КИЇВСЬКІ ОБЛАСНЕ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ
ПА М'ЯТИ І МІСЦЯ київської ОБЛАСТІ
КО РОТКИ й ПУТІВНИК
КИЇВСЬКЕ -ОБЛАСНЕ ВИДАВНИЦТВО Київ-1968
Склали: О. Д. Батушан, С. Й. МінЦі М. І. Сікорський
Відповідальний редактор І. Ф. Чепурний
УКАЗ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР
Про нагородження Київської області орденом ЛЕНІНА
За успіхи, досягнуті в справі збільшення виробництва і заготівель зерна, молока, яєць, цукрових буряків, льону-довгунця та інших сільськогосподарських продуктів, нагородити Київську область Української РСР орденом ЛЕНІНА.
Голова Президії Верховної Ради СРСР
К. В0Р0ШИЛ0В
Секретар Президії Верховної Ради СРСР
М. ГЕОРГАДЗЕ Москва, Кремль, 26 лютого 1958 року.

ПЕРЕДМОВА
Київська область розташована в центральній частині Української РСР, в середній течії багатоводного Дніпра. Чарівна природа лісу і лісостепу, м’який клімат, вигідне географічне положення становлять особливості Київщини.
Київська область займає площу 29,1 тисячі квадратних кілометрів. На заході вона межує з Вінницькою і Житомирською, на сході — з Полтавською і Чернігівською, на півдні — з Черкаською областями України, на півночі — з Гомельською областю Білоруської РСР.
Береги річки Дніпра і його приток вважаються одним з стародавніх місць поселення людини. Палеолітична стоянка на уступах кирилівських височин вказує на те, що горби були заселені вже в період угасання льодовика (біля тридцяти тисяч років до нашої ери).
На території області виявлені залишки так званої трипільської культури — сліди поселення осілих землеробських племен, які заселяли територію Придніпров я в III—II тисячоріччях до нашої ери. Знахідки трипільської культури складають цілу епоху в археології і дозволяють говорити про далеку давнину культурних традицій середнього Придніпров’я, про стійкість і самобутність розвитку місцевого осілого населення. Перше тисячоріччя до нашої ери і перші сторіччя нашої ери являють собою важливий етап історії, коли поступово складались слов’янські племена.
Київщина має багатовікову історію. Разом з Києвом,
З
стольним градом древньої Русі, яка була колискою трьох братніх народів — російського, українського і білоруського, стародавні міста Київщини міипо стояли на захисті рубежів своєї Батьківщини. Вони вистояли під ударами татаро-монголів, під натиском польських, шведських та німецьких загарбників, мужньо боролись з усіма ворогами своєї Вітчизни.
У 1651 році, на історичній Переяславській Раді, могутнім волевиявленням українського народу було прийнято рішення про возз’єднання України з Росією. Місця, зв’язані з історичною Переяславською Радою, свято зберігаються.
До Жовтневої революції Київська губернія була відсталим сільськогосподарським районом. Промисловість займала в економіці губернії незначне місце, причому більша частина підприємств належала іноземним капіталістам. Селяни-бідняки віками працювали на землі, господарями якої були не вони, а поміщики •' куркулі. На одне селянське господарство припадало 3,3 десятини всіх видів землі, а на поміщицьке — 660 десятин. Тяжким і безпросвітним було життя робітників і селян Київської губернії до Жовтневої революції.
Трудящі Київщини вписали чимало славних сторінок в літопис революційних боїв за владу Рад на Україні. На Київщині діяли прославлена Перша Кінна армія, легендарні дивізії Щорса, Котовського, Пархо-менка. Про це розповідають численні визначні місця і історичні пам’ятники.
Нова, справді героїчна і славна епоха в історії України почалась після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Доля Київщини невіддільна від долі всієї нашої країни.
Київ став столицею суверенної Української соціалістичної держави, невід’ємної частини великого^ багатонаціонального Радянського Союзу. Звідси здійснюється політичне і державне керівництво всією республікою. Розквіт Київщини — яскравий приклад могутньої творчої сили, братерської дружби українського, російського і всіх народів СРСР, безмежної мудрості ленінської національної політики Комуністичної партії.
За роки Радянської влади бурхливо розвинулося народне господарство області. У Києві і в районах області були реконструйовані і збудовані десятки но
вих заводів та фабрик. У 1940 році рівень валової продукції промисловості області і Києва збільшився порівняно з 1913 роком приблизно в 10 раз.
Селяни Київщини одними з перших на Україні стали на шлях соціалістичного життя. Було створено 2379 колгоспів (разом з колгоспами теперішньої Черкаської області). Держава закріпила за ними у вічне користування 2 мільйони 862 тисячі орної та садибної землі і луків. Радянська держава озброїла колгоспи передовою сільськогосподарською технікою. На початок 1941 року в 90 Л1ТС області було 6980 тракторів, 1270 комбайнів. Київщина стала ініціатором руху за високі врожаї цукрових буряків. На всю країну прославилися зачинателі цього патріотичного руху — п’яти-сотенниці Г. Кошова, М. Демченко, М. Гнатенко та інші.
Мирна творча праця радянського народу була перервана фашистськими загарбниками, які по-розбій-ницьки напали на нашу Батьківщину. Неймовірні страждання принесла українському народові тимчасова фашистська окупація. Гітлерівці заподіяли народному господарству області шкоди на суму понад 12 мільярдів карбованців.
Трудящі Київщини самовіддано відстоювали честь і незалежність соціалістичної Батьківщини на фронтах Вітчизняної війни, створювали грізні партизанські загони в тилу у ворога.
Великою перемогою радянського народу закінчилася війна. Героїчними зусиллями, з братньою допомогою усього радянського народу, і насамперед великого російського народу, трудящі Київщини загоїли рани, заподіяні війною.
У результаті успішного виконання завдань розвитку народного господарства Київщина перетворилася на індустріально-колгоспну область. Трудящі області під керівництвом партійних організацій добились значних успіхів у розвитку важкої промисловості, зокрема таких її галузей, як металообробна і машинобудівна, хімічна і паливна, у виробництві електроенергії, будівельних матеріалів і т. д.
Ряд галузей промисловості вперше створено за роки Радянської влади. До революції машинобудівних і металооборобних підприємств за межами Києва на
5
території області майже не було. Зараз вони представлені такими підприємствами, як ремонтно-механічний завод ім. 1 Травня (м. Біла Церква), судноремонтна база флоту (м. Чорнобиль), металообробний завод «Червоний Жовтень» (м. Фастів), завод радіаторів (м. Ржищів), завод холодильників (м. Васильків), металообробний завод (м. Бровари).
За роки радянської влади на Київщині збудовано понад 700 електростанцій. Стало до ладу багато колгоспних електростанцій. У шостій п’ятирічці потужність електростанцій збільшиться вдвоє.
Щоб задовольнити потреби населення, за роки соціалістичного будівництва в області створена швейна, текстильна промисловість, реконструйована і розширена деревообробна промисловість та інші галузі.
З великим патріотичним піднесенням працюють трудящі Київщини над здійсненням історичних рішень XX з’їзду КПРС. Успішно виконуються завдання шостої п’ятирічки. Цьому сприяє здійснена партієк} перебудова управління промисловістю і будівництвом. Перенесення центра ваги управління промисловістю на місця дає можливість керувати господарством більш конкретно і оперативно, що більше розв’язує ініціативу народних мас, підвищує роль і відповідальність місцевих органів. Київський раднаргосп об’єднує промислові підприємства Житомирської, Київської, Кіровоградської, Чернігівської та Черкаської областей.
У промисловості Київського економічного району зайнято понад 400 тисяч чоловік.
Після війни проведено велику роботу по укрупненню колгоспів, що було новим значним кроком у розвитку соціалістичного сільського господарства. На керівну роботу .в сільське господарство послано кадри кваліфікованих спеціалістів, зміцнено матеріально-технічну базу колгоспів.
В області налічується зараз 813 колгоспів, 34 радгоспи. Артільні господарства області з кожним роком підвищують врожайність всіх сільськогосподарських . культур, підносять продуктивність громадського тваринництва, збільшують оплату трудодня.
З великим піднесенням зустріли трудящі області закон про дальший розвиток колгоспного ладу і реор-
6
галізацію машинно-тракторних станцій. Майже всі колгоспи області купили в МТС машини.
Київщині належить важливе місце в республіці по вирощуванню зернових культур і цукрових буряків, льону, овочів, плодів і ягід, а також по розвитку м’я-со-молочного тваринництва. У змаганні з Московською і Черкаською областями працівники сільського господарства Київщини домоглись високих показників. Успіхи трудівників сільського господарства області не раз демонструвались на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.
Працівники сільського господарства Київщини вносять гідний вклад у справу розв’язання поставленого партією завдання — наздогнати і випередити США по виробництву м’яса, молока і масла на душу населення.
За успіхи, досягнуті в справі збільшення виробництва і заготівель зерна, м’яса, молока, яєць, цукрових буряків, льону-довгунця та інших сільськогосподарських продуктів, Київська область в 1958 році нагороджена орденом Леніна. Велика група колгоспників, працівників МТС і радгоспів, спеціалістів сільського господарства, партійних, радянських, профспілкових і комсомольських працівників нагороджена орденами і медалями, одинадцяти новаторам сільського господарства присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Всій країні відомі імена двічі Героїв Соціалістичної Праці С. Д. Виштак, О. К. Диптан, Героїв Соціалістичної Праці О. С. Хобти, Є. П. Демиденко та інших майстрів багатих врожаїв і високої продуктивності тваринництва.
Завдяки піклуванню партії та уряду про добробут радянських людей, неухильно зростає реальна заробітна п^ата робітників та службовців і доходи колгоспників.
У післявоєнний період не лише відбудовано, але і значно розширено житловий фонд в містах і селах області.
Одним з важливих завоювань Жовтневої революції є створення найпередовішої в світі радянської культури — соціалістичної змістом, національної формою.
7
Радянська держава поставила на службу народові всі завоювання культури.
Зараз за шостим п’ятирічним планом здійснюється в основному загальна середня освіта в містах і селах, в школах запроваджується політехнічне навчання. Споруджуються нові шкільні приміщення, учбові корпуси, гуртожитки, майстерні.
Над підготовкою спеціалістів середнього фаху на Київщині працюють 83 різних технікуми. Київ є одним з найбільших центрів підготовки спеціалістів для різних галузей народного господарства і культури. В місті працюють 19 вищих учбових закладів.
Наукові заклади Академії наук УРСР тримають зв язвк з виробництвом, їх роботи впроваджуються в народне господарство.
В містах і селах області є понад 1400 лікувально-профілактичних закладів, в яких працює близько 24 тисяч медичних працівників. Розгорнута широка мережа культурно-освітніх закладів. В області створено 1190 клубів і будинків культури, 1360 бібліотек.
З Київщиною зв’язані життя і діяльність великого поета, революціонера-демократа Т. Г. Шевченка, філософа і просвітителя-демократа Г. Сковороди, класиків української літератури М. Вовчка, І. Нечуя-Левицького, композитора К. Стеценка і багатьох інших визначних діячів літератури і мистецтва. Місця Київської області тісно пов’язані з біографією письменника, борця за комунізм М. Островського.
В Києві живуть і працюють відомі українські письменники та поети: О. Корнійчук, М. Бажан, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, В. Собко, Ю. Смолич, О. Гончар та інші; відомі композитори: К. Даньке-вич, П. Козицький, П. Майборода, Г. Верьовка, Л. Ре-вуцький, В. Гемоляка; відомі художники; В. Касіян, О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, М. Хмель-ко та інші. Всі вони періодично виступають серед трудящих міста і області з своїми творчими звітами.
В Києві працюють видатні діячі науки — О. Палладій, П. Власюк, О. Білецький, Б. Патон та багато інших.
Короткий путівник знайомить з найважливішими історичними, історико-революційними місцями і пам’ятниками, архітектурою та археологічними пам’ятками
8
на території Київської області. В ньому стисло розповідається про місця, зв’язані з життям і діяльністю видатних людей, висвітлюється економіка, культура, сучасне будівництво та природа краю. В путівник не включені матеріали про місто Київ, оскільки є окремі путівники по Києву.
Розділи путівника побудовані відповідно до напрямів основних шосейних, залізничних і водних шляхів, що значно полегшить ознайомлення з областю. Кожний розділ забезпечений схематичною картою відповідної частини області з позначенням основних населених пунктів та шляхів. Окремо виділений розділ про археологічні пам’ятники на Київщині.
Для зручності користування путівником до нього додані покажчики географічних пунктів та імен, які згадуються в путівнику, виділені покажчики по історичних пам’ятниках та місцях, які зв’язані з життям і діяльністю видатних людей, по архітектурно-художніх та археологічних пам’ятниках, по спортивно-мисливських господарствах та державних заказниках. Приводяться дані про туристські маршрути, про рух транспорту на території області.
ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ І МІСЦЯ, ЗВ’ЯЗАНІ з життям ТА ДІЯЛЬНІСТЮ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ
АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТНИКИ
Східна частина області
(Шляхи сполучення:
вітка Київ—Яготин Південно-Західної залізниці, автострада
Київ—Харків, водний шлях по Дніпру)
г

БОРИСПІЛЬ
Місто районного підпорядкування, центр Бориспільського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Бориспіль — 40 км. Від Києва по автостраді Київ—Харків — 40 км.
Бориспіль засновано в 1602 році. В 1630 році місцеві селяни і козаки брали участь у повстанні під проводом Тараса Федоровича проти польсько-шляхетських гнобителів, яким належало містечко і навколишні землі. Під час повстання містечко було зруйновано. Лише через два століття почалось відродження Борисполя.
За роки Радянської влади колишнє містечко перетворилось в місто, стало центром однойменного району. Німецько-фашистські загарбники, які віроломно напали на Радянський Союз в 1941 році, розграбували і спустошили Бориспіль.
Після перемоги над ворогом радянські люди швидко відбудували своє місто та його господарство. З кожним роком росте економіка і культура Борисполя. В ньому працюють підприємства харчової і легкої промисловості, ремонтні, виробничі майстерні. Збудовано універмаг, ресторан, побутові підприємства. Проводяться роботи по благоустрою міста — тротуари покриваються асфальтом, будується стадіон. В місті є чотири середні, одна семирічна школи, районний Будинок культури, літній кінотеатр, бібліотеки, парк культури і відпочинку. Курсують автобуси, які зв’язують місто з Києвом та селами району.
Велике приміське господарство Борисполя постачає
/5
трудящим столиці України овочі, фрукти, м'ясомолоч-ні продукти.
КАРАНЬ
Урочище Бориспільського району. Від Києва по автостраді Київ—Харків до Борисполя — 40 км, від Борисполя — 27 км. Від Києва по Дніпру — 57 км.
Спортивне мисливське господарство Карань займає 7500 гектарів землі на лівому березі Дніпра між селами Кийлів і Рудяки. Переважно тут росте сосновий ліс з незначною домішкою вільхи, бересту, клену, білої акації. В долині Дніпра росте лоза. Водяться заєць-русак, видра, борсук, єнотовддна собака. З водоплаваючої дичини — качки, крижняні, чиркові, куликові породи. Куріпки бувають лише перельотом весною і восени. У великій кількості тут гніздяться голуби різних порід.
СУЛИМІВКА
Село Баришівського району. Від Києва до Баришівки: по Південно-Західній залізниці — 66 км, по автостраді Київ—Харків до повороту на 73 кілометрі, від пово-
роту — 10 км. Від Баришівки — 10 км.
Сулимівка знаходиться в мальовничій місцевості. Жителі села об’єднані в колгосп, який носить ім’я В. І. Леніна. В день сорокаріччя Великого Жовтня в селі урочисто відкрито пам’ятник Володимиру Іллічу. На постаменті під бронзовим бюстом зроблено напис: «В. І. Ленін (1870—1924). Споруджено колгоспом імені В. І. Леніна, с. Сулимівка, 1957».
Село має давню історію. Воно засновано на початку XVII сторіччя видатним діячем визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти, гетьманом запорозьких козаків Іваном Судимою.
І. М. Судима очолив козацьке повстання 1635 року. Польській шляхті вдалося придушити козацьке повстання. Судима і його близькі товариші були страчені
В Сулимівці зберігається Покровська церква, збудована І. М. Судимою в 1620—1628 роках. Пізніше (1906—1907 роки) до церкви було прибудовано невелике приміщення з дзвіницею. Покровська церква на-
16
Бориспіль. Районний Будинок культури.
Сулимівка. Пам'ятник В. І. Леніну.

Сулимівка. Парк. Липи.
Сулимівка. Став в парку.
Сулимівка. Парк. Курган з половецькою статуєю.
Сулимівка. Покровська церква (1622—1629 рр).
Ріка Трубіж біля Березані.
Ріка Трубіж. Зимовий ранок
лежить до типу тридільних одноверхих храмів і являє собою високохудожній пам’ятник мурованої української архітектури.
До наших днів у Сулимівці зберігся красивий парк, заснований в середині XIX сторіччя нащадками гетьмана Сулими. Парк з ставками і цілою системою алей примикає до великого палацу, в якому після перебудови в роки Радянської влади розмістилася середня школа.
Біля ставів збереглися кілька курганів могил, на вершинах яких поставлені половецькі скульптури — так звані кам’яні баби.
БЕРЕЗАНЬ
Селище, центр Березанського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Березань — 80 км, від станції Березань — 2 км. Від Києва по автостраді Київ—Харків до повороту ліворуч на 77 кілометрі, від повороту — 3 км.
Село Березань ще з XVIII сторіччя належало поміщикам Лукашевичам, які мали значні маєтки на Переяславщині.
У жовтні 1843 року в Березань приїздив Т. Г. Шевченко. Він відвідав етнографа П. Я. Лукашевича, автора збірника «Малорусские и червонорусские думн и песни». Тут він написав вірш «Розрита могила», в якому з болем у серці говорить про долю поневоленого народу.
В Березані поет читав галицький літературний альманах «Русалка Дністровая», в якому були вміщені твори М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича.
Недовго тривали дружні відносини між Шевченком і Лукашевичем. Свідок нелюдського ставлення Лукашевича до кріпака, поет висловив велике обурення і назавжди порвав з цим паном зв’язки. «Якось, суворої зими,— писав про це біограф поета М. Чалий,— цей самий Лукашевич присилає пішки свого кріпака в Яготин до Шевченка (за ЗО верст) у якійсь незначній справі і суворо наказує йому повернутися з відповіддю того самого дня. Дізнавшись про цей нелюдський наказ, Тарас Григорович не хотів вірити вухам своїм; але факт був
К-257—2
17
Наявний... Йе мйюйи права зйтрймувйти посланий До иа ступного дня, він написав його панові листа, сповненого жовчі і обурення, заявляючи йому, що він припиняє з ним своє знайомство назавжди.
Кріпосник Лукашевич, проте, не вгамувався і відповів Тарасу Григоровичу листом, у якому все крутилося на тому, що у нього 300 душ таких, як Шевчен-ко- Р°зпов*даючи під свіжим враженням княжні Рєпніній про цей випадок, Шевченко ридав, як дитина».
З Березані Шевченко їздив у села Баришівку і Се-личівку.
У повісті «Близнецьі», неодноразово згадуючи Березань,_ Шевченко описує перебування там видатного українського філософа і поета Г. С. Сковороди: «...бьівало, наденет на себя серую свитку, накроет голову соломенньїм брилем, флейту в руки и марш куда глаза глядят... Бьівало, пойдет в Березань, в ЗО верстах от Переяслава. По дороге зайдет на древнюю високую могилу, назнваемую Внбла, и зайдет на могилу единственно за вдохновением. И, почерпнувши из недр ее малую толику сего, богам єдиним свойствен-ного дара, спешил делиться сею благодатию с другом своим Якимом Лукашевичем в Березани».
Запущене і бідне до Жовтневої революції, село Березань за роки Радянської влади стало культурним районним центром. Тут є три колгоспи, промкомбінат, цегельний завод, виробничі підприємства Трубіжвод-буду, птахофабрика, будується прядильна фабрика.
Створена сітка навчальних, культурно-освітніх та медичних закладів.
ТРУБІЗЬКА ОСУШУВАЛЬНА СИСТЕМА
Заплава річка Трубіж та її приток Недри і Карані.
Через неозорі колгоспні поля і долини Переяслав-Хмельницького, Березанського, Баришівського та Броварського районів тихо несе свої води річка Трубіж. В її заплаві — тисячі гектарів родючих, але заболочених земель, які віками залишалися незайманими. До Жовтневої революції були спроби осушити хоча б незначну частину боліт, позбутися їх супутника — малярії. Але за часів царизму ці заходи були жалюгідними. В 1912 році земство зробило першу спробу осу-
18

Заплава Трубіжа до осушення.
шити заплавні землі Трубіжа. Було скликано сотні грабарів з навколишніх сіл для риття канав. Згодом з Німеччини привезли землечерпалку, але незабаром вона взялася іржею, бо осушення заплави припинилося: не було коштів на проведення меліоративних робіт. Заплавні землі річки Трубіж все більше заростали осокою, пирієм, чагарниками.
Тільки за Радянської влади стало можливим по-справжньому взятися за підкорення сил природи.
Директивами XX з’їзду партії передбачено в роки шостої п’ятирічки закінчити будівництво і ввести в дію Трубізьку осушувальну систему. На осушення заплавних земель держава виділила 90 мільйонів карбованців. З усіх кінців країни на адресу невеличкої станції Березань, поблизу якої розмістилося управління «Трубіжводбуду», почали надходити бульдозери, екскаватори, автомашини, верстати, електроустаткування. Йшли вагони з лісом, цементом, гранітом, цеглою. На будову приїхали інженери, робітники
/9
2*
Гребля на річці Трубіж.
і колгоспна молодь з Київщини і сусідніх областей. Будівельники з ентузіазмом взялися за виконання захоплюючого завдання — перетворити ЗО тисяч гектарів заболочених земель в долину достатку. На заплаві Тру-біжа вже стало до ладу понад 300 гідротехнічних споруд для регулювання рівня води в осушувальних каналах. На будові створено власну виробничу базу; ремонтно-механічну майстерню, столярноопалубочний цех, водонапірну башту, завод по виробництву залізобетонних виробів. За короткий строк виросло робітниче селище трубіжводбудівців з житловими будинками, гуртожитком, їдальнею.
Трудівники колгоспного села вже відчувають перші результати осушення заболочених земель. На багато кілометрів вздовж магістрального каналу, поглибленого і розширеного екскаваторами, де раніше навіть у літню спеку важко було пройти чи проїхати, тепер пролягли поля. Цукрові і кормові буряки, конопля, картопля, овочі — такий далеко неповний перелік культур, які
20
На освоєних землях Трубізької заплави. Плантація конопель.
Збирання цукрових буряків.
2/
Урожай сіна.
вирощують колгоспники на 9 тисячах гектарів освоєних земель.
Недалекий той час, коли вся неосяжна заплава буде перетворена в долину колгоспного достатку. На заплавних землях річки Трубіж і її приток Карані та Недри колгоспи щоооку одержуватимуть понад 100 тисяч тонн овочів, 120 тисяч тонн картоплі, 60 тисяч тонн коренеплодів. Освоєння торфоболотних земель дозволить до того ж різко збільшити продуктивність тваринництва.
Землі Трубізької осушувальної системи стануть основним районом по забезпеченню овочами столиці Радянської України Києва.
СТУДЕНИКИ
Село Переяслав-Хмельницького району. Від Києва по автостраді Київ—Харків до повороту на 92 кілометрі, від повороту — 3 км.
Біля села починається територія Студеницького спортивно-мисливського господарства, яке займає пло-
22
щу 3852 гектари. На території господарства переважно росте сосновий ліс, подекуди зустрічається дуб. берест. біла акація, клен, дика груша. В підліску — брусниця, крушина, бузина, калина. Тут водиться дика коза, лисиця, борсук, єнотовидна собака, заєць; з птахів зустрічаються дятли, мухолови, сірі сови, синиці тощо.	, । □
ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Місто обласного підпорядкування, центр Переяслав-Хмельницького району. Від Києва по автостраді Київ—Харків до повороту на 92 кілометрі, від повороту до міста Переяслав-Хмельницький— 2/ км. Від Києва до станції Переяславська Південно-Західної залізниці — 90 км, від станції — ЗО км. Від Києва по Дніпру до пристані Переяславська —111 км, від пристані—11 км.
На схилах лівої притоки Дніпра — річки Трубіж. де вона зливається з тихою Альтою, розкинувся

Малюнок з Іпатієвського літопису.
23
древній Переяслав-Хмельницький. При під’їзді до міста з боку Києва відкривається мальовнича панорама. Переливаючись різноманітною гамою кольорів, терасами сходять по схилах Трубіжа і Альти сади. Навесні, коли буйно цвітуть дерева, все місто потопає в мареві квітів.
Поруч з сучасними спорудами, з молодими парками і скверами ви зустрінете тут величні пам’ятники стародавньої архітектури, залишки колись грізних фортець-валів, від яких ніби віє подихом історії. Все це надає місту своєрідної чаруючої краси.
Переяслав виник приблизно в VIII сторіччі нашої ери на місці поселення слов’ян більш раннього часу. В 1952 році на території радгоспу «Переяслав» було розкопано близько 40 поховань, що належать до культури «полів поховань» III—IV сторіч нашої ери. Знайдені матеріали показують, що ранні слов’яни — спадкоємці стародавньої культури, яка розвивалася за тисячоліття до нашої ери на Придніпров’ї і Прикарпатті. Розкопки свідчать про те, що ранні слов’яни вели жваву торгівлю з Римською імперією, зокрема з Ольвією і Тірою. Ранньослов’янський пам’ятник дає можливість простежити древнє ядро, на базі якого пізніше виникло місто Переяслав.
Вперше про Переяслав згадується в літопису за 907 рік. Вже в X сторіччі Переяслав був великим містом і відігравав значну роль у політичному і культурному житті древньоруської держави.
Починаючи з середини XI сторіччя древній Переяслав стає «стольним градом» Переяславського князівства. Все частіше згадується про нього в літописах..
Переяславськими князями були такі видатні державні діячі, як Володимир Мономах, Юрій Долгору-кий, який заснував у 1147 році Москву.
У XI сторіччі Переяславське князівство займало велику територію між Дніпром і Волгою. До складу його входили такі великі міста, як Ростов, Білоозеро, Курськ.
Переяславське князівство, яке знаходилось на південно-східному кордоні древньоруської держави, відігравало велику роль в боротьбі з численними зовнішніми ворогами. Особливо жорстоку боротьбу довелося витримати йому з войовничими племенами кочовників —
24

Умовні позначення:
І — Дитинець, II — Окольний град, 1—Михайлівський собор, 2 — Успенська церква,,^— Храм XII ст., 4 — Храм XI ст.
хематичниа план	Переяслава.
25
печенігів, половців. Велике значення для захисту ереяслава мали оборонні вали, збудовані Володимиром Святославовичем у 992 рот навколо Дитинця, а пізніше і вали «окольного града». Одною з оборонних споруд були також Змійові вали. Вони охоплювали місто двома великими дугами, які обома кінцями упиралися в долини річок: Дніпра — на півдні і Трубіжа на півночі. На схід від Переяслава збереглись рештки цих валів.
Змійові вали поблизу Переяслав-Хмельницького.
сПовесть временньїх лет» під 1089 роком повідомляє про велике будівництво в Переяславі. Особливо багато чудових кам’яних споруд, в тому числі храмів, палаців було збудовано в XI—XII сторіччях. Залишки деяких з них знайдені радянськими археологами.
Найзначнішою будівлею XI сторіччя в Переяславі був Михайлівський собор Стіни собору прикрашав фресковий розпис та мозаїка. Підлога була вистелена різнокольоровими полив'яними плитками, шиферними орнаментованими плитами та мозаїкою. Золоте і сріб-
26
Переяслав-Хмельницький. Михайлівська церква. Мал. Т. Г. Шевченка.
не церковне начиння прикрашали самоцвіти. В прибудовах коло стін церкви знаходились поховання переяславських князів. Щодо розміру та багатства внутрішнього оздоблення Михайлівський собор можна порівняти з найбільшими церквами того часу, зокрема з Київською Софією.
Храм був зруйнований в 1239 році під час татаро-монгольської навали.
В 1953 році відкриті залишки другого храму — усипальниці XI сторіччя. В будівництві храму застосовувалось чергування рядів кладки цегли з «утопленими рядами» каміння. Бутова кладка фундаменту зроблена з рваного канівського пісковика, частково з валунів і уламків плінфи. Підлога храму була вистелена керамічними полив’яними плитками жовтого, зеленого і бронзово-коричневого кольору. На внутрішній поверхні стін добре збереглись фрагменти фрескового розпису.
Під час розкопок виявлено багато речей, які свідчать про високий рівень ремесла і культури на
27
Переяслав-Хмельницький. Залишки підлоги Михайлівського собору XI сторіччя.
Переяславщині в XI—XII сторіччях. На підлозі церкви-усипальниці під завалом склепіння знайдено уламки бронзових речей, що прикрашали церкву. Серед них були уламки великого орнаментованого хоросу-люстри. Там же знайдено оригінальної художньої роботи свічник, прикрашений зображенням звірів. Люстра та свічник зберігаються в Переяслав-Хмельницькому історичному музеї.
Видатним твором стародавнього будівництва в Переяславі був великий храм XII сторіччя, рештки якого відкриті в 1953 році під дерев’яною церквою Воскресіння. Розміри храму 21X14 метрів. Рештки храму добре збереглися. Розкопано не тільки фундаменти, а й стіни, внутрішні стовпи на висоті 1,5 метра. Вся кладка зроблена з цегли на вапняному розчині з домішкою цем’янки. Каміння вживалось тільки в кладці фундаментів. Древній храм тринефний. Кожний неф закінчувався півкруглою апсидою. Церква мала голов-
28
Переяслав-Хмельницький. Залишки церкви-уси-пальниці XI сторіччя.
ний і два бічних входи. В північно-західному кутку були сходи, які йшли в товщі західної стіни і вели на хори. В стінах зроблені ніші, призначені для поховань феодальної знаті.
Храм був багато прикрашений. Підлога вистелена різнокольоровими полив’яними плитами. Стіни і стовпи покриті фресковим розписом.
Значний інтерес являють древньоруські написи на цеглинах, зроблені майстрами, що виготовляли цеглу. Ці написи свідчать про велике поширення письменності на Русі.
Жорстоким і трагічним для Переяслава був період татаро-монгольської навали на Русь.
У 1239 році татаро-монголи штурмом взяли місто, а потім повністю зруйнували і спалили його, 3 цього часу майже зникають з сторінок древньоруського літопису згадки про Переяслав і знов появляються в різних історичних джерелах лише в XVI сторіччі. На той час місто було відбудовано і зміцніло.
Переяслав став центром великого селянсько-козацького
 29
повстанця, якй пбчаЛо&І навесні 1630 року на Подніпров’ї. Його очолив талановитий полководець і організатор, гетьман нереєстрового козацтва Тарас Федорович (Тря-сило).
В рядах повстанського війська налічувалось до 37 тисяч чоловік. Населення Переяслава взяло в ньому активну участь.
Завдавши поразки польсько - шляхетським війскам під Корсунем, 25 березня (4 квітня) 1630 року повстанці захопили Переяслав і укріпились там. Тарас Федорович обрав Переяслав опорним пунктом повстання, оскільки це місто займало вигідне положення на Лівобережжі. Він розрахував, що в Переяславі при необхідності можна буде одержати допомогу Російської держави, а на випадок невдачі по-
Свічник. з церкви-у сипаль- встані1і могли б пересе-ниці	литися в Росію.
Виражаючи прагнення народних мас України до возз’єднання з Росією, Тарас Федорович був прихильником переходу українського козацтва під владу Російської держави
Проти повсталих, що закріпилися у Переяславі, виступила велика польська армія під командуванням коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Підійшовши до Переяслава, польсько-шляхетське військо стало під містом і обложило козацький табір. До трьох
ЗО
тижнів тривала облога. Жорстокі бої часто кінчались поразкою польсько-шляхетських військ.
15 (25) травня під Переяславом відбувся генеральний бій. Втрати польсько - шляхетського війська становили близько 10 тисяч чоловік. Це була перша велика перемога українського народу над польською шляхтою в першій половині XVII сторіччя.
Переяславська перемога зміцнила віру українського народу в свої сили, . його рішучість покінчити з чужоземним поневоленням і домогтися возз’єднання з Росією. Рядові козаки ра-
зом з селянством і мі- Хорос-люстра з церкви-уси-ською біднотою продов-	пальниці.
жували вести непримиренну боротьбу проти феодально-кріпосницького і на-національного гніту.
Переяслав зв’язаний з найславнішою сторінкою в історії українського народу, з народно-визвольною війною 1648—1654 років. Український народ одночасно боровся за визволення з-під ярма панської Польщі і за возз’єднання з братнім російським народом в єдиній Російській державі.
На чолі українського народу, який піднявся на визвольну війну, стояв видатний державний діяч і полководець Богдан Хмельницький. Історичною заслугою Богдана Хмельницького є те, що він, виражаючи споконвічні сподівання і прагнення українського народу до тісного союзу з російським народом і очолюючи процес складання української державності, правильно розумів її завдання і перспективи, бачив неможливість врятування українського народу без
31
його об’єднання з великим (російським народом, наполегливо добивався возз’єднання України з Росією.
Великому розмахові визвольної війни українського народу і його видатним перемогам сприяли постійна допомога і підтримка з боку Російської держави і широких народних мас.
Враховуючи багаторазові просьби представників України, а також беручи до уваги небезпеку, яка загрожувала існуванню єдинокровного українського народу з боку польських, литовських і турецько-татарських загарбників, Земський собор у Москві 1 (11) жовтня 1653 року дав згоду на прийняття України до складу Росії, прийняв рішення про оголошення війни проти шляхетської Польщі за визволення України і Білорусії.
Рішення Земського собору було виявом волі і бажання всього російського народу подати допомогу братньому українському народові в його визвольній боротьбі проти іноземних поневолювачів.
Для завершення справи возз’єднання України з Росією 9(19) жовтня 1653 року з Москви на Україну виїхало велике посольство в кількості 218 чоловік на чолі з боярином В. В. Бутурліним.
По шляху слідування російського посольства в усіх містах і селах України влаштовувались урочисті зустрічі. Сільські і міські жителі підносили російським послам хліб-сіль, козаки виїжджали назустріч гостям з прапорами, в містах і селах дзвонили в дзвони, салютували з гармат.
Для проведення Ради було обрано Переяслав — один з найбільших на той час адміністративних центрів Лівобережної України. Радісно і урочисто були зустрінуті російські посли в Переяславі. 6 січня 1654 року в Переяслав прибув Богдан Хмельницький з своєю чигиринською гвардією. 7 січня Богдан Хмельницький відвідав Бутурліна і домовився з ним про порядок проведення Ради.
8(18) січня 1654 року, в другій половині дня, після служби в Успенському соборі, на площу, де зібрався народ, вийшов у супроводі козацької старшини разом з представниками російського народу Богдан Хмельницький. Він звернувся до учасників Ради з промовою, в якій нагадав про тяжкий шлях боротьби і ви-
82
На автостраді поблизу Студеників. Обеліск, встановлений на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією
Горельєф на обеліску. І. Гончар 'Переяславська Рада».
В студениківському спортивно-мисливському господарстві
11 ереяслав-Хмельницький.
Переяслав-Хмельницький. Михайлівська церква. (Реставрація 1953 року).
церква. (Реставрація 1953 року).
Переяслав-Хмельницький. Вознесенський собор. Малюнок Т. Г. Шевченка

