бтков омський
ЖГРіїаЛ 2(88)2013
ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ,
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ
І НАУКОВО-ОСВІТНІЙ ЧАСОПИС
РІК ЗАСНУВАННЯ - 1991
Головний редактор Мирослав ЛАЗАРУК
РЕДКОЛЕГІЯ:
Надія БАБИЧ
Василь БАЛУХ
Борис БУНЧУК
Віра БУРДЯК
Олександр ДОБРЖАНСЬКИЙ
Ігор ЗВАРИЧ
Георгій КОЖОЛЯНКО
Віталій КОЛОДІЙ
Орест КРИВОРУЧКО
Анатолій КРУГЛАШОВ
Юрій МАКАР
Тамара МАРУСИК
Богдан МЕЛЬНИЧУК
Степан МЕЛЬНИЧУК
Нестор МИЗАК
Анатолій НЯМЦУ
Олександр ОГУЙ
Михайло ПОПОВИЧ
Наталія РОТАР
Сергій ФЕДУНЯК
Ольга ЧЕРВІНСЬКА
Ігор ЦЕПЕНДА
ДРУКУЄТЬСЯ ЗА УХВАЛОЮ
ВЧЕНОЇ РАДИ
ЧЕРНІВЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ
їм. Ю.ФЕДЬКОВИЧА
НАУКОВІ РЕДАКТОРИ:
доктор історичних наук,
професор Василь БОТУШАНСЬКИЙ
доктор історичних наук,
професор С.В.ПИВОВАРОВ
доктор політичних наук,
професор В.М.ДЕНИСЕНКО
доктор політичних наук,
професор М.І.ОБУШНИЙ
доктор філологічних наук,
професор А.Р.ВОЛКОВ
доктор філологічних наук,
професор Н.В.ГУЙВАНЮК
І8ВМ 966-7109-34-8
© «Буковинський журнал»
ІНДЕКС
30096
Поезія________________________________________________
ВасильКЛІЧАК КОЛО_________________________________________4
Віктор ПАЛИНСЬКИЙ ЦИКЛ «ПОВЕРНЕННЯ СНІГУ»12
Дебюти________________________________________________
ІваннаСТЕФЮК ДЕЖАВЮ 18
Переклади_____________________________________________
Моніка ЖЕНЮІСТ КРАСНО ДЯКУЮ 35
Літературні діалоги___________________________________
/Ол/яБОДНАР/ОК«СКАЧУТЬНЕКОНІ АПОКАЛІПСИСУ, А ЗАЙЦІ СТАРИ ЦЬКОГО» 41
_____До 200-річчя Великого Кобзаря_________________________
Нестор МИЗАК ХРИСТИЯНСЬКІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 47
Михайло ВАСИЛЕНКО ІСТИНА ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ_______________59
Надія НАУМОВА ШЕВЧЕНКО І РЕМБРАНДТ______________________67
Володимир АНТОФІЙЧУК «СВЯТОЇ ПРАВДИ ГОЛОС НОВИЙ!»74
_____Наші першодруки_______________________________________
Лідія КОВАЛЕЦЬ ПЕРЕД МЕЖАМИ ОСТАННЬОГО «ПРОЩАЙ»: ЛИСТИ
СТЕПАНА БУДНОГО ДО АНАТОЛІЯ ДОБРЯНСЬКОГО, ЇХ ТЕКСТИ І КОНТЕКСТИ 82
Ювілеї
Ілля СТАРИКОВ МОРЕ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ 104
Микола ШКРІБЛЯК ДО 1025-РІЧЧЯ ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ-РУСИ:
ХТО, ЩО, ЯК І НАВІЩО СВЯТКУЄ?111
_____За тебе, свята Україно____________________
Нестор МИЗАКПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗБРОЙНОГО ПІДПІЛЛЯ ОУНІПЕРЕ-
СЛІДУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОРОТЬБИ 117
_____Політологія_______________________________
Михайло ПАВЛЮК ЛЕГІТИМАЦІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО ВИБОРУ УКРАЇ-
НИ ШЛЯХОМ ЗАСТОСУВАННЯ НОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ПРО РЕФЕРЕНДУМ 132
Мистецтво
Аделя ГРИГОРУК ЖИТТЯ, ВКАРБОВАНЕ РІЗЦЕМ	140
Мирослав ЛАЗАРУК ГОСТИ Н ЕЦЬ ДОСЯ ГН ЕН Ь І ВТРАТ	148
Ярослава ГОРОДНИЦЬКА ОБЕРЕГИ МИКОЛИНОЇ ДОЛІ	15?
