НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
інститут
ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ


ЛІТОПИС
За редакцією
О.П. Толочка
київ АКАДЕМПЕРІОДИКА 2020


https://doi.org/10.15407/akademperiodyka.419.929
УДК 82:93(477.82+477.83/86)
Г15
Рецензенти
О.П. МОЦЯ, завідувач Відділу давньоруської
та середньовічної археології Інституту археології НАН України, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор
Л.А. ДУБРОВІНА, генеральний директор
Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор
Затверджено до друку
Вченою радою Інституту історії України НАН України
(Протокол від 26.09.2019 № 7)
Видання здійснено за кошти Цільової комплексної програми "Створення та розвиток науково-видавничого комплексу НАН України"
Галицько-Волинський літопис: текстологія / за ред. П5 О.П. Толочка; НАН України, Ін-т історії України. — Київ: Академперіодика, 2020. — 929 с., 18 с. іл.
ISBN 978-966-360-419-0
Викладено результати багаторічного проекту текстологічного обстеження визначної пам’ятки літописання XIII ст. — Галицько-Волинського літопису. Методичне прочитання й пофрагментне тлумачне коментування її тексту з’ясовує й обґрунтовує основні віхи в історії пам’ятки: походження нинішньої структури тексту; етапи його формування та їх послідовність; хронологію "редакторських епізодів"; приурочення різних фрагментів тексту до певних "редакторських епізодів"; джерела тексту. Книга містить дослідження, систематичний коментар, словопокажчики до тексту Галицько-Волинського літопису (за найстарішим Іпатіївським списком), а також бібліографічний покажчик праць про Галицько-Волинський літопис.
УДК 82:93(477.82+477.83/86)
ISBN 978-966-360-419-0
© Інститут історії України НАН України, 2020
© Академперіодика, оформлення, 2020


ПЕРЕДМОВА
Ця книга стала результатом проекту текстологічного обстеження Галицько-Волинського літопису, що здійснювався протягом 2014-2019 років Центром досліджень з історії Київської Русі Інституту історії України НАН України. У вересні 2014-го Центром започатковано Літописний семінар, завданням якого було системне "повільне прочитання" тексту Галицько-Волинського літопису. Результати такого прочитання відбито в розділі "Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар". Авторами коментарів стали: В.Ю. Арістов (В.А.), Я.В. За- тилюк (Я.З.), К.В. Кириченко (К.К.), В.М. Ричка (В.Р.), В.І. Стависький (В.С.), О.П. Толочко (О.Т.), П.П. Толочко (П.Т.). На початковому етапі в проекті брала участь Т.Л. Вілкул (Т.В.); у роботі семінару брали участь також В.В. Штефан та Ф.О. Андрощук.
Кінцева мета текстологічного обстеження полягала в тому, щоб з’ясувати достовірну історію тексту літопису (час, коли він постав, кількість редакцій, датування їх та ідентифікацію належних до кожної редакції текстів, джерела). Висновки й узагальнення, що стали здобутком дослідження, викладено в розділі "Галицько-Волинський літопис: історія тексту". Розділ написано О.П. Толочком на підставі ідей і спостережень решти членів авторського колективу і публікується за спільним авторством. Пропонований том охоплює покажчики словоформ "галицької" і "волинської" частин літопису (І.С. Юр’єва), а також бібліографію праць про Галицько-Волинський літопис.
Загалом книга містить матеріали для дослідження Галицько-Волинського літопису й дає кожному, хто звертатиметься до нього, інструментарій для розуміння природи тексту, інтерпретації змісту та з’ясування статусу зазначеного літопису як історичного джерела.


ГАЛИЦЬКО- ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС: історія тексту


Вступні зауваження
Іпатіївський літопис, третьою і останньою складовою частиною якого є Галицько-Волинський літопис (ГВл), має незвичайну біографію. Протягом століть його "відкривали" (чи, точніше, відкривали заново) кілька разів: у Новгороді — на початку XV ст., де він дав поштовх формуванню цілковито нового типу літописів, а саме компілятивних "зводів"; у Києві — на початку XVII ст., де він ліг в основу історичного пригадування православного народу Речі Посполитої і породив самостійну традицію історіописання; нарешті, на початку XIX ст., коли Микола Карамзін запровадив до наукового обігу цей "багатий на подробиці і цілковито невідомий" літопис, що відтоді служить головним джерелом з історії Русі XII—XIII ст. Як видно, Іпатіївський літопис є чи не най- впливовішим історичним текстом Східної Європи, а проте на довгі століття про нього цілковито забували, користуючись відлуннями його в інших літописах. Для науки XIX ст. найбільшим відкриттям в Іпатіївському літопису стала його фінальна частина — "Волинський" чи "Галицько-Волинський" літопис, яскрава оповідь якого підняла з-під товщі забуття історіографічну Атлантиду: історію західних земель Русі (Волині і Галича) XIII ст., доти відому лише з поодиноких і принагідних згадок сусідніх історичних традицій. В українській історіографії літописові ще раз випало відіграти видатну роль. Для неї ГВл став фундаментальним текстом, адже саме на ньому наприкінці XIX ст. Михайло Грушевський зміг сперти особливий, відмінний від сусідніх традицій наратив специфічно української історії і спрямувати її в самостійне русло, пов’язавши "києворуське" минуле з історією нових часів.
Для історичних реконструкцій XIII ст. ГВл став головним, а часом і єдиним постачальником "історичних фактів", достовірність і точність яких здебільшого не піддають сумнівові в науковій літературі, як не піддають сумнівам і загальний "сюжет" минулого, що його пропонує оповідь ГВл. Тимчасом ГВл є текстом складної історії і непростої внутрішньої організації, які треба з’ясувати, перш ніж стане очевидним статус цього тексту серед інших свідчень про епоху. Бо джерела, походження і датування тих чи тих сегментів тексту, власне, і визначають придатність їх як історичного джерела для реконструкції минулої реальності.
З’ясування цих обставин і мав на меті проект текстологічного обстеження ГВл, головні результати якого подано нижче.


10
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Головні етапи вивчення Галицько-Волинського літопису
У цьому розділі не маємо наміру з бібліографічною повнотою репрезентувати весь спектр суджень про ГВл, висловлених у спеціальній літературі. Натомість зосередимося на повторюваних мотивах текстологічного пошуку, а також на проблемах методу.
Декілька постійно наявних тем вирізняємо в літературі. По-перше, це пошук моменту переходу "галицького" літопису у "волинський" і датування відповідних частин ГВл. По-друге, наполегливе прагнення виділити в тексті ГВл "попередні" твори (здебільшого інтерпретовані як "повісті"), що були включені до складу ГВл. По-третє, не менш послідовні спроби застосувати до ГВл концепцію "літописного зводу", тобто нашаровування наслідків кількаразового компілювання з двох чи більшої кількості джерел. Нарешті, настійні спроби персоніфікувати текст: ідеться про з’ясування авторства окремих частин, локалізацію їх та виявлення ідеології авторів і замовників.
Історики XIX ст. залишили нам лише принагідні зауваження про походження тексту і будову ГВл. Однак уже в цих перших судженнях висловлено ідеї й мотиви, що будуть розвиватися історіографією наступного століття. Головна серед них — ідея подрібнення тексту на певні самостійні твори меншого обсягу, "повісті" чи "оповіді", з’єднані лінійно, що були записами, сучасними подіям чи близькими в часі до описуваних подій. Концепція "повістевого" устрою ГВл виявилася історіографічно найпродуктивнішою, тож що більше зусиль спрямовували дослідники в це річище, то більшу кількість "повістей" та їхніх слідів здатні були вказати в тексті.
Уперше цю концепцію до тексту ГВл послідовно застосував М.С. Грушев- ський на початку XX ст. Уважаючи "галицьку" частину цілісним твором єдиного авторства, він, проте, зазначив, що до неї інкорпоровано кілька "повістей" стороннього походження, зокрема оповідь про битву на Калці та про "Батиєве завоювання". Ще строкатішою видавалася дослідникові "волинська" частина. "Галицький" літопис, гадав Грушевський, безпосередньо продовжено "Повістю про Куремсу і Бурундая", написаною за життя Данила Романовича; за нею йшла "Історія подій в Литві по смерті Міндовга" (до Іпат. 1266); продовжена "Повістю про Войшелка" (написана до 1269 р.); продовжена "Повістю про Володимира Васильковича", якою й завершується літопис.1
Аналогічний підхід спробував поширити на "галицьку" частину (уважаючи її "Літописцем Данила") Л.В. Черепній. Тут дослідник відкрив "початкову галицьку повість про Данила і Василька", складену близько 1211р. Наступним твором, долученим до складу "Літописця", Черепній уважав повість про боротьбу Данила з боярством і польським та угорським урядом, що її розпочато 1220-х рр. і завершено 1238—1245 рр. Фрагменти цієї "другої галицької повісті" збереглися, на думку Черепніна, у статтях Іпат. 6720—6721, 6725, 6727, 6733—6735 рр., де міститься свідчення про перебування Мстислава Удатного на Галицькому княжінні. Обірвавшися під 6735 р., ця повість знову продовжується із середини
1 	Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. 3. К., 1993, 132—142.


11
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
статті Іпат. 6737 р. і використовується для опису подій під Іпат. 6738—6743 рр. Ця ж повість, на думку Черепніна, в окремих фрагментах "мерехтить" під Іпат. 6748, 6749, 6753 і 6757 рр. "Друга галицька повість" зазнала суттєвих доповнень і перероблянь під час складання 1256—1257 рр. заключної частини "Літописця".2
Така кількість "повістей" не задовольнила наступного дослідника, В.Т. Па- шуто, який у складі "галицької" частини виділяв чотири чи навіть п’ять "повістей": "Повість про княгиню Романову і її синів", що постала близько 1219 р., "Повість про боротьбу волинських князів із чернігівськими", "повість" про Ба- тиєве нашестя і захоплення Києва, "Повість про поїздку князя Данила в Орду", серію воєнних повістей про перемоги над Литвою та ятвягами. Низку "повістей" Пашуто знаходив і у "волинській" частині: воєнні повісті про походи в Чехію і на ятвягів, австрійські, чеські, ятвязькі, литовські та татарські сюжети, також організовані як "повісті".3
Ідея "повістевого" устрою тексту ГВл набула найвиразнішого розвитку в працях М.Ф. Котляра, де сегментація тексту літопису на "повісті" незначного розміру сягнула максимального втілення. Формування тексту ГВл дослідник уявляв виключно як процес послідовного нагромадження дрібних "повістей", написаних сучасниками подій.4
На початку XX ст. О.О. Шахматов запропонував концепцію літописних зводів: усі давньоруські літописи поставали як складні компіляції з численних текстів. Кожний наступний етап літописної активності мислився як нова компіляція, охоплюючи попередній (успадкований) текст, що разом із кількома додатковими являв собою нову цілісність. Історія літописання, отже, поставала як багатоповерхове надбудовування компіляції над компіляцією, а головним завданням текстологічного пошуку було послідовне "розбудування" споруди з метою виявлення "попередніх" текстів аж до найпершого. Ідеї Шахматова виявилися надзвичайно впливовими, і не дивно, що концепцію "зводу" рано чи пізно мали застосувати до ГВл.
Спробу подати текст ГВл, причому в обох його частинах, у формі послідовних "зводів", що переробляли текст попередніх "зводів", здійснив Пашуто. Він постулював існування зводу Данила 1246 р. (який увібрав у себе "Київський звід 1238 р."), відтак "зводу" 1263 р., за ним — "зводу" 1269 р., нарешті "зводу" 1290 р.
Отже, в основних інтерпретаціях текстологія ГВл набула вигляду еклектичної конструкції із двох відмінних типів літописної діяльності: серії "повістей", перемежованих епізодами "зводів".
2 Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Исторические записки. Т. 12. М., 1941, 228—253.
3 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 37—74.
4 Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис ХШ cm. К., 1993; Котляр Н.Ф. Галицко- Волынская летопись (источники, структура, жанровые и идейные особенности). Древ- нейіиие государства Восточной Европы: материалы и исследования. 1995 год.М., 1997, 80—165; Котляр М.Ф. Композиція, джерела, жанрові та ідейні характеристики Галицько-Волинського літопису. Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар. За ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 29—59.


12
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Такі способи поводження з текстом ГВл свого часу піддав критиці, а фактично висміяв І.П. Єрьомін.5 Жодних видимих жанрових ознак "повісті" в тексті ГВл відшукати не можна. Дослідники довільно оголошували "повістями" сюжетні й тематичні послідовності, які знаходили в тексті, часом попередньо очищаючи їх від "сторонніх" домішок шляхом усунення (оголошення чужорідними) незручних фрагментів. Сам метод вичленовування в тексті окремих творів на підставі виключно "внутрішнього аналізу", тобто суб’єктивної інтерпретації змісту повідомлень, не належить до надійних процедур і не дає надійних результатів. Заперечував Єрьомін і природу "волинського" літопису як "зводу", адже в тексті попередники не виявили достатніх формальних ознак компілятивності: спайок, вставок, перегрупування оповідного матеріалу, текстуальних швів.
Спостереження Єрьоміна виявилися чи не єдині в розлогій літературі про ГВл, що були здійснені з осмисленим намаганням дотримувати певного методу дослідження тексту літопису, з описом застосованого дослідницького інструментарію, а також із усвідомленням обмежень, які накладає вибір методу на осягнуті в його рамках висновки.
Проти ідеї "повістевого" устрою ГВл (як і будь-якого іншого літопису) можна висунути низку заперечень. Досі нікому не вдалося виявити джерел такого жанру; попри версію існування "повістей" поза літописом, ніхто не відкрив слідів окремішнього побутування. Але найвагоміший аргумент — археографічний. Обсяг гаданих "повістей" часом такий, що неможливо уявити, як вони могли б існувати до інкорпорації в літописний текст. Книжність Русі не знає циркуляції окремих біфоліїв чи нестандартних зошитів. Невеликого обсягу тексти, як правило, вписували на порожні місця кодексів (це робили на останніх незапов- нених аркушах, внутрішніх кришках оправи, широких полях). До яких кодексів (службових книг? збірок повчальної літератури?) могли дописувати подібні тексти? І, нарешті, як можна було зібрати докупи фрагменти, розкидані по книжках, аркушах, зошитах і уривках пергаменту?
Осторонь дослідницького мейнстриму виявилися студії над ГВл А.І. Ген- сьорського: розвиток тексту ГВл він подав як серію послідовних продовжень (названих "редакціями" або ж, згідно з модою, "зводами") початкового тексту, що виник 1234 р. Таких "редакцій" дослідник нарахував чотири: 1266 р., 1285/86 р., 1289 р. і (остаточне оформлення) 1292 р.6 Хоч Генсьорський став автором найґрунтовнішого на ту пору дослідження мови ГВл,7 його текстологічні висновки брали до уваги лише змістові прикмети тексту у відриві від спостережень над особливостями мови, а часом усупереч ним.
Значно кращі результати дали пошуки межі між двома головними складовими частинами ГВл — "галицькою" та "волинською". Її ще в середині XIX ст. досить точно визначив М.І. Костомаров, вказавши на межу, що пролягає між
5 Еремин И.П. Волынская летопись 1289—1290 гг. ТОДРЛ. Т. 13. М.; Л., 1957, 102—117.
6 Г енсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори). К., 1958.
7 Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис: лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості. К., 1961.


13
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
двома оповідями про походи Бурундая, тобто між Іпат. 1260 і Іпат. 1261.8 Здебільшого дослідники або приставали на цей висновок9 (згодом підтверджений лінгвістичними дослідженнями), або орієнтувалися на нього у визначенні зони, де варто шукати перехід між двома літописами. Прикметно, що найгірші результати мали ті дослідники, хто віддавав перевагу "повістевій" природі тексту: їхні "повісті", як правило, проминали достовірну межу, заступаючи за неї або ж до неї не доходячи (що опосередковано свідчить про валідність усієї ідеї). Так, у міркуваннях Грушевського межа потрапила в середину "Повісті про Ку- ремсу і Бурундая" (яку він уважав "волинською"); Черепній уважав закінченням "галицького" тексту Іпат. 1257; в інтерпретації Котляра до "галицької" частини зараховується "Повість про боротьбу Данила проти Орди" 1258 р., а наступна "Повість про Бурундаєву рать" уже належить до "волинської" частини.
Хронологічно останньою спробою з’ясувати історію тексту ГВл є дослідження А. Юсуповича.10 Його висновки можна підсумувати наступним чином. У тексті ГВл дослідник розрізняє чотири етапи формування. На думку Юсуповича, початково до рукопису типу Іпат. (що містив ПВЛ і Кл) було додано продовження, назване ним "Літописом Ростиславичів" або "Літописом Мстислава Мстиславича"; це продовження висвітлювало події від завершення Кл (1198) до 1228 р. На відміну від аналогічної давньої ідеї Костомарова про втрачений початок ГВл за 1198—1205 рр., Юсупович гадає, що то була частина власне Київського літопису. "Галицьке" ж літописання розпочалося пізніше, коли замість "Літопису Ростиславичів" до Іпат. вирішили приєднати "Літопис Данила", оригінальний виклад якого охоплював події 1228—1244 рр. Це сталося після 1253-го, а приєднання "Літопису Данила" спричинило втрату значного фрагмента з описом подій 1198—1205 рр. На наступному етапі до компендіуму додали звіт про події 1245—1259 рр. і ще пізніше — текст за 1260—1290 рр. Розшарування тексту Юсупович визначає методом спостережень за зміною, його словами, "хронологічних стратегій" на відповідних сегментах оповіді. На жаль, у нашому дослідженні вже не вдалося більш-менш повно врахувати цю студію. Зазначимо, однак, що нам видається беззмістовним уважати хронологію за текстологічний критерій дослідження тексту, принципово позбавленого хронології.
На завершення розділу варто окреслити те з історіографічного багажу, що варто взяти в дорогу. Практично всі дослідники, хоч би як вони уявляли процес виникнення ГВл, зазначали, що першу, "галицьку" частину надзвичайно тяжко зрозуміти. Словами Грушевського:
До 1240-х рр., не вважаючи на доволі численні яскраві й мальовничі епізоди, оповідання має загалом [...], не прозорий, збитий, так би сказати, спішний характер, і через те оповідання дуже неясне, хаотичне, так що тільки за поміччю інших джерел в нім можна орієнтуватись.
8 Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. Ч. І: Источники русской истории, 51.
9 Див., зокрема: Ужанков А.Н. "Летописец Даниила Галицкого": редакции, время создания. Герменевтика древнерусской литературы. Сб. 1. М., 1989, 247—284; ПауткинА.А. Галицкая летописъ как памятник литературы Древней Руси. М., 1990.
10Adrian Jusupovic, Kronika halicko-wołynska (Kronika Romanowiczów) w latopisarskiej kolekcji historycznej (Kraków, Warszawa, 2019).


14
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Дехто з учених уважав це рисою особливого, навіть "поетичного" стилю хроніки, інші вважали ознакою переплутаності "повістей", ще хтось — нашаруванням "зводів". Але чимало дослідників здогадувалися, що такий текст може виникати лише внаслідок інтенсивного редагування, і дехто досить влучно визначав сегменти, де ознаки редагування очевидні.
Методи і прийоми
ГВл дійшов до наших днів у складі списків Іпатіївського літопису, з яких першорядними свідками тексту є лише два: власне Іпатіївський поч. XV ст. і Хлєбни- ковський серед. XVI ст. (решта списків є похідними від Хлєбн.)11. Головною відмінністю між Іпат. і Хлєбн. є спорядження Іпат. (у процесі виготовлення списку) систематичною хронологічною сіткою, відсутньою у Хлєбн. Обидва списки, з огляду на схожі втрати і переміщення тексту в кінці рукописів, сходять до спільного архетипу і щодо змісту досить стабільно передають текст ГВл, практично не відхиляючись один від одного.
Існування тексту у двох свідках, що відбивають спільний архетип, значною мірою звужує кількість придатних до аналізу пам’ятки методів до т.зв. критики тексту. Принципи і прийоми критики тексту давно відомі, описані і не потребують спеціального обґрунтування. Принциповою умовою правильно здійснюваної критики тексту вважають розрізнення двох етапів: описового і інтерпре- тативного.
До основних технік описового (дескриптивного) етапу належить процедура т.зв. повільного, або пильного, читання, в процесі якого виявляються "порушення" в тексті: синтаксичні невідповідності, логічні суперечності, лакуни й обриви тексту і, нарешті, "аномалії": слова і вислови, твердження, реалії, що контрастують із довколишнім текстом і виглядають "чужорідними" на загальному тлі. У такий спосіб виявляють, чи зазнавав текст утручань.
Інтерпретативний етап роботи (тобто спроби зрозуміти, як побудовано текст, а також з’ясувати смисл його) здійснюють із допомогою кон’єктурального методу. Його можна визначити як сукупність прийомів, спрямованих на те, щоб з’ясувати, що у фрагменті (який має виявлені на попередньому етапі ознаки) належить до початкового стану, а що привнесено наступними втручаннями; скільки було таких утручань; до яких етапів роботи з текстом належать ті чи інші втручання; з якими іншими сегментами тексту синхронізуються ці втручання. У такий спосіб формулюють гіпотези про початковий вигляд тексту і природу втручань.
Накопичення достатнього обсягу подібного знання щодо різних сегментів тексту дає змогу будувати дальші гіпотези щодо етапів його формування (кількості "редакційних епізодів" та їх послідовності, а також співвіднесення тих чи інших фрагментів із кожним виявленим із "редакційних епізодів"). Попередні висновки коригують у світлі нових результатів.
Ніщо з описаного не являє собою винаходу. Принципи кон’єктуральної критики тексту в основі своїй однакові й вироблені ще наукою XIX ст. Важить,
11 Описи списків див.: ПСРЛ 2: vi-xvi, F-M.


15
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
з якою метою використовують цей метод: для розуміння постання тексту або для пошуку "втрачених" текстів.
Інакше кажучи, відмінність від попередніх спроб текстологічного дослідження ГВл полягає в тому, що методами кон’єктуральної критики вивчається процес створення єдиного тексту, замість пошуків утрачених текстів. Інтерполяції, нарощення тексту, перероблення певних сегментів тексту, виявлення континуацій — це все трактується як свідчення етапів роботи над текстом і як стадії розвитку тексту, що зазнавав видозмін і набував нових рис, але лишався єдиним твором.
Важливою умовою критики тексту є врахування матеріальності його, тобто вкоріненості у фізичному носії — у рукопису чи в рукописній книзі. Усвідомлення, що ми маємо справу не з абстрактним "текстом", піддатливим до будь- якого маніпулювання, а з рядками, аркушами, зшитками, а також із історично засвідченими способами роботи з текстом давніх авторів і редакторів (матеріальністю письма скутих у діях), суттєво обмежує кількість і зміст гіпотез, що їх можна запропонувати на пояснення, приміром, переміщення текстів, обсягу інтерполяцій тощо. Звичайно, до наших днів не дійшли чорнові рукописи з літописними текстами чи підготовчими матеріалами до них. Сучасні дослідники мусять мати справу з бідовими копіями літописів. Як відбувався процес творення тексту чи редакторської роботи над ним, вони не відбивають, пропонуючи лише кінцевий результат. Утім, уважаючи, що способи роботи з пергаментними рукописами мали диктуватися природою носіїв тексту, з певними застереженнями можна залучати аналогії з хронологічно близьких традицій.
Так, наприклад, деякі дані свідчать, що автори/редактори ГВл не мали цілковитої свободи в розміщенні текстів. Ремарки типу "преже войны чернигов- ския"; "В та же лѣ* . или преже или потом"; "древле бо писати си . ннѣ же здѣ вписано бые в послѣднАіа"; "Въ прежереч’наіа лѣта" свідчать, що фрагменти було вписано не там, де їм слід було б, з погляду давнього автора, перебувати, а там, де з певних причин виявилося можливим це зробити. Щодо причин можна будувати гіпотези (зокрема, про стан рукопису в момент зазначення цих ремарок), але очевидно, що матеріальність тексту обмежувала давніх авторів, як має обмежувати і свободу здогадів сучасних дослідників.
Крім загальних принципів роботи з будь-яким текстом, певні прийоми диктує специфіка конкретного твору (манера автора, манера редактора тощо). Так, з’ясовано, що найпоширенішим засобом інтеграції вставного тексту в ГВл було оформлення його повторенням чи варіацією фрази основного тексту, після якої йшла інтерполяція, що є безпомилковим маркером редакторської активності. Іншим методом стала лексична і фразеологічна "паспортизація" фрагмента, що в багатьох випадках дає змогу синхронізувати редакторський текст із авторським у пізніших сегментах літопису.
З попереднього огляду літератури ясно, що значна кількість прийомів, які вважалися текстологічно чинними, насправді не мають такого статусу і не можуть застосовуватися в дослідженні. Окреслимо не згадані вище, але поширені засоби, які вважаємо неспроможними.
Попередні дослідження виходили з апріорного знання дослідника про природу літописів, характер роботи авторів, ідеологію творів, ставлення влади до іс-


16
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
торіописання, цензурування праці літописця. Це знання часто-густо ставало провідним чи навіть єдиним критерієм суджень про час виникнення того чи іншого літопису, про причини редагування його та кількість редакцій і навіть про особу автора літопису. Насправді подібне знання має бути наслідком текстологічної роботи, а не передумовою її, і вплив його ми намагалися обмежити або й усунути.
У дослідженнях літописання надзвичайно поширеним є намагання ідентифікувати автора тексту (або послідовних авторів). Здебільшого здійснюють це вибором найпридатнішого імені з-посеред персонажів, згаданих у самому тексті. "Знаючи" ім’я автора та його суспільне становище (духовна особа, князівський муж), дослідники розподіляють між авторами тексти, які пасували б до здогадної ідеології таких людей. Ці пошуки значною мірою виявляються циклічними: прочитувана ідеологія тексту свідчить про автора, а особа автора стає поясненням саме такої спрямованості тексту. Описана метода ідентифікації автора анонімного тексту лежить за межею навіть гіпотетичності, тож позбавлена будь-якої текстологічної цінності.
Архетип і оригінал
Процес створення автором тексту і наступного редагування (самим автором чи редактором) відбивають чорнові, або, точніше сказати, робочі рукописи. На жаль, від часів Середньовіччя до нас дійшли лише поодинокі приклади таких рукописів, а кирилична книжність не знає їх узагалі. Дослідники давньоруського літописання мають справу з далекими нащадками авторського рукопису, списками з тієї остаточної, білової копії, яку було випущено у світ. Сукупність списків, отже, відбиває історію передачі тексту, а не історію створення його. Уцілілі списки, однак, є свідками тексту, і встановлення взаємин між ними дає змогу з’ясувати ті з них, що стоять найближче до архетипу. На підставі спостережень над цими старшими свідками можна формулювати певні судження про архетип.
Stemma codicum свідків Галицько-Волинського літопису відображено на рисунку. Як видно, найстарішими свідками ГВл є Іпат. (1420-ті рр.) і Хлєбн. (1560-ті рр.).
Давно помічено, що обидва мають дефекти тексту, що можуть пояснюватися копіюванням зі спільного пошкодженого оригіналу. Так, у завершенні Хлєбн., починаючи з 379 аркуша, спостерігається низка фрагментів, що читаються не на своєму початковому місці. З переміщених у Хлєбн. фрагментів три (а саме: стп. 923 (4 знизу) — 924 (10); 925 (4) — 927 (13 знизу); 927 (13 знизу) — 927 (1 знизу)) повністю відповідають значним пропускам тексту в Іпат. Спостереження над переміщеними (у Хлєбн.) та пропущеними (в Іпат.) фрагментами (припускаючи, що найменший спільний обсяг має бути рівний одному аркушеві протографа, а решта — кратні) спонукали А.М. Насонова до висновку, що один аркуш архетипу Іпат.—Хлєбн. містив 14 рядків тексту й був рукописом невеликого формату, у восьму долю аркуша.12
Висновок Насонова підтверджують і спостереження над помилками переписувачів Іпат. та Хлєбн. Нас цікавитимуть два типи зорових помилок: пере-
12Насонов А.Н. История русскаго летописания. XI— начало XVI века. Очерки и исследова- ния. М., 1969, 229—230.


17
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
стрибування оком на рядок (чи декілька) вище або нижче, а також гаплографічні пропуски, які найчастіше також трапляються при переході від рядка до рядка.
Приклади помилок через перестрибування зором на рядок вище в Іпат.:
Данилъ же ИЗрАДИВЪ полкы и комоу полкомъ ходити самъ изииде напе- редь . (Данилъ же изрлдивъ полкы) и стрѣлчѣ же поусти напере4 (ПСРЛ 2: 831);
Троиденеви же еще кнджащоу . в Ли- товьскои землѣ . ЖИВАШЄ со Львомъ во величѣ любви . шлючи многы дары межи собою а с Володимеромь . не ЖИВАШЄ в любви (величѣ) . про то оже 6ашь . шць Володимеровъ . КНАЗЬ Василко. оубилъ на воинахъ. г. браты . Троидененеви (ПСРЛ 2: 871);
тако рекоуче . гене кнажє Володиме- ре . ПриѢхаЛИ ЄСМА к тобѣ . што всихъ ІАтвазь . надѣючесь на (кназь) Бъ . и на твое здоровие . гене (ПСРЛ 2: 879). Приклад помилки через перестрибування зором на два рядки нижче в Іпат.:
а
Stemma codicum основних свідків Галицько-Волинського літопису
Хлєбн.
1560-ті рр.
1621
Данилъ же в то времд шелъ 6ашє со братомъ своимъ . Оугры ко королеви . бѣ бо звалъ его на (помощь) четь . в то времд пошелъ бдше . Фридрихъ цгрь . на гѣрцика войною . и восхотѣста ити . Данилъ со братомъ Василкомъ . гѣрцикови во помощь . королеви же возбранившоу има (ПСРЛ 2: 776).
Гаплографічні пропуски Хлєбн. також можуть служити індикаторами довжини рядка, адже перестрибування зором на тотожне чи подібне слово вірогідніше, коли воно перебуває на початку чи в кінці рядка (що, до речі, доводиться гаплографічними пропусками Погод., які збігаються з початком і кінцем рядків Хлєбн.13)
Приклади гаплографічних пропусків у Хлєбн.:
Стослава же нша . и ведоша и в Лахъі . Шлександръ же сѣде в Володимерѣ . тогда же Аша Володимера . Пиньскаго . бѣ бо Инъгваръ . с Лахъі и Мьстиславъ. потом же сѣде Инъгваръ. в Володимерѣ. поа оу него Лесть- ко дщерь . и поусти (ПСРЛ 2: 721 76-76);
13 Див. факсимільне відтворення Хлєбн. та Погод.: The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhyn- ian Chronicles: The Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Cetvertyns’kyj (Pogodin) Codices [= Harvard Library of Early Ukrainian Literaturę. Texts: Volume VIII] (Cambridge, Mass., 1990), 315, 317, 346.


18
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
и мнозии Нѣмци . избити быша . и потомъ королеви шбратившюсА . мнозѣ избити быша . а дроугин разбѣгошасА (ПСРЛ 2: 729 9-9 );
Лестько посла ко Александрови рекыи дай Володимерь Романовичема. Дани- лови и Василькови. не даси ли идоу на та и с Романовичема. \ѵномоу. же не давшю . Лестько же посади Романовича в Володимери (ПСРЛ 2: 731 25-25);
Половцемъ же ставшимъ . Юрьгии Кончакови4' бѣ болиише всихъ Половецъ . не може стати . противоу лицю и* бѣгающи же емоу . и мнози избьени быша . до рѣкы Днепра (ПСРЛ 2: 740 64-64);
исполнивъ полкъі свое . поиде ко Торчевоу . оувѣдав же Андрѣи королевичъ . исполчивъ полыкы свое . иде противоу емоу . сирѣчь на сѣчю (ПСРЛ 2: 767 16~16);
w лесть зла есть . гакоже Щмиръ пишетъ . до шбличѣна же зла есть кто в нѣи ходить . конѣць золъ прииметь . w злѣе зла . зла есть штоуда же идоша ко Перемилю (ПСРЛ 2: 770 64-64);
аще бы*. извѣдалъ кдѣ Данила и Василко ѣхалъ бы* на на . аще бы ми с де- сатью воинъ . ехалъ быхъ на на . гогордАщоу же ca емоу (ПСРЛ 2: 801 І2-12); Боурандаи к Холмови а Василко кназь с нимь . и с богары своими и сло- угами своими . пришедшимъ же имъ к Холмови. городъ же затворенъ бысть (ПСРЛ 2: 851 2“2);
и апелъ списа опракое, стой Бци да. и съсжды слоужбные жьженог золота с каменїемь драгым Бциж да. обра3 Спсовь окова" золотш” съ драгым каменіе” (ПСРЛ 2: 925 7“7);
не моимъ вѣданиемь се оучинилъ . то шдинъ Бъ вѣдаеть . но своемь молодымъ оумомъ оучинилъ . w семь рци (ПСРЛ 2: 930 46-46).
3 долею вірогідності можна припускати, що пропуски у Хлєбн. аналогічних розміром фрагментів також є наслідком пропуску цілого рядка, пор.:
Илиіа Щепановичь. инии велиции богаре. оубьено же быг ихъ числомъ. ф . а инии разбѣгошасА (ПСРЛ 2: 723-724 33-33);
шномоу же шставшоу . шбратисА братоу на помощь . хѵномоу же симь оутекшу а и ини разбѣгошасА (ПСРЛ 2: 751 22~22);
Данилоу же . боудоущоу во Холмѣ . прибѣже к немоу Половчинъ его . именемъ Актаи . рекыи гако Батый воротилъсА есть изо Оугоръ . и шрАдил есть на та два богатырл . возискати тебе (ПСРЛ 2: 794 78-78);
Аньдрѣю и ІАковоу . сѣкоущимъсА лютѣ . Всеволъдъ не поможе имъ . и навороти конь свои на бѣгъ . бившим же са имъ много (ПСРЛ 2: 797 27-27).
Підсумуємо: довжина "переглянутих" фрагментів у Іпат. коливається в межах 8—11 слів, залежно від розміру слів; довжина гаплографічних пропусків у Хлєбн. приблизно така ж сама; довжина пропусків у Хлєбн. добре вкладається в цю тенденцію. Отже, архетип Іпат.—Хлєбн., судячи з усього, був книгою, яка, справді, містила небагато тексту на сторінці: 14 рядків, 8—11 слів у рядку.14
14Це, своєю чергою, пояснює деякі особливості тексту Іпат. порівняно з Хлєбн., зокрема величезну кількість додаткових "и", "же" тощо. Переверстуючи протограф у двоколонковий рукопис із надзвичайно вузьким рядком, де важко було дотримати його одноманітного завершення, переписувач Іпат. додаванням їх, як дрібного монетою, калібрував рядок.


19
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
На жаль, далі за ці доволі загальні пропозиції щодо архетипу Іпат. —Хлєбн. посунутися практично неможливо. Навіть більш деталізоване уявлення про архетип Іпат.—Хлєбн. не давало б відповідей на суттєві питання: як виникав текст ГВл і як він набув форми, у якій дійшов до нас. Іншими словами, як міг виглядати попередній, робочий рукопис, той, ще не переписаний набіло оригінал, над яким працювали автори й редактори?
Текст ГВл досить своєрідний, особливо в "галицькій" частині. Тут натрапляємо на окремі слова, цілі фрази та їх уривки, фрагменти, вставлені в текст без усякого смислового чи граматичного зв’язку з довколишнім текстом; фрагменти, з’єднані в послідовності без логічного порядку; фрагменти, що перебивають послідовність оповіді, тощо. Такі сегменти тексту ГВл неможливо розшифрувати, часом просто зрозуміти написане, не вдаючись до припущень про певні техніки редагування, властиві середньовічній книжності. Отже, не обійтися без аналогій і моделей.
У найзагальніших рисах виробництво історичного тексту можна описати так. Автор записував текст, поступово створюючи не призначений для публікації "робочий" рукопис. Після завершення версії тексту, яка задовольняла автора, рукопис передавали людині з іншим професійним умінням — каліграфові, який виготовляв білову копію. Цей, уже більш-менш стабільний текст автор, як правило, редагував ще раз, вносячи в нього уточнення, доповнення або скорочення.
Дослідникам східноєвропейської історії найбільш знані автографічні рукописи Титмара Мерзебурзького Chronicon, 1018 р. (MS Dresden R 147) (іл. 1, див. вкл.) чи ЯнаДлугоша Annales Poloniae, 1450—1480 рр. (Fundacja XX. Czartoryskich 1306 IV Rkps) (іл. 2, див. вкл.). Це — перші білові копії, додатково правлені авторами (тобто такі, які відбивають другий з описаних етапів). Бачимо, що це — рукописи з широкими полями, на яких автор розміщує глоси, фрагменти, призначені для заміни тексту, доповнення, які треба внести в текст. У самому тексті спостерігаємо закреслення, а також текст, уписаний над рядком. При остаточному переписуванні всі ці різноманітні форми авторських правок переписувач мав внести в "тіло" рукопису, керуючись наявними вказівками.
Прикладами першого різновиду рукописів, виключно "робочих", є автограф Вільяма Малмсберійського Gesta pontificum Anglorum, бл. 1125 р. (Oxford, Magdalen College, MS lat. 172) (іл. З, див. вкл.) та автографічний рукопис Historia Ріхе- ра Реймського, кінець X ст. (Staatsbibliothek Bamberg Msc.Hist.5) (іл. 4—7, див. вкл.). На цьому етапі текст твору й, відповідно, стан рукопису значно менш стабільні. Наприклад, Вільям Малмсберійський, крім звичних редакторських утручань, уставляв цілі аркуші з новим текстом. Ще яскравіше процес творення тексту відбиває рукопис Ріхера Реймського. Його (рукопис) складено з пергаментних аркушів різного формату, у кодексі є вклейки аркушів малого й навіть карткового формату, через що обсяги тексту різняться від сторінки до сторінки. У рукописі Ріхера ми знаходимо чи не всі можливі типи правок: записи на полях, приписки зверху рядка, зноски, викреслення тексту, залишання порожніх місць з метою наступного заповнення тощо.
Історія Ріхера Реймського лишилася незавершеною. Але ясно, що для переписувача вона могла б стати серйозним викликом: недбале чи невправне копію-


20
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
вання її легко могло б призвести до помилок — вставок, внесених не на належне місце; переплутаного порядку розміщення фрагментів; залишених у тексті уривків, намічених на видалення, але переписаних поруч тих, що призначалися на їх заміну; видалених фрагментів, так і не замінених новим текстом, тощо.
З огляду на універсальність середньовічних практик, диктованих технологією виготовлення пергаментних рукописів, важко сумніватися, що у своєму розвитку текст ГВл зазнав обох зазначених етапів, перш ніж набути звичної нам форми (тобто архетипу Іпат.—Хлєбн.). Причому "галицька" частина літопису нагадувала, найвірогідніше, рукопис Ріхера. Отже, текстологічне дослідження літопису з необхідністю має враховувати історично засвідчені прийоми редагування.
Г алицько-Волинський літопис і Хронограф
Сліди обізнаності авторів ГВл із хронографічною літературою (тобто слов’янскими перекладами візантійських історичних творів) спорадично зазначалися дослідниками XIX ст. Системне обстеження тексту літопису щодо хронографічних запозичень здійснив О.С. Орлов у статті, опублікованій 1926 р.15 Дослідження Орлова виявило репертуар хронографічної літератури, залученої до створення тексту ГВл. З’ясувалося, що в ньому є запозичення, парафрази й алюзії на хроніки Іоанна Малали, Георгія Амартола, Александрію та Історію іудейської війни Іосифа Флавія. Тотожний набір хронографічних творів містив Архів- ський хронограф (відомий у кількох списках XV—XVI ст.), архетип якого походив, вірогідно, з території Волині і датувався 1262 р., що засвідчував уміщений у тексті розрахунок літ. Певні обставини свідчили, що ГВл не просто знав хронографічні твори в номенклатурі, долученій до хронографа 1262 р. (інакше іменованого Іудейським хронографом), а сам цей хронограф. Під Іпат. 1252 і Іпат. 1258 згадано імена литовських язичницьких богів, тотожні до тих, що їх наводила оригінальна "язичницька глоса", долучена до хронографа.
Орлов, далі, з’ясував, що хронографічні запозичення досить рівномірно розподілені в тексті ГВл до статті Іпат. 1259, а останнім подібним прикладом він визначив Іпат. 1265 р. Отже, спостереження Орлова набували ваги текстологічного аргументу: у процесі створення ГВл використовували Іудейський хронограф, укладений 1262 р., а текст літопису, у якому простежується вплив хронографа, сягав принаймні до Іпат. 1265 р. Насправді це останнє "хронографічне" повідомлення ГВл добре датується 1264 р. завдяки згадці "Великої комети 1264 р.". Так початок роботи над ГВл, а також завершення значного сегмента літописного тексту здобували terminus post quem.
Орлов установив, далі, що для автора ГВл хронографічна література була не просто постачальником лексики чи фразеології, а послужила стилетвор- чим взірцем, глибоко позначившися на текстуальній тканині твору, що згодом підтвердили дослідження лінгвістів. Крім того, імітація перекладних хронік
15Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи. Известия Отделения русскаго языка и словесности АН СССР. Т. 31, 1926, 93—126.


21
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
спричинилася до радикально відмінної від канонів літописного жанру структури твору: організації матеріалу не у формі датованих річних статей, а у формі безперервної оповіді. Характер розподілу хронографічних запозичень також свідчив про єдність тексту на всьому проміжку до Іпат. 1265. У такий спосіб визначився головний структурний поділ тексту ГВл: на "галицьку" частину (до Іпат. 1265) і "волинську" частину (після цієї межі).
"Волинська" частина, за висновком Орлова, не містила самостійних хронографічних запозичень. Її автори повторно і неусвідомлено використовували окремі з тих, що вже читалися в "галицькій" частині.
Праця Орлова була першою, що поставила дослідження ГВл на ґрунт твердих текстологічних спостережень. Утім, його висновки треба певною мірою коригувати.
Розподіл хронографічних запозичень у тексті ГВл відображено в табл. 1.
Два висновки з необхідністю випливають із цих даних.
По-перше, усупереч висновкам Орлова, хронографічні запозичення не уриваються цілковито на Іпат. 1265, а продовжуються й у наступному тексті "волинської" частини аж до Іпат. 1288. Приклади не дають змоги трактувати їх як повторні (тобто взяті з "галицької" частини), адже подеколи вони ближчі до тексту оригіналу, а подеколи — відсутні в "галицькій" частині. Аналізуючи ці випадки, помічаємо, що маємо запозичення виключно з Історії іудейської війни Іосифа Флавія. Малоймовірно, щоб "волинський" автор міг у тексті хронографа ідентифікувати лише і тільки фрагменти Флавія, як малоймовірно, щоб він свідомо знехтував усі інші твори. Доходимо висновку, отже, що принаймні у "волинського" літописця був самостійний текст Історії іудейської війни.
По-друге, як видно з табл. 1, "галицька" частина містить запозичення з хроніки Іоанна Малали в обсязі більшому, ніж увійшов до Іудейського хронографа, до якого включено книги з 1—2 та 4—10. Натомість у ГВл знаходимо запозичення із книги 15 (Іпат. 1235, Іпат. 1251, Іпат. 1255, Іпат. 1258), книги 17 (Іпат. 1229, Іпат. 1252, Іпат. 1265) та книги 18 (Іпат. 1254). Доходимо висновку, що, подібно до твору Флавія, хроніка Малали також була доступна літописцеві у вигляді окремого тексту. Те, що на Волині протягом XIII ст. справді були доступні хронографічні твори у формі окремих перекладів, ще не скомпільованих у хронограф, доводить існування самостійного тексту хроніки Георгія Амартола (так званий Троїцький список).16
Ці спостереження підважують ідею Іудейського хронографа як джерела хронографічних текстів для ГВл і дати його — 1262 р. — як безумовного орієнтира для з’ясування часу створення ГВл.17 Щоправда, це не фатально позначається на датуванні першої частини ГВл, адже лишається чинною дата 1264 (реальний час останнього хронографічного запозичення) як terminus post quem. Ясно, що автори
16 Щодо волинського походження його див.: Толочко А.П. "Не преступати предела братня" (об источниках миниатюр Радзивиловской летописи). Ruthenica 12 (2014), 67—81.
17Як з’ясовується, хронологічний розрахунок у так званій "язичницькій глосі", уміщеній у хронографі, не може вказувати на 1262 р., але веде до 1350-х рр. як часу створення компіляції (див.: Толочко А.П. О дате так называемого Иудейского хронографа. Ruthenica XV (2019), 277—281).


22
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Таблиця 1
Розподіл хронографічних запозичень у тексті Галицько-Волинського літопису
Іпат.
Ствп.
ЛІТОПИС
Хронограф
1205
722
Бенедикт "томитель”
Іосиф Флавій, кн. 6, гл. 9, ч. 4
”притчтею ре4’ слово . w семь томители . Бѣнедиктѣ . іако в послѣднліа времена трем’ имены и наречетсА антихрстъ”
Апокаліпсис
Тлумачний Апокаліпсис Андрія Кесарійського
"притчею рече слово"
Малала
"А w сем Иракліи иною притчею рекоша сеи Фешфил мдрыи хронограф написа" Істрін, 30, 31
1217
736
Филя "древле прегордый"
Іосиф Флавій про Іоанна, кн. 6, гл. 9, ч. 4 464в 13
1219
737—
738
"возбегоша на комара"
Іосиф Флавій
1221
739
"сию же наричають белжане злу нощь, сия бо нощь злу игру имъ сыгра, повоевали бо..."
Малала, кн. 2
1226
747
льстивий Жирослав
Іосиф Флавій, кн. 2, гл. 21, ч. 1. Характеристика Іоанна з Искали 408в 3—15
1229
755
"идоущоу же камению со забралъ іако дождоу силноу"
1229
761
"Яко инде глаголеть: Скырт река злу игру сыгра гражаномъ, тако и Днестръ злу игру сыгра угромъ"
Малала, кн. 17
1230
762
"обнажившу мечь свои играя на слугу королева"
Малала, кн. 7
1231
765
"тако соущоу шроужьникомъ стоіащимь на немь . блистахоусд щити и шроужници подобни солнцю"
1231
767
"Данилови же рекшоу . іако же писа- ние глть . мьдлаи на брань . страшли- воу дшю имать"
Александрія "Вѣдай оубо, црю Даріи, іако црь, поздаса на брань, іавилсА єсть противнымъ, іако страшливу дшю имать на брань" (Истрин В.М. Александрия русски* хронографов, 61)


23
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Продовження табл. 1
Іпат.
Ствп.
Літопис
Хронограф
1233
770
"w лесть зла есть . іакоже Шмиръ пи- шеть . до хѵбличѣна же зла есть кто в нѣи ходить . конѣць золъ прииметь . w злѣе зла . зла есть"
можливо, згідно з хронікою Малали
1234
773
"ннѣ же вижю . іако страшливоу дшю имате"
Александрія "Вѣдай оубо, црю Даріи, іако црь, поздаса на брань, іавилсА єсть противнымъ, іако страшливу дшю имать на брань" (Истрин В.М. Александрия рус- ских хронографов, 61)
1235
777
"снузники"
Малала, кн. 15
Істрін, Малала, 234 4- 141, 142
778
"обличи победу"
Істрін, Малала, 232, 233
1240
785
облога Києва "ломъ копийный, щитъ скепание, стрелы омрачиша светъ"
Іосиф Флавій, кн. 3, гл. 7, ч.4 413в 36-38, 413г 24-25
1240
785
"и не бѣ слъішати w гласа . скрипаниіа телѣгъ ef. множества ревениіа . вельблудъ его . и рьжаниіа w гласа стадъ конь его"
Амартол:
"видащє и слышаще глас множьства скрипаниіа колес- ниць"
1240
785
облога Києва "людем возбегшим на комары"
Іосиф Флавій, кн. 4, гв. 1
1241
793
"обличи победу"
Малала, кн. 4
Істрін, Малала, 232, 233
1245
796
"мечющимъ же пращамъ . и стрѣламъ іако дождоу идоущоу на гра4 ихъ"
1248
799—
"Скомонд бо бе волхв и кобник наро-
Малала, кн. 5 та 7
800
чит"
Істрін, Малала, 128
1248
799
портрет Василька
Малала
1249
801
"сотвори игру предъ градомъ"
Малала, кн. 7
1249
805
"іавлАЮща побѣдоу свою"
Малала, кн. 4
Істрін, Малала, 232, 233
1249
809
Ведом же быть страном приход его
Малала
1251
811
"снузники"
Малала, кн. 15
1251
813
"хотѣвшимъ имъ . стати . в тѣсны* мѣстѣхъ . оузрѣв же кназь Данилъ . воспивъ и ре4’ имъ . w моужи воистии . не вѣете ЛИ іако КреТАНОМЪ . пространьство есть крѣпость . поганьГ1’ же есть тѣснота . дерлждье"
Іосиф Флавій, кн. 4


24
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Продовження табл. 1
Іпат.
Ствп.
Літопис
Хронограф
1251
814
"и бѣ полковъ его свѣтлость велика . w шроужыа блистающасд"
Іосиф Флавій, парад римського війська
1252
818
"подобно игре"
Малала, кн. 7
1252
814
парадний портрет Данила
Малала, кн. 17: опис одягу царя Чафія
1252
парад військ Данила
Іосиф Флавій, кн. 3, гл. 5, ч. 5 або кн. 3, гл. 5, ч. 2
1254
825
"и обличи победу"
Малала, кн. 4
1254
820
хронологічний роздум
Малала, кн. 18
820
мятежу бывшу межоу сылными людьми о честь И О волость
Іосиф Флавій 343г 13—15
1255
826
"нОСАЩЄ вѣнѣць"
Іосиф Флавій «История Иудейской войны» Иоси- фа Флавия. Древнерусский перевод. Т. 1: 4346: 23—26
1255
827
"снузники"
Малала, кн. 15
1255
828
"и обличи победу"
Малала, кн. 4
1255
830
"возбегоша на комара"
Іосиф Флавій, кн. 4, гв. 1
1257
836
ятвязька данина; похвала Данилові як продовжувачу справи Романа;
цитата з Малали: "іакоже премоу- дрыи . хронографъ списа . іакоже добродѣіаныа в вѣкы свататьса"
Малала, кн. 5
Істрін, Малала, 139
1258
839
"снузники"
Малала, кн. 15
1259
843
"комары с каждо угла преводъ . и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцекихъ"
Іосиф Флавій 439а, 440а
1259
842
"вѣтроу же такоу бывшоу . іако порокомъ вѣргшоу вѣтроу же хѵбращаше камень на нѣ . пакы же мечющемъ . на нѣ крѣпко"
Іосиф Флавій
4226
1261
851—
852
Василько під стінами Холма
Іосиф Флавій 4446, 444г, 446а 449а
1261
852
Сандомирське взяття; "стрѣламъ не дадоущимъ выникноути изъ заборолъ"
Іосиф Флавій, кн. 3, гл. 7, ч. 24
кн. 3, гл. 7, ч. 22
кн. 4, гл. 7, ч. 5 415а 27—28
1261
853
формули "створити дело"; "некто же от"; "створити дело памяти достойно"
Іосиф Флавій, наприклад сотник Єлеазар. Кн. 7, гл. 3, ч. 21 455г 34—35


25
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Закінчення табл. 1
Іпат.
Ствп.
Літопис
Хронограф
1261
853
"а дроузии падахоу с мостка . в ровъ . акы сноповье"; "ходити по троупью акы по мостоу"
Іосиф Флавій 414г 26—27 429в 33—36
1261
855
формула "и тако бысть конецъ судо- мирскому взятью"
Іосиф Флавій 4716 39—40
1263
861
"и тако бые конѣць . оубитыа ТренАТина"
Іосиф Флавій, 380г 7—8 "и тако бысть конецъ Иродову житию"
1265
863
звезда власатая
Малала, кн. 17 Іосиф Флавій 4596 23
1264
867
формула "не мало показа мужьство свое", Роман брянський
Іосиф Флавій, про сотника Єутія. Кн. 4, гл. 1, ч. 5
1268
868
"такъ бые конѣць оубитыа его"
Іосиф Флавій, 380г 7—8 "и тако бысть конець Иродову житию"
1267
869
"и тако быс' конѣчь . Миндовговоу оубитью"
Іосиф Флавій, 380г 7—8 "и тако бысть конець Иродову житию"
1280
882
формула "взяти с великим потом"
Іосиф Флавій, напр. "Галилея тако взята бысть многымъ страданиемъ великимъ и потомъ"
1281
886
Опис облоги Гостиного; "поущахоуть на на каменье . акы градъ силныи . но стрѣлы ратьнъіхъ не дадАхоуть ни въіникноути . изъ заборолъ";
"и начаша мртви падати изъ заборолъ . акы сноповье"
вземь на ca вѣнѣчь побѣдный
Іосиф Флавій, кн. 3, гл. 7, ч. 24 415а 27—28
1281
887
Прусин "створи дело памяти достойно"
Іосиф Флавій, кн. 3, гл. 7, ч. 21 455г 34—35
1288
913
"Володимѣръ же бѣ разоумѣа древнАіа и заднАА"
Іосиф Флавій, 378г 1—2 "аще быхъ не вѣдалъ передняя и задняя"
1291
935
формула "не мало показа мужьство свое", Лев Данилович
Іосиф Флавій, кн. 4, гл. 1, ч. 5


26
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
ГВл працювали з тим самим набором хронографічної літератури, що ввійшов до Іудейського хронографа, і, не виключено, у тому ж осередку, хоча й не конче синхронно.
Лінгвістичний рубіж
Праця Орлова справила значний вплив на дальші дослідження ГВл лінгвістами, адже вона визначала ту зону — між Іпат. 1259 і Іпат. 1265, — де варто було шукати моменту мовного переходу від "галицького" до "волинського" тексту. Щоправда, цей рубіж надзвичайно точно вгадав, зокрема й на підставі спостережень над мовою, ще М.І. Костомаров. Він зазначив грань між статтями Іпат. 1260 і Іпат. 1261 (тобто 848 стп. у виданні ПСРЛ 2), де, на думку вченого, відбувається зміна "галицького" автора "волинським". Серед аргументів Костомарова був текстуальний обрив у кінці Іпат. 1260, а також частотність форм давального самостійного (dativus absolutus) у "галицькій" частині в очевидному контрасті з "волинською".18
Саме цей критерій (розподіл форм давального самостійного) поклав в основу ідентифікації складових частин ГВл і пошуку межі між ними Д.І. Чижев- ський.19 Дослідник зазначив аномально високу, на тлі літописних пам’яток, частотність давального самостійного в "галицькій" частині ГВл, через що вона явно контрастує зі своїм попередником в Іпат. (тобто Київським літописом), а також із наступником — "волинським" літописом. На думку Чижевського, "галицька" частина ГВл мала одного автора, або принаймні існував один книжник, який надав усім текстам, що до неї ввійшли, спільних мовних рис. Щоправда, для визначення межі між складниками ГВл цей критерій виявився не надто придатним, тож треба було вдатися до аргументів позалінгвістичних. Чижевський, услід за Костомаровим і наступниками його, визначав межу кінцем статті 1260 р. — на тій підставі, що далі наратив переходив з Данила на іншого головного героя — Василька, а потім його сина Володимира. Водночас, як показує таблиця, складена вченим, частотність DA послідовно знижується, починаючи з стп. 815 (Іпат. 1252 р.), але однаково частотна обабіч обриву фрази у стп. 848. Отже, насправді за критерієм частотності DA слід було б мовити не про різкий рубіж між статтями Іпат. 1260/1261 рр., а про довгу "перехідну зону", приблизно такої ж протяжності, як передбачав Грушевський.
Значно витонченіший інструментарій запропонував на початку 1960-х рр. Дін Борт.20 Він розробив низку формальних тестів, покликаних виявити мов-
18Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. Ч. 1: Источники русской истории. СПб., 1861, 48. Усі варіанта рубежу між "галицьким" і "волинським" літописами, які було запропоновано до середини XX ст. істориками й літературознавцями, містилися в межах 1254—1267 рр. (див.: Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. 3. К., 1993, 165—170; Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Испюрические записки. Т. 12. М., 1941, 230—232; Лихачев Д.С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. М.; Л., 1947, 256).
19Dmitrij Tschiżewskij, "Zum Stil der Galizisch-Volynischen Chronik," SUdostforschungen 12 (1953), 79—109.
20Dean S. Worth, "Zur Struktur Des Vergleiches in Der Galizisch-Volhynischen Chronik," Zeitschrift Fiir Slavische Philologie 30, no. 1 (1962), 74—86; Dean S. Worth, "Linguistics and his-


27
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
ний рубіж між двома частинами ГВл. Цей рубіж мав виявитися шляхом топогра- фізації мовних рис, характерних для тієї чи іншої частини літопису.
Дослідник виокремив наступні характеристичні форми:
"рекый" і "рекуще" (галицька риса) проти "река" і "рекуче" (волинська риса) — межа стп. 842—846 (опис Холма);
конструкції складного часу "начати + інфінітив" (волинська) — межа стп. 848;
"яко" (галицька) проти "оже" і "акы" (волинська) — межа стп. 848;
"рекше/рекомый" (галицька) — востаннє у стп. 844 — опис Холма.
Окремі спостереження Ворта стосувалися до характерної для кожної з частин фразеології, і за цим показником межа так само пролягала по стп. 848.
Загальний висновок Ворта був категоричним: обрив фрази у статті 1260 р. — це і є лінгвістичний рубіж між складовими частинами ГВл.
Спробу підвищити чутливість запропонованої Бортом методики здійснила Данієла Хрістова.21 Дослідниця зосередилася на вивченні не окремих форм, а стійких комплексів. Хрістова протестувала використання в ГВл дієслівних форм у реченнях із прямою мовою, що дало можливість виділити відтинки, позначені виключним уживанням або тотальним переважанням певних форм:
"тако река" — стп. 849—910;
"рекуще" — до стп. 839, "рекуче" — зі стп. 872, винятки: похвала Володимирові і останні сегменти ГВл (стп. 933);
"глаголати" — 24 рази до стп. 848, 4 рази після стп. 916 (усі — у похвалі Володимирові);
конструкції "начати + інфінітив" дієслів мовлення — тільки у стп. 849—899, далі (другий опис походу Телебуги і похвала Володимирові) — різкий спад частотності;
dativus absolutus із дієсловами, що вводять пряму мову, — стп. 734—848.
Результати тестів Хрістової, спрямованих на виявлення лінгвістичного рубежу, дали "чистіші", ніж у Ворта, результати, унаочнивши головний його висновок про різку зміну мовних звичок авторів між Іпат. 1260 і Іпат. 1261, тобто на ПСРЛ 2: 848.
Сумарній характеристиці мови "галицької" і "волинської" частин ГВл присвячено праці І.С. Юр’євої.22 З її спостережень також випливає мовний рубіж, що пролягає між Іпат. 1260 і Іпат. 1261 у зоні ПСРЛ 2: 848. Серед лінгвістичних рис, якими Юр’єва ілюструє цей рубіж, слід назвати такі:
префікс "роз-" — до стп. 848 вжито 9 разів, після — 27 разів;
дієприкметник на "-оуч" — до стп. 848 — 2 рази, після — 17 разів;
"начати + інфінітив" — до стп. 848 — 13 разів, після — 107 разів;
toriography. A problem of dating in the Galician-Volhynian Chronicie," Indiana Slavic Studies 3 (1963), 173—185.
21 Daniela Hristova, "Major Textual Boundary of Linguistic Usage in the Galician-Volhynian Chronicie,” Russian History 33 (2006), 313—331.
22Юрьева И.С. Некоторые особенности синтаксиса, морфологии и лексики так называемой Галицко-Волынской летописи. Лингвистическое источниковедение и история русскаго языка. 2012—2013. М., 2013, 135—151; Юрьева И. Лингвистические параметры стилисти- ческих различий между Галицкой и Волынской летописями. Письменность Галицко-Волын- ского княжества. Историко-филологическиеисследования. Olomouc, 2016, 65—79.


28
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
відмінність форм дієслова "имети" 1 ос. одн. в дієслівних сполученнях: "имамъ" — у "галицькій" частині, "йму" — у "волинській";
форми імперфекта — більша частотність у "волинській" частині.
Крім того, Юр’єва наголошує на переважанні старослов’янської лексики і граматики в "галицькій" частині ГВл та значно слабший вплив їх — у "волинській".
Слід згадати й дослідження стилістичних особливостей ГВл, здійснене А.І. Генсьорським,23 звідки випливала різка відмінність між двома складниками літопису. Автор "галицької" частини орієнтувався на взірці перекладної хронографічної літератури, звідси в тексті переважання старослов’янізмів у лексиці, уживаних активно й рівномірно. Натомість автор "волинської" частини демонструє виразно відмінні мовні звички, загалом близькі до інших давньоруських літописів. Аналіз лексики не давав можливості визначити певний рубіж між двома частинами, окреслюючи лише певну перехідну зону, що припадала на середину 1250-х — середину 1260-х рр.
Галицько-Волинський літопис і пам’ятки літописання
Попри розбіжності в деталях, філологічні дослідження одностайні в головному — констатації відмінностей мови "галицької" і "волинської" частин. Якщо мовна фізіономія "галицької" частини склалася під впливом головних джерел її — слов’янських перекладів хронографічної літератури, то мовна і стилістична єдність "волинської" частини визначалася орієнтацією на попередні зразки давньоруського літописання, головним чином на Повість временних літ та Київський літопис,24 тобто ті пам’ятки, що, разом із ГВл, належали до Іпатіївського кодексу. Уважали, що "галицька" частина виникла без опори на літопис, натомість "волинська" — без опори на хронограф. Це, власне, і дає формальні ознаки розрізняти тексти відмінного походження.
За таких обставин ми не очікували б знайти в "галицькій" частині слідів обізнаності з літописними пам’ятками. Тимчасом, як видно з табл. 2 розподілу літописних запозичень у ГВл, "галицька" частина виявляється контамінованою чималою кількістю "літописних" фрагментів, що походять із ПВЛ та Кл, тобто тих самих пам’яток, на підставі яких створювали "волинську" частину. Кількість і обсяг фрагментів такі значні, що не дають змоги говорити про випадковіть і змушують шукати пояснення цього феномену.
Крім того, у "галицькій" частині з’ясовуються повідомлення, з погляду змісту залежні від Сузд. (зокрема, повідомлення про постриження та розстри- ження Рюрика Ростиславича та похід його на Галич; окремі відомості в сюжеті монгольського завоювання, на що звертав увагу ще Шахматов), а також мають аналогії у Синод, (повідомлення про похід Данила на Чернігів, про захоплення родини Михайла Всеволодовича Ярославом Всеволодовичем, окремі епізоди в монгольських сюжетах).
23Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис: лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості. К., 1961.
24Див.: Еремин И'.П. Волынская летопись 1289-1290 гг. ТОДРЛ. Т. 13. М.; Л., 1957, 102-117.


Галицько-Волинський літопис:
29
історія тексту
Таблиця 2
Розподіл літописних запозичень у тексті Галицько-Волинського літопису
1
(ПСРЛ 2: 715) Ревноваше дѣдоу сво- емоу Мономахоу . погоубившемоу поганъиа ИзмаилтАны [...] Романоуже кназю ревновавшю за то . и тщашесл погоубити иноплеменьникъі
іакоже и дѣдъ твои . Всеволодъ . сво- бодил нас 6ашє w всѣхъ хѵбидъ ты же блше гс'не семоу поревновалъ . и наслѣдилъ поуть дѣда своего" (ПСРЛ 2: 610)
2
(ПСРЛ 2: 715) и прехожаше землю ихъ ако и хѵрелъ . храборъ же бѣ іако и тоуръ
бѣ бо и самъ хоробръ и легокъ . хода акы пардусъ . воины многы творлше . ВОЗЪ бо ПО себѣ не ВОЗАШЄ . ни котла (ПСРЛ 2: 52)
3
(ПСРЛ 2: 726—727) тогда же боіаре Володимьрьстии. и Галичкъіи и ВАчеславъ Володимерьскъіи и Воло- диславь Галицкіи . и вси болре . Воло- димерьстии и Галичкъіи . и воеводы Оугорьскъиа . посадиша кназа Данила на столѣ wija своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца прис’двца Мрыа
Володимеръ сѣде в Галичѣ на столѣ дѣда своего и wija своего"; "Галичькии же моужи срѣтоша его с радостью великою . кназа своего и дѣдича . а королевича прогнаша . изъ зємла своеіа . а Володимѣръ сѣде . на столѣ дѣда своего и wija своего . на Спсвъ днь (ПСРЛ 2: 658, 666—667)
4
(ПСРЛ 2: 741) и воидоша во . Днѣпръ . и возведоша порогы и сташа оу рѣкы Хорьтицѣ [Хлєбн.: хортицѣ] . на бродоу оу Протолчи
поидоша на конихъ . и в лодыахъ . и приидоша ниже порогъ . и сташа въ Протолчехъ . и в Хортичимъ wcтpoвѣ (ПСРЛ 2: 253)
СОВОКОуПИСА с Черными Клобоукы . и ѣхаша в борзѣ . изъѣздомъ до Про- толчии . и тоу заіаша стада многа Половецкаіа . в лоузѣ в Днѣпрескомъ . а за Днѣпръ нѣ лзѣ бы имъ ехати. зане бѣ Днѣпръ в крахъ (ПСРЛ 2: 671)
5
(ПСРЛ 2: 747) хини же [бояри галицькі. — П.Т.] емше вѣры . хѵидоша в землю Перемышлескоую . в горы Кавокасьскиіа рекше во Оугорьскъиа . на рѣкоу Днепръ
до Понетьского морА. на полунощный страны . Дунай Днепръ . и Кавькасиискыіа горы . рекше Оугорьскыіа . и хѵтуда рекше доже и до Днепра . и прочааіа рѣкы (ПСРЛ 2: 3)
6
(ПСРЛ 2: 767—770) [Данило] потом же видивъ брата . добрѣ борющасА . и со- улици его кровавѣ соущи . и хѵскѣпищю . исѣченоу w дареныя мечеваго
Игорь . видѣ брата своего Всеволода крѣпко борющасА [...] Всеволодъ же толма бившесА. іако и шроужыа в роу- коу его не доста (ПСРЛ 2: 642, 768)
(ПСРЛ 2: 768) кназю же Данилови заѣхавъшоу . в тылъ имъ . и бодоущим' ѣ [...] види стагъ Василковъ . стоащє и добрѣ борющь
поиде стагъ Володимерь . и нача заходити в тылъ его . и вбоясл побѣже Шлегъ . и шдолѣ Мьстиславъ (ПСРЛ 2: 87)


Галицько-Волинський літопис:
зо
історія тексту
Продовження табл. 2
6
(ПСРЛ 2: 768) Данилъ же вободе копье свое в ратьного . изломившоу же ся копью . и обнажи мечь свои . позрѣвъ же семь и сѣмь . и види стягъ Василковъ . стояще и добрѣ борющь . и Оугры гонящоу . обнаживъ мечь свои . идущу емоу братоу на помощь . многы же язви . и инии же от меча его оумроша»
въѣха переже всихъ въ противнъпа . и дружина его по немъ ѣхаша . изломи Андрѣи копие свое . въ супротивнѣ [...] и въінзе мечь свои (ПСРЛ 2: 390) Андрѣи же Дюргевичь възма копье и ѣха на передъ . и съѣхасА переже всихъ . и изломи копье свое (ПСРЛ 2: 437) и тако перед’ всими полкъі. въѣха ИзАславъ хѵдинъ в полкъі ратнъі*. и копье свое изломи (ПСРЛ 2: 438)
7
(ПСРЛ 2: 767—770) Данилъ [...] младъ сы показа моужьство свое;
іако w Ба моужьство емоу показавшоу
Всеволодъ . не мало моужьство показа
8
(ПСРЛ 2: 770) w лесть зла есть
W злаіа лѣсть чловѣчьскаіа (ПСРЛ 2: 64)
9
(ПСРЛ 2: 793—794) словоутьного пѣвца . Митоусоу
іменування скопця Мануїла "пѣвцемъ гораздымъ" (ПСРЛ 2: 300)
10
(ПСРЛ 2: 793—794) и прилъбѣцѣ ихъ волчіе . и боръсоуковые раздраны быша
потАша стАговника [...] . и челъку стАГовую сторгоша съ стАга [...] Володиславъ же замысли взати стагъ . Михалковъ . и натъче на нь прилъбицю (ПСРЛ 2: 558; паралельний текст — ПСРЛ 1: 360)
11
(ПСРЛ 2: 789) и живдше подъ Киевомъ въ хѵстровѣ
в то веремА стоіаше ИзАславъ . проти- воу стмоу михаилоу оу Выдобъіча въ шстровѣ (ПСРЛ 2: 372)
12
(ПСРЛ 2: 806) и пришед в домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичь
(ПСРЛ 810—811) Лахом же крѣпко борюще . и соуличами мечюще . и головками . іако молныа иддхоу . и каменье . АКО дождь с нбси ИДАШЄ (ПСРЛ 2: 813) и придоста со славою на землю свою . наследивши поуть шца своего великаго Романа
дворъ красный іегоже поставилъ блговѣрнъіи кназь Всеволодъ . на холму нарѣцаюмѣмъ Въідобъічи (ПСРЛ 1: 233); и дворъ Красный . егоже поставілъ блговѣрныи кнзь Всеволодъ . на холму иже есть надъ Выдобычь (ПСРЛ 2: 223) Ї по сѣмь вожгоша домъ стьпа влдщѣ Бцѣ; "се бо хѵскверниша и пожгоша стъіи домъ твои . манастырь матере твоеіа(ПСРЛ 2: 223, 224)
а с города . іако дождь камение метаху нань (ПСРЛ 2: 390)
се бо Мьстиславъ великъіи . наслѣди ища своего путъ . Володимера . Мономаха . великаго (ПСРЛ 2: 303)
ты же 6ашє г^не мои семоу поревновалъ. и наслѣдилъ поуть дѣда своего (ПСРЛ 2: 610)


Галицько-Волинський літопис:
31
історія тексту
Продовження табл. 2
13
(ПСРЛ 2: 821) Даниловы же кназю ХОТАЩОу . ШВО КОрОЛА рад' . ШВО славы ХОТА . не бѣ бо в землѣ Роусцѣи первее . иже бѣ воевалъ землю . Чьшьскоу ни Отославъ хоробры, ни Володимеръ стыи .
ПВЛ і щодо Святослава (з Чехів...), і щодо Володимира (а з Індрихом чеським...) згадує чехів.
14
(ПСРЛ 2: 822) аще моужь оубьенъ есть на рати то кое чюдо есть . инии же и дома оумирають
аще и брата моего въбилъ еси . то есть не дивно в ратехъ бо цс’ри и мужи погибаютъ (ПСРЛ 2: 228)
(ПСРЛ 2: 734) тое же нощи оуверноушас' Данилъ . и Глѣбъ Зеремѣевичь . іаста Яньца . младъ съі показа моужьство свое .
и всю нощь бистасА
Мьстислав же много пота оутеръ .
с дружиною своею . и не мало мужь- ства показа . с мужьми своими (ПСРЛ 2: 577)
и посреди ихъ Всеволодъ . не мало моужьство покаказа (ПСРЛ 2: 642)
15
(ПСРЛ 2: 836) по великомъ бо кназѢ Романѣ никто же не бѣ воевалъ на нѣ в Роускихъ кназих' . развѣе сна его Данила . Бмъ же дана емоу дань . по- слоушьство створи Ладьскою землю, сирѣчь во памАть дѣтемь своимъ . іако w Ба моужьство емоу показавшоу . іакоже премоудрыи . хронографъ списа . іакоже добродѣіаныа в вѣкы свататьса іакоже ска3’хомъ w ратехъ многихъ . си же написахомъ w Романѣ . древле бо писати си . ннѣ же здѣ вписано быс’ в послѣднАіа
Тое же зимы ходи Романъ Мьстисла- вичь . на Атвагъі . штомьщиватьсА . бАхоуть бо воевали . волость его И тако Романъ вниде в землю ихъ . шни же не могоучи стати противоу силѣ его . и бѣжаша во свои тверди . а Романъ пожегъ волость ихъ И ШТОМЪСТИВСА возвратисА во своаси (ПСРЛ 2: 702)
16
(ПСРЛ 2: 842) Данилови бо кнАжащоу . во Володимѣрѣ [...] іаздАщоу же емоу по полю . и ловъі дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . шбьходАЩоу шкроугъ его полю . и вопраша. тоземѣцъ . како именоуетъсА мѣсто се .
шни же рекоша Холмъ емоу . има есть и возлюбивъ мѣсто то . и помысли да сожижеть на немь градецъ малъ
створиша городокъ . во има брата ихъ старѣйшаго . и наркоша и Киевъ . и 6ашє школо города лѣсъ и боръ великъ . И бАХу ЛОВАЩЄ звѣрь
оузрѣста на горѣ городокъ, и въспроша- ста ркуще . чии се городъ шни же рко- ша была сут'. три братыа . Кии . Щекъ . Хоривъ . иже сдѣлаша годъ сии . и изъ- гыбоша . а мы сѣдимъ въ городѣ ихъ . и платимы дань Козаро"
(ПСРЛ 2: 844) іакоже всимъ зрАЩИМъ дивитиса бѣ . оукраси же иконы еже принесе ис Кыева . каменьемь драгымъ . и бисеромъ и златом
И ВСИМЪ ПрИХОДАЩИМЪ к неи ДИВИТИСА . изрАднѣи красотѣ єа иконы златомь . и жемчюгомъ .
и камениемь драгимъ . оукрашены (ПСРЛ 2: 703—704)


32
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Продовження табл. 2
16
(ПСРЛ 2: 856) Василко же изрддивъ своѣ полкы . поиде противоу имъ. и сразишасА хѵбои . Литва же стерпѣвше оустремишасА на бѣгъ . и не бы‘ лзѣ оутечи . хѵбишло бо бдшеть шзеро . школо и тако начата сѣчи ѣ . а дроузии во шзерѣ истопоша . и тако избита іа всѣ. и шста w нихъ ни шдинъ
и поидоща противу собѣ и сьвькупившесА на мѣстѣ . и бы сѣча зла . не бѣ лзѣ шзеромъ помогати Печенѣгомъ . и притиснута Стополчь вой къ шзеру и вьступиша на ледъ . и шдолѣвати нача ІАрославъ . видивъ же Стополкъ побѣже . и шдолѣ ІАрославъ (ПСРЛ 2: 53)
17
(ПСРЛ 2: 856) се же оуслъішавъше кнази Пиньсции. Федоръ и Демидъ и Юрьи. и приѣхаша к Василкови с питьемъ . и начата вєсєлитиса . видащє бо ворогы своіа избиты . а своіа дроужи- на всА чѣла
Мъстислав же w свѣтъ, заоутра и видѣ лежачи исѣчены . w свои'хъ Сѣвѣръ . и Вардгы ІАрославлѣ . и ре4' кто сему не рад’. се лежитъ СѣверАнинъ . а се Варлгъ . а своіа дружина цѣла (ПСРЛ 2: 136)
18
(ПСРЛ 2: 862) впалъ в болесть великоу . в неиже и сконча животъ свои
Києви же прішедшю въ свои городъ Кисвъ . ту и сконча животъ свои (ПСРЛ 2: 8) [Антоній Печерський] а самъ иде в гору . ископа печеру . яже єсть под’ манастыремь . в немже и сконча животъ свои (ПСРЛ 2: 146)
Києви же прішедшю въ свои городъ Кисвъ . ту и сконча животъ свои (ПСРЛ 2: 8)
19
(ПСРЛ 2: 862—863) блшеть бо братолюбьемъ СВАТАСА с братомъ своимъ Василкомъ
добрый бо кнзь Володимиръ . брато- любиемъ свѣтьсь . миролюбиемъ величаясь . не хота никому зла (ПСРЛ 2: 391)
20
(ПСРЛ 2: 862-863) Данило бдше1 вторый по Соломонѣ
кназь Аньдрѣи [...] уподобисА цс’рю Соломану» (ПСРЛ 2: 581);
и всею добродѣтелью бѣ оукрашенъ вторый мудрый Соломонъ (ПСРЛ 2: 584)
(ПСРЛ 2: 863) во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ
въ стѣи Бці цркви . юже бѣ самъ создалъ (ПСРЛ 2: 115—117)
21
(ПСРЛ 2: 813) наслѣдивша поуть шца своего великого Романа . иже бѣ изострилсА на поганыіа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу (ГВл, 1251)
Романоу же кназю ревновавшю за то . [...] (ГВл, 1291)
ты же блше гене семоу поревновалъ . и наслѣдилъ поуть дѣда своего (1178)
22
(ПСРЛ 2: 826) и прибываше в домоу стго Ивана, во городѣ Холмѣ с весели- емь [...]
Ї по сѣмь вожгоша домъ стыіа влдщѣ Бцѣ; се бо шскверниша и пожгоша стыи домъ твои . манастырь матере твоеіа (ПСРЛ 2: 223, 224)


33
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
23 	(ПСРЛ 2: 861—862) [Роман Михай- лович брянський] не мало бо показа моужьство своє
(ПСРЛ 2: 867) тоу же оубиша w6a сна тысачкого . Лаврентѣіа . и Андрѣіа . не мало бо показаста моужьство свое . и не побѣгоста братъ w брата . тоу же приіаста . побѣдъі конѣць
24 	(ПСРЛ 2: 875) кна3 же Волхѵдимсръ w сєго пр°рчєства . оуразоумѣ мл0ть Бжію . до сєбє . нача искати мѣста пхѵдобна . абы гдє поставити горхѵд . сїа жє зємла 6ашє опоустѣла . по . п . лѣ^. по Романѣ
Продовження табл. 2 не мало бо показа моужьство свое (ПСРЛ 2: 734)
Мьстислав же много пота оутеръ . с дружиною своею . и не мало мужьства показа (ПСРЛ 2: 577)
не мало бо показа моужьство свое (ПСРЛ 2: 734)
Мьстислав же много пота оутеръ . с дружиною своею . и не мало мужьства показа (ПСРЛ 2: 577)
Володимеръ ехавъ со Мьстиславомъ . повоева и пожьже волость Романоновоу . хѵколо ПеремилА . а u/селѣ Ростиславъ Рюриковичъ . с Володимеричи . и с Чернымъ Клобоукомъ . ехавше и повоеваша и пожгоша. волость Романовоу . школо Каменца . и тако хѵполонившесА чєладью и скотомъ . и шместившесА возвратишасА во своіаси мы же на предлежащее возвратимсА (ПСРЛ 2: 698)
25 (ПСРЛ 2: 884) Конъдратъ . нача Ѣзда молвити братыа моіа милаіа . Роуси потАгнете за хѵдино срдче
26 (ПСРЛ 2: 889 ) и ркоуче . Володимере добрый кнАже . правдивъіи можемъ за ТА головъі своѣ сложити . коли ти любо шее есмы готовы
Ізяслав Мстиславич
27 (ПСРЛ 2: 894) се же наведе на нъі Бъ грѣхъ ради нашихъ . казнА нъі а быхом ca покаюлѣ . злъіхъ свои* безаконьныхъ дѣлъ и юще же и на конѣчь исполни на насъ . гнѣвъ
28 (ПСРЛ 2: 897) епепъ же и игоумени и Поповѣ и дыакони спрАтавше тѣло его . пѣвше шбычныіа пѣсни . и тако по- ложиша тѣло его во Краковѣ городѣ во цркви стѣи Трцѣ . и плакашасА по немь вси людье . боіарѣ и простий . плачемь великомъ
(ПСРЛ 2: 919) еп0пъ же Володимерьскии . Свьсѣгнѣи. и вси игоумени . и Шгапитъ Печерьскии игоуменъ . и ПОПОВѢ всего города пѣвше над нимь . хѵбычныа . пѣе . и проводиша и со блгопохвалными пѣеми и кадилы добровоньными . и по- ложиша тѣло его во ѵ>тни гробѣ
грѣхъ ради нашихъ . попусти Бъ на ны поганыіа [...] наводить Бъ по гнѣву своєму иноплеменьники на землю (ПСРЛ 2: 156)
и пришедъше чернорисци . пѣвше хѵбычныіа пѣсни . и принесше и поло- жиша ю . оу црквѣ стьпа Бца (ПСРЛ 2: 204)
собрашасА епс’пи игумени с черноризці . и попове и боіаре . и простий людье вземше тѣло его со шбычними пѣ0ми . и положиша оу стой Софьи (ПСРЛ 2: 208) и собрата0 епс'пы и Поповѣ . і чернорисцѣ . и пѣсни хѵбычныіа пѣвше . и положиша въ цркви стоѣ Софьѣ (ПСРЛ 2: 212)


Галицько-Волинський літопис:
34
історія тексту
Закінчення табл. 2
29
ЗО
31
(ПСРЛ 2: 932) Кнабь же Мьстиславъ сѣдс на столѣ брата своег ВолхѵдимѣрА, на самый великь днь в лѣт £Ś . ф . чз . мс’ца . април .1. днь .
и нача кнджитѣ по братѣ своє'1, правдолюбіе'1. свѣтдс. къ всей братіи своєи. и къ боАрш*, и къ просты" люде4.
и быс’ радшс велика людєм тогда , се въскрсниіе гнє . а сє кнажє сѣденіе
(ПСРЛ 2: 934) хѵни же цѣловаше рекоу- ще . можемъ головы свои за ТА сложити . а не передадимъ города .
(ПСРЛ 2: 935) быс’ Левъ кназь доуменъ . и хороборъ . и крѣпокъ на рати не мало бо показа моужьство свое . во многихъ ратѣхъ
Поиде Ростиславъ снъ Мьстиславль . и Смоленьска къ Києву на столъ . и вниде в Киевъ . м£ца априлд въ .ві. днь на въскр‘ние . тогда бо бѣ паска чс'тьнаіа . [...] и сѣде на столѣ дѣда своего и шца своего сии блговѣрнъіи кнзь . Ростиславъ . и бъі£ людемъ двом радость. и въскр£ние Гне и кнже сѣдение (ПСРЛ 2: 504) и бъі£ людемъ двом радость. и въскр£ние Гне и кнзь своихъ възвращение . с побѣдою и с радостью (ПСРЛ 2: 540)
Ізяслав Мстиславич
ИзАСлавъ же то слъішавъ Мьстислави4' ражеже срдце болма на Стослава . бѣ бо храборъ и крѣпокъ на рать (ПСРЛ 2: 336)
Мьстислав же много пота оутеръ . с дружиною своею . и не мало мужьства показа . с мужьми своими (ПСРЛ 2: 1174: 577)
[Мстислав Ростиславич] бѣ бо крѣпокъ на рати (ПСРЛ 2: 611)
и посреди ихъ Всеволодъ . не мало моужьство покаказа (ПСРЛ 2: 642)
Володимеръ же Глѣбовичъ . 6ашє кназь в Переіаславлѣ . 6ашє же дерзъ и крѣпокъ . к рати (ПСРЛ 2: 646)
Рюрикъ инии вси оубидишас’. зане бѣ моужь бодръ . и дерзокъ . и крѣпокъ на рати . всегда бо тоснаса на добра дѣла (ПСРЛ 2: 652)
[Володимир Глібович] бѣ бо КНАЗЬ добръ . и крѣпокъ на рати . и мо- ужьствомъ крѣпкомъ показаіасА . и всакими добродѣтелми наполненъ . w нем же Оукраина много постона (ПСРЛ 2: 652)
[Давид Ростиславич] бѣ бо крѣпокъ на рати всегда бо тоснашєтьса на великаіа дѣла (ПСРЛ 2: 652)


35
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Зазначену суперечність долає формулювання такої гіпотези: фрагменти тексту, які в межах "галицької" частини виявляють обізнаність із ПВЛ та Кл (цитують, парафразують, постачають характерну лексику та фразеологію тощо), є "волинського" походження, що проникли в "галицьку" частину на якомусь пізнішому етапі редагування тексту.
З гіпотези випливає, що структура ГВл (принаймні в її "галицькій" частині) є значно складнішою, ніж гадали досі. З’ясування кількості "редакційних епізодів", їх послідовності та датування становить головне завдання текстології ГВл.
Лінгвістичні дані та критика тексту
Як видно з попереднього огляду, зусилля філологів були спрямовані головним чином на виявлення контрастно характерних рис мови кожного зі складників ГВл переважно як способу віднайдення межі між ними. І що краще відкалі- бровані на пошуки межі виявлялися тести, то більш лінгвістично гомогенними поставали частини ГВл. Завдяки цьому, на жаль, окреслені дослідження здебільшого малопридатні для з’ясування неоднорідності текстів усередині кожної із частин, яка (неоднорідність) випливає з наведених вище спостережень.
Утім, кореляція даних лінгвістичного обстеження з методами критики тексту таки виявляє певну картину: здобуті в межах відмінних підходів висновки підтверджують один одного.
Надати результатам лінгвістичного дослідження ваги текстологічного аргументу вперше спробував Чижевський. На підставі розподілу форм DA, а вірніше, на підставі критерію відсутності його, дослідник виокремив у "галицькій" частині низку фрагментів інакшої мовної природи, що могло свідчити про їх чужорідність (вставний характер, редагування тощо). До таких фрагментів Чижевський зараховував:
Іпат. 1207 — про шлюб Філіппа і Альжбіт (уважав запозиченням з іноземного джерела);
Іпат. 1221 — про гордого Філю (утім, не наважився оголосити вставкою);
Іпат. 1229 — про смерть Лешка Білого (уважав запозиченням з іноземного джерела);
Іпат. 1238 — утеча Михайла Всеволодовича в Угри;
Іпат. 1240 — декілька згадок про Михайла;
Іпат. 1245 — розповідь про загибель Михайла в Орді;
Іпат. 1252 — розповідь про литовські події, а також інші "литовські" повідомлення в найближчих статтях;
Іпат. 1254—1255 — розповідь про посольства Папи і коронацію Данила (уважав ці фрагменти не вставками, а переробками оригінального тексту "з православного боку");
Іпат. 1259—1260 — оповідь про побудову Холма (уважав це окремим текстом, що був тільки подекуди відредагований автором "галицького" літопису — "любителем DA").
Як свідчить детальний розбір відповідних текстів, наведений у розділі "Коментар", усе це фрагменти, де на підставі інших ознак визначено редагу-


36
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
вання тексту (можливо, за винятком Іпат. 1229, де явні ознаки втручань не очевидні).
Формулюючи лінгвістині тести, Борт мусив наголосити, що мовні риси, визначені ним як характерні для "волинської" частини, нехай у меншому обсязі, але таки трапляються й у "галицькій" частині. Дослідникові важила очевидна статистична відмінність, і зі своїх знахідок він не зробив текстологічних висновків. Спробуємо виконати це завдання. З-поміж усіх тестів Борта для наших цілей найбільш показовим є розподіл форм складного минулого часу "начати + інфінітив", які, за його підрахунками, понад 100 разів трапляються у "волинській" частині (причому одразу ж рясно після межі ПСРЛ 2: 848) і лише 11 разів — у тексті "галицької" частини:
Іпат. 1211 (ПСРЛ 2: 730): видивъ бо Лестько се . и поча имѣти любовь вели- коу . ко кнзю Данилоу . и братоу его Василкоу
Іпат. 1226 (ПСРЛ 2: 748): Андрѣи же послоушавъ лестиваго Семьюнка Чермьнаго . и бѣжа во Оугры . и нача воздвизати рать
Іпат. 1235 (ПСРЛ 2: 775): лѣтоу же наставшоу . нача постлати Михаилъ и ИзАСлавъ грозАча дай нашоу братью . или прідемь на та войною
Іпат. 1237 (ПСРЛ 2: 779): прпябнъіи Митрофанъ епепъ . начатъ глти со слезами ко всимъ . чада не оубоимсл
(ПСРЛ 2: 780): w сем же словеси слышавше вси начаша крѣпко боротисл
(ПСРЛ 2: 781): штоуда же поча [Хлєбн.: нача] постлати на град’ Роусьскъіе . и взать грая Переіаславль копьемь
Іпат. 1240 (ПСРЛ 2: 786): и начатъ перемолъвливати люди . шни же послоу- шавше . злого свѣта его . передашасА
Іпат. 1245 (ПСРЛ 2: 796): оуведевъше Лаховє . іако крѣпчѣе брань Роускаіа . належить . начаша просити млеть полоучити
Іпат. 1249 (ПСРЛ 2: 801): слышавъ же Данило и Василко . ратное прише- ствие его . помолистасА Ббу начаста сбирати вое и посласта Кондратови
Іпат. 1250 (ПСРЛ 2: 806): штоу же нача болми скорбѣти дшею . вида бо шбладаемы дыаволомъ
(ПСРЛ 2: 807): се же слыша велми нача скорбѣти.
Іпат. 1259 (ПСРЛ 2: 843): видивъ же се кнзь Данило іако Ббу поспѣвающоу мѣстоу томоу нача призъівати . приходаѣ Нѣмцѣ и Роусь
Як легко пересвідчитись, за винятком Іпат. 1211 (де ще й відмінне дієслово — поча), це все фрагмента, у яких Коментар визначає очевидні сліди редагування, інтерполяцій чи загалом відмінного від основного тексту походження. В одному випадку (Іпат. 1235) інтерполяція про болохівців додатково корелює з характерною для "волинської" частини перехідною формулою "лѣтоу же наставшоу" (див. табл. 4). Прикметно, що зовні схожий випадок (так званий "переміщений заголовок": "Начнемь же сказати . бещисленъпа рати и великъіА троуды" (ПСРЛ 2: 750)), який нами зараховано до початкового "галицького" тексту, не належить до цього ряду, адже дієслово начати тут не є складником минулого часу, а зберігає пряму семантику (що увиразнює частка же).