Переяслав-Хмельницький. Дзвіниця Дознесенського собору.
пробувань українського народу, що терпів гніт шляхетської Польщі, розбійницькі напади султанської Туреччини і кримських ханів. Хмельницький закликав Раду прийняти рішення про возз’єднання з Росією. Учасники Ради одностайно висловилися за возз’єднання України з Росією «что б есми вовеки вси єдино бьіли». В Раді брали участь представники різних соціальних верств населення всіх українських земель, визволених з-під польсько-шляхетського ярма.
Так відбулася історична Переяславська Рада, на якій одностайно прийнято рішення про возз’єднання України з Росією.
Рішення Переяславської Ради було завершенням загально-народної боротьби за возз’єднання України з Росією, виявом споконвічних прагнень і сподівань українського народу і знаменувало поворотний етап в його житті.
Незважаючи на те, що на чолі Росії стояли тоді цар і поміщики, возз’єднання України з Росією мало величезне прогресивне значення для дальшого політичного, економічного і культурного розвитку українського і російського народів.
В особі братнього російського народу український народ знайшов великого союзника, вічного друга і захисника в боротьбі за своє соціальне і національне визволення.
На відзначення пам’яті видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького указом Президії Верховної Ради СРСР місто Переяслав в жовтні 1943 року перейменовано в місто Переяслав-Хмельницький.
В травні 1954 року всі народи Радянського Союзу відзначили знаменну історичну дату — 300-річчя возз’єднання України з Росією. На торжества в Переяслав-Хмельницький приїхали делегації з усіх республік Радянського Союзу та іноземні гості. В ознаменування історичної дати на площі, де відбувалася Переяславська Рада (нині площа Возз’єднання), встановлено обеліск з меморіальною дошкою. В центрі міста, на площі Богдана Хмельницького, закладено монумент на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією.
В другій половині XVII і у XVIII сторіччі культура Лівобережної України під впливом передової російської культури переживала велике піднесення. На возз’єдна-
К-257—З
33
Переяслав-Хмельницький. Обеліск на площі, де відбулась Переяславська Рада.
34
Переяслав-Хмельницький. Руїни будинку колегії.
них з Росією землях України споруджуються архітектурні ансамблі, поширюється освіта, зростає кількість шкіл. У 1738 році в Переяславі відкривається колегія з шестирічним курсом навчання. Вона мала своїм завданням готувати духовенство для боротьби з наступом унії і католицизму. Для колегії був збудований одноповерховий кам’яний будинок. Портали входів у вестибюлі прикрашала майстерно виконана ліпка з символічним зображенням наук.
В 1753 році в Переяславській колегії займав посаду викладача поетики Григорій Савич Сковорода, який ввійшов в історію української культури як поет, про-світитель-демократ і видатний філософ. Г. С. Сковорода будував своє викладання на основі поетики М. В. Ломо-носова, всупереч схоластичним методам, які панували тоді. У Переяславі Г. С. Сковорода написав філософський твір «Рассуждение о поззии и руководство к искусству оной», в якому викладав основні положення свого курсу поетики і закликав до свободи думки.
Виступ Сковороди проти церковників і його боротьба проти схоластики в навчанні були причиною усунення його від викладання в колегії. Викладацька
35	З*
Ліпні прикраси на будинку колегії.
діяльність Г. С. Сковороди відіграла значну роль у розвитку передових педагогічних поглядів на Україні.
Будинок колегії зруйнований німецько-фашистськими загарбниками. Над зовнішнім лівим входом і вікнами збереглись ліпні прикраси.
У Переяславі починаючи з другої половини XVII сторіччя споруджуються нові архітектурні будівлі та ансамблі.
На місці розваленого Михайлівського храму між 1649—1666 роками переялавський полковник, а потім генеральний суддя Федір Лобода збудував нову церкву. За своїм плануванням вона мала багато спільних рис з церквою, побудованою за розпорядженням Богдана Хмельницького в 1651—1653 роках в Суботові. Михайлівська церква є цінним архітектурним пам’ят-нинком XVII сторіччя. Будівля відзначається глибокою народністю стилю, великим смаком і майстерністю виконання та яскраво виражає риси місцевого
36
зодчества. За своєю архітектурою церква нагадує скоріше світську споруду, ніж культову. Характерною її особливістю є легкість, простота і зв’язок з навколишнім пейзажем.
Внутрішнє приміщення церкви являє собою однонеф-нии зал, перекритий циліндричним склепінням. Живописність декоративного оформлення надає великої парадності всій будівлі.
До нашого часу збереглися чудові ліпні прикраси фронтальних вікон і- ніш Михайлівської церкви. В усю довжину зовнішнього фриза будівлі розміщені прості за композицією і формою кольорові поливні керамічні розетки, прикрашені українським орнаментом.
Цікавим пам’ятником архітектури кінця XVII сторіччя є Вознесенський собор, збудований у 1695—1700 роках. Він входив до архітектурного ансамблю Воз-несенського монастиря, на території якого, крім собору, будинку колегії і бурси, знаходились також дзвіниця, єпіскопський будинок і торгові ряди (згоріли в 1916 році).
Архітектура Вознесенського собору має спільні риси з дерев’яною народною архітектурою культових споруд. Чотири хрестоподібні виступаючі частини будівлі закінчуються стрункими фронтонами. Центральна частина собору, що підноситься над іншими, увінчана куполом, який має форму луковиці. Внутрішнє приміщення прикрашене ліпним орнаментом і живописом.
Протягом тривалого часу собор був найвищою спорудою в Переяславі. Красиво прорисований на фоні неба силует собору видно здалека.
Б 1770—1776 роках поблизу Вознесенського собору була збудована дзвіниця. В архітектурі її відчувається вплив російського зодчества XVIII сторіччя.
У 1845 і 1859 роках у Переяславі перебував великий український поет-революціонер і художник Т. Г. Шевченко. Він жив у будинку міського лікаря А. О. Козачковського, з яким познайомився у Петербурзі,
На Переяславщині Т. Г. Шевченко ще ближче ознайомився з життям покріпаченого селянства. Страждання народу, його сльози, юре були супутниками поета по шляху до Переяслава.
Ніхто з українських поетів з такою ніжністю не
37
відбив у своїй творчості невичерпну любов до свого краю, до свого народу, до чарівної української природи, як Шевченко.
Поет дуже любив Переяславщину. Він намалював багато краєвидів міста, його архітектурні споруди (Михайлівську церкву, Вознесенський собор, Старо-Київську вулицю).
На Переяславщині Т. Г. Шевченко провів творчо активну осінь 1845 року, яку називають у його біографії «переяславською осінню».
13 листопада поет написав «Наймичку» та передмову до поеми «Єретик», а 18 листопада «Кавказ», де у сатиричних рядках так охарактеризував долю народів царської Росії:
А сльоз, а крові!? напоїть Всіх імператорів би стало, З дітьми і внуками, втопить...
А тюрм, а люду!.. Що й лічить! Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!..
25 грудня 1845 року тяжко хворий поет написав в Переяславі геніальний «Заповіт», в якому закликав народ до збройного повстання проти царського самодержавства, проти кріпацтва, до створення «сім’ї нової», «сім’ї вольної».
Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий.
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю Волю окропіте.
38
І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.
З Переяслава Т. Г. Шевченко послав видатному поборникові слов’янського єднання І. Шафарику, професору Празького університету, свою поему «Єретик», в якій закликав:
Щоб усі слав’яни стали Добрими братами І синами сонця правди...
В 1946 році за рішенням Уряду Радянської України в будинку А. Козачковського був. відкритий державний історичний музей. На подвір ї перед музеєм споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку за проектом архітекторів О. Олійника і М. Вронського.
Після перемоги в Петрограді Великої Жовтневої соціалістичної революції на Переяславщині під керівництвом комуністичної організації розгорнулась боротьба за встановлення Радянської влади.
З фронту повернулися солдати, які привезли з собою в села повіту ленінські декрети про мир і землю. Під їх впливом на Переяславщині з новою силою розгортається боротьба за землю. Селяни повіту на власному досвіді переконалися в тому, що є тільки одна партія, яка здатна добитися знищення експлуатації людини людиною, забезпечити мир народам і землю селянам — це ленінська партія комуністів, під прапор якої і стало трудове селянство повіту.
В другій половині грудня 1917 року червоногвар-дійський загін при активній підтримці трудящих повіту звільнив Переяслав від буржуазно-націоналістичних військ Центральної ради. Влада перейшла до рук Переяславської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. В грудні 1917 року в будинку колишньої земської управи відбувся 1-й з’їзд Рад Переяславщини. Це був один з перших повітових з’їздів Рад на Україні.
В другій половині 1919 року на територію Радянської України вдерлися денікінці. Вони захопили Переяславщину і, встановивши кривавий терор, відновили поміщицьку власність на землю.
Трудящі Переяславського пивіту палко відгукнулися
39
Тут проходив 1-й з'їзд Рад Переяславщини.
на заклик Комуністичної партії «Всі на боротьбу з Де-нікіним!». Переяславщина була охоплена полум’ям партизанського руху. Особливо активно діяв партизанський загін під командуванням військового комісара Макара Іграстовича Одинця.
Протягом листопада 1919 року об’єднаний партизанський загін під командуванням М. І. Одинця вів запеклі бої за визволення Переяслава. Млсто декілька разів переходило з рук в руки. Вирішальний бій з дені-кінцями відбувся в ніч з 19 на 20 листопада 1919 року. Він закінчився блискучою перемогою червоних партизанів і цілковитою поразкою денікінців. В бою смертю хоробрих загинув вірний син українського народу, командир партизанського загону М. І. Одинець.
Увіковічуючи мужній образ М. І. Одинця, трудящі міста назвали його ім’ям районний Будинок культури і міський парк.
В дружній багатонаціональній сім’ї вільних радянських народів розквітла Радянська Україна. Великі соціалістичні перетворення відбулися за роки Раднн ської влади і в Переяслав-Хмельницькому, який став квітучим господарським і культурним районним центром.
.49
Переяслав-Хмельницький. Базарна площа, на якій відбувся бій партизанського загону М. І. Одинця з дені-кінцями.
Мирна творча праця радянських людей була перервана розбійницьким нападом гітлерівських загарбників. Переяслав був тимчасово окупований. Німецько-фашистські загарбники нанесли місту тяжкі рани. З 1410 жилих будинків збереглося лише 600. Були знищені промислові підприємства, культурно-освітні установи, шляхи, мости. Ворог перетворив на руїни архітектурні та історичні пам’ятники стародавнього міста.
В другій половині вересня 1943 року війська 1-го Українського фронту вели запеклі бої з німецько-фашистськими загарбниками за визволення Переяславщини і форсування Дніпра в районі Букринського плацдарму.
21 вересня 1943 року Переяслав був визволений.
Переяславці в небувало короткий час відбудували своє місто. Виріс новий центр з красивими будинками, впорядкованою площею, парком.
В місті працює хлібозавод, маслозавод, харчоком
4/
Переяслав-Хмельницький. Братня могила воїнів Великої Вітчизняної війни.
бінат, промкомбінат, цегельня, дві великі промислові артілі. Будується швейна фабрика. До послуг трудящих — районний Будинок культури, кінотеатр, бібліотеки.
Великі зміни відбулися за роки Радянської влади в Переяслав-Хмельницькому районі — одному з найбільших районів Київщини.
На ланах 43 колгоспів і 2 радгоспів району працює понад 400 тракторів (у 15-сильному обчисленні), 267 комбайнів і понад тисячу інших сільськогосподарських машин.
З року в рік підвищується культура землеробства, зростає продуктивність сільськогосподарського виробництва. Тільки за останні 10 років валовий збір зерна збільшився майже на 16 тисяч центнерів, а виробництво продуктів тваринництва лише за останні три роки збільшилось у 2,5 раза.
Механізація і електрифікація виробничих процесів, неухильне підвищення культури виробництва
42
Перєяслав-Хмельницький. Універмаг.

Перєяслав-Хмельницький. Промкомбінат.
43
Переяслав-Хмельницький. Огорожа парку. Фрагменти.
47
плодотворно впливають на зростання продуктивності праці, на економічне зміцнення колгоспів. ТП.орічно збільшуються доходи колгоспів і оплата праці колгоспників. Всій країні відомі імена Героїв Соціалістичної Праці — ланкової колгоспу імені Т. Г. Шевченка О. С. Хобти і доярки колгоспу «Колос» Є. П. Демиденко.
Жовтнева революція відкрила для трудящих всі шляхи до культурного розвитку. Якщо до революції були неписьменними 80 процентів населення, то тепер цілком ліквідовано неписьменність. В районі налічується 51 школа, в тому числі 14 середніх.
В дореволюційний час селяни по суті були позбавлені будь-якої медичної допомоги. У місті була лише одна лікарня на 25 ліжок, в якій працювало ©сього 4 лікарі, та одна амбулаторія. Зараз в районі є 8 лікарень на 280 ліжок, 35 фельдшерсько-акушерських пунктів. В медичних установах працює 61 лікар і 298 чоловік середнього медичного персоналу.
В Переяслав-Хмельницькому
Історичний музей.
Особиста зброя
Богдана Хмель-
знаходиться державний історичний музей. В музеї є такі експозиційні відділи.
1. Переяславське князівство
ницького.
XI—XIII сторіч.
2. Визвольна війна українського народу 1648—1654 років.
3. Переяславська Рада та її історичне значення.
4.	Україна в XVIII сторіччі. Перебування видатного
45
Історичний музей. «Т. Г. Шевченко у М. Г. Черни-шевського». Художник В. Шевченко.
українського філософа і поета Г. С. Сковороди на Переяславщині.
5.	Переяславщина в XIX сторіччі.
6.	Перебування Т. Г. Шевченка на Переяславщині в 1845 і 1859 роках.
7.	Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська війна (1917—1920 роки).
8.	Соціалістичне будівництво на Переяславщині (1920—1941 роки).
9.	Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу.
10.	Розвиток народного господарства Переяслав-Хмельницького району в післявоєнний час.
Музей зберігає цінні зібрання археологічних колек-
46
Історичний музей. Прапор 206 Корсунської дивізії, яка брала участь в боях за визволення Переяслава від фашистських загарбників.
цій, зброї, нумізматики, етнографії, художньої промисловості, живопису та скульптури, важливі історичні документи.
Центральне місце в експозиції займає висвітлення визвольної війни українського народу 1648—1654 років та історичного значення Переяславської Ради. В цих залах зібрана колекція селянсько-козацької зброї, побутові речі селян і козаків, знаряддя праці, жіночий і козацький одяг XVII сторіччя, вироби українських майстрів XVI—XVII сторіч, колекції зброї, яку надсилала Росія українському народу під час
47
визвольне1 війни. Зберігається булава та особиста зброя Богдана Хмельницького.
Великий інтерес викликають матеріали про перебування на Переяславщині Т. Г. Шевченка та Г. С. Сковороди.
Значна частина експозиції музею присвячена Великій Жовтневій соціалістичній революції і побудові соціалізму в нашій країні. Серед експонатів -- перший номер газети «Искра», оригінали листівок Російської соціал-демократичної партії, випущених у 1912 році, праці В. І. Леніна, оригінали декретів про мир і землю, постанови Радянського Уряду, документи, які висвітлюють хід громадянської війни, зброя партизанів часів громадянської війни. Багато речових експонатів розповідають про соціалістичне будівництво в нашій країні.
Один з залів музею присвячений відзначенню 300-річчя возз’єднання України з Росією. Тут експонуються подарунки, які одержали трудящі Переяслав-Хмельницького від братніх народів на честь всенародного свята.
Музей працює щодня з 10 години ранку до 7 години вечора, крім середи. Музей організовує екскурсії по пам’ятних місцях Переяслав-Хмельницького.
АНДРУШІ
Село Переяслав-Хмельницького району. Від Переяслав-Хмельницького — 9 км.
Село розташоване в мальовнич-й місцевості на березі затоки Дніпра. До Великої Жовтневої соціалістичної революції більша частина землі в Андрушах належала монастирю. Ще в 1836 році тут була збудована Монастирська дача. Особливої краси їй надавав старий гай з’ віковими дубами та липами. Звідси відкривався чудовий вид на Трахтемирівські гори.
В 1845 році в Андрушах перебував Т. Г. Шевченко. Він зробив зарисовки: «Верби в Андрушах» і «Церква в Андрушах». Через 10 років з Новопетровського укріплення Т. Г. Шевченко писав у своєму листі до А. Козачковського: «Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші». Декілька разів
48
Перєяслав-Хмельницький. В цьому. будинку відбувся 1-й з’їзд комітетів бідноти


Переяслав-Хмельницький. Будинок Рад. Портик.
Макет монумента в Переяслав-Хмельницькому на честь 300-рІччя возз’єднання України З Росією.
Переяслав-Хмельницький. Будинок А. О Козачковського, де жив Т. Г. Шевченко.
Переяслав-Хмельніщький. Пам'ятник Т. Г. Шевченку.

Історичний, музей. Портрет Богдана Хмельницького роботи невідомого художника XVII сторіччя
Історичний музей. «Возз'єднана Україна». Вишивка Панно роботи Біломицької.
Анд руїні. На колгоспному ставу.
«Верби в А.ндрушах». Мал. Т. Г. Шевченка.
Т. Г. Шевченко згадує Андруші в повісті «Близнецн».
За роки Радянської влади тут розквітло громадське господарство колгоспу «Дніпро».
Село електрифіковано, радіофіковано. В Андрушах є семирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, поштове відділення, сільмаг.
В’ЮНИЩЕ
Село Переяслав-Хмельницького району. Від Переяслав-Хмельницького — 9 км.
В село В’юнище в грудні 1845 року приїжджав Т. Г. Шевченко. Поет полюбив це мальовниче місце. Багато часу він проводив біля Дніпра в товаристві рибалок.
У В’юнищі Т. Г. Шевченко написав твори: «І мертвим, і живим», «Холодний яр», «Давидові псалми», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі», програмну поезію «Три літа» до однойменної збірки.
В посланії «І мертвим, і живим...» 4 грудня 1845 року Т. Г. Шевченко писав:
К-257—4
49
В'юнищі». Мал. Т. Г. Шевченка.
Розкуються незабаром Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших!..
Палкою пристрастю, вірою в перемогу народних мас пройняті ці гнівні рядки.
В поемі «Холодний яр» Шевченко викривав облудний «патріотизм» українських панів. Він виступав проти буржуазних істориків, які називали повсталих селян «розбійниками», «злодіями», «грубою черню»:
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний!..
Даючи відсіч дворянським історикам, розбиваючи їх наклепницькі вихватки проти народу, Шевченко зміц
50
нював позиції революційно-демократичної історіографії, яка виражала ідею народної селянської революції.
Безпросвітно тяжким було життя селян-кріпаків В’юнища. З болем і жалем у серці писав поет;
Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають...
Невпізнанним стало В’юнище за роки Радянської влади. Колгоспний лад приніс селянам щастя. Місцевий колгосп носить ім’я Шевченка.
З В’юнищ вийшло чимало учителів, агрономів, лікарів, офіцерів Радянської Армії.
козинці
Село П ереяслав-Хмельницького району. Від Переяслав-Хмельницького— 9 км.
12 червня 1859 року село Козинці відвідав Т. Г. Шевченко. А. Козачковський так розповідає про це:
«После обеда отправились в Козинци в двух верстах от Днепра. Нетерпение скореє увидеть Днепро... заставило его (Шевченка), не дожидаясь запряжки лоша-дей, отправиться пешком. Мьі застали его на полови-не пути, на траве, в раздумье по случаю разделения дороги на две ветви и отправились вместе. Вечером устроили на Днепре рьібную ловлю...»
Ранком 13 червня Т. Г. Шевченко відплив з Козинців на дубі з рибалкою Яковом Бичком та його товаришами вниз по Дніпру в село Прохорівку.
МОНАСТИРИЩЕ
Село П ереяслав-Хмельницького району. Від П ереяслав-Хмельницького —10 км.
Монастирище розташувалося під горою, поряд з Трахтемировом, проти Переяславської пристані. Влітку 1845 року сюди приїздив Т. Г. Шевченко. Про цю подорож він згадує у листі з заслання: «Помните ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Мо-настьірище на гору, вспомните тот чудньїй вечер, ту широкую панораму, и посередине ее длинную, широкую
51
4Ф
фиолетовую ленту, а за лентой фиолетовой блестит как из золота кованньїй ’ Переяславскнй собор. Какая-ю чудная торжественная тишина. Помните, мьі долго не могли промолвить слова. Пока, наконец, белое едва за-метное пятньїшко не запело:
Та яром, яром за товаром.
Чудньїй вечері Чудньїй край и песни дивньїе».
Милуючись чудовими краєвидами Монастирища, Т. Г. Шевченко писав у вірші «Сон»:
А он старе Монастирище, Колись козацькеє село, Чи те воно тоді було?.. Та все пішло царям на грище: І Запорожжя, і село...
В середині жовтня 1943 року в Монастирищі, біля будинку колгоспника А. Е. Мізіна, в трьох бліндажах був розташований командний пункт 1-го Українського фронту, з якого генерал армії М. Ф. Ватутін і член Військової Ради 1-го Українського фронту генерал-лейтенант М. С. Хрущов керували бойовими операціями по розгрому гітлерівських військ в районі Букринсько-го плацдарму.
ТРАХТЕМИРІВ
Село Переяслав-Хмельницького району. Від пристані Переяславська — 2 км.
Трахтемирів увійшов в історію Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 років. В 1943 році радянські війська в нестримному наступі трощили фашистські дивізії. Ведучи кровопролитні бої, радянські воїни просувалися в напрямі столиці Радянської України—Києва, форсували Дніпро в районі Трах-темирова і створили плацдарм для дальшого наступу. Ворог намагався знищити частини Радянської Армії, які форсували Дніпро, шалено вів атаку за атакою. Необхідно було спорудити мости для переправи на правий берег ріки підкріплень, танків та іншої техніки.
В тяжких умовах, лід безперервним вогнем ворога бійці і місцеве населення за три дні збудували два мости через Дніпро: один напроти села Трахтемирів, другий між селами Козинці і Зарубинці.
52
Бої за форсування Дніпра в районі Трахтемирова і пізніше на Букринському плацдармі відіграли велику роль у розгромі фашистського агресора.
Проти сіл Андруші і Козинці, на правому березі Дніпра протяглися Трахтемирівські гори. На цих горах в 1845 році бував Т. Г. Шевченко.
Поет згадував про Трахтемирівські гори у засланні в Орській кріпості:
Гори мої високії!
Не так і високі,
Як хороші, хорошії, Блакитні здалека — З Переяслава старого, З Виблої могили...
(«Сон»)
Біля Трахтемирова на високому березі Дніпра розташоване одне з найбільших городиш скіфського часу, площа якого становить 400 гектарів. Земляний вал і рів захищали поселення від ворожих нападів. Вали споруджені на випаленому вогнем глинобитному фундаменті, що вважається характерною особливістю городищ скіфського часу.
Скіфські вали Трахтемирівського городища добре збереглися. Висота їх дорівнює 2—3 метрам.
ЗАРУБИНЦІ
Село Переяслав-Хмельніщького району. Від пристані Переяславська — 4 км.
Село розташоване на крутому правому березі Дніпра. В літописах XII сторіччя згадується древньоруське місто Заруба, на місці якого знаходяться сучасні Зарубинці. Біля села збереглися залишки церкви XI сторіччя.
Під час розкопок тут виявлено могильники східних слов’ян останніх сторіч до нашої ери і початку нашої ери, які археологи відносять до так званої зарубине-цької культури.
В період Великої Вітчизняної війни Зарубинці стали центром Букринського плацдарму, де відбувались запеклі бої з німецько-фашистськими полчищами.
53

