/
Text
Deutsch-Ukrainische Edition Lyrik
Reich mir die steinerne Laute
Ukrainische Lyrik des 20. Jahrhunderts
Brodina Verlag
Deutsch-Ukrainische Edition Lyrik
Reich mir die steinerne Laute
Ukrainische Lyrik des 20. Jahrhunderts
ausgewählt von Jurij Andruchowytsch aus dem Ukrainischen von Anna-Halja Horbatsch
Brodina Verlag
Reich mir die steinerne Laute Ukrainische Lyrik des 20. Jahrhunderts
ausgewählt von Jurij Androchowytsch
aus dem Ukrainischen von Anna-Halja Horbatsch
ISBN 3-931180-05-0 Alle Rechte Vorbehalten
Copyright © Brodina Verlag, D-64385 Reichelsheim 1996
Druck: Druckerei K.Sulzbach, Michelstadt/Odenwald Printed in Germany 1996
EINFÜHRUNG
Eine Lyrikanthologie zusammenzustellen, ist eine wunderbare Gelegenheit, lieb gewordene Bücher erneut aufzuschlagen, vertraute Texte aufs neue zu lesen, sich an jedem Wort und Laut zu freuen, um dann genußvoll mit der Abschrift zu beginnen. Es waren die Mitglieder der Neuen literarischen Gesellschaft in Marburg/Lahn, die im Dezember 1993 dieses Projekt anregten und mich dafür gewannen. Ich habe zwar eine subjektive Auswahl getroffen, doch alle in diese Auswahl aufgenommenen Dichter sind dem ukrainischen Literaturkenner gut bekannt und werden von ihm zu den bedeutendsten Vertretern der ukrainischen Poesie gezählt, die zwischen dem Bürgerkrieg und den neunziger Jahren entstanden ist. Gleichzeitig ist es auch eine sehr individuelle Auswahl; hätte sie ein anderer Herausgeber getroffen, wären gewiß andere Namen, andere Texte, von nicht geringerer Qualität berücksichtigt worden. Denn die ukrainische Literatur ist reich an guter und vielfältiger Lyrik.
Die Poesie und Volksdichtung war im Verlauf^ der vergangenen Jahrhunderte für die Ukrainer die einzige Überlebensmöglichkeit, sie füllte den gesamten geistigen Freiraum aus, der dem Volk in seinem kolonialen Dasein geblieben war.
Außer meiner persönlichen Auswahl möchte ich noch einige weitere Kriterien nennen, an denen ich mich bei der Zusammenstellung der Anthologie orientiert habe. Zunächst habe ich den Begiff "Gegenwartslyrik" als ein Synonym für "moderne Lyrik” aufgefaßt, die vom "Modernismus" nicht sehr weit entfernt ist. Somit sind alle hier vorgestellten Dichter auf die eine oder andere Weise mit Neuerungen in Erscheinung getreten. Man bringt sie mit einem Neubeginn, einer Neuorientierung des dichterischen Denkens und einer unkonventionellen Sprach- gestaltung in Zusammenhang. Gleichsam ist es eine Entdeckung der Sprache, ihrer Möglichkeiten und unerschöpflichen Vielfalt.
Ganz bewußt habe ich Dichter ausgeklammert, die außerhalb des ethnisch-geographischen Umfeldes der Ukraine, d.h. in der Diaspora oder im Exil geschrieben haben bzw. noch schreiben. Es gibt unter ihnen sehr bedeutende Autoren. Da die allgemeine Gesetzmäßigkeit ihres literarischen Schaffens jedoch einen ganz anderen Verlauf aufweist, als die der Dichter, die in der Ukraine geviflf^t haben und noch wirken, entschloß ich mich hierzu. L
3
Schließlich habe ich mich bei der Auswahl der Lyrik, die ich vorstellen wollte, an eine Generationenordnung gehalten. Es sind Vertreter der zwanziger, sechziger, Siebziger und achtziger Jahre, die in der jüngeren ukrairyschen Kulturgeschichte mit vier unterschiedlich verlaufenden Strömungen der Rückbesinnung auf kulturelle Eigenständigkeit in Zusammenhang stehen. Diese Eigenständigkeit wurde im Verlauf der Geschichte oft durch repressive Maßnahmen des herrschenden Systems bedroht, das sie zum Verstummen bringen wollte.
Die Auswahl beinhaltet somit nicht nur Dichternamen als solche, sondern gewisse "Sternbilder" bedeutender Dichtergruppen. Vier starke Strömungen der ukrainischen Dichtung des 20. Jahrhunderts werden vorgetsellt. Die erste umfaßt die Dichter der zwanziger und beginnenden dreißiger Jahre (Wolodymyr Swidzynskyj 1886-1941, Pawlo Tytschyna 1890- 1967, Jewhen Pluzhnyk 1898-1936); es folgen die "Sechziger", eine Generation, hervorgebracht vom post-stalinistischen Tauwetter (Lina Kostenko *1930, Mykola Winhranowskyj *1930, Wassyl Stus 1938-1985). Ihnen folgt die "chancenlose” Generation während der reaktionären Breschnew-Ära: die Kiewer Schule sowie die beiden Lemberger Ihor Kalynez *1939 und Hryhorij Tschubaj 1949 -1984. Schließlich kommt die Generation der "Achtziger" (Wassyl Herassymjuk *1956, Ihor Rymaruk *1958, Oksana Sabuschko* 1960, Iwan Malkowytsch *1961, die Gruppe Bu-Ba-Bu).
Wenn man die Auffassung teilt, daß das 20. Jahrhundert mit dem Zerfall der Sowjetunion 1991 zu Ende gegangen ist, so weist unsere Anthologie hier einen chronologischen Schlußpunkt auf.
In den kurzen biographischen Notizen, die den einzelnen Dichtern vorangestellt sind, war ich bemüht, zumindest eine wichtige biographische Angabe zu erwähnen, die das Schicksal eines Dichters mitbestimmte und Hintergrund seines Schaffens war. Die Schicksale der großen ukrainischen Dichter vom sowjetischen Ordensträger Tytschyna bis zu Stus, der im Straflager um sein Leben gebracht wurde, sind durchweg Dramen mit möglichem tragischem Ausgang. Die Entstehungsdaten der einzelnen Gedichte sind stets dort angegeben, wo ich wähnte, dem Willen des Autors zu entsprechen.
Zum Schluß noch zwei Worte zur "Entdeckung der Sprache". Hier sollen zwei verschiedene Sinngebungen zum Ausdruck kommen: die Entdeckung der Sprache als dichterischer Weg, als unaufhörliche Seelenarbeit eines jeden
4
der ausgewählten Autoren. Aber auch als 'Entdeckung*, ein immer besseres Kennenlernen dieser ukrainischen "terra incognita" und ihrer 'poetischen" Sprache durch den deutschen Leser. Ich will hoffen, daß diese Anthologie einen empfindsamen, sich hineindenkenden und aufnahmebereiten deutschen Leser finden wird.
Frau Anna-Halja Horbatsch hat sich nicht nur bereit erklärt, die Gedichtauswahl zu übersetzen, sondern diese Anthologie auch in das Programm ihres ausschließlich für Übersetzungen aus der ukrainischen Literatur gegründeten Brodina Verlages aufzunehmen.
Iwano-Frankiwsk Jurij Andruchowytsch
April 1994
5
W. Swidzynskyj
11
P. Tytschyna
17
J. Pluzhnyk
25
B.l. Ąntonytsch
33
L. Kostenko
41
M. Winhranowskyj
49
W. Stus
55
1. Kalynez
69
M. Worobjow
77
W. Holoborodko
83
V. Kordun
91
H. Tschubaj
99
0. Lyscheha
107
N. Bilozerkiwez
119
W. Herassymjuk
125
1. Rymaruk
133
0. Sabuschko
141
1. Malkowytsch
145
0. Irwanez
151
V. Neborak
159
6
ВІД УПОРЯДНИКА
Укладання антологій це перш усього велика приємність. Це чудова нагода знову і знову порпатися в улюблених книжках, перечитувати дорогі тобі тексти, розкошувати і тішитися кожним словом і кожною фонемою, збираючи їх до купи й повільно, зі смакуванням, передруковуючи. Я глибоко вдячний Новому літературному товариству з Марбурґа за люб'язно надану мені можливість пережити і відчути все це.
Мушу при цьому зазначити, що про "смакування" згадав цілком недаремно. Пропонована Вашій увазі антологія складена за моїм особистим смаковим підходом, хоч кожне з репрезентованих під цією обкладинкою імен є серед українських шанувальниуів вельми авторитетним і загальновідомим. Однак можу припустити, що якби ви мали справу з іншим упорядником, то всі двадцять імен, зібраних тут (не кажучи вже про самі тексти), могли би бути іншими. І не менш талановитими, не менш знаними. Бо смію вас запевнити: ми багаті поезією доброю і різною.
І це не дивно, адже упродовж віків поезія, поруч із усною народною творчістю, була для українців чи не єдиною можливістю виживання, заповнивши собою майже увесь, відведений нашою колоніяльною залежністю, духовний простір.
Хочу поділитися ще кількома, крім суб'єктивно- смакового, визначальними принципами, котрими я керувався при формуванні цієї антології.
По-перше, у поняття "сучасна поезія" я вкладав зміст синонімічного до нього поняття "поезія модерна", від якого вже й зовсім близько до модернізму в поезії. Отже, всі без винятку презентовані тут автори так чи інакше пов'язані з новаціями й новаторством, з оновленням поетичного мислення і мовлення з відкриванням мови, її можливостей, її безмежності.
По-друге, я свідомо не брав до уваги творчості поетів, що творили і творять поза етнічно-географічним полем України, іншими словами, в діяспорі та еміграції. Ми маємо серед них не менш прекрасних і сучасних поетів. Але це на мій погляд все ж інша тема: загальні закономірності
7
літературного процесу в них виявляли себе цілком по- іншому.
По-третє, при укладанні антологічної цілості я користався переважно поколінневим підходом. І таким чином тут репрезентовано не тільки поетичні імена як такі, але і певні "сузір'я" з таких імен. Це загалом чотири найпотужніші хвилі української поезії XX ст.: перша пореволюційна 20-30-ті роки (П. Тичина, В. Свідзинський, Є. Плужник); шістдесятники - ті, що прийшли разом із післясталінською "відлигою" (Ліна Костенко, М. Вінграновський, В. Стус); постшістдесятники - "покоління, що не відбулося" в зв'язку з брежнєвською реакцією ("київська школа", І. Калинець, Т. Чубай); нарешті покоління 80-их (В. Герасим'юк, І. Римарук, О. Забужко, І. Малкович, група Бу-Ба-Бу).
Якщо прийняти до уваги, що XX століття завершилося в грудні 1991р. розпадом радянської імперії, то на цьому суто хронологічно наша антологія й вичерпується.
У коротеньких довідках про поетів я вважав за необхідне подати бодай один біографічний штрих: доля поета завжди є тлом для його творчості. Долі великих українських поетів - від кавалера всіх радянських орденів Тичини до замордованого в ув'язненні Стуса - це завжди драма з можливим трагічним завершенням. Я зберігав дати написання віршів там, де судячи з авторської волі, це було важливо.
На закінчення дещо про "відкривання мови". Я хотів би, щоб у ній простежувалися бодай дві конотації. Так, "відкривання мови" як поетичний шлях, як постійна робота душі кожного з презентованих поетів. Але й "відкривання" як поступове осягнення цієї terra incognita, цієї "мови", себто мовлення, себто поезії, німецьким читачем.
Сподіваюся, що саме такого - чутливого, вдумливого і відкрит ого читача зустріне ця антологія.
Пані Анна-Галя Горбач не тільки згодилися перекласти поезії, але також видати у своєму видавництві "Бродина", що його заснувала виключно для перекладів з української літератури.
Івано-Франківськ
квітень 1994 р. Юрій АНДРУХОВИЧ
8
В. Свідзинський
10
П. Тичина
16
Є. Плужник
24
Б.І. Антонич
32
Л. Костенко
40
М. Вінграновський
48
В. Стус
54
1. Калинець
68
М. Воробйов
76
В. Голобородько
82
В. Кордун
90
Г. Чубай
98
0. Лишега
106
Н. Білоцерківець
118
В. Герасим'юк
124
1. Римарук
132
0. Забужко
140
1. Малкович
144
О. Ірванець
150
В. Неборак
158
9
Володимир СВІДЗИНСЬКИЙ (1885-1941)
Один з “найтихіших" і водночас найглибших ліриків нової української поезії (20-ті 30-ті роки). Стриманий і
витончений у слові, явив дивовижне поєднання фолькльорних джерел із меланхолійною загадковістю пізнього символізму. За життя поета вийшли друком три його збірки: "Ліричні поезії" (1922), "Вересень" (1927) і "Поезії" (1940). Є автором великої кількості віршів поза збірками, а також поетичних перекладів, зокрема з давньогрецької (Гесіод).
Трагічно загинув у Харкові, в жовтні 1941 р., відмовившись від примусової евакуації перед приходом німецьких військ.
Вірші "Балада" і"Сизий голубе вечора" походять із останньої прижиттєвої збірки поета.
10
Wolodymyr Swidzynskyj (1885-1941)
Einer der "leisesten” und gleichzeitig tiefgründigsten Lyriker der neueren ukrainischen Dichtung (zwanziger dreißiger Jahre). Zurückhaltend und feinsinnig im Ausdruck, verkörpert er eine wundersame Vereinigung folkloristischer Quellen mit der melancholischen Rätselhaftigkeit des späten Symbolismus. Zu seinen Lebenszeiten sind drei Gedichtsammlungen von ihm erschienen: "Lyrische Gedichte” (1922), "September” (1927) und ”Gedichte” (1940). Seiner Feder entstammen außerdem zahlreiche Gedichte, die in seine Sammlungen nicht eingegangen sind, sowie dichterische Übertragungen, vornehmlich aus der altgriechischen Dichtung (Hesiod).
Er kam im Oktober 1941 tragisch ums Leben, als er sich weigerte, beim Herannahen der deutschen Armee, sich zwangsevakuieren zu lassen.
Die Gedichte "Ballade" und"Graue Taube des Abends? sind seiner letzten Sammlung "Gedichte” (1940) entnommen.
11
Балада
Коли над вільхами засвітиться Вечірній місяць - і на березі Запахне водяною м'ятою,
І стане тихо на млині;
Коли замовкне в місті музика,
І над вершинами дубовими Шумне дрімлюга, блискавицею Ламаючи свавільний лет,-
Тоді з долин, зарослих тернами, Із лісових яруг, де урвища Спредвіку тяжко захаращені Уламками камінних брил,
Виходять звірі, дивні постаттю, Нахмурені і настовбурчені,
І походою величавою До берега поволі йдуть,
І там на скелях розлягаються,
І перед себе лапи витягши, Кладуть на них гривасті голови І чола повні темних дум.
І цілу ніч лежать, зітхаючи,
На дальнє місто видивляючись І на хребтах їм, проти місяця, вилискує зловісно шерсть.
1933
12
Ballade
Wenn abends über den Erlen leuchtend
der Mond aufgeht - und sich der Duft der Wasserminze
über die Uferhänge breitet,
in der Mühle das Mahlwerk verstummt;
wenn in der Stadt die Klänge der Musik verstummen, die Nachtschwalbe über den hohen Wipfeln der Eichen aufrauscht und unerwartet ihren jähen Flug abbricht,
dann kommen aus den tiefen Gründen, mit Dorngestrüpp bewachs'nen Schluchten, auf deren steilen Hängen Felsen sich wild auftürmen seit uralter Zeit,
Tiere heraus mit seltsamen Gestalten, voll Grimm und Groll, mit finst'ren Blicken, die majestätisch stolzen Ganges langsam schreiten auf das Ufer zu.
Dort lassen sie sich auf die Felsen nieder und legen auf die ausgestreckten Pranken ihre Köpfe mit den mächtigen Mähnen und Stirnen voller Zorn erfüllt...
Die ganze Nacht verharren sie, zur fernen Stadt sie schnaubend starren im Licht des Mondes ihre Rücken glänzen, und wildes Drohen birgt ihr Fell.
1933
13
Сизий голубе вечора,
Ой же ти сизий голубе!
Злети на гніздо своє, на гніздо, на темне гніздище, Злети ж ти іздалеку,
З мого ясенового краю.
Сизий голубе вечора!
Чи там зорі ще несмучені,
Тихі води нестурбовані?
Чи цвіте сонце, тюльпан-сонце, розклоняючи дуги-віти По полявинах та по галявах?
Сизий голубе вечора!
Бризни на мене із сон-трави: Край тюльпан-сонця побути, Злобливий сум омирити,
Край тюльпан-сонця, сиз-вечоре, У землі моїй шум-ясеновій.
14
Graue Taube des Abends,
ja, du graue Taube des Abendsl
Flieg doch zum Nest hinauf,
zu deinem Nest und dunklen Gehege,
flieg aus der Feme
aus meinem Eschenland flieg heran.
Graue Taube des Abends, sind die Sterne dort ungetrübt, die stillen Wasser noch unberührt?
Blüht noch die Sonne, die Tulpen-Sonne, schickt sie noch ihre strahlenden Zweige über die Lichtungen, über den Hain?
Graue Taube des Abendsl Mit dem Traum-Zaubergras mich besprenge, damit ich die Tulpen-Sonne erblicke, die gramvolle Trauer befriede.
Grauer Abend, bei der Tulpen-Sonne verweile in meinem rauschenden Eschenland.
15
Павло ТИЧИНА (1891-1967)
Поет номер один пореволюційної України, одна з найсуперечливіших постатей нової української літератури. Наділений рідкісним космічно-музикальним світосприйняттям, відкритий і ніжний, Тичина вже після виходу у світ першої своєї збірки "Сонячні клярнети" (1918) був визнаним живим генієм. Приблизно із середини 20-их років починається безпрецедентна поетова деградація, спричинена його морально-політичним вибором: служіння тоталітарній більшовицькій владі, бажання їй сподобатися будь-якою ціною. Видав за життя близько 40 поетичних збірок, на дев'ять десятих немов зумисне графоманських, що дає підстави для версії про автопародійність. Був удостоєний всіх можливих звань, титулів і нагород Радянського Союзу.
Для справжніх шанувальників поезії залишався автором двох-трьох збірок, виданих у роки української революції 1917-1922.
Диптих "Війна" походить зі збірки "Сонячні клярнети", "Терор>" - зі збірки "Замість сонетів та октав" (1920).
16
PawlO TYTSCHYNA (1891-1967)
Der bedeutendste Dichter der Ukraine der nachrevolutionären Zeit und eine der umstrittendsten Gestalten der neueren ukrainischen Literatur. Er war mit einem seltenen kosmisch-musikalischen Weltempfinden ausgestattet, offenherzig und zart. Bereits nach dem Erscheinen seines ersten Gedichtbandes "Die Sonnenklarinetten" (1918) wurde er noch zu Lebzeiten als Genie anerkannt. Seit ungefähr der Mitte der zwanziger Jahre beginnt ein beispielloser Verfall des Dichters, ausgelöst von seiner moralpolitisch getroffenen Entscheidung, als er sich entschloß, der totalitären bolschewistischen Macht zu dienen und ihr um jeden Preis zu gefallen... Er hat an die 40 Gedichtbände herausgegeben, von denen etwa neun Zehntel literarisch ohne Bedeutung sind. Dies hat die Vermutung aufkommen lassen, er habe sich selbst parodiert. Tytschyna ist mit allen möglichen Berufungen, Titeln und Preisen der Sowjetunion bedacht worden.
