СТАРА ВОЛИНЬ

і
ВОЛИНСЬКЕ ПОЛІССЯ

ІНСТИТУТ ДОСЛІДІВ ВОЛИНІ
Ч. 55
Проф. Опександер Цинналовський
Стара Волиш»
т
і
Волинське Полісся
(Краєзнавчий словник — від найдавніших часів

до 1914 року)
ТОМ ДРУГИЙ
Накладом Товариства “Волинь”
ВІННІПЕГ — 1 9 8 6	—	КАНАДА

Видавнича Колегія Інституту Дослідів Волині
і	Товариства „Волинь”:
Д-р Ю. Мулик-Луцик, д-р С. Радгук, інж. І. Онуфрійгук,

прот. С. Кіцюк, ред. М. Подворняк, д-р І. Тарнавецька,

митр. прот. д-р С. Ярмусь.
Редактори цього видання:
Ред. М. Подворняк і академік Ф. Ф. Онуфршгук.
Обкладинка Марійки Сокульської.
Printed by Trident Press Ltd., Winnipeg, Man., Canada

л
ЛАБАЗИ, с. і фільв., Заславський пов. В кінці 19 ст.

фільварок Лабази належав до славуцько-заславського

ключа.
ЛАБУНЬ, містечко Заславського пов., при усті р. По¬

ганці до Гомори або Хомори, Лабунська вол., 48 км. від

Заслава. Містечко положене по обох боках р. Гомори

і гребля злучує це містечко.
Коли заложена ця оселя невідомо, але з актів 16 ст.

згадується там як власника волинського землянина Ми¬

хайла Богухваловича Любунського (Архів Ю.З.Р. ч. 6,

т. І, стор. 43 і 44). З цього можна зробити висновок, що

оселя Лабунь звалася колись Любонем, тобто так, як зва¬

лося багато волинських осель — Любомель, Любч, Лю-

буша, Любець і що назва ця походила від слова любити,

любо, що значить місце приємне. Лабунь (або Любонь)

згадується в грамоті з 1565 p., коли воно входило в чис¬

ло інших осель до Кременецького пов. і фігурує в списі

більших осель. Про родину Любунських згадується однак

ще раніше в році 1505, а також в році 1547, коли Л. на¬

лежав до Василя Лабунського (Архів Сангушків, т. 4,

стор. 555-556). Про м-ко Л. маємо згадки в документах

1562, 1563, 1565, 1566, 1593 років (Опис акт книги Київ.

Центр. Архіву №2036, стор. 13, 17, 18 і №2039, стор. 14,
40,	36; №2040, стор. 11, п. ЗО, 34, 61).
В кінці 19 ст. в Л. було 650 дом. і 4,538 жит., 4 цер¬

кви: перша, тепер неіснуюча, збудована у 1593 р. Христо-

фором Лабунським — Троїцька, друга дерев’яна з 1670 р.

—• Юр’ївська, третя також дерев’яна з 1882 і дві філіяльні

з 1661 і 1726 р. В містечку був римо-кат. костьол 1731 р.
1	каплиця, збудовані кн. Іосифом Любомирським, а при

ньому був кармелицький манастир.
В 1870 р. в містечку Л. було 496 дом. і 1,796 жит.,

У тому 37% жидів, 5 церков, костьол, 3 каплиці, синагога,
2	жид. доми молитви, бровар, 3 вапняні печі, 6 оліярень,
3	цегельні, 2 водяні млини, 26 крамниць, 51 ремісників

і ярмарки щотижня. В першій половині 17 ст. в Лабуні
5

був кальвинський збір — кірха. В 1648 р. під час визволь¬

них війн Богдана Хмельницького містечко Л. було здобу¬

те відділом під командою Колодки, місто і замок спусто¬

шені і спалені. В 1649 p., удруге, Л. здобуває козацький

відділ Донця, а в 1651 р. містечко знову було знищене.

Однак його географічне положення і оточуючі його ро¬

дючі грунти і густо заселені села сприяють його скорій

відбудові, хоча по війнах 1648-1655 pp. залишилося в Л.

всього 44 дом. (Архів Ю.З.Р. ч. 7, т. 2, стор. 461; Г. Отець¬

кий, т. 1, стор. 375 і Сендульський Л. м. Лабунь Заслав-

ського уєзда Вол. Єпар. Від. 1882, №36). У 1768 р. під

час Коліївщини Лабунь був знову понищений гайдама¬

ками. Каштелян, а пізніше київський воєвода И о с и ф

Стемпковський, відомий авантурист, який великою жорс¬

токістю розправлявся з повсталим українським народом,

побудував в Л. великий і гарний палац, від котрого, ще

в 19 ст., майже нічого не залишилося. Під час Коліївщи¬

ни Стемпковський був начальником військово-судової ко¬

місії. Так добробут і гультайство цього незагнузданого

авантуриста тривало до 1792 p., коли то цілий його має¬

ток було сконфісковано царським урядом за довги. Ру¬

бав він голови, поливав смолою і підпалював повстанців,

змушував козаків, яких захопив у полон, копати ями для

трупів своїх товаришів-козаків. На трьох шибеницях по¬

вісив понад 200 козаків. В містечку Кодні, за міським ва¬

лом закопано було 114 трупів з відтятими головами.

В селі Лисянці на Київщині повісив Стемпковський без

слідства і суду 600 людей. Не менш жорстоко розправив¬

ся з повстанцями генерал російського карального корпу¬

са, Кречетніков, який був царським урядом висланий на

Україну.
По кривавому придушенні повстання, генерал Кречет¬

ніков був призначений генерал-губернатором т. зв. Із’яс-

лавського Намісництва і оселився в Лабуні, в палацу

Стемпковського, який тоді оголошено „уєздним городом”.

По смерті Кречетнікова, в Лабуні проживали російські ге¬

нерали Дерфельден, Тутомлин, граф Салтиков — полко¬

водець російських військ на Україні. Товариші по зброї

ген. Кречетніков і Стемпковський вмерли в 1793 р. Про

ці криваві події довго ще розповідали люди на Волині

і Київщині, а народній звичай, пам’ятаючи ці сумні дні,

відзначив пам’ять про них тим, що довго ще дівчата вплі-
6

Герб м. Лабунь: Вгорі ГВЗ, внизу на

срібному полі рясна яблуня.
Наданий 22.1.1796.
тали в коси чорні стрічки разом з яскраво-кольоровими.

Власне тут в Л. в 1793 p., 8 квітня був призначений з’їзд

шляхти і духовенства, на якому склали вони присягу вір-

ности цариці Катерині II і тим самим „злегалізували” своє

підданство до Росії. Від цього часу Волинь увійшла

в склад Російської імперії (Старожитна Польська т. 2,

ч. 2, стор. 925). За переписом 1911 р. в Лабуні було 6,567

жит., волость, міщанська управа, пошта, телеграф, 2-кля-

сова школа, земський фельдшерський пункт, приют, лі¬

кар, аптека, 17 крамниць, горілчана державна крамниця,

кредитове товариство, 2 оліярні, водяний млин (36,000

пуд. річ. перем.), земська випозичальня сільсько-господ.

машин, ресторан і щодва тижні ярмарки. До великої зем.

власносте пом. Рудницького належало там 1,175 десятин.

В містечку Старий Лабунь заховалися сліди чотирокут-

ного замчища, який ще в кінці 19 ст. частинно був знище¬

ний. Друге замчище заховалося в Новій Лабуні, також

значно знищене. В околиці часті знахідки з доби нео¬

літу і скифського періоду (О. Ц. Записки, 1937 p.).
ЛАВ, уроч., Пінський пов., над р. Оторою.
ЛАВИЦЬК, с., Пінський пов. З цього села ледве по¬

мітна дорога до осель Федори і Рачиська. В початку 20

ст. було там 26 осель. Місцеві селяни займалися переваж¬

но рибальством і плисарством. Місцевість дуже низька се¬

ред водяних заливів і багон.
ЛАВРІВ, с., Луцький пов., Болонська вол., 16 км. від

Луцька. В кінці 19 ст. було там 219 дом. і 1,367 жит., дві

дерев’яні церкви, початкова школа і католицька каплиця.

Село побудоване у два ряди хат на двох горбках, розді¬

лених малою річкою. В 1570 р. частина Л. належала до

Семена Козанського, а друга частина до Петра Несвиць-

кого. В 1583 р. Л. був власністю Олександра Сімашки,

пізніше перейшов до Семена Козинського, від нього до

Прусиловських, Городських і Корчаків. В 1911 р. за пере¬

писом було там 1859 жит., одноклясова школа, 1 крам¬

ниця, горілчана крамниця (державна), вальцевий млин

(110,000 пуд. річн. перем.), кооператива. До великої зем.

власности Любомирських належало там біля 1,800 дес.
ЛАВРІВ ОСТРІВ, згадується в 1554 р. в Рев. пущ і пе-

рех. звір., Вилен. Археограф. Ком., Вильно.
ЛАВРИНОВЦІ, с., Заславський пов., над р. Мухачкою,

Сульжинська вол. В кінці 19 ст. було там 92 дом. і 665

жит., дерев’яна церква Покрови з 1760 p., церк.-прих.

школа від 1890 p., З водяні млини і вітряк. Село колись

називалося „Старі Безейми” (Хронологія дзєюв Польскі).

Згадується в 1589 p., коли належало до Сульжинської во¬

лості князів Острозььких. В кінці 16 ст. спустошене тата¬

рами (Архів Ю.З.Р. ч. 6, т. 1, стор. 290).
ЛАГАНИ, хутір, Лубенський пов., Крупецька волость.

В кінці 19 ст. було там 9 дом. і 62 жит.
ЛАГОДІВКА, хут., Лубенський пов., Ярославицька во¬

лость (присілок с. Великих Рикань), 40 км. від Дубна.

В кінці 19 ст. було там 13 дом. і 59 жит. Земля дуже вро¬

жайна, чорнозем, водяний млин при ставі, цегельня, фаб¬

рика черепиці. За переписом 1911 р. був там паровий

млин (10,000 пуд. річн. перем.). В другій половині 16 ст.

с. Рикані з пр. Лагодівкою належали до Олександра Сі-

машна, а пізніше до Захарія Лагодовського. В 18 ст. —

до Раціборських, пізніше до Житинських.
ЛАГОДІВЦІ, с., Старокост. пов., Кульчинецька вол.,

16 км. від Ст. Костянтинова, при малій річці, притоці Слу¬
чі.	В 1911 р. було там 1,099 жит., горілчана крамниця, кре¬

дитове т-во, випозичальня сільсько-госп. машин (В 1867

р. було там 22 дворів). За переписом 1911 р. в Л. до вел.

зем. власности пом. Прушинського належало 784 дес.
8

ЛАГУЛЬСЬК, с., Звягельський пов., Курненська вол.

Колись оселя належала до Соколовського ключа. В кінці

19 ст. було там 21 дом. і 121 жит.
ЛАДИ ГОЛИНСЬКІ, кол., Рівенський пов., Стидин-

ська вол. В кінці 19 ст. було там 10 дом. і 97 жит.
ЛАДИГИ або ЛОДИГИ, с., Ст.-Костянтин. пов., Деш-

нівська вол., село над ставом, який формується над ма¬

лою притокою Случі, 22 км. від Ст. Костянтинова. В кін¬

ці 19 ст. було там 233 дом. і 1849 жит., дерев’яна церква

з 1753 р. До 1848 р. село Л. належало до Звягельського

пов., в 1583 р. до Остропільської вол. кн. Острозьких.

В тому ж сторіччі спустошене татарами. Пізніше входи¬

ло до ординації кн. Острозьких. В 1753 р. подарована

кн. Любомирським. Коло 1820 р. належало до Винниць¬

ких, Бнінських і Шашкевичів.
ЛАДО, оселя і фільварок, Рівенський пов., Вирська

волость, 162 км. від Рівного.
ЛАЖЕВА або ЛАЖВА, с., Старокост. пов., Решнів-

ська вол., 22 км. від Ст.-Костянтинова. В кінці 19 ст. було

там 180 дом. і 1,273 жит., дерев’яна церква з 1758 р.

В 1593 р. належало до Костянтинівської волості кн. Ос¬

трозьких. Спалена татарами. Належала в 18 ст. до Августа

Чарторийського, а від нього перейшла до Шашкевичів,

дальше — до Тарнавських.
ЛАЗУЧИН ВЕЛИКИЙ, с., Старокост. пов., Базалий-

ська вол., 65 км. від Ст.-Костянтинова, над р. Грабаркою.

В 1867 р. було там 72 дом. В кінці 19 ст. 117 дом. і 726

жит., дерев’яна церква з 1782 p., народня школа з 1876 р.

В околицях родовище крейди. Колись село входило до

ординації кн. Острозьких. В 1753 р. враз з Базалією діста¬

лася кн. Ігнату Сапізі, а від нього перейшло до пом. Ду-

нінів-Бжезінських. До вел. зем. власності пом. Бєлінських

належало 520 дес. (в 1911 p.).
ЛАЗУЧИН МАЛИЙ, с., Старокост. пов., Базалийська

вол., 71 км. від Ст. Костянтинова, над р. Грабаркою. В кін¬

ці 19 ст. було там 182 дом. і 1,028 жит. Село мало біль¬

шість рим.-кат. населення. Православна каплиця. В 1618 р.

село спалене татарським ханом Девлєт Гиреєм. В 1753 р.

кн. Острозький подарував с. Л. кн. Сапізі. На північ від

села було кілька курганів.
ЛАНІВЦІ, містечко, Крем’янецький пов., Білозірська

вол., 43 км. від Крем’янця, при усті р. Буглівки і Жерді
9

до р. Жираку. В кінці 19 ст. було там 319 дом. і 2,376

жит., мурована церква з 1816 р. на місці старої з 16 ст.,

початкова школа з 1874 р. Л. згадується в році 1545 в опи¬

сі кременецького замку, що належало до Кизьминських

боярів Федька, Грицька Пузирковичів і Годорочиців (Па¬

м’ятники т. 4, від стор. 2-228). В 1565 р. майно землян во¬

линських Гнівошичів-Єловицьких (Архів ч. 6, т. І, стор.

52). В 1583 р. Сава Єловицький платив з Л. від 15 дим.,
5	город., 2 вальних коліс. В містечку Л. рим.-кат. костьол

з 1857 р. побудований Єловицьким. За переписом 1870 р.

в містечку Ланівцях було 201 дом. і 623 жит., у цьому

46% жидів, церква, костьол, каплиця, синагога, млин,
5	крамниць, 40 ремісників, 3 ярмарки річно. За переписом

1911 р. в Ланівцях було 2,638 жит., міщанська управа,

пошта, телеграф, земська поштова станція, вет-лікар, зем¬

ська лічниця, аптека, аптечний склад, 13 крамниць, горіл¬

чана державна крамниця, водяний млин (300,000 пуд. річн.

перем.), щомісячні ярмарки. До решток великої зем. влас¬

ности належало там 306 дес. Недалеко від містечка Л. бу¬

ло овальне городище до 210 м. в поперечнику, а на по¬

лях 1 великий курган, „Козацька Могила”. На захід в на¬

прямку с. Нападівка проходив колись полями вал „Кри¬

вуля” — з півночі на південь.
ЛАНКИ, с., Ст. Костянтинівський пов. До великої зем.

власності належало там у 1911 р. 244 дес.
ЛАПКИ, с., пов. Ковельський (дивись с. Церківка).
ЛАСК1В, с., Володимирський пов., Хотячівська вол.,

над річкою Гнидою, 12 км. від Володимира. Село ділило¬

ся на кутки: Убогинці, Суслівка, Куток, Старий Сад, Уро¬

чища в полях: Сатин, За спустами, У терні, Між річками,

Ксьондзівський острів (уніятських священиків, яких колись

називали на Волині ксьондзами), Красносілки, Озеро,

Тріпка, Жалоб. За переказом с. Ласків звалося колись

Красносілки, але з Ласки властитель переноситься в ур.

Ласки і від того урочища прозвалося Ласковим. На по¬

лях села знайдено скарб з римської доби — дві фібули

(О. Цинкаловський. Записки і той же: Матеріяли до ар¬

хеології Володимирського повіту. Зап. Н.Т.Ш. №154).
За переписом з кінця 19 ст. було там 52 дом. і 497

жит. і на фільварку 3 доми і 31 жит. В 1570 р. частина

села належала до Григорія Оранського, а в 1545 р. до

Семена і Павла Оранських (Пам’ятники, Рев. Володимир¬
ів

ського замку). В 1583 р. одна частина належала до Гри¬

горія Оранського, а друга до Михайла Оранського. За

переписом 1911 р. до вел. зем. власності Любомирських

належало в Л. 573 дес.
ЛАШАНІВКА, с., Звягельський пов., Курянська вол.,

31 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 34 дом. і 198

жителів.
ЛАШКИ9 с., Заславський пов., над великим ставом.

В кінці 19 ст. було там 33 дворів, дерев’яна церква з 1756

p., церк.-прих. школа від 1862 р. Згадка про с. Л. під наз¬

вою Лашківець, коли воно належало до кн. Януша Ос¬

трозького, від року 1601 в документах луцьких возьних

фігурує в числі сіл знищених татарами (Архів Ю.З.Р.

ч. 6, т. І, стор. 290). У кінці 19 ст. в місцевій школі вчила

і виховувала молодь Марія Антонівна Жадановська, ві¬

дома українська патріотка і демократка, яка укінчила

школу в Заславі. За переписом 1911 р. в с. Л. було 762

жит., гуральня (16,000 вод. рісн. продук.), водяний млин

(125,000 пуд. річн. прод.). До великої зем. власності пом.

Глембіцького належало там 609 дес.
ЛАШКИ, с., Володимирський пов., Підберезька вол.,
58	км. від Володимира. В 19 ст. було там 52 дом. і 369

жит., дерев’яна церква, млин. Колись село належало до

кн. Сангушків Кошерських і замінено землянином Руси¬

ном на с. Сомин. В 1570 р. Кристоф Закшевський вносить

з Л. від 4 дворищ, 1 городника, 2 комір., а Фронч Круш
Лашки — палац (мал. 19 ст.). (ц)
11

з 14 дим., 5 город., і Іван Мнишківський від 7 дим. і З

город. В 1577 р. була там дерев’яна церква.
ЛЬВА, річка. На північ, ближче р. Прип’яті протікає

вона через багна і трясовища, в напрямку с. Мочули змі¬

нює назву на Моства і впадає від заходу до р.Ствиги,

притоки р. Прип’яті. Має 120 км. довжини і випливає

з багон, вкритих лісами, на північний схід від с. Боров-

ські Будки, а від Томашгороду входить в багна, прохо¬

дить через озеро Тухле або Тухля і гине в безкраїх прос¬

торах болота Гале (або Голе). На північ, в околиці кіль¬

кох озер, коло села Озери, знову формує своє корито і

від малої притоки Копанець зачинає називатися Моствою

і цілою мережею русел і смуг пропливає до ріки

Ствиги. Є це типова поліська річка, з низькими, інколи

гинучими в болотах берегами. Рослинність її долини, це

мішані ліси і відкриті багна „гала” (голі багна). Ширина

корита до ЗО метр., глибина до 3 метр. Це майже одино¬

ка річка на Поліссі, де повністю збереглися ще боброві

жереви і заповідник лосів (Стан до 1939 р. Записки О.

Цинкаловського).
ЛЕБЕДЬ, кол., Звягельський пов., Емельчинська вол.,

65 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 58 дом. і 293

жителів.
ЛЕБЕДІ, с., Острозький пов., Хорівська вол., 20 км.

від Острога. Назва місцевості Лебеді постала від залиш¬

ків старих боярських, волинських і польських родів, які

часто також називаються на Поліссі Буслами (Боцянами),

тому, що на документах мали печатки зі знаком птиці.

Грунти там пласкі, від заходу горбковаті. В кінці 19 ст.

було там 43 дом. і 237 жит. В 1583 р. с. Л. належало до

Острога, кн. Костянтина Острозького, який платив від Л.

за 4 дим., З город, і 1 підсудка. В 1601 р. кн. Януш (Іван)

Острозький передає це село до ординації Острозької, ос¬

таннім ординатом був Януш Сангушко. Від Януша Ос-

трозкого с. Л. перейшло до канцлера Малаховського

в 1753 р. По конфіскаті в 1795 р. село Л. отримав росій¬

ський царський генерал німецького походження — Фер-

стен, а від нього відкупив в 1802 р. сенатор граф Юзеф

Ільїнський. На початку 20 ст. село Л. належало до Віль-

гельма Гольдмана. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало там 131 дес.
12

ЛЕВАДА, ос., Острозький пов. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности належало там 150 дес.
JIEBA4I, слоб., Рівенський пов., Селищанська вол.

На початку 20 ст. було там 16 дом. і 83 жит.
ЛЕВЯТИН, с., Крем’янецький пов., Радзивилівська во¬

лость, 40 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 39

дом. і 212 жит.
ЛЕВКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Почаївська вол.

В кінці 19 ст. було там 21 дом. і 142 жит.
ЛЕВКІВЦІ, с., Старокостянтинівський пов., Базалий-

ська вол., 67 км. від Ст. Костянтинова. Село при малій

річці, притоці Случі. В кінці 19 ст. було там 108 дом.

і 644 жит., дерев’яна церква з 1745 p., церк.-прих. школа

від 1891 р. В половині 19 ст. було там 68 дом. За перепи¬

сом 1911 р. до великої зем. власности належало там 153

дес.
ЛЕВКІВКА, с., Звягельський пов., при усті р. Грабарки

до Случі.
ЛІДИХІВ, с., Крем’янецький пов., Почаївська вол., 32

км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 209 дом. і 1,533

жит., мурована церква Миколаївська, невідомо коли по¬

будована Ледуховськими, церк.-прих. школа. Село колись

належало до православних волинських землян Галків,

з яких знаємо першого з них Нестора Галка, який прий¬

няв від цієї місцевості прізвище Ледуховського. За згад¬

кою з 1545 р. в описі крем’янецького замку була город¬

ня Богдана і Гнівоша Ледуховських, а крім цієї городні

була друга, яка належала до Яцка Ледуховського і по-

тужників зі села Ледухова (Пам’ятники. Ревізія Замків

України). В 1565 р. Л. згадується в записі Ярофея Гост-

ського своїй дружині Ганні (Опис акт книги Київ. Центр.

Архіву №2039, стор. 26, м. 34). Село Л. було колись міс¬

течком, яке належало до Ледуховських. В 1570 р. побір

з Л. вносив Іван Ледуховський від 5 дим. і з частини Ях-

на Богдановича від 2 дим., 5 город, і крім цього Федір

Ледуховський від 3 дим., 4 город. В 1583 р. Макар Леду¬

ховський платив від 11 дим., 4 город., 5 город. По ньому

з Л. платив Федір, Яхно й Іван Ледуховський, Єрофеїва

Г остська, Федір Людвинський і Василь Орловський.

В 1621 р. встановлено в Л. ярмарки, а в 1733 р. цілий Л.

належав до Ледуховських. В кінці 19 ст. до кількох осіб.

За переписом 1911 р. в с. Л. було 2,059 жит., сільсько¬
13

господарська державна школа, горілчана крамниця. До

великої зем. власности належало там 263 дес.
ЛЕДУХІВ, кол., Володимирський пов., Киселинська

вол., 24 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 64

дом. і 405 жит.
ЛЕДУХІВКА, с., Старокостянтиновський пов., Тео-

фільська вол. В кінці 19 ст. було там 92 дом. і 647 жит.,

дерев’яна церква з 1872 p., на місці старої з початку 17

ст., церк.-прих. школа з 1886 р. Село належало до Троя-

нівського ключа. В 1753 р. с. Л. віддано Ігнатію Сапізі,

а в кінці 19 ст. Л. розкупили селяни.
ЛЕДЯНКА, с., Заславський пов., Тарнівська вол., 42

км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 193 дом. і 1,215

жит., дерев’яна церква з 1786 р. — на місці старої з кінця
16	ст., церк.-прих. школа. За місцевим переказом с. Л. бу¬

ло колись за ставом в ур. „Селища” і по зруйнуванні та¬

тарами відбудовано на новому місці. В місцевій Покров-

ській церкві переховувалося багато стародруків з 17-18

ст. За переписом 1911 р. в с. Л. було 1,213 жит., 1 крам¬

ниця, 1 горілчана крамниця і земська випозичальня сіль-

сько-господар. машин. До великої зем. власности належа-

жало в Л. 147 дес. В урочищі Селище при оранні видо¬

бувають багато кераміки, заліза тощо. В селі знайдено

скарб золотих польських монет в металевій посудині і

другий скарб російських монет часів царя Петра І. Село

належало до „Казни” (Досліди О.Ц., 1937 p.).
ЛЕЖНИЦЯ, с., Володимирський пов., Хотячівська во¬

лость, 24 км. від Володимира. Село на високому березі

р. Бугу (Західнього). На грунтах села Л. урочища: Ос¬

трів, Городище, Могила, Чуб, Ставище, Велене. В уроч.

Городище оборонне місце, відтяте від дальшої височини

великим валом. Площа городища має 220 метр, ширини,

370 довжини. На орній поверхні часто знаходять кера-

мику неолітичної культури лійчатих посудин і часом три¬

пільську. В 1930-32 роках городище це відкрив і дослі¬

джував О. Цинкаловський.
В ур. Стависька, яке уявляє собою луг, на якому вид¬

ніють старі коритища р. Бугу і часом високі горбки, ви¬

ступають сліди різних археологічних культур, а місцеве

населення твердить, що там був город, який звався ко¬

лись „Тур-город”. Село невелике, складається з кількох
14

домів і кількадесят жит., є воно присілком с. Михаля (або

Михали).
ЛЕЖВА або ЛЕЖАВА, с., Старо-Костянтинов. повіт.

До великої зем. власности Софронія Уварова в 1911 р. на¬

лежало там 1,770 десятин.
ЛЕЖАХІВ, с., Володимирський пов., Новодвірська

вол., 33 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 46

дом. і 272 жит.
ЛЕЛИКІВ, с., Ковельський пов., Ратенська вол., 93 км.

від Ковля. Село положене над Оріхівським каналом. В кін¬

ці 19 ст. було там 122 дом. і 893 жит., дерев’яна церква
з	18 ст. на місці старої з 16 ст., католицька каплиця, церк.-

прих. школа. До села належали фільварки в с.с. Воля Ща-

тинська, Щодрогоща і Самари. В 19 ст. село належало

до Биковських. Положене над невеликим озером. По пов¬

станні 1863 р. належало до „Казни”. Від 16-17 ст. була там

дерев’яна церква, на місці якої збудовано нову. В церкві

переховувалася рукописна „Тріодь” з написом „в обите¬

лі тороканской, року 1743 м-ця апреля 25”. За переписом

1911 р. в с. Л. було 1,115 жит., волость, земська поштова

станція, лісництво, фельдшерський пункт, акушерка, З

крамниці, горілчана крамниця і 5 ярмарків річно.
ЛЕМИШІВ, с., Володимирський пов., Підберезька вол.,

50 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 68 дом.

і 414 жит. В 1570 р. село Л. належало до Миколи Сапіги,

а в 19 ст. до Хонських.
ЛЕМІШ, с., Острозького пов., Плужанської вол. На

початку 20 ст. було там 8 дом. і 42 жит.
ЛЕН ДОВГИЙ, боярська оселя в Пінському пов., на

південь від с. Любешова, над річкою Стоходом. Кілька

домів розкинутих по сухих, піскових горбках в долині

річки. Місцевість піскова і болотиста, клімат дуже по¬

ганий.
ЛЕДО, кол., Рівенський пов., Стидинська вол., 60 км.

від Рівного. В кінці 19 ст. було там 32 дом. і 241 жит.
ЛЕНКІВЦІ, с. Заславського пов., Сульжинської вол.,

над р. Гоморою, 22 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було

там 249 дом. і 1,316 жит., дерев’яна церква з 1762 p., Св.

Михайла, на місці старої. Село колись належало до Суль¬

жинської вол. кн. Януша Острозького. В 1589 р. Л. було

спустошене татарами. Згадується це село під назвою

Линовець в 1601, як маєток кн. Острозьких. Реляція луць¬
15

ких возьних про спалене татарами село в 1589 р. (Архів

Ю.З.Р., ч. 6, т. І, стор. 290). Від 1853 р. церк.-прих. школа.

За переписом 1911 р. в Л. було біля 1,400 жит, горілчана

крамниця і 1 звич. крамниця, паровий млин (22 тис. пуд.

річн. перем.). В полях колись було 3 кургани (О.Ц., 1933).
ЛЕНЧИН, с., Рівенський пов., Березенська вол., 102

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 80 дом. і 640 жит.,

дерев’яна церква Введенська, невідомо хто і коли її збу¬

дував. В селі була смолярня. Село згадується в 18 ст.

(Архів Ю.З.Р. ч. б, т. 2, стор. 308-315).
ЛЕПИСІВКА або ЛЕПИШІВКА, с., Крем’янецький пов.,

Ямпільська вол. Село при річці Горині, недалеко від міс¬

течка Ямполя, 45 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було

там 181 дом. і 1,114 жит., дерев’яна церква, Вознесенська,

з 1885 p., на місці старої з 1720 p., церк.-прих. школа.

Згадується про Л. в 1545 р. в описі крем’янецького замку.

В 16 ст. село Л. належало до Дахна Воринського, від кот¬

рого відкупила королева Бона (Пам’ятники т. 4, від 2 ст.

до 221-222). В 1576 р. фігурує в документах, як випро¬

шене у польського короля Стефана Володимиром За-

блоцьким (Курбський, т. 2, стор. 256). В 1577 р. Л. пере¬

ходить до Язловецьких (Курбський, т. 2, стор. 263-264).
3	огляду на те, що Л. становить пригород Ямполя, то

часто в документах село це зветься Ямпільська Лепишів-

ка. В церковному архіві Лепишівської церкви в докумен¬

тах виказані такі урочища: Деньки, Громадський берег.
В 1545 р. Л. була замковим селом (крем’янецького

замку) і було тоді там 60 жит., які давали до замку 11 кіп

грошей литовських чиншу і 19 мірок вівса, косили сіно

два дні річно, був там спустовий став і водяний млин,
4	путних боярів, що виконували службу на конях. В 1576

р. Л. належало до Заболоцького, який продав це село

за 800 кіп грошей лит. В 1723 р. Л. належало до кн. Виш-

невецьких. За переписом 1911 р. в Л. було 1,275 жит.,

водяний млин (5,600 пуд. річ. перем.). В 1962 р. відкрито

там комплект великих гончарських печей з римського пе¬

ріоду (3-4 ст. н.е.). (Краткие сообщение, №99, Інст. Арх.

Акад. Наук СССР. Москва, 1962).
ЛЕОНІВКА, хут., Володимирський пов., Киселинська

вол. — 15 дом. і 133 жит.
16

ЛЕОНІВКА, фільв., Володимирський пов., Киселин-

ська вол., 111 жит., гуральня.
ЛЕОНІВКА, слоб., Рівенський пов., Тучинська вол. На

початку 20 ст. було там 23 дом. і 213 жит.
ЛЕОНІВКА, кол., Рівенський пов., Дераженська вол.
11	дом. і 112 жит.
ЛЕОНІВКА, кол., Володимирський пов., Вербська во¬

лость — 29 дом. і 152 жит.
ЛЕОНІВКА, кол., Луцький пов., Щуринська вол. —
5	дом. і 36 жит.
ЛЄСЬНА, кол., Острозький пов., Плужанська вол., 29

км. від Острога. На початку 20 ст. було там 52 дом. і

322 жит.
ЛАЩАНСЬКИИ МАНАСТИР на Пінщині. На його ут¬

римання в 1520 р. були надані, а пізніше потверджені гра¬

моти на озера: Мотоль, Мольно, Скупе і Гоще.
ЛЕЩЕ — передмістя Пінська, де був стародавній Ле-

щанський манастир, до якого належали землі і озера —

Мотоль, Мольсько, Скупе, Гоще.
ЛЕЩИНЕЦЬ, с., Володимирський пов., Любомельська

вол., 65 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 24

дом. і 187 жит.
ЛЕДІВКА — передмістя м. Звягеля.
ЛЕДІВКА, кол., Звягельський пов., Смолдирівська во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 21 дом. і 121 жит.
ЛІДАВКА або ЛЕДАВКА, уроч., Острозький повіт,

Довжецька вол.
ЛІДАВКА, уроч., Острозький пов., Анопільська вол.

ЛІДАВКА, кол., Луцький пов., Піддубецька вол. —
12	домів і 50 жит.
ЛІДАВА, с., Острозький пов., 25 км. від Острога. Ко¬

лись с. Л. належало до ординації Острозької, пізніше до

Малаховського, Ілінського, Кадлубського, Чарнецького ...

Селяни, крім рільництва, займалися транспортом товарів

до Здолбунова.
ЛІСЕЦЬ, кол., Луцький пов., Тростянецька вол., — 10

дом. і 50 жит.
ЛІСИЧИН, уроч., Лубенський пов., Олицька вол. —
6	дом. і 55 жит.
ЛІСИЧЕ, с., Острозький пов., Анопільська вол., 20 км.

від Острога. Колись село належало до кн. Острозьких,
17

пізніше до Яблоновських. Село з усіх сторін було оточене

лісами. Було там колись взірцеве господарство — 2,000

овець. Грунти дуже родючі, а селяни заможні.
ЛІСКИ, с., Крем’янецький пов., Дедеркальська вол.,

45 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 57 дом. і 508

жит., дерев’яна церква з 1865 р. на місці старої з 18 ст.

(1724 p.), троьхкупольна. В 19 ст. велика зем. власність

належала до Тлуховських і Яворницьких.
ЛІСКИ, хут., Острозький пов., Плужанська вол., —
7	дом. і 42 жит.
ЛІСКИ, кол., Володимирський пов., Порицька вол.
ЛІСКИ, кол., Володимирський пов., Вербська вол. На

початку 20 ст. було там 31 дом. і 191 жит.
ЛІСІВ, с., Луцький пов., Медведівська вол. (в старих

документах Лєсов, Лесова), 77 км. від Луцька. В кінці

19 ст. було там 101 дом. і 671 жит. В 1577 р. село належа¬

ло до Михайла Чарторийського, який платив з Л. від

З дим., а в 1583 р. Михайлова Чарторийська платила від
6	дим. В кінці 19 ст. с. Л. належало до Марцеля Красін-

ського.
ЛІСНИЧІВКА, хут., Володимирський пов., Хорівська
вол.
ЛІСНИЧІВКА, хут., Володимирський пов. Порицька
вол.
ЛІСНИЧІВКА, фільв., Лубенський пов., Теслугівська
вол.
ЛІСНЯКИ, с., Володимирський пов., Любомельська во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 21 дом. і 195 жителів.
ЛІСНЯКИ, с., Ковельський пов., Маціївська вол. В кін¬

ці 19 ст. було там ЗО дом. і 352 жит., дерев’яна церква

трьохкупольна з 1773 p., покрита гонтами.
ЛІСОПІЛЬ, кол., Рівенський пов., Костопільська вол.,

38 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 158 жит.
ЛІШНЯ НОВА, с., Володимирський пов., Грибовецька

вол., 23 км. від Володимира. Оселя, яка постала на по¬

чатку 20 ст. з осілих там селян, що прийшли з Галичини

(Сокальський пов.). В 1914 р. в Новій Лішні було 284

жит., млин і 1 крамниця. Галицькі селяни закупили там

грунти, які належали до Черняхівського фільварку. Саме

село Н.Л. положене в лісі.
ЛІШНЯ СТАРА, с. і кол., Володимирський пов., Гри¬

бовецька вол., 23 км. від Володимира. Оселя дуже стара,
18

згадана в літописах, як Лєсна. Положена вона на чорно¬

земних грунтах. В кінці 19 ст. було там 59 дом. і 415 жит.,

церква Миколаївська, дерев’яна (на місці старої), пере¬

несена сюди з села Литовежа. На схід від села Л.С. ко¬

лонія Нова Лішня в лісі, де був газовий млин. Осіло там
ЗО	родин з Галичини з Сокальського пов. — ЗО дом. і 195

жит. В 1583 р. село Ст. Лішня належало до Богуша Лу-

ковецького, який платив з Л. за 5 дим. і 1 город. За пере¬

писом 1911 р. було в Л. 516 жит., одноклясова школа,

крамниця і кредитове т-во. На захід від села сліди валів

бувшого тут фільварку. Село побудоване хата при хаті

так, що стріхи торкаються одна одної, стіни господар¬

ських будинків плетені з хворосту. На полях високий

курган під назвою Туриця (з ним зв’язана легенда про

літовежський замок — „Сотниківна”).
ЛІШНЯ, с., в документах Лєшня, Лєска, Лубенський

пов., Княгининська вол., 33 км. від Дубна. В кінці 19 ст.

було там 28 дом. і 332 жит. В 1570 p., разом зі селом Дуб-

лями, належало до землянина Миколи Палуцького. В 1583

р. село було власністю Василя Хринницького і частин¬

но Гашинських.
ЛІШНЯ або ЛЄСЬНЯ, ЛИШНЯ, с., Крем’янецький пов.,

над річкою Піщанкою або Піщаницею і ставом. В кінці

19 ст. було там 40 дом. і 369 жит., дерев’яна церква з 1764

p., водяний млин. Згадується в 1545 р. в опису креме¬

нецького замку, коли до цього села належала велика го¬

родня в замку, яку зобов’язаний був відбудовувати Бру-

но Камінський (Пам’ятники т. 4, стор. 2-204). В 1570 р.

с. Л. частинами належало до Опанаса, Федора, Семена,

Андрушки і Скимона Яничів. На початку 19 ст. до пом.

Катлубиських, а пізніше до Воронецьких. По 1863 р. до

Чосновських. На розлеглих піскових надмах над річкою

Піщаницею багато кремінних знарядь і відлупків з періо¬

ду мезоліту (О. Цинкаловський — Записки). Недалеко

від лісничівки відкрито „стоянку” — робітню з неоліту

■— знаряддя відлупки, керамика (В. Антонович. Труди 11

арх. з’їзду, 1901 p.).
ЛІШНІВКА, с., Луцький пов., Городецька вол., 102 км.

від Луцька. Село над озером Вепрак, при старому тракті
з	Рівного до Пінська. В кінці 19 ст. було там 160 дом.

і 1,076 жит., дерев’яна церква з 18 ст., початкова школа,

синагога, дім молитви, 3 ремісників. За переписом 1911
19

р. в Л. було 1,710 жит., міщанська управа, 9 крамниць, го¬

рілчана крамниця, кооператива.
ЛІЩАНИ або ЛИЩАНИ, с., Заславського пов., Суль-

жинська вол., 16 км. від Заслава, над річкою Гоморою.

В кінці 19 ст. було там 193 дом., і 1,353 жит., дерев’яна

церква з 1851 p., церк.-прих. школа. Колись село нале¬

жало до кн. Сангушків і Потоцьких. В 1583 р. було влас¬

ністю кн. Михайла Заславського, який платив з Л. від 18

дим., 1 город., З город., 2 комірників.
ЛИЗАВЕПІЛЬ або ЕЛИЗАВЕТПІЛЬ, оселя в Ст. Кос-

тянтиновському пов. Велика зем. власність — 827 дес.
ЛИЗАНА, с., Рівенський пов., Березенська вол., 76 км.

від Рівного. В кінці 19 ст. було там 70 дом. і 517 жит.

Недалеко від р. Случі, в місцевості пісковатій і лісовій.
ЛИСЬКО, хут., Володимирський пов., Крименська во¬

лость — 10 дом. і 62 жит.
ЛИНІВ, с., Володимирський пов., Свинюхська вол., 50

км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 60 дом. і 418

жит., церква дерев’яна з 18 ст. — на місці старої з 16 ст.,

школа церк.-прих. Село положене недалеко від Бубнова

і Туличева на границі Луцького пов. Згадується в 1545 p.,

коли воно належало до Василя Линівського і його братан-

ка. В 1570 р. частину з Линова платять Михайло і Войно

Линівські від 11 дим., 6 город., 1 горілчаного колеса, а

крім них платив також Станислав Граєвський від 10% во¬

локів, 11 город. В 1583 р. Михайло платив до епископії.

В 1577 р. платив ксьондз Вольський Францішек від 6 дим.,
4	город., а в 1583 р. від 12 дим., 4 город і 1 вального

колеса. В 19 ст. село належало до Бронців і Словашев-

ських. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

належало там — 560 дес.
ЛИНІВКА, с., Луцький пов., Рожищанська вол., 38 км.

від м. Луцька, над р. Стоходом. В кінці 19 ст. було там

26 дом. і 119 жит. За переписом 1911 р. до вел. зем. влас¬

ности належало там 188 дес. На грунтах села було 2 кур¬

гани.
ЛИПА, с., Лубенський пов., Берестецька вол., 69 км.

від Дубна, при усті р. Липи до р. Стиру. В кінці 19 ст.

було там 95 дом. і 519 жит., дерев’яна церква з 1780 p.,

збудована землянами Яловичами. Село належало колись

до Перемильського пов. і в 1450 р. було власністю Митки,

сестрінця пана Неміри, старости луцького (Арх. Сангуш-
20

ків, т. 1, № 48), в 1545 р. належало до Якубової Монтов-

тової. В 1577 р. платить з цього села Прусиловський від

З дим., 7 дом., 9 город., 10 город., а в 1583 р. платив

Єрофей Гостський від 13 дим., 8 город, 2 вальних коліс.

На початку 19 ст. село належало до Омщинських, пізні¬

ше до Мьончинських — 830 дес. (1911). На грунтах села
1	куган (В. Антонович, Труди 11 з’їзд., 1901).
ЛИПА, кол. (або Станиславів), Володимирський пов.,

Новодвірська вол.
ЛИПЕНСЬКА БУДА, с., Рівенський пов., Межиріцька

вол., 19 дом. і 188 жит.
ЛИПІВКА, с., Луцький пов. До вел. зем. власности

в 1911 р. належало там 218 дес. (Спр. книга 1914 p.).
ЛИПИ, с., Лубенський пов., Княгининська вол., поло¬

жене на подільсько-волинському тереновому порозі. Се¬

ло відзначується своїми археологічними знахідками, які

досліджував там Островський і відомий польський пале-

олітик — Круковський. Зустрічаються там численні пале¬

онтологічні пам’ятки, а також з доби палеоліту, неоліту,

бронзи й інші. Частинно знахідки передано до Варшав¬

ського Державного Музею, а частинно до музею у м.

Дубні і Крем’янці.
ЛИПИБОКИ або ІЛЬПИБОКИ, с., Лубенський пов.,

Княгинівська вол., 33 км. від Дубна. За переказом Ільпи-

боки і Сморду заснував там- і забудував вел. кн. Вітольд.

В кінці 19 ст. було там 22 дом. і 378 жит. Далеко від села

садиба поміщика, де знаходиться дім гарної волинської

архітектури, який останньо належав до Турчанинових.
ЛИПКИ, с., Рівенський пов., Межигірецька вол., 43

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 67 дом., 1,066 жит.,

дерев’яна церква — Параскевії — з 1841 p., побудована

на місці, де стояла стара з кінця 16 ст., церк.-прих. школа

з 1883 p., водяний млин, два вітряки. В 1577 р. Л. було

селом, що належало до дорогобужського замку кн. Кос¬

тянтина Острозького, який платив з Л. від 12 дим. напів-

двор., 8 дим. на чверть двор., 5 підсудків з худобою, 6

ремісників і 2 город., З ремісників платив по 1 грошу,

з домів по 1 грошу, з городів по 6 гр. В 1583 р. платив

він з Л. від 14 дим., 5 город., 5 реміс. і 1 попа. В 18 ст.

Л. входить до Невірківського ключа. За переписом 1911

р. до вел. зем. власности в Л. належало до Мікулича 2,300

десятин.
21

ЛИПКИ, хут., Заславський пов., Судилківська вол.
ЛИПКОВЕЦЬ, с., Лубенський пов., Вербецька вол. На

початку 20 ст. було там 9 дом. і 50 жит.
ЛИПНИКИ, оселя, Звягельський пов. За переписом

1911 р. до вел. зем. власности належало там 333 дес.
ЛИПНИКИ, слобідка, Рівенський пов., Березенська во¬

лость, 66 км. від Рівного.. В кінці 19 ст. було там 23 дом.

і 200 жит.
ЛИПНИКИ, кол., Луцький пов., Городецька вол. На

початку 20 ст. було там 11 дом. і 57 жит.
ЛИПНО, с., Звягельський пов., Новочарторийська во¬

лость, 82 км. від Звягеля. В ур. Окунець 2 городища.

В кінці 19 ст. було там 200 дом. і 1,303 жит., дерев’яна

церква з 1777 p., на місці старої з 16 ст., церк.-прих. шко¬

ла від 1868 p., гуральня. В 19 ст. с. Л. належало до Ор¬

ловських. Село Липно згадується в 1585 р. в числі нада¬

них кн. Костянтином Острозьким дружині Івана (Януша)

Сусані. За переписом 1911 р. в Л. було 1454 жит., З крам¬

ниці, гуральня (24,083 прод. горілки річно). За тим же

переписом до вел. зем. власности в Л. належало 469 дес.

Часто люди з околишніх сіл називають село Л. Липня.
ЛИПНО або ЛИПНА, ЛІПНО, с., Звягельський пов.,

Любарська вол., при тракті з м. Любора до Романова.

В 1867 р. було там 107 дом., 1,867 жит. (Фотинський Вол.

Губ. Вєдом.). В селі дерев’яна церква і церк.-прих. школа.
ЛИПНО, с., Луцький пов., Силинська вол., 87 км. від

Луцька. В кінці 19 ст. було там 101 дом. і 850 жит., дере¬

в’яна церква і каплиця, церк.-прих. школа. В 1577 р. на¬

лежало до степанського замку кн. Костянтина Острозько¬

го, який в 1577 р. платив від Л. за 9 дим. на півдвор. і 7

город. За переписом 1911 р. до вел. зем. власности пом.

Бродницького належало там 4,317 дес., а до інших 488 дес.
ЛИПЯНИ або ЛИПНЯНИ, с., Луцький пов., Піддубець-

ка вол., 6 км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. в селі було 19

дом. і 135 жит., в оселі при Л. 15 дом. і 61 жит., колись Л.

було селом луцьких єпископів. В 1583 р. єп. Іван Красен-

ський, луцький і острозький владика, вносив від с. Л. від
6	дим., 5 город., а пізніше Теофан (Феофан) — чернець-
архимандрит жидичинського манастиря 	 платив від
Л. за 2 город. В 1911 р. до вел. власности поміщика Куз-

нецова, належало в Л. 2,881 дес.
22

ЛИСІВ, с., Володимирський пов., в документах Лісо¬

во, Лисув, Хорівська вол., 25 км. від Володимира. В кінці

19 ст. було там 20 дом. і 147 жит. В 1577 р. і 1583 р. село

належало до локацького замку з річним податком від

З городень.
ЛИСИН, с., Лубенський пов., Боремельська вол., 41

км. від Дубна, на правому березі р. Стиру. В кінці 19 ст.

було там 54 дом. і 344 жит., дерев’яна церква з 1849 р.

на місці старої з 16 ст., католицький костьол мурований,

а перед тим дерев’яний, збудований на руїнах колишньо¬

го аріянського збору. В 1570 р. с. Л. належало до Мико-

лая Палуцького і Христофора Палинського, які платили

від 12 дом. і 6 город. Аріянський збір був зліквідований

в 1792 p., в якому знаходились до 1914 р. ризи, зроблені
зі	слуцьких пасів. В 17 ст. оселя Л. мала оборонний ха¬

рактер і проживав там чернигівський хорунжий Гулевич.

Від старого замчиська тепер не залишилося сліду. За пе¬

реписом 1911 р. в Л. до вел. зем. власности належало

120 дес.
ЛИСНИЦІ, с., Заславського пов., згадується в 1601 р.

під назвою Лещинець, яке тоді належало до кн. Костян¬

тина Острозького. Згадане луцькими возними в списі сіл

знищених татарами в 1589 р. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, т. І, стор.

291). В половині 19 ст. було там 86 дворів, церква Івана

Золотоустого з 1768 p., на місці старої, початкова школа

від 1866 р. За місцевим переказом в с. Л. був колись ма¬

настир, який від цілющих криниць, над якими стояв, на¬

зивався Свято-Криницький. В новій церкві збереглася

тільки Євангелія зі старого манастиря з 1712 р. До вел.

зем. власности належало там в 1911 р. — 198 дес.
ЛИСИЧИН або ЛИСИЧЕ, с., Острозький пов. (часом

Лисичий). До вел. зем. власности належало в 1914 р. 418

десятин.
ЛИСОГІРКА, с., Крем’янецький пов., Святецька вол.,
59	км. від Крем’янця, над ставом південної притоки р. Го¬

рині. В кінці 19 ст. було там 135 дом. і 918 жит., дерев’яна

церква з 1754 p., в церковному архіві ерекція з 19 ст.

Згадка про с. Л. з 1583 p., коли то Павло Маличевич Но-

воселецький, острозький війт, платив від Л. за 4 дим., 4

город., 6 комірн., 1 вального колеса, 1 ступи. В 19 ст. се¬

ло належало до Журавських. За переписом 1911 р. до вел.

зем. власности належало в Л. 378 дес.
23

ЛИСТВИН, с., Лубенського пов., Варковицької во¬

лості, 20 км. від Дубна. Село положене в місцевості горб-

коватій і лісовій. В кінці 19 ст. було там 111 дом. і 669

жит., дерев’яна церква Св. Юрія з 1877 р. — на місці ста¬

рої, невідомо коли і ким побудованої. В 1583 р. с. Л. на¬

лежало до дубенського замку кн. Костянтина Острозько¬

го, який платив з села Л. за 10 дим. і 8 город. За дани¬

ми з другої половини 19 ст. було там 78 дворів і 327 жит.

До двору належало 350 дес. орної землі і 300 дес. лісу.

У віддалі 1 км. від Л. в напрямку села Мирогощі, зберег¬

лися вали і рови городища і підгороддя. Висота горо¬

дища біля 37 метр. Для городища використано місцевість

оточену ярами. В урочищі Церковищі 2 кургани. Числен¬

ні знахідки археологічних пам’яток, які відносяться до

неоліту, римського періоду і раннього середньовіччя. Го¬

родище ніколи не було досліджене.
ЛИСУХА (Дивись Антонівка, Луцький пов.).
ЛИТВА, с., Лубенський пов., Олицька вол., 44 км. від

Дубна. Село положене при дорозі з Олики до Луцька,

56 км. від Дубна. За переказами місцевих селян населен¬

ня цього села в давнину було зігнане сюди з Полісся, яке

належало тоді до Литви і від якої оселя прийняла назву

Литва (О. Цинкаловський. Записки). На початку 20 ст.

було там 23 дом. і 216 жит. За переписом 1911 р. в с. Л.

було 195 жит., кооператива і водяний млин над прито¬

кою ріки Стубли (4,000 пуд. річн. перем.).
ЛИТВА, с., Луцький пов., Торчинська вол., ЗО км. від

Луцька, над рікою Сірною, на південь від старого тракту
з	Володимира до Луцька. В кінці 19 ст. було там 61 дом.,

і 385 жит., цегельня. Село Л. згадується в 1577 p., як се¬

ло торчинського замку і належало до воєводи полоцько¬

го Дорогостайського, який платив з нього від 22 дим.

і 10 грод. До великої зем. власности, за переписом 1911 p.,

належало там 123 дес. На грунтах села, в кількох місцях,

понад 25 курганів, частинно розгорнених (О. Цинкалов¬

ський. Записки).
ЛИТВИШИ, с., Рівенський пов., Дубровицька вол.,

150 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 36 дом. і 223

жит. Село положене в типовій поліській околиці.
ЛИТИН, с., Ковельський пов., Турийська вол., 24 км.

від Ковля. Село виступає часто в документах під назвами:

Літин, Летин, Летен. В кінці 19 ст. було там 62 дом. і 438
24

жит. Історична згадка про Л. з 1545 p., коли це село

належало до Яцька Летенського і за яке платив він від
11	дим., 9 город, а Іван Летенський в 1583 р. платив від Л.
3	частини села від 10 дим., б город., З город. З другої

частини села Л. платив Іван Калусовський від 8 дим. і
4	город. (Арх. Ю.З.Р. ч. 6, т. 1). За переписом 1911 р. до

великої зем. власности пом. Сумовського належало там

2,301 дес.
ЛИТОВЕЖ або ЛІТОВЕЖ, село, а колись містечко

Володимирського повіту, Грибовецької вол., положене

при усті р. Могулянки до р. Бугу, ЗО км. від Володимира.

Село на рівнині розтягалося вздовж р. Бугу (західнього),

вздовж якого проходила границя між царською Росією

і Австрією до 1914 р. До 1912 р. село складалося з таких

вулиць і кутків: Містечко, Маргасова вулиця, Мочули,

Вирубанка, Замок, Вільшина і Мацьків Кут. Оселя правдо¬

подібно отримала свою назву Литовежа десь у половині

15 ст., коли за часів кн. Льва Свидригайла було побудо¬

вано там замок над р. Бугом. В кінці 19 ст. було там 240

дом. і 1,543 жит., дві дерев’яні церкви з перед 14 ст. і од¬

на мурована на майдані замку, 1 рим.-кат. костьол, побу¬

дований в 1615 р. Янушом Острозьким, старий цвинтар

православний з XV ст. (О.Ц.), млин на р. Могулянці, по¬

чаткова школа, оліярня, крамниця. На грунтах села Л.

були такі урочища: Могульська річка, Бужисько, Жучка,

Площанські поля, Став, Страховець, Пасіка, Сталенська

долина, Черняхова долина, Кругіль, Лиса Гора, Городись-

ка, Дубина, Під Зджарами, Таниці, Гавище, Бокіївщина,

Ліс, Гай, Лозова і оборонні вали — Довга гряда. Над

р. Бугом на старому городищі збереглися рештки валів,

руїни замку з литовського періоду. (О. Цинкаловський.

Матеріяли до археології Володимирського повіту. Запис¬

ки Н.Т.Ш. № 154).
Найстаршою історичною згадкою про місцевість, де

тепер село Литовежа є літопис „Повість временних літ”,

де під роком 1097 читаємо: „Оже хочеши послати мужів

своїй, і воропится Володимир, то вдан ті, которий город,

любо Всеволоже, любо Шеполь, любо Перемиль”, а та¬

кож: „І наставши весні, при де Володимир і Василько на

Давида (Ігоревича) і придоста ко Всеволожю, А Давид

затворися Володимирі” (Це уривки з опису княжих між¬
25

усобиць, коли то город Володимир був спалений, а люди

побиті).
По тому Всеволожь виступає в Іпатієвському літопи¬

сі, як оборонний город на границі Волині і „Червенських

городів” 13 ст. Від того часу відомості про Всеволожь

перериваються і тільки в половині 15 ст. на тому ж місці

з’являється оселя під назвою Литовежа, яка була опор¬

ним пунктом на границі Литви і належала до стародав¬

нього роду волинських можновладців Корчаків. В 1451 р.

вел. кн. Лев Свидригайло надав Литовежі магдебурзьке

право. В 1545 р. Литовежа належить до кн. Михайла Чар-

торийського, в той час волинського воєводи. В 1577 р.

князь Чарторийський платив з містечка Литовежі від 26

дим. ланових, 1 дим. на півлані, 19 город., 4 „люзьних”,

19 город, і 20 комірників. В 1589 р. кн. Михайлова Четвер-

тинська платила з того ж Л. 9 флоринів шосу, від 11 ла¬

нів, попів, вальних коліс, дорічних коліс, ремісників, ко¬

мірників і за „чопове” ■— разом 53 флор.
Серед місцевих селян існують старі легенди про те,

що кн. Данило Романович в часі лихоліття закопав там

на городищі свою корону, про що виспівували ще в 19

ст. місцеві волинські лірники. Залишилася живою в сер¬

цях місцевих селян друга легенда про сотниківну, яка

з замкової вежі стрілою з луку або куші (самострілу),

вбила молодого татарського ватажка. Легенда ця відзер-

калює не тільки історію цієї частини Волині, але і взаємо¬

відносини між володимирськими і белзькими князями.
Крім високих валів старого городища, на якому по¬

став замок і вали оборонного містечка, на надбужних сі¬

ножатях заціліли також вали літописного Всеволода під

с. Старгород (в Галичині). На розлеглих піскових надмах

часті знахідки камінних і кремінних знарядь, кераміки

з епохи неоліту, бронзової і римського періоду. У пів¬

денному збочі замчища в урвищі над Бугом збереглася

культурна верства оселі з часів культури лійчатого посу¬

ду, де зібрано багато керамічних виробів. На хуторі се¬

лянина Киці перед 1930 р. припадково натраплено на ме¬

галітичну камінну домовину з часів культури кулисних

амфор. При скорченому кістякові стояли дві посудини.

На піскових надмах під гаєм, коло могилок, знаходили

кераміку трипільської культури. В місцевій церкві до 1914

р. переховувався т. зв. „Литовежський літопис”. За пере¬
26

писом з кінця 19 і початку 20 ст. в с. Литовежі було 2,049

жит., одноклясова школа, 2 крамниці, 1 горілчана крам¬

ниця, кредитове т-во і пост пограничної сторожі. З Во¬

лодимира через Літовежу проходив старий шлях до Бел-

за. (О. Цинкаловський. Записки).
ЛИЧАНИ або ЛИДЧАНИ, с., Лубенський пов., Олиць-

ка вол., 88 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 58 дом.

і 422 жит. В 1577 р. с. Л. належало до олицького замку

кн. Михайла Чарторийського, який платив від 23 дим. на

волоках, 5 дим. на півволоках і від 2 підсудків.
ЛИХАЧІВКА, с., Дублянський пов., Ярославицька

вол., 33 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 29 домів і

169 жит. В 1577 р. село Л. належало до Торговиці (над

Стиром) кн. Корецьких, які платили з Л. від 6 дим., 2

город., 1 рубалки, а в 1581 р. від 5 городників.
ЛИЧІВКА, с., Ст.-Костянтиновський пов., Купельська

вол., 58 км. від Ст.-Костянтинова. Село положене на був¬

шій границі з подільською губернією і в 1911 р. було

там 65 дом. і 637 жит. До вел. зем. власности належало

205 дес. В 1753 р. село Л. належало до кн. Острозьких,

від них перейшло до Сангушків.
ЛИЧИНИ або ЛИЧИН, с., Ковельський пов., Соши-

ченська вол., З км. від м. Ковля, над річкою Турією. В кін¬

ці 19 ст. було там 180 дом. і 1,226 жит., дерев’яна церква,

цер.-прих. школа, два водяні млини і 1 вітряк. В 1570 р.

з частини села Л. платив Іван Личинський від 12 дим, 16

город., а в 1577 р. з частини села Л. платив Іван Катлу-

биський від 9 дим., 8 город. Село положене на півд. схід

від ставу Мілецького манастиря. Село складалося з ву¬

лиць: Левчуки, Берки, За річкою, Вовчий Куток. Згадка

про це село з 1768 р. (Арх. Ю.З.Р. ч. 6, т. І, стор. 592-596).

До великої зем. власности належало там 636 дес.
ЛИЧКИ, в старих документах — ЛУЧКІВ, с. Луць¬

кого пов., Тростянецької вол., 33 км. від Луцька. В кінці

19 ст. там було 31 дом. і 175 жит. Село згадується в 1583

p., коли належало до кн. Марка Сокольського, а в 19 ст.

до поміщ. Литинського. В 1911 р. до великої зем. влас¬

ности належало там 694 дес.
ЛИЩЕ, с. Луцький пов-j Тростянецька вол., 38 км. від

Луцька. В кінці 19 ст. було там 82 дом. і 484 жит., дере¬

в’яна церква з 18 ст. на місці старої (з 16 ст.). Згадка
27

про село Л. з 1545 p., коли належало воно до Луцького

повіту.
ЛОБАЧИН, с., Володимирський пов., Вербська вол.,
1	Уч км. від Володимира, над р. Лугом. В кінці 19 ст. в осе¬

лі було 39 дом. і 169 жит. Грунти чорноземні, врожайні,

і сіножаті над річкою Лугом. Це село в 13 ст. належало до

манастиря у сусідній оселі Федорівці.
ЛОБАЧІВКА, містечко Берестецької вол., 71 км. від

Дубна, над р. Горохівкою, притокою р. Стиру. Село при

старому тракті з Володимира до Крем’янця. Колись це

було містечко, яке мало магдебурзькі права, а вже в кін¬

ці 19 ст. село Л. було глухим селом. В 1870 р. там було

68 дом. і 250 жит., мурована церква, Троїцька, з 1855 p.,

на місці старої з 17 ст. Населення Л. тепер вчащає до м.

Берестечка і Горохова. За переписом 1911 р. до вел. зем.

власности Святополк-Четвертинських належало там 2,853

дес.
ЛОБІВ, с., Пінський пов. Була це оселя при ледве по¬

мітній дорозі, яка провадила з фільварку Красний Бір до

Зелениці. Як подає Єленський, був це закуток найдальше

віддалений від м. Пінська — серед боліт і лісів.
ЛОВИЩЕ, с., Володимирський пов., Новодвірська во¬

лость, 42 км. від Володимира, над річкою Стоходом. В кін¬

ці 19 ст. було там 15 дом. і 102 жит. За переказом старо¬

жилів, були там над р. Стоходом непрохідні пущі і боло¬

та, якими проїздили на лови володимирські і луцькі князі.

В 1570 р. ця околиця належала до Андрія Романовського,

а в 1588 р. княгиня Юр’єва Збаразька платила від с. Л.

за 3 дим., З город, і 2 вальних коліс. У 1911 р. до вел. зем.

власности належало там 532 дес.
ЛОДИГИ, с., Ст.-Костянт. пов. До вел. зем. власности

пом. Шашкевича належало там до 1914 р. 1,029 дес. і до

інших 237 дес.
ЛОДЯНКА, с., Звягельський пов., Новочарторийська

вол., 43 км. від Звягеля. На початку 20 ст. було там 36

дом. і 360 жит.
ЛОЗИ, с., Крем’янецького пов., Вишневецька вол., 24

км. від Крем’янця (в документах — Лоза). Село положе¬

не над великим ставом, який там творить р. Горинь. В кін¬

ці 19 ст. було там 83 дом., і 713 жит., дерев’яна церква

з 1887 р. на місці, де було стара, про що подають вписи

у богослужбових книжках 17 ст. Село Л. згадується в 1583
28

p., коли воно належало до кн. Андрія Вишневецького,

який платив з нього від 8 дим., 5 город, і 3 вальних ко¬

ліс. В 1703 p. Л. згадується, як маєток кн. Януша Вишне¬

вецького (Арх. Ю.З.Р. ч. З, т. І, стор. 525). В селі Лозах,

на острові обкопанім ровами, в старому парку був ко¬

лись палац, збудований Михайлом Вишневецьким в ур.

Окіп. Князь Михайло Вишневецький, батько відомого ре¬

негата і ката України Яреми, помер там і був похований

у Вишневецькій замковій церкві, де поховано також ма¬

тір Яреми Вишневецького, Регіну Могилянку, зі славного

роду Могилів — господарів Молдавії. За переписом 1911

р. до вел. зем. власности в Л. належало 417 дес. На той

час в селі Л. було 642 жит., одноклясова школа і водяний

млин (5,600 пуд. річн. перем.). На схід від села кілька

курганів, які в 1937 р. розкопувалися, а на прилеглих до

села городах були з 5-6 ст. до н.е. — часті знахідки з до¬

би неоліту. На високій крейдовій горі, де видно сліди го¬

родища, виступають пам’ятки орініяцької культури. В цер¬

ковному архіві до 1939 р. переховувалися спомини місце¬

вого священика з 19 ст.
ЛОЗИНА, с., Заславський пов., Судилківська вол., 27

км. від Заслава. Село при р. Гуски. В кінці 19 ст. було там

99 дом. і 461 жит., дерев’яна церква — Параскеївська

з 1809 p., на місці старої, початкова школа.
ЛІЗКИ або ЛОЗКИ, с., Луцький пов., Володимирська

вол., 98 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 68 дом.

і 484 жит. Згадується с. Л. в 1577 і 1583 pp., коли нале¬

жало до кн. Чарторийських, які в 1577 р. платили від Л.

за 2, а в 1583 р. за 4 дими.
ЛОЗОВА, с., Ст.-Костянт. пов., Волочиська вол., 90 км.

від м. Ст. Костянтинова і 9 км. від бувшої австрійської

границі. Село при невеликій річці і ставі. В кінці 19 ст.

було там 164 дом. і 969 жит., дерев’яна церква з 1760 p.,

початкова школа з 1876. На фільварку було 7 дом. і 45

жит. Село в 1911 р. належало до Ледуховських — 1969

дес. землі. В 1583 р. Л. належало до кн. Степана Збараж-

ського, який платив з с. Л. від 11 дим., 7 город., 6 город.,

5 комірників. Село частинно належало до кн. Олександра

Порицького, який в тому часі платив від 12 дим., 16 го¬

род., 2 млинських коліс і 1 попа.
29

ЛОКАРІВКА, с., Лубенський пов., Малинська вол., 21

км. від Дубна. На початку 20 ст. було там 21 дом. і 207

жит.
ЛОКАЧІ, містечко, Володимирський пов., Хорівська

вол., 28 км. від Володимира, село при річці Свинориці,

притоці р. Лугу. Містечко при старому тракті з Володи¬

мира до Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 358 дом. і 2318

жит., дерев’яна церква з 19 ст., на місці старої ще з 16 ст.,

католицький костьол, синагога і 4 доми молитви для жи¬

дів, одноклясова школа. Серед багон біля с. Козлова —

руїни старого замчиська, відомого серед старих людей

під назвою — „Замок княгині Маруші”. Кн. Маруша була

дружиною князя Збаражського і походила з роду Василя

Заговорського — каштеляна брацлавського. Про замок

в Локачах згадує люстрація замків з 1545 p., коли то с. Л.

було власністю кн. Чарторийських, а від них перейшло

до кн. Сангушків, що пізніше Л. входило у склад острозь-

кої ординації. В 1570 р. княгиня Миколаєва Збаражська

платила з Л. від 20 дим. „ринкових”, 71 дим. вуличних,

61 городників, 17 ремісників, 4 перекупів, 4 млинських ко¬

ліс. В 1577 р. кн. Михайло Чарторийський платив з Л. від

24 дим. ланових, 1 дим. півланових, 19 городників, 4 люз-

них, 20 комірників. В 1589 р. кн. Сангушко платив з Л.

від 11 флор. шосу, 18 ремісників, 18 ланів, за соляників,

перекупнів, попів і люзних людей, з мучних коліс і чо¬

пове, разом 113 флор.
В 1753 р. с. Локачі з Литовежом було подароване

кн. Сангушком Потоцькому під умовою достарчення сі¬

мох озброєних і кінних людей, для оборони краю. Від

Потоцьких Л. перейшло до Вільгів. В 1870 р. м-ко Л. на¬

раховувало 186 дом. і 568 жит., в тому 77% жидів, 2 цер¬

кви, дім молитви, школу, 2 фабрики сукна, 36 крамниць,
21	ремісників, 3 ярмарки і волость. З маєтків, залишили¬

ся там 100 дес., що належали до кн. Святополка-Четвер-

тинського. За переписом 1911 р. в Л. було 2,490 жит.,

міщанська управа, пошта, телеграф, земська пошт, станція,

Загоровський манастир, одноклясова школа, шпиталь, лі¬

карі, аптека, 43 крамниці, горілчана державна крамниця,

фабрика черепиці, виріб питних медів і паровий млин.

В самому містечку, в урочищі „Підзамче” вал 170 метр,

обводу, а саме містечко також було оточене валом. В око¬
30

лиці Л. в лісах і на полях до 1914 р. було 50 курганів (В.

Антонович. Труди 11 з’їзду 1901 p.).
локниця, річка, Ковельський пов., притока р. Турії.

Випливає з-під села Яловатиця, коло Каменя-Каширсько-

го. (Згадується в Ревізії пущ і переходів під 1554 p.).
ЛОКУТИ, с., Володимирський пов., Гущанська вол.

На початку 20 ст. було там 11 дом. і 68 жит.
ЛОМАЧІВКА, с., Ковельський пов., Повурська вол.,

26 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 46 дом. і 310 жит.
ЛОПАШИ або ЛОПАШ, с., Лубенський пов., Боре-

мельська вол., 38 км. від Дубна, положене над р. Стиром.

В 19 ст. було там 84 дом. і 582 жит., дерев’яна церква

М.Б. з 1868 р. на місці старої з 17 ст. Колонія тієї назви
—	ЗО дом. і 211 жит. В кінці 19 ст. було там 103 дом. і

613 жит. Фільварочної землі — 33 моргів городів, 970

орної землі, 88 морг, сіножатей, 225 лісу, разом 1,316 морг.

Селянської землі 1,002 морг. Грунти чорноземні, урожайні.

В 1570 р. Л. належало до землянина волинського Михайла

Хріницького (або Греницького) або Вовчок-Хриницького

з старо-волинської родини землян, який платив з с. Л.

в 1583 р. від 9 дим., 8 город, і Уі попа. В 1585 р. село Л.

належало до Миколая Хріницького, а від нього перейшло

до Мосаковських, від них до Сили-Новицького. В 1703 р.

під назвою Лопавш згадується як маєток венденського

стольника Криштофа Сенчинського. В документі тому го¬

вориться, що з огляду на переслідування селян, частина

людей переселилася на Поділля, а також пристала до ко¬

заків (Арх. Ю.З.Р. ч. З, т. II, стор. 530).
В 1732 р. Мосаковська засадила тут парк і сад. Надав-

ча грамота для Мосаковської опиралася на добровільній

умові селян і поміщиків, яке було впроваджене на Волині

перший раз в 1862 р.
ЛОПАНЬ, уроч., Луцький пов., Силенська вол. На по¬

чатку 20 ст. було там 10 дом. і 173 жит.
ЛОПУШНО, с., Заславський пов., Михнівська вол., 7

км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 51 дом. і 276

жит.
ЛОПУШНО, с., Крем’янецький пов., Вербівська вол.,

44 км. від Крем’янця, на захід від містечка Вишгородка,

на б. австрійській границі з Галичиною (Збаражський

пов.). Село положене на границі степової правобереж-

ньої України. В кінці 19 ст. було там 58 дом. і 764 жит.,
31

мурована велика церква з 1848 р. на місці дерев’яної з 17

ст., одноклясова школа від 1875 р. В 1545 р. згадується

в ревізії українських замків, як власність кн. Дмитра Виш-

невецького. На полях села Л. у 1512 р. гетьман Великого

князівства Литовського Костянтин Острозький розгромив

під Лопушном велику кількість татарських військ, які по¬

верталися з нападу на Волинь і Галичину, відібравши ба¬

гато забраних в ясир людей, отари худоби і коней. Бит¬

ва ця відіграла велику ролю у війнах з татарськими за¬

гонами і в значній мірі припинила дальший біг воєн з та¬

тарами. По цій кривавій битві татарські напади на Укра¬

їну, а в тому і на Волинь продовжувалися, однак не зага¬

нялися вони так далеко. Боротьба з ними кінчалася по¬

громом їх загонів. В 1545 p., як про це довідуємося з ре¬

візії „українських замків” (Пам’ятники т. IV, стор. 201

206) село Лопушно належало до кн. Дмитра Вишневець-

кого, а в 1583 р. до Андрія Вишневецького, який пла¬

тив від Л. за 22 дим., 4 город. В 1703 р. був там маєток

Януша Вишневецького, який стягав з кожного свого села,

а в тому і з Лопушна по 100 зл. на утримання свого пан¬

цирного відділу т. зв. „хоругви” (Архів Ю.З.Р. т. II, ст.

525). В архіві місцевої церкви до 1914 р. переховувалася

в Л. т. зв. „генеральна візита” з 1779 p., виставлена грек,-

кат. єпископом Курпіяном Стецьким. В околиці с. Л.,

в ур. „Кринка” була криниця, яку за переказом викопали

оточені військами кн. Костянтина Острозького, татари, а

в уроч. „Окопи” залишилися вали городища, або укріп¬

леного табору. За переписом 1911 р. в с. Л. було 1,708

жит., одноклясова школа, фельдшерський пункт, горілча¬

на крамниця, кредитове т-во, земська випозичальня сіль-

сько-господ. машин, гуральня (19,652 відер горіл. річно).

До великої зем. власности в 1911 р. належало в Л. 123 дес.
ЛОПУШНО або ЛОПУШНА, с., Крем’янецький пов.,

Почаївська вол., 33 км. від Крем’янця, при р. Іква. В кінці

19 ст. було там біля 100 дворів і 721 жит., дерев’яна цер¬

ква з 1848 р. на місці старої, невідомо коли і ким побу¬

дованої. В 1545 р. с. Л. належало до кн. Дмитра Вишне¬

вецького, де згадується дві городні цього князя з його

маєтків: Таразя, Комарина, Кружніва, і з Лопушної. (Па¬

м’ятники т. 4, від 2 — стор. 201-206). В селі Лопушно до

р. 1937 заховалися руїни бувшого там колись замку. На

грунтах с. Лопушно в 1936 р. знайдено на терені фільвар¬
32

ку скарб монет з римського періоду, що складався з 20-

30 денарів (від 117 до 173 pp. — О. Цинкаловський. Ма-

теріяли, Варшава 1961 p.).
ЛОСЯТИН, с., Кременецький пов., Почаївська вол.,

від Крем’янця 29 км. Село над притокою р. Ікви, положе¬

не в місцевості горбковатій, грунта врожайні. В половині
19	ст. було там 113 дом. і 818 жит., дерев’яна церква

з 1729 p., школа церк.-прих. від 1866 р. Село згадується

в 1545 p., коли то належало до волинських землян Гаври¬

ла і Махни (Михайла) Лосятинських. В 1583 р. власника¬

ми с. Л. були Федір Ісернський та Семен і Василь Лося-

тинський, Лев Ісернський, пані Дахнова, Януш Жабокриць-

кий і Павло Ісернський. За переписом 1911 р. в с. JI. до

вел. зем. власности належало до пом. Казіна О. — 1,321

дес. і до інших власників 260 дес. Від р. 1793 с. Лосятин

належало до Поділля.
ЛОТІВКА, с., Заславський пов., Грицівська вол., 26

км. від Заслава, при притоці р. Гомори, яка творить там

став. В кінці 19 ст. було там 49 дом. і 315 жит., дерев’яна

церква з 1750 р. з окремою дзвіницею, церк.-прих. шко¬

ла від 1870 р. і водяний млин. В 1547 р. Л. належало до

Б. Лабунського (Арх. Сангушків т. 4, стор. 554). В 17 ст.

село під назвою Лутовка належало до пом. Станіслава

Варшицького. В 1651 р. з села Лутовки платили подимний

податок від кожного комина (Арх. Ю.З.Р. ч. 7, т. 2, стор.

486). В 19 ст. власником великих обшарів землі був там

Мєчислав Грохольський. В місцевій церкві до кінця 19

ст. переховувалися стародруки з 17-18 ст. На грунтах села

в напрямку Новоселиці 1 курган (В. Антонович, Труди
11	з’їзду 1901).
ЛОШЕ, уроч. к/Маневич, Луцький пов. До великої

зем. власности належало в 1911 р. — 102 дес.
ЛОШЕК, слоб. (або ЛОШАК), Рівенський пов., Вир-

ська вол. — 9 домів і 58 жит.
ЛУБЯНКА, річка, права притока р. Случі, Звягель¬

ський пов., випливає з-під с. Володина і пропливає через

Гуту Декунку, Черниці і нижче с. Рудні впадає до Случі.

Довжина річки 16 км.
ЛУБЧИЦІ, с., Звягельський пов., Романівська вол., 1

км. від Звягеля, над р. Случчю. В кінці 19 ст. було там 186

дом. і 939 жит. Село колись належало до звягельського
33

замку. За переписом 1911 р. в JI. було 866 жит., однокля-

сова школа і водяний млин (100,000 пуд. річн. перем.).
ЛУДИН, с. (в документах Ладин), Володимирський

пов., Хотячівська вол., 21 км. від Володимира. Село по¬

ложене на схід недалеко р. Бугу, в горбковатій околиці.
В кінці 19 ст. було там 72 дом. і 765 жит., стара де¬

рев’яна церква, а в ній ікони ще старішої церкви, яка тут

була від 16 ст. В 1545 р. за ревізією володимирського

замку (Пам’ятники т. 4) с. Л. належало до Михайла, Ан¬

дрія і Щасного Котовичів. В 1570 р. разом з містечком

Устилугом, була власністю Ієронима Крупського, а в 1577

р. Миколи Палуцького, який платив від Л. за 19 дим., 7

город. В 1584 р. з Л. платив вже Миколай Грабія. За пе¬

реписом 1911 р. до вел. зем. власности гр. Фадія Чацького

належало в Л. 2,799 дес. (Лудин і Конюхи). На грунтах

села Л., в напрямку р. Бугу, багато (переважно розора¬

них) курганів і оселя з часів неоліту. Дорога до р. Бугу

зветься „Могильною дорогою”, а урочища в селі: Гора,

Куток, Двір, на полях і сіножатях — Билинє, Ліс, Ши¬

роке, Могила (високий курган, над долиною р. Бугу),

В’язівка або Березина, Загуменки, Кривий кут, Придатки.

На надбужних розлеглих сіножатях вал або вали. Вали

ці вишиною до 8-10 метр, і простягаються по волинській

стороні Бугу до 4 км. Вали в ур. над р. Бугом не дослі¬

джені, а з огляду на їх близькість до т. зв. городища

Волинь, від якого цілий край прозвався Волинню, можуть

бути зв’язані з цим старим городом, тим більш, що ви¬

ступають там над р. Бугом пам’ятки з 8-9 ст. н.е. Всюди

там натрапляють на різні пам’ятки старих культур: з нео¬

літу, бронзової доби, римської доби (римські монети й

арабські монети — О. Цинкаловський. Матеріяли до ар¬

хеології Володимирського пов. Записки Н.Т.Ш., № 154,

стор. 237).
ЛУДИНИЦЯ, кол., Володимирський пов., Киселинська
вол.
ЛУДИНЬ або ЛУДИНЄ або ЛЮДИН, с., Рівенський

пов., Висоцька вол., 160 км. від Рівного. Село при віднозі

р. Горинь, на південний захід від м. Висоцька в типово

поліській місцевості. В кінці 19 ст. було там 70 дом. і 443

жит.
ЛУГ, річка, Володимирський пов., притока р. Бугу

(західнього). Випливає з джерел на схід від м. Порицьке
34

в б. Завидівській пущі. Пропливає забагненою долиною

на північний захід між Старим і Новим Порицьком, про¬

пливає під сс. Ляховом, Щенютином, Маркоставом і під с.

Чесний Хрест приймає зі сходу свою найбільшу притоку

р. Свинорийку та пливе в напрямку с. Селедь, де творить

великий став. Пізніше перепливає через село Зимно, м.

Володимир, де також творить стави. Назва річки Луг зга¬

дується в найстарших документах, а між іншим в Ревізії

володимирського замку з 1545 р. Річка Луг проливає тере¬

ни західньої Волині, які відзначуються надзвичайно родю¬

чими землями і в давніх часах в свойому бігу творила

багато розлевищ і старих корит. Дно річки переважно

багнисте, а глибина досягає 3-4 метр. Річка ця відограва-

ла велику ролю в уможливленні водного транспорту зі

східних закутків володимирського князівства, до р. Бугу,

де в м. Устилузі були тоді головні річкові порти, з яких

товари сплавлювали Бугом і Вислою аж до Балтицького

моря. Вздовж цілого бігу річки є багато городищ і селищ

з 7-13 ст. В 1532 p., за польського короля Жигмонта І,

місто Володимир користувалося необмеженим рибаль¬

ством на цій річці, а також будовою багатьох водяних

млинів. В документах часто річка ця виступає під назвою

„Велика річка Луг”.
ЛУГ ВЕЛИКИЙ, с., Звягельський пов., Соколівська во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 92 селян і 1,038 дес. селян¬

ської землі. В 1901 р. була це німецька колонія.
ЛУГОВА, кол., Звягельський пов., Романівська вол.,
20	км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 46 дом. і 238

жит.
ЛУКІВ, кол., Володимирський пов., Киселинська вол.,
—	15 дом. і 88 жит.
ЛУКИ (в документах 17-18 ст. ЛОНКІ), Старокост. по¬

віт, Авратинська вол., 76 км. від Ст. Костянтинова, село

недалеко від джерел p.p. Случі і Бугу (південного). В кін¬

ці 19 ст. було там 67 домів і 464 жит. Були там колись

волоки з доріччя Случі до південного Бугу (О. Цинкалов-

ський. Записки). В 19 ст. Л. належало до Малинських,

пізніше до Тшебінських.
ЛУКИ, с., Ковельський пов., Сушинська вол., 43 км.

від Ковля. В кінці 19 ст. було там 71 дом. і 446 жит.
ЛУКО або ЛУКОЄ, с., Луцький пов., Осовська вол.,
141	км. від Луцька. Село над озером Осовське, на схід від
35

с. Цілковичі і р. Стиру, в низькій і багнистій частині По¬

лісся. В кінці 19 ст. було там 54 дом. і 333 жит., дерев’яна

церква.
ЛУПКІВ або ЛУКІВ, с., Луцький пов., Тростянецька

вол., 43 км. від Луцька, над р. Стиром. В кінці 19 ст. було

там 84 дом. і 537 жит., церква від 16 ст. Згадується Л.

в 1577 p., коли село належало до Михайла Загоровського,

який платив від Л. з 6 дим., З город., 2 підсуд., 1 попа.

В 19 ст. і на початку 20 ст. велика зем. власність належала

в Л. до Плазовських, пізніше до Ст. Гуляницького — 612

дес.
ЛУКОВИЧІ, с., Володимирський пов., Хорівська вол.,
22	км. від Володимира, село над р. Свинорийкою. В кінці

19 ст. було там 51 дом. і 359 жит. В роках 1577-1583 село

Л. належало до локацького замку кн. Романа Сангушки,

який платив з 6 дим. ланових і 6 город. В 1911 р. було там

343 жит., одноклясова школа і водяний млин.
ЛУПИСУКИ або ЛУПИСКИ, с., Луцький пов., Воло-

димирська вол., 106 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було

там 50 дом., 414 жит. Село колись належало до кн. Яро¬

слава Гедроця.
ЛУСНА або ЛУСЬНА, річка, Ковельський пов., впа¬

дає під містечком Міхнівкою до р. Турії.
ЛУЦЬК, м. (від половини 14 ст. столиця Волинського

князівства). В літописах (Повість временних літ) відоме

під назвою Лучеськ. Назву цю виводжувано від слова

лодь, човен, та від слова лука, луг, лучити — злучувати

й інших подібних старослов’янських слів.
Найбільш правдомовним поясненням однак лишаєть¬

ся пояснення мовознавця Яна Розвадовського, який виво¬

дить назву Луцьк від пня слова „луч”, що означало в ті

часи — світло, ясність, білість. Від цього індоєвропейсько¬

го пня „луч” постало грецьке слово „леукос”, латинське

,,люціо”, ,,люкс”, готицьке „лючап”, німецьке „ліхт” і

старослов’янське „луч”, луча — світло, промінь, з цього

загальнослов’янські лучина, лучиво тощо (Ян Розвадов-

ський, Студія над назвами слов’янських вуд (вод), Краків,

1948 p.). Місто Л. положене над р. Стиром і його бага¬

тьома річищами і заливовими багнами (дивись гасло

Стир) та малими притоками Глушцем, Глушцем Малим

і р. Сапаївкою. Від непам’ятних часів Луцьк, або старий

Лучеськ був розлеглою оселею, або правдоподібно кіль-
36

Замок Любарта в Луцьку (кінець 19 ст.). (ц)
кох осель, що були положені на родючих землях цієї час¬

тини Волині. Річка Стир віддавна була важливим водя¬

ним шляхом з Підкарпаття аж до великої річки Прип’яті,

яка злучувала Дніпро з р. Бугом і Вислою.
Через JI. проходив також і старий сухопутній шлях

від Червенських городів через Володимир, Луцьк, Пере-

сопницю, Млинів, Шумськ аж до Києва. З Луцька розхо¬

дилися також дороги через Полісся до Галичини і до

Поділля. Коли постав тут город і місто, не маємо про це

історичних згадок. Візантійський імператор Костянтин

Багрянорадний 905-959 р. в своїй праці „Про управління

імперією” згадує про слов’янське плем’я Лучан. Про гус¬

тоту населення в племенний період на землі Лучан свід¬

чать чисельні городища, селища і безліч курганних мо¬

гильників, які ще в половині 19 ст. густо вкривали цей

край. Частина цих курганів в кінці 19 ст. були розкопані

археологами Київського Університету (Е. Н. Мельник —

„Розкопки в земле Лучан” і проф. В. Антонович „Розкоп¬

ки курганів в Западной Волині”, опубліковані в „Труд. 11

Археологического С’єзда в 1901 p.”). Першою літописною

згадкою про Л. є запис в Повісті Временних Літ під 1085

p., коли то в подіях, зв’язаних з незгодами між князями,

луцький князь Ярополк вибирався йти війною проти Ки¬

ївського князя Всеволода. Київський князь послав на луць¬
37

кого князя Ярополка свого сина Володимира. Ярополк

перелякався, залишив у Луцьку свою матір і дружину

та втік до ляхів. Коли Володимир підійшов під Луцьк,

лучани піддалися йому без бою. Володимир посадив

в Луцьку кн. Давида, а матір і дружину Ярополка з усім

майном і військом забрав до Києва. Знову Луцьк згаду¬

ється у цьому самому літописі в 1097 p., коли був оточе¬

ний військами кн. Володимира, а в ньому знаходився

князь Давид Ігоревич. З цього бачимо, що вже в 11 ст.

Л. був українським містом. Археологічні досліди (на жаль

тільки припадкові, а не систематичні) дозволяють думати,

що старий укріплений город луцьких племінних князів

і князів Руриковичів знаходився у цьому ж місці, де те¬

пер стоїть т. зв. „Любартів Замок”, на високому березі

р. Стиру і її притоки Глушця.
В 1227 р. Луцьк переходить до волинсько-галицьких

князів Данила і Василя, а в 1240 році, город і місто були

знищені татарськими загонами Батия. По двадцятьох ро¬

ках під час походу татарського ватажка Бурундая кн. Ва¬

силько був змушений знищити всі укріплення міста. Та¬

ка ж доля стрінула і столицю Волинсько-Галицької дер¬

жави — Володимир і багато інших українських міст. В

Іпатієвському літописі під роком 1260, так говориться про

цю історичну подію — „Лев розмєташа Данилів і Стожек,

а Василько Володимир, Лучеськ (і інші городи)”. (Пол-

ное собраниє Руских Лєтописей, Іпатієвська Літопис, Мос¬

ква 1962 p.). Однак українські городи, міста, як Володи¬

мир і Луцьк, в короткому часі знову відбудувались.
Вже в кінці 13 ст. Луцьк знову стає великим містом,

а на місці розкиданих Васильком укріплень городу, на

старому городищі постає новий оборонний замок, збудо¬

ваний за взірцями тодішнього будівництва, особливо зміц¬

нився цей замок за панування князів Мстислава Данило¬

вича (1289-1301) і Юрія Львовича (1301-1321). Волинсько-

Галицьке князівство, положене на східніх теренах Европи,

над усе бурхливим степом особливо мусіло дбати про обо¬

ронні городи і замки і їх модернізувати, запозичаючи но¬

ві і доцільні взірці західніх оборонних замків. Від 1335

р. Луцьк переходить до Литовського князя Любарта і

вплив західніх архітектурних замків ще більше проникає

на наші землі. Вплив цей відбився не тільки в архітектурі.

Грамоти волинсько-галицьких князів яскраво про це свід¬
38

чать. Міста Волині, Поділля і Полісся спиралися і розви¬

валися завдяки поширеній торгівлі з Польщею, Надбал-

тійськими краями, а рікою Дністром з Надчорномор’ям

і Візантією.
В міжнародних взаємовідносинах за пануючим тоді

звичаєм, міжнародньою мовою була латина. Тією мовою

були писані королівські і княжі грамоти останніх волин¬

сько-галицьких князів, палеографія і сфрагістика, вико¬

ристовувано до зовнішних відносин і готицького стилю

в графіці княжих печаток, якими скріплювано ці доку¬

менти. Готицький стиль, під впливом якого була західня

Европа, вже у кінці 13 ст. поширився в початках 14 сто¬

ліття на землі Волинсько-Галицької держави, а передо¬

всім можемо його спостерегти у формах і техніці будови

луцького замку. Але не дивлячись на те, що луцький замок

особливо в своїх горішніх кондигнаціях носить усі зна¬

мена готику, первісний його вигляд був мішаниною ста¬

роруських і готицьких архітектурних взірців будівництва,

то значить був стилем мішаним, еклектичним. Розбудова

цього замку литовсько-руськими князями Любартом, Ві-

товтом і Свидригайлом, аж до 1452 р. (до смерті кн. Льва

Свидригайла), ще більш змінила його вигляд, тим біль¬

ше, що мусів він бути приспособленим до вогнестрільної

зброї, а передовсім до гармати.
В 1429 р. за князя Вітовта відбувся в Луцьку великий

з’їзд князів, присвячений обороні європейських країн, пе¬

ред турками. На той з’їзд приїхали до Луцька: польський

король Ягайло, німецький імператор Сигізмунд, князь

московський Василь II з митрополитом Фотієм, датський

король, папський посол, гросмейстер пруський, воєвода

волохський, перекопський хан і посол з Візантії. Крім

справ, присвячених обороні перед турками, була там по¬

рушена справа об’єднання християнських церков і при¬

знання велик. кн. Вітовту королівської корони Литви.
За ревізією 1545 р. (Пам’ятники т. 4) утримувати

луцький замок мусіли місцеві князі, пани і земляни. Сам

замок ділився на т. зв. Нижній і Окольський. В часі зга¬

даної люстрації 1545 р. на замку згадуються чотири муро¬

вані вежі, та кілька дерев’яних веж. З цих веж осталися

тільки три великі вежі: Воротня (або В’їздова), Владика

(або Єпископська) і Стирна (над рікою Стиром). На май¬

дані замку була церква Іоана Богослова, єпископські і
39

княжі палати, магазини і кухня. В Окольському було на

той час 4 муровані і 4 дерев’яні вежі, 32 дерев’яні город¬

ні, а в частині мурованій було їх 37, разом 69 і 8 веж. Ре¬

візія ствердила, що в городнях не було ніяких запасів,

а самі будівлі були слабкі і занедбані. Зі зброї огневої

зареєстровано гармати, гаківниці і порох. Великий, зем¬

ський міст, який утримували місцеві князі, а також пани

і земляни Луцького і Володимирського пов. був дуже

слабким, переїзд через нього був небезпечним. До замку

належало в 1545 р. ЗО сіл, 11 замкових рибалок, 3 город¬

ників. Ревізори ствердили також, що стан міста Луцька

був незадовільним — паркан був знищений, зброї в за¬

пасі не було.
Герб міста Луцька

ХІХ-ХХ ст.
Ревізія Луцька в 1570 р. подає, що місто платило від
18	ринкових домів, 118 вуличних домів, 28 „затильних”

домів і 28 домів підміських та 4 нужденні хати. В місті

було 11 ремісників, 8 перекупнів, 6 „люзних”, 9 комір, і
5	міських городів. Ревізії Луцькі 1577 і 1583 pp. подають

переважно висоту податків: чопового 400 флор., поголов¬

ного податку від жидів і караїмів 40 флор. і від рабина

76 флор. В 1583 р. вплачено державного податку від ву¬

личних і торговельних домів 40 флор., а від ремісників
—	2 кравців, які роблять шовкову одіж по 2 флор., від
5	кравців по 1 флор., від 20 кушнірів, 2 підтстригачів, 9

римарів, 7 ковалів, 4 слюсарів, 2 шабельників, 3 золотарів,
З	котлярів, 4 лучників, 3 стельмахів, 3 сідлярів, 22 шевців,

які шиють сафіянове взуття, 2 шевців, що шиють з юхто¬

вої шкіри, 23 інших шевців, 1 аптекаря, 3 перукарів (го-

лярів), 3 ткачів, 2 пекарів, 1 садівника, 1 маляра, 47 пере¬
40

купників і перекупок, 21 пекарів, 9 різників, 13 теслів, 14

пивоварів, 5 скрипалів, 5 вільних (люзних) людей і від
4	міських ріль., ЗО городників 40 флор. податку, з реміс¬

ників, гандлярів, перекупників 272 флор., від горілки, пи¬

ва і вина 500 флор., від жидівських слуг 15 флор., разом

827 флор. Крім того ксьондз-пріор луцький з міщан, ма-

настирів упривільованих давав 1 флор. і 18 гр.
Крім згаданої замкової церкви Іоана Богослова, яку

побудовано біля 12-13 ст. і яка служила усипальницею

луцьких князів до 1452 р. (Поховано там також і литов¬

сько-руського князя Дмитра Любарта і його родину

можливо й кн. Льва Свидригайла). В Луцьку були сліду¬

ючі церкви: Покровська над рікою Стиром, про яку маємо

згадку з 1583 p., Чеснохрестська, яка була побудована

в 1647 р. волинськими землянами — Чарторийськими, Пу-

зинами, Гулевичами, Сімашками, Стецькими та іншими.

Був при ній манастир, братство, братська школа, шпиталь

і друкарня (церкву і муровані забудування братства в

1863 р. знищила пожежа), Покровська, в якій збереглася

до наших часів старовинна (з 13 ст.) ікона М.Б., Дмитрі-

євська мурована церква, руїни якої достояли до 1893 р.

і які були розібрані в 1897 p., (За документами і перека¬

зами церкву ту збудував кн. Мстислав, син вел. кн. Воло¬

димира Мономаха). В тому ж Луцьку згадувалися такі,

тепер неіснуючі церкви: Святого Духа, Троїцька, Лазаря,

Катерини, Михайла, Миколая, Якова, Воскресенська і Па-

раскевії — П’ятниці. Луцький кат. костьол існував тут до

1616 р. Перед тим був там дерев’яний костьол, правдопо¬

дібно збудований за князювання литовського короля Ві-

товта, до якого переніс він з Володимира першу резиден¬

цію рим.-католицьких єпископів. При костьолі був єзу¬

їтський манастир. З огляду на те, що особливо по Люб-

линській унії, місцева акція повернення найперше магна¬

тів, землян і міщан, а пізніше за їх допомогою і приму¬

сом селян, значно посилилися і Луцьк, як столиця Волин¬

ської землі, а пізніше Волинського воєвідства стає цен¬

тром окатоличення і полонізації населення. В короткому

часі, місто це заливає повінь різнаманітних католицьких

орденів, які будують там свої манастирі і костьоли. До

урядуючого там рим.-католицького єпископа належало

в тому часі 12 князівств: Острозьке, Корецьке, Вишневець-

ке, Клеванське, Олицьке, Звягельське й інші землі. Тільки
41

Колишній костел Домініканів у Луцьку (мал. 19 ст.) (ц)
у самому Луцьку були такі манастирі: єзуїтський доміні¬

канський, жіночий манастир Бригідок, бернардинський,

тринітарський, кармелицький. Тоді Луцьк називали „Ри¬

мом Сходу”.
Перед смертю останнього незалежного князя Волині

і Поділля Льва Свидригайла, який тішився великою по¬

шаною і любов’ю, зібрав він у луцькому замку постійну

прибічну раду (тобто парлямент), без якої не вирішував

сам навіть таких справ, як надання вислужених перед дер¬

жавою маєтків. Вмираючи, передав Свидригайло ключі

від луцького замку і свої королівські права князям Ми¬

хайлові й Іванові Чарторийським і своїй раді, яка скла¬

далася з луцького єпископа Єфрема, маршала двора кня¬

зя Михайла Чарторийського, кн. Івана Четвертинського,

кн. Федора Козіки, кн. Сангушка Кошерського, кн. пін¬

ського Гольшанського, кн. Олександра Сангушковича, кн.

Звягельського, крайчого Федька Хомича, володимирсько¬

го старости Дахна Пашка, Єпифановича Сімашка, Мацька

Гулевича, Гаврила Кердейовича, Федька Колодяжського

і старости Костюшки (православного волинського земля¬

нина), канцлера Федька Козловського, Михайла Сімашка,

Андрія Мушковича, Івашки Невзлича, маршала Ольгерда
42

Бернарда, маршала Піхна, Василя Полоцького, Івана Ко-

зарина Рязановича, Богуша Влашина, Юрка Войдатови-

ча, Андрія Волотовича і підканцлера Миколая Зорера.

(О. Галєцкій — Останні літа Свидригайла ... Краків, 1915

p.). Були то волинські достойні вельможі, які разом з кня¬

зем Свидригайлом радили над важливими справами во¬

линської, поліської і подільської земель, спираючись на

старі права і традиції волинсько-галицьких князів і во¬

линських князів, які по документах і грамотах титулова-

лися “dux Lucensis”.
Зараз по смерті кн. Льва Свидригайла, литовські вій¬

ська, які чекали тільки того моменту, перейшли волин¬

ську границю і зайняли Луцьк, приєднуючи землі кн.

Свидригайла до Литви. Загарбуючи ці землі Литва, яка не

могла дорівняти в культурному відношенні ані волинсько-

галицькій державі, ані волинському князівству часів Лю-

барта, Вітовта і Свидригайла, сама підпала під впливи

місцевої культури: „Ми нового не впроваджуємо, а ста¬

рого не відкидаємо”, говорили литвини, приймаючи міс¬

цеві звичаї, віру, культуру, а навіть мову. Непомітно, а

навіть з охотою приймали вони культурні здобутки укра¬

їнського народу, входили у родинні зв’язки з місцевими

будьто княжими, землянськими чи боярівськими родами,

учащали до українських шкіл і молилися в одній право¬

славній церкві. Вважали з бігом років всі ці культурні на-

бутки за свої „від віку”.
В Луцьку була ормянська колонія. Руїни ормянської

церкви Св. Стефана простояли там до другої половини

19 ст., коли з неї зроблено магазини. Можливо, що від

14-15 ст. можна ствердити існування в Луцьку великої

караїмської колонії, про що свідчать в караїмській бож¬

ниці — кенесі пергамінові збитки заповітів, які по кара¬

їмську звуться Родалами і походять з 15, 16, 17 сторіч.

Караїми заховалися в малій кількості до 1914 р. Був то

віддам тюркського народу, який послуговувався наріччям

одного з тюркських племен, яке входило в склад хазар¬

ського ханату і десь у 11-14 ст. проживало в Криму. Звід¬

ти частина їх, за часів кн. Вітовта була переселена на Во¬

линь до Луцька, де зайнялися вони торгівлею і ремеслом.
Отже до найбільшого економічного і торговельного

розвитку і слави дійшов Луцьк у 15-16 ст. Ще у 1569 p.,

до підписання Люблинської унії, в луцькому окрузі було
43

226 шляхти і духовенства. Вже в кінці 16 ст. а особливо

у першій половині 17 ст., завдяки соціяльному, національ¬

ному і релігійному переслідуванням, рівновага суспільних

взаємовідносин була сильно порушена. В 1621 р. луцьке

староство було в аренді Героніма Харленського. Місто

Луцьк давало йому 792 флор. доходу, а село Красне —

192 флор. До т. зв. луцького ключа входили села: Голе-

шів, Кульчин, Гнидава і Звін. Старостою луцьким по Люб-

липнській унії був кн. Олександер Пронський. Так набли¬

зився 1648 p., коли на Україні спалахнула велика визволь¬

на війна цілого українського народу з Польщею, її магна¬

тами, шляхецькою верхівкою і місцевими вельможами —

ренегатами, різного роду католицькими орденами і зі всі¬

ма елементами, які використовували і легковажили місце¬

ве автохтонне населення України, його права до кращого

буття, його культуру, релігії і мови.
В ці сумні для українського народу часи, боротьба

між шляхецькою Польщею все загострювалася, а війни

і повстання вибухали по всій Україні. Крім збройної бо¬

ротьби, український народ провадив також боротьбу на

культурному і релігійному фронті. Ще у половині 16 ст.

поставали в таких містах як Київ, Львів, Луцьк, а навіть

по інших містах і містечках братства, які боролися з ка¬

толиченням і полонізацією українського народу. Братства

закладали свої школи, друкарні, де друкували політичні

і церковні книжки, шкільні підручники. До таких братств

належали земляни, міщани, ремісники, а також селяни,

які давали на утримання шкіл свої маєтки і гроші. Таке

братство засновано в Луцьку в 1617 р. при Чеснохрест-

ському манастирі і церкві, а в 1620 р. відкрито там брат¬

ську школу вищого типу, для приміщення якої побудова¬

но великий мурований будинок. Школа ця мала свій ста¬

тут під назвою „Прав школи греко-слов’янської Луцької

артикули”. Луцька братська школа осягнула високий рі¬

вень навчання, а її викладачами були такі відомі знавці

мов, літератури, історії, красномовства, арифметики, фі¬

лософії і музики як Єлисей Ілповецький, Петро Босин-

ський, Августин Славинський, та інші. В друкарні Луцько¬

го Братства друкували багато книжок різного змісту, по¬

чинаючи від полемічних книжок як то: „Лямент”, „Трен

нищих студіїв школи братської луцької”, „Елегії” та ба¬

гато інших. В Луцькій Братській школі вчилися, не тіль¬
44

ки діти землян, міщан, купців, ремісників і селян, а та¬

кож до неї вчащали молоді люди міської бідоти. З Луць¬

кої Братської школи вийшло багато свідомих людей, дія¬

чів, які провадили боротьбу за права і вольності україн¬

ського народу. Досить згадати там палкого оборонця,

поета і політика Данила Братковського. Крім згаданих

українських і польських шкіл, від 17 ст. до 1838 р. була

в Луцьку школа при Василіянському греко-католицькому

манастирі.
В серпні 1648 р. козацькі полки і повстанчі селянські

загони здобули луцький замок і місто. Від того часу

Луцьк ніколи не повернувся до свойого рівня з 15-16 ст.,

щорік місто підупадало все більше і в кінці 17 ст. було

там біля 6,600 жителів, в тому % жидів. Тоді мабуть мог¬

ло постати і поширитися серед лучан прислів’я: „У нас

в Луцьку все не по-людську — навколо вода, а всередині

біда”.
Кінець 17 і початок 18 ст. були для правобережної

України знову роками народнього піднесення, коли до бо¬

ротьби влучалися всі пригнічені і свідомі своєї національ¬

ності верстви українського народу. Гаслом до повстання

була петиція польської і спольщеної та окатоличеної маг-

натерії з 1699 р. про розпуск козацького війська, до яко¬

го в минулому все приєднувалися селяни і міщани. З ци¬

ми часами пов’язана діяльність Д. Братковського, Луць¬

кої Братської школи, дрібного шляхтича з села Свищева

в Луцькому повіті. Була це в ті тяжкі часи людина видат¬

на, був він суспільним діячем, політиком і поетом, його

батько був від 1675 до 1677 р. старостою Луцького Брат¬

ства. Здобув він високу освіту, в 1680 р. був делегатом

православних з Луцька у короля польського Яна III. В 1697

р. видав в Кракові збірку жартобливих віршів і епіграм.

Коли вибухло повстання полковника Палія, Братківський

зрозумів, що легальна дорога завела його на манівці.

В 1700 р. відвідує він лівобережну Україну і шукає там

моральної і дипломатичної допомоги, але дарма ...
Повертаючись додому, схоплений в м. Олиці, але

вдається йому вийти цілим. В 1702 р. знову їде шукати

допомоги до полковника Палія. І коли, переодягнений

в селянську одіж, бічними дорогами повертається на Во¬

линь, розповсюджуючи по дорозі відозви до українсько¬

го народу, перехоплює його сторожа польського каште¬
45

ляна Лєдуховського. По страшних тортурах, військовий

суд засуджує його на кару смерти. Ув’язнений в одній

з веж луцького замку, ще перед казнею пише заповіт,

в якому закликає триматися свого народу і віри. 25 лис¬

топада 1702 р. на старому Ринку в Луцьку, скутий, про¬

ваджений під охороною війська, перед зігнаними лучана-
46
Одна з веж замку Любарта в Луцьку (ц).

ми відбулася його прилюдна екзекуція. Кат сокирою від¬

рубав йому голову. В 1703 р. така ж доля зустріла Межи-

річського війта Косовича, борсуковецького боярина Ма-

ційовського.
Під час приєднання Луцька в 1775 р. до царської Ро¬

сії, було в місті тільки 50 міщанських домів, а решта на¬

лежала до жидів і караїмів.
На початку 19 ст. перед польським повстанням 1831

р. була в Л. польська школа середнього типу, яку царська

влада закрила зараз по повстанні. В 1832 р. в Л. відкрито

польську 7-клясову гімназію, директором якої був Кул-

жинський. Була там велика бібліотека і фізичний кабінет.

В 1834 р. школу цю перенесено до Клеванського замку кн.

Чарторийського, а пізніше до м. Рівного, де вона перетри-

вала до 1869 р.
В Луцьку, на місці польської школи, по перенесенні

її до Рівного, відкрито російську гімназію, яка перетри-

вала до 1914 р. В цій гімназії в 1847 р. вчителем був укра¬

їнський історик, письменник, публіцист і педагог Панте¬

леймон Куліш, автор граматики „Виховування дітей”. На¬

писав він багато історичних повістей, романів, збірок по¬

езій і окремих статтей, які друкувалися в „Основі”, „За¬

писках Южної Руси”, повісті: „Чорна Рада”, „Михайло

Чернишенко”, „Майор”, „Інша людина”, „Козаки по від¬

ношенні до держави”, з поезій „До Кобзи”, „Хуторна по¬

езія” тощо.
В кінці 19 ст. в Луцьку була відкрита відомою діяч¬

кою і визначним педагогом Колінко, жіноча приватна гім¬

назія, яка проіснувала там до 1914 р. Треба згадати, що

в Л. до 1833 р. при греко-католицькому манастирі існува¬

ла школа від 17 ст. За переписом 1911 р. в місті Луцьку

було 28,141 жит., з них українців біля 2,326, поляків 1,577,

німців і інших протестантів 162 і жидів 25,900.
В кінці 19 ст. м. Луцьк було сполучене доїздовою за¬

лізницею (12 км.) зі станцією Ківерці, а містами Рівним,

Дубном і Ковлем, шосовими дорогами. До першої світо¬

вої війни, за тим же переписом в Л. були: земська пові¬

това управа, районний агроном, земський лікар, ветери¬

нарна амбуляторія, поштова земська станція, поліційне

правління, жандармська управа, військовий уряд, луцько-

дубенський з’їзд мирових посередників, пошта, телеграф,

державний телефон, державна скарбниця, акцизний уряд,
47

Луцьк — вдалині замок, праворуч каплиця (мал. поч. 19 ст.) (ц).
державна ретифікаційна фабрика, повітова земельна ко¬

місія, окружний суд, з’їзд судових слідчих, 2 нотарів, про-

кураторський уряд, з’їзд мирових суддів, в’язниця, шпи¬

таль, артилерійська військова частина, 11 гусарський

ізюмський полк, штаб дивізії, охоцький піший полк, кам-

чацький піший полк, міська управа, міщанська управа,

шкільний інспектор, чоловіча гімназія (державна), жіно¬

ча приватна гімназія п. Колінко, міська школа, 2-клясова

жидівська школа, чоловіча і жіноча, міський шпиталь, жи¬

дівський шпиталь, притулок для дітей — сиріт (жидів¬

ський), притулок для старців, жидівський притулок для

старців, притулок римо-кат. товариства, луцьке товарис¬

тво сільсько-господарське, ловецьке товариство, хресто-

воздвиженське луцьке братство, римо-кат. т-во, окружна

опіка над бідними, клюби: шляхецький (дворянський),

загальний і польський, 15 гостинниць, 2 гравери, 4 земле¬

міри, 4 кіна, 2 цегельні, 3 кредитові т-ва, тартак, 4 лісо¬

вих промисловців, 5 складів лісових товарів, 3 млини (бі¬

ля 1,000,000 пуд. річн. перем.), склад млинарського устат-

ковання і склади сільсько-господарських машин, бровар,

фабрика вина і меду.
48

Луцький повіт займав простір (за переписом 1911 р.)

6,625 кв. верств, населення в повіті (без м. Луцька) було

270,351 жит. з них українців 199,162, поляків — 14,427,

протестантів (німців, чехів) 15,478. Крім вищезгаданих

в околицях Луцька городищ, селищ і курганів в самому

місті, збереглося до наших часів багато пам’яток архітек¬

тури, відкрито при земляних роботах і примітивних роз¬

копках предмети з неоліту, бронзового періоду, римсько¬

го періоду, а також раннього середньовічного і литовсько-

руського періоду. Так у 1856 р. делегат Київської Архео-

ографічної Комісії Іванішів розкопав частину фундамен¬

тів церкви Іоана Богослова на замковому подвір’ї, але
з	огляду на те, що були вони засипані грубою верствою

заваленої церкви, припинив роботу. Громадянин Воло-

шинський продовжував розкопи Іванішова і знайшов гро-

бовець, прикритий камінною плитою й олов’яну скриню,

а в ній таку ж дошку з написом, якого не міг відчитати.

Там же знайдено окуття церковних книжок, а в частині

міста, „Пречистинська Юридика”, відкрито нагробну пли¬

ту з написом: „1512 ... Петро Скроцький Володимир”. На

передмісті Л. Бульці до кінця 19 ст. була група курганів,

а в самому місті, коло будинку гімназії, великий курган,

який тут називали „Романсівка”. На передмістях Л. час¬

то знаходили кам’яні і кремінні сокири, а в середмісті,

в різних часах, при земельних роботах — залізні коль¬

чуги, мечі (14-15 ст.), скарби монет тощо (В. Антонович.

Труди 11 арх. з’їзду; О. Цинкаловський: Записки, ^1. Піот-

рович: Монети музею т-ва приятелів наук в Луцьку, Рим¬

ські монети в луцькому музеї. Фітзке Я. Скарби історич¬

них монет в волинському музеї. Краків, 1939 p.).
ЛУЧГВКА, село, Старокостянтиновський пов., Кульчин-

ська вол., 57 км. від м. Ст.-Костянтинова. В кінці 19 ст.

було там 107 дом., 601 жит., дерев’яна церква з 1888 р. на

місці неіснуючої старої з 1776 р. Село належало в 1593 р.

до кн. Острозьких і тоді ж було спустошене татарами.

Пізніше село входило в склад острозької ординації. В

1753 р. на підставі Кольбушівської умови подарована кн.

Ігнатію Сапізі разом з іншими волинськими селами.
ЛУЧИН (в документах ЛЮЧИН, ЛЮТЧИН), с. Ос¬

трозького пов., Кунівської вол., 82 км. від м. Острога, при

р. Вільшка. В кінці 19 ст. було там 75 дом., 387 жит., де¬

рев’яна церква з 1877 р. В 1577 р. Л. був селом острозь¬
49

ких землян, які платили від нього за 6 дим. на півдвори-

щах, 6 дим. на чверті дворища, 3 городи, а в 1583 р. каш¬

телян острозький платив з 8 дим., 1 город., 5 підсуд. і од¬

ного дорічного колеса.
ЛУЧИСТА, кол., Звягельський пов., Миропільська во¬

лость. На початку 20 ст. було там 28 дом. і 264 жит.
ЛУЧИЦІ, с., Звягельський пов., Городницька вол., 40

км. від Звягеля. Село над рікою Случчю. В кінці 19 ст.

було там 75 дом. і 506 жит. (513 дес. селянської землі).

В 1577 р. село Л. належало до кн. Корецького, який пла¬

тив від нього за 6 дим., пізніше перейшло до кн. Чарто-

рийських, від них до Любомирських і Руліковських. Над

р. Случчю 4 кургани.
ЛУЧИЦІ, с., Луцький пов., Полонська вол., 18 км. від

м. Луцька, над рікою Стиром. В кінці 19 ст. було там

48 дом. і 287 жит., дерев’яна церква з 18 ст., водяний

млин. Колись село належало до луцьких владик, а в 1570

р. податок платив підкоморий луцький Томаш Хоєнський.

В 1577 р. платив побори з Л. Григорій Данилович — від
9	дим. 1 дом., 5 город. В 1583 р. платив з Л. Михайло

Козинський від 7 дим., 2 город. В кінці 19 ст. велика влас¬

ність належала там до Липинських — 266 дес.
ЛУЧИЦІ, с., Лубенський пов., Торговицька вол. Село

недалеко від річки Стиру. В 19 ст. було там 45 дворів,

дерев’яна церква.
ЛУЧИЦІ, с., Ковельський пов., Гірницька вол., 49 км.

від Ковля, над р. Прип’яттю. В кінці 19 ст. було там 96

дом. і 559 жит. В 1624 р. село належало до римо-кат. кос-

тьола в м. Ратні. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало там 107 дес.
ЛУЧНИКИ, с., Заславський пов., Шепетівська вол., 14

км. від м. Заслава при р. Очеретянці. В кінці 19 ст. було

там 69 дом. і 350 жит. В 17 ст. село Л. належало до анто-

нинського ключа. Назва села вказує на те, що жителі йо¬

го займалися виробом луків або відбували військову служ¬

бу.
ЛЮБАР, містечко, Звягельський пов., 89 км. від м.

Звягеля, над р. Случчю, а від півдня р. Осирою, при ста¬

рих шляхах з Луцька до Бердичева і Хмельника. Оселя

положена в горбковатій, мальовничій місцевості. В кінці

19 ст. було там 1,277 дом. і 11,976 жит., 4 дерев’яні церкви,

дві церковно-прих. школи від 1854 і 1883 p., волость.
50

Оборонне місто Л. було заложене в 1340-1386 р. литов-

сько-руським кн. Любартом — наймолодшим сином ли¬

товського кн. Гедиміна, який оженився з дочкою луцько¬

го кн. Льва Юр’євича — Бушею. По смерті кн. Льва II

(Юр’євича) став Любарт таким чином спадкоємцем Луць¬

кого і Волинського князівства і володів Волинню до 1386

р. Можна припускати, що власне тоді князь цей побуду¬

вав на південо-східних теренах Волинської землі оборон¬

не місто, яке назвав від свого імени Любарем. Коли по

смерті цього князя, Волинню володіли литовсько-руські

князі — Вітовт, а по ньому Лев Свидригайло, м. Любар

відійшов до Польщі і був під владою кн. Чарторийських

і польських магнатів Любомирських і Валєвських. За поль¬

ських часів м. Любар належало до Крем’янецького пов.,

а східня частина Л., на правому березі р. Случі, належала

до Київщини і звалась Новим Любаром. В 1648, 1649,

1651 pp. Любар був зайнятий українськими військами

гетьмана Богдана Хмельницького. За Андрушівським трак¬

татом 1667 р. Л. залишився в межах Польщі, але все зна¬

ходився під загрозою українських визвольно-народних

військових подій, особливо в періоді воєн полковника

Палія. Власне в тому часі, в 1704 р. в Любарі і його око¬

лицях стояв табором гетьман Іван Мазепа.
В 1589 р. Л. належав до кн. Острозького і кн. Костян¬

тин Кост. вносив від Л. 18 флор. шосу від 10 ланів, 10

флор. від городів, ремісників, комірників, перекупнів, від
1	попа, солодовників, дударя, 21 флор. чопового з арен-

ди 150 флор., загалом 199 флор. В 1628 р. від Л. платив

Станислав Любомирський (на той час т. зв. „руський воє¬

вода) з 36 домів вуличних, 20 домів вбогих і 20 нужден¬

них хат. В 1793 р. Л. разом з цілою Волинню був приєд¬

наний до царської Росії, а пізніше увійшов до складу

утвореної тоді т. зв. Волинської губернії. До 1833 р. пе-

ретривала в Л. широко відома на правобережній Україні,

василіянська школа, середнього типу, а також руїни лю-

бартовського замку з 14 ст. (правдоподібно в готицькому

стилі). Бувший тут Доминіканський манастир, заложений

кн. Любомирським, в 1630 р. був знищений козацькими

загонами. В тому манастирі знаходилася велика і цінна га-

лерія образів, яка збереглася до кінця 19 ст. Були там

переважно портрети визначних людей. Там же була вели¬

ка бібліотека й архів. В 1870 р. в Л. було 4,922 жит., в то-
51

Палац в Любарі (ц)
му більш як 50% жидів, 893 дом., 8 церков, православний

манастир, костел, синагога, 6 жидівських домів молитви,
3	гарбарні, гуральня, 116 крамниць, 90 ремісників, 3 яр¬

марки річні (Волинські Губерніальні Відомості 1868 p.,

стаття Комашки). В тому ж часі в JI. були: фабрики ор¬

ганів, екипажів, млин над р. Случчю, фабрика сукна, ка¬

пелюхів, винарня, книгарня і друкарня, при костелі мі¬

неральні купелі і питна, мінеральна вода з василіянських

джерел не уступала відомим європейським водолічницям.

До великої зем. власности гр. Водзіцких належало в JI.
1	околицях 5,675 дес. Були там: пошта, лікар, аптека і

суд. За переписом 1911 р. в містечку Любарі було: 14,087

жит., волость, міщанська управа, пошта, телеграф, вет¬

лікар, акцизний дозір, слідчий, нотар, жіночий православ¬

ний манастир, костел, 2-клясова школа, дві одноклясові

школи, жидівська школа, Талмуд Тора, земський шпиталь,
4	акушерки, аптека, 6 аптечних складів, 57 крамниць, при¬

ватна бібліотека, 2 державні винні крамниці, 3 лікарів,
2	дентистів, 2 кредитові товариства, 2 книгарні, 5 складів

лісових товарів, оліярня, фабрика мила — 26,000 пуд. річн.

продук., З приватні судові оборонці, склад рільничих ма¬

шин, медоварня, кооператива, земський склад насіння, яр¬

марки 2 рази місячно. До великої зем. власности в 1911 р.

належало 629 дес.
Крім згаданого старого городища, де князь Любарт

в 14 столітті збудував свій замок, в Любарі й околиці

було ще чотири квадратні укріплення (до 20 метрів
52

Церква в Любарі (ц).
з кожної сторони оточені валами, високими до 4 м.). Два

з них від сходу, інші на південний схід. При т. зв. Бер¬

дичівському тракті великий курган (В. Антонович, Труди
11	арх. з’їзду 1901 p.).
ЛЮБАРКА, річка, Ковельський пов., ліва притока рі¬

ки Стоходу, а при ній оселя — 8 дом., 58 жит.
ЛЮБАРСЬКА ГУТА, с., Звягельський пов., була там

скляна гута. Село належало до м. Любара.
ЛЮБАРТІВ СТАВ, уроч., Ковельський пов., коло села

Повурська.
ЛЮБАРСЬКЕ, с., Звягельський пов. До великої зем.

власности належало там 1,361 дес. — власник Моше Зус-

ман.
ЛЮБАРТІВ СТАВ, уроч. коло Звягеля (Ревізія пущ і

перех., Бильно).
ЛЮБАХИ, с., Луцький пов., Володимирецька волость

(в документах Любахів), 105 км. від Луцька. (Любаха

в старо-українській мові означає любовницю, коханку).

В кінці 19 ст. було там 96 дом. і 340 жит. В 1577 р. село Л.

належало до кн. Михайла Чарторийського, який платив

від неї за 2 дом. В 1911 р. було там 288 жит., і управління

рафалівського лісництва.
53

ЛЮБАХИН, кол., Звягельський пов., Рогачівська вол.,
10	км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 87 дом. і 443

жит.
ЛЮБАЧКИ, с., Рівенський пов. До великої зем. влас¬

ности належало там 1,614 дес.
ЛЮБЕЗНА, кол., Луцький пов., Щурівська вол., — 8

дом. і 44 жит.
ЛЮБИКОВИЦІ, с. Любиквицького пов., 130 км. від

м. Рівного, при р. Случі, 7 км. від м-ка Дубровиці. В кінці

19 ст. було там 144 дворів і біля 1,000 жит., дерев’яна цер¬

ква — Троїцька з 1877 p., а зі старої дерев’яної церкви

збудовано каплицю на могилках, в селі волосне правлін¬

ня і церк.-прих. школа. Село Л. згадується в 1580 p., як

маєток кн. Марії Юрївни Курбської з дому кн. Гольшан-

ської, в дільчому записі, який видала вона свойому си¬

нові Андрієві Монтовту і дочці Варварі (Курбський, т. І,

стор. 275). За переписом 1911 р. в Л. було 1,879 жит., во¬

лость, фельдшерський пункт, одноклясова школа, горіл¬

чана крамниця і 3 бакалійні крамниці.
ЛЮБЕШІВСЬКА ВІЛЬНА, с., Пінський пов., село при

старому тракті з м. Рівного і Луцька до м. Пінська. Село

Любешівська В. положене над притокою Прип’яті-Стохо-

ди. В кінці 19 ст. було там 26 дом., дерев’яна церква з 18

ст. Грунта піскуваті, багато лугів і боліт. Крім примітив¬

ного землеробства, місцеві селяни займаються годівлею

худоби і рибальством. Село має характер відлюдної по¬

ліської оселі, колись село Л. належало до родини Корса¬

ків — 2,430 дес.
ЛЮБИН, с., Пінський пов., на границі Волині і По¬

лісся, 3 км. від села Борове в місцевості забагненій і глу¬

хій.
ЛЮБИТІВ, с., Ковельський пов., Любитівська вол., над

Любитівським озером і височиною „Гора”, 13 км. від м.

Ковля. В кінці 19 ст. було там 132 дом. і 878 жит., дере¬

в’яна церква з 16 ст., народня школа. Село Л. згадується

в 1545 р. як маєток Ванька Білостоцького, господарсько¬

го боярина (Опис Актів Книги Київ. Центр. Архіву, № 2038,

ст. 11, р. 25). В 1570 р. с. Л. належало до старого і заслу¬

женого роду волинських землян Гулевичів. В 1570 р. пла¬

тила з нього, крім Михайла Білостоцького, Татяна Бі-

лостоцька з 1 дим., 2 город., Іван Селецький від 1 дим.,

1 город, і Олехно від 1 дом. і 1 город. В 1583 р. платив
54

Тимофей Жещовський від 1 дим., З город., а Іван Селець-

кий від 2 дим., 5 город, і % попа. По Люблинській унії

1569 р. велика зем. власність в Л. переходить в польські

руки і належить до багатьох землевласників. За перепи¬

сом 1911 р. в Л. було 966 жит., 2-клясова школа, акушерка,

вітряк (20,000 пуд. річн. перем.), ощадна каса. До великої

зем. власности належало 1,296 дес. (до 6 власників).
ЛЮБЛИНЕЦЬ (в документах Люблин), с., Ковель¬

ський пов., Старокаширської вол., 7 км. від Ковля. В кінці
19	ст. було там 27 дом. і 195 жит. Колись Л. було бояр¬

ським селом і належало до ковельського староства. В 1629

р. заселюють це сільце боярські роди Івана Котивельсько-

го з братами Івана Сухарського і Андрія. За переписом

1911 р. в Л. до вел. зем. власности належало 742 дес. (до

трьох власників).
ЛЮБОМИРКА СТАРА, кол., Рівенський пов., Косто-

пільська вол., ЗО км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там

86 дом. і 690 жит.
ЛЮБОМИРКА НОВА, кол., Рівенський пов., Кустин-

ська вол., 22 км. від Рівного. На початку 20 ст. було там

26 дом. 223 жит.
ЛЮБОМИРКА, с., Звягельський пов., Миропільська

вол., село при р. Случі, 68 км. від Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 45 дом. і 550 жит., дерев’яна церква з 1839 p.,

церк.-прих. школа. Селянської землі 198 дес., фільвароч-

ної 399 дес.
ЛЮБОМИРКА, оселя, Звягельський пов., Корецька во¬

лость. На початку 20 ст. було там 10 дом. і 99 жителів.
ЛЮБОМЕЛЬ або ЛЮБОМЛЬ, ЛЮБОМЛЯ, містечко,

Любомельська вол., при залізниці Холм-Ковель і старому

тракті з Володимира до Шацька, Ратна і Берестя. В 19 ст.

належало до Володимирського пов. і було там 599 дом.

і 6,811 жит. В 1870 р. Л. належав до казни і було там тоді

425 дом. і 2,064 жит., в тому 66% жидів, 2 церкви, костел,

каплиця, бровар, млин, 4 гарбарні, 62 крамниці, 25 реміс¬

ників і 6 ярмарків річно. В 1881 p., збудоване виключно

з дерева містечко, знищила велика пожежа. В центрі міс¬

течка городище „Фосія”, яке згадується в Іпатієвському

літописі в 13 ст. Майдан городища, на якому стоїть муро¬

вана церква, займає 60 кв. метр. Під час побудови замку,

городище стратило свій первісний вигляд. Коли була по¬

будована оселя і укріплений замок невідомо. В Іпатієв-
55

ському літописі під роком 1287 згадується Любомель, ко¬

ли хворий князь Володимирко Василевич повертався че¬

рез цю оселю з княгинею і слугами. Город Л. був улюб¬

леним місцем князя, де він перебував в останніх днях сво¬

го життя і де помер зимою 1283 р. З Л. тіло князя, відо¬

мого під назвою філософа, привезено до Володимира і

тут поховано в катедральній церкві. В 1366 р. містом Лю-

бомелем володів Юрій Варимунтович, князь Більський,

але у 1377 р. він втратив цю оселю з цілою холмською

землею. В 1382 p., по відірванні північної частини захід-

нього Полісся королем Казимиром Великим і утворенням

т. зв. „ратенського клина”, який розділяв вузькою сму¬

гою мало заселених земель Волинське князівство від Лит¬

ви, Любомель стає старостинським містом. Люстрація
з	1569 р. свідчить про те, що Л. був тоді досить великим

і гарним містом, яке давало 109 поль. золотих до замку.

В 16 ст. Любомель передано до королівського маєтку.

В 1564 р. містечко Любомель платило 25 флор. шосу (дер¬

жавного податку), від 2 церков по 2 флор., від 2 пере-

купнів, від гону горілки і 140 флор. поголовного податку

від жидів. Містечко Л., по відірванні від Волині, було

прилучене до Холмщини. В 1639 р. м. Любомель з цілим

староством було власністю київського воєводи і гетьмана

України Івана Виговського, пізніше перейшло до Браніць-

ких і Жевуських, а в 1782 р. давало їм 26,470 поль. зол.

річного доходу. Браніцькі заложили там свою резиден¬

цію, побудували великий палац, запровадили парк і го¬

род. До любомельського ключа маєтків належало багато

сіл, лісів, землі, озер, млинів. В 19 ст. любомельські маєт¬

ки переходили з рук до рук, а в другій половині 19 ст.

царський уряд пороздавав ті маєтки і села своїм урядов¬

цям. За переписом 1911 р. в Л. було 4,073 жит., волость,

міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова

станція, суд, 2-клясова школа, жидівська школа, Талмуд

Тора, шпиталь, лікарі, вет-лікарі, аптека, 51 крамниць,

притулок, 2 горілчані крамниці (державні), кооператива

і 12 ярмарків річно. До великої зем. власности належало

там 230 дес. Крім згаданого, в м-ку Л., серед болота, було

і друге, кругле городище (В. Антонович: Труди 11 арх.

з’їзду, 1961 p.).
ЛЮБОХИНИ, с., Володимирський пов., Крименська

вол., 94 км. від Володимира, над озером. Село при старій
56

дорозі з Любомля до Ратна. В кінці 19 ст. було там 352

дом. і 2,638 жит., З крамниці, 1 горілчана крамниця, ко-

оператива. Земля піскувата, і маловрожайна, під „дики¬

ми” випасами. Дерев’яна церква з 18 ст. на місці старої,

невідомо коли і ким побудованої. До 1914 р. селяни, крім

хліборобства, знаходили собі роботу при вирубі лісів,

займалися рибальством і виробом обводів до коліс.
ЛЮБУША ВЕЛИКА (або Любаша), с., Рівенський по¬

віт, Тучинська вол., над малою річкою Став, 50 км. від

м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 165 дворів і понад 1,400

жит., в тому 400 німців — колоністів і 86 жидів. В селі

від 16 ст. була церква, на ЇЇ місці побудовано нову дере¬

в’яну. В церковному архіві був документ кн. Януша Сан-

гушки з 1762 р. на земельне забезпечення церкви. Від 1872

р. в Л.В. була одноклясова школа. Від непам’ятних часів

витоплювали там з місцевої руди лімонітне залізо — до

кінця 19 ст. і робили рільничі машини та знаряддя, ко¬

лись навіть зброю. Село це колись належало до князів

Острозьких. Від них перейшло до Радзивілів. В 1911 р.

земля бувшого там фільварку, належала до „удельного

ведомства”.
ЛЮБУША МАЛА, с., Рівенський пов., Тучинська вол.,

33 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 32 дом. і 248

жит., дерев’яна церква Покрови з 1777 p., майже в руїні,

і також дерев’яна дзвіниця. Село Л.М. ділило долю Ве¬

ликої Любуші.
ЛЮБЧК, Любча, в документах Любецьке, с., Луцький

пов., Шуринська вол., 33 км. від Луцька. В кінці 19 ст.

було там 84 дом. і 586 жит., дерев’яна церква з 18 ст.,

вітряк. Село Л. за кн. Льва Свидригайла отримав кн. Бог¬

дан Василевич Друцький. Перед тим с. Л. належало до

родини Олізарів (Арх. Сангушків, т. І, стор. 138-140). На

грунтах села чотирокутне городище і ЗО курганів. В 1545

р. за люстрацією луцького замку, село Л. належало до

Івана і Дмитра, кн. Друцько-Любецьких. В 1570 р. до Мико-

лая Халинського, в 19 ст. до Францішка Маркмілера.

В 1911 р. до великої зем. власности належало там 129 дес.
ЛЮБЯЗЬ, озеро, Пінський пов., через яке проходить

ріка Прип’ять і Коростянка. Прип’ять, в східній частині,

випливає з озера Л. під назвою р. Парок, що від півдня

засилюється р. Стоходом, Струменем, Веселухою і Ножи¬

ком. Озеро це властиво є великим збірником води, яку
57

Волинська Богоматір — ікона церкви

Св. Покрови у Луцьку з XIII ст.
(Оригінал в Держ. Музею Образ. Мис-

тец. УРСР в Києві)
засилює ріка Прип’ять. Течія річки є тут дуже лінива

і мало помітна. Околиця дуже багниста, поперетинана

старими коритами річки. Саме озеро, яке має багнисті

недоступні береги, багате рибою. Озеро займає площу

400 моргів (3 кв. верстви). Береги, з огляду на низьке

положення і заболоченість, інколи трудні до устійнення.
ЛЮДВИПІЛЬ, містечко, Рівенського пов., Седлищан-

ська вол., 71 км. від м. Рівного, над рікою Случчю і ста¬

рою дорогою зі Звягеля до Дубровиці. В 19 ст. було там
142	дом. і 1,581 жит., дерев’яна церква, міщанська управа

і кілька крамниць. Від 1755 р. школа церк.-прих. В 1911 р.

належало до Миколая Мурав’єва 14,661 дес., отримані ним

по польських повстаннях. Колись ці землі належали до

кн. Корецьких, потім до Чарторийських і Любомирських.

За переписом 1911 р. в Л. було 3,086 жит., волость, міщан¬
58

ська управа, акушерка, аптека, 64 крамниць, гуральня

(16,316 відер горілки річно), лікар, горілчана державна

крамниця, 3 склади дерева, 2 коршми і 15 ярмарків річно.
ЛЮДВИКІВ, кол., Луцький пов., Торчинська вол. На

початку 20 ст. було там 18 дом. і 97 жит.
ЛЮДМИРПІЛЬ, кол., Володимирський пов., Вербська

вол., 11 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 42

дом. і 330 жит.
ЛЮДВИШІВ, кол., Луцький пов., Торчинська вол., на

початку 20 ст. було там 16 дом. і 145 жит.
ЛЮДВИЩЕ, с. Крем’янецького пов., Шумської вол.,
17	км. від Крем’янця, над р. Вілією. В кінці 19 ст. було

там 148 дом. і 1,129 жит. Була там дерев’яна церква, яка

згоріла в 1879 р. Згадка про село Л. під час ревізії Кре¬

м’янецького замку в 1545 p., коли воно належало до Паш-

ка Людвинського (Пам’ятники, т. 4, від стор. 2 до 199-207).

В 1583 р. мали там свої частини Григорій Андруський,

який платив від 2 дим., З город., 1 вального колеса, Фе¬

дір Людвинський, який платив від 4 ланів, 4 город., Петро

Кохановський, Іван Боровицький, Андрій Росоловський,

Явдокія Росоловська, Андрій Овсяник і 1 боярин мали

тут свої частини. В 1764 р. с. Л. належало до Луки Доб-

рянського, а по ньому до кількох власників (Арх. Ю.З.Р.,

ч. 6, т. І, додаток, ст. 527 і 529). За переписом 1911 р. в Л.

було 1,364 жит., одноклясова школа, горілчана крамниця,

кредитове товариство, земський склад насіння, водяний

млин (13,000 пуд. річн. перем.). До великої зем. власнос¬

ти належало 112 дес. Була там фабрика крем’яних знарядь,

багато півфабрикатів і викінчених серпів та сокирок (О.

Цинкаловський, Матеріяли до праісторії Волині, ст. 59,

Варшава, 1961 p.).
ЛЮДГАРІВКА, кол., Лубенський пов., Лубенська вол.,
7	км. від м. Дубна. На початку 20 ст. було там 18 дом. і

154 жит.
ЛЮДГАРДИН, кол., Звягельський пов., Рогачівська

вол., 15 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 70 дом.

і 480 жит.
ЛЮДМИЛІВКА, кол., Луцький пов., Щуринська вол.
ЛЮДМИРКА, річка, притока р. Ікви. Випливає з-під

с. Лішкі того ж повіту. На піскових надмах часті знахід¬

ки з часів неоліту (О. Цинкаловський. Матеріяли до пра¬

історії).
59

ЛЮДИНИ, с., Рівенський пов., по дорозі з села Рудки

до Заболоття, в глухій лісово-багнистій місцевості, 12 км.

від Дубровиці.
ЛЮДИНА, річка в Пінському пов. (Ревізія пущ і пер.).
ЛЮЛИНЦІ, с., Крем’янецький пов., Вишгородецька

вол., 68 км. від Крем’янця, над рікою Самець. В кінці 19

ст. було там 64 дом. і 407 жит., дерев’яна церква з 1711 p.,

побудована Василем Сулковичем-Козачинським на місці

ще старшої з 1703 р. В церкві в Л. старий і цікавий архів,

де переховувався документ про церковне майно з 1714 р.

До великої зем. власности в 1911 р. належало там 335 дес.
ЛЮТАРІВКА, с., Старокостянтиновський пов., База-

лійська вол., 57 км. від Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст.

було там 125 дом., 696 жит., дерев’яна церква з 1752 p.,

церк.-прих. школа від 1891 р. В 16 ст. село належало до

кн. Острозьких і входило у склад острозької ординації.

В 1753 р. подароване враз з м. Базалією кн. Ігнатові Сапі¬

зі. В 1836 р. село Л. належало до гр. Дунін-Борковських,

від них перейшло до А. Лаховського, а від нього до інших.

В середині 19 ст. обшар двірської землі рівнявся 720 дес.

За переписом 1911 р. до великої зем. власности належало

в Л. 369 дес.
ЛЮТАРКА, с., Заславський пов. В кінці 19 ст. було

там 36 дом., церква з 1885 р. на місці старої.
ЛЮТЕНЬ, хут., Ковельський пов., Камінь-Каширська
вол.
ЛЮТИНСЬК, с., Рівенський пов., Висоцька вол., 153

км. від міста Рівного. Село положене при усті р. Случі

до Горині, недалеко від села Велюня, або Веленя, між

відногами річки Горині, в малодоступній околиці. З ціка¬

вих для археолога пам’яток в околиці Л. виступають кур¬

гани з 11 ст. н.е., а також кургани з інвентарем властивим

для деревлян — 7-10 ст. В кінці 19 ст. було там 149 дом.

і 674 жит.
ЛЮТКА, с., Володимирський пов., Крименська вол.,
113	км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 80 дом.

і 402 жит. Село положене на піскуватих грунтах, де часто

зустрічаються великі піскові видми, на котрих зібрано ба¬

гато мікролітичних знарядь т. зв. хвалібоговицької куль¬

тури і черепки горщиків з періоду неоліту.
ЛЮТОГОЩА або ЛЮТОГОЩЕ, с., Ковельський пов.,

Велицька вол., 42 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там
60

39 дом., 258 жит. В 1583 р. згадується тут церкву. В 1570

р. село Л. належало до Іванової Четвертинської, а в 1583

р. до Захарія Лагодовського, який платив з Л. від 3 дим.,
1	город., а кн. Остап Четвертинський від 3 дим., 2 город.,

з того ж села платив також волинський землянин Камі-

нецький від б город., 1 вального колеса і 1 попа.
ЛЮХЧА або ЛУХЧЕ, с., Луцький пов., Городецька

вол., 42 км. від м. Луцька, село над р. Случчю. В кінці 19

ст. було там 121 дворів і 916 жит., дерев’яна церква арх.

Михайла, згоріла в 1816 p., згадка про село Люхчу в гра¬

мотах 15 ст., коли село належало до волинського князів¬

ства (за часів кн. Льва Свидригайла). В 19 ст. було с. Л.

власністю Васютинських і Мєчніковських. За переписом

1911 р. до великої зем. власности в Л. належало 328 дес.
ЛЮЦИПІВ, кол., Рівенський пов., Кучинська вол., 35

км. від м. Рівного. На початку 20 ст. було там 22 дом. і

205 жит.
ЛЮШКИ, с., Рівенський пов. (?)
ЛЯДО, с., Рівенський пов., пошта Охітники. За пере¬

писом 1911 р. до вел. зем. власности Карла Шичевського

належало 6,591 дес.
ЛЯХІВ, с., Острозький пов., Кунівська вол., 16 км. від

Острога, при р. Кутянка, притоці р. Вілії. В кінці 19 ст.

було там 414 жит., дерев’яна церква з 1645 р. перебудова¬

на в 1852 p., при ній дерев’яна дзвіниця, церк.-прих. школа.

Село Л. згадується в 1470 p., коли землянин волинський

Ванько Скердеївич, пан холмський (Арх. Сангушків, т. І,

стор. 65) продав с. Л. кн. Семенові Василевичеві Збараж-

ському за 1,000 кіп широких, грошей чеських. В 1545 р.

с. Ляхів, разом з селом Болотковичами, було власністю

Михайла і Грицька Джусів (Опис акт книги Київ. Центр.

Архівів № 2035, стор. 29), при чому платили вони від 10

дим., 9 город., 1 вального колеса і 1 попа. Пізніше село

належало до волинських землян Єло-Малинських, від них

перейшло до Сосновських.
ЛЯХІВ, с., Володимирський пов. (часом Ляховичі),

Порицька вол., ЗО км. від Володимира, село при річці Тар-

ківка. Село складається з кутків: Вишнівка, Олєндри, Ля¬

хів, Млин; поля: Громовина, Передсілля, Копані, Лози, За

озером, Болото, Горби, За вільшиною, річка Луг. В ур.

Лози на невеликому горбку виорюється перепалена гли¬

на, вугілля і черепки (О. Цинкаловський. Матеріяли до ар¬
61

хеології володимирського пов. Записки Н.Т.Ш. № 154).

В кінці 19 ст. було там 51 дом. і 370 жит., дерев’яна цер¬

ква з 1767 p., водяний млин. Згадується с. JI. в 1545 p.,

коли було власністю Семена Ляхівського. В 1577 р. влас¬

ність Івана Ляхівського, який платив від 6 дим. і 13 город.

За переписом 1911 р. було в Л. 318 жит., водяний млин,

а до великої зем. власности Марії Любомирської належа¬

ло 970 дес.
ЛЯХІВ або ЛЯХОВО, с., Рівенський пов., згадується

в 1478 р. при с. Квасилові, коло Здолбунова.
ЛЯХІВЦІ, містечко, Острозький пов., Ляховецька вол.,
49	км. від Острога. Містечко положене в долині р. Горині,

яка творить там великий став. Містечко має також кутки

і присілки: Містечко, Старики, Мокра Воля, Суха Воля

і Заріччя. В кінці 19 ст. було там 666 дом. і 5,314 жит.,

церква Св. Трійці, перероблена з доминіканського костела

і друга дерев’яна Покровська з 1778 р. Перша згадка про

Л. походить з 1430 p., був то напис на Ляховському зам¬

ку, коли містечко належало до кн. Льва Свидригайла. В

1441 р. кн. Литовський Казимир дарує Л. слузі свойому

Денисці Мукосієвичу за його добру і вірну службу. Біля

1520 р. польський король і великий кн. Литовський Жиг-

монт І обдаровує свою жінку королеву Бону, а ця відсту¬

пає Л. волинському землянину Дашці Каленковичеві, доч¬

ка якого була жінкою Янка Сенюти. Таким чином містеч¬

ко Л. перейшло до родини відомого на Волині роду Се-

нютів, до яких на Волині належало біля 100 сіл і 15 міс¬

течок (в повітах Луцькому і Кременецькому).
За часів володіння Сенютів, містечко Л. отримало маг¬

дебурзьке право. В 1545 р. Л. належало до Грицька Сеню-

тича, а в 1583 р. Федір Сенюта-Ляховецький платив від

містечка Л. від 38 дим., 7 город., 2 вальних коліс і 1 ступи.

Рід Сенютів був православний, але в 16 ст. перейшов на

кальвінізм (відміна євангельсько-реформованого віруван¬

ня). В першій половині 16 ст. зміняє свої релігійні пере¬

конання на социніянство і закладає в Л. соцініянську ре¬

лігійну громаду, видаючи свої сестри за відомих соцініян-

ських діячів — Мартина Чапліча і Степана Немирича, які

походили зі старих волинських землянських родин і від¬

значились своєю поступовістю. Сам Павло Сенюта пере-

тривав у своїх соціяніянських переконаннях аж до 1644 p.,

коли за старанням єзуїтів вигнано його з Волині. До 1794
62

p. Jl. належало до Крем’янецького повіту, аж до часу, коли

було створено Острозький повіт. В кінці XIX ст. були ще

там вали, які відділяли містечко від передмість Леонтина

і Старики. В тому часі в Л. було 6 церков, синагога, цер.-

прих. школа, волость, 2,800 жителів, з них 2 тис. жидів.

В 1768 р. містечко й околиця були оточені укр.. гайда¬

мацьким повстанням т. зв. Коліївщиною. В 1685 р. пол¬

ковник Палій розбив і знищив там великий татарський

загін.
По смерті Сенюти, Л. переходить до Яблоновських,

а від них до Сапігів і фон Галера. Церкви, які достояли

до кінця XIX ст., збудовані в 17 і 18 ст.: Успенська в 1700

p., Троїцька в 1612 p., Преображенська на Сухій Волі

в 1778 p., Преображенська на Підгір’ї в 1726 р. В містечку

на той час було 2 початкові школи, Ляховецький замок,

який збудували Сенюти, був дерев’яний і тільки в 1745 р.

Яблоновський на його місці збудував мурований замок

(був то скоріше оборонний палац). За переписом 1911 р.

в містечку Л. було 2,217 жит., волость, міщанська управа,

пошта, телеграф, земська поштова станція, вет-лікар, дво-

клясова школа, земська лічниця, акушерка, аптека, аптеч¬

ний склад, 19 крамниць, гуральня (23,064 відер гор. річ.),

кредитове товариство, горілчана крамниця, водяний млин

(30,000 пудів річн. перем.), 2 ресторани, 24 ярмарки річно.

За тим же переписом до великої зем. власности в Л. до

поміщика Колонно-Чесновського належало 3,285 дес. і до

Петра Борисова 1,318 дес. В центрі Л. заховалося майже

розкопане квадратне городище 400 х 360 метр, і друге

городище над ставом в уроч. „Замок”. На полях коло міс¬

течка було 7 курганів, а коло могилок 2 кургани. В око¬

лиці Л. часто знаходять кремінні і камінні сокирки і стрі¬

ли (О. Цинкаловський. Записки).
ЛЯХОВИЧІ, с., Пінський пов. Село згадується в 1515

і 1518 роках, коли було надане князем пінським Федором

Ярославовичем пінським землянам Фурсовичам (Ревізія

пущ і перех., стор. 71-73).
ЛЯШКИ, с., Заславський пов. До великої зем. влас¬

ности в 1911 р. належало там 910 дес. (пом. Коморовська

Марія).
ЛЯШКИ, с., Володимирський пов. До великої зем.

власности в 1911 р. належало там 105 дес., 71 км. від

м. Дубна.
63

м
МАДИЛЯНКА, оселя, Рівенський пов. В 1877 р. була

там дистилярня терпентини з дьохтю. Продукція річна ви¬

носила около 3,000 відер дьохтю і ЗО пудів терпентини,

на суму 1,200 рбл. річно.
МАЗЕПИНЦІ, с., Заславський пов., Антонинська вол.,

при річці Ікопаті і ставі. В кінці 19 ст. було тут 103 дом.

і 703 жит., дерев’яна Покровська церква з 1803 p., на місці

старої, церк.-прих. школа від 1858 p., водяний млин. В 1583

p. М. належало до Костянтиновської волості кн. Острозь¬

ких, котрі платили з М. від 6 дим., 4 город., 2 вальних ко¬

ліс і 1 фолюша. В 1589 р. село М. було знищене татарами,

про що доносять луцькі возні (Арх. Ю.З.Р. ч. б, т. І, стор.

290). В документах з 1601 р. село це під назвою Мази-

пилки, належало до кн. Костянтина Острозького, київ¬

ського воєводи. В 1753 p., на підставі Кольбушівської уго¬

ди, село перейшло разом з іншими маєтками до графа

Ільїнського (Арх. Ю.З.Р., ч. б, т. І). За переписом 1911 р.

в с. М. було 860 жит. і водяний млин (5,330 пуд. річн.

перемолу).
МАЗЯРКА, с., Острозький пов., Кунівська вол., 11 км.

від м. Острога, положене в лісах і отримало назву від

смолярних, печей, де виробляли смолу. В 1838 р. з’яви¬

лася там оселя, яка отримала назву від слова „масти”

(по волинськи „мазило” до воза). Було там тоді 6 дом.

і кількадесят жителів.
МАЙДАН, с. Лубенського пов., Будеражська вол., 49

км. від Дубна. Була колись там скляна гута. В кінці 19

ст. було там 72 дом. і 586 жит.
МАЙДАН ПЕЛЧИНСЬКИИ, оселя, Лубенський повіт,

Вербська вол., 43 км. від м. Дубна. Було там 24 дом. і

173 жит.
МАЙДАН БЕРЕЗНИЦЬКИЙ, с., Звягельський ПОВІТ,

Городницька вол. — 14 дом. і 160 жит.
МАЙДАН ВОЛЯНСЬКИЙ, с., Звягельський пов., По-

лонська вол., над р. Гоморою. В кінці 19 ст. було там
64

144 дом., і 818 жит., дерев’яна церква Св. Михайла, цер.-

прих. школа з 1879 р.
МАЙДАН КАМІННИЙ, с., Звягельський пов., Рогачів-

ська вол. В кінці 19 ст. було там 54 дом., 254 жит.
МАЙДАН КРОПИВЕНСЬКИЙ, Звягельський пов., Пі-

щівська вол.
МАЙДАН КУРЧИЦЬКИЙ, с., Звягельський пов., Ро-

манівська вол., -— 7 дом. і 39 жителів.
МАЙДАН КУЛЕШИНСЬКИЙ, с., Звягельський пов.,

Сербська вол., — 14 дом. і 58 жит. За переписом 1911 р.

до великої земської власности належало там 612 дес.
МАЙДАН СТАРИЙ, с., Звягельський пов., Куренська

вол. В кінці 19 ст. було там 112 дом. і 612 жит.
МАЙДАН ЧАРТОРИСЬКИЙ, хут., Звягельський пов.,

Смолдирівська вол., — 19 дом. і 92 жит.
МАЙДАН ВИЛИ, с., Заславський пов. На початку 20

ст. було там 22 дом. і 154 жит.
МАЙДАН ЛАБУНСЬКИЙ, с., Заславський пов., Хоро-

вецька вол., 69 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там

129 дом. і 850 жит., дерев’яна церква — Покровська —

з 1791 p., церк.-прих. школа з 1887 р.
МАЙДАН ГУРБИНСЬКИЙ, Лубенський пов. Знайде¬

но там стоянку камінного віку, багато сокирок, ножів, ка¬

мінну бабу, римську монету (В. Антонович, 11 з’їзд, 1901).
МАЙДАН, с, Ковельський пов., Голобська вол., 31

км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 36 дом. і 237 жит.
МАЙДАН, с., Кременецький пов., Білокриницька вол.

На грунтах цього села положена відома на Волині, т. зв.

„Божа Гора” покрита лісом із церковцею на самій горі —

85 мтр. зноситься над долиною. В скелях вирубані люд¬

ською рукою печери, в яких перебували колись (17-18 ст.)

монахи. Недалеко на найбільшому знесенні гори, вибиває

джерело. В згаданій церковці знаходились незвчайно ці¬

каві різьби з дерева (Почаївської василіянської різьбар¬

сько-художньої школи). Серед місцевого населення захо¬

валася легенда про стопу М. Б., там відтиснену на скелі.
МАЙДАН ВИДИМИР, с., Луцький пов., Городецька

вол. В кінці 19 ст. було там 22 дом. і 90 жит.
МАЙДАН ЛИТИНСЬКИЙ, слоб., Луцький пов., Си-

ленська волость — 15 дом. і 158 жит.
65

МАЙДАН ОЗЕРЯНСЬКИЙ, с., Луцький пов., Тростя-

нецька вол. — 11 дом. і 114 жит. За переписом 1911 р. до

великої земської власности належало там 329 дес.
МАЙДАН КОТОВСЬКИЙ, с., Луцький пов., Підду-

бецька вол. В кінці 19 ст. було там 36 дом. і 218 жит.
МАЙДАН ОСТРОЗЬКИЙ, оселя, Плужанська вол. На

початку 20 ст. було там 38 домів і 185 жителів. Село ле¬

жало 24 км. на південь від м. Острога і колись належало

до плужанського ключа маєтків Яблоновських (по Ос¬

трозьких). Була там гуральня, бровар, водяний млин і

кілька домів орендованих.
МАЙДАН МОКВИНСЬКИЙ, слобода, Рівенський пов.,

Березенська вол. — 15 дом. і 129 жит. (19 ст.).
МАЙДАН ЯНКЕВИЦЬКИЙ, хут., Рівенський пов., Кос-

топільська вол. — 3 дом. і 16 жит.
МАЙДАН або МАЙДАНІВКА, с., Рівенський пов., Сти-

денська вол. В кінці 19 ст. було там 27 дом. і 228 жителів.
МАЇВКА, с., Острозький пов., 9 км. від м. Острога,

заложене в кінці 19 ст. Було там 9 дом., від яких жителі

платили оренду. Село і земля належали до „Удельного

Вєдомства”.
МАЙКІВ, с., Острозький пов., Довжецька вол., 35 км.

від Острога, над малою річкою Ревухою, яка випливає

з лісів з південного сходу, з урочища „Кураж”. В кінці
19	ст. було там 175 дом. і 1037 жит., дерев’яна церква М.Б.

з 1745 p., церк.-прих. школа від 1884 p., водяний млин,

5 вітряків і паровий млин. Згадується с. М. в 1577 p., коли

належало до Романа Гойського, волинського земляни¬

на, який платив від М. від 26 дим. і 17 город. Від Гой-

ських село М. перейшло до землян Дякевичів, пізніше до

кн. Четвертинських. На захід від села в низині проплива¬

ло колись кілька потоків. За переписом 1911 р. до вели¬

кої земської власности належало там 1384 дес.
МАЙСТРОВА, с., Звягельський пов., Жолобинська во¬

лость. На початку 19 ст. було там 12 дом. Село було

власністю Рокоссовських.
МАКЛАКІВСЬКИЙ хут., Звягельський пов., Емельчин-

ська вол., 48 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там

99 дом. і 569 жит.
МАКЛАШИ, с., Острозький пов., при річці Полкві, 65

км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 120 дом. і біля
1,000	жит., дерев’яна, трьохбанна церква з 1756 р. — ста¬
66

рої волинської архітектури, початкова школа від 1845 p.,

водяний млин при р. Полкві
МАКОВИЦЯ, с. і кол., Звягельський пов., Романівська

вол. На початку 20 ст. було там 24 дом. і 174 жит. Село

недалеко від м. Городища.
МАКОВИЧІ, с., Володимирський пов., дивись с. Сви-

чів того ж повіту.
МАКОВИЩЕ, ос., Ковельський пов., Голобська вол.
МАКОВИЧІ або МОКОВИЧІ, с., Володимирський пов.,

Новодвірська вол., 32 км. від Володимира, при джерелах

р. Стоходу. В кінці 19 ст. було там 98 дом. і 627 жит. (Ко¬

лись було це село церковним) — дерев’яна церква, церк.-

прих. школа, водяний млин, 2 вітряки. В 1545 p., як подає

ревізія володимирського замку, село М. належало до Ва¬

силя Юнкевича. В 1577 р. володів цим селом Григорій

Юркович Колмовський і платив від нього за 8 дим., 4 гор.

(Арх. Ю.З.Р., ч. 6, т. І, стор. 36, 37, 460).
МАКОТЕРТИ, с., Рівенський пов., Дідковицька вол.,
18	км. від м. Рівного. Село лежить над притокою р. Стуб-

ли. В кінці 19 ст. було там 27 дом. і 294 жит. Колись село

це належало до Пересопницького манастиря. В 1577 р.

село М. було власністю кн. Чарторийських, які платили

від нього за 5 дим., 4 город., а в 1583 р. від 6 дим. (Село

від Пересопниці 3 км.). За переписом 1911 p., до великої

зем. власности належало там 317 дес. На грунтах села

знайдено вістря до спису (залізні) — зі середньовіччя).
МАКСИМЕЛЬЯНІВКА, кол., Рівенський пов., Сели-

щанська вол., 78 км. від м. Рівного. Було там на початку
20	ст. 48 дом. і 362 жит. До великої зем. власности пом.

Ізютова належало там 307 дес.
МАКСИМІВКА СТАРА і НОВА, села і колонія, Звя¬

гельський пов., Романівська вол. В кінці 19 ст. було там

374 жит. і 66 дом.
МАЛЯТИН, с., Рівенський пов., Тучинська вол., 39 км.

від Рівного, при селі Губкові. В кінці 19 ст. було там 24

дом. і 486 жит., початкова школа.
МАЛІВ, с., Лубенський пов., Боремельська вол., 33 км.

від м. Дубна, над р. Стиром. В кінці 19 ст. було там 72

дом., 475 жит., дерев’яна церква з 1717 р. Перша історич¬

на згадка про село М. з 1437 p., коли то кн. Лев Свидри-

гайло надає це село слузі свойому Іванові Мукосіївичеві,

за вірну службу (Арх. Ю.З.Р., час. 7, т. І, н. 2 і час. 8, т. 4,
67

н. 3). В 1545 р. згадується як маєток луцького ключника

Петра Загоровського, до якого в луцькому замку належа¬

ла 1 городня (Пам’ятники, т 4, від стор. 2 до 109). В 1557

р. Михайло Загоровський платив від с. М. за 11 дим.,

5 город., З город., а в 1583 р. Олександер Загоровський від

цього ж села платив за 6 дим., 6 город., 6 комірн., 2 валь¬

них коліс.
МАЛИШІВКА, с., Старокостянтиновський пов., в 1867

р. було там 32 дом. Коло села М. ритутне городище в ур.

„Замчище”.
МАЛИН, с., Лубенський пов., Малинська вол., 37 км.

від міста Дубна, при малій річці. В кінці 19 ст. було там

56 дом., 485 жит., дерев’яна церква з 1758 p., початкова

школа від 1869 p., волость, водяний млин, вітряк. В то¬

му ж селі велика чеська колонія — 66 дом. і 521 жит. Се¬

ло згадується в 1545 р. в списі луцького замку, де була

„городня панів Яловичів з Малина” та інші городні —

Михайла і Соколя Єловичів з Малина (Пам’ятники, т. 4,

від стор. 2 до 82, 90, 103, 126). Крім того М. згадується

в 1566 р. в скарзі землянина Борзобогатого (Опис акт

книги Київ. Центр. Архіву № 2040, стор. 13). В 1577 р. Ми-

хайлова Малинська платила від с. М. за 19 дим., 10 город.,
9	город., а в 1583 р. від 37 дим., 22 город., 8 комірн., 1 по¬

па і 2 вальних коліс.
В 1702 p., за заповітом Дмитра Братковського, відо¬

мого на Україні громадського і релігійного діяча, який

в ньому згадує, що мусів смерть перетерпіти за свою

віру і народ. Розділив він маєток дітям і закликав їх бу¬

ти вірними своїм традиціям і вірі. В тому ж році на май¬

дані луцького замку відрубали йому голову в присут¬

ності війська і зігнаного народу (Архів Ю.З.Р., част. З,

т. 2, стор. 47). В 1620 p. М. належав до Яловичів Малин-

ських (Архів ч. 1, том 6, стор. 484-485). За переписом

1911 р. в с. Малині було: 932 жит., волость, поштова стан¬

ція, 2-клясова школа, реміснича підставова школа, фельд¬

шерський пункт, 1-клясова школа, 3 крамниці, шкілка де¬

рев, ресторан і паровий млин (10,000 пуд. річ. перем.).
МАЛИН НОВИЙ, с., Острозький пов., дивись Ново-

малин.
МАЛИНКИ, с., Старокостянтиновський пов., Колків-

ська вол., 40 км. від Старо-Костянтинова. В кінці 19 ст.

було там 121 дом. і 797 жит. Село згадується в 1545 р.
68

під час ревізії крем’янецького замку. Було це село бояр¬

ське, яке належало тоді до Кузьмина, а залежало від Кра-

силівського замку.
МАЛИШІВКА, с., Старо-костянтиновський пов., реш-

нівська вол. В кінці 19 ст. було там 50 дом. і 338 жит.

Згадується в 1583 p., коли село М. належало до кн. Кос¬

тянтина Острозького.
МАЛОРИТА, село на граинці Ковельського і Берестей¬

ського повітів, Головенська вол., при залізниці і шосі на

лінії Ковель-Берестя (Брест). Назва села походить від

річки Рити над яким положені два села: Малорита і Ве-

ликорита. Річка ця, як вказує сама назва, була тут про¬

копана, перерита з огляду на своє географічне положен¬

ня між сточищем р. Бугу (зах.) і Прип’яті, використову¬

валися в середньовіччі, як водяний шлях між тими двома

річками. Були там колись волоки через болота, якими во¬

лочили човни і комяги (А. Бужанський. „Ріка Прип’ять та

її допливи”, Вінніпег, 1966 p.). В кінці 19 ст. було там
62	дом. і 749 жит., волость, дерев’яна церква.
МАЛУША, с., Луцький пов. За переписом в 1911 р.

до великої зем. власности належало там 378 дес.
МАЛОВАНКА або МАЛЬОВАНКА, хут., Заславський

пов., Хролинська вол. — 25 дом. і 150 жит.
МАЛЬКИ, с., Заславський пов. (в документах часто

Мальківці, Мальковці), Бутовицька вол., 41 км. від За-

слава. В кінці 19 ст. було там 51 дом. і 324 жит., дерев’яна

церква. Згадка про М. в 1545 p., як про боярське село,

яке належало до кузьминських бояр, красилівського зам¬

ку. В 1887 р. село належало до Гнатюка — 173 дес.
МАНАЧИН, село, 81 км. від Ст.-Костянтинова (або

Моначин), Моначинська вол. Село над притокою р. Бугу

(південного) і великому ставі, недалеко від б. австрій¬

ської границі, в місцевості високій і родючій. Колись се¬

ло належало до кн. Збаразьких, пізніше до Вишневецьких.

В кінці 16 ст. значно утерпіло від татарського нападу.

Було це завжди велике і багате село, віддалене тільки на

кілька км. від волинської митниці і багатого містечка Во-

лочиська. За переписом 1911 р. в М. було 2278 жит., во¬

лость, одноклясова школа, фельдшерський пункт, 2 крам¬

ниці, горілчана державна крамниця, паровий, а колись

два водяні млини, кооператива, 2-клясова школа. На грун-
69

Типічна волинська хата
тах с. Маначина заціліло городище під назвою „Замок”

(В. Антонович. Труди 11 арх. з’їзду, 1901 p.).
МАНЕВИЧІ, с. коло станції залізної дороги з Ков-

ля до Києва, Луцький пов., Городківська вол., над рікою

Стоходом, 86 км. від Луцька. Місцевість відзначалася ко¬

лись своїми великими сосновими лісами, в котрих було

побудовано багато літніх дач — осель. В кінці 19 ст.

там залізниці ще не було, а село Маневичі нарахову¬

вало 158 дом. і 1,016 жит., дерев’яна церква з 18 ст., во¬

дяний млин. Колись М. було селом луцького замку. В 1570

р. побір платила Ф. Хвальчевська, а в 1577 р. кн. Роман

Сангушко від 14 дом. на півланках і 5 город. В 1583 р.

М. належало до тих же Сангушків. До маневицького клю¬

ча маєтків належали села: Красин, Городок, Череваха і

Ліснівка. За переписом 1911 р. на землях с. Маневич про¬

йшла залізниця і швидко виросла оселя; було там (разом
із	селом) 1,266 жит., земська поштова станція, Троянів-

ське лісництво, Чарторийське лісництво, аптека, аптечний

склад, 10 крамниць і тартак.
МАНІ, с., Звягельський пов., Романівська волость.

В другій половині 19 ст. в селі було 51 жит., і 137 дес.

селянської землі і 287 фільварочної. В 1867 р. було там

26 дом., а в самому кінці 19 ст. — ЗО дом. і 339 жит.
70

МАНІВ або МАНЮВ, с., Крем’янецький пов., Вишне-

вецька вол., ЗО км. від Крем’янця. Село над рікою Горин¬

ню. В кінці 19 ст. було там 98 дом. і 519 жит. В 1583 р.

село М. належало до кн. Андрія Вишневецького, який
з	Маніва платив від 5 дим. В 18 ст. село належало до

старокостянтинівського ключа на Волині. За переписом

1911 р. до великої зем. власности належало там 282 дес.
МАНІВЦІ, с., Старокостянтинівський пов., Кульчин-

ська вол., 14 км. від Ст.-Костянтинова, над р. Покорою

і великим ставом. В кінці 19 ст. було там около 168 дом.

і 1,071 жит., дерев’яна церква з 1891 p., церк.-прих. школа,

водяний млин. Село колись належало до Кульчина. За пе¬

реписом 1911 р. в М. було 1,086 жит., водяний млин (50,000

пуд. річн. перем.). Колись село М. належало до острозь-

кої ординації і в 1593 р. було знищене татарами. В 1753 p.,

за Кольбушівською угодою, було подароване гр. Ільїн-

ським, пізніше належало до Е. Камінського. До великої

зем. власности в 1911 р. належало в М. 795 дес. На полях

села кілька курганів.
МАНТИН, с., Лубенський пов., Млинівська волость

(село і чеська колонія). На початку 20 ст. було там 11 дом.

і 59 жит. В 1577 р. згадується як село, що належало до

Муравиці Михайлової Ходкевичевої, яка платила від М.

за 4 дом. волчні і 2 колеса.
МАНЬ, оселя, Звягельський пов., Романівська вол. До

великої зем. власности належало 153 дес.
МАЮНИЧІ або МАНЮНИЧІ, с., Луцький пов., пошта

Стахівка, Рафалівська вол., над р. Стиром, при старому

тракті з Чарторийська до Городка і Володимира. На р.

Стурі був брід, а пізніше міст. Є то стара оселя, де ви¬

робляли човни і ком’яги, які йшли до Києва, Турова і

Пінська. За переписом 1911 р. до вел. зем. власности в М.

належало 1,373 дес. (Е. Глуховець).
МАНЯТИН, с., Звягельський пов., Берездовська вол.

В кінці 19 ст. було там 200 жит. і 710 дес. селянської та

697 фільварочної землі. Колись село належало до берез-

довських маєтків Яблоновських, пізніше до Врочинської.

За переписом 1911 р. 540 дес. належало до Барановських.
МАРАЧІВКА, с., Заславський пов. В кінці 19 ст. нале¬

жало до Заславського ключа.
МАРГАРІНІВКА ЦЬВІЛЬСЬКА, кол., Звягельський по¬

віт, Сербська вол., 27 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було
71

там 29 дом. і 144 жит., а на початку 20 ст. — 34 дом. і

255 жит.
МАРЕНИН, с., Рівенський пов., Селищанська вол., 80

км. від м. Рівного, над р. Случчю. В кінці 19 ст. було там

122 дом. і 527 жит., дерев’яна церква з 1801 p., вітряк.

В 1577 p. с. М. належало до Межиріччя, власності кн. Ко-

рецьких, які платили від 10 дим., 5 город. Тоді ж кн. Бо-

гуш Корецький записав (1579 р.) містечко Межиріч з зам¬

ком своєму синові Якимові. З актів видно, що в с. Маре-

нині був тоді православний манастир, який заснував кн.

Богуш Федорович Корецький, який був фундатором ма-

настирів в Корці і Городищі. Село Маренин в 16 ст. було

містечком, де був замок кн. Корецьких. (Архів Ю.З.Р.,

част. І, том І, стор. 97 і 102). За переписом 1911 р. до ве¬

ликої земельної власности Алдра Стецького належало

6,200 дес. На березі р. Случі залишилося старе замчище,

а 500 метр, від нього вали, які називають тут „Манасти-

рище” (350 х 85 метр.). (В. Антонович. Труди 11 археол.

з’їзду). В уроч. „Грабовець” 1 курган, а в лісі 4 кургани.
МАРИЛЬЧИН, кол. Рівенського пов., Селищанська во¬

лость — 15 дом. і 80 жит.
МАРИНКІВ, кол., Володимирський пов., Киселинська

вол., 46 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 46

дом. і 427 жит.
МАРКІВЦІ, с., Заславський пов., З км. від с. Лавринів-

ці, при р. Мухавці і ставі. В кінці 19 ст. було там 71 се¬

лянських дворів, дерев’яна церква від 1776 p., на місці був¬

шої тут старої, початкова школа від 1875 р. В 1583 р. село

належало до Сульжинської волості. Село це згадується

в 1601 p., коли то, як донесли луцькі возні, воно було зни¬

щене татарами в 1589 р. і коли село це належало до Луць¬

кого пов. (Архів Ю.З.Р., ч. 6, том І, стор. 290).
МАРКІВЦІ, с., Старокостянтиновський пов., Чернелів-

ська вол., 33 км. від Ст. Костянтинова, при р. Божок.

В кінці 19 ст. було там 123 дом. і 935 жит., церква дере¬

в’яна з 1775 p., на місці старої з 16 ст. Село М. входило

в склад острізької ординації, а по Кольбушівській угоді

перейшло до кн. Ф. Любомирського. На півд.-захід від

села, в полі 4 кургани.
МАРКІВКА, с., Звягельський пов., Баранівська вол.,
39	км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 47 дом. і 291

жит. (В 1867 р. було тільки 20 дом.). Село переходило
72

до Любомирських, Валєвських, Гагариних, а в 1911 р. до

Строгонових.
МАРКОВИЧІ, с., Володимирський пов., Хорівська во¬

лость, 35 км. від Володимира, над р. Крива. В кінці 19 ст.

було там 85 дом. і 511 жит., дерев’яна церква з 18 ст.,

початкова школа, водяний млин. Згадується в 1545 p., ко¬

ли М. належало до землянки Василевої Марковської і Ан¬

дрія Фалевича. В 1570 р. Анна Марковська платила в М.

від 3 дим., З город., і 1 пів кола млинського. В 1583 р. зі

своїх частин платили: Яцько Марковський і сестра Янова

Венглинська від 3 город., *4 колеса. Григорій Кисіль з час¬

тини свого стрия Петра з 5 дим., 2 дворів і Станислава

Рогульська з 3 дим., 2 город., і вального колеса. В 1583

p. М. належало до Горохова кн. Сангушки-Кошерського,

який платив від 22 ланів, 5 город., 2 комір. В 1877 р. села

Марковичі і Скобелка перейшли до Ф. Тарнавського. За

переписом 1911 р. в М. було 487 жит., кредитове товарис¬

тво, водяний млин. В напрямку містечка Локач захова¬

лося замчище під назвою „Замок княгині Маруши” (В.

Антонович. Труди 11 арх. з’їзду, 1901 p.).
МАРКОСТАВ, с., Володимирський пов., Микулицька

вол., 24 км. від Володимира. Село поділено на такі кутки:

На вигон, Шаматко, Гінцє, Замчисько, Уніяцький цвинтар

і урочища в полях: Загребля, Під Чесним Хрестом, До По¬

рицька. В ур. Замчисько над р. Лугом ніким не дослідже¬

не. В кінці 19 ст. було там 47 дом. і 298 жит. водяний,

великий млин над р. Лугом, на місці старого, розібраного

на початку 20 ст. (О. Цинкаловський. Матеріяли до архе¬

ології Володимирського пов. Записки Н.Т.Ш. № 154).

Згадується с. Маркостав в 1577 p., коли воно належало

до Литовезького замку кн. Михайла Чарторийського, який

платив в М. від 4 ланових дим., 1 дим. на півлан., 4 город.,
4	комір., з худобою. В 1583 р. вдова по ньому платила від

З ланів, 6 город., 1 город., 2 вальних коліс. За переписом

1911 р. до великої зем. власности належало там 260 де¬

сятин.
МАРТИНІВКА, с., Звягельський пов., Кустинська вол.

В кінці 19 ст. було там 111 дом. і 775 жит., селянської

землі 656 дес., фільварочної землі 763 дес., яка від 19 ст.

належала до Купрянкових. В селі церква від 1766 р. і церк.-

прих. школа з 1872 р. В 1911 р. до великої зем. власнос¬

ти належало там 535 дес.
73

МАРТИНІВКА, кол., Рівенський пов., Дідковицька вол.,

22 км. від Рівного — ЗО дом. і 249 жит.
МАРТИНЄ, с., Острозький пов., Кунівська вол. На по

чатку 20 ст. було там 31 дом. і 219 жит., 10 кілометрів

на південь від Острога, положене серед лісів. В 1831 р. на¬

лежало до Яблоновських і тоді ж сконфісковано це село

царським урядом.
МАРТИШКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Вишгородець-

ка вол., 61 км. від Крем’янця, при малому допливі р. Буг-

лівки. В кінці 19 ст. було там 35 дом. і 290 жит. В 18 ст.

село М. належало до нововишневецького ключа маєтків

на Волині, а пізніше до Прушинських — 303 дес.
МАРУХА. Високий курган, віддалений 4 км. від міс¬

течка Берестечка, на грунтах с. Кутрова, недалеко від був¬

шого там т. зв. Смолявського бору. Через ці поля у 1772

р. переходила границя з Австрією, а в половині 19 ст.

стояла на цьому кургані каплиця. За народним перека¬

зом під курганом знаходиться могила княгині Марії Прон-

ської або Марухи. За тим же переказом під час одної

з воєн три стріли пущено в цій місцевості. Одна з них

долетіла до того місця, де під самим Берестечком могила

кн. Олександра Пронського, друга, де високий курган Ма-

руши, а третя упала серед Смолянських лісів. В першому

місці згаданому в легенді, поховано кн. О. Пронського,

в другому, сестру кн. Марушу. В тому місці було також

поле, на якому відбулася українсько-польська битва під

Берестечком і було там багато великих і малих курганів,

які вкривали північний берег р. Стиру. Курган княгині

Марухи зноситься на лівій стороні цієї річки.
МАРЦЕЛІВКА, с., Рівенський пов., Селищанська вол.

Велика дестиляція смоли від 1863 р. (24,000 відер річн.

продук. і 7,200 терпентини — вартість 20,880 рбл.).
МАРЦЕЛІВКА, кол., Володимирський пов., Вербська

вол., 8 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 85

дом. і 580 жит.
МАРЦИЛИНА, с., Лубенський пов., Судовицька вол.,

5 км. від Смиги. На початку 20 ст. було там 250 жит.

Велика смолярня — 12,000 пуд. річн. прод.
МАРЦИНИНИ, уроч., Ковельський пов., на границі

з грунтами с. Сушишна.
МАРИЯНПІЛЬ, кол., Володимирський пов., Вербська

вол., — ЗО дом. і 181 жителів.
74

МАР’ЯНІВКА, кол., Володимирський пов., Киселин-

ська вол., 43 км. від м. Володимира — 71 дом. і 495 жит.
МАР’ЯНІВКА, дві колонії, Володимирський пов., Ко-

ритнидька вол. — 34 дом. і 205 жителів.
МАР’ЯНІВКА, с., Заславський пов., Хролинська вол.,
50	км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 47 дом. і 373

жителів.
МАР’ЯНІВКА, с., Звягельський пов., Романівська вол.

На початку 20 ст. було там 24 дом. і 137 жителів.
МАР’ЯНИН, кол., Звягельський пов., Романівська вол.

В кінці 19 ст. було там 51 дом. і 326 жит. За переписом

1911 р. — 769 жит., З крамниці, скляна гута — 29,500 рбл.

річно.
МАР’ЯНІВКА, с., Звягельський пов., Рогачівська вол.,

при р. Дорочань, прит. Случі, 40 км. від м. Звягеля. В кін¬

ці 19 ст. було там 99 дом. і 706 жителів.
МАР’ЯНІВКА, с., Звягельський пов., Сербська вол., 27

км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 38 дом. і 294

жителів. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

Старчевських належало там 2,342 дес. і до пом. Массей
—	526 дес.
МАР’ЯНІВКА, с., Ковельський пов., Любитівська вол.,
ЗО	км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 22 дом. і 169

жит., а в 1911 р. 230 жит., тартак.
МАР’ЯНІВКА, фільварок, Крем’янецький пов., Свя-

тецька волость.
МАР’ЯНІВКА, кол. Луцького пов., Торчинської вол.
МАР’ЯНІВКА, кол., Луцький пов., Піддубецька вол.,
13	дом. і 49 жителів.
МАР’ЯНІВКА, кол., Луцький пов., Чарунівська вол.,
11	дом. і 101 жителів.
МАР’ЯНІВКА, кол., Луцький пов., Колківська вол.,

43 км. від м. Луцька — 32 дом. і 260 жителів.
МАР’ЯНІВКА, кол., Луцький пов., Щуринська вол. —

66 дом. і 312 жит.
МАР’ЯНІВКА, кол., Луцький пов., Рожищанська вол.
—	25 дом. і 140 жителів.
МАР’ЯНІВКА, хут., Острозький пов., Гощанська вол.,

21 км. на схід від Острога, колись належав до кн. Острозь¬

ких, пізніше до антопільського ключа. Місцеві селяни пле¬

кають великі сади, городи, пасіки.
і
75

МАР’ЯНІВКА або МОР’ЯНІВКА, с., Рівенський пов.,

Любиковицька вол., 159 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст.

було там 42 дом. і 214 жит. Село положене на схід від

р. Случі, в типовій поліській околиці, недалеко від дже¬

рел р. Льва, в долині якої розтягаються майже непрохідні

болота і тенетища старих річищ. В давнину болота ці

творили границю між волинянами і деревлянами. Пізні¬

ше проходила на сході через болота і ліси границя По-

гориння і Волинсько-Галицького князівства з Київським

Поліссям.
МАР’ЯНІВКА, с., Рівенський пов., Костопільська вол.,
63	км. від Рівного — 26 дом. і 194 жителів.
МАР’ЯНІВКА, кол., Рівенський пов., Тучинська вол.,
12	дом. і 83 жителів.
МАР’ЯНІВКА, кол., Рівенський пов., Кустинська вол.,
17	км. від м. Рівного. На початку 20 ст. було там 32 дом.