План зарубинецької церкви XI століття
54
ГРИГОРІВКА
Село Переяслав-Хмельніщького району. Від пристані Переяславська вниз по Дніпру —12 км.
Село розкинулось на гористій лісній місцевості. Поблизу Григорівни розташоване древнє городите Городок площею 30X36 метрів. Збереглися залишки стародавніх валів заввишки 1—1,5 метра. Все це свідчить про заселення цієї місцевості з глибокої давнини.
В період Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 років село Григорівна стало центром боїв за створення і розширення Букринського плацдарму.
У вересні 1943 року радянські війська в швидкому наступі відкинули німецько-фашистських загарбників за Дніпро. Ворог намагався за всяку ціну зірвати наступ наших частин на цьому важливому водному рубежі.
В районі Переяслава першими до Дніпра підійшли танки передового загону, очолюваного генералом Зень-ковичем із з’єднання генерала Рибалка. За ними підходили частини генерала Москаленка. Ворог не сподівався, що наступаючі частини Радянської Армії, які не мали спеціальних засобів для переправи, почнуть форсувати Дніпро. Партизани загону імені Чапаєва, яким командував 3. К- Приймак, разом з жителями сіл Григорівна, Зарубинці, Трахтемирів, Козинці діставали сховані або затоплені човни знімали брами й двері від сараїв, ворота і хвіртки. З них за короткий строк були виготовлені плоти і інші засоби для переправи через Дніпро. Форсування водного рубежа проходило в трьох напрямках: проти сіл Григорівна, Зарубинці, Трахтемирів, які разом з селами Малий і Великий Букрин (Ржишівський район) увійшли в історію як села Букринського плацдарму. Круто здіймається високий правий берег Дніпра. Широка в цьому місці ріка. Переправи густо обстрілювались кулеметами і гарматами ворога.
Вдосвіта 22 вересня командир роти, яка одержала почесне бойове завдання — форсувати Дніпро, звернувся до бійців із запитанням- «Хто перший бажає переправитися на той бік?» Всі бійці, як один, заявили про свою згоду. Вибрали комсомольців: вісімнадцяти-
55
СМЕГП. ІП.МЕПКИЖ ОККУПАНТАЖТ
’ОДИНЬІ
КТАСНОАРМ ЕЙСК 4 Я ГАЗЕТА  - III г'Г~ -ТЛІГ іПМП	"ґ.' -Уг———
Й І<>	6 омтвбря І»43 Г . І ГрО*
ГВДРДНН РЯДОВИМ, КОМССМОЛЬЦДМ |
НИКОЛАЮ ПЕТУХОВУ. Н&АНУ СЕМЕНОВУ, БАСИЛИ Ю СШСОЛЯТИНУ, ВАСНЛИЮ ЙВАНОВІ.
ЬряЧл даадожміе* ІІж г ла»гч.п?л»»им».«и>дри^и
В- лі і*р41тя іи’рмпр.шч кул Дисїф..	шум
№ Цл лриї « и.фШу, ШГиВШКТЬ, пе ШШ Ж*ШМ Я7тя«аГ кзжіи*1 1.1 «ЇХ итв-еваднои рижЯ 1 й'^Чф’-ГвЮ іа?ьля в .• дзлиш- идеред-иа &«ад -глужіт	дла»#
Ці’КЛоН.
Т.ііі ихґ) іі'4л>4аягь В'ійиглвЗ міг, ііжу
Р<мкя«4
Нзм ^влви ігшкія	р*>диум> |’к|мм»й)
олий Ки’й «.і гд;м^жкЛ и*в>»лм#
й!іюж< руо-жг, где »и далжи «мемаг*.	^Ш8сг<чш*к\
ійРрМй.
Ви уЯтуеге, «ак суій^'чіямл-«вкй,гупммйгєлмк в пог»«у п ^аішг^.
Б.ги^'.лрич ;и чм'глую	ш
МеЙШйХ (р.и'амх )<*аешН
Нмімдущи влити Ві^^жтгеф^зті
имрад фт И. ВАТПШ
’Л ср-лглГфя 1043 грх».
Чим ВнШвго Сожі Ймивмм фиш ппіи-міїиш і плво.
Газета «Знамя Родиньї» від 6 жовтня 1943 року
56
Монастирище.
Монастирище. Переправа радянських військ, листопад 1943 року.
Григорівка. Вид на Дніпро.
Сулимівгм. Погруддя двічі Героя Радянського Союзу А. Г. Кравченка
літнього М. Пєтухова з Вологодської області, його земляка В. Іванова, В. Сисолятіна з Уралу та І. Семе-нова з Сталінградської області. Пєтухова було призначено старшим. У човні, яким керував партизан, четвірку переправили на острів. Тут бійці пересіли на інший, також заздалегідь підготовлений партизанами човен і швидко почали гребти до протилежного берега.
Вдалині, на дніпровських кручах, як орієнтири, біліли хатки Григорівки. Помітивши сміливців, ворог відкрив по них шалений мінометний вогонь. Човен, як тріску, кидало з одного боку на другий. Осколком міни розщепило корму і поранило в руку Пєтухова. Все ж бійцям вдалося переправитись. Ведучи нерівний бій з ворогом, вони по кручах добрались до крайніх хат села Григорівки, де знаходився саперний батальйон ворога, і залягли на горищах.
В селі зчинилася перестрілка. Це відвернуло увагу ворога від переправи і дало змогу частинам генерала Зеньковича на саморобних плотах форсувати Дніпро південніше села Григорівки.
Під час боїв за Григорівну смертю хоробрих загинув Пєтухов, а Сисолятін був тяжко поранений. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1943 року всім чотирьом комсомольцям-воїнам. які перші форсували Дніпро, було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. На другий день після форсування Дніпра 29 вересня 1943 року героям переправи було надіслано особисту подяку від командуючого військами 1-го Українського фронту генерала армії М. Ф. Ватутіна і члена Військової Ради генерал-лейтенанта М. С. Хрущова.
Через два-три дні увесь правий берег в цьому районі боїв від села Бучак до Ржищева був в руках Радянської Армії. Велику допомогу військам 1-го Українського фронту по форсуванню Дніпра в напрямку села Григорівки надали партизани загону імені Чапаєва. Вказавши радянському командуванню місце знаходження ворожих вогневих точок і зручні для переправи місця, партизани самі переправили на правий берег до 400 радянських автоматників. Разом з військами 1-го Українського фронту вони брали активну участь у визволенні села Григорівки і в завоюванні першого плацдарму на правому березі Дніпра.
57
Дениси. Будинок, в якому знаходився командний пункт військ 1-го Українського фронту.
ДЕНИСИ
Село Переяслав-ХмелЬницького району. Від Переяслав-Хмельницького — 28 км.
У вересні 1943 року війська 1-го Українського фронту наближалися до Дніпра в районі Переяслав-Хмель-ницького. В селі Дениси, в будинку колгоспника М. Братуся розташувався командний пункт командуючого військами 1-го Українського фронту генерала армії М. Ф. Ватутіна і члена Військової Ради 1-го Українського фронту генерал-лейтенанта М. С. Хрущова В цьому командному пункті розроблявся план форсування Дніпра і створення Букринського плацдарму для визволення Києва від німецько-фашистських загарбників.
58
яготин
Місто, центр Ялтинського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Яготин —101 км, від станції Яготин — 7 км. По автостраді Київ—Харків — 105 км., від повороту — 9 км.
Колишнє містечко Яготин, Пирятинського повіту. Полтавської губернії у першій половині XIX сторіччя належало князю Б. М. Рєпніну, що володів 9 тисячами десятин землі.
Яготин зайняв велике місце в житті і творчості Т. Г. Шевченка. Зустрічі поета в Яготині з інтелігенцією, з народом запалили його на створення цілого ряду поетичних і живописних творів.
Уперше в Яготин Шевченко прибув у червні 1843 року в супроводі О. В. Капніста. Син відомого російського письменника О. В. Капніст за зв’язки з декабристами був арештований і просидів кілька місяців у Петропавловській фортеці.
Бажаючи мати копію з портрета М. Г. Рєпніна роботи швейцарського художника Иозефа Горнунга, О. В. Капніст запросив Шевченка в Яготин і познайомив його там з родиною М. Г. Рєпніна — старшого брата декабриста С. Г. Волконського. В. М. Рєпніна так писала про своє знайомство з поетом: «Капніст, який поселився у нас на частину літа заради свого хворого сина, попросив дозволу провести свого знайомого, художника, до вітальні, щоб показати йому картини; дозвіл, звичайно, було дано, і тієї ж хвилини я дізналася тільки, що це художник — живописець і поет, причому навіть більше поет, ніж живописець, і що звуть його Шевченко».
Після недовгого перебування в Яготині поет виїхав у села і міста Київщини та Полтавщини, де малював, записував народну творчість.
У жовтні 1843 року Шевченко вдруге приїхав до Яго-тина і оселився в дерев’яному флігелі князя М. Г. Рєпніна. На замовлення О. В. Капніста і Г. С. Тарнов-ського він зробив дві дуже вдалі копії портрета М. Г. Рєпніна роботи Горнунга, а також намалював автопортрет, який був подарований В. М. Рєпніній.
В колі знайомих і друзів поет читав свої твори.
59
Після читання поеми «Слепая» Варвара Михайлівна Рєпніна писала: «О, якби я могла передати... усе, що я пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яке очарування і який біль!.. Це була чарівна музика, що співала мелодійні вірші нашою красивою і мелодійною мовою».
Шевченко написав російською мовою поему «Тризна» і присвятив її В. М. Рєпніній. У поемі яскраво виражені ідеї політичного протесту проти кріпосницького самодержавного ладу. Поет виступає проти «тира-нов». і «палачей» і висловлює свою велику любов до Батьківщини;
О святая!
Святая родина моя!
Чем помогу тебе, рьідая?
И тьі закована, и я.
Шевченко критично ставився до поміщиків, серед яких йому доводилось іноді бувати, відчував свою соціальну нерівність у цьому оточенні. В поемі «Тризна» поет говорить:
Зачем я тут?
И что мне делать между ними?
Они все пляшут и поют,
Они родня между родньїми, Они все равньї меж собой; А я!..
В. М. Рєпніна прихильно ставилась до Шевченка Вона допомагала поетові розповсюджувати на Украї ні альбом малюнків «Живописная Украйна», листувалася з ним, висилала йому на заслання літературу, навіть зверталася до шефа жандармів Орлова з клопотанням полегшити долю Шевченка, дозволити йому хоч малювати.
У повісті «Близнецьі» Шевченко кілька разів згадує Яготин.
Дерев’яний флігель, в якому жив і працював поет, не зберігся — він був знищений фашистами під час Великої Вітчизняної війни. В уцілілих будинках колишнього маєтку Рєпніних розміщена районна лікарня.
На землях Яготина створено два колгоспи, які успішно розвивають багатогалузеве господарство. В мі
60
сті працює цукрозавод, промислова артіль, будується маслозавод. Є середня та неповно-середня школи, районний Будинок культури, дві районні бібліотеки— для дорослих та дітей, дитяча музична школа.
На території Яготинського рибгоспу розташовано заказник площею 1670 гектарів. Заказник має два водоймища, утворених греблею на річці Супой.
У верхньому ставі, що носить назву Малий Супой, водиться карась, лин та інша риба. Нижній став — Великий Супой використовується як нагульне водоймище для вирощування коропа.
Рослинність на ставах водно-болотна: комиш, рогоза, тілоріз, по берегах — осока, частуха. В великій кількості гніздяться тут лисухи, норці, чорношийки, нурці червоноголові, чирки-тріскунці, водяні курочки, по берегах — кулики. В заказнику знаходиться гніздова колонія чайок. На перельоті весною і восени тут зупиняються у великій кількості північні качки, дикі гуси, гагари та інша дичина.
З Великого і Малого Супоїв крижні, чирки, широконіски, нурцеві качки розлітаються на околишні стави, збагачуючи мисливські угіддя вільного користування.
КУЛЯБІВКА
Село Яготинського району. Від Яготина — 8 км.
Поблизу села на хуторі Соколовський знаходиться центр Кулябівського спортивно-мисливського господарства. Загальна площа мисливських угідь — 1000 гектарів. Полюванні проводиться на зайця, лисицю, єнотовидну собаку, на всі види водоплавної та болотної дичини.
СУЛИМІВКА
Село Яготинського району. Від Яготина —15 км.
Сулимівка — батьківщина двічі Героя Радянського Союзу Андрія Григоровича Кравченка.
А. Г. Кравченко народився у 1898 році в сім’ї селянина і сам батракував в Черняхівській економії. Жовтнева революція докорінно змінила долю юнака. Він закінчує Полтавську військо іу школу і стає
61
кадровим командиром Радянської Армії. За героїзм і зразкове виконання бойових завдань командування по розгрому німецьких загарбників під Сталінградом А. Г. Кравченку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Восени 1943 року танкові війська, якими командував А. Г. Кравченко, звільнили його рідне село Сули-мівку. Вони форсували Дніпро і брали участь у боях за Київ.
За зразкове виконання бойових завдань на фронті боротьби з японськими імперіалістами генерал-полковника танкових військ А. Г. Кравченка нагороджено другою медаллю «Золота Зірка».
В Сулимівці встановлено бронзовий бюст, на постаменті якого написано:
«Указ Президії Верховної Ради СРСР п{Л нагородження Героя Радянського Союзу генерал-полковника Кравченка Андрія Григоровича другою медаллю «Золота Зірка».
За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з японськими імперіалістами, що дає право на одержання звання Героя Радянського Союзу, нагородити Героя Радянського Союзу генерал-полковника танкових військ Кравченка Андрія Григоровича другою медаллю «Золота Зірка», спорудити бронзовий бюст і встановити його на батьківщині нагородженого.
8 вересня 1945 року».
62
і
П івденно-східна частина області
(Шляхи сполучення: автострада Київ — Дніпропетровськ, водний шлях по Дніпру, вітка Київ — Миронівка Південно-Західної залізниці)
КОНЧА-ЗАСПА
Заказник. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — 25 км.
Більша частина угідь заказника розташована в за-, плаві Дніпра. Тут росте сосна з домішкою дуба, подекуди зустрічається вільха, осокір, верба, береза, липа, біла акація, дика груша, із чагарників — крушина, барбарис, терен, калина, лоза, подекуди ліщина.
В заказнику постійно оселяються козулі, зайці-руса-ки, лисиці, куниці, білки, тхори, видри, горностаї, ласки, борсуки, єнотовидні собаки; заходять дикі кабани.
У Кончі-Заспі гніздяться чирки, перепела, горлиці, кулики, болотні курочки. Під час перельотів зупиняються качки, норці, гагари, гуси, вальдшнепи.
СВЯТОПОЛКІВ СТАН
Від Києва вниз по Дніпру —51 км.
Назву Святополків стан носить великий затон для зимової стоянки пароплавів. Зберіглася ця назва з ХП сторіччя, коли на цьому місці розташовувалися табором війська Київського князя Святополка Ізясла-вовича — внука Ярослава Мудрого. Спільно з сусідніми руськими князями вів Святополк боротьбу проти половців та інших кочовників, які прагнули поневолити руські землі
К-257-5
65
ТРИПІЛЛЯ
Село Обухівського району. Від Києва по автостраді Київ — Дніпропетровськ до Обухова — 45 км, від Обухова—12 км. Від Києва по Дніпру до пристані Трипілля— 52 км.
Трипілля розташоване на високому дніпровському бе резі.
На території Трипілля під час розкопок виявлено ряд поселень кінця кам’яного віку, які відомі в науці як поселення трипільських племен.
Трипільські племена проіснували в цьому районі до початку другого тисячоліття до нашої ери. Вони обробляли землю з допомогою кам’яних і рогових мотик і вирощували пшеницю, ячмінь та просо. Врожай збирали серпами з кремінними лезами або ножовидними пластинами. Зерно зберігалося у великих глиняних посудинах і спеціальних зернових ямах. Поряд з землеробством у господарстві трипільських племен велику роль відігравало скотарство. Важливе значення в господарстві мали також бджільництво, полювання і рибальство. Трипільські племена вели жвавий обмін з південними районами.
Високої досконалості у трипільських племен досягло виробництво ліпного глиняного посуду, який розмальовувався барвистими візерунками або оздоблювався заглибленим орнаментом у вигляді спіралей, кілець та
Глиняний посуд з трипільських поселень.
66
інших геометричних фігур, а також зображеннями тва-рин.
Поселення трипільців складалось з глинобитних жител, розміщених по колу. Центр поселення служив місцем для загону худоби. Великі житла поділялися перегородками на кілька приміщень. Суспільний устрій трипільських племен був патріархальним в розвинутій його формі.
В XI сторіччі про Трипілля згадується як про княже місто. Від того часу залишилися три лінії древніх змійових валів, які тягнулися по берегах Стугни.
В 1556 році повсталі селяни і козаки на чолі з Наливайком і Лободою зайняли Трипілля і стали там табором. Польський гетьман Жолкевський безуспішно атакував їх табір. Ранком повсталі переправились через Дніпро і пішли на Переяслав.
В 1648 році, коли Богдан Хмельницький формував козацькі полки, Трипілля ввійшло до складу Київського полку як сотенне місто. Воно було укріплене валом і ровом. В середині міста стояли два укріплені замки з баштами.
За Андрусовським договором 1667 року між Росією і Польщею, підтвердженим пізніше Московським договором 1686 року, Трипілля ввійшло до складу Київського округу.
Трипілля зв’язане з історією боротьби за владу Рад. В 1919 році білі армії наступали на Москву. Доля країни Рад вирішувалась на фронтах громадянської війни. Українська земля горіла під ногами ворога. Народною боротьбою проти окупантів, капіталістів і поміщиків керувала Комуністична партія.
В Трипіллі бандит Зелений підняв антирадянський заколот. Куркульська контрреволюція вирішила використати наступ Денікіна, щоб нанести Радянській владі удар в спину.
15 червня загальноміська комсомольська конференція Києва одноголосно схвалила рішення: — Вся спілка оголошується мобілізованою.
В Трипільський похід на боротьбу з бандою Зеленого молодь Києва послала своїх кращих представників. Комсомольський загін увійшов до складу 2-го Київського караульного полку, який під час походу був об’єднаний з іншими підрозділами в особий загін
67
5*
Трипілля. Кручі, з яких бандити скидали в Дніпро поранених комсомольців.
трипільського напряму. Банда Зеленого не витримала наступу київських робітників.
У запеклому бою був звільнений Обухів. З винятковою мужністю і героїзмом билися посланці київського комсомолу за Трипілля. Над селом був піднятий червоний прапор.
Втомлені тривалим походом бійці розташувалися на відпочинок. Раптом тишу літньої ночі порушили постріли, бандити зненацька напали на загін.
Першою прийняла бій застава Михайла Ратмансько-го. Оточені з усіх боків бандитами, комсомольці чинили одчайдушний опір.
Цілу ніч билися вони з ворогом, сили якого вдесятеро переважали. Ворожа куля смертельно поранила комсомолку Б. Палій. Була вбита її подруга За-віруха. На світанку розпочався штиковий бій. Комсомольці проявляли чудеса героїзму. Впав комсомолець Г. Сидоренко. Вмираючи, він зубами вчепився в бандита. Зеленівці оточили кулеметницю Орликову, але дівчина підірвала гранатою свій «Максим» і поряд з знівеченим тілом героїні впало кілька бандитів.
Відстрілюючись до останнього патрона, стоячи по
68
горло у воді, разом з комсомольцями захищав знам’я полку китайський доброволець Го-гуань, молодий шахтар. Хоробро бився він за молоду Радянську республіку і по-братньому поділив долю своїх українських братів.
Багато бандитів полягло в цьому бою, та ріділи і лави героїчних комсомольців. Ворогам вдалося захопити в полон тяжко поранених.
- Трипілля. Почесний караул біля криниці, в яку бандити кидали замордованих комсомольців.
69
Вранці 29 червня бандити розпочали криваву розправу над комсомольцями: били їх шомполами, на спинах випалювали п’ятикутні зірки, живими закопували в землю, кидали в колодязь. Останніх червоноаомій-ців, прив’язаних за руки один до одного, зеленівці підвели до краю крутого обриву, щоб розстріляти, а потім скинути в води Дніпра. Смертельно поранених комсомольців бандити прикладами гвинтівок скидали з високої кручі, а ті, падаючи вниз, тягли за собою в каламутну пучину товаришів. Кулі неслись навздогін комсомольцям, але вони не здавалися.
Український народ свято шанує пам’ять героїв Трипілля. На місці трипільської трагедії в 1938 році був споруджений пам'ятник загиблим комсомольцям.
Німецько-фашистські загарбники під час тимчасової окупації Трипілля зруйнували пам’ятник. Після війни пам’ятник-обеліск комсомольцям — героям трипільського походу відбудовано за проектом архітектора й. Я. Бяле-ра. Обеліск з червоного граніту має висоту 26,2 метра.
Трипілля. Братня могила воїнів Радянської Армії, які загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників.
70
Неподалеку від пам’ятника комсомольцям — героям Трипілля над кручею знаходиться братня могила воїнів Радянської Армії, загиблих в боях з німецько-фашистськими загарбниками за звільнення Трипілля.
В урочищі Розкопане поблизу Трипілля над глибоким яром встановлено обеліск в пам’ять радянських людей, розстріляних гітлерівськими катами в ніч на 1 липня 1943 року.
ХАЛЕП’Я
Село Обухівського району. Від Трипілля — 3 км.
Халеп’я розташоване між маленькими річками Боб-риця і Скворівка при впадінні їх в Дніпро.
В літописах XII сторіччя Халеп’я згадується як древ-ньоруське місто. В 1239 році воно було зруйновано та-таро-монгольською ордою.
На південному сході села Халеп’я, в урочищі Коло-мийщина, в заболоченій низині, де густо ростуть верби і протікає струмок, виявлено поселення трипільської культури. На глибині ЗО—40 сантиметрів знайдені залишки жител, які були розташовані двома концентричними колами. Не роблячи укріплень у вигляді валів та ровів, давні жителі досягли таким плануванням будинків своєрідної замкненості свого поселення.
Древнє поселення займало досить велику територію. Діаметр зовнішнього кола дорівнює 170—200 метрів, внутрішнього — 50—60 метрів. Вільна від будівель площа в центрі використовувалась для загону худоби. Окремі будівлі розташовувались близько одна від одної.
Розміри будинків не стандартні і, мабуть, відповідали чисельності сім’ї. Площа великих будинків досягала 135—140 квадратних метрів. Вони мали прямокутну форму і були поділені на 2—3 і більше приміщень. Долівка житла була вистелена випаленими глиняними плитами, іноді в кілька шарів. Стіни і внутрішні перегородки зроблені з дерев’яного плетеного каркаса, обмазаного глиною. Покрівля будинків двосхила, з солом’яним покриттям.
Населення займалося скотарством і землеробством, полюванням і рибальством.
Археологічні розкопки в районі села Халеп’я вперше проводив відомий український археолог В. В. Хвойко,
71
Поселення Трипільської культури. Уявний вигляд.
Халеп’я. Школа (вгорі) і будинок колишньої волосної управи, в яких бандити вели допит комсомольців перед розправою з ними.
73
а пізніше експедиція інституту археології Академії наук УРСР разом з інститутом матеріальної культури Академії наук СРСР.
В Халеп’ї в будинках волосної управи та школи контрреволюційна банда Зеленого вчинила допит комсомольцям — героям трипільського походу перед розправою з ними.
Колгосп «Жовтень» села Халеп’я — багатогалузеве господарство. Основне місце в ньому займає рільництво. На полях колгоспу вирощують зернові та бобові культури, овочі, цукровий буряк, соняшник. Колгосп займається садівництвом, в останній час значно розвинулось тваринництво. Середній надій молока на одну фуражну корову становить понад три тисячі літрів. Тут розгорнуто будівництво, здійснюється механізація та електрифікація робіт, що відкриває для артілі нові перспективи розвитку.
КРАСНЕ ПЕРШЕ
Село Обухівського району. Від Обухова —15 км.
Зберігаючи світлу пам’ять про бійців Радянської Армії, які загинули в боях за визволення села Красне Перше, місцеві жителі встановили на братській могилі скульптурний пам’ятник — скорботну фігуру радянського воїна.
Навколо пам’ятника висаджені дерева та кущі, розбито квітник. З весни і до пізньої осені братська могила потопає в барвистих квігах.
Трудівники села об’єднані в колгосп імені М. І. Ка-лініна. Колгоспники вирощують зернові та бобові культури, кукурудзу, картоплю, овочі, технічні культури. Значні доходи приносить артілі тваринництво.
РЖИЩІВ
Селище, центр Ржищівського району. Від Києва по Дніпру до пристані Ржищів — 79 км.
В руських літописах до XIII сторіччя згадується стародавнє містечко Вжище. Цю стародавню назву вважають переробленою у Ржищів. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років в Ржи-
74
Красне Перше. Пам'ятник на братній могилі воїнів, які загинули в боях Великої Вітчизняної війни 1941—45 років.
щеві Богдан Хмельницький приймав російських послів.
За роки радянської влади Ржищів став районним центром. Тут були збудовані радіаторний, цегляний, маслоробний заводи, механічний млин.
В селищі працюють 2 середні і одна початкова школи, 2 бібліотеки, Будинок культури.
В Ржищеві на Солов’їній вулиці з 1934 по 1938 рік жив Олег Кошовий — один з керівників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія», яка діяла в тилу німецько-фашистських окупантів на Донбасі в період Великої Вітчизняної війни.
Олег Кошовий народився 8 червня 1926 року в місті Прилуках, Чернігівської області. Після переїзду батьків в Ржищів Олег учився в Ржищівській середній школі № 1. Тут він вступив до піонерської організації.
Олег Кошовий часто проводив свій вільний час біля Дніпра. Він дуже любив Ржищів, що скидався на велетенський парк над Дніпром, його червоні будинки
75
Ржищів. Будинок, в якому жив Олег Кошовий.
з пофарбованими дахами і білими рядами парканів, любив свою Солов’їну вулицю, де навесні звивали гнізда безліч солов’їв.
Олег Кошовий багато читав. Особливо велике враження справили на нього твори Миколи Островсько-го. Мужній образ письменника і борця відіграв значну роль у житті Олега.
Після смерті батька Олег Кошовий разом з матір’ю переїжджає в 1940 році в місто Краснодон.
У 1942 році, коли німецько-фашистські загарбники захопили Краснодон, Олег Кошовий під керівництвом підпільної комуністичної організації бере активну участь в створенні підпільної комсомольської організації «Молода гвардія», його обирають секретарем організації й комісаром штабу молодогвардійців.
«Молода гвардія» нараховувала в своєму складі 100 чоловік. В жовтні 1942 року вона перейшла від розповсюдження листівок до партизанської діяльності, до відвертої збройної боротьби з гітлерівськими загарбниками. В січні 1943 року почалися арешти молодогвардійців. Було вирішено, що молодогвардійці вийдуть
‘76
Групами по 3—4 чоловіки в умовлене місце, звідки вони проберуться до ворошиловградського партизанського загону.
Але було вже пізно. Основну масу молодогвардійців фашисти арештували. Після страшенних допитів і мук вони померли як герої.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1943 року всім молодогвардійцям посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Подвиг молодогвардійців яскраво описаний в романі О. Фадеєва «Молода гвардія».
В чотирьох кілометрах від Ржищева на лівому березі Дніпра знаходиться спортивна мисливсько-рибальська база. Водоймища бази (Дніпро зі Стариком, стави Красне, Коноплянка та інші) багаті судаком, щукою, окунем, лящем, підустом, в’язем, плотвою.
В угіддях навколо бази ведеться полювання на водоплавну і болотну дичину, а в осінньо-зимовий час— на зайця, лисицю і навіть на дикого кабана.
Ржищів. Школа, в якій вчився Олег Кошовий.
77
МАЛИЙ БУКРИН
Село Ржищівського району. Від пристані Переяслав — 6 км.
В період Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941 —1945 років село було одним з центрів історичних боїв радянських військ проти гітлерівських загарбників. З Букринського плацдарму розпочалися наступальні дії військ 1-го Українського фронту по визволенню столиці Радянської України — Києва та розгрому гітлерівських полчищ в цьому районі.
Біля Малого Букрина на гористій місцевості розташоване городище (Городок) часів Київської Русі, Збереглися два ряди валів з ровом між ними. Довжина зовнішнього валу—156 метрів, ширина — 9 метрів, висота — від 2 до 5 метрів.
КАГАРЛИК
Селище, центр Кагарлицького району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — 77 км.
До Великого Жовтня в Кагарлику та навколишніх селах повновладно хазяйнували цукрозаводчик генерал Чертков, поміщики Макаревич і Приснухін, власник великого кінного заводу Вольський. Одному тільки генералу Черткову належало 13 150 гектарів землі, тобто 60% усіх земель Кагарлицької волості. 4000 гектарами землі володіли куркулі. Поміщики разом з куркулями грабували селян, на поті і крові сільських трудівників наживали величезні багатства.
Селяни-трудівники змушені були селитися на неродючих землях, по схилах річок, балок і ярів. їх мізерні наділи не можна було як слід ні зорати, ні засіяти. До того ж п’ята частина селянських дворів зовсім не мала землі. Господарство велося примітивно. Селяни збирали дуже низькі врожаї, хліба невиста-чало до нового врожаю.
Радянська влада, колгоспний лад покінчили з віковою відсталістю сільського господарства, вивели трудове селянство на широкий шлях заможного і культурного життя Кагарлицький район з його висококультурним механізованим сільським господарством став
7Я
одним з передових в республіці. У жовтні 1030 року в Кагарлику створена машинно-тракторна станція. її завдання було обслуговувати сільське господарство району сучасною технікою, сприяти організаційно-господарському зміцненню і виробничому піднесенню колгоспів.
З кожним роком підвищувалась роль МТС, зростала її технічна озброєність. Якщо у 1931 році в Кагарлицькій МТС було 20 тракторів (у 15-сильному обчисленні), то в 1940 році кількість їх зросла до 109. В три рази збільшилась за цей час кількість комбайнів. Вартість основних засобів виробництва МТС зросла за десятиріччя більш як у ЗО разів.
За досягнуті успіхи Кагарлицька машинно-тракторна станція в 1940 році нагороджена орденом Леніна. Неодноразово вона була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
За післявоєнні роки основні засоби виробництва МТС збільшилися в порівнянні з 1940 роком у 9,2 рази.
Колгоспники району, схваливши рішення пленуму ЦК КПРС «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій», викупили в Кагарлицькій МТС її багату техніку. МТС перетворено тепер на ремонтно-технічну станцію, яка буде не тільки здійснювати ремонт машин та постачати колгоспам техніку, добрива тощо, а й допомагати у впровадженні в колгоспне виробництво нової техніки, досягнень науки і передового досвіду, в механізації сільського господарства, у підвищенні кваліфікації технічних кадрів колгоспів.
В Кагарлику працюють цукровий, маслоробний заводи, промкомбінат, артіль художньої вишивки, що славиться своїми виробами в республіці.
Селище має широку сітку учбових, медичних та культурно-освітніх закладів. Кагарлицький парк за своїм багатством і різноманітністю насаджень є одним із красивіших в області.
БУРТИ
Село Кагарлицького району. Від Кагарлика — 6 км.
Кпясиве село Бурти стоїть на невеликій притоці річки Росави. Буртівський колгосп «Перемога» славиться
79
Кагарлик. На подвір’ї ремонтно-технічної станції.
своїм передовим багатогалузевим господарством. Колгоспники артілі щороку вирощують високі врожаї зернових культур, цукрових буряків, досягли високих надоїв молока.
Відмічаючи трудові успіхи буртян, які одні з перших в країні створили в своєму селі колгосп і домоглися значних успіхів у піднесенні сільськогосподарського виробництва, Президія Верховної Ради СРСР в 1939 році нагородила колгосп «Перемога» села Бурти орденом Леніна.
Творчу працю колгоспних трудівників перервала Велика Вітчизняна війна. Після визволення села від фашистських загарбників артіль швидко відбудувала своє господарство. Село Бурти розквітло. Електростанція, пожежне депо, силосні і водонапірні башти, великі ферми, гараж, механічні майстерні — невпізнанно змінили сільський пейзаж. Старий клуб вже не задовольняє культурних запитів населення. В центрі села споруджується палац культури.
80
На Дніпрі поблизу Києва.
На Дніпрі поблизу Києва.
Трипілля.
Трипілля. Пам'ятник-обеліск комсомольцям — героям Трипільського поході/. Відбудований, в 1956 році
Халеп я.
Жовтень 1943 року. Бій на Букринському плацдармі.
Баржі на Дніпрі біля Ржищева
Вечір на Дніпрі.
Кагарлик. Будинок райкому КП України.
Пшениця.
На жнивах.
Новий урожай.
* л '
Богуслав.
Богуслав. Ріка Рось.
Богуслав. Околиця міста. Праворуч — Троїцька церква, пам’ятник архітектури XIX ст.
Богуслав. Пам’ятник Марині Гризун.
Виробничі процеси в колгоспі механізовано, що набагато полегшило працю людей. Швидко зростають доходи колгоспу і підноситься добробут колгоспників. Лише за останні роки жителі Буртів побудували 70 будинків.
До Жовтневої революції в селі була одна трикласна школа з одним вчителем, в якій навчалося 40 дітей.
Жодний мешканець села не мав вищої чи середньої освіти. Тепер у селі дві школи — середня і семирічна. В них навчаються всі діти шкільного віку. 114 жителів села дістали вищу і середню спеціальну освіту, 138 чоловік здобули технічну освіту і стали трактористами, комбайнерами, шоферами, машиністами.
МИРОНІВКА
Селище, центр Старченківського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ —106 км. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Миронівка —168 км.
Миронівка розташована на річці Росавка. Селище одержало назву по імені свого засновника Мирона Зеленого, вільного козака з містечка Великий Полог, колишньої Полтавської губернії.
З кожним роком зростає економіка і культура сучасної Миронівки. Тут побудовано маслозавод, інкубаторну станцію, цукрокомбінат. Крім того, в районі є цукрорадгосп, цегельний завод, підприємства муко-мольної промисловості, державна селекційна станція, сільськогосподарський технікум. В останній час вулиці Миронівки прикрасились новими багатоповерховими будинками. В селищі працюють дві середні і семирічні школи, дві бібліотеки, споруджується палац культури цукрокомбінату.
В 1936 році на території Миронівського цукрозаводу під час буріння свердловини було відкрито джерело, вода якого привернула увагу своїм кольором та значним осадком. В післявоєнні роки науково-дослідні установи відновили вивчення вододжерела. За своїм хімічним складом вода джерела є високорадіоактивною (до 600 еманів) гідрокарбонатно-кальційово-магнійовою, з загальною мінералізацією до 2,5 гр/л. Миронівська мінеральна вода — аналог доломітного нарзана Кис-
К-257—6
81
Миронівка. Цукрозавод.
82
ЛОвоДська. За своєю радіоактивністід воДа пбревйЖЯб мінеральну воду Цхалтубо, всі до цього часу відкриті мінеральні води України, а також такі всесвітньовідо-мі джерела як Пламбієр у Франції і Теплиць Шенау в Чехословаччнні. Глибина свердловини 92 метри, су-точний дебет води до 280 м3.
У 1957 році у Миронівці відкрито обласну водолікарню на 50 ліжок.
Тут лікують захворювання периферичної нервової системи (радикуліти і запалення сідничного нерва), всі групи шкіряних захворювань: екземи, дерматити та інші, гінекологічні захворювання, в тому числі безплідність, запалення артеріальних судин нижніх кінцівок, гіпертонію, ревматичні захворювання та ряд інших.
Зараз проводиться детальне вивчення цілючих властивостей джерела з метою більш широкого їх використання для лікування захворювань внутрішніх органів, зокрема шлунково-кишкового тракту.
Миронівка. Водолікарня.
83
6*
потік
Село Старченківського району. Від Миронівки —13 км.
У серпні 1845 року в Потік приїжджав Т. Г. Шевченко на запрошення поміщика В. В. Тарновського, з яким познайомився ще в Петербурзі.
Тут поет прожив близько двох тижнів. Т. Г. Шевченко багато писав, малював. Сестрі В. В. Тарновського Н. В. Тарновській поет подарував чимало віршів та малюнків, у тому числі і свій автопортрет.
Пізніше, коли Шевченка заарештували, Н. В. Тар-новська, за спогадами сучасників, склала всі папери, одержані від поета у скриньку і закопала її в саду. Минув тривожний час. Н. В. Тарновська поїхала в село і відкопала дорогоцінну скриньку.
Папери і малюнки були непошкоджені і довго збе-регалися у неї.
В листах до знайомих із заслання поет просив розшукати рукопис поеми «Іван Гус» («Єретик»), який, на його думку, повинен бути у Тарновських.
Сучасний Потік—велике соціалістичне село. Місцевий колгосп «Червоний Жовтень» має в своєму безстроковому користуванні 4679 гектарів землі. Високодоход-
«Комора в Потоки». Мал. Т. Г. Шевченка
ною галуззю виробництва в артілі є тваринництво. Вирощуються тут високі урожаї зернових і технічних культур. Лише від цукрових буряків колгосп одержує щороку понад два мільйони карбованців. Площу біля 100 гектарів займають колгоспні сади, виноградники, ягідники.
БОГУСЛАВ
Місто обласного підпорядкування, центр Богуслав-ського району. Від Києва по автостраді Київ — Дніпропетровськ — 123 км. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Богуслав — 186 км.
Богуслав — одне з стародавніх міст Київської області — заснований ще в XI сторіччі. У літопису вперше про нього згадується під 1159 роком. У 1239 році місто зруйнували татари. Поступово Богуслав відбудовується. Землями Богуслава володіли пани Любо-мирські, Ржевуські і Браницькі. Міські жителі та се-ляни-кріпаки стогнали під панським ярмом.
Мальовничі краєвиди Богуслава, його гранітні скелі, зелені береги Росі привертали увагу Т. Г. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, які неодноразово перебували в місті.
Т. Г. Шевченко в дитинстві багато разів бував у Бо-гуславі разом з батьками на «торговиці». Поет відвідав це місто і в 1845 році. З Богуслава родом художник Іван Сошенко — найближчий друг Шевченка. Тут збереглася його хата.
Поет в своїх творах згадував Богуслав. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» він пише «Из Богуслава через Россаву и Поток мн на другой день благополучно приехали в Триполье».
В 1885—1887 роках в Богуславі жила видатна українська письменниця Марко Вовчок (Марія Маркевич, 1834—1907). Творчість Марка Вовчка розвивалась під впливом революційно-демократичної естетики і розквітла в роки гострої боротьби передових сил країни, які спиралися на селянство, що виступало проти кріпосницького ладу.
Повісті і оповідання письменниці «Інститутка», «Панська воля», «Два сина», збірка оповідань «Народні оповідання» та інші пройняті почуттям любові до
85
Богуслав. Вулиця Шевченка.
закріпаченого народу. В них показано нестерпно тяжке життя кріпаків, безправність селян і, з другого боку, дика сваволя поміщиків, їх моральний розклад. Твори письменниці пройняті ідеями боротьби за інтереси пригнобленого народу.
Великий російський критик Добролюбов підкреслив, що оповідання Марка Вовчка висвітлюють надзвичайно важливі сторони народного життя, що не можна не визнати «високої цінності в літературному явищі, яке так різнобічно, живо і вірно змальовує наше народне життя, так глибоко проникає в душу народу».
Т. Г. Шевченко з великою любов’ю ставився до письменниці. В листах до петербурзьких друзів поет розпитував про Марка Вовчка. «Треба буде хоч письмом подякувати її за її сердешні, щирі «Оповідання» — писав він. Т. Г. Шевченко подарував письменниці рукопис свого твору «Неофіти» з написом «Любій моїй доні Марусі Маркевич. На пам’ять 3 апреля 1859 року». Поет декілька разів відвідав Марка Вовчка в Богуславі. В місті зберігається будиночок, де
86
жила письменниця і зупинявся Т. Г. Шевченко. На будинку встановлено меморіальну дошку.
В Богуславі народився і провів юнацькі роки активний учасник революційного руху на Донбасі в період першої російської революції Григорій Федорович Тка-ченко-Петренко. З ранніх років Г. Ф. Ткаченко-Пет-ренко пізнав соціальну несправедливість. В 1899 році він виїхав з Богуслава і працював на підприємствах Єкатерннослава (нині Дніпропетровськ), Донбасу, Ро-стова-на-Дону.
В 1902 році Ткаченко-Петренко вступив до лав РСДРП. За активну революційну діяльність його декілька разів заарештовували. У 1905 році за дорученням партії Ткаченко-Петренко очолює боротьбу робітників Петровських заводів в місті Єнакієво. Під його керівництвом робітники готуються до збройного повстання. Г. Ф. Ткаченко-Петренко роз’їжджає по шахтах і селах Донбасу, виступає на мітингах, організовує страйкові комітети. Дізнавшись про повстання в Горлівці, єнакієвські робітники на чолі з Ткаченком-Петренком поспішили на допомогу горлівцям. Але цар-
Богуслав. Будинок, де жив художник І. Сошенко.
ським військам вдалося до прибуття допомоги розбити повстанців.
19 грудня 1905 року Г. Ф. Ткаченко-Петренко був заарештований. Понад два з половиною роки тривало слідство в справі учасників горлівського повстання. З вересня 1909 року царські сатрапи повісили
Богу слав. Будинок, в якому народився Г. Ф. Ткаченко-Петренко.
Г. Ф. Ткаченка-Петренка разом з іншими учасниками повстання.
Перед смертю в листі до свого брата Олексія, що жив у Богуславі, Г. Ф. Ткаченко-Петренко писав: «...я сміливо дивлюсь прямо в очі своїй смерті, і смерть мене лякати не може, тому що я, як революціонер, знав, що мене за відстоювання наших класових інтересів по голівці не погладять, і я умів вести боротьбу і, як бачите, умію і вмирати за нашу спільну справу так, як це подобає чесній людині... Сьогодні 3 вересня в 8 годин вечора зайшла до нас в камеру куча надзи-рателів, схватили мене за руки, закували руки, потім вивели останніх, забрали під руки і повели прямо в білизні, босих до воріт, де чоловік 50 стояло охорони з
88
Богуслав. Будинок, в якому жила Марко Вовчок.
Хохітва. В цьому будинку жила і вчителювала Марко Вовчок
оголеними шаблюками. Потім повели в 4-й участок, де приготовлена була петля, і це так смішно, як охорона з якимсь-то гнітючим страхом дивиться на нас..., їм очевидно здається, що ми якісь звірі чи що, але ми чесніші від них... Писав би більше, та дуже тяжко, тому що сковані руки дві вмісті а також часу немає — підготовляють... Останній раз міцно цілую... Григорій Федорович Ткаченко-Петренко. З вересня, 12 годин ночі. Місто Єкатеринослав, 1909 р.».
Увіковічуючи пам’ять славного революціонера-біль-піовика, трудящі Горлівки на одній із вулиць міста встановили бронзовий обеліск, на якому написано: «Ливарнику-революціонерові Г. Ф. Ткаченкові-Петрен-кові від трудящих Горлівки». Його іменем названа одна з центральних улиць в місті Єнакієво. В Богу-славі, на будинку, де народився і жив Г. Ф. Ткаченко-Петренко, встановлено меморіальну дошку.
За роки Радянської влади докорінно змінилося обличчя Богуслава. Реконструйована і значно розширена суконна фабрика, працює завод по обробці граніту та інші підприємства. В місті побудовано кінотеатр, Будинок культури, готель, парк, стадіони. Працюють дві середні школи та дві семирічні школи робітничої молоді.
Широка електрифікація і механізація, впровадження досягнень науки сприяли успішному розвитку сільського господарства району.
В центрі Богуслава, в сквері біля районного Будинку культури, встановлено пам’ятник Марині Гризун — вірній дочці народу, замученій гітлерівськими катами. Марина Гризун народилася в селі Михайлівна, Богуславського району. Вихованка Ленінського комсомолу, вона в роки Великої Вітчизняної війни присвятила себе боротьбі з ворогом: була зв’язана з підпільниками, надавала допомогу пораненим бійцям Радянської Армії. В липні 1943 року гестапівці заарештували Марину. Вони катували молоду патріотку, розпеченим дротом кололи їй ступні ніг, нацьковували на неї вівчарок. Та крім слів ганьби і презирства, нічого не почули вороги від безстрашної комсомолки. Влас-ною кров’ю написала дівчина на стіні камери: «Мене, комсомолку Марину Гризун, замучили німці 28.УП — 1943 року. Товариші, ви переможете...»
89
Після нелюдських знущань кати вивели Марину І рнзун в ліс і закопали живою в землю.
В народній пам’яті назавжди залишиться ім’я славної героїні. Про Марину Гризун на її батьківщині складено думу, яка передається з вуст у вуста:
У четвер, уранці Марину забрали, Німецькі поганці її катували. Тіло її біле Собаками рвали.
— Продай Україну,— Німці їй казали.
Живую Марину У яму поклали, Кулями пробили Серце молоде. — Буде вам розплата! — Ліс старий гуде.
Від Богуслава на північ по річці Рось в чотирьох окремих лісних масивах розташувалось спортивно-мисливське звірове господарство. Загальна площа його — 2117 гектарів. Переважно тут росте сосна з домішкою дуба, ясеню, акації. Розводяться дикі кози, заєць-русак, лисиця, куниця.
ХОХІТВА
Село Богуславського району. Від Богуслава — 3 км.
Село розташоване в мальовничому кутку при впадінні маленької річки Реп’яхи в Рось.
Хохітва зв’язана з ім’ям видатної української письменниці Марка Вовчка, яка жила в селі з 1887 по 1893 рік. Тут вона вчителювала, вивчала життя та побут селян.
В Хохітві на околиці села зберігається будинок, де жила і вчителювала Марко Вовчок. На будинку встановлено меморіальну дошку.
90
СЕМИГОРИ
Село Богуславського району. Від Богуслава — 8 км.
Видатний український письменник І. С. Нечуй-Ле-вицький в своєму творі «Кайдашева сім’я» розповів про безрадісне життя і побут дореволюційного села Семигори. Письменник любовно списав мальовничу природу села:
«Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись неначе гілки дерева глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс, на которому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу».
На перший погляд, ніби нічого не змінилось в природі Семигор. Але це тільки на перший погляд. Давно всохла Кайдашева груша, повсихали старі сади біля білих хат, а село після Великої Жовтневої соціалістичної революції переживає свою другу молодість. Бурлить нове життя, ростуть нові ліси навкруги села, коло хат зеленіють нові густі садки. За роки Радянської влади відсталі, вбогі Семигори перетворилися на квітуче колгоспне село. Назавжди зникли з села поміщики і куркулі, церква і шинок. За Радянської влади жителі села, об’єднані в колгосп, стали творцями власної долі. Теперішній хлібороб — це
91
господар найродючішої в світі української землі, володар тракторів, комбайнів, майстер високих урожаїв і високої продуктивності тваринництва, сміливий перетворювач природи.
Владу на селі здійснюють 15 обраних жителями села депутатів, які періодично звітують про свою роботу перед виборцями. В селі є семирічна школа, в якій навчаються діти колгоспників. До послуг колгоспників клуб, сільська бібліотека, в якій є більше 3000 книг, колгоспний родильний будинок, медичний пункт, магазин, де можна придбати найрізноманітніші товари. Село електрифікується і радіофікується.
День у день підвищується добробут семигорських колгоспників. Колгоспники збудували багато нових хат. Це вже не такі хати, про які пишеться в «Кай-дашевій сім’ї», а обов’язково на фундаменті, з кількома кімнатами, під шифером або залізом.
Середня кількість новонароджених в селі щороку становить 40—45 дітей на 280 дворів. До революції єдиною людиною в селі, яка б могла прочитати листа чи газету, був сільський піп. Тепер неписьменних тут немає.
92
Південно-західна частина області
(Шляхи сполучення: автострада Київ — Одеса, вітка Київ— Миронівка Південно-Західної залізниці)
 - _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ВАСИЛЬКІВ
Місто, центр Васильківського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Васильків 1 — 36 км. Від Києва по автостраді Київ—Одеса — 37 км.
Місто засновано у 988 році князем Володимиром Святославичем. Залишки оборонних валів свідчать про велике значення Василькова — одного з стародавніх міст нашої Батьківщини.
У 1238 році Васильків був пограбований і зруйнований татаро-монгольськими завойовниками. Майже сторіччя знаходилося місто під татарським ярмом. У 1320 році Васильків захопили литовські завойовники на чолі з князем Гедіміном. На протязі XIV—XVII сторіч Васильків часто зазнавав нападів з боку іноземних поневолювачів. За «Вічним миром» від 26 квітня 1686 року між Польщею і Росією Васильків перейшов до складу Російської держави. До 1775 року містом володіла Києво-Печерська лавра. У 1795 році Васильків був проголошений прикордонним митним містом і перейшов у казенне відомство.
На початку XIX сторіччя Васильків став одним із центрів декабристського руху. Тут у 1823 році була створена Васильківська управа «Південного товариства» декабристів. До «Південного товариства» входив ряд офіцерів з розквартированих на Україні частин 2-ї армії. його головою був Пестель. Декабристи «Південного товариства» на своєму з’їзді прийняли республіканську програму і схвалили тактику військового перевороту. Вони мали намір після ліквідації царизму передати владу в Росії в руки тимчасового уряду, який Пестель назвав директорією. Остання повинна була мати
95
диктаторські повноваження для проведення в життя програми товариства. «Південне товариство» поділялося на управи: Тульчинську, Кам'янську і Васильківську На чолі Васильківської управи стояли підполковник Чернігівського полку С. Муравйов-Апостол і М. Бе-стужев-Рюмін.
Сергій Іванович Муравйов-Апостол (1796—1826) — один з видатних діячів декабристського руху. Він закінчив Петербурзький інститут інженерів шляхів. З 1810 року був на військовій службі, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року і закордонних походах 1813—1814 років. Муравйов-Апостол — один з засновників у Петербурзі першої таємної організації декабристів «Союзу порятунку» (1816 рік). З 1815 року Муравйов-Апостол служив в Семенівському полку, а після розформування його у 1820 році був переведений в Чернігівський полк. В 1823 році він став керівником Васильківської управи «Південного товариства», а з листопада 1825 року — одним з трьох директорів товариства.
С. І. Муравйов-Апостол і його товариш М. П. Бе-стужев-Рюмін були ініціаторами встановлення зв’язку «Південного товариства» з польським патріотичним товариством. Довідавшись про існування «Товариства об’єднаних слов’ян», вони організували приєднання його до «Південного товариства», що значно збільшило сили останнього.
Муравйов-Апостол був прихильником республіки, яка мала бути встановлена в результаті повстання військ на чолі з революційним офіцерством. Класова обмеженість світогляду Муравйова-Апостола, як дворянського революціонера, виявилась в нерозумінні ним ролі народу в революції.
14 грудня 1825 року декабристи «Північного товариства» вивели на Сенатську площу в Петербурзі військові частини. Але повстання декабристів в столиці Росії потерпіло поразку. Дізнавшись про події на Сенатській площі, Васильківська управа вирішила перейти до відкритої боротьби проти царизму.
Муравйов-Апостол широко розгорнув агітацію в пол-ках 1-ї армії, спираючись на солдат розформованого Семенівського полку.
Ним була написана прокламація «Православний катехізис», яка закликала скинути царизм і встановити
96
ГАРНІ ТГДЯШ
Порога на Васильків.