Für die wahren Literaturfreunde blieb er der Dichter von zwei bis drei Lyriksammlungen, die in den Jahren der ukrainischen Revolution 1917-1922 erschienen.
Das Diptychon "Krieg" entstammt der Gedichtsammlung "Sonnenklarinetten", das Gedicht "TerrorM dem Lyrikband "Anstatt Sonetten und Oktaven" (1920).
17
,7
ВІЙНА
І
Кладусь я спать.
Один янгол - все бачить.
Другий янгол - все чує.
Третій янгол - все знає.
І приснився мені Син.
Наче він сам проти ворога ставає,
А той обступає, просто в груди рубає! /Перший янгол вид свій закриває/.
І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: "Прощайте, ненеї"
/Другий янгол із хрестом до мене/.
І вітер стеле: "Не сумуйте, смерті той не знає, Хто за Україну помирає!"
/Третій янгол серце звеселяє/.
І приснився мені Син.
18
KREG
I
Ich lege mich zur Ruhe.
Drei Engel stehen mir zu Häupten.
Der eine Engel - sieht alles.
Der zweite Engel - hört alles.
Der dritte Engel - weiß alles.
Und ich sehe einen Sohn im Traum.
Er scheint allein dem Feinde Widerstand zu leisten, der ihn umringt, ihm rückt zu Leibei /Der erste Engel verhüllt sein Gesicht/.
Das Feld scheint eben, flach und grün.
Der Wind singt ein Lied: "Nun, Mutter, lebet wohll" /Der zweite Engel erscheint mit einem Kreuz/.
Der Wind fährt fort: "Vergeßt die Trauerl Wer für die Ukraine stirbt, kennt keinen Tod.”
/Der dritte Engel tröstet mein Herz/.
Und ich sehe einen Sohn im Traum.
19
ВІЙНА
II
Праворуч - сонце.
Ліворуч - місяць.
А так - зоря.
Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю мояі Немас, каже, ворога Та й не було.
Тільки і єсть у нас ворог - наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля, шукати зілля на людське божевілля. Звела я руку до хреста - Аж коло мене нікого нема.
Тихо лиш ворон: кряі кряі
Праворуч - сонце.
Ліворуч - місяць.
А так - зоря.
1918
20
KREG
I
Rechterhand - die Sonne.
Linkerhand - der Mond.
Und vor mir - ein Stern.
’Mein Sohn, ich segne dich gegen den Feind I* Er spricht: 'Mütterchen, es gibt und gab keinen Feind.
Der einzige Feind ist unser Herz.
Segnet mich Mutter,
Heilkraut zu suchen, das Heilkraut,
das gegen den menschlichen Wahnsinn wirkt.”
Ich hob meine Hand zum Kreuzzeichen, doch es stand niemand da.
Stille. Nur ein Rabe schreit: Kra • Kral
Rechterhand - die Sonne.
Linkerhand - der Mond.
Und vor mir - ein Stern.
1918
21
ТЕРОР
І знову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! - на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться.
Лежи, не прокидайся, моя мати!
Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть?
- не прокидайся, мати...
Жорстокий естетизме! - й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла? -
звір звіра їсть.
1920
22
TERROR
Wir nehmen erneut das Evangelium, die Philosophen und Dichter zur Hand. Ein Mensch, der gesagt hat: "Es ist eine Sünde zu tötenl liegt gegen morgen mit durchschossenem Kopfe da. Hunde raufen sich auf einem Misthaufen um die Leiche.
"Bleib liegen, Mutter, wache nicht auf!*
Eine große Idee verlangt große Opfer. Ist es etwa ein Opfer, wenn ein Tier das andere verschlingt?
...Mutter, wache nicht aufl"
Grausamer Ästhetismusl - Wann wirst du endlich aufhören, dich an einer durchschnittenen Kehle zu ergötzen?
Ein Tier verschlingt das andere.
1920
23
Євген ПЛУЖНИК (1898-1936)
Один із найяскравіших українських ліриків, чий розквіт припадає на кінець 20-их - початок 30-их років. Афористична потужність думки, енергійний лаконізм і висока почуттєва шляхетність - ось визначні риси плужниківського письма. Належав до літературного угруповання "Ланка", що сповідувало засади тонкої артистичної культури і мистецької досконалості.
За життя поета вийшло три його збірки: "Дні" (1926), "Рання осінь" (1927) і “Рівновага" (1933).
Репресований сталінським режимом, загинув у концентраційному таборі на Соловках.
Вірш Дикий сон мені щоночі сниться походить із збірки "Рання осінь", а вірші Дві паралелі, два меридіяни та Вона Зійшла до моря... - з останньої прижиттєвої поетової збірки.
24
Jewhen PLUZHNYK (1898-1936)
Er ist einer der herausragenden ukrainischen Lyriker, dessen Entfaltung in die ausgehenden zwanziger, beginnenden dreißiger Jahre fällt. Aphoristische Spannkraft der Gedanken, energischer Lakonismus und Feinsinn des Gefühls sind die wesentlichen Züge seines Stils. Er gehörte zur literarischen Gruppierung "Lanka" (Gliedkette), deren Prinzipien die Pflege einer anspruchsvollen kultivierten Kunst und künstlerische Vollkommenheit waren.
Zu seinen Lebzeiten erschienen drei Lyrikbände Tage" (1926), "Der frühe Herbst" (1927) und "Gleichgewicht" (1933). Während des Stalinregimes verfolgt, starb der Dichter in einem Konzentrationslager auf den Solowki-Inseln.
Das Gedicht Nacht für Nacht der gleiche Traum... ist der Gedichtsammlung "Der frühe Herbst", die Gedichte Zwei Parallelen, zwei Meridiane sowie Sie steigt zum Meer hinab sind seinem letzten, zu Lebzeiten erschienenen, Gedichtband entnommen.
25
Дикий сон мені щоночі сниться:
Я - скрипаль в пивниці "Mon ami", Награю гостям такого Гриця, що ніхто ніколи не умів...
А вони, вигукуючи хрипко,
П'яно плачуть, всіх і все клянуть... ...Голосніше вий, ледача скрипко, Розливай гарячу каламуть!...
Але тихші все й журніші звуки...
Все щиріші рухи і слова...
Голови не слухаються руки,
Нижче й нижче никне голова...
І тоді п'яним потворним дивом Вибухає істина на мить, •
На руках, що держать кухлі з пивом, кров чиясь парує і кипить!
І все ширше шириться пивниця...
І пливуть в кривавім тумані Посинілі передсмертні лиця,
Плач і зойки - дикі і п'яні!
І в гурті, між вбивників і трупів,
Я, скрипаль з пивниці "Mon ami" Вию так в обличчя ночі глупій,
Як ніхто й ніколи не умів.
26
Nacht für Nacht der gleiche Traum voll Grauen, Geiger bin ich im Keller "Mon ami", und ich zaubere den Gästen solche Weisen wie es keiner je zuvor vermocht...
Heiser grölen sie zu meinem Liede, weinen trunken, fluchen was es hält.
"Heule lauter, verdammte Fiedel, damit heiß der trübe Nebel fließt!*
Leiser, trauriger werden indes die Töne... ehrlicher die Gesten und das Wort- fahriger bewegen sich die Arme, tiefer sinkt auf den Tisch der Kopf...
In verzerrten, trunkenen Gebärden bricht die Wahrheit aus für kurze Zeit.
An den Händen, die die Krüge halten, dampft und brodelt jemand's helles Blut!
Immer größer, weiter wird der Keller... und im Nebel, der vermischt mit Blut, schweben totgezeichnete Gesichter, hört man wildes Heulen und Gestöhn!
Zwischen diesen Mördern, diesen Leichen spiel ich auf im Keller *Mon ami",
Niemand sonst versteht so gut zu heulen der dunklen Nacht ins Angesicht wie ich.
27
Дві паралелі, два мерідіани - І от квадрат. Живи. Твори. Вмирай.
Тут тверді тінь. Тут трепетний і тьмяний, Замкнувся світ. Тут • Тігр, Євфрат і Рай.
Настане час, - і ти обрящеш Єву...
Час промине, - і мир утратиш ти...
І переступиш грань / уявну чи чуттєву/ Якоїсь довготи чи широти.
і буде знову: два мерідіани,
Дві паралелі - квадратовий рай.
І тверді тінь. І трепетний та тьмяний, Безсмертний світ... Живи! Твори! Вмирай!
28
Zwei Parallelen, zwei Meridiane -
Gleich einem Viereck. Lebe. Schaffe. Stirb.
Hier ist der Himmelsfeste Schatten, hier schließt sich die dunkle bebende Welt. Hier sind Tigris, Euphrat
und das Paradies.
Es kommt die Stunde und du findest Eva, nach einer Zeit ist auch dein Frieden hin...
Du gehst über eine /gedachte oder gefühlte/ Grenze, die unbekannter Länge und Breite ist.
Dann gibt es wieder zwei Meridiane, zwei Parallelen - ein Viereck Paradies, der Himmelsfeste Schatten, die dunkle, bebende, unsterbliche Welt...Lebel Schaffel Stirbl
29
Вона зійшла до моря. Хто вона - Навіть самій Тй байдуже віднині... ...Хіба не всі ми - єдності луна В скором инущій і пустій відміні?
Лінивий рух - і ось під ноги ліг Прозорий вінчик • кинута намітка,
І на стрункім стеблі високих ніг Цвіте жарка, важка і повна квітка • Спокійний торс, незаймано нагий!
Спадає вал - німують береги...
І знову плеск... І затихає знову...
То пальцем рожевої ноги Вона вгамовує безодню бірюзову.
І відкрива обійми їй свої Ця велич вод, усім вітрам відкрита -, Здається, повертає Афродіта У білий шум, що породив її!
ЗО
Sie geht zum Meer hinab. Doch wer sie ist, das scheint ab heute, sie nicht mehr zu kümmern... ... sind wir nicht alle - der Einheit Widerhall im rasch vergänglichen und leeren Wandel?
Mit lässiger Bewegung wirft sie ab ihre durchsichtige leichte Hülle.
Der langen Beine schlanker Halm in einer vollen schweren Blume endet - Voll Ruhe, unberührt und keusch der Leibi
Die Flut verebbt... Die Ufer wieder stumm, ein Schwappen nur und wieder Stille.
Es ist ihr rosiger Fuß, der da versucht, den türkis'nen Abgrund zu besänftigen.
Die Meeresflut, die jedem Wind geöffnet ist, nimmt freudig sie in ihre starken Arme.
Der Schaum, aus dem sie einst entstieg scheint Aphrodite wieder aufzunehmen.
31
Богдан Ігор АНТОНИН (1939-1937)
Значення Антонича для модерної української лірики можна порівнювати хіба що зі значенням Рімбо для французької чи Лорки для іспанської. Поет, що помер від запалення легень, не досягнувши і двадцяти восьми років, явив собою подиву гідний приклад "творчого медіумізму" і самоспалення, досконало оволодівши сюрреалістичною технікою письма. Яскрава самобутність Антонича пояснюється також його походженням - із найзахіднішої етнічної української гілки - лемківської. Антонич не зазнав утисків тоталітарної системи, проживши все життя поза радянською Україною, на території, захопленій Польщею, переважно у Львові. На сьогодні Антонич залишається "суперзіркою" для молодих і наймолодших українських поетів, популярність його, ще донедавна замовчуваного, постійно зростає і виходить за межі явища суто літературного.
Поет підготував до друку шість збірок своїх поезій, але виданими встиг побачити тільки три з них: "Привітання життя" (1931), "Три перстені" (1934), "Книга Лева" (1936). Збірки "Зелена Євангелія" та "Ротації" були видані вже посмертно • обидві 1938 р., а від опублікування збірки релігійних поезій "Велика гармонія" поет відмовився сам.
Вірш Стріла походить зі збірки "Три перстені", а Шість строф містики і Площа янголів- з найзнаменитішої збірки Антонича "Книга Лева".
32
Bohdan Ihor ANTONYTSCH (1909-1937)
Die Bedeutung Antonytschs für die moderne ukrainische Literatur ist mit der Rimbauds für die französische und Lorcas für die spanische vergleichbar. Der Dichter, der vor seinem 28. Lebensjahr an Lungenentzündung starb, verkörperte das bewundernswerte Bespiel eines "kreativen Mediums” sowie der Selbstverzehrung, wobei es ihm meisterhaft gelungen war, sich die Technik und den Stil des Surrealismus anzueignen. Die hervorstechende Eigenständigkeit Antonytschs wird zudem dadurch erklärt, daß er dem westlichsten ukrainischen ethnischen Zweig der Lemken entstammte. Antonytsch hat keine Repressionen eines totalitären Systems kennengelernt, er hat sein Leben in einem von Polen besetzten Gebiet, außerhalb der Sowjetukraine, vorwiegend in Lemberg verbracht.
Bis heute ist Antonytsch ein leitender Stern” für die jungen und jüngsten ukrainischen Dichter geblieben. Noch bis vor kurzem totgeschwiegen, gewinnt er zunehmend an Popularität, die sich nicht nur auf seine literarische Erscheinung bezieht.
Bohdan Ihor Antonytsch hat sechs Gedichtsammlungen vorbereitet, von denen zu seinen Lebzeiten nur drei erschienen sind: "Begrüßung des Lebens" (1931), "Drei Ringe" (1934), "Das Buch des Löwen" (1936). Die Gedichtsammlungen "Das grüne Evangelium" und "Rotationen" wurden beide 1938 posthum herausgegeben. Von einer Veröfentlichung seiner religiösen Gedichtsammlung "Die große Harmonie" nahm der Dichter selbst Abstand.
Das Gedicht Der Pfeil ist den "Drei Ringen", die Sechs Strophen Mystik und Der Engelsplatz seiner besten Sammlung, dem "Buch des Löwen" entnommen.
33
СТРІЛА
Подай мені лютню з каміння, холодну мов лід і блискучу мов сталь!
О, не кантилена осіння,
зими променистий, іскристий кришталь.
Не зайві жалі легкозмінні, не мелений мелос, не настрій шовковий. Хай струни, як вістря кремінні, деруть мої пальці і гнуть аж до крови.
О, визволь від слова безсили, розчавлю притаєну зради змію. Напружую струни і жили, хай пісню, мов стрілу, у серце вам вб'ю.
1933
34
DERPFEL
So reich mir die steinerne Laute,
die kalt ist wie Eis und glänzt wie der Stahl.
Es wird keine Herbstkantilene,
die Weise wird des Winters funkelnder Kristall.
Die flüchtige Pein ist nicht vergeblich, die seidene Stimmung, der zerfetzte Klang.
Die Saiten mögen gleich steinharten Klingen die Finger zerreißen, bis aufs Blut.
Befrei mich von kraftlosen Worten,
zertreten will ich die heimliche Schlange des Verrats.
Strenge ich an die Saiten und Adern,
dann trifft mein Lied als Pfeil euer Herz.
1933
35
ШІСТЬ СТРОФ МІСТИКИ
Скотилась ніч униз, мов плащ з плечей Христових, з проколотого боку неба ллється світло.
Горою ятрять ще рани з зір тернових, і знизу мряка миє стопи дня розквітлі.
Земля немов народжена ні з чого вперше, виточується з-поза гір хаосу мрячних.
Хрещу новим найменням кожен квіт найменший і кожен убиваю назвою небачно.
І кожен квіт відрожується удесяте і сяє знову безіменний під росою, а сонце - діамант музики, світла свято очам, що хочуть все пізнати, світ подвоїть.
подвоїть і потроїть і в сто кроть помножить, аж розумію: не мені речей схопити у клітку слова. Ляжу на зеленім ложі, голоден яблука землі і світлом ситий.
Роса тече гісопом - золотава піна і благородний струм впливає в тіла посуд.
З речей потока дно недвижне, твердь нетлінна в екстази срібні прозирає і звук проносить.
Бо тільки наглий захват зможе суть розкрити, ввести у сполуку нас, в містичну єдність з світом. Зітхає небо, до хреста землі прибите, і стигма сонця на моїй долоні світить.
36
SECHS STROPHEN MYSTIK
Die Nacht hinabgeglitten, wie von Christus Schultern ein Mantel. Helle an der durchbohrten Himmelsseite.
Noch glühen oben die Wunden der Dornensterne, doch unten wäscht der Nebel schon dem Tag die Fersen.
Dem Nichts scheint die Erde gerade zu entsteigen, sanft gleitet sie aus dem Gebirg der Nebelschwaden.
Den kleinsten Blumen geb ich neue Namen um ihnen ungewollt den Tod zu bringen.
Doch sie ersteht aufs Neu zum zehnten Male, um namenlos unter dem Tau zu leuchten, die Sonne - ein Diamant voller Musik, ein Lichtfest der Augen, die alles erkennen, doppelt sehen möchten.
Die Welt vervielfältigen und sie endlos vermehren, dann wird mir klar: ein Wortkäfig kann die Dinge niemals fassen. Hungrig auf den Apfel der Erde und satt vom Licht will ich mich ins Grüne legen.
Der Tau tropft als Ysop, ich spür wie edle Funken und gold'ner Schaum durchströmen meine Glieder.
Ich fühl den harten Grund, vernehm den ewigen Himmel, wenn seine Feste silbern blinkt hernieder.
Denn nur im hellen Wahn kommen dem Kern wir näher, vermögen mit der Welt, uns mystisch zu vereinen.
Der Himmel stöhnt, ans Erdenkreuz genagelt, in meiner Hand seh ich der Sonne Wundmal strahlen.
37
ПЛОЩА ЯНГОЛІВ
На площі театральній мармуровий тенор вже двісті літ співає зорям золотим.
Коли з наказу ночі стануть веретена, завмерлі ткальні сповиває дим.
Дівчата від станків вертаються додому і мріють в власних снах про тенорів палких, як пестять їх нестямно й миють співом горла й руді коти зрадливо ластяться до них.
Господар міста - лев, що спить під арсеналом, підводиться поволі, йде в пустиню площ. ГероТ сплять, в домах розпусти ще співають, і бунтарям у тюрмах волю дзвонить дощ.
На площі мідних янголів, сповитій в тишу, коли інкавст червоний розливає тьма, історик з п'єдесталу про минуле пише і гусяче перо мачає в каламар.
38
DER ENGELSPLATZ
Ein marmorner Tenor singt zu den goldenen Sternen zweihundert Jahre schon auf dem Theaterplatz.
Befiehlt die Nacht den Spindeln aufzuhören, hüllt grauer Rauch die müden Webereien ein.
Die Mädchen kehren heim von ihren schweren Stühlen, und jede träumt von einem feurigen Tenor, der zärtlich lieben kann, der singend seine Kehle gurgelt von einem roten Kater verräterisch umschnurrt.
Der Stadtherr schläft am Zeughaus - ein mächtger Löwe, der sich nun sacht erhebt, von leeren Plätzen angelockt. Die Helden schlafen, Gesang in den Bordellen, der Regen kündet den Rebellen Freiheit an.
Von Stille eingehQllt der Platz der Kupferengel.
Nachdem die rote Farbe des Dunkels sich verteilt, ins Tintenfaß taucht ein Chronist die Gänsefeder von vergangenen Tagen handelt sein Bericht.
39
Ліна КОСТЕНКО (нар.1930)
Чільна представниця поетичного покоління, що вийшло на кін у перші роки післясталінської "відлиги" /покоління шістдесятників/. У центрі творчості - проблема митця та його відповідальності перед істиною і вірності самому собі. Своєю безкомпромісною та максималістично вигостреною суспільною позицією завоювала собі стійкий авторитет одного з лідерів інтелектуального опору в Україні в 60-ті - 80-ті роки.