і 229 жителів.
МАР’ЯНІВКА — три колонії тієї самої назви в Рівен-

ському повіті, Дереженській вол., — 45 дом. і 281 жителів.
МАР’ЯНІВКА, хут., Старокостянтинівський пов., Чер-

нелинська вол. Велика власність в 1911 р. — 246 дом.
МАР’ЯНА, кол., Рівенський пов., Рівенська волость,
5	км. від м. Рівного.
МАРІЯ ВОЛЯ, хутір, Володимирський пов., Микулиць-

ка вол., над р. Свинорийкою. Урочища в околиці хутора:

Острів, Мелешівка, Грушівка, Городище, Замчисько, Мо¬

гила. Над р. Свинорийкою, притокою р. Лугу, на високій

горі, порослій старим лісом, заховалося кругле городище,

що складається з кількох перстеневих валів і ровів. В уро¬

чищі Острів, на низькій сіножаті видніє великий курган.

Під горою, над річкою недосліджене неолітичне селище,

на підмоклому грунті. (О. Цинкаловський. Матеріяли до

археології Володимирського пов., записки Н.Т.Ш., № 154).
МАСЛЯТИН, гора. Одна з півострових гір теренового

подільського порога на південь від м. Крем’янця осягає

390 мтр. н.р.м. і в партіях високих заросла лісом. В узбіч¬

чях гори, особливо з південної її сторони в потрісканих

урвищах виступають більші і менші печери, серед них

т. зв. „Розбійнича хата”. При дослідженні цієї печери

знайдено пам’ятники середньовіччя — кераміку, вироби

з рогу і кості, а також залізні вістря спису (О. Цинка¬

ловський. Записки. Крем’янецький повіт).
76

МАТВІЇВЦІ або МАТВІЙКИ, с., Луцький пов., Силен-

ська вол., 76 км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там
39	дом. і 299 жителів. За переписом 1911 р. до великої

земської власности належало там 410 дес.
МАТВІЇВЦІ або МАТВІЙКІВЦІ, с., Крем’янецький пов.,

Борсуківська вол., 26 км. від м. Крем’янця, над р. Горин¬

ню. В кінці 19 ст. було там 133 дом. і 894 жит., дерев’яна

церква з 1754 p., початкова школа. Село згадується в 1545

р. в описі крем’янецького замку, коли належало воно

до Петра Денисковича. За цим описом була в замку „Го¬

родня Петра Денисковича з Матвіївець” (Пам’ятники,

т. 4, від 2 до 201 стор.). В 1570 р. Семен Дениско вносить

від М. за 30 дим., 6 город., 10 город., 6 ремісн., 2 млин-

ські колеса і 1 коршма. В 1583 р. Семен Дениско Матвіїв-

ський, житомирський староста платив від цього села за
40	дим., 8 город., З ремісн., 2 вальні колеса, 1 ступи, 1 по¬

па і 1 коршми. В 1759 p. М. належало до Войтеха Леду¬

ховського, який заставив М. за 30,000 зл. польських Со-

коловському (Архів Ю.З.Р., час. 6, том І, додаток, стор.

518). В 15 і 16 ст. село М. належало до Денисків-Мукосі-

ївичів, до яких належали у цій частині Волині: ключ Мат-

віївецький — 5 сіл, Ридомльський — 3 села, Боримель-

ський, Андруга, Білка, Оріховці або Оріхівці і т.д. За

переписом 1911 р. в селі М. було: 1,015 жит., 2 крамниці:

склади дерева, гуральня (41,694 від. гор. річно). До ве¬

ликої зем. власности Ледуховського належало там 2,595

дес. При селі кладовище, яке займає старе городище або

замчище, на полях 2 кургани, робітня кремінного знаряд¬

дя тощо. (В. Антонович. Труди 11 з’їзду, 1901 р. Літера¬

тура: Пам’ятники Київської Археології, т. 4, частина 2 і

Архів Ю.З.Р., част. 6, том І).
МАТІЇВКА, с., Рівенський пов., Тучинська вол., 46 км.

від міста Рівного. На початку 20 ст. було там 12 дом. і

190 жителів.
МАТІВ, село, Володимирський пов., Підберезька вол.,

52 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 49 дом.

і 315 жителів. Згадка про село М. в 1570 p., коли на¬

лежало воно до Милятина, до землянки Хведорової Боки-

євої. В 1577 р. з М. платить Филип Бокій від 3 дим., 5 го¬

род. і Хведора Бокієва від 3 дим., 8 город., а в 1583 р.

Іван Бокій Печихвостський від 9 дим., 2 город., 2 доріч-

них коліс і Пилип Бокій від 4 дим., 4 город. За перепи¬
77

сом 1911 p. до великої зем. власности належало там 119

десятин.
МАШІВ, село, Володимирський пов., Любомельська

вол., 58 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було там

139 дом. і 895 жителів, дерев’яна церква, стара, з кінця 16

або початку 17 ст., трьохзрубна школа і вітряк. До року

1914 переховувались там цікаві рукописні і стародруко-

вані книжки, а також рештки архіву. На терені села знай¬

дено мідяний котел, в якому було три кусники золота і

монета Марка Аврелія, а в останніх часах, при будові

шоси натраплено на оселю з римської доби (3-4 ст.). За

переписом 1911 р. до великої зем. власности в селі М. на¬

лежало 1,717 дес.
МАЩА або МАРЦЕЛИНГОФ, кол. (німецька), Рівен¬

ський пов., Костопільська вол. — ЗО дом., 158 жителів і

Євангельський дім молитви.
МАЦЕВИЧІ ВЕЛИКІ, село, Заславський пов., Лабун-

ська вол., 58 км. від м. Заслава, над р. Корчином. В кінці

19 ст. було там 185 дом. і 1,132 жителів, дерев’яна церква

з 1787 p., водяний млин, школа. Згадується М. в 1601 р.

і виступає тоді під назвою Старих Мацевич, які нале¬

жали до кн. Острозьких. В 1589 р. луцькі возні доносять,

що село Мацевичі Старі й Нові були знищені татарами

(Архів Ю.З.Р., ч. 6, том І, стор. 291). Другою згадкою

є ревізія крем’янецького замку, яка село М. згадує ще

в 1545 p., як маєток кн. Кузьми Заславського (Пам’ятни¬

ки, том 4, від 2 до 229 стор.). За переписом 1911 р. в М.

було 1,759 жителів, два водяні млини (11,500 пуд. річн. пе¬

рем.) і кооператива. До великої зем. власности в М. на¬

лежало, до пом. Кашовського, 710 дес. На грунтах села

було городище або замчище, в околиці села кілька кур¬

ганів.
МАЦЕВИЧІ МАЛІ, село, Заславський пов., Лабунська

вол., 61 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 171

дом. і 597 жителів, дерев’яна церква з 1782 р. — Покров-

ська. В 1545 р. село М. належало до Кузьминської волості

кн. Кузьми Заславського. В 1583 p. М., разом з Старими

Мацевичами, належало до кн. Костянтина Острозького,

який платив від 14 дим., 11 город., 1 вального колеса і
1	попа. В 1589 р. Мацевичі Старі й Нові були знищені та¬

тарами (Архів Ю.З.Р., част. 6, том І, стор. 291). За перепи¬

сом 1911 р. до великої зем. власности в Мацевичах Ма¬
78

лих, до пом. Добриніна належало 418 дес. і до інших 255,

разом — 673 дес.
МАЦІЇВ, МАЦЕЮВ, МАТІЇВ, ЛУКІВ, містечко, Ковель¬

ський пов. В 16 ст. відоме було під назвою Луків. В кінці

19 ст. було там 339 дом. і 2,844 жителів, дві церкви, одна

з них мурована, 1 костьол, синагога, 2 доми молитви для

жидів, школа, шпиталь, 2 вітряки, 5 гарбарень, 2 оліярні,

бровар, 7 ярмарків річно. Містечко при залізничній стан¬

ції Маціїв (тепер Луків при залізниці Любомель-Ковель).

За поборовим реєстром 1564 р. осада „Мачеюв” „оррі-

dum” недавно заснована (в 1557 р.) в Холмській землі,

в латинській парафії, перевали, давав 2 гроші шосу (дер¬

жавний податок), до церкви, а також від 4-ох бань го¬

рілчаних по 24 гроші, від ремісників 11, 3 перекупів, 6 від

комірників. Оселя, а пізніше містечко, віддавна належа¬

ло до старого волинського, землянського роду Матвієв-

ських. Від 1658 р. до Андрія Івановича Вишневецького,

а в 18 ст. перейшло до кн. Сапіги Олександра, від нього

до Міончинського, де вони побудували свій палац. Церква

там була ще в 15 ст., а нову збудовано в 1723 р. (муров.).
За переписом з 1870 р. містечко М. мало 240 дом. і

1,035 жителів, в тому 50% жидів, церкву муровану, два

костьоли, 2 каплиці, синагогу, бровар, гуральню, 3 це¬

гельні, 2 миловарні, 6 гарбарень. Містечко змінило свою

назву, зі старої Луків на нову Маціїв, або Мацєюв, в кінці
16	ст., коли отримало магдебурзьке право і на прохання

власника містечка Мацієвського, отримало назву Мацєюв,

або Мачеюв. В околицях містечка виступають на поверх¬

ню землі верстви білої крейди, котру там віддавна екс¬

плуатують. За переписом з 1911 р. в М. було: 4,216 жите¬

лів, волость, міщанська управа, пошта, теелграф, земська

поштова станція, агроном, суд, „Мілецьке духовне учи¬

лище” з осідком в Мацієві, 2-клясова школа, земська ліч-

ниця, акушерка, 3 аптечні склади, 42 крамниці, горілчана

державна крамниця, вапнярня, кредитове товариство, па¬

ровий млин, земський насінний пункт, фабрика черепиці
2	лікарі і ярмарки щомісяця. До великої зем. власности

в М. належало до К. Шамповальського 2,213 дес.
МЕДВЕЖА, ВЕДМЕЖА ЯМА, кол., Володимирський

пов., Киселенська вол. — 19 дом. і 108 жителів.
МЕДВЕДІВКА, ВЕДМЕДІВКА МАЛА, село, Луцький

пов., 82 км. від м. Луцька. На початку 20 ст. було там
79

29	дом. і 255 жит. Колись село належало до Ордів. В 1911

р. до великої зем. власности належало 274 дес.
МЕДВЕЖЕ, ВЕДМЕЖЕ, село, Луцький повіт, волость

Ведмеже, 82 км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там

101 дом. і 733 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., почат¬

кова школа, вітряк, волость. Колись належало до татар¬

ського з походження роду Ордів. За переписом 1911 р.

було там 841 жителів, волость, одноклясова школа, дер¬

жавна горілчана крамниця. До великої зем. власноти П.

Орди, належало там 1,207 дес. Село положене на полісь¬

ких теренах, на південь від ст. Рафалівки, далеко від біль¬

ших доріг.
МЕДВЕДІВКА, ВЕДМЕДІВКА ВЕЛИКА, с, Заслав¬

ський пов., Бутовецька волость. Село над р. Гоморою, 38

км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 198 дом. і 1,090

жителів, дерев’яна церква з 1771 p., церк.-прих. школа

від 1881 p., млин і 2 вітряки. В 1589 р. належало до Суль-

жинської вол. кн. Костянтина Острозького. Згадується

В. Вел. в 1601 p., під назвою Медвєдовец, як маєток кн.

Януша Острозького, коли про це село доносять возні

луцькі, як про спалене в 1589 p., татарами (Архів Ю.З.Р.,

част. 6, том І, стор. 290). Село належало до Сапігів, Сан-

гушків і Яблоновських (Архів Ю.З.Р., част. 6, том І). На

грунтах села урочища: Волянщина, Поплави, Хорильська

дорога, Романові ставки. За переписом 1911 р. до великої

зем. власности в М. Великому належало, до пом. Ужиць-

кого, 1,028 дес. і до інших 199 дес. На полях села 1 кур¬

ган. В цьому селі в 1888 р. помер відомий історик і до¬

слідник Волині Тадеуш Стецький, автор багатьох праць

про наш край — Волинь, „З бору і степу”, монографії: Кре¬

м’янця, Рівного, Луцька. Народився він у цьому селі

в 1838 p., вчився в Житомирі, пізніше в Київському уні¬

верситеті. Під час повстання в 1863 р. брав участь, і був

змушений виїхати за границю. В 1866 р. був у ссилці в міс¬

ті Оренбург. Дожив 50 років.
МЕДВЕДІВКА, ВЕДМЕДІВКА МАЛА, село, Заслав¬

ський пов., Новосільська вол., 32 км. від Заслава. В кінці

19 ст. було там 62 дом. і 399 жит. В 1589 р. належало до

Заславської волості кн. Януша Заславського і тоді ж, ра¬

зом з Ведмедівкою Великою, знищене татарами. В 19 ст.

с. М. Мала належало до Стецьких — 166 дес.
80

МЕДВІДІВКА, ВЕДМЕДІВКА, слоб., Рівенський пов.,

Селищанська вол. На початку 20 ст. було там 28 дом. і

108 жителів. Була то оселя шляхецько-боярська, на тере¬

нах губківського замку.
МЕДВЕДІВКА, ВЕДМЕДІВКА, с., Звягельський пов.,

Ємельчинська вол.,' над р. Гнилоп’ять. Оселя ця постала

була на орендній землі Уварових.
МЕДВЕДОВО, ВЕДМІДОВО, ур., Ковельський повіт.

Урочище згадується в 1554 p., яке тоді належало до кн.

Чарторийських (Ревізія пущ і перех. Вид. Арх. Ком.).
МЕДКІВ, с, Рівенський пов., 10 км. на північ від м.

Рівного, над р. Горинню. Було то колись село луцьких вла¬

дик (Архів Ю.З.Р., ч. 1, том І).
МЕДОШІВКА, с., Старокостянтиновський пов., Авра-

тинська вол. В кінці 19 ст. було там 86 дом. і 671 жителів,

дерев’яна церква з 1745 р. Згадується воно в 1583 р. як

маєток кн. Петра Володимировича Збаразького (Архів

Ю.З.Р., част. 6, том І, стор. 234-235). Пізніше село М. на¬

лежало до Вонсовича, а від нього перейшло до Єфраімова.
МЕДІИКІВ, оселя, Володимирський пов., 46 км. від

Володимира, 77 жителів і водяний млин.
МЕДУШІВ — дивись село Лисин, Лубенського пов.
МЕЗАНЦІ, село, Заславський пов., над р. Ікопоттю,

притоці р. Случі.
МЕЖИЛІСКИ, с. Острозького пов, Куніковської вол.,

15 км. від м. Острога. На початку 20 ст. було там 22 дом.
і	55 жителів.
МЕЖИРІЧ, МЕЖИРІЧЧЯ, містечко, Острозький пов.,

Кунівська вол., З км. від м. Острога, при устю р. Збитенки

до Вілії. Містечко М. від Острога ділить гребля. Колись

був то оборонний пригород міста Острога. В кінці 19 ст.

було там 263 дом. і 951 жит., мурована церква і манастир

з 15-17 ст., церк.-прих. школа, водяний млин, гуральня.

Манастир сам по собі оборонний, оточений високими ка¬

мінними стінами, а також валами і ровами. Коли побудо¬

вано вали не знаємо, але вже у 14 ст. існував там приго¬

род і можливо і манастир. В 1605 р. містечко М. мало вже

магдебурзькі права, а ще перед тим кн. Іван Острозький

будує велику церкву. Збудована в 15 ст. велика церковна

будівля, як зрештою і сама замкова церква, як про це

свідчить їх видовжений корпус і вікна побудовані були

в еклектичному стилі з великими впливами готицького
81

стилю і тільки в половині 17 ст. зазначуються тут впливи

ренесансу. В 1577 p. М. був селом острозького замку і

платив від 4 дим., 5 город, і 3 город. В 1583 р. кн. Костян¬

тин Острозький — вносить з М. від 2 дим., 2 город, і 2

вальних коліс. В 1610 р. внук кн. Івана, сам прийнявши

католицизм, віддає межирицьку церкву Св. Тройці разом
з	манастирем рим.-кат. ордену францішканів, так що від

початку 17 ст. аж до 1866 р. був там костьол і місійний

„кляштор”. В 1753 p., на підставі Кольбушівської угоди,

останній „ординат” (власник маєтків) кн. Януш Сангушко

подарував М. Яну Малаховському, а від нього М. перей¬

шов до Чацьких, від яких царський уряд, по конфіскаті

віддав М. генералу Ферзенові, який продав М. графу Іль’-

їнському, фаворитові царя Павла І, який також продав М.

„Удельному Ведомству” (Земельний фонд державних ма¬

єтків). За переписом 1911 р. в містечку М. було 1,736

жителів, міщанська управа, 3 крамниці, гуральня (23,397

відер гор. річно), державна горілчана крамниця, вальце-

вий млин (360,000 пуд. річн. перем.), земська випозичаль-

ня сільсько-господарських машин, фабрика терпентини на

експорт.
МЕЖИРІЧ КОРЕЦЬКИЙ або МЕЖИРІЧІ, містечко, Рі¬

венський пов., Межиріцька вол., 48 км. від м. Рівного, при

малій річці і ставі. В кінці 19 ст. було там 236 дом. і 3,040

жителів, дерев’яна церква з 1848 p., на місці старої, по¬

чаткова школа, синагога, волость, жидівська школа, апте¬

ка, міщанська управа. Оселя згадується в 1437 p., коли то

кн. Лев Свидригайло надає слузі свойому Петрашеві Ла-

невичу-Мильському і село і землю (Архів Ю.З.Р., том І,

№ 25). В 1577 р. з м. М. платили від 119 дом. вуличних,

65 домів на рілі, ЗО город., 20 город, і 4 реміс. В 1579 р.

кн. Богуш Корецький записує М. з замком свойому си¬

нові Іохимові (Архів Ю.З.Р., ч. 1, том І, стор. 102, 104,

106), а в 1658 р. містечко М. належало до Лєщинських.

В 1649 р. в описі подорожі комісарів „пана воєводи брац-

лавського Киселя і інших до Запорожської Січи” (Па¬

м’ятники, том І, від 3 стор. 357). Крім того в 1658 p., коли

згадується комендант гарнізону замку, який боронився

перед козацькими військами, Тарновський з Межиріччя,

який належав тоді до Лєщинського (Пам’ятники, том З,

стор. 3-204). Згадується М. і перед тим в 1596 p., коли

до М. був висланий післанець, застав там 200 озброєних
82

міщан і селян з околичних сіл, які називали себе „сотнею

Лободи” (Лобода — козацький, запорозький гетьман,

який підняв повстання 1594-96 роках). (Архів Ю.З.Р., част.
3,	том І, стор. 102). Крім того згадку про М., як маєток

кн. Януша Корецького, маємо в скарзі пані Чолганської

(Архів Ю.З.Р., ч. 6, том І, стор. 438-439). Від 1738 р. в М.

існував вже рим-кат. манастир і колегія монахів Пиярів

(Архів Ю. 3. P., ч. З, том III, стор. 293), яких спровадив

сюди в 1702 р. Єжи Любомирський, офіруючи їм капітал
150,000	зл. і кілька маєтків. В 1784 р. школа Пиярів нара¬

ховувала 250 учеників, а пізніше Чацький, замінив її на

гімназію (Пам’ятники. Київ. Арх. Ком., том І, 3; Арх. Ю.З.Р.
4.	1, том І, част 3, том 3, 2)
Манастир і школа були обведені високим муром з ве¬

жами і в’їздовою брамою. В 1753 р. кн. Сангушко Януш

надав Малаховському 33 фільварки. По повстанні всі ці

маєтки були сконфісковані царським урядом і надані ге¬

нералу Ферзену. (Архів Ю.З.Р., част. З, том 3, част. 5,

том 1, част. 6, том І і монографія М. „Кохановска в Мос-

кве”, „Волинський Річник”).
За переписом 1911 р. в М. було: 3,593 жит., волость,

міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова

станція, 2-клясова школа, жидівський притулок, земська

лічниця, лікар, акушерка, аптека, 2 аптечні склади, 95

крамниць, державна горілчана крамниця, 5 лісових скла¬

дів, водяний млин (10,000 пуд. річн. перем.), 2 шинки і 12

ярмарків річно. До великої зем. власности пом. Отецько¬

го належало там в 1911 р. 2,600 дес. В містечку й околиці

знайдено кілька чавунних, старих гармат і різну ручну

зброю (В. Антонович. Труди 11 Арх. З’їзду і О. Цинка¬

ловський. Записки з Рівенщини).
МЕЖИСИТ, хут., Ковельський пов., Хотяшівська вол.

В початку 20 ст. було там 27 дом. і 203 жителів.
МЕЛЯНЦІ, с., Звягельський пов., Романівська вол.,

в 19 ст. було там 280 морг, селянської і 955 двірської зем¬

лі.
МЕЛЕНЦІ або МЕЛИНЦІ, с., Звягельський пов., Но-

вочарторийська вол., 87 км. від м. Звягеля, при притоці

р. Тетерева. В кінці 19 ст. було там 189 дом. і 1,251 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1876 p., на місці старої. За пере¬

писом 1911 р. в М. було 1,405 жителів, 2 крамниці, дер¬

жавна горлічана крамниця, кредитове товариство, до ве¬
83

ликої зем. власности пом. Беккера І належало 803 дес.

На полях 2 кургани.
МЕЛЕХИ, с., Крем’янецький пов., Загаєцька вол., не¬

існуюче село, яке було колись на південь від містечка

Рахманівка к. Шумська. (Арх. Ком., том 4, част. 1).
МЕЛЬНИК або МЕЛЬНІК над р. Бугом. Староруський

город з часів панування великого кн. Романа і Данила,

згадуваний в Іпатіївському літописі. Город М. і його за¬

мок був знищений татарами і був колись положений в час¬

тині оселі Мілька і Залозці.
МЕЛЬНИКИ, с., Володимирський пов., Гущанська во¬

лость, — 23 дом. і 87 жителів. До великої зем. власности

належало 185 дес.
МЕЛЬНИКИ, с., Ковельський пов., Селищанська вол.
—	20 дом. і 178 жителів.
МЕЛЬНИКИ, с., Ковельський пов., Хотяшівська вол.,

62 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 59 дом. і 273

жителів.
МЕЛЬНИКОВА СЛОБОДА, Рівенський пов., Стидин-

ська вол., — 14 дом. і 108 жит.
МЕЛЬНИЦЯ, містечко, Ковельський пов., Велицька

вол., при невеликій притоці р. Стоходу. В 1870 р. було там

420 жителів, в тому 32% жидів, 162 доми, дерев’яна цер¬

ква, цегельня, 2 млини, 17 крамниць, 20 ремісників і 2 яр¬

марки річно. Була то важлива оселя на Волині в 14 ст.

(Стецький, „Клоси”, том 24). На початку 20 ст. в М. було

160 дом. і 2,228 жителів, дерев’яна церква, 2 доми мо¬

литви (жидівські), початкова школа, притулок, млин, віт¬

ряк.
М. згадується в 1545 p., коли то ця оселя була коро¬

лівським селом (Пам’ятники, том 4). В 1577 р. Олександер

Сімашко, володимирський підкоморий, — платив з М. від

24 дим. на півланках, 14 город., 5 город., з ремісника по
4	гроші, 9 город, і 2-х млинських коліс. В 1577 р. він же

платив від 12 дим. ринкових, 12 ріль, а в 1583 р. від 5 ву¬

личних домів, 5 півланків, 19 домів, 10 город., З ремісни¬

ків, 11 нужденних хат, 2-х вальних коліс, 2 попів. В 1802 р.

побудовано там костьол. Ще перед тим, згадується М.

в 15 ст., коли то кн. Лев Свидригайло надав цю оселю лов¬

чому „стрільцю Зубу”. Містечко — а пізніше село було

родинним гніздом волинської землянської родини Зубо-

вичів, а по їх смерті перейшло до королевої Бони (Пам’ят.
84

Київ. Арх. Ком., том 4, від 2-81 стор.; Архів Сангушків,

том 4, стор. 401). Мельницький замок збудувала королева

Бона, на місці старого города з 11-13 ст. Залишились там

до 1914 р. рештки валів старого городища. За документа¬

ми і переказами в М. було три церкви, при чому най¬

старша з них на старому городищі (Опис акт Книги Київ.

Центр. Арх., № 2039, стор. 19 і 53). Від 1573 p. М. нале¬

жало до Борковських, пізніше до Сімашків і Кашовських,

а в кінці 18 ст. до Богатків. В 19 ст. до року 1876 існувало

в М. т. зв. „Светское Дворянское Училище”.
За переписом 1911 р. в містечку М. було 2,262 жителів,

міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова стан¬

ція, одноклясова школа, земська лічниця, акушерка, ап¬

тека, 2 аптечні склади, 29 крамниць, горілчана крамниця,

ощадна каса, кооператива, 5 ярмарків річно. До вел. зем.

власности належало там 531 дес.
В уроч. „Деркачі” овальне городище, забудоване до¬

мами і зайняте жидівськими могилками (Розмір городи¬

ща: 480 х 330 мтр.).
МЕЛЬНИЦЯ, річка, права притока р. Стоходу.
МЕЛЬНИЦЯ, річка (пропливає в Луцькому і Рівен-

ському повітах і бере свій початок з озер, недалеко ріки

Стиру і в селі Кричильськ впадає до ріки Горині.
МЕЛЬНИЦЯ, кол., Рівенський пов., Степанівська вол.,
14	дом. і 92 жителів.
МЕНЧИЦІ, с., Володимирський пов., Микулицька вол.,
21	км. від м. Володимира, на південь прит. Болотюхи.

В селі кутки — Село і Серилівка, в полях урочища: Вито-

нівщина, Окіп, Стовпи, За Болотюхом, Клинці, Гораздичі.

Ця остання назва колись була властивою назвою села.

До 1914 р. на р. Болотюсі був водяний млин, який нале¬

жав до мишівського двору (О. Цинкаловський. Матерія¬

ли до арх. Володимир, пов. Записки Н.Т.Ш., № 154). В кін¬

ці 19 ст. було там 52 дом. і 383 жителів, дерев’яна церква

з кінця 19 ст., на місці старої, з котрої заховались книжки,

метрики і пом’яники кн. Вишневецьких з 16 ст., а також

ікони з 15-16 ст. Згадка про село Гораздичі-Менчиці

з 1545 р. в ревізії володимирського замку, яке належало

до володимирського жіночого манастиря. В 1577 p. М. на¬

лежало до литовежського замку кн. Михайла Чарторий-

ського, який платив з М. від 9 дом. ланових, 8 город, 2 ко¬
85

міри. В 1583 р. вдова по ньому платила від 12 ланів, 1 валь¬

ного колеса і 1 попа. (Пам’ятники Арх. Ком., том 4, ст. 2).
МЕРВА, с., Лубенський пов., Берестецька вол., при

устю р. Судилківки до р. Стиру, 65 км. від м. Дубна.

В кінці 19 ст. було там 75 дом. і 472 жителів, дерев’яна

церква з 1789 р. Згадка про село М. з 1545 р. в описі

луцького замку, де була тоді городня Микити і Яцька

Кутровських з імення їх Кутрова і з Мерви (Пам’ятники

том 4, від 2-116 стор.). В 1577 p. М. враз зі селом Кутро-

вим належало до Хведори Дзялинської, а в 1582 р. до

Олександра Пронського — стольника Великого князя Ли¬

товського. В кінці 19 і на початку 20 ст. М. було влас¬

ністю Ожаровських і Чесновських. За переписом 1911 р.

в с. М. було 542 жителів, митниця (на австрійській гра¬

ниці), кооператива. Недалеко села, в лісі, величезний кур¬

ган — Маруша.
МЕРЦІ (в документах — МЕДЦІ), с., Заславський пов.,

Антонинівська вол., 43 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст.

було там 98 дом. і 604 жителів, каплиця і церк.-прих.

школа.
МЕТЕЛЬНО, с., Лубенський пов., Лубенська вол., 35

км. від м. Дубна, при річці Путиловці. В кінці 19 ст. було

там 48 дом. і 512 жителів, дерев’яна церква з 1800 p., по¬

будована на місці старої з 16 ст., водяний млин (15,000

пудів річн. перем.) і гуральня (23,119 відер спирту річно).

Село згадується в 1545 р. в описі луцького замку (Па¬

м’ятники том 4, від стор. 2).
МЕХИРИНЦІ, с., Звягельський пов., Острозька вол.,

над малою південною притокою р. Случі і шляхом до м.

Острополя, в місцевості степовій, на грунтах врожайних

(Арх. Ю.З.Р., част. З, т. І).
МЕЧИСЛАВІВКА, кол., Звягельський пов., Городець-

ка вол., 38 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там

38 дом. і 299 жителів.
МИДЗСЬК або МИЦЬК (Великий і Малий), с., Рівен¬

ський пов., Стидинська вол., 65 км. від м. Рівного і 45 км.

від залізничної станції Степані, над малою притокою р.

Горинь. До села належить уроч. Дорошин. В кінці 19 ст.

було (в обидвох селах) 292 дом. і 1,642 жит., дерев’яна

церква, Троїцька, з 1742 р. В 1577 р. село М. належало

до степанського замку, під назвою Медско, за які кн. Кос¬

тянтин Острозький платив від 6 дом. на півланках, 10 дим.
86

1	4 город. За переписом 1911 р. в с. М. Великому і Малому

було 1,731 жителів, 2 крамниці, скляна гута (20,405 рубл.

річ. збуту), до великої зем. власности пом. Скаржинського

належало там 10,542 дес. На грунтах сіл заховалося горо¬

дище і кілька курганів (В. Антонович. Труди 11 Арх.

З’їзду).
мидзськ, кол., Рівенський пов., Стидинська вол. —
5	дом. і 71 жителів.
МІЗІВ або МИЗІВ, МІЗОВЕ, с., Ковельський пов., Се-

лищанська вол., 22 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було

там 311 дом. і 1,656 жит., дерев’яна церква з 17 ст., знач¬

но перероблена, при ній дерев’яна, покрита гонтами дзві¬

ниця, забезпечена, як об’єкт української дерев’яної, сак¬

ральної архітектури, початкова школа і 3 вітряки. Село

при залізничній станції Ковель-Берестя.
МІЖАНКА, кол., Рівенський пов., Дериженська вол.,
—	14 дом. і 72 жителів.
МІЗОВ або МИЗОВО, с., Ковельський пов., Старокос-

тянтинівська вол., 22 км. від Ковля, при залізниці Ко¬

вель-Берестя (Брест). В кінці 19 ст. було там около 900

жителів, дерев’яна церква, а при ній один з найцікавіших

зразків волинської дерев’яної архітектури — дзвіниця,

церк.-прих. школа, 1 крамниця. Згадується М. в 1502 р. як

власність кн. Сангушків-Коширських. (Арх. Ю.З.Р., ч. 1,

том І, стор. 400, 413 і ч. 6, том І, стор. 217, 219 додаток

71); Архів Сангушків том І, стор. 147-48). (Пам’ятники,

том І, від стор. 2-85, 93). В 1911 р. в М. було 1,891 жит.,
2	крамниці, школа і горілчана крамниця.
МІЗОЧ, в документах МІЗОЧЬ Великий або НОВИЙ

МІЗОЧ, містечко, Лубенський пов., Мізоцька вол., 27 км.

від Дубна, на південь від залізниці Здолбунів-Дубно-Бро-

ди, 8 км. від залізничної станції Озеряни. В кінці 19 ст.

в м-ку М. було 1,795 жителів, 1,303 морг, фільварочної і

1,721 морг, селянської землі, дерев’яна церква з 1878 р.

До поміщика належали розлеглі соснові, дубові і смере¬

кові ліси, тоді ж в М. була дерев’яна церква з 1878 p.,

костьол мурований, синагога, 2-клясова школа, бровар,

лікар і аптека. В самому містечку було 101 домів, пере¬

важно жидів. З огляду на смолярні, які знаходились в мі-

зоцьких лісах, містечко М. було важливим торговельним

пунктом — смоли. Місцеві селяни і міщани розводили

великі овочеві сади. До мізоцького ключа належали села:
87

Півче, Мізочок, Стубло, Білашів, Велика Мощаниця, Ступ-

но, фільварок Клопіт і оселя в лісах — Гурби. Містечко М.,

як село Старий Мезоч згадується в 1322 p., коли то кн.

Любарт Гедиминович надає Мізоч до острозького замку

з іншими оселями. В 1594 р. князь Януш Острозький ку¬

пив М. для острозької ординації (Арх. Ю.З.Р., част. 1,

том І, стор. 203, 207; част. З, том III, стор. 19; част. 5, том І,

стор. 402-405). В 1595 р. згадується в листі королів¬

ського комірника (був то королівський урядовець
—	шляхтич, який виконував доручення королівських

листів). Про впровадження єпископа Кирила Терлець-

кого на Луцьку і Острозьку єпископію (Архів Ю.З.Р.,

част. І, том І, стор. 207). В 1564 р. знов згадується М. під

назвою Мезоча в заяві землянина Остапа Рогози, про на¬

пад в лісі коло Мезова (Опис акт Книги Київ. Центр. Ар¬

хіву № 2038, стор. 5, п. 20). Колись в М. була гарна ре¬

зиденція з великим мурованим домом, парком і садом,

де відбувалося багато з’їздів і балів. В 1875 р. збудовано

там цукровню, продукція якої рівнялася 80-100,000 12 пуд.

берковців буряків. За переписом 1911 р. в м-ку М. було

2,942 жителів, волость, міщанська управа, пошта, теле¬

граф, земська поштова станція, акцизний дозір, 2-клясова

школа, земська амбуляторія, дентист, аптека, 2 аптечні

склади, 22 крамниць, гуральня пом. Дунін-Карвицького

(річна продук. 19,592 відер горілки), горілчана крамниця,

бровар, цукровня (прод. 352,000 пудів цукру річно),

склад сільсько-господарських машин, шинок, 10 ярмар¬

ків річно; до великої зем. власности пом. Дунін-Карвиць¬

кого в околицях М. належало 1,972 дес., 733 дес., разом

2,705 дес. В околиці М. З кургани, околиця багата в па¬

м’ятники з часів неоліту.
МІЗОЧОК, с., над р. Стубелкою. В кінці 19 ст. було

там 202 жит. і 366 дес. селянської землі. Оселя згадується

в 1322 р. за князя Любарта (Арх. Ю.З.Р., ч. 1, том І, стор.

203-207).
МИЗЮРИНЦІ, с., Крем’янецький пов., Дедеркальська

вол., при притоці р. Горинь і дорозі з Ямполя до Шум-

ська. В кінці 19 ст. було там 72 дом. і 506 жителів, церква

з 1724 р. — дерев’яна. В 1637 p. с. М. під назвою села

Мизюринець, згадується в акті — фондальнім запису Іри¬

ни Козерад Боговинтовни Ярмолинської на збудування

Загаєцького манастиря (Пам’ятники том 4, від ст. 78-80).
88

Село згадується в 1583 р. і в 1634 p., коли то М. належало

до Загаєцького манастиря Ірини Боговитовної.
МИКІВ або МІКІВ, с., Луцький пов., Силенська вол.

На початку 20 ст. було там 15 дом. і 137 жителів. Оселя

ця згадується в 1545 p., коли належала до Івана Чап-

лича, а в 1570 р. до Федора Чаплича-Шпановського, в 1577

р. до Івана Чаплича, який вносить від М. за 4 дим. і 3 го¬

род.; в 1583 р. була то власність Федора Чаплича. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности належало там

172 дес.
МІЛЬЦІ, с., колись містечко, Ковельський пов., Латин¬

ська вол., 32 км. від м. Ковля, над р. Турією. В кінці 19 ст.

було там 85 дом. і 350 жителів, старий, православний ма¬

настир, збудований в 15 ст. кн. Сангушком. Церква і за-

будовання манастиря муровані. В селі школа, 2 крамниці
1	3 ярмарки річно. Село М. довший час належало до кн.

Сангушків і в 1753 p., на підставі Кольбушівської угоди,

відступлено кн. Чарторийським (Архів Сангушків, т. І).

Князь Олександер Сангушко, який побудував Мілецький

манастир, реставрував з руїни Софійський Собор у Києві.

За переписом 1911 р. в містечку було 231 жителів, зем¬

ська поштова станція, манастир (чоловічий), акушерка,
2	крамниці, горілчана крамниця, винярня і кооператива.

В архіві мілецького манастиря переховався цінний архіь
3	15-17 ст. і під час релігійних суперечок як „уніяцький”

був затоплений в мішках, обтяжених піском на глибоко¬

му місці р. Турії.
МШЬКІВЦІ, с., Лубенський пов., 33 км. м. Дубна, на

лівому березі р. Ікви. В кінці 19 ст. було там 66 дворів

і 579 жит., дерев’яна церква з 1761 р. — до 1911 р. була

ще покрита гонтами. В церкві архів з 16-17 ст., церк.-прих.

школа, на річці Ікві фабрика паперу від 1869 р. Село М.

належало до Радзиминських (Архів Ю.З.Р., част. 1, том 4,

стор. 158 і „Самовидець” том 4, стор. 207). В 1911 р. за

переписом в М. було 327 жит., одноклясова школа, тар¬

так (112,000 рубл. річ. дох.).
МІНКІВЦІ, с., Заславський пов., Жуковецька вол., 27

км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 186 дом. і 1,583

жителів, дерев’яна церква з 1721 p., церк-прих. школа від

1872 p., цегельня, вітряк. Колись село належало до кн.

Сангушків. В 1583 р. Михайло Заславський платив від М.

від 12 дом., З город., 2 город. Урочища: Коров’ячий брід
89

і Цвіт (Архів Ю.З.Р., част. З, том 2, стор. 489; част. 6,

том 1, стор. 440-443).
МИКИТИЧІ, с., Володимирський пов., Коритнидька

вол. Село над р. Золотухою. В селі кутки: Майорці, Особ¬

няки, Павлівщина, Середні. Урочища в полях: Підже-

гоцьке, Смолярня, Підпаридубщина, Селиська, Новини,

Люч, Копань, Вскіса, Загуменки, За бродом, Спірне, Чор¬

ний ліс, Піддуб. В селі була колись коршма і водяний

млин. В ур. Поридубщина знайдено камінну сокиру, а

в ур. Селиське — сліди старої, недослідженої оселі. За

переписом 1911 р. в с. М. до великої зем. власности на¬

лежало 287 дес.
МИКИТИЧІ, с., Лубенський пов., Вербська вол., 12 км.

від м. Дубна і 4 км. від станції Камениці. В кінці 19 ст.

було там 45 дом. і 292 жит. На грунтах с. М. урочища —

Понятівський і Тиричівський став.
МИКЛАШИ, с., Острозький пов., Семенівська вол., 54

км. від м. Острога, село над р. Полтвою. В кінці 19 ст.

було там 161 дом., 1,074 жит., дерев’яна церква з 1756 р.

Село в 16 ст. належало до старої, землянської, волинської

родини Сенютів Ляховецьких. Від них перейшло до Яб-

лоновських, а в 1872 р. було сконфісковане царським уря¬

дом і віддане Годловим. Місцеві селяни виробляли ко¬

лись тонкі полотна, сукно і мистецько ткані пояси. При

р. Полтві є великий став і водяний млин. В 1914 p. с. М.

належало до Братства Кирила й Мефодія в Острозі —
250	дес. і до поміщ. 162 дес.
МИКОЛАЇВКА, присілок, Звягельський пов., 23 км. від

м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 108 дом. і 524 жителів.
МИКОЛАЇВКА, с., Звягельський пов., Корецька вол.,
—	16 дом. і 170 жителів.
МИКОЛАЇВКА, присілок, Звягельський пов. В 1867 р.

було там 5 домів.
МИКОЛАЇВКА, кол., Рівенський пов., Дідковицька во¬

лость, 15 км. від м. Рівного — 22 дом. і 329 жителів.
МИКОЛАЇВКА, кол., Володимирський пов., Вербська

вол., 14 км. від м. Володимира — 18 дом. і 172 жителів.
МИКУЛИН, с., Заславський пов., Лабунська волость,

43 км. від міста Заслава, при залізничній станції По¬

лонка — 23 км. при р. Гоморі. В кінці 19 ст. було там

182 дом. і 1,177 жит., дерев’яна церква з 18 ст., церк.-прих.

школа від 1864 р. Село згадується в 1601 р. під назвою
90

Микулинів, як маєток волинського землянина Криштофа

Лабунського. В 1589 р. село М. було знищене татарами,

про що донесли луцькі возні (Архів Ю.З.Р., т. І, ч. б,

стор. 292). В 1583 p. К. Лабунський платив з М. від 8 дим.,

8 город, 2 вальних коліс, 1 ступи. За переписом 1911 р.

було в М. 1,248 дом., горілчана крамниця і водяний млин

(30,000 пуд. річ. перем.), до великої зем. власности помі¬

щиці Ніни Радової належало там 913 дес. На низині над

р. Гоморою 3 кургани.
МИКУЛИН, с., Рівенський пов., Тучинська вол., 24 км.

від м. Рівного, над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там

56 дом. і 566 жителів. Село на південь від містечка Ту-

чина, отримало свою назву від Олега Микулина, осадчо¬

го тієї оселі. В 1570 р. належав М. до Єрофея Гойського,

який в 1577 р. платив від села за 13 дим., 7 город. В 1583

р. вдова по ньому платила від 20 дом., 11 город., 9 ко¬

мір. (Архів Ю.З.Р., част. 6, том 2, стор. 160).
МИКУЛИЧІ, с., Володимирський пов., Микулицька во¬

лость, 16 км. від м. Володимира. Кутки в селі: За містком,

Куряча ніжка, За млином, Мурована вулиця, Гвалтовщи-

на, Пастовні, Лоза, Млинянисько, Ставок, Дримля, Церк-

висько, Середня рука, Рокита, Безанова, Загуменки, При¬

датки, Додатки, Різка. В кінці 19 ст. було там 108 дом.
і	782 жителів, дерев’яна церква з початків 20 ст. на місці

дуже старої, яка стояла в ур. Церковисько, початкова

школа, волость. В 1545 р. за ревізією володимирського

замку М. належало до Олехна Мелешковича і його братів

(Пам’ятники, т. 4). В 1577 р. Хведора Василева Микулиць¬

ка платила з М. від 8 дом. дорічних, 6 город., 1 колеса ,

а в 1583 р. Василь Микулицький платив від 11 дим., 4 го¬

род., 9 город., 2 комірників, 1 колеса. За переписом 1911

р. в с. М. було 384 жителів, волость, поштова станція (кін¬

на), фельдшерський пункт, 2 крамниці і кредитове това¬

риство.
В ур. Дримля і на фільварочних полях кілька курга¬

нів, в уроч. Млинянисько сліди старої оселі, в уроч. Церк-

висько часто знаходять бронзові хрести-енколпіони, а та¬

кож малі мармурові хрестики 11-13 ст. В уроч. Гвалтов-

щина, в різних часах, знайдено кілька людських черепів,

попробиваних в тім’я довгими залізними цвяхами. Такі ж

черепи знайдено у м. Володимирі в ур. Стара Кафедра,

в с. Зимне на замчиську, в с. Дубниках к/Володимира і
91

інших місцевостях західньої Волині. На терені села знай¬

дено кілька кремінних сокирок з неоліту. Місцеві селяни

назву свого села випроваджують від імені Микули, який

був воєводою за короля Данила (О. Цинкаловський. Ма¬

теріяли до арх. Володимир, повіту. Записки Н.Т.Ш. № 154).

Як подає В. Антонович (Труди 11 арх. з’їзду) в кінці 19

ст. в лісі коло с. М. було 21 курганів.
МИКУЛИЧІ, с., Володимирський пов., Вербська вол.,
7	км. від м. Володимира. Село над р. Лугом і великим

ставом. В кінці 19 ст. було там 72 дом. і 228 жителів, де¬

рев’яна церква на знесінні над р. Лугом (можливо на го¬

родищі).
Село М. колись належало до маєтків володимирсько¬

го владики, який платив від М. за 14 дим., 7 город, в 1583

р. платив з М. владика володимирський від 8 дим., 5 го¬

род., З комірн., 1 попа, 3 боярів, 5 рибалок. В селі кутки:

Церковище, Глибока долина, Вигон і Двір. Урочища в по¬

лях: Затока, Вишенька, Басиха, Стійло, Перекал, Рудка,

Черша, Маньківщина, Держиболото, Озеро, Чорна Лоза,

Загуменки, Пащовина, Загін, Острівки, Гора, Вербовець.

На полях М. кургани в уроч. Могила, Глибока долина і

Вигон. Разом 3 кургани. В уроч. Комарівка, під лісом,
2	кургани (О. Цинкаловський. Матеріяли до арх. Володи¬

мирського пов. Записки Н.Т.Ш. № 154 і Архів Ю.З.Р.,

ч. 1, том І, стор. 341, 342, 373 і ч. 6, том І, стор. 490).
МИКОЛАЇВ, с., Пінський пов., на Заріччі, між річкою

Стублою і Стиром, в місцевості заболоченій і нездоровій.

В 19 ст. було там 178 жителів. Селяни, крім примітивно¬

го сільського господарства, займалися рибальством, охот-

ництвом і збиратством. Колись це село належало до Скір-

мунтів.
МИКОЛАЇВКА, оселя, Лубенський пов., Берестецька
вол.
МИКУЛИЩЕ, с, Рівенський пов., 5 км. від м. Дуб-

ровиці, над рікою Горинню.
МИЯКОЛОВИЧІ, с. і фільв., Звягельський пов., Ємель-

чинська вол., 63 км. на півн. схід від м. Звягеля, в місце¬

вості дуже заболоченій, з якої бере свій початок р. Жердь,

притока р. Вуж. В кінці 19 ст. в селі М. було 128 дом. і 861

жителів, на фільварці 7 дом. і 31 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1802 р. на місці старої, неіснуючої, церк.-прих. шко¬
92

ла від 1883 р. Була це за переказом місцевих селян оселя

боярська. Серед болота на горбку городище, в околиці

група курганів (Записки).
МИЛОВИЦЯ або МІЛОВИЦЯ, с., Лубенський повіт,

Олицька вол. На початку 20 ст. було там 495 жит., паро¬

вий і водяний млини (12,000 пуд. річн. перем.).
МИЛЯНОВИЧІ, містечко-село, Ковельський пов., Ста-

роширська вол., 19 км. від м. Ковля на захід. Село Миля-

новичі було колись містечком. За переписом в кінці 19 ст.

було там 156 дом. і 1,322 жителів, дерев’яна церква з кінця
19	ст. До того в м. Миляновичах було дві церкви і замок.

За люстрацією 1787 р. було в М. 106 домів і міщанських
114	дом., жидівський молитовний дім і дві церкви. Перед

отриманням міських прав Миляновичі були селом, яке

звалось Ольшаницею. В 1550 р. Петро Хвальчевський на¬

дає привілей з магдебурзьким правом селу Ольшаниці

в Ковельській волості. Люстрація з 1616 р. подає, що до

м. Миляновичі з селом Ольшаницею надано було 36 во¬

локів землі. Привілей 1646 р. запроваджує в М. торги і яр¬

марки, а в 1664 p., по знищенні і занепаді М., стверджує

люстрація занедбання і вбогість цієї оселі зазначуючи,

що залишилось з нього 106 дом., господарських 117 і 1

коршма. Адже найбільший розвиток цього містечка при¬

падає на 16 ст., яке в актах згадується в 1511 р. і в 1543,

як маєток кн. Сангушків, до яких належав і замок, котрий

в 1543 р. перейшов до королеви Бони, з цілою Ковель¬

ською волостю.
В 1564 p. М. переходить до російського емігранта з ча¬

сів царя Івана Грізного, який отримав маєтки від поль¬

ського короля. В Миляновичах, який належав до Курбово-

го, був його замок, якого вали заховалися до 1935 р. Кн.

Курбський платив з М. від 4 дм. ринкових, 37 дом. вулич¬

них, 9 хат нужденних, 18 ланів, 2 комірників, 3 ремісників.

В 1589 р. платили від М. 6 флор. 10 гр., 1 комірника, 1 ре¬

місника і з 18 ланів. В актових книгах містечка з 1584 р.

згадують, що М. користувався магдебурзьким правом.

Частина міського архіву переховувалась в великій шані

місцевими селянами аж до 1933 р. З актів цих видно, що

М. в 16 ст. належало до володимирського замку. За пере¬

писом 1911 р. в М. було 815 жит., міщанська управа, крам¬

ниця і горілчана крамниця, до вел. зем. власн. належало

там 619 дес.
93

На болоті, за церквою заховалися вали давнього зам¬

чища, на котрому був колись палац і церква. Два км. від

М. до 1911 р. перетривала група курганів, з них кілька

було овальної форми. В 1920-30 роках в М. знайдено два

бронзові нараменники, звинуті спірально (перед бронзи),

керемику з римської доби і раннього середньовіччя. Не¬

далеко від села М. села Ольшанка і Торговище, які за пе¬

реказом місцевих селян колись творили один „город”.
МИЛОСТІВ або МИЛОСТИВО, с., Луцький пов., в 18

ст. належало до єпископа луцького Жабокрицького з Жа-

бокрик над р. Стиром. (Тиґоднік Ілюстровани за 1883 p.,

№ 50).
МИЛОСТІВ, с., Рівенський пов., Дідковицька вол., 17

км. від міста Рівного, над р. Стублею. В кінці 19 ст. було

там 38 домів і 411 жителів, мурована церква, збудована

волинським землянином Трипольським. В церкві в крипті

під підлогою трумна фундатора Трипольського, а в цер¬

кві до 1937 р. переховувався портрет з 17 ст. В 1577 p. М.

належав до Григорія Чаплича, який платив з нього від
8	город, 9 город і 1 комірника. В 1583 р. село М. було

в заставі у Криштофа Павки, який платив з 17 дим., 12

город, і 1 попа. В 1704 р. село належало до Григора Жа¬

бокрицького. Історична згадка з 1595 р. згадує М. в за¬

писі кн. Юрія Чарторийського для його сестри Олени Гор¬

ностаєвої на маєток Пересопницю (Архів ч. 1, том І, стор.

475). Крім того М. згадується в інвентарі 1704 р. (Ар¬

хів Ю.З.Р. ч. 6, том 2, стор. 13). До кінця 19 ст. були ще

там заховані сліди городища або замчища і 9 курганів

(В. Антонович. Труди 11 арх. з’їзду, 1901 p.).
МИЛЬСЬК, с., Луцький пов., Рожищанська вол., 39

км. від Луцька, на захід від містечка Сокуля. (Згадка

про це село — Пам’ятники, Курбський А., Київ. Арх. Ком.).

Село положене над великим „Лютинським болотом”. В кін¬

ці 19 ст. було там 56 дом. і 316 жителів. В 1911 р. до ве¬

ликої зем. власности належало там 438 дес. землі низь¬

кої вартосте.
МИЛЬСЬК СТАРИЙ і НОВИЙ, с., Острозький пов.,

Здолбицька вол., 32 км. від м. Острога, при невеликій річ¬

ці Усті і ставі. В кінці 19 ст. в Старому Мильську було
14	дом. і 135 жителів, а в Новому Мильську 42 дом. і 458

жителів (Арх. Ю.З.Р., ч. 5, том І, стор. 192-193).
94

В Н.М. дерев’яна церква з 1861 р. на місці старої, цер-

ковно-прих. школа. Є то оселя старовинна, яка згадується

в літописі під назвою Мільськ, Мілеск, Мєлєск в 1156 p.,

коли кн. Ярослав, йдучи з-під Володимира на Пересопни-

цю і Заріцьк, затримався під Мильськом. В 16 ст. М. на¬

лежав до старої волинської родини Кердеїв-Мильських

(дивись Кустинь). Від них М. переходить до Човганських,

а від них до Пепловських і інших. В 1570 p. М. належав до

Олізара Кердея Мильського, який платив з нього від 13

дим. ринк., 4 город., 9 город., 9 домів вуличних, 9 город.,

З город., 19 дом. зем., 2 боярів, 1 попа, 2 вальних коліс.

За переписом 1911 р. до великої зем. власности Гуляниць-

кого належало там 5,204 дес.
На грунтах села до 1914 р. було квадратове укріплен¬

ня з бастіоном і овальне городище, вали якого досягають
10	метр., 5 курганів в полі, 10 курганів в лісі. Сільські

могилки Старого Мильська займають старий могильник,

де можна ще завважити до 50 курганів. Недалеко від мо¬

гильника відкрито стоянку камінного віку (неоліту).
МИЛЬСЬК або МІЛЬСЬК або МИЛЬСЬКО, с., Рівен¬

ський пов. В 1753 р. село відступлено кн. Сангушком Лю-

бомирському. Правдоподібно, що це село в описі Манас-

тирища під Степаню подано під назвою Мидськ.
МИЛУШИ і ЗАДИБИ, села, які згадується в 1446 p.,

які кн. Лев Свидригайло надав слузі свойому Ходкові

(Архів Сангушків — 3, № 7). В описі з 1911 р. село Ми-

луши, Луцького пов., Торчинської вол., 24 км. від м. Луць¬

ка, мало 550 жителів, одноклясову школу і водяний млин

(20,000 пуд. річ. перем.).
МИЛЬЧА або МІЛЬЧА МАЛА і ВЕЛИКА, с., Лубен¬

ський пов., Вербовська вол., 18 км. від м. Дубна, при не¬

великому потоці. В кінці 19 ст. в Великій Мільчі було

108 дом. і 825 жителів, школа. В Малій Мільчі манастир
і	школа. Перед 1602 р. в М. Мільчі був православний

манастир, якому то земляни волинські Єловицькі в 1622 р.

надали земський фонд. (Петров П. Краткие сведенія о мо-

настирах Волині Вол. Єпар. Вед. за 1867 р. № 6, стор. 97).

В 1701 р. і 1710 р. знова згадується цей манастир в перілі-

ку волинських манастирів (Арх. Ю.З.Р. ч. 4, том І, стор.

361 і ч. 5, том 2, стор. 397).
В кінці 19 ст. коли були ще руїни старого манастиря,

в церкві переховувався портрет військового крем’янець-
95

кого Олександра Єловецького і дванадцять т. зв. „Цвіт¬

них міней”, московського друку. Як то видно з впису на

маргінесах цих книжок, подарував їх до манастирської

церкви в Мільчі обозний (начальник артилерії) війська

запорізького Ломиковський (18 ст.). До 1900 р. було знай¬

дено там молот з просвердлиною зі сармацького вапняку

(В. Антонович). До вел. власности належало 550 десятин

(1911 p.).
МИЛЯТИН, містечко, Володимирський пов., на південь

від Порицька, над притокою р. Лугу, Нивою. В м-ку кут¬

ки, вулиці і урочища: Яремковиче, Вигаданка, Навколис-

ки, Палац, Пісок, Броди, Могилки, За церквою, На хуто¬

рах, Пості (місце де був колись „пост” пограничної сто¬

рожі над австрійською границею до 1914 p.). Урочища в

полях: Горбок, Мілавиця, Липник, Бакціївщина, Застав’є,

Винниця (де колись була коршма).
Над потоком Нива був водяний млин. В уроч. Могила

сліди старого цвинтарища, а в ур. Бобок — сліди валів.

В кінці 19 ст. було в М. 63 домів і 391 жителів, дерев’яна

церква на місці неіснуючої старої, з кінця 16 ст., жидів¬

ський дім молитви, водяний млин. Над річкою звалища

старого замку, оточені валами і ровами. В ур. Монасти-

рище також вали і рови. При дорозі з М. до села Стрільча

була колись фабрика селянських глиняних люльок. За пе¬

реписом 1870 р. в М. було 23 домів і 124 жителів, церква,
2	доми молитви для жидів, 51 ремісників, фільварок, сук-

нярня (Арх. Ю.З.Р. ч. 2, том 1, стор. 10). В 1570 p. М. на¬

лежав до Федорової Бокієвої і Гаврила Бокия. В 1577 р.

Филип Бокий платив з М. від 1 дим., 19 город., а Хведора

від 9 дим. В 1583 р. Іван Бокий — платив від 44 дим., 13

город., 1 дорічного колеса, 1 попа, а Филип Печихвост-

ський від 14 дим., 10 город, 4 город. За переписом 1911 р.

в М. було 287 жителів, 1 крамниця, 1 горілчана крамниця,

кредитове товариство і осередок достачання дров. Під

селом 1 курган.
МИЛЯТИН, с., Острозький пов., Сіянецька вол., 17

км. від м. Острога, над р. Кураш. В кінці 19 ст. було там

216 дом. і 1,816 жителів, 2 дерев’яні церкви, на місці ста¬

рої, в селі було аж 8 коршм і селяни, не дивлячись на

врожайність грунтів, піячили і були бідні. В різних часах

велика зем. власність належала до багатьох поміщи¬

ків. Було це село дуже розлегле і тягнулося понад 5 км.
96

Згадується в 1583 р. як власність Івана Чаплича Шпанов-

ського, волинського землянина, який платив з М. від 10

дим., 13 город, і 3 город. За переписом 1911 р. до вел.

зем. власности належало там 989 дес. Ще у 19 ст. посере¬

дині села був замок (в місці, де пізніше був фільварок),

з якого залишилися тільки вали і рови. На полях 1 кур¬

ган. Часті знахідки кремінних знарядь з часів неоліту.
МИЛЯЧ або МИЛЯЧІ, с., Рівенський пов., Дубровець-

ка вол., 163 км. від м. Рівного, над р. Чаків, притокою

р. Горині, на границі болота Морочно, віддаленій від до¬

ріг. В кінці 19 ст. було там 42 домів і 271 жителів. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности пом. Нєдєлова

належало там 7,851 десятин.
МИЛЯШІВ, кол., Луцький пов., Силинська вол., 76 км.

від міста Луцька. В кінці 19 ст. було там 40 домів і 199

жителів.
МИНКІВЦІ або МІНЬКІВЦІ, с., Лубенський пов., Верб¬

ська вол., над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там 60 домів

і 288 жителів, дерев’яна церква з 1742 p., початкова шко¬

ла. Від 1869 р. фабрика тектури з дерев’яної маси. Село М.

згадується в 1545 р. в ревізії крем’янецького замку (Па¬

м’ятники № 4), яке було власністю Панька, Дем’яна, Лев¬

ка і інших землян Мінковських. В 1570 і 1587 р. платять

з М. побір, Семен, Грицько і Михайло Мінковкі від 4 дим.,
З	город., 1 вального колеса, 2 млинських коліс (Архів

Ю.З.Р., том 4).
МИНЯТИН або МІНЯТИН, кол., Рівенський пов., Се-

лищанська вол., 19 домів і 138 жителів.
МИРИН, с., Ковельський пов., Велицька вол., 37 км.

від міста Ковля. В кінці 19 ст. було там 79 дом. і 294 жи¬

телів. В 1802 р. село належало до брацлавського хорун¬

жого В. Богатка. За переписом 1911 р. до вел. зем. влас¬

ности належало там 418 дес.
МИРКІВ, с., Володимирський пов., на півд. захід від

м. Горохова, 53 км. від м. Володимира. В 1911 р. було там
80	домів і 643 жителів, шпиталь, лікар і кредитове това¬

риство. В 1545 р. село М. належало до кн. Сангушків —
13	дим., 1 город, 2 реміс. (Архів Ю.З.Р.). (Пам’ятники

Київ. Арх. Ком. том 4, частина 2, стор. 77, 83, 112; Архів

Ю.З.Р., част. 6, том 1, додаток 2, 3).
МИРОСЛАВ, с., Пінський пов., над р. Струмінь, Хо-

єнська вол. В кінці 19 ст. було там 23 двори, дерев’яна
97

церква. Селяни займалися переважно рибальством, пли-

сацтвом. Місцевість пустинна, малолюдна і заболочена,

переважають луги, вкриті старими річищами.
МИРОВИЧІ, с., Ковельський пов., Туриївська вол., 27

км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 37 домів і 250

жителів. Село згадується в 1577 і 1583 p., коли то нале¬

жало воно до кн. Романа Сангушки, до Несухоїжського

ключа, який платив від 3 димів, на півланках і 4 город.
МИРОГОЩА, с., Лубенський пов., Лубенська вол., 9

км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 56 домів і 399

жителів, дерев’яна церква з 1787 p., збудована Яловиць-

кими, початкова школа з 1865 р. Згадується М. в 1545 p.,

коли вона належала до Гнівоша Яловецького (Пам’ятники

том 4, від стор. 2-126, 127). В 1562 р. згадується в скарзі

боярина з с. Княгинина (Опис акт книги № 2037, стор. 10),

а в 1583 р. до Дмитра Яловецького (або Єловицького),

який з Мирогощи і Волиці Липної платив від 28 димів,
20	город., 2 вальних коліс, 1 попа (Пам’ятники том 4, від

стор. 2 до 126, 127 і Арх. Ю.З.Р. ч. 2, том 1, стор. 10).

За переписом 1911 р. в М. було 1,281 жителів, в тому пе¬

реважно чеських колоністів, 2-клясова школа, 5 крамниць,

горілчана крамниця, ресторан, сушарня хмелю, бровар,

бібліотека. До великої зем. власности належало там

125 дес. Велику власність і осередок-фільварок розкупи¬

ли чехи-колоністи, які піднесли тут рільничу культуру і

запровадили промисл. В селі було кругле городище (або

замчище) 800 кроків в обводі. В 1882 р. в гірській око¬

лиці відкрито печеру в верствах вапняку. Дуже часті зна¬

хідки кремінних сокирок, пилок, серпів з часів неоліту,

висоцької культури, римського і раннього середньовіччя.

Відомим дослідником археологом М. і околиць був Юрій

Шумовський, завдяки якому багато музеїв збагатилося

численними експонатами.
МИРОПІЛЬ Старий і Новий, містечко і село, Звягель¬

ський пов., Миропільська вол., 61 км. від м. Звягеля, над

р. Случчю. В кінці 19 ст. в Старому Мирополі було 78

домів і 1,158 жителів, а в містечку 250 домів і 1,598 жи¬

телів. Мурована церква з 1858 р.на місці старої, дерев’яної
з	16 ст. і в селі дерев’яна з 18 ст. В селі М. до селян на¬

лежало 485 дес. землі.
МИРОПІЛЬ Новий — містечко було відділене р. Случ¬

чю від с. Мирополя. Був там католицький мурований кос-
98

Вид частини Мирополя (мал. 19 ст.) (ц)
тел ,найбільший в цій околиці водяний млин, гуральня,

фабрика сукняних ковдр. Колись містечко звалося Сапо-

гів. Від 1609 p. М. належав до Чуднівської вол., аж до

1753 р. По Кольбушівській угоді 1753 р. перейшов до Лю-

бомирських, як дарунок кн. Сангушків, пізніше до Мьон-

чинських і Чапських. Останній побудував невеликий, але

гарний палац в італійському стилі(?), заложив город,

парк, величезну пасіку — 2,000 вуликів, розарий і годівлю

арабських коней. До миропольського ключа належали се¬

ла: Хнарич, Булдичів, Пилипи, Миропільська Камінна, ра¬

зом 7,044 дес. (Арх. Ю.З.Р., ч. З, том 2, стор. 776, ч. 5,

том 1, стор. 287, 330, 437, част. 6, том 1, і додаток стор.

325, 330, 437). За переписом 1911 р. в М. було 4,891 жи¬

телів, волость, міщанська управа, пошта, телеграф, зем¬

ська поштова станція, акцизний дозір, 2-клясова школа,

одноклясова школа, земська лічниця, аптека, 2 аптечні

склади, 37 крамниць, фабрика картону, гуральня (26,843

відер річн. прод.), горілчана крамниця, кредитове това¬

риство, тартак, земський склад насіння, фотограф і що¬

місячні ярмарки. До великої зем. власности в М. належа¬

ло до С. Чапського 5,788 дес. На терені містечка кругле,

перстеневе городище під назвою „Бонякове городище”,

а в самому містечку на городищі побудовано церкву.

Недалеко від Бонякового городища при р. Хвастівці ве¬

ликі курганові могилки (около 150 курганів). На терені

М. часті знахідки кремінних знарядь з часів неоліту. При
99

в’їзді до села шиферний хрест з 1865 р. В вилах річок

Сапогівки і Олеснівки городища. В 1898 р. натраплено

при копанні на готську фібулу і знайдено кілька кладів

монет з 15 і 17 ст. (В. Антонович, Труди 11 арх. з’їзду

1901 p.).
МИРОСЛАВ, с., Звягельський пов., Смолдирівська во¬

лость, 27 км. від м. Звягеля. В половині 19 ст. було там
251	селян і 986 дес. селянської землі, фільварок належав

до гр. Потоцьких. В кінці 19 ст. було там 169 домів і 1,029

жителів. На березі р. Смолки, над якою положене с. Ми¬

рослав, кругле городище, 400 кроків в обводі, а в 1 км.

від нього, друге кругле городище — „Дивгородок” 39

кроків в обводі, в полі розораний курган.
МИРЧИЦІ, с., Пінський пов., в долині р. Яселди, при

тракті з Пінська на Поріччя. Великий сплав плисів, ткац¬

тво, рибальство. Тут розпочинається Огінський канал.
МИРОСЛАВА, кол., Луцький пов., Рожищанська вол.,

32 км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там 51 домів

і 359 жителів.
МИРУТИН, с., Заславський пов., Жуківська вол., 48

км. від м. Заслава, над притокою р. Корчина. В кінці 19

ст. було там 133 домів і 928 жителів, дерев’яна Покров¬

ська церква з 1783 p., початкова школа від 1855 р. Село

колись належало до кн. Сангушків. В 1583 р. кн. Михай¬

ло Збаражський платив від М. за 4 дом., 1 город., 1 го¬

род., 1 комірника.
МИСЛИН, с., Володимирський пов. (або Мислини),

село недалеко від р. Липи на півд. схід від Горохова (Па¬

м’ятники Київ. Арх. Ком., том 4, част. 2, стор. 183). В кін¬

ці 19 ст. було там 73 домів, 490 жителів, дерев’яна церква
з	16 ст. В 1577 р. належало до села Звенигорода, кн. Ро¬

мана Сангушки, який платив від М. за 13 димів ланових
і	11 город. В 1583 р. належало до с. Голятина кн. Федора

Сангушки, який платив від 7 ланів, 5 дим., З город., 8 го¬

род., 1 попа. За переписом 1911 р. було в М. 862 жителів,

одноклясова школа і кредитове товариство. До вел. зем.

власности належало в М. 255 дес.
МИСЛИНА, с., Ковельський пов., Несухоїжська вол.,
11	км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 26 домів і 175

жителів.
МИСЛОВА, с., Старокостянтиновський пов., 2 км. на

південь від Волочиська.. Село поділено було російсько-
100

австрійською границею на дві частини і є передмістям м.

Волочиська, де була державна митниця (Арх. Ю.З.Р., част.

4, том 1, стор. 135).
МИСЛЯТИН, с., Заславський пов., Михнівська вол.,
9	км. від м. Заслава, при р. Горині. В кінці 19 ст. було

там 144 домів і 688 жителів, дерев’яна церква Дмитрівська
з	1760 p., на місці старої, церк.-прих. школа. Згадка про

село М. під назвою Мислитина, маєтку кн. Кузьми Івано¬

вича Заславського в 1584 p., в скарзі князя на кн. Іллю

Острозького (Архів Сангушків, том 3, стор. 456). При

селі урочище Базалія. Колись село належало до дібр Сла-

вуцьких. За переписом 1911 р. в М. було 1,008 жителів,
2	крамниці, водяний млин (100,000 пуд. річ. перем.).
МИТЕЛЬНО або МЕТЕЛЬНО, с., Лубенський повіт,

Олицька вол., 39 км. від м. Дубна, при р. Путилівці. В кін¬

ці 19 ст. було там 63 доми і 553 жителів, дерев’яна церква

Покрови з 1800 р. на місці старої з 1755 p., водяний млин,

гуральня. Село було власністю Радзивилів. Згадується

в 1545 р. в описі луцького замку (Пам’ятники том 4, від

стор. 2 до 127). В 1577 р. село належало до олицького

замку кн. Михайла Чарторийського, який платив від М. за
31	дим., 6 город., 7 комірників. В 1583 р. кн. Станислав Ра-

дзивіл вплачував з М. від 34 ланів, 2-ох вальних коліс.
МИТИНЦІ, с., Старокостянтиновський пов., Чернелів-

ська вол., 32 км. від м. Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст.

було там 84 дом. і 638 жителів, дерев’яна церква Михай¬

лівська з 1744 р. Село входило до складу острозької орди¬

нації і в 1593 р. було знищене татарами. В 1753 р. на під¬

ставі Кольбишівської угоди М. з цілим старокостянтинов-

ським ключем віддано кн. Августу Чарторийському, пізні¬

ше перейшло до Ст. Любомирського. За переписом 1911 р.

до вел. зем. власности належало там 990 дес. (пом. Клю-

ковський). В 1 км. від села в уроч. Кругляк 1 курган (В.

Антонович. Труди 11 з’їзду 1901 p.).
МИТКІВЦІ, с., Заславський пов., Заславська вол. В кін¬

ці 19 ст. було там 41 дом. і 297 жителів. Згадка про це

село М. в 1583 p., коли то М. належало до Кузьмина, ма¬

єтку кн. Костянтина Острозького, який платив з них від
18	дим., 11 город. На грунтах села 2 кургани.
МИТНИЦЯ, с., Лубенський пов., Теслугівська волость,
6	км. від м. Берестечка, 60 км. від м. Дубна. В селі, в кінці
101

19 ст. було 54 доми і 351 жителів, в колонії 47 домів і 337

жителів.
МИТНИЦЯ, оселя, Лубенський пов. За переписом 1911

р. до великої зем. власности належало там 308 дес.
МИТРІВКА або ДМИТРІВНА, колонія, Звягельський

пов., Сербська вол., 16 дом. і 118 жителів (в кінці 19 ст.).
МИТЧИН, оселя, Звягельський пов. До вел. зем. влас¬

ности пом. Дунін-Карвицького належало в 1911 р. 13,959

десятин.
МИХАЛІВКА, кол., Володимирський пов., Вербська

вол., 124 дом. і 132 жителів.
МИХАЙЛІВНА, кол., Володимирський пов., Новодвір-

ська вол., — 22 домів і 135 жителів.
МИХАИЛІВКА, село і колонія, Лубенський пов., Ма¬

линська вол., 24 км. від м. Дубна. На початку 20 ст. було

там в селі М. 15 домів і 181 жителів, на фільварку 6 домів

і 32 жителі.
МИХАИЛІВКА, с., Лубенський пов., З км. від с. Ситна

Великого. В 1870 р. було там 76 дворів, 594 жителів, де¬

рев’яна церква Покрови з 18 ст. „Державний маєток”.

Згадка про М. в 1765 р. (Арх. Ю.З.Р. ч. З, том 3, стор. 743).
МИХАИЛІВКА, с., Лубенський пов., Боримельська во¬

лость, 43 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 126

домів і 1,013 жителів.
МИХАЙЛІВНА, с., Крем’янецький пов., Ямпільська во¬

лость, в долині р. Кошовки, 40 км. від м. Крем’янця. В кін¬

ці 19 ст. було там 78 домів і 522 жителів. Село над р. Ко-

шовкою в місцевості низькій. За переписом 1911 р. до ве¬

ликої зем. власности належало там 393 дес.
МИХАЙЛІВНА, с., Звягельський пов., Городницька во¬

лость. В половині 19 ст. було там 73 домів і 182 жителів
—	над р. Черемош. В 1831 р. сконфіскована і тепер нале¬

жить „до казни”. Було там в кінці 19 ст. около 1,000 дес.

взірцевого маштового лісу (Дивись Городниця того ж по¬

віту).
МИХАИЛІВКА, с., Звягельський пов., Емельчинська

вол., 76 км. від м. Звягеля. На початку 20 ст. було там

34 домів і 209 жителів, на колонії 24 дом. і 111 жителів.
МИХАЙЛІВНА, кол., Луцький пов., Щуринська вол.,
14	дом. і 85 жит.
МИХАЙЛІВНА, кол., Луцький пов., Рожищанська вол.
102

МИХАЙЛІВНА, с., Острозький пов., при селі Плоска,
4	км. від с. Коростова.
МИХАЙЛІВНА, оселя, Острозький пов., Бугринська

вол., 43 км. від Острога. На початку 20 ст. було там 29

домів і 290 жителів.
МИХАЙЛІВНА, кол., Острозький пов., Плужанська во¬

лость, 22 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 35

домів і 241 жителів.
МИХАЙЛІВНА, с., Острозький пов., Сіянецька вол.,
21	км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 72 домів і

507 жителів, дерев’яна церква з 1740 р. Село М. згадується

в 1570 р. як власність землянина волинського Івана Кердея

Мильського. В 1577 р. Іванова Кердейова платила з М.

від 6 димів, 3 дим., боярських. В 1601 р. подана в списі

сіл знищених татар&ми.
МИХАЙЛІВНА, с., Старокостянтиновський пов., Кра-

силівська вол., при притоці Кузьминського ставу. В 1867

р. було там 75 дворів, церк.-прих. школа з 1890 p., 15 км.

від м. Ст. Костянтинова. (Арх. Ю.З.Р. част 6, том 1).

В 1583 р. село М. належало до Кузьминської волості кн.

Острозьких, які платили за 11 дим. і 2 город. В 1593 р.

знищена татарами. В 1911 р. було там 760 жителів, водя¬

ний млин (30,000 пуд. річ. перем.). До вел. зем. власности

належало в М. 540 дес.
МИХАЛЄ або МИХАЛИ, с., Володимирський пов., Хо-

тячівська вол., на високому, прикрому березі р. Бугу (за-

хіднього), 28 км. від м. Володимира. В кінці 1911 р. було

там 49 дом. і 409 жителів, дерев’яна церква з 17 ст., на

її місці нова з початку 20 ст. Село складається з кутків:

Куток, Село, Лежниця, Двір, уроч. в полях: Сельниця, Гра¬

ниця, Острів, Чортова Гора. Фільварок знаходився в ур.

Лежниця. На Чортовій Горі над р. Бугом курган, який

зветься „Чуб” (О. Цинкаловський. Матеріяли арх. Володи¬

мирського повіту. Записи 154). В 1578 р. село Михали на¬

лежало тоді до белзької землі, було прилучене до холм-

ської землі. Від села Михали, Тиховичі (тепер Тишкови-

чі), Порошів, Малків. Платилося тоді від 10% лана, 9 за-

городників, 2 ремісників, 2 комірників, 1 волоки, 7 убогих

хат і 1 попа. На терені села і околичних сіл знайдено ба¬

гато кремінного знаряддя і керамику.
МИХАЙЛОВЩИНА, частина Володимира, положена

у східній частині міста, на високому березі р. Лугу. Колись
103

в 11-13 ст. була то центральна частина міста, де було кіль¬

ка церков і головні забудовання Володимира. На сході

місто доходило до урвища, на якому колись були обо¬

ронні стіни і вежі м. Володимира (Поплавська вулиця).

Від півдня р. Луг і оточуючі її недоступні мочариська

боронили доступу до міста. В останніх часах розкопано

там церкву Михайлівського манастиря і велику ротунду.
МИХАИЛИН, с., Рівенський пов., Березенська вол.,

105 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 32 домів

і 226 жителів. Село колись належало до березнянського

ключа маєтків кн. Корецьких. В селі гарбарня і фабрика

смоли.
МИХАИЛИН, кол., Луцький пов., Рожищанська вол.,
ЗО	км. від м. Луцька. На початку 20 ст. було там 50 домів

і 294 жителів.
МИХАЛКІВЦІ, с., Острозький пов., 5 км. від р. Горині
і 25 км. від м. Острога, положене в горбковатій, покритій

лісами і болотами місцевості. Північна частина — грунта

села піскуваті, а в горах виступають крейдяні і камінні

поклади. В 1796 р. належало до Фірлєїв. За переписом

в 1911 р. до великої зем. власности належало там 473 дес.
МИХАЙПІЛЬ, с., Острозький пов., Хорівська вол., —
15	домів і 146 жителів. Колись село належало до кн. Ос¬

трозьких, пізніше до кн. Сангушки, який подарував те

село Малаховському, аж врешті перейшло до гр. Ільїн-

ського і Четвертинського.
МИХАЛУЧКА, с., Заславський пов., Хоролинська вол.,

43 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 88 домів
і	481 жителів.
МИХИРИНЦІ, с., Ст. Костянтиновський пов., Базалій-

ська вол., 58 км. від м. Ст. Костянтинова, недалеко від р.

Случі. В кінці 19 ст. було там 127 домів і 883 жителів,

дерев’яна церква з 1770 p., початкова школа, вапняна

піч. Село згадується в 1545 р. під час ревізії кременець¬

кого замку і належало тоді до кузьминської волості кн.

Заславських, пізніше перейшло до кн. Острозьких. В 1593

p. М. було знищене татарами. В 1753 р. на підставі Коль-

бишівської угоди разом з Красиловим, Базаліею і іншими

селами подаровано кн. Сапізі, а від нього перейшли до

Залєських (Арх. Ю.З.Р. ч. 6, том 1). За переписом 1911 р.

до вел. зем. власности в селі М. належало 946 дес.
104

МИХЛЯ, с., Заславський пов., Заславська вол., над р.

Горинню, 4 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там

138 домів і 838 жителів, дерев’яна церква з 1881 р. на міс¬

ці дуже старої(?), церква на могилках, церк.-прих. школа,

фабрика паперу, гуральня, бровар, фабрика лікерів і оде¬

колону. Село згадується в 1520 р. під назвою села Михаль-

ського, маєтку кн. Єлени Заславської, який надала сво¬

йому боярину Яцку Путринському (Арх. Сангушків том З,

стор. 203-4 і там же на стор. 465). За переписом 1911 р.

в с. Михлі було 1,378 жителів, фабрика паперу до обгор¬

тання цукру (21,940 рбл. річн. обороту), гуральня (28,095

відер горілки річно), фабрика сукна (20,000 річ. збуту).

На полі 1 курган.
МИХЛИН, с., Луцький пов., Чаруківська вол., 28 км.

від м. Луцька над р. Полонкою. В кінці 19 ст. було там
81	домів і 511 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., водяний

млин. Село згадується в 1433 р. надане кн. Свидригайлом

Андрію Воловичу (Арх. Сангушків том 1, стор. 38), і

в 1577 р. виступає як власність землянина Якова Шибен-

ського, який платив з М. від 3 димів і 3 город. З горо¬

дища платив від 1 лома і 1 города. В 1583 р. кн. Марко

Сокольський платив від села М. від 10 димів, 5 город,
2	вальних коліс і 1 попа. В 15 ст. село належало до Стрий-

новського. За переписом 1911 р. до вел. зем. власности

Григорія Бєляєва належало там 1,114 дес.
МІХОВЩИНА, с., Рівенський пов. Село належало до

клеванського ключа кн. Чарторийського (дивись Клевань).
МИХНІВ, с., Заславський пов., Михнівська вол., 12 км.

від міста Заслава. Село при р. Горині. В кінці 19 ст. було

там 301 домів і 1,713 жителів, дерев’яна церква з 1741 p.,

початкова школа від 1862 р. Село належало до кн. Сан¬

гушків. На ріці Горині водяний млин. За переписом 1911

р. в с. М. було 598 жителів, волость, одноклясова школа,

фельдшерський пункт, горілчана державна крамниця, кре¬

дитове товариство, земська випозичальня сільськогоспо¬

дарських машин.
МИХАЛЮЧКА, с., Ст.-Костянтиновський пов., 64 км.

від м. Старо-Костянтинова. В кінці 19 ст. було там 174 до¬

мів і 1,101 жителів, церк.-прих. школа.
МИЧКА, с., Рівенський пов. Село в 1753 р. відступле-

но кн. Сангушком Любомирським.
105

МИХНІВКА, с., Ковельський пов., Хотянівська вол.,

над р. Турією. До кінця 19 ст. було малим містечком, не¬

далеко від Камінь-Каширського. В кінці 19 ст. було там

200 жителів і 32 дом., церква з 1635 р. В тому ж році

село, яке тоді звалося Филонів, тому, що належало до

волинського землянина Филона Яловецького, який зало-

жив там манастир, а при манастирі стрітенську церкву.

Місцеве населення називає Міхнівку „Великим містом”, а

манастир, який там був „номастиром” (Пам’ятники, Арх.

Київ. Ком., том 1, від стор. 1-7). Фелон Яловецький (або

Іловицький) належав до Луцького Братства (дивись

Луцьк) і був відомим як оборонець старого благочестія

від 1642 р. Був він тоді отруєним своєю жінкою католич¬

кою. В 1768 p. М. згадується в люстрації в 1842 р. — жи¬

телі містечка були виселені з причини спротиву відбуду¬

вати панщину, а містечко зовсім спльондрувано і навіть

це місце заорано. Манастирська маленька дерев’яна цер¬

ква з окремою від неї дзвіницею заховалася до 1933 р.

В цій церкві, під дерев’яною підлогою, заховалася до

цього року дубова труна з прахом Фелона Єловецького.

В 16 ст. був він ротмістром панцерних козаків. На віку

труни дві букви Ф і І. Сама оселя при цій церкві склада¬

ється з кількох домів, заселених жидами. В акті з 1637 р.

на підставі магдебурзького права, вільно було жидам осе¬

люватися (О. Цинкаловський. Життя і Знання, 1935 р. Се¬

ло Міхнівка).
МИШАКІВ, слобода, Рівенський пов., Селищанська во¬

лость, — 15 домів і 115 жителів.
МИШІВ, село, Володимирський пов., Грибовецька во¬

лость, 22 км. від м. Володимира, при річці Болотюсі і ма¬

лому ставі. В кінці 19 ст. було там 83 дом. і 675 жителів,

мурована церква, на місці дуже старої з початку 17 ст.,

стояла на горбку проти палат кн. Вишневецьких. Село М.

згадується в 1570 p., коли то належало до волинських

землян — Мишків, а від них М. перейшло до кн. Михай¬

ла і Олександра Вишневецьких. В 1577 р. княгиня Олек¬

сандра Вишневецька платила від М. за 12 дом. півлан.,
17	городників, а в 1583 р. від 24 димів, 7 город., 10 город.,

1 дорічного колеса і 1 попа.
В 1575 р. відомим в селі Мишові і околиці був піп

Андрій, який одночасно був двірським урядовцем і свя¬

щеником. На річці Болотюха був колись водяний млин.
106

Палац в Митові, на горищі якого О. Цинкаловський знайшов архів

польських повстань 1831 і 1863 pp. (ц)
В 18 ст. М. переходить до рук родини Чацьких, яка осе¬

лилася тоді в сусідньому містечку Порицьку. По повстан¬

ні в 1831 р. і 1863 р. куплено через банк Євдокією Чап-

ліною від своєї подруги Чацької. До села належав філь¬

варок Гутин, млин на р. Болотюха і старі дубові ліси, які

оточували село. На місці, де були палати кн. Олександри

Вишневецької, Чацький побудував ампіровий палац з зи¬

мовим садком, городом і парком. До вел. зем. власности

Чапліних належало там 507 дес. В селі М., на полях, був

1 курган і в молодому, грабовому, лісі велике курганове

цвинтарище (майже розоране). Під час будови млина,

викопано фрагменти посудин стяжкової (неолітичної)

кераміки і римський меч в ур. Гутин (Записки, О. Цинка¬

ловський, Волод. пов.).
МИШИН, кол., Луцький пов., Чаруківська вол., — 12

дом. і 91 жит.
МИШКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Заруденська вол.,

26 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 35 дом. і 275

жителів.
МЛИНІВ, м-ко, Лубенський пов., Млинівська вол., 15

км. від м. Дубна, над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там

120 домів і около 1,000 жителів, мурована церква з 1840 р.

на місці старої, дерев’яної, трьохкупольної, критої гонта¬
107

ми, з опасанням церкви, початкова школа від 1854 p., во¬

лость, 2 млини. Згадка історична під назвою Млинова, як

маєтності „пана Івана Монтовта” в акті з 1562 p., в скарзі

землянина Андрія Русина (Опис Акт. Книги Київ. Центр.

Архіву, № 2036, ст. 18, т. 43, 44; там же під № 2040 згадка

про М. з 1566 р. і під № 2040 з 1568 p.).
Перед тим М. згадується в ревізії луцького замку, ко¬

ли була тут городня „пані Якубової Монтовтової з Мли¬

нова і Пекалова” (Пам’ятники т. 4, від 2; ст. 74, 84, 108,

129, 140).
В 1580 р. згадується М. і інші місцевості з приводу

розпусного життя „пані Ганни Монтовтової” (Архів ЮЗР,
ч.	6, т. 1, ст. 111. Левицький М. Ганна Монтовт, „Київ¬

ська Старина”). В 1577 p. М. належало до волинського

землянина Ів. Чаплича Шпанованого, який платив з М. від
8	димів, а в 1583 р. від 4 димів, 2 город., 2 вальних коліс.

Частина М. належала до Прусіновських, які платили з 8

димів і 2 вальних коліс. В 18 ст., в уроч. „Огрудок” була

дерев’яна церква, на її місці збудовано муровану, яку обер¬

нуто в римо-катол. костьол.
По вимерті родини Монтовтів м-ко перейшло до гр.

Олександра Ходкевича, людини всебічно освіченої,

який, крім високих становищ генерала, сенатора і каште¬

ляна був хеміком, агрономом, поетом і любителем бібліо¬

філом. Розпровадив він тут великий сад, город, взірцеві

поля. Від 1824 до 1837 pp. священиком Млинівської цер¬

кви був Ст. Боговський, новомлинський козацький стар¬

шина з м. Глухова. До містечка належала неіснуюча те¬

пер оселя — містечко Муравиця.
За переписом 1911 р. в М. було 2,500 жителів, міщан¬

ська управа, поштова земська станція, пошта, телеграф,

акцизний дозір, 2-клясова школа, земський агроном, зем¬

ська амбуляторія, 2 лікарів, акушерка, аптека, 12 крам¬

ниць, гуральня, кооператива, реставрація, щомісячні яр¬

марки і горілчана крамниця. До вел. зем. власности Ход-

кевичів належало там 5,142 дес. В околицях м-ка часті

знахідки кремінних і камінних знарядь з неоліту.
МЛИНІВ, хут., Ковельський пов., Камінькоширська во¬

лость.
МЛИНІВКА, річка, Горохівський пов. Притока ріки

Липи. Випливає з-під села Мірків і, творячи стави в Го¬

рохові, Холинььві і Старославі, впадає до р. Липи.
108

МЛИНІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Бережецька вол.,
6	км. від Крем’янця, над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там
40	домів і 217 жителів, мурована церква з 1860 р. на місці

старої — неіснуючої, руїни бувшого там палацу і джерела

мінеральної води, знайдені там в 18 ст. Колись село нале¬

жало до кн. Вишневецьких (Архів ЮЗР, ч. З, т. 2, ст. 525).

В документах оселя ця часто виступає під назвою „Під-

лісецький млин” (Пам’ятники, Археолог. Комісії, т. 4, ч. 2,

ст. 218). В 1545 p. с. М. згадується в ревізії кременецько¬

го замку, як приналежне до нього, а в 1482 p. с. М. нале¬

жало до кн. Збаразьких (Архів Сангушків, т. 1, ст. 81).

Була там вже у 1593 р. церква, а село тоді належало до

кн. Маруши Збаразької, пані Василевої Загоровської, жін¬

ки брацлавського каштеляна. В місцевій церкві до кінця

19 ст. переховувалися презенти і інші документи, що тор¬

калися історії села. До 1545 р. село було малою оселею,

де було лише 8 домів і в документах згадується як підле-

сецький млин. В 1627 p. М. належали до Кременецького

старости і разом з Підлісцями платилося з них 70 флори¬

нів і 1 гріш податку. В 1583 р. село належало до Вишнев-

ця кн. Михайла Вишневецького, який платив від М. 5 ди¬

мів і 5 город. За переписом 1911 р. в с. М. було 339 жит.,

водяний млин (120,000 пуд. річного перемолу) і другий

водяний млин (6,000 пуд. річ. перемолу). До великої зем.

власности належало в М. 327 десятин.
МЛИНИСЬКА або МЛИНИЩЕ, с., Володимир, повіт,

Хотячівська вол., 28 км. від Володимира, над рікою Зах.

Бугом. В кінці 19 ст. було там 59 домів і 525 жителів. Уро¬

чища: Веленє, Чуб, Сельниця (на піскових полях), Ста¬

вища. На північ від села, на піскуватих полях відкрито

велике урнове цвинтарище з бронзової доби (т. зв. Лу¬

жицької культури, четвертий і п’ятий період розвитку).

Видобуто около 40 урн з перепаленими кістками і прикра¬

сами з бронзу і звірячих зубів. На тому ж селищі розко¬

пано два тілопальні прикриті великими посудинами урни

і приставки з лятенського періоду. (О. Цинкаловський, За¬

писки з Володимирщини. Музей НТШ у Львові і держав¬

ний музей у Варшаві).
МЛИНОК, річка, Пінський пов. Річка випливає з ве¬

ликого болота коло села Островська.
МНИШИН, с., Острозький пов., Бугринська вол., 28

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 57 домів, 811 жи¬
109

телів, дерев’яна церква з 1876 p., церк.-прих. школа від

1884 р. Згадується про село М. в 1570 p., коли то нале¬

жало до Івана Кірдея Мнишинського, який в 1577 р. пла¬

тив від 22 димів і 8 город.
МОВЧАНИ, село, Ст.-Костянт. пов. До великої зем.

власности належало там 252 десятин.
МОГИЛЯНИ, с., Острозький пов., Сіянецька вол. 14

км. від Острога, над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там

89 домів і 750 жителів, дерев’яна церква з 1794 р. і церк.-

прих. школа від 1882 р. В 1577 p. М. було селом острозь-

ких селян (землян), які платили з нього від 2 домів, З

город., а в 1583 р. від 1 дим., 6 город, і 3 підсудків. На

полях було в кінці 19 ст. понад ЗО курганів (В. Антонович

Труди 11 з’їзду 1901 p.). Село положене на захід від Ос¬

трога і правдоподібно прозвалося від великого кургано-

вого цвинтарища і великої кількості окремих, самітних

курганів-могил. Колись село належало до кн. Острозь¬

ких. В 1662 р. Анна Ходкевичева, жінка Кароля Ходкеви-

ча і дочка князя Острозького Олександра надала це село

єзуїтській колегії в Острозі. Після скасовання цього орде¬

ну М. перейшло до М. Яблоновського й до Антропових.

Земля тут дуже врожайна, добрі луги над Горинню і ве¬

ликі ліси. Селяни досить заможні і бували на ярмарках

досить часто в Острозі.
МОГИЛІВКА, річка, Звягельський пов., права прито¬

ка ріки Случі. Річка випливає з лісів під с. Могилянкою,

перепливає через село Катеринівку, оселю Куку, і під се¬

лом Могильник впадає до р. Случі, довжина 16 км.
МОГИЛІВКА, с., Звягельський пов., Сербська волость.

В кінці 19 ст. було там 12 домів і 47 жителів.
МОГИЛКИ — групи могил або курганів від кількох

до кількасот, переважно малих — від 1—1 гА м. високих

горбків, які трапляються на полях, а тепер переважно в лі¬

сах і на невжитках. З огляду на використовування щораз

то нових обширів землі, кількість окремих могил і цілих

цвинтарищ щораз то зменшується. Є то переважно па¬

м’ятники слов’янських похоронень (групові кургани).
МОГИЛЬНА або МОГИЛЬНЯ, с., Звягельський пов.,

Сербська вол., 14 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там

38 домів і 206 жителів. Належала колись до Звягельської

волості. На початку 17 ст. було там 13 тяглих людей і 5

підсудків.
110

МОГИЛЬНА, уроч., Пінський пов., під с. Бродницею

і під самим містом Пінськом.
МОГИЛЬНА, село, Пінський пов., Плотницька вол.,

недалеко від місцевосте Гайдамаччина, де збиралися пле-

саки і де була пристань їх човнів.
МОГИЛЬНО, с., Володимирський пов., Вербська вол.,
9	км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 135 домів
і	669 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. В 1545 p., як то

подає ревізія володимирського замку М. належало до Іва¬

на Сонтановича, волинського землянина, і в 1570 р. до

Миколая Дорогостайського. В 1577 р. побір платили Зда¬

на Ковальська від 15 димів на півланках і 4 городи та

Микола Лушковський від 11 димів, 1 дорічного колеса,
4	городи, 12 город, від шинку горілки і пива і від гону

горілки. До великої власности в 1911 р. належало в М.

274 десятини. Село М. положене в басейні р. Турії на піс¬

куватих грунтах. В околиці села було в кінці 19 ст. 15

курганів. Відомі знахідки сокирок з вапняного пісковика

(В. Антонович, Труди 11 з’їзду 1901 p.).
МОГИЛЬСЬКА ДОРОГА, Пінський пов., в околиці се¬

ла Брідниця (Пісцева книга Пінського і Клєцького кня¬

зівства. Вил. Арх. Ком.).
МОИСІЇВКА, с., Звягельський пов., Сербська вол., 25

км. від Звягеля. В 1911 р. було там 294 жителів, німецька

початкова школа, 1 крамниця і паровий млин (7,000 пуд.

річного перемолу).
МОЙСЕЄВО або МОЙСІЇВО — двір згаданий в Луць¬

ку, в Пам’ятниках Археолог. Ком., т. 4, ч. 2, ст. 186.
МОКВИН, с., Рівенський пов., Березнянська вол., 81

км. від Рівного, над р. Случчю. В кінці 19 ст. було там

247 дом. і 1,649 жит., мурована церква з 1848 p., початкова

школа. В половині 19 ст. було там 136 хат і 762 жителів.

Був там також мурований дім поміщика В. Валєвського,

каплиця, коршма і багато мурованих селянських домів.

Були також водяні млини на р. Случі і на Шерехові. Згад¬

ка про М. з 1545 і 1595 pp., коли то село це належало до

кн. Богуша Федоровича Корецького, луцького і брацлав-

ського старости, пізніше перейшло до землянина волин¬

ського Олександра Сімашки, брацлавського каштеляна.

В 1583 p. М. належав до Федора Кадяновича Чаплича-

Шпановського, який платив від М. за 20 дим., 6 город.,
4	город. В 1631 р. містом володіли Даниловичі, пізніше
111

Любомирські, Перебуховські і Валєвські (Архів ЮЗР, ч.

З, т. 1, ст. 103). За переписом з 1911 р. в М. було: 1,755

жителів, одноклясова школа, 1 крамниця, фабрика карто¬

ну і паперу (160,000 руб річного продукту). До вел. зем.

власности Понінських-Валєвських належало там 5,000 дес.
МОКИЇВКА або МОКИЇВЦІ, с., Заславський пов., Суль-

жинська вол., 17 км. від Заслава, над р. Понорою. В кінці
19	ст. було там 212 домів і 1,386 жителів, дерев’яна церква
з	1776 p., церк.-прих. школа. Село згадується в 1583 p.,

коли то належало воно до кн. Михайла Заславського, який

вносив від 4 димів, 2 город., 2 гор. В 1601 p., як подавали

луцькі возні село це було сплюндроване татарами в 1589

р. (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 291 — дивись с. Білів того ж

повіту). Пізніше село перейшло до кн. Сангушків, а від

них до Потоцьких.
МОКЛАКИ, село, Звягельський пов., Емельчинська во¬

лость, 52 км. від Звягеля. В половині 19 ст. було там 128

селян і 1,192 дес. селянської землі, що належали тоді до

Емельчинської вол. Уварових. На початку 20 ст. було там

117 домів і 600 жителів. Коло села, на полях, около 100

курганів (В. Антонович. Труди 11 з’їзду 1901 p.).
МОКЛАНСЬКА оселя, Звягельський пов., Емельчин¬

ська вол. В кінці 19 ст. було там 146 селян і 840 дес. се¬

лянської землі (26 орендних хат належало до Уварових).
МОКРА, слобідка, Рівенський пов., 15 км. від села

Губкова, Селищанська вол. На початку 20 ст. було там
22	доми і 87 жителів.
МОКРА ВОЛЯ, с., Острозький пов., над р. Горинню,
З	км. від с. Земелянці. В кінці 19 ст. було там 71 дворів
1	479 жителів, дерев’яна церква, Воскресенська з 18 ст.
МОКРАНИ, с., Кубринський пов., 25 км. від м. Диви¬

на, 1,547 жителів. Колись була там поштова станція на

шосі з Берестя до Києва, 52 км. від Берестя.
МОКРЕ, с., Лубенський пов., Варковицька вол., 15 км.

від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 76 домів і 472 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1885 р. на місці старої з 17 ст.

М. згадується в 1545 p., як власність землян Мокренських.

В 1583 p. с. М. належало до волості міста Дубна кн. Кос¬

тянтина Острозького, який платив від 12 димів, 4 город.,
2	підсудків. За Кольбушівською угодою відступлене в 1753

р. кн. Сангушком Любомирському.
112

МОКРЕ, с. Пінського пов. (часом в польських доку¬

ментах виступає під назвою Мокше).
В другій половині 19 ст. було там 159 жителів, 1,683

дес. землі, поштова станція на тракті з Пінська до Рівного,

волосна управа. До Мокранської волості належали тоді

села: Вілька-Конотоп, Франкопіль, Семеховичі, Потапо-

вичі, Дольськ (разом було там 790 жителів).
МОКРЕ, с., Звягельський пов., Жолобенська вол., ЗО

км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 107 дом., 611 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1571 p., гуральня. Село належа¬

ло до берездовського ключа Яблоновських. За переписом

1911 р. до великої земельної власности поміщика Комаро¬

ва належало там 800 дес. Село при джерелах Гнилого

Рову (Пам’ятники, т. 4, ч. 2, ст. 200-205).
МОКРЕЦЬ, с., Заславський повіт, Заславська волость.

В кінці 19 ст. було там 93 доми і 671 жителів, дере¬

в’яна церква з 1870 p., на місці бувшої там старої, церк.-

прих. школа від 1876 р. В 1534 р. село належало до кн.

Кузьми Івановича Заславського (дивись Мокрець).
МОКРЕЦЬ, с., Володимирський пов., Вербська вол.,
23	км. від Володимира на північ, при шосі, а перед тим

при старому тракті з Володимира, через Ковель до Пін¬

ська. В кінці 19 ст. було там 141 домів і 604 жителів, де¬

рев’яна церква від 16 ст., на її місці тепер нова, школа

церк.-прих.
В 1545 p., за ревізією володимирського замку, нале¬

жало до князя Андрія Козіки, який був зобов’язаний за¬

безпечувати і ремонтувати в’їздову вежу замку володи¬

мирського. В 1570 р. кн. Настазія Козичина платила з міс¬

та від 10 дворищ, 7 город., а в 1577 р. Димитрій Козіка

платив від 14 димів, 5 город., 5 город. В 1583 p. М. нале¬

жало до Козіни. Маєтність ця однак в 1534 р. належала

до кн. Кузьми Івановича Заславського (Архів Сангушків,

т. З, ст. 456), (Архів ЮЗР, ч. 4, т. 1, ст. 65). Село Мокрець
з	присілками, в 19 ст. перейшло до гр. Ронікерів і зали¬

шилось в їх володінні аж до 1939 р.
На полях, при тракті Володимир-Ковель і в лісах кіль¬

ка курганів (О. Цинкаловський. Записки з Володимирщи-

ни). В цьому селі провів свою молодість Анатолій Довго-

польський, артист і балетмайстер модерного танцю, який

виступав в Америці і краях Західньої Европи. Розстріля¬
113

но його в 1943 р. разом з дружиною в рівенській тюрмі

на Волині.
МОЛИНКІВ, с., Володимирський пов., Грибовидька

вол., над р. Бугом (західним), ЗО км. від Володимира.

В кінці 19 ст. було там 63 доми і 468 жителів, дерев’яна

церква з 17 ст., де до 1914 р. заховалася частина архіву

і рукописних книжок з 15-16 ст. (О. Цинкаловський, За¬

писки Володимирщини). Село М. згадується в 1577 p., ко¬

ли то воно належало до литовського замку кн. Михайла

Чарторийського, який платив з М. від 5 домів ланових,

1 дому на півланках і 4 городників. В 1583 р. побір платив

Богуш Мєшковський з „Імєнія закупного” Молникова

від 9 димів, 3 город., З комірн. В 14 і 15 ст. оселі вздовж

р. Бугу в володимирському князівстві належали до одно¬

го з найстарших і багатших волинських родів Корчаків

і тоді М. належав до цієї родини. Село розляглося на ви¬

сокому березі р. Бугу, на якому розтягались довгі річища

і озерця з пісковатими берегами. Одно з таких малодо¬

ступних озер зветься „Звіринець”. На піскових надмах

знахідки кремінних знарядь з періоду неоліту. В прикрих

урвищах р. Бугу часто знаходять кістки і зуби мамутів.

На високому, вкритому лісом березі, проти села Голуб’є

кілька курганів, які там називають „Турицями” (неолітич¬

на культура лійковатих посуд).
МОЛОДЬКІВ або МОЛОДКІВ, МОЛОДЬКІВ ОСИЧ-

НИЙ, с., Звягельський пов. Піщивська вол., 14 км. від

Звягеля. В кінці 19 ст. було там 120 домів і 620 жителів,

початкова школа. За переписом 1911 р. в М. було 875 жи¬

телів, земська випозичальня сільсько-господарських ма¬

шин, сільський склад селекціонованого насіння і позичко¬

ва каса. На полях М. 6 курганів і на одному з них 6 камін¬

них хрестів (В. Антонович, Труди 11 археологічного з’їз¬

ду 1901 p.). Згадка про місто М. в 1577 p., як про село,

яке належало до корецького замку і за яке платили місце¬

ві земляни від 7 димів і 3 город.
МОЛОДКОВА, с., Звягельський пов. — див. Дідовичі.
МОЛОДЬКІВ або МОЛОДКІВ, с., Крем’янецький пов.,

Білозірецька вол. 53 км. від Крем’янця, при ставі, який

там творить притока річки Буглівки. В кінці 19 ст. було

там 164 доми, 964 жителів, дерев’яна церква з 1784 р. на

місці старої, церк.-прих. школа від 1876 р. За переписом

1911 р. до вел. зем. власности поміщика Лопатіна належа¬
114

ло в М. 446 дес. В домі поміщика переховувалися портре¬

ти родини Виговських (Іван Виговський з жінкою і ін.).
МОЛОДАВА або МОЛДАВА, с., Лубенський повіт,

Варковицька вол., 16 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було

там 197 домів і 1,221 жит., дерев’яна церква з 1885 р. на

місці старої з 1758 p., де була попередня церква з 16 ст.

Згадується М. в 1561 р. під назвою села Молодовського

в скарзі землянина Михайла Мишки про грабіж коней

людьми кн. Острозького (Опис актової книги Київ., Центр.

Архіву, № 2035, ст. 28, п. 22). За переписом 1911 р. до

вел. зем. власности в М. належало 140 дес. Недалеко від

села, коло села Мокре, 1 курган, на грунтах М. знайдено

„стару сокиру” і 2 чавунні гармати.
МОЛЧИЦІ або МОЛЬЧИЦІ, с., Пінський пов. Село не¬

далеко від ріки Стиру. В 1554 р. була то власність князів

Чарторийських.
МОНАСТИР, уроч., Володимирський пов., на острові

ріки Лугу, в селі Яневичі Грибовицької вол. Знайдено там

енколпіон. (О. Цинкаловський, Записки, Володимирщина,

1931 p.).
МОНАСТИРОК, уроч., Лубенський пов., Княгининська

волость.
МОНАСТИРОК або ПУТЯТИ, Острозький пов., два

км. на південь від Острога, на тереновому схилі над р.

Горинню. Було там в кінці 19 ст. 15 хат. Оселя належала

колись до князів Острозьких, віддана пізніше в оренду

Кармелітам Анною Ходкевичевою. Оселя ця була оточена

валами. В 1794 р. царський уряд сконфіскував цю оселю.

В кінці 19 ст. оселя належала до гр. А. Блудової.
МОНАСТИРИЩЕ, урочище на р. Горинь, в Рівенсько-

му повіті, 3 км. від м-ка Степань. Був там колись манас¬

тир від непам’ятних часів. В 1627 р. в описі цього манас¬

тиря згадується, що ніхто не пам’ятає, хто і коли заложив

цей манастир. Відомо тільки, що в 1572 р. був в цьому

манастирі ігуменом Сильвестер і що до манастиря нале¬

жали села Віски і Монастирка, а також озера Черужин-

ське і Бичище та дві сіножаті. Манастир користав з де¬

сятини степанських ланів, 12 відер меду і підзамкових

склепів. Села Мидські і Вілька мусіли упорядковувати

цей золотолинський манастир. Манастир, як видно з йо¬

го опису, був дерев’яний з двома престолами: Св. Михай¬

ла й Юрія. В цьому манастирі часто перебували владики
115

і митрополити. Зверхником манастиря в 1572 р. був ігу¬

мен Сильвестер — Ісаак Степанський, який брав живий

уділ в Берестейському Соборі (під час запровадження

церковної унії. В 1599 р. Митрополит Лука рівнож був

на Берестейському соборі. В 1603 р. Єремія — митропо¬

лит пелагонський владика мукачівський, а в 1620 р. Ісаак

Боришкович, владика луцький і острозький були зверх-

никами Золотолинського манастиря).
МОНАСТИР або МОНАСТИРОК, т. зв. „Чесний Хрест”

при оселі „Чесний Хрест”, над рікою Лугом у Володимир-

ському повіті. Манастир вже у 11-12 ст. і згадується під

час розграничень володимирського і белзького князів¬

ства.
МОНАСТИР, МОНАСТИРЕЦЬ, МОНАСТИРИЩЕ, наз¬

ви, які виступають для окреслення окремих урочищ, над

річками та серед непрохідних боліт і на горах.
МОНАЧИН, с., Старокост. повіт, в західній його час¬

тині, над великим 10 км. ставом. В кінці 19 ст. було там

299 домів і 1,730 жителів, дерев’яна церква з 1747 р. на

місці тепер неіснуючої старої, початкова школа, 3 овоче¬

ві шкілки, водяний млин і вітряк. Село згадується в 1583

р. як власність князя Андрія Вишневецького, який платив

від М. за 10 домів ринкових (з чого видно, що було це

містечко), 27 домів вуличних, з 27 півланків, 13 убогих

хат, 4 ремісників, 1 дорічного колеса. В 18 ст. м-ко Мо-

начин тратить своє „міське право”, а в 19 ст. село М. на¬

лежало до Францішка Мошинського, пізніше до Лєдухов-

ських.
МОНЕВИЧІ або МОНЄВИЧІ, с., Луцький пов. Було

це село церковне, колись належало до Луцького замку

(Пам’ятники Київ. Арх. Ком., т. З, ч. 2, стор. 20, 21, 161).
МОНЬКИ, с., Старокост. повіт, Чернилівська волость.

Село над безіменною притокою р. Случі.
В кінці 19 ст. було там 72 доми і 545 жителів, водяний

млин, каплиця. До 1889 р. належало до Новаковських, а

в 1911 р. 214 десятин належало там до поміщика Мілові-

дова.
МОНЯТИН або МАНЯТИН, с., Звягельський пов., Бе-

роздівська вол., 33 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там

149 домів і 824 жителів, початкова школа, вітряк. Село

М. згадується в 1577 p., коли то належало до кн. Костян¬

тина Острозького, який платив з нього за 2 дими на дво¬
116

рищах, 6 дим. на чверть дворища і 7 город., а в 1583 р.

від 20 димів і 2 город.
МОРАЧІВКА або МАРАЧІВКА, с., Заславський повіт,

Хоровецька вол., 40 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було

там 119 домів і 669 жителів, початкова школа від 1882 р.
МОРВ’ЯНІВКА, кол., Рівенський пов. (дивись Мора-

новка).
МОРОЗІВКА, с., Звягельський пов., Корецька волость.

В кінці 19 ст. було там 143 жителів і 615 десятин селян¬

ської і 416 двірської землі. Село колись належало до ко-

роцького ключа кн. Чарторийського.
МОРОЗОВИЧІ, с., Володимирський пов., Грибовиць-

ка вол., 22 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там

37 домів і 316 жителів, дерев’яна церква, нова, на місці

дуже старої, з якої переховалася відома рукописна „Мо-

розовицька Євангелія” та інші книжки і документи. Цер¬

ква тепер неіснуюча. В селі був колись вітряк і пізніше по¬

чаткова школа. На південь від села розлягається велика

заросля, колись вкрите дубовим лісом, урочище „Вовчок”,

в якому за оповіданням старих людей була „вовковня” та

інші звірі і птиці. З боліт і озер Вовчка випливає ріка

Вовчок, яка впадає в уроч. Сависька або Ставища до

р. Бугу (західнього). Колись на Вовчку був фільварок

Г утовських.
МОРОЗІВСЬКА СЛОБОДА, оселя, Рівенський повіт,
5	км. від с. Погорілівки.
МОРОЧНО, с., Пінський пов. Село положене над ве¬

ликим болотом Морочне, а на ньому урочище Городище.

Через ці болота і багна в 15-16 ст. проходила границя між

пінським і столинським князівством. Як оповідають старі

люди через це болото Морочне був колись дерев’яний

міст або дорога виложена з круглих стовбурів (Рев. пущ

і перех. звір. Труди Виленської Арх. Комісії). Село Мо-

рочно в 16 ст. належало до роду Домановичів.
МОРУН, м-ко, Заславський пов., тепер неіснуюче, бу¬

ло на тому місці, де тепер село Сморщки, при старому

тракті до м. Бердичова. В селі до 1911 р. заховалося го¬

родище, на якому під час земних робіт знаходять багато

людських кісток (дивись село Сморщки, Заславського по¬

віту).
МОСКВИТЯНКА, с., Заславський повіт, Любанська во¬

лость, 46 км. від Заслава, при р. Білці. В кінці 19 ст. було
117

там 68 домів і 474 жителів, дерев’яна церква з 1786 р. —

Миколаївська. До села належав хутір в уроч. Курганівка.

Село правдоподібно отримало свою назву від часів на¬

дання його особі, яка походила з великого князівства

Московського. Виходців з того князівства називали у Ве¬

ликому Литовському Князівстві Московитянами. Так на¬

приклад називали на Волині і Поліссі кн. Андрія Курб-

ського і усіх, хто разом з ним емігрував до Вел. Кн. Ли¬

товського. Село колись знаходилося в ур. Селище і по

перенесенні його на нове місце правдоподібно отримало

в залежності від його нового господаря, російського по¬

ходження, Москвитяка. В 16 ст. литовські війська, а в то¬

му і війська великого литовського гетьмана кн. Костян¬

тина Острозького мали осадити на Волині частину поло¬

нених, яких припровадили зі собою. Село М. довший

час належало до гетьмана польського Жолкевського, а

пізніше до його родини. За переписом 1911 р. в с. М. до

вел. зем. власности належало 384 десятин. На полях села
4	кургани.
МОСКАЛІВНА, с., Звягельський пов., Кустинська вол.,

98 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 508

жителів. Селянської землі було 354 дес., двірської 329

дес., в селі дерев’яна церква з 1791 р. Село в 16 ст. нале¬

жало до князів Острозьких. В 19 ст. до Гуляницьких і

Конопацьких.
МОСКАЛІВНА, с., Крем’янецький пов., Білозірецька

вол., 60 км. від Крем’янця. Колись село знаходилося на

австрійській границі. В кінці 19 ст. було там 148 домів

і 1,020 жителів, дерев’яна церква з 17 ст. (1759 p.), церк.-

прих. школа від 1870 р. В 1570 p. М. належало до Степана

Шумського. В 1582 р. згадується, як маєток князя — во¬

єводи Троцького (А. Курбський, Пам’ятник, т. 2, стор.

121-122). В 1583 р. власність Івана Осинського, який пла¬

тив від М. за 22 доми, 6 город, 2 вальних коліс, 2 фолюші.

В другій половині 19 ст. М. належало до царського пол¬

ковника гвардії Миколая Тєплякова. В 1911 р. до вел.

зем. власности в М. належало 314 дес.
МОСКАЛІВНА, с., Крем’янецький пов., Ямпільська во¬

лость, 55 км. від Крем’янця. Село над рікою Колина. В кін¬

ці 19 ст. було там 78 домів і 551 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1887 р. на місці старої з початку 17 ст. В 1583 р.

М. належала до кн. Володимира Збаразького, в 19 ст. до
118

гр. Красицького і кн. Сапігійни. За переписом 1911 р.

в М. до вел. зем. власности належало там 181 дес.
МОШКІВЩИНА, оселя, Лубенський пов., Млинівська

вол., 26 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 20 домів

і 301 жителів.
МОСТИ, с., Лубенський повіт, Будерозька вол., З км.

від с. Буща і 37 км. від Дубна, над притокою Вілії р. Зби-

тенкою і над великим ставом. В кінці 19 ст. було там 12

домів і 120 жителів, парова гуральня, водяний тартак, який

переробляв першорядні матеріяли з околишніх лісів, що

оточували з усіх сторін оселю Мости. Була там також

фабрика смоли. Часті знахідки кремінного знаряддя з пе¬

ріоду неоліту (О. Цинкаловський, Записки).
МОСТИ, слобода, Луцький повіт, Осовська вол. На

початку 20 ст. було там 10 домів і 66 жителів.
МОСТИЩЕ (ФУТР), хутір, Володимирський повіт,

Крименська вол. В кінці 19 ст. було там 11 домів і 66 жит.
МОСТИЩЕ, с., Ковельський пов., Хотяшівська вол.,
58	км. від Ковля, напроти села Михновки. Урочища на

грунтах села: Баранівщина, Барківський острів, Княжий

острів, Скочище, Щировщина. В кінці 19 ст. було там

76 домів і 321 жителів. В 1583 р. село належало до м-ка

Вижви, кн. Андрія Курбського, за які разом з оселею

Боновим платив він від 10 димів і 1 ремісника (Пам’ят¬

ники кн. Курбського і Архів ЮЗР, т. 4, ч. 1, додатки).
МОСУР, с. (два села — Старий і Новий Мосур), Ко¬

вельський пов., Любомельська вол., пізніше Голобська,

5 км. від містечка Голоби, на південний захід від Мель-

ниці. Колись була це власність луцького замку (Пам’ят¬

ники). Мосур постала від великої кількости шляку, який

викинуто з печей димарок (Київ. Археологічна Комісія,

т. 4, ч. 2, ст. 172, 185). В кінці 19 ст. в селі Мосурі Новому

було 48 домів, 331 жит. і на колонії тієї ж назви 31 домів

і 92 жителів. В Мосурі Старому — 47 домів і 327 жителів,

на колонії — 12 домів і 52 жит. В 1545 р. села ці нале¬

жали до князя Івана Путяти, що перейшли до нього в 1488

р. від Федьки Шиловича. Від князя Путяти в тому ж 1545

р. до родини Сімашків, а від них до Івана Олехновича

Борзобогатого-Красенського (Опис актів книги Київ. Цен¬

трального Архіву, № 2038). В 1595 p. М. належало до

Евстахія Воловича Литовського канцлера, який віддав

в застав це село свому брату Григорію Воловичу.
119

В 1570 p. М. разом зі селом Дорошином належало до

Троцького повіту і в 1577 р. від М. вносить податок За-

харій Лагодовський від 14 димів, 4 городів, 3 рудних ко¬

ліс, 3 лучних коліс по 6 грошів. В 1583 р. Антін Єловиць-

кий платив з містечка Мосура від 4 домів ринкових, 8 до¬

мів вуличних і 4 нужденних хат, 1 вального колеса, 1 попа,

а з села Мосури від 7 домів і 7 город. В 16 ст. була там

дерев’яна церква.
МОСУР або МОСУРНЯ, с., Володимирський пов. Ко-

ритницька вол., 37 км. від Володимира. Село положене

серед великих лісів і боліт в північно-західній частині

пов., на північ від так званих стенжарицьких лісів, на піс¬

куватих заболочених теренах. В кінці 19 ст. було там 120

домів і 681 жителів, дерев’яна церква, невідомо коли і ким

збудована. В архіві переховуються книжки і документи
з	17 ст. На піскових надмах, на північ від села знайдено

дві камінні булави з просвердлинами, кремінні сокирки,

скробачки, кілька черепків лійкуватих посудин шнурової

кераміки, велику кількість залізного шляку.
МОТИЛІВКА, оселя (група домів) в Збаразькому пов.,

коло села Чернахівці.
МОТІВ, оселя, Володимирський пов. До великої зем.

власности в 1911 р. належало там 115 дес.
МОТОВЩИНА, уроч. в Лубенському пов., недалеко

від м-ка Олики.
МОТОВИЛІВКА, с., Звягельський пов., Любарська во¬

лость, над р. Каранькою, притокою ріки Случі (Архів ЮЗР

ч. 6, т. 1, ст. 291).
мотоль, м-ко (в документах Мотоля, Мотиль), по¬

ложене над р. Ясьолдою, на північний захід від Пінська.

Назва ця походить від слова мотати — місце де помота¬

ні водяні шляхи, трудні для подорожуючих, на старому

тракті з Володимира через Пінськ до Пружани р. Ясьол¬

дою. Містечко це положене над озером цієї назви, на во¬

дяному шляху до Огинського каналу — добре було ві¬

домим плисарям волинського Полісся, якою то дорогою

передоставалися вони до ріки Щари, а з неї до Німану

та Городна. В кінці 19 ст. було в Мотолі 2,149 жителів

і дерев’яна церква. В м-ку Мотолі було колись староство,

яке належало до Михайла Огинського, Волинського воє¬

води. Перед тим село М. належало до Київської Печерської

Лаври (Архів ЗЮР, ч. 1, т. 1, ст. 387, ч. 13, т. 1, ст 79).
120

МОТРИНКИ, село, Старокостянт. повіт, Красилівська

волость, 16 км. від Ст. Костянтинова, на пів.-схід від Куз-

мина, при старому тракті Старокостянтинова до Проску¬

рова. В кінці 19 ст. було там 89 домів і 632 жителів, муро¬

вана церква з 1791 p., церк.-прих. школа від 1891 р. В 1583

p. с. М. входило до складу ординації кн. Острозьких і на¬

лежало до Кузьминської вол. В 1593 р. спустошене тата¬

рами, в 1753 р. на підставі т. зв. Кольбушівської угоди по¬

дароване князями Сангушками Каролю Шидловському.

В 1911 р. до великої зем. власности належало там 261 дес.
МОШКІВ, оселя, Лубенський повіт, Малинська вол.,
20	км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 22 доми і 259

жителів, дерев’яна церква з 1870 р. на місці старої. В 19

ст. була там фабрика плугів і потрійних рал. За перепи¬

сом 1911 р. до вел. зем. власности належало там 126 де¬

сятин. В 1583 р. село належало до Жорнова кн. Костян¬

тина Острозького, який платив від М. за 4 дими, 5 город.,
5	підсудків і 1 дорічного колеса.
МОШОНКА, уроч., Луцький пов., в околиці м-та Ро-

жищ.
МОЧУЛИЩЕ, село і кол., Рівенський пов., Дубровиць-

ка вол., 147 км. від Рівного, над малим потоком р. Горині.

В кінці 19 ст. було там 48 домів і 231 жителів.
МОЧУЛКИ, кол., Рівенський пов., Клеванська вол., 35

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 82 доми і 738 жи¬

телів, євангельський дім молитви, оліярня.
МОЧУЛКИ, с., Володимирський пов., Новодвірська

вол. В кінці 19 ст. було там 24 доми і 154 жит. Згадка

про М. в 1570 p., коли село належало до Михайла Дялин-

ського і за яке в 1577 р. Хведір Дялинський платив за
4	доми.
МОЧУЛИНКА, або МОЧУЛЬКА, річка. Пропливає во¬

на через с. Литовеж і впадає від півночі до р. Бугу. В 1914

р. був на цій річці водяний млин (О. Цинкаловський, Ма-

теріяли до археолог. Володимирського пов. Записки НТШ,

№ 154).
МОЧУЛЯНКА, оселя, Рівенський пов., Селищанська

вол. — 15 домів і 73 жителів.
МОЩАНА, в документах МОЩЕНЕ, МОЩА, МОЩЕ¬

НА, Ковельський повіт, Старокоширська вол., 8 км. від

Ковля. В кінці 19 ст. було там 84 доми і 543 жителів,

дерев’яна церква з 18 ст., церк.-прих. школа. Згадується
121

в 1583 p., коли то належало до маєтків кн. А. Курбського,

який платив з М. від 17 ланів, 1 ремісника, 2 боярів. За

люстрацією 1628-29 pp. М. належало до Ковельського ста¬

роства, сума „провенту” (доходу з сільського господар¬

ства рівнялася 410 зол. 27 грошей і 9 дом. Яблоновський,

Люстрація 103 і 167, Пам’ятники Курбського, т. 1, ст. 246,
263,	216). Село це в 1543 р. перейшло від королеви Бони

до кн. А. Курбського, а по його смерті в 1583 р. до кн.

Сангушки. В 17 ст. належало до гр. Вацлава Лєщинського.

До 1914 р. в місцевій церкві переховувався дзвін, званий

тут „Субітник” з датою 1670 р. За переписом 1911 р. до

вел. зем. власности належало там 170 десятин.
МОЩАНИЦЯ, с., Рівенський пов., недалеко від м-ка

Дубровиці (колись в Пінському пов.).
МОЩАН, МОЩОНЕ, с., Рівенський пов., Тучинська

вол., 43 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 24 доми

і 319 жителів.
МОЩАНИЦЯ ВЕЛИКА, с. Лубенського пов., Буде-

разької вол. 25 км. від Дубна, над р. Збитенкою. В кінці

19 ст. було там 280 домів і 2186 жителів, дерев’яна церква
з	1880 р. на місці старої невідомо коли і ким збудованої,

церк.-прих. школа. Село положене в горбковатій околиці,

серед овочевих садів і городів, які дають місцевим селя¬

нам значний заробіток, крім того розвинуте там гончар¬

ство. Селяни часом мають оригінальні прізвища: Татарин,

Кочубей, Козак і т.д. Є то оселя дуже старожитня, яка

входила до маєтків кн. Острозьких. Однак згадку про М.В'.

маємо вже з 1444 р. в рішенні суду справи сіл Ступна

і Мощаниці між Канцлером Федьком і Данилом Волоши¬

ном. (Архів Сангушків, т. 1, ст. 41, 42). Місцева легенда

згадує, що населення села прийшло сюди з Поділля. Після

Кольбушівської угоди село М. отримав Любомирський,

а в 1775 р. перейшло воно до Дунін-Кавицьких. З околиць

села походять численні археологічні пам’ятки як з нео¬

літу і бронзової доби, так і з римської і раннього серед¬

ньовіччя. До великої власности в Мощаниці Старій і Новій

належало в 1914 р. 1,246 дес. На грунтах села знайдено

около 260 камінних і кремінних знарядь і скарби монет.
МОЩАНИЦЯ МАЛА, с., Лубенський пов., 20 км. від

Дубна, село при річці Збитенці. В кінці 19 ст. було там

93 доми і 1,013 жителів, дерев’яна церква від 1866 p., на

місці старої з 16 ст. Село згадується в 1563 р. в позові
122	. 1 Д

Каштеляна Григорія Ходкевича в справі села Мощаниці

Малої і інших сіл. (Опис актів книги Київ. Центр. Архіву

№ 2037, ст. 10, т. 16). Село ММ. з присілком „Солтанівка”

колись належало до кн. Солтанів, від них перейшло до

лубенського замку, а в 1748 р. входило у склад мізоць-

кого ключа. На грунтах села слідуючі урочища: Папорот-

ня, Попова гора, Верхові Колодянки, Поповиця, Білаше-

виця, Попові Води. В 1583 р. кн. Костянтин Острозький

платив від М.М. як приналежної до Дубна за 12 димів,
4	городи, 8 димів і 6 городів, 1 дім і 1 город. До великої

зем. власности в с. М.М. належало 320 десятин. За відо¬

мостями В. Антоновича на грунтах села знайдено робітню

кремінного і камінного знаряддя, крім того около 50 ка¬

мінних знарядь, як сокир, ножів, вістря, глиняні пряслиці

і срібна римська монета імп. Андріяна. (Труди 11 археол.

з’їзду, 1901 p.). Численні камінні і кремінні знаряддя знай¬

дено автором на полях цього села.
МОЩАНИЦЯ с., Острозький пов., Сіянецька вол., при

старій дорозі з м-ка Гощи до Острога, 14 км. від Острога,

при малій притоці р. Горині. В кінці 19 ст. було там 109

домів і 784 жителів, дерев’яна церква з 1785 р. — Троїць¬

ка, з такою ж дзвіницею, початкова школа від 1884 р.

Згадується с. М. в 1545 р. в описі луцького замку (Па¬

м’ятники т. 4, від 2, ст. 127). В 16 ст. село М. належало

до кн. Острозьких. В 1622 р. княгиня Острозька Анна

Алоїза подарувала це село колегії єзуїтів в Острозі. Крім

цього села Анна Алоїза надала також і інші села в Лу¬

бенському повіті, цілий княгиненський ключ з 7 селами.

В 1772 р. по забороні єзуїтського ордену,- Мощаниця

з селами Могиляни, Волосківці, Кургани переходить до

Яблоновських, які продають М. Антроповим. Село М.

було великим, положеним на двох горбках, по обидвох

сторонах невеликої річки і оточені великими сіножатями.

Була там колись резиденція кн. Яблоновських. На горі ще

до 1914 р. видно було вали і рови чотирокутного укріп¬

лення замку, на якому ростуть вікові дерева. Сліди дру¬

гого замчища, або городища в самому селі. З-під гір

вибивають там джерела, які засилюють малий потік. В се¬

лі бровар і гуральня. Взагалі село М. досить заможне, а

селяни годують худобу, коней, птицю і багато овець. Зі

східньої сторони села була німецька колонія, яка звалася

„Трюнталь”, де продукували відомі зі свого смаку го-
123

ландські сири, які відсилали до Києва. Був там євангель¬

ський дім молитви, пастор і початкова школа. В урочищі

„Дідова гора”, де перебував колись розбійник і кривдив

людей, з бігом часу оселився він тут, як дід-пустельник.

(Пам’ятники, Київ. Археол. Ком. т. 4, ч. 2, ст. 127). За

даними Трудів 11 археол. з’їзду (1901) в с. М. було два

городища і 5 курганів.
МОЩАНКА, кол., Володимирський пов., Вербська во¬

лость — 16 домів і 101 жителів.
МСТИШИН, с., Луцький пов., Полонська вол., 13 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там в селі 50 домів і 304

жителів і в оселі 28 домів і 178 жителів, дерев’яна церква

з 16 ст., млин. В документах виступає під назвою Омсти-

шин (Архів ЮЗР, ч. 1, т. 1, ст. 102 і ч. 6, т. 1, ст. 73, 74;

Пам’ятники, т. 4, ч. 2, ст. 109). В 1570 p. М. належало до

кн. Олександра Чарторийського, в заставі у подкоморої

Луцької Харлинської, котра платить від Мстишина і Пул-

чапова від 26 димів, 14 город, 4 комірників, 1 вального

колеса, 1 попа і 2 боярів. За переписом 1911 р. в М. було

437 жителів, одноклясова школа і 3 крамниці. В 1896-1898

pp. знайдено там кремінні знаряддя, діоритовий молот

і інші камінні топори з недокінченими просверлинами

(В. Антонович, Труди 11 археол. з’їзду 1901 p.).
МУЖИЛОВИЧІ, с., Звягельський пов., Піщівська во¬

лость, 27 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 71 домів

і 461 жителів, церк.-прих. школа від 1868 р. Згадується

с. М. в 1577 р. як село землян корецького замку, за яке

платили тоді від 5 димів і 3 город. На початку 19 ст. бу¬

ло там 145 жителів і 473 десятин землі належало тоді до

Піщовського ключа маєтків Сангушків і Потоцьких.
МУЛІЇВЦІ, с., Старокостянт. пов. Село церковне, пе¬

ред тим належало до генерала Кузьмина.
МУЛЬЧИЦІ, с., Луцький пов. (часом в документі Муль-

чинці), Більсько-вольська вол., 125 км. від Луцька. В кін¬

ці 19 ст. було там 260 домів і 1,533 жителів, 2 дерев’яні

церкви, церк.-прих. школа, млин. Село було положене

в Пінському повіті, 9 км. від Більської Волі. Згадується

в Пісцевій Книзі князівств Пінського і Клєцького, як влас¬

ність, на той час кн. Чарторийських.
МУНИНО, кол., Луцький пов., Колківська вол., 13 до¬

мів і 76 жит.
124

МУНТІВКА, кол., Володимирський пов., Вербська вол.
21	км. від Володимира — 18 домів і 118 жителів.
МУРАВИЦЯ, м-ко, Лубенський повіт, Млинівська вол.,

72 км. від Дубна, над річкою Іквою, при старому тракті

з Дубна до Луцька, недалеко від Млинова. В 1870 році

було там 94 доми і 234 жителі, в тому 75% жидів. В кінці

19 ст. в М. було 739 жителів, млин водяний над р. Іквою.

До 1830 р. була там дерев’яна церква, котра завалилася.

Оселя ця дуже стара і згадується в 1145 р. в Лаврентій-

ському літописі, коли то князь Ростислав Юрієвич з бра¬

том Андрієм ідучи на Луцьк станув під Муравицею, а на¬

віть вступив до Дубна. Коли 1560 р. існував там город,

то перейшов до Григорія Ходкевича, як посаг за Хрис-

тиною Вишневецькою. В 1570 р. разом з селом Княгине-

ном Муравиця належала до Ходкевичів, з якої Ходкеви-

чева платила в 1577 р. від 34 димів на волоках, від 13 до¬

мів вуличних, від 4 домів з городом, 12 нужденних хат,

8 ремісників.
В 1583 р. кн. Андрій Вишневецький платив з М. від

35 домів вуличних, 27 нужденних хат, 2 пекарів, 4 реміс¬

ників і 27 ланів. В 1589 власником Муравиці був князь

Юрій Чарторийський, який платив з цього містечка від
6	флор. і 14 грошей шосу (державного податку), від 27

ланів 27 флор. від ремісників 5 флор., від пекарів 60 флор-,

чопового і разом 98 флор. і 14 грошей. В 1911 р. за пе¬

реписом в Муравиці було 1,354 жителів, міщанська упра¬

ва, горілчана крамниця. Під містечком наліво від доро¬

ги пару метрів над рівниною плоска вижина використа¬

на під випас худоби. Це плоске підвищення серед місце¬

вих жителів, зветься Волинь. За Антоновичем В. в Мура¬

виці, на березі ріки Ікви було овальне городище, оточе¬

не високим валом і ровом. Около 110 метрів в діяметрі

розділено глибоким на 10 метрів ровом. На городищі

знайдено два монетні клади з 17 ст. Археологічних до¬

сліджень тут не було.
МУРАВИЦЬКЕ БОЛОТО на Пінщині (Ревізія пущ і

переходів звірів).
МУРАШІВКА, кол., Звягельський пов., Романівська во¬

лость, 15 км. від м. Звягеля. На початку 20 ст. було там

66 домів і 356 жителів.
МУСОРІВЦІ або МУСУРІВЦІ, с, Крем’янецький пов.,

Вербська вол., 43 км. від Крем’янця. Село при джерелах
125

р. Гнізни, на границі з Галичиною, на південний схід від

Вишнівця. В кінці 19 ст. було там 103 доми і 724 жителів,

дерев’яна церква з 1746 р. і мурований католицький кос¬

тел, школа з кінця 19 ст. (Архів ЮЗР, ч. 1, т. 1, ст. 141).

Згадується с. М. під назвою Мосоровець, Збаразького

повіту, в 1465 p., як маєток кн. Василя Василевича Зба¬

разького, разом з селом Старим Таражом, Крем’янецько¬

го повіту (Архів Сангушків, т. 1, стор. 54).
В 1700 p. М. згадується, разом з церквою Покрови,

в візитації греко-католицького єпископа Володимирської

єпархії Данила Коротинського (Архів ЮЗР, ч. 1, т. 4,

ст. 14). За переписом 1911 р. до великої зем. власности

в М. належало 484 десятини.
МУТВИЦЯ, річка, притока р. Случі, в Рівенському

повіті. Довжина річки 32 км. пересічно, ширина около
8	метрів і глибина около 1,5 метра в сканалізованих пар¬

тіях. Перепливає p. М. долиною лісисто-багнистою, часа¬

ми зливається з заболоченим, покритим лісом тереном.
МУТВИЦЯ, уроч. в Пінському пов., яке згадується

в 16 ст. в Ревізії пущ і переходів звірят. (Вилен. Археолог.

Ком.).
МУТВИЦЯ, оселя, Рівенський пов., Студенська вол.
МУХАВЕЦЬ, с., Крем’янецький пов., Вишневецька во¬

лость, 22 км. від Крем’янця, над р. Горинню. В кінці 19 ст.

було там 118 домів і 931 жителів, дерев’яна церква з 1718

p., перебудована в 1821 p., цегельня від 19 ст. Село нале¬

жало до Вишневецьких маєтків ключа кн. Вишневецьких,

пізніше до Мнішків.
МУХАВЕЦЬ, p., права притока р. Бугу (захід). Ви¬

пливає М. з забагненої околиці, на північ від м-ка Пру-

жани і пливе на південь, де під с. Муховолок злучується
з	королівським каналом, а під м. Берестя (Брест) впадає

до р. Бугу., пропливаючи таким чином 98 км. Долина річ¬

ки широка, середньо около 2 кілометрів, з низькими і не¬

регулярними берегами, а саме корито річки часом осягає
50	м. і є дуже запружене, глибина вагається від 1 до З

метрів. Річка має переважно дно піскувате, тільки на гли¬

боких місцях замулене. Береги особливо в горішній час¬

тині річки низькі і зарослі очеретом, а ближче до устя

до 2 метрів високі.
МУХАРІВ, с., Звягельський пов., Березівська вол. 32

км. від Звягеля. В половині 19 ст. в селі було 157 жите¬
126

лів і 1,001 дес. селянської та 674 двірської землі. В кінці

19 ст. було там 152 доми і 914 жителів, дерев’яна церква
з	1763 p., церк.-прих. школа від 1842 р. В 1577 p. М. був

замковим селом корецького ключа і платили з нього від
7	димів і 5 город. Колись М. належав до кн. Корецького,

від нього перейшов до Любомирського і Никі Щепанов-

ської. За переписом 1911 р. в М. до великої зем. власности

належало 527 десятин.
МШАНЕЦЬ, с., Звягельський пов., Острозька вол., 119

км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 110 домів і 466

жителів, дерев’яна церква з 1882 p., на місці, де була ста¬

ра, невідомо коли і ким побудована.
За переписом 1911 р. в с. М. було 1,618 жителів, од-

ноклясова школа, горілчана крамниця (державна), галан-

терийна крамниця, кредитове т-во кооператив. До вел.

зем. власности належало там 156 дес.
МШАНЕЦЬ, с., Володимирський пов., Любомельська

вол., на схід від села Головна. В кінці 19 ст. було там
8	домів і 32 жителів.
МЯКІВКА, кол., Луцький пов., Рожищанська вол. —
9	домів і 46 жителів.
МЯКОЛОВИЧІ, с., Звягельський пов., Емельчинська

вол. В кінці 19 ст. було там 198 жителів і 1,830 дес. селян¬

ської землі, смолярня на чотири котли. Велика власність

належала до Уварових — около 70,00 дес. (в Звягельсько-

му повіті), які їм передано по польських повстаннях 1831

і 1863 pp.
МЯКОТИ, с., Острозький пов., Плужанська вол., 27

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 307 домів і 1,666

жителів, дерев’яна церква з 1766 p., церк.-прих. школа від

1876 p., коршма, водяний млин. В селі урочища: Чертиж

і Довжок. Колись село належало до кн. Острозького.

В 1583 р. кн. Костянтин Острозький платив від М. від
8	дим., 10 город., 5 підсуд., 1 вального колеса. По Куль-

бушівській угоді в 1753 році М. перейшли від кн. Ос¬

трозьких до Яблоновських.
Село Мякоти було положене в лісовій околиці, на

грунтах камінистих і глинястих. Селяни крім рільництва

займалися сплавом дерева до р. Горині і виробом доб¬

рого селянського сукна.
МЯТИН, с., Лубенський пов., при ріці Ікві, 3 км. від

Дубна. В другій половині 19 ст. було там 43 дворів і 321
127

жителів, церква з 16 ст., пізніше з 1755 р. Село це дуже

старе і згадується вже у 1448 p., як маєток кн. Юрія

Василевича Острозького (Архів Сангушків, т. 1, ст. 44).

В 1702 р. в універсалі волинського каштеляна Ф. Лєду-

ховського, який повідомляє землян про повстання Самуся

(Самійло Самусь в кінці 17 і на початку 18 ст. був пол¬

ковником Богуславського полку, провадив боротьбу з та¬

тарами і Турцією, підняв у 1702 році повстання проти

Польщі Архів ЮЗР, ч. 111, т. 2, ст. 448).
МЯТИН, с., Острозький пов., Бугринська вол., 44 км.

від Дубна, над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там ЗО домів
і	417 жителів, дерев’яна церква з 1874 р. на місці старої,

початкова школа від 1886 року. Був то колись маєток

відомого на Волині землянського роду Кердеїв, до яких

в цій частині Волині належали: Тайкури з замком, По-

сягва, Старий і Новий Мильськ, Попитів, Заборощ і ба¬

гато інших сіл і осель. Пізніше усі ці маєтки перейшли

до різних власників, а від них до гр. О. Ільїнського. Село

Мятин положене в околиці лісовій.
128

н
НАБРУСКА або ЧЕРЕВАХА, річка, Ковельський пов.,

недалеко від села Обзира, притока (ліва) р. Стоходу. Про¬

пливаючи з південного сходу творить стави і язи. (В 1554

р. згадується М. в Ревізії пущ і переход., Вилен. Археогр.

Ком.).
НАБРУСКА, с. Ковельського пов., Боровенської вол.,

63 км. від Ковля, при р. Набрусці або Черевасі. В кінці

19 ст. було там 40 домів, 608 жителів і церква. Місцевість

ггипово поліська. Крім хліборобства селяни займалися

сплавом дерева, рибальством і полюванням. Ще в 17 ст.

в р. Черевасі були боброві жерева.
НАВІЗ, с., Луцький пов., Рожищанська вол., 41 км.

від Луцька. Село над рікою Стиром, на границі Волині
1	Полісся, при Лютиненцькому болоті, на схід від м-ка

Сокуль. В кінці 19 ст. було там 181 домів і 1,076 жителів,

водяний млин.
Село Н. згадується в 1577 р. як власність Михайла

Загоровського, який платив від нього за 4 дим., 2 город.,
2	город., а кн. Михало Сокальський від 8 дим., 4 город.,

а крім того Захарій Лагодовський від 2 дим.
В 1583 р. платили з Н. кн. Марко Сокольський від
5	дим., і 2 город. Камінецький від 4 дим. і 1 кінного боя¬

рина, а Андрій Загоровський від 6 дим., З город., 2 під¬

судків, 2 боярів. Около 1640 р. платив з Н. Гнат Іловець-

кий. В 1671 p. с. Н. належало до братів Іловецьких: Ми¬

хайла, Петра, Криштофа, Івана. Ця частина села нале¬

жала до Іловицьких аж до 19 ст., коли то перейшла до

Стемпковських. За переписом 1911 р. в с. Н. до великої

зем. власности належало до поміщика М. Козанчя — 1,316

десятин.
НАВРАТИН, с., Володимирський пов., Микулицької

вол., 13 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там ЗО

домів і 150 жителів. Згадка про село Н. з 1583 p., коли то

Н. належало до Литовського ключа княгині Михайлової

Чарторийської, яка платила від Н. за 4 дим. і 2 город.
129

НАГАЧІВКА, с., Заславський пов. В половині 19 ст.

було там ЗО дворів і 131 жителів. В кінці 19 ст. — почат¬

кова школа.
НАГОРАНИ, с., Лубенський пов., Судобицька вол.,
24	км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 36 домів і 238

жителів. В околиці часті знахідки неолітичних знарядь

і шиферна пряслиця (В. Антонович. Труди 11 археолог.

З’їзду 1901 p.).
НАГОРЕЦЬКЕ або ГІРКА, Луцький пов., при річці

Полонці, на південний захід від Луцька, к. с. Коршів.

Згадується село в Пам’ятниках Київ. Архів. Ком., т. 2, ч. 2.
НАДЕЖНА, кол., Лубенський пов., Мізоцька вол., ЗО

км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 34 доми і 184 жи¬

телів.
НАДЕЖНОПІЛЬ, кол., Володимирський пов., Верб¬

ська вол., 17 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там
40	домів і 219 жителів.
НАДИШЕНЬ або НАДИШИН, хут., Острозький пов.,

Перерослинська вол., 27 км. від Дубна, 14 дом. і 101 жит.

В уроч. Надишень знайдено поховання з часів неоліту

(О. Цинкаловський, Записки).
НАДЛУЖНА, уроч., Рівенський пов., недалеко від

м-ка Тучин.
НАДЧИЦІ, с., Лубенський пов., Ярославицька вол.,

над р. Залужна і ставом. В кінці 19 ст. було там 54 доми

і 619 жителів, дерев’яна церква з 1766 p., водяний млин.

Згадується в 1570 p., коли то частина села Н. належала

до Андрія Свищовського. В 1577 р. з Н. платила Єлова-

Малинська від 11 дим., 2 город., 4 город.; Андрій Свищов-

ський від 8 дим., З город, та Тихно Свищовський від
4	дим., 4 город. Частина села Н. належала до Семена Сви¬

щовського. В 1583 р. платять з села Н. Семен від 3 дим.,
7	город, і боярин Андрій від 8 дим., 5 город., Тихно від
4	дим. і 4 город, та Остап від 4 дим. і 4 город. В 19 ст.

село належало до Лєдуховських.
НАПАДІВКА, с., Заславський пов., Бутовецька вол.,

39 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 61 домів і 353

жителів, дерев’яна церква — правдоподібно з 16 ст., ста¬

ра, майже в руїнах. Згадується в 1583 p., коли то нале¬

жало воно до кн. Януша Острозького, який платив від

неї за 2 дими і 4 гор., а також під назвою Опадівки

в 1601 p., в донесенні луцьких возних, як знищена в 1589
130

р. татарами (Архів ЮЗР., ч. б, т. 1, ст. 290). Колись село
Н.	належало до Лясотів.
НАПАДІВКА, с., Крем’янецький пов., Борсуковська

вол., 36 км. від Крем’янця, при річці Горині. В кінці 19

ст. було там 208 домів і 1,399 жит., дерев’яна церква

з 1742 р. на місці ще старшої, католицька каплиця з 1836

р. Річна платня для попа звалася „роківщиною” з додат¬

ком соломи до опалу. Ще в 1801 р. звалась „дідоскалом”
—	два водяні млини.
За місцевим переказом с. Н. було заселене втікачами

перед татарами, які прийшли сюди з села Гнилорудки

в 1648 р. В селі урочище „Яничари”, Курган „Нападовець-

ка могила”, „Залоззя” і „Заболотець”. Як подає друга ле¬

генда на полях Н. стояли два камінні хрести (недалеко

села Лановець) де, за легендою була церква в знищено¬

му татарами в 1648 р. селі Гнилолуки. В ур. Яничарка

під час розкопок кургану „Нападівська могила”, знайде¬

но людські кістяки і шаблі козацького типу. Над т. зв.

„Бурсуковецьким ставом”, який тут творить р. Горинь, був

колись палац кн. Михайла Вишневецького (батька Яреми

Вишневецького). Як оповідають місцеві селяни, з одної

сторони ставу було село Заболотці, а по другій містечко

Борщи, в уроч. „Кипчахи”, яке було знищене татарами

в 1675 р.
В 1583 p. с. Н. належало до кн. Олександрової Виш-

невецької, яка платила з Н. від 2 димів, 2 город, 1 валь¬

ного колеса, 1 ступи. В 18 ст. с. Н. належало до Вишне¬

вецького ключа, зван. „Даниловщина”. За В. Антонови¬

чем (Труд. 11 арх. з’їзду) в 1831 році в Н. було розко¬

пано 1 з курганів і крім того знайдено кілька золотих

лунниць.
НАРАЇВ, с., Лубенський пов., Варковицька вол., 22 км.

від Дубна і 3 км. від с. Княгинина. В кінці 19 ст. було

там 56 дом. і 339 жителів. В 1577 р. село належало до

м-ка Муравиці, за яке платили від 3 димів і 1 города.

В селі Нараїві і його околиць знайдено багато кремінно¬

го і камінного знаряддя, півфабрикатів, 1 кремінну со¬

киру тощо (Я. Пастернак. Записки НТШ, 1937 p.). Фраг¬

менти середньовічного посуду і фабрика кремінного зна¬

ряддя (О. Цинкаловський, Матеріяли до праісторії Во¬

лині і Вол. Полісся, Варшава, 1961 p.).
131

НАРАЇВКА, оселя Звягельський пов., Емельчинська

вол. В кінці 19 ст. було там 94 жителів і 671 дес. селян¬

ської землі. Село належало до емельчинського ключа кн.

Любомирських, а від них перейшло до гр. Уварових.

Кремінні і камінні знаряддя неоліту.
НАРАЇВКА, с., Острозький пов., Анопільська вол., 31

км. від Острога. Село при шосі Ковель-Київ, при лісі

„Кураж”, положене на плащині. В кінці 19 ст. було там

87 домів і 633 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., церк.-

прих. школа. Населення, крім рільництва, займалося ви¬

робом тканин, поясів, вишиванок. Селяни відзначалися

своїми гарними вишивками сорочок. Колись село Н. на¬

лежало до кн. Острозьких, а від них перейшло до Ябло-

новських, пізніше до Осолінських, а вкінці до Валєв-

ських.
НАСІКА, урочище над р. Вузлуха або Узлуха на Пін-

щині (Ревізія пущ і переход., Вил. Арх. Ком.).
НАТАЛІВКА, кол., Звягельський пов., Романівська во¬

лость, 50 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 43 доми

і 255 жителів.
НАТАЛІЯ, кол., Звягельський пов., Куренська вол. На

початку 20 ст. було там 21 домів і 139 жителів.
НАТАЛИН, кол., Рівенський пов., Березенська вол.,

71 км. від Рівного — 33 доми і 284 жителів.
НАТАЛИН або НАТАЛІН, кол., Луцький пов., Чару-

ківська вол., 44 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там

45 домів і 287 жителів.
НАТАЛІЯ, фільв., Звягельський пов., Полонська вол.
НЕБЕЛЬ або НОБЕЛЬ, НОБЛЄ, м-ко над озером тієї ж

назви. Містечко положене на півострові, який втинається

в озеро. В другій половині 19 ст. в містечку Н. було 120

домів і 1,030 жителів, дерев’яна церква, синагога. До міс¬

течка належало 2,563 дес. землі. В 13 ст. за часів литов¬

ського короля Мендога і воєводи Волинсько-Галицького

князя Василя Романовича Залислав і Медатрик здобули

зайняте Литвою м. Небель Кандидатом Товдиямандови-

чем і витяли „в пень” захопивших цей город литвинів.

Ця перемога Волинсько-галицької Русі мала величезне

значення на взаємовідносини Русі і Литви. Про цю битву

під городом Неблем згадує Іпатіївський літопис під 1262

роком. Пізніше м. Н. часто терпіло від нападів Ятвягів

і в другій половині перейшло до Литви, під якою пере¬
132

бувало до Люблинської унії. Як видно з документу, вида¬

ного королевою Боною в 1524 р. писарю Івану Михайло¬

вичу про землі Небельського манастиря, який був в уроч.

„Горбачівщина”, Н. належав тоді до князів Пінських, а

пізніше містечко було надаване різним особам. По поль¬

ськім повстанні в 1831 і 1863 pp., власником Н. був цар¬

ський генерал Бєлоградов і пом. Нєнаруков. Місцеві жи¬

телі займаються переважно рибальством і плисарством.

На північ від містечка пропливає р. Прип’ять, яку місцеве

населення називає на цьому відтинку — Пороком. Місце¬

вість типово поліська. Серед старожилів кружляла леген¬

да про напади на м. Небель ятвезьких ватажків (описана

А. Бужанським в легенді про „Город Небель”). До не-

давна можна було бачити глибокий рів і вал, яким звано

півострів, на якому було старе городище — був відділе¬

ний від суходолу.
НЕБЕЛЬ, озеро (або Нобель), колись на території

Волинсько-Галицької Русі, мало велике значення, як стра¬

тегічний пункт, на якому був збудований город Небель.

Озеро дуже рибне, з високими і сухими берегами, пере¬

важно піскуватими, а на озері 3 острови. З озера Н. ви¬

пливають дві річки, з яких формується ріка Струмінь.

Обвід озера 13 км., довжина до 4 км. і ширина 3 км. На

піскових берегах Н. знайдені стоянки з часів старої ка¬

мінної доби (Азильська культура). Озеро Нобель або

Небель оточене високими берегами, сполучене струміння-

ми і відногами р. Прип’яті в цьому місці названої Пороком.

До форми Нобель, Небель, маємо в назвах Полісся і Во¬

лині аналогії в назві села Понебель над р. Устя, а також

над Балтицьким морем, „Староіндоевроп” означає „мато¬

чина”, „пупок” отвір, прохід, як рівнож „водяня жила,

яка виходить з озера, а також старогерм. „Нобель” (во¬

лога, вода, джерело) — місце звідки виходить вода (Ян

Розвадовскі „Студія над назвамі вуд слов’яньскіх”, Кра-

кув, 1948 p., ст. 36, 37, 38, 40, 41; О. Цинкаловський, Ма-

теріяли до прадзєюв Волині і Вол. Полісся, 1962).
НЕБЕЛЬСЬКА ВОЛОСТЬ 	 ДИВИСЬ Повість Времен-
них Літ, том II, (вид. 1950 р. Ак. Наук).
НЕБІЖКА, с., Луцький пов., Рожищанська вол., 37 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 33 доми і 217 жителів.

Колись с. Н. належало до жидичинського манастиря, піз¬

ніше до „Казни”.
133

НЕБІЖКА, річка, Володимирський пов., Бранська вол.

(притока зах. Бугу).
НЕВЕЛЬ, с., Пінський пов. Село над відногою р. При¬

п’яті, яку там називають Струмінь. В кінці 19 ст. в с. Н.

було 42 дом., 150 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. Се¬

ляни займаються переважно рибальством і плисарством.

Околиця низинна і малолюдна. До великої власности пом.

Лапицьких належало там 7,753 дес. Під селом Н. в 1831 р.

був розбитий повстанський загін Титуса Пуславського.
НЕВІР, с., Ковельський пов., Великослузька вол., 82

км. від Ковля, при р. Прип’яті і малій притоці Вижві, яка

злучує там Прип’ять з озером Святим. За переписом 19

ст. в с. Н. було 36 дом. і 290 жителів, дерев’яна церква.

На оселі Н. 33 дом. і 155 жит. Село положене в околиці

дуже низькій поперерізуваній численими річками, багна¬

ми, драговинами. Зі села Невір усього кілька кілометрів

до одного з найбільших і найгарніших озер Полісся —

Білого і Острівця, звідки починається так званий Біло-

зерський канал, який засилює водою Дніпробузький Ка¬

нал. Згадка про Н. з 1662 p., коли село належало до Кра-

сицьких (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 30-32). За переписом

1911 p., до великої зем. власности в с. Невірі належало
1,787 дес. (поміщ. Гаварт). Головним зайняттям жителів

було рибальство (сплав плисів).
НЕВІРКІВ, с., Рівенський пов., Межиріцька вол., 48

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 92 доми і 1,380

жителів, дерев’яна церква — П’ятницька — з 1864 p., по¬

будована на місці старої, католицький костел, початкова

школа, 3 млини, гуральня. До села Н. присілок Невір-

ківська Юридика — 12 домів і 147 жителів. В 1577 р.

с. Н. належало до кн. Корецьких, які платили від 4 дим.

За переписом 1911 р. в Н. було 1,588 жителів, одноклясо¬

ва школа, 2 крамниці, горілчана крамниця, кредитове то¬

вариство, кооператива.
НЕВОСТАВО, уроч. в селі Зимні, Володимирського

пов., на якому велике городище. Через урочище пере¬

пливає і впадає тут до р. Лугу малий потік — Став.
НЕВІЛЬНО або НЕВУЛЬНО, с. Луцького пов., Рожи-

щанської вол., при залізниці Рожище-Ковель, на захід від

Лютицького болота. В кінці 19 ст. було там 19 дворів

і 131 жителів. За переписом 1911 р. до великої зем. влас-
134

ности належало там, разом з с. Любча — 289 дес. На

грунтах села 1 курган.
НЕДБАИЛІВКА, кол., Звягельський пов., Куренська

вол., 31 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 54 дом. і

332 жителів, в селі євангельський дім молитви.
НЕДИНОВА, річка. За Ревізією пущ і переходів звір,

в Пінському повіті.
НЕЗВІР, с., Луцький пов., Тростянецька вол., 44 км.

від Луцька. Село над р. Стиром (на лівому березі). В кін¬

ці 19 ст. було там 36 домів і 233 жителів, водяний млин.

В 19 ст. село належало до Адама Валєвського.
НЕКЛКЖВИН, уроч. і слоб., Рівенський пов., Сте-

панська вол. — 5 дом. і 32 жителів (19 ст.).
НЕМИЛЯНКА або НЕМИЛЬНА, слоб., Звягельський

пов., Романівська вол., 16 км. від Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 68 домів і 405 жителів. На полях села один

курган.
НЕМИР, с., Луцький пов., Щуринська вол., 33 км. від

Луцька. В кінці 19 ст. було там 55 домів і 431 жителів.

За переписом 1911 р. до великої власности належало в Н.

475 дес. (пом. Родзевичі).
НЕМИРИНЦІ, с., Старокост. пов., Сковородецька вол.,
5	км. від м-ка Волочиська, 88 км. від м. Ст. Костянтинова,

над р. Горбаркою. В кінці 19 ст. було там 148 домів і 829

жителів, дерев’яна церква з 1760 p., церк.-прих. школа.

Село належало колись до волинських землян Немирів,

пізніше до Сокольницьких, Яблоновських. На землях се¬

ла 2 кургани. В 1911 р. в с. було 719 жителів, одноклясова

школа, 2 крамниці, горілчана крамниця, кредитове това¬

риство, кооператива і сільська випозичальня сільсько¬

господарських машин. До великої зем. власности нале¬

жало там 326 дес.
НЕМИРИНЦІ, с., Старокост. пов., Сковородецька вол.,

над р. Іквою (притокою південного Бугу). За переписом

з 19 ст. було там 142 дом. і 625 жителів, дерев’яна церква

з 1845 р. на місці старої з 17 ст. Село Н. осаджене волин¬

ськими землянами — Іваном Немирою, на початку 17 ст.

Вносив він від цього села в 1629 р. від 3 дим. Пізніше Н.

перейшли до кн. Сангушків. В 1758 р. село Н. подароване

було кн. Августові Чарторийському і Станіславу Любо-

мирському, а пізніше належало до Жевуського. В 1879 р.
135

перейшло до Костянтина Романова. За переписом 1911 р.

до вел. власности поміщика Романова належало в Н. 927

дес. і до інших 141 дес.
НЕМИРІВКА, с., Старокостянт. пов. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 42 доми і 255 жителів.
НЕМИРИНЦІ, с., Крем’янецький пов., Радзивілівська

вол., 41 км. від Крем’янця, при старому тракті Почаїв-Ра-

дзивилів. В кінці 19 ст. було там 56 домів і 238 жителів,

дерев’яна церква з 18 ст., в селі став.
НЕМИРІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Святецька вол.,
59	км. від Крем’янця, при лівій притоці річки Горині і

ставі. В кінці 19 ст. було там 69 домів і 301 жителів, де¬

рев’яна церква з 1780 р. Село колись належало до креме¬

нецьких староств. В 1628 р. була це власність А. Вєлєцко-

го, недавно відбудована по татарському спустошенні. Пла¬

тив він тоді від Н. 52 флор. і 14 грош. річно.
НЕВМИРКІВ, с., Рівенський пов., Межиріцька вол., при

правій притоці р. Случі і ставі, на схід від м. Рівного

45 км., в місцевості рівній і родючій. За переписом в кінці

19 ст. було там 146 дворів і 1,145 жителів, початкова шко¬

ла, церква з 1864 p., збудована на місці старої, палац кн.

Любомирських і католицький костел. В 1603 р. згадується

Н. в дільчому документі між кн. Острозькими. Село Н.

припало тоді кн. Олександру Острозькому, сину Костян¬

тина Острозького. Пізніше перейшло до Т. Замойського,

а від нього до Конєцпольського. До с. Н. належали села:

Нова Погоріловка, Грушівка, Великі Харуги, Сопли Малі,

Липоки, Вовкошів і Забора. За переписом 1911 р. в Н. бу¬

ло 1,588 жителів, одноклясова школа, дві крамниці го¬

рілчані, державна крамниця, кредитове товариство, ко-

оператива. В 16 ст. Н. належало до кн. Корецьких (Отець¬

кий Г. — Вєк, № 184, 1884 р. і Роман Бєльскі — Тиґоднік

Ілюстровани 197, 1971 рік).
НЕМОВИЧІ, с., Рівенський повіт, Немовицька вол.,

120 км. від Рівного, над р. Случчю.
В кінці 19 ст., село з присілком мало 239 домів і 1,411

жителів, дерев’яна церква з 1881 р. на місці старої, невідо¬

мо коли і ким побудованої, школа від 1834 p., волосне

управління і фільварок, 2 доми, які належали до Менг-

дена, а пізніше до поміщика Цялко-Кальчика — 2,942

дес. (в 1911 p.). За переписом з цього ж року в с. Немо-
136

вичах було 1,820 жителів, волость, одноклясова школа,
6	крамниць, водяний млин (12,000 пуд. річ. перемолу).
Згадка про село в 1577 p., яке тоді належало до

Степанського замку і платили за нього від 11 дом., 8 дим.,

на чверть вол., а в 1583 р. Мартин Межинський платив

з 16 дим. і 6 город. В околиці Немович р. Случ пропливає

кількома коритами, а навесні, під час повені, розливається

на ширину кількох кілометрів, затоплюючи широку до¬

лину. В відлеглості 1 км. від Н. було 17 курганів, з них б

розкопано (В. Антонович, Труди 11 археол. з’їзду, 1901 p.).
НЕПОЗНАНИЧІ, дві колонії, Звягельський пов., Емель-

чинська вол., 38 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там

109 домів і 566 жителів.
НЕПРАВДА, одне з розгалужень ріки Горині, почи¬

наючи від кінця Пінського повіту і західнього кінця Мо-

зирського повіту, напроти села Уголець, аж до Давид Го¬

родка, де знову зливається в одне корито з рікою Горинню.

Довжина річки около 36 км. (Словнік Гістор.-Географ.,

гасло Н.).
НЕРЕТВА, річка, Володимирський повіт, права при¬

тока ріки західнього Бугу. Випливає з-під села Овлочина

і впадає до Бугу в селі Коритниці. Колись була це дуже

рибна річка, до якої під час весняного нересту риб, вхо¬

дили з ріки Бугу стада риб. Пропливає вона в місцевості

низькій, глибина її сягає часом 3-4 метрів, ширина — 4-8

метрів.
НЕСОХОЇЖА або НЕСУХОЇЖИ, м-ко, Ковельський

повіт, положене над рікою Турією, 20 км. від Ковля. В кін¬

ці 19 ст. було там 273 домів і 1,945 жителів. В 1870 р. бу¬

ло в Н. 99 домів і 729 жителів, в тому 62% жидів, дере¬

в’яна церква, синагога, бровар, гуральня, і 4 ярмарки річ¬

но. Оселя ця згадується в 15 ст., яка була тоді „княжим се¬

лом”. В 1502 р. згадується як „Несухоїжський двір”, який

належав до князя Сангушки (Архів Сангушків, т. І, ст.

148). Згадуються тоді також урочища в околицях села
Н.	— Цевле болото, Татарське болото, Рибне болото.
В 1574 р. було там вже містечко, яке належало до кн.

Анни Збаразької (з дому Деспотівна). В 1577 р. кн. Ро¬

ман Сангушко платив з Н. від 23 дим., півдворищ, 5 ре¬

місників, 33 город., З перекупів, 11 ринкових домів, 14

домів вуличних, а в 1583 р. той же платив від 10 домів

ринкових, 15 домів вуличних і 25 нужденних хат, 1 реміс¬
137

ника, 3 солоників, 3 пекарів, 1 дударя, від ЗО город, місь¬

ких, 12 дом., 5 ремісників, 3 дорічних коліс і 2 попів. Цер¬

ква тут існувала ще перед 16 ст., була вона дерев’яна і

кілька разів, з огляду на підупалий стан, відбудовувалася.

В 1583 р. з м-ка плачено 5 флор. і 20 грош. шосу (подат¬

ку), від 12 ріль. міських, 6 флор., з різника і соленика,

пекарів, ремісників, попів, дударів, млинських коліс, і го-

родиків — 14 флор. і 16 грош., чопового з оренди 50

флор., разом 76 флор. і 6 грош. Так м-ко Н. разом з м-ком

Локачами в 16 ст. аж до другої половини 19 ст. належало

до кн. Сангушків, які прийняли титул князів на Несохо-

їжах і Локачах. За переписом 1911 р. в м-ку Несухоїжах,

Ковельського повіту, було 2,210 жителів, міщанська упра¬

ва, одноклясова школа, земська поштова станція (кінна),

фельдшерський пункт, 7 крамниць, склад добірного насін¬

ня (земський), горілчана крамниця і 6 ярмарків річно. За

тим же переписом 1911 р. до великої земельної власности

поміщика Пластунова належало там 633 десятин. Серед

містечка заховалися вали і рови старого замку кн. Сан¬

гушків.
НЕСВИЧ або НЕСВІЧ, с., Луцький пов. — на півден¬

ний захід від Луцька, при р. Полонці, притоці ріки Стиру.

Село положене в мальовничій місцевості, на грунтах чор¬

ноземних і дуже врожайних, при старому тракті до Луць¬

ка і Боремля. В кінці 19 ст. було там 61 дом. і 506 жит.,

церква, водяний млин. Місцевість ця була колись родо¬

вим гніздом кн. Несвицьких, а перед тим оселя ця нале¬

жала до кн. Івана Дмитровича Головні (Острожецького,

не Острожевського). З кн. Несвицьких, Федько Несвиць-

кий був прихильником литовського кн. Льва Свидригай¬

ла. Князі Несвицькі були протопластами кн. Збаразьких

(О. Галецкі. Остатнє лята Свидригайла, ст. 2937; Архів

ЮЗР і Пам’ятники Київ. Арх. Ком).
В селі Несвич заховалося городище, зайняте фільвар¬

ком; в напрямі села Чарукова 2 кургани. На полях села

знайдено кілька крем’яних знарядь з неоліту і стару за¬

лізну зброю (О. Цинкаловський: Записки, Луцький пов.).

За переписом 1911 р. в Н. було 989 жителів, 2-клясова

школа, горілчана крамниця, 3 крамниці господарчі, ко-

оператива і водяний млин (12,000 пуд. річ. перемолу).
НЕТИШИН, с., Острозький пов., Кривенська вол., над

рікою Горинню.
138

НЕСПОДЯНКА, кол. Рівенський пов., Торчинська вол.
—	1,132 жителів, 3 школи і 3 доми молитви євангельські.

В кінці 19 ст. було там 198 дворів і 1,549 жит., дерев’яна

церква Юрія Переможця з 1870 p., на місці бувшої там

старої, церк.-прих. школа від 1872 р.
НЕТРЕБА, с., Луцький пов., Городецька вол., на за¬

хід від ріки Горині. На початку 20 ст. було там 18 дом.

і 144 жителів.
НЕЧАЇВКА, с., Заславський пов., Сульжинська вол.,

15 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 67 домів і 377

жителів.
НЕЧЕГІВКА, с., Луцький пов. Колківська вол., 75 км.

від Луцька, над р. Корнин, притокою р. Стиру. За пере¬

писом 19 ст. було там 35 домів і 289 жителів. Село поло¬

жене, далеко від більших доріг, в околиці типово полісь¬

кій.
НІМЕЦЬК або НЕМЕЦЬК, с., Луцький пов., Торчин¬

ська вол., 7 км. від Луцька, над р. Стиром (коло Жиди-

чина). В кінці 19 ст. було там ЗО домів і 178 жителів. Се¬

ло Н. згадується в 1570 p., коли воно належало до Луць¬

кої Кафедри. В 1583 р. луцький „Кустош” (опікун) пла¬

тив з цього села від 3 ланів. Пізніше Н. належало до

Жидичинської архимандрії, а від неї перейшов до „каз¬

ни”.
НІРУЧЕ або НИРУЧА, оселя, Луцький пов. Силенська

вол. — 12 домів і 194 жителів.
НИТИШИН, с., Острозький пов. За переписом 1911

р. в селі Н. було 1,835 жителів, школа, горілчана крамни¬

ця і водяний млин (250,000 пуд. річного перем.).
НИЦІ, с., Ковельський пов., село над р. Бережанкою,

притокою р. Турії, 32 км. від Ковля. В селі було в 19 ст.

513 жителів, поштова станція, початкова школа. Село зга¬

дується в 1577 і 1583 pp., коли то воно належало до м-ка

Несухоїж кн. Романа Сангушки, який платив з нього від

1 дим. на лані і 3 город.
НІЧПАЛИ або НОЧПАЛИ, Заславський пов., Хоро-

линська вол., 43 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там

172 доми і 1,097 жителів, дерев’яна, Михайлівська церква

з 1869 p., на місці старої з 16 ст. Згадка про село з 1650

р. під назвою Ногпали, як маєток кн. Юрія Любомир-

ського. В селі Ночпали, під час українсько-польських во¬

єн, була резиденція гетьмана Богдана Хмельницького. Бу-
139

ло там тоді 24 доми (Архів ЮЗР, ч. 7, том 2, ст. 451). До

волинського управління Зем. Гос. їм. належало тоді 2,336

дес., до Стадницького 651 дес. і до інших 259 десятин.
НИВА, річка, Володимирський пов., Порицька вол.,

притока р. Лугу.
НИВА, с., Луцький пов., Чаруківська вол., 38 км. від

Луцька. В кінці 19 ст. було там 34 доми і 202 жителів.
НИВА БОНДАРЕВА, уроч., Звягельський пов., Полон-

ська вол. — 15 дом. і 82 жителів.
140
Адам Кисіль — воєвода Київський, похований

в Нискиничах в місцевій церкві (ц).

НИВКА, с., Звягельський пов., Романівська вол. Село

над р. Нива, притокою ріки Случі.
НИВЕЦЬК, село і фільварок, Рівенський пов., 2 км.

від с. Залішани, Дубровицька вол., 131 км. від Рівного.

В кінці 19 ст. в селі було 35 домів і 230 жителів, на філь¬

варку 5 дом. і 27 жит.
НИЇВИЧІ, с., Луцький пов. До великої земельної влас¬

ности поміщика Омецінського належало там 1,257 дес.
НИЗАЧІВ, кол., Дубенський пов., Вербська вол. В кін¬

ці 19 ст. було там 32 доми і 187 жителів.
НИЗКИНИЧІ, с. Володимирського пов., Грибовиць-

кої вол., 19 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там

76 дом. і 555 жителів. Село Н. згадується в 1545 р. в реві¬

зії володимирського замку, коли то воно належало до

Тихна Киселя, який був зобов’язаний утримувати 1 у3 го¬

родні володимирського замку з сіл Низкиничі і Дрогонич.

(Пам’ятники Київ. Арх. Ком., т. 4).
В 1570 і в 1577 pp. Григорій Гнивошович Кисіль пла¬

тив з Н. від 8 дим., 4 город., а в 1583 р. той самий прозва¬

ний Низкиницьким платив від тої кількості і крім того

від 2 вальних коліс. За переказом старих селян село Н.

постало з двох зігнаних сіл —■ Низкинич і Коневич. В 17

ст. с. Н. належало до воєводи Київського і Брацлавського

Адама Киселя. Збудував він там гарну церкву — муровану

на хрестовому плані, що складається з трьох кругів і квад¬

ратного бабинця. В підземеллях церкви переховується тру¬

на італійської роботи, в якій поховано А. Киселя. Труна

орнаментована горель’єфами, що зображають баталистич-

ні сцени. В церкві мармуровий б’юст воєводи з перначем

в руках, а на парусах церкви родові герби Киселів. При

церкві дерев’яна дзвіниця. Був там колись манастир Ва-

силіянський, а ще перед тим резиденція самого воєводи.

До великої земельної власности в 1911 р. належало там,

до поміщика Погорецького, 881 дес. За селом, при доро¬

зі, був один курган, а в полі, на схід від села старе сели¬

ще, де колись було село Коневичі.
НИКИТИЧІ або МИКИТИЧІ, с., Володимирський пов.,

Коритницька вол., 32 км. від Володимира. В кінці 19 ст.

було там 76 домів і 469 жителів.
НИРИ, село і хутір, Володимирський пов., 41 км. від

Володимира. В кінці 19 ст. було там 29 домів і 218 жи-
141

Церква в Нискиничах, в якій спочивають останки А. Ки-

сіля (мал. 19 ст.) (ц)
телів. До великої земельної власности належало там 281

десятин.
НИТИН або НИТИНА, оселя, хут., Звягельський пов.,

Емельчинська вол., 50 км. від Звягеля. В оселі було 43

доми і 228 жителів, на хуторі 15 домів і 95 жителів.
НИТИШИН або НЕТЕШИН, с., Острозький пов., Кри-

винська вол., 9 км. від Острога, над р. Горинню. В кінці

19 ст. було там 226 домів і 1,281 жителів, дерев’яна церква

з 1871 р. на місці старої, тепер неіснуючої, церк.-прих.

школа. Згадка про с. Н. з 1577 p., як село острозького

замку, від якого платили з 8 дим. на півдворищах, 5 дим.

на % дворища, 5 городників, 9 город., а в 1583 р. кн. Кос¬

тянтин платив від 8 дим., 2 город, і 5 підсуд.
НОВА, кол., Звягельський пов., Романівка — 18 до¬

мів і 195 жителів.
НОВА, кол., Володимирський пов., Кисилинська вол.
—	12 дом. і 90 жителів.
НОВА ГРЕБЛЯ, с., Старокост. пов. До великої зем.

власности Ю. Стецького належало там в 1911 р. 474 дес.
142

НОВАКИ, ос., Луцький пов. За переписом 1911 р. до

великої земельної власности належало там 800 дес. до пом.

Красицького і 180 дес. до інших.
НОВЕ СЕЛО, якого локалізацію трудно ствердити.

Згадується воно в половині 15 ст. в привілеї кн. Льва Свид¬

ригайла для Федька Войниловича на село Нове. Привілей

видано в Перемилі. Підписали його як свідки кн. Михайло

Василевич і пан Немира — луцький староста і пан Богуш

і пан Федько, Крайчий і пан Сенько — підканцлер (Реві¬

зії пущ і переходів звірячих, Вил. Археол. Ком.).
НОВЕ СЕЛО, с., Заславський пов., Новосільська вол.,
25	км. від Заслава, при притоці ріки Гомори. В кінці 19

ст. було там 293 доми і 1,574 жителів, дерев’яна церква

з 1776 p., церк.-прих. школа, 2 водяні млини, 2 вітряки,

З оліярні, церква Михайлівська з 1774 p., на місці старої

з 16 ст. Церковний архів багатий в документи, рукописи

і стародруки. Село колись належало до Потоцьких. За

переписом 1911 р. в НС було 1,982 жит., волосне управ¬

ління, земська поштова станція, земська лічниця, акушер¬

ка, 4 крамниці, горілчана крамниця, земська випозичаль-

ня сільсько-господарських машин. На південний захід від

села (3 км.) 2 кургани.
НОВОДВІРСЬКЕ ОЗЕРО, Пінський пов. Озеро знахо¬

диться в б. королівській, Ковнятинській пущі. До цього

озера впадає р. Вислиця, згадана в документах з 1558 р.

(Ревізія пущ і переходів звір., ст. 14, Вил. Арх. Ком.).
НОВИЙ ДВІР, с, Рівенський пов., 7 км. від м. Рівного,

при р. Устє. За переписом 1870 р. було там 55 дворів і 446

жителів, дерев’яна церква з 18 ст., покрита гонтами, при

ній окрема дерев’яна дзвіниця, і церк.-прих. школа.
НОВИЙ ДВІР, с., Володимирський пов., Новодвірська

вол., 38 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 60

дом. і 468 жителів, дерев’яна церква, церк.-прих. школа,

одна крамниця. Село згадується в 1570 p., коли воно на¬

лежало до Миколая Домбровського, вдова по якому

в 1577 р. платила від 3 дим. на півдворищах. В 1583 р.

платив з НД Григорій Колмовський від 3 дим., З город.

Колись село належало до Володимирського владицтва

(Архів ЮЗР, ч. 1, т. 1, ст. 374). До великої земельної

власности в 1911 р. належало 461 дес. Був там в 1914 р.

фельдшерський пункт і земська випозичальня господар¬

ських машин.
143

Озеро Нобель (ц)
НОВЕНЬКА, оселя, Заславський пов., Судилківська

вол. — 10 дом. і 84 жителів.
НОВИЙ СТАВ, с., Рівенський пов., Клеванська вол.,
26	км. від Рівного, над р. Стублою. В кінці 19 ст. було там

89 дом. і 784 жит. В селі церква з 16 ст., в архіві рукописи
і	стародруки. Село згадується в 1577 p., коли воно нале¬

жало до клеванського замку кн. Івана Четвертинського,

який платив від 9 дим. і 6 город. В 1583 р. кн. Юрій Чет-

вертинський платив з Н.Ст. від 10 димів, 4 город., 1 город.,

З вальних коліс. На високому березі р. Стубли — вали

великого городища, використаного десь в 15 ст. під за-

мрк. Припадкові розкопи городища (1937 р.) потверди¬

ли припущення, що городище можна віднести до 12-13

ст. На другій східній стороні Н.Ст. старі укріплення серед¬

ньовічного городища Пересопниці. Околиця багата у зна¬

хідки з різних передісторичних і історичних періодів (О.

Цинкаловський, записки).
НОВИКИ, с., Старокост. пов. Є то передмістя м. Ста-

рокостянтина, яке прилягає з північної сторони. В кінці
19	ст. було там 78 дом. і 585 жителів. За переписом 1911 р.
144

в Н. було: 474 жит., волосне правління, 1 крамниця, скуп

худоби і збіжжя та водяний млин (200,000 пуд. річ перем.).
НОВИНИ, хут., Володимирський пов. За переписом

1911 р. до великої зем. власности належало там 194 дес.
НОВИНИ, кол., Володимирський пов., Грибовицька

вол., 31 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 36

дом. і 218 жителів. Колонія постала в кінці 19 ст., на зем¬

лях поміщика Гуровського, в уроч. „Новини”.
НОВИН, хут., Володимирський пов., Пущанська вол.
НОВИН, хутір, Звягельський пов., Полонська вол. —
9	дом., 66 жителів.
НОВИНА, оселя, Острозький пов., Перерослинська

волость.
НОВИНИ, кол., Лубенський пов., Млинівська вол., 47

км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 46 дом. і 408 жителів.
НОВИНИ, хут., Дубенський пов., Теслугівська вол.
НОВИНИ, кол., Луцький пов., Щуринська вол.
НОВИНИ, кол., Звягельський пов., Куренська вол., на

початку 20 ст. було там 33 дом. і 207 жителів.
НОВИНИ, кол., Рівенський пов., Селищанська вол.,
—	33 дом. і 327 жит.
НОВИНИ, філь., Рівенський пов., Межирицька вол.
НОВИНКА, с., Звягельський пов. За переписом 1911 р.

до великої власности належало там 323 дес.
НОВИНКИ, с., Старокост. пов. Село положене при

усті р. Сичівки до р. Случі.
НОВИНІ, с., Заславський пов., Хролиська вол., 39 км.

від Заслава. В кінці 19 ст. було там 82 доми і 441 жителів,

дерев’яна церква, Параскевіївська, з 1876 p., на місці ста¬

рої з 17 ст.
НОВОГРАД ВОЛИНСЬКИЙ (дивись город Звягель

або літописний Возвягль). В 1804 р. стара назва міста

Возвягль змінена на нову — Новоград Волинський і ого¬

лошено це місто „уєздним городом” Волинської Губернії.
НОВО-ДВІРЕЦЬ або НОВОДВІРЕЦ, с., Пінський пов.

В кінці 19 ст. було там 194 жит., дерев’яна церква з 18 ст.