37
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Перехідна зона
Як уже зазначено, найвірогідніша лінгвістична межа між "галицькою" і "волинською" частинами ГВл пролягає між Іпат. 1260 і Іпат. 1261 (ПСРЛ 2: 848). Натомість останнє достовірно "галицьке" повідомлення (визначене на підставі хронографічних запозичень) розміщене далі: на позиції Іпат. 1265 й ізольовано серед "волинського" тексту. Це означає, що початковий "галицький" текст простягався принаймні до Іпат. 1265, а проте між Іпат. 1260 і Іпат. 1265 цілковито відсутній "галицький" текст. Це, своєю чергою, означає, що "волинський" автор був не кон- тинуатором, що підхопив роботу після останнього речення попередника, а власне редактором. З якихось міркувань усе закінчення "галицького" літопису було визнане неадекватним, текст його ліквідовано і замінено новим, уже "волинського" авторства. Тобто: "волинський" автор заступив за межу успадкованого тексту й почав роботу з повідомлень, що передували останнім "галицьким".
Отже, між двома частинами ГВл є не "стерильний" шов, а певна перехідна зона, яка зазнавала суттєвих реконструктивних змін. Про існування перехідної зони між двома текстами здогадувалися М.С. Грушевський, О.С. Орлов, Л.В. Черепній, В.Т. Пашуто, А.І. Генсьорський, які визначали її по-різному, але в межах середини 1250-х — початку 1260-х рр. за хронологією Іпат. Існування такої перехідної зони засвідчує розподіл форм імені литовського князя Міндовга — "галицької" форми Миндогь і "волинської" Миндовгъ. Як видно з табл. З, нова форма вперше з’являється в ПСРЛ 2: 818 (Іпат. 1252), співіснує нарівні зі старою формою до ПСРЛ 2: 840 (Іпат. 1258), а після цього цілковито витісняє її. Отже,
Таблиця З
Розподіл форм імені "Миндогъ/Миндовгъ"
Мидогъ/Миндого 735
Минъдога 776
Миндога 801
Миндогь, 815
Миндогови 815
Миндого 816
Миндогь 817
Миндога 817
Миндогова 818
Миндог 819
Миндога 831
Іпат. Миндогови 840
Миндъвгъ 818 (Хлєбн.: миндогь)
Миндов'гъ 818
Минодовгъ 818
Миндовгъ 819 Миндогдовоу (Хлєбн.: мин- догодовоу) 830
Миндовгъ 838
Хлєбн. Миньдовгови 840
Миндовга 855
Миндовгъ 855
Миньдовгъ 858
Миндовгъ 859 кнагини Миндовговаіа 859 Миндовгъ 859
Миндовгъ 859
Миндовга 860
сестричича Миндовгова 860
Миндовга 860
Миндовгъ 860
Миндовга 860
Миндовговоу 860
Миндовговѣ 860
Миндовъговъ 861
Миндовгови 861
Миндовгова 861


38
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
"волинський" автор розпочав роботу, далеко зайшовши на територію попередника, і принаймні між ПСРЛ 2: 818 і ПСРЛ 2: 848 (тобто Іпат. 1252 і Іпат. 1260) тексти "галицького" автора суміщено з текстами "волинського" (або ж відредаговано ним). Аналогічну перехідну зону виявляє також, наприклад, розподіл титулу "король" (див. відповідну таблицю в коментарі до ПСРЛ 2: 827).
Та обставина, що в перехідній зоні виявляються тексти, відредаговані "волинським" автором, надає додаткової сили сформульованій вище гіпотезі: "галицький" текст зазнавав редагування "волинським" автором, а фрагменти з "літописними" запозиченнями виступають маркерами редакційних утручань. Як глибоко всередину "галицького" тексту сягало це редакторське втручання, належить визначити.
"Перехідні формули" ГВл
"Галицький" літопис (здогадно, під впливом хронографічних взірців) виник як історичний твір, що організовував оповідь без опори на характерну для давньоруського літописання форму датованої річної статті. Плин часу в нарації зазначали з допомогою певних конекторів, які Грушевський волів називати "перехідними формулами". Ці конектори виявляються запозиченими — переважно з хроніки Малали. Зміна часу, як правило, передається формулою "потомъ же", синхронність подій — формулою "въ то же врѣмя", зазначення події в якомусь хронологічному контексті — формулою "въ та же лѣта". Таку саму манеру оповіді успадкувало від "галицького" літопису й "волинське" продовження, проте набір "перехідних формул" тут дещо відмінний. Можна виділити комплекси специфічно "галицьких" і специфічно "волинських" перехідних формул (розподіл "перехідних формул" подано в табл. 4). Так, лише в "галицькій" частині вживаються запозичені із хроніки Амартола формули з дієприслівником чи дієприкметником від "миноути" ("малоу же времени миноувшю"; "В та ж лѣта времени миноувши"; "Потом же минувшимъ лѣтомъ" тощо (Іпат. 1201, 1212, 1213 (двічі), 1225, 1229, 1240, 1245, 1247, 1253, 1259)). Лише в "галицькій" частині знаходимо формулу з посиланням на весну як час події: "вѣснѣ же бъівши" (Іпат. 1213, 1234, 1235, 1257). Як бачимо, ці серії дуже близько підходять до лінгвістичної межі.
Переступаючи цей рубіж, одразу ж помічаємо зміну загальної манери. Так, буквально за порогом з’являється і стає дедалі частотнішою відсутня в "галицькій" частині формула "и посемь"/"посем же" (уперше — Іпат. 1261, ПСРЛ 2: 850, остання — Іпат. 1291, ПСРЛ 2: 935). Так само, одразу ж після мовної межі, знаходимо перше вживання такої специфічно "волинської" формули, як "по сем же миноувшима двѣма лѣтома" (Іпат. 1261, ПСРЛ 2: 848), "По сем же сонмѣ мино- увшоу лѣтоу шдиномоу" (Іпат. 1262), "Быс же по сем минувшим непоколицем днем" (Іпат. 1288). За специфічно "волинські" треба визнати перехідні формули зі згадкою зими як часу події ("зимѣ же приспѣвше", "посем же на зимоу", "тое ж зимы" (Іпат. 1273 (двічі), 1277, 1283, 1284 (двічі), 1292 (двічі)), а також формули з дієприкметниками чи дієприслівниками від дієслова "настати" із зазначенням пори року: "Тое ж зимы в наставшее лѣто", "Наставши ж зѣмѣ", "наставшоу же лѣтоу", "исходдщоу же четвертомоу лѣтоу . и наставши зимѣ" (Іпат. 1285,


39
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Таблиця 4
Розподіл "перехідних формул"
у тексті Галицько-Волинського літопису
715
1201
По смрти же великаго кнАЗА Романа
750
Начнемъ же сказати . бещис- ленъпа рати и великъіА
718
малоу же времени мино- увшю
троудъі . и частъіА воины . и многиа крамолы и частаіа востаниА . И МНОГИА МАТЄЖИ
719
720
1203
В та ж лѣта
752
потом же
1204
В то ж врѣмя
752
720
потом же
потом же
721
потом же
753
1228
В то ж лѣто
721
1205
В таж лѣта
753
потомъ же
723
1207
В та ж лѣта
754
1229
В та ж лѣта
726
потом же
757
потом же
727
1209
Зимѣ же бывши
758
потом же времени мино-
728
1210
В то ж лѣт
увшоу
729
1211
В та ж лѣта
758
потом же
729
потом же
762
По семь . скажєм'. многии
730
потом же
матєжь . великиіа льсти
730
730
потом же
766
бещисленыіа рати по тѣх же лѣтѣхъ
потом же
731
1212
По сем же времени мино-
768
потом же
увши
770
потом же
732
1213
В та ж лѣта времени мино-
770
потомъ
732
увши
771
1234
В тож врѣмя
времени же миноувшю
771
вѣснѣ же бывши
732
вѣснѣ же бывши
734
потом же
774
1235
В то ж врѣмя
735
1215
В то ж время
775
лѣтоу же наставшоу
736
1217
В то ж время
776
лѣтоу же наставшоу
737
1219
В то ж время
776
веснѣ же бывши
738
потом же
776
Данилови же . в томъ же лѣ1
738
потом же
776
по том же лѣтѣ
738
1221
В то ж врѣмя
776
Данилъ же в то времА
739
1223
В лѣта ж Данила и василка
776
В ТО времА
740
1224
В то ж лѣто
777
и потомъ
745
1225
И быс по сих времени ми- ноувши
778
1237
В та ж времена
746
И быс' по сихъ
782
В ТО же времА
747
1226
Потом же
782
1238
Потом же.
750
потом же
784
1240
Въ то ж лѣто


Галицько-Волинський літопис:
40
історія тексту
Продовження табл. 4
785
В то же времл
826
1255
В то ж время
787
преже того ѣхалъ бѣ . Да-
828
В та же лѣ'г. или преже или
нило кнзь
потомъ .
788
потом же
829
потом же
790
малоу же времени миноув-
829
Потом же
шоу
830
Потом же
791
1241
Потом же
831
1256
Потомъ
794
1243
В то же время
834
потом же
795
1245
Слышавъ же королА
835
потом же
796
Михаилъ
835
1257
Потом же
малоу же времени миноув- шоу
836
Потом же іакоже преже
797
1246
В тое ж лѣто
рекохо"’
798
1247
Потом же минувшимъ лѣтомъ
838
По рати же КремАнецькои Коуремьсинѣ
1248
преже же воиныи Данило-
838
потом же
799
838
веснѣ же бывши
ви Черниговьское
800
1249
Потом же
839
потом
805
Приславшоу же
840
1259
Потом же
Могоучѣеви . посолъ свои
841
потом же
808
Тое же ЗИМЪ!
841
Потом же
809
Въ то* лѣто
842
ІАкоже древле писахомъ .
809
1251
Въ та ж лѣта
во Коуремьсиноу рать
810
в та же лѣта
846
Времени же миноувшоу
813
1252
В та ж лѣта
847
потом же
815
Въ то же лѣ^
848
1261
по сем же миноувшима двѣма лѣтома
815
потом же
816
850
и по семь
потом же
852
и по семь
818
1253
Потом же
852
потом же
819
819
Потом же
854
потом же
потом же
Того* лѣ1
854
потом же
819
820
В та же лѣта времени ми-
855
856
1262
Потомъ же
ноувшоу
посем же
820
По оубьеньи же
857
Посем же
герьцюковѣ
858
По сем же сонмѣ миноув¬
821
Потом же
шоу лѣтоу хѵдиномоу
824
потом же
859
и по семь


41
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Продовження табл. 4
860
1263
В се же время
888
1282
Быс по сих
861
Въ прежерченом же лѣтѣ Миндовгова оубитыа
890
891
Въ прежереч’наіа лѣта
Быс' же по сихъ
863
1265
В та ж лѣта
891
1283
И быс же по сих
863
Того же лѣ^
895
Тое же зимъі
863
Тогда же
895
1284
Тое ж зимы
864
1267-68
По сем же
895
Тое же ЗИМЪ!
864
потом же
896
1285
Тое ж зимы в наставшее
864
посем же
лѣто
865
и посемь
896
Того* лѣ"1
865
и потомъ
896
1286
Того ж лѣта
865
и по семь
897
Того* . лѣ^
867
Посем же
897
1287
Наставши ж зѣмѣ
867
Посем же
903
Во има Шца и Сна и Стго
868
869
1269-70
И В ТО ВереМА
Посем же
Дха . молитвами . стыа Бца . и приедвца Мрыа . и стхъ агглъ . се іазъ . кназь
869
1271
В то ж врѣмя
Володимерь
870
1273
По сем же
903
Въ има Шца и Сна и Стго
870
870
посем же
и посемь
Дха млтвами стыа . Бца . и прис'двца Мрыа . стхъ ангглъ . Се іазъ кназь
871
посемь же
Володимѣръ
872
зимѣ же приспѣвше
904
посем же
874
1276
Посем же
905
се же ca дѣіашеть
874
посем же
Федоровы не4
875
посем же
906
наставшоу же лѣтоу
875
и посемь
907
и по семь
876
1277
посем же на зимоу
907
И посемъ
879
1279
По том же лѣтѣ
907
и посемь
879
посем же
908
По u/ѣздѣ же Кондратовѣ
880
посем же
911
посемь же
880
Того* лѣта
911
1288
Быс же по сем минувшим
881
По смрти же великаго кназа . Болеслава
911
непоколицем днем
посемь же
881
882
1281
Посем же
Противоу ж семоу
914
Кназю же Володимероу Василькови4. велико4'. лежащоу в болести . д . лѣ^
882
Потом же
. болезнь* его . си . скажемь


Галицько-Волинський літопис:
42
історія тексту
Закінчення табл. 4
916
918
928
929
930
932
исходАщоу же четвертомоу лѣтоу . и наставши зимѣ В лѣ^. ts . ф . чз . Мсца декдбрА во ."і. днь . на стго шца Мины
володимероу ж вложеноу въ гробъ брат же его
посемь
посемь же
Се азъ кназь Мьстиславъ . снъ королевъ . вноукъ Романовъ . оуставліаю ловчее
932
934
935
935
937
938
938
938
1290
1291
1292
Кназь же Мьстиславъ сѣде на столѣ брата своего Володимѣра на самый великь днь . мс’ца . априлл . въ . 1 . днь
По Лѣстьцѣ же сѣде во Краковѣ Болеславъ
Того ж лѣта
посемь же
Того* лѣ^
Того*. лѣт“
Тое ж зимы
Тое же зимы
1287 (двічі), 1288). Питомо "волинською" виявляється формула "Бысть по сихъ" та її варіації (Іпат. 1282 (двічі), 1283).
Як бачимо, розподіл перехідних формул дає таку саму картину, як і мовне обстеження тексту загалом. Межа між двома частинами, за цим критерієм, також пролягає між Іпат. 1260 і Іпат. 1261. Найбільш наочно вона виявляється на розподілі найчастотніших формул "потомъ" ("галицької") і "посемъ" ("волинської") . "Потомъ" — 48 випадків у "галицькій" частині (жодного випадку — "посемъ"); "посемъ" — 35 випадків у "волинській" (проти 7 випадків "потомъ", з них 4 — на початку, Іпат. 1261—1262). Останній випадок "потомъ" у "галицькій" частині — ПСРЛ 2: 847, Іпат. 1260; перший випадок "посемъ" у "волинській" — ПСРЛ 2: 848, Іпат. 1261.
Як випливає з табл. 4, специфічно "волинські" перехідні формули є частотними в завершенні ГВл, щодо кінця 1270—1280-х рр., або ж однотипні серії сягають аж завершення "волинського" літопису, що має свідчити про час роботи автора. Проте в декількох випадках знаходимо характерні для кінця ГВл "волинські" перехідні формули глибоко й ізольовано в "галицькому" тексті: "и бъіе по сихъ" (Іпат. 1225 (двічі)); "лѣтоу же наставшоу" (Іпат. 1235 (двічі)); формули зі згадкою зими (Іпат. 1209, 1249). Подібно до "волинських" мовних ознак у "галицькому" тексті, ця обствина сигналізує про редакційні втручання.
Формули авторської присутності
У текстології літописання вияви авторської присутності (такі, наприклад, як зазначення повернення до перерваної оповіді) трактуються переважно як ознаки вставок і загалом пізніших утручань у текст. Визнаючи, що подекуди це справді так, не можемо визнати цього критерію як загального правила для визначення інтерполяцій, хоч би з тієї причини, що на цей прийом регулярно натрапляємо в текстах безперечно авторських (пор. у Читанні про Бориса і Гліба Не-


43
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
стора: "нъ се уже возвратимся на первую повесть"; у Слові про більців та чернецтво Кирила Турівського: "Сде бо слово поставлеше и на предреченаа възвратимся [...] Последок же слова подробну речемь"; у Кл- "еже и послѣди скажемъ. мы же на прежнее вьзвратимсд").
У табл. 5—7 зведено всі розряди виявів авторської присутності в тексті ГВл з метою протестувати придатність їх як текстологічних свідчень. Як бачимо, формули авторської активності є як у "галицькій", так і у "волинській" частинах. Табл. 5 (формули повернення до оповіді) демонструє, що ці вислови специфічні для кожної з частин літопису. Так, у "галицькій" частині вживається виключно "мъі же на преднее возвратимсд"; у "волинській" частині ця формула трапляється лише раз, на початку тексту; автор віддає перевагу іншому варіантові: "но мы на предлежащее возвратимсл". Аналогічну відмінність між частинами ГВл засвідчує й табл. 6. У "галицькій" відсилання до попередньо чи згодом сказаного передає формула, що має дієслово усного мовлення "сказати" чи "речи" ("иногда скажемъ", "еже предѣ сказахомъ", "іакоже преже рекохом"). Натомість у "волинській" частині (за єдиним винятком) в аналогічних формулах
Таблиця 5
Фрагменти, що завершуються формулою повернення до перерваної оповіді
Адреса
Формула
Обсяг
721
"мъі же на преднее возвратимсд . слоучившихсд в Галичѣ" — напад Литви (поч.: "В та ж лѣта")
0, 5 ствп.
723
"но мъі на преднее возвратимсд . іакоже преже почали бъіхомъ" — убивство імператора Філіппа (поч.: "В та ж лѣта")
0, 5 ствп.
748
"мъі же на преднее возвратихомсд" — вставка про Жирослава з Флавія (поч.: "Потом же")
1, 5 ствп.
752
"мъі же се хѵставлеше на преднее возвратимъсд" — напад ятвягів (поч.: "Повоеваша Атвази")
0, 5 ствп.
784
"мъі же на преднее возвратимсд" — Михайло Всеволодович та поневіряння його до квітня 1241 р., вставка до опису взяття Києва (грудень 1240 р.) (поч.: "Потом же")
2, 0 ствп.
862
"Мъі же на преднее возвратимсд" ("Въ прежерченом же лѣтѣ Миндовгова оубитыа") вставка про шлюб Володимира Васильковича і напад литви на Брянськ
0, 5 ствп.
890
"Мъі же на прежндіа возвратимсд" — ("Въ прежеречнаїа лѣта") битва берестян із поляками (серед опису походу Телебуги та Ногая)
0, 5 ствп.
894
"но мъі на предлежащее возвратимъс Ногаи же" — ("о немже передѣ сказахомъ") Телебуга і похід до Сандомира
3, 0 ствп.
906
"но мъі на предлежащее возвратимсд" — похвала Володимирові Васильковичу (лови)
0, 5 ствп.
916
"но мы на предлежащее возвратимсд" — похвала Володимирові Васильковичу (церковний устрій)
0, 5 ствп.


44
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
маємо дієслово писемного вислову ("w немже передѣ псахомъ"). У "волинській" частині, крім того, цілковито відсутні відсилання до пізніших епізодів. Отже, формули авторської присутності чимало промовляють про техніку історичного письма й способи організації матеріалу авторами кожної з частин, але є загалом малопридатними для виявлення редакційних утручань (про винятки із цього правила див. нижче).
Таблиця 6
Зазначення місця оповіді в тексті
Адреса
Формула
Дистанція
722
и по семь скажемъ о Галицинѣ могилѣ . и w начатьи Галича . хѵкоудоу сл почалъ
Відсутня
740
создание же его . иногда скажемъ відсилання до опису побудови Холма, 842
+ 102 ствп.
808
еже предѣ сказахомъ . кландние ихъ
убивство Михайла Всеволодовича та Федора; відсилання до 807
-1 ствп.
836
си же написахомъ w Романѣ . древле бо писати си . ннѣ же здѣ вписано быс’ в послѣдндга.
порівняння Данила з батьком Романом; відсилання до початку літопису, 715.
-120 ствп.
836
"Потом же іакоже преже рекохом"
австрійський похід Романа Даниловича; відсилання до 814 (1252), NB: список послів до Данила 4- до 820—826, NB: хронологічні роздуми + "и створитъ хѵбѣтъ . егоже за множество весь не списахомъ"
-22 ствп.
-16 ствп.
837
"си же преже сказахомъ"
про передання Войшелком Новогрудка Романові Даниловичу;
відсилання до 831
-6 ствп.
841
"си же потомъ спишемь" ("ш созданинии гра4 . и оукрашение цркви")
про заснування Холма; відсилання до 843—845
+2 ствп.
842
"іакоже древле писахомъ . во Коуремьсиноу рать" про пожежу Холма; відсилання до попереднього, 841
-1 ствп.
861
"w немже передѣ псахомъ"
про вбивство Остафія; відсилання до 855
-6 ствп.
882
"іакоже передѣ писако5’ w Двѣ"
про похід Льва на Краків; відсилання до 881
-1 ствп.
892
"w немже передѣ сказахомъ" про невдалий похід Телебуги на Угорщину; відсилання до 890—891 (поч.: "Мъі же на прежндіа возвратимсл")
-1 ствп.
908
"рѣчи многии w нѣхже передѣ писахомъ" — відсилання до 906—907 (поч.: "но мъі на предлежащее возвратимсл")
-1 ствп.


45
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Утім, табл. 6 свідчить, що в трьох місцях "галицького" літопису є формули, характерні саме для "волинського" літопису: "си же написахомъ w Романѣ . древле бо писати си . ннѣ же здѣ вписано бые в послѣдндіа" (ПСРЛ 2: 836); "си же потомъ спишемь" (ПСРЛ 2: 841); "іакоже древле писахомъ . во Коуремь- синоу рать" (ПСРЛ 2: 842). Два останні приклади стосуються до оповіді про
Таблиця 7
Зазначення місця події в потоці реального часу
Адреса
Формула
Дистанція
719
по сем же долгоу времени миноувшю матєжь бъіс’. межи братома и Володимеромъ . и Романомъ
+
736
во ино времА оубьенъ бъіс' Даниломъ Романо-
+ відсилання до опису поло¬
вичемь
ну і страти Фільнея, 804
739
По побѣдѣ же Мьстиславли . и по Литовь- скомъ воеваньи на Лахъі
- відсилання до 736
744
Ємоу же пороучивше по смерти свою волость
+ відсилання до заповіту
. даіа кназю Данилови
Мстислава Німого, 751
787
преже того ѣхалъ бѣ . Данило кнзь . ко королеви Оугръ
- відсилання до 786
798
преже же воиныи Данилови Черниговьское [...]
- відсилання до 772
799
и еще бо Холмоу . не поставленоу бывъшю . Даниломъ
+
820
По оубьеньи же герьцюковѣ рекомаго . Фридріха
-
838
По рати же КремАнецькои Коуремьсинѣ
- відсилання до 829
828
В та же лѣ^. или преже или потомъ .
- відсилання до попереднього, під 1253 (818-819) похід на Новогрудок
848
По сем же минувшему лѣтоу (X: миноувшима двѣма лѣтома)
858
По сем же сонмѣ миноувшоу лѣтоу шдиномоу
- попереднє повідомлення, 857
861
Въ прежерченом же лѣтѣ Миндовгова оубитыа
- весілля Володимира Васильевича; відсилання до 860
875
си же зємла хѵпоустѣла . по . п . лѣт'. по Романѣ
- згадка повідомлення Кл
890
Въ прежереч’наіа лѣта (зак.: Мъі же на прежнАя
- згадка про напад Лешка на
возвратимсл)
Преворськ, 882
916
исходАщоу же четвертомоу лѣтоу . и наставши
історія хвороби Володимира
зимѣ
Васильевича


46
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
побудову і спалення Холма, де визначено суттєві редакційні зміни і навіть послідовну перебудову тексту (див. коментар до ПСРЛ 2: 842—846); перший приклад стосується до пригадування подвигів Романа Мстиславича з відсиланням до Кл, що є характерним для "волинського" автора (див. коментар до ПСРЛ 2: 831).
Редакційні епізоди
Вище йшлося про спостереження, здійснювані в результаті процедур і методів, нейтральних щодо тексту і його змісту. їхня інтерпретація та її валідність не залежать від упередження, яке виникає в процесі суб’єктивного розуміння тексту (в його цілісності чи окремих сегментів).
Нагадаємо два головні висновки, що випливають із попереднього обговорення.
По-перше, так званий "галицький" літопис виникає як цілісний твір після 1265 р. Маркерами належності текстів до цього твору є специфічний граматичний лад, а також усі виявлені сліди обізнаності з перекладною хронографічною літературою.
По-друге, у складі цього твору констатуємо значну кількість фрагментів інакшого походження. Маркерами цих текстів є обізнаність із літописною літературою, що характерно для "волинської" частини, а також властиві "волинському" авторові мовні звички. Наявність цих текстів можна інтерпретувати як наслідок редакційних утручань. Наявність у складі "галицького" тексту перехідних формул, притаманих заключній частині "волинського" літопису, свідчить про ймовірний час редакційних утручань.
Так з’ясовується критерій для розрізнення двох типів текстів у складі "галицької" частини.
Ці встановлені обставини кладемо в основу дальших спостережень.
Не упереджений апріорним знанням погляд ясно розрізняє досить хаотичну структуру "галицької" частини ГВл. У ній є сегменти, де спостерігаємо значні обсягом фрагменти поза їхнім безпосереднім контекстом (можливо, переміщені з початкових позицій); фрагменти, з’єднані між собою без сюжетної чи смислової єдності; окремі фрази та уривки, вилучені з контексту і явно вставлені до чужих змістом повідомлень; обриви тексту, що свідчать про втрати невідомої протяжності, цілі повідомлення із зазначенням неочевидної чи явно хибної хронологічної природи. Перелічені ознаки можна трактувати як наслідок досить брутальної перебудови, якої зазнав текст. Коли і з якою метою провадили зазначену реорганізацію і в якому стосунку цей редакторський епізод перебуває до інших, достовірно визначених і датованих, неясно. Не виключено, що такого стану "галицька" частина набула внаслідок суцільного редагування тексту її "волинським" автором.
Текстологічне зондування на досить розлогих і віддалених один від одного сегментах демонструє, що "галицька" частина, від самого початку і до завершення її під Іпат. 1260, має "двошаровість". Тобто значні фрагменти тексту містять "основний" і- "редакторський" тексти, сплетені в єдиному повідомленні. "Редакторська" природа надбудованого тексту виявляє себе: 1) привнесенням


47
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
інакших смислів (або й цілковитою зміною змісту повідомлення); 2) тим, що в інтерполяціях знаходимо очевидні сліди обізнаності з літописним матеріалом (здебільшого з Кл, рідше — з Лавр.); 3) формальною ознакою: єдністю прийому інтегрування вставки до основного тексту шляхом повторення чи парафразування вислову з основного тексту (зазвичай інтерполяція "виводиться" повторенням фрази, яка передувала вставці, так що вставний фрагмент виявляється з обох боків окантований однаковими висловами).
Докладну аргументацію подано в коментарях до відповідних фрагментів (див., зокрема, коментарі до ПСРЛ 2: 717—718; ПСРЛ 2: 723; ПСРЛ 2: 735—736; ПСРЛ 2: 762; ПСРЛ 2: 767—770; ПСРЛ 2: 797—798; ПСРЛ 2: 806—807; ПСРЛ 2: 831; ПСРЛ 2: 862—863 тощо), що звільняє нас від повторення сказаного і дає змогу обмежитися кількома прикладами задля унаочнення висловленого.
На самому початку "галицької" частини, у межах тексту, що міститься між фразами "Собравшю же Роурикоу Половци и Роуси много . и приде на Галичь" і "малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича", літопис розвиває дві теми: невдалий похід на Галич Рюрика Ростиславича і підступи галицьких бояр проти Романовичів. Є підстави припускати, що два сюжети належать до двох різних шарів тексту — початкового і надбудованого (редакторського). З’єднано їх "посмужно" і не цілком вправно, так що логічні й текстуальні шви все ще відчутні. Як наслідок, у нинішньому вигляді текст містить непереборні суперечності: Рюрик не захопив Галича, бо йому не дозволила угорська залога, яку насправді залишили проти ворожих Романовичам бояр, що б’ються за Романовичів із Рюриком, який не вступає в битву з угорською залогою. Роз’єднуючи текст на складники, дістаємо таку картину:
великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои . шставившима же сд . двѣима снома его . единъ . д . лѣт а дроугии двоу лѣтъ
Собравшю же Роурикоу Половци и Роуси много . и приде на Галичь . шставивъ мнискии чинъ . бѣ бо принтъ боїазни ради . Романовы . И пришедшю емоу на Галичь . и срѣтоша и бодре Галичкыи . и Володимеръстии . оу Микоулина на рѣцѣ Серетѣ . и бившимасА има всъ днъ w рѣкоу Серетъ . и мнози нхзвени быа и не стерпѣвше. и възвратишасА в Галичъ и пришедшю же Рюрикоу в Галичъ. и не оуспѣвши. ничто же.
за то
бѣ по смрти Романовѣ снималсд король со іатровью своею во Саноцѣ . придлъ бо бѣ Данила . како милога сна своего . шставилъ бо бѣ оу него . засадоу . Мокъд великаго . слѣпошкого . и Корочюна Въл’пта . и сна его . Ви- томира. и Благиню . [и] инъіи Оугръі многи . и за то не смѣша Галичанѣ . ничто же створити .
бѣ бо инѣхъ много Оугоръ
тогда же два кназа Половѣцкам.. Соутоевича Когпанъ . и Сомогоуръ. поткоста на тыиъцѣ . и оубъена быста кона под ними . и за мало ихъ не Аша. Рюрикъ же воротисА Кыевоу.
малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великыи кнзь Романъ . невѣры ради


48
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
Помічаємо, що редакторський текст (поданий курсивом) оформлено зазначеним прийомом ("и за то" — "за то"; "иныи Оугры многи" — "бѣ бо инѣхъ много Оугоръ"), і містить він інформацію про розстриження Рюрика і про похід його на Галич, почерпнуту з літопису типу Лавр. (ПСРЛ 1: 425—426).
Подібні редакційні втручання кваліфікуємо як "волинські". На жаль, здебільшого крім простої послідовності (основний текст — редакторські "нарощення") визначити момент утручання неможливо. Подекуди, однак, удається синхронізувати "редакторський" текст із певними сегментами "авторського" тексту в пізнішій "волинській" частині на підставі лексичної і фразеологічної "паспортизації" фрагмента. Наведемо два приклади.
Так, сюжет про набіг литви на Пересопницю й перемогу Романовичів (Іпат. 1245) із запозиченим із Кл терміном "сайгат" апелює до повідомлень "галицької" частини під Іпат. 1258 та Іпат. 1260, а також до "волинської" частини під Іпат. 1262. Це останнє, своєю чергою, увиразнює руку автора повідомлень Іпат. 1279, Іпат. 1281, Іпат. 1291 та Іпат. 1292, тобто завершення "волинської" частини. Ним же, як з’ясовується, здійснене редагування ще декількох повідомлень у "галицькій" частині: під Іпат. 1229, Іпат. 1247 (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 797—798).
Аналогічно низка фразеологічних подібностей у повідомленні "галицького" літопису про побудову Данилом Холма під Іпат. 1259 синхронізує момент редагування його з написанням повідомлень "волинської" частини під Іпат. 1261, Іпат. 1287 та панегірика Володимирові Васильковичу під Іпат. 1288 (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 842—846).
Висновуємо, отже, що суцільне редагування "галицької" частини здійснювала людина, відповідальна за завершення "волинської" частини.
Одне з редакційних утручань дає змогу визначити абсолютну хронологію цього редакційного епізоду.
На початку "галицької" частини, у повідомленні Іпат. 1207 про невдалий проект шлюбу Данила Романовича з дочкою угорського короля, зроблено інтерполяцію (характерним для "волинського" автора прийомом повторення фраз), де наречену (св. Єлизавету) помилково ототожнено з Кунігундою (Кінгою), майбутньою дружиною краківського князя Болеслава Сором’язливого. Як виявляється, цим же автором написано некролог із похвалою самому Болеславові під Іпат. 1280. Інтерполяція стверджує: "тепер" Кінгу вважають святою. Кінга померла 1292 р., і відтоді розпочалося її вшановування як святої (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 723). Отже, маємо terminus post quem для двох редакційних епізодів: фінального завершення ГВл і суцільного редагування його останнім автором "галицької" частини літопису.
Про причини, що спонукали ґрунтовно переробити "галицький" літопис, можна лише здогадуватися. Цілком очевидно, що якісь суттєві риси цього літопису (естетичні, змістові) зробили його певного часу неадекватним і таким, що потребував реорганізації. У нашому дослідженні сформульовано наступну гіпотезу.
Чимало дослідників зауважили в тексті "галицької" частини граматичну аномалію: дієслівні форми однини (присудок) поєднуються з двома суб’єктами


49
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
речення — Данилом і Васильком. Як правило, цю обставину трактували як свідчення редагування "літопису Данила" по смерті його літописцем Василька, який механічно додавав ім’я свого патрона до повідомлень про Данила. Менше звертали уваги на протилежну аномалію: так само численними є випадки поєднання дієслівних форм подвійного числа із суб’єктом в однині, Данилом. Співіснування на тих самих відтинках тексту, безперечно редагованого, двох протилежних феноменів потребує інакшого пояснення. У тих випадках, коли є можливість порівняти редагований текст із паралельним, але не заторкнутим редакційними втручаннями, виявляється, що оригінальною рисою "галицької" частини була мова про Данила і Василька з двоїною присудків25 (див. коментар до ПСРЛ 2: 782—783).
Це означає, що початковий текст "галицького" літопису розповідав про двох Романовичів. І справді, саме такий зміст випливає з тональності початку твору: то мала бути фамільна сага про двох сиріт, що завдяки протекції угорського короля і краківського князя, переборюючи "крамоли і лесті", відвойовували втрачену отчину. Згодом такий сюжет і тональність здалися недоречними і було здійснено послідовне й цілеспрямоване виправлення тексту (відчутне в багатьох повідомленнях), що повсюдно вивищувало одного з братів — Данила, подаючи його не як клієнта могутніших політичних гравців, а як самостійного князя.
Тепер, коли знаємо час цих редакційних утручань (після 1292 р.), можемо пошукати обставин, за яких вони були би поясненні. Такими обставинами природно вважати династичні зміни на Волині. По смерті (1288 р.) бездітного Володимира Васильковича Волинь (яка доти за родинним поділом належала молодшій гілці Романовичів) переходить у володіння родини Данила. Володимир- ським князем стає Мстислав Данилович, а після нього Волинь переходить до родини Лева Даниловича. Даниловичі успадковують канцелярію і скрипторій попередників. Саме Мстислав Данилович актуалізує королівський титул батька, що видно з інтитуляції його грамот ("сынъ королев"), і тоді ж цей титул ретроспективно вносять у текст ГВл, який доти не знав його (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). Згодом титул короля приймає Юрій Львович як верховний володар родової патримонії. Тобто легітимність нової династії утверджується шляхом педалювання походження влади від "короля Данила", історична пам’ять про якого, отже, потребувала корекції.
На відміну від "галицької" частини, текстологія "волинського" літопису вважається (і справді є) значно простішою (що, до речі, опосередковано засвідчує й обсяг нашого коментарю, де на "волинську" частину припадає лише близько двадцяти відсотків тексту). Мовна, стилістична й тематична єдність "волинського" літопису така значна, що дослідники вважали її твором одного автора, написаним одним заходом. Цей погляд добре ілюструє твердження І.П. Єрьоміна:
Є підстави вважати, що Волинський літопис від початку й до кінця — праця того самого автора. [...] Про єдину руку свідчать як зміст літопису, так і весь
25Див.: Стависький В.І. “ІАко бѣжалъ есть Михаилъ ис Києва”. Ruthenica 12 (2016), 174-178.


50
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
його літературний лад. [...] Є дані, які свідчать про те, що укладений він був одним заходом — не раніше від 1289—1290 рр.26
Тимчасом і у "волинському" літопису є виразний редакційний епізод, що мав місце після і наслідком написання пишномовного панегірика Володимирові Ва- сильковичу, отже, за часів Мстислава Даниловича. Останній епізод формування тексту Вл постає як кілька серій послідовних вставок і переробок, спричинених роботою над розповіддю про смерть і поховання Володимира Васильковича та початок княжіння Мстислава Даниловича. Текст розростався разом у двох напрямах: писали оповідь про новітні події і робили вставки в попередній текст. Сюжети останнього року життя Володимира і початку княжіння Мстислава провокували автора здійснювати редактуру попереднього тексту і збагачувати його серіями тематичних вставок — некрологами, титулами, фразами про початок княжіння тощо. Основний масив тексту Вл назвімо Текст-1, тексти ж, пов’язані з останнім редакційним епізодом, — Текст-2. Відмінність між ними є особливо наочною в ключовому для суджень сегменті, де спостерігаємо дублювання повідомлень про походи Телебуги. Припускаємо такий напрям текстуальних імпульсів у Тексті-2:
• некролог щодо Володимира Васильковича = > усі некрологи Вл, крім Да- нилового;
• грамота Мстислава - > титул Данила "король", некролог щодо Данила;
• початок княжіння Мстислава => нотатки про початок княжінь у Тексті-1.
(Обґрунтування цих тверджень див. докладніше в коментарях до ПСРЛ 2: 862—863, ПСРЛ 2: 888—895, 897—902, ПСРЛ 2: 890, ПСРЛ 2: 895—897, ПСРЛ 2: 932—933.)
Як випливає з попереднього обговорення, людина, відповідальна за цей редакційний епізод у Вл, відповідальна також за редакційний епізод у Гл, наслідком якого там опинилися тексти "волинського" походження.
Гіпотези і сценарії
Після створення на початку XII ст. Повісті временних літ давньоруське літописання розвивалося виключно як серії продовжень, приєднуваних до вже наявних літописних пам’яток. Існування попереднього літопису служило не лише підставою, а й поштовхом складати продовження. Самостійних історичних творів (подібних до пізньовізантійських чи латинських хронік) культура Русі не знала. Хоч ГВл з багатьох поглядів є sui generis, здавалося б, немає підстав вважати, що він порушував загальне правило. Отже, природним видається запитання: на продовження якого літопису створювали ГВл, або, перефразовуючи: поява якого літопису стала поштовхом до створення ГВл як продовження?
У нинішньому вигляді ГВл є третім складником Іпатіївського кодексу, безпосередньо слідуючи за Кл, і може здаватися, ніби ГВл задумано як продовження Кл. Однак між ГВл і Кл не має безпосереднього перетікання тексту (як на попередній межі між ПВЛ і Кл у Іпат.). Навпаки, між ГВл і Кл є виразна цезура — хронологічна (і тематична), а присутність запозичень із Кл у "галицькій"
26Еремин И.П. Волынская летопись, 109, 114.


51
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
частині, як ми вже мали можливість пересвідчитися, є рисою, якої текст набув лише на останньому етапі формування, 1290-х рр. Складається враження, що на початку роботи над ГВл укладачам не був знаний текст Кл (або принаймні вони не вважали його за беззаперечний еталон).
О.С. Орлов надавав особливої ваги тій обставині, що в Архівському кодексі, поряд з Іудейським хронографом, уміщено також літописну пам’ятку, названу Літописець руських царів (ЛРЦ). Цей літопис складається з ПВЛ, виписок із Кл, а також суздальського літопису, доведеного до 1214 р., що в літературі дістав назву Літописець Переяславля Суздальського. Для Орлова це було свідченням того, що у скрипторії, де компілювали Іудейський хронограф, відбувалася паралельна робота над руським літописом, а отже, обидва типи діяльності могли мати стосунок до створення ГВл:
Як здогад наважуся зазначити можливість того, що "Літописець руських царів" у другій своїй частині був тотожний тому Галицько-Волинському літописові, який увійшов до складу Іпатіївського та подібних до нього списків.27
На жаль, автор не встиг дати своєму припущенню обґрунтування, але сценарій постання ГВл за Орловим можна було б реконструювати так. Поштовхом до створення Гл було укладення після 1262 р. Іудейського хронографа, в одному збірнику з яким ГВл і мав би міститися, подаючи "вітчизняну" історію в комплекті з усесвітньою.
Цю пропозицію дослідника важко прийняти з кількох міркувань. По-перше, ми не знаємо прикладів, коли б континуація не змикалася з погляду хронології з попереднім літописом і між ними зяяла пустка у сто років. Продовження ПВЛ у формі ГВл не мало б сенсу для жодного з літописів (ПВЛ і ГВл).
Крім того, Орлов уважав ЛРЦ пам’яткою XIII ст. і початковою складовою частиною тоді ж укладеного архетипу Архівського кодексу. Це не має підстав. Текст ЛРЦ мовними та іншими ознаками свідчить, що його укладено не раніше від другої пол. XV ст., тобто часу формування самого Архівського кодексу, а інтегрування його (тобто ЛРЦ) частин в єдине ціле провадили переписувачі Арх. у процесі створення цього рукопису.28 Присутність ЛРЦ в Арх. засвідчує лише наявність літописних текстів (ПВЛ, Кл, Сузд.), які стали частинами його, на території Великого князівства Литовського у XV ст.
Важко також гадати, ніби ЛРЦ у своїй цілісності міг стати "першою частиною", на продовження якої писали "галицький" літопис, адже між ними немає
27Орлов А.С. О Галицко-Волынском летописании. ТОДРЛ. Т. 5. 1947, 33-34.
28Див.: Предисловие. ПСРЛ 41: VIII: "Писец явно старался состыковать текст первой части со второй. Для этого он увеличил последнюю тетрадь первой из них до 12 листов, начал постепенно сокращать свой источник, а дойдя до конца статьи 6581 (1073) г., вписал известие 6645 (1137) г. о поставлений смоленского епископа Мануила (из южного источника). Но до конца листа осталось все-таки несколько строк, которые писец заполнил из того же источника известиями 6651 (1143) г. о буре и уже без обозначения дат о знаменнях в луне и солнце и рассуждениями о явлений ангелов (см. в Ипатьевской под 1102 и 1111 гг.)".


52
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
чистого хронологічного шва: Сузд. у складі ЛРЦ доведено до 1214 р., тоді як виклад ГВл починається зі згадки про смерть Романа Мстиславича, тобто з подій 1205 р. Прикладів такого хронологічного "накладання" ми також не маємо.
Суздальський літопис у складі ЛРЦ є нащадком того літопису, що потрапив на Волинь у XIII ст. і відомий нам також за іншим своїм нащадком, Радзивілів- ським літописом (Радз.). Подібність між двома пам’ятками така значна, що свого часу спонукала М.Д. Присьолкова здійснити видання за цими двома списками.29 Суттєвою відмінністю між ними є втрата тексту в Радз. в завершенні літопису,30 тимчасом як, за багатьма ознаками, обидва тексти мусили мати тотожне завершення.31 Утрата в Радз. — механічного походження, а та обставина, що деякі повідомлення (фрагменти статей 1202—1205 рр.) потрапили між попередній текст,32 дає змогу думати, що останній зошит рукопису було розшито і з нього вилучено аркуші зі статтями від 1206 р. і до закінчення. Якщо перед нами сліди свідомих маніпуляцій із рукописом, можна було б гадати, що протограф Радз. готували для акуратного з’єднання з наступним текстом ГВл, котрий підхоплює виклад якраз на подіях 1205 р., де уривається Радз.33 Згодом задум було змінено і вирішено з’єднати ГВл із Іпат. кодексом, де він став продовженням Кл.
Щоправда, у Радз. повідомлення про смерть Романа Мстиславича немає, що робить зазначене з’єднання сумнівним, адже невмотивованим виявляється початок ГВл, який апелює саме до цієї події ("По смрти же великаго кназа Романа великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои"). Крім того, у разі з’єднання із Сузд. ми очікували б обізнаності із цим літописом в основному тексті Гл, а знаходимо такі сліди лише в редакторському тексті.
Післямонгольської доби контакти Волині із Суздальською Руссю були спорадичні. Власне, лише один випадок такого роду засвідчено документально: поїздка (1283) Юрія Львовича у Твер, щоб одружитися з дочкою Ярослава Ярославича (з чим, здогадно, пов’язано міграцію ілюмінованого списку хроніки Амартола з Волині на північ) .34 Є спокуса пов’язати появу тексту типу Сузд. із цією подією.
Коли саме на Волині з’явився літопис типу Іпат., що містив ПВЛ і Кл, сказати напевно важко. ГВл повідомляє, що дорогою до ставки Батия 1245 р. Данило Романович спинявся у Видубицькому монастирі, де, власне, мав зберігатися рукопис із Кл. Згодом, на межі 1240—1250-х рр., Данило мав змогу здобути сполії (ікони та дзвони) з київських монастирів для оздоблення Холма. Але й пізніше
29ПСРЛ 38.
30Менш важливою для нашого обговорення обставиною є відсутність тексту за 1112—1137 рр. на початку Сузд. літопису в складі ЛРЦ.
31Див.: Толочко А.П. О времени создания Киевского свода “1200 г.” Ruthenica 5 (2006), 73-87.
32Порядок розміщення статей в завершенні Радз. такий: 1186, 1202-1203, 1186- 1189, 1189-1192 (утрачено), 1192-1200, 1196, 1205-1206, 1203-1205.
33Аристов В.А. Ипатьевская летопись и новгородская историография. Ruthenica 15 (2019), прим. 79.
34Толочко А.П. “Не преступати предела братня” (об источниках миниатюр Радзи- виловской летописи). Ruthenica 12 (2014), 67-81.


53
Галицько-Волинський літопис: історія тексту
зв’язки Волині і Києва не уривалися цілковито, свідченням чого є присутність печерського ігумена Агапіта на похороні Володимира Васильковича 1288 р. У будь-який із цих (і, очевидно, за невідомої кількості аналогічних) моментів рукопис Кл могли перенести на Волинь, але остання дата своєю близькістю до виявленого часу роботи над літописом привертає особливу увагу.
На противагу "реалістичним" сценаріям можна висунути гіпотезу, що випливає з природи тексту ГВл. Та обставина, що взірцем історичної прози для опису власної історії обрано хронографічну літературу про чужу історію, спонукає вважати, що на початку історіописання на Волині зразків іншого способу оповідати про минуле не знали. Отже, ГВл виникає поза контекстом властивих літописанню конвенцій як окремий і самостійний твір. Лише згодом, коли став відомим літопис типу Іпат. (що містив ПВЛ та продовження його у формі Кл) і було відкрито ідею континуації попереднього літопису, "галицьку" хроніку продовжили у формі "волинської" хроніки, а обидві механічно (без погодження і без спроби подолати шов) приєднали до Іпат.
"Реалістичні" сценарії походження ГВл, навіть ті, у яких міститься археографічний компонент, є надто гіпотетичними і вразливими для критики. Тож варто лишатися в межах сценарію розвитку ГВл, який випливає з текстологічного обстеження. Його можна окреслити так.
Літописання на Волині виникає після 1264 р. в колі книжників, що перебували під впливом перекладних хронографічних пам’яток. Точніше визначити час початку роботи над літописом не вдається. Наприкінці 1280-х рр. цей перший історичний твір дістає продовження у формі "волинського" літопису. Після 1292 р. "волинський" літопис зазнає редагування тим самим автором або його наступником. Цей автор одночасно провадить систематичне перероблення "галицької" частини, внаслідок чого ГВл остаточно набуває того образу, у якому входить до складу Іпат. кодексу.


ГАЛИЦЬКО- ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС: тлумачний коментар


Покажчик інципітів
Се же соуть имена кнлземъ КиєвьскьГ . кнажившим . в Києві . до из- битьл Батьієва (ПСРЛ 2: 1—2).
В.А., О.Т. 71—72
В.А., О.Т. 73
По смрти же великаго кназа Романа великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои (ПСРЛ 2: 715).
О.Т. 73—77
О.Т..К.К. 77—79
шставившима же са . двѣима снома его . единъ . д . лѣ* а дроугии двоу лѣтъ (ПСРЛ 2: 717).
О.Т. 79—83
хѵдолѣвша всимъ поганьскъімъ іазыко” оума моудростью . ходАща по заповѣдемь Бжимъ оустремил бо са 6ашє на поганъпа іако и левъ . сердитъ же бъіе іако и ръісь . и гоублпіе іако и коркодилъ . и прехожаіпе землю ихъ ако и шрелъ . храборъ же бѣ іако и тоуръ (ПСРЛ 2: 715).
В.С., Т.В., О.Т. 83—86
Ревноваше дѣдоу своемоу Мономахоу . погоубившемоу поганъпа Из- маилтАнъі (ПСРЛ 2: 716).
В.С. 86—88
изгнавшю Штрока во Шбезъі. за Желѣзна» врата (ПСРЛ 2: 716).
О.Г. 89—90
О.Т, В.С., К.К. 91—92
Сърчанови же хѵставшю оу Доноу . рыбою хѵживъіпю (ПСРЛ 2: 716).
В.С. 93
по смрти же Володимерѣ іѵставъшю . оу Сырьчана единомоу гоудьцю же Шреви (ПСРЛ 2: 716).
В.С. 93—94
да лоуче есть на своей землѣ . костью лечи . нежли на чюже славноу быти (ПСРЛ 2: 716).
Т.В..О.Т. 94—95
W него рОДИВШЮСА Кончакоу . иже снесе Соулоу пѣшь ХОДА . котелъ носа на плечевоу (ПСРЛ 2: 716).
Т.В.,В.А. 95
О.Т. 96—97


58
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Собравшю же Роурикоу Половци и Роуси много . и приде на Галичь —  малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича (ПСРЛ 2: 717—718).
О.Т. 97—100
малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великыи кнзь Романъ . невѣры ради . славдхоу бо Игоревича (ПСРЛ 2: 718).
О.Т. 100—103
славдхоу бо Игоревича. послоушав же ихъ Галичкъіи богаре. и послаша по нихъ и посадиша и в Галичѣ Володимера . а Романа во Звенигородѣ — не вѣддхоу бо камо бѣжаще . бѣ бо Романъ оубьенъ
на Лдхохъ. а Лестько мира не створилъ (ПСРЛ 2: 718—719).
О.Т. 103—106
кндгини же Романоваіа. вземше дѢтатѢ свои . бѣжа в Володимерь (ПСРЛ 2: 718).
О.Т. 106—112
В.С. 112—119
потом же сѣде Инъгваръ. в Володимерѣ. поа оу него Лестько дщерь . и поусти [поусти и. —Хлєбн.] йде же ко Шрельскоу (ПСРЛ 2: 720).
В.А. 119—126
Андрѣи же и король оувѣдивъ безаконье Галичкое и мдтежь . и посла Бенедикта со воими . и іа Романа в бани мъіющасд. и посла и во Оугръі. бѣ бо Тимофѣи в Галичѣ премоудръ книжникъ . W4ćtbo имѢа во градѣ Къіевѣ . притчтею ре4' слово . w семь томители . Бѣнедиктѣ (ПСРЛ 2: 722).
О.Т. 126—128
Данилови соущю во Оугрѣхъ. король же Андрѣи. и бодрѣ Оугорьстѣи. и всА землА. хоташє дати дщерь свою, за кнАЗА Данила. хѵбѣима дѣтьскома бъівшима. зане сна оу него не бѣ (ПСРЛ 2: 723).
О.Т. 128—135
О.Т. 135—138
король же с великою любовью . посла воевъ в силѣ тажцѢ . и великого дворьского Пота . пороучивъ емоу воеводьство . надо всими воими имена же бывши воеводамъ . с ни” первый Петръ Тоуровичь . вторый Банко . трети Мика Брадатый . четвертый . Лотохаротъ патыи Мокъанъ . шестый Тибрець седмы Мароцелъ . и инии мнозии ихже не мощно сказати и ни писати [Хлєбн.: єс писати] (ПСРЛ 2: 724).
О.Т. 138—142
Оугром же не побѣдившимъ воемь . и гнаша со становъ своихъ
 и возвратишасА во колымагы свои . рекше во станы (ПСРЛ 2:
725—726).
В.С., О.Т. 142—144
тогда же боіаре Володимьрьстии . и Галичкъіи Вдчеславъ Володимерь- скыи [Хлєбн. додано: и володиславь галицкіи] . и вси бодре . Володимерьстии и


59
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Галичкыи . и воеводы Оугорьскъиа . посадиша кназа Данила на столѣ шца своего великаго кназа Романа (ПСРЛ 2: 726—Т1Т).
О.Т. 144—147
посадиша кназа Данила на столѣ шца своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца прис'двца Мрыа король же Андрѣи не забы любви своеіа первъна . иже имѣдше ко братоу си великомоу кназю Романови (ПСРЛ 2:
726—727).
О.Т. 148—151
іатым же бывши” . кнлземь . Романоу Стославоу Ростиславу [Хлєбн.: ростиславоу святославоу] . Оугромъ же хотащємь е вести королеви . Гали- чаномъ же молащимса имъ . да быша и повѣсили мьсти ради . оубѣжени же бывше Оугре великими даръми . предани быша на повѣшение . мгца сентдбрА (ПСРЛ 2: 727).
В.А. 151—157
Я.З. 157—164
мти же вземь“ мечь из роукоу . оумоливш4 ісго . шстави в Галичи . а сама йде в Белзъ . шставивши и [Хлєбн.: остави] оу невѣрны1' Галичанъ . Во- лодиславлимъ свѣтомъ . хотдща бо кнджити сама (ПСРЛ 2: 7ТТ}.
П.Т. 164—165
Лестько же посла посла своег" Лѣсътича и Пакослава воеводоу рекыи не eć лѣпо боАриноу кнажити в Галичи . но поими дщерь мою за сна своего Ко ломана и посади и в Галичи . оулюби же король [Хлєбн.: король Андрѣи] свѣто сь [Хлєбн.: совѣт] Пакославль . и снаса съ Лестькомъ во Зъпиши . и поа дщерь его за сна си [Хлєбн.: своею] король посади
сна своего в Галичи . а Лестькови да Перемышль . а Пакославоу Любачевъ (ПСРЛ 2: 730—731).
Я.З. 165—173
Бжиимъ повелениемь. прислаша кнази Литовьскии . к великои кнагини Романовѣ [Хлєбн.: Романовой] . и Данилови и Василкови . миръ да(р)юще [Хлєбн: дающи] (ПСРЛ 2: 735—736).
К.К. 174—180
бдхоу же имена ЛИТОВЬСКИХЪ КНАЗЄИ се старѣшеи . Живинъбоудъ . ДавъАть . Довъспроункъ . братъ его Мидогъ . братъ . Довыаловъ . Вилика- илъ . а Жемотьскыи кна3' Ерьдивилъ . Выкынтъ . а Роушьковичевъ . Кин- тибоуть . Вонибоу1 . Боутовить . Вижѣикъ . и снъ его Вишлии . Китении . Пликосова . а се Боулевичи . Вишимоу1' егоже оуби Миндого тъ . и женоу его поалъ . и братью его побилъ . Едивила . Спроудѣика . а се кнази . из Давол'твы . Юдьки . Поукѣикъ . Бикши . Ликиикъ (ПСРЛ 2: 735—736).
О.Т. 180—183
В то ж времА выиде Фила древле прегордыи надѣлсд шбдти землю потребити море . со многими Оугръі . рекшю емоу единъ камень много . горньцевъ избиваетъ . а дроугое слово емоу рекшю . прегордо шстрыи мечю борзый коню . многад Роуси . Ббу же того не терПАЩЮ . во ино


60
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
времл оубьенъ быс’ Даниломъ Романовичемъ . древле прегордыи Фила (ПСРЛ 2: 736).
В.А. 183—185
О.Т. 185—192
В.Р. 192—194
Я.З. 194—198
Въ лѣта ж Данила и Василка Романови4 бѣахоу Володимьрьскъіи пи- скоупѣ (ПСРЛ 2: 739—740).
П.Т. 198—202
бѣ бо преже того пискоупъ. Асафъ . Воугровьскыи [Хлєбн.: въ оугров- скоу] . иже скочи [Хлєбн.: стяли] на столъ митрофоличь [Хлєбн.: митро- полии] . и за то свѣрженъ бъіе стола своего и переведена бъіс' пискоупыа [Хлєбн.: приведе1* был на бископю] во Холмъ (ПСРЛ 2: 740).
О.Т. 202—221
В.С..К.К. 222
а въігонци ГаличькъіА придоша по Днѣпроу . и воиидоша [Хлєбн.: въи- доша] в море . бѣ бо лодеи тысАща . и воидоша во . Днѣпръ . и возведоша порогъ! и сташа оу рѣкъі Хорьтицѣ [Хлєбн.: хортицѣ] . на бродоу оу Протолчи . бѣ бо с ними Домамѣричь [Хлєбн.: домамѣлрѣч] Юрьгіи и Держикраи . Володиславичь (ПСРЛ 2: 741).
П.Т. 222—227
Татаром же побѣдившимъ Роусьскъпа кназа [Хлебн.: khash] . за пре- грешение кретньское пришедшимъ . и дошедшимъ до Новагорода . СтОПОЛЧЬСКОГО . не вѣдающим же Роуси ЛЬСТИ ИХЪ . ИСХОДАХОу противоу имъ со кргты . шни же избиша ихъ вси*.
В.С. 227—230
Потом же льстивомоу Жирославоу рекшю . къ боіаромъ [Хлєбн.: боАршм] Галичькимъ . іако идетъ Мьстиславъ в поле . и хощеть вы [Хлєбн.: вас] предати тестеви своемоу . Котаню на избитье (ПСРЛ 2: 747).
О.Т. 230—236
королеви же ставило во Звенигородѣ . и посла вой свои к Галичю . самъ бо не смѣ ѣхати к Галичю . повѣдахоуть бо емоу . волъхвъі Оугорьскыя . яко оузрѣвшоу Галичъ . не быти емоу живоу. шн же тоя ради вины не смѢа ити в Галичъ . яко вѣрАшеть волъхвомъ (ПСРЛ 2: 748).
В.А. 236—240
Мьстиславоу же Немомоу . давній шчиноу свою . кназю Данилови . и сна своего пороучивъ Ивана . Иваноу же оумершю . и приА Лоуческъ Арославъ . а Черторыескъ . Пинлне (ПСРЛ 2: 750).
О.Т. 240—241
СѣдАЩОу же Арославоу . въ Лоучьскѣ [Хлєбн.: лоучскоу] . еха Данилъ въ Жидичинъ кланАтьсА и молитиса . стмоу Николѣ [Хлєбн.: кланятисА стмоу николѣ и молитиса] и зва и Арославъ къ Лоучьскоу (ПСРЛ 2: 750—751).
В.С. 241—245 -
В.Р. 245—250


61
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
по смрти брата своего . Кондратъ приіа Данила и Василка . в великоую любовь . и проси ею . а быста шла емоу на помощь . и поидоста емоу на помощь . на Володислава на стараго [Хлєбн.: да бъіста шла емоу на помощь . на Володислава на старого] (ПСРЛ 2: 754).
В.С. 250—256
и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ . Роуси бо бѣахоу полонилѣ многоу чеЛАДЬ . И боАрЫнѢ створиша же межи собою КЛАТВОу Ро- усь и Лаховє . аще по семь коли боудеть . межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское челАДИ ни Роуси Ладьскои (ПСРЛ 2: 757).
В.А. 256—261
потом же времени миноувшоу . ѣха Василко . Соуждалю на свадбоу [Хлєбн.: вєсєлє] шоурина своего ко великомоу кназю . Юрью . поемь Мирослава со собою и ины (ПСРЛ 2: 758).
П.Т. 261—264
В.А. 264—267
В.С. 267—268
Крамолѣ же бывши во безбожныхъ болрехъ Галичкыхъ . свѣтъ створите . со братоучадьемь его ХѴлександромъ . на оубьенье и преднее землѣ (ПСРЛ 2: 762).
О.Т. 268—270
Видѣвшоу же СА Данилоу . w рѣкоу Велью . с королевичемь . и нѣкое слово похвално рекшоу. егоже Бъ не любить и великъ .
плѣ" приА . щбратисА во Володимѣръ (ПСРЛ 2: 767—770).
В.А., О.Т. 270—274
w лесть зла есть . якоже ХѴмиръ пишеть . до шбличѣна же зла есть [Хлебн.: яко же ... зла есть - опущено] кто в нѣи ходить . конѣць золъ при- иметь (ПСРЛ 2: 770).
В.А. 274—276
боудоущю же Володимероу Кыевѣ . присла сна своего Ростислава в Галичь . и прига. с нимъ братьство . и любовь великоу (ПСРЛ 2: 772).
О.Т. 276—282
Данилъ же поиде . ко Володимероу . и поидоста Черниговоу и приде к нима . Мьстиславъ Глѣбовичъ . штоуда же поидоша плѢначи землю . по- имаша град многы по Деснѣ (ПСРЛ 2: 772).
В.А., О.Т. 282—293
В та ж времена придоша безбожний ИзмэлтанѢ преже бивъшесА со кнази Роускими на Калкохъ. быг первое приходъ ихъ на землю Рлзаньскоую (ПСРЛ 2: 778).
В.С. 293—304
Пото" же Михаилъ бѣжа по сноу своемь передъ Татары [Хлебн.: въ] Оугры . а Ростиславъ Мьстиславичь . Смоленьского сѣдѣ Кыевѣ . Данилъ же ѣха на нь . и іа его . и вдасть Кыевъ в роуцѣ Дмитрови .