Авторка збірок "Проміння землі"(1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977, після 16 років недрукування!) "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур"(1987), "Бузиновий цар" (1987), історичного роману у віршах "Маруся Чурай" (1979), тому "Вибраного" (1989).
Обидва пропоновані тут вірші протягом кількох десятиліть поширювались тільки у самвидиві, вперше надруковані у книзі "Вибране" за 1989 р.
40
Lina KOSTENKO (geb.1930)
Eine erstrangige Vertreterin der Dichtergeneration, die in den ersten Jahren des nachstalinistischen "Tauwetters" in Erscheinung trat (Sechziger-Generation). Im Mittelpunkt ihres Schaffens steht das Problem des Künstlers und seiner Verantwortung vor der Wahrheit sowie der Treue zu sich selbst. Durch ihre kompromißlose und äußerst scharfe gesellschaftspolitische Einstellung hat sie sich eine unerschütterliche. Autorität als eine der führenden Persönlichkeiten des intellektuellen Widerstandes in der Ukraine der sechziger bis achtziger Jahre erworben.
Sie ist die Autorin folgender Werke: "Strahlen der Erde"(1957), "Die Segel" (1958), "Wanderungen des Herzens"
(1961), "An den Ufern des ewigen Stroms" (1977, nach 16 Jahren Publikationsverbotl), "Unwiederholbarkeit" (1980), "Der Garten der nicht schmelzenden Skupturen" (1987), "Der Hollunderzar” (1987), des historischen Versromans "Marussja Tschuraj" (1979), sowie der "Ausgewählten Werke” (1989).
Die beiden hier übersetzten Gedichte waren im Verlauf vieler Jahre nur im Samisdat (ukr. Samwydaw) verbreitet, erstmals wurden sie 1989 in den "Ausgewählten Werken" veröffentlicht.
41
Вирлооке сонце сідає на чорну скелю.
З неба, гір і свободи собі збудувала дім я.
Небосхил для людини •
якраз відповідна стеля. Піднімеш думку - і не розіб'єш їй тім'я.
Майстрували нам стелю до млості, до одуру,
Із найкращих ідей, з настановами згідно,
знявши мірку з пресованих бовдурів і пружинно-спіральних негідників.
Спіральним зручно.
Високим не дуже.
Високим зроду таке не личило, щоб те, за що ладен віддати душу, думку твою підгинало й калічило.
Висока думка в'юнитись не вміє.
Впиралась чолом у погашені гасла, крізь товщу стелі росла в надію
і, як свіча, без повітря гасла.
Боліла правдою. Плакала віршами.
Чистими ранами революції зяяла.
Училась мовчати. На бантині вішалась.
Або йшла милуватись північним сяйвом.
Морозами бита, муштрована покиддю, виходила сива з тих академій.
На довгих столах вимирала покотом від різних редакторських епідемій.
42
Die Sonne mit dem Adlerblick
läßt sich auf dem schwarzen Felsen nieder.
Aus Himmel, Freiheit und Bergen erbaute ich mein Haus. Das Firmament ist die passende Zimmerdecke des Menschen, du erhebst deine Gedanken -
und stößt dir nicht den Kopf.
Eine Decke wurde uns gezimmert, daß uns Kräfte und Sinne schwanden.
Aus besten Ideen und gemäß Beschlüssen
nach dem Maß gepreßter Tölpel und sprunggefederter Schurken.
Bequem haben's die Sprungfederbestückten.
Nicht so leicht die Großen.
Diesen hatte es nie entsprochen, daß etwas,
wofür man bereit ist, die Seele hinzugeben, deine Gedanken erdrückt und verkrüppelt.
Ein hoher Gedanke, kann sich nicht winden.
Mit der Stirn prallte er gegen Wahlsprüche, die nicht mehr galten, er durchschlug starke Decken der Hoffnung entgegen, um einer Kerze gleich ohne Luft zu ersticken.
Er durchlitt die Wahrheit. Ertränkte Gedichte in Tränen. Klaffte in den offenen reinen Wunden der Revolution.
Er lernte zu schweigen, sich an Balken zu erhängen, oder zog gen Norden, sich am Polarlicht zu freuen.
Dem Frost ausgesetzt, gedrillt vom Gesindel, verließ er völlig ergraut diese Akademien.
Reihenweise mußte er auf langen Tischen dem Tod der Redaktionsseuchen erliegen.
43
А люди питають:
- Де геніяльні повісті?
Де думка епохи, весела і повчальна? -
Поїхала в закритому поїзді. Похована на цвинтарі мовчання.
Слухайте, ви, що ідеї розплямкали, чиїми руками ту стелю роблено,- воскресла думка встає над уламками живою водою правди покроплена!
Золото мистецтва з переляком сплавити, добути з брехні - ненадійна алхімія.
Єдина стеля мистецтва -
правда.
Піднімеш поезію - і не розіб'єш їй тім'я.
44
Derweilen fragen die Menschen:
"Wo sind die genialen Romane?
Der Gedanke der Zeit, lehrreich und heiter?”
in verriegelten Waggons davongefahren, auf dem Schweigefriedhof begraben.
Hört nur her, die ihr habt Ideen verkleckert, mit deren Händen die Decke wurde gezimmert, der Gedanke erhebt sich aufs neue über den Splittern, benetzt vom Wasser der Wahrheit.
Das Gold der Kunst mit Angst verschmolzen, aus Lüge geschürft - ist untaugliche Alchemie.
Die einzige Decke der Kunst -
ist die Wahrheit.
Der Schädel kommt nicht zu Schaden -
hebst du ein Gedicht in die Höh.
45
Великі поети не вміють писати віршів.
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав.
Графоманові краще. Графоман вирішив написати -
і написав.
Про що завгодно.
Коли завгодно.
Скільки завгодно.
І завжди всує.
Головне, що не антинародно.
Народ засилосує.
А геніяльні поети такі бездарні!
Виходять з ночей аж чорні, як шахтарі з забою.
А ті клаптенята паперу - то смертельні плацдарми самотної битви з державами,
з часом,
з самим собою.
46
Große Dichter können keine Gedichte schreiben.
Ein Adler hat an ihrer Leber gehackt und ihren Zweifel
geweckt.
Ein Schreiberling hat es leichter. Er beschließt zu schreiben -
und schreibt.
Ganz gleich worüber.
Ganz gleich wann.
Ganz gleich wie viel.
Und stets in den Wind.
Das Wichtigste dabei,
daß es nichts Volksfeindliches sei.
Das Volk wird es sich merken.
Genialen Dichter taugen jedoch nichts.
Kohlschwarz wie aus den Schächten ensteigen sie den Nächten.
Ihre Papierfetzen sind Plätze -
eines Kampfes auf Leben und Tod,
auf denen sie einsam gegen die Staaten,
die Zeit
und sich selber
ihren Kampf ausfechten.
47
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ (нар.1936)
Поет, прозаїк, актор, кінорежисер, жива легенда українського шістдесятництва, учень всесвітньо відомого режисера Олександра Довженка. Але передусім лірик незбагненної чуттєвої напруги, чиї вірші сричинилися до справжнього метафоричного вибуху в українській поетичній свідомості.
Автор книжок віршів "Атомні прелюди" (1962), "Сто поезій" (1967), "Поезії" (1971) "На срібнім березі" (1978), "Губами теплими і оком золотим" (1984) та ін.
Вірші Я скучив по тобі, де небо молоде і До себе походять із першої збірки поета.
48
Mykola WIN H RANOWSKYJ (geb. 1936)
Der Dichter, Prosaiker, Schauspieler und Filmregisseur, diese lebende Legende der ukrainischen ”Sechziger”-Bewegung war Schüler des weltbekannten Regisseurs Olexander Dowschenko. Doch vor allem ist er ein Lyriker unergründlicher Gefühlsspannung, dessen Gedichte im ukrainischen poetischen Bewußtsein eine echte Metapher-Explosion auslösten.
Seine Bücher umfassen Gedichtbände wie ’Atomprelüden*
(1962), "Hundert Gedichte" (1967), "Gedichte" (1971), "Am Silberufer" (1978), "Mit warmen Lippen und goldenem Blick” (1984) und andere.
Die Gedichte Ich sehne mich nach dir, wo jung der Himmel ist sowie An mich selbst entstammen seinem ersten Gedichtband.
49
Я скучив по тобі, де небо молоде, два наших імені розлука вполювала. Й за руки їх, розлучених, веде,
Отак до віку б їх не розлучала.
Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь Високим срібним поглядом на тебе. З вогню і вод, від неба і до неба Твоїм ім'ям на тебе я молюсь...
...Зимовий сад під вороном білів. Стояли очі у вікні сухому. Смеркалося. Година йшла на сьому. Життя лежало тихо, як посів.
І глянув я на тебе з білоти, забіг туди, забіг і звідти глянув! Тебе я прошу: з погляду, з туману, з могил і вітру серце відпусти!
Душа моя в цвітінні - і немас,
Нема цвітіння - більшого нема!..
А снігопад над вовком пролітає І Ріг Кривий поволі обніма.
50
Ich sehne mich nach dir, wo jung der Himmel ist,
Die Trennung hat unsere Namen eingefangen, führt sie getrennt an Händen neben sich, sie voneinander trennen soll ihr nie gelingen.
Ich liebe dich. Ich fürchte dich. Und schau dich an mit silbern hohen Blicken.
Aus Feuerglut und Wasser, Himmelstiefen indem ich deinen Namen rufe, bete ich dich an.
...Der winterliche Garten hob sich weiß vom Raben ab, die Augen standen in den klaren Scheiben.
Es dämmerte. Und um die siebte Stunde das Leben ruhte sanft wie eine Saat.
Ich sah zu dir hinüber aus dem Weiß, lief hin, wieder zurück, um dich genau zu sehenl Nun flehe ich: aus deinem Blick, dem Nebel, aus Gräbern und Winden befreie du mein Herzl
Die Seele blüht wie nie zuvor im Leben, ein stärkeres Erblühen gibt es nichtl..
Es schneit. Ein Wolf mitten im Flockentreiben, und Krywyj Rih wird weiß von ihm umhüllt.
51
ДО СЕБЕ
Не дивись у сніги на дорогу оту,
Не дивися на заячий слід у сльоту,
Не дивись на крило, не дивись на стебло, Не дивися на те, що було і цвіло.
Не дивися на небо, де хмари пішли,
Не дивися на сон, де наснилися ми,
Не дивись на сльозу, що покинута в пил, Не дивися на пил полинових могил.
Не дивися на люд і на вулик його,
Не дивись на йм'я від наймення його,
Не дивися на те, на що завжди дививсь, • Ні на що, ні на що, ні на що не дивись!
Не люби свого батька - ту руку стару,
Не люби його саду вишневу кору,
Не люби свою матір в печалі й жалі,
Не люби її кроки м'які і малі.
Не люби свого сина від колиски його, не люби товариства від порога його,
Не люби всього світу, себе не люби,
Не люби свого духу -
домовину роби!
52
AN MICH SELBST
Schau nicht hin auf den Schnee und den Weg, der da läuft, schau nicht zur Hasenspur, wenn es draußen gießt, schau den Flügel nicht an und den Halm, der da wächst, schau nicht aufs Vergangene und was hat geblüht.
Schau nicht zum Himmel, wenn die Wolken ziehn, schau nicht den Traum, der uns beide vereint, schau nicht zur Träne, die im Staub zerfiel, schau nicht zum Staub, der die Wermutgräber bedeckt.
Schau nicht zum Volk, das seinem Werk nachgeht, schau nicht auf den Namen, frag nicht nach dem Stamm, schau nicht auf das, worauf du stets geschaut, schau dir gar nichts, gar nichts, gar nichts mehr an.
Liebe den Vater nicht - seine alte Hand, liebe die Rinde seiner Kirschbäume nicht, liebe die Mutter nicht in ihrem Schmerz und Leid, liebe ihre Schritte nicht, die winzig und sanft.
liebe den Sohn nicht, der in der Wiege liegt, liebe die Menschen nicht, unter denen du lebst, liebe die Welt nicht und auch dich selber nicht, liebe deinen Geist nicht -
zimmere dir einen Sarg.
53
Василь СТУС (1938-1985)
Один з найрадикальніших діячів українського духовного відродження шістдесятих, послідовний і непримиренний борець проти тоталітарного пригнічення нації й особистості. Блискучий поет з яскраво самобутнім стилем, що являє собою безпрецедентний сплав екзистенційно-болісних переживань з естетськи-радісним розкошуванням у лексичних безоднях мови. За життя не дочекався жодної з власних книжок, виданих в Україні. Не тільки творчість, а і саме ім'я його перебували під суворою ідеологічною забороною.
Знищений радянським урядом під час другого свого ув'язнення, в одному з уральських концтаборів, уже в часи Горбачова і "перестройки".
Пропоновані тут вірші походять із збірки "Палімпсести", що появилася 1986 р. в Нью-Йорку.
54
Wassyl STUS (1938-1985)
Einer der radikalsten Vertreter der ukrainischen geistigen Wiedergeburt der Sechziger, der konsequent und unversöhnlich gegen die totalitäre Unterdrückung der Nation und der Persönlichkeit eintrat. Ein hervorragender Dichter mit einem äußerst eigenständigen Stil, der eine Verschmelzung des existentiell-schmerzhaften Erlebens mit einem ästhetischfreudigen Schwelgen in den Wortschatzabgründen der Sprache darstellt. Während seines Lebens wurde keines seiner Bücher in der Ukraine veröffentlicht. Nicht nur sein Werk, selbst sein Name unterlagen strengstem ideologischem Verbot.
Während seiner zweiten Haftstrafe wurde er in einem der Ural-Konzentrationslager schon zur Zeit Gorbatschows, als die "Perestrojka" verkündet worden war, vom Sowjetregime zu Tode gequält.
Er ist bekannt auch als Literaturwissenschaftler, Kritiker, und Übersetzer deutscher Dichtung, darunter der "Duineser Elegien" von R. M. Rilke.
Die beiden ausgewählten Gedichte sind seinem Gedichtband "Palimpsesty" (New York 1986) entnommen.
55
Ця п'єса почалась вже давно,
І лиш тепер збагнув я - то вистава,
Де кожен, власну сутність загубивши,
І дивиться і грає. Не живе.
Отож мені найщасливіша роль Дісталася в цій незнайомій п'єсі,
В якій я слова жодного не знав (державна таємниця), автор теж Лишається інкогніто. Актори - Чи є, чи ні - не знаю. Монолог?
Але без слів? Бо промовляють жести Непевні. Що то - сон, а чи ява,
Чи маячня і тільки. Стежу оком за тим, що нам глухонімий суфлер Показує на мигах. Не збагну я: захочу стати • він накаже йди,
А йти почну - примушує стояти,
В обрій вдекорований вдивляюсь - Велить склепити очі. Мружусь - він:
У світле майбуття своє вдивляйся.
Сідаю - каже встань. Отетерілий,
Вирішую: найщасливіша роль Дісталась іншому комусь. Ти граєш Несповна розуму. Й одразу входжу в роль, загравши навпаки: мені б сміятись - Я плачу. Груди роздирає гнів (маленьке перебільшення - сновиди навіки врівноважені в чуттях) -
56
Dies Stück hat längst begonnen, doch jetzt erst wird mir offenbar, daß in der Vorstellung hier jeder, seines Ichs verlustig, zuschaut und spielt ohne zu leben.
Mir ist in diesem unbekannten Spiel, aus dem kein einz'ges Wort ich kenne - Staatsgeheimnisi - selbst dessen Verfasser bleibt anonym, die glücklichste Rolle zugefallen.
Spielen da noch andere mit?
Ich weiß es nicht.
Ein Monolog? Doch ohne Worte: unsichere Gesten sprechen nur zu uns.
Was ist das? Traum, Realität oder nur Hirngespinst? Meine Augen verfolgen die Gesten, die Mimik des taubstummen Souffleurs.
Ich begreif es nicht:
bleibe ich stehen -
so gebietet er zu gehen,
geh ich - zwingt er mich zu stehen,
schau ich zum dekorierten Horizont -
befiehlt er mir: schließ die Augenl
Mach ich die Augen zu - heißt er mich:
sieh hin, auf deine lichte Zukunft!
Setz ich mich - gebietet er zu stehen.
Verwirrt beschließe ich:
die mit Glück beste Rolle
hat wohl ein anderer bekommen.
Ich spiele, als wäre ich von Sinnen.
Sogleich wachse ich hinein in meine Rolle, indem ich alles ins Gegenteil verkehre: wenn ich lachen soll, beginne ich zu weinen,
Zorn zerreißt meine Brust,
eine kleine Übertreibung, denn Spinner
haben immer ausgeglichene Gefühle -
57
А я радію. Рушив катафалк - А я втішаюсь. Вилізши на повіз Вигукую - хай славиться життя. Захоплений суфлер не сходить з дива І тільки підбадьорює: віват. Поскрипують стільці в порожній залі, Єдині глядачі цієї п'єси,
І дивно так вглядаються крізь мене У порожнечу, видну тільки Тм.
Так голова болить. І так нестерпно Прожекторна освітлює пітьма,
Неначе тьмавий зал перетворився На сніп вогню пекельного. Суфлер Наказує нарешті зупинитись.
А я вганяюся з розгону в зал.
І все. Скінчилося, Вистава щезла. Завіса впала. Я вже не актор • глядач. А скільки покотом у залі Лежить живих мерців, старих акторів, обпалених вогнем шалених рамп.
І всі вони до мене простягають Окляклі руки: о щасливий Йорику, Твій номер тут -135. По ньому Шукай подушку, ковдру і матрац,
І можеш спочивати, скільки хочеш.
Тут час стоїть. Бо тут життя - З обірваним кінцем, як у виставі. Початок тільки є. Кінця ж нема.
58
ich frohlocke und steige auf den Totenwagen, von wo ich rufe: "Hoch, das Leben!”
Der Souffleur begeistert,
kommt aus dem Staunen nicht heraus,
ermutigend ruft er mir sein Vivat zu.
Im leeren Saal knarren die Stühle - die einzigen Zuschauer dieser Vorstellung.
Seltsam blicken sie durch mich hindurch in eine Leere, die nur ihnen sichtbar ist.
Mein Kopf zerplatzt vor Schmerz,
denn unerträglich blendet
die Finsternis des Rampenlichts,
als hätte sich der dunkle Saal verwandelt -
in eine einz'ge Höllenfeuergarbe.
Der Souffleur gebietet, endlich einzuhalten: kopfüber stürze ich in den Zuschauerraum.
Alles vorbei. Die Vorstellung entschwunden, der Vorhang zu. Ich bin kein Akteur mehr, sondern Zuschauer nur.
Wie viele Tote doch lebend auf dem Boden liegen I Alte Schauspieler,
versengt vom Feuer der Wahnsinnsrampen.
Sie alle strecken ihre erstarrten Arme zu mir hin:
"Glücklicher Jorick,
deine Nummer hier ist 135,
mit ihr such dir ein Kissen,
eine Decke, die Matratze
und ruh dich aus, solang du willst.
Hier steht die Zeit still.
Das Leben hier gleicht dem Theater - unvermittelt abgebrochen.
Zwar ist ein Anfang da, doch gibt es kein Ende.”
59
- Як ця вистава зветься? - Щасливий Йорик. - Тобто я герой,
Як кажуть заголовний? - Був героем. Тепер • скінчилося. Ми теж колись - були.