Лосятин. Погруддя двічі Героя Соціалістичної Праці С. Д. Виштак.
Терезіно. Тваринницькі приміщення.
Терезіно. На свинофермі.
т
Терезіно. Група корів білоголової української породи.
'мю
Велико-Половецьке. Пам’ятник на могилі Г. Д. Кошової
Скульптурна група «Ланка Ганни Кошовоі».
республіку. Цю прокламацію читали перед повсталим Чернігівським полком на площі в Василькові.
Повстання Чернігівського полку, яке очолив Мурав-йов-Апостол, почалося 29 грудня 1825 року. З села Три-ліси, де стояла п’ята рота полку, повстанці військовим строєм рушили в село Ковалівку. З’єднавшись тут з іншими ротами, вони направились у Васильків, де їх підтримали розквартировані в місті частини полку. Захопивши місто, полк рушив на Мотовилівку. У повстанні брала участь більшість солдатів Чернігівського полку, всього до тисячі чоловік. Чекаючи приєднання до повстання інших військових частин, Муравйов-Апостол 1 січня 1826 року оголосив в Мотовилівці «дньовку». Але до повсталих приєдналася лише невелика кількість селян навколишніх сіл, які співчували повстанню і йшли за полком в обозі. Ізольованість повсталих від інших військових частин і відсутність зв’язку з народними масами привели до того, що царські війська швидко придушили повстання.
Микола І нещадно розправився з декабристами. Пестель, Рилєєв, Каховський, Муравйов-Апостол і Бе-стужев-Рюмін були повішені. Інші декабристи-офіце-ри були заслані на каторгу та рядовими на Кавказ. Солдатів — учасників руху за постановою військового суду били шпіцрутенами, а потім відправили на заслання або перевели в полки, що стояли на окраїнах Росії, головним чином на Кавказі.
Дореволюційний Васильків був невпорядкованим містечком, без водопостачання, з брудними незабрукова-ними вулицями, з непривабливими дерев’яними будинками. Тепер — це промислове місто, центр району з ви-сокорозвиненим сільським господарством. У Василькові є два десятки підприємств, які виробляють добротні холодильники, шкіряні товари, будівельні матеріали— всього 52 види продукції.
Широко відомі художні вироби Васильківського заводу майоліки. Колектив цього підприємства виготовляє декоративні вази, блюда, куманці, оригінальні посудини для вина — «Баран» і «Півень». Вироби заводу в останні роки демонструвалися на міжнародних ярмарках і виставках у Німецькій Демократичній Республіці, Об’єднаній Арабській Республіці, Франції, Італії, Туреччині. Завод представляв самобутню творчість українських майстрів на міжнародній виставці в Брюсселі,
К-257—7
97
Васильків. Пам'ятник на могилі двічі Героя Радянського Союзу О. О. Головачова.
По випуску валової продукції Васильків займає третє місце в області. Якщо до революції у Василькові було близько 300 робітників, то тепер на промислових підприємствах працює 3312 робітників.
Центральні вулиці міста вкрились асфальтом, зазеленіло безліч молодих дерев. Тільки за останні роки тут побудовано три школи, три клуби, відкрито вечірню школу, курси медичних сестер, спортивну школу. Значно розширено сітку лікувальних закладів.
За роки Радянської влади більш як у два рази розширилась територія міста. Широко розгорнуто промислове, культурно-побутове І житлове будівництво. За-
де
кінчується СпбрудЖення приміщення електростанції, ведеться будівництво виробничих корпусів і жилих будинків на заводі холодильників, на майоліковому заводі, реконструюється хлібозавод, закладено фундамент для нового приміщення лікарні, споруджується широкоекранний кінотеатр. За післявоєнні роки в місті збудовано 820 індивідуальних будинків.
У Василькові зберігся видатний пам’ятник української архітектури — церква Антонія і Феодосія, збудована в 1756—1759 роках кріпаком Києво-Печерської лаври Степаном Ковніром за проектом невідомого архітектора. На цій будівлі позначився стиль творів великого російського зодчого В. Растреллі.
Васильків. Пам’ятник архітектури XVI11 ст. Церква Антонія і Феодосія.
7*
99
КбДлКЙ
Село Васильківського району. Від райцентри —10 км.
В селі Кодаки працює і живе двічі Герой Соціалістичної Праці Ольга Климентівна Диптан.
О. К. Диптан народилася в 1912 році в цьому ж селі, в сім’ї селянина. З 1930 року після закінчення навчання в школі вона працює ланковою в колгоспі імені Ілліча. О. К. Диптан стала ініціатором боротьби за високий урожай зернових культур і цукрових буряків. Застосовуючи передову агротехніку, ланка, яку вона очолює, з року в рік вирощує високі врожаї.
В 1953 році ланка О. К. Диптан виростила по 606 центнерів цукрових буряків з гектара на площі 5,7 гектара. За самовіддану працю на колгоспних ланах, на відзнаку її трудових досягнень О. К- Диптан було присвоєно почесне звання Героя Соціалістичної Праці.
О. К- Диптан — член Комуністичної партії, її обрано секретарем партійної організації колгоспу. Артіль імені Ілліча — зразкове господарство з високорозви-неним рільництвом і* тваринництвом. В колгоспі широко застосовується механізація сільськогосподарських робіт. Доход артілі перевищує 4 мільйони карбованців на рік.
Колгосп славиться своїми високими врожаями цукрових буряків. В 1957 році колгосп зібрав по 300 центнерів буряків з гектара на всій площі посіву, а ланка О. К. Диптан виростила по 611 центнерів з гектара. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року Герой Соціалістичної Праці О. К. Диптан нагороджена другою золотою медаллю «Серп і Молот». •
лосятин
Село Гребінківського району. Від Києва по автостраді Київ—Одеса до селища Гребінки — 66 км, від Гре-бінок — 4 км.
Широко відоме в країні ім’я двічі Героя Соціалістичної Праці ланкової колгоспу «Радянська Україна» села Лосятин Степаниди Демидівни Виштак.
її жііття — яскравий приклад розквіту творчих сил
100
трудівників країни соціалізму. Проста радянська жінка, С. Д. Виштак — новатор сільського господарства, депутат Верховної Ради СРСР, прославлена героїня.
За самовіддану працю по вирощуванню високих урожаїв цукрових буряків і кукурудзи С. Д. Виштак у 1948 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Пра-ці. В 1951 році її ланка зібрала по 683 центнери цукрових буряків і по 78 центнерів кукурудзи з гектара, за що С. Д. Виштак була нагороджена другою золотою медаллю «Серп і Молот».
9 червня 1957 року на батьківщині героїні в Лосятині відбулося відкриття бронзового погруддя С. Д. Виштак, встановленого в центрі колгоспного парку. На постаменті з рожевого граніту золотими літерами написано:
«ВИШТАК Степанида Демидівна
Герой Соціалістичної Праці,
Ланкова колгоспу села Лосятин, Гребінківського району, Київської області.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1-го серпня 1952 року нагороджена другою золотою медаллю «Серп і Молот» за вирощування високих урожаїв зернових культур та цукрових буряків».
ТЕРЕЗІНО
Київська науково-дослідна станція тваринництва. Від Києва по автостраді Київ — Одеса — 80 км.
Терезіно — зональна науково-дослідна установа, відома далеко за межами області. Станцію організовано в 1929 році на багатих чорноземних степах Біло-церківщини. Господарство має 2484 гектари землі, в тому числі 2159 гектарів орної землі, 54 гектари природних випасів, 13 гектарів парку, 35 гектарів лісонасаджень, ЗО гектарів садів та ягідників, 119 гектарів садиби тощо.
На огнові досягнень науки станція вирощує і проводить схрещування породної великої рогатої худоби, зокрема коріь — племінної високопродуктивної симентальської та білоголової української.
На станції є молочний цех, свиноферма, птахоферма. На птахофермі запроваджено клітконе утримання
101
курей з механізованими процесами годівлі і напування. Механізація та електрифікація широко використовується на інших фермах та в цехах.
Терезіно — своєрідний університет, на досвіді якого вчаться і досягнення якого запроваджують в сільськогосподарське виробництво колгоспи і радгоспи всієї зони. Господарство станції часто відвідують туристи та екскурсії з різних районів області, республіки, а також з країн народної демократії.
Науково-дослідна станція Терезіно неодноразово була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
БІЛА ЦЕРКВА
Місто обласного підпорядкування, центр Білоцерківського району. Від Києва по Південно-Захід ній залізниці до станції Біла Церква — 98 км, від станції Біла Церква автобусом — 2 км. Від Києва по автостраді Київ—Одеса — 85 км.
В першій половині XI сторіччя при Ярославі Мудрому на Росі було побудовано місто Юрів, яке відігравало велику роль у захисті Київської держави від набігів половців.
Під час нападів кочовників та міжусобиць князів місто не раз зазнавало спустошування. В 1240 році Юрів було спалено ордами Батия.
Вважають, що після занепаду Юрова, нове місто, що відбудувалось, одержало назву Біла Церква від залишків руїн кам’яної білої церкви.
У 1311 році на річці Роток під Білою Церквою об’єднані сили руських і литовців розгромили татар; в 1363 році руські і литовці вигнали татар від Путивля й з-під Білої Церкви до гирла Дону. Місто ще двічі було зруйновано і спалено військами Золотої орди. Дпя захисту від татарських навал в 1550 році на горі над Россю (де тепер краєзнавчий музей) побудовано фортецю.
Після захоплення українських земель панською Польщею в 1570 році Біла Церква стала володінням польських магнатів, її населення несло тяжку повинність по військовій охороні староства від татарських набігів. Народні маси активно боролися проти панського гноблення. У 1590 році в Білій Церкві на Рот
102
ку спалахнуло велике повстання селян і козаків під проводом Крнштофа Косинського, яке перекинулося на всю Україну і Білорусію. В 1596 році населення міста підтримало повстання під проводом Северина Наливайка.
У травні 1648 року, після блискучої перемоги над польськими військами під Жовтими Водами і Корсунем. Богдан Хмельницький з українськими військами вступив в район Білої Церкви. Міщани і ремісники винищили польський гарнізон і відкрили ворота війську гетьмана.
Про перебування Богдана Хмельницького в Білій Церкві і його діяльність до походу під Пиляву літопис розповідає: «...мая 27, рушил со всем войском под Белую Церковь; где прибувший, станул на равнинах тамошних, по над рекою Россю, обширним велми обозом. А стоячи там час немалій, разослал во всю Мало-російскую Украйну... свои гетманские уневерсали... за-охочаючи теж и взиваючи всех тих, хто отчизну свою любит и добра ей зичит, ку себе до компанеи военной, а обоз под Белую Церковь. ;..стоял Хмельницкий непод-вижне обозом своим под Белою Церквою недель семь... як притягнул под Белую Церковь, до июня 26, як рушил з под Белой Церкви ку Пилаве».
Перебуваючи в Білій Церкві, Богдан Хмельницький збирав сили для дальшої боротьби проти польсько-шляхетських поневолювачів і займався питанням про налагодження державно-адміністративного устрою України. Біла Церква стала полковим містом, а навколишні села і хутори — сотнями Білоцерківського полку. В Білій Церкві на вулиці, яка називається Гетьманською, був двір канцелярії Богдана Хмельницького.
15 січня 1654 року населення Білої Церкви і навколишніх сіл присягнуло рішенням Переяславської Ради на вічний братерський союз з Росією. Після тривалої впертої боротьби з панською Польщею в 1686 році був підписаний так званий «Вічний мир». Біла Церква і південне Правобережжя залишилися під владою польських магнатів. В 1702—1704 роках Біла Церква стала одним з центрів козацько-селянського повстання проти польської шляхти. На чолі цієї народної боротьби був видатний син українського народу, фастівський полковник Семен Палій Населення Правобережжя розгорнуло боротьбу за возз’єднання з Росією. Від імені населення
103
Правобережжя Семен Палій неодноразово звертався до царя Петра І з проханням возз’єднати Правобережжя України з Лівобережжям та з Росією.
У 1775 році білоцерківське староство разом з містом було віддано коронному гетьману Польщі — магнату Браницькому в нагороду за жорстоке придушення се-
Біла Церква. Пам’ятник архітектури. Миколаївська церква. 1706 р.
лянських повстань. З цього часу аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції Біла Церква була власністю Браницьких.
В 1793 році Правобережна Україна, а разом з нею і Біла Церква, були остаточно возз’єднані з Росією. За наказом Катерини II зруйнували фортецю, що височіла над містом і нагадувала про селянські повстання та битви з польською шляхтою, які відбувались під стінами Білої Церкви. Місце колишнього замку-фортеці на високому березі ріки Рось здавна носить назву Замкова гора.
Біла Церква була одним з опорних пунктів повстання «Південного товариства» декабристів (1825
104
рік). Шлях повсталого Чернігівського полку йшов від Мотовилівки до Білої Церкви.
В XIX сторіччі місто розвинулось як великий торговельно-ярмарковий пункт, особливо по збуту сільськогосподарських продуктів і цукру.
Власники Білої Церкви графи Браницькі стримували економічний розвиток міста. До Жовтневої революції на дрібних підприємствах місцевої промисловості працювало лише 850 робітників.
Браницькі зганяли селян з землі і віддавали її в оренду поміщикам і куркулям. Розорені люди йшли батраками до поміщиків і куркулів. Дешеву робочу силу одержували власники підприємств міста.
Наявність продавців робочої сили в Білій Церкві відзначав В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії» (1899 рік) «На півдні і південному сході,— писав В. І. Ленін, — утворилось багато робітничих ринків, де збираються тисячі робітників і куди з’їж; джаються наймачі... Наприклад, у Київській губернії робітничими ринками є містечка Шпола і Сміла
Біла Церква. Роток. Явочна квартира більшовиків та підпільна друкарня. 1915—1920 рр.
105
(великі центри цукрової промисловості) і м. Біла Церква» (В. І. Лен.н, Твори, т. З, стор. 202, вид. 4).
Наявність у місті робітничого ринку сприяла збільшенню робочого дня, зниженню заробітної плати, погіршенню життєвого рівня трудящих, росту безробіття. Населення міста терпіло лихо від пожеж, вимирало від епідемій.
В Білій Церкві слідом за великими промисловими центрами Росії почався революційний робітничий рух. Перші соціал-демократичні групи виникли тут в 1902 році. Під час першої російської революції більшовики очолили боротьбу робітників міста. В січні 1905 року на знак протесту проти кривавих злодіянь царизму застрайкували робітники заводу сільськогосподарських машин. Вони пред’явили адміністрації вимоги, сформульовані більшовиками.
Особливо активну діяльність розгорнули більшовики міста після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. Вони очолили боротьбу робітників Білої Церкви за перехід всієї влади в руки
Біла Церква. Будинок, в якому збиралась підпільна більшовицька організація.
106
Біла Церква. Роток. Явочна квартира більшовиків по вул. Глиняній. 1918 р.
Рад робітничих і солдатських депутатів і боротьбу селян за землю.
Під керівництвом більшовиків селянський рух в Білоцерківському повіті набрав масового характеру, його підтримали солдати, які поверталися з фронту. В кінці листопада 1917 року в селах повіту почали виникати Ради селянських депутатів. Вони захоплювали владу в свої руки, розподіляли поміщицьку зелю, реманент, майно економій і цукроварень серед селян. Проти селян буржуазно-націоналістична Центральна рада направила великі збройні сили. Партійна організація та Рада робітничих і солдатських депутатів перейшли у підпілля.
25 грудня 1917 року Перший Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів оголосив Україну Радянською Соціалістичною Республікою і скасував владу Центральної ради. Історичні рішення Першого Всеукраїнського з’їзду Рад мобілізували трудящих України на боротьбу за перемогу Радянської влади.
Тікаючи з Києва ближче до своїх опікунів — німецьких імперіалістів, Центральна рада розіслала своїх
167
Біла Церква. Тут знаходився військово-революційний комітет. 1919 р.
агентів у повіти, волості та села і поставила перед ними завдання — за всяку ціну добитися збереження її місцевих органів, в тому числі і в Білій Церкві. Агенти Центральної ради попросили у свого «уряду» полк «січових стрільців», який прибув у Білу Церкву 27 січня.
Підпільний Білоцерківський ревком, що був створений більшовицькою організацією ще 13 січня 1918 року, розгадав намір Центральної ради і вирішив силою зброї вигнати її рештки з міста. Був встановлений зв’язок з Київським ревкомом та з ревкомами Рокитнянської, Озернянської, Трушківської, Триліської волостей, був розроблений план повстання в місті.
З лютого 1918 року 120 бійців Білоцерківського ревному під командуванням А. Гординського вступили в бій з «січовими стрільпями». О 10 годині ранку ревко-мівцями були захоплені пошта, телеграф, залізнична станція і казначейство. «Січові стрільці» закріпились у казармах — в Олександрії та на Штабній вулиці. О 12 годині дня до міста прибув з Києва загін Червоної гвардії. Ця допомога дала можливість зламати опір
108
«січовиків» і ДО вечора роззброїти їх. 4 лютого 101Й року ревком провів збори трудящих міста та околиць — Заріччя, Олександрії, Ротка, на яких відкритим голосуванням обрали Білоцерківську міську Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів.
22 лютого буржуазно-націоналістична Центральна рада підписала у Бресті з німецькими імперіалістами договір про віддачу їм України.
Комуністична партія України почала мобілізовувати трудящих на боротьбу проти німецьких окупантів та буржуазних націоналістів.
’О березня 1918 року німецькі війська зайняли Білу Церкву. Київський комітет РСДРП (більшовиків) організував у Білій Церкві підпільну більшовицьку організацію, яка керувала боротьбою трудящих проти німецьких загарбників та їх наймитів.
Біла Церква. Будинок, в якому знаходився штаб Першої Кінної армії на чолі з К. Є. Вороиіиловим і
С. М. Будьонним. 1920 р.
109
Наприкінці І9І8 року після скасування брестського договору Червона Армія повела відкриту боротьбу за визволення областей, захоплених німецькими окупантами.
Скориставшись втечею німецьких окупантів та наступом Антанти з півдня у жовтні 1918 року, наймит імперіалістів Петлюра на деякий час зайняв Білу Церкву, де він сформував за вказівками своїх нових хазяїв — американо-англійських імперіалістів — уряд, який назвав Директорією.
На допомогу трудящим України знову прийшов братній російський народ. Червона Армія разом з робітниками і селянами прогнала Директорію та її хазяїв.
У вересні 1919 року Білу Церкву захопили денікін-ці. В місті і районі почався дикий розгул і жорстокі розправи денікінських банд. Протягом свого перебування в Білій Церкві вони намагалися організувати міське «самовпорядкування», проте створити свої органи влади денікінцям в Білій Церкві не вдалося.
Частини Червоної Армії спільно з місцевими повстанськими загонами звільнили 25 грудня 1919 року Білу Церкву від денікінців.
Міжнародний імперіалізм руками білопольської армії і залишків петлюрівських банд знов зробив спробу поневолити український народ і придушити Радянську владу. Навесні 1920 року білополяки перейшли в наступ і 6 травня захопили Київ. Згодом вони форсували Дніпро, створивши плацдарм на східному березі ріки. На південь від Києва білополяки вийшли на лінію Біла Церква, Липовець, Гайсин, Ямполь, де вони і були зупинені радянськими військами. За рішенням Радянського Уряду на Південно-Західний фронт була перекинута Перша Кінна армія.
5 квітня 1920 року Перша Кінна армія під керівництвом К. Є. Ворошилова і С. М. Будьонного почала прорив польського фронту.
10 червня Перша Кінна армія визволила Білу Церкву від білополяків. В місті був розташований штаб Першої Кінної армії, який керував дальшим розгромом ворожих полчищ. Штаб-квартира розміщалась в будинку' по Клубному провулку, поруч з теперішнім будинком Радянської Армії. В Білій Церкві деякий час в той період працював член Революційної Військової
ПО
Біла Церква. В цьому будинку знаходився штаб Г. І. Каховського.
Ради К. Є. Ворошилов і командуючий Першою Кінною армією С, М. Будьонний.
За роки Радянської влади Біла Церква перетворилася на квітуче місто з розвинутою промисловістю.
Тяжких втрат місту завдали німецькі окупанти. Гітлерівські загарбники розстріляли десятки тисяч радянських людей, по-варварськи знищили міське господарство, вивели з ладу 25 промислових підприємств, зруйнували навчальні, культурні та медичні заклади.
Під час окупації в Білій Церкві та районі діяла підпільна організація, яка піднімала маси на боротьбу проти ворога. Партизани надавали допомогу радянським військам, руйнували комунікації окупантів, підривали мости і склади, пускали під укіс ворожі ешелони, знищували фашистів і їх посібників, рятували мирне населення від рабства і винищення,
4 січня 1944 року Біла Церква була визволена,
Самовіддані радянські патріоти при великій допомозі Радянського уряду, братніх республік в короткий строк відбудували місто. Навколо площі Леніна створено новий центр з багатоповерховими житловими будинками,
111
магазинами, готелем. На площі підноситься встановлений на гранітному постаменті пам’ятник В. І. Леніну. В місті працюють два цегельні, автотракторо-ремонгний завод, фабрика друку, комбінат будівельних деталей, круп’яний, консервний, хлібний заводи, м’ясо- і птахокомбінати та інші підприємства. Тільки один автотрактороремонтний завод імені 1 Травня дає продукції стільки, скільки виробляли в 1940 році всі підприємства міста разом.
Створення Київського економічного району сприяло дальшому розвитку промисловості міста.
Будуються заводи залізобетонних конструкцій, по виробництву електроконденсаторів, м’ясокомбінат та інші підприємства, споруджуються нові корпуси взуттєвої, швейної, мебльової фабрики. Побудовано новий вокзал, споруджено автобусну станцію. Завершується газифікація міста. Багато уваги приділено житловому будівництву.
В місті є 4 неповні середні та 9 середніх шкіл (в тому числі 2 вечірніх для робітничої молоді), музична школа, технікуми, технічне і ремісниче училища по
Біла Церква. Сільськогосподарський інститут.
112
Біла Церква. Вокзал.
Біла Церква. Нові будинки.
Біла Церква. Будинок, в якому відбувся 1-й з’їзд Рад повіту. Відкриття меморіальної дошки.
Біла Церква. Середня школа № 3.
Біла Церква. Склади. Архітектурний пам'ятник XVIII ст.
Біла Церква. Склади. Вигляд
з торця.
Біла Церква. Замкова гора.
Біла Цррква Ранок на Росі.
Біла Церква. Краєзнавчий мі/зей.
Біла Церква. Краєзнавчий музей. Амазонка


Краєзнавчий музей. Розділ експозиції — Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська війна.