_____Історія__________________________________________________
Тарас КОВАЛЕЦЬ «А БУЛО ТИХ ПОРОЖНІХ ГОРОДИЩ... ВЕЛИКА СИЛА»:
СТАРОДАВНІ ОБОРОННІ УКРІПЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА КОЗАЦЬКА ПОЛЬОВА
ФОРТИФІКАЦІЯ У ПОВСТАННЯХ 20-30-Х РР. XVII СТ.161
Орест БЕРЕЗОВСЬКИЙ ПЕРШИЙ МИТРОПОЛИТ БУКОВИНИ ЄВГЕНІЙ
(ГАКМАН)	168
] стпор ія
Тарас КОВАЛЕЦЬ
«А БУЛО ТИХ ПОРОЖНІХ ГОРОДИЩ...
ВЕЛИКА СИЛА»: СТАРОДАВНІ ОБОРОННІ
УКРІПЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА КОЗАЦЬКА
ПОЛЬОВА ФОРТИФІКАЦІЯ У ПОВСТАННЯХ
20-30-Х РР. XVII СТ.
Дехто припускає, що Іліон, або Троя, знаходилися
на київській землі, серед її родючих полів та прохолодних гаїв.
Там видно її сліди в розвалинах склепінь, підземель,
залишках мармурових підлог та великих мурів.
Михайло Литвин «Про звичаї татар, литовців і московитян» (1550)
Високий рівень військово-інженерної справи запорозького козацтва
викликав захоплення в очевидців. Папський нунцій Косімо де Торрес навіть
метафорично зауважив: «козак воює стільки мушкетом, скільки й мотикою
та лопатою» [14, с. 25]. Уміння низовців за короткий час у складних умовах
звести міцні польові укріплення стало невід’ємною складовою військового
мистецтва запорозького війська, певним атрибутом образу українського
козака.
Іноді війська Речі Посполитої під час побудови польових фортифікацій
змушені були спиратися на вже існуючі, часто невідомо ким та коли спо-
руджені укріплення. Наприклад, за повідомленням Т. Штемберка, коронне
військо, очолюване гетьманом Станіславом Жулкєвським, після прибуття
під Цецору у вересні 1620 р. використало для фортифікування свого табору
«старий окоп», у якому розташувалася більшість загонів [10, є. 571]. Схожі
факти трапляються і під час Хмельниччини. 24 травня 1648 р. перед Кор-
сунською битвою, коли польська армія стала над р. Рось, коронний гетьман
Міколай Потоцький звелів своїм воякам почати укріплення табору - «шан-
ці копати з трьох сторін обозу, а з четвертого боку був якийсь старий вал,
який наказав поправити» [11, з. 117]. Після поразки під Берестечком у липні
1651 р. розрізнені козацькі полки відступили на Наддніпрянщину та готува-
лися до відбиття наступу королівської армії. На початку серпня польський
хроніст описував ці події так: «ворог за Білу Церкву пустити нас вже не хоче
і там табір фортифікує потужно... при стародавній лінії козацькій (тут і далі
підкреслення наші. - Т. К.)» [11, з. 272].
Під час антишляхетських повстань 20-30-х рр. XVII ст., коли бойові дії
161
велися тільки на території Наддніпрянщини, козацьке військо при побудо-
ві польових укріплень неодноразово використовувало залишки оборонних
споруд іще давньоруського часу - так званих Змієвих валів Київщини і Пере-
яславщини та численних городищ, розташованих по обох берегах та деяких
островах Дніпра. Попри те, що в українській та зарубіжній історіографії до-
бре вивчено хід цих козацьких виступів, чимало вузьких питань, пов’язаних
із військовим мистецтвом запорозького війська у них, залишаються недо-
слідженими. Одним із них є з’ясування місця стародавніх оборонних укрі-
плень Наддніпрянщини у козацькій польовій фортифікації під час повстань
20-30-х рр. XVII ст., що і стало метою нашої статті.