- А що за п'єса? Варіянт удатний Давно вже призабутого Шекспіра, її створив славетний драматург.
-А як його на прізвище? - Немає В нас прізвища. - Та як же так?
- Ім'я годиться тільки тим, котрі Існують. - А ви? - Ми всі Однаково щасливі. І кожен з нас - Актор або глядач. А це одне і те ж.
Бо глядачеві
Так само треба грати глядача і то Захопленого. А наймення У нас немає свого. Нині - Йорик,
А завтра вже ніхто. Чекай на роль,
Якою і почнеш найменуватись,
Допоки скону. Раз єдиний - Йорик,
А все життя - ніхто. Ні тобі виду,
Ні імени. А грай чуже занудне Нашіптане життя - самі повтори.
Так живучи у ролі аж до смерти,
Вивчай слова забуті • боротьба,
Народ, любов, несамовитість, зрада, Порядність, чесність. Так багато слів Ті предки повигадували. Боже,
60
"Wie heißt das Stück?"
"Der glückliche Jorick."
"Hatte ich die Hauptrolle darin?"
"Du warst der Held. Nun ist's zu Ende, auch wir sind einst gewesen."
"Was ist das für ein Stück?”
"Eine gelungene Variante des
längst vergessenen Shakespeare,
ein berühmter Dramaturg hat sie kreiert."
"Wie ist sein Name?"
"Wir haben keine Namen." - "Wieso?"
"Namen gebühren nur den Lebenden.”
"Und ihr?"
"Wir sind nur glücklich.
Jeder hier ist Zuschauer oder Akteur, was doch dasselbe ist, zumal der Zuschauer sich selber spielen muß, einen begeisterten noch dazu.
Eigene Namen haben wir nicht.
Heute Jorick - morgen ein niemand.
Warte auf deine Rolle -
und du bekommst einen Namen,
solang du spielst.
Ein einziges Mal bist du Jorick,
das ganze übrige Leben • ein Niemand.
Du hast weder Gesicht noch Namen.
Spiele ein fremdes, trübsinniges
eingeflüstertes Leben
nichts als Wiederholungen,
indem du in der Rolle bis zum Tode lebst.
Lerne vergessene Worte auswendig:
Kampf, Volk, Liebe, Verrat,
Verzweiflung, Anstand, Ehrlichkeit •
so viele Worte haben sich die Ahnen ausgedacht.
61
Життя на гріш, а так багато слів.
І всі вони чужі і незнайомі.
Скажімо, нас назвали - будівничі,
А що то будівничі - не питай.
• Ви щось будуєте? - А що то - будувати? Так звуть нас • будівничі, от і все.
А нам до того байдуже. Хіба тобі Не все одно, що справжній Йорик Був зовсім, може, і не Йорик. Навіть Напевне ні, раз так його зовуть.
Ти пам'ятаєш - Гам летові в руки Попав лиш череп - ні очей, ні губ,
Ні носа, ані вух - зотлів геть чисто,
Ось так як ми. Ти можеш називатись,
Як заманеться. Тут усе ж одно:
Герой, актор, глядач, суфлер і автор - Усі живуть одне чуже життя:
Удень вистава, все одна й та сама,
Хоч завше невідома, бо ждання - То теж актор, що грає сподівання І вміє виінакшувати світ.
А уночі - те ж саме. Лицедій вже звик до спокою. Допіру смеркне, Ховається під ковдру, ніби равлик У мушлю. Той, скажімо бубонить Собі під ніс якісь уривки ролі,
Озвучує мовчання і мертвий жест,
А той зайдеться реготом - аж відлоск Летить в концертну залу. Третій спить, Четвертий плаче. П'ятий втупить очі У стелю - і мовчить, мовчить, мовчить.
62
Ein Leben gegen Geld und doch so viele Worte.
Sie sind alle fremd und unbekannt.
Zum Beispiel nannten sie uns die Erbauer, doch was Erbauer sind, das frag uns nicht.”
"Baut ihr etwas?” ”Was ist - bauen?
Man nennt uns Erbauer - und das ist alles.
Was geht uns das schon an?
Ist es dir nicht gleich, daß der echte Jorick gar nicht Jorick war?
Er war es sicher nicht, da man ihn so nennt.
Du erinnerst dich?
Hamlet hielt nur einen Schädel in den Händen, der weder Augen, Lippen, Nase, Ohren hatte und vermodert war der genau wie wir.
Du kannst dich nennen, wie es dir beliebt.
Es ist hier völlig gleich, ob Held, Souffleur, Akteur,
Zuschauer oder Autor, sie alle leben das gleiche unbekannte Leben: jeden Tag die gleiche Vorstellung, obwohl sie keiner kennt.
Denn die Erwartung ist auch ein Schauspieler, der die Hoffnung spielt und es versteht, die Welt zu wandeln und zu ändern.
Nachts ist es ebenso.
Der Komödiant hat sich an die Ruhe schon gewöhnt. Sobald es dämmert, verkriecht er sich in seine Decke wie eine Schnecke in ihr Haus.
Der eine murmelt Textfragmente,
bringt Stille und tote Gesten zum Erklingen,
der andere lacht schallend laut,
sodaß die Wände des Saales widerhallen,
ein dritter schläft, ein vierter weint,
ein fünfter starrt unentwegt
die Decke schweigend an.
63
Ще був один - молився. Скільки знаю, Він був у нас найстаршим, пережив Аж трьох суфлерів (їх життя коротке), Допоки не завісився. З нудьги Подейкували наші лицедії,
Хоча і розмов про те і не було.
-Чому? - А що балакати? Даремне Плескати язиком. Ще хто почує І донесе суфлерові. Бо ми Радіти зобов'язані до смерти." і вже залишений на призволяще,
Я мізкував собі, що досить рух
Єдиний одмінити - і тоді
вже не збагнеш кінця, ані початку,
Бо все переінакшується. Світ Тримається на випадкових рухах,
Які його означують. Пітьма Навпомацки у кості грала. Глухо Постогнували сонні лицедії І оком Поліфема угорі Світив червоний місяць без'язикий.
Я ждав чогось до ранку. Ніч? Життя? Чи може вічність проминула? Тільки Нарешті, увімкнули дня рубильник і краном баштовим підняли сонце,
А на склепінні неба появилось Двох лицедіїв, щоб співати дружно За жайворонів. Із лабораторій Вз'яли росу на пробу. І вчепили Рекламний щит: Ставайте до роботи - Почався день.
64
Noch einen gab es, der stets gebetet hat.
Soweit ich denken kann, war er der Älteste von uns,
drei Souffleure überlebte er (ihr Leben ist von kurzer Dauer), am Ende hat er sich erhängt.
Aus Schwermut dachten unsre Komödianten, doch keiner verlor darüber je ein Wort.
"Wozu auch? Es ist sinnlos, darüber zu klatschen: es könnte jemand hören und dem Souffleur berichten wir sind doch verpflichtet, uns bis zum Tode zu erfreuen."
Alleingelassen, überlege ich,
daß es genügt, eine einzige Bewegung zu verändern,
um Anfang und Ende unfaßbar zu machen,
weil sich alles wandelt. Die Welt
wird von zufälligen Bewegungen
zusammengehalten, die sie kennzeichnen.
Tastend spielt die Finsternis ein Würfelspiel, die müden Komödianten stöhnen dumpf.
Ein roter zungenloser Mond
leuchtet am Himmel wie das Auge Polyphems.
Ich wartete auf etwas bis zum Morgen.
Eine Nacht? Ein Leben lang?
Ist nun die Ewigkeit vergangen?
Kaum haben sie das Tageslicht eingeschaltet und mit dem Turmkran die Sonne hochgehievt, als am Himmel zwei Komödianten erscheinen und zum Gesang der Lerchen auffordern.
Aus den Labors holen sie den Tau zur Prüfung.
Eine Losungstafel wird herbeigeschafft:
"An die Arbeit, der Tag, er hat begonnen."
65
Ущухло серця джерело.
Криниця тьмяна обміліла,
І висхла. Як душа зболіла!
Як час ступає спроквола.
В сто летів розметався птах -
Покружеляє • кружеляє
І відлетить. Кого шукає
Той птах - твій крик, твій біль, твій жах?
Де ти єси, Ясна водо,
де тихі зорі полоскались,
Де білі хмари тінню брались.
Німій, бідо моя, жадо Моя, бо серця джерело вже обміліло. Обміліла Криниця. І верба пустила Гарячі брості - в крик. Зело.
66
Verstummt ist die Quelle des Herzens.
Der dunkle Brunnen trocken
und seicht. Schmerz durchzieht die Seele!
Wie langsam schreitet die Zeitl
Ein Vogel flattert in hundert Richtungen umher -
er kreist und kreist und zieht davon.
Wen mag er suchen? Deinen Schrei, dein Entsetzen, deinen Schmerz?
Wo bist du nur, du Helles Wasser, in dem die stillen Sterne blinkten, in dem die weißen Wolken als Schatten glitten dahin?
Verstumme Elend, Sehnsucht halt ein. Denn versiegt ist die Quelle des Herzens.
Der Brunnen ist seicht.
Die Sprossen der Weide wachsen schreiend ganz heiß empor.
67
Ігор КАЛИНЕЦЬ (нар. 1939)
Будь-яку антологію сучасної української лірики неможливо собі уявити без цього імені. Водночас мусимо визнати, ідо вибирати Калинцеві тексти для антології вельми непросто: поет ніколи не писав окремих віршів, а завжди певні ліричні цикли, з яких виростали цілісні концепційно книги - зі своїми, завжди інакшими й завжди переконливими, логікою, структурою та стилістикою. Взагалі Калинець е найвіртуознішим стилізатором у теперішній українській поезії; своїми пошуками він випередив новітніх постмодерністів на добре двадцятиліття.
Інша особливість: поезія Калинця є повністю завершеним явищем. З 1981 р. він цілковито замовк як поет, дійшовши принципового висновку, що "все сказав". За його власними словами, нині він тільки "імпресаріо себе колишнього".
Усі 17 збірок, створених Калинцем від 1966 до 1980 р., він об'єднав у два великі томи "Пробуджена муза" та "Невольнича муза", що вийшли друком обидва в 1991 р., на жаль, поза Україною. Перший з них виданий в Польщі, містить дев'ять поетових збірок, написаних у Львові другої половини шістдесятих років і поширюваних тоді виключно в самвидаві. Біографічною межею першого тому виступає арешт поета і суд над ним в 1972 р., які закінчилися для нього шістьма роками таборів суворого режиму і трьома роками заслання "За антирадянську пропаганду і агітацію", себто за справжню поезію. Другий том Калинцевої спадщини, виданий у Канаді, включає ще вісім його збірок, створених вже у таборах і на засланні.
Пропонуємо вашій увазі три вірші стосунково раннього Калинця, що походять з його книжок "Відчинення вертепу" (1967) та "Підсумовуючи мовчання" (1970).
68
Ihor KALYNEZ (geb.1939)
Eine Anthologie der ukrainischen Lyrik der Gegenwart ist ohne diesen Namen undenkbar. Gleichzeitig muß jedoch eingeräumt werden, daß es nicht einfach ist, für eine Anthologie Texte von Kalynez auszuwählen. Der Dichter hat stets nur lyrische Zyklen verfaßt, aus denen konzeptionell ganzheitliche Bücher mit immer wieder anderen Inhalten entstanden sind, dennoch überzeugen sie durch ihre Logik, Struktur und Stilistik. Kalynez ist überhaupt der begabteste Stilist der zeitgenössischen ukrainischen Dichtung; mit seinem poetischen Suchen ist er den jüngeren Postmodernisten um gut zwanzig Jahre voraus gewesen.
Ein anderer Wesenszug beruht darin, daß die Lyrik von Kalynez eine in sich vollständig abgeschlossene Erscheinung darstellt. Seit 1981 schweigt der Dichter, nachdem er festgestellt hat, daß er "alles” gesagt habe. Eigenen Worten zufolge ist er heute nur noch "Impresario" seiner einstigen Dichtung.
Alle 17 Gedichtsammlungen, die zwischen 1966 und 1980 entstanden sind, hat er in zwei Gesamtbände zusammengefaßt: "Die erwachte Muse" und "Die gefangene Muse". Der erste Band, 1991 in Polen erschienen, enthält 9 Gedichtsammlungen, die in der zweiten Hälfte der sechziger Jahre in L'viv (Lemberg) entstanden sind und nur im Samisdat (ukr. Samwydaw) verbreitet wurden. Der erste Bandes endet mit der Verhaftung des Dichters und dem 1972 stattgefundenen Gerichtsverfahren, das ihn nur aufgrund seiner Gedichte wegen "antisowjetischer Agitation und Propaganda", zu sechs Jahren Straflager strengen Regimes und drei Jahren Verbannung verurteilte. Der zweite Band von Kalynez, in Kanada erschienen, beinhaltet acht Gedichtsammlungen, die in den Straflagern und während der Verbannung entstanden sind.
Wir bringen drei Gedichte des noch relativ jungen Kalynez, die seinen Gedichtsammlungen "Eröffnung des Krippenspiels" (1967) sowie "Bilanz des Schweigens" (1970) entnommen wurden.
69
панно з очими більшими за айстри
вже й наче осінь
осінній настрій вже я лагідний мов щойно з ікони
кучері з позолітки
елегійно
дзвонять
щодня ходжу з козубом на прощу
у лісовика що з ратицями грибів випрошую
та думаю як квітку з городця вашого вкрасти
панно з очима більшими за айстри
70
Fräulein mit Augen größer als Astern
fast
ist es Herbst Herbststimmung schon bin ich sanft als wäre ich soeben einer Ikone entstiegen
die Locken aus Flittergold klingen elegisch
täglich pilgere ich mit dem Korb
bitte den Waldschrat mit den Hufen um Pilze
und überlege wie ich
aus Ihrem Gärtlein eine Blume stehlen könnte
Fräulein mit Augen größer als Astern
71
з циклу ПІДСУМОВУЮЧИ МОВЧАННЯ
ххх
скину на терези
все зіжухле листя слів
підсумовуючи мовчання
о яка вже пізня осінь нашого мовчання
о яка забава вітрові наше дрібне мовчання
можливо я міг би промовити
найсолодша
та чи варті всі слова супроти твого імені
та чи варті всі слова золотого листка дня
що з гілки осені ось-ось зірветься
XXX
всі книжки мої розкупив вітер всі книжки мої спалив ясен всі книжки мої в найбезпечнішій книгозбірні
у зрадливих очах милої
72
XXX
Aus BILANZ DES SCHWEIGENS
Ich werde alles welke Laub der Worte
in die Waagschale werfen
und die Bilanz des Schweigens ziehen
wie spät ist schon der Herbst unseres Schweigens
welch Spiel für den Wind unser kleinliches Schweigen
vielleicht könnte ich sagen
Süßeste
doch was sind alle Worte gemessen an deinem Namen
doch was sind alle Worte gemessen am goldenen Blatt des Tages
das sich gleich vom Ast des Herbstes lösen wird
xxx
All meine Bücher hat der Wind aufgekauft, all meine Bücher hat die Esche verbrannt all meine Bücher stehen in der sichersten Sammlung
in den verräterischen Augen der Geliebten
73
прийшов ще один меценат та й каже я також вітер
прийшов ще один ясен та й тиче ось індекс книг для спалювання невже я запізнився
прийшла ще одна мила та й мовить нема очей зрадливіших над мої
але я не маю більше для іншого вітра для іншого ясена для ще одної милої ні рядочка
74
es kam noch ein Mäzen und sagte
auch ich bin der Wind
es kam noch eine Esche und gab mir einen BOcherindex zum Verbrennen bestimmt hab ich mich etwa verspätet
es kam noch eine Geliebte die sagte
keine Augen sind verräterischer als meine
aber ich hatte für den anderen Wind für die andere Esche für die andere Geliebte keine Zeile mehr
75
Микола ВОРОБЙОВ (нар. 1941)
Найколоритніша постать "Київської школи поетів" (дивись також "Василь Голобородько" та “Віктор Кордун"). За часів брежневської реакції виключений з Київського університету, де навчався на філософському факультеті, і до 1985 р. недрукований. У поезії він маг і чаклун (іноді шаман), знавець рослин, каменів і ворожби. Іноді здається, що створений ним поетичний світ починається там, де закінчуються світи всіх інших великих поетів.
З 1985 р. активно видається: "Пригадай на дорогу мені"
(1985), "Місяць шипшини" (1986), "Ожина обрію" (1988), "Прогулянка одинцем", "Іскри в слідах" (1993 та книга вибраного "Верховний голос" (1992).
Пропоновані тут тексти походять зі збірки "Прогулянка одинцем".
76
Mykola WOROBJOW (geb. 1941)
Er ist die farbigste Gestalt der "Kiewer Dichterschule" (siehe auch "Wassyl Holoborodko" und "Viktor Kordun"). In der Zeit der Breschnew-Reaktion wurde Worobjow von der Kiewer Universität verwiesen, wo er an der Philosophischen Fakultät studierte. Bis 1985 unterstand er einem Druckverbot. In der Dichtkunst ist Worobjow ein Magier und Zauberer (zuweilen auch Schamane), ein Kenner der Pflanzen, Steine und der Zauberei. Manchmal scheint es, daß seine poetische Welt dort beginnt, wo die Welten anderer großer Dichter enden.
Seit 1985 begann man seine Werke zu veröffentlichen: "Erinnere mich, wenn ich geh" (1985), "Monat der Heckenrosen"
(1986), "Die Brombeere des Horizonts" (1988), "Einsame Wanderung" (1990), "Spurenfunken" (1993) und ausgewählte Dichtungen betitelt "Die Stimme von oben” (1992).
Die hier vorgeschlagenen Gedichte wurden diesem Auswahlband entnommen.
77
Із циклу ВЕРХОВНИЙ ГОЛОС
1
Як високо та птиця,
що вранці день погожим нарекла?
Співає храм у кожній лінії на сонячнім стеблі,
у синє селезень посклив долину,
високу ниву жовтим голосом
малює півень золотий,
на ягодах покинуті човни
весняних сонячних весіль.
Ще сяє храм, і храм, і вітер не зачіпа мурах, та кожен ножем піску гладить маленьку змію.
2
Марші великих птиць
зносить посріблений вітер,
білим конвертом летить
небо в дзвінкому світлі,
між двох царів на квітці моря
очей притулок вдаль пливе,
наповнились медом розкішні лігва,
рай золотими липами оперся на золото бджіл.
78
Aus DIE STIMME VON OBEN
1
Aus welcher Höhe hatte der Vogel frühmorgens den Tag für schön erklärt?
Das Gotteshaus singt
in jeder Linie des sonnigen Halms,
Der Erpel hat das Tal blau verglast,
mit gelber Stimme
malt der goldne Hahn
den hohen Acker an,
die Sonnenhochzeiten des Frühlings
haben ihre Boote
in den Beeren zurückgelassen.
Noch leuchtet das Gotteshaus,
der Dom und der Wind
beachten die Ameisen nicht,
doch jeder streichelt mit dem Sandmesser
die kleine Schlange.
2
Der versilberte Wind
weht die Märsche der großen Vögel herab, der Himmel fliegt
als weißer Umschlag im klingenden Licht.
Zwischen zwei Herrschern schwimmt auf einer Meeresblume die Heimstatt der Augen in die Feme davon, mit Honig sind die herrlichen Pfühle gefüllt, das Paradies lehnt sich mit goldenen Linden an das Gold der Bienen.