Краєзнавчий музей. Розділ експозиції — Соціалістичне будівництво.
Краєзнавчий музей. Розділ експозиції — Велика Вітчизняна війна 1941—1945 років.
Краєзнавчий музей. В залі — Визвольна війна українського народу 1648—1654 років. На передньому плані — чумацький віз XVIII ст.
Краєзнавчий музей. Куток природи.
Наріс Олександрі)! Амфітеатр.
і
підготовці кадрів для сільського господарства, сільськогосподарський інститут та інші навчальні заклади.
До послуг трудящих Будинок культури, 9 клубів, парк культури, 40 бібліотек, краєзнавчий музей, два кінотеатри та 16 кіноустановок. Будується широкоекранний кінотеатр. В місті працює драматичний театр ім. Саксаганського.
Для медичної допомоги населенню створена велика мережа закладів охорони здоров’я: міська лікарня з поліклінічним відділом, інфекційна лікарня, родильний будинок, протитуберкульозний; психоневрологічний, онкологічний диспансери, стоматологічна поліклініка, лікарні та фельдшерські здоровпункти на підприємствах і учбових закладах, п’ять аптек. В медичних установах міста працює 200 лікарів.
Білоцерківський сільськогосподарський інститут — один з провідних вищих учбових закладів республіки. На його факультетах (агрономічному, зоотехнічному і ветеринарному) навчається півтори тисячі студентів. Серед викладачів інституту — відомі вчені, доктори наук.
Інститут має світлі багатоповерхові учбові корпуси, добре обладнані лабораторії, ветеринарні клініки, велике учбове господарство. До послуг студентів благоустроєні гуртожитки.
З історією і розвитком міста знайомить Білоцерківський краєзнавчий музей. Він розташований біля Замкової гори, на якій височать залишки кріпосних стін. Білоцерківський краєзнавчий музей має два відділи історії і природи. У відділі історії висвітлюється боротьба українського народу за возз’єднання з великим братнім російським народом. Привертають увагу матеріали про повстання, яке спалахнуло в 1590 році на околиці Роток під керівництвом Криштофа Косин-ського, про участь населення Білої Церкви у повстанні під керівництвом Северина Наливайка.
Великий розділ експозиції присвячено визвольній війні українського народу 1648—1654 років.
В музеї є фотокопії документів, які свідчать, що в 1648 році населення Білої Церкви знищило польський гарнізон і відкрило вхід до міста війську Богдана Хмельницького, копії універсалів гетьмана до українського народу. Зберігаються документи про повстання під проводом полковника Семена Палія.
К-257—8
113
Біла Церква. Торгові ряди. Пам’ятник архітектури початку XIX століття.
В музеї експонуються колекції археологічних пам’яток, знаряддя праці, зброя, одяг, предмети побуту.
В залах музею багато місця приділено висвітленню історичного значення Великої Жовтневої соціалістичної революції і величезних досягнень, яких добився радянський народ під керівництвом Комуністичної партії за роки Радянської влади.
У відділі природи показані природні багатства Бі-лоцерківщини.
Музей відкрито щодня з 10 години ранку до 7 години вечора, крім середи.
В Білій Церкві зберігаються цінні пам’ятники архітектури XVIII—XIX сторіч. На Центральній міській площі містяться побудовані на початку XIX сторіччя торгові ряди. Вони являють собою квадратну будівлю з внутрішнім двором. По зовнішньому периметру будівлі розміщувались галереї й лавки. На внутрішній двір виходили приміщення складів, а також галереї. В’їздами в двір служили обрамовані фронтонами арки, які розміщені по осі з кожного боку будівлі.
Привертає увагу будівля складів, споруджена в 90-х роках XVIII сторіччя. Це триповерхова, витягнутої
114
Біла Церква. Колишній будинок дворянських зборів. Зразок архітектури XVIII ст.
форми споруда, довжина якої 100 метрів. В торцях її розміщені в’їзди з двоколонними портиками. З головного фасаду знаходиться арочний центральний вхід в будівлю. В центрі першого і другого поверхів розміщені колонади, якими підтримується перекриття. Між колонадами знаходиться проїзд.
В стилі російського класицизму споруджено дерев’яний будинок колишніх дворянських зборів. Головний фасад його оформлений колонами доричного стилю, які утворюють галерею.
До пам’ятників української архітектури ХУЛІ сторіччя відноситься Миколаївська церква (закладена у 1706 році).
В Білій Ііеркві знаходиться відомий парк Олександрія, який за своїм плануванням, ландшафтною архітектурою, красою споруд та наявністю рідкісних екземплярів дерев являється одним з кращих парків у Радянському Союзі.
Закладання Олександрії розпочалося в кінці XVIII сторіччя. Для створення парку було обрано чудове мальовниче місце на берегах Росі, де росла вікова діброва.
115
8*
Вихідним пунктом планування Олександрії послужив комплекс житлових будинків резиденції Брани-цьких, який виник ще до закладення парку і одержав назву Дідинець. Спочатку він складався з трьох-та двоповерхових корпусів, розташованих у формі букви «П», повернутої основою до зовнішньої дороги.
Біла Церква. Вхід до парку Олександрія.
В кінці XIX сторіччя Дідинець був перетворений у замкнутий ансамбль.
Поруч з Дідинцем розташована обведена ровом ділянка Варна, де були створені декоративні споруди на честь взяття російськими військами в 1829 році турецької фортеці Варни.
На південь від Дідинця і Варни були побудовані чотири однакові павільйони, які з’єднувалися між собою зеленими тунелями з грабів і штучно вигнутими кронами. До групи павільйонів примикав одноповерховий танцювальний павільйон Г-подібної форми.
Перші павільйони і декоративні споруди Олександрії виникли в кінці XVIII сторічя. Композиція скель Варна, Турецький будинок створена після 1829 року. Першим архітектором Олександрії був Моффе,
П6
Парк Олександрія. Ротонда.
який склав первісний план парку і розпочав його здійснення. Завершувала будівництво парку група архітекторів.
Після 1861 року парк переобладнується. Західна його частина пристосовується для полювання. Виникає фазанник, мисливський павільйон, до парку включаються старовинні земляні укріплення Палієвої гори.
З 1946 року Олександрію як пам’ятник паркової архітектури передано у відання Академії наук УРСР.
ВЕЛИКО-ПОЛОВЕЦЬКЕ
Село, центр Великополовецького району. Від Білої Церкви по шосе — 20 км.
У Велико-Половецькому в центрі парку похована славна дочка нашої Батьківщини Герой Соціалістичної Праці Ганна Денисівна Кошова (1871—1951).
117
Біла Церква. Парк Олександрія. Китайський місток.
Г. Д. Кошова народилася в селі Мало-Половецьке, Великополовецького району в бідній селянській сім’ї. Громові залпи «Аврори» в 1917 році докотились до Дніпра, підняли український народ на боротьбу з своїми гнобителями.
Г. Д. Кошова була очевидцем, як повсталий народ посилав своїх кращих синів і дочок до героїчних полків Щорса, Ворошилова, Пархоменка... Боротьбу за владу Рад вона сприйняла як рідну справу.
З перших днів колективізації Г. Д. Кошова вступила на шлях колгоспного життя і віддала йому всі свої здібності і енергію.
Ланкова колгоспу «Червоний гігант» Г. Д. Кошова стала одною з зачинательок славнозвісного руху п’я-тисотенниць. В 1935 році її ланка зібрала по 531 центнеру цукрових буряків з гектара.
118
В роки Великої Вітчизняної війни Г. Д. Кошова працювала на бурякових плантаціях Казахстану, де вирощувала високі урожаї цукрових буряків. Це був її вклад у всенародну боротьбу з фашистськими загарбниками. Повернувшись у 1944 році в рідний колгосп, Г. Д. Кошова, незважаючи на свої 73 роки, з новою
Велико-Половецьке. Будинок, в якому жила Г. Д. Кошова.
силою віддалася роботі. Ланка, яку вона очолювала, домоглася чудових результатів.
В 1946 році Указом Президії Верховної Ради СРСР Г. Д. Кошовій присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Колгосп на батьківщині героїні в 1953 році названий ім’ям Ганни Кошової.
В 1955 році в Москві на Всесоюзній сільськогосподарській виставці Г. Д. Кошовій встановлено пам’ятник.
119
пищики
Село Великополовецького району. Від Києва по автостраді Київ—Одеса до Білої Церкви — 85 км, від
Білої Церкви — 10 км.
Пищики розкинулись по обидві сторони річки Кам’янка. В селі зберігся один з давніх зразків української народної архітектури — трьохсвятительська церква, збудована в 1745 році. Архітектор невідомий. Це типовий для українського будівництва XVI—XVIII сторіч триверхий дерев’яний храм. Порівнюючи невелика за розмірами, церква завдяки вдалим пропорціям, лаконічному і виразному силуетові має вигляд величної і монументальної будови. Шалювання церкви підкреслює її стрункість і величавість.
Біля двох тисяч жителів села Пищики об’єднались в колгосп імені Сталіна. Господарство артілі багатогалузеве. Вирощуються зернові культури, картопля, овочі, цукровий буряк, коноплі, значне місце займає садівництво. Розвивається тваринництво. Артіль має біля 800 голів великої рогатої худоби, багато свиней, овець; на колгоспних ставах розводять гусей, качок.
Доход колгоспу щорічно дорівнює 3—4 мільйонам карбованців.
МАТЮШІ
Село Білоцерківського району. Від Білої Церкви—19 км.
Село розташоване на річці Роставиця. Виникло воно в ХУЛІ сторіччі. До жовтня 1917 року Матюші були власністю графів Браницьких, яким належали найкращі земельні масиви. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі села одержали 2766 гектарів землі. В 1929 році в селі організувалося три колгоспи. За успіхи в галузі рільництва і тваринництва колгоспи неодноразово були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В 1950 році артілі села об’єдналися в колгосп «Радянська Українаж. Зараз це високорозвинуте багатогалузеве господарство.	*
120
Парк Олександрія. Водоспад.
Парк Олександрія. Велика поляна.
Парк, Олександрія. Став.
Парк Олександрія. Взимку.
В 1957 році на одну фуражну корову надоєно по 4091 кілограму молока. На 100 гектарів сільськогосподарських угідь одержано 409 центнерів молока, 73 центнери м’яса, в тому числі 40 центнерів свинини на 100 гектарів орної землі.
З року в рік зростають доходи колгоспу і прибутки колгоспників. В 1957 році загальний доход колгоспу становив понад 4 мільйони карбованців.
В колгоспі широко розгорнуто будівництво. Споруджено конюшні, корівник, автогараж, майстерні; артіль має великий парк різноманітних сільськогосподарських машин.
Заможно і культурно живуть колгоспники. Збудовано багато будинків.. Електрика, радіо міцно ввійшли в побут. В селі є клуб, бібліотека, дитячі ясла.
В село Матюші часто приїжджають численні туристи, працівники сільського господарства, щоб оглянути зразкове господарство колгоспу «Радянська Україна», запозичити його багатий досвід.
ТРУШКИ
Село Білоцерківського району. Від Білої Церкви — 18 км.
З 1870 по 1913 рік в Трушки часто приїздив і проживав там видатний письменник, класик української літератури І. С. Нечуй-Левицький.
В повісті «Микола Джеря» письменник під назвою Вербівки яскраво змалював село Трушки:
«От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока доходять до самої води. Подекуди по жовтозеленій скатерті розкидані темнозелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м’ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця... А там далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків. Он верби оступились од берега й розсипались купами на зеленій траві... В одному місці розрослись чималі вишняки, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками; а ондечки серед одного города вгніздилася прездорова
121
стара, широка та гілляста дика груша, розклала своє гілля трохи не при землі на буряки та картоплю. Соняшники заплутались своїми жовтими головами в гіллі. Серед села Раставиця входить в широкий ставок. Кругом ставка знов осокори та верби; то стоять рівною стіною, то збились ніби в прездоровий круглий стовп, то пішли берегом, наче вирізаною зверху в зубчики оборкою. На ставку ніби плаває маленький острівець з високими старими тополями та осокорами. На греблі знов у два рядки видивляються в воді дуже старі, товсті, дуплинасті верби... Нижче од ставка Раставиця знов повилася між зеленими левадами та вербами, а далі сховалась у дубовий ліс та й утекла в Рось».
Різким контрастом на фоні розкішної природи було злиденне життя трудової людини, про яке розповів у своїй повісті Нечуй-Левицький. Житель Трушків Стє-пченко-Джерун став прообразом Миколи Джері. В селі панували польські шляхтичі. їм належала краща земля в Трушках — 2491 десятина, а всі селяни мали 2384 десятини.
До 1902 року в селі була лише церковно-приходська школа з одним вчителем. Вона містилася в сирому приміщенні, під дірявою солом’яною стріхою. Умови для навчання були жахливі. Збудована у 1909 році земська школа не охоплювала й половини дітей шкільного віку. Викладати на рідній мові заборонялося.
...Нині здійснились мрії кріпака Миколи Джері — нащадки його стали господарями землі. На Трушків-ських землях розкинулись поля колгоспу-мільйонера імені Чкалова.
Особливо великих успіхів домігся колгосп за останні чотири роки. Артіль зросла у високоприбуткове багатогалузеве господарство. Крім рільництва і тваринництва, тут розвинуто овочево-парникове господарство, рибництво, садівництво, бджільництво.
За високі урожаї сільськогосподарських культур та надої молока артіль кілька років підряд бере участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Колгосп має 35 гектарів саду, пасіку на 300 бджолосімей. Споруджено ставок з площею дзеркала 14 гектарів, в якому розводиться риба, поруч розміщена ферма водоплавної птиці. Займаються колгоспники і виведенням
122
шовкопрчда. Для цього на площі 13 гектарів висаджено кілька тисяч дерев шовковиці.
В колгоспі досягнутий високий рівень механізації сільськогосподарських робіт: основні роботи механізовані на 90—95%. На фермах встановлені автопоїлки, електродоїльні апарати, механізовано заготівлю кормів, прокладено підвісні дороги, на яких подаються корми в тваринницькі приміщення. Ферми освітлені, всюди зразкова чистота, тепло.
За останні роки колгосп збудував 7 капітальних корівників, 2 свинарники на 700 голів, відкриті відго-дівельні площадки, водонапірну башту, водопровід протяжністю в кілька кілометрів, що забезпечує регулярну подачу води на ферми, слюсарну, ковальську, теслярську та інші майстерні, шлакобетонний гараж, механічну майстерню. Придбано 14 автомашин, в тому числі 11 вантажних, одна спецмашина-гноєрозбриз-кугач, автобус і легкова автомашина «Победа», 8 двигунів загальною потужністю 122 кінські сили, пилораму, електростанцію та млин на два постави.
З піднесенням зустріли колгоспники історичні рішення лютневого Пленуму ЦК КПРС і сесії Верховної Ради СРСР про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію роботи МТС. Колгосп купив у МТС потрібні машини.
В Трушках є середня школа, клуб на 400 місць з кіноустановкою, бібліотека, амбулаторія, лікарня на 35 ліжок з терапевтичним, гінекологічним, дитячим, пологовим відділеннями та клінічною лабораторією, аптека. У штаті медустанов — 7 лікарів та ЗО середніх і молодших медпрацівників.
До революції жителі села не одержували жодної газети і журналу. Тепер колгоспники виписують 39 різних видань періодичної преси в кількості 1634 примірники. В колгоспі видається багатотиражна газета «Колгоспна правда», тираж її 800 примірників. Село електрифіковано та радіофіковано. Діє колгоспна автоматична телефонна станція. Розпочато будівництво сільського стадіону та колгоспного будинку відпочинку на ЗО місць.
123
СУХОЛІСИ
Село У ганського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці —120 км.
Поблизу села розташоване городище XI—XII сторіч. Збереглися вали того часу.
На південь від села до річки Рось в лісному масиві знаходиться заказник. Загальна площа його 4500 гектарів. В лісі переважно росте дуб і сосна, зустрічається береза, осика, вільха, берест. Чагарниковий підлісок багатий на бересклет, жовту акацію, свидину. Низовинні місця заказника болотисті.
В лісі живуть козулі, зайці, лисиці, рідко зустрічаються борсуки, білки, куниці, лісні видри. В лісі гніздяться горлиці, а на навколишніх полях — сірі куріпки і перепела. Під час весняного та осіннього перельотів на водоймищах осідають качки, в лісі в цей час бувають вальдшнепи.
В заказник з метою акліматизації випущено 10 ланей, доставлених з заповідника Асканія-Нова. Лані дають приплід.
МОВЧАНІВКА
Село Рокитнянського району. Від Києва до с. Рокитне по шосе —121 км, від с. Рокитне — З км.
Мовчанівка — батьківщина Героя Радянського Союзу Олександра Овсійовича Шевченка, який повторив безсмертний подвиг Олександра Матросова і загинув смертю хоробрих в боях проти фашистських загарбників.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Олександр Шевченко навчався на 3 курсі сільськогосподарського технікуму. Він просився добровільно на фронт, але йому відмовили — не підходив рік призову. Разом з трьома товаришами по школі Іваном Мовчаном, Віктором Борщенком і Петром Якименком він увійшов в підпільну групу,. якою керував учитель — комуніст. Коли фашистські війська захопили Рокитнянський район, юнаки здійснили ряд диверсій в тилу ворога. Разом з колгоспником Прокопом Козловським вони
124 '
спалили в Рокитному фашистський склад зі зброєю, продовольством і автомашинами. Підпільники розібрали залізничну колію на дільниці Сухоліси — Рокитне і пустили під укіс німецький ешелон. Під час одного з нападів на німецький склад Мовчан, Борщенко і Якименко попали до рук гітлерівців. Шевченко ж встиг втекти. Фашисти по-звірячому закатували юнаків. Але друзі не видали ні Олександра, ні колгоспника Козловського, ні вчителя-комуніста. Олександр Шевченко поклявся помститися за кров товаришів.
В січні 1944 року війська 2-го Українського фронту звільнили від ворога Рокитнянський район і в тому числі Мовчанівку. Олександр Шевченко пішов в армію. Він вступив до комсомолу, став комсоргом роти. Його призначили командиром стрілецького відділення.
В серпні 1944 року війська 2-го Українського фронту під командуванням генерала армії Малиновського перейшли в наступ в Карпатах.
На одній з дільниць фронту наступала рота капітана Суханова, в яку входило відділення Олександра Шевченка. Перед бійцями знаходилась сильно укріплена висота 183, що панувала над відкритою місцевістю і була ключем оборони ворога.
Шевченко перший повів своє відділення на ворожий дзот. За ним дружно піднялася вся рота. Смертельна свинцева злива з чорної пащі амбразури хлинула на відділення і зупинила його. Шевченко одержав наказ блокувати і знищити ворожий дзот. Найменше прогаювання загрожувало зривом наступу. Олександр знов повів відділення вперед. Ворожий кулемет відкрив ще сильніший вогонь.
Один за другим падали бійці відділення Шевченка. Олександр коротко наказав: — Бий по амбразурі безперервно!
Бійці, зрозумівши план свого командира, відкрили вогонь по дзоту, Шевченко повз з двома протитанковими гранатами. Він намагався підповзти до амбразури збоку, але у ворога був широкий сектор обстрілу. Використовуючи кожний горбик, кожний камінь, Олександр просувався до цілі. Він завмер на мить і, майже не піднявшись, кинув гранату. Вона розірвалась біля самої амбразури ворожого дзоту. Знову розмахнувся, кинув другу... Глиби землі від вибухів майже на половину завалили амбразуру. Кулемет замовк.
125
Піхота, піднявшись в атаку, кинулась на штурм висоти. Але раптом дзот знову заговорив. Його вогонь став ще небезпечнішим. Олександр бачив, як кулі підкошували його бойових друзів... Вмить Шевченко піднявся на весь зріст. Декількома стрибками він досяг дзота. Гранат у нього вже не було, і Олександр грудьми навалився на чорну пащу амбразури. Кулемет захлинувся і замовк. Рота нестримною лавою ринулась вперед.
— Помстимось за Шевченка! Смерть ворогу! — цей полум’яний клич родився під час штурму висоти.
Олександра Шевченка поховали на висоті 183. Комсомольський квиток його був пробитий двома кулями і залитий кров’ю.
Указом Президії Верховної Ради СРСР Олександру Овсійовичу Шевченку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Наказом Міністра Збройних Сил СРСР Герой Радянського Союзу молодший сержант О. О. Шевченко зарахований навічно в списки 4-ї стрілецької роти.
Ім’я Олександра Шевченка носить школа, в якій він вчився.
В пам’ять героя в частинах Київського військового округу і в селах Київської області щороку проводиться комсомольсько-молодіжний крос імені Олександра Шевченка.
В Мовчанівці, в хаті, де народився Олександр, живе його мати Домна Іванівна Шевченко.
СИНЯВА
Село Рокитнянського району. Від с. Рокитне — 5 км.
Синява розташована на правому березі річки Рось. Село виникло на місті стародавнього селища, що служило форпостом захисту від ворожих нападів. За переказом, навколишні жителі збирались в укріпленій Синяві і чинили збройний опір татарській навалі.
Синявці зберегли патріотичні традиції своїх предків.
Жителі села вписали славну сторінку в літопис героїчної боротьби трудящих Київщини за встановлення і зміцнення Радянської влади.
126
У березні 1918 року німці висадилися на станції Рокитне і захопили Синяву.
11 березня 1918 року в Синяві вибухло повстання проти німецьких окупантів. В ньому взяли участь робітники Синявського цукрозаводу, селяни Синяви та більше ніж десяти інших сіл Васильківського повіту.
На допомогу синявцям з Таращі прийшов партизанський загін, очолюваний В. С. Балясом.
Вони вигнали гайдамаків зі станції Рокитне, захопили 40 вагонів гвинтівок і 24 кулемети, озброївши ними більше 20 тисяч повстанців. Уперті бої повсталих робітників і селян тривали два дні. І лише після того, як німці, підтягнувши артилерію, підпалили снарядами село, а в повсталих не стало патронів, повстання було придушено.
Синявське повстання було першим великим збройним виступом проти німецьких окупантів на Київщині.
Синявські робітники і селяни пішли в партизанські загони і продовжували активну боротьбу за вста’-новлення та зміцнення Радянської влади.
Синява сьогодні — це велике колгоспне село. Жителі організували три сільськогосподарські артілі: імені 18-го партз’їзду, імені Кірова та імені Будьонного. Господарство цих артілей багатогалузеве. Колгоспники займаються тваринництвом, птахівництвом, бджільництвом. Розвинуто садівництво, виноградарство. На колгоспних ланах вирощують високі врожаї зернових культур, картоплі, овочів, цукрових буряків, технічних та продовольчих баштанних культур.
В селі до наших днів зберігся один з кращих зразків народного будівництва — Воскресінська церква, закладена в 1710 році. Архітектура її типова для XVIII сторіччя. Церква дерев’яна, трьохкупольна, крита залізом. Середня частина церкви являє собою восьмикутник, вівтар має зрізані кути. Біля церкви окремо стоїть дерев’яна двоярусна дзвіниця, збудована в 1794 році.
/27
ТАРАЩА
Місто, центр Таращанського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Ольїианиця — 143 км, від станції Ольїианиця — 25 км автобусом.
Від Києва по шосе —128 км.
Трудящі міста Таращі і Таращанського району вписали славну сторінку в історію боротьби за встановлення Радянської влади на Україні.
В Таращі була створена перша на Україні Рада робітничих і солдатських депутатів. її очолювали більшовики, які повели активну роботу по мобілізації народних мас повіту на боротьбу проти Тимчасового уряду та буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції більшовики Таращанського повіту розгорнули боротьбу за проведення в життя ленінських декретів про землю і за перехід влади в руки робітників і селян. 11—12 січня 1918 року відбувся 1-й з’їзд Рад Таращанського повіту. На ньому було обрано виконавчий комітет на чолі з путіловським робітником, членом Комуністичної партії І. К. Михайловим.
Наприкінці лютого 1918 року відбувся 2-й з’їзд Рад повіту. Для боротьби з німецькими загарбниками виконавчий комітет Таращанської повітової Ради робітничих і солдатських депутатів оголосив в повіті мобілізацію.
Був створений 1-й партизанський загін на чолі з В. С. Балясом. За кілька днів загін виріс до 1200 бійців і разом з синявцями брав участь в боях проти окупантів.
Протягом двох з половиною діб тривала героїчна боротьба партизанів. Австро-німецькі загарбники підтягували все нові і нові сили. Ворог окупував Таращан-ський повіт і встановив тут кривавий режим.
Окупанти, панські та куркульські синки, одягнені в гайдамацьку форму, вогнем і мечем карали таращан-ських селян і робітників, вішали, розстрілювали, знищували комуністів, що організовували і вели народні маси на боротьбу проти ворогів.
Все більше розгоралося полум’я партизанської боротьби проти австро-німецьких окупантів. Дії парти-
128
Трушки. Колгоспний млин.
Артисти цирку виступають перед колгоспниками
Матюші. Міжколгоспна електростанція
На пасіці
Сухо ліси. В заказнику. Берізки.
Мовчанівка. Будинок, в якому народився та жив О. О. Шевченко, Герой Радянського Союзу
Синява. Цукровий зр,вод.
Синява. Воскресінська церква. Пам’ятник архітектури XVII €т.
Тараща. Будинок, райвиконкому. Тут відбувся 1-й з’їзд Рад Таращанського повіту.
занських загонів, які поповнилися солдатами, що повернулися з фронту, були підтримані селянським повстанням. Воно почалося в селах Янишівка і Стри-жівка. Обурені знущанням каральних загонів окупантів, селяни озброїлись чим могли і напали на гайдамаків, частину яких перебили.
4 травня до повстанців Янишівки і Стрижівки приєдналися селяни Лісовичів. Згодом повстанців підтримали селяни Ставища, Потоків, Плоского, Ольшаниці, Луки та інших сіл.
Боротьбу народних мас проти австро-німецьких загарбників і зрадницької буржуазно-націоналістичної Центральної ради очолювали більшовики. Велику організаторську роботу вели в повіті члени Комуністичної партії В. Н. Боженко та І. К. Михайлов.
В червні повстання в повіті набуло широкого розмаху. 8 червня повстанські загони почали збиратися в Стрижівці, де знаходився штаб партизанів, очолюваний В. Н. Боженком. Каральний загін німців з великими силами підійшов до села і обстріляв його з
К-257—9
129
гармат. Між повстанцями і німецько-гетьманськими загарбниками відбувся бій у районі Янишівки.
Боячись оточення, німці відступили в напрямі до Таращі. Слідом за ними туди рушили з усіх боків повстанці і 12 червня вибили німців та гайдамаків з повітового центру. Німецько-гайдамацькі загони втекли до Білої Церкви.
Повстанці зайняли за кілька днів весь Таращанський повіт. Тараща перебувала в їх руках до 20 червня. Партизани ліквідували тут усякі сліди гетьманської влади і стали повними господарями в повіті. Навіть після того, коли німці, підтягнувши сили, знову захопили Таращу, партизани продовжували займати близько трьох чвертей повіту. Вони підтримували зв’язок з повстанцями Уманського, Звенигородського, Липо-вецького та Канівського повітів, одержували допомогу й підтримку не тільки від сусідніх повітів — Сквир-ського і Васильківського, а навіть і з інших губерній. Так, 11 червня австрійське командування одержало повідомлення, що з сусідньої Херсонської губернії в Київську перейшов великий повстанський загін в кількості 1500 чоловік.
Центром повстанського руху стало село Лисянка. Наприкінці червня навколо партизанського штабу було об’єднано близько 10 тисяч повстанців. Повстанська армія складалася з окремих добре озброєних і дисциплінованих загонів. В телеграмі начальника інформаційного відділу директорові департаменту державної варти від 24 червня 1918 року дано таку характеристику одному з повстанських загонів: «Загін з артилерією, кулеметами, добрими обозами, дисциплінований, є офіцери. В селах нікого не чіпають, не грабують, кажуть, що йдуть проти німців і гетьмана».
Партизанський рух на Київщині набував загрозливих для окупантів розмірів. Через те, що повстання водночас відбувалися в багатьох повітах і губерніях, німецьке верховне командування не могло швидко сконцентрувати достатню кількість військ в Таращанському повіті. Лише в другій половині липня йому вдалося зосередити тут три дивізії і перейти в наступ проти повстанців. 29—ЗО липня в районі Ставища між повстанцями та німцями відбувся вирішальний бій. Сконцентрувавши озброєне до зубів тридцятип’ятити-
130
сячне військо, німці з допомогою артилерії, бронемашин та авіації намагалися оточити і знищити повстанську армію. Після запеклого бою повстанці розірвали кільце, вийшли з оточення і рушили на схід, на з єднання з радянськими частинами. На початку серпня основний загін повстанців перейшов через Дніпро біля села Кийлова, Переяславського повіту. Чисельність загону складала близько 3000 чоловік при 2 гарматах і ЗО кулеметах. У складі загону було два ескадрони кінноти та понад 150 підвід з спорядженням і пораненими.
Пробираючись до «нейтральної зони», таращанські повстанці йшли кількома групами — через Переяславський повіт, через Лубенський та Хорольський повіти Полтавщини і Харківську губернію. По дорозі вони знищували німців і гайдамаків, громили гетьманські установи, захоплювали економії та забирали хліб, коней, вози. Окремі німецькі гарнізони, налякані чутками про великі сили повстанців, при їх наближенні або панічно тікали, або діяли в’яло і нерішуче. Населення вітало повстанців, багато селян влилося в їх лави. В селі Старому до повстанців приєдналося майже все доросле населення, а в селі Малий Історок багато робітників. Поява таращанців у Полтавській губернії викликала дальше піднесення партизанського руху на Україні.
Для боротьби з таращанцями німецьке командування перекинуло з Київської губернії в Полтавську значні військові сили. Але оточити і знищити повстанців німцям не вдалося. Щоб підвищити оперативність дій та рухомість, повстанці поділилися на ряд невеликих загонів, які очолили більшовики.
На початку вересня перша група таращанців в кількості 600 бійців перейшла «нейтральну зону» поблизу Солдатова, Курської області. Слідом за ними в «нейтральну зону» ввійшло біля 10 000 повстанців, серед яких були переяславці, таращанці, полтавчани, харків’яни та інші. Згодом всі вони увійшли до складу 2-го Українського Таращанського полку.
Таращанці разом з богунцями у складі 1-ї Української Радянської дивізії, а потім 44-ї стрілецької дивізії, командиром якої був легендарний герой громадянської війни Микола Олександрович Щорс, брали
131	9 *
Тараща. В цьому будинку жив Г. І. Котовський.
активну участь у визволенні Києва від військ Директорії. За великі заслуги в боротьбі з ворогами революції в роки громадянської війни постановою уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки від 7 лютого 1919 року Таращанському і Богунському полкам були вручені Червоні прапори. Командири полків за вміле керівництво бойовими операціями були нагороджені почесною золотою зброєю. Таращанські полки за ухвалою уряду зберегли своє найменування.
В 1920 році Таращу окупували війська панської Польщі. Бої за визволення міста від білополяків вела кавалерійська бригада під командуванням Григорія Івановича Котовського.
В місті по вулиці Шевченка знаходився штаб бригади Котовського. Жив в той час Григорий Іванович в будинку № 12 по вулиці, яка названа ім’ям Карла Лібкнехта.
За роки Радянської влади розвинулася економіка і культура міста. В Таращі працюють плодокомбінат, маслозавод, млин, створено державний племінний риб-пункт. Відкрито широку сітку навчальних і культурно-освітніх закладів, серед них міжобласна зоотехнічна
/52
школа, три середні школи, технікум механізації сільського господарства, Будинок культури, кінотеатр, стадіон, бібліотека, будинок піонерів.
ЛІСОВИЧІ
Село Тращанського району. Від Таращі — 6 км.
Жителі села брали активну участь у партизанській боротьбі за часів громадянської війни. В 1918 році селяни Лісовичів створили на допомогу робітникам си-нявського цукрозаводу, що повстали проти німецьких окупантів, партизанський загін в кількості 200 бійців. В партизани пішло майже все населення села.
4 травня 1918 року в Лісовичах піднялося повстання проти австро-німецьких загарбників, які встановили в селі кривавий режим. Повстанців очолив житель цього села В. С. Баляс. Штаб повстанців знаходився в хаті лісничого. Повстанців підтримали селяни Ставища, Потоків, Плоского, Ольшаниці, Луки та інших сіл.
В Лісовичах жив видатний керівник партизанського руху часів громадянської війни Василь Назарович Бо-женко.
За участь у революційному русі В. Н. Боженко у 1905 році був заарештований і засуджений царським судом до трирічного тюремного ув’язнення. З 1916 року В. Н. Боженко став одним з керівників професійної спілки міста Києва В 1917 році він вступив до лав Комуністичної партії. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції В. Н. Боженко обирається депутатом Київської Ради робітничих і солдатських депутатів.
У зв’язку з окупацією Києва Боженко пішов на підпільну роботу в свій рідний повіт і став одним із організаторів визвольної боротьби трудящих Тара-щанського повіту.
В. Н. Боженко здійснив легендарний тисячокілометровий рейд, прориваючись крізь німецькі, заслони, і вивів з Таращі боєздатні сили в «нейтральну зону», встановлену між Радянською Росією та окупованою німецькими загарбниками Україною. З цих бійців В. Н. Бо-жецко створює Таращанський полк. Цей полк разом
133
Лісовичі. В цьому будинку знаходився штаб повстанців Таращанського повіту проти німецьких окупантів (1918 рік).
з Богунським під командуванням Миколи Щорса та Новгород-Сіверськнм полком під командуванням Ти-моша Черняка об’єднались в Першу Українську дивізію, яка завдала нищівних ударів кайзерівській армії.
В боях з ворогом за встановлення Радянської влади на Україні В. Н. Боженко проявив талант воєначальника, служив для бійців зразком мужності, хоробрості і відданості соціалістичній Вітчизні. Він був вірним соратником легендарного Щорса.
Бойовий шлях В. Н. Боженка йшов через Київ, в звільненні якого брали участь таращанці, аж до самої Галичини, куди Червона Армія відкинула петлюрівське військо.
Таращанська бригада на чолі з прославленим командиром «батьком Боженком» вкрила себе невмирущою славою. В. Н. Боженко загинув від зрадницької руки петлюрівського наймита. Вмираючи в тяжких муках, безстрашний командир тримав себе як воїн-комуніст. «Хочу і мертвим воювати за свободу народу разом з вами, дітки... Замість похоронного салюту по мені наказую дати бойовий смертельний залп з усіх гвинтівок, кулеметів і гармат по ворогу і нестримною лавою кинутись на нього», — такий був заповіт «батька Боженка», і таращанці свято його виконали.
Нащадки лісовицьких партизанів, беззавітних борців за Радянську владу, будують своє щасливе колгоспне життя. Артілі вони дали ім’я В. І. Леніна. Великі доходи приносять колгоспу зернові культури, цукровий буряк, овочі, технічні культури, садівництво, бджільництво. В останні роки значно розвинулось тваринництво, підвищується його продуктивність. Зростає стадо великої рогатої худоби, все більш доходними стають такі галузі артільного виробництва, як свинарство, вівчарство, птахівництво, кролівництво.
Лісовицьким колгоспникам держава передала на вічне користування понад дві тисячі гектарів землі.
135
СТАВИЩЕ
Селище, центр Ставищенського району. Від Києва по автостраді Київ—Одеса — 136 км.
В літопису XVII сторіччя Ставище згадується як значний укріплений пункт. В 1664 ропі ставишенпі повстали проти шляхти і знищили польський урядовий загін. Наступного року під час походу на Україну головні сили польської шляхти просувались в напрямі Ставища. Вони мали на меті оволодіти укріпленим містечком і розправитись з його волелюбним населенням.
Але невеликий гарнізон козаків, підтриманий жителями містечка, героїчно витримав п’ятимісячну облогу. Ціною великих втрат ворогу вдалося оволодіти Ставищем. Містечко було зруйновано. Тільки в другій половині XVIII сторіччя Ставище почало відбудовуватись.
Сучасне Ставище виростає в один з найкращих районних центрів Київської області.
Селище потопає в зелені фруктових садів. Тут є промкомбінат, маслозавод, колгоспні цегельний і шиферний заводи. Розгорнуто широке житлове будівництво, споруджено нову школу, закінчується будівництво палацу культури. Ставищенська районна лікарня — краща в області.
Лікарню почало будувати земство у 1911 році. Автори проекту, захопившись «віком авіації», намітили зробити лікувальний корпус за планом літака. Проте земство не здійснило своїх намірів. Будівництво і обладнання лікарні закінчилося вже за Радянської влади.
Районна лікарня міститься в красивих двоповерхових корпусах серед фруктового саду і квітників. Перед головним входом височить оточений квітами фонтан з медичною емблемою — чашою та змієм.
Створена. спокійна, приємна обстановка для хворих: просторі світлі палати пофарбовані в м’які тони — від ніжно абрикосового до світло-сріблястого, підлога вкрита лінолеумом, в коридорах килимові доріжки.
136
Тараща. Иа ставу державного племінного рибпункту.
Ставище. Лікарня.
Ставище. Операційна в лікарні.
Кошів. Пам’ятник-обеліск Іскрі та Кочубею.
Хворих обслужують 26 лікарів. Ставищенська лікарня розрахована на 100 ліжок. Вона прекрасно обладнана сучасною апаратурою і інструментарієм, що дає можливість проводити лікування за найновішими методами.
ЖУРАВЛИХА
Село Ставищенського району. Від райцентри —12 км.
На березі притоки річки Тихий Тікач розташувалось село Журавлиха. Колгосп «Червона зірка», в якому об’єднані жителі села, вирощує на своїх ланах зернові та бобові культури, картоплю, овочі, цукровий буряк, технічні та кормові культури. Артіль постачає державі м’ясомолочні продукти, особливо свинину, птицю, вовну. Доход колгоспу становить щороку 2,5—3 мільйони карбованців.
В селі зберігся оригінальний пам’ятник архітектури XVIII сторіччя — невелика дерев’яна церква, побудована в 1754 році. Для силуету будови характерний високий основний зруб і легкі верхи. Церква ця — один з цікавих зразків народного будівництва XVII—XVIII сторіч на Київщині.
ТЕТІЇВ
Селище, центр Тетіївського району. Від Києва по шосе— 148 км.
Тетіїв розташувався між річками Дубровка і Ро-• сошка при впадінні їх в річку Роську. Він є центром одного з сільськогосподарських районів Київської області.
Селище ввійшло в героїчний літопис громадянської війни. В червні 1920 року тут знаходилась штаб-квартира Першої Кінної армії, де під керівництвом К. Є. Ворошилова і С. М. Будьонного розроблялися плани операцій по розгрому білополяків. З червня перед наступом К. Є. Ворошилов і С. М. Будьонний провели в їетієві нараду начдивів і воєнкомів Першої Кінної армії.
На околиці селища зберігаються вали і рови старо
137
давнього городища, древні кургани і могильники — свідки багатовікової історії цієї місцевості. Тут були знайдені кам'яні поліровані сокири, бронзова зброя, залізні наконечники і стріли, древні монети.
КОШІВ
Село Тетіївського району. Від Тетієва —17 км.
Кошів — стародавнє село, розташоване по правий бік річки Рось. Назва села татарського походження, Кош означає стан. В східній і західній частинах села* зберігаються залишки військового стану — земляні вали.
На віддалі півтора кілометра від села, біля стародавніх могил між Кошевом і Борщагівкою в 1708 році зрадником українського народу Мазепою були страчені російські патріоти Іван Іскра і Василь Кочубей.
Полковник полтавського полку І. Іскра і генеральний суддя В. Кочубей, учасники війни Росії з Туреччиною і Швецією, належали до тієї української старшини, яка вважала необхідним зміцнювати • зв’язки України з Росією. Вони рішуче виступали проти спроб зрадника українського народу Мазепи відірвати Україну від Росії і підкорити її владі шляхетської Польщі. В. Кочубей та І. Іскра вважали своїм обов’язком сповістити царя про відомі їм факти ворожих дій Мазепи. Але Мазепа, що старанно приховував свої плани і вдавав з себе вірного слугу Петра, зумів улесливими запевненнями обманути царя і близьких до нього осіб, зобразивши донесення Кочубея і Іскри як наклеп.
Кочубей і Іскра були заковані в кайдани і віддані на розправу Мазепі.
На надгробній плиті в Києво-Печерській лаврі, де поховані Іскра і Кочубей, значиться:
«Року 1708 июля 15-го дня посеченьї средьі обозу войскового, на Борщаговке и Кошевом благородний Василій Кочубей и Иоанн Искра, полковник Полтав-скій».
Образ Кочубея змалював О. С. Пушкін в поемі «Полтава^.
14 липня 1908 року в зв’язку з двохсотріччям з дня
138
страти вірних патріотів біля Кошева було відкрито гранітний пам’ятник-обеліск.
На обеліску напис:
«Верньїм Родине и присяге Кочубею и Искре благо іарнне соотечественники в память 200-летия муче-нической кончиньї их (14 июля 1708 г.—14 июля 1908 г.)>.
СКВИРА
Місто, центр Сквирського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці —135 км. Від Києва по шосе — 121 км.
В першій половині березня 1917 року в Сквирі була створена Рада робітничих і солдатських депутатів.
Більшовики очолили боротьбу трудящих за перехід влади в повіті в руки Рад робітничих і солдатських депутатів і за передачу всієї поміщицької землі се лянам. У Сквирському повіті 2,5 процента господарств, що належали поміщикам і куркулям, володі-
Сквира. Пам'ятник В. І. Леніну.
139
ли близько 60 процентами всієї землі, а 56,5 процента господарств бідняків і батраків мали лише 12,7 процента всієї землі в районі. 9,1 процента селян були безземельними.
В кінці листопада 1917 року в селах Сквирського повіту виникають Ради селянських депутатів, які захоплювали владу в свої руки і розподіляли поміщицьку землю.
В січні 1918 року в Сквирі відбувся 1-й з’їзд Рад робітничих і селянських депутатів, який проголосив Радянську владу в повіті.
В квітні того ж року австро-німецькі окупанти захопили Сквирський повіт. Більшовицька організація і революційний комітет перейшли в підпілля і розгорнули підготовку до збройного повстання проти німецьких загарбників. Штаб повстанської армії розташувався в лісі, в урочищі Пожарна.
Загальне керівництво в підготовці до повстання очолював Ходорківський повстанський комітет.
Сквира. Кінотеатр. В 1918 році тут відбувся 1-й з'їзд Рад повіту.
140
Сквира. Будинок науково-дослідної станції. В 1919 році в ньому знаходився штаб 1-го залізничного батальйону.
7 серпня почалося повстання проти німців в селах Шаліївка, Селезенівка, Казимирівка, Мовчанівка, Шам-раївка, Ново-Фастів, Боріцагівка та інших селах повіту.
Окупанти оголосили Сквиру в стані облоги.
Німецькі і гетьманські війська посилено охороняли підступи до міста. Ранком 11 серпня повстанці двома групами, що разом налічували близько 1000 чоловік, пішли в наступ на Сквиру. Бій за місто тривав 8 годин. Озброєні вилами, киями, сокирами, повстанці не могли протистояти артилерійському і кулеметному вогню окупантів і змушені були відступити, але продовжували боротьбу.
Тривалі кровопролитні бої проти іноземних інтервентів і внутрішньої контрреволюції вели партизани Сквирського повіту. При підтримці Таращанського полку партизани звільнили від ворога Сквиру. 25 лютого 1919 року над містом замайорів червоний прапор.
В кінці лютого 1919 року з усіх партизанських
141
Сквира. В цьому будинку розташовувався 1-й залізничний батальйон.
загонів Сквирщини було створено Перший Сквирський залізничний батальон. Він розміщався в будинку, де зараз знаходиться сільськогосподарська дослідна станція.
Партизани Сквирщини допомогли Першій Кінній армії прорвати укріплену оборону білополяків в районі Сквири.
В 1923 році в Сквирі знаходилася кінна бригада, якою командував Г. І. Котовський. Жив Григорій Іванович по вулиці, що носить зараз ім’я М. Щорса, в будинку № 10.
Відгриміли бої громадянської війни. На землі Сквирщини за роки Радянської влади розквітло щасливе заможне життя.
Розвинулась економіка і культура міста. У Сквирі працюють маслозавод, солодовий, плодоконсервний, цегляно-черепичний заводи, підприємства по обслужуванню залізничного транспорту, швейна та ліжкова фабрики, млин, інкубаторна станція. В місті є 8 шкіл та сільськогосподарський технікум.
142
До послуг населення — бібліотеки, кінотеатр, Будинок культури, медичні установи.
В районі є 26 колгоспів і радгоспів, науково-дослідна станція. На колгоспних полях працює більше чотирьохсот тракторів (в 15-сильному обчисленні), багато зернових, бурякозбиральних та інших комбайнів, сотні сівалок, культиваторів, автомашин.
Механізація усіх робіт в рільництві у районі досягає 90 процентів. Трудомісткі процеси на тваринницьких фермах механізовано.
Міцно увійшли в побут селянина електрика, радіо. На полях Сквирщини прославились майстрі високих урожаїв Герой Соціалістичної Праці ланкова колгоспу імені Куйбишева М. О. Швидка, лауреат Сталінської премії старший науковий працівник дослідного поля й. Я- Магомет та інші.
Тільки в 1956 році десять колгоспів, 97 передовиків колгоспного і радгоспного виробництва району були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Сквира. Тут жив Г. І. Котовський.
143
Сквира. Районна ремонтно-технічна станція.
Сквира. В цеху РТС.
144
Сквира. Середня школа.
САМ ГОРОДОК
Село Сквирського району,. Від Сквири —15 км.
В 1920 році в Самгородок, який в період громадянської війни був центральним пунктом оборони білопо-ляків на Південно-Західному фронті, прибула Перша Кінна армія на чолі з К. Є. Ворошиловим і С. М. Буг дьонним.
Проти Першої Кінної армії, яка зробила безприкладний щодо труднощів перехід з Південного Кавказу в район Білої Церкви, пройшовши більше тисячі кілометрів, були виставлені найкращі, добре технічно оснащені польські з’єднання: 7 та 13 піхотні дивізії, кавди-візія генерала Корницького та інші. Противник оточив себе численними рядами загороджень, замінував місцевість і підготував потужну вогневу оборону. Позиції в районі Самгородка були найпотужнішими в цьому ланцюгу оборонних споруд білополяків і займали від 6 до 8 кілометрів вглиб. На думку французьких інспекторів,
К-257—10
145
вони були неприступними. На ці позиції, у стик польських з’єднань, командування Першої Кінної і вирішило спрямувати удар. Першу атаку самгородських позицій мала почати 14 кавалерійська дивізія Олександра Пархоменка, яка увійшла до складу ударної групи армії.
Вранці 5 червня Пархоменко повів дивізію на штурм. Пустивши вперед підрозділ броньовиків, на які противник спрямував свій вогонь, начдив на чолі першої бригади під прикриттям артилерії і кулеметів кинувся в атаку. Як і завжди, він мчав першим, ведучи за собою бійців. Лавиною вдерлися славні кавалеристи у ворожі окопи і в короткому бою знищили близько тисячі біло-поляків. Услід за першою бригадою, запалені її прикладом і успіхом, на ворога кинулися друга і третя бригади 14-ї кавдивізії, а також інші дивізії армії.
Бій розгорівся на всьому фронті, набираючи дедалі запеклішого характеру. Поляки вводили свої сили. 14 армія зіткнулася з свіжими силами ворога і навальним ударом зім’яла його. Кіннотники Пархоменка показали чудеса хоробрості...
Опівдні 14 кавдивізія оволоділа опорними позиціями біля Самгородка і знищила ворожі війська, що їх захищали. Щосили тікали від смертоносних клинків червоних кавалеристів війська панської Польщі.
У прорив навально ринула вся Кінна армія. її переможного руху не могли спинити ні сильна група військ Галлера, ні ударні частини Шіллінга, поспішно підкинуті сюди, щоб залатати бреш.
Прорив позицій білополяків в Самгорбдку став початком розгрому всього польського фронту і наступу Червоної Армії на Захід.
В Самгородку нині біля 900 дворів. Селяни працюють в колгоспі імені Свердлова. Артіль обробляє понад 4300 гектарів землі. Велике тут тваринницьке господарство, в ньому нараховується близько 1300 голів великої рогатої худоби, півтори тисячі свиней, біля тисячі овець і кіз, багато птиці тощо. Розвинено бджільництво. На високому рівні знаходиться механізація робіт. Доход колгоспу в 1957 році становив 4600 тисяч карбованців.
146
БІЛОГОРОДКА
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по шосе — 20 км.
Село стоїть на правому березі річки Ірпінь. В далекому минулому тут було місто Білгород, відоме за літописами ще з 980 року як укріплене поселення, а потім резиденція князів Київської Русі. Значні укріплення були збудовані в місті у 991 році київським князем Володимиром. Білгородські вали являють собою видатний зразок древньоруського військово-інженерного мистецтва.
В основі валів знаходились трьохстінні зруби, туго набиті землею і розташовані вздовж всієї лінії валів. З зовнішнього боку, тобто з боку ворога, до зрубів прилягала конструкція з дерев’яних стояків, з’єднаних зі зрубами і між собою — «лежнями». Зроблені
Білогородка. Розкопки вала.
147
10*
Білогородка. Розріз вала.
за таким же способом кліті заповнювала сирцева цегляна кладка.
В період феодальних воєн XII сторіччя Білгород був форпостом для захисту Києва з заходу. Своє оборонне значення поселення втратило після монгольської навали на Київську Русь.
Під час розкопок в селі виявлено кладку двох цегляних церков, оздоблених різноколірною майолікою місцевого виробництва, а також дерев’яний будинок та різні речі, що свідчать про високий рівень тогочасної матеріальної культури.
Залишки стародавнього Білгорода добре збереглися. Його потужні укріплення — рів, вал, що оточували дитинець, і величезний посад-передмістя, височать і нині на березі Ірпеня. •
БОЯРКА-БУДАЇВКА
Місто Киево-Святошинського району. Від Києва по електрифікованій залізничній дільниці Київ—Васильків — 22 км.
В Боярці жив і працював письменник, полум’яний борець за комунізм Микола Олексійович Островський.
В 1921—1922 роках радянський народ приступив до
148
відбудови народного господарства, зруйнованого в роки імперіалістичної і громадянської війни. Восени 1921 року Київський губком комсомолу направив 200 комсомольців на трудовий фронт. Київ відчував гостру потребу в паливі: населення замерзало, фабрики і заводи не працювали, спинилися паровози. Потрібно було в найкоротший строк побудувати вузькоколійку від місця лісозаготовок до пригородної станції Боярка.
Микола Островський появився на будівництві одним з перших. Зі всією пристрастю комсомольця він особистим прикладом запалював молодь. Працювати доводилось в неймовірно тяжких умовах. Будівники жили в холодному напівзруйнованому приміщенні школи, спали на цементній підлозі. Невистачало продуктів, голодували, падали, підкошені тифом. Билися з куркульськими бандами в лісах. І настирливо, з натхненням будували вузькоколійку.
Про комсомольців, які пройшли таке серйозне випробування, потім говорили: «Вони пройшли Боярку», і це було високою похвалою.
Трудовий подвиг київських комсомольців, що побудували в Боярці вузькоколійну залізницю, зображений в романі М. О. Островського «Як гартувалася сталь».
В 1957 році на станції Боярка відкрито меморіальну дошку. На ній зроблено напис: «На станції Боярка у жовтні-грудні 1921 року видатний радянський письменник М. О. Островський прокладав з комсомольцями Києва вузькоколійну залізницю».
Встановлено меморіальну дошку також на будинку, де в той час жив Микола Островський (зараз тут середня школа)/
В Боярці жив і працював останні свої роки видатний український поет Володимир Іванович Самійленко. Народився В. І. Самійленко 3 лютого (22 січня) 1864 року в місті Сорочинцях на Полтавщині. В літературі він виступив в середині 80-х років. Перша збірка поета «З поезії Володимира Самійленка» вийшла в 1890 році в Києві. Виступ молодого талановитого поета був прихильно зустрінутий критикою, зокрема Іваном Франком. Найбільш видатні його вірші — «Елегія», «Пісні про відомого Василя», «Собаки», «Ідеальний публіцист», «Божий приклад», «Мрія бюрократа», «Дума-цяця»,
149
Меморіальна дошка на станції Боярка.
«Вечірня пісня» («Тихесенький вечір на землю спадає...») талановита гумористична поема «Спритний ченчик», спрямована проти церкви і римського папства.
Помер Самійленко 12 серпня 1925 року. Поет похований в мальовничому куточку Боярки біля ставу.
Оточена лісами Боярка — одне з чудових місць відпочинку. Темний силует боярського лісу вимальовується на горизонті ще далеко від міста. Тінисті вулиці Боярки починаються від самої станції. Тут знаходяться численні санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори.
На західній околиці Боярки протікає невеликий струмок, який тихо несе свої води до Ірпеня. По течії струмка створено декілька штучних ставів.
На водоймах Боярки організована спортивна риболовна база. В ставах загальною площею 5,5 гектара штучно рознодиться риба — короп, білий карась та інша. Ловля риби дозволяється виключно вудками.
Різноманітність деревонасаджень надає боярському лісу своєрідної краси. За містом зразу ж починаються вікові сосни. Ця ділянка лі.су розріджена, що збільшує доступ сонячного проміння, а тому на відміну від густих сосняків тут є багата низькоросла рослии-
150
Електропоїзд Київ—Боярка.
Станція Боярка
ністк Масиви соснового лісу тягнуться від станції Боярки далеко в напрямі Василькова. За сосняком є значні ділянки листяного лісу, в якому переважають дуб, береза, осика. Після дощів у лісі з’являється багато грибів: сироїжок, маслюків, підосичників, рижиків та інших.
В Боярці збереглися вал і рів скіфського поселення. На захід від міста серед степу височать великі кургани скіфського часу.
ФАСТІВ
Місто, центр Фастівського району. Від Києва по електрифікованій дільниці Південно-Західної залізниці — 64 км.
Стародавнє місто Фастів стоїть на річці Унаві. Офіційною датою його виникнення вважають 1423 рік. Однак археологічні розкопки говорять про те, що на місці, де стоїть зараз Фастів, близько 20 тисяч років тому вже жили люди. В 1954 році в місті під час будівництва школи в котловані на глибині 3,2 метра були виявлені залишки пізньопалеолітичної стоянки: кістки мамонта, дикого коня та різноманітні знаряддя праці.
Фастів часто спустошувався кочовниками-печенігами, половцями, а пізніше — татарами, польською шляхтою. Свідками тих часів є група могил між Фастовом і Мар’янізкою, відома під назвою Переп’ят.
На протязі десятиріч між польськими князями Ма-каревичами, Збаражськими, - Харлінськими, Любомир-ськими і папськими епіскопами Верещинськими, Кази-мирівськими та іншими шляхтичами точилася боротьба за володіння Фастовом. Польські магнати і духовенство намагались закріпитися в Фастові і перетворити його на центр поневолення українського народу, будували тут свої церкви, монастирі, друкарні, насаджували католицизм. Один з колонізаторів, папський епіскоп Киї ’ський Верещинський навіть перейменував Фастів на Новий Верещин.
Підступним діям духовенства і магнатів поклала кінець визвольна війна українського народу 1648—1654 років.
Після вигнання польських панів з Фастова в місті
Ш
деяким час перебував Богдан Хмельницький. Тут ним були сформовані нові полки, до яких увійшли « фастівські козаки. В 1654 році Богдан Хмельницький з Московським воєводою Бутурліним прийняв від жителів Фастова присягу на вірність Росії.
Після тоивалої упертої боротьби з панською Польщею в 1686 році за «Вічним миром» Фастів відходить до Польщі і становиться на деякий час кордоном між Росією і Польщею.
Від тих часів зберігся .земляний вал, що проходить від Митниці до річок Ірпінь, Унава, Стугна. В 1686 році видатний син українського народу полковник Семен Палій, продовжувач справи Богдана Хмельницького, заново укріпив Фастів. До Палія перебігали селяни і козаки з земель, які відійшли під володіння панської Польщі. Семен Палій організував на Правобережній Україні загони для боротьби проти татарської і турецької навал на Україні. Він неодноразово звертався до царя Петра І з проханням возз’єднати Правобережну Україну з Лівобережною та з Росією.
В 1704 році зраднику українського народу Мазепі хитрощами вдалося захопити Семена Палія і вислати в Сибір. Після зради Мазепи Петро І у 1708 році дав наказ повернути Семена Палія з заслання.
В 1712—1714 роках відбулося переселення жителів Фастова на землі, що відходили до Росії, — в район села Митниця. Фастів був переданий польським поміщикам. Однак боротьба населення Фастівщини проти магнатів і шляхти продовжувалась. В 1768 році Фастів був занятий проводирями гайдамаків М. Швачкою і І. Бондаренком. Шляхту вигнали з міста.
Влітку 1846 року у Фастові перебував Т. Г. Шевченко. Працюючи в київській археологічній комісії, поет брав участь в археологічних розкопках. Т.' Г. Шевченко у Фастові записував народні пісні, зокрема про Палія, зробив чимало побутових малюнків.
Фастів був свідком багатотисячних виступів трудящих проти царського самодержавства. Тут точилися бої Червоної Армії з бандами Петлюри, Денікіна, Мах-на та іншими ворогами народу, В серпні 1919 року в місті_ відбувся короткий бій Одеської групи Червоної Армії з денікінськими частинами, який закінчився розгромом останніх. Червоноармійці, що -загинули в цьо-
 152
Доярка. Будинок.* в якому жив М- Островськиц,
Боярка. На ставу.
Фастів. Парк. Братня могила воїнів, що загинули в боях проти фашистських загарбників.
Фастів. Археологічні розкопки.
му бою, поховані в братній могилі, в міському парку культури.
Докорінно змінилося обличчя Фастова за роки Радянської влади. Зросли нові корпуси машинобудівель-ного заводу «Червоний Жовтень», мебльової і швейної фабрик. В п’ять разів збільшилась потужність залізничного вузла.
В місті працюють пивоварний, хлібний заводи, млин, підприємства по обслужуванню залізничного транспорту. Населення міста зросло більше, ніж у 4 рази. За останні роки збудовано 1238 житлових будинків, створена 21 нова вулиця.
В Фастові — 6 середніх, 3 початкових школи, сільськогосподарська школа, зоотехнікум, 17 клубів і бібліотек, ряд медично-лікувальних закладів.
До наших днів у місті збереглася збудована в 1716 році Покровська церква, яка належать до кращих пам’ятників української народної архітектури.
ВЕПРИК
Село Фастівського району. Від Фастова — 7 км.
У Веприку провів останні роки свого життя видатний український композитор Кирило Григорович Стецен-ко. Він народився 12 травня 1882 року в селі Квітки на Канівщині, в бідній багатодітній сім’ї провінціаль-ного художника-самоука.
Стеценко змалку виявляв значні здібності до музики і малювання. Разом з братами і сестрами він брав участь у домашніх співах. Українська народна пісня рано збудила в ньому прагнення до музичної творчості.
Семирічного хлопчика батьки віддають в науку до дяка, який вчить його грамоти і співу по нотах. Загальну освіту Стеценко здобув у київській бурсі, а після закінчення її — в семінарії. Він співає в бурсацькому хорі, згодом стає керівником його.
В 1899 році Стеценко познайомився з М. В. Лисен-ком, видатним композитором і активним громадським діячем, - що невтомно боровся за розвиток української
153
Веприк,. Будинок, де жив композитор К. Б. Стеценко.
музичної культури. Під впливом Лисенка пробуджується і починає формуватись творча думка Стеценка.
Народні пісні стають основою його творчості.
В 1903 році Стеценко закінчує семінарію і згодом — музичну школу імені Лисенка. Композитор багато і наполегливо працює над поглибленням своїх музично-теоретичних знань. Але матеріальна незабезпеченість змусила його шукати сталого заробітку. Стеценко працює у Київській подільській жіночій гімназії та Київській церковно-учительській семінарії, де викладає спів, керує хором.
За пропаганду творів Лисенка та українських народних пісень в 1907 році його було заарештовано і заслано в Олександр-Грушневський — тоді глухе місто Донецької області, з правом викладати спів тільки в початковій школі.
Але репресії не зламали творчої активності композитора. За період 1905—1911 років один за одним з’являються твори композитора: обробка шевченківського
164
«Заповіту», сатиричний романс «Цар Горох», «Сон», «Прометей», «Веснонько-весно», музика до п’єси «Сватання на Гончарівні» Г. Квітки-Основ’яненка, дві дитячі опери — «Лисичка, котик і півник» та «Івасик-Телесик», романси «Вечірня пісня», «Плавай, плавай, лебедонько» та інші.
Революція 1905 року збудила у Стеценка особливий інтерес до героїчних народних образів. В його творчості гостріше зазвучали мотиви соціального протесту. Не випадково увагу композитора привертає революційно-демократична поезія Шевченка, Грабовського, Франка, Лесі Українки. Композитор пише два акти опери «Кармалюк», в центрі якої — образ українського народного героя кріпака-повстанця.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції талант композитора розвинувся з новою силою. В цей період написані його кращі романси та пісні на тексти Лесі Українки.
І травня 1922 року К. Г. Стеценко помер у Веприку, В селі зберігається хата, де жив композитор.
Веприк, Могила К. Г. Стеценка.
155
ТРИЛІСИ
Село Фастівського району. Від Фастова — 13 км.
Триліси розташовані біля річки Кам’янки. Це стародавнє село згадується в документах XIV—XVI сторіч.
В 1600 році татари зруйнували село, але воно скоро відродилось.
В період визвольної війни українського народу проти польської шляхти 1648—1654 років поляки знищили село. В щоденнику одного з свідків тих подій записано «трупов везде полно: по домах, погребах, коморах, охоло местечка и по полях полно везде мужчин и жен-щин с детьми. Повидимому не менее 2000 душ; потому что все местечко равно как замок с фольварком до остатку сожженьї в прах. Церковь тоже сгорела. Даже дубьі, которьіми замок и местечко бьіли огражденьї.. и те сожженьї. Таким образом вдруг все бнло истреб-лено огнем и мечом».
Тільки на початку XVIII сторіччя село знову почало заселятися.
На горбі над дорогою, що йде з села Триліси до Паволоча, є братська могила декабристів.
4 січня 1826 року в братській могилі поховані офіцери І. Муравйов-Апостол, М. Щепілло, А. Кузь-мін та солдати І. Акусов, М. Юрій, Ю. Юрій, С. Іванов, І. Єпіфанов, Є. Михайлов.
Іполит Муравйов-Апостол — брат Сергія Мура.вйова-Апостола, керівника повстання Чернігівського полку— загинув піД час бою в районі Устимівки.
Михайло Щепілло, член «Південного товариства», загинув 3 січня 1826 року під час бою повсталих солдат Чернігівського полку з каральним загоном в районі села Устимівка.
Анастасій Кузьмія, член «Товариства об’єднаних слов’ян^, один з активних керівників повстання Чернігівського полку, теж загинув в боях під Устиміркою.
Сучасні Триліси — одне з найбільших сіл Фастівського району. В ньому 1184 двори. Членами місцевого колгоспу імені Т Г. Шевченка є 2910 жителів села. Артіль має розвинене багатогалузеве господарство. В рільництві тут найбільше поширені зернові культури, цукровий буряк, льон, розвинуто тваринництво. Значні доходи приносять садівництво та городництво.
156
Дорога на Фастів, Е>іля Ясногородки.
Ярошівка. Могила Г еро я Радянського Союзу професора П. М. Буйка.
З 3583 гектарів землі, якими володіє колгосп, 2563 гектари становить орна земля, 51 гектар — сади, 111 гектарів — природні сіножаті, 26 гектарів — ліс тощо. Артіль має п’ять ставів та водоймищ.
ЯРОШІВКА
Село Фастівського району. Від Фастова—18 км.
В селі знаходиться могила Героя Радянського Союзу професора Петра Михайловича Буйка, пам’ять якого свято шанує український народ.
Видатний хірург професор Буйко боровся за людське щастя. Метою його життя було безкорисливе служіння своєму народові.
В перші дні Великої Вітчизняної війни П. М. Буйко залишив клініку в Києві і добровільно пішов на фронт, вважаючи, що саме там потрібні досвідчені руки хірурга.
Через чотири місяці його, тяжко пораненого, в непритомному стані, взяли у полон фашисти. Змучений, виснажений, Петро Михайлович, ледве тримаючись на ногах, пройшов в колоні полонених по вулицях рідного Києва. Професор так знесилив, що його, напевно, пристрелили б конвоїри, коли б не підтримали товариші. Таку ж підтримку дістав він згодом, коли опинився сам, непритомний, на степовій дорозі. Прості радянські люди, рискуючи власним життям, переховали його, а потім доставили у фастівську лікарню.
Квартира П. М. Буйка у Фастові стала центром, звідки розповсюджувалися листівки, куди йадходили відомості про сили ворога. Професор установив зв’язки з партизанським загоном Грисюка. Про діяльність П. М. Буйка стало відомо німцям, які установили за ним постійний нагляд. Коли виникла загроза арешту, Буйко з своїми товаришами перебрався до партизан-" ського загону.
Розлючені своїми поразками на фронтах фашисти кидали цілі військові з’єднання на боротьбу з партизанами. Загін тижнями не виходив з боїв. В цей час радянські війська вже були під Києвом. Ще тиждень, два, говорив професор, і він чекатиме своїх дорогих друзів-партизан у себе вдома, в Києві.
Проте партизанський загін опинився в оточенні.
157
Скрізь кишіли есесівські каральні загони. Було прийнято рішення пробиватись окремими групами. До поранених, які знаходились в навколишніх селах, треба було послати лікаря. П. М. Буйко вирішив іти сам. По дорозі його схопили фашисти. Все, на що тільки здатні були «цивілізовані» інквізитори XX сторіччя, було застосовано до Петра Михайловича Буйка, але професор комуніст залишався незламним. Жодного слова, крім слів ганьби і презирства, не почули вороги з його вуст.
Після довгих нелюдських катувань Петра Михайловича Буйка спалили живим у селянській хаті.
На високому горбі над річкою, на місті страшного пожарища виросла могила, яку від ранньої весни до пізньої осені прикрашають квіти.
Вірному сину Радянської Батьківщини, відважному партизану — професору П. М. Буйку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Селяни Яро-шівки назвали свій колгосп ім’ям П. М. Буйка.