62
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
хѵбьдержати противоу иноплеменьныхъ дзъікъ . безбожьныхъ Татаровъ (ПСРЛ 2: 782).
О.Т. 304—307
Я.З. 307—311
іако бѣжалъ есть Михаилъ ис Кыева . в Оугры . ѣхавъ іа кнагиню его . и бодръ его пойма . и город Каменѣць взд . слышавъ же се Данилъ . посла слы река . поусти сестроу ко мнѣ (ПСРЛ 2: 782—783).
В.С. 312—315
Приде Батый Кыевоу в силѣ тджьцѣ . многомъ множьствомь силы своей . и шкроужи град’. и шстолпи [Хлєбн.: остжпи] сила Татарьскаіа. и быг град во шбьдержаньи велицѣ . и бѣ Батый оу города . и штроци его шбьсѣддхоу град’. и не бѣ слышати w гласа . скрипаниіа телѣгъ ег'. множества ревениіа . вельбл^дъ его . и рьжаниіа w гласа стадъ конь его (ПСРЛ 2: 784).
О.Т. 315—325
Приде Батый Кыевоу в силѣ тджьцѣ . многомь множьствомь силы своей (ПСРЛ 2: 784).
К.К. 325—344
яша же в ни* Татарина именемъ Товроулъ . и тъ исповѣда имъ всю си- лоу ихъ (ПСРЛ 2: 784).
В.А. 344
се бдхоу братыа его силныи воеводы . Оурдю . и Байдаръ . Бирюи Кайдань [Хлєбн.: Кадан] . Бечакъ . и Меньгоу . и Кююкь иже вратисд . оувѣдавъ смрть кановоу. и бые каномь. не w родѴ же его . но бѣ воевода его перьвыи . Себѣдди богатоуръ . и Боуроунъдаии багатырь иже взіа Болгарьскоую землю . и Соуждальскоую . инѣхъ бещисла воеводъ . ихже не исписахомъ зде [Хлєбн.: писахом здѣ] (ПСРЛ 2: 785).
В.С. 344—349
слышавъ же Данилъ приходъ Ростиславль . со кнази Болоховьскими . на Бакотоу . абье оустремисд на нѣ . грады ихъ хигневи предастъ . и греблд ихъ . раскопа (ПСРЛ 2: 791—792).
О.Т. 349—372
Данилъ же дворечкого посла на Перемышль . на Костднтина Рдзань- ского . посланаго w Ростислава . и владыцѣ Перемышльскомоу • коромо- лоующу с нимь . и слышавъ Костднтинъ Андрѣа грддоуща на нь . избѣже нощью . Андрѣи же не оудоси его но оудоси владыкоу . и слоуги его разъ- граби гордые и тоулы ихъ . бобровые раздра . и прилъбѣцѣ ихъ волчіе . и боръсоуковые раздраны быша словоутьного пѣвца . Митоусоу . древле . за гордость . не восхотѣвшу слоужити кндзю Данилоу . раздраного аки свдзаного приведоша. сирѣчь іакоже рече приточникъ. боуесть домоу твоего скроушитьсд. бобръ и волкъ. и іазвѣць снѢдатьса . си же притчею рчена бы” (ПСРЛ 2: 793—794).
О.Т., В.Р. 372—376
О.Т. 376—378


63
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Слышавъ же королл Михаилъ . вдавъ дочѣрь [Хлєбн.: вдаль дщерь] за сна его и бѣже [Хлєбн.: бѣже оу] Оугръі король же Оугорьскыи . и сйъ его Ростиславъ. чгти емоу не створиста. wh же розгнѣвавсл на сна. возвратисл Черниговоу . штоуда еха Батыеви просА волости своее w него [Хлєбн.: оу него] . Батыеви же рекшоу поклониса шць нашихъ законоу (ПСРЛ 2: 795).
В.С. 378—388
Данилови же со братомъ Василкомъ . заратившимсл с Болеславомъ . кназємь Ладьскымь . внидоста во землю Ллдьскоую . четырми дорогами (ПСРЛ 2: 795).
П.Т. 388
В тое ж лѣто придоша Литва. и воеваша школо Пересопницѣ. Аишьвно Роушькови'’. Данилови же и Василку ехаста . во Пинескъ . и предъвариста ef (ПСРЛ 2: 797—798).
П.Т. 389—394
Воеваша ІАтвазѢ . школо ХѴхоже и Боусовна . и всю страноу и тоу поплѣниша . и еще бо Холмоу . не поставленоу бывъшю . Даниломъ . гна же по нихъ . Василко изъ Володимѣрл . оугони е . и бывшоу емоу третий днь. изъ ВолодимерА . в Дорогычинѣ(ПСРЛ 2: 799—800).
О.Т. 394—397
Ростислав же исполчивса преиде дебрь глоубокоую . шномоу же идоу- щоу противоу полкоу Даниловоу. Андрѣеви же дворьскомоу . тосноущюсл . да не сразитсА с полкомъ Даниловы”' ©ускоривъ сразисл с полкомъ . Ро- стиславлимъ. крѣпко копьем же изломившимса . ико ш грома трѣсновение быс'. и ш шбоихъ же мнози падше. с конии оумроша. инии оуизвени быша . ш крѣпости оударениіа копѣиного (ПСРЛ 2: 803).
П.Т. 398
Приславшоу же Могоучѣеви . посолъ свои к Данилови и Василкови . бо- удоущю има во Дороговьскыи да и Галичь бые в печали велицѣ. зане не ©утвердилъ бѣ землѣ. еѣ [X: своея] городы . и доумавъ с братомъ своимъ. поѣха ко Батыеви . река не дамъ полоу шчины своей . но ѣдоу к Батыеви самъ. из- ииде же на празни* стго Дмитрѣл . помоливса Боу (ПСРЛ 2: 805—806).
В.С. 399—402
изииде же на празни* стго Дмитрѣл помоливса Боу . и приде Кыевоу . шбдержащоу Кыевъ ІАрославоу боіариномъ . своимъ . Сиковичемь . Дми- тромъ . и пришей в домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичь и созва калоугеры . и мнискии чинъ . и рекъ игоуменоу и всей братьи . да створлть млтвЯ ш немь . и створиша . да ш Ба млсть полоучить . и быг тако и падъ пред архистратигомъ . Михаиломъ . изииде из манастырл . въ лодьи (ПСРЛ 2: 806).
В.С., О.Т. 402—405
изииде из манастырл . въ лодьи . вида бѣдоу страшьноу и грозноу (ПСРЛ 2: 806).
В.А. 405


64
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и прийде Переіаславлю и стрѣтоша [Хлєбн.: срѣтоша и] Татаровѣ штоуда же ѣха къ Коуремѣсѣ и видѣ іако нѣс' в ни* добра (ПСРЛ 2: 806—807).
В.С. 405—410
Данилови Романовичи). кназю бывшоу великоу. шбладавшоу Роускою землею . Кыевомъ и Володимеромъ . и Галичемъ . со братомъ си инѣми странами (ПСРЛ 2: 807—808).
В.А. 410—413
w злад. чсть Татарьска іа. его1* шць бѣ [Хлєбн.: бѣ шцъ] цгрь в Роускои земли . иже покори Половецькоую землю . и воева на иные страны всѣ . снъ того не прид . чс'ти . то иныи кто можетъ . при іати (ПСРЛ 2: 808).
О.Т. 413—414
бывшоу же КНАЗЮ оу ни* днии . к . и . ё . шпоущенъ быг и пороучена бые землд его емоу иже бѣахоу с нимъ . и приде в землю свою . и срете его братъ и снви его . и быг плачь . w бидѣ его и болшаіа же бѣ радсть . w здравьи его (ПСРЛ 2: 808).
О.Т. 414—419
Коурилъ бо митрополитъ . иддше посланъ . Даниломъ, и Василкомъ . на поставление . митрополье Роускои . бывшоу же емоу оу королл . оубѣди и . король словесы многими дары оувѣщова іако проведоу тіа оу Грькы с великою ч'тью . аще створить [Хлебн.: сътворит данилъ] со мною миръ (ПСРЛ 2: 809).
О.Т. 419—425
и гнаша Роусь . и Лаховє по ни* . и мнози кнази . ІАтвазьсции . изъ- бьени быша . и гнаша ѣ до рѣкы Шлга . и преста брань наоутрея же вожемь [Хлебн.: въжем] не вѣдоущимъ блоуддщимъ іа два Варва [Хлебн.: варьва] . оу- бьена быста третього . жива іаша . роукама (ПСРЛ 2: 812—813).
В.А. 425—426
Ббу помогшоу има . и придоста со славою на землю свою . наследивши поуть шца своего великаго Романа . иже бѣ изошстрилсА на поганыіа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу (ПСРЛ 2: 813).
О.Т. 426—427
Данила же приде к немоу исполни вса люди своѣ. Нѣмьци же диващєса шроужью Татарьскомоу бѣша бо кони в личинахъ. и в коярѣхъ . кожаныхъ . и людье во ярыцѣхъ . и бѣ полковъ его свѣтлость велика . w шроужья блистающасА самъ же ѣха подлѣ королл . по шбычаю Роускоу бѣ бо конь под нимь дивлению подобенъ . и сѣдло w злата. жьжена. и стрѣлы и саблл златомъ оукрашена (ПСРЛ 2: 814).
В.А. 428—441
пославшомоу на воиноу со воемь своими . на воиноу . со Выконтомъ . на Роусь воевать . ко Смоленькоу (ПСРЛ 2: 815).
О.Т. 441—443
Данило же поиде с братомъ Василкомъ . и со снмъ Лво" . и с Половци со сватомъ . своимъ Тѣгакомъ . и приде к Пиньскоу (ПСРЛ 2: 818).
О.Т. 443—446


65
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
В та же лѣта времени миноувшоу хронографоу же . ноужа єсть писати все . и вед бьвшаїа . швогда же писати “передндіа . швогда же востоупати в заднліа . чьтыи моудрыи разоумѣеть (ПСРЛ 2: 820).
О.Т. 446—453
[В та же лѣта] По оубьеньи же герьцюковѣ рекомаго . Фридріха бивсд шдолѣ королеви Оугорьскомоу . и оубьень быс’ ш свої* боіаръ во брани . матєжю же бывшоу межоу силними ЛЮДЬМИ . W 4ćTb и w волость . герьцю- ковоу. оубьеного . w землю Ракоушьскоу. и w землю Штирьскоу. королеви же Оугорьскоу риксоу . и королеви . Чѣшьскоу бьющима6. w ню I (ПСРЛ 2: 820). О.Т. 453—456
Данилъ же снємса . с Болеславомъ . мъіслАше како проити землю Шпавьскоую . Болеславоу же іако не хотлщоу Данилови же
КНАЗЮ ХОТАЩОу . WBO королА ра'. wbo славы хота . не бѣ бо в землѣ Роусцѣи первее [Хлєбн.: въ земли роустеи пръвѣе] . иже бѣ воевалъ землю . Чыпьскоу [Хлєбн.: ческоую] ни Отославъ хоробры. ни Володимеръ стыи
 и приде во гра® Холмь [Хлєбн.: Хлъмь] . сь чс’тью и со славою в домъ . Пречгтоѣ . падъ поклониса . и прослави Ба . w бывше'' не бѣ бо никоторый кназь . Роускыи воевалъ землѣ . Чѣшьское [Хлєбн.: ческое] (ПСРЛ 2: 821—826).
Я.З. 456—462
В то ж время присла папа послы чстны носащє вѣнѣць. и скыпетрь . и короуноу еже наречть£ . королевьскыи санъ . рекыи сноу приими ш насъ . вѣнѣчь королевьства (ПСРЛ 2: 826).
В.А. 462—472
и оубѣди его мти его . и Болеславъ . и Семовитъ и бояре ЛадьскыѢ (ПСРЛ 2: 827).
В.А. 473—476
королеви же Данилоу [Хлєбн.: кролеви же и Данилоу] . пришеЛпоу на землю . ІАтвАзьскоую . и воевавшоу . (ПСРЛ 2: 827).
О.Т. 476—486
Потом же Воишелкь . створи миръ с Даниломъ и выда [Хлєбн.: въда] дщерь . Миндогдовоу [Хлєбн.: миндогодовоу] за Шварна сестроу свою . и приде [Хлєбн.: пріиде в] Холмъ к Данилоу . шставивъ кнажєниє свое . и вос- приемь мнискии чинъ (ПСРЛ 2: 830).
П.Т. 486—495
К.К. 495—496
В.А. 496—501
Потомъ поиде Данило на ІАтвазѢ с братомъ и снмъ Лвомъ. и с Шеварномъ . младоу соущоу емоу и посла по Романа в Новъгородокь и приде к немоу Романъ . со всими Новгородци . и со тцемь своимъ . Глѣбомъ. и со ИзАславомъ . со Вислочьскымь . и со сее стороны приде Сомовитъ . со Мазовіпаны . и помочь w Болеслава. со Соудимирци . и КраковлАны (ПСРЛ 2: 831).
О.Т. 501—505


66
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Потом же Коуремьса поиде на Данила и на Василка . без вѣсти . приѣха Василко же сбирашетьсА во Володимерѣ . а Данило в Холмѣ . посласта ко Лвови . абы поѣхалъ к нимъ . Коуремьсѣ же не перешедшоу Стыра . посла люди к Володимѣроу и не оуспѣвше
ничтоже . вратишасА во станы свои.. рекше в поле | (ПСРЛ 2: 840-842).
В.С., О.Т. 505—512
Данило же СНАСА с братомъ и тѣши и . іакоже w Ба бывшѣи бѣдѣ не имѣти желѣ [Хлєбн. - жалѣ] поганьскы . но на Ба надѣитисл . и на нь возложити печаль (ПСРЛ 2: 841).
В.А. 512—513
ІАкоже древле писахомъ . во Коуремьсиноу рать . w зажьженьи города Холмъ . Холмъ бо городъ сиче бые созданъ . Бжиимъ веленьемь
 створи же в неи . кре- стилницю . крутити водоу . на стое Ббнвление створи же в неи блжныи пискоупъ Иванъ . w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ див- лению подобенъ I (ПСРЛ 2: 842—846).
О.Т. 513—525
ИЗДАЩОу же емоу по ПОЛЮ . и ЛОВЫ дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ (ПСРЛ 2: 842).
В.А. 525—526
созда же црквь стго Ивана красноу и лѣпоу . зданье же еѣ сице быс . комары с каждо угла преводъ . и стомнье ихъ на четырехъ головахъ члвцекихъ . изваино отъ нѣкоего хытрѣца и созда црквь
стыма безмѣздникома во чгть имать . д . столпы w цѣла камени . нетесанаго . держаща вѣрхъ Созда же церквь привеликоу . во градѣ
Холмѣ . во има престыи приснодвы Мрии . величествомъ . красотою . не мене соущихъ древни*. и украси ю пречюднами иконами (ПСРЛ 2: 843-845).
В.С. 526—533
В.С. 533—536
В.Р.,О.Т. 537—543
В.А. 543—546
оукраси же иконы еже принесе ис Кыева . каменьемь драгымъ . и бисеромъ златымъ [и златом]. и Спса . прс’тое Бцѣ [и обра3 спсовъ и прстыа бца] иже емоу сестра Федора и вда из монастырл Федора . [иже вда емоу сестра ©ewflOpa] иконы же [и иконоуж] принесе . изо Оуроучего . Оустрѣтенье . w шца его [шца]. дивоу подобны . юже погорѣша во цркви стго Ивана. шдинъ Михаилъ шстасА . чюдны* тѣхъ . иконъ (ПСРЛ 2: 844).
О.Т. 546—551
стоить же столпъ поприща . w горо' каменъ . а на нѣмь шрелъ камень . изваіанъ . высота же камени . дєсати лакотъ с головами . же . и с подножь- ками . ві. лакотъ (ПСРЛ 2: 845).
В.Р. 551—553
О.Т. 553—557


67
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
стюденѣць рекомыи кладлзь близъ eia бѣ. сажении имоущи . л . е . посади же садъ красенъ (ПСРЛ 2: 844).
В.С. 557—558
Времени же миноувшоу . и приде Боуранда . безбожный злый со множествомъ . полковъ . Татарьскыхъ . в силѣ тажьцѢ . и ста на мѣстѣ* . Коуремьсѣнѣ* бые же вѣсть Данилоу посланіе Лва и Шварна
вонъ и Володимера река имъ . аще вы боудете оу мене . вамъ ездѣти в станы к нимъ . аще ли азъ боудоу (ПСРЛ 2: 846—848).
В.С., О.Т., В.А. 558—564
Веранда же росмотровъ твердость корода . шже не мощно взати его . тѣм же и нача молвити . Василкови кназю Василко се городъ . брата твоего . ѣдь молви горожаномъ . а быта са передалѣ.
О.Т. 564—569
нѣкто же w Лаховъ . не боіаринъ . ни доброго родоу . но простъ сый члвкъ . ни в доспѣсѣ . за шдинимь . матлємь . со соуличею . защитивсл шчаіаньемь акы твердымъ щитомъ . створи дѣло памлти достойно (ПСРЛ 2: 853).
В.А. 569—570
Въ прежерченом же лѣтѣ Миндовгова оубитыа . бые свадба [Хлєбн.: быг же вєсєлє] оу Романа кназа . оу Брлньского [Хлебн.: оу Дръбенского] . и нача «Удавати милоую свою дочерь именемъ ѴѴлгоу . за Володимера кназа сна Василкова вноука великаго кназа Рома" Галичкаго (ПСРЛ 2: 861—862).
О.Т. 570—574
Мы же на преднее возвратимсА [Хлєбн.: на прєдлєжащєє възвратимсА]. кнАжащоу же Воишелькови в Литвѣ . и поча емоу помагати Шварно кназь . и Василко . нареклъ бо блшеть Василка шца собѣ и господина . а король бАшеть тогда впалъ в болесть великоу . в неиже и сконча животъ свои (ПСРЛ 2: 862—863).
В.А. 574—582
В та ж лѣта іависА звѣзда на востоцѣ . хвостатаіа шбразомъ страшнымъ . испоущающе w себе лоучѣ великы си же звѣзда нарѣчаетьсл [Хлебн.: на- рицашеся] власатаА . w видѣниіа же сеіа звѣзды страхъ шбыа вса члвкы и оужасть. хитрѣчи же смотрѣвше тако рекоша. даже матєжь великъ боудеть . в земли . но Бъ спеть своею волею и не бые ничто же (ПСРЛ 2: 863).
К.К. 582—588
О.Т. 588—590
быс' матєжь великъ в самѣхъ Татарѣ* . избипіасА сами промѣжи собою бещисленое множество . акь пѣсокъ морьскы (ПСРЛ 2: 863).
В.Р. 590—594
и посемь вложи Бъ во срдце . мысль блгоу кназю Володимерови [Хлебн.: володимероу] . нача собѣ доумати . абы кде . за Берестьемь поставити городъ . и вса [Хлєбн.: и възя] книги прр'чкыіа . да тако собѣ [Хлебн.: тако собѣ] во срдци МЫСЛА рче . Геи Бё сильный . и всемогии . своимъ словомъ [Хлебн.:


68
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
словомъ своимъ] вед созидаїа . и растраіа [Хлєбн.: растрояа] . што ми Гс'и проявишь грѣшномоу рабоу своемоу и на томъ станоу . розъгноувъ же книги . и вынаса емоу пррчьство Исаино (ПСРЛ 2: 875).
П.Т. 594—600
Быс по сих пришедшоу шканьномоу и безаконьномоу Ногаеви . и Телебоузѣ с нимь на Оугры в силѣ тажьцѢ во бещисленомъ множьствѣ . вѣлѣпіа же с собою поити . Роускимъ кназємь . Лвови Мьстиславоу . Володимѣроу . Юрьи Лвовичь . Володимеръ же 6аіпє тогда хромъ . ногою . и тѣмъ не идАіпе [Хлебн.: тѣмь не иде] . зане бые рана зла на немъ (ПСРЛ 2: 888—895, 897—902).
В.А. 600—605
Въ прежеречная лѣта . коли Лестько вза Переворескъ . городъ . Лвовъ . тоже ЛаховѢ воеваша оу Берестья (ПСРЛ 2: 890).
В.А. 605—606
Тое же зимы и в Лахохъ быс’ моръ великъ . изомре ихъ бещисленое множество Того* . лѣ* престависА
великии кназь Лестько . Казимиричь Краковьскьскыи (ПСРЛ 2: 895—897).
В.А. 606—609
Володимѣръ* кназь . сотьсноувъси немощью . тѣла своего. и нача слати ко братоу своемоу Мьстиславоу . тако река . брате видишь мою немощь . шже не могоу а ни оу мене дѣтии . а даю тобѣ братоу своемоу . землю свою всю и городы по своемь животѣ. а се ти даю при цгрихъ и при его рлдьцахъ (ПСРЛ 2: 897—898).
О.Т. 609—614
Во има Wija и Сна и Стго Дха. молитвами . стыа Бца. и приедвца Мрья . и стхъ агглъ. се язъ. кназь Володимерь. снъ Василковъ. вноукъ Романовъ . даю землю свою всю и городы по своемь животѣ. братоу своемоу Мьстиславоу . и столныи свои городъ Володимиръ (ПСРЛ 2: 903).
В.А. 614—622
Володимеръ же повелѣ писцю своемоу. Федорцю [Хлєбн: ходорцю] . писать грамоты [...] се же са дѣіашеть Федоровы нед (ПСРЛ 2: 902—903, 905).
О.Т. 622—626
взем же рлдъ. с братомь. поѣха до Володимѣрл. и приѣха Володимѣрь . ѣха во пс'пью ко стѣ Бци . и созва боіары Володимѣрьскыіа . 6paf своего, и мѣстичѣ роусци [Хлєбн.: роу^] и нѣмцѣ . и повелѣ передо всими чести гра- мотоу братноу w даньи [Хлєбн.: шданье] землѣ и всѣх городовъ . и столного города Володимѣрл . и слышапха вси w мала и до велика . епспъ же Воло- димерьскии Свьсѣгнѣи . блгослови Мьстислава кргтмъ воздвизалнымъ . на кнАжение Володимѣрьское (ПСРЛ 2: 905).
О.Т. 626—629
Воло димѣръ же бѣ разоумѣи. приіатьчѣ и темно слово [Хлєбн.: притчѣ и тых много словъ] . и повѣстивъ со егГпмъ . много w книгъ . зане быг книж-


69
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
никъ великъ и филофъ [Хлєбн.: филосов] . акогоже не быс" во всей земли ни по немь не боудеть (ПСРЛ 2: 913).
О.Т. 630
къ семоу же кто исповѣсть многые твога нещаны [Хлєбн.: нощныа] млетнд и дивныіа щедроты . іаже ко оубогымь твордше . и к сиротамъ . и к болдщимъ . и ко вдовичамъ [Хлєбн.: къ вдовамъ] . и къ жаднымъ и ко всимъ твордше млс'ть требоующимъ . млети слышалъ собѣ [Хлєбн.: бо бѣ] . глаг Гс’нь ко Вьходъносороу цс'рю. свѣтъ мои. да боуде1 ти вгоденъ. и неправды твога . щедротами нищихъ (ПСРЛ 2: 914—915).
О.Т. 630—640
и приѣха въ Берестин . и ре4’ богаромъ своимъ . есть ли . ловчи1 [Хлєбн.: ловци] здѣ . шни же рекоша нетоуть г0не из вѣка . Мьстислав же ре4’ газъ . пакъ оуставливаю [Хлєбн.: оуставляю] . на нѣ ловчее [Хлєбн.: ловци] за ихъ коромолоу (ПСРЛ 2: 932).
О.Т. 640—647
Кндзь же Мьстиславъ сѣде на столѣ брата своего Володимѣра на самый великь днь [Хлєбн.: в лѣт . ф . чз .] . мгца . априлд . въ .1. днь . и нача кнажити по братѣ своемь правдолюбьемъ . свѢтаса . ко всей братьи своей . и къ богаро” [Хлєбн.: и] къ простымъ людемь . и бые рад'сть велика тогда . людемъ [Хлєбн.: люде'1 тогла]. се воскрс’сение Ггне . а се кнлже сѣдение . миръ держа с околнымы сторонами . с Лахы и с Нѣмцы . [Хлєбн.: и] с Литвою шдержа землю свою величествомъ . шлны по Тотары . а сѣмо по Лахы по Литвоу (ПСРЛ 2: 932—933).
В.А. 647—648
Мьстиславоу кназю вл'ожи емоу Бъ . во срд’це мьсль блгоу (ПСРЛ 2: 937—938).
В.А. 648—650
Того* лѣ*. Мьстиславоу кназю вл’ожи емоу Бъ. во срд’це мьсль блгоу созда гробницю каменоу. надъ гробомъ. бабы своей Романовой . в монастырѣ . вь стго И свща ю во има правѣдникоу Акима и Аньны . и слоужбоу в неи створи (ПСРЛ 2: 937).
О.Т. 650—659


Тлумачний коментар
Се же соуть имена кназємь Киевьскы" . КНАЖИВШИ" . в Киевѣ . до избитьд Батыева (ПСРЛ 2: 1—2).
У момент остаточного оформлення Іпатіївського літопису на початку всього кодексу було додано статтю "Се же соуть имена кндземъ Кисвьскым. кнаживши" . в Киевѣ . до избитьд Батыева" (кін.: "По Володимирѣ же . под Даниловы" намѣстнико" . под Дмитромъ . вЗАша Батый . Киевъ") (ПСРЛ 2: 1—2). Каталог київських князів міститься в Іпат. списку, відсутній у Погод. (де втрачено перші аркуші рукопису) та Бундур. У Хлєбн. ця стаття "писана новейшею рукою, почерком XVIII в.", за визначенням О.О. Шахматова. Утім, наявність статті в архети- пі списків типу Хлєбн. доводиться її присутністю в Голіцин., що, своєю чергою, означає, що стаття містилася в архетипі Іпат.
В.Т. Пашуто вважав цей "вступ" частиною твору "літописця, котрий писав при дворі Данила Романовича" і створив першу редакцію ГВл у 1246 р. (Пашуто В.Т. Очерки по историиГалицко-Волынской Руси. М., 1950,17—18). Хоча завершення статті очевидно апелює до опису взяття Києва монголами в самому ГВл (текст якого, отже, уже сягав принаймні до подій 1240-х рр.), навряд чи можна на цій підставі гіпотезувати про якийсь редакційний епізод в історії створення ГВл (наприклад, завершення котроїсь із редакцій близько 1240 або 1246 р.) чи навіть про час, коли додано статтю. Смисл статті, сказати б, "історіософський": у формі каталогу князів подати читачеві ідею виникнення і занепаду Київського княжіння, яке, з погляду автора статті, перестало існувати зі зруйнуванням Києва.
Каталог складено на підставі виключно літературних джерел, якими виявляються саме ті літописи (ПВЛ, Кл, ГВл), що ввійшли до складу Іпатіївсько- го кодексу. Автор каталогу досить повно вибрав імена князів з ПВЛ (щоправда, переплутавши Святослава Ярославича із Святополком Ізяславичем). Труднощі він мав із київськими князями після Ярополка Володимировича: через щодалі більш калейдоскопічну зміну князів на київському столі не завжди вдавалося допильнувати послідовності, звідки й очевидні лакуни в переліку. Як видно, після Ярополка Володимировича і до Рюрика Ростиславича автор орієнтувався на заголовки "Начало княжения...", що містяться в тексті Кл (князі, чиє правління не позначено таким заголовком, у каталозі відсутні).
Після завершення Кл джерелом для автора каталогу був текст ГВл: за першу половину XIII ст. згадано виключно тих князів (Романа Мстиславича, Мстислава Романовича, Володимира Рюриковича та Ярослава Всеволодовича), про яких із тексту ГВл можна було скласти враження як про київських, навіть якщо вони захоплювали місто на нетривалий час. Щоправда, тут автор каталогу не міг ско-


72
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ристатися якимись очевидними маркерами (подібно до заголовків у Кл), тож пропущеними виявилися Всеволод Святославич Чермний, Михайло Всеволодович та Ростислав Мстиславич. Крім того, автор каталогу подав у зворотному порядку правління Ярослава Всеволодовича та Володимира Рюриковича і саме останнього (а не Ростислава Мстиславича) усупереч прямому свідченню ГВл вважав останнім київським князем перед здобуттям міста монголами.
Важко зрозуміти, чому автор каталогу міг гадати, ніби Володимира Рюриковича посадив у Києві Данило "в себе мѣсто". Текст ГВл не давав таких підстав. Не виключено, що фраза "Данило посади его . в себе мѣсто в Клевѣ " була глосою на полі, яка стосувалася Данилового намісника Дмитра (пор.: "Данилъ же [...] шстави в немь Дмитра . и вдасть Кыевъ в роуцѣ Дмитрови . шбьдержати", ПСРЛ 2: 782) і при переписуванні потрапила не на своє місце (саме тут порушено графічну стрункість каталогу, що складається з двох паралельних "колонок"). У такому разі початковий вигляд цього фрагмента можна було б реконструювати так:
А по ІАрославѣ . Володимиръ . Рюрикови4’.
По Володимирѣ же . под Даниловы14 намѣстником . под Дмитромъ . взАша татарове . Киевъ
Данило посади его . в себе мѣсто в Кисвѣ .
Отже, каталог навряд чи було створено "гарячим слідом" монгольської навали. В авторі його також важко вбачати автора "галицької" частини літопису (який краще орієнтувався б у послідовності ним самим описаних київських княжінь). Найбільш вірогідним моментом створення каталогу видається момент остаточного оформлення Іпат. кодексу на межі XIII—XIV ст., коли він набув відомої нам форми, включаючи — крім ПВЛ та Кл — продовження у формі "галицького" та "волинського" літописів.
ГВл, як відомо, містить ще кілька каталогів, щоправда, умонтованих у "тіло" оповіді: володимирських єпископів, руських князів під час зборів на Калкську битву, монгольських воєначальників під час здобуття Києва тощо. Зауважимо, що наш каталог київських князів укладено за тотожною схемою, спільною також для інших каталогів (див. коментар до ПСРЛ 2: 735—736; ПСРЛ 2: 739—740). А саме: є рубрикація: князі поділені на тих, хто княжив до хрещення, і після, пор.: "в поганьствѣ боудоущиим";"[...] Володимеръ . иже [...] иже просвѣти землю Роускоую стымъ крещеніемъ". Це є додатковим свідченням, що всі каталоги ГВл створено одночасно і, здогадно, однією рукою. Своєю чергою, та обставина, що каталог київських князів "до избитьд Батьієва" вставлено на початку кодексу (це можна було зробити лише після завершення всього ГВл), промовляє про пізнє (тобто несучасне подіям, серед яких вони вміщені) походження й решти каталогів, які, отже, виникають на одному з фінальних етапів роботи над текстом.
Спроби надати каталогові статусу сучасного подіям і достовірного джерела та на цій підставі уточнювати історію київського столу напередодні монгольського завоювання (див.: Майоров А.В. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Часть первая. Rossica antiqua (1, 2012), 90—91) цілковито позбавлені підстав.
В.А., О.Т.


73
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Каталоги князів — жанр, невідомий домонгольському літописанню. Серед можливих взірців для нашого каталогу можна було б назвати короткий огляд змісту ("Криница"), уміщений на початку Хроніки Амартола, де, серед іншого, наведено послідовність правителів. Волинський книжник, крім того, міг орієнтуватися на розрахунок років правління київських князів, уміщений у статті 852 р. Повісті временних літ, а також на Літописець патріарха Никифора (Летописец вскоре), зокрема на ту редакцію, де до переліку візантійських імператорів додано реєстр руських князів із короткими ремарками літописного характеру. Цю редакцію вміщено в Синодальній кормчій 1280—1282 рр., і хронологічна близькість до часу укладення каталогу Іпат. робить зіставлення двох текстів спокусливим.
Утім, усі названі тексти являють собою швидше "розрахунок хронології" (до імені правителя додано кількість років правління), ніж власне каталоги княжінь, чим є початкова стаття Іпат. Під цим оглядом каталог Іпат. знаходить значно ближчу паралель у списках князів новгородських літописів так званої "Новгородсько-Софійської групи" (серед інших — Новгородського І молодшого ізво- ду та Софійського І літописів). Традиція інтерпретації цих текстів, започаткована О.О. Шахматовим, визначає, що в тому образі, як вони дійшли до нас, новгородські переліки (київських та новгородських князів і посадників, київських митрополитів, архієпископів новгородських) сформувалися в XV ст., але окремі з них "мали, імовірно, суттєво давніші протографи" (див.: Гимон Т.В. События XI — начала XII в. в новгородских летописях и перечнях. Древнейшие государства Восточной Европы. 2010 г. М., 2012, 595—615, де й огляд літератури). Проте текстуальну історію цих переліків можливо простежити лише з початку XV ст., коли сформувалися тексти літописів "Новогородсько-Софійської групи" (Толочко А.П. Краткая редакция "Правды Руской": происхождение текста. К., 2009, 69—70).
Каталог Іпат. виявляється першим взірцем цього жанру, більш ніж на століття випереджаючи новгородські переліки, і між ними можна припустити не просто типологічний, а й генетичний зв’язок. У низці праць досить переконливо продемонстровано, що в момент виникнення "Новгородсько-Софійської групи" в Новгороді був відомий літопис із текстом ГВл: великі фрагменти з нього запозичено до Сіл; своєю чергою, хронологія Сіл вплинула на формування хронологічної сітки власне Іпат. списку ГВл, текст якого, до того ж, виявляє новгородсько-псковські риси діалекту копіїста (див.: Шахматов А.А. Обозрение русскихлетописных сводовХІѴ—XVIвв. М.; Л., 1938, 100—102; Романова О.В. Ипатьевская летопись и Новгородско-Софийский свод. Опыты по источниковедению. Древнерусская книжность. Сборник статей в честь В.К. Зиборова. СПб., 1997, 59—66; Толочко А.П. Происхождение хронологии Ипатьевского списка Галицко-Во- лынской летописи. Palaeoslavica 13, 1 (2005), 94—97; Аристов В.Ю. Из биогра- фииЯня Вышатича. Ruthenica 9 (2010), 141—144).
Таким чином, можна припускати, що каталог Іпат. став поштовхом і взірцем для складання новгородських списків.
В.А., О.Т.
По смрти же великаго кназа Романа великоу мдтежю воставшю . в землѣ Роускои (ПСРЛ 2: 715).


74
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Безпосередньо за каталогом князів читаємо "ЛѢТіисе4 Рускии . съ Бмъ почи- наємь", що можна вважати заголовком усього Іпатіївського кодексу, отже, й ГВл.
Натомість заголовок, який нині читається на початку власне тексту ГВл ("В лѣт' . •? s . ф . ѳ . начало кнажєнин. . великаго кназа . Романа . како держє4 бывша всеи Роускои . земли . кназа Галичкого", ПСРЛ 2: 715), до оригінального тексту ГВл не належить і був доданий у XV ст. під час хронологізації (поділу на порічні статті) тексту літопису у власне Іпатіївському списку (у Хлєбниковському та похідних від нього відсутній).
У тій формі, у якій ГВл дійшов до нас, його зачин містить знаменитий панегірик Романові Мстиславичу. Утім, у початковому тексті літопису панегірик не читався. Його було досить невправно вставлено в середину першої фрази літопису, через що вона виявилася штучно розірваною. Отже, первісний текст ГВл починався in medias res, зі смерті Романа Мстиславича 1205 р., і мислився як сага про двох його дітей, що залишилися сиротами серед "великих мятежів" (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 134—135; Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Исторические записки. Т. 12. М., 1941, 241; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 68).
Обсяг вставки Грушевський визначав так: від слів "одолѣвша всимъ поганьскъімъ язъіком" до слів "тщашеся погоубити иноплеменьникъі" (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису. ЗНТШ. Т. 41. Львів, 1901, 1). Дещо інакше визначав обсяг вставки Л. Махновець, зараховуючи до початкового тексту фрагмент: "приснопамАтнаго самодержьца всєа Роуси . шдолѣвша всимъ поганьскъімъ іазъіко” оума моудростью . ходАща по заповѣдемь Бжимъ".
Грушевський уважав, що "тирада" про Романа "не з’явилася, мабуть, зразу в цілості, а наросла кількома наворотами", тобто декількома заходами (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 1). Розвиваючи цю думку в пізнішій праці, Грушевський так реконструював початок: "По смерті великого князя Романа приснопам’ятнаго, велику мятежю воставшю в землѣ Руской, собравшю же Рурику Половци и Руси много" і т. д. Згодом до вступних слів (очевидно, редактором початкового тексту) було додано коротку похвалу Романові: від слів "самодержьца всєа Роуси" до слів "ревноваше бо дѣдоу свое- моу Мономахоу", що безпосередньо прилягала до фіналу "тщашеся погоубити иноплеменьникъі". Ще пізніше третій редактор між двома останніми фразами вирішив уставити "уривок епосу про Кончака і його батька Отрока" (Грушевський М.С. Історія української літератури, т. З, 135).
Є, однак, підстави сумніватися, що фантастичний титул Романа "самодержець всея Русі" був початком панегірика, а отже, і вставного тексту (найближчою паралеллю тут виявляється титул Володимира Святославича у Сказанні про Бориса і Гліба: "самодєржьцю всега. Русьскьпа зємла Владимєру" (Бугославський С. У країно-руські пам’ятки XI — XVIII вв. про князів Бориса та Гліба (розвідка й тексти). К., 1928, 18—19); пор., утім, згадку в останньому повідомленні Кл "самодержців": "мнозіи самодръжци преидоша дръжащеи столъ . кнАжениіа кіевскаго" (ПСРЛ 2: 709)). Також предметом сумнівів міг би бути інший титул Романа Мстиславича — "великий князь", адже Роман у Києві ніколи не князював. Але


75
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
згадки Романа з тим самим титулом за межами панегірика ("иже бѣ загналъ великъіи кнзь Романъ . невѣръі ради", "шца своего великаго кназа Романа", "ко братоу си великомоу кназю Романови" ПСРЛ 2: 718, 726, 727), а також його вдови ("кнагини великал Романоваіа"; "приведе Атровь свою . великоую кнагиню Романовоую"; "тогда же великал кнагини Романоваіа . восприимши мнискии чинъ"; "прислаша кнази Литовьскии . к великои кнагини Романовѣ" (ПСРЛ 2: 726, 727, 734, 735)) спонукають думати, що так його справді титулував "галицький" літописець. Початок панегірика педалює тему перемог над половцями Романа, уподібненого до свого предка Володимира Мономаха, тож немає жодних підстав гадати, ніби половецька тема ("уривок епосу") була відсутня в початковому варіанті й додана пізніше.
Так само немає підстав виключати з оригінального вигляду фрази фрагмент про дітей Романа та їх вік: саме вони є головними героями наступної саги, а введення цих персонажів на початку оповіді цілком умотивоване.
Отже, вилучаючи вставний панегірик, здобуваємо такий вигляд початку ГВл: По смрти же великаго кназа Романа великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои . шставившима же са . двѣима снома его . единъ . д . лѣт а дроугии двоу лѣтъ, собравшю же Роурикоу Половци и Роуси много . и приде на Галичь.
Ясно, що зачин ГВл явно імітує початок одного з головних своїх взірців: слов’янського перекладу Іудейської війни Іосифа Флавія (пор.: "Въ то же врѣмл матєжю бывшЯ въ сылныхъ жидох" (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" ИосифаФлавия. Т. І. Изд. подгот. А.А. Пичхадзе, И.И. Макеева, Г.С. Баранкова, А.А. Уткин. М., 2004, 65)). Іншу паралель до початкової фрази, а саме із Кл — "по смрти же ІАрославлѣ . бъГ' матєжь великъ в Галичкои земли" (ПСРЛ 2: 657) — уважаемо менш вірогідним взірцем з огляду на загальну орієнтацію початкового "галицького" літопису на хронографічні, а не літописні моделі.
Але можемо зробити ще один крок.
Серед повідомлень за 1225—1227 рр. знаходимо фрагмент, який розриває послідовну історію відвоювання Данилом Романовичем спадщини Мстислава Німого (ПСРЛ 2: 750):
Начнемь же сказати . бещисленъпа рати и великъіА троудъі . и частъіА воинъі. и многиа крамолъі и частаи востанил . и многиа матєжи . из млада бо не бъі има покоа .
Ця не пов’язана із навколишнім текстом фраза схожа на заголовок (так, до речі, гадали й давні копіїсти: у Бундур. фразу оформлено як заголовок, що розпочинає новий розділ літопису, перед яким залишено порожніми пів сторінки (БАН 21.2.14, арк. 185), і сучасні дослідники: у перекладі Махновця її виділено як заголовок червоним чорнилом (Махновець, 384)). Утім, як заголовок ця фраза не має жодного смислу: вона не тільки не вводить наступну за нею оповідь, а, навпаки, розриває цілісну історію. Більше того, вона обіцяє самий початок оповіді, момент, з якого почнеться історія (пор. у ПВЛ: "се начнемь повѣсть сию"; Галл Анонім: "Починається хроніка діянь князів, або правителів, польських"; Козьма Празький: "Починається перша книга чеської історії"), а проте стоїть у середині


76
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тексту, коли всі герої вже виведені на сцену, інтригу давно зав’язано, "многі кромоли і многі мятежі" подолано, а більшість "великих трудів" уже відбулися.
Як слушно зазначив М.Ф. Котляр, "досі нікому з істориків чи філологів не щастило задовільно пояснити вміщення таких слів у текст оповіді" про луцьку спадщину (Котляр, 199). На неорганічність фрагмента саме в цьому місці ГВл звертали увагу віддавна. М.С. Грушевський зазначав "абсурдність" (тобто, треба гадати, невмотивованість) фрази і припускав, що вона є "вставкою якогось книжника" (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 22). Щодо причин, які спонукали редактора зробити "абсурдну" вставку, Грушевський не висловився. М.Ф. Котляр гадав, що наш фрагмент є фразою, яка відкривала здогадну "Повість про збирання Данилом волинської отчини" і виявилася переміщеною з належного їй місця (в опису подій 1219 р.) (див.: Котляр Н.Ф. Галицко-Волынская летопись (источники, структура, жанровые и идейные особенности). Древнейшие государства Восточной Европы: материалы и ис- следования. 1995 г. М., 1997, 92; Котляр Коментар, 199).
Фрагмент, справді, справляє враження механічно переміщеного. Змістом (а також і граматично) він не узгоджується з попереднім текстом, пор.: "из млада бо не бы има покоа", тобто обом Романовичам — і Данилові, і Васильку. Тим- часом у попередніх фразах Василька не згадано; не згадано його й у наступних за нашим "заголовком" фрагментах, де дійовою особою є сам Данило. Більше того, сама фраза, як вона стоїть у тексті, позбавлена ясності: "из млада бо не бы има покоа" є підрядним реченням, що передбачає, що попереду — в головному реченні — Данило і Василько названі на ім’я або хоча б згадані як суб’єкти фрази. Проте такого головного речення немає.
Крім того, оповідь, що пропонується слідом, не визначається особливим драматизмом, на який орієнтують читача: жодних "числених крамол" і "частих заколотів" ми в ній не знаходимо. Навпаки, ідеться про цілком вдалі дії Данила, завдяки яким він відібрав таки колишні володіння Мстислава Німого і впокорив суперників. Отже, фрагмент мав стосуватися до іншого тексту, де Данило і Василько згадані разом, причому як діти, а до того ж у контексті "мятежів". Таким текстом видається самий початок літопису, де йдеться про "великий мя- теж". Отже, наш фрагмент має вигляд належного до вступної фрази ГВл, що внаслідок якихось редакторських утручань (здогадно: після вставки розлогого панегірика Романові Мстиславичу, який її "витіснив") був переміщений на інше місце. Отже, початок літопису можна реконструювати так:
Начнемь же сказати. бещисленъпа рати и великъіА троудъі. и частыА воины . и многиа крамолы и частаіа востаниА . и многиа матєжи. По смрти же великаго кназа Романа великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои . шставившима же са . двѣима снома его . единъ . д . лѣ* а дроугии двоу лѣтъ, из млада бо не бы има покоа .
Наш "заголовок" безперечно пов’язаний з іншим фрагментом, також оформленим як заголовок у рукописах (ПСРЛ 2: 762):
По семь . скажє“ . многии матєжь . великим, льсти [и] бещисленьпа рати


77
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Щодо цього другого дослідники загалом згодні, що він стоїть на належному йому місці (Пашуто, 212; Котляр, 207). Обидва "заголовки" засвідчують єдину руку (пор.: "многии мятежи", "бещисленыя рати"; прикметно також, що обіцяні "першим заголовком" "многия крамолы" загадані виключно після "другого заголовка": 762 та 774 (двічі)).
Перемістивши "перший заголовок" у початок тексту, з’ясовуємо, що в такій позиції він корелює з частотністю лексеми "мятеж" у тексті ГВл, розподіленою у двох "серіях": на початку літопису (717, 719, 722, 729) та через великий інтервал після "другого заголовка" — 789, 820, 859, 863 (двічі), 911 (єдиний раз у "волинській" частині літопису). Виходило б, що кожний із "заголовків" (відповідно до букви обіцяного) уводив серію оповідей про "мятежі". Слово "матєжь" у значенні "повстання", "бунт", "заворушення" (рідко — "сум’яття", "безладдя") відоме попередньому літописанню XI—XII ст. (у ПВЛ — 8 разів; у Кл — 8; у Суздальському літопису — 2; у Синодальному списку — 3 (у межах до 1200 р.)). Але прикметно, що "матєжь" і похідні від нього надзвичайно частотні в Іудейській війні, яка, очевидно, і мала тут визначальний вплив ("матєжь" — 49; "матєжьникь" — 51 (див.: Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. 2: Древнерусскогреческий указатель, 137—138)).
О.Т.
Те, що фраза, якою відкривається ГВл, імітує фразу, якою відкривається Іудейська війна, один із головних взірців стилістичного наслідування для ГВл, можна було б уважати випадковим збігом, коли б не одна обставина. Автор ГВл, як виявляється, зімітував її ще раз, причому значно ближче до оригіналу, у середині свого твору, оповідаючи про війну за австрійську спадщину (див. коментар до ПСРЛ 2: 820). Отже, зачин Іудейської війни таки привернув його особливу увагу.
Це спостереження дає змогу зробити кілька наступних: щодо джерел ГВл, а також щодо хронологічних орієнтирів роботи автора ГВл.
Свого часу Орлов запропонував уважати, що всі хронографічні цитати в ГВл з’явилися внаслідок використання так званого Іудейського хронографа (репрезентованого у списках кін. XV — поч. XVI ст.: Архівському, Віленському та Варшавському) (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 95—96). Він містив практично всі пам’ятки, з якими виявлено текстуальні взаємини ГВл (зокрема, хроніки Амартола та Малали, Іудейську війну, Александрію тощо), а його здогадна дата — 1262 рік — надто близька до видимої цезури в тексті ГВл, що поділяє його на "галицьку" (сповнену хронографічних цитат) і "волинську" (де вони наявні меншою мірою) частини. Це все робить Іудейський хронограф "очевидним підозрюваним" на роль головного хронографічного джерела ГВл. Тож текст "галицької" частини міг виникнути тільки після 1262 р.
Та обставина, що ГВл парафразує початкове речення Іудейської війни, спонукає до кількох спостережень, зокрема й хронологічного характеру.
Уважають, що Історія іудейської війни збереглася в трьох редакціях: т. зв. Окремій, Хронографічній та Перехідній (Мещерский Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусском переводе. М.; Л., 1958, 15—21; Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. 1, 7—8).


78
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Одна з особливостей Окремої редакції полягає в тому, що в ній скорочено початок пам’ятки (відсутні перші 24 глави та частина глави 25 першої книги), натомість подано короткий вступ. Початкова фраза Іудейської війни, що нас цікавить, у цій редакції відсутня.
Перехідна редакція, яку Мещерський зараховував до XIII ст., увійшла до компілятивної пам’ятки Плѣны Иерусалимли (списки: Академічний хронограф (БАН 45.13.4, кін. XV), Уварівский (Собр. Увар. № 3(18), кін. XV), Троїцький 1 (Собрание Троице-Сергиевой Лавры, поч. XVI), Макаріївський 1 (царський список Великих Четій Міней за січень, cep. XVI); Синодальный 1 (ДІМ, Синодальне зібрання, № 182, XVI ст.)). Ця редакція зберегла початкову фразу Іудейської війни: "Начдток мдтежю Іерслимьском11. Како подъиде под Римь. Мдтежоу бывшю в силных жидѣх" (НИОР РГБ, ф. 173. І. Фундаментальное собрание библиотеки МДА, № 12, арк. 447 зв.). Однак визначити, що саме з цього місця починається Іудейська війна, сторонньому читачеві практично неможливо. Орієнтуючись на заголовки, він дійшов би висновку, що текст Іосифа Флавія розпочинається згодом — на арк. 449: "Сїя книгы многаго въ словеси и пространнѣишаг в разоумѣ прмдраго їшсиппа иж w їєвреи бывшаго [...]".
Хронографічну редакцію репрезентують списки Архівський (РДАДА, ф. 181, МГАМИД, № 279/658) та Віденський (Бібліотека АН Литви імені Врублевсь- ких, ф. 19, № 109), тобто списки, що містять Іудейський хронограф. Однак і в ньому, як можна судити зі збережених списків, початок Іудейської війни не був виразно виділений — заголовком, чи кіноварним першим реченням, чи великим ініціалом, чи хоча б розміщенням на початку аркуша. Текст Флавія в обох списках починається посеред сторінки, без видимої цезури з попереднім твором (Александріей), продовженою виписками з VIII книги хроніки Малали), ніби безпосереднє продовження його.
Ідентифікувати першу фразу Іудейської війни пересічному читачеві хронографа було практично неможливо. Це виявилося непросто навіть для вченого коментатора: так, описуючи склад Архівського хронографа, К.М. Оболенський не розпізнав початку тексту Іудейської війни і, передрукувавши повністю перший абзац Флавія, зазначив: "Следующий после этого заглавия [тобто кіноварного заголовка "О Птоломеѣ и о Антиосѣ, како прийде на Іерусалимъ". — Авт.] параграф в греческом тексте Малалы не находится: он взят из какого-то другого источника" (Летописец Переяславля-Суздалъского, составленный в начале XIII века (между 1214 и 1219 гг.). Изд. К.М. Оболенским. М., 1854, XXXVI).
Отже, ідентифікувати початок Іудейської війни могла лише людина, яка брала участь у компілюванні Іудейського хронографа і мала доступ до його складових частин, серед них — до самостійного тексту Іудейської війни, отже, знала, як починається твір. У такому разі дата 1262 р. як terminus post quem для ГВл фактично втрачає значення (адже з окремим текстом Іудейської війни один із компіляторів міг ознайомитися і раніше від цього року, коли матеріали до хронографа ще тільки добирали). Наше спостереження спонукає виснувати, що роль хронографа в генезі ГВл могла бути іншою, ніж це висвітлено в літературі з питання. Автор ГВл, судячи з усього, працював із повними текстами творів, які ввійшли до хронографа 1262 р. Зрештою, свідчення цього вже були оприлюднені в літературі, лише належно не


79
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
інтерпретовані. Так, з’ясовано, що до хронографа 1262 р. увійшли лише перші 10 книг хроніки Малали. Проте в ГВл містяться цитати і парафрази фрагментів, що походять із XVII (одяг царя Чафія, "хвостата" комета, див.: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 105—106, 109—110) та XVIII книг (зокрема, відомий "хронологічний роздум", див. коментар до ПСРЛ 2: 820). Отже, поряд із самостійним текстом Флавія автор ГВл мав і повний текст Малали. З другого боку, відомо, що ще одна складова частина Іудейського хронографа — хроніка Георгія Амартола — близько часу створення ГВл існувала у формі окремих рукописів. Одним із них є відомий ілюмінований Троїцький список Амартола XIII ст. (НИОР РГБ, ф. 173.1. Собр. МДА, № 100), який — за красномовним збігом — виготовляли в тому ж скрипторії, де постав і древній протограф ілюмінованого Радзивілівського кодексу (див.: Толочко А.П. "Не преступати предела братня" (об источниках мини- атюр Радзивиловской летописи). Ruthenica XII (2014), 67—81).
Тож існує низка підстав стверджувати, що автор ГВл працював не з власне текстом хронографа 1262 р., а з тими матеріалами, які ввійшли до складу його. Іншими словами, він мав доступ до скрипторію, де виготовляли хронограф. Ця обставина лише стверджує нас у припущенні, що над ГВл працювала та сама група людей (чи особа), що паралельно (або дещо раніше) укладала Іудейський хронограф. Своєю чергою, це означає, що цілковито виключати вплив хронографа на ГВл (або перегуки між двома пам’ятками) не варто.
Звернімо увагу, що в обох випадках парафразування першого речення Іудейської війни ("Въ то же врѣмА матєжю бывші? въ сылныхъ жидох") автор ГВл приєднує його до зазначення смерті володаря, пор.: "По смрти же великаго кназа Романа великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои"; "По оубъенъи же геръцюковѣ рекома- го . Фридріха [...] матєжю же бывшоу межоу силними людьми".
На таке рішення автора ГВл могло наштовхнути місце Історії іудейської війни в хронографі 1262 р. Твір Іосифа Флавія розміщено тут одразу ж за Алек- сандрією. Але між двома пам’ятками (тобто безпосередньо перед Іудейською війною) уміщено скомпільований з хронік Амартола та Малали фрагмент із описом становища, що склалося по смерті Олександра Великого: "По оумрътвіи же Александровѣ на многоу власть цр^твиє єго раздѣлисА [...] и нє прєстаахоу др^гъ на дрЯга въстающе" (із хроніки Амартола) та "По скончанїи же Александровѣ лѣть йз Сгипетъ жє весь и Лоувию бѣ пороучилъ си Александръ дръжати цр^твовати Птоломѣю..." (із хроніки Малали, кн. VIII, див.: Истрин В.М. Александринрусских хронографов, 339; Мещерский Н.А. История иудейской войны, 167, прим. Б).
Важко не помітити паралелізму ситуацій: по смерті Олександра його царство розпалося і запанували "въстанія"; по смерті Романа Мстиславича його держава розсипалася і настав "великий мятеж" (пор. "въстанія" та "матєжь" у реконструкції початку літопису, див. попередній коментар).
О.Т., К.К.
шставившима же са . двѣима снома его . единъ . д . лѣ* а дроугии двоу лѣтъ (ПСРЛ 2: 717).
Вступна фраза ГВл — єдине свідчення про можливі дати народження Данила і Василька Романовичів. Традиційно вважають, що Данило був старшим серед


80
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
двох Романовичів, звідки шляхом простого віднімання 4 та 2 років від дати емер- ті Романа одержують, що Данило мав народитися 1201 р., а Василько — 1203 р. (див.: N de Baumgarten, Genealogies et mariages occidentaux des Rurikides russes du Xe au ХІІІе siecle (Roma, 1927), table X, № 4, 5, а також c. 48; Dimitri Donskoi, Genealogies des Rurikides. Ire partie (Rennes, 1991), № 503, 504; Dariusz Dąbrowski, Rodowód Romanowiczów książąt halicko-wołyńskich (Poznań, Wrocław, 2002), 60, де вичерпна література з питання). Утім, Романовичі в нашому уривку не названі на ім’я, і фактично їхнє старшинство з нього не випливає. В оповіді про битву на Калці з монголами (1223 р.) у тому ж таки ГВл сказано, що Данилові тоді минуло 18 років ("Данилоу боденоу бъівшю в перси младъства ради и боуести. не чюіаше ранъ бывшихъ на телеси его . бѣ бо возрастомъ . йі. лѣтъ", ПСРЛ 2: 744), отже, він мав би народитися 1205 чи 1204 р. (Толочко А.П. Известей ли год рождения Дани- ила Романовича Галицкого? Средневековая Русъ. Вып. 7. М., 2007, 221—236; див., однак, заперечення: Домбровский Д. К вопросу о датах рождения Даниила и Василька Романовичей (заметки к статье А.П. Толочко). Средневековая Русъ. Вып. 8. М., 2009, 85—100). Зазначення віку Данила в повісті про Калкську битву, як правило, уважають помилкою, зробленою пізнішим редактором, який не пам’ятав точного віку князя (Толочко П.П. Русские летописи и летописцы XI — XIII вв. СПб., 2003, 236—237) чи, навпаки, не знав часу першого нападу монголів (Домбровский Д. К вопросу о датах рождения Даниила и Василька Романовичей, 99); наслідком хронологічного збою (Романов В.К. Статья 1224 г. о битве при Калке Ипатьевской летописи. Летописи и хроники. 1980. М., 1981, 97—98) чи впливом якогось літературного взірця (Домбровский Д. К вопросу о датах рождения Даниила и Василька Романовичей, 99—100). Щодо цього останнього Домбровський не висловився. Але можна було б запропонувати епізод, який міститься в одному з головних джерел ГВл — хроніці Іоанна Малали (кн. IX). Завершуючи опис рішучої битви Октавіана Августа з Антонієм, хроніст зазначає:
Кєсарь жє Авгоустъ, пришедъ съ множествомъ вой своихъ, покори ины страны, разордА мѣстодръжанил ихъ. бѣ же лѣтъ . иі., егда триоумоураторь быс. дръжа жє Сгипетска рать лѣта многа.
(Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянской, переводе. Репринтное издание материалов Истрина. Подг. изд. М.И. Чернышевой. М., 1994, 232).
Однак у ГВл є ще одне непряме свідчення про вік Данила, що збігається із зазначенням із опису Калкської битви. Коли Данило вперше (після дитячих літ) сів на галицькому столі, вигнавши звідти королевича Андрія (весна 1230 р.), відвойовувати місто прийшов король Бела. Промова угорського посла до обложених у Галичі Данила та його боярина Дем’яна парафразує промову ассирійського воєначальника Рабсака під час облоги Єрусалима до послів царя Іє- зекії з 4 Книги Царств (4 Цар. 18: 18—22; Іс 36: 13—16; на цю паралель вказав М.С. Грушевський (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3. Львів, 1905, 48)). Прикметно, що 18 глава, з якої запозичено цитату, розпочинається зазначенням віку Ієзекії в момент початку царювання в Єрусалимі — 25 років. Коли вважати, що 1223 р. Данило мав 18 років, виходило б, що 1230 р., коли він уперше сів у Галичі, він сягнув віку царя Ієзекії — 25 років.


81
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Дещо відмінно від загального правила визначав вік Романовичів М.С. Грушевський: "Галичани присягли на вірність його малому сину Данилу, що мав тільки три роки (меншому брату його Васильку ішов тільки другий рік)", звідки дати народження в генеалогічній таблиці: Данило — "близько 1202 р.", Василько — "близько 1204 р." (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 18, 268). Слідом за Грушевським Л. Войтович зазначив 1202 як рік народження Данила, а народження Василька, з посиланням на Воскресенський літопис, хибно датував 1205 р. (Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. Кінець IX — початок XVI ст. Склад, суспільна і політична роль. Львів, 2000, 225 (№ 17, 18)). Насправді Василько у відповідному місці Воскресенського літопису не згаданий, читання явно помилкове (Василько ототожнений із Мстиславом Романовичем, сином Романа Рос- тиславича смоленського), та й віку дітей не зазначено: "Князь Романъ Мьстисла- вичь Галицкой ходи на Ляхи, и убиша его Ляхи; а остася дѣти его Мьстислав да Данило" (ПСРЛ 7: 234).
Попри очевидну жанрову своєрідність ГВл, дослідники мимоволі сприймали його як продовження літопису "нормального" типу, із безперервним викладом подій, розбитим на датовані статті. Тож окрема тема, яку обговорювали в літературі щодо початку літопису: чому першою подією ГВл є смерть Романа Мстиславича (1205 р.) і чи не свідчить це про якусь лакуну у викладі, спричинену механічним пропуском чи редакторським утручанням. Справді, останню подію попереднього Київського літопису — освячення підпірної стіни у Видубицькому монастирі в Києві — датовано 1198 р. Висловлено кілька гіпотез, як заповнити сім років, що відділяють цю подію від перших повідомлень ГВл.
С.М. Соловйов гадав, ніби ГВл є продовженням якогось "Волинського літопису", започаткованого ще в XI ст. Фрагментом цього гіпотетичного твору він уважав т. зв. Повість про осліплення Василька (читається в Повісті временних літ під 1097 р.), решту літопису, здогадно, утрачено в момент приєднання ГВл до Кл (Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Кн. 1, т. 1. СПб., б.д., 787, 793). М.І. Костомаров також гадав, ніби початок ГВл не дійшов до нас, але припускав, що фрагменти Кл, які докладно оповідають про галицькі події XII ст., походять з утраченого "галицького літопису". Серед таких він виокремлював під 1145 р. згадку про захоплення поляками Володаря. Крім того, Костомаров уважав, що низку повідомлень в анналах Яна Длугоша також запозичено з "галицького літопису" за XII ст., наприклад історію Романа Мстиславича та його останнього походу на Польщу і загибелі (Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. Ч. І: Источники русской истории. СПб., 1861, 47).
Що ГВл є лише останньою частиною "галицького літопису", що цей літопис охоплював події XII ст. і що фрагменти з нього було введено до Кл у момент формування Іпатіївського кодексу, про це писав О.О. Шахматов. Серед цих фрагментів дослідник називав повідомлення під 1145 р. про страту Петрока польським князем Владиславом; під 1146 р. — про похід Всеволода Ольговича на Володимирка Володаровича; під 1149 р. — про те, як Володимирко мирив Із- яслава Мстиславича із В’ячеславом та Юрієм Володимировичами; під 1150 р. — про похід на Київ Володарка; під 1165 р. — про прибуття в Галич Андроника; під 1173 р. — про спалення коханки Ярослава Володимировича; під 1187 р. —


82
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
про смерть Ярослава; під 1190 р. — про утвердження в Галичі Володимира Ярославича (Шахматов А.А. Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. М.; Л., 1938, 69—72).
Схожі думки розвивав М.Д. Присьолков. ГВл, на його думку, являє собою лише частину колись більшого "галицького літопису", причому суттєво перероблену порівняно з оригіналом. Цей останній видавався Присьолкову "нормальним", тобто складеним у формі порічних статей літописом. У XIV ст. (коли нібито формувався Іпатіївський кодекс) початок "галицького літопису" за XII ст. було злито з Кл, а другу частину відредаговано так, що вона втратила річну сітку і стала тим "цілісним оповіданням", яке сьогодні знаходимо в ГВл (Присел- ков М.Д. История русскаго летописания XI—XV вв. СПб., 1996, 95—96). У пізнішій праці Присьолков конкретизував свої уявлення про обсяг галицького літописання. Він стверджував, що низка запозичень із здогадного "галицького літопису" до Кл починається з повідомлення 1141 р. і сягає кінця цього літопису: 1141, 1144, 1145, 1164, 1187, 1188, 1189, 1190 та 1197 (Приселков М.Д. Летописание Западной Украины и Белоруссии. У кн.: Приселков М.Д. История русскаго лето- писанияХІ—ХѴвв. СПб., 1996, 293).
Інакше розв’язував проблему лакуни між Кл і ГВл В.Т. Пашуто. Він гадав, що в момент з’єднання двох пам’яток не початок ГВл було втрачено, а, навпаки, закінчення Кл механічно відділено. На його думку, Кл сягав 1238 р. і таки містив оповідь про княжіння Романа Мстиславича в Галичі, його похід на Польщу 1205 р. і смерть. Придворний історик Данила не скористався цим оповіданням, бо в Кл нібито читався текст ворожий до Романа Мстиславича, а вдатися до прихильного до князя тексту не було змоги: Роман не встиг завести власного літописця. Тож автор ГВл обмежився яскравою, але "загальною" похвалою Романові (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 18).
М.Ф. Котляр також гадав, що в оригінальній формі ГВл містив нині відсутній початок із повідомленнями за 1200—1205 рр. Від нього лишилася тільки фраза, що відкриває ГВл ("начало княжения . великаго князя . Романа . како держє® бывша всей Роускои . земли . князя Галичкого"), але вона дає змогу припускати, що колись літопис містив життєпис Романа Мстиславича "як галицько- волинського князя". Фрагментом цього тексту дослідник запропонував уважати повідомлення Історії російської В.М. Татищева під 1203 р. про проект "доброго порядку", тобто реформи державного управління Русі, розроблений Романом Мстиславичем (Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX—XIII вв. К., 1985, 119—120; див. тотожно, але без посилання на джерело: Войтович Л. До волинського літописання. Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 8. 2004, 71).
Попри всі аналогічні гіпотези, лишається чинним зауваження М.С. Грушев- ського, зроблене ще в першій його праці про ГВл: "Ніщо не вказує на те, аби Галицько-Волинський літопис що-небудь стратив на своїм початку. Страшенний період ("По смерти (же) великаго князя Романа" etc. аж до "сретоша и (Рюрика) бояре галичкыи и володимерьстии"), розширений різними вставками [...] служить вповні природним (як на стиль літопису) вступом до Галицького літопису, і всякі припущення про якісь утрачені вступні частини зовсім довільні — на


83
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
них у літопису не знаходимо ніяких вказівок. Зрештою, це й зовсім раціональна вихідна точка для літописця, що збирався описати історію Данила, — почати від смерті його батька й тих замішань, які з того виникли" (Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 2, прим. 2).
О.Т.
шдолѣвша всимъ поганьскымъ іазъіко” оума моудростью . ходащя по заповѣдемь Бжимъ оустремил бо ca бдше на поганъпа іако и левъ . сердитъ же бъГ іако и ръісь . и гоубдше іако и коркодилъ . и прехожаше землю ихъ ако и шрелъ . храборъ же бѣ іако и тоуръ (ПСРЛ 2: 715).
У новітньому коментарі до ГВл висловлено думку, що "витоки літописної похвали Романові беруть початок у давньоруській усній народній творчості" (Котляр М.Ф. Коментар до літопису. Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар / за ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 163; Котляр Н.Ф. Комментарий. Галиц- ко-Волынская летопись. Текст. Комментарий. Исследование. СПб., 2005, 181—182), а доказом фольклорного походження може служити фразеологія панегірика (Котляр Н.Ф. Устные источники Галицко-Волынской летописи. Труды Отдела древнерусской литературы. Т. 57. СПб., 2006, 103). М.Ф. Котляр розвиває думку Б.О. Рибакова про те, що панегірик Романові Мстиславичу складено придворним галицьким поетом у формі "слави-хвали" (Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказання, былины, летописи. М., 1963, 151). О.Б. Головко запропонував розглядати похвалу "як окрему пам’ятку давньоруської літератури", своєрідний політичний трактат, де "створено парадигму нового ідеального володаря" (Головко О.Б. Князь Роман Мстиславич та його доба. К., 2001, 206—208).
До сьогодні найповнішим аналізом лексики та фразеології уривка лишається давня стаття О.С. Орлова, висновок якого звучав так:
Характеристика Романа Галицкого имеется под 1201 и 1251 годами, в на- иболее развитом виде — под 1201 г., и в виде, заимствованном частию отсюда (т. е. из 1201 г.), — под 1251 г. Вид 1201 г. в основе создался в подражание характеристике Святослава под 961 г. Повести временныя лет. Эта характеристика Святослава пользовалась, между прочим, фразеологией Амартола: "легко (или "легокъ") ходя, аки пардусъ". Характеристика Романа 1201 г. пользуется иной фразеологией, именно — об одолении ума мудростью, и сравнение со "львом" взято из Малалы (I кн.); воинственное же срав- нение с "рысью" есть в Еллинском летописце об Александре Македонском (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи. Известия ОРЯС AH. Т. 31, 1926, 104).
Фразеологія панегірика свідчить про книжний характер тексту, набраного, подібно до намиста, з окремих фраз та уривків, що їх автор розшукав у перекладних візантійських творах і понанизував, часто без уваги до контексту джерела.
Початкову фразу похвали — "шдолѣвша всимъ поганьскымъ іазъіком'. оума моудростью . ходАща по заповѣдемь Бжимъ" — так витлумачено в перекладах.


84
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Л. Махновець: який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей Божих.
О.П. Лихачева: Он победил все языческие народы мудростью своего ума, следуя заповедям Божиим.
Справді, не цілком ясно, який комплімент робив Романові Мстиславичу автор похвали: чи князь перемагав язичників завдяки "мудрості свого розуму", чи князеві вистачило розуму не порушувати християнських заповідей.
Фраза має своїм джерелом уривок про дитинство Геракла з першої книги Хроніки Іоанна Малали:
палицею оубившю эмия . рекше одолѣвша часты4 эльГ' похотѣ", оума мдрос- тию. акы палицею ходяща въ котызѣ . акы въ левьеи ямѣ . въ тверді оумѣ .
(Истрин В.М. Хроника ИоаннаМалалы в славянском переводе. М., 1994, 30).
Здається, першим цей текст як джерело похвали Романові ідентифікував І.М. Жданов, виокремивши його в Єлинському літописці (Жданов И.Н. Литература Слова о полку Игореве. Университетские известия. 1880, август, 337 (окр. відб., 52—53); Жданов И.Н. Русский былевой эпос. Исследования иматериалы. I—V. СПб., 1895, 435); пізніше на Єлинський літописець посилалися О.С. Орлов та М.С. Грушевський (Орлов А. К вопросу об Ипатьевской летописи, 104; Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. К., 1993. Т. З, 135).
Синтаксис уривка, як видно, був не цілком зрозумілий літописцеві, який, можна здогадуватися, сприйняв відділені пунктуаційно слова "ума мудростию" за сталий вислів, певну якість Геракла, яку й переніс на свого героя. Смисл фрази розкриває грецький оригінал, на що свого часу вказала В.Ф. Покровська: Ге- ракл жив у левовій норі й убив палицею змія, тобто переміг нечисті бажання свого ума за допомогою мудрості (Покровская В.Ф. Византийская историческая литература. Историярусской литературы, т. І. М.; Л., 1941, 117—118).
У наступній фразі похвали князь Роман послідовно порівнюється з левом, риссю, крокодилом, орлом і туром:
оустремил бо ca 6ашє на поганъпа іако и левъ . сердитъ же бъГ’ іако и рысь . и гоубдше іако и коркодилъ . и прехожаше землю ихъ ако и шрелъ. храборъ бо бѣ іако и тоуръ
Для першого "звіра" — лева — Орлов навів досить близьку паралель із Літописця єлинського і римського другої редакції (XV ст.) (див.: Летописец Еллинский и Римский. Т. 1: Текст. СПб., 1999, 110). Тотожний текст міститься й у Троїцькому хронографі (кін. XIV ст.):
іакоже во всѣхъ градѣхъ наченъ воевати [...] оустремлліасА на вьсточныіа грады . акы левъ . или рещи . лешпаръдъ . неоукротимыи звѣрь .
Текст являє собою уривок II редакції Александра (кн. 1, гл. 35) і, судячи з усього, є авторським доповненням, зробленим редактором Троїцького хронографа (див.: Вилкул Т. Александрия Хронографическая в Троицком хронографе. Palaeoslavica XVI/1 (2008), 115, прим. 51). На жаль, з огляду на хронологію редакцій Александра, а також хронографічних пам’яток, що містять її, ця спокус-


85
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
лива паралель є не досить переконливою. Перша редакція Александра, уміщена в Архівському та Віленському хронографах (Іудейському, за термінологією Істріна), якою найвірогідніше міг би скористатися автор ГВл, відповідного пасажу не містить (див.: Истрин В.М. Александрия русских хронографов. Исследование и текст. М„ 1893, 38).
Дуже схоже до того, що маємо в похвалі, порівняння воїнів із левами міститься в тлумачному тексті Книги пророка Ісаї: "оустръмлджтсА іако лви. и прѣдстажт, іако лвичищи". Причому тлумачення Феодорита орієнтоване на звичний переклад і роз’яснює, що мовиться про шум бойового кличу: "кликновеніе же их бранное приповѣдаеть къ шхм‘' мшрском^ . и къ рютіж лвовЯ" (пор. Острозька біблія: "риканіє их іако львовє. и предстаютъ іако львичища" (Іс. б: 29)).
Образ другого "звіра" ("сердитъ же бъР іако и ръісь"), найімовірніше, має джерело у тлумаченні Іполита Римського на 7 гл. Книги пророка Даниїла, де рись витлумачується як "Елинско царство [...] еже владъ Александръ":
Уподоби и рыси, занеже бяше острии умомъ, и многокозненѣ в помыслѣх, и лютъ сръдцемь и кровъ человѣчьску питъ (Летописец Еллинский и Римский. Т. 1: Текст, 48).
Відгомін цих двох образів похвали Романові (щодо лева і рисі) знаходимо значно нижче в ГВл, у похвалі Данилові й Василькові (Іпат. під 1251 р.), які після вдалого походу
придоста со славою на землю свою . наследивши поуть wija своего великаго Романа . иже бѣ изошстрилсд на поганыіа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу (ПСРЛ 2: 813).
Лихачева переклала фразу так: "следуя пути своего отца, великого Романа, который некогда устремлялся на поганих, как лев, так что им половцы пугали детей" (замінивши не цілком ясне "изоострился" на "устремился" з похвали Романові). Махновець намагався врахувати словникове значення "изоострити" (наточити, нагострити (Slovnikjazykastaroslovenskeho, 757; Срезневский 1: 1076)): "наслідувавши путь отця свого, великого князя Романа, що вигострив був [зуби] на поганих, як той лев, і яким половці дітей страхали". Для розуміння фрази важить, очевидно, близьке значенням дієслово "възострити", "възостритися" (збуджувати(ся), підбурювати, настроювати проти), відоме, між іншим, і літописанню, пор.: "и тако възостри Всеволода . на Издслава"; "Аньдрѣи же то слышавъ [...] . и вьзострисА на рать . и бьр готовъ" (ПСРЛ 2: 172, 573). Пор. також "поостривати" (під’юджувати, спонукати): "нача пошстривати на шслѣпленье" (ПСРЛ 2: 234).
Важко сумніватися, що "изошстрилсд на поганыіа . іако левъ" (хоч би який смисл вкладав автор) постало внаслідок контамінації двох "звіриних" образів похвали Романові: стрімкого лева та гострої розумом рисі.
Можна думати, що "гоубдше іако и коркодилъ" навіяно словом Про шістнадцятьох пророків, приписуваним у Ізборнику 1073 р. Єпіфанієві Кіпрському (в інших збірках — також Іполитові Римському та Дорофею), де міститься оповідь про пророка Єремію, який звільнив єгиптян від "водяного звіра", що


86
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
його єгиптяни називали "менефоф", "ієлине же крокодилъ, имьже бѣахоу а оумарАБк.шта" (із заміною "умаряти" на синонімічне "губити"). Увагу автора похвали цей пасаж міг привернути тим, що уривок також пов’язаний із Олександром Великим: дізнавшись про цю історію, він велів перенести могилу пророка до Александрії. У скороченій формі оповідь потрапила до Троїцького хронографа (з яким, до речі, збігається форма слова — "и w рѣкъ коръкодилии"), згодом — до Єлинського літописця другої редакції (див.: Вилкул Т. Александрия Хронографическая в Троицком хронографе, 113).
Уподібнення Романа до орла ("и прехожаше землю ихъ ако и шрелъ"), імовірно, має за джерело Книгу пророка Ісаї (18: 1—2) у тій специфічній формі, як її цитує слов’янський переклад Іполита Римського: "ид£гь бо акы орьли льгъци. къ іазыкоу высокоу. и къ чоужимъ людьмъ. и лютомъ" (Невоструев К. Слово святого Ипполита об Антихристе в славянской переводе по списку XII в. М., 1868, 91; Срезневский И.И. Сказання об Антихристе в славянских переводах с замечаниями о славянских переводах творений св. Ипполита. СПб., 1874, 25), "Орли" (аєтої) замість "вісники" (аууєАоі) Невоструєв визначив як помилку слов’янського перекладу Іполита; пор. Острозък.: "пойдетъ бо вѣстницы легцы къ странѣ высоцѣ и къ людемъ странномъ и страшно4". Уподібнення стрімкого руху до польоту птаха відоме (і, до речі, у контексті половецьких сюжетів) Кл: "рекоша ємоу дроужина . кнажє . птахом . не можешь перелетѣти" (ПСРЛ 2: 637).
Безпосередні джерела образу тура з похвали визначаються лише здогадно.
В.С., Т.В., О.Т.
Ревноваше дѣдоу своемоу Мономахоу . погоубившемоу поганъна Из- маилтАНЫ (ПСРЛ 2: 716).
З тексту ПВЛ відомо про кілька значних походів київського князя Володимира Всеволодовича Мономаха проти половців. Але також добре відомо, що Володимир Мономах був не дідом, а прапрадідом князеві Роману Мстиславичеві, у прямій суперечності з твердженням ГВл, яка (суперечність), отже, потребує пояснення.
Л. Махновець пояснював таке скорочення генеалогії галицьких князів тим, що "дід" у нашому випадку є синонімом предка взагалі: "ревно наслідував предка свого Мономаха" (Махновець, 368). Натомість О. Лихачова переклала фразу буквально: "следовал деду своєму Мономаху". Перекладачі, отже, виходили з переконання, що, зазначаючи "діда", літописець мав на увазі просто далекого родича Романа. Таке значення, справді, можливе, але виключно у формі множини — "дѣды" (Словарь древнерусскаго языка XI — XIVвв., т. 3, 151). У нашому ж випадку названо конкретну особу і ступінь спорідненості з нею.
Варто зазначити, що аналогічний випадок спостерігаємо в іншому панегірику — князеві Мстиславу Ростиславичеві, уміщеному в Кл під 1178 р.: "іакоже и дѣдъ твои . Всеволодъ . свободил нас 6ашє w всѣхъ шбидъ ты же бдше ггне се- моу поревновалъ . и наслѣдилъ поуть дѣда своего" (ПСРЛ 2: 610). Як і щодо Романа, "дідом" названо особу, яка насправді була прапрадідом героя посмертної


87
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
похвали. О.С. Орлов гадав, ніби маємо справу з очевидним "псуванням" тексту (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 117). Насправді тут важко вбачати щось, крім свідомого вибору, адже літописець знав і дещо вище протокольно занотував справжню генеалогію князя: "престави же са кназь Мьстиславъ . снъ Ростиславль . вноукъ . великого кнзд Мьстислава . мс'ца . июнд . въ . гт день мчнца Анкюлины . въ днь пдтничнъіи" (ПСРЛ 2: 610; очевидно, запозичено з Лавр.-. "Престависд кназь Мьстиславъ . снъ Ростиславль . внукъ Мстиславль . в субту. н . ю . и положенъ бъіс' в стѣи Соѳьи . юже созда Володимеръ ІАрославичь" (ПСРЛ 1: 387)).
Звернімо увагу, що Всеволода Ярославича названо "дідом" Мстислава в посмертних похвалах новгородців, тобто в "панегірику в панегірику", фрагменті особливо патетичному й піднесеному, з рясними алюзіями на Александрію, де можна очікувати поетичних вільностей, пор.:
Новгородці до Мстислава
Македонський воїн до Олександра
добро бы нъі г'не с тобою оумрети. створиіемоу толикоую свободоу Новгородъцемъ . w поганъіхъ . іакоже и дѣдъ твои . Всеволодъ . свободил нъі бдше w всѣхъ хѵбидъ тъі же бдше гсне мои семоу поревновалъ . и наслѣдилъ поуть дѣда своего .
добре же бы и намъ с тобою оумрети, створьшемоу макидонъ великую свободоу
(Див.: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 116—117; Вілкул Т.Л. Літопис і Хронограф. Студії з текстології домонгольського київського літописання. К., 2015, 280—281, де зазначено й інші запозичення в статті 1178 р.)
Щоправда, Всеволод Ярославич жодними заслугами перед новгородцями в джерелах не відзначений, тож можна було б думати, що Кл має на увазі іншого Всеволода, Мстиславича, новгородського князя (1117—1136), з чиїм іменем, справді, новгородська традиція пов’язує два важливі для політичного та церковного життя законодавчі документи: Устав Всеволода про церковні суди, людей та мірила церковні та Уставну грамоту Всеволода церкві св. Іоанна Предтечі на Опоках (т. зв. Рукописання князя Всеволода). (Таку думку висловив О.В. Назаренко (Всеволод-Гавриил Мстиславич. Православная Энциклопедия. Электронная версия (http://www.pravenc.ru/text/155468.html).) Але цей князь був стриєм (дядьком по батькові) нашому Мстиславові, а крім того, новгородці 1136 р. вигнали його з княжіння, заарештувавши сім’ю. Так що пронизливо-тужливі слова саме від новгородських мужів звучали б у панегірику як глум.
Отже, похвала Мстиславові має на увазі таки Всеволода Ярославича, віддаленого від нього на чотири покоління; так само, як на чотири покоління від Романа віддалений його "дід" Володимир Мономах. Можемо припускати, що в тексті похвали Романові в ГВл указанна на "діда" було літературним засобом, ужитим за аналогією з похвалою Мстиславові Ростиславичу в Кл.
Обізнаність автора ГВл із цим фрагментом Кл засвідчує низка лексичних і фразеологічних зближень, пор.:


88
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Кл, 1178
ГВл
ты же бдше гене семоу поревновалъ . и наслѣдилъ поуть дѣда своєго
ревноваше бо дѣдоу своемоу Мономахоу [...] Романоу же кназю ревновавшю за то . [...] (ГВл, 1291)
наслѣдивша поуть ища своєго великого Романа . иже бѣ изострилсА на поганьпа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу (ГВл, 1251)
Щоб відтінити своєрідність апеляції до "діда" в похвалах Кл 1178 та ГВл 1201, наведемо похвалу Володимирові Васильковичу у "волинській" частині літопису, де процитовано той самий текст, але у відповідності до справжньої генеалогії князя:
наипаче . плаках^сд по немь лѣпшии моужи . Володимерьстии рекоучи добро бы нам Гс'не . С тобою оумрети . сътворшемоу ТОЛИКІ? свободоу . М.К0ЖЄ и дѣдъ твои Романъ . свободилъ бдше w всѣхъ бѣд . ты же бдше Гне семоу поревновалъ и наслѣдилъ поуть дѣда своего (ПСРЛ 2: 920).
Похвала Романові розпочинає текст ГВл. Для читача (і автора ГВл, продовжувача Кл) вона йде безпосередньо за ще одним панегіриком — Рюрикові Рос- тиславичу, де також ужито той самий засіб: названо предка, віддаленого від героя на чотири покоління. За збігом, цим предком виявляється саме Всеволод Ярославич:
w того же ббголюбивого Всеволода иже създа црквь тоу родовъ четъіри [...] съи же ббмоудръіи КНАЗЬ Рюрикъ . ПАТЫИ бъіе w того . іакоже пишеть w праведнемь . Иевѣ w Авраама . Всеволодъ бо роди Володимера Володимеръ же роди Мьстислава . Мьстислав же роди Ростислава . Ростислав же роди Рюрика и братью его
(ПСРЛ 2: 709).
Посилання похвали ("іакоже пишеть w праведнемь . Иевѣ") має на увазі "біографічну" виписку про Іова, наявну вже в Септуагінті і звідти запозичену слов’янськими перекладами Біблії, де з посиланням на "сурскія книги" стверджується, ніби Іов, він же Іоав, був другим царем у Едомі, і подано його генеалогію: "іакоже быти єм# патом)? w Авраама" (Іов, 42, 17).
Отже, у двох похвалах Кл Всеволода порівнюють із ветхозавітним "дідом", праотцем Авраамом, а його нащадка — "п’ятого від нього" — з праведним Іовом. Похвала Рюрикові має точну дату — 22 вересня 1198 р. і, отже, передує написанню Кл, який укладено не раніше від 1212 р. (див.: Толочко А.П. О времени создания Киевского свода "1200 г." Ruthenica 5 (2006), 73—87), тож можна думати, що саме в промові Мойсея Видубицького — джерело традиції, підхопленої згодом автором (редактором) ГВл, щоб скласти похвалу Романові Мстиславичу.
В.С.


89
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
изгнавшю ХѴтрока во ХѴбезы . за Желѣзна» врата (ПСРЛ 2: 716).
У літературі усталилася думка, ніби введена до похвали Романові оповідь про половецьких ханів Сирчана та Атрака являє собою окремий літературний твір. Походження його визначали по-різному. Всеволод Міллер убачав у ньому уривок Слова о полку Ігоревім (Миллер В.Ф. Взгляд на Слово о полку Игореве. М., 1877, 141—142). Згодом узяла гору думка про уснопоетичне походження оповіді. Її вважали або ж фрагментом половецького епосу (Веселовский А.Н. Южнорусские былины. ИОРЯС. Т. 36. СПб., 1885, 367—379; Пархоменко В.А. Следы половецкого эпоса в летописи. Проблемы источниковедения. Сб. 3. М.—Л., 1940, 383—395; Приселков М.Д. Летописание Западной Украины и Белоруссии. Ученые записки ЛГУ. СИН. Вып. 7. Л., 1941, 3—17; Плетнева С.А. Половцы. М., 1990, 168; Пауткин А.А. Беседы с летописцем. Поэтика раннего русскаго летописания. М., 2002, 225), або ж уламком створеної після 1180 р. руської поеми, що оспівувала подвиги Володимира Мономаха (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. 3. К.,1993,135; Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К., 1961, 180).
Відгомін пісні і заразом доказ уснопоетичного походження сюжету вбачали в билині "Василий Игнатиевич и Батыга", сюжетом якої є напад на Київ "Ку- древанка-царя" із зятем Артаком та сином Коншиком; у цих персонажах убачали Отрока та Кончака з похвали (Рыбаков Б.А. Древняя Русъ. Сказания. Былины. Летописи. М., 1963, 85, 89, 90—92). Утім, згадані персонажі фігурують лише в рідкісному варіанті билини, що побутував у єдиній родині оповідачів, тоді як більш поширені версії таких героїв не знають (текст опубл.: Былины: В 25 т. [Свод рус. фольклора]. Т. 4: Былины Мезени: Север Европейской России. СПб.; М., 2004, 413—421 (№ 175, 176); комент.: Былины: В 25 т. Т. 4, 678—680).
Погляд на уснопоетичну природу похвали Романові узгоджувався з переконанням про існування цілого циклу "пісень" про князя, сліди яких намагалися розшукати в українському та російському фольклорі (див.: Жданов И.Н. Русский былевой эпос. Исследования и материалы, 425—523: "Песни о князе Романе"; щодо "галицького епосу" див. також: В.Ф. Миллер. Отголоски галицко-волынских сказаний в современных былинах. Журнал Министерства народного просвещения. Ч. 305. 1896, июнь, 280—326).
Руські джерела не знають головних героїв оповіді, Сирчана та Атрака, проте принаймні один із них — хан Атрак — історична особа. "Кавказький епізод" його діяльності відомий із анонімного Життєпису царя царів Давида, наявного у зводі Картліс цховреба (Життя грузинів). Звідси дізнаємося, що цар Давид, заздрячи на славу Олександра Македонського, плекав величні плани, але відчував нестачу військ, тож вирішив закликати на службу половців. Давид був одружений із "Гурандухт, дочкою ватажка кипчаків Атрака, сина Шарагана" (тобто Ша- руканя з руських літописів), і Давид звернувся до тестя. Щоб забезпечити половцям прохід, цар Давид окупував "фортецю Даріалі та всі фортеці на гірських перевалах Осетії та Кавказу". "Влаштувавши кипчакам мирний шлях, вивів він безліч їх, свого тестя та братів своєї дружини" і розселив у власних володіннях, "розташувавши відповідно до родів їх". Загальну кількість орди Картліс цховреба оцінює у 40 тис. боєздатних кипчаків (Картлис цховреба. История Грузии. Под ред.