79
16
Золотисту сурму восхвалимо, позолотим день сурмою,
квіт чистий, ласкавий, слово предвічне несе він над нами - нового часу цар, перст перемоги у руці його на зміїні голови,
колодязь глибокий, голос високий, світло першого ранку, вже ти сурмиш над нами.
80
16
Laßt uns das goldene Horn preisen, den Tag mit dem Horn vergolden,
die Blüte ist freundlich und rein, das urewige Wort trägt er vor uns her, der Herrscher der neuen Zeit - der Siegesring in seiner Hand bestimmt für die Köpfe der Schlangen,
der Brunnen tief, die Stimme hoch,
Licht des ersten Morgens schon ertönst du über uns.
81
Василь ГОЛОБОРОДЬКО (нар.1946)
Книжковий дебют поета на Україні припізнився на цілих двадцять років. Його збірка "Летюче віконце" була видана 1970 р. на заході, і це спричинило накладення на ім'я Голобородька цензурно-поліційного табу. Наділенй унікальним притчево-казковим баченням світу та особливою інтонаційною виразністю своїх вільних (і за формою, і за змістом) віршів, поет дочекався публікацій в Україні лише починаючи з 1988 р.. З того часу видано три його збірки: "Зелен день"(1988), 111кар на метеликових крилах" (1990) та "Калина об Різдві" (1992).
Вірш Калина об Різдві, що поет присвятив Василеві Стусові, походить з останньої збірки поета, наступний з його передостанньої збірки.
82
Wassyl HOLOBORODKO (geb 1946)
Mit seinem ersten Buch kam der Dichter in der Ukraine zwanzig Jahre zu spät. Seine Gedichtsamlung "Das fliegende Fensterchen" erschien 1970 im Westen, was dazu führte, daß der Name Holoborodkos in der Ukraine mit Bann belegt wurde. Ausgestattet mit einer einzigartigen gleichnis- und märchenhaften Weitsicht und besonders klangreichen Ausdruckskraft seiner in Form und Inhalt freien Verse, ist der Dichter ab 1988 auch in der Ukraine zugänglich geworden. Bislang sind drei Gedichtsammlungen von ihm erschienen: "Der Grüne Tag* (1988), "Ikarus auf Schmetterlingsflügeln" (1990) und "Blutbeeren zur Weihnachtszeit" (1992).
Das Gedicht Blutbeeren zur Weihnachtszeit hat er Wassyl Stus gewidmet. Es ist seinem letzten Gedichtband, das folgende Werk der Gedichtsammlung "Ikarus auf Schmetterlingsflügeln" entnommen.
83
КАЛИНА ОБ РІЗДВІ
Калиною розквітлою, об Різдві, ти повернувся, Василю, на Україну: тут сьогодні справджуються твої слова; але не все казане тобою справджується, але справджується не все, що ти казав, але все, про що ти казав, має справдитися.
Через замерзлий о Петрі Дунай перейшов до поля, де чепіги золотого плуга
без долонь твоїх холонуть, де золоте пшеничне зерно,
не посіяне тобою не проростає, де золотий серп без твого ужитку іржавіє.
А ми, твої товариші, Василю, носимо з собою по жовтій кості: хто опускає руку в кишеню,
розшукуючи ключі від квартири зі всіма вигодами, раптово витягує жовту кість, хто пропливає новеньким авто широкими автострадами столичного міста, бачить перед собою екзотичним брелком жовту
кість,
хто вітається за руку, радіючи невимушеній зустрічі з приятелем, простягає йому замість виманіженої руки жовту кість.
Та й ви, хто поїдає страву, запиваючи міцними
напоями, придбаними з гонорару за першу поетичну
книжечку, раптом припините приємні рухи щелепами,
бо ж ті дорогі напої і потривні наїдки
стануть вам поперек горла,
бо ж куплені вони на гроші,
що їх тяжко виробляв своїми руками поет.
84
BLUTBEEREN ZUR WEIHNACHTSZEfT
Als Blutbeerenstrauch,
der zur Weihnachtszeit erblüht,
bist du, Wassyl, in die Ukraine zurückgekehrt.
Heute erfüllen sich hier deine Worte; doch nicht alles, von dir Gesagte hat sich erfüllt, es erfüllt sich nicht alles, was du gesagt hast, obwohl sich alles, von dir Gesagte noch erfüllen muß.
Du bist über die zu Petri gefrorene Donau ins Feld
gegangen,
wo die Sterze des goldenen Pfluges
ohne deine Hände erkalten,
wo der goldene Weizen,
den du nicht gesät hast, nicht wachsen mag, wo die goldene Sichel, die du nicht brauchst,
verrostet.
Und wir, deine Gefährten, Wassyl,
wir tragen alle einen gelben Knochen umher:
wer seine Hand in die Tasche steckt,
um die Schlüssel zur Traumwohnung zu suchen,
der zieht plötzlich einen gelben Knochen hervor,
wer mit einem neuen Wagen
über die breiten Straßen der Hauptstadt fährt,
sieht einen gelben Knochen statt eines Talismans
vor sich baumeln, wer freudig einen Freund begrüßen möchte, reicht ihm statt der gepflegten Hand einen gelben
Knochen.
Auch ihr, die ihr gut essen und kräftig trinken geht von euerem ersten Buchhonorar werdet im angenehmen Kauen innehalten, weil die teuren Getränke und erlesenen Speisen euch in der Kehle stecken bleiben werden, denn sie sind von dem Geld bezahlt,
das der Dichter mit seinen Händen hat hart erarbeiten müssen.
85
Всі ми намагаємося увірувати у метемпсихоз
- східне вчення про перевтілення душ - на виправдання катів •
виконавців своїх буденних службових обов'язків, на виправдання вбивць - у головах яких замість розуму
одна величезна літера.
Вдома в кожного у нас щодня
з-під кухонного ножа,
застромленого у одвірок дверей до кухні,
за ніч на кахляну підлогу настікає калюжа крові
- небагато, завбільшки із блюдце, -
та дружина вранці, прокинувшись першою,
зауважує цей непорядок,
витириє ту калюжу ганчіркою,
тож коли встаємо до сніданку,
то нічого вже й не помічаємо,
усе вже прибрано люблячою й дбайливою рукою.
Чим я міг зарадити тобі, Василю?
Лише підбадьорити порухом руки:
Коли б ти міг подивитися на вчорашній натовп,
то в ньому ти побачив би руку,
здійняту високо над головою на привітання тобі,
руку із відірваною до м'яса шкірою,
подібною до стікаючої кров'ю вивернутої
рукавички,
немов доторкнутися до вирваного серця
жайворонка.
І я саджаю на білому аркуші калину,
що в лузі синім цвітом процвітає:
поки перший рядок дописую -
на другому рядку калина уже виростає на папері,
на третьому рядку калину
на той бік замерзлої річки
- білої криги паперу - нахиляю, калиновий місток - на повернення - творю.
86
Wir bemühen uns alle, Anhänger der Metempsychose
zu werden,
dieses östlichen Glaubens der Seelenwanderung, zur Rechtfertigung der Henker, den Vollstreckern ihrer täglichen Dienste, zur Rechtfertigung der Mörder,
in deren Köpfen nur ein einziger großer Buchstabe steckt, anstelle eines Gehirns.
Täglich zeigt sich jedem von uns
an der Schwelle zur Küche,
dort wo ein Messer im Türrahmen steckt,
eine Blutlache auf den Fliesen,
nicht viel, ein winziges Schälchen nur,
die Ehefrau, die als erste aufsteht,
bemerkt diese Unordnung
und wischt sie mit einem Lappen fort.
Wenn wir zum Frühstück kommen, merken wir nichts davon,
weil eine fürsorgende, liebende Hand alles entfernt hat.
Wassyl, wie hätte ich dir beistehen können?
Dich mit einer Geste aufmuntern?
Hättest du die gestrige Menge gesehen,
dann hättest du darin die erhobene, dich grüßende Hand
erblickt,
eine bis auf die Knochen zerfetzte Hand,
die einem blutenden umgestülpten Handschuh ähnelt,
und der Berührung eines herausgerissenen
Lerchenherzens gleicht.
Ich setze eine der Blutbeeren
die in der Flußau blau erblühen,
auf ein weißes Blatt Papier:
während ich die erste Zeile zu Ende schreibe,
wächst in der zweiten Zeile der Strauch empor,
in der dritten Zeile neige ich den Blutbeerenzweig
über die weiße Eisscholle des Papiers -
hin zum anderen Ufer des gefrorenen Flusses und schaffe aus Blutbeeren eine Brücke
der Wiederkehr.
87
Коли спорожніють мої очі і стануть безглуздими і непотрібними, як кухоль білий без води, тоді з українського поля колосся зеленими гадюками заповзатиме в них.
Буде мені пекучою трутизна правди, буде мені болючою порожнина очей.
Я сяду за стіл на українському полі і напишу собі некролога.
Його миттю надрукують на четвертій сторінці
поруч з коментарями про футбол,
але це мені буде байдуже,
бо я лежатиму
на українському полі
з порожніми очима,
в які заповзатиме колосся
зеленими гадюками.
88
Wenn meine Augen leer, sinnlos und überflüssig werden wie ein weißer Becher ohne Wasser, dann werden die Ähren der ukrainischen Felder grüne Schlangen gleich in sie hineinkriechen.
Das Gift der Wahrheit wird mich verbrennen die Leere der Augen schmerzen Ich werde mich an einen Tisch im ukrainischen Feld setzen und meinen Nachruf schreiben.
Sogleich wird man sie auf der vierten Seite neben den Fußballberichten drucken, doch das wird mich gleichgültig lassen, weil ich im ukrainischen Feld mit leeren Augen liegen werde, in die nun Ähren grünen Schlangen gleich hineinkriechen werden.
89
Віктор КОРДУН (нар.1946)
Як і Микола Воробйов та Василь Голобородько, належить до "київської школи поетів" неофіційного та опозиційного за творчою сутністю літературного угруповання, що виникло у кінці 1960-их років переважно навколо Київського університету. Як і решта учасників "київської школи", зазнав утисків на початку 1970-их: виключення з університету, нагляд, заборона на друк, духовне підпілля. Друкуватися в Україні знову почав щойно 1984 р.. Поетична мова Кордуна складна, візуально насичена, несе на собі відчутний сюрреалістичний акцент.
Видав збірки поезій "Земля натхненна" (1984), "Славія"
(1987), "Кущ вогню" (1990) та книгу вибраної лірики "Сонцестояння" (1993).
Обидва вміщені в нашій антології вірші походять зі збірки "Кущ вогню", але написані ще в ранній період поетової творчості.
90
Viktor KORDUN (geb. 1940)
Kordun gehört wie Mykola Worobjow und Wassyl Holoborodko zur "Kiewer Dichterschule” einer ihrem schöpferischen Wesen nach inoffiziellen und oppositionellen literarischen Gruppierung, die vorwiegend gegen Ende der sechziger Jahre an der Kiewer Universität entstanden war. Wie auch die anderen Mitglieder der "Kiewer Schule" war er Anfang der siebziger Jahre Repressionen ausgesetzt: Verweisung von der Universität, Beschattung, Publikationsverbot, geistiger Untergrund. Erst ab 1984 begann man in der Ukraine seine Werke zu veröffentlichen. Die poetische Sprache Korduns ist vielschichtig, sehr bildhaft, mit einem spürbaren surrealistischen Akzent.
Folgende Gedichtsammlungen von Kordun sind erschienen: "Die beseelte Erde" (1984), "Slawia" (1987), ”Der Feuerstrauch” (1990) und ein Band ausgewählter Dichtungen "Sonnenwende" (1993).
Beide Gedichte, die in unsere Anthologie aufgenommen wurden, sind im Band "Der Feuerstrauch” abgedruckt, stammen jedoch aus der frühen Schaffensperiode des Dichters.
91
У НАШОМУ МІСТІ СНІГ
До нашого міста не знати коли і кудою закрався сніг
Вже всі
із середини зіниць до пучок
все болючіше відчувають його білину
вже всі диктори радіо й телебачення
і всі газетні шпальти
від ранку до ночі
кричать
кричать
що у місті • сніг
але ніхто не може його
виявити
Тільки:
варто друзям чи незнайомим потиснути одне одному руки або ледь торкнутись плеча як обоє біліють і кам'яніють назавжди їх звіддалік обходять на тротуарах і жіноче волосся розростається так що дарма обрізати жене за пасмами снігу невикритого і деревам трамваям та людям важко в ньому і важко дихати і дзигарі цокотять цокотять не маючи сили спинитися хоч давно не підтягнені гирі вже лежать на підлозі і вогонь горить і горить боячись ворухнутися а дрова геть уже витліли тільки б не гірше тільки б не гірше і одні жінки народжують підряд без зачаття вже мабуть по восьмій дитині а інші роками здержують у собі єдину і ніхто більше не виходить на вулицю будинки витиснули із себе вікна і двері і в глухих своїх стінах стискаються і стискаються вже кутки рівніші за стіни і мовчки в кожному домі без їжі без сну всі затято тешуть через усе місто тешуть величезного хреста
92
SCHNEE IN UNSERER STADT
Niemand weiß wann und woher
sich der Schnee in unsere Stadt eingeschlichen hat
Immer schmerzhafter spüren alle
von den Pupillen bis an die Fingerspitzen sein Weiß
Von morgens bis in die Nacht melden
alle Rundfunk- und Fernsehsprecher alle Zeitungen die Kunde
daß Schnee in der Stadt liege
doch niemand
hat ihn bisher entdeckt.
Allerdings
genügt es daß Freunde oder Bekannte einander die Hand reichen oder die Schultern berühren damit sie für immer erblassen und erstarren und man auf dem Bürgersteig schon von weitem einen Bogen um sie macht das Frauenhaar wächst unaufhörlich es hilft kein Abschneiden weil es den unsichtbaren Schneestreifen hinterher flattert und dabei den Bäumen und Straßenbahnen und Menschen hinderlich wird der Atem stockt die Uhren ticken unaufhörlich sie haben nicht die Kraft innezuhalten obwohl ihre Pendel nicht aufgezogen sind und am Boden liegen das Feuer brennt und brennt voller Angst sich vom Fleck zu rühren die Holzscheite verglimmen wenn es nur nicht schlimmer kommt manche Frauen gebären ohne empfangen zu haben bereits ihr achtes Kind während andere jahrelang das gleiche Kind in sich zurückhalten man verläßt die Häuser nicht mehr um auf die Straße zu gehen die Häuser haben ihre Fenster und Türen aus sich hinausgepreßt die engen Wände drängen zunehmend ineinander schon sind die Winkel gerader als die Wände geworden und alle in jedem Haus der Stadt schnitzen eifrig ohne Nahrung und Schlaf an einem riesigen Kreuz das sich durch die ganze Stadt zieht
93
До нашого міста не знати коли й кудою закрався сніг:
дні минаються минаються ночі але час стоїть
94
Wer weiß wann und woher
sich der Schnee in unsere Stadt eingeschlichen hat
Tage vergehen
Nächte vergehen
doch die Zeit ist stehengeblieben
95
БДЖОЛА МАГДАЛЕНА
І настає такий час, коли ні жити, ні вмерти - і день не минає, і ніч не відходить.
А десь там стороною розтікається дрібно по березі ночі бузок, доцвітає тьмаво бузок у дні й поза днем: і все водночас, і все неминуче.
І застигла бджола не летить на суцвіття нічне, не сідає бджола Магдалена Марія на тривожне суцвіття полудня - зависає над скалкою скісного неба.
Та не дай мені, Боже, так безсонно і безсмертно у дірявих сотах часу пробувати!
Отверзи моє серце іще раз, і вуста отверзи ще глибше: на пророслий підземно голос біла тінь твоя наступає, хмари в горлі моєму - і хмари.
Не здолати мовчанням пекельний дощ,
не сховатися ув тишу смерті, -
пражиття натікає в мох із пробитої цвяхом десниці:
і бджола Магдалена із неї.
96
DIE BIENE MAGDALENA
Es Kommt eine Zeit, da kann man weder leben noch sterben, der Tag vergeht nicht, und die Nacht will nicht enden.
Und irgendwo weitab, ganz in der Ferne zerstiebt der Flieder über dem Ufer der Nacht, dunkel verblüht er am Tag und jenseits des Tages: stets zur gleichen Zeit und unvergänglich dabei.
Die erstarrte Biene sucht nicht die Blüten der Nacht,
die Biene Magdalena Maria meidet
die ruhelosen Blüten des Mittags -
sie schwebt über dem Splitter des steilen Himmels.
Herr, laß nicht zu, so unsterblich und schlaflos in den löchrigen Waben der Zeit zu verweilenl Öffne noch einmal mein Herz, noch weiter die Lippen: auf meine unterirdisch durchwachsene Stimme
legt sich dein weißer Schatten - Wolken in meiner Kehle - Wolken und Wolken.
Mit Schweigen ist der Höllenregen nicht zu übertönen, in der Stille des Todes ist keine Zuflucht, das Urleben fließt ins Moosgeflecht
aus der durchnagelten Rechten, und die Biene Magdalena aus ihr.
97
Григорій ЧУБАЙ (1949-1982)
Ключова постать українського літературного андерграунду 70-их років. Поет, що поєднав у собі досить не бувалу в українській ліриці напружену філософічність із загостреною чуттєвістю; твори Чубая, переважно досить “герметичні", складні для розуміння, водночас вражають своєю довершеністю та абсолютною доцільністю кожної літери. Відлучений режимом від "великої літератури", позбавлений можливості друкуватися та переслідуваний, пішов із життя на 33-му році.
Єдину збірку його поезій "Говорити, мовчати і говорити знову", з якої походять уміщені тут твори, видано в Києві через вісім років після смерти поета.
98
Hryhorij TSCHUBAJ (1949-1982)
Im ukrainischen literarischen 'Underground” der siebziger Jahre spielte Hryhorij Tschubaj eine Schlüsselrolle. Für ihn typisch ist eine in der ukrainischen Lyrik bis dahin ungekannte, spannungsgeladene Vereinigung des Philosophischen mit scharfsinnigem Gefühlsreichtum. Seine zumeist recht hermetischen Werke sind schwer zugänglich. Sie beeindrucken indes durch ihre Vollkommenheit und die absolute Zweckgebundenheit jedes einzelnen Buchstabens. Isoliert von der "großen Literatur" durch Repressionsmaßnahmen des Regimes, verfolgt und ohne jegliche Möglichkeit zu publizieren, starb Tschubaj im Alter von 33 Jahren.
Sein einziger Gedichtband "Reden, schweigen und erneut reden" 1990 erschien in Kiew acht Jahre nach seinem Tod.