Північна частина області
(Шляхи сполучення: вітка Київ — Коростень Південно-Західної залізниці, шосе Київ—Поліське, Київ—Ново-Шепеличі)
І
МАКАРІВ
Селище, центр Макарівського району. Від Києва по автостраді Київ—Львів до повороту на 41 кілометрі, від повороту — 5 км.
Селище розташоване на правій притоці Тетерева — річці Здвиж. Виникло воно в XVI сторіччі. З того часу збереглися вали і рови, що оточували древнє місто.
В сьогоднішньому Макарові — два колгоспи, ряд підприємств по переробці сільськогосподарських продуктів: маслозавод, плодоконсервний завод тощо, працює промкомбінат, створено широку сітку соціально-культурних установ.
Широко відома макарівська лікарня, колектив якої вперше в Радянському Союзі розробив на основі вчення І. П. Павлова охоронно-лікувальний режим. Одночасно лікарі розробили методику умовно-рефлекторного лікувального сну, яка полягає в створенні снотворного умовного рефлексу. Ця методика виключає користування снотворними препаратами.
Режим макарівської лікарні дістав широке визнання не тільки в СРСР, а й закордоном, де його називають також «радянським методом організації лікувальної справи». Про нього написані численні наукові роботи.
В Чехословаччині є лікарні, які називають макарів-ськими. В вестибюлях чехословацьких лікувальних закладів висять лозунги: «Макарове — наша мета».
В рішенні Павловської сесії лікарів в Софії говориться: «На основі макарівського досвіду перебудо
К-257—11
161
вується охорона здоров’я Болгарської Республіки в павловському напрямі».
Впровадження охоронно-лікувального режиму вважають в Китаї «поворотним етапом в роботі китайських лікарень» (передмова до збірника «Охоронно-лікувальний режим», Пекін, 1956 рік).
Завдяки впровадженню охоронного режиму макарів-ської лікарні, в багатьох лікувальних закладах скоротилися строки лікування, підвищилась культура медичного обслужування.
Макарівська лікарня на 100 ліжок розміщена в трьох корпусах. Вона має в своєму розпорядженні сучасне медичне обладнання, рентгенкабінет, томофлюорограф, кабінет фізіотерапії, кисневі палатки, біохімічну лабораторію, апаратуру для газового наркозу тощо.
На території лікарні створено парк. Спеціально підібрані, його дерева відзначаються високою фітонцидні-стю, що сприяє створенню лікувального мікроклімату. Парк прикрашають скульптури, фонтани, теремки-голу-б’ятні, бар’єри з відображеннями білок, фазанів, лисиць.
ЗАБУЯННЯ
Село Макарівського району. Від Києва по автостраді Київ—Львів до повороту на 47 кілометрі, від повороту по шосе через Макарів — 23 км.
Забуяння знаходиться в мальовничій місцевості, серед лісного масиву. В районі Забуяння в 1942 році був створений партизанський загін, що став ядром відомого партизанського з’єднання імені М. С. Хрущова. Через Забуяння в 1943 році проходили з’єднання Ковпака, Наумова та інші партизанські з’єднання і загони.
Трудівники села давно загоїли рани, нанесені тимчасовою фашистською окупацією. Місцевий колгосп «Україна» ртає високодоходним багатогалузевим господарством, на базі якого невпинно зростає добробут і культура людей. Колгосп розгорнув в селі велике будівництво, в яке щороку вкладуються значні кошти. В 1957 році, наприклад, на капітальне будівництво в селі було витрачено 884 тисячі карбованців. Однією з самих доходних культур в колгоспі є льон.
162
ІРПІНЬ
Місто Києво-Святошинського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці — 27 км. По шосе — 27 км.
Ірпінь знаходиться в мальовничій лісній місцевості між річками Ірпінь та Бучанка. Він славиться своїми благоустроєними санаторіями, будинками відпочинку, піонерськими таборами.
В Ірпінському лісному масиві чисте, прозоре повітря, напоєне ароматами хвої, лісової медуниці, ромашки, пахучих трав. Є багато затишних, тінистих алей, для прогулянок.
Через молодий сосновий лісок вздовж берега сріблястої річки, через колгоспні сади і городи лежить шлях до 700-річного дуба, який завжди приваблює до себе відпочиваючих і численних туристів.
В місті, над річкою Бучанкою, виросли корпуси висо-комеханізованого цегельно черепичного заводу — одного з найбільших в країні. Працюють підприємства по виробництву торфодобуваючих машин, лісопильний завод. Місто має широку сітку загальних та спеціальних учбових закладів і культурно-освітніх установ.
В 1947 році розпочалося освоєння заплави річки Ірпінь. Піднято близько 10 тисяч гектарів родючих торфовищ. Багато колгоспів Києво-Святошинського, Дилерського, Васильківського, Фастівського, Бишів-ського і Бородянського районів вирощують на осушених землях Ірпінської заплави високі урожаї овочів, картоплі, кормових та інших культур.
ВОРЗЕЛЬ
Селище Києво-Святошинського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці — 35 км. По шосе — 35 км.
Серед чарівної природи у неповторному по красі листяному лісі розташований один з найбільших курортів України — Ворзель,
Винятково вдало поєднуються тут різноманітні природні чинники. Теплий здоровий клімат, зелені лісні масиви, чисті, прозорі стави, голубе сяйво безмежного неба. Дуб і береза, сосна і ялина, верба і тополя, липа і явір створюють щедру й багату палітру барв і відтінків.
163
11*
Численні корпуси двох десятків санаторіїв і будинків відпочинку оточені столітніми дубами, липами, чагарником і пахучими різнобарвними квітами.
Ворзельські санаторії для лікування функціональних неврозів і захворювань дихальних каналів відомі далеко за межами республіки. В здравницях широко запроваджуються фізіо-, гідро- та рентгене терапевтичні методи лікування.
Ворзель — улюблене місце прогулянок і відпочинку киян.
За генеральним планом реконструкції та розвитку курорту в селищі проводиться велике комунально-житлове та культурне будівництво.
КЛАВДІЄВО-ТАРАСОВЕ
Селище Бородянського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці — 47 км.
Ліси і болота навколо Клавдієва стали свідками героїчної боротьби радянських партизанів проти фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни.
На південь від Клавдієва в замінованому гітлерівцями Козинському лісі, в урочищі Кобилячий Мох в 1942 році був створений Київський партизанський загін на чолі з М. Кузнецем. Відважні партизани діяли в Бородянському районі поблизу Києва.
У вересні 1943 року цей загін влився в Сумське з’єднання М. 1. Наумова. На базі підпільної групи Б. А. Міндича і залишених Кузнецем людей на чолі з Ніколаєнком тут виросли нові партизанські загони — Київський другий, Тетерівський, Бородянський третій.
Партизанське з’єднання Наумова, що діяло восени 1943 року в районі Клавдієвських дач, поповнивши свої сили за рахунок Київського, Бородянського та Макарівського загонів, готувалося нанести удар по обороні гітлерівців з тилу і цим допомогти Радянській Армії ь оволодінні Києвом.
Силами партизанів було проведено розвідку системи оборони фашистів у Києьі, яка дала цінні відомості радянським частинам і забезпечила успішне бомбардування артилерійських складів та баз ворога в районі Клавдієва і Бородянки. Висадивши у повітря кілька
164
залізничних і шосейних мостів, в тому числі Ірпінський та Бучанськпй, загони партизанського з’єднання не дали окупантам вивезти цінне майно з Києва.
Незважаючи ча нестачу резервів для фронту, фашистське командування змушене було кинути війська для боротьби з партизанськими загонами Наумова. Для каральної експедиції ворог виділив великий моторизований загін, багато бронемашин і гармат. Намагаючись оточити партизанів та розгромити їх, гітлерівці не раз нав’язували загонам Наумова бої біля сіл Майданівка. Устимівка, Будилівка, Біла Криниця, Тетерів. Проте партизанські загони були незламними. Вони відтягували на себе все більше сил окупантів, створювали в тилу ворога постійне напруження, допомагаючи цим оегулярним радянським військам, що вели наступ на Київ.
НОВА ГРЕБЛЯ
Село Боподямського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Боярка — 58 км, від станції — 6 км.
На околиці села, на хуторі Вабля, збепігається будинок, де в 1919 ропі знаходився штаб 2-ї стрілецької бригади, якою командував Г. І. Котовський.
Просуваючись на Київ, частини Червоної Армії в кровопролитних боях громили банди петлюрівців, дені-кінців та інших вопогів молодої Радянської республіки. Після взяття Житомира 2-га стрілецька бригада Г. І. Котовського одержала наказ зайняти дільницю фронту Нова Гребля—Бородянка—Берестянка, захопити і закріпити за собою переправи через річку Здвиж і підготувати плацдарм для наступу наших військ на Київ.
Протягом перших днів жовтня котовці відбивали атаки денікінців, а в ніч з 6 на 7 — самі перейшли в наступ і в жорстокому бою звільнили Нову Греблю.
Через 6 років після цих подій Г. І. Котовський писав: <Вночі ворог одинадцять раз атакував горстку наших бійців, які в одних лише натільних сорочках... босоніж (жовтень місяць) відбивали сильного, добре
165
озброєного противника з своїх окопчиків і барикад, нашвидку збудованих з колод і піску. Багато казкового, легендарного героїзму було проявлено в цю ніч як окремими героями, так і в цілому обома полками.
Багатьох і багатьох вже немає в живих, і майже нічого не записано з цієї жахливої ночі, що повинно було б передаватися з покоління в покоління як приклад найвищої революційної мужності і самопожертви.
На світанку, без артилерійської підготовки два невеликих полки при підтримці змішаного ескадрону перейшли в контрнаступ, кинулись на противника з штиками.
Ніколи до цього і після цього, за весь час громадянської війни мені не доводилося бачити такого запеклого бою, такої справді смертельної сутички...
Нечисленні полки після цього бою ще більше порідшали, але завдання було виконане і противника цілком знищено»...
ЗАГАЛЬЦІ
Село Бородянського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці — 65 км.
В жовтні 1919 року в Загальцях знаходився штаб 2-ї стрілецької бригади на чолі з Г. І. Котовським. Штаб здійснював оперативне керівництво боями в районі села Нова Гребля. Друга стрілецька бригада розбила денікінців на ділянці Андріївка — Нова Гребля—Бо-родянка і оволоділа переправами через річку Здвиж, що мало вирішальне значення для наступу Червоної Армії на всьому Південно-Західньому фронті та звільнення Києва від ворога.
Будинок, в якому містився штаб, не зберігся.
Колгосп «Зоря» в Загальцях — типове господарство на Поліссі. За артіллю закріплено 3894 гектари земельних угідь: в тому числі 1842 гектари орної землі, 851 гектар природних сіножатей, 42 гектари під садами тощо. Колгоспники вирощують зернові культури, льон, цукровий буряк, овочі. Розвинено тваринництво. В 1957 році колгосп одержав понад чотири мільйони карбованців прибутку (2,5 мільйона — від рослинництва, 1,5 мільйона від тваринництва). Оплата трудодня в артілі висока.
166
БЛИ СТАВИ ЦЯ
Село Бородянського району. Від Києва по шосе — 37 км.
На заплаві річки Протви ще в XIV сторіччі виникло село Блиставиця. Змінювались в ньому володарі-крі-посники, а життя селян залишалось тяжким і безрадісним.
В 1887 році краєзнавець-мандрівник Лаврентій По-хилевич в статистичних та історичних замітках про повіти Київської губернії писав:
«Село Блиставица имеет довольно приятное место-положение. Здесь обширньїй владельческий ток с зна-чительньїми запасами хлеба в скирдах и амбарах. Вла-делец считается одним из лучших сельских хозяев в окрестности Києва, но крестьяне не пользуются доволь-ствием».
Великий Жовтень відкрив нову сторінку в житті поліського села.
Вчителі та учні місцевої школи зібрали багатий матеріал, і в 1952 році в селі було відкрито краєзнавчий музей. В ньому розповідається про історію Блиставиці, про ті зміни, що сталися в селі за роки Радянської влади. Музей має два відділи — історії і природи, в яких нараховується зараз понад 1000 експонатів. Зберігаються археологічні знахідки. Серед речей, знайдених на території села, — кам’яна сокира, кремінні скребла, наконечники дротиків і ручний ударник періоду палеоліту, камінь до зернотерки, уламки посуду XIII сторіччя, козацькі люльки XVII—XVIII сторіч. В фондах музею — велика колекція монет і медалей.
У відділі історії представлені матеріали про події в повіті в період визвольної війни українського народу 1648—1654 років, зокрема про сподвижника Богдана Хмельницького—Івана Голоту, який підняв козаків проти польської шляхти і вступив в бій з ворогом під Загальцями.
Докладно показано, яким було село до революції. На карті земельних угідь села 1900 року визначено величезний масив поміщицької землі, а навколо нього на малородючих землях — убогі селянські наділи. Зберігається «техніка», якою користувалися хлібороби до
167
революції — дерев’яне рало, дерев’яна борона, коса тощо.
В матеріалах музею висвітлені події часів громадянської війни, бойові подвиги частин Червоної Армії під командуванням М. О. Щорса, Г. І. Котовського на території району.
В експозиції представлені документи про боротьбу трудящих села за встановлення Радянської влади. В одному з них говориться: «Ми, громадяни села Блиста-виця, Тостомельської області, Київського повіту, на загальних зборах заслухали і обговорили доповідь тов. Коварчука про поточний момент і дізналися, що влада на Україні перейшла до Рад, тобто справжніх захисників робітників, селян і солдат, тому постановили організувати в себе сільський революційний комітет, якому доручити управляти місцевими справами».
Ревком взяв на облік майно поміщицької економії, організував збір продуктів для Червоної Армії і трудящих міста, а після розгрому петлюрівців розподілив між селянами колишню поміщицьку землю.
Фотографії і документи відбивають важливіший період в житті села. В 1921 році в Блиставиці засновано споживче товариство, а в 1924 році сільськогосподарську артіль «Шлях правди». Це була знаменна подія. Вітати блиставчан приїхали в травні 1924 року члени уряду УРСР та керівники партійної організації на чолі з тодішнім головою ВУЦВК Г. І. Петровським.
Артіль швидко міцніла і розвивалась. Війна перервала мирну працю колгоспників. Документи музею розповідають про неймовірні страждання, які принесла блиставчанам тимчасова фашистська окупація. Гітлерівці пограбували колгосп і колгоспників, зруйнували громадські будівлі, розстріляли багатьох радянських патріотів, замордували в гестапо вчителя В. А. Кре-мінського, спалили разом з сім’єю голову колгоспу Петра Будника, 64 хлопців і дівчат погнали в рабство до фашистської Німеччини, 17 чоловіків заморили голодом у таборах для військовополонених.
Блиставчани чинили впептий опір окупантам, активно допомагали партизанам. Вони не дали фашистам жодного кілограма хліба, а в жовтні 1943 року залишили свої хати і переселилися в ліс під захист народних месників.
168
На автостраді.
Ірпінь
Ворзель. Санаторій № 1,
Зима
В післявоєнні роки за допомогою всього радянського народу блиставчани відбудували своє господарство.
В краєзнавчому музеї висить ілюстрована карта з написом: «Наша сила —в дружбі народів». На ній стрілками показано, що саме одержує село з різних пунктів Радянського Союзу.
Широко висвітлено в експозиції музею економіку колгоспу.
На колгоспних ланах нині працюють трактори, зернові, силосні, картоплезбиральні, льонозбиральні комбайни, автомашини та багато іншої техніки. За допомогою електроенергії діють колгоспний млин, пилорама, насосна установка з мотором, сортувальні машини, подається вода на ферми, рухаються колеса Санталова на льонопереробному пункті.
Завдяки широкому застосуванню механізації і передової агротехніки в колгоспі значно підвищилась урожайність. Колгосп «Шлях правди» — учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1957 року.
В музеї розповідається про невпинний зріст добробуту і культури населення села. Тільки в останні роки колгоспники спорудили 97 будинків. Вулиці обсаджені декоративними деревами, будинки колгоспників потопають в зелені фруктових садів. Село електрифіковано і радіофіковано, в багатьох будинках — телевізори.
В Блиставиці є семирічна школа, сільмаг і продовольчий магазин, радіовузол, медичний і ветеринарний пункти, клуб, дві бібліотеки з книжковим фондом понад 10 тисяч томів, поштове відділення. Жителі села передплачують понад 400 різних газет і журналів.
Краєзнавчий музей, фонд якого щороку зростає, користується великою популярністю серед жителів Блиставиці і навколишніх сіл.
ЗА РУД Д Я
Село Розважівського району. Від райцентри— 21 км.
Село відоме як один з центрів партизанського^ руху в Київській області в період Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 років. Тут у серпні 1943 року відбулася обласна нарада керівників партійного підпілля і партизанського руху Київської області. Всі жителі Заруддя, крім тих, які билися з ворогом в рядах Радянської Армії, пішли в партизани.
169
Партизани — вчорашні колгоспники заруддянських артілей імені Орджонікідзе та «Червоний колос» — бачили, яке лихо несе їм гітлерівська окупація. Ще не забули вони, а дехто знав по розповідях старих людей, яким було селянське життя за панів. Розташоване в мальовничій місцевості село було розкішним мисливським табором поміщика. В графському маєтку пани вели розгульне життя, а з селянських хат не виходили злидні. Вже взимку у селян невистачало хліба і вони з торбою за плечима йшли на заробітки: наймались на лісорозробки, гонили плоти. Селяни повстали проти своїх гнобителів. Та царські прислужники жорстоко покарали заруддянців. На каторгу були відправлені керівники повстання Ілля Приймаченко, Данило Герасименко, Дмитро Гніденко.
Лише Радянська влада дала селянам землю і щастя. Об’єднавшись в колгосп, заруддянці створили зразкове колективне господарство.
В роки Великої Вітчизняної війни разом з усім радянським народом заруддянці пішли на захист завоювань Жовтня.
Загарбники жорстоко помстились патріотам за їх вірність Батьківщині. Двічі озвірілі фашисти палили село, катували жінок, стариків і дітей. Каральні загони гітлерівців спустошили Заруддя.
Після перемоги повернулись партизани в село і дружно взялися за відродження колективного господарства. На місті руїн і згарищ виросло нове Заруддя. Піднеслись просторі житлові будинки, виробничі будівлі колгоспу, стала до ладу власна гідроелектростанція. Побудовано школу, клуб, бібліотеку, дитячі ясла.
НОВІ ПЕТРІВЦІ
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ—21 км. По Дніпру—26 км.
В період вирішальних боїв Радянської Армії за визволення Радянської України від гітлерівських загарбників війська 1-го Українського фронту форсували Дніпро. В кінці жовтня 1943 року на околиці села Нові Петрівці, Києво-Святошинського району, був споруджений командний пункт 1-го Українського фронту, з якого здійснювалось керівництво бойовими операціями
170
по розгрому фашистських військ в районі Києва. Цими операціями безпосередньо керували командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін і член Військової Ради фронту генерал-лейтенант М. С. Хрущов.
З Новопетрівського плацдарму частини Радянської Армії нанесли рішучий удар по ворогу, в результаті чого 6 листопада 1943 року був визволений від фашистських загарбників Київ.
Командний пункт 1-го Українського фронту є одним з видатних пам’ятників Великої Вітчизняної війни. Він являє собою систему траншей з бліндажами, пунктом зв’язку, спостережними пунктами генерала армії М. Ф. Ватутіна, генерал-лейтенанта М. С. Хрущова, генерал-полковника К. С. Москаленка, генерал-лейтенанта П. С. Рибалка.
Постановою Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки командний пункт 1-го Українського фронту Радянської Армії та територія, на якій він розташований, оголошено заповідником.
Командний пункт 1-го Українського фронту в селі Нові Петрівці є філіалом Київського державного історичного музею. Він відкритий для відвідувачів щоденно
Нові Петрівці. Ьхід до заповідника.
171
Схема командного пункту 1-го Українського фронту Радянської Армії в с. Нові Петрівці.
Умовні позначення:
1 — Вузол зв’язку при СП генерала Ватутіна, 2— Бліндаж оперативної групи 38 А, 3 — Бліндаж генерала Москаленка 4_
Бліндаж та СП генералів Ватутіна й Хрущова, б — Бліндаж генерала Рибалка.
з 9 години ранку до 7 години вечора. Організовані екскурсії обслуговуються екскурсоводами Державного історичного музею, туристської бази Києва та Республіканської екскурсійно-туристської станції Міністерства освіти Української РСР.
лютіж
Село Дилерського району. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ — ЗО км.
В жовтні 1943 року радянські війська вели напружену боротьбу з ворогом в районі міжріччя Дніпра і Десни за розширення плацдарму на північ від Києва.
Стрілецькі з’єднання генерала Чібісова, переправляючись на правий берег Дніпра, вели бої з ворогом в надзвичайно тяжких умовах — перед ними височіла крута стіна берега. Взяти цю твердиню зі сходу було неможливо. У зв’язку з цим удар був спрямований далі, на північ, де берег похилий. Нашим військам вдалося переправитись і захопити на правому березі біля села Лютіж плацдарм близько п’яти кілометрів в ширину і двадцяти в глибину. Сюди на допомогу піхоті, з боями форсуючи Десну і Дніпро, поспішали танкові з’єднання генерала Кравченка.
Велика група фашистської піхоти і танків кинулась на північ від Києва, силкуючись відсікти радянські війська від переправ, ліквідувати Лютізький плацдарм і знищити радянські стрілецькі з’єднання, які там знаходились.
У відповідь на це з’єднання генерала Кравченка спрямувало удар на схід від Дніпра, відрізавши наступаюче на північ вороже угруповання від Києва. Несподіваний удар був згубний для ворога. Радянські війська міцно тримали плацдарм.
Командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії Ватутін прийняв рішення перекинути війська з Букрин-ського плацдарму на північ від Києва_ для нанесення раптового удару по ворожих силах київського угрупо вання і визволення столиці Радянської України.
Дії радянських військ на Букринському плацдармі притягнули до цього району головні сили київського угруповання ворога і його резерви з ближніх фронтів. Дальшими атаками радянські війська скували ці
173
сили, чим переконали гітлерівське командування в тому, що основний удар радянські частини намагаються нанести південніше Києва.
В цей час танкове з’єднання генерала Рибалка і май-же всю масу артилерії з Букринського плацдарму потай блискавичним маневром було перекинуто на північний Лютізький плацдарм.
У призначений час танки і гармати, переправлені через Десну і Дніпро, були зосереджені на плацдармі. Війська рвались у бій за Київ. Генерал Черняхівський писав тоді Верховному Головнокомандуючому: «За два з лишком роки я ніколи і нічого не просив. Зараз прошу про одне — дати мені напрямок на Київ».
На Лютізький плацдарм прибув генерал армії Ва-тутін і член Військової Ради фронту генерал-лейтенант М. С. Хрущов. їх командний пункт знаходився в двох кілометрах від села Лютіж.
Настало 3 листопада 1943 року. Розтоплюючи легкий туман, на мить піднялось сонце, освітило верховіття могутніх дерев, які ховали за собою древній Київ. Під командуванням генерала армії Ватутіна і члена Військової Ради фронту генерал-лейтенанта М. С. Хрущова розпочався вирішальний наступ за визволення столиці Радянської України — Києва.
ДЕМИДІВ
Село Дилерського району. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ — 35 км.
Село розкинулось на лівому березі річки Ірпінь.
В сучасному Демидові ніщо не нагадує дореволюційне глухе село з кривими вулицями, яке було відрізане Ірпінськими трясовинами від усього світу. Зусиллями радянських людей ірпінська заплава перетворюється на долину достатку. Одночасно тут виникають красиві соціалістичні села.
Обабіч широких вулиць Демидова в густій зелені садів червоніє черепиця дахів нових просторих будинків. Житлове будівництво набуло в селі широкого розмаху: вже споруджено понад 100 будинків і стільки ж з’явиться найближчим часом.
Архітектурне оформлення кварталів села різноманітне — будинки споруджуються за дев’ятьма типовими
-174
проектами. В глибині мальовничого скверу в центрі села знаходиться сільський клуб, поруч — великий будинок школи.
8 гектарів землі відведено під майбутній парк культури і відпочинку. Засновником колгоспу в селі Деми-дів був учитель-комуніст Л. Л. Васильєв, який загинув від рук куркулів в 1931 році.
Зростаюча економіка демидівського колгоспу імені Леніна стала основою росту добробуту і культури населення села. В Демидові є лікарня, аптека, відділення зв’язку, два сільських універмаги, чайна, дві школи, музична школа, клуб з стаціонарною кіноустановкою, чотири бібліотеки. Клуб і сільська бібліотека, яка нараховує 8 тисяч томів, були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
В селі працює понад вісімдесят спеціалістів—вчителів, агрономів, інженерів, механізаторів, лікарів, зоотехніків.
Жителі Демидова передплачують 600 газет і журналів. У кожному будинку є радіо, входить в побут телевізор.
ДИМЕРСЬКЕ СПОРТИВНЕ МИСЛИВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Від Києва по автостраді Київ—Мінськ до Димера— 43 км.
На північ від Димера, між Дніпром та річками Здвиж і Тетерів, на площі понад 76 тисяч гектарів знаходиться зразкове комплексне звірове господарство. Переважну більшість території займає сосновий ліс. В ньому живуть плямисті олені, бобри, козулі, дикі кабани, лисиці, єнотовидні собаки, куниці, з борової дичини тут водиться багато тетерів, куріпок, з водоплавної дичини — крижні, різні чиркові та куликові породи.
В господарстві проводяться зараз виключно охоронні заходи. Полювання заборонено.
В чотирьох кілометрах на північ від Димера, біля села Глібівки організована спортивна рибальська база «Глібівка».
В районі цієї бази (берег Дніпра, його затоки та озе-Еа) водиться судак, окунь, лящ, в’язь, щука, карась. Дтучно розводиться та охороняється молодняк.
775
Соснівка. Пам’ятник на братній могилі воїнів Радянської Армії.
176
бригади, якою командувач
Нова Гребля. Тут в 1919 році знаходився штаб 2-ї Г. І. Котовський
Нові Петрівці. Листопад 1943 року. На командному пункті під час наступу на Київ.
М. С. Хрущов і М. Ф. Ватутін під Києвом. З картини М. Хмелька.
По дорозі на Димер.
Будинок, шляхового майстра на автостраді поблизу Демидова.
«І '«ЯСТИ
Фронтон будинку.