За визначенням видатного польського дослідника української минув-
шини А. Яблоновського, «городищем» на Подніпров’ї називали історичну
місцевість із залишеними слідами окопів, а також давно знищене або за-
лишене мешканцями містечко чи замок, від яких часто зберігалися тільки
вали [13, з. 91, 184]. Учений також припускає, що деякі такі місцини могли
сягали не тільки домонгольських, а ще й дослов’янських часів [13, 8. 115]. У
сучасній українській історіографії все ж панує твердження про давньоруську
природу наддніпрянських городищ.
Археологічні експедиції 1970-1980-х рр. допомогли визначити час бу-
дівництва городищ: X - перша половина XI ст. [16, с. 136]. Вони становили
оборонний рубіж проти кочових племен і споруджувалися вздовж Дніпра,
особливо на переправах, із відгалуженнями по Росі, Стугні, Віті, Трубежі,
Сулі [18, с. 101-102; 15, с. 114; 16, с. 136]. Залишки захисних дерев’яно-
земляних укріплень збереглися донині на Київщині, Черкащині, Полтавщи-
ні. За дуже приблизними підрахунками, довжина цих оборонних ліній стано-
вила понад 900 км і до них належали сотні городищ [ 16, с. 136].
Одна з перших документальних згадок про покинуті оборонні пункти
Подніпров’я належить хроністові М. Литвину, який у своєму творі «Про зви-
чаї татар, литовців і московитян» (1550) описує такі укріплення на дніпров-
ських островах, зокрема Тавані [6, с. 67].
Коли у 1570 р. на Київщину, роком раніше передану Великим князів-
ством Литовським до складу Польщі, прибули із Кракова перші ревізори,
вони були вражені побаченим і занотовували у своїх звітах: «порожніх горо-
дищ у цьому Київському воєводстві є дуже багато; якщо б їх відбудувати, це
вельми допомогло б оборонятися від ворога (кримських татар. - Т. К.) не
тільки Київському воєводству, а й усій польській Короні» [12, 8. 21]. Відо-
мо, що король Стефан Баторій отримав докладний опис таких городищ із
рекомендаціями щодо відбудови деяких із них [13,8. 64]. На жаль, цей опис
не зберігся, однак низка укріплених замків на старих городищах усе ж була
споруджена у Василькові, Корсуні, Переяславі [19, с. 8].
На руїнах давньоруських міст постали Трахтемирів та Лисянка [19, с.
124; 13, з. 18], на «стародавньому широкому, оточеному валами городищі»
виріс Канів [13, 8. 81]. Деякі проекти відбудови оборонних пунктів зазнали
невдачі; скажімо, попри королівську постанову 1590 р. про побудову зам-
ку Кременчука у гирлі р. Псел, тоді цей намір реалізувати не вдалося [13,
162
5. 83]. У липні 1594 р., коли Еріх Лясота, військовий дипломат, посланий ав-
стрійським імператором для завербування козаків на австрійську службу,
спускався Дніпром, на місці Кременчука він оглядав тільки руїни «старого
земляного замку або городища» [6, с. 188].
Щоденник Лясоти містить згадки також про інші давні оборонні посе-
лення на Дніпрі; зокрема, 2 липня його автор проїхав біля «Мамай-сурки,
оточеного валами древнього городища», та місця впадіння р. Білоозерки у
Дніпро, де також стоїть «городище та земляний насип, що в давнину ото-
чував велике місто». Наступного дня подорожі австрійський дипломат по-
бачив «древнє городище Курцемаль», яке стояло на острові при злитті річок
Кінської Води та Дніпра [6, с. 211-212].
Активна колонізація Дикого Поля зумовила появу десятків приватних
замків (чи то пак, як їх називає історик, «замочків»), значна частина яких
зводилася на місці старих укріплених поселень [13, 8. 91]. До таких нале-
жить, наприклад, укріплене містечко Уланики (Іііапікі) Київського воєвод-
ства, в якому замок постав «на порожньому городищі» [12, 8. 64].
У 1607 р. вальний сейм, керуючись потребою захистити населення
Подніпров’я від частих нападів ординців, призначив спеціальну комісію для
люстрації місць, які знадобилися б для фортифікування в Україні. На жаль,
відомостей про наслідки діяльності цієї комісії не збереглося [13, 8. 64].