99
ПЛАЧ ЄРЕМІЇ
тільки-но збудували місто і навіть ще не встигли його заселити а вже пророк Єремія плакав над ним як над давно спорожнілим
із кожної його сльози тоді виростало при всякім домі сонце і всім казало що не сонце воно а жовта кульбаба
і тільки-но сонце промовляло це як сиве птаство обсідало його звідусіль називаючи себе кульбабиними дітьми
але варто було вітрові хоча б легенько повіяти як відлітало птаство геть і вже не поверталося ніколи
100
JEREMIAS KLAGE
Kaum war die Stadt erbaut und noch unbewohnt da beweinte der Prophet Jeremia sie schon als sei sie bereits längst von den Menschen verlassen
Aus jeder seiner Träne wuchs da an jedem Haus
eine Sonne empor die allen verkündete
sie sei keine Sonne sondern eine gelbe Pusteblume
Kaum sprach die Sonne dies aus als sich von überall her
graue Vögel auf ihr niederließen
die sich Kinder der Pusteblume nannten
Doch ein leichter Windhauch genügte und schon flog die Vogelschar davon um nie mehr wiederzukehren
101
ХРОНІКА
Ігорю Калинцю
тоді всю ніч над нашим містом пливли двоспальні ліжка замість хмар повідали що з них ранком ішов копійчаний дощ
тоді обличчя годинників були смертельно бліді і крапали на підлогу сльози хвилин щораз рівномірніше
заховалися наші коні в буланому листі і разом із листям їх вітер кудись погнав
а як ми допивали каву то явився нам кишеньковий месія й прорік
не будьте героями всі одночасно бо станете тоді схожими на перекупок що пропонують один і той самий товар ставайте в чергу на героїзм і чекайте
а якщо ви так і помрете не звершивши нічого геройського то ж хіба не геройством було ваше доброчесне стояння в черзі на героїзм
а ще божевільна церква що збожеволіла од самоти й порожнечі повз кав'ярню поволі тоді брела
1971
102
CHRONIK
Ihor Kalynez gewidmet
damals zogen die ganze Nacht statt der Wolken Doppelbetten über unsere Stadt und es hieß daß gegen morgen aus ihnen ein Kopekenregen niederfiel
die Gesichter der Uhren waren damals leichenblaß die Tränen der Minuten fielen immer gleichmäßiger zu Boden
Unsere Pferde hatten sich im welken Laub versteckt
und mit dem Laub trug sie der Wind davon
als wir unseren Kaffee zu Ende tranken erschien ein kleiner Taschenmessias und sprach
spielt nicht alle gleichzeitig den Helden ihr ähnelt sonst denMarktfrauen die die gleiche Ware feilbieten stellt euch an für das Heldentum und wartet
solltet ihr jedoch sterben ohne etwas Heldenhaftes vollbracht zu haben dann war zumindest euer Anstehen für das Heldentum heldenhaft genug
schließlich schleppte sich eine wahnsinnige Kirche am Caf6 vorbei die vor Einsamkeit und Leere den Verstand verloren hatte
1971
103
Уривок з поеми МАРІЯ не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки у власну осінь навчив би дивитись безстрашно бо ж насправді немае осені - с лиш вітер що забирає тіло та очі залишає для вас найсутніше те
чим були ви насправді не спиняйте її
бо вона пам'ятає про цвинтар і про жито високе вона пам'ятає
вона засвічує місяць собою і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску
танцює
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи і не каже вам прощавайте
1971
104
Fragment aus MARIA
haltet sie nicht auf
denn nur sie allein
könnte euch einen Erlöser gebären
der euch lehren könnte alles im Geheimen zu fürchten euch lehren furchtlos dem eigenen Herbst
entgegenzusehen
denn eigentlich gibt es keinen Herbst
es gibt nur den Wind der Leib und Augen mitnimmt
und euch das Wesentlichste zurückläßt
was ihr
gewesen seid
steht ihr nicht im Weg
weil sie an den Friedhof denkt und das hohe Korn erinnert
aus eigener Kraft erleuchtet sie den Mond und die Laute erklingt durch ihre Lippen
ich sehe sie über eurer Wiege weinen
und über eurem Sarg frohlocken
nur dann wenn ihr in den Schlaf sinkt
tanzt sie glücklicher als ihr alle auf dem feuchten Sand
und heute
verläßt sie euch tanzend ohne Lebewohl zu sagen
1971
105
Олег ЛИШЕГА (нар.1949)
Як і Григорій Чубай, належить до "підпільних семидесятників" (чи, як іще визначає критика, "поетів довгої зими"). Поетична картина його світу, дуже нетрадиційна і цілісна, виникає десь уже поза мовою як такою. Це щось значно більше від самих слів і від описаних ними ситуацій, можливо, це просто дихання, ритм буття у чистому вигляді. Цій ліриці притаманний особливий і драматичний "екологізм" - у найширшому значенні слова.
На сьогоднішній день видано тільки одну невеличку збірку Лишеги - "Великий міст" (1989).
Вірш Лис був надрукований у часописі "Світо-Вид" ч.З за 1992 р.
106
Oleh LYSCHEHA (geb. 1949)
Wie Hryhorij Tschubaj gehört Oleh Lyscheha zu den “Untergrund-Siebzigern'', den "Dichtern des langen Winters” wie sie von der Kritik bezeichnet werden. Das poetische Bild seiner Welt ist sehr untraditionell und ganzheitlich; diese Welt tritt bereits jenseits der Sprache als solche in Erscheinung. Ihre Bedeutung geht über das einzelne Wort und die damit geschilderten Situationen hinaus, vielleicht beruht sie im Atmen, im reinen Dasein, im Lebensrhythmus. Charakteristisch für diese Lyrik ist ein ganz besonderes und dramatisches "ökologisches” Empfinden - im weitesten Sinne des Wortes .
Bis heute ist nur eine einzige kleine Gedichtsammlung von Lyscheha erschienen: "Die große Brücke” (1989).
Das Gedicht Der Fuchs wurde 1992 in der Zeitschrift "Swito-Wyd" (Heft 3) veröffentlicht.
107
лис
Ще день такого сонця, і можна буде спати в лісі...
Попереду в кінці березової алеї Вертаються з нічної роботи На Глеваху дві жінки...
Поволі обходять понад край глибоку калюжу, і одна таки оглянулась: хтось знов Понуро плентається...
Але ще далеко... чужий...
За звислими аж до землі ліщиновими сережками Не видно більше нікого...
Вже не бояться - як тут заверещати,
То з крайнего двору почують...
Вчора в мурашник при дорозі Хтось кинув ведмедя чи пса...
Якусь волохату цяцьку...
І ще видніється вухо,
Решту вже засмоктали...
Видно хтось ворожить...
Недавно тут були розтрушені клаптики Чийогось листа чи угоди - Роздерті дрібно-дрібно...
Так яструб якось на самоті Потрощив щось мале,
Любуючись спіднім, білосніжним пухом...
Вчора виходжу на згарище -
Все вже пригасло, і лиш з одної купини дим...
Довкола звуглені сучки хрумтіли,
як попечені собачі ребра...
108
DER FUCHS
Noch so ein sonniger Tag
und man wird im Wald nächtigen können...
Vorne, am Ende einer Birkenallee kehren zwei Frauen von der Nachtschicht nach Hlewacha zurück...
Langsam umgehen sie eine tiefen Pfütze,
eine von ihnen sieht sich dennoch um: schon wieder
ist ihnen jemand gefolgt...
Doch er ist noch weit... ein Fremder wohl...
Hinter den Haselsträuchern, die die Erde berühren, ist niemand zu sehen...
Sie fürchten sich nicht mehr, schreit man hier, kann man es auf dem Außenhof schon hören...
Gestern hat jemand im Ameisenhaufen am Wegrand einen Bären oder Hund verscharrt...
Irgendein zotteliges Kuscheltier...
ein Ohr ist noch zu sehen,
den Rest haben sie schon weggezerrt...
Anscheinend zaubert hier wer...
Unlängst lagen hier Papierfetzen
eines Briefes oder einer Abmachung zerstreut,
die man klitzeklein zerrissen hatte.
Als hätte ein einsamer Bussard etwas Kleines gerissen und seine Freude am schneeweißen Flaum gehabt...
Als ich gestern zur Feuerstelle kam, war schon alles erloschen, ein kleiner Haufen qualmte noch... rundum knisterte das verkohlte Geäst wie angesengte Hunderippen...
109
Підходжу ближче: очманілі мурашки падають і падають в обвалену яму, здавалось з усього лісу...
Поволі розгріб зверху попіл, засунув усередину руку,
І там, між обірваних волокон, намацав притихле, ще гаряче серце... знов самогубство...
Мені здається, хтось в Києві На другому кінці лісу так само ворожить: Я повертаюсь звідти мертвий...
На вулицях частіше бачу неживих... Подаю руку, мені всміхаються... Відсовуються в метро трохи вбік,
І разом перепливаєм Велику Воду,
Лише зблисне на горі Лавра...
Раз на чотири дні там ночую,
А в день гуляю в манастирськім саду... Комусь, видно, не подобається, що топчу над Ближніми печерами Молодий ряст...
Певно, ті дві жінки так і подумають: Якийсь чужий завмер над мурашником
І ворожить, недалеко від тої глибокої Ями, як іти на Глеваху...
Що можна іще подумати?
Що він шукає давні гори?...
Чи хоч тіні тих гір?...
Малим до них було недалеко...
Трохи ясніші за хмари...
110
Als ich näher komme, sehe ich
wie die benommenen Ameisen
eine nach der anderen in die Senkgrube stürzen,
als seien sie aus dem ganzen Wald zusammengelaufen...
Langsam schob ich die obere Asche auseinander,
grub meine Hand hinein
und ertastete ein stilles, noch heißes Herz...
Schon wieder ein Selbstmord...
Mir scheint, daß jemand in Kiew
am anderen Ende des Waldes ebenfalls zaubert:
tot kehre ich von dort zurück...
Auf der Straße sehe ich immer öfter Tote...
Ich reiche die Hand, man lächelt mir zu...
In der U-Bahn treten sie etwas zur Seite.
Gemeinsam fahren wir über den großen Strom, man sieht das Höhlenkloster leuchten.
Alle vier Tage nächtige ich dort
und ergehe mich tagsüber im Klostergarten...
Jemandem scheint es zu mißfallen,
daß ich bei den Nahen Höhlen
über den jungen Rasen laufe...
Die beiden Frauen denken gewiß:
Irgend ein Fremder starrt den Ameisenhaufen an und zaubert unweit vom tiefen Graben, der bei Hlewacha klafft...
Was sonst sollte man annehmen?
Daß er hier die alten Berge sucht?..
Oder die Schatten dieser Berge?
In der Kindheit erschien der Weg zu ihnen, die etwas heller als die Wolken waren, ganz nah...
111
А як смеркало, на тім самім місці Над ними спалахувало щось...
Більше за зірку...
Над вечір зайшов у густіший ліс Між молоді вільхи...
То вже був чужий край...
Я роздивлявся і не міг пізнати...
Починалися мочари...
І десь може за двадцять кроків
Перед собою за вільхами
Бачу голого чоловіка... немолодого,
І колись, видко, повного,
Бо зовсім бліда, аж біла шкіра звисала на ньому...
Він сидів у мурашнику, на високій купині, і дивився якось вбік...
Трохи блискучими... може, заплаканими очима... Скривив губи, але ніби всміхався...
Шия і обвислі груди
були вимащені якимсь слизом...
А на лиці свіжий, майже дитячий рум'янець...
Чи сп'янів від мурашиного оцту?..
Мені здалось, він може вбити,
Як почує, що хтось підглядає...
Підглядає, як він скидає стару шкіру.
І я кинувся назад...
О, знову зграя червоних гладких курей заходять сміло між сосни...
Все глибше і жадібніше...
Жуки в гарячці вивалюються з горла Очманілі по зимових норах черви ще довго звиваються у кишках...
Всюди розпорпані мокрі ями...
112
Wenn es dämmerte, sah man dort über ihnen ein Leuchten, etwas größer als ein Stern...
Und einmal, da machte ich mich auf...
Gegen Abend kam ich in einen jungen, dichten Erlenwald.
Das war schon fremdes Land...
Ich sah mich um und konnte nichts erkennen, hier begann das Moor...
Dann, nach etwa zwanzig Schritten, gewahrte ich einen nackten Mann hinter den Erlen, nicht mehr jung früher mußte er einmal feist gewesen sein, denn seine bleiche, fast weiße Haut war schlaff...
Er saß auf einem hohen Ameisenhaufen, und schaute irgendwie zur Seite- Seine Augen glänzten, als seien sie verweint, der Mund verzogen, doch er schien zu lächeln...
Der Hals, die schlaffe Brust glänzten wie eingeölt...
In seinem Gesicht glühten die Wangen kindlich rot... War er trunken von der Ameisensäure?
Er konnte einen umbringen,
wenn er spürte, daß ihm jemand zusah,
zusah, wie er seine alte Haut ablegte...
Ich wich zurück...
Schon wieder läuft eine Schar glatter roter Hühner lässig in den Kiefernhain...
Immer tiefer, immer wagemutiger...
Käfer fallen wie im Fieber aus ihren Kehlen, die in ihren Winternestern erstarrten Würmer winden sich noch weiter im Gedärm...
Und überall diese ausgescharrten feuchten Kuhlen...
113
А так хотілось десь тут полежати на сонці... Дивно, вони нічого не бояться... їхні півні закликають далі і далі...
Але зараз • якби хто побачив мене тут,
За сосною - що б подумав?..
Чого він тут ховається?..
Ще один втік?..втік звідки?..
І н<з хоче вертатися?..
Ховається зарослий по лісі... зголоднів... Через окіп, що символічно відгороджував Насипом ліс від людей,
Повагом перебрались дві білі квочки, Роздуті на вітрі...
За ними, позіхнувши, із залізної брами Вийшла розповніла баба У попелястій пуховій хустці...
Зішкрібує граблями землю...
Несподівано підняла голову в мій бік І вишкірилась до лісу,
Голосно чмихнула, відганяючи когось... Спалахнув старий бур'ян,
Дим заслонив її двір...
І тут недалеко, з-за диму На насип вийшло щось...
Тонше, але вище за курку, якийсь сизо-зозулястий павичик...
Але хвіст не тягся по землі, а стримів як тупий саморобний ніж...
Він заглянув через усі дерева, і наші очі зустрілись...
114
So gerne hätte ich mich hier in die Sonne gelegt...
Seltsam, daß sie sich vor nichts fürchten...
Die Hähne locken sie immer weiter fort...
Doch was würde man denken,
wenn man mich plötzlich hier hinter den Kiefern entdeckte? Weshalb versteckt er sich hier?
Ist etwa noch einer entflohen? Woher entflohen?
Und will nicht zurück?
Unrasiert, versteckt er sich im Wald... und hungrig.
Über einen Graben, dessen Erdwall symbolisch den Wald von den Menschen trennt, machen sich zwei weiße Glucken davon, der Wind hat ihr Gefieder aufgebauscht...
Gähnend folgt ihnen durch ein Eisentor eine füllige Alte in einem aschgrauen Tuch...
Sie harkt etwas zusammen, plötzlich hebt sie den Blick in meine Richtung, zum Wald hin fletscht sie die Zähne und scheint mit einem Zischen jemanden zu verscheuchen.
Rot flammt altes Unkraut auf, der Rauch verhüllt den Hof.
Plötzlich gleich hinter dem Qualm
taucht etwas auf dem Wall auf,
das schlanker und größer ist als ein Huhn.
Ein kuckucksgrauer junger Pfau,
dessen Schweif nicht auf der Erde schleift,
er ragt nach oben wie ein stumpfes, selbstgemachtes Messer...
Der Pfau sieht durch die Bäume
und unsere Blicke treffen sich...
115
Ніжне, ясне підгорля ворушилось у вітрі...
Пух довкола округлого дзьобика...
Щось схоже на заріст під носом у хлопця...
І відразу опустив голову,
Розглядає під сосною молоду траву,
Нагріту сонцем глицю...
Я стріпнув мокрі, кислі долоні від мурашок І поволі піднявся...
Вже нема що робити тут,
Над цим мурашником...
У тіні ще пахло морозом...
Я відходив далі, глибше,
Не відриваючись від тої освітленої галяви, де похитувався його хвіст...
І знов піймав його погляд... ясний, як сльоза... Він вдавав, що не бачить,
І ніби щось ковтає ослаблим горлом... заяскрівсь лісовий агрус...
Довга ожина ще довга і холодна...
Може, глибше, туди ближче до Боярки,
По ямах ще закляк сніг...
Хоч там, де він пасся,
Мали, здавалось, вже розцвісти суниці...
Там далі - соковитіший, давній ліс...
Я заплющив очі і тихо відходив...
Але він не йшов за мною...
Може, боявся тіні...
116
Der zarte Hals bewegte sich im Wind, um den runden Schnabel feine Daunen, wie der Flaum eines Jünglings...
Dann senkte er rasch den Kopf, beäugte das junge Gras unter der Kiefer, die sonnendurchwärmten Kiefernnadeln...
Ich schüttelte die Ameisen
von den feuchten, säuredurchtränkten Händen
und erhob mich langsam...
Bei diesem Ameisenhaufen
gibt es keinen Grund mehr länger zu bleiben...
Im Schatten lag noch der Geruch von Frost...
ich entfernte mich immer weiter,
ohne die sonnige Lichtung aus den Augen zu verlieren,
wo sein Schweif auf und nieder wippte...
Und wieder fing ich seinen Blick auf, der hell wie eine Träne war...
Er tat, als sähe er mich nicht,
würgte mit schwacher Kehle etwas runter.
Ein wilder Stachelbeerstrauch blitzte auf, eine lange und kalte Brombeerranke.
Dort tiefer, nahe bei Bojarka könnte noch Schnee in den Gräben liegen... aber da, wo er im jungen Gras herumpickte, mußten bereits die Walderdbeeren blühen...
Weiter in der Ferne lag der saftige, alte Wald...
Ich schloß die Augen und entfernte mich leise, doch er folgte mir nicht...
Vielleicht fürchtete er den Schatten...
117
Наталка БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ (нар.1954)
Поетеса, критик, перекладач. З перших своїх публікацій, що з'явилися в середині 70-их років, змусили заговорити про потужний неоромантичний струмінь, завжди присутній в її ностальгійно-елегантних текстах. Безліч культурно-мистецьких та суто літературних алюзій, відвертих і прихованих, привносять до поезій Білоцерківець відчутне ігрове начало, водночас залишаючи достатній простір для щирих і схвильованих свідчень її душі.
Авторка збірок "Балада про нескорених" (1976), "У країні мого серця" (1979), "Підземний вогонь" (1984), "Листопад" (1989). З двох останніх і походять уміщені тут вірші.
118
Natalka BILOZERKIWEZ (geb.1954)
Dichterin, Kritikerin und Übersetzerin. Bereits mit ihren ersten Veröffentlichungen Mitte der siebziger Jahre hat sie durch ihre starken neoromantischen Noten auf sich aufmerksam gemacht, die stets in ihren nostalgisch anmutenden Texten mitklingen. Eine Vielzahl unmittelbarer und verborgener Anspielungen aus der Kultur, der Kunst und der Literatur verleihen ihren Gedichten einen spielerischen Grundton. Dabei bleibt gleichzeitig genügend Raum für aufrichtige und gefühlvolle seelische Bekenntnisse.
Ihr Werk umfaßt folgende Gedichtsammlungen: 'Ballade der Unbeugsamen” (1976), "Im Land meines Herzens” (1979), "Unterirdisches Feuer" (1984), "November" (1989). Die angeführten Gedichte stammen aus den beiden letzten Sammlungen.