Фрагмені фасаду.
Демидів. Будинок з мансардою.
Демидів. Будинок, з мансардою.
Демидів. Будинок, колгоспника.
ДемидІв. Забудова нової вулиці.
Демидів. На колгоспній птахофермі.

Дорога на Старосілля.
Поблизу Старосілля. Мальовничий куток на Дніпрі.
Біля Вишгорода. Танковий десант з’єднання генерала Кравченка. Листопад 1943 року.
На Десні.
Переправа танків через Десну. Жовтень 1943 р.
СОСНІ ВКА
Село Димерського району. Від Києва по шосе — 59 км.
Восени 1943 року в ході боїв радянських військ за звільнення Києва від німецьких загарбників танкове з’єднання генерала Кравченка почало свій навальний наступ на тил ворога. Одночасно, щоб забезпечити фланги і тил наших військ, було розпочато наступ на Соснівку, Димер і вздовж Дніпра. Успішним просуванням на цих напрямках наші війська скували частину німецьких резервів і не дали їм вийти на допомогу гітлерівцям в районі Києва.
З’єднання радянських військ в районі Соснівки вели кровопролитні бої. Гітлерівці намагалися ліквідувати натиск наших частин. За один лише день радянські бійці в районі сена відбили п'ятнадцять шалених контратак ворога.
Контрудар фашистських військ було зірвано.
На околиці села є братська могила воїнів, які загинули в боях з ворогом. Жителі села встановили на могилі пам’ятник-обеліск.
БЛІДЧА
Село І банківського району. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ до І банкова — 80 км, від Іванкова—23 км.
Село знаходиться на правому березі річки Тетерів серед вікових поліських лісів. В роки Великої Вітчизняної війни в Блідчі відбувались жорстокі бої партизанів з’єднання С. А. Ковпака з гітлерівськими загарбниками.
З’єднання в цей час діяло на Правобережній Україні в глибокому тилу ворога. Фашистське командування ставило завданням оточити партизанів Ковпака, не дати їм вийти до білоруських партизанів і, нарешті, знищити з’єднання.
З 12 по 14 березня 1943 року біля села на березі Тетерева тривали кровопролитні бої. Гітлерівське командування кинуло проти Ковпака значні сили: моторизований загін, багато бронемашин і гармат. Партизани розгромили карателів. Було знищено і потоплено в Тетереві кілька сот гітлерівців.
К-257—12	177
У Блідчі зберігається будинок (тепер тут Дйтячі ясЛА колгоспу «Перемога»), в якому в березні 1943 року знаходився штаб партизанського з’єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.
ЖЕРЕВА
Мисливське господарство Розважівського району. Від Києва по шосе до Розважева — 98 км, від Розва-жева — 6 км.
Звіровє господарство займає площу 3300 гектарів. Тут зустрічається лось, дикий кабан, козуля, лисиця, борсук, єнотовидна собака, заєць-русак. З борової дичини є тетерева, куріпки.
ГРЕЗЛЯ
Село Поліського району. Від Києва по автостраді Київ — Мінськ до Поліського — 130 км, від Поліського — 5 км.
Від села починається комплексне Грезлянське спортивно-мисливське господарство, яке межує з Білоруською РСР. Площа господарства— 12 567 гектарів. Тут росте мішаний ліс—сосна, дуб, береза, вільха, граб. На пониззі по берегах річки Уж ростуть чагарники — лоза, місцями ліщина. Велику площу займають болота. Господарство має багату мисливську фауну. Тут водяться лось, олень, дикий кабан, дика коза, лисиця, куниця кам’яна і лісна, білка, борсук, заєць. Із птахів найчастіше зустрічаються сірі куріпки, дикі качки, крижняні та чиркові породи,’ борова дичина — глухарі, рябчики, тетерева, вальдшнепи.
ЧОРНОБИЛЬ
Місто, центр Чорнобильського району.
Від Києва по Дніпру та Прип’яті— 134 км.
Місто стоїть на високому березі Прип’яті при впадінні в неї річки Уж. Вперше згадується Чорнобиль в літопису за 1193 рік. Від стародавніх часів поблизу міста збереглося обнесене валом і ровом скіфське городище. Тут знаходиться біля ЗО курганів. Під час розкопок великого кургану, відомого під назвою Татар-
178
Чорнобиль. Будинок., в якому відбувся 1-й з’їзд Рад повіту.
ський, знайдено залізну зброю. Поблизу виявлено клад срібних римських монет часів Антоніїв.
Після ліквідації монголо-татарського іга Чорнобиль складав особливе староство. З 1566 року він став містечком. Населення займалось судоходством, рибальством, городництвом.
Трудящі Чорнобиля активно боролись за встановлення Радянської влади. В 1920 році в місті відбувся 1-й з’їзд Рад Чорнобильського повіту, який проголосив встановлення Радянської влади в повіті.
Чорнобиль став одним з промислових центрів Київської області. Тут працюють судноремонтний, деревообробний заводи Київського раднаргоспу, ряд промислових артілей. Завершується спорудження великого механізованого цегельного заводу.
Чудовий пляж, мальовничі околиці зробили Чорнобиль улюбленим місцем літнього відпочинку трудящих.
179
12*
НОВО-ШЕПЕЛИЧІ
Село, Центр Новошепелицького району. Від Києва залізницею до станції Янів — 291 км, від Янова — 4 км
Від Київського річкового вокзалу по Дніпру та Прип’яті —164 км.
"ело розташоване на високому правому березі річки Прип’яті в басейні Дніпра.
Під час Великої Вітчизняної війни Ново-Шепеличі та навколишні села були місцем жорстоких боїв партизанів з фашистськими загарбниками. '23 вересня 1943 року партизани з’єднань імені Хрущова та імені Сталіна при підтримці артилерії вступили в бій з великим гарнізоном ворога, розташованим в Ново-Шепеличах. Народні месники знищили біля двохсот фашистів і поліцаїв та оволоділи районним центром.
Разом з населенням навколишніх сіл партизани допомагали регулярним частинам Радянської Армії. Вони збудували пловучий міст і три пароми, на яких війська генерала Пухова переправлялись на правий берег Дніпра.
Щоб вибити партизанів з цього важливого плацдарму, ворог підтягнув великі сили, включаючи танки та самохідні гармати. В упертому бою народні месники разом з регулярними частинами, що встигли переправитись на правий берег Дніпра, відбили атаку ворога і остаточно закріпили за собою плацдарм.
Ново-Шепеличі знаходяться в смузі правобережного Полісся, в лісистій, частково заболоченій місцевості. В економіці району головне місце посідає вирощування льону, картоплі, молочно-м’ясне тваринництво. В районному центрі працює овочево-сушильний завод, є ряд навчальних, культурно-освітніх та медичних установ.
180