90
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Роина Метревели. Тбилиси, 2008, 189—190). Ці події датують 1118—1119 рр. (Котляр Н.Ф. Половцы в Грузин и Владимир Мономах. Из истории украино-гру- зинских связей. Тбилиси, 1968, 16—24; Федоров Я.А., Федоров Г.С. Ранние тюрки на Северном Кавказе. М., 1978, 229—232; Peter Golden, "Cumanica I: The Qipcaqs in Georgia," Acta eurasii medii aevi 4 (1984), 57—64; передр.: Peter В. Golden, Nomads and their Neighbours in the Russian Steppe [Variorum Collected Studies Series] (Alder- shot, 2003), 45—87); Peter Golden, "Nomads in the Sedentary World: The Case of Pre-Chinggisid Rus’ and Georgia," Nomads in the Sedentary World, ed. by Anatoly Kha- zanov and Andre Wink (Richmond, 2001), 46—49; Hayrapet Margarian, "The Nomads and Ethnopolitical Realities of Transcaucasia in the 1 Ith—14th Centuries," Iran and the Caucasus, vol. 5 (2001), 75—78).
Переселення половецької орди Атрака, поповнення армії і, як наслідок, низка перемог (зокрема, відвоювання Тбілісі й перенесення туди столиці царства) дали нагоду авторові Життєпису царя Давида розвинути його образ як нового Олександра, причому, за збігом, з опорою на тлумачення того самого образу "барса/рисі" з видіння пророка Даниїла (Дан. 7, 6), на яке звернув увагу й автор похвали Романові (щоправда, Життєпис царя Давида, схоже, спирається на тлумачення Іоанна Златоустого, а не Іполита Римського) (Картлис цховреба. История Грузии, 190).
Життєпис царя Давида подає справу як планомірне й почесне переселення половців, натомість похвала Романові зображає мало не втечу й поневіряння самотнього хана. Це означає, що як сюжетна основа оповіді в похвалі, так і географія її — фіктивні. Як повідомляє Життєпис царя Давида, половців розселили в Картлі, тобто центральній Грузії, натомість похвала Романові подає два суперечливі географічні орієнтири: "обези" та "Залізні ворота".
Під "обезами" давньоруські джерела розуміли або ж абхазів, або ж абазинів (самоназва "абаза"), які близько часу, що нас цікавить, проживали вздовж східного узбережжя Чорного моря (див.: Лавров Л.И. "Обезы" русских летопи- сей. Советская зтнография. 1946, № 4. С. 161—170; СулаваТ. Г. Что понимали в Древней Руси под названием "Обезъ". История СССР. 1957, № 2, 159; Цулая Г.В. Обезы по русским источникам. Советская этнография. 1975, № 2; Инал-Ипа Ш.Д. Вопросы этнокультурной истории абхазов. Изд. 2-е. Сухум, 2011; Алексеева Е.П. О происхождении абазин и расселении их в Средние века. Проблемы этнической истории народов Карачаево-Черкесии. Черкесск, 1980, 14—16; Карсанов А.Н. Об од- ном известии Ипатьевской летописи. Аланы: история и культура. Вып. 3. Влади- кавказ, 1995). Отже, уживання назви "обезы" в похвалі Романові (якщо автор похвали справді мав на увазі Грузію) є специфічним для ГВл і контрастує з нормальним уживанням назви в літописанні XII—XIII ст. Скільки можна судити, лише Історія монголів Плано Карпіні містить аналогічне ототожнення "обезів" та "грузинів", двічі згадуючи в переліку завойованих монголами країн "обезів, або ж георгіанів" (Obesi sive Georgiam) (Иоанн де Плано Карпини. История монгалов. Виль- гельм де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Введение, перевод и примеч. А.И. Малеина. СПб., 1911, 35; див.: Соболевский А.И. Археологическія заметки. Чтенія в историческомъ обществе Нестора-летописца. К., 1892. Кн. VI, отд. II, 4).
О.Т.


91
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Західнокавказька ("чорноморська") локалізація "обезів" у тексті похвали суперечить іншому географічному маркерові тексту — "Залізним воротам", під якими в текстах середини — другої половини XIII ст. розуміли прохід між узбережжям Каспійського моря і Кавказьким хребтом у районі Дербента. Спроби обґрунтувати, що "Залізні ворота" з похвали є давньоруською назвою одного з північнокавказьких проходів (Дар’яльського, Ельхотовського чи Карсь- кого), позбавлені підстав. Треба гадати, "Залізні ворота" ГВл є не так реальним географічним пунктом, як елементом символічної географії літописця, причому такої, що могла виникнути другої половини XIII ст.
Монгольські завоювання середини XIII ст. актуалізували есхатологічні легенди про "нечисті народи", замкнені Олександром Македонським в непрохідних горах. Різні варіації цих легенд мають джерела у візантійському есхатологічному творі VII ст. невідомого автора, який у рукописній традиції ототожнений з Мефодієм, єпископом Патр у Малій Азії. Одкровення Псевдо-Мефодія містить оповідь про те, як Олександр у своїх походах наштовхнувся на страхітливі "нечисті народи", яких перевів на північ, де Господь, на молитву Олександра, замкнув їх у горах, залишивши прохід у 12 ліктів, і той було перекрито "залізними воротами" (текст див.: Истрин В.М. Откровение Мефодия Патарского и апокрифи- ческие видения Даниила в византийской и славяно-русской литературах. Исследование и тексты. М., 1897, текст, 89; див. також: Donald Ostrowski, "The "Enclosed People" of the Revelations of Pseudo-Methodios of Patara in the Povest' vremennyx let," Philology Broad and Deep: In Memoriam Horaee G. Lunt, ed. by Michael S. Flier, David J. Birn- baum, and Cynthia M. Vakareliyska (Bloomington, IN, 2014), 215—42, де і попередня література). Вихід цих народів із-за залізних воріт буде одним із знаків кінця світу.
Як свідчать матеріали, зібрані Матфеєм Паризьким у його Великій хроніці, монгольське вторгнення в межі християнських володінь було інтерпретовано сучасниками як виконання пророцтва Псевдо-Мефодія про визволення "нечистих народів" з "Каспійських гір", де їх замкнув Олександр Великий (див.: Мату- зова В.И. Английские средневековые источники IX — XIII вв. Тексты, перевод, коммен- тарий. М., 1979, 135—162).
Географія Псевдо-Мефодія цілковито абстрактна. Але низка мандрівників другої половини XIII ст. починають впевнено ідентифікувати "Залізні ворота" Олександра з відомими в античній географічній традиції "Каспійськими воротами" на узбережжі Каспійського моря і навіть ототожнюють цей пункт із Дер- бентом. Про замкнених "усередині Каспійських гір" людей згадує Плано Карпіні; його супутник Бенедикт Поляк (1246 р.) розташовує Залізні ворота "неподалік гір Каспійських"; Пйом Рубрук (1253 р.) побував у Дербенті (називаючи його "Залізні ворота") і навіть описав укріплення, які, на його думку, побудував Олександр Македонський (Путеїиествия в восточные страны Плано Карпини и Ру- брука. М., 1957, 186—187). Спираючись переважно на Рубрука, зазначає розташування Олександрових "Залізних воріт" (вони ж — Каспійські) Роджер Бекон (1260-ті рр.), ототожнюючи з ними Дербент (див.: Матузова В.И. Английские средневековые источники, 208, 210, 214). Саме Дербент (іменуючи його "Хазарським") називає Залізними воротами ("Тимур-кахалка") Рашид-ад-Дін, описуючи


92
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
монгольські завоювання в Закавказзі (Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Т. 2: Извлечения из персидских сочинений, собранные В.Г. Тизензаузеном. М., 1941, 48). Див. також: Штро В.А. Дербент и Железные ворота в древнерусской литературе. ТОДРЛ. Т. 42. Л., 1989, 262—267.
У контексті похвали Романові досить інтригуюче виглядають відомості книги подорожей, приписуваних Марко Поло (1270-ті рр.). Її автор твердить (із посиланням на Александрію), що Залізними воротами Олександр Великий замкнув не татар, як звично гадають, а половців (куманів), причому Залізні ворота розташовано в межах володінь грузинського царя, чий традиційний титул — "цар Давид" (Marco Polo, The Descriptiori о the World, transi, and annotated by A.C. Moule and Paul Pelliot, voL 1 (London, 1938), 98).
Дещо пізніша за наш текст пам’ятка, Житіє Михайла Ярославича Тверського, написане, імовірно, невдовзі по смерті його, 1319—1320 рр. (Кучкин В.А. Повести о Михаиле Тверском. Историко-текстологическое исследование. М., 1974, 234), так подає локалізацію Залізних воріт:
Бывшу же блаженному князю Михаилу [...] за рекою Терком, на рецѣ на Сѣвенци, под городом Тютяковымъ, минувши горы высокыя Ясския Чер- каскыя, близъ вратъ желѣзных (Памятники литературы Древней Руси. Т. 6 (тут і далі цитуємо за електронним виданням: http://lib.pushkinskijdom.ru/ Default.aspx?tabid=2070)).
ГВл є першим літописним текстом, що згадує Залізні ворота. Автор похвали Романові міг знати легенду про нечисті народи та Олександрові "Залізні ворота" за текстом статті 1096 р. ПВЛ, де слов’янський переклад Псевдо-Мефодія залучено до пояснення походження кочових народів, зокрема половців (пор. близько до похвали: "загна их на полунощньпа страны" (ПСРЛ 2: 226)). У Суздальському літопису під 1223 р. це ж місце ПВЛ буде використано на пояснення походження монголів (ПСРЛ 1: 445—446). Щоправда, у літописній інтерпретації "нечисті народи" мешкають серед далеких північних гір, а Олександрові ворота не залізні, але мідні.
Автор похвали також міг звернути увагу на згадку Залізних воріт в Історії іудейської війни Іосифа Флавія:
іазыкъ же іаєскьіи вѣдомъ єс. іако родисд. живуще пшдлѣ, танаи. и мештскаго морд, в таж времена съвѣщаша внити на мидскйо землю и на воєванїє. и просиша поути оу оурканскаго црд. той бо бѣ влдка выхода того. єгож древле александръ црь затвори желѣзными враты
(Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. І. Отв. ред. А.М. Молдован; изд. подгот. А.А. Пичхадзе, И.И. Макеева, Г.С. Баранкова, А.А. Уткин. М., 2004, 393, 472г: 29).
Не виключено, що саме це останнє місце, де Залізні ворота згадано поруч із Танаїсом (Доном) та "Меотським морем" (Азовським морем), підказало авторові похвали західнокавказький "обезький" контекст.
О.Т., В.С., К.К.


93
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Сьрчанови же шставшю оу Доноу . рыбою шживъшю (ПСРЛ 2: 716).
У перекладі Махновця фразу інтерпретовано так: "а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись" із приміткою: "рыбою оживъшю" — буквально — який зберіг собі життя, ожив, харчуючись рибою". Аналогічно і в перекладі Лихачової: "Сырчан остался у Дона, питаясь рыбою". Обидва переклади очевидно апелюють до здогадного (під знаком питання) значення "ожити" як "питаться" в словнику І.І. Срезневського (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. Т. 2, 632) із єдиним прикладом у похвалі Романові. Розвиваючи окреслене розуміння тексту, Котляр зауважив, що "слова "Сърчанови же шставшю оу Доноу . рыбою шживъшю" звучать іронічно, бо знатні половці харчувалися виключно добірним м’ясом" (Коментар, 164).
Словник Ф. Міклошича трактує "ожити" виключно як revivere, reviviscere — відродитися, повернутися до життя (Franz von Miklosich, Lexicon paleoslovenico-graeco- latinum. 2 Newdruck (Aalen, 1977), 494). Новітній словник давньоруської мови XI—XIV ст. зараховує приклад із похвали Романові до значення "оправиться (от болезни)" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. Т. 6. М., 2000, 98). У ПВЛ слово трапляється двічі, обидва рази в переносному значенні. В оповіді про слов’янські лазні як форму тортур: "шдва вылѣзуть ле живы . и обольютсд водою студеною . и тако шживу*" (ПСРЛ 2: 7); і під 1024 р. — у контексті, близькому до похвали: "голодъ въ всей странѣ той [...] и прив'зоша жито и тако дожита" (ПСРЛ 2: 135).
З огляду на висловлені в літературі гіпотези про можливість запозичення похвалою мотивів половецького фольклору, варто також звернути увагу на відомий у східних джерелах сюжет про втечу іншого половецького хана. В Історії завоювання світу Ала-ад-Діна Ата-меліка Джувейні (між 1252 та 1260 рр.) та у Збірнику літописів Рашид-ад-Діна (між 1300 та 1311 рр.) є оповідь про половецького хана Бачмана, який утік від монголів і переховувався на берегах Ітиля (Волги), а згодом і на острові серед річки. Менгу-хан захопив його і стратив (Сборник мате- риалов, относящихся к истории Золотой Орды. Т. 2, 23, 36). Тотожний сюжет переповідає також китайська хроніка Юань-иіі (1369—1370 рр.). Гадають, що в основі всіх трьох текстів лежить спільний переказ, дещо по-різному відображений у наявних текстах (Храпачевский Р.П. Восточная Европа в монгольско-китайских источниках XIII—XIV вв. Золотая Орда в источниках. Т. III. Китайские и монгольские источники. М., 2009, 20, 17). Згідно з Юанъ-iui захоплений у полон половецький хан ("Бацимак") каже: "Я, утікши на море, уявляв себе рибою, та усе ж мене захопили в полон" (Иакинф (Бичурин). История первых четырех ханов из дома Чингисо- ва. СПб., 1829, 304). Похвала Романові хронологічно близька до цієї оповіді, тож не виключено, що в ГВл маємо справу з відлунням степового сюжету.
В.С.
по смрти же Володимерѣ шставъшю . оу Сырьчана единомоу гоудьцю же Шреви (ПСРЛ 2: 716).
Загальноприйняте розуміння фрагмента полягає в тому, що в ньому згадане ім’я половецького музиканта, котрого хан Сирчан відрядив у посольство до свого брата. Ім’я музиканта в літературі наводять по-різному: Орев, Орь, Ор.


94
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Лихачова переклала фразу так: "После смерти Владимира у Сырчана остался единственный гудец Орь, и послал его Сырчан к обезам"; Махновець — тотожно: "По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези". Як видно, переклади впевнено тлумачать фразу "шставъшю единомоу гоудьцю же шреви" як "лишився один-єдиний гудець", хоча "единый" у цьому контексті може означати і "якийсь", і "останній". Утім, більшу проблему являє собою позиція частки "же" після "гоудцю", адже в такому разі вона не може виступати в ролі підсилювальної (очікувалось би єдиному же гудцю). За усталеного нині поділу на слова фраза ніби передбачає попередню згадку ще одного персонажа, також гудця (якого, утім, текст не знає): "остався у Сирчана ще один, також гудець". Можна замислитися, чи справді у сполученні "же ореви" ми маємо справу з двома частинами мови — іменем власним і часткою. У Хлєбн. наше місце подано так: "оставило оусъірча| |на єдиномоу гшдцоу жеореви. и посла и въ обезъі". У Хлєбн. частка же завжди приєднується до попереднього слова і ніколи (на відміну від прийменників) — до наступного, тож на перший погляд дивна і незрозуміла форма "жеореви", проте, правильно передає написання протографа.
Одним із найдавніших типів виконавців епічних пісень серед давніх тюрків були так звані "жирау" (ziraw), що акомпанували собі на кобизі (аналог "гудка" з нашого тексту). Назва відома серед татар, казахів, каракалпаків і сходить до zir, героїчний епос, пісня, а в кінцевому пісумку — до давньотюркського уїг/ їг (щодо етимології див.: Karl Reichl, Turkic Orał Epic Poetry: Tradition, Forms, Poetic Structure [The Alfred Bates Lord Studies in Orał Tradition, vol. 7] (New York and London, 1992), 101; Турсунов Едыге Даригулулы. Возникновение баксы, акынов, сэри ижырау. Астана, 1999, 203—206). Тюркське жырау /ziraw цілком могло стати "жеореви/жореви" в ГВл, що в ученій традиції перетворилося на ім’я половецького співця. На розпізнавання дослідниками в нашому фрагменті імені власного (і його форму в літературі XIX ст. — "Орев") могла вплинути біблійна алюзія на двох мадіамських князів, Орива та Зива, знищених Гедеоном (Суд. 7: 25; 8: 3).
У похвалі Романові жирау постає в ролі посла, що його знедолений хан Сир- чан відрядив до брата Атрака. Інструкції хана Сирчана посланцеві ("молви же емоу моїа словеса . пои же емоу пѣсни Половѣцкиіа . адже ти не восхочеть . дай емоу пооухати зелыа . именемь ёвшанъ") не виходять за межі тюркської посольської традиції, як вона склалася принаймні на XI ст. У поетичному трактаті Kutadgu Bilig чи Qutadgu Bilig (Благодатне знання) Юсуфа Баласагунсько- го, написаному 1069/1070 р. для караханідського правителя Тавгач-Богра-хана, у спеціальному розділі, присвяченому постаті й обов’язкам взірцевого посла, сказано, що той мусить розуміти поезію і сам її створювати, а також уміти "тлумачити зірки" та лікувати (Юсуф Баласагунский. Благодатное знание. М., 1983, 212, 214). Іншими словами, тюркський посол мав бути жирау, тобто знати й за потреби виконувати "жири", епічні героїчні пісні (див.: Ставиский В. Песни по- ловецкие. Ruthenica XII (2014), 172—178).
В.С.
да лоуче есть на своей землѣ . костью лечи . нежли на чюже славноу быти (ПСРЛ 2: 716).


95
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Парафраз слів Андрія Володимировича (сина Мономаха) зі статті Іпат. під 1140 р. : "лѣпыпи ми того смрть и съ дроужиною на своей шцинѣ и на дѣдинѣ взати . нежели Коурьскои . кнАженьи [...] . хочю на своей шчинѣ смрть приіати" (ПСРЛ 2: 305). Пор. також у Слові Данила Заточника: "Лѣпше бы ми смерть, ниже Курское княжение". Обидві фрази, своею чергою, парафразують слова св. Бориса з Несторового Читання про Бориса і Гліба: "лоуче ми е(с) здѣ ^мрети неже во инои странѣ быти”.
Т.В., О.Т.
ш него родившюсА Кончакоу . иже снесе Соулоу пѣшь ХОДА . котелъ носа на плечевоу (ПСРЛ 2: 716).
Переклад Махновця ("Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах", з приміткою: "Тобто понищив городи та інші поселення по ріці Сулі") ґрунтується на інтерптетації, висловленій ще Грушевським: "в сій поемі говорилося і про те, як Кончак знищив ("зніс") Сулу, а сі напади його обгострились коло р. 1180"; "який-небудь "богостудний" Кончак, син от- сього утікача Отрока, не мавши навіть порядного коня, а "піш ходячи і казан на плечах носячи", знищив Переяславщину до решти" (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. 2). На таке розуміння уривка, можливо, вплинув парафраз його в іншому місці ГВл, у характеристиці ятвязького князя Скомонда, пор.: "Скомондъ бо бѣ волъхвъ . и кобникъ нарочитъ . борзъ же бѣ іако и звѣрь . пѣшь бо хода повоева землю Пиньскоую . и иныи страны" (ПСРЛ 2: 799).
Хоча напади половців на Посулля і навіть захоплення посульських городів справді відзначені літописом (пор.: "Половци же [...] взлша всѣ городы по Сулѣ" (ПСРЛ 1: 399)), такому тлумаченню фрази суперечить відсутність у дієслова "нести" значення "знищувати, руйнувати" (див.: Словарь древнерусскаго языка XI — XIVвв. Т. 5. М., 2002, 362).
Імовірно, з огляду на це Лихачева переклала фразу як "От него родился Кончак, который вычерпал Сулу, ходя пешком, нося котел на плечах". У такому разі Кончак, що вичерпав руську річку Сулу прозаїчним котлом, ще й ходячи пішки, є поетичною антитезою лицарському образові Володимира Мономаха, що пив золотим шоломом половецький Дон. Це безперечно красиве рішення важко прийняти з тієї ж причини: через відсутність у дієслова "нести" значення "черпати, вичерпувати".
Треба гадати, автор похвали спирався на засвідчене в Іпат. значення "нести" як "виводити у полон", пор. під 1097 р.: "почто губим' Русьскую землю [...] а Половци землю нашю несуть розно" (ПСРЛ 2: 265); під 1170 р.: "пожальте си w Ру- скои земли . и w своей шцинѣ и дѣдинѣ . даже несуть хретыанъі на всако лѣто оу вежѣ свои" (ПСРЛ 2: 538). Тобто фразу треба розуміти в тому смислі, що Кончак вивів ледве не все населення Посулля в полон.
У формуванні похвали варто також припускати вплив уміщеної в ПВЛ характеристики Святослава Ігоровича, пор.: "бѣ бо и самъ хоробръ и легокъ . хода акы пардусъ . воины многы творлше . возъ бо по себѣ не возашє . ни котла" (ПСРЛ 2: 52).
Т.В., В.А.


96
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Похвала Романові є вставним фрагментом у початковий текст ГВл. Визначити момент вставки не так просто. Джерела фразеології похвали — переважно літописні, хронографічні тексти брали мінімальну участь у формуванні її тексту. Опора на літописні взірці, як правило, свідчить про роботу "волинського" автора, в контраст із "галицьким" автором, для якого характерна опора на моделі хронографічні.
Крім того, в похвалі Романові є запозичення з достовірно "галицького" тексту. Це — характеристика Скомонда з оповіді про ятвязький набіг: "борзъ же бѣ іако и звѣрь . пѣтъ бо ходя, повоева землю Пиньскоую . иныи страны" (Іпат. 1248 р. (ПСРЛ 2: 799)). Це означає, що автор похвали працював після того, як виник і сформувався на всій протяжності "галицький" текст літопису. Спостереження, детально викладені в коментарі до ПСРЛ 2: 799—800, демонструють, що похвала Романові постала після похвали Володимирові Васильковичу, а отже, належить перу "волинського" автора, що працював за княжіння у Володимирі Мстислава Даниловича.
Те саме підтверджує й змістове наповнення похвали. Так, у ній педалюється роль Романа як покорителя половців, аж до того, що його характеризують як "шдолѣвша всимъ поганьскъімъ ю.зъіком", що засвідчено й у самому завершенні твердженням, ніби Роман намагався повторити половецькі подвиги Володимира Мономаха. Тимчасом у Іпат., на продовження якого писався ГВл, походів Романа Мстиславича на половців не згадано. Про походи князя у степ на половців автор похвали міг дізнатися лише з літопису типу Лавр., де, справді, фігурують два зимові походи, під 1202 та 1205 рр.:
Тою же зимъі . ходи Романъ кназь на Половци . и вза вежѣ Половечьскъіѣ и приведе полона много . и дшь хрс'тыаньскъіе множство шполони w ни*. и бъіе радое велика в земли Русьстѣи
В лѣт ф. f і. ходиша Роустии кнзи на Половци Рюрикъ Києвьскии. Срославъ Переіаславьскии . великог кнза Всеволож снъ . Романъ Галицкии Мстислави" . и иныи кнзи . бые же тогда зима люта . и Половце" бые тегота велика . посланаіа на нь казнь w Ба . и взлша Роужии кнзи . полону много, и стада их заіаша . и возратишас‘ во своіа си с полоном многимъ (ПСРЛ 1: 418, 420).
Тексти, навіяні повідомленнями Лавр., у "галицькому" літопису належать "волинському" редакторові.
Похвала Романові вирізняється на тлі численних літописних панегіриків князям. З погляду змістового наповнення вона цілковито нехтує найголовніше в них — чесноти померлого як християнина і християнського правителя, натомість зосереджуючись на войовничості князя щодо "поганих". З огляду на структуру похвала Романові також украй незвична. Особисті якості князя є приводом для того, щоб розказати сюжет про іншого князя — Володимира Мономаха і його подвиги.
Загалом у літописанні така форма похвали трапляється ще лише раз. Це похвала Мстиславові Володимировичу, уміщена у статті Іпат. 1140:
В то же времА . взидоста кнлжича два . ись Црлгорода . заточени били . Мьстиславомъ великъімъ . кнлземъ Киевьскъімъ . зане не блхоуть его воли .


97
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и не слъішахоуть его . коли е зовашєть в Роускоую землю в помощь. но паче молвАхоу Бонакови шелоудивомоу . во здоровье . и про се CA и Мьстиславъ . разъгнѣвасА . на нѣ . и хотаіпє на на ити . но нѣлзѣ бо блшеть ити . зане бдхоу бо тогда налегли Половци на Роусь . и томоу стоіашеть . быасл . с ними ca перемагаіасА. се бо Мьстиславъ великъіи . наслѣди шца своего потъ . Володимера . Мономаха . великаго . Володмиръ самъ собою постоіа на До- ноу . и много пота оутеръ за землю Роускоую . а Мьстиславъ . моужи свои посла загна Половци за Донъ . и за Волгоу за Гиикъ и тако избави Бъ Роускоую землю w поганъіхъ и оупорозьнлсА Мьстиславъ ш рати . и помАноу первѣи посла по Кривитьстѣи кнзѣ по Двда по Ростислава . и Стослава . и Рогъволодича два . и оусажа оу три лодьи . и поточи и . Црюградоу за не- слоушание ихъ а моужи свои посажа по городомъ ихъ . мъі же на преднее възъвратимсА (ПСРЛ 2: 303—304).
3 похвалою Романові цей текст споріднюють кілька рис. По-перше, як і похвалу Романові, похвалу Мстиславові вміщено не в момент смерті, а за кілька років по смерті князя і розказано "з приводу" іншої події. По-друге, в обох похвалах є оповідний компонент. По-третє, згадується Володимир Мономах, наведено імена половецьких ватажків, а також географію їхнього "вигнання". Нарешті, похвала Романові містить прозору ремінісценцію похвали Мстиславові, пор.:
Роман: тогда Володимерь Мономахъ, пилъ золото” шоломомъ Донъ . при- емшю землю ихъ всю . и загнавшю шканьнъіА Агардны
Мстислав: се бо Мьстиславъ великыи . и наслѣди отца своего по[у]тъ . Володимера . Мономаха . великаго . Володимиръ самъ собою постоя на Доноу . и много пота оутеръ за землю Роускоую . а Мьстиславъ . моужи свои посла загна половци за Донъ . и за Волгоу за Гиикъ.
Відлуння похвали Мстиславові знаходимо також у короткій похвальній фразі про Романовичів (Іпат. 1251 р.): "наследивши поуть шца своего великаго Романа . иже бѣ изошстрилсл на поганыіа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу" (ПСРЛ 2: 813), а також у оповіді про поїздку Данила Романовича до Батия: "его* шць бѣ церь в Роускои земли . иже покори Половецькоую землю" (див. коментар до ПСРЛ 2: 808).
О.Т.
Собравшю же Роурикоу Половци и Роуси много . и приде на Галичь  малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича (ПСРЛ 2: 717—718).
М.С. Грушевський гадав, ніби "первісний початок [галицької] повісті виглядав приблизно так: "По смерті великого князя Романа приснопам’ятнаго, велику мятежю воставшю в землѣ Руской, собравшю же Рурику Половци и Руси много, и приде на Галичь, оставив мниский чинъ — бѣ бо приялъ боязни ради Романовы. И пришедшю єму на Галичь и срѣтоша и бояре галичькыи и володи- мерьстии у Микулина на рѣцѣ Серетѣ. И бившимася има всь день о рѣку Серетъ и мнози язвени быша. И не стерпѣвше и возвратишася в Галичь" і т. д." (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 134—135).


98
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У такій реконструкції початок "галицької повісті" структурно мав би нагадувати повідомлення про ці події в Суздальському літописі:
Галичане же цѣловаша кретъ къ сну юго Данилу [...] Рюрик же слъішавъ се шже оубьенъ бъіс’ Романъ . иже бѣ и постриглъ . и смета с себе чернечьскыѣ портъі. и сѣде Къпсвѣ . [...] Шлговичи же придоша къ Днѣпру . Рюрикъ же въіде противу ихъ. и цѣловаша кретъ Рюрикъ. къ Шлговичемъ. и Шлговичи к Рюрику . како имъ поити всѣм’ к Галичю . Рюрикъ же поѣха со Шлговичи к Галичю . пришедши* же имъ к городу . Галичане же бишасд с ними оу города . Шлговичи же не оуспѣвше ничтоже . възвратишасд с срамо4' великимъ в своіа си (ПСРЛ 1: 425—426).
Можливо, цей паралелізм і вплинув на "редакторський" вибір Грушевського. Насправді ж ситуація складніша.
У межах тексту, що міститься між фразами "Собравшю же Роурикоу По- ловци и Роуси много . и приде на Галичь" і "малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича", літопис розвиває дві теми: невдалий похід на Галич Рюрика Ростиславича (що знаходить відповідник у Лавр.) і підступи галицьких бояр проти Романовичів (невідомий іншим літописам сюжет). Є підстави припускати, що два сюжети належать до двох різних шарів тексту: початкового і надбудованого (редакторського). З’єднано їх "посмужно" і не цілком вдало, так що логічні та текстуальні шви все ще відчутні. Звернімо увагу: провал спроби Рюрика захопити Галич пояснюється тією обставиною ("тому що" у перекладі Махновця; "все это случилось потому" — у перекладі Лихачової), що перед тим угорський король зустрічався з Романовою вдовою, прийняв Данила як сина і залишив йому військову залогу ("засаду"): "и не оуспѣвши . ничто же . за то бѣ по смрти Романовѣ снимался король со ятровью". Це суперечить прямому змістові повідомлення, згідно з яким Рюрик бився не з угорською залогою, а з галицькими й володимирськими боярами. Натомість з останньої фрази цього "пояснення" випливає, що смисл його полягав у іншому: король залишив у Галичі "засаду", тому галицькі бояри не насмілювалися вигнати Данила ("и иныи Оугръі многи . и за то не смѣша Галичанѣ. ничто же створити"). Дж. Перфецький осягає осмис- леності англійського перекладу, лише замінивши першу каузальну конструкцію ("за то") на meanwhile, "тим часом", а другу спорядивши кон’єктурою: "And be- cause there were so many other Hungarians, the Galicians could not act on their own initiative [when Rjurik appeared before the city walls]" (The Galican-Volynian Chronicie, An annotated translation by George A. Perfecky (Miinchen, 1973), 18).
Таким чином, у нинішньому вигляді текст містить суперечності, що межують з абсурдом: Рюрик не захопив Галича, бо йому не дозволила угорська залога, яку насправді залишили проти ворожих Романовичам бояр, котрі б’ються за Романовичів із Рюриком, який не вступає в битву з угорською залогою.
Розшарування тексту можна представити наступним чином:
великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои . шставившима же са . двѣима снома его . единъ . д . лѣт а дроугии двоу лѣтъ
Собравшю же Роурикоу Половци и Роуси много . и приде на Галичь . шставивь мнискии чинъ . бѣ бо принтъ боызни ради . Романовы . И пршиедгию емоу на


99
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Галичъ . и срѣтоша и боАре Галичкъіи . и Володимеръстии . оу Микоулина на рѣцѣ Серетѣ . и бившимасА има всъ днъ шрѣкоу Серетъ. и мнози мзвени бъіа и не стерпѣвше. и възвратшиасА в Галичъ и пршиедшю же Рюрикоу в Галичъ. и не оуспѣвиіи. ничто же.
за то
бѣ по смрти Романовѣ снималсд король со іатровью своею во Саноцѣ . приАлъ бо бѣ Данила . како милога сна своего . шставилъ бо бѣ оу него . засадоу . Мокъа великаго . слѣпошкого . и Корочюна Въл'пта . и сна его . Ви- томира . и Благиню . [и] иныи Оугръі многи . и за то не смѣша Галичанѣ . ничто же створити .
бѣ бо инѣхъ много Оугоръ
тогда же два кназа Половѣцкам.. Соутоевича Котлнъ. и Сомогоуръ. поткоста на пѣшъцѣ . и оубъена быста кона под ними . и за мало ихъ не Аша . Рюрикъ же воротисА Кыевоу.
малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великъіи кнзь Романъ . невѣръі ради
Як бачимо, перехід від одного "шару" до другого здійснено простим засобом: повтором звороту чи фрази, що вже містилася в тексті (пор.: "и за то" — "за то"; "инъіи Оугръі многи" — "бѣ бо инѣхъ много Оугоръ"). Цей прийом узагалі властивий ГВл (див., зокрема, коментар до ПСРЛ 2: 767—770, битва під Торче- вом, Іпат. 1232).
Котрий із цих шарів належить до "первісного" вигляду "галицького" літопису, а котрий — пізніший? Треба гадати, редакторським (вставним) є текст із оповіддю про похід Рюрика на Галич. Він "надбудований" над основною сюжетною лінією літопису, яка полягала у змалюванні безпорадного становища малолітніх Романовичів по смерті батька і наступного вигнання Романової з дітьми та запрошення галицькими боярами на княжіння чернігівських Ольговичів.
Сюжет про невдалий похід Рюрика Ростиславича на Галич попервах не передбачався у складі оповіді і був доданий на етапі редагування тексту. Він знаходить відповідник у Лавр., тому можна припускати запозичення його з писемного джерела (звідки, до речі, може походити і знання про постриження Рюрика, засвідчене в ГВл дещо нижче). Відомо, що близько часу створення "галицької" частини ГВл на Волині з’являється літопис, близький до Лавр, (нащадками котрого є Радзивілівський список та Літописець Переяславля Суздальського (див.: Тол очко А.П. О времени создания Киевского свода "1200 г." Ruthenica 5 (2006), 76)). У його нинішньому стані текст Радз. обривається на статті 6713/1205 р. через механічну втрату останніх аркушів рукопису. Тим не менше, можна стверджувати, що Радз. мав продовження (принаймні до статті 1216 р.), тотожне до тексту Троїцького літопису (див.: Приселков М.Д. Троицкая летописъ. Реконструкцію текста. М.; Л., 1950, 39—42). Текст останнього в цій частині відновлюється за Симеонівським літописом, і саме тут, у статті 1205/6713 р., знаходимо один із мотивів (допомога угорського короля), тотожний до мотиву в ГВл:
Того же лѣта рострижеся Рюрикъ князь и слышавъ смерть Романову и совокупи собѣ Олговичи и Половци и поидоша на Галичь [...] Слышавъ же ко-


100
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
роль, аже йдуть князи Русскыа на Галичь, и посла помочь въ Галичь Романо- вичема. Галичяне же слышавше полкы сылны Русскыя и едуче не възмогоша стати противу имъ, зане же дѣтьска бяше у нихъ Романовича; и затворишася по градомъ. Они же пришедше сташа около Галичя и бьяхутся изъ города крѣпко, и мнози обоихъ падааху уязвляеми. Видѣвше же брань крѣпку у города, и възвратишася въспять, селъ много пожегше (ПСРЛ 18: 42).
Отже, passe Грушевський, "первісний початок" власне подієвої оповіді "галицького" літопису мусив виглядати наступним чином:
[...] великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои . шставившима же са . двѣима снома его. единъ. д . лѣ* а дроугии двоу лѣтъ. бѣ по смрти Романовѣ снималсА король со іатровью своею во Саноцѣ . приллъ бо бѣ Данила . како милога сна своєго . шставилъ бо бѣ оу него . засадоу . Мокъа великаго . слѣпоадкого . и Корочюна Въл'пта . и сна его . Витомира . и Благиню . [и] иныи Оугры многи . и за то не смѣша Галичанѣ . ничто же створити . малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великыи кнзь Романъ . невѣръі ради
О.Т.
малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великыи кнзь Романъ . невѣръі ради . славАхоу бо Игоревича (ПСРЛ 2: 718).
У тій формі, у якій прізвисько закріпилося в історіографії, "Кормильчичі" може бути патронімом, утвореним від відомого (зокрема й у ГВл) особового імені "Кормилець" (пор.: "Кормильчыа Нездиловаа", ПСРЛ 2: 765).
Утім, видатна роль Кормиличичів у політичному житті провокувала дослідників убачати у їхньому прізвиську натяк на особливе походження, ледве не родинні стосунки із князями. Традиційно "Кормильчичі" трактують як "сини кормильця", "нащадки кормильця", тобто княжого вихователя (Гарданов В.К. "Кормильство" в древней Руси. К вопросу о пережитках родового строя в феодальной Руси IX—XIII вв. Советская этнография. 1959, № 6, 46—47; Літопис руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. К., 1989, 369; Майоров А.В. Галицко-Волын- ская Русъ. Очерки социально-политических отношений в домонгольский период. Князь, бояре и городская община. СПб., 2001, 374, 419; Adrian Jusupovic, "Bojar czy książę? "Usurpacje" Wołodysława Kormiliczicza w narracji kroniki halicko-wołyńskiej," Княжа доба. Історія і культура. 7 (2013), 137—138). Припускають, що батьком братів був кормилець Володимира Ярославича. Про це нібито свідчить та обставина, що протягом короткого правління в Галичі Романа Мстиславича брати перебували у вигнанні і повернулися лише по смерті Романа ("приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великыи кнзь Романъ . невѣръі ради"). У цей момент Кормиличичі виступали прихильниками Ігоровичів, синів Ігоря Святославича, і переконали галичан запросити на князювання чернігівських князів ("славАхоу бо Игоревича . послоушав же ихъ Галичкъіи боїаре . и послаша по нихъ и по- садиша и в Галичѣ Володимера . а Романа во Звенигородѣ"). Із цього, як правило, роблять висновок, що Кормиличичі переховувалися в Чернігові разом зі


101
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
своїм патроном Володимиром Ярославичем, вихованцем їхнього батька (пор.: "но галичане [...] решились послать тайно к Владимиру Игоревичу Северскому звать его к себе в князья: этому решению их много содействовали два боярина, которые, будучи изгнаны Романом, проживали в Северской области, а теперь возвратились и расхваливали Игоревичей" (Соловьев С.М. История России с древ- нейших времен. Кн. 1, т. 3 (СПб., б.д.), 556).
Проте форма прізвиська — "кормиличича", одн. "кормиличичъ" — свідчить, що воно утворене від жін. р. "кърмилица", "жінка, найнята для годування і догляду чужої дитини" (див.: Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. Т. 1. СПб., 1893, 1405). Тобто "Кормиличичі" могли бути в найкращому разі синами (нащадками) князівської годувальниці, можливо, молочними братами одного з галицьких князів.
Висловлено припущення, ніби братів Кормиличичів було троє: крім відомого Володислава — ще згадані двічі Ярополк і Яволод (Соловьев С.М. История России с древнейиіих времен. Кн. 1, т. 2. Изд. 2. СПб., 1851, 560). Князівські претензії старшого, Володислава, і князівське ім’я середнього, Ярополка, підштовхують до здогаду, що Кормиличичі перебували в родинних стосунках із князівським домом, можливо, були незаконними синами котрогось із князів (див.: Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Варьирование родового имени на русской почве: Об од- ном из способов имянаречения в династии Рюриковичей. Именослов. Записки по исторической семантике имени. М., 2003, 177, прим. 40). Цей ризикований здогад важко прийняти з кількох міркувань. По-перше, не можна знайти галицького князя, чиїми бастардами могли би бути Кормиличичі. На щастя, саме щодо двох останніх князів галицької династії є відомості про конкубін та їхнє потомство. Ярослав Володимирович мав позашлюбного сина — Олега "Настасіїча", Володимир Ярославич мав двох позашлюбних синів від "попаді". Отже, Кормиличичам годі знайти місце на родовому дереві Рюриковичів. По-друге, хоча статус позашлюбних князівських синів фактично невідомий, можна припускати, що вони вважалися князями (наприклад, Роман Мстиславич видав свою доньку Феодору саме за позашлюбного сина Володимира Ярославича, ПСРЛ 2: 660). Натомість літопис наполягає на тому, що Володислав Кормиличич — лише боярин. Нарешті, переконання, ніби Ярополк і Яволод були братами Кормиличича Володислава — лише наслідок хибного прочитання фрази: "Володиславоу же веденоу бъівшю во Оугръі ІАволодоу и Арополкоу . братоу его бѣжавшю в Пересопьни- цю ко Мьстиславоу" (ПСРЛ 2: 728), з якої випливають лише родинні стосунки Ярополка і Яволода. Яволод — боярське ім’я (пор. згаданого під 6724/1216 р. у Соф.1 Яволода, боярина Володимира Мстиславича, ПСРЛ 6: 264), але навіть ім’я його брата, Ярополк, не є достатнім свідченням князівського походження. У Галичі, наприклад, відомий боярин із "князівським" іменем Святополк (згаданий під 1172 р. у Кл, ПСРЛ 2: 564). Людвік Дроба вважав Ярополка і Яволода синами Володислава, тими самими, яких нехтували князі по смерті боярина (Ludwik Droba, "Stosunki Leszka Białego z Rusią i Węgrami," Rozprawy i sprawozdania z posiedzeń Wydziału historyczno-filowoficznego Akademii Umiętności, XIII (Kraków, 1881), 392). Проте сини Володислава в момент смерті батька, як можна судити з літописного резюме його життя, були ще в юному віці: "нашедъ зло племени


102
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
своемоу . И дѣтемь СВОИМЪ . КНАЖЄНИА дѢлА . ВСИ бо КНАЗИ НЄ ПрИЗрАХОу ДІТИИ его того ради" (ПСРЛ 2: 731).
Як випливає з тих двох випадків, коли літописець говорить про Кормили- чичів сукупно, уживаючи форми двоїни ("приведоша кормиличича"; "хотАща бо кнажити сама"), насправді Кормиличичів було двоє: Володислав і його не названий на ім’я брат. Особа цього останнього не піддається ідентифікації. Але Грушевський уважав за можливе ототожнювати його з не раз згаданим у пізніших оповідях ГВл боярином Судиславом. Підставою до здогаду став епізод літопису, де посадник князя Данила Давид Вишатич здав м. Ярослав угорським військам з намови своєї тещі, яку літописець іменує "кормильчьга. Нездиловаа" ("вечероу Двдви оуполошивъшоусА теща бо его бѣше вѣрна Соудиславоу кормильчыа Нездиловаа . матерью бо си нарѣчашеть ю") (ПСРЛ 2: 764—765). Власне, Грушевський зробив три здогади: що "кормилець" нашого тексту не є ім’ям власним, що жінка була вдовою кормильця на ім’я Нездило, що її проугорська орієнтація зрозуміла, коли вважати її матір’ю Судислава (Грушевський М.С. Історія Украї- ни-Русі, т. 3. Львів, 1905, 50). Тож Грушевський добув ім’я не лише молодшого з братів Кормиличичів, а також ім’я їхнього батька (Нездило), а ще з’ясував особу матері і сестри Кормиличичів. Та навряд чи текст дає можливості для такої інтерпретації. Було б дивно і недоречно описувати взаємини матері і сина як "вірність матері", та й зв’язок між Давидом Вишатичем і Судиславом літописець міг би економніше визначити засвідченням свояцтва.
Наприкінці XIX ст. Людвік Дроба ототожнив Володислава Кормиличича з таким собі Ladislao Rutheno, згаданим як власник виноградників Пагран у двох королівських дипломах (1218 та 1232 рр.), адресованих естергомським архієпископам Іоаннові й Роберту (Ludwik Droba, "Stosunki Leszka Białego z Rusią i Węgrami," 392). Цей здогад був прийнятий у літературі (Пашуто В.Т. Очерки истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 141; Мирослав Волощук. Невідомі сторінки біографії Володислава Кормильчича (1214—1232 рр.) Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. 16. Івано-Франківськ, 2009, 29—39; Мирослав Волощук. Естергомський архієпископ в системі русько-угорських відносин кінця XII — першої третини XIII ст. Княжа доба: історія і культура. Львів, 2010. Вип. З, ПО—114; Волощук М.М. Неизвестные страницы биографии галицкого боярина Володислава Кормильчича (1214—1232 г.). Древняя Русъ. Вопросы медие- вистики. 2010, № 3, 17—26).
Окреслена ідентифікація суперечить літописному твердженню, що Володислава 1214 р. ув’язнено в Галичі, де він невдовзі й помер, і потребує додаткових гіпотетичних надбудов: наприклад, оголосити літописний запис про смерть Володислава свідомою фальсифікацією або ж глосою одного з останніх редакторів ГВл, зробленою 1270—1280-х рр., або навіть (помилково) твердити, ніби 1214 р. Володислав "згідно з Іпатіївським літописом виїхав до Угорщини" (Мирослав Волощук. Невідомі сторінки біографії Володислава Кормильчича, 32). Традицію такого тлумачення літопису започатковано в XIX ст. (пор.: "Władysława [...] pojmał [король Андрій. —Авт.] і do Węgier w niewolę odesłał, gdzie tez ambitny bojar zakończył swój niespokojny żywot w więzieniu" (Ludwik Droba, "Stosunki Leszka Białego z Rusią i Węgrami," 403). Броніслав Влодарський, крім


103
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
того, зауважив, що "заточи" переважно означає "заслав", а не "ув’язнив", що дало йому можливість тлумачити фразу так, ніби Володислава схопили в Галичі, але вислали до Угорщини, де він мав якісь володіння і де згодом помер на засланні (Bronisław Włodarski, Polska і Ruś: 1194—1340 (Warszawa, 1966, 58—59). Пор.: "Володислав в оковах был увезен в Венгрию" (Майоров А.В. Галицко-Волынская Русъ. Очерки социалъно-политических отноиіений в домонгольский период. Князь, бояре и городская община. СПб., 2001, 367). Останній приклад засвідчує, що на таких прочитаннях позначилася контамінація з першим ув’язненням Володислава, коли його, справді, вивезли в Угорщину: "гатоу же бъівшю Володиславоу . [...] Володислава шковавше . ведоша и во Оугръі" (ПСРЛ 2: 728).
Як правило, літописну фразу читають без урахування оригінальної інтерпункції, від якої суттєво залежить розуміння синтаксису.
Іпат.: "и пославъ [король. — Авт.] и а Володислава . в Галичи заточи и . и в томь заточеньи оумре".
Хлєбн.: "и посла” и а Вълшяислава в Галичи и заточи . и в twm заточеній оумре".
Отже, головні свідки тексту ГВл дзеркально подають ситуацію. За Іпат. Володислава схопили і заточили (ув’язнили) в Галичі, де він і помер. Натомість Хлєбн. твердить: Володислава схопили в Галичі, а потім "заточили", що схиляє до розуміння "заслали". (Списки Бундура та Голіцинський, як нащадки Хлєбн., не мають вирішального значення для зважування варіантів, пор.: Бунд.: "и посла” іа володислава в галичи и заточи, и на том заточеній умре" (БАН 21. 3.14, арк. 179); читання Голіц. явно зіпсоване: "и послалъ Володислава въ Галичъ заточи и и въ томъ заточеніи оумре" (ПСРЛ 2: Прил. 731, 7—8)).
Транскрипція Хлєбн. у новітньому виданні ГВл так інтерпретує фразу:
и послалъ и, я Вълодислава в Галичи, и заточи, и в томъ заточеніи умрє (Галицько-Волинський літопис, 82).
Український переклад Л. Махновця, загалом спираючись на Іпат., тлумачить, однак, текст ближче до Хлєбн., можливо, під впливом традиції, що склалася в історичній літературі: "І, пославши [воїв], схопив [Андрій] Володислава [Кормильчича] в Галичі, і заслав його. І в тому засланні він помер" (Літопис руський). Російський переклад О.П. Лихачової відповідає Іпат. ("Король послал захватить Владислава в Галиче и заточил его; и тот в заточенье умер"), адже в сучасній російській мові "заточить" має значення "подвергнуть заточенню, лишить свободы (в тюрьму, в крепость, в одиночной камере, в монастырь)", а "за- точение" — "пребывание в тюрьме, ссылке, а также место такого пребывания" (Толковый словарь русскаго языка. Под ред. С.И. Ожегова и Н.Ю. Шведовой. М., 1992: http://slovari.ru/search. aspx? р=3068).
О.Т.
славАхоу бо Игоревича . послоушав же ихъ Галичкъіи боіаре . и посла- ша по нихъ и посадиша в Галичѣ Володимера . а Романа во Звенигородѣ  не вѣдАхоу бо камо бѣжаще . бѣ бо Романъ оубьенъ на Лахохъ. а Лестько мира не створилъ (ПСРЛ 2: 718—719).


104
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Сюжетом початкового задуму ГВл була змова "безбожних галичан" проти Ро- манових удови і дітей, унаслідок якої ті втратили всі свої володіння й опинилися на вигнанні. Єдиним часовим орієнтиром тут є "малоу же времени миноувшю" (по смерті Романа), а оповідь складається із серії подій, що відбуваються одна за одною без найменших часових розривів: повернення Кормиличичів — запрошення галицькими боярами Ігоровичів — утеча Романової з Галича до Володимира — змова володимирських бояр — утеча Романової в Польщу. Завершуючи епізод, автор ГВл дає зрозуміти, що це все відбулося стрімко, невдовзі по смерті Романа: "не вѢдахоу бо камо бѣжаще . бѣ бо Романъ оубьенъ на Лахохъ. а Лестько мира не створилъ" (прямий смисл фрази, звичайно, полягав у тому, що Романова розгубилася і шукала порятунку серед ворогів, але згадка про Романа спонукає сприймати події як безпосереднє продовження оповіді про загибель князя).
Для цього сегмента ГВл маємо паралельну версію подій, викладену в Суздальському літопису у двох статтях, датованих одним 6714/1206 р. У першій із них подано повідомлення про смерть Романа Мстиславича, хресне цілування галичан до його сина Данила, похід на Галич Ольговичів, до яких приєднався розстрижений Рюрик Ростиславич, битву з галичанами, що закінчилася "соромом" для Ольговичів (ПСРЛ 1: 425—426). Це повідомлення, як ми вже знаємо, знаходить аналог серед текстів "другого", редакторського шару ГВл.
На початку наступної статті Лавр., позначеної тим самим 1206 роком, міститься ще одне повідомлення про похід на Галич Ольговичів та половців, до яких приєдналися Рюрик із синами. Одночасно вирушили походом на Володимир союзні Ольговичам поляки. Послідовність подій далі така. Галичани з Романовичами посилають по допомогу до угорського короля, той вирушає в похід. Не дочекавшись короля, Романовичі тікають із Галича до Володимира, туди ж на перехоплення поляків вирушає й король. Ольговичі не наважуються підступити до Галича; король мириться з поляками і повертається "за горы". Покинуті всіма галичани ("видѣвше королд идуща прочь. оубоїашасд полковъ РускъГ’. єда възвратдтсА на нь wnAf. а кназа оу ни* нѣту") посилають таємно до Володимира Ігоровича із пропозицією посісти стіл. Володимир "оукрадъсА ис полковъ w сво- єє бра^и . гна шб нощь в Галичь". Тим часом з’ясовується, що перед тим король із галичанами домовилися послати по Ярослава Всеволодовича в Переяслав і чекали на приїзд його два тижні. Ярослав, однак, не встиг: дорогою він дізнався, що вже три дні, як у Галичі сидить Володимир Ігорович. Ярослав повернувся в Переяслав, а Ольговичі "възвратишасл вспа*". Результати походу: Ольговичі захопили Київ, Рюрик "видѣвъ своє непогодье . шиде в свои Вручии . а снъ ієго Ростиславъ . йде в Въшіегородъ . а Мьстиславъ Романови4'. сѣде в Бѣлѣгородѣ ". Крім того, Всеволод Ольгович Чермний вигнав із Переяслава Ярослава Всеволодовича, який пішов "къ шцю своієму в Суждаль". Відбувалося це все протягом серпня — початку вересня (бо Ярослав прибув у Суздаль 22 вересня) (ПСРЛ 1: 426—427). Нарешті, після ремарки "того* лѣ^. на зиму" читаємо повідомлення, що "Володимеръ пришедъ из Галича . въігна изъ Володимерл Романовича, а брата своієго посади" (ПСРЛ 1: 428).
Існування паралельної щодо ГВл версії Лавр, ставить кілька проблем. Із чим ми маємо справу у двох статтях, датованих одним 6714/1206 роком: описами


105
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
двох різних походів Ольговичів на Галич чи двома описами того самого походу? У якому відношенні знаходяться версії ГВл і Лавр.: вони комплементарні одна щодо одної чи несумісні?
Перший із текстів Лавр, сумарний, позбавлений конкретики і цілком може бути трактований як короткий виклад подій, детально й неспішно описаних у другому. На цей висновок наштовхує датування повідомлень одним роком: таке дублювання виникає, коли літописець запозичує описи однієї події з двох різних джерел. Це тим більш вірогідно, що в другій оповіді суздальський літописець сигналізував про вставний характер повідомлення: "Но мъі та вса шставлыпе възвратимСА вспать . w ни* же почали 6ахо“ пре* глти" (ПСРЛ 1: 427) (таким самим маркером позначено дещо нижче, у статті 1207 р., інший вставний епізод — про Рюрика Ростиславича та Ольговичів: "И мъі та оставль- ше . на преднАїа възвратимСА" (ПСРЛ 1: 433)). У тому ж напрямку, здається, вказують як специфічна позиція повідомлень у тексті Лавр, (вони розміщені впритул, завершуючи і починаючи відповідні статті 6714 р.), так і внутрішня хронологія другого повідомлення. Усі події довкола Галича згруповані в межах короткого проміжку часу, протягом серпня — початку вересня. Тож стаття березневого року відкривається повідомленням за серпень, що дивно. Така хронологія, однак, відповідає першому повідомленню: похід Ольговичів і Рюрика на Галич також мав би статися тієї самої пори, наприкінці літа (по смерті Романа Мстиславича 19 червня 1205 р.). Тож маємо дві статті березневих років, одна з яких завершується в серпні, а друга — починається із серпня, що могло би вказувати на суміщення подій. Було б, отже, спокусливо вважати, що два повідомлення по-різному описують ті самі події, спровоковані загибеллю Романа, коли всі зацікавлені сторони — Ольговичі, угорці, поляки — одночасно кинулися з’ясовувати права на вакантну галицьку спадщину.
Утім, можна сконструювати й протилежний аргумент. Як з’ясував М.Г. Бе- режков, дві сусідні статті 6714/1206 р. Лавр, датовані за різними стилями: перша — за ультраберезневим (тобто містить події 1205 — поч. 1206 р.), друга — за березневим (тобто охоплює події 1206 — поч. 1207 рр.). Подвоєння дати дослідник уважав сигналом переходу від одного стилю до другого (Бережков Н.Г. Хронология русскаго летописания. М., 1963, 88—90). Це справді так. Датувальною ознакою першої статті (крім смерті Романа) є дата вступу Костянтина Всеволодовича в Новгород: "мгца . марта . въ . к . стго шца Никиты в днь недѣлнъіи" (ПСРЛ 1: 423), що відповідає 6713/1205 березневому рокові. Друга стаття містить повну дату сонячного затемнення "меца . февралА . въ . ки . днь . в сред сырное недли" (ПСРЛ 1: 428), що відповідає березневому 6714 рокові (затемнення спостерігали 28 лютого 1207 р.) (див.: Бережков Н.Г. Хронология русскаго летописания, 88, 90; Святский Д.О. Астрономия Древней Руси. М., 2007, 51—52; отже, примітки Є.Ф. Карського до видання Лавр, про невідповідність місячних дат рокам явно помилкові, див.: ПСРЛ 1: 423, Д; 428, 3). Хронологічні спостереження Бережкова додатково підтримує та обставина, що інші зводи, які відображають Суздальський літопис (наприклад, Троїцький/Симеонівський та Московський літописний звід), подають наші повідомлення відповідно під 6713/1205 і 6714/1206 роками (див.: ПСРЛ 18: 42—43; ПСРЛ 25:104—105).


106
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, згідно з Лавр, події розтягнулися на довгих півтора року, перший із яких Романовичі досить спокійно провели в Галичі, а ще пів року — у Володимирі. Лише взимку 1206—1207 року вони мусили шукати притулку в Польщі. Це означає, що оповіджена через багато років літописцем Данила історія про панічну втечу вдови з малими дітьми не більш ніж поетичний твір, із властивими йому драматичними ефектами.
Попри це історична реконструкція, як правило, сходить на гармонізацію двох версій і створення на їх основі контамінованої — третьої — оповіді шляхом вибіркового узгодження фрагментів. Така процедура вважається можливою, адже гадають, ніби дві літописні версії, нехай із різними деталями, але оповідають ту саму історію. Суміщення, отже, не тільки дає всю можливу повноту обставин, а й створює критерій достовірності: ті з подробиць кожної оповіді, які не вдається узгодити, вибраковуються як помилкові. Ця метода (і стосовно до нашого випадку, і як загальний принцип реконструкції) ніколи не була обґрунтована теоретично, вона склалася як самоочевидна практика не так дослідження, як писання історії, започаткована ще М.М. Карамзіним.
Проте у версіях ГВл та Лавр, маємо справу з двома текстами, що належать до різних типів літературної творчості: ГВл є біографією, Лавр. — частиною літопису анналістичного типу. Відмінність між ними зумовлено не просто більшою чи меншою інформованістю авторів, а тим, що тексти побудовані згідно з різними літературними конвенціями. Вони оповідають не одну історію "по-різному", а дві різні історії, організовані у два різні сюжети: боярські змови проти законних отчичів Галича в ГВл; конкуренція між князівськими династіями за Галич і Волинь у Лавр. Відмінність сюжетів диктує різний набір обставин, персонажів, мотивів та дій. Усе це засоби, завдяки яким урухомлюється оповідь, але не обов’язково — "історична інформація". Тож шляхом контамінації двох літературних творів ми не осягаємо реконструкції минулої реальності, а створюємо третій літературний артефакт, стосунок якого до реальності не очевидний (пор. відомі виклади подій, що являють собою майже буквальний монтаж уривків навперемінно ГВл та Лавр.: Карам- зин Н.М. История государства Российского, т. З, 113—114, 115—118; Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Кн. 1, т. 2, 555—556; Грушевський М.С. Історія України-Русі, т. З, 17—28 ; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 192—195; Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русъ. К., 1998, 163—166).
О.Т.
кндгини же Романоваіа. вземше дѢтатЬ свои . бѣжа в Володимерь (ПСРЛ 2: 718).
Мати Данила й Василька, удова Романа Мстиславича, є, без перебільшення, найзагадковішим персонажем ГВл. Усупереч видатній ролі, призначеній їй у початкових епізодах літопису, автор його на диво скупий на хоч якісь відомості про неї. А то була, з усього видно, надзвичайна жінка. Саме завдяки її енергії, наполегливості й дипломатичним здібностям малолітні сини Романа не загубилися в анархії, що затопила Галичину й Волинь після несподіваної смерті батька, а таки здобулися на князівські столи і згодом навіть зібрали докупи свою розсипану отчину.


107
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Літопис знає її лише як "Романову" ("княгиня Романовая" або "великая княгиня Романовая"), жодного разу не назвавши на ім’я. У підробній грамоті Романа Мстиславича (cep. XVII ст.) ім’я його дружини подано як "Анастасія" (Купчин- ський О.О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004, 445—452). Під таким же іменем вона внесена в пом’яник Печерського монастиря. В історіографії закріпилася традиція вважати, що її звали Анною. Хрещене ім’я Романової видобувають із повідомлення про те, що Мстислав Данилович, щойно ставши волинським князем, спорудив (1289) над її могилою каплицю на честь Іоакима та Анни (щодо безпідставності цих домислів див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 937).
Нічого не відомо про походження Романової, і літописець жодного разу не засвідчив її родинних стосунків до когось із-поміж персонажів літопису. Він називає її "ятров’ю" заразом угорського короля Андрія ("бѣ по смрти Романовѣ снималсА король со іатровью своею во Саноцѣ"; "Приде король в Галичь . и приведе Атровь свою . великоую кнагиню Романовоую"; "свѣтъ створи со Атровью своєю [...] ре" Володиславъ кнажитса . а дтровь мою въігналъ" (ПСРЛ 2: 717,
727—728)) та краківського князя Лешка Білого ("Лестко не помлноу вражды . но с великою чс'тью приіа іатровь свою" (ПСРЛ 2: 719)). "Ятровь" має означати дружину брата або кузена (у "галицькій" частині слово більше не вживається, але у "волинській" частині так називає дружину рідного брата Конрада мазовець- кого Болеслав, а Мстислав Данилович ятров’ю називає дружину двоюрідного брата Володимира Васильковича (ПСРЛ 2: 883, 905)).
Дослідникам так і не вдалося скомбінувати родинні стосунки Рюрикови- чів, Арпадів та П’ястів так, щоб задовольнити цю умову (див. огляд гіпотез: Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар / за ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 165—166; Dąbrowski Dariusz, Rodowód Romanowiczów książąt halicko-wołyń- skich (Poznań, Wrocław, 2002)).
Відсутність очевидного місця на генеалогічних деревах східноєвропейських династій давала ще одну можливість: візантійського походження. Так, Махновець (не деталізувавши своїх резонів) уважав Романову таки Анною — "дочкою (невідомою з інших джерел) візантійського імператора Ісаака II Ангела від другої його жони Маргарити-Марії, сестри Андрія II, дочки Бели III" (Літопис руський, 369). І. Граля викомбіновував, що Романова походила з відомого візантійського роду Каматерів, а звали її Марія (Hieronim Gralla, "Druge małżeństwo Romana Mścisławowicza," Slavia orientalis, R. XXXI, nr. 3—4 (Warszawa, 1982), 116—119); натомість A.B. Майоров — що звали її Єфросинія і була вона (розвиваючи підказку Махновця) дочкою Ісаака II Ангела, але від першого шлюбу (див. огляд цих та інших гіпотез: Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей. Первые поколеная (до начала XIVв.). СПб., 2015, 267—272).
На жаль, усі ці ерудовані вигадки не мають за собою жодного свідчення. Як, зрештою, й гіпотеза В.Т. Пашуто про боярське походження Романової (Па- шуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 194), розвинута М.Ф. Котляром (сестра боярина Мирослава "дядька" (Котляр М.Ф. До питання про візантійське походження матері Данила Галицького. Археологія. 1991, № 2, 48—58)).


108
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Управляючись у генеалогічних фантазіях, дослідники, здається, оминули єдине текстуальне свідчення родинних стосунків Романової, хоч би яким ненадійним воно було. Таке свідчення міститься в одному із читань Хлєбн., який традиційно вважають найкращим свідком протографа ГВл.
Хлєбн.: Лєстко нє помдноу враждъі . но с великою четїю прїл а кровъ свою и дѣтдте [Іпат.: прига іатровь свою и дѢтатѢ]
Іншими словами, згідно з Хлєбн., Романова була кровною ріднею Лешкові. Якісь вагання були й у переписувача Іпат.: як зазначає видавець, у слові "атровь" "между я и т поставлена точка" (тобто копіїст членував речення так: "приіа и . тровь" (ПСРЛ 2: 719, вар. В)). Утім, не будемо наполягати на далекосяжних висновках із цього читання, яке може виявитися наслідком помилки.
Родинні стосунки Романової з угорською чи польською династіями шукають, угадуючи саме в них причину протекції Андрія та Лешка щодо її дітей, а також упевненого поводження Романової в дипломатичних переговорах із сусідніми володарями. Утім, це не обов’язково, а сам літописець убачав джерело прихильності у ставленні до загиблого Романа, а не до його вдови, укладаючи в уста Лешка таке звернення до Андрія: "тобѣ бо дроугъ бѣ . клАласл бо бѣста. іако шставшю в животѣ племени его . любовь имѣти" (ПСРЛ 2: 719).
Шлюб Романа Мстиславича відомий, але кожне з доступних джерел сповіщає про нього лише фрагмент інформації. Так, за Лавр, та хронікою Вінцентія Кадлубека, дружиною Романа Мстиславича була не названа на ім’я дочка київського князя Рюрика Ростиславича (ПСРЛ 1: 412—413, 420; Щавелева Н.И. Поль- ские латиноязычные средневековые источники. Текст, перевод, комментарий [Древней- шие источники по истории народов СССР]. М., 1990, 109). Цю дочку Рюрика ототожнюють із двічі згаданою у Кл Предславою (ПСРЛ 2: 709, 711), попри те, що про сам шлюб цей літопис мовчить. Час шлюбу невідомий і визначається лише приблизно: близько 1182—1183 рр. (Домбровский Д. Генеалогия Мстисла- вичей, 265). У цьому шлюбі народилося дві дочки — Феодора, видана юнкою за Василька Володимировича галицького (ПСРЛ 2: 660; її пізніше знаходимо в одному з київських монастирів), та невідома на ім’я дочка, видана за Михайла Всеволодовича чернігівського (гіпотезу І. Гралі, підтриману Д. Домбровським, що то була дочка від другого шлюбу, уважаємо безпідставною з огляду на вік Михайла (нар. бл. 1179 р.), який міг би правити їй за батька).
Відомості про дружину Рюрика в Лавр, сягають від 6705/1197 р. до 6713 ультраберезневого року (тобто до зими 1204—1205 рр.).
Натомість "галицький" літопис, який розпочинає виклад з 1205 р., знає вдову Романа та двох її синів: Данила й Василька.
Іншими словами, джерелам відома лише одна дружина Романа (до його смерті), а по смерті — лише одна Романова вдова.
Цю відому лише з ГВл Романову вдову вважають його другою дружиною. Думка так усталилася в літературі, що дослідники не відчувають потреби обґрунтовувати її і тим більше дошукуватися історіографічних джерел. А вони повчальні.
Уперше ідею, що "Романова", мати Данила, є іншою дружиною Романа, ніж відома Предслава Рюриківна, висловив В.М. Татищев, називаючи Данила


109
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"сестреничем" Коломана, отже, уважаючи Романову дочкою короля Андрія. То був чистий здогад: "Король венгерский Андрей сильно Данилу, сыну Романову, помогая, довольно есть причины верить, что ближнее свойство междо ими было" (Татищев В.Н. Собрание сочинений. Т. 4: История российская, часть втрая. М., 1995, 332 та 458—459). У пізнішій редакції Татищев стверджував, ніби про шлюб Романа з угорською королівною він знайшов повідомлення в Голіцинсько- му літопису. Це неправда, а посилання — фіктивне: у Голіцинському списку, тобто відомому нині Єрмолаєвському, такої інформації немає.
М.М. Карамзін уже без вагань писав, що Данило і Василько були дітьми Романа від "другого шлюбу" (Карамзин Н.М. История государства Российского. Т. З, 112), і так само стверджували С.М. Соловйов (Соловьев С.М. История Российская. Кн. 1, т. 2, 555) та Д. Зубрицький (Зубрицкий Д. История древнего Га- личско-Русского княжества. Львов, 1855, 26—27). І. Шараневич аналогічним до Татищева ходом (польське сприяння Данилові) придумав "племінницю Лешка Білого", яку й видав за Романа (Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453. Львов, 1863, 60). М. Костомаров виоб- разив собі "молоду вдову" Романа, слідом за ним повторив Грушевський (Грушевський М.С. Історія України-Русі, т. З, 18), і ця "молода вдова" досі блукає сторінками вчених книжок.
Як бачимо, від самого початку твердження про двох дружин Романа Мстиславича було в історіографії аксіоматичним, сприймалося і передавалося без аргументів. Вартим обговорення визнавали лише питання дати цього другого шлюбу та ідентичності нареченої.
Тимчасом датування другого шлюбу Романа є суттєвою проблемою і може виявитися аргументом проти ідеї другого шлюбу князя.
Подружнє життя Романа не було щасливим. Про розлучення його знає Він- центій Кадлубек. Він приурочує ремарку щодо цього до контексту подій 1195 р., зазначаючи: Роман, у разі загибелі, побоювався, що "князь київський" загрожуватиме "його кореню" загибеллю (Щавелева Н.И. Полъские латиноязычные средневековые источники, 109). Треба гадати, це зауваження ретроспективне: Кадлубек уже знає про наявність у Романа синів, загрозою для яких може стати колишній тесть.
Момент другого одруження дослідники виводять із відомого на момент смерті Романа віку його синів: 1205 року один із них мав чотири, другий — два роки. Ті з учених, хто віддає перевагу гіпотезі про візантійське походження другої Романової (Махновець, Граля, Домбровський), зауважують, крім того, послів Романа в Константинополі 1200 р., побіжно згаданих Добринею Ядрей- ковичем, і впевнено вгадують характер посольства: сватання. Отже, шлюб мав бути укладений або того самого 1200, або наступного, 1201 року. Щоправда, ті, хто, як Граля та Домбровський, гадає, ніби старшою дитиною в цьому шлюбі була дочка (згодом видана за Михайла чернігівського), змушені відсувати шлюб на 1199 р. Посольство до Візантії наступного року після одруження втрачає вагу аргументу й датувальної ознаки, і доводиться вигадувати, мовляв, та місія мала характер не сватання, а якоїсь невідомої джерелам процедури "нотифікації" (Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей, 270).


110
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Точніше, з хронологічного погляду, передають справу літописи. Під 1197 р. у Лавр, читаємо: "Романко поча пущати дчерь Рюрикову . хоташєть ю постричи" (ПСРЛ 1: 412—413). Як правило, це вважають твердженням про розлучення з Предславою. Справді, наступного, 1198 р. знаходимо Предславу при батькові в Києві. "Пущати" в одному із своїх численних значень є технічним терміном на позначення розлучення (Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). Т. 9. М., 2012, 331—332). Щоправда, князівська родина керувалася власними матримоніальними традиціями, не завжди писаними. Так, серед Рюриковичів існувала суворо дотримувана (але неписана) заборона для князівських удів брати повторний шлюб. Не виключено, що була аналогічна заборона й на розлучення. Отже, варто було би поглянути на прецеденти.
їх небагато.
1171 р. Ольга Юріївна: "В том же лѣ* . выбѣже кнагини изь Галича въ Лахи . съ снмь с Володимиромъ [...] и быша тамо . й . меции". Урешті-решт княгиня повернулася, "а кназа водивше ко крету ико ему имѣти кнагиню вь правду . и тако оуладивъшесА" (ПСРЛ 2: 564).
1188 р. Феодора Романівна: "Галичане же . Романовноу. Федероу штнлша оу Володимира" (ПСРЛ 2: 660). Продовження історії не знаємо, Василько Володимирович помер 1199 р., Феодору пізніше знаходимо в монастирі. З огляду на надзвичайно юний вік наречених, треба гадати, це були (через брак слов’янського відповідника) sponsalia de futuro, тобто заручини дітей із зобов’язанням згодом узяти шлюб.
1216 р. Дочка Мстислава Мстиславича: "Мьстислав же поиде съ новгородь- ци къ Переяславлю; и не идя къ городу, пойма дары; пославъ, поя дъцерь свою, жену Ярославлю" (НПЛ: 56). Дочка Мстислава Мстиславича Феодосія, відібрана батьком у чоловіка (Ярослава Всеволодовича), повернулася до нього і, судячи з усього, після цього стала матір’ю всіх його синів, зокрема Олександра Ярославича Невського.
1118 р. Дочка Мстислава Володимировича. Попри довіру дослідників до повідомлення про розлучення її з Ярославом Святополчичем, є підстави сумніватися в історичності події. Повідомлення про неї з’являється тільки в Московському літописному зводі XV ст. ("Ярославць Святополчичь отсла от себе жену свою, дщерь Мъстислава, внуку Володимерю" (ПСРЛ 25: 28)), звідки його запозичують Воскресенський, Тверський та інші літописи (ПСРЛ 7: 24; ПСРЛ 15: 192). Наведена фраза виявляється пізнішим доповненням до статті 1118 р. Іпат., де такі відомості відсутні. (Натомість Ян Длугош, сучасник МЛС, стверджує, що Ярослав утік до Польщі разом із своєю дружиною і синами (див.: Щавелева Н.И. Древняя Русъ в "Польской истории" Яна Длугоша (Книги І — VI) [Древнейшие источники по истории Восточной Европы]. М., 2004, 300).)
Останній у нашому каталозі випадок — розлучення Лешка Білого з дочкою Інгвара Ярославича близько 1206 р. (див.: Домбровский Д. Генеалогия Мстислави- чей, 344—437) — являє собою кумедне непорозуміння. Це фіктивне розлучення стало наслідком хибного прочитання тексту "галицького" літопису: "тогда же Аша Володимера . Пиньскаго . бѣ бо Инъгваръ . с Лахъі и Мьстиславъ . потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ . поа оу него Лестько дщерь . и поусти иде же


111
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ко Шрельскоу" (ПСРЛ 2: 720). "Поусти" у звичному для ГВл значенні "звільнив", звичайно, стосується полоненого пінського князя Володимира (який "йде ко Шрельскоу"), а не щойно виданої заміж дочки Інгвара (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 720). (Тут аналогією служить текст Кл: "іали бдху Чернии Клобу- ци . Половецького кназа Кобана . но блюдучисл кнзА Ростислава не вода его в полкъ . оуладившесА с нимъ . на "скупъ . и пустиша и" (ПСРЛ 2: 672).)
Як бачимо, в обох достовірних випадках "розлучення" справа завершилася примиренням і поверненням дружини до чоловіка. Отже, тимчасове проживання окремо одне від одного не призводило автоматично до розірвання таїнства шлюбу в князівському подружжі. Потрібні були ще якісь додаткові обставини, причому надзвичайної, непереборної сили. (Як зазначає Д. Домбровський, серед Рюриковичів зовсім невідомі, наприклад, такі звичні на Заході претексти для скасування шлюбу, як надто близька спорідненість між подружжям чи бездітність шлюбу (див.: Dąbrowski Dariusz, "Przyczyny і okoliczności rozpadu książęcych małżeństw na Rusi w XII і XIII w.," Kwartalnik Historii Kultury Materialnej, R. LVIII, 2010, nr 3—4, 349—366).)
Можна стверджувати, що в домонгольський період династія Рюриковичів узагалі не знала інституту розлучення і саме через це джерела не зберегли жодного свідчення про такі акти. Заборону на розлучення, треба гадати, глибоко пов’язано з іншим династичним табу: забороною на повторний шлюб для вдів. Своєю чергою, ця остання мала логічним наслідком династичне правило, згідно з яким князівські вдови постригалися в монастир. У сукупності своїй ці заборони були покликані створити перешкоди для повторного доступу жінок на шлюбний ринок. Над причинами окресленого стану речей можна міркувати, але одна лежить на поверхні: намагання дотримати патрилінійності роду, вертикального успадкування прав від одного батька і унеможливлення "перехресних" типів родинних лояльностей.
Отже, єдиною підставою для розірвання шлюбу була цивільна смерть жінки — постриження в монастир. Так, власне, і знаходимо у нашій фразі, яка очевидно сигналізує незавершену дію, намір, початок історії: "поча пущати" з тим, щоб у кінцевому підсумку "постричи". Ось це останнє, очевидно, й було б формальною підставою для розлучення й давало можливість для вступу в новий шлюб.
На підтвердження наведемо випадок під 1228 р. розлучення Святослава Всеволодовича: "Отославъ шпусти кнагъіню свою по свѣту всхотѣвши єи в манастъірь и дасть єи надѣлокъ многъ . шиде w него до Бориша дни йде в MypoM' къ братьи . и пострижесА" (ПСРЛ 1: 450). Є підстави припускати, що Святослав одружився вдруге і мав сина від цього шлюбу (Dąbrowski Dariusz, "Przyczyny і okoliczności rozpadu książęcych małżeństw na Rusi," 360).
Як відомо, Роман Мстиславич, задумавши 1197 р. постриження своєї дружини, таки домігся свого, але через сім років. Про це довідуємося зі статті Радз. 6713 р.: "Романъ . емъ Рюрика . и посла в Киевъ . и постриже в чернци . и жен# ef и дщерь єг’. юже бѣ пй:тил'" (ПСРЛ 38: 162, що відбиває механічний пропуск у Лавр. ПСРЛ 1: 420). Для нашої теми важать хронологічні прикмети цього повідомлення. Похід на половців, після якого й сталися події, занотовано в Новгородському першому літописі (тільки в молодшому ізводі) під 6711 березневим


112
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
роком (1203/1204) (НПЛ: 240). Рік, яким похід позначено в Радз. — 6713, — М.Г. Бережков слушно вважав ультраберезневим, якому відповідає березневий 6712 рік, що охоплював березень 1204 — лютий 1205 р. (Бережков Н.Г. Хроно- логия русскаго летописания. М., 1963, 69—72). Як ясно з тексту, похід відбувався в розпал зими ("быс' же тогда зима люта . и Половцем бь/ тегота велика"), отже, першими місяцями 1205 р.
Із цих спостережень випливає, що Роман спромігся постригти Предславу тільки в січні — лютому 1205 р., тобто всього за пів року до своєї загибелі.
На цей час, як уважають, він був уже шість чи п’ять років одружений з іншою жінкою і мав від неї двох синів, чотирьох і двох років.
Коли дотримувати історіографічної традиції, казус Романа Мстиславича слід визнати унікальним подвійно: це не тільки єдиний випадок успішного розлучення серед руських князів, а і єдиний випадок "світського", звичаєвого розлучення, тобто розірвання церковного таїнства без попереднього постриження дружини. Унікальність завжди підозріла, і аргумент, який до неї апелює, може свідчити, що з ученою традицією про розлучення Романа з Рюриківною щось негаразд.
Підсумуємо. Дружина Романа Мстиславича і його вдова "розминаються" на сторінках джерел. Щойно зникає дружина (у Лавр.—Радз.), з’являється вдова (у ГВл), і відбувається це того самого 1205 року. Труднощі гіпотези про розлучення Романа і його повторний шлюб непереборні.
О.Т.
Огляд учених спроб ідентифікувати Романову як другу дружину Романа Мстиславича демонструє, що вони, перебравши всі можливі, а частково й за межею можливого, комбінації, виявляються не в змозі несуперечливо пояснити свідчення джерел. По-перше, походження другої Романової не може бути пов’язане з жодною із панівних династій Східної Європи. По-друге, здогадний другий шлюб Романа із цією жінкою не відзначений жодним текстом. По-третє, практично до самої смерті (1205) Роман був одружений з іншою жінкою, дочкою Рюрика Ростиславича.
Ідентифікувати "Романову" в межах запропонованих досі підходів не видається за можливе.
Відомий британський джерелознавець початку XX ст. зазначав: "Мій старий принцип дослідження полягає в тому, щоб виключити всі явно неможливі припущення. Тоді те, що залишиться, є істиною, хай якою неправдоподібною вона здавалася б".
Єдиною не врахованою дослідниками можливістю є найпростіша і, як видається, найочевидніша: 1205 р. вдовою Романа Мстиславича стає його єдина відома дружина, дочка Рюрика Ростиславича Предслава. Саме вона і є "Романовою", що фігурує в тексті ГВл.
Наш аргумент розіб’ємо на дві частини. Спочатку з’ясуємо, чи забороняють таку гіпотезу наші свідчення. Тоді поглянемо, чи не пояснює вона більшу кількість відображених у тексті ГВл обставин, ніж гіпотеза про Романову як другу дружину.