на місці старої. Згадка про село з 17 ст., коли то Волод-

кович заснував там православний манастир. В манастир-

ській церкві знаходилася ікона з 13 ст., мальована за пе¬

реказом старожилів, митрополитом Русі Петром. Пізніше

ікону цю перенесено до манастиря Суразького на Черни-

гівщині. Новодворецький манастир закрито в 1817 р.
145

НОВО-ЗВЯГЕЛЬ, с., Звягельський пов., Романівська

вол., 1 км. від Звягеля, при р. Случі. Є то ніби передмістя

м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 211 домів і 838 жит,

бровар, гуральня, водяний млин на р. Случі. Село нале¬

жало від 15 ст. до звягельського замку кн. Острозьких,

до яких належало багато інших сіл і містечок, з чого до

кінця 19 ст. залишилося 25,729 дес.. Пізніше маєтки ці

перейшли до Любомирських-Звягельських, а за перепи¬

сом з 1911 p., 16,000 дес. належало до пом. Мєзенцева

Бориса. Тоді ж в Н.Зв. було 124 жителів, гуральня (27,208

відер річ. прод.), цегельня — 4,500 руб. річ. прод., турбі-

новий млин водяний на ріці Случі (200,000 пуд. річ пер.).
Городище в Новожукові (ц)
НОВОЖУКІВ, с., Рівенський пов. За переписом 1911

р. село належало до Клеванської волості. Віддалене на

28 км. від м. Рівного. Було там 301 жителів, горілчана

державна крамниця, водяний млин (20,000 пуд. річ. пер.).
НОВОКРАЇВ, хут., Острозький пов., 19 км. від Остро¬

га, 29 жит., одноклясова школа, 4 крамниці, горілчана

крамниця.
146

НОВОМАЛИН, с., Острозький пов., Новомалинська

вол., 11 км. від Острога, при р. Любачівці. В кінці 19 ст.

було там 82 дворів і около 500 жителів, дерев’яна церква

з 1861 p., побудована на місці старої, церк.-прих. школа.

Село згадується в 1393 p., коли то воно належало до кн.

Льва Свидригайла, де збудував він великий і міцний за¬

мок, пізніше замок цей перероблено на палац. Оселя при

цьому замку звалася Г л у х н і або Глухів від якої зга¬

дується замок в 1446 р. (Архів Сангушків, ст. 42). За¬

мок належав до Єло-Малинських. Від 1802 р. село Ново-

малин належало до Сосновських, пізніше до кн. Четвер-

тинських, а від них перейшло до Малинських. В новома-

линському палацу до 1914 р. переховувався архів старих

актів і велика бібліотека. Усі ці цінні пам’ятки в 1911 р.

належали до тодішнього поміщика Довгяло, до якого на¬

лежало там в тому ж році 4,181 дес. Село положене серед

лісів, при великому ставі, над яким було три водяні мли¬

ни і тартак та фабрика смоли. Колись була там годівля

коней англійської і арабської раси, а також перед 1831 р.

була там польська школа, заснована Н. Сосновським. В се¬

лі, в кінці 19 ст., залишилося ще замчище на місці замку

кн. Л. Свидригайла, старовинні муровані будинки в готиць-

кому стилі і поруйнована брама. В 1887 р. відкопано в Н.

камінну кісту, зложену з камінних плит, а в ній дві гли¬

няні посудини. В околиці села була скельна печера (В. Ан¬

тонович. Труди 11 археолог, з’їзду 1901 p.).
НОВОМИЛЬСЬК, с., Острозький пов., Здолбицька во¬

лость, 33 км. від Острога. В 1911 р. було там 779 жителів,
2	крамниці і водяний млин (18,000 пуд. річ. прод.).
НОВОРОДИЧІ, в документах Новогродичі, с., Острозь¬

кий пов., Кунівська вол., 24 км. від Острога, при річці

Кутянці, на захід від м-ка Кунева. В кінці 19 ст. було там
60	домів і 344 жителів, дерев’яна церква з 1754 р. В міс¬

цевих горах видобувається камінь, придатний до виробу

млинових жорен. В давних часах в околицях Н. відкрито

мідяну руду. Селяни, крім рільництва, займалися лісовим

промислом (Архів ЮЗР, ч. 1, т. 1, ст. 110, 112, 113). В по¬

ловині 19 ст. і початку 20 ст., с. Н. належало до чотирьох

власників.
Село це згадується в 1570 p., коли воно належало

до Івана Сошенського (платив від 8 домів), Михайла Пав¬

ловича, Богуша Пройценковича і Михни Душа, а в 1579 р.
147

до землянки волинської Наталії Богданівни Лжусанки —

Гораїнової. В 1563 p. Н. згадується як маєтність Джусів.

(Опис актової книги Київ. Центр. Архіву № 2037, ст. 2,

14, 15 і дальші сторін.).
В 1583 р. Іван Джуса вносив від Н. від 8 дим., 7

город., а Михайло Болгарин від 2 дим., 2 город., 1 город.

За переписом 1911 р. до великої зем. власности в Н. на¬

лежало до пом. Бафталовича 3,313 дес. і до інших 314

дес., разом 3,627 дес.
НОВОСАДИ, с., Луцький пов., Тростянецька вол. На

початку 20 ст. було там 11 дом. і 76 жителів.
НОВОСЕЛИЦЯ, с., Заславський пов., Хролинська во¬

лость, 41 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 93 доми

і 647 жителів, дерев’яна церква з 1870 p., з окремою дзві¬

ницею, на місці старої з 18 ст. Історична згадка про Н.,

коли то під назвою Новоселиці Лабуновської, згадується

в 1601 і була знищена татарами в 1589 p., як доносили

луцькі возні (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 292). За перепи¬

сом з 1911 р. в Н. було 713 жителів, одноклясова школа,

1 крамниця, позичкова каса і земська випозичальня сіль¬

сько-господарських машин (Антонович В. — Труди 11

Археологічного з’їзду 1901 p.). На кінці села і на березі

р. Гомори — городище „Багнарея”.
НОВОСЕЛИЦЯ НОВА, с., Звягельський пов., Полон-

ська вол., 65 км. від Полонного і від Звягеля. В половині
19	ст. було там 106 дом. і 618 жителів та 1,507 дес. селян¬

ської землі і церква. В кінці 19 ст. було там 163 доми

і 2,202 жителів, дерев’яна церква з 1716 p., церк.-прих.

школа від 1875 р. За переписом 1911 р. в с. Н. було 4,380

жителів, одноклясова школа, шпиталь при цукровні, 2

крамниці. Цукровня (продукція цукрового піску) — 247

тис. пуд. річ. прод., годівля расових волів, земська ви¬

позичальня сільсько-господарських машин. З км. від села,

в лісі, заховалися вали старого замчища — 150 метрів

в обводі (Мат. з записок О. Ц).
НОВОСЕЛИЦЯ або НОВОСІЛЦІ, с., Старокост. пов.,

Сковородецька вол., 20 км. від міста Ст. Костянтинова,

при джерелах річки — південної Ікви. Село згадується

в 1583 p., коли воно належало до Костянтинівської вол.

кн. Костянтина Острозького, який платив від Н. за 3 дим.

і 5 город. (Арх. ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 290). В околиці села

знайдено кілька римських монет.
148

Палац в Новоселиці (мал. 19 ст.) (ц)
НОВОСІЛКИ, кол., Володимирський пов. Була це ста¬

ра чеська колонія в Купечівській вол. — 130 домів. Земля

піскувата і заболочена.
НОВОСІЛКИ, с., Володимирський пов., на границі Ко¬

вельського пов., на півн. схід від м-ка Любомля, Одеська

вол., 43 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 82

доми і 536 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., в ній образи

і ікони з 16 і 17 ст., початкова школа, 2 вітряки. Згадка

про село з 1570 p., коли то належало воно до кн. Михай¬

ла Курцевича, разом зі селами Туричанами і Ягодином,

частинно село належало тоді до Василевої Боложини

Курцевичевої. В 1577 р. належало воно частинно до Ми¬

хайла Курцевича, а в 1583 р. село було в заставі „жида

Абрагама”, а також частина належала до єпископа луць¬

кого і частина до кн. Курцевича Михайла. На грунтах се¬

ла 4 кургани в урочищі „Городище”, один з них розко¬

паний невідомо ким (О. Цинкаловський. Матеріяли до

Прадзєюв Волині і Полєся Волиньскєґо. Варшава, 1961 p.).
НОВОСІЛКИ або БУДНИКИ, с., Володимирський по¬

віт, Головенська вол., 76 км. від Володимира. В кінці 19

ст. було там 26 дом. і 175 жителів. За переписом 1911 р.
149

було там в Н. 479 жителів, горілчана крамниця, мануфак¬

турна крамниця і кооператива.
НОВОСІЛКИ, с., Володимирський пов., Крименська

вол., 98 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 70

домів і 507 жителів.
НОВОСІЛКИ, с., Володимирський пов., Скобелецька

вол., 70 км. від Володимира, над річкою Нивою (Нива).

В кінці 19 ст. було там 58 домів і 395 жителів, дерев’яна

церка, каплиця, 2 водяні млини. Село над границею

з Луцьким повітом (Пам’ятники Київськ. Археол. Ком.,

т. 4, ч. 2, ст. 77 і 78). За переписом 1911 р. до великої

зем. власности належало там 236 дес.
НОВОСІЛКИ, с., Володимирський пов., Хотячівська

вол., 5 км. на півд. ві]ц Володимира. В кінці 19 ст. було

там 40 домів і 432 жителів, мурована церква з 17 ст., фун-

дована жінкою воєводи київського і брацлавського Адама

Киселя. Має характер оборонний. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности в с. Н. належало 600 дес. дуже

врожайної землі на рівнині р. Лугу. На схід від села ,

в напрямку лісу, при старому тракті, велике курганове

цвинтарище з 6-7 ст. н.е., яке було розкопане Олехнови-

чем в кінці 19 ст. — 101 курганів, заховання переважно

шкелетове (Олєхновіч Святовіт. Пісмо археологічне; Па¬

м’ятники т. 2, ст. 20, 21, 51; Архів ЮЗР ч. 6, т. 1, ст. 212,
264,	256). В підземеллях церкви труна фундатора церкви,

жінки воєводи Киселя.
НОВОСІЛКИ, с., Крем’янецький пов., Борецька во¬

лость, 10 км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там
37	дом. і 344 жителів, дерев’яна церква на місці старої,

невідомо коли і ким побудованої.
НОВОСІЛКИ, с., Крем’янецький пов., Новоставська

вол., 26 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 96 до¬

мів і 751 жителів, дерев’яна церква з 1865 p., на місці

старої з 17 ст., два водяні млини. Село при джерелах ріки

Вілії притоки Горині (Архів ЮЗР, ч. З, т. 1, ст. 38 і част.

6, т. 1, ст. 347, 523, 525).
НОВОСІЛКИ або НОВОСІЛКА, с., Крем’янецький по¬

віт, недалеко від м-ка Лановець. Село в 17 ст. знищене

під час одного з татарських нападів і більше не відбу¬

довувалося (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 52, 54).
НОВОСІЛКИ, с., Луцький пов., Ведмедівська вол., 68

км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там 73 доми і 595
150

жителів. Згадується в 1577 p., коли воно належало до кн.

Михайла Чарторийського, який платив від 3 дим., а

в 1583 р. вдова по ньому платила від 7 дим. і двох валь¬

них коліс. Село положене в типовій поліській околиці,

далеко від більших доріг.
НОВОСІЛКИ, с., Лубенський пов., Боремельська вол.,

42 км. від м. Дубна і 3 км. від с. Боремля, при джерелах

малої безіменної річки. В кінці 19 ст. було там 79 дом.

і 495 жителів. В 1831 p., в околиці с. Новосілки, відбулася

битва польських повстанців з російськими військами ге¬

нерала Ридегера, де його війська були розбиті повстан¬

цями. В 1570 p. с. Н. належало до волинського землянина

Яцка Шибенського, який платив від цього села в 1588 р.

від 9 дим., 16 город і Уз попа, церква там була вже

в 16 ст.
НОВОСІЛКИ, с., Лубенський пов., Малинівська вол.,

45 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 58 дом. і 563

жителів (Архів ЮЗР, ч. 1, т. 1, ст. 209, 276).
НОВОСІЛКИ або НОВОСІЛКА, с., Острозький пов.,

Здобницька вол., 22 км. від Острога. В кінці 19 ст. було

там 60 дом. і 500 жителів, дерев’яна церква з 1762 p.,

на місці ще старшої, церк.-прих. школа від 1881 р. Село

згадується в документі з 1577 p., як „село землян острозь-

ких”, від якого платили за 10 дим. на дворищах, 10 дим.

на чверті і 14 город. В 1583 р. кн. Костянтин Острозький

платив від 20 дим., 4 город., 6 город., З город., 7 підсуд¬

ків і 1 попа. В 1617 p. с. Н. належало до Якима Острозь¬

кого, а в 1619 до луцького земського писаря. В 1753 p.,

на підставі Кольбушівської угоди, було віддане Н. Мала-

ховському, а від нього перейшло до Ф. Чацького. По

польських повстаннях 1831 і 1863 р. було подароване

царському генералу Ферстену. Крім рільництва, місцеві

селяни займаються годівлею худоби, коней і виробом

сукна та полотна, яке продавали (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 1,

ст. 382, 409).
НОВОСІЛКИ, с., Пінський пов. (в документах с. Н.

часом виступає під назвою Целкович), Мороченська вол.,

над р. Стир, в типовій поліській місцевості, серед боліт,

при малому озері Целковицьке і недалеко озера Остро-

вате. В кінці 19 ст. було там 17 дворів і 88 жителів, які

займалися переважно плисацтвом, рибальством і полю¬

ванням.
151

НОВОСІЛКИ, передмістя Дубровиці, над р. Горинню

в Рівенському пов. (Курбский: Воспомінанія т. І, ст. 126).
НОВОСІЛКИ, с., Рівенський пов., Дідковицька вол.,

24 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 33 дом. і 274

жителів, дерев’яна церква з 18 ст. з такою ж дзвіницею.

В 1587 р. село Н. належало до Жуківської вол. кн. Олек¬

сандра Пронського (луцького старости) — було в заста¬

ві кн. Януша Заславського. Виступає тоді під назвою —

Ново Селки (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 2, ст. 161). За переписом

1911 р. в с. Н. було 381 жит., 1 крамниця, гуральня (30,107

відер горілки 40° річно).
НОВОСІЛКИ, с., Рівенський пов., Клеванська вол.,
27	км. від Рівного, над р. Стублою. В кінці 19 ст. було

там 26 дом., 202 жителів (Архів ЮЗР, ч. 6, т. І, ст. 161).

За переписом 1911 р. в Н. було 325 дес. землі, яка належа¬

ла до т. зв. „Удільного Вєдомства”.
НОВОСТАВ, с., Лубенський пов., Берестецька вол.,

69 км. від Дубна, над р. Стублою. В кінці 19 ст. було там

63 доми і 373 жителів, дерев’яна церква з 1740 р. (Бого-

родична). Село Н. згадується в 1545 p., коли воно нале¬

жало до с. Звенигород і від якого платив кн. Роман Сан-

гушко від 6 димів, 3 город., З вальних коліс. В тому ж

році в ревізії луцького замку Новостав згадується, як

маєток пані Монтовтової (Пам’ятники т. 4, від ст. 78, 87,

107).
НОВОСТАВ, с., Крем’янецький пов. (або Новоставці),

Борецька вол., 24 км. від Крем’янця, над р. Вілією. Було

це церковне село, яке в 1513 р. належало до Богуша Бо-

говитиновича. Церква з 17 ст. і на її місці побудовано

в 1865 р. нову дерев’яну (Пам’ятники Київ. Археогр. Ком.,

т. 4, ч. 1, ст. 73, 79 і ч. 2, ст. 207; Архів ЮЗР, ч. 1, т. 4,

ст. 346, 356). В другій половині 19 ст. було там 75 дворів,

великий став на р. Вілії, водяний млин і рибне господар¬

ство. За переписом 1911 р. в с. Н. було 740 жит., водяний

млин (20,000 пуд. річ. перемолу), до великої зем. влас¬

ности належало там 334 дес. Недалеко від шоси до Шум-

ська. На початку 20 ст. була там група напіврозораних

курганів, з яких можна було устійнити тільки 12 (В. Ан¬

тонович, Труди 11 археологічного з’їзду 1901 p.).
НОВОСТАВ, с., Луцький пов., Полонська вол., 10 км.

від м. Луцька, над р. Полонкою або Тиквою. В кінці 19

ст. було там 57 домів і 302 жителів. Колись село належа¬
152

ло до католицького манастиря луцьких домініканів (ди¬

вись Городниця — мала). За переписом 1911 р. в Н. було

360 жителів, водяний млин (18,000 пуд. річ. перемолу).
НОВОСТАВ, с.,Рівенський пов., Клеванська вол., 24

км. від Рівного, над р. Стублою, невелика оселя коло

с. Жукова Нового, 25 км. від Рівного (Архів ЮЗР, ч. 1,

т. 1, ст. 476 і ч. 6, т. 1, ст. 161). За переписом 1911 р. був

там водяний млин на р. Стублі — 30 тис. пуд. річ. перем.
НОВОСТАВЦІ, с., Острозький пов., Бугринська вол.,
28	км. від Острога, недалеко ріки Горині. В кінці 19 ст.

було там 70 дом. і 491 жителів, дерев’яна церква з 1713 p.,

церк-прих. школа, водяний млин, мурований палац з го¬

родом і садом. Село колись належало до кн. Острозького

і в 1577 p., як за власність Острозького замку, платили

вони від 12 дим. на півдворищах, 9 дим. на чверті двор.

і 14 город. В 1617 р. згадується Н. як маєтність кн. Януша

Острозького, коли то було спустошене татарами (Архів

ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 382, 383).
На підставі Кольбушівської угоди 1753 р. кн. Сангуш-

ко подарував це село канцлерові Малаховському. За пере¬

писом 1911 р. в с. Н. було 698 жителів, 3 крамниці, водя¬

ний млин (7,000 пуд. річ. перем.) і велика шкілка овоче¬

вих дерев. В кінці 19 ст., на полях села Н. було 10 курга¬

нів (В. Антонович. Труди 11 археол. з’їзду 1901 p.).
НОВОСТАВЦІ, с., Старокостянт. повіт, Теофипіль-

ська вол., 65 км. від Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. було

там 191 дом. і 1,163 жителів, дерев’яна церква з 1774 p.,

церк.-прих. школа. Згадується Н. в 1570 p., коли то село

належало до кн. Пузини і частина цього ж села до Андрія

Човганського, який в 1583 р. платив від нього за 41 дим.,
8	город., 9 комір., 2 ремісників, 2 вальних коліс і 1 фо-

люша. За переписом 1911 р. в с. Н. було 1,387 жит, 2-кля-

сова школа жіноча, кредитове т-во, вальцевий млин —

75 тис. пуд. річного перемолу. До великої зем. власности

належало там 682 дес.
НОГАЧІВКА, с., Заславський пов., Жуковецька вол.,
41	км. від Заслава, за правою притокою р. Случі, в пів¬

нічній частині Заславського пов. За переписом з кінця 19

ст. було там 73 дом., 396 жителів, початкова школа. Село

належало до славуцького ключа маєтків кн. Сангушків.
НОСАЧЕВИЧІ, с., Луцький пов., Рожищанська вол.

На початку 20 ст. було там 10 дом. і 63 жителів. Згадка
153

про с. Н. з 1570 p., коли воно належало до кн. Андрія Ма-

сальського, а в 1577 р. до Степана Харлинського, який

платив з Н. від 7 дим., в 1583 від 4 дим.
НОСОВИЦЯ, с., Лубенський пов., Судобицька вол.,
20	км. від Дубна, при р. Ікві. В кінці 19 ст. було там 86

домів і 519 жителів, дерев’яна церква з 1771 р. В 1570 р.

село належало до Дмитра Єловицького, а в 1583 р. до

Яна Бистшиковича, який платив за 12 дим. До великої

земельної власности сіл Носовиці і Жорнищ належало

363 дес.
НОСОВИЧГ, с., Лубенський пов., Олицька вол., 43 км.

від Дубна, село при малій притоці р. Стублі. В кінці 19

ст. було там 45 дом. і 452 жителів. В 1577 р. село землян

Олицьких, від якого платили за 19 дим., 2 дим. і 6 город.

За переписом 1911 р. до великої зем. власности належало
1,016 дес.
НУДИЖИ, с., Володимирський пов., Згоранська вол.,

98 км. від Володимира, при старому тракті з Любомля

до Ратна. В кінці 19 ст. було там 281 домів і 1,701 жителів,

дерев’яна церква з 19 ст., на місці старої з 18 ст. Село

положене на піскових надмах, піскуватих і маловрожай¬

них. На пісковій надмі на півн. схід від села знайдено

1 нуклеус з кременя — з надлєнської епохи. В кінці 19

ст. відкопано там скарб монет з 17 ст. (О. Цинкаловський.

Матеріяли до празєюв Волині, Варшава 1961 р. і В. Ан¬

тонович. Труди 11 археолог, з’їзду).
НУЙНО або НЮИНО, с., Ковельський пов., Сошичан-

ська вол., при старому тракті з Ковля до Каменя Кошир-

ського. Село складалося з вулиць і кутків: Янівка, Попа-

чи, Суха Воля, Залісся і Лука. Урочища: Могилянка, де

був великий кургановий могильник (понад 100 курганів),

Татарська гора, Попів млинок, Задвір’я, Королівка, Кін¬

ський брід. На грунтах села джерела: Тихораж, Янівка і

Залісся, з яких випливають потоки. В кінці 19 ст. було

там 171 домів і 1,352 жителів, дерев’яна церква з 18 ст.

на місці старої з 16 ст., де переховувалися рукописні

книжки, початкова школа, водяний млин. Колись село на¬

лежало до ковельського староства. Найстарша згадка про

с. Н. з 1463 p., як власности кн. Сангушків під назвою

„Нюйно” (Архів Сангушків, т. З, ст. 11). В 1543 р. кн. Ми¬

хайло Сангушко добровільно замінявся з Королевою Бо¬

ною на м. Ковель і багато сіл, а в цьому і Нуйно. По
154

смерті кор. Бони, разом з іншими маєтками, Н. перей¬

шло до Королівщини. В 1564 p. с. Н. належало до кн.

А. Курбського, а по ньому перейшло до Сімашків. В 1590

р. належало до О. Фірлея, а від нього переходило часто

з рук до рук, аж у 1831 р. сконфісковане царським урядом.

За переписом 1911 р. в с. Н. було 1,932 жителів, однокля-

сова школа, 1 крамниця, горілчана державна крамниця,

два кредитові товариства. З великої колись земельної

власности в 1911 р. залишилося лише 220 дес. На захід

від села, за залізничною лінією Ковель-Камінь Кошир-

ський, на піскових надмах зустрічаються кремінні знаряд¬

дя зі старшої кам. доби, а також з часів т. зв. хвалибого-

вицької і тарденуаської культур мезоліту. На північ від

цієї піскової надми, в ур. „Татарська гора” цілий терен

засипаний черепками з пізнього середньовіччя. За пере¬

казом у ці околиці під час татарських нападів втікали

люди з Волині і тут перебували, аж татарські загони ві¬

дійшли у степи.
НУЖЕЛЬ або НУЖИН, с., Ковельський пов., Голоб-

ська вол., 27 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 74

доми і 536 жителів. Село Н. згадується в документі 16 ст.,

коли воно належало до жидичинської архимандрії під

назвою — „Нюжин”, „Невжин”, „Невжиль”, в році 154(?)

с. Н. належало до Гнівоша Писочинського (Архів Сангуш¬

ків, т. 4, ст. 281 і Архів ЮЗР, т. 1, ст. 203). По скасуванні

урядом жидачинської архимандрії село перейшло до „каз¬

ни”. До великої земельної власности в с. Н. належало

318 дес.
НУТКОВА СЛОБОДА, с., Старокост. пов., Купельська

вол., недалеко від джерел південного Бугу. На початку
20	ст. було там 23 доми і 149 жителів.
НЯНЬКОВИЧІ, с., Пінський пов., над р. Прип’яттю.

В кінці 19 ст. було там 50 дворів повнонаділових, церква,

153 волоки землі належало до Нелюбовичів. Місцевість

дуже низька, часом малодоступна, багата в луки, рибу,

дичину. Селяни то переважно рибалки або плисарі. В на¬

прямку села Погосту великі ліси, а на північ за річкою

Прип’яттю заливні терени, непридатні для оселювання.
155

о
ОБАРІВ, с., Рівенський пов., при шосі з Рівного до

Клеваня. В кінці 19 ст. було там 77 дом. і 903 жит. В 18

і 19 ст. село належало до кн. Четвертинських. В селі —

мурована церква з 1781 p., початкова школа з 1860 р. Ко¬

лись село належало до Києво-Печерського манастиря

(Пам’ятники Київ. Архів. Ком., т. 4, ч. 2, ст. 112 і Архів

ЮЗР, ч. 1, т. 4, ст. 45, 357). Село в половині 16 ст. нале¬

жало до Луцького пов. В 1545 р. архимавндрит Києво-Пе-

черської Лаври зобов’язаний був платити з цього села на

утримання 1 городні луцького замку. (Пам’ятники, т. 4,

від 2 ст. 112). В 1570 р. Обарів ще належав до Києво-Пе-

черської Лаври, а в 1681 р. згадується це село в наданні

поль. короля Авгута II (Архів ЮЗР, ч. 1, т. 4, 34). В 1712

р. фігурує О. в процесі безпідставного привлащення цьо¬

го села вдовою по Лєдуховськім (Архів, ч. 1, т. 4, ст. 351).

За переписом 1911 р. в О. належало до кн. Святополка

Четвертинського 412 дес. землі.
ОБГІВ, с., Лубенський пов., Судобицька вол., 18 км.

від Дубна, при притоці р. Ікви-Ульці. За переписом з кін¬

ця 19 ст. було там 110 дом. і 677 жителів, дерев’яна церква

з 1625 p., водяний млин, смолярня, скляна гута. В 1545 р.

село О. згадується в Ревізії крем’янецького замку, як ма¬

єток кн. Василя Костянтиновича Острозького. До села

належав хутір — „Кінець Гори” (Пам’ятники Київ. Архів.

Ком., ч. 4, ч. 2, ст. 200). За переписом 1911 р. в с. О. було

1551 жит., водяний млин (15,000 пуд. річного перемолу),

сушарня хмелю. До великої зем. власности належало там

644 дес. (пом. Скужевський).
ОБЕНІЖ або ОБЕНІЖИ, с., Ковельський пов., при

тракті з Ковля до Володимира, при озерах — Велич, Руд¬

но і урочищах: Церквисько, Цариха, Царова струга, Мо¬

лотково, Мутвиця, Злитище, Риминище, Свитка, Чоботи-

ха, Струга, Точище, Броди, Корчище, Ставище, Похвали,

Майкутово, Опичева, Горохова, Сира лоза, Низина, Хлюс-

тач, Костіль, Новина, Крива Нивка, Руденька дорога, По-

лочище, Передільниця, Прощай, Хволотин, Почекайно.
156

В 1898 р. в селі було 72 дом., 457 жителів, дерев’яна цер¬

ква, на місці старої з 16 ст., три вітряки. Село згадується

в 1502 p., коли воно належало до волинського землянина

Федора Ялковича (Архів Сангушків, т. З, ст. 31). Пізніше

село О. належало до кн. Федора Сангушки. В 15 ст. зга¬

дується в О. церква, яка була зруйнована ще в 17 ст. і

на її місці була вибудована нова (Архів Сангушків, т. З,

ст. 398 і Пам’ятники Київ. Археолог. Ком., т. 4, ч. 2, ст.

183). В 1577 р. від Касилевої Кальмовської набув кн. Сан-

гушко. Село належало до ключа Несухоїжи кн. Романа

Сангушки, який платив від 6 димів на півдворищах, 7 го¬

род., а в 1583 р. до м. Турийська, від якого платили, крім

згаданого, за 1 попа.
ОБЗИР ВЕЛИКИЙ, с., Ковельський пов., Боровенська

вол., 57 км. від Ковля, над р. Стоходом. В кінці 19 ст.

було там 54 доми і 975 жителів. В Обзирі Малому (при¬

сілку) 9 дом. і 122 жителів. Річка Стохід розливається

в околиці села у великий став. Присілок О. Великого —

Обзир Малий, на правій притоці Стоходу, згадується

в 1545 p., коли він належав до кн. Курцевича-Буремель-

ського. В цьому році тримала с. О. дочка кн. Курцевича

Михайлова Свинюська. В 1570 р. з О. платила побір Ма¬

рія Шимкова, а частина О. належала до Федорової Бокі-

євої. В 1577 р. ця остання платила з 6 дим., 8 город., а

в 1583 р. Іван Бокий Печихвостський платив від 15 дим.

і 5 город. В 1576 р. Вел. Обзир належав до кн. Льва Кур¬

цевича і Михайлової Свинюшської (Пам’ятники Київ. Ар¬

хеолог. Ком., т. 4, від 2, ст. 185). Пізніше село перейшло

до Івана Хребтовича.
На початку 18 ст. (1703 р.) маєтність ця, яка належа¬

ла до волинських землянських родів, перейшла в польські

руки і належала до підчашого Стефана Рейча. Була там

дуже стара, дерев’яна, покрита гонтами церква, збудова¬

на в 1695 р. Річицькою, яка, як видно з візити, була

трьохкупольною, високою, а навколо було т. зв. опасан¬

ня. На початку 20 ст. була там школа, до якої ходило 50

учнів. За переписом 1911 р. в О. Великому було 1,319 жи¬

телів, одноклясова школа, горілчана державна крамниця

і водяний млин (5,000 пуд. річ. перем.). До великої зем.

власности пом. Сіроткіної належало 1,884 дес. В Малому

Обзирі в 1911 р. було 204 жителів, кооператива, водяний

млин, який належав до місцевих селян і річно давав (6,700
157

пуд. перемолу). До великої зем. власности пом. Горбачи-

ка належало там 1,755 дес.
ОБИЧ, с., Крем’янецький пов., Шумська вол., 24 км.

від Крем’янця, при старому тракті через Шумськ до Ос¬

трога і при малій притоці р. Вілії. В кінці 19 ст. було там

113 дом. і 785 жителів, школа і церква мурована — манас-

тирська. Село Обич є однією з найстарших волинських

осель в цій околиці. Згадується воно в 1441 p., коли то

належало до волинського землянина Дениса Мокосієвича,

а від нього перейшло тоді ж до Попелинських. В 1545 p.,

за ревізією крем’янецького замку, платила з цього села

Боговитина Шумбарська, забезпечуючи 1 городню кре¬

м’янецького замку. 35 літ пізніше володів цим селом Ва¬

лентин Вкринський (в 1570 p.), який в 1583 р. платив

з О. за 19 дим. і 3 городників та 1 вального колеса. В кін¬

ці 16 ст. О. належав до Рахманівського ключа і таким чи¬

ном став власністю кн. Чарторийських, Вишневецьких, а

пізніше Радзивилів і Малинських. В селі О., в урочищі

Татарщина був мурований Михайлівський манастир, збу¬

дований в 1368 р. кн. Острозьким, який в 1566 р. перей¬

шов до родини Боговитинів-Шумбарських. В тому часі

ігуменом того манастиря був Милетій Джуса (Т. Отець¬

кий. Волинь, т. 2, ст. 68-69). В 1605 році татарські загони

майже зовсім знищили манастиря, а монахів забрали до

неволі. Будинки манастиря були спалені, бібліотеки і ар¬

хів загинули, а землі манастирські захопив кн. Вишневець-

кий для себе зі с. Рахмановим. По кількадесяти літах ма¬

настир відреставрували василіяни, а по зактитті василіян-

ського манастиря, був переданий православним (Т. Отець¬

кий, Волинь, т. 2, ст. 66-70; Пам’ятники Київ. Археогр.

Ком., т. 1, ч. 2, ст. 201 і 445; Архів ЮЗЗР, ч. З, т. 2, ст.

525; Теодорович: Описаніє церквей і приход. Волинской

Єпархії, т. З, ст. 126).
Тепер, на місці старої, побудовано нову церкву на

острові „Монастирок”. (Старий манастир, знищений та¬

тарами, знаходився в ур. „Церквисько”). В старих актах

оселя Обич часто виступає під назвою Обуч. З назв уро¬

чищ на землях Обича залишилися такі: Той бік, Великий

бік, Городище, Зарічка. Було там колись два великі ста¬

ви над річкою, яка випливає з великих лісів. Крім згада¬

ного в с. О. городища, на теренах села відкрито скринь-

Кову труну, зложену з камінних плит. З цієї скринькової
158

Капличка в дуплі старого дерева

на оселі місцевого манастиря

в Обичі.
(Фото з 1933 p.). (ц)
труни походять дві кремінні сокирки, і припадково знай¬

дено на полях і в лісах багато кремінних і камінних нео-

літничних знарядь (О. Цинкаловський, Матеріяли до пра-

дзєюв Волині і Вол. Полісся. Варшава, 1961 p.). В уроч.

„Татарщина” знайдено кілька черепків з 13-15 ст.
ОБЛАПИ, с., Ковельський пов., Несухоїжська вол.,
14	км. від Ковля, при озері Облапи. В кінці 19 ст. було

там 235 дом. і 1,577 жителів, дерев’яна церква і 5 вітряків.

Було це село церковне, а перед тим згадується в 1502,

1531 і 1533 pp., коли воно належало до кн. Сангушків,

а пізніше до кн. А. Курбського (Пам’ятники, т. 1, ст. 247,

311, 314, 316). В 1583 р. О. належало до кн. А. Курбського,

який платив з О. від IOV2 дим. на ланах, 2 ремісників, 1

боярина. В 1628 р. село належало до Ковельського ста¬

роства, з якого платили 257 флор. і 14 грошей. За пере¬

писом 1911 р. в О. було 1,162 жителів, лісництво і 2 крам.
ОБОРН, хутір, Крем’янецький пов., Дедеркальська

вол. — належав до великої зем. власности пом. Чеснов-

ського, за переписом 1911 р. налажало 547 дес.
ОВАДНО, с., Володимирський пов., Вербська вол., 10

км. від Володимира, при залізниці Володимир-Ковель, не¬
159

далеко від Турії. В кінці 19 ст. було там 120 дом. і 451 жит.

Згадується в 1545 р. в Ревізії володимирського замку, ко¬

ли належало до Василевої і Гаврила Яковицьких, з с. О.

платила в 1563 р. Гаврилова Яковицька від 5 дим. і 6

город., а Іван Яковицький з того ж села платив 5 дим.,

і 6 город. (Пам’ятники Київ. Археолог. Ком., т. 4, ч. 2,

ст. 2, 24, 184; Архів ЮЗР, ч. З, т. 1, ст. 294; ч. 6, т. 1, ст.

273 і ч. 6, т. 2, ст. 33, 34).
ОВЛОЧИМ, с., Володимирський пов., Одеська вол.,
38	км. від Володимира, при джерелах річки Неретви і озе¬

ром Овлочимським. В документах село виступає часто під

назвою Овлучим або Овлучин. В кінці 19 ст. було там

148 дом. і 823 жителів, дерев’яна церква з кінця 19 ст.,

на місці старої з 16 ст. та вітряк. На півострові, що вти¬

нається глибоко в старе озеро, замчище, збудоване там

в 15-16 ст. князями Овлочимськими. Згадка про с. О.

в 1545 р. в Ревізії володимирського замку, коли це село

належало до Андрія Гнівоша і Юрія, кн. Овлочимських.

Частина О. тоді ж належала до Миколая Щенсного і Ан¬

дрія Котовичів.
В 1570 р. з с. О. платили Андрій і Юрієва Овлочим-

ська, а в 1577 р. Андрій Овлочимський платив від 5 дим.

і 9 город, 4 город. В 1583 р. частина О. і с. Ставок на¬

лежали до Гнівоша і Авраама Овлочимських (Пам’ятни¬

ки Київ. Архів. Ком., т. 4, ч. 2, ст. 26 і 113; Архів ЮЗР,

ч. 2, т. 1, ст. 111). За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в О. належало 283 дес. За В. Антоновичем (Тру¬

ди 11 археолог. З’їзд 1901 р.) в с. Олочимі або Овлучимі,

в урочищах „Башта” селяни знаходили багато цегол „ве¬

ликих розмірів”. При дослідженнях в 1931 p., в ур. Зам¬

чище або Стовп знайдено багато цегол зі слідами потяг-

нення пальцями руки, кафлі, дрібне скло, мулярську за¬

праву (О. Цинкаловський. Матеріяли до археології Воло¬

димирського пов. — продовження). В околиці села, в на¬

прямку с. Ставок, в 1931 р. відкрито оселю часів неоліту
—	житлові ями, печища, кераміка, кремінні і камінні зна¬

ряддя (О. Цинкаловський, Матеріяли до археолог. Волод.

пов. — Записки НТШ, 1939 p.).
ОГАВЧИЦІ або ГАВЧИЦІ, с., Ковельського пов., при

усті р. Добрині до Коноплянки, притоці ріки Турії, на

південний схід від м. Ковля і на пів. схід від залізничної
160

станції Звірів (Ковель-Рівно). Село положене в низькій

і лісовій околиці.
ОГАВЧИЦЬКА, ОГАВЕЦЬКА ПУЩА — великі обши-

ри старого лісу, які тяглися над річками Конопелька і

Добра. (Пам’ятники Київ. Археолог. Ком., т. 4, ч. 2, ст.

181; Архів ЮЗР, ч. 4, т. 1, ст. 472). Ще в початках 19 ст.

були там значно понищені боброві джерела.
ОПЇВЦІ, с., Старокост. пов., Решнівецька вол., 11 км.

від Ст. Костянтинова, над ставом. В кінці 19 ст. було там
51	домів, 396 жителів, дерев’яна церква з 1742 p., почат¬

кова школа від 1879 р. Село при джерелах р. Великої

Білки, притоці р. Случі. В 1593 р. належало до Кришто-

фа Лабунського. В 1593 р. село О. було спустошене тата¬

рами. Пізніше перейшло до ординації кн. Острозьких.

В 1753 p., за Кольбушівською угодою, подароване, разом

зі селом Олійниками, Собєщанському, пізніше перейшло

до Бродовських. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в с. О. належало 214 дес.
ОГРИШКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Вишгородецька

вол., 61 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 80 до¬

мів і 497 жителів, дерев’яна церква, невідомо коли побу¬

дована, школа. Згадка про село О. з 1565 p., коли воно

належало до Антона, Дмитра і Сави Гнівошевичів, в скар¬

зі на кн. Вишневецького про безправне захоплення їх зе¬

мель (Архів ЮЗР, ч. 6, т. 1, ст. 53). Крім того під назвою

Огришковиць згадується в 1619 p., також в скарзі, про

знищення в 1618 р. таких сіл: Буглова, Огришковиць,

Плиски, Кутика, Коростова і Печірки (Архі ЮЗР, ч. 6,

т. 1, ст. 412-413). За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в с. Оришківцях належало 369 дес.
ОДИРАДИ, с., Луцький пов., Чаруківська вол., 21 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 38 домів і 261 жителів.

Село колись належало до Луцької єпископії. В 1583 р.

владика луцький і острозький платили з О. від 20 дим.,
15	город., 8 комір., 2 вальних коліс і 4 боярів. В 19 ст.

власности Грохольських.
ОДЕРАДИ, с., Лубенського повіту, Олицька вол., 47

км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 48 домів і 300 жи¬

телів і на фільварку 10 домів і 69 жителів. Колись село О.

належало до Пашка Дахновича кн. Сокольського і до кн.

Головки Острозького. В 1557 р. кн. Федір Острозький

купує О. від кн. Сокольського. В 1583 р. кн. Головня Ос-
161

трожецький (з Острожця під Луцьком) платив з О. від
7	дим., 4 город., 2 боярів, а кн. Дмитрова Буремельська

з 1 дим. Одночасно частина О. належала до Олики —
5	дим. (1583 p.).
ОДЕРАДІВКА, с., Крем’янецький пов., Шумська вол.,

17 км. від Крем’янця, при притоці р. Вілії. В кінці 19 ст.

було там 17 домів і 164 жителів. В селі велике і добре за¬

ховане городище з підгороддям, відділене глибоким Пе¬

рекопом від дальшої височини, на схід від городища ве¬

лике підгороддя. З городища цього походять численні

пам’ятки з 12-13 ст. — вироби з глини, заліза, рогу, кості,

а в околиці багато кремінного і камінного знаряддя та

з неоліту і римського періоду (О. Цинкаловський, Мате¬

ріяли до прадзєюв Волині і Волинскєґо Полєся. Варшава,

1961 p., ст. 189).
Відкриття цього, надзвичай цінного, археологічного

об’єкту завдячуємо місцевому любителю-археологу, ди¬

ректору шумської школи, Віктору Данилевичу.

Зібраний цією заслуженою людиною великий і цінний ма-

теріял з 12-13 ст., а також саме положення Одерадівки

між м. Крем’янцем і Шумськом, при старому шляху, по-

зволяє думати, що власне тут був в домонгольському пе¬

ріоді збудований город Данилів в 1226 і в 1261 р. (Іпаті-

ївський літопис подає 1261р.): „кн. Лев Данилович (на

вимогу татарського ватажка Бурундая) розмета Данилів

і Стожок ...”
ОДРИЖИН, с. і фільварок (дивись село Дольсь, Ко¬

вельський пов.
ОЖАРІВКА, с., Звягельський пов., Остропільська вол.,

129 км. від Звягеля. Село при притоці р. Случі. В 1868 р.

було там 73 дворів. В 19 ст. було 206 жителів, 486 дес.

селянської землі і 238 фільварочної землі. В кінці 19 ст.

було в О. 110 дом. і 589 жителів, дерев’яна церква з 1785

p., церк.-прих. школа. За переписом 1911 p., до великої

зем. власности належало в с. О. 428 дес. В селі відкрито

розгалужену печеру, в котрій проживали в 1888 р. селя-

ни-пустельники.
ОЖГІВ, слоб., Рівенський пов., Стиденська вол. В кін¬

ці 19 ст. було там 14 дом. і 116 жителів.
ОЖЕНИН, с., Острозький пов., Хорівська вол., 14 км.

від Острога, при залізниці Ковель-Київ. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 113 домів і 652 жителів. Дерев’яна церква з 1871
162

p., на місці, де була стара, невідомо коли побудована,

церк.-прих. школа від 1834 р. При залізничній станції 18

домів і 70 жителів. Колись був там гарний палац з пар¬

ком, садом і липовою алеєю. До села належав присілок

Витольдин. Село оточене було дубовими лісами. В 1873

році через село прокладено залізну дорогу. Колись село

О. належало до кн. Заславських. В 1583 р. кн. Михайло

Заславський продав с. О. К. Риминському, а від нього

О. перейшло до Соколовських, пізніше до Іловицьких

(Архів ЮЗР, ч. б, т. 1, ст. 138 і 139). За переписом 1911 р.

до великої зем. власности пом. Іеловецького належало там

961 дес. В 1845 р. знайдено склад польських монет, з 17 ст.
ОЖОГОВЦІ, м-ко, Старокост. пов., Авратинська вол.,
13	км. від Волочиська і 86 км. від Ст. Костянтинова. Міс¬

течко над рікою Збручем. В кінці 19 ст. було в О. 224

домів і 1,336 жителів, дерев’яна церква з 1888 p., на місці

старої з 17 ст., жидівська синагога, погранична стражни-

ця, джерела сірчаної води, руїни замку і палац з цінними

колекціями різьб, католицький костел, початкова школа.

В 1867 р. в О. було лише 125 домів, в 1870 — 192 доми і

757 жителів. Як бачимо з зацілілих валів і ровів навколо

містечка — мало воно оборонний характер. На початку

17 ст. зруйноване татарами і від того часу ніколи вже

не піднеслося. Містечко це заложив, на Магдебурзькім

праві, кн. Петро Збаражський. Збудував він там замок

і надав м-ку кілька сіл. Замок положений в оборонному
з	природи місці, над р. Збручем. Від кн. Збаражського

м-ко О. перейшло в 17 ст. до кн. Вишневецьких і, по пе¬

реході Яреми Вишневецького на римо-католицтво, Виш-

невецькі збудували тут костел (в 17 ст.), а в 1722 — дру¬

гий костел, переробили з замкової вежі, де колись була

замкова церква (Пам’ятники, Київ. Археолог. Ком., т. З,

ч. З, ст. 203; т. 4, ч. 2, ст. 226 і Хроніка Гребянки, ст. 101,

а також хроніка Самовидця, ст. 25 і 231). За переписом

1911 р. в О. до великої зем. власности пом. Станіслава

Малинського належало 1,844 дес.
ОЗДЕНІЖ, с., Луцький пов., Щуринська вол., 16 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 65 домів і 408 жителів,

дерев’яна церква з 1859 p., на місці старої, яка існувала

там перед 1583 p., початкова школа, водяний млин. В 1577

р. О. під назвою Зденіж належав до волинського земля¬

нина Івана Чаплича, який платив від нього за 24 дим.,
163

а в 1583 p. з села під назвою Даниж — від 10 дим., 5 го¬

род., 10 город, і 1 попа. В документі з 1581 р. на грунтах

села згадується 2 кургани, які звалися „Могили Перела-

ниці”. (Пам’ятники Київ. Археолог. Ком., ч. 4, ч. 2, ст. 2,

76, 87, 128, 138). За переписом 1911 р. в О. було 464 жи¬

телів, кредитове товариство, початкова школа, земська

випозичальня сільсько-господарських машин і продаж се¬

лекційного насіння. До великої земельної власности в О.

належало 102 дес.
ОЗДІВ, с., Луцький пов., Полонська вол., 9 км. від

Луцька, над р. Полонкою. В кінці 19 ст. було там 76 до¬

мів і 487 жителів, дерев’яна церква з 19 ст., на місці ста¬

рої, невідомо коли і ким побудованої. В документах зга¬

дується в с. О. Причастинська церква, урочища: Перепа-

рів і Трохимівське Дворище (Пам’ятники Київ. Археогр.

Ком. і Архів ЮЗР (ст. ?).
ОЗЕРАНИ, м-ко, Володимирський пов. (в докумен¬

тах часто Єзьорани), над кількома невеликими озерами,

в місцевості низькій і заболоченій, Новодвірська вол., 47

км. від Володимира, на пограниччі Ковельського і Луць¬

кого пов. В кінці 19 ст. було там 160 домів і 1,211 жите¬

лів, 2 вітряки, бровар, гуральня, цегельня і кафлярня. Ко¬

лись містечко належало до володимирських владик і на¬

ново оселене в 1577 р. В 1583 р. було в О. 4 ринкові доми,
6	город., 26 вуличних домів і дві нужденні хати, 17 ланів

землі і 20 флоринів чопового податку. Разом податків від

О. платили 41 флор. і 16 грош. В 18 і 19 ст. було в О.
7	мулярів, 10 шевців, 20 теслярів, 6 столярів, 4 колесни-

ків, 5 бондарів, 5 ковалів, 1 слюсар, 2 гарбарів, 1 млинар,
4	римарів, 1 тапіцер і одна фабрика, яка друкувала взори

на перкалі, 2 різників-ковбасників і кілька різників жи¬

дівських, 3 млинарів при паровому млині, 2 вітряки. Ко¬

лись містечко належало до Купечівської волості і тоді бу¬

ло там 111 домів, 700 жителів, церква, синагога, дім мо¬

литви, паровий млин, кілька ремісників і 3 ярмарки річно.

(Архів ЮЗР, ч. 1, т. 1, ст. 236, 374; ч. З, т. 1, ст. 146; ч. 4,

т. 1, ст. 61, 62).
В 16 ст. село, а пізніше містечко, належало до старої

волинської родини Загоровських. За переписом з 1911 р.

в м-ку О. було 1,240 жителів, міщанська управа, 7 крам¬

ниць, 1 крамниця державна з горілкою, паровий млин,
5	ярмарків річно.
164

ОЗЕРАНИ, село і чеська колонія, Лубенський пов.,

Варковицька вол., 25 км. від Дубна. В кінці 19 ст. в се¬

лі О. було 184 дом. і 1,107 жителів, в колонії 9 домів і 46

жителів. Село при залізничній станції Здолбунів-Радзи-

вилів. За переписом 1911 р. в О. було 1,776 жителів,
5	крамниць, горілчана державна крамниця, ресторан, що¬

місячні ярмарки. До великої земельної власности в О. на¬

лежало до пом. Еліс 448 дес.
ОЗЕРАНИ, хутір і фільварок, Луцький пов., Чару-

ківська вол., 20 км. від Луцька. В кінці 19 ст. на хуторі

було 15 домів і 147 жителів, на фільварку 2 доми і 22 жи¬

телів, 110 дес. лісу.
ОЗЕРАНИ або ОЗЕРАНЄ, два фільварки в Луцькому

повіті, Полонської вол. З них перші звуться Озерани

Лаврівські, а другі О. Радомиські.
ОЗЕРАНИ, кол., Луцький повіт, Полонська вол. На

початку 20 ст. було там 28 домів і 139 жителів (23 км.

від Луцька).
ОЗЕРАНИ, с., Луцький повіт. В 1911 р. до великої

земельної власности пом. Бєляева належало в О. 536 дес.
ОЗЕРИ або ОЗЕРАНИ, с., Рівенський пов., Дубро-

вицька вол., 188 км. від Рівного і 13 км. від м-ка Висоць¬

ка над р. Львєю, при Карасинському озері, на захід від

однаго з найбільших і мало досліджених боліт Гале, або

Голе. В кінці 19 ст. в О. разом з селом Шахи було 104

дворів і около 800 жителів, дерев’яна церква з 1786 p.,

Покровська. Від найдавніших часів рільництво там було

малорозвинутим. Земля піскувата, сильно заболочена,

особливо на північний схід від села, де аж до самої ріки

Прип’яті розтяглися недоступні болота, через які пропли¬

ває ріка Львя з численними притоками. Головним зай¬

няттям селян була годівля худоби, продаж сіна,, рибаль¬

ство, полювання і вироби з дерева. До 1914 р. на р. Львеї

були великі жереми бобрів і багато видр, а також мосів,

вовків, диків, кун, рідше ведмедів. В часі весняних розто-

пів зовсім с. О. було відтяте від світу. До великої зем.

власности пом. Хрульової належало там 20,313 дес.
ОЗЕРЕЦЬ, с, Рівенський повіт, Селищанська волость.

В кінці 19 ст. було там 39 домів і 288 жителів. Село поло¬

жене на захід від с. Губкова і колись належало до дуб-

нівського ключа. В 1629 р. було там 26 домів. В 17 ст.

село належало до старої землянської родини Данилови¬
165

чів, а перед тим було власністю Марії Сімашківни (Архів

ЮЗР, ч. З, т. 1, ст. 103).
ОЗЕРИ або ОЗЕРО, с., Пінський пов., на схід від ріки

Веселухи, при трьох озерах, в місцевості маловрожайній,

сильно забагненій, оточене (до 1911 р.) великими ліса¬

ми (Архів ІЗР., ч. 1, т. 4, ст. 198, 199). З озера, над яким

положене О., випливає р. Млинок, яка впадає до р. Стру¬

меня.
ОЗЕРКИ, хутір, Володимирський повіт, Бранська во¬

лость. На початку 20 ст. було там 18 домів і 109 жителів.
ОЗЕРО, с., Луцький пов., Володимирська вол., 121 км.

від Луцька, над озером і болотом Бохинь. В кінці 19 ст.

було там 135 домів і 842 жителів, дерев’яна церква з 18

ст. За переписом з 1911 р. в с. О. було 1,044 жителів, по¬

чаткова школа, 2 крамниці, горілчана державна крамниця,

земська випозичальня сільсько-господарських машин. До

великої земельної власности поміщика Шендзіховського

належало там 1,431 дес. Місцевість типово поліська, від¬

далена від осель і більших доріг. Селяни працюють пе¬

реважно при експлуатації лісів і транспортів.
ОЗЕРО, с., Луцький пов., Тростянецька вол., 22 км.

від Луцька, село при озері, річці Добрій — притоці Коно¬

плянки і при старому тракті з Луцька до Колок. За пере¬

писом з кінця 19 ст. в О. було 44 доми і 234 жителів. Де¬

рев’яна церква з кінця 19 ст. на місці старої, невідомо

коли збудованої. До великої зем. власности поміщика

Деханова належало там в 1911 р. 1,208 дес.
ОЗЕРЦІ, слобода, Рівенський пов., 4 км. від Погорі-

ловки.
ОЗЕРЦІ, колонія, Луцький пов., Рожищанська вол.,
39	домів і 207 жителів.
ОЗДЮТИЧІ, м-ко, Володимирський повіт, 32 км. на

схід від Володимира, Кіселинська вол. В кінці 19 ст. було

там 109 домів і 811 жителів, церква дерев’яна, нова, на

місці дуже старої з-перед 1583 р. В 1545 р. О. згадується

в ревізії володимирського замку, коли воно належало до

Тимка Ковленського, в 1577 р. до Жданової Ковленської,

яка платила з О. від 17 дим. на півланках, 4 город., а

в 1583 р. Анна Хріницька платила з О. від 12 дим., 11 го¬

род., З комірників, 2 вальних коліс, 1 ступи, 1 попа. В кін¬

ці 18 ст. було там 400 жителів, церква, жидівський дім

молитви. Одно з лісових урочищ називалося „Туре поле”
166

(Пам’ятники, Київ. Археолог. Ком., т. 4, ч. 2, ст. 24, 114,

184; Архів ЮЗР., ч. З, т. З, ст. 190, ч. б, т. 1, ст. 440 і до¬

даток сторінки 489 і 492).
За переписом 1911 р. в м-ку Оздютичах було 1,454

жителів, міщанська управа, одноклясова школа, 7 крам¬

ниць, 1 горілчана крамниця, паровий млин і б ярмарків

річно. До великої земельної власности належало там

2,730 дес. (переважно ліси).
ОЗДЯРИ, хут., Луцький повіт, Щуринська волость, —
14	домів і 52 жителів.
ОЗЛИЇВ, с., Лубенський повіт, Млинівська вол., 16 км.

від Дубна, над р. Іквою і ставом. За переписом 19 ст.

було там 27 домів і 306 жителів. Згадка про с. О. з 1583 p.,

коли воно належало до Олександра Сімашки — брацлав-

ського каштеляна, і належало тоді до мельницького клю¬

ча, з якого платив Сімашко від 12 димів і 4 город.
ОКАЧІВ або ОКАЧЕВО, хут., Ковельський пов., Хотя-

шівська вол. — 14 домів і 101 жителів.
ОКОПИ або ОКІП, с., Острозький пов., Ляховецька

вол., 52 км. від Острога. При притоці р. Горині. В кінці

19 ст. було там 112 домів і 770 жителів.
ОКНИНИ або ВІКНИНИ, с. Острозького повіту, Пере-

рослинська вол., 28 км. від Острога. В кінці 19 ст. було

там 60 домів і 368 жит., дерев’яна церква з 1882 р. на міс¬

ці старої. Село положене в горбковатій околиці при ставі

і кількох джерелах, в степовій околиці.
Населення села відзначається окремим фізичним ха¬

рактером, переважають там типи з регулярними рисами

лиця, високого росту жінки, звертають на себе увагу

своєю красою. Згадка про село О. з 1570 і 1589 pp., коли

воно належало до волинських землян Корницьких. Пізні¬

ше до Ляховецького ключа маєтків кн. Яблоновських, а

від них перейшло до Сапігів. В 19 ст. належало до пом.

Катлубиського. В 1876 р. було там відкопано камінну

труну, зложену з пісковикових плит, кремінні долота і

шиферні пряслиці.
ОКНИНИ або ВІКНИНИ Великі (часом в документах

Окнини і Оленяни), с., Крем’янецький пов., Борецька вол.,

при р. Самець. В 19 ст. було в В. Вел. 150 дом. і 922 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1741 p., початкова школа від

1874 р. У Вікнинах Малих тоді ж було 59 домів і 520

жителів, водяний млин. Село В. Вел. і В. Мал. згадується
167

в ревізії крем’янецького замку в 1545 p., як маєток кн.

Дмитра Вишневецького, який був зобов’язаний до утри¬

мування 1 городні з села Окнин (Пам’ятники, том 4, від

стор. 2, 200 і 210). В тому ж році Вишневецький платив

з Окнин від 15 дим. і 8 город. В 1703 p., під назвою Олей-

нин Великий і Малий, згадується як маєток кн. Вишне¬

вецьких (Архів ЮЗР., ч. З, том 2, стор. 525). В 1940 р.

в с. О. було відкрито оселю з початків залізної доби,

що належить до т. зв. „Висоцької культури”, другу осе¬

лю з римського періоду і третю оселю з часів раннього

середньовіччя. Розкопи перепроваджували проф. Кази¬

мир Маєвський, проф. Маркіян Смішко і директор кре¬

м’янецького музею О. Цинкаловський (Пам’ятники Київ.

Археолог. Ком., том 4, част. 2, стор. 200, 209; Архів ЮЗР.,

ч. З, том 2, стор. 525 і част. 5, том 1, стор. 240. Матеріяли

до прадзєюв Волині і Волинскєґо Полєся. Варшава 1961

p., стор. 107, 108 і 109).
ОКОНСЬК, с., Луцький пов., Городецька вол. (Горо¬

док), 76 км. від м. Луцька. В документах виступає під

назвою Кукольська Воля, Вікно, Оконська. Село при дже¬

релах річки Мутвиці, притоці р. Стиру. В цьому селі в ни¬

зині, оточеній навколо горбками, вимитими до крей¬

дяного підкладу, знаходиться велике джерело

т. зв. „О к о” або „В і к н о”, оточене навколо охорон¬

ними земляними валами, рівень води в джерелі зноситься

на кілька метрів над рівнем долини. Джерело тут же при

випливі обертає великий вальцевий млин. Місцеве насе¬

лення називає це джерело „Безоднею”. Дало це підставу,

що з цим джерелом пов’язані численні легенди і опові¬

дання, про що згадує польський письменник І. Крашев-

ський в своїх „Споминах Волині, Полісся і Литви”, ст.

55, як рівнож другий польський письменник Німцевич:

„Подруже гісторичне”, „Фіфіографічний пам’ятник”, т. 1,

стор. 129. Про давноминуле цього села подає Архів ЮЗР.,

ч. 6, том 1, стор. 346, 428, 435-437. В кінці 19 ст. було там

около 40 дворів, 256 жителів, дерев’яна церква з 18 ст.,

церк.-прих. школа і млини. Колись село належало до

землян Ширмів. За переписом 1911 р. в О. було 529 жи¬

телів, одноклясова школа, горілчана державна крамниця,

водяний млин при джерелі „Вікно” (24,000 пуд. річн. пе-

ремолу). До великої зем. власности належало тоді до
168

пом. Бжозовських 1,079 дес. і до Очесальських 878 дес.,

разом — 1,957 дес. В селі при джерелі городище.
ОКОРСЬК, с., Луцький пов., Торчинська вол., 33 км.

від м. Луцька, два села тої ж назви, над озером і р. Сір-

ною. В Окорську Великому, в кінці 19 ст., було 47 домів

і 329 жителів, в О. Мал. 23 дом. і 132 жителів. Під селом

колонія — Окорський Ліс — 7 домів і 39 жителів. Згаду¬

ється село в 1545 р. під час ревізії луцького замку, коли то

вдова Окорська забезпечувала, разом з іншими, 4 город¬

ні луцького замку. В 1570 р. з О. вносив Окорський Іван

від 5 дим., 2 город., З город., 1 млинського колеса; Олех-

но від 5 дим., З город., а Юрій від 4 дим., З город і 2 го¬

род. (Пам’ятники Київ. Археол. Ком., том 4, част. 2, стор.

80, 84, 106, 118; Архів ЮЗР., ч. 2, том 1, част. 6, том 2,

стор. 488 і 492). До великої зем. власности в 1911 р. на¬

лежало 949 дес. пом. Рихлівського.
ОКТАВИН, кол., Володимир, пов., Микулицька вол.,

прис. Черчиці, 11 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст.

було там 53 домів і 342 жителів.
ОКТАВИН, с., Острозький пов. (дивись Копитків).
ОКУНИН, с., Володимирський пов., Маціївська вол.,
27	км. від м. Ковля. Село положене над Окунинським озе¬

ром. В кінці 19 ст. було там 58 домів і 312 жит., дерев’яна

церква з 17-18 ст. В церкві до цього часу переховалося

залізне „било”, яким замість дзвону скликали до церкви

народ. Колись озеро було незвичайно багате в рибу, а на

глибинах часто траплялися великі соми.
ОЛЬБЛЄ РУСЬКЕ і ОЛЬБЛЄ ЛЯДСЬКЕ, два села

в Ковельському пов., положені по обох сторонах озера,

Камінь-Коширська вол., 55 км. від м. Ковля, в місцевості

типово поліській. В кінці 19 ст. було в О. Руському 130

домів і 738 жителів, а в О. Лядському 84 домів і 701 жи¬

телів, дерев’яна церква з 18 ст., в якій до 1933 р. перехо¬

вувалася рукописна Євангелія з поч. 18 ст., в кінці якої

переписчиком додано такий же рукописний словник, який

спеціяльно доданий для пояснення людям незрозумілих

євангельських слів (подано окреме гасло зі словника і йо¬

го пояснення: кустодія, січіч сторожа або варта”). Цер¬

ква дерев’яна з 18 ст. (1774 р.). Населення з сіл Ольбля

Руського і Лядського ■— міщани і купці містечка Кам.-

Коширського називають „лебедями”. Відзначається воно

відвагою так, що часом траплялися не тільки злодійства,
169

але і грабіжі купецьких крамниць і яток. Старожили з цих

сіл переказували, що ці села несли колись службу при

Камінь-Коширському замку кн. Сангушків Коширських

і ходили з ним в далекі походи. У деяких, ще в 19 ст.,

переховувалися пергаминові документи на боярські пра¬

ва, підбиті печатками з зображенням птиці, подібної до

лелеки або до пеликана. В 1583 р. село належало до Ка-

мінь-Коширська кн. Григорія Коширського, який платив

від О. за 12 дим. і 5 город. Урочища в селі: Тихор, Мед-

ведик, Загребля, Замосточчя, Ясень. В 1523 р. село О.

належало до Андрія Сангушки — Коширського (Архів

Сангушків, том 3, стор. 256). В 18 ст. село належало до

заснованого там домініканського манастиря. Був там па¬

лац і двір старої архітектури, який тоді належав до ро¬

дини Ордів. За переписом 1911 р. до великої земельної

власности Качковських належало в О. 509 дес.
ОЛЕКСАНДРІВНА — БЕРЕСТОВА, кол., Володимир¬

ський пов., ЗО км. від міста — 12 домів і 79 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, чеська кол., Володимирський пов.,

на границі повітів Володимирського і Ковельського, 44

км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 41 дом. і 274

жителів, євангельський дім молитви. До великої власнос¬

ти пом. Тургенієва належало там 237 дес.
ОЛЕКСАНДРІВНА, с., Володимирський пов., Хорів-

ська вол., 38 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було

там 50 дом. і 172 жител.
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Володимирський пов., 9 км.

від Володимира — 26 домів і 172 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Володимирський пов., Но-

водвірська вол., 45 км. від м. Володимира. Було там на

початку 20 ст. 20 домів і 144 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, оселя, Лубенський ПОВ., — 15 ДО¬

МІВ і 128 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, оселя, Лубенський пов., Мізоцька

вол., 27 км. від м. Дубна — 15 домів і 93 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Дераженська вол., 36 км. від

м. Рівного — 10 домів і 57 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, с., Рівенський пов., Костопільська

вол., 71 км. від м. Рівного — 44 домів і 245 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Острозький пов., Здолбиць-

ка вол., ЗО км. від м. Острога — 15 домів і 96 жителів.
170

ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Луцький пов., Піддубецька

вол., 21 км. від м. Луцька — 83 домів і 227 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Луцький пов., Торчинська во¬

лость, 16 км. від м. Луцька — ЗО домів і 208 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Луцький пов., Рожищанська

вол., 20 км. від м. Луцька — 35 домів і 156 жителів.
ОЛЕКСАНДРІВНА, уроч., Луцький пов. (недалеко від

містечка Колки).
ОЛЕКСАНДРІВНА, кол., Луцький пов. — 46 домів і

252 жителів (в пол. 19 ст.). До великої зем. власности

в 1911 р. належало там 273 дес.
ОЛЕКСАНДРІВНА, с., Звягельський пов., Романівська

вол., 5 км. від м. Звягеля. За переписом 1911 р. було там

297 жит., одноклясова школа, кредитове товариство, круп-

чатний млин (40,000 пуд. річ. перем.), до великої зем.

власности належало там 983 дес. (пом. Олєнберга).
ОЛЕКСАНДРІВНА або АЛЄКСАНДЕРГОФ, або КРА-

ЗЕНДОРФ, кол., німецька, Звягельський пов., 22 км. від

м. Звягеля. В початку 20 ст. було там 59 домів і 265 жи¬

телів, євангельський дім молитви.
ОЛЕКСАНДРІВНА, с., Звягельський пов., 5 км. від

м. Звягеля. Село над р. Случчю. В кінці 19 ст. було там

66 домів і 343 жит.
ОЛЕКСАНДЕР-ДОРФ, кол., Звягельський ПОВ. (див.

Олександрівка Звягельського пов.).
ОЛЕКСАНДРІЯ, містечко, Рівенський пов., Кустин-

ська вол., 16 км. від м. Рівного, над р. Горинню. В кінці

19 ст. було там 273 домів і 1,496 жителів, мурована церква

з 1842 р. Стара назва оселі „Першковий Міст” була за¬

мінена кн. Олександром Острозьким (від його імені) на

Олександрію. В містечку колись була дуже архаїчна де¬

рев’яна церква. В 1862 р. побудовано там рим.-кат. мурова¬

ний костел. В 1758 р. містечко це було вже під назвою

Олександрії (Архів ч. 6, том 1, стор. 544). Було тоді в О.

128 домів і біля 1,000 жителів, переважно римо-католи-

ків. Містечко належало тоді до кн. Любомирського. В ньо¬

му було 8,060 дес. землі — в тому 4,945 дес. лісу. На по¬

чатку 19 ст. була там ручна фабрика паперу. В половині

19 ст. була там синагога, притулок, 4 водяні млини, фо-

люш, тартак і 2 фабрики сукна. Подаємо тут поступовий

упадок містечка від 1650 року, коли там було 286 димів,

в 1651 р. — 70 дим. а в 1653 р. тільки 8 дим. За переписом
171

1911 р. в містечку О. було 1,200 жителів, міщанська упра¬

ва, земська поштова станція, рівенське лісництво, аку¬

шерка, аптека, аптечний склад, 59 крамниць, горілчана

державна крамниця, кредитове товариство, склад лісових

товарів, 2 ресторани. В 1873 р. на березі р. Горині знай¬

дено денарій Антоніна Пія.
ОЛЕКСАНДРІЯ, фільв., Луцький пов., Більсько-воль-

ська вол., на північ від озера Біле і болот Кова, при осу¬

шуючому каналі, який впадає до відноги р. Стиру. Філь¬

варок цей положений в околиці пустинній і заболоченій.

Багато лісів і сіножатей. Полювання і рибальство.
ОЛЕКСАНДРІЯ, с., Ковельський пов., Сушичанська

вол., 33 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 24 домів

і 170 жителів. Велика зем. власність належала до пом.

Балкаша — 289 дес. Село положене на схід від Качин-

ського озера.
ОЛЕКСАНДРОВО, фільв., Пінський пов., на Загород-

ді, 42 км. від м. Пінська. Земля піскувата, багато лугів.

Колись село належало до Скирмунтів — 150 волоків.
ОЛЕКСИН ВЕЛИКИЙ, с., Рівенський пов., і волость,
6	км. від м. Рівного, над притокою р. Горині Устєм. В кін¬

ці 19 ст. було там 35 домів і 382 жителів, мурована цер¬

ква з 1776 p., цукровня, 15 домів і 335 жителів. За пере¬

писом 1911 р. в О. Вел. було 420 жителів, цукровня (318

тис. пуд. річ. продук.), шпиталь, 2 крамниці, горілчана

державна крамниця, кредитове товариство.
ОЛЕКСИН МАЛИЙ, с., Рівенський пов., Рівенська во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 21 домів і 241 жителів. Се¬

ло згадується в 1570 p., коли воно належало до Федора

Кадиановича Чаплича-Шпановського і належало до Шпа-

новського ключа. В 1577 р. Іван Чаплич платив від О.

за 24 дим. і 3 город. В 1699 р. був там мурований замок,

озброєний в гармати і іншу зброю.
ОЛЕКСИН ,присілок с. Шпанова. Була це оселя цер¬

ковна до половини 19 ст.
ОЛЕКСІЇВНА, оселя, Острозький пов., Бугринська во¬

лость, 33 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 19

домів і 114 жит.
ОЛЕКСИНЕЦЬ СТАРИЙ, с., Крем’янецький повіт,

Оликсенецька вол.,43 км. від Крем’янця, на півден. зах.

повіту, недалеко від границі з Галичиною. Зе переписом

19 ст. було там 176 домів і 1,325 жителів, мурована цер¬
172

ква на місці старої, дерев’яної, рим-кат. каплиця, по¬

чаткова школа від 1815 p., волость і 3 млини. Оселя ця

була колись містечком і в 1463 р. належала до кн. Сол-

тана Василевича Збаразького, разом зі селом і замком

в Ридомлі (Архів Сангушків ч. 1, стор. 55 і 81). Пізніше

разом із селом Ридомлем, перейшло до кн. Беати Соли-

мирецької, а від 17 ст. належало до кн. Чарторийських.

В 17-18 ст. збудовано там костел і палац (Волинь... сер.

2, Т. Стецький стор. 192, Львів, 1871 p.). Від Чарторий¬

ських О. Ст. перейшов до ген. Жищевського, до якого

належало, в кінці 18 і на початку 19 ст., 2,820 дес. орної

землі і 1,680 дес. лісу. Звертає на себе уагу гарний ампі-

ровий палац (перероблений зі старого). В місцевій церкві

переховувалася (пізніше забрана до бібліотеки волин¬

ської Духовної семінарії), відома своєю історичною і

культурною цінністю, „Острозька Біблія” з 1581 р. зі впи-

сами з 1754 р. За переписом 1911 р. в с. Ол. було — 1,506

жителів, волость, міщанська управа, двоклясова школа,

фельдшерський пункт, акушерка, горілчана державна

крамниця і щомісячні ярмарки. До великої зем. власнос¬

ти О. належало до Фелікса Мітковського 8,379 дес. При

р. Горині замчисько. В урочищі „Бабичин” 2 кургани,

знахідки кладів монет 17-18 ст. (Записки ОД. 1931-1938).
ОЛЕКСИНЕЦЬ, містечко, Крем’янецький пов., Олек-

синецька вол., продовження О. Старого. Колись це село

називалося Андріїв. В 1870 р. було там 178 домів і 650

жителів, 5 крамниць, 12 ремісників, церква дерев’яна
з	1846 р. — на місці старої з 17 ст., синагога, дім молит¬

ви, торги і ярмарки. В кінці 19 ст. було там 209 домів

і 1,321 жителів, церква з 1846 р. Колись село належало

до кн. Вишневецьких, пізніше перейшло до Чарторий¬

ських і від імені кн. Олександра отримало назву Олекси-

нець. До 1935 р. був там палац ампіровий в руїнах. Село

згадується в 1583 p., яке належало тоді до кн. Андрія

Вишневецького, який платив з О. від 11 дим. і 7 город

(Архів Сангушків ч. 1, стор. 55 і 81). За переписом 1911

р. в О. було 1,500 жителів, земська амбуляторія, 5 крам¬

ниць і горілчана крамниця. Терен самого містечка був

оточений земляним валом, який тепер майже розкопано.
ОЛЕКСИНЕЦЬ, оселя, Рівенський пов., Вирська вол.,
—	5 домів і 20 жителів.
173

ОЛЕКСІЇВНА, с., Володимирський пов., Грибовецька

вол., колись с. Бискупичі або Епископичі. З приводу на¬

родження в родині царя Миколая II, його сина Олексія,

село названо Олексіївкою (в 1913 p.). Пізніше знову по¬

вернуло до старої назви Бискупичі або Епископичі Руські.

В кінці 19 ст. було там 38 домів і 380 жителів, мурована

церква з 18 ст.
ОЛЕСЬК, с., Володимирський пов., 43 км. від Воло¬

димира, Одеська вол. В кінці 19 ст. було там 223 дом.

і 1,359 жителів, дерев’яна церква з кінця 19 ст., на місці

старої з 16 ст., волосне управління, початкова школа. За

переписом 1911 р. в селі О. було 1,952 жителів, волость,

лікар, 2 крамниці, 1 горілчана крамниця. До великої зем.

власности належало там 433 дес. На грунтах села було ко¬

лись перстеневе, кругле городище, оточене потрійним ва¬

лом і ровами, тепер розорано зовсім (О. Цинкаловський.

Матеріяли до прадіїв Волині і Полісся Волинського, Вар¬

шава, 1961 p., стор. 188).
ОЛЕШКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Заруденська вол.,

35 км. від Крем’янця, при джерелах р. Гнізни. В кінці 19

ст. було там 68 домів і 492 жителів. Село колись нале¬

жало до Колодинського ключа маєтків. Останньо — влас¬

ність гр. Грохольського (Архів ЮЗР., ч. 6, том 1, стор.

291). За переписом 1911 р. в с. О. було 586 жителів, це¬

гельня і фабрика черепиці.
ОЛЕШКОВИЧІ, кол., Луцький пов., Тростянецька во¬

лость, 32 км. від Луцька, при р. Коноплянці. В кінці 19

ст. було там 36 домів і 159 жителів. Село згадується

в 1570 p., коли воно належало до с. Бутиня кн. Андрія

Масальського, а в 1577 р. до Степана Харлинського, який

платив з О. від 6 дим.
ОЛЕШВА, с., Рівенський пов., Клеванська вол., 28 км.

від Рівного, над р. Стублею, недалеко від залізниці Рів-

не-Ковель. В кінці 19 ст. було там 24 домів і 227 жителів.

Село згадується в 1577 p., коли воно належало до кле-

ванського замку кн. Чарторийського, який платив від О.

за 5 дим. і 3 город.
ОЛІЙНИКИ, с., Старокостянтиновський пов., Колків-

ська вол., 48 км. від м. Ст. Костянтинова, при притоці

р. Полкви. В кінці 19 ст. було там 141 домів і 776 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1786 р. — на місці бувшої тут ста¬

рої, церк.-прих. школа. Колись село входило в склад ос¬
174

трозької ординації і в 1755 p., разом зі с. Оліївцями, по¬

даровано Соцєщанському.
OJII3APIBKA, робітнича жидівська колонія, Рафалів-

ська вол., 109 км. від м. Луцька, на пів. від дороги з Ра-

фалівки до Володимирця. В кінці 19 ст. було там 44 домів

і 496 жителів та два жидівські доми молитви.
ОЛИЗАРІВ, с., Володимирський пов. Село це церков¬

не, положене на півд. схід від Горохова. Серед місцевого

населення відоме під назвою Роківка, 65 км. від Володи¬

мира. В кінці 19 ст. було там 44 домів і 302 жителів, де¬

рев’яна церква з 16-17 ст. Згадується це село в 1545 р.

в ревізії луцького замку, коли воно належало до Івана

Олизаровського, який забезпечував 3 городні луцького

замку. В 1570 р. зі села Олизарова платять земляни: Лев

Лосятинський від 4 дим., Олехно Олизаровський від 6

дим. і 4 город., Корнель Ляцький від 3 дим. і Матвій Ло-

шицький від 1 дим. і 2 город. В 1577 р. пані Катерина

платить від 2 дим., Олехно Олизарович від 3 дим. і 1

город, і Прокіп Березовський від 2 дим., 1 город. В 1583

р. Федір Олизарович платив від 4 дим. і Прокіп Березов¬

ський від 2 дим., 1 город., 2 пустовщин і 4 дим. в заставі.

(Пам’ятники Київ. Археол. Ком., том 4, част. 2, стор. 77,

87, 112; Архів ЮЗР., част. 2, том 1, стор. 5).
ОЛЬХІВ або ВІЛЬХІВ, кол., Луцький пов., Чаруків-

ська вол., 43 км. від м. Луцька — 32 домів і 195 жителів.
ОЛЬХАНІВКА, дві кол., О. Стара і Нова, Луцький

пов., Рожищанська вол., 22 км. від Луцька, 20 домів і 153

жителів.
ОЛИБІВ, с., Лубенський пов., Варковицька вол., 20

км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 48 домів і 279 жи¬

телів. Село при малому потоці. За переписом 1911 р. бу¬

ло там 430 жителів, гуральня (18,999 відер річ. прод.).
ОЛИКА, містечко, Лубенський пов., Олицька вол., 43

км. від Дубна, при усті річки Миловички до Путилівки,

при старому тракті з Луцька до Надгориння, біля 7 км.

до залізничної станції і шоси Ковель-Рівне. В кінці 19

ст. було там 180 домів і 4,822 жителів, 4 церкви — дере¬

в’яна Троїцька з 1886 р. на місці старої, невідомо коли

побудованої, церква на могилках з 1784 p., мурована, на

місці ще старшої з 16-17 ст., церк.-прих. школа від 1878 p.,

рим-кат. костел і каплиця та Стрітенська з 1784 p., церква

Воздвиженська з 1848 р. — дерев’яна, покрита гонтами,
175

великий і гарний палац Радзивилів, міський ратуш, де

колись містився магістрат (Архів цього ратуша згорів

під час пожару містечка в 1870 p.). До кінця 19 ст. в м-ку

О. відбувалися великі кінські торги, а також великий

скуп збіжжя. Олика є дуже старою оселею і згадку про

неї під назвою Олика, Оличі маємо в Іпатіївському літо¬

писі під 1149 роком, коли то під час міжкняжих завору¬

шень кн. Київський Із’яслав Мстиславович звернувся за

поміччю до свого стрия В’ячеслава і знайшов собі союз¬

ників в польському королі Болєславі. Власне тоді союзні

війська затрималися під Чемерином коло Олики — „По-

їдоше полки своїми від Лучеська і сташа у Чемерина на

Оличі”.
Другою старою згадкою про Олику є грамота вели¬

кого кн. Льва Свидригайла з 1433 p., коли то він надав

Олику свойому прихильнику Ленькові Зарубичеві. В 16

ст. Олика, якийсь час, належала до кн. Чарторийських,

а пізніше перейшла до литовського княжого роду Радзи¬

вилів. До цього, як свідчать документи, О. належала до

волинського роду Кішок (від слова Кіт, Кішка). Одна

з цього роду вийшла заміж за Радзивила. В роді Радзи¬

вилів, спорідненого з литовськими і руськими князями,

а також з західньоевропейськими можновладцями, було

не мало визначних осіб. Були серед них і люди поступо¬

вих переконань. Радзивил Шидловський був кальвіністом

і на його бажання була видрукована в 1563 p., в Бересті

над Бугом (Брест), Біблія в польській мові (тоді вільно

було друкувати тільки в латинській мові). Серед Радзи¬

вилів були тоді також прихильники утворення самостій¬

ної литовської держави і відірвання від Польщі. В 1545 p.,

під час ревізії луцького замку, Олика належала до Ми-

колая Радзивила, земського маршала волинської землі,

який був зобов’язаний утримувати 3 городні луцького

замку. В 1570 р. О. належала до лінії Радзивилів віден¬

ських і в 1577 р. платили вони з О. від 117 дим. на воло¬

ках, 21 ринкових домів, 47 вуличних домів, 95 вуличних

убогих хат, 63 город.; з передмістя — за 128 домів, 112

город., 49 перекупів і комірників, 3 комір, вбогих і 1 ко¬

мірн., З козаків люзних, 16 ремісників. На Ірпені під зам¬

ком — 6 город., чопового платили 60 флоринів. В 1583 р.

кн. Станислав Радзивил вносив від 20 домів ринкових,
29	дом. вуличних, 213 дом. підміських, 17 ремісників, 24
176

пекарів, 18 просолів, 4 дударів, 36 комір., 4 вальних коліс

і 1 попа та 119 ланів. Разом 388 флоринів і 27 грошів.
В 1648 p., під час визвольної боротьби українського

народу проти своєї і польської магнатерії, Олика, а в то¬

му і сильно уфортифікований олицький замок, були час¬

то штурмовані козаками і повстанцями, особливо зав¬

зяті бої відбувалися там з козацькими відділами полков¬

ника Колодки в 1648 р. і Донця в 1651 р.
Від часів воєн Богдана Хмельницького О. зачинає хи¬

литися до упадку, а власник цієї резиденції перестає там

проживати. Містечко, яке отримало Магдебурзьке право

і розвинулось в 16 і на початках 17 ст. також зачинає під¬

упадати і фігурує в документах як місто до 1701 р. За¬

лишився в О. лише замок, оточений оборонними ровами

і валами, який мав квадратну форму з бастіонами на ро¬

гах (т. зв. рондлями), а до середини замку провадив зво-

довий міст. Замок цей заложено в 1564 р. і було там 202

гармати і 6,000 ядер різної форми і ваги. До року 1793

в замку був завше гарнізон і озброєння.
В 1813 p., по смерті кн. Домініка, вигасла лінія олиць-

ких ординатів і О. перейшла до іншої лінії того ж року.

В 1870 р. в О. було 413 домів і 1,073 жителів, 2 церкви,

костел, синагога, 5 домів молитви, гарбарня, 5 оліярень

(12,300 руб. річ. прод.), фабрика клею і 4 ярмарки річно.

Центр. О. злучений з трьома передмістями: Турчином,

Залісовчем і Міловицею, крім того в документах згаду¬

ється передмістя „Завороття”. За переписом 1911 р. в міс¬

течку О. було: 5,920 жителів, міщанська управа, пошта

і телеграф, поштова земська станція, акцизний надзір,

земський шпиталь, жидівський шпиталь, аптека, аптечний

склад, 35 крамниць, 2 горілчані державні крамниці, кре¬

дитове товариство, склад лісових товарів, бровар і що¬

місячні ярмарки.
До великої зем. власности належало до Фердинанда

Радзивила в О. 5,482 дес. До кінця 19 ст. в О. заховалися

свої регіональні прислів’я: „Олика на лика”, „Деражня

(село) багата на горщики, а Олика на діди”.
Література: Опис м. Олики. Тиґоднік Ілюстровани

з 1860 p., № 62. Про олицькі школи „Дзєннік Доброчин-

носьці”, рік 3, ст. 818. Сендульський. Волинські Епархі-

яльні Відомості 1878 і Перегоровський: Волинския Вєдо-

мості, 1868 р. Словник Історично-географічний... під
177

гаслом „О”, Архів ЮЗР., Архів Сангушків; Пам’ятники

Київ. Археолог. Ком.
За містечком в напрямку с. Покащева було 8 курга¬

нів, 3 з них звуться Турчинками. В м-ку замок Радзиви¬

лів з 1564 p., в місцевій церкві переховувався стародавний

хрест митрополита Феоктиста. Недалеко ставу знайдено

в 1878 р. скарб з 16 ст. В палаці Радзивилів переховува¬

лась бібліотека і архів з 15-17 ст. і галерія портретів

і образів відомих, місцевих і західньоевропейських ху¬

дожників.
ОЛИН, хутір, Володимирський пов., Порицька вол.,
—	10 домів і 39 жителів.
ОЛЕШІВ або ГОЛИШІВ, ГОЛИШЕВА, Олешів Острі¬

вок, с., Луцький пов. Село над р. Полонкою. Колись це с.

належало до луцького замку, а пізніше до рим-кат. луць¬

ких єпископів. За люстрацією 1628-1629 pp., село (мале

сільце) Г. належало до м. Луцька разом з млином, який

був в аренді луцького старости Героніма Харлецького

(Яблоновський О! Люстрація Королівщини; Пам’ятники

Київ. Археол. Ком., ч. 4, том 2, стор. 169; Архві ЮЗР.,

ч. 1, том 1, стор. 207, 215).
ОЛИШІВ, с., Рівенський пов. (в документах Голишів

або Галешів). Село над р. Стублею, на південь від м-ка

Клевані. Село це, в половині 15 ст., було надане, разом

з іншими селами, кн. Льву Свидригайлові і Михайлові

Чарторийському (дивись Клевань). (Пам’ятники Київ. Ар-

шеол. Ком. том 4, ч. 2, стор. 126; Архів ЮЗР., ч. 6, том 1,

стор. 134).
ОЛТУШ, с. над озером Олтуш в Рудській пущі, ото¬

чене непрохідними болотами Полісся.
ОЛУЧА, річка Рівенського пов., Седлищанської вол.
ОЛШАНИ або ВІЛЬШАНИ, с. і фільварок, Луцький

пов., Торчинська вол., 12 км. від Луцька. В кінці 19 ст.

в селі О. було 20 дом. і 131 жителів, на фільварку 2 доми

і 31 жителів. Село згадується в 1570 p., коли воно належа¬

ло до Андрія Бабицького при Бабині. В 1577 р. Василь

Бабицький платив від 4 дим., 20 город., З підсуд., 2 город.,

З коречних коліс, а в 1583 р. від 5 дим., 8 город., 2 валь¬

них коліс і 1 боярина. В 1820-1826 р. село це належало до

відомого на Волині городника Міклєра (Т. Стецький. Во¬

линь, том 1, стор. 190 і 193; Архів ЮЗР., ч. 6, том 1, стор.

347-349).
178

ОЛЬШАНИЦЯ, с., Крем’янецький пов., Ямпільська во¬

лость, 47 км. від Крем’янця, при р. Горині. В кінці 19 ст.

було там 112 домів і 649 жителів, дерев’яна церква з 1718

р. на місці ще старшої, церк.-прих. школа. Село згадуєть¬

ся в 1442 p., коли воно належало до крем’янецького ста¬

рости, Дениса Мокосієвича (Археологіч. Збори. Вил. Ком.,

том 1, док. 19). Ольшаницю тоді отримав, разом з 18 се¬

лами, в заміну за місто Крем’янець. В 1583 р. з О. вносить

Василь Козаревський за 2 дим., 2 вальних коліс, 1 ступи.

В 1665 р. село належало до Христини Сенютової (Архів

ЮЗР., ч. 6, том 1, стор. 79).
ОЛЬШАНКА або ВІЛЬШАНКА, річка, Ковельський

пов., ліва притока р. Стобихови або Стобихівки, яка впа¬

дає до р. Стоходу, перепливаючи коло с. Карасина (Архів

Ю.З.Р., ч. 6, том 1, стор. 505).
ОЛЬШАНИЦЯ або ОЛЬШАНКА, ВІЛЬШАНКА, с., Ко¬

вельський пов., Ст.-Костянтиновська вол., 19 км. від м.

Ковля. В кінці 19 ст. було там 21 домів і 187 жителів, ко¬

лись село належало до ковельського староства. В 1628 р.

платили з нього оренди 58 флоринів і 15 грошів річно.
ОЛЬШАНКА або ВІЛЬШАНКА, кол., Володимирський

пов., Вербська вол., — 7 домів і 39 жителів.
ОМЕЛЬНО, с., Луцький пов., Колківська вол., 41 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 138 домів і 768 жи¬

телів, дерев’яна церква з кінця 19 ст., на місці бувшої там

старої з 16-17 ст., паровий млин, початкова школа. Згад¬

ка про село О. з 1570 і 1583 p., коли воно належало до

Івана і Андрія Кошків, разом з Журавичами. Пізніше се¬

ло належало до церкви (Архів ЮЗР., ч. 6, том 1, стор.

296, 297). За переписом 1911 р. в с. О. було 1,042 жите¬

лів, гуральня (13,213 відер річ. прод.), цегельня (38,000

руб. річно), млин паровий (64,000 пуд. річ. прод.). До

великої зем. власности в 1911 р. належало там 1,056 дес.

В кінці 19 ст. на землях села було 6 курганів.
ОМЕЛЬНО або ОМЕЛЬНА, с., Рівенський пов., Дід-

ковицька вол., 10 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там
81	домів і 1,001 жителів, дерев’яна Покровська церква

з 16 ст. і рим-кат. каплиця. Історична згадка про село О.,

як село Омелин з 1545 p., в описі луцького замку, коли то

одна з городень замку належала до Гурка Омелянського

з Омельна (Пам’ятники, том 4, від стор. 2-81, 86, 105).

Крім того згадка в 1570 p., коли то Альбрехт Ласький за¬
179

гарбує де село так, що селяни цих сіл, забравши худобу

і коні, втікли з села Омелька (Архів ЮЗР., ч. б, том 1,

стор. 75-77). В 1545 р. Гурко Омелянський забезпечував

З городні на луцькому замку, а в 1570 р. Гурки-Омельян-

ські, Іван і Федір платили кожен від 22 дим. В 1583 р.

з частини О. вносить Федір Гурко від 15 дим., 5 город.,

у2 вального колеса і у2 попа. В тому ж часі з О. платить

від 20 дим., 4 город., 1 комір., У2 попа Валентин Вкрин-

ський (Пам’ятники, ч. 4, стор. 2, 28, 86, 105, додаток 282).
ОМЕЛЬНО, слобода, Рівенський пов., Вирська вол.
ОМЕЛЯНКА Мидська, слобода, Рівенський пов., Сти-

динська вол., 76 км. від м. Рівного — 90 домів і 230 жи¬

телів.
ОМЕЛЬНИК, с. і фільв., Луцький пов., Полонська во¬

лость, 5 км. від Луцька. Село О. — 64 домів і 414 жите¬

лів, фільварок, 2 дом. і 16 жителів, церква від 16 ст.

В 1545 р. село О. належало до Петра Сімашки і Михайло-

вої Сімашкової. В 1570 р. від О. платять Федорова Бокі-

єва, а в 1577 р. від 4 дим., 8 город. В 1583 р. платив Іван

Бокій від 8 домів, 6 город., 4 город., 1 дорічного колеса

і 1 попа.
ОМЕЛЯННИК, с., Луцький пов. Мале сільце між м.

Луцьком і Заборолом, при старому тракті, висадженому

старими липами. Належало колись до Чарнецьких (Архів

ЮЗР., ч. З, том 1, стор. 111, 124; Пам’ятники Київ. Арх.

Ком., том 3, ч. 2, стор. 174 і 175 і том 4, ч. 2, стор. 76 і 87).

За переписом 1911 р. до великої зем. власности належало

там 175 дес.
ОМИЛЬНЯ, кол., Звягельський пов., — 13 дом. і 83

жителів.
ОМИТ або ОМИТО, озеро, Пінський повіт, постало

з виливу р. Струмень, 4 км. на північ від озера Небля

і злучується з ним відногою. Довжина біля 2 км., ширина
1	км. Озеро це було і є дуже рибне, оточене майже недо¬

ступними, зарослими берегами і тільки від півдня має

твердий берег, на якому положене село Омит.
ОМИТ, село, Пінський пов., над озером Омит, колись

належало до Королівщини, а також до пінських греко-кат.

єпископів. Селяни займалися рибальством, плисарством

і полюванням. Місцевість ця дуже низька, заболочена і

відлюдна.
180

ОНИШКІВЦІ, с., Лубенський пов., Вербська вол., 50

км. від Дубна, при малій річці, на тракті до с. Рудня По-

чаївська і залізничної станції. В кінці 19 ст. було там 47

домів і 301 жителів, дерев’яна церква з 1881 p., на місці

старої з 1620 р. В кінці 18 ст. належало до Антонія Рого-

зинського, а по 1863 р. до Рахманова. За переписом 1911

p., до великої зем. власности в О. належало 233 дес.
ОНИШКІВЦІ, с., Заславський пов., Гринівська вол.,
33	км. від Заслава, при допливі р. Гомори або Хомори.

В кінці 19 ст. було там 146 домів і 865 жителів, мурована

церква з 1832 p., на місці бувшої тут старшої, водяний

млин, церк.-прих. школа. На полях села було колись 5 кур¬

ганів і знайдено вістря бронзового спису.
ОНИШКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Шумська вол.,

35 км. від Крем’янця, над р. Вілією. В кінці 19 ст. було

там 70 домів і 494 жителів, дерев’яна церква з 1794 р.

Село О. згадується в 1545 р. як власність кн. Івана Ма-

сальського-Мунчі, а також в тому часі в ревізії крем’я¬

нецького замку згадується городня того князя (Пам’ят¬

ники, том 4, від 2 стор. до 202, 209). В 1583 р. з с. О.

платив вже Григорій Дениско Матвіївський від 14 дим.

і 2 комір. (Пам’ятники, том 4, від 2 стор. до 202, 209).

Село О. належало колись до кн. Острозьких. В 1713 р.

село, разом з церквою, згадується в скарзі землянки Єле-

ни Одинцівни Клітинської на Ходаковського (Архів ЮЗР.,

ч. 4, том 1, стор. 372).
При дорозі до села О., на горбі, велике перстеневе

городище, яке складається з кількох концентричних ва¬

лів, дуже тепер розораних. Припадково знайдено там ке¬

раміку і вироби з заліза та кости, дозволяють віднести

це городище до 8-9 ст. В околиці села в напрямі с. Тудо-

рова було понад 40 курганів (О. Цинкаловський. Матерія¬

ли до прадзєюв Волині... Варшава 1961 p.; Пам’ятники

Київ. Арх. Ком., част. 4, том 2, стор. 202, 209; Архів ЮЗР.,

ч. 4, том 1, стор. 372). З теренів Онишковиць походить

скарб римських монет з часів Трояна (О. Цинкаловський.

Матеріяли до прадзєюв).
ОПАЦКІВЦІ, с., Звягельський пов., Кустовецька вол.,

85 км. від Звягеля. Село над р. Деревичкою, при тракті

з Любара до Лабуня. В кінці 19 ст. було там 201 дом.

і 1,293 жителів, мурована церква з 1790 p., церк.-прих.

школа. В 1911 р. в О. було 1,744 жителів, паровий млин
181

(20,000 пуд. річ. перем.), кооператива. До великої зем.

власности належало 452 дес.
ОНУФРИНЩИНА або ВЕЛЕСОВЩИНА, уроч. при м.

Володимирі. Є то острів, який знаходиться на багнах річ¬

ки Луга, донедавна острів був вкритий лісом. Серед во-

лодимирчан старожилів, ще на початку 20 ст., кружляли

перекази про манастир Онуфрія, який був на острові, а

як подала гр. Домбровська і Гилецька, на різдв’яні свята

у Володимирі співали коляду, в якій були слова: Три Ве-

леси Богу поклонились... При вирубувані лісу і випад¬

кових земляних роботах, викопували в північній стороні

острова цеглу і вугіль, перепалені кістки і фрагменти ке¬

раміки (?). Доступ до острова був утруднений, з огляду

на оточуючу його трясовину.
ОПАЛИН, м-ко, Володимирський пов., Любомельська

вол. (на північ, захід від Любомля, над р. Бугом). В 1810

р. в м. О. було 138 домів і 866 жителів, переважно жидів,

римо-кат. костел, дім молитви (жидівський), млин, 6 крам¬

ниць, 7 ремісників і 2 ярмарки річно. Колись оселя нале¬

жала до Любомельської вол., а в 13 ст. до Волинсько-Га¬

лицьких князів. В другій половині 14 ст. загарбана поль¬

ським королем Казимиром і творила цілість з т. зв. „Ра-

тенським клином”, аж до с. Ветли над Прип’яттю.
В 1638 р. місцевість цю перетворив в місто Б. Опалін-

ський і назвав його від свого прізвища Опаліном, при¬

значаючи два ярмарки річно — на Войтєха і Дмитра.

В 1687 р. польський король затвердив для Опалина Маг-

дебурське право і дав дозвіл місцевим міщанам будувати

заїздні доми, броварні, солодовні, корчми, заложити ап¬

теку, а також займатися ремеслом. Міщани могли позива¬

тись до старшого жида, а за старими звичаями до старос-

тинського суду.
В 1770 р. Опалин орендував Францішек Потоцький

за оплатою 1,491 злотих польських. На початку 20 ст.

в О. було 213 домів і 1,554 жителів, церква, костел, сина¬

гога, млин. В 1911 р. м-ко О. підупадає і за переписом

того ж року було там 861 жителів, міщанська управа,

одноклясова школа, шпиталь, лікар, 7 крамниць, 1 горіл¬

чана державна крамниця і 5 ярмарків річно. На захід від

містечка Опалина, між селами Головном, а Старою Гутою,

бере початок р. Прип’ять.
182

ОЛАРИСИ, с., Крем’янецький пов., Радзивілівська во¬

лость, 40 км. від Крем’янця, над р. Ланівкою. Колись с. О.

належало до Луцького пов. (Пам’ятники Київ. Арх. Ком.

ч. 4, том 2, стор. 78, 85, 106). В кінці 19 ст. було там

117 домів і 785 жителів, дерев’яна церква з 1705 р. Се¬

ло О. згадується в 1545 p., в часі ревізії крем’янецького

замку, як маєток Олександра Коритенського, який був

зобов’язаний утримувати на замку 1 городню. За перепи¬

сом 1911 р. до великої зем. власности кн. Урусових на¬

лежало в О. 2,902 дес. (по повстанні 1863 p.).
ОПАНАСІВЩИНА або ПАНАСІВЩИНА, Острозький

пов., недалеко с. Бугриня (Архів ЮЗР., ч. З, т. 1, стор. 484).
ОПТІВ, хут., Луцький пов., Більськовольська вол., 14

домів і 90 жителів, недалеко села Вілька Галуз. До вели¬

кої зем. власности належало там 506 дес.
ОРАНІ або ОРАНИ, с., Володимирський пов., Хотя-

чівська вол., 9 км. від Володимира, при річці Студиниці —

притоці р. Бугу. В кінці 19 ст. було там 22 домів і 229

жителів, дерев’яна церква на місці старої (з 16 ст.), во¬

дяний млин. Оселя ця дуже стара і згадується в 1545 p.,

коли вона належала до Семена, Павла, Андрія і Мацька

Оранських, які зобов’язані були забезпечувати 1 городню

володимирського і 1 луцького замків. В 1570 р. части¬

ною О. володіли Юхно, Григорій і Павло Оранські, а

в 1577 р. з частини Орані платив Матвій Вольський, Гри-

горова Оранська і Семен Рязанович. Тоді власне згаду¬

ється там „церква і піп”.
ОРВЯНИЦЯ, с., Рівенський пов., Дубровицька вол.,

130 км. від м. Рівного, над р. Горинню, недалеко від за¬

лізниці, при тракті зі Степані до Дубровиці. В кінці 19

ст. було там 138 дом. і 726 жителів.
ОРДИНЦІ, с., Ст.-Костянтиновський пов., Колківська

вол., 49 км. від Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. було там

121 дом. і 742 жителів, дерев’яна церква з 1831 р. на місці

старої, церк.-прих. школа. Колись село О. належало до

кн. Острозьких і в 1593 р. було знищене татарами. В 1753

р. за Кольбушівською угодою перейшло до кн. Януша

Любомирського, а в 1773 р. до Я. Кашуба, Петриков-

ського і інших. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в с. О. належало 593 дес. (пом. Шумовський).
ОРЕЛИ, с., Звягельський пов., Киянецька вол. В кін¬

ці 19 ст. було там 225 жителів, 739 дес. селянської землі
183

і 399 дес. фільварочної землі. На полях, в кінці 19 ст.,

було кілька курганів і в уроч. „Церквовисько” 2 кургани.

При розкопуванні одного з них знайдено миски з цини

англійської роботи з буквами І.Х.
Село О. належало до звягельського ключа Любомир-

ських, а по повстанні 1831 року перейшло до Уварових,

Лапинських і Вольських.
ОРЖІВ, с., Рівенський пов., Клеванська вол., 20 км.

від Рівного, над р. Устє. В кінці 19 ст. було там 183 дом.

і 1,059 жителів, церква дерев’яна з 1770 p., великий тар¬

так англійської спілки (Орлович. Пшеводнік по Волині).

Село згадується в 1577 p., коли воно належало до Більо-

ва кн. Януша Чарторийського, який платив від 8 дим.,

5 город., 4 город., а в 1583 р. княгиня Чарторийська пла¬

тила з О. від 26 дим., 5 город, 4 город. За переписом

з 1911 р. в О. було 1,578 жителів, шпиталь при тартаку,

тартак (370,622 руб. річної прод.), 4 крамниці, шинок,

водяний млин. Знайдено там половину бронзового енкол-

піону (В. Антонович. Труди 11 з’їзду 1901 p.).
ОРІХОВЕ або ОРІХОВО, озеро, Пінський пов. Є це

мале багнисте озеро серед величезних лісових мочарів

в околиці між селами Кухче і Воля Річицька. Займає

біля 4 га. обширу (малодоступне).
ОРІХІВ СТАРИЙ, с., Володимирський пов., Мелецька

вол., на границі Волині і Полісся, над озером тої ж назви.

Колись було це боярське село, від якого в 1564 р. плати¬

ли Сосновські. Пізніше цим селом і озером володів ма¬

настир (?).
ОРІХІВ, хут., Ковельський пов., Лешківська волость.

В кінці 19 ст. було там 36 домів і 202 жителів.
ОРІХІВКА, с., Заславський пов., Бутовецька вол., 43

км. від Заслава, при р. Ікопаті і ставі. В кінці 19 ст. було

там 120 домів і 694 жителів, дерев’яна церква.
ОРІШНИК, хутір (або Орішни), Володимирський по¬

віт, Порицька волость. В кінці 19 ст. було там 30 домів

і 223 жителів.
ОРІШКІВЦІ, с., Крем’янецький пов., Білозірецька вол.,

48 км. від Крем’янця, над р. Буглівкою, на півд. схід від

м. Лановець. В кінці 19 ст. було там 102 домів і 574 жи¬

телів, дерев’яна церква, невідомо коли і ким побудована,

водяний млин, місцевість степова. Село згадується в 1565

р. як маєток Гнівошів Єловицьких з приводу боротьби
184

населення околичних сіл з кн. Вишневецькими (Архів ЮЗР,

ч. 6, том 1, стор. 413). В 1583 р. від села О. платив Сава

Єловецький за 7 дим., 2 город. В 1618-19 pp. село це під

назвою Оришківці належало до „Анни з Тулин, княжни

Олександрової” зі Збаража Порицької (Архів ЮЗР., ч. 6,

том 1, стор. 413, там же ч. 6, том 1, стор. 52, 54). За пере¬

писом 1911 р. в О. було 606 жителів, водяний млин (20,650

пуд. річ. перем.), кредитове товариство. До великої зем.

власности належало там 126 дес.
OPJIIBKA або ОРЛГЇВКА, с., Рівенський пов., Березен-

ська вол., 76 км. від Рівного. В кінці 19 ст. в селі було 60

домів і 463 жителів і на хуторі 2 доми і 11 жителів. Се¬

ло О. положене 2 км. від р. Случі.
Остріг — замок з XIV ст. в Центрі Богоявленська Церква (зб. Ц.)
ОРЛИНЦІ, с., Заславський пов., Антонинська вол., 43

км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 128 домів і 851

жителів.
ОРЛЯ або УРЛЯ, ВІРЛЯ, с., Крем’янецький пов., По¬

чаївська вол. Село над притокою Ікви. На ставі, на ос¬

трові руїни замку з 16 ст. За місцевим переказом там зна¬

ходилася стародавня ікона М.Б., яка пізніше була пере¬

несена до Почаївської Лаври.
ОСА, с., Ковельський пов., Турийська вол., 32 км. від

Ковля. В кінці 19 ст. було там 19 домів і 141 жителів, де¬

рев’яна церква з 1772 р. Колись село було церковне (Ар¬

хів ЮЗР., ч. 6, том 1, додаток стор. 18). Село згадується

в 1577 p., коли воно належало до м. Несухоїже кн. Рома¬

на Сангушки, який платив з О. від 4 дим. В 1582 р. нале¬
185

жало воно до Турийської волості і було там 3 дим., 4 го¬

род. (Архів ЮЗР., ч. 6, том 1, стор. 18).
ОСОБА, річка, Ковельський пов., пропливає під с. Во¬

лошки (Архів ЮЗР., ч. 6, том 1, стор. 573, 574).
ОСЕРБИ, с., Володимирський пов., Одеська вол., 37

км. від міста Володимира. В кінці 19 ст. було там 31 дом.

і 171 жителів.
ОСЕКРІВ, с., Володимирський пов., Новодвірська во¬

лость, 32 км. від Володимира. В документах під назвою

Секрів, Осекрово (Пам’ятники Київ. Арх. Ком., ч. 4, том 2,

стор. 113 і там же ч. 4, том 1, стор. 347). В кінці 19 ст.

було там 36 дом. і 229 жителів, дерев’яна церква. В 1577 р.

село належало до Мануїла Болобина Осекрівського, який

платив від нього за 3 дим. і 6 город., а в 1583 р. від 5

дим., 4 город і 1 комірника. Ще перед тим, в 1498 p., ве¬

ликий литовський князь Олександер відновив землянину

Ваську і Івашкові Гринковичам Болобинам привілей на

село Осекрів.
ОСЕРЕДОК, кол., Володимирський пов., Вербська во¬

лость, — 20 домів і 133 жителів.
ОСІВКА, оселя, Рівенський пов., Стидинська вол. —

14 домів і 109 жителів.
ОСИРА, річка, Звягельський пов. — ліва притока Слу¬

чі, яка випливає з-під села Волоб’ївка.
ОСМИГОВИЧІ, с., Володимирський пов., Новодвір¬

ська вол., 45 км. від Володимира, при початках р. Стохо-

ду. В кінці 19 ст. було там 119 домів і 786 жителів, дере¬

в’яна церква вже існувала перед 1583 р. і кілька разів

відбудовувалася, початкова школа, водяний млин. Село

згадується в 1545 p., під час ревізії володимирського

замку, коли воно належало до Тихонової і Михайла Ко-

ринських, які утримували 3 городні луцького замку.

В 1570 р. село О. належало до Андрія Романовського,

а в 1583 р. до кн. Юрія Збаражського, який платив від О.

з 11 дим., 12 город., 1 попа. За переписом 1911 р. до ве¬

ликої зем. власности Зайцева належало 454 дес.
ОСМИЛОВИЧІ, с., Володимирський пов., Грибовець-

ка вол., 23 км. від Володимира. Село при великому дже¬

релі. В кінці 19 ст. було там 32 домів і 222 жителів. Село

згадується в 1583 p., коли воно було в заставі у Богуша

Луковецького, який з Осмилович і Лішні (старий) —

в документах „Л^шні” — платив від 22 димів. В самому
186

селі, недалеко від могилок було два кургани, які тут нази¬

вали „Турицями”.
ОСІВ або ОСОВА, с., Луцький пов., Володимирецька

вол., над р. Осівкою, притокою Горині, 20 км. від містеч¬

ка Володимирця. В кінці 19 ст. було там 31 домів і 212

жителів, дерев’яна церква, невідомо коли і ким побудо¬

вана. Колись село Осівка було відоме своїми бобровими

гонами. До великої зем. власности Вишневецьких нале¬

жало там 1,455 дес. (І. Крашевський. Спомини).
ОСНИКИ, с., Крем’янецький пов., Святецька вол., 52

км. від м. Крем’янця, над р. Жердею притокою р. Горині.

Згадується як село новопостале. В кінці 19 ст. в селі О.

було 77 дом. і 426 жителів, дерев’яна церква з 1754 р.

(в церковному архіві до 1900 р. заховалося багато старо¬

друків), водяний млин. Згадка про село О. з 1545 p., як

видно з ревізії, належало до замку. Було тоді в О. 14

родин, які „на свободі” (Пам’ятники, том 4, від стор. 2

до 222). В 1570 р. Мартин Харницький платив з О. від
17	дим., 2 город., а в 1583 р. від 26 дим., 17 город., 7 ко¬

мірників, 1 ремісника, 2 дорічних коліс і 1 ступи. В 1628 р.

село О. належало до крем’янецького замку разом зі ста¬

вом і млином в селі Вороновп’ях і податок рівнявся 148

флоринів і 22 гроші. В 1726 р. О. належало до Войтєха

Плєнси, в 19 ст. до Ольшевських (Архів ЮЗР., ч. 6, том 1,

стор. 340). В 1911 р. до великої зем. власности належало

в О. 330 дес.
ОСНИЦЯ ВЕЛИКА і Мала сс., Луцький пов., Колків-

ська вол. Села ці над р. Стиром. В селі Осниці Великій,

в кінці 19 ст., було 77 дом. і 584 жителів, в Осниці Малій
—	60 домів і 323 жителів. Дерев’яна церква існувала там

ще перед 1583 р. В 1577 р. належала до кн. Михайла Чар-

торийського, який платив від неї з 3 дим., а в 1583 р. від
8	дим. і 2 город.
ОСНИЦЬК, с. і фільв., Рівенський пов., Вирська вол.,

163 км. від м. Рівного, при болоті Гало, або Голе, на пів¬

день від м. Томашгорода. В кінці 19 ст. було там 58 дом.

і 400 жителів, водяний млин. На фільварку 3 дом. і 17

жителів. Село тепер зветься Осецьк (в кінці 19 ст.). На

полях села кілька курганів.
ОСОВА, с., Звягельський пов., Сербівська вол., при

р. Спиринці, притоці річки Случі. В 19 ст. було там 66
187

жителів і 392 дес. селянської землі. Село належало до

курчицького ключа Кучинських і гр. Мендінських.
ОСОВА, ос., Звягельський пов., Желобенська вол.
ОСОВА, с., Звягельський пов., Емельчинська волость.

В кінці 19 ст. було там 17 домів і 205 жителів.
ОСОВА, с., Звягельський пов., Миропільська вол., 50

км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 39 домів і 266

жителів.
ОСОВА, оселя, Рівенський пов., Стиденська волость.

В кінці 19 ст. було там 83 домів і 893 жителів.
ОСОВЕЦЬ, с., Ковельський пов., недалеко від м-ка

Турийська (Пам’ятники кн. Андрія Курбського. Київ. Арх.

Ком.).
ОСОВСЬКІ БУДКИ, оселя, Луцький пов., Осовська

вол. — 9 дом. і 65 жителів.
ОСОВСЬКІ БУДКИ або БУДИ, с., Ковельський пов.,

Турийська вол., 35 км. від Ковля — 37 дом. і 285 жителів.
осниця, річка, Рівенський пов., — ліва притока р.

Горині, впадає до неї в околицях села Дережно. В давніх

часах річка ця славилася далеко своїми бобровими же-

ремами так, як притоки Горині, річки Золя і Вонячка.
ОСТ, оселя, Рівенський пов., Степанівська вол., 104

км. від м. Рівного -— 19 домів і 169 жителів.
ОСТАШІВКА, с., Острозький пов., Гущанська вол., 45

км. від м. Острога. Був то присілок села Сапожина, яке

належало до В. Єловицьких (16-17 ст.). На початку 20 ст.

було там 32 дом. і 218 жителів.
ОСТІВЩИНА, кол., Володимирський пов., Киселин-

ська вол., 41 км. від м. Володимира — 21 дом. і 142 жит.
ОСТІВКИ, с., Володимирський пов., Гущанська вол.,

100 км. від Володимира — 56 домів і 350 жителів.
ОСТРА ГОРА, гора, Крем’янецький пов. Самітна го¬

ра на тереновому порозі Кременецької височини. На шпи¬

лі гори заховався камінний щит. На піскових узбіччях

цієї гори знайдено кремінні знаряддя, нуклеуси і півфаб-

рикати з епохи молодшого палеоліту (культура орини-

яцька). Нижче на західньому узбіччі розорана і розми¬

та оселя т. зв. „висоцької культури” — кераміка, печі і

залізний шляк з димарок (О. Цникаловський. Записки.

Крем’янеччина 1937-1938 p.).
ОСТРІВ, село і урочище, Луцький пов., Колківська

вол., 35 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там — в селі
188

40	домів і 188 жителів, в урочищі 3 доми і 11 жителів.

Село згадується в 1577 p., коли воно належало до князів

Максима і Онуфрія Сокольських, які платили з О. від

5 дим., З город., а в 1583 р. побір вносив Марко Соколь¬

ський (Архів ЮЗР., ч. 6, том 1, стор. 296-298). До великої

зем .власности належало в О. 574 дес.
ОСТРІВ, хутір, Луцький пов., Осовська волость.
ОСТРІВ, кол., Луцький пов., Чаруківська вол., 35 км.

від міста Луцька •— ЗО домів і 168 жителів.
ОСТРІВ або ОСТРІВОК, с., Луцький пов., на захід від

м. Рожище (Архів ЮЗР., ч. 1, том 1, стор. 207, 214, 215).
ОСТРІВ, село, Пінський пов., при долині р. Стиру.

В 19 ст. було там 28 дворів повнонадільних, 117 жителів,

1,692 дес. селянської землі, дерев’яна церква з 1720 р. Ба¬

гато заболочених лугів. Колись належало до Яроцьких

і Дубинецьких.
ОСТРІВ, уроч., Лубенський пов., недалеко від с. Жор-

нищ (Архів ЮЗР., ч. 6, т. 2, стор. 129).
ОСТРІВ, село, Лубенський пов. (в документах фігу¬

рує під назвою „Новий Острів”). Село положене над р.

Пляшевою (Архів ЮЗР., ч. 6, т. 1, стор. 568, 569). Згаду¬

ється с. О. в 1564 р. як маєток кн. Любецького (Опис

Акт. Книги Київ. Центр. Архіву, № 2036, стор. 8, поз. 25).

В 1650 p., під назвою містечка Ново-Острова, згадується

це село, як маєток княгині Катерини Четвертинської (Ар¬

хів ч. 6, т. 1, стор. 569, а також в багатьох інших доку¬

ментах 16 і 17 ст.). В 1870 р. було там 56 дворів і 445 жи¬

телів, церква дерев’яна — архистратига Михаїла — з 1650

р. На острові, серед боліт р. Пляшевої, могилки, на яких

поховано козаків, що згинули під час битви під Берестеч¬

ком. На початку 20 ст. почали там будувати церкву-па-

м’ятник, де в підземеллях зложено, викопані в різних міс¬

цях побоєвища, козацькі кістки. Ця церква пам’ятник,

з огляду на вибух Першої світової війни, не була закін¬

чена і тепер можемо оглядати тільки її вівтарну частину.

Крім цієї церкви є тут друга, дерев’яна, в якій, одного

разу під час літургії, був гетьман Богдан Хмельницький.

Недалеко тієї церкви — корпус невеликого манастиря,

куди з цілої Волині почали збирати старі ікони, образи,

старі друковані і рукописні книжки і документи. Майже

все це пропало під час війни. Був для цього пам’яткового
189

місця відлитий найбільший дзвін на Волині, якого вивез¬

ли у східні губернії.
ОСТРІВ, село, Лубенський пов., 2 км. від села Добра-

тинь, над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там 43 дворів і 358

жителів, дерев’яна церква з 1799 р. — Михайлівська, по¬

крита гонтами. Село згадується в 1545 р. в описі луцько¬

го замку, коли то йде мова про городню Матвія Зинко-

вича з Остріїва (Пам’ятники, том 4, стор. 2 до 76). Крім

того в 1569 p., в універсалі короля Жигимонта Августа

(Архів ч. 2, т. 1, стор. 7). В 1624 р. згадується О. як має¬

ток Івана Коратинського (Арх. ЮЗР., ч. 6, т. 1, стор. 447).
ОСТРІВ, село, Лубенський пов., 1 км. від Княгинина,

при притоці р. Горині і ставі, 24 км. від Дубна. Село на¬

лежало до княгининського замку. Околиця багата в па¬

м’ятники з часів неоліту. Згадується в 1577 р. і в 1563 р.

як маєток Вишневецьких.
ОСТРИНІВ, село, Лубенський пов., Млинівська вол.,

26 км. від Дубна, при р. Ікві. В кінці 19 ст. було там 33

домів і 346 жителів, дерев’яна церква на могилках з 1799

p., перед нею була стара з перед 1583 р. Село згадується

в 1545 p., коли воно належало до Матвія Зиньковича,

який платив побір в 1570 р. В 1583 р. з Острова платив

Василь Бальбас Ростоцький від 10 дим., 8 город., 10 го¬

род., 2 боярів і 1 попа. В 1624 р. село належало до Івана

Коритинського, а в 19 ст. до Міончинських. Село роз-

парцельовано між галицькими селянами, додаючи їм лу¬

ги над р. Іквою.
ОСТРІВ, село, Лубенський пов., Теслугівська вол., 49

км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 100 домів і 616

жителів, дерев’яна церква з 1650 р. На фільварку — 1 дім

і 11 жителів. Село згадується в 1564 p., коли то воно на¬

лежало до кн. Богуша Любецького, а в 1568 р. до Михай¬

ла Дзялинського — від нього перейшло в 1650 р. до Ка¬

терини Чарторийської.
ОСТРІВ, хутір, Лубенський пов., Вербська волость.
ОСТРІВ, колонія, Володимирський пов., Киселинська

вол., — 5 дом. і 40 жителів.
ОСТРІВ ВОЛОСОВСЬКИЙ або ВОСЦИХОВСЬКИЙ,
Володимирський пов., Новодвірська вол. (дві колонії од¬

накової назви), — 20 дом. і 188 жителів (дивись острів

Велесовщина під м. Володимиром).
190

ОСТРІВОК, село, Ковельський пов., 64 км. від Ковля,

Хотішівська вол. — 26 домів і 159 жителів.
ОСТРІВОК, село, тепер передмістя Володимира, від

північної сторони. Колись село О. було положене за баг¬

нами, через які пізніше насипано греблю, на якій постала

вулиця, яка провадить до залізничного двірця. В 1583 р.

О. належало до Олександрової Загоровської, яка платила

з О. від 3 дим. На острові, серед мочарів, був колись

оборонний замочок Загоровських, а пізніше садиба по¬

міщика. На горбку, серед мочарів, була церква. В 1912 р.

знайдено там камінну труну, а в ній кістяк молодої осо¬

би з довгим волоссям і стрічкою. На південний схід від

села, при дорозі до Володимира, відкрито старі жидівські

могили з 16 ст. На кам’яних плитах написи, які вказують

на те, що ці могилки можна віднести до 15-16 ст. За пе¬

реписом 19 ст. в О. було 63 домів і 348 жителів, цегельня.

На полях села кілька курганів і часті знахідки пам’яток

з часів неоліту (кераміка, знаряддя, землянки. — О. Цин-

каловський. Записки. Володимирщина).
ОСТРІВСЬК, село, Пінський пов., Камінь-Коширська

вол. Село над великим озером Острів’я. В 19 ст. було там

9 господарств і 45 жителів, місцевість дуже низинна, за¬

болочена, багато лугів. Серед селян розвинуте рибаль¬

ство і плисацтво. Село на схід від р. Веселухи.
ОСТРІВЦІ, село, Луцький пов., Володимирська вол.,

104 км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там ЗО домів і

240 жителів, дерев’яна церква (?).
ОСТРІВЦІ, село, Рівенський пов., Дубровицька вол.,

148 км. від Рівного і 6 км. від Дубровиці. В кінці 19 ст.

було там 20 домів і 133 жителів. Село було положене в лі¬

сах, в низинній околиці.
ОСТРОВ’Я або ОСТРОВАТЕ, озеро, Пінський повіт,

недалеко від р. Веселухи, 2 км. довге і 1 км. широке, по¬

середині має острів. Північний і східній береги — баг¬

нисті і малодоступні, а від західньої і південної сторони

тверді і піскуваті. Над озером був колись фільварок „Ос¬

трівок”. В околицях озера Лука, Цілковицьке і Заруддя.
ОСТРИЦІ, село, Пінський пов., при границі з Коб-

ринським повітом — 40 жителів, 312 дес. селянської землі,

місцевість типово поліська.
ОСТРОВИ, село, Луцький пов., Колківська вол., (ди¬

вись с. Острів того ж повіту).
191

ОСТРІГ або ОСТРОГ (так, як поріг, порогу), місто

над рікою Горинню, при устях річок Вілії, Гнилого Рову

і Збитенки, положене на тереновому порозі подільської

височини, 293 метрів над рівнем моря, на грунтах пере¬

важно лєсових. Археологічні досліди і припадкові зна¬

хідки, як в самому О., так і в його околицях, потверджу¬

ють заселення цих теренів ще в добі неоліту. Там відкри¬

то численні оселі, робітні кремінного знаряддя, знахідки

з бронзового періоду, раннього залізного періоду, а та¬

кож римських часів і мандрівки народів. Промовляють

за тим численні кургани, як при самому місті Острозі, так

і на землях сіл Хорова, Гремячої, Гульчі, Мильська, Но-

восілок, Розважу, Тайкурів та інших. Самі назви таких

осель, як Кургани, Могильці, Дуліби свідчать про арха¬

їчність колонізації цього краю. В багатьох музеях Укра¬

їни, Росії і Польщі з околиць О. переховується багато

пам’яток минулих, передісторичних культур. Серед та¬

ких пам’яток переважають знаряддя з кременя і каменя,

бронзи, заліза, а також кераміка, зброя і монети. Одною

з найбільш імпонуючих і рідкісних знахідок з околиць

м. Острога безперечно є скарб з села Хонякова, який

складається зі срібних, позолочених посудин і інших

предметів східнього типу, які датуються на часи мандрів¬

ки народів (5-6 ст.). (О. Цинкаловський. Матеріяли до

прадзєюв Волині... Варшава, 1961 p.). Самі фізіографіч¬

ні умови терену від найдавніших часів сприяли закладан¬

ню там осель, а пізніше городів. Топонімика близьких до

О. урочищ свідчить про стару слов’янську колонізацію

цих теренів. З них згадаймо тільки деякі, положені в до¬

линах річок Вілії, Гнилого Рову і Горині: Черепки, Ма-

ковище, Восковище, Ведмежа гора, Хвощанський брід,

Монастирок і багато інших.
Коли засновано там старий укріплений город неві¬

домо, однак сама назва Остріг, яка згадується в наших

літописах в 1100 p., промовляє за тим вже в 11 ст. ця

укріплена оборонна оселя (городище) вже тоді вийшла

зі своєї первісної ступені городища і уявляла старе горо¬

дище і місто, яке осіло навколо нього, оточене частоко¬

лом, який в нашій середньовічній архітектурі прийнято

називати „острогом”. Під цією назвою літопис згадує наш

Остріг в 1100 році, коли то, по з’їзді наших князів у Вя-

тичеві, О. було залишено князю Давиду Ігоревичу, якого
192

Історичні пам’ятки культурного Острога (мал. 19 ст.) (ц)
судили тоді за осліплення кн. Василька Теребовельського.

Не довго просидів тут кн. Давид Ігоревич, бо кн. Із’яслав

відібрав від нього Остріг, залишаючи йому тільки город

Дорогобуж над р. Горинню, де Давид Ігоревич скоро по¬

мер і правдоподібно був там похований. Від цього часу

про О. не маємо в старих джерелах ніяких згадок, може¬

мо однак припускати, що від 12 ст. належав О. до Волин¬

ського Князівства, а пізніше увійшов в склад Волинсько-

Галицької держави. Можемо припускати, що ще перед

14 ст. О. міг належати до Турово-Пінських князів, які

були протопластами лінії князів Острозьких.
Першим, вповні відомим князем на Острозі був князь

Данило Острозький, син кн. Дмитра. Про князя Данила

Острозького згадується в 14 ст., в часі, коли польський

король Казимир, який по смерті луцького князя і короля

Юрія II Львовича займав Галичину, а також мав замір

зайняти Волинь, кн. Данило Острозький разом з бояри¬

ном перемишлянським Дідьком (або Дітком) Дмитром

стримали збройно похід Казимира. По цьому, Данило при¬

знав над собою владу литовського короля Любарта Ге-

диминовича, який одружився з донькою волинського кня¬

зя Юрія Бушею. В 1386 р. кн. Данило Острозький помер,

залишаючи трьох синів: Федора, Олексія і Андрія. З них

визначнішим був кн. Федір Данилович, про якого згаду¬
193

ється в літописі під 1386 роком, коли то поширив він

свою владу на сусідні від Острога городи: Корець, Хло-

п’ятин, І в а н и н, Хрестове, Красне і Крупу. По смер¬

ті князя луцького Любарта, О. був відданий князю Льву

Свидригайлу Ольгертовичу, який по кн. Витольді обняв

на Волині владу. Опираючись на відданих йому князів-

волинян, боярства і духовенства запровадив Свидригайло

у свойому правлінні парляментарний спосіб керування

державою, спираючись на свою прибічну Раду. У всіх

документах кн. Льва Свидригайла, крім його підпису і

печаток фігурують підписи князів і луцького єпископа —

членів Ради, при чому часто згадується: „а при тому бу¬

ли свідки, вірна наша рада”. Рада ця складалася з луць¬

кого владики Єфрема, визначних волинських і поліських

князів і землян, канцлера, підканцлерів, маршала, ключ¬

ника, багатьох членів ради. Князь Федір Острозький був

відданим прихильником Льва Свидригайла Ольгертовича,

до того, що в тяжкій для Свидригайла хвилі, коли поль¬

ські і литовські війська, схопивши його, посадили до кре¬

менецького замку в 1408 p., князь Федір, зміцнивши свої

сили волохами і татарами, здобув замок і визволив Льва

Свидригайла. Однак боротьба між Польщею і Волинню

не вгавала і в 1432 р. поляки зайняли столицю Волині —

Луцьк. Кн. Федір не тільки відбирає Луцьк, але з успіхом

боронить від польської інвазії Поділля, опановуючи зам¬

ки в Смотричі і Скалі, і нищить головну опору їх в Брац-

лаві, таким чином посуваючи границі Волинського Кня¬

зівства далеко на південь і південний схід. Польський

історик Длуґош, признаючи військові успіхи кн. Федора
О., його розум і відвагу, називає його у своїй хроніці —

„мужем зі усіх литовських полководців Русі і Литви, най-

відважнішим, який користувався великим авторитетом”.

Провівши свої молоді літа в неустаючих походах і вій¬

нах, в яких брав особисто участь у завзятих боях і бу¬

дучи багатократно пораненим в 1441 p., отримавши зван¬

ня намісника старої столиці Волині — Володимира, по¬

стригається ченцем до Києво-Печерського манастиря, де

доживає до глибокої старости і там вмирає. Залишив він

двох синів — Василя і Данила Федоровичів О. Перший

з них, відомий в історії під прізвищем Красного, був та¬

кож прихильником кн. Льва Свидригайла і, як і його бать-
194

Герб м. Овруча: Вгорі ГВЗ, вдолині

на червоному полі Архангел Михаїл

на хмарах з мечем у правій руці, а

в лівій вага. Герб надав кор. Влади-

слав IV у 1641 р.
ко, спільно боронив свій край. По смерті Свидригайла

в 1452 р. був він найсильнішим князем на Волині, а ра¬

зом з тим прихильником Великого Князівства Литовсько¬

го. Збудував він в Острозі великий окольний замок, стіни

якого оточували ціле місто, на старій замковій горі спо¬

рудив церкву Богородиці, а в місті Василевську. Помер

він в 1450 р. і був похований в збудованому соборі, а піз¬

ніше тіло його перенесено до Києво-Печерської Лаври.

Перед смертю поділив він свої величезні маєтності між

двома своїми синами — Юрієм, який отримав м. Заслав

з прилеглими містечками і селами і Іваном, який залишив¬

ся в Острозі і отримав надгоринські терени, міста, замки

і села. Таким чином рід кн. Острозьких поділився на дві

галузі: князів Острозьких на Острозі і князів Збараж-

ських, яких очолював кн. Юрій. Кн. Іван Василевич Ос¬

трозький відзначився своїми успішними війнами з неус¬

танним і грізним для Волині ворогом — татарами, зада¬

ючи їм тяжких страт, що дуже підірвало їх сили. Зміцнив

він ще більше Остріг та інші оборонні замки на границі

зі степом, а також побудував на передмісті О. велику,

оборонну церкву і манастир в Межиріччі. Помер він у мо-
195

Замок — резиденція кн. Острозьких у Варшаві. В 19 ст. там був

музичний інститут (тогочасний малюнок) (ц)
лодому віці, не здійснивши своїх оборонних плянів про¬

ти татарів, залишаючи синів Костянтина і Михайла (ос¬

танній помер в молодості). Відзначаючись великим вій¬

ськовим хистом вже у 1497 р. був він гетьманом Великого

Кн. Литовського. Продовжував він на Волині працю сво¬

го батька, зміцнював і модернізував Остріг і його околь-

ний замок гарматами і іншою вогнепальною зброєю.
Князь цей увійшов до історії під високопохвальною

і шляхетною назвою — Сципіона або Ганібала литов¬

ського за одержані перемоги над московським військом

під Оршею в 1512 p., а також розгромом сильних татар¬

ських військ під проводом Менглі-Тирея, коли то роз¬

громив, повертаючись через Волинь, татарів, а

самого Менглі-Тирея, разом з трьома синами

і 20,000 татарських вояків, захопив до неволі. Зав¬

дяки цій перемозі звільнив він около 40,000 бранців з Во¬

лині і Галичини, яких татарське військо гнало до ясиру.

Полонених татарів, під с. Лопушною к. Вишнівця, привів

він до Острога і частину їх осадив на його передмісті

там, де „Татарська вулиця”.
На окрему увагу заслуговують щасливі походи цього

князя на Крим. Слава про нього розходилася по цілій
196

Европі, а литовська столиця — Вильно і польська — Кра¬

ків тріюмфально вітали його під час в’їзду до їх городів,

виголошуючи на його честь тріюмфальні вірші-діферамби.

Отримав він почесті і титули від польського короля, а

місто його, Остріг, в 1528 р. дістало Магдебурзьке право.

Князь Костянтин Іванович залишився однак найбільш вір¬

ним і відданим свойому народові, тримався своєї віри і

звичаїв. Побудував він у Вильні дві муровані церкви і

особливо піклувався Києво-Печерською Лаврою, добро¬

дієм якої був до смерти. Поховано його в підземеллях ве¬

ликої Лаврської церкви у 1533 р. його ренесансовий па¬

м’ятник уявляв собою одну з перлин цього стилю на на¬

ших землях. По смерті кн. Костянтина Івановича, Остріг

з величезними маєтками, перейшов до старшого його си¬

на Іллі, на той час старости брацлавського і винницького,

а молодший син помершого князя Костянтина, залишився

при своїй матері в м. Турові, над р. Прип’яттю. Тут він під

опікою матері зростав і вчився, щоб пізніше стати най¬

більшою прикрасою роду кн. Острозьких.
Його старший брат Ілля Острозький оженився в 1539

р. з полькою — Беатою Костелецькою, нешлюбною доч¬

кою польського короля Жигимонта, який правдоподібно

вплинув в тому напрямку на кн. Іллю Острозького. Та¬

ким чином до староруського і православного княжого ро¬

ду Острозьких уперше увійшла особа польського похо¬

дження і до того католичка. Від цього шлюбного зв’язку

народилася у них дочка-одиначка Ельжбєта або Гальшка,

яка стає найбагатшою панною на Русі, Польщі і в Литві

(А. Пшездзєцкі: „Ягелльонкі Польске” в 16 ст., том 5,

стор. 52).
По смерти кн. Іллі в 1542 р. спадщину по ньому отри¬

мав його молодший брат з Турова, кн. Костянтин Костян¬

тинович. Отримав він цю спадщину по батькові і стар¬

шому братові Іллі — 620 сіл, 100 містечок, 25 городів, ве¬

личезні простори незаселених, переважно степових зе¬

мель, замків, кінських стаднин і величезні грошові капі¬

тали, а також титули маршала Волинської Землі, Воло¬

димирського Старости і Київського Воєводи. Відзначаю¬

чись великим і бистрим розумом і відвагою, успішно він

боронив свою батьківщину від неустанних татарських на¬

падів, відносячи над ними великі перемоги під Синявою,

Дубном, Острогом. За прикладом своїх предків К.К. три-
197

Палац в Острожці (мал. 19 ст.) (ц)
мався своєї нації, віри, мови і звичаїв, впроваджуючи од¬

нак все, що було на той час прогресивним в західній Ев-

ропі. Тому не легко було йому підписати акт Люблин-

ської Унії в 1569 p., згідно з якою Волинь прилучено до

Корони і ще важче, по довгих дискусіях, а навіть погрозі

в його сторону вжити війська, з великим трудом і тяж¬

ким передчуттям згодився він на церковну унію в Бересті

в 1596 р.
Сам зі своїм близьким оточенням залишився при сво¬

їй вірі, підтримуючи щиро усіх тих, хто словом або чи¬

ном, навіть зі зброєю в руках, боронив самобутності на¬

роду і його „благочестія” і культури. Остріг за його ча¬

сів був не тільки сильною мілітарною фортецею, але і

культурною столицею усього українського народу.
До Острога з усіх сторін України, а також з Греції,

з’їжджалися всі ті, кому лежало на душі щастя україн¬

ського народу. Проживали там Северин Наливайко, про¬

відник селянських повстань 1594-96 pp., брат його Дем’ян

Наливайко, український церковний діяч, який був членом

гуртка викладачів Острозької школи і опікун Острозької

друкарні, гетьман українського козацтва — Петро Кона-

шевич-Сагайдачний, що вчився в Острозькій школі, відо¬

мий пізніше своїми успішними походами на Туреччину

і Крим, грецький вчений Кирил Лукаріс та багато інших

визначних людей того часу. Великою заслугою кн. Кос¬

тянтина Костянтиновича Острозького було заложення і

утримування, майже на свій кошт, першої в Східній Ев-
198

ропі вищої школи, т. зв. „Триязичної Академії”, де ви¬

кладали в українській, староруській, грецькій і латин¬

ській мовах. Професорами були тут учені такої міри, як:

Герасим Смотрицький, Лука — Митрополит Білгород-

ський (серб), Кирил Лукаріс — ректор академії (грек),

Никифор (грек), Павло Палеурус (чех, соціянин), Де-

м’ян Наливайко, Зизаній Тустановський, Ян Лятош (по¬

ляк, математик), Каспер Ціхоцький (поляк, вихователь)

та інші. Крім академії відкрито в Острозі школу для ді¬

тей і друкарню. Школи для дітей відкрито також в Дер-

мані і Володимирі. З острозької друкарні, яка була під

опікою і доглядом Є. Смотрицького і, де працювали Іван

Федорович і Мстиславець, вийшла друком в 1581 р. пер¬

ша слов’янська Біблія і інші книги як богослужбового,

так і політичного характеру. Вийшло з цієї друкарні 20

книжок з багатьох галузів, як релігійного, так і громад¬

сько-культурного напрямку. В 1608 р. помер кн. Костян¬

тин Костянтинович Острозький і поховано його в зам¬

ковій церкві в Острозі.
Князь Костянтин Костянтинович Острозький залишив

трьох синів — Івана, Олександра і Костянтина, з котрих

останній помер в 1595 р. Спадщину по кн. Костянтині К.

поділили між собою Олександр і Іван, який перший з кн.

Острозьких прийняв католицтво і нове ім’я Януша (Па¬

м’ятники Київ. Арх. Ком., том 4, стор. 1-106). По смерти

бездітного кн. Івана (Януша), в 1620 p., рід кн. Острозь¬

ких вигасає. Величезні земельні маєтки — городи, замки

і села, а в тому і Остріг, по лінії кн. Олександра перейшли

до кн. Любомирських, а від них до Ходкевичів, після смер¬

ти Алоїзи (з Ходкевичів) Остріг, як ординація з маєтка¬

ми, перейшов до кн. Заславських, а від них до кн. Сан¬

гушків. Нові господарі Острога, ревні католики, збуду¬

вали в центрі міста єзуїтський манастир і при ньому ко¬

легію, яка мала на цілі виховувати молоде покоління міс¬

цевої, православної, української шляхти в дусі католи¬

цизму і ворожого відношення до свого народу. Цьому

єзуїтському манастиреві і колегії не судилось однак довго

проіснувати. В 1648 p., під час загального повстання на

Україні, війська гетьмана Богдана Хмельницького здобу¬

ли місто Остріг і спалили недавно вибудований манастир

і колегію. Так скінчилася бурхлива історія цього міста,
бо	Остріг ніколи вже не осягнув своєї славної історії
199

Лицева сторінка Острозької Біблії, Остріг, 1580-81.

Перша друкована Біблія на Сході Європи.
200

15-16 ст. В 1766 p., на підставі постанови сенату Польщі,

всі ординації перейшли до держави. Доходи з них йшли

на утримання преорства — старшини рим-кат. орденів і 6

командорств мальтанського ордену, даючи їм на утриман¬

ня величезну суму — 300,000 пол. злотих. Найбільшого

свого розквіту місто осягнуло в 16 ст. З огляду на від¬

сутність люстрації і інших документів з цього періоду,

які так яскраво представляють розвиток і занепад таких

волинських міст як: Володимир, Луцьк, Крем’янець, м.

Остріг, як приватна власність кн. Острозьких, не має та¬

ких документальних даних. Однак, судячи з інших дже¬

рел, місто це було розлегле і людне, а його населення

складалося з багатьох тисяч міщан, ремісників, купців,

людних манастирів, війська, слуг, вчителів шкіл і акаде¬

мії. Постійно проживало у місті біля 2,000 шляхти і боя-

рів, які мали там свої доми і палаци. Через місто, ще

з найдавніших часів проходили сухопутні торговельні

шляхи з заходу на схід і відомий в римських часах водя¬

ний шлях з півдня р. Горинню аж до Прип’яті, в околиці

Турова і Пінська. Видно, що часті ярмарки і щоденні

торги відбувалися на Зарванецькій вулиці, про що свід¬

чить старе волинське прислів’я „Гамір і натовп, як на Зар¬

ванецькій вулиці”. В 1793 р. Остріг перейшов до царської

Росії, як повітове (уєздне) місто Волинської губернії.

В 1808 р. відомий польський політичний і культурний ді¬

яч Фадей Чацький, отримав дозвіл від царського уряду

на відкриття в Острозі двоклясової шляхетської школи,

яку по 1831 р. переорганізовано в чотироклясове „уєзд-

ное училище”, а в 1868 р. додано до нього ще дві кляси.

В 1821 р. велика пожежа знищила значну частину міста,

коли згоріло багато домів, крамниць, складів і церква,

яких колись в О. було дев’ять: три церкви з 15 ст., 4 з 16

ст. і 2 з 17 ст.
З	пам’яткових, старих будівель Острога, як старі

укріплення з 13-14 ст., до наших часів не заховалося й слі¬

ду. Були вони дерев’яні і не перетривали навіть до 15 ст.

До нашого часу з 15 ст. перетривала лише будівля Бо-

гоявленської церкви, Мурована Вежа, Кругла Вежа і Но¬

ва Вежа з 16 ст. З огляду на зріст міста виникла потреба

поширення старих укріплень, які залишилися тільки час¬

тинно — Татарська і Луцька вежі. В 17 ст. місто ще біль¬

ше розрослося і, як виявляють останні дослідження проф.
201

Церква ґотицького стилю Острозького замку перед реставрацією
в 19 ст. (ц)
Г. Логвина, складалися вони з рову, валу і дерев’яних

рубаних стін, з чого залишились тільки вали і рови. За¬

мок також був обмурований стінами і вежами, як і па¬

лати князів Острозьких і кам’яний колодязь. Всі ці ар¬

хітектурні об’єкти були зв’язані в одну оборонну систему.
Надзвичайно цікавим в Острозі є стиль церкви Бо-

гоявлення, яка є зразком еклектичної будівлі того часу

і заховала традиційні риси церкви з 11-13 ст., але позна¬

чився на ній переможний готицький вплив того часу,

особливо у вікнах, полталах, на камінних рамах вікон,

впливи того ж готицького стилю позначилися і на т. зв.

„Мурованому Будинку”. Вежі острозького замку збудо¬

вані з вапняного і піскового каменів, також заховали

архаїчний стиль старої Русі, однак впливи ренесансу ви¬

разно позначилися на високих аттіках і глухих аркадах,

що так часто виступають на інших замках Правобережної

України (Г. Логвин. Замок в Острозі. Пам’ятники архітек¬

тури 15-16 ст., Київ, 1959 p.). З археологічних пам’яток

в околиці міста Острога, по дорозі до міста Дубна, до

кінця 19 ст., було 2 кургани, до села Білашова 1 курган
і	недалеко від т. зв. „Нового міста” 20 курганів. Як у са¬

мому місті, так і в його пригородах знайдено було кілька
202

монетних скарбів 16-17 ст. За переписом 1911 р. в Острозі

було 17,560 жителів, з них майже 4,390 українців, 1,727

поляків і 10,419 жидів, незначна кількість протестантів

та магометанів. Населення Острозького повіту (без міста)

в тому ж 1911 р. рівнялося 186,470 жителів, з яких україн¬

ців (православних) було 157,600, поляків (католиків)

13,026, жидів 10,334. Магометан-татарів, оселених тут кня¬

зями Острозькими, залишилось лише 319 осіб.
В місті Острозі за переписом 1911 р. було: Повітова

земська управа, земський лікар, земський агроном, ветлі¬

кар, пошта і телеграф, поліція, жандармерія, повітова

скарбниця (казначейство), державний ретифікаційний

склад, управитель острозькими удільними маєтками, ми¬

ровий суд (З’їзд мирових судів), два мирові слідчі, но-

тарі, в’язниця, дивізіон артилерії, піший Рильський полк,

міський староста, міщанська управа, шкільний інспектор,

мужеська гімназія, жіноча школа граф. Блудової, 2-кля-

сова міська школа, одноклясова приходська школа, по¬

чаткова одноклясова школа, жидівська одноклясова

школа Талмуд-Тора, земський шпиталь, жидівський

шпиталь, лікарня Кирило-Мефодіївського Братства і при¬

тулок, жидівський дім для старців і для дітей-сиріт, Ос¬

трозьке Кирило-Мефодіївське Братство, комітет Черво¬

ного Хреста, т-во допомоги бідним ученикам гімназії, то¬

вариство допомоги бідним горожанам, острозьке пожеж¬

не т-во, громадський клюб, 4 акушерки, 5 аптечних скла¬

дів, 2 аптеки, 216 крамниць, державна горілчана крамни¬

ця, гуральня (173,484 відер 40% горілки річ.), 13 лікарів,
4	дентистів, 1 ветлікар, 7 гостинниць, 1 кіно, 10 книгарень,
2	кредитові товариства, 5 складів дерева, водяний млин,

бровар, 5 приватних, судових оборонців, кооператива,

фабрика свічок, 2 друкарні, 11 ресторанів, 3 фотографи,

фабрика черепиці, фабрика екипажів (повозів) і 24 яр¬

марки річно.
ЛІТЕРАТУРА: Е. Руліковський: Князьовє на Острогу

Острожци, Краків, 1880; Лєвіцкі К.: Ксьонжента Острожци

в службє Жечипосполітей, 1938, Рувне, „Рочнік Волинь-

скі; Максимович: „Письма о князях Острожських к. гр.

А. Блудовой”; Густинський літопис 1343 p.; А. Хойнаць-

кий: „Патерик Волинсько-Печерський, 1888 p. М. ст. 98-99;

Архівуй кс. Санґушкув-Любартовічув, том І, стор. 6-7 і

стор. 29; Архів Ю.З.Р., ч. 1, том І, стор. 203 і 319; А. Ра-
203

фальський „Свято-Троїцький храм бувший в Острозі на

Волині”. Вол. Єпар. Вед. за 1883 р. № 23 і 24, стор. 669,

681 і 696-707; П. Шумовський: Остріг. Історичний нарис.

Накл. Інст. Дослідів Волині, 1964 p.; Е. Ліковскі: „Унія

Бжеска 1569 p., Варшава, Гебетнер і Вольф, 1907 p.; П.

Батюшков: „Волинь історич. судьби Ю-Зап. Края”, С-Пе-

тербург, 1888 p.; Г. Н. Логвин: Замок в Острозі, Держ.

Вид. Віїв, 1955 p.; В. Антонович: Розкопки в странє де¬

ревлян; Т. Стецький: Волинь, Львів, 1864 р.
fiatHAHM AUHMtjft* , ІИШИАГІ
. ауЛ1НШЛ(НЇ(М	Ач,
иїімі . Сдг*чтм*4г* kkja

ітллбтнпл * К*нит*тніі*втА Ф*
.,** /	А /У	/
^пжжмтн otmfgtKAr» .
КІІЛШКАГФ . lUAflUAAKA фМлїІ В* <$>
•уг лмпик*і . CmAf*imbt l»A*AMAUfb ^
jj? ІКЛҐФ » ГЬвМ+вшУ (ЛіЯ * *YtTVfi йй?
w / І / *• / 7 ' чйг

йти рмгьмлдіЬл* ким пічлтньї^пь
SftmtMtfxt	^оліг* иді^ті.ип
кппліуїшїп' £тв*і'мті tZinzM* ,
<0> Я / I	V J А	/ »/
yjtAA&niMtb rfAfifc Otmftgi .
Slfmt	> grr^f/MH SMWnt
((DM . jjn^efASUJH M^nctn у gri
Ж вжт*імн»л*гьгіммиін JjtK^Nu^n >

katfnttK*Mri іЦім^ > иід<тин»

гк»лт * паняфНі^ікфм . jjnjH

rntA&Wjpt	»y4«A«tflV,
^|пж|ід^Нвнііи . шпидтлм tfa
КМНККА . ptrftІКНІМ » АЛіфл з

ВМТТ1А .	> tWlfM )
М^»у1#МІЖ
Цﳥ*	у ІОИИ«»Л1»*^<
Друкарський первісток Волині — передмова

до Читанки, Остріг, 1580 р.
204

ОСТРИКІВЦІ або ОСТРИКОВИЦІ, с., Ст.-Костянти-

новський пов., Решківська вол., 11 км. від м. Ст.-Костян-

тинова. В кінці 19 ст. було там 19 домів і 134 жителів.

Колись О. були боярським селом (бояр Кузминських),

яке тягнулось до красилівського замку. В 1583 р. село О.

належало до волості кн. Костянтина Острозького, який

платив з нього від 2 дим., 8 городників.
ОСТРОЖЕЦЬ, містечко, Лубенський пов., Млинів-

ська вол., 37 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там

104 домів і 1,361 жителів, дерев’яна церква з 1752 p., а

перед нею була з 16 ст., церк.-прих. школа, 2 млини, це¬

гельня. Оселя ця згадується на початку 15 ст. як влас¬

ність кн. Дмитра Головні, яку потверджує в 1446 р. за

кн. Іваном, волинський князь Лев Свидригайло. Від цієї

місцевості потомки князя Івана Головні прибрали пріз¬

вище Головнів Острожецьких. В 1528 р. О. отримав Маг¬

дебурзьке право. За переписом луцького замку в 1545 р.

кн. Острожецький (не мішати їх з кн. Острозькими) був

зобов’язаний забезпечувати дві городні луцького замку.

В 1570 р. кн. Головня Острожецький з Острожецької во-

лости платив від 195 дим., 5 реміс., 5 комірників, 15 город.,

З боярів путних, 11 горілчаних котлів. В 1583 р. тільки

з самого О. платив він від 12 дим., 12 ринкових домів,

16 вуличних домів, 16 домів на півланках, 1 кушніра, 13

дим., 8 город., 4 ком., З вальних коліс, 4 боярів, 1 попа

(з того довідуємося, що вже в 16 ст. була там церква).

В 1583 р. кн. Андрій Федорович Головня записує О. з ін¬

шими оселями своїй жінці Настазії Іловицькій, яка пере¬

дає усе це майно другому свойому чоловікові Миколі Сі-

машкові, який у 1602 р. продав О. (Архів Ю.З.Р., Числен¬

ні згадки з 16 ст.) Іванові Кашовському (землянину во¬

линському) (Пам’ятники, том 4, від 2 стор. до 79, 105).

В 1563 р. є згадка про поранення в О. жида Юска Агра-

новича, а в 1566 р. про напад і грабунок у нього грошей

і речей (Опис актів книги Київ. Центр. Архіву, № 2037,

стор. 25). В 18 ст. О. належав до землян Олізарів. За пе¬

реписом 1911 р. в О. було 1,537 жит., одноклясова школа,

фабрика цигаркового паперу (річ. оборот. 175,230 руб.),

кредитове товариство, земська випозичальня сільсько-гос¬

подарських машин, міщанська управа, 6 крамниць, горіл¬

чана державна крамниця і 4 ярмарки річно. До острожесь-

кого ключа маєтків А. Лєдуховського в 1911 р. належало
205

там 7,045 дес. В містечку залишилося чотирокутне горо¬

дище, зайняте фільварком. Недалеко від містечка друге

городище, оточене ровом, валом около 300 метрів в об¬

воді. Біля містечка було 4 кургани. Знахідки — кремінне

знаряддя, а на городищі — клад монет.(?)
ОСТРОПІЛЬ, містечко, Звягельський пов., Остропіль-

ська вол., 15 км. від м. Ст. Костянтинова, над р. Случчю,

на південь від Звягеля, в степовій частині повіту. В 1871

р. було там 741 дом. і 2,411 жителів, 2 церкви, мурований

костел з 1838 p., на місці, де був старий, з 1776 p., 2 доми

молитви — жидівські, 48 крамниць, 41 ремісників, палац

з городом і парком, 2 водяні млини над р. Случчю. Колись

містечко належало до князів Острозьких і тоді було спус¬

тошене татарами — в роках 1593 і 1669. Утерпіло під час

козацько-польських воєн 1595 і 1648 pp. Відбулася там

велика битва козаків і повстанців з поляками в 1648 р.

На чолі козацько-повстанських відділів стояв полковник
206
Тимко Падура (1801-1871) — поет, вихованець

Крем’янецького ліцею, писав латинкою.

Кривонос, а польських Станислав Лаянцкоронський. За

постановами Кольбушівської угоди з 1753 р. О. перейшов

до Любомирських, а від них до Бєньовських і Швейков-

ських. До остропільського ключа належало 4,250 дес. —

фільварки в: Старомійську, Сербинівці, Левківцях, Кали-

новцях і Рідкодубах. За переписом 1911 р. в О. було:

4,572 жителів, волость, міщанська управа, пошта і теле¬

граф, земська поштова станція, земський лікар, 2-клясова

школа, одноклясова школа, 2 акушерки, аптека, 4 аптечні

склади 32 крамниці, бібліотека, горілчана державна крам¬

ниця, 2 лікарів (приватних), 1 дентист, 1 книгарня, скуп

коней, склад лісових товарів, медоситня, 3 водяні млини

над р. Случчю (1. 400,000 пуд. річ. перемолу, 2. 300,000 пуд.

річ. перемолу, 3. 150,000 пуд. річ. перем.), склад сіль-

сько-господарських машин, ресторан і 24 ярмарки річно.

До великої зем. власности належало в О. в 1911 р. 2,942

десятин.
В частині містечка „Сербанівки”, над р. Случчю було

кругле городище. Друге городище було при усті р. Білки

до Случі, в урочищі Замчище. Недалеко від містечка О.,

над р. Случчю, було два.городища в урочищі Кобила,

тут знаходили кераміку і пряслиці(?). На південний захід

від О. — 2 кургани (майже розорані).
ОХЛОПІВ, село, Володимирський пов., Підберезька

вол., 58 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було там 105

домів і 1,057 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. Село

згадується в 1545 p., під час ревізії луцького замку, коли

воно належало до землян волинських Охлоповських, які

забезпечували дві городні луцького замку. В 1570 р. Ва-

силиса Дахно, Борис і Яким платили з села Охлопова за

цілість (Пам’ятники Київ. Арх. Ком., том 4, ч. 2, стор. 88,

91, 117; Архів ЮЗР., ч. 2, том 1, стор. 5, 7, ч. 4, том 1, стор.

404, 406).
ОХМАТКІВ, село, Лубенський пов., Княгининська вол.,

над рікою Стиром, 34 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було

там 29 дом. і 257 жителів, дерев’яна церква з початку 17

ст., а перед тим була там стара з 16 ст. Село під назвою

Охватова фігурує в 1430 p., коли було воно надане кн.

Львом Свидригайлом „слузі свойому” Іванові Мукосіїви-

чеві в тому ж 1545 р. належить до Грицька Непатущого

(Пам’ятники, том 4). В 1545 р. власність землянина Гриць¬

ка Непотушного, який утримував в луцькому замку дві
207

городні. В 1577 р. з села О. вносить побір Михайло Заго-

ровський від 3 дим., 5 город., 2 город., а в 1583 р. Олек-

сандер Загоровський платив від 2 дим. і 5 город., 4 комір¬

ників, і 1 попа. В 1624 р. О. належав до Романа Загоров-

ського, разом з Волицею Охматівською (Архів ЮЗР.,

ч. 6, том 1, стор. 445 і 446 і Пам’ятники Київ. Арх. Ком.,

том 4, ч. 2, стор. 86 і 106).
охотин, колонія, Луцький пов., Торчинська вол., 16

км. від м. Луцька — 14 домів і 118 жителів.
ОХІТНИКИ, село, Володимирський пов., Одеська вол.,

35 км. від Володимира, на схід від Одеська. В кінці 19 ст.

було там 40 домів і 229 жителів.
ОГНІВЦІ, село, Кременецький пов. Село колись нале¬

жало до кн. Острозьких і за Кульбушівською угодою по¬

даровано кн. Сангушкам, ординатору Собєщанському

(в Острозі).
ОХНІВКА, село, Володимирський пов., Вербська вол.,
11	км. від Володимира. Був це присілок села Верби. В де¬

рев’яній церкві до 1915 р. переховувалася рукописна ста¬

ра Євангелія з 16 ст. На маргінесах цієї Євангелії записа¬

ні даровизни на землю і предмети: книжки, дзвони тощо,

для охнівської церкви у половині 16 ст. Опрацювання

1927 р. проф. І. Огієнком в Варшаві „Вербська Євангелія”.

В кінці 19 ст. в О. було 122 домів і 454 жителів. За пере¬

писом 1911 р. до великої зем. власности пом. О. Двер-

ницької належало 2,848 дес.
ОХРИМОВИЧІ, село, Звягельський пов. До великої

зем. власности належало там 179 дес.
ОЧЕРЕТИНКА, село, Звягельський пов., Курницька

вол. В кінці 19 ст. було там 148 жителів і 1,253 дес. селян¬

ської землі. Колись село належало до соколовського клю¬

ча маєтків гр. Ільїнського. В 19 ст. належало до кількох

власників. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

в О. належало 182 дес.
ОЧЕРЕТЯНКА, присілок, Заславський пов., 13 км. від

м. Заслава, Славутська вол. В кінці 19 ст. було там 20 до¬

мів і 113 жителів.
ОЩІВ, село, Володимирський пов., Скобелецька вол.,

58 км. від м. Володимира, на схід від Горохова. В кінці

19 ст. було там 89 домів і 603 жителів, дерев’яна церква

з 17-18 ст., 2 млини. Згадується село О. в 1545 p., коли то

воно належало до Івана і Михайла Ощівських. В 1570 р.
208

Ощівські платять: Василь за 6 дим., 7 город., 1 млинсько-

го колеса і 1 коршми; Тимко від 6 дим., 7 город.; Михай¬

ло від 6 дим., 6 город і Микита з 6 дим. і 6 город. В 1577

p., крім Ощівських, платить з О. Станислав Защинський.

В документах на грунтах села О. згадується урочища: Во-

лоховне і Туре поле (Пам’ятники Київ. Арх. Ком., том 4,

ч. 2, стор. 87, 89, 114 і Архів ЮЗР., ч. 2, том 1, стор. 5 і 8,

а в ч. 6, стор. 40-42). За переписом 1911 р. до великої

зем. власности в О. і Перішковичах до пом. Сурмєнєвої

належало 1,095 десятин.
(+)
Герб м. Острога: Вгорі ГВЗ, вдолині

на червоному полі п’яти-купольна

церква. Згідно заяви жителів цей

герб О. надали ще князі

Острозькі
209

п
ПАВЛІВ, кол. Луцький пов., Торчинська вол., 4 км.

від Луцька. Німецький євангелицький дім молитви (кінець
19	ст.).
ПАВ ЛІ, село, згадується в 1438 p., коли то кн. Лев

Свидригайло надає його Зінькові Хотинському. Положен¬

ня села неустійнено. (Галєцкі: Остатнє лята Свидригай-

ла ... стор. 289).
ПАВЛІВНА СТАРА і НОВА, дві колонії, Рівенський

пов., Рівенська вол. В кінці 19 ст. було там 47 домів і 294

жителів.
ПАВОЛІЧКА, село, Звягельський пов., Миропільська

вол., 65 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 25 домів

і 443 жителів, на південь від м. Мирополя.
ПАВЛОВИЧІ, село, Володимирський пов., Киселин-

ська вол., 27 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там

90 домів і 725 жителів, дерев’яна церква на місці старої,

яка існувала там уже в 1583 p., церк.-прих. школа, млин.

Село П. згадується в 1545 p., коли то належало до Гриць-

ка Янчинського. В 1577 р. належало до міста Локач і кн.

Романа Сангушки, який платив з П. від 9 дим. ланових,
6	дим. на півланках, 3 город., а в 1583 р. той же платив

від 9 ланів, 1 город, і 1 попа. До 1914 р. на полях П. було

54 курганів, в 3 розкопаних знайдено кістяки і кераміку
—	посуд.
ПАВЛЮЧКА, річка, притока р. Горині, випливає з кри-

винських лісів, в Острозькому повіті.
ПАДАЛІВКА, село, Луцький пов., Рожищанська вол.

В кінці 19 ст. було там 39 домів і 207 жителів і належало

до Орановських. В 1911 р. до великої зем. власности в П.

належало 348 дес.
ПАЛЕСТИНА, дивись м. Дубно.
ПАЛЬЧА, село, Лубенський пов., Олицька вол., 48 км.

від Дубна. (В документах часто — Пальче, Палич). Село

над р. Конопелькою, на границі Луцького повіту. Колись

село належало до жидичинського манастиря (Пам’ятники,
210

Київ. Арх. Ком., том 4, ч. 2, стор. 107). В кінці 19 ст. було

там 23 домів і 587 жителів, водяний млин. В 16 ст. село

належало до волинських землян Загоровських. В 1545 р.
і	1570 р. до жидичинського манастиря, а в 1577 р. було

власністю олицького замку кн. Михайла Чарторийського,

з якого він платив від 8 дим., 10 город., 1 город. В 1583 р.

кн. Станислав Радзивил платив з села П. від 7 ланів. За

переписом 1911 р. в селі П. було 583 жителів, парово-во¬

дяний млин (16,000 пуд. річн. перемолу).
ПАНАСИ або ПАНАСЄ, хутір, Ковельський пов., Хо-

тяшівська вол., 15 домів і 101 жителів.
ПАНАСІВКА, село, Звягельський пов., Любарська вол.,

при притоці р. Случі, 91 км. від м. Звягеля. На початку
20	ст. було там 29 домів і 214 жителів, до великої зем.

власности належало там 294 дес.
ПАНКІВЦІ, село, Крем’янецький пов., Ямпільська вол.,

село при р. Горині і великому ставі на цій річці. В другій

половині 19 ст. було там 40 домів, дерев’яна церква і му¬

рована коршма. Село належало тоді до ямпільського клю¬

ча (Пам’ятники, Київ. Арх. Ком., том 4, ч. 2, стор. 200,
206	і Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, додаток, стор. 244). В кінці

19 ст. було там 181 домів і 703 жителів, дерев’яна церква

з 1774 p., на місці бувшої старої з 1728 p., церк.-прих.

школа від 1884 р. Село згадується в 1545 p., коли воно

належало до Беати з Косцєлєцких, княгині Острозької і

яке було набуте Беатою від крем’янецьких землян Денис-

ковичів. В 1583 р. село П. належало до Янушпільської

волості кн. Стефана Збаражського, який з П. платив від
12	дим., 4 город., 4 вальних коліс, 1 попа. Перед тим

в 1545 р. село П. згадується, коли жителі його були зобо¬

в’язані збудувати 1 городню на крем’янецькому замку.

В селі П. до кінця 19 ст. залишився старовинний звичай

т. зв. „Неньського Великодня”, коли то померлі діти,

в четвер по Великодні, сходять на землю і стоять при

могилах, в яких було поховано їх розлучене з душею

тіло. Селяни стримуються в цих днях від робіт в полі.

В старій церкві з 18 ст. переховувалися презенти на зем¬

лі надані кн. Вишневецькими. За переписом 1911 р. в селі

П. було 760 жителів, 2 крамниці, горілчана крамниця, кре¬

дитове товариство і два водяні млини. В тому ж році до
211

великої зем. власности Марії Тарновської належало в П.

778 дес. На полях села П. був до 1914 p. 1 курган.
ПАНТАЛІЯ, село, Лубенський пов., Лубенська вол.,
2	км. від м. Дубна, при шосі Дубно-Лудьк-Рівне. В кінці

19 ст. було там 21 домів і 132 жителів. Назву свою село

отримало від великого і гарного парку, який був тут до

початку 19 ст.
ПАРА, село, Пінський пов., над р. Простирнь, яка злу-

чує р. Стир з р. Прип’яттю. В 19 ст. в селі було 31 дворів

і 183 жителів. Місцеві селяни займаються переважно ри¬

бальством, пласацтвом і полюванням. Село оточене ме¬

режею русел, які утруднюють комунікацію. В 19 ст. і пер¬

шій половині 20 ст. серед населення, особливо серед ді¬

тей був розповсюджений „колтун” (Хвороба, коли волос¬

ся склеюється і творить один зліпок).
ПАРАМУДИ, хутір, Лубенський пов., Крупецька вол.
ПАРИДУБИ, село Ковельського пов., Маціївська вол.

(В актах 16 ст. село виступає під назвою Поридуби).

В кінці 19 ст. було там 141 домів і 750 жителів, дерев’я¬

на церква під назвою „Стародавня” з перед 1565 p., церк.-

прих. школа, 3 вітряки. Урочища на землях села: Дем’ян-
чі	болота, Мохнаті лози, Турова лізка, Місячні лози, Ба¬

бин місток. (Архів Сангушків том 4, стор. 172-176).
В 1540 р. село належало до королеви Бони, а від неї

перейшло до московського емігранта кн. Андрія Курб¬

ського. (Іванішев: Жизнь Курбского, том І, стор. 247).

В 1565 р. село належало до т. зв. „негородового старост¬

ва”, городільського і було там 20 селян, коршма, дві

садиби і 1 піп. Село було оточене великим бором. Вибір¬

ні дерева достачали до р. Бугу, де виробляли великі дов¬

бані човни — ком’яги. В 16 ст. з села П. було 69 зл. і 17

грошів доходу. За часів приналежности до кн. А. Курб¬

ського належало до Миляковицької волості і було там

19 ланів і 2 боярів. За люстрацією 1628-29 pp. села Па-

ридуби і Седлища (Селища) давали 308 флоринів доходу.
ПАРИДУБИ Коритницькі і Врубські, два малі села

у Володимирському повіті, 27 км. від Володимира — при¬

сілки м. Коритниці, над р. Бугом. Разом було там в кінці

19 ст. 45 домів і 285 жител.
ПАРОХОНСЬК або ПОРОХОНСЬК, село, Пінський по¬

віт, Погостська вол., село над р. Бобрик. В 19 ст. було там
212

44 дворів повнонадільних, 2 дерев’яні церкви з 1771 р. і

1764 р. Терен трохи горбковатий, а земля досить врожай¬

на в порівнянні з оточуючими низинами і болотами. Пе¬

реважають однак луги. Серед селян розвинуте рибаль¬

ство. Колись село належало до кн. Любецьких.
ПАРТИНЦІ, село, Заславський пов., Грицівська вол.,

38 км. від м. Заслава, село при малій притоці р. Гомори

(Хомору). В кінці 19 ст. було там 47 домів і 318 жителів.

Земля чорноземна і дуже врожайна.
ПАСІКА, колонія, Володимирський пов., Киселенська

вол., 40 км. від Володимира. На початку 20 ст. було там
34	домів і 258 жителів.
ПАСІКИ, село, Лубенський пов., З км. від містечка

Козина.
ПАСІЧНА, село, Звягельський пов., Остропільська во¬

лость, село на границі з Поділлям, 109 км. від Звягеля, по¬

ложене в степовій околиці. В кінці 16 ст. було там 98 до¬

мів і 466 жителів, мурована церква з 1847 p., церк.-прих.

школа. До великої зем. власности в кінці 19 ст. належало

там до гр. Потоцького 566 дес. (частина населення до

пом. Дорожинських).
ПАХИНЯ, село, Крем’янецький пов., Вербовецька во¬

лость, 40 км. від Крем’янця, над р. Жирак. В кінці 19 ст.

було там 33 домів і 238 жителів, водяний млин. В 18 ст.

П. належало до ново-вишневецького ключа. На горі під

селом ще до 1939 р. заховалося велике ранньо-середньо-

вічне городище, частинно вже розоране. Знати однак слі¬

ди ровів і валів. При глибокій орці селяни видобувають

з землі, обпалені бруси і дубові палі стін і веж бувшого

там невідомого в історичній літературі міста. На поверхні

городища і при р. Жираку багато череп’я з 9-10 ст. В око¬

лиці городища і в урочиську села часто знаходять заліз¬

ну зброю і знаряддя, бронзові і срібні прикраси і кера-

мичні вироби. За місцевим переказом було там колись

місто — „Вишгород”. В лісі, на високій горі заховалося

друге городище, оточене валами і ровами, біля 300 кро¬

ків в обводі (О. Цинкаловський. Записки. Крем’янеччина

і Матеріяли до прадзєюв Волині... Варшава 1962 p.).
ПАШКІВЦІ, село, Крем’янецький пов., (в документах

Башківці або Баківці), село над безіменною річкою, яка
213

впадає до Вілії, на півд.-схід від Крем’янця (Пам’ятники

Київ. Арх. Ком. том 4, ч. 2, стор. 201 і 107).
ПАШКІВЦІ, село, Ст.-Костянтиновський пов., і та са¬

ма волость, при річці Ікопоть, 4 км. від м. Ст.-Костянти-

нова. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 693 жителів, де¬

рев’яна церква з 1781 року, на місці ще старшої з 16 ст.,

церк.-прих. школа від 1885 р. Село П. згадується в 1593 p.,

коли воно належало до кн. К. К. Острозького і була спус¬

тошена татарами. Пізніше село ділить долю острозької

ординації. В 1753 р. на підставі т. зв. Кульбишівської уго¬

ди подароване кн. А. Четвертинському і кн. Любомирсько-

му. В 1778 р. належало до Войтєха Івановського. За пере¬

писом 1911 р. в с. П. було 898 жителів, горілчана держав¬

на крамниця, кредитове товариство, водяний млин.
ПАШОВА, село, Лубенський пов., Берестецька вол.,

над р. Ставок, 47 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там

56 домів і 374 жителів, дерев’яна церква з 1758 р. Село

згадується в 1545 р. в описі луцького замку, де на той

час була городня землянина Івана Дутого з „імення його

Пащови” (Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 4, від 2 стор. до

86-107). Крім того П. згадується в 1593 p., як село Кре¬

м’янецького пов., яке належало до пана Лаврика Древин-

ського. Ще в 16 ст. була там церква Покрови (Архів, ч. 1,

том 6, стор. 96-99). Село недалеко від містечка Боремля

(Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 4, ч. 2, стор. 81-106). За

переписом 1911 р. в П. до великої зем. власности нале¬

жало 252 дес. В документі з 1583 р. згадується група кур¬

ганів в напрямі м. Боремля.
ПАШУКИ, село, Заславський пов., Хоровецька вол.,

48 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 172 домів і 885

жителів, дерев’яна церква на могилках з 1773 р. початко¬

ва школа з 1884 р. Село Пашуки згадується в 1589 р. як

власність кн. Заславських. В тому ж часі було спустошене

татарами. В 17 ст. переходить до кн. Сангушків. В 1648 і

1651 pp. П. згадується, як маєток землянина Підгородин-

ського. Під час воєнних подій в 1648 р. в П. було 78 до¬

мів разом з сусідними селами, які належали до Підгоро-

динського, а в 1651 р. тільки 9 домів (Арх. Ю.З.Р. ч. 7,

том 2, стор. 485). За переписом 1911 р. в П. було 638 жи¬

телів, кредитове товариство, земська випозичальня сіль¬

сько-господарських машин.
214

ПАШУКИ, село, Заславський пов., Шепетівська во¬

лость, 20 км. від Заслава, при притоці р. Гомори або Хо-

мори. В кінці 19 ст. було там 93 домів і 602 жителів, де¬

рев’яна церква з 1773 p., церк.-прих. школа. В 1648 і 1651

pp. село належало до землян Погрошовських.
ПАШУКИ, село, Острозький пов., Довжецька вол., 42

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 61 домів і 313 жи¬

телів. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

пом. Голєбського належало там 467 дес. На поляк 20 кур¬

ганів.
ПАШУТИНЦІ, село, Ст.-Костянтиновський пов., Кра-

силівська вол., 25 км. від Ст. Костянтинова, при р. Бужокі

і маломалинському ставі, на границі з Поділлям. В кінці

19 ст. було там 117 дом. і 693 жителів, дерев’яна церква

з 1779 р. Село колись належало до кн. Острозьких, які

в 1583 р. платили за 6 дим., 1 город., а в 1593 р. П. було

знищене татарами. Належало колись також до острізь-

кої ординації і подароване гр. Ільїнському в 1753 p., а в

1806 р. село належало до пом. Ярошинських.
ПАЩИХА, колонія, Дубенський пов., Княгиненська во¬

лость, 34 км. від м. Дубна — 11 домів і 247 жителів.
ПЄКАЛІВ, село, Дубенський пов., Млинівська вол., 13

км. від Дубна, над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там 38

домів і 374 жителів, дерев’яна церква з 1876 р. на місці

старої, невідомо коли побудованої (17 ст.?). Село П. зга¬

дується в 1545 р. разом з Млиновом, коли належало до

Якубової Монтовтової. В 1583 р. належало П. до Олек¬

сандра Сімашки, від якого він платив за 10 дим. і 3 город.
ПЕЛЖА, село, Дубенський повіт, Млинівська вол., 36

км. від Дубна, в документах виступає також під назвами:

Польще, Польз. В 19 ст. було там 39 домів і 280 жителів,

дерев’яна церква з 1883 р. на тому ж місці, де була стара

з 1583 р. Село згадується в 1545 р. під назвою Ползи

в описі луцького замку, в якому була городня Богданової

Ползкої з Полз. (Пам’ятники том 4, від 2 стор. до 82, 90,

105). В 1559 р. і в 1664 р. належало до Луки Ольшансько-

го з Ольшаниці. В 1564 р. згадується, як маєток Михайла

Малинського (Опис актів книг Київського Центр. Архіву,

№ 2038, стор. 11 по 24). В 1577 р. кн. Мартин Велицький

платить з П. від 7 дим., З город., а в 1583 р. від 6 дим. і

З город, і 1 вального колеса. Частина села П. належала
215

до кн. Головні Острожецького. В 1654 р. П. належало до

Михайла Малинського. Було там квадратне городище

(або замчище з бастіонами на рогах). Кожна сторона 85

метрів. Заховалися рови і вали. В полі 1 курган (В. Анто¬

нович. Труди 11 з’їзду 1901 p.). В половині 19 ст. було

там 76 дворів і 647 жителів, в тому 15 поляків, 38 жидів,
7	караїмів.
ПЕЛЗА або ПЕЧАЛІВКА, колонія, Рівенський повіт,

Березенська вол., 56 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 33 домів і 188 жителів, євангелицький дім молитви,

вітряк.
ПЕЛЧА, село, Дубенський пов., Вербська вол., 27 км.

від Дубна, недалеко від р. Ікви. В кінці 19 ст. було там

222 домів і 1306 жителів, мурована церква з 1827 р. (пе¬

рероблена з млина). Село колись належало до кн. Януша

Сангушки і від нього перейшло до кн. Єлисавети Боратин-

ської. В 1583 р. П. належало до Лубенської волості і пла¬

тили за неї від 12 дим., 6 город., і 2 підсудків.
ПЕНДЮХИ, урочище, Володимирський пов., Любо-

мельська вол., — 11 домів і 68 жителів.
ПЕНЬКИ, колонія, Володимирський пов., Вербська во¬

лость, — 10 домів і 40 жителів.
ПЕНЬКИ, хутір, Звягельський пов., Сербська волость,
—	10 домів і 63 жителів.
ПЕНЬКИ, село, Заславський пов., Бутовецька волость,

33 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 95 домів і 778

жителів, дерев’яна церква на могилках з 1887 p., церк.-

прих. школа від 1876 p., вітряк і водяний млин. В 19 ст.

село П. було власністю Ф. Крашевського — сина письмен¬

ника І. Крашевського. Село постало в 19 ст. на грунтах

викорчуваного лісу. За переписом 1911 р. було там 749

жителів, гуральня (16,780 відер річн. прод. 40% горілки),

кооператива. До великої зем. власности належало 138 дес.
ПЕНЬКІВ, село, Рівенський пов., Костопільська вол.,

69 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 26 домів і 253

жителів. В 20 ст. село належало до Грохольських.
ПЕНКІВЦІ, село, Ст.-Костянтиновський пов., Купель-

ська вол., 55 км. від м. Ст.-Костянтинова. В кінці 19 ст.

було там 49 домів і 285 жителів, дерев’яна церква з 1883 p.,

школа від 1892 р. Село в 19 ст. належало до Ясевичів.
216

ПЕРЕБРОДИ, хутір, Ковельський пов., Камінь-Кошир-

ська вол., — 8 домів і 48 жителів.
ПЕРЕВАЛИ, село, над рікою Турією, Володимирський

пов., Олеська вол., 32 км. від Володимира. В документах

16 ст. часом фігурує під назвою Пшевали. В кінці 19 ст.

було там 58 домів і 419 жителів. Було це колись церков¬

не село. В 1564 р. згадується тут замок „Perevaly Оррі-

dum” і тоді згадується, що була там занедбана церква
і	убогий піп. На річці Турії млин (2 камені млинські).

Від 1564 р. існувала там перша сільська парафія на Во¬

лині. В тому ж році Перевали платять шосу (податку) від

З ланів — 1 флоріна, від 13 разом по 4 гроші, від церкви
—	1 флор. 15 грош., від млина — 12 грошів, від „бань

горілчаних” по 24 грошів, від 2 пекарів по 6 грошів, від
9	жидів — 9 флор. (Пам’ятники кн. Курбського, том 2,

стор. 227 і Архів Ю.З.Р. ч. 1, том І, стор. 771 і 72. Статті

Сендульського про П. Волин. Єпарх. Вєдом. за 1875 p.).

В 1578 р. П. належало до Фальчевського. За переписом

1911 р. до великої зем. власности в П. до пом. Войцєхов-

ської Із. належало 563 дес. і від інших 215 дес., разом 778

дес. При селі чотирокутне замчисько і 10 курганів. Була

колись там рим.-кат. каплиця з 1464 p., збудована пом.

Гурком. В самому селі на городах при хатах до 1933 р.

було кілька курганів.
ПЕРЕВЕРЕДІВ, село, Дубенський пов., Млинівська во¬

лость, 20 км. від Дубна, над рікою Іквою. В кінці 19 ст.

було там 32 доми і 404 жителі, дерев’яна церква з 1879 р.

на місці старої. Село згадується в 1545 р. в описі луцько¬

го замку, коли то згадувалось тут городню Грицька Пе-

ревередівського з Перевдова (Пам’ятники том 4, від 2

стор. до 74). Крім того П. згадується в документі з 1566

p., в заповіті вищезгаданого (Опис акт книги Київ. Центр.

Архіву № 2042, стор. 17, поз. 202).
В 1569 р. в універсалі польського короля Жигимонта

Августа, коли то змушено до присяги на вірність Річипос-

политої Василя Перевередівського. В 1570 р. платять з П.

Василь і Михайло Перевередівські, той останній платить

від 6 дим., 4 город., 6 боярів путних, у2 вального колеса,

а Мартин Коблинський від 3 дим., 4 город., і 1 вального

колеса. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

в П. належало 330 дес.
217

ПЕРЕДІЛИ, село, Рівенський пов., Дідковицька вол.,

22 км. від Рівного. За переписом 19 ст. було там 31 домів
1	303 жителів. Село П. згадується в 1577 p., коли воно на¬

лежало до Муравиці пані Виленської, яка платила від П.

від б дим., 2 город., а в 1583 р. платив Андрій Висиків-

ський від 11 дим.
ПЕРЕКАЛЄ, село, Дубенський пов., Княгининська во¬

лость, 34 км. від Дубна, над рікою Стиром. В кінці 19 ст.