За Деулінським перемир’ям 1618 р., Московське царство переда-
ло Речі Посполитій Ніжин. Зважаючи на стратегічне значення цього міста,
польський уряд укріпив його валами і звів на лівому березі Остра «цитадель
або ж замок». Фортифікування Ніжина полегшувалося тим, що воно відбува-
лося «на руїнах якогось старого городища» [1, арк. 1зв-2].
Іноді про походження наддніпрянських поселень свідчили їх назви. Так,
у Київському воєводстві на початку 1620-х рр. існували населені пункти: Го-
родок (Городище) паволоцький, Городище (Трубешів), Сквір-городище, Та-
бор, Таборівка [13, 8. 229; 2, с. 40]. Часто нові міста, які виникали на руїнах
давньоруських, зберігали давні назви, наприклад, Переяслав та Прилуки
[13, 8. 116]. Водночас на Київщині залишалося чимало «старих городищ»,
які стояли пусткою: над Дніпром - Халеп’я, Витечів, Ржищів, на р. Красній -
Красн, на Роставиці - Роставець та Неятин, на Росі - Володарів, Товарів,
Торчеськ та Кунил [13, 8. 116].
Сучасний польський військовий історик Марцін Ґавенда, досліджуючи
козацьку польову фортифікацію під час повстання 1638 р., висловив припу-
щення про схожість техніки зведення козацьких та давньоруських оборон-
них споруд [21,8.67]. Як відомо, останні складалися із кількох рядів дубових
зрубів, розташованих уздовж за периметром і засипаних згори землею. Зо-
вні такі оборонні стіни обносилися ровами [16, с. 135-136]. У вже згаданому
нами описі городища Кременчука Е. Лясота називає його «земляним зам-
ком» [6,с. 188]. Припускаємо, автор діаріуша вжив такий термін через поба-
чені залишки надбрамних башт, які також часто зводилися давньоруськими
будівничими [16, с. 136]. Дещо іншою була техніка побудови багатокіломе-
трових ліній валів: спершу знімався чорнозем, на його місце накладалася
163
глина, яку щільно утрамбовували [15, с. 116].
Наприкінці квітня 1638 р., готуючись до підходу коронного війська на
чолі з полковником Станіславом Потоцьким, повсталі запорожці під орудою
гетьмана Якова Острянина звели укріплення біля Голтви. «Перед містом,
де обидва береги ріки Псел розташовувалися найближче один до одного,
козаки насипали земляний вал, укріплений дерев’яною палісадою, що за-
городжувала дорогу до міста. Більше того, вал був укріплений численними
баштами, а перед валом, на найближчому пагорбі збудували «потужний
шанець» [21, з. 67]. Як бачимо, техніка зведення козацьких та давньорусь-
ких оборонних споруд подібна. Розпланування фортифікаційних споруд
вимагало від козацьких інженерів не тільки уміння визначити найпридатні-
ше місце для зведення укріплень, а й навичок користування спеціальними
інструментами (астролябією, квадратом і т. д.). Описуючи розташування
укріпленого табору загонів Матвія Шаули та Северина Наливайка, корон-
ний гетьман С. Жулкєвський зауважує: «Стали були козаки в місці досить
добре укріпленому, на підвищенні, з якого був вид на всі сторони, над рікою
Солоницею. Табір, який з усіх сторін у дев’ять рядів возів заклали, окопали
знову шанцями в коло, тому немалі видавалися труднощі дістатися до них»
[4, с. 90]. Тож основними критеріями для вибору місця під табір була під-
вищеність місцевості та добрий огляд прилеглих територій. Схожі критерії
підбиралися будівничими давньоруських городищ на Подніпров’ї.
Восени 1625 р. коронне військо на чолі з польним гетьманом Станісла-
вом Конєцпольським, виконуючи рішення сейму Речі Посполитої, з метою
«упокорення» запорожців зайняло низку міст Наддніпрянщини. Бій 29-го
вересня над річкою Цибульником для козаків видався загалом невдалим.
Зважаючи на кепський стан польових укріплень, зведених, напевно, під ору-
дою полковника Олифера Голуба, запорожці наступного дня на раді «вниз
по Дніпру вирішили відступати табором» [7, с. 108].