113
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Звернімося до подій, які в літературі трактують як розлучення Романа:
В лѣт £ś ф е. въставиж искони. злый и врагъ дыаволъ. иже не престаетъ воюіа на род‘ хрс'ыаньскыи тако и всѣ кнази Русскъіѣ вл°жи на вражду . Романко поча пущати дчерь Рюрикову . хоташєть ю постричи (ПСРЛ 1: 412—413).
Строго кажучи, текст стверджує лише намір Романа розлучитися, а не доконаний факт. Для остаточного розірвання шлюбу, як зазначає літопис, необхідне було постриження Рюриківни.
З’ясовуємо, що Романові вдалося виконати лише першу частину задуму — відіслати дружину, і Предславу наступного року знаходимо в Києві, у батьківській родині. Узимку 1198/1199 р. вона забирає з Вишгорода новонароджену дочку брата Ростислава і перевозить її в Київ до діда й баби (ПСРЛ 2: 708). Забігаючи наперед, зазначимо, що в цій зворушливій родинній сцені разом із Предславою бере участь Мстислав Мстиславич, майбутній покровитель Данила Романовича. 24 вересня 1199 р. Предслава разом з усією родиною Рюрика Ростиславича присутня на освяченні підпірної стіни у Видубицькому монастирі (ПСРЛ 2: 711).
Це, власне, і все, що ми довідуємося про Предславу до драматичних подій 1205 р. Отже, документально нарізне проживання Романа та Предслави засвідчується лише для кінця 1198 та протягом 1199 р.
Плани розлучитися з Рюриківною Лавр, літопис пояснює як частину ширшого наміру Романа розірвати стосунки з усім узагалі кланом Мономаховичів і перейти на бік конкурентів — родини чернігівських Ольговичів. І Суздальський, і Київський літописи наголошують на цій обставині як на скандальному й майже протиприродному порушенні родинних лояльностей і усталених політичних практик, згідно з якими князі діють у складі солідарних родинних угруповань, що забезпечують їм підтримку.
Події, спровоковані цим необачним рішенням, добре відомі. Гадають, що конфлікт тривав до 1204 р., коли всі — Роман, Ольговичі, Всеволод суздальський та Рюрик — замирилися і цілували взаємно хрести. Тимчасом у цьому конфлікті були паузи й періоди замирення. Так, за 1198—1202 рр. Лавр, не фіксує жодних воєнних чи просто ворожих дій між Мономаховичами і Ольговичами. Це й не дивно. Саме на ці роки припадає низка смертей в обох родинах, які вивели зі сцени головних діячів: 1198 р. помирає брат Рюрика Давид Ростиславич, відтак один за одним ідуть із життя головні представники Ольговичів, три чернігівські князі: 1200 р. — Ярослав Всеволодович, 1201 р. — Володимир Святославич, 1202 р. — Ігор Ольгович (ПСРЛ 1: 414, 415, 416, 417).
Не випадково нова ворожнеча спалахує лише цього, 1202 р., але завершується миром: усі цілують хрест, Рюрик іде до Овруча, чернігівські князі "за Днѣпръ Чернигову" (ПСРЛ 1: 418). Воєнні дії наступного, 1203 р. також закінчуються загальним миром; а 1204 р. зазначено лише мирні переговори (ПСРЛ 1: 420).
У такому ж стані загальної злагоди знаходимо наших персонажів й 1205 р. Рюрик, його сини Ростислав і Володимир, Роман, Мстислав Мстиславич та Ярослав Всеволодович переяславльський здійснюють зимовий похід на половців. Сцена завершення походу застає родину Рюрика в Треполі в цілковитій


114
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
згоді. До князів, як з'ясовується, долучається жіноча половина родини: дружина Рюрика Анна та дружина Романа Предслава.
Отже, після 1197 і до 1205 р. Рюрик та Роман лише одного разу — 1202 р. — безпосередньо стикалися у збройному протистоянні. За 1198—1202 та 1202— 1205 рр. воєнних дій між ними не зазначено. За періодичних примирень Рюрика з Романом важко собі уявити, щоби політичний союз — хай який нещирий — не супроводжувався примиренням фамільним, з огляду на збіг на Русі родинних і політичних стосунків. Лише 1198 та 1199 р. Предслава перебуває в батьківській родині. Але "вікно" для примирення Романа з Предславою є — і досить значне. Про те, що примирення таки відбулося, свідчить сцена 1205 р. Присутність на князівському з’їзді в Треполі Предслави, у разі, коли це давно покинута жінка, та ще й при колишньому чоловікові, уже давно одруженому з іншою жінкою, була б не просто конфузом, а скандалом для загалом пуританських звичок Рюриковичів. Очевидно, обидві княгині приїхали, щоб зустрітися зі своїми чоловіками.
Таким чином, наявні свідчення не тільки не забороняють гіпотези про те, що шлюб Романа з Предславою тривав до 1205 р., а потребують її як раціонального пояснення епізоду 1205 р.
Драматичні події в Треполі описано у Суздальському літопису так:
дыавол положи сматєниє великое . Романъ . емъ Рюрика . и посла в Киевъ. и постриже в чернци . и жен^ ег‘ и дщерь ef. юже бѣ п£стил' сна Рюрикова [Ростислава. — Авт.] и брат ef Володимира . а тою поіа съ собою (ПСРЛ 1: 420).
Уточнення "юже бѣ п&тил" своїм плюсквамперфектом ("ту, що колись був пустив") сигналізує, що є відсиланням до попередньої згадки "дчери Рюриковой", а не констатацією поточного стану справ зі шлюбом Романа.
Ми довідуємося про долю всіх згаданих персонажів, крім Предслави. Як свідчить Радз., Ростислава та Володимира Рюриковичів було незабаром відпущено на вимогу Всеволода Юрійовича суздальського (тестя Володимира), причому Володимирові ще й віддано київський стіл (ПСРЛ 1: 421). Сам Рюрик того ж року (після загибелі Романа) "смета с себе чернечьскъіѣ портъі . и сѣде Къпевѣ". Його дружина Анна не схотіла покинути монастиря "и пострижесд в скъіму" (ПСРЛ 1: 426).
Єдиною особою, про чию наступну долю джерела мовчать, є Предслава. Але того ж року в ГВл з’являється і починає активно діяти вдова Романа Мстиславича.
Тепер поглянемо, чи здатна гіпотеза про тотожність Предслави і Романової пояснити ті відображені в ГВл обставини, які здаються загадковими чи парадоксальними в межах традиційного погляду.
Якщо Предслава і Романова — та сама особа, стає зрозумілою цілковита невдача дослідників ідентифікувати іншу дружину Романа. Це й неможливо було зробити, адже такої жінки ніколи не було. "Негативний" результат пошуків, отже, достовірно відбиває давні реалії.
Усуваються всі проблеми, спричинені датуванням "другого" шлюбу Романа, через які його нову дружину аж до 1205 року доводилося б визнати конкубі-


115
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ного, а її синів — народженими поза християнським шлюбом. Такий висновок з необхідністю випливає з хронологічних міркувань. А проте він суперечить очевидним обставинам: від моменту її появи жодних сумнівів у добропорядності Романової вдови не виникає, авторитет її одразу ж визнають польський князь, угорський король, галичани й руські князі. Крім того, жодне джерело не дає нам зрозуміти, ніби Данило й Василько насправді — бастарди. Вони — законні спадкоємці батька, а поневіряння їх спричинені юним віком, а не підозрами в нелегітимності.
Наша гіпотеза дає змогу зрозуміти, чому Данилові протягом життя протегують саме ті особи, які, за всіма обставинами, нібито мусять зберігати дистанцію або й відверто шкодити Романовичам. Парадоксально, але з-поміж руських князів Данило знаходить собі покровителів виключно з числа людей, близьких до родини Рюрика Ростиславича. Так, багатолітнім патроном Данила був Мстислав Мстиславич Удатний. Вище вже зазначено його особливо близьке становище до Рюрикової родини і персонально Предслави, разом з якою він став хрещеним батьком дочки Ростислава Рюриковича — Єфросинії. Мстислав не тільки виступає ментором молодого князя, а й віддає за нього свою дочку Анну, названу так, не виключено, на честь Рюрикової дружини. По смерті Мстислава, 1230-х рр., постійним помічником і союзником Данила виступає син Рюрика Володимир, що важко уявити в умовах родинної вендети.
Коли йдеться про родинні стосунки, цілком непоясненним (у межах звичних уявлень) є близький і тривалий зв’язок Романовичів із їхніми сестрами, народженими нібито від жінки, чиє життя мало бути зруйноване через новий шлюб Романа. Літопис впевнено називає обох — і Феодору, і невідому на ім’я дружину Михайла Всеволодовича — "сестрами" Романовичів. Брати десятиліттями зберігали із сестрами зворушливі, родинно-теплі стосунки, що виявлялося в досить сентиментальних жестах. Феодора, як відомо, передала Данилові власні ікони для оздоблення церкви св. Іоанна Златоустого в Холмі.
Набір ікон у Холмі мав значною мірою родинний смисл. Звернімо увагу: Данило вважав родинною (а отже, і власною) батьківську ікону Стрітення, яку спеціально переніс із Овруча до Холма. Як ікона Романа Мстиславича могла опинитися в Овручі? Очевидно, це був весільний вклад Романа, який одружився з дочкою овруцького на ту пору князя Рюрика Ростиславича і, імовірно, саме в Овручі (щодо можливої дати шлюбу — близько 1183—1185 рр. — див.: Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей, 264). Овруч Роман уважав найкращим прихистком для родини за скрути і колись (1188 р.) "пускав" туди свою жінку ("бѣжа из Галича [...] самъ йде в Лахъі а женоу поусти во Вроучіи" (ПСРЛ 2: 661)). Ікона, пов’язана з першою родиною батька, навряд чи мала б для Данила сентиментальний смисл. Навпаки, перенесення до нової столиці родинної реліквії з місця одруження батька й матері набуває символічного значення.
З того ж ряду ще одна досить загадкова обставина, відображена в ГВл. Дослідники сушили голову: чому, відвідуючи Київ дорогою до Батия, Данило — з усіх можливих — вибрав неочевидне місце для свого перебування: "домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичь". Чому він уважав за потрібне саме тут, а не в якомусь із більш шанованих храмів Києва (наприклад, кафедраль-


116
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
йому Софійському соборі або в Успенському Печерського монастиря) звеліти "да створлть млтв5? w немь". Причому вчинив він це на правах беззаперечного господаря: зібравши братію, наказав ігуменові. Відповідь матимемо, коли згадаємо, що Видубицький монастир був патрональним закладом Рюрика Ростисла- вича і ця його роль відновителя і благодійника особливо наголошена в Кл. Власне, цей літопис завершується гучним акордом — урочистим описом відвідин Рюриком із родиною Видубицького монастиря та пишномовним панегіриком ігумена Мойсея. Відвідини Данилом Видубичів можуть бути реальним фактом, а можуть бути літературним епізодом. Але автор ГВл, що створював історію Данила як безпосереднє продовження Кл, знав, як той завершується, і, не виключено, вкладав у подію символічне значення династичної історії та наступності.
Ще одна загадка, так і не розв’язана в літературі. 1211 р. в Галичі повісили чернігівських князів — синів Ігоря Ольговича Романа та Святослава. ГВл покладає провину за цей злочин на галичан і частково на угорців, які не надто опиралися бажанням натовпу. Проте значно більш документальний Синод, список Новгородського Першого літопису подає цілковито іншу версію подій, з іншими винуватцями трагедії. Згідно із цим джерелом, 1214 р. Всеволод Святославич Чермний уважав призвідцями "онуків Ростислава", тобто синів Рюрика Рости- славича, і через це вигнав їх із Руської землі, позбавивши наділів. Цікаво для нас, що сини Рюрика звернулися по домопогу до Мстислава Мстиславича Удатного (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 727).
Тимчасом ні Ростислава, ні Володимира Рюриковичів на момент трагедії в Галичі не було. То що ж міг мати на увазі Всеволод? Повішення Ігоровичів сталося тоді, коли в Галичі щойно посадили малолітнього Данила, при якому була Романова. Відгадка дій Всеволода Чермного, імовірно, полягає в тому, що він уважав відповідальними за злочин дочку й онука Рюрика і поширював цю відповідальність на всю родину (або знав, що брати Предслави якось санкціонували її дії).
І, нарешті, останнє. Насильницьке постриження Рюрика було не тільки актом безпрецедентно брутальним з боку Романа, а й умисне принизливим щодо київського князя і тестя. Оповідь Лавр.—Радз. не залишає в цьому жодних сумнівів, підкреслюючи драматичним жестом Рюрика: "смета с себе чернечьскъіѣ порты". Натомість ГВл, знаючи про цю подію, затушовує обидва моменти (і негідність учинку Романа, і принизливість для Рюрика). У ГВл усе подано як добровільне постриження Рюрика через його острах перед Романом ("приде [...] шставивъ мнискии чинъ . бѣ бо приіалъ боїазни ради . Романовы" (ПСРЛ 2: 717)). Тож і Роман могутній, і Рюрик не осоромлений.
Лише далеко в тексті літопису й принагідно згадано версію, похідну від Лавр.—Радз.:
Володимеръ же Кыевьскъіи собра вой . Михаилъ Черниговьскъіи іако бо бѣ . шць его постриглъ шца моего . бѣ бо емоу боАзнь велика во срд'ци его (ПСРЛ 2: 753).
Що більше. Можна стверджувати, що обидві згадки інциденту були відсутні в початковому тексті "галицького" літопису і з’явилися внаслідок редакторських


117
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
утручань у нього. Перша згадка міститься у явно редакторському тексті, нарощеному над початковою оповіддю (див. коментар до 717—718). Друга також засвідчує сліди редакторського втручання: вона побудована недоладно, і з її буквального прочитання виходить, ніби Роман постриг батька Михайла (тобто згадуваного вище Всеволода Чермного). Цей ефект спричинений якоюсь утратою в тексті або недоглядом редактора.
Обидві згадки експлуатують мотив "бодзни великои". Але якщо в першому випадку він може бути доречним, то в другому — сміховинним. Володимир Рю- рикович, київський князь, не міг аж так тремтіти перед молодшим другорядним князьком Данилом лише на згадку про давноминулі події, що сталися з їхніми батьками. Крім цього епізоду, Володимир Рюрикович, навпаки, перебуває з Данилом у "братьствє . и любови велици". Мотив "бодзни великои", однак, з’єднує обидві згадки в редакторський "комплект". Є підстави припускати, що відомості про постриження Рюрика потрапили в текст значно пізніше від створення початкової версії "галицького" літопису, коли одному з редакторів став відомий текст Радз. (див. коментар до 717—718). У початковій формі "галицький" літопис замовчував епізод із насиллям над Рюриком та його родиною.
Обґрунтування нашої гіпотези було б неповним, коли б ми не зважили "реалістичних" можливостей того, що Романова є Предславою Рюриківною. Тут варто поміркувати, чи здатна вона була народити дітей після довгої перерви і чи могла б вона бути "регенткою" при малолітніх синах, бувши постриженою.
Предслава вийшла заміж за Романа близько 1183—1185 р. (див.: Домбров- ский Д. Генеалогия Мстиславичей, 264). Цю дату вираховують із віку її дітей, насамперед Феодори, яку 1188 р. вже видавали заміж. Щоправда, шлюб Феодори був надзвичайно раннім. Очевидно, невдовзі після Феодори мала народитися ще одна дочка, згодом видана за Михайла Всеволодовича чернігівського. Тож між народженням перших дітей (дочок) і народженням синів минуло досить багато часу. Можливо, що крім політичних розбіжностей із Рюриком, відсутність синів була однією з причин шлюбних проблем Романа і Предслави, а також і Романового бажання звільнитися від цього зв’язку.
Чи могла Предслава народити синів на початку 1200-х років? Дата народження Предслави, а отже, її вік на час подій, що нас цікавлять, невідомі. Щоправда, за низкою непрямих свідчень рік народження з’ясовується з високою вірогідністю — 1170 (див.: Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей, 478). Отже, 1202-го (дата народження першого Романового сина) Предславі минуло 32 роки або близько того. Це цілком у межах фертильного віку для жінок, навіть у середньовіччі.
Друга проблема випливає з того, що Предславу було пострижено в монастир, а Романова, як видно, провадила активне світське життя. Звичайно, можна було би припустити, що Предслава, подібно до свого батька, "сметала" з себе чернече вбрання, скориставшися тим, що постриження було насильним, а отже, недійсним. Але припустімо більш вірогідне: що вона залишалася черницею. Чи могла вона брати участь у життєвих справах?
Відхід княгинь у монастир даремно було б уважати повною відмовою від світу. Судячи з того, що князі споряджали такі заклади спеціальними "наділка-


118
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ми", вельможні черниці й у монастирі зберігали звичний для них стиль життя, а ступінь аскетизму великою мірою залежав від особистих нахилів жінки. Статус княгинь-черниць, як усередині обителі, так і за її стінами, суттєво відрізнявся від становища рядових монахинь, і свобода дій, відповідно, була іншою.
Наведемо лише один, але промовистий приклад. Янка Всеволодівна, дочка київського князя Всеволода Ярославича, постриглася у спеціально створеному для неї батьком монастирі св. Андрія. Це відбулося 1086 р. Однак під 1089 р. читаємо: "в се же лѣто йде ІАнъка въ Греки дщѣ Всеволожа нареч'наіа прѣже" (ПСРЛ 2: 200). Вона повернулася наступного року і, як з’ясовується, їздила в Константинополь із відповідальною місією: у якийсь спосіб наглядати за вибором нового митрополита для Києва ("В лѣ*. . ф . чи . Приведе ІАнка митропо¬
лита . Ишана скопьчину" (ПСРЛ 2: 200)).
Можемо, отже, припускати, що й деякі інші княгині-черниці за потреби могли брати участь у справах політичних. Так, під час кризи 1097 р., спричиненої осліпленням Василька Ростиславича, коли на Київ уже збиралися вирушати війська Володимира Всеволодовича, Давида та Олега Святославичів, до Мономаха послали Всеволожу вдову (яка, за всіма ознаками, мала постригтися в монастир по смерті чоловіка) з митрополитом. Як видно з тексту, переговори провадила саме Всеволожа і таки домоглася успіху (див.: ПСРЛ 2: 238).
Отже, постриження княгині в монастир не було ув’язненням і не служило непереборною перешкодою для активності поза його стінами. А тимчасовий, хай навіть і досить тривалий, вихід із монастиря ні з канонічного боку, ні з огляду на усталені практики не призводив до втрати чернечого статусу. Найочевидніше підтвердження знаходимо в самому ГВл: повідомляючи в контексті подій 1219 р. про відхід Романової в монастир, літопис, однак, згодом стверджує, що вона провадила переговори й укладала мирну угоду з литовськими князями. Автор/редактор цих повідомлень (і так само читачі) не вбачали в цьому нічого неможливого (це слушно без огляду на те, чи достовірні відповідні звістки).
Мусимо, однак, зауважити два утруднення, що випливають із нашої гіпотези.
По-перше, Рюрик Ростиславич одразу ж після загибелі Романа здійснює похід на Галич. Виходило б, що він воює з дочкою та онуками. Щоправда, вагомість цього можливого заперечення суттєво зменшується тією обставиною, що в початковому стані "галицького" літопису відомості про ці події не читалися (див. коментар до ПСРЛ 2: 717—718). Тобто у волинській версії історії (на відміну від суздальської) Рюрик не ворогує з Романовою та її синами.
По-друге, "галицький" літопис містить згадку, що Романова постриглася в монастир ("тогда же великад кнагини Романоваїа . восприимши мнискии чинъ" (ПСРЛ 25 734)). Виходило б, що Предслава постригається вдруге, що неможливо. Це повідомлення проблемне, й існують підозри в його "редакторському" походженні (див. коментар до ПСРЛ 2: 937). Але навіть якщо цілковито довіряти звістці, трактування її не таке однозначне, як може здаватися. Так, у Лавр, під 1214 р. читаємо: "Iwa14 епс’пъ Суждальскыи шписасд єпспьи всеїа зємла Ростовьскъпа . и пострижесд в черньцѣ в монастыри в Болюбомь" (ПСРЛ 1: 438). Єпископ, звичайно, був пострижений у ченці задовго до цього. Літописець мав на увазі звичай постригатися перед смертю у схиму (як, наприклад, у випад-


119
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ку володимирського єпископа Симона та ростовського Кирила (див.: ПСРЛ 1: 448, 452)). Але прикметно, що вхід на жительство в монастир міг фразеологічно оформлятися як "постриження".
Підсумуємо. Гіпотеза про Романову як Предславу Рюриківну, єдину дружину і єдину вдову Романа Мстиславича, не створює непереборних труднощів як із погляду "реалістичного" розуміння ситуацій, так і — що головне — для тлумачення тексту ГВл. На відміну від усталеної в літературі гіпотези про Романову як другу дружину князя, у світлі якої ціла низка повідомлень літопису виявляється "загадковою", наша гіпотеза нормалізує ці ілюзорні "головоломки", даючи їм задовільне пояснення.
В.С.
потом же сѣде Инъгваръ. в Володимерѣ. поа оу него Лестько дщерь . и поусти [поусти и. — Хлєбн.] йде же ко Щрельскоу (ПСРЛ 2: 720)
Згадану в цьому повідомленні ГВл анонімну руську княжну традиційно ідентифікують як Гримиславу — дружину Лешка Білого, відому з польських джерел. Після досліджень Освальда Бальцера найпоширенішою в історіографії є версія про те, що батьком Гримислави був луцький князь Інгвар Ярославич (Oswald Balzer, Genealogia Piastów (Kraków, 1898), 264—266; В. Włodarski, Polska i Ruś 1194—1340 (Warszawa, 1966), 44; Kazimierz Jasiński, Rodowód Piastów małopolskich i kujawskich (Poznań — Wrocław, 2001), 27—28). У такому разі Гримислава доводилася Данилові троюрідною сестрою. Версія ґрунтується на тексті ГВл, де повідомлення про одруження Лешка стоїть одразу після слів про те, що Інгвар сів у Володимирі: "потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ . полоу него Лестько дщерь".
Цю ідею піддав критиці Даріуш Домбровський, припустивши, що Лешко був одружений двічі (Dariusz Dąbrowski, "Dwa ruskie małżeństwa Leszka Białego. Karta z dziejów Rusi halicko-wołyńskiej i stosunków polsko-ruskich w początkach XIII wieku," Roczniki historyczne. Rocznik LXXII (Poznań — Warszawa, 2006), 67—93). Головним джерелом для Домбровського послужило те саме повідомлення ГВл про руський шлюб Лешка Білого. На думку вченого, у своїх побудовах Бальцер припустився помилки, бо не врахував продовження фрази ГВл про одруження Лешка: "поа оу него Лестько дщерь и поусти йде же ко Шрельскоу".
Отже, за Домбровським, першою дружиною польського князя була невідома на ім’я дочка Інгвара, а другою — Гримислава, батька якої встановити складно, хоч учений і припустив, що то був Ярослав Володимирович (новгородський князь між 1182 і 1199 рр.).
Ідею про два шлюби Лешка Білого підтримав Мирослав Волощук (М. Ѵо- loshcsuk, "W kwestii obecności rusinów na dworze księżnej Grzymisławy — wdowy (1227—1258) po księciu krakowsko-sandomierskim Leszku Białym," Tractu temporis. Ludzie — regiony—fakty (Łódź — Wieluń, 2017), 27—30). Він сприйняв думку Домбровського про тотожність батька Гримислави із князем Ярославом Володимировичем. Утім, для Домбровського це був лише один із двох здогадів (Ярослав Володимирович або Ярослав Всеволодович чернігівський — помер у 1198 р.), основаних на повідомленні Яна Длугоша (Dariusz Dąbrowski, "Dwa ruskie małżeństwa Leszka Białego," 84—91). Польський хроніст описав шлюб Лешка і Гри-


120
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мислави під 1220 р. і зазначив, що батьком княжни був руський князь Ярослав (Jana Długosza roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. Ks. 5—6, 1140—1240 (Warszawa, 2009), 289).
Судячи з усього, Длугош і сам вагався, визначаючи батька Гримислави. Дослідники не взяли до уваги того факту, що ім’я laroslai хроніст уписав власною рукою на місці лакуни, що була в початковому тексті (https://dlugosz.polona. pl/pl/roczniki/autograf/535). Це може означати, що Длугош не міг визначити батька Гримислави на підставі своїх основних джерел і залишив порожнє місце. Він заповнив його або на підставі додаткових джерел, або із власних домислів.
Основним джерелом для руських повідомлень Анналів за XIII ст. був ГВл: повний текст або витяги, спеціально підготовлені для Длугоша (див.: Зати- люк Я., Кириченко К. Повідомлення Анналів Яна Длугоша про коронацію Данила Романовича та їх походження. Ruthenica XIII (2016), 108—136). Можна припустити, що хроніст скористався повідомленням ГВл про одруження Лешка, але не зрозумів (з повного тексту чи з виписок), дочкою якого князя була руська княжна. Припускати додаткове писемне джерело немає підстав, тож мусимо визнати, що Длугош самостійно домислив Гримиславі батька Ярослава.
Якого саме Ярослава мав на увазі хроніст, не цілком зрозуміло. Однак можна простежити, яких іще князів із таким ім’ям він фіксує щодо першої третини XIII ст. Під 1205 р. Длугош згадує переяславського князя Ярослава Всеволодовича — сина Всеволода Велике Гніздо — як учасника походу князів на половців (Jana Długosza roczniki czyli kroniki. Ks. 5—6, 245). Під 1206 p. цей самий Ярослав фігурує як учасник битви між новгородцями і суздальцями (на Липиці) (Jana Długosza roczniki czyli kroniki. Ks. 5—6, 249—250). Під 1211 p. Длугош уміщує вигадану оповідь про перемогу Лешка Білого над коаліцією руських князів, серед яких був Ярослав Всеволодович разом зі своїми братами (Jana Długosza roczniki czyli kroniki. Ks. 5—6, 265—266). Згідно з текстом хроніста Лешко взяв князів у полон, але згодом відпустив, зокрема Ярослава. Під 1216 р. Ярослава Всеволодовича згадано вже як новгородського князя, що дав відсіч литовцям (Jana Długosza roczniki czyli kroniki. 279—280). Уставлене в лакуну під 1220 р. ім’я Ярослав прилягає до цієї серії та завершує її.
На цьому відтинку свого твору Длугош знає лише Ярослава Всеволодовича. Це дає змогу зробити висновок, що саме його він мав на увазі в повідомленні про Гримиславу. Чому він обрав саме Ярослава — на це питання немає однозначної відповіді. Утім, можна припустити, що свою роль відіграла неприязнь Длугоша до литовців, і він "обрав" Гримиславі за батька того князя, котрий незадовго до того блискуче відбив зухвалий литовський напад.
Відступ про Длугоша знадобився для того, щоб вилучити його твір із кола допоміжних джерел у дискусії довкола загадкового повідомлення ГВл. Історія перекладу цього повідомлення демонструє серйозні труднощі тлумачення:
Махновець: А потім сів Інгвар у Володимирі. Лестько взяв у нього дочку [Гримиславу] і одіслав її [до себе], а [сам] пішов до [города] Орельська.
Перфецький: Lestko took Ingvar’s daughter in marriage and then let her go while he himself went to Orel’sk.


121
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Лихачова: Потом Ингварь сел во Владимире, а Лестько взял его дочь в жены, но, покинув ее, пошел к Орельску.
Домбровський-Юсупович: Aleksander zaś siadł we Włodzimierzu [...] Pojął u niego Lestko córkę i opuścił ją. Szedł do Orelska [i] przyjachali brześcianie...
Як можна побачити, в усіх варіантах передбачається, що до Орельська йде Лешко. Долю його дружини натомість уявляють по-різному. Переклади Пер- фецького і Лихачової не дають однозначного тлумачення вчинку Лешка: розлучився чи просто покинув на певний час? Напевно, розуміючи неможливість прочитання "поусти" як "розлучився", Махновець знайшов оригінальне розв’язання: Лешко нібито відіслав княгиню до себе, а сам залишився на певний час на Волині. І все ж перекладачі одностайні в тому, що дію виконує Лешко, а об’єктом дії ("поусти") є княжна.
Усупереч цій традиції вважаємо, що таке тлумачення тексту "под оу него Лестько дщерь . и поусти (и) йде же ко Шрельскоу" є помилковим і не може бути свідченням про розлучення Лешка.
По-перше, слово "поустити" мало кілька значень у давньоруській писемній мові. Значення "розлучитися/відмовитися від шлюбного співжиття" було не надто поширеним (Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. Т. 2. СПб., 1902, 1726—1729). Важливо, що саме це значення відсутнє в ГВл. Ця пам’ятка знає "поустити" в розумінні "відпускати (з полону/на волю)". Окрім цього, фіксуються значення "посилати, виряджати, присилати", зокрема коли йдеться про людей, у тому числі княжих родичів.
По-друге, ідея розлучення, особливо "миттєвого" (одразу після шлюбу), здається нереалістичною в контексті родинних практик того часу. У середньовічній Європі, зокрема в середовищі найвищої аристократії, розлучення становили виняток. Треба було вагомих підстав, довгої процедури і спеціальної санкції церкви (David L. d’Avray, Medieval Marriage: Symbolizm and Society (Oxford, 2005), 74—130; Women and Gender in Medieval Europe. An Encyclopedia (New York and London, 2006), 215—216; David L. d’Avray, Papacy, Monarchy and Marriage, 860—1600 (Cambridge, 2015)). Також варто зауважити, що достовірно підтверджених розлучень давньоруських князів XI—XIII ст. не зафіксовано (див. коментар до ПСРЛ 2: 718). Матримоніальних зв’язків не розривали через ситуативні зміни "політичної погоди".
По-третє, тлумачення Домбровського передбачає фантастичну ситуацію: княжна поверталася не до родичів, не до батька, а прямувала до невідомого Орельська (локалізувати який, до речі, неможливо, див.: Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. К., 1985,96), до того ж сама, без супроводу чоловіків відповідного статусу. У давньоруських літописах самовільного пересування княгинь (мабуть, за винятком Ольги в X ст.) не згадано, натомість княжну чи княгиню завжди "приводять"/"ведуть". Слід також зауважити, що одіозний випадок розлучення не міг залишити хроніста таким байдужим, що він ніяк не прокоментував би цієї події.
По-четверте, у самому тексті є зазначення того, що "пускали" чоловіка, а не жінку. У Хлєбн. читається відмінно: "поусти и йде же...". Видається, що "и" тут —


122
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
не сполучник, а займенник третьої особи однини у знахідному відмінку ("його"), який передбачає чоловічий рід (якби це був сполучник, невмотивованою була би частка "же"). Уважаємо, що саме це читання є архетипним, а в Іпат. відбулася асиміляція.
Отже, визнаємо необгрунтованою думку про два шлюби Лешка і поділяємо традиційну гіпотезу про ототожнення не названої в ГВл дочки руського князя з Гримиславою. Слова про відпущення стосувалися не до княжни, а до одного зі згаданих перед тим полонених князів.
Свого часу Грушевський проникливо зауважив дефектність тексту на цьому відтинку ГВл, ключовому для розв’язання питання про ідентичність руської дружини Лешка Білого:
Сю не зовсім ясну фразу, тримаючися близшого значіння, треба б зрозуміти так, що Лєшко, оженившися з Інгварівною, потім відправив її до дому. Супроти того або треба припустити, що Лєшко розвівся був з Інгварівною (а потім зійшовся, чи що), або прийняти в літописи якусь прогалину. Перше досить тяжко припустити, скорше приходиться думати про прогалину; дійсно в сім місці текст літописи однаково мусить мати пропуск або пере- крученнє коло слів "бѣ бо Инъгваръ с Ляхи" (Грушевський М.С. Історія Укра- Їни-Русі. Т. 3. К„ 1993, 508).
Негарадзи в нашому фрагменті відчули й редактори новітнього польського перекладу ГВл. Щоправда, їхню логіку відновлення тексту зрозуміти не так легко. Вони зазначають, що фрагмент Іпат. "тогда же дша Володимера . Пинь- скаго . бѣ бо Инъгваръ . с Лахъі и Мьстиславъ . потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ" "цілковито міняє зміст повідомлення" (Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów. Tłumacz., wstęp i kom. Dariusz Dąbrowski i Adrian Jusupovic (Warszawa, 2017), 99, b—b), і в своїй реконструкції трактують його як вставку, орієнтуючись на текст Хлєбн., де цей уривок відсутній. Проте вони визнають, що лакуна у Хлєбн. — гаплографічного характеру (між аналогічними "Шлександръ же сѣде в Володимерѣ" і "потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ"), що означає: ми маємо справу з механічним пропуском у Хлєбн., а не вставкою в Іпат.
Наведемо відтинок повністю, позначивши проблемний фрагмент:
Возведе Шлександръ Лестька и Конъдрата. придоша ЛаховѢ на Володимеръ . и штвориша имъ врата Володимерци . рекоуще се снвць . Романови .
ЛаховѢ поплѣниша городъ весь . Шлександроу молащюса Льстькови . w шстанцѣ града . и w цркви стѣи Бци твердымъ же бывшимъ дверемь . не могоша исѣчи . донележе Лестько приѣха и Конъдратъ . и возбиста Лахъі своа ти тако спесна бъГ цркви . и шстанокъ людии . и жаллхоусА Володимерци емше имъ вѣры и присАзѣ ихъ . аще не бъіл бы сродникъ ихъ с ними Шлександръ то не перешли быша ни Боуга .
Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі .
Шлександръ же сѣде в Володимерѣ .
тогда же Аша Володимера . Пиньскаго . бѣ бо Инъгваръ . с Лахъі и Мьстиславъ . потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ .


123
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ПОА оу него Лестько дщерь .
и поусти (и) йде же ко Шрельскоу .
и приѣха Берестьдне ко Лестькови и просиша Романовыи кнагин’ . и дѣти!’ бѣаста бо млада соущи . и вдасть имъ да владѣеть ими . хини же с вѣликою радостью срѣтоша и . яко великаго Романа видащи .
потом же Александръ живашє въ Бѣлзѣ. а Инъгваръ в Володимерѣ. бодром же не любдщимъ . Инъгвара . Шлександръ же свѣтомъ ЛестьковъГ* . прия Володимерь .
Між оповідями про захоплення Лешком та його "ляхами" міста Володимира і про звернення берестян до Лешка і "Романової" текст не має цілісності й розпадається на відокремлені короткі речення. Порядок цих речень, як видається, порушено.
Фрагмент "поа оу него Лестько дщерь . и поусти (и) йде же ко Шрельскоу" традиційно сприймають за єдину фразу, що продовжує попередній цілісний текст. Однак, вірогідніше, це або дві окремі одиниці тексту, одну з яких уставлено, або вставкою є частина попереднього тексту. Як випливає з наших міркувань, слова "и поусти (и) йде же ко Шрельскоу" відсилають до одного з попередніх речень, де йдеться про захоплення князя. Це означає, що або таке речення стояло ближче до ремарки про відпущення, або ця ремарка є вставною. Відповідно слова "поа оу него Лестько дщерь" мають стосуватися або до одного із захоплених князів, або до одного з князів, що "відпускає".
Між словами "не перешли быша ни Боуга" і "и приѣха Берестьлне ко Лестькови" текст складається з двох шарів: основного і вставного. Причому вставні фрагменти найімовірніше з’явилися як приписки до основного тексту на полі та/або над рядком, а пізніше були введені в текст, що й порушило загальну структуру.
Перед нами редагований текст, тому можна запропонувати кілька варіантів розшарування, кожен із яких передбачатиме інший логічний зв’язок фрагментів, а відповідно — іншу кандидатуру батька Гримислави. Нижче подаємо чотири способи членування тексту: курсивом позначені гіпотетичні вставки до основного тексту, грубим шрифтом — зв’язки можливих батьків Гримислави з ремаркою про одруження Лешка.
1) 	Стослава же яша . и ведоша и в Лахы .
{Александръ же сѣде в Володимерѣ. тогда же миа Володимера. Пинъскаго . бѣ бо
Инъгваръ. с Лахъі и Мьстиславъ.
потом же сѣде Инъгваръ. в Володимерѣ
поа оу него Лестько дщерь . и поусти (и) йде же ко Шрельскоу
У цьому варіанті вставка могла мати великий обсяг. Вона додавала інформацію про ще одного полоненого князя — Володимира пінського — і повідомляла причину ("бѣ бо Инъгваръ . с Лахы и Мьстиславъ"), а також пояснювала, чому через деякий час після входження Олександра до міста Володимира там опинився Інгвар ("Шлександръ же сѣде в Володимерѣ [...] потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ"). Унаслідок цього в наявному тексті виникли тавтологічні парні повідомлення: "{Александръ же сѣде в Володимерѣ"/'{Александръ же


124
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
свѣтомъ ЛестьковъС . прия Володимерь"; "потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ'7 "[...] а Инъгваръ в Володимерѣ".
Основний текст розповідав про захоплення Святослава ляхами та відпущення його Лешком після того, як польський князь одружився з дочкою бранця.
На підставі польських джерел було зроблено висновок, що брат Лешка, Кон- рад Мазовецький, узяв за дружину Агафію — дочку Святослава Ігоровича (Oswald Balzer, Genealogia Piastów, 268—275). Якщо прийняти варіант 1), то вийде, що Гримислава також була дочкою Святослава Ігоровича. І це означало би, що двоє братів — Лешко і Конрад — узяли за дружин двох сестер — Гримиславу і Агафію.
2) Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі .
Шлександръ же сѣде в Володимерѣ
тогда же Аша Володимера . Пиньскаго .
бѣ бо Инъгваръ. с Лахъі и Мьстиславъ.
потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ .
поа оу него Лестько дщерь . и поусти (и) иде же ко Шрельскоу
Цей варіант передбачає дві короткі вставки. Перша з них подавала причину захоплення Володимира пінського: "бѣ бо Инъгваръ . с Лахъі и Мьстиславъ". Звороти з "бѣ бо" є підрядними причини і в ряді інших місць ГВл вдало пояснюються як вставки до основного тексту. Друга вставка повідомляла про одруження Лешка.
Згідно з такою реконструкцією сенс основного тексту полягав у тому, що Володимира пінського схопили, а пізніше Інгвар, ставши володимирським князем, відпустив його. Причому друга вставка стосувалася до особи Інгвара: саме його дочку, на думку автора приписки, узяв Лешко.
3) Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі .
Шлександръ же сѣде в Володимерѣ
тогда же Аша Володимера . Пиньскаго .
бѣ бо Инъгваръ. с Лахъі и Мьстиславъ.
потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ .
поа оу него Лестько дщерь . и поусти (и) иде же ко Шрельскоу
Цей варіант передбачає той самий обсяг вставок, що й 2), тільки пропонує прив’язання другої вставки до іншого фрагмента тексту. За цим сценарієм автор приписки мав на увазі, що Лешко взяв дочку пінського князя Володимира.
4) Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі .
Шлександръ же сѣде в Володимерѣ
тогда же Аіиа Володимера. Пиньскаго.
бѣ бо Инъгваръ. с Лахъі и Мьстиславъ.
потом же сѣде Инъгваръ. в Володимерѣ .
поа оу него Лестько дщерь . и поусти (и) иде же ко Шрельскоу
Цей варіант передбачає найбільший обсяг вставного тексту, штучно розбитого на дві частини. Перша частина вставки могла повідомляти про захоплення Володимира пінського за сприяння Інгвара і Мстислава та про обняття Інгваром


125
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
володимирського столу. Друга частина вставки завершувала історію пінського князя: сівши у Володимирі, Інгвар його відпустив, і той пішов до Орельська.
У цій реконструкції основний текст мав такий вигляд: "Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі . Шлександръ же сѣде в Володимерѣ поа оу него Лестько дщерь". Тож батьком Гримислави виявляється Олександр белзький, як свого часу вважав Карамзін (Карамзин Н.М. История государства Российского. Т. 3. СПб., 1818, 128).
Проте, на нашу думку, є п’ятий варіант, більш умотивований, ніж попередні чотири. Він передбачає, що вставка містила цілісний текст, паралельний до основного, і оповідала про долю Володимира пінського. Цей додатковий сюжет було приписано на полі рукопису, а під час уведення до основного тексту в процесі переписування розбито на дві частини. Разом ця приписка читалася так:
тогда же Аша Володимера. Пиньскаго. бѣ бо Инъгваръ. с Лахъі и Мьстиславъ . и поусти (и) иде же ко Шрельскоу
Ішлося про те, що під час захоплення ляхами міста Володимира до полону потрапив Володимир пінський через те, що Інгвар і його брат Мстислав (найвірогідніше, Мстислав Німий, молодший брат Інгвара) були з ляхами; потім Інгвар, який і полонив Володимира, відпустив його, і той пішов до Орельська.
Вставка такого змісту має аналог у явно вставному фрагменті про Володимира пінського під Іпат. 1229 р. Цей фрагмент уставлено до історії походу Романовичів на Каліш як союзників Конрада Мазовецького: короткий сюжет про сутичку Володимира з литовцями, коли він, на доручення Данила і Василька, залишився "стерегти Берестя". Ця цілком самостійна паралельна оповідь розриває історію походу на Каліш і не має зв’язку з наступним текстом (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 754). Показово, що Володимир пінський більше ніде, крім цих двох пасажів, у ГВл не згадується, і цілком вірогідно, що цей князь узагалі є персонажем тільки вставного тексту — "другого шару" "галицького" літопису.
Якщо прибрати текст вставки про Володимира пінського, залишиться зв’язний основний текст:
Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі . Шлександръ же сѣде в Володимерѣ . потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ . поа оу него Лестько дщерь . и приѣха ВерестьАне ко Лестькови [...]
Тут бачимо завершення історії походу Олександра і ляхів на Володимир: захоплення в полон Святослава і утвердження Олександра белзького на володи- мирському столі. Далі хроніст сповіщав про зміну князя: на столі сів Інгвар. Відтак починалася нова історія про Лешка і берестян, яка відкривалася ремаркою про одруження польського князя з дочкою Інгвара ("поа оу него", тобто Інгвара, згаданого перед тим).
У кінцевому підсумку історичну структуру аналізованого відтинка ГВл можемо подати так (курсивом у квадратних дужках — текст приписки, уставленої в основний текст):
Стослава же яша . и ведоша и в Лахъі .
Шлександръ же сѣде в Володимерѣ .
[тогда же миа Володимера. Пиньскаго .


126
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
бѣ бо Инъгваръ . с Лахы и Мьстиславъ .]
потом же сѣде Инъгваръ . в Володимерѣ .
поа оу него Лестько дщерь .
[u поусти (и) йде же ко Шрельскоу.]
и приѣха Берестьдне ко Лестькови...
Запропонована реконструкція повертає нас до традиційного погляду, що батьком Гримислави був князь Інгвар Ярославич, а отже, Гримислава була троюрідною сестрою Романовичів.
В.А.
Андрѣи же и король оувѣдивъ безаконье Галичкое и матєжь . и посла Бенедикта со воими . и іа Романа в бани мыющасд. и посла и во Оугръі. бѣ бо Тимофѣи в Галичѣ премоудръ книжникъ . шчетво имѢа во градѣ Кыевѣ . притчтею ре4’ слово . w семь томители . Бѣнедиктѣ . іако в послѣдили времена тре" имены и наречетсл антихрстъ . бѣгаше бо Тимофеи w лица его бѣ бо томитель бодромъ и гражаномъ и блоудъ творд и шскверндхоу жены же и черници и попадьи в правдоу бѣ антихрстъ за сквернаіа дѣла его (ПСРЛ 2: 722).
Згаданий у фрагменті угорський воевода Бенедикт Лисий правив у Галичі, очевидно, твердою рукою, що й викликало — за першої ж його появи на сцені — таку різку характеристику, дану літописцем. Утім, що саме в поведінці Бенедикта могло спровокувати майже істеричну й панічну реакцію, хай би й ученого, книжника Тимофія, який ідентифікував Бенедикта як Антихриста і через те "бігав" "w лица его", з тексту літопису неясно. (Можливо, через це яскравий епізод цілковито оминув увагою в коментарі М.Ф. Котляр.)
Свого часу А.І. Генсьорський зазначив:
думка Тимофія була така, що одним з імен Антихриста буде Бенедикт. До цього висновку він дійшов на основі суми числового значення букв в імені Бенедикт у грецькому звучанні: Benediktos. Сума ця: ббб (Ь=2; е=5; n=50; е=5; d=4; і=10; k=20; t=300; о=70; s=200=666). Ця цифра, згідно з Апокаліпсисом, має бути "знаменієм звіра", тобто Антихриста. Звідси зрозуміло, що і Тимофію, і літописцю мусив бути відомий Тлумачний Апокаліпсис (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К., 1961, 14, прим. 2).
Зі здогаду дослідника можна було би зробити висновок, що Тимофій — столичний "премудрий книжник" — знав грецький текст Апокаліпсиса. Утім, Генсьорський, далі, припустив, що Тлумачний Апокаліпсис, імовірно, належав до складу того збірника, з якого авторові ГВл став відомий також і хронограф. Отже, це міг бути тільки слов’янський Апокаліпсис. Але в такому разі важко уявити, як би Тимофій міг зробити свої підрахунки, адже слов’янська форма імені — Бенедиктъ — не давала очікуваного числа звіра.
Генсьорський, утім, мав рацію, ідентифікуючи тип Апокаліпсиса. Справді, найдавнішим і тривалий час єдиним слов’янським перекладом Одкровення Іоанна був Апокаліпсис із тлумаченнями Андрія Кесарійского. Можна навіть зазначи-


127
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ти конкретне місце, на яке посилався книжник Тимофій. Його ще до публікації книжки Генсьорського ідентифікував Н.П. Сидоров (Сидоров Н.П. К вопросу об авторах "Слова о полку Игореве". Слово о полку Игореве. Сб. статей под ред. В.П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950, 165; див. також: Толочко А.П. Галицкие "приточники". Ruthenica 7 (2008), 204—206). Якщо Тимофій мав на увазі саме цей текст (у чому немає підстав сумніватися), йому навіть не довелося б робити підрахунки самостійно, бо "Бенедикт" фігурує там як одне з трьох відомих імен Антихриста. Ось як це місце звучить у найдавнішому (і майже синхронному нашим подіям, середини XIII ст.) Апокаліпсисі з колекції акад. Нікольського (БАН, Никольск., 1), переписаному — за збігом — також Тимофієм, паламарем церкви св. Якова в Новгороді:
Истоіє число ієго имени іако и прочаїа писаниіа w нємь глть . врЬмл искйіієниіа тъгда . ащє бо бѣ іавѣ разумѣти . каково има . ижє бы оузрѣлъ шбличилъ бы и . нъ не изволи бйіа блгодать въ стыхъ книгахъ написаноу быти . пагоубномоу имени . искоушєниіємь жє многоимєньно можєть кто шбрѣсти . число имоущаго по грѣцьскомоу іазыкоу . и по иномоу . іако се ламъпатъ фитанъ . бенеликтъ . зълъ наставникъ . истовенъ пакостьникъ . дрѣвле клеветникъ агньць неправьденъ . w сихъ бо именъ противныхъ . льсть го начать са . свою славоу и власть . въ шстоудѣ полагай.
(Thomas Hillary Oller, The NikoTskij Apocalypse Codex and Its Place in the Textual History of the Medieval Slavic Apocalypse Manuscripts (PhD Diss., Brown University, 1993), 195—196).
У рукопису колишнього зібрання Троїце-Сергієвої лаври (кінця XIV чи XV ст.) ім’я читається як "Бєнєликз" (РГБ, ф. 304, № 120, арк. 43 зв.); в іншому рукопису того ж зібрання (РГБ, ф. 304, № 6, XV в.) — "Бєнєлих" (арк. 64 зв.); у ще одному списку (РГБ, ф. 304, № 122, XV в.) — "Вєнєликоть" (арк. 61). Ці приклади є прямими свідченнями, що переписувачі (і, треба гадати, читачі) не надавали числового значення імені або ж не могли розпізнати це значення в кириличних формах імені.
За збігом, Тимофій, переписувач процитованого рукопису, також, можливо, мав стосунок до літописання. Як припускає Томас Оллер (Thomas Hillary Oller, The Nikol’skij Apocalypse Codex, 11—69), рукопис переписано тим же писарем, який ідентифікує себе як Тимофій-паламар у приписці до Лобковського Прологу 1262 р. Дослідник уважав, що рукою того ж писаря, крім того, переписано три новгородські акти: договори Новгорода з Ярославом Ярославичем, а також частину Синодального списку Новгородського першого літопису, автор якого ідентифікує себе під 1230 р. як "Тимофій паламар". Дещо пізніше тотожні спостереження оприлюднив О.О. Гіппіус, який також стверджував ідентичність почерку Апокаліпсиса Нікольського, Лобковського Прологу та трьох новгородських актів (Гиппиус А.А. К истории сложения текста Новгородской первой летописи. Новгородский исторический сборник. 3 (13). СПб., 1997, 8—9). Дослідник, утім, заперечував можливість того, що частина Синодального списку була переписана рукою Тимофія. Збіг імені, тексту, хронологічних прикмет, стосунку до літописання робить надзвичайно спокусливим припущення, що Тимофій-книжник ГВл і Тимофій-па-


128
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ламар — та сама особа. Можна було б навіть накидати (у поширеному стилі аналогічних ототожнень) гіпотетичну біографію Тимофія: киянин, що забрів до Галича в антуражі Романової дружини, киянки Предслави Рюриківни (можливо, як її духівник), а пізніше опинився в Новгороді завдяки протекції колись новгородського князя Мстислава Мстиславича або (ще вірогідніше) пішов туди з Галичини у почті перемишльського єпископа Антонія, коли той повертався на архієпископський стіл.
Прикметно, що київський книжник Тимофій посилався не власне на текст Апокаліпсиса, але саме на фрагмент коментарю Андрія Кесарійського, про що, крім іншого, свідчить і його твердження про те, що Антихрист може назватися трьома іменами ("тре" именъі наречетсд"). У такому разі стає ясно, що мав на увазі літописець, який зазначив, що Тимофій "притчтею ре4' слово". Хоча "говорити притчами" могло означати взагалі "говорити образно, алегорично" або навіть "наводити приклади" (Срезневский И.И. Материалы для Словаря древнерусскаго языка. Т. 2. СПб., 1895, 1483—1481), у фразі "галицького" літописця можна угледіти й більш певний смисл відсилання до конкретного тексту. У передмові Андрій Кесарійський називає Апокаліпсис "врЬмєньньїхь притьчь прорєчєниіа" (Thomas Hillary Oller, The NikoTskij Apocalypse Codex, 82).
Прямі цитати з Апокаліпсиса досить рідкісні в старослов’янських та давньоруських пам’ятках, імовірно, тому, що він не мав літургійного значення (Thomas Hillary Oller, The NikoTskij Apocalypse Codex, 508). Його читали обрані, а добре знання тексту, мабуть, уважалося рідкістю й ознакою особливої вченості, що й наголошено в нашому прикладі зі "столичним" "премудрим книжником" Тимофієм. Хоч у літописанні, імовірно, таки міститься кілька прихованих відсилань до Апокаліпсиса (див.: Данилевский И.Н. Повесть временных лет. Герменевтические основы изучения летописных текстов. М., 2004), "слово" Тимофія про Бенедикта в ГВл виявляється найбільш раннім прикладом прямої апеляції до тексту.
О.Т.
Данилови соущю во Оугрѣхъ. король же Андрѣи. и бодрѣ Оугорьстѣи. и всд землд. хотАше дати дщерь свою, за кназа Данила. шбѣима дѣтьскома бывшима. зане сна оу него не бѣ. В та ж лѣта Оубьенъ бы£ цгрь великыи Филипъ . Римьскыи. совѣтомъ брата королевое . молашєса сестрѣ . да бы емѴ нашла помощника . шна же никако могоущи помощи братоу своемоу си. и да дщерь свою. за Лонокрабовича. за Лоудовика. бѣ бо моужь силенъ, и помощникъ братоу ее. юже нынѣ стоу нарѣчакТ . именемъ Алъжьбитъ . преднею бо ИМА еи . Кинека . много бо послоужи . Бг'ви . по моужи своемь и стоу нарѣчають. но мы на преднее возвратимсд . іакоже преже почали быхомъ (ПСРЛ 2: 723).
З’ясувати реалії, про які йдеться у фрагменті, безуспішно намагався Ісидор Шараневич (див.: Isidor Szaraniewicz, Die Hypatios-Chronik ais Quellen-Beitrag zur osterreichischen Geschichte (Lemberg, 1872), 43—44). Звернувши увагу на обґрунтування королем Андрієм шлюбу ("зане сна оу него не бѣ"), Шараневич гадав, що згаданою в тексті Даниловою нареченою не могла бути Єлизавета, народжена роком пізніше за брата Белу (1206 та 1207 р. відповідно). Проект шлюбу з Да-


129
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
нилом, отже, стосується до часу перед народженням першого Андрієвого сина, а нареченою, у такому разі, могла бути якась невідома іншим джерелам найстарша донька короля на ім’я Кунігунда, яку літописець переплутав із Єлизаветою.
Грушевський, пославшися на досвід Шараневича й зауваживши, що "епізод сей містить в собі багато баламуцтв", цікавився переважно хронологічними орієнтирами: народження Єлизавети (1207), убивство імператора Людовіка (червень 1208), переїзд зарученої Єлизавети в Тюрингію у віці чотирьох років (1211) (Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 11). У пізнішій праці він зазначив, що
літописець досить наплутав тут, помішавши Людовіка гессенського з його батьком, а його жінку Єлисавету з якоюсь іншою королівною. Се ясно вказує, що ціла історія оповідається з доволі далекої перспективи. В кожнім разі, з того, що ся свята Єлисавета, про котру пише літописець, померла р. 1231, а канонізована 1234, виходить, що те літописне нині належить до часів ще пізніших — тридцятих або сорокових років (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 137).
У межах запропонованого Шараневичем перебігу міркувань була ще одна можливість, відхилена обома дослідниками: нареченою Данила могла бути Марія, донька Андрія і Гертруди. Сучасна дослідникам історіографія вважала її молодшою за Єлизавету, але тепер гадають, що вона була першою дитиною в цьому шлюбі, народженою бл. 1203 — 1204 р. Марію пізніше видали за болгарського царя Івана-Асена II.
Щоправда, коли в нашому фрагменті йдеться про двох різних дочок короля Андрія, зв’язок між двома історіями (проектом одруження Данила та заміжжям Єлизавети) зникає, а отже, топографічне суміщення їх у тексті літопису втрачає будь-який смисл.
На цю обставину звернув увагу Дж. Перфецький, який прокоментував текст у тому смислі, що дочкою короля без сумніву зазначено Єлизавету (так, до речі, без зайвих мудрувань гадав і А.В. Лонгінов, див.: Лонгинов А.В. Князь Федор- Любарт Гедиминович и родственные связи русских князей с угорским домом. Бильна, 1893, 47), а це означає, що "літописець, серед інших своїх помилок, помилково називає Єлизавету Кінгою". Під "братом королеви" Перфецький пропонував розуміти Екберта, єпископа Бамберзького, а під його "помічником" — Германа, батька Людвіга тюрингського, за котрого видали Єлизавету (G.A. Perfecky, The Galician-Volynian chronicie: an annotated translation, 131—132).
Усі ці міркування дослідників позначилися на перекладі Махновця, де на пояснення тексту введені перераховані персонажі: королева Гертруда, єпископ Екберт, Герман тюрингський, а також безіменна "дочка Андрія" як наречена Данила (див.: Літопис руський, 371—372).
Єдина спеціальна розвідка про наш фрагмент, на жаль, додає мало нового до його розуміння, трактуючи текст як залишок "придворних пліток" часів Данила Романовича (див.: Домбровский Д. Галицко-волынская летопись о смерти короля Германии Филиппа Швабского и судьбах св. Елизаветы Венгерской. Политические горизонты властной элиты Галицко-Волынской Руси в первой


130
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
половине XIII в., способы получения информации и механизмы ее обработки летописцами. Средневековая Русъ, отв. ред. А.А. Горский. М., 2016. Вып. 12, 103—118).
Як видно, нечисленні спроби зрозуміти фрагмент здійснювалися шляхом примірювання тексту до реального плану подій, тобто з’ясування, чи адекватно він передає дійсність. Без історичного тла, отже, не обійтися і нам.
Дружина угорського короля Андрія II Гертруда походила зі старовинного баварського роду графів Діссен-Андехс, що на кінець XII ст. володіли великими територіями в південній Баварії, Каринтії та Крайні. У часи, що нас цікавлять, головою родини був старший брат Гертруди Оттон, герцог меран- ський. Крім нього, Гертруда мала ще трьох братів: Генріха, маркграфа Істрії, Екберта, єпископа Бамберзького, та Бертольда, архієпископа Калоського, а згодом — патріарха Аквілейського (до речі, згаданого в ГВл як швагра короля "патрѣархъ Авлѣскъіи" в епізоді вбивства Гертруди мадярськими вельможами (ПСРЛ 2: 729)).
Найбільшої політичної та економічної могутності родина сягнула якраз незадовго до згаданих у нашому фрагменті подій, що спричинили раптове і стрімке падіння роду. 1208 року, під час весілля Оттона з Беатрісою Бургундською (онукою імператора Фрідріха Барбаросси) у Бамберзі, було вбито Філіппа IV Швабського, імператора і короля римського (звідки його химерний титул у ГВл: "церь великъіи Филипъ . Римьскъіи"). Убивцею був Оттон Віттельсбах, а сталося це в палаці єпископа Бамберзького Екберта, брата нашої Гертруди. Мотиви вбивства так і не були з’ясовані докладно, але нам важить, що двох братів Гертруди — Екберта та Генріха — звинуватили у змові проти імператора і співучасті в убивстві. На імперському сеймі їх визнано винними, маєтки і статки Генріха конфісковано, і він мусив шукати прихистку в сестри при угорському дворі, де до нього невдовзі приєднався Екберт (щодо інциденту, його впливу на родину та перебування братів в Угорщині див.: Jonathan R. Lyon, Princely Brothers and Sisters: The SiblingBond in German Politics, 1100—1250 (Ithaca and London, 2013), 150—195).
Очевидно, до цього часу еміграції стосується ремарка ГВл про пошуки братом королеви сильних союзників ("молашєса сестрѣ . да бъі ем^ нашла помощника . шна же никако могоущи помощи братоу своемоу си"). Треба гадати, саме Генріха, що з-поміж усіх братів постраждав найбільше і протягом наступних років намагався повернути собі колишнє становище й володіння, і треба розуміти під "братомъ королевое" ГВл. Інколи вважають, що літопис має на увазі Екберта або ж згаданого в іншому місці Бертольда, але останній був надто молодою людиною (нар. бл. 1182 р.), щоб шукати собі сурогатного "сина-помічника", і обидва, як церковні ієрархи, мали би бути целібатними, що робило б ремарку про їхню бездітність цинічним жартом.
1211 р. Генріхові вдалося здобути вердикт, яким з нього знімали підозри, і повернутися з добровільного вигнання. Того ж року чотирирічну дочку Андрія і Гертруди Єлизавету видають за одинадцятирічного Людвіга, сина тюрингсько- го ландграфа ("Лонъкрабовича"). З огляду на вік наречених, до шлюбу дійшло лише 1220 р. Людвіг, справді, відповідає атестації ГВл ("моужь силенъ"), його


131
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вважали добрим солдатом, але помер він рано, 1227 р., дорогою до Святої землі під час Шостого хрестового походу. Наступного, 1228 року помер і Генріх.
Отже, з погляду змісту наш фрагмент виявляється не таким уже й "баламутним", хіба що складеним у "телеграфному" стилі.
Утім, цілковито ясним і стилістично бездоганним його також назвати важко. Свого часу Шараневич зробив проникливе застереження: тлумачення цього уривка можливе тільки в тому разі, якщо відмовитися від сприйняття його як цілісної осмисленої фрази (Isidor Szaraniewicz, Die Hypatios-Chronik, 44). Тож проблемність уривка не так змістова, як текстуальна.
Почнімо із зовнішнього огляду артефакту. Уривок складається з двох повідомлень: першого — про проектований шлюб Данила Романовича з дочкою угорського короля Андрія; другого — про вбивство імператора Філіппа Швабського, до якого (убивства) якийсь стосунок мав брат королеви Гертруди, а також — про шлюб її дочки із ландграфом тюрингським Людвігом. Зв’язок між двома історіями прямо в тексті не заявлений, він випливає з "топографії" фрагментів, що прилягають один до одного. Безпосереднє сусідство натякає, що друга історія є ніби продовженням і поясненням першої: королівну за Данила не видали (як хотів король), бо королева знайшла їй іншу партію.
Цілісність фрагмента саме в складі двох історій засвідчується "скріпою" — формулою повернення до перерваної оповіді ("но мъі на преднее возвратимсл . іакоже преже почали бъіхомъ"), яка в ГВл здебільшого є не маркером вставки, а, навпаки, одним із характерних авторських засобів компонування тексту. Оповідь, справді, повертається до продовження історії Ігоровичів.
Поєднання історій, як вони нині читаються в тексті, однак, виявилося невдалим. Ім’я проектованої нареченої Данила — Єлизавети, а також коротка біографічна довідка про неї (до того ж, як покажемо нижче, помилкова) виявилися відділені від основного тіла повідомлення сюжетом із родинних взаємин її матері Гертруди. Так що з буквального читання тексту, як він нині стоїть у літопису, випливає, що Єлизаветою звали королеву Гертруду і що саме вона стала згодом святою, пор.: "бѣ бо моужь силенъ, и помощникъ братоу ее. юже нъінѣ стоу нарѣчак/ . именемъ Алъжьбитъ".
Друга історія (убивство імператора Філіппа), отже, виявилася вставленою в середину першого сюжету (про задум короля одружити Данила).
Те, що фрагмент зазнав принаймні стилістичної правки, очевидно вже на самому його початку: "король же Андрѣи. и бодрѣ Оугоръстѣи. и всдземлд. хоташє дати дщерь свою". Кількість суб’єктів не узгоджено із числом дієслова ("хоташє", імперфект 3 ос. однини) та із займенником "свою". Це свідчить, що попервах суб’єктом був лише "король", а "бОАрѢ Оугорьстѣи. И ВСА зємла" з’явилися в процесі редагування фрази.
Інше можливе втручання ідентифікується за фактичною помилкою: коли виник проект одруження Данила з Єлизаветою, король Андрій уже мав сина, тож мотивація шлюбу схожа на абсурд. Імовірно, фраза була підчеплена з другої історії: королева Гертруда тому й шукала помічника своєму братові, "зане сна оу него не бѣ". Генріх, справді, був бездітним, а Людвіг тюрингський (нар. 1200 р.) за віком якраз годився йому в сини.


132
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Розокремивши два сюжети уривка, маємо наступну реконструкцію:
І: Данилови соущю во Оугрѣхъ. король же Андрѣи. хоташє дати дщерь свою. именемъ Алъжъбитъ. за кназа Данила . шбѣима дѣтьскома бъівшима.
II: В та ж лѣта оубьенъ бъіс' цгрь великыи Филипъ . Римьскъіи. совѣтомъ брата королевое . молашєса сестрѣ . да бы ем^ нашла помощника . зане сна оу него не бѣ . шна же никако могоущи помощи братоу своемоу си. и да дщерь свою . за Лонокрабовича . за Лоудовика. бѣ бо моужь силенъ, и помощникъ братоу ее
Цим не обмежуються проблеми нашого уривка. У самому його кінці читаємо фразу, обрамлену ідентичними фразами, що в ГВл, як правило, маркує вставку редактора:
юже нынѣ сгііоу нарѣчаю™ . именемъ Алъжъбитъ . преднеіє бо има еи . Кинека . много бо послоужи . Бгви . по моужи своемь и стоу нарѣчаютъ.
Крім наявності формального засобу, про те, що маємо справу з інтерполяцією, причому значно пізнішого часу, ніж написання тексту "галицької" частини літопису, свідчить її зміст.
Овдовівши 1227 р., Єлизавета заснувала в Марбурзі госпіталь, при якому жила і служила до смерті (1231). У травні 1235 р. її канонізовано (див.: The Life andAfterlife of St. Elizabeth ofHungary. Testimony from Her Canonization Hearings, transl. with notes and interpretive essays by Kenneth Baxter Wolf (Oxford, 2010); щодо культу св. Єлизавети див.: Gabor Klaniczay, Holy Rulers and Blessed Princesses: Dynastie Cults in Medieval Central Europe (Cambridge, 2002), 195—242; Viola Belghaus, "Ev- erybody’s Darling. Transformation of Value and Transformation of Meaning in the Venerati on of St. Elizabeth of Thuringia," Push Me, Puli You. Physical and Spatial Interac- tion in Late Medieval and Renaissance Art, vol. 2, ed. by Sarah Blick and Laura D. Gelfand [Studies in Medieval and Reformation Traditions, vol. 156/2] (Leiden and Boston, 2011), 179—230; Otto Gecser, The Feast and the Pulpit. Preachers, Sermons and the Cult of St. Elizabeth ofHungary, 1235 — ca. 1500) (Spoletto, 2012)).
Тож автор вставки мав рацію: Єлизавета стала важливою святою. Але щодо решти він цілковито помилився: Єлизавета не мала "попередніх" імен, і її ніколи не звали "Кінкою".
У нашій вставці виявилися сплутані дві святі: Єлизавета Угорська (1207— 1231), донька Андрія II, та Кунігунда Угорська (1234—1292), донька Бели IV, відома в джерелах як Кінка (Kinka, Кіпса у найдавніших чудесах) або латинізовано — Кінга (Kynga) (Vita et miracula sanctae Kyngae ducissae Cracoviensis, wyd. Wojciech Kętrzyński, MPH, t. IV (Lwów, 1884), 680; щодо форми імені див.: Balzer, Genealogia Piastów (Kraków, 1895), 281).
Дочка короля Бели IV Кунігунда, майбутня св. Кінга, народилася 1234 р. Її матір’ю була дочка нікейського імператора Феодора Ласкаріса Марія, а з-поміж сестер дві були видані за руських князів: Анна — за Ростислава Михайловича, Констанція — за Лева Даниловича (останній епізод є в ГВл, див. коментар до ПСРЛ 2: 809). 1239 р. Кінгу посилають на малопольський двір як наречену майбутнього князя краківського Болеслава, де вона й виховується, допоки дійде шлюбного віку; шлюб відбувся близько 1247 р. Схильність до аскетичного жит-


133
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тя Кінга виявила ще замолоду: уважають, що вона переконала свого чоловіка зберігати в шлюбі "подружню чистоту" (тобто утримуватися від статевих стосунків), через що, власне, той і заслужив історичне прізвисько "Сором’язливий" (див.: Gabor Klaniczay, Holy Rulers and Blessed Princesses, 211—242; Maciej Michalski: Kobiety i świętość w żywotach trzynastowiecznych księżnych polskich (Poznań, 2004); Barbara Kowalska, Święta Kinga Rzeczywistość i legenda. Studium źródłoznawcze (Kraków, 2008)). По смерті чоловіка (1279) Кінга прожила ще досить довге життя і померла 1292 р., так що, на відміну від Єлизавети, справді, "много послоужи . Бг'ви . по моужи своемь".
Св. Єлизавету і св. Кінгу, справді, легко було сплутати, як через біографічну подібність (обидві були доньками угорського короля, обидві заручені в юному віці (чотирьох і п’яти років) і виряджені на чужину, у родину нареченого доростати до шлюбного віку; весілля обох відбулося у віці 12 чи 13 років), так і через подібність їхнього служіння: обидві уславилися подвигами з опіки над хворими, найвиразніше — над прокаженими (щодо цього аспекту див.: Otto Gecser, "Miracles of the Leper and the Roses. Charity, Chastity and Female Independence in St. Elizabeth of Hungary," Franciscana. Bollettino della Societd internazionale di studifran- cescaniXV (2013), 149—171).
Аналогічну помилку зробив автор Хроніки Великопольської, зазначивши, що сестра Кінги Йоланта (Хелена), дружина Болеслава Побожного, була дитиною угорського короля та його дружини, "сестри святої Ядвіги" (Kronika Boguchwała і Godysława Paska, oprać. Wacław Alexander Maciejowski, MPH 2 (Lwów, 1872), 582). Сестрою св. Ядвіги була Гертруда, дружина Андрія II і мати Єлизавети, натомість матір’ю Кінги і Йоланти була Марія, дружина Бели IV. Аналогічно дочкою Бели IV — батька кількох відомих святих — уважає св. Єлизавету Рочник Сензивоя (див.: Rocznik Sędziwoja, wyd. A. Bielowski, MPH 2 (Lwów, 1872), 877; Ryszard Grzesik, "Obraz stosunków polsko-węgierskich w czasach piastowskich w rocznikach polskich," Studia Źródłoznawcze 41 (2003), 9—10).
Щоправда, Освальд Бальцер вказав на договірну грамоту угорського короля Стефана V, брата Кінги, із чеським королем Пжемислом II Оттокаром, датовану 26 жовтня 1273 р., де посередником Стефан називає serenissimam dominam Elizabeth, ducissam Cracovie, carissimam sororem nostram (вид.: Monumenta Historica Boemiae Nusquam Antehac Edita, ed. Gelasius Dobner, Vol. 2, (Pragae, 1768), 370; Codex dip- lomaticus et epistolaris Moraviae, ed. Antonii Boczek, t. 5 (Brunae, 1850), 255—256). "Княгиня краківська, дорога наша сестра" безсумнівно вказує на Кінгу, але її ім’я — Єлизавета — спантеличує. Серед сестер Стефана V була Єлизавета, але вона була не краківською княгинею, а дружиною баварського герцога Генріха і до того ж померла за два роки перед тим. Бальцер висловив сумніви: грамоту датовано 1273 р., а Стефан помер 1272-го (Balzer, Genealogia Piastów, 282). І все ж таки легковажити свідчення королівської грамоти не варто. Помилка копіїста в даті грамоти значно вірогідніша, ніж у титулі Єлизавети, як це припускав Бальцер. Не виключено, що Кінка-Кунігунда таки мала друге ім’я — Єлизавета, про що знали в її родині. Звернімо увагу, що автор біографічної нотатки в ГВл є сучасником Лева Даниловича (див. нижче), одруженого з сестрою Кінки Констанціею, і він також стверджує, що вона мала два імені.


134
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Можливо, саме це знання про друге ім’я св. Кінки і стало причиною змішання двох угорських святих королівен у редакторській вставці. Гадаємо, що ім’я "Алъжьбитъ" було перенесено із початку фрагмента в кінець саме через це непорозуміння, яке спровокувало редактора подати нотатку щодо її святості, а вмістити довідку можна було лише при завершенні всього періоду.
Коли зроблено цю вставку до тексту ГВл?
Історична Кінга, як дружина Болеслава Сором’язливого, згадується при самому завершенні "галицької" частини літопису, в оповіді про чеський похід Данила Романовича під Іпат. 6762:
Данилъ же снємса . с Болеславомъ. мъіслдіие како пройти землю Шпавьскоую . Болеславоу же іако не хотдщоу . жена же его помогаше Данилови . словесы бѣ бо дщи королд Оугорьского . именемь Кинька (ПСРЛ 2: 821).
Автор не скористався в цьому місці нагодою прокоментувати святість Кін- ги, очевидно, через те, що, складаючи текст, ще нічого не знав про майбутню славу жінки, яка для нього — лише дружина польського князя і дочка угорського короля. (Форма "Кинька" в останньому повідомленні тотожна до "Кинека" першої згадки, де очевидна міна "ь" на "є" — графічне явище, добре засвідчене, зокрема, в західноруських та новгородських текстах.)
Однак, гадаємо, саме це місце і саме останнє його уточнення ("бѣ бо дщи королА Оугорьского") спровокувало пізнішого редактора, переглядаючи текст літопису й натрапивши на "дщерь свою, именемь Алъжьбитъ", зробити коментар під Іпат. 6714.
Річ у тім, що руку цього ж "пізнього" редактора помітно й в опису чеського походу. Коментуючи кількома рядками нижче тріумф Данила, автор "галицької" частини зазначив:
не бѣ бо в землѣ Роусцѣи первее . иже бѣ воевалъ землю . Чыпьскоу ни Стославъ хоробры. ни Володимеръ стыи (ПСРЛ 2: 821).
Виділені курсивом слова — явна вставка, адже автор уже знає про святість Володимира Святославича, ушановування якого набирає чинності лише на рубежі XIII — XIV ст. Крім того, цей автор обізнаний зі Словом про закон і благодать Іларіона, звідки запозичує "прирок" Святослава (див. докладніше коментар до (ПСРЛ 2: 821)). Слово, як ми знаємо, інтенсивно використане під саме завершення "волинської" частини ГВл, у посмертній похвалі Володимирові Василько- вичу (пом. 1289 р.).
Звернімо також увагу на єдине інше місце, де вжито тотожного до нашого фрагмента вислову про відсутність у володаря сина. За збігом (?) це некролог Болеслава Сором’язливого, чоловіка св. Кінги, Іпат. 6788:
По смрти же великаго кназа . Болеслава . не бые кто кнАжа в Ладьскои земли . зане не бы1 оу него сна (ПСРЛ 2: 881).
До якого часу належить нотатка про Кінгу як святу і яке значення має цей запис для суджень про процес складання ГВл?
Св. Кінга померла 1292 р., чим встановлюється очевидний terminus post quem. Її перше житіє з’являється близько 1320 р., але ще задовго до написання його,


135
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
очевидно одразу ж по смерті, Кінгу стали вшановувати як святу (її чудеса почали записувати вже 1307 р.), хоча формальної беатифікації довелося чекати дуже довго. Цим, очевидно, пояснюється обережне формулювання статусу Кінги нашим редактором: "юже нъінѣ стоу нарѣчаю*" (святою називають).
Сліди редагування тексту помітні повсюдно в "галицькій" частині літопису. На жаль, у більшості випадків крім простої послідовності (основний текст — редакторські "нарощення"), визначити момент утручання неможливо. Подекуди вдається лише синхронізувати "редакторський" текст із певними сегментами "авторського" тексту в пізнішій "волинській" частині, точний час виникнення яких, своєю чергою, невідомий. Нотатка про Кінгу-Єлизавету під Іпат. 6714 унікальна тим, що — на відміну від інших — дає змогу досить точно датувати один із "редакційних епізодів" в історії ГВл, у межах якого її зроблено.
Нотатка про Кінгу-Єлизавету під Іпат. 6714 належить особі, яка працювала з літописом чи не останньою, 1290-х рр. Сліди руки цього ж редактора помітні в кількох інших редакційних доповненнях у "галицькому" літопису, і є підстави приписувати цій же особі принаймні окремі тексти "волинської" частини з повідомленнями за 1280-ті рр. Таке "глибоке" проникнення найостаннішого з авторів/редакторів ГВл у початки рукопису, у зони, за які він не був відповідальний як письменник, спонукає вважати, що ГВл піддавався систематичному редакторському переглядові саме цією особою, а отже, остаточно оформився як текст не раніше від середини — кінця 1290-х рр.
О.Т.
Несподіваним бонусом наших спостережень над повідомленням Іпат. 6714 про Єлизавету-Кінгу може виявитися роз’яснення давньої, так і не розгаданої головоломки в польській історіографії, пов’язаної з дивним твердженням Яна Длугоша в Анналах про дату народження св. Кінги.
Найдавніше житіє Кінги, як відомо, не містить жодної абсолютної дати її життя: ні дати народження, ні дати шлюбу (заручин) із Болеславом Сором’язливим, хоча — посилаючись на якусь "хроніку угорську" — демонструє добру обізнаність із складом родин королів Андрія II і Бели IV (Vita et miracula sanctae Kyngae ducissae Cracoviensis, wyd. Wojciech Kętrzyński, MPH, t. IV (Lwów, 1884), 683—684).
У польських анналах відомості про Кінгу з’являються у зв’язку з одруженням з нею Болеслава. Гадають, що найраніша форма запису міститься в Рочнику краківського капітулу під 1239 p.: Boleslaus filius Leztkonis filiam regis Hungarie duxit in uxorem i згодом успадкована іншими польськими анналами (огляд відомостей про Кінгу в польських рочниках див.: Ryszard Grzesik, "Obraz stosunków polsko-węgierskich w czasach piastowskich w rocznikach polskich," Studia Źródłoznawcze 41 (2003), 10).
Дата народження Кінги в польських анналах виявилася похідною від цієї головної і, схоже, протягом XIII ст. єдиної відомої дати з біографії Кінги. Під впливом зростання культу св. Кінги аннали починають цікавитися не тільки датою шлюбу, а й особою самої Кінги, тож виникають спроби знайти дату її народження. Так, під 1239 р., у контексті заручин із Болеславом, Рочник Траски занотовує відоме із житія Кінги чудо, що сталося при її народженні: щойно


136
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
з’явившись на світ, дитина проказала: "Слався, Мати Небесна", а під 1234 р., відзначаючи народження Кінги, рочник запозичує із житія ім’я її матері — Марія (див.: МРН, t. 2, 837—838).
Спосіб здобуття року народження Кінги анналами (їх перелік див.: Oswald Balzer, Genealogia Piastów (Kraków, 1895), 282—283) очевидно залежав від відомостей із житія Кінги, де стверджено, що вона провела в батьківському домі п’ять років, перш ніж була зарученою з Болеславом (Vita et miracula sanctae Kyngae ducissae Cracoviensis, 688), звідки відніманням від 1239 одержуємо 1234 р. Тож дата народження Кінги, хоч, очевидно, правильна, фактично є результатом підрахунків, а не документальна: жодне джерело не подавало цієї дати як такої.
На відміну від традиції польських анналів, Длугош упевнено називає іншу дату народження Юнги — 1204 р. Під впливом авторитету історика саме ця дата надовго закріпилася в літературі і була остаточно спростована лише під кінець XIX ст.
Дата Длугоша очевидно хибна й очевидно суперечить як іншим повідомленням (зокрема, що Юнга вийшла заміж за Болеслава 1239 р. у віці п’яти років), так і здоровому глуздові: наречена виявлялася б 22 роками старшою за нареченого, адже Болеслав народився 1226 р. (див.: Balzer, Genealogia Piastów, 280).
Походження зазначеної дати у Длугоша так і не було з’ясовано; жодне інше доступне історикам джерело її не містить. Єдине, що зміг запропонувати Баль- цер, це припущення: мовляв, помилка могла статися в процесі приготування для Длугоша виписок із анналів.
Біографічна довідка про св. Юнгу вміщена Длугошем також у контексті повідомлення про одруження Болеслава, на закінчення книги VI Анналів, під 1239 р. А саме — в оповіді про вже знайоме нам перше чудо майбутньої святої, що сталося під час її народження anno incarnationis Domini nostri lesu Christi millesimo ducentesimo quarto (loannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae liber V, VI (Warsoviae, 1975), 285). Та обставина, що дату записано словами, а не цифрами, свідчить, що маємо справу не з механічною помилкою (пропуском десятків). Додаткової ваги це припущення набуває з огляду на те, що історія Юнги, як видно з автографічного рукопису Длугоша, привертала його особливу увагу і він звертався до неї принаймні двічі, роблячи доповнення й редакторські правки. Один із таких редакторських епізодів заторкнув власне місце, що нас цікавить. Дата народження Юнги написана самим Длугошем відмінним чорнилом по зішкрябаному тексту. Тим же чорнилом зроблено (безпосередньо після дати) вставку з описом чуда на лівому полі сторінки (див.: loannis Dlugossii Annales, вар. е-е та f-f; факсиміле відповідної сторінки рукопису див.: https://dlugosz.polona.pl/en/roczniki/autograf/563).
Отже, у Длугоша виявилися вагомі підстави датувати народження Юнги саме 1204 роком. Жодні хронологічні комбінації не могли привести Длугоша до такої дати, тож підставою могло бути тільки джерело, яке свідчило на користь 1204 року.
Єдиним джерелом такого ґатунку в розпорядженні Длугоша був ГВл, точніше — повідомлення Іпат. 6714, що згадувало Юнгу.
Звичайно, доступним Длугошеві текстом ГВл був текст типу Хлєбн., тобто недатований літопис, і з датами руських подій польський історик мав чима-


137
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
лий клопіт: практично всі події руської історії за початок XIII ст. відстають від справжньої хронології на 10 років.
Але Длугош, без сумніву, міг зорієнтуватися в абсолютному датуванні подій, викладених у Іпат. 6714, завдяки синхронізації їх із убивством імператора Філіппа. Длугош знав цю подію, знав подробиці вбивства, знав і дату — 1208 рік, під яким і виклав усю історію (див.: loannis Dlugossii Annales, 205). Ця дата єдина, яка твердо з’ясовується для повідомлення Іпат. 6714 (з-поміж інших викладених там подій Длугош знає тільки про шлюб св. Єлизавети, але без року), і вона послужила для Длугоша опорною. Крім того, Длугош знав із житія Кінги, що, одружуючись, вона мала п’ять років. Отже, щоб п’ять років спливли 1208- го, Кінга мала народитися 1204 року.
Звичайно, коли б Длугош міг учитатися в повідомлення Іпат. 6714 уважніше, він з’ясував би, що до св. Кінги, дружини Болеслава Сором’язливого, воно не має стосунку. Але Длугош слов’янської мови не знав, читати кирилиці не вмів і користувався літописами у формі підготованих для нього співробітниками виписок, перекладених латиною (це особливо виразно засвідчує місце, де літописні половецькі "вежі" названо turres: його перекладач зрозумів їх як "вежи" у значенні "башти"). У якій саме формі — у дослівному перекладі чи короткому огляді — Длугош мав виписку з Іпат. 6714, невідомо. Але можна припускати, що, натрапивши серед своїх матеріалів на згадку Кінги в контексті подій 1208 року, Длугош викомбінував рік її народження.
Чому Длугоша не збентежили вікові невідповідності між народженою 1204 р. Кінгою та Болеславом? На це питання відповіді немає. Але ми знаємо, що історика не хвилювали й інші хронологічні суперечності, причому саме щодо осіб довкола Болеслава. Так, Бальцер зазначав, що постать сестри Болеслава св. Саломеї (якій, до речі, житіє св. Кінги призначає головну роль у проекті шлюбу Кінги з Болеславом) розщепилася на дві особи: дочку Казимира Справедливого, видану 1208 р. за королевича Коломана, і дочку Лешка Білого, народжену 1224 р. і також видану за королевича Коломана (Balzer, Genealogia Piastów, 275). Очевидно, аналогічно до випадку з Кінгою, "першу Саломею" Длугош "народив" на підставі відомої йому дати народження Саломеї (1202 р.), знайденої в рочниках (щодо цієї помилкової дати див.: Balzer, Genealogia Piastów, 276). Другу ж Саломею він "народив", як гадав Бальцер, викомбінувавши дату появи її на світ із хибно ним прийнятої дати шлюбу Лешка Білого з Гримиславою: 1220 р. Уважаючи (знову ж таки помилково) Болеслава старшим, Длугош поклав рік його народження на наступний, 1221-й, а Саломеї — на найближчий прийнятний (Balzer, Genealogia Piastów, 276).
На цьому тлі припущення, що Длугош викомбінував дату народження св. Кінги на підставі виписок із ГВл, не здається надто неймовірним.
Перший шар редакторських правок Длугоша (темнішим чорнилом), до яких належить дата народження св. Кінги, у так званому автографічному рукопису належить до середини 1460-х рр. (див.: Wanda Semkowicz-Zarembina, "Autograf Długosza i jego warsztat w nowej edycji "Annales," Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiel- lońskego, t. 561: Prace historyczne, z. 65: Dlugossiana. Studia historyczne w pięćsetlecie śmierci Jana Długosza (Kraków 1980), 269—277; Щавелева Н.И. Древняя Русъ в "польской истории" Яна Длугоша (книги І—VI). М., 2004, 23—34). Через багато років Длугош по-


138
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вернувся до постаті Кінги і між 1471 та 1477 р. створив нове її житіє (вид. див.: Vita beati Kunegundis, Joannis Dlugossi senioris canonici cracoviensis opera omnia. Ad fidem veterrimorum librorum manuscriptorum recensuerunt Ignatius Polkowski et Żegota Pauli, vol. 1 (Cracoviae, 1887); щодо рукописів житія див.: Maciej Pajor, "Wokół tradycji rękopiśmiennej Vita beatae Kunegundis Jana Długosza," Signa. Studa i szkice z nauk pomocniczykh historii. Prace dedykowane Profesorowi Zenonowi Piechowi w sześćdziesiątą rocznicę urodzin (Kraków 2014), 119—146); щодо процесу роботи Длугоша див.: Barbara Kowalska, "Jak Jan Długosz zmieniał żywot św. Kingi," Piśmiennictwo sakralne w dziejach Polski do końca XVIII wieku na tle powszechnym (Józefów, 2012), 171—182).
Длугош базував свій твір на попередньому житії, яке вважав не досить вишуканим стилістично і закоротким. Констатуючи, що Длугошеве житіє Кінги виявилося "значно впорядкованішим з хронологічного погляду" за первовзір, дослідники, утім, зауважують фактографічні розбіжності житія з іншими творами історика (Barbara Kowalska, "Jak Jan Długosz zmieniał żywot św. Kingi," 174—178), зокрема й з Анналами. Очевидно, Длугош писав житіє Кінги без огляду на попередні свої твори, і проблема узгодження й несуперечливості його не обходила.
Порівняно з найстарішою версією житія Кінги Длугош також чимало змінив: наприклад, повністю випустив помпезний родовід майбутньої святої (дуже виграшний, адже з боку матері Кінга представлена як нащадок св. Катерини). Натомість запровадив відсутню в тому житії дату народження королівни: 1234 рік (Vita beati Kunegundis, 192). Треба гадати, праця над житієм спонукала Длугоша зануритися в біографію Кінги, і, складаючи текст, історик розшукав у роч- никах вірогіднішу дату, ніж та, на якій наполягав у Анналах.
О.Т.
король же с великою любовью . посла воевъ в силѣ тджцѣ . и великого дворьского Пота . пороучивъ емоу воеводьство . надо всими воими имена же бывши воеводамъ . с ни” первый Петръ Тоуровичь . вторый Банко . трети Мика Брадатый . четвертый . Лотохаротъ патыи Мокъанъ . шестый Тибрець седмы Мароцелъ . и инии мнозии ихже не мощно сказати и ни писати [Хлєбн.: єс писати] (ПСРЛ 2: 724).
Каталог угорських воєвод принципами побудови відрізняється від серії аналогічних у "галицькій" частині ГВл (щодо них див. коментар до ПСРЛ 2: 735—736). У розгляданому каталозі відсутній наративний компонент, натомість зазначено порядкові номери персонажів, що може відбивати біблійний вплив (наприклад, 2 Цар. 3: 2—6; див.: Штефан В.В. Писемні джерела першої редакції Повісті про житіє Олександра Невського. Кваліфікаційна робота на здобуття академічного ступеня бакалавра історії (2009), 43).
Усі імена, зазначені в каталозі, належать реальним історичним особам і ве- рифікуються за угорськими актами (див.: Marta Font, "Ungarische Vornehmen in Halitsch in 13. Jh.," Specimina nova dissertationum ex Instituto Historico Universitatis Quinqueecclesiensis. 1990. 1: 165—174; Marta Font, "A halicsi magyar uralmat tamo- gató elit," Vildgtdrtenet: egyetemes torteneti negyedeves folyóirat, vol. 39 (2017), 39—40; Marta Font, "The Elitę Supporters of the Hungarian Rule in the 13th-Century Halych," Chronica. Annual of the Institute ofHistory, University of Szeged 18 (2018), 82—83).