було там 25 домів і 300 жителів, дерев’яна церква Покро¬

ви з 18 ст., на місці ще старшої. Було це колись церков¬

не село, положене на схід від м. Боремля. В 18 ст. був

там василіянський манастир і визначним ігуменом цього

манастиря був доктор Венедикт Загурський (Пам’ятники

Київ. Арх. Ком. і Архів Ю.З.Р.). Село П. Згадується в

1545 р. в описі луцького замку, де серед городень згаду¬

ється „городня Богдана Перекальського з Перекал”. (Па¬

м’ятники том 4, від стор. 2 до 88). Оселя ця належала

довший час до родини волинських землян Перекальських

(Архів Ю.З.Р. ч. 1, том І, стор. 321). В 1570 р. з П. плати¬

ли Дахно і Андрій Перекальські, а в 1577 р. Федір Паско.

За переписом 1911 р. в П. до великої зем. власности гр.

Потоцького належало 926 дес.
ПЕРЕКАЛЄ, село, Пінський пов., над р. Стиром — 139

дворів і 2,432 жителів. На річці в 19 ст. були там бобри.

Маєток Ордів.
ПЕРЕДМИРКА, село, Крем’янецький пов., Борсуко-

вецька вол., 31 км. від Крем’янця. Село над р. Горинню і

великим ставом. В кінці 19 ст. було там 141 домів і 945

жителів, дерев’яна церква з 1744 р. на місці старої з 1583

p., церк.-прих. школа від 1880 року, два великі водяні мли¬

ни. Серед ставу, на острові старе замчище з 16-16 ст. Се¬

ло П. згадується в 1583 p., коли воно належало до кн.

Вишневецьких, з П. платили від 7 дим., 4 город., коваля,
2	вальних коліс, 1 ступи, 1 попа і 1 боярина. Фундушний

запис для місцевої церкви, наданий кн. Михайлом Виш-

невецьким (батьком) неславної пам’яті Яреми Вишне¬

вецького). Село положене над малим потоком, притокою

р. Горині. За переписом 1911 р. в селі П. було 1,130 жи¬

телів, одноклясова школа, 2 крамниці, водяний млин пом.

Жевуського.
218

ПЕРЕКОПИ, колонія, Володимирський пов., Вербська

вол., — 11 дом. і 72 жителів.
ПЕРЕКУРКА, село, Володимирський пов., Гущанська

вол., 81 км. від Володимира, 4 км. від села Гущи, при за¬

болоченій долині. В кінці 19 ст. було там 54 доми і 313

жителів.
ПЕРЕМІННА, село, Рівенський пов., Костопільська во¬

лость, 43 км. від м. Рівного, над р. Став. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 34 доми і 107 жителів, тартак. Від непам’ятних ча¬

сів була там рудня, де виплавляли залізо з місцевої лімо-

нітової руди. Селяни переважно займалися колись видо¬

буванням руди і роботою при її перепродукції.
ПЕРЕМИЛЬ, село, Лубенський пов., Берестецька вол.,

65 км. від Дубна. Село над р. Стиром. В кінці 19 ст. було

там 113 домів і 647 жителів, дерев’яна церква з 1880 p.,

церк.-прих. школа від 1883 р. Перемиль був колись кня¬

жим городом і вперше згадується в літописах в 1098 р.

в зв’язку з осліпленням кн. Давидом Ігоревичем теребо-

вельського князя Василька, коли то кн. Давид Ігоревич

пропонує кн. Василькові вибрати собі один з пропонова¬

них ним городів Всеволож (над р. Бугом), або Шепель

(коло Луцька) або Перемиль. В 1196 p., коли тесть кн.

Київського кн. Рурик Ростиславович попалив і поруйну¬

вав волость великого князя волинсько-галицького Рома¬

на Мстиславовича, Володимир поїхав з кн. Мстиславом

просто до кн. Романа, недалеко від Перемиля. В 1211 р.

знову літопис згадує Перемиль, коли то Данило і Василь¬

ко, при допомозі кор. польського Лєшка, опанували го¬

роди: Тихомель, Перемиль від кн. Олександра.
В 1224 p.: „Мстислав зятя свойого (Данила) любов’ю

і почтив його великими дарами і з братиєю видвся в Пе-

ремилі”. Три роки по цьому в 1227 р. знову згадка про

П.: „Данило і Василько пустиша Ярослава і даста йому

Перемиль і пізніше Межибоже”. В 1240 р. П. був, як і

інші міста Волині, знищені татарами і більше на історич¬

ній арені не з’являються і тільки в 1601 р. маємо про цей

город згадку (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 283-286). Ще

перед тим в 1545 р. згадується Перемиль — замок і (мо¬

жемо припустити, що і оселя) в описі луцького замку,

де між іншим говориться: — „Перемиль — замок з села-
219

ми випросив собі князь Константин(?) для князів Вишне¬

вецьких”. (Пам’ятники том 4, вюл 2, стор. до 181).
В 1564 році П. фігурує у скарзі землянина Микити

Ощовського, який обвинувачував пана Ходаковського,

який хотів його ув’язнити (опис акт книг. Київ. Центр.

Архіву № 2038, стор. З, поз. 7). В 1566 р. П. згадується,

як маєток кн. Льва Сангушки-Кошерського (там же

№ 2040, стор. 9, поз. 5). В 1583 р. кн. Лев Сангушко-Ко-

шерський платив з П. від 18 ланів, 1 дим., 19 город., 9 го¬

род., З ремісників, 4 вальних коліс, 3 перекуп., 1 боярина.

В 19 ст. П. належав, як село, до Ігнацего Петру шевського.

Була там крім вищезгаданої, друга церква „упразньоная”

св. Параскевії. За переписом 1911 р. до великої зем. влас¬

ности в П. належало до пом. Пєтрушевського — 1441 дес.

На березі р. Стиру заховалося (до 1915 р.) кругле горо¬

дище біля 430 метрів в обводі, де були забудовання філь¬

варку. В полі 5 курганів. (В. Антонович. Труди 11 археол.

з’їзду, 1901 p.).
ПЕРЕМИЛІВКА, село, Дубенський пов., Малинська во¬

лость, 21 км. від Дубна, при притоці р. Стубли. В кінці

19 ст. було там 37 дом. і 381 жителів. В початку 20 ст.
Перемиль — удільний город з ХІІ-ХІІІ ст. (Колись там було городище і укріплення)

220

Старий замок в Перемилі над Стиром (мал. 19 ст.) (ц)
належало до Дмоховських і Киселів. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности належало там — 467 дес.
ПЕРЕМІРКА, село, Рівенський пов., 7 км. від села Піс-

ки( ?).
ПЕРЕМИШЛЬ або ПЕРЕМИСЛЬ, село, Заславський

пов., Жуківська вол., 33 км. від Заслава. Село при прито¬

ці р. Гнилий Рів. В кінці 19 ст. було там 142 домів і 900

жителів, церква на могилках з 1857 р. на місці старої,

початкова школа від 1870 р. Село Перемишль (не треба

мішати з містом Перемишлем, над рікою Сяном у Гали¬

чині), згадується в 1583 p., коли то кн. Михайло Заслав¬

ський платив з П. від 1 дим., 1 город, і 1 убогого. В 1648

р. село належало до Павла Гуца і було там 22 дим., а

в 1650 р. 9 дим., в 1651 р. тільки 1 дим. (Архів Ю.З.Р.

ч. 7, том 2, стор. 476).
ПЕРЕМОРІВКА, село, Крем’янецький пов., Шумська

вол., 52 км. від Крем’янця (колись у Лубенському повіті).

В кінці 19 ст. було там 25 домів і 162 жителі, дерев’яна

церква з 1753 p., смолярня, цегельня і гуральня. Остан¬

ньо село належало до Могильницьких. За переписом 1911

р. в П. до великої зем. власности належало 667 дес.
ПЕРЕНЯТИН, село, Крем’янецький повіт, Радзивилів-

ська волость, 19 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було

там 47 домів і 288 жителів, дерев’яна церква, невідомо

коли збудована. Село П. згадується в 1545 р. під час опи¬
221

су крем’янецького замку під назвою „Перенятого”. Село

належало до Василя Батьківського, а від 1570 р. до Гось-

ких (Пам’ятники том 4, від 2 стор. до 226). В 1564 р.

згадується в скарзі землянина Данила Погоринського

(опис актів книги Київ. Центр. Архіву №2038, стор. 13,

поз. 20). В 1735 р. під назвою містечка виступає, як влас¬

ність волинського землянина Михайла Ледуховського.
В актах 1735 р. бачимо, що до с. Перенятина належа¬

ло село Підзамче („містечко і село Підзамче — Переня-

тин...”) По перенятинському замку залишилися тепер

в уроч. „Старики”, недалеко від церкви вали і рови, квад¬

ратної форми з виступами званими „рондлями” на наріж¬

никах. За переписом 1911 р. в селі П. до великої зем.

власности належало 311 дес.
ПЕРЕПІЛКИ, урочище, Луцький пов., Полонська вол.

Село колись належало до Олександра Сімашки, від якого

в 1577 р. платив він від 6 дим. і 3 город., а в 1583 р. від
5	дим.
ПЕРЕРІЗКА або ПЕРЕРИШКА, слобода, Рівенський

пов., Селищанська вол., — 16 домів і 85 жителів.
ПЕРЕРОСЛЄ або ПЕРЕРОСЛЯ, село, Дубенський пов.,

Судобицька вол., 18 км. від Дубна, при р. Тартаківці (в

документах часом виступає під назвою Переполе). В 19

ст. було там 48 домів і 480 жителів. Село згадується

в 1583 p., коли належало до лубенського замку кн. Костян¬

тина Острозького, який платив від нього за 5 дим., 2 го¬

род., 4 город.
ПЕРЕРОСЛЄ або ПЕРЕРОСЛЯ, село, Острозький по¬

віт, Перерослинська волость, 33 км. від Острога. В кінці

19 ст. було там 116 домів і 698 жителів, дерев’яна церква

з 1739 р. одноклясова школа Мін. Нар. Прос. Село П. зга¬

дується в 1570 р. і 1583 p., коли воно належало до Кор-

ницьких. В 1602 р. П. було власністю кн. Острозьких, від

них перейшло до Конєцпольських, а пізніше до Яблонов-

ських, Потоцьких, Валєвських, Завішів і останньо в 19 ст.

належало до Могильницьких. За переписом 1911 р. було

в П. 985 жителів, волость, земська поштова станція, одно¬

клясова школа, фельдшерський пункт, 1 крамниця і зем¬

ська випозичальня сіль.-господарських машин. На полях

села П. 1900 р. було 3 кургани, з яких один розкопав Ра-
222

дзиминський. На полях викопано золоту монету гривну.

(В. Антонович. Труди 11 Арх. з’їзду, 1901 p.).
ПЕРЕСІКИ, колонія, Володимирський пов., Новодвір-

ська волость, 43 км. від Володимира. На початку 20 ст.

було там 42 доми і 296 жителів.
ПЕРЕСИЛАНКА, колонія, Рівенський пов., Деражин-

ська волость, 45 км. від м. Рівного — 24 доми і 175 жите¬

лів.
ПЕРЕСЛАВИЧІ або ПЕРЕЯСЛАВИЧІ, с., Володимир¬

ський повіт, Порицька волость, 37 км. від Володимира.

В кінці 19 ст. було там 44 доми і 349 жителів, водяний

млин. Село згадується в 1583 p., коли воно належало до

кн. Олександра Поричського (або Порицького), з якого

він платив податок.
ПЕРЕСОПНИЦЯ, село, Рівенський пов., Дідковицька

волость, 22 км. від м. Рівного і 9 км. від Клевані. В кінці

19 ст. в селі П. було 75 дворів і 619 жителів, дерев’яна цер¬

ква Миколаївська, невідомо коли і ким побудована, на

старому городищі, над р. Стублою. В околиці села уро¬

чища: Пастовник, Купянці, Шпихлір. За шляхом: Надат-

ки, Мигор, Пасошисько, Коло Бузу, Видомні, Загайок,

Плесо, Клин, Кургани, Хоруські городи, Долина, Широ¬

ка, Довга сіножать, Баранівка і Замостя (за річкою Стуб¬

лою).
Пересопниця згадується вже у 12 ст., як город, який

входив у склад Турівського князівства. В 1139 p., турів-

ський князь В’ячеслав розпочав боротьбу зі своїм небо¬

жем київським князем Із’яславом Мстиславовичем та за¬

хопив городи, які належали до київської волості. Одначе

у своїх плянах В’ячеслав не мав успіхів і мусив занехати

боротьбу та залишитися при двох городах — Пересопни-

ці і Дорогобужі. Незадовго доля всміхнулася кн. В’ячес-

лаву і йому запропонували зайняти київський стіл, але

В’ячеслав відмовився, не хотячи встрявати у княжі усо¬

биці. Кн. Із’яслав все ж знайшов собі союзників в угор¬

ському королі Гейзі, Володиславі Богемському і Болесла-

ві Кривоустому та з великим військом підступив під Пе-

ресопницю. Поява під Пересопницею таких великих вій¬

ськових відділів могла загрожувати цілій Русі. Союзники

Із’яслава нараховували тільки одної кінноти 10,000. На

поміч пересопницькому князю В’ячеславу поспішив хо¬
223

робрий галицький князь Володимирко. Довідавшись про

це союзне військо, побоявся йти далі і затримався в Че-

мерині, радячи князю Із’яславові помиритися.
Після довгих колотнеч з’їхалися врешті князі в 1150

р. до Пересопниці і цілували хреста на знак замирення.

На цьому ж пересопницькому з’їзді признали Пересопни-

цю за сином кн. Юрія — Глібом. Але не довго панував

спокій. Князь Із’яслав знову зібрав військо, здобув Луцьк

і підступив під Пересопницю, де несподівано напав на

князя Гліба, який стояв з військом над р. Стублею і князь

Гліб змусив Із’яслава повернутись до Києва і назавжди

зректися Пересопниці.
Потім П. отримав другий син кн. Юрія — Андрій Бо-

голюбський, але не надовго, бо Із’яслав, втікши до Угор¬

щини, отримав там допомогу і прийшов під Пересопницю,

здобув город і рушив на Київ. В 1154 р. кн. Із’яслав помер

і Пересопниця дісталася кн. Мстиславу Із’яславичу, який

провадив за неї довгу боротьбу з кн. Юрієм (Довгору¬

ким). В 1171 р. кн. Мстислав і Ярослав на чолі волинсько¬

го і галицького війська остаточно обсадили Пересопни¬

цю. Тільки на початку 13 ст. за кн. Мстислава Німого,

на довший час запанував спокій в пересопнинському кня¬

зівстві. Розумний і хоробрий цей князь, який заслужив

на ім’я „мужа сили надзвичайної”, дбав про свій город

і повертаючись із страшної січі над р. Калкою, побуду¬

вав у П. манастир Богородиці. По смерті Мстислава Ні¬

мого, батьківську спадщину отримав його син Іван.
У 1240 р. татарська орда під проводом Батия знищи¬

ла майже усі городи старої Русі, а в тому і Пересопницю.

Однак по відході татарів, городи почали відбудовуватися

і люди поверталися до своїх рідних міст. В 1240 p., коли

П. не встигла ще відбудуватись, напали несподівано лит¬

вини, але їх загони були розгромлені. В 1399 р. орда хана

Едигея, спустошила цілий край над р. Стублею і спалила

Пересопницю. Від того часу город П. не зміг вже підня¬

тись з руїни і тратить своє значіння, як княжий город і

належить у литовській добі до маєтків кн. Чарторийських,

котрими володів цей княжий рід аж до 1773 р. Перша

згадка про колишній манастир, який заснував там кн. Мсти¬

слав Німий, по його зруйнованні була з 1490 р. Литов¬

ський кн. Жигимонт І потвердив права на цей манастир
224

Тут колись був Пересопницький манастир (автор в пошуках) (ц)
за кн. Юрія Чарторийського, який перший з цього роду

перейшов на латинство і почав занедбувати пересопниць¬

кий манастир.
Манастир в П. ще за часів князів в передмонгольський

період був наділений великими маєтками, які пізніше пе¬

рейшли до єзуїтських місіонерів в Клевані, так що манас¬

тир зовсім підупав, а сама манастирська церква захова¬

лася. Ще у 1561 році у цьому манастирі була написана

відома пересопницька учительна Євангелія в старо-укра-

їнській мові, а графічна сторона цього рукопису свідчить

про дуже високий розвиток тодішнього графічного мис¬

тецтва. (О. Цинкаловський. Пересопниця. Наша Батьків¬

щина, Львів 1937 р. Річник І, стор. 16-21).
Городище старого городу Пересопниці положене в

долині р. Стубли і займає біля 4 га. Вали і рови як і йо¬

го поверхня тепер обернуті в орне поле. В’їзд на городи¬

ще з західньої сторони з передмістя „Замостя”, через

міст, який був там через річку Стублу. В цьому урочищі

відкрито велике цвинтарище з 11-12 ст. З городища і йо¬

го околиць зібрано багатий керамічний матеріял і виро¬

би з заліза, скла, бронзи, кості і рогу. Тепер на городи¬

щі кілька селянських хат. На тому ж урочищі розкопане

цвинтарище з часів коморовської культури і цінний скарб

брозових предметів в глиняній посудині. В околицях се-
225

ла знайдено фігурку бронзового коника (італійський ім¬

порт, бронзову шпильку до волосся і кілька маленьких

глиняних посудин з 5-6 ст. — Висоцька культура. (О. Цин¬

каловський. Матеріяли до прадзєюв Волині і Вол. Поліс¬

ся. Варшава, 1961 p.). В кінці 19 ст., як подає В. Антоно¬

вич, на полях П. в напрямку села Білева було біля 170

курганів (тип поховання волинський). На південній за¬

хідній границі старі християнські могилки, багато з мо¬

гил прикриті камінними плитами. Відкрито там оселю

з часів неоліту. (А. Сендульський с. Пересопниця. Вол.

Єпар. Ведом. 18800 №11).
ПЕРЕТОКИ, фільварок, Дубенський повіт, Олицька

волость — 7 домів і 76 жителів.
ПЕРЕСПА або ПЕРЕШКА, село, Володимирський пов.,

Пульменська вол., 85 км. від Володимира, на північ від

Пульменського озера. В кінці 19 ст. було там 89 домів

і 556 жителів. За переписом 1911 р. до великої зем. влас¬

ности належало в П. 456 дес.
ПЕРЕСТА (можливо Переспа), Луцький пов., Горо-

децька волость, село над р. Горинню, на північ від Го¬

родця. В кінці 19 ст. було там 11 домів і 55 жителів. До

великої зем. власности пом. Борисової належало там

1243 дес.
ПЕРЕСПА, село, Луцький пов., Рожищанська вол.,
ЗО	км. від Луцька, на захід від Лютенського болота, при

залізниці і шосі з Ковля до Рівного. В кінці 19 ст. було

там 56 домів і 367 жителів, паровий млин, фолюш. Село

було власністю Гулевичів.
ПЕРЕХОДИ, хутір, Луцький пов., Щуринська волость.

В кінці 19 ст. було там 18 домів і 94 жителів. Село назва¬

но так від старого урочища, де відбувалися щорічні пе¬

реходи звірят з півдня до різних поліських пущ.
ПЕРКОВИЧІ, село, Ковельський пов., Любитівська во¬

лость (в документах часом під назвою Парковичі), 16 км.

від Ковля. В кінці 19 ст. було там 37 домів і 416 жителів,

дерев’яна церква. Село згадується в 1545 p., коли воно

належало до Федька Сербина. В 1570 р. була то власність

Михайла Сербина, а в 1583 р. належало до Остапа Колпи-

товського зі села Колпитова.
ПЕХТІЇ або ПЕХТИ, село, Заславський пов., Гриців-

ська волость, 39 км. від Заслава. В 19 ст. було там 75 до¬
226

мів і 432 жителів, церк.-прих. школа. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности належало там 231 дес.
ПЕЧАНІВКА, село і залізнична станція, Звягельський

пов., Полонська вол., 69 км. від Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 81 домів і 771 жителів, дерев’яна церква з 1771

p., церк.-прих. школа від 1859 р. За переписом 1911 р.

в селі П. було 789 жителів, одноклясова школа, 7 крам¬

ниць, горілчана державна крамниця, кооператива і рестав¬

рація. До великої зем. власности належало там 330 дес. і

1250 пом. Кодерського.
ПЕЧАЛІВКА, село, Рівенський пов., Костопільська во¬

лость, 54 км. від м. Рівного, недалеко від залізниці Рів-

не-Лунинець. В кінці 19 ст. було там 168 домів і 1209 жите¬

лів, паровий млин. В напрямку села Пупкова кругле го¬

родище до 1000 метрі в обводі. За переписом 1911 р. в се¬

лі П. було 1222 жителів, одноклясова школа, 1 крамниця,

горілчана крамниця, кредитове товариство і земська ви-

позичальня сіль-господарських машин.
ПЕЧИВОДИ, село, Звягельський повіт, Берездівська

волость, 42 км. від Звягеля, при р. Корчик і ставі. В кінці

19 ст. було там 126 домів і 742 жителів, дерев’яна церква

з 1762 p., церк.-прих. школа від 1860 р. В 1536 р. село П.

належало до кн. Іахима Корецького. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности в П. до пом. Марцеля Микули-

ча належало 1450 дес.
ПЕЧИНКА або ПЕЧИНКИ, село, Луцький пов., Воло-

димирівська вол., 118 км. від Луцька, недалеко від р. Стуб-

ли і стубельського озера. В кінці 19 ст. було там 65 домів

і 435 жителів. Колись село належало до гр. Красицьких.

При р. Корчик було в 19 ст. 29 курганів.
ПЕЧИРНА, село, Крем’янецький пов., Вишгородецька

вол., 54 км. від Крем’янця. Село над р. Самець (в докумен¬

тах часом Печерка або Печурка). В кінці 19 ст. було там

100 домів і 650 жителів, дерев’яна церква з 1756 р. побу¬

дована на місці старої, церк.-прих. школа від 1885 р. Село

згадується в 1618 р. коли воно належало до кн. Олександ-

рової зі Збаража Порицької. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

стор. 413). В 1596 р. село знищене татарами. В 19 ст. село

належало до Жигичевських. В камінистих високих бере¬

гах р. Самця і в бувших там печерах знищених під час

видобування каміня натраплено на сліди огнищ і кремін¬
227

них знарядь з періоду молодшого палеоліту. Знаходили

там селяни кістки таких звірят як мамут (дослідження О.

Цинкаловський 1937-1939 р. Записки. Крем’янеччина).
ПЕЧИХВОСТИ, село, Володимирський пов., Підбе-

резька волость, 50 км. від м. Володимира, при малому по¬

тоці і старому тракті з Галичини до Володимира. В кінці

19 ст. було там 140 домів і 1097 жителів, дерев’яна церква

з 16 ст., вітряк. Село згадується в 1545 р. як власність во¬

линських землян Божиїв або Бокиївичів. В 1570 р. і 1577 р.
з	П. платила Федорова Бокийова від 7 дим., 12 город.,

Пилип Бокий від 5 дим., 12 город. В 1583 р. платив Іван
228
Микола Потоцький — староста Канів¬

ський — фундатор манастиря

в Почаеві (ц)

Бокий-Печихвостський від 29 дим., 5 город, 1 попа, а Пи¬

лип Бокий від 10 дим. і 5 город. До великої зем. власнос¬

ти в Печихвостах в 1911 р. належало 995 дес.
ПЕЧИСЬКА, уроч., Володимирський пов., на південь

від замку в с. Зимні коло Володимира.
ПЕЧИСЬКА, село, Ст.-Костянтиновський пов., Куль-

чинська волость, при Красилові, ЗО км. від м. Ст. Костянти-

нова, при р. Понорі. В кінці 19 ст. було там 160 домів і

875 жителів, церк.-прих. школа від 1889 р. Село згадуєть¬

ся в 1598 р. як власність кн. Костянтина Острозького. Зни¬

щене тоді ж татарами, а пізніше поділило долю острозь-

кої ординації, коли то в 1753 р. було подаровано кн. Л.

Любомирському, а біля 1781 р. перейшло до Понятов-

ських. По польських повстаннях с. П. належало до кн. ге¬

нерала Волинського.
ПІВНЕБА ГОРА, село, Острозький пов., Хорівська во¬

лость (перед тим Плужанська волость) — 13 домів і 91

жителів.
ПІВНИК, хут., Володимирський пов., Вербська вол.,

передмістя м. Володимира.
ПІВЧЕ, село, Дубенський пов., Будеражська волость,

82 км. від Дубна. Село над р. Збитенкою, 3 км. від с. Бу-

деража. В кінці 19 ст. було там 89 домів і 484 жителів, де¬

рев’яна церква св. Михайла з 1777 р. на місці старої з 16

ст. Село згадується в 1322 p., коли разом з Будеражом

було надане князем луцьким і володимирським Любартом

Гедиминовичем Соборній церкві св. Іоана Богослова в м.

Луцьку. В 1583 р. П. належало до Острога, від якого кн.

Костянтин Острозький платив за 7 дим. В половині 19 ст.

в с. Півче було 152 жителів, 448 дес. селянської землі і

765 дес. фільварочної землі. (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том І,

стор. 203, 207). На грунтах села урочища: Ренче, Кам’ян¬

ка, Діброва і Ріжок. Село оточували старі дубові ліси.

В лісі 1 курган. В околиці села часті знахідки кремінних
і	камінних знарядь з часів неоліту.
ПІДБЕРЕЗИ або ПІДБЕРЕЗЄ, село, Володимирський

пов., Підберезька волость, 48 км. від Володимира, над річ¬

кою Полонкою. В кінці 19 ст. було там 139 домів і 996

жителів, дерев’яна церква від 16 ст. Село це згадується

в 1570 p., коли воно належало до пані Федорової Бокиє-

вої, яка платила з П. від 4 дим., 7 город., а в 1583 р. Іван
229

Бокий платив від 20 дим., З город., 1 попа, а Данило Кос-

тюшкович (син писаря володимирського Костюшки) пла¬

тив від 7 дим. і 5 город. Колись П. було селом луцьких

єпископів (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том І, стор. 202). За перепи¬

сом 1911 р. в П. була волость, одноклясова школа і го¬

рілчана державна крамниця.
ПІДБІРЦІ, село, Лубенський пов., над р. Іквою (в до¬

кументах 19 ст. Подборци), 3 км. від Дубна. В кінці 19 ст.

було там 58 домів і 344 жителів, дерев’яна церква з 1850 р.

на місці старої з 16 ст., початкова школа від 1881 р. В 16

ст. в П. був жіночий манастир сестер Василіянок, заснова¬

ний в 1592 р. кн. Костянтином Острозьким, від 1630 р. гре-

ко-католицький, який скасовано у 1832 р. В 1448 р. кн.

Юрій Василевич Острозький продав село Підбірці разом
з	Милятином братові свому Івану за 16 кіп грошей литов¬

ських. В 1594 р. передає село П. для утримання цього ма¬

настиря. В 1602 р. той же князь Острозький признає пра¬

во того манастиря ловити рибу тригубицею і вільний ви¬

руб у всіх околичних лісах.
ПІДБОЛОТТЯ, село, Пінський пов., в долині р. Ясьол-

ди. В половині 19 ст. було там 17 дворів. Місцевість типо¬

во поліська — піски, болота й багато лугів. Місцевість

безлісна. Селяни крім рільництва займаються рибальством
і	плисацтвом. В 19 ст. село належало до пом. Пусловських.
ПІДБОЖЕ, уроч., Лубенський пов., Млинівська во¬

лость — 12 домів і 62 жителів.
ПІДВИСОЧЕ, село, Рівенський пов., Висоцька волость,

163 км. від Рівного, над р. Чаків. В кінці 19 ст. було там
82	доми і 294 жителі (на карті Висоцьк, Висоцьки) при за¬

лізниці Дубровиця-Лунинець.
ПІДГАЙЦІ, село, Володимирський пов., Микулицька

вол., 12 км. на південний схід від Володимира, при шосі
з	Володимира до Луцька. В кінці 19 ст., було там 40 до¬

мів і 249 жителів. Колись село належало до Спаського

манастиря у Володимирі.
ПІДГАЙЦІ, село, і колонія, Лубенський пов., Млинів¬

ська вол., 13 км. від м. Дубна, при р. Ікві і ставі. В селі П.

в кінці 19 ст. було 20 домів і 479 жителів, а в чеській ко¬

лонії 19 домів і 443 жителів. В колонії був лютеранський

дім молитви. (Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том І, стор. 186).

До великої зем. власности належало 234 дес.
230

ПІДГАЙЦІ, село, Лубенський пов., над р. Стиром на

півд.-зах. від м. Острожця. Колись було власністю жиди-

чинського манастиря. В кінці 19 ст. було там 29 домів і
207	жителів.
ПІДГАЙЦІ, село, Крем’янецький пов., Борківська вол.,
13	км. від Крем’янця, при р. Котовці. В кінці 19 ст. було

там 103 домів і 720 жителів, дерев’яна церква з 1882 р.

Село згадується в 1545 p., коли воно належало до кн. Ан¬

дрія Вишневецького, який з села П. платив від 16 дим.,
2	город, 2 вальних коліс і 1 фолюша. В 19 ст. с. П. нале¬

жало до Ожаровських. Село згадується в 1545 p., коли то

належало до кн. Вишневецьких. (Пам’ятники том 4, від
2	ст. до 200-210).
ПІДГАЙЦІ ВЕЛИКІ і МАЛІ, села, Луцький пов., неда¬

леко від передмістя Луцьк-Гнідови. В кінці 19 ст. в П. Ве¬

ликих було 21 домів і 230 жителів. В П. Малих — 19 домів

і 229 жителів, на фільварку — 5 домів і 43 жителі, в ко¬

лонії — 48 дом. і 129 жителів. За переписом 1911 р. до

великої зем. власности пом. Піотровських належало там

574 дес.
ПІДГІРЦІ, село, Рівенський пов., Дітковицька вол., 26

км. від Рівного і 6 км. від с. Милостова. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 16 домів і 155 жителів. Село згадується в 1577 p.,

коли воно належало до Єрофея Гойського, який платив

від 5 дим., 7 город., 4 млинських коліс, а в 1593 р. власни¬

ком села був Іван Чаплич-Шпановський, який платив з П.

від 6 дим. і 5 город.
ПІДГОРОДНО, село, Володимирський повіт, Любо-

мельська вол., 54 км. від Володимира, село над р. Вижев-

кою, при залізниці Любомель-Ковель. В кінці 19 ст. було

там 231 домів і 1,419 жит., дерев’яна церква з 16 ст., почат¬

кова школа одноклясова, оліярня. В старому архіві на

церковному стрисі в 1932-33 pp. було знайдено Б. Ольхов-

ським Апостол Швайпольда Фіоля. (Архів Ю.Р.З. ч. 6, том
1,	ст. 214). За переписом 1911 р. в П. належало до великої

зем. сласности 245 дес.
ПІДГОРОДЄ або ПІДГОРОДДЯ, село, Пінський пов.,

між pp. Стоходом і Веселухою, положене серед лісів і мо¬

чарів, віддалене від доріг, на північ від села Шини, неда¬

леко від озера Червище. На північ від села — село Заліз¬
231

ниця. Було то хіба найбільш типове, поліське село в цій

околиці.
ПІДДУБИ, хутір, Володимирський пов., Крименська

вол., 11 дом. і 75 жителів.
ПІДДУБЦІ або ПІДДУБИЩ МАЛІ, село, Звягельський

пов., над р. Корчиком, на півд.-захід від м. Корця. В кінці

19 ст. було там 144 селян і 745 дес. селянської землі, де¬

рев’яна церква — Успенська. Село колись належало до

Забаро-Корецького ключа. В 17 ст. була то власність кн.

Чарторийських, від них перейшло до Любомирських, а

пізніше до Малинських. За переписом 1911 р. до великої

зем. власности Малинських належало там 1593 дес.
ПІДДУБЕЦЬКА РУДНЯ, село, Звягельський повіт,

Ємельчинська вол., З км. від Ємельчика, над р. Убортею

і ставом. Село невелике, селяни займаються лісним про¬

мислом. В околицях села було кілька курганів. За пере¬

писом 1911 р. величезні простори землі вкриті переваж¬

но лісами, по польських повстаннях належали до Уваро-

вих — 65,300 дес.
ПІДДУБЦІ, село, Луцький пов., Піддубецька вол., при

шосі з Луцька до Рівного, при річці Коноплянці. В кінці

19 ст. було там 33 доми і 427 жителів, мурована в баро¬

ковому стилі церква з 18 ст., млин, початкова школа. На

фільварку 3 дом. і 10 жителів. Був там колись Піддубець-

кий манастир. Згадка про село П. з 1541 p., коли то село

належало до Дахнової, а в 1570 р. платив вже з цього се¬

ла Григорій Гулєвич. Останньо село належало до Сумов-

ських. За переписом 1911 р. в селі було 564 жителів, во¬

лость, земська поштова станція, фельдшерський пункт,

горілчана державна крамниця, 2 ярмарки річно. До вели¬

кої зем. власности пом. Сумовських належало там 930 дес.

Під селом за шосою група курганів біля 100 і друга група

біля 60 (тип волинський). Знаходили там знаряддя, ви¬

роблені з кременя і каменя.
ПІДЖАРИ, колонія, Володимирський пов., Киселен-

ська вол., — 11 домів і 104 жителі.
ПІДЗАМЧЕ, село, Крем’янецький пов., Радзивилівська

вол., 38 км. від Крем’янця. Село над малим потоком і став¬

ком. В кінці 19 ст. було там 78 домів і 506 жителів, дере¬

в’яна церква невідомо коли і ким збудована, перебудована

в 19 ст., і церк.-прих. школа від 1885 р. В кінці 19 ст. се¬
232

ло належало до гр. Тарновських. За переписом 1911 p.,

в селі П. було 413 жителів, гуральня (32,000 відер річної

прод.), горілчана крамниця, кредитове товариство, коопе¬

ративе. До великої зем. власности пом. Туркевичів нале¬

жало там 750 дес. В околиці села П. в 1937 р. відкрито

оселю з початків залізної доби (культура т. зв. висоцька),

як рівнож пам’ятники з ранньо-середньовічного періоду.
ПІДКУРКІВ, село, Рівенський пов., Дітковицька вол.,
18	км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 48 домів і 410

жителів (?).
ПІДЛЯЩИКИ, село, Заславський пов., Антоновецька

вол., 37 км. від м. Заслава. За переписом 19 ст. було там
61	домів, 425 жителів, початкова школа від 1882 р.
ПІДЛІССЯ або ПІЛІССЄ, урочище, Луцький пов., не¬

далеко від села Цьмини, Торчинська вол., — 10 домів і 53

жителі.
ПІДЛІСЦІ (в документах ПІДЛЯЩАНИ), село, Крем’я¬

нецький пов., Бережецька вол., 6 км. від Крем’янця, неда¬

леко від р. Ікви. В кінці 19 ст. було там 73 доми і 346 жи¬

телів. Недалеко від с. Підлісць над р. Іквою було село

„Підлисецький млин” (Пам’ятники Київ. Арх. Ком., том 4,

част. 2, ст. 214-218; Архів Ю.Р.З., ч. 5, том І, ст. 2). В селі

на стоці гори старі могилки, де за переказом старожилів

в 1651 р. було поховано багато померлих там поранених

козаків під Берестечком гетьмана Богдана Хмельницького.
ПІДЛІСКИ, село, Володимирський пов., Скобелецька

вол., 59 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 38 до¬

мів і 216 жителів.
ПІДЛІСЦІ, село, Заславський пов. В кінці 19 ст. було

там 119 дворів, церква з 1791 p., біля неї мурована дзві¬

ниця. В церкві багатий архів з 18-19 ст. Від 1865 р. в селі

існує церк.-прих. школа. Звертає на себе увагу мурована

корчма, яка зараховується до пам’яток старої архітектури

на Україні. Фільварок колись належав до кн. Сангушків.

На полях села 1 курган (В. Антонович. Труди 11 арх. з’їз¬

ду, 1901 p.).
ПІДЛІСИ, село і кол., Ковельський пов., Велицька вол.

В кінці 19 ст. було там 97 домів і 477 жителів, дерев’яна

церква з 1745 p., смолярня. Про стару церкву згадується

в актах часів кн. Льва Свидригайла. В околиці урочища:

„Волижник”, „Залоцько”. Село П. згадується в 1564 p.,
233

коли воно належало до кн. Четвертинських (Опис Актів

Книги Київ. Центр. Архіву, №2038, ст. 11-20). Від Четвер¬

тинських П. перейшло до кн. Солтановичів-Сокольських

і кн. Святополк-Четвертинських. В 1574 р. П. було влас¬

ністю пані Богдани Лагодовської. В 1608 р. село П. нале¬

жало до кн. Збаражських, пізніше до Сокольських і вдо¬

вицьких, з котрих останні обдаровують місцеву церкву.
ПІДЛІСКИ, село і колонія, Острозький пов., Бугрин-

ська вол., 27 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там

63 доми і 383 жителі, дерев’яна церква — Іллі з 1742 p.,

церк.-прих. школа від 1885 р. До села належала колонія
—	22 доми і 122 жителів. До великої зем. власности нале¬

жало там 100 дес.
ПІДЛІСКИ, урочище, коло села Бугриня в Острозь¬

кому повіті, при притоці р. Горині і берестейсько-київ-

ській шосі, 34 км. від Острога. Від півд. заходу підходи¬

ли до села великі ліси, а від півдня т. зв. „Тайкурська

височина”. В кінці 19 ст. було там понад 40 дворів і 324

жителів, дерев’яна церква Ільїнська з 1742 p., збудована

землянином волинським Гулевичем. Пізніше село перей¬

шло до Заленських. В селі гарний палац, парк і овочевий

сад. Селяни, крім рільництва, займалися лісовим промис¬

лом. За переписом 1911 р. в селі П. до великої зем. влас¬

ности належало 162 дес.
ПІДЛІСКИ, село, Рівенський пов., Межиріцька вол.,
44	км. до Рівного, при старому тракті з Межиріча до Рів¬

ного, недалеко від р. Горині. В кінці 19 ст. було там 19

домів і 334 жителів. Село колись знаходилось над грани¬

цею великих надгорянських лісів, з яких випливало бага¬

то річок, правих притоків р. Горині.
ПІДЛІСЦІ, село, Лубенський пов., Ярославецька вол.,

37 км. від Дубна, над р. Стиром. В кінці 19 ст. було там

29 домів і 205 жителів. Згадується с. П. в 1570 p., коли то

разом з селами Ярославичами і Воротневим належали до

Михайла Дзялинського, а в 1577 р. з П. платив Хведір

Дзялинський від 7 дим., З город. В 19 ст. село П. належа¬

ло до пом. Скомпських, а пізніше частина перейшла до

чеських колоністів.
ПІДЛИПКИ, село, Крем’янецький пов., Радзивилівська

вол., 28 км. від Крем’янця, при старій дорозі з Вишневця

до Радзивилова. За переписом з 19 ст. було там 64 домів
234

і 323 жителів. Колись село належало до гр. Тарновських.

В околиці села, особливо в напрямку піскових надм коло

села Гаї Левятинські, відкрито в 1936-38 р. поселення

з мезоліту, неоліту. Часті знахідки кремінних камінних

знарядь (О. Цинкаловський. Записки. Крем’янеччина 1937-

1938 p.).
ПІДЛОЗЦІ, село, Дубенський пов., Торговицька вол.

Село положене з лівої сторони р. Стиру. (Пам’ятники

Київ. Арх. Ком. том 4, част. 2, ст. 76, 90, 108, 185).
ПІДЛУЖЕ або ПІДЛУЖЖЯ, село, Дубенський повіт,

Вербська вол., 10 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там
57	домів і 386 жителів, дерев’яна церква на місці старої

з 1868 p., водяний млин. До великої зем. власности в селі

П. належало 215 дес.
ПІДЛУЖНЕ, урочище, Луцький пов., на грунтах села

Цьмини.
ПІДЛУЖНЕ, село, Рівенський пов., Костопільська вол.,

49 км. від Рівного і 20 км. від м. Степані, при р. Горині.

В кінці 19 ст. було там 140 домів і 929 жителів, католиць¬

кий мурований, побудований Радзивилами, костел, почат-
„Млин-пливак” в ГІІдлужжі к. Рівного (фото з 1937 р.) (ц)
235

кова школа, 2 водяні млини, бровар. Село колись належа¬

ло до кн. Радзивилів, а пізніше перейшло до „удєльного

ведомства”. За переписом 1911 р. в П. було 1179 жителів,

державний маєток „удєльного вед.”, 2-клясова школа, 1

крамниця, 1 горілчана державна крамниця, кредитове то¬

вариство, кооператива.
ПІДЛИПИ, село, Звягельський пов., Емельчинська во¬

лость, 51 км. від Звягеля. В половині 19 ст. було там 356

жителів селян і 3,061 дес. землі, смолярня з 6-ма котлами.

В кінці 19 ст. населення зросло і було там тоді 266 домів

і 1,582 жителів, дерев’яна церква з 1750 p., церк.-прих.

школа. Село П. згадується в 1583 р. як власність кн. Кос-

тинтина Острозького. За переписом 1911 р. в селі П. було

1997 жителів, паровий, вальцевий млин, державна горіл¬

чана крамниця. На грунтах села було колись кілька курга¬

нів, в розкопаному у 1898 р. одному кургані знайдено

1 шкелет, 1 посуд і кресило. (В. Антонович. Труди 11 з’їз¬

ду 1901 p.).
ПІДЛУБЕЦЬКА або ПІДЛУБЕЦЬКЕ, оселя, Звягель¬

ський пов., Ємельчинська вол. В кінці 19 ст. було там 36

жителів і 235 дес. селянської землі. Село належало в 19

і на початку 20 ст. до одного з найбільших осередків маг-

нацького господарства гр. Уварових (Дивись Ємельчин

і околиці).
ПІДПІНСЬКИИ ДВІР к/м. Пінська. В кінці 19 ст. нале¬

жав до пом. Осмоловських.
ПІДРАЛІВКА, слобода, Рівенський повіт, Седлищан-

ська вол., — 15 домів і 120 жителів.
ПІДРИЖИ або ПОДРИЖЕ, село, Ковельський повіт,

на півд. захід від містечка Кашівки, над р. Стоходом, 50

км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 148 домів і 731 жи¬

телів, дерев’яна церква і тартак. До села належала коло¬

нія — 3 доми і 10 жителів. Село згадується в 1628 p., ко¬

ли то належало до Кашовських, пізніше до Ворцлів і Мо-

шинських.
ПІДРІЧЧЯ, село, Ковельський пов., Камінь-Коширська

вол., 44 км. від Ковля, на південь від містечка Михнівки,

над р. Турією і з південної сторони 4 невеликих озер.

В кінці 19 ст. було там 32 домів і 259 жителів, земля піс¬

кувата, маловрожайна.
236

ПІДРУД’Є, хутір, Володимирський пов., Вербська во¬

лость, — б домів і 29 жителів.
ПІДЧЕРЕВИНІ Старі і Нові, Луцький пов., Рафалів-

ська вол., над р. Стиром, з другої сторони положене село

Вараж або Варяж. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 593

жителів, дерев’яна церква, невідомо коли і ким збудована,

водяний млин над притокою р. Стиру. Згадується село

в 1583 р. коли воно належало до кн. Чарторийських, які

платили з П. від 8 дим., місцевість типово поліська.
ПІДСИР’Є, село, Ковельський пов., Камінь-Коширська

вол., 46 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 46 домів

і 297 жителів.
ПИЛЬКИ або ПІЛКИ, село, Заславський пов., Михнів-

ська вол. Село при джерелах, недалеко від села Чиживки.

В кінці 19 ст. було там біля 50 дворів і 400 жителів, дере¬

в’яна церква — Дмитріївська з 1759 p., була (на поч. 20

ст.) покрита гонтами, початкова школа. До села належа¬

ло урочище „Береги”.
ПІСКІВ або ПЕСКІВ, село, Рівенський пов., Седлищан-

ська вол., село над р. Зульнею, 54 км. від Рівного. В кінці

19 ст. було там 97 домів і 600 жителів, дерев’яна церква

з 1753 р. Село на землях „удєльного ведомства”. Коло

села П. німецька колонія тієї ж назви — 32 домів і 242

жителів. Село згадується в 1577 p., коли то належало до

степанського замку кн. Костянтина Острозького, який пла¬

тив з села П. від 4 дим., 4 город., а в 1583 р. від 5 дим.

і 4 город.
ПІСКИ РІЧИЦЬКІ, село, Ковельський пов., Хотяшів-

ська вол., 67 км. від Ковля, при р. Турії. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 51 домів і 242 жителів. На піскових надмах заува¬

жено гнізда дрібних кремінних знарядь т. зв. „Хвалєбо-

говицької культури” (О. Цинкаловський. Записки. Ковель-

щина, 1939 p.).
ПІСОЧНЕ, оселя, Володимирський пов., 46 км. від Во¬

лодимира. Жителів 51. В селі паровий млин.
ПІСОЧНЕ або ПІСОЧНО, село, Ковельський пов., Се-

лищанська вол., ЗО км. від Володимира, над р. Вижевкою.

За переписом 19 ст. було там 76 домів і 382 жителів, по¬

чаткова школа, вітряк. Село згадується в 1577 і 1583 pp.,

коли воно належало до містечка Несухоїж кн. Романа Сан-

гушки, який платив від П. за 7 дим., 5 город, а в 1583 р.
237

від 3 дим., 5 город. В кінці 16 ст. село це належало до

жида „старозаконного”, який мав ім’я Іван. За певними

геральдичними дослідженнями був він протопластом ста¬

рого роду Івановичів-Пісчанських (Опис луцького замку

з 1545 p.; Архів кн. Сангушків том 3, стор. 411). Село це

в 1547 р. належало до мілицького манастиря над рікою

Турією (Архів Ю.З.Р. ч. 1, ст. 370). За переписом в 1898 р.

було там 52 дворів. До великої зем. власности в 1911 р.

належало до пом. Козаринів 813 дес.
ПАСТУШКІВ, село, Лубенський пов., Млинівська вол.,

35 км. від Дубна, 2 км. від села Довгошиї. В кінці 19 ст.

було там 48 дом. і 370 жителів. Село згадується в 1577 p.,

коли воно належало до олицького замку кн. Михайла Чар-

торийського, який платив з П. за 11 дим, на вологах, 4 дим

на півланках.
ПІЩА або ПИЩА, село, Володимирський пов., Пуль-

менська вол., над озером Пульменським, або Сельським

озером, 127 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там

205 домів і 1675 жителів, дерев’яна церква з 17 ст., значно

перебудована, каплиця, вітряк, церк.-прих. школа. За пе¬

реписом 1911 р. в селі П. було 1644 жителів, гуральня, ко¬

оперативе і горілчана крамниця. До великої зем. власнос¬

ти належало там 3, 538 дес. В місцевій переробленій цер¬

кві є ікони зі старої, неіснуючої церкви, серед яких, як

твір місцевого художника самоука, заслуговує на увагу

образ „Іона во чрєвє кіта”...
ПІЩАНСЬКИИ, брід, урочище, Пінський пов., між се¬

лами Смородськом і Витицьким (Ревізія пущ і перех.

Вилен. Архів Ком.).
ПІЩАНИЦЯ, слобода, Рівенський пов., Селищанська

волость.
ПІЩАНИЦЯ, колонія, Луцький пов., Городецька во¬

лость — 9 домів і 71 жителів.
ПІЩАНИЦЯ, передмістя Володимира, поле за могил¬

ками, де було в 1831 р. місце казні.
ПІЩАНКА, хутір, Острозький пов., Кунівська волость.
ПІЩАТИНЦІ, село, Крем’янецький пов., Борсуковець-

ка волость, 23 км. від Крем’янця, над р. Горинню. В кінці
19	ст. було там 119 домів і 975 жителів, дерев’яна церква

з 1761 р. Згадка про село П. з 1545 p., коли воно належало

до Петра Денисковича і згадується в описі крем’янецько-
238

го замку (Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 4, від 2 ст. до

201). В 1750 р. П. належало до Настасії Львової Клича-

нівської, з якого вона платила від 9 дим, 2 город, 1 млин-

ського колеса, а з другої частини платив Панас Андрусь-

кович. В 1583 р. з того ж села П. платив Семен Дениско

Матвіївський за 14 дим., 4 город., 2 город., 2 вальних ко¬

ліс і 1 ступи. В 1713 р. П. було власністю Михна Гумниць-

кого, в аренді у Гавриїла Влодарського, пізніше П. перей¬

шло до Лєдуховських (Архів Ю.З.Р. ч. 6, додаток, ст.

309).
ПІЩІВ, село, Звягельський пов., волость Піщівська,

22 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 130 домів і 939

жителів, дерев’яна церква з 1776 p., початкова школа. Се¬

ло П. належало колись до кн. Чарторийських, пізніше до

кн. Сангушків. В 1577 р. П. згадується, як землянське село

при корецькому замку, за яке платили від 7 дим. В 19 ст.

до піщевського ключа належало 18 великих маєтків, ра¬

зом 18,242 дес. За переписом 1911 р. в селі П. було 921

жителів, 2-кляс. школа. Два кургани, з них один в саді

фільварку, другий при шосі до Звягеля.
ПИЛАЙ, село, Заславський пов., Сульжинська волость,

над річкою Покорою, там було 125 домів і 735 жителів,

дерев’яна церква — Покровська, з 1889 р. на місці старої

з 16 ст., школа від 1840 р. Згадується село П. в 1589 p.,

як маєток кн. Януша Заславського. В кінці 16 ст. село бу¬

ло спустошене татарами. Останньо село П. належало до

гр. Потоцьких. В згадці про село П. виступає воно під наз¬

вою Пилії в 1601 р. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, ст. 291).
ПИЛИПИ або ГАЛІЇВКА, село, Острозький пов., Хо-

рівська вол., 16 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було

там 21 домів і 122 жителів.
ПИЛИПИ, слобода, Старокостянтиновський пов., Чер-

неливецька вол., 35 км. від Ст.-Костянтинова. В кінці 19

ст. було там 70 домів і 471 жителів. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности пом. Рота належало там 1,040

дес.
ПИЛИПИ КОШАРИ, село, Звягельський ПОВ., Миро-

пільська волость, 63 км. від Звягеля, над річкою Хвостів-

кою. В кінці 19 ст. було там 25 домів і 319 жителів. Ста¬

ровірський дім молитви. Жителі прибули сюди з Росії,
239

коли то за давніх царських часів „старообрадців” пере¬

слідувано.
ПИЛИПОВИЧІ КОРЕЦЬКІ, село, Звягельський повіт,

Піщівська волость, 10 км. від м. Звягеля, над р. Церемом.

В кінці 19 ст. було там 62 домів, 342 жителів. В 1577 р. П.

належало до Межиріччя кн. Корецьких, які платили від

5 дим., З город. За переписом 1911 р. в селі П. було 512

жителів, 3 крамниці, горілчана крамниця, паровий млин

(20,000 пуд. річ. перем.). Над р. Церемом квадратне зам-

чисько (або городище), 142 метрів в обводі, на городи¬

щі курган і 5 камінних хрестів і 22 надмогильні плити.

В околиці села 2 кургани (В. Антонович. Труди 11 арх.

з’їзду, 1901 p.).
ПИЛКИ, село, Заславський пов., Михнівська волость,

17 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 99 домів і 453

жителів, дерев’яна церква з 1759 p., церк.-прих. школа.
ПИНДРИКИ, колонія, Рівенський пов., Дереженська

вол., 37 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 58 домів

і 339 жителів.
ПІНСЬКИЙ МІСТ, хутір, Володимирський пов., Верб¬

ська вол. — 6 домів, 65 жителів.
ПИРАТИН, село, Дубенський пов., Вербська вол., на

північ від р. Ікви, 16 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там

68 домів і 451 жителів, дерев’яна церква з 180 р. В 1583 р.

село П. належало до Антона Єловицького, а в 1607 р. бу¬

ла то власність кн. Олександра Чарторийського (Архів,

ч. 6, том І, ст. 342-344). За переписом 1911 р. до великої

зем. власности в П. належало 431 дес.
ПИРКОВИЧІ, село, Ковельський пов., Турийська вол.

Село при малому озері на південь від м. Ковля. В 19 ст.

було там біля ЗО домів і 207 жителів, село при тракті

з села Туличева до Ковля. За переписом 1911 р. до вели¬

кої власности належало в П. 599 дес. пом. Болєслава До-

рогоєвського.
ПИСАРІВКА, село, Старокостянтинівський пов., Чер-

нелівська вол., ЗО км. від м. Старо-Костянтинова. В кінці
19	ст. було там 99 домів, 678 жителів, мурована церква

з 1874 р. на місці старої, церк.-прих. школа від 1891 р.

В 1583 р. село П. належало до кн. Костянтина Острозько¬

го, який платив від нього за 3 дим., 4 город. В 1593 р.

село було спустошене татарами. В 1753 р. П. поділило до¬
240

лю сіл, які залишилися по кн. К. Острозькому і переходи¬

ло з рук до рук. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в П. до поміщиків Бжозовських і Колонно-Чес-

ковських належало 908 дес.
ПИСАРІВНА, село, Старокостянтинівський пов., Реш-

нівська вол., 13 км. від м. Ст. Костянтинова, над самою

границею Поділля. В кінці 19 ст. було там 69 домів і 467

жителів. Село положене в степовій смузі Волині.
ПИХИ, село, Володимирський пов., Шацька вол., 96

км. від Володимира — 29 домів і 199 жителів.
ПИШКИ, село, Звягельський пов., Остропільська вол.,

110 км. від Звягеля, село при притоці Случі. В кінці 19 ст.

було там 117 домів і 519 жителів, дерев’яна церква з 1771

p., церк.-прих. школа від 1870 р. Село положене в степо¬

вій смузі Волині.
ПЛАВ, річка, притока р. Стиру. Довжина — 46 км.,

пропливає в околицях багнистих, на певних відтінках до

1911 р. була вже сканалізована.
ПЛЕСНА або ПЛЕЩИН (в документах часом Плес-

нов), Заславський пов., Шепетівська вол., при р. Очере¬

тинці — на південний захід від Шепетівки, 22 км. від За¬

слава. В кінці 19 ст. було там 163 домів і 862 жителів, де¬

рев’яна церква з 1798 р. на місці старої, тепер неіснуючої,

початкова школа. Село згадується в документах в 1583 p.,

як власність кн. Михайла Заславського, який платив від

П. від 2 дим., 2 город. В 1648-1651 pp. належало до кн. Во-

лодислава Збаражського (Архів Ю.З.Р. ч. 7, том 2, стор.

486). В кінці 19 ст. належало до Альфреда Потоцького.
ПЛЕШИЦІ, с., Пінський повіт. Село серед непрохідних

болот і річки Струменя. На початку 20 ст. було там 26 дво¬

рів і 109 жителів. Селяни переважно займалися рибаль¬

ством і плисацтвом.
ПЛИСКА, с., Крем’янецький пов., Білозірецька вол.,

65 км. від Крем’янця, при джерелах р. Буглівки. За пере¬

писом 19 ст. було там 129 домів, 789 жит., дерев’яна цер¬

ква з 1750 p., церк.-прих. школа від 1859 р. Село згаду¬

ється в 1583 p., коли воно належало до кн. Олександри

Порицької, в 1619 р. належало до Анни Порицької (Архів

ч. 6, том І, ст. 412). В церковному архіві до 1914 р. пере¬

ховувалася рукописна Євангелія з 16-17 ст., подарована

до цієї церкви священиком Федором Мельником-Плисець-
241

ким. Крім того були там інші стародруковані слов’янські

і латинські книги і документи. На захід від села (біля

З км.) 1 курган.
ПЛИСКА, село, Лубенський пов., Судобицька вол.,

13 км. від Дубна, над р. Галкою. В кінці 19 ст. було там
87	домів і 792 жителів, дерев’яна церква — Покрови,

з 1884 p., на місці бувшої там старої з 16-17 ст., церк.-

прих. школа від 1887 р. Село згадується в 1566 р. як влас¬

ність землян волинських Федора Хмари, який продав с.

Плиске Федорові Чапличеві-Шпановському. В 1588 р. Іван

Чаплич платив від с. П. з 8 дим., 8 город. (Опис акт книг

Київ. Центр. Арх. №2040, ст. 39-46), ще перед поділом

між Іваном і Петром Чапличем-Шпановськими (Опис акт.

книги Київ. Центр. Арх. №2036). На полях в напрямку

м. Дубна 1 великий курган, на ньому 4 камінні хрести.
ПЛОСКЕ, село, Острозький пов., Довжецька вол., 37

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 76 домів і 455

жителів, дерев’яна церква з 1778 р. церк.-прих. школа.

Згадується село П. в 1568 р. в зголошенні королівського

землянина Івана Семеновича про збройний спротив уря¬

довців і селян (Опис акт книги Київ. Центр. Арх. №2042,

ст. 26 і 31, п. н. 298, 371). В 1583 р. село П. належало до

Острога, кн. Костянтина Острозького, який платив з П.

від 7 дим. За переписом 1911 р. в селі П. було 673 жи¬

телів, 1 крамниця, горілчана державна крамниця, водяний

млин (15,000 річн. перем.), гуральня (28,676 відер річн.

прод.). До великої зем. власности належало там 677 дес.

до кн. Святополк-Четвертинського і 447 до Костянтина

Яворського. Коло села 2 кургани.
ПЛОСКА або РАТКІВ, село, Рівенського пов., Дітко-

вицька волость, 20 км. від Рівного, над р. Стублою, 3 км.

від с. Милостова. В кінці 19 ст. було там 69 домів і 502

жителів. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

належало там 118 дес.
ПЛОСКА, хутір, Володимирський пов., Крименська во¬

лость, 100 км. від м. Володимира — 29 домів і 203 жите¬

лів, хутір над рікою Лють.
ПЛОСКИНІ, село, Пінський пов. (або Плоскино, Плос-

кин), 1 км. від с. Погосту. В 19 ст. було там ЗО осель і цер¬

ква, фільварок Скирмунтів — 5,409 дес. Місцевість ни¬

зинна і заболочена, багато лугів.
242

ПЛОТНИЦЯ ВЕЛИКА, село, Пінський пов., над рікою

Плотницею, на півден. схід від Пінська. Була то околиця

боярська, а пізніше належала до т. зв. „загородової”

шляхти, при старому тракті з Пінська до Давидгородка

над р. Горинню, 40 км. від Пінська. В 19 ст. було там біля
42	осель і до 200 жителів, дерев’яна церква. Плотницька

волость обіймала 24 села — 1975 жителів. До старої Плот-

ницької волості, що належала до пінських князів в 1555

p., належали боярські дворища в: Івовичах, Хомичах, Тро-

химовичах, Кричовщина, Тимошівщина, Страховщина і

Рідчиці (Пісцевая книга княжеств Клєцкого і Пінского.

Труди Вил. Арх. Ком.). Виступав там ще на початку 20

ст. надзвичай цікавий тип боярських дворищ. Місцевість

типово поліська, луги, ліси, рибальство і мисливство. Се¬

ред нащадків бувших бояр і шляхти, яка цуралася місце¬

вих селян, було розповсюджене п’янство і самоволя.
ПЛОТНИЦЯ МАЛА, село, Пінський пов., на т. зв. За¬

річчі. В 19 ст. було там 22 господарства і 67 жителів,

гута скла (біля 4,600 кут скла річн. прод. — дохід 1,000

руб.). До великої зем. власности належало там 4,100 дес.

переважно луги і ліси.
ГЛОТНИЦЯ, річка, Пінський пов., на Заріччі. Річка

випливає з лісів і мочарів в околиці села Рухча і впадає

до р. Прип’ятки, відноги р. Прип’яті. Колись відоме свої¬

ми „бобровими гонами”.
ПЛОТИЧЕ, озеро, Пінський пов., Хоєнська вол., зай¬

має 7 кв. моргів і оточене з усіх боків лісами і болотами.
ПЛОЩЕВА або ПЛОЩЕВО, село, Пінський пов., не¬

далеко устя р. Ясьолки. В кінці 19 ст. було там 19 дворів

і 67 жителів. Місцеві селяни займаються майже виключно

рибальством і плисарством. Під селом урочище „Добро-

гощ Острів”. (Пісцевая книга пінского староства — 1561

p., том 2, стор. 242). Місцевість дуже низька і заболочена,

велика власність належала в П. до роду Ордів (Гощ. Пло-

шево, том 3, стор. 166).
ПЛОЩА — ЛОМАНІВСЬКА, КОЛОНІЯ, Луцький ПОВ.,

Полонська волость, 10 км. від м. Луцька — 37 домів і 257

жителів.
ПЛУЖНЕ, село, Острозький пов., Плуженська вол.,
20	км. від м. Острога, при малій притоці р. Вілії. В кінці
19	ст. там було 397 домів і 2,500 жителів, дерев’яна цер¬
243

ква з 1703 p., а перед нею була церква з 16 ст. (в початку
20	ст. в стані руїни), на могилках друга церква, школа

від 1864 р. До села належали колонії: Ядвинин, Михайлів,

Княженин і Феуерстентхаль. Фільварочної землі 2,600 дес.

лісу, і 2,988 дес. поля. Гарний палац над ставом. За пере¬

писом 1911 р. в селі Плужому було 3,620 жителів, волость,

земська, поштова станція, лікар, акушерка, 2 крамниці,

гуральня (13,534 відер горілки річн. прод.), державна го¬

рілчана крамниця, одноклясова школа. До ключа великої

зем. власности в с. П. належало до пом. Едварда Тишке-

вича — 12,433 дес. Колись село належало до кн. Острозь¬

ких, а в 1753 р. перейшло до Конецьпольських, пізніше

до Яблоновських, Тишкевичів (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

ст. 418). В сусідньому лісі овальне городище, оточене

подвійним валом і ровом, на поляк було багато курга¬

нів. На тому ж полі знайдено скринькову труну з камін¬

них плит. Дуже часті знахідки пам’яток з періоду неоліту

(В. Антонович. Труди 11 з’їзду 1901 p.).
ПЛЯШІВКА або ПЛЯШІВКА КОЗИНСЬКА, село, Лу¬

бенський пов., Берестецька волость. Село над річкою Пля-

шівкою, недалеко від українсько-польського побоєвища

під Берестечком в 1651 р. Село при усті р. Пляшівки до

Стиру. В кінці 19 ст. було там 79 домів і 512 жителів,

дерев’яна церква з 1887 р. на місці старої з 16-17 ст. Село

П. згадується в 1545 р. В описі луцького замку, де в чис¬

лі городень була городня Данила Рогозинського з Рогоз-

на і з Пляшевої. (Пам’ятники том 4, від 2 стор. до 116).
В 1566 р. в донесенні королівського шляхтича Гніво-

ша Калусовського документ про заняття плашевських

грунтів (опис акт книги Київ. Центр. Арх. №2040, стор.

6, поз. 28). За переписом 1911 р. до великої власности в П.

належало — 742 дес. Тоді ж в Пляшевій К. було 705 жи¬

телів, одноклясова школа, горілчана державна крамниця

і водяний млин (6,000 пуд. річн. перем.).
ПЛЯШЕВА, колонія, Луцький пов., Тростянецька вол.,
20	км. від Луцька — 24 домів і 178 жителів. В урочищі ті¬

єї ж назви 4 дом. і 31 жителів. В 1911 р. в П. було 180 жи¬

телів, початкова школа, водяний млин (12,000 пуд. річ.

перем.).
ПЛЯШІВКА або ПЛЯШЕВА МАЛА, село, Лубенський

пов., Теслугівська волость, недалеко від села Рідькова, 49
244

км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 72 доми і 438 жите¬

лів. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том 1, додаток стор. 134).
ПОБЕРЕЗИ, село, Луцький пов., Торчинська вол., над

р. Полонкою, при ставі. В 19 ст. було там 27 домів і 171

жителів. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

пом. Грохольської належало 910 дес.
ПОБОЄВИЕЩЕ, горбовина, Пінський пов. Є то не¬

висока горбовина, яка тягнеться над болотом 35 км. від

м. Пінська, на землях села Стошани. Там, як оповідає міс¬

цева легенда, литовські князі Скирмонт і Кукувойтих

в 1220 р. одержали перемогу над військами володимир¬

ського князя Мстислава. Тепер на побоєвищі залишилося

багато курганів, в яких місцеві селяни знаходять багато

цікавих і цінних пам’яток з цього часу — зброю, підкови,

цвяхи тощо.
ПОВІТТЄ або ПОВІТТЯ, а також ПОВІТ, село, Ковель¬

ський пов., Лешківська вол., 113 км. від Ковля, над Орі-

хівським каналом, на південь від Рубового озера, на кот¬

рому є Заловицьке озеро. Є то одна з кількох осель ви¬

сунутих на найдальший край Волинської землі. В кінці

19 ст. було там разом з присілком Трави 378 домів і 1,470

жителів. Село положене серед розлеглих болот. До 1900

р. комунікація з с. П. була дуже трудною. Під час розто-

пів, або довгих дощів до села можна було дістатись лиш

човном. В селі була церква з 1782 р. (Акти іздан. Вилен-

ского Арх. Ком. том 23, ст. 305). Першу церкву збудова¬

но там в 1655 р. Колись село входило до складу Ратен-

ського староства. За переписом 1911 р. в селі Повіттє бу¬

ло 1,696 жителів, одноклясова школа, 4 крамниці, горіл¬

чана державна крамниця.
ПОВУРСЬК, село, Ковельський пов., Повурська вол.,

32 км. від Ковля (в старих документах виступає під наз¬

вою Поворсько, Поворськ). Село недалеко від р. Стоходу,

при старому тракті з Луцька до Пінська. В кінці 19 ст.

було там 191 домів і 1,315 жителів, дерев’яна церква від

16-17 ст., церковно-приходська школа, вітряк. Село зга¬

дується в 1498 p., коли воно належало до Андрія Сан-

гушки (Архів Сангушків том 3, стор. 28). В 1511 р. село

П. переходить до кн. Іллі Острозького, а пізніше знову

до кн. Сангушків. До року 1565 П. належав до Анни Дес-
245

потовни (Опис акт книг Київ. Центр. Архіву №2089, стор.

9-25, а також Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 3, від 1 ст.

до 89 і там же том 3, ч. 2, ст. 49-59 і том 4, від 2 ст. до

180). За переписом 1911 р. в селі П. було 1,664 жителів,

волость, земська поштова станція, одноклясова школа,

фельдшерський пункт, 3 крамниці, горілчана крамниця,

до великої зем. власности пом. Поморського належало

там 1,114 дес., до пом. Глембоцького — 980 дес. і до ін¬

ших 253 дес. — разом 2,347 дес. П’ять км. від села П.

в напрямку села Смоляри велика група курганів (біля

50), які звуться там „Татарські Гори” (В. Антонович).
ПОГАНКА, село, Ковельського пов., Голобська вол.,
21	км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там — 39 домів і 266

жителів.
ПОГАНЦІ, село, Рівенський пов. В 1490 р. 16 грудня

пані Хведька Пашкова, дочка Духновича відписує свойо¬

му чоловікові Василеві Хребтовичеві маєтки Яблонь і

Пелжу.
ПОГОРІЛА, село, Звягельський пов., Баранівська во¬

лость, 46 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 87 домів

і 627 жителів, початкова школа. Колись належала до Ба-

рановицького ключа Любомирських, пізніше Строгоно-

вих і Гагариних. За переписом 1911 р. в селі П. було 314

жителів, скляна гута (14,000 руб. річ. обор.). На полі бу¬

ло кілька курганів.
ПОГОРІЛА ВИЩА, село, Ст.-Костянтинівський ПОВІТ,

Сковородецька вол., 11 км. від Ст.-Костянтинова, над р.

Іквою (південною). В кінці 19 ст. було там 91 домів і 501

жителів, дерев’яна церква, початкова школа з 1876 р. В

1782 р. село належало до кн. Святополка-Четвертинсько-

го. За переписом 1911 р. в селі П. було 585 жителів, гу¬

ральня (15,972 від. горілки річ. прод.). До великої влас¬

ности тоді ж належало 580 дес. На полях села 2 кургани

(В. Антонович).
ПОГОРІЛА НИЖЧА, село, Ст. Костянтинівський пов.,

Сковородська вол., 11 км. від м. Ст-Костянтинова. Село

при р. Ікві (південній). В кінці 19 ст. було там 161 домів

і 802 жителів, дерев’яна церква з 1835 р. на місці, де була

стара (16-17 ст.), початкова школа від 1376 p., водяний

млин. Колись село П. належало до Кузминської волості

кн. Костянтина Острозького (від 1517 p.). Перед тим на¬
246

лежало до красилівського замку. В 1593 р. спустошене

татарами. Від початку 17 ст. ділила долю острозької ор¬

динації і в 1753 p., на підставі Кульбишівської угоди по¬

дароване кн. Олександру Чарторийському, а від нього пе¬

рейшло до кн. Любомирського. В 1800 р. належало село

П. до Жевуських, потім до Гіжицьких. (Пам’ятники Київ.

Арх. Ком., том 4, частина 2, ст. 228; Архів Ю.З.Р. ч. З, том
2,	стор. 703-704, і ч. 6, том І, ст. 290). На полях села П.

було 2 кургани (В. Антонович. Труди 11 з’їзду 1901 p.).
ПОГОРІЛЕ, урочище, Луцький пов., є то місцевість

над р. Горинню в середньому її бігу. (Пам’ятники Київ.

Арх. Ком. том 1, част. З, стор. 190; том 4, част. 2, стор. 90,

103, 112 і Архів Ю.З.Р. част.1, том 1, ст. 347).
ПОГОРІЛІВКА, село, Рівенський пов., Селищанська

вол., 65 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 84 до¬

мів, 1,087 жителів, дерев’яна церква з 1843р. на місці не¬

існуючої старої. В 1629 р. с. П. належало до губківського

ключа Станислава Даниловича, червоногородського ста¬

рости і було тоді там 97 дим. В 1683 р. власність Анни

з Даниловичів —■ Цетнерової. В 18 ст. село належало до

Невіркова.
ПОГОРІЛЦІ, село, Дубенський пов., 6 км. від м. Дуб¬

на, при шосі з Дубна до м. Рівного. В кінці 19 ст. було

там 109 домів і 1,262 жителів, дерев’яна церква з 1733 p.,

каплиця, церк.-прих. школа. Село П. згадується в 1561 р.

в скарзі Михайла Мишки-Варковицького на урядовців і

селян кн. Василя Костянтиновича Острозького (Опис акт

кн. Київ. Центр. Арх. №2085, ст. 26, 28, поз. 17, 22). В 1637

р. є згадка про священиків того села Самуїла і Іонаша

Ярмаркевичів, які склали і написали рукою „Суботник”

в 1693 р. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

гр. Єлизавети Шувалової належало там 13,368 десятин.
ПОГОРИЛЬЦІ, село, Кременецький пов., Ямпільська

вол., 59 км. від Крем’янця, над р. Нивкою. В кінці 19 ст.

було там 98 домів і 692 жителів, дерев’яна церква з 1755

p., церк.-прих. школа від 1882 р. Село згадується в 1583 р.

як маєток Анни Глембоцької, яка платила від П. за 7 дим.,

5 город., 4 комір. Про початки села кружляє там легенда,

що 7 км. від села П. був старий волинський город Тихо-

мель, зруйнований в 1241 р. татарами. Частина жителів

цього города, з огляду на страшну руїну цього міста і
247

сморід від людських тіл, не хотіла вже повертатися на

старі місця і заснувала нову оселю під назвою Погорільці.

В 18 ст. село П. належало до кн. Яблоновських. За пере¬

писом 1911 р. в селі П. до великої зем. власности належа¬

ло 303 десятин.
ПОГОРИННЄ або ПОГОРИННЯ, є то величезні прос¬

тори землі над р. Горинню, особливо в її середньому і

північному бігу, які в 12-13 ст. належали до Володимира
—	Галицького князівства. Перед тим П. входило в склад

Київської Держави. Границі П. можемо установити прові-

зорично. Від сходу границя П. доходила до р. Случі, пе¬

реходячи її у східньому напрямку, гублячись в лісах ме¬

жиріччя Случі і Уборті, а на північному сході доходячи

до величезного болота Гало або Голе, де граничним го¬

родком П. була Біла Вежа. На півночі село П. доходило

майже до Прип’яті, де градичило з Турівською і Пінською

землями, більш-менш по лінії Городка і Небля, де на за¬

хід граничило з Пінським князівством над р. Прип’яттю

На півдні границі Погориння і особливо володінь пого-

ринських князів було мало постійне і мало встановлене,

так як і на заході, де доходили майже до р. Стиру.
До П. належали такі міста: Городно (на північ від

Дубровиці), Степань і Кричильськ над Горинню, Дубро-

виця, Столин, Давид-Городок, Тихомель, граничний Кор¬

чик, а в певних історичних періодах до П. належали такі

волинські міста, як Пересопниця, Вигошів і Шумськ. Від

часу прилучення П. до Волинсько-Галицького князівства,

з’являються там майже незалежні князівства, які згодом

роздрібнюються, переходячи на положення васальних, а

навіть до того, що стають служилими боярами. В кінці

13-14 ст. південна частина П. увійшла в склад Луцького

князівства і в литовсько-руському періоді стали ці землі

підставою до розвитку і поширення волостей кн. Острозь¬

ких.
Північна частина П. розпалася на Городельське, Сте-

панське і Дубровицьке князівства. Погориння згадується

в Повести Врем. Лет, під роком 1097, в Іпатієвському лі¬

тописі в 1235 р. під час війни Данила Романовича з кн.

Михаїлом і Із’яславом (А. М. Андріашів. Очерки історії

Волинської землі до кінця 14 ст. Київ 1887 р. ст. 38 і інші).
248

ПОГОСТ ЗАГОРОДНИЙ, містечко, Пінський пов. Осе¬

ля належала колись до кн. Друцько-Любецьких і в 19 ст.

було там біля 100 домів і 408 жителів, школа, церква

з 1769 р. До волості належало 12 сіл, а до великої зем.

власности належало 10,840 дес. Землі тут мало родючі,

багато лугів і лісів, в яких ще у 19 ст. були такі звірята

як: лось, ведмідь, бобри вовки, лиси. Головний дохід для

маєтків походив з млинів, оренд, рибальства, вирубу лі¬

сів і полювання. В Погості Загородному народився відо¬

мий на Волині польський історик і бібліотекар в містеч¬

ку Порицьку — Лукаш Голембіовський.
ПОГОСТ ЗАРІЧАНСЬКИИ, містечко, Пінський повіт,

над мережею рукавів р. Стиру, на південь від м. Пінська,

на т. зв. „Заріччі”, містечко положене недалеко устя Сти¬

ру до Прип’яті. Словом „Погост” в старій Русі окреслю¬

вали місця тодішньої адміністративно-податкової влади,

де згромаджувано було натуральні оброки, данини. Від¬

бувалися там суди княжих тавунів. Часто на більших по-

гостах будовано палати, церкви, постійні склади товарів

(Сергеєвич „Князь і вєче”). Управляли погостами соцькі

або старости. Польський дослідник Руліковський вважав,

що слово „погост” постало від слова „гость” — купець.

На тому ж пні „гость”, „гість” розвинулися часті назви

на Волині і Поліссі як: Гоща, Мирогоща, Радогощ, Пиро-

гощ тощо. В кінці 19 ст. в П. 3. було біля 350 жителів

(переважно жидів), була церква і синагога. В околиці міс¬

течка залишилися сліди валів і курганів. В 17 ст. під час

польсько-козацьких воєн містечко П. було майже знище¬

не. Належало містечко до кн. Збаражських, а пізніше до

Нелюбовичів. В 1802 р. прилучено до царської Росії, а

землі забрані до Скарбу, з якого надані генералові Мико-

лаю Репніну-Волинському. Велика власність становила там

3,037 дес., багато водяних млинів, пропинації (вишинк —

продаж горілки), рибальський промисл і сплав лісів. Зем¬

ля, особливо над р. Стиром врожайна, багато лугів. Міс¬

цеве населення займалося переважно рільництвом, ри¬

бальством і плисацтвом (Пам’ятники. Київ. Арх. Ком. том

4, ч. 2, стор. 130, 143, 10).
ПОГУЛЯНКА, село, Ковельський пов., Великоглущан-

ська вол., 80 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 24
249

домів і 220 жителів. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало там 5,754 дес. — пом. Малюжкович.
ПОГУЛЯНКА, колонія, Рівенський пов., Степанська во¬

лость ■—16 домів і 104 жителів.
ПОГУЛЯНКА, село, Луцький пов., Селинська волость

8 домів і 129 жителів. За переписом 1911 р. до великої

зем. власности належало там 243 дес.
подоляки, село, Рівенський пов. В 15 ст. село на¬

лежало до маєтків волинського князя Свидригайла (О.

Галєцкий. „Остатнє лята Свидригайли на Волині”).
ПОДОЛЯНИ, село, Острозький пов., Бугринська вол.,
27	км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 20 домів
і	359 жителів. Село згадується в 1577 p., коли воно нале¬

жало до кн. Костянтина Острозького, який платив з П.

від 3 дим. на чверті, 2 боярів путних на півдворищах. Піз¬

ніше село П. належало до Іодки, який запровадив в цьо¬

му селі на той час високорозвинуте господарство, як на

фільварку так і серед селян, які відзначились своєю за¬

можністю. Кожне селянське господарство мало по кілька

корів, коней і кількадесят овець. Одночасно селяни від¬

значалися тверезістю і високим рівнем культури.
ПОДРИЖІ або ПІДРИЖІ, село, Ковельський пов., се¬

ло над р. Стоходом. В старих документах село виступає

під назвою Подреже, Подріж. Згадується в 16 ст., коли

воно належало до Василя і Івана Сімашків (Архів Сангуш¬

ків том 4, ст. 324 і Опис володимирського замку з 1545 р.

Пам’ятники. Київ. Арх. Ком. том 4, ч. 2, ст. 133). Від Сі¬

машків село перейшло до Борзо-Богатих Красеньських,

Воловичів і вкінці до кн. Святополк-Четвертинських. За

переписом 1911 р. до великої зем. власности Калужина на¬

лежало там 697 дес.
ПОДСИНІВКА або ПІДСИНІВКА, село, Ковельський

повіт, Селинська волость, недалеко від села і озера Синов-

ського, над р. Турією. Колись село П. належало до мілець-

кого манастиря. (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том 1, стор. 370).
ПОЖАРИСЬКА, село, Луцький пов., Рожищанська во¬

лость, при Лютинецькому болоті, на північ від містечка

Рожища. Село в 19 ст. мало 28 домів і 111 жителів. За

переписом 1911 р. в селі П. до великої зем. власности

пом. Тшенецької належало 1,131 дес.
250

ПОЗДНІ або ПОЗНА, село, Рівенський пов., Дубро-

вецька волость, 12 км. від Дубровиці. Село при дорозі до

містечка Висоцьке. (Кількість домів і жителів невідома).
ПОКАЩІВ або ПОКОЩІВ, село, Дубенський пов., Сер-

бинська волость, 48 км. від м. Дубна. Село над р. Вербів-

кою. В кінці 19 ст. було там 67 домів і 423 жителів, дере¬

в’яна церква з 1883 р. на місці старої, від якої залишилась

стара дзвіниця. В 15 ст. село П., разом з селом Хоролупа-

ми, надає кн. Лев Свидригайло луцьким православним

владикам. В 1577 р. село П. належало до олицького замку

Радзивилів, які платили від 9 дим. на волоках, 3 город.,
2	город. Під назвою Покощова виступає як маєток владик

луцьких в 1585 р. в документі про передання церкви в П.

греко-кат. єпископу Кирилу Терлецькому (Архів Ю.З.Р.

ч. 1, том 1, ст. 209). Крім того в 1590 р. згадується як ма¬

єток луцького собору (Архів Ю.З.Р., ч. 1, том 1, ст. 275,

276). За переписом 1911 р. в селі П. було 320 жителів,

початкова школа (німецька), 1 крамниця, паровий млин

(8,000 пуд. річного перем.) і фабрика сільсько-господар¬

ських машин. В тому ж році до великої зем. власности

в П. належало 370 дес. Під лісом до 1900 р. було 5 курга¬

нів. На грунтах села знаходять багато пряслиць з черво¬

ного шиферу (В. Антонович).
ПОКОЩІВКА, село, Заславський пов., Білогородець-

ка волость, 19 км. від м. Заслава, при дорозі з м. Білого-

родка до Корниці. В кінці 19 ст. було там 96 домів і 554

жителів, школа церк.-прих. Велика власність належала до

славуцького ключа кн. Сангушків.
ПОКОСИ, село, Рівенський пов., Дідковицька волость
—	18 домів і 83 жителів.
ПОКОСЬ, річка, Ковельський повіт.
ПОКОЩІВ, колонія, Звягельський пов., Сербська во¬

лость, — 37 домів і 265 жителів.
ПОКРОВА, річка, ліва притока р. Стиру, відома та¬

кож під назвою — Бачки, Радоставки і Пустої.
ПОЛАПИ або ПОЛОПИ, село, Володимирський пов.,

Згоранська вол., 76 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст.

було там 195 домів і 1,159 жителів, дерев’яна церква з 18

ст., на місці старої з 16 ст., церк.-прих. школа.
251

ПОЛІК або ПОЛИК, колонія, Луцький пов., Тростя-

нецька волость — 11 домів і 66 жителів.
ПОЛІССЯ (дивись вступну статтю словника).
ПОЛИЦІ або ПОЛИЦЯ, село, Ковельський пов., Ка-

мінь-Коширська волость, на півд. схід від Камінь-Кошир-

ська, 65 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 160 до¬

мів і 1176 жителів, дерев’яна церква, невідомо коли і ким

збудована, в церковному архіві до 1914 р. переховувало¬

ся багато стародруків. В околиці села П. були слідуючі

урочища: Горильсько, Соснів груд (на Поліссі словом

„груд” називають місце високе з твердив грунтом, зви¬

чайно оточене болотами або лугами), Красний берег, Се¬

лище Яномисль або Мислин і Королюк. В селі від 19 ст.

існувала церк.-прих. школа і вітряк. Згадується село в

1583 p., коли воно належало до Григорія кн. Коширсько-

го (Сангушки). За переписом 1911 р. в селі П. було 877

жителів, горілчана крамниця, тартак (13,000 руб. річн.

обороту). До великої зем. власности пом. Влади слава Гор-

дона належало там 5,342 десятин.
ПОЛИЦІ, село, Луцький пов., Рафалівська волость,

над залізницею Ковель-Сарни, 103 км. від м. Луцька. В кін¬

ці 19 ст. було там 140 домів і 954 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 18 ст. на місці старої з 16-17 ст., початкова школа.

За переписом 1911 р. в селі П. було 1,310 жителів, 2 крам¬

ниці, горілчана крамниця, гуральня (14,236 від. горіл. річ¬

но), (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том 1, стор. 93, 85-97).
ПОЛОВЛЄ або ПОЛОВЛЯ, село, Луцький пов., Во-

лодимирська волость, 120 км. від м. Луцька, над р. Стуб-

лою, недалеко від Зеленецького озера, в околиці типово

поліській. В кінці 19 ст. було там 49 домів і 343 жителів.

Село це згадується в 1577 p., коли воно належало до міс¬

течка Чарторийська, кн. Михайла Чарторийського, який

платив від П. за 10 дим. В 19 ст. село належало до пом.

Кобилянського і Гедройця.
ПОЛОЗІВ або ПОЛОЗКА, село, Володимирський пов.,

Шацька вол. Село недалеко від джерела р. Прип’яті. В кін¬

ці 19 ст. було там 22 домів і 153 жителів. Місцевість низь¬

ка, забагнена і маловрожайна.
ПОЛОМИ, урочище, Звягельський пов., Ємельчинська

волость, 71 км. від м. Звягеля. В 1911 р. було там 16 жи¬

телів, 1 крамниця і тартак (15,500 руб. річн. прод.).
252

ПОЛОНКА, річка, ліва притока р. Стиру. Випливає

з Володимирського повіту, під селом Пустомити спливає

на схід і впадає до р. Стиру під селом Новоставом.
ПОЛОНКА, річка, Рівенський пов., притока р. Стубли,

пропливає в околицях м-ка Клевань.
ПОЛОНКА, село і колонія, Луцький пов., або ПОЛОН-

НЕ, Рафалівська волость, 102 км. від м. Луцька. В кінці

19 ст. було там 74 домів і 520 жителів, дерев’яна церква.

Згадується село П. в 1577 р. коли воно належало до кн.

Чарторийських, які платили з 1 дим., а в 1583 р. від 5 дим.
ПОЛОНКА або ПОЛОННЕ (в документах — Полони,

Полонка Владичина), Полонська вол., Луцький повіт, 39

км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там 51 домів і 308

жителів, дерев’яна церква. На колонії було 2 доми і 13

жителів. Колись була то власність луцьких владик (Па¬

м’ятники Київ. Арх. Ком. і Архів Ю.З.Р.). В старих доку¬

ментах під назвою Полонне Гаштольтове на півд. захід

від м. Луцька. До Полонської волості колись належали

села: Баїв, Гірка, Городище, Кортів, Кущиків застінок, і

Оздів. В 1545 р. село належало до підчашого волинсько¬

го Миколая Гаштольда (див. „Скоровідз Новицького, ст.

635). Пів км. від села над р. Чорногузкою було городище

і група курганів (12) і в напрямку Луцька 17 курганів, ко¬

ло села Голишева — 2 кургани. В документах з 1590 р. зга¬

дується курган — Могила Серебриця.
ПОЛОННЕ, містечко, Звягельський пов., Полонська

волость, 65 км. від м. Звягеля, при р. Гоморі, при старих

шляхах до Острога і Бердичева. Положене воно в степ,

лісовій смузі Волині. Містечко П. належить до однієї з най¬

старших осель Волині і було воно колись великим містом,

центром полонського удільного князівства. Найдавніша

історична згадка про місто Полонне походить з 10 ст.,

коли воно й оселя належали до великого князя Володи¬

мира Святославича, який надав П. Київській Десятинній

церкві. В 18 ст. П. було вже укріпленим городом, однак

по татарському погромі тратить своє первісне значення,

але вже в 14 ст. за волинського князя Любарта Гедими-

новича П. стає знову великим і багатим містом. В 16 і на

початку 17 ст. місто Полонне належало до латифундів кн.

Острозьких, від яких на підставі Кульбишівської угоди

перейшло до кн. Любомирських. Там в 1638 р. гетьман
253

Остраниця одержує велику і блискучу перемогу над поль¬

ським гетьманом Потоцьким, коли то місцеве православ¬

не духовенство виступило посередником між гетьманом

Остраницею і Потоцьким, що гетьмана Остраницю кош¬

тувало життя.
В 18 ст. П. перейшло до польських магнатів Понін-

ських. В 19 ст. м-ко П. ділилося на П. Старе і П. Нове, а

крім того належали до нього пригороди: — Воля, Май¬

дан, Тернів і інші. Крім того, до полонського ключа вхо¬

дило п’ять великих сіл: Ізабелин, Горошки, Бортниця, Ма-

настирка, Хоромець, Гамария і Вигнанка. В Гамарії до

1915 р. заховався ще палац над великим ставом, на горб¬

ку, оточений парком. Палац цей постав там на старому

замчищі, оборонні вали і рови якого, можна було ще лег¬

ко завважити і такі оборонні споруди як рештки стін і

веж замку з 17 ст. Згадується ця оселя в 1570 p., від якої

побір платив Альбрехт Ласкі, а в 1577 р. кн. Костянтин

Острозький платив з П. від 31 дим. ринкових, 23 дим. ву¬

личних, 31 дим на півдворищах, 13 дим. — по 4 гроші,

від 15 ремісників, за 8 дим. перекупнів і 7 ремісничих —

по 7 грошей. В 1583 р. той же вносив від 12 дим. ринкових,

26 вуличних, 26 нужденних хат, 1 різника, 1 дударя, 5 ре¬

місників. В 1589 р. заплачено від П. і сусідніх Сульжиць

10 флоринів.
За переписом 1911 р. в містечку Полонне було біля

2,150 домів і 13,000 жителів, 9 церков, волоське управлін¬

ня, міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова

станція, суд, 2-клясова школа, 1-клясова школа, жидів¬

ський „Талмуд-Тора”, фельдшерський пункт, жидівський

шпиталь, амбуляторія, 3 аптеки, 4 аптечні склади, акушер¬

ка, 141 крамниць, 2 бібліотеки, 4 книгарні, 4 лікарів, 3 ден-

тистів, 1 вет.-лікар, 7 гостинниць, 2 кіно, 3 цегельні, 1 гар-

барня (18,000 руб. річ. прод.), ощадна і кредитова каси,

банкерська контора, 9 складів дерева, тартак (18,600 руб.

річ. прод.), медоситня, 4 млини — 750,200 пуд. річ. перем.,
5	перукарень, паркетна фабрика, бровар, 8 кравців, 3 при¬

ватних судових оборонців, кооператива і земський склад

сільсько-господарських машин, скляна гута (60,000 руб.

річ. прод.), друкарня, 7 ресторанів, фабрики — порцеля¬

нова і фаянсова — „Богемія” — 18,903 руб. річ. прод.,

Зусмана — 150,000 річ. прод. і Бричка 4,500 річ. прод.,
254

З фотографи, 11 складів збіжжя, фабрика черепиці, ча-

вунно-лиярська фабрика (4,400 руб. річ. прод.) і 24 яр¬

марки річно.
ПОЛОННЕ НОВЕ ■—• передмістя містечка Полонного,

Звягельський повіт. В кінці 19 ст. було там 267 домів і

1,626 жителів (дивись м-ко Полонне, Звягельський повіт).
ПОЛОНСЬКА або ПОЛОНСЬКА ЮРИДИКА, оселя на

півд-захід від Полонного. В кінці 19 ст. було там 9 жите¬

лів, земля належала до „казни”.
ПОЛОШИН, слобода, Луцький пов., Силенська вол.

На початку 20 ст. було там 6 домів і 59 жителів.
ПОЛОВИННИКИ, село, Старокостянтинівський пов.,

Решнівська вол., 9 км. від м. Ст.-Костянтинова, на півд-схід

від міста, при притоці р. Случі. В 1867 р. було там 50 до¬

мів, а в кінці цього століття 60 домів і 375 жителів. До

великої зем. власности в 1911 р. належало в П. 272 дес.
ПОЛЬОВА, хутір, Дубенський пов., 45 км. від м. Дуб¬

на. В 1914 р. було там 52 жителі і водяний млин (20,000

пуд. річ. перем.). Хутір постав в урочищі Полова, — 69

жителів. Місцевість горбковата і піскувата.
ПОЛТВА або ПОЛКВА, річка, Старо-Костянтинів-

ський і Острозький пов. Випливає під селом Ординці і

під Теофиполем, Семеновим, Миклашами творить стави.

Пливе в північному напрямку і під м. Ляхівцями впадає

до р. Горині.
ПОЛЯНІВКА, село, Звягельський пов., Баранівська во¬

лость, 43 км. від м. Звягеля, над притокою р. Случі — Жа-

боричкою. В кінці 19 ст. було там 58 домів і 356 жителів.
ПОЛЯНИ, село, Крем’янецький пов., Вишневецька во¬

лость, 27 км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там
58	домів і 426 жителів. Село згадується в 1583 p., коли

воно належало до кн. Степана Збаражського, який пла¬

тив з П. від 6 дим., 4 город., 1 дорічного колеса, 1 ступи,

і 3 боярів.
ПОЛЯНИ, село, Рівенський пов., Березенська вол., 27

км. від залізничної станції Степань, над річкою Мутвицею,

71 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 107 домів

і 930 жителів, дерев’яна церква з 1848 p., на місці старої.

Село згадується в 1583 p., коли воно належало до князів

Головнів-Острожецьких, які платили з П. від 10 дим.,

З город., 1 боярина.
255

ПОЛЯНА МИЦКЕЛЯ, колонія, Рівенський пов., Сти-

денська вол., — 20 домів і 78 жителів.
ПОЛЯНІВКА, село, Рівенський пов., Тучинська вол.
ПОЛЯНИ або ПОЛЯНЬ, село, Острозький пов., Кри-

венська волость, 19 км. від м. Острога, над р. Горинню.

В кінці 19 ст. було там 237 домів і 792 жителів. Колись

були там великі млини і фабрика паперу. Селяни займа¬

лися переважно рільництвом, а зимою виробом клепок

тертиць і рибальством, як рівнож тримали багато худоби

і випалювали вапно. В 1911 р. в селі було 1,060 жителів,

1 крамниця, фабрика паперу (69,275 річ. прод.) і горіл¬

чана державна крамниця.
ПОЛЯНИ, село, Старо-Костянтинівський пов., Воло-

чиська вол., 101 км. від Ст-Костянтинова. В кінці 19 ст.

було там 114 домів і 659 жителів, початкова школа від

1885 р. За переписом 1911 р. в П. до великої зем. власнос¬

ти пом. Мельникова належало 271 десятин.
ПОЛЮХНО, село, Володимирський пов., Підберезька

вол., при старому тракті з Порицька до Стоянова (в Гали¬

чині). В кінці 19 ст. було там 9 домів і 94 жителів, дере¬

в’яна церква, невідомо коли побудована. Можливо, що ко¬

лись це село було в Луцькому повіті і виступало під наз¬

вою Полчан, Полчани, Полганів, Пулчанів. Було це цер¬

ковне село. (Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 3, част. 2,

стор. 175, 183 і том 4, ч. 2, стор. 89; Архів Ю.З.Р. ч. 1, том
1,	стор. 102).
ПОЛЯХВА, село, Острозький пов., Білогородецька во¬

лость, 33 км. від м. Заслава, недалеко від р. Синяви, на

границі Острозького повіту. В кінці 19 ст. було там 296

домів і 1,607 жителів, церква на могилках. Згадка про

село П. з 1421 року, коли то великий литовський князь

Вітовт дарує це село своєму слузі Павлу за вірну службу.

В 1593 р. П. належало до кн. Заславських і тоді ж було

спустошене татарами. Пізніше власність кн. Сангушків.
ПОМІРКИ, оселя, Володимирський пов., З км. від міс¬

та, на початку 20 ст. було там 33 жителів і цегельня.
ПОМІСТІВКА, хутір, Звягельський повіт, Полонська

волость — 8 домів і 57 жителів.
ПОНЕБЕЛЬ, село і фільварок, Рівенський повіт (в до¬

кументах Понебиль, помилково Поневель), село над р.

Живець, 10 км. від м. Рівного, при залізниці і шосі з Рів¬
256

ного до Луцька і Ковля, і старому тракті з с. Обарова до

Бронник. В кінці 19 ст. було там 27 домів і 257 жителів,

дерев’яна церква з 1767 p., початкова школа від 1886 р.

Село згадується в 1570 р. і 1583 р. коли воно належало

до Федора Кад’яновича Чаплича-Шпановського, який у

1577 р. платив від 12 дим. і 8 город. В 1595 р. кн. Юрій

Чарторийський згадує П. як пограничне село, яке фігу¬

рує в документі під час запису його сестри Олені Горно¬

стаєвої. (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том 1, ст. 475). В 1719 р. і 1787

згадується там церква св. Параскевії. В кінці 19 ст. на по¬

лях П. коло могилок, було 13 курганів, на одному з них

стояв хрест.
ПНІВКА, село, можливо село Пньовно в Пінському

повіті, недалеко від сс. Городок і Шиловичі, в 18 ст. П.

належало до Вишневецьких. Колись село П. належало до

кн. Дольських, пізніше перейшло до католицького орде¬

на Піярів. По польських повстаннях село перейшло до

царського генерала Щитнікова. В 19 ст. в селі П. було

32 домів і 556 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. Грунти

досить врожайні, багато сіножатей. (Мушинський —

ксьондз, Кроніка колегіум любішовскеґо. Кракув 1876 p.,

ст. 136, 137).
ПОНЯТІВСЬКИЙ СТАВ, урочище, Дубенський повіт

(дивись с. Микитичі).
ПОНИНКА, село, Звягельський пов., Полонська вол.,
45	км. від м. Звягеля, при старому тракті із Звягеля до

Полонного, село лежить над р. Гоморою. В половині 19

ст. було там 75 жителів і 256 десятин селянської землі.

До барона Брандля належало 241 дес. В кінці 19 ст. було

там 24 домів і 398 жителів, кістопальня. За переписом

1911 р. в П. було: — 928 жителів, волость, одноклясова

школа, 3 крамниці, горілчана державна крамниця, водя¬

ний млин (7,200 пуд. річ. прод.), велика фабрика паперу,

кооператива, 3 пункти скупу шмаття. До великої зем.

власности в 1914 р. в П. належало до пом. Завадзького
—	554 дес. В кінці 19 ст. було там розкопано 5 курганів.
ПОНИТВА, річка, Лубенський повіт, ліва притока р.

Ікви, яка впадає між м. Дубном і селом Вербою.
ПОНИЧІВ або ПОВНИЧІВ, село, Володимирський по¬

віт, Вербська вол., 4 км. від Володимира, на півд-схід.

В кінці 19 ст. було там 46 домів і 228 жителів.
257

ПОНОРА, річка, Старо-Костянтинівський пов., Кол-

ківська волость. Пропливає через с. Печиська і Севрюки

і впадає під селом Росолівці до р. Ікопоті.
ПОНОРА, село, Острозький пов., Анопільська вол.,
28	км. від Острога, над р. Тулею або Сорокою, при ста¬

рому тракті з Острога до Житомира. В кінці 19 ст. було

там 89 домів і 645 жителів, церк.-прих. школа. Село було

колись промисловим. Крім рільників — селян було там
6	ткачів, 2 мулярів, 3 шевців, 1 кравець, 1 скляр. В бага¬

тьох місцевостях коло села на глибині 2 метрів під зем¬

лею виступає збита верства торфу біля 1 метра загрубш-

ки. Над р. Покорою паровий млин. Колись село належало

до маєтків кн. Острозьких. В 1602 р. належало до кн.

Олександра Острозького, пізніше перейшло до кн. Ябло-

новських. В 1838 р. село поділено між пом. Кашубським

і Пашкевичем, а в 19 ст. належало до Ворчинських, пізні¬

ше до Омелянських. Церква дерев’яна з 1882 р. на місці

старої з 16 ст., яка згоріла разом з цілим селом в 188? р.

За переписом 1911 р. до великої зем. власности в П. нале¬

жало 126 десятин.
ПОНЯТИЧІ, село, Пінський пов., при безіменній річці,

при залізниці з Пінська до Берестя. В 19 ст. було там 21

домів, повнонадільна оселя і 77 жителів. Колись місце¬

вість вкривали ліси, було там багато лугів. В 19 ст. село

належало до Пуславських.
ПОПІВКА, річка, Звягельський пов., випливає з око¬

лиці села Мартинівки і Корчівки і впадає до р. Случі.
ПОПІВЦІ, село, Звягельський пов., опущене село, яке

знаходилося колись в Остропільській волості. (Архів

Ю.З.Р. том 1, ч. 1, стор. 241).
ПОПІВЦІ, село, Крем’янецький пов., Бережецька во¬

лость, 16 км. від Крем’янця, над р. Іквою, яка творить там

став. В кінці 19 ст. було там 89 домів і 495 жителів, де¬

рев’яна церква з 1745 р. Згадується в 1583 p., коли село

належало до кн. Андрія Вишневецького, який платив від

П. за 11 дим. і 6 город. В 1630 р. було власністю кн. І. По-

тоцького. В 1794 р. в селі П. була погранична митниця

на кордоні з Австрією.
ПОПІВКА, колонія, Луцький пов., Щуринська волость
—	7 домів і 68 жителів.
258

ПОПІВКА, колонія, Луцький повіт, Піддубецька во¬

лость — 7 домів і 42 жителів.
ПОПОВІ ДУБИ, урочище, Луцький пов., на грунтах

села Цмини.
ПОПІВКА, річка, притока р. Случі в Звягельському

повіті.
ПОПІВКА, село, Володимирський пов., Вербська во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 31 домів і 144 жителів.
ПОПІВКА, колонія, Володимирський пов., Новодвір-

ська волость, 17 домів і 114 жителів.
ПОПІВЦІ, село, Старо-Костянтинівський пов., та ж

сама волость, б км. від м. Старо-Костянтинова, над ставом

і притокою р. Случі, рікою Шихівкою, на північ від м.

Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. було там 85 домів і 590

жителів, дерев’яна церква з 1785 p., забезпечена в 1785 р.

Никодимом Вороничем, початкова школа від 1886 p., во¬

дяний млин. Село згадується в 1503 р. як маєток кн. Кос¬

тянтина Острозького, який платив з нього від 17 дим.,

1 город, і 1 дорічного колеса. В 1593 р. село П. було спус¬

тошене татарами. Пізніше П. ділило долю сіл, які належа¬

ли до Острозької ординації. В 1753 р. на підставі Кульби-

шівської угоди дароване Вільчопольському, а по повстан¬

нях до Воронцових, Курдановських і Лукиновських. За

переписом 1911 р. в селі П. було 644 жителів, цегельня

(15,000 руб. річ. прод.) і фабрика черепиці. До великої

зем. власности належало в 1914 р. 1221 дес. (пом. Скібин-

сьий).
ПОПІВЦІ, село, Острозький пов., Хорівська вол., 5 км.

від м. Острога, при малій притоці р. Горині. В кінці 19 ст.

було там 12 домів і 95 жителів. Село було положене се¬

ред лісів. Селяни, крім рільництва, займалися виробом

клепок і брусів, які справляли р. Горинню, а також видо¬

бували вапняковий камінь. Колись село належало до кн.

Острозьких і в 1606 р. було власністю Януша Острозько¬

го. Від Острозьких село перейшло до францішканського

манастиря в Межиріччі, від якого в 1844 р. П. переходить

до „казни”. В околиці села часті знахідки знарядь з нео¬

літу (О. Цинкаловський. Записки).
ПОПОВИЧІ, село і колонія, Ковельський пов., Голоб-

ська волость. Село при залізниці Ковель-Рівне, 33 км. від

м. Ковля. В кінці 19 ст. було в селі П. 23 домів і 242 жите-
259

Палац в Попівцях, пов. Старокостянтинів (фото з 1914 р.) (ц)
лів, в колонії 27 домів і 99 жителів. Ще перед 1583 р. іс¬

нувала там церква. Згадка про село з 1577 p., коли воно

належало до Гаврилової Бокієвої, яка платила з П. від

5 дим., 2 город. В 1583 р. село належало до Олександра

Сімашки (при мельницькому ключі), який платив в П.

від 6 дим., 6 город. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в селі П. належало 288 десятин.
ПОРВАНЧЕ, село, Володимирський пов., Підберезька

вол., 57 км. від м. Володимира (в документах часом під

назвою Первинче або Порвань). В кінці 19 ст. було там

121 домів і 829 жителів, дерев’яна церква існувала ще пе¬

ред 1577 р. Село згадується в 1570 p., коли воно належа¬

ло в частинах до Семена Дрозденського, а в 1577 р. до

Івана, Кузьми, Михна і Клима Дрозденських та Клима і

Кузьми Порванецьких. В 19 ст. село належало до графа

Фадія Тарновського — 803 десятин. (Пам’ятники Київ.

Арх. Ком. том 4, ч. 2, стор. 77, 83, 112; Архів Ю.З.Р. ч. 2,

том І, стор. 5, 8, 10).
ПОРИЦЬК СТАРИЙ, село, Володимирський пов., По¬

рицька волость, 33 км. від м. Володимира, над р. Лугом

і притокою Рудою. Стара назва села — Порічеськ, над

старим трактом до Сокаля і Белза в Галичині. В кінці 19

ст. було там 105 домів і 643 жителів, дерев’яна церква на

місці дуже старої з 14-15 ст., початкова школа. В 1407 р.

кн. Вітовт подарував село П. свойому слузі Іллі Вячкови-
260

чу. Село в 15 ст. належало до величезної волості Ворча-

ків, які в цій частині Волині мали понад ЗО сіл і містечок,

а в цьому і Порицьк, затверджених з ними кн. волинським

Львом Свидригайлом. Частина цих латифундіїв в 16 ст.

належала до кн. Поричеських або Поріцьких. В 1577 р.

кн. Олександер Порицький вносив з Порицька Ст. від 4

дим., ланових, 3 дим. на півланках, 3 город., 1 город., а

в 1583 р. від 6 дим. і 2 город. Від кн. Порицьких оселя

перейшла до волинських землян Загоровських, а від них

до польської родини графів Чацьких. На сіножатях над

р. Луг 6 курганів (О. Цинкаловський, Записки).
ПОРИЦЬК НОВИЙ, містечко, Володимирський повіт,

Порицька волость, над р. Рудою і над багатьма малими

притоками р. Лугу, 33 км. від м. Володимира. Колись ле¬

жало при великих пущах — Порицькій і Завидівській.

В кінці 19 ст. в м. Порицьк Н. було 418 домів і 2,369 жи¬

телів, мурована церква з 18 ст., костел, палац, два млини,

бровар, склади дерева і годівля арабських коней. Оселя

ця дуже стара, яка згадується в 16 ст. (а Старий Порицьк

на початку 15 ст.), в році 1577, коли то містечко належало

до Хведори Дзялинської, землянки волинської землі (ди¬

вись Берестечко), яка тоді платила від П. за 17 дим., 10

город., а кн. Олександер Порицький з містечка Порицьке

від 4 дим., 4 город., 5 город. В 1583 р. кн. О. Порицький

платив від містечка П. від 3 дим. ринкових, 12 домів ву¬

личних, 4 нужденних хат, 2 перек., З дим., 6 город., З го¬

род., 2 комірників, 2 вальних коліс і 1 попа (окремо від

села Порицька). В 1583 р. кн. Порицький платив з містеч¬

ка П. 2 флорини 14 гр. шосу, а з ріллі 1 флор. 15 грош.,

з городників, 1 попа, ремісників, аренд — 20 флор., зага¬

лом ЗО флор. і 11 грошей. За переписом 1911 р. в містеч¬

ку П. було 2,956 міщан, волость, міщанська управа, пош¬

та, телеграф, поштова земська станція, 2-клясова школа,

фельдшерський пункт, лікар, аптека, 48 крамниць, склад

дерева, бровар, годівля арабських коней, щомісячні яр¬

марки. В 1914 р. до великої зем. власности гр. Ст. Чаць-

кого належало в Порицьку і околицях 4,896 десятин землі

(переважно лісу). В лісі в урочищі „Городи” є сліди квад¬

ратного городища (вали і рови).
ПОРОВІЗ, урочище і оселя, Острозький пов., Здолбу-

нівська вол., 37 км. від м. Острога. На початку 20 ст. було
261

там 232 жителів, фабрика дубового паркету (25,700 руб.

річ. прод.).
ПОВРОЗІВ або ПОВОРОЗІВ, хутір, Острозький пов.,

Здолбунівська волость — 7 домів і 181 жителів.
ПОРОМ, слобода, Рівенський пов., Седлищанська во¬

лость — 18 дом. і 85 жителів.
ПОРОМІВ, село, Володимирський пов., Хотячівська

волость, 24 км. від Володимира, 3 км. від р. Буга, по до¬

розі до села Сліпча (на Холмщині). В кінці 19 ст. було

там 72 домів і 577 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., на

місці ще старшої з 16 ст. До 1914 р. переховувалися там

цінні старі ікони і рукописи. На полях села Поромова

в напрямку р. Бугу, над потоком Селниця сліДи осель
з	бронзової доби. (О. Цинкаловський. Записки. 1932 p.).
ПОРОХОНСЬК, село, Пінський пов. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 108 жителів, дерев’яна церква. Село в 19 ст. нале¬

жало до кн. Любецьких.
ПОРОХНЯ, село, Ст.-Костянтинівський пов., Мона-

чинська волость, 84 км. від м. Ст. Костянтинова. Село

положене над р. Жаборічкою (в документах виступає під

назвою Прихня). В кінці 19 ст. було там 179 домів і 1,085

жителів, дерев’яна церква з 1739 p., церк.-прих. школа.

Згадується село П. під 1463 роком в поділі кн. Семена

Висилевича Збаражського, якого внучка Анна-Тетяна

Гольшанська вносить с. П. з іншими селами до маєтнос-

тей кн. Костянтина Острозького. Під кінець 18 ст. П. на¬

лежало до гр. Потоцьких, а від них перейшло до Собє-

щанських і Чосновських (Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том

4, ч. 2, стор. 228). За переписом 1911 р. до великої зем.

власности пом. Скібінського належало там 482 десятин.
ПОРОСЛЯ, колонія, Володимирський пов., Киселен-

ська волость.
ПОРСЬК ВЕЛИКИЙ, село, Ковельський пов., Велиць-

ка волость, 3 км. на північ від р. Стоходу, в документах

виступає як Порсько, на півд. схід від містечка Мельниці.

Згадується село П. під 1498 р. як маєтність кн. Андрія

Сангушки (Ахів Сангушків, том 3, стор. 28), в 1511 р. пе¬

реходить до кн. Острозьких, Іллі, а пізніше знову до кн.

Сангушків. В 1565 р. Порськ належав до Ганни Деспотів-

ни (Опис актов книги Київ. Центр. Архіву №2039, стор.

9-25), крім того в Пам’ятниках Київ. Арх. Ком. том 3, від
262

1-89 стор., і Архів Ю.З.Р. ч. 1, том 1, стор. 343-344. В до¬

кументальній згадці з 1527 р. село Порськ або Порцьк

належало до Івана Хребтовича (Архів кн. Сангушків том
З,	стор. 313 і Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 4, від 2-185

стор.).
Пізніше село П. перейшло до Петра Загоровського

(Архів Ю.З.Р. ч. 6, т. 1, ст. 47-49), а від Загоровських до

волинських землян Сімашків. В 18 ст. село Порськ перей¬

шло у польські руки. В кінці 19 ст. в Порську Великому

було 75 домів і 438 жителів, дерев’яна церква з 1729 p.,

фундації Сімашків. За переписом 1911 р. в П. до великої

зем. власности належало 507 десятин. На горбку коло се¬

ла група курганів (до 50). В одному з них знайдено люд¬

ський кістяк, 2 бронзові кільця, а в околиці камінний мо-

лот-сокиру з серпентину. (В. Антонович. Труди 11 арх.

з’їзду 1901 p.).
ПОРСЬК МАЛИЙ, село, Луцький пов., Щуринська во¬

лость, 37 км. від м. Луцька, над р. Стоходом. Село поло¬

жене при залізниці і шосі з Ковель-Рівне. В кінці 19 ст.

було там 80 домів і 387 жителів, дерев’яна церква. В 1911

р. належало там до великої зем. власности 300 десятин.
ПОСНИКІВ, село, Дубенський пов., 1 км. від села

Вильбичі, Малинська волость. В кінці 19 ст. було там 27

домів і 211 жителів.
ПОСТІЙНО, село, Рівенський пов., Дережинська во¬

лость, 42 км. від м. Рівного, на півн. схід від містечка Де-

ражні. В кінці 19 ст. було там 195 домів і 1,251 жителів,

дерев’яна церква св. Петра й Павла з 1739 р. Село мало

такі назви вулиць: Начилівка, Козинці, Гайдуки і Підво-

ронці. В селі було 2 фабрики смоли, а в околицях оселі

були німецькі колоністи, водяний млин, гуральня. (Архів

Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 75-77). Село згадується в 1577 p.,

як „село степанського замку” кн. Костянтина Острозько¬

го, який платив від 7 дим. на півдворищах, 13 дим. на

чверті, а в 1583 р. від 14 дим., 6 комірників, 5 город. За

переписом 1911 р. в селі П. до великої зем. власности

належало до пом. Житинського 1,256 дес., до пом. Поз-

вонскої — 300 дес., до пом. Раутт — 667 дес. і до пом.

Оміцінського — 1,524 десятин.
ПОСТУПЕЛЬ, село, (або часом Поступля), Ковель¬

ський пов., Гірницька вол., 65 км. від м. Ковля. В кінці 19
263

ст. було там 76 домів і 286 жителів. Колись село входило

до ратенського староства. В 1628 р. за село вносили 1

флор. і 1 гріш податку. За переписом 1911 р. до великої

зем. власности належало там 158 дес.
ПОСЯГВА, село і хутір, Острозький пов., Бугринська

волость, 41 км. від м. Острога (колись волость Здолбиця).

Село при двох ставах. В кінці 19 ст. в селі П. було 39

домів і 422 жителів, дерев’яна церква з 1775 p., церк.-прих.

школа від 1885 p., три млини при ставах. Село належало

до Барських; на хуторі було 9 домів і 34 жителів. Згаду¬

ється село П. в 1545 р. під назвою Посехова і Посігви

в описі луцького замку, як маєток Спосіговських і Звіря

Львовича та Мацькової Хотийковичевої (Пам’ятники том

4, від 2 до 88-102 стор.). Крім того під назвою села По-

сяговець згадана в 1569 р. в універсалі польського короля

Жигимонта Августа, коли то властителька цього села Ок-

саква-Посяговська овдовіла (Архів Ю.З.Р. ч. 2, том І, стор.

12). В 1566 р. П. виступає в скарзі Федора Хомяка Смор-

довського, а в 1563 р. в документі про відмову заповіту

пані Марії Посяговецької (Опис актов книги Київ. Центр.

Архіву №2037, стор. 28, поз. 27). В урочищі „Троянів”

в 18 ст. було село Троянів Дуб, яке заложив там татарин

Кердей на пустих грунтах, які отримав від короля за те,

що прийняв християнську віру. Рід Кердея розрісся, осе¬

ляючись в різних селах. Таким чином постали такі пріз¬

вища як: Кердеї Мильські, Тайкурські, Посяговецькі і бу¬

ли споріднені з багатьома волинськими родами. По пов¬

станнях 1831-1863 pp. землі ці перейшли до „казни”. В кін¬

ці 19 ст. П. належало до гр. А. Ілїнського. (Пам’ятники

Київ. Арх. Ком. том 6, ч. 2, стор. 76, 88, 102 і Архів Ю.З.Р.

ч. 2, том 1, стор. 9-12). На полях села П. в кінці 19 ст. бу¬

ло 2 кургани (В. Антонович. Труди 11 арх. з’їзду 1901 p.).
ПОТАПОВИЧІ, село, Пінський пов. Село над р. Піною.

Колись належало до пінського православного, а пізніше

греко-кат. Василіянського манастиря. В половині 19 ст.

було там 26 дворів і 105 жителів. Селяни займаються ріль¬

ництвом, рибальством, експлуатацією дерева в околичних

лісах і плисарством. Місцевість дуже низинна, багниста і

багата рибою.
ПОТАШНЯ, слоб., Рівенський пов., Седлищанська во¬

лость, — 20 домів і 89 жителів.
264

ПОТАШНЯ, оселя, Володимирський пов., Коритниць-

ка вол. — 10 домів і 120 жителів.
ПОТУТОРІВ, село, Крем’янецький пов., Дедеркаль-

ська вол., (в документах часом Поулторів), 38 км. від м.

Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 98 домів і 661 жителів,

мурована церква Покрови з 1799 р. Село згадується в 1513

p., коли то король Жигимонт надав це село Богданові

Боговитиновичеві. В 1583 р. П. належав до Сганислава

Лаща, який вносив за 10 дим. і 2 город. За переписом

1911 р. до великої зем. власности в селі П. належало 311

десятин.
ПОЧАЇВ СТАРИЙ, село, Крем’янецький пов., Почаїв-

ської волості, 25 км. від м. Крем’янця, при великому дже¬

релі і при старому тракті з Крем’янця до Радзивилова і

Бродів (в Галичині). В кінці 19 ст. було в П.Ст. 128 домів

і 1,009 жителів, дерев’яна церква з 1743 р. з „опасанням”,

покрита гонтами і дерев’яна каплиця. Село згадується

в 1570 p., коли воно належало до Єрофея Госького і з П.

Ст. в 1583 р. землянка Госька платила від с. П.Ст. від 38

дим., 89 город, і 2 попів. Село положене недалеко від міс¬

течка Нового Почаїва в місцевості горбковатій і мальов¬

ничій. В 19 ст. на лугах Ст. П. росло кілька велетенських

дубів, з якими місцеві селяни в’язали кілька старих ле¬

генд.
ПОЧАЇВ НОВИЙ, містечко і манастир — Почаївська

Лавра, Крем’янецький пов., Почаївська волость, 23 км.

від м. Крем’янця. До 16 ст. ця оселя звалася Єрофеївкою,

яку надала на честь свого чоловіка Єрофея, волинська

землянка Госька (або Гойська) і який був тоді суддею

луцьким. Назва ця однак не утрималася довго. В 1583 р.

Госька з містечка Єрофеївки платила від 10 домів ринко¬

вих, 24 домів вуличних, 11 ріль міських і 20 інших вулич¬

них домів, 5 ремісників, попа і 10 флор. чопового, разом
43	флор. і 27 грошів. Перша згадка про П. походить з 1527

р. з ревізії крем’янецького замку, коли згадується там го¬

родня Гаврила і Єрофея Гоських. (Пам’ятники Київ. Арх.

Ком. том 4, ст. 39). В 1564 р. ротмістр королівських військ

Єрофей Госький записує своїй дружині Ганні „іменія”:

Почаїв, Савчиці і Комнатів. В 1578 р. Почаїв, Кімнатка,

Свішиці, Лаховиїв, частина с. Лідихова і Бережець нале¬

жали до Єрофея Госького, який в тому ж році своїй дру¬
265

жині Ганні з Козинських записує замок Крупу і містечко

над р. Горинню з гарматами і всякою стрільбою і засоба¬

ми. Ганна Козинська, землянка волинська, православної

віри віддала своєму народу, вірі і культурі, отримала від

патріярха з Константинополя, який об’їздив Україну, іко¬

ну М.Б. Ікону цю Г. Козинська-Госька подарувала до поча-

ївської церкви разом з селами і підданими до манастиря,

який вже тут віддавна разом існував.
По смерті Ганни Госької, містечко Почаїв і манастир

перейшли до Фірлеїв, які відзначалися своїм нелюдським

відношенням до місцевих міщан, селян і ченців. Родина

ця залишила по собі ганебні спомини як серед місцевого

населення, так і громадян цілої Волині і України. Довший

час архимандритом Почаївського манастиря був відомий

на Україні церковний і культурний діяч, родом з Галичи¬

ни, Іов Залізо. Біля 1650 р. Феодор і Єва з Бережецьких
—	Домашевські збудували на місці старої церкви і манас¬

тиря велику муровану, ренесансову церкву і манастирські

будинки православного манастиря, який в тяжкій бороть¬

бі з єзуїтами, турками і греко-католицьким єпископатом
266
Почаївська Лавра, пов. Крем’янець.

перетривав до 1720 р. В цьому році манастир перейшов

до ордену Василіян. На місці старого манастиря і церкви

граф Миколай Потоцький збудував нову розкішну, баро¬

кову церкву. Перейшов він з римо-католицизму на схід¬

ній греко-католицький обряд і помер у Почаївському Ма¬

настирі, як чернець на 76 році життя. В старій церкві По-

чаївської Лаври ще в 1651 р. поховано архимандрита

Іова Залізо. Від неславної пам’яті Фірлеїв, Почаїв перей¬

шов до кн. Вишневецьких, а в 1740 р. до Радзивилів. Піз¬

ніше до Яна Тарновського, а в 1831 р. до „казни”, а ва-

силіянський манастир скасовано.
Від 1618 р. була там при манастирі друкарня, з якої

виходили не тільки книжки літургічного і взагалі релігій¬

ного змісту, але також політична література, а навіть сіль-

сько-господарчі підручники. До 1919, а навіть 1925 pp.

переховувалась там велика бібліотека і архів, в якому зна¬

ходилося багато рукописних книжок, стародруків і доку¬

ментів. Про манастир існує багата література, як у релі¬

гійних так і світських видавництвах.
Почаївська Лавра положена на тереновому порозі По¬

ділля і Волині, в дуже мальовничій околиці. В 1870 р. в міс¬

течку П. було 109 домів і 922 жителів, в тому 47% жи¬

дів, манастир, 7 церков, синагога, жидівський дім молит-
Паломництво до Почаївської Лаври, 1941 рік.
267

ви, фабрика воскових свічок, цегельня, вапняна піч, гар-

барня, 15 крамниць, 19 ремісників, поштова земська стан¬

ція. За переписом 1911 р. в містечку Почаєві було: 2,442

жителів, міщанська управа, волость, пошта, телеграф, зем¬

ська поштова станція, Почаївська Лавра (манастир), ду¬

бенський чоловічий манастир (при Лаврі), 2-клясова шко¬

ла при Лаврі, 2-клясова церк.-прих. школа, зразкова шко¬

ла, 1-клясова школа, земська лічниця, шпиталь при Лаврі,

судовий оборонець, акушерка, аптека, аптечний склад, 45

крамниць, 6 бібліотек, горілчана державна крамниця, про¬

даж ікон, лаврська книгарня, 2 кредитові товариства, З

склади лісових товарів, лаврська друкарня, паровий млин

(26,000 пуд. річ. перем.).
При Лаврі видавництва: Почаївський листок, руский

вінок, манастирський календар, стінна бібліотека, в Лаврі:

шкілка овочевих дерев, почаївська кооператива, фабри¬

ка свічок, племінна годівля худоби, 2 ресторани і 24 яр¬

марки річно. Самі будинки Почаївської Лаври є незви¬

чайно цінним архітектурним об’єктом, пристосованим до

оборони. Про оборону почаївського манастиря від турків

і татарів в головній церкві заховалися стінописи, а також

інші образи-картини, які мають велику етнографічну і іс¬

торичну вартість. Серед місцевого селянства і міщан ще

до кінця 19 ст. заховалися старі пісні, думи про облогу

манастиря, які там виспівували під акомпаніяментом „лі¬

ри” сліпі лірники. Під час свят з’їздилися і сходилися ба¬

гатотисячні прочани не тільки з Волині і цілої України,

але з найдальших закутків Росії, Білорусі, а навіть з Си-

біру.
ПОЧЕКАЙКА, урочище, Володимирський пов., Гри-

бовецька волость, на грунтах села Кречів. Високо положе¬

на піскова надма над р. Бугом, де від непам’ятних часів

був пором через цю річку.
ПОЧАПИ або ПОЧЕПИ, село, Ковельський повіт, Лю-

бомельська волость. В кінці 19 ст. було там 23 домів і 90

жителів. Місцевість типово поліська, віддалена від біль¬

ших доріг і осель.
ПОЧАПИ, село, Володимирський пов., Любомельська

вол., 63 км. від м. Володимира, на північ від залізниці Лю-

бомель-Ковель. В кінці 19 ст. було там 140 домів і 808

жителів, початкова школа.
268

ПОЧАПІВ, село, Пінський пов., над затокою р. Піни,
4	км. від Пінська, на мальовничій височині. В кінці 19 ст.

було там 15 дворів і 48 жителів і 2,297 дес. землі. Місце¬

вість на поліські умови багата, луги, догідні умови ри¬

бальства, селяни займаються плисарством і рибальством.

Більшість урожайних земель належало до пом. Свєжин-

ського.
ПОЧАПИЦІ, хутір, Ст.-Костянтинівський пов., Авра-

тинська вол., 8 домів і 44 жителів.
ПОЧИПКИ або ПОЧЕПКИ, село, Острозький повіт,

Сіянецька вол., при р. Котунці, притоці р. Вілії. В кінці

19 ст. було там 77 домів і 605 жителів, дерев’яна церква.

Село згадується в 1583 p., коли воно належало до Івана

Чаплича Шпановського, який платив від П. за 8 дим.,

8 город, і 5 город. В околиці села, на схід на піскуватих

надмах, над річкою Котунькою стверджено автором сліди

неолітичних осель і зібрано багато кремінних знарядь і

кераміки (О. Цинкаловський. Записки, Крем’янеччина,

1937 p.).
ПРАВИТИН ВЕЛИКИЙ, село, Звягельський пов., Бе-

рездівська вол., ЗО км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було

там 255 домів і 814 жителів, дерев’яна церква з 1882 р. на

місці старої, церк.-прих. школа. За переписом 1911 р. до

великої зем. власности належало там до пом. Ходаков-

ського — 325 дес.
ПРАВИТИН МАЛИЙ, село, Звягельський пов., Берез-

дівська волость. В кінці 19 ст. було там 111 домів і 695

жителів, початкова школа. За переписом 1911 р. було там

210 десятин землі, яка належала до великої власности.
ПРАЦЮКИ, село, Рівенський пов., Дубровецька вол.,

на південь від Дубровиці. На початку 19 ст. було там 19

домів і 109 жителів.
ПРИВЕРЕДІВ або ПЕРЕВЕРЕДІВ, село, Лубенський

пов., Млинівська вол., над р. Іквою. В другій половині 19

ст. було там 36 дворів і 306 жителів, дерев’яна церква

з 1879 р. Село згадується в 1545 р. під час ревізії луцько¬

го замку, коли воно належало до Грицька Перевередів-

ського, який був зобов’язаний утримувати на згаданому

замку 3 городні (Яблоновський. Ревізія, ст. 35 і Пам’ят¬

ники Київ. Арх. Ком. том 4, ч. 2, стор. 74, 84, 104 та Архів

Ю.З.Р. ч. 2, том 1, стор. 8 і 9). Крім того село П. згаду-
269

еться в різних документах з 16 ст., коли власником цього

села були волинські земляни Перевередовські (Опис акт.

книги Київ. Центр. Архіву № 2040, стор. 6, поз. 34 і там же

№2042, стор. 17, поз. 202).
ПРИВІТІВКА, село, Пінський пов., Мороченська вол.

В половині 19 ст. було там 85 жителів і 4,758 дес. належа¬

ло до великої зем. власности Терлецького.
ПРИВІТІВ, село, Звягельський пов., Полонська вол.,

76 км. від м. Звягеля, село положене над р. Чеплівкою

або Чаплівкою. В кінці 19 ст. було там 185 домів і 1,242

жителів, дерев’яна церква з 1760 p., церк.-прих. школа

з 1868 р. Село це згадується в 1585 p., коли воно було

надано кн. Костянтином Острозьким, своєму сину Янушу.

На полях П. З кургани (В. Антонович. Труди 11 з’їзду

1901 p.).
ПРИПУТНІ, село, Заславський пов., Заславська вол.,

8 км. від м. Заслава, при річці Понорі. В кінці 19 ст. було

там 132 домів і 921 жителів, дерев’яна церква з 1751 p.,

дуже стара, була покрита гонтами, біля неї також дзвіни¬

ця, церк.-прих. школа. Село колись належало до Славуць-

кої волості. На полі коло села 1 курган. (В. Антонович.

Труди 11 з’їзду 1901 р.^
ПРИПУТЕНЬКА, річка, притока р. Горині, пропливає

під селом Припутні.
ПРИПУТЕНЬКА, присілок, Заславський пов., 8 домів

і 43 жителі.
ПРИП’ЯТКА, річка, рукав р. Прип’яті в Пінському по¬

віті, на землях Плотницької волості. Оточує низинний і

лісовий острів, довгий на 9 км. і 5 км. широкий. В поло¬

вині свого спливу приймає річку Плотницю.
ПРИПЕТЬ або ПРИП’ЯТЬ, річка, права притока ріки

Дніпра, яка пропливає через ціле Полісся з заходу на

схід. Бере свій початок недалеко від села Головка в захід¬

ній частині Волинського Полісся, в великому болоті Те-

нетисько і пропливає кількома відногами на північний

схід, часто майже зовсім гублячись в розлогих мочарах

і трясовищах. Далі тече кількома відногами в напрямку

м. Ратне і від цього місця зачинає зватися Прип’яттю. Наз¬

ва річки правдоподібно походить від слова, а може і наз¬

ви урочища „Перепеть”, яка знаходиться там в її долині,

коло озера Тур. Спливаючи від містечка Ратна на північ¬
270

ний схід, в околицях села Невір, П. творить цілу сітку

відніг. Від села Ветли річка П. повертає на схід, перепли¬

ває через озеро Любязь і спливає на північ від озера Не¬

бель, з котрим злучується багатьома відногами, з яких

найбільша то р. Струмінь. Далі на схід П. тече цілим ля-

біринтом рік і річок аж до устя р. Стиру, від якого та¬

кож кількома річищами спливає, змінюючи свій напря¬

мок. Прип’ять приймає від півдня річки: Вижевку, Турію,

Стохід, Стир, Горинь, Ствигу, Свиноводи, Уборть і Ско-

лодинку, а від півночі Піну, Яселду, Бобрик, Цну, Лань,

Глуху Лань, Случ, Птичу, Іну, Ненач і багато менших по¬

токів.
Пропливаючи на схід, в напрямку м. Мозира, ріка П.

змінює свій характер; низькі болотисті береги уступають

місце високим, які від Мозиря творять так зв. „Мозир-

ську горбовину”. Ще перед устєм до р. Дніпра П. прий¬

має від півдня річки Желань і Уж (або Вуж), а від пів¬

ночі р. Вить і Брагинку. Перепливаючи широкою долиною

з заходу на схід на протязі 748 км., річка Прип’ять займає

басейн величиною 114,300 км. Спад річки дуже незначний,

а течія дуже лінива (на 579 км. спад = 37 метр.). На ці¬

лій довжині П. є досить глибокою і майже не має бродів.

Найвищий рівень води припадає на кінець березня, а по¬

крита льодом річка на протязі 4 місяців. Судна доходять

(на захід) до Пінська, а далі т. зв. „королівським кана¬

лом” до р. Буга. Річка ця, як вказують останні археоло¬

гічні досліди, відіграла велику ролю в міграційних рухах

і розповсюдженні культур вже в найдавніших часах нашої

праісторії. На світанку нашої державности ця водяна ар¬

терія зі сходу від Дніпра аж до р. Буга була вкрита се¬

лами, городами і погостями. З горбкованої Волині і через

Волинське Полісся пропливають від півдня такі річки як

Стир і Горинь, які злучують далеке Поділля з північними

географічними регіонами. Таким чином ціла водна сис¬

тема Прип’яті з ЇЇ південими і північними притоками тво¬

рила і творить потужну гидрографічну сітку, яка очевид¬

но використовувалась в далекому минулому. На заході

можливості пов’язання двох річкових систем, цебто Дніп¬

рового, через р. Прип’ять з басейном Висли через Буг.
Джерела Прип’яті знаходяться тільки кілька кіломет¬

рів від середнього бігу р. Бугу, а річка Пина випливає
271

з великого болота, що при високому рівні води перемі¬

нюється в озеро і своїми водами живить також річку Му-

хавець — праву притоку р. Західнього Бугу. Ця геогра¬

фічна ситуація вже в найдавніших часах нашої праісторії

й історії була широко використовувана при міграціях, як

праслов’янських так і слов’янських племен, а також як

торговельний шлях, як в римському періоді, часах пле¬

мінних слов’янських організацій і в нашому ранньому і

пізньому середньовіччі.
Значення р. П. як шляху, який провадив на схід, ро¬

зумів і польський король Казимир Великий, який в 1366

р. зайняв ключеву позицію над р. П. — Ратно. Розуміли

це київські, мозирські і пінські міщани, користуючись ши¬

роко водяним шляхом П. для транспорту товарів на схід

до Києва і через Угруськ до Холма і Люблина. Не менш

важливим було значення цієї річки і для Волині і Волин¬

ського Полісся, через які з півдня на північ спливали такі

річки як Турія, Стохід, Стир, Горинь і Случ. Як бачимо

не поминув мовчанкою р. Прип’ять так важливий акт

з 1545 р. „Ревізія Українних Замків”, коли то володимир-

ські і луцькі купці протестували, що на притоці р. П.,

р. Стиру в м. Чарторийську накладали на них тяжке не¬

справедливе мито, яке гальмувало розвиток торгівлі тих

найбільших і найбагатіших міст Волині.
Доцінюючи велике значення р. Прип’яті як великого

водяного шляху, ще в 16 ст. за королеви Бони розпоча¬

лись проби пов’язання басейну р. Прип’яті з басейном

р. Висли. Таким чином вже в 18 ст. постало для сполучен¬

ня басейнів цих річок кілька каналів як Огінського, Коро¬

лівського і багато т. зв. „водопроводів”, які засимілюва-

ли ці канали водою з великих поліських озер (Антін Бу-

жанський. Ріка Прип’ять та її допливи. Праці Інст. Досл.

Волині. Вінніпег 1966 p.).
ПРОБАЛІВКА, село, Звягельський пов., Любарська

волость, 87 км. від Звягеля, над р. Случчю, малою її при¬

токою. В кінці 19 ст. було там 182 домів і 1,060 жителів,

мурована церква з 1862 р. на місці старої дерев’яної з 17

ст. Село згадується в 1601 p., коли воно належало до кн.

Януша Острозького, яке тоді ж було спустошене татара¬

ми. За переписом 1911 р. в П. до великої зем. власности

належало 351 десятин.
272

ПРОГОНІВ, колонія і урочище, Луцький пов., Тор¬

чинська волость, 31 км. від м. Луцька. Колонія в П. на по¬

чатку 20 ст. було там 18 домів і 120 жителів.
ПРОЖАР, колонія, Рівенський пов., Седлищанська во¬

лость — 15 домів і 40 жителів.
ПРОКАЗИ, село, Крем’янецький пов., Радзивилівська

волость, 43 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 28

домів і 130 жителів. В 19 ст. село належало до Тучиських.
ПРОСІКА або ПРОСІЦЬКА БОЛЯРНЯ, село, Звягель¬

ський пов., Сербська волость. В кінці 19 ст. було там 20

домів і 178 жителів. В 1911 р. було там 292 дес. пом. землі

Менцінських.
ПРОСТОРИНЬ, ПРОСТРИНЬ, ПРОСТРИНЯ, річка

в Пінському повіті. Злучує вона р. Прип’ять зі Стиром,

пропливає від села Старі Коні до села Пара. Довжина

річки 11 км. Злучує також р. Струмінь з Прип’яттю і має

кілька менших розгалужень. Береги малодоступні, багнис¬

ті, течія повільна.
ПРОХІД або ПРОХОДИ, село, Ковельського пов., Гір¬

ницька волость, 54 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було

там 51 домів і 229 жителів. Село положене на північ від

м. Ратна.
ПРОХОРІВКА, село, Заславський пов., Бутовецька во¬

лость, 43 км. від м. Заслава. В 19 ст. було там 37 домів

і 244 жителів. На північ від села став.
ПРУРВА або ПРІРВА, хутір, Луцький повіт, Володи-

мирецька волость. На початку 20 ст. було там 20 домів і

109 жителів.
ПРУСКИ або Пруси, село, Острозький пов., 27 км.

від м. Острога і іу2 км. від села Угощ, над безіменним по¬

током. В кінці 19 ст. було там 62 домів і 629 жителів.

Село згадується в 1583 р. як власність Олександра Козин-

ського, який платив від села П. з 3 дим., 2 город. За пере¬

писом 1911 р. в селі П. до великої зем. власности належа¬

ло 416 дес.
ПЕСІ ГОНИ, тепер село ГОЛИБІСИ або ГЕЛИБІСИ,
Крем’янецький пов., Шумська вол., при р. Вілії, недалеко

від містечка Шумська. В кінці 19 ст. було там 55 дворів.

Згадка про село в 16 ст., коли воно згадується під назвою

Песі Гони в скарзі архимандрита обицького манастиря.

В 1703 р. П. Г. згадується, як маєток кн. Януша Вишне-
273

вецького (Архів Ю.З.Р. ч. З, том 2, стор. 525). В селі ста¬

ра і стилева дерев’яна церква з 1770 p., початкова школа

від 1886 р. По повстаннях 1831 і 1863 pp. село перейшло

до полковника Павла Сітникова. Село положене над ве¬

ликим ставом, з другої сторони містечко Шумськ.
ПТИЧА, село, Лубенський пов., Вербська волость, 19

км. від м. Дубна, при р. Тартаківці, притоці р. Ікви. Село

недалеко від шоси Крем’янець-Дубно. В кінці 19 ст. було

там 145 домів і 908 жителів, дерев’яна церква з 1846 р. на

місці старої, яка згадується в документах 1725 і 1746 pp.,

католицький костел, початкова школа. Колись село Птича

належало до крем’янецького замку, пізніше перейшло до

кн. Острозьких. В 1545 р. село П. належало до кн. Василя

Острозького, який зобов’язаний був до забезпечення го¬

родні на крем’янецькому замку. (Яблоновський. Ревізії,

стор. 93, 98, 104; Архів Ю.З.Р. ч. 4, том 1, стор. 373 і Па¬

м’ятники Київ. Арх. Ком. том 4, ч. 2, стор. 200, 209, 223).

В 1583 р. П. належало до волості лубенського замку кн.

Острозьких, які платили від П. за 16 дим., 8 город, і З

підсудків. В 1713 р. виступає як містечко Птиче, яке на¬

лежало до Єлени Клитинської (Скарга священика Івана Хо-

даковського, Архів Ю.З.Р. ч. 4, том 1, стор. 373). За пе¬

реписом 1911 р. в селі П. було 1312 жителів, одноклясова

школа, горілчана державна крамниця, кредитове товарис-
274
Старий готицький палац у Птичі (ц)

тво, кооператива, станція випозичання сільсько-господар¬

ських машин. На грунтах села сліди валів городища (В.

Антонович. Труди 11 арх. з’їзду 1901 p.).
ПУЗІВ, село, Володимирський пов., Коритницька во¬

лость, 13 км. від м. Володимира. Село це було положене

на границі великих стенжарицьких лісів. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 86 домів і 587 жителів, дерев’яна церква, фундації

волинських землян Пузинів з 16 ст. В 1570 р. власники цьо¬

го села Василь, Тимош і Федора платили з села Пузова.

В 1545 p., як то видно з Ревізії Володимирського замку,

село П. належало до волинського землянина Богдана Пу-

зовського, який був зобов’язаний утримувати в луцькому

замку 1 городню. В 1577 р. побір з Пузова платили Ти-

мофей, Павло і Семен Пузовські (Яблоновський. Ревізія

стор. 55; Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 4, ч. 2, стор. 114;

Архів Ю.З.Р. ч. 1, том 2, стор. 92, 373 і ч. 4, том 1, стор.

223). За переписом 1911 р. в селі П. до великої зем. влас¬

ности належало 662 дес. (пом. Ємеліан Врублєвський).

На острові серед лугів в урочищі Паровець ■—• городище

(О. Цинкаловський. Матеріяли до прадзєюв Волині і Во¬

линського Полісся. Варшава, 1962 p.). До великої зем.

власности в селі П. належало 105 десятин.
ПУЗИРКИ ВЕЛИКІ, село, Заславський пов., Новосіль-

ська волость, 27 км. від м. Заслава, при малій притоці

р. Гомори. В кінці 19 ст. було там 263 домів і 1,421 жите¬

лів, дерев’яна Михайлівська церква з 1835 р. на місці ста¬

рої (розібраної), початкова школа від 1874 р. Село зга¬

дується під назвою Пузиркове (Пузирків) в 1589 p., коли

воно належало до Заславської волості і тоді ж було зни¬

щене татарами. В 1601 p., як то бачимо з донесення луць¬

ких возьних Щуки і Янковського (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

стор. 292). Село це було в 19 ст. власністю гр. Альфреда

Потоцького. На землях села 1 курган, а в урочищі „За-

лучино” сліди старої оселі, де виорюють багато черепків

і заліза (В. Антонович. Труди 11 арх. з’їзду 1901 p.).
ПУЗИРКИ МАЛІ, село, Заславський пов., 43 км. від

Заслава, Антонинівська волость (перед тим Жуківська во¬

лость). В кінці 19 ст. було там 152 домів і 1,000 жителів,

дерев’яна церква з 1868 р. на місці старої, каплиця на мо¬

гилках, церк.-прих. школа від 1860 р. Село належало ко¬
275

лись до гр. Потоцьких, а перед тим до кн. Сангушків.

В селі гуральня (8,875 від. річ. прод.).
ПУКАЗКА або ПОКАЗКА, урочище, Звягельський по¬

віт, Полонська волость. На початку 20 ст. було там 27 до¬

мів і 163 жителів.
ПУЛГАНІВ або ПОЛГАНІВ, село, Луцький пов., По¬

лонська волость, 13 км. від м. Луцька, при старому тракті

з Луцька до Боремля. До села належала колонія. В кінці

19 ст. було там 77 домів і 483 жителів, в колонії 17 домів

і 125 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., на місці старої.

Була то родинна садиба відомих на Волині землян Пере-

тятковичів, які на протязі століть виконували обов’язки

адміністративні і судові в Луцьку, а також родина На-

гроцьких. Колись частина села Пулганова належала до

луцького доминіканського манастиря і по польських пов¬

станнях була сконфіскована. Знайдено на землях села П.

скарб босфоранських і херсонських монет з 3 і 2 століть

ст. ери. (О. Цинкаловський. Матеріяли до прадзєюв Во¬

лині і Волинського Полісся. Варшава, 1962 p.). Відомий

ще скарб з Пулганіва пражських грошей.
ПУЛГАНИ, село, Володимирський пов., Бранська вол.,
88	км. від Володимира, на бувшій границі з Галичиною.

В кінці 19 ст. було там 84 домів і 577 жителів, дерев’яна

церква з 18 ст., млин над р. Судилівкою, вітряк. Село зга¬

дується в 1577 р. як власність волинського землянина Ва¬

силя Деревинського, який вносив від П. за 2 дим., 10 го¬

род., а в 1583 р. з частини села П. платив Михайло Кори-

тенський, а з другої Деревинський. За переписом 1911 р.

до великої зем. власности в П. належало 1,139 десятин

до Е. Загурської.
ПУЛИСКИЙ БРІД, урочище на грунтах села Стара

Вижова в Ковельському повіті.
ПУЛЕМЕЦЬ, село, Володимирський пов., Пулемецька

волость, 127 км. від Володимира, по дорозі з с. Пульма

до села Хрипська, на північ від великих озер Свитязя,

Пульма і на схід від р. Бугу. В кінці 19 ст. було там 160

домів і 1,799 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. Місцевість

типово поліська, земля піскувата і глинувата. На піско¬

вих надмах над р. Бугом знахідки мезолітичних культур
—	тардензаської і хвалибоговицької (О. Цинкаловський.

Записки. Володимирщина 1983 p.). За переписом 1911 р.
276

в селі П. було 1,407 жителів, дві крамниці, 1 крамниця

з горілкою, кредитове товариство і кооператива. До вели¬

кої зем. власности пом. Вижиковського належало там
11,083 десятин.
ПУЛЬМО, село, Володимирський пов. (в документах

часом під назвою Пульма). Село положене на вузькому

перешийку між Пульменським і Свитяжським озерами, 114

км. від м. Володимира. Грунти легкі і піскуваті. В кінці
19	ст. було там 205 домів і 1,703 жителів, дерев’яна цер¬

ква з початку 20 ст. на місці старої з 18 ст., волосне прав¬

ління, пошта. На піскових надмах знаходять кремінні зна¬

ряддя з неоліту і мезоліту. За переписом 1911 р. в селі

П. було 1,601 жителів, волость, 5 харчових крамниць, 1

горілчана крамниця і 4 ярмарки річно. До великої зем.

власности гр. Платерів де Броель належало там 1,944 дес.
ПУЛЬМО, озеро, Володимирський пов., Пульменська

вол. Належить до групи польодових озер західньо-волин-

ського Полісся, де озера зосереджуються на заході при

р. Бузі. Пульменське озеро положене 161.9 над рівнем

н.р.м., має максимальну довжину 6,100 метр, і ширину

3,500 метр., поверхня 1,619 га., максимальна глибина 18

метр. Має воно два глибинні доли — перше на 18 метр.,

а друге на 11 метр, глибоких, між якими дно озера під¬

носиться до 2.5 метр, нижче поверхні води. Місцеві ри¬

балки цей підводний горб називають „гора”. Південно-

західній і північно-західній податі озера мілкі. Походжен¬

ня назви озера Пульмо не є остаточно виясненим, однак

більшість лінгвістів вважає цю назву за індоєвропейсько¬

го походження. (І. Розвадовський, Студія над назвами вод

слов’янських. Краків 1948 p.).
ПУЛЯНІВКА, слоб., Звягельський повіт, Романівська

волость, при притоці р. Случі. В кінці 19 ст. було там 72

домів і 421 жителів. На грунтах села два городища (В. Ан¬

тонович) і кілька курганів.
ПУПКІВ (по-польськи Пемпкув), село, фільварок, Рі¬

венський пов., Костопільська вол. До великої зем. влас¬

ности належало там в 1911 р. 1,018 десятин.
ПУСТА, річка, ліва притока р. Стиру. Річка також ві¬

дома під назвами: Покровка, Радоставка і Бачка.
ПУСТИННА, село, Володимирський пов., Олеська вол.,

над р. Неретвою. В кінці 19 ст. було в П. 18 домів і 85 жи¬
277

телів. На грунтах села кілька курганів (О. Цинкаловський.

Записки 1933 p.).
ПУСТОІВАНЄ, село, Лубенський пов., ЗО км. від м.

Дубна, при ставі. При селі урочища: Точок, Білозірка, За

Руднею. В половині 19 ст. було там 8 домів і біля 50 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1775 р. Село під назвою Іванє

згадується в 1545 р. в описі луцького замку і належало

тоді до Олехна і Михайла Козинських (Пам’ятники том

4, від 2 до 118 стор.). В 19 ст. Пустоіванє належало до гр.

Амор-Тарновського. В околицях села знайдено кремінне

вістря до спису, два глиняні горщики з „конічеським

дном” і пряслиця з овруцького шиферу. В 1914 р. в селі

П. було 667 жителів, горілчана крамниця і водяний млин

(8,000 річ. перем.).
ПУСТОМИТИ, село, Рівенський пов., Тучинська вол.,

39 км. від м. Рівного. За переписом 19 ст. було там 39 до¬

мів і 512 жителів, дерев’яна церква з 1876 р. на місці був¬

шої тут старої. За переписом 1911 р. до великої зем. влас¬

ности Чеслава Прушинського належало в селі П. 400 дес.
ПУСТОМИТИ, село і колонія, Володимирський пов.,

Свинюхська вол., 51 км. від м. Володимира. Село при дже¬

релах р. Полонки, притоці р. Стиру. В кінці 19 ст. в селі П.

було 84 домів і 663 жителів і в колонії 62 доми і 1,064

жителів, дерев’яна церква. В 1545 р. село належало до

церковних маєтків. В тому ж році фігурує як маєток Ми¬

хайла Сімашки — писаря луцького (Яблоновський. Реві¬

зія, стор. 61, 62, 67, 83; Пам’ятники Київ. Арх. Ком. том 4,

ч. 2, стор. 178). В 1570 р. село належало до Барцеля Гні-

воша, який платив з нього від 3 дим., дворищ, 4 город.,

5 город., а в 1583 р. від 12 дим., 6 город., 5 город., З ко¬

мірн. За переписом 1911 р. до великої зем. власности в П.

належало 656 дес. Знахідки кремінного знаряддя (В. Ан¬

тонович).
ПУСТОМИЦЬКИИ МАЙДАН, колонія і слобода, Рі¬

венський пов., Тучинська вол., 47 км. від м. Рівного. В кін¬

ці 19 ст. було там 38 домів і 180 жителів.
ПУТРИНЦІ, село, Заславський пов., Заславська вол.,

над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там 85 дворів і біля

500 жителів, дерев’яна церква з 1870 р. Над р. Горинню

в урочищі була печера 12 метр, довга (В. Антонович).
278

ПУХОВА, колонія, Рівенський пов., Кустинська во¬

лость, 21 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 33 до¬

мів і 180 жителів.
ПУЩА — це первісний ліс, який колись займав су¬

цільною лавою величезні простори земель. Затрималися

вони тепер переважно на менше врожайних землях, піску¬

ватих і заболочених, положених далеко від осель і доріг.

Пущі відігравали колись велику ролю під час міграцій

людських громад і племен, а також встановлення дер¬

жавних кордонів. Первісну пущу характеризують, як фі¬

зіографічні особливості терену, так і рослинність, серед

якої немало реліктів старої флори. Таким чином розви¬

ток флори, або зникнення декотрих неприспособлених

рослин до кліматичних і грунтових умов, сприяла на про¬

тязі тисячі літ підборові одних і заникнених других ре¬

ліктів природи. Від найдавніших часів пущі нищили сти¬

хійні пожари, які поставали від громовиць або необереж¬

ності з огнем людей. Ніщо однак так не нищило пущі,

як вирубування людиною. З розвитком рільництва, люди¬

на потребувала все нових і нових теренів під орні поля.

Величезні простори лісів, особливо в поближі оселі ви¬

палювано або по старому „вижарувано”. На Волині і Во¬

линському Поліссі збереглися назви сіл і урочищ, які

свідчать, що там колись була пуща — Жари, Жариха,

Вижари, с. Зджари, Пожари, Зольня тощо. Таким чином

горів не тільки ліс, але і великі сухі торф’яні болота, обер¬

таючись в озера, а по пожарах краєвид цілком змінявся.

Однак ніщо так нищівно не ділало на пущу, як вирубу¬

вання пущанських теренів людиною. Пропливаючі через

Волинь на північ великі, сплавні річки, як Буг (західний),

Вижевка, Турія, Стохід, Стир, Стубла, Горинь і Случ спри¬

яли сплавлюванню дерева з найдальших закутків Волині

й Волинського Полісся.
Зрубане зимою дерево „теребили” до малих приток

великих річок і в’язали їх в плиси. Весняні води зносили

їх річками до головної артерії Полісся — Прип’яті, якою

„гнали” плиси через Мозир і Чорнобиль до Дніпра, а

Дніпром до Києва і далі в безлісні райони Старої Русі.
В 14 і 15 ст. велика київська держава впала під та¬

тарською навалою. Волинські і південно поліські землі

перейшли до волинських, а пізніше литовських князів,
279

магнатів і землян. Від 15-16 ст., входячи в склад Литов¬

ського Князівства, Волинь, як один з найзаможніших кра¬

їн Річипосполитої, зачинає шукати собі доріг до захід¬

них ринків, дорогами вздовж Прип’яті аж до Буга і через

забагнені терени Ясьолди до р. Мухавця. Цими дорога¬

ми йшли місцеві товари, однак великі маси дерева з пущ

рушали на захід лише по перекопаних Королівського і

Огінського або Дніпровузького каналах.
Експлуатація пущ в цьому часі була такою великою,

що за період 18-19 ст. від великих волинських і поліських

пущ залишились тільки спомини. Цілу весну і літо керу¬

валися тисячі плисів Прип’яттю, Бугом і Вислою до пор¬

тів Балтійського моря. Серед селян Полісся на початку
20	ст. кружляло прислів’я: „Було колись Полісся, а тепер

вже по лісі” (А. Бужанський. Річка Прип’ять та її до¬

пливи. Праці Інституту Дослідів Волині. Канада, Вінніпег,

1966 p.).
ПУЩІ на Волині і Волинському Поліссі, які зберегли¬

ся в 19 ст.: 1) Гатинська (навколо села Гать на Пінщині),

зачинається від ур. Комарова і Переділ. В цій пущі зга¬

дуються борті Порицької Миколи Курдесевича. 2) Ковель¬

ська — Вижевська пуща починалася в уроч. „Теремці”,

півтори милі від ур. „Лав” і простягалася до ур. Княжий

двір, а від того урочища розтягалася до Чорної річки і

за тією річкою угору до дороги, яка проходила з села

Паридуби аж до Вижви (Ревізія пущ і переходів 1554 p.).

3) Ковельсько-Нюєнська пуща починалася в уроч. Жего-

тина і річки Турії і простягалася до р. Скорчі (Рев. пущ

і перех. Вил. Арх. Ком.). 4) Купетицька пуща починалася

недалеко від устя р. Бобрика і простягалася до р. При¬

п’яті. 5) Корецькі, Губківські, Олицькі, Клеванські, Чарто-

рийські, Червоногорицькі, які належали до луцького клю¬

ча королівських маєтків від 14 ст., знаходилися між села¬

ми Озаріч і Кухчі, в напрямку містечка Небля з королів¬

ським селом Кужелечин і сходили через р. Прип’ять і Пі¬

ну коло Долзка і Балайдича до озера Гнилого в Бездин-

ські, Тараканські, Кобринські і Пружанські, через р. Му-

хавець, на Козлобородські болота під річкою Городови-

цею, через р. Ільську між Шерешевом і Вищими Корчма¬

ми. Звідси через село, поля і двір Шерешівський до Біло-

вежської пущі. Через ці пущі, як про це подано в Ревізії
280

Пущ і переходів звірів (Вил. Арх. Ком.), відбувалися що¬

річні міграції звірят з українських степів і плавів, з Брац-

лавщини через Винницю і Білоцерковські пустоті в сто-

чище р. Прип’яті і далі на північний захід аж до Біловеж-

ського матечника (Ревізія пущ і перех. звіринних 1554 р.

1554 р. Вил. Арх. Ком. Вильно. 1867 p.). Пінські пущі, над

р. Ясьолдою починалися від уроч. „Розкопаний млинок”

на р. Отарі, друга в кульжицькому війтовстві від озера

Скорина (Рев. пущ і перех. 1554 p.), в Пущі Вяжські, та¬

кож розпочиналися в Пінщині і йшли в північно-захід.

напрямку.
Крім пущ вкритих лісами, були на Волинському По¬

ліссі пущі-багна: у Ковельському повіті Попелеве болото,

Дубова пуща, Теребовецькі болота, болота над р. Турією,

Веселухою, Стоходом, Стиром, Стублою, на півн. схід від

с. Городна, величезні і недоступні болота Гало або Гале,

на схід і на північ, схід над річками Льзою, Ставичою і

Мутвицею. Ці останні займали пустоші і непрохідні бо¬

лота до 200 км., які відділяли Волинь і Волинське Полісся

від землі Дерев’ян. Крім згаданих великих пущ переваж¬

но на Волинському Поліссі в центрі самої Волині, великі

простори земель були вкриті густими, непрохідними ліса¬

ми. З них треба згадати Порицькі ліси, на південь від міс¬

течка Порицьке, Кречівські ліси в урочищі „Вовчо к”,

Стенжарицькі ліси, які займали простори, на північний

захід від м. Володимира, Свинаринські ліси на північ від

Киселина, Лютенські ліси і болота коло м. Рожища, старі

ліси коло Великої Глуші і Щедрогощі. Лісові і заболо¬

чені терени коло села Обгофська і Стара Гута, так зв.

„Волинське Мале Полісся” і ліси на північний захід від

Новограда Волинського, в напрямку Глумчи, Королівки і

Ємельчина над р. Убортею і Яблонець. (Рев. пущ і пере¬

ходів. Вил. Арх. Ком.).
П’ЯНЕ або П’ЯНЄ, село, Дубенський пов., Малинська

вол., 15 км. від Млинова і 32 км. від м. Дубна. В кінці 19

ст. було там 72 домів і 601 жителів, дерев’яна церква

з 1874 р. на місці старої з 1583 p., церк.-прих. школа від

1887 p., два водяні млини. Село згадується в 1481 p., коли

то Лукерія Ігнатова Боровикова заставила це село під

назвою Пиян за ЗО кіп литовських кн. Михайлу і Костян¬

тину Острозьким. В 1583 р. село П. належало до берездів-
281

ського ключа і платили з нього від ЗО дим., 8 город., 1

вального колеса і 1 попа. Як видно з продажі п. Борови-

ковою село П. кн. Острозьким при підписанні цього акту

продажі були князі: Іван Юр’євич Жеславський і пан Яць-

ко Іелович, пан Немира Толпежинський, пан Цат-Офре-

мович, пан Юхно Зенькович і пан Іван Кортевич. Акт під¬

писано в Острозі (Архів кн. Сангушків том І, стор. 77 і 78).

В кінці 19 ст. в селі П. було дві гуральні і два млини. За

переписом 1911 р. в селі П. було 672 жителі, 1 крамниця,

гуральня (75,542 відер горілки річно). В 19 ст. фільварок

належав до Марії Ледуховської.
П’ЯТИГОРИ, село, Острозький пов., Здолбунівська во¬

лость, 34 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 37

домів і 438 жителів, дерев’яна церква з 1881 р. на місці

старої з 17 ст. Село згадується в 1583 p., коли воно нале¬

жало до кн. Острозького, який платив з П. з 4 дим., 2 під¬

судків, а частина належала до Богдана й Івана Покотило-

вичів П’ятигорських. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало 310 дес. В селі до кінця 19 ст. захо¬

валися вали бувшого там замку, на якому тепер фільва¬

рок.
П’ЯТИДНІ, село, Володимирський пов., Вербська во¬

лость, 7 км. від м. Володимира, над р. Лугом. Колись се¬

ло належало до маєтків володимирських владик. Село

згадується в 1261 р. в Іпатієвському Літописі, коли то

після зруйновання кн. Васильком, Бурундай затримався

тут і розбив обозовище, з якого дав наказ розорати і роз¬

копати вали й інші укріплення столиці — Володимира.

В 1577 р. село П. належало до володимирської єпископії,

з нього платили від 4 дим., 7 город., З вальних коліс, а

в 1583 р. від 3 дим., 5 город., З город., 1 ремісника, 2 валь¬

них коліс і 4 рибалок. В кінці 19 ст. було там 80 домів і

275 жителів, водяний млин при р. Лузі. На північ від села

за річкою натраплено на камінні скринькові гроби з нео¬

літу. За переписом 1911 р. до великої зем. власности Со¬

фії Ледуховської належало там 1,466 дес. На сінажаттях

над р. Лугом городище. Поверхня городища уявляє чер¬

вону перепалену глину.
П’ЯТИКОРОВИ, село, Володимирський пов., Хорівська

волость, 29 км. від м. Володимира, над р. Свинорийкою.

В кінці 19 ст. було там 32 домів і 168 жителів. Колись се¬
282

ло належало до володимирських владик. В 1577 р. за П.

плачено від 8 дим., 5 город., а в 1583 р. від 9 дворищ, 1

дим., 5 город.
Р
РАБІЇВКА, село, Ст.-Костянтиновський пов., Моначин-

ська волость, 75 км. від м. Ст. Костянтинова. В кінці 19

ст. було там 217 домів і 1,182 жителів, мурована церква

з 1853 р. на місці старої дерев’яної з 17-18 ст., церк.-прих.

школа. Село згадується в 1583 p., коли то кн. Андрій Виш-

невецький платив від с. Р. за 4 дим., 6 город. В 18 ст. Р.

належало до Ястшембських, пізніше до Чосновських. За

переписом 1911 р. до Чосновських належало в селі Р.

653 дес.
РАБОТИЧІ, слоб., Звягельський пов., Романівська во¬

лость, 16 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 53 до¬

мів і 307 жителів. До великої зем. власности належало

там в 1911 р. 370 дес.
РАДЕХІВ, село, Володимирський пов., Любомельська

вол., 54 км. від м. Володимира, при тракті Володимир-Лю-

бомель. В кінці 19 ст. було там 193 домів і 664 жителів.

Був там колись католицький василіянський манастир, а

перед тим манастир августинів, збудований в 1701 р. во¬

линським землянином, який перейшов на католицизм.

З цього манастиря залишилися тільки руїни. До 1831 р.

село належало до польського генерала Виджги, пізніше

до Баницьких. В 1831 р. сконфісковано. (А. Сендульський.

Вол. Єпарх. Ведом. 1874 p.). В селі від 18 ст. була почат¬

кова школа (при василіянському манастирі).
РАДІВ, село, Дубенський пов., Млинівська вол., 20 км.

від м. Дубна, село на півн. схід від Дубна при малому

потоці. В кінці 19 ст. було там 43 доми і 379 жителів. За

переписом 1911 р. в селі Р. до великої зем. власности на¬

лежало 447 дес.
РАДИЧ, село, Звягельський пов., Романівська вол.,

15 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 47 домів і

328 жителів.
РАДИЧІВ або РАДИЖІВ, село, Луцький пов., Осов-

ська вол., 132 км. від м. Луцька. За переписом 19 ст. було

там 38 домів і 249 жителів. В 1577 р. село Р. належало до
283

кн. Чарторийських, які платили з нього від 9 дим., а в

1583 р. вдова по Михайлі Чарторийському платила від 18

дим.
РАДЗИВИЛІВ або РАДИВИЛІВ, містечко, Крем’янець¬

кий пов., Радзивилівська вол., 40 км. від м. Крем’янця, при

річці Славня, на бувшій австрійській границі. Містечко

при шосі і залізниці з Дубна до Бродів. В кінці 19 ст.

було там 950 домів і 6,955 жителів, дві церкви: мурована

з 1874 р. і дерев’яна на могилках з 1856 р. Оселя ця зга¬

дується в 1564 p., коли то під назвою „Радивилова” ви¬

ступає як містечко (Опис актів книги Київ. Центр. Арх.

№2038, стор. 13, поз. 20). В 1568 р. виступає Р. в скарзі

митного слуги Великого князя Литовського Айзика Бо¬

родавки (Опис акт книги Київ. Центр. Арх. №2042, стор.

36, поз. 417).
Містечко це було заложене кн. Радивилами і в 1570

р. з Р. платили вони, з села і містечка, від 65 дим. місь¬

ких і селянських, 25 дим. ринкових і 123 вуличних, 9 го¬

род. і 4 млинських коліс. В 1577 p., з огляду на татарські

спустошення містечка, не плачено з Р. поборів, а в 1589

р. з Радивилова заплачено 14 флоринів і 22 грошей, від

продажі горілки, ремісників, комірників, пекарів, просо¬

лів — 27 флор. і 8 грош., чопового з аренди — 80 флор.

Разом 122 флоринів. В 1775 р. містечко Радивилів нале¬

жало до Мальчевських і було тоді там 146 домів. Від

Мальчевських перейшло до Мьончинських, які заложили

в Р. друкарню в 1787 р. В цій друкарні друковано книжки

у гебрайській мові. За борги перейшов Р. до Карла Шуль-

ца. В 1789 р. постає там велика гарбарня шкіри. Від Шуль-

ців перейшло до баронів Турно, а від них до Гущинських.

По 1831 p. Р. дістається пом. Поповим, а від них перехо¬

дить до Урусових (Т. Стецький. Волинь сер. 2, стор. 195,

197 і Балинський М. „Старожитня Польска” том 2, стор.

902, 1422). За переписом 1911 р. в містечку Радивилів бу¬

ло 6,976 жителів. Свій розвиток головним чином містеч¬

ко завдячує положенні при австрійській границі, де була

велика таможня, через яку з царської Росії до Австрії
і	з Австрії до Росії переходило багато товарів. Так у

1911 р. через радивиловську таможню пройшшло з Росії

до Австрії товарів на 6,221,975 руб., а ввезено з Австрії

на 4,922,605 руб. Вивозили збіжжя, худобу, шкіри (сирі),
284

вовну, лісові матеріяли та інші сировини. Ввожено з Ав¬

стрії до Росії: сіль, господарські машини, мануфактуру,

вина, люкс-товари, фарби тощо. В містечку Р. було во¬

лосне правління, міщанська управа, пошта і телеграф, за¬

лізнична станція, земська поштова станція (кінна), суд,

нотар, митниця (таможня), погранична волинська брига¬

да, полк донських козаків, приватна жіноча гімназія, 2-

клясова залізнична школа, 2-клясова сільська школа, од¬

ноклясова жидівська школа, земський католицький дім

для старців, жидівський дім для старців, пожежна охоро¬

на, громадський клюб, позичкова агенція, убезпечинева

агенція, 2 акушерки, аптека, аптечний склад, 5 аптечних

крамниць, 122 крамниці, 3 книгарні, 3 дентистів, кіно, 4

фабрики віденських меблів (87,000 руб. річн. прод.), екс¬

порт пшениці, 2 водяні млини (68,000 пуд. річн. прод.),

фабрика мила, бровар, фабрика перлямутрових гудзи¬

ків, фабрика свічок, 2 друкарні, 5 ресторанів, 3 фотогра¬

фів, 10 збіжових контор, представництво фірми машин до

шиття „Зінгер”, 5 експлуатаційних контор, 5 фірм екс¬

порту яєць. За переписом 1911 р. до великої зем. власнос¬

ти в Радивилові належало до поміщиків Урусових 2,902

дес. (Весь Юго-Западний Край. Київ. 1914 p.).
РАДИВИЛЬЩИНА, колонія, Луцький пов., Торчин¬

ська волость — 9 домів і 57 жителів.
РАДКІВ, острів на р. Турії, в Ковельському повіті.
РАДКІВЦІ, село, Ст. Костянтинівський пов., Ст. Кос-

тянтинівська волость, на півн. схід від м. Ст. Костянтино-

ва. В кінці 19 ст. було там 36 домів і 337 жителів.
РАДОГОЩ, село, Пінський пов., село над р. Піною.

Шлюз на р. Пінь, 1 км. від села Жабочанка.
РАДОГОЩ, урочище, коло м. Пінська, на границі

з селом Гнівчиці.
РАДОГОЩ, річка, ліва притока р. Ясьолди в повіті

Пінському.
РАДОВИЧІ, два хутори, Володимирський пов., вол.

Кримно на півночі повіту і вол. Верба під Володимиром.
РАДОВИЧІ (в документах — Радочеж, Радочиже, На-

радочиже), село, Володимирський пов., 27 км. від м. Во¬

лодимира, Порицька волость. Село над р. Лугом. В селі

урочища: Жажковицька дорога, Тристянець, Шатнетись-

кий став. В кінці 19 ст. було там 65 домів і 505 жителів,
285

паровий млин. Село згадується в 1545 р. під час ревізії

володимирського замку, як власність Дениса Радовиць-

кого, який був зобов’язаний утримувати 1 городню на

замку. (Яблоновський. Ревізія, стор.51, 54 і 86; Пам’ятни¬

ки Київ. Арх. Ком., том 4, ч. 2, стор. 113 і Архів Ю.З.Р.

том І, ч. 4, стор. 80 і 88). Колись село було власністю

Спаського манастиря у Володимирі. За переписом 1911 р.

в селі Р. до великої зем. власности належало 470 дес.
РАДОВИЧІ, село, Ковельський пов., Турийська вол.,

на південь від м. Ковля — 22 км., при старій дорозі з Ту¬

рийська до Киселина т. зв. „Волова дорога”. В кінці 19

ст. було там 103 домів і 710 жителів, млин, гуральня. Се¬

ло згадується під час ревізії володимирського замку

в 1545 р. як власність вдови Настасії Кирилівни Радовиць-

кої, яка була зобов’язана утримувати 1 городню на цьому

замку. Пізніше село Р. перейшло до Онуфрія Стецького

(Яблоновський. Ревізія, стор. 12; Пам’ятники Київ. Арх.

Ком. том 4, ч. 2, стор. 26, 108 і 184; Архів Сангушків, том
4,	стор. 389). За переписом 1911 р. в Р. було — 794 жи¬

телів, одноклясова школа, крамниця, гуральня (21,105 ві¬

дер горілки річно). До великої зем. власности належало

там 312. десятин.
РАДОГОЩ ВЕЛИКА або РАДОГОЩА, село, Острозь¬

кий пов., Переросленська вол., 33 км. від м. Острога, над

притокою р. Вілії. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 674

жителів, дерев’яна церква — Михайлівська з 16 ст., почат¬

кова школа. Село це згадується в документах з 1396 р.

як власність кн. Федора Даниловича Острозького (Архів

Сангушків том І, стор. 20). В 1570 р. разом з Козином Р.

належало до Богдана Патрикія Сенюти, який у 1577 р.

платив з Р. від 3 дим., З город. В 1583 р. платив Миколай

Патрикиєвич Сенюта й Іван Патрикий Радогоський та

Богдан Патрикеєвич. Був там від 16 ст. маєток волин¬

ських землян Сенютів. Був він одним з найбільш діяль¬

них аріянських діячів на Волині. Побудував він в Р. вели¬

кий, мурований аріянський храм, спровадив туди учите¬

лів аріянського напрямку із заходу. Ще до кінця 19 ст.

в урочищі „Костелисько” заховалися руїни цього „збо¬

ру”, а також аріянський цвинтар, де заховались камінні

пам’ятники з написами, які не були відчитані. Найбіль¬
286

ший розквіт аріянської діяльности на Волині припадає

на 17 ст. (Левицький. Аріяни на Волині. Київська Старина).
РАДОГОЩ МАЛА, село, Острозький пов., Плужан-

ська вол., 17 км. від м. Острога, над допливом р. Вілії.

В кінці 19 ст. було там 46 домів і 348 жителів, дерев’яна

церква з 1800 р. на місці старої з 16 ст. В 1396 р. вел. князь

литовський Вітовт потверджує за кн. Федором Данилови¬

чем Острозьким права його батька на м. Остріг і крім

того надає йому село Радогощ. В 1583 р. кн. Костянтин

Острозький платив з Р. від 2 дим., З підсудків, 1 дорічно-

го колеса, 1 попа. Населення, крім рільництва, займалося

перегоном смоли, виробом тертиць, балок, гонтів і кле¬

пок. Село Р. Мала було присілком села Добрині і нале¬

жало до плужанського ключа. В 18 ст. належало до кн.

Яблоновських.
РАДОМЛЬ, колонія, Ковельський пов., Любитівська

вол., 11 км. від м. Ковля — 17 домів і 157 жителів. За пе¬

реписом 1911 р. в селі Р. було 118 жителів, млин (30,000

під. річн. перем.), і вітряк.
РАДОМИШЛЬ, село, Луцький пов., Полонська вол.,

26 км. від м. Луцька, по дорозі з Боремля до Луцька.

В кінці 19 ст. було там 205 домів і 1,363 жителів, дерев’я¬

на церква з 16 ст., початкова школа, оліярня. Село згаду¬

ється в 1545 p., під час ревізії луцького замку, за якого

платили тоді в Р. 18 дворищ. Село мало обов’язок виси¬

лати до „Високого замку” в Луцьку людей на варту, а та¬

кож виконувати обов’язки при господарському дворі на

передмісті Красне, де проживало 11 рибалок. В 1570 р.

село Р. належало до Торговиці кн. Костянтина Острозько¬

го і було там 12 дим., 14 город., 12 город., а в 1583 р. се¬

ло було в заставі у Антонія Яблоновського, який платив

від 40 дим., 16 город., 14 город., 12 город., 4 боярів і 1 по¬

па. За переписом 1911 р. в селі Р. було 1,980 жителів, го¬

рілчана державна крамниця, кредитове товариство. До ве¬

ликої зем. власности належало там 309 дес. В напрямку

до села Баковець було 10 курганів.
РАДОСТІВ, село, Ковельський пов., Лелеківська вол.,

121 км. від м. Ковля. Село над Білозірським каналом.

В 19 ст. терени села належали до скарбу російської дер¬

жави. В 16 ст. село Р. належало до ратенського староства,

до столових дібр польських королів. В цьому селі про¬
287

живали кметі — слуги замкові (ратенського замку). (Ар¬

хів Ю.З.Р. ч. 7, том 2, стор. 309). За переписом 1911 р.

в селі Р. було 1,280 жителів, 3 крамниці і 1 крамниця го¬

рілчана.
РАДОХІВКА, село, Рівенський пов., Дідковецька во¬

лость, 31 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 47 до¬

мів і 373 жителів. Село згадується в 1577 p., коли воно

належало до Єрофея Гойського, який платив від 8 дим.,

10 город. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

в селі Р. належало до пом. Миколи Іваницького — 500 дес.
РАДОШИН, село і колонія, Ковельський пов., Голоб-

ська волость, 22 км. від м. Ковля. Село положене при ста¬

рому тракті з Ковля до Пінська. В кінці 19 ст. було в селі

90 домів і 659 жителів, дерев’яна церква з 16 ст., яка іс¬

нувала до кінця 19 ст., два вітряки, початкова школа, ко¬

лонія — 15 домів і 40 жителів. До кінця 19 ст. в селі було

ще багато курних кат. В селі і на полях урочища: Долго-

вежиця, Вербень, Застав’є. За ревізією луцького замку

в 1545 р. село належало до Семена і Гаврила Радошин-

ських, які були зобов’язані утримувати 1 городню луць¬

кого замку, крім того „робити побуй”, а властиво доста¬

чати тертиць на покриття дахів. В селі залишились винят¬

кові старі звичаї, пісні й оповідання, а про історію Р. ба¬

гатий історичний архівний матеріял. В 1570 р. село Р. на¬

лежало до пані Романової Гулевичевої, яка в 1577 р. пла¬

тила з Радошина від 15 дим., 7 город., 5 город., 1 доріч-

ного колеса, а в 1583 р. платив Дем’ян Гулевич від 14 дим.,
5	город. Перед Гулевичами, як то видно з документів

з 1519 p., село Р. належало до Мицкайла Борковича Радо-

шинського (Архів Сангушків том 3, стор. 188), а від ньо¬

го перейшло до Романа Гулевича (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

стор. 38-39).
На полях, пів кілометра від села, в кінці 19 ст. було
2	кургани, а на захід від села ■— 1 курган. Село положене

на захід від містечка Мельниці і на північ від залізниці

і шоси з Ковля до Рівного. До великої зем. власности

в 19 ст. належало там 1,173 десятин.
РАДОШІВКА, с., Крем’янецький пов., Дедеркальська

волость, 39 км. від м. Крем’янця, при старій дорозі з Ям-

поля до Шумська. В кінці 19 ст. було там 77 домів і 571

жителів, дерев’яна церква з 1774 р. Село це згадується
288

в 1542 p., коли воно постало там на грунтах села Лепи-

шівки. Тоді власне в селі Р. було трьох путних боярів

(Пам’ятники том 4, від 2-222 стор.). В 1576 р. село це

було власністю Ганни Крушинської, вдови по Станиславі

Крушинському (Курбський, том 2, стор. 264-265), а в 1565

р. село належало до А. Вумбарської. (Опис актов книги

Київ. Центр. Архіву №2040, стор. 37, поз. 21). Село по¬

ложене на лівій притоці р. Горині, на півн. захід від Ям¬

поля. Колись належало до крем’янецького замку. За пе¬

реписом 1911 р. в селі Р. було 560 жителів, 1 крамниця

і гуральня (24,906 відер гор. річн. прод.). До великої зем.

власности в селі Р. належало тоді 570 дес. (пом. К. Чос-

новський).
РАДОШІВКА, село, Заславський пов., Славуцька во¬

лость, 7 км. від м. Заслава, над р. Горинню. В кінці 19 ст.

було там 274 домів і 1,491 жителів, дерев’яна церква

з 1794 p., каплиця на могилках, церк.-прих. школа від

1868 р. Село згадується в 1520 р. під назвою Підосівки,

яке тоді належало до Єлени кн. Заславської, а пізніше до

її сина Кузьми Заславського. Були там урочища: Радо-

сельська пуща, Світле озеро (Архів Сангушків, том З,

стор. 203-204). Пізніше Р. знову перейшло до рук кн. За-

славських (Архів Санугшків, том 4, стор. 277 і том 4, стор.

315, 379, 380, 417, 468, 469). В 18 і 19 ст. було власністю

кн. Сангушків.
РАДОШИНКА або РАДОШИН, село, Ковельський по¬

віт, Сушишенська вол., 31 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст.