119
Я помру в Парижі в четвер увечері Сесар Вальехо
Забуваються лінії запахи барви і звуки слабне зір гасне слух і минається радість проста за своєю душею простягнеш обличчя і руки але високо і недосяжно вона проліта
залишається тільки вокзал на останнім пероні сіра піна розлуки клубочиться пухне і от вже вона розмиває мої беззахисні долоні і огидним солодким теплом наповзає на рот залишилась любов але краще б її не було
в провінційній постелі я плакала доки стомилась і бридливо рум'яний бузок заглядав до вікна поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились як під тілом твоїм задихалась полиця брудна затихала стихала банальна вокзальна весна
ми помрем не в Парижі тепер я напевно це знаю в провінційній постелі що потом кишить і слізьми і твого коньяку не подасть тобі жоден я знаю нічиїм поцілунком не будемо втішені ми під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми
надто гірко ми плекали і ображали природу надто сильно любили
коханців соромлячи тим надто вірші писали поетів зневаживши
зроду
нам вони не дозволять померти в Парижі
і воду
під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим
120
Ich sterbe in Paris am Donnerstag abend
Cäsar Valejo
Linien Düfte Farben und Laute sind vergessen das Sehen und Hören vergeht - die schlichte Freude
erlischt
du streckst der Seele Gesicht und Hände entgegen doch sie fliegt unerreichbar hoch vor dir her
das letzte Bahnhofsgleis ist alles was zurückgeblieben grauer Schaum des Abschieds vermehrt sich und wächst schon bedeckt er und wäscht meine verletzbaren Hände kriecht widerlich süß bis an meinen Mund mir blieb zwar die Liebe besser wäre sie niemals
gewesen
Provinziell war das Bett in dem ich geweint ohne Ende rötlich der eklige Flieder der in mein Fenster geschaut ruhig fuhr der Zug in dem Verliebte apathisch vernahmen wie die schmutzige Liege ächzte unter deinem Leib langsam und banal klang so der Bahnhofsfrühling aus
Wir sterben nicht in Paris das weiß ich genau sondern in dem provinziellen Bett von Schweiß und Tränen
durchtränkt
deinen Cognac das weiß ich wird keiner dir reichen niemandes Kuß wird uns jemals beglücken erfreuen unter dem Pont Mirabeau zergeht nicht der dunkle Kreis
allzu bitter geweint haben wir - die Natur beleidigt allzu sehr geliebt - dabei die Verliebten beschämt allzu gute Lieder geschrieben - dabei die Dichter
verachtet
sie erlauben uns nie in Paris zu sterben ein Konvoj wird das Wasser bewachen unter dem Pont Mirabeau
121
СТО РОКІВ ЮНОСТІ..
Сто років юності, а далі все - пустеля.
Околиці свого старого міста Хіба не чуєш затуливши очі?
Крізь мертвий дим палаючого листя Біжать собаки нашого дитинства І підростає кров... Сто років
юності, а далі все - пустеля.
Тут солов'ї, неначе цв'яшки, вбиті У груди доквітаючих кущів;
У вересні просушені дощі Полощуться на сонці, як білизна, Розвішена між вікон. А сніги!
Великі, фіолетові... Але ти
мусиш ближче підійти
До рук, плечей, до шкіри, до сорочки,
Гарячої від спеки. До стіни,
Холодної від страху і від моху.
Хіба не чуєш, затуливши очі,
Свою колишню круглу чистоту?
Хіба не хочеш увійти у камінь,
Ховаючись від перших поцілунків?
Туди, туди - у камінь і у мох, у биту цеглу, порвані м'ячі,
У солов'їв! У лагідних собак Дитинства нашого, що все повзуть за нами Крізь мертвий дим палаючого листя,
Аж кров їм проступає на хребтах.
У мох! У страх!
...а далі все - пустеля.
122
HUNDERT JAHRE JUGEND
Hundert Jahre Jugend - und dann nichts als Wüste.
Wenn du die Augen schließt, kannst du sie spüren die Vororte, deiner alten Stadt?
Im toten Qualm des flackernden Laubes seh ich die Hunde unsrer Kindheit laufen.
Doch neues Blut wächst nach... Hundert Jahre
Jugend - und dann nichts als Wüste.
Nachtigallen hängen doldengleich
an Sträuchern, die sacht zu Ende blühen;
halbtrockene Septemberregen flattern
in der Sonne wie die Wäsche,
die vor den Fenstern trocknet. Und erst der Schneel
In hohen violett'nen Wehen... Doch du
mußt näher treten: und berühr
die Haut, Arme, Schultern,
das Hemd voll Hitze. Die Wand,
die kalt vor Schreck ist und vom Moosgeflecht.
Spürst du sie nicht, wenn du die Augen schließt,
deine alte volle Reinheit?
Und möchtest du nicht zu Stein werden, um dich vor dem ersten Kuß zu schützen?
Dorthin, dorthin • zu Stein und Moosgeflecht, zu Ziegelbruch und den zerfetzten Bällen, den Nachtigallen und freundlichen Hunden unserer Kindheit, die uns noch immer folgen, durch den toten Qualm des flackernden Laubes, bis Blut auf ihren Rücken tritt.
Ins Moosgeflechtl Und in die Angstl
...und dann nichts als Wüste
123
Василь ГЕРАСИМ'ЮК (нар.1956)
Цим іменем розпочинаємо знайомство із поетичним поколінням вісімдесятників цілком невипадково: Герасим'юк є одним із лідерів не тільки всередині свого покоління, а й у сучасній українській поезії в цілому. Наскрізна тема його творчості - Гуцульщина (звідки він походить) як міф, як трагедія, як болюча повсякденна реальність. При цьому і Старий завіт, і літопис українських повстанців Другої світової війни напружено співіснують в єдиній поетично-духовній площині, а карпатську регіональну тематику чи не вперше в українській літературі виведено на рівень усесвітьної значущості.
Автор збірок "Смереки" (1982), "Потоки" (1986), "Космацький узір" (1989), "Діти трепети" (1991). З останньої і походять уміщені тут вірші.
124
Wassyl HERASSYMJUK (geb 1956)
Nicht zufällig leiten wir mit diesem Poeten die Bekanntschaft zur Dichtergeneration der 'Achtziger* Ober: Herassymjuk ist nicht nur innerhalb seiner Generation einer der führenden Künstler, sondern in der zeitgenössischen ukrainischen Lyrik überhaupt. Das beherrschende Thema seines Schaffens ist das Huzulen-Land (aus dem er stammt) als Mythos, als Tragödie, als schmerzhafte tagtägliche Wirklichkeit. Das Alte Testament als auch die Chronik der ukrainischen Widerstandskämpfer im Zweiten Weltkrieg tauchen gleichzeitig spannungsgeladen in einer einzigen dichterischen Ebene auf. Dabei gelingt es ihm erstmals, die regionale Karpaten-Thematik in der ukrainischen Literatur auf Niveau von Weltrang zu führen.
Er hat Gedichtsammlungen wie "Die Fichten" (1982), "Gebirgsbäche” (1986), "Das Kosmatsch-Motiv" (1989), "Espenkinder" (1991) veröffentlicht. Aus diesem letzten Band stammen die hier angeführten Gedichte.
125
СТАРОВИННИЙ ПЕЙСАЖ
Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені... Немов у забуте століття зайшов і стоїш.
Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають,
сповільнюють вірш.
І сиплеться попіл на трави старі і короткі, і подув залізний плече, як вода, відчува.
Якого ще треба терпіння,
навіщо і доки?
Яка ще потрібна душа
і яка голова?
Небесні потоки лягли унизу на каміння, і древні, забуті отари в тумані висять...
Якого ще, доки і навіщо
потрібно терпіння?
Які колокільця
про хвору ходу сповістять?
126
URALTE LANDSCHAFT
Du hältst inne. Tief unten rauschen die rasenden
Jahre noch...
Wie in ein vergessenes Jahrhundert scheinst du
hineingeraten zu sein und stehst. Aussätzige ziehen langsam vorüber im Nebel,
Glöckchen künden ihr Nahen,
verlangsamen das Gedicht.
Auf altes kurzes Gras rieselt Asche nieder,
die Schulter spürt wie das Wasser einen eisernen Hauch.
Welche neuen Leiden braucht es noch,
wozu und wie lange,
Wie muß die Seele beschaffen sein
und wie der Kopf?
Tief unten auf Steinen liegen die Himmelsbäche, die alten, vergessenen Herden sind im Nebel
erstarrt...
Welche Leiden, wozu und wie lange
braucht es noch?
Welche Glöckchen künden künftig
den kranken Gang?
127
ПЕРША РАНКОВА ПІСНЯ (Альба)
Ми підійшли до церковних стін і стояли до рана.
А потім я лишився один.
Я тут один, кохана.
Я зостаюсь, моя золота.
Тому, що я тут, моя зоре, сіла вранці на коні чота та, яка вмила гори.
Я тут один, моя золота.
Тому, що я тут віднині, сіла вранці на коні чота, та, яка не загине.
Та, яка завтра впаде, як сніг, і вкрис мене, моя рідна.
І серце моє • навіть з рук твоїх - відскочить від того світла.
Так нам випало: впасти і йти • в пустелі, в тайзі, в тундрі - допоки те світло буде текти в кожнім зірванім бункері.
Я тут не в засідці, не на посту, я тебе жду, моя пташко.
Ти прилітай на черешню ту, якою святили паску.
128
ERSTES MORGENLED (Alba)
Vor der Kirchmauer machten wir halt, standen dort bis zum Morgen.
Zurück blieb ich dann allein, ich bin hier allein, meine Schöne
Ich bleibe hier, mein goldener Schatz, mein Wunsch ist es, hier zu verweilen, denn am Morgen zog weiter die berittene Schar, die durchkämmt hat die Berge.
Ich bin hier allein, mein goldener Schatz, und bleibe fortan hier ab heute.
Frühmorgens zog weiter die Schar, die Schar, die niemals wird sterben.
Die Schar, die morgen vom Himmel schneit, ihr Schnee wird mich bedecken, Liebste.
Mein Herz wird - selbst aus deiner Hand - davonspringen bei jenem Leuchten.
Stürzen und Gehen ist unser Geschick, durch Wüste, Taiga und Tundra, solang jenes Licht noch fließen wird, in jedem gesprengten Bunker.
Ich lauere nicht und halt keine Wache, ich warte auf dich, kleiner Vogel.
Komm doch geflogen zu jenem Kirschbaum, mit dem wir geweiht uns're Osterbrote.
129
Ти прости мені, серце МО€, цвіт білий, листя зелене.
У Господа Бога кара ще є.
Є кара для мене.
...Це наша черешня. Вона легка. Її обняла моя мила, бо я попросив, щоб її рука мого коня пристрелила.
130
Vergebe mir, mein Herzliebchen.
Grün ist das Laub und weiß die Blüte.
Der Herrgott hält eine Strafe bereit; die er für mich bestimmte.
...das ist unser Kirschbaum. Wie ist er so leicht. Ihn hält umarmt meine Liebste.
Ich hab sie gebeten, mit ihrer Hand meinem Pferd den Gnadenschuß zu geben.
131
Ігор РИМАРУК (нар.1958)
Зарахований з перших же публікацій до т.зв. "метафористів-вісімдесятників", поет усією своєю творчістю доводить марність і наївність будь-яких класифікацій. Вірші його, досить "темні", герметичні, часто складні для пересічного розуміння, вражають водночас тільки йому притаманною виконавською віртуозністю, де кожна фонема і кожна рима постають у вартій захоплення остаточній доцільності.
На сьогодні видав три книжки поезій: "Висока вода" (1984), "Упродовж снігопаду" (1988) і "Нічні голоси" (1991). Упорядкував і видав у Канаді антологію нової української поезії "Вісімдесятники" (1988).
Усі три вміщені нами тексти походять зі збірки "Нічні голоси".
132
Ihor RYMARUK (geb.1958)
Seit Beginn seiner ersten Veröffentlichungen zählt er zu den sog. "metaphorischen Achtzigern". Doch der Dichter stellt mit seinem gesamten Werk die Sinnlosigkeit und Naivität jedweder Zuordnung unter Beweis. Seine Gedichte, die recht "dunkel" und hermetisch sind, mögen zuweilen für den Leser schwer aufzuschlüsseln sein. Indes beeindrucken sie durch eine nur ihm eigentümliche Vortrefflichkeit der Verstechnik, in der jedes Phonem und jeder Reim mit einer begeisterungswürdigen Zielsicherheit eingesetzt werden.
Bis heute sind drei Gedichtsammlungen von ihm erschienen: "Das hohe Wasser" (1984), "Während des Schneefalls" (1988) und "Stimmen der Nacht" (1991). Aus letzterer stammen die hier vorgestellten Gedichte. Er hat eine Anthologie der neueren ukrainischen Dichtung "Die Achtziger" ediert, die 1988 in Kanada erschienen ist.
133
дощ
Ірині
зрине з провалля Бог на золотих вітрах сном обів'є обох як золотим плющем і золотим мечем доля прогорне страх і пропалю твій дах я золотим дощем
може й не золота ця золотиста сіть але тріпоче в ній передчуття хреста слухає чорний дощ як Україна спить а золотий - шука сонні твої уста
134
DER FEGEN
Für Iryna
Aus tiefen Gründen steigt Gott auf goldenen Winden empor mit goldenem Efeu hüllt er beide in Schlaf das Schicksal vertreibt die Angst mit einem goldenen Schwert mit goldenem Regen verbrenne ich das Dach unter dem du schläfst
vielleicht ist es nicht aus Gold
dieses goldglänzende Netz
doch es bebt in ihm eine Ahnung vom Kreuz
der schwarze Regen horcht wie die Ukraine schläft
der goldene Regen - er sucht deinen schlafenden Mund
135
РІЗДВО
множиться зоря
у твердих снігах у дзеркальних мурах і з дороги збилися тріе царі у маскхалатах
ясна пані
клубок розмотує вузлики тихо зав'язує стомлений тесля дрімає при щербатій сокирі
око ліхтарика
вихоплює з темряви велетенські ясла обігрілося немовля під боком у мінотавра
136
WEIHNACHT
vervielfacht der Stern im harten Schnee in den Spiegelmauern drei Könige in Tarnanzügen sind vom Weg abgekommen
die holde Frau
wickelt das Knäuel ab schnürt leise die Bündel der erschöpfte Zimmermann nickt über der schartigen Axt
Das Licht der winzigen Leuchte holt aus dem Dunkel eine riesige Krippe das Neugeborene hat sich gewämt an der Seite des Minotaurus
137
...в село над морем де такий глухий Едем де яблук виплеканих крадена оскома де просто йдем але здається що грядем де вже біда але здається просто втома
де вже мовчання але ще здається плач де вже не бачать нас а чути що сміються де чорні пси безсмертні стражі темних дач про нашу смерть із давніх віршів дізнаються
138
...im Dorf am Meer wo der alte Garten Eden steht mit edlen Äpfeln die verbotene Wünsche wecken wir gehen durch ihn doch schwer ist unser Schritt als Unheil bereits droht wir uns nur müde fühlen
als Weinen wir vernehmen da herrscht schon Schweigen als man uns nicht mehr sieht da hören wir sie lachen wo ewig schwarze Hunde Wächter finstrer Datschen sind erfahren sie von unsrem Tod aus alten Versen
139
Оксана ЗАБУЖКО (нар. 1960)
Філософ за освітою й за фахом, поетеса, критик, перекладач, одна з найактивніших постатей у сьогоденному інтелектуально-духовому житті України, Забужко перш усього вражає засягом свого поетичного мислення, що ледь не парадоксально поєднується із непідробною, суто жіночою пристрасністю. Усе, за що вона береться - в літературі, філософії, публіцистиці позначене вищою напругою творчого горіння.
Авторка двох поетичних збірок: "Травневий іній" (1985) та "Диригент останньої свічки" (1990). З останньої взято вірш Корабель дурнів.
140
Oksana SABUSCHKO (geb.1960)
Aufgrund ihrer Ausbildung ist O. Sabuschko als Philosophiedozentin tätig, darüber hinaus Dichterin, Kritikerin und Übersetzerin. Sie gilt als eine der aktivsten Persönlichkeiten im heutigen intellektuell-geistigen Leben der Ukraine. Sabuschko beeindruckt vor allem durch die Weite ihrer poetischen Gedankenwelt, die fast in paradoxer Weise mit einer echten femininen Leidenschaft verbunden ist. Alles, was sie zur Hand nimmt in der Literatur, Philosophie, Publizistik ist von starker Schaffenskraft gekennzeichnet.
Sie hat zwei Gedichtsammlungen herausgegeben: "Rauhreif im Mai" (1985) und "Der Dirigent der letzten Kerze” (1990). Aus diesem letzten Band stammt Das Narren Schiff.
141
КОРАБЕЛЬ ДУРНІВ (Варіація на тему С. Бранта)
Наче в НоТв ковчег, нас упхалось в цей Час непомалу - Кат і жертва, брехун і підбрехач, і той, кому - так, все одно,- Всі пліч-о-пліч сопуть і усі норовлять до штурвалу, поки все таки штиль і покіль ще не йдемо на дно.
Як ми трудно пливем на усі сторони на чотириї Розгойдає - ну що ж: помагай кому Бог, кому чорт...
Чоловіче за бортом, якої ти нації й віри? •
Розпитають, а потім розважать, - чи варт витягати на борт..
А як змило кого, то й таке: заощадимо труни
/Бо ще й мертвих вози - он живим не стачає де жить!/
Ох, тяжкий той вантаж, що уже розпирає нам трюми,
Що уже ватерлінія врівень з водою дрижить!..
Та вже б якось пливли - хіба ж стільки трималися років? - Ще вібрує двигун, як нетвердо намацаний пульс...
Тільки з палуби все, як навмисне, змивало пророків - Хто ж нам вкаже тепер, як лягти у тумані на курс?
А коли хитавиця, на двох таки важко стояти - Ще й гляди не зіпхнули б - без шуму і без боротьби...
/Ех прекрасен був час, коли знаєш у к о г о стріляти,
Коли знаєш, і звідки удару чекати тобі!/
...Але в барі танцюють, наводять на палубі глянець,
Але грає оркестр, і змивають червоне вино - І вже вкотре повз нас пропливає Летючий Голландець,
І далеко під нами нечутно здригається дно...
142
DAS NARREN SCHIFF
(Variation zu einem Thema von S. Brant)
Wie in Noahs Arche haben wir uns hineingedrängt in
diese Zeit -
Henker und Opfer, Lügner und Schmeichler und solche,
denen alles ganz gleich, sie keuchen und drängeln, blicken zornig zum Steuer, solange Windstille herrscht, gehen wir noch nicht auf Grund. Schwer geht das Schiff in alle vier Richtungen scheinbar, schaukelt es sehr, dann steh dem einem Gott, dem
anderen derTeufel bei...
"Du, Mann über Bord, welche Nation, welcher Glaube?"
Dann wird gestritten, ob zu retten sich lohnt...
Zieht es einen hinab, kann man den Sarg doch sparen...
/Sich noch mit Toten abzugeben, da den Lebendgen der
Platz schon nicht reicht!/
Groß ist die Fracht, der Laderaum kann sie kaum fassen, die Wasserlinie hat schon das Deck erreicht!..
Ginge es doch nur voran! So viele Jahre ist es gegangen!
Man hört noch das Triebwerk wie einen schwachen Puls...
Wie mit Absicht sind verschwunden vom Deck
die Propheten, wer sagt uns jetzt, wie man im Nebel den Kurs bestimmt? Schaukelt es heftig, hält man sich kaum auf den Beinen, gib acht, daß sie dich nicht über Bord stoßen, leise und ohne
Kampf.
/Wie herrlich die Zeit, als man wußte, auf wen zu
zielen,
und jeder wußte, w o h e r der Schlag zu erwarten war!/
Doch in der Bar wird getanzt, an Deck wird Ordnung geschaffen, das Orchester spielt, verschütteter Rotwein wird aufgewischt. Der Fliegende Holländer zieht vorüber schon wie viele
Male,
und tief unter uns spürt man unhörbar beben den Grund.