139
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Пот, "великий дворьскии"
Воєводу, якому король доручив командування військами, ідентифікують як Пота з роду Дєр (Poth, Pock або Puk). Він фігурує як comes Mosoniensis (1199— 1202, 1206—1209, 1214) та comes de Kewe (1215). Уряд дворського (comespalatini),
3 яким його згадано в літописі, Пот посідав 1209 року (Codex diplomaticus Hunga- riae ecclesiasticus ас civilis, studio et opera Georgii Fejer, tomus 7, vol. 2 (Budae, 1832), 280, 304 — 305; далі — CDH. На жаль, новітня праця з угорської архонтології (Attila Zsoldos, Magyarorszdg vildgi archontológidja 1000—1301 (Budapest, 2011) лишилася нам недоступною).
Петръ Тоуровичъ
Щодо ідентифікації цієї особи М. Волощук зазначив:
Указанное лицо, судя по имени, было не венгерского происхождения (возможно, хорватского или сербского). Однако тот факт, что "Петръ Тоуровичъ" в летописном списке королевских военачальников фигурирует сразу же после Пота, а также то, что он фигурирует среди комесов судебной ку- рии Арпадов, позволяет сделать вывод о его высоком социальном статусе (Волощук М. Обстоятельства казни в 1210 г. Игоревичей черниговских: актуальные вопросы реконструкции русско-венгерских отношений начала XIII в. Studia slavica et balcanicapetropolitana.. 2007, № 1—2, 105).
Насправді Petrus filius Turoy дуже відома персона. Він узяв участь у змові й убивстві королеви Гертруди 1213 р. (разом із наступним у списку Банко). Восени 1213 р. був страчений, володіння його конфісковані. Ця історія у спотвореному вигляді відбилася в ГВл (ПСРЛ 2: 729). Petrus filius Turoy посідав наступні придворні уряди: comes iudices curiae (1198), comes iudices curiae regis (1208, 1210), comes iudices curiae reginae (1209). Крім того, він був комесом Шопроня (1201), Бача (1210—1211) і, можливо, Біхара (1197). На час походу 1211 р. посідав уряди комеса Шопроня та королівського стольника (dapiferorum magister).
Банко
Banko de genere Bor був комесом Абауйвара (1199—1206, 1210), Біхара (1209), Пожоня (1212), посідав уряд дворського (palatinus) (1212—1213). На час походу на Галич Банко був comes curiae reginae (1211). 1213 р. він приєднався до змови, жертвою якої стала королева Гертруда (Moriz Wertner, "Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpadien. Archontologische Studie," Ungarische Revue
4 (Budapest, 1894), 133). На час походу на Галич Банко був comes curiae reginae. Щодо його ототожнення (хибного) з літописним "томителем" Бенедиктом Лисим див.: Toru Senga, "Benedikt Bor", Benedek es Banko Halicsban 1210 koriil. 2. resz," MagyarNyelv 112(2)(2016), 183—206.
Мокъанъ
Точний відповідник імені відшукується лише в документах кінця XIII ст. (Marta Font, "The Elitę Supporters of the Hungarian Rule in the 13th-Century Halych," 82). Однак угорського воєводу з дуже схожим іменем ("Мокъд вели-


140
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
каго . слѣпошкого") згадано в ГВл вище як керівника попереднього походу на Галич (ПСРЛ 2: 717). Близько часу, що нас цікавить, в Угорському королівстві відомий Мок (Moch, Mock, Mogh). Він був дворським (палатином) (1188—1194, 1198—1199, 1206—1207), комесом Бача (1192—1193), Біхара (1207), Пожо- ня (1209—1210) (Moriz Wertner, "Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpadien," 131—132).
Тибрець
Tiburtius, Tiburcio був комесом Альби (1198) та comes curiae reginae (1206) (CDH 2, 329; Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, ed. G.Wenzel, vol. 11 (Pest, 1873), 85, № 58). У рік походу на Галич був комесом Нітри (Marta Font, "The Elitę Support- ers of the Hungarian Rule in the 13th-Century Halych," 82).
Мароцелъ
Marcellus був комесом Шопроня (1206), Чанада (1207), Біхара (1208), Бахи (1209); його придворні уряди — comes curiae reginae (1207) та magister dapiferorum (1209—1210). 1211 року він був comes curiae regiae (CDH 7: 2, 283; Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, ed. G.Wenzel, vol. 11 (Pest, 1873), 85, № 58).
Лотохароть
Lothardus comes de Zobolch (Лотард комес Сабольча) згаданий як суддя під 1213 р. в Варадських регестах (Regestrum varadinense examinum ferri candentis ordine chronologico digestum, descripta effigie editionis a. 1550 illustratum, sumptibusque Capituli varadinensis lat. rit. Curis et laboribus Joannis Karacsonyi et Samuelis Borovszky ... editum (Budapest, 1903), 207, No 56 (152)).
Мика Брадатый
Цю особу зі списку воєвод ототожнюють із таким собі Micha з роду Йак, який був комесом Біхара (1198—1199, 1201—1202) та Бахи (1199). 1199 року він змінив згаданого в каталозі Мока на уряді палатина й обіймав цю посаду ще раз 1202 р. (Moriz Wertner, "Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpadien," 131—132; Marta Font, "The Elitę Supporters of the Hungarian Rule in the 13th- Century Halych," 82). Після 1202 p. відомостей про нього немає. Очевидно, це інша людина, ніж згаданий у каталозі Міка Брадатий. Цього останнього як Mica Barbatus згадано 1236 р. у папському листі щодо слідства про привласнення королівського майна за часів Андрія II, учиненого після вступу на престол Бели IV (CDH 4:1,41; Regesta Pontificum Romanorum inde ab a. post Christum natum 1198 ad a. 1304, vol. 1, ed. A. Potthast (Berolini, 1874), 869 (№ 10227). Треба гадати, означення Barbatus було дано для розрізнення цього Міки та палатина Міки попередніх часів.
Хронологія діяльності перелічених у каталозі осіб така:
Пот, "великий дворьскыи": 1199—1215
Петръ Тоуровичъ: 1198—1211
Банко: 1199—1213
Лотохароть: 1213
Мокъанъ: 1188—1210


141
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тибрець: 1199—1206
Мароцелъ: 1206—1211
Мика Брадатый: 1236
Уряди, які ці особи посідали станом на 1211 р., такі:
Пот — невідомо
Петр Турович — comes Supruniensis та magister dapiferorum
Банко — comes curiae reginae
Мокъян — невідомо
Тибрець — comes curiae regiae
Лотохарот — невідомо
Мика Брадатый — невідомо
Не цілком ясно, чи нормальна присутність такої кількості високих сановників у другорядному поході, не очолюваному королем, як неясно, чи нормальний саме такий добір урядів у війську (зокрема, присутність одразу двох суддів, королівської і королевиної курії). Дивує (і заразом насторожує), що жодна особа з розгляданого списку (як і більшість інших угорських персонажів ГВл) не фігурує в королівських дипломах, виданих на відзначення служби чи послуг короні в Галичині. Як свідчать дослідження Марти Фонт, список угорських персонажів ГВл і список угорців, що справді діяли на Галичині, практично не перетинаються (Marta Font, "The Elitę Supporters of the Hungarian Rule in the 13th-Century Halych," table 1—3).
Найбільше розгляданий каталог нагадує список свідків у королівському дипломі. Наприклад, аналогічну кількість світських свідків знаходимо у грамотах, виданих Андрієм II під час хрестового походу 1217—1218 рр. їх засвідчували: палатин Юла, бан Банк, скарбник і комес Novi Castri Денеш, воєвода Рафаїл, королівський суддя Охуз та комес Чанада Раймунд (CDH 3:1, 197; щодо інших грамот, виданих під час походу, див.: Imre Szentpetery, Az Arpad-hdzi kirdlyok okleveleinekkritikaijegyzeke. Regesta regum stirpis Arpadianae critico diplomatica. I. kotet 1. fiizet (Budapest, 1923), 101—116).
У написанні певних імен з каталогу ми відчуваємо переклад з латини: Петръ Тоуровичь — Petrus filius Тигоу; Мика Брадатый — Mica Barbatus.
Але, можна гадати, літописець не перекладав самостійно, скориставшись якимись кириличними "відпусками" грамот. Адже певні написання імен можна пояснити тільки з урахуванням відомого графічного явища міни ъ/о та ь/е:
Marcellus — *Маръцелъ — Мароцелъ
Tiborc — *Тибъръцъ — Тибрець
Lothard — *Лотъхарътъ — Лотохаротъ
Bank — * Банкъ — Банко
Доходимо висновку, що, добираючи імен для угорських персонажів твору, літописець збирав "воєвод" серед свідків грамот, асоційованих із часами короля Андрія II (причому різних і різночасових грамот, як свідчить приклад запозичення Mica Barbatus аж із 1236 р.). Але те саме можна сказати й про інших "іноземних" персонажів. Так, при першій появі в тексті літопису польський воєвода


142
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
названий "Пакослав Лѣсътич" (ПСРЛ 2: 731), що є перекладом форми його імені серед свідків грамоти (1231) княгині Гримислави: Pacoslaus filius Lassotę. Патро- нім тут знадобився, щоб відрізнити його від тезка, чиє ім’я названо слідом — alius Pacoslaus fillius Sulislaui (Kodeks dyplomatyczny Małopolski. T. 1, 1178—1386 , ed. F. Piekosiński (Kraków, 1876), 20 (№ 13); у випадках, де немає тезка, патронім Пакослава не зазначено, натомість фігурує уряд, див.: Codex diplomaticus Poloniae. T. 1 (Varsaviae, 1847), № 9, 10, 17, 19, 24, 28, 44). Тут також зауважуємо, що форма патроніма Лѣсътич (із Lassotę) може пояснюватися графічною міною о/ъ. Можна гадати, отже, що автор літопису мав доступ до князівського архіву, де зберігалися кириличні копії грамот. Вони й постачали імена іноземних персонажів твору.
О.Т.
Оугром же не побѣдившимъ воемь . и гнаша со становъ своихъ
 — и возвратиіпасА во колъімагы свои . рекше во станы (ПСРЛ 2: 725—726).
З-поміж усіх перекладачів лише Теофіль Коструба зізнався відверто, що опис битви під Звенигородом, поданий між двома наведеними фразами, є "дуже неясним місцем в літопису" і без "перестановок і пояснень" задовільного перекладу дати неможливо (Галицько-Волинський літопис. Пер. Теофіль Коструба. Львів, 1936. Ч. І, 105, прим. 26).
Як видно, інші перекладачі також зазнавали відчутних труднощів, інтерпретуючи уривок, хоча й долали їх мовчки. Як наслідок, у наявних перекладах знаходимо суттєво відмінні, навіть протилежні версії перебігу подій. Частково відмінності зумовлено тим, який із головних свідків тексту — Іпат. чи Хлєбн. — покладено в основу перекладу. Ще більшою мірою, однак, різницю в тлумаченні провокував сам текст, темний і суперечливий, пропонуючи перекладачам протилежні можливості для наведення ладу.
Спираючися на Хлєбн., Коструба і Махновець так перекладали уривок:
Угри не встояли в битві й випали зі свого табору. Мика ранив навіть Тобашу і стяв йому голову; тоді угри кинулися чимскорше до ріки Лютої, бо помічні сили лядські й руські ще не були прибули. Це побачили половці, кинулися за ними й видали битву при переправі ріки, так що ледви вдалося після тяжкої битви переправитися помічним військам через ріку Люту. В битві Марцел утік від своєї хоругви, й вона попала в руки руським полкам; через те дуже насміхалися з Марцела. Звідти вернулися угри у свої колимаги, себто до табору (Коструба).
І хоча угри не перемогли воїв [цих], та гнали їх з їхніх становищ, а Міка заколов [хана] Тобаша і голову йому стяв. Половці ж, побачивши їх, [угрів], сильно налягли на них, і вони їхали перед ними до ріки Лютої,— тому що не приїхали були [ні] ляхи, ні русь,— і, зійшовши [з коней], ледве переправились вони через ріку Люту, бо половці й руси стріляли на них. Тоді ж Марцел хоругов свою покинув, і руси взяли її. І ганьба велика була Марцелові, і вернулися [угри] у вежі свої, тобто в шатра (Махновець).


143
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Досвід перекладу Іпат. також призводить до відмінних результатів, пор.:
Уграм не удалось одолеть воинов, и те прогнали их из их станов. Мика был ранен, и Тобаша отсек ему голову. Половцы, увидев это, крепко налегли на них. Угры поехали вперед к Лютой реке, чтобы не пришли туда ляхи и рус- ские; сойдя с коней, они перешли реку, в то время как половцы и русские стреляли в них. Тут Марцел отдалился от знамени, а русские его захватили, и был Марцелу большой позор; и вернулись угры в свои колымаги — иначе говоря, в станы (Лихачова).
The Hungarians could not withstand the [Роіоѵсіап] attack and ran from their camp. Mika was wounded, and Tobaśa cut off his head. When the Polovcians saw [that they had routed the Hungarians], they attacked them fiercely [once again], but the Hungarians fled [offering no resistance] to the river Ljuta, with the Polovcians hard at their heels, because [their reinforcements] — the Poles and Rus’ians had not yet arrived. The Hungarians went down [to the ford] and barely managed to cross the river. [By that time the reinforcing] Rus’ians [arrived and] exchanged a barrage of arrows with the Polovcians. [In this hastę to cross the river] Macel left his standard behind, but the Rus’ians recovered it and Marcel was greatly disgraced. The Hungarians returned to their tents — that is their camp (Перфецький).
Отже, фрагмент уможливлює практично необмежену кількість інтерпретацій. Труднощі перекладу можуть сигналізувати про те, що уривок зазнав редагування, унаслідок якого початковий смисл виявився великою мірою втрачений.
За будь-якого комбінування виявляється, що текст містить низку суперечностей, які неможливо усунути. Яких саме "воїв" не змогли перемогти угорці, ураховуючи, що в попередньому каталозі союзних їм сил "воями" послідовно названі руські війська, а угорцям у битві протистояли половці? Як, зазнавши невдачі, угорці змогли або ж гнати половців зі свого табору (Іпат.), або ж прогнати їх із свого стану (Хлєбн.)? Хто саме — угорці чи половці — поспішали до річки Лютої і чию переправу намагалися відвернути? Як сталося, що русь і половці стали союзниками в битві за переправу, стріляючи в угрів? Хто саме "ледве переправився" через річку: угри чи руські війська? Чому русь захоплює угорське знамено (отже, протистоїть угорцям)?
Можна запропонувати кілька поправок до перекладів, які, утім, лише частково нормалізують текст. Так, фразу "Половци же оузрѣвшимъ . е . крѣпци на- лягоша на на" перекладали як "Половці ж, побачивши їх, [угрів], сильно налягли на них", що граматично і контекстуально невиправдано ("крѣпци" є прикметником, а не прислівником; половці вже "бачилися" з уграми в попередній фразі). Причому половці "налягають сильніше" після вбивства угорським воєводою їхнього хана, навряд чи підбадьорені цією сценою. Отже, прикметник "крѣпци" є означенням, а єдиним іменником, до якого воно могло стосуватися, є угри. За іншої пунктуації — "Половци же оузрѣвше е крѣпци . налягоша на на" — фраза набуває граматичної цілісності й смислу: після програного їхнім князем поєдинку половці побачили, що угорці таки сильні, і налягли на них. Щоправда, лишається неузгодженість у dativus absolutus ("Половци же оузрѣвшимъ", очікувалося б


144
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"Половщшг же оузрѣвшимъ"). Фраза була малозрозумілою вже давнім переписувачам, звідки спроба раціоналізації у варіанті Хлєбн.: "Половци оузрѣвше я к рѣцѣ налягоша" (ПСРЛ 2: 725, вар. 29).
Наступну фразу ("шнем же ѣдоущимъ пред ними к Лютой рѣцѣ шже бъіша не приѣхалѣ ЛаховѢ и Роусь") розуміли так, що угорці поспішали до річки, щоб не прийшли туди русь та ляхи, бо це мали бути союзники. Краще в "онех" вбачати все ж половців, які намагалися запобігти з’єднанню угорців із руссю та поляками, що йшли їм на допомогу. І тоді стає ясно, що саме ці останні (не угри і не половці) переправлялися через річку. У такому разі фраза "Половцемъ стрѣлдющимъ и Роуси противоу имъ" означає, що не половці з руссю стріляли в угорців, а на переправі половці стріляли, а русь відповідала "противу" їм. Цим пояснювалося б уточнення "одва": русь під обстрілом ледве змогли подолати річку.
Усе ж чимало суперечностей викладу не вдається подолати. Так, Роман Ігорович тікає із Звенигорода нібито "помощи ища в Роускъіихъ кнАзехъ". Усі згадані в тексті руські князі, проте, ворожі йому, і Романа таки приводять, уже полоненого, "ко всимъ кназємь". Крім того, будова фрази може свідчити про невдале втручання редактора в текст: "штоуду* Романъ . изииде из града . помощи ища в Роускъіихъ кнАзехъ". Ми б очікували або "Романъ изииде из града", або ж "штоуду* Романъ . изииде". Займенниковий прислівник оттуда є стандартним для ГВл конектором, тобто синтаксичним і лексичним засобом, за допомогою якого відбувається перехід від одного пункту оповіді до другого (пор. безпосередньо перед цим сюжетом і після нього: "штоуда* поидоша къ звинигородоу"; "штоуду* поидоша к Галичю"). Повтором фрази чи вислову, що вже містився в тексті, як ми не раз переконаємося, редактор "підв’язував" свої втручання.
Отже, якщо не точну словесну форму, то смисл уривка про облогу й битву під Звенигородом можна було би передати так:
Звідти ж пішли до Звенигорода. Звенигородці люто боролися з ними і не пускали до города, ні до острожних воріт. Вони ж (угри) стояли довкола города. І приїхали ж Половці Романові на допомогу та Ізяслав з ними Володимирович. Угри не перемогли, але кинулися на них із своїх станів. Міка ж збив ("убоде") Тобаша і голову йому стяв. Половці побачили, що вони (угри) міцні, і натиснули на них. Вони ж (половці) поїхали наввипередки до річки Лютої, щоб не приїхали ляхи і русь. І, спішившись, половці стріляли, а русь відповідали їм, і так ледве переправилися через річку Люту. Тут Марцел утратив свою хоругов, а русь підібрали її і насміхалися з Марцела. І повернулися (угри) до своїх станів.
За такого викладу з’ясовуємо, що великий каталог руських князів та їхніх військ, що прийшли на допомогу Данилові, перериває хід оповіді про битву під Звенигородом і, найімовірніше, стоїть не на своєму місці.
В.С., О.Т.
тогда же боїаре Володимьрьстии . и Галичкъіи ВАчеславъ Володи- мерьскъіи [Хлєбн. додано: и володиславь галицкіи] . и вси боАре . Володимерь- стии и Галичкъіи . и воеводъі Оугорьскъиа . посадиша кназа Данила на


145
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
столѣ шца своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца приедвца Мрыа король же Андрѣи не забы любви своеіа первый . иже имѣАше ко братоу си великомоу кназю Романови . но посла воа своіа и посади сна своего в Галичи (ПСРЛ 2: 726—727).
Оповідь про похід угорських військ та союзних їм волинських князів проти Ігоровичів завершується двома протилежного змісту повідомленнями про посаджен- ня на галицький стіл Данила Романовича. Перше з них стверджує, ніби Данила посадили на столі володимирські та галицькі бояри, а також угорські воєводи:
тогда же боїаре Володимьрьстии. и Галичкъіи и ВАчеславъ Володимерьскыи и Волояиславь Галицкіи . и вси бодре . Володимерьстии и Галичкыи . и воеводы Оугорьскъпа . посадиша кназа Данила на столѣ шца своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца прис'двца Мрыа
Зауважимо, по-перше, недоладну конструкцію цієї фрази ("тогда же боїаре Володимьрьстии. и Галичкыи [...] и вси бодре . Володимерьстии и Галичкыи", явно надлишково, через що в Іпат. стався гаплографічний пропуск: переписувач проминув "и володиславь галицкіи" (ПСРЛ 2: 726, вар. 73)), а по-друге, її незвичайно шанобливий — на загальному фоні антибоярської риторики літопису — тон щодо боярства, яке виступає мало не джерелом влади князя.
Утім, найразючіше пасаж вирізняється змістом: перед нами єдина в "галицькому" літописі згадка обряду посадження князя на столі (наступна і остання в ГВл згадка — посадження Мстислава Даниловича у Володимирі по смерті Володимира Васильковича при самому закінченні уже "волинської" частини літопису). Ідея посадження на столі як форми інвеститури взагалі чужа "галицькому" літописові, де Романовичі здобувають усі свої володіння не внаслідок "народного вибору" чи церковного обряду, а за безумовним правом спадкоємства від "великого Романа", санкціонованого угорським королем. Практична відсутність обряду на сторінках ГВл різко контрастує з попереднім київським літописанням (наприклад, Кл на аналогічному хронологічному проміжку містить щонайменше 27 згадок посадження на стіл). Важко сумніватися, що в нашому випадку "галицький" літопис наслідує саме взірець Кл, про що, крім іншого, промовляє інший граматичний дефект: "бодре [...] посадиша кназа Данила на столѣ шца своего"; ми б очікували "посадиша на столѣ своего емоу шца" або "посадиша на столѣ wmHu". У Кл вкрай рідко князя саджають на столі; як правило, він увіходить у місто і самостійно сідає на столі свого батька й діда. Тож найпоширенішою формулою є "и сѣде на столѣ шца своего", яку (через недогляд або з поваги до взірця) і запозичив редактор, не достосувавши займенника. Котрий саме з багатьох яскравих епізодів Кл відіграв тут вирішальну роль, сказати важко, але увагу мусили привернути ті два, що стосуються саме до галицького князя, Володимира Ярославича: "Володимеръ сѣде в Галичѣ на столѣ дѣда своего и шца своего"; "Галичькии же моужи срѣтоша его с радостью великою . кназа своего и дѣдича . а королевича прогнаша . изъ зємла своеіа . а Володимѣръ сѣде . на столѣ дѣда своего и шца своего . на Спсвъ днь" (ПСРЛ 2: 658, 666—667).
Отже, є підстави зараховувати перший із фрагментів про посадження Данила до "редакторських епізодів". Його "редакторська" природа стає очевиднішою


146
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
при зіставленні з другим повідомленням про ту саму подію, прямо протилежного змісту:
король же Андрѣи не забъі любви своеіа первъна . иже имѣлше ко братоу си великомоу кназю Романови . но посла воа своіа и посади сна своего в Галини Цей другий фрагмент належить, безперечно, до "авторського" шару ГВл, адже експлуатує мотиви, заявлені ще на самому початку літопису: родинне ставлення короля Андрія до Романа і особливу прихильність до Данила, якого "приАлъ бо бѣ [...] іако милаго сна своего". Власне, завдяки цій останній фразі й можна безпомилково зрозуміти, котрого саме із синів король посадив у Галичі. Інакше кажучи, тут продовжується основна лінія оповіді ГВл, що розвиває ідеологію протекторату угорського короля над Романовичами. Але в теперішній своїй позиції цей фрагмент явно недоречний: крім того, що він суперечить щойно сказаному про посадження боярами, він анонсує те, про що вже детально було оповіджено (як король вирішив послати війська, щоб здобути Данилові Галич) . Крім того, король Андрій виринає тут абсолютно несподівано і невмоти- вовано, бо жодного разу в опису походу на Галич не був згаданий. Такої фрази логічно було б очікувати на початку оповіді, і, приглядаючись до місця, звідки вона могла би походити, натрапляємо на сцену переговорів короля Андрія і галицьких бояр, із тими самими мотивами, але закінченням, що збентежує: "король же з великою любов’ю послав воїв у силі тяжцій". Армію можна виряджати в похід як завгодно, навіть у "силі тяжцій", але "з великою любов’ю" в цьому контексті звучить явно недоречно. "З великою любов’ю" король міг поставитися до Данила, або сприйняти ідею посадження Данила в Галичі, або послати Данилові підмогу. Очевидно, десь тут і було початкове місце нашого фрагмента.
Далі в тексті міститься каталог угорських військ, що завершується несподіваним підсумком: "и совокоупившесА вси". Виряджені з Угорщини війська мали зібратися задовго до того, як прийшли під Перемишль. У попередньому коментарі йшлося про те, що аналогічний каталог руських і польських військ розриває опис Звенигородської облоги і, можливо, був переміщений зі свого початкового місця. У такому разі логічно було би припустити, що обидва каталоги (угорський і руський) стояли один за одним і саме на з’єднання двох армій вказувала фраза "и совокоупившесА вси".
Текст зазнавав редагування, тому точний словесний вигляд початкової оповіді реконструювати не можна. Але порядок розміщення фрагментів можна відновити в наступному вигляді:
наидоша Данила во Оугорьскои землѣ.
дѣтъска соуща . и просиша оу королд Оугорьского . дай намъ штчича Галичю Данила . атъ с нимъ приимемь и w Игоричевъ . (ПСРЛ 2: 724, 6—10)
король же Андрѣи не забъі любви своєю.
первъна . иже имѣдше ко братоу си великомоу кназю Романови . но посла воА своіа и посади сна своего в Галичи (ПСРЛ 2: 727, 1—4)


147
Галицько-Волинський літопис:
тлумачний коментар
король же с великою любовью посла воевъ в силѣ тажцѢ . и великого дворьского Пота . пороучивъ емоу воеводьство . надо всими воими . имена же бъівши воеводамъ . с ним’ первъіи Петръ Тоуровичь . вторъіи Банко . трети Мика Брадатъіи . четвертъіи . Лотохаротъ патъіи Мокъанъ . шестъіи Тибрець седмъі Мароцелъ . и инии мно- зии ихже не мощно ес писати . (ПСРЛ 2: 724, 11—21)
Василкоу же кнджащю во Белзѣ . при- идоша же w него великии Вдчеславъ . Толъстъіи . и Мирославъ и Дьмьанъ . и Воротиславъ . инии боіаре мнозѣ и вой w Белза . а w Лестка из Лаховъ . Соудис- лавъ Бернатовичь . со многими Поланъі . и w Пересопници . приде Мьстиславъ . Нѣмъіи со многими вой . Шлександръ с братомъ . w ВолодимерА со многими воими Інъгваръ же посла сна своего из Лоучька . из Дорогобоужа . со многими вой . и Шюмьска (ПСРЛ 2: 725, 6—19)
и совокоупившесА вси . первое придоша на град Перемъішль. и пришедши же Во- лодиславоу ко градоу и ре4’ имъ братье ПОЧТО СМЪІШЛАетеСА не сии ли избиша штци ваши . и братью вашю . а инѣи имѣние ваше разграбиша . и дщери ваша даша за рабъі ваша . а хѵчьст:вии вашими владѣша инии пришелци . то за тѣхъ ли хочете дшю свою положити хини же сжалившиси w бъівшихъ . пре- даша градъ и и кназа ихъ . Стослава іаша штоудоу же проидоша ко Звенигородоу . Звенигородцемь же лютѣ борЮЩИМСА имъ с ними и не поущаюшимъ ко градоу . ни ко хѵстрожнъімъ вратомъ . хѵнем же стоящимъ хѵкр^гъ града (ПСРЛ 2: 724, 22—35; 725, 1—5)
и приѣхаша же Половци . Романови на помощь . ИзАславъ . с ними Володиме- ричь (ПСРЛ 2: 725, 19—21)
[опис битви під Звенигородом, захоплення Романа Ігоровича]
о.т.


148
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
посадиша кназа Данила на столѣ шца своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца прис'двца Мрыа король же Андрѣи не забы любви своеіа первый . иже имѣлше ко братоу си великомоу кназю Романови (ПСРЛ 2: 726—727).
ГВл уживає кількох титулів на позначення володарів: князь та великий князь, король та цесарь (щодо Данилового титулу король див. коментар до ПСРЛ 2: 827). В історіографії найбільш суперечливим виявився титул великий князь. Щодо нього є дві школи думки. Одна вважає його традиційним титулом старшого князя в династії, яким, як правило, був князь київський (див.: Martin Dimnik, "The Title ‘Grand Prin- ce’ in Kievan Rus’," Mediaeval Studies 66 (2004), 261—275). Згідно з іншою точкою зору, титул київських князів — князь руський; "великий" не є частиною "офіційного титулу", а належало до набору хвальних епітетів, таких як "христолюбивий", "благочестивий" тощо, які приєднувалися до імені князя. До кінця XII ст. епітет "великий" застосовували переважно до померлих князів або ж у повідомленнях про смерть князя. Першим руським князем, який долучив елемент "великий" до свого стабільного титулу, був, як стверджував А. Поппе, Всеволод Юрійович: літопис (починаючи з 1190 р. і вже цілком послідовно після 1195 р.) іменує його великим князем. У відповідь на цей крок і, можливо, наслідуючи його, починає титулувати себе "великим" сучасник Всеволода київський князь Рюрик Ростиславич, як це засвідчує текст Кл (Andrzej Poppe, "Words that Serve the Authority: On the Title of‘Grand Prince’ in Kievan Rus’," Acta Poloniae Historica 60 (1989), 159—184; див. також: Mikhail Raev, "The Emergence of the Title Velikii Kniaź’ in Rus’ and the Povest’ Vremennykh Let," Зборникрадова Византолошког института 51 (2014), 47—69).
Правильне по суті, спостереження А. Поппе, утім, не цілком коректне. Всеволод Юрійович послідовно титулується "великим князем" у Суздальському літописі (далі — Сузд.), створеному по смерті князя (1212 р.), і так само Рюрик Ростиславич титулується "великим князем" у Кл, також укладеному по смерті його і з урахуванням тексту Сузд. Тож коректніше було би стверджувати, що титул "великий князь" уперше з’являється в Сузд. і в літописанні поширюється під впливом запозичень із цього літопису. Отже, це явище дещо пізнішого часу — покоління синів Всеволода, Юрія і Костянтина. Доти епітет "великий" застосовували спорадично до князів померлих чи князів давніх часів (здогадно, для розрізнення їх із живими князями).
Нам важить з’ясувати, у якому стосунку до цієї літописної традиції перебуває ГВл: чи простежується в його тексті аналогічна тенденція, чи він тут (як у деяких інших своїх особливостях) протистоїть "нормальному" літописанню.
Декількох осіб згадано в тексті ГВл із титулом "великий князь". Передусім це Роман Мстиславич та його сини Данило та Василько. Наш огляд, однак, почнемо не з них, а з тих іноземних володарів, чий титул у літопису містить епітет "великий". Нижче подаємо відповідні контексти:
Оубьенъ бъіс' цс'рь великъіи Филипъ . Римьскъіи . совѣтомъ брата королевое (ПСРЛ 2: 723);
Льстько оубьенъ бъіс' . великъіи кназь Ладьскъіи на сонмѣ оубьень бъіс’ Стополкомъ . Шдовичемь (ПСРЛ 2: 754);


149
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Оумре кназь великим Ладьскыи Кондратъ . иже бѣ славенъ и предобръ (ПСРЛ 2: 810);
во щсень оубитъ быс’ великии кнзь Литовьскии Миньдовгъ . самодержечь быс' во всей земли Литовьскои (ПСРЛ 2: 858);
Того* лѣта . престависА великии кназь Краковьскии Болеславъ . (ПСРЛ 2: 880);
По смрти же великаго кназа . Болеслава . не бые кто кнлжа в Ладьскои земли (ПСРЛ 2: 881);
Того* . лѣ* престависА великии кназь Лестько . Казимиричь Краковьскьскыи (ПСРЛ 2: 897).
Це все, як бачимо, повідомлення про смерть володарів. Щоправда, є кілька випадків, коли епітет застосовують до живих (за внутрішньою хронологією тексту) правителів:
тогда же великъіи кнзь Половецкъіи кргтисл Басты (ПСРЛ 2: 741);
и рекоущимъ имъ . тако молъвъта великомоу . кназю Конъдратоу . сии градъ не твои ли есть (ПСРЛ 2: 756);
слъішите словеса великого королл Оугорьского (ПСРЛ 2: 760);
ре4’ идоу поклонить0. великои кнагини . Баракъчинови (ПСРЛ 2: 807).
У трьох випадках ("великий князь половецький", "велика княгиня Барак- чин", "великий король угорський") — це титули фіктивні. Попри ці винятки (здогадно внесені пізнім редактором, з погляду якого всі ці люди були в далекому минулому) тенденція очевидна: епітет "великий" додається до титулу виключно в повідомленнях про померлих володарів. Це спонукає на висновок, що епітет "великий" має якесь специфічне значення, і було б цікаво поглянути на випадки, коли його долучають до імені володаря, але без титулу. Такі випадки не рідкість:
шни же с вѣликою радостью срѣтоша и . іако великаго Романа видащи (ПСРЛ 2: 721);
КНАЗЬ не входилъ бѣ в землю ЛАДЬСКОу толь глоубоко . проче Володимера Великаго . иже бѣ землю крестилъ (ПСРЛ 2: 758);
наследивши поуть шца своего великаго Романа (ПСРЛ 2: 813);
потом же Мьстиславъ великъіи оудатныи кназь оумре (ПСРЛ 2: 752);
ты же [Володимир Василькович. — Авт.] подобниче великого Костлнтина (ПСРЛ 2: 916).
Як видно, тричі "великим" названо Романа Мстиславича в пригадуваннях, "великим" названо Мстислава Мстиславича в повідомленні про його смерть, і "великим" названо древнього святого імператора Костянтина в посмертному панегірику Володимирові Васильковичу.
Отже, справджується твердження, що епітет "великий" при імені володаря має значення "минулий", "старий", як це знаходимо й у домонгольському літописанні.
Тепер звернімося до головних персонажів нашого літопису.
"Великим князем" послідовно називають Романа Мстиславича, усі без винятку згадки якого, зрозуміла річ, ретроспективні в ГВл:


150
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
По смрти же великаго кназа Романа . приснопамАтнаго самодержьца всєа Роуси (ПСРЛ 2: 715);
малоу же времени миноувшю. и приведоша кормиличича . иже бѣ загналъ великъіи кнзь Романъ . невѣръі ради (ПСРЛ 2: 718);
посадиша кназа Данила на столѣ шца своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца пригдвца Мрыа (ПСРЛ 2: 726);
Андрѣи не забъі любви своею, первъна . иже имѣлше ко братоу си великомоу кназю Романови (ПСРЛ 2: 727);
дань платили соуть . іатвАЗи же королеви Данилоу . снови . великого кназа . Романа . по великомъ бо кназѢ Романѣ никто же не бѣ воевалъ на нѣ в Роускихъ кнази* . развѣе сна его Данила (ПСРЛ 2: 835—836);
быг свадба оу Романа кназа . оу Брлньского . нача шдавати милоую свою до- черь именемь Шлгоу . за Володимера кназа сна Василкова вноука великаго кназа Рома” Галичкаго (ПСРЛ 2: 861—862).
Похідним від "великого князя Романа" є іменування його вдови "великою княгинею" (отже, по смерті князя):
Приде король в Галичь . и приведе Атровь свою . великоую КНАГИНЮ Рома- новоую (ПСРЛ 2: 727);
тогда же великал кнагини Романоваїа. восприимши мнискии чинъ (ПСРЛ 2: 734);
Бжиимъ повелениемь . прислаша кнази Литовьскии . к великои кнагини Романовѣ . и Данилови и Василкови (ПСРЛ 2: 735).
"Великою княгинею" названо також Василькову в повідомленні про її смерть: Того же лѣ* . престависА великаїа кнагинѢ Василковаїа . именемь Шлена . и положиша тѣло eia во цркви стѣи Бцѣ во пискоупьи Володимерьскои (ПСРЛ 2: 863).
Лише двічі "великим князем" літопис іменує Данила Романовича, і обидва рази в ретроспективних згадках "волинського" автора:
Данилови Романовичю . кназю бывшоу великоу. шбладавшоу Роускою землею . Кыевомъ и Володимеромъ . и Галичемъ (ПСРЛ 2: 807—808);
Оу Юрыа кназа оу Лвовича . оумре снъ именемь Михайло . младоу соущоу емоу . и плакашасА по немь . вси людье и спрлтавше тѣло его . и положиша ѣ во цркви . стьпа Бца в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его великии кназь . Данило снъ Романовъ (ПСРЛ 2: 895).
Також лише двічі "великим князем" названо Василька Романовича. Щоправда, один раз прижиттєво (у межах хронології літопису), але вдруге — у повідомленні про смерть:
сь же великии кназь Василко . акы w Ба посланъ . бы на помоць горожаномъ пода имъ хытростью разоу“ (ПСРЛ 2: 851—852);
ПрестависА блговѣрныи кназь . и хрс'толюбивъіи великыи Володимерьскыи . именемь Василко снъ великого кназа Романа . и положиша тѣло его во цркви . стѣи Бци во пискоупьи Володимерьскои (ПСРЛ 2: 869).


151
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Лише раз "великим князем" літопис іменує Володимира Васильковича — і, очікувано, у повідомленні про смерть князя:
престависА . блговѣрныи хеолюбивыи великии КНАЗЬ . Володимѣръ . снъ Василковъ . вноукъ Романовъ (ПСРЛ 2: 918).
(Другий випадок: "Кназю же Володимероу Василькови4. велико” . лежащоу в болести" — є пізнім читанням Іпат.)
Наведені вище спостереження спонукають до висновку, що тутулу "великий князь" Волинь і Галичина не знали і жодний князь із династії Романовичів його не вживав. "Великий князь" є елементом літописного словника, у якому епітет "великий" був шанобливим позначенням володаря в запису про смерть його або ж застосовувався на позначення давніх князів.
Єдиним винятком з установленого нами правила є князі суздальські, які послідовно, як за життя, так і по смерті, титулуються в ГВл "великими князями":
ЮрьА же кнАЗА великого Соуждальского . не бъі в томъ свѣтѣ . се же паки млади кнази . Данилъ Романовичь . Михаилъ Всеволодичь Всеволодъ Мьстиславичь . Кыевьскъіи . инии мнозии (ПСРЛ 2: 741);
ѣха Василко. Соуждалю на свадбоу шоурина своєго ко великомоу кназю . Юрью (ПСРЛ 2: 758);
гдѣ соуть кнази Разаньстии вашь град . и кназь вашь великии Юрьи (ПСРЛ 2: 779);
ІАрослава великого кназа Соуждальско' зелиемь оумориша (ПСРЛ 2: 808).
(Ще в одному випадку: "и поведа великомоу кназю Юрьеві безбожны11’ Агарднъ приходъ . нашествіе . то слышавъ великии кназь Юрьи . посла сна своего Всеволода (ПСРЛ 2: 779) — титул "великий князь" є читаннями Іпат.)
Як зазначено вище, іменування старшого князя династії, що, як правило, посідає володимирський стіл, "великим" є характерною особливістю Сузд. і, починаючи з покоління синів Всеволода Юрійовича, стає обов’язковим на його згадку. "Великий князь" послідовно вживає Сузд. щодо Костянтина, Юрія та Ярослава Всеволодовичів. Тобто в цьому єдиному випадку за текстом ГВл стоїть свідчення іншого джерела. У ГВл, отже, були підстави і навіть спонуки титулувати Ярослава так, як він фігурував у Сузд. Уважаємо це за одне із загалом нечисленних, але наявних підтверджень, що "волинським" авторам був доступний літопис типу Лавр.
О.Т.
іатым же бывши” . кназємь . Романоу Стославоу Ростиславу [Хлєбн.: ростиславоу смтославоу] . Оугромъ же хотащємь є вести королеви . Гали- чаномъ же молАщимсА имъ . да быша и повѣсили мьсти ради . оубѣжени же бывше Оугре великими даръми . предани быша на повѣшение . мс’ца сентлбрА (ПСРЛ 2: 727).
Це повідомлення про нечувану страту руських князів через повішення традиційно зіставляють із фрагментом статті 1214 р. Новгородського Першого літопису старшої редакції (НПЛст). Згідно з ним Всеволод Чермний вигнав "онуків


152
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ростислава" з Київської землі ("Русі"), а приводом стало звинувачення в тому, що вони повісили двох його братів (Ігоровичів) у Галичі:
Въ то же лѣто изгони Всеволодъ Чьрмьныи сынъ Святославль, правнукъ Олговъ, внукы Ростиславле из Руси, тако река: "брата моя есте 2 князя повесили вы въ Галици, яко злодѣя и положили есте укоръ на всѣхъ; и нѣту вамъ чясти въ Русской земли". Того же лѣта прислаша внуци Ростиславли въ Новъгородъ къ Мьстиславу Мьстиславицю: "се не творить намъ Всеволодъ Святославиць части въ Русьскои земли; а поиди, поищемъ своей отцины" (арк. 78 зв. — 79). НПЛст (устами Всеволода) повідомляє про двох повішених Ігоровичів, в оповіді ГВл фігурують три імені князів. НПЛст покладає провину за страту на "онуків Ростислава", ГВл — на галицьких бояр.
Для тлумачення цього сюжету важать попередні посилання ГВл на кількість Ігоровичів, запрошених на княжіння в Галич: "и приведоша кормиличича [...] славдхоу бо Игоревича", де "Игоревича" — подвійне число, отже, агітували за двох князів. І справді, "послаша по нихъ и посадиша в Галичѣ Володимера . а Романа во Звенигородѣ" (ПСРЛ 2: 718). Дещо пізніше на вимогу Володимира Ігоровича з’являється його брат Святослав, якого наші події застають на княжінні в Перемишлі: "седе же Володимеръ в Галичѣ. а Романъ во Звенигородѣ . а Стославъ в Перемышли" (ПСРЛ 2: 723). У цьому ж повідомленні фігурують також сини Володимира Ігоровича — Ізяслав та Всеволод. Це вичерпний перелік чернігівських князів. Опис наступних бойових дій проти Ігоровичів містить згадки про захоплення в полон лише двох із них: Святослава в Перемишлі та Романа після втечі зі Звенигорода (ПСРЛ 2: 724, 726). Жодного чернігівського князя на ім’я Ростислав ГВл до епізоду страти Ігоровичів не знає.
Проблеми узгодження і тлумачення літописних повідомлень можна сфокусувати на питанні: хто такий Ростислав?
У досить розлогій історіографії питання можна виокремити дві основні традиції.
Перша — вважати Ростислава Ігоровичем, повішеним разом із братами.
Д. Зубрицький (ИсториядревнегоГаличско-Русского княжества. Львов, 1855, 49) та І. Шараневич (Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси от найдавней- ших времен до року 1453. Львов, 1863, 72) уважали Ростислава не знаним з інших джерел Ігоровичем і писали про повішання трьох Ігоровичів у Галичі. Зубрицький навіть припускав, що Ростислава схопили в битві на Незді, під час утечі з Галича Володимира Ігоровича та його сина Ізяслава, яким удалося уникнути розправи. Пізніше впевненість у тому, що Ростислав — один з Ігоровичів, висловлював М.Ф. Котляр. На думку вченого, галичани повісили саме трьох, а не двох, як стверджує НПЛст (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар / за ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 178).
Л.Є. Махновець (Літопис руський, 372) вагався, як тлумачити згадку про трьох князів, але схилявся до думки про помилку в Новгородському літописі: "отже, щось не зовсім ясно з Ростиславом, або, швидше, помилка у Новг. І".
Інша традиція — не зважати на згадку про "Ростислава" в ГВл і вважати достовірною страту тільки двох Ігоровичів відповідно до тексту НПЛст. (Див.: Пашу-


153
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
то В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 198; Гущин О.Б. Вступ чернігівських Ольговичів у боротьбу за галицько-волинську спадщину: трагедія Ігоровичів. Галицько-Волинська держава. Львів, 1993, 95—97; Волощук М.М. Обстоятельства казни в 1210 г. Игоревичей черниговских: актуальные вопросы ре- конструкции русско-венгерских отношений начала XIII в. Studia Slavica et Balkanica Petropolitana. № 1/2. 2007, 108—109.) Зокрема, Гущин звертав увагу на примітку видавця: "Под у и далее под точкой видны соскобленные буквы ичи" (ПСРЛ 2: 727, А). Отже, в Іпат. списку спочатку було "Ростиславичи". На думку дослідника, це слово з’явилося в тексті через те, що переписувач помилково вважав Романа й Святослава Ростиславичами та вніс власний здогад у текст. Пізніше "Ростиславичи" було змінено на "Ростиславу". Отже, на переконання Гущина, загадковий "Ростислав" узагалі не існував. Аналогічно міркував Я. Книш (Книш Я. Галицька трагедія Ігоровичів. Галич. Збірник наукових праць. Вип. 2. Івано-Франківськ, 2017, 117—126). На думку історика, страчено було тільки двох Ігоровичів, а згадане у джерелі ім’я третього князя (Ростислава) було створене пізнішими переписувачами, які обернули помилковий патронім ("Ростиславичі" замість "Ігоровичі") на ім’я. Утім, Книш реконструює обставини страти, спираючися на такі пізні тексти, як Никонівський літопис та Історія Російська Василя Татищева.
Менш певно висловлювався свого часу М.С. Грушевський. Він не наважувався писати про страту трьох Ігоровичів, хоча визнавав, що ГВл міг відтворити далеко не всі деталі подій (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 509—510, прим. 18). Учений посилався на текст Воскресенського літопису, який знає більше про діяльність Ростислава в Галичі (див. нижче).
Оригінальну думку висловлював М. Димник: мовляв, Ростислав був сином одного з Ігоровичів, найімовірніше — Романа. Його, як представника молодшого покоління, нібито не врахував Всеволод Чермний (Martin Dimnik, The Dynasty of Chernigov, 1146—1246 (Cambridge and New York, 2003), 273—275).
"Розмотування клубка"
Огляд історіографії питання показує, що суттєву роль у реконструкціях відігравали тексти пізніх літописів, де сюжети про страту князів і діяльність Ростислава в Галичині містять деталі, не знані ГВл і НПЛст. Тому варто простежити висвітлення цих подій у текстах XV — XVIII ст., подавши їх у зворотній хронології, тобто починаючи з найпізнішого.
В.М. Татищев зазначає під 1210 р., що Ростислав Рюрикович сів у Галичі, але галичани закликали Романа Ігоровича, а Ростислава вигнали (1-ша ред.)/ відпустили до батька (2-га ред.):
Тогда Рюрик посла в Галич сына своего Ростислава, а Романа Игоревича выгнаша сентября 4 дня. Но галичане, здумавше, паки призваша Романа, а Ростислава изгнаша.
(Татищев В.Н. История российская. Т. 4, 340; Т. З, 182—183).
Під 1212 р. читаємо:
В Галиче князи Роман и Володимер Рюриковичи не порядиша [...] тогда галичане поимаша князя Романа и Володимера, биша и ругаху их со женами


154
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и детьми, но последи повесиша пред градом (Татищев В.Н. История россий- ская. Т. 4, 342, 1-ша ред.; 2-га ред. — аналогічно (Т. З, 186)).
Текстуально обидва повідомлення Татищева ґрунтуються на Никонівському літопису, але — на відміну від свого джерела — історик вирішив бути послідовним: 1212 р. Галич усе ще перебуває в орбіті Рюрика Ростиславича, тож Роман і Володимир — його сини.
Натомість літописи XV — XVI ст. з певністю називають князів Ігоровичами.
Никонівський літопис під 1210 р. повідомляє:
Князь Ростиславъ сяде в Галичѣ, сынъ Рюриковъ, внукъ Ростиславль; а князя Романа Игоревичя выгнаша мѣсяца сентября въ 4 день. Тоѣ же осени выгнаша изъ Галичя князя Ростислава Рюриковича, а князя Романа Игоревичя з братомъ паки посадиша.
Під 1212 р.:
Галичяне [...] изымаша князи своя три Игоревичи, князя Романа Игоревичя и братью его, и много биша ихъ, и по улицамъ водяще биша ихъ, и повѣшаша ихъ всѣхъ, и з женами и з дѣтми ихъ (ПСРЛ 10: 60, 63).
Воскресенсъкий літопис містить аналогічний до Никонівсъкого текст, утім, дещо бідніший на деталі. Зокрема, не згадано "дружин і дітей", повішених разом із князями. Під 1210 р.:
Ростиславъ Рюриковичь сѣде въ Галичи, а Романа Игоревича выгнаша; осени тоя же выгнаша из Галича Ростислава Рюриковича, а Романа Игоревича посадиша съ братомъ.
Під 1211 р.:
Того же лѣта Галичане [...] изъимаша князи своя Игоревичи 3, Романа съ братома, и бивше ихъ повѣсиша ихъ (ПСРЛ 7: 116—117).
Тверський літопис, основу якого складено у XV ст., містить аналогічні повідомлення. 1210 р.: "Ростиславь Руриковичь, зять великого князя Всеволода, сѣде въ Галичи; а осени той выгнаша его изъ Галича, а Романа Игоревича съ братомъ посадиша". 1211 р.: "Галичане [...] изымаша князей своихъ Игоревычевь трехъ, Романа и братью его, бивше ихъ повѣсиша" (ПСРЛ 15: 308, 310). Тотожні тексти читаються в Московському зводі кінця XV ст. (ПСРЛ 25: 108).
Крім того, у зазначених творах є згадки про смерть Ростислава Рюриковича під 1218. Зокрема, у Тверському: "Того же лѣта преставися Ростиславъ Руриковичь, зять великого князя Всеволода" (ПСРЛ 15: 327). Те саме знаходимо в МЛЗ (ПСРЛ 25: 115) та Воскресенському літопису (ПСРЛ 7: 125). Укладач Никонівсъкого повторив повідомлення, але переплутав Всеволода Велике Гніздо із Всеволодом Чермним: "зять великого князя Всеволода Чермнаго" (ПСРЛ 10: 81). Татищев додав, що Ростислав (Ростислав-Михаїл — 2-га ред.) був туровським князем (у 2-й ред. додатково наведено точну дату смерті) (Т. 4, 356; Т. З, 207).
У літописах Новгородсько-Софійської групи, які зверталися до тексту типу Іпат. (зокрема, Софійському І), немає інформації ні про трагічне княжіння Ігоровичів у Галичі, ні про долю Ростислава Рюриковича. Це може означати, що


155
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ці дві сюжетні лінії йшли "у пакеті" і потрапили до літопису одночасно, при повторному зверненні новгородського літописання до тексту Іпат.
Як у протографі МЛЗ повідомлення ГВл перетворилося на дві сюжетні лінії, що містять унікальну інформацію? Здається, вирішальну роль відіграла побіжна згадка Ростислава в ГВл. Причому його порахували двічі: як Ростислава Рюриковича і як третього Ігоровича. Ідентифікація Ростислава із сином Рюрика не дивує: автор цього московського (або складеного на замовлення з Москви) тексту відстежував родичів Всеволода Велике Гніздо — одного з найважливіших героїв східноруського літописання й суздальської історії. Зятем Всеволода якраз був Ростислав Рюрикович (на цьому й наголошено в запису про вокняжіння Ростислава в Галичі — "зять великого князя Всеволода"), але суздальське літописання повідомляло про нього замало.
На початку XIII ст. він відомий зі статей 1205 і 1206 рр. Під 1205 р. занотовано, що Роман Мстиславич постриг Рюрика Ростиславича, а його синів, Ростислава і Володимира, забрав із собою. На прохання Всеволода Велике Гніздо він відпустив Ростислава, і той сів у Києві:
и постриже в чернци . и жені? ef и дщерь ef . юже бѣ п^стил сна Рюрикова и брат є1 Володимира . а тою поя съ собою : ~ [И] оуслышавъ то великии . кнзь Всеволод . єжее сотворилъ оу Риской земли . и печаленъ быг велми . зане всакыи хретьныи радуєтье. w добре*" печалоуєть0' жес' w злемъ. великыи* кнзь Всеволод сватом свои*". Рюрико" . печаленъ бьГ . и здтемъ свои1' и детми ef и вложи єм# Бъ в срдце . шпечалитисА Ро/кою землею . мога то мстити но и хфтьянъ дѢла щложити . и посла моужи свои к Романови . в Галичь Романъ* послйла великого кнза и здпи. 6і поусти. и быг кнзь Кисвъскии и брат: его п^сти (Радз., арк. 245 зв.).
Останні згадки — під 1206 р. Після повернення коаліції князів із походу на Галич
Всеволодъ Чермнъіи с(е)дѣ в Къпевѣ . надѣясА на свою силу . и посла посадникъі по всѣ” городо” Киевьскъі” . Рюрикъ же видѣвъ своє непогодье . шиде в свои Вручии . а снъ кго Ростиславъ . йде в Въіиіегородъ (Лавр., арк. 144 зв.).
Того Ж року "Рюрикъ СОВОКуПАСА со Мстиславе” . Романов иче” . и с сынми своими . и со всѣми сновци своими . въігна ис Києва Всеволода Чермнаго" і сів у Києві.
Після цього Ростислав Рюрикович випадає з поля зору Суздальського літопису. Що з ним сталося далі й коли він помер — залишилося "за кадром". За таких обставин згадка якогось Ростислава в ГВл надавала книжникові XV ст. щасливу зачіпку й нагоду домислити долю князя. Саме так, з легкої руки укладача літопису, Ростислав опинився ненадовго на галицькому столі 1210-го, а через три роки по смерті свого батька, 1218-го, помер сам.
Розгорнувши з куцої згадки про Ростислава сюжетну лінію про Ростислава Рюриковича, книжник зарахував цього князя і до страчених Ігоровичів. Так виникло впевнене "Игоревычевь трехъ", хоча назвати братів Романа Ігоровича літописець так і не наважився: "Романа и братью ero".


156
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Мотив побиття Ігоровичів перед стратою також є помилкою прочитання тексту ГВл. В оригінальному тексті: "Оугромъ же хотдщемь е вести королеви . Галичаномъ же молащимса имъ . да бъіша и повѣсили мьсти ради . оубѣжени же бъівше Оугре великими даръми . предани бъіша на повѣшение . мс'ца сентАбрд". Книжник XV ст., напевно, інтерпретував "быша" як "биша" (били), відповідно "да бъіша и повѣсили" — як "били і повісили".
Запропонований огляд показує, що подробиці галицьких подій з участю Ростислава послідовно наростали в текстах XV—XVIII ст. Приводом для конструювання повідомлень стала згадка Ростислава у відомому нині тексті ГВл. Цей висновок дає змогу винести за дужки всі джерела, крім ГВл та НПЛст, і заново поставити питання: ким же був "Ростислав"?
Традиційне пояснення, ніби Ростислав — Ігорович, має ваду: доведеться припускати існування князя, не знаного іншим джерелам, які, зокрема й ГВл, знають лише Володимира, Романа і Святослава Ігоровичів.
Повернімося до текстів. Спочатку рука переписувача Іпат. вивела: "ятъім же бывши” . кназємь . Романсу Стославоу Ростиславичи". Гущин гадав, що це читання з’явилося з помилкової ідентифікації копіїстом Романа і Святослава як Рос- тиславичів. Але що могло б наштовхнути його на таку думку? Інше розв’язання видається ймовірнішим. З огляду на новгородське походження Іпат., можна припускати, що переписувачеві була відома версія НПЛст, де провину за вбивство покладено на "Ростиславліх онуків". У такому разі "Ростиславичи" — орудний відмінок: ідея полягала в тому, що Роман та Святослав були захоплені в полон "Ростиславичами". Утім, копіїст швидко з’ясував свою помилку і виправив на "Ростислав". Те, що зробив він це, звірившись із оригіналом, доводить читання Хлєбн.: "романоу ростиславоу святославоу". У Хлєбн., проте, впадає у вічі інший порядок переліку князів: Ростислав потрапив між Романом і Святославом. Помилка в Іпат. і переміщення в Хлєбн. свідчать про якийсь негаразд у протографі, що бентежив переписувачів і провокував їх на індивідуальні рішення. Чи не свідчить це про те, що в оригіналі чи спільному протографі списків ГВл ім’я Ростислава містилося як приписка (на полі чи над рядком) ? (Інший висновок, що у Хлєбн. також маємо початкову помилку — гаплографічний пропуск імені Святослава, розташованого між двома "ро", — згодом виправлену, видається менш імовірним.)
Як не є, а згадка Ростислава двома головними свідками ГВл не дає змоги знехтувати її.
По суті, ми не маємо вибору: згаданий ГВл Ростислав може бути лише Ростиславом Рюриковичей, і, отже, книжники XV ст. вгадали.
Якщо автор ГВл сигналізував про присутність у подіях Ростислава Рюриковича, повідомлення "галицького" літопису до певної міри починає корелювати зі свідченням новгородського. Якась провина за страту Ігоровичів лежить і на "онуках Ростиславових", один із яких або ж сприяв, або ж не завадив злочинові.
ГВл мовчить про участь Ростислава в галицьких подіях. Він раптово "вистрілює" в повідомленні про захоплення князів. Коли й за яких обставин Ростислав міг потрапити до Галича чи хоча б узяти участь у подіях довкола нього? На це питання відповіді можуть бути лише гіпотетичні.


157
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Утім, якийсь натяк можна розгледіти у згадці не названих на ім’я "руських князів", до яких з обложеного Звенигорода невдало намагався втекти Роман Ігорович: "штоудѣ же Романъ. изииде из града. помощи ища в Роускыихъ кндзехъ". Романа було схоплено досить далеко від Звенигорода: він устиг добігти до Шумська, що лежав на традиційному шляху до Київської землі. Такий напрямок руху спонукає гадати, що Роман шукав підтримки синів Рюрика (в Овручі чи Вишгороді). Чи замість надати притулок Ростислав Рюрикович схопив Романа і видав його галичанам, чи був схоплений разом із Ігоровичем і приведений до Галича, ми не дізнаємося.
Не бездоганна гіпотеза про тотожність "Ростислава", згаданого у ГВл, з Ростиславом Рюриковичем має, проте, очевидні переваги. Вона усуває фіктивного князя Ростислава Ігоровича (або Ростислава Романовича) і пояснює повідомлення новгородського літопису.
В.А.
Убивство галицькими боярами князів із панівного роду Рюриковичів, синів Ігоря Святославича — екстраординарна подія в історії домонгольської Русі. Незвичність тут не лише в замаху підданих на життя князя, а сам спосіб його реалізації, адже князів, чиє колективне правління вважалося незаперечним, Богом даним, було вбито в найганебніший спосіб — страчено через повішення як звичайних злочинців. Таке боярське свавілля сталося після вокняжіння в Галичі малолітнього Данила, посадженого з допомогою військ угорського короля Андрія. Угорці, як ясно з повідомлення, полонили й віддали Ігоровичів на відкуп галицьким боярам, які, своєю чергою, помстилися їм "у вересні місяці". Чому бояри так жорстоко розправились зі своїми попередніми володарями й чому в тих не склалися стосунки зі своїми підданими? Як на це питання відповідає сам літопис і як його повідомлення інтерпретували його пізніші читачі? Крім того, які інтерпретації сам сюжет мав у різних історіографічних традиціях?
Почнемо зі способу подання історії Ігоровичів у тексті ГВл. Вона є одним із початкових епізодів "саги" про боротьбу малолітніх Романовичів за батькову отчину. У тексті вони виринають щойно після оповіді про невдалий похід Рюрика з половцями під Галич: як виглядає, галичани (з намови Кормиличича?) запросили Ігоровичів і "посадиша в Галичѣ Володимера. а Романа во Звенигородѣ" (ПСРЛ 2: 718). Старший з них, "хотащю искоренити плєма Романово", одразу ж утвердив на володимирському столі іншого свого брата, Святослава. Цієї пори малолітні діти Романа Мстиславича з матір’ю тікають під захист польського князя Лешка, самі ж Ігоровичі відкупилися дарами угорському королю. Але невдовзі "матєжь бъГ . межи братома и Володимеромъ . и Романомъ", і старшому довелося тікати в Путивль. У ситуацію втрутилися сусідні володарі: з намови Олександра Белзького польські князі Лешко і Конрад взяли штурмом Володимир і полонили Святослава Ігоровича, натомість угорський король, "оувѣдивъ безаконье Галичкое и матєжь", послав військо на чолі з воєводою Бенедиктом, яке й полонило в Галичі Романа Ігоровича. Останній, проте, згодом утік з полону і, помирившись із старшим братом, разом із галицькими боярами прогнав "Бенедикта томителя". Після цієї раті, "седе же Володимеръ в


158
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Галичѣ . а Романъ во Звенигородѣ . а Стославъ в Перемъішли . а сноу своемоу да Теребовль ИзАСлавоу . а Всеволода сна своего посла во Оугръі ко королеви с даръі" (ПСРЛ 2: 723). Наступний епізод в історії правління Ігоровичів — протистояння їх із галицькими боярами: "Съвѣтъ же створиша Игоревичи . на бодре Галичкъіи . да избьють и по прилоучаю избьени бъіша и оубьенъ же бъіс Юрьий. Витановичь . Илиіа Щепановичь. инии велиции боїаре . оубьено же бъіс ихъ числомъ . ф. а инии разбѣгошасд" (ПСРЛ 2: 723—724). Ті, кому вдалося втекти, випросили в угорського короля військової допомоги, аби посадити в Галичі "отчича Данила". Далі зображено облогу Перемишля, що завершилася полоном Романа Ігоровича, затим описано здобуття Звенигорода й полон князя Святослава. Лише Володимирові Ігоровичу із сином Ізяславом удалося втекти після битви за Галич. Завершується історія Ігоровичів повідомленням про посадження малолітнього Данила в Галичі "боярами галицькими і володимирськими та угорцями", після чого озлоблені "галичане мсти ради" повісили Ігоровичів.
Історія Ігоровичів посідає невеликий відтинок тексту ГВл (менш ніж 10 стовпчиків (ПСРЛ 2: 718—727)) і є сюжетно динамічною: посаджені на запрошення галицьких бояр князі спершу воюють між собою, а потім заходжуються винищувати власних підданих. Ті змовляються і з допомогою угорців повертають Галич законному отчичеві Данилу. Текст ГВл лише частково роз’яснює вчинене "галичанами" ганебне повішення Ігоровичів. Таким поясненням служить повідомлення про вбивство 500 бояр, а також промова Володислава Кормили- чича до перемишлян із закликом здати місто й видати Святослава Ігоровича. У словах боярина патетично відбито злодіяння Ігоровичів (убивства, грабунки майна й перетворення дітей на рабів) і, головне, наголошено на факті володіння отчини "пришельцями":
братье почто смъішлдетесд [Хлєбн.: смоущаетеся] не сии ли избиша штци ваши . и братью вашю . а инѣи имѣние ваше разграбиша . и дщери ваша даша за рабъі ваша . а шчьст’вии [Хлєбн.: отчествіи] вашими владѣша инии пришелци . то за тѣхъ ли хочете дшю свою положити" (ПСРЛ 2: 724).
Невдовзі після згадки про втечу з Галича Володимира Ігоровича в тексті повідомлено про повішення його братів. Тож цитована щойно промова виконує наративну функцію виправдання боярського свавільства. У цьому контексті ганебне повішення князів постулюється як відповідь на їх же "тиранство".
Але в загальному підсумку історія Ігоровичів у ГВл є недосказаною і в окремих місцях плутаною та непроясненою. Передусім уже саму появу Ігоровичів у Галичі подано в тексті доволі суперечливо:
малоу же времени миноувшю . и приведоша Кормиличича . иже бѣ загналъ великъіи кнзь Романъ . невѣръі ради . славдхоу бо Игоревича . послоушав же ихъ Галичкъіи боїаре . и послаша по нихъ и посадиша в Галичѣ Володимера . а Романа во Звенигородѣ (ПСРЛ 2: 718).
Традиційно (і це відбилося вже в ранніх компіляціях XVII ст.) цей фрагмент ГВл пояснюють так: у Галич повернулися впливові колись бояри Кормиличичі, і під впливом їх агітації галичани посадили Ігоровичів у Галичі та Звенигородѣ Однак це результат раціоналізації досить проблемного тексту. Ключова


159
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
трудність у розумінні його полягає в інтерпретації фрази "послоушав же ихъ Галичкъіи боїаре . и послаша по нихъ", у якій двічі вжито тотожного займенника "вони" ("они"), причому усталене тлумачення передбачає, що займенник стосується до різних груп осіб: спочатку щодо бояр Кормиличичів, удруге — щодо князів Ігоровичів. Граматичні проблеми фрагмента побільшуються й незбігом числа займенника ("ихъ", множ.) з подвійним числом "Кормиличича" та "Игоревича" (очікувалося б "послоушав же ею" та "пославъ по ею").
Інше традиційно складне місце оповіді — повідомлення про власне повішення Ігоровичів. Обидва найстаріші свідки тексту ГВл, хоча й по-різному, зазначають, що страчено було трьох князів: Романа, Святослава та Ростислава. "Ростислав" невідомий серед родини чернігівських Ольговичів. Крім того, повідомлення ГВл прямо суперечить свідченню Синод, під 1214 р., відповідно до якого в тих подіях загинуло двоє князів. Ба новгородський літопис називає явно інших винуватців злочину — "Ростиславових онуків", тобто покладає провину не на галицьке боярство чи угорців, а на самих же князів.
Плутаність та загальна недосказаність драматичної історії Ігоровичів у ГВл традиційно, ще з XIX ст., є предметом наукових коментарів. їм, проте, передували (а якоюсь мірою їх і визначили) інтерпретації попередніх (донаукових) історіографічних традицій. Щодо пізнішої літописної традиції див. коментар до ПСРЛ 2: 727. Тут спинимося на іншій гілці традиції.
Оповідь ГВл про Ігоровичів дістала лише часткове відображення в Анналах Польщі Яна Длугоша (1460—80-ві рр.). У загальних, переосмислених до невпізнанності обрисах драма руських князів частково впізнається в повідомленнях за 1206 та 1211 рр. В обох фігурує руський князь Святослав, який потрапив у польський полон, а також каштелян Суліслав. Під 1206 р. в Анналах повідомлено, що після перемоги над Романом Мстиславичем сандомирський князь Лешко став монархом всієї Польщі й, уже як краківський князь, вирядив "військо з краківських, сандомирських і люблінських воїнів під командою сандомирського каштеляна Суліслава для спустошення Русі". Похід виявився вдалим — у полон було взято чотирьох знатних лицарів і князя Русі Святослава, батька Агафії, яка згодом буде видана заміж за мазовецького князя Конрада (Swanthoslaum Russie ducem, patrem Agafie, que postea Cunrado Maszouie duci nupta erat). За наказом Лешка всіх полонених страчено через повішення на дибі. Длугош це називає злочином, через який самого правителя з часом було вбито й весь його рід перервався (loannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae liber V, VI (Warsoviae, 1964), 199—200). Після історії галицького королевича Коломана (під 1208 і 1209 рр.) знову повторено оповідь про війну з князем Святославом, але з іншим фіналом. Вона становить увесь текст Анналів за 1211 р. Тут сказано, що польський монарх Лешко організовує похід на Русь через постійні грабіжницькі набіги русі після вигнання Коломана. Тож військо під керівництвом того ж таки сандомирського каштеляна Суліслава здійснило відплату за попередні наскоки, пограбувало й на зворотному шляху завдало поразку русі. У результаті "Святослав Мстиславич і четверо інших князів, а саме Георгій, Ярослав, Володимир і Костянтин, з великою кількістю воїнів і руської знаті" потрапили в полон (yictique fugatique sunt et Swanthoslaus Msczislauicz et quatuor alii duces, videlicet Georgius, laroslaus, Wlodimirus et


160
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Constantinus multusque militum et nobelium Russye numerus captus est). Полонені утримувалися в кайданах, а згодом були відпущені на волю (Joannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae, 212—213).
Повідомлення під 1206 і 1211 рр. визнають подвоєнням тієї самої події. Але чи одного джерела? Так, згадка про повішення на дибі князя Святослава із чотирма лицарями зазвичай впевнено асоціюється з Ігоровичами, героями ГВл (Щавелева Н. Древняя Русь в "Польской истории" Яна Длугоша. М., 2004, 445, прим. 344). Справді, серед літописних персонажів їх більше немає з ким асоціювати. Однак оскільки Святослава (Ігоровича) вішає на дибі польський монарх, а не галицькі бояри, а також оскільки у версії Анналів Польщі під 1211 р. згадані не знані ГВл імена князів, дослідники традиційно вважають, що Длугош писав свою оповідь за якимсь утраченим джерелом польського походження. За припущенням Герхарда Лябуди, то була втрачена домініканська хроніка, "повідомлення якої хроніст переробив до невпізнанності" (Gerard Labuda, Zaginiona kronika z pierwszej połowy XIII wieku w Rocznikach królestwa Polskiego Jana Długosza: próba rekonstrukcji (Poznań, 1983), 44—46). Припущення видається малоймовірним, хоча б тому, що жодне з польських джерел XIII ст. й пізнішого часу не знає про повішення руських князів. У коментарі до варшавського перевидання Анналів (2009) сказано про вірогідне запозичення Длугошем інформації про похід проти Святослава з П’ятого каталогу краківських єпископів (Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 6 (Warszawa, 2009), 249, прим. б). Як видається, аналізовані повідомлення з’явилися через використання двох різних джерел та відмінні авторські цілі Длугоша.
Повідомлення про похід і страту Святослава з лицарями під 1206 р., справді, могло сформуватися під впливом польського джерела, але не гіпотетичної втраченої домініканської хроніки, а згаданого П’ятого каталогу краківських єпископів. Тут після повідомлення про загибель Романа вміщено наступну інформацію:
Posthec Sulislaus castellanus Sandomiriensis secundum ducis Lestkonis mandatum cum exercitu Polonorum Russiam intrat et Swyantoslaum ducem patrem uxoris Conradi cum aliis quator ducibus captos in eculeo miserabiliter suspendit, quoniam ita dux Lesthko iusserat (MPH: III, 353).
Текст згадує руського князя Святослава, повішеного разом із чотирма князями за наказом сандомирського каштеляна Суліслава. Звістку в каталозі не датовано, однак вона містить важливі "хронологічні репери": усе сталося після загибелі Романа Мстиславича. Длугош це врахував у своєму викладі. Спершу він повідомив про підвищення статусу Лешка Білого як польського монарха після перемоги над величезним військом галицького князя Романа. До подій наступного за смертю Романа, 1206 року він зарахував цитоване вище повідомлення з єпископського каталогу. Причому він удався до логічного припущення, що вчинок каштеляна Суліслава був рішенням Лешка Білого, і на цій підставі додав моралізаторське резюме стосовно до самого Лешка.
Інше питання, чому в Анналах Польщі під 1211 р. знову повторено інформацію про поразку Святослава від поляків, але з іншим, більш життєствердним фіналом? Очевидно, так сталося через специфіку роботи Длугоша та його по-


161
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мічників із текстом ГВл. Вибираючи звідти інформацію для історії королевича Коломана в повідомленнях за 1208 і 1209 рр., хроніст натрапив на згадки в літопису про похід Лешка з Конрадом проти Святослава Ігоровича. За ГВл, це сталося після того, як до Лешка втекла Романова з дітьми, а у Володимирі утвердився Святослав Ігорович. Сам похід завершився утвердженням у місті Олександра Белзького, натомість Святослав потрапив у полон до Лешка: "Стослава же іаша . и ведоша и в Лахъі" (ПСРЛ 2: 720); після цього Святослав повернувся й утвердився в Перемишлі. Імовірно, Длугош вирішив, що руське джерело повідомляє про того самого Святослава — батька дружини князя Конрада (Агафії), що й краківський каталог. Цю інформацію було якось відзначено, а після оповіді про Коломана повторено в окремому повідомленні, під 1211 роком. Длугош явно сплутав: інцидент зі Святославом не міг трапитися до історії Коломана і, тим більше, за інших обставин. Але, описуючи його, він, очевидно, керувався ідеєю показати, що попри вигнання Коломана, поляки змогли й далі контролювати "руські справи". Це й вплинуло на конструювання самого повідомлення. Під впливом літопису у версії Длугоша Святослав здобуває свободу після полону. Та обставина, що згідно з ГВл через певний час князя страчено галицькими боярами разом з іншими князями, Длугоша могла не обходити. Святослав його цікавив у контексті історії Польщі, а саме у зв’язку з походом Лешка на Русь і тим, що Святослав був батьком дружини одного з героїв його тексту — мазо- вецького князя Конрада.
Важко сказати, чому Длугош, створивши повідомлення під 1211 р., не виправив у рукопису інформації про похід проти Святослава під 1206 р. Більше того, очевидно, що обидва повідомлення він дзеркально узгодив між собою: замість чотирьох лицарів під 1206 р. він говорить про чотирьох князів під 1211 р. (імена їм дає довільні, узявши з інших повідомлень про руські події). Проте Святослава під 1211 р. названо Мстиславичем — чи не для того, щоб усунути неузгодженість у своєму тексті й створити в читача враження, що йдеться про різних Святославів, доля яких склалася по-різному? Таке припущення, звичайно, потребує додаткових розшуків, але принаймні ясно, що Длугош не завдав собі труду остаточно узгодити різні джерела у викладі. З другого боку, не варто переоцінювати наративної стрункості тексту Длугоша, адже випадків повторюваних і подвоєних повідомлень у нього чимало.
Окрема проблема — походження й достовірність запису про повішення Святослава у П’ятому каталозі краківських єпископів, яким користався Длугош. Цей текст пропонує ще одну версію злочину, а саме польський слід (на додачу до галицьких бояр ГВл та "онуків Ростислава" Синод.). Окресленої проблеми не можна розв’язати в рамках цього коментарю.
Повідомлення Длугоша не мали значного резонансу в польській історіографії. Лише в Хроніці Мацея Стрийковського 1582 р. відтворено повідомлення Длугоша про похід проти Святослава під 1211 р. (у тексті дано посилання на Кромера й Меховіту). Подібно до Длугоша, Святослав, за цим текстом, потрапив у полон разом з іншими князями, а потім був відпущений на волю. Причому домислено, що так сталося за викуп: "Swiętsław, Włodmir, Jarosław, Constanti i Jerzy, pojmani [...] lecz potym wypuszczeni, gdy Polakom szkody nagrodzili,


162
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
і więźniów wrócili z ugody" (Kronika polska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego (Warszawa, 1846), 228—229).
"Недорозказаність" трагічної історії Ігоровичів у ГВл, а також явна суперечність її іншим версіям провокує дослідників компенсувати нестачу відомостей зверненням до пізніх списків ГВл як таких, що, не виключено, можуть служити самостійними свідками тексту. У літературі традиційно посилалися на Єр- молаєвський список поч. XVIII ст. (ОР РНБ, E IV. 231), що, загалом наслідуючи Хлєбн., міг бути звірений також із іншим списком, близьким до Іпат. Тепер з’ясовується, що Єрмол. є копією списку, створеного 1650-х рр. Марком Бун- дуром у Пустинно-Микільському монастирі Києва (БАН, 21.3.14). Цей список, справді, у сюжеті про Ігоровичів містить деякі своєрідні читання. Так, Бундур. називає принаймні одного з наших князів "Ростиславичем":
по сєм жє долгу времени минувши міатеж быст межи братома Володимєро" и Романо'1 Ростиславичо". Роман же єха во #гры и поєм ^гры и бьГсіа со братом и побѣди8 за Галич (БАН, 21.3.14, арк. 176).
Крім патроніма, текст точно відповідає Хлєбн. (в Іпат. пропущене "и поем оугры").
Так само ідентифікує князів Бундур. і в сцені страти:
іатим же бывши" кнзем Романі Ростиславича и СтославЯ. Ягрє” же хотящи" их вести ко королевѣ. млящєсіа им да быша их повѣсили мсти ради. Я6Ѣжены же бывши tfrpe великими дарми прЕданы бывша на вѢшенн мсца септе6 (БАН, 21.3.14, арк. 178).
В останньому за часом виданні ГВл стверджується, що текст Бундур. є не копією з Хлєбн., а переписаний зі спільного для обох протографа, що нібито містив точніші читання. Наведені щойно різночитання з патронімом "Ростиславич" віднесено до переліку відповідних аргументів (Kronika halicko-wołyńska (Kronika Romanowiczów), wyd. D. Dąbrowski, A. Jusupovic et alii, w: Monumenta Poloniae Historica. seria II, tom XVI (Kraków — Warszawa, 2017), LX—LXI, LV (прим. 225)). Навряд чи можна погодитися з таким твердженням. Адже в іншому місці Бундур. князі твердо ідентифіковані як Ігоровичі, причому в дуже промовистому фрагменті:
совѣт сотвориша Ігорєвичи на боїарє Галицкии избиваю7 ихъ по прилучаю избиєни бывша, и Ябиен же Юръ, и Витановичъ Ілиіа а иныи разбѣгошасіа Володисла8 же Кормиличъ бѣжа во Ягры, и СЯдисла8, и Филипъ (БАН, 21.3.14, арк. 177).
Річ у тому, що в Хлєбн. у цьому місці наявний гаплографічний пропуск, точно відбитий у Бундур., пор. у Іпат. (пропуск у Хлєбн. позначено курсивом):
Съвѣтъ же створиша Игоревичи . на бодре Галичкыи . да избьють и по при- лоучаю избьени бъіша и оубьенъ же бъГ’ Юрьигі. Витановичь . Илиіа Щепа- новичъ. инии велиции боюре. оубъено же бъі1 ихъ числомъ. ф. а инии разбѣгошасд . Володислав же кормиличичь бѣжа во Оугръі . и Соудиславъ . и Филипъ (ПСРЛ 2: 723—724).
Отже, Бундур. таки наслідує Хлєбн.