було там ЗО домів і 277 жителів.
РАДУЛИН, село, Звягельський пов., Смолдирівська

вол., 27 км. від м. Звягеля, в половині 19 ст. було там

286 жителів і 1,304 дес. селянської землі, а в кінці того ж

сторіччя 184 домів і 1,055 жителів, дерев’яна церква

з 1862 р. на місці старої, невідомо коли побудованої. Ве¬

лика зем. власність пом. А. Потоцького — 2,600 десятин.
РАЙ або РАЙКИ, село, Ковельський пов., Кременська

волость. Згадується в Іпатіївському Літописі під 1284 ро¬

ком, в якому кн. володимирський, Володимир Василько-

вич (відомий під назвою — філософ), вертаючи з Камін¬

ця до Любомля, затримався в городі (тепер городище)

Рай. Городище бувшого тут городу Раю знаходиться в се¬

лі Раєвище або Яревищі, недалеко від містечка Ратна, Ко¬
289

вельського повіту. При пробних дослідженнях виявилося,

що культурна верства на городищі Рай містить в собі ке¬

раміку з 12-13 ст. Хворий і вмираючий кн. Володимир Ва-

силькович просив кн. Мстислава і володимирського вла¬

дику Евстигнія, щоб вони прибули до Раю.
РАЙКИ, село, Звягельський пов., Кустовецька волость,

104 км. від м. Звягеля, над притокою р. Случі, недалеко

від містечка Острополя. На полі в кінці 19 ст. був кур¬

ган. За переписом 1911 р. в селі Райках було 838 жителів,

одноклясова школа і водяний млин (20,000 пуд. річн. пе¬

ремолу).
РАЙ-МІСТО, село, Луцький пов., Щуринська волость,
41	км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там 34 доми і 217

жителів, дерев’яна церква і млин.
РАКІВ ЛІС, село, Ковельський пов., Камінь-Кошир-

ська волость, 50 км. від м. Ковля, на північний захід від

містечка Камінь-Коширського — 3 км. Село ділиться на

дві частини: — Довга Нива і Старе Село.
В 18 ст. належало до гр. Красицьких, пізніше перей¬

шло до Ордів. За переписом 1911 р. було там 185 домів

і 1,183 жителів, дерев’яна церква, школа, млин, гуральня.
РАКІВСЬКИЙ МЛИНЕЦЬ, урочище коло села Рако-

вичі, Ковельський пов., згадується в 1554 р. (Ревізія пущ

і переходів, Вилен. Арх. Ком.).
РАКІВКА, річка, Володимирський пов., Скобелецька

волость, притока р. Липи.
РАКОВЕЦЬ ЧЕСНОВСЬКИЙ, село, Крем’янецький по¬

віт, Вишневецька вол., церква з 1860 p., 61 дворів і 290

дес. пом. землі. В кінці 19 ст. було там 74 домів і 571 жи¬

телів, церква з 1700 р. дуже спорохнявіла, в руїні.
РАКОВЕЦЬ ВЕЛИКИЙ, село, Крем’янецький повіт,

Вишневецька волость, пізніше Заруденська волость, на

південь від Вишневця, при безіменному потоці, 31 км. від

м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 95 домів і 729 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1870 р. на місці старої, про що

свідчить старий цвинтар з плитами, які мають написи
з	17 ст. В селі початкова школа від 1877 р. При Раківці

Великому присілок Раківець Малий. В 17-18 ст. Р. нале¬

жав до вишневецького ключа кн. Вишневецьких (Архів

Ю.З.Р. ч. З, том 2, стор. 525). В 19 ст. село належало до

Бончковських — 241 дес. Пізніше село Р. перейшло до
290

Бакинського губернатора Рогі. Село згадується в 1583

p., коли належало до кн. Михайла Вишневецького, який

платив від Р. за 3 дим., З город. По дорозі з Р. до Бутиня,

над малим поточком, який впадає до р. Горині в 1938 p.,

відкрито оселю з римського періоду (О. Цинкаловський.

Записки. Крем’янеччина).
РАКІВЩИНА, село, Володимирський пов., Грибовець-

ка волость, ЗО км. від м. Володимира, був то колись при¬

сілок села Заболотці. В кінці 19 ст. було там 53 домів і

342 жителів. Село згадується в 1577 p., коли воно належа¬

ло до Литовського замку, кн. Михайла Чарторийського,

разом із селом Заболотцями, з яких Чарторийський пла¬

тив від 6 дим. ланових, 3 город., 1 комірника, а в 1583 р.
з	самого Ракулина від 6 дим. і 4 город.
РАПОТІВ або РЕПОТІВ, село — тепер не існує, або

існує під іншою назвою. Згадувалось на Волинському По¬

ліссі. В червні 1458 р. в документі, виставленому в Остро¬

зі, коли то пан Олехно Юр’євич Жюсич продав панові

Дробишеві Мжюричу село Конюхи з Рапотовим і з усіма,

які до нього належали.
РАСНИКИ, присілок в Кременецькому пов., згаду¬

ється в 1578 p., коли то був записаний разом з замком

і маєтком Крупи йосифом Гойським жінці своїй Анні з Ко¬

зина.
РАСНИКИ, село, Острозький пов., Бугринська во¬

лость, 46 км. від м. Острога, над р. Горинню. Село поло¬

жене на горбовищі. Була там в 18 ст. церква, палац і по¬

чаткова школа. Грунти дуже врожайні, пшенично-бурячні.

Колись село належало до пом. Лазнинських, від яких пе¬

рейшло до І. Стецького, а від нього купила Р. кн. Аба-

мелєк. За переписом 1911 р. в селі Р. було 1,024 жителів,

1 крамниця і гуральня (22,839 відер горілки річно). В то¬

му ж році до великої зем. власности в Р. належало до

пом. Ішинського — 411 дес. Знайдено там клад монет ча¬

сів короля Яна Казимира (В. Антонович. Труди 11 Арх.

З’їзду, 1901 p.).
РАСНО, озеро, Пінський пов., на півд. схід від озера

Завище, серед болот і лісів, в малодоступній околиці.
РАСТІВ, село, Ковельський повіт, Турийська вол., 29

км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 97 домів і 543

жителів, дерев’яна церква з 16 ст., початкова школа, млин
291

над р. Ревень. В селі вулиці: Село, Заставє. Село Р. зга¬

дується в 1478 p., коли то належало до Олехна Монтовта

(Архів Сангушків том 3, стор. 15). В 1520 р. село належа¬

ло до Андрія Сангушки, як видно з документів вже у 16

ст. була там церква. В 1577 р. село належало до Несухо-

їжського замку кн. Романа Сангушки, який платив з Р.

від 5 дим. на півдвор., а в 1583 р. село належало до Ту-

рийська і платили від нього за 5 дим., 2 город., З город,

і 1 дорічного колеса. На грунтах села були урочища: Під

Никодимом, Перетік, За вижарами, Заячиха, Заброди, і

Ростів.
РАСТОВЕЦЬ або РОСТОВЕЦЬ, село, Луцький повіт,

Тростянецька вол., 9 домів і 69 жителів.
РАТАЇ, урочище, Острозький повіт.
РАТЕНСЬКА ПЛЯНТА, село, Ковельський пов., Гір¬

ницька вол. Була там колись гута ратенського замку.
РАТНІВ, РАТНУВ, в документах РАТНО, село, Луць¬

кий пов., 11 км. від м. Рівного, над річкою Чорнорічкою,

в Полонській волості. В кінці 19 ст. було там 54 домів і

400 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. Село згадується

в 1577 p., коли воно належало до Іванової Загоровської,

яка платила від Р. за 8 дим. і 3 город. В 19 ст. належало

до Горайських — 701 дес.
РАТНО, містечко, Ковельський пов., Гірницька вол.,

52 км. від м. Ковля, при р. Прип’яті і її притоках, над шо-

сою Ковель-Берестя (Брест). Містечко положене в околи¬

ці заболоченій і нездоровій, в забагненій і часами недо¬

ступній долині Прип’яті. В кінці 19 ст. в містечку Ратні

було 371 домів і 5,085 жителів, дві церкви, костел, сина¬

гога і жидівський дім молитви. Початки Ратна, як оселі,

губляться в далекій минувшині середньовіччя, коли там

був укріплений город над такою важливою торговою ар¬

терією, як р. Прип’ять. Потверджує велике стратегічне

значення Р. експансія польського короля Казимира (1340-

1370 pp.), який провадив агресивну політику до Волин¬

сько-Галицької держави і по смерті короля Юрія II, гли¬

боко врізався т. зв. „Ратенським клином” вздовж р. При¬

п’яті на схід аж до города Ветли. Таким чином вузькою

смугою малодоступних теренів відділив він воюючу тоді

з Польщею Литву від Волині, як рівнож здобув собі до¬

ступ до водяного шляху на схід аж до Дніпра.
292

В 1433 р. за часів кн. Льва Свидригайла Ратно нале¬

жало до кн. Сангушків (Архів Сангушків, том І, стор. 32).

В 1441 і 1443 pp. місто і укріплене городище все належить

до тих же Сангушків. В 16 ст. засновано там Ратенське

староство. В 1564 р. Ратно було центром Ратенського ста¬

роства, в 1635 р. згадується там „Причистенська церква”,

крім другої т. зв. „Замкової”. В тому ж році бургомістром

Р. був Грицько Турмин, а в містечку були тоді такі назви

вулиць: — Занітецька, Засторонецька, а священиком був

Михайло Кульчицький (Акти Вил. Арх. Ком. том 23, стор.

29, вступ Пл віденського; Архів Ю.З.Р. ч. І, том 6, стор.

657).
Від кн. Сангушків по 1537 р. Ратно перейшло до гос¬

подаря — короля (Архів Сангушків, том 4, стор. 109).

Друга церква в Р. Рождества побудована в 1614 р. Під час

„ліквідації унії”, місцеві міщани і селяни виказали силь¬

ний опір, міцно тримаючись греко-католицького обряду.

Серед місцевого населення заховався переказ, що колись

перед побудованням замку була там невелика оселя ри¬

балок і перевізників над р. Прип’яттю. Сама назва Ратна

промовляє за тим, що був вартовий пункт на заході При¬

п’яті, обсаджений колись ратними людьми (військом).
В половині 16 ст. Ратно вже було містечком і плати¬

ли з нього 3 гривни державного податку, від 71 ремісни¬

ків платили по 4 гроші, від 17 перекупів солі по 6 грошів

і від 3 попів по 2 флорини, від млина 12 грош., від жидів
Вигляд поліського села (мал. 19 ст.) (ц)
293

по 60 флоринів. В 16 ст., а можливо і раніше, в Р. була

окрема православна парохія і при ній згадується „воскре-

сенський” піп. До містечка належали села Гірники і Ко-

марово, а до т. зв. Ратенського староства належало понад

20 сіл з їх доходами з корчм, мостів і млинів. За перепи¬

сом 1911 р. в Ратні було 5,085 жителів, міщанська управа,

пошта, земська поштова станція, суд, земська лічниця,

акушерка, аптека, аптечний склад, 24 крамниці, 2 ресто¬

рани, 8 ярмарків річно. В тому ж часі до великої зем. влас¬

ности в Р. належало до поміщика Софії Войташ — 1,412

десятин. Над р. Прип’яттю на високій, підсипаній горбо¬

вині, оточеній з усіх сторін непрохідними болотами за¬

ховалося старе ратенське городище, яке до цього часу

не було досліджене. (Любомирський. Ратно. Бібліотека

Варшавська. 1855 p., том II, стор. 209, 232; А. Бужанський.

Прип’ять і її допливи. Праці Інституту Дослідів Волині.

Канада, Вінніпег 1966 p., Н. Теодорович. Описаниє Цер-

квей і приходов Волинської Єпархії. Ковельский уєзд

Ратно). В 1933 р. Ковельське староство, не дивлячись на

спротив міщан Ратна, забрало цінні пергаміни, що пере¬

ховувались в церкві і міщанській управі. Документи ці

підтверджували права місцевих міщан на грунти і при-

вилеї надані їм в 15 і 16 столітті. (Мова о пергамінових

документах старо-руських).
РАФАЛІВКА, містечко над р. Стиром, в північній час¬

тині Луцького пов., при залізниці Ковель-Сарни. Оселя

значно розбудована по проведенні залізниці. В старих до¬

кументах фігурує, як оселя Рафалів над р. Стиром. В кін¬

ці 19 ст. було це містечко Р. тієї ж волості, 98 км. від

м. Луцька. У Рафаловці було в 1911 р. — 192 домів і 2,000

жителів, дерев’яна церква, синагога, 3 доми молитви (жи¬

дівські), 2 млини і 8 ярмарків річно. В 1870 р. в Р. було

170 домів і 754 жителів, в цьому 93% жидів, церква, като¬

лицький костел, дім молитви, 13 крамниць, 20 ремісників.

Колись містечко Р. належало до Нарциза Олізара. По пов¬

станні 1831 р. сконфісковано і передано до скарбу. До ра-

фалівської волості в 19 ст. належали села: — Бологовичі,

Мосієвичі, Палиця, Жолудськ Малий (Архів Ю.З.Р. ч. 6,

том І, (додаток), стор. 92, 93, 95, 299). За переписом 1911

р. в містечку Р. було — 2,042 жителів, волость, міщанська

управа, пошта, 2-клясова школа, земська лічниця, акушер¬
294

ка, аптечний склад, 33 крамниці, горілчана державна крам¬

ниця, фабрика і склад черепиці, 4 ярмарки річно. До ве¬

ликої зем. власности в Р. належало 285 десятин. Біля міс¬

течка 1 курган. (О.Ц. „Записки”, 1933 p.).
РАФАЛІВКА, оселя, Луцький пов., Тростянецька во¬

лость — 8 домів і 59 жителів.
РАХМАНІВ, село, Крем’янецький пов., Шумська вол.,

32 км. від м. Крем’янця, село при малім потоці і ставі.

В кінці 19 ст. було в Р. 78 домів і 504 жителів, дерев’яна

церква з 1730 р. на місці старої з 15-16 ст., початкова

школа, одна з них від непам’ятних часів, невідомо коли

і ким заложена, друга від 1882 р. В селі, котре було ко¬

лись містечком, урочища: — „На валі”, „Стадниця” і „За-

лужжя”. Колись Р. був містечком, оточеним валами і ро¬

вами і над ставом, який творить р. Вілія, був замок. Вали

містечка Р. і рештки руїн замку заховалися до 1914 р. Ко¬

лись Рахманів був відомим під назвою — Пегаси (що

в перекладі з грецької на нашу мову означає грецького

символічного, крилатого коня муз, символа поетичного

екстазу, означає ця назва також назву збір зірок зодіяку
—	Пегас).
Оселя Р. згадується в 16 ст., коли вона належала

в 1513 р. до волинських землян Боговитинів-Корчаків (Ен¬

циклопедія Повшехна, том 3, стор. 902). Рід Боговитинів

з Волині заслужився перед Великим Литовським Князів¬

ством і був відомим в дипломатичній службі, беручи

участь в дипломатичних місіях в Москві. В 17 ст. до Р.

був призначений визначний дідаскал, український пись¬

менник, освітний діяч, знавець друкарства Кирило Тран-

квіліон Ставровецький (помер в половині 17 ст.). В 1619 р.

надрукував він в місцевій друкарні (яку можливо і зало-

жив) Учительну Євангелію (тобто розважання над єван¬

гельською тематикою). Ця Євангелія розійшлася по Ук¬

раїні, а також трапила до Москви, де з наказу царя Ми-

хаїла Федоровича, разом з іншими працями Транквіліона

Ставровецького, була спалена, як єретицька книжка. З ті¬

єї ж рахманівської друкарні вийшло тлумачення ієромо¬

наха Кипріяна з Острога, книжка під наголовком — „Чо-

тирнадесять толковиній апостольських посланій І о а н а

Хризостома” та інші церковно-філософські книжки (А.

Сендульський. м. Рахманів, Кремянецького Уєзда 1871 р.
295

№5, стор. 130-131). По смерті (в 1603 р.) Софії Михай¬

лівни Боговитинової, Р. перейшов до кн. Юрія Михайло¬

вича Чарторийського (Т. Стецький. Волинь, сер. 2, стор.

455-459, додаток 9).
В 1618 р. власником рахманівського замку стає кн.

Ярема Вишневецький, а по його смерті Р. переходить до

його сина, короля польського Міхала Вишневецького.

В 1672 р. велика пожежа знищила рахманівський замок,

а по трьох роках містечко було знищене татарами. В 1725
296
Лицева сторінка „Учительного Євангелія” друкарні

К. Ставровецького в Рахманові 1646 р.

p. P. підупадає і містечко перейшло до кн. Радзивила, який

занедбав містечко і замок, від яких залишились руїни.

Рахманівська „Учительная Євангелія” видрукована в ма¬

єтності кн. Вишневецької була прикрашена кольоровими

заставками і гербами роду князів Чарторийських. Додано

до тексту епіграми і вірші і починалося „передмовою до

чительника”. Крім того у вступі зазначено, що видана

вона „старанням, коштом і накладом Транквиліона, за по-

зволенням її милості княгині Вишневецької Михайлової”

в 1619 р. В 1860 році ключ рахманівських маєтків купив

від Радзивилів пом. Ромуальд Бистрий, який перейшов

на сектанство. В 1860 р. властителькою Р. — Залужжя і

села Літовища була Марія Сементовська. До року 1914

в місцевій церкві переховувались стародруки і рештки ар¬

хіву. (Т. Стецький. Волинь, том 2, Рахманів). Походження

назв м. Рахманова і Пегас не вияснена. Можливо, що як

перша так і друга назва зв’язана з розповсюдженням тоді

серед освічених людей легенд про літописних Рахманів,

які провадили блаженне життя десь у далекій Бактриї,

або з відомим на Україні „Рахмановим Великоднем”.
За переписом з 1911 р. до великої зем. власности в Р.

належало 355 дес. Як подавав в кінці 19 ст. В. Антонович,

при в’їзді до P., коло греблі на острові було чотирокутне

городище, кожна сторона 50 кроків, а крім того захова¬

лися фундаменти двох веж. Над малим потоком між Р.

і Шумськом оселя з римської доби (кераміка) — О. Цин¬

каловський.
РАЧИН, село, Володимирський пов., Підберезька во¬

лость, 76 км. від м. Володимира, на північ від містечка

Горохова. В кінці 19 ст. було там 103 домів і 829 жителів,

дерев’яна церква (Арх. Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 284).
РАЧИН, село, Лубенський пов., 4 км. від м. Дубна,

при залізниці Броди-Здолбунів. В кінці 19 ст. було там

150 домів і 883 жителів, дерев’яна церква Козьми і Дем’я-

на з 1858 р. на місці старої з 17 ст., початкова школа від

1874 р. Село згадується в 1545 р. під назвою Радчина

в описі луцького замку (Пам’ятники том 4, від 2 до 126

стор.). В 1561 p. Р. згадується в скарзі Михайла Мишки

про пограбування його підданих (Опис актов книги Київ.

Центр. Арх. № 2035, стор. 16, поз. 2). В селі тоді згаду¬

ється урочище „Завале”. В 1583 р. село належало до Ду-
297

бенської волості кн. Костянтина Острозького, який пла¬

тив від Р. за 16 дим., 9 город, і 7 підсудків (Пам’ятники

Київ. Арх. Ком., том 4, ч. 2, стор. 126).
РАЧЕ або РАЦІ, село, Звягельський пов., Романівська

волость, 73 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 38

домів і 489 жителів.
РАШТІВКА, село, Заславський пов., Бутовецька во¬

лость, 49 км. від м. Заслава, село при р. Деревичці і ставі,

на північ від Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. було там

113 домів і 662 жителів, дерев’яна церква з 1756 p., церк.-

прих. школа. Останньо велика власність належала до Син-

цицького і Красуцького.
РЕВЕНЬ, річка, притока р. Турії, в Ковельському по¬

віті, пропливає через село Растів.
РЕВУХА, річка, Острозький повіт.
РЕВУШКИ, село, Ковельський пов., Турийська вол.,

36 км. від м. Ковля, на південний захід від м. Ковля, на

границі з Володимирським повітом. В кінці 19 ст. було

там 34 домів і 251 жителів.
РЕЙОВИЧІ, село, Володимирський пов. Колись село

входило до Любомельського повіту.
РЕМЕЛЬ або РЕМЛЯ, село, Рівенський пов., Хустин-

ська вол., 20 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там

35 домів і 351 жителів.
РЕМЧИЦІ або РЕМЧИЧИ, село, Луцький пов., Осов-

ська вол., 140 км. від м. Рівного, над р. Горинню. В кінці

19 ст. було там 172 домів і 1,056 жителів, дерев’яна церква

з 18 ст., водяний млин. Село згадується в 1577 р. як „село

степанівського замку”, від якого платилося за 6 дим. на

півдворищ., 5 дим. на чверті двор., а в 1583 р. кн. Костян¬

тин Острозький платив від 11 дим., З город.
РЕНЕВІ НИВКИ, урочище, Пінський пов., згадується

в Ревізії пущ і переходів Вил. Арх. Ком.
РЕНЧІВКА, колонія, Володимирський пов., Кримен-

ська волость — 14 домів і 99 жителів.
РЕТІВКА, село і колонія, Луцький пов., Тростянецька

волость — 15 домів і 111 жителів.
РЕТІВ ЛІС в Луцькому повіті, до якого луцькі міщани

мали право вирубу і вивозу дерева до опалювання своїх

Домів.
298

РЕШНІВКА, хутір, Заславський пов., Хоровецька во¬

лость — 2 доми і 7 жителів.
РЕШНІВКА ВЕЛИКА, село, Заславський пов., Судилів-

ська волость, 33 км. від м. Заслава, село над притокою

р. Случі, на захід від містечка Полонного.
В кінці 19 ст. було там 194 домів і 1,052 жителів, де¬

рев’яна церква з 1719 p., церк.-прих. школа. Село Р. зга¬

дується в 1589 p., коли воно належало до кн. Костянтина

Острозького і тоді ж було сплюндроване татарами. В

1601 р. під назвою Решнєвки, відома також з реляції воз¬

них луцьких, як знищене татарами (Архів Ю.З.Р. ч. 6,

том І, стор. 290). На полях села знайдено діоритову со¬

кирку, добре вишліхтовану .
РЕШНІВКА або РАШНІВКА КОСА, село, Заславський

пов., Судилківська волость, 28 км. від м. Заслава. (Архів

Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 292). В кінці 19 ст. було там 86

домів і 482 жителів, церква з 1741 p., церк.-прих. школа

з 1867 р. В 1593 р. спустошена татарами.
РЕШНІВКА, село, Крем’янецький пов., Заруденська

вол., 36 км. від м. Крем’янця. Село положене серед гір,

при невеликій річці. В кінці 19 ст. було там 115 домів і

808 жителів, мурована церква, перебудована із старої

з 1759 p., в 1881 p., церк.-прих. школа від 1880 р. Село

згадується в 1463 р. під назвою Ряшнівки, як маєток кн.

Солтана Збаражського (Архів Сангушків, том І, стор. 55).

В церковному архіві в 19 ст. переховувалася згадка Сте-

фана Барановського про „грамоту” греко-кат. єпископа

Льва Шептицького. (Вол. Єпарх. Вед. 1873 p., № 21-22,

стор. 953). За переписом 1911 р. в селі Р. було 1160 жи¬

телів, 1 крамниця, гуральня (25,473 відер горілки річно),

горілчана державна крамниця. Під вівтарем старої дере¬

в’яної церкви з 1759 p. Р. був знайдений монетний скарб
44	фунти і 9 лотів, де було 38 червінців; голляндських,

польських, шведських, флорентинських, венгерських, чесь¬

ких, австрійських і трансильванських, решта то срібні мо¬

нети з 17-18 ст.
РЕШНІВКА, село, Ст.-Костянтинівський повіт і вол.,

16 км. від м. Старо-Костянтинова, над р. Коростенкою.

В кінці 19 ст. було там 160 домів і 990 жителів, дерев’яна

церква з 1783 р. на місці старої, початкова школа від

1870 р. Село згадується в 1592 p., коли воно належало д'*
299

Палац в Решнівці (19 ст.) (ц)
Острозької волості кн. Костянтина Острозького і котра

у цьому ж році була знищена татарами. В 1753 р. за Куль-

бишівською угодою подарована Понінському. В 19 ст.

село належало до Прушинських (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

стор. 291). За переписом 1911 р. в селі Р. було 1,147 жи¬

телів, волость, 1 крамниця, одноклясова школа, фельд¬

шерський пункт, кредитове товариство і насінне господар¬

ство, яке належало до Прушинських. У тому ж році в Р.

до великої зем. власности належало 104 десятини.
РЕШНІВКА, село, Ст.-Костянтинівський пов., Колків-

ська волость, 41 км. від м. Ст. Костянтинова. Село над

притокою р. Ікопоті. В кінці 19 ст. було там 49 домів і

393 жителів. Колись село входило до ординації кн. Ос¬

трозьких. В 1753 р. на підставі Кульбишівської угоди по¬

дароване пом. Колискам, а від них перейшло до Кадлу-

биських, які розпродали землю селянам.
РЕШНІВЩИНА, хутір, Заславський повіт, Хоролин-

ська волость, 46 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було

там 48 домів і 286 жителів.
РЕШІВ, село, колись було в Полонській волості. Село

було опущене жителями по татарському спустошенні (Ар¬

хів Ю.З. Р. ч. 6, том І, стор. 290).
РЕШУЦЬК, село, Рівенський пов., Кустинська волость,

14 км. від м. Рівного, при притоці р. Горині. В кінці 19 ст.
300

було там 21 домів і 162 жителів. Село згадується в ревізії

луцького замку в 1545 p., коли разом з Решуцьком зобо¬

в’язаний був землянин Краєвський з Коптевич забезпечу¬

вати 1 городню луцького замку (Пам’ятники том 4, від 2

до 86, 105 стор.). В кінці 19 ст. в лісі був 1 курган (В. Ан¬

тонович. Труди 1901 p.).
РЖИЩІВ, село, Володимирський пов., Дружкопіль-

ська вол. Село на б. австрійській границі. До великої зем.

власности 1911 р. до поміщика Александрова належало

там 740 десятин.
РІВ, річка, права мала притока, а властиво віднога

р. Прип’яті.
РІВКИ, село, Острозький пов., 33 км. на схід від м.

Острога. Земля чорнозем, який відзначається своєю ро¬

дючістю. В 19 ст. було в Р. 132 дворів і біля 1,000 жителів,

дерев’яна церква — Троїцька — з 1755 p., церк.-прих.

школа. Колись село належало до кн. Острозьких, пізніше

перейшло до Яблоновських, а від них до Красінських і

Лєнкевичів. В 1820 р. на полях села Рівки російський

князь Костянтин робив перегляд литовського війська. На

полях села Р. в кінці 19 ст. було 137 курганів.
РІВНЕ, місто. Назва походить від слова рів, рови,

якими був оточений рівенський замок, що знаходився

в долині річки Устя. Як бачимо, в документах з 16 ст.,

оселя ця виступає під назвою Рівноє — Рівне, коли то во¬

линський землянин Іван Дичко продав село своє в Луць¬

кому повіті на ім’я Роноє князю Семену Василевичу Нес-

вицькому. В 1707 р. Рівне згадується в „Днєвнику і путє-

вих замєтках кн. Б. Куракина” під назвою Ровное (по

польськи РУВНЕ, по-українськи РІВНЕ). Вивчення старих

укріплень старого рівенського замку стверджує припу¬

щення, що головними оборонними фортифікаціями були

рови і вали, якими був оточений цей замок, положений

в підмоклій долині р. Устя. Словник І. Сташевського

з 1959 р. подає „Rowne” — назва ця не означує рівне по¬

ле, як випроваджує Брікнер, але утворено кінцівку ,,но”

до назви Рів. Підтверджується це також вимовою цієї наз¬

ви місцевими селянами — Рівне, до Рівного іт.д. Місто

положене над р. Устєм, яка творила там великий став.

За переписом 1857 р. в м. Р. було 7,000 жителів і 551 до¬

мів, 230 крамниць і складів і 34 інших торговельних під-
301

Палац Любомирських у Рівному (мал. 19 ст.) (ц)
приємств, 200 постійних ремісників і 150 ремісників сто¬

ронніх, кілька ремісничих фабричок, багато гостинниць
—	заїздів, кілька ресторанів і столових, кафе (Т. Стецкі,

„З бору і степу”), 4 православні церкви (дерев’яні). Най¬

старшу з них побудувала в м. Рівному Марія Сімашкова-

Рівенська в 15 ст., згадується там церква ще в 1680 р. і

1637 p., друга Успенська з 1731 р. третя Св. Степана

з 1848 року.
Перша писана згадка про Р. походить з часів Волин-

сько-Галицького Князівства з 13-14 ст., пізніше Р. пере¬

йшло до Дичків. Від волинських землян Дичків пере¬

ходить на початку 15 ст. до роду кн. Несвицьких або Нес-

віжських, а в 1481 р. за дочкою кн. Несвіжського Анаста-

сією переходить до маєтності князів Гольшанських і то¬

ді ж король польський і великий князь литовський Кази¬

мир надає оселі Р. Магдебурзьке право (Н. Теодорович.

Істор. Стол. Описаниє вол. епар., том II, стор. 438). В кін¬

ці 15 ст. Р. належало до кн. Семена Василевича Несвіж¬

ського, який по смерті жінки переселився до Рівного і по¬

будував тут найстарший в цьому місті замок в підмоклій

долині р. Устя. Обкопав він острівець глибокими ровами,

затримав греблею воду в р. Усті, наповняючи глибокі і

широкі рови водою.
В 16 ст. Р. перейшло до кн. Острозьких, а від них, на

підставі т. зв. Кульбишівської угоди (в 1723 р.) стає влас¬

ністю кн. Юрія Олександровича Любомирського, який пе¬

ребудував старий рівенський замок, а ціле місто оточив
302

ровами і валами. За кн. Станислава Любомирського неве¬

лике до того часу містечко розрослося у велике місто.

Від старого рівенського замку до початку 20 ст. залиши¬

лися в долині р. Устя ледве помітні вали і рови, на його

місці залишився однак палац, закінчений кн. Станиславом.

По перепровадженні через м. Рівне залізниці Ковель-Ки-

їв, Радивилів-Здолбунів-Рівне і Рівне-Лунинець, а також

шосейних доріг Ковель-Луцьк-Рівне-Київ і Рівне-Дубно-

Радивилів, місто Рівне розрослося у великий торговель¬

ний центр Волині. Це місто положене на пограниччі Во¬

лині і Полісся. Рівне зробилось головним центром для

розпреділення, обміну продуктами місцевого виробництва
і	використування. На початку 20 ст. м. Рівне стає найкра¬

щим і найбільшим містом тодішньої Волині, яке пов’яза-
Палата над ставом у Рівному (мал. 19 ст.) (ц)
не було 257 км. залізницею зі столицею України — Ки¬

євом. В 1911 р. кількість населення міста сягає 33,722 жи¬

телів. З них православних (переважно українців) — 13,240,

католиків (переважно поляків) — 2,804 жителів, протес¬

тантів — 928 жителів і жидів 19,142, магометан — 301 жи¬

телів. В тому ж 1911 р. в м. Рівному було: Повітова зем¬

ська управа, повітове земське товариство (собрание) зем¬

ський шпиталь, агроном, санітарний лікар, вет-лікар, по¬

вітовий інженер, земська поштова станція (кінна), пові¬

тове поліційське правління, жандармерія, з’їзд мирових

суддів (суд), мировий посередник, пошта, телеграф, теле¬

фон, залізничний поштовий відділ, державна скарбниця
303

(казначейство), рівенський відділ державного банку, тре¬

тя округа волинського акцизного правління, державна

фабрика ретифікації горілки, прокурор, слідчий, 2 нотарі,

мировий суд, в’язниця, військовий штаб 11 армійського

корпусу, два артелерійські дивізіони, штаб пішої дивізії,
2	полки піхоти, шкільний інспектор, середня, реальна шко¬

ла (реальноє училище), жіноча гімназія, три двоклясові

школи, 1 двоклясова жидівська школа, 3 одноклясові

школи, жидівська школа — Талмуд Тора, 1 двоклясова

жіноча школа, 1 одноклясова жіноча школа, земський

шпиталь, жидівський шпиталь, товариство сестер мило¬

сердя, жидівський притулок, нічліжний дім, 9 добродій¬

них товариств, 3 клюби (шляхотський, громадський і жи¬

дівський), 16 книгарень, 3 кафе, 3 кіно, 3 театри, 9 друка¬

рень, 6 фотографів, 115 крамниць, автобусне сполучення

(приватне), 13 акушерок, 3 аптеки, 3 вет-лікарі, 13 ден-

тистів, 39 гостинниць, фабрика гільз — до цигареток, ін-

женер-архітект, 2 цегельні, фабрика виправи шкір для

взуття, фабрика цукерків, тартак, 12 торгівців лісом, 8

складів дерева, фабрика макаронів, фабрика меблів, па-
Сучасне Рівне — Собор на головній вулиці міста.
304

ровий млин (18,250 пуд. річн. перем.), газовий млин Панка

(2,000,000 пуд. річн. перем.), 5 фабрик мила, редакція

газети „Юго Западная Волинь”, бровар, 6 приватних су¬

дових оборонців, кооператива, 2 ресторани, цукровня,

фабрика сільсько-господарських машин, 6 складів сіль-

госп. машин, фабрика тютюну, позичкова каса, хімічно-

бактеріологічна лябораторія, чавунно-машинна фабрика

і фабрика бричок та інші дрібні підприємства. В Рівен-

ському повіті в 1911 р. було: обшар земель повіту —

7,567 квадр. верстов. Жителів в повіті (не рахуючи міста)

з переписом 1911 р. — 304,969. З них православних (пе¬

реважно українців) —211,247, католиків (переважно поля¬

ків) — 24,192, протестантів — 30,833, баптистів — 1,189,

жидів — 36,516 жителів.
Бронзовий клин з 2-го тисячоліття до нашої ери,

знайдений в с. Іскри біля Рівного.
Зі старого рівенського замку з 15-18 ст. не залишило¬

ся майже ніяких слідів.
До рівенського ключа маєтків кн. Любомирських

в Рівному, Олександрії й інших місцевостях повіту за спи¬

сом 1911 р. залишилося 15,672 дес. В кінці 19 ст. залиши¬

лося 2 кургани на грунтах м. Рівного, 3 км. від міста при

шосі земляне укріплення „Батарея”, в околиці і самому

місті знайдено кілька камінних і кремінних сокир, в 1877

р. в околиці міста знайдено круглий римський щит, при¬

крашений різьбою, яка зображає триюмфальний похід,
305

в 1890 р. знайдено там же бронзовий цельт і римську

бронзову фігурку жінки, а також багато інших пам’яток,

які тоді переховувалися в різних музеях Росії, а останньо

в музеї барона Штейнгеля, в сусідстві з Рівним селі Город¬

ку. В рівенській гімназії вчився видатний письменник ук¬

раїнського походження Володимир Короленко, відомий

своїми поступовими поглядами, який часто виступав про¬

ти соціяльної і національної нерівности в царській Росії.

Погляди його широко відбилися в його таких багатьох

творах як: „Без язика”, „Кустарі”, „Історія мого сучасни¬

ка”. Його творчість пов’язана широко з українським на¬

родом і культурою: „Сліпий музикант”, „Ліс шумить”,

„Сорочинська трагедія”, „Котляревський і Мазепа”. Ці¬

нив він високо українську народню поезію, музику, знав¬

ся майже зі всіма письменниками, поетами і артистами

України, займався перекладами. Помер Короленко у м.

Рівному в 1921 p., де його похоронено на місцевому цвин¬

тарі.
РІВНЕ, село, Володимирський повіт, Гущанська вол.,

на північ від залізниці Ковель-Холм, 77 км. від Володи¬

мира, 15 км. від Любомля, при старому тракті з Володи¬

мира до містечка Опалина, над р. Бугом (західним). За

переписом 1911 р. був там водяний млин і 2 крамниці. До

великої зем. власности належало там 1,368 дес. (в тому

до пом. Богатка — 356 дес.). В селі Р. було в тому ж році

1,371 жителів, дві крамниці, горілчана державна крамниця

і шкілка овочевих дерев Олександра Кончевського.
РІПКИ, село, Острозький пов., на лівому березі р. Го¬

рині. Невелике село, яке належало колись до славуць-

кого ключа кн. Сангушків, пізніше виступає під назвою

Ріпище.
РІДКА, село, Острозький пов., Семенівська вол., 60

км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 61 домів і 391

жителів. Село згадується в 1583 р. як власність кн. Юрія

Пузини, який вносить від с. Р. за 12 дим. і 5 город. До ве¬

ликої зем. власности в селі Р. належало 607 десятин.
РІДКОДУБИ, хутір, Звягельський пов., Остропільська

волость.
РІДКОДУБИ, село, Дубенський пов., Вербська вол.

В кінці 19 ст. було там 78 домів і 391 жителів.
306

РІДЬКІВ, село, Лубенський пов., Теслугівська вол., 49

км. від м. Дубна, сторожівка на б. кордоні з Австрією.

В кінці 19 ст. було там 114 домів і 747 жителів, дерев’яна

церква з 17 ст., на фільварку 1 дім і 20 жителів. Село зга¬

дується у 1566 р. в скарзі луцького земського писаря Ми-

колая Коритенського (Опис акт книги Київ. Центр. Архіву

№ 2040, стор. 15, поз. 38). За переписом 1911 р. в селі Р.

до великої зем. власности належало 553 десятин.
РІДЧА, село, Кременецький пов. Борківська вол., 14

км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 63 домів і

402 жителів.
РІПИЩЕ, хут., Заславський пов., Хорошинська вол. —

6 домів і 26 жителів.
РІПКА або РІПКИ, село, 9 км. від м. Заслава. В кінці

19 ст. було там 172 домів і 1,172 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1791 р. на місці старої з перед 1764 p., початкова

школа від 1871 р. Село в кінці 17 ст. було спустошене та¬

тарами.
РІПИЩЕ, село, Острозький пов., Кривенська вол., 22

км. від м. Острога, на півд. захід. Колись село було ото¬

чене болотами і лугами. В кінці 19 ст. було там 68 домів

і 371 жителів. Колись село належало до волості кн. Ос¬

трозьких, пізніше перейшло до Яблоновських і Напру-

шевських. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

належало там 466 десятин.
РІПКИ, село, Заславський пов., село при малому доп¬

ливі р. Горині. В кінці 19 ст. було там 135 дворів, церква

з 1791 року, школа від 1871 р. Село згадується в 1601 р.

в освідченні луцьких возних Щуки і Янковського про те,

що разом з іншими селами в цій околиці Р. були зовсім

знищені татарами. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 291).

Недалеко від села в кінці 19 ст. був курган.
РІЧИЦЯ або ВЕСЕЛІВКА, село, Рівенський пов., Ви¬

соцька волость, 168 км. від м. Рівного, на північ від „По-

чаївського озера”, з лівого боку р. Горині, в місцевості

типово поліській. В кінці 19 ст. було там 85 домів і 577

жителів. Село було колись заселене боярами (пізніше

шляхтою).
РІЧИЦЯ МИДСЬКА, колонія, Рівенський пов., Стиден-

ська вол., — 8 домів і 76 жителів.
307

РІЧИЦЯ, село, Рівенський пов., над р. Горинню, 28 км.

від м. Рівного, Тучинська волость. В кінці 19 ст. було там

60 домів і 558 жителів, дерев’яна церква з 1775 p., почат¬

кова школа з 1886 p., водяний млин, гуральня, тартак. Ко¬

лись село належало до Ксаверія Іодки.
РІЧИЦЯ, село, Ковельський пов., Хотячівська вол., 65

км. від м. Ковля. Село над р. Турією, де був міст на тракті

до Ратна. В кінці 19 ст. було там 167 домів і 854 жителів,

дерев’яна церква з 19 ст. на місці старої з 17 ст., церк.-

прих. школа. До села належали колись присілки: Річиця

і Мельниш. Село згадується в 1502 p., коли воно належа¬

ло до кн. Сангушків (Архів Сангушків том І, стор. 147).

В 1503 р. згадка в Архіві Сангушків том 4, стор. 91, в 1544

р. село Р. належало до королеви Бони, як столові добра.

При селі урочище — „Татарська гора”, на якому натрап-

лено на неокресленої культурної приналежності „гробу”,

кераміку і ручні жорна. На інших піскових надмах в око¬

лицях села зібрано кремінні знаряддя тарденуаської і хва-

либоговицької культур.
РІЧИЦЯ, село, Пінський пов., Столинська вол., при за¬

лізниці з Рівного до Лунинця, при старому тракті з Ви-

соцька до Столина. В кінці 19 ст. було там 26 дворів (пов-

нонадільних). Місцевість досить врожайна, але малолюд¬

на. Селяни займалися рибальством, плисарством і рільниц¬

твом. Колись в селі Р. був фільварок пом. Виріонів — 213

волоків.
РІЧИЩЕ, фільварок, Дубенський пов., Олицька во¬

лость — 7 домів і 39 жителів.
РІЧКИ, лісова оселя, Звягельський повіт, 38 км. від

м. Звягеля на північ. В кінці 19 ст. було там 91 домів і

572 жителів.
РІЧКИ, колонія, Звягельський пов., Куренська вол.,

63 км. від м. Звягеля — 11 домів і 72 жителів. За перепи¬

сом 1911 р. до великої зем. власности в селі Р. належало

до А. Залєського 1,750 десятин.
РІЧИЧИНА, уроч., Звягельський пов., Корецька вол
—	15 домів і 52 жителів.
РИБЧИЦІ, село, Рівенський пов., на південний захід

від волості Дубровиці. Село положене серед лісів, 5 км.

від с. Залішан. В кінці 19 ст. було там 27 домів і 221 жи¬

телів. Село положене на лісових вирубах в 18 ст.
308

РИДОМЛЬ або РИДОМЕЛЬ, село, Крем’янецький по¬

віт, Олексинецька вол., 35 км. від м. Крем’янця, при ста¬

рому шляху з Олексинця до Почаєва, в горбковатій, вкри¬

тій ярами місцевості. В кінці 19 ст. було там 296 домів

і 2,304 жителів, дерев’яна церква оригінальної архітекту¬

ри з 1780 p., на місці старої з 16 ст. В церковному архіві

до 1938 р. переховувалась книжка-стародрук з 17 ст. під

наголовком „Серце чоловєческоє”, видана друкарнею в

Києво-Печерській Лаврі. Заховалося там кілька ікон з 17-
18	ст. В селі була від 1869 р. церк.-прих. школа. Це село

дуже старе і вже у 1430 р. було надане кн. Львом Свидри-

гайлом Іванові Мокосіївичеві. В 1445 р. село Р. належало

до Семена Цатина, а в 1575 р. до волинського землянина

Романа Гойського (з Ридомля і Густечка або Устечка).

В 1583 р. від села Р. платив побір Юрій Гойський від 49

дим., 27 город., 2 вальних коліс, 1 попа. Серед села на ур¬

вистій горі заховалися руїни великого замку і рештки

стін, цегли, кафлі, залізні предмети тощо. (Пам’ятники

том 4, від 2 до 202 стор.; Архів Ю.З.Р. ч. 7, том І, стор.
5	і 6). В 17 ст. Р. належав до кн. Чарторийських, а перед

тим до Соломерецьких. Пізніше перейшов до пом. Жи-

щевських. За переписом 1911 р. в селі Р. було 2,948 жи¬

телів, одноклясова школа, фельдшерський пункт, 2 крам¬

ниці, горілчана крамниця, кредитове товариство, земська
Залишки руїн укріплень у Ридомлі, пов. Крем’янець (мал. 19 ст.) (ц)
309

випозичальня сіль.-господарських машин. До великої зем.

власности в селі Р. належало у тому ж роді 310 десятин.
РИБЧАНЦГ, село, Звягельський пов., до великої зем.

власности в 1911 р. належало до пом. Мазаракі — 703

десятин.
РИКАНІ ВЕЛИКІ, село, Дубенський пов., Ярославець-

ка вол., 43 км. від м. Дубна, на південний захід від міс¬

течка Острожця, при малій притоці р. Стиру. В кінці 19

ст. було там 28 домів і 231 жителів. Селянської землі на

той час було там 500 моргів, фільварочної стільки ж.

Земля дуже врожайна — чорнозем. До великої зем. влас¬

ности в 1911 р. належало там 444 деесятин.
РИКАНІ МАЛІ, село, Дубенський пов., положене при

Риканях Великих і відділене тільки греблею. За перепи¬

сом 1911 р. було в Р. Малих 21 домів і 200 жителів, де¬

рев’яна церква. Село згадується в 1402 році, коли то кн.

Лев Свидригайло надає це село свойому дворянину Сі-

машці: Рикані, Лаврівське Дворище, Омельнин, Озденіж

і Добратин. В 1545 р. село Р. належало до Василя Сімаш-

ки. В 1570 р. і 1583 р. разом зі селом Топильно належали

до Івана Борзобогатого Красенського, луцького і острозь-

кого владики. В 18 ст. Р. належало до Раціборських, а від

них перейшло до Житинських, пізніше до Любомирських.

Біля 1 км. від села група 50 курганів. В 1862-1872 pp. кн.

Любомирський розкопав 22 кургани і знайшов в них кіс¬

тяки людей, глиняний посуд, залізні речі, камінні буси і

янтарні, лунниці, кульчики і перстені. В 1898 р. проф.

В. Антонович і Житинський розкопали 11 курганів, тип

поховання волинський. Під час розкопок знайдено руко¬

ять від меча (В. Антонович. Труди 11 Арх. З’їзду 1901 p.).

За переписом 1911 р. до великої зем. власности в Р. Ма¬

лих належало 341 десятин.
РИКОВИЧІ, село, Володимирський пов., Порицька во¬

лость, 36 км. від м. Володимира. Село над річкою Білухою.

За переписом з кінця 19 ст. було там 298 домів і 1,180

жителів, дерев’яна церква з 18 ст., водяний млин. В око¬

лиці села 1 курган.
РИЛІВКА, село, Заславський пов., Хоровецька вол.,

55 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 109 домів

і 807 жителів, дерев’яна церква на місці старої (з 16 ст.)

з 1821 p., церк.-прих. школа від 1865 р.
310

РИМАЧІ, село, Володимирський пов., Любомельська

вол., 66 км. від м. Володимира і 10 км. від заліз, станції

Дорогуськ, при залізниці Ковель-Холм. Село положене

над Ягодинським озером і малій притоці р. Бугу. За пере¬

писом 1911 р. в селі Р. було 1,042 жителів, горілчана крам¬

ниця, кооператива.
РИЛОВИЦЯ, село, Пінський пов., над безіменною, при¬

токою р. Пилипівки, недалеко від залізниці Берестя-

Пінськ. В другій половині 19 ст. було там 5 господарств

і 32 жителів.
РИЛАВИЦЯ, пригороддя, де заховалися ще оборонні

вали м. Володимира, а колись до половини 19 ст. були

там великі водяні млини, кафлярні і міська застава. З Ри-

лавиці розходяться старі шляхи на південь в сторону По¬

рицька і на схід через Торчин до Луцька. В околиці Р.

знаходять дуже часто пам’ятки з 10-14 ст. В кінці 19 ст.

Р. належало до міста Володимира, пізніше до Люцан-

ських (468 дес.).
РИЛАВИЦЯ, річка, притока р. Лугу, до якого впадає

на передмісті Рилавиця. Ріка Рилавиця випливає з Коги-

лянських лісів. Входила вона колись разом зі ставом до

фортифікаційно-оборонної системи Володимира в 10-14

століть.
РИСОВАТА, село, Заславський пов., Хоролинська во¬

лость, 50 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 32

домів і 221 жителів.
РИСВЯНКА або РІЗВЯНКА, село, Рівенський пов., Ту¬

чинська вол., 35 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там
45	домів і 383 жителів.
РИТА, річка, притока р. Мухавця, випливає з Мокран-

ських лісів, на границі з Ковельським повітом і на терені

пінського Полісся, пропливає через села: Малорита і Вели-

корита і впадає до р. Мухавця під селом Литвин. Річка

має 37 км. довжини, пропливає в північному напрямку

звинним коритом. В нижній своїй течії Р. урегульована.

Широка до 32 метр, і глибока до 3 метр. Дно річки на

півдні багнисте, а ближче до устя піскувате. Протікає

там між високими піскуватими надмами, підмоклими лу¬

гами. Назва річки походить від слова „рити” (копати),

що промовляє за тим, що річка ця була здавна регульо¬

вана і яка була потрібна для транспорту човнів і товарів
311

з басейну р. Прип’яті до зах. Бугу (А. Бужинський „Річка

Прип’ять та її допливи”. Праці Інст. Дослідів Волині. Ка¬

нада, Вінніпег, 1966 p.).
РИТЕЦЬ, хутір, Володимирський пов., Пульменська

волость.
РИЧИХІВ, село, згадується в 1445 p., коли то кн. Лев

Свидригайло надав це село боярам Чоботам (Архів. ЮЗР.

том І, нр. 45). Невідомо, де це село було положене на

Волині.
РИЩІВ, село, Володимирський пов., Бранська вол.,

76 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було там 99 домів

і 600 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., млин. Село згаду¬

ється в 1570 p., коли то платив за неї Лев Рищинський

від 5 дим., 4 город., а в 1583 р. Лев Рищинський платив

з частини Р. від 3 дим. і 2 город.
РОВАНЦІ або РОВАРИЧІ, село над р. Стиром в Луць¬

кому повіті. Колись воно належало до капітули греко-кат.

в Луцьку (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том І, стор. 181)
РОВИ, колонія, Ковельський пов., Туринська вол., —
9	домів і 60 жителів.
РОГАЧІВ, містечко, Звягельський пов., Рогачівська

волость, 22 км. від м. Звягеля, при тракті із Звягеля до

Полонного — містечко при р. Случі. В 1870 р. в Р. було

79 домів і 249 жителів (в тому 98% жидів), дерев’яна цер¬

ква, жидівський дім молитви, бровар, скляна гута. Селяни

і міщани Р. мали разом 860 десятин землі. Велика влас¬

ність в 1870 р. займала 11,709 десятин. За переписом в кін¬

ці 19 ст. в Р. було 150 домів і 1,826 жителів, дерев’яна

церква, невідомо коли і ким збудована, волосне правлін¬

ня, 2 смолярні, 2 гути скла, фабрика оцту, тартак, фабри¬

ка цигарок, водяний млин і 7 ярмарків річно.
Рогачів згадується в 1577 р. як село звягельського

замку кн. Костянтина Острозького, який платив з Р. від
1	дим. дорічного., З дим. на півдворищах, 14 дим. на

чвертьдвор. і 16 город. За переписом 1911 р. в Р. було

3,308 жителів, волость, міщанська управа, пошта, теле¬

граф, земська поштова станція, одноклясова школа, фельд¬

шерський пункт, жидівський шпиталь, лікар, аптека, склад

аптечних товарів, 19 крамниць, фабрика тонкого паперу,

гуральня (21,798 відер річн. прод.), горілчана крамниця,

паровий млин (30,000 пуд. річн. прод.) і 12 ярмарків річ¬
312

но. До великої зем. власности в Р. належало до пом. Цис-

винського — 1,502 дес., до пом. Гемецького — 2,062 дес.
1	156 — хутір. Разом ■—■ 3,720 десятин.
РОГАЧІВ, село, Рівенський пов., Клеванська вол., 11

км. від м. Рівного, при шосі і залізниці з Рівного до Ков¬

ля. В кінці 19 ст. в Р. було 34 домів і 219 жителів, дере¬

в’яна церква існувала ще перед 1583 р. В 1570 р. село на¬

лежало до волинських землян Рогачевських. В 1577 р.

Яцько з Рогачева платив від 5 дим., 2 город., а в 1583 р.

Левко Перекальський з частини цього села платив від 5

дим., 2 город, і У2 попа. Коло села в кінці 19 ст. було 13

курганів, з них бар. Штейнгель розкопав 2 і знайшов при

них горщики, бронзовий перстень і залишки взуття.
РОГИ, колонія, Звягельський пов., Ємельчинська вол.,
46	км. від м. Звягеля — 48 домів і 275 жителів.
РОГИ СУХІ, колонія, Рівенський пов., Межирицька

вол. — 15 дом. і 85 жителів.
РОГІЗНО, село і чеська колонія (або Рогізне), Лу¬

бенський пов., Теслучівська вол., 38 км. від міста Дубна,

над притокою р. Стиру, на південь від м-ка Демидівки.

В кінці 19 ст. було в Р. 160 домів і 1,075 жителів, мурова¬

на церква, а перед тим в 16 ст. дерев’яна. Село згадується

в 1545 р. в описі луцького замку, коли там були городні

Рогозовських з Рогозна і Волкова. В описі луцького мос¬

ту згадується дві городні: — Данила і братів його Ро-

гозинських з Рогозна і Пляшевої (Пам’ятники том 4, від
2	стор. до 18, 85, 114, 116). Рогізно і Рогозінські згаду¬

ються в акті з 1564 р. в справі безправного вирубу лісу

панею Федорою Требуховською (Опис акт книги Київ.

Центр. Архіву № 2038, стор. 12, поз. 10), а також в інших

судових документах 16 ст. В 1583 р. в Р. свої частини ма¬

ли Матвій, Василь, Дмитро і Данило Рогозинські. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности в Р. належало

до Нагродських — 838 дес. + 146 до хутора. На грунтах

села в кінці 19 ст. було городище, ніким не досліджене.
РОГІЗНО, село, Володимирський пов., Микулинська

вол., на півд. захід від містечка Оздютичі, недалеко від

шоси Володимир-Луцьк. Велике лісництво і шкілка ово¬

чевих дерев.
РОГІЗНО, село, Звягельський пов., Остропільська во¬

лость, над р. Понівкою, притокою р. Случі. В 1867 р. бу¬
313

ло там 120 домів і 730 жителів, 658 десятин селянської зем¬

лі і 406 двірської землі пом. Ізбицьких, дерев’яна церква

з 1790 p., церк.-прих. школа. Село положене в степовій

смузі Волині на границі з Поділлям.
РОГІЗНЕ — два хутори у Володимирському пов. —

один в Микулицькій, другий в Хорівській волостях.
РОГОВИЧІ, село, Володимирський пов., Локачівська

вол., 25 км. від м. Володимира, село над р. Свинорийкою,

на схід від м. Локачі, при дорозі з м. Локач до с. Білосто-

ка. В кінці 19 ст. було там 25 домів і 247 жителів, дере¬

в’яна церква, яка існувала ще перед 1583 р. За панування

кн. Льва Свидригайла (в 15 ст.) належало до княжої во¬

лості, пізніше до владик луцьких. В 1577 р. з села Р. пла¬

тили від 12 дим. вуличних, 7 городн., а в 1583 р. від 12

ланів, 2 дорічних коліс і двох попів (Архів Сангушків

том 3, стор. 69-72 і 73 та 449) — згадує про князів рого-

вицьких Михайла і його сина Івана. (Пам’ятники Київ. Арх.

Ком. том 4, ч. 2, стор. 110).
РОГОВИЦЬКИЙ хутір, Заславський пов., Хоролин-

ська вол., — 10 домів і 57 жителів.
РОЖИНА або РОЖНИЦІ або РОЖНИЧІ, в докумен¬

тах часто Ражничі. Село колись належало до Луцького

замку, надане в кінці 16 ст. кн. Костянтину Острозькому

разом з двома дворищами в Рудниках. Це село кн. К.

Острозький дає своїй сестрінці, як посаг, коли виходила

заміж за Івана Духну. (Яблоновський. Ревізія, стор. 84 і

Пам’ятники Київ. Арх. Ком., том 4, ч. 2, стор. 180).
РОЗАНКА, колонія, Луцький пов., Піддубецька вол.,
—	8 домів і 44 жителів.
РОЗВАЖ (часом Розважне), село, Острозький пов.,

Хорівська вол., З км. від м. Острога. Село над р. Горинню,

знаходиться в дуже мальовничій околиці. В кінці 19 ст.

було там 105 домів і 699 жителів, дерев’яна церква з 1781

р. на місці старої з 16 ст., початкова школа. Село, з огля¬

ду на близькість міст, починає наслідувати міщан, як

в одежі, так і в мові (19 ст.). Під самим селом велике

джерело, яке випливає з під гір. Село згадується в 1577 p.,

коли воно належало до острозького замку кн. Острозь¬

ких, які платили від Р. за 11 дим. на півдворищах, 5 дим.

на чверті, 6 город., а в 1583 р. від 12 дим., 4 підсудків і

1 попа. По Кульбишівській угоді село перейшло до Мала-
314

ховських, а від них до гр. Чацьких. По повстанні 1831 ро¬

ку сконфісковане і віддане російському генералу Ферзе-

нові, який продав Р. гр. Ільїнському. В околицях села дві

групи курганів (разом 20), а в селі городище, на якому

містилась садиба поміщика і церква. За переписом 1911

р. в селі Розважі до великої зем. власности Марковича

належало 654 десятини.
РОЖНИЧІ, село, Луцький пов., Колківська вол., в кін¬

ці 19 ст. було там 73 домів і 400 жителів. В селі в 19 і по¬

чатку 20 ст. була гарбарня.
РОЖНИЦЬКИЙ МАЙДАН, Луцький повіт, Колківська

волость — 25 домів і 123 жителів.
РОЖИЩЕ, містечко, Луцький пов., Рожищанська вол.,

24 км. від м. Луцька, при залізниці Ковель-Рівне, над р.

Стиром, при старому тракті з Луцька до Сокаля. В кінці

19 ст. було там 383 домів і 4,890 жителів, дерев’яна цер¬

ква і каплиця кат., синагога, жидівський дім молитви,

цегельня, смолярня, гуральня, бровар.
Рожищанська волость складалася з біля 100 осель.

Містечко Р. віддавна належало до владик луцьких і ос-

трозьких. В 1583 р. владика Іван Красеньський платив від

Р. від 25 дим. вуличних, 3 нужденних хат (ринкові доми

на той час були попалені татарами), від 2 шевців, 1 реміс¬

ника, 21 ланів — 21 флоринів і від чопового — 40 флор.

В 1870 р. було там тільки 192 доми і 860 жителів, 27 ре¬

місничих верстатів сукна, 17 крамниць і 2 ярмарки річно.

В 1777 р. перебував там єпископ луцький Кипріян Стець-

кий, екзарх митрополії руської, пізніше містечко перей¬

шло до Стройновських а по повстанні 1831 р. подароване

кн. Багратіону Імеритинському. В містечку і його околи¬

цях були урочища: Боброве ставище, Чиживка, Чорний

Ліс, Човниця, Глимениця, Камінь, Лютича, Мошонка, Пі¬

щанка, Прудник, Рилівка, Раківська Пуща, Шинка, Тополя,

Вищуп.
В 1911 р. в містечку Р. було — 3,648 жителів, волость,

міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова

станція (кінна), ветеринарний лікар, акцизний дозір, суд,

євангелицький пастор, одноклясова школа, жидівська

школа, аптека, земська лічниця, 5 аптечних складів, 3 лі¬

карів, 105 крамниць, гуральня (21,800 відер горілки річ¬

но), дві лікарні, 1 дентист, 2 кредитні товариства, два
315

млини (317,000 пуд. річн. прод.), майстерня ремонтів сіль¬

сько-господарських машин, земський склад виборового

насіння, 1 фотограф, 4 ресторани і 2 ярмарки річно. В то¬

му ж часі до великої зем. власности в Р. належало до по¬

міщика Мекк — 8,934 десятин і до інших — 310 десятин.

В околиці містечка над р. Стиром, в напрямку села Навіз,

в урочищі річки Стиру знайдено кістяк мамута, а на по¬

лях кілька камінних і кремінних знарядь (О. Цинкалов¬

ський. Записки. 1933 p.).
РОЖИЧНА, село, Заславський пов., Хоролинська вол.,

27 км. від м. Заслава, 15 км. від станції Шепетівки. В кін¬

ці 19 ст. було там 119 домів і 644 жителів, дерев’яна цер¬

ква св. Дмитра з 1796 p., церковно-прих. школа від 1867 р.

В половині 19 ст. було там 109 дворів. В кінці 19 ст. в селі

Рожичні зберігся дуже багатий фольклор, списаний свя¬

щеником Петром Бичковським. З огляду на те, що зібра¬

ний ним багатющий матеріял представляє собою унікаль¬

ну збірку на Волині, подаємо джерело, з якого можна за¬

пізнатися з цим цінним матеріялом (Теодорович Н. Істо-

рическоє описаниє церквей і приходств Волинської Епар-

хії. Том 3. Уєзда Кремянецкий і Заславский, стор. 604,

614). В кінці 19 ст. в селі Рожичні, над ставом був курган,

а на ньому стояли три камінні хрести.
РОЗДІЛЬНА, колонія, Володимирський пов., Верб¬

ська вол. — 13 домів і 62 жителі.
РОЗТОКИ, село, Крем’янецький пов., Почаївська вол.,

34 км. від Крем’янця, при р. Ікві. В кінці 19 ст. в селі Р.

було 142 дом., і 1,187 жителів, дерев’яна церква з 1779 p.,

церк.-прих. школа від 1864 р. Село згадується в 1545 р.

в ревізії крем’янецького замку, як маєток Івана Балбаса,

який був зобов’язаний утримувати 1 городню з сіл Розток
і	Поріччя (Пам’ятники том 4, від стор. 2 до 200, 210).

В 1570 p. Р. належало до Григорія Балбаса — крем’янець¬

кого земського писаря, а в 1583 р. село в частині, належа¬

ло до Василя Балбаса Розтоцького, який платив з цього

села від 10 дим., 4 город., 5 город., 1 боярина, а друга

частина села Р. до Григорової Болбасової — 10 дим., 2

город., третя частина Р. належала до Іванової Болбасової,

яка платила від 8 дим., 4 город., З город., і 1 вального ко¬

леса. За переписом 1911 року в селі Р. до великої зем.
316

власности Іванова належало 1,321 дес. і 169 до інших, ра¬

зом 1,490 десятин.
РОКИНІ, колонія, Луцький пов., до якої належало —

214 дес. землі.
РОКИТА або РОКИТО село, Володимирський пов.,

Кримська вол., 116 км. на північ від Володимира, при шля¬

ху з села Кримка до Ратна. Село положене в піскуватій

і заболоченій місцевості. В кінці 19 ст. було там 192 доми
1	1,031 жителів, оліярня.
РОКИТНИЦЯ, село, Ковельський пов., (в місцевій ви¬

мові — Рокетниця), Любомельська вол., 15 км. від м. Ков¬

ля. В кінці 19 ст. було там 61 домів і 498 жителів, дерев’я¬

на церква з 1787 року, вітряк, смолярня. Село згадується

в 1535 p., коли воно належало до володимирської право¬

славної єпископії (Архів Сангушків, том 4, стор. 108). Се¬

ло колись знаходилося при „Островському болоті” (Ар¬

хів Ю.З.Р. ч. 1, том І, стор. 374).
В 1577 р. з села Р. платив владика володимирський

від 13 дим., 5 четвер., 6 город., а в 1583 р. від 24 дим.,
2	город., 1 город., 1 комірника, 12 різників і 1 попа. За

переписом 1911 р. до великої зем. власности в Р. належа¬

ло 454 десятин.
РОКИТНИЦЯ, село, Володимирський пов., Хотячів-

ська вол., 20 км. від м. Володимира на південний захід.

В кінці 19 ст. було там 16 домів і 172 жителів. Село зга¬

дується в 1570 p., коли то належало до кн. Михайла і

Олександра Вишневецьких, які платили від Р. від 4 дим.

і 5 город.
РОКИНІ, колонія, Луцький пов., Торчинська вол., 11

км .від м. Луцька. На початку 20 ст. було там 72 домів
і	480 жителів.
РОКИТНО, болота і піскові надми на схід від р. Горині

аж до р. Уборті.
РОКИТНО, село, Рівенський пов., 47 км. від м. Рівно¬

го, недалеко від залізниці Рівне-Лунинець. В кінці 19 ст.

було там 54 домів і 393 жителів, смолярня.
РОМАНІВ, містечко, Звягельський повіт, Романівська

волость, 65 км. від м. Звягеля, при р. Люсній, притоці р.

Тетерівки (басейн р. Тетерева). В старих документах міс¬

цевість ця згадується під назвою Романова Великого, яка

була положена при тракті з Полонного до Житомира.
317

В 19 ст. було там 141 домів і 818 жителів, до яких належа¬

ло з наділу 1,920 десятин. В тому ж часі була там во¬

лость, дерев’яна церква з 1772 р. на місці старої з-перед

1751 p., жидівський дім молитви, аптека, кінна поштова

станція, гуральня і смолярня. До 1817 р. в Романові була

школа для глухо-німих при манастирі сестер Візиток. Був

там в 19 ст. великий палац, в якому було понад 100 кім¬

нат, а в ньому багаті збірки малярства, різьб і пам’ятни¬

ків старовини і дорогоцінні меблі. При палацу був вели¬

кий парк і звіринець. В самому палаці театр опери і бале¬

ту. Всі ці багатства належали до гр. Ільїнського, котрого

фаворизував російський цар Павло. Під час повстань па¬

лац, разом з цінними збірками, бібліотекою і архівом зго¬

рів в 19 ст.
Колись ця розкішна маєтність з 17,152 десятинами

належної до неї землі, отримала по кн. Острозьких жінка

кн. Ілії Острозького — Беата (Ревізія житомирського зам¬

ку). В 17 ст. ці добра перейшли до Дмитра Богухвала,

який був зобов’язаний утримувати вежі житомирського

замку. На підставі Кульбишівської угоди з 1753 р. Рома¬

нів був подарований польським королівським урядом Ол-

тажевському, від якого пізніше усе це перейшло до гр.
Двір бабуні польського письменника І. І. Крашевського в Романові

(мал. 19 ст.) (ц)
318

Ільїнського, а від нього до Отецьких (Архів Ю.З.Р. ч. 6,

том 2, стор. 484).
В кінці 19 ст. в Р. було 510 домів і 1,789 жителів, де¬

рев’яна церква з 1772 р. на місці старої з 1751 p., початко¬

ва школа. До 1921 р. була там єзуїтська школа. За пере¬

писом 1911 р. в Р. було 6.664 жителів, волость, міщан¬

ська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція,
2	клясова школа, жидівська школа „Талмуд-Тора”, фельд¬

шерський пункт, лікар, аптека, 5 аптечних складів, 35

крамниць, гуральня (25,157 відер річної прод.), 2 млини

перемолу дубової кори (44,000 пуд. річн. перем.), 2 креди¬

тові товариства, гарбарня, 2 лісові склади, паровий млин

(24,000 пуд. річн. перем.), 2 ресторани і 24 ярмарків річно.

В напрямку села Богне в 19 ст. було 3 кургани.
РОМАНІВ, село, Заславський пов., Хоровецька вол.,

31 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 96 домів і

695 жителів, церк.-прих. школа від 1865 p., фільварок кн.

Сангушків, при джерелах малого допливу р. Горині.
РОМАНІВ, хутір, Заславський пов., Білогородська во¬

лость, — 9 дом. і 57 жителів.
РОМАНІВ, дві колонії під тією ж назвою в Луцькому

пов., Щуринській волості, 27 км. від м. Луцька. На по¬

чатку 20 ст. було там 41 домів і 258 жителів.
РОМАНІВ, село, Луцький пов., Піддубецька вол., 33

км. від міста Луцька. В кінці 19 ст. було там 76 домів і

815 жителів, дерев’яна церква, початкова школа, водяний

млин (колись це село було волосне). Село Р. згадується

в 1,570 р. (разом із селом Вортневом) як власність воє¬

води подільського Кішки. В 1577 р. належало до Хведора

Дялинського, який платив від нього за 3 дим., 2 город.

В останніх роках 19 ст. належало до родини Кучинських.
РОМАНІВ. Давня назва містечка Колш, Луцького по¬

віту.
РОМАНІВКА, колонія, Володимирський пов., Пориць¬

ка вол., 31 км. від м. Володимира — 38 домів і 215 жи¬

телів.
РОМАНІВКА, колонія, Луцький пов., Торчинська во¬

лость, — 11 домів і 101 жителів.
РОМАНІВКА, село, Звягельський пов., Романівська во¬

лость, 11 км. від м. Звягеля, при тракті із Звягеля до Жи¬

томира ,над р. Крошевенкою. В половині 19 ст. було там
319

60 домів і 125 жителів, селянської' землі 981 дес. В кінці

19 ст. було в Р. 129 домів і 748 жителів, дерев’яна церква

з 1834 р. на місці старої. Колись село належало до кн.

Острозьких, а від 1650 р. до Алоїзи Ходкевичевої. За пе¬

реписом 1911 р. в Р. було 898 жителів, волость, земська

поштова станція і 2-клясова школа. Коло села було 2 кур¬

гани, розкопані Хойнацьким (19 ст.).
РОМАНИН, присілок, Заславський пов., Жуківська во¬

лость — 19 домів і 93 жителів, цегельня.
РОМАНІВСЬКА СЛОБОДА, Звягельський пов., Рома-

нівська волость, 10 км. від Звягеля — 65 домів і 380 жи¬

телів. Велика земська власність належала до Уварових-

Мезнецевих.
РОМАШКІВЩИНА, село, Лубенський пов., Олицька

вол., 55 км. від м. Дубна. Село це при р. Путилівці. В кінці
19	ст. було там 26 домів і 243 жителів, дерев’яна церква

з 1742 p., церк.-прих. школа від 1887 p., став, при ньому

водяний млин, гуральня. Село згадується в 1577 р. як

„село землян олицьких”, які платили з нього від 2 дим.,

З город, і 4 город., а в 1583 р. кн. Станислав Радзивил

платив від Р. від 2 ланів. В тому ж селі, на могилках була

в 19 ст. дерев’яна церква — стара, на дубових підкладах,

покрита була гонтами.
РОМЕИКИ, село, Луцький пов., Городецька вол., при

р. Вирці, 104 км. від Луцька на північний схід. В кінці 19

ст. було там 86 домів і 832 жителів. Село при старих

шляхах з Городця до Степані і Чарторийська. За перепи¬

сом 1911 р. до великої зем. власности до пом. Рибнікова

належало там 2,830 десятин.
РОМЕШКІВ або РАМЕШКІВ, слобода, Рівенський по¬

віт, Стидинська вол., — 5 домів і 40 жителів.
РОСЛАВКА, присілок, Крем’янецький пов., Почаївська

волость, 31 км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там
40	домів і 280 жителів.
РОСОЛІВЦІ, село, Ст. Костянтинівський пов., Куль-

чинська вол., 13 км. від м. Ст. Костянтинова, на півн. за¬

хід від міста Ст. Костянтинова, при великому ставі, при

р. Понорі. В кінці 19 ст. було там 191 домів і 1,239 жите¬

лів, мурована церква з 1817 р. на місці старої з 17 ст.,

церк.-прих. школа від 1890 р. В 15 ст. село належало до

Петра Боговитиновича. В 1528 р. син його продав Р. кн.
320

Костянтину Острозькому. У 1593 р. село Р. належало до

Костянтинівської волості і тоді ж було спалене татарами.

В 1753 р. на підставі Кульбишівської угоди подароване

кн. Францішку Любомирському, пізніше перейшло до Вен-

жових, а від них до Грохольських. Останньо (19 ст.) нале¬

жало до Янковського і братів Хоменків. За переписом

1911 р. в селі Р. було 1,222 жителів, водяний млин (40,000

пуд. річн. перем.), і горілчана державна крамниця. В то¬

му ж часі до великої зем. власности в Р. пом. Грохоль-

ського належало 233 дес., а до Янковського 405 дес. В селі

в 19 ст. було городище або замчище (не досліджуване)
і	на південь від села 3 кургани.
РОСОХА, річка, права притока р. Бачки, притока р.

Стиру. Довжина 3 км.
РОСОХА або РОЗСОХА, річка, притока р. Прип’яті

в пов. Кобринському. Серед місцевого населення відома

під назвою Кривиця і тільки в Пінському пов., починає

зватися Росохою.
РУБЕЛЬ, село над границею з Пінським пов., над р.

Горинню, в Хорській вол. В 19 ст. було там 35 повнона-

дільних господарств і понад 1,000 жителів. Місцевість ба¬

гата рибою, лугами, лісами. Грунти намулені і врожайні.

Селяни, крім рільництва, займаються рибальством і пли-

сацтвом.
РУБЛЯНКА, село, Заславський пов., Новосільська во¬

лость, 36 км. від Заслава. Село при р. Самець. В кінці 19

ст. було там 143 доми і 810 жителів, дерев’яна Михайлів¬

ська церква з 1750 p., церк.-прих. школа від 1872 р. В кін¬

ці 19 ст. на грунтах села було два розорані кургани.
РУБЧА або РУБЧЕ, село, Рівенський пов., Кустинська

вол., 15 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 29 до¬

мів і 189 жител. Село згадується в 1577 p., як село кле-

ванського замку кн. Іванової Чарторийської, яка платила

від села Р. за 4 дим. і 3 город. За переписом 1911 р. до

великої зем. власности пом. Рогальова належало 465 де¬

сятин.
РУДА, РУДКА, РУДНЯ — назва осель і урочищ, по¬

ширених на Україні і особливо, на Волині і Волинському

Поліссі. Назва ця промовляє за тим, що у цій околиці зна¬

ходилася або і тепер ще знаходиться руда (залізна). Руду

цю видобували в різних історичних періодах, починаючи
321

з найстаршого гальштату. Найстаршим слідом такої рудні

на Волині відкриті були в 1937 р. на узбічу „Острої Гори”.

Знаходилась там на оселі т. зв. Висоцької культури 5-6

ст. с.е. великі скупища болотячої руди (лімоніту) і зруй¬

нована піч т.зв. „димарка” (О. Цинкаловський. „Матерія-

ли до прадзєюв Волині і Волинського Полісся”, стор. 101,

Варшава, 1961 p.). Як виказали поверхневі дослідження

на терені як Волині так і Полісся, а також зіставлення то-

пономастичного матеріялу з цих теренів, оселі під назвою

Рудні, Руденка, Руда, вкривають цілу Волинь і особли¬

во Волинське Полісся. Керамічний матеріял, який вдало¬

ся зібрати безпосередньо в тих оселях промовляє за тим,

що рудні можемо віднести до часів від раннього серед¬

ньовіччя аж до 19 ст. До перших можемо віднести Рудні,

що знаходяться в поблизу старих ранньосередньовічних

городищ і селищ, а також такі, які назвою своєю кажуть

про своє давнє походження як наприклад: Варяжська Руд¬

ня, Мечна Рудня. Серед назв рудень звертають увагу де¬

сятки рудень в долині р. Случі, а серед них місцевість

Харалуг або Харалужа. Поверховні дослідження правдо¬

подібно виявили там сліди численних димарок і болотя¬

ної руди. Особливого розвитку набрали оселі з назвою

Руда, Рудня в періоді 14-15 ст. В словнику „Стара Во¬

линь” описані досить докладно діючі ще в 19 ст. рудні,

де витоплювали залізо, яке заспокоювало місцеві потре¬

би населення, як то в сільському господарстві, будівниц¬

тві, виробництві зброї тощо.
Подаючи тут оселі з назвами Рудня, Руда, які пере-

тривали до наших часів, застерігаємось, що не викорис¬

тано тут урочищ з назвами Рудні, Руденки, Руди і т.д.

Залізна руда, яка виступає на Волині і Волинському По¬

ліссі є екзогенного, тобто поверховного походження.

Трапляється ця руда у великих родовищах на болотах,

на дні річок і озер. Видобуту руду перед процесом випа¬

лювання в невеликих печах домницях або димарках вису¬

шувано, перемелювано, і відсівано. Під час процесу ви¬

топлювання, тяжкі частинки металю обсувалися у вигляді

пороватої маси, яка звалась крицею і уявляла собою не¬

регулярні брили, покриті шлаком. Для процесу витоплю¬

вання потрібна була температура 1400-1540°. Остиглу кри¬

цю збивали великими дерев’яними молотами і надавали
322

їй форму пляцка. Для прискорення процесу плавни і під¬

вищення температури до димниці вгнітали міхами повіт¬

ря, особливо під час видобування сталі, коли то більша

кількість поданого до печі кисню, який підвищував твер¬

дість металю і зменшував його пластичність. Про техно¬

логію виробу мечів в Старій Русі згадує в своїх працях

учений з Хорезму Аль-Беруні: „Руси виробляють свої ме¬
чі	зі „шапуркана”, а вістря і стержні з „нарможану” (пер¬

ше — то залізо, а друге — то сталь).
На Волині і Волинському Поліссі від найдавніших

часів використовували місцеві лімонітні руди і витоплю¬

вали з них як залізо так і сталь. Залізний промисл на

Волині і Поліссі осягнув великого розвитку в добі Волин-

сько-Галицької держави і в 15-17 ст. Не стратив він свого

значення і пізніше, бо ще у 19 ст. на Волині, а особливо

на Волинському Поліссі в половині 19 ст. існували Рудні

(як села так і урочища), де з місцевої руди виробляли

не тільки наральники, ножі, сокири й інші знаряддя, але

й сільськогосподарські машини, хрести і пам’ятники, цвя¬

хи, а навіть зброю.
Незвичайно цікава і важлива справа про розвиток

залізного промислу на Волині і Волинському Поліссі, ста¬

новить само по собі окрему і широку тему до опрацю¬

вання.
РУДА, село, Володимирський пов., Вербська вол., 17

км. від м. Володимира, в долині р. Турії. В кінці 19 ст.

було там 53 доми і 278 жителів, дерев’яна церква, невідо¬

мо коли побудована. Село згадується в 1545 р. як присі¬

лок с. Верби, належало до Сольана. Також згадується

в 1583 p., коли воно було в заставі Івана Хрустицького,

який платив від 8 дим., 6 город, і 2 вальних коліс.
РУДА, колонія, Володимирський пов., Новодвірська

вол., 49 км. від м. Володимира — 21 домів і 144 жителів.
РУДА, село, Володимирський пов., Любомельська во¬

лость, 54 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було там

132 домів і 755 жителів.
РУДА, річка, доплив р. Лугу, Володимирський пов.,

Порицька вол., над р. Рудою, село Топилище.
РУДА, оселя, Володимирський пов., на границі Ко¬

вельського повіту, при залізниці Ковель-Берестя.
323

РУДА, село, Луцький пов., Городецька вол., 105 км.

від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там 126 домів і 755 жи¬

телів, дерев’яна церква з 18 ст., початкова школа, млин.
РУДА, село, Рівенський пов., 10 км. від села Погори-

лівка.
РУДА або РУДНЯ, село, 10 км. на північ від Дуброви-

ці, при старому річищі Горині.
РУДА, село, Рівенський пов., Клеванська вол., ЗО км.

від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 40 домів і 337 жите¬

лів. Село згадується в 1577 p., коли воно належало до

Клевані княгині Іванової Чарторийської, яка платила від

нього за 8 дим., 2 город, і 3 город.
РУДА, село, Рівенський пов., Костопільська вол., 65

км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 39 домів і 230

жителів.
РУДА КРАСНА, село, Рівенський пов., Клеванська во¬

лость. За переписом 1911 р. було там 462 жителі, водяний

млин (200,000 пуд. річн. перем.), склад муки.
РУДЕНКА, колонія, Рівенський пов., Тучинська вол.,
43	км. від м. Рівного — 12 домів і 147 жителів.
РУДЕНСЬКИЙ МАЙДАН, слобода, Рівенський повіт,

Тучинська волость, 35 км. від м. Рівного — 12 домів і

147 жителів.
РУДЕЦЬКА, колонія, Лубенський пов., Ярославецька

вол., — 16 домів і 131 жителів.
РУДІВКА ВАРЯЖЕЛЬ, с., Рівенський пов., Стиден-

ська вол., 79 км. від Рівного — 16 домів і 103 жителів.
РУДИЦЯ, урочище (пізніше Заріччя). Ревізія пущ і

переходів звірячих. Вид. Арх. Ком.
РУДКА, фільварок, Володимирський пов., Бранська

волость.
РУДКА, оселя, Володимирський пов., Скобелецька во¬

лость, — 5 домів і 53 жителів.
РУДКА, урочище, Лубенський пов., Млинівська вол.,

31 км. від м. Дубна —■ 21 домів і 212 жителів.
РУДКА, село, Лубенський пов., Княгинівська вол., 33

км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 43 домів і 591

жителів, дерев’яна церква з 1771 p., початкова школа.

В палаці на початку 20 ст. переховувалася велика бібліо¬

тека до 10,000 томів і архів. Село згадується в 1545 р. як

власність волинського землянина Василя Рудецького. Ма-
324

еток цей в 1451 р. наданий був кн. Львом Свидригайлом

Урсутові і села Р. „Заставє”, „Страклів”, які вже в 1583 р.

належали до Федора Рудецького і з яких платив він від

14 дим., 11 город. В 18 ст. село Р. належало до польської

родини Стшельбицьких, які збудували там в 1771 р. цер¬

кву. В половині 19 ст. — власність Волянських. В кінці се¬

ла, над болотом сліди городища або замчища. За пере¬

писом 1911 р. до великої зем. власности в селі Р. належа¬

ло до Волянських 1,300 десятин. (Пам’ятники, том 4, від
2	ст. 78, 85, 114), та інші документи з 16 ст., переважно

скарги про „наїзди” і грабіжи.
РУДКА, село, Крем’янецький пов., Бережецька вол.

Село недалеко від р. Ікви, 13 км. від Крем’янця. В кінці
19	ст. було там 101 домів і 468 жителів, дерев’яна церква,

церк.-прих. школа. Село колись належало до крем’янець¬

кого замку і за ревізією цього замку з 1545 р. було там
9	селян тяглих. Пізніше село перейшло до кат. єпископа

в Вильні, Януша (сина короля Жигимонта). В 1936 р. на-

траплено недалеко від Рудки на багату могилу з пізньо-

римського періоду. Розкопав цю могилу делегований

Варшавського Державного Музею магістер О. Цинкалов¬

ський і при кістяку знайшов кілька посудин ліплених ру¬

ками, а також на гончарському крузі скляний невеликий

кубок, срібні остроги, фібулу, кістки до гри тощо. (О.

Цинкаловський. „Жицє Кшемєнєцке”. 1939 р. „Груб гот¬

ський з Рудки”). За переписом 1911 р. в селі Р. до вели¬

кої зем. власности належало 352 десятин.
РУДКА, село, Пінський пов. Село над безіменним по¬

током, притокою Стоходу. Терени піскуваті, болота і ліси.

Колись до Чарнецьких належало там 27 волоків, пізніше

перейшло до Ордів. В половині 19 ст. в селі було 50 гос¬

подарств.
РУДКА, село. Пінський повіт, при старому шляху
3	Пінська до Поріччя, грунти — пісковаті надми і болота.

В селі в кінці 19 ст. було 20 господарств. Місцевість від¬

значається своїми добрими лугами, річищами і озерцями.

Селяни займаються рільництвом і плисарством.
РУДКА, село, Пінський пов., в долині р. Стоходу.

Грунта — то переважно луги і піски. В кінці 19 ст. було

там 15 господарств.
РУДКА ВИЖЕВСЬКА, село, Ковельський ПОВ., Седли-
325

щанська волость, 35 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було

там 35 домів і 171 жителів. Село при р. Вижевці, по до¬

розі з Любомля до Вижви.
РУДКА СИТОВСЬКА, село, Луцький пов., Городець-

ка вол., 65 км. від Луцька — 10 домів і 60 жителів.
РУДКА БІЛЬСЬКОВОЛОСЬКА, село, Луцький повіт,

117 км. від Луцька. На захід від великого Кованського

болота і озера Біле, при шляху з Маневич до Мульчиць

(над Стиром). В кінці 19 ст. було там 107 домів і 614 жи¬

телів. Місцевість глуха і відлюдна. Колись село належало

до кн. Чарторийських. На піскових надмах сліди неолітич¬

них осель.
РУДКА, село, Луцький пов., Рожищанська вол., 33 км.

від м. Луцька, на півн. захід від м. Рожище. В кінці 19 ст.

було там 72 домів і 388 жителів. Село положене недалеко

від Лютинського болота. Церква з 18 ст., невідомо ким

збудована. Колись село належало до луцького манастиря.
РУДКА, село, Луцький пов., Колківська вол., — 10 до¬

мів і 55 жителів.
РУДКА або РУДА КУКІЛЬСЬКА, село, Луцький пов.,

Медведівська вол., над р. Мутвицею, притокою р. Стиру,
20	км. від Маневич в північній частині повіту. В 19 ст. се¬

ло належало до Цєлецьких. В с. Р. було 1911 р. 20 дом.

і 176 жителів.
РУДКА, урочище, Луцький пов., недалеко від села

Г рузятина.
РУДКА, оселя, Луцький пов., на північ від містечка

Колки.
РУДКА НОВА, Рівенський пов., Березинська вол., не¬

далеко від р. Случі.
РУДКА, урочище, Рівенський пов., Рівенська волость,

З км. від м. Рівного — 11 домів і 321 жителів. За перепи¬

сом 1911 р. в Р. було 120 жителів, німецька початкова шко¬

ла, 1 крамниця, 2 цегельні (40,000 руб. річн. прод.).
РУДЛІВ, село, Лубенський пов., Княгининська вол.,
31	км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 16 домів і 209 жи¬

телів, дерев’яна церква з 18 ст. Село згадується в 1561 p.,

коли воно належало до кн. Івана Масальського, який від¬

дав це село своїй дочці Аграфині (по чоловікові Козин-

ської). Пізніше Р. згадується як маєток жидичинського

манастиря (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том І, стор. 100 і 101). В 1577
326

р. село належало до торговицького ключа кн. Корецької,

яка платила від Р. за 2 дим., 4 город. 2 город., 2 боярів,

а в 1583 р. від 3 дим., З город, і 2 вальних коліс — 1 фло¬

рина. В 1619 р. село Р. належало до кн. Самійла Корець-

кого.
РУДНЯ, хутір, Володимирський пов., Киселинська во¬

лость, 38 км. від м. Володимира. Виступає часто під наз¬

вою Мовчановська Рудня. При болотняній долині р. Турії.

В кінці 19 ст. було там 25 домів і 169 жителів.
РУДНЯ, село, Дубенський пов., Крупецька вол., 33 км.

від Дубна, при залізниці Здолбунів-Радзивилів — 17 до¬

мів і 132 жителів.
РУДНЯ, присілок, Заславський пов., Судилківська во¬

лость, 54 км. від м. Заслава — 19 домів і 143 жителів.
РУДНЯ, хутір, Звягельський пов., Романівська вол.
РУДНЯ, урочище й оселя, Звягельський пов., Полон¬

ська вол, 67 км. від м. Звягеля. В урочищі —- 21 домів і

134 жителів, в оселі — 29 домів і 175 жителів.
РУДНЯ, урочище, Звягельський пов., Баранівська во¬

лость.
РУДНЯ, село, Звягельський пов., належало до ключа

Гульськ над р. Случчю.
РУДНЯ БОРОВИНСЬКА, село, Ковельський пов., не¬

далеко від села Борове, на захід від містечка Несухоїжи

(Пам’ятники. Жизнь Курбського на Волині).
РУДНЯ, село і колонія, Луцький пов., Рожищанська

вол., 22 км. від м. Луцька. В селі — 43 домів і 466 жителів,

колонія 12 домів і 59 жителів.
РУДНЯ, село, Луцький пов., Осовська вол., 139 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 67 домів і 370 жителів.
РУДНЯ, хутір, Луцький пов., Колківська волость.
РУДНЯ, село, Луцький пов., недалеко від села Ситни-

ці й Озери.
РУДНЯ, село, Луцький пов., при селі Омельні. Се¬

ло колись належало до гр. Красицьких.
РУДНЯ, село, Рівенський пов., Висоцька вол., 42 до¬

мів і 291 жителів. Село недалеко від р. Горині.
РУДНЯ, село, Рівенський пов., недалеко від Космачі.
РУДНЯ, село, Рівенський пов., Вирська вол., 104 км.

від Рівного.
327

РУДНЯ, село, Рівенський пов., 1 км. від села Малих

Селищ.
РУДНЯ, село, Рівенський пов., коло села Мидська, над

малим потоком, притокою Горині.
РУДНЯ НОВА, село, Рівенський пов., присілок села

Лончин. В початку 20 ст. було там 6 домів „будинків”,

млин і водяна фризерка.
РУДНЯ ЯНЧА, село, Звягельський пов., Емельчинська

вол., б км. від м. Звягеля, при р. Уборті. В кінці 19 ст. було

там 121 дом. і 784 жителів.
РУДНЯ КОЗИНСЬКА, Луцький пов. До великої зем.

власности належало там 324 дес.
РУДНЯ — КАРПИЛІВКА, село, Рівенський пов., Немо-

вицька вол., — 7 домів і 41 жителів.
РУДНЯ КЛЕНОВА, село, Рівенський пов., Селищан¬

ська вол., 109 км. від м. Рівного — 22 домів і 81 жителів.
РУДНЯ КУКУРИКИ, село, Ковельський пов., Маціїв-

ська вол., 43 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там

65 домів і 487 жителів.
РУДНЯ МАЛОСЕЛИЩАНСЬКА, Рівенський пов., Вир-

ська вол., при р. Тусталі, притоці р. Случі, 114 км. від м.

Рівного — 15 домів і 97 жителів.
РУДНЯ МИДСЬКА, село, Рівенський пов., Стиденська

вол., 72 км. від м. Рівного — 26 домів і 172 жителів.
РУДНЯ МИКОЛАЄВИЦЬКА, село, Звягельський пов.,

Емельчинська вол., 76 км. від Звягеля, при болотах над

р. Жеревом. В кінці 19 ст. було там 45 домів і 317 жителів.
РУДНЯ НЕМИЛЬСЬКА, слобода, Рівенський пов., Се¬

лищанська вол., 78 км. від м. Рівного. На початку 20 ст.

було там 20 домів і 78 жителів.
РУДНЯ НЕПОМУЦИНІВСЬКА, село, Звягельський по¬

віт, 43 км. від м. Звягеля, над р. Тенею. В кінці 19 ст. було

там 29 домів і 158 жителів, водяний млин, смолярня. За

переписом 1911 р. в селі P. Н. було 273 жителів і паровий

млин.
РУДНЯ НОВА, село, Звягельський пов., Куренська во¬

лость, 35 км. від м. Звягеля. На початку 20 ст. було там
ЗО	домів і 268 жителів.
РУДНЯ НОВА, село, Луцький повіт (див. село Гра-

диськ).
328

РУДНЯ НОВОКНЯЗЬ або НОВОКНЯЖІ СЕЛИСЬКА,
Рівенський пов., Березенська вол., 102 км. від м. Рівного,

при правій притоці р. Случі. В кінці 19 ст. було там 14

домів і 118 жителів. На річці були колись млини до кру-

шення руди. Головним осередком, як переказують старо¬

жили, була оселя Князь ■— село при р. Случі, де скупов-

лювали і звозили руду.
РУДНЯ ПІДЛУБИНСЬКА, село, Звягельський повіт,

Емельчинська вол., 52 км. від м. Звягеля, 2 км. на північ

від Ємельчина, де при ставі були колись крутильні руди.

В кінці 19 ст. було там 50 дом. і 299 жителів, водяний млин,

оліярня, гарбарня. За переписом 1911 р. село належало

до Уварових. В тому ж році було там 227 жителів і валь-

цевий паровий млин (200,000 пуд. річн. перем.). Коло села

6 курганів.
РУДНЯ ПОЧАЇВСЬКА, село, Дубенський пов., Кру-

пецька вол., 33 км. від м. Дубна. Село над річкою Пляше-

вою, при тракті з Крем’янця до Козина і при залізниці із

Здолбунова до Радзивилова. В кінці 19 ст. було там 22

домів і 178 жителів, а в 1911 р. 171 жит., земська лічниця,

лікар, випозичальня сільсько-господарських машин, пош¬

това земська станція, фабрика паперу (50,000 руб. річн.

прод.), буфет при залізничній станції, ресторани. Була то

кінцева станція для прочан, які приїздили до Почаєва.
РУДНЯ ПОГРЕБОВСЬКА, село, Рівенський пов., Се-

лищанська вол., 71 км. від м. Рівного. За переписом 1911 р.

було там 24 домів і 119 жителів.
РУДНЯ ПОГОРИЛІВКА, при лівій притоці р. Случі.
РУДНЯ СОЛПИНСЬКА, слобода, Рівенський пов., Се-

лищанська вол.
РУДНЯ СТАРА, село, Звягельський пов., Куренська во¬

лость, 46 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 66 до¬

мів і 405 жителів.
РУДНЯ ТОЛЕЦЬКА, село, Звягельський пов., Рогачів-

ська вол., 13 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там
42	дом. і 240 жителів.
РУДНИКИ, село, Ковельський пов., Старокошарська

вол., 9 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 41 домів

і 169 жителів.
РУДНИКИ, село, Луцький пов., Колківська вол., 43

км. від м. Луцька, на південь від м. Колок. За переписом
329

1911 р. було там 92 домів і 525 жителів, дерев’яна церква,

невідомо коли збудована. Село згадується в 1577 p., коли

воно належало до несухоїжського замку кн. Романа Сан¬

гушки, який платив з Р. від 20 дим., З город., а в 1583 р.

Федір Сангушко платив від 6 дим., 4 город.
РУДОКОПИ, колонія, Звягельський пов., Куренська

волость, 33 км. від м. Звягеля — 26 домів і 156 жителів.
РУЖА, фільварок, Володимирський пов., Микулицька

вол., належав до Рушкевичів.
РУЖИН, село, Ковельський пов., Старокошарська во¬

лость, 12 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 88 домів

і 565 жителів, дерев’яна каплиця, церква з 15-16 ст. (тепер

неіснуюча), початкова школа, млин, вітряк.
РУЖИН під назвою Ружині згадується в 16 ст., коли

село належало до князя Михайла Ружинського, а від ньо¬

го перейшло до князя Михайла Сангушки (1510 p.). Тоді

власне згадується „околишніх боярів” (Архів Сангушків

том 3, стор. 72, 73). Село Р. було родовим селом князів

Ружинських, яких тут перший раз згадується в 1503 р.

(Архів Сангушків том 3, стор. 33). З цього княжого роду

Ружинських походив козацький гетьман Евстахій Ружин-

ський і багато політичних діячів і членів братств на Укра¬

їні. Рід князів Р. походив зі старого волинського княжо¬

го роду Роговичів (1475 p.). (Архів Сангушків том 1, стор.

72). Евстахій Ружинський був одним з основників Запо¬

різької Січі. Був він намісником воєводи у Києві в 1575-

81 pp. і завдяки своїм здібностям успішно провадив бо¬

ротьбу з татарами. Син його Михайло був гетьманом ре¬

єстрового, козацького війська, другий син Кирик був чер-

казьким старостою, а його син Роман в 1610 р. стояв на

чолі військ Лжедимитрія (другого). В 1785 р. с. Ружин

належало вже до польської магнацької родини Вільгів, а

пізніше перейшло до Сементовських. В кінці 19 ст. части¬

на села Ружин звалася — „Гривиця”. Серед місцевого ук¬

раїнського населення аж до 19 ст. заховалось свято —

Навський Великдень, яке святковано в четвер по Великод¬

ні. Другим старим звичаєм було святкування — „Справ -

лення Коляди” на вілею Різдва. Другого лютого селяни

святкували там т. зв. „Громниці”, а 24 червня свято „Ку¬

пали”. Святочні свічки за місцевим звичаєм вішали на

дверях стайні, що протидіяло злим духам. До 1915 р. се¬
330

ред селян Р. збереглися місцеві коляди і весільні пісні

(Н. Теодорович. Описание сел і приходов Вол. Епарх. Ко¬

вельський пов.). На грунтах села Р. збереглися назви та¬

ких урочищ: — Брищижа, Гірки, Клиновичі, Кримно, Ло¬

коні, Наддай, Основецьке болото, Сіверухи, Селицьке бо¬

лото, Татарська струга, Туриськ, Забріддя, Залісся, Зе¬

ленка. (Пам’ятники Київ. Арх. Ком. ч. 4, том І, стор. 314,

337, 454, 455 і додаток стор. 17; а також там же том 2,

стор. 101, 104). За переписом 1911 р. в селі Р. до великої

зем. власности до пом. Сементовського належало 1,526

дес. За селом, по дорозі до м. Турийська земляні вали

„Батерея”, 2 км. від Р. два кургани, на одному з них ка¬

мінний хрест.
РУЖЕВЩИНА, хут., Дубенський пов., Теслучівська

волость.
РУСІВ, село, Володимирський пов., (в документах ча¬

сом — Русов, Русув), 1 км. від м. Володимира і 6 км. від

Устилуга. В кінці 19 ст. було там 49 домів і 321 жителів,

водяний млин. В селі в р. 1577 була церква. Село згадуєть¬

ся в 1577 p., коли воно належало до владики луцького

і за яке він платив від 6 дим., 2 город., 1 млинського ко¬

леса і 1 попа.
РУСИВЛЬ, село, Острозький пов., 35 км. від м. Ос¬

трога, Гощанська вол. Село при річці Берестівці. В кінці
19	ст. було там 164 домів і 1,141 жителів, дерев’яна церква

з 1878 р. на місці бувшої там старої з 16 ст. Історична згад¬

ка про село Русивель з 1562 р. як маєток волинських зем¬

лян Чапличів-Шпановських (Опис акт книги Київ. Центр.

Архіву № 2036, стор. 4, поз. 7). Крім того в 1583 р. як

власність Мартина Межинського. В 1617 р. фігурує в ак¬

тах луцьких возьних, як знищене татарами (Архів Ю.З.Р.

ч. 6, том 1, стор. 380-382). Перед тим якийсь час село Р.

належало до кн. Богуша Корецького і Романа Гостського.

За селом 20 курганів, які селяни називають „Лицарські

Могили”.
РУСИНОВЕ БЕРЕСТЕЧКО, село, Дубенський повіт,

Боремельська вол., З км. від села Малова, над р. Стиром,
6	км. від м. Луцька. В другій половині 19 ст. було там
44	дворів і 375 жителів, дерев’яна церква з 1885 p., побу¬

дована на місці старої з 16 ст. Село свою назву отримало

від прізвища старої родини місцевих землян — Русинів.
331

Село згадується в ревізії кременецького замку в 1545 p.,

де власне згадано 1 городню, яка належала до Андрія

Яцка і Федора Русинів (які в тому часі володіли рівнож

с. Берестечком) — (Пам’ятники том 4, від 2-77 ст.).
Крім того, в заяві з 1563 р. Федора і Яцка Русинів,

яка торкалася поділу земель (Опис акт книги Київ. Центр.

Архіву №2037, стор. 14), а також в інших збережених

документах з 16 ст., в яких як власність Русинова-Берес-

течка виступає рід Русинів. В 1570 р. Р.Б. належало до

владики пінського, від якого платив він за 8 дим., 1 боя¬

рина і 11 город. В 1577 р. була то власність Хриницького

з Хрінова (на Володимирщині), а в 1656 р. належало Р.Б.

до Гавриїла Гулевича. Пізніше село перейшло до Борзо-

богатих-Красенських, а в 18 ст. до Піонтковських і Заго-

ровських. За переписом 1911 р. в Р.Б. до великої зем. влас¬

ности належало 354 дес. В кінці 19 ст. на полях села було
20	курганів (В. Антонович. Труди арх. З’їзду 1901 p.).
РУСОВИЧІ або РУСОВИЧКИ, село, Володимирський

пов., Грибовецька вол., 22 км. від м. Володимира, при ста¬

рій дорозі з Володимира до Крилова над р. Бугом. Був

то колись присілок села Будятич. В кінці 19 ст. було там
32	доми і 223 жителів. На південь від села при дилюви-

альному березі р. Бугу, під розмитим лесом виступають

ледовикові валуни.
РУХЧА, село, Пінський пов., при дорозі зі Столина до

села Вульвич, над р. Стиром, положена за великими тшин-

сько-рачинськими болотами. В кінці 19 ст. було там 25

повнонадільних дворів і до 1868 р. фільварок Скирмунтів,

який пізніше перейшов до Гартінга. До рухчанського клю¬

ча належав також фільварок Тмінь 530 волоків, переваж¬

но лісів, болот і сіножатей. Земля піскувата, підмокла і

маловрожайна.
332

c
САБАЧИХА або ЗАБАЧИХА, ЗОБАЧИХА, село тепер

неіснуюче, згадується над границею грунтів села Лозови,

на вододілі між р. Гнилою Гнізною і її притокою, р. Гніз-

дичною. На полях С. було урочище „Розкопана могила”.
СІВЕРЦІ або САВЕРЦІ, САВЕРКИ, село, Заславський

пов., Грицівська вол., 26 км. від м. Заслава. Село над при¬

токою р. Гомори, на південний схід від Заслава, в околиці

високій і врожайній. В кінці 19 ст. було там 85 домів і

354 жителів.
САВИЧІ, село, Заславського пов., Судилківська вол.,

29 км. від м. Заслава, 3 км. від села Травлина. В кінці 19

ст. було там 21 домів і 132 жителів і клінкерна фабрика
—	9,000 руб. річ. прод.
САВИЧІ, село, Рівенський пов., Крустинська вол., 11

км. від м. Рівного, 2 км. від села Хотиня. В кінці 19 ст.

було там 23 доми і 164 жителів.
САВОШИ, село, Володимирський пов., Бережецька

волость, 61 км. від м. Володимира, на північ від залізнич¬

ної станції Ягодин (Ковель-Холм). В кінці 19 ст. було там
19	домів і 111 жителів.
САВЧИЦІ, село, Крем’янецький пов., Бережецька во¬

лость, 17 км. від м. Крем’янця, недалеко від містечка Бе-

режці, над р. Іквою. В кінці 19 ст. було там 44 домів і 268

жителів. Село згадується в 1570 p., яке тоді було в заставі

у Григорія Болбаса (волинського замлянина). Пізніше на¬

лежало до гр. Тарновських.
САВЧИНСЬКЕ ДВОРИЩЕ. Земельна власність в Пін¬

ському пов., яка згадується в 1580 p., як власність Прота-

севичів (Ревізія пущ і переходів звір. Вид. Вил. Арх. Ком.,

стор. 805).
САВЧУКИ, село, Дубенський пов., Крупецька вол., 33

км. від міста Дубна, 3 км. від містечка Козина, на схід від

дороги з Козина до Демидівки. В кінці 19 ст. було там
20	домів і 192 жителів.
333

САДИ, село, Лубенський пов., Лубенська вол. В кінці
19	ст. було там 119 домів і 716 жителів. Село положене на

т. зв. Пелчанській височині. В каменоломах, які знаходи¬

лись в околиці села, видобуто багатий палеозологічний

матеріял, окреслюючий постання пелчанської височини.
САДІВ, село, Луцький пов., Торчинська вол., 37 км.

від м. Луцька над р. Полонкою, притокою р. Стиру, при

дорозі з Затурець до Несвіжа. За переписом в кінці 19

ст. було там 188 домів і 888 жителів, дерев’яна церква,

існуюча ще перед 1583 p., тепер на її місці мурована.

В селі початкова школа, 2 млини, при дорозі до села кіль¬

ка камінних хрестів волинського типу. Село це дуже старе

і згадується в 1284 p., коли то володимирський князь

Володимир Василькович записує С. жінці своїй разом зі
Камінний хрест типовий на Волині на цвинтарі в Садовій з 18 ст. (ц)
334

селом Сомином. Великий архів зі старої церкви перевезе¬

но автором до Львова. В 1570 р. село С. належало до

Фрончака Хвальчевського, а в р. 1577 Петро Хвальчев-

ський вносив з нього за 43 дим., і 36 город. В 1583 р.

з села С. платилося від 26 дим., 14 півланків, 15 город.,
10	комірників, 1 попа, 2 водяних млинів. В 18-19 ст. з села

Садів утримувала єпископська кафедра — кат. в Луцьку.
САДКИ, село, Острозький пов., Суємецька вол., 22

км. від м. Острога на півд. схід. Село над притокою р.

Горині. Село розляглось на схилах долини, на дні якої

пропливає річка, яка випливає з лісового урочища „Ку-

рак” або „Куразь”. В кінці 19 ст. було там 58 домів і 405

жителів, водяний млин, школа. Оселя ця згадується в 1478

р. разом із селом Квасовим, якими володів пан Ванько

зі своїми братами і паном Олехном Джусою. В 1570 р.

частина села С. належала до Григорія Джуса, а друга на¬

лежала до Яхима Лаща, з якої той платив від 8 дим., 4

город., 1 город., 2 боярів путних. В 1577 р. з С. платило¬

ся від 10 дим., і 2 город. Пізніше село С. належало до

Фірлеїв. За переписом 1911 р. в селі С. до великої зем.

власности належало 125 десятин.
САДОВСЬКИЙ ВИСІЛОК, село, Луцький пов., Тор¬

чинська вол., 33 км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там

24 домів і 126 жителів.
САДОЧКИ, село, Крем’янецький пов., Дедеркальська

вол., 44 км. від Крем’янця, 3 км. від села Потуторова. За

переписом з кінця 19 ст. було там 103 домів і 627 жите¬

лів, дерев’яна церква Іоана Богослова з 1746 р. Село зга¬

дується в 1561 p., коли воно належало до братів Григорія

і Михайла Джусів, пізніше село С. перейшло до кн. Бог¬

дана Корецького, який записав С. свойому братанкові Се¬

менові Хрептовичу-Богоринському. В 1579 p. С. згадується

як маєток волинської землянки Настасії Богданової Джу-

синки (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том 1, стор. 110, 112, 113 і Опис

акт книги Київ. Центр. Арх. №2035, поз. 4). В 1583 р. пла¬

тив з села С. Валентин Вкринський. За переписом 1911 р.

в С. було 750 жителів, кредитне товариство і земський

склад насіння. Околиця багата в знахідки з часів неоліту.
САДОЧКИ МАЛІ, село, Крем’янецький пов., Шумська

вол., на північ від м. Шумська, при малій притоці р. Вілії,
33	км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 40 домів
335

і 253 жителів, дерев’яна церква — Миколаївська, невідомо

коли і ким збудована. В 19 ст. був там фільварок пом.

Стройновських.
САЛИХА ВЕЛИКА, село, Заславський пов., Антони-

нівська вол., 37 км. від м. Заслава, при старій дорозі з Бу-

товець до Ляховець. В кінці 19 ст. було там 90 домів і 697

жителів, початкова школа.
САЛИХА МАЛА, село, Заславський пов., Новосільська

вол., 359 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст. було там 50 до¬

мів і 369 жителів.
САМАРИ, село, Ковельський пов., Лешківська вол.,

83 км. від Ковля. Село положене над озером Лукове або

Луки і Забранне, при дорозі з Ковля до м. Кобрина. На

півдні від села проходить Турський канал, який злучує

озеро Тур з озерами Оріхово і Оріховець. На розлеглих

надмах над озером Лукове, в урочищі Мацієва, трапля¬

ються численні скупища неолітичної кераміки, пам’ятки

з бронзової доби, кістки людей і звірят, вугілля, а також

пам’ятки з ранньосередньовічного періоду (кераміка і за¬

лізні предмети). В околицях села урочище „Татарське”.

В кінці 19 ст. було там 364 домів і 2,216 жителів, дере¬

в’яна церква і початкова школа. В околичних пущах ще

в кінці 19 ст. було багато таких звірят як ведмідь, вовки,

рисі, бобри, лось, куни, видри. Село Самари під назвою

Самаровичі згадується в документах з 1565 р. Село на¬

лежало тоді до Ратенського староства (Люстрація з 1565

p.). В 1618 р. село було власністю вдови по польському

гетьманові Синявському — (Акти Вил. Арх. Ком. том 23,

стор. 44, 47). В 15-16 ст. згадується в селі С. про „русько¬

го попа”. Назагал місцевість глуха, нездорова, віддалена

від більших доріг. Селяни переважно займаються рибаль¬

ством, плисацтвом, полюванням і вирощуванням худоби.
САМЕЦЬ, річка, притока р. Гнилоп’ять, яка впадає

до р. Тетерева.
САМШЛОВИЧІ, село, Володимирський пов., Шацька

вол., 91 км. від м. Володимира, на південь від містечка

Шацька. В кінці 19 ст. було там 55 домів і 497 жителів.

Село в типово поліській околиці.
САМОВОЛЯ, село, Володимирський пов., Порицька

вол., 40 км. від м. Володимира, село було положене серед

лісів. В кінці 19 ст. було там 46 домів і 339 жителів. Село
336

згадується в 1583 p., коли воно належало до містечка По-

рицьк кн. Олександра Порицького.
САМОСТРІЛИ, село, Рівенський пов., (в документах

часом Сарностріли), Межиріцька вол., 95 км. від м. Рівно¬

го, при тракті з Корця до Межиріччя, недалеко від р. Слу¬

чі. Село положене в мальовничій околиці. В кінці 19 ст.

було там 72 домів і 883 жителів, дерев’яна церква з 1861

р. на місці бувшої старої. Грунт чорноземний, врожайний.

На південь від села проходить шосе із Звягеля до Рів¬

ного. Село було колись осередком межиріцького ключа

і належало до кн. Корецьких, Чарторийських, Глібовичів,

Любомирських, Малинських, а в 1789 р. до Борейків,

які запровадили там взірцевий сад, сквери, ботанічний

парк. Частина рослин походить з С. як наприклад дикий

сорт троянд. їх переплянтовано до крем’янецького бота¬

нічного парку. Сам Борейко був особистим приятелем

Т. Чацького і опікуном шкіл, заложених орденом Пуярів

і Чацьких. (Написав ,,Памєнтнікі”, надруковані в Тиґод-

ніку Петерсбурскім”). Село в 1577 р. належало до Межи¬

річчя кн. Корецьких, які платили від 6 дим. В околицях

села, в кінці 19 ст. було 164 кургани (В. Антонович. Труди
11	Арх. з’їзду, 1901 p.).
САМОХОВИЧІ або СЕМЕХОВИЧІ, село над озером

Семеховицьким, Пінський пов., 7 км. від села Невель. В по¬

ловині 19 ст. було там 16 осель, дерев’яна церква з 1830 р.

на місці старої. Колись велика власність належала до Пу-

славських.
САМОХОВИЦЬКЕ ОЗЕРО, Пінський пов., на Заріччі.

Має більш як 1 км. довжини і */2 км. ширини, береги низь¬

кі, від західньої сторони покриті лісом. Озеро рибне і се¬

ляни займаються рибальством.
САМЧИКИ, село, Ст.-Костянтиновський пов., Гешнів-

ська вол., 13 км. від м. Ст.-Костянтинова, над р. Случ, на

пограниччі Звягельського повіту. В кінці 19 ст. було там

184 домів і 1,265 жителів, мурована церква, невідомо коли

і ким побудована, церк.-прих. школа від 1889 р. Село ко¬

лись входило до Кузьминської волості, а пізніше до Кос-

тянтинівської волості кн. Острозьких. В селі віддавна бу¬

ло кілька водяних млинів. Село С. в 1593 р. було спусто¬

шене татарами. В 1753 p. С. належало за Кульбишівською

угодою до кн. Фр. Любомирського, а по повстаннях 1831-
337

Палац ґотицького стилю у Самчицях з 16 ст. (ц)
1863 р. до Угрюмових. Від них в початку 20 ст. перейшло

до м. Шестакова — 1,118 десятин. За переписом 1911 р.

в селі було 1,714 жителів, 2 крамниці, горілчана крамниця,

гуральня (26,127 відер горіл. річно), водяний млин (400,000

руб. річн. прод.) і скуп збіжжя. До кінця 19 ст. в селі над

річкою Случчю збереглося городище (або замчище).
САМЧИЦІ, село, Ст.-Костянтинівський пов., Сковоро-

децька вол., 22 км. від Ст. Костянтинова, на границі з По¬

діллям. В кінці 19 ст. було там 129 домів і 684 жителів,

деревяна церква з 1881 р. на місці старої з 16 ст. Колись

село належало до красилівського замку кн. Костянтина

Острозького, до початку 17 ст. В 1583 р. кн. Костянтин

Острозький платив з С. від 6 дим., 4 город., 1 вального

колеса, 1 попа. В 1753 р. за Кульбишівською угодою від¬

дано село С. кн. Чарторийським і Ст. Любомирському.

В 1800 p. С. перейшло до Жевуських, а в 1860 р. купив

це село з ліцитації Ботавия. Від нього перейшло, як то

видно з перепису 1911 р. до Мазараків — 636 десятин. Не¬

далеко від села в лісі 1 курган.
СТАНИКІВКА, колонія, Рівенський пов., Березненська

вол., 72 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 24 домів

і 162 жителів.
САПАНІВ, село, Крем’янецький пов., Білокриницька

вол., З км. від м. Крем’янця, над р. Іквою і розлеглих тор-
338

фовищ в її долині. Грунти піскуваті і маловрожайні, ви-

полокані водами стікаючими з подільської височини, ча¬

сом аж до крейдяного підгрунтя. В 1870 р. в селі С. було

172 домів і 1,187 жителів, дерев’яна церква з 1848 p., яка

була спалена під час першої світової війни. Оселя ця є

дуже стара і згадується в ревізії кременецького замку

ще в 1545 p., коли то населення села Сапанова було зобо¬

в’язане давати до кременецького замку двох сторожів

(Пам’ятники том 4, від 2, стор. 214). За переписом 1911 р.

в селі Сапанові було 1,425 жителів, фабрика дерев’яної

заболоні (8,000 руб. річно), 2 водяні млини. В околицях

села, особливо в піскових кочугурах над р. Іквою коло

водяного млина знаходять сліди великих робітень з часів

неоліту і бронзової доби, як то кремінні ядрища (нукле¬

уси), сколки, товчки, скробачі, вістря до списів і стрілок

до луків і кераміку. Особливо багато зібрано серпів з кре-

мення. При копанні торфу на дні викопів на піскуватому

підкладі часто знаходять сліди вогнищ, кераміку, кістки

і роги звірят та кремінні знаряддя. (О. Цинкаловський.

Записки. Кременецький пов. 1937-1938 p.).
САПАНОВЧИК, село, Лубенський пов., Вербська вол.,
31	км. від м. Дубна, над р. Іквою, на північ від села Сапа¬

нова. В кінці 19 ст. було там 42 домів і 270 жителів.
САПОГІВ, село, Луцький пов., Рожищанська вол., 11

км. від Луцька, на схід від Жидичина, недалеко від р. Ко¬

ноплянки і залізниці та шоси (з Рівного до Ковля). В кін¬

ці 19 ст. було там 29 домів і 175 жителів. Колись село С.

належало до Жидичинського манастиря і було забрано

в 19 ст. до „казни”. Село згадується в 1570 p., коли воно

належало до згаданого манастиря і з якого в 1583 р. пла¬

тило побір від 3 дим. і 2 город.
САПОЖИН, село, Острозький пов., Гощанська вол.,

55 км. від м. Острога (на схід) при шосі Звягель-Рівне.

В кінці 19 ст. в селі С. було 89 домів і 605 жителів. Село

колись належало до кн. Острозьких і на підставі постанов

Кульбишівської угоди перейшло до Яблоновських. Грунти
—	чорноземні і врожайні, на північ від села розлягалися

великі ліси. До села належав присілок Осташівка. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности пом. Понин-

ських належало там 848 десятин.
339

САРНИ, містечко, Рівенський пов., Немовидька вол.,

над р. Случчю, при залізниці Київ-Ковель, 132 км. від м.

Рівного. Колись місцевість Сарни звалася Доротичами.

В кінці 19 ст. було там 193 двори і біля 1,600 жителів,

в тому 50 римо-кат. і 60 жидів, дерев’яна церква з 1725 p.,

початкова школа, два водяні млини. Земля піскувата і

маловрожайна. За переписом 1911 р. в містечку С. було

5,048 жителів, суд, пошта і телеграф, ремонтні майстерні

при залізничому депо (197,884 руб. річн. прод.), 2-клясо-

ва школа, земська лічниця, залізнична лічниця, 4 акушер¬

ки, аптека, 2 аптечні склади, 106 крамниць, 2 горілчані

крамниці, 3 лікарів, 1 вет-лікар, 2 дентистів, 3 гостинниці,

кредитне товариство, паровий млин (40,000 пуд. річн. про¬

дукції), судовий оборонець, земська випозичальня сіль¬

сько-господарських машин, друкарня, фотограф і 12 яр¬

марків річно. За тим же переписом, до великої зем. влас¬

ности колись Масальських, а пізніше Шахматових належа¬

ло там 8,000 дес. По перепровадженні через С. залізниці,

яка перетинає ціле Волинське Полісся, містечко Сарни

значно розрослося і оживилось. В околиці С. знайдено
340
Сарни — залізнодорожній двірець.

кілька діоритових і кремінних сокир і стріл (О. Цинкалов¬

ський. Записки).
САРНІВКА, колонія, Звягельський пов., Романівська

вол., 72 км. від м. Звягеля — 20 домів і 233 жителів.
САРИНКА, село, Пінський пов. Село згадується в 1693

p., коли то було подаровано Яном Дольським манастиру

пиярського — римо-кат. ордену.
САСАНІВКА, село, Заславський пов., Грицівська вол.,
43	км. від м. Заслава, при малій притоці р. Гомори (або

Хоморі). В кінці 19 ст. було там 76 домів і 484 жителів,

дерев’яна церква з 1789 р. За переписом 1911 р. до вели¬

кої зем. власности належало там 140 десятин. В околицях

села, в лісі 4 кургани (В. Антонових, Труди 11 Арх. З’їзду,

1901 p.).
САТНІВ, село, Лубенський пов., Малинська вол., 27

км. від м. Дубна. Село при р. Стубелці. В кінці 19 ст. було

там 92 домів і 791 жителів, дерев’яна церква з 1682 р. на

місці ще старшої, гуральня і три млини. Село згадується

в 1523 р. разом з Жорновим маєтком кн. Костянтина Ос¬

трозького, який платив з С. від 12 дим., 5 город., 8 город.,

5 підсудків і 1 попа. В 1545 р. село С. належало до коро¬

левої Бони (Пам’ятники том 4, від 2 до 128, 139 ст.). Крім

того С. згадується в 1562 і 1561 роках (Опис акт книги

Київ. Центр. Архіву №2035, 2036, 2038).
В 1606 р. власником С. була кн. Анна Острозька (Ар¬

хів Ю.З.Р. ч. 6, том 1, стор. 339, 340). В 1583 p. С. було

записане кн. Іллиюєм Острозьким жінці своїй Беаті Кос-

телецькій (матір Гальки Острозької). В 1618 р. при по¬

ділі між кн. Острозькими припадає кн. Янушу Острозько¬

му, який був тоді каштеляном Краківським. В 16 ст. був

там великий замок, що належав до кн. Острозьких, від

якого залишилися до кінця 19 ст. вали з чотирьома бастіо¬

нами. За переписом 1911 р. в селі С. було 800 жителів,

одноклясова школа, акцизний уряд, 1 крамниця і гураль¬

ня (54,593 відер річн. прод.). За тим же переписом до

великої зем. власности пом. Амелії Богушової належало

там 1894 дес. над р. Случчю, на півн. схід від Кузьмина.

В кінці 19 ст. було там 120 домів і 675 жителів, мурована

церква. Згадується С. в 1583 p., коли то кн. Острозький

платив з села С. від 11 дим., 9 город., 2 вальних коліс і 1

фолюша. За Кульбишівською угодою 1753 p. С. перехо¬
341

дить до кн. Ол. Чарторийського, пізніше до Любомир-

ського. Останньо С. належало до старовіра Лашкова.
САХНІВЦІ, село, Заславський пов., Новосільська вол.,
20	км. від Заслава, над р. Гоморою. В кінці 19 ст. було там

126 домів і 729 жителів. Село С. згадується в 1583 p., коли

воно належало до кн. Михайла Заславського, який з С.

платив від 2 дим. На грунтах села 1 курган.
СВАЛОВИЧІ, село, Пінський пов., Заріччя над відно¬

гою р. Прип’яті, яка випливає з озера Любязь, званого

там Пороком аж до устя р. Стоходу, в Любешівській во¬

лості. Колись село належало до кн. пінських, пізніше до

королівщин, а в 1702 р. належало до Корженевського •—

пінського хорунжого, пізніше до Чарноцьких. Деякий час

було тут негородове староство, з якого річно платили

8У2 золотого. В другій половині 19 ст. було в С. 9 осель.

На грунтах С. є урочище — Новогоща. Селяни займали¬

ся переважно плисацтвом і рибальством (Місцевая книга

пінского староства том 2, стор. 492).
СВАРИНЬ, село, Ковельський пов., Лелеківська вол.,

125 км. від м. Ковля. Село положене над Білозерським ка¬

налом, що випливає з Білого Озера і впадає до Дніпро-

бузького каналу. Село положене в розлеглих мочарах і

лісах. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 443 жителів. Се¬

ляни займаються сплавом лісу.
СВАРНІ або СВАРИНЬ, село, Луцький пов., Городець-

ка вол., 114 км. від м. Луцька, на захід від Городця, при

допливі р. Вирки. В кінці 19 ст. було там 81 домів і 520

жителів. До великої земельної власности в 1911 р. нале¬

жало там 1,171 десятин.
СВАРИЧЕВИЧІ, село, Пінський пов., над р. Стублею,

правою притокою р. Стиру, Рачинська вол. В половині 19

ст. в селі було 40 дворів, дерев’яна церква св. Юрія, яка

мала 7 волоків землі і 1 волоку лісу. Сваринські ліси, а

колись Сваричивська пуща була відома своїми дубовими

і ялівцевими деревами. Частина села належала колись до

французького рим.-католицького манастиря в Пінську. У

Сваричівській пущі в роках 1552-1555 згадуються старі

дворища: — Охримовичів, Остапковичів, Нагорних, Ку-

харевичів, Ковалевичів, Білановичів, Витконовичів, які

несли службу при замку в Городці. Село Сваричевичі по¬

ложене в низькій місцевості, над р. Стублою, на північ від
342

розлеглих багон „Мореченських”, в яких серед урочищ

треба згадати: Ліс-Май, Хмелевиці і Вітольдове. Колись

ці ліси і пущі належали до князів Туровських, а пізніше

пінських, а в 1581 р. перейшли до королевої Бони, яка

надала ці околиці Занковичеві. (Ревізія пущ і переходів,

стор. 325, Вид. Вил. Арх. Ком.). В 1558 p. С. згадується

при розграниченні пущ. Пізніше С. отримали литвини

Скирмунти. В 19 ст. в селі була цегельня і фабрика чере¬

пиці. При весняних розтопах і дощів комунікація була

дуже трудна.
СВЕРИНИ, оселя, Звягельський пов., до великої зем.

власности пом. Сірачинського в 1911 р. належало там 600

десятин.
СВИГА або СТВИГА, річка, права притока р. При¬

п’яті, бере свій початок в околиці с. Свиновицька Буди на

Овруччині і пливе в північному напрямку, до Білої Вежі

через піскуваті і глухі околиці. Від цього села перепливає

далі через озеро Став, переважно глухими і сильно забаг-

неними теренами до села Оздамич і тут змінює свій на¬

прямок на східний і коло села Погосту впадає до р. При¬

п’яті, приймаючи зліва р. Моству. Приблизна довжина

річки 160-170 км. В заболочених теренах, особливо весною

і під час дощів русло річки часто губиться серед болот

і розливів. Заболочені і малодоступні терени між р. Го¬

ринню і Ствигою віддавна творили натуральну племінну

границю між Волинянами і Деревлянами, про що свід¬

чать археологічні дослідження (Ю. В. Кухаренко. Поліссе

і его место в процесе етногинеза Слов’ян. Полесс лін¬

гвістика археологія, топонімика. Ізд. „наука”, Москва,

1968 p.).
СВИДНИКИ, село, Ковельський пов., Голобська вол.,
34	км. від Ковля. Село при залізниці і шосі Ковель-Рівне,

над малою притокою р. Стоходу, на границі б. Луцького

пов. В кінці 19 ст. було там 22 домів і 168 жителів.
СВИДОВЕ, хут., Ковельський пов., Лелеківська вол.,
—	17 домів і 70 жителів.
СВИНАРИН, село, Володимирський пов., Новодвір-

ська вол., 27 км. від Володимира. Село знаходиться над

болотом, з якого випливає р. Стоход. В кінці 19 ст. було

там 116 домів і 793 жителів, дерев’яна церква з 19 ст. на

місці старої з початку 17 ст., школа, вітряк. Село згаду¬
343

ється під час ревізії луцького замку в 1545 p., коли воно

належало до володимирського і в половині до луцького

замку. Свинарин в тому часі належав до Петра Манатича,

який був забов’язаний утримувати одну городню луцько¬

го замку (Яблоновський, Ревізії, 54, 83).
За поборовою ревізією Крем’янецького повіту з 1570

p., село С. належало до Михайла Дзялинського, який зі

своїх маєтків платив з 33 волоків, 24 город., 11 дим., 4

дворищ і корчми. В 1577 p. С. знаходився в Луцькому

повіті і належав до Хведори Дзялинської, яка платила

від 14 дим., 12 город. В 1583 p. С. знову повертається до

Володимирського повіту, як власність кн. Олександра

Пронського, який тоді був луцьким старостою (Яблонов¬

ський. Волинь, стор. 34, 55, 125).
Пізніше С. входив у склад острозької ординації. За

переписом 1911 р. в С. було 806 жителів, велика смолярня

і 1 крамниця. В свинаринських лісах, в різних лісових уро¬

чищах ще до 1914 р. було багато могильників і окремих

курганів недосліджених археологами (Автор. З оповідань

старого гайового, 1933 p.). В 19 ст. село належало разом
з	великими лісами до гр. Чацького з Порицька. В другій

половині 19 ст. велика Свинаринська пуща була сконфіс¬

кована.
СВИНКА, річка, права притока р. Стиру, впадає до

нього в околиці містечка Рожищ, Луцького повіту.
СВИННА, село, Заславський пов., Хоролинська вол.,
42	км. від Заслава, над притокою р. Гомори. В кінці 19 ст.

було там 51 домів і 489 жителів, дерев’яна церква з 1746 р.

За реєстром підданих крем’янецького замку в 1583 р. на¬

лежало до Полонської волості кн. Януша Острозького і

в 1589 році було стустошене татарами (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 132 і Архів ЮЗР. ч. 6, том І, стор. 290). За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности в селі С. нале¬

жало 564 дес.
СВИННА, село, Ст. Костянтиновський пов., і волость.

В документах виступає під назвою: Свиня, Свиняя, Свин-

но. Село при джерелах р. Случі, недалеко від б. границі
з	Галичиною, біля 60 км. від м. Ст. Костянтинова. Колись

село належало до Кузминської волості і було там 96 до¬

мів і дерев’яна церква. В кінці 19 ст. було там 220 домів.
З	реєстру побор. крем’янецького замку з 1583 p., село на¬
344

лежало до кн. Костянтина Острозького (Яблоновський.

Волинь, стор. 129). В 18 ст. С. належало до ключа Чехо-

вицького кн. Михайла Вишневецького (Т. Стецький. Во¬

линь, том 2, стор. 342).
СВИННА, село, Ст. Костянтиновський пов., і та сама

волость, 9 км. від м. Ст. Костянтинова, над притокою ріки

Случі. В кінці 19 ст. було там 312 домів, 1,595 жителів,

дерев’яна церква з 1740, початкова школа від 1877 р. Село

колись належало до красиловського замку кн. Костянтина

Острозького і входило до складу Костянтинівської волос¬

ті. В 1598 р. село Свинна було цілком спустошене татара¬

ми. В 1753 р. на підставі Кульбишівської угоди було пода¬

роване кн. А. Четвертинському і Любомирському, пізніше

перейшло до Жевуських, а від них до Іліїнських. За пере¬

писом 1911 р. в селі С. було 1646 жителів, одноклясова

школа, 1 крамниця, горілчана державна крамниця, млин

(180,000 пуд. річн. перемолу) і ощадна каса. До великої

зем. власности поміщиків Іліїнського і Де-Мозара нале¬

жало там 1,127 десятин. В лісі два кургани.
СВИНОБИЧІ, село, Звягельський пов., Смолдирівська

вол., ЗО км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 144 до¬

мів і 810 жителів та 1,079 десятин селянської землі. В кін¬

ці 19 ст. належало до гр. Альфреда Потоцького.
СВИНОВОДИ, притока р. Прип’яті. Довжина 48 км.,

широка від 2-15 метр., місцями до 20 метр. До села Рудні

Семеновської пропливає лісами, а далі на схід багнами і

болотами. Впадає до р. Прип’яті в місцевості Хлупин.
СВИНОРИЙКА, права притока р. Лугу. Випливає
з	джерел в селі Роговичах на схід від містечка Локачі, про¬

пливає через село Бискупичі Руські і впадає до р. Лугу

під селом Чесний Хрест, творячи там розлеглі мочари.

Довжина річки 32 км.
СВИНЮХИ, містечко, Володимирський пов., Свинюх-

ська волость, 45 км. від м. Володимира, при старому трак¬

ті з Володимира до Горохова. Містечко положене над ста¬

вом. В 1870 р. було там 64 домів і 1,042 жителів, в тому

36% жидів, дерев’яна церква, два доми молитви для жи¬

дів, фабрика потасу, 212 ремісників і щотижня ярмарки.

Містечко дуже старе, а оселя С. сягає 12 ст. В 1157 році

літопис згадує С. з приводу походу кн. Юрія і Ярослава

Галицького на город Володимир: „Юрій поєднався з Яро¬
345

славом Галицьким в селі Свинюхах, а звідти пішов на Во¬

лодимир і зупинився в селі Хвалемичах (під Володими¬

ром). На другий день вони пішли до города. Юрій стояв

коло Гридшиних воріт, Ярослав обсадив Київські воро¬

та ...” Надовго не маємо про С. документальної звістки,

аж у 1512 р. польський король і великий князь литовський

Жигимонт Старий підтверджує права на село С. Михай¬

лові Василевичеві, а по більше як 40 роках знову маємо

історичну звістку про С., подану у ревізії луцького замку

у 1545 p., коли то оселя ця належала до писаря Михайла

Свинюхського.
З	ревізії видно, що у С. побирали мито по 1 грошу

від возу (Яблоновський. Ревізія, стор. 63, 82). В 1561 р.

пом. Свинюхський заложив С. за 1,000 кіп грошей литов¬

ських. За реєстром поборовим володимирського замку

в 1570 p., була то власність Гнівоша і Балтазара Олексо-

вецького, а в 1583 р. платили вони із села С. від 2 дим.

ринкових, 21 дим. на передмісті, 8 перекупів, 6 жидів¬

ських слуг, 26 городників, 14 город. В 1589 p. С. належало

до Собєских, який був надворним хорунжим (Яблонов¬

ський, Волинь, стор. 22, 76, 122 і 155). По тому було тут

староство, з якого у 1770 р. платив Вацлав Жевуський,

воєвода краківський „кварту” — 2,863 зол. (Опис акт Кни¬

ги Київ. Арх. Ком. №2035, стор. 31, поз. 2). В 1790 р. Сви-

нюхи отримали магдебурзьке право і призначені були тут

ярмарки. За переписом 1911 р. в селі було 2,109 жителів,

волость, одноклясова школа, міщанська управа, шпиталь,
10	крамниць, горілчана державна крамниця і 5 ярмарків

річно. (В. Антонович. Труди 11 арх. з’їзду, 1901 p.). В 1915

р. на полях С. відбулася велика битва російських царсь¬

ких військ з німецько-австрійською армією. В битві поляг¬

ла велика кількість бійців як з одного так і з другого

боку.
свинюхи, село, Крем’янецький пов., Ст. Оликси-

нецька вол., 35 км. від Крем’янця. Село положене над пра¬

вою притокою р. Горині в місцевості високій, врожайній

мальовничій. В кінці 19 ст. було там 112 домів і 720 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1784 p., на місці ще старшої. Село

згадується в 1568 р. як власність землянина Бальцера Гні¬

воша (опис акт книги Київ. Центр. Арх. №2042, поз. 55,

стор. 5). В 19 ст. було там 98 дворів. Село тоді належало
346

до Андріївської волості (тепер містечко Новий Олекси-

нець), кн. Андрія Вишневецького, який платив з нього

від 11 дим., 5 город., 2 вальних коліс (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 144). За переписом 1911 р. до великої зем.

власности в селі С. належало 385 дес. На полях села С.

відкрито автором оселю з римського періоду (Записки.

Крем’янеччина. О. Цинкаловський).
СВИРИДИ або СВЕРИДИ, село, Заславський пов., Но-

восільська вол., 28 км. від м. Заслава, при правій притоці

р. Гомори. В кінці 19 ст. було там 120 домів і 710 жителів.
СВИТКИ, колонія, Володимирський пов., Вербська во¬

лость — 8 домів і 48 жителів.
СВИТЯЗЬ або СВИТЯЖ, село, Володимирський пов.,

Пульменська вол., біля 100 км. від м. Володимира. Село

над озером тієї ж назви. В кінці 19 ст. було там 400 до¬

мів і 2,041 жителів, дерев’яна церква (тепер мурована),

одноклясова школа. Село розляглося на півд.-східньому

сухому, піскуватому березі озера. Населення, крім ріль¬

ництва, займається рибальством. На південь від села мале

озеро під назвою Линове, а за ним урочище „Турове

болото”. Село колись належало до города Любомля, а

в 14 ст. знайшлося в складі сіл, прилучених польським

королем Казимиром до т.зв. Ратенського Клина і увій¬

шло в склад королівщини. В 16 ст. належало до Холмської

землі. В 1863 р. сконфісковане. За переписом 1911 р. ве¬

лика власність в селі С. 2,772 дес. належала до Софії Дра-

гомирової. На грунтах села в кінці 19 ст. знайдено денари

римського цісаря Марка Аврелія.
СВИТЯЗЬ або СВИТАЖ, озеро, у Володимирському

пов., Пульменської волост. Є то найбільше озеро з групи

волинсько-поліських озер. Назву свою завдячує піскува¬

тим твердим берегам, які на Поліссі звуться „Пульмами”.

Це величезне озеро має 9,2 км. довжини і 4,6 км. ширини.

Глибина досягає 22 метр., середня глибінь 11 метр. Дно

озера піскувате, береги лагідні. Разом з озерами Пуль-

менським, Люцимиром і Чорним є вузькі пересмики, через

які проходить старий тракт з Володави до Шицька і Крим-

на і шоса Володава-Любомель. На північ від цієї групи

великих озер розкинуті менші озера як: Лука, Перемуть,

Островське, які відзначаються грізними берегами. По се¬
347

редині Свитяжського озера є острів, зарослий лісом. Час¬

ті полови винищили значно рибостан озера Свитязь.
своз, свож, село, Луцький пов., Рожищанська во¬

лость, над р. Коноплянкою, недалеко від її устя до р. Сти¬

ру. Село колись належало до луцького замку і за реві¬

зією того замку у 1545 р. було там два дворища, обов’яз¬

ком яких було возити вугілля до гнідавського двору (Яб¬

лоновський. Ревізія, стор. 78). За побор. реєстром воло¬

димирського замку з 1577 р. село С. належало до Несу-

хоїжської волості князів Романових Сангушків, за які пла¬

тили вони від 3 дим. на півдворищах. В 1587 р. село С.

належало до Луцького пов., і було власністю кн. Федора

Романовича Сангушки і було там 3 дим. (Яблоновський.

Волинь. 65, 85).
СВИЧІВ або СВОЙЧІВ, село, Володимирський пов.,

Вербська вол., 20 км. від Володимира. Село положене на

захід від містечка Оздютич. При селі колонія тої ж назви.

В кінці 19 ст. було в селі С. 47 домів і 204 жителів, церква

і рим.-кат. костел, школа і крамниця. В колонії — 9 домів

і 55 жителів. Село колись було оточене великими лісами.

Згадується в 1570 p., коли належало до крем’янецького

замку і було власністю землянина волинського Хведора

Когилинського, який платив із С. побори. В 1583 р. пла¬

тила побір Анна Михайлова Хренницька з сіл Оздютич

і Свойчова (Яблоновський. Волинь, стор. 34, 69, 125).
СВИЧІВКА, колонія, Володимирський пов., Вербська

вол., 22 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 43

домів і 337 жителів. Колонія постала в другій половині 19

ст. на лісових вирубах.
СВІДЕНЬ, урочище, Пінський пов., або Свіденський

Острів в Любешівській волості. Згадується в 1555 p., коли

то був наданий королевою Боною Іжові Урбану (Ревіз.

пущ і перех., стор. 127). В 1870 р. належало до Василя

Есовстова — 46 волоків землі.
СВІЩІВ або СВИЩІВ, с., Дубенський пов., Княгинин-

ська вол., 33 км. від Дубна, при старому тракті з Крем’ян¬

ця до Луцька, при р. Яловиці, притоці ріки Стиру. В кінці
19	ст. було там 128 дом. і 562 жителів, водяний млин,

дерев’яна церква з 1885 р. на місці старої, побудованої

в 1706 р. і забезпеченої батьком відомого борця за волю

українського народу проти польської магнатерії Данила
348

Братковського в 1622 р. Село дуже старе і згадується

в документах в 1396 p., коли воно було надане кн. Федо¬

рові Острозькому великим литовським і волинським кня¬

зем Вітовтом. (Архів Сангушків т. І, стор. 20). За ревізією

луцького замку з 1545 p. С. був власністю родини Сві-

щовських: — Андрія, Івана, Фалелея і Василиси, котрі

разом з іншими були зобов’язані утримувати кілька го-

родень луцького замку (Яблоновський, Ревізія, стор. 38,

440, 43, 50, 55 і Пам’ятники т. 4, від 2, стор. 85 і 115).

В 1562 p. С. згадується як маєток маршала волинської

землі, Петра Загоровського (Опис акт. книги, Київ. Центр.

Архів №2036, 2040, 2042). В 1622 р. як видно з ерекції,

що переховувалася в церкві, село належало тоді до Богда¬

на Братковського, з якого він платив данину. В 1577 р.

платив з села С. з 5 дим., а Левко Свішевський з 3 дим.,

а Семен з 4 дим.
В 1701 р. згадується с. С. як маєток венденського під¬

чашого Данила Братковського. Видно це зі скарги волин¬

ського землянина Миколая Семиховського, який доносить,

що Данило Братковський віддав цей маєток своїм синам,

а сам виїхав до полковника Палія, який провадив тоді

війну з Польщею (Архів Ю.З.Р. ч. 2, т. 2, стор. 391-192).

Данило Братковський розпочав свою політичну кар’єру

за польського короля Яна Казимира і в 1669 р. брав участь

в посольстві Польщі і Литви до Москви. В 1702 р. при

переході Д. Братковського від Палія на Волинь, був ареш¬

тований над річкою Случчю (яка тоді була границею Ук¬

раїни і Польщі), про яку серед волинян заховалося при¬

слів’я: — „Знай, ляше, що по Случ, то наше!” (Архів

Ю.З.Р., ч. З, т. 2). Пізніше Свищів перейшов до Леду-

ховських.
СВИДІВКА, річка в півн.-схід. частині повіту недалеко

від м-ка Красностава, права притока ріки Корчика.
СВІДНИКИ або СВИДНИКИ, с., Ковельський пов., на

південь від м-ка Мельниці, над рікою Стоходом, при шосі

і залізниці Ковель-Рівне. За реєстром поборовим 1577 р.

село знаходилося в повіті Володимирському і належало до

Олександра Сімашки, володимирського підкоморого, який

платив із С. від 8 дим. на півланках і 5 город., від корш-

ми, і від роблення горілки (Яблоновський, дивись Свид-

ники).
349

СВІТЕЦЬКЕ ОЗЕРО або СВІТЛИЦЯ, в пов. Пінсько¬

му, на північ від села Задовже, волость Кухацька Воля,
1	У% км. на півн. захід від великого озера Небель. Озеро

довге на 1 і у2 км. ширини, овальної форми, багате ри¬

бою. В 16 ст. пінський князь Федір Ярославович надав

тут дворище лещинському манастирю в Пінську (Рев. пущ

і переходів, стор. 131).
СВЯТА ГОРА, урочище, Володимирський повіт, в селі

Зимні. Гора над рікою Лугом, на якій від непам’ятних ча¬

сів був манастир. Згадується про цей манастир у Печер-

ському Патерику в 11 ст., коли перебував там Мойсей

Угрин, лицар Ярослава Мудрого, який постригся в мона¬

хи цього манастиря. На початку того ж 11 ст. архиман-

дрит Києво-Печерської Лаври Варлаам, їдучи до Греції,

затримався в цьому манастирі і тут помер. На місці ста¬

рого манастиря і церкви в кінці 15 ст. князь Олександер

Чарторийський вибудував велику нову церкву і замок.

На терені замку і малої Троїцької церкви до цього часу

не було перепроваджено археологічних розкопок.
СВЯТЕ, с., Лубенський пов., Будеражська вол., 37 км.

від Дубна, над ставом засилюваним малою річкою Чар-

нявкою, яка є притокою ріки Збитенки, що впадає до ріки

Горині. Околиця лісова, при великих Гурбівських лісах,

річка Чернявка бере свій тут початок з великого і багато¬

го в воду джерела. В кінці 19 ст. було там 20 дом. і 138

жителів, водяний млин при ставі. Колись село С. входило

до ординації кн. Острозьких. Околиця багата в знахідки

пам’яток з часів неоліту і раннього середньовіччя. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности належало там

597 дес.
СВЯТЕ, село, Рівенський повіт, Кустинська волость,
18	км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 20 домів і 87

жителів.
СВЯТЕЦЬ, село, Крем’янецький пов., Святецька вол.,

60 км. від Крем’янця, при джерелах притоки р. Горині,

на границі Старокост., Янтинівського повіту. В кінці 19

ст. було там 510 домів і 2,934 жителів, дві дерев’яні цер¬

кви з 1712 р. і 1871 p., початкова школа. Оселя дуже ста¬

ра, часто витримувала татарські напади і знищення. Було

це найбільше село в Кременецькому повіті. Село належа¬

ло в 1736 р. до Стебельського, і Януша Вишневецького.
350

Серед місцевих селян кружляла легенда, що село С. за¬

снували козаки, які по полтавській битві відійшли до

польської частини Волині. За переписом 1911 р. в с. Свят¬

ці було 3,820 жителів, волость, 2-клясова школа, фельд¬

шерський пункт, 4 крамниці, горілчана державна крамни¬

ця, і паровий млин (30,000 пуд. річ. перем.).
СВЯТЕЦЬ, річка в Крем’янецькому повіті, притока рі¬

ки Горині (в документах часто виступає Святоха, або

Свєнтоха).
СВЯТЕЦЬКІ ХУТОРИ, Крем’янецький пов., Святецька

вол., 65 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 88 домів

і 484 жителів.
СЕВЕРИНИ, с., Звягельський пов., над р. Осирою.

В кінці 19 ст. було там 230 жителів і 498 дес. селянської

землі, церква. До великої зем. власности поміщиків Сі-

раковських належало там 435 дес.
СЕВЕРИНІВКА, кол., Володимирський пов., Корит-

ницька вол., 10 км. від Володимира — 17 домів і 111 жит.
СЕВЕРИНІВКА, кол., Луцький пов., Городецька вол.,

76 км. від Луцька, було там 42 доми і 164 жителів. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности належало 738

десятин.
СЕВРЮКИ, с., Старокост. пов., Колківська вол. 42 км.

від м-ка Ст. Костянтинова. Село положене над ставом р.

Помори. В кінці 19 ст. було там 227 домів і 1,345 жителів,

дерев’яна церква з 1792 p., церк.-прих. школа з 1886 р.

Колись село належало до Базалійської вол. кн. Острозь¬

кого. В 1618 р. село було знищене татарами. В 1753 р. на

підставі Кульбишівської угоди подароване Фр. Любомир-

ському, пізніше належало до поміщиків Колисків, а в 19

ст. належало до польського генерала Бенедикта, від яко¬

го забрано по повстанні 1831 р. до „казни” і подароване

царському урядовцю Трапезникові, пізніше російському

генералові Холщевникові. Частина перейшла до Малин-

ських. За переписом 1911 р. в с. Севрюках було 1,494 жи¬

телів, 5 крамниць, кредитове товариство, паровий млин
—	84,000 пуд. річ. перемолу. На полях села до кінця 19

ст. був 1 курган. (В. Антонович, Труди 11 Арх. З’їзду

1901 p.). До пом. Малікова належало там 228 десятин.
СЕДМЯРКИ, село, Луцький повіт, Чаруківська вол.,
20	км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 53 доми і 312
351

жителів, дерев’яна церква з 18 ст., колись село належало

до гр. Грохольського, пізніше до Трусевичів. На полях

села 1 курган.
СЕКОНЬ або СІКОНЬ, село, Ковельський пов., Сели¬

щанська вол., 19 км. від Ковля, над сошою Ковель-Берес-

тя. Село положене в піскуватій і багнистій околиці. В кін¬

ці 19 ст. було там 109 домів і 564 жителів, дерев’яна цер¬

ква на місці, де була стара, яку намалював Тарас Шевчен¬

ко під час свого побуту на Волині. В каплиці, на могил¬

ках зберігся образ М.Б., який за переказом, малював Т.

Шевченко і котрий, по збудованні нової церкви, був пе¬

ренесений до каплиці (О. Цинкаловський. Шевченко на

Волині. „Життя і Знання”, 1933-1934 р. Львів). Серед міс¬

цевих селян є переказ, що на дворі місцевого фільварку

переховувався портрет кн. Андрія Курбського, який по¬

стійно проживав у Ковлі і в місті Вижві. На північний за¬

хід від села в напрямку присілка Сушок, на розлеглих

піскових надмах стверджено оселю з часів неоліту і зібра¬

но багато кремінних знарядь і кераміки. При земельних

роботах селяни часто натрапляють в верствах зеленкавої

верстви глинки на брили янтару (О. Цинкаловський. За¬

писка Ковельщина 1933-1934).
СЕКРИВА — дивись с. Осекрів, Володимирський пов.
СЕЛЕЦЬ, с., Володимирський пов., Микулицька вол.,

11 км. від Володимира, на високому березі над р. Лугом

і великим ставом. За переписом кінця 19 ст. було там 96

домів і 724 жителів, мурована церква на місці бувшої ста¬

рої дерев’яної з 16 ст., мурований римо-католицький кос¬

тел, при млині бровар і початкова школа. До 1915 р. був

там над ставом, серед ботанічного парку великий палац,

який нараховував понад 100 кімнат і який під час І сві¬

тової війни був розібраний, а цеглою з нього висипано

греблю через долину ріки Лугу. Село ділилося на „муро¬

ване”, де проживала фільварочна і палацова служба і

„дерев’яне”, де жили селяни. Село згадується в 1570 p.,

коли воно належало до князя Михайла Чарторийського,

а від 1583 р. до вдови по кн. Михайлові, який платив від

села С. від 14 димів на волоках, 2 город., 5 город., З валь¬

них коліс, і 1 ступи. По смерті Михайла Чарторийського,

село перейшло до його сина Олександра і належало до

Литовежського замку. Пізніше село С. належало до Сапі-
352

Селець біля Володимира (мал. 19 ст.) (ц)
гів, Шептицьких, Чацьких, а за переписом 1911 р. до По-

лонського належало 1,404 десятин. Село тоді нарахову¬

вало біля 1,000 жителів, була там 2-клясова школа, гураль¬

ня, горілчана крамниця і водяний млин. На полях села

в кінці 19 ст. був великий курган.
СЕЛЕЦЬ, село, Володимирський пов., Бранська вол.,

66 км. від Володимира, в північній стороні містечка Друж-

кополя. За переписом 19 ст. було там 105 домів і 658 жи¬

телів, дерев’яна церква з 17 ст., римо-католицький костел

фундації Сапігів з 1668 р. За переписом 1911 р. до вели¬

кої зем. власности належало там 127 дес.
СЕЛЬНИЦЯ, річка, Володимирський пов., Хотячівська

вол., випливає з-під села Поромова і впадає до ріки Бугу.

На піскуватих її берегах над Бугом сліди старих культур

бронзової доби. (О. Цинкаловський. Записки, Володимир-

щина, 1931-1932).
СЕЛЕЦЬ, с., Ковельський повіт, Турийська вол., 18

км. від Ковля, над рікою Турією. В кінці 19 ст. було там

68 домів і 441 жителів. Село згадується в 1577 p., коли

воно належало до несухоїжського замку кн. Романа Сан¬

гушки, який платив від нього за 6 дим. на півдворищах,

6 город., а в 1583 р. платилося з села С. від 6 дим., 2 го¬

род., З город., 2 дорічних коліс.
СЕЛЕЦЬ або СЕЛЬЦЕ, село, Ковельський пов., Мель-

ницька вол., 7 км. від Мельниці і 40 км. від Ковля, в селі

урочища: Гребельна і Гай. В кінці 19 ст. було там 83 доми
353

і 533 жителів, дерев’яна церква з 1745 р. і кілька вітряків.

Колись був там бернардинський костел. Село згадується

в 1543 p., коли воно належало до волинських князів Ве-

лецьких. В 1633 р. перейшло до Миколая Малинського —

луцького підсудка, пізніше до Сапігів, а від нього до Яб¬

лоновських, Запашевських і Потоцьких. Фільварок під

назвою Підліси, належав до сокільського ключа Іловець-

ких. За переписом 1911 р. належало там до фон-Круга

6,291 дес.
СЕЛЕЦЬ, село, Рівенський пов., Дубровицька вол.,

149 км. від Рівного, над рікою Горинню і її числен¬

ними рукавами, недалеко від містечка Дубровиця. В кінці

19 ст. було там 173 доми і 1,999 жителів, дерев’яна цер¬

ква святого Миколая, невідомо коли і ким збудована. Ко¬

лись село враз з містечком Дубровицею, належало до

Пінського повіту, (Пам’ятники князя А. Курбського, т.І,

стор. 276). При річці водяний млин.
СЕЛИБЕРИ або СЕЛИБЕР, присілок села Жорнище,

Лубенський пов., Олиська вол., 10 км. від села Олика. Се¬

ло згадується в акті 1766 p., який отримав волинський

землянин Ело-Малинський на села Жорнище і Селибер.

Присілок Селибер був тоді малим сільцем. Пізніше село

С. перейшло до князя Радзивилів. В кінці 19 ст. в присіл¬

ку С. було 12 домів і 77 жителів.
СЕЛИСЬКА, колонія, Володимирський повіт, Корит-

нецька волость, 13 км. від Володимира — 17 домів і 112

жителів.
СЕЛИЧІВ, село, Звягельський пов., Берездівська вол.,
39	км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 94 доми, 590

жителів, дерев’яна церква з 1873 р. на місці старої, час

будови якої невідомий, церковно-прих. школа від 1873 р.

Село згадується в 1577 р. як село землян корецького зам¬

ку, які платили від нього за 10 дим. і 8 город.
СЕДЛИЩЕ або СЕЛИЩЕ, село, Пінський пов., при

старому тракті з Пінська до Рівного. В 19 ст. в С. було 51

дворів і 228 жителів. До поміщиків Чарнецьких за пере¬

писом належало 1,630 десятин. Село положене над рікою

Стоходом, де було кілька млинів, рибне господарство і

випасові луки.
СЕЛИЩЕ, село, Ковельський повіт, Селищанська вол.,
27	км. від м. Ковля і 5 км. від ст. Мізіво. В кінці 19 ст.
354

було там 140 домів і 902 жителів, дерев’яна церква, почат¬

кова школа, 2 крамниці, два вітряки. Село згадується

в 1572 p., як власність кн. Михайла й Олександра Вишне¬

вецьких. В 1577 р. село належало до Івана Чаплича-Шпа-

ковського. За переписом 1628 p. С. входило в склад Ко¬

вельського староства, а в 1807 р. належало до кн. Свято-

полка Четвертинського. За переписом 1911 р. в С. було

1,056 жителів, 2-клясова школа, кооператива. До великої

власности належало 278 десятин.
СЕЛИЩЕ, присілок села Городище в Заславському

повіті.
СЕЛИЩЕ, урочище на грунтах села Радошина в Ко¬

вельському повіті.
СЕЛИЩЕ, колонія, Луцький пов., Торчинська вол. —
10	домів і 52 жителів.
СЕЛИЩЕ, фільварок, Луцький повіт, Піддубенська во¬

лость.
СЕЛИЩЕ, слобода, Луцький повіт, Силенська вол., 8

домів і 55 жителів.
СЕЛИЩЕ ВЕЛИКЕ, село, Рівенський пов., Селищан-

ська вол., 77 км. від Рівного, над рікою Тустань, на захід

від села Губкова, до котрого колись належало. В 1629 р.

разом зі селом Щикличином мало 55 домів. В кінці 19 ст.

було там 1,127 жителів. А велика власність належала до

Валевських.
СЕЛИЩА МАЛІ, село Рівенського повіту, Вирівська

вол., 29 км. від Сарн. В половині 19 ст. було там 24 доми

і 203 жителів, дерев’яна церква з 1777 р. В слободі тоді ж

було 50 домів і 706 жителів. Село колись належало до

Овруцького пов. на Київщині. В місцевій церкві св. Ва¬

силя до 1915 р. переховувалися цінні ікони з 15-16 ст. —

Страшний суд — Рай і Пекло. В 16 ст. кілька сіл і рудень

належало там до старого волинського землянського роду

Бабинських з Бабина. В 1563 p. С. належало до Василя

Бабинського, пізніше до Петра і Василя. Була там в 16

ст. одна з найбільших рудень на Волині. В 17 ст. село це

згадується як власність Миколи Бабинського, відомого

на Волині ариянина. Окремо від села був фільварок, де

було 5 домів і 17 жителів. В 1556 р. село згадується як

власність Олександра Сімашки (Архів ЮЗР, ч. З, т. І, стор.

103). Крім того в 1708 р. оселя ця під назвою Селищ ви¬
355

ступає як власність пана Кшиштофа Гурського, коли то

міщанин з Межиріччя Пашенко з відділами вільних лю¬

дей нападав на панів і жидів. (Архів ч. З, т. З, стор. 5-8).

В 1748 р. було видано постанову суду про повішення міс¬

цевого коваля Тимоша з Селищ. (Архів ЮЗР, ч. 6, т. І,

стор. 437 — додаток). За переписом 1911 р. в С. Вирської

волості було 400 жителів, земська поштова станція, 2-кля-

сова школа, земська лічниця, 12 крамниць, горілчана крам¬

ниця і склянна гута (110,000 руб. річної продукції). До

поміщика Страшинського належало 1,300 десятин.
СЕЛЬЦІ або СЕЛЬЦИ, село, Ковельський пов., Гір¬

ницька волость, 73 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там

19 домів і 106 жителів.
СЕЛИЩІВ, село, Звягельський пов., над рікою Кор-

чиком. В половині 19 ст. було там 158 жителів і 631 дес.

селянської землі і 515 дес. фільварочної землі; колись се¬

ло належало до кн. Корецьких, пізніше подароване Ябло-

новським.
СЕЛО, або КРИВЕ, село, Пінський повіт, 11 км. на

південь від Пінська, в 19 ст. було там 9 осель. Колись село

належало до держави, а в 1775 р. віддано Скермунтом

(Волюмина Лєг. Фоль. 681).
СЕЛЬЦЕ або СІЛЬЦІ, село, Рівенський пов. Березен-

ська вол., 76 км. від Рівного, над рікою Случчю, 1 км. на

північ від Березна. За переписом в кінці 19 ст. було там

72 доми і 526 жителів, мурована церква з 1849 р. на місці

бувшої там старої. Село належало до поміщиків Малин¬

ських. За переписом 1911 р. в селі С. було 544 жителів,

горілчана крамниця, бровар.
СЕМАКИ або СЬОМАКИ, СЕМАКІВКА, село, Звягель¬

ський пов., Емельчинська вол., над рікою Яблонець і Ре-

лиця, притока ріки, Вуж або Уж. За переписом 19 ст. бу¬

ло там 167 жителів і 1,358 дес. селянської землі, смолярня

на великих чотирьох котлах. Село належало до Емельчин-

ських маєтків Уварових, які отримали ці землі по поль¬

ських повстаннях 1831 і 1863 pp.
СЕМАКИ або СЬОМАКИ, село, Заславський повіт.

В кінці 19 ст. було там 95 дворів, дерев’яна церква з 1790

р. і церк.-прих. школа від 1867 р. Село належало до заслав¬

ського ключа маєтків кн. Сангушків.
356

СЕМЕНІВ, село, Острозький повіт, Семенівська вол.,

при ріці Поляхівці, притоці ріки Горині, 59 км. від Ос¬

трога. В кінці 19 ст. було там 211 дом. і 1,340 жителів, де¬

рев’яна церква з 1760 р. на місці старої з 16 ст., каплиця,

початкова школа з 1878 р. Над рікою Горинню зберегло¬

ся ще в кінці 19 ст. квадратне укріплення, частинно вже

розкопане, посередині майдану видніли фундаменти му¬

рованого замку. В селі став і водяний млин. Земля чорно¬

зем і родюча на крейдяному підкладі. Селяни з успіхом

займалися не тільки рільництвом, але й годівлею коней

і худоби. Село колись належало до відомого на Волині

землянського роду Сенютів, пізніше перейшло до Ябло-

новських, а від них до Сапігів. Село Семенів згадується

в 1545 p., коли воно належало до Григорія Сенютича на¬

половину з Василем і Юхном Єрмолинським. В 1583 р.

з села С. платили Андрій Чолганський від 14 дим., 6 город.,

З комірників, 1 вального колеса, 1 ступи і 1 попа, а Ро¬

ман Ірмолинський від 13 дим., 5 город. За переписом 1911

р. в с. С. було 1,551 жителів, волосне правління, однокля¬

сова школа, 1 крамниця і 1 склад дерева. До великої зем.

власности належало там 403 дес. На полях села 1 великий

курган (В. Антонович).
СЕМЕНІВКА — ГОЛЄНДРИ і СЕМЕНІВКА СОЛТИСИ,
Володимирський пов., Коритницька вол. Два села в Во-

лодимирському пов. 28, 37 км. від Володимира — 16 дом.

і 173 жителів.
СЕМЕНОВА або КРИНИЦЯ, село, Рівенський повіт,

Дубровицька вол., 147 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було

там 39 домів і 164 жителів, цегельня, а в 1911 р. 420 жи¬

телів, паровий млин, цегельня.
СЕМЕНОВА або СЕМЕНІВ, село, Старокост. пов., піз¬

ніше Острозький пов., на границі з Кременецьким пов,

над рікою Полквою, або Полтавою, притокою ріки Горині.
СЕМЕНЮХИ, хут., Дубенський пов., Теслугівська во¬

лость — 21 домів і 143 жителів.
СЕМЕРЕНКИ або СЕМЕРИНКИ, село, Луцький пов.,

Щуринська вол., 40 км. від Луцька (в басейні ріки Стохо¬

ду). В кінці 19 ст. було там 40 домів, 300 жителів, дере¬

в’яна церква. В 19 ст. належало до Житинських 370 дес.

землі. В околицях села знайдено скарб грошей 14-15 ст.
357

(Музей Штенгеля у Городку в Рівенському повіті кінця

19 ст.). В селі знайдено кістки мамута.
СЕВЕРИНКИ, село, Старокост. пов., Сковородецька

вол., 22 км. від м. Ст. Костянтинова, на південний схід

в Сковородах, на границі з Поділлям. В кінці 19 ст. було

там 116 домів, 687 жит., дерев’яна церква з 1783 p., по¬

чаткова школа від 1887 р. Колись село було селом куз-

минських боярів і належало до красилівського замку. На

початку 16 ст. село належало до кн. Костянтина Острозь¬

кого (1583 p.), пізніше до красилівського ключа і в 1593

р. було спустошене татарами. Село поділило долю осель,

які належали до ординації Острозьких і в 1753 p., на

підставі Кульбишівської угоди були подаровані К. Шид-

ловському, а в 1783 було власністю Павла Ромака. Два

км. від села було квадратне укріплення, довжини валу

з кожної сторони біля 5 метрів. Вали порослі лісом.
СЕМИДУБИ, село, Дубенський пов., Судобицька вол.,
11	км. від Дубна, при старій дорозі з Шумська до Дубна.

В кінці 19 ст. було там 120 домів і 729 жителів, дерев’яна

церква св. Димитрія з 18 ст., церк.-прих. школа від 1881 р.

В половині 19 ст. в С. було 65 дворів і 551 жителів. За пе¬

реписом 1911 р. в С. було 828 жителів, акушерка, 2 крам¬

ниці, горілчана крамниця. В 19 ст. село належало до Єв¬

генії Журавської.
СЕМИХОВИЧІ, село, Пінський пов., Мокранська вол.

В половині 19 ст. було там 52 жителів і дерев’яна церква.
СЕМКИ, село Луцького пов., Колківська вол. В кінці

19 ст. були там руїни замку.
СЕНЬКИ, село, Ковельський пов., Заболоцька вол.,

63 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там ЗО домів і 164

жителів.
СЕНЮВ або СИНІВ, село, Рівенський пов. Тучинська

вол., 44 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 96 домів

і 743 жителів, дерев’яна церква з 1595 р. В 1577 р. село С.

належало до Романа Гойського (до м-ка Гощи), який пла¬

тив з нього від 29 дим. і 19 город.
СЕНИГІВ, село, Звягельський пов., Берездівська во¬

лость, 38 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 81 домів

і 486 жителів.
СЕРБИ, село, Звягельський пов., Сербська вол., 27 км.

від Звягеля, при ріці Бересток, притоці ріки Уборти, в око¬
358

лиці лісовій і піскуватій. В кінці 19 ст. було там 120 до¬

мів і 1,270 жителів, дерев’яна церква, пошта, нова школа

від 1874 р. Селянської землі було там 2,794 дес. і фільва-

рочної 692 дес. Колись село належало до Звягельського

ключа кн. Любомирських. В кінці 19 ст. почали осідати

там німці, був водяний млин. За переписом 1911 р. в селі

було 2,040 жителів, волость, земська поштова станція, од¬

ноклясова школа, німецька початкова школа, аптечний

склад, 2 крамниці і ресторан. В лісі, в урочищі „Землин”

в кінці 19 ст. було 107 курганів. (В. Антонович, Труди 11

арх. з’їзду 1901 p.).
СЕРБИ СТАРІ, колонія, Звягельський повіт, Серб¬

ська волость, ЗО км. від Звягеля — 24 доми і 70 жителів.
СЕРБИНІВЦІ, село, Звягельський пов. До поміщика

Саранчева належало там 872 дес. і до поміщика І. Свей-

ковських 1,299 дес.
СЕРБИНІВСЬКІ ФІЛЬВАРКИ, на південний схід від

села Серби, в місцевості лісовій і забагненій, в напрямку

ріки Уборті.
СЕРГІЇВНА, колонія, Звягельський пов., Романівська

волость, 9 км. від міста Звягеля — 101 домів і 608 жителів.
СЕРГГІЇВКА, колонія, Рівенський повіт, Крустинська

волость, 18 км. від Рівного, — 33 доми і 200 жителів.
СЕРГІЇВНА, оселя, Острозький пов., Бугринська вол.,

42 км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 42 доми і 349

жителів.
СЕРЕДНЄ КОЗИНСЬКЕ, присілок, Лубенський пов.,

Крупська вол. — 17 домів, 122 жителів, столярня і водя¬

ний млин.
СЕРЕДИ, село, Звягельський повіт, Емельчинська вол.,
36	км. від Звягеля, при ріці Перетік. В половині 19 ст.

було там 341 жителів і 2,187 десятин селянської землі.

А на початку 20 ст. було 272 домів і 1,468 жителів. Вели¬

чезні земельні простори належали до Уварових (біля
60,000	дес.)
СЕРЕДНЄ, урочище, Лубенський пов., Крупецька во¬

лость, 33 км. від Дубна. Був там водяний млин (16,000

пуд. річного перемолу) — 56 жителів.
СЕРЕДИНЦІ, село, Заславський пов. Село при трьох

ставах на притоці р. Гомори. В кінці 19 ст. було там 104

дворів, три водяні млини, дерев’яна церква —■ Покровська
359

з 1750 p., церк.-прих. школа від 1867 р. Село згадується

в 1601 р. як маєток землянина Гомерки (або Хомерки, Хо-

мяки). На підставі реляції луцьких возних в 1589 р. село

С. було знищене і спалене татарами. (Архів ЮЗР, т. І,

ч. 6, стор. 292). До великої зем. власности в 1911 році

належало там 1,235 десятин.
СЕРЕДНЄ, урочище, Звягельський повіт, Буряновська

волость, — 4 доми і 48 жителів.
СЕРЕДНЯ, село, Звягельський пов., Смолдирівська во¬

лость, 31 км. від Звягеля. В середині 19 ст. було там 36

жителів, а в кінці того ж століття 70 домів, 487 жителів,

належало до Смолдерівського ключа гр. Альфреда По-

тоцького. В 19 ст. була там велика гута скла і смолярня.
СЕРЕДИ, село, Звягельський повіт.
СЕРАХОВИЧІ або СЕРЕХОВИЧІ, село, Ковельський

повіт, Несухоїжська вол., 24 км. від Ковля, над озером

Серахове. В кінці 19 ст. було там 205 домів і 1,315 жите¬

лів, дерев’яна церква на місці старої з 16 ст. Під час бу¬

дови сучасної церкви ікони і образи з 15-16 ст.ст. розібра¬

ли селяни. В селі початкова школа, 2 вітряки і три філь¬

варки, які належали до Целинських, Малевича і Деля Тур.

Історична згадка про село С. в 1502 p., коли село належа¬

ло до кн. Сангушків-Кошерських. Церква була тут в 16 ст.

дерев’яна, крита гонтами з такою ж окремою від неї дзві¬

ницею. Зі старої церкви перенесено до нової надзвичайно

цікавий образ „Різдва Христового”, на котрому зображе¬

но сцену Різдва в старій поліській стодолі в лісі, а при

відкритій брамі стояли пастухи в свитах і шапках. Колись

село належало до Володимирського пов. За переписом

1911 р. в селі Сераховичах було 1,462 жителів, одноклясо¬

ва школа, лікар, 2 крамниці, горілчана державна крамни¬

ця, 3 фільварки (159 десятин) і колись рибне озеро. На

писковориневих кочугурах, на захід від села, знайдено

пам’ятки мадленської палеолітичної культури, а на забо¬

лоченому пересмику між озерами під час копання рову

натраплено на довбаний човен, в якому знайдено брили

янтару і шкіряний гаманець, виповнений римськими де-

нарами (О. Цинкаловський, „Матеріяли до прадзєюв Во¬

лині і Волинскеґо Полісся”).
СЕРНИКОВА НОВА, урочище, Луцький повіт, Горо-

денська вол. — 6 домів і 41 жителів.
360

СЕРКИЗІВ (в документах часом Черкизів), Володи¬

мирський повіт, Новодвірська вол., 33 км. від Володимира.

В кінці 19 ст. було там 12 домів і 81 жителів. В 1570 р.

село С. враз зі селами Маковичами і Новим Двором, а та¬

кож з передмістям міста Володимира належало до Мико--

лая Добровського.
СЕРНИКИ, село і колонія (або Сірники), Луцький по¬

віт, Торчинська вол., 10 км. від Луцька. В селі С. в кінці

19 ст. було 46 домів і 311 жителів і дерев’яна церква.

В околиці — 45 домів і 293 жителів. Належало тоді до

Іллі Пивницького. За переписом 1911 р. до пом. М. Скура-

тової належало там 514 десятин.
СЕРНИКИ, село, Пінський пов., Лемешівська вол. Се¬

ло положене над рікою Стублою, притокою ріки Стиру.

Є то оселя дуже стара, згадувана в списі маєтків кн. Да¬

ниловича в 1449 p., коли С. належали ще до Олізара Ши-

ловича. (В 16 ст. згадується в ревізії пущ і переходів

Вел. княж. Лит., на сторінці 259). Пізніше село перехо¬

дить до землян Палюховичів, а від них перейшло до кіль¬

кох родів дрібного боярства, пізніше до шляхти. Було

там 222 оселі і 1,356 жителів, церква дерев’яна св. Дмитра

з 1821 p., на місці старої з кінця 15 ст. Селяни випасали

багато худоби. Село згадує в своїх споминах польський

письменник І. Крашевський.
СЕРНИЧКИ, село, 11 км. від Пінська. Було там в кінці
15	ст. 16 осель, і 94 жителів. Колись село належало до

Скирмунтів.
СЕРНИЧКИ або СІРНИЧКИ, село, Володимирський

повіт, Киселинська вол., 41 км. від Володимира. В кінці

19 ст. було там 76 домів і 586 жителів, дерев’яна церква
і	водяний млин. До зем. власности належало в Сірнич¬

ках 739 десятин.
СЕР'НОВА, урочище, Крем’янецький пов., Радзиви-

лівська вол., 46 км. від Крем’янця — 14 домів і 115 жителів.
СЕРХІВ, село, Луцького пов., при болотах Серхівсько-

му і Редівському, на північ від станції Маневичі, колись

належало до волості Більсько-Вольської, 123 км. від Луць¬

ка. За переписом в кінці 19 ст. було там 127 домів і 698

жителів, дерев’яна церква, каплиця, початкова школа. Ко¬

лись село належало до Богуша Крашевського, а в 1911 р.

5,167 дес. належало до А. Терещенка.
361

СЕСТРАТИН, село, Дубенський пов. (колись Луць¬

кий), Крупецька волость, 65 км. від Дубна, над р. Ланів-

кою, при бувшій границі з Австрією. В кінці 19 ст. було

там 106 дом. і 623 жителів, дерев’яна церква з 1732 p.,

смолярня, бровар, гуральня. Село згадується в 15 ст., ко¬

ли воно належало до волинських князів, а останньо до

Льва Свидригайли. В 1545 р. село належало до кн. Василя

Курцевича. (Пам’ятники т. 4, від 2, стор. 50, або опис акт

книг. Київ. Центр. Архіву, №1330). За переписом 1911 р.

в селі С. було — 786 жителів, горілчана крамниця, водя¬

ний млин.
СЕХИ, село, (можливо Шахи), Рівенський пов., над

рікою Львя, Дубровицька вол., 132 км. від Рівного. В кін¬

ці 19 ст. було там 113 дворів і 922 жителів, дерев’яна

церква з 1788 р. До пом. Хичевського належало там в кін¬

ці 19 ст. біля 1,000 десятин. На грунтах села знайдено кіль¬

ка діоритових сокирок з просвердлиною (О. Цинкалов¬

ський, Записки, 1937).
СЕШКИ, село, Луцький пов., Колківська вол., 59 км.

від Луцька (Можливо село Семки, недалеко від містечка

Колок). В кінці 19 ст. було там 63 доми і 280 жителів.

Один км. від села було чотирокутне земляне укріплення

під назвою „Замок”. Залишилися рештки цегляного фун¬

даменту, знаходять череп’я і вугілля. (В. Антонович, 11

арх. з’їзд 1901).
СИБІР, село, Острозький пов., Плужанська вол., 22

км. від Острога, 18 домів і 128 жит. Село було колись

положене між лісами, 14 км. від півд. зах. від Острога.

Місцевість низинна, доми побудовані на горбках, люд¬

ність бідна, доробляла в лісах вирубом тертиць.
СИВКА, слобода, Рівенський пов., Селищанська вол.,

108 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 18 домів і 105

жителів.
СИВКИ, село, Заславський пов., Славуцька вол., над

рікою Горинню, 6 км. від міста Заслава і 1 км. від села

Радошівки. В кінці 19 ст. було там 93 доми і 575 жителів,
2	млини. За переписом 1911 р. в селі С. було 542 жителів,

фабрика паперу і картону (річна продукція 44,500 руб.)

і фабрика сукна (50,000 руб. річної продукції).
СИВКИ, село, Острозький пов., Уніївська вол., 43 км.

від Острога. В кінці 19 ст. було там 112 домів і 711 жите¬
362

лів, дерев’яна церква з 1875 р. на місці старої з 16 ст.

або 17 ст., колись село належало до А. Радзиминського.

Село положене на границі Крем’янецького повіту, в кінці

19 ст. мало 81 двір і 148 жителів, дерев’яна церква з 1875

р. на місці бувшої там старої, за переказом побудованої

Федором кн. Острозьким. Село займає дуже врожайні

чорноземні грунти, плекано там багато худоби і садів.

Людність висока, брунети, добре збудована, вбиралась

переважно в матеріяли ясні. Село колись належало до

кн. Острозьких, а від них перейшло 1753 р. до Яблонов¬

ських і Сапігів. В 1824 р. перейшло до Радзиминських,

який у 1881 p., один з перших на Волині, розпочав у тій

околиці археологічні дослідження на теренах, де до 19

ст. збереглося багато могильників і пам’яток з часів нео¬

літу. Викопав він у цій околиці перший скринковий гріб.

Серед місцевих селян кружляли там про ці могилки ле¬

генди. Одна з цих легенд подає, що під цими могилками

поховано „Волохів”, людей, які проживали у сусідньому

селі під назвою Волошське. За переписом 1911 р. до ве¬

ликої зем. власности належало там 710 дес. В кінці 19

ст. на грунтах села, як свідчить В. Антонович, було 5 кур¬

ганів, які розкопав А. Радзимінський, в яких знайшов

людські кістяки, ручну кераміку, кремінні ножі, сокири,

крім того на полях знайдено багато пам’яток з доби нео¬

літу, залізні вістря і 2 сокири.
СИВКИ, село, Рівенський повіт, недалеко від села і

замку в селі Губкові. Колись село належало до місцевих

боярів, котрі несли службу при губківському замку і на¬

зивалися будниками.
СИВЕРЮГА, урочище, Ковельський пов., на грунтах

села Ружина.
СИЛЬНО або СИЛЬНЕ, СЕЛЬНО, село, Володимир¬

ський пов., Згорянська волость, 85 км. від Володимира,

над Згорянським озером. В кінці 19 ст. було там 45 домів

і 277 жителів. Село разом із Згорянами вславилося від

давна своїми льняними тканинами.
СИЛЬНО або СИЛЬНЕ, село, Луцький пов., 55 км.

від Луцька. За переписом кінця 19 ст. в селі було 70 до¬

мів і 434 жителів, початкова школа. Село колись належа¬

ло до ординації кн. Радзивилів. В 1577 р. кн. Михайло

Чарторийський платив від цього села за 7 дим., 7 дим. на
363

півволоках і 1 дим на у3 волока. В 1583 р. кн. Ст. Радзи-

вил платив від 11 ланів і 4 городи.
СИЛЬНО або СИЛЬНЕ, Рівенський пов., 26 км. від

Клевані.
СИЛЬЦІ або СЕЛЬЦІ, село, Острозький пов., Кри-

венська вол., 13 км. від Острога. В кінці 19 ст. було там

56 домів і 330 жит., а в 1911 р. на підставі перепису в селі

С. було 402 жителів і тартак (22,839 руб. річної прод.).
СЕЛЯКОВИЧІ або СІЛЯКОВИЧІ, колонія, Дубенський

пов., заложена на лісових вирубах в кінці 19 ст.
СИМОНІВ, село, Острозький пов., Гошанська вол.,
33	км. від Острога, над притокою ріки Горині, 3 км. на

південь від Гощи. В кінці 19 ст. було там 301 домів і

1,819 жителів, дерев’яна церква з 1873 р. на місці старої

з 16 ст., школа церк.-прих. від 1865 р. За рікою Горинню

квадратове городище або замчище. Грунти врожайні, крім

рільництва селяни годують багато коней, корів і овець.

Село С. згадується в 1545 p., коли воно належало до Мат¬

вія Зенковича і Андрія Вільгорського, які були зобов’я¬

зані до ремонту одної городні луцького замку. (Пам’ят¬

ники, Київ. Арх. Ком. т. 4). За люстрацією Луцького по¬

віту з 1570 p., волинський землянин Лев Вільгорський зі

своїх маєтків: Вільгора, Уголеч, Савидова і Сіманова пла¬

тив за 20 дим., 9 город., 11 город., 4 боярів, двох млин-

ських коліс, а Михайло Вільгорський, Матвій Остриєв-

ський, пан Тимофій з села Сващева платили також подат¬

ки з другої частини. Пізніше село належало до Малин-

ських, як посаг Кароліни Малинської, перейшло до кн.

Святополка-Четвертинського, пізніше належало до Сос-

новських і знову повернулося до Малинських. За пере¬

писом 1911 р. в селі С. було 2,321 дес. землі, гуральня

(50,941 відер річн. продукції), кредитове товариство, зем¬

ська випозичальня сільсько-господарських машин і склад

насіння. На полях села С. до кінця 1911 року було 4 кур¬

гани, городище над рікою Горинню, оселя з часів нео¬

літу, часті знахідки монет з 16 і 17 ст.
СИНИГІВ, село, Звягельський пов., Берездівська вол.,

на границі Заславського повіту. В кінці 19 ст. було там

59 жителів і 330 дес. селянської землі. Колись село нале¬

жало до Берездовського ключа (дивись село Берездів).
364

СИНІВ, село, Рівенський повіт, 46 км. від міста Рів¬

ного. В кінці 19 ст. було там 113 дворів і біля 800 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1595 р. невідомо ким побудована.
СИНІВ, село, Пінський пов., Ставецька вол. В кінці

19 ст. було там 57 жителів. Велика земельна власність

належала до Пуславських.
СИНІВЦІ або СИНЬОВЦІ, село, Крем’янецький пов.,

Вербська вол., 40 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було

там 140 домів і 809 жителів, дерев’яна церква з 1869 р.

на місці старої з 1583 р. Село колись належало до гр.