143
Іван МАЯКОВИМ (нар. 1961)
Поет, що дебютував у літературі зовсім юним: перші його вірші справили поетичну сенсацію, коли йому не було й вісімнадцяти. Досьогодні зберігає у своїй творчості одну з визначальних юнацьких рис уміння бачити світ з відкритою вразливою безпосередністю. Звідси і часте звертання до поезії локального факту або іронічні фантазми на найбуденніші теми.
Автор трьох поетичних збірок: "Білий камінь" (1984), "Ключ" (1988) та "Вірші" (1992).
Вірш Вечір із прабабкою походить зі збірки “Ключ", а диптих Житіє сільського священника з найновішої збірки.
144
Iwan MALKOWYTSCH (geb 1961)
Das literarische Debüt des Dichters erfolgte bereits in sehr jungen Jahren. Seine Gedichte wurden als poetische Sensation aufgenommen, als er noch keine 18 war. Bis heute hat er sich in seinem Schaffen einen der charakteristischsten Züge seiner literarischen Anfangsjahre bewahrt: die Fähigkeit, die Welt mit offenherziger empfindsamer Unmittelbarkeit zu betrachten. Daher seine häufige Hinwendung zur einer Dichtung der unmittelbaren Umwelt bzw. zu ironischen Phantastereien von Alltagsthemen.
Er hat drei Gedichtsammlungen herausgebracht: "Der weiße Stein" (1984), "Der Schlüssel" (1988) und "Gedichte" (1992).
Das Gedicht Abend mit der Urgroßmutter ist dem Gedichtband "Der Schlüssel", das Diptychon Vita eines Dorfpfarrers dem letzten Band entnommen.
145
ВЕЧІР ІЗ ПРАБАБКОЮ
як я мала п'ять років у нашій комірчині поселився маленький чорт
я носила йому їсти говорила з ним бувало коли до нас
приходило багато гостей навіть приносила йому татову краватку
тепер
я не можу вмерти до того часу
доки не передам його комусь із рук в руки
тож лежу мучуся
не можу вмерти
всі бояться подати мені свою руку
запроси мене до танцю
146
EIN ABEND MU DER URGROSSMUTTER
als ich fünf war hat sich
in unserem Kämmerlein ein kleiner Teufel eingenistet
ich brachte ihm zu essen und sprach mit ihm
zuweilen wenn viele Gäste zu uns kamen brachte ich ihm sogar Vaters Krawatte
nun kann ich so lange nicht sterben bis ich ihn nicht jemandem an die Hand gegeben habe
da sitze ich nun quäle mich
und kann nicht sterben
alle fürchten sich mir ihre Hand zu reichen
fordere mich auf zum Tanz
147
ЖИТІЄ СІЛЬСЬКОГО СВЯЩЕНИКА
І
Усяк священик має у собі малесеньку тюрму: гріхи своєї пастви туди він запроторює на вік:
Змагаються в утробній боротьбі тюремне з божим... тяжко не упасти, оскільки він також є чоловік.
Він вже гріхами поділився б з Богом, та соромно за паству, що грішить, та й Бога жалко: він-бо все простить, самотній і сумний, за золотим порогом...
2
Як сулія, наповнений ущерть чужими ненастанними гріхами, він мучиться, в душі його ночами й найменший із гріхів рубається на смерть,
щоб лиш наснитися, прорвашись в лютій битві
в артерії, де режисери снів
монтують поспіхом палкі свої творіння...
Вже задихаючись, священник, як в молитві, двом-трьом гріхам вертає плоть зі слів - до вушка їмості їх зшіптує, сумління
злегенька цим очорнюючи та полегшуючи сон. А їмості - теж кара: до ранку спробуйте утримати в устах гріхи сусідки, млосні, як Сахара.
148
VITA EINES LANDPFARRERS
1
Ein winziges Gefängnis schleppt auch
der Pfarrer mit sich: seiner Gemeinde Sünden,
die er dort hinter Gitter bringt für alle Zeit:
Im inneren Kampf, der vonstatten geht,
muß Göttliches mit Bösem ringen...
die Last drückt schwer, denn er ist nur ein Mensch.
Wie gerne würde er mit Gott die Sünden teilen, doch für seine Herde schämt er sich gar sehr, auch Gott in seiner Güte dauert ihn, einsam bleibt er hinter der gold'nen Schwelle zurück...
2
Wie ein Gefäß bis an den Rand gefüllt mit fremden Sünden, die kein Ende finden, leidet die Seele Qualen, wenn in den Nächten selbst winzige Vergehen toben in der Brust.
Sie drängen in die Träume, finden ihren Weg
in die Arterien, wo Regisseure
heiße Träume erschaffen und gestalten...
Der Pfarrer ringt nach Atem, und aus Worten werden zwei,drei Sünden wieder wach, die er ins Ohr der Gattin leise flüstert.
Das Gewissen schwer, doch leicht der Schlaf.
Nun muß die Ärmste leiden: denn versuche einer zu schweigen bis zur Morgenstunde über ihrer Nachbarin wonn'ge Sünden?
149
Олександер ІРВАНЕЦЬ (нар. 1961)
Як і упорядник це! антології та Віктор Неборак (див. ст. 158), належить до літературного угрупування Бу-Ба-Бу (скорочення від бурлеск - балаган - буфонада) - нині вже напівлегендарного утворення з трьох молодих поетів, які відчутно вплинули на літературну ситуацію другої половини вісімдесятих • початку дев'яностих років. Поезія Ірванця, виразна і легка для слухового сприймання, яскраво деклямаційна, гіркувато-дотепна, іронічна і романтична водночас, усіма переліченими рисами нагадує творчість поетів-шансоньє чи кабаретистів. Ліричний образ Ірванця - поет-жонглер, досить зухвалий, іноді не- вихований, але завжди талановитий.
Видав дві збірки поезій: "Вогнище на дощі" (1987) і "Тінь великого 'класика' та інші вірші"(1991). З останньої і походить цикл Три пісеньки 'американського' солдата.
150
Olexander IRWANEZ (geb. 1961)
Wie auch der Herausgeber dieser Anthologie und Viktor Neborak (siehe S. 159) gehört er zur literarischen Gruppierung Bu-Ba-Bu (ein Kurzwort für Burleske Chaos Buffa), einer heute bereits halblegendären Gruppe dreier Dichter, die die literarische Situation der zweiten Hälfte der achtziger und beginnenden neunziger Jahre spürbar beeinflußt haben. Die Lyrik von Irwanez ist klar und flüssig, gekennzeichnet von bitterem Witz, ironisch und romantisch zugleich. Mit den aufgezählten Merkmalen erinnert sie an die Werke der Chanson- Dichter oder Kabarettisten. Das lyrische Bild von Irwanez weist ihn als Jongleur aus, der recht frech, zuweilen ungezogen, jedoch stets voller Talent ist.
Er hat bislang zwei Gedichtsammlungen herausgebracht: "Das Feuer im Regen" (1987) sowie "Der Schatten eines großen 'Klassikers' und andere Gedichte" (1991). Diesem zweiten Gedichtband ist der Zyklus Drei Liedchen eines 'amerikanischen' Soldaten entnommen.
151
ТРИ ПІСЕНЬКИ 'АМЕРИКАНСЬКОГО' СОЛДАТА
1. Реквіем-скоромовка
Усі сентименти розмір'яно на сантиметри.
Останні моменти ковтає ріка Сакраменто.
Стоїть наді мною розкошлана Санта-Муерта
З косою брудною в кістлявій руці диригента.
А десь імпотенти свої регіструють патенти, Голодні студенти кричать, що вони дисиденти.
І вилупки ночі • бліді, жовтороті вампірики Примружують очі в сліпучому сяйві емпірики... Крізь морок і темінь понуро крокують солдати. Одні з них - мов кремінь, а інші • прозоро-слюдаті. Хто скаже: це користь чи вада, коли слюданієш, Коли з тебе пада бравада, коли людянієш? Спіткнешся об кістку на мертвому лоні Деметри І вже сантиметри розміряєш на міліметри...
152
DREI LIEDCHEN EINES 'AMERIKANISCHEN' SOLDATEN
1. Ein Zungenbrecher-Requiem
Alle Gefühle vermessen in Zentimetern,
die letzten Momente schluckt der Fluß Sacramento.
Über mir steht die zottige Santa-Muerta
mit schmutziger Sense als Stock einer Dirigentin.
Die Impotenten registrieren irgendwo ihre Patente, die hungrigen Studenten skandieren, sie seien
Dissidenten.
Und die Ausgeburten der Nacht, bleiche, kleine Vampire blinzeln im blendenden Licht der Empirie.
Durch Nacht und Nebel marschieren düster Soldaten, die einen hart wie der Stein, die anderen durchsichtig wie
Glimmer.
Wer weiß schon, ob es gut oder schlecht ist, zu Glimmer
zu werden,
wenn die Bravour fällt, und man wird zum Menschen?
Du stolperst über einen Stein auf dem toten Schoß der
Demeter
und schon mußt du die Zentimeter vermessen in
Millimetern.
153
2. Застільна апокаліпса
Дві кружки кип'ятку - дві пачки чаю. Я день і вік майбутній провіщаю.
І перед тим, як в забуття відчалю,
Я вперше і востаннє вам прощаю.
Я вам прощаю все, що ви зробили, Усі дерева, котрі ви зрубали, Розтоптану травину молочаю Я вам прощаю,
Не співчуваю і не захищаю, а лиш прощаю.
І як найвищу стадію печалі, я вам саморозтоптаність прощаю.
Я став пустим і диким, без'язиким В моїй душі стирчить кілок осиковий. А замість слова, щирого й наївного, На язиці - сніжинка кодеїнова.
154
2. Tisch-Apokalypse
Zwei Tassen heißes Wasser - zwei Päckchen Tee. Den Tag, die kommende Zeit sag ich voraus.
Doch bevor ich ins Vergessen gerate, vergeh ich euch zum ersten und letzten Mal.
Was ihr getan, das will ich euch vergeben:
die Bäume, die ihr gefällt habt,
den Löwenzahn, den ihr zertrampelt.
Verzeihen will ich euch alles.
Kein Mitgefühl, keine Verteidigung, allein Vergeben,
und als das Höchste meiner Trauer will ich euch eure Selbstzertrampelung vergeben. Leer, barbarisch, sprachlos bin ich geworden, die Seele von einem Espenpfahl durchbohrt.
Statt eines guten, ehrlichen, naiven Wortes liegt auf der Zunge - eine Flocke Kodein.
155
3. З народного
Ой, орали хлопці ниву... 'Американська' народна пісня
Гляну на тебе, згвалтую очима,
Буркну під носа Півжартома:
"Заплати ж мені дівчино,
Що я ходив дарма..."
В лісі осінньому серцем спочину.
Стовбури й небо •
Листя нема.
"Заплати ж мені ліщино,
Що я ходив дарма..."
Форма солдатська Мені не до чину,
Так що й медалей на ній катма.
"Заплати ж мені, батьківщино,
Що я служив дарма..."
Що це ,ти, хлопче,
Борги збираєш?
Пригорщу листя Дасть тобі сад.
Сам собі платиш,
Сам собі граєш.
Сам собі плачеш,
Сам собі рад.
Сам собі граю,
Сам собі плачу.
Сам собі - сам,
Сам собі - сам...
156
3. Eine Volksweise
"Hejdie Burschen pflügten das Feld...
'amerikanisches' Volkslied...
Ich sehe dich an,
und mein Blick vergewaltigt dich.
Ich brumme im Scherz vor mich hin:
"Bezahle mich, Mädchen, daß ich vergeblich kam...
Im herbstlichen Wald kommt das Herz zur Ruhe.
Baumstämme und Himmel keine Spur von Laub.
"Bezahle mich, Haselstrauch, daß ich vergeblich kam..."
Die Soldatenuniform hat mir nichts gebracht.
Orden, Medaillen, hat der Henker wohl.
"Bezahle mich, Vaterland, daß mein Dienst vergeblich war....
Junge, weshalb sammelst du, deine Schulden nur?
Der Garten schenkt dir eine Handvoll Laub.
Du zahlst dir allein, spielst allein dir auf.
Du weinst für dich allein, du freust dich allein.
Ich spiele - mir alleine auf, ich weine für mich allein.
Ich bin für mich allein, ich bin für mich - allein.
157
Віктор НЕБОРАК (нар. 1961)
Естетика “бурлеску, балагану й буфонади" (див. "Олександер Ірванець") цілком по іншому виявила себе у творчості Віктора Неборака. Його світ - мистецьки ефектний, феєричний, прописаний з віртуозною карколомністю і хвацькістю, можна порівняти з карнавалом у години розпалу • така ж винахідливість, таке ж буяння барв на межі пристойності. Поет уникає готових відповідей і категоричних суджень, іноді лише маскуючи під моралізаторство свою раблезіянську любов до всього і бажання все охопити. Ці заувваги найвищою мірою стосуються його другої збірки "Літаюча голова" (1990), звідки і походить вірш Монолог з псячого приводу.
Крім згаданої, видав ще дві збірки: "Бурштиновий час" (1987) та "Alter ego" (1993), з якої взято вірш "П'яний".
158
Viktor NEBORAK (geb. 1961)
Die Ästhetik von 'Burleske, Chaos und Buffo” (siehe auch "Olexander Irwanez”) hat sich im Schaffen von Viktor Neborak völlig anders ausgewirkt. Seine Welt ist künstlerisch lebendig, feenhaft, durchsetzt von halsbrecherischen und aufschneiderischen Höhepunkten, die an Karnevalseffekte erinnern, begleitet von Einfällen und Farbenreichtum, die sich an der Grenze des noch Zulässigen bewegen. Der Dichter vermeidet fertige Antworten und kategorische Urteile. Dabei verbirgt er seine an Rabelais erinnernde alles umfassende Liebe hinter der Maske eines Moralisten. Diese Charakteristik trifft vor allem seine zweite Gedichtsammlung ”Der fliegende Kopf” (1991) zu, in denen Gedichte wie der Monolog für einen Hund zu finden sind.
Außer der erwähnten Gedichtsammlung hat er noch zwei weitere Bände herausgebracht: "Die Bernstein-Zeit” (1987) und "Alter ego” (1993). Diesem letzten Band ist das Gedicht Der Betrunkene entnommen.
159
МОНОЛОГ З ПСЯЧОГО ПРИВОДУ
Тіло покійного знайшли в рові посеред подвір'я завішеним на ланцюгу і закопали за городом
Джульбарс повісився - самовбивця-пес!
Душу Джульбарса поженуть з небес.
Там йому скажуть: "Не здох як слід!"
Там його підважать під хвіст і під...
Джульбарс повісився на ланцу вночі.
Справжнє нічне відео - щурі глядачі: і зітхання, і залицяння, і завивання і злягання!
Джульбарс повісився! Чуєте? - ви!
Ви читаєте "Листя трави"?
Маркеса, Борхеса? Гессе? "І Цзіна"?
Джульбарс повісився! Ось переміна!
Ти звешся поетом,
а він собакою.
Тебе вірш гризе,
а його ланцюг.
Ти станеш колись професійним писакою, а Джульбарс вибрав не м'ясо, а дух!
Скільки можна на місяць брехати?
Скільки можна чекати зарплати?
Скільки можна зади ваші дерти?
Вічно?
До смерти!
Що за професія шизофренічна - сторожувати курей та кіз і посилати їх на заріз?
Пронизує землю і небеса Сузір'я Пса!
160
MONOLOG FÜR EINEN HUND
Den Körper des an der Kette erhängten Verstorbenen fand man mitten im Hof. Er wurde im Garten begraben
Dschulbars hat sich erhängt, der Hund ging in den Todl Die Seele Dschulbars' wird aus dem Himmel verbannt.
Man wird ihm sagen: "Bist nicht recht verendet!”
Er bekommt einen Tritt in den Hintern und...
Dschulbars hat sich des Nachts an seiner Kette erhängt.
Ein wahres nächtliches Video - mit Ratten als Publikum:
Da gab es Seufzen und Zwinkern,
Geheul und Kopulierenl
Dschulbars hat sich erhängt! Habt ihr's vernommen?
Lest ihr etwa "Das Laub des Grases*?
Märquez, Borges, Hesse, ”1 Ging”
Dschulbars hat sich erhängt! Das ist die Wende!
Du nennst dich Dichter,
er - sich einen Hund.
Dich quält das Gedicht,
und ihn - die Kette.
Eines Tages wirst du Berufspoet,
Dschulbars wählte den Geist, und nicht das Fleisch!
Wie lang kann man im Monat lügen?
Wie lang kann man auf Entlohnung warten?
Wie lang kann man eure Hintern lecken?
Ewig?
Bis zum Tod!
Welch schizophrener Beruf - Hühner und Ziegen zu hüten, um sie zum Schlächter zu schicken?
Erde und Himmel sind durchdrungen vom Sternbild des Hundes!
161
П'ЯНИЙ
Свій рухаючи зір я наштовхнувся на розміщення предметів та істот їх своєрідним тлом була стіна
у кахлях прямокутних поворот вбік голови захоплював юрбу позаду і цідив повітря рот
як рідину і палець тне різьбу ключа в кишені й озвірілий мешт дер плити і асфальта твердь рябу
і виринав у римах Будапешт в якому ні одна душа мене й не чула нюхом як і врешті-решт
себе самого сам таки я не впізнав і запровадив під арешт
162
DER BETRUNKENE
Als ich meine Augen bewegte nahm ich wahr Wesen und Dinge um mich herum seltsamer Hintergrund war eine Wand
an rechteckige Kacheln geriet mein Kopf sprang zur Seite • die Menge hinter mir johlte und schrie aus der Mund • flüssige Luft
wie durch ein Sieb in mich hinein die Finger ertasten den
Bart
des Schlüssels in der Tasche ein wildgewordener Schuh riß Pflaster die fleckige Decke des Asphaltes auf
reimend wiederholte ich den Namen Budapest
in dem es keine einz'ge Seele gab
die je von mir gehört noch mich gerochen hat
zum Schluß erkannte ich mich selber nicht und brachte mich sodann in einen Knast
163
Aus dem Programm des Brodina Verlags:
Deutsch-Ukrainische Edition: Lvrik
Jurij Andruchowytsch Spurensuche im Juli. 45 S. 1995.
ISBN 3-931180-00-X
Ihor Rymaruk Goldener Regen.
51 S., 1996.
ISBN 3-931180-01-8
Viktor Kordun Kryptogramme.
81 S., 1996.
ISBN 3-931180-02-6
A.-H. Horbatsch (Hrsg) Stimmen aus Tschornobyl. Eine Anthologie. 183 S., 1996.
ISBN 3-931180-03-4
in Vorbereitung:
A.-H. Horbatsch Die Ukraine im Spiegel ihrer Literatur. Essays, ca. 120 S., 19%.
ISBN 3-931180-04-2
Die vorliegende Auswahl stellt drei Generationen ukrainischer Lyriker vor. In ihren Gedichten spiegeln sich siebzig Jahre ukrainischer Geschichte wieder: Krieg und Frieden, Verlust der persönlichen Freiheit, Verfolgung,. Tauwetter, und immer wieder die Konfrontation mit einem verlogenen Gesellschaftssystem. Die reiche Bildsprache der Gedichte dient dabei weniger dem Ausdruck einer persönlichen Befindlichkeit: die ukrainischen Dichter setzen ihre phantasievollen Metaphern vielmehr für eine verhaltene bis beißende Gesellschaftskritik ein - eine für den westlichen Leser überraschende Verbindung.