163
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Цікаво, що Феодосій Софонович, компілюючи свою Хроніку з літописців стародавніх (1673 р.), користувався списком ГВл, де не було гаплографічного пропуску:
Потомъ порадившися Игоревичи и нашовши на бояръ галицких, побили ихъ, Юрия Витановича, Илью Стефановича и иншихь многих боярь убили, личбою пятьсотъ. И иншиї ро’бѣглися: Владиславъ Кармиличъ и Судислав, и Филипъ побѣгли до Венгеръ (Хроніка з літописців стародавніх Феодосія Софоно- вича. К„ 1992, 129).
Але, як бачимо, і в нього князів ідентифіковано як "Ігоровичів", а в сцені страти перелічено в порядку, властивому Хлєбн.-. "Поиманных зас кнзєи Романа, Ростислава и Свтослава хотѣли вєнгєровє ве3ти до Венгєрь своєму королю" (Хроніка з літописців стародавніх, 130). Софонович ніде не визначає Романа як "Ростиславича", повсюдно наполягаючи, що він — брат Володимира Ігоровича.
Так само знаходимо й у попередньому досвіді використання списку типу Хлєбн. — у Густинсько му літописі (1630-ті рр.). Тут Роман точно ідентифікований як "Ігорович": "Романі? же Игоревичѣ прійде въ помшщъ Володимер братъ з Галича"; "Кназєй же Игоровичов си есть Романа, Стослава и Ростислава, ихже іаша, хотахі? Оугры вести ко королю оугорском#" (The Hustynja Chronicie compiled and with an introduction by Oleksiy Tolochko (Cambridge, Mass., 2013), 1210—1211).
Отже, запровадження у двох місцях патроніма "Ростиславич" є індивідуальним рішенням переписувача Бундур. і не відбиває читання архетипу ГВл. Ствердження протилежного (тобто давності читання) тягло б за собою потребу пояснити трансляцію читання, що виринає в одному з найпізніших списків, але також і потребу відповісти на посутнє питання: хто ж такий, цей невідомий джерелам чернігівський князь "Роман Ростиславич"? Необов’язкових гіпотез легко уникнути, узявши до уваги справжні (а не уявні) техніки роботи середини XVII ст. Начитаний в історичній літературі (знав Скаргу, Стрийковського, якусь "лядську хроніку"), Марко Бундур був протилежністю середньовічного копіїста. Він читав свій оригінал вдумливо, залишивши на всьому обширі тексту численні ремарки щодо прочитаного, часом досить саркастичні (більшість їх видано в додатках до ПСРЛ 2 як "приписки на полях Єрмол.'"). Деякі із цих коментарів ясно свідчать, що, переписуючи певний фрагмент оригіналу, Бундур співвідносив його з уже переписаним ("вышше чти", "читай спереду"), але — головне — уже знав зміст дальшого тексту свого примірника (пор.: "якъ нижей будетъ", "нижей зри"). Тобто Бундур не механічно (послівно) копіював оригінал, а попередньо прочитував сегмент, який мав переписувати. Саме це засвідчується й сюжетом про Ігоровичів. Уже один із перших епізодів, з ними пов’язаний ("міатєж быст межи братома Володимєром и Романом Ростиславичо4"), супроводжено ремаркою: "тых пото4 сами галичане повишали" (БАН, 21.3.14, арк. 176), тобто відсиланням до завершення всієї історії. Іншими словами, стаючи до переписування, Бундур прочитав весь сюжет із Ігоровичами. Зауваживши відсутність серед дійових осіб князя з іменем Ростислав, але натрапивши на перелік повішених князів — "Роману Ростиславоу . Стославоу", — міг вирішити, що Ростислав — патронім. Походження патроніма саме із цього списку тим більш вірогідне, що "Ростиславичем" Бундур уважає тільки Романа.


164
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Наведені спостереження свідчать, що пізні списки ГВл не мають самостійного голосу, а їхні — справжні чи удавані — відмінності від старших свідків тексту є наслідком інтервенцій переписувачів чи інтерпретацій авторів, що використовували старші списки.
Я.З.
мти же вземьш' мечь из роукоу . оумоливш*' ієго . щстави в Галичи . а сама йде в Белзъ . хѵставивши и [Хлєбн.: остави] оу невѣрны* Галичанъ . Володиславлимъ свѣтомъ . хотдща бо кнажити сама (ПСРЛ 2: 727).
У коментарях до ГВл М.Ф. Котляр витлумачив останню фразу фрагмента як свідчення бажання Романової взяти владу в Галичі у свої руки і послався на "недвозначне зауваження" галицького книжника. Через ці претензії Романову нібито й вислали з Галича (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 179).
Це твердження ґрунтується на тривалій традиції тлумачення фрагмента (див., напр.: Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 198; Майоров А.В. Галицко-Волынская Русъ. Очерки социально-политических отношений в домонгольский период. Князь, бояре и городская община. СПб., 2001, 351, 364), відбитій також в усіх перекладах літопису сучасними мовами, пор.:
а сама пішла в Белз, лишивши його в невірних галичан за порадою Володислава [Кормильчича]. Вона бо хотіла княжити сама, і король [Андрій], довідавшись про вигнання її, пожалкував (Літопис руський за Іпатським списком. Пер. Л. Махновця, 373);
а сама уехала в Белз, оставив его у коварных галичан, по совету Владислава она хотела сама княжить. Король узнал о ее изгнании и огорчился (Галицко-Волынская летопись. Памятники литературы Древней Руси. Т. 5 (переклад О. Лихачової));
Upon the advice of Volodislav [Kormilićić], she went to Belz, leaving him with the faithless Galicians; she wished to rule herself. When the king learned of her banishment, he grieved [greatly] (The Galican-Volynian Chronicie, An annotated translation byGeorgeA. Perfecky (Miinchen, 1973), 132).
Таке ж тлумачення вплинуло й на граматичний аналіз ГВл, здійснений І.С. Юр’євою, де "хотдща" і "сама" трактуються, відповідно, як дієприкметник і займенник одн. ж.р.
Як бачимо, зауваження літописця таки виявилося двозначним. Махновець інтерпретував пасаж так, що порада Володислава Кормиличича полягала в тому, щоб лишити Данила в Галичі; Перфецький гадав, ніби за порадою Володислава Романова пішла в Белз; Лихачова ж тлумачила фразу так, що Володислав радив Романовій княжити самостійно в Галичі. У чому перекладачі виявилися одностайні, то це в тому, що Романова справді мала таке прагнення.
Тимчасом уважне прочитання літописного контексту не дає підстав для таких тверджень. А загадкова фраза "хотдща бо кнажити сама" не має стосунку до Романової.
Фраза має на увазі, боярина Володислава Кормиличича. Це він, переконавши княгиню залишити Данила в Галичі, розраховував "княжити", маніпулюючи


165
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
дитиною. Приписати Романовій протиприродне бажання стати князем не можна ще й тому, що кількома рядками нижче літописець подає цілком недвозначне розшифрування нашого епізоду, вкладаючи його в уста угорського короля: "Володиславъ кнажитса . а дтровь мою выгналъ" (ПСРЛ 2: 728). За це Володислава було заарештовано і вивезено до Угорщини.
Здійснити свій задум Володиславові таки вдалося, але згодом: "Володислав же воѣха в Галичь . и вокнажиса и сѣде на столѣ" (ПСРЛ 2: 729). Як відомо, це дорого коштувало йому та його родині. Після того як Лешко оголосив "не єс' лѣпо болриноу кнажити в Галичи", Володислава знову схопили і вислали, "и в томь заточеньи оумре . нашедъ зло племени своемоу . и дѣтемь своимъ . кнажєниа дѢла" (ПСРЛ 2: 731). У Галичі посадили сина короля.
Кормиличич Володислав мав брата, і Кормиличичі фігурують у літопису в подвійному числі: "малоу же времени миноувшю . и приведоша кормиличича" (ПСРЛ 2: 718), тобто "привели двох Кормиличичів".
Це дає ключ до інтерпретації нашої фрази. "ХотАща" і "сама" в ній слід розуміти як, відповідно, дієприслівник і займенник подвійного числа й перекладати її як "а сама [Романова] поїхала до Белза, залишивши його [Данила] у підступних галичан за порадою Володислава, бо [Кормиличичі] бажали самі княжити".
П.Т.
Лестько же посла посла cBoef Лѣсътича и Пакослава воеводоу рекыи не ес лѣпо болриноу кнажити в Галичи . но поими дщерь мою за сна своего Коломана и посади и в Галичи . оулюби же король [Хлебн.: король Андрѣи] свѣто сь [Хлебн.: совѣт] Пакосла’ль . и снаса съ Лестькомъ во Зъпиши . и поа дщерь его за сна си [Хлебн.: своею]
 король посади сна своего в Галичи . а Лестькови да Перемъппль . а Пакославоу Любачевъ (ПСРЛ 2: 730—731).
Зображення в літопису "мятежу воставшу" "по смерти великаго князя Романа" (яким є фрагмент до опису битви на Калці) є чи не найскладнішим для розуміння з-поміж усіх частин тексту. Через перевантаженість постійними редакторськими втручаннями читачеві досить легко загубитися в послідовності розказаних тут подій. Такою, зокрема, є історія угорського королевича Коломана як одного з правителів Галицького князівства, що або була недописана, або, найвірогідніше, "загубилася" через редакторські втручання.
Цитований вище фрагмент ГВл є першою згадкою Коломана в тексті. Як буде продемонстровано нижче, читачі літопису зазвичай сприймали цей фрагмент за повідомлення про обставини вокняжіння сина угорського короля в Галичі. Проте питання про правління тут королевича літопис усіляко уникає. Складається враження, що цього правителя в тексті свідомо обійдено увагою. Адже всі згадки про Коломана принагідні і їх усього три — крім згаданої угоди у Спиші, це повідомлення про витіснення Мстислава з Галича [Іпат. 1213 р.: "потом же приде рать подъ городъ . Каломанъ . и ЛаховѢ . и многоу бою бывшю . на Кровавомъ бродоу" (ПСРЛ 2: 734)); про договір з Олександром Белзьким [Іпат. 1221 р.: "Александръ . и створи миръ с Лестькомъ. и со Каломаномъ . и с Филею гордымъ . Романовичема не престаіаше хота зла" (ПСРЛ 2: 739)) та фрагмент в оповіді


166
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
про здобуття Галича Мстиславом після перемоги над Філею "древле прегордим" (Іпат. 1219 р.: "бѣ бо тоу с Коломань” . Иванъ . Пекинъ . и Дмитръ" (ПСРЛ 2: 737)). Усі згадки аж ніяк не уточнюють статусу чи малолітства Коломана, про що читачеві треба здогадуватися. Показово, що в опису взяття галицького замку навіть не сказано, що сталося з королевичем: про полонення його читач мусить здогадуватися з логіки викладу. Цю обставину, а також дальшу долю героя уточнено в інших, сучасних текстах, створених поза Галичем. Зокрема, доречно згадати про Новгородський літопис за Синодальним списком, де під 1219 роком уміщено повідомлення про полон і пізніше звільнення королевича "з угрів":
Поиде князь Мьстиславъ и Володимиръ ис Кыева къ Галицю на королеви- ця, и выидоша галицяне противу, и Чехове и Ляхове и Морава и Угре, и съступишася полкове. И пособи богь Мьстиславу, и въ городъ Галиць въеха, а королевиця рукама яша и съ женою, и взя миръ съ королемь, а сынъ его пусти, а самъ сѣдѣ въ Галици, а Володимиръ Рюриковиць Кыевѣ (НПЛ: 59).
Про полонення навіть "знає" Лавр, під 1221 роком:
Мстиславъ Мстиславич . бисд с Угрою и побѣди іа . и изби множство ихъ . и ко[ро]левича іа (ПСРЛ 1: 445).
Можна припустити, ГВл уникає конкретної розмови про Коломана через авторські наміри та пізніші редакторські втручання, пов’язані з намаганням не акцентувати уваги на правителях династій сусідніх держав і, отже, не засвідчувати їх права на стіл законних спадкоємців "великого в князях Романа" (тим більше в контексті дальших повідомлень про Данила-короля та його нащадків). Можливим свідченням таких намірів є фраза тексту, якою підсумовано опис здобуття Галича та вокняжіння тут Мстислава Удатного, що заразом стало кінцем Коло- манового правління: "быс радость велика . спсъ. Бгоу. w инопленьникъ. вси бо Оугре . и Лаховє оубьени бъіша. а инии ати бъіша" (ПСРЛ 2: 738).
Не з’ясована літописом історія Коломана інтригувала авторів історичних наративів пізнішого часу. Неповну оповідь літопису про угорського правителя Галича постійно домислювали, причому історію його трактували, виходячи з конфесійних упереджень і, подекуди, з етнічної дистанції. Уперше "схему історії" Коломана на підставі ГВл розробив Ян Длугош у складі Анналів Польщі. Її ж (схему) було майже без змін адаптовано у Хроніці Мацея Стрийковського, а з неї запозичено і розроблено в українському історіописанні XVII ст.
Розглянемо спершу історію Коломана у версії Длугоша. Здебільшого вона читається у складі повідомлень Анналів за 1208—1210 рр. та за 1218 р. Як читаємо під 1208 р., руська знать і бояри для припинення міжусобної війни звернулися до угорського короля з проханням призначити правителем його сина Коломана. Останнього було виряджено з великим військом, з яким було придушено смути і вигнано князя Мстислава з Галича. Але наступна за цим коронація Коломана (і його дружини Саломеї) та впровадження латинського обряду призвели до загальної змови русинів. Князь Мстислав разом із половцями підійшов до Галича, улаштувавши жорстоку розправу, а Коломан із польськими єпископами ледве врятувався ганебною втечею. Наступного, 1209 р. угорський король Андрій посилає Коломана з великим військом (з воєводою "Атілою Фільнієм") помсти-


167
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тися. Під Галичем угорці об’єднуються з польським військом. Однак Мстислав разом з іншими князями і союзними половцями хитрістю розбиває це військо, бере в полон Філю та Коломана з дружиною. За наказом Мстислава королевича під пильним наглядом тримали в Торчеську, а посольства короля Андрія і (окремо) його дружини про звільнення сина виявилися марними. "Розв’язку" Длугош дає в повідомленнях під 1210 і 1218 рр., в одному з яких коротко сказано про численні переговори з участю "численних радників", що завершились укладенням миру, за умовами якого інший син угорського короля (Андрій) бере шлюб із Марію — дочкою князя Мстислава, а останній через три роки поступається Галицьким князівством Коломанові (!) та звільняє всіх полонених (Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 6 (Warszawa, 2009), 254—261).
Якщо дотримуватися букви повідомлень ГВл, то чимало деталей цієї історії мають інакший вигляд: Мстислав Удатний не виганяв угорців із Галича двічі, а головними героями оповідей є угорські воєводи Бенедикт та Філя; відсутні відомості про впровадження в Галичі "латинського" обряду. Мстислав з’явився під Галичем з намови Лешка, натомість у Длугоша це виключно інспірація "всіх русинів". Крім того, у літописі запропоновано інакшу розв’язку історії протистояння Мстислава з угорцями, про що мова піде далі.
В Анналах Польщі описано два походи Мстислава на Коломана, а також подано його коронацію, тож дослідники вважали, що Длугош скористався якимсь утраченим нині джерелом, яке було сучасним тим подіям і, відповідно, містило більше інформації. Спокуса так думати з’являлася через те, що тексти московських літописів XV ст. теж розповідали про два походи Мстислава на Галич (під 1219 і 1221 рр.). У першому поважному джерелознавчому огляді Анналів Польщі Олександра Семковича стверджується, що, створюючи повідомлення під 1208 р., хроніст користався якимсь "утраченим руським джерелом, спорідненим із Волинським літописом", а в частині повідомлень його джерело "взагалі якесь баламутне". Джерело ж повідомлень за 1209 р., за О. Семковичем, узагалі є "незнаним", бо "помилковим є рік і зазначення, що Галич боронило спільне польсько-угорське військо" (Alexander Semkowicz, Krytyczny rozbior Dziejów Polskich Jana Długosza (do 1384 r.) (Kraków, 1887), 207—208). Тут Семкович не має рації, адже поляки в літописі таки згадані. Натомість через століття Герхард Лабуда припустив, що таким гіпотетичним джерелом мала бути втрачена хроніка краківського капітулу, що відбивала також і події з історії Русі до 1260 р. (Gerard Labuda, Zaginiona kronika z pierwszej połowy ХІП wieku w Rocznikach królestwa Polskiego Jana Długosza: próba rekonstrukcji (Poznań, 1983), 151—153). НінаЩавелєва в коментарях припустила, що Длугош, створюючи повідомлення під 1208 р., користався "якимсь" утраченим польським джерелом, а опис облоги Галича 1209 р. — узято з якогось руського джерела, причому "окремі його деталі знає й Іпатіївський літопис", відомості за інші роки постачав "особливий літопис", що відбився в Московському літописному зводі 1479 р. (Щавелева Н. Древняя Русь в "Польской истории" Яна Длугоша. М., 2004, прим. 349 (с. 447—448), прим. 356 (с. 449)). Ця ідея нещодавно була розвинута ще одним припущенням такого ж ґатунку, мовляв, Ян Длугош мав би користуватися "якимсь" літописом, створеним другої чверті XV ст. на теренах Галицько-Волинської Русі, що містив опис


168
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
руських подій до 1238 р. (Наливайко Р.А. Древняя Русъ и Великое княжество Литое- ское в "Annales Poloniae" Яна Длугоша. Дисс. ... канд. ист. наук. СПб., 2007).
Наведені вище основні припущення щодо джерел Длугоша ґрунтуються на уявленнях про техніку його роботи як переважно компілятивну, що не допускала інвентивного компонента. Захоплення ідеями про невідомі, "особливі" і "якісь" утрачені руські чи польські тексти так чи інакше призвело до ігнорування того факту, що польський хроніст — не лише компілятор, а історик доби раннього Ренесансу, який моделює реальність, створюючи власні інтерпрета- тивні рамки і змінюючи зміст інформації своїх джерел. Якщо це мати на увазі, очевидним є припущення про переважне використання Длугошем ГВл для моделювання історії Коломана. З’ясуємо далі, яку інформацію автор Анналів брав із літопису і як із нею працював.
Твердження, що ГВл не був джерелом для Длугоша, дослідники підкріплюють посиланням на невідповідність у викладі та відмінності в деталях двох текстів. Останнє встановлюється зіставленням повідомлень Анналів за 1208— 1209 рр. з вузьким відтинком тексту ГВл, де оповідається про Мстислава Удатного (як правило, це повідомлення, що датовані в Іпат. 1217—1219 рр.). Однак повідомлення Длугоша за 1208—1209 рр. ґрунтуються на прочитанні набагато більшого відтинка тексту — від "панегірика Романові" і до здобуття Галича (ПСРЛ 2: 715—738). А якщо говорити про всю історію Коломана у викладі Анналів — від "панегірика" аж до повідомлення про вокняжіння Мстислава Удатного в Торчеську (ПСРЛ 2: 715—750). З іншого боку, уся основна фактична інформація у викладі Длугоша — а це імена князів, воєвод, половецьких вождів, деталі облоги Галича — наявна виключно в ГВл. Інша "версія" подій та зайві/ нові деталі — результат власних комбінацій польського хроніста, а заразом — результат інтерпретації ним і його помічниками тексту ГВл, який у цій частині є найскладнішим для розуміння через перемежованість не узгодженими остаточно редакторськими правками.
Розкриємо детально, як на основі інформації з ГВл Длугош "зверстав" історію першого короля Русі.
Повідомлення Анналів під 1208 р. фактично містить всю вибрану з ГВл інформацію — від "панегірика Романові" до появи Філі "древле прегордого" (ПСРЛ 2: 715—736). Уже сам початок його навіяний літописною похвалою "са- модержьцу всєа Роуси" князеві Роману, який "здолав усіх поганих". У Длугоша він, відповідно, є universe Russie, який долає всіх руських князів різними засобами (подарунками, хитрістю, тобто тим, що в літописі названо "ума мудростью", "яко рысь" і "яко коркодилъ", а у польського хроніста передано через словосполуки з ingenio, tyrannide та largitione). Наступна за цим констатація про зрадливих руських бояр, які по смерті Романа хиталися між уграми і ляхами, могла бути навіяна літописними фразами про діяння "безбожних галичан", через яких "ве- ликоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои" (ПСРЛ 2: 717). Після цього, згідно з літописом, через постійні "беззаконня" угорський король вирядив керувати до Галича свого воєводу Бенедикта, згодом тут утвердилися Ігоровичі, але з ними великі бояри "не ужилися" і спрямували чергове посольство до короля: "просиша оу королА Оугорьского. дай намъ штчича Галичю Данила . атъ с нимъ


169
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
приимемь и w Игоричевъ" (ПСРЛ 2: 724). І на цій підставі "король же Андрій не забъі любви своеіа первъна . иже имѣдше ко братоу си великомоу кназю Романови. но посла вод. свою. и посади сна своего в Галичи" (ПСРЛ 2: 726). Саме ці повідомлення літопису були використані Длугошем і передані в наступній версії: руські бояри вирядили до угорського короля посольство з проханням утвердити в Галичі владу, і король Андрій послав правити свого сина Коломана. Очевидно, цитовану вище фразу "посади сна своего в Галичи" Длугош сприйняв як натяк на Коломана (редактор ГВл явно мав на увазі Данила Романовича).
Наступна частина повідомлення Іпат. 1208 р. про коронацію Коломана і Саломеї — власна реконструкція Длугоша, що випливала з логіки попереднього викладу. Щойно Коломан увійшов до Галича, він наказав єпископам, яких привів із Паннонії, помазати і коронувати його, а також "надати йому титул короля Галичини" (Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki, 255). Згодом в "автографічному ру- кописі" Длугош зробив спеціальне уточнення щодо "коронування Саломеї", а також навів імена єпископів, якими, як не дивно, виявилися "краківський єпископ Вінцентій, польський канцлер Івон та інші єпископи". Остання правка, з погляду логіки, порушила виклад, бо не узгоджувалася з фразою про єпископів із Паннонії. Повідомлення про коронацію Саломеї могло бути навіяно як згадкою про шлюб у ГВл (щоправда, без імені польської княжни (ПСРЛ 2: 731)), так і Житієм Саломеї. В останньому згадано цей шлюб і те, що Colomanus vero regnum Gallacie in Russia obtineret et cum beata Salomea in eodem regno Gallacie XXV annis regnavit ("Коломан опанував королівство Галичини на Русі і з блаженною Саломеею в тому королівстві Галичини правив 25 років"). Очевидно, звернувшись спеціально до цього тексту, Длугош зробив приписку в рукописі Анналів про коронування дружини Коломана. І це — його власне, цілком логічне та очевидне припущення.
Домовленість про шлюб Коломана і Саломеї було осягнуто восени 1214 р., а власне шлюб, треба думати, відбувся кількома роками пізніше. Проте Длугош упевнено датує шлюб 1208 р. (eodem insuper anno prefatus Colomanus Salomeam virginem [...] accipit in uxorem (loannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae liber V, VI (Warsoviae, 1975), 205), щоб він відбувся до історії посадження Коломана в Галичі 1209 р. і спільної із Саломеею коронації. Гадаємо, на таку "ранню" хронологію Длугоша наштовхнув ГВл.
Уведення в історію сцени коронації виявилось "риторичним ходом" Длугоша, бо на підставі її ним далі пояснено війну руських з угорцями, на що історик не раз натрапляв у літопису. За його версією, коронація і наступне за нею впровадження латинського обряду спричинило змову всієї русі, що об’єдналася довкола князя Мстислава, і той разом із половцями спустошив Галич (насправді було якраз навпаки, і збереження грецького обряду гарантувалося, про що писав король Андрій у листі до Папи (див.: Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. Studio et opera G. Fejer. T. 3. Vol. 1 (Budae, 1829), 163—167; Monumenta Poloniae Vaticana, t. 3: Analecta Vaticana 1202—1366 (Cracoviae, 1916)).
Під час здобуття міста, повідомляє Длугош, було смертельно поранено половецького князя "Мічєєвича". Про участь у подіях якогось видатного половця можна було дізнатися тільки з ГВл, причому з того місця тексту, де описано протистояння Мстислава пересопницького угорцям:


170
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и w Пересопници. приде Мьстиславъ . Нѣмый со многими вой . Шлександръ с братомъ . w Володимерд со многими воими Інъгваръ же посла сна своего из Лоучька. из Дорогобоужа. со многими вой . и Шюмьска. и приѣхаша же и Половци . Романови на помощь . Издславъ . с ними Володимеричь . Оугром же не побѣдившимъ воемь . и гнаша со становъ своихъ . Мика же оубоденъ . и Тъбаша и главоу емоу сталъ [Хлєбн.: Мика же оубоде Тобаша и главоу емоу сталъ] . Половци же оузрѣвшимъ . е . крѣпци налегоша (ПСРЛ 2: 725).
Остання фраза, як видно, залежно від свідка тексту, може бути прочитана по-різному: так, що Мика та Тобаш обидва були половецькими ватажками (Іпат.), які постраждали в битві, або ж так, що Мика був угорським персонажем, який убив половця Тобаша (Хлєбн.).
Це повідомлення літопису стосується до сюжету про обставини протистояння з Ігоровичами з участю Мстислава Ярославича Німого. Длугош (або його помічники) помилково витлумачили цей пасаж як повідомлення про одну з чергових битв Мстислава Мстиславича Удатного з угорцями. Більше того, хроніст власноруч дописав над рядком у рукопису стосовно до Мстислава — "прозваний за свою перевагу над іншими Хоробрим", тобто ототожнив його з відомим новгородським князем, який утвердився в Галичі. Усі згадані в цитованому вище літописному фрагменті імена після Мстислава було випущено, окрім Мики. Чому Мика "перетворився" на половецького князя "Мічеєвича", можна пояснити неможливістю адекватно зрозуміти саму фразу літопису, особливо враховуючи мовну компетенцію Длугоша з руської. Твердження ГВл, що угри не перемогли, Длугош доповнив риторично, описуючи "нечестиві злодіяння" половців і князя Мстислава (в автографі дописано на полях фразу про викуп або продаж у рабство полонених та про втечу Коломана з польськими єпископами). Крім того, під впливом літопису хроніст знову згадав про вбивство Філіппа Швабського, про що літопис інформує в опису протистояння галичан з Ігоровичами (ПСРЛ 2: 723). Тимчасом про цього героя в Анналах уже згадано в повідомленні під 1198 р. (Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki, 215). Повторне і більш детальне повідомлення про загибель Філіппа Швабського з’явилося в процесі запозичення повідомлень із ГВл.
Продовження історії Коломана в наступному повідомленні під 1209 р. створено на підставі відповідного тексту ГВл. А саме: того відтинка, що за хронологією Іпат. датується 1217—1219 рр. (ПСРЛ 2: 736—738). Саме звідси польський хроніст дізнався про битву під Галичем Мстислава Удатного з угорцями і поляками, здобуття міста та полон Коломана. Ці повідомлення він зрозумів і подав як контрдію угорців на воєнні дії Мстислава, як помсту угорського короля Андрія руським за вигнання з Галича його сина Коломана. Похід цей, проте, завершився воєнною катастрофою, яку хроніст дуже близько відтворив згідно з літописом.
Завершення історії Коломана подано Длугошем мимобіжно вже в повідомленнях Анналів під 1210 і 1218 рр. Хроніст коротко згадує про численні посольства угорського короля до Мстислава з проханням відпустити сина, якого той тримав у Торчеську. "Фінал" історії — шлюб дочки Мстислава з другим сином


171
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
короля і повернення Коломана до Галича як правителя. Таку версію створено завдяки згадкам ГВл. Останній, зокрема, підказував Торчеськ як місце утримання в’язнів (твердження видавців польського перекладу Длугоша (з посиланням на Б. Влодарського) (Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki, 260, прим. 8), ніби Торчеськ підтверджується іншими джерелами, помилкове). На ідею щодо Тор- чеська Длугоша міг наштовхнути наступний фрагмент: "Мьстиславъ дасть Галичь королевичю Андрѣеви . а самъ вза Понизье. штоудоу йде к Торьцкомоу" (ПСРЛ 2: 750). Отже, у Мстислава, власне, було два міста — Галич і Торчеськ, і логічно очікувати, що захоплених у Галичі князь послав до єдиного іншого свого міста — Торчеська.
Ця ж фраза могла скласти основу для конструювання Длугошем оповіді про повернення Коломана в Галич. Очевидно, слова літопису він витлумачив як свідчення повного примирення Мстислава з угорським королем, якому повернули Галич. Іншими словами, ситуація поверталася до status quo, і логічно було припустити, що цілковитим відновленням становища було повернення Коломана на його законний трон у Галичі. Це було тим більш доречно, бо Житіє Саломеї підказувало, що Коломан правив у Галичі довго, 25 років.
Загалом історія Коломана в Анналах Польщі може вважатися результатом і першою спробою інтерпретації плутаного початкового фрагмента ГВл про "мятежи по смерти великаго Романа". Ян Длугош, безперечно, цікавився участю поляків у руських подіях. Його увагу до Коломана визначено конфесійними упередженнями проти Русі: це був один із перших актів негідної поведінки "схизматиків", які самі ж закликали угорців у Галич, а потім ополчилися проти ними ж поставленого правителя. Цей сюжет добре "вплітався" в загальну схему викладу Анналів. Адже цю коронацію Длугош за смислом пов’язує з коронацією Данила Романовича, яку подає добровільним актом згоди руських прийняти "правильний" латинський обряд, що невдовзі ними ж було віроломно порушено (як і у випадку з Коломаном). Саму історію Коломана Длугош сконструював завдяки поверховій вибірці повідомлень із ГВл від його початку аж до фрагмента тексту із заголовком "Начнемь же сказати . бещисленъпа рати и вєликьіа троуды . и частъіА воины . и многиа крамолы" (ПСРЛ 2: 750). Вибірку, очевидно, робив хтось із помічників, бо Длугош, як відомо, не знав руської. Причому сам фрагмент літопису, з якого робили вибірку, найскладніший для розуміння через неузгоджені редакторські інтерполяції. Як результат, версія Длугоша вийшла відмінною від ГВл. Передусім у картині двох битв Мстислава Удатного за Галич у повідомленнях за 1208—1209 рр., тоді як першу з них провадив інший Мстислав — Німий, князь пересопницький. Решта відмінностей — результат власної праці Длугоша як історика.
Проте оповідь Длугоша виявилася надалі прийнятним і зрозумілим поясненням історії угорського правління Коломана в Галичі. Її практично без змін адаптувала польська історіографія. Передусім — Хроніка Мацея Стрийковсько- го, який навіть зберіг датування Анналів. Єдиною новацією Стрийковського стало доповнення про смерть Коломана в Галичі 1225 р. "через можливе отруєння" (Kronika polska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego (Warszawa, 1846), 224—228).


172
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У такому варіанті історію Коломана успадкувало від Стрийковського українське історіописання XVII ст. Незначні відмінності зумовлено ідеологічними та стилістичними вподобаннями авторів. Зокрема, автор Густинського літопису (1630-ті рр.) переповідає коронацію Коломана, зауважуючи в кінці, що його невдале правління стало наслідком нелюбові русинів до угорців (The Hustynja Chronicie compiled and with an introduction by Oleksiy Tolochko. [Cambridge, Mass.] 2013, 283—285). Автор Українського Хронографа (1630-ті — 1640-ві рр.) натомість, повністю запозичивши зі Стрийковського оповідь про першого короля Русі, подає цю історію як важливе свідчення боротьби русі з іновірцями й перемогу Мстислава передусім увиразнює згадкою про "викидання з церков латинських обрядів". Іншим "авторським актом" у цьому тексті стало пояснення причин появи Коломана на Русі — так сталося не через запрошення, адресоване угорцям норовливими галицькими боярами, а внаслідок "розтирок руських князів за столицю Русі" (ОР РНБ, F.IV.688, арк. 487—490). Усе це з певними скороченнями продубльовано й у відповідних главах київського Синопсиса, починаючи від видання 1674 р. Міжусобиці руські — головний мотив у Хроніці Софоновича 1670-х рр., що його вміщено у главах про появу на Русі "венгеров" та іновірного короля (Хроніка з літописців стародавніх Феодосія Софоновича. К., 1992, 130—132).
Використання оповіді Длугоша в ранньомодерному польському й українському історіописанні виразно засвідчує зручність Длугошевої інтерпретативної рамки для пізніших історіографічних традицій. В українському ж випадку лише зміщено акценти: конфесійні упередження Длугоша проти руських тепер були обернені проти угорців і поляків як католиків. Що цілком поясненно, бо авторами цих творів були представники церковного кола православної митрополії.
Не дивно, що й перший науковий коментар до ГВл стосовно до Коломана, яким можна вважати працю М.М. Карамзіна "Історія держави Російської", удається до Анналів Польщі Яна Длугоша. В одній із приміток до переказаного за Длугошем і ГВл фрагмента Карамзін зазначає, що "виклад Длугоша набагато кращий за ГВл" (Карамзин Н.М. История государства Российского. Т. 3. Изд. 2-е, испр. СПб., 1818, 137, прим. 193).
Проте дальші наукові коментарі до історії Коломана, котрої не містить ГВл, але до якої звикли під впливом Длугоша та пізніших історичних пам’яток, ґрунтувалися на текстах московського літописання XV—XVI ст. М.С. Грушевський, констатувавши перерваність оповіді ГВл про угорців та Коломана, уперше назвав повідомлення Длугоша "баламутними" і апелював до Воскресенського та Никонівсъкого літописів (Грушевський М. Історія України-Русі. Т. 3. К., 1993, 31—40, також прим. 5—6 (с. 515)). У пізніх літописах історію Коломана подано в аналогічній до Анналів Длугоша конфесійній перспективі: коронування Коломана спричинило утвердження латинського обряду і наступний за цим протест русі:
Въ лѣто 6722 (1214). Король Угорьскый посади сына своєго въ Галичи, а єпископа и попы изгна из церкви, а свои попы приведе Латыньскія на службу (ПСРЛ 7: 119).
Але головне, що Мстислав Удатний двічі бере штурмом Галич і двічі полонить Коломана в повідомленнях за 1219 і 1221 рр. Пор.:


173
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Того же лѣта [1219.—Авт.] иде Мстиславъ Мстиславичъ и князь Володимеръ Рюриковичъ на Галичъ на королевича, и выидоша Галичане противу ихъ, и Чахове, и Ляхове, и Морава, и Угри, и соступившися имъ одолѣ Мстиславъ, и вниде въ Галичъ, а королевича и съ женою ятъ; и взявъ миръ съ королемъ, сына его пусти, а самъ сѣде въ Галичи (ПСРЛ 7: 126).
Згодом, 1221 р.:
Тое же зимы иде на Галичъ Мстиславъ Романовичъ изъ Кіева, и Мстиславъ же Мстиславичь изъ Торчьскаго, и иніи князи съ ними и съ Половци; пришедшимъ же имъ, и королевичъ затворися во градѣ Галичи; они же би- шася у града половину дни и разыдошася по земли воевать, и много зла сотвориша, городы и села пожгоша, и многъ полонъ вземьше поидоша (ПСРЛ 7: 128).
Через кілька десятиліть після Грушевського Б. Влодарський спробував скомбінувати повідомлення Длугоша та наведену вище інформацію з Воскресенського літопису в несуперечливу оповідь. Обидва тексти він уважав такими, що відбивають свідчення втрачених джерел. За його реконструкціями, Мстислав 1208 р. справді ходив на Галич, і опис Длугоша він підкріплює посиланням на лист короля Андрія до Папи 1215 р. (див.: Monumenta Poloniae Vaticana, t. 3: Analecta Vaticana 1202—1366 (Cracoviae, 1916), № 3), у якому йдеться про збунтованих галичан. До них, на думку дослідника, приєднався Мстислав, який, як повідомляє Воскресенський літопис під 1214 р., ішов просити Галича: він не знав, що там уже короновано Коломана, тож "з’явившись під Галичем, одразу очолив повсталих галичан проти угорців" (Włodarski В., Polityka ruska Leszka Białego (Lwów, 1925), 50—63).
Повідомлення Воскресенського літопису про Коломана та Мстислава відбивають не "втрачене джерело", а інтерпретацію укладачів Московського літописного зводу кінця XV ст. (пор.: ПСРЛ 25: 116, 118). Дослівним джерелом для опису першого походу Мстислава 1219 р. тут став новгородський Софійський І літопис (ПСРЛ 5: 202), що, своєю чергою, дослівно повторив повідомлення НПЛмл (НПЛ: 261), а для другого походу — котрийсь із літописів Північно-Східної Русі. Подвоєння походів Мстислава Мстиславича на Галич сталося через контаміну- вання у МЛЗ новгородської літописної традиції (де зазначено похід 1219 р.) із традицією суздальського літописання (де той самий похід зазначено під 1221 р.).
Іншими словами, повідомлення Воскресенського літопису та МЛЗ, які дослідники часто беруть за основу реконструкції обставин протистояння Мстислава з угорцями через Галич, є наслідком таких же спроб раціоналізації, як і Аннали Длугоша. Джерела помилок в кожному з випадків різні (два Мстислави у Длугоша; два джерела у МЛЗ), тож можливіть існування спільного для них утраченого джерела з аналогічною історією виключено. Обставини і контексти "реконструкцій" історії Коломана та Мстислава в московському літописанні XV—XVI ст. — перспектива дальших досліджень. Так само, як і з'ясування іншого важливого питання: чому у фінальній версії тексту ГВл кінця XIII ст. історія Коломана та угорців у Галичі виявилась недосказаною.
Я.З.


174
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Бжиимъ повелениемь. прислаша кнази Литовьскии . к великои кнагини Романовѣ [Хлєбн.: Романовой]. и Данилови и Василкови. миръ да (р)юще [Хлєбн: дающи] блхоу же имена Литовьскихъ кназєи се старѣшеи . Живинъбоудъ . ДавъАтъ. Довъспроункъ. братъ его Мидогъ. братъ. Довыаловъ. Виликаилъ . а Жемотьскыи кна’ Ерьдивилъ . Въікынтъ . а Роушьковичевъ . Кинтибоуть . Вонибоу*. Боутовить . Вижѣикъ . и снъ его Вишлии . Китении . Пликосова . а се Боулевичи . Вишимоу* егоже оуби Миндого тъ . и женоу его поалъ . и братью его побилъ . Едивила . Спроудѣика . а се кнази . из Даволтвъі . Юдь- ки . Поукѣикъ . Бикши . Ликиикъ си же вси миръ дата . кнзю Данилови . и Василкоу . и бѣ землА покойна (ПСРЛ 2: 735—736).
Текст, що читається під Іпат. 6723 (1215) р., можна сміливо назвати ключовим для історіографії Литовського князівства. Саме на ньому ґрунтуються уявлення сучасних істориків про генезу й характер ранньої Литовської держави (див., зокрема: J. Latkowski, "Mendog," Rozprawy Akademii Umiejętności. Wydział Hi- storyczno-Filozoficzny, seria II, t. 3, ogólnego zbioru t. 28 (Kraków, 1892), 312—315; Пашуто В.Т. Образованіе Литовского государства. М., 1949, 338—339; E. Gudavi- ćius, Mindaugas (Vilnius, 1998), 137—164; T. Baranauskas, Lietuvos valstybes istakos (Vilnius, 2000), 185—188). Дослідники, хоч би яку позицію в дискусіях щодо ге- нези Литовського князівства вони мали (стислий огляд думок див.: Семянчук Г., Шаланда А. Да питання аб пачатках Вялікага княства Літоускага у сярэдзіне XIII ст. (Яшчэ адна версія канструявання мінуушчыны). Białoruskie Zeszyty History- czne/Беларускігістарычнызборнік.Т. 11. 1999, 28—29; Янкаускас Витас. Русско-литовский договор 1219 года и внутриполитические отношения в Литве в первой четверти XIII века. Rus’ and Central Europe from the llchto the 14th Century [=Colloquia Russica. Series 1, vol. 5] (Kraków, Bratislava), 2015, 115—118), загалом не сумніваються, що договір, підписаний згаданими в літописному повідомленні литовськими князями, існував (Gudavicius E. Mindaugas, 222; T. Baranauskas, Lietuvos valstybes istakos, 185—188). Та сама думка позначилася й на всіх без винятку перекладах тексту.
Спільною в історіографії є думка, що перед нами фрагмент реального волинсько-литовського договору, який містив імена князів, від яких приходили посли. Найбільш ясно це артикулював В. Пашуто:
Видимо, составитель холмского летописного свода имел полный текст договора, но счел нужным оставить лишь имена литовских князей, снабдив их кое-где своими комментариями, да в приписке показав, что договор имел характер воєнного союза (Пашуто В.Т. Образование Литовскаго государства, 339).
Під припискою, що розкривала характер договору та його наслідки, Пашуто розумів слова: "Лахом же не престающимъ . пакостАщимъ . и приведе на на Литвоу" (ПСРЛ 2: 736), якими завершується повідомлення.
О.А. Купчинський у праці, присвяченій документальним пам’яткам Галицько-Волинського князівства, реконструює на підставі тексту ГВл цілу групу актів, серед них і наш "договір". Аналізована літописна стаття визначається Куп- чинським як "мир", тобто акт, "який містить умови примирення сторін, або є


175
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мирною угодою, договором" (Купчинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004, 208—210). Однак, як зазначає сам дослідник, "[с]уть власне договору зводиться до слів: "си же вси миръ даша . кнзю Данилови . и Василкоу" (забігаючи наперед, зазначимо, що ці слова є простим повторенням вступного речення, але аж ніяк не повідомленням про угоду).
Погляд на поданий у літописному повідомленні текст як на відбиття певного договору з’явився ще в XVI ст. Переписувач Хлєбн. списку приписав на полі "послы w Литвы до К[нагини] Романовой и их имена" навпроти початкових слів аналізованого фрагмента (The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Cetvertyns’kyj (Pogodin) Codices (Cambridge, MA: Harvard Ukrainian Research Institute, 1990), 315). Можна припустити, що таке потрактування списку імен виникло під впливом аналогії зі списком імен руських послів, які читаються в ПВЛ під 912 та 945 рр. (тексти договорів русі з греками). Пор. маргіналії, зроблені у Хлєбн. тим самим почерком, що і приписку до аналізованого тексту: проти літописної статті 6420 (912) р. — "имена пословолга до цесаро[...] дла ствєржєн[...] мира"; проти статті 6453 (945) р. — "поселство w р^си до грекшвъ и их имена" (The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles, 13, 19). Аналогічно розумів справу й автор Густинського літопису (пор. маргіналію "послы лѵтовскіе кХ Данилѣ"), датуючи подію 1218 р., що доволі близько до визнаної сучасною історіографією дати (The Hustynja Chronicie, compiled with the preface by Oleksiy Tolochko [Harvard Ukrainian Research Institute Texts 11] (Cambridge, MA, 2013), 285).
Уже Зубрицький (за Густинським літописом?) подавав рік "Володимирсько- го договору" як 1219 чи 1220, щоправда, не пояснивши своїх резонів (див.: Зубрицкий Д.И. История древнего Галичско-Русского княжества. Т. 3. Львов, 1855, 76—77). Обґрунтування датування договору 1219 роком (а не 1215, як у Іпат.) належить Ю. Лятковському (J. Latkowski, Mendog, 313—314), якого підтримав М.С. Грушевський (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинської літописі. ЗНТШ. Львів, 1901. Т. 41, 17). Обидва дослідники датували подію, виходячи із тлумачення внутрішньої логіки подій ГВл, адже в оригіналі літопису єдиним хронологічним маркером була звична формула "в то ж время".
Звернімося до тексту "договору", який можна умовно розбити на три частини. По суті, у теперішній формі він складається з розлогого каталогу литовських князів, обрамленого тавтологічними твердженнями: "Бжиимъ повелени- емь . прислаша кнази Литовьскии . к великои кнагини Романовѣ . и Даниловой и Василкови . миръ дающи" та "си же вси миръ даша . кнзю Данилови . и Василкоу . и бѣ зємла покойна". Отже, завершення "договору" не містить жодної незалежної інформації і лише парафразує вступне речення. Це нагадує знайомий дослідникам літописання прийом "повтору після вставки" (коли вставний фрагмент оформляється повторенням речення, яке передувало вставці).
Звернімо увагу на суперечність між "початком" і "завершенням", неймовірну в тексті договірної грамоти: посольство приходить до Романової та її дітей, а після переговорів "дають мир" лише Данилові й Васильку. Якщо друга фраза є "повтором після вставки", тобто додана пізнішим редактором тексту, то ціл-


176
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ком логічно припустити, що імена Данила та Василька в першій фразі також є вставними і належать цьому ж редакторові. Справді, у Хлєбн. (що краще відбиває архетип списків ГВл) читається недоладно "и Даниловой", що є типовою помилкою — асиміляцією після попереднього "Романовой", чим, отже, і маркується початок вставного тексту. Про те, що в початковому варіанті ще не було трьох дійових осіб (Романової, Данила та Василька), а йшлося лише про одну особу, яка уклала мир із литовськими князями, свідчить завершення нашого епізоду (яке дехто з дослідників уважає частиною "договору"): "Лахом же не престающимъ. пакостдщимъ. и приведе на на Литвоу". Форма 3-ої особи однини аориста (приведе) указує на ту саму особу, про яку йшлося на початку, Романову. До неї прийшли посли з пропозицією мирної угоди, вона ж, Романова, зажадала виконання її.
Отже, початковий текст повідомлення можна реконструювати так:
В то ж время бжїим повеленїєм . прислаша кнази литовскіе . къ великой кнагини Романовой [...] миръ дающи [...] и бѣ зємла покойна. лахом же не престающим пакостАщим . и приведе на на лит[в]оу . и воеваша лахи и много убійства сътворишас в них
Цей текст здається (і насправді є) нормальним літописним повідомленням, виконаним у звичному для ГВл наративному ключі. Ніщо не сигналізує, ніби в основі його може лежати писемний акт (договірна грамота), і жодних ознак актової мови наш фрагмент не демонструє.
Спроби декого з дослідників твердити, ніби формула "бжїим повеленїєм" є перенесеною з акта інвокацією грамоти, безпідставні. Це — поширена (і в перекладних пам’ятках, і в східнослов’янських текстах) формула на позначення вищого промислу (див. численні приклади: Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). T. 6. М., 2000, 461). Наявна вона й у наративних повідомленнях самого ГВл (пор.: "Холмъ бо городъ сиче бые созданъ . Бжиимъ веленьемь” (ПСРЛ 2: 842), а також у його джерелах: у ПВЛ ("се же сбъіСА все не w своєю, вола рек°ша но отъ Бжьа повелѣнью"; "и повелѣньемъ Бъжмь птенца . в . прилетѣста"; "по Бжъю повелѣнью . приюмле4 казнь грѣхъ ради наших"; "ре4' же имъ Ѳешдосии . се азъ по Бжъю повелѣнью нареклъ 6ахъ Игакова"; "си сквернии іазъікъі іаже сут' в гора* полунощны* по повелѣнью Бйю" (ПСРЛ 2: 17, 90, 170, 187, 236)); у Кл ("Половци же побѣгоша . Бжъимъ повеленьемъ . и Роусь погнаша ѣ" (ПСРЛ 2: 633)); хроніці Малали ("в то ж врѣмл бѣ ереоусъ Іоудѣшмъ Самоуилъ прр°къ постави повелѣніемъ бжіимъ црА Двда азык/ жидовск/ сна Иесешва" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 116)); у хроніці Амартола ("ти избѣгнетъ по бйю повелѣнию"; "и зємла проздбають по бйю повелѣнию зелью травною" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха: Хроника Георгия Амартола в древнем сла- вянорусском переводе. Текст, исследование и словарь. Т. 1: Текст. Пг., 1920, 49, 102)).
Так само не є актового походження ключовий для фрагмента вислів "дати/ давати миръ". У мові договірних грамот для укладення миру маємо наступні формули: "сътворити миръ", "потвердити миръ", "оутверживати миръ", "до- кончати миръ", "взати миръ"; а процес укладання миру міг би описуватися як "троудитисА пре миръ" чи навіть "страдати за миръ". Обіцянка дотримувати


177
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
перемир’я — "держати миръ", "хранити миръ" (див.: Словарь древнерусскаго языка (ХІ—ХІѴвв.). Т. 4. М., 1991, 543).
Перекладачі нашого фрагмента інтуїтивно (але хибно) відчували, що "при- слаша [...] миръ дающи" означає пропозицію мирної угоди. Але навіть у нара- тивних текстах така формула практично не трапляється. В оповідних пам’ятках мир можна "взати", "имети", "сотворити", "даровати", "держати". Як самостійний вислів, "дати/давати миръ" означає "вітати", "привітати когось" (пор.: "и егда презвитери даддть миръ епспу . тогда и мирьстии члвци дають миръ"; "и потомъ мирьстии члвци . прозвитершмъ миръ даіаху . рекше цѣловахоусл с ними" (Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). Т. 4, 542).
Тож фразеологічний вибір автора ГВл у нашому випадку не тільки рідкісний, а й малопоясненний. Єдина конструкція, у складі якої "дати мир" звучало б доречно, передбачає зазначення попереднього прохання миру. Пор.: "і сосла- ша с поклономъ прослще мира . новгородци же мира не даша" (НПЛ: 93), а також у "волинській" частині ГВл: "посемь приѣхаша кнази ІАтважьсции . Минтєла . Шюрпа . Моудѣико . Пестило . ко Львови . и Володимерови . и Мьстиславоу . мирапрослче собѣ . шни же шдва даша имъ миръ" (ПСРЛ 2: 870—871). Отже, "дати миръ" означає "погодитися на пропозицію миру" (пор.: "молвАхуть бо юму . аще ты миръ даси юму . но мъі юму не дамы" (ПСРЛ 1: 381); "а на осѣнь придоша Варязи горою на миръ, и даша имъ миръ на всѣй воли своей" (НПЛ: 45)).
Отже, за буквальним смислом нашого фрагмента, литовські князі не були ініціаторами мирних переговорів, а відгукувалися на попередньо висловлену пропозицію Романової. Це досить дивно, адже жодних відомостей про таке посольство чи переговори в тексті ГВл не знаходимо.
Це не єдиний пазл нашого фрагмента. Романова в ньому діє як активна і самостійна особа. Проте в одному з попередніх повідомлень літописець зазначив, що вона постриглася в монастир ("тогда же великаА кнагини Романоваїа . восприимши мнискии чинъ" (ПСРЛ 2: 734)) і, отже, була вже поза реальною політичною діяльністю.
Дві зазначені обставини змушують сумніватися, чи стоїть повідомлення про мир із литовськими князями на належному місці. Не виключено, що його переміщено з якоїсь позиції серед раніших повідомлень, що стосувалися до часу перед постриженням Романової.
З наших спостережень випливає попередній висновок. Коротке літописне повідомлення про литовське посольство до Романової якоїсь миті зазнало редагування. До імені Романової було додано імена її синів Данила й Василька, зроблено чималу вставку з каталогом литовських князів, а вставку оформили повтором. Не виключено, що у зв’язку з переробленням короткого повідомлення (на більше обсягом) перебуває переміщення його в пізніші часи, через що частина інформації (попередня пропозиція миру литовцям) виявилася втраченою.
З’ясувавши здогадний оригінальний вигляд повідомлення, звернімося до каталогу литовських князів, тобто редакторського втручання в текст. Нас цікавитиме переважно можливість "документального" походження каталогу, тобто буквального перенесення його з договірної грамоти. Переговори провадять і мир укладають посли, які прийшли правити посольство. Здебільшого саме їхні


178
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
імена найважливіші та найчисленніші у відповідній грамоті, адже вони засвідчують правильність умов, зафіксованих на письмі. Ось лише кілька більш-менш сучасних прикладів.
Новгород: "докончахомъ миръ с посломъ нѣмьцкымь Шивордомь, и с любьцкымь посломъ Тидрикомь, и с гъцкымь посломъ Олъстенъмъ, и съ всѣмъ латиньскымь языкомъ" (договірна грамота 1262—1263 рр. Новгорода з Готландом, Любеком та німецькими містами); "А приеха Михаила, Инцѣ Олцять из Ригы, Иванъ Голандъ из Любка от своей братии, от своих купѣць латинскою языка" (договірна грамота 1269 р. Новгорода з Ригою та Любеком); "се приеха Иванъ Бѣлый изъ Любка, Адамъ съ Гочкого берега, Инчя Олчять из Ригы, от своей братии от своих купѣчь латиньского языка" (договірна грамота 1301 р. Новгорода з Любеком, Готландом та Ригою); "[...] докончали есмъ съ братомъ своимъ съ княземъ свеискымъ с Манушемъ Ориковицемъ. А приехали от свѣиского князя послове Герикъ Люуровиць, Геминки Оргисловиць, Петръ Юншинъ, попъ Вымудеръ; а ту были от купець съ Готскою берега Лодвикъ и Ѳеодоръ и докончали есмы миръ [...]" (договірна грамота 1323 р. Новгорода із Швецією) (див.: Грамоты Великого Новгорода и Пскова. Под ред. С.Н. Валка. М.; Л., 1949, 57, 62—63, 67).
Смоленськ: "^доумалъ кназѢ смольнескыи . мьстиславъ . двдвъ снъ . прислалъ въ ригоу своюго лоучыиего попа . ієрьмеїа . и съ нимь оумьна моужа пантелыа . исвоюго горда смольнеска. та два была послъмь оу ризѣ. из ригы ієхали на гочкыи берьго . тамо твердити миръ [...] Пре сеи миръ троудили сд дъбрии людиге . Рол- фо. ис кашелд. бжи дворднинъ тоумаше смолнднинъ. аж бы миро былъ [...]" (договір 1229 р. Смоленська з Ригою та Готським берегом) (див.: Смоленские грамоты XIII—ХІѴвеков. Подг. Т.А. Сумникова, В.В. Лопатин. М., 1963, 20—21).
На жаль, волинські договірні грамоти XIII ст. невідомі. Але ми знаємо, що для автора ГВл при опису переговорів і — що важливо — відтворенні змісту договірної грамоти імена послів також мали першочергове значення і їх справді занотовували:
Присла король Оугорьскы к Данилоу . просд его на помощь . [...] . пришли бо бдхоу посли Нѣмѣцкыи к немоу . [...] бѣ бо имена посламъ . воєвода . цервъ . и пискоупъ . Жалошь . Поурьскыи . рекомыи Сольскыи . и Гарихъ Пороуньскыи . и Штагаре теньникъ . Пѣтовьскыи (ПСРЛ 2: 813—814).
Проте з нашої здогадної "литовської грамоти" не занотовано жодного (!) імені посла. Натомість читаємо довгий список князів. Він укладений так, що не відповідає жодному достовірно засвідченому актовому протоколові. По суті, це реєстр під заголовком "бдхоу же имена Литовьскихъ кндзеи", у який під різними рубриками (власне, під п’ятьма: 1) "се старѣшеи"; 2) "а [се] Жемотьскъіи кнд3"; 3) "а Роушьковичевъ"; 4) "а се Боулевичи"; 5) "а се кндзи . из Ддвол'твы") занесено імена, загальним числом 22. Уже сам цей принцип рубрикації свідчить, що маємо справу з типовим середньовічним жанром "списків", таких, як, приміром, "А се имена всѣмъ градом рускым" (до речі, з аналогічними рубриками, що вводяться формулою "А се..."), або ж списки князів, приєднувані до літописів Новгородсько-Софійської групи ("А се князи русьстии...").


179
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Мидогъ/Миндого 735
Минъдога 776
Миндога 801
Миндогъ, 815
Миндогови 815
Миндого 816
Миндогъ 817
Миндога 817
Миндогова 818
Миндог 819
Миндога 831
Іпат. Миндогови 840
Миндъвгъ 818 (Хлєбн.: миндогъ)
Миндов'гъ 818
Минодовгъ 818
Миндовгъ 819 Миндогдовоу (Хлєбн.: мин- догодовоу) 830
Миндовгъ 838
Хлєбн. Миньдовгови 840
Миндовга 855
Миндовгъ 855
Миньдовгъ 858
Миндовгъ 859 кнагини Миндовговаіа 859 Миндовгъ 859
Миндовгъ 859
Миндовга 860
сестричича Миндовгова 860
Миндовга 860
Миндовгъ 860
Миндовга 860
Миндовговоу 860
Миндовговѣ 860
Миндовъговъ 861
Миндовгови 861
Миндовгова 861
Зауважуємо, далі, що каталог литовських князів не міг бути запозичений з актового тексту, адже він містить, крім власне переліку осіб, ще й наративний компонент — відомості історичного порядку, причому згадує події, що відбудуться через багато років після посольства: "Вишимоут егоже оуби Миндого тъ . и женоу его подлъ . и братью его побилъ". Ця особливість споріднює реєстр литовських князів з іншими аналогічними в ГВл (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 735—736).
Можна припустити ще одне завдання списку литовських князів. Цілком вірогідно, що перераховані в ньому князі не правили одночасно, причому одночасно у 1210-х рр. Це — сумарний, колективний образ литовської еліти, який літописець уважав за доцільне подати читачеві в момент найпершого виходу литовських князів на історичну сцену.
На користь прагматичної (задля побудови дальшої оповіді літопису) функції цього списку промовляє той факт, що з кожної "рубрики" одне ім’я сяк чи так по одному разу згадується далі в тексті.
Так, із рубрики
а) "се старшій" далі в тексті згадується Міндовг;
б) "жемоитскыи" — Ві- кінт (ПСРЛ 2: 815, 816, 817, 818);
в) "Роушьковичевъ" — згадуються Аишьвно (ПСРЛ 2: 797) і Сирвид (ПСРЛ 2: 840) Рушковичі (тобто власне рід);
г) "Боулевичи" — Ви- симонт (ПСРЛ 2: 818) і Ер- дивід (ПСРЛ 2: 815, 822);
д) "кнази . из Даволтвъі" (у Хлєбн. "изь лотвы", явна помилка) не згадується жоден, але сама "ДАВол'тва"/"ДАвелътвѣ" фігурує в опису помсти Войшелка за смерть Мін- довга (ПСРЛ 2: 863).


180
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Усі згадані імена пов’язані з Міндовгом, і, найвірогідніше, сам список складали вже за князювання Міндовга, а його функцією було ознайомити читача з характером стосунків між литовськими родами, що будуть згадані в статтях за кінець 1240-х — початок 1260-х років.
До якого етапу роботи над ГВл належить укладення каталогу литовських князів і коли його вставлено в текст початкового короткого повідомлення?
За винятком Міндовга, більшість пойменованих у каталозі литовських князів згадано на проміжку ПСРЛ 2: 797—822, а останнім згадується Сирвид Руш- кович (ПСРЛ 2: 840). Поза цими межами ніхто з персонажів списку в літописній оповіді не фігурує.
Тотожна картина відкривається на підставі аналізу розподілу форм імені Міндовга в тексті літопису. ГВл знає дві форми його імені — "Миндогь" та "Миндовгъ". Повна вибірка розподілу форм демонструє, що після згадки в нашому каталозі {Іпат. 1215) як "Мидогъ/Миндого" ця форма послідовно вживається до ПСРЛ 2: 831 (Іпат. 1255) включно. На проміжках ПСРЛ 2: 818—819 та 830—831 уживаються навперемінно обидві форми — "Миндогь" та "Миндовгъ". Починаючи з ПСРЛ 2: 838 (але, ймовірно, з ПСРЛ 2: 840, хоча тут головні свідки тексту розійшлися), натрапляємо виключно на форму "Миндовгъ" (див. табл.).
ПСРЛ 2: 840 відповідає Іпат. 1258. Традиційно межу між "галицькою" і "волинською" частинами ГВл кладуть близько Іпат. 1260—1261, тобто ПСРЛ 2: 848. Насправді ж існує досить широка "перехідна зона" по обидва боки цього рубежу, де тексти "галицького" автора суміщено з текстами "волинського" (або ж відредаговано ним). Іншими словами, "волинський" автор розпочав роботу, сказати б, заступивши на територію попередника, що, між іншим, демонструє наведена таблиця. Текст "галицької" частини ГВл складався 1260-х рр. Отже, редагування нашого повідомлення (тобто вставлення до нього каталогу литовських князів) можна зарахувати до етапу фінального редагування "галицької" частини, але ще до того, як до справи взявся "волинський" редактор "перехідної зони".
К.К.
бдхоу же имена Литовьскихъ кндзеи се старѣшеи . Живинъбоудъ . ДавъАтъ. Довъспроункъ. братъ его Мидогъ. братъ. Довъгаловъ. Виликаилъ . а Жемотьскыи кна3 Ерьдивилъ . Въікъштъ. а Роушьковичевъ. Кинтибоуть . Вонибоу1. Боутовить. Вижѣикъ. и сйъ его Виіплии . Китении . Пликосова . а се Боулевичи . Вишимоу3 егоже оуби Миндого тъ . и женоу его поалъ . и братью его побилъ . Едивила . Спроудѣика . а се кнази . из Даво’твы . Юдьки . Поукѣикъ . Бикши . Ликиикъ (ПСРЛ 2: 735—736).
Каталоги — загиблих у битві, узятих у полон, присутніх на якійсь важливій події — численні в літописанні. Є вони й у ГВл. Аналогічні каталоги (руських князів, бояр, послів та воєвод) являють собою прикмету авторського стилю ГВл, причому саме "галицької" його частини. Каталог литовських князів не перший у ГВл, але він відкриває своєрідну серію із чотирьох, які утворюють компактну групу. На тлі інших пам’яток літописання ці каталоги "галицької" частини вирізняються особливим стилем. Це не прості переліки імен із зрідка доданими


181
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
деталями, а досить пишномовно і в характерному стилі оформлені переліки, що завжди інтегрують також і певний обсяг історичної інформації.
Ці особливості демонструє вже перший із серії. У ньому, як бачимо, є рубрикація ("се старѣшеи"; "а жемотьскъіи кна3"; "а се Боулевичи"; "а се кнази . из Даволтвы"), а також "історична довідка" про декого зі згаданих: "Вишимоуї егоже оуби Миндого тъ . и женоу его поалъ . и братью его побилъ". Каталог відкривається свого роду "заголовком": "бдхоу же имена Литовьскихъ кназєи".
Усі три особливості характерні й для наступних каталогів, що демонструють тотожні до каталогу литовських князів принципи укладення й подібність засобів. Цими рисами серія виразно виокремлюється на тлі інших каталогів "галицької" частини, зокрема каталогу угорських воєначальників (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 724) або каталогу "німецьких" послів до Данила (ПСРЛ 2: 814).
Під Іпат. 1223 міститься каталог володимирських єпископів (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 739—740):
Въ лѣта ж Данила и Василка Романови4 бѣахоу Володимьрьскыи пискоупѣ. бѣ бо Асафъ . блжнъіи преподобный стль Стое Горы . и потомъ бѣ Василѣи w Стое Горы . и потомъ бѣ Микифоръ. прирокомъ Станило . бѣ бо сло- уга Василковъ преже . и потомъ Коузма . кроткъіи прпдбнъіи смиреныи. пискоупъ Володимерьскъіи [...] Бжиею же волею избранъ бы0. и поставленъ бъіе. Иванъ пискоупъ. кназємь Даниломъ w клироса . великое цркви стой Бци. Володимерьскои. бѣ бо преже того пискоупъ. Асафъ . Воугровьскъіи . иже скочи на столъ митрофоличь. и за то свѣрженъ бъіг стола своего и переведена бъіе пискоупыа во Холмъ
Зазначимо характерну рису каталогу: до переліку імен додано своєрідні "на- ративні фрагменти": щодо Никифора сказано, що він "бѣ бо слоуга Василковъ преже", щодо Асафа — що він "скочи на столъ митрофоличь . и за то свѣрженъ бъГ стола своего" і через те "переведена бы6 пискоупыа во Холмъ".
Під Іпат. 1240 вставлено каталог монгольських ватажків, які нібито брали участь в облозі Києва (детальніше див. коментар до ПСРЛ 2: 784—785):
се бдхоу братыа его силныи воеводы . Оурдю . и Байдаръ . Бирюи Каи- данъ. Бечакъ . и Меньгоу . и Кююкь иже вратисл . оувѣдавъ смрть кановоу . и быс каномь . не w роді? же его . но бѣ воевода его перьвъіи . СебѣдАи богатоуръ. и Боуроунъдаии багатырь иже взіа Болгарьскоую землю . и Со- уждальскоую . инѣхъ бещисла воеводъ . ихже не исписахомъ зде
Як і в попередньому випадку, сухий перелік увиразнено історичними відомостями: "Кююкь иже вратисл . оувѣдавъ смрть кановоу . и быс' каномь"; "Боуроунъдаии багатырь иже взіа Болгарьскоую землю . и Соуждальскоую". Як і в каталозі володимирських єпископів, ці відомості анахроністичні щодо місця каталогу в літопису, що свідчить про час написання, значно пізніший за контекстуальні дати подій.
Нарешті четвертий каталог знаходимо під Іпат. 1224, в опису битви на Кал ці:
Тогда бо бѣахоуть . Мьстиславъ Романовичь в Кыевѣ . а Мьстиславъ в Козельскѣ и в Черниговѣ . а Мьстиславъ Мьстиславичь . в Галичѣ . то бо


182
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
бѣахоу старѣйшинъ! в Роускои земли . Юрьл же кназа великого Соуждаль- ского . не бъі в томъ свѣтѣ . се же паки млади кнази . Данилъ Романовичъ . Михаилъ Всеволодичь Всеволодъ Мьстиславичь . Кыевьскъіи . инии мно- зии кнази . тогда же великъіи кнзь Половецкъіи кретисА Васты . Василка же не бѣ . бѣ бо в Володимерѣ млад (ПСРЛ 2: 741).
Як і в усіх попередніх каталогах, тут є подієвий компонент ("тогда же великъіи кнзь Половецкъіи кр’тисА Васты"), але головне для нашої теми — як і в каталозі литовських князів, руські князі тут розподілені по двох рубриках: старших і молодших князів (рубрикація каталогу монгольських воєначальників дещо відмінна, але схожа: їх також поділено на два розряди — "братыа его" та "не w роді? же его").
Важко не помітити ще однієї спільної всім наведеним каталогам риси. Фактично вони зайві для плину оповіді, сповільнюють і навіть спиняють її. "Вилучивши" каталоги з тексту, дістаємо "кращий" виклад. Це ще не свідчить про пізніше (порівняно із загальним масивом тексту) походження каталогів чи іншу авторську руку. Але це промовляє про інакшу природу аналогічних сегментів тексту. Вони створювалися не в процесі написання оповіді, а як окремий і незалежний етап роботи. Каталоги мають вигляд вставних, бо, очевидно, і є вставними.
Звернімо увагу, що всі чотири каталоги введено ідентичним зворотом, пор.: "блхоу же имена Литовьскихъ кназєи"; "бѣахоу Володимьрьскъіи пискоупѣ"; "Тогда бо бѣахоутъ . Мьстиславъ Романовичь в Къіевѣ"; "се бдхоу братыа его", що зраджує єдину руку. Зазначимо послідовні форми імперфекта в цих формулах, на відміну від аористів чи дієприкметникових форм в інших каталогах. Утім, можна гадати, що автор вставної серії із чотирьох каталогів взорувався на ті, що вже містилися в тексті. Так, каталог литовських князів, який розпочинає серію, уведено інакше граматично оформленою, але подібною формулою до каталогів угорських воєвод ("имена же бывши воеводамъ"), німецьких послів ("бѣ бо имена посламъ"), загиблих Данилових бояр ("ихже имена се быша"); а в каталозі монгольських воєначальників знаходимо кінцеву формулу ("инѣхъ бещисла воеводъ . ихже не исписахомъ з де"), подібну до тієї, яка є в каталозі угорських воєначальників ("и инии мнозии ихже не мощно єс писати").
Каталог володимирських єпископів уводиться дещо незвичною і лише єдиний раз у всьому ГВл ужитою "перехідною формулою": "Въ лѣта ж Данила и Ва- силка Романови4". Вона явно запозичена із хроніки Малали, пор.: "Въ лѣта же преждереченнаго Состра црА"; "Въ преждереченных лѣтѣх Пика и Дыіа"; "Въ лѣта же прѣреченнаго Антишха и Дишниса" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянской, переводе, 71, 72, 224). Це ідентифікує каталоги як текст безперечно "галицький", уставлений, отже, на етапі редагування початкового тексту "галицького" літопису.
Каталоги виникли, найвірогідніше, як підготовчі "матеріали" для літопису, свого роду "досьє" на різні групи персонажів: угорських воєвод, монгольських воєначальників, литовських князів, володимирських єпископів. Вони не мали конкретного часового чи подієвого прив’язання до тексту й вставлялися в літопис згідно з іншою логікою. Зауважимо, що значно більший обсягом, але тотожний за принципами укладення (тобто з наративним змістом) каталог київських князів ("Се же соуть имена кназємв Києвьскьім") уміщено на самому початку Іпат. (див. коментар до ПСРЛ 2: 1—2).


183
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Розглянуті переліки в ГВл багатьма дослідниками сприймалися як ознаки достовірності тексту та його документальної природи. Вони створюють ефект присутності і безпосереднього спостереження за подіями, а отже — сучасності фіксації часу події. Тобто каталоги таки виконали призначену для них роль елементів, що — незалежно від міри достовірності — самою своєю присутністю в тексті автентизують виклад.
О.Т.
В тож времА выиде Фила древле прегордъіи нядѢаса w6ath землю потребити море. со многими Оугры. рекшю емоу единъ камень много. горньцевъ избиваетъ . а дроугое слово емоу рекшю . прегордо шстръіи мечю борзый коню . многад Роуси . Боу же того не терпАщю . во ино времд оубьенъ бы£ Даниломъ Романовичемъ . древле прегордъіи Фила (ПСРЛ 2: 736).
Повідомлення про угорського воеводу Філю (або ж "Фільнея", як з легкої руки Длугоша його ім’я фігурує в історіографії) у ГВл чітко розподілені на дві серії. Перша серія розміщена на початку твору (ПСРЛ 2: 736—739) і стосується до періоду перебування королевича Коломана в Галичі (Іпат. 1217—1221; насправді події стосуються до 1219—1221 рр. (див.: Грушевський М.С. Хронологія подій, 17—18)). Друга серія — в оповіді про битву під Ярославом 1245 р. (ПСРЛ 2: 803—804).
Перша серія складається з п’яти фрагментів; розглянемо їх послідовно.
Перше повідомлення про Філю дає йому вкрай негативну характеристику і "передбачає" його загибель від руки Данила Романовича (у другій серії повідомлень).
Въіиде Филл древле прегордъіи нэдѢаса ш6ати землю потребити море . со многими Оугры . рекшю емоу единъ камень много . горньцевъ избиваетъ . а дроугое слово емоу рекшю . прегордо шстръіи мечю борзый коню . многал Роуси . Ббу же того не терпАщю . во ино времА оубьенъ бые Даниломъ Романовичемъ . древле прегордъіи Фил&
Повідомлення позбавлене фактографії. Нас просто знайомлять із неприємною особою і на старті розкривають фінал. Коли саме Філя виголосив свої пихаті промови, з якого приводу — незрозуміло. Повідомлення обрамлене: починається і закінчується однаковим висловом. Тавтологічність може бути ознакою вставки.
Наступне повідомлення, початок його резонує з першим, теж не є достатньо інформативним:
изыидеже ФилА со многими Оугры и Лахы из Галича. пойма боАре Галичкыл . и Соудислава цьта и Лозорл . і ины . а ини разбѣгошасА . загордѣ бо ca бѣ
Речення неохайне і, не виключено, редаговане, про що може свідчити повтор "і ины . а ини разбѣгошасА". Цей фрагмент (а можливо, і частина переліку, починаючи від "и Соудислава цьта") має вигляд вставки: друга присудкова група "загордѣ бо ca бѣ" виявилася надто далеко від суб’єкта речення, Філі. Речення містить "темне місце" — "Соудислава цьта". Навряд чи можна однозначно


184
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
стверджувати, що йдеться про Судислава як тестя Філі (див.: Волощук М. "Филя древле претордый''/Fila supruniensis. Маловідомі сюжети з історії Галицької землі першої половини XIII століття. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць. Вип. 20. Львів, 2011, 190). У такому разі очікувалося би "цьта своего".
Третій фрагмент про Філю так само позбавлений конкретики, але підносить ту саму ідею — гордість воєводи:
Фила же строАшее на брань . мнашє же бо яко никто може^ стати противоу емоу на брань шстави же Каломана . в Галичи
Четвертий фрагмент повідомляє про взяття Філі в полон "паробкомъ Доб- ръіниномъ" і дальше звільнення Жирославом ("оукралъ бѣ") — іншим антигеро- єм початкової частини ГВл. Нарешті п’ятий фрагмент згадує Філю в ролі "статиста":
Шстоупилъ бѣ Александръ . и створи миръ с Лестькомъ . и со Каломаномъ . и с Филею гордымъ
Фактично Філя перебирає на себе всю увагу читача, а королевич Коломан (котрий саме тоді отримує від Папи галицьку корону) опиняється в тіні його. Більше того, подієва історія губиться в оцінних характеристиках угорського воєводи, який, власне, не робить нічого, окрім виголошення прокльонів та плекання "високоумних" планів. По суті, єдина інформація (а насправді — "ме- сидж"), яку сповіщає нам перша серія повідомлень про Філю, сходить на те, що він — "гордий": у чотирьох фрагментах це заявлено прямо ("Фила древле прегордыи"; "загордѣ бо ca бѣ"; "на гордаго Филю"; "величавъіи Фила"; "с Филею гордымъ"), в одному випливає із самовпевнених планів воєводи.
Після цього Філя надовго — за внутрішньою хронологією тексту на 25 років — зникає зі сторінок твору і знову з’являється в іншому важливому "угорському сюжеті" — битві під Ярославом. Тут він виступає у своєму "звичному" амплуа — з принизливими словами на адресу руського війська. Тут-таки знаходимо ще один уже знайомий мотив — полонення Філі ("іатъ быс' Андрѣемь дворьскимь"). Але цього разу фінал трагічний — Філю вбиває Данило.
Дивна розірваність історії Філі викликає питання, що стосуються як до історичності першої серії повідомлень, так і до історії тексту ГВл загалом. Що і звідки міг знати автор про події початку XIII ст.? Чи достовірна участь Філі у подіях 1220-х років, пов’язаних із правлінням Коломана в Галичі?
Поза ГВл Філя відомий з угорських актових документів. Його кар’єра стартує на початку 1220-х рр., коли Філя обіймав посаду урядовця у західноугор- ському комітаті Шопронь. Служба його посувалася повільно: на початку 1230-х Філя здобуває придворну посаду стольника, а від 1233 чи 1234 р. стає комесом Шопроня (Волощук М. "Филя древле прегордый", 192). Кар’єрне зростання Філі є досить повільним. Отже, відчутну владу і вплив, а також реальну можливість відігравати більш-менш помітну роль в угорсько-руських стосунках Філя міг здобути не раніше від 1240-х рр. Роль головного угорського воєводи, яку йому призначено в першій серії повідомлень ГВл, не відповідає його реальному статусові (і, очевидно, віку), який Філя мав 1220-х років.