Козацький гетьман Марко Жмайло увечері, перед тим, як вивести своє
військо під покровом темряви із зайнятих шанців, вислав більшість кінних
підрозділів «до старого городища над Куруковим озером». Командувач за-
порожців, очевидно, знав про залишки стародавніх укріплень недалеко від
Цибульника, які легко можна було би відновити і тривалий час там оборо-
нятися.
Прорвавши козацькі заслони, залишені на переправах, поляки підійшли
до головної оборонної позиції козаків на городищі. Зведення укріплень там
іще тривало, і польський авангард, який склали хоругви гусарів на чолі з рот-
містом Томашем Замойським, атакував їх, однак через сильний мушкетний
вогонь із шанців атака «захлинулась». Виводячи гусарів з-під обстрілу, сам
ротмістр потрапив у трясовину й ледь вирвався із козацької засідки. Підроз-
діли німецької та угорської піхоти, які на чолі із самим польним гетьманом,
що невдовзі прибули на поле бою, спробували зробити фланговий обхід ко-
зацького табору, щоб уникнути трясовини. Однак піхота потрапила в засідку
козаків та зазнала значних втрат, а сам великий коронний гетьман дивом
урятувався. Загалом у цій битві «дуже багато, особливо з піхоти німецької, і
164
немало кінноти від самопалів козацьких полягло, і навіть дехто з найпершо-
го лицарства» [9, з. 152]. Як бачимо, давні укріплення городища біля Куруко-
вого озера’ допомогли запорожцям швидко налагодити оборону на місце-
вості із доступом до води, густими хащами обабіч, зручними для засідок, та
трясовинами, що звело нанівець спроби коронного війська вирішити долю
кампанії кількома навальними штурмами і дало козакам додатковий козир
підчас переговорів про припинення бойових дій.
У 1637 р. в Україні вибухнуло чергове антишляхетське повстання, од-
нак у єдиній великій битві із коронним військом, що відбулась 16 грудня під
селом Кумейки, повстанське військо зазнало нищівної поразки. Гетьман
Павлюк та ряд інших керівників були видані в руки поляків, а дехто, серед
них полковники Яків Острянин, Дмитро Гуня та Карпо Скидан, знайшли по-
рятунок на Запорожжі.
У березні 1638 р. відбулась каральна експедиція коронного війська на
Низ. Із України на Запорожжя, котре залишалося осередком повстанських
сил, рушили козацькі реєстрові полки під командуванням переяславського
реєстрового полковника Ілляша Караїмовича та низка шляхетських почтів
на чолі з ротмістром Казимиром Мєлецьким.
11 березня коронні загони вийшли на берег р. Чортомлик, за 7 км на
південь від якої на великому острові Базавлук1 2 лежав козацький укріплений
табір. К. Мєлецький у реляції походу зауважив, що свої фортифікації по-
встанці звели на місці якогось «зруйнованого замку». Дорогу польському
військові заступив земляний вал і дерев’яний палісад, а перед укріпленнями
запорожці викопали рів. Раннє танення снігів призвело до того, що довко-
лишні ріки та озера вийшли з берегів, і це не дозволило коронним підроз-
ділам закласти свій табір [20, 8. 27]. Через такі несприятливі для ведення
бойових дій погодні та ландшафтні умови, а також запеклий опір січовиків
експедиція зазнала фіаско.
У квітні 1638 р. повстанські загони на чолі з Я. Острянином та К. Ски-
даном вийшли на волость. Спочатку бойові дії розвивалися успішно для
козаків, однак польській армії все ж удалося до літа переламати хід подій.
Черговий бій під Жовнином (13-14 червня) був невдалим для запорожців.
21 червня табір повстанців уночі потай рушив до Дніпра. Коронне військо
помітило відступ козаків та взялося їх переслідувати. Запорожці стали біля
1 Через кілька місяців після закінчення козацького повстання слідчі московсько-
го царя розпитували священика Філліпа, уповноважену особу київського православ-
ного митрополита Йова Борецького, про бойові дії на Україні. Духівник повідомив їм,
що «у гетьмана Конєцпольського був бій із запорозькими козаками біля міста Крило-
ва, над старим городищем Кременчуковим» [5, с. 243]. Оскільки останнє розміщене
на протилежному від Крилова боці Дніпра на чималій відстані від Курукового озера
[23], вважаємо, що священик просто переплутав місцевості.