Мнішків. В 1583 р. під назвою села Синевич належало до

кн. Олександрової Вишневицької, яка платила з нього

від 8 дим., 4 город., 2 комір, і 1 попа.
СИНОВЕ або СИНОВО, урочище на грунтах села Під-

ріжжя — ліс і болота.
СИНОВО або СИНОВЕ, село над Синівським озе¬

ром, Ковельський пов., Латинська вол., 31 км. від Ковля,

на північ від села Серахович. Місцевість типово поліська,

піскувата, лісиста і заболочена. В 19 ст. було там 624

доми і 1,230 жителів. Колись село було боярське. Над

озером зі східнього його боку дерев’яна церква. Місцеві

селяни називали своє село Синів — Васильками від боя¬

рина Василя Рутого. Село складалося з двох частин: Си-

ново Манастирське, яке колись належало до мілицького

манастиря і Синове Ратенське, яке належало до бувшого

замку в містечку Ратні, над Прип’яттю. За поборовим ре¬

єстром 1657 р. село належало до Несухоїжської вол. кн.

Романовичів Сангушків (Яблоновський, Волинь, стор. 65

і 114). Синовське озеро колись було сполучене каналами

з рікою Турією, крім того село згадується в 1502 p., як

власність князів Сангушків-Кошерських (Архів Сангуш¬

ків, т. І, стор. 147), а від них перейшло як „надання” до

мілецького манастиря (Архів ЮЗР, ч. 6, т. І, стор. 71).

В 1537 р. село згадується як королівщина: — „Люди гос¬

подарськії, ратинськії з села Синова на ім’я Левон Василь-

кович, Іван Ходорович і Сава Процевич” (Архів Сангуш¬

ків ,т. 4, стор. 108). Пізніше село належало до маєтків

ратенського староства. Тоді частина села, що належала

до мелицького манастиря, звалася — „Скроб” (Синово

Скроби, Архів ЮЗР, ч. 1, т. 6, стор. 511). Як переказу¬

ють місцеві селяни, село Синово ніколи не відбувало пан¬
365

щини. При дослідженнях села Синова й околиць, на піс¬

кових горбках недалеко від церкви стверджено пам’ятник
з	часів раннього палеоліту і мезоліту, культури хвалибо-

говицької і тарденуської. (О. Цинкаловський, „Матеріяли

до прадзєюв Волині Волинскеґо Поліся”. Варшава 1962 p.).
синютки, село, Заславський пов., Білогородська во¬

лость, 24 км. від Заслава, над рікою Горинню. В докумен¬

тах село виступає під назвою: Сєнютки, Сенютка, Сєню-

тиська. В кінці 19 ст. було там 100 домів і 538 жителів,

дерев’яна церква з 1740 року, церк.-прих. школа. Колись

село належало до Кузьменської волості, пізніше до кре¬

м’янецького замку. Село згадується в 1545 p., як влас¬

ність кн. Кузьми Заславського, яке отримав він від кре¬

м’янецького замку, як про це свідчить ревізія крем’я¬

нецького замку з 1545 р. (Пам’ятники, т. 4, від 2, стор.

200 і 229). Під назвою Сенювки згадується як власність

князя Януша Заславського в акті 1601 p., коли то село

згадується в переліку знищених татарами сіл в 1593 р.
СИНЯВА, річка, Заславський пов., пропливає в пові¬

тах Заславському і Острізькому. Починається з джерел

під селом Міньківці, пливе в західньому напрямку і під

містечком Крупцем, опливає м-ко Славутин і впадає до

ріки Горині.
СИНЯВКА, село, Володимирський пов., Новодвірська

вол., 43 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 34

доми і 241 жителів. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало там 535 десятин.
СИНЯКІВ, фільварок, Луцький пов., Піддубецька вол.
—	4 доми і 26 жителів.
СИРАХОВА, колонія, Ковельський пов., Великоглу-

шанська вол. — 7 домів і 43 жителів.
СИТАРІВКА або СІТАРІВКА, колонія, Луцький повіт,

Рожищанська волость, 22 км. від Луцька — 17 домів і

107 жителів.
СИТЕЦЬК або СІТЕЦЬК, село, ПІНСЬКИЙ ПОВІТ, Плот-

ницька вол., над рікою Плотницею — на Заріччі. В поло¬

вині 19 ст. було там 13 дворів повнонадільних (ЗО десятин

наділ). Колись околиця ця належало до королівщан, а

перед тим до удільних пінських князів. В 1775 р. видана

А. Скирмунтові ,на той час судді і послу Пінського по¬

віту.
366

СИТЕНКА, річка, Лубенський повіт, права притока

ріки Слонівки (притоки ріки Стиру). Впадає до ріки Ста¬

ру на терені села Корсове (в Брідському повіті в Галичи¬

ні).
СИТНО або СИТНЕ, два села Ситно Велике і Ситно

Мале, Лубенський повіт, Крупецька вол., 46 км. від Дубна.

Було це село, яке належало до „Казни” (Скарбове). В кін¬

ці 19 ст. в Ситні Великому було 88 домів і 617 жителів,

дерев’яна церква з 16 ст., пізніша з 18 ст., церковно-прих.

школа від 1861 р. Коло села урочища: — Клин, Ковалев-

щина, Рокитники. В Ситні Малому — 17 домів і 92 жит.
СИТНИЦЯ, колонія і урочище, Рівенський повіт, Де-

раженська вол. — 10 домів і 57 жителів.
СИТНИЦЯ, село, Луцький пов., Колківська вол., 45

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 470 жите¬

лів, при старому шляху з Луцька до Колок. На терені С.

1 курган.
СИТОВИЧІ, село, Луцький пов., Городецька волость,

127 км. від Луцька, над рікою Стоходом, на південь від

села Гулевич. В кінці 19 ст. було там 63 доми і 418 жи¬

телів, дерев’яна церква з 19 ст. на місці старої з кінця 16

ст. Село положене в типово поліській околиці при озері,

зарослому очеретами і ситовям.
СІРНА, річка, притока ріки Стиру, Луцький повіт, Ро-

жищанська вол. Починається в околиці села Литви біля
26	км. і впадає до ріки Стиру під селом Рокини.
СИТОВИЧІ, село, Ковельський пов. Село це згаду¬

ється в 1635 p., коли воно належало до Іллі, а в 1683 до

Дмитра Єловецького. Пізніше власність Гостинських.
СИЧІВКА або СІЧІВКА, село, Крем’янецький пов., Бі-

локриницька волость, 3 км. від північного сходу від міста.

Положена в гірській, мальовничій околиці, між лісами.

В кінці 19 ст. було там 14 домів і 100 жителів.
СІВЕР або СИВЕР, село, Острозький повіт, 4 км. від

села М’якот, в басейні ріки Вілії, притоки ріки Горині.

Колись присілок, належав до князів Острозьких, від яких

спочатку перейшов до Яблоновських, а пізніше до Конєц-

польських разом зі селом Сівер.
СІВЕРЦІ або СИВЕРЦІ, село, Заславський повіт, на

північ від села Лотівка, недалеко від ставу, який посилює

там притока ріки Горині.
367

СІКОНЬ або СЯКОНЬ, село, Ковельський ПОВІТ, Се-

лищанська волость, при шосі Ковель-Берестя. Згадується

в 1512 році, коли належало до князя Сангушки, пізніше

до волинських землян Оранських (з Орань к/Володими-

ра). (Архів Сангушків, т. З, стор. 97, 98). В 1553 р. знову

належить С. до кн. Сангушки-Ковельських, а від них село

перейшло до королеви Бони, від неї до політичного вті¬

кача з Москви кн. Андрія Курбського (Іванішів, Курб¬

ський, т. І, стор. 41-43). По смерті князя Курбського село

належало до Андрія Фірлея, а в 1830 р. до Дмитра Ябло-

новського. В селі збереглися дуже цікаві звичаї в народ-

ньому лікуванні про що подає Н. Теодорович в своїй пра¬

ці про Ковельський повіт. (Описаніє церквой і прихо-

дов. Почаїв).
СЕМАКИ або СЬОМАКИ, село, Заславський пов., Хо-

ровецька волость, 43 км. від Заслава, при ріці Корчик,
4	км. від Хоровця. В кінці 19 ст. було там 129 домів і 1,224

жителів, дерев’яна церква з 1790 р. і церк.-прих. школа.
СІОМАКІВКА, село, Звягельський пов., Емельчинська

вол., 65 км. від Звягеля, при притоці ріки Ужа (або Вужа)

Яблонці. В кінці 19 ст. було там 159 домів, дерев’яна цер¬

ква з 1816 p., церк.-прих. школа з 1881 p., смолярня, се¬

ляни, крім рільництва, займаються випасом худоби і лі¬

совими промислами та транспортом лісу. В лісі п’ять кур¬

ганів.
СІННИКИ, село, Звягельський пов., 46 км. від Звягеля.
СІНИН, село, Пінський пов. Село над притокою ріки

Ясьолди. В кінці 19 ст. було там 18 дворищ. Село оточу¬

ють просторі луги. Розвинуте там рибальство і плисар-

ство.
СІННЕ, село Рівенського повіту, Тучинська волость,
34	км. від Рівного. Село на північний схід від пущі. В кін¬

ці 19 ст. було там 63 доми і 566 жителів, дерев’яна церква

з 1800 р. на місці старої. В 1436 р. князь Лев Свидригайло

надає село Петрові Ланівському (Архів ЮЗР, т. І, № 24).

Село згадується в 1545 p., коли воно належало до Петра

Кердейовича, на той час пінського старости (Пам’ятники,

т. 4, стор. 132). В 1577 p., було власністю Івана Кердеєви-

ча, який платив з С. від 17 домів. Крім того згадується

в скарзі Криштофа Гурського на міщанина Грицька Паш-

лика про напад на його двір в селі Сінному (Архів ЮЗР,
368

ч. З, т. З, стор. 8). Крім того ще в 16 ст. село С. згадується

в скарзі про „спалення дерев на межі жидом Ізраїльцем”

на поташ. (Опис акт-книги Київ, Центр. Арх. №2037, стор.

8, поз. 31). За переписом 1911 р. в селі С. до поміщика

Бєлоцерковського М. належало 1,273 дес., а до Евгена

Коломийця в тому ж селі належало 1,272 дес.
СІНЧЕ, село, Пінський повіт (в документах Сінчині).

Село положене над рукавом річки Струмінь при дорозі-

греблі з села Морочно до Невеля. В кінці 19 ст. було там
16	дворів, дерев’яна церква з 1790 р. — св. Миколая. Око¬

лиця відлюдна і забагнена, селяни займаються рибаль¬

ством і плисацтвом. Вода цієї околиці відзначається ба¬

гатими половами риби. В 16 ст. село С. належало до во¬

линських землян Олізарів, яке в 1554 р. Олізар Дмитро¬

вич записав землянину Тюникові (Ревізія пущ і перехо¬

дів, стор. 69).
СІРАКІВКА, колонія, Володимирський повіт, Вербська

вол., 13 км. від Володимира — ЗО домів і 157 жителів. До

земельної власности в колонії С. в 1911 році належало

237 домів.
СІРНА, річка, Луцький повіт, на границі з Володимир-

ським повітом. Бере початок в околиці села Сірники.

Спливає на схід і творить одинадцять ставів. В селі Ро-

китні впадає до Стиру.
СІРНИКИ або СИРНИКИ, село, Луцький пов. В доку¬

менті, виставленому в 1450 р. в Києві, Роман Олізар запо¬

відає нащадкам своїм усе своє рухоме і нерухоме добро

в землі Київській, Волинській і на Поділлі своїй дружині

і своїм синам, а в цьому і село Сірники. Знайдено там

склад монет з 17 ст.
СІРНИЧКИ, село, Володимирський пов. Село при дже¬

релах річки Сірни, на півд. схід від міста Кисилина.
СІРЧЕ, село, Ковельський повіт, Хотяшівська вол., 53

км. від Ковля. В селі було Хотяшівське лісництво до

1915 р.
СІЯНЦІ, село, Острозький пов., 22 км. від Острога,

село над безіменною річкою, яка випливає з великих лі¬

сів під назвою „Курашь”, при старому тракті до Острога.

В кінці 19 ст. було там 86 домів і 676 жителів, дерев’яна

церква з 1743 p., церк.-прих. школа від 1884 р. Грунти —

піскуватий чорнозем, дуже врожайний. В селі був колись
369

новий великий сад і став, а при ньому водяний млин.

Від парку залишилася тільки алея старих лип. Село ши¬

роко розляглося в долині річки, будинки великі, селяни,

крім рільництва, займаються виховом коней і худоби. Ко¬

лись село належало до Фірлеїв, а від них перейшло до

Шенявських. Село згадується в 1562 p., коли належало

до Михайла і Григорія Джусів, а в 1570 р. Григорій вно¬

сив від сіл Сіянець і Ставків. За переписом 1911 р. в селі

С. було 735 жителів, волость, земська поштова станція,

фельдшерський пункт, 1-клясова школа, 3 крамниці. До

великої зем. власности в тому ж році належало там 227

десятин.
СКАЛИН, село, Заславський повіт, мала оселя, неда¬

леко від села Судилкова і Шепетівки.
СКАБОРИВЩИНА, колонія, Володимирський повіт,

Підберезька вол., 54 км. від Володимира — 190 м. і 154

жителів.
СКАРЖИНА, урочище, Старокост. пов., Базалійська

волость.
СКАРПІВЦІ, село, Звягельський пов., колись належало

до полонського ключа.
СКИБАРА, урочище, Ковельський пов., згадується під

1554 р. (Ревізія пущ і переходів, 1554 рік).
СКИБА або СКИБИ, село, Володимирський пов., Лю-

бомельська вол., 65 км. від Володимира. Колись село на¬

лежало до Любомельського староства. В кінці 19 ст. було

там 68 домів і 500 жителів, дерев’яна церква, невідомо ко¬

ли і ким побудована.
СКИРМАНІВКА, село, Заславський пов.
склик, село, Пінський пов. Колись село належало

до кн. Чарторийського. (Ревізія пущ і переход. Вилен.

Арх. Ком.).
СКНИТ-ВЕЛИКИИ, село, Острозький ПОВ., Анопіль-

ська вол., 27 км. від Острога, над р. Чижлею (колись на¬

лежало до Довжецької вол.). В кінці 19 ст. було там 105

домів і 663 жителів, дерев’яна церква з 1875 p., на місці

старої з 17 ст., церковно-прих. школа від 1884 р. Грунти

чорноземсько-глиняні, врожайні. Розвинута культура пше¬

ниці і ячменю (бровар в Славуті), багато лугів, годівля

худоби і коней, забудовання великі і чисті. Місцеві селя¬

ни дуже люблять гарно одягатися. В 1577 р. була то влас¬
370

ність кн. Острозьких, пізніше перейшло до Яблоновських.

При поділі князя Івана (Януша) і Олександра, село це на¬

зивано „Скнит Павловичів”. В 1577 р. кн. Острозький пла¬

тить з цього села від 5 димів на півдворищах, 3 дим. на

чверті, 4 городи., а в 1583 р. з 3 дим., 4 підсудків і 1 до-

річного колеса. За переписом 1911 р. в селі Скнит Вел.

було 664 жителів, водяний млин, 1 крамниця, земська ви-

позичальня сільсько-господарських машин і склад вибо-

рового насіння.
СКНИТ МАЛИЙ, село, Острозький пов., Довжецька

вол., 35 км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 90 домів
і	522 жителів, а на початку 20 ст. 167 дворів і 1,344 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1732 p., церк.-прих. школа від

1884 р.
СКОБЕЛКА, село, Володимирський пов., Скобелець-

ка вол., 59 км. від Володимира, недалеко від містечка Го¬

рохова. В кінці 19 ст. було там 156 домів, 965 жителів,

дерев’яна церква з 17 ст., початкова школа. В 19 ст. село

належало до марковицького ключа.
СКОВОРІДКИ, село, Старокостянт. пов., Сковородин-

ська вол., 16 км. від Ст.-Костянтинова, 3 км. від границі

Поділля. В кінці 19 ст. було там 317 дом., 1,770 жителів,

мурована церква з 1878 р. на місці старої дерев’яної з 1583

p., початкова школа від 1871 p., аптека. Колись село на¬

лежало до Кузьминської вол. під назвою Сковородиня
і	належало до князя Кост. Острозького. В 1583 р. було

при м. Костянтинові. Платив за нього князь К. Острозький

з 21 дим., 11 город., 1 дорічного колеса, і 1 попа. В 1593

р. і в 1618 р. село Ск. було майже цілком знищене тата¬

рами. В 1753 р. на підставі Кульбишівської угоди подаро¬

ване князю Чарторийському і Ст. Любомирському, біля

1788 р. куплене поміщиком Гіжицьким. За переписом 1911

р. в С. було 1,823 жителів, волосне правління, одноклясова

школа, 4 крамниці, склад дерев, кооператива, земська

випозичальня сільсько-господарських машин. По дорозі

до села Мотрінки в лісі було до кінця 19 ст. 10 курганів

(В. Антонович, Труди 11 археолог, з’їзду 1901 p.).
СКОМОРОХИ, фільварок, Ковельський пов., недале¬

ко від села Буциня. До поміщика Казимира Бєльського

належало 1,730 десятин.
371

СКОРИНА, озеро, Пінський пов., в околиці с. Кури-

личина (Кужилічина), Ревізії пущ і переходів звіряних,

стор. 12.
СКОРОДНІ ГОРИ, урочище, Ковельський пов., над

Стибиховським озером, недалеко від села Карасина.
СКОЧИЩЕ, урочище, Пінський пов., недалеко від се¬

ла Пулкович. Згадується в 1545 р. в Ревізії пущ і пере¬

ходів на стор. 249.
СКОЧИЩЕ, урочище, в Рівенському повіті, недалеко

від села Цепцевич і с. Степангороду, в долині р. Стубли.

(Крашевський І. Вспомнєня з Полєся, Волині і Литви).
СКРЕЧЕТІВКА, село, Рівенський пов., Дераженська во¬

лость, 2 км. від села Деражня, над р. Горинню.
СКРИГОЛІВ, село, Володимирський пов., Бранська во¬

лость, 86 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там

74 доми і 460 жит. В 1570 р. село належало до Михайла

Єло-Малинського, землянина волинського.
СКРИПНИЦЯ або СКРИПИЦЯ, Володимирський пов.,

76 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 60 дом. і
378	жителів.
СКРИШТІВКА, село, Луцький пов., 54 км. від Луцька
—	20 дом. і 239 жителів.
СКУЛИН, село, Ковельський пов., Любашівська вол.,

на півн. схід від Ковля. В кінці 19 ст. було там 134 доми,

785 жителів, дерев’яна церква на місці старої з 1604 р.

(Люстрація з 1628 p.), початкова школа. На землях села

урочища. Княжа гора, Негамля. Колись село входило до

Ковельського староства. Згадка про село С. з 16 ст., коли

село належало до „дібр господарських, як Королівське

іменя”. Від 1564 р. село С. належало до політичного вті¬

кача кн. Андрія Курбського (Жизнь Курбського на Волині,

т. І, ст. 15). По його смерті село перейшло до кн. Острозь¬

ких і Сімашків (Архів ЮЗР, ч. 5, т. І, стор. 165).
СКУПЕ, озеро, Пінський пов., в околицях села Ціш-

ковиці. В 1520 році надане разом з іншими озерами кня¬

зем Федором Ярославовичем Пінським пінському манасти-

реві на Лещу (Ревізія Пущ і переход., стор. 129, 295).
СКУРАТИЧІ, хутір, Пінський пов., 28 жителів. Нале¬

жало до пом. Скирмунтів.
СКУРЧЕ, село, Луцький пов., Чаруківська вол., 33 км.

від Луцька, над притокою р. Полонки, на пограниччі з Во-
372

лодимирським пов., на південний захід від містечка Тор-

чина. В кінці 19 ст. було там 157 домів і 899 жителів, де¬

рев’яна церква з 17 ст., католицький костел, початкова

школа, 2 млини. В 18 ст. село С. належало до гр. Потоць-

ких, а за переписом 1911 р. 921 десятин належали до Кра-

сицьких. На городищі села Скурча був знайдений скринь-

ковий (з камінніх плит) гріб, в ньому людський кістяк, а

при ньому два бронзові нараменники (бранзолети). (В.

Антонович, Труди 11 Арх. З’їзду 1901 p.).
СЛАВНЕ, село, Рівенський пов. Згадується в 1478 р.

в грамоті пана Василя Джуси (Українська грамота 15 ст.,

Київ, 1965 p.).
СЛАВОТИЧІ або СЛАВЕТИЧІ, село, Луцький повіт,

Тростянецька вол., 31 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було

там 62 доми і 341 жит.
СЛАВУТА, м-ко, Заславський пов., Славуцька вол.,
25	км. від міста Заслава, при річці Горині і її правому

допливі. Містечко положене по обох боках ріки. На при¬

тоці були три стави. Околиці містечка горбковаті і піску¬

ваті, порослі гарними лісами. Славуту заложено в 1634 р.

на місці осель Волі і Деражної. Початкова назва села була

Славутина і належала до кн. Заславських (Архів Сангуш¬

ків, т. З, стор. 203 і 204). Місцевість ця згадується в 1650,

1651, 1653 роках. (Архів ЮЗР, ст. 476). По вигасненні

роду кн. Збаражських Славута перейшла до кн. І. Любо-

мирського, пізніше до кн. Сангушків і до 1917 р. нале¬

жала до них. Завдячуючи старанням кн. Сангушків, поль¬

ський король Август надав С. Магдебурське право. В гар¬

ному палацу над рікою Горинню були там згромаджені

великі архівні колекції і велика бібліотека — понад 5,000

томів, яка могла похвалитися такими інкунабулами як Ос¬

трозька Біблія з 1581 p., Радзивільська 1568 p., Львівська

1577 і майже всі польські хроніки, а також багато руко¬

писних книжок: — „Монумента Дукум ін Острог” і бага¬

то інших цікавих документів, які відносилися до визволь¬

них воєн українського народу з 17-18 ст. Переховувалися

там родові хроніки волинських князів. Матеріяли ці час¬

тинно було видано кн. Сангушком під редацією Зигмунта

Радзимінського.
У тому ж палацу було багато картин, портретів іс¬

торичних осіб, в тому гетьмана Івана Мазепи. В місцево-
373

Славута — фабрика сукна і хліборобських машин (19 ст.) (ц)
му музеї була велика колекція старої зброї, прапорів, бун¬

чуків, булав, перначів тощо. Від 1754 р. було заложено

там друкарню, але по польському повстанні в 1831 р. цар¬

ський уряд її зліквідував. До 1917 р. була там фабрика

паперу, сукна, механічні майстерні, відливи з заліза, ку¬

рорт і лікування кумисом і інші дрібніші підприємства.

Обшири земель, які належали до славуцького ключа, про¬

стягалися аж до Поділля пасмом до 38 км. Належало та¬

ким чином до С. понад 100,000 десятин орної землі і
30,000	дес. лісу. Крім того до Славутина належало місто

Звягель (Новоград-Волинський), три містечка і 97 сіл.

В самій Славуті в кінці 19 ст. було 3 церкви, одноклясова

школа від 1865 p., двоклясова лютеранська школа, ні¬

мецька школа, лютеранська кірха, римо-католицький кос¬

тел, суд. В містечку було тоді 924 доми і 8,050 жителів.

За переписом 1911 р. в м-ку С. було 7,878 жителів, во¬

лость, міщанська управа, пошта і телеграф, земська пош¬

това станція, 2 судових слідчих, середня комерційна шко¬

ла, двоклясова школа, земська лікарня, кумесове лічниц-

тво, шпиталь, жидівський притулок, діточий притулок,

6 акушерок, аптека, 6 аптечних складів, 4 лікарів, 2 ден-

тисти, 1 гостинниця, 9 крамниць, картонова, плакетна

фабрика, гарбарня, 2 кредитні товариства, водяний млин

(40,000 пуд. річного прод.), бровар (21,250 руб. річ. про-
374

дукції), шкілка овочевих дерев, 4 судових оборонців, ко-

оператива, позичкова каса, терпентинярня, 2 друкарні,

З фабрики толю (55,000 руб. річної продукції), 2 ресто¬

рани, 2 фотографи, фабрика черепиці, чавуно-лиярна фаб¬

рика, ярмарки щомісяця. В Славуті проживав і творив

поет, співак і музикант Каєтан Відарт. (О. Волинець „На¬

ша культура”, Варшава, 1959 р. №4, стор. 7). По дорозі

до села Цвітохи було в кінці 19 ст. кругле городище і гру¬

па курганів (В. Антонович. Труди 11 Арх. з’їзду 1901).
СЛОБІДКА, село, Острозький пов., Хорівська вол.,
2	км. від Острога, на ріці Горині. В кінці 19 ст. було там

117 домів і 593 жителів.
СЛОБІДКА ДЕРАЖЕНСЬКА, село, Звягельський пов.,

Піщанська вол., 25 км. від Звягеля — 18 домів і 124 жит.
СЛОБІДКА КНЯЗІВСЬКА, село, Звягельський повіт,

Романівська вол., 8 км. від Звягеля — 32 доми і 191 жите¬

лів.
СЛОБІДКА СЕРБІВСЬКА, село, Звягельський повіт,

Сербівська вол., в місцевості лісовій, на захід від річки

Уборті. В кінці 19 ст. було там 124 селян і 884 селянської

землі. Село належало колись до Любомирських, пізніше

до Козакевичів.
СЛОБІДКА МАРГАРИТІВКА, колонія, Звягельський

пов., Сербська вол., 27 км. від Звягеля — 34 доми і 255 жит.
СЛОБІДКА РОМАНОВЕЦЬКА, село, Звягельський по¬

віт, Романівська вол., 10 км. від Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 65 домів і 380 жителів.
СЛОБІДКА ЧЕРНИЦЬКА, село, Звягельський пов., Ро¬

манівська вол., 20 км. від Звягеля, на початку 20 ст. було

там 63 доми і 477 жителів. Колись с. належало до Ябло¬

новських, пізніше до Тишкевичів.
СЛОБОДА, село, Лубенський пов., Млинівська вол.,
2	км. від Млинова, при шосі з Дубна до Луцька.
СЛОБОДА, село, Старокост. пов., Чернилівська вол.,
35	км. від міста Ст.-Костянтинова. Колись належало до

поміщика Ратова, 38 домів і 327 жителів. За переписом

1911 р. до великої зем. власности належало там 196 дес.
СЛОБОДАРКА, колонія, Луцький пов., Рожищанська

вол., ЗО км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 71 домів
і	347 жителів, євангелицький дім молитви.
375

СЛУКІВЦІ, село, Старокост. пов., село згадується

в 1753 році, коли то на підставі Кульбишівської угоди бу¬

ло дароване гр. Сапізі.
СЛУЧ, річка, назва її, правдоподібно, походить від

пня „лучити” злучувати. Є то права південна притока

ріки Горині (не треба її змішувати з лівою притокою

тієї ж ріки Прип’яті, яка бере початок недалеко міста

Слуцька).
Случ, яка пропливає через Волинь і Волинське По¬

лісся, починається в Старокостянтинівському повіті з гор¬

бовини під селом Чугель (недалеко Базалії). До містечка

Любару пливе в північ-схід. напрямку і під містом Звя-

гель змінює свій біг на північний, в кінці змінює напрямок

на півд. захід. Впадає до ріки Горині кількома рукавами

коло села Велюнь, на південь від міста Висоцька. Довжина

річки біля 420 км. від 18 до 50 метрів широка, глибина її

від 3 до 15 метрів. Береги річки високі, а в середній течії

скелисті. Пропливає через мальовничі околиці.
З огляду на скелі, які творять дно річки в середньо¬

му її відтинку, Случ мало надається на сплав тяжких чов¬

нів або плисів. Однак археологічні знахідки над берега¬

ми тієї річки свідчать, що була вона відома як водяний

шлях в другому — четвертому сторіччі н.е. (А. Бужан-

ський. Ріка Прип’ять та її допливи. Канада-Вінніпег 1966).

В 19 ст. було на ріці Случі 5 пристанів, 3 спусти, 5 поро¬

мів, 22 мости, 55 гребель і багато бродів. Річка пускає

в місяці березні і розливається в половині квітня. Стає

сплавною вище м. Звягеля. В 1859 р. Случчю сплило

більш, як 900 плисів і човнів, навантажених збіжжям (вар-

торсті 247,088 рублів).
З лівої сторони до Случі впадають річки: Ікопоть,

Білка, Деревлянка, Гомора, Смолка, Церем, Корчик, Оси¬

ка, Попівка та інші менші притоки. З правої сторони рі¬

ки: Бліва, Нивка, Щербіжь, Тня, Вершниця, Цвила, Пере¬

візна, Бобер, Став, Козарня, Деснянка, Грабарка, Криваль,

Коранька, Заяча. (Власт. І. Оповідання історичні з дзєюв

околиці Случа, і єй допливів. Квартальник гісторичний

т. І, 1898 рік, стор. 219).
СЛУЧ, річка на південному кінці Пінського повіту.

Відокремлюється від головного корита під селом Луки
376

і злучується знову коло села БухличІ. Пропливає понад

6 км. зміцнена стругою з розливів ріки Горині.
СМЕРДИН або СМІРДИН, село, Луцький пов., Трос-

тянецька вол., 38 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там
83	доми і 553 жит. Село С. згадується в 1577 p., коли воно

належало до містечка Соколя, князя Марка Сокульсько-

го, який платив з села С. від 14 дим., а частина належала

до Харлинського, який платив від 8 дим. В 1583 р. з то¬

го ж села платили — перший від 4 димів, 1 город., другий

від 5 димів., 2 город. Пізніше село належало до Єловець-

кого, а від нього перейшло до Стемпковських. За перепи¬

сом 1911 р. до пом. Н. Пипзула належало 810 дес.
СМИГА, оселя, Лубенський пов., Судобицька вол. на

початку 20 ст. було там 420 жит., великий тартак (70,000

руб. річної продукції), паровий млин (300,000 пуд. річно¬

го перемолу), ресторан.
СМИГА, колонія, Лубенський пов., Судобицька вол.,

в лісі, яка належала до крем’янецького ліцею — 6 домів
1	68 жителів, тартак. До поміщика Шмита в 1911 р. нале¬

жало там 541 дес.
СМИКІВ, село, Лубенський пов., Боремельська вол.,

48 км. від Дубна, при лівій притоці ріки Стиру. В кінці

19 ст. була там 44 доми і 270 жителів. В 1545 р. село на¬

лежало до Богдана Смиковського, який платив від цього

села з 8 город, 6 город., а Мишко Смиковський і Андрій

Гречка в 1577 р. платили враз з Григорієм і Богданом

Смиковським. В 1583 р. ще платила Андріїва Смиковська.

Урочища: Ілковське, Хтонька, Озерища, Пушкарева до¬

лина.
СМИКІВ, село, Володимирський пов., Підберезька во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 33 доми і 225 жителів. Село

згадується в 1570 p., коли належало до Федорової Боки-

євої (при містечку Милятині), яка в 1577 р. платила від
2	дим., З город., 4 млинських коліс, а в 1583 р. платив
3	села Іван Бокий Печихвостський, володимирський під-

коморий, від 6 димів і 4 город., а Пилип Бокий від 4 дим.
СМІДИН або СМИДИН, село, Ковельський пов., Ма-

ціївська вол., 24 км. від Ковля. Село дуже старе і захова¬

лися в ньому урочища: Вітольдова гора і Засядківське

дворище, Вирвихвости, Замчище. В кінці 19 ст. було там

399 домів і 2,673 жителів, три дерев’яні церкви, з них одна
377

стара з 16-17 ст. В цій церкві заховався іконостас з 17

ст., до 1914 p., в Смідинській старій церкві переховувався

Октоїх, друкований у Кракові в 1491 р. Швайпольдом

Фіолем. Других дві церкві з 1693 p., де царські врата,

як то видно з напису, були виконані в Ясах в Румунії.

Третя церква нова з 1884 р. на місці старої.
Село Смідин згадується, як волость Смідинська, в кін¬

ці 13 ст., а також в документах з 1508 року, коли село С.

належало до князів Сангушків, а волость Смидинська до

володимирського замку (Опис володимирського замку
з	1545 p., Пам’ятники Київ. Архів. Ком., том 4). В уро¬

чищах Вирвихвости серед болота вали перстеневого го¬

родища, яке складається з трьох концентричних валів (Ар¬

хів Сангушків, т. З, стор. 56, 568 і 61-63). В 1564 р. село

С. належить до політичного емігранта з Москви кн. Ан¬

дрія Курбського, а в 1570 р. побір платив зі Смидина кн.

воєвода волинський Чарторийський від 169 дим., 31 го¬

род., 2 ремісників і 1 млинського колеса. В 1583 р. село

С. належало до містечка Важви. Село почало підупадати,

а остаточно знищив його князь Курбський, який отримав

Ковельське староство. З люстрації 1628 р. село С. тримав

Фірлей з Дубровиці, в 18 ст. село С. належить до князів

Вишневецьких. За переписом 1911 р. в Смидині було 2,977

жит., одноклясова школа, крамниця, горілчана крамниця,

земська випозичальня сільсько-господарських машин. Ко¬

ло села в кінці 19 ст. було 3 кургани, які тоді ще не були

розорані. На захід від болота „Вирвихвости”, на піскових

надмах відкрито автором оселю з періоду молодшого

палеоліту (типові т. звані „високі скробачки”. О. Цинка¬

ловський. Записки. Володимирщина 1933).
СМОЛДИРІВ, село, Звягельський пов., Смолдирівська

вол., 22 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 294 доми

і 1,641 жителів. Дерев’яна церква з 1736 р. і така ж на

могилках, церковно-прих. школа. В 1704 р. село належа¬

ло до Анни Голинської, в оренді в Габриєля Міжиєвсько-

го. За переписом 1911 р. в селі було 1,786 жителів, волость,

одноклясова школа, 2 крамниці, 1 горілчана державна

крамниця.
СМОЛКА, річка, Звягельський пов., притока р. Слу¬

чі. Річка С. постає з кількох потоків: — Бронники, Лили-

ївка і кілька менших приток, які випливають з горбків під
378

селом Старолабунський майдан, впадає до ріки Случі під

м. Звягель, прийнявши там малий потік Окіп.
СМОЛЯВА, село, Дубенський пов., Берестецька вол.,

66 км. від Дубна, над малою річкою Білий Луг, яка впа¬

дає там до ріки Стиру. В кінці 19 ст. було там 119 домів

і 650 жителів, дерев’яна церква з 1783 p., церк.-прих. шко¬

ла від 1861 р. Село С. згадується в 1561 p., коли воно на¬

лежало до кн. Сангушків-Коширських і було заставлене

в 1565 р. князем Львом Сангушком разом із селом Мер-

вою „жидам”: — Батькові і Мошкові Мисановичам. В 1583

р. належало до кн. Сангушків-Коширських при Горохові,

а в 1601 р. знову кн. Сангушко заставив це село Абрамові
і	Гецові з Турийська і Торчина. (Опис акт. книг. Київ.

Центр. Архіву №2035, стор. 25, т. І). Бірчими в тому ма¬

єтку на той час були: — Григор Букоємський і Андрій
Дзвіниця в Смиглові, пов. Луцьк, з 1743 p., тепер неіснуюча (ц).
379

Куверецький. Село С. згадується на той час у багатьох

документах 16 ст. (див. Архів ЮЗР, т. 4, від 2). За пере¬

писом 1911 р. до поміщика Е. Інглєзі належало 1,150 де¬

сятин. На терені села знайдено в кінці 19 ст. клад монет
3	16-17 ст.ст. (В. Антонович, Труди).
СМОЛИГІВ, село, Луцький пов. (пізніше у Володи-

мирському пов.), Киселинська волость, над рікою Сірною,

лівою притокою річки Стиру, на захід від міста Торчина.

В кінці 19 ст. було там 70 домів і 421 жителів, дерев’яна

церква з 16 ст., як то видно з документу 1570 p., коли

волинський землянин Іван Гулевич платив від села С. від
4	дим., 20 город., 6 город., 1 млинського колеса, 1 попа,

а в 1583 р. він же платив з третьої частини від 8 дим., 6 го¬

род., 1 попа. Ще перед тим в р. 1577 частина села належа¬

ла до вдови землянина Доростайського, при містечку Тор-

чині, котра платила від 6 дим. і 4 город., а в 1583 р. село

перейшло до римо-католицького єпископа в Луцьку, при

Старому Торчині, на грунтах села 1 курган (В. Антонович,

Труди 11 археологічного з’їзду 1901).
СМОРДВА, село (за переказами старих селян село

колись звалося Смердва, Смородва), Лубенський повіт,

Млинівська волость, 17 км. від Дубна. Село положене над

притокою р. Ікви, на південний захід від містечка Млинова,

недалеко від села Липибоки. Згадка про це село з 1545 р.

в описі луцького замку, де була городня землянина Хо-

мецького зі Смордви і друга з тієї Смордви — Івана Хо-

мецького. (Пам’ятники, т. 4, від 2, стор. 86, 104). Крім то¬

го до справ, зв’язаних зі селом Смордвою в 16 ст. пере¬

важно кримінальних, знаходяться в описі акт книги Київ.

Центр. Архів №: 20, 36, 2037, 2038, 2039, 2040, а також

в Архіві ЮЗР, ч. 6, т. І, стор. 136, 53. В кінці 19 ст. було

там 107 домів і 1,002 жит., мурована церква з 1787 р.

на місці старої дерев’яної, невідомо коли збудованої. В то¬

му ж часі належало село С. до Януша Ледуховського.

Крім того село згадується в 1570 p., коли то частинно на¬

лежало до Петра Хомяка й Тита Хомяка, луцького го-

родського судді, а в 1583 р. до Тихна Хомяка й Петра

Хомяка. За переписом 1911 р. в селі С. було 1,346 жителів
і	1 крамниця, гуральня (45,019 відер річної продукції) і

горілчана крамниця. До пом. Ледуховського Андрія на¬

лежало тоді 2,585 десятин. На грунтах села було 5 курга¬

нів (В. Антонович, Труди 11 археол. З’їзд 1901 p.).
380

СМОРДІВ, село, колись у Луцькому повіті, згадується

в грамоті кн. Льва Свидригайла, виставленої цим князем

для слуги свого Сеньки Хомяка.
СМОРЖІВ, село, Рівенський пов., Клеванська вол., 29

км. від Рівного, над допливом ріки Горині, 3 км. від міс¬

течка Клевані. В кінці 19 ст. було там 44 доми і 312 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1751 p., на місці ще старшої

з 1583 р. Село С. згадується в 1577 p., коли належало до

княгині Іванової Чарторийської, яка платила з С. від 7

димів, 4 город., а в 1583 р. кн. Іван Бистриковський пла¬

тив з того ж села від 11 димів на ланах і 20 на півланках,
2	городи і 1 попа.
СМОРЩКИ, село, Заславський пов., Тернавська вол.,

32 км. від Заслава, над р. Гоморою, яка там творить став.

В кінці 19 ст. було там 175 домів і 1,098 жителів, дерев’я¬

на церква з 1836 р. на місці старої з 17-16 ст.ст., церк.-

прих. школа від 1862 р. За місцевими переказами село

Сморщки було колись містом, яке звалося Морун, через

яке проходив торговельний шлях з Києва до Волині і Га¬

личини (так звана Бердичівська дорога). Місто Морун бу¬

ло знищене татарами, а людність вирізана. Залишилися

там тільки земляні вали аж до 19 ст., на яких стояв колись

фільварок кн. Сангушків і де часто ще у кінці 19 ст. вико¬

пувано людські кістяки. В церковному архіві до 19 ст.

було багато стародруків і документів зі старої, тоді вже

не існуючої церкви. Коло села С. була група курганів.
СМОЛЯРИ, село, Володимирський повіт, Вербська во¬

лость, на північний схід від села Хворостова. В кінці 19

ст. було там 11 домів, 60 жителів.
СМОЛЯРИ СВІТЕЗЬКІ, село, Володимирський ПОВІТ,

Шацька вол., 109 км. від Володимира — 10 домів і 51

жителів.
СМОЛЯРИ СТОЛИНСЬКІ, село, Володимирський пов.,

98 км. від Володимира. Село при болотах, з яких випливає

ріка Прип’ять, положених на схід від ріки Бугу (захід).

На захід від них проходить малопомітний вододіл між сто-

чищами річок Дніпра і Висли. В кінці 19 ст. було там

152 доми і 849 жителів, початкова школа (А. Бужанський.

Ріка Прип’ять та її допливи. Праця Інст. Дослід. Волині,

Канада — Вінніпег, 1966 р.
СМОЛЯРИ РОГОВІ, село, Володимирський пов., Ве-

лицька вол., 87 км. від Володимира на захід від боліт над
381

джерелами р. Прип’яті. В кінці 19 ст. було там 49 дом. і

315 жителів.
СМОЛЯРИ — голяни, село, Володимирський пов.,

Крименська вол., 98 км. від Володимира. Над болотами

ріки Прип’яті, на південь від Крименських озер. В кінці

19 ст. було там 114 домів і 737 жителів.
СМОЛЯРИ СВИТЯЖСЬКІ, Володимирський пов., на

південь від великого володимирського озера Світязя, не¬

далеко від болота, з якого випливає ріка Прип’ять.
СМОЛЯРИ, село, Ковельський пов., Волинська вол.,
40	км. від Ковля, над рікою Стоходом. В кінці 19 ст. було

там 64 доми і 446 жителів. До великої зем. власности

в 1911 році належало там 988 дес. (пом. Свідерських).
СМОЛЯРНЯ СТАРА, село, Звягельський пов., Полон-

ська вол., 70 км. від Звягеля, там же урочище Смолярня

Нова. В кінці 19 ст. було там 27 домів і 134 жителів.
СМОЛЯРНЯ, хутір, Луцький пов., Щуринська волость

(бувша Рожищанська).
СНІГУРІВКА, село, Крем’янецький пов., Вишневецька

вол., село положене недалеко від великого ставу над рі¬

кою Горинню в селі Передмирці при старому тракті з Виш-

нівця до Лановець. Був то колись присілок села Перед-

мірки.
СОБІЩИЦІ, село, Луцький пов., Більськовільська вол.,

104 км. від Луцька, на північ від Рафаловки. В кінці 19 ст.

було там 95 домів і 635 жит. Село належало до Чарторий¬

ського замку, за яке в 1577 році платили князі Чарторий-

ські від 8 дим. і 4 город. В околиці села С. люди мали

лиху славу розбійників і злодіїв.
СОБКІВЦІ, село, Старокост. пов., Купельська вол., 22

км. від міста Ст. Костянтинова, над джерелами притоки

ріки Случі. В кінці 19 ст. було там 153 доми і 977 жителів,

дерев’яна церква з 1873 p., на місці старої, яка була ще

в 1829 році, початкова школа від 1876 р. Колись село на¬

лежало до князів Вишневецьких. В 19 ст. велика власність

належала до поміщика Зеленського.
СОБОЛІВКА, село, Старокостянт. пов., Авратинська

вол., 76 км. від міста Ст.-Костянтинова. В кінці 19 ст. було

там 24 доми і 164 жителів.
СОБ’ЯТКИ, село, Луцький пов., Городецька вол., 63

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 93 доми і 483 жи¬
382

телів, дерев’яна церква з 18 ст. За переписом 1911 р. до

поміщика Кириєнка М. належало там 770 десятин.
СОКІЛ або СОКОЛИ — є то давня назва села Курчиць,

в Звягельському повіті, Згорянська вол., 79 км. від Воло¬

димира — 25 домів і 155 жит.
СОКОЛІВ, село, Звягельський пов., Курневська вол., 38

км. від Звягеля, над річкою Туровою, правою притокою

Случі, при шосі Звягель-Житомир. В кінці 19 ст. було там
84	доми і 660 жителів, дерев’яна церква з 1883 року. В 18

ст. було там 18 домів і 112 жителів, дерев’яна церква. При

цьому 65 жидівських домів і 312 дес. селянської землі,

церква, бровар, гуральня. Під оселею С. колись татарські

загони розбили війська польського короля Жигимонта І.

В 1765 р. оселя ця отримала Магдебурські права. Соколов-

ські лятафундії, які належали в 18 ст. до гр. Ільїнського,

осягли там около 10,500 дес. (9 сіл). В кінці 19 ст. землі

ці були заселювані переважно німецькими колоністами.

Частина належала до гр. Тишкевича, а від 1609 р. до Гой-

ських. За переписом 1911 р. в селі С. було 1,065 жите¬

лів, земська лічниця, аптека, аптечний склад, 13 крамниць,

горілчана державна крамниця, 2 шинки і 12 ярмарків

річно.
СОКОЛІВ ЧЕСЬКИЙ, слобода, Звягельський пов., ЗО

домів і 147 жителів.
СОКІЛНИКИ або СОКОЛЬНИКИ, урочище, Володи¬

мирський пов., Грибовицька вол., лісове урочище над рі¬

кою Бугом, яке колись належало до старого волинського

землянського роду Корчаків, до яких в 14-15 ст. належа¬

ла ціла південна частина Володимирщини (над Бугом).

Пізніше землі ці за князя Свидригайла перейшли до ли-

товежського замку, а в 17 ст. до крилівського замку, для

якого місцева людність робила повинності, між іншим при

будові крилівського замку.
СОКИРИЧІ або СИКИРИЧІ, село, Луцький пов., Трос-

тянецька вол., 19 км. від Луцька, при ріці Конопельці, при

усті до неї р. Доброї, на південний схід від Рожищ. Село

колись належало до римо-католицького ордену Тринита-

рів в Луцьку. В кінці 19 ст. було там 18 домів і 93 жителів.

До великої зем. власности в 1911 р. до поміщика Демяно-

ва належало там 586 десятин.
СЕКИРИНЦІ або ШЕКИРИНЦ, СІКИРИНЦ, село, Ос¬

трозький пов., Перерослинська вол., 90 км. від Острога.
383

Село положене на чорноземлях, на рівнині. Крім рільниц¬

тва розвинута годівля худоби, садів і бджільництво. В кін¬

ці 19 ст. було там 150 домів і 1,059 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1739 p., церк.-прих. школа від 1885 р. Селяни висо¬

кої фізично доброї і гарної будови. Село належало колись

до численних маєтків князів Острозьких і до винницького

староства на Поділлі. До великої зем. власности належало

там в 1911 р. 945 десятин.
СОКОЛИЩЕ, село, Ковельський пов., Датинська вол.,

над озером Синовським. З цього дворища колись походи¬

ла родина бояр Городовичів. В кінці 19 ст. було там 208

домів і 1,394 жителів.
СОКОЛІВКА, село, Крем’янецький пов., Вишгород-

ська волость, 48 км. від Крем’янця, над рікою Свинорий¬

кою або Гребелькою. В кінці 19 ст. було там 81 домів і

529 жителів, дерев’яна церква з 1853 року, а старша ще

з 18 ст., на місці, де була стара. В 1583 р. належало до

вишгородського ключа кн. Олександра Порицького, який

платив від неї за б дим., 5 город., 4 город, і 1 вального

колеса. В 1601 р. відома під назвою Соколівки і належала

до воєводи волинського. (Архів ЮЗР, 6, т. І, стор. 291).

В 1662 р. під тією ж назвою Соколівки, Крем’янецького

повіту належала до козацького старшини. (Пам’ятник

т. 4, 3 ст.”, 171). До великої власности Єпішова належало
—	400 дес.
СОКОЛІВКА, передмістя містечка Вишгородка.
СОКОЛІВКА, село, Пінського повіту, над притокою

Огинського каналу. В кінці 19 ст. було там 19 дворів. На¬

лежало колись до „негородового” Озаріцького староства,

а пізніше перейшло до Скирмунтів.
СОКОЛІВКА, село, згадується, коли воно на підставі

Кульбишівської угоди в 1753 р. даровано князем Острозь¬

ким князю Сапізі.
СОКУЛЬ або СОКОЛЬ, містечко, Луцький пов., Ро¬

жищанська вол., 40 км. від Луцька, 28 км. від м. Колок.

В кінці 19 ст. було там 208 домів і 1,402 жителів, дере¬

в’яна церква невідомо коли збудована, однак будову цер¬

ков можемо віднести до 15-16 ст.ст., коли то в 1577 р. кн.

Марко Сокільський платив там від ЗО ринкових дим., 248

вуличних домів, 60 убогих домів і 8 люзних людей. А в

1583 році побір платив той же князь від чопового 25 фло¬

ринів, з 46 дом. „заострожних” (з чого видно, що містеч¬
384

ко було оточене навколо валами і парканами), 3 рибалок,
2	дударів, 3 вальних коліс і 1 попа.
В 1589 році Маркова Сокольська платить ЗО флор.

податку з 21 рилі і кількох попів, дударів, млинських ко¬

ліс, чопового, 70 флорінтів. Разом 137 флорінтів і 7 гро¬

шей. В 1612 році село і далі належало до роду кн. Со-

кульських, пізніше як посаг переходить за князівною Олек-

сандрою до Криштофа Яблоновського. В 1714 p. С. нале¬

жить до Дмитра Яблонського, військового Новогород-

ського. Пізніше перебуває в заставі у І. Єловецького, а

пізніше переходить до родини Стемпковських. В тому ча¬

сі постійних переходів від одного до другого власника

заховався перепис цього містечка. Ще в 1565 р. отримав

Сокуль магдебурське право від короля Польщі і великого

князя Литви Жигимонта. Десь у 17 ст. в м-ку С. було 98

домів і 777 жителів, дві церкви, костел, жидівський дім

молитви, 2 крамниці, 17 ремесників і 2 ярмарки річно. До

містечка С. належало село Навоз. За переписом 1911 р.

в м-ку Сокулі було 1,453 жителів, міщанська управа, 6

крамниць, горілчана державна крамниця і 5 ярмарок річ.

но. До великої зем. власности Стемпковських належало

там 2,017 десятин. За дослідженням і записом в місцевих

літописах, містечко було оточене валом і ровом. (В Анто¬

нович, Труди 11 Археол. З’їзду 1901 p.).
СОЛЕНЕ ДУБ’Я, урочище, Пінський пов. (Ревізія Пущ
і	Переходів Звірят. Вид. Арх. Ком.).
соловин, село, Луцький пов., Рожищанська вол.,
37	км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 13 домів і 119

жителів. До великої зем. власности належало там 204 де¬

сятин (1911 p.).
СОЛОВИЧІ, село, Ковельський пов., Туринська вол.,
26	км. від Ковля, над притокою ріки Турії. В кінці 19 ст.

було там 74 доми і 485 жителів. Село колись належало до

володимирського замку і виступало в різних часах своєї

історії під назвами Соловичі, Своловичі, під яким згаду¬

ється за короля Вітовта в поч. 15 ст. В 1429 р. згадується

це село в грамоті цього князя, якою він надає це село

„панові Бедрухові”, який приймає ці селища і заповідає

виплатити 60 кіп подільських півгрошиків. (Які були биті

за часів князів Андрія і Юрія II). Грамота ця писана в Ту-

рийську володимирському (Українські грамоти 15 віку,

Київ, 1965 р. „Наукова думка”). В 16 ст. село під назвою
385

Соловці належало до кн. Романа Сангушки, з якої в 1577 р.

Сангушко платив з двох сіл С. від 7 дим., 10 город., а в

1583 р. від села Солович Малих від 3 дим., 6 гор., а з Ве¬

ликих С. від 4 домів, 2 город, і 3 город.
СОЛОВИІ або СОЛОВ’Є, село, Острозький пов., Кри-

ванська волость, 6 км. від Острога. В кінці 19 ст. було

там 111 домів і 637 жит. Село колись було положене над

границею великих Вельбовецьких лісів. Грунти не відзна¬

чаються своєю родючістю, натомість гарні луги і випаси

уможливили селянам розвинути годівлю худоби, коней і

овець. Разом з тим були там родючі овочеві сади, а та¬

кож багато пшениці. Село колись належало до кн. Ос¬

трозьких, пізніше перейшло до Яблоновських, а по кон-

фіскаті в 1854 році до гр. Зубової, від котрої незабаром

відкупив це село Ісаак Герман.
СОЛОВ’ЄВА або СОЛОВІЇВКА, СОЛОВЕЯ, село, Ко¬

вельський повіт, Латинська вол., 27 км. від Ковля і на

південний схід від Мелець, над рікою Турією. Колись се¬

ло належало до Мелицького манастиря. В 1577 р. і в 1583

році село С. належало до Кн. Романа Сангушки (при Не-

сухоїжах), який платив від нього за 3 дим., на ланах і 4

город.
СОЛОМИЯ, СОЛОМИЇВКА, село, Рівенський пов., Лю-

биковицька вол., 127 км. на північ від Рівного. В кінці 19

ст. було там 43 доми і 219 жит. (II км. від Дубровиці).
СОЛОМ’ЯК, колонія, Рівенський пов., Селещанська

вол., 73 км. від Рівного — 54 доми і 424 жителів.
СОПАЧІВ, село, Луцький пов., Рафалівська вол., 113

км. від Луцька, над рікою Стиром. В кінці 19 ст. було там

97 домів і 589 жителів. В 1584 р. село належало до Гніво¬

ша Олексовського, який платив від нього за 13 димів і
2	город.
СОРОКА, річка, ліва притока ріки Корчика, яка під

містечком Анополем творить став і приймає річку Чоло-

мин.
СОЛОМИР, фільварок, Пінський пов., між селами Ви-

чулки і Вішни.
СОЛОНІВ, село, Дубенський пов., Теслугівська вол.,

48 км. від Дубна, село над р. Стиром, на південь від Бо¬

ремля. В кінці 19 ст. було там 68 домів і 429 жителів, де¬

рев’яна церква з 17-18 ст. Колись село належало до луць¬
386

ких владик. Село згадується в 1545 р. під назвою Слонва

(в Луцькому повіті), як маєток землянина Чати або Цати.

В 1570 p. С. належав до Івана Семеновича Шута, а в 1583

році до С. Чоповського. В 19 ст. село було власністю Чос-

новських. Недалеко від села в кінці 19 ст. заховалася ще

частина городища або замчища. (В. Антонович, Труди
11	арх. З’їзду 1901 p.).
солотвин, село, Ковельський пов., Голобська вол.,

ЗО км. від Ковля, на пограниччі Володимирського і Луць¬

кого повітів. (В документах село згадується під назвою

Соловин). В кінці 19 ст. було там 66 домів і 468 жителів.

Колись село С. належало до володимирських владик і

в 1577 р. владика володимирський платив з нього від 18

дим., 9 город, на чверті, а в 1583 р. з 21 домів і 5 город.,

І города, 2 комірників, 2 ремесників, 1 боярина і 1 пустої

рилі. За переписом 1911 р. в селі С. до поміщика Круп-

ського належало 611 десятин. В 1891 р. в околиці села

знайдено монетний склад, що складався з польських, чесь¬

ких і інших монет 16 ст.
СОЛПА МАЛА, село, в документах Солпа (Мала і Ве¬

лика), Рівенський повіт, Селищанська вол., на пограниччі

із Звягельським пов., на південь від Межирічя, над рі¬

кою Случчю, 61 км. від Рівного. В кінці 19 ст. в Солпі

Великій було 19 дом. і 259 жителів, а в Солпі Малій 23

доми і 464 жит.
СОЛТАНІВКА або СОЛТАНОВА, Лубенський повіт,

Будеражська вол., 22 км. від Дубна. Був там присілок села

Мощаниці. В кінці 19 ст. було там 19 домів і 141 жителів.

В 1753 р. на підставі Кольбушівської угоди село подаро¬

ване Любомирському, а в 1775 р. перейшло до Дунінів-

Карвицьких.
СОЛЯНКА, колонія, Звягельський пов., Здолбицька

вол., 29 км. від Звягеля — 17 дом. і 140 жителів.
СОМИНО, село, Володимирський пов., Олеська вол.,
41	км. від Володимира, село при озері Соминському.

В кінці 19 ст. було там 80 домів і 468 жителів, дерев’яна

церква одна з найстарших на Волині і оліярня. Село зга¬

дується в 13 ст., коли то володимирський князь Володи¬

мир, або Володимирко, син князя Василька, згадує село

С. у своєму передсмертному заповіті. (Іпатіївський літо¬

пис 1284 p.). Другою згадкою про село Сомино є грамо¬

та Великого князя Литовського Олександра, який надає
387

в 1499 р. це село свойому дворянину Івану Русиковичу.

В грамоті цій згадується і попереднього власника села С.
—	Козарина і його братанця Тишка, котрих забили там

соминські люди. В 1545 p., під час ревізії володимирсько¬

го замку, село С. належало до землянина Русина, котрий

замінив його на село Лашки. В тому ж році село С. було

в заставі у кн. Сангушків, а в 1570 році „пані Маціївська”

платила з цього села від 20 димів, 40 город, 4 комір., 1

млинського колеса. В 1577 і 1583 роках село С. належало

до Вишневецьких. Платили вони з нього від 5 дим. і 2

городів. Невелике Соминське озеро завжди було дуже

рибне, але грунти убогі, піскуваті і маловрожайні. Згадана

церква і ЇЇ інтер’єр дуже старі і вбогі. На дерев’яній дзві¬

ниці церкви заховалося ще велике залізне дугоподібне

било.
СОМИНО, озеро, Пінський повіт, Телеханська волость.

Довжина понад 1 км., ширина % км. Положене серед лі¬

сів і недоступних мочарів.
СОМИНО, озеро, Рівенський пов., на захід від Горині,

Висоцька волость.
СОМИНО, озеро, на схід від м-ка Сарни, в південній

стороні великих боліт між p.p. Горинню і Львою. Береги

майже недоступні. Над озером оселя, що складалася на

початку 20 ст. з 15 дворів.
СОМИНО, лісове урочище, Пінський пов. Знаходить¬

ся воно в пущі між Смородськом, Витецьким і Селали-

щами. Згадується в 1558 р. (Ревізія Пущ і переход. Вил.

Арх. Ком., стор. 10).
СОРОКОДУБИ, село, Старокост. повіт, Чернелевська

вол., при притоці ріки Случі, 42 км. від міста Ст. Костян-

тинова. В кінці 19 ст. було там 82 доми і 534 жителів, де¬

рев’яна церква з 1881 року на місці давньої з 1768 p.,

церк.-прих. школа від 1884 р. Село С. згадується в 1593

році, коли воно належало до кн. Острозьких і в тому ж

році було спустошене татарами. На підставі Кольбушів-

ської угоди було подароване кн. Ігнатію Сапізі. В першій

половині 19 ст. належало до поміщика Рудзкого, пізніше

до Василевського і Жардецького, Лепківського, Лелев-

ських.
СОСНИНА, урочище, Старокост. повіт, Безалинська

вол. — 4 доми і 29 жителів.
388

СОСНИНА, хутір, Лубенський повіт, Крупецька вол.,
З	дом. і 27 жителів.
СОСНІВОЧКА, село, Звягельський пов., Білогородська

волость, в початку 20 ст. було там 42 доми і 197 жителів.
СОСНІВКА, село, Звягельський повіт, Білогородська

волость, 24 км. від Заслава і 10 км. від Білогородки на

захід, при старому шляху до Лановець. В кінці 19 ст. було

там 148 домів і 845 жителів, дерев’яна церква з 1800 р.

на місці старої, церк.-прих. школа від 1871 р. Село колись

належало до славутського ключа маєтків князя Сангушки.

В церковному архіві до 1914 р. заховалися рукописні книж¬

ки: 1) Тріодь списана в 1732 р. з кінцевим „словом” до

чительника. 2) Евангелія (рукописна) з 1728 p., списана

священиком Федором Хвостовським-Лютаревським. Село

С. згадується в 1583 p., коли воно належало до князя

Михайла Заславського, який платив від цього села за 4

дим., 8 город., 2 город.
СОСНІВКА, село, Звягельський пов., Шепетівська во¬

лость, 13 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 56 домів

і 225 жителів, церква з 1789 p., дерев’яна з такою ж окре¬

мою дзвіницею. До великої зем. власности в 1911 р. на¬

лежало там 300 десятин.
СОСНІВКА, село, Крем’янецький пов., Борківська во¬

лость, 24 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 60 до¬

мів і 468 жителів, водяний млин. В 19 ст. село належало

до Собещанських і Островських — 141 дес. і 255 дес. землі.
СОСНІВКА, село, Острозький пов., Анопільська вол.,

39 км. від Острога, при старому тракті, що провадив до

Житомира. За переписом кінця 19 ст. було там 44 доми

і 293 жителів. Село колись належало до кн. Острозьких,

пізніше до Яблоновських, від них до Гурських, пізніше

318 десятин перейшло до Затова.
СОСНІВКА, хутір, Острозький пов., Кривинська вол.
—	10 домів і 63 жителів.
СОСНО, озеро. Пінський пов., положене між котли-

нами ріки Прип’яті і Струмені, в Хоєнській вол., в місце¬

вості дуже низькій, на південь від ріки Струменя, з якою

злучується коритами і річищами. Має більше як півтора

кілометра довжини і 1 ширини. Озеро дуже рибне.
СОФГЇВКА (по-польськи Зофіювка), фільварок, Во¬

лодимирський пов., Вербська вол.
389

СОФІЇВКА, колонія, Володимирський пов., Микулиць-

ка вол., 11 км. від Володимира — 33 доми і 185 жителів.
СОФИЇВКА, колонія, Володимирський пов., Скобе-

лецька вол., 58 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було

там 72 доми і 452 жителів.
СОФИЇВКА, село, Дубенський пов., Вербська вол., 22

км. від Дубна. На початку 20 ст. було там 80 домів і 452

жителів.
СОФИЇВКА, колонія, Звягельський пов., Емельчин-

ська вол., 63 км. від Звягеля — 17 домів і 83 жителів.
СОФИЇВКА, слобода, Луцький пов., Силенська вол.,

44 км. від Луцька — 186 домів і 2,317 жителів, міщанська

управа, пошта 16 крамниць, фабрика скла.
СОФИЇВКА, село, Луцький пов., — в селі було 4 гар-

барні.
СОФИЇВКА, фільварок, Луцький пов., Полонська вол.,

8 км. від Луцька — 11 домів і 51 жителів.
СОФИЇВКА, німецька колонія, Рівенський пов., Ви-

соцька волость, 2 км. від м-ка Висоцька, над рікою Го¬

ринню. В Садибі — „Бродець” була колись гуральня.

В цій німецькій колонії була до 1914 р. лютеранська кірха.

В 1867 р. на терені Софіївки знайдено було склад вагою
4	фунти. Склад складався зі слідуючих срібних річей: З

брансолети, 1 монета — гривна, київського типу і 12 мо¬

нетних гривен у вигляді довгих штабок з нарізами, на

одній з тих (монет) була буква X, на другій — МЛ. В кін¬

ці 19 ст. в колонії проживало 173 жителів.
СОФИЇВКА, колонія, Рівенський пов., Висоцька вол.,

З км. від Висоцька. Був там евангелицький дім молитви.
СОФЯНІВКА або САФЯНІВКА, село, Ковельський по¬

віт, Велицька волость, 59 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було

там ЗО домів і 249 жителів.
СОХИ, село, Рівенський пов., Дубровицька вол., 136

км. від Рівного — 28 домів і 196 жителів.
СОХОЖИНЦІ або СОХУЖИНЦІ, ХОВЖИНЦІ, село,

Заславський пов., 18 км. від Заслава і 40 км. від залізниці

в Шепетівці. В кінці 19 ст. було там 86 дворів біля 800

жит., дерев’яна церква з 1882 р. на місці бувшої там ста¬

рої, церковно-прих. школа. Село згадується в документах

під назвою Ховжинці, яке в 16 ст. належало до кн. Я. За¬

славського, крім того в 1601 р. згадується про село, що
390

було знищене татарами в 1593 р. (Архів ЮЗР, ч. 6, т. І,

стор. 299).
СОШКИ, село, Заславський пов., Судилківська вол.,
28	км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 69 домів і 393

жителів, дерев’яна церква з 1782 р. на місці старої. Згаду¬

ється в 1548 р. під назвою Сушок, коли було воно влас¬

ністю кн. Кузьми Заславського, а в 1601 р. доносили про

це село люцькі возьні як про спустошене татарами в 1589

р. На теренах села урочище — Голомадівська Долина,

Ступник, (Архів кн. Сангушків, т. З, стор. 456). За перепи¬

сом 1911 р. в селі С. було 410 жителів і водяний млин

(15,000 пуд. річ. продукції). На теренах села в урочищі

Жидівка в кінці 19 ст. було 6 курганів, а в уроч. Березина
5	курганів (В. Антонович, Труди 11 археологічного з’їзду

1901 p.).
СОШИШНО, село, Ковельський повіт, Сошишнівська

вол., ЗО км. від Ковля, при залізниці. В кінці 19 ст. було

там 195 домів і 1,227 жителів, дерев’яна церква і школа.

На терені села урочища: Сова, Дубова Нивка, Середи, Під-

мостє, Задовжне, Язи, Березова берва, Збич. На терені

села на початку 20 ст., було знайдено гр. Шумовським

залізний інкрустований сріблом спис. Досліди виказали,

що напис на списі був зроблений у готицькій мові „Тіді-

лярис”, що значить „відважний їздець” або „міцний їз¬

дець”.
Автором знайдено на полях того ж села другий за¬

лізний спис з тієї ж римської доби, але гладкий не інкрус¬

тований. Крім того виступає там кераміка з римського

і ранньо середньовічного періоду. За переписом 1911 р.

в селі Сошаці було 1,423 жит., земська поштова станція,

одноклясова школа, тартак (10,000 руб. річної продук¬

ції), паровий млин (8,100 руб. річн. прод.). В сусідньому

присліку Сошишно-Заруддя до пом. Ползікова належало

7,276 десятин землі.
СОШНИКИ, хутір, Луцький пов., Рафалівська вол.,

102 км. від Луцька — 18 дом. і 161 жителів.
СОШИЩЕ, село, Кременецький пов., Шумська вол.,

ЗО км. від Крем’янця, на північний захід від Рахманова,

в горах вкритих садками. В 16 ст. село С. належало до Рах-

манівського ключа. В кінці 19 ст. було там 36 домів і 246

жителів.
391

СОШНА, фільварок і село (часом Сожно), Пінський

пов., волость Загорянський Погост. В 19 ст. було там 53

двори і 189 жителів. Грунти для Полісся добрі і врожай¬

ні, переважно луги і ліси. В 1869 р. до поміщика Де ля

Гард’дье належало там 600 дес.
СОШИЩАНСЬКІ БУДИ, село, Ковельський пов., Со-

шищанська вол., 43 км. від Ковля — 19 домів і 39 жителів.
СПАСІВ, село, Дубенський пов., Мізоцька вол., 28 км.

від Дубна. В кінці 19 ст. було там 90 домів і 583 жителів,

дерев’яна церква з 1749 р. Село згадується в 1564 p., як

маєток Григорія Олександровича Ходкевича в скарзі на

боярів кн. Беати Острозької і в тому ж році в скарзі зем¬

лянина господарського Василя Шашкевича на землян С.

Спасова (опис кат. книг. Київ. Центр. Архіву № 2038,

стор. 5, ч. 6, і 6, 9). В 1577 p., пані Виленська (на Мурави-

ці) платила від С. від 8 дим. і 3 город. А від 1583 р. Спасів

належав до Андрія Вишневецького, який платив з С. з 11

дим. За переписом 1911 р. в селі було 727 жителів, 1 крам¬

ниця, кредитове т-во, кооператива. Коло села був в 19 ст.

камінний хрест.
СПІВАКИ, село, Острозький пов., Плужанська вол., 19

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 26 домів і 144

жителів. До великої зем. власности в селі С. 1911 р. нале¬

жало до поміщика Горлова 1,292 дес.
СПРОЖНЕ, хутір, Звягельський пов., — 5 домів, 41

жителів.
СРІБНЕ або СТРІБНО, 48 км. від Дубна, при р. Си-

тинці. В кінці 19 ст. було там 71 дворів і біля 540 жит. За

переписом 1911 р. в селі С. було 756 жителів, дерев’яна

церква Михайлівська з 1865 р. До великої зем. власности

в селі С. належало в 1911 р. 802 десятин.
СТАВ (Старий), село, Володимирський пов., (колись

Луцький пов.). В 1583 р. село належало до горохівського

ключа кн. Сангушка-Кошерського (Яблонов. Волинь).
СТАВ, село, Старокост. пов., за ревізією 1583 р. село

належало до Волочиська, до кн. Степана Вишневецького.
СТАВ РІЧКА, а за картою Хшановського і Поля, річ¬

ка Ставча в Луцькому повіті (Див. ріка Сірна).
СТАВ, річка, притока західнього Бугу. Випливає

з низьких лугів села Літовежа і перепливає через ліс „Ду¬

бина”, де була затримана греблею, на котрій був водяний

млин. З бігом річки другий водяний млин був в селі Кре-
392

чові. Ця мала річка відзначалася постійними нерестами

щупаків, які щовесни у великих кількостях входили з ріки

Бугу.
СТАВЕЦЬКИЙ МЛИН, кол., Рівенський пов., Дера-

женська вол. — 13 домів і 85 жит.
СТАВИСЬКА або СТАВИЩА, велике урочище над рі¬

кою Бугом, Володимирський пов., Хотячівська вол., при

двох малих притоках цієї річки. Урочище це багате в па¬

м’ятники з часів неоліту, бронзу і раннього середньовіччя.

Є там два городища, одне з часів неоліту (культури лій-

чатих амфор і можливо трипільської культури), друге не-

досліджене. (О. Цинкаловський). На високих берегах

вздовж цілого урочища часто натрапляємо на сліди зем¬

лянок, камінне і кремінне знаряддя, тощо. Місцеві селяни

називають ці високі береги над бужними лугами — „Тур-

городом”. На цих же островах серед лугів припадково

натраплено на оселю з доби бронзу. На східньому березі

в ур. „Чуб” на городищі високий курган (О. Цинкалов¬

ський, Матеріяли до прадзєюв Волині і Волинського По¬

лісся ,Варшава 1962 p.).
СТАВИСЬКА, хутір, Володимирський пов., Бранська

вол., — 9 дом. і 58 жителів.
СТАВИЩЕ, село, Лубенський пов., Олицька вол., 2

км. від села Дерна, 55 км. від Дубна на лівому березі

притоки Путиловки. В кінці 19 ст. було там 32 доми і 368

жителів. За побор. реєстром 1577 р. село належало до

Мартина Велинського, який платив з села С. від 6 димів

і 2 город. (Яблоновський, Волинь, стор. 62). Пізніше село

належало до Богданової Пелзької (Яблоновський, Ревізія,

стор. 38, 42), а в 1583 р. належало до Михайла Ружин-

ського (Яблоновський, Волинь, стор. 95).
СТАВОК, село, Ковельський пов., Турийська вол., 22

км. від Ковля, на захід від містечка Турийськ. В кінці 19

ст. було там 48 домів і 254 жителів, початкова школа. За

побор. реєстром 1577 р. було це село у Володимирському

пов., і належало до М. Несухоїж кн. Сангушки, з якого

він платив від 5 дим., 1 города, 1 дорічного колеса. В 1579

р. за тим же реєстром село належало до Олександра Сі-

машки, володимирського підкоморного. Платив він тоді
з	С. від 6 дим. і 4 город. Знайдено там в кінці 19 ст.

грошевий скарб (502 монеті) з 16 ст., а також набір сріб¬
393

ного пояса, перстені і гудзики у вигляді гузів в срібній

оправі.
СТАВОК, село, Луцький пов., Олицька вол. За по-

бор. реєстром 1577 р. село належало до олицького замку

і платилося від нього за 16 дим. і 1 город. В 1583 р. кн.

Радзивіл з Олики й Несвіжа платив з 11 дим. 1 город, і

1 вального колеса (Яблоновський, Волинь, стор. 109).
СТАВОК, село на пограниччі Лубенського і Луцько¬

го пов. Колись належало до рим-кат. єпископів в Луцьку.
СТАВОК, село, Луцький пов., Піддубенська вол., 15

км. від Луцька — 12 дом. і 177 жит.
СТАВОК, село, Острозький пов., З км. від села Бори-

сова (Було колись власністю Яблоновських).
СТАВОК, село, Рівенський пов., Дераженська вол., 35

км. від Рівного, над великими ставами, над р. Горинню.

В кінці 19 ст. було там 103 дом. і 565 жителів, дерев’яна

церква з 1743 р. При селі озеро Закот, початкова школа.

За побор. реєстром з 1577 р. село С. належало до двора

в селі Крупі, з якої платили від 14 дим. і 10 город. В 1583

р. плачено з 8 ланів, 4 город., 1 вального колеса. Село

належало до Єрофея Гоща (Яблоновський, Волинь, стор.

41, 85, 91). За переписом 1911 р. в селі С. було 660 жите¬

лів, 2 крамниці, гуральня (8,635 відер річ. прод.). До по¬

міщика Курчевського належало в С. 711 дес.
СТАВОК, село, Пінський пов., при усті ріки Ставок

до Ясьолди, 10 км. від Пінська, при старому тракті Пінськ-

Несвіж. В кінці 19 ст. було там ЗО дворів і 121 жителів,

дерев’яна церква на місці старої Іохима і Анни з 1504 p.,

коли то князь пінський Феодор Ярославович зробив гой¬

ний запис до цієї церкви, надаючи 19 селян і озеро.
СТАВОК, річка, Пінський пов., права притока ріки

Ясьолди, устя під селом Рудавина.
СТАВКИ або СТАВИЦІ або СТАВЧИН, село, Володи¬

мирський пов., Одеська вол., 43 км. від Володимира. В кін¬

ці 19 ст. було там 136 домів і 785 жителів, дерев’яна церк¬

ва. Колись село належало до Залеських. За переказами,

в селі Ставках перебував, як гість Тарас Шевченко, був

він гостем родини Богдана Залеського, з котрим перебу¬

вав на засланні.
Село Ставки положене на південний схід від Володи¬

мира при джерелах ріки Неретви. Село згадується в 1545

p., коли належало до Андрія Гнівоша і Юрія Овлочимсько-
394

го, які були зобов’язані утримувати дві городні на воло-

димирському замку. В 1570 р. Григорій Овлочимський

платив з Овлочима, Ставок, Ганська, від 25 дим., 14 го¬

род., 2 боярів путних, 1 млинського колеса. З Овлочим-

ських відомі тут в 16 ст. Григорій, Юр’їва й Іван і Гнівош

(Яблоновський. Волинь, стор. 20, 72, 73, 120, 121, 123).

За переписом 1911 р. до великої зем. власности в селі

Ставки належало 1,703 дес. На грунтах села коло містка

натраплено на неолітичну оселю (Записки, О.Ц.).
СТАВКИ, колонія, Луцький пов., Щуринська вол., 6

домів і 35 жит.
СТАВКИ, село, Рівенський пов., Рівенська вол., 8 км.

на південний захід від Рівного. В кінці 19 ст. було там

44 доми і 398 жителів, церква дерев’яна, в 1880 p., з огляду

на старість, запечатана і на її місці побудовано нову му¬

ровану.
СТАВКИ або СТАВОК, село, Рівенський пов., Дера-

жинська вол., 40 км. від Рівного, над рікою Горинню. За

реєстром поборовим 1577 р. село належало до землян

степанського замку, які платили від нього від 5 димів на

півдворищах і 6 город. В 1583 році село належало до Сте-

панської волості і платили за нього від 5 дим., 6 город,

і 1 попа. (Яблоновський, Волинь, стор. 40, 83).
СТАВКИ, уроч., Рівенський пов., на грунтах села Лен-
чин.
СТАВРІВ, село, Лубенський пов., Ярославицька вол.,
38	км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 40 дом. і 199 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1876 р. Колись село належало

до волинських землян Солтанів. В 1545 р. під час ревізії

луцького замку згадується як маєток королеви Бони. Бу¬

ла тоді на замку королівська страклівська городня. В 1582

р. село С. згадується як власність Василя Борзобогатого-

Красинського.
СТАВРІВ, село, Луцький пов., на захід від Торговиці,

колись був то присілок села Красного і належав до луць¬

кого замку. За ревізією того ж замку в 1545 p., — „Село

Красноє з присілками — Більче, Кольнятиче, Ставрів, Пе-

рекладовичі були у господара” його милості, який дав Ва¬

силю Інковичу в держаниє” (Яблоновський, стор. 86).
СТАДНИКИ, село, Острозький пов., Бугринська вол.,

27 км. від Острога, при малому потоці, що впадає до рі¬

ки Горині. В кінці 19 ст. було там 43 доми і 350 жителів,
395

дерев’яна церква з 1880 р. на місці старої з 17 ст. Село

положене на рівнині, грунти врожайні, чорнозем, багато

сіножатей. Крім рільництва, місцеві селяни займалися го¬

дівлею худоби, овець і рибальством. Село колись належа¬

ло до князів Острозьких, де ці князі утримували великі

отари коней. В 1503 р. село це надано, разом із селом

Колесниками, княжній Маруши, дочці кн. Михайла Ос¬

трозького — Мацієві Єловицькому. В 1583 р. з села С.

платив Іван Одинець від 5 дим. і 3 городи. За переписом

1911 р. до поміщика Могильницького належало там 1353

дес. На грунтах села до кінця 19 ст. був 1 курган. Натрап-

лено там на багату могилу, з якої видобуто кремінні зна¬

ряддя і бронзовий інвентар. Крім того, окремо знайдено

там срібну обручку київського типу і кілька таких же

ушкоджених (В. Антонович. Труд. 11 Арх. з’їзду 1901 p.).
СТАДНИЦЯ, присілок, Крем’янецький пов., Почаїв¬

ська вол.
СТАЇ, урочище, Володимирський пов., Грибовицька

вол., на терені села Кречова.
СТАЙНІ або СТАНІ, кол., Володимирський повіт,

Одеська вол., ЗО км. від Володимира — 28 домів і 154 жи¬

телів.
СТАИНЕВИЧІ, село, Луцький пов., Володимирська во¬

лость.
СТАНИСЛАВІВКА, кол., Володимирський пов., Верб¬

ська вол., 18 км. від Володимира — 22 доми і 163 жителів.
СТАНИСЛАВІВКА, кол., Луцький пов., Щуринська во¬

лость, 31 км. від Луцька — 26 домів і 101 жителів.
СТАНИСЛАВІВКА, кол., Луцький пов., Щуринська во¬

лость, 27 км. від Луцька.
СТАНИСЛАВІВКА, КОЛОНІЯ, Рівенський ПОВ., ДІДКО-

вицька вол., 17 км. від Рівного — 15 домів і 48 жителів.
СТАНИСЛАВІВКА, кол., Рівенський пов., Кустинська

вол., 20 км. від Рівного -— 15 домів і 131 жителів.
СТАНІСЛАВІВКА, село, Ковельський ПОВ., Хотяшів-

ська вол., 47 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 39 до¬

мів і 218 жителів.
СТАНИСЛАВІВКА, колонія, Ковельський пов., Люби-

шівська вол., 11 км. від Ковля — 20 домів і 219 жителів.
СТАНІСЛАВІВКА, колонія, Острозький пов., Плужан-

ська вол., 16 км. від Острога — 27 домів і 162 жителів.
396

СТАНІСЛАВІВКА, село, Звягельський пов., недалеко

від міста Острога. Село це в 19 ст. було опущене.
СТАРА ГУТА, село, Заславський пов., Хролинська во¬

лость, 63 км. від Заслава. За переписом 1911 р. було там

917 жителів, фабрика паперу, тартак, школа, лікарня, біб¬

ліотека, скуп шмат, крамниця мануфактури, 2 крамниці,

фабрика паперу (1,400,000 руб. річної продукції).
СТАРА ГУТА, село, Звягельський пов., Барановецька

вол. На початку 20 ст. було там жителів 61, і 146 десятин

селянської землі. По 1831 p., оселя належала до Гагарина,

пізніше до Строганових.
СТАРА ГУТА СЕРБІВСЬКА, Звягельський пов., Серб¬

ська вол., оселя на початку 20 ст. мала 52 доми і 1,529 дес.

фільварочної землі. В кінці 19 ст. великий обшир земель

продано до колонізації німецьких колоністів.
СТАРА ГУТА, оселя, Володимирський пов., Корит-

ницька вол., — 8 домів і 31 жителів.
СТАРА ГУТА, колонія, Володимирський пов., Верб¬

ська вол.
СТАРИКИ, село, Звягельський пов., на південний схід

від Звягеля. Село колись належало до Звягельської вол.
СТАРИКИ КРУПЕЦЬКІ, село, Лубенський пов., пе¬

редмістя бувшого містечка Крупця.
СТАРИКИ КОЗИНСЬКІ, Лубенський пов., Крупецька

вол., при містечку Козин, 33 км. від Дубна. В кінці 19 ст.

було там 41 домів і 303 жителів.
СТАРИКИ, село, Лубенський пов., Берестецька вол.,

62 км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 77 домів і 410

жителів.
СТАРИКИ, село, Кременецький пов., Радзивилівська

вол., 35 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 29 до¬

мів і 194 жителів. За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало там 127 десятин.
СТАРИКИИ, село, Рівенський пов. (частина села Ко¬

зина).
СТАРИКИ, над рікою Случчю, Старокостянтин. пов.,
4	км. від міста Ст.-Костянтинова (на схід).
СТАРИНА, уроч., Володимирський пов., Гущанська

вол. За переказами був там колись город Угруськ 12-13

ст. При майже розмитому городищі, над рікою Бугом,

в урочищі „Старина” є місце „стовп”, на якому була ко¬

лись мурована вежа. З городища цього зібрано численні
397

пам’ятки з 12-13 ст., а в тому зброю, мечі, сокири, списи

тощо. (Іпатіївський літопис).
СТАРИНА, озеро, Пінський пов. Це велике озеро в

1870 р. разом з іншими озерами: Більча, Лука, Вюнис, Ка¬

заново, Глухий замок, надане до манастиря в Луді (Єгу-

менський пов.).
СТАРИЙ СТАВ, ос., Володимирський пов. В 1583 р.

оселя належала до Горохівської волості кн. Кошерських.
СТАРІ БУДИ або Майдан, Дубенський пов., 1 км. від

села Пелчи.
СТАРА БУДА, дворище, Пінський пов., при дорозі до

села Колодна в Столинському окрузі.
СТАРІ КОНІ, село, Луцький пов., над відногою ріки

Стиру, яка злучається з Прип’яттю. Від містечка Погостя

над Стиром 24 км. Церква з 1790 р. Околиці порослі були

великими лісами. Селяни, крім рільництва, займаються

плисарством і рибальством. Околиці села Старі Коні на¬

лежали колись до королівщини в Пінському пов. В 16 ст.

село належало до Шидловських, а в 1532 р. до королевої

Бони, від якої перейшло до Семена Ораньського.
СТАРИЙ ШЛЯХ, Володимирський повіт, переходив

з Порицька через ліси аж до Сокаля.
СТАРОЖУКІВ, фільварок, Рівенський пов., Клеван-

ська вол., до великої зем. власности належало там в 1911 р.
—	510 дес. (Удільне Відомство).
СТАРОКОСТЯНТИНІВ, містечко, в південній частині

Волині, при річці Случі і ставах, при старих шляхах до

Кузмина, Синяви, Заслава і Острога, при притоці Ікопоті,

до ріки Случі. В 1914 р. через Стар-Кост. пройшла за¬

лізниця. В 1885 р. в містечку Ст.-Кост. було 1,813 домів,

з них 97 мурованих і 1,716 дерев’яних. Інших будинків

2,172, з них 286 мурованих і 1,886 дерев’яних. В тому ж

році в місті С-К. було 18,100 жителів, з них 318 шляхти,
36	духовних, 13,217 купців, міщан і 67 чужинців, в цьому

біля 6,070 українців, 463 кальвиністів, 11,622 жидів і 5 ма-

гометанів, 4 муровані церкви, 1 мурований костел, 2 му¬

ровані синагоги і 19 жидівських домів молитви. Крім то¬

го 1 шпиталь, 1 притулок, 2 дво-клясові школи (чоловіча

і жіноча), а також школа для жидів. Жиди займалися

майже виключно торгівлею. В тому ж 1885 р. в місті було

545 ремісників, 12 фабрик, на яких працювало тільки 18

осіб, продуктивність цих фабрик осягала 29,449 рублів.
398

Були то: фабрика тютюну, 3 олійні, 2 фабрики мила,

бровар, цегельня і фабрика поташу. В містечку була роз¬

винута збіжова тогівля з Австрією і портом в Одесі.
За історичним переказом колись на місці, де знахо¬

диться тепер місто Ст.-Костянтинів, було село Колииіинці,

якому кн. Костянтин Острозький надав магдебурзьке пра¬

во і назвав місто своїм іменем. Пізніше, у відрізненні від

містечка Костянтинова на Паділлі, назвав це м. — Старо-

костянтиновим. В кінці 19 ст. і на початку 20 ст. в містеч¬

ку Старокостянтнові було 20,344 жителів, серед яких бу¬

ло 7,200 українців, 1,175 кат.-поляків, 11,787 жидів і 20

магометанів.
В 16 і 17 ст. місто Ст.-Костянтинів, висунуте далеко

на південний схід, на границю причорноморських степів,

було сильним оборонним пунктом, проти татарів та тур¬

ків, де зустрічалися два світи, осілий рільничий і степо¬

вий кочовників. Змагалися там не тільки мілітарні сили,

але вже в 16 ст. і на початку 17 ст. місто Ст.-Кост. було

одним з найсильніших осередків реформаторських течій

і центром розповсюдженого на Україні соціялізму. Місто,

починаючи від свого заложення, постійно було об’єктом

татарських нападів і облог, а в часі визвольної боротьби

українського народу в 17 і 18 ст. Старо-Костянт. замок

облягали то війська Максима Кривоноса, то гетьмана Бог¬

дана Хмельницького, то полковника Палія. В 1669 p., Ст.

1669 р. був там гетьман Дмитро Дорошенко. По 1793 р.

місто те прилючено до царської Росії, до Брацлавської

губернії.
За переписом 1911 р. в Ст.-Кост. було 20,344 жит.,
з	того українців 5,856 осіб, поляків 1,175, жидів 11,782,

магометан (татарів) 20 осіб, повітова земська управа, аг¬

роном, земська поштова станція, поліційне управління,

пошта і телеграф, державна повітова скарбниця, акцизне

управління, державна гетифікація горілки, судовий з’їзд,

нотар, в’язниця, полк піхоти, міська управа, шкільний ін¬

спектор, чоловіча 8-клясова гімназія, міська 2-клясова

школа (5-річна), міська одноклясова школа, жидівська

одноклясова школа і Талмуд-Тора, 2-клясова жидівська

школа, земський шпиталь, жидівський шпиталь, приту¬

лок, жидівський притулок, сільсько-господарча школа,

Товариство Червоного Хреста, Товариство допомоги звіль¬

неним в’язням, громадський клюб, військовий клюб, 4 ап¬
399

теки, 9 акушерок, 7 аптечних складів, 74 крамниці, 2 лазні,
З	бібліотеки, 5 державних горілчаних крамниць, 12 ліка¬

рів, 4 дентисти, 2 вет-лікарів, 6 гостинниць, 1 кіно, 4 кни¬

гарні, 5 товариств взаємного кредиту, склад дерева, 1

олійня, 1 медоситня, паровий млин (вальцевий), 2 мило¬

варні, 3 фриз’єри, 1 приватний суд. оборонець, коопера-

тива, 2 ресторани, цукровня (576,000 пуд. цукру річно),

земський сільсько-господарський машинний склад, 4 при¬

ватні склади машин, фабрика тютюну, літній театр, 4 дру¬

карні, 4 фотографи, 9 збіжових крамниць, 3 чавуно-лиярні

фабрики, 5 ювелірів і біля ЗО ярмарків річно. В місті збе¬

реглися залишки валів і муровані стіни і руїни старого

замку кн. Острозьких. До 1919 року заціліла ще замкова

брама. За В. Антоновичем, в місті при усті ріки Ікопоті

до Случі було городище довжиною до 375 сажень, шири¬

ни на 250 сажень, в обводі 1,000 саж. Західня частина

валів (правдоподібно міських зруйнованих під забудован-

ня). В околиці міста Ст.-Кост. було 8 курганів. При земля¬

них роботах в місті знайдено кілька монетних складів
з	16-17 ст. По великих маєтках кн. Острозьких з великої

земельної власности в Ст.-Костянт. залишилося ще 2,681

дес., що належали до поміщика Алдра Дубасова.
СТАРОМИЛЬСЬК, село, Острозький пов., Здолбунів-

ська вол., 33 км. від Острога, при річці Ставі і греблі

на ній, на південь від Рівного при залізниці Рівне-Київ

і Рівне-Броди. За переписом 1911 р. було там 122 жит.

і водяний млин — (100,000 пуд. річного перем.).
СТАРОСІЛЛЯ, село, Луцький пов., Колківська вол.,

52 км. від Луцька, над рікою Стиром і малою його при¬

токою. В кінці 19 ст. було там 96 домів і 1,070 жит., де¬

рев’яна церква невідомо коли і ким збудована, церк.-прих.

школа від половини 19 ст. На піскових надмах над рікою

Стиром розкидано багато кераміки з часів неоліту і брон¬

зової доби. На полях, на березі ріки Стиру кругле го¬

родище під назвою Гора, а на полях два кургани так зва¬

ні „Кляпини могили”. (О.Ц. „Неоліт над р. Стиром, 1933).
СТАРОСТАВ, село, Володимирський пов., Скобелен-

ська вол., 62 км. від Володимира, при невеликому ставі

і старій дорозі з Радехова, до Свинюх і Милятина. В кінці
19	ст. було там 32 доми і 191 жителів. Місцевість багата

і врожайна.
400

СТАРОСТИН, село, Ковельський пов., Гірницька вол.,

55 км. від Ковля. Село при дорозі з міста Ратна до Мок-

ран (дорога переходить там через Турський канал). За

переписом з кінця 19 ст. було там 31 домів і 175 жителів.
СТАХІВ, село, Пінський пов., в котловині ріки При-

п’ятянки над озерною стругою. В кінці 19 ст. було там
162	доми і 1,123 жит., переважно боярів на дворищах.

В 1524 р. королева Бона надає боярам Проньком Сажин-

ське дворище. В околиці села в 19 ст. було багато курга¬

нів. Місцеві селяни переказували за старими оповідання¬

ми, що там було поховано 100 половців, забитих князем

Карчевським.
СТАХІВ, фільварок, Ковельський пов., Голобська вол.,
27	км. від Ковля. На початку 20 ст. було там 7 жителів

і гуральня від 1886 року.
СТАХОВЕЦЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ або СТАХОВЕЦЬКА

ЛАЗНУХА. Водяна струга, яка входить до ріки Пини в

Пінському повіті, в околиці села Стахович. Згадується

в документах 1522 р. (Ревізії пущ і перех. Вил. Арх. Ком.,

стор. 110).
СТАВІВЦІ, урочище (або Стаховичі-Городище), зга¬

дується в документах з 1524 р. (Ревізія пущ і переходів,

Вилен. Археолог. Ком., стор. 125).
СТАХОВИЧІ, село, Пінський пов., близько поштової

дороги Пінсько-волинської, нижче села знаходиться шлюз

на ріці Пині. В кінці 19 ст. було там 15 дворів і 50 жите¬

лів. До великої зем. волості Рачимських належало там

9,039 дес. Згадується в документі з 1522 p., як „Королів-

щина” (Рев. пущ і переход. Вил. Арх. Ком., стор. 10).
СТАШКІВЦІ, село, Старокостянтинівський пов., зга¬

дується в 1583 році, коли воно належало до Костянтинів-

ської волості кн. Костянтина Острозького, який платив

від С. 24 дим., 14 город., 2 вальних коліс і 1 фолюша.

(Яблоновський, Волинь, стор. 129).
СТЕБЛІ або СТЕБЛЄ, село, Ковельський пов., Люби-

тівська вол., 16 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 95

домів і 584 жителів. Колись село належало до Володимир¬

ського повіту. В 1588 р. село Стеблі належало до Миля-

новицької волості кн. Андрія Курбського, пізніше до Ко¬

вельського старости (Люстрація з 1627 p.).
СТЕКОВЕЦЬ, острів, Пінський пов., острів на боло¬

тах, колись належав до „королівіцини” СТЕТИЧІВ, нада-
401

Палац в Стеблові, праворуч церква (мал. 19 ст.) (ц)
ний в 16 ст. Семці Домановичеві (Ревіз. пущ і переходів.

Вил. Археолог. Ком., стор. 238).
СТЕНЖАРИЧІ, село, Володимирський повіт, Корит-

ницька вол., 23 км. від Володимира. Село було колись

у великому лісі, який простягався на північ до села Зем¬

лиці, Одеська і з’єднувався з лісами над рікою Вижевкою,

простягаючись до великого озера Тур, і далі у глибину

Полісся. В кінці 19 ст. було там 105 домів і 786 жителів,

дерев’яна церква з-перед 1565 p., початкова школа, це¬

гельня і столярня, фільварок, 5 домів і 82 жителів. Село

згадується в 1565 році, коли воно належало до Городен-

ського повіту (по Городенській унії) і було на той час

в селі С. 27 кметів, на 8 дворищах, 15 загород, коршма,

млин і 1 піп. Бартники давали 8 медових данин — 25 відер

і 2 частини і 4 зміни вартості 52 зол. 4 грош. Бір при

селі добрий, не винищений. Дохід з села С. 93 золотих

і 3 ден. При селі була „Воля”, а в ній 5 кметів. В 1565 р.

до фільварку звезено 900 кіп жита, 40 вівса, 12 проса,

білої гречки, гороху в рік. На північ від села 2 кургани.

Один з них розкопано і знайдено глиняний посуд і два

кремінні ножі. (Антонович В. Труди 11 з’їзду). За пере¬

писом 1911 р. в селі С. до гр. Браницького належало

5,267 дес. і до поміщика Студинського 300 дес.
СТЕПАН-ГОРОД, село, Луцький пов., Володимирець-

ка вол. Село положене в найбільш на північ віддаленій

частині повіту, при ріці Стублі, яка спливає там на північ
402

і впадає серед болотяних просторів, коло села Гривнович

до ріки Стиру, в околиці віддаленій від городів і міст.

Над р. Стублою сліди круглого або овального городища.

В селі „Пірна” на північ від Степан-Города був колись

млин до перемолу руди. До великої зем. власности в 1911

р. належало там до Журавських 4,678 десятин, і до пом.

Сторожина 2,511 дес. Переважно ліси і болота.
СТЕПАНЬ, містечко, Рівенський пов., Степанська вол.

Містечко положене на лівому високому березі ріки Го¬

рині, 75 км. від міста Рівного. Оселя і город згадується

в 13 ст. як столиця удільного степанського князівства.

Згадується про село С. в Густинському літописі, в 1290 р.

„В ту же зіму представися Іоан Глібович, внук Ростисла¬

ва Руриковича; і начать по нем княжити в Степаню, син

його Володимир”. Крім того в Іпатіївському літописі під

1292 р. згадується: „В літо 6,800 (1292 р.) представився

Степанський князь Іван, син Глібов... і поча княжити по

нім син его Володимир”. Город Степань на той час нале¬

жав до Погоринських городів.
В 15 ст. маємо згадку про село С. у Шлейцерса, який

вичислюючи городи на Волині, згадує Степань (на під¬

ставі безіменного літопису де подає: „а се городи Волин-

ськи: — ... Степан на Горині”).
Виправи татарів долиною ріки Горині в глиб Полісся

причинилися до зруйнування Погорини й упадку цього

краю. В кінці 15 ст. Степань знову з’являється на історич¬

ній арені як власність князя Юр’ївича Гольшанського і

Дубровецького (1499 р.) В 1503 р. і 1510 р. Степань отри¬

мує право ярмарків на просьбу княгині Анастасії Семенів-

ни Дубровецької. В 1511 р. належить село до кн. Іллі Ос¬

трозького (Метрика Литовська 194, стор. 740), кн. Ілля

Острозький в 1539 р. записав Степань Беаті Костелецькій,

а в 1574 місто це знову повертається до дому кн. Острозь¬

ких, а властиво отримує тільки половину кн. Кост. Костян¬

тинович. Під час поділу між Іваном (Янушем) і Олексан¬

дром Острозькими Степань отримав Іван Острозький, на

той час каштелян краківський і володів С. аж до смерти

в 1620 р. Потім місто перейшло до кн. Заславських, від

них пізніше до Любомирських і Сангушків.
По Кульбишівській угоді С. було подаровано І. Лю-

бомирському. По вигасненні старого волинського роду

князів Степанських в кінці 13 ст. на С. розточують опіку
403

Залишки замку в Степані, вдалині видніє церква (мал. 19 ст.) (ц)
перші русько-литовські князі Любарт, Вітовт і Свидри-

гайло. Той останній в 1451 р. витримував за мурами Сте¬

пані облогу військ короля Ягелла. В тому ж замку пере¬

бував під час походу король Степан Баторий, а в 1648 p.,

під час воєн між Україною і Польщею, там перебував

полковник Степан Чарнецький. Відбулася тоді під С. ве¬

лика битва між українськими і польськими військами. В

1706 р. перебував там шведський король Карл XII, який

по зайнятті Гродна, бистрим маршем підійшов на Волинь.

В 1710 році перебував там російський цар Петро І. Від

1775 p. С. належала вже до Юзефа Потоцького, а від ньо¬

го перейшла до Ворцелів. Старе Степанське городище,

а колись і город знаходилося там, де тепер (1914 р.) ру¬

їни мурованого замку, побудованого в 16 ст. кн. Острозь¬

кими.
Був той замок колись сполучений зводовим мостом
з	містом. В урочищі „Манастирщина” був колись манас¬

тир св. Михайла, згадка про який збереглася з 16 ст., а

в 1627 р. було зроблено опис Степанського манастиря

Золотолинським і Вержитравським, з доручення кн. Ос¬

трозьких. Ці документи складалися з описів і особистих

листів кн. Костянтина, Івана Острозького і надання до цьо¬

го манастиря „десятини усякого хліба” з маєтків степан¬

ського замку. Крім того, манастир мав і свої маєтки

(Мидськ, Манастирська вілька). На теренах Степані були

такі урочища: Замчисько, Манастирище Лоднини, Білі
404

Береги, Гнилище, Грива. В Михайлівському манастирі пе¬

ребував митрополит Київський Лука (Білгородський) і

Ієремія митрополит Пелагонський. Опущений і не підтри¬

муваний місцевими волиннськими князями ренегатами, ма¬

настир швидко хилився до цілковитої руїни. Річка під¬

мивала манастирські будівлі і врешті вони звалилися до

річки. Містечко С. віддавна оточували великі пущі, в яких

множилися такі звірі: лосі, ведмеді, вовки, бобри, дики,

рисі та інші. В прилеглих околицях містечка в полях і лі¬

сах були урочища: Грива, Великий Копанськ, Волоша,

Гниле Озеро, Попів Вир, Малишків.
В кінці 19 ст. в м-ку С. було 190 дворів, 3,869 жителів,
з	цього 2,200 жидів, 1,592 українців і 77 поляків, волосне

правління, 3 водяні млини, тартак, столярня, три церкви,
з	яких дві відзначалися своєрідною архітектурою. Високі

і великі, оточені дерев’яними опасаннями, переповнені

іконами і образами, з яких немало було цехових фунда¬

цій. Були це на Волині одні з найкращих архітектурних

об’єктів українського сакрального мистецтва на Волині.
Часто, ще на початку 20 ст. приходили до своєї цер¬

кви місцеві міщани-ремісники одягнені в цехові кафтани

синього кольору і запалювали перед фундованими цеха¬

ми вівтарями двохметрові свічки, грубини телеграфічно¬

го стовпа. При Троїцькій церкві, котра була колись „Со¬

борною”, була від непам’ятних часів школа і притулок,

утримувані кн. Острозькими (Церкви переважно з 18 ст.,

на місці, де колись були ще старші).
Римо-католицький костел збудовано Станіславом Вор-

целем в 1803 р. По польських повстаннях 1831 і 1863 pp.

великі маєтки Ворцелів були сконфісковані за їх уділ

в цих повстаннях. До містечка належало 43 місцевості

в Степанській волості, було 130 селянських домів і 985

домів належало до інших власників: міщан, купців і ре¬

місників (кінець 19 ст.). За переписом 1911 р. в м-ку Сте¬

пані було 6,400 жителів, волосне управління, міщанська

управа, земська поштова станція, пошта і телеграф, 2-кля-

сова школа, земська лікарня, акушерка, аптека, аптечний

склад, 77 крамниць, державна горілчана крамниця, коопе¬

ративе, фабрика і склад черепиці і 9 ярмарків річно. То¬

ді ж в Степані і околицях належало до пом. Василя Ос-

трогодського — 21,670 дес. і до пом. Другоша — 7,990

десятин.
405

СТЕПАНИ або СТЕФАНИ, хутір, Володимирський по¬

віт, Минулиська вол.
СТЕПАНІВНА, с., Володимирський пов., Вербська вол.,
17	км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 22 доми і
163	жителів.
СТЕПАНІВНА, с., Звягельський пов., Емельчинська во¬

лость, 57 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 82 доми,

327 жителів, селянської землі було там 781 дес. Село на¬

лежало до емельчинського ключа пом. Уварових. Село

над р. Рилицею, притокою р. Уборті.
СТЕПАНІВНА, с., Острозький пов., Бугринська вол.,
27	км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 51 домів і 286

жителів.
СТЕПАНІВНА, с., Острозький пов., Уніївська вол., 41

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 66 домів і 445 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1801 р. на місці старої з початку
18	ст. Село це згадується в 1430 p., коли було надане ли¬

товським князем Свидригайлом волинському землянину

Ело-Малинському і довгі часи належало до тієї родини.

Село положене в горбковатій місцевості на чорноземах.

Селяни, а особливо селянки відзначалися, як уродою так

і національним українським вбранням дуже багатим і ори¬

гінальним. Крім рільництва, розводять вони там коней, ху¬

добу і вівці.
СТЕПАНІВНА, с., Крем’янецький пов., Шумська вол.

(село на схід від м. Шумська). За реєстром поборовим

1570 р. село належало до землянина Степана Шумського

і його родини. З цього маєтку платили вони від 50 домів

і 21 город., 23 город., 2 боярів путних і за п’ять млин-

ських коліс. В 1583 р. Стефанова Шумська платила тіль¬

ки за 2 доми (Яблоновський, Волинь, стор. ЗО і 141).
СТЕРБЕЛЬСЬКА ПУЩА. Була вона у Луцькому пов.

До пущі цієї уходи дозволялося людям Жидичинського

манастиря і церковним людям володимирського владики,

до котрого належало село Сушишно (Ревіз. пущ і перехо¬

дів. Вил єн. Археолог. Ком. Вильно 1867 p.).
СТЕПАНОПІЛЬ, філь., Пінський пов., на схід від с.

Деревок, на піскуватих легких землях.
СТРІЛЯНКА урочище, Ковельський повіт, на грунтах

села Борки того ж повіту.
СТЕЦЬКИ, с., Заславський пов., Бутовецька вол., 44

км. від Заслава, над притокою р. Гомори (або Хомори),
406

на захід від Старокостянтинова. В кінці 19 ст. було там

71 домів і 423 жит., дерев’яна церква з 1781 р. і церк.-прих.

школа від 1886 р. Село згадується в 1589 p., коли воно

належало до кн. Костянтина Острозького і було спусто¬

шене татарами в тому ж році (Архів ч. 6, т. І, стор. 291).

Школу в с. Стецьках зал ожив в 19 ст. студент волинської

духовної семінарії, Іван Качковський, котрий вчив по ха¬

тах, не побираючи ніякої заплати. Качковський не тільки

вчив дітей грамоти, але також учив співу, колядок, мо¬

литов. Таким чином І. Качковський ціле своє життя при¬

святив науці дітей і молоді в селі Стецьках. Ім’я самовід¬

даного вчителя і друга до цього часу згадується місцеви¬

ми селянами. По його смерті відкрито там церк.-прих.

школу (1886 p.). До великої зем. власности в С. 1911 р.

належало 486 десятин.
СТЕЦЬКОВЦІ, с., Крем’янецький пов., спустошене ко¬

лись татарами (тепер в Старокост. повіті).
СТЕБЛІВЦІ, с., Звягельський пов. Було це село Кузь-

минської вол., тепер опустіло (Пам’ятники, Київ. Археол.

Ком. т. 4, ч. 2, стор. 228, 229).
СТИДЕНЬ або СТИДИШ, с., Рівенський пов., Стиден-

ська вол., 18 км. на півд. захід від Степаня. Село ділиться

на Стидень Великий і Стидині або Стидень Малий. В до¬

кументах село згадується під назвою: Стиден, Стидзін,

Студзин. Село над малою лівою притокою р. Горині, 66

км. від Рівного. В кінці 19 ст. в Стидині Великому було

114 домів і 738 жителів, дерев’яна церква з 1768 р. Село

згадується в 1407 p., коли то кн. Вітолд надає його слузі

своєму Іллі В’ячиновичеві кілька сіл у Володимирському

і Луцькому повітах.
В 1577 p. С. було селом степанського замку, й мало

тоді чотири доми на чверті лану, а в 1583 р. князь, воєво¬

да київський Острозький платив з С. від 4 городів. В 19

ст. село належало до Степанського ключа Ворцеля. В Сти¬

дині Малому в кінці 19 ст. було 83 доми і 743 жителів.

Село згадується в 1583 p., коли воно належало до міста

Дубна і було там 12 домів і 6 город. За переписом 1911 р.

в С. Великому і Малому Стидині було 1,603 жителів, во¬

лость, земська поштова станція, фельдшерський пункт,
З	крамниці, м’ясна крамниця, 12 ярмарків річно. До пом.

Єзерського в 1911 р. належало 6,728 десятин.
407

СТИДЕНКА, кол., Рівенський пов., Стиденська вол.,

66 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 36 домів і 258

жителів.
СТИР, річка, одна з найбільших на Волині. Почина¬

ється коло села Підгірець в Галичині і впадає недалеко

від с. Бережець до р. Прип’яті в Пінському повіті. Назва

Стир, так як інші більші річки України Дніпро, Дністер.

За дослідником номенклятури теперішніх слов’янських зе¬

мель назви ці є походження фракийського, які виступа¬

ють в південно-східній Волині (Лер-Сплавинський, Про-

словянщизна, стор. 7-8, Кракув 1946 p.). Стир перепливає

через Галичину, Волинь і Полісся. Початок має в північно-

східній Галичині, при стоках вододілу між сточищем Чор¬

ного і Балтійського морів, недалеко від джерел західньо¬

го Бугу і р. Серету. Постає p. С. з кількох струг, з котрих

найбільша випливає з околиці Гутисько-Суходоли. Про¬

пливає через село Станіславчин, де до нього впадає потік

Ліберця і там творить широкі болота. При селі Микві

впадає до С. р. Судилівка і пливе у східньому напрямку

під с. Кутровим, змінюючи напрямок на півд. схід і про¬

пливає під Берестечком, Перемишлем, Гимнищами, Бо-

ремлем і Торговицею, під якою до С. впадає р. Іква.
Далі пропливає коло Луцька, Рожищ, Колок, Чарто-

рийська і Рафалівки. На Пінщині відділює рукав, що

зветься Простір і злучується з Гнилою Прип’яттю, зміню¬

ючи напрямок на більше східний. Впадає при селі Бережці

до Прип’яті. Загальна довжина С. біля 500 км. Береги

на півдні досить високі, а на теренах Полісся часто забо¬

лочені. Дно річки на Волині переважно піскувате, а на

Поліссі болотяне і замулене. Річка С. на цілій своїй дов¬

жині є сплавною, а перешкоди робили численні шлюзи

і водяні плаваючі млини, яких було в кінці 19 ст. на p. С.

біля 60. Через річку С. мости були в Більчу, Торговиці,

Луцьку, Бережцях, Колках, Боровичах, Куликовичах і

Вульвигах. Ліві притоки С. — Студилівка, Зборишівка,

Тиква, Ставга, Лютиця, Залізниця і Гнила Прип’ять; з пра¬

вого боку С. приймає: pp. Суху, Валику, Сестрятин або

Слонівку, Пляшівку, Ікву, Коноплю, Корнин і Стублу, над

якою були колись великі розливи. Колись С. була відо¬

ма своїми численними язами і рибальським промислом.
Від села Старі Коні, Стир має характер типової по¬

ліської ріки забагненої, що спливає численними рукавами.
408

Піскові надми виступають в околицях м-ка Колок, Муль-

чиць, Муравина і Старих Коней. Доходять там вони до
15	метрів висоти. Там перепливає С. через просторі бо¬

лота, вкриті зарослями, дрібним лісом і травами. Болота

ці звичайно поперерізувані численними ровами і вижара-

ми. Ширина річки досягає там 120 метрів, а глибина до
5	метрів. Стир розмерзає десь около 20 березня і замер¬

зає в половині грудня. На початку 20 ст. розпочалася сла¬

ба комунікація пароплавами з Пінська до Старих Коней

і до Луцька.
СТІБ, притока р. Лугу у Володимирському пов. (при¬

тока р. Бугу).
СТІЙЛО, уроч., Звягельський пов., Піщивська вол.
СТІЙЛО, уроч., Звягельський пов., Баранівська вол.
СТІЙЛО або СТОЙЛО, або ЗЕЛЕНЕ СТОЙЛО, оселя,

Звягельський пов., Корненська вол., належала до соколов-

ського ключа маєтків гр. Ільїнського, а останньо до пом.

Кревцових. До великої зем. власности належало там 2,459

десятин.
СТІЙЛО або СТОЙЛО, с., Острозький пов. Село над

р. Вілією, 11 км. від Острога, по дорозі до села Каніва,

положене серед старих лісів, на маловрожайному і каме¬

нистому грунті. Були там колись боярські дворища, насе¬

лення займалося переважно ковальством, тесельством, сто¬

лярством, колодійством. Свої вироби продавали вони на

ярмарках в містечках і селах. Займалися також годівлею

коней і худоби. Село це дуже давне і вже в 1430 році

було надане волинським землянам Ело-Малинським. В 1911

р. було там 23 доми і 175 жителів.
СТІЙЛО-БОЯРСЬКЕ, уроч., Володимирський пов., Ми-

кулицька вол., на теренах села Хмелева.
СТОБИХОВА або СТОБИХІВКА, с., Ковельський пов.,

Сошишанська вол., 33 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було

там 49 домів і 293 жит. В селі заховалися до 19 ст. дуже

старі звичаї, пісні, коляди, вишивки і писанки.
СТОБИХОВО, озеро, на захід від м-ка Стобихова, по¬

над 1 км. довге і % км. широке. Береги піскові і доступні.

Згадується в 16 ст. коли воно належало до Луцького пов.

(Ревиз. пущ, і переход... Вил. Арх. Ком. 1867 p.).
СТОБИХІВКА, річка, ліва притока Стохода, 25 км.

довга і до 6 м. широка, 1.5 метрів глибока. Пропливає ма¬

ло доступною, багнистою долиною, місцями зарослою лі¬
409

сом. Починається C. в багнах коло села Радощі, пливе

спочатку в північ, напрямку, а пізніше півн.-схід. на схід

і впадає за м-ком Стобиховою до р. Стоходу. Від заходу

до С. впадає р. Вільшанка.
СТОБИХОВА або СТОБИХІВ, м-ко, Ковельський пов.,

46 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 128 домів і 668

жителів (20% жидів), дерев’яна церква, дім молитви, гу¬

ральня, цегельня, млин, 2 крамниці, 2 ремісників і 1 ярма¬

рок річно. Містечко Стобихів або Стобихова згадується

в 1703 p., як власність Степана і Петра Печецького (Архів

ЮЗР ч. 6, т. І, стор. 268 і 269). До 1838 р. була в Стоби-

хові стара дерев’яна церква, покрита гонтами, трьохку-

польна з широким опасанням навколо. Серед міщан і се¬

лян збереглися до початку 20 ст. старі і цікаві весільні

обряди, наприклад т. зв. „Русальський Великдень” під час

Зелених Свят. За переписом 1911 р. в С. було 1467 жите¬

лів, міщанська управа, земська поштова станція, земська

лічниця, 6 крамниць, державна горілчана крамниця, водя¬

ний млин, 4 ярмарки річно. До пом. Анастазії Леонард

належало там 2,324 дес., в кінці 19 ст. в С. знайдено мо¬

нетний скарб з 17 ст. (В. Антонович, Труди 11 Археолог.

З’їзду 1901 p.).
СТОВПИ або СТОВБИ, с. Звягельський пов., Жоло-

бенська вол., 27 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там

445 домів 292 жителів. До великої зем. власности в 1911

р. належало там 303 дес.
СТОВП, уроч. Володимирський пов., при до полови¬

ни розмитому городищі, — Вільна Угруська.
СТОВПИН, с., Рівенський пов., Межирицька вол., 51

км .від Рівного. В кінці 19 ст. було там 88 домів і 881 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1864 р. на місці старої, початкова

школа, вітряк. В кінці 19 ст. було там трьохкутне городи¬

ще і 2 кургани. (В. Антонович, Труди 11 Археолог. З’їзду

1901 p.). Село належало в 1577 р. до кн. Корецьких.
СТОВПЕНЬ або СТОЛПЕЦЬ, с., Дубенський повіт,

Вербська вол., 25 км. від Дубна, над р. Іквою. В кінці

19 ст. було там 111 домів і 773 жителів. Часто виступаю¬

ча назва на Волині, Холмщині, Поліссі і Галичині. Назва

ця постала від слова стовп, що означало вежу окремо

стоячу, або при городищу. Цей вид фортифікації розви¬

нувся у Волинсько-Галицькому князівстві в 13 і 14 ст. За

поборовим реєстром 1570 р. село С. належало до Петра
410

Хом’яка, а в 1583 р. до Малинського (Яблоновський, Во¬

линь, стор. 25, 140). За переписом 1911 р. до великої зем.

власности належало 567 дес.
СТОВПЕЦЬ, с., Крем’янецький пов., Дедеркальська во¬

лость. За реєстром 1583 р. село належало до землянина

Яроцького, який платив від нього за 4 дим. В кінці 19 ст.

було там 46 жителів, 25 домів.
СТОВПИ, с., Звягельський пов., Жолобинська вол., 27

км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 37 жителів, 161

дес. селянської і 451 дес. фільварочної землі, належало

до берездовського ключа. За переписом 1911 р. було там

440 жителів, початкова німецька школа, 1 крамниця і па¬

ровий млин (25,000 пуд. річ. продукції).
СТОЛПЕЦЬКЕ або СТОВПЕЦЬКЕ, с., Звягельський

пов., Емельчинська вол., 75 км. від Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 37 домів і 179 жителів.
СТОЛИН, м-ко при річці Горині в Пінському пов. і за¬

лізниці Рівне-Лупинець. Оселя завжди тяжила до Ви¬

соцька і Дубровиці. Відлегла на- 61 км. від Пінська. Там

сходяться старі шляхи з Давидгородка, Висоцька, Мози-

ра і Пінська. Місцевість ця згадується в літописах в 11-12

ст., як одне з погоринських городів. Думають, що там

проживав кн. Давид Ігоревич, якого за осліплення кн. Ва¬

силька позбавлено стола у Володимирі і надано йому дея¬

кі погоринські городи. В 16 ст. С. належав до кн. Соло-

мирецьких, а в 18 ст. до кн. Вишневецьких. В 1570 p. С.

перейшов до Потіїв (Поцеїв) і Солтанів. Місцевість ця

відігравала в 11-15 ст. велику ролю, про що свідчать йо¬

го назви і зосередження як сухих так і водяних шляхів.

На старому столинському городищі знаходили багато па¬

м’яток з 11-13 ст. Були там також великі варстати, де спо¬

конвіку виробляли великі човни — комяги відомі на при-

пецькому шляху аж по р. Буг.
СТОЖОК, с., Крем’янецький пов., Білокриницька вол.,

17 км. від Крем’янця. Оселя положена в горбковатій, лісо¬

вій околиці, на просмиках і перевалах з західньої Волині

на схід до города Шумська і Данилова. Село при потоці

Коловиниці. Оселя ця була колись городом про що свід¬

чить літопис з 1073 р. В 1261 р. волинсько-галицький кн.

Василько і владика Холмський Іоан вийшли сюди на зу¬

стріч татарського хана Бурундая. Зустріч відбулася в го¬

роді Шумську і за наказом Бурундая князі волинсько-га¬
411

лицькі змушені були самі поруйнувати свої городи, а

в тому Стожок. Однак з бігом часу Стожок стає знову

оборонним городом. В 14 ст. польський король Казимир

Великий охоче затримується в С. і навіть висловлював

бажання побудувати там палац.
В 1366 р. Стожок належав до луцького і волинського

князя Любарта, а в 1392 р. кн. Лев Свидригайло Ольгер-

дович отримує від литовського кн. Вітолда, який пану¬

вав на Волині, город Стожок з волостями (Стецький Т.

Волинь, сер. 2, стор. 91; Акти Археог. Ком. видані в СПБ

в 1846 p.). В 15 ст. довго належав С. до королівщини, а

в 16 ст. переходить до кн. Святополк-Четвертинських.

В описі крем’янецького замку з 1545 р. зазначено, що С.

був вислуженим кн. Четвертинськими і перейшов від них

до кн. Збаражських, а від них до Вишневецьких, пізніше

в 1725 до кн. Радзивилів. По тому С. переходив з рук до

рук до Чесновських та інших і по польських повстаннях

1831 і 1863 р. опинився в руках російського чиновника

А. Вороніна.
Серед старих місцевих селян збереглися старі леген¬

ди про старий манастир „Спаса”, про який залишилася

історична згадка з 1633 р. (Стецький Т. Волинь, сер. 2,

додаток № 12, стор. 465 і 467), манастир цей згорів в 17

ст. і залишилися на вершку гори в лісі лише руїни. На

горі „Туриці” була мурована церква св. Трійці, збудова¬

на на місці манастирища, відомим поступовим діячем 16

ст. архимандритом Почаївського манастиря — Іовом За¬

лізо (1551-1651). Йдучи лісовими долинами на схід, з лі¬

вого боку, на горі „Уточ” руїна старого замку. За пере¬

писом 19 ст. в С. було 44 доми і 454 жителів, мурована

церква на місці, де була в 1583 р. стара. В 1583 р. княгиня

Матвіїва Четвертинська платила з С. від 4 дим., 6 город.,
1	боярина і 1 попа. Околиці с. Стожка дуже багаті в різ¬

ні пам’ятки, починаючи від найстаршої кам’яної доби (па¬

леоліту), молодшої кам’яної доби неоліту, пам’яток з пе¬

ріоду бронзового віку, римського періоду й інших. За¬

цідили там старі могили з камінними хрестами, а в лісі,

як подає В. Антонович (Труд. 11 з’їзду 1901), знайдено

довгий обосічний меч.
СТОЯНІВКА, с., Крем’янецький пов., Радзивилівська

вол., 33 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 23 доми

і 118 жителів.
412

СТОЛИНОК, с., Пінський пов. Було там в 19 ст. 92

жит., а фільварок належав до пом. Стаховського.
СТОЛЯРНЯ, кол., Володимирський пов., Киселинська

вол., 33 км. від Володимира — 15 дом. і 234 жителів.
СТОПИРКА, річка,ліва притока ріки Вижви, яка спли¬

ває заболоченою долиною.
СТОРОЖИНЦІ, с., Крем’янецький пов. Згадується в

1583 р. в Вишневецькій волості кн. Вишневецького (Ябло¬

новський, Волинь, стор. 135).
СТОРОЖІВ, с., Звягельський пов., на півн. зах. від

Корця, над р. Корчиком. В другій половині 19 ст. було

там 259 жителів і 598 дес. селянської землі, гуральня. Се¬

ло належало до піщавського ключа кн. М. Сангушки, піз¬

ніше перейшло до гр. Потоцького.
СТОРОЖИНЦІ, с., Острізький пов., 9 км. на південь

від м. Острога. Колись село належало до плужанського

ключа. Село заселене боярами, які там несли службу. За-

будовання гарні, усі жителі грамотні. З огляду на невро¬

жайні грунти, населення доробляло собі ремеслом.
СТОРОНИЧІ, с., Острозький повіт, Плужанська вол.,
16	км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 47 домів і 331

жителів, смолярня. Колись село належало до Яблонов¬

ських.
СТОХІД, річка, права притока р. Прип’яті, 220 км.

довжини. Названа так тому, що пропливає широкою, за-

багненою долиною кількома руслами, творячи немов ме¬

режу рукавів і каналів. Випливає недалеко села Маковичі

в Володимирському пов. на півд. схід від м-ка Киселина.

Протікає через Луцький і Ковельський повіти і недалеко

від села Червище входить на терен Пінського повіту, про¬

пливаючи дуже заболоченими і забагненими місцевостя¬

ми, вкритими часом густим лісом. Під містечком Люби-

тів розходиться двома рукавами, з котрих один напроти

села Хотиля і впадає до озера Любязь. Річка початково

спливає на півн. схід аж до села Угли і звідти під острим

кутом завертає на півн. захід. Другий рукав p. С. біля

135 км. довжини розділюється на велику кількість рука¬

вів, творить багато островів і острівків. Ширина і глиби¬

на річки невідома, течія повільна, береги низькі, багнисті,

порослі лісом. Часті тут піскові надми, які довгими вала¬

ми проходять по кілька кілометрів. На цих видмах висту¬

пають пам’ятки старих мезолітичних культур (тардензан-
413

ської і хвалибоговицької), а також кремінне знаряддя
з	часів неоліту, кераміки з бронзової і початку залізного

періоду (лужицька, висоцька, лятенського періоду та ін¬

ші). Весною рівень води в С. значно підноситься і води

затоплюють прибережні околиці до 2 кілометрів шири¬

ною. Річка доступна для невеличких човнів, а від м-ка

Любєшова для більших крип. Сплав плисів можливий

тільки при високому рівні води. Крім кількох малих рі¬

чок до С. впадають річки Мельниця, Стобихова, Ясенів-

ка, і Лопниця.
СТОШАНИ, с., Пінський пов., 42 км. від Пінська, при

дорозі з Ковнятина до Згоранського Погосту. В кінці

19 ст. було там 32 двори і 119 жителів та 886 дес. селян¬

ської землі. Колись велика земельна власність належала

до Завишів. Село згадується в документі з 1503 р. під наз¬

вою Тошаничани (Ревіз. пущ і переходів, стор. 103). Піз¬

ніше оселя С. була віддана в оренду єзуїтам у Пінську,

а в кінці 19 ст. належала до Е. Корсака. В околиці села

група курганів. Від 13 ст. на землі полісько-пінські часто

нападали литвини і ятвяги більше для користи, грабунку,

але завжди майже відходили в ліси на північ.
СТРАКЛІВ або СТРАКОЛІВ, с., Дубенський пов., 4 км.

від м. Дубна, над р. Іквою. На грунтах цього села по пе¬

репровадженні залізниці, постала там станція (на лінії

Здолбунів-Броди). В кінці 19 ст. було там 25 домів і 290

жителів, мурована церква з 1779 p., збудована Пузининою.

Колись був там чоловічий манастир, заложений в 1665 р.

Анною, жінкою Михайла Пузини, крем’янецького замко¬

вого підсудка. В першій половині 19 ст. С. прилучено до

Василіянського манастиря в Крем’янці. Село згадується

ще в 1545 p., коли воно належало до Юхни Торокансько-

го, а в 1569 р. до Богдана Патрикія Радогоського. (Па¬

м’ятники ч. 4, т. 2, стор. 207). Тоді село виступає під наз¬

вою Траклово в універсалі польського короля Жигимонта

Августа з приводу Люблинської унії. (Архів ЮЗР, ч. 2,

т. І, стор. 10).
В 1570 р. Федір Руденський зі свого маєтку Рудки і

заставленого маєтку Страклівського платив від 11 дим.

і 1 города, а в 1583 році з тих маєтків платив князь Юрій

Пузина від 6 дим., 2 город., З город. (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 11, 13, 97, 140). За переписом 1911 р. в С. бу¬

ло 771 жителів, одноклясова школа, 4 крамниці, горілча¬
414

на крамниця і шинок. (Петров Н. Краткіє свєденя о су-

ществующих православних монастирах Волині. Вол. Епар.

Вед. 1867 р. № 8, стор. 146).
СТРАХОЛИН, кол., Луцький пов., Щуринська вол. —

9 дом. і 51 жителів.
СТРИГАНИ, с., Острозький пов., Криванська вол., 23

км. від Острога над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там

46 домів і 276 жителів, 2 водяні млини, 1 вітряк. За пере¬

писом 1911 р. в С. було 310 жителів, вальцовий водяний

млин (300,000 пуд. річного перемолу). До кн. Святопол-

ка-Четвертинського належало (1911 р.) 2,493 десятин.
СТРИЛЬСЬК, с., Рівенський пов., Любиковичівська во¬

лость, над р. Случчю, 11 км. від станції Сарни, і 132 км.

від Рівного, з другої сторони річки — велике болото і по¬

тік Скочин. На початку 20 ст. було там 294 доми і 1,971

жителів, дерев’яна церква з 1829 р. на місці старої з 16 ст.,

початкова школа від 1845 p., державний маєток. Оселя

згадується в 1578 p., коли вона належала до княгині Марії

Юріевої Курбської, з дому кн. Гольшанської. В місцевій

церкві переховувалися ікони з 15 до 16 ст., виконані до

Стрілоської церкви. Перед тим в архіві церковному були

рукописні й стародруковані книги. За переписом 1911 р.

в С. було 2,500 жителів, одноклясова школа, 4 крамниці,

горілчана крамниця, кредитове т-во, склад лісових това¬

рів, виріб камінних хрестів, жорен і оселків. В околиці

села на березі ріки Случі знайдено скарб срібних монет

(19 ст.).
СТРИБ, річка, Володимирський пов. Є то властиво

горішній біг р. Лугу, який випливає під Печихвостами.

Пливе на півн. захід нижче Стрільни, входить на терени

Лучицької вол. в Сокальському повіті, пропливає грани¬

цю повітів і під селом Щарпанці знову повертає до Во¬

лодимирського повіту і там пливе під Милятином, По-

рицьком і впадає до р. Лугу.
СТРИЙ, слобода, Рівенський пов., Смоличівська вол.,

83 км. від Рівного — 22 доми.
СТРИЇВКА, с., Звягельський пов., Смолдирівська вол.,
11	км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 110 дом. і 645

жителів, церк.-прих. школа від 1874 р. До великої зем.

власности в 1911 р. Старосвицьких належало 564 десятин.
СТРІЛЬЧЕ, с., Володимирський пов., Підберезька во¬

лость, 45 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 88
415

дом. і 593 жителів. Село згадується в 1565 p., коли воно

належало до Горохівського пов. і жило там 26 селян

(кметів) на дворищах і 8 кметів на різних наділах. Був

тоді там піп, дворищ 17 і бортних. Медова данина чини¬

ла 13 зол. і 24 гр. В цьому ж році до панського фільвар¬

ку звезено 1313 кіп жита, 12 кіп ярини, 191 копи пшениці,
ЗО	кіп проса, 5 „брогів” гороху, 3 стоги сіна. Дві копи

жита давали омолоту 1 корець і 1 мірку (млинарську),

однак 19 корців городенської міри йшло на один гдан¬

ський лашт. До пом. Е. Кжижановського в 1911 р. нале¬

жало там 488 дес.
СТРОКИ, с., Старокост. пов., Теофапільська вол., 60

км. від Ст.-Костянтинова. В кінці 19 ст. було там 119 до¬

мів і 640 жит., дерев’яна церква з 1773 р. і церк.-прих.

школа. В 1753 р. на підставі Кульбишівської угоди с. Стро¬

ки було дароване останніми Острозькими ординатами

кн. Сапізі. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

належало в С. — 103 дес.
СТРУГИ, урочище, Пінський повіт, на грунтах села

Глинна, згадується 1555 р. (Ревіз. пущ і переходів звірят,

т. 91).
СТРУМЕНЬ, річка, лівий рукав річки Прип’яті (в Пін¬

ському пов.). Починається від великого збірника води —

озера Небля і вливається одним руслом до р. Піни під

Пінськом, а другим рукавом до ріки Ясьолди під Качано-

вичами. Злучується також з р. Стиром через рукав, що

зветься Простір.
СТУБЛА, річка в Луцькому і Пінському повітах, при¬

тока ріки Стиру, випливає з села Зелениці в Луцькому

повіті, перепливає через озеро Липко і кількома рукава¬

ми, засилювана з більших і менших озер, заболоченою

долиною доходить до с. Степан-города і села Гірка, пе¬

репливаючи далі на північ на терені Пінського повіту. Під

селом Серники лучиться на заході з річкою Простирнь,

а другий рукав цієї річки на північному сході, через вели¬

кі болота і ліси доходить до села Гривкович і тут серед

заболочених і дуже низьких теренів впадає до р. Стиру.

Характер долини річки має вигляд первісної пущі, боло¬

та, драговини, недоступні грузки млаки. Ширина річки

доходить до 20 метрів, глибина 0.5-2.5, місцями до 6-7

метрів малі озера і озерця небезпечні навіть в зимі, тому
416

що при великих морозах не замерзають. (І. Крашевський,

Всповнєня з Волині, Полєся і Літви).
СТУБЛА, річка (або Стубелка, Стубло, Стубелко).

Річка пропливає з півдня на північ, часто змінюючи своє

корито. Річка згадується в Іпатіївському літопису під

1583 р. (В селі Білуха річку місцева людність називала

Білухою). Назва праслов’янська і в болгарській мові сло¬

во „Стубель” означає криницю. Вживається ця назва в

слов’янських мовах для означення заглиблення, чари, на¬

чиння і т.п. (Розвадовський. Студія над назвами слов’ян¬

ських вод., стор. 202-203, Кракув 1948). Річка має 94 км.

довжини і впадає до р. Горині, приймаючи з лівої і пра¬

вої сторони кілька невеликих струг. В 1792 до 1795 р. річ¬

ка Стубла була границею між Польщею і царською Ро¬

сією.
СТУБЛО, с., Лубенський пов., Мізоцька вол., 28 км.

від Дубна. В кінці 19 ст. було там 29 домів і 176 жителів.

Село згадується в 1583 p., що було положене при джере¬

лах р. Стубли. До великої зем. власности в 1911 р. належа¬

ло там 412 дес. Був там невеликий палац і гарний парк,

заложений ботаніком Міклєром.
СТУДИНИЦЯ, річка, притока ріки Ствиги. Довжина

річки біля 40 км., ширина 2-5 метрів. Глибока від 2 до 5

метрів. Дно піскове, береги низькі, підмоклі, пропливає

долиною багнистою, вкритою лісами.
СТУДИННЕ або СТУДИНЕ, с., Володимирський пов.,

Киселинська вол.,45 км. від Володимира. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 41 домів, 282 жителів.
СТУДЯНКА, с., Лубенський пов., Судобинська вол., 27

км. від Дубна, над рікою Іквою. В кінці 19 ст. було там

89 домів і 481 жителів, дерев’яна церква з 1740 р. Село

згадується в 1477 р. під назвою Студянка, коли воно на¬

лежало до пана Івашка Ільїча, котрий мав замір замінити

С. з Немирою Вовчковичом і його дітьми: Івашком, Па¬

насом і Немирою. (Архів Сангушків т. І, стор. 73). Крім

того с. С. згадується як маєток кн. Острозького в 1545

р. в описі крем’янецького замку (Пам’ятники т. 4, від 2

ст. 200 і 203). В 1563 р. була це власність кн. Костянтина

Острозького. (Опис акт книги Київ. Центр. Архіву № 2Р37,

стор. 10 і 16). В 1911 р. було там 667 жителів і водяний

млин. (100,000 пуд. річ. перемолу).
417

СТУДЯНКА, річка (в документах часом „студена во¬

да”), Володимирський пов. Права притока р. Західнього

Бугу. Розпочинається коло села Калусова, перепливає ко¬

ло Діхтіва, Ласкова і впадає до Бугу в м-ку Устилузі. Ко¬

лись було на ній кілька млинів, а в тому і володимирської

єпископії. Пропливає глибокою підмоклою долиною, де

не бракує глибоких замулень і трясовищ.
СТУПНО, с., Дубенський пов., Будеражська вол., 27

км. від Дубна. В кінці 19 ст. було там 180 домів і 1,203

жителів, дерев’яна церква з 1747 p., на місці, де була

стара, церк.-прих. школа від 1887 p., водяний млин. Село

згадується в 1428 р. в грамоті кн. Вітовта, який записує

село С. разом з іншими княгині Ганці, яка вийшла заміж

за кн. Василя Острожського (Архів Сангушків т. І, стор.

29). Крім того в 1444 p., на підставі засуду копного суду

визначення границь села Ступна, а також в 1474 p., коли

то Федько Козловський продає с. Ступно Андрушці Фе¬

доровичу. (Архів Сангушків, т. І, стор. 69).
В 1561 p. с. С. згадується ще в акті суду про села, що

належали до Григорія Ходкевича (опис акт. Книги Київ.

Центр. Архіву № 5035). На захід від села, на горбовині

велике овальне городище, оточене високими ровами і ва¬

лами. Крім того 3 кургани. В околиці городища, особ¬

ливо на підгороді, знайдено понад 10 бронзових хрестів
—	енколпіонів 12-13 ст., а також кераміку, прикраси і за¬

лізну зброю з цього ж періоду, і кремінне і камінне зна¬

ряддя. Місцевий священик о. Война переховував зібрані

там пам’ятки старини. (О. Цинкаловський. Записи 1937 р.

Дубенський повіт).
СУДИЛКІВ, містечко, Заславський пов., Судилківська

вол., над малою притокою р. Горині, 25 км. від м. Заслава.

В кінці 19 ст. там було 775 домів і 5,180 жителів, дві де¬

рев’яні церкви, з 1740 р. Дмитрівська і з 1738 р. Троїць¬

ка (Ця друга, з огляду на свою старість, на початку 20

ст. була розібрана). На її місці в 1882 р. збудовано другу

також дерев’яну. В м-ку римо-католицький костел і по¬

чаткова школа. Серед містечка зносяться вали „Старе зам¬

чище”. Ще в кінці 19 ст. вали і рови, які оточували зам¬

чисько, були досить добре збережені. В акті 1543 р. зга¬

дується, що тоді С. належав до кн. Іллі Острозького, ста¬

рости брацлавського і винницького. В 1601 p. С. згаду¬

ється в донесенні луцьких возьних Щуки і Яковського,
418

3	якого видно, що С. був спустушений в 1589 р. татарами.

Містечко С. належало тоді до землянина волинського

Христофора Лабунського. В 1632 р. висланий агент кн.

Збаражського доносив, що спіткав князя Лабунського на

Волині під містечком Судилковим, звідки козацькі вій¬

ська пішли в сторону Київського Полісся. Сили козацько¬

го війська обраховував він на 30,000.
В 1627 p. С. переходить від землян Лабунських до Ак-

сасів (або Оксаків). В 18 ст. С. належав до Станіслава

Любомирського. В судилківському замку Любомирський

підписав надавчий акт на користання Магдебурським пра¬

вом цехових ткачів. В 1892 p. С. був куплений варшавським

купцем Захриєю Нипаничем. За переписом 1911 р. в С.

було 5,991 жителів, волость, міщанська управа, пошта і

телеграф, одноклясова школа, земський фельдшерський

пункт, жидівська лічниця, лікар, дентист, аптека, ЗО крам¬

ниць, гуральня (14,570 відер горілки річної продукції),

горілчана державна крамниця, 5 шкіряних фабрик (36,000

руб. річн. продукції), газово-енераторний млин, бровар

(4,680 р. річної продукції), земська випозичальня сільсько¬

господарських машин, два рази місячно ярмарки і вели¬

кий скуп збіжжя. Головними товарами на ярмарках була

худоба, коні, вироби з дерева, кераміка, колеса до возів

і екипажів, чоботи, кожухи. В тому ж 1911 р. належало

до пом. Мелєр-Закомельського 5,628 дес. При містечку
4	кургани.
СУДИЛІВКА, річка, Лубенський пов., ліва притока

р. Стиру, впадає до р. Стиру під с. Мервою, вище м-ка

Берестечка. Випливає з болота і спливає у східньому на¬

прямку. Довжина 28 км.
СУДИЛІВКА, с., Луцький пов., Щуринська вол. В кін¬

ці 19 ст. було там 25 домів і 74 жителів.
СУДИМОНТИ, оселя, Заславський пов. За переписом

1911 р. до великої зем. власности належало там 220 деся¬

тин.
СУДКІВ, село, Острозький пов. (часом в документах

згадується під назвою Садки). За побор. реєстром 1570 р.

село належало до Іоахима Лаща, з якого він платив з 8

дим., 4 город., 2 боярів путних, а Григорій Джус з Сінич

і садківської частини платив з 9 служб, 5 боярів путних,

9 город, і 1 млинського колеса. В 1577 р. Лащ платив

з С. 20 дим., 2 город., а в 1583 р. Джус зі свого села С.
419

з 5 дим., 4 город. (Яблоновський. Волинь, стор. 5, 16,

52, 107).
СУДОБИЧІ, с., Дубенський пов., Судобицька вол., 16

км. від Дубна, при малій річці Тартаківці, притоці ріки

Ікви, 15 км. від Дубна. Село над шосою Крем’янець-Дуб-

но. В кінці 19 ст. було там 40 домів і 339 жителів, дере¬

в’яна церква з 1878 р. на місці, де була ще старша. Ко¬

лись маєток належав до пом. Берга. За переписом 1911 р.

в С. було 431 жит., волость, одноклясова школа, водяний

млин (12,000 пуд. річного перемолу), горілчана крамни¬

ця. До великої зем. власности в С. в 1911 р. належало 557

десятин. В лісі була в 19 ст. група курганів. (О. Цинка¬

ловський., Записки).
СУДЧЕ, с., Пінський пов., вол. Куховецька Воля, на За¬

річчі. В кінці 19 ст. було там 96 дворів і 325 жителів, де¬

рев’яна церква з 18 ст. До пом. Чарнецьких належало там

в 19 ст. 2,863 дес., млини, рибні господарства і цегельня.

Місцевість типово поліська — болота, луги, ліси.
СУЄМЦІ, с., Звягельський пов., Смолдирівська вол.,
23	км. від Звягеля, над річкою Смолкою. В кінці 19 ст.

було там 314 домів і 1,667 жителів, дерев’яна церква

з 1775 р. і початкова школа від 1867 р. Село згадується

в 1577 p., коли воно належало до кн. Острозьких, які

платили з С. від 6 дим. на півдворищах, 9 город., а в

1583 р. від 22 дим., 6 город., 1 водяного колеса і 1 попа

(Яблоновський, Волинь, стор. 42 і 84). За переписом 1911

р. в С. було 1974 жителів, гуральня (22,304 відер річного

продукту), 3 крамниці, водяний млин (5,737 пуд. річн.

продукції), на березі р. Смолки кругле городище під наз¬

вою „Раківець”, а за річкою 10 курганів.
СУЙМИ, с. Дубенський пов., Будеражська вол., 28 км.

від Дубна. В кінці 19 ст. було там 88 домів і 409 жителів,

млин, гуральня. За переписом 1911 р. в С. було 457 жи¬

телів, 1 крамниця, кредитове товариство, гуральня (18,300

відер річного продукту), тоді ж в с. С. до великої зем.

власности належало 352 дес.
СУКАЧІ або СУКОЧІ, с. Володимирський пов., Голо-

венська вол. В кінці 19 ст. було там 63 доми і 392 жителів.
СУЛЬЖИН, с., Заславський пов., Сульжинська вол.,
24	км. від Заслава, при р. Гоморі (або Хоморі), її прито¬

ках і ставах, при старому тракті Заслав-Старокостянтинів.

В кінці 19 ст. і на початку 20 ст. було там 55 домів і 544
420

жителів, дерев’яна церква з 1887 р. на місці старої, спале¬

ної два рази татарами, церк.-прих. школа для дівчат. Село

згадується в 1518 p., коли належало до ключа маєтків кн.

Марії Семенівни Рівенської і її чоловіка кн. Семена Васи-

левича Несвіжського. В документах з 16 ст. село Сульжин

виступає під назвою Схульзинці. (Архів кн. Сангушків,

т. З, стор. 167-168). Крім того, під назвою Шульжинець,

згадується, як маєток кн. Іллі Острозького (там же т. З,

стор. 456).
В Сульжині в половині 16 ст. були боярські родини

Леона і Сенка Линковських. На підставі опису луцьких

возьних в 1589 p., С. був спустошений татарами, а також

понищено цілу Сульжинську волость (Архів ЮЗР ч. 6,

т. І, стор. 290). Колись С. був містечком з сильним зам¬

ком, від якого не залишилося ні сліду. За поборовим ре¬

єстром 1570 p. С. належав до кн. Острозьких, з котрого

побір платив Антін Іловицький, намісник Острозький.

В 1577 р. кн. Кост. Острозький, київський воєвода, платив

з містечка С. від 24 домів ринкових, 19 домів вуличних,

з 24 на півдворищах, 3 ремісників, як мали городи з 5 дим.

і з перекупів. В 1583 р. кн. Іван (Януш) Острозький пла¬

тив побори з міста Сулженець.
На підставі Кульбишівської угоди Сульжин або Суль-

жинці було дароване Яблоновському, який був тоді „ли¬

товським чашником”. В 19 ст. С. належав до Цихонсько-

го, Нартова і Гусаковського. В околицях м-ка Сульжина

відбулася битва між польськими військами під проводом

Суходольського і козацькими зі з’єднаннями Таборенка

і Донця. За переписом 1911 р. в С. було 1,152 жит., во¬

лость, земська поштова станція, 1-клясова школа, фельд¬

шерський пункт, і мануфактурна крамниця. До великої

зем. власности належало в С. тоді ж 443 дес. В околиці

С. два кургани.
СУЛОВО, с. Пінського повіту, Бродницька волость,

в кінці 19 ст. було там 47 жителів і 519 дес. селянської

землі. Колись фільварок належав до Будзинських.
СУНЯ, оселя, Луцький пов., Городецька вол., 121 км.

від Луцька — 18 домів і 124 жителів.
СУРАЖ або СУРАЖЬ, СУРАЗЬ, с., Крем’янецький по¬

віт, 38 км. від Крем’янця, над р. Вілією. В кінці 19 ст. було

в С. 185 домів і 1,219 жителів, мурована церква перероб¬

лена з костела ордену єзуїтів, збудованого в С. 1730 p.,
421

початкова школа від 1862 р. Оселя ця дуже стара і мож¬

ливо назва її постала від слова „Сурожь”. Місцевість за¬

селена кримськими греками — (сурожцями), можливо що

тут з непам’ятних часів в лісах на північ від города Шум¬

ська постав грецький манастир, який названо Суражський.

По татарському погромі і знищенні занепав і Сураж. За

кн. Острозьких маємо про С. згадку, коли був містечком

і оборонним замком. В 16 ст. С. належав до кн. Василя

Острозького, а від нього перейшов до Анни Альойзи Ос¬

трозької, яка вийшла замуж за Ходкевича (Архів ЮЗР,

ч. 1, т. І, стор. 676-677). Тоді ж татари сильно спустоши¬

ли місто Сурож.
В акті 1659 p., коли потверджено Гадяцьку угоду, зга¬

дується при цьому манастир і шпиталь св. Трійці в Остро¬

зі, котрий з містечком Суражем і волостями забрали єзу¬

їти (Пам’ятники, т. З від 3, стор. 317). Пізніше згадка про

С., як місто трапляється досить часто. В 1773 p. С. пе¬

рейшов до підкоморого луцького І. Страйновського, а

від нього до Корвіцьких і до Раковських. В 1828 p. С. і

його величезні лісові простори були сконфісковані цар¬

ським урядом. (Стецький Т. Волинь, сер. 2, стор. 74-80;

Сендульський А. Сураж Кремянецького уєзда. Волинь,

Епарх. Вєтом. 1873 р. № 19, стор. 666-668). До 1914 р. і

пізніше в С. заховалися оборонні вали і рови старого зам-

чиська і міста, а при давньому єзуїтському костелі, а те¬

пер церкві, лежали гармати зі старого замку. За перепи¬

сом 1911 р. в С. було 1,390 жителів і водяний млин. В око¬

лицях села було багато курганів, з яких в кінці 19 ст.

залишилося лише 70. В селі знайдено було золоті монети

(неокреслені), бронзові хрестики-енкелпіони і кремінні

та камінні знаряддя. (В. Антонович, Труди 11 археологіч¬

ного з’їзду 1901).
СУРМИЧІ, пригород м. Дубна, по правій стороні р.

Ікви. В кінці 19 ст. було там 16 домів і 134 жителів, де¬

рев’яна церква старовинна з 1700 року. За переказом,

пригород колись заселювали військові, які стерегли гар¬

нізон замку, граючи на сурмах.
СУРМИЦЯ, річка, Дубенський пов., права притока

р. Ікви, пропливає через пригород Сурмичі.
СУСЬК, село Луцький пов., Тростянецька вол., 27 км.

від Луцька. В документах — Суско, Сушко. Село над р.

Коноплянкою (або Коноплею), на півд. схід від м-ка Со-
422

Церква в Сурмичах з 18 ст.
каля. В кінці 19 ст. було там 101 домів і 552 жителів, де¬

рев’яна церква на місці старої з 16 ст. За поборовим ре¬

єстром 1570 p. С. належало до кн. Андрія Масальського,

з якого в 1583 р. платив він з 13 дим., 2 город., 2 вальних

коліс, а кн. Марко Сокольський від 1 боярина, 1 попа,

Княгиня Дмитрова Буремельська платила від частини

Суська за 4 дим., 10 город. (Яблоновський. Волинь, стор.

33, 58, 61, 90, 91, 95, 106). За переписом 1911 р. до вели¬

кої власности в С. належало 165 дес.
СУСЬК або СУСК, с., Рівенський пов., Клеванська вол.,
23	км. від Рівного. Село над р. Горинню, через яку був

там в кінці 19 і на початку 20 ст. дерев’яний міст (1 км.

довжини), збудований під час 1-ої світової війни. В кінці

19 ст. було там 42 доми і 285 жителів. На ріці Горині

в 19 ст. була пристань, через яку протранспортовано

в 1865 р. 53,225 пудів зерна. За побор. реєстр. 1577 р. село

належало тоді до Клеванської волості, княгині Іванової

Чарторийської, а в 1583 р. до кн. Юрія Чарторийського

(Яблоновський, Волинь, стор. 47 і 88). За переписом 1911

р. в С. було 458 жителів, державний маєток і горілчана

державна крамниця.
СУСЛИ, с., Зв’ягельський пов., Смолдирівська вол.,

14 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 13 домів і 95 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1771 р. Село С. згадується в до¬

кументі 1577 p., як село Сушель. В 1583 р. була це міщан¬

ська оселя і було там 63 хати, положені на державних

грунтах, набутих міщанами міста Звягеля від гр. П. По-
423

тодького. В 1577 р. було це село замкове. На суслівських

полях було багато курганів (Яблоновський, Волинь, стор.

42, 84). В. Антонович в кінці 19 ст. число їх подає на 50.
СУХА ВОЛЯ, с., Володимирський пов. Село тепер не

існує, було на пограниччі Володимирського і Ковельсько¬

го пов., в околиці с. Свинарина і Купечова. За побор. ре¬

єстром володимирського замку з 1570 p., Станислав Де-

менський зі своєї частини села Сухої Волі і Черни платив

з 480 ланів і пів дворища (Яблоновський, Волинь, ст. 24).
СУХА ВОЛЯ — пригород м. Острога.
СУХА ВОЛИЦЯ, с., Лубенський пов., село над р. Стуб-

лою, на захід від м-ка Мізоча.
СУХЕ, с., Пінський пов., Бродницька вол. В кінці 19 ст.

було там 45 дворів. Колись село належало до пінського

василіянського манастиря на передмісті Пінський Лещ.
СУХІВЩ, с., Рівенський пов., Дідковицька вол., 29 км.

від Рівного, над безіменним потоком. В кінці 19 ст. було

там 54 доми і 568 жителів, мурована церква Покровська

на місці старої. Село згадується в 1587 p., як маєток луць¬

кого старости кн. Олександра Пронського (Архів ЮЗР,

ч. 6, т. І, стор. 161). Крім того в році 1744, як власність

каштеляна Київського Казимира Стецького (Архів ЮЗР,

ч. 6, т. 2, стор. 74).
СУХОВЕРХИ, урочище, Пінський пов. (Ревіз. пущ і

переходів...).
СУХОВОЛЯ, с., Звягельський пов., Городницька вол.,

39 км. від Звягеля, на схід від р. Корчика. На початку 20

ст. було там 71 домів і 469 жителів. В половині 19 ст. 126

жителів і 652 дес. селянської землі. В селі від 1870 р. була

церк.-прих. школа. Більша власність належала до пищав-

ського ключа маєтків гр. Марії Потоцької.
СУХОВІЛЬКА або БОВДУРКА, БЕРЛИНКА, притока

р. Стиру, випливає з околиць села Суховолі в Брідському

повіті і недалеко від бувшої границі з Австрією впадає

до р. Стиру.
СУХОВОЛЯ або СУХА ВОЛЯ, СУХОВАЛИ, СУХІВ, с.,
Луцький пов., Полонська вол., 26 км. від Луцька. В кінці

19 ст. було там 48 домів і 320 жителів, а за переписом

1911 р. 91 домів і 499 жителів. Село над р. Стиром, на пів¬

ніч від Луцька. За побор. реєстром луцького замку 1577 р.

село належало до Торговицької волості князів Корецьких,

які платили від нього від 6 дим., 2 город, і 1 боярина.
424

В 1588 р. О. Яловицький платив з С. 35 дим. і 1 города.

(Яблоновський, Волинь, 50, 93). За переписом 1911 р. до

пом. Т. Крижановського належало там 900 десятин.
СУХОДОЛИ, с., Володимирський пов., Хотячівська

вол., 10 км. від Володимира, при притоці р. Бугу — Сту-

дянці. В кінці 19 ст. було там 51 домів і 580 жителів, де¬

рев’яна церква в чужому т. званому „синодальному стилі”.

До 1937 року була там друга церква на „старих могил¬

ках”, дуже архаїчної конструкції, трьох-подільна. Кожний

з трьох зрубів був збудований окремо і не був „зв’яза¬

ний” з іншими двома зрубами. Церкву цю збудували во¬

линські земляни Загоровські в 16 ст. з модриневого де¬

рева. До кінця 1914 р. зберігся там іконостас старого пись¬

ма (так зване „глухий”), ікони, рукописні книжки, старо¬

друки, метрики тощо перенесено до нової церкви і в 1935

р. було це все забране автором і передане до Львівського

Українського Архіву. При цій старій церкві в 16 ст. був

заснований О. Загоровським притулок для старців і калік.

Село Суходоли згадується в 1570 p., коли то Василь За-

горовський з сіл Суходіл і Діхтова платив від 20, % дво¬

рищ, і 27 город. В 1583 р. пані Василева жінка Загоров-

ська платила зі Суходіл від 32 дим., З город., 2 комірни¬

ків і 2 дорічних коліс, 2 боярів і 1 попа (Яблоновський,

Волинь, стор. 20 і 114). За переписом 1911 р. були там

гуральня і горілчана крамниця. До пом. Гуровського на¬

лежало там 1,128 дес. доброї орної землі і переважно

дубових лісів. На горбку за селом фільварок, парк і му¬

рований дім поміщика. На терені села знайдено топір-

молоток з сармацького пісковика (Маєвскі. Топоркі ка-

мєнне, 7).
СУХОДОЛИ, с., Крем’янецький пов., Радзивилівська

волость, при бувшій границі з Австрією і при залізниці

з Радзівілова до Бродів. Було там в початку 20 ст. 8 до¬

мів і 49 жителів.
СУХОЖА, річка, згадана в „Ревізії пущ і переходів”

в 1554 р. Пропливала вона в урочищі „Старе ставище”.
СУХОЖИНЦІ, с., Заславський пов., Тарновська вол.,
24	км. від міста Заслава. В кінці 19 ст. було там 161 домів

і 826 жителів, дерев’яна церква з 1882 р. на місці старої,

церк.-прих. школа. Село належало до кн. Сангушків.
СУШИБАБА, село, Володимирський пов., Новодвір-

ська волость, 46 км. від Володимира — 24 доми і 153 жит.
425

СУШИЦЬК, с., Пінський пов., над р. Ясьолдою. Було

там в половині 19 ст. 22 двори, просторні луги, рибаль¬

ство, селяни займалися переважно плисарством і рибаль¬

ством. Терени колись належали до королівщини і в 1717

р. за С. платили 42 зол. гебриди (Волюмина Леґум VI,

фоль. 373).
СУШИШНО, с., Ковельський пов., в документах Су¬

шильно, Сушинно, Сушично. На границі Ковельського і

Володимирського пов., 23 км. від Ковля. Колись С. нале¬

жало до владик володимирських, а в 19 ст. була то влас¬

ність Комарів і Запрудських, 500 волоків орної землі і

450 лісу. За поборовим реєстром володимирського замку
з	1577 p., владика володимирський Федосій з церковно¬

го маєтку Суфчин (Сушично) платив від 19 дим., 5 чет¬

вертин, 10 городників. В 1583 р. той же владика платив

від 46 дим., 2 ремісників, 1 дорічного колеса, 1 попа, 1 бо¬

ярина (Яблоновський. Волинь, стор. 68 і 119). В 1856 р.

на полях Сушишна було знайдено вістря залізного спису

інкрустоване сріблом (дві свастики, кілька кругів і напис

готськими рунами TILARDIS). Статті про знахідку умі¬

щені в „Вядомосьцях археольоґічних III, стор. 52-53, як

рівнож в Словніку Географічним III, стор. 657. Крім того

на полях того ж села знайдено діоритовий молот.
СУШІВЦІ, село, Острозький пов., Семенівська вол.,

61 км. від Острога, над рікою Горинню на схід від Ямполя.

В кінці 19 ст. було там 116 домів і 771 жителів, дерев’яна

церква з 1856 р. на місці старої.
СУШНИЦЬКЕ ОЗЕРО, Пінський повіт, в долині ріки

Ясьолди з лівого боку, між селами Сумицьк і Городище,

в обсязі Пінковицької волості. Довжина до 2 км., ширина

більш як пів км. Озеро зливається з р. Ясьолдою. Озеро

належить до найбільш рибних в околиці.
СУШКИ, с., Ковельський пов., Седлищанська вол., 17

км. від Ковля, грунти то переважно піскові надми на глин-

коватому підложжі. В кінці 19 ст. було там 56 домів і 323

жителів. Два кілометри від села було в кінці 19 ст. З кур¬

гани. На піскових розвіяних вітрами надмах часті знахід¬

ки з часів неоліту і бронзового періоду. (О. Цинкалов¬

ський, Записки, Ковельський повіт, 1923 p.).
СУШКИ, село, Старокостянт. пов., Красилівська вол.,
21	км. від Ст. Костянтинова. В документах часто під наз¬

вою Сошинці, при тракті зі Старого Костянтин, до Запа-
426

динець. За побор. реєстр, крем’янецького замку з 1583 р.

село належало до Полонської волості князя Костянт. Ос¬

трозького київського воєводи і в кінці 16 ст. було спус¬

тошене татарами.
СУЩЕВИЧІВ, хутір, Зв’ягельський повіт, Романівська

волость, — 32 доми і 220 жителів та 80 дес. орної землі.
СЯБІРКА, село Звягельський повіт, Романівська вол.,

54 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 37 домів і 413

жителів.
СЯГРІВ, село, Звягельський повіт, Хролинська вол.,

43 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 87 домів і 447

жителів, дерев’яна церква з 1888 року на місці старої з 17

ст. Село згадується в 1589 р. під назвою Сьвигри в Полон-

ській волості кн. Януша (Івана) Острозького. Село було

зруйноване в кінці 16 ст. татарами. В 1601 р. згадується,

як село кн. Януша Острозького. За переписом 1911 р.

в С. було 126 жителів і паровий млин (25,000 пуд. річно¬

го перемолу). До пом. Паркевського належало там 639

десятин.
Синагога в Степані (19 ст.) (ц).
427

т
ТАБАЧУКА, хутір, Дубенський повіт, Крупецька во¬

лость, 45 км. від Дубна — 19 домів і 106 жителів.
ТАБОРИ або ТАБУРИ, с., Звягельський повіт, 44 км.

від Звягеля, Баранівська вол., над лівою притокою ріки

Случі. В кінці 19 ст. було там 67 жителів і 213 десятин

селянської землі, належало до баранівського ключа ма¬

єтків Гагариних, а від них перейшло до Строгонових.
ТАДЕУШПІЛЬ, оселя, Звягельський пов., Баранівська

вол. В 1867 році було там 56 домів і понад 150 жителів,

належало до маєтків пом. Строгонова.
ТАНКИ, село, Звягельський пов., Сербська вол., 35 км.

від Звягеля, над рікою Цвілею. В кінці 19 ст. було там

37 домів і 444 жит., 865 дес. селянської землі. Село нале¬

жало до курчинського ключа поміщика Кучинського, піз¬

ніше до графа Менчинського. В 1628 році згадується як

власність Гаврила Гойського — київського каштеляна,

який платив з Т. від 2 димів і 1 города.
ТАИКУРИ, село, Острозький повіт, Здолбунівська во¬

лость, над старим трактом з Острога до Рівного, 38 км.

від м. Острога. В кінці 19 ст. в Т. було 95 домів і 757 жи¬

телів, мурована церква з 1731 p., церк.-прих. школа від

1896 p., римо-католицький костел. Село і замок згаду¬

ється в 1648 р. в листі воєводи київського і брацлавсько-

го Адама Киселя про бої козаків під містечком Гощею,

які підступили під місто Рівне і тайкурський замок. (Па¬

м’ятника ч. 1, від 3 ст. — 193). Крім того Т. згадують

в акті 1649 p., скерованого тим же Киселем до Осолин-

ського, про стан польського війська (Пам’ятники, ч. 1,

від 3 — 399-401). Правдоподібно, що тайкурський замок

збудовано в 1614 p., коли то надано Т. грамоту на зало-

ження містечка на Магдебурському праві, відзначаючи

його гербом Св. Юрія. Від Вишневецьких переходило

містечко Т. часто до інших рук, аж в 1866 р. власником

його бачимо гр. Олександра Ільїнського.
Як подають документи, маєтність ця належала колись

до протопластів відомого і дуже багатого волинського
428

землянського роду Кірдеїв. Розросла родина К. оселю¬

валася в різних місцевостях Волині, приймаючи прізви¬

ща в залежності від назви місцевості, в якій оселювалися.

Так постали Кірдеї — Вільгорські, Богуринські, Гошецькі,

Тайкурські, Посягвецькі, Мильські, Шпановські. Тут в Тай-

курах жив Іван Чаплич-Шпановський, військовий во¬

линської землі і від нього ця резиденція перейшла до

Вишневецьких. Не раз тайкурський замок відбивав татар¬

ські напади, про які серед місцевого люду заховалися

легенди, які часто зв’язують постання курганових могиль¬

ників з татарськими і козацькими побоєвищами, що оче¬

видно не відповідає дійсності. Дослідження курганів вия¬

вили в них волинський поховний обряд, а також часто

є то могили з періоду неоліту. Крім розкопаних і розки¬

даних курганів при побудові залізниці в околицях Т. на

початку 20 ст. залишилося їх там ще кілька. За перепи¬

сом 1911 р. в Т. було 992 жителів, 6 крамниць, фабрика

дубового паркету (33,565 руб. річн. прод.).
ТАЛЕЦЬКА РУДНЯ, с., Звягельський повіт (дивись

Рудня).
ТАЛЬКИ, село, Звягельський пов., Рогачівська вол.,

13 км. від Звягеля — 80 домів і 240 жителів, 491 десятин

селянської землі, колись власність Яблоновських.
ТАРАЖ або ТАРАЗЬ СТАРИЙ, село, Крем’янецький

повіт, 33 км. від Крем’янця, над рікою Іквою і ставом,

в місцевості горбковатій і родючій, при дорозі з міста

Вишнівця до Почаєва. В кінці 19 ст. було там 112 домів

і 922 жителів, дерев’яна церква з 1778 року, збудована на

городищі, на місці старої, церк.-прих. школа з 1861 року.

Село згадується в 1463 p., як маєток князів Збаражських.

(Архів князя Сангушки т. І, стор. 54, 55). Другу згадку

про село Т. маємо з 1475 p., коли то село належало до

князя Василя Василевича Збаражського (там же, стор.

69 і 70).
За даними ревізії крем’янецького замку з 1545 р. село

Т. під назвою Таразя, згадується як власність кн. Дмитра

Вишневецького, який був зобов’язаний до забезпечення

двох городень того ж замку „з іменей своїх” — Таразя,

Комарина, Крутніва (Пам’ятники, т. 4, від 2, стор. 201,

206). За переписом 1911 р. в Т. було 1612 жителів, горіл¬

чана крамниця і водяний млин (30,000 пуд. річного пере¬

молу), до поміщиків Микити Мінакова належало там 420
429

десятин, і до поміщика Нікшича — 510 десятин. В око¬

лиці с. Таража і особливо на городищі знайдено багато

знарядь і зброї з доби неоліту, а також раннього серед¬

ньовіччя. Ціле село, починаючи від городища, було ото¬

чене ровом і валом, 1 курган (19 ст.).
ТАРАЖ НОВИЙ, с., Крем’янецький повіт, Почаївська

волость, 27 км. від Крем’янця, при дорозі з Вишнівця до

Почаєва. В кінці 19 ст. було там 60 домів і 441 жителів,

дерев’яна церква з 1861 року. Село поділяло від давніх

часів долю Таража Старого.
ТАРАЖ, с., Луцький повіт, Колківська вол., 48 км. від

Луцька на південь. В кінці 19 ст. було там 57 домів і 358

жителів.
ТАРАЖ, с., Луцький пов., над трактом села Гайнівки

до м-ка Колок.
ТАРАЖ, с., Пінський пов., Кухецьковільська вол., на

південь від Пінського повіту, між річками Стиром і Ве¬

селухою, в околиці низькій і заболоченій. Недалеко на

північ озеро тієї самої назви.
ТАРАНІВКА, с., Звягельський пов., 65 км. від Звягеля,

Миропільська волость. За переписом 1911 р. було там

915 жителів і гуральня (30,596 відер горілки річно).
ТАРАСІВКА, фільварок, Володимирський пов., Гри-

бовицька волость, — 1 дім і 18 жителів.
ТАРАСІВКА, село, Ковельський повіт, Седлищанська

волость.
ТАРНАВКА, с., Дубенський пов., Крупецька вол., 33

км. від Дубна, 3 км. від м-ка Козина. За переписом 1911 р.

в Т. було 298 жит., пошта і телеграф, гуральня (28,115

відер горілки річної прод.), водяний млин (40,000 пуд.

річної продукції). Тоді ж до поміщика Торкавського

Казимира належало там 1,629 десятин.
ТАРНАВКА, село, Заславський пов. (В документах

Тернувка, Терновка). Село при джерелах р. Гомори (або

Хомори), 13 км. від м-ка Білозірки, на півд. захід від

міста Заслав. Фільварок належав до славуцького ключа

кн. Сангушки.
ТАРНОБІР, присілок, Крем’янецький пов., Бережець¬

ка вол. — 10 домів і 39 жителів. За переписом 1911 р.

в с. Тарнобір було 88 жителів, два тартаки (60,000 руб.

річної прод.).
430

ТАРНОВОЛЯ, колонія, Луцький повіт, Рожищанська

вол. — 26 домів і 156 жителів.
ТАРТАК, село, в 1911 р. було там 707 жителів, 1 крам¬

ниця, скляна гута (38,000 руб. річної прод.).
ТАРТАК, село, Рівенський повіт, або Тартак Яринів-

ський, Березинська вол.
ТАРТАК, хутір, Рівенський пов., Степанська вол., 83

кілометрів від Рівного — 24 доми і 286 жителів.
ТАРТАК, хутір, Острозький пов., Кунівська волость.
ТАРТАК, село, Лубенський пов., Судобицька волость,
24	км. від міста Дубна — 19 домів і 98 жителів. За пере¬

писом 1911 р. до великої зем. власности належало там
137	десятин.
ТАТАРИНЦІ, село, Крем’янецький пов., Борсуковець-

ка вол., 33 км. від Крем’янця, над рікою Горинню, при

старій дорозі з Ланівець до Вишнівця. В документах ча¬

сом Татаринівці. В кінці 19 ст. було там 57 домів і 453

жителів, мурована церква з 1757 р. на місці старої, за

переказом був там манастир. Село згадується в 1545 p.,

коли належало до городничого Андрія Куневського (Яб¬

лоновський, Волинь, 94). Згідно з побор. реєстром Кре¬

менецького повіту, з 1583 р. кн. Лев Волонецький з села

свого Татаринець і з Красної Луки платив від 14 димів,
4	город., З комірників, 1 вального колеса, 1 ступного ко¬

леса, а Андрій Куневський платив від 2 димів, 4 город.,
6	підсусідків, 3 боярів (Яблоновський, Волинь 139, 142).

З документу 1595 p., 26 липня довідуємося, що земляни

куновські, які служили князю Льву Збаражському, отри¬

мали від нього села Татаринівці, Якимівці, Краснолуку

за 500 кіп литовських грошей. В 1734 р. згадуються Та-

таринці, як власність Курдвановської (Архів ЮЗР, ч. З,

т. З, стор. 57). За переписом 1911 р. в с. Т. до поміщика

Значко-Яворського належало 300 десятин. На полях села

в 19 ст. було біля 10 курганів, а з них два звалися — „Та¬

тарські могили” (В. Антонович, Труди 11 з’їзду 1901 p.).
ТАТАРІВКА, село, Звягельський пов., Остропільська

волость.
ТАТАРСЬКА ВУЛИЦЯ, пригород міста Острога (ву¬

лиця), Хорівська вол. В кінці 19 ст. було там 67 домів

і 515 жителів. Положена від північної сторони міста Ос¬

трога. Складалася з кількох селянських дворів під висо¬

кою горою, з-під якої випливав струмок і злучувався там
431

з річкою. Частина оселі збудована на горі за яром і має

назву „Шатерники”, друга частина направо від Розваж-

ської дороги, яка простягається аж до ріки Горині, зветь¬

ся „Хижниками”. На горі могилки, які там мають назву

„Татарські Могилки”, крім того є старі могилки в час¬

тині „Шатерники”. Земля там родюча на крейдяному під-

кладі, а коло села Чижин виступає камінь — вапняк. Це

колись окреме село входило до ординації кн. Острозько¬

го, згадує про це село в 1629 р. як про нову оселю, де

поселено татарів: Галенбека, Асака, Бур дана, Косима, Ку-

либа, Казі-Бека, Мурзу, Кутляка, Арсала, Каді, Ахмета.

Роди татар поступово вигасали і асимілювалися. На під¬

ставі Кульбишівської угоди з 1753 p., село це було по¬

дароване Іваном-Янушом Острозьким кн. Сангушці, а від

нього перейшло до Малаховських. В 1796 р. забрано до

„казни”, подаровані Ферзенові. Від 1802 р. перейшло до

гр. Ільїнського, а по польськім повстанні до Блудової.
ТАТАРСЬКА СТРУГА, потік під містом Ковлем, на

грунтах с. Ружина.
ТАТАРСЬКИЙ ГРУД (Груд на Поліссі означає місце

підвищене, сухе, положене серед болота). Є то півострів

серед боліт на грунтах села Губків.
ТАТАРЩИНА або ТАТАРІВКА, с., Звягельський пов.,

Корецька волость, 35 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було

там 26 домів, 181 жителів і 381 десятин селянської землі.

Село колись належало до корецького ключа маєтків кн.

Корецьких, пізніше перейшло до кн. Чарторийських, По-

тоцьких, а по повстаннях до „казни”.
ТАШКИ, село, Заславський пов., Славуцька вол., 20

км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 63 доми і 408

жителів, а за переписом 1911 р. — 433 жителів, паперова

фабрика (32,000 руб. річної продукції), належало село

Ташки до славуцького ключа кн. Сангушків.
ТВЕРДИНІ або ТВЕРДИНЬ, село Володимирського

повіту, Киселинська вол., 43 км. від Володимира на схід

і на північ від старого тракту Володимир-Луцьк. В кінці

19 ст. було там 76 домів і 684 жителів, дерев’яна церква

з 18 ст., малий фільварок. За переказами місцевих селян,

колись проходили там оборонні вали з півночі на південь,

від яких не залишилося й сліду. В старих документах

село виступає під назвою Твордині, Твердині. Село по¬

ложене над забагненою притокою ріки Стоходу, на пів¬
432

нічний захід від Кисилина. За ревізією луцького замку

в 1545 р. з Твердинь платив Яків Холпитовський, який

був зобов’язаний утримувати одну городню на володи-

мирському замку. За реєстром поборовим володимир¬

ського замку, село Т. належало до Олізара Кірдея (Або

Кордея). (Яблоновський, Волинь, стор. 22). Те саме село

правдоподібно згадує ревізія луцького замку 1545 p., як

власність землянина Твердинського, який разом з інши¬

ми був зобов’язаний утримувати 1 городню на луцькому

замку (Яблоновський, Волинь 40), за переписом 1911 р.

до великої зем. власности в цьому році в Т. належало

980 десятин (до трьох поміщиків). В урочищі „Кучминя

гора” 15 курганів.
ТВЕРДОХЛІБИ, хутір, Лубенський повіт, Крупецька

вол., З доми і 19 жителів.
ТВОРИНИЧІ або ТВАРИНИЧЕ, село, Володимирський

пов., Хорівська волость, 32 км. від Володимира, над рікою

Лугом. В кінці 19 ст. було там 42 доми і 242 жителів.

Село згадується під час ревізії володимирського замку

в 1545 p., як власність князів Єроховицьких (або Рого-

вицьких) — Івана, Василя, Федорової, які з Хорова, Ру-

жина і Творинич були зобов’язані утримувати 1 город¬

ню на володимирському замку. (Пам’ятники т. 4, стор. 1).

За побор. реєстром 1570 р. село Т. належало частинно,

разом з с. Ружином і Орсином до кн. Михайла Ружин-

ського, а друга частина до кн. Остафія Ружинського, а

також до їх брата Дмитра Ружинського. В 1577 р. час¬

тина села Т. була власністю кн. Михайла Ружинського

(з Ялович), а друга частина до Степана і Остафія Ружин¬

ських, з чого вони й платили податки (Яблоновський,

Волинь, стор. 10, 20, 21, 60, 74, 116, 117, 125).
ТЕКЛЯ, село, Володимирський повіт, Крименська во¬

лость, 117 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там
138	домів і 846 жителів. Початкова школа, каплиця.
ТЕКЛИН, село, Ковельський пов., Хотяшівська вол.,

54 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 51 домів і 372 жит.
ТЕКЛІВКА, село, Рівенський повіт, Березинська вол.,

76 км. від Рівного — 38 домів і 248 жителів.
ТЕКЛІВКА, село, Луцький пов., Осовецька вол., 132

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 59 дом. і 340 жит.
ТЕЛЕЖИНЦІ, село, Заславський повіт, Михнівська во¬

лость, 14 км. від Заслава, в оселі урочища — Ступник,
433

Губливщина. В кінці 19 ст. було там біля 100 дворів і

800 жителів., дерев’яна церква з 1755 року, церк.-прих.

школа від 1885 року. Колись село належало до кн. Сан¬

гушків.
ТЕЛЬЧЕ або ТЕЛЬЧА, оселя, Луцький пов., Колків¬

ська волость, 77 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там

46 домів і 365 жителів.
ТЕЛЕХАНИ, м-ко, Пінський пов., над Огинським ка¬

налом, при старому тракті з Мінська до Запілля і з Пін¬

ська до ст. Косова. Колись було там 65 домів і 607 жи¬

телів, дерев’яна церква, шпиталь, лікар, водяне управлін¬

ня, школа дорожних кондукторів. Колись була там фаб¬

рика фаянсу, заложена М. Огінським, до якої глину спро¬

ваджували з Городка (коло Столика). Потім фабрику

зліквідовано. Містечко Телехани віддавна належало до

волинських кн. Дольських, а пізніше перейшло до князя

Вишневецького, в 18 ст. до Осинських. Один з них від¬

значився своєю роботою при будові так званого „Огин¬

ського каналу”, який злучує р. Шуру з Ясьолдою. Ко¬

лись цей канал звався „Телеханським каналом”. До Те-

леханського ключа маєтків належало в 19 ст. 41,378 дес.
ТЕМНИЙ ЛЯД або ТЕМНОЛЮНД, село, Пінський по¬

віт, недалеко від тракту з Деревна до Ляхвич.
ТЕМНЕ, урочище, Рівенський повіт, Висоцька волость
—	6 домів і 62 жителів.
ТЕМНОГАЙЦІ, село, Крем’янецький повіт, Борківська

волость, 21 кілометрів від Крем’янця. Село над притокою

ріки Вілії, на захід від села Загайці. В кінці 19 ст. було

там 151 домів і 957 жителів, дерев’яна церква з 1865 року

на місці старої, церк.-прих. школа від 1885 p., бровар.

Село Т. згадується в 1583 p., коли то Щасний платив від

нього з 6 дим., 2 город., 2 городники. (Яблоновський, Во¬

линь, 147). В 1637 p. Т. згадуються, як маєток Ірини (Ра-

їни) Козирад-Боговитинової в фундушному записі Зага-

єцькому манастиреві Іоана Милостивого (Пам’ятники, т. 4,

від 1, стор. 78-80). В 1726 p. Т. згадується, як власність

житомирського мечника Міхала Прушинського, а пізніше

Оттона Краугюнга (Архів ЮЗР, ч. 6, т. І, додаток стор.

339). В церковному архіві до 1914 р. було багато старо¬

друків з 17-18 ст. За переписом 1911 р. в Т. було 1,167 жи¬

телів, горілчана крамниця, кредитове товариство, зем¬

ський склад насіння.
434

ТЕМНЕ, оселя, Луцький пов., Колківська вол., 6 до¬

мів і 24 жителів.
ТЕМРІВ ЛІС, Ковельський повіт, на грунтах села Бор-

ки і Остівки.
ТЕНЕТИНСЬКА або ТЕНЕТИСЬКО, болото, Ковель¬

ський повіт, на захід від містечка Ратна, в котрому фор¬

мується і з котрого випливає ріка Прип’ять. На захід по¬

чинається коло села Столинських-Смолярів і творить роз-

леглі болота, багна, млаки і численні річища і рукави,

в околицях села Здомисля формує своє корито і прий¬

має там назву р. Прип’ять. (А. Бужанський, Ріка Прип’ять

та її допливи. Вінніпег, 1966. Канада).
ТЕНЯ або ТНЯ, річка, Звягельський пов., Курницька

вол. Розпочинається в Житомирському пов., в болотах

„Пропастниця”, і спливає на північний захід, творячи по

дорозі кілька ставів. Впадає до Случі з правої сторони,

під селом Івашківкою. З правої сторони, де впадає до неї

ріка Тиня.
ТЕОДОРІВКА, село, Звягельський пов., Баранівська

вол. В кінці 19 ст. було там 23 двори. Село колись нале¬

жало до новозвягельського ключа маєтків Уварових і Ме-

зенцових.
ТЕОДОРІВКА (ЧУДЕЛЬКА), село, Рівенський пов.,

Вирська вол., 131 км. від Рівного — 23 доми і 204 жителів.
ТЕОФИПІЛЬ, містечко, Старокост. повіт, Теофипіль-

ська вол., 65 км. від Старо-Костянтинова. В документах

виступає під назвою; Камінь, Камінь Човганський, або Чо-

ланський, пізніше Човган або Чувган. Містечко над рікою

Повквою, притокою ріки Горині і великим ставом. В кінці

19 ст. було там 536 домів і 4,438 жителів, мурована церква

з 1893 р. на місці старої з 1764 p., яка також збудована

була на місці старої, невідомо коли побудованої. В міс¬

течку Т. була початкова і церк.-прих. школа, 70 крам¬

ниць, 68 ремісників, друга церква дерев’яна, мурований

костел, синагога, 2 доми молитви (жидівські), поташарня,

цегельня, 5 ярмарків річно. Місцевість ця під назвою Ка¬

мінь згадується в 1420 p., коли вона була надана волин¬

ським кн. Вітольдом своєму слузі Павлові, які присвоїли

собі прізвища Човганських, як то видно з документу

1570 p., коли то Андрій Човганський платив податок

з цього села. Назву Теофипіль надано Човгану Теофилем

Сінявським. Нова назва — Теофипіль не защепилася і міс¬
435

цеве населення вживало аж до 1914 р. стару назву Чов-

ган. Була там десь у 1831 р. тринітарська школа, а по лік¬

відації тринітарських шкіл, замінено 4-клясовою шляхець¬

кою школою. Від Яблоновських Т. перейшов до Сапігів
і	був сконфіскований в 1864 р. і наданий царському гене¬

ралу Ліпранді. В 1824 р. в Т. народився філолог і знавець

слов’янських мов Юліян Комковський, який закінчив Ки¬

ївський університет, спочатку вивчав філологію, а пізні¬

ше природничі і медичні науки (до 1899 p.). Від 1868 р.