185
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, є вагомі підстави вважати першу серію повідомлень про Філю недостовірною. Причини такої "активної присутності" Філі на початку ГВл слід шукати у творчих стратегіях хроніста. Його історія виходила неоднорідною — їй бракувало детальності на початку викладу. Одним з інструментів "вирівнювання" наративу могло бути "перекидання" образів і сюжетів з останніх сегментів твору до початкових (пор. сюжети про болохівських князів). Під цим оглядом окремі деталі варто розцінювати як "запозичення" з реальної історії 1240-х, зокрема битви під Ярославом. У руський полон Філя міг потрапити лише один раз — 1245 р. Тільки тоді він і міг "похвалятися, йдучи на рать" проти русі.
А втім, хроніст міг мати й більш специфічні мотиви творення фіктивної біографії Філі — наприклад, затушувати постать першого галицького короля Коломана або піднести заслуги Данила шляхом гіперболізації образів його ворогів. До того ж створення вкрай негативного образу Філі могло служити виправданням убивства Данилом полоненого угорського урядника.
В.А.
Висновки попереднього коментарю про фіктивність "першої серії" повідомлень щодо Філі та її (серії) залежність від історії Філі в битві під Ярославом (яку треба визнати єдиним достовірним повідомленням про угорського воєводу) зроблено виключно на підставі спостережень над текстом літопису. І справді, за першого виходу на сцену Філя характеризується як "древле прегордъіи", а проте "древле", тобто в попередніх повідомленнях літопису, він не фігурує (що спонукало переписувача Хлєбн. опустити "дрєвлє", див.: ПСРЛ 2: 735, вар. 50). Така характеристика ("здавна прегордий"), що є запозиченням з Іудейської війни (див. коментар до ПСРЛ 2: 747), має смисл тільки у співвіднесенні з другою серією повідомлень. "Дрєвлє прегордымъ" Філя виявляється щодо повідомлення Іпат. 1249 та з перспективи знання про фінал "гордаго Фили". Це, своєю чергою, визначає послідовність написання серій: розташована першою, рання серія написана після повідомлення про битву при Ярославі.
Але крім текстуальних спостережень є також документальні підстави стверджувати, що в подіях довкола Галича 1221 р. і в коронації Коломана Філя не тільки не грав першої скрипки, а, судячи з усього, узагалі не брав участі.
Збереглося два королівські дипломи на ім’я магістра Деметрія з роду Абба: перший — короля Андрія, 1234 р., другий — Коломана, 1240 р., які проливають додаткове світло на обставини "галицької історії" Коломана 1219—1221 рр. і, що головне, на його оточення в Галичі. Обидва дипломи було видано на підтвердження визначної ролі, яку Деметрієві довелося зіграти в подіях Колома- нового королювання в Галичі.
З грамоти короля Андрія дізнаємося, що, з огляду на малолітство Коломана, на вимогу королеви й за порадою всього можновладства Деметрія було призначено стольником (dapiferius) і наставником Коломана. Коли ж "невірні русини" намагалися принизити монаршу гідність короля Андрія тим, що вирішили схопити чи навіть убити Коломана (на що замірялися не раз), названий Деметрій "мужньо зі зброєю в руках" протистояв невірним, за що, як добре відомо (et quod famosa res est), повернувшись в Угорщину, був належно відзначений (Codex


186
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ас civilis, studio et opera Georgii Fejer, tomus 3, vol. 2 (Budae, 1829), 405—407; далі — CDH).
Друга грамота, видана 1240 p. вже самим Коломаном, щодо Деметрія майже буквально повторює попередню. Вона, однак, важлива тим, що додатково називає низку осіб, які були в Галичі з Коломаном і або потрапили у полон, або ж були вбиті. У полоні опинилися двоє братів Деметрія, Микула і Ладислав, і тривалий час утримувалися у Володимирі; інший брат Абба, разом зі своїми родичами — Фомою, сином Яна, та Іоанном, родичем по матері, а також Іудою, сином Оттона, Матеєм, сином Віда, та Мойсом, сином Пери (чий родинний стосунок до Деметрія з тексту неочевидний), загинули (CDH 4: 1, 203—206). Крім того, у полон ще потрапив якийсь бан Дюла (і, можна гадати, там згинув, йшлося бо про перерозподіл саме його володінь, що перейшли до Коломана) (СОН 4: 1,205).
Вибір Деметрія на керівника галицького походу, не виключено, визначався тим, що незадовго до того він супроводжував короля Андрія в хрестовому поході і, як дізнаємося із грамоти Бели IV від 1246 р., мужньо і вправно бився із сарацинами (CDH 4: 1, 417—421).
Отже, виявляється, головною особою при Коломані був Деметрій, а значну частину угорського почту галицького короля становили його, Деметрія, родичі із впливового і древнього роду Абба та клієнти, навербовані з його клану або приваблені провідним становищем старшого родича та перспективами, які завдяки цьому для них вимальовувалися при новому дворі.
Важливо, що таку ж особливу близькість Деметрія до Коломана засвідчує і літопис. Тоді як Філя нібито десь поза містом самостійно б’ється і зазнає поразки, у Галичі Коломан тримає оборону:
и созда градъ. на цркви. прчетое влдцча нашед Бца.[...] бѣ бо тоу с Коломанъ” . Иванъ . Лекинъ . и Дмитръ (ПСРЛ 2: 737).
"Иванъ", згаданий тут же перед Дмитром, очевидно, також є персонажем грамоти 1240 р.: Іоанном (loannus consanguineus [...] ех parte matris (CDH 4: 1, 205)).
Іншими словами, магістр Деметрій із грамот і був "Філею" літописної оповіді.
Найцікавіше ж, що грамота Коломана 1240 року складена ніким іншим, як самим нашим Філею (datum per manus Magistri Fyle, Prepositi Zagrabiensis (CDH 4: 1, 206)). Філя, як загребський препозит і канцлер короля Коломана, згаданий також в одній із грамот попереднього, 1239 року (prepositus Zagrabiensis et Cancellarius Domini Colomani regis (CDH 4: 1, 169—170)). Отже, Філя, справді, виринає в оточенні Коломана, але не в Галичі 1219—1221 р., а лише наприкінці 1230-х рр., коли Коломан вже віддавна є князем Славонії і адмініструє південні території королівства (Хорватію, Далмацію). Філя лишався препозитом Загребським ще 1244-го, у самий переддень походу на Русь (CDH 4: 1, 319).
Високе становище Філі в адміністрації князя Славонії Коломана і тривалий зв’язок із відповідними територіями інтригує можливостями дещо інакше уявити собі природу галицького походу Ростислава Михайловича, де угорський контингент очолював Філя. Після поразки в битві під Ярославом Ростислав повертається до Угорщини, і король робить його управителем саме


187
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Славонії з титулом dux Galliciae et banus totius Sclavoniae. Хоча документально цей титул Ростислава засвідчений лише для короткого періоду 1247—1248 рр. (Moriz Wertner, "Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpadien. Archon- tologische Studie," Ungarische Revue 4 (Budapest, 1894), 155—156; Marta Font, "Prince Rostislav in the Court of Bela IV," Russian History 44 (2017), 492—493), не виключено, що вже одразу після одруження (1242) з дочкою короля Бели IV Анною, Ростиславові — як єдиному, крім короля, дорослому чоловікові в королівському домі — було призначено якусь (неофіційну) роль у Славонії, аналогічну до тієї, яку давніше відігравав Коломан (зазначимо промовистий збіг: Коломан гине попереднього, 1241 р.).
У такому разі похід на Галич 1245 р., угорський контингент для якого було зібрано з південних територій і очолено Філею, видається не офіційною акцією Угорського королівства, а приватною авантюрою Ростислава. Саме такий образ цього походу малює й "галицький" літопис: Ростислав спочатку просить "воїнів" у угорського короля, потім — у вдови Лешка Білого, ще якісь поляки самочинно йдуть до нього на поміч, "хотащє имъ полоучити млеть . оу Лестьковича и оу мф>и его" (ПСРЛ 2: 800). Зрештою, той самий смисл прочитуємо й в акуратних формулюваннях грамоти Бели IV 1264 р., у якій король пригадує, як її адресат магістр Лаврентій сит charissimo Genero nostro Ratislao, Duce Galliciae, in patribus Russiae cum ceteris regni nostri Magnatibus, duximus transmittendum — "з дорогим зятем нашим Ростиславом, галицьким князем, в руські краї разом з іншими нашого королівства вельможами вирушив" (CDH 4: 3, 197). Іншими словами, Ростисла- вове військо було набране з охочих.
У зв’язку з літописною хронологією діяльності Філі було би важливо з’ясувати його справжній життєпис. Достовірної біографії Філі немає (попередні спроби див.: Moriz Wertner, "Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpadien," 165—166; Волощук M. "Филя древле прегордый", 193—194), і довкола нього нагромадилося вже чимало непорозумінь. Нам важить з’ясувати, які хронологічні віхи життя Філі можна засвідчити документально. Звернімося до огляду актового матеріалу.
Філя вперше з’являється в королівських грамотах 1231 р. і відтоді фігурує в них більш-менш регулярно, хоча завжди на другорядних ролях.
1231 р. він значиться серед свідків грамоти як Phila magister dapiferorum (Codex diplomaticusArpadianuscontinuatus, ed. G.Wenzel, vol. 11 (Pest, 1873), 234, No 162).
1233 p. — серед свідків на грамоті короля Андрія щодо переговорів із папським легатом Якобо Пренестіно як Fyla comes (CDH 3:2, 325).
1234 р. згаданий як magister Phile de genere Miscoz (Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, vol. 11, 236, No 179).
1234 p. у грамоті короля Андрія Франкові, сину Бертольда; серед свідків грамоти як Fyla suppruniensis [comes] (CDH 3: 2, 405).
1239 — 1240 рр. Філя оформляє грамоти короля Коломана як prepositus Za- grabiensis et Cancellarius Domini Colomani regis (CDH 4: 1, 169—170; 206).
1242 p., по смерті Коломана, Філя, зрозуміло, уже позбавлений уряду його канцлера, а є лише препозитом Загреба (Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, vol. 7, № 82).


188
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
1244 р. Філя все ще зберігає уряд загребського препозита (згаданий як Phile prepositus zagrabiensis (CDH 4: 1, 319) і також як magister Phile prepositus zagrabiensis у ще одній грамоті того ж року (CDH 4: 1, 342—342)).
Наступного року Філя загинув на Русі. (Грамота від вересня 1247 р., що згадує Філю-препозита як ще живого, очевидно, видана під помилковою датою і має належати до поч. 1240-х рр. (1242?), адже згадує недавнє розорення від монголів і засоби на відновлення і зміцнення оборонних споруд Загреба (див.: CDH 4: 1, 472—473; Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, vol. 11, № 519).) Отже, документально підтверджувана кар’єра Філі триває всього п’ятнадцять років (з 1231 по 1245 р.). Філя має придворний титул стольника (magister dapif- erorum), але здебільшого його уряди — провінційні: комес у Шопроні (що додатково підтверджується грамотою 1259 р., де згадується Thoma, frater Phile Prepositi et Sup. Comitis (CDH 4: 2, 519)) та препозит Загреба.
У літературі усталилася думка, ніби незадовго до смерті, можливо, 1240 р., Філя дістав статус бана (щоправда, якої саме території, виявити так і не вдалося, пор.: Moriz Wertner, "Ungarns Palatine und Bane im Zeitalter der Arpadien," 165, де Філя віднесений до розряду "невизначених і титулярних банів").
Справді, у кількох грамотах (усі видано по смерті Філі) його згадано з таким титулом. Так, у дипломі, датованому 1250 р. і виданому синам Філі, Стефану і Миколаю, на відзначення заслуг їхнього батька, Філю згадано як dilecto et fideli nostro File Bano (CDH 4: 2, 65—66), чиї володіння розорено під час монгольської окупації. З останнього, як правило, роблять висновок, що титул бана Філя здобув, щонайпізніше, 1240 р., до приходу монголів. З таким же титулом Філя фігурує у ще одній грамоті, без дати і через те опублікованій із помилковим датуванням "1095—1114" (Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, vol. 6, 71—72, No 31). "Датування" є всього лише роками правління короля Коломана І, а помилка, найвірогідніше, сталася через відому асоціацію Філі з іншим королем Коломаном, князем Славонії. Нарешті третя грамота (з датою 1282 р.) між Петром, єпископом Трансильванським, та сином Філі, комітом Стефаном, означує цього останнього як Stephanus filius File bane (CDH 5: 3, 141—145). Крім пізньої дати (майже через сорок років по смерті Філі), грамота до того ж дійшла в дуже пізній копії 1727 р. (CDH 5: 3, 145).
Отже, усі три грамоти по-різному підозрілі. Утім, цілком можливо, що сини Філі наполягали на статусі батька як бана. Натомість у несумнівних грамотах, виданих по смерті Філі його братам Фомі та Петеру, Філя фігурує виключно як препозит.
Так, у грамоті 1249 р. король Бела згадує Філю як Zagrabiensis Praepositus, який по смерті світлої пам’яті нашого брата Коломана вірно служив нам і королівству (CDH 4: 2, 47). (Зазначимо: нічого про нові титули Філі по смерті його патрона Коломана.)
У грамоті 1251 р. названий Thoma comes, який виступав як від себе, так і від брата Петера, quondam fratribus Phyle prepositi (CDH 4: 2, 121).
У грамоті 1252 p. Тома комес та Петер визначені як fratres Fila prepositi (Codex diplomaticus patrius Hungaricus, studio et opera Arnoldi Ipolyi, Emerici Nagy et Desiderii Veghely, tomus 6 (Budapest, 1876), 63, No 45).


189
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У грамоті 1255 р. згадані Тома комес і Петер, fratres bonae memoriae Phyle prepositi (CDH 4: 2, 346).
У грамоті 1256 p. згадані Thoma comitus et Petri, fratribus File praepositi (CDH 4: 2, 405; Codex diplomaticus patrius Hungaricus, 6, 87, No 55).
У грамоті 1259 p. йдеться про землю "святий Іван", що належала Thomam, fratrem Phile Prepositi et Sup[pruniensis] Comitis (CDH 4: 2, 519).
У грамоті 1268 р. виступають Thomas et Nycholaus fratres Phyle prepositi (Codex diplomaticus patrius Hungaricus, 6, 149—150, No 104).
Отже, брати Філі, що не оминали нагоди підвищити свій статус апеляцією до заслуг більш відомого родича, найвищим його урядом уважали препозита і нічого не знали про Філю як бона. Найвірогідніше, банство Філі є легендарним, аналогічним до його фіктивного палатинства, яке Філя здобув із легкої руки Длугоша.
Увагу дослідників якось оминули найраніші згадки про Філю — можливо, тому, що посилання на них Феєром було надто глухе (див.: CDH 7: 2, Archontolo- gia regni Hungariae, 280). Ці відомості знаходимо в нотаріальних записах капітулу Варада (нині Орадя) в Трансильванії, відомих як Regestrum Varadienense.
Першу згадку про такого собі "магістра Філю" (magister Fila) знаходимо в записі під 1216 р. про суд за звинуваченням у насильстві. Суддями були коміт Барраба та магістр Філя; звинувачений після випробування залізом виправданий (Regestrum varadinense examinum ferri candentis ordine chronologico digestum, descripta effigie editionis a. 1550 illustratum, sumptibusque Capituli varadinensis lat. rit. Curis et laboribus Joannis Karacsonyi et Samuelis Borovszky... editum (Budapest, 1903), 207, No 152 (232)).
Очевидно, цей же Філя лишався у Вараді і пізніше. Він виступає як суддя ще у двох записах, за 1220 р. Тут його посада зазначена як vicarius palatini (Regestrum varadinense, 246, No 248 (54)) та comitus, vicarius Nicolai palatini comitis (Regestrum varadinense, 252, No 266 (15)). Як зазначають редактори, палатин Миколай із роду Barcz протягом 1220 р. мав двох підсудків: Петуса — для поцейбічних територій Дунаю (тобто правобережних) та Філю — для задунайських земель (Regestrum varadinense, Demonstratio specialis chronologiae testimoniuorum Regestri Varadiensis, 90—92). Зошит, до якого належали записи з іменем Філі, було оформлено в жовтні 1220 p. (Regestrum varadinense, 92).
Важко судити, чи в нотаріальних записах Варади ми маємо справу з нашим Філею, тим самим, що загинув під Ярославом 1245 р. Таку можливість не виключено, хоча проти неї, здавалося б, промовляє завелика перерва між діяльністю варадського судді (1216—1220) та часом, коли в документах виринає Філя з роду Miscoz (1231). З другого боку, ім’я Філя, як можна судити, не частотне серед угорської аристократії і в першій половині XIII ст. більше не трапляється. Так що, може статися, літописний Філя значно старший, ніж прийнято вважати в літературі, і його діяльність розпочалася саме у Вараді в ролі судового чиновника. (Зазначимо в дужках, що Філин патрон палатин Миколай із роду Barcz був одночасно й комесом Шопроня, що пояснило б, як Філя дістав цю посаду 1230-х рр.) Утім, навіть коли маємо справу з тією самою особою, участь її в подіях Коломанового королювання в Галичі протягом 1219—1221 р. виключено з хронологічних міркувань: Філя тоді перебував у Трансильванії.


190
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, у боях за Галич 1221 р. Філя, в обох його можливих іпостасях, участі напевно не міг брати. Схоже, його роль у поході 1245 р. та в битві під Ярославом також "сильно перебільшено" літописом. Як відомо, "галицький" автор призначає його на роль головнокомандувача угорського контингенту; принаймні Філя єдиний воєвода, названий на ім’я, а увага літописця фокусується саме на ньому як на головному суперникові Романовичів.
Битву під Ярославом відбито, різною мірою, у трьох грамотах (усі запроваджено до українського обігу ще Грушевським (Грушевський М.С. Історія Украї- ни-Русі, т. З, 61—62)).
Те, що Філя загинув на Русі, достовірно відомо з диплома, виданого 1250 р. королем Белою Філиним синам.
Ще одна грамота, як гадав Грушевський, також може мати стосунок до подій 1245 р. Це диплом королеви Марії (дружини Бели IV) синові і батькові комеса Михаїла, сина Альберта de genere Huntpaznan, у якому згадується, що він потрапив у полон у землі русинів і утримувався тривалий час у тяжких умовах (Codex diplomaticus patrius Hungaricus, б, 139; Грушевський М.С. Історія України-Русі, т. З, 62, прим. 1).
Найбільш інформативною виявляється згадана вище третя грамота, видана 1264 р. магістрові Лаврентію, aulae nostrae iudici et rectori, Comiti Musuniensem, де засвідчено, що він брав участь у поході Ростислава і в битві під Ярославом, де уславився видатними ратними подвигами (CDH4: 3, 197).
Натомість про подвиги Філі в грамоті 1250 р. його синам сказано лише, що під час походу на Русь він потрапив у полон і так завершив свої дні (in quodam exercitu nostro in Ruscia, ab hostibus captus, et diversis cruciatibus interemtus, diem miserabiliter clausit extremum (CDH 4: 2, 66)).
Перша серія повідомлень про Філю (Іпат. 1217—1219) є "нульовою" з фактографічного погляду (див. попередній коментар). Філя тут лише "прегордиться", що виявляється в низці зарозумілих і необачно висловлених вихвалянь, за що він і покараний у фіналі. Частина цих "слів" стала предметом уваги дослідників (див. наступний коментар), але, як видається, ключовий для розуміння постаті Філі намір його чомусь лишився незауваженим.
Ось як з’являється Філя в сюжеті:
Въіиде Фила древле прегордъіи надѣлсл w6&mu землю потребити море
Лише редактори новітнього польського перекладу зауважили, що їм не вдалося знайти джерела цього "поетичного вислову", який передає, на їхню думку, "Філине бажання здійснити неможливе" (Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romano- wiczów. Tłumacz., wstęp i kom. Dariusz Dąbrowski i Adrian Jusupovic (Warszawa, 2017), 119—120).
Але намір Філі — не просто самовпевненість військового начальника. Це, власне кажучи, характеристика Сатани і в такій функції відома агіографії, пор. Єпіфаній Премудрий у Житії Сергія Радонезького:
Обычай бо есть диаволу и его гръдости: егда начнет на кого похвалятися или грозитися, тогда хощет и землю потребити, и море иссушити, а не


191
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
имѣя власти ни над свиниами (Житие Сергия Радонежского. Подг. текста Д.М. Буланина. Библиотека литературы Древней Руси. Т. б).
"Той, що похвалявся знищити море і землю" виявляється досить поширеним антономазістичним позначенням Сатани у слов’янській гімнографії і трапляється, наприклад, у службах св. Варварі, апостолові Тимофію, апостолові Акілу, св. князеві Костянтину Муромському. Знаходимо його також у каноні Вірі, Надії, Любові та матері їх Софії.
Однак у нашому випадку автор, найвірогідніше, мав на увазі канон Богородиці (Октоїх, середа 3 гласу, мученицькі пісні 8):
Смѣхъ зритсА лєжа под ногама вашими стій, ижє прежде хвалдйсА землю потребити и море
Річ у тому, що події відбувалися, як зазначає літопис, "на каноунъ . стой Бци", тобто Успіння, і Богородиця покарала: "не стѣрпѣвшю . шсквернениА храма своего . и вдасть и в руци Мьстиславоу" (ПСРЛ 2: 737).
"Гордість", як відомо, є однією з характерних властивостей диявола.
Отже, Філі приписують атрибути Сатани. Під цим оглядом його образ римується з образом іншого угорського воєводи — Бенедикта, який прирівнюється до Антихриста (див. коментар до ПСРЛ 2: 722). Це римування, як виявляємо, не випадкове. Характеристика Філі ("древле прегордыи") і характеристика Бенедикта ("томитель") запозичені з тієї самої фрази книги шостої Іудейської війни Іосифа Флавія (див. коментар до ПСРЛ 2: 747). Цим засвідчено спільне авторство обох образів літопису.
Читаючи першу серію повідомлень про Філю, помічаємо, що історія його сюжетно не перетинається з історією Коломана в Галичі. Обидва сюжети розвиваються паралельно і незалежно один від одного. Філя не зустрічається з Коло- маном, не взаємодіє з ним і загалом існує в окремому подієвому вимірі: він сам "приходить", сам "готується на рать", сам зазнає поразки.
Це означає, що вставний сюжет про Філю в Іпат. 1217—1219 досить легко відділяється від більш раннього "авторського" тексту, над яким виявився нарощеним і достовірність якого засвідчується згадкою двох історичних осіб, що насправді перебували поруч Коломана: Димитрія та Іоанна.
Перехід від "редакторського" тексту про Філю до "авторського" тексту про Коломана здійснено невдало, пор.:
шстави же [Фила. — Авт.] Каломана . в Галичи и созда градъ . на цркви . прчс'тое влдцча нашел Бца . іаже не стѣрпѣвшю . шсквернениА храма своего . вдасть и в руци Мьстиславоу
"Остави" та "созда" — присудки щодо "Філі", а проте продовження фрази має на увазі зовсім інший суб’єкт, причому у множині: "вдасть и (займенник знах. відм. множ. — "їх") в руци Мьстиславоу", тобто Коломана та угрів (як це з’ясовується з наступного "приѣхавшю же Мьстиславоу и вдашасА емоу . изве- дени бъіша со цркви" (ПСРЛ 2: 738)). Оригінальна фраза, можливо, починалася "ОставьшоусА (або: боудоущю) Коломаноу въ Галичи и созда градъ...".
Першу серію повідомлень про Філю складено за шаблоном і з елементів, наявних у другій серії.


192
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
I. рекшю емоу ("слово")
II. рекоущю . іако
I. Ббу же ТОГО не ТерПАЩЮ
II. Ббу же не оуслъішавшоу славы его
I. бѣгающим же Оугромъ и Лдхомъ . избьено бые ихъ множьство
II. Оугре же и Лаховє мнози избьени быша . и юти быша
I. ютъ бъіе величавый Фила паробкомъ . Добрыниномъ
II. тогда же и Фила гордый ютъ быг Андрѣемь дворьскимь
Автор "редакторського" тексту, крім того, уже прочитав наступний текст літопису. Порятунок Філі він пояснює так: "Єгже лживый Жирославъ оукралъ бѣ . и шбличеноу емоу бывшіе . про него же погоуби штчиноу свою". Жирослава, справді, "обличає" Мстислав Мстиславич ("Мьстиславоу [...] кназю же шбличившю Жирослава изгна и ш себе"), але не тут і не через "украдання" Філі, як виходило б з тексту, а в зовсім іншому сюжеті, та й губить "штчиноу свою" Жирослав не "про него же", Філю, а через інший злочин. Зазначимо, до речі, що для характеристики Жирослава використано все того ж персонажа Іудейської війни — Іоанна з Гісхали, що й для характеристики Філі та Бенедикта (див. коментар до ПСРЛ 2: 747).
Отже, доходимо висновку, що в початковій формі "галицький" літопис містив лише історію Коломана, якого в Галичі обложив і взяв у полон Мстислав Мстиславич.
Окреме питання — чому Філя набув таких гіпертрофованих, невідповідних його справжньому значенню масштабів і чому його вирішили "кинути" в сюжет "Коломанового сидіння" в Галичі 1219—1221 рр. Відповідь на це питання може бути лише гіпотетичною. Можливо, це сталося через безпрецедентний випадок — страту полоненого угорського воєначальника. Ми здогадуємося, що Данило вчинив так у відповідь на страту Ростиславом під час Ярославської битви якогось полоненого "руського барона" (CDH 4: 3, 198). Але вчинок усе-таки скандальний і мав надовго закріпити ім’я Філі в пам’яті. Події першої та другої серій про Філю відбулися дуже близько, на відстані всього трьох днів, у річному календарі. Битва під Ярославом 1245 р., полон і страта Філі, як зазначає літописець, сталися "на каноунъ великоую мчнкоу . Флора и Лавра", тобто 17 серпня. Натомість поразку Коломана в Галичі 1221 р. (а в теперішньому тексті — поразку і полон Філі) приписували чуду, яке сталося "на каноунъ . стой Бци", тобто Успіння 14 серпня. Редакторське рішення, не виключено, було підказано цим календарним збігом.
О.Т.
В уста "гордого" Філі літописець укладає три явно гордовиті і тому небого- угодні сентенції. Дві з них, загадкові, Філя виголошує в першій серії, одну — у другій.
рекшю емоу единъ камень много . горньцевъ избиваеть . а дроугое слово емоу рекшю . прегордо шстрыи мечю борзый коню . многаА Роуси . Ббу же ТОГО не ТерПАЩЮ


193
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Аналог першого з "афоризмів" О.А. Пауткін відшукав у оповіданні Вінцен- тія Кадлубека про походи Казимира Справедливого (1177—1194) на Галичину:
Vincit conflictu lapis, olla cadit ictu; petra stat invicta feriens, fert olla, quod icta quae cum rupe gerit proelia, testa perit
Дослідник запропонував такий переклад цієї віршованої вставки:
Победит в столкновении камень От удара горшок погибнет; Бьющая скала остается непобедимой Горшок разбивается, если ударом Он бой поведет со скалою, Черепок погибнет
Пауткін солідаризується з думкою польських коментаторів хроніки, які зазначали тут подібність до одинадцятої байки De ollis ("Про горщики") поета Флавія Авіана, що жив у IV ст. н.е. На думку Пауткіна,
отмеченные аналогии к изречению Фильния из Галицкой летописи (Ави- ан, средневековые латинские переработки его басен, польская хроника Кадлубека), с одной стороны, могут указывать на подлинность афоризма, действительно принадлежащею рыцарю-католику. С другой, еще раз подтверждается широта познаний галицкого летописца, присматривавшегося к культурам окрестных народов. Ему ведомы многие "хронографы", среди ко- торых вполне могла оказаться хроника магистра Винцентия (Пауткин А.А. Афористические максимы в Галицко-Волынской летописи и польско-латинская литературная традиция. Древняя Русъ и Запад. Научная конференция. Книга резюме. М., 1996, 85).
З припущенням Пауткіна солідаризувалися редактори новітнього польського перекладу ГВл, але зазначили, що весь уривок літопису із "словами" Філі (до слів "многад Роуси") справляє враження "травестації" оповіді магістра Вінцентія про перемогу Казимира Справедливого над руссю та половцями. Щоправда, вони ж запропонували і протилежне припущення: сентенції Філі являють собою приклад поширеної при малопольському, угорському та Даниловому дворах "лицарської топіки", що хоча б частково базувалася на латинській поезії (Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów, 119—120).
В. Василик, натомість, у пошуках есхатологічного смислу ГВл порівняв параболу Філі із Пс. 2: 9 ("Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд гончарський") з образом каменя нерукосічного із Книги пророка Даниїла, що розбиває ідола на глиняних ногах (Дан. 2: 31—35) (Василик В. Эсхатоло- гические представлення в Галицко-Волынской летописи. Русин. 2013, № 1(31), 137—138).
Коли вже шукати смисл параболи, спираючись на гадані біблійні алюзії, можна було би припускати, що під великою кількістю глиняних горщиків мається на увазі чимала кількість укріплень Русі, пор.: "Ваші нагадування — це прислів’я із попелу, ваші башти — це глиняні башти!" (Йов. 13:12).
а дроугое слово емоу рекшю . прегордо шстрыи мечю борзый коню. многад Роуси
Хоча друга сентенція Філі є на диво симетричною — три іменні групи з іменника та прикметника, — родовий відмінок "Роуси" натякає, що текст тут


194
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
явно зіпсований або ж частково втрачений. Переклади осягають осмисленості завдяки кон’єктурам:
Махновець: "Острий мечу, борзий коню — многая [ви гибель] русі!" (377);
Лихачева: "Острый меч, борзый конь — много захватам русских!" (255);
Перфецький: "one needed only a sharp sword and a swift steed [to kill] many Rus’ians" (26).
Цю традицію започатковано вже першовідкривачем ГВл М.М. Карамзіним: "Острый меч, борзый конь и Русь у ног моих" (Карамзин Н. История государства Российского. Т. 3. СПб., 1818, 180).
Останнє "слово" Філя виголосив під час битви під Ярославом, стоячи у "зад- ним полку" з корогвою:
рекоущю . іако Роусь . тщиви соуть на брань . да стерпимъ . оустремлениіа ихъ . не стерлими бо соуть на долго времд на сѣчю Ббу же не оуслышавшоу славы его (ПСРЛ 2: 803).
Це "слово" позбавлене нарочитої загадковості двох попередніх із першої серії повідомлень, позбавлене алегоричності і сказане в доречному воїнському контексті, а тому напрошується його буквальне прочитання.
В.Р.
Образ Філі в ГВл, як ми тепер знаємо, перебуває в суперечності з його справжньою вагою в політичних та воєнних подіях, а перша серія повідомлень (тобто Іпат. 1217—1221) і взагалі є фіктивною, адже в подіях довкола Коло- манового королювання в Галичі Філя не міг брати участі. Цим визначається маніпулятивний прийом редактора, покликаний сформувати явно негативний образ одного з угорських воєначальників. Можливо, опис персонажа мислився як частина загальної непривабливої репрезентації угорців, які порядкували в Галичі за малолітства Данила та Василька. Філя і Бенедикт утворюють диптих, в основі якого — есхатологічні алюзії.
Хоч би яким був справжній Філя, згадки його в ГВл спонукають сприймати його як центрального діяча епохи, від якого залежала доля угорського панування: у першій серії він організовує похід, нарівні із суверенами укладає договір з Олександром Белзьким, Лешком та Коломаном, далі керує Коломаном, самостійно командує угорськими військами. Від його особистої фортуни залежить доля угорських починань. І так само — у другій серії: щойно в битві при Ярославі Данило "раздроуши полкъ его [Філі. —Авт.]. и хороуговь его раздра на полы", як відбувається катастрофа і угорські війська починають тікати.
Такий образ Філі не міг не провокувати інтересу до нього в наступних історіографів.
Уперше під враженням ГВл опинився Ян Длугош, який використовував інформацію літопису для створення власної версії історії Коломана (див. коментар до ПСРЛ 2: 730—731). Одним із яскравих епізодів її є битва і облога Галича, уміщені в повідомленні під 1209 р. Філя тут виявляється центральним персонажем.
В інтерпретації автора Анналів Польщі 1480-х рр. Філя очолює угорське військо, яке прибуло до Галича з Коломаном помститися за торішнє вигнання ко-


195
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ролевича. На підступах до міста угорці зійшлися з поляками, з якими далі діяли узгоджено як єдина армія. Зміцнивши місто, за "спільною нарадою" вони залишили в ньому найхоробріших воїнів із Коломаном і вирушили на битву із Мстиславом та союзними йому князями й половцями. Під час битви Філя потрапив у полон, і в результаті "угорці та поляки втратили бойовий дух і були знищені половцями". Після цього Мстислав бере штурмом Галич і церкву Богородиці, з верхів якої оборонявся Коломан. Перед тим "полонений угорський палатин Атіла" нібито "умовляв" угорців і поляків не опиратися переможцеві, "якому Бог вручив перемогу і владу над Галицьким королівством" (Jana Długosza Roczniki czyli Kromki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 6, 257—260).
Оповідь про битву під Галичем і про її головного героя ґрунтується на власній комбінації хроністом деталей ГВл. Це виявляється, по-перше, у поданні факту поєднання угорської та польської армій. У літописі вони діють нарізно: поляки намагалися завадити Данилові об’єднатися із силами Мстислава під Галичем ("Приде Лестько . на Данила . к Щекаревоу боронд ити емоу на помощь . Мьстиславоу . тестеви своемоу"), а угорці самостійно виступають із міста і стають до бою з руссю ("Филд же стродше6 на брань"); поляків потім згадано після опису катастрофічної для угорців облоги Галича. Натомість у конструкції Длугоша дві армії від початку діють узгоджено. Очевидно, хроніст так вирішив через згадану літописом Спиську угоду. А з другого боку, таку логіку підказувало повідомлення Рочника Красинських про поразку поляків від руських: Anno domini 1220 Poloni a Pruthenis occisi sunt et a Ruthenis furore gladii interfecti (MPH, t. III, 132). Длугош міг достосувати цю поразку до подій під Галичем.
Наступне важливе "авторське рішення" Длугоша — наділення Філі високим рангом. Літопис, як відомо, не визначає статусу Філі, але його можливо вичитати з конфігурації повідомлень і ролі в них Філі, що спонукають уважати цього героя верховним керівником угорського війська. У відомих Длугошеві категоріях це — роль палатина угорського. Але персонаж такого рівня потребує й більш шанобливої і шляхетної форми згадування, звідки "розширення" імені. Як наслідок, у Длугоша з’являється pallatinus Hungarie Attilia Filnya (loannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae liber V, VI, 206) (ім’я "Атіла", очевидно, відбиває знання Длугошем поширеної за середньовіччя й Ренесансу етногенетичної легенди, що ототожнювала мадярів і гунів, чиїм знаменитим ватажком був Атіла).
Персонаж такого рангу, зрозуміло, постає мудрим і розважливим. Засвідчуючи це, Длугош моделює сцену "спілкування" полоненого Атіли Фільнія зі своїми співвітчизниками по інший бік обложеної Галицької фортеці, яким він радив виявити розважливість і "не опиратися більше переможцеві, якому Богові було угодно вручити перемогу над Галицьким королівством" (Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki, 260). Показово, що всі конотації літописного образу "древле прегордаго" Філі Длугош утілив у образі руського князя Мстислава. Саме він, у репрезентації хроніста, "гордо зловживає перемогою, наказавши вбити всіх полонених угрів і ляхів"; за літописом, "потребити землю і море" мав намір Філя, а зробив це Мстислав, несправедливо перебивши всіх полонених. Таке уявлення польського хроніста засвідчує його особисті конфесійні упередження щодо руських як "схизматиків", не раз оприявнювані в повідомленнях Анналів.


196
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Важливим результатом розроблення Длугошем образу "угорського палати- на Атіли Фільнія" стала поява в Анналах додаткових героїв. Порівняно з ГВл Длугош розширює коло учасників згадками імен князів, союзних Мстиславові Хороброму (Володимир, Ростислав Давидович і Ростислав Мстиславич), а також інформацією про керівника польського війська, яке об’єдналося з угорцями. У початковій версії повідомлення до пари "угорському палатинові" Длугош подав "краківського палатина", ще безіменного, але згодом дописав власноруч над рядком, що це "Миколай, видатний воєначальник" (Nicolaus virin armis egregius (loannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae liber V, VI, 206)). Ця вставка є явним анахронізмом, який, проте, не є випадковим. Палатин Миколай згаданий у повідомленнях Анналів за 1182—1206 рр., причому здебільшого в контексті польських походів на Галич (див. аналіз повідомлень зі згадками Миколая у: Щавелева Н. Древняя Русъ в "Польской истории" Яна Длугоша. М., 2004, 163, 179— 180, 188, 194, 211, 223—224, 247). Його, до речі, "знає" і Кл: під 1190 р. Миколая послав на Галич Казимир II, щоб допомогти союзному князеві Володимиру повернути місто. Те саме стосується і польських джерел Длугоша (хроніки Кадлу- бека і Великопольської хроніки), однак їхні згадки про походи поляків на Галич чи пруссів він доповнював вставками імені цього краківського палатина (воєвода Миколай не згаданий джерелами Длугоша в цьому ранзі). Окремі вставки були Другошевим довільним домислом, як, зокрема, повідомлення під 1182 р. про переслідування Миколаєм руських князів, чи під 1187 роком, де описано похід поляків під його керівництвом аж до Києва задля помсти за напад князя Володимира на Перемишль. Останню згадку Анналів про Миколая вміщено в повідомленні під 1206 р. — про його смерть. Чому Длугош знову згадує Миколая під 1209 роком? Очевидно, у зв’язку з розробленням образу "угорського палатина Атіли Фільнія". Якщо останній керував угорцями як палатин, то в такому ж ранзі хтось мав очолювати поляків. Бути гідним Атіли Фільнія виявився Миколай, позначений звитягою в битвах проти русів у повідомленнях Анналів про війни попередніх десятиліть. З цих же міркувань Длугош уміщує імена руських князів Володимира (Рюриковича), Ростислава Давидовича і Ростислава Мстиславича, яких згадано в повідомленнях Анналів за інші роки. Окремі князі, до речі, згадані як союзники Романа Мстиславича в опису битви під Завихвостом 1205 р. Очевидно, це був своєрідний сталий "набір" князів, використовуваний як "тло" для описів "руських подій" кінця XII — поч. XIII ст.
Аннали Польщі Яна Длугоша, як відомо, стали основою для формування польської ренесансної історіографії, бувши для наступних поколінь істориків основним джерелом інформації про події давньої історії і заразом взірцем історичного наративу. Але моделювання Длугошем значущості Атіли Фільнія в битві під Галичем не стало предметом для запозичень і рефлексій, бо основну увагу зосереджували на особі королевича Коломана. Зокрема, Мацей Стрийковський повністю відтворив у своїй Хроніці розроблену Длугошем історію Коломана, епізодом якої була битва під Галичем. Останню описано у віршовій формі, і Атіла Фільній тут згаданий як угорський воєвода, який потрапив у полон: "Attiliusa Filiniego, wojewodę Węgierskiego, Rusacz poimali" (Kronikapolska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego, 227). Жмудський канонік посилається на Me-


197
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ховіту, Кромера і Длугоша. Під впливом останнього називає нашого героя (його значущість також засвідчено покликанням на полі: Attilus Fileni), однак повністю ігнорує Філину розважливість і роль у самій битві.
Виразно іншим став образ Філі в українських історичних наративах, створених у Києві впродовж XVII ст. Київські автори знали про цього героя з Хроніки Стрийковського, а також із тексту самого літопису. Передусім — за Хлєбн. У ньому повідомлення про Філю марковані кількома приписками на полях, тож привертали до себе увагу.
Утім, для київських авторів Філя, на відміну від редактора ГВл і Яна Длугоша, був персонажем другорядним, бо перебував "у тіні" угорського королевича Коломана як його воєвода. Зокрема, автор Густинського літопису 1630-х рр. згадує Філю тільки один раз, в опису перемоги над Ростиславом Данила Романовича (уміщено під 1243 р.), який "нша же ті? и великого боярина галицкого и непрестаннаго колотника и Филю Оугрына гардаго: ихже всѣх Данил погуби: а самъ сѣде на Галичі?" (The Hustynja Chronicie, 300). Натомість автор Українського Хронографа, укладеного 1630—1640-х рр., згадує Філю в опису Галицької битви, але як переможеного угорського воєводу, який потрапив у полон. Він хоч і означений епітетом "гордий", проте негативні конотації в ГВл уже не прочитуються: "лежало вєликост трЯпов побиты51, непогребенньГ іако пєсок школо Галича. А Аттылі? Филенског воєводі? вєнкгєрског рі?с поймала а Толоман кролєви4 венкгерский, монарха Галиц- кий, и володимерский Ятеклъ на галицкий замокъ" (цит. за списком 1670-х рр.: ОР РНБ, F.IV.688, арк. 489 зв.). Показово, що Філя "зникає" з опису битви під Ярославом між Ростиславом і Данилом, навіть із констатації перемоги русі, де традиційно згадували вбивство гордого Філі і норовливого боярина Владислава: "иж над Ростиславо" Михайловичо4 великое звитіа3ство одержали, так иж кніа3 Рос- тислав ЛЕДВЕ сим умкнул, ДО ВЕНКГЕр. А войско своє ВСЕ стратил, жє одньГ посѣкли, и помордовали, а других много в неволю побрано" (ОР РНБ, F.IV.688, арк. 499 зв.). Можна припустити, що відсутність яскравої репрезентації Філі у двох наративах 1630-х рр. є результатом уваги авторів до князів-володарів, на тлі яких воєвода Філя виявлявся персонажем другорядним.
Натомість у Хроніці Феодосія Софоновича 1670-х рр. "прегордий" Філя постає в усій повноті свого літописного амплуа. Передусім — у складі оповіді про "іноплемінного Коломана", який став руським королем. Хроніст намагається використати літописний образ Філі для повчальної оповіді, як дістав по заслузі "іновірний католик", котрий вихвалявся щодо православної Русі:
Потомъ вышол з венгерами многими Филя Гордыи, которы'і собѣ тое при- слове мовилъ: "Единъ камеи можетъ много горшков побити", а другая того жь Фили мова: "Остры" мечу, борздыи коню, многая Руси звитя3ство готово" (Хроніка з літописців стародавніх Феодосія Софоновича, 132).
Цікаво, що Софонович помітив проблемне місце (обірваність "приказки") і дав завершення на власний розсуд. Хроніка Софоновича є єдиним прикладом уваги до літописного образу Філі в ранньомодерній українській історіографії — прикладом, у якому таки дається взнаки конфесійний аспект, імпліцитно наявний у ГВл.


198
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Серед дослідників історії Галицько-Волинської Русі Філю традиційно вважають головним персонажем подій 1210—1220-х рр. Таким він постав уже на світанку критичної історіографії. Микола Карамзін, що запровадив до наукового обігу "Волинську хроніку", звернув увагу й на "гордого барона", в образі якого поєднав відомості ГВл та Анналів Длугоша на тій підставі, що його "повестова- ние кажется достоверным" (Карамзин Н. История государства Российского. Т. 3. СПб., 1818, 180).
Таким, з легкої руки Карамзіна, Філя ввійшов в історіографію, ще й переважно під іменем, запозиченим із Длугоша, та варіацією уряду, узятого звідти ж: Атіла Фільній найчастіше згадується як "високий сановник Угорського королівства бан Фільній". Навіть ті дослідники, хто мав змогу перевірити цю інформацію, у решті відтворюють містифікований історіографічний образ Філі (див.: Волощук М. "Русь" в Угорському королівстві (XI — друга половина XIVст.): суспільно- політична роль, майнові стосунки, міграції. Івано-Франківськ, 2014, 306).
Я.З.
Въ лѣта ж Данила и Василка Романови4 бѣахоу Володимьрьскыи пискоупѣ . бѣ бо Асафъ . блжныи преподобный стль Стое Горы . и потомъ бѣ Василѣи w Стое Горы . и потомъ бѣ Микифоръ. прирокомъ Станило . бѣ бо слоуга Василковъ преже . и потомъ Коузма . кроткыи прпдбныи смиреныи. пискоупъ Володимерьскыи . Ббу же изволившю . Данилъ созда градъ . именемъ Холмъ . создание же его . иногда скажемъ . Бжиею же волею избранъ быг. и поставленъ бые. Иванъ пискоупъ. кндземь Даниломъ w клироса . великое цркви стой Бци. Володимерьскои. бѣ бо преже того пискоупъ. Асафъ . Воугровьскыи [Хлєбн.: въ оугровскоу] . иже скочи [Хлєбн.: стжпи] на столъ митрофоличь [Хлєбн.: митрополии] . и за то свѣрженъ быс' стола своего и переведена бъГ пискоупыа [Хлєбн.: приведе” был на бископю] во Холмъ (ПСРЛ 2: 739—740).
Наведений фрагмент у Іпат. становить статтю 6731/1223 р. і традиційно належить до "темних місць" ГВл. Стаття не є хронікальною, змістом не пов’язана ні з попереднім, ні з наступним текстом літопису. До хронологічного контексту (подій поч. 1220-х рр.), де вона читається, стосунку не має.
З огляду на "темність", ця, справді малозрозуміла стаття не привертала особливої уваги дослідників. Лише М.С. Грушевський намагався з’ясувати її хронологію, але марно. Спочатку він висловився на користь вставного характеру каталогу володимирських єпископів, хоча й не уточнив, коли саме його було введено до літопису. Далі він пов’язав цей каталог із повідомленням про поставлення єпископа Іоанна, яке зарахував до 1223 р., і припустив, що каталог мав служити "вступом" до цієї оповіді. Але "при такім розумінню сей цілий відділ не потрібує вже бути пізнійшою вставкою, а може належати до первісного текста". Затим дослідник відмовився від цієї думки на тій підставі, що 1223 р. єпископська кафедра не могла бути перенесена до Холма, адже місто було засновано лише 1237 р. У підсумку Грушевський визнав фрагмент про володимирських єпископів таки вставкою, що не мала жодного зв’язку з контекстом, однак припущення про поставлення єпископа Іоанна 1223-го, по суті, так і не


199
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
переглянув (Грушевський М. Хронольогія подій Галицько-Волинського літопису. Записки Наукового товариства імені Шевченка. T. LI, кн. 3. Львів, 1901, 18—19).
В.Т. Пашуто звернув увагу лише на сюжет про вигнання з єпископської кафедри Іоасафа, поставлення єпископа Іоанна та переведення єпископії з Угров- ська до Холма. Ці події мали відбутися після нашестя монголів (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 90). Такої ж думки дотримувався Анджей Поппе, який датував усунення угровського єпископа Іоасафа з посади початком 1240-х рр. (див.: Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси X—XIII вв. М., 1989. Приложение 1: А. Поппэ. Митрополиты киевские и всея Руси (988—1305), 213; Подскальски Г. Христианство и богословская литература в КиевскойРуси (988—1237гг.). СПб., 1996. Приложение: А. Поппэ. Митрополиты и князья Киевской Руси, 447), а також, здається, М.Ф. Котляр, який зауважив тут забігання автора статті наперед (Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис. К., 2002, 191).
Що ж до часу написання "статті 1223 р.", то, по суті, ніхто з дослідників не намагався визначити його. Проте можливості такі є, причому як у самому тексті, так і поза ним.
Каталог володимирських єпископів, найвірогідніше, неповний, хоча й мусив — на авторську обіцянку — охоплювати всіх предстоятелів "в літа Данила та Василька Романовичів". Важко пояснити перше місце Іоасафа. Навряд чи він посідав кафедру з перших років княжінь Данила чи Василька. 1229 р. він був кандидатом на новгородську архіепископію, тож таке припущення здається вмотивованим ("Томь же лѣтѣ рече князь Михаилъ: се у васъ нѣту владыкы, а не лѣпо быти граду сему безъ владыцѣ [...] И рекоша нѣкотории князю: есть чьрньць дьяконъ у святого Георгия, именьмь Спиридонъ, достоинъ есть того; а инии Осафа, епископа володимирьскаго велыньскаго, а друзии Грьцина" (НПЛ: 68; аналогічно й у Соф. 1, див.: ПСРЛ б, 1: 284).
Решту подій, про які оповідає фрагмент, визначити не важко. Оповідь про поставлення єпископа Іоанна та переведення єпископії з Угровська до Холма могла з’явитися лише після заснування цього нового міста. Виразних свідчень про час закладення Холма в літопису немає, але є непрямі, що їх містить стаття Іпат. 1235. Говорячи про формування коаліції сил проти Данила, літописець зазначає: "Кондратови же ставшоу . кде нынѣ град Холмь . стоить" (ПСРЛ 2: 775). Отже, під час походу Михайла чернігівського та союзних йому поляків на Данила Холма ще не було. Похід цей припадає на 1237 р. У наступному фрагменті, де викладено події, пов’язані з протистоянням Михайла і Данила, ідеться про місто, яке вже є. У Холмі Данило дістав звістку про вихід із Галича Ростислава Михайловича:
Ббу же поспѣвшоу [Хлєбн.: поспѣшившіе] приде вѣсть Данилоу . во Холъмѣ боудоущю емоу . іако Ростиславъ сошелъ есть на Литвоу со всими бодры . и сноузникы семоу же прилоучившоусА . изииде Данилъ со воии . со Холъма (ПСРЛ 2: 777).
Нетривале утвердження Ростислава Михайловича в Галичі припадає на 1238 р.


200
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Піддається хронологічному визначенню й свідчення про конфлікт угров- ського єпископа Іоасафа з Данилом. Є досить підстав класти його на початок 1240-х рр., коли Київ лишився без митрополита. Ми не знаємо, яка доля спіткала останнього (перед монгольським завоюванням) митрополита Йосифа. Але після здобуття Києва монголами митрополичий престол перебував вакантним. Нового митрополита не могли призначити не лише через спустошення Києва й непевність перших років монгольського правління, а й тому, що ці роки (1240— 1244) лишався вакантним також і патріарший престол.
У ті часи, видно, і з’явилися митрополити-самозванці. Про одного з них, що на Ліонському соборі 1245 р. називав себе "архієпископом Русі Петром", дізнаємося з хроніки Матвія Паризького та Бйортинських анналів. Про іншого — угров- ського єпископа Іоасафа, який "скочи на столъ митрофоличь", оповідає наш фрагмент. Як відомо, край таким спробам поклав Данило Романович, поставивши на митрополичу кафедру свого ставленика Кирила, що сталося після 1246 р.
Зміст нашого каталогу надійно маркується часом волинського єпископа Козьми та, здається, холмського владики Іоанна. Козьму названо останнім у каталозі володимирських єпископів, причому він єдиний, хто удостоєний аж трьох компліментарних епітетів: "кроткий", "преподобний", "смиренний". Єпископа Іоанна також виокремлено серед інших: "Бжиею же волею избранъ бъіе", і крім того, про нього дізнаємося біографічні деталі: "поставленъ бъіе . Иванъ пискоупъ. кндземь Даниломъ w клироса. великое цркви стой Бци. Володимерьскои". Відсутність посилання на участь митрополита, можливо, свідчить про час поставлення Іоанна: між 1240 р., коли з Києва пішов митрополит Йосиф, і 1246/47 рр., коли в Нікеї було висвячено на митрополичу кафедру Кирила.
На жаль, володимирський єпископ Козьма не знаний поза межами нашого каталогу, і визначити точно роки його пастирського служіння важко. Поппе гадав, що то були 1250—1260-ті рр., але тим же часом дослідник датував і перебування на володимирській кафедрі попередника Козьми єпископа Никифора Станила (див.: Щапов Я.Н. Государство и церковь. Приложение 2: А. Поппэ. Епископы Древней Руси (конец X — середина XIII в.), 211). І все ж є підстави припускати, що володимирський єпископ Козьма — сучасник холмського владики Іоанна. Крім зазначеного вище особливо шанобливого тону щодо цих двох, на користь нашого висновку промовляє й особливе ставлення будівничих Холма до святих патронів обох єпископів. Задумуючи побудову Холма, Данило Романович дав обітницю св. Іоаннові Златоустому: "шбѣщасл Боу и стмоу Иваноу . Златооустоу . да створить во има его . црквь". Судячи з того, що цю церкву, яка "красна и лѣпа", зводили з використанням сполій з київських та інших храмів, будівництво відбувалося після 1246 р., коли Данило вже повернувся від Батия і почувався господарем усієї Південної Русі.
До того ж будівельного періоду, треба гадати, належить і спорудження церкви св. Козьми та Дем’яна ("и созда црквь стыма безмѣздникома"), описаної так само детально, як і попередня (ПСРЛ 2: 843—845).
Terminus post quem каталогу єпископів під Іпат. 1223 р. визначається наявною в ньому ремаркою, що про заснування й будівництво Холма автор скаже в іншому місці ("создание же его . иногда скажемь"). Цієї обіцянки літописець до-


201
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тримав під Іпат. 1259, об’єднавши оповідь про початки Холма з повідомленням про драматичний кінець його у страшній пожежі.
Про те, що в Іпат. 1259 є текст, належний перу того самого автора, свідчить уміщена тут, сказати б, "зворотна" ремарка про Угровськ, що відсилає до каталогу Іпат. 1223. Літописець заявляє, що перш ніж побудувати Холм, Данило збудував город Угровськ і заснував у ньому епископію. Сталося це за володимир- ського княжіння Данила ("Данилови бо кнджащоу . во Володимѣрѣ созда градъ Оугорескь [Хлєбн.: оугровескь]. и постави во немь пискоупа" (ПСРЛ 2: 842)).
Ця "дзеркальна" ремарка необов’язкова в Іпат. 1259 і здається навіть чимось стороннім в оповіді про Холм. Заснування Холма не стоїть у жодному зв’язку — причинному, хронологічному, сюжетному — із заснуванням Угровська. Жодних підстав для згадки Угровська та його єпископа саме в цьому місці текст не дає.
Складається враження, що це відсилання до Іпат. 1223 є стороннім щодо основного тексту, причому в буквальному сенсі. Воно могло читатися на полі, а бувши введене в текст, розірвало початкове речення історії, пор.:
Холмъ бо городъ сиче быс' созданъ . Бжиимъ веленьемь . Данилови бо кнлжащоу. во Володимѣрѣ созда градъ оугровескь. и постави во немъ пискоупа.
іазддщоу же емоу по полю . и ловъі дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . шбьходАщоу шкроугъ его полю . и вопраша . тоземѣць . како именоуетьсА мѣсто се . WHH же рекоша Холмъ емоу . има есть и возлюбивъ мѣсто то . и помъісли да сожижеть на немь градець малъ (ПСРЛ 2: 842, здогадно вставний текст виділено курсивом).
Вставний текст, крім того, помилковий із фактичного погляду і суперечить іншим повідомленням ГВл. Данило не засновував Угровська. У "галицькій" частині ГВл Угровськ згадано під Іпат. 1204 як місто Олександра Белзького: "Шлександръ приА Оугровескъ . Верещинъ Столпъ . Комовь . и да Василкови . Белзъ" (ПСРЛ 2: 721). Крім того, Угровськ і "уся україна" перейшли до Данила, коли він спільно з братом Васильком сидів у Володимирі, а не княжив там самостійно, про що також містився запис у ГВл: "Лестько же посади Романовича в Володимери" (ПСРЛ 2: 732). І захопили Угровськ Романовичі спільно: "Данилоу же возвратившоусА к домови . и ѣха с братомъ . и приіа Берестии . и Оугровескъ . и Верещинъ . и Столпъ Комовъ . и всю Оукраиноу" (ПСРЛ 2: 732). Судячи з усього, Угровськ надовго став головним містом Данила. Саме до Угровська виряджають галичани посольство до Данила з пропозицією перейти до Галича в повідомленні Іпат. 1229 ("кназю же Данилови боудоущоу во Оугровьсцѣ . при- слаша Галичанѣ [...]. а поиди борже . Данилови же собравшю вой . воборзѣ . [...] а самъ йде в малѣ дроужинѣ к Галичю . изо Оугровьска" (ПСРЛ 2: 758)).
Якщо здогадна маргіналія в повідомленні Іпат. 1259 пов’язана єдиним авторством зі вставкою у каталозі володимирських єпископів у Іпат. 1223, доведеться визнати, що автор їх — інша особа, ніж автор основного тексту "галицької" частини (що пояснило б нам природу зазначених суперечностей). Із цих спостережень, власне, і випливають указанна на час появи тексту. Каталог володимирських єпископів під Іпат. 1223 з’явився на етапі редагування "галицької" частини ГВл, не раніше від 1260-х рр.


202
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Коли так, то початкову фразу нашого фрагмента про те, що каталог містить перелік єпископів "у літа Данила та Василька", треба розуміти буквально: тобто в момент написання уривка тривалість їхніх літ уже остаточно визначилися і автор знає, коли князі померли. Іншими словами, каталог написано по смерті Данила (1264) і Василька (1269).
П. Т.
бѣ бо преже того пискоупъ. Асафъ . Воугровьскыи [Хлєбн.: въ оугров- скоу]. иже скочи [Хлєбн.: стжпи] на столъ митрофоличь [Хлєбн.: митрополии] . и за то свѣрженъ бъіс' стола своего и переведена бъіе пискоупыа [Хлєбн.: приведе” был на бископю] во Холмъ (ПСРЛ 2: 740).
З фактологічного погляду каталог єпископів під Іпат. 6731 видається надзвичайно важливим текстом, адже, як гадають, у ньому відбито дві важливі події церковного життя: заснування холмської єпископії та існування єпископії в Угровську, згодом "переведеної" до Холма.
Це стійке історіографічне переконання закріплене в каталозі Анджея Поппе "Епископы Древней Руси (конец X — середина XIII в.)", де фігурують дві єпископії — угровська і холмська — що виникають першої половини XIII ст. Вони посідають останнє, п’ятнадцяте місце серед кафедр домонгольського часу і об’єднані у спільну рубрику характерним заголовком: "Угровськ, згодом Холм" (Поппэ А. Приложение II. Епископы Древней Руси (конец X — середина XIII в.). Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—XIII вв. М., 1989, 213). Постання угровської кафедри в каталозі датовано 1219/1220 рр., а переведення її до Холма — згадкою першого холмського єпископа Іоанна в 1260-х рр. (У новітньому довідковому виданні знаходимо аналогічні відомості, хіба що заснування угровської єпископії датоване тут 1233 р., а переведення її до Холма — "після 1240 р." (див.: Johannes Preiser-Kapeller, Der Episkopat im spaten Byzanz. Ein Verzeich- nis der Metropoliten und Bischofe des Patriarchats von Konstantinopel in der Zeit von 1204 bis 1453 (Saarbrucken, 2008), 507).)
Оглядаючи формування церковно-адміністративної структури Русі, Є.Є. Го- лубинський виокремив угровську кафедру серед трьох, які являють, за його словами, "виняток проти громадського порядку", тобто заснованих не в столичних центрах найбільших земель, а в незначному містечку. Голубинський пояснив сформування угровської кафедри "особистим" бажанням Данила Галицького мати у своїй столиці Угровську "єпископа придворного" і визначив його статус як episcopus curialis за аналогією із здогадним статусом єпископа білгородського за часів Володимира Святославича. Створивши нове місто, Холм, і перевівши туди свою резиденцію, Данило перемістив у нього і свого "придворного єпископа" (Голубинский Е.Е. История Русской церкви. Т. 1: Период первый, или домонгольский. Первая пол. тома. М., 1901, 339—340). Слідом за Голубинським цю саму думку, і навіть з тими ж термінологічними особливостями, розвивав Анджей Поппе. Угровську кафедру було засновано як епископію при княжому дворі. Тільки згодом, коли між 1240 і 1250 рр. княжий двір і разом із ним єпископ перемістилися в нову "столицю об’єднаного Галицько-Волинського князівства", посада придворного єпископа переросла у "звичайну" епископію (Andrzej Poppe,


203
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"The Christianizari on and Ecclesiasti cal Structure of Kyivan Rus’ to 1300," Harvard Ukrainian Studies 21 (1997), 360—361).
У межах аналогічних уявлень про інститут "придворних єпископів" пояснює постання угровської кафедри, генетично пов’язаної з наступною холмською, також Анджей Гіль. У практиці руських державних організмів, стверджує дослідник, єпископ розглядався як елемент князівської влади, через що, власне, їх і називали "придворними". Єпископи належали до княжого двору, мали обов’язок жити при князеві, у столиці його володінь. Тому немає нічого дивного, що, заснувавши столицю в Угровську, Данило встановив там єпископську кафедру, а перевівши столицю в Холм, пересунув туди і епископію. Дослідник датує заснування угровської кафедри 1230-ми рр., а перенесення в Холм — близько 1236 р. (Andrzej Gil, Prawosławna eparchia Chełmska do 1596 roku (Lublin — Chełm, 1999), 65—67, де є й попередня бібліографія).
Єпископські кафедри на Русі було засновано в центрах найбільших адміністративних утворень, що іменуються в джерелах, як правило, "землями". Двір єпископський, зрозуміло, співіснує в єдиному міському просторі з двором князівським, перебуває під його захистом і опікою, зокрема економічною. У відповідь князь традиційно має істотний вплив на вибір кандидата в єпископи та його поставлення, а часом слово князя виявляється вирішальним, тож князівські літописи часто пишуть просто: "князь поставив єпископа". Щоправда, візантійське канонічне право суворо забороняло обрання єпископа під впливом "мирського начальника" і визнавало такі вибори недійсними (Соколов И.И. Избрание архиереев в Византии IX—XV в.: историко-правовой очерк. Византий- ский временник. Т. 22, вып. З—4, 231—232). Але це, імовірно, була найбільш ігнорована вимога Номоканону.
Однак ніщо в наших свідченнях не вказує на існування на Русі "придворних єпископів", та й сам термін, зрозуміло, відсутній. Не було такого інституту і у візантійській церкві. Запроваджуючи це поняття до наукового обігу, Голу- бинський прагнув у такий спосіб пояснити заснування Володимиром кафедри в Білгороді під Києвом, незначному (на думку автора) містечку, що не мало статусу адміністративного центру, і прикметному лише тим, що тут була одна з резиденцій Володимира:
Він хотів мати в єпископі білгородському такого архієрея, який би міг здійснювати в Києві, коли треба, архієрейські служіння і взагалі був би для нього — великого князя — архієреєм, сказати б, придворним, episcopus curialis, як то бувало в інших государів (Голубинский Е.Е. История Русской церкви, 337).
Дослідники або поділяють думку Голубинського (див.: Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—ХІІІвв.М., 1989, 36—37), або ж полемізують із нею (див.: Назаренко А.В. Архиепископии русской церкви домонгольского периода. ДревняяРусъ. Вопросымедиевистики. 2015, № 4 (62), 72), але не піддають сумнівові існування такого інституту, як episcopus curialis.
Досить важко, виходячи з короткої ремарки Голубинського, не супроводженої прикладами "інших государів", зрозуміти, який саме смисл укладав до-


204
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
слідник у поняття episcopus curialis, але вживав він його явно не в тому значенні, якого йому надавали на латинському Заході.
Сам термін episcopus curialis належить відомому реформаторові церкви Петру Даміані (бл. 1007 — бл. 1072 р.). Цим презирливим висловом — "єпископи- царедворці" — він називав тих, хто здобув свій сан не шляхом служби на пожиток церкві й усередині церкви, а в нагороду за спритність при імператорському дворі (С. Stephen Jaeger, The Origins of Courtliness: Civilizing Trends and the Formation of Courtly Ideals, 939—1210 (Philadelphia, 1985), 23; див. також: C. Stephen Jaeger, "The Courtier Bishop in Vitae from the Tenth to the Twelfth Century," Speculum 58, No 2 (1983), 291—325). Походження явища, про яке говорив Петро Даміані, пов’язують із певною епохою та специфікою церковно-адміністративної політики імператорів саксонської (Оттонів) і салічної династій, коли призначення на єпископські кафедри стали відбуватися переважно з кола кліриків, що належали до капітулу імператорської церкви, а призначені розглядалися як насамперед лояльні імператорові адміністратори й дипломати. Протягом XI ст. curialis щодо єпископа або клірика означало брак справжнього благочестя. Тільки з XII ст. curialis і curialitas стали або нейтральними позначеннями специфічних якостей соціальної поведінки єпископів, або навіть компліментарними свідченнями світськості чи вихованості (див.: Joachim Bumke, Courtly Culture: Literaturę and Societyin the High Middle Ages (Berkeley, Los Angeles and Oxford, 1991), 332—333). З формального погляду, тільки обранням з палацового капітулу й тривалим придворним досвідом "єпископи-царедворці" відрізнялися від решти. Жодних спеціальних кафедр ("палацових") для них, зрозуміло, не засновували, а отже, немає причин говорити про особливий інститут. Тож і в такому трактуванні це явище не можна притягнути як пояснення кафедр Данила Романовича.
Найдетальнішу і тому найбільш містифіковану історію створення угров- ської єпископії подав Я.М. Щапов. У заснуванні цієї кафедри він добачив "акцію, спрямовану проти володимирського єпископа Асафа" і пояснив її, а згодом і холмської кафедри, створення низкою інтриг Данила:
Владимирский єпископ, доставшийся Даниилу от княжения Александра [Олександра Всеволодовича Белзького. — О.Т.], был его ставленником и, следовательно, противником Даниила. Это и должно было привести или к смене владыки на столичной кафедре, или к созданию ему конкурента, услугами которого новый князь мог пользоваться беспрепятственно. Не располагая возможностью сделать первое, он смог, не отторгая у владимирскою епископа части епархии [...], создать новую [...]. Эту акцию должны были поддержать митрополит Матфей (1200-е годы — 1220 г.) и великий князь киевский Мстислав Романович (1214—1223) [...] (Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—XIII вв., 53).
Остання обставина виявилася ще й ознакою датування: кафедра постала до 1219—1220 рр.:
После выполнения угровской кафедрой своей политической роли и прихода нового владимирскою епископа Василия, который должен был быть уже ставленником Даниила, великий князь только и ждал, вероятно, случая


205
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
для перенесення второго церковного центра своего княжества в Холм, и он представился (Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—ХШ вв., 54).
Данило скористався помилкою єпископа Іоасафа (який намагався захопити митрополичий престол) як приводом для ліквідації угровської єпископії і перенесення кафедри до Холма в 1240-х рр. За дивним збігом обставин, Данило сварився тільки з єпископами на ім’я Іоасаф.
Цю детективну історію важко коментувати через її фантазійний характер. Історія ґрунтується на кількох апріорних ідеях (які суперечать спостережуваним фактам) щодо того, як були влаштовані церква і влада на Русі. Ніщо не свідчить, ніби поставлений у період княжіння одного князя єпископ конче мав ворогувати з кожним наступним. Дивно думати, ніби конфлікт князя і єпископа розв’язували шляхом усунення єпископа або ж поділом єпархії на дві "конкурентні". Нарешті ніщо не свідчить, ніби єпископ був простим міністеріалом князя, зобов’язаним надавати якісь "послуги", а єпископські кафедри відігравали "політичну роль".
Головне ж — побудова Щапова суперечить навіть тим мізерним свідченням джерел, які є в нашому розпорядженні. Даремно думати, ніби володимирський єпископ Іоасаф люто ворогував із Данилом. Навпаки, підкреслено шаноблива і навіть панегірична формула, у яку прибрано згадку його імені в літописі Романовичів ("бѣ бо Асафъ . блжнъіи преподобный стль Стое Горы"), свідчить про протилежне. Немає ніяких підстав стверджувати, начебто Іоасафа поставили до 1219 року з участю та під час князювання Олександра Всеволодовича Белзького. Навпаки, фрагмент літопису, де згадано Іоасафа, являє собою каталог єпископів "за часів Данила і Василька" ("Въ лѣта ж Данила и Василка Романови4 бѣахоу Володимьрьскъіи пискоупѣ"), тобто, можна думати, і поставлених уже після здобуття Романовичами Володимира.
Огляд небагатьох думок, висловлених у літературі про угровську і холмську єпископії, свідчить, що дослідники відчували утруднення, пояснюючи як виникнення, так і сам факт існування цих кафедр. І не випадково: труднощі ці нездоланні. Вони створені тими (фіктивними) повідомленнями джерел, на яких традиційно спирають свою думку дослідники. До аналізу цих текстів і вдамося, умістивши короткі зауваження загального характеру.
Контексти
Початкова кількість єпископських кафедр, установлених після хрещення і за Володимира, невідома, а будь-які судження про це мають лише здогадний характер. Перші згадки про багатьох єпископів провадять до 1070-х—1080-х рр., але, зрозуміло, є лише орієнтирами, бо неясно, чи були ті єпископи першими служителями на відповідних кафедрах. Тож доцільно мовити про період "первісного поширення" церковної організації, що тривав до часів Ярославичів. До кінця XI ст. в підпорядкуванні Київської митрополії було дев’ять епископій. За весь наступний домонгольський період, тобто за більш ніж півтора століття, напевне було засновано ще тільки п’ять кафедр: смоленську, галицьку, рязанську, володимиро-суздальську і перемишльську (див. огляд: Подскальски Г. Христиан-


206
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ство и богословская литература в Киевской Руси (988—123 7 гг.). Изд. 2-е, испр. и доп. СПб., 1996, 52—60). Виключаємо з підрахунків луцьку кафедру, заснування якої з незрозумілих міркувань відносять до 1220-х чи 1230-х рр. (див.: Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—XIII вв., 54), але найраніші відомості про яку походять лише з кінця 1280-х рр. З перелічених кафедр дві перші постають у середині XII ст., решта — тільки на початку XIII ст. Окреслена динаміка свідчить про якісь стійкі перешкоди на цьому шляху. Розмірковуючи над можливими причинами такого становища, Голубинський припускав колективний опір єпископату (підтримуваного патріаршою владою) спробам поділу епископій, що спричинило б скорочення доходів і зменшення особистої ваги ієрархів (Го- лубинский Е.Е. История Русской церкви, 340—341). Голубинський посилався на "софістичні", за його висловом, доводи патріарха Луки Хрисоверга, викладені в посланні до Андрія Юрійовича Боголюбського, проти поділу єдиної, від початку запровадженої в його області єпископії та, навпаки, на користь неможливості за Апостольськими правилами заснування на її території нової. Утім, якщо патріарх злегка й лукавив, треба сказати, що його аргументи загалом перебували в межах візантійського канонічного права, що, у сукупності своїй, радше перешкоджало помноженню епископій.
Ці міркування змушують з великим сумнівом ставитися до панівної в літературі думки, ніби заснування епископій на Русі було справою виключно політичних розрахунків світської влади, яка завжди на свій розсуд і з власної волі створювала нові кафедри.
Заснування кафедри у власній столиці було справою непростою навіть для князів, сказати б, першого ряду. Найбільш відомим прикладом є смоленська епископія, створення якої розтягнулося на десятиліття. Кам’яний Богородич- ний собор, що згодом став кафедральним, у Смоленську заклав (1101) ще Володимир Мономах. Як свідчить уставна грамота Ростислава Мстиславича, задум (і навіть рішення) улаштувати тут епископію мав його батько Мстислав (Древ- нерусские княжескиеуставы XI—XV вв. Изд. подг. Я.Н. Щапов. М., 1976, 141, 145). Але обрати першого єпископа і відокремитися від Переяслава вдалося тільки 1136 року. З буквального смислу грамоти Ростислава (і — ще відвертіше — з грамоти єпископа Мануїла) випливає, що роль князя сходила, власне, на забезпечення єпископії матеріальними засобами і юридичними гарантіями. Заснував же епископію і, зрозуміло, поставив на неї Мануїла київський митрополит Михайло, принаймні так справу було подано офіційно (Древнерусские княжеские уставы XI—XV вв., 145).
Події відбувалися швидше, якщо заснування кафедри виявлялося вну- трішньоцерковною справою. Але й тоді потрібні були якісь виняткові обставини. Таким було заснування перемишльської кафедри. 1211 року новгородці вигнали архієпископа Митрофана й обрали Антонія, якого й поставив у Києві митрополит. Однак 1219 р. новгородці "въведоша архиепископа Митрофана въ дворъ опять на столъ", а Антоній зробив своею резиденціею церкву Спаса в Нередицях. Новгород опинився в неможливій ситуації з одночасно двома однаково законними архієпископами, і їх обох послали в Київ до митрополита. Делікатне становище митрополит розв’язав так: підтвердив повноваження


207
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Митрофана, а для Антонія було створено кафедру в Перемишлі, де він залишався до 1226 р.
На початку XIII в. Угровськ опиняється в ряду таких найзначніших міських центрів і княжих столиць, що дістали єпископські кафедри, як Рязань (згад. під 1207 р.) і Володимир Суздальський (1214). На цьому тлі Угровськ виглядає не просто аномально, але й протиприродно. Угровськ — заштатне містечко. До здогадного часу заснування в ньому єпископії він і згадується тільки у складі переліків таких самих нічим не примітних містечок на волинській "україні" (власне, лише двічі: ПСРЛ 2: 721, 732). Візантійське церковне законодавство (зокрема, гл. 19 першого титулу Номоканону, апелюючи до правила 57 Лаодикійського і правила 6 Сардікського соборів) прямо забороняло відкриття єпископських кафедр в таких-от "малих містах", де досить було б і пресвітера, щоб "не принижувалось ні ім’я єпископа, ні його влада" (Соколов РІ.РІ. Избрание архиереев в Византии IX—XV в., 230). Ця норма ввійшла й до тієї редакції Кормчої книги, яка була в обігу на Русі:
нє подоблАїєть же просто поставлАти епспа въ вьси какой или въ малѣ градѣ, іємоужє и іединъ попъ довълѣють. нє ноужа бо єпспа тамо поставити, да не хоулитьсА єпископліє има и власть (Бенешевич В.Н. Древнеславянская кормчая XIV титулов без толкований. T. 1. СПб., 1906, 285).
Поппе, а за ним і Щапов датують заснування угровської єпископії 1219/ 1220 р. (Поппэ А. Епископы Древней Руси (конец X — середина XIII в.), 213; Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—XIII вв. М., 1989, 52). Датування це абсолютно умовне і приурочене до моменту захоплення Данилом, серед інших міст, Угровська ("Данилоу же возвратившоусА к домови . и ѣха с братомъ . и приіа Берестин . и Оугровескъ . и Верещинъ . и Столпъ Комовъ . и всю Оукраиноу" (ПСРЛ 2: 731)), яке (захоплення) М.С. Грушевський якраз і датував 1219—1220 рр. (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису. 3HTUI. Т. 41. Львів, 1901, 16).
Щоб поставити власного епископа, Данило повинен був мати престиж і вплив на київського митрополита, співмірний із впливом Юрія Всеволодовича суздальського. Але Данило тих часів ще такий непомітний князьок, який тільки- но отримав перший у житті самостійний уділ, цілком ізольований династично (навіть його тесть Мстислав Мстиславич відмовляє в підтримці), що очікувати, ніби він зміг би "протиснути" своє рішення в Києві, марний оптимізм. Мабуть, усвідомлюючи це, окремі дослідники намагаються відсунути дату заснування угровської єпископії на пізніший час — 1230-ті рр. (Andrzej Gil, Prawosławna epar- chia Chełmska, 65—67), що, зрозуміло, мало міняє справу. Інші намагаються штучно підвищити статус Данила, стверджуючи, ніби він об’єднав під своєю владою Волинь і поділив її на дві волості (звідки нібито й потреба двох єпархій) (див.: Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси XI—XIII вв. М., 1989, 52). Це не відповідає дійсності. Волинь зазначеної пори являє собою вкрай фрагментований політичний організм. У ньому намагаються влаштуватися чернігівські Ольго- вичі, а частина Волині якийсь час належить польському князеві Лешку Білому. Крім двох Романовичів, тут конкурують, намагаючись знайти собі місце, нащад-


208
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ки ще кількох волинських князів: сини Ярослава Ізяславича Інгвар і Мстислав Німий і сини Всеволода Мстиславича — Олександр і Всеволод. Усі вони володіють незначними уділами, пересуваються по них, обмінюються ними, виганяють один одного в такому безладі, що за цим калейдоскопом часом навіть важко встежити. У цих комбінаціях Романовичі щоразу виявляються молодшими партнерами, нездатними самостійно функціонувати без протекції сильніших князів — Лешка і Мстислава Мстиславича (а літописець ще й наголошує на молодості Данила). Ось який вигляд має в оповіді ГВл ця констеляція напередодні захоплення Данилом "україни".
Після вигнання з Володимира чернігівського Святослава Ігоровича там сів Олександр Всеволодович, де його незабаром змінює Інгвар Ярославич, але Олександрові вдається-таки повернути стіл. У наступному кадрі в Луцьку сидить Інгвар Ярославич, у Белзі — Василько Романович, у Пересопниці княжить Мстислав Ярославович Німий. "В то ж лѣто" Белз захоплює Олександр Всеволодович, Василько переміщається в Кам’янець. Данило тоді перебуває з матір’ю або в Угорщині, або в Польщі, потім приходить до брата в Кам’янець. "В та ж лѣта" Олександр Всеволодович продовжує сидіти на володимирському столі, а його брат Всеволод — у Белзі. Потім Романовичів позбавляють Кам’янця, і Олександр Всеволодович виокремлює їм зі своїх володінь принизливі Тихомль і Перемиль. Відтак на вимогу Лешка Олександр відступає Володимир Романовичам. "Времени же миноувшю" Романовичі захоплюють (якимсь способом утрачену руськими князями на користь Лешка) волость із п’ятьох міст, головним у якій уважали Берестя. Хоч і гадають, ніби Данило відтоді створив собі столицю в Угровську й облаштувався там, літопис наголошує, що й після захоплення "україни" Данило продовжував жити з братом у Володимирі (ПСРЛ 2: 732, 735).
Виявляється, що не тільки жодної можливості не мав Данило заснувати епископію в Угровську, але не було й жодної потреби, адже він продовжував сидіти з братом у Володимирі.
Уважають, що коли угровська кафедра виконала свою політичну роль (хоч би в чому та полягала), Данило ліквідував її. Не зовсім ясно, як це можна було зробити.
Практика візантійської церкви полягала в тому, що, одного разу засновані, єпископії не ліквідувалися, навіть тоді, коли тривалий час не заміщувалися предстоятелями або якщо місто занепадало, було знищене завоюванням чи виявлялося покинутим мешканцями. Такі кафедри вважалися "вдовими", їх продовжували числити серед епископій Константинопольського патріархату і записувати до відповідних реєстрів, відомих у науці як notitiae episcopatuum. Тому навіть після "скинення" персонально єпископа Іоасафа, а також у разі відсутності нового ієрарха угровська кафедра мала залишатися в реєстрах. Істотно, що жодна нотиція не згадує угровської єпископії, і це є найважливішим аргументом проти її історичності.
Звернімося до реєстру, складеного між 1318 і 1323 рр., за імператора Андроника II Палеолога (виданий як нотиція 17 Жаном Даррузесом). У додатках до реєстру (датуються 1340-ми рр. (див.: Цукерман К. Із ранньої історії Литовської митрополії. Ruthenica 14 (2017), 184—196)) перераховано єпископії,


209
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
підлеглі київському митрополитові, загальним числом 19. Серед них, поряд із чинними кафедрами, знаходимо й такі, що вже понад століття перебували в статусі "овдовілих" і не заміщувалися: Переяслава руського, "Великого Аспрока- строна поблизу Києва" (тобто київського Білгорода), "Святого Георгія на річці Рось" (тобто Юр’єва) (Jean Darrouzes, Notitiae episcopatuum Ecclesiae Constantinopo- litanae. Texte critique, introduction et notes [La Geographie ecclesiastique de 1’Empire byzan- tin, t. 3] (Paris, 1981), 403). Те, що ці кафедри припинили існування, знаємо з протоколів обрання єпископів за часів митрополита Феогноста (кін. 1320-х — 1330-ті рр.), де єпископи для Переяслава, Білгорода та Юр’єва не висвячуються і не присутні на виборах єпископів (див.: Записи о поставлений русских еписко- пов. Русская историческая библиотека. Т. б: Памятники древнерусскаго каноническаго права. 4.1: Памятники XI—XV вв. СПб., 1908, Дополнения, 431—446). Важить, що в цій же нотиції фігурують кафедри, створені протягом XIII в. (тверська, сарайська), зокрема в Малій Русі — луцька і холмська. Серед них мала б фігурувати й угровська епископія, коли б насправді існувала.
Повертаючися до каталогу володимирських єпископів
Єдиним свідченням історичності угровського єпископа Іоасафа вважають каталог володимирських єпископів (Іпат. 6731) "в літа Данила та Василька" (див. попередній коментар).
Перелік імен у ньому введено фразою "въ лѣта ж Данила и Василка Романови4 бѣахоу Володимьрьскъіи пискоупѣ", тобто каталог обіцяє подати імена володимирських єпископів, чия каденція припала на роки правління (або життя) Романовичів. І справді, список розпочинається єпископом Іоасафом, єдиним серед названих осіб, чия історичність верифікується за іншими джерелами: 1229 року він був одним із трьох кандидатів на новгородську кафедру (НПЛ: 68). Ще троє — Василь, Никифор, Кузьма — відомі як володимирські єпископи з досить пізнього пом’яника володимирської кафедри (див.: Скочиляс І. Поліптихи владик Володимирської та Галицької єпархій княжої доби. Спроба реконструкції за "Рукописом Кишки" та сфрагістичними пам’ятками. Княжа доба: історія і культура. 2014. Вип. 8, 209—223). Щоправда, джерела пом’яника невідомі, а виключення з переліку єпископів Іоанна і його попередника Іоасафа змушує припускати вплив літопису на формування цього сегмента пом’яника.
Отже, загальне правило має поширюватися й на двох єпископів, згаданих у кінці списку, — Іоасафа та Іоанна. Ці двоє, згідно з буквальним смислом тексту, також належать до числа володимирських владик "в літа Данила і Василька". Так, про Іоанна читаємо, що до посвяти він був членом капітулу кафедрального Успенського собору у Володимирі ("