2 Можливо, назва острова та річки Базавлук походить від татарського слова «ба-
зарлик», що означає «торг, торгівля» [22, с. 105]. Напевно, в давнину тут існував один
із козацько-татарських базарів (інший, як відомо, був розміщений в урочищі Карай-
тебен).
165
гирла річки Старець, де почали окопуватися на залишках якихось старих
укріплень. Польські загони спробували провести швидкий штурм позицій
повстанців, однак козаки, хоч із певними втратами, його відбили. Подальші
штурми успіху полякам не принесли.
Реєстрові козаки, які перебували при коронному війську, розповідали,
що на місці фортифікацій запорожців кілька десятків років тому «козаки обо-
ронялися від черкаського старости Олександра Вишневецького, тому біль-
шість укріплень потребували тільки направлення» [20, 8.132]. Тут мова, схо-
же, йде про завзяту боротьбу у 1591 -1593 рр. між Військом Запорозьким та
князем Олександром Михайловичем Вишневецьким. На жаль, доступні нині
історичні джерела не містять ніяких відомостей про бойові дії у цій місцевос-
ті [17, с. 80-81].
Канонік Ш. Окольський, свідок подій, описував розташування запорож-
ців так: «Це місце має досить води, дерева і паші для коней, і берег Дніпра
безпечний, котре зараз так потужно укріплене і з середини, і від поля, що їх
брама завжди бувала відчинена. Дивувався там не один інженер праці і до-
брій винахідливості простого хлопа, дивлячись на уґрунтовані вали, шанці,
батареї, заслони... переходи в землі, дірки,., дубові... палі і частоколи, при-
валки і вали» [8, 8. 140-141]. У центрі козацького обозу було озеро, тобто
запорожці мали доступ до води. Із півдня та сходу табір оточували непро-
хідні багна і води Сули [20, 8. 133]. Зважаючи на те, що повстанці вибудува-
ли кілька ліній фортифікацій, можемо припустити, що старі укріплення були
тільки однією з них.
Отож, давні городища, руїнами яких була рясно вкрита Наддніпрянщи-
на, часто у критичних ситуаціях ставали зручним місцем для налагодження
польових фортифікацій запорозького війська в антишляхетських повстан-
нях 20-30-х рр. XVII ст. Завдання обозних - козацьких «інженерів» - швидко
звести на базі городищ міцні оборонні споруди, під захистом яких загони
повстанців могли тривалий час протистояти коронному війську, полегшува-
лося також схожістю техніки побудови давньоруських поселень та козаць-
ких укріплень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бережков М. Н. О земляньїх и деревяньїх укрепления старого Нежина (XVII—
XVIII вв.) [Статья]. - 11 арк. / Михаил Николаевич Бережков // Інститут рукопису На-
ціональної бібліотеки України імені Володимира Вернадського. - Ф. XXIII. - Спр. 66.
2. Воссоединение Украиньї с Россией. Документьі и материальї. - М.: Изд-во Ака-
демии наук СССР, 1954. - Т. 1: 1620-1647 годьі. - 587 с. 3. Документьі об освобо-
дительной войне украинского народа 1648-1654. - К.: Наук, думка, 1965. - 825 с.