проживав у Києві, написав і видав Літопис Нестора, жит¬

тя Кирила і Мефодія, Вступ до слов’янських мов і нарис

географії. За переписом 1911 р. в містечку Т. було 4,327

жителів, волость, міщанська управа, пошта, телеграф,

земська поштова станція, фельдшерський пункт, суд, жи¬

дівський шпиталь, початкова школа, 2-клясова школа, жи¬

дівський притулок, притулок для селян, аптека, 4 аптеч¬

ні склади, 78 крамниць, гуральня (7,779 відер горілки річ¬

но), лікар, дентист, 2 кредитові товариства, 5 складів де¬

рева, вальцевий млин, судовий оборонець, 2 кооперативи,

З шинки, 9 складів скупу збіжжя, 24 ярмарки річно.

В 1911 р. до поміщика Стаховського належало 742 дес.

В околицях м-ка кулька курганів.
ТЕПЕНИЦІ, село, Пінський пов., Жабчинська волость.

В другій половині 19 ст. було там 58 жителів. Велика зем.

власність належала до гр. Красицьких.
ТЕРАТИН, село, Дубенський повіт. (В документах

1570 р. — Тератін, а в 1589 р. Ператин). Село над прито¬

кою ріки ікви. За побор. реєстром 1570 і 1583 p. Т. нале-
Вигляд Теофполя (Човгана), (мал. 19 ст.) (ц)
436

жало до А. Єловецьких, кременецького, земського судді

(Яблоновський, Волинь, стор. 28, 137).
ТЕРЕБЕЙКИ, село, Володимирський пов., Бережець-

ка вол., 58 км. від Володимира, над залізницею Ковель-

Холм, 10 км. від станції Дорогуська (на Холмщині). В кін¬

ці 19 ст. було там 56 домів і 380 жителів.
ТЕРЕБЕНЬ, село, Доброславська вол., Пінський пов.,

над р. Бобрик, недалеко від тракту Пінськ-Слуцьк. В кін¬

ці 19 ст. було там 49 дворів. Грунти піскуваті і заболочені.

До поміщика Скірмунтів належало там 2,136 десятин.
ТЕРЕБЕНСЬКЕ ОЗЕРО, 7 кілометрів від Городищан-

ського озера в Пінському повіті.
ТЕРЕБЕШІВ, село, Пінський пов., на Заріччі, над рі¬

кою Горинню, при волинському старому тракті через Сто-

лин до Давидгородка і Лахви, 85 км. від Пінська. В дру¬

гій половині 19 ст. було там 26 дворів і 107 жителів, де¬

рев’яна церква, волость, до якої належало 11 сіл і 1 міс¬

течко, місцевість мальовнича, багата в ліси, луги, рибу і

звірину. Селяни займаються рільництвом, рибальством,

плисарством і полюванням. До поміщика Олешів нале¬

жало там 7,207 десятин. Село згадується в документі під

1558 p., коли воно належало до князя Богдана Соломи-

рецького (Ревізія пущ і переходів, ст. 10 Вил. Арх. Ком.

1867 p.).
ТЕРЕБІЖ, село, Володимирський повіт, не існує те¬

пер. Колись було у східній частині Володимирського по¬

віту, недалеко від границі Ковельського і Луцького по¬

віту. За побор. реєстром володимирського замку з 1577 p.,

село це належало до Миколаєвої Домбровської, яка пла¬

тила з Т. від 1 дим. на півдворищі. В 1583 p. Т. належало

до Федора Колмовського, який платив з нього за 2 дим.,
2	городи, 1 дорічного колеса, і 1 попа. (Яблоновський,

Волинь, 77 і 122).
ТЕРЕБИН, село, Пінський пов., на Заріччі, Лемеиїів-

ська волость, 13 км. від Пінська. В кінці 19 ст. було там
8	дворів. До поміщика Пласковського й Ордів належало

там 2,626 десятин. Розвинуте рибальство і виріб в малих

гуральнях горілки із збіжжя. Місцеві селяни — рибалки

і плисарі. Місцевість низька, заболочена, комунікація пе¬

реважно водяними шляхами. Багато лугів. В 15 і 16 ст.

пінські князі надавали в Т. грунти і дворища. Так в 1495

р. в Т. отримав маєтки від княгині Марії-Івашко Полозо-
437

нич, а кн. Федір Ярославович затвердив це надання в 1500

році, що в 1522 р. було признано королем Жигимонтом.

(Ревіз. пущ і переход. Ст. 104-107. Вил. Арх. Ком. 1867).
ТЕРЕБИЩЕ, село, Пінський пов., Плотницька вол.,

Назви з пнем тереб: — Теребіж, Теребище, Теребині й

інші, постали для окреслення місць, де перетягали до рі¬

чок (переважно зимою) колоди і в’язали їх в плиси. Вес¬

ною, коли приходила повінь, плиси ці спливали з най¬

дальших закутків Волині і Полісся до більших річок, а

ними до Прип’яті. В половині 19 ст. в с. Теребищу було

9 дворів і 31 жителів. До великої земельної власности на¬

лежали великі обшири маловрожайної землі, болота, кар¬

ликові і старі будівельні ліси, доступні тільки зимою.
Городище в Теремнім (ц)
ТЕРЕМНЕ або ТЕРЕМНО, ТЕРЕМИЦІ, с., Луцький

пов., Піддубецька вол., 5 км. від Луцька, на півд. схід.

В половині 19 ст. було там 35 домів і 435 жителів, а на

початку 20 ст. 141 домів і 747 жителів. Колись село Т.

належало до луцького замку, пізніше до луцьких вла¬

дик, котрі за поборовим реєстром 1583 р. платили з с. Т.

від 12 дим., 6 город., 4 комірників, 1 дорічного колеса, 2

боярів, 1 попа (Яблоновський, Волинь, стор. 92). В до¬

кументах з 1571 р. згадуєються в Т. урочища — ,,Сто мо¬

гил” і „Медвежа могила”, а крім того при шосі 45 курга¬

нів. В околиці села знайдено камінний молот з просверд-

линою (В. Антонович. Труд. 11 архівного з’їзду 1901 p.).
438

ТЕРЕМНЕ, село, Острозький пов., Кунівська вол., 33

км. від Острога, на пограниччі Крем’янецького повіту. Се¬

ло положене на багнистій рівнині, порослій сосновим лі¬

сом. Колись село належало до кн. Острозьких. За перепи¬

сом кінця 19 ст. було там 87 домів і 476 жителів, дерев’я¬

на церква з 1879 p., на місці старої невідомо коли збудо¬

ваної. В лісі над малим потоком велике городище оваль¬

ної форми, а в напрямку лісництва сліди видобуваної ко¬

лись там руди, в вигляді неглибоких ямок (одна коло

другої). По польському повстанні 1831 р. село Т., яке на¬

лежало до Сапігів, забрано до „казни”. В околиці знайде¬

но кілька камінних і кремінних знарядь.
ТЕРНАВКА або ТЕРНІВКА, село, Заславський повіт,

тієї ж волості, 27 км. від Заслава, над малою притокою

річки Гомори (або Хомори). В кінці 19 ст. було там 296

домів і 1,747 жителів, мурована церква з 1870 р. на місці

старої, початкова школа від 1870 р. Село це згадується

в 1518 р. під назвою селища Тернавки, маєтку Яцька Се-

нютича, володимирського городничого, коли то король

Олександер підтвердив за ним в числі інших осель та¬

кож і Тернавку, що була тоді в Кузминській волості (Ар¬

хів кн. Сангушків, т. З, стор. 174). Від Яцька Сенютича

Т. перейшла до кн. Василя Федоровича Святополка-Чет-

вертинського, про що згадується в документі з 1532 р.

В 1520 р. кн. Костянтин Іванович Острозький заскаржу-

вав людей з Тернавки (Архів Сангушків, т. З, стор. 174,

398, 195, 399, 416, 505-510). В 1545 р. за постановою суду,

с. Т. залишається за кн. Кузмою Заславським. (Пам’ятни¬

ки т. 4, від 2 стор. 200). В 1601 р. під назвою Терновка,

Луцького повіту, фігурує в списі спалених і сплюндрова¬

них в 1589 р. місцевостей в околицях Заслава (Архів ЮЗР,

ч. 6, т. І, стор. 292). За переписом 1911 р. в селі Т. було

1,774 жителів, волость, одноклясова школа, горілчана

крамниця, кредитове товариство і земська випозичальня

сільсько-господарських машин.
ТЕРНІВКА, село Крем’янецького пов., Почаївська во¬

лость, недалеко від залізничої станції Рудня. За ревізією

крем’янецького замку з 1545 р. село належало до кн. Зас-

лавських (Яблоновський, Ревізія, стор. 93). В 1583 р. від

села Р. платив Михайло Краєвський побір з 12 дим., 6 го¬

род., 4 город., 4 комірників і 1 дорічного колеса (Ябло¬

новський, Волинь, 144). З км. від села 1 курган. Знайдено
439

в 1806 р. клад 50 монет срібних, в тому 32 празькі гроші

і 4 куски срібла.
ТЕРЕНТІВ, село, Острозький пов., Гощанська вол., 37

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 72 доми і 440

жителів. Село при шосі Берестя (Брест)-Київ. Околиця

горбковата, безлісна, земля чорноземна. За поборовим

реєстром Луцького повіту з 1557 p., Роман Гойський з с.

Т. платив з 3 дим., 11 город. (Яблоновський, Волинь, стор.

54). Пізніше до Соломерецьких, а від них до Михалов-

ських і Рогозинських. Селяни, крім рільництва, займають¬

ся годівлею коней і транспортом.
ТЕРЕНТЬЄВО або ТЕРЕНТІВ, село, Рівенський пов.,

Тучинська вол., недалеко села Сінів.
ТЕРНЬ, с., (1583 р.) або Дернь (1577 і 1583 pp.). Міс¬

цеве населення називає своє село Дерна. Село в Лубен¬

ському повіті, Олицька вол., при ріці Путилівці, притоці

ріки Горині, на північний захід від Олики. Село згаду¬

ється в 1577 р. як власність олицького замку кн. Михайла

Чарторийського, який платив з нього від 2 димів на воло¬

ках, 3 дим. на півволоках і 1 город. В 1583 р. князь Ста¬

ніслав Радзивіл, платив від 7 дим., 1 города, а князь Го¬

ловня Острожецький у тому ж році платив з Т. від 6 ди¬

мів, 5 город, 1 боярина. Село тоді належало до Остро-

жецької волості. (Яблоновський, Волинь, стор. 46, 49 і

109). При дорозі до с. Одеради чотирокутне городище

або замчище.
ТЕРЕПІЛЬ, колонія, Рівенський повіт, волость Рівне
—	24 доми і 210 жителів.
ТЕРЕШІВ, село, Лубенський повіт, Малинська вол., на

півн. схід від м-ка Торговище, 27 км. від Дубна. В кінці

19 ст. було там 29 домів, 206 жителів. Село згадується

в 1545 р. під час ревізії луцького замку, коли воно нале¬

жало до землянина Івана Масальського (Яблоновський,

Ревізія, 42-5). В 1570 р. Дмитро Косанський платив від

своїх сіл Т., Толмачова, Тушинь, і Явчиць від 16 димів

і 10 город. (Яблоновський, Волинь, стор. 12). За перепи¬

сом 1911 р. в с. Т. була одноклясова школа, 1 крамниця

і паровий млин (8,000 пуд. річ. перемолу).
ТЕРЕШКИ, село, Старокост. пов., Корчевська вол., 33

км. від Ст. Костянтинова. За переписом 1911 р. в с. Т. було

978 жителів, 2-кляс. школа, 2 крамниці, гуральня (20,606

відер 40° горілки річно), горілчана крамниця. До пом.
440

Грохольських належало 2,540 десятин. За переписом в 19

ст. було там 150 домів, 685 жителів, мурована церква

з 1853 p., початкова школа від 1871 р. В 1583 р. село на¬

лежало до Базалійської волості кн. Острозьких. В тому ж

році село Т. було спустошене татарами. Коло села було
5	курганів, а на полях знайдено кілька кремінних знарядь.

(В. Антонович, Труди 11 Археологічного З’їзду 1901 p.).
ТЕРЕШКІВЦІ, с., Володимирський повіт, або Тереш-

ковець, Скобелецька волость, 58 км. від Володимира, над

річкою Білою Криницею. За переписом в кінці 19 ст. було

там 50 домів і 348 жителів. За поборовим реєстром з 1577

р. і в 1583 p. Т. належало до Василя Ощовського, який

платив з них від 4 дим. і 4 городи (Яблоновський, Волинь,

стор. 59, 101).
ТЕРЕШКІВСЬКА СЕЛИЦЯ, село, яке колись було в

Крем’янецькому повіті, або в західній частині Старокост.

повіту, в Базилійській волості.
ТЕРКИ, село, Луцький пов., Чаруківська вол., 20 км.

від Луцька (на картах часом Тернки). В кінці 19 ст. було

там 40 домів і 283 жителів. В 19 ст. село належало до

Гроховських.
ТЕСІВ, село, Острозький пов., Суємецька вол., 24 км.

від Острога, над притокою р. Горині і ставом, при старо¬

му тракті, що провадить до шоси. В околиці великі ду¬

бові ліси. В кінці 19 ст. було там 80 домів і 664 жителів,

дерев’яна церква з 1876 p., церк.-прих. школа від 1884 р.

Село Т. згадується в 1478 p., коли Васько Джусиг з Ква-

силова зі своїм братом Олексою Джусом поділилися ді¬

дизною своєю, при тому згадується тут с. Тесів. (Укра¬

їнські грамоти 15 ст., Академія Наук Української РСР,

Київ, 1965 p., № 31, стор. 67). В кінці села на горбку був

колись замок при великому джерелі. Збереглися там в кін¬

ці 19 ст. грубі фундаменти, рови і вали. Грунти дуже вро¬

жайні, чорноземні. Селяни, крім рільництва займалися го¬

дівлею коней і худоби. В селі вживали оригінального ма¬

лого плужка. За побор. реєстром Луцького повіту в 1570

p. Т. належав до Михайла Павловича, який з частини сво¬

їх маєтків в Тесові, Хрінакові, Боготковицях, Новогороді

і Вельгорі платили від 28 дим., 12 город., а в 1583 р. з с.

Лісова за 13 дим., З город., 7 комірників. Пізніше село Т.

належало до Сіянецького ключа Фірлеїв, а від них пере¬
441

ходило до Бертрамів і Кушелевських. За переписом 1911

р. до великої зем. власности належало в Т. 103 десятини.
ТЕСЛУГІВ, село, Лубенський повіт, Теслугівська вол.,

над рікою Пляшівкою і ставом, 44 км. від Дубна. В доку¬

менті виступає Т. під назвою: Тестілів, Теслухів. В кінці

19 ст. було там 145 дом. і 954 жителів, дерев’яна церква

Дмитра Солунського з 1873 р. на місці старої з 16 ст.,

початкова школа від 1879 р. В церкві в кінці 19 ст. була

дуже багата бібліотека, де були унікальні стародруки, а

також рукописи і документи. За ревізією луцького замку

1545 p. Т. належав, разом зі селом Крупцем, до Михайло-

вої Свинюхської, яка була зобов’язана утримувати сама

одну городню луцького замку, а враз з іншими ще дві

городні (Пам’ятники т. 4 і Яблоновський. Ревізії, стор. 37,

40, 55). За побор. реєстром Крем’янецького пов. в 1570

р. Іван Жоравецький, з частини маєтку Т. і сіл до цього

маєтку приналежних, платив від 22 дим. і 15 город., 2

бояр путних, 2 ремісників, 5 бояр путних, 14 город., 4 ре¬

місників, 3 млинських коліс, а Михайло Ж. від 37 димів,
5	город., 5 боярів (Яблоновський, Волинь, стор. 29, ЗО,

138, 140). Крім того, Михайло Коротинський, луцький

земський писар з того ж маєтку Т. платив від 4 димів,

З город., 4 город., 2 млинських коліс і одної ступи (вод.).
За переписом 1911 р. в с. Т. було 1,062 жителів, во¬

лость, земська поштова станція, одноклясова школа, 1

крамниця, горілчана крамниця, кооператива, ощадна ка¬

са. До пом. Янковського належало 1,050 десятин. На ос¬

трові, що є на ставі, були сліди замку в урочищі „Замок”.

Укріплення ці були на половину розкопані ровом, напов¬

неним водою. В обводі замок сягав біля 2 км. В докумен¬

ті з 1571 р. на землях села Т. згадується 2 кургани — „Ве¬

лика могила” і „Курган Сторожовище”. Знайдено там ка¬

мінну сокиру (виглажену).
ТЕСНІВКА, село, Звягельський пов., Романівська во¬

лость, над р. Лісна, при невеликому ставі. В кінці 19 ст.

було там 111 домів і 734 жителів.
ТЕТЕРКА, село, Звягельський повіт, Курненська вол.,
26	км. від Звягеля. В половині 19 ст. було там 32 доми,

172 дес. селянської землі і 1,097 фільварочної землі, що

колись належала до соколовського ключа маєтків графа

Ільїнського. На початку 20 ст. продано німецьким коло¬

ністам і було там 94 доми і 546 жителів.
442

ТЕТИЛЬКІВЦІ, село, Кременецька вол., того ж пов.,
12	км. від Крем’янця. В старих документах згадано про Т.

як новоселецький маєток, який граничив до селища „Верх¬

ньої Вилії”. В кінці 19 ст. було там 93 доми і 823 жителів,

дерев’яна церква з 1775 p., в бібліотеці якої було багато

стародруків і кілька рукописних книжок з 17 ст. (Руко¬

писний „Єрмологіон). За селом урочище, „Татарські гре¬

бельки”. Колись село належало до Джевицьких, пізніше

до Масловських. В 19 ст. знайдено там монетний скарб.

(В. Антонович, Теодорович, Труди Археолог. 11 з’їзду).

За переписом 1911 р. до поміщика М. В. Маслова в селі Т.

належало 503 десятини.
ТИВАРИЧІ, неіснуюче село в Старокост. пов., в Кузь-

минській волості, згадується в 1545 р. (Яблоновський, Во¬

линь, 147 стор.).
ТИДЕНЬ, хутір, Острозький повіт, Ляховецька вол.
ТИКВА, річка (або Полонка) в Луцькому повіті, лі¬

ва притока р. Стиру. Починається коло села Пустомити

у Володимирському пов. і пропливає через села Шурахи,

Коршів, Гірку і під селом Новим Ставом впадає до ріки

Стиру, пропливаючи около 45 км.
ТИКІВ, село, Звягельський повіт, Лабунська волость,

52 км. від Звягеля, над р. Почанкою, притокою р. Гомори

(або Хомори). В кінці 19 ст. було там 114 домів і 796 жит.,

дерев’яна церква з 1794 р. Село в 16 ст. було спустошене

татарами.
ТИЛЯВКА, село, Крем’янецький повіт, Білокриницька

волость, 16 км. від Крем’янця, при старому шляху з 12-13

ст. між Крем’янцем і неіснуючим городом Даниловим (те¬

пер городище в с. Одерадівці) і городом Шумським.

В кінці 19 ст. було там 86 домів і 691 жит., дерев’яна цер¬

ква з 1793 р. на місці старої з 1631 р. Село згадується

в 1545 р. як власність кн. Матвія Четвертинського, коли

воно було надане, разом зі Стожком, Антонівцями його

батькові Василеві королем Жигимонтом Старим (Ябло¬

новський, Ревізія... стор. 97, 104). В 1583 р. княгиня Мат-

віїва Четвертинська платила від Т. за 7 дим., З город.,

1 боярина (Яблоновський, Волинь, стор. 137). В 17 ст. Т.

належало до кн. Вишневецьких, а пізніше до Ходкевичів,

а на початку 19 ст. належало до францішканського римо-

католицького манастиря в Крем’янці.
443

В селі над урвищем малої річки до 1914 р. збереглося

кругле городище з трьома концентричними валами. На

схід від центру села видно вали і рови, які тягнуться з се¬

ла Угорська через Тилявку аж в околицю містечка Ляхо-

вець. Вали місцеві селяни називають „Кривулею” і стано¬

вили вони укріплення літописного города з 13 ст. — Да-

нилова (О. Цинкаловський, Записки, Крем’янеччини 1937

p.). В околицях села Т. дуже часті знахідки пам’яток з ча¬

сів неоліту, а в околицях Старого Данилова ранньосеред¬

ньовічні. По польських повстаннях в 19 ст. село належало

до пом. Александра Полякова. За переписом 1911 р. до

великої зем. власности в с. Т. належало 330 десятин.
ТИМІВКА, с., Звягельський пов., Романівська вол.
ТИНЯ або ТНЯ, річка, притока Случі. Випливає під

містом Пулина в Житомирському пов. і, спливаючи на

північний захід, впадає під селом Івашківкою до р. Случі.
ТИННЕ, село, Рівенський пов., Немовицька вол., 103

км. від Рівного, при р. Случі, на північ від Березна і Князь

Села і на південь від притоки р. Случі — Тустані. В кінці

19 ст. було там 62 доми і 525 жителів, дерев’яна церква

з 1754 р. В околицях знайдено поклади каменя вапняка,

з якого випливають численні „кринички” і „безодні”,

з яких формуються малі притоки Случі. Назва села по¬

ходить від слова „тин”, стіна, якою воно було оточене.

Село згадується в 1463 p., коли воно належало до кн.

Збаражських, а в 1603 p., при поділі ординації кн. Ос¬

трозьких, оселю цю отримав кн. Олександер Острозький.

В пам’ятках Альбрехта Радзивила з 1636 р. читаємо: „В

Висоцьку, чуючи про інкурсії (напади) татарів для боязні

моєї жінки, як тільки переїхали ми через село Тинне, за¬

мінене на інші добра з виленською капітулою” (Радою

ксьондзів).
В 1708 p. Т. належало до А. Любомирських, 26 черв¬

ня 1660 р. козацькі війська розгромили під селом Тинним

польські коронні війська і гнали їх під олицький замок,

встановлюючи тут свою владу, однаково 18 ст. Т. знову

належало до олицької колегії, а в 1797 р. цариця Катери¬

на друга подарувала село Т. і околиці генералу Каноні-

чину. За переписом 1911 р. в с. Т. було 1,225 жителів,
1	крамниця, горілчана крамниця, гуральня (11,329 руб.

річн. продук.), водяний млин (50,000 пуд. річного пере-
444

молу). До великої зем. власности тоді ж належали в Т.

800 дес. В околиці кілька курганів (в 19 ст. — було 16).
ТИРАНІВКА, оселя і фільварок, до якого в 1911 р. на¬

лежало 1,299 десятин.
ТИРНОВИЧІ, село, Пінський пов., на Заріччі, Лемі-

шівська вол., недалеко від ріки Струмені, 28 км. від Пін¬

ська. В половині 19 ст. було там 9 дворів і 47 жителів. Се¬

ло належало до боярської родини Терновичів, до яких

належало ще село Плотниця. В 16 ст. надане родині Ор¬

дів, з якої Семен Орда Яхович, пінський хорунжий, підпи¬

сав надавчий документ в 1532 р. (Ревізія пущ і переходів

стор. 81). Пізніше Т. частинно належало до василіянсько-

го манастиря в Пінську.
ТИТКІВ або ТІТКІВ, село, Заславський повіт, над рі¬

кою Гоморою, при усті ріки Почанки. В кінці 19 ст. було

там 66 дворів і біля 450 жителів, дерев’яна церква св. Ми¬

хайла з 1794 р. Село згадується в 1601 p., як спалене

татарами в 1589. В 16 і 17 ст. село належало до Луцького

повіту. За переписом 1911 р. в селі Т. до поміщиків За-

леських належало 771 десятин.
ТИХОВИЖ, село, Пінський повіт, мале сільце при

ледве помітній дорозі з с. Перекалє до с. Кухоцька Воля,

на схід від цього села серед лісів і боліт. Ближчих відо¬

мостей про Т. немає.
ТИХОЛЬ або ТІХОЛЬ, село, Крем’янецький пов. Село

колись було в південній частині повіту на пограниччі зі

Збаражським повітом. За переписом поборовим реєстра¬

ції Крем’янецького пов. село в 16 ст. належало до Баль-

цера Цетнара, який платив від нього за 5 димів, 4 городи,
2	город., 2 комірники (Яблоновський, Волинь, стор. 144).
ТИХОМЕЛЬ або ТИХОМЛЬ, село, старий середньо¬

вічний город Волині, який був положений над р. Горинню.

Село тепер положене на схилі гори. В 1914 р. належало

до Острозького повіту, Семеновської волості, 60 км. від

Острога і 1 км. від містечка Ямполя, при ставі на ріці

Горині і старому тракті з Заслава до Крем’янця. Звідки

цей город отримав свою назву невідомо, однак з великою

правдоподібністю можемо припускати, що кінцівка сло¬

ва „мль”, або „мель” означує приналежність до когось

(Бор-мель, Тих-мель, Радо-мель, Ридо-мель, або Радомль

і т.д.). На підставі цього можемо припускати, що був це

город або оселя Бора-Боримель.
445

Давній аріянський гріб у Тихомилі над Стиром (мал. 19 ст.)
Першу звістку про Тихомель подає літопис під 1152

p., коли то князь Галицький Володимирко захопив горо¬

ди, які тоді належали до Києва: — Бужеськ, Тихомль,

Шумськ, Вигошів, Гнійницю. Київський князь Ізяслав

Мстиславович, при помочі мадярського короля Гейзи,

одержав перемогу над князем Володимиром, однак той

при помочі підкупу, отримав знову страчені городи, а

в тому Тихомель (Полноє собраніє руских лєтописей

1843 p., 69 стор.). Після того усе Погориння і г. Тихомель

в 1157 р. знову підлягали власним князям.
В 1211 р. Іпатієвський літопис згадує Тихомель, коли

князь Данило Галицький забирає від князя Олександра

Белзького це городище. В 1214 р. малолітні князі, сини

Романа Данило і Василько, під час боротьби за владу

отримують це невелике і другорядне князівство і деякий

час перебувають там зі своєю матір’ю. В 1226 р. Тихомель

часово опановують мадяри, йдучи під Крем’янець. Остан¬

ньою літописною згадкою про Т., коли знову випадають

суперечки між Із’яславом кн. Київським і Данилом Волин¬

сько-Галицьким, коли Із’яслав займає Тихомель, руйнує

город і повертає до Києва. По смерті князя Данила, кот¬

рий об’єднує цілу Волинь, Тихомель отримав його брат

Василько (А. Сендульський. Село Тихомель Острожсько-

го уєзда Вол. Епарх. Вєд. 1870 p., № 5, стор. 158-164).

В 1240 р. під час татарської навали город і його укріп¬

лення були знищені і в 16 ст. Т. згадується вже як село,

яке належало до волинського роду Сенютів. В 1570 р.
446

Федір Сенюта Ляховецький вносив з Т. побір як зі своєї

власности (Яблоновський, Волинь, стор. 28).
Будучи аріянами (відлам лютеранів, які не признава¬

ли божества Христа), заложили вони в Т. свою святиню

(кірху), в якій були похоронені. Ця святиня стояла на

місці каплички, яку там побудовано пізніше, а за місце¬

вими оповіданнями один з козацьких загонів в 17 ст.

зруйнував аріянську святиню, а кістки Сенютів вкинули

до р. Горині (Т. Стецький, Волинь. Тихомль і А. Сендуль-

ський, Волинь, Епар. Вєд. 1870 р. і Левицький О. Аріанє

на Волині, Києвская старина). Від Сенютів Т. в 17 ст. пе¬

рейшов до польських напливових родів Лещинських, Яб-

лоновських, а пізніше до Сапігів. Ще до 18 ст. в Т. збе¬

реглася мурована вежа, яку там називано „аріяна”. Мала

вона форму стовпа з трьома апсидами в середині. На внут¬

рішній стороні стін, на обрамованнях вікон залишилися

сліди поліхромії чотирьох євангелистів. Збереглося там

до кінця 19 ст. замчисько, або як там його називають

„Палачисько” на високій горі на схід від Т. Замчисько це

було колись обкопане ровами і валами. На теренах села Т.

заховалося багато курганів. Легенди, які подають, що

під деякими курганами поховані були аріяни. Правдопо¬

дібно що ще у 15-16 ст. під Тихомельський замок вико¬

ристані старі городища города Т. з 13 ст. В околицях Т.

до кінця 19 ст. зберігся частинно довгий рів, який про¬

стягався від села Нарилова в сторону австрійської грани¬

ці. Ширина рову сягала до 5 метрів.
В 1616 р. Авраам Сенюта отримав привілей від коро¬

ля Жигимонта III на надання оселі Магдебурзького права

і побудови містечка. Однак містечко довго не проіснува¬

ло і в 18 ст. знову бачимо там оселю сільського типу.

В 19 ст. в Т. було лише 42 двори і 334 жителів. Церква

дерев’яна з 1733 р. на високій горі, де за переказом стоя¬

ла стара з 15-16 ст., котра за документами була на „Білій

горі”. Село значно оживлювала близькість багатого міс¬

течка Ямполя.
тихотин, село, Луцький пов., Щуринська вол., 32

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 53 доми і 357 жи¬

телів.
ТИШЕВИЧІ, село, Заславський пов., Сульжинська во¬

лость, 14 км. від Заслава, при р. Понорі. В кінці 19 ст.

було там 79 домів і 372 жителів. Дерев’яна церква з 1763
447

р. Михайлівська. В архіві церкви дарунки з 1777 p., дані

кн. Сангушками. Коли село належало до заславського клю¬

ча маєтків за побор. реєстром 1583 p., село під назвою

Тисевичі належало до заславського замку кн. Михайла

Заславського, від якого він платив за 2 дим., 2 город.

(Яблоновський, Волинь, 134 стор.).
тишниця, село, Рівенський повіт, Березенська вол.,

над р. Суллю, при притоці ріки Посанки, на північ від

Княж-села, 65 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 69

домів і 577 жителів. За побор. реєстр. Луцького пов.

з 1570 p., село належало до кн. Дмитра Козинського, враз
зі	селами Толмаховом, Терешевом, і Явчицями. В 1583 р.

кн. Головня Острозький платив з Т. від 9 дим. і 5 город.

(Яблоновський, Волинь, стор. 12 і 94). Колись був то

пригород Князь-Села.
ТИШКОВИЧІ, с., Володимирський пов., Грибовицька

вол., 21 км. від Володимира, при дорозі з Калусова до м.

Крилова. В кінці 19 ст. було там 53 доми і 372 жителів,

фільварок, 1 дім і 6 жителів, мурована округла церква на

місці бувшої там старої з 16 ст., яку побудував волин¬

ський землянин Мишка. На місці цієї старої підупалої

церкви збудував тут нову обозний війська запорізького

Черняк, де і сам був похований. Трумна з його останка¬

ми знаходилася до 1938 р. в її підземеллях. Село Т. дуже

старе і згадується в 1460 p., коли то князь Лев Свидри-

гайло надає Т. члену своєї королівської ради Немиречеві,

разом із Литовежом та інш. селами у цій частині Володи-

мирщини. Село Т. належало ще у 1452 р. до землянина

Мишки або Митки, що було потверджене королем Кази¬

миром Ягеллоном (Архів Сангушків, т. І, стор. 45).
В 1545 p. Т., як то видно з ревізії володимирського

замку, було власністю князя Михайла Ковельського (Сан-

гушка), (Яблоновський, Ревізія..., стор. 83). В 1583 р. Се¬

ло належало до маєтків володимирських владик, які пла¬

тили від нього за 4 дим., З комірників, 1 попа і 1 пустої

рілі. Разом з тим княгиня Михайлова Чарторийська пла¬

тила тоді ж з Т. від 6 ланів і 3 городів (Яблоновський,

Волинь, 119, 124).
ТОБОЛЄ або ТОБОЛКИ, село, Пінський повіт, Порі-

чеська вол., недалеко від границі з Кобринським пов., 32

км. від Пінська. В другій половині 19 ст. було там 125

жителів, а в кінці того ж століття 37 домів і 176 жителів.
448

Село колись належало до родини Ордів. Місцевість до¬

сить висока і врожайна.
ТОВАРНЯ ГОРА, урочище, Володимирський повіт, на

грунтах села Шистова, над р. Лугом. Є то високий берег

при самій річці. Досліди виказали, що на поверхні заора¬

ного терену виступає багато фрагментів кераміки з 12-13

століття.
товин, колонія, Звягельський пов., Емельчинська во¬

лость, 63 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 61 домів

і 277 жителів.
ТОВСТИЙ ЛІС, урочище, Пінський пов. (Ревізія пущ

і переход. Віленськ. Арх. Ком. 1967).
ТОВЩ, урочище, ліс, над річкою Бистриж (Притокою

ріки Турії), Ковельський повіт.
ТОВЩА або ТОВЩЕ, село, Звягельський повіт, Рома¬

нівська волость, 54 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було

там 28 домів і 214 жит.
ТОЛАЧИН, село, Ковельський пов., Любомельська во¬

лость, 16 км. від Ковля, над озером Толачином. В кінці
19	ст. було там 33 доми і 249 жителів, дерев’яна церква

з 1879 р. на місці старої з 16 століття. Колись село на¬

лежало до поміщиків Ожешків. Село згадується в 15 ст.,

коли воно належало до „стрільця-ловця” (кн. Свидригай-

ла) Негойля Зуба (з роду волинських землян Зубовичів)

(Пам’ятники Київ. Архів. Ком., т. 4, стор. 182). Від 1525 р.

перейшло до кн. Андрія Сангушки. За переписом 1911 р.

в селі Т. було 223 жителів, одноклясова школа, земська

поштова станція і земська лікарня.
ТОКАРІВ, село, Звягельський пов., Баранівська во¬

лость. В кінці 19 ст. було там 60 домів і 494 жителів, а

в 1911 р. 1,350 жителів, школа, шпиталь і порцелянова

фабрика Бердникова і Чечеткіна. (500,000 руб. річн. прод.).
ТОКАРІВКА, там же. До великої власности земельної

Бердникова належало там 877 десятин.
ТОЛМАХІВ або ТОМАХІВ, село, Острозький пов. (в

документах часом — Столмахів). Село на правому висо¬

кому березі Горині, 35 км. від Острога. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 110 домів і 894 жит., дерев’яна церква з 18 ст. —

Миколаївська, грунти родючі, чорнозем. До кінця 19 ст.

місцеві селяни носили довге, спадаюче на плечі волосся.

Вбиралися в чорні свитки, часом зовсім білі, солом’яні

капелюхи, зимою чорні баранячі, або з білого сукна шап¬
449

ки так звані тут „магєри”. На ногах мали ликові постоли

(личаки), а на свята чоботи. Жінки носили найчастіше

білі, короткі свитки, вовняні спідниці власної роботи,

голови обв’язували булими з червоними отоками хуст¬

ками, з-під яких спадало на плечі довге волосся. Літом

ходили босо, а зимою в личаках, тільки у свята вбирали

чобітки. У час ревізії луцького замку в 1545 p. Т. нале¬

жав до Олехна і Михайла Козинських, які були зобо¬

в’язані утримувати одну городню цього замку (Яблонов¬

ський, Ревізія..., стор. 39, 48). За поборовим реєстром,

луцького замку з 1570 p., частина Т. належала до кн. Ми¬

хайла Ярославовича, а друга частина до Дмитра Козин-

ського, з котрих побір платили разом з іншими особами.

В 1583 р. Олександер Козинський з маєтку своєї матері

платив побір від 5 дим., 1 вального колеса і від попів¬

ської землі (Яблоновський, Волинь, 10, 12, 98). На почат¬

ку 18 ст. Т. належав до Андрія Ледуховського (Архів

ЮЗР, ч. З, т. 1, стор. 2, 519).
Пізніше половина Т. належала до кн. Соломирецьких,

а від них перейшов до волинських землян Гулевичів. В 19

ст. часто переходив з рук до рук. За переписом 1911 р.

в с. Т. було 859 жителів, 3 крамниці і млин (300,000 пуд.

річ. перемолу). Від півдня на землях села сліди старого

городища, або замчища, а в урочищі „Задериноги” 3 кур¬

гани, в яких знайдено кремінні знаряддя, бронзові і за¬

лізні предмети. (Антонович В. Труди 11 Арх. З’їзду 1901

p.). До великої зем. власности в 1411 р. належало в Т.

532 десятини.
ТОЛПИЖИН, село, Лубенський пов., Боремельська

вол. Село над рікою Стиром. В кінці 19 ст. було там 45

домів і 366 жителів, дерев’яна церква з 1787 р. Село зга¬

дується в 1561 р. в скарзі землянина Михайла Хрінниць-

кого про викос сіножаті в селі Толпижині (Опис акт. Кни¬

ги Київ. Центр. Архіву № 2035, стор. 23, № 13), крім то¬

го в р. 1570 за побор. реєстром Луцького повіту Михай¬

ло Хринницький зі своїх сіл Зріниць, Толпижина, Лопав-

ча, Вичулкова і Гнидави, платив з 49 дворів селянських

і 4 дворів боярських, 84 город., 2 млинських коліс (Ябло¬

новський, Волинь, стор. 7).
ТОМАШІВ, колонія, Рівенський пов., Дераженська во¬

лость, 42 км. від Рівного — 31 домів і 225 жителів.
450

ТОМАШІВКА, колонія, Луцький пов., Піддубецька во¬

лость — 15 домів і 52 жителів.
ТОМАШГОРОД або СЕХИ, с., Рівенський пов., Дуб-

ровицька вол., 122 км. від Рівного. Над рікою Льва, при

великому болоті Гало, або Голе, в пустинній, віддаленій

від міст і доріг місцевості, дуже нездорова і забагнена.

Під час весняних розтопів і великих дощів зовсім відрі¬

заної від світу. Містечко сполучене трудною дорогою —
60	км. болота і броди, через село Вільку, Рудню і

Стрільськ над Горинню з м-ком Добровицею, де є заліз¬

нична станція. На північній схід від Т. простягається най¬

більше на Волинському Поліссі болото — Гале або Голе,

що розляглося в напрямку р. Прип’яті, майже на 150 кі¬

лометрів і єдиною через нього дорогою є річка Льва і

Ствига, якими на початку весни плисарі сплавляють де¬

рево, вирубане в нетрях недоступних пущ і мочарів. Ти¬

ми розлеглими, малодоступними, заболоченими пущами
з	споконвіку проходила майже незламнива границя між

Київщиною, а Волинню, а ще перед тим племінна границя

між Волинянами і Деревлянами. Хто і коли заложив тут

город невідомо, правдоподібно, що з Білою Вежою (або

Біловежом на схід від Томаш города) були то найбільш

на схід висунені опорні пункти Волинян, а пізніше Пого-

ринських городів і Волинсько-Галицької держави. За спо¬

стереженням місцевих мисливих і перебуваючих там ар¬

хеологів і ботаніків, на цих теренах найдовше заховува¬

лись вимерлі тепер звірята, як тури, лосі, бобри, лебеді,

качки різних порід, релікти деяких рослин, а на т. зв.

„грудах”, твердих місцях серед боліт видно помітні вали

і рови городів і курганів. Надзвичай цікавою є лексика

і етнографія цього недослідженого краю. В кінці 19 ст.

в Т. було 46 домів і 357 жителів, дерев’яна церква з 1788

р. З огляду на дуже підмоклі грунта, особливо весною

і восени, могилки знаходяться в селі Клесові. Міське прав¬

ління Т. отримав в 1778 р. за старанням кн. Четвертинсько-

го. До поміщика Шичевського належало в околицях Т.

6,151 дес. В урочищі Бесідка в кінці 19 ст. було 2 кургани,

а 15 км. від м-ка в урочищі „Малки” 4 кургани. Знайдено

там склад „древніх монет”, вік і приналежність не розпіз¬

нана.
ТОНІЖ, село в Турівському повіті, під волосним наг¬

лядом, над річкою Мутвицею, 35 км. від міста Турова.
451

В кінці 19 ст. було там біля 400 жителів, дерев’яна церква

з 18 ст. і початкова школа.
ТОПИЛЄ або ТОПУЛЄ, село, Лубенський повіт, Яро-

славицька вол., 35 км. від Дубна, над рікою Стиром, на

південний захід від села Острожця. В кінці 19 ст. було

там 22 доми і 169 жителів. Село згадується в 1545 р. під

час ревізії луцького замку, коли воно належало до Васи¬

ля Сімашки, який з Топиля, Рикань і Млинища був зобо¬

в’язаний утримувати городні на замку (Яблоновський. Ре¬

візія..., стор. 35). В 1579 р. Іван Борзобогатий Красенсь-

кий зі своїх „імений” Дикань, Топілля і Трудова платив

від 15 дим., 9 город., 11 город., а в 1583 р. також платив

з сіл Галуча, Борошова, Кригова, Заборова, Кукань і Гру¬

шова 72 флор. і 10 грошів. (Яблоновський, Волинь, стор.

33, 102).
ТОПИЛИЩЕ або ТОПОЛИЩЕ, село, Володимирський

пов., Порицька вол., 41 км. від Володимира, над рікою

Рудою, притокою р. Луга. В кінці 19 ст. було там 85 домів
і	496 жителів, дерев’яна церква — невідомо коли і ким

побудована. За побор. реєстр. Володимирського повіту
з	1570 р. кн. Олександер Порицький з села Т. платив з 10

дворів і 14 город, а в 1583 р. від 11 дворів, 5 город., 4 го¬

род., 9 півдворищ (Яблоновський, Волинь, стор. 33 і 123).
ТОПІЛЬКА або ТОПОЛЬКА, село, Ковельський пов.,
3	км. від Ковля — 18 домів і 102 жителів.
ТОПІЛЬНО, село і кол., Луцький пов., Рожищанська

вол., 25 км. від Луцька, над р. Стиром. В кінці 19 ст. в селі

Т. було 119 домів і 563 жителів, водяний млин і в колонії
4	доми і 21 жит. Село зараз при містечку Рожище. В до¬

кументах згадується як — Підтопольсько, Топольки, То-

піль. Село згадується при поборовому реєстрі деканату

луцького, коли то ксьондз Томаш Хоєнський з Тополія,

Лучиць, Бокова, Немечкого, і Лущи платив за 59 дим.,

23 город. (Яблоновський, Волинь, стор. 4). По польських

повстаннях 19 ст., село подароване російському генерало¬

ві Багратіону Імеритинському.
ТОПЕНЕЦЬ, село, Пінський пов., Жабчинська вол.,
13	км. від Пінська. В кінці 19 ст. було там 14 дворів.
ТОПІРЧИКИ, село, Заславський пов., Михнівська вол.,
11	км. від Заслава, село при усті невеликої приточки до

ріки Горині. В кінці 19 ст. було там 68 домів і 369 жи¬

телів.
452

ТОПОЛЯ, урочище, Пінський повіт, над рікою Сти¬

ром. Згадується в 1870 p., коли уряд надав ці землі Лю-

дянському манастиреві (в Ігуменському пов.), право ри¬

бальства на річці Стирі при селі Вуйвичі, а також озеро
—	Карчевське, Община, Могила, Ястубне при Особови-

чах і урочища: Шаховець, Грушинський Груд, Грузке і

крім того озеро Моложа Річище і при ньому урочище

Кукол на р. Прип’ять, озеро Новинки і Берестово, річку

Плотницю і коло неї урочища Обножні і Наливайки.
На річці Прип’яті від села Бережці до Очерища: озе¬

ра Струмень і Перетель. В урочищі Человець, Вотянки й

Рів, Луки. Крім того озера — Старицьке, Більча, Лука,

Вюння, Казново, Крино, Глухий замок, Острицька, Глу-

мець, Колода, Довге, Берестечко і Обза. Ці урочища, річ¬

ки і озера манастир виарендував від себе купцям до по¬

лову у всіх тих водах. Документ цей має велике значен¬

ня при вивченні топонімики Пінщини.
ТОПОЛЯНКА, оселя, Луцький пов., Рожищанська во¬

лость, 28 км. від Луцька — 12 домів і 70 жит.
ТОПОРИ, село, Заславський пов., на південний схід

від Заслава, Заславська волость. Колись село належало

до Луцького повіту і згадується в реляції луцьких возь-

них в 1583 p., як оселя сплюндрована і спалена татарами.

(Архів ЮЗР, ч. 6, т. І, ст. 292). За поборовим реєстром

Крем’янецького пов. з 1583 p., село належало до кн. Ми¬

хайла Заславського, який платив з Т. від 8 дим., З город.,
2	город. (Яблоновський, Волинь, стор. 134). В кінці 19

ст. в селі Т. було 98 дворів, дерев’яна церква — Покров-

ська з 1788 p., в архіві якої переховувалось багато старо¬

друків з 17-18 ст. В селі була церк.-прих. школа. Колись

село належало до славуцького ключа. При дорозі 1 кур¬

ган.
ТОПОРИЩЕ, колонія, Луцький пов., Щуринська во¬

лость — 6 домів і 44 жителів.
ТОПЧА або ТОПЧЕ, село і колонія, Рівенський ПОВ.,

Межирицька вол., 65 км. від Рівного, над притокою

Клецькою. В кінці 19 ст. було там в селі 29 домів і 355

жителів, в колонії — 26 домів і 362 жителів. За переписом

1911 року в селі Т. було 729 жителів, німецька початкова

школа і паровий млин.
ТОРГОВИЦЯ, містечко, Дубенський повіт, 39 км. від

Дубна, над рікою Іквою, недалеко від її устя до ріки Сти-
453

ру. В кінці 19 ст. в містечку Т. було 110 домів і 694

жителів, дерев’яна церква з 16 ст., римо-католицький кос¬

тел з 1841 p., водяний млин, церк.-прих. школа і великі

ярмарки у святочні дні. Згадка про Торговицю під наз¬

вою Торговицького села в Луцькому пов. з 1446 p., коли

то князь Лев Свидригайло надає Т. слузі своєму Олий-

форові (Архів Сангушків т. І, стор. 42). В 1545 p. Т. ви¬

ступає при ревізії луцького замку, як маєток князя Ма-

сальського, де була „городня Торговицька князя Масаль-

ського Івана й Перкальського з Перекал” (Пам’ятники

т. 4, від 2, стор. 75, 90, 117, 181).
Срібні речі з України-Руси, знайдені в Торговиці в 1972 р.
Від кн. Масальських Т. перейшло до Козинських в

1561 p., що видно з документу, який свідчить, що Агра-

фина Козинська в 1561 р. віддає туди на виховання своїх

дітей (Опис акт князівни Київ. Центр. Архіву № 2035,

стор. 20). Крім того згадується про Т. в 1564 і в 1568 pp.

(Там само № 2042). В 1619 p. Т. належала до кн. Самуїла

Корецького (Архів ЮЗР, ч. 6, том І, стор. 400 і 408).

В 1680 році згадується в Т. замок і манастир домінікан¬

ський. До торговицького ключа належали села: Радо¬

мишль, Суха Воля, Підлоще, Вільниця і Лихачівка. Анна,

дочка кн. Самуїла Якимовича Корецького, забитого

в Стамбулі в 1622 р. і Катерина Могилянки отримали по

батькові Т. В 1669 р. польський король Михал Вишне-

вецький, син Яреми Вишневецького надає Т. право на три
454

ярмарки, на які багато народу і купців з’їжджалося об¬

міняти товари й інші справи та контракти порядно зала¬

годжувати. Були то перші контрактові ярмарки на Во¬

лині, які пізніше в 18 ст. перенесено до м. Дубна.
В 1705 р. зимував там з військом гетьман України

Іван Мазепа, а пізніше король польський Станіслав Ле-

щинський. За переписом 1911 р. в містечку Т. було 1,718

жителів, міщанська управа, земська станція, аптека, 52

крамниці, горілчана державна крамниця, водяний млин

(40,000 пуд. річ. перем.) і кілька ярмарків. В тому ж часі

до поміщика С. Медем належало там 1,214 десятин. При

усті Ікви до Стиру вали городища.
ТОРГОВИЩЕ, село, Ковельський пов., Миляновиць-

ка вол., на пограниччі з Володимирським повітом, 23 км.

від Ковля. В кінці 19 ст. було там 111 домів, і 553 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1866 р. на місці старої.
В околицях села багато курганів в урочищі Сичиха

і Ситець. Село згадується в 1502 p., коли воно належало

до князя Сангушки Андрія. (Архів Сангушків т. І, стор.

148). В 1583 р. було власністю Федора Сангушки (Архів

Сангушків т. З, стор. 438). За побор. реєстр. 1577 р. влас¬

ність Романа Сангушки, який платив з Т. від 11 домів

ланових і 6 город., а в 1583 році від 11 димів, 2 город.,
4	город. (Яблоновський. Волинь, ст. 66, 113). Від Сан¬

гушків Т. перейшло до Осолінських, пізніше до Ожешків,

а від них до Жещевських.
ТОРГОВИЩЕ, село, Пінський пов., Жабчинська вол.

В кінці 19 ст. було там 68 жителів. Колись село належало

до гр. Красицького.
ТОРОКАНІВ або ТАРАКАНІВ, село, Лубенський по¬

віт, 5 км. на південь від Дубна, при шосі з Дубна до Ра-

дзивилова, при річці Ікві. В кінці 19 ст. було там 66 до¬

мів і 515 жителів. Дерев’яна церква з 1860 р. на місці

старої, водяний млин. Село згадується в 1583 p., коли

належало до Лубенської міської волості кн. Костянтина

Острозького, який платив від Т. за 12 дим., 7 город, і
4	підсутки. За переписом 1911 р. до великої зем. власнос¬

ти в селі Т. належало 145 десятин. При будові в 19 ст.

лубенських формів знайдено там кремінні вістря спису,

камінний молот-сокиру.
ТОРЧИН, містечко, Луцький пов., Торчинська вол.,
27	км. від Луцька, при джерелах ріки Сірни, притоки ріки
455

Стиру, над старим трактом, пізніше шосою з Луцька до

Володимира, а колись далі на захід до Червенських го¬

родів. Шлях той в 10-12 ст. біг з Луцька долиною ріки

Полонки в напрямку міста Локачів, а пізніше долиною

ріки Свинорийки проходив через село Селець і Чесний

Хрест до Володимира. В кінці 19 ст. в містечку Т. було

299 домів і 2,675 жителів. Церква на колишньому горо¬

дищі, римо-католицький костел, 4 доми молитви (жидів¬

ських), бровар, гуральня, 21 гарбарні, цегельня, 66 крам¬

ниць, хмілярня на 3 г., оселя, дуже стара і згадується в

1230 р. як укріплений г. Волинсько-Галицького князівства.

Сама однак назва цього города Торчин свідчить про знач¬

но раніші історичні події, зв’язані з 12 ст., коли частина

турків, які покинули степи під натиском Половців, були

поселені на Волині (Так постали на Волині і Галичині та¬

кі назви осель, як: Торчин, Печеніжин, урочища Хозар-

щина і т.п. (Іпатіївський літопис 1230 p.).
Торчин, як город, згадується також у другій поло¬

вині 14 ст., коли часово був захоплений Литвою. В при¬

вілеї польського короля і Великого князя Литовського

Жигимонта І в 1540 p., про Торчин подали слідуюче:

„Коли Юрій Хвальчевський, луцький єпископ римського

обряду в селі Торчин, на той час приналежний до біску¬

па, власним накладом вибудував замок (на старому го¬

родищі) для забезпечення цілої околиці жителів і кос¬

тельного майна під час ворожих нападів, позволяємо йо¬

му назване село змінити на місто (оборонне).” Тоді като¬

лицький єпископ зобов’язаний був до утримування одної

городні луцького замку. Торчинська волость складалася

тоді з 2, 77 квадратних миль. Містечко і замок стали

улюбленою резиденцією луцьких католицьких єпископів,

а також першим на Волині осередком польської колоні¬

зації. Після Люблинської Унії в 1569 р. колонізація око¬

лиці Луцька і переслідування місцевих жителів, а в тому

Торчина набрала широких розмірів, що викликали участь

місцевих селян, міщан і дрібної шляхти в повстаннях

1594-96 і в великій визвольній боротьбі українського на¬

роду в 1648-54 роках. У 1795 р. Західня Волинь, а в тому

і Торчин була приєднана до царської Росії. За переписом

1911 р. в м-ку Т. було 506 дом. і 4,223 жит., волость, пош¬

това земська станція, міщанська управа, пошта, телеграф,
456

початкова школа, жидівський шпиталь, „Талмуд Тора”,

земська лічниця, акушерка, аптека, 3 аптечні склади, 50

крамниць, гуральня (21,000 відер річн. прод.), два лікарі,

1 дентист, кредитове товариство, ощадна каса, 9 ману¬

фактурних крамниць, два млини (145,000 річного перем.),

склад сільсько-господарських машин, прокатна станція

і магазин добірного насіння повітового земства, 4 ресто¬

рани, фотограф, 4 скупи збіжжя і 2 ярмарки річно.. То¬

ді ж до пом. Морстина в Т. належало 1,338 десятин. В міс¬

течку заховалися оборонні вали замку рим.-кат. луцьких

єпископів, збудованим на старому городищі з 11-12 ст.

На північ і на південь від містечка до кінця 19 ст. були

заховані високі земляні вали, які доходили на північ до

села Городинського, а на півдні до села Несвіча, творячи

таким чином запору для доступу до столиці Волині —

Володимира, зі східньої сторони. За річкою Сірною до

початку 20 ст. було 10 курганів. В 1890 р. на полі під Т.

виорано залізного меча. За дослідженням І. Фіцке від¬

крито в околиці Т. могили зі скорченими кістяками, а

в них амфори зі шнуровою керамікою, прикраси з шифе¬

ру і раковин, кремінні знаряддя, кремінне вістря до спису

і стрілки до луку, які передано до музею у Луцьку 1938 р.

(А. Цинкаловскі. Матеріяли до прадзєюв Волиня і По-

лєся Волиньскеґо. Варшава, 1961 p., стор. 45; В. Антоно¬

вич. Труди 11 Арх. з’їзду 1901 p.).
ТУТОВИЧІ або ТОТОВИЧІ, село, Луцький пов., Го-

родецька волость, 130 км. від м. Луцька, над р. Горинню,

на півд. захід від села Цепцевич. В кінці 19 ст. було там

92 домів і 752 жителів, дерев’яна церква, млин. Згаду¬

ється в 16 ст. в поборовому реєстрі луцького замку як

село землян Степанських, які платили з Т. від 4 дим. на

півдворищах, 5 дим. на чверті і 6 город. В 19 ст. село

належало до пом. Романовських і Жултовського.
ТОЧЕВИКИ, село, Острозький пов., Хорівська вол.,
5	км. на захід від м. Острога, при малому ставі, серед лі¬

сів. В кінці 19 ст. було там 42 дворів і біля 300 жителів,

дерев’яна церква з 1857 р. Земля в околиці, а переважно

ліси належали до „удєльного вєдомства”. Місцевість горб-

ковата, де часто виступає на поверхні вапнякове каміння,

з якого місцеві селяни випалювали вапно. В першій по¬

ловині 14 ст. кн. луцький і волинський Д. Любарт надав

цю місцевість враз з іншими до луцького замку кн. Ос¬
457

трозьких. За поборовим реєстром 1583 р. кн. Костянтин

Острозький платив з села Т. від 3 дим. і 1 дорічного ко¬

леса. (Яблоновський. Волинь, стор. 80). Пізніше село бу¬

ло надано луцьким і острозьким владикам (Архів Ю.З.Р.

ч. 1, том І, стор. 203). В 1561 р. село згадується в скарзі

владики луцького і острозького Марка Жоравинського

про грабунок Дерманського манастиря (Опис акт. книги

Київ. Центр. Архіву № 2035, стор. 26, поз. 15). По пере¬

ході кн. Івана Острозького на католицизм, село це було

подароване кармелицьким монахам в Острозі, а по ска-

сованні цього манастиря, село Точевичі перейшло до „каз¬

ни”.
ТОЧИЩЕ, хутір, Ковельський пов., Хотяшівська во¬

лость — 6 домів і 28 жителів.
ТРАВИ, село, Ковельський пов., Лелеківська вол., —

105 км. від м. Ковля. Село у північній частині повіту над

великим болотом „Дубове”. В кінці 19 ст. було там 80

домів і 464 жителів.
ТРАВЛИН, село, Заславський пов., Судилківська во¬

лость, 27 км. від Заслава. В документах часто виступає

під назвою — Травинче.
ТРАВИНЦІ. Село при джерелах р. Цвітохи, над заліз¬

ницею Рівне-Бердичів. В кінці 19 ст. було там 149 домів

і 858 жителів, дерев’яна церква з 1742 p., церк.-прих. шко¬

ла. Село Т. згадується в 1517 р. як власність кн. Костян¬

тина Івановича Острозького (Архів кн. Сангушків, том З,

стор. 158). В 1589 р. село Т. було спустошене татарами.

В 1601 р. від кн. Острозького перейшло до Любомир-

ських і було тоді там 10 дом. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

стор. 290). Під тим же роком згадується, як село Траво-

линя, яке тоді належало до Любомирських. В актах, які

торкаються визвольних воєн Богдана Хмельницького, бу¬

ло там біля 10 дим. За переписом 1911 р. в Т. було 1,000

жителів, паровий млин (13,500 пуд. річного перемолу),

початкова школа.
ТРЕДОВИЧІ або ТВЕРДОВИЧІ, хутір, Ковельський

пов., Лелеківська волость — 10 домів і 45 жителів.
ТРЕТЯНКИ, урочище, Заславський пов., Хролинська

волость — 15 домів і 73 жителів.
ТРИБУХІВЦІ, село, Крем’янецький пов., село покину-

te, вилюднене в Базалійській волості. Згадується в 1753
458

р. ,коли то на підставі Кульбишівської угоди 1753 р. було

останнім острозьким ординатом подароване Сапізі.
ТРИГУБИЦЯ, колонія, Рівенський пов., Костопільська

волость, 47 км. від м. Рівного. Колонія постала в урочищі

Тригубиця. На початку 20 ст. було там 18 домів і 151 жи¬

телів.
ТРИ КОПЦІ, урочище, Звягельський пов., на грунтах

містечка Городниця.
ТРИ КОРШМИ, оселя, Заславський пов., Любанська

волость.
ТРИЛІСИЦЯ, село, Луцький пов., Щуринська вол., ЗО

км. від м. Луцька. В кінці 19 ст. було там 18 домів і 151

жителів.
ТРИМИЛІВКА, село, Лубенський пов., можливо що

під цією назвою було тоді село Перемилівка. За поборо-

вим реєстром Луцького повіту з 1583 р. належало до Лу¬

бенської волості кн. Костянтина Острозького, київського

на той час воєводи, з якої він платив від 9 дим., 6 город.,
9	підсудків (Яблоновський. Волинь, стор. 82).
ТРИПУТНЯ або ТРИПИТНЯ, село, Луцький повіт,

Осовська вол., 127 км. від м. Луцька, в північно-східньо-

му куті Луцького повіту. В кінці 19 ст. було там 68 домів

і 408 жителів. В 19 ст. належало до пом. Хамців, де частим

гостем бував польський письменник І. Крашевський
ТРИСКИ, село, Заславський пов., Антонинівська вол.,

43 км .від м. Заслава, над р. Ікопоть, на якій був став і во¬

дяний млин. В кінці 19 ст. було там 102 домів і 761 жите¬

лів, переважно поляків.
ТРИСКИНГ, село, Луцький пов., Осовська вол., над

р. Горинню. В кінці 19 ст. було там 132 домів і 739 жите¬

лів, водяний млин.
ТРИСТЕНЬ, село, Луцький пов., Щуринська вол., 40

км. від міста Луцька (в документах часом Тристей), на

захід від містечка Рожищ. В кінці 19 ст. було там 78 домів

і 574 жителів. Згадка про село Т. в ревізії луцького замку

в 1545 p., коли воно належало до кн. Воронецьких, які

з сіл Ворончина і Тристень були зобов’язані утримувати

дві городні на тому ж замку (Яблоновський, Ревізія..., ст.

36, 40). Під час поборового реєстру Луцького повіту
з	1577 р. село Т. належало до кн. Матуса Воронецького,

який платив від нього за 6 дим., 16 город., 5 город., 4 го¬

род. В 1583 р. село було в аренді у Франца Круши (Яб-
459

лоновський. Волинь, стор. 58, 106). За переписом 1911 р.

в селі Т. до пом. Карла Рабе належало 682 десятин.
ТРИСТОК, колонія, Володимирський пов., Киселин-

ська вол., — 11 домів і 44 жителів.
ТРИСТЯНЕЦЬ, урочище, Володимирський пов., на

грунтах між містечком Порицьк і селом Радовичами.
ТРОЯНІВКА, містечко, Луцький пов., Городецька во¬

лость, 79 км. від м. Луцька, над болотами і притокою р.

Стохід, на границі Ковельського повіту, 16 км. від Го¬

родка. В половині 19 ст. було там 110 домів і 985 жителів,

дерев’яна церква з 18 ст., синагога і гуральня. На почат¬

ку 20 ст. — 237 домів, 1,470 жителів, початкова школа.

За переписом 1911 р. в Т. було 2,216 жителів, міщанська

управа, школа і горілчана державна крамниця. На схід

від Т. озера Вини і Градеське. Недалеко від містечка 1

курган.
ТРОЯНІВКА, село, Ст. Костянтиновський пов., Тео-

фипільська вол., 60 км. від Ст. Костянтинова. Село над

притокою р. Полкви. В кінці 19 ст. було там 119 домів
і	602 жителів, дерев’яна церква з 1879 р. на місці старої,

церк.-прих. школа від 1880 р. Село згадується в 1593 p.,

коли належало до Базалийської волості кн. Костянтина

Острозького і було тоді спустошене татарами. На підста¬

ві Кульбишівської угоди 1753 р. подароване Сапізі. За

переписом 1911 р. в селі Т. до великої зем. власности на¬

лежало 103 десятин.
ТРОСТЯНЕЦЬ, село (в документах часом Тристеніч),

Дубенський пов., Судобицька вол., 17 км. від м. Дубна,

при невеликому потоці. В селі церква з 1880 р. на місці,

де була стара з 16-17 ст. Один кілометр від села на стож-

коватій горі в урочищі „Страдеч” друга церква, невідомо

коли і ким збудована. За поборовим реєстром 1583 р.

Луцького повіту село Т. належало до кн. Костянтина Ос¬

трозького, київського воєводи і маршала волинської зем¬

лі, який платив побір з Т. від 6 дим., 5 город, і 2 підсудків.
ТРОСТЯНЕЦЬ або ТРОСТЕНЕЦЬ, село, Звягельський

пов., Берестівська вол., 42 км. від м. Звягеля. На початку
20	ст. було там 42 домів і 293 жителів, 346 десятин селян¬

ської землі. Село належало до збаражського ключа кн.

Чарторийських, а пізніше перейшло до Любомирських,

від них до Малинських.
460

ТРОСТЯНЕЦЬ, село, Луцький пов., Колківська вол.,
22	км. від міста Луцька, на границі Волині і Полісся. В кін¬

ці 19 ст. було там 76 домів і 436 жителів, мурована цер¬

ква, оборонна з амбразурами під піддашшям, побудова¬

на в 17 ст., школа. За поб. реєстром з 1570 p., князь Лев

Войнич з маєтку свого Бобова і частини села Тростянець-

кої Волі платив від 25 дим., 6 город., 1 коршми, а в 1583

р. був Т. власністю кн. Януша Заславського, який платив
з	Т. від 10 дим., 6 город., 2 город. (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 12, 87). Пізніше село Т. належало до Адама

Гулевича, а частинно забрано до „казни” (скарбу). За пе¬

реписом 1911 р. в с. Тростянці було 566 жителів, волось¬

ке управління, сільсько-господарська школа, земська ліч¬

ниця, 1 крамниця, 1 акушерка, горілчана крамниця, кре¬

дитове товариство і взірцева шкілка овочевих дерев. Міс¬

цеве прислів’я: Тростянець — Поліссю кінець.
ТРОСТЯНЕЦЬ, село, Рівенський пов., Кустинська вол.,
28	км. від м. Рівного, над р. Горинню. В кінці 19 ст. було

там 44 домів і 337 жителів, дерев’яна церква з 1752 p.,

збудована Іваном Гойським.
ТРОСТЯНКА, хутір, Острізький пов., Ляховецька во¬

лость, — 6 домів і 43 жителів.
ТРОСТЯНКА, село, Луцький пов., (часом Трестянка),

на півд. захід від містечка Рожище, при дорозі з Рожищ

до Торчина. Село згадується в 1577 р. в поборовому ре¬

єстрі Володимирського повіту, коли належало до Ло-

кацької волості кн. Романа Сангушки, який платив з Т.

від 7 дим. на ланах і 1 город. (Яблоновський. Волинь,

стор. 66).
ТРОСТЯНИЦЯ, річка, притока р. Мухавця (басейн р.

Бугу), випливає з багон Гало і Гатча, які належать до

великого комплексу т. зв. Дубових болот. Довжина річ¬

ки 23 км., ширина до 20 метрів, глибина до 2% метрів.

Дно замулене, поросле водоростами, береги часом неви¬

разні і губляться в болотах і зарослях, зливаючись з ото¬

чуючими багнами.
ТРОСТЯНКА, село, Володимирський пов., Коритниць-

ка вол., при р. Лузі, яка недалеко впадає до р. Бугу (за-

хіднього), 10 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було

там 64 домів і 459 жителів, водяний млин. За переписом

1911 р .в селі Тростянці була гуральня, заложена ще в

1883 p., де продукувано спирт зі збіжжя і картоплі (річ¬
461

на продукція 39,450 відер горілки), водяний млин Білян-

кіна (90,000 пуд. річ. перемолу).
ТУДОРІВ, село, Острозький пов., Тудорівська вол.,

при р. Рудці, 38 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. в Т. було

63 дворів і біля 450 жителів, мурована церква з 1740 p.,

церк.-прих. школа з 1884 р. Селянської землі в кінці 19 ст.

було 1,000 десятин, фільварочної 1,500 десятин. Село по¬

ложене по обох сторонах долини, яку пропливає p. P.,

що бере свій початок з великих лісів, що розляглися від

сходу. Річка ця творить там став, при якому був водяний

млин. Від заходу с. Т. зносилася велика могила — місце¬

ві люди називали її „Чорна Борода”. На північ від села

було багато курганів (60) т. зв. „Лицарські могили”, на

котрих лежать часом камінні плити, без ніяких написів.

В лісі в урочищі „Пашуки” недалеко від села Клепачки

і на полях села Плоска, в напрямку м. Звягеля, виступа¬

ють цілі могильники і окремі кургани. Село Т. згадується

в поборовому реєстрі Луцького повіту з 1577 p., як влас¬

ність Романа Гойського, який платив від неї за 36 дим.
1	13 город. Той же Роман Гойський з 1583 р. платив з Т.

від 12 дим., 5 город, і 5 комірників. В 18 ст. село належа¬

ло до Юзефа Стецького, хорунжого волинського воєвід-

ства, пізніше до Ясенського. За переписом 1911 р. в с. Т.

до пом. Яновського належало 516 десятин.
ТРИБКИ, село, Луцький пов. (колись Володимир¬

ський повіт), Порицька вол., 38 км. від Володимира. В кін¬

ці 19 ст. було там 52 домів і 310 жителів, водяний млин.

Село згадується в грамоті кн. Витольда, коли він надав

це село слузі свойому Іллі Вятковичу. В 1577 р. згадується,

як село Луцького повіту, яке тоді належало до княгині

Трубецької, яка платила від Т. за 5 дим. і 4 город., а в

1583 p., коли село належало до Володимирського повіту,

княгиня Трубецька платила з Т. від 15 дворищ, 4 город.,
2	ком. (Яблоновський. Волинь, стор. 59 і 118). За перепи¬

сом 1911 р. був там водяний млин (8,760 пуд. річ. прод.).
ТРУБЛА або ТРУБЛЯ, ТРУБЛЄ, село, Ковельський

пов., Маціївська вол., при залізниці Ковель-Холм, на за¬

хід від с. Таридуби, 24 км. від Ковля — 10 домів і 62 жит.
ТРУБИЧІ, село, Луцький пов. Село згадується в 1577

р. в поборовому реєстрі Луцького повіту, як „село сте-

панського замку”, з якого платили від 6 дим. на півдвори-
462

щах і 3 город., а в 1583 р. з 5 дим. і 2 город. (Яблонов¬

ський. Волинь, стор. 39 і 83).
ТРУСИЛІВКА, село, Заславський пов., Тернівська во¬

лость, 39 км. від Заслава, над великим ставом і р. Ікопо-

тею. В кінці 19 ст. було там 88 домів і 509 жителів, муро¬

вана церква з 1837 р. Село згадується в 1589 p., коли во¬

но належало до Заславської волості і було спустошене

татарами (Архів Ю.З.Р. ч. б, том І, стор. 292). В новій

церкві з 1837 р. знаходиться архів і бібліотека зі старої

церкви з початку 18 ст. Село належало до кн. Сангушків.
ТУГОШАНИ, річка, Пінський пов., при селі Талехани

(Ревізія пущ і перех. з 1867 p.).
ТУЛИЧІВ, село, Володимирський пов., Свинюхська

вол., 55 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там ЗО

домів і 162 жителів. В 1915 р. під час світової війни дуже

понищене. Село згадується під назвою Тульчів або Фа-

личів, яке колись було на пограниччі Луцького повіту,

на півд. схід від містечка Свинюхи. В 1545 р. село належа¬

ло до Яцька і Томила Вороничів (Яблоновський. Ревізія,

стор. 41, 54). За поборовим реєстром Луцького повіту
з	1570 р. частина села належала до Томила Ворона Бора-

тинського, а друга частина до Михайла Ворони, який

платив від 1 путного боярина. В 1577 р. Томило Ворона

платив з Т. від 1 дим. на півдворищі і 3 город., а в 1583 р.

Михайло Ворона Боратинський платив з частини Т. (Яб¬

лоновський. Волинь, стор. 5, 9, 63, 101). За переписом

1911 р. до великої зем. власности належало там 444 деся¬

тин.
ТУЛИЧІВ, село і колонія, Ковельський пов., Щурин¬

ська вол., 27 км. від м. Ковля, на границі з Володимир-

ським повітом. В кінці 19 ст. було там в селі 92 домів і

639 жителів, а в колонії — 11 домів і 58 жителів, дере¬

в’яна церква з 16 ст., яка в 1810 p., з огляду на стан руїни,

була розібрана, а частину ікон, книжок і документів пе¬

ренесено до нової. Село в половині 16 ст. належало до

землян волинської землі Туличевських і князя Петра Го¬

ловні, який продав її кн. Ковельському (Сангушці) (Ар¬

хів Сангушків, том 4, стор. 29).
Під час ревізії володимирського замку в 1545 р. село

орендував Сімашко (Яблоновський, Ревізія, стор. 7, 83).

За поборовим реєстром Володимирського повіту з 1583

p. Т. належав до Вижча, пізніше подаровано кн. Курб-
463

ському Андрію, який платив від Т. за 17 дим., 2 ремісни¬

ків, 3 боярів (Яблоновський. Волинь, стор. 121). За пере¬

писом 1911 р. до великої зем. власности належало в селі

Т. 555 десятин. В околиці, особливо в лісах, кілька кур¬

ганів. В селі показують місце, де був колись замок.
ТУЛЯ або ТУЛА, річка, яка часами згадується під

назвою Сорока. Пропливає в Анопільській волості Ос¬

трозького повіту, над цією річкою положене село Поно-

ра (89 домів і 645 жителів). Пригадує назва цієї річки

прізвище гетьмана Петра Тимона Сагайдачного, який

проживав деякий час у Острозькому повіті.
ТУЛЯТИН або ТУЛЯЦИН, село, Пінський пов., Ста-

вецька вол., 18 км. від м. Пінська. В кінці 19 ст. було там
61	жителів. Село належало до Скирмунтів, а пізніше 315

десятин до пом. Михаловських.
ТУЛЕЦЬКА РУДНЯ, оселя, Звягельський пов., Туль¬

ська вол. Було там в кінці 19 ст. 44 жителів, позбавлених

земельного наділу. Маєток належав колись до гр. Ташке-

вичів і Яблоновських.
ТУМИН, село, Володимирський пов., Киселинська во¬

лость, 24 км. від м. Володимира — на схід. В кінці 19 ст.

було там 60 домів, 420 жителів і дерев’яна церква. Ко¬

лись село належало до волинських землян Губинських,

від яких, як то видно з ревізії володимирського замку
з	1545 p., загорнув кн. Кошерський (Сангушко) луцький

староста (Яблоновський. Ревізії, стор.85). За поборовим

реєстром Володимирського повіту 1557 і 1583 pp. село

належало до локацького замку кн. Сангушків-Кошер-

ських, які платили з Т. від 3 дим. на ланах і 2 город (Яб¬

лоновський. Волинь, стор. 67, 112). В 18 ст. село належало

до василіянського манастиря у Володимирі, а по повстан¬

нях забрано до „казни”.
ТУМЕНЬ, озеро (часом під назвою Тумиль), Пінський

пов., Теребіжська вол., недалеко від р. Горині, при озері

село Смордськ (3-4 км. від річки). Озеро є цікаве тим,

що постало воно з розливів р. Горині. Простягається во¬

но на кілька кілометрів, було колись оточене пущею. Бе¬

реги має високі, сухі, порослі лісами і відзначається своїм

багатством на рибу.
ТУМЕНЬ, село, Пінський пов., Теребіжська вол., 50

км. від м. Пінська, над озером тієї ж назви. В 19 ст. було
464

там 14 домів, 83 жителів. Жителі, крім рільництва, займа¬

ються рибальством і плисацтвом.
ТУНИКИ, пригород м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було

там 184 жителів, дерев’яна церква з 1563 p., школа, мо¬

гилки, на яких похована мати польського поета Словаць¬

кого й інших визначних людей Крем’янця.
ТУПАЛЕЦЬ, село, Звягельський пов., Романівська во¬

лость, над р. Кропилівкою, в кінці 19 ст. було там 100

жителів і 1,126 десятин селянської землі. Село належало

до ново-звягельського ключа пом. Уварових, пізніше до

Мезевцевих.
ТУПАЛИ, село, Ковельський пов., Ст.-Кошерська вол.,

19 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 39 домів і 365

жителів, дерев’яна церква з 1889 р. на місці старої. Село

згадується в 1502 p., коли воно належало до кн. Сангуш¬

ків. В 1565 р. кн. Олександер Сангушко надає це село сво¬

йому слузі Іванові Перевиському. В 1545 р. належало до

Сангушків-Кошерських (Курбський, том І, стор. 268-271).

В 18 ст. і на початку 19 ст. село Т. належало до Яблонов-

ських і Андрейковичів. Село при залізниці з Ковля до

Холма. За ревізією володимирського замку в 1570 р. се¬

ло належало до Пелагії Човганської, яка платила від 4

волоків (Яблоновський. Волинь, стор. 24).
ТУПЧИЦІ, село, Пінський пов., над відногою р. Стру¬

мінь, Лемешівецька вол., 20 км. від м. Пінська. В кінці
19	ст. було там 23 двори і фільварок дрібної шляхти, ко¬

лись боярів-Колбів — 96 десятин землі.
ТУР, село над великим озером Тур, Ковельський пов.,

Заболоцька вол., 76 км. від м. Ковля. На північ від озера

Т. мале озеро Святе. Село при залізниці Ковель-Берестя.

В кінці 19 ст. було там 273 домів і 1,393 жителів, дерев’я¬

на церква з 1886 р. на місці старої з 17 ст. Село Т. згаду¬

ється в 16 ст., коли належало до ратенського староства
—	1565 р. (Архів Ю.З.Р. ч. 7, том 2, стор. 293 і 316).

В 1618 р. село Т. належало до Прокопа Сінявського (Ак¬

ти Вил. Арх. Ком., том 23, стор. 44, 27). За переписом

1911 р. в селі Турі було 1,626 жителів, 3 крамниці і 3 яр¬

марки річно.
ТУР, озеро, Ковельський пов., Заболоцька вол., по¬

ложене в північній частині Ковельського повіту, від с. Т.

відходить на півд. схід Туровський канал, а далі Оріхов-

ський канал. Каналами цими стікає вода до Дніпра —
465

Бугського каналу. Турівське озеро має 538 метрів дов¬

жини і 3,440 ширини, 1,297 гект. поверхні і 12-13 метрів

глибини. Злучене воно каналами з озером Луки і річкою

Малою Ритою (допливом Бугу — Мухавця). Канали впа¬

дають до Дніпро-Бугського при Вигоцькім шлюзі. Озеро

було колись дуже рибним, але в 1911 р. значно виексплу-

атоване. Береги дуже заболочені і тільки в деяких місцях

доступні.
ТУР, хутір, Луцький пов., Рафалівська вол., — 4 до¬

мів і 58 жителів.
ТУР, оселя, Пінський пов., Хоєнська вол.
ТУРЕ-ПОЛЕ, урочище, Володимирський пов., при до¬

розі зі с. Ощова до містечка Оздютичі. Згадується в часі

ревізії володимирського замку 1545 p., коли воно було

надане володимирським міщанам з тим, щоб вони опла¬

чували з нього чинш.
ТУРГАН РІГ, урочище, недалеко від Турова. За пере¬

казом місцевих людей, татарська орда, яка йшла зі сте¬

пів України в 1390 р. долиною р. Горині заложила і тут

свій табір.
ТУРИЦЯ, урочище, і кургани „Туриці” над р. Бугом.

Звичайно, Турицями називають тут кургани, з котрими

зв’язані легенди про „великолюдів” — турів. Кургани з та¬

кими назвами були в лісі коло села Мовникова, в селі

Литовеж, в Цуцнові й інших. Інші кургани того ж типу

звалися там „Велетнями”.
ТУРИЧАНИ або ТУРИЧИН (1570 p.), ТУРИЧИНИ, се¬

ло, Володимирський пов., Одеська вол., 25 км. на північ

від Володимира, над р. Турією. На грунтах піскуватих,

але сухих. В кінці 19 ст. було там 106 домів і 625 жителів,

дерев’яна церква з 19 ст. на місці старої з 16-17 ст., по¬

чаткова школа, млин і смолярня. Село дуже старе, зга¬

дується в 1570 р. в поборовому реєстрі Володимирського

повіту, коли то пан Гаврило Яковецький платив тоді з сіл

Янович, Овадна і Туричина за 45 дим., 28 город., 15 го¬

род., 1 коршми, а Михайло кн. Курцевич з Турейчина,

Ягодна і Новосілок з 19 дим., З боярів путних, 11 город.,
1	млинського колеса, 1 півколеса і 1 коршми (Яблонов¬

ський, стор. 22, 24). Тоді ж разом з Дулібами, Загоднею

Волею і Новосілками Т. належали (частинно) до княгині

Василевої Болотиної. Поборовий реєстр з 1577 р. подає

село Т. у Володимирському повіті як маєток кн. Курце-
466

вича Михайла. В 1583 р. той же Курцевич платив від час¬

тин села Т. від 7 дим., 2 город., 1 вального колеса, Уі по¬

па (перша згадка про церкву). Друга частина Т. була

в аренді Мацея Вигнанського (Яблоновський. Волинь, ст.

34, 73, 123). В 17 ст. Т. переходить у польські руки. В 19

ст. власником села Туричан були Кшижановські. Над рі¬

кою Турією в кінці 19 ст. були вали бувшого там замку

(можливо городище). На полях було 2 кургани, а в са¬

мому селі серед забудувань кілька вже затертих курганів.

З другої, правої, сторони р. Турії село Дуліби, де до

1915 р. збереглося кілька курганів. За переписом 1911 р.

в селі Т. до Альфреда Кшижановського належало 1,802

десятин і ще до двох інших поміщиків — 1,000 десятин.
ТУРІВ або ТУРОВА, село, Крем’янецький пов. Село

тепер не існуюче в колицях м. Шумська і Суража. За по-

боровим реєстром 1570 р. власність кн. Івана Масальсько-

го, а в 1583 р. кн. Острозьких, з якого вони платили від
11	дим., 2 вальних коліс (Яблоновський. Волинь, стор.

34, 145).
ТУРИИ РІГ, урочище, Пінський пов., в околиці села

Морочного (Ревізія пущ і переходів звір., стор. 10. Вил.

Арх. Ком. 1907).
ТУРІВКА, село, Острозький пов., Ляховецька вол., 60

км. від Острога, над ставом і річкою Турією, притокою

р. Полкви. В кінці 19 ст. було там 119 домів і 957 жителів,

дерев’яна церква з 1771 р. Доми глинобитні, земля чор¬

ноземна, родюча. Село згадується в 1421 p., коли то кн.

Вітольд надав Т. слузі свойому Павлу (Архів Сангушків,

том І, стор. 27). В 1565 р. Андрій Човганський вносить

скаргу на Ганну Ярмолинську про неправне забрання Т.

(Опис акт Київ. Центр. Арх. № 2039, стор. 32, 38). За поб.

реєстром 1583 p., село Т. належало до Човганських і Ми-

колая Ярмолинського, пізніше перейшло до Яблонов-

ських, Сапігів і врешті до Прушинських.
ТУРКОВИЧІ, село і оселя, Лубенський пов., Вербська

вол., 13 км. від м. Дубна, 4 км. від Камениці, при залізни¬

ці і шосі з Дубна до Радзивилова, над малою притокою

р. Ікви. В кінці 19 ст. було там — в селі 50 домів і 264

жителів та в оселі 17 домів і 93 жителів. Село виступає

в документах рівнож під назвами: Туриковичі, Турискови-

чі, Туликовичі. Село згадується під час ревізії крем’я¬

нецького замку в 1545 p., як власність Гнівоша Єловець-
467

кого, який з Т., Камениці й інших сіл був зобов’язаний

утримувати велику городню за мостом і останню город¬

ню крем’янецького замку, яка була оперта в мур великої

вежі (Яблоновський. Ревізії, стор. 95, 98). За поб. реєс¬

тром з 1570 і 1583 р. село Т. належало до Антона Єло-

вецького (Яблоновський, Волинь, стор. 28 і 137). За пе-

репсиом 1911 р. в селі Т. до великої зем. власности на¬

лежало 337 десятин.
ТУРИНЩИНА, хут., Заславський пов., Хролинська во¬

лость — 6 домів і 39 жителів.
ТУРОВА, село, Звягельський пов., Рогачівська вол.,

43 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 35 домів

і 267 жителів.
ТУРНА, село, Пінський пов., 58 км. від Пінська.
ТУРОВА МОГИЛА або ТУРИЦЯ. Курган серед полів

між селами Литовежом і Новою Лішнею.
ТУРОВЕ БОЛОТО, урочище, недалеко від м. Пінська

і села Лапина (Ревізія пущ і переходів 1554 p.).
ТУРИГІВСЬКИИ СТАН, урочище, Володимирський

пов., на грунтах села Микуличі (над р. Луг).
ТУРИСЬК або ТУРИНСЬК, містечко, Ковельський по¬

віт, Турийська волость, над р. Турією, при старому тракті

і залізниці з Володимира до Ковля, на фізіографічній

границі між Волинню і Поліссям. В кінці 19 ст. було там

182 домів і 2,772 жителів, дві церкви, одна з них мурова¬

на з 1845 p., друга дерев’яна з 1662 р. на передмісті Липа.

В містечку тоді був ще мурований костел, 2 жидівські до¬

ми молитви, 3 крамниці, 24 ремісників, 4 вітряки і водя¬

ний млин, ярмарки — 4 рази річно. Жителі Т. займалися

фірманкуванням, рільництвом і ткацтвом, достачаючи

полотно на цілу околицю. В 19 ст. рух і торгівлю в міс¬

течку значно збільшував приїзд сюди жидів з цілої Во¬

лині і Полісся. Ці прочани масово приїздили до Т., тому,

що там проживав, широко відомий жидівський рабин —

чудотворець. Оселя ця дуже стара і згадується в Повісті

Временних Літ під 1097 p., коли то під час облоги Да¬

вида Ігоревича у Володимирі князями Васильком і Во¬

лодарем, які осліпили кн. Василька. Лазар і Василь втік-

ли до Турийська, кн. Давид Ігоревич, не маючи підтрим¬

ки в міській громаді Володимира, обвинуватив їх у то¬

му „і посла к володимирцем, глаголюще”: Вє не прідо-

ховє на град ваш, ні на вас, не на враги своя, на Туряна
468

і на Лазаря і на Василя, ти бо суть намовили Давида...

Туряк бєже Києву, а Лазар і Василь воротися Турий-

ську..(Повєст Врем. Лет, ч. 1, Вид. Ак. Наук, Москва-

Лєнинград 1950, стор. 177).
В 1205 p. Т. несподівано забрали ватаги литвинів і

ятвигів... В 1366 p. Т. як королівщина належав до воло¬

димирського замку. В 14 ст. Т. належав до Федора Яну-

шевича. За ревізією цього замку в 1545 p. Т. належав до

кн. Романа Сангушки, володимирського старости і мар¬

шала Волинської землі. До Сангушків належав тоді за¬

мок, що знаходився серед багон над р. Турією, де було

колись старе городище (в 11-14 ст.) і 15 околичних сіл.

Крім того Сангушко безправно відібав від Яцька Зубо-

вича, волинського землянина села: — Тогачин, Гаруму і

Заліси, а від інших місцевих землян повідбирав замок

„Четверть”, Уймоцевичі і Локачі, які за дрібницю забрав

від княгині Четвертинської. В містечку Сангушко побіль¬

шив мита з купців і ремісників. В 18 ст. Т. належав до

Оссолінських, де вони побудували палац. В 19 ст. добра

турийські перейшли до Мошинських і Оскерки. Зі старих

пам’яток в Т. заціліла стара, рукописна Євангелія з пе¬

релому 15-16 ст. В 1812 p. Т. належав до Ожешків. За пе¬

реписом 1911 р. в Т. було 3,383 жителів, волость, міщан¬

ська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція,
2-клясова школа, бібліотека, земський амбуляторний

пункт, акушерка, аптека, склад аптечних товарів, горіл¬

чана державна крамниця, 24 різних крамниць, газовий

млин (25,000 пуд. річн. перемолу), кооператива і земська

випозичальня сільсько-господарських машин, щомісячні

ярмарки. В тому ж 1911 р. в Т. до цілого турийського клю¬

ча пом. Иосифа Суфчинського належало 8,901 десятин,

а до інших 134 десятин. Із згадуваного в Т. старого го¬

родища в долині р. Турії тепер нічого не залишилось,

тому що міська управа наказала зруйнувати той старий

пам’ятник і землею з нього висипати греблю через до¬

лину р. Турії. В 19 ст. знайдено в містечку Т. скарб ста¬

ро-руських монет, пояс і прикраси, які тепер знаходяться

в „Єрмітажі” в Ленінграді. Крім того при дослідженнях

старого городища над р. Турією знайдено багато серед¬

ньовічної кераміки, рукоять (інкрустована), меча, ключі,

бронзові хрести-енколпіони і скарб срібних нашийників-
469

гривен (О. Цинкаловський. Матеріяли до прадзєюв Во¬

лині і Волинського Полісся, стор. 195, 163).
ТУРИЯ, річка, притока р. Прип’яті. Починається у б.

Володимирському повіті коло села Затуредь, спливає на

північний захід через село Холопичі, містечко Оздютичі,

Доминопіль, минає село Турію і Попівку, проходить ко¬

ло села Блаженика, Ягідна і Туричан в напрямку, де в се¬

лі Дулібах змінює свій біг на північно-східній, перепли¬

ває через Турийськ і від м. Ковля скеровується на північ,

пропливає через м. Н е с у х о ї ж і, Мільці, Михнівку

і в Щитенських болотах впадає до Прип’яті.

Приймає по дорозі багато малих приток. Довжина річ¬

ки Т. 241 км., долина має ширину від % до 4 км., долина

заболочена, береги низькі, дно грузьке, заросле. Глибина

від 1 до 4 метрів. Замерзає в початках місяця грудня,

повінь в місяці березні. Річка сплавна тільки від Турий¬

ська. Найбільшими допливами є: Передільне, Глумиця

(справа) і Березка і Крутич (справа). Рибальство розви¬

нуте переважно в північній частині річки.
ТУРІЯ, село і колонія, Володимирський пов., Верб¬

ська вол., 15 км. від м. Володимира, над р. Турією. В кін¬

ці 19 ст. було там в селі 18 домів і 119 жителів, колонія

постала в 1909-10 pp., на лісових вирубах. Село Т. зга¬

дується в 1545 р. під час ревізії володимирського замку,

як власність Івана Хрептовича, який був зобов’язаний

утримувати 1 городню на цьому замкові (Яблоновський.

Ревізія, стор. 97). В околицях села на корчунку знайдено

кремінну вишліфовану сокирку (О. Цинкаловський. За¬

писки).
ТУРІЯ або ТУРА, село, Лубенський пов., над р. Іквою.

В кінці 19 ст. було там 43 домів і 372 жителів, дерев’яна

церква з 1773 р. За переказами село було збудоване се¬

ред глухих лісів в урочищі Туранка жителями села Во-

лиці, які таким чином забезпечували себе від несподі¬

ваних нападів татарів. В 1866 р. село Т. було власністю

Марії Груї, а пізніше належало до Райтарув, Киликиви-

чів, Непокульчицьких (1883 р.) і Бурштинів, які мали

там 800 десятин.
ТУРОВИЙ СТАН, Пінський пов., урочище в болотах

і лісах, простягалося від р. Отори до р. Липень і входило
470

колись до Пінської пущі (Ревізія пущ і переходів, стор.

8, Вил. Арх. Ком., 1867 p.).
ТУРОВИЧІ або ТУРОВИЦЯ, село, Ковельський пов.,

Ст.-Костянтиновська вол., 15 км. від м. Ковля, над заліз¬

ницею Ковель-Любомель. В кінці 19 ст. було там 53 до¬

мів і 363 жителів. Село згадується в 1540 p., коли воно

належало до Василя кн. Сангушки, як село відступлене

враз з Миляновичами королевій Боні, яка надала Т. кн.

Андрію Курбському. Тоді ж (1583 р.) подано, що земля¬

нин волинський Гаврило Пошник Творинецький з Т. вно¬

сив від 4 ланів, а кн. Андрій Курбський від 9 ланів, 2 боя¬

рів. В 1628 p. Т. належало до Ковельського староства.
ТУРОПИН або ТУРУПИН, село, Володимирський по¬

віт, Вербська вол., село і колонія. В кінці 19 ст. було

в селі Т. 124 домів і 482 жителів, дерев’яна церква, в ко¬

лонії — 23 домів і 136 жителів. Був там колись право¬

славний манастир. Під час ревізії володимирського зам¬

ку в 1545 р. була то власність волинського землянина

Гаврила Яковецького, який був зобов’язаний утримувати

1 городню на тому замку (Яблоновський. Ревізія, стор.

11). За поборовим реєстром Володимирського повіту

з 1577 р. пані Гаврилова Яковецька платила з Т. за 3 дим.
і	4 город., а в 1583 р. платила від того самого села (Яб¬

лоновський, Волинь, стор. 55 і 117).
ТУРОХВА, урочище, Острозький пов., недалеко від

м. Острога.
ТУРЧИН, село, Дубенський пов., Олицька вол., при

ріці Путилівці. За поборовим реєстром Луцького повіту

з 1583 р. село Т. належало до ординації Олени кн. Стани-

слава Радзивила, який платив з нього за 6 город.
ТУРЧИНКИ, кургани, під містечком Оликою.
ТУРША, село, Крем’янецький пов. (16 ст.). За побо¬

ровим реєстром Крем’янецького повіту з 1583 р. село на¬

лежало до Кристофора Гоздиковського, який платив від

нього за 6 дим., 7 город., 1 вального колеса і 1 боярина

(Яблоновський. Волинь, стор. 147).
ТУМИН, село, Володимирський пов., Киселинська во¬

лость, 24 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було там
60	домів і 420 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. Колись

село належало до василіянського манастиря у Володими¬

рі, а по 1831 р. перейшло до „казни”.
471

ТУТОВИЧІ, село, Луцький пов. Село згадується в 15

ст., коли то належало до волинських князів, а в тому і

до кн. Льва Свидригайла (О. Галєцкі. Остатнє лята Свид¬

ригайла на Волині, стор. 101). До великої зем. власности

в 1911 р. належало в Тутовичах 2,055 десятин.
ТУТЯНКИ, село, Заславський пов. Село колись нале¬

жало до ординації кн. Острозьких і на підставі Кульби-

шівської угоди 1758 р. дароване Любомирським.
ТУХЛЕ, озеро на схід від р. Горині.
ТУЧИН, містечко, Рівенський пов., Тучинська вол.,

33 км. від м. Рівного, над р. Горинню і великим ставом,

при тракті з Рівного на схід повіту. В кінці 19 ст. було

там 246 домів і 2,345 жителів, дві церкви, костел, синаго¬

га, початкова школа, 9 малих фабрик сукна, бровар, во¬

дяний млин і 10 ярмарків річно. Церкви дерев’яні з 1730
1	1711 pp., костел мурований з 1779 р. При містечку були

урочища: Надлужня, Рудка, Ріпище, Щирки, Воронів і

Жолоб. Землі місцевих поміщиків займали, як саме міс¬

течко так села і слободи — Юзефівку, Шкіндерівку, Чес-

лавин, разом 1,232 десятин, які в 19 ст. належали до пом.
І.	Петраша. Тучин є дуже стара оселя, яка на початку 16

ст. належала до землян Путратів, а пізніше перейшла до

Богдана Сімашки, який за ревізією луцького замку в 1545

р. був зобов’язаний утримувати дві городні того замку

(Яблоновський. Ревізії, стор. 36 і 53). За поборовим ре¬

єстром того ж повіту з 1576 p., містечко Т. було влас¬

ністю Олександра Сімашки, брацлавського каштеляна,

який платив з Т. від 10 дим. ринкових, 10 півланків, 10

вуличних димів, 2 ремісників, 12 нужденних хат і 2 млин¬

ських коліс. (Яблоновський. Волинь, стор. 55 і 87). В кін¬

ці 19 ст. велика власність і містечко належали до Валев-

ських, а в 1911 р. 1,987 десятин належало до Ол. Отвинов-

ського (Пам’ятники, том 4, від 2, стор. 77; Архів Ю.З.Р.

ч. 2, том І, стор. 9, там же ч. З, том І, стор. 86, як рівнож
—	опис актів книги Київ. Центр. Архіву № 2037, стор. 31).

За переписом 1911 р. в Т. було — 7046 жителів, пошта,

телеграф, волость, міщанська управа, земська поштова

станція, одноклясова школа, фельдшерський пункт, кірха,
2	лікарні, жидівський притулок, аптека, акушерка, 3 ап¬

течні склади, 83 крамниці, гуральня (15,770 відер річн.

прод.), З гарбарні, водяний млин (66,000 пуд. річн. пе¬

ремолу), кооператива, земська випозичальня сільсько¬
472

господарських машин, 5 фабрик сукна (селянського і на

бурки), 3 шинки, 1 фотограф, 20 ярмарків річно. В су¬

часному пригороді „Старому Тучині” збереглися сліди

валів і ровів городні або замчища, 500 метрів довжини

і ширини. На полях містечка в кінці 19 ст. було 3 кург.
ТУШЕБИН, село, Дубенський пов., Млинівська вол.,
29	км .від м. Дубна, при джерелах річки Стубли. В кінці

19 ст. було там 64 доми і 467 жителів.
ТХОРИ, оселя, Рівенський пов., Стиденська вол., —

12 домів і 93 жителів.
ТЮТКЕВИЧІ або ТЮТКОВИЧІ, село, Рівенський пов.,

Рівенська вол. До села належала оселя Юридика. Разом

з Юридикою в кінці 19 ст. було там 44 домів і 396 жите¬

лів. Село згадується в 1548 p., коли то було надане кос¬

телу в м. Рівному (Географічний словник). За переписом

1911 р. в селі Тюткевичах було 482 жителів, 5 крамниць,

водяний млин (35,500 пуд. річного перемолу), кооперати¬

ве, земська випозичальня сільсько-господарських машин

і склад добірного насіння.
473

У
УБАРИСЬКА, урочище, Пінський пов., в околиці села

Кошевичі. Село згадане в Місцевій Книзі Пінська. Вид.

Вил. Арх. Ком., стор. 329, 1968 р.
УБЕРЕЖ, урочище, Рівенський пов., Степанська во¬

лость (часом Убережися).
У БІЛЬЦІ, село, Острозький повіт. Село згадується

в 1583 р. в поборовому реєстрі Луцького повіту (коли

то Остріг належав до повіту Луцького), як власність кн.

Костянтина Острозького, воєводи київського, який пла¬

тив від села У. з 3 дим. і 1 підсудка (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 82).
УВАРІВКА, колонія, Звягельський повіт. Постала на

грунтах маєтку, що належав до магнатів Уварових

в Ємельчинській волості, 60 км. від Звягеля. В кінці 19

ст. було там 107 домів і 569 жителів.
УДРИЦЬК, село, Рівенський пов., Висоцька вол., 185

км. від м. Рівного, над р. Горинню, а властиво над її від¬

ногою „Ровом”. Село 3 км. від містечка Висоцька. В кін¬

ці 19 ст. було там 112 домів і 875 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1714 р. Віднога ріки Горині — Рів, під час повіні

заповнюється водою, яка оточує, ніби озеро, ціле село,

так що дістатися до села У. можливо тільки човном. Се¬

ло У. від непам’ятних часів належало до Висоцька і діли¬

ло долю цього містечка і замку. В кінці 15 і на початку
16	ст. село належало до кн. Гольшанських-Дубровиць-

ких, а пізніше перейшло до кн. Соломерецьких, від них

до Гедройців і Кошовських. В 17 ст. надано разом з ін¬

шими маєтками гетьману Павлові Тетері, який з невияс-

нених причин записав Висоцьк і околичні села ксьондзам

єзуїтам в Варшаві. По скасованні цього ордену в Поль¬

щі, усі ці маєтки перейшли до шляхти Вигоновських і

Борейків, а пізніше до Руликовських. За селом, по дру¬

гій стороні „Рову” стояла дуже стара дерев’яна церква

з 1774 р. Село У. в кінці 19 ст. мало 43 двори і біля 300

жителів. Колись, в першій половині 19 ст. у фільварку

відробляли 10 днів, які відпрацьовували як жінки так і
474

чоловіки. Селяни, крім рільництва, займалися рибаль¬

ством, транспортом лісу до р. Горині і плисацтвом. В 1911

р. в селі У. було 489 жителів, державна горілчана крам¬

ниця, великий тартак (39,250 руб. річн. прод.). В околи¬

цях села над річкою знайдено кілька римських монет і

великі куски янтару (О. Цинкаловський. Записки. 1936 p.).
УГЛИ, село, Ковельський пов., Велицька вол., 58 км.

від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 67 домів і 422 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1760 р. Село У. згадується в 16

ст., коли належало до Василя Павловича, а від нього пе¬

рейшло в 1591 р. до Сімашків, а від них в 1591 р. до

Мація Малиновського, який володів ним до 1640 р. Піз¬

ніше, як більшість волинських сіл, опинилося в руках по¬

міщиків Потоцьких, які по повстанні в 1831 р. продали

село У. пом. Сіроткіну (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 216).

Якийсь період володів селом У. Сапіга. За переписом

1911 р. в селі У. було 480 жителів, 1 крамниця, гуральня

(24,933 відер річн. прод.), тартак (15,000 руб. річн. прод.).
УГЛИЦІ або ВУГЛИЩЕ, ЗАВУГОЛЬЦІ, село, Рівен¬

ський пов., Степанська вол., 91 км. від м. Рівного. В кін¬

ці 19 ст. було там 31 домів і 194 жителів.
УГЛИЧІ або ВУГЛИЧІ, село, Рівенський пов., Дере-

женська волость, 28 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було

там 45 домів і 318 жителів.
УГІВ або часом УГОВО, село, Володимирський пов.,

Бранська вол., 65 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст.

було там 53 домів і 368 жителів.
УГІЛЬЦІ або ВУГІЛЬЦІ, село, Острозький пов., Буг-

ринська вол., 27 км. від м. Острога. В кінці 19 ст. було

там 56 домів і 383 жителів, початкова школа.
УГОЛЬЦІ, УГІЛЬЦІ, ВУГОЛЬЦІ, урочище, Пінський

пов., в околиці села Кошевич, згадується в 16 ст. в Писце¬

вій Книзі на стор. 274.
УГОЛЬЦІ, село, Пінський пов., інакше село Мороч-

на Мала. До кінця 19 ст. село належало до родини Тер-

лецьких (37 волоків).
УГОРСЬК, село, Крем’янецький пов., Білокриницька

вол., 20 км. від м. Крем’янця. Село в мальовничій околиці,

оточене великими лісами. В кінці 19 ст. було там 68 домів
і	602 жителів, мурована церква з 1826 р. на місці, де сто¬

яла стара з 17 ст. Село згадується під назвою Угорсько,

яке було по дорозі з Крем’янця до Шумська. Можливо
475

отримало свою назву в 13 ст. від великого обозовища,

яке тут заложили Угри, ідучі до Шумська. Угорськ зга¬

дується в 1545 р. під час ревізії крем’янецького замку,

коли належав до кн. Матвія Четвертинського і який був

зобов’язаний мати на цьому замку кілька городні (Па¬

м’ятники том 4, від 2, стор. 208). В 1568 р. як маєток кн.

Євдохи Четвертинської (Опис акт книги Київ. Центр. Ар¬

хіву № 2042, стор. 9, поз. 100). Останньо в 19 ст. У. на¬

лежав до Тишкевичів, а по повстаннях 1831 і 1863 pp.

перейшов до пом. Олександра Скарятина. На високій го¬

рі, за церквою заховалося на стожковатій горі городище

(недосліджене). В долині, в якій положене село, видно

сліди валів і ровів. Коло села збереглися старі могилки

з камінними хрестами і плитами (О. Цинкаловський. Ма¬

теріяли до прадзєюв Волині і Волинського Полісся. Вар¬

шава, 1961 p.). За переписом 1911 р. в У. до пом. Алдра

Скорятина належало 496 дес. і до інших 165 десятин.
УГРИНИЧІ, село, Пінський пов., Любішівська вол.,

село над р. Стоходом. В кінці 19 ст. було там 19 домів
1	58 жителів. Колись ця околиця належала до кн. Доль-

ських на Волині, пізніше перейшла до пом. Чарнецьких,

а від них до Ордів — 2,052 дес. В околиці багато лугів,

боліт, розвинуте рибальство і багато водяних млинів.
УГРИНІВ, село, Луцький пов., Чаруківська вол., 28

км. від м. Луцька, недалеко р. Полонки. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 89 домів і 602 жителів, дерев’яна церква з 17 ст.,

водяний млин. Село згадується в 1577 р. як власність

Януша Угриновського, який платив від У. з 12 дим., 8 го¬

род., 14 город., а в 1583 р. від 16 дим., 2 город., 6 город.,
2	дорічних коліс і 1 попа (Яблоновський, Волинь, стор.

57 і 110). За переписом 1911 р. в селі У. було 785 жите¬

лів, 1 крамниця, гуральня (34,345 відер горілки річно),

тоді ж до пом. І. Зволінського належало 1,493 десятин.
УГРОВИЧІ, село, Острозький пов., село згадується

в 1583 р. в поборовому реєстрі Крем’янецького повіту,

коли належало до Черняхівської волості кн. Костянтина

Острозького, виленського крайчого В.К.Л. і старости во¬

лодимирського, який платив від У. з 4 дим., З город, і 2

город. (Яблоновський, Волинь, стор. 130).
УГРУСЬКА ВІЛЬКА або УГРОВСЬКЕ (кілька домів

і городище), над р. Бугом, Гущанська вол. На другій, за¬

хідній стороні р. Бугу село Угруськ. В Іпатієвському літо¬
476

писі в 13 ст. згадується там угруське єпископство, яке,

видно, було там під час побудови Холма, нової столиці

Галицько-Володимирського Князівства. В 1564 р. село У.

разом з селом Волею знаходилося в Холмському повіті

і платили з нього від 22 ланів, 3 загор., 1 волоцюги,

1 ремісника, 2 жидів і від церкви. В 1578 р. до Угровська

належало ще село над р. Бугом — Вілька Угруська в ур.

„Старина” над Бугом. Тепер там залишилися високі вали

городища і фундаменти в місцевості „Стовп”. При горо¬

дищі, а також і на самому городищі відкрито могили

з 12-13 ст. (дивись село Вілька Угруська).
УЖАНИ або ВУЖАНИ, оселя, Луцький пов., Горо-

децька вол. — 17 домів і 90 жителів.
УЖИНЕЦЬ, село, Лубенський пов., недалеко від шо-

си Дубно-Луцьк і ріки Ікви. В селі дерев’яна церква

з 1881 р. на місці старої з 17 ст. Було то колись село,

яке належало до гр. Ходкевичів. Село згадується в 1568 р.

(Опис акт. книги Київ. Центр. Архіву № 2042, стор. 18).

В 1572 р. перейшло від Монтовтів до Олександра Сімаш¬

ки і ще в 1583 р. було його власністю, пізніше Дорого-

стайських (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 90).
УЖОК, колонія, Луцький пов., Рожищанська вол., 20

км. від м. Луцька — 23 домів і 151 жителів.
УЗЛУХА, річка, Пінщина, пропливає через села: Ко¬

лонку, Озеряни і Круглівці (Ревізія пущ і переходів звір.

Вил. Арх. Ком.).
УЄМСЬКИЙ ОСТРІВ, колонія, Володимирський пов.,

Хорівська вол., — 8 домів і 71 жителів.
УЙМА ЛОКАЦЬКА, село, Володимирський пов., Хо¬

рівська вол., 27 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було

там 55 домів і 363 жителів.
УЇЗДЦІ, село Лубенський пов., Малинська вол. В кін¬

ці 19 ст. було там 90 домів і 730 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1887 р. на місці дуже старої, яку з огляду на небез¬

пеку завалення, розібрали, церк.-прих. школа. Село зга¬

дується в 1545 р. в описі луцького замку, коли то згаду¬

ється городня Єловича з Уїздців (Пам’ятники том 4, від

2, стор. 82). В 1577 р. Єлова Малинська з села У. плати¬

ла з ЗО дим., 12 город, і б комір. (Яблоновський. Волинь).

За переписом 1911 р. до великої зем. власности в У. на¬

лежало 685 десятин.
477

УЛА, фільварок, Заславський пов., Жуківська вол. —

З доми і 44 жителів.
УЛАСЮКИ або ВЛАСЮКИ, село, Володимирський

пов., Загоровська вол., 7 домів і 57 жителів.
УЛАЗЄ, урочище, Пінський пов., в околиці села За-

борович. Згадується в документах 16 ст. (Пісцевая Кни¬

га. Вид. Вил. Арх. Ком., стор. 69).
УЛЬБАРІВ або УЛЬБИРІВЦІ, село, Дубенський пов.,

Варковицька вол., 27 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було

там 55 дворів і 462 жителів. Крім того в чеській половині

села 556 жителів — чехів, дерев’яна церква з 1869 p., два

стави і два водяні млини. Село згадується в 1458 р. під

назвою Олбировець в акті волинського землянина Олех-

ни Юр’євича Джуса, який продав Дробошу Мжировичу

свою дідівщину (Архів Сангушків том І, стор. 50).
УЛЬГІВКА, село, Володимирський пов., Скоблецька

вол., при ставі і малій річці, 1 км. від містечка Горохова.

В 19 ст. було там 100 домів і 606 жителів, дерев’яна цер¬

ква.
УЛЬКА, річка, Дубенський пов., Судобицька вол.,

пізніше назва Тартаківка. Випливає з боліт коло села 06-

гофська Буда.
УЛЬХА, село, Звягельський пов., Баранівська вол.,

при усті р. Козарки або Хозарки. В кінці 19 ст. було там
42	домів і 176 жителів і 405 десятин селянської землі.

Гарний палац, город і сад. Церква з 1872 р. Село було

власністю Прушинських (19 ст.). За переписом 1911 р.

в селі У. було 980 жителів, одноклясова школа, горілча¬

на крамниця і водяний млин, 2 км. від села, над р. Случчю,

в урочищі „Крива Лука” було в кінці 19 ст. 5 курганів
і	в ур. „Вали” також 5 курганів, при усті р. Гомори до

Случі.
УЛЬЯНІВКА, хутір, недалеко від села Мирополя. На¬

лежало в 1911 р. до пом. Филипових — 1,130 десятин.

В самій колонії — 48 домів і 282 жителів.
УЛЬТИНКА, село, Рівенський пов., Губківська вол.,

над р. Случчю, на границі Звягельського повіту. В 1629 р.

село У. належало до Станислава Даниловича і було тоді

там 38 дворів.
УЛЬЯШІВКА, село, Острозький пов., до пом. Прушин¬

ських в 1911 р. належало там 295 десятин.
478

УЛАШАНІВКА, с., Заславський пов., Славуцька вол.,

село при малій річці, 27 км. від Заслава. В кінці 19 ст.

було там 81 домів і 559 жителів, мурована церква з 1875

р. Проживали там переважно селяни, які займалися ка-

менярством. Колись село належало до заславського клю¬

ча маєтків кн. Сангушків.
УЛАШАНІВКА, село, Острозький пов., 23 км. від м.

Острога. Село колись було оточене лісами. Населення —

селяни і збіднілі боярські родини. Доми боярів відрізня¬

лися від селянських тим, що мали з фронту ганок. В лісі,

на схід від села, урочище „Праволока”, де колись було

село тієї ж назви, згадане під час поділу між кн. Острозь¬

кими в 1753 р. На підставі Кульбишівської угоди було

це село подароване Яблоновським.
УЛАШАНІВКА, колонія, Звягельський пов., Курнен-

ська вол., — 18 домів і 97 жителів.
УЛАШИНЦІ, село, Крем’янецький пов. (або УЛАШИ-

НІВЦІ). Село над р. Буглівкою, правою притокою р. Го¬

рині. За поборовим реєстром Крем’янецького повіту

з 1583 р. село належало до кн. Олександра Порицького

(Вишгородської волості), який платив від 5 дим., б го¬

род., 8 город., 1 вального колеса і 1 ступи (Яблоновський.

Волинь, стор. 136).
УМАЙ або УЙМ, село, Володимирський пов., Лока-

чівська волость, на півд. захід від м. Володимира. За по¬

боровим реєстром Володимирського повіту з 1577 р. се¬

ло належало до містечка Локач, кн. Романа Сангушки,

який платив з нього за 4 дим. ланових, 2 город. (Ябло¬

новський, Волинь, стор. 66).
УМАНЦІ, село, Володимирський пов., Свинюхська во¬

лость, 54 км. від м. Володимира. В кінці 19 ст. було там

47 домів і 278 жителів.
УНІЇВ, село, Острозький пов., село над невеликим

ставом, 45 км. на півд. захід, 15 км. від м. Ямполя, в міс¬

цевості знищеній ерозією. В кінці 19 ст. було там 81 до¬

мів і 669 жителів, дерев’яна церква з 1740 р. Селяни, крім

рільництва, займалися годівлею худоби. За поборовим

реєстром Крем’янецького повіту 1570 р. село належало

до Хведора Сенюти Ляховецького, пізніше до Яблонов¬

ських, а в 1818 р. до Косаковського. За переписом 1911 р.

в У. було 774 жителів, волость, одноклясова школа, фельд¬

шерський пункт, горілчана крамниця, кредитове товарис¬
479

тво і земська випозичальня сільсько-господарських ма¬

шин. Тоді ж в У. до пом. І. Беньковського належало 845

дес. В околиці У. знайдено в кінці 19 ст. кремінний, кри¬

вий ніж, бронзову бранзолету і скарб монет з 17 ст. (В.

Антонович. Труди 11 Археологічного З’їзду 1901 p.).
УНЧАИ, урочище, Пінський пов., серед розлеглих бо¬

літ, коло села Цьолковичі. Згадка про нього з 16 ст. (Піс¬

цевая книга Пінськ. Вид. Вил. Арх. Ком., стор. 230).
УПИРИНЕЦЬ, урочище, Пінський повіт, на Заріччі,

в околиці села Плотниці. В 1555 р. урочище це належало

до трохимовського дворища (Пісцевая книга пінськ. Вид.

Вил. Арх. Ком., стор. 198).
УПЕРІВКА, урочище, Пінський пов., над р. Ясьолдою,

в Пінковицькій вол., згадується в 16 ст. (Пісцевая книга

Пінськ., стор. 73, 379, 380, Вид. Вил. Арх. Ком.).
УПИРІВСЬКЕ болото, коло села Совригинського (Ре¬

візія пущ і переходів, стор. 86).
УПОЛОВИЦЯ, урочище, Пінський пов., в околиці се¬

ла Бобрович. Згадується в 1554 p., коли належало до бо¬

ярів Єромичів (Пісц. книга Пінськ., стор. 143. Вид. Вил.

Арх. Ком.).
УРВЕНА або УРВЕНКА, село, Острозький пов., Здоб-

ницька вол. За поборовим реєстром Луцького повіту се¬

ло під назвою Урвяна в 1583 р. належало до кн. Костянти¬

на Острозького, маршала волинської землі, який платив

від нього за 7 дим., 1 город., З підсудків (Яблоновський.

Волинь, стор. 81), пізніше належало до Порчинських. Ко¬

лись був там гарний, невеликий палац (поверховий).
УРЛЯ, село, Звягельський пов., Баранівська волость.

В кінці 19 ст. було там 66 жителів і 171 десятин селян¬

ської землі. Колись У. належало до баранівського ключа

маєтків Барановських, по повстаннях 1831 р. до Гагари-

них і Строгонових. За переписом 1911 р. в селі У. було

50 жителів, тартак (16,000 руб. річн. прод.) і тоді ж до

великої зем. власности належало 291 дес.
УРЛЯ або ВІРЛЯ, село, Крем’янецький повіт, Бере¬

жецька вол., 17 км. від Крем’янця. Село над малим пото¬

ком, який випливає з-під Почаєва. В кінці 19 ст. було там
14	домів і 102 жителів. Колись на острові над ставом був

замок волинських землян Домашевських, фундаторів і

опікунів Почаївської Лаври, а також при греблі водяний

млин. Село згадується в 16 ст., коли проживала там Анна
480

Залишки замку Ферлеїв в Урлі під Почаєвом (ц)
з	Козинських Гойська, до якої вступив по дорозі до По-

чаєва, грецький митрополит Неофит (1559 p.), який по¬

дарував їй ікону „Богородиці”, пізніше перенесену до

Почаєва (в 1648 p.). Під час козацьких визвольних зма¬

гань в 1648 р. замок і містечко були знищені і від того

часу не могли встати з руїн (Т. Стецький. Волинь, том 2,

стор. 190 і 191). В кінці 19 ст. з гарного стилем, муровано¬

го замку в У. залишилися лиш 3 стіни до 6 метрів височи¬

ни. За місцевими переказами урльський замок був знище¬

ний під час збаражської виправи. Пізніше містечко пе¬

рейшло до Фірлеїв, а від них до гр. Тарнавських.
УСАДЧЕ, урочище, Пінський пов., коло села Купя-

тич, яке згадується в половині 16 ст. (Пісцевая книга

Пінск., стор. 348, Вил. Арх. Ком.).
УРШУЛИН, оселя, Рівенський пов., Тучинська вол.,

39 км. від м. Рівного — 14 домів і 150 жителів.
УСИЦЬКИ БУДКИ, хутір, Луцький пов., Торчинська

вол., 18 км. від Луцька — 15 домів і 125 жителів.
УСИЦЬКА ДІБРОВА, колонія, Луцький пов., Торчин¬

ська вол., — 12 домів і 86 жителів.
УСИЧІ, село, Луцький пов., Торчинська вол., 20 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 88 домів і 554 жителів,

дерев’яна церква, млин. Село колись належало до Чарнець-

ких, а від них в 1831 р. перейшло до „казни”. Частинно
481

належало до Перетятковичів і Яворських. У 1911 р. до

великої зем. власности в селі У. належало 843 десятин.
УСТЕЧКО, село, Крем’янецький пов., Старо-Оликси-

нецька вол., над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там 117

домів і 794 жителів, дерев’яна церква з 1862 р.
УСТИЛУГ, містечко (в документах — Устилов, 1545

p.), УЩИЛУЧ (1570 p.), УСТИБУГ (1577 p.). Містечко

над р. Бугом, при устях річок Лугу і Студянки, 12 км. від

Володимира і 25 км. від Грубешова. В кінці 19 ст. було

там 125 домів і 1,666 жителів, в тому 89% жидів, дві цер¬

кві, синагога і жидівський дім молитви, початкова шко¬

ла, пошта, 110 крамниць, 3 фабрики паленої костяної му¬

ки. Над самою річкою Бугом здіймається укріплення ста¬

рого городища з 10 ст., т. зн. з періоду т. зв. Червенських

Городів і наступних 11-13 ст., коли то УСТИЛУГ нале¬

жав до волинського князівства — Волинсько-Галицької

держави, часів Данила і Володимира і володимирського

князівства часів кн.кн. Андрія і Юрія II. Устилуг відо-

гравав тоді велике торговельне і політичне значення, як

один з найбільших і найбагатших портів Волині, через

який проходило багато таких товарів, як збіжжя, шкіра,

ремісничі вироби і дерево. Річка Буг від міста У. става¬

ла зовсім сплавною і уявляла собою головну артерію,

якою спливали згадані товари до Польщі, Литви, Ятвяг
1	надбалтійських країн, особливо до головного порту

Гданська.
В 1431 р. польський король, литовського походжен¬

ня — Казимир старався опанувати цю частину Волині,

а в тому і м. Устилуг. Провадив він тому майже безпере-

ривні війни з луцьким князем Львом Свидригайлом. За

ревізією володимирського замку в 1545 р. містечко У.

належало до Єронима Крупського (з Крупи), зятя волин¬

ського землянина Михайла Котовича (Яблоновський. Ре¬

візія, стор. 11). В 1570 p. І. Крупський платив до воло¬

димирського замку з У. від 36 дим., 12 город., а Миколай

Лусаковський з села Верби, Устилуга і сіл, що до нього

належали від 93 дим., 2 боярів путних, 55 город., 69 го¬

родників, 17 комірників, 11 комірників вбогих, з 3 млинів,
2	горілчаних котлів, 2 коршми. В тому ж році виявлено

залеглий побір від пані Юр’євої Говлочимської (з Овло-

чима) з частини маєтків в Овлочимі, Гаймах, Ставках,

Устилуга з 20 дим., 12 город., 1 млинського колеса. За
482

поборовим реєстром Володимирського повіту з 1583 р.
3	У. платив кн. Степан Збаражський від 16 дим., 9 город.,
4	вальних коліс, одної ступи і Уз попа. Частина Устилуга

тоді належала до кн. Олександра Вишневецького (Ябло¬

новський. Ревізії, стор. 20, 21, 72, 112, 116). В 18 ст. У.

належав до Любомирських, а в 1765 р. надано містечку

назву Ружиямполь, але ця назва не утрималася. За пере¬

писом 1911 р. в містечку У. була міщанська управа, пош¬

та, телеграф, поштова земська станція, початкова школа,

шпиталь (др. Носенко), лікар, аптека, 40 крамниць, біб¬

ліотека, гуральня, 2 крамниці з горілкою, кредитове то¬

вариство, склад дерева, водяний млин, щомісячні ярмарки.

Тоді ж до Белянкиних належало 2,090 десятин. На грун¬

тах У. в кінці 19 ст. було біля 30 курганів. З них кілька

розкопав київський археолог Біляшевський — тип по¬

гребу волинський (В. Антонович. Труди 11 Арх. З’їзду

1901 p.).
УСТЄ або УСТТЯ, річка (в документах: Уще, Усчє,

Усчине, Уще...). Є то ліва притока р. Горині, випливає
з-під Дермані і пропливає через Гульсу, м. Рівне і в селі

Оржеві впадає до р. Горині. Довжина 56 км.
УСТЄ або УСТТЯ, село, Рівенський пов., Городницька

вол., над р. Случчю, на схід від містечка Городниця. В кін¬

ці 19 ст. було там 68 домів і 533 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1884 р. на місці старої. Село У. згадується в 1583 р.

як власність Михайла Козинського, який платив від ньо¬

го за 6 дим., 4 город. (Яблоновський. Волинь, стор. 97).

Перед тим У. належало до Межирицької волості кн. Ко¬

рецького, який платив від 6 дим., 5 город. В 1590 р. влас¬

ником села У. був йоахим Корецький. В 1684 р. історич¬

на згадка про звільнення від панщини селян села Борове

Евстафієм Тишкевичом, „який розповсюдив своєвілля

хлопів”, даючи їм волю і самоуправу (Архів Ю.З.Р., том
2,	ч .3, стор. 78). За переписом 1911 р. в селі У. було 458

жителів, горілчана крамниця і водяний млин (36,000 пуд.

річн. перем.). В тому ж часі в У. до пом. Зал енського на¬

лежало 4,041 десятин. Недалеко від р. Корчика в кінці
19	ст. було в лісі 5 курганів (В. Антонович. Труди 11 Арх.

З’їзду 1901 p.).
УСТЄ, острів в дельті р. Прип’яті, при озері Небель

(або Нобел). В 1552 р. У. згадується в документах Спась-
483

кої пінської церкви, яка тоді належала до її священика

(Пісцевая книга ГІінск. Вил. Арх. Ком., стор. 163, 166).
УСЬКОЛАЗЗЯ, урочище, Пінський пов., недалеко від

села Високе, Пінковицької вол. В 1553 р. належало до Ва¬

силя Пілецького, міщанина пінського і до Любки Попе-

лишанки, старостини рогачівської (Пісцевая книга Пінск.,

стор. 343, 394, Вил. Арх. Ком.).
УСТІКАЙКА, колонія, Луцький пов., Щуринська во¬

лость — 5 домів і 39 жителів.
УСТЬЯНІВКА, село, Заславський пов., Хролинська во¬

лость, 42 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 42 доми

і 240 жителів.
УТОГ, гора, Крем’янецький пов., Білокриницька во¬

лость, під селом Антонівцями. Гора вкрита лісом, під нею

малодоступні печери. В околиці цієї гори знайдено ба¬

гато кремінного знаряддя з неоліту. При урвищах гори

У. видно ще вали, які оточують залишки якихось мурова¬

них будівель, залишків бувшого там замку, невідомо ко¬

ли і ким збудоване. Під горою джерело.
УТРИНЬКА, річка (або Утринка), Пінський пов. Ви¬

пливає з Осовських Бродів. Згадується в 16 ст. в Ревізії

пущ і переходів на ст. 14.
УТРИЦЯ, урочище, Пінський пов., Заріччя в околиці

села Цьолковичі. Згадується в 1555 p., коли воно належа¬

ло до Осмоловського і Германовського дворищ. Тепер

в волості Морог (Пісцевая книга Пінск., стор. 229, Вил.

Арх. Ком.).
УТОЛЯ, урочище, Пінський повіт.
УТОПІЛЬ, річка, Пінський повіт, яка згадується в до¬

кументах 16 ст. Випливає з т.зв. „Вяжської пущі”.
УХОВЕЦЬ, село, Ковельський пов., Любитівська вол.,
20	км. від м. Ковля на схід. В кінці 19 ст. було там 175 до¬

мів і 1,050 жителів, мурована церква з 1823 р. на місці

старої з 17 ст. За поборовим реєстром 1570 р. село нале¬

жало до Володимирського по-віту до Петра Киселя, коли

то платив він з У. від 4 дим., 2 город. В 1577 р. село на¬

лежало до кн. Андрія Острожецького (не мішати з кн.

Острозьким) уповноважений якого Іван Богданович пла¬

тив від 20 дим. на дворищах. В 1583 р. кн. Головка-Ос-

трожецький платив з У. від 20 дим. і 10 город. (Яблонов-
484

ський. Волинь, стор. 23, 75, 94). В 1723 р. в руках Дмитра

Яблоновського. Від 19 ст. був там мурований рим-кат.

костел. В 1895 р. У. належав до Алексія Ізмаїльського. За

переписом 1911 р. в селі У. було 1,344 жителів, однокля¬

сова школа, горілчана крамниця, земська випозичальня

сільсько-господарських машин. В оселі невелике озеро.
УТІХИ, урочище, Пінський пов., Заріччя в околиці

села Пари. Згадується в 1555 p., коли належало до дво¬

рища Попковичів (Пісцевая книга Пінск., стор. 213).
Типічні будови дзвіниць на Волині й Волинському Поліссі. (Ц.)
485

ф
ФАЛЬКІВ, оселя, Луцький пов., Торчинська вол., 17

км. від м. Луцька. В 1887 р. було там 15 домів і 79 жит.
ФЕДОРОВЦІ або ФЕДОРІВЩИНА, ФЕДОРОВИЧІ,

ХВЕДОРОВИЧІ, ФЕДОРІВНА, село, Володимирський по¬

віт, Вербська вол., над р. Лугом, 2 км. від Володимира.

Від найдавніших часів був то пригород м. Володимира.

Згадується в 1289 p., коли то кн. Володимир Василько-

вич збудував там церкву і манастир св. Дмитра і власно¬

ручно списав для цієї церкви богослужбові книжки і об¬

дарував її в срібло і золото (Повное Собрание Русских

Летописей, том 2, Іпатіївський літопис. Москва 1962 p.).

Пізніше про це село не маємо звістки майже 200 літ.

В 1577 р. владика Феодосій (володимирський) платив

від Ф. від 2 дим. на дворищах і 1 городника, а в 1583 р.

від 2 дим., 2 комірників і 3 рибалок. Між Ф. і Володими¬

ром водяні млини на Білих-Берегах належали до володи-

мирських владик. Від бувших там найстарших церков Во¬

лині тепер нічого не залишилося, залишився лише гор¬

бок, де за переказами була „Стара Кафедра”. В 1886 р.

перепроваджено там археологічні дослідження В. Анто¬

новичем і Праховим, під час яких відкопано фундаменти

трьохапсидної церкви, сліди аркасолій обломки фресків

і 7 склепів. Під цими фундаментами відкопано фундамен¬

ти ще старшої і за описом ротундової церкви, яких од¬

нак не досліджено (В. Антонович. Труди 11 арх. З’їзду

1901 р. і Кієвская Старина 1887 p., стор. 17). В 1887 р.

в селі Ф. було 21 домів і 127 жителів. Останні припадко¬

ві відкриття під час видобування крейди дозволили за¬

уважити там вирубані в тій крейді печери.
ФЕДОРІВНА, село, Рівенський пов., 20 км. від села

Чудля. В кінці 19 ст. було там 31 дворів і 212 жителів.

Село серед боліт і річкою, яка впадає на півночі від Ф.

до Соминського озера.
ФЕДОРІВНА, село, Заславський пов., Антонинська во¬

лость, 44 км. від Заслава. В 1887 р. було там 54 домів і

236 жителів.
486

ФЕДОРІВНА, оселя, Звягельський пов., Романівська

вол., 27 км. від Звягеля. В 1887 р. було там 216 домів і

1,321 жителів.
ФЕДОРІВНА, присілок, Острозький пов., Бугринська

вол., 44 км. від м. Острога. В 1887 р. було там 15 домів

і 97 жителів.
ФЕДОРКИ або ФЕДІРКИ, с., Ст.-Костянтиновський

пов., Волочиська вол., 67 км. від м. Ст. Костянтинова. За

даними з 1867 р. було там 75 домів, а в 1887 р. — 180

домів і 880 жителів. В 18 ст. село належало до гр. Потоць-

ких, від них перейшло до Хилинських і Мьончинських.

Село над річкою і ставом, в найбільш віддаленій на півд.

захід частині повіту.
ФЕДІРПІЛЬ або ФЕДОРПІЛЬ, колонія, Володимир¬

ський пов., Вербська вол., 10 км. від м. Володимира.

В 1887 р. — 16 домів і 98 жителів.
ФЕДЬКІВЦІ, село, Крем’янецький пов., Вишневецька

вол., 1 км. від Вишнівця, при р. Горині і ставі.
ФЕРДИНАНДІВ, село, Звягельський пов., Остропіль-

ська волость, 123 км. від м. Звягеля, положене у степо¬

вій смузі Волині. В 1887 р. було там 85 домів і 516 жителів.

Село на границі з Поділлям. Дерев’яна церква. До пом.

Жураківського належало там в 1911 р. 287 десятин.
ФІЛЬВАРКИ МАЛІ, село, Крем’янецький пов., Великі

фільварки, Борківська вол., 6 км. від Крем’янця. В 1887 р.

було там 60 домів і 448 жителів.
ФІШНО, колонія, Луцький пов., Щуринська вол., 35

км. від м. Луцька. В 1887 р. було там 6 домів і 41 жит.
ФРАНІВ, колонія, Луцький пов., Тростянецька вол.,
27	км. від м. Луцька. В 1887 р. було там 8 домів і 47 жит.
ФРАНКІВКА або ФРАНУВКА, присілок, Острозький

пов., ЗО км. від м. Острога. В 1887 р. було там 11 домів

і 45 жителів.
ФРАНКОПІЛЬ, село, Рівенський пов., 6 км. від села

Устє.
ФРИДРИХІВКА, колонія, Звягельський пов., Миро-

пільська вол., 50 км. від м. Звягеля. В 1887 р. було там

33 домів і 250 жителів.
ФРИДРИХІВКА, село, Ст. Костянтиновський пов., над

р. Збручем і ставом, по дорозі з Волочиськ до села Ку¬

пелі. В 1887 р. в селі Ф. було 165 домів і 1,456 жителів,
487

залізнична станція, церква з 1882 p., початкова школа від

1876 p., касарні пограничної сторожі, цукровня „Збруч”,

власність Мошинських — 692 дес. За переписом 1911 р.

в Ф. було 6,862 жителів, шпиталь, військовий і громад¬

ський клюб, 3 акушерки, 2 аптеки, 2 аптечні склади, 28

крамниць, 2 бібліотеки, 1 горілчана крамниця, 1 кіно, 1

дентист, 1 цегельня (10,000 руб. річн. прод.), 2 склади де¬

рева, виміна заграничної валюти, кооператива, цукровня

(460,000 пуд. річн. прод.), склад сільсько-господарських

машин, дві митні артілі, друкарня, ресторан, фотограф,

експедиційна контора. Село постало в 19 ст. і завдяки

митниці на російсько-австрійському кордоні розрослося

в велике торговельно-промислове містечко.
ФРИЗІВКА, колонія, Звягельський пов., Романівська

вол., 5 км. від Романова. В 1887 р. — 17 домів і 101 жит.
ФУСІВ, ФУСУВ, колонія, Володимирський пов., Під-

березецька вол., 58 км. від м. Володимира. В 1887 р. було

там 73 доми і 310 жителів. До пом. Махлинського нале¬

жало там 1,056 десятин.
ФУТОРИ або ХУТОРИ, село, Ст. Костянтиновський

пов., і та сама волость. В 1887 р. було там 42 доми і 345

жителів, дерев’яна церква з 1800 р. В 16-17 pp. село нале¬

жало до ординації кн. Острозьких. В 1753 р. на підставі

Кульбишівської угоди перейшло до Любомирських, піз¬

ніше до Жевуських. В половині 19 ст. до Кашовських

належало 581 дес., а в 1911 р. до Деліковських — 508 дес.
ФУНДУШ, фільварок, Володимирський пов., Хотя-

чівська вол., 13 км. від Володимира. В 1887 р. було там
З	доми і 58 жителів.
488

X
ХАБАТІВ або ГЛИНКИ, хутір, Звягельський пов., Ро-

гачівська вол., 44 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там

24 доми і 126 жителів.
ХАРАЛУГ, село, Рівенський пов., Межирицька вол.,
61	км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 42 домів і
486	жителів. Околиця на північ від села Залізниці, по

обох боках р. Случі аж до Тинного, Забари, Бобровської

і Новокнязівської рудені, багата в залізну руду т. зв. лі-

моніт. На базі цієї місцевої руди поставали там різні

Рудні, в яких виплавлювали залізо від непам’ятних ча¬

сів аж до половини 19 ст. В 1961-1965 pp. відкрито там

місцевими дослідниками печі до витоплювання заліза,

віку печей не подано. Згадане село Харалужя і відкриття

там рудень позволяє припускати, що часто вживані

в „Слові о полку Ігоревому” харалужі мечі були зв’яза¬

ні з продукцією їх в Харалужі, тим більше, що слово „ха-

ралуг” до цього часу залишається невиясненим.
ХВАЛЕМИЧІ, село, Володимирський пов., Микулиць-

ка вол., 5 км. від м. Володимира, над р. Лугом. В кінці

19 ст. було там 43 домів і 303 жителів. Село колись нале¬

жало до володимирського замку, а від 1475 р. до кн. Ми¬

хайла Сангушковича. В 1545 р. під час ревізії володимир¬

ського замку подано, що з села королівського Фалеми-

чова (або Хвалемичів) забезпечували 1 городню на зам¬

ках луцькому і володимирському. В 1570 р. урядовець

воєводів виленських платив з X. від 40 ланів, 22 город.,
12	комірників, 8 боярів путних, 15 рибалок, 3 млинських

коліс і 1 фолюша. Пізніше X. переходить до Чацьких, а

від них до Ледуховських. При річці Лузі до 1914 р. були

звалища замчища оточеного болотами. В 1931 р. відкри¬

то селище з 11-13 ст. (О. Цинкаловський, Матеріяли до

прадзєюв Волині і Волинського Полісся. Варшава, 1962 p.,

стор. 22). Під селом до 1915 р. був 1 курган.
ХВІЙКА або ХВОЙКА, село, Ковельський ПОВ., 8 КМ.

від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 9 домів і 43 жит.
489

ХАРКИ, село, Ковельський пов., Гірницька вол., 48

км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 32 домів і 176

жителів.
ХАРКІВЦІ, село, Звягельський пов., Остропільська во¬

лость, 115 км. від Звягеля, на границі Волині і Поділля.

В кінці 19 ст. було там 214 домів і 1,021 жителів, дерев’яна

церква з 1878 p., церк.-прих. школа з 1870 p., селянської

землі 2,499 десятин. Колись село належало до Любомир-

ських, а пізніше до Жураковських. За переписом 1911 р.

в селі X. було 1,474 селян, одноклясова школа, горілчана

крамниця і паровий млин (8,000 пуд. річн. перем.). В від¬

далі 1 км. від села був (19 ст.) курган.
ХАРУЧКА МАЛА, село, Рівенський пов., 55 км. від

Рівного, на схід від містечка Межиричі. В кінці 19 ст.

було там 19 домів і 272 жителів. Колись село належало

до Межирицької волості кн. Корецьких, які в 1577 р. пла¬

тили від нього за 6 дим. і 5 город. Перед тим належало

до волості кн. Острозьких, пізніше переходить з рук до

рук: до Замойських, Конєцпольських, Стецьких, Вилежин-

ських і інших.
ХАРУЧА або ХАРУЧА ВЕЛИКА, село, Рівенський по¬

віт, 2 км. від м. Межирічі, 51 км. від м. Рівного. В кінці

19 ст. було там 31 домів і 424 жителів.
ХАСЬК або ХРАНСЬК, ГРАСК, село, Луцький пов.,

71 км. від м. Луцька, над р. Стиром (на захід), Чарторий-

ська волость. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 607 жи¬

телів. В 1577 р. село при Чарторийську кн. Михайла Чар¬

торийського, який платив з X. за 7 дим.
ХВОЙКА або ХВІЙНА, колонія, Володимирський пов.,

Берестецька вол. В кінці 19 ст. було там 6 домів і 42 жит.
ХВОРОСТІВ, село, Володимирський пов., Одеська во¬

лость, 48 км. на північ від Володимира, над р. Вижвою.

В кінці 19 ст. було там 155 домів і 815 жителів, дерев’яна

церква з 18 ст. на місці старої з 16 ст., початкова школа.

Село згадується в 1583 р. як власність Грегорової Балба-

сової, яка платила від 15 дим., 5 город., 2 вальних коліс
і	1 попа.
ХВОРОСНА, село, Пінський пов., — 83 жителів, 4,500

дес. землі, яка налажела в кінці 19 ст. до пом. Ставського.
ХВОЩІВКА, село, Звягельський пов., Берездівська во¬

лость, 31 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст. було там 153

домів і 881 жителів, в тому 60 поляків і 40 жидів, церква
490

3	1767 р. Колись село належало до Яблоновських і Під¬

гірських. За переписом 1911 р. до пом. Погурського на¬

лежало там 543 десятин.
ХВОЯНКА, слоб., Рівенський пов., Седлищанська во¬

лость, 64 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 80

домів і 371 жит. За переписом 1911 р. до пом. Твердолє-

бова належало там 1,186 дес.
хижники, село, Звягельський пов. (в документах

Гижники), 105 км. від м. Звягеля, над р. Білкою, прито¬

кою р. Случі. В кінці 19 ст. було там 97 домів і 616 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1791 p., церк.-прих. школа від

1872 р. Село згадується в 1583 p., яке тоді належало до

кн. Острозьких, які платили від нього за 8 дим., 8 город.,
2	підсудків. В кінці 19 ст. до селян села X. належало 608

дес., а до великої зем. власности 643 десятин.
ХИЖІВКА або ХИЖАВКА, село, Звягельський пов.,

Жолобенська вол., 24 км. від міста Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 68 домів і 452 жителів, водяний млин, початко¬

ва школа. Велика зем. власність в кінці 19 ст. належала

до Прушинських, а від них перейшло до Вороніних.
ХИЛИН, фільварок, Рівенський пов., Висоцька вол.
ХИМРИЧІ або ХИМРИЧ, ХИМРИН, оселя, Звягель¬

ський пов., Миропільська вол., в кінці 19 ст. було там
11	домів і 192 жит. Село колись належало до миропіль-

ського ключа маєтків кн. Острозьких, від них перейшло

до Любомирських, Валевських і Чапських.
ХИНОЧА або ХИНИЧІ, ХИНОВИЧІ, ХИНОНА, село,

Луцький пов., Осовська вол., 35 км. від Луцька, над р.

Стублою при озері. В кінці 19 ст. було там 66 домів і 430

жителів, дерев’яна церква з 18 ст., млин. Село колись було

містечком. В 1577 р. належало до Чарторийської волості

кн. Михайла Чарторийського, який платив з нього від
4	дим., а в 1583 р. від 26 дим., 2 вальних коліс. В кінці

19 ст. до пом. Венгжиновських належало там 2,920 деся¬

тин. За переписом 1911 р. до пом. Подгурської А. нале¬

жало 7,287 дес. На північ від містечка Володимирця.
ХИНЦИНЩИНА, хут., Острозький пов., Кривенська

вол., 14 км. від Острога — 10 домів і 43 жителів.
ХЛЯБИ, село, Пінський пов., оселя положена в міс¬

цевості заболоченій і малодоступній, 18 км. від села Плат¬

ниці — 73 жит. Колись належало до Бартимовича і Чац-

ковського.
491

ХЛІВИ ЩЕ, урочище, Пінський пов., (Згадується в Ре¬

візії пущ і переходів на стор. 67).
ХЛОПОТИН, містечко, Звягельський пов. Первісна

назва містечка Красний Став. Оселя колись була потвер¬

джена, як власність, кн. Федора Даниловича Острозько¬

го, разом з м. Острополем князем Вітовтом і Владисла-

вом Ягайлом, при чому Федір Острозький отримав X. як

свою дідівщину. В 1435 р. кн. Іван Четвертинський отри¬

мав від кн. волинського Льва Свидригайла привілей на

містечко Хлопотин. В 1537 p. X. купує кн. Федір Сангуш-

ко і в короткому часі продає його кн. Іллі Острозькому.

В 1577 p. X. фігурує при берездовському ключі маєтків

кн. Костянтина Острозького, який платив тоді з X. від
1	дим., на півдворищах 4 дим., 5 дим. на чверті дворищ,
4	город. По Кульбишівській трансакції 1753 p. X. подаро¬

вано Яблоновському. В лісі є урочище „Божа Воля” —

городище і 11 курганів.
ХОЛОДЕЦЬ, село, Ст. Костянтиновський пов., Ку-

пельська вол., (в документах часом Городець). Село не¬

далеко від джерел р. Південного Бугу, положене в підгір¬

ській околиці, 68 км. від м. Ст. Костянтинова. В кінці 19

ст. було там 103 дом. і 590 жителів, дерев’яна церква
з	1783 р. Частина села належала до Ліскевичів.
холожин, село, Пінський пов., Порічанська вол.,

при дорозі до Пінська. В кінці 19 ст. було там 176 жите¬

лів і 303 дес. селянської землі. Село належало до пом.

Корсаків.
ХОЛОНЕВИЧІ, село, Луцький повіт, (в документах

Голневичі), 85 км. від Луцька, над р. Кормин. В кінці 19

ст. було там 20 домів і 374 жителів. Село згадується

в 1577 p., коли то належало до Степані кн. Костянтина

Острозького, київського воєводи, який платив з нього

від 5 дим., 16 город. Пізніше X. належало до П’ясковських,

Грабовських і Шредзінських.
ХМЕЛІВ, село, Володимирський пов., Микулицька во¬

лость, 13 км. від Володимира, над р. Свинорийкою. В кін¬

ці 19 ст. було там 76 домів і 443 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 18 ст. Колись село X. належало до володимирського

замку разом з присілком Хмелівкою, як маєток Сенюти.

За ревізією того ж замку в 1545 р. власник X. Грицько

Сенюта зобов’язаний був утримувати городню на цьому

замку, а Вовчок Жашківський 1 городню у володимирсь-
492

кому замку. В 1477 р. з X. платив Іван Романович Сенюта -

Миховецький від 6 дим., 5 дим., б город., 9 город, і Ан¬

дрій Зеленський з частини села від 5 дим., 6 город., 9 го¬

род., З підсудків, 1 боярина. В 1583 р. платили ще Костян¬

тинівна Колпитовська і Станиславова Хілевська. Пізніше

село належало до Чацьких, а від них перейшло до Дедес-

кулів. За переписом 1911 р. в селі X. 1,426 дес. належало

до Ружкевича.
ХМЕЛІВКА, село, Володимирський пов., Микулицька

вол., 13 км. від Володимира, недалеко р. Свинорийки. Ко¬

лись присілок села Хмелева. В кінці 19 ст. було там 46

домів і 312 жит. На протязі століть X. ділило долю села

Хмелева.
ХМЕЛИСЬКО, хут., Острозький пов., Перерослинська

вол., 33 км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 3 доми
і	93 жителів.
ХМЕЛІВКА, село, Рівенський пов., Селищанська вол.,

82 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 17 домів і 172

жителів. За переписом 1911 р. в селі X. належало до пом.

Карпинського 484 десятин.
ХМЕЛІВКА, хут., і урочище, Заславський пов., Хро-

линська вол., 48 км. від Заслава, в 19 ст. на хут. — 19 до¬

мів і 124 жителів, урочище — 10 домів і 59 жителів.
ХМЕЛІВКА, хут., Звягельський пов., Полонська во¬

лость.
ХМЕЛЬНИЧОК, хут., Володимирський пов., Кримен-

ська вол., 118 км. від Володимира — 11 домів і 33 жите¬

лів (19 ст.).
ХОБОТ, колонія, Ковельський пов., Голобська вол.,

22 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 34 домів і 171

жителів.
ХОБУЛТОВА або ХОБУЛТІВ, ХОБОЛЦІ, село, Воло¬

димирський пов., Микулицька вол., 11 км. від Володими¬

ра. В кінці 19 ст. було там 80 домів і 487 жителів, дере¬

в’яна церква з 19 ст. на місці старої, вітряк, фільварок

Качковських, церк.-прих. школа. Було то колись село во-

лодимриського замку. За ревізією того ж замку з 1545 р.

була то власність волинських бояр на Володимиріцині

Костюшковичів, які були зобов’язані забезпечувати 1 го¬

родню володимирського і луцького замків. В 1577 р. з X.

платив Богдан Костюшкович від 9 дим. на дворищах,

9 город і 1 коршми. До поміщ. Качковських в X. нале¬
493

жало 217 дес. При потоці був там водяний млин. На грун¬

тах села X. знайдено в ур. Корчунок залізну булаву і че¬

репки посудин з періоду мандрівки народів. В урочищі

„Бегежа” в грабовому лісі кілька курганів (О. Цинка¬

ловський. Матеріяли до прадзєюв Волині і Волинського

Полісся, стор. 209).
ХОБУЛТІВСЬКА ВІЛЬКА, село, Володимирський пов.,

Микулицька вол., 11 км. від м. Володимира. В кінці 19

ст. було там 8 домів і 45 жителів. В 17 ст. частина оселі

належала до Калусова (3 дим.), а до Катерини Зімниць-

кої 6 дим.
ХОДАКИ або ХОДАКІВ, село, Крем’янецький пов.,

Шумська вол., 66 км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було

там 60 домів і 436 жителів. Село згадується в 1570 p.,

коли належало до кн. Масальського, який платив від Хо-

дакова й інших сіл від 6 боярів путних, 74 дим., 2 город.,
28	город., 9 млинськ. коліс, 2 коршми і 2 горілчаних кот¬

лів, а в 1583 р. кн. Федір Масальський платив від 10 дим.,
2	город., З вальних коліс. Пізніше село X. переходить

до Ходкевичів, коли то Анна Ходкевичева подарувала

село X. єзуїтам.
ХОДОРКИ, село, Звягельський пов., Городницька во¬

лость, 47 км. від Звягеля, над р. Случчю. В кінці 19 ст.

було там 41 дом. і 217 жителів. Колись власність Корець-

ких князів, з якої в 1581 р. кн. Юрій платив від 8 дим.,
5	город. Пізніше с. X. переходить до Кердеїв — Гой-

ських, з котрих Гаврило Гойський, київський каштелян

платив в 1628 р. від 5 дим. і 3 город. Ходорківська во¬

лость обіймала 5.4 квадратних миль. (Миля прийнята на

Волині рівнялася 7.4 км.). В 19 ст. село X. належало до

пом. Кучинських і Менцінських. В лісі, на березі р. Случ-

чі в кінці 19 ст. було 24 кургани в двох групах (В. Анто¬

нович. Труди 11 Арх. З’їзду, 1901 p.).
ХОДОСИ, село. Рівенський пов., Кустинська вол., 11

км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 22 доми і 169

жителів. Колись була то власність кн. Острозьких, від

них перейшло до Богушів і Гарлинських. В 1911 р. до

пом. Яковлева належало там — 162 десятини.
ХОЛИНІВ, село, Володимирський пов., Скобелецька

вол., 63 км. від м. Володимира (в документах під назва¬

ми: Холонів, Холунів, Голанів). Село 5 км. на півд. схід

від Горохова. В кінці 19 ст. було там 148 домів і 965 жи¬
494

телів, волость, церква, початкова школа, млин. Колись

село це було родинним гніздом Мишків-Холиньовських.

В 1452 р. село належало до Петра Мишки. В 1451 р. кн.

Лев Свидригайло надав X. Петру Мишці.
За ревізією луцького замку з 1545 р. власність волин¬

ського землянина Андрія Холиньовського і Федора Миш¬

ки, які були зобов’язані до утримування 2 городень то¬

го ж замку (Архів Ю.З.Р. VIII/4, № 7). В 1570 р. чоти¬

рьох Холиньовських платило з 24 дим., 27 город., 2. %

млинських коліс і 1 коршми. В 1577 р. платять вже Ли-

пинські від 2 дим., як рівнож Холиньовський, Іван Жи-

ковський, Олехно і Василь Холиньовські. Пізніше село X.

належало до Пражмовських, а від них перейшло до Кра-

сицьких — 3,355 десятин. За переписом 1911 р. в X. бу¬

ло: одноклясова школа, 2 крамниці, гуральня (21,701 ві¬

дер горілки річно) і кредитове товариство. Тоді ж до хо-

линівського ключа маєтків Ксаверія Красицького нале¬

жало 3,679 десятин.
ХОЛОПИ, оселя, Володимирський пов., Шацька вол.,

118 км. від Володимира на північ. В кінці 19 ст. було там
4	доми і 33 жителів.
ХОЛОПИ, село, Рівенський пов., Селищанська вол.,

на півн. захід від села Губкова, 53 км., над р. Случчю.

В кінці 19 ст. було там 40 домів і 481 жителів, дерев’яна

церква з 1788 р. на місці старої з 16 ст., початкова шко¬

ла. Село згадується в 15 ст., коли належало до маєтнос-

тей кн. Льва Свидригайла в Губкові. В 1457 р. кн. Свид¬

ригайло надає село Холопи кн. Михайлу Василевичу Зба-

ражському. Пізніше село перейшло до Чарторийських,

а від них до Сімашків і кн. Порицьких. В 1583 p. X. було

власністю жінки Юрія Збаражського, яка платила з ньо¬

го від 24 дим., 15 город, і одного попа. В 1584 р. нале¬

жить до Сімашків. В 1594 р. згадується, як власність Ан¬

дрія Галецького, річицького земського судді в докумен¬

ті про напад людей містечка Березні на військо в с. Хо¬

лопи. (Архів ч. 6, том І, стор. 140).
Село X. відоме було в околиці, як пункт над р. Случ¬

чю, з якого сплавляли будівельне дерево, яке доходило

до Києва (Стецький Т. Волинь, т. II). В 18 ст. село пе¬

рейшло до Любомирських, а пізніше до Требуховських.

За переписом 1911 р. до пом. Бережецького належало

3,652 дес. На північ від села Холоп простягалися вздовж
495

р. Случі райони багаті в родовища болотної руди (лімо-

ніту).
ХОЛОПСЬКА ВІЛЬНА, село, Рівенський пов., Сели¬

щанська вол., 35 км. від Рівного. В кінці 19 ст. до пом.

М. Яцковського належало там 7,302 дес., в тому 5,643 дес.

лісу.
ХОЛОПИЧІ, село, Володимирський пов. (в докумен¬

тах часто виступає під назвою Холопин). В кінці 19 ст.

було там 62 домів і 434 жителів, дерев’яна церква з 18 ст.

на місці старої з 16 ст. Село згадується в 1451 p., коли

то кн. Лев Свидригайло надає це село в 1451 р. слузі сво¬

йому Пашкові Прокофєвичеві (Архів Сангушків, том І,

ст. 49). В 1545 p., як то видно з ревізії володимирського

замку, була то власність кн. Федора Сангушки, який був

зобов’язаний до утримування 1 городні володимирського

замку. В 1533 p. X. купив Сангушко від Кнегининського.

В 1577 р. село належало до Локацької волості кн. Рома¬

на Сангушки, який платив від X. за 27 дим., 8 город.,

а в 1583 р. від 40 дим., 10 город., З вальних коліс і 1 попа.

В 1649 р. село X. належало до землянина Линевського,

а від нього перейшло до Старчевських. За переписом

1911 р. до пом. Сшедницького належало там 859 десятин.
ХОМИЧІ, село, Володимирський пов., Шацька вол.,

85 км. від Володимира на північ. В кінці 19 ст. було там

22 доми і 216 жителів.
ГОМОРА, ГОМОР, ГОМІР, річка, яка починається

з невеликого струмка, що випливає під селом Криворуд-

кою і Кучманівкою (в Заславському повіті). Під Суль-

жином засилюють річку притоки — від села Пеньків,

Дачова і Брикулі, спливаючи обминає село Гриців, де

пропливає під с.с. Микулин, Лабудь, Березне (де приймає

р. Березну). Від цього місця пропливає вже у Звягель-

ському повіті, де впадає до притоки Гоморець, пропли¬

ває під містечком Полонним і за селом Глубочком впадає

до р. Случі — під селом Марківкою. По дорозі свого

спливу творить Г. великі стави, при яких багато водяних

млинів.
ХОМУТІВКА, хут., Лубенський пов., Ярославецька во¬

лость, 34 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 9 до¬

мів і 41 жителів.
ХОНЯКІВ, село, Острозький пов., Анопільська вол.,

З км. від Острога (часом під назвою Хоняни). В кінці 19
496

ст. було там 69 домів і 511 жителів. Село Хоняни згаду¬

ється в поборовому реєстрі Луцького повіту, коли во¬

но належало до кн. Костянтина Острозького, який платив

від нього за 5 дим. і 5 город. Пізніше X. перейшло до Яб-

лоновських, а від них до Зволинських. За переписом 1911

р. до пом. Зволинського належало там 948 десятин. На

терені села в 1823 р. знайдено один з найбільших і най¬

цінніших скарбів Волині. Скарб цей складався з кількох

срібних посудин у вигляді голів антилопи, з довгими ро¬

гами, овальна срібна чара з релєфом льва і двох драко¬

нів, багато інших срібних предметів, тарілок, ножів, чар
1	золоті монети. Скарб цей з 6-7 ст. можливо походить

з Ірану. (В. Антонович, Труди 11 Арх. З’їзду 1901 p., Свя-

товід, том 3, 1929 р. і О. Цинкаловський. Матеріали до

прадзєюв Волині і Вол. Полєся. Варшава 1961 p.). Крім

того в околиці X. знайдено інші пам’ятки з періоду ман¬

дрівки народів.
ХОНКІВ, село, Луцький пов., Тростянецька волость

(в документах Холпнів, Холпів). Село віддалене 35 км. від

Луцька. В кінці 19 ст. було там 71 домів і 424 жителів,

дерев’яна церква з 16 ст. Село згадується в 1569 р. як влас¬

ність кн. Максима Сокольського з Хопнева, а в 1570 р.

власність кн. Максима, який в 1577 р. платив з X. від 15

дим., 10 город. В 1583 р. з села X. платив кн. Василь (син

Максима). Пізніше село належало до Мартиновських. За

переписом 1911 р. до великої зем. власности в селі X.

належало 258 десятин.
ХОРІВ, село, Острозький пов., та сама волость, 7 км.

від Острога. В кінці 19 ст. було там 141 домів і 985 жите¬

лів, мурована церква з 1781 p., волость, початкова школа

від 1884 р. В кінці 19 ст. велика зем. власність належала

до „Удєльного вєдомства”. За поборовим реєстром 1577

р. було це село острозьких землян, які платили від нього

за 12 дим., 19 дим., 7 город., а в 1583 р. кн. Костянтин

Острозький платив з X. від 10 дим., 10 город., 5 підсуд.,
2	дорічних коліс. Тоді ж спустошене татарами. В 1617 р.

згадується як власність кн. Івана Острозького (Архів ч. 6,

том І, стор. 382). В 1564 p. X. був в заставі у Юхна Хо-

ровського (опис акт. книги Київ. Центр. Архіву № 2038,

стор. 35, п. 2). По 1756 p. X. належав до Малаховського,

який вибудував там велику муровану церкву. В 1794 р.

село X. сконфісковано і передано до казни — 520 деся-
497

Данилове городище в Холмі, за нашого часу називалося

„Соборна гірка”.
тин. За переписом 1911 р. в селі X. було — 958 жителів,

волость, поштова земська станція, акушерка, земська ліч¬

ниця, 1 крамниця і 1 горілчана крамниця. Коло села 1

курган.
ХОРІВ, село, Володимирський пов., та сама волость,

33 км. від м. Володимира. Село над р. Ствигою. В кінці

19 ст. було там 72 доми і 447 жителів, волость, дерев’яна

церква з 19 ст. на місці дуже старої, з якої в новій за¬

лишилися ікони і вівтарі мистецької роботи. За ревізією

володимирського замку 1545 р. був X. власністю кн. Ва-

силевої і Федорової Роговицьких. Зобов’язані вони були

з сіл Рогович, Хорова, Ружина і Творина утримувати 1

замкову городню. За переписом 1911 р. в селі Хорів бу¬

ла волость, горілчана крамниця і кредитове товариство.

В околиці села в 1914 р. було кілька курганів. При дослі¬

дах знайдено в них кістяки з трепанованими чашками

(в тім’я).
ХОРОВЕЦЬ, село, Заславський пов., Хоровецька вол.,

в документах „Горовець”. Село при усті р. Корчика до

Случі. В кінці 19 ст. було там 202 доми і 779 жителів,

дерев’яна церква з 1837 р. на місці старої. Село згадуєть¬

ся у 1588 р. під назвою „Горобовець”, коли воно нале¬
498

жало до кн. Острозьких, які платили від нього за 3 дим.,
2	город. Пізніше село перейшло до кн. Заславських, а від

них до Сангушків (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 440).

За переписом 1911 р. в селі X. було — 1,195 жителів, во¬

лость, поштова земська станція, одноклясова школа, зем¬

ська лічниця, акушерка, 1 крамниця, горілчана крамниця,

кредитове товариство. Знайдено там скарб монет з 16-

17 ст.
ХОРОВИЦЯ, село, Острозький пов., Кривинська вол.,
17	км. на схід від Острога. В кінці 19 ст. було там 31 до¬

мів і 219 жителів.
ХОРОЛУПИ, село, Лубенський пов., Судобицька вол.

В кінці 19 ст. було там 100 домів і 832 жителів, з них 220

поляків, 4 лютерани, 38 жидів і 3 караїмів, дерев’яна цер¬

ква з 1882 р. на місці старої з 17 ст. або 16 ст. Село зга¬

дується в 1561 р. в скарзі урядника хоролупського вла¬

дики Марка Жорновецького. Крім того в документах X.

згадується в 1562 p., 1565, 1566, 1574 і 1590 pp. (Архів

Ю.З.Р. і опис акт книги Київ. Центр. Архіву № 2038).
ХОРОЛИН, село, Заславський пов., Хоролинська вол.,
33	км. від Заслава, 2 км. від залізничної станції Хролина.

В кінці 19 ст. було там 106 дворів і 864 жителів, церква
3	1742 р. дерев’яна, одноклясова школа. Село Хоролин

під назвою Хролина згадується в акті 1601 p., як село

знищене татарами. (Архів ч. 6, том І, стор. 292). За пере¬

писом 1911 р. в селі Хоролин було — 909 жителів, во¬

лость, поштова земська станція, одноклясова школа, зем¬

ська лічниця, акушерка, горілчана державна крамниця,

кред. товариство, виріб клінкеру, паровий млин (70,000

пуд. річн. прод.) і земська випозичальня сіль-господар-

ських машин.
ХОРОМЦІ (Майдан), Ковельський пов., 116 км. від

Ковля — 11 домів і 70 жителів.
ХОРОСТОК, село, Острозький пов., Анопільська вол.,
ЗО	км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 73 домів і 519

жителів. Село над р. Хотичин і при ставах. Колись село

належало до кн. Острозьких, пізніше до Яблоновських,

а в 1802 р. до І. Потоцького.
ХОРОШІВ, село, Острозький пов., Уніївська вол., 38

км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 135 домів і 759

жителів, дерев’яна церква з 1791 р. церк.-прих. школа.

В 16 ст. село входило до маєтків Сенютів Ляховецьких,
499

знаних на Волині аріянських діячів. В 1581 р. в селі Хо¬

рошів Валентин Негалевський переклав Новий Заповіт на

українську мову того часу. Цей переклад в рукописі від¬

найдено в одному з київських манастирів. В 16-17 ст. X.

був одним з центрів аріянської діяльности, де приїздили

і де довго перебували аріянські вчителі і вчені. В 1872 р.

в Хорошеві знайдено посудини з монетами 16-17 ст.
ХОРОСТІВ, село, Володимирський пов., Микулицька

вол., в документах — Хоростова, Хоростав). Село 21 км.

від Володимира, над річкою Біла Криниця. В кінці 19 ст.

було там 76 дом. і 536 жителів, дерев’яна церква з 1570 р.

Разом зі селами Вуйковичами і Гриняткою належало до

„Княгині Маруши” (Збаражської). До тієї ж княгині на¬

лежав замок в Локачах, який місцеве населення називає

„Замок Княгині Маруши”. В 1583 р. кн. Маруша володіла

своїми добрами, будучи жінкою кн. Василя Збаражсько-

го — брацлавського каштеляна. Пізніше за дочкою X.

переходить до кн. Вишневецьких. В 19 ст. X. належало

до Чацьких, пізніше до Ледуховських.
ХОРОЛУПИ або ХОРОЛУП, село, Дубенський пов.,

Олицька вол., 44 км. від Дубна. Село над р. Коноплянкою,

З км .від залізничної станції Олика. В кінці 19 ст. було

там 86 домів і 704 жителів, дерев’яна церква з 16 ст., во¬

дяний млин, палац кн. Олицьких Радзивилів. Село зга¬

дується в половині 15 ст., коли то кн. Лев Свидригайло

надає село X. враз з с.с. Бокорином, Новосілками, Пока-

щевим, православним владикам луцько-острозьким. В по¬

ловині 16 ст. був там оборонний замок на горі, де в 19

ст. був палац поміщиків. На цьому замку було 3 гармати

відливані, 2 залізні. В коморах було 20 гаківниць і 56 руш¬

ниць. До замку належали села: Пачків, Банорин, Новосіл-

ки, з яких складався переважно гарнізон замку. Уся зброя

цього замку належала до синової владики Юрія Борзобо-

гатого-Красенського. Пізніше Анна з князів Сокольських
—	Красенська, відома з лицарської відваги, перенесла всю

зброю до Красного, маєтку свого чоловіка, а село X. за¬

мінила з князем Радзивилом на Фаленичі й Іваничі у Во-

лодимирському повіті, з доплатою 1500 польських золо¬

тих. Платила вона від X. з 13 дим. на волоках, 2 дим. на

півволоках, 2 город. В 1583 р. кн. Ст. Радзивил платив

з X. від 34 ланів, 5 город., 2 попів. На початку 19 ст.

село X. належало до Сморщевських, пізніше перейшло
500

до Миловичів. За переписом 1911 р. до великої зем. влас¬

ности належало в X. ст. 1,018 дес.
ХОРОХОРИН, село, Луцький пов., Щуринська вол.,
34	км. від Луцька. Село виступає в документах під наз¬

вами Хрохорин, Хрохолин, Хорогорин. Село на погранич¬

чі Луцького і Володимирського повітів. В кінці 19 ст. було

там 109 домів і 1056 жителів, дерев’яна церква з 16 ст.

Село згадується в 1545 р. як власність Сербина, який був

зобов’язаний забезпечувати 3 городні луцького замку.

В 1570 p., разом зі селом Бутином, X. належав до Михай¬

ла Сербина — луцького підкоморного, який платив від

нього за 88 дим., З город., 28 город., З боярів і 1 коршми.

В 1577 p. X. належав до Івана Чаплича, який платив від

78 дим., 11 город., З город., а в 1583 р. від ЗО дим., 14

город., 1 попа. По Сербинах і Чапличах X. перейшов до

Балабанів. В 1848 р. до Стахурських, Янковських і інших.

В кінці 19 ст. X. належав до потомків боярів путних —

163 дес. За переписом 1911 р. в селі X. було — 1,101 жи¬

телів, 5 крамниць, горілчана крамниця. Тоді в X. до пом.

Броза належало 505 десятин і 664 дес..
ХОРУПАНЬ, село, Лубенський пов., Млинівська вол.,
9	км. від Дубна, при тракті з Млинова до Дубна (В доку¬

ментах часом під назвою Горупань). В кінці 19 ст. було

там 59 домів і 426 жителів, дерев’яна церква з 1802 p.,

церк.-прих. школа від 1886 р. Село згадується в 1566 р.

як маєток Івана Монтовта (опис акт книги Київ. Центр.

Архіву № 2040, стор. 10 і 19). В 1583 р. належить до

мельницького ключа маєтків Олександра Сімашки, брац-

лавського каштеляна, який платив від 16 дим., 9 город.

В 18 ст. було власністю Ходкевичів з Млинова.
ХОТИНЬ або ХОТИН, село, Лубенський пов., Теслу-

гівська вол., 44 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там

130 домів і 827 жителів, дерев’яна церква з 1880 р. на

місці старої з 16-17 ст. В 1583 р. село належало до земля¬

нина Павла Коритинського, від нього перейшло до Ми¬

хайла Коритинського — луцького писаря. В 1583 р. до

Михайла Журавницького, який платив з X. від 12 дим.,
6	город. В 18-19 ст. переходить з рук до рук і в 19 ст.

належав до Ожешкової. За переписом 1911 р. в X. було
—	1,040 жителів і гуральня (31,531 відер річн. прод.).

В тому ж часі до великої зем. власности в X. належало

916 .дес
501

ХОТЕНКА, колонія, Рівенський пов., Кустинська вол.,

46 км. від м. Рівного. Колонії засновано на грунтах села

Козлина. Хотенка Стара в 19 ст. — 15 домів і 113 жителів.

Хотенка Нова — 32 домів і 252 жителів.
ХОТЕНЬ, село, Острозький пов., Плужанська вол.

(в документах часто під назвою Хоцин, Хотен), 16 км.

від м. Острога. В кінці 19 ст. було там 195 домів і 1,146

десятин селянської землі. Колись село належало до кн.

Острозьких.
ХОТИВЕЛЬ, село, Ковельський пов., Седлищанська

вол., 34 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 20 домів

і 123 жителів.
ХОТИН або ХОТЕН, село, Рівенський пов., Седли¬

щанська вол., 87 км. від Рівного. Село над р. Случчю, 74

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 87 домів і 1,003

жителів, дерев’яна церква з такою ж дзвіницею з 1760 p.,

млин. Село X. згадується в 1577 p., коли належало воно

до Межирицької волості кн. Корецьких, які платили з X.

від 6 дим. і 4 город. Пізніше X. перейшов до Сімашків,

а від них до Любомирських, Олицинських, Чарторийських.

Велика земельна власність села X., враз з Вількою і По-

ташнею, обіймав 7,302 дес., в тому 5,643 дес. лісу. Село

положене на низині. В 1626 р. належало до Марії Данило-

вичевої. В старослов’янській мові слово „хот” означає

коханка. За переписом 1911 р. до пом. Григорія належа¬

ло там 478 дес. В 8 км. від села група курганів — 18.
ХОТИН або ХОЦИНЬ, село, Рівенський пов., Кустин¬

ська вол., над р. Горинню, 9 км. від м. Рівного. В кінці

19 ст. було там 67 дворів і 449 жителів, церква мурована

з 1769 p., початкова школа і водяний млин. При дорозі

до села Ходоси овальне городище. Під ним викопана

в глині печера 50 метр, довжини і 2 метр, висоти, неда¬

леко від городища 5 курганів. В 1852 р. знайдено в X.

кілька срібних монет „київського типу”. В урочищі „Мо-

ностирище” також була печера. В 1889 р. було там знай¬

дено кілька фунтів римських монет, з них розпізнано мо¬

нети Марка Аврелія.
ХОТЯШІВ або ХОТЕШІВ, село, Ковельський пов., 66

км. від Ковля, над р. Турією, на північ від містечка Ка-

меня-Коширського, 58 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було

там 271 домів і 1,676 жителів, волость, дерев’яна церква

з 18 ст. на місці ще старшої. Селяни, крім рільництва і
502

годівлі худоби, займаються ткацтвом, вишиванням і ри¬

бальством. Село X. належало колись до ковельського ста¬

роства (в 17 ст.) і побирали там на мості через р. Турію

мито по 1 грошу від воза (навантаженого). В 1583 р. село

належало до містечка Вижеви кн. Андрія Курбського,

який платив від X. за 24 дим. і 2 ремісників (Курбський,

том 2, стор. 225). Від Курбського перейшло до Сімашків,

а в 1790 р. до „казни”. За переписом 1911 р. в селі Хотя-

шові було 2,400 жителів, волость, одноклясова школа,

фельдшерський пункт, горілчана крамниця і взірцева

шкілка овочевих дерев. 5 км. від села в урочищі „Попа-

диха” в кінці 19 ст. був великий курган.
ХОТІВКА, присілок, Крем’янецький пов., Бережецька

вол., — 16 домів і 70 жителів, дерев’яна церква з 1764 p.,

одноклясова школа. В 18 ст. село належало до Сангушків.
хотовиця, село, Крем’янецький пов., Старо-Олек-

синецька вол., 33 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було

там 91 домів і 568 жителів, дерев’яна церква з 1764 р. св.

Косми і Дем’яна.
ХОТОМЕЛЬ або ХОТОМЛЬ, урочище, Пінський пов.,

згадується в 16 ст. (Ревізія пущ і переходів, стор. 90).
ХОТЯЧІВ, село, Володимирський повіт, Хотячівська

вол., (в документах — Хотечів), 12 км. від Володимира.

Село над притокою р. Бугу — Студянкою. В кінці 19 ст.

було там 52 доми і 592 жителів, дві дерев’яні церкви, віт¬

ряк. Село колись належало до луцьких католицьких єпис¬

копів. В 1578 р. платили вони з X. від 16 дим., а в 1583 р.

з 17 дим. Під лісом в напрямку м. Володимира 2 кургани

(О. Цинкаловський. Матеріяли, 1961 p.). За переписом

1911 р. в селі Хотячеві було — 682 жителів, волость,

фельдшерський пункт, 1 крамниця. До пом. Заремби на¬

лежало там 1,349 дес.
ХОЦЮНЬ, село. Пінський пов., над Любязним озером,

при злученні р. Стоходу з р. Пороном, недалеко тракту

з Любишева до Пінська. В кінці 19 ст. було там 129 жи¬

телів. Село положене в самому центрі західнього Полісся.

В 19 ст. велика земельна власність належала в X. до Пале-

ологів. Село згадується в 1554 p., коли воно належало до

кн. Кошерського (Сангушки). (Ревізія пущ і переходів

звірини).
ХРАБУЗКА, маєток в Звягельському пов. В 1911 р.

було там 152 десятини.
503

ХРЕСТІВКА або ХРИСТІВКА, село, Заславський пов.

В кінці 19 ст. було там 194 дворів і 873 жителів, дерев’яна

церква з 18 ст., початкова школа. Село X. згадується

в 1601 p., було знищене в 1593 p., що виникає з ревізії

луцьких возьних (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 292), філь¬

варок і стаднина коней кн. Сангушки.
ХРАПИН, село, Пінський пов., над р. Струменем. В 18-

19 ст. село належало до греко-католицьких єпископів

в Пінську. Частина належала до Ридзевських. В кінці 19

ст. була там дерев’яна церква, 144 жителів і 2,870 десятин.

Село згадується в 1451 p., коли кн. Свидригайло надає

село X. Хведорові Гринькові (Архів Сангушків т. І, № 47).
ХРИПАЛИЧІ, село, Володимирський пов., 5 км. на

захід від Володимира, над р. Лугом. В кінці 19 ст. було

там 72 домів і 211 жителів. Колись село X. належало до

володимирських владик. В 1577 р. володимирський вла¬

дика вносив з X. від 4 дим., 7 город., з млина, який мав

З колеса, а в 1583 р. від 25 дим., З город., 2 вальних коліс,

1 ступи і 8 рибалок.
ХРИПСЬК, село, Володимирський пов., Пульменська

вол., 108 км. від Володимира. Село X. висунуте найдалі на

північний захід повіту.
ХРИСТОБОЛОЦЬКА ПУЩА (разом з Заріцькою Пу¬

щею). Непрохідні болота і ліси, які починаються від р.

Бобрика і тягнуться до р. Прип’яті. Колись терени ці на¬

лежали до бувшої Пінської волості (1554 р.) і була то

велика волость князів Пінських, пізніше Королівщина.
ХРІНІВ або ХРЕНІВ, село, Острозький пов., положе¬

не над малим потоком. Грунта кременисті, але врожайні.

В 19 ст. були там копальні, а в селі печі до випалювання

вапна. Колись був палацок з гарним садом і оранжерія-

ми. За переписом 1911 р. до великої зем. власности нале¬

жало там 223 десятини.
ХРІНІВ або ХРИНІВ, село, Володимирський пов., Гри-

бовецька вол., 15 км. від Володимира на півд. захід, при

старому тракті з Володимира до Крилова, над р. Бугом.

В кінці 19 ст. було там 34 домів і 275 жителів. Село зга¬

дується під час ревізії володимирського замку в 1545 p.,

як власність Гнівоша Киселя, який з села Хрінова і Ченьо-

ва був зобов’язаний утримувати одну городню володи¬

мирського замку. В 1570 p. X. був в аренді у 3. Раков-

ського, який платив з X. за 14 дим., 5 город., 2 комірни¬
504

ків. В 1577 р. побір платив Витвиновський з 10 город., 4

город., а в 1583 р. від 10 дим., 6 город, і 1 комірника.

В кінці 16 і початку 17 ст. село X. належало до волин¬

ських землян Загоровських, які в сусідньому селі Сухо¬

долах заложили притулок і шпиталь для старих селян,

і церкву, яка достояла до 1933 р. та рибні стави. В селі X.

від непам’ятних часів було кілька млинів на річці Сту¬

денці. На схід від села був курган (О. Цинкаловський.

Записки, 1933 p.).
ХРІННИКИ, село, Лубенський пов., Боремельська во¬

лость, 38 км. від м. Дубна, над р. Стиром. В кінці 19 ст.

було там 93 домів і 542 жителів, дерев’яна церква з 1868

р. на місці, де була стара з 17 ст. В 1545 p., як то видно

з ревізії луцького замку, село належало до землянина

волинської землі Михайла Хріницького, який з X. був

зобов’язаний утримувати одну городню луцького замку.

В 17 ст. село належало до тих же Хріницьких, а в 18 ст.

до гр. Чацького, власника Боремеля. По 1831 р. боремель-

ський ключ маєтків був сконфіскований царським уря¬

дом. Село це під назвою Хрениць, Луцького повіту, ви¬

ступає під час тієї ж ревізії луцького замку, де було го¬

родище „Михайла Гренницького”. (Пам’ятники, том 4,

від 2 до 78, 85, 184 стор.). Крім того в 1616 p. X. згаду¬

ється в інструкції волинських землян в справі мосту че¬

рез р. Стир (Архів Ю.З.Р. ч. 2, том І, стор. 113). За пере¬

писом 1911 р. в селі X. було 150 жителів, водяний млин.

До великої зем. власности належало там 137 десятин. На

грунтах села „селище” (неокресленого віку), з якого зіб¬

рано багато череп’я. При дорозі до Боремля земляний

вал біля \Уі км. довжини.
ХРОБОТІВ або ГРОБОТИНЬ, село, Володимирський

пов. Село це в списі місцевості Волині не фігурує. Зга¬

дується в документах в 1583 p., коли то X. належав до

Петра Костюшковича (з Хобултова), який платив від 4

город.
ХРОБУЖНА або ХРАБУЖНА, село, Звягельський по¬

віт, Деревицька вол., 87 км. від м. Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 66 домів і 318 жителів. По повстанні 1863 р.

належало до Рижкова.
ХРОЛИН, село, Заславський пов., Хролинська вол.

(часом в документах Хрулини), 34 км. від Заслава, при

залізничній станції Хролин. В кінці 19 ст. було там 159
505

домів і 910 жителів, дерев’яна церква з 1779 p., початко¬

ва школа і волосне правління. Село згадується в 1588 р.

під назвою Хрулини, коли належало до Полонської волос¬

ті кн. Івана (Януша) Острозького. Тоді село було зруй¬

новане татарами в 1589 р. (Архів ч. 6, том І, стор. 292).

В 19 ст. до великої зем. власности належало там 1,480

десятин. За переписом 1911 р. до великої зем. власности

в X. належало до двох фільварків 761 дес. Коло залізнич¬

ної станції був курган, два кілометри від нього другий

курган (В. Антонович. Труди 11 Арх. З’їзду).
ХРОМ’ЯКІВ або ХРОМНЯКІВ, село, Дубенський пов.,

54 км. від Дубна. Село над р. Путилівкою. В кінці 19 ст.

було там 22 домів і 197 жителів. В 1577 р. село належало

до Олицької волості кн. Михайла Чарторийського, який

платив з X. від 7 дим. на волоках і 3 дим. на півволоках.