Північно-східна частина області
(Шляхи сполучення: водний шлях по Дніпру та Десні, автострада Київ—Москва, вітка Київ—Чернігів Південно-Західної залізниці)
» А
СТАРОСІЛЛЯ
Село Вищедубечанського району. Від Києва по Дніпру — 20 км.
Старосілля розкинулось на правому березі Дніпра серед лісного масиву, який доходить до самої річки. Барвистий, мальовничий берег Старосілля з піщаним пляжем приваблює влітку до себе тисячі киян. По лінії Київ — Старосілля курсують спеціальні теплоходи.
Біля села виявлено місце розташування стоянки ранньонеолітичного часу.
МЕЖИГІР'Я
Урочище Києво-Святошинського району. Від Києва по Дніпру — 26 км.
Розташоване на правому березі Дніпра стародавнє село Межигір’я вважається одною з мальовничих околиць Києва. Узгір’я та яри урочища вкриті листяним лісом. З високих дніпровських круч відкривається чудовий краєвид на ліси лівого берега, на заплавину Десни.
Межигір’я згадується в документах XVI сторіччя. В кінці XVII та XVIII сторіччя тут існував козацький монастир, в якому жили старі запорожці.
13 червня 1843 року в Межигір’ї був Т. Г. Шевченко. Поет оглядав історичні пам’ятники, записував пісні, зробив малюнок монастиря. Перебуваючи на засланні,
183
Т. Г. Шевченко згадував про Межигір’я в поемі «Чернець*. В цьому творі поет яскраво зобразив народного героя Семена Палія. За переказами, Палій був похований у Межигірському монастирі.
ВИШГОРОД
Село Києво-Святошинського району.
Від Києва по автостраді Київ — Мінськ — 10 км.
Вишгород — одне з найстаріших слов’янських поселень— розташований на правому гористому березі Дніпра. Із знайдених решток городища видно, що Вишгород колись був людним містом. Як свідчать документи, тут була одна з резиденцій київської княгині Ольги. За часів Київської держави в XI—XII сторіччях Вишгород був укріплений оборонними спорудами.
Під час нападу татаро-монгольської орди у 1240 році місто зазнало великих руйнувань і перестало існувати. Від тих часів збереглися рів, вал і руїни старих княжих будівель, які охороняються як заповідник.
В жовтні — листопаді 1943 року під Вишгородом в в боях за визволення Києва від гітлерівських загарбників поряд з іншими військами відзначилось танкове з’єднання генерала Кравченка. Танкісти здійснили сміливий рейд: форсувавши Десну та Дніпро і переправившись через ріку Ірпінь, вони завдали удар ворогу на північ від Києва. Радянські війська зайняли ряд населених пунктів на правому березі Дніпра, в тому числі і Вишгород. З Вишгородського плацдарму почався наступ за визволення столиці Радянської України — Києва.
ОСЕЩИНА
Село Вищедубечанського району.
Від Києва до пристані «Гирло Десни» — 11 км.
За півтора кілометри від села, там, де лівий рукав Дніпра зливається з Десною, на території промколгоспу імені 17-го партз’їзду розташована Гирло-Деснянська спортивно-риболовна база.
184
СВАРОЮ
Село Вищедубечанського району. Від Києва по Дніпру—35 км.
В період вирішальних боїв Радянської Армії за визволення міста Києва від німецько-фашистських загарбників район міжріччя Дніпра і Десни став центром концентрації військ 1-го Українського фронту. Бойовими операціями безпосередньо керували командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ва-тутін і член Військової Ради фронту генерал-лейтенант М. С. Хрущов.
В селі Сваром’я в жовтні 1943 року знаходився штаб 1-го Українського фронту,-
ЛЕБЕДІВКА
Село Вищедубечанського району. Від районного центра — 9,5 км.
Лебедівка розташована серед лісного масиву на лівому березі Дніпра. З 18 жовтня по 14 листопада 1943 року в селі знаходився командний пункт командуючого 1-м Українським фронтом генерала армії М. Ф. Ватуті-на і члена Військової Ради фронту генерал-лейтенанта М. С. Хрущова. Звідси здійснювалось керівництво бойовими операціями по форсуванню Дніпра і розгрому фашистських військ в районі Києва. В селі зберігається хата, в якій містився штаб 1-го Українського фронту,
Лебедівка — батьківщина гвардії капітана Никифора Микитовича Шолуденка, який в бою з німецькими загарбниками першим вступив на землю столиці Радянської України.
Н. М. Шолуденко провів своє дитинство в Лебедівці і Сваром’ї. Працював він на одному з заводів Києва. В роки Великої Вітчизняної війни Н. М. Шолуденко закінчив танкове училище і служив в танкових військах, які брали участь у визволенні столиці Радянської України — Києва. Частина, до складу якої входив екіпаж танку гвардії капітана Шолуденка, розташувалась поблизу Лебедівки. Київ палав, весь огорнутий димом і осіннім туманом. Вранці 3 листопада 1943 року
185
Лебедівка. Будинок, в якому жив Н. Шолуденко.
війська 1-го Українського фронту перейшли в рішучий наступ.
Війська генералів Москаленка, Черняхівського, Рибалка нестримною лавою ринулися вперед, змітаючи на своєму шляху гітлерівців.
Частина, до якої належав танк Н. М. Шолуденка, пройшла до заводу «Ленінська кузня». На Привокзальній площі радянські війська зустріли німецькі танки і піхоту, що засіла в будинках. Битва перенеслась в саме місто. Танк Н. М. Шолуденко громив гітлерівців на Червоноармійській вулиці і на Хрещатику. Поява радянського танка на площі Калініна справила на нім; дів приголомшуюче враження. Десь близько першої години ночі, коли в руїнах, що оточували площу Калініна, здавалося, все затихло, танк на мить припинив вогонь, Н. М. Шолуденко відкрив люк, але в цей час буь смертельно поранений. Мужнього танкіста поховали на площі Сталіна. На могилі був зроблений напис: «Хоробрий син України, гвардії капітан Никифор Микитович Шолуденко першим вступив на площу імені
186
Калініна міста Києва. Загинув смертю хоробрих 5 листопада 1943 року». В 1957 році труну з прахом гвардії капітана Н. М. Шолуденка перенесено в парк Вічної Слави.
СУХОЛУЧЧЯ
9
Село Дилерського району. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ до Дилера — 43 км, від Дилера по шосе — 24 км. Від Києва по Дніпру — 71 км.
В двох кілометрах від села розташовується спортивно-риболовна база. В Дніпрі, його численних рукавах, затоках і лукових ставах успішно ловиться всіма знаряддями спортивного лову різноманітна риба: лящ, судак, щука, окунь. Рибальські угіддя Сухолуцької бази — улюблене місце змагань київських спортсменів-риболовів.
ДОМАНТОВЕ
Село Чорнобильського району. Від Києва по Дніпру — 98 км. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ до Іванкова — 80 км, від І банкова по шосе через Гор-ностайпіль — 50 км.
Село Домантове є центром Дніпровсько-Прип’ятсько-го спортивного господарства водно-лісного типу. Площа мисливсько-рибальських угідь 41 тисяча гектарів. Полювання проводиться на зайця, лисицю, єнотовидну собаку, на водоплавну та болотну дичину.
З метою збагачення запасів звірів і дичини для їх відтворення в мисливському господарстві відведені спеціальні ділянки. На острові між Дніпром і притокою Клепань проти Домантова полювання і рибальство заборонено. Не дозволено полювання на хутрового і копитного звіря в районі між селами Губин, Опачичі і Куповате.
187
БРОВАРИ
Місто, центр Броварського району. Від Києва по автостраді Київ—Москва — 27 км. По електрифікованій залізничній дільниці до станції Бровари — 29 км.
В Броварах з 1829 по 1847 рік неодноразово бував Т. Г. Шевченко. Поет згадує це місце в поемі «Катерина», розповідаючи про знедолену свою героїню:
Заплакала, пішла шляхом, В Броварях спочила, Та синові за гіркого Медяник купила...
5 квітня 1847 року біля Броварів за участь в Кири-ло-Мефодіївському товаристві був заарештований Т. Г. Шевченко.
Кирило-Мефодіївське товариство було організовано прихильниками ліберально-реформістських поглядів М. Костомаровим і В. Білозерським. До них приєднав ся О. Маркевич і деякі інші українські буржуазні ліберали, а також П. Куліш, що належав до ліберально-поміщицького табору і виражав у товаристві найбільш праві погляди.
Всі кирило-мефодіївці визнавали необхідним ліквідувати в Росії кріпосне право. Проте у них не було єдиної точки зору на методи проведення в життя цієї основної програмної вимоги. Ліберали проголошували мирний шлях скасування кріпосного права. Шевченко стояв за революцію. Ввійшовши в товариство, він розпочав рішучу боротьбу проти лібералів. Під впливом Т- Г. Шевченка перебували члени організації М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький та інші. Кирило-мефодіївці ще не встигли розгорнути своєї роботи, як царський уряд розгромив товариство, вбачаючи в ньому політичну антикріпосницьку організацію.
6 квітня заарештованого поета в супроводі квартального надзирателя й жандарма було спішно відправлено з Києва в Петербург за маршрутом Бровари—Козелець — Чемер—Красне—Чернігів до Петербурга.
Микола І сам затвердив вирок кожному з членів товариства. Найжорстокіше розправився він з Т. Г. Шевченком, у якого під час обшуку був знайдений зошит
Ж
9 його революційними віршами. У вироку сказАнб: «...по возмутительному духу и дерзости, вьіходящей из всяких пределов, он должен бьігь признаваем одним из важньїх преступников... Художника Шевченка за сочинение возмутительньїх и в вьісшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосло-жением, определить рядовьім в Оренбургский отдельньїй корпус, с правом вислуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабьі от него ни под каким кидом не могло ввіходить возмутительньїх и паск-вильньїх сочинений».
Микола І збільшив кару -Т. Г. Шевченкові, власноручно дописавши: «Под строжайший надзор, с запреще-кием писать и рисовать».
В період громадянської війни Бровари були одним з опорних пунктів по розгрому контрреволюційних сил • Директорії. Тут відбувалися кровопролитні бої Щорсів-ської дивізії з петлюрівськими бандами, в результаті яких петлюрівці були відкинуті за Дніпро. Особливо відзначились в цих боях Таращанський і Богунський полки.
5 лютого 1919 року прославлені полки вступили в Київ.
Сьогоднішні Бровари — це промислове місто. Тут працюють шовкокомбінат, підприємства силікатної промисловості, промкомбінат тощо. Широко розгорнуто житлове і культурне будівництво. Незабаром за генеральним планом реконструкції Києва Бровари разом з Дарницею створять лівобережну частину столиці Радянської України.
ТРЕБУХІВ
Село Броварського району. Від Києва по автостраді Київ—Москва до Броварів — 21 км. Від Києва по електрифікованій залізниці до станції Бровари — 29 км.
Від Броварів — 9 км.
Село потопає в зелені фруктових садів. Недалеко від центра на одній із затишних вулиць, що носить ім‘я М. Ф. Ватутіна, стоїть красивий будинок. В ньому, в грізні дні вересня—жовтня 1943 року під час підготовки бойових операцій наших військ по визволенню Радян-
189
Ської України та її столиці — Києва від німецько-фашистських загарбників, знаходився штаб командуючого військами 1-го Українського фронту, генерала армії М. Ф. Ватутіна і члена Військової Ради генерал-лейтенанта М. С. Хрущова.
В селі в цей час знаходились також штаби 38-ї армії, якою командував генерал К. С. Москаленко, і 3-ї гвардійської таньової армії під командуванням генерала П. С. Рибалка.
Село Требухів виникло на початку XVIII сторіччя. Багато років воно знаходилось в межах володінь пана Вишневецького. Цей шляхтич заслужив собі горезвісну славу своїм звірячим ставленням до селян. Саме йому належать відомі в історії кріпацтва слова: «Поступай з підданими так, щоб вони кожного дня почували, що вмирають». На протязі віків селяни Требухова жили в безпросвітних злиднях, гнули спину на панських ланах.
Тепер на колишніх панських землях розкинулося колективне господарство артілі «Жовтень» — одне з передових в країні. За післявоєнні роки требухівський колгосп перетворився в економічно міцне, багатогалузеве механізоване господарство з розвиненим виробництвом зернових, технічних і кормових культур, з високопродуктивним тваринництвом, садівництвом, овочівництвом, з різними допоміжними підприємствами.
Загальна площа угідь требухівської артілі — 6173 гектари. Землі колгоспу починаються від самого повороту з автостради на село. Дорога на Требухів, обсаджена фруктовими деревами, іде через поля артілі. Кидається у вічі культура землеробства — рівні, чисті лани, опрацьовані за всіма правилами агротехніки. Під зернові в колгоспі «Жовтень» відведено 1544 гектари. Тут сіють пшеницю, жито, овес, ячмінь, кукурудзу, просо, гречку. Понад 600 гектарів відведено для вирощування картоплі та овочів. В теплицях достигають ранні овочі, виноград. Кияни добре знають овочеві ларки требухівської артілі, які продають на ринках столиці високосортні помідори, огірки, цибулю, моркву, буряк, капусту, картоплю. Лише від картоплі та овочів артіль одержала в 1957 році біля двох мільйонів карбованців доходу.
Колгосп «Жовтень» славиться своїми садами. Під плодові дерева, ягідники та виноградники відведено 218
190
гектарів. Тут можна зустріти до 100 сортів плОДбвйХ дерев — яблунь, груш, слив, вишень, черешень, персиків та інших. Серед яблунь — антонівка, сніжний кальвін, золотий ренет, ренет семеренка, папіровка, пепен литовський, пепен-шафран. Колгоспні садоводи вирощують чудові груші — прославлену беру, лісову красуню, лимонку, іллінку.
Требухівські фрукти відомі далеко за межами Київської області. Вагони ароматних плодів артіль відвантажує в Москву, Архангельск, Іваново-Вознесенськ, на Урал та в інші місця Радянського Союзу. В колгоспному плодорозсаднику вирощується 20 мічурінських сортів плодових дерев. Більше ста тисяч саджанців одержують звідси щороку колгоспи області. Артільний прибуток від саду становив в 1957 році 3,5 мільйонів карбованців.
Багато уваги артіль приділяє розвитку тваринництва. В колгоспі побудовані зразкові тваринницькі приміщення. Чотирьохрядні корівники повністю електрифіковані. Запроваджено електродоїння, автонапування худоби, механізована подача кормів. На фермах встановлено парове опалення. Для тваринників обладнані кімната відпочинку та червоний куток. До їх послуг — телевізор, радіо, книги, журнали і газети, настільні ігри.
Артіль має 750 гектарів природних сінокосів, 350 гектарів пасовищ для скота, 39 гектарів лісонасаджень. Щороку тваринництво дає колгоспу два мільйони карбованців доходу.
З кожним роком зростає рівень механізації та електрифікації колгоспного виробництва. В господарстві використовуються 104 електромотори. На полях колгоспу працюють 13 тракторів, 8 комбайнів. Господарство обслужують 20 вантажних автомашин. Агрономи, бригадири, ланкові забезпечені мотоциклами, велосипедами.
Загальний доход колгоспу «Жовтень» в 1957 році дорівнював 8 мільйонам карбованців.
Зміцнення і розвиток колгоспного господарства стали основою невпинного зростання добробуту і культури жителів села Требухів. Старим колгоспникам артіль сплачує пенсії. Лише за останні роки колгоспники збудували близько 300 будинків. В селі є два магазини, лікарня, пологовий будинок, аптека, дитячі ясла, баня. До послуг колгоспників — стадіон, парк культури і відпочинку. Працюють школа, дитячий садок, клуб,
191
бібліотека, стаціонарна кіноустановка. Село електрифіковано і радіофіковано.
Жителі Требухова мають 11 легкових автомашин, 36 мотоциклів, 800 велосипедів, 86 телевізорів, 500 радіоприймачів, 1200 радіоточок.
Турбуючись про розвиток народних талантів, колгосп запросив до себе і утримує спеціалістів, які навчають молодь співу, музиці, танцям. Самодіяльні колективи Требухова часто виступають в своєму клубі, по радіо і телебаченню.
В колгосп «Жовтень» приїздять вивчати досвід з різних районів і областей республіки. Бувають тут і іноземні гості. Відвідавши село Требухів, делегат IV конгресу ВФДМ юрист з Перу Костро Анхель заявив: «Наше перебування в колгоспі «Жовтень» дало змогу переконатися у величезних досягненнях радянського сільського господарства і особисто побачити щастя сільського трудівника, який працює в колективному господарстві для себе і блага народу».
ГОГОЛІВ
Село Броварського району. Від райцентра —18 км.
В Гоголеві перебував Тарас Григорович Шевченко.
Після викупу з кріпацтва Т. Г. Шевченко вчився в Петербурзькій Академії мистецтв. Там він познайомився з П. Т. Бориспольцем, який був з Гоголева. В листах Тарас Григорович називав петербурзького товариша своїм «старим і сердешним другом».
По закінченню академії Т. Г. Шевченко подорожував по Україні. Наприкінці червня 1845 року він побував в Броварах і на кілька днів заїхав до свого друга в Гоголів.
В 1849 році в засланні Тарас Григорович написав поему «Сотник». Вважають, що в основу твору лягла історія, яку почув Шевченко в Гоголеві від старих людей. Село, що так поетично оспівується в поемі, носить назву Оглав. За переказами, так само і називалось колись село Гоголів.
Убоге село з низькими кривобокими хатинами і безпросвітними злиднями залишилось в далекому минулому. Жителі сучасного Гоголева об’єднані в колгоспи «Червона Україна» та імені Чапаєва. Обидва колгос-
192
Дорога на Бровари
Бровсіри. Будинок зо язку.
Арешт Т. Г. Шевченка в Броварах. З картини худ. Штеренберга
Семиполки. Тут в 1919 році містився штаб М. Щорса
Требухів. В цьому будинку восени 1943 року знаходився штаб військ 1-го Українського фронту.
Требухів. Посадка картоплі
Требухів. В колгоспному саду
Яблуня в цвіту
пи — зразкові багатогалузеві господарства з високим рівнем механізації сільськогосподарських робіт. З року в рік зростають доходи гоголівських колгоспів, підвищується добробут і культура людей села. Всі будинки колгоспників електрифіковані та радіофіковані, в селі нараховується вже понад 100 телевізорів. 34 жителі Гоголева мають власні легкові автомашини, 869 жителів— мотоцикли і велосипеди.
В гоголівських колгоспах, в чотирьох школах, в лікарні та інших установах села працюють 820 спеціалістів з вищою та середньою освітою. Понад 1000 дітей вчаться в місцевих школах. 90 жителів Гоголева навчаються в інститутах та технікумах республіки.
СЕМИПОЛКИ
Село Броварського району. Від Броварів — 29 км.
В селі в 1919 році перебував штаб командира бригади 1-ї Української Радянської дивізії героя громадянської війни М. О. Щорса.
В боротьбі проти головних сил контрреволюційної Директорії особливо відзначилася бригада 1-ї Української Радянської дивізії, якою командував М. О. Щорс. Напочатку 1919 року бойові дії бригади розгорталися в напрямі Києва. Богунський полк з Чернігова наступав на Козелець, Таращанський — діяв в напрямі Ніжина. Решта полків дивізії — Новгород-Сіверський та Ніжинський— підходили до Конотопу і Бахмача. Сусідні зліва частини Українського фронту, які здійснювали наступ з боку Харкова, вели бої в районі Полтави. Таким чином, бригада Щорса різко просунулась вперед в київському напрямі. Відчувалась відірваність частин від тилових баз фронту, боєприпаси в полках кінчались. В таких обставинах комбриг Щорс повинен був вступити в бій з головними силами петлюрівців.
Зрадник українського народу Петлюра готувався дати бій в селі Семиполки. Але щорсівські полки випередили його. 23 січня богунці з боєм вступили в Козелець, а увечері 24 січня, посадивши один батальйон на сани, Щорс рушив з ним на фланг розташування петлюрівців біля Семиполок. Темна ніч і сильна завірюха сприяли просуванню богунців. Ранком петлюрівці були приголомшені раптовою появою червоних, які під’їха-
К-257—13
ли на санях майже до самого села. Бійці Шорса ринулись в атаку і сміливим маневром захопили Семи-полки.
З Семиполок М. О. Щорс керував бойовими операціями по визволенню Києва від контрреволюційних сил Директорії.
В Семиполках колгосп імені В. І. Леніна об’єднує понад 2100 трудівників села. За артіллю закріплено 5883 гектари землі, в тому числі орної — 3270 гектарів, садів — 103 гектари, природних сіножатей — 526 гектарів, лісу — 610 гектарів. Артіль вирощує зерчозі культури, картоплю, овочі, кормові культури. Високоприбутковим в колгоспі є тваринництво.
СЛУКОВ ЛАВА
Урочище Броварського району. Від Києва по автостраді Київ—Чернігів — 52 км.
Слуков Лава — спортивне мисливське господарство. Загальна площа його 2200 гектарів. Велика частина місцевості заболочена. Тут бере свій початок річка Трубіж. Мисливська фауна — водоплавна і болотна дичина. Під час перельотів осідають дикі качки, представники куликових порід.
Л1ТКИ
Село Броварського району. Від Києва по Десні — 48 км.
За селом на території Літківського лісництва розташовується заказник загальною площею 23 тисячі гектарів. Більша частина заказника являє собою сосновий ліс з незначною домішкою дуба і берези. В підліску росте терен, крушина, бузина, калина, на пониззі — вільха, ліщина. Біля річки Десни розкинулись луки, болота. Найбільше із боліт—Губча за останні роки висохло. Для заповнення боліт водою біля Губчі зроблено бурову свердловину і встановлено вітродвигун. Це перший в мисливському господарстві досвід по обводненню висохлого водоймища.
В заказнику є дикі кабани, козулі, зайці, лисиці, борсуки, єнотовидні собаки, білки, лісні куниці. Для поповнення мисливської фауни завозяться козулі, пля-
194
Мйстий олень. Весною і восени на перельоті тут зупиняються і гніздяться вальдшнепи, горлиці, тетерева, на болотах гніздяться крижні, чирки.
З метою створення найкраших умов для звірів та птахів на території заказника заборонено всі види рубок лісу і закрита більшість проїзних шляхів. Для під-кормки лісних жителів тут проводяться посіви картоплі, проса, кукурудзи, гарбуза, які залишаються на корні.
Літківський колгосп імені М. І. Калініна — одне з передових в області господарств. Тут досягнуто високих надоїв молока, на високому рівні виробництво м’яса і вовни. Великий доход приносить садівництво. Артіль вирощує багаті врожаї зернових та продовольчих баштанних культур, овочів. За колгоспом закріплено біля п’яти тисяч гектарів земельних угідь.
/95
ІЗ*
АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ
і
Східна частина області
БОРТНИЧІ
Село Бориспільського району. Від Києва по автостраді Київ—Харків — 18 км.
Поблизу Бортничів, на високій терасі, яка панує над прибережними луками і заплавою Дніпра, знаходилось поселення зарубинецько-корчуватівського типу. Жителі цього поселення відносились до групи племен комарів-ської культури (XV—XII сторіччя до нашої ери). Вони вели осідле життя, займались землеробством, яке з часом стало основною галуззю господарства цього племені. Під час розкопок виявлені залишки дерев’яних жител.
Коло села є великий курган, який ще не досліджено.
ВИШЕНЬКИ
Село Бориспільського району. Від Борисполя —18 км.
Вишеньки — стародавнє мальовниче село. Підвищена місцевість, великі лісні масиви по берегах Дніпра сприяли ранньому заселенню краю. На території села знайдено сліди стоянки первісної людини.
Тут же виявлені і розкопані могильники кінця бронзового віку (XI—VIII сторіччя до н. е.).
В могильнику знайдено залишки великого вогнища, оточеного декількома посудинами, з спаленими кістками людини.
Біля села і навколо нього знаходиться ряд великих скіфських курганів. Поблизу, в урочищі розташоване городище козацького типу.
199
ЄРКІВЦ1
Село Переяслав-Хмельницького району. Від Києва по автостраді Київ—Харків до Борисполя — 40 км, від
Борисполя по шосе — 28 км.
Єрківське поселення культури «полів поховань» чер-няхівського типу розташовувалось на підвищеній місцевості. Тут знайдено залізні наральники, що являють собою частину древнього знаряддя для обробітку грунту. Хоч знаряддя було примітивним і не перевертало грунту, проте воно вже знаменувало собою значний прогрес у землеробстві того часу.
ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИИ
Місто обласного підпорядкування. Бід Києва по автостраді Київ—Харків до повороту на 92 кілометрі, від повороту — 21 км. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Переяславська —90 км, від станції Переяславська — ЗО км. Від Києва по Дніпру до пристані Переяславська —111 км, від пристані Переяславська —11 км.
Поховання III—IV сторіч (див. стор. 24).
ТРАХТЕМИРІВ
Село Переяслав-Хмельницького району. Від пристані Переяславська — 2 км.
Скіфське городище (див. стор. 53).
ЗАРУБИНЦІ
Село Переяслав-Хмельницького району. Від пристані Переяславська — 4 км.
Могильники східних слов’ян (див. стор 53).
200
Південно-східна частина області
трипілля
Село Обухівського району. Від Києва по автостраді Київ — Дніпропетровськ до Обухова — 45 км, від Обухова— 12 км. Від Києва по Дніпру до пристані Трипілля— 52 км.
Поселення трипільських племен (див. стор. 66).
ХАЛЕП'Я
Село Обухівського району. Від Трипілля — 3 км.
Поселення трипільської культури (див. стор. 71).
ВИТАЧІВ
Село Обухівського району. Від райцентре — 21 км.
Поблизу села збереглися залишки древньоруського міс^а XII сторіччя. Це місто згадується у творах візантійського імператора Константина Багрянородного, як великий порт на Дніпрі.
СТАНКИ
Село Ржищівського району. Від Києва по Дніпру — 63 км.
Біля села зберігаються залишки давнього городища. Вважають, що це е залишки древньоруського міста — великого порту на Дніпрі, який був збудований князем Святополком.
201
МАЛИЙ БУКРИН
Село Ржищівського району. Від Ржищева —11 км.
Городище XI—XII сторіч (див. стор. 78).
ПИРОГІВ
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — 12 км.
На високій терасі, над прибережними луками і заплавою Дніпра, знаходилось поселення пізнього етапу трипільської культури. Поселення було невеликим і складалося з однокамерних наземних будинків або напівземлянок.
Тут також збереглися залишки дюнної стоянки.
7 ЧАПАЄВКА
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — 15 км.
Біля села знаходилось поселення епохи неоліту.
ХОДОСПВКА
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ	20 км.
Неподалеку від села, на горбі, що панує над заболоченою місцевістю, збереглися залишки скіфського городища. Під час розкопок, проведених інститутом археології Академії наук Української РСР, виявлено багато скіфського посуду. Розкопано велику кількість кісток коней.
ПІДБІРЦІ
Село Обухівського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — 26 км.
На височині поблизу села знайдено місце розташування поселення середнього етапу трипільської культури. Поселення було невеликим і складалося з декількох однокамерних наземних будинків. Жителі займалися головним чином скотарством.
202
Під час археологічних розкопок біля села знайдено бронзовий гравірований пояс закавказького походження ранньоскіфського часу.
ВЕЛИКІ ДМИТРОВИЧІ
Село Обухівського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — ЗО км.
На височині, яка панує над придніпровськими луками, було розташоване поселення зарубинецько-корчува-тівського типу. Під час розкопок тут виявлені залишки наземних жител, стіни яких були сплетені з лози і обмазані глиною.
СТАРІ БЕЗРАДИЧІ
Село Обухівського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ — 38 км.
На річці Стугна біля села, на височині, розташовувалось стародавнє місто Тумащ, яке виникло в X сторіччі. Місто було одним з найбільших на той час. Тумащ мав тісний зв’язок з Києвом і відіграв значну роль в історичних подіях епохи Київської Русі. Під час татарської навали 1240 року місто було зруйновано і перестало існувати.
ЧЕРНЯХІВ
Село Кагарлицького району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ до села Леонівка — 60 км, від
Леонівки — 6 км.
Наприкінці XIX сторіччя під Черняховим вперше були відкриті могильники східнослов’янських племен 1—II сторіч нашої ери, які увійшли в науку як пам’ятники культури «полів поховань» черняхівського типу. Поблизу села розкопано біля 250 поховань. В могильниках черняхівського типу на відміну від зарубинецько-корчуватівських, які відомі були в науці раніше, переважає поховальний обряд — трупопокладення. В могилах знайдено посуд, прикраси, предмети особистого вжитку, монети та інші речі.
203
ДЕРЕВ'ЯНА
Село Обухівського району. Від Обухова —5 км. Від Києва по Дніпру до пристані Трипілля — 52 км, від Трипілля по шосе — 5 км.
На правому березі Дніпра біля села Дерев’яна на височині, що захищена з двох боків крутими схилами, збереглися залишки поселення кінця бронзового віку (XI—VIII сторіччя до нашої ери). Під час археологічних розкопок тут виявлені могильники «полів поховань», знайдені предмети бронзоливарного виробництва.
КРАСНЕ ДРУГЕ
Село Обухівського району. Від Києва — 60 км.
На правому березі річки Красна розташоване оточене валами городище. Поблизу знаходяться стародавні могили.
жуківці
Село Обухівського району. Від Києва по Дніпру до пристані Трипілля—52 км, від пристані Трипілля—5 км.
Село стоїть на річці Бобриця, на пологому схилі неглибокої балки. Біля села були знайдені рештки поселення культури «полів поховань» черняхівського типу. Інститутом археології Академії Наук УРСР проведені археологічні розкопки древнього поселення. Дослідженнями встановлено, що для культури «полів поховань» характерні виключно відкриті, позбавлені штучних укріплень поселення, які розташовувалися на низьких, пологих берегах рік та балок.
В Жуківцях розкопано залишки 70 жител.
Вони являли собою наземні будівлі площею 15— ЗО м2 і розміщувались двома — трьома рядами вздовж схилу. Від древніх будівель збереглися великі розвали обпаленої глини, ямки для стовпів, що підтримували стіни, залишки печей і побутового інвентаря. Поселення, мабуть, існувало тривалий час. Частина жител споруджена на місці інших, більш давніх.
204
РОсАВА
І
Село Старченківського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ. — 96 км.
Тут знайдено скарб, предмети якого відносяться до VI—VII сторіч. В скарбі були дві серги із золотого дроту, прикрашені зерню, дев’ять бусин з кольорової маси, 42 бляшки з слідами емалі, глиняні пряслиця конусоподібної форми і в’язка з п’яти срібних каблучок. Скарб містився в характерній для того часу посудині.
ЄМЧИХА
Село Старченківського району. Від Миронівки —14 км.
За селом розкопано поховання скотарсько-землеробських племен зрубної культури XV—XII сторіч до нашої ери.
Біля села є також городище XI—XIII сторіч. Зберігається вал, глибокий рів часів Київської Русі.
МАСЛІВКА
Село Старченківського району. Від Києва по автостраді Київ—Дніпропетровськ до Миронівки — 103 км, від Миронівки —15 км. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Миронівка —168 км, від станції Миронівка —15 км.
На лівому березі ріки Росава розташоване слов’янське городище часів Київської Русі. Городище оточене земляним валом діаметром до 250 метрів. Збереглися сліди рову.
На поверхні городища знаходять черепки з сітчастим орнаментом, прикраси XI—XII сторіч.
МЕДВИН
Село Богуславського району. Від Богуслава — 20 км.
Село розкинулось серед ярів і долин. В центрі на підвищенні знаходиться городище, обнесене валом і ровом.
205
Південно-західна частина області
ГАТНЕ
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по шосе —12 км.
У верхів’ї річки Вета, на відкритій місцевості біля села знаходиться скіфський могильник.
ХОТІВ
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Одеса —12 км.
Недалеко від села, на горбистій, дуже пересіченій місцевості розташоване городище скіфського часу. Поселення було обнесено земляним валом і ровом, які добре збереглися.
ВІТА ПОШТОВА
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Одеса —18 км.
Поблизу села, на підвищеній місцевості розташоване городище часів Київської Русі. Площа його близько 2 гектарів. Збереглися три ряди валів висотою до 1,5 метра.
Під час археологічних розкопок тут знайдені знаряддя праці і керамічний посуд XI—XII сторіч.
206
ГЛЕВАХА
Село Васильківського району. Від Києва — 25 км.
На північ від села в напрямі річки Вета, на височині знаходиться ряд великих скіфських курганів.
ч
МАР’ЯНІВКА
Село Греб інків ського району. Від Києва по автостраді Київ—Одеса — 54 км.
Біля села виявлено ряд великих курганів, які носять назву Переп’ят і Переп’ятиха.
В 1845 році кургани були розкопані професором Київського університету Іванишевим. На глибині 5,25 метра від поверхні землі він відкрив великий склеп, зроблений з дерева і каміння. В склепі знайдено 14 чоловічих скелетів. Тут же були зброя, різноманітні прикраси, кістки коней, глиняний посуд та дрібні золоті речі.
ПІЩАНА
Село Білоцерківського району. Від Білої Церкви — 10 км.
На березі річки Кам’янка біля с. Піщана розташовувалось досить обширне скіфське поселення VII—VI сторіч до нашої ери. На місці поселення знайдено бронзові та залізні вироби, залізні та кістяні наконечники стріл, уламки мечів та скіфського посуду. Зберігаються залишки валу і рів того часу.
ЖИТНІ ГОРИ
Село Рокитнянського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Рокитне —129 км, від станції Рокитне — 5 км.
В селі біля річки Рокитне знаходиться городище часів Київської Русі (X—XIII сторіччя). Розкопки і вивчення городища проводив інститут археології Академії наук Української РСР.
207
БУГАЇВКА
Село Васильківського району. Від Києва — 42 км.
В трьох кілометрах від села, в урочищі, при з’єднанні річок Устя і Стугна, знаходиться городище початку нашої ери. В ньому збереглися залишки валу, висока могила і ознаки древніх жител. На поверхні городища знаходять багато кераміки з сітчастим орнаментом, глиняні грузила, кістяні стріли.
ПОГРЕБИ
Село Васильківського району. Від Василькова — 9 км.
На низькій надзаплавній терасі маленької річки Ба-рахтянка, при впадінні її в ріку Стугна, є місце, де розташовувалось древнє поселення епохи бронзи.
МИТНИЦЯ
Село Васильківського району. Від Василькова — 9 км.
Село виникло в XVII сторіччі. Свою назву село одержало від слова «мито» — збір грошей. Мито за користування шляхом від Києва до Білої Церкви було встановлено в цьому пункті в 1686 році після заключення «Вічного миру» між Росією і Польщею. Біля села проходить стародавній змійовий вал, який називають Митницьким. Довжина вала 47 кілометрів. Він бере початок від річки Ірпінь, тягнеться до Малої Солта-нівки, проходить поблизу Митниці, далі йде понад річкою Ховраткою, через село Барахти і закінчується біля Великої Вільшанки.
Понад 100 років цей вал був кордоном між Росією і землями, що їх захопила панська Польща. В селі коло валу зберігається стародавнє замковище.
ШАРКИ
Село Рокитнянського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Рокитне —129 км, від станції Рокитне—11 км.
На підвищеній місцевості біля села розташоване городище часів Київської Русі (XI—XII сторіччя), яке називалось Шаргород. Збереглися вали і рів.
208
РОМАШКИ
Село Рокитнянського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці до станції Рокитне —129 км, від станції Рокитне — 11 км.
Село розташоване на річці Гороховатка. Знайдені тут могильники є пам’ятниками двох епох пізньої культури— «полів поховань» і часів Київської Русі. 
ОЛЬШАНИЦЯ
Станція і село Рокитнянського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці —143 км.
В двох кілометрах від села, в степу знаходиться городище початку нашої ери. Помітні нашарування, які свідчать про заселення цієї місцевості в XI—XII сторіччях. В цей період тут знаходилось місто Райгород, зруйноване татаро-монгольською ордою в 1240 році. Городище займає площу 46 гектарів. Збереглися земляні вали висотою 1,5 метра і рів.
ЧЕРНИН
Село Таращанеького району. Від Таращі — 12 км.
Біля села зберігається городище, оточене стародавнім валом, що служив для захисту населення від нападів татар.
В 1768 році селяни, які повстали, оборонялися тут проти польсько-шляхетських військ.
Близько городища є могильник, один з найбільших на території Київської області. В окружності він має 180 метрів, висота його 13 метрів.
ТЕТІЇВ
Селище, центр Тетіївського району. Від Києва —148 км, Стародавнє городище, древні кургани, могильники | (див. стор. 137).
К-257—14	209
КОШІВ
Село Тетіївського району. Від Тетієва—18 км.
Залишки військового стану XII сторіччя (див. стор. 138).
БОЯРКА-БУДАЇВКА
Місто Києво-Святошинського району. Від Києва по електрифікованій залізничній дільниці Київ—Васильків — 22 км.
Скіфське поселення, кургани (див. стор. 151).
ЧЕРВОНА МОТОВИЛІВКА
Село Фастівського району. Від Києва по Південно-Західній залізниці — 46 км.
Мотовилівська прикордонна укріплена садиба відома з XVII сторіччя. Тут знаходились прикордонні суди Росії і Польщі.
В Мотовилівці зберігаються вали і рів великокнязівського часу, а також декілька городків (Ханіков городок, Скаківський городок тощо).
ФАСТІВ
Місто. Від Києва по Південно-Західній залізниці — 64 км.
Залишки пізньопалеолітичної стоянки (див. стор. 151).
ДІДІВЩИНА
Село Фастівського району. Від Фастова —15 км.
На околиці села знайдені могильники культури «полів поховань», що відносяться до 1—II сторіч нашої ери.
БІЛОГОРОДКА
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по шосе— 20 км.
Залишки укріплень X—XII сторіч (див. стор. 147).
210
БИШІВ
Село, центр Бамівського району. Від Києва по шосе — 52 км.
Бишів стоїть на притоці річки Ірпінь Лупі. Біля села проходять два стародавні вали, які тягнуться від річки Ірпінь на північ до Пашківського лісу і далі до Мотижина. Висота валів від 2,5 до 5 метрів.
На полях бишівського колгоспу часто знаходять залізні стріли, наконечники, що свідчать про давнє заселення людиною цієї місцевості.
Північна частина області мотижин
Село Макарівського району. Від Києва по шосе—71 км.
Мотижин розташований у верхів’ї річки Бучі. В селі зберігаються залишки замковища, оточені земляним валом і ровом, який наповнявся водою.
ВЕЛИКИЙ карашин
Село Макарівського району. Від Макарова —18 км.
Село розташоване на правому високому березі річки Здвиж. В XI—XII сторіччях тут знаходилось укріплене поселення. З трьох сторін, по берегу річки воно було обнесене валом і ровом, які збереглися до нашого часу.
АНДРІЇВНА
Село Макарівського району. Від Києва до повороту на 47 кілометрі, від повороту через Макарів —15 км.
Село на лівому березі річки Здвиж. В селі розташоване укріплене валом і ровом древнє замковище XI— XII сторіч.
Біля села знаходяться 6 старовинних могил і вали. Вважають, шо це залишки міста, яке згадується в літопису під назвою Вздвиженськ.
212
ГОСТОМЕЛЬ
Селище Києво-Святошинського району. Від Києва по шосе — 24 км.
Селище розташоване на лівому березі річки Ірпінь.
Вперше згадується про Гостомель як про стародавнє укріплене містечко в 1495 році в грамотах литовського князя Олександра.
В період селянсько-козацького повстання під проводом С. Палія Гостомель був визволений від польської шляхти і укріплений. Жителі відбудували земляні вали і рів, які збереглися до цього часу.
ЗДВИЖІВКА
Село Бородянського району. Від Київа по шосе—52 км.
Поблизу річки Здвиж, притоки Тетерева, в XI—ХІГ сторіччях знаходилось древньоруське місто Здвиждень.
ЧОРНОБИЛЬ
Місто, центр Чорнобильського району. Від Києва по Дніпру та Прип’яті —134 км.
Стародавні кургани (див. стор. 178).
Північно-Східна частина області
ВИШГОРОД
Село Києво-Святошинського району. Від Києва по автостраді Київ—Мінськ — 10 км.
Залишки городища XI—XII сторіч (див. стор. 184).
ВИГУРІВЩИНА
Село Броваоського району. Від Києва — 4 км.
В літописах XI—XII сторіч село звалося Раєм. Воно служило загородньою резиденцією для київських князів. В селі був двір Юрія Долгорукого.
СТАРОСІЛЛЯ
Село Вищедубечанського району. Від Києва по Дніпру — 20 км.
Стоянка ранньонеолітичного часу (див. стор. 183).
ТАРАСОВИЧІ
Село Вищедубечанського району. Від Києва — 39 км.
Біля села було розташоване поселення пізнього бронзового віку. Тут знайдено залишки серпів, ножів, плоских тесел, кістяні знаряддя, які використовувались для обробки шкір та шерсті (скобелі з щелеп і ребер великих тварин, проколки, голки та своєрідні знаряддя у вигляді гребенів, зроблених з лопатки бика).
214
ЖУКИН
Село Вищедубечанського району. Від Києва по Десні— 68 км.
Тут знаходилось поселення епохи бронзи. Під чає розкопок знайдено скарб V—VII сторіч нашої ери, що складається з виробів, покритих виїмчастою емаллю, та речей, виготовлених з мідних пластин і прикрашених рельєфною орнаментацією.
ДОДАТКИ
ШЕВЧЕНКІВСЬКІ МІСЦЯ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
МІСЦЯ ФОРСУВАННЯ ДНІПРА ВІЙСЬКАМИ РАДЯНСЬКОЇ АРМІЇ В ПЕРІОД ВИРІШАЛЬНИХ БОЇВ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
и;
ДОВІДКИ
1. ТУРИСТСЬКІ МАРШРУТИ
Київська туристська база спільно з облпрофрадою організовує і проводить літні туристські походи для трудящих по мальовничих берегах Дніпра, Десни і околицях Києва за маршрутами:
Пароплавні
Київ—Трипілля—Київ — Пам’ятник комсомольцям Києва, героям Трипільського походу.
Київ—Сваром’я—Київ — Лютізький плацдарм — місце форсування Дніпра частинами Радянсько? Армії в 1943 році, Командний пункт 1-го Українського фронту Радянської Армії.
Київ—Старосілля—Київ — Заповідник Академії наук УРСР «Гористе» — ознайомлення з багатим., рослинним і тваринним світом, з мальовничими берегами Дніпра і Десни. /
Пішоходні
Київ — Сваром’я — Н. Петрівці — Київ — Лютізький плацдарм, Н. Петрівці — командний пункт генерала М. Ф. Ватутіна і члена Військової Ради М. С. Хрущова (до Сваром'я катером, пішки до Н Петрівець і автобусом до Києва).
220
Київ—Старосілля—Хотянівка—Київ — Подорож по мальовничих місцях міжріччя Дніпра і Десни та заповідник Академії наук УРСР (катером до Старосілля і від Хотянівки до Києва).
Туристи проводять день відпочинку в мальовничій місцевості, відпочивають у костра, ночують у палатках на свіжому повітрі, розважаються рибальством, фотографуванням, відвідують історичні пам’ятники, знайомляться з рельєфом місцевості, рослинним і тваринним світом.
Турбаза надає для туристських груп палатки, рюкзаки, казанки та інші речі туристського вжитку, виділяє досвідчених інструкторів для супроводження груп за маршрутами, забезпечує організоване перевезення транспортними засобами.
Турбаза — вул. Енгельса № 6, телефон 9-14-89.
Екскурсійно-туристське бюро Київської пасажирської пристані організовує пароплавні екскурсії та прогулянки за маршрутами:
Екскурсійн о-т уристські
Київ—Нові Петрівці—Київ
Київ—Т рипілля—Київ
«Панорама Києва». Київ—ВигурІвщина—Осокори—Київ «Кільцевий» по 4-х затоках: Матвіївській, Довби-цькій, Русанівській, Венеціанській.
Прогулянки
Київ—гирло Десни—Київ
Київ—Старосілля—Київ
Київ—Дикий острів—Київ
Київ—острів Рославський—Київ.
Колективні екскурсійні подорожі забезпечуються екскурсоводами. Приймаються попередні заявки.
Квитки доставляються замовнику.
Адреса екскурсійно-туристського бюро Київської пасажирської пристані — Поштова площа, дебаркадер. 8. Телефон —- комутатор 6-10-61, додатковий 5-54.
2. АВТОБУСНІ ЛІНІЇ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Автобусна станція № І, м. Київ, Степанівська, 12
Напрямок руху автобусів	тел. 5-71-13 Зупинки
Київ — Володарка	Васильків Гребінки Біла Церква Володарка
Київ — Гребінки	Васильків Митниця Кодаки Гребінки (пошта)
Київ — Велико-Половецьке	Васильків
•	Гребінки Біла Церква Велико-Половецьке Пищики Ст. В-Половецьке
Київ — Рокитне	Васильків Гребінки Біла Церква Синява Рокитне
Київ — Сквира	Васильків Гребінки Біла Церква (автобусна станція) В-Половецьке
і Київ — Ставище	Сквира Васильків Гребінки Біла Церква Ставище
222
Напрямок руху автобусів	Зупинки
Київ - Тараща	Васильків Гребінки Біла Церква Тараща
Київ — Узин	Васильків Гребінки Біла Церква Узин
Київ — Кіровоград	Васильків Гребінки Біла Церква Ставище
Київ — Первомайськ	Васильків Гребінки Біла Церква Ставище
Київ — Умань	Васильків Гребінки Біла Церква Ставище
Київ — Луцьк	Ставище
Київ — Жашків	Васильків Гребінки Біла Церква Ставище
Київ (Голосіївські стави)	Васильків
— Васильків
223
Автобусна станція № 2, м. Київ, Хорева, 3 (Поділ)
	тел. 6-00-15
Напрямок руху автобусів	Зупинки
Київ — Луганськ	Бориспіль Студеники Яготин
Київ — Ростов на Дону	Бориспіль Студеники Яготин
Київ — Сталіно	Бориспіль Студеники Яготин
Київ — Суми	Бориспіль Березань Студеники Яготин
Київ — Харків	Бориспіль Березань Студеники Яготин
Київ — Яготин	Бориспіль Студеники Яготин
Київ — Чернігів (рейс 76)	Бровари Залісся Семиполки
Київ — Чернігів (рейс 80 )	Бровари Семиполки
224
Напрямок руху автобусів
Зупинки
Київ — Гомель	Бровари Семиполки
КИ*В128)°СТЄР <РЄЙС 124’126,	Бровари Залісся Семиполки
Київ — Богуслав	Обухів Григорівка Кагарлик Росава Мирові вка Богуслав
Київ — Черкаси (рейс № 60, 68)	Обухів Григорівка (завод) Кагарлик Миронівка
Київ — Кагарлик	Конча-Заспа Обухів Григорівка Кагарлик і
Київ — Іванків	Н. Петрівці Люті» Демидів Димер Іванків
Київ — Поліське	Н. Петрівці Лютіж Демидів
	Димер Іванків Поліське
К-257—15
225
Петропавловська площа
Напрямок руху автобусів	Зупинки
Київ — Димер ,	к	Будинки відпочинку Н. Петрівці Лютіж Демидів Димер
Київ — Петрівці	Квітництво Ново у ови Будинок відпочинку водників Квітництво ДОРУПРА Фонтан
	Н. Петрівці (колодязь) „	будинок 178 ,	будинок 2.2 Ст. Петрівці (пошта)
Поштова площа
Київ — Бровари
Контрактова площа
Київ — Бориспіль
226
3.	РУХ РІЧКОВОГО ТРАНСПОРТУ
Пароплави, що відправляються з Київського річкового вокзалу
Напрямок руху пароплавів	Зупинки
Київ — Ново- Шепеличі	Старосілля Сваром’я Борова Домантове Гирло р. Прип’яті Чорнобиль Ново-Шепеличі
Київ — Чорнобиль •	Старосілля Сваром’я Борова Домантове Гирло р Прип’яті Чорнобиль
Київ — Канів й	1	*	Острів Водників Трипілля Ржищів Переяслав-Хмельни- цький Григорівна Канів
221
15*
Пароплави, що відправляються з Спаського причалу
Напрямок руху пароплавів	Зупинки
Київ — Ошитки	Старосілля (табір) , (пристань) , (село) Н. Петрівці Сваром’я Тарасовичі Брище Ясногородка Толокунь Сухолуччя
•	Ошитки
Київ — Погреби	Осещина Погреби
Київ — М. Пустинь	Погреби М. Пустинь
Київ — Пухівка	Осещина М. Пустинь Новосілки Пухівка
Пароплави, що відправляються з приміського причалу
Київ — Жукин
М. Пустинь Новосілки Пухівка Рожни Дітки Пірново Жукин
228
Напрямок руху пароплавів	Зупинки
Київ — Гребені	Острів Водників Вишеньки Н. Українка М. Трипілля Кийлів
	Витачів Гребені
Київ — Пірново	М. Пустинь Новосілки Пухівка Рожни Літки Пірново
Київ — Трипілля	О-в Водників Вишеньки Н. Українка Трипілля
Київ — Гнідин	О-в Водників Гнідин
Київ — О-в Водників
О-в Водників
ПОКАЖЧИКИ
1.	АЛФАВІТНИЙ ПЕРЕЛІК ГЕОГРАФІЧНИХ ПУНКТІВ
Андруші — 48
Андріївна — 212
Березань — 17
Білогородка — 147
Біла Церква — 102
Бишів — 211
Богуслав — 85
Боярка-Будаївка — 148
Бориспіль — 15
Бортничі — 199
Блиставиця — 167
Блідча — 177
Бровари —188
Бугаївка — 208
Бурти — 79
Васильків — 95
Великі Дмитровичі—203
Великий Карашин—212
Велико-Половецьке—117
Веприк — 153
с. Ворзель — 163
Вигурівщина — 214
Витачів — 201
Вишеньки — 199
Вишгород — 184
Еіта-Поштова — 206
В’юнище — 49
Гатне — 206
Гоголів — 192
Гостомель — 213
Глеваха — 207
Грезля — 178
Григорівна — 55
Демидів — 174
Дерев’яна — 204
Дениси — 58
Димерське спортивне
господарство — 175
Домантове —187
Дідівщина — 210
Ємчиха — 205
Єрківці — 200
Жерева — 178
Житні гори — 207
Жуківці — 204
Жукин — 214
Журавлиха — 137
Загальці — 166
Забуяння — 162
Зарубинці — 53
Заруддя — 169
Здвижівка — 213
Ірпінь — 163
Карань (урочище) — 16
Кагарлик — 78
Кодаки — 100
Конча-Заспа — 65
Козинці — 51
230
Клавдієво-Тарасове—164
Кийлів — 16
Кошів — 138
Красне Перше — 74
Красне Друге — 204
Куляб:вка — 61
Лебедівка — 185
Лосятин — 100
Лісовичі — 133
Літки — 194
Лютіж — 173
Малий Букрин — 78
Макарів — 161
Мар’янівка — 207
Маслівка — 205
Матюші — 120
Межигір’я — 183
Медвин — 205
Мовчанівка — 124
Монастирище — 51
Мотижин — 212
Миронівка — 81
Митниця — 208
Нова Гребля — 165
Нові Петрівці — 170
Ново-Шепеличі — 180
Ольшаниця — 209
Олександрія (парк)—115
Осещина — 184
Переяслав-Хмельни-
цький — 23
Погреби — 208
Пирогів — 202
Потік — 84
Підгірні — 202
Піщана — 207
Пищики — 120
Ромашки — 209
Ржищів — 74
Росава — 205
Самгородок — 145
Семигори — 91
Семиполки — 193
Сваром’я — 185
Святополків стан — 65
Сквира — 139
Соснівка — 177
Слуков Лава — 194
Синява — 126
Ставище — 136
Старі Безрадичі — 203
Старосілля — 183
Стайки — 201
Студеники — 22
Сухоліси — 124
Сухолуччя — 187
Сулимівка (Баришів-
ський район) — 16
Сулимівка (Яготинський район) — 61
Тараща — 128
Тарасовичі — 214
Трахтемирів — 52
Терезіно — 101
Требухів — 189
Трипілля — 66
Триліси— 156
Трушки — 121
Тетіїв — 137
Фастів — 151
Ходосіївка — 202
Хотів — 206
Халеп’я — 71
Хохітва — 90
Чапаєвка — 202
Червона Мото&илівка —
210
Чернин — 209
Черняхів — 203
Чорнобиль — 178
Шарки — 208
Яготин — 59
Ярошівка ___ 157
231
2.	ІМЕНА, ЯКІ ЗГАДУЮТЬСЯ В ПУТІВНИКУ
Акусов І. — 156
Андрузький Г. — 188
Батий — 102
Бажай М. П. — 8
Багрянородний К. — 201
Баляс В. С. — 127, 128, 133
Бестужев-Рюмин М. П.
— 96. 97
Боженко В. Н.— 129, 133, 135
Бондаренко І. — 152
Борисполець П. Т. — 192
Борщенко В. — 124, 125
Біленький О. — 8
Білозерський В. — 188
Бичок Я. — 51
Братусь М. — 58
Будьонний С. М. — 109,
110, 111, 137, 145
Будник П. — 168
Бутурлін В. В. — 32, 152
Буйко П. М. — 157, 158
Бялер Й. Я. — 70
Вагилевич І. — 17
Васильєв Л. Л. — 175
Ватутін М. Ф. — 52, 56, 57, 58, 171, 173, 174, 185, 190
Верьовка Г. Г. — 8
Власюк П. — 8
Володимир Святославо-вич — 95
Волконський С. Г.— 59
Ворошилов К. Є. — 109, 110, 111, 118, 137, 145
Виштак С. Д. — 7, 100, 101
Вронський М. — 39
Герасименко Д. — 170
232
Голота І. — 167
Голованький Я. — 17
Головачов О. О. — 98
Гомоляка В. — 8
Гончар О. — 8
Горнунг й.— 59
Го-гуань — 69
Гординський А. — 108
Грабовський П. А.— 155
Гризун М. — 89, 90
Грисюк — 157
Гніденко Д. — 170
Гнатенко М. — 5
Гулак М. — 188
Данькевич К. Ф. — 8
Демиденко Є. П. — 7, 45
Демченко М. — 5
Дерегус М. — 8
Добролюбов М. О. — 86
Долгорукий Ю. — 24, 214
Диптан О. К- — 7, 100
Єпіфанов І. — 156
Завіруха — 68
Зенькович М. І. — 55
Іванов В. — 56. 57
Іванов С. — 156
Іскра І. — 138, 139
Іванишев М. — 207
Касіян В. І. — 8
Каховський Т. Г. — 97
Капніст О. В. — 59
Квітка-Основ’яненко Г.— 155
Коїварчук — 168
Ковнір С.— 99
Ковпак С. А. — 162, 177, 178
Козицький М. — 8
Козловський П. — 124, 125
Козачковський А. О. — 37, 39, 48, 51
Конецпольський С. — ЗО Костро Ахель — 192 Котовський Г. І. — 4
ІН, 132, 142, 143, 165*
166, 168
Корнійчук О. Є. — 8
Костомаров М. — 188
Косинський К. — 103, 113
Кошова Г. Д. — 5, 118, 119, 120
Кошовий О. — 75, 76
Кочубей В. — 138, 139
Кравченко А. Г. — 61, 62, 173, 184
Кремінський В. А. — 168
Кузьмін А. — 156
Кузнець М. — 164
Куліш П. — 188
Ленін В. І. — 16, 106, 112, 139
Лобода Ф. — 36, 67
Ломоносов М. — 35
Лисенко М. — 154
Лукашевич П. Я- — 17,
18
Магомет И. Я. — 143
Марко Вовчок — 8, 85, 86, 90
Матросов О.— 124
Маркевич О. — 188
Майборода П. — 8
Мовчан І. — 124
' Мономах Володимир — 24
Москаленко К. С. — 55,
171, 186, 190
Моффе — 117
Мізін А. Е, — 52
Міндич Б. А. — 164
Мирний Панас — 85
Михайлов І. К.— 128,129 Михайлов Є, — 156 Муравйов-Апостол С. І, — 96. 97, 156
Муравйов-Апостол І. І. - 156
Наливайко С. — 67, 103.
113
Навроцький О. — 188
Наумов М. І. — 162, 164, 165
Нечуй-Левицький І. С.— 8. 85, 91, 121, 122
Одинець М. І. — 40 Олійник О. — 39 Орликова — 68 Островський М. О. — 8, 76, 148, 149
Павлов І. П. — 161 Палій С.— 104, 113, 152. 184, 213
Палладій О. — 8
Патон Б. — 8
Пархоменко О. — 4, 118, 146
Пестель П. — 95, 97 Пєтухов М. — 56, 57 Петровський Г. І. — 168
Петро І — 104, 138, 152 Посяда І. — 188 Похилевич А. — 167 Приймак 3. К. — 55 Приймаченко І. — 170 Пушкін О. С. — 138 Пухов М. П. — 180 Ватманський М. — 68 Ревупький Л. М. — 8
Рєпнін Б. М. — 59 Рєпніна В. М. — 59, 60 Рєпнін М. Г. — 59
Растреллі В. В. ___ 99
233
Рибалко П. С. — 55, 171, 174, 186, 190
Рилєєв Д. — 97
Рильський М. Т. — 8
Самійленко В. І. — 149, 150
Семенов І. — 56, 57
Святополк Ізяславович— 65, 201
Собкс/ В. — 8
Сисолятін В. — 56, 57
Сковорода Г. С. — 8, 18, 35, 36, 46, 48
Сидоренко Г. — 68
Смолич Ю. — 8
Сосюра В. — 8
Сошенко І. — 85
Стєпченко-Джерун — 122
Стеценко к. Г. — 8, 153, 154, 155
Судима І. М.—16, 17
Суханов — 125
Тарновський В. В. — 59, 84
Тарновська Н. В. — 84 Ткаченко-Петренко Г. Ф.
— 87, 88, 89
Тичина П. Г. — 8
Українка Леся — 155
Фадеєв О. — 77
Франко І. 149, 155
Федорович Тарас — 15, ЗО
Хобта О. С. — 7, 45
Хвойко В. В. — 71
Хмельницький Б.— ЗІ, 32, 33, 36, 67, 75, 103, 113, 152, 167
Хмелько М. — 8
Хрущов М. С. — 52, 56, 57, 58, 171, 174, 185, 190
Чалий М. — 17
Черняхівський І. — 174, 186
Черняк Т. — 135
Чібісов — 173
Шафарик І. — 39
Шашкевич М. — 17
Швачка М. О.— 152
Швидка М. О. — 143
Шевченко Т. Г. — 8, 17, 18, 37, 38, 39, 46, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 59, 60, 84, 85, 86, 87, 152, 155, 156, 183, 184, 188, 189, 192
Шевченко Д. І. — 126
Шевченко О. Є. — 124, 125, 126
Шолуденко Н. М. — 186, 187
Шовкуненко О. О. — 8 Щепілло М. — 156
ІЦорс М. О. — 4, 118, 131, 135, 168, 193, 194
Юрій М. — 156
Юрій Ю. — 156 Яблонська Т. — 8 Ярослав Мудрий — 65, 102
Якименко П. — 124, 125
234
3.	ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ ТА МІСЦЯ, ЯКІ ЗВ’ЯЗАНІ З ЖИТТЯМ І ДІЯЛЬНІСТЮ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ
Андруші — 48
Березань — 17
Бориспіль — 15
Богуслав — 85
Боярка — 148
Біла Церква — 102
Білогородка — 147
Блиставиця — 167
Бровари — 188
Бурти — 79
Васильків — 95
Велико-Половецьке —
117
Веприк — 153
Ворзель — 163
Вишгород — 184
В’яюнище — 49
Григорівка — 55
Дениси — 58
Заруддя — 169
Зарубинці — 53
Ірпінь — 163
Кагарлик — 78
Козинці — 51
Кодаки — 100
Кошів — 138
Красне Перше — 74
Лебедівка — 185
Лосятин — 100
Лісовичі — 133
Лютіж — 173
Макарів — 161
Малий Букрин — 78
Матюші — 120
Мовчанівка — 124
Монастирище — 51
Миронівка — 81
Нова Гребля — 165
Ново-Шепеличі — 180
Нові Петрівці — 170
Ольшаниця — 209
Переяслав-Хмельни-цький — 23
Потік — 84
Ржищів — 74
Самгородок — 145
Сваром’я — 185
Сквира — 139
Семигори — 91
Семиполки — 193
Синява —126
Сулимівка-Баришів-ська — 16
Сулимівка-Яготинська —
61
Ставище — 136
Тараща — 128
Тетіїв — 137
Терезіно — 101
Трахтемирі,в — 52
Трипілля — 66
Триліси — 156
Трушки — 121
Фастів — 151
Чорнобиль — 178
Халеп’я — 71
Хохітва — 90
Яготин — 59
Ярошівка — 157
235
4.	АРХІТЕКТУРНО-ХУДОЖНІ ПАМ’ЯТНИКИ
Андруші — 48
Богуслав — 85
Біла Церква — 102
Васильків — 95
Велико-Половецьке —
117
Демидів — 174
Журавлиха — 137
Кагарлик — 78
Красне Перше — 74
Кошів — 138
Лосятин —* 100
Переяслав-Хмельни-чький — 23
Пищики — 120
Соснівка — 177
Синява — 126
Сквира — 139
Сулимівка (Баришів-ський район) — 16
Сулимівка (Яготинський район) — 61
Ставише — 136
Трипілля — 66
Фастів — 151
5.	СПОРТИВНО-МИСЛИВСЬКІ ГОСПОДАРСТВА ТА ДЕРЖАВНІ ЗАКАЗНИКИ
Богуслав — 90
Боярка — 150
Грезля — 178
Димерське спортивне
мисливське господар-
ство — 175
Домантове — 187
Жерева — 178
Карань — 16
Конча-Заспа — 65
Кулябівка — 61
Літки — 195
Осещина — 184
Ржищів — 77
Слуков Лава — 194
Студеники — 22
Сухоліси — 124
Сухолуччя — 187
Яготин — 61
236
6.	АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ
Андріївна — 212
Бортничі — 199
Бишів — 211
Білогородка — 210
Бугаївка — 208
Боярка-Будаївка — 210
Великий Карашин —212
Великі Дмитровичі—203
Вигурівщина — 214
Витачїв — 201
Вишгород — 214
Вишеньки — 199
Віта-Поштове — 206
Гатне — 206
Гостомель — 213
Глеваха — 207
Дерев’яна — 204
Дідівщина — 210
Ємчиха — 205
Єрківці — 200
Зарубинці — 200
Здвижівка — 213
Житні гори — 207
Жукин — 214
Жуківці — 204
Кошів — 210
Красне Друге — 204
Малий Букрин — 202
Мар’янівка — 207
Маслівка — 205
Медвин — 205
Мотижин — 212
Митниця — 208
Ольшаниця — 209
Переяслав-Хмельни-
цький — 200
Підгірці — 202
Піщана — 207
Пирогів — 202
Погреби — 208
Росава — 205
Ромашки — 209
Старі Безрадичі — 203
Стайки — 201
Старосілля — 214
Тарасовичі — 214
Тетіїв — 209
Трахтемирів — 200
Трипілля — 201
Фастів — 210
Халеп’я — 201
Ходосіївка — 212
Хотів — 206
Чапаєвка — 202
Черняхів — 203
Чернин — 209
Червона Мотовилівка —
210
Чорнобиль — 213
Шарки — 208
237
ЗМІСТ
Стор.
Передмова ............... т	...... З
ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ ТА МІСЦЯ, ЗВ’ЯЗАНІ З ЖИТТЯМ І ДІЯЛЬНІСТЮ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ.
АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТНИКИ.......................11
Східна частина області..........................13
Південно-східна частина області	...... 63
Південно-західна частина області................93
Північна частина області........................159
Північно-східна частина області ...... 181
АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТНИКИ........................196
ДОДАТКИ ........................................217
1. Шевченківські місця Київської області .	.	. 218
2. Місця форсування Дніпра військами Радянської Армії в період вирішальних боїв за визво-
лення Радянської України від гітлерівських загарбників ............................. .	. 219
ДОВІДКИ...................................  ....	220
1.	Туристські маршрути .	  220
2	Автобусні лінії ..............................223
3.	Рух річкового транспорту.....................227
ПОКАЖЧИКИ ......................................230
1.	Алфавітний перелік географічних пунктів .	. 230
2.	Імена, які згадуються в путівнику .... 232
3.	Історичні пам’ятники та місця, зв’язані з життям
1 діяльністю видатних людей ...... 235
4.	Архітектурно-художні пам’ятники .... 236
5.	Спортивно-мисливські господарства та державні заказники ....................................  236
6.	Археологічні пам’ятники......................237
ПАМЯТНЬІЕ МЕСТА КИЕВСКОЙ ОБЛАСТИ
Краткий путеводитель (на украинском язьіке) * • *
Художник О. Дербеньов
Технічний редактор О. Гурвич Коректор Л. Коваленко
Фото Я- Поволоцького, П. Чаленко, Г. Логвина та Інших В підборі матеріалів допомагали:
П. Трохимець — по Історичних пам’ятниках, /. Дністров — по пам’ятниках архітектури
* * *
Здано на виробництво 25/УІ 1958 р.
Підписано до друку 15/УПІ 1958 р.
Формат 70X 92/32. Умовно-друк. арк. 8,78+61 вклейка, Облік-вид арк 15,28.
БФ 16105 Зам. № К-257. Тир. 15000
Ціна в оправі 7 крб. 95 коп.
* * *
Київське обласне видавництво. Київ, Хрещатик, 10.
Київська обласна друкарня, вул. Леніна, 19