4. Жерела до історії України-Руси. - Т. VIII. - Львів: Друк. НТШ, 1908. - Т. 1: Мате-
ріали до історії української козаччини. - 467 с. 5. Кулиш П. Материальї для истории
воссоединения Руси: в 2 т. / П. Кулиш. - М.: Типография А. А. Гутцука, 1877. - Т. 1:
1578-1630. - 332 с. 6. Мемуари до історії Південної Русі. - Вип. 1: XVI ст. М. Литвин,
Б. де Віженер, Л. Горецький, Е. Ляссота / Ред. В. Антонович. - Дніпропетровськ: Січ,
2005. -219 с. 7. Оіагіизг коттіззіі аІЬо ехресііс]і рггесім/ко \л/о|8ки 2арого8кіети. 1625
166
// Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. - К.: Типо-
графия Г. Т. Корчак-Новицкого, 1888. - С. 104-113. 8. Окоізкі 8г. Оіагіизх ігапзаксіі
ууоіеппеі ті^бгу \Л/о]8кіет Когоппет і 2арогозкіет \л/ г. 1637 / 8г. Окоізкі. - Кгакбхлг
\Л/уба\л/пісІ\хю ВіЬІіоІекі Роїзкіе], 1858. - 200 з. 9. Раті^іпікі сіо рапохмапіа 2удтипїа III,
УУІабузІама IV і Запа Кахітіегха. - УУагзхаиуа: ІЧакІасІет і сігикіет 8. ОгдеІЬгапсІа, 1846. -
Т. 1. - 288 з. 10. Різта 8їапізІа\ма 26+кіе\мзкіедо капсіегга когоппедо і Неїтапа т. ]едо
роріегзіет /\Л/усіа+ Аидизі Віеіохмзкі. - Ізлюхл/: /акіаб пагосіо\л/у іт. ОззоІіґізкісИ, 1861. -
631 з. 11. Веіасіе хмоіеппе т ріем/зхусК Іаї хл/аїк роїзко-кохаскісН ром/зїапіа ВоМапа
СІїтіеІпіскіедо окгези «Одпіет і Міесхет» (1648-1651) / Росі геб. М. №діеізкіедо. -
Магзхама: Уікіпд, 1999. - 431 з. 12. 2г6б+а сІ2іе]о\л/е. Роїзка XVI \л/іеки росі \л/хді?сіет
деодгаіісгпо-зіаіузіусхпут / Оргас. А. ЗаЬІопохмзкіедо. - Т. XX: 2іетіе Визкіе: ІІкгаіпа
(КііоУ7-Вгас+а\л/). - Охіаї І. - УУагзхама: \Л/ Огикаті 3. ЕіІіро\л/ісга, 1894. - 89, 187, XXVI
з. 13. 2г6с11а сІ2іе]о\л/е. Роїзка XVI хл/іеки росі \л/хді§сіет деодгаїісхпо-зіаїузіусхпут
/ Оргас. А. ЗаЬІопомзкіедо. - Т. XXII: 2іетіе Аизкіе: ІІкгаіпа (Кіі6м/-Вгасіа\л/). - ОхіаІ
III. - \Л/агз2а\ма: V/ Огикаті 3. Рііірохл/ісга, 1897. - 736,1_ІХ з. 14. Апанович О. Козацька
республіка / Олена Апанович // Пам’ятки України. - 1989. - № 3. - С. 22-27.15. Бугай
А. С. Один із стародавніх оборонних рубежів на території Київщини І к. С. Бугай //
Український історичний журнал. - 1971. - Вип. 7. - С. 112-120. 16. Денисенко Г. Г.
Воєнна історія України в контексті дослідження і збереження культурної спадщини /
Г. Г. Денисенко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2011. - 289 с. 17. Леп’явко
С. А. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні / С. А. Леп’явко. - Чернігів: Сіверянська
думка, 1996. - 286 с. 18. Самойловський І. М. Переяславські Змійові вали / І. М. Са-
мойловський // Український історичний журнал. - 1971. - Вип. 3. - С. 101-102. 19.
Стороженко А. В. Стефан Баторий и днепровские казаки / А. В. Стороженко. - К.:
Типография Г. Л. Фронцкевича, 1904. - 328 с. 20. Вогом/іак А. Рохмзіапіе кохаскіе
1638 / АІЬегі Вогохміак. - 2аЬгхе: Іпїогїесііііопз, 2010. - 176 з. 21. Сахмфсіа М. Рохмзіапіе
кохаскіе 1637 / Магсіп Са\л/§с!а. - 2аЬгхе: Іпїогіебіїіопз, 2007. - 233 з. 22. Усеинов С.
М. Крьімскотатарско-русско-украинский словарь: в 3-х т. І С. М. Усеинов. - Том 1:
Буквьі А-Л. - Симферополь: СОНАТ, 2002.-473 с. 23. Тгасіиз ВогузіЬепіз уиїдо Спіерг
еї Міерг а СЬогііка Озіго асі игЬет Осхакохм, иЬі іп Ропіит Еихіпит зе ехопегаї / Уклад.
М. X. Радзивілл. - [Атзіегсіат]: [ВІаеи], 1662 [Електронний ресурс] // ПроектУкгаіпа.
сот [сайт]. - Режим доступу: Ьйр://укгаіпа.сот/иа/тарз#1662_2. - Назва з екрана.
167