В 1583 р. належало до кн. Радзивилів, які платили від 5

дим. В 1610 р. Альберт Радзивил надає X. для утримання

ксьондза нововибудованого в Олиці костела.
ХУНДУШ або ФУНДУШ, фільварок, Ст. Костянти-

новський пов., Воложська волость.
ХУТІР або ХУТОР, село, Заславський пов., Хоровець-

ка волость. В кінці 19 ст. було там 114 домів і 1,434 жи¬

телів, церк.-прих. школа з 1865 р. Колись село належало

до кн. Сангушків.
ХУТОР, колонія, Рівенський пов., Степанська вол., 84

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 34 домів і 213

жителів.
ХУТОР, урочище, Рівенський пов., Дераженська вол.,
29	км. від Рівного — 4 домів і 18 жителів.
ХУТОР ВРУБЛЕВСЬКИЙ, хутір, Звягельський повіт,

Кустовецька вол.
ХУТОР ГУМНИЦЬКИЙ, хутір, Звягельський повіт,

Ємельчинська вол. В кінці 19 ст. було там 43 домів і 264

жителів, початкова школа.
ХУТОРИ СУЛЬЖАНСЬКІ, село, Заславський повіт,

Сульжинська вол., 24 км. від м. Заслава. В кінці 19 ст.

було там 129 домів і 1,007 жителів.
ХУТОРИ або ФУТОРИ, село, Ст. Костянтиновський

пов., і та сама волость, 7 км. від Старо Костянтинова.

В кінці 19 ст. було там 42 домів і 345 жителів, мурована

церква з 1806 р. Село колись належало до кн. Острозь¬

ких, пізніше до Любомирських, Жевуських.
506

ц
ЦАРЕВА СТАВКА, село, Рівенський пов., Дятковиць-

ка вол., 9 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 10 домів

і 401 жителів. За переписом 1911 р. до пом. Брадке В. на¬

лежало там 426 дес. (Весь Юго Западний край. Справоч-

ная книга. Київ 1913 p., стор. 877).
ЦЕРЕП або ЧАРЕМ, ЧЕРЕМ, село, Звягельський пов.,

село над річкою Черем (правдоподібно і назва цього се¬

ла не Царем а Черем). В 1577 р. село належало до кн.

Корецьких, від якого платили вони від 7 дим. і 3 город¬

ників.
ЦВІЛЬКА, річка, Звягельський пов., притока р. Случі,

приймає притоки: Черну і Кмирівку.
ЦВИЛЯ ВЕЛИКА, село, Звягельський пов., Сербська

вол., 22 км. від Звягеля, над р. Цвилькою, притокою р.

Случі, при старому шляху із Звягеля до Городниці. В кін¬

ці 19 ст. було там 46 домів і 615 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1716 p., смолярня, паровий млин і водяний млин.

Село згадується в 1625 p., коли належало до Звягельської

волості кн. Острозьких і було там 13 людей тяглих і 2

підсудків. Один з осілих там людей платив з рудні в Ро¬

гачеві 80 возів заліза, другий в 1620 р. отримав тут рудні

за 80 зл. річно. Колись Ц. належало до кн. Корецьких, по

них до Чарторийських і Потоцьких. По повстанні 1831 р.

перейшло до Уварових.
ЦВИЛЯ МАЛА або ЦВИЛЬКА, село, Звягельський по¬

віт, при усті р. Цвильки до р. Случі, Сербська вол., 22 км.

від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 29 домів і 491 жителів,

тартак, млин. Колись в селі належало до Давидовських

3,035 дес. (в тому 2,570 дес. лісу). За переписом 1911 р.

в селі Ц. Малих було 520 жителів, одноклясова школа,

1 крамниця, гуральня (20,567 відер річн. прод.), горіл¬

чана крамниця. До пом. Корсуня М. належало в Ц. 568

десятин.
ЦВІТ - ЛІС, урочище, Луцький пов., на північ від р.

Полонки.
507

ЦВІТОХА, село, Заславський пов., Славуцька вол., 19

км. від Заслава, над р. Цвітохою. В кінці 19 ст. було там

143 домів і 879 жителів, дерев’яна церква з 1747 p., церк.-

прих. школа, тартак, гуральня, смолярня. Село згадується

в 1520 р. під назвою Цьвитохи, як маєток кн. Єлени, жін¬

ки кн. Івана Заславського (Архів Сангушків том 3, стор.

203). В селі урочища: Головки, Глей, Діброва, Чихова,

Замогильно. В селі було колись 5 млинів (водяних) і ви¬

ріб гонтів. За переписом 1911 р. в селі Ц. було — 908

жителів, 1 крамниця, гуральня (271,870 відер річн. прод.),

кооператива і хемічно-технічна фабрика (річна продук¬

ція 3,106 руб.).
ЦЕДІВ, ЦЕГІВ, ЦЕДУВ, село, Володимирський пов.,

Бранська вол., 65 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було

там 101 домів і 724 жителів, дерев’яна церква з 18 ст. За

ревізією луцького замку 1545 р. була то власність Івана

і Михайла Ощовських, які були зобов’язані утримувати

З замкові городні. В 1579 р. частина Ц. належала до Ро-

манової Білостоцької, друга частина до Станислава Доб-

жинського і третя частина до Івана Куродзвонського. Чет¬

верта частина була в оренді у Василя Гулевича. В 1583 р.

Ц. належав до Павла Козинського, Михайла Воютинсько-

го, Івана Ощовського й Івана Ворони. Пізніше село пе¬

рейшло до Гулевичів і Підгородинських. За переписом

1911 р. в селі Ц. до великої зем. власности належало 190

десятин. Недалеко від села в лісі 10 курганів (В. Антоно¬

вич. Труди 11 Арх. З’їзду, 1901 p.).
ЦЕЛІВКА, село, Луцький пов., пізніше відійшло до

Лубенського повіту. Село тепер не існує. Згадувалося

в 1640 p., коли було надане кн. Радзивилом, разом із се¬

лом Дернем місцевій капітулі.
ЦЕЛИНІВ, хутір, Звягельський пов., Любарська вол.

В кінці 19 ст. було там 5 домів і 28 жителів. Хутір відда¬

лений 120 км. на південь від Звягеля.
ЦЕЗАРИН, колонія, Луцький пов., Піддубенська вол.,
15	км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 55 домів і 156

жителів.
ЦЕПЕРІВ або ЦЕПОРІВ, село і колонія, Луцький пов.,
10	км. від Луцька, над р. Тиквою. В кінці 19 ст. було там

33 домів і 272 жителів. Крім того на колонії — 7 домів і

53 жителів. Колись село належало до луцької ормянської

церкви, які були зобов’язані до утримування 1 городні
508

луцького замку. В 1570 р. платили вони від 9 дим., 1 боя¬

рина, 2 город, і 3 млинських коліс. В 1577 р. ормянський

духовний вносив від 10 дим., 2 город., З млинських коліс,

а в 1583 р. „піп Григорій” платив від 3 дим., 4 город., 2

вальних коліс і 1 фолюша. Село Ц. під назвою Цеперово,

в Луцькому повіті згадується в грамоті 1437 p., коли то

кн. Лев Свидригайло надає її владиці ормянському. З чо¬

го довідуємося, що в Луцьку на той час була ормянська

кафедра. (Галєский. Остатнє лята Свидригайла, стор. 289).
ЦЕПЦЕВИЧІ ВЕЛИКІ, село, Рівенський пов., Горо-

децька вол., 123 км. від Луцька, на південь від містечка

Бережниці, над р. Горинню. В кінці 19 ст. було там 160

домів і 1,320 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., де захо¬

валися ікони з 16 і 17 ст., стародруки й остатки колись

великого архіву. З документів видно, що деякі ікони по¬

ходять з церкви в селі Стрільськ і були до неї даровані

князями Дубровицькими. Село Ц. згадується в 1577 p.,

коли належало до степанського замку кн. Острозьких,

які платили з нього від 6 дим. на півдворищах і 4 дим. на

двор. та 3 город. В 1583 р. враз із селом Немоєвичами

село перейшло до Мендзинського, який платив за нього

від 14 дим., 4 город. В 19 ст. село належало до Урбанов-

ського, а в кінці того ж ст. до А. Понятовського, друга

частина села Ц. належала тоді до Мар’яна Хамця. За пе¬

реписом 1911 р. в селі Ц. було 2,522 жителів, одноклясо¬

ва школа, гуральня (19,032 відер річн. прод.), горілчана

крамниця і кооператива. В околиці села Ц., особливо на

полях при дорозі до містечка Бережниця, багато курга¬

нів, про які згадується в 19 ст. польським письменником

І. Крашевським. На схід від села, в лісі збереглося до

1936 р. велике городище, на якому росли велетенські де¬

рева (О. Цинкаловський. Записки. 1936-37). В селі Ц., на

підставі перепису з 1911 p., було аж 10 поміщиків, до яких

належало 5,226 дес. З них до Понятовських — 1057, до

Хамця — 1,414 і до Мяснікова — 705 дес., решта до дріб¬

них поміщиків.
ЦЕРЕМ або ЦИРЕМ, річка, ліва притока р. Случі.

Випливає з лісів на пограниччі з б. Заславського пов., і

від села Горбачів часто розливається в подовжні стави,

в с.с. Горбаши Великі, Горбаши Малі, Гірки, Ярківщина,

Яринь, приймаючи по дорозі свого спливу р. Грибівку

і Жолобенку. Перепливає далі на північ через Пилитови-
509

чі, Велику Княжу, Красилівку, Михліївку і під селом Кур-

чиці впадає до р. Случі. При численних ставах цієї річки

був майже в кожному селі водяний млин, сукнярня-валяр-

ня або інші механічні урядження.
ЦЕРКВИЩЄ, колонія, Луцький пов., Городецька вол.,

127 км. від Рівного. В 19 ст. було там 17 домів і 143 жи¬

телів.
ЦЕРКІВКА або ЛАПКИ, село, Ковельський пов., По-

вурська вол., 33 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 17

домів і 103 жителів, дерев’яна церква з 1784 р.
ЦЕЦЕЛІВКА, село, Звягельський пов., Сербівська во¬

лость, 33 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 34 домів

і 801 жителів, селянської землі 598 дес. Колись село на¬

лежало до Любомирських, а від них в 17 ст. до Гедройців.

В 1911 р. до кількох власників.
ЦЕЦИНІВКА або ЦЕЦЕНІВКА, село, Крем’янецький

пов., Корківська волость, 17 км. від Крем’янця, над р. Ві-

лією — горішнім бігом. В кінці 19 ст. було в селі Ц.

140 домів і 975 жителів, дерев’яна церква з 1778 p., церк.-

прих. школа і два водяні млини. Село Ц. є дуже старою

оселею і згадується в 15 ст., коли то в 1437 р. кн. Лев

Свидригайло надав цю оселю Михайлові Олехновичеві

(Архів Сангушків, том І, № 41). На пізнішому документі,

зв’язаним з Ц. є печатка з гербом волинських землян Це-

ценьовських (Архів Сангушків, том І, № 68, таб. 3).

В 1545 р. під назвою ЦЕЦЕНІВЦІ згадується в ревізії кре¬

м’янецького замку, як власність землянина Борсука (Па¬

м’ятники том 4, від 2 до 221 ст.). В 1482 р. якийсь час

ЦЕЦЕНІВКА належала до кн. Андрія Сангушки, яку він

продав Янушові Виленському єпископові (католицько¬

му). По смерті єпископа, Ц. перейшло до королевої Бо¬

ни. В 1563 р. Ц. отримав від литовського уряду москов¬

ський емігрант кн. Подгорський. За люстрацією старос¬

тва крем’янецького 1628-9 року Ц. належали до крем’я¬

нецького староства. Був там тоді фільварок „на бояр¬

ських волоках”. В 1637 р. Ц. належав до вдови по кн.

Януші Вишневецькому, а в 1770 р. до Тереси Чосновської.

Від 1780 р. переходило Ц. від одного до другого, в кот¬

рих останнім був гр. Потоцький (Стецький Т., том 2,

стор. 306). За переписом 1911 р. в Цеценівці було 1,174

жителів, 1 крамниця, горілчана крамниця, два водяні мли¬

ни (32,000 пуд. річн. прод.). До пом. Микити Мінакова
510

належало там 1,178 дес. У східній частині села, на висо¬

кому урвистому березі оселя з початків залізної доби,

висоцької культури. Зібрано багато черепків посудини,

а також цілі маленькі посудини (О. Цинкаловський. За¬

писки. 1937-1938 pp.).
ЦЕЦИНІВКА або ЧОЧЕНІВЦІ, село, Ст. Костянтинов-

ський пов., Кульчицька вол., 16 км. від Ст. Костянтинова,

при р. Случі і великому, Кузьминському ставі. В кінці

19 ст. було там 108 домів і 661 жителів, дерев’яна церква
з	1710 p., початкова школа. В 1583 р. село Ц. належало

до кн. Костянтина Острозького, який платив від цього

села за 9 дим. і 4 город. На підставі Кульбушівської уго¬

ди з 1753 р. подароване Антонію Любомирському, пізні¬

ше належало до Прушинських і Брезів.
ЦЕЦЕНІВКА, село, Луцький пов., Щуринська вол., 26

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 15 домів і 75 жи¬

телів.
ЦЕВИЛИЧІ або ЦИВИЛИЧІ, ЧЕВЕЛИЧІ, село, Воло¬

димирський пов., на південь від містечка Локач. В кінці

19 ст. було там 68 домів і 405 жителів. Село згадується

в 1542 p., коли належало до кн. Четвертинських, а від них

перейшло до кн. Сангушків. В 1577 р. кн. Роман Сангушко

платив від Ц. за 9 дим., 2 город., а в 1583 р. від 4 ланів,
5	дим., 2 вальних коліс, 1 попа. В кінці 19 ст. село нале¬

жало до Пивницьких, від них перейшло до Корецьких

і було тоді в Ц. 451 десятин селянської землі. До великої

зем. власности належало в 1911 р. 357 дес.
ЦІЛКОВИЧІ ВЕЛИКІ і МАЛІ, село в Пінському пов.,

над р. Стиром. В 1552-1557 роках складалися з дворищ:

Ошлоловичів, Шолопинських, Загаринських, Гоморов-

ських, Любковичів, Ходоровичів. Були це роди боярські,

що несли службу при пінському замку. Село оточене бо¬

лотами і лісами — Теребня, Великий Ліс, Жукова, Мико¬

лаєве (ліс), Привитівка. До села належало два, колись

дуже рибні озера — Мале і Островате.
цєшин, колонія, Володимирський пов., Вербська во¬

лость, 14 км. від Володимира. В 19 ст. було там 74 домів
і	276 жителів.
ЦИЛУЙКА, село, Ст. Костянтиновський пов. В 1828

р. було там 18 домів і 110 жителів. В кінці 19 ст. було

22 домів і 166 жителів.
511

ЦИР, село, Пінський пов., на границі Волині і Поліс¬

ся (за адміністраційним поділом 19 ст.), над притикою

р. Прип’яті р. Брещею. В кінці 19 ст. було там 194 жите¬

лів, дерев’яна церква з 18 ст. Село колись належало до

фундушних доминіканських маєтків ордену доминіканів

в Камені-Коширському.
ЦИМБАЛІВКА, село, Звягельський пов. (колись Ли-

тинський пов.), Качанівська вол. В кінці 19 ст. було там

145 домів і 908 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., школа,
2	млини. Село положене над „Чорним шляхом”, яким та¬

тарські загони вдиралися із степів на Україну. На Волині

шлях цей називали „Шпаковим шляхом”. Зачинався він

від річки Синюхи і йшов на захід через Волинь і Поділля

в напрямку Галичини (до Львова через Бучач, Теребовлю,

в напрямку Львова і Перемишля).
ЦИЦИЛІВКА, оселя, Рівенський пов., Тучинська вол.,

46 км. від м. Рівного. В кінці 19 ст. було там 10 домів і

49 жителів.
ЦМИНИ, село, Луцький пов., Ведмежа вол. (в доку¬

ментах Цьмінь, Цьміні), на північ від Чарторийська, 89

км. від Луцька, над р. Стиром. В кінці 19 ст. було там

100 домів і 720 жителів. Колись власність Радзивилів, піз¬

ніше переходить до Валенських, а в 19 ст. до гр. Толсто-

го — 1,037 десятин. За переписом 1911 р. до Селянсько¬

го Поземельного Банку належало 188 десятин і до пом.

Корнеєва — 579 десятин.
ЦМИНСЬКА ВОЛЯ, село, Луцький пов. Тепер ця осе¬

ля злилася із селом Цумань.
ЦОПЛЯ, хутір, Володимирський пов., Крименська во¬

лость, в кінці 19 ст. було там 5 домів і 25 жителів.
ЦОР, річка, Ковельський пов., недалеко від містечка

Камінь-Коширський. (Ревізія пущ і перех. звірин. Вил.

Арх. Ком.).
ЦОТАНСЬКИЙ КОПЕЦЬ, курган недалеко від села

Боровно або Боровське (Рев. пущ і перех. звір. Вил. Арх.

Ком.).
ЦУКРІВ, село, Лубенський пов., Мізоцька вол., 2 км.

від с. Стасова, недалеко від залізниці Здолбунів-Радзи-

вилів, при джерелах допливу р. Горині. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 67 домів і 355 жителів, дерев’яна церква з 1885 р.

на місці старої з 1787 р. До села належав хутір — Язвини.

Село згадується в 1545 р. в описі луцького замку і в 1583
512

р. належало до Острозької вол., кн. Острозький платив

від 10 дим., 6 підсуд., 1 млин (Пам’ятники, том 4, від 2,

стор. 126). За переписом 1911 р. в Ц. до поміщ. належало

509 десятин.
ЦУМАНЬ, село, Луцький пов., Силенська вол., 44 км.

від Луцька, село над р. Путилівкою. В кінці 19 ст. було

там 151 домів і 879 жителів, дерев’яна церква з 18 ст.,

початкова школа, млин і гуральня. Село згадується в 1577

р. як власність олицького замку кн. Михайла Чарторий-

ського, який платив з нього від 6 дим., 7 город. Крім

того тоді ж Ліхно Волошин платив від 130 овець. В 1583

р. Ц. належало до Ст. Радзивила, який платив від 5 ла¬

нів, 2 вальних коліс, 3 рудних коліс, від 300 овець волос¬

них і 5 корів. Перед 1914 роком село Ц. належало до кн.

Радзивилів. До цуманського ключа маєтків кн. Радзиви-

лів в Олиці належало 26,875 десятин.
ЦУЦНІВ, село, Володимирський пов., Хотячівська во¬

лость, 26 км. від Володимира, село над р. Бугом. В кінці

19 ст. було там 48 домів і 586 жителів, початкова школа.

Село належало до „казни”. В околицях села, особливо

над р. Бугом, під час археологічних дослідів відкопано

оселю з часів неоліту і зібрано багато кераміки і кре¬

мінних знарядь (О. Цинкаловський. Матеріяли до пра¬

дзєюв Волині і Волинського Полісся).
513

ч
ЧАБАНИНА, оселя, Звягельський пов., Полонська во¬

лость.
ЧЕБЕЛЬ, село і фільварок, Рівенський пов., Вирська

вол., 98 км. від Рівного, над р. Поличка, правій притоці

р. Случі в місцевості малолюдній. В кінці 19 ст. було там

—в оселі 45 домів і 320 жителів, водяний млин, на філь¬

варку — 1 дім і 6 жителів.
ЧАИЧИНЩ, село, Крем’янецький пов., Вербовецька

вол., 31 км. від Крем’янця, над малою безіменною річкою.

В кінці 19 ст. було там 94 домів і 818 жителів, дерев’яна

церква з 1776 p., водяний млин і виріб черепиці. Село зга¬

дується як власність кн. Вишневецьких, які платили з Ч.

від 9 дим., 10 город, і 2 вальних коліс. В селі був палац,

збудований Михайлом Вишневецьким (батьком Яреми).

Якийсь час село Ч. називалося Теклівкою, на честь його

жінки Теклі Тишкевичевої. За переписом 1911 р. в Ч. бу¬

ло 966 жителів, кооператива і земська випозичальня сіль¬

сько-господарських машин. До пом. Бережецького нале¬

жало там 854 десятин (Чайчинці і Гнидава).
ЧАКІВ, річка, випливає від границі Пінського повіту

і впадає до р. Мостви, лівої притоки р. Свинюхи, оселя

Острозького повіту, Теофипільська вол. В 1911 р. до пом.

Гоголя Сергія належало 515 десятин.
ЧАПЛИН, село, Луцький пов., Чарторийська вол., над

р. Стиром. В 1583 р. село належало до Михайлової Чар-

торийської, яка платила від нього за 4 дим. і 2 город.
ЧАПЛИНКА, хутір, Звягельський пов., Полонська во¬

лость — 3 доми і 22 жителів (19 ст.).
ЧАРКІВЩИНА, хутір, Дубенський пов., Лубенська во¬

лость, 13 км. від м. Дубна. В кінці 19 ст. було там 5 домів

і 38 жителів.
ЧАРТОРИЙСЬК або ЧАРТОРИСЬК або ЧЕРТО-

РИСЬК, містечко над р. Стиром, в північній частині Луць¬

кого пов. Один з найстарших городів Волинського По¬

лісся, положене при старому сухопутньому шляху з Во¬

лодимира і Луцька до Погориння, Городка, Дубровиці і
514

Висоцька, Столина і Турова. Город Черториськ згадуєть¬

ся в „Повести Временних лет” під 6608 р. (1,100 році),

коли за постановою князів в Увітичах Давиду Ігоревичу

кн. Святополк віддає городи Дубен (Дубно) і Черто¬

риськ (Повесть Временних лет. Вид. Акад. Наук СССР

1950 p., стор. 181). Крім того в 1227 р. город Чарторийськ

належав тоді до князів пінських. Потім зайняли м-ко Да¬

нило і Василько Романовичі. Іпатіївський літопис під ро¬

ком 1227 подає слідуюче: „Данило послав Дем’яна до сво¬

його теща, який сказав йому „не належить Пінянам дер¬

жать Чарторийська, я не можу цього стерпіти”. На дру¬

гий день Пасхи приїхали Данило і Василько до Чарто¬

рийська, а в наступному дні окружили город і Данило

дав наказ наступу. Город Ч. був взятий, а князя забрали

в полон. Під час татарської навали 1240 і 1260 pp. Ч.

в числі інших волинських городів був правдоподібно зни¬

щений. В 15 ст., за панування кн. Льва Свидригайла Ч.

стає власністю князя, а пізніше переходить до кн. Чарто-

рийських. За поділом наділів в 1547 році між братьми

Чарторийськими, город Ч. припав кн. Олександрові Чар-

торийському разом з Литовежом, над р. Бугом. В 1570 р.

той же кн. Олександер Чарторийський на той час воєво¬

да волинський платив з містечка Ч. від 19 ринкових дим.,

53 вуличних, 9 вбогих хат, 7 комірників, 21 ремісників,

77 городників міських. В 1583 р. містечко Ч. належало до

вдови по кн. Олександрові, яка платила з Ч. від 12 рин¬

кових домів, 85 вуличних домів, 26 хатин, 85 ланів, 123

міських городників, 3 рудних коліс, 11 ремісників, 1 валь¬

ного колеса і 4 попів.
В 1601 р. Чарторийські продають це місто Пацові за

400,000 польських злотих. Від Паца місто перейшло до

Лещинських, потім до Вишневецьких, Радзивилів, а по

повстаннях забрано до „казни”. В кінці 19 ст. в Ч. було
—	275 домів, 1936 жителів, дві церкви, жидівський дім

молитви, початкова школа і млин, а за переписом 1911 р.

було там: 2,150 жителів, земська поштова станція, фельд¬

шерський пункт, 12 крамниць, горілчана крамниця, паро¬

вий млин (22,000 пуд. річ. перем.) і шинок. До пом. Пру-

шинської належало 755 десятин. За дослідженням проф.

В. Антоновича в кінці 19 ст. на березі р. Стиру було круг¬

ле городище, приблизно 340 метрів в обводі, на якому

збереглися останки кам’яної стіни. Один км. від міста,
515

Залишки замку Чарторийських в Чарторії (мал. 19 ст.) (ц)
в урочищі „Батерия” був земляний насип. Дослідження

О. Цинкаловського 1933-35 pp. виявили на городищі ок¬

руглу будівлю і криницю. Цегла, з якої була вибудована

ця кругла будівля, датує її на кінець 13 і початок 14 ст.,

коли то Ч. належав до волинсько-галицького, а пізніше

до володимирського князівства.
ЧАРТОРИИСЬК, урочище, недалеко від містечка Кол-

ки Луцького повіту. До великої зем. власности в 1911 р.

належало там 194 десятин.
ЧАРТОРИИСЬК, оселя, Звягельський пов., Смолди-

рівська вол. В кінці 19 ст. було там 23 домів і 28 жителів.

Колись Ч. належав до смолдирівського ключа маєтків гр.

А. Потоцького.
ЧАРТОРИЙСЬКИЙ ХУТІР або МАЙДАН, Звягель¬

ський пов., Смолдирівська волость, в лісах під містечком

Баранівкою. В кінці 19 ст. було там 19 домів і 86 жителів.
516

ЧАРТОРИЯ НОВА, містечко, Звягельський пов., 63

км. від Звягеля, над р. Случчю, при старій дорозі з Лю-

бара до Звягеля. Від залізничної станції — 9 км. В кінці

19 ст. було там 217 домів і 1897 жителів (в тому 266 жи¬

дів), мурована церква з 1886 р. на місці старої, яка відзна¬

чалася своєрідною архаїчною архітектурою. В селі волос¬

на управа, початкова школа від 1869 р. і млин. Грунти ду¬

же врожайні, ліси переважно дубові. Містечко ніколи не

відзначилося як торговельний пункт, було це радше ве¬

лике, заможне село. В давних часах був там оборонний

замок, з якого залишилися тільки руїни і рештки валів

над р. Случчю. Цю оборонну оселю колись називали

„Горбовиця”, а пізніше Панівцями. З цією оселею зв’яза¬

на стара легенда, яка каже, що був там колись замок на

старому городищі, який належав до „Ціломудрої” кня¬

гині — Насті. Ватажок Боняк, який вдерся на Волинь,

підступив під замок на Горбовиці, але не міг його здо¬

бути. Княгиня Настя боронилася в ньому дуже мужньо.

Боняк побачив на валах замку гарну княгиню, яка заохо¬

чувала до бою своїх воїнів, закохався в ній і післав сва¬

тів та поклявся не нищити краю і людей. Настя, за ціну

спокою і забезпечення свого краю від руїни присягла

йому вірність, не дивлячись на те, що постать Боняка бу¬

ла огидною і страшною. Однак Боняк не дотримав слова

і нищив край і мордував людей, обертаючи в руїну цілу

Волинську землю. А коли Настя стала в обороні свого

народу, це так розлютило дикого Боняка, що він поста¬

новив вивезти її в далекі степи до своєї столиці, а в до¬

розі наказав своїм людям замордувати Настю. Почувши

це Настя, втікла до оточуючих її замок лісів, але її там

зловили бонякові воїни і прив’язали до дерева, де в са¬

моті померла з голоду. Вмираючи плакала, нарікаючи на

свою долю і долю свого люду, а з її гірких сліз утвори¬

лося джерело чистої води, ще й тепер званої „Настиною

криницею...”
Перша писана згадка про Ч. походить з 1499 p., коли

то за кн. Костянтина Івановича Острозького Ч., разом зі

селами, отримав Івасько Данилович Мокосієвич в старос¬

тві крем’янецькому. Пізніше Мокосієвичі продали Ч. Сі-

машкам, а в 1576 р. село це перейшло до Сошенського,

який оженився з Оленою Сімашківною. В 1593 р. Ч. ку¬

пив від Сімашків кн. Костянтин Острозький. За Кульби-
517

шівською угодою 1753 р. Ч. було продане Любомирсько-

му, а від нього перейшло до кн. Сангушків. Чарторийськ

Новий складався з міста Н. Ч. і 10 околичних сіл. По пов¬

станнях 1831-1863 pp. Н.Ч. опинилося в руках царського

генерал-майора, начальника жандармів Петра Оржевсько-

го. За переписом 1911 р. в містечку Н.Ч. було 1,417 жи¬

телів, волость, міщанська управа, пошта, телеграф, 2-кля¬

сова школа, фельдшерський пункт, лічниця, аптечний

склад, 9 крамниць, горілчана крамниця, вальцевий млин

(1,200,000 пуд. річн. прод.), кооператива, ощадна каса

і 24 ярмарків річно. До пом. Наталії Оржевської нале¬

жало 1,055 десятин. В околиці Н.Ч. в кінці 19 ст. знайде¬

но камінну, добре вишліфовану сокиру (В. Антонович,

Труди 11 Археол. З’їзду, 1901 p.).
ЧАРТОРИЯ СТАРА, село, Звягельський пов., та сама

волость, 79 км. від Звягеля, положене на лівому березі

р. Случі. В кінці 19 ст. було там 159 домів і 1,166 жителів,

селянської землі — 721 десятин, фільварочної — 454 де¬

сятин (власність Прушинських). В селі дерев’яна церква
з	1550 р. (тепер вже не існує), на її місці в 1885 р. побу¬

довано нову, муровану. Село згадується в 1583 p., коли

то разом з містечком Н.Ч. належало до Сімашків, які

платили від нього за 26 дим., 6 город., 1 дорічного ко¬

леса. За селом при дорозі 1 курган.
ЧАСТІВКА, присілок, Дубенський пов., Козинська во¬

лость.
ЧВАРТЕ, оселя, Звягельський пов., Рогачівська вол.,

41 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 25 домів і 148

жителів. До пом. Шеметів належало там 1,685 десятин.
ЧАРУКІВ, село, Луцький пов., Чаруківська волость,

22 км. від Луцька, над р. Полонкою і ставом. В кінці 19

ст. було там 133 домів і 804 жителів, дерев’яна церква
з	16 ст., пошта і водяний млин. Село згадується в 1444 p.,

коли було надане кн. Львом Свидригайлом кн. Михайлу

Чарторийському. В 1577 р. Ч. переходить до кн. Івана Ч.

В 1547 р. Ч. є власністю Микити і Зінька Чаруківських, які

були зобов’язані утримувати 3 городні луцького замку.

В 1583 р. Ян Хрусцінський, який тримав село Ч. в заставі,

платив з нього від 13 дим., 11 город., З вальних коліс,

1 попа і 2 боярів. В 19 ст. Ч. належав до Стемпковських,

пізніше до Батинських і Сніжків. За переписом 1911 р.

в селі Ч. було 754 жителів, волость, земська поштова стан-
518

дія, фельдшерський пункт і 5 крамниць. В документі
з	1574 р. на границі чаруківських грунтів згадується —

„Песя Могила”.
ЧЕБЕЛЬ, село, Рівенський пов., Селищанська вол.,
5	км. від Селищ Малих, при правій притоці р. Случі —

Тустані.
ЧЕБЕНІ, хутір, Луцький пов., Рожищанська вол., 33

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 18 домів і 107 жи¬

телів. Крім того на хуторі тієї ж назви — 3 доми і 55 жи¬

телів. За переписом 1911 р. в селі Ч. було 251 жителів

і водяний млин (25,010 пуд. річн. прод.).
ЧЕВЕЛЬ, село, Ковельський пов., Селищанська вол.

Село на пограниччі Володимирського повіту при залізни¬

ці Кримно-Ковель, 39 км. від Ковля. Колись село належа¬

ло до ковельського староства і було тоді там 82 домів

і 600 жителів та 2,067 десятин піскуватої землі. В кінці

19 ст. в селі Ч. було 165 домів і 886 жителів, дерев’яна

церква з 17 ст., початкова школа, вітряк. Село згадується

в 1521 p., коли то в документах згадується урочище „На

Чевлю”.
ЧЕГИРЕВЩИНА, в Звягельському пов., в 1495 р. ве¬

ликий князь Литовський дарує татарину Богдану Собачці

землю, яка перед тим належала до татарина Чегіра.
ЧЕКНО, село, Лубенський пов., Ярославецька вол.,
З	км. від села Яловичі і 60 км. від Датина. В кінці 19 ст.

було там 21 дворів і 165 жителів, мурована церква з 1733

р. Село над р. Стиром. Село це згадується в 1564 р. як

власність кн. Якова Крокотки Єловецького (опис акт кни¬

ги Київ. Арх. Центр. Ком. № 2038, стор. 32, п. 15). В на¬

прямку села Ялович був (19 ст.) великий курган, 18 мет¬

рів високий. За переписом 1911 р. в селі Ч. до великої

зем. власности належало 210 десятин.
ЧЕМЕРИН, село, Лубенський пов., 45 км. від Дубна,

над р. Оличкою або Путилівкою. В кінці 19 ст. було там
43	домів і 489 жителів. Село згадується в 1577 p., яке тоді

належало до олицьких землян, які платили від нього від

9 дим., а в 1583 р. к. Степан Радзивил платив з села Ч.

від 5 дим. і 2 вальних коліс. Пізніше село надано манас-

тиреві в Пересопниці. В 1700 р. належало до кн. Вишне¬

вецьких, від них перейшло до Тишкевичів. На полі 1 кург.
ЧЕМЕРИН, село, Пінський пов., над р. Ясьондою.

В кінці 19 ст. було там 131 жителів. Належало тоді до
519

Сангушків. В 1524 р. до Гричановича (Ревізія пущ і пе¬

рех., стор. 75, 77, 228).
ЧЕНЧИЦІ, село, Пінський пов., в 19 ст. було там 61

жителів. Належало до Пуславських.
ЧЕПЕЛІВКА, село, Ст. Костянтиновський пов., Кра-

силівська вол., 33 км. від м. Ст. Костянтинова, над р.

Случчю. В документах згадується як „Чеплівче, Чепльов-

ча”. В кінці 19 ст. було там 149 домів і 947 жителів, му¬

рована церква з 1850 р. на місці бувшої там від 16 ст.

дерев’яної, церк.-прих. школа, гуральня, цегельня, вап¬

няні печі і млин. Село Ч. згадується в 1517 p., коли на¬

лежало до кн. Костянтина Острозького, кузминського

ключа. В 1583 р. кн. Костянтин Острозький вносив з Ч.

від 7 дим., 9 город, 8 город., 4 підсудків, 2 вальних коліс,

1 фолюша. Пізніше село переходило до Сікорських, Жо-

лендковських, Любомирських і гр. Потоцького. До вели¬

кої зем. власности належало там 1,596 дес., у тому 260

дес. лісу. На грунтах села до кінця 19 ст. заховалося ото¬

чене валами і ровами городище, 515 кроків в обводі, а на

ньому були 3 кургани. За переписом 1911 р. до пом. гр.

Е. Потоцького належало 1,517 десятин.
ЧЕРВИЩЕ, село, Пінський пов., Угриницька вол., 102

км. від м. Пінська, над р. Стоходом, на півд.-захід від озе¬

ра Черевище. Село при тракті Луцьк-Пінськ. В кінці 19

ст. було там 342 жителів, дерев’яна церква, вапнярка, це¬

гельня, гуральня. Колись село належало до Дольських,

пізніше до Вишневецьких, Чарнецьких і Ордів. До селян

разом з фільварком належало там в кінці 19 ст. 13,895

десятин. Село складалося з села Червищі і присілків Малі

і Нові Червища.
ЧЕРВОНА ЛОЗА, хутір, Дубенський пов., Тарнавська

вол., до великої зем. власности в 1911 р. належало там

138 десятин.
ЧЕРЕМОШНО, село, Ковельський пов., Погорська во¬

лость, в кінці 19 ст. було там 87 домів і 531 жителів. Се¬

лянської землі 1,795 десятин. Земля піскувата і торфо¬

вища. До фільварку пом. Глембоцького належало там

3,500 десятин. За переписом 1911 р. до пом. Єнько-Даров-

ського належало там 2,873 дес.
ЧЕРЕМШАНКА, присілок, пов. Ковельський. До ве¬

ликої власности в 1911 р. належало там 276 десятин.

В кінці 19 ст. було там 33 домів і 189 жителів та 449 де¬
520

сятин селянської землі, початкова школа. В 1575 р. нале¬

жало до кн. Сангушків, а пізніше до кн. Вишневецьких.
ЧЕРЕПАХА, річка, права притока р. Стоходу, 34 км.

довжини, ІУг метр, ширини і у2 глибини. Випливає з ба¬

гон під селом Черепаха і впадає до Стоходу вище села

Набрусне. Долина річки осягає 3 км. ширини і вкрита

підмоклими лісами і болотами.
ЧЕРКАСИ, село, Ковельський пов., Старокошарська

вол., 8 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було там 27 домів

і 206 жителів. Було це колись боярське село в Ковель¬

ському повіті. В 1583 р. село належало до кн. А. Курб¬

ського. В 19 ст. належало до Міяновських і Бистрих.

Земля попілятка на пісковому підкладі. До великої зем.

власности за переписом 1911 р. належало там 240 дес.
ЧЕРЕПАХА, село, Луцький пов., Городецька вол., на

пограниччі з Ковельським повітом, 71 км. від Луцька.

В кінці 19 ст. було там 68 домів і 320 жителів. Село при

дорозі з містечка Кашівки до Оконська.
ЧЕРНЕЛІВКА, село, Старокостянтиновський пов., за

переписом 1911 р. в селі Ч. було 1,292 жителів, волость,

одноклясова школа, фельдшерський пункт, земська пош¬

това станція, 1 крамниця, два водяні млини (270,000 пуд.

річн. прод.), горілчана крамниця. До пом. М. Журавсько-

го належало там 512 десятин і до інших 177 десятин.
ЧЕРНИЦЯ, село, Острозький пов., при р. Грабарці,

56 км. від Острога. В 19 ст. було там 137 домів і 1,084

жителів, церква з 1880 р. на місці старої з 16 ст. — було

в ній дві рукописні Євангелії.
ЧЕРНИЦЯ, село, Звягельський пов., Тульська вол.,

в кінці 19 ст. було там 259 жителів і 773 десятин селян¬

ської землі. Колись село належало до Любомирських,

пізніше до Чапличів, Яблоновських і Тишкевичів.
ЧЕРНЯКІВ, фільв. Володимирський пов., Грибовецька

вол., 22 км. від Володимира, при селі Тишковичі. Маєток

цей від 1710 р. належав до родини Черняків. По полтав¬

ській битві один з цієї родини Ч., разом з полоненими

запорожцями був виселений в Московію, де збудував

„набережну над рікою Невою”. Під мурованою церквою

в підземеллях знаходилася до 1939 р. труна з його остан¬

ками. Його нащадки брали живий уділ в повстаннях 1831

і 1863 pp. В 1911 р. фільварок Ч. належав до Н. Богу-

славського (100 дес.).
521

ЧЕРНЯТИН, село, Заславський пов., Кустовецька во¬

лость, 97 км. від Заслава, при р. Ікопоть. В кінці 19 ст.

було там 187 домів і 1,209 жителів, дерев’яна церква
з	1725 p., церк.-прих. школа від 1861 p., став, при якому

були 2 водяні млини. Крім того 3 вітряки. Село згаду¬

ється в 1517 р. як маєток кн. Костянтина Івановича Ос¬

трозького в кузьминському ключі (Архів Сангушків, том
З,	стор. 158). В 1601 р. за донесенням луцьких возьних

село Ч. в 1589 р. було спалено і знищено татарами. (Ар¬

хів Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 260). За переписом 1911 р.

в селі Ч. було 1,451 жителів, горілчана державна крамни¬

ця, кредитове товариство, водяний млин (15,000 річної

продукції).
ЧЕРНЯТИНОК МАЛИЙ, село, Заславський пов., Чер-

нятинська вол. За місцевими переказами населення Ч.М.

походить з Чернятина Великого, який був зруйнований

татарами, по чому люди, які ховалися в околичних лісах

залишилися тут і так постав Чернятин Малий.
ЧЕРСЬК, село (в документах ЧЕРНСЬК), Ковельський

пов., 43 км. від Ковля, над р. Стоходом, в Товурській

волості, над невеликою правою притокою р. Стоходу і

малим озером. В кінці 19 ст. було там 95 домів і 593 жи¬

телів. Грунти піскуваті, торфові на іловому підкладі. Нав¬

коло болота і ліси. В селі багато римо-католиків. Село Ч.

згадується в 1577 р. як власність Семена, який платив

тоді з Ч. від 5 дим., 2 город., 4 город., 1 коршми. В селі

фільварок пом. Чкорупських. — 1,075 десятин. За перепи¬

сом 1911 р. в селі Ч. до великої зем. власности належало

1,686 десятин.
ЧЕРТИЖ, село, Луцький пов. В 1911 р. до великої

зем. власности належало там 730 десятин.
Столиця Червенських городів, Чермно над р. Гучвою (3 дослідів проф.

Цинкаловського).
522

ЧЕРЧА або ЧЕРНЧА гора, яка зноситься над м. Кре-

м’янцем і відділена від Замкової гори глибоким яром.

Назва цієї гори згадується в ревізії крем’янецького зам¬

ку 1545 p., де перестерігається, що ворог з цієї гори має

найкращий доступ до крем’янецького замку. Назва по¬

ходить від бувшого колись на ній манастиря і церкви. За

переказами з Чернчої гори був у 16 ст. шкіряний, вися¬

чий міст.
ЧЕРЧИЦІ або ЧЕРНЧИЦІ, село, Володимирський по¬

віт, Грибовецька вол., 12 км. від Володимира на південь,

над р. Лугом. Згадується також в документах як село

Черніїв. В кінці 19 ст. було там 14 домів і 94 жителів,

невелика, мурована церква, невідомо коли і ким збудова¬

на. На другій стороні долина р. Лугу, а в ній село Черний

Хрест, яке згадується в документах 13-14 ст., де був тоді

манастир. Під час ревізії володимирського замку в 1545 р.

село Ч. належало до Киселів, які зі сіл Ч. і Хрінова були

зобов’язані утримувати одну городню володимирського

замку. Пізніше Ч. належало до Семена Лашка Чернчиць-

кого в 1570 р. Від нього перейшло до кн. Чарторийських,

від них до Чацького і Рудницьких. Під час ремонту зга¬

даної мурованої церкви, який переведено в 1927 p., на

церковному горищі натраплено на багато звинутих пер-

гамень, які робітники спалили.
ЧЕРЧИЦІ або ЧЕРНЧИЦІ, село Луцького пов., над р.

Стиром, 4 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 13 до¬

мів і 109 жителів, церква. За переказами був там колись

манастир. За ревізією луцького замку 1545 р. була то

власність Олега, Івана, Пахна Чернявських, які зобов’яза¬

ні були утримувати одну городню луцького замку. В 1577

р. частину Ч. мала Гаврилова Бокнева, а в 1583 р. Ч. на¬

лежало до Федора Злобачевського й Івана Черчицького-

Волинця, а також до Ярослави Гойської. В 1585 р. село

переходить до кн. Острожецького (не Острозького) Ан¬

дрія. В 17 ст. було власністю Четвертинських, в 1911 р.

належало до Павловських.
ЧЕРНЧЕ, село, Ковельський пов., Хотяшівська вол.,

на північ від Камінь-Коширського, в долині р. Турії, 68

км. від Ковля. За переписом 19 ст. в селі Ч. було 182 до¬

мів і 1,087 жителів. В 16 ст. була то власність кн. Сангуш-

ків-Коширських, пізніше замінено на село Задиби в то¬

му ж повіті. В селі дві дерев’яні церкви. В старій церкві
523

на могилках переховувалися ще в 1936 р. ікони з 15-16

ст., образи з 16-18 ст. Був то справжній музей старого

сакрального малярства. В церковній бібліотеці нової цер¬

кви, гарної місцевої архітектури переховувалися в тих

роках старі рукописні і стародруковані книжки, метрики

і документи (О. Цинкаловський. Записки. 1935-36 p.).
ЧЕРЧ ГОРОДОК, село, Луцький пов., неіснуюча те¬

пер оселя на Волині, яка знаходилася колись в Луцькому

повіті, на північ від цього села недалеко від села Мане¬

вич і Колок. Згадка про Ч.Г. в „радецьких книжках”

з 1545 p., де оселя згадується під назвою „Черче Горо¬

док” (Пам’ятники Київ. 1859 p., від 2, стор. 161). Захова¬

лося там городище з пам’ятниками 12-13 ст.
ЧЕСЬКА кол., Звягельський пов., Романівська вол.,

65 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 20 домів і 186

жителів.
ЧЕСЛАВИН, колонія, Рівенський пов., Тучинська во¬

лость, 32 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 13 домів

і 126 жителів.
ЧЕСНИЙ ХРЕСТ, село, Володимирський ПОВ., Мику-

лицька вол. Село положене при усті р. Свинорийки до р.

Лугу. В кінці 19 ст. було там 38 домів і 244 жителів, де¬

рев’яна церква. З непам’ятних часів був там манастир

„Чесного Животворчого Хреста”, при якому пізніше по¬

стала оселя, а згодом село прийняло назву „Чесний

Хрест”. Первісний манастир знаходився серед боліт на

острові в долині р. Лугу, там де тепер знати ще сухий

острівець, а до 1914 р. були там сліди старого кладовища.

Манастир той згадується в працях проф. М. Грушевсько¬

го, в яких він подає ілюстрації старих пергаменів, де

в 13-14 ст. згадується оселя Чесний Хрест. На другому

березі долини р. Лугу сільце, яке зветься Чернче (М. Гру-

шевський. Ілюстрована Історія України-Русі, 1913 p.). Яків,

син Немири Войни, поранений Олександром Лодзятою,

віддав жінці своїй Марії села: Стволовичі, Житані, Чесний

Хрест і Буянів, з умовою аби по її смерті повернути ці

села до сестринців кн. Чарторийських, дітей кн. Михай¬

ла і його сестри Марії, дочки Немири Рязановича — луць¬

кого на той час старости. В 1577 р. село було приділене

до Литовського замку, який тоді належав до кн. Михай¬

ла Чарторийського і який платив від Ч.Х. від 10 дим. на

волоках і 4 городників. В 1580 р. кн. Михайло Чарторий-
524

ський, на той час житомирський староста і його жінка

Софія Ходкевичева, заставляють село Ч.Х. за 400 кіп

грошей Лазареві Іваницькому, який у 1583 р. платив від

Ч.Х. з 8 дим., 2 город., З город., і 1 попа. Останній влас¬

ник села Ч.Х. кн. Юрій в 1598 р. надає це село Кандибі.

Пізніше село перейшло до гр. Чацьких, а від них до

Журжелів. За переписом 1911 р. до великої зем. власнос¬

ти в Ч.Х. належало 152 десятини.
ЧЕРНИШ або ЧЕРНИЖ, село Луцький пов., Силен-

ська вол., 76 км. від Луцька (в документах виступає часто

під назвою Черниш, або Чорниж). В кінці 19 ст. було

там 121 домів і 884 жителів, дерев’яна церква. Село зга¬

дується в 1583 p., коли належало до Чарторийської во¬

лості кн. Михайлової Чарторийської, яка платила від Ч.

за 7 дим. і 5 город. Пізніше село переходило з рук до

рук польських поміщиків.
ЧЕРНИЖ, хутір, Осовська вол., 123 км. від Луцька.

В кінці 19 ст. було там 12 домів і 94 жителів.
ЧЕРНИКІВ, село, Володимирський пов., Хотячівська

вол., 19 км. від Володимира, над р. Бугом. В кінці 19 ст.

було там 74 дом. і 523 жителів. Колись село належало до

кн. Острозьких, пізніше до Чацьких. На піскових надмах

коло села пам’ятки з часів неоліту („шкурова” т. зв. стри-

жівська культ, і з періоду бронз, лужицька культ.) (О.

Цинкаловський. Записки, 1930-31).
ЧЕНІВКА, село, Звягельський пов., Миропільська во¬

лость, 48 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 14 домів

і 216 жителів.
ЧЕРНЕВИЧІ, село, Пінський пов. (Згадується в 16 ст.

в Ревізії пущ і перех., стор. 71, 73, 319).
ЧЕНІЇВ або ЧЕРНІВ, село, Володимирський пов., Но-

водвірська вол. В кінці 19 ст. було там 85 домів і 491 жи¬

телів, дерев’яна церква. Село згадується в 1537 p., коли

землянин Яковицький продає село Ч. кн. Андрію Сангуш-

ковичу. В 1570 р. село належало до Михни Дялинського,

який платив з нього від 33 волоків, 24 город., 11 дим.,

коршми і 4 дворищ, а в 1583 р. Григорій Колмовський

платив від 1 дим., 2 комір. Пізніше село належало до Ос¬

трозьких, Чацьких і Гулевичів.
ЧЕРНИЦЯ, село, Острозький пов., над р. Грабаркою.

В кінці 19 ст. було там 115 домів і 1,780 жителів, дерев’я¬

на церква з 1762 p., церк.-прих. школа з 1880 р. Село зга¬
525

дується в 1577 p., коли належало до Межирічя кн. Ко¬

рецького, який платив з села Ч. від 1 дим., 1 город., піз¬

ніше Ч. перейшло до кн. Острозьких, від них в 18 ст. до

Яблоновських, а в 19 ст. належало до Отецьких.
ЧЕРНИЦЯ, село, Звягельський пов., Межирицька во¬

лость, над річкою Лубянкою, притокою р. Случі. Село

в кінці 19 ст. належало до тульського ключа маєтків —

12,250 десятин. В тому 4,555 дес. лісу. В селі церква з 1794

p., на місці старої з 16 ст. Село Ч. згадується в 1577

p., коли належало до кн. Костянтина Острозького, який

платив з Ч. від 5 дворів і 11 городників. В 1620 р. Черни¬

ця на якийсь час отримала міське право і тоді було там
250	дворів вільних людей, які платили князеві Острозь¬

кому 60 зл., крім вільних людей були там люди тяглі —
9	осіб підсудків — 4 і 3 боярів панцерних. В кінці 19 ст.

над р. Случчю було городище, оточене валами. За В. Ан¬

тоновичем (Труди 11 З’їзду, 1901), знайдено там великий

скарб римських монет — 339 штук — ближче не окрес¬

лених.
ЧЕРНЯВКА, село, Володимирський пов., Коритниць-

ка вол., над р. Бугом, де положена оселя Городло, 21 км.

від Володимира. В кінці 19 ст. було там 12 домів і 60

жителів. В 1787 р. село належало до Сікіжинських, пріз¬

вище, яке з певною іронією вживається в поговірці —

„Останній з роду Сікіжинських”. Над р. Бугом в лісі кіль¬

ка курганів (О. Цинкаловський. Записки. 1932 p.).
ЧЕРНЯВКА, село, Ковельський пов., Повурська вол.,

46 км. від м. Ковля. В кінці 19 ст. було там 12 домів і 74

жителів.
ЧЕРНЯВА, урочище, Дубенський пов., Будеражська

вол., 31 км. від Дубна — 7 домів і 59 жителів.
ЧЕРНЯТИНКА, село, Заславський пов., Булаївська во¬

лость, 45 км. від Заслава, над річкою Ікопоть. В кінці 19

ст. було там 102 домів і 598 жителів.
ЧЕРНЯТИН ВЕЛИКИЙ, село, Заславський пов., Бу-

товецька вол., 47 км. від Заслава, над р. Ікопоть і вели¬

ким ставом, на границі із Ст. Костянтиновським повітом.

В кінці 19 ст. було там 217 дом. і 1,406 жителів, дерев’яна

церква з 1725 р. на місці старої з 16 ст., початкова школа

від 1861 p., два водяні млини, вітряк. Село згадується

в 1517 p., коли то належало до кн. Костянтина Острозь¬

кого, який платив від Ч. в 1583 р. за 11 дим., 5 город.,
526

1 боярина, 4 вальних коліс, а в 1589 р. село було знище¬

но татарами. В 1753 р. за Кульбишівською угодою пода¬

роване Антонію Любомирському. В кінці 19 ст. фільварок

належав до Потоцьких, які в Заславському повіті мали
2,440	десятин.
ЧЕРНЯТИН, колонія, Луцький пов., 35 км. від Луцька
—	З доми і 25 жителів (19 ст.).
ЧЕРНЯТИН, село, Рівенський пов., Межирицька вол.

В кінці 19 ст. було там 120 домів і 700 жителів, дерев’яна

церква з 18 ст., початкова школа і два млини.
ЧЕРНЯХІВ, село, Острозький пов., Сульжинецька во¬

лость, 15 км. від Острога, над р. Горинню. В кінці 19 ст.

було там 64 домів і 395 жителів. Село згадується в 1583 p.,

коли то належало до Івана Чаплича-Шпановського, з яко¬

го він платив від б дим., 7 гор. (Перед тим в 1577 р. була

це власність княгині Богушевої Корецької). В кінці 16 ст.

перейшло до кн. Острозьких, а від них до Войнаровських

і Крижановських. По повстаннях 1831 і 1863 pp. перейшло

до „казни”. На грунтах села Ч. в кінці 19 ст. знайдено

великий скарб польських монет.
ЧЕРНЕЛІВКА або ЧЕРНЕЛІВЦІ, ЧЕРЛЕНІВЦІ, село,

Ст. Костянтиновський пов., Красилівська вол. Село над

р. Случчю, і притокою Деснівкою і великими ставами,

35 км. від м. Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. було там

167 домів і 1,700 жителів, дерев’яна церква з 1729 p., по¬

чаткова школа від 1862 p., три водяні млини. Село зга¬

дується в 1497 p., коли належало до кн. Костянтина Іван.

Острозького. В 1545 р. належало село Ч. до красилівсько-

го, а пізніше до крем’янецького замку. В 1583 р. кн. Кос¬

тянтин Кост. Острозький платив від села Ч. за 24 дим.,

10 город., 1 вального колеса, 1 фолюша.
В 1593 р. подароване кн. Любомирському, а від ньо¬

го по черзі переходило до Вороничів, Рудзьких, Журав-

ських. На грунтах села на сході і заході було по 1 кургані.

Один з них розкопано і знайдено людський кістяк і за¬

лізний меч. (В. Антонович. Труди 11 З’їзду, 1901 p.).
ЧЕТВЕРТНЯ, село, Луцький пов., Тростянецька вол.,

33 км. від Луцька, над р. Стиром. (В документах часто:

Четверть, Цечвертня). В кінці 19 ст. було там 154 домів

і 872 жителів, мурована церква, збудована кн. Четвертин-

ським, де похований київський митрополит Святополк-

Четвертинський. Четвертая була родинним гніздом кн.
527

Святополк-Четвертинських, перед тим село належало

до королівщини кн. Льва Свидригайла. За переказом се¬

ло заложене в 14 ст. князем Святополковичем. Під кінець

16 ст. Ч. переходить до кн. Збаражських. За реєстром

1589 р. Ч. було містечком, з якого податок „чоповий”

платив кн. Януш Збаражський — 20 флор. За часів кн.

Четвертинських була там друкарня, з якої виходили пе¬

реважно церковні книжки. В 1625 р. надруковано там

„Псалтир” друкарем Д. Людкевичем. Вступ до неї присвя¬

чений кн. Г. Четвертинському. По вимерті роду Збараж¬

ських Ч. переходить до Геліодора Четвертинського, до

якого належало 2,300 дес., а в тому 1,340 дес. лісу. Ціле

село (колись містечко) ще в 1914 р. було оточене висо¬

кими валами. Жителі того села заховали такі прізвища

як: Фризер, Француз, Локай, Фурман та інші, які свід¬

чать, що їх предки належали до замкової або фільвароч-

ної служби. В 1437 р. був там православний манастир.

Село тепер зветься Старою Четвертнею, а село Боровичі
—	Новою Четвертнею. Жителі села відзначаються висо¬

ким ростом і швидкістю. За переписом 1911 р. до кн.

Святополк-Четвертинського належало в Ч. 249 десятин.
ЧЕТИРБОКИ або ЧОТИРБОКИ, село, Заславський по¬

віт, Заславська вол., при річці, яка випливає там з боліт

і впадає до р. Гомори. В кінці 19 ст. було там 116 дворів

і біля 820 жителів, дерев’яна церква на могилках з 1868 р.

Село Ч. згадується в 1601 р. в ревізії луцьких возьних про

знищення цього села татарами в 1589 р. (Архів Ю.З.Р.,

том І, ч. 4, стор. 354). В селі церква дерев’яна з 1727 р.

збудована на місці ще старшої, спаленої татарами у кінці

16 ст., початкова школа. Фільварок до кінця 19 ст. нале¬

жав до кн. Сангушків.
ЧИЖИВКА, село, Заславський пов., Михнівська вол.,

16 км. від Заслава, над джерелами притоки р. Горині. В

кінці 19 ст. було там 141 домів і 757 жителів, дерев’яна

церква з 1737 p., початкова школа з 1882 р. і фабрика

мила. Село віддавна належало до кн. Сангушків. За місце¬

вим переказом село це заложене місцевим землянином —

Чижом, в долині, оточеній горбовиною. Ця родина Чижів

походила з північно-західньої частини Луцького повіту,

де в 16 ст., за заслуги у війнах проти татарів, були обда¬

ровані маєтками при р. Неточі. Кожен господар цього

села, крім землі з поділу (переважно орної), має землю
528

з т. зв. „займища”, вкритою лісами, наданою селянам для

заохочення оселюватись тут першим поселенцям Чижом-

Нетецьким.
ЧИЖИВКА, село, Звягельський пов., Романівська во¬

лость, 8 км. від Звягеля, над р. Случчю, на північ від Звя¬

геля. В кінці 19 ст. було там 106 домів і 604 жителів. Ко¬

лись село належало до кн. Острозьких. За Кульбишів-

ською угодою 1753 р. подароване Любомирським разом

з цілим „звягельським ключем маєтків”. По повстаннях

1831-1863 pp. перейшло до Мезенцових. За переписом 1911

р. в селі Ч. було 568 жителів, одноклясова школа, 1 крам¬

ниця і велика фабрика паперу.
ЧИЖБА, річка, Острозький пов., Довжецька вол., над

нею село Великий Скнит.
ЧИРАНКА або ЦИРАНКА або ЧИРЕНКА, село, Кре¬

м’янецький пов., Шумська вол., 1 км. від Шумська. Під

лісом кругле городище — 70 метр, в обводі, на ньому

сліди камінної будівлі.
ЧИСТОБІР, колонія, Володимирський пов., Киселин-

ська вол. — 8 домів і 51 жителів.
ЧМІЛЬ або ЧМЕЛЬ, оселя, Звягельський пов., Ємель-

чинська вол., 56 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там

85 домів і 465 жителів, переважно т. зв. „дрібної шляхти”.

Належало колись до емельчинського ключа, пізніше пе¬

рейшло до величезних латифундій Уварових. В урочи¬

щі „Зельтівське” — 15 курганів.
ЧМИКОС, село, Володимирський пов., Бережецька

вол., 52 км. від Володимира, при старому тракті з Любом-

ля до Володимира. В кінці 19 ст. було там 61 домів і 427

жителів. За переписом 1911 р. до пом. Вєруш-Ковальські

належало там 135 десятин.
ЧОВГУЗІВ або ЧОЛГУЗІВ, ЧОЛГАЗІВ, село, Острозь¬

кий пов., Семенівська вол., село над р. Полквою або Полт-

вою. В кінці 19 ст. було там 202 домів і 1,233 жителів,

дерев’яна церква з 1794 р. на місці старої з 16 ст., церк.-

прих. школа від 1862 р. Село згадується в 1563 p., як

маєток кн. Януша Жеславського (або Заславського) в

грамоті того князя для митника волинського Михайла

Малинського (опис акт книги Київ. Центр. Архіву № 2037,

ст. 23, п. 31). В 1583 р. з села Ч. платив Іван Славков-

ський від 10 дим., 14 город., 15 город., 2 вальних коліс,

1 фолюша і 1 попа. В кінці 19 ст. фільварок належав до
529

Гогелів. За переписом 1911 р. в селі Ч. було 1,558 жите¬

лів, фельдшерський пункт, 1 крамниця, 1 горілчана крам¬

ниця, кредитове товариство, водяний млин і земська ви-

позичальня сіль.-господарських машин.
ЧОЛОМИН, річка, Острозький пов., випливає з вели¬

кого лісу Кураша, пропливає через села Головлю і Ко-

росток і впадає недалеко від містечка Анополя до р. Со¬

роки.
ЧОЛИНЦІ, ЧОЛНИЦЯ або ЧОВНИЦЯ, село, Луцький

пов., Тростянецька вол., 23 км. від м. Луцька. В кінці 19

ст. було там 28 домів і 153 жителів, фільварок в 19 ст.

належав до Харлевських.
ЧОРНОКАЛИ, село, Звягельський пов., Берездівська

вол., 27 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 52 домів

і 310 жителів, дерев’яна церква з 1750 p., церк.-прих. шко¬

ла від 1862 р. В кінці 19 ст. в селі належало до Микули-

чів — 1,450 десятин (з іншими фільварками). Село зга¬

дується в 1577 p., належало до Корицької волості кн. Ко¬

рецьких, які платили з Ч. від 10 дим., 20 город., 6 город.
ЧОРНА, річка, Ковельський пов., Вижевська волость,

пливе від півдня і впадає до р. Вижевки.
ЧОРНА КРИНИЦЯ, джерело і урочище, на грунтах

села Бодак, Крем’янецький пов., Вишневецька вол. В 1938

р. О. Цинкаловський відкрив там при дослідах долини

р. Горині велику оселю з часів неоліту, т. зв. трипільської,

або мальованої кераміки, — першу оселю цієї культури

на терені Волині. (О. Цинкаловський, Матеріяли до пра¬

дзєюв Волині і Волинського Полісся. Варшава 1961 p.).
ЧОРНА ЛОЗА (Стара і Нова), села, Дубенський по¬

віт, Теслугівська вол., 59 км. від Дубна. На початку 20

ст. було там в Старій Чорній Лозі — 15 домів і 205 жи¬

телів, в Новій Чорній Лозі — 19 домів і 102 жителів.
ЧОРНИЙ ЛІС, пуща, Пінський пов. (Ревізія пущ і пе¬

реходів зв., Вил. Арх. Ком., Вильно).
ЧОРНИЙ ПЛЕС, село, Ковельський пов., Маціївська

вол., 41 км. від Ковля, над р. Вижевкою. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 45 домів і 334 жителів. Колись село належало до

Сапігів, від них перейшло до Мйончевських.
ЧОРНИЙ ШЛЯХ, дорога у степових бездоріжжях,

якою татари просувалися зі степів на Волинь, Поділля

в Галичину аж до Львова і Перемишля. Дорога або радше

дороги ці український люд назвав „Чорним Шляхом”, від
530

того, що степ, котрим проходили татари на своїх конях

був збитий до чорної землі. Шлях той на південь Волині

і Поділля називали ще „Шпаковим Шляхом” від імені ко¬

зака Шпака, який був великим знавцем степових теренів

і знаменитим провідником купецьких караванів з Украї¬

ни до Криму і надчорноморських міст. Шлях той зазна¬

чений на карті „Різі Заноні” названий шляхом „Кармен

Йолі” (караванна дорога) і провадила вона від Переко¬

пу степами на північний захід до устя р. Синюхи, від якої

властиво зачинався „Чорний Шлях”. Починався Ч.Ш. влас¬

тиво на південній Волині, проходив долинами річок, оми¬

наючи лісові терени. На границях Волині шлях цей роз¬

галужувався і скеровувався одною відногою на Поділля

і Галичину, другою в напрямку Крем’янця, Дубна, Луць¬

ка і Володимира, звідки йшов на Холмщину і третя від¬

нога цього шляху йшла на Костянтинів, Заслав, Рівне,

Степань, Дубровиці і через поліські болота в напрямку

м. Слуцька. Цією дорогою татарська орда з нечуваною

швидкістю посувалася далеко на півчнічний захід і пів¬

ніч, палячи і грабуючи села і міста та забираючи до не¬

волі (ясиру) багато людей. Така несподівана напасть та¬

тарської орди можлива була завдяки тому, що кожен їз¬

дець мав із собою два коні і в міру того, як один його

кінь, під вагою награбованого, змучився, пересідав на

другого. Тільки з розвитком неустанної розвідчої і сиг¬

налізаційної служби на пограниччі степів і в самих сте¬

пах ці руйнуючі несподівані напади загальмовано.
ЧОРНОВО або ЧЕРНОВО, село, Пінський пов. Село

це належало колись до греко-кат. пінських єпископів. В

кінці 19 ст. було там 73 жителів і 400 десятин землі.
ЧЕРНІВКА, річка, Ковельський пов., пропливає коло

села Глушівка (Ревізія пущ і переходів звір., Вил. Арх.

Ком.).
ЧОРНОГОРОДСЬКА ПУЩА — граничила з Галузів-

ською пущею, а починаючи від урочища Верхів, доходи¬

ла до Кукольської пущі — 1554 р. (Ревізія пущ і пере¬

ходів звір. Вил. Арх. Ком.).
ЧОРТІВ ЛІС — пуща, якою проходила етнографічна

границя між Деревлянами і північно-західним крилом Ду-

лібів або Волинян. Пізніше тими теренами бігла границя

Київського князівства і т. зв. Погориння. Країна ця була

мало доступною і непривабливою з огляду на неврожай¬
531

ність землі, величезні болота (болото Гало або Голе). За

певний граничний пункт з того часу можемо вважати

оселю Білу Вежу коло Томаш, города і непрохідні ліси

і болота в долині р. Ствиги. Місцевість, або укріплений

пункт Біла Вежа згадується в літописах в 1231 p., коли то

угорський король у війні з волинсько-галицькими князя¬

ми Данилом і Васильком, потерпівши поразку, втікав до

річки Дерені з „Чортового лісу”, де була Біла Вежа,
ЧОСНІВКА, хутір, Володимирський пов., Киселенська

волость. В кінці 19 ст. було там 11 домів і 69 жителів.
ЧУГИЛІ або ЧЕГИЛІВЦІ, село, Ст. Костянтиновський

пов., Базалійська вол. Село це над р. Случчю, 72 км. від

Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. було там 237 домів і
1,440	жителів, початкова школа. Село Ч. згадується в 1573

p., коли воно належало до Бальцера Вільги, а пізніше

перейшло до острозької ординації і в 1753 p., за Куль-

бишівською угодою, до Ігнаца Сапіги, а від нього до Ак-

саків. За переписом 1911 р. в селі Ч. до великої зем. влас¬

ности належало 602 десятини.
ЧУДЕЛЬ, село, Рівенський пов., Вирська вол., над р.

Случчю, 125 км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 170

домів і 1,207 жителів, дерев’яна церква з 1870 р. на місці,

де була стара, водяний млин, вітряк. Село згадується

в 1577 p., коли воно належало до Степанського замку кн.

Костянтина Острозького, який вносив з 6 дим. на півдвор.,

10 дим. на чвертьдвор., рівнож кн. Михайлова Чарторий-

ська від 3 город. Згадано тут острів „шістьома бартями”

в церковній візиті 1761 і 1778 pp. В 1753 р. по Кульбишів-

ській угоді подароване село Ч. Любомирському.
ЧУДВИ, село, Рівенський пов., Дераженська вол., 32

км. від Рівного. Село це над р. Горинню. В кінці 19 ст.

було там 53 дом. і 337 жителів. Колись село це належало

до степанівського замку. За переписом 1911 р. до великої

зем. власности в с. Ч. належало 316 десятин.
ЧУДЛЯ, село, Луцький пов., Рафалівська вол., 114 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 36 домів і 274 жителів.
ЧУДНИЦЯ, село, Острозький пов., Гущанська вол.,

35 км. від м. Острога, над р. Горинню. В кінці 19 ст. було

там 151 домів і 505 жителів. Село згадується в 1570 р.

разом із с.с. Воскодавами, Мишином, Витковом, Володи-

миркою як власність Івана Кердея-Мильського, який в

1583 р. платив з села Ч. з 2 дим. і 1 город.
532

ш
ШАБАТІВ, хутір, Звягельський пов., Баранівська вол.
—	11 дом. і 73 жителів. До великої зем. власности в 1911

р. належало там 128 десятин.
ШАННО або ШЕИНО, село, Ковельський пов., Ста-

рокоширська вол., 16 км. від Ковля. В кінці 19 ст. було

там 164 домів і 1,064 жителів, дерев’яна церква, початко¬

ва школа, 2 вітряки. Село згадується в 1538 р. (Архів Сан¬

гушків, том 4, стор. 172), коли належало до кн. Сангуш-

ків-Ковельських. В 1543 р. село належало до королеви

Бони, а від неї перейшло до Андрія Курбського (Івані-

шів, Курбський, том І, стор. 246). В 1590 р. перейшло до

Фірлеїв (там же, том І, стор. 117. Труди іздан. Київ. Арх.

Ком.). За поборовим реєстром 1583 р. належало до вижев-

ського ключа (до кн. А. Курбського), який платив з Ш.

від 25у2 ланів і двох боярів. Пізніше Ш. входило до ко¬

вельського староства (Яблоновський, Волинь, стор. 121).

За переписом 1911 р. в селі Ш. до великої зем. власности

належало 157 десятин.
ШАВНИЦЯ, урочище, Ковельський пов., на грунтах

села Борки, там же і Шавницький брід.
ШАЛОМИЧІ або ШОЛОМИЧІ, урочище, Пінський по¬

віт, Лемешівська вол. Була це околиця, що в половині

19 ст. належала до дрібної шляхти (бувших бояр). Роз¬

тягалася над р. Струмінь (на Заріччі) в околиці дуже

низькій і було там 16 дворів. Колись околиця Шоломичі

належала до пінських князів, а в 16 ст. була заселена бо¬

ярами з обов’язком військової служби, так як було на

той час в Плотниці, Стахові, Бережцях і Карауловичах.

Шляхта, яка осіла там на родючих землях, була право¬

славною, малограмотною і займалася переважно плисар-

ством і рибальством. Великі луги позволяли на тримання

худоби і коней.
ШАРЛАІВКА, село, Заславський пов., Тернавська во¬

лость, 42 км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 215 до¬

мів і 1,154 жителів, 2 дерев’яні церкви, з 1769 і з 1857 pp.,

початкова школа церк.-прих. Село під назвою ШИРАЇВ-
533

КИ кн. Януша Заславського згадується в 1601 р. в числі

знищених сіл татарами в 1589 р. (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том І,

стор. 292). По повстаннях 1831 і 1863 pp. належало до

пом. Холщенікової. На грунтах села, в урочищі „Моги¬

ли”, було кілька курганів (В. Антонови, Труди 11 Арх.

з’їзду 1901 p.).
ШАПКИ, село, Луцький пов. Село тепер не існує. За

реєстром Луцького повіту з 16 ст. видно, що належало

воно до архимандрії жидичинського манастиря (Ябло¬

новський. Волинь, стор. 10).
ШАТРЕНКА, річка в давньому Пінському повіті. Ви¬

пливає з болота Війна і перепливає теренами дуже забаг-

неними, інколи недоступними. Колись творила границю

пущ королівських і Купеличівських (Ревізія пущ і пере¬

ходів звір. Вил. Арх. Ком.).
ШАТЕРНИКИ або ШАТИРНИКИ, село, Острозький

пов., Анопільська вол., 35 км. від Острога. Село над при¬

токою р. Корчина. По другій стороні річки село Скнит

Малий. Колись село Ш. належало до кн. Острозьких, за

яке в 1577 р. кн. Костянтин Острозький платив з 4 дим.

на чвертях. В 1583 р. було також 4 дим. (Яблоновський.

Волинь, стор. 38, 82). В кінці 19 ст. в селі Ш. було 64 до¬

мів і 527 жителів.
ШАТЕРНИКИ, пригород м. Острога (дивись Остріг).
ШАХИ, село, Рівенський пов., Висоцька вол., 150 км.

від Острога. Село над великими болотами Гало або Голе,

в долині річки Львої, на північ від с. Озера. Околиця глу¬

ха і весною або восени малодоступна. Відсутність мож¬

ливих доріг. В кінці 19 ст. було там 26 домів і 228 жите¬

лів. Селяни бідні, умови життя жахливі.
ШАХІВ, село, Ковельський пов., Купечівська вол., не¬

далеко від Любитова, на півн.-схід від м. Ковля. Колись

село належало до маєтків володимирської катедри. За по¬

боровим реєстром Володимирського повіту з 1577 р. вла¬

дика володимирський платив з Ш. від 8 дим., 9 город.,

а в 1583 р. пан Влас Іванович Чернський платив від 18 дим.,
З	город., 13 ремісників і 1 пустої рілі (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 68, 118).
ШАЦЬК, містечко на півночі Володим. пов., в око¬

лиці т. зв. великих, волинських озер, при озері Люцимир,

або Ліцомир, 101 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було

там 428 домів і 2,713 жителів, дерев’яна церква, початко¬
534

ва школа, пошта, волость. Перед тим було де „казьонне”

село і було там в кінці 19 ст. 194 домів і 1,557 жителів,

церква. Село при озері недалеко від джерел р. Прип’яті.

Озеро велике і гарне, в яке втинається півострів. Колись

було дуже рибним. Село входило від кінця 14 ст. до Лю-

бомельського староства. За переписом 1911 р. в містеч¬

ку Ш. було 2,543 жителів, волость, пошта, телеграф, зем¬

ська поштова станція, одноклясова школа, шпиталь, лі¬

кар, 5 крамниць, 1 горілчана крамниця і 3 ярмарки річно.

На березі озера Люцемира було овальне городище, яке

займало у± га. На березі в уроч. Остре був курган до
4	метр, високий, на чотирокутній основі. Цей курган

зветься тут „Гора”.
ШАЦЬКІ МЕЛЬНИКИ, село, Володимирський повіт,

Шацька волость, 4 км. від Шацька на північ. В кінці 19

ст. було там 20 домів і 85 жителів.
ШАЦНЮТИНСЬКИЙ СТАВ, урочище на грунтах се¬

ла Радович, Володимирський повіт.
ШАШКОВИЧІ або ШАСКОВИЧІ, в документах Жаж-

ковичі, село, Володимирський пов., Микулицька вол. За

поборовим реєстром Володимирського повіту з 1577 р.

була то власність Григорія Вовчка з Шашкович і села

Колонна, який платив з них за 12 дим. на дворищах і б

город. (Яблоновський. Волинь, стор. 70).
ШВАБИ, частина села Кречева, Володимирський пов.,

Грибовецька волость.
ШВЕЙЦАРІЯ ВОЛИНСЬКА. Гірська околиця, навко¬

ло міста Крем’янця.
ШВЕЦЬКІ МОГИЛИ, могили і кургани, розсіяні по

цілій Волині і Поліссі, які в деяких околицях так нази¬

вають. Перепроваджувані там розкопи виявили однак, що

ніякого зв’язку зі шведами вони не мають. Часто натрап¬

ляють в них поховання з часів неоліту або раннього се¬

редньовіччя.
ШЕКЕРИНЦІ, СЕКЕЖИНЦІ, СОКИРИНЦІ, село, Ос¬

трозький пов., Ляховецька вол., 23 км. на південь від Ос¬

трога. В кінці 19 ст. було там 117 дворів і 1,014 жителів,

дерев’яна церква з 1738 р. Архистратига Михаїла, церк.-

прих. школа від 1874 р. За переписом 1911 р. до пом.

Брези належало там 945 дес. В кінці 19 ст. Радзиминський

і Бреза розкопали там 8 курганів. В них поховання з ча¬

сів неоліту (В. Антонович. Труди 11 Арх. З’їзду, 1901 p.).
535

ШЕЛЬВІВ, село, Володимирський пов., Локачівська

вол. Село це при р. Свинорийці, притоці р. Лугу, на схід

від містечка Локачів, 40 км. від Володимира. В кінці 19

ст. було там 105 домів і 755 жителів, дерев’яна церква

з 18 ст., на місці старої, гуральня і вітряк. За поборовим

реєстром Володимирського повіту в 1577 р. половина се¬

ла Ш. належала до Романа Сангушки, який платив з ньо¬

го від 5 дим. на ланах і 6 городників. З другої половини

платив Іван Шельовський від 8 дим., 6 город., 2 ремісни¬

ків (Яблоновський. Волинь, стор. 66, 73). За переписом

1911 р. до пом. Раковича належало там 2,053 дес. В до¬

кументі з 1584 р. згадується в Ш. два кургани: Городець

і Велика Могила.
ШЕЛЬВІВ, село, Заславський пов., Михнівська вол.,

15 км. від Заслава, при р. Горині. В кінці 19 ст. було там

81 домів і 429 жителів, дерев’яна церква з 1888 р. на місці

старої з 1744 p., церк.-прих. школа від 1879 р. Село зга¬

дується в 1546 р. як власність жінки Іллі Острозького.

В тому ж році в грамоті згадується „отаман Шельов¬

ський”. На початку 20 ст. велика власність належала до

адмірала царського флоту Вікентія Шемьота. Один км.

від села Ш. було в 19 ст. З кургани. В ур. Сибожок знай¬

дено тоді ж клад кривих, кремінних ножів (можливо сер¬

пів), крім того в околицях села знайдено багато кремін¬

них знарядь, 2 камінні сокири і кераміку. (В. Антонович.

Труди 11 арх. З’їзду. 1901 p.).
ШЕЛЬВІВ, село, Володимирський пов., Хорівська вол.,

38 км. від Володимира, при джерелах р. Лугу. В кінці 19

ст. було там 105 домів і 755 жителів, дерев’яна церква

з 18 ст. на місці старої, як про це свідчать церковні доку¬

менти і написи на стародруках, гуральня. За старими до¬

кументами з 1584 р. на границі грунтів села Шельвова,

Садова, Затурець були кургани під назвами — Городець
і	Велика Могила.
ШЕЛЯХ або ШЕЛЬОНТ, фільв., Володимирський по¬

віт, Коротницька вол., — 5 домів і 131 жителів.
ШЕЛЕПИ, урочище в лісі, Володимирський пов., Гри-

бовецька вол., біля с. Кречів.
ШЕПЕЛЬ або ШЕПОЛЬ, село, Луцький пов., Торчин¬

ська вол., 17 км. від Луцька, над малою притокою р. Сти¬

ру. Були там: село, лісова оселя і фільварок. В кінці 19

ст. в селі було 128 домів і 838 жителів, в лісовій оселі —
536

2	доми і 20 жителів, на фільварку — 2 доми і 86 жителів.

В поближу села насипані вали, які починаються в с. Не-

свічі і доходять на півночі до села Городини. Оселя, а

можливо і город Шепель згадується в 1097 році в Нико-

новському й інших літописах разом з городами Всеволо-

жем, Перемишлем, які князю Василькові і замість Тере-

бовлі запропонував кн. Давид Ігоревич. В 1541 р. кн. луць¬

кий Лев Свидригайло надав Ш. Бернатові Ольгердові (Ар¬

хів Сангушків, том 3, № 9). Дальша доля цієї оселі, з ог¬

ляду на брак документів, нам невідома. В 1836 в. власни¬

ком Шепеля був Божидар-Підгородецький, до якого на¬

лежало там 1,836 дес. За дослідженнями в кінці 19 ст. ви¬

явлено там городище (на якому тоді був фільварок). Го¬

родище було квадратне і кожна сторона мала до 180 м.

Крім того в селі було 3 кургани. На згаданих валах, які

простягаються там з півдня на північ знаходили і тепер

знаходять, пам’ятки з раннього середньовіччя: хрести —

енколпіони, перстені, пряслиці з овруцького слонцю, на¬

конечники стріл, ножі, тощо.
ШЕПЄЛЬКА або ДІБРОВА, колонія, Луцький повіт,

Торчинська вол. На початку 20 ст. було там 8 домів і 61

жителів.
ШЕПЕТИН, село, Лубенський пов., Судобицька вол.,
33	км. від Дубна, над р. Людмиркою, яка випливає з лісів

теренового подільського порога і, минаючи село Ш., впа¬

дає до р. Ікви. В кінці 19 ст. було там 32 домів, 362 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1741 p., початкова школа від 1871 р.

Земля переважно піски, з яких потворилися там надми.

Досліди автора виявили на піскових надмах коло села Ш.

знаряддя з молодшого палеоліту (Азильська культура),

кремінні скалки, малі кремінні ядрища, скалкові вістря

у вигляді вербового листя, залишки на цілій поверхні, а

також залишки тардендаської культури (О. Цинкалов¬

ський. Матеріяли до прадзєюв Волині і Волинського По¬

лісся, стор. 15, 19, 20).
ШЕПЕТІВКА або СКАЛИНЧАНИ (1545), містечко, За¬

славський пов., Шепетівська вол., над річкою Гускою або

Красносілкою і Вапнівкою, притокою р. Горині, 22 км.

від Заслава. При залізниці з Берестя до Києва. Містечко

положене в місцевості лісовій, охайно побудоване. В 1583

р. село Шепетин або пізніше Шепетівка, належало до Лу¬

бенського пов., до волості кн. Костянтина Острозького,
537

з якого він платив від 9 дим. (Яблоновський. Волинь, стор.

82). В 19 ст. була то власність кн. Сангушків, а від них

перейшло до гр. Альфреда Потоцького. На початку 19

ст. було там 395 домів і 2,791 жителів (переважно жидів,

церква св. Михайла, синагога, два жидівські доми молит¬

ви, міська школа, 57 крамниць, щотижневі ярмарки, па¬

ровий млин і найбільша на Волині цукровня і рафінерія,

заложена в 1844 р. В кінці 19 ст. почато там використо¬

вувати два мінеральні залізисті джерела, а також уря¬

джено там мінеральні купелі. Само містечко має в центрі

чотирокутний ринок і кілька вулиць. Вулиця, що прова¬

дить до цукровні, довга до 7 км. і заселена переважно ро¬

динами робітників, які працюють в цукровні. Підмістеч-

кові міщани і селяни вирощували цукрові буряки і зай¬

малися годівлею коней і худоби, а також від осені до

зими транспортом буряків до фабрики. Залізнична стан¬

ція віддалена від містечка до 2-х км.
В кінці 19 ст. і на початку 20 ст. в Ш. було 832 домів

і 5,926 жителів, дерев’яна церква з 1792 p., початкова шко¬

ла від 1868 р. Оселя ця дуже стара і згадується в доку¬

ментах під первісною назвою Скалинчани, коли то в 1547

р. належало до Василя Лабунського (Архів Сангушків).

Під цією назвою згадується також в 1594 р, коли нале¬

жало до Андрія Зджарського або Здзярського (Архів

Ю.З.Р. ч. 6, том І, стор. 242-243). В 1650 p. Ш. отримує

права містечка, яке тоді належало до кн. Доминіка Зас¬

лавського (Архів Ю.З.Р. ч. 7, том 2, стор. 480). По вимер-

ті волинського роду кн. Заславських в 1673 р. Ш. пере¬

ходить до кн. Любомирських, а від них до Сангушків.

В околиці містечка Ш. в кінці 19 ст. було багато курга¬

нів, про 7 з них згадує вії з’їзді проф. В. Антонович. Ці

кургани були переважно порослі віковими дубами. За пе¬

реписом 1911 р. в Ш. було 7,566 жителів, волость, міщан¬

ська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція,

агроном, суд, 2-клясова школа, земська лічниця, шпиталь

при фабриці, жидівська лічниця, дитячий притулок, жи¬

дівський притулок, 4 акушерки, аптека, 4 аптечні склади,

З лікарів, 5 гостинниць, два кредитові товариства, 102

крамниць, тартак (15,000 річн. прод.), паровий млин

(100,000 річн. прод.), 2 кооперативи, 1 кооператива служ¬

бовців, цукровня. Містечко оживляла велика рафінерійна

фабрика, яка мала 1,061,000 пуд. річн. прод. Крім того
538

в містечку була випозичальня сільсько-господарських ма¬

шин, столівка, друкарня, шинок, 3 фотографи, крамниця

з годинниками, фабрика черепиці, експортовий склад

яєць і ярмарки щодва тижні. До пом. гр. Альфреда По¬

тоцького в Ш. і Антонинах належало разом 24,462 десят.
ШЕРЕМЕТОВИЧІ або ШЕРЕМЕТІВКА, уроч., Луць¬

кий пов., недалеко від Стахівки. До великої зем. власнос¬

ти належало там 300 десятин.
ШЕРЕШІВКА, село, Звягельський пов., Романівська

вол., 9 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 45 домів

і 277 жителів.
ШЕРЕХІВ, річка, притока р. Случі в Рівенському пов.,

річка пропливає через село Мокви.
ШЕСТАКІВКА, село, Рівенський пов., на південь від

Пересопниці, при малому озерці.
ШЕТОВИЧІ або СІТОВИЧІ село, Луцький пов., над р.

Мельниця, на південний схід від села Пісочна. За побо¬

ровим реєстром Луцького повіту в 1577 р. село це нале¬

жало до кн. Сокольських, з котрих Марко Сокольський

платив від 12 дим., 6 город. В 1583 р. належало до того ж

Сокольського, з якого він платив від 6 дим., 4 город., 2

вальних коліс, 3 рудних коліс і 1 рудничного товариша

(Яблоновський. Волинь, стор. 54, 95).
ШИБЕННА, село, Дубенський пов., Боремельська во¬

лость, 45 км. від Дубна, над р. Стиром. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 41 домів і 261 жителів. В документах часто висту¬

пає під назвою Шибенне, Шибіна. Село віддалене 3 км.

від Боремля. За поборовим реєстром Луцького повіту

з 1570 p., село Ш. належало до Яцька Шибенського, який

з частин Новоселецького і Михалинського ключа платив

від 21 дим. і 11 город., а в 1577 р. за 5 дим. і 5 город.

В 1583 р. Яків Петрович Шибенський з того ж Ш. платив

від 7 дим., 2 город. (Яблоновський. Волинь, стор. 15, 52,

106).
ШИБЕННА, село, Ст. Костянтиновський пов., Авра-

тинська вол., 76 км. від Ст. Костянтинова, над ставом, який

засилює невеличка річка Жердє. В кінці 19 ст. було там
251	домів і 2,486 жителів, дерев’яна церква з 1783 р. на

місці старої з кінця 17 ст., початкова школа від 1870 р.

і окрема школа для дівчат від 1885 р. Село згадується

в 1583 p., коли належало до кн. В. Збаражського, з кот¬

рого він платив побір. В 1631 р. фігурує як власність кн.
539

Вишневецьких (Яблоновський. Волинь, стор. 128). В 19

ст. село належало до кількох поміщиків. За переписом

1911 р. в селі Ш. було 2,962 жителів, волость, одноклясо¬

ва школа, фельдшерський пункт, горілчана крамниця, гу¬

ральня (26,334 відер річн. прод.), водяний млин і земська

випозичальня сільсько-господарських машин. До великої

зем. власности (чотирьох поміщиків) належало в Ш.

в 1911 р. 939 дес. На полях знаходять тесані камінні плити.
ШИБКІВ, ШУБКІВ, село, Рівенський пов., Тучинська

вол., при великому ставі, 20 км. від Рівного. За поборо¬

вим реєстром Луцького повіту в 1577 р. була то власність

Григорія Чаплича, з якої він платив від 15 дим., 4 город,

і 4 город. В 1583 р. село належало до Івана Чаплича-Шпа-

новського, який платив за свого брата Григорія Чаплича

від 25 дим., 12 город, і 1 попа. (Яблоновський. Волинь,

стор. 53 і 91). В кінці 19 ст. було в Ш. 74 дворів і біля

600 жителів, дерев’яна церква з 1874 р. на місці старої

з 17 ст., початкова школа.
ШИБУКІВ, урочище, Лубенський пов., Олицька вол.

—■ 8 домів і 39 жителів.
ШИЛИ, село, Крем’янецький пов., Вербовецька вол.,

42 км. від м. Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 74 домів

і 483 жителів, мурована церква з 1872 р. на місці старої

дерев’яної. В 1703 р. село належало до Вишневецьких, під

назвою Шил. Згадка ця торкається надзвичайного розпо¬

рядження кн. Антонія Вишневецького, щоб жителі цього

села, як і інших сіл, які належали до Вишневецьких дали

по 100 зл. на утримання литовського війська, яке прова¬

дило війну з полковником Палієм (Архів Ю.З.Р. ч. З, том

2, стор. 525). Село при джерелах р. Жираку. В селі Ш. і

околиці знайдено кілька кремінних сокирок і стріл (О.

Цинкаловський, Записки 1938 p.).
ШИМКІВЦІ, село, Крем’янецький пов., Заруденська

вол., 35 км. від Крем’янця. (В документах часом виступа¬

ють як Шимковичі). Село при джерелах невеликої річки
—	Гнізни, недалеко від с. Колодна. В кінці 19 ст. було там

141 домів і 1,064 жителів, дерев’яна церква з 1868 р. на

місці, де була стара з 16 ст. За поборовим реєстром Кре¬

м’янецького повіту 1583 р. Ш. належало до кн. Кос. Ос¬

трозького, який платив від Ш. за 8 дим., 11 город. (Яб¬

лоновський, Волинь, стор. 130). За переписом 1911 р. до
540

пом. Швейковської належало там 805 десятин. При доро¬
зі	до села 1 курган.
ШИМКІВЦІ, село, Острозький пов., Пересослинська

вол., 38 км. від Острога. Село над безіменною притокою

ріки Горині. В кінці 19 ст. було там 52 домів і 452 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1881 р. на місці старої з 1796 p.,

церк.-прих. школа від 1878 р. Село положене серед гір

в околиці мальовничій і багатій. Селяни, крім рільництва,

з успіхом займалися садівництвом і бджолярством. Фізич¬

но добре збудовані і гарні. Чоловіки колись (19 ст.) но¬

сили свити з білого сукна з вишиваними ковнірами, ру¬

кавами і при кишенях червоними шнурами. Літом носи¬

ли солом’яні капелюхи, зимою чорні або сиві шапки. Се¬

ло Ш. згадується в 1562 р. в скарзі Беати Острозької про

„наїзд” пана Михайла Боговитина-Шумборського (Опис

акт книги Київ. Арх. Центр., № 2636, стор. 26, поз. ЗО).

В 19 ст. село належало до Зигмунта Радзиминського.
ШИНИ або ШИНІ, село, на Заріччі, над озером Чер-

вище, на підмоклій низині. В 19 ст. було там 3 двори.
ШИСТІВ, село, Володимирський пов., Вербська вол.,
5	км. від Володимира, при дорозі через ліс „Довгу Лозу”

до Калусова, Грибовиці і Литовежа. Село над невеликим,

але глибоким озерцем. Село ділилося на „Село” і „Кар¬

пів Сад”. В шистиківських полях урочища: Товарня гора,

Лишани, Під дубиною, Тарасові гори, Довга лоза, Воши¬

ва могила, Стінка, Винниця. Урочища над Лугом: Марти¬

нів кут, Рокитиниця, Свій кут, Плави, За Онуфрійщиною,

Під безоднею, Зарічанське озеро. В кінці 19 ст. було там

80 домів і 235 жителів. Колись був в Ш. маєток володи-

мирських владик. За поборовим реєстром Володимир¬

ського повіту в 1577 р. село Ш. належало до Озеран.

В тому ж році владика платив з села Ш. від 7 городників,

а в 1583 р. з 5 дим. і 1 город., 2 комірників, 4 комірників

(Яблоновський. Волинь, стор. 23, 69, 119). В урочищі

„Вошива могила” до 1939 р. був великий курган. В уро¬

чищі „Тарасові гори” знайдено автором клад, який скла¬

дався з кількох десятків кремінних, довгих до 22-23 сент.

скалок, зложених одна при другій. В урочищі „Зарічан-

ська сіножать” натраплено на густо вбиті в землю дубові

стовпи. На північ від села при дорозі до м. Володимира

натраплено на фундаменти, якоїсь будівлі, зложеної з ар¬

хаїчної цегли 15-16 ст. В околиці села Ш. особливо на
541

високому березі р. Лугу часто викопують і виорюють ка¬

мінні і крем’янні знаряддя, неолітичну кераміку, кераміку

з римського і ранньосередньовічного періодів. (О. Цин¬

каловський. Матеріяли до прадзєюв Волині і Волинсько¬

го Полісся. Варшава, 1961 p., стор. 35, 215).
шитня, село, Звягельський пов., в документах під

назвою Шитиня, Корецька вол. В кінці 19 ст. було там

61 домів і 389 жителів, церква дерев’яна з 1860 p., почат¬

кова школа і став над притокою р. Корчина. Селянської

землі 617 десятин. До гр. Потоцьких в селі Ш. й інших

селах, що належали до них, було 42,591 десятин. (Весь

Юго-Западний край, 1913 р. Київ. Справочная книга).
ШКАРІВКА МАЛА, село, Заславський пов., Лабунська

вол., 41 км. від м. Заслава. Село над притокою р. Гомори

(або Хомори). В кінці 19 ст. в Ш. Малій було 122 домів

і 635 жителів, початкова школа, дерев’яна церква з 1888

р. на місці старої. За переписом 1911 р. в Ш.М. було 780

жителів, одноклясова школа, позичкове товариство, ко¬

оперативе, земська випозичальня сільсько-господарських

машин. До пом. Периякова належало там 611 десятин.
ШКАРІВКА ВЕЛИКА (або ШКАРЕВИСЬКО), Заслав¬

ський пов., село над р. Гоморою і ставом. В кінці 19 ст.

було там 119 дворів, палац, 730 жителів. За поборовим

реєстром Крем’янецького повіту в 1583 р. село належало

до кн. Костянтина Острозького — київського воєводи,

який платив з Ш. Вел. від 11 дим., 6 город.
ШКАРІВ, село, Острозький пов., Гощанська вол., 1 км.

від села Горбанова, над р. Горинню. В 19 ст. було там 27

домів і 214 жителів.
ШКАРТАНІ, урочище, в околицях м. Володимира,

Вербська вол. В кінці 19 ст. було там 4 доми і 20 жителів.

(О. Цинкаловський. Матеріяли до археології Володимир¬

ського повіту. Записки Наук. Товариства ім. Шевченка

№ 154).
ШКИНДЕРІВКА, хутір, Заславський пов., Лабунська

волость.
ШКИНДЕРІВКА, колонія, Рівенський пов., Тучинська

вол., ЗО км. від м. Рівного — 9 домів і 25 жителів.
ШКЛІНЬ, ШКЛИН, ШКЛИНЄ, ШКЛЕНЬ, село, Луць¬

кий пов., Чаруківська вол., над р. Полонкою, на погра¬

ниччі з Володимирським повітом. В кінці 19 ст. було там,

й селі — 182 домів і 998 жителів, дерев’яна церква, водя¬
542

ний млин, в колонії — 38 домів і 205 жителів. Село зга¬

дується в 1445 p., коли то кн. Лев Свидригайло надає

це село Іванові Муматі (Галєцкі, Остатнє лята Свидри¬

гайла. Волинь, стор. 292 і Архів Ю.З.Р., том І, поз. 18).

За поборовим реєстром Луцького повіту 1570 р. Томило-

ва Ванькова Скленська платила з маєтку свого, села Скле¬

на від 11 дим., 7 город., 4 город., а в 1577 р. Хведора Дзя-

линська платила від того ж Ш. від 4 дим., З город. В 1583

р. Федір Скленський платив від 12 дим., 2 город., 8 город.,

1 вального колеса (Яблоновський. Волинь, стор. 8, 55, 97).

За переписом 1911 р. в селі Ш. було 912 жителів, однокля¬

сова школа, водяний млин (8,000 пуд. річн. перем.). То¬

ді ж до великої зем. власности в селі Ш. належало 194

десятин.
ШКРОБАТІВКА, село, Крем’янецький повіт, Дедер-

кальська вол., 40 км. від Крем’янця, при старому тракті

з Шумська до Ямполя. В кінці 19 ст. було там 61 домів і

492 жителів, дерев’яна церква з 1868 р. на місці старої
з	17 ст. Село положене на північний захід від Ямполя і на

границі з Острозьким повітом. За поборовим реєстром

1583 р. належало до Василя Козаревського, який платив

від неї за 2 дим. В 1665 р. село Ш. згадується під назвою

Скробатовки як маєток пані Христини з Вкри, жінки Се-

нюти (Яблоновський. Волинь, стор. 142).
ШКРОБИ, село, Ковельський пов., Датинська вол., ЗО

км. від Ковля, над озером Синовським. В кінці 19 ст. було

там 81 домів і 625 жителів. Село положене в місцевості

піскуватій і маловрожайній.
ШЛАПАНЬ, село, Пінський пов. (в документах Шло-

пань, Шлепань), при р. Ошмянці над стругами, які впада¬

ють до р. Прип’яті, при старій дорозі з Пінська, через

Любомель, до Рівного. Село віддалене 3 км. від озера

Любязь. В кінці 19 ст. було там 21 домів, фільварок, 179

жителів. В 18 ст. село Ш. належало до кн. Дольських, піз¬

ніше до Вишневецьких. В 1846 р. до поміщиків Анджеєв-

•ських (дивись село Обище).
ШЛЯХОВА, село, Острозький пов., Кривинська вол.,
15	км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 25 домів і 158

жителів.
ШЛЯХ ПЕРЕХРЕСНИЙ, урочище, Звягельський по¬

віт, Баранівська вол., недалеко від устя р. Гомори до ріки

Случі.
543

ШЛЯХ ЗБАРАСЬКИЙ, Звягельський пов., Куренська

вол. Шлях цей провадив до Звягеля і через Берездів, За¬

слав, Ямпіль, Вишгородок до Збаража.
ШЛЯХОЦЬКІ ХУТОРИ, Рівенський пов., Костопіль-

ська волость. Знайдено там золоту деадрахму з 4 століття

перед н. ер.
ШМЕНЬКИ, село, Ковельський пов., Заболотецька во¬

лость, 62 км. від Ковля. Село при р. Прип’яті, на півд. за¬

хід від м. Ратна. В кінці 19 ст. було там 36 домів і 188 жи¬

телів. Село при старому тракті до села Кримна, положене

в дуже болотистій долині.
ШМИРКИ або ШМЕРКИ або ШМОРКИ, село, Ст. Кос-

тянтиновський пов., Купельська вол., 54 км. від Ст. Кос-

тянтинова, при тракті з Волочиськ до Красилова. В кінці

19 ст. було там 173 домів і 1,010 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1754 p., початкова школа з 1873 p., 2 вітряки (В 1868

р. було там 92 домів). Село згадується в 1593 p., коли

воно належало до базалійського ключа кн. Острозьких.

В цьому ж році село було спустошене татарами. В 1753 р.

за Кульбишівською угодою подароване Любомирському,

потім належало до багатьох власників і врешті в 1911 р.

692 десятини належало до Фр. Кича.
ШОРНИЛИНЦІ, село, Крем’янецький пов., тепер не

існує. Згадка в 18 ст., коли воно належало до кн. Вишне¬

вецького — маєтків борщівських (село Борщівка).
ШОСТАКІВ, село, Рівенський пов., Дітковецька вол.,
16	км. від Рівного, на південь від містечка Клевань. В кін¬

ці 19 ст. було там 46 домів і 258 жителів. За поборовим

реєстром Луцького повіту в 1577 р. було це село, яке на¬

лежало до клеванського замку кн. Іванової Чарторийської,

яка платила від Ш. з 3 дим., 2 город. В 1583 р. село Ш.

належало до кн. Юрія Чарторийського, який платив від
4	дим., З город. (Яблоновський. Волинь, стор. 47 і 88).
ШПАНІВ, село, Рівенський пов., 6 км. на північ від

Рівного, при р. Устє. В кінці 19 ст. було там 73 домів і

біля 700 жителів, водяний млин, церква мурована з 1855 р.

на місці старої з початків 18 ст., рим.-кат. костел з 1727 p.,

фабрика виробу шкір, бровар і цукровня. За поборовим

реєстром 1570 р. село Ш. належало до Федора Кадияно-

вича Чаплича-Шпановського, який платив побір з сіл:

Шпанова, Двірчика, Микова, Лупонина, Понебеля з 44

дим., 8 путних боярів, 35 город., 2 млинських коліс, а
544

Іван Чаплич, луцький військовий, з того ж села Ш. і сіл

приналежних до нього платив від 175 дим., 51 город., 76

город., 15 боярів путних, 3 млинських коліс і 1 попа (Ар¬

хів Ю.З.Р. ч. 2, том І, стор. 7). В 1577 р. Григорій Чаплич

платив зі села Ш. за 31 дим., 1 попа, 7 боярів, 3 город.,

7 город., а Іван Чаплич з 10 дим., 2 город., 1 город. В 1583

р. той же Іван Чаплич, луцький військовий, платив з ма¬

єтку свого брата Григорія Чаплича від 15 дим., 11 город.,

1 колеса (Яблоновський. Волинь, стор. 5, 18, 53, 54, 93).

Від Чапличів-Шпановських Ш. перейшов до Стецьких, а

від них до генерала М. Радзивила, який вибудував там ве¬

ликий палац і де була його резиденція (Подоле, Волинь,

Украіна — Пшездєцкі). За переписом 1911 р. до Януша

Радзивила в Ш. належало 4,366 десятин. В тому ж році

в Ш. було 814 жителів, 1-клясова школа, 2-клясова школа,

гуральня (52,890 відер річн. прод.). В селі 70 домів і 887

жителів, на фільварку 5 домів і 120 жителів, мурована

церква з 1855 р. на місці старої з 16 ст., римо-кат. костел,

млин, гарбарня, бровар і цукровня.
ШПАКІВ, село, Рівенський пов., Дятковицька вол., на

захід від Рівного. На грунтах села урочища: Дворичі,

Грумвиця, Яневичі, Мельник, Заріцький Став. В кінці 19

ст. було там 49 домів і 244 жителів. За поборовим реєс¬

тром Луцького повіту в 1570 р. власність Івана Шпанов-

ського, який зі своєї частини III. платив за 11 дим., 9 го¬

род., 2 млинських коліс, 1 боярина і 1 коршми. В 1583 р.

Іван Чаплич-Шпановський платив від Ш. за 22 дим., 6

город., З вальних коліс і 1 фолюша (Яблоновський. Во¬

линь, стор. 9, 92 і 100).
ШПАКІВ МАЛИЙ, село, Рівенський пов., Дятковицька

вол., в кінці 19 ст. було там 17 домів і 158 жителів.
шопи, оселя, Рівенський пов., Селищанська волость,

в кінці 19 ст. було там 13 домів і 101 жителів.
ШОПИ, оселя, Рівенський пов., на границі Звягель-

ського повіту, над р. Случчю. Село належало до город¬

ницького ключа. Колись там була найбільша і найкраща

пристань в Рівенському повіті, з якої сплавлювано багато

будівельних матеріялів з великих лісів, великими човна¬

ми т. зв. ком’ягами. Пристань ця звалася Бендюгою. В кін¬

ці 19 ст. оселя Шопи перейшла до полтавського банку,

було тоді там 9 домів і 134 жителів.
545

шпинколоси, село, Володимирський пов., Підбе-

резецька вол., 57 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було

там 89 домів і 531 жителів, дерев’яна церква і 4 вітряки.
шпиколоси, село, Крем’янецький пов., Білокри-

ницька вол., 8 км. від Крем’янця. Колись був там став

і млин. Через село Ш. проходив колись шлях до Вишнев-

ця і Збаража. В кінці 19 ст. було там 85 домів і 506 жи¬

телів, дерев’яна церква з 1720 р. За переписом 1545 р.

село належало до крем’янецького замку, а пізніше перей¬

шло до Яцка Жабокрицького. Тоді село Ш. мало 11 тяг¬

лих людей, які мали обов’язок орати і засівати замкові

землі, а також 19 путних слуг (бояр), які відбували служ¬

бу кінно і які давали до замку двадцяту вівцю річно

(Пам’ятники том 4, від 2, стор. 220). В селі урочище —

Жомирщина. На горі Лютрі було колись два великі кур¬

гани.
ШПРАХИ або ШПРИХИ, ШПРАХІВ, село, Луцький

пов., 27 км. від Луцька, над р. Полонкою. В кінці 19 ст.

було там 27 домів і 173 жителів.
ШТУНЬ, село, Володимирський пов., Бережецька во¬

лость, 43 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там

166 домів і 1,072 жителів. Село положене в долині ріки

Нерестниці. Село при дорозі з Бережець до Любомля. Бу¬

ла там дерев’яна церква і початкова школа від кінця 19

ст. За переписом 1911 р. до великої зем. власности в селі

Ш. належало 317 десятин.
ШТАНІВКА, село, Пінський пов., на південь від села

Логишина (5 км.). В кінці 19 ст. було там 4 двори. Міс¬

цевість типово поліська.
ШУБКІВ або ШИБКІВ, село, Рівенський пов., Тучин¬

ська вол., 25 км. від Рівного, над р. Горинню, при вели¬

кому ставі. В кінці 19 ст. було там 96 домів і 1,082 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1874 р. на місці старої з 17 ст.,

початкова школа, смолярня, гуральня. На сільських мо¬

гилках друга церква з 1829 р. В 1826 р. село Ш. належа¬

ло до Андрія Чаплича, а від 1874 р. до Е. Шениної. За пе¬

реписом 1911 р. було там 882 жителів, одноклясова шко¬

ла, 6 крамниць і горілчана крамниця.
ШУЛЯЙКИ або ШУЛЯЄЦЬ, ШУЛЯЇВКА, село, Звя¬

гельський пов., Романівська волость, 70 км. від Звягеля,

положене між Чудновим і Романовим. В кінці 19 ст. було

там 72 домів і 828 жителів, дерев’яна церква з 1853 р.
546

Залишки замку кн. Сімашків у Шубкові над Горинню (мал. 19 ст.)
на місці дуже старої, церк.-прих. школа від 1856 р. Один

км. від Ш. хутір Шулайський, де було 17 домів і 110 жи¬

телів. Село відоме на Волині з вирощування сливок. Ко¬

лись село належало до романівського ключа гр. Ільїнсько-

го, пізніше перейшло до Стецьких.
ШУЛЯКИ, урочище, Звягельський пов., Полонська во¬

лость, — 9 домів і 55 жителів.
ШУЛЬЖИНЦІ, село, Заславський пов. (дивись Суль-

жинці, Сульжин в тому ж повіті).
ШУМБАР, село, Крем’янецький пов., Борківська вол.,

22 км. від Крем’янця, над заливовою долиною р. Вілії.

Село положене на високому урвистому березі. В кінці 19

ст. було там 137 дом. і 876 жителів, дерев’яна церква

з 1779 р. на місці ще старшої, на городищі або замчищі,

кат. костел. Є то дуже давня оселя, яка згадується в 1513

р. як маєток волинського землянського роду Боговити-

них-Шумбарських. Побудували вони там замок на висо¬

кій горі. На цьому замчиську ще й тепер стоїть дерев’я¬

на церква. За поборовим реєстром крем’янецького замку

в 1570 р. Ст. Лящ — зі Шумбара платив від цього села

за 48 дим., 18 город., 1 боярина, 2 млинських коліс і 3 ін¬

ших коліс. З цього села пані Боговитинова Михайлова

також була зобов’язана платити побір. В 1583 р. Ляц пла¬

тив побір (Яблоновський, Волинь, 27, 36, 140). В 17 ст.
547

Ш. разом з рахманівським ключем, по смерті Софії Чар¬

торийської з Боговитинових, переходить до кн. Чарторий-

ського, пізніше до Вишневецьких, а від них до Блендов-

ських, які засновують там католицький тринітарський

манастир. Якийсь час Ш. був містечком, заложеним на

Магдебурському праві в 18 ст. (Стецький Т. Волинь, стор.

71, 73). Під час ревізії крем’янецького замку в 1545 p. III.

належав до Боговитиновичів, які мали там свої „городні”

(Пам’ятники, том 4, від 2 ст. до 207). В 1637 p. Ш. нале¬

жав до Ірини-Раїни, дочки Козирад-Боговитинової, жін¬

ки Костянтина Ярмолинського, як то видно з фундушно-

го запису загаєцького манастиря. (Пам’ятники, том 4, від

1 ст. 78, 79). В 1734 р. власність Павла Шишковського

(Архів Ю.З.Р. ч. З, том 3, стор. 107 і ст. 373). За перепи¬

сом 1911 р. до трьох поміщиків належало в Ш. 618 деся¬

тин.
ШУНЬКИ, село, Острозький пов., Уніївська вол., 43

км. від Острога, при джерелах р. Тростянки, притоки р.

Горині. В кінці 19 ст. було там 100 домів і 654 жителів,

дерев’яна церква з 1871 р. на місці старої з 16 ст., почат¬

кова школа. Селяни, крім рільництва, займались садів¬

ництвом і городництвом. В 18 ст. Ш. належав до ляховець-

кого ключа маєтків кн. Любомирського, пізніше перей¬

шов до Сапігів і Ружанських. За переписом 1911 р. до ве¬

ликої зем. власности в селі Ш. належало 277 десятин.
ШУМСЬК, містечко, Крем’янецький пов., Шумська во¬

лость, 33 км. від Крем’янця, при старому тракті з Кре¬

м’янця до Острога. Містечко положене над річкою Вілією

і великим ставом, який відділює село Рахманів від Шум¬

ська. Завдяки свому положенню в багатій, врожайній до¬

лині р. Вілії, яка випливає з височини недалеко від села

Тетильковець, Шумськ ще в 12-13 ст. відігравав велику

політичну ролю. Під 1149 роком літопис згадує, що князі

Із’яслав II Мстиславович і Юрій Довгорукий прийшли на

Волинь зі своїми полками і наблизились до Шумська.

У тих часах Шумськом володіли князі Гліб Юр’евич, Мсти¬

слав Андрієвич і Володимир Дорогобуський. Остаточно

зайняли вони цей город в 1171 p., захопивши до полону

шумського посадника Павука. В 1208 р. Ш. належав до

луцьких князів, а в 1224 р. стає зовсім незалежним уді¬

лом кн. Святослава Шумського, який згинув в завзятій

битві з татарами на р. Калці. В 1231 р. під час боротьби
548

Ікона Богоматері з церкви в Шумську (ц)
549

кн. Данила Галицького з уграми, угорський князь Андрій

вдерся на Волинь з сильним військом, дійшов до Шум¬

ська і там розбив вщерть угорські війська. Бій з уграми

відбувався недалеко містечка Шумська під селом Угор¬

ським.
В 1261 р. татарський ватажок Бурундай підступив під

Шумськ. Данило вислав свого брата Василька і холмсько-

го владику Івана на переговори. Бурундай вимагав зруй¬

нування всіх укріплень Волинсько-Галицької держави. Па¬

м’ятаючи страшну руїну 1241 p., князі згодилися зруйну¬

вати укріплення своїх городів. Тоді розкинуто стіни і ве¬

жі Крем’янця, Шумська і Данилова. Після того довший

час не маємо про Ш. згадки, аж у 1366 р. кн. Любарт Ге-

диминович, на підставі умови з польським королем Ка¬

зимиром, залишає всі Погоринські городи за собою, а

в тому і Шумськ. По смерті кн. луцького і волинського

Любарта, Луцьк переходить до кн. Вітольда, який обняв

волинську столицю Луцьк і інші городи Волині і Поділля.

На початку 16 ст. Ш. перестає бути княжим городом і

виступає в документах як власність волинського земляни¬

на Богуша Боговитановича і пізніше переходить до його

синів Івана і Войни Боговитинів. (Пам’ятники том 4, від

стор. 2, 202, 207). В 1578 р. сини Івана Боговитина поділи¬

ли свої маєтки і тоді Шумськ припав Степанові Іванови¬

чу Боговитину. В 1603 р. дочка Степана Маруша вийшла

заміж за Єло-Малинського і Шумськ за нею переходить

до Малинських. В 1753 р. Ш. перейшов до литовського

гетьмана Радзивила і вже у 1806 р. був ним відпроданий

Ромуальдові Бистрому, який шумську волость розпродав

іншим. В часі люстрації крем’янецького замку в 16 ст.

бачимо, що одна городня того замку належала до право¬

славного землянина Степана Богушевича. Там же згаду¬

ється, що Єло-Малинський побудував там в 1631 р. цер¬

кву св. Трійці, при якій була архимандрія.
Під час визвольних воєн українського народу з Поль¬

щею і з власними ренегатами-магнатами, Єло-Малинські

зраджують свій народ і віру, переходять на католицизм

і будують в Ш. в 1656 р. францішканський манастир, а

в 1715 р. костел. В сучасному містечку збереглися до 1914

р. два замчища. Перше на захід, на півострові, який вти¬

нається у забагнену долину р. Вілії, про яке переказ го¬

ворить, що збудував його кн. Радзивил. Друге у самому
550

містечку, там де був францішканський манастир (14 або

15 ст.). Ані одне ані друге укріплення не було городищем

старого города Шумська. Властиво ранньо-середньовічне

городище Шумська знаходиться над р. Кумою, притокою

р. Вілії, між селом Бриковим і Онишківцями. Положене

воно на високому, урвистому березі річки й оточене з усіх

сторін валами. На схід від городища високий камінний

хрест. За літописом на самому городищі була у 13 ст. цер¬

ква св. Семеона.
В кінці 19 ст. в містечку Ш. було 168 домів і 1,278

жителів, мурована церква з 17 ст., римо-кат. костел, во¬

дяний млин, початкова школа, 7 крамниць і 1 оліярня.

За переписом 1911 р. в містечку Ш. було 2,612 жителів,

волость, міщанська управа, пошта, телеграф, поштова

земська станція, акцизний дозір, 2-клясова початкова шко¬

ла, земська лічниця, жидівський шпиталь, акушерка, 2 ап¬

теки, 41 крамниць, гуральня (920,000 відер річн. прод.),

горілчана крамниця, цегельня (6,000 річн. прод.), шкіря¬

на фабрика (25,000 річн. прод.), водяний млин (20,000

річн. перем.), млин Острозького Братства — турбіновий

(12,000 пуд. річн. прод.), бровар (6,135 річн. прод.), 1 фо¬

тограф, 3 склади скупу збіжжя і 12 ярмарків річно.
Вигляд Шумська з 19 ст. (ц).
551

В околицях містечка Шумська виступають численні

археологічні пам’ятки різних доісторичних культур, а та¬

кож пам’ятки з 10-13 ст. (мальована трипільська культу¬

ра, висоцька культура, оселі, окремі предмети з римської

доби і пам’ятки нашого раннього середньовіччя). Усі ці,

як монументальні, так і дрібні пам’ятки зібрав і описав

місцевий вчитель Віктор Данилевич, знавець місцевої ста¬

рини (О. Цинкаловський. Записки, 1937-39 p.).
ШУРКІВ, присілок, Звягельський пов., Полонська во¬

лость, — 9 дом. і 112 жителів.
ШУШКИ або СУШКИ, село, Ковельський пов., на пів¬

нічний схід від містечка Вижева і на півд. від села Секуня.

За поборовим реєстром Володимирського повіту в 1583 р.

село належало до кн. А. Курбського, який з боярських сіл

Сіконя і Сушок платив за 14 дим. і 1 ремісника (Яблонов¬

ський. Волинь, стор. 121).
ШУШКІВЦІ, село, Кременецький пов., Білозірецька

вол., 54 км. від Крем’янця, при р. Буглівці. В кінці 19 ст.

було там 101 домів і 666 жителів. Колись село належало

до гр. Красицьких, а від них перейшло до Сапігів. В око¬

лиці Ш. є гора, де знаходять багато скаменілих раковин

різного типу і періоду.
ШУШКІВСЬКИИ хутір, Звягельський пов., Рогачів-

ська волость — 5 домів і 45 жителів.
552

щ
ЩАСНІВКА, село, Крем’янецький пов., Білозірська во¬

лость, 65 км. від Крем’янця, при невеликому струмку Руд-

ці і ставі. В кінці 19 ст. було там 276 домів і 1,643 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1735 р. на місці старої (з 16 ст.),

церк.-прих. школа від 1883 р. Село згадується в 1583 р.

як власність Петра Збаражського (Архів Ю.З.Р. ч. 6, том

І, стор. 235). Колись село це належало до кн. Сапіги, а

від нього перейшло до Красіцьких. За переписом 1911 р.

в Щ. було 1,828 жителів, горілчана крамниця і земська ви-

позичальня сільсько-господарських машин. В тому ж ча¬

сі в селі ІД. до великої зем. власности (Крестянського

Поземельного Банку) належало 320 десятин.
ЩЕЛЕПІВКА, фільварок, Пінський пов., Порицька во¬

лость.
ЩЕНЮТИН ВЕЛИКИЙ і МАЛИЙ, сс., Володимир¬

ський пов., Порицька вол., 25 км. від Володимира, над

р. Лугом. (В документах часом під назвою Щутин). В кін¬

ці 19 ст. було в Щ. Вел. 51 дом. і 285 жителів, а в Щ. Ма¬

лому 27 домів і 211 жителів. Село згадується в 1545 р.

разом із селом Ляховом, яке належало тоді до поміщ.

Ляховської, яка була зобов’язана утримувати на володи-

мирському замку 1 городню (Яблоновський, Ревізія, стор.

11). В 1570 р. Іван Ляховецький з Ляхова і Щутина пла¬

тив побір. В 1577 р. згадується як „Сельце боярське Ще-

нютин”, яке належало до владики володимирського. В

околицях села урочища: Могила, Морозова Могила (ця

останняя на острові серед боліт, де до 1890 р. стояв гру¬

бий дубовий стовп). На другому острові викрито сліди

оселі — недослідженої (О. Цинкаловський. Матеріяли до

пра'дзєюв Волиня і Волинського Полісся і Записки Наук.

Т-ва № 154, стор. 238). В урвистому березі р. Лугу від¬

крито автором велику оселю з 7-8 ст. н.е.
ЩЕДРОГОЩА або ЩЕДРОГОЩЕ, село, Ковельський

пов. Село над р. Прип’яттю, в заболоченій і нездоровій

околиці. Весною часто води р. Прип’яті заливають ціле

село. Одиноким способом комунікації зі Щ.. ііе човни і
553

плиси. Серед місцевих селян переховалися згадки, що Щ.

була колись містечком. Село згадується в 1527 p., коли

воно належало до Василя Михайловича Сангушки-Кошер-

ського. В кінці 19 ст. було там 101 домів і 349 жителів.

В околицях села 24 кургани. Місцеві селяни займаються

переважно рибальством і годівлею худоби. В селі Щ. і

сусідних хуторах і селах багатий фолкльор. Церква з 1781

p., де в архіві переховувалися багато рукописів, документів

і стародруків, школа.
ЩИБОРІВКА, село, Ст. Костянтиновський пов., Кра-

силівська вол. Колись село належало до Острозької ор¬

динації і в 1753 р. на підставі Кульбишівської угоди по¬

дароване К. Шидловському. Від Шидловського відібране

по повстаннях і віддане барону де-Шодуарові.
ЩИГЛІВ або ЩЕГЛІВ, філь. між селом Щекановом

і Чудзиновичами в пов. Пінському.
ЩИКИЧИН, село, Рівенський пов., 4 км. від с. Невір-

кова. Село згадується в 1596 р. в документі, який торка¬

ється виїзду зем. Скотицького до Межирицького замку

(Архів, ч. З, том І, стор. 102-105). В кінці 19 ст. було там

52 дворів і біля 655 жителів, церква дерев’яна з 1655 р.

архаїчної архітектури.
ЩИРІВЩИНА, урочище, Ковельський пов., на грун¬

тах села Мостище.
ЩИТИНЬ або ЩИТНО, ЩИТИНО, село, Ковельський

пов., Гущанська вол., 82 км. від Ковля. До села хутори

Почапи. Село при усті р. Турії до р. Прип’яті, на півн.

захід від містечка Каменя-Коширського. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 64 домів і 519 жителів.
ЩИТИНКИ, колонія постала в ур. Щитному, Володи¬

мирський пов., Новодвірська вол., 33 км. від Володими¬

ра — 10 домів і 82 жит.
ЩИТИНСЬКЕ ВІЛЬНЕ, фільварок села Лелехів.
ЩУРИН, село, Луцький пов., Щуринська вол., 44 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 74 домів і 487 жителів,

дерев’яна церква з 1788 p., початкова школа, вітряк. Село

належало до Олізарів, а по повстаннях віддано частинно

Шавенбаху. За переписом 1911 р. в с. Щ. було 584 жите¬

лів, волость, 2 крамниці, земська поштова станція, фельд¬

шерський пункт, 1 горілчана крамниця.
554

ЩУРИНЩ, село, Заславський пов., Михнівська вол.,

12 км. від Заслава, над притокою р. Горині. В кінці 19 ст.

було там 114 домів і 520 жителів, дерев’яна церква з 1765

р. трьохкупольна, школа церк.-прих. з 1871 р. Недалеко

від села в Клембівці або Клубівці цукровня. В 1880 р. на

полі виорано дві золоті монети.
Богоявленська церква в Острозі (36. Ц.)
555

ю
ІОВКІВЦІ, село, Острозький пов., Перерослянська во¬

лость, 24 км. від Острога, при лівій притоці р. Горині, З

км. від села Добрина. В кінці 19 ст. було там 114 домів

і 545 жителів. В 1911 р. — 809 жителів, школа, 2 крамниці,

кредитове товариство, горілчана крамниця. В 1886 р. було

там 233 жителів магометанського віроісповідання. Прав¬

доподібно село Ювківці під назвою Яківці належало в кін¬

ці 16 ст. до Острога. В 1648 р. було там 33 дим., а в 1650

р. тільки 6 дим. Татарське населення села тепер зовсім

асимілювалося, однак серед селян Ю. залишшилися цікаві

архаїчні звичаї. Був там мечет.
ЮЗЕФІВКА, село, Рівенський пов., Дераженська вол.,

недалеко від с. Моквина. Село це заложене в 18 ст. боя¬

рами і ще тепер серед місцевого населення залишилася

назва Болярка або Боярка. В селі 15 дворів — кілька ро¬

дин ще в кінці 19 ст. були записані в документах, як „од¬

нодворці”. До селян належало там 453 десятин землі 302

дес. лісу, за що платили вони кн. Любомирському 1,131

зл. польських. Німецьких колоністів селяни не хотіли

прийняти, не дивлячись на те, що контракт місцевих боя¬

рів з Любомирським давно минув. За переписом 1911 р.

до поміщика А. Лідереса належало там 578 десятин.
ЮЗЕФІВКА, хут., Заславський пов., за переписом 1911

р. було там 474 десятин.
ЮЗЕФИН, колонія, Володимирський пов., Одеська во¬

лость — 5 домів і 38 жителів.
ЮЗЕФІВКА або ЮЗЕФИН, село, Звягельський пов.,

Остропільська вол., 112 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було

там 153 домів і 837 жителів, мурована цеква з 1856 p.,

церк.-прих. школа від 1870 р. Колись Ю. належало до Ос¬

трозької ординації, а з 1753 p., за Кульбишівською уго¬

дою подароване Любомирським. До пом. Дорожинського

належало — 923 десятини.
ЮЗЕФИН, колонія, Звягельський пов., Баранівська

вол., — 27 домів і 212 жителів.
556

ЮЗЕФИН, село, Звягельський пов., Корецька вол., 33

км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 109 домів і 747

жителів. Назва села походить від імені Юзефа Чарторий¬

ського. В селі була фабрика порцеляни, яку за порадою

М. Мезера Ю. Чарторийський переніс в 1795 р. до Бара-

нівки ,в тому ж повіті. В селі був паровий, вальцевий

млин — 200,000 пуд. річн. прод.
ЮЗЕФИН, колонія, Луцький пов., Тростянецька вол.,

в кінці 19 ст. було там 60 домів і 413 жителів.
ЮЗЕФИН, колонія, Луцький пов., Чаруківська вол.,

в кінці 19 ст. було там 55 домів і 313 жителів.
ЮЛІЯНІВКА, колонія, Володимирський пов., Ново-

двірська волость, 12 домів і 74 жителів.
ЮЛІЯНІВКА, колонія, Ковельський повіт, Турийська

вол., 22 дом. і 109 жителів.
ЮЛІЯНІВКА або ЮЛІЯНИЦЯ, колонія, Ковельський

пов., Повурська волость — 6 домів і 40 жителів.
ЮЛІЯНОВА, колонія — чеська, Лубенський пов., Ма¬

линська волость, 44 домів і 195 жителів.
ЮЛІЯН МАЛЕВКА, колонія, Лубенський пов., Мли-

нівська вол. — 40 домів і 206 жителів.
ЮЛІЯНФЕЛД або ЮЛІЯНФЕЛЬД, колонія, Торчин-

ська волость — 10 домів і 41 жителів.
ЮЛІЯНІВ, колонія, Луцький пов., Торчинська вол.
ЮНАЧКИ або ЮНАЧИНЦІ, село, Заславський пов.,

в кінці 19 ст. було там 130 домів і 873 жителів, дерев’яна

церква з 1774 p., церк.-прих. школа. Колись село Ю. на¬

лежало до гр. Потоцького.
ЮНИЩЕ або ВЮНИЩЕ, село, Пінський пов., Висоць¬

ка волость. Село при залізниці Рівне-Лунинець. В кінці

19 ст. було там 24 двори, дерев’яна церква, грунти піску¬

ваті. До фільварку пом. Коженьовського належало там

2,110 десятин. Від них фільварок перейшов до пом. Оле-

ніна.
ЮНАЧИНЦІ МАЛІ, Заславський пов., село при пото¬

ці і невеликому ставі. В кінці 19 ст. було там 176 дво¬

рів, 1,232 жителів, дерев’яна церква з 1786 р. на місці ста¬

рої, церк.-прих. школа від 1872 р. Власність (в 19 ст.) гр.

Потоцьких.
ЮРИДИКИ. Під цією назвою виступають села, уро¬

чища і частини містечок і міст, які мали окремі права,
557

скасовані в 1792 р. Так окремі частини міст мали свої

суди.
ЮРИДИКА, частина міста Ковля.
ЮРИДИКА, частина міста Луцька.
ЮРИДИКА, частини і вулиці м. Володимира.
ЮРИЛИКА, село, Луцький пов., Рожищанська вол.

В 19 ст. було там 25 домів і 113 жителів.
ЮР’ЇВКА, село, Острозький пов., Уніївська вол., 44

км. від м. Острога. Село при річці Загатці. В 19 ст. було

там 74 домів і 473 жителів, дерев’яна церква з 1884 p.,

збудована на місці старої. Грунти врожайні, багато сіно¬

жатей, при річці став і водяний млин. Село колись нале¬

жало до волинських землян Сенютів, а від них перейшло

до кн. Острозьких, від них до Яблоновських, Сапігів і ін¬

ших. За переписом 1911 р. в селі Ю. до великої зем. влас¬

ности належало 350 десятин.
ЮР’ЇВКА або ЮРИВКА, Звягельський пов., Любар-

ська вол., 98 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 270

домів і 1,600 жителів, дерев’яна церква з 1791 р. На грун¬

тах села 1 курган.
ЮРКІВЩИНА, село і хутір, Звягельський пов., Жоло-

бенська вол., 10 км. від Звягеля. Село над р. Черемом.

В кінці 19 ст. в селі було 162 доми і 565 жителів. На хуторі
5	домів і 22 жителів, дерев’яна церква з 1784 р. Колись

село належало до кн. Острозьких, а від них перейшло до

Любомирських. В 1648 р. платили від Ю. за 28 дим., а

в 1650 р. за 22 дим., а в 1651 за 5 дим. В тому селі зібрав

автор багато цінних фолкльористичних матеріялів (вір¬

шів, пісень), які видруковані в „Збіоже вядомосьці до ан-

тропольоґії краю”, том 7, стор. 150-243. Крім того вміще¬

но там же — „Байкі зе всі Юрковщани”. До села Юрків-

щина належали присілки: Майстрова Воля і Гале Болото.

На грунтах села Ю. було в кінці 19 ст. багато курганів,

з камінними хрестами. Там козацький полковник Криво-

нос, за переказами місцевих селян, побив польські війська.

В околицях села Ю. виступає першорядна порцелянова

глина. За переписом 1911 р. в селі Ю. до пом. Рокосов-

ських належало 977 десятин.
ЮВКОВЦІ, село, Острозький пов., Перерослинська во¬

лость, 22 км. від Острога, при притоці р. Горині. В кінці

19 ст. було там 65 домів і 466 жителів, дерев’яна церква
558

з 1770 р. В 1570 р. село належало до землянина Василя

Юшковського, який платив з нього від 26 дим., З город.,

1 город., 1 коршми, а в 1577 р. від 5 дим., 4 город. В 1583

р. з того села платив Патрикій Окорський від 6 дим., З

город., 1 комірника і 1 вального колеса. За переписом

1911 р. в селі Ю. до пом. Могильницьких належало 249

десятин. За проф. В. Антоновичем (Труди 11 арх. з’їзду,

1901 р.) в селі Ю. знайдено 42 монети празьких грошей

14 ст., залізне вістря піки, інкрустоване золотом, кілька

римських монет. На просторі кількох десятин відкрито

велику первісну робітню керамічних виробів. На полях

села Ю. в кінці 19 ст. було 40 курганів, в деяких знайдено

кістяки, камінні і кремінні знаряддя.
ЮСЬКЇВЦІ, село, Крем’янецький пов., Ямпільська во¬

лость, 43 км. від Крем’янця. Село положене при усті ріки

Котівки до р. Горині. В кінці 19 ст. було там 218 домів і

1,882 жителів, церква з 1766 p., церк.-прих. школа від

1882 р. За ревізією крем’янецького замку з 1545 р. село

Ю. належало до волинського землянина Андрія Кинев-

ського. Згадується там городня А. Куневського і його жін¬

ки Богдани з села Татаринець і з Юськовець (Пам’ятни¬

ки том 4, від 2, стор. 202). його зять Кирик Ружанський

і Лев Войнич перейняли по смерті А. Куневського всі йо¬

го маєтки. В 1583 р. з Ю. платив побір Лаврин Пісочин-

ський від 17 дим., 1 вального колеса, 1 ступи і 1 попа.

Пізніше Ю. перейшло до Блендовських і Джевицьких (по¬

ляків). (Архів Ю.З.Р. ч. 1, том 4, стор. 355). За перепи¬

сом 1911 р. в селі Ю. було 1,252 жителів, кредитне това¬

риство, водяний млин (8,800 пуд. річ. перем.).
ючин, село, Рівенський пов., Тучинська вол., в кін¬

ці 19 ст. було там 35 домів і 291 жителів.
ЮШКІВЦІ, село, не існує в Луцькому пов. В докумен¬

тах під назвою Юшків. Було положене на пограниччі

Луцького і Лубенського пов., на південь від Луцька. Мож¬

ливо, що це саме село згадується в документі 1650 p.,

яке належало до офіціяла луцького кат. єпископа Олек¬

сандра Рамульта і було тоді там 21 дим., а в 1651 р. тіль¬

ки 3 дим. В 1653 р. згадується як „покинуте село”.
559

я
ЯБЛОНІВКА, колонія, Дубенський пов., Лубенська

вол., 7 км. від Дубна — 12 домів і 67 жителів.
ЯБЛОНКА ВЕЛИКА і МАЛА, села в Луцькому пов.

Разом з селами Загорівкою і Довжицею належало в 19 ст.

до Мошинських — 685 десятин.
ЯБЛОНКА, село, Звягельський пов., Берездівська во¬

лость, 35 км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 71 домів

і 435 жителів, початкова школа. Селянської землі 455 де¬

сятин. Двірської — 705 десятин. Колись село належало

до Яблоновських, а в 19 ст. до Микуличів.
ЯБЛОНКА, село, Звягельський пов., Куренська вол.

Колись село це належало до соколовського ключа. В кін¬

ці 19 ст. було там 43 доми і 239 жителів. До пом. Пашков-

ських належало 300 десятин.
ЯБЛОННЕ, село, Рівенський пов., Березинська вол., 60

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 68 домів і 521 жи¬

телів, дерев’яна церква. Село згадується в 15 ст., коли на¬

лежало до Федька Дахновича. Дочка Дахновича в 1490 р.

подарувала село Я. свойому чоловікові Василеві Хребто-

вичеві, на що дає запис в книжках м. Луцька. Цей доку¬

мент на пергамені переховувався ще в 19 ст. в печалів-

ському архіві Рибчинських. Петро Яхнович Білші був зас¬

новником Олики, а Семен Юр’євич Гольшанський був ві¬

домим зі своєї перемоги над татарами. Чоловік Федько

Василь Хребтович в 16 ст. був намісником володимир-

ським і відзначився в боях з Менглі-Гіреєм. В селі Яблон-

ному була церква з 16 ст., нову побудовано в 1802 р. Іс¬

торичну згадку про село Я. маємо також з 1562 p., коли

то кн. Януш Порицький складає скаргу до луцького су¬

ду. (Опис акт книги Київ. Центр. Архіву № 2, від 36, стор.

9, ЗО). В 1570 р. село належало до Радзивилів, за яке пла¬

тили від 38 дим. За переписом 1911 р. до пом. Григорія

Тамова належало 3,898 десятин.
ЯВІРНИК, село, Володимирський пов., Головенська

вол., при дорозі з Любомля до Старої Гути. В кінці 19 ст.

було там 29 домів і 159 жителів.
560

ЯВНЕ, село, Звягельський пов., Рогачівська вол., 35

км. від Звягеля. В кінці 19 ст. було там 54 доми і 376 жи¬

телів, смолярня, тартак, а в 1911 р. 333 жителів і хімічна

фабрика оцтової кислоти (15,000 руб. річн. прод.).
ЯВОРИНЦІ, село, Ст. Костянтиновський пов., Черне-

лівська вол., 27 км. від Ст. Костянтинова, над р. Самець.

В 1867 р. було там 81 домів, а в кінці 19 ст. 69 домів і 772

жителів, дерев’яна церква з 1751 p., церк.-прих. школа від

1891 р. Колись село Я. належало до красилівського замку

кн. Костянтина Острозького. За донесенням луцьких возь-

них село Я. було спустошене татарами в 1593 р. В 1650 р.

часово було власністю Чечеля, який платив від нього за
9	дим. За Кульбишівською угодою подароване в 1753 р.

Любомирському, а від нього перейшло до інших. За пе¬

реписом 1911 р. до великої зем. власности належало там

146 десятин.
ЯДВИШИН, колонія, Острозький пов., Плужанська во¬

лость, 17 км. від Острога. В кінці 19 ст. було там 42 домів

і 270 жителів і євангелицький дім молитви.
ЯДВИГІВ, колонія, Володимирський пов., Вербська

вол., — 14 домів і 92 жителів.
ЯДВИГІВ, колонія, Луцький пов., Чаруківська вол.,

46 км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 40 домів і 272

жителів.
ЯДВИПІЛЬ, колонія, Рівенський пов., 12 км. від Рів¬

ного — ЗО домів і 226 жителів.
ядзин, колонія, Рівенський пов., Тучинська вол., —
10	домів і 132 жителів.
ЯГОДИН або ЯГІДНО, село, Володимирський пов.,

Бережецька вол., 68 км. від Володимира. Село над р. Го-

нею, притокою р. Бугу, над залізницею з Любомля до

Дорогуська. В кінці 19 ст. було там 144 домів і 961 жите¬

лів. Колись село Я. належало до любомельського старос¬

тва. В 1565 р. було там тільки 16 селян, які платили по 24

гроші, 2 корці вівса, по одній курці, 10 яєць, сир і масло,

а 11 загородних платило по 6 грошів чиншу. Крім того

селяни мали обов’язок їздити до Холма, Любомля, Крас-

ника з мукою з двох млинів, ладувати 10 бочок жита.

За млин, що був серед лісу 6 зл. оренди. За переписом

1911 р. до пом. Полевського належало там 4,074 десятин.
ЯГІДНО, колонія, Ковельський пов., Любитівська во¬

лость — 19 домів і 132 жителів.
561

ЯГОДИНЕЦЬ, колонія, Луцький пов., Щуринська во¬

лость, — 23 домів і 103 жителів.
ягодно або ЯГІДНО, колонія, Рівенський пов., Бе-

резинська вол., 14 домів і 81 жителів.
ЯЖЕМБКІВЦІ, село, Володимирський пов., Порицька

вол., 43 км. від Володимира — 45 домів і 273 жителів.
ЯЗВИНИ, хут., Володимирський пов., Крименська во¬

лость — 9 домів і 52 жителів.
ЯЗВИНКА, урочище, Звягельський пов., Рогачівська

вол., 43 км. від Звягеля — 5 жителів, паровий млин (15,000

пуд. річ. перем.).
ЯЙНО або ЄЙНО, село, Ковельський пов., Боровен-

ська вол., 55 км. від Ковля. Село над р. Лупницею, прито¬

кою р. Стоходу. До села належить оселя Боровицька Гу¬

та. В кінці 19 ст. було там 87 домів і 782 жителів, дерев’я¬

на церква з 18 ст. Село належало в 1911 р. до „казни”.
ЯКИМІВЦІ, село, Заславський пов., Антонинська во¬

лость, 43 км. від Заслава, над р. Ікопоть. В кінці 19 ст.

було там 135 домів і 882 жителів, дерев’яна церква з 1748

p., церк.-прих. школа від 1872 р. В 1589 р. село належало

до Януша Заславського і тоді ж було спустошене татара¬

ми, як то видно з ревізії луцьких возьних з 1589 р. (Архів

Ю.З.Р. ч. б, том І, стор. 292). В кінці 19 ст. село належало

до гр. Потоцьких і мало тоді 110 домів. Під селом був

курган „Татарська Могила”.
ЯКОВИЧІ, село, Володимирський пов., Микулицька

вол., 20 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 86

домів і 663 жителів, і дерев’яна церква з 18 ст. Село зга¬

дується в 1545 p., коли то дві частини Я. належали до Ва¬

силя Щасного і Михайла Яковецького, які були зобов’я¬

зані утримувати 1 городню володимирського замку. Тре¬

тя частина належала до Пахна, Гаврила і Якова Івашкови-

чів-Яковецьких, які утримували також 1 городню того ж

замку. До цього: Василь, Борис, Яцко і Михайло були

зобов’язані утримувати 1 городню луцького замку. З до¬

кументу 1570 р. бачимо, що вплачували вони побір з се¬

ла Холбутова. В 1648 р. частина Я. перейшла до кн. Виш¬

невецьких, а від них до Чацьких і Кашовських.
ЯКОВИЧІ, село, Рівенський пов., Селищанська вол.,

19 км. до ст. Сарни. В кінці 19 ст. було там 20 домів і 93

жителів.
ЯКУБІВКА, слоб., Рівенський пов.
562

ЯКУБЧИЦІ, село, Луцький пов., Силенська волость,
10	домів і 138 жителів.
ЯКУЛІ, село, Рівенський пов., Дубровецька вол., —
10	домів і 73 жителів.
ЯКУШИ, село, Ковельський пов., Гірницька вол., 52

км. від Ковля, недалеко від містечка Ратна. Село над

р. Прип’яттю. В кінці 19 ст. було там 88 домів і 428 жи¬

телів. Місцевість дуже заболочена і нездорова. Часто ви¬

ступає там хвороба „колтун”.
ЯЛОВИЧІ, село, Лубенський пов., Ярославецька вол.,

41 км. від Дубна, 3 км. від Ярославич, над р. Стиром.

В кінці 19 ст. було там 20 домів і 190 жителів, дерев’яна

церква з 1858 p., костел (часом в документах помилково

виступає це село під назвою Біловичі). В 15 ст. село на¬

лежало до кн. Свидригайла. Село згадується під час ре¬

візії луцького замку в 1545 р. під назвою Білович, з якої

Крокотка-Єловицький утримував на замку луцькому 1 го¬

родню (Пам’ятники том 4, від 2, стор. 74, 84). В 1565 р.

село Я. згадується в скарзі кн. Михайла Ружинського

(Опис акт книги Київ. Центр. Арх. № 2038, стор. 32, п. 15).

Крім того в 1566 р. в скарзі писаря луцького Михайла

Коритянського. В 1569 р. під час підписання Люблинської

Унії фігурують прізвища землянки Якубової Єловицької.

В 1570 р. Єловицький вносить побір з Я. від 8 дим., 7 го¬

род., 2 млинських коліс і окремо Дмитро Долматович-Ісай-

ковський платив з частини Я. від 3 дим., 2 город. В 1577 р.

той же платив від Я. В 1648 р. Я. належало до стольника

волинського Долмата-Ісайковича. Пізніше село перейшло

до кн. Масальських.
ЯЛОВЕЦЬК або ЯЛОВАЦЬК, село, Ковельський пов.,

Камінь-коширська вол., 57 км. від Ковля. Село належало

до „казни”. В кінці 19 ст. було там 68 домів і 451 жителів.
ЯЛИШІВ або ЄЛИШІВ, село, Звягельський пов., Ба-

ранівська вол. Село над р. Нивкою, притокою р. Случі.

В кінці 19 ст. було там 34 домів і 266 жителів, смолярня.

До великої зем. власности в 1911 р. належало там 693

десятин.
ЯМИЩА, хут., Луцький пов., Осовська вол. — 6 до¬

мів і 31 жителів.
ЯМНЕ, урочище, Луцький пов., Щуринська вол. — 4

доми і ЗО жителів.
563

ЯМПІЛЬ, містечко, Крем’янецький пов., Ямпільська

волость, 46 км. від Крем’янця. Містечко над р. Горинню,

яка творить там великий став. В кінці 19 ст. було там 344

домів і 2,565 жителів, дерев’яна церква з 1876 р. на місці

старої з 16 ст., церк.-прих. школа від 1886 p., волость,

пошта і телеграф. Колись містечко називалося „Тихомель-

ським Городищем” (Старий город Тихомель, відділений

від Ямполя тільки греблею). Згадується Я. в 1535 p., яке

набув від землян волинських Сенютів кн. Януш, єпископ

виленський і від його імені оселя ця назвалася Ямполем.

По смерті єп. Януша, село перейшло до його сестри Беа-

ти Костелецької, жінки кн. Іллі Острозького. Від Косте-

лецької перейшло до Ласького й інших. В кінці 16 ст.

містечко Я. було сильно спустошене татарами. По тому

Я. перейшов до кн. Степана Збаражського, який вносив

за нього від 17 димів ринкових, 26 димів вуличних і 28

нужденних хат. Крім того від 4 шевців, 5 кравців, 4 гон¬

чарів, 2 ковалів, 4 пекарів і 1 дударя, 6 жидівських слуг,
1	ткача, та від 20 рілів, 3 міських, вальних коліс, 1 фолю-

ша і 1 попа.
В 1646 р. кн. Вишневецький побудував там костел, на¬

даючи на його забезпечення село Парилів (за р. Горин¬

ню). Від Вишневецьких Я. переходить до Радзивилів.

В 1780 р. містечко було знищене великою пожежою і До-

минік Радзивил продав його Ходкевичам. Тоді в містеч¬

ку Ямполі було 3,572 жителів. В старому містечку були

ремісничі цехи: ковальський, шевський, ткацький, кра¬

вецький. В 1870 р. містечко нараховувало 231 домів, 3 де¬

рев’яні церкви, костел, синагога, поташарня, бровар, фаб¬

рика мила, 36 крамниць, 52 ремісників, 4 ярмарки річно,

кілька млинів (водяних) і експлуатація покладів крейди.

За містечком в напрямку села Дедеркали в кінці 19 ст.

було кілька великих, камінних хрестів (Енциклопедія

Повшехна, том 13, стор. 4-14). За переписом 1911 р. в міс¬

течку Ямполі було 2,500 жителів, волость, міщанська уп¬

рава, пошта, телеграф, земська поштова станція, вете¬

ринар, акцизний дозір, 2-клясова школа, земська амбуля-

торія, жидівський шпиталь, акушерка, аптека, ЗО крам¬

ниць горілчана крамниця (державна), 2 водяні млини

(50,000 пуд. річ. прод.), шинок і щомісячні ярмарки. То¬

ді ж до пом. Косаковських належало там 3,508 десятин.
564

Коло містечка городище, на полях знахідки кремінних

знарядь.
ЯМЦІ, село, Ст. Костянтиновський пов., Решнівецька

вол., 20 км. від Ст. Костянтинова, при р. Свинорийці. Се¬

ло положене в горбковатій місцевості. В кінці 19 ст. було

там 78 домів і 619 жителів. Село колись належало до кн.

Острозьких і в 1753 р. за Кульбишівською угодою пода¬

ровано А. Любомирському, а від нього перейшло до Же-

вуських, пізніше Шашкевичів.
ЯНЕВИЧІ, село, Володимирський пов., Грибовецька

вол., 25 км. від Володимира. Село положене над р. Лу¬

гом, в південній частині повіту. В кінці 19 ст. було там

68 домів і 504 жителів. Колись село належало до володи-

мирських владик. В 1577 р. владика Феодосій платив від

Я- за 15 дим., 9 город, і 2 водяних млинів. Частина села

належала до Давида, який платив від 6 дим. на двори¬

щах, і 4 город. В 1583 р. Я. не згадується, вже як владичі

добра. Колись був там на острові р. Лугу в ур. „Манас¬

тир” т. зв. „Манастирок”. Урочище це знаходилось в не¬

доступній околиці серед багон р. Лугу. На полях, на гор¬

бах знайдено там енколпіон з 12-13 ст. На поля були ще

до 1920 р. 6 курганів.
ЯНЕВИЦЬКИЙ ЛІС, колонія, Рівенський пов., Дідко-

вецька вол., при селі тієї ж назви.
ЯНЕВИЧІ, село, Рівенський пов., Дідковецька вол.,

при притоці р. Стубли, на захід від Рівного. В кінці 19 ст.

було там ЗО домів і 188 жителів. В 1648 р. належало до

кн. Миколая Четвертинського, з якого він вносив за 20

дим.
ЯНУШІВКА, колонія, Рівенський пов., Тучинська вол.,
44	км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 31 домів і 183

жителів.
ЯНІВ, колонія, Луцький пов., Щуринська вол. — 31

домів і 169 жителів.
ЯНІВ або ЯНОВЕЦЬ, ЯНИКІВ, село, Володимирський

пов., Хотячівська вол., 14 км. від Володимира. Колись се¬

ло належало до манастиря св. Спаса у Володимирі. В 1577

р. тримав це село Павло Оранський і платив від нього за
6	дим. В 1583 р. син його Михайло з „Янова церковного”,

Ласкова, Орані, платив за Я. за 3 лани.
ЯНИН БІР, колонія, Володимирський пов., Олеська

вол. — 29 домів і 177 жителів.
565

янини, колонія, Володимирський пов., Киселенська

вол. — 31 домів і 92 жителів.
ЯНИН, фільварок, Володимирський пов., Скобелець-

ка вол. — 6 домів і 64 жителів.
ЯНІВКА, колонія, Володимирський пов., Одеська вол.
—	21 домів і 88 жителів.
ЯНІВКА, село, Дубенський пов., Берестецька вол., 31

км. від Дубна. В 1911 р. було там 468 жителів, однокля¬

сова школа і водяний млин (8,000 пуд. річн. перем.).
ЯНІВКА, містечко, Ковельський пов., Велицька вол.,
45	км. від Ковля. Село над р. Стоходом. В кінці 19 ст.

було там 37 домів і 208 жителів, церква з 1833 р. пере¬

роблена з костела при бернардинському бувшому там ма-

настирі. Два водяні млини. Колись ця оселя належала до

кн. Велицьких. В 1577 р. кн. Давид Велицький платив від

Я. за 6 дим., 4 город., а в 1583 р. прилучено до Муравиці,

що належала до кн. Вишневецьких, які платили з Я. від
11	дим., в 1649 р. кн. Вишневецькі мають там 90 дим., а

в 1650 р. разом з Велицьким тільки 45 дим. Пізніше Я.

переходить до Сапігів, а від них до Ладо-Лобаржевських.

В 1870 р. містечко Янівці мало 17 домів і 74 жителів, цер¬

ква, бровар, гуральня, водяний млин, 3 ремісників і 2 яр¬

марки річно. За переписом 1911 р. в містечку Янівці було

240 жителів, 1 крамниця, 1 горілчана крамниця, гуральня

(31,579 відер річ. прод.), 1 ярмарок річно.
ЯНІВКА, колонія, Луцький пов., Чаруківська вол. —
32	домів і 186 жителів.
ЯНІВКА, колонія, Луцький пов., Рожищанська вол. —

14 домів і 92 жителів.
ЯНІВКА, колонія, Луцький пов., Торчинська вол. —
34	домів і 240 жителів.
ЯНІВКА, колонія, Рівенський ПОВ., 16 КМ. від Рівного
—	15 дом. і 136 жителів.
ЯНІВКА, село, Рівенський пов., Межирицька вол., 54

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 96 домів і 693

жителів, дерев’яна церква з 1878 р. Село згадується в 1577

p., коли належало до кн. Корецьких, які платили від Я.

за 12 дим., 6 город. В 1648 р. і 1650 р. село належало ще

до кн. Корецьких, які платили з нього за 38 дим.
ЯНІВКА, кол. і слоб., Рівенський пов., Селищанська

вол. На колонії було на початку 20 ст. 18 домів і 98 жи¬
566

телів, в слободі — 14 домів і 120 жителів. Була то лісова,

шляхецька власність, недалеко від села Губкова, яка ко¬

лись належала до Сімашків. В 1648 р. належало до Крис-

тини Даниловичевої, яка враз з іншими селами вносила

за 269 дим., а в 1653 р. тільки від 258 дим.
ЯНІВКА, село, Острозький пов., над р. Горинню —

14 домів і 105 жителів.
ЯНІВКА, село, Ст. Костянтиновський пов., Базалій-

ська вол., 72 км. від Ст. Костянтинова. В кінці 19 ст. бу¬

ло там 91 домів і 498 жителів. Оселя ця колись виділена

зі села Свинної і названа від імені свого власника. В 1860

р. належало до Кондрацьких 117 десятин.
ЯНКЕВИЧІ, село, Рівенський пов., Костопільська вол.,

41 км. від Рівного, на північний захід від Костополя. В кін¬

ці 19 ст. було там 123 домів і 446 жителів, дерев’яна цер¬

ква з 1797 p., земля болотиста і піски. Село згадується

в 1577 р. при степанському замку кн. Костянтина Острозь¬

кого, який платив з Я. від 7 дим. на півдворищах. Пізні¬

ше село Я. перейшло до кн. Збаражських, від них до Лю-

бомирських, а по польських повстаннях 1831 і 1863 pp.

забрано „Удельньїм Ведомством”.
ЯНКІВЦІ, село, Володимирський пов., Бережецька во¬

лость, 71 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 61

домів і 364 жителів. Село недалеко від залізниці Ковель-

Холм.
ЯНКІВЦІ, село, Крем’янецький пов., Борсуковецька

вол., 18 км. від Крем’янця. В кінці 19 ст. було там 71 до¬

мів і 485 жителів, дерев’яна церква з 1786 р. Колись село

належало до кн. Вишневецьких, пізніше до інших.
ЯНКІВЦІ, село, Крем’янецький пов., Білозірецька вол.,

50 км. від Крем’янця. Село над р. Жердею. В кінці 19 ст.

було там 155 домів і 954 жителів, дерев’яна церква з 1741

р. Село згадується в 1463 p., коли належало до кн. Нес¬

вицьких. В 1583 р. була то власність кн. Збаражських, а

по повстаннях 1831 і 1863 pp. належало до пом. Тепляко-

вих — 502 десятин. За переписом 1911 р. в селі Я. було

1,028 жителів, горілчана крамниця і водяний млин (7,700

пуд. річн. перем.).
ЯНУШІВКА, село, Заславський пов., Жуківська вол.,
33	км. від Заслава. В кінці 19 ст. було там 154 домів і

964 жителів, дерев’яна церква з 1784 р. на місці ще стар¬

шої, церк.-прих. школа від 1860 р. Колись село належало
567

до кн. Заславських, а в половині 17 ст. було в оренді у

Черкаса, який в 1648 р. платив з неї від 32 дим., а в 1651

р. тільки з 4 дим. (Архів Ю.З.Р. ч. 7, том 2, стор. 476).
ЯНУШІВКА, село, Звягельський пов., Куренська вол.

В кінці 19 ст. було там 182 домів і 1,048 жителів, старо¬

вірський дім молитви, водяний млин над р. Рудка. В 1648

р. село було в оренді у Сошинського, який платив від 12

дим., а в 1653 р. тільки з 8 дим. За переписом 1911 р. до

великої зем. власности належало там 370 десятин.
ЯНУШІВЦІ або ЯНУШЕВИЧІ, село, Ст. Костянтинов-

ський пов., при дорозі до Волочиськ, недалеко від заліз¬

ниці з Проскурова до Тернополя, 87 км. від Ст. Костянти-

нова. В кінці 19 ст. в селі, на хуторі і фільваркові, було

разом 112 домів і 668 жителів. До А. Ледуховського на¬

лежало там 334 десятин.
ЯНЧА РУДНЯ, село, Звягельський пов., Емельчинська

вол., 59 км. від Звягеля. Село при усті р. Глумчі до р.

Уборті. В кінці 19 ст. було там 121 домів і 784 жителів.

Селянської землі 138 десятин, а до пом. Уварової нале¬

жало 1,258 десятин.
ЯПОЛОТЬ або ЯПОЛОТ, с., Рівенський пов., Стиден-

ська вол., 55 км. від Рівного. Село над р. Горинню, неда¬

леко від містечка Степаня. В кінці 19 ст. було там 94 до¬

мів і 714 жителів, дерев’яна церква з 1779 p., початкова

школа з 1862 р. Село Я. згадується в 1577 p., коли нале¬

жало до земель степанського замку, який платив від 6

дим., убогих людей, які мають мало землі. Пізніше була

то власність кн. Костянтина Острозького. В 1650 р. село Я.

належить до луцького судді Пясковського, який платив

з Я. за 37 дим. На грунтах села Я. виступають поклади

залізної руди. Руду цю вивозили в 16 ст. і 17 по 2 гроші

за фіру. Купувала ту руду гута заліза в Любаші. За пере¬

писом 1911 р. в селі Я. до великої зем. власности нале¬

жить 143 десятин.
ЯРЕВИЩЕ, село, Володимирський пов., Шацька вол.,

110 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 94 домів

і 598 жителів, дерев’яна церква з 18 ст., церк.-прих. шко¬

ла. Село на північному березі р. Прип’яті. Недалеко від

села в урочищі Городище, в заболоченій місцевості круг¬

ле городище, около 40 метр, в поперечному. Згадується

це городище в Іпатієвському літописі в 1287 p., коли то

кн. Володимир Василькович, їдучи через Любомель до
568

Володимира, затримався там на відпочинок з огляду на

свою хворобу.
ЯРЕМИЧІ або ЯРЕМЧЕ, ЄРЕМИЧІ, село, Звягельський

пов., Кустовецька вол., 108 км. від Звягеля. В кінці 19 ст.

було там 73 домів і 565 жителів. Село згадується в 1583 p.,

коли належало до кн. Острозьких, які вносили за нього

від 7 дим., 14 город, і вального колеса. В тому ж 19 ст.

село належало до І. Раєвського, а від 1863 р. до „казни”.
ЯРИНІВКА, село, Луцький пов., Осовська вол., 142

км. від Луцька. В кінці 19 ст. було там 32 домів і 184 жи¬

телів.
ЯРИНІВКА, село, Рівенський пов., Березенська вол.

Село при залізниці Рівне-Лунинець. В кінці 19 ст. було

там 76 дом. і 552 жителів. Село засноване А. Радзивилом

на початку 17 ст. Селянської землі 1,536 дес. За перепи¬

сом 1911 р. в Яринівці було 573 жителів, 4 крамниці, го¬

рілчана крамниця, тартак і 3 склади дерева. До пом. Сто-

роженків належало там 4,349 дес.
ЯРОВИЦЯ, село, Луцький пов., 1 км. від Луцька, те¬

пер пригород. Село над притокою р. Стиру — Яровицею.

В кінці 19 ст. було там 24 домів і 136 жителів. Було то

родове село кн. Четвертинських. Яровиця згадується в

1545 p., коли вона належала до кн. Матвія, а в 1570 р. до

Богдани Четвертинської, Василевої, Сімашківної, яка пла¬

тила зі своїх сіл і сіл покійного мужа від 82 дим., 8 боя¬

рів путних, 14 город, 2 млинських коліс. В 1583 р. з час¬

тини села Я. платили також Бокієва, жінка луцького

судді. Частина лишилася в Івана Волинця Четвертинсько-

го. Пізніше село дісталось до тринітарського кат. манас¬

тиря в Луцьку. В кінці 19 ст. знайдено там монетний скарб

в горщику, який складався з чеських грошей з 14 ст. (В.

Антонович. Труди 11 Арх. з’їзду, 1901 p.).
ЯРОМЛЯ або ЯРОШЕЛЬ, село, Луцький пов., 37 км.

від Луцька. В кінці 19 ст. було там 27 домів і 172 жителів.

До великої зем. власности за переписом 1911 р. належа¬

ло там 524 дес.
ЯРОСЛАВИЧІ, село, Луцький пов., Ярославецька во¬

лость, 36 км. від Дубна, на пограниччі Луцького повіту.

Село положене над малою притокою р. Стиру. В кінці

19 ст. було там 66 домів і 691 жителів. За місцевим пере¬

казом село це отримало свою назву від кн. Ярослава Із’-

яславовича Луцького в 1169 p., який мав там свої палати
569

і замок. В 1545 р. село Я. належало до Богушевої Бого-

витинової, яка була зобов’язана утримувати 3 городні

луцького замку. В 1570 р. село Я. належало до Михайло-

вої Дялинської (або Дзялинської) враз зі селами Підліс-

ці і Воротнів і платила від них за 16 боярів путних, 58

дим., 8 город., 50 город., З млинських коліс, 2 коршми,

а в 1585 р. належало Я. до кн. Пронського, пізніше до

Пузинів, Аксаків, Малинських Немирів. В 1706 р. стояв

там табором шведський король Карл XII (Архів Ю.З.Р.
ч.	6, том І, додаток, стор. 109).
В 1564 р. згадується село Я. в скарзі архимандрита

жидичинського (Опис акт книги Київ. Арх. № 2038, стор.

22, п. 62 і в 1565 р. там же № 2039, стор. 4, п. 21). В селі

церква з 1882 р. на місці, де була стара, початкова школа,

два водяні млини, один з них був пливаючим млином і

звався „Плавок”. По повстаннях 1831 і 1863 pp. село Я.

перейшло до поміщиків Калмикових. За переписом 1911

р. в селі Я. було 819 жителів, волость, земська поштова

станція, одноклясова школа, фельдшерський пункт, го¬

рілчана крамниця і ощадна каса. До пом. Калмикової на¬

лежало там 1,394 десятин. В селі, в урочищі Замок, на

півострові вали старого городища, пізніше замчища,

Знайдено бронзовий ранньосередньовічний зміївик і со¬

кирку з сармацького пісковика (Антонович. Труди 11 арх.

з’їзду, 1901 p.).
ЯРШИКИ або ГЕРШИКИ, село, Ст. Костянтиновський

пов., Решнівська вол., над р. Білкою і ставом між двома

узгір’ями. В кінці 19 ст. було там 126 домів і 1,224 жите¬

лів, дерев’яна церква з 1760 р. В 1583 р. село належало

до кн. Острозьких, які платили з села Я. за 9 дим. і 9 го¬

род. В 1593 р. село було спалене татарами. В 1898 р. на¬

лежало до Чечелів, пізніше до Абрамовичів.
ЯРОШИН, село, Пінський пов., положене в околицях

містечка Любитова.
ЯРУНЬ, містечко, Звягельський пов., Жолобенська во¬

лость, 11 км. від Звягеля, при притоці р. Церему, Жоло-

бенці. В кінці 19 ст. було там 176 домів і 689 жителів,

дерев’яна церква. Село колись належало до кн. Корець-

ких. Містечко колись належало до піщатинського ключа

гр. Потоцьких. За переписом 1911 р. в містечку Я. було

1,220 жителів, аптечна крамниця, 2 крамниці, гуральня

(13,528 відер річ. прод.), горілчана крамниця, медоситня,
570

паровий млин, 2 ярмарки річно. В околиці містечка в кін¬

ці 19 ст. було 7 курганів (В. Антонович. Труди 11 арх.

З’їзду. 1901 p.).
ЯСЕНИЧІ або ЯСЕНИЩІ, село, Рівенський пов., Дід-

ковецька вол., над р. Устя, 14 км. від Рівного. В кінці 19

ст. було там 98 дворів і 728 жителів, дерев’яна церква
з	1783 р. з дзвіницею. Церква ця, як про це свідчать захо¬

вані в архіві метрики, існувала ще в 16 ст. Село згаду¬

ється в 1545 р. в описі луцького замку, коли належало

до Яцка Ясеницького, який з цього села вносив побір

(Пам’ятники том 4, від 2, стор. 81). Крім того згадується

в 1569 р. в універсалі польсько-литовського короля Жиг-

монта Августа з приводу приєднання до Польщі Волин¬

ської землі (Архів Ю.З.Р. ч. 2, том І, стор. 7). В 1595 р.

як власник того села фігурує кн. Юрій Чарторийський.
ЯСЕНІВКА, колонія, Володимирський пов., Одеська

вол., 34 км. від Володимира. В кінці 19 ст. було там 43

домів і 284 жителів.
ЯСЕНІВКА, село, Луцький пов., Щуринська вол., 49

vm. від Луцька, на пограниччі з Ковельським повітом, над

р. Стоходом. В кінці 19 ст. було там 46 домів і 298 жите¬

лів. Крім того на колонії — 8 домів і 108 жителів. Село

згадується в 1577 р. як власність Матвія Воронецького,

землянина з села Тристеня, який платив з Я. від 2 дим.,

а в 1589 р. також належало до Воронецьких. Від них пе¬

рейшло до Валевських.
ЯСЕНИНИЧІ, хут., Володимирський пов., Шацька во¬

лость, — 5 домів і 26 жителів.
ЯСЕНІВКА, колонія, Володимирський пов., Вербська

вол., — 9 домів і 61 жителів.
ЯСНОБІР, слоб., Рівенськи пов., Костопільська вол.,

55 км. від Рівного — 31 домів і 207 жителів.
ЯСНОГІРКА, село, Рівенський пов., Вирська вол., 132

км. від Рівного. В кінці 19 ст. було там 47 домів і 341 жит.
ЯСИНЕЦЬ, колонія, Володимирський пов., Киселин-

ська вол., 18 домів і 149 жителів.
ЯЦУКИ, село, Рівенський пов. Село на північ від міс¬

течка Дубровиці, на границі з Луцьким повітом, над від¬

ногою р. Горині, при старій дорозі з Дубровиці до Ви¬

соцька. Знайдено там було кілька великих брил бурштину.
КІНЕЦЬ
571

ВІД ВИДАВНИЧОЇ КОЛЕГІЇ ІНСТИТУТУ ДОСЛІДІВ ВОЛИНІ

І Т-ВА „ВОЛИНЬ”
Через недогляд Шановного Автора, а також недогляд Видавни¬

чої Колегії в першому томі праці „Стара Волинь і Волинське Полісся”

було пропущено гасло „ЖИТОМИР”, за що ми перепрошуємі всіх на¬

ших читачів. Тому подаємо його на цьому місці з сердечною подякою

д-ру К. Костеву за опрацьовання того гасла.
ЖИТОМИР — це стародавнє українське місто, розта¬

шоване на пограниччі лісової й лісостепової смуг Укра¬

їни над мальовничими крутими берегами судноплавної

річки Тетерева та його притоки Кам’янки, що належить

до басейну Дніпра. Назва „Житомир” утворилася з двох

слів: „жити” й „мир”, і означає мешканців-жителів міс¬

та, які мирно в згоді живуть між собою. Лінгвістичними

братами з коренем „мир” в українській мові є імена: Во¬

лодимир, Казимир, Любомир, Людомир, Мирослав, Тихо¬

мир тощо.
У глибоку давнину по берегах Тетерева в місцевих

лісах водилась сила-силенна птахів тетеруків, що являли

собою цінну дичину, і, власне, від тих птахів тетеруків

річку, праву притоку Дніпра, найменовано Тетерів.
За поширеним у народі переказом, Житомир був за¬

снований у 884 році по Хр. Його основоположником був

радник київських князів Аскольда й Дира, безстрашний

дружинник і хоробрий лицар, який називався Житомир.

Коли в другій половині IX сторіччя варязькі дружини на

чолі з Олегом Віщим зробили загарбницько-грабіжниць-

кий напад на Київ, брутально вбили автохтонних (місце¬

вих, аборигенних) київських князів Аскольда й Дира й

насильно усунули там князівську самобутню династію, —

тоді лицар Житомир із своїми воїнами не захотів підпо¬

рядкуватися агресорам, залишив Київ і подався на Во¬

линь, щоб там загубитися між полісними мешканцями

свободолюбного волинського племени деревлян (древ¬

лян), які тоді були вільними й нікому не підлягали. Ось

там у лісах на скелястій верховині на березі річки Тете¬

рева він збудував замок, навколо якого згодом виникло

селище й було назване його ім’ям Житомир.
Правда, існують також інші теорії щодо постання

міста Житомира й щодо походження його назви, однак
573

усі вони — це тільки припущення й позбавлені історич¬

ного ґрунту.
Давньоукраїнські літописи вперше згадують про Жи¬

томир 1240-го року у зв’язку з татарською грабіжниць¬

кою навалою т. зв. „Золотою Ордою” під проводом хана

Батия. Опісля Житомир довгі віки був під владою Лит¬

ви, Польщі й Росії. У 1320 р. князь Гедимін здобув Жи¬

томир і приєднав його до Великого Литовського Князів¬

ства. З черги, після Люблінської Унії в 1569 p., Польське

Королівство захопило Житомир та взагалі всі українські

землі. У визвольних боях Б. Хмельницького проти Поль¬

щі, українська армія під проводом полковника Івана Бо-

гуна завдала сильну поразку полякам, хоч, правда, Жи¬

томир 1648-го року через запеклість окупанта був дуже

спустошений, а безстрашного українського героя Івана

Богуна поляки розстріляли 1664-го року в Новгороді -

Сіверському. У 1793 р. Житомир у складі Правобережної

України був приєднаний до Росії. З 1804-го року Жито¬

мир став центром Волинського Намісництва, а згодом —

Волинської губернії. За української державности Жито¬

мир був осідком Української Центральної Ради в січні

1918 р. і місцем боїв 2-го корпусу Української Галицької

Армії з большевиками в серпні 1919 р.
Сьогодні Житомир нараховує понад 244,000 мешкан¬

ців і являє собою адміністративний, економічний і куль¬

турний центр Житомирської области, має летовище, ба¬

гаті гідроресурси, місто обладнене модерною огріваль¬

ною системою від газопроводу Дашава (Стрийщина) —

Київ, у Житомирі сходяться й перехрещуються головні

залізничні й автомобільні шляхи.
У Житомирі процвітає торгівля, промисловість і мо¬

дерна технологія. Провідні галузі економіки міста — це

промисловість деревообробна (зокрема мебльова, музич¬

них інструментів, паперова, лісопильна), харчова (борош¬

номельна, макаронна, кондитерська, м’ясо-консервна, лі-

керо-горілчана, овочева, маслоробна), легка (шкірно-

взуттєва, текстильна, трикотажна, ґалянтерійна, швейна).

Житомирці також розвинули промисловість металооброб¬

ну, будівельних матеріялів, електровимірювальних прила¬

дів, линарномеханічну й т.д. В околиці Житомира високо

поставлено виробництво цегли, черепиці та гранітних при-

стосовань, зокрема монументів.
574

Житомир, як культурний осередок, має ряд навчаль-

низ закладів і культурних установ. Зокрема тут треба зга¬

дати про житомирські інститути: сільсько-господарський,

педагогічний, учительський, чужих мов, 4 технікуми, се¬

редні школи, бібліотеки, музеї, театри та клюби. Тут жив

і діяв визначний письменник Михайло Коцюбинський. За

переписом 1926-го року в Житомирі жило найбільше жи¬

дів, а на дальших місцях українці, росіяни, поляки та ін¬

ші етнічні групи. До Першої світової війни існували в Жи¬

томирі синагоги, церкви: католицька, православна, бап¬

тистська й молитовні доми менших релігійних деноміна-

цій.
Герб міста Житомира зображає на блакитному тлі

відчинені навстіж тріюмфальні ворота, а на них три місь¬

кі вежі.
Д-р К. Костів
ЛІТЕРАТУРА:
1.	Енциклопедія Українознавства, Словникова частина, том II, стор.

684.
2.	Українська Радянська Енциклопедія, том V, стор. 73-74.
3.	М. Т. Янко: „Топонімічний словник-довідник Української РСР”,

Видавництво „Радянська школа”, Київ, 1973.
4.	Українсько-російський словник географічних назв УРСР за ре¬

дакцією доцента К. К. Цілуйка, Видавництво „Радянська школа”,

Київ, 1964.
575

ПОЯСНЕННЯ МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ
ВАЛЬНЕ КОЛЕСО — слід розуміти млинське водопадне колесо, від

якого вимірювався податок.
ВІДПУСТ (Проща) — богомілля до місць особливого релігійного по-

читання.
ВОЛОКА (уволока) — офіційно заведена „Уставок) на волоки” 1557 р.

В. мала ЗО моргів і була мірилом панщинних повинностей.
ГОРОДНИКИ — були власниками присадибних ділянок підпанщизня-

них селян, що відробляли шляхті панщину. Звичайно, ця кате¬

горія людей наймитувала, або наймалася на сезонову роботу.
ГОРОДНЯ — частина укріплення в центрі оборонної системи за ли-

товсько-польської влади на Волині, на чолі яких стояли городничі.

Кожне поселення належало до призначеної городні, її будувало

і в потребі в ній боронилося.
ГРІШ — старовинна монета, відома вже з XII ст. В Західній Україні

XVI-XVIII ст. були в обігу литовські й польські гроші. Згодом

„гріш” перетворився на дрібну розмінну монету.
ДВОРОВІ ЛЮДИ — частина закріпачених селян в Україні, позбавле¬

них земельних наділів з кінця 17 ст. до скасування кріпацького

права в 1861 р. Серед закріпачених було 6,8 д.л. Ці люди пере¬

важно працювали в поміщицьких маєтках.
ДЕСЯТИНА — міра землі, якої розмір не був сталий, щойно 1753 р.

російський царський уряд дав розпорядження, що 2,400 кв. саж¬

нів рівняється одній десятині (1,0925 га.). Від 14.9.1918 р. совєт-

ська влада знесла всі старі міри й запровадила метричну систему.
ДВОРЯНСТВО — Цей термін був відомий в давній Русі з 12 ст. Спо¬

чатку „дворяни” були слугами князя, а згодом наслідком різ¬

них подарунків перетворилися в землевласників-поміщиків. Ця

соціяльна кляса ділилася ще на: малі, середні й великі поміщики,

або придворну аристократію тощо. Все це відповідало тодішнім

суспільним умовинам майже в усіх країнах Европи.
ДИМ — одиниця оподаткування в давніших часах, а на Волині від

14-18 ст. Цей рід податку називався „подимним”. В основному д.

називалася господарська оселя.
ЗЛОТИ — польська грошова одиниця. У 14-15 ст. злотим називали

золоту монету й звідси її назва. З 1633 р. поляки почали видавати

срібну монету, яку також називали „злотим”.
КАЗНА — повне слово „казенна палата”, або губернська фінансово-

господарська установа царської Росії, створена „Установленням

про губернії”, 1775 р. В Україні заведена в 1780-90 pp. Та уста¬

нова завідувала податками, арпизами та іншими грошевими збо¬

рами держави.
КЕРАМІКА — мистецтво виробів із глини знане 2500-200 до Хр. К.

в Україні була особливо розвинена.
КЛЮЧ — економічна одиниця, що об’єднувала кілька фільварків іноді

з приналежними селами і містечками.
576

КОМІРНИКИ — збідніле селянство і міщанство (15-18 ст.). В селах

їх називали „безземельними”, що віддавали себе найманій праці

й жили в „комірному”, цебто по чужих хатах.
КОПА ГРОШЕЙ — старинна грошева одиниця, іноді снопів тощо вжи¬

валася на Волині, Білорусі й Литві. Загально копа містить у собі

60 одиниць (снопів, яєць і т.д.). Вперше згадується в Литовсько¬

му Статуті та старих документах.
КОРЕЦЬ — старовинна одиниця виміру зерна і рідин; в Західній

Україні з XV-XVII ст. Польський корець т. зв. варшавський близь¬

ко 500 кг., а український 6 пудів, коло 100 кг.
КОРОЛІВЩИНА — округи, або староства, що їх король роздавав

заслуженим шляхтичам і іншим особам. Прибутки з королівщини

йшли на користь їх власника і податок для короля — скарбу.
КОЛЬБИШІВСЬКА УГОДА — див. Ординація Острозька.
КУРГАН — слово тюрського походження, що означає: укріплення,

також могила — земляний, деколи кам’яний насип над похован¬

ням. К. належать до раннього періоду ЯМНОЇ КУЛЬТУРИ 4-3

тис. п.н.е. Кургани широко відомі на Волині головно з Княжої

Руси та Запорізької Січі.
ЛАН — поземельна міра в Західній Україні XIV-XVIII ст. Малий лан

рівнявся ЗО моргам (16.8 га.); великий лан 43.5 моргам (коло

25 га.). Після запровадження „Устави на волоки”, лан почали на¬

зивати волокою.
МОРГ — міра земельної площі знана в Польщі і Литві в XVI-XVII ст.

З 1919 р. морг рівнявся 0.5599 га.
ОРДИНАЦІЯ ОСТРОЗЬКИХ — основана Янушом Острозьким, 1609 p.,

опісля перейшла до кн. Заславських; в 1673 р. стала предметом су¬

перечок кількох родів. Кн. Я. Санґушко т. зв. „Кольбишівською

угодою 1753 р.” розділив частину ординації (дібр) Любарським,

Чарторийським і Малоховським. Довголітню суперечку остаточно

сейм полагодив 1766 р.
ОСАДА, Осадники — за ухваленим поляками законом 1919 p., наса¬

джувані на Волині польські легіонери. В 1938 р. легіонерам —

польським колоністам мало належатись 12% землі.
ОЧКОВЕ — натуральна медова данина в Україні XVI-XVIII ст., що її

складали бджолярі від своїх пасік.
ПОДИМНЕ — походить від „дим” форма податку в давній Русі. На

Волині XVI-XVII ст. подимне платили в користь великого князя

литовського, згодом цей рід податку від будинку-двору перетво¬

рився в грошовий чинш.
ПРИГОРОДОК — в сучаснім розумінні — передмістя, але до малого

поселення його не можна застосувати. Це мабуть новотвір самого

автора в розумінні „пригородище” (від городище). Цього ми не

зустрічаємо в словниках, але цей термін ми залишили, як архео-

логічно-географічний новотвір.
САЖЕНЬ — російська міра довжини, що дорівнює 213.36 см.
СЕРВІТУТ — право користуватися дорогою, пасовиськом, водопоями

тощо. Це відносилося, головно, в XVII ст. до поміщицьких полегш,

що не завжди надавалися селянам.
577

СЛОБОДА — сільське поселення, або міські дільниці, яких мешканців

звільняли від панщинних повинностей, іноді до ЗО років. Ці пільги

давали найбільше селянам, що перебігли з інших місцевостей. Звід¬

си пішла назва Слобідської України, в якій поселювалися „вільні

від поміщика” люди.
СУФРАГАН — помічник, або заступник єпископа в адміністрації, іноді

в судівництві.
ТЯГЛІ СЕЛЯНИ — заможна частина селян, що мали робочу худобу

(тяглова сила), якою відробляли панщину. Відома на Волині 14-18

ст. Відрібок був 2-3 дні тижнево, іноді 2 дні працею жінок.
ФЛОРИН — італійська золота монета з 1252 р. вагою понад 3.5 грама.
ХАЛУПНИКИ — залежні від поміщика селяни і міська біднота XVI-

XVIII ст. — це безземельна категорія людей, що жили у власних

„халупах” — хатах з городом. Відбували пішки панщину. Постали

після „Устави на волоки”, 1557 р.
ЧИНШ — старе слово „кинсь”, який платили селяни, позбавлені зе¬

мельної власності за найм у поміщика землі натурою, або грішми.

На Волині ч. знаний від 14 ст.
ЧОПОВЕ — державний податок від алькоголевих напитків; його бра¬

ли від горілки, меду, пива, а від 1629 р. лише від меду. Ч. знане

на Волині з XV ст.
ШАРВАРОК — обов’язкова робота на поправі шляхів, мостів, буді¬

вель тощо, вдавнину, для поміщика. У теперішніх часах для дер¬

жави. В сучасній Україні називається „суботником”, тобто без¬

платною працею для місцевої влади.
578

НАШІ АДРЕСИ
ІНСТИТУТ ДОСЛІДІВ ВОЛИНІ
RESEARCH INSTITUTE OF VOLYN

Box 606, Winnipeg, Man., Canada — R3C 2K3
ТОВАРИСТВО „ВОЛИНЬ”
SOCIETY OF VOLYN

Postal Station B, Box 3651

Winnipeg, Man. Canada — R2W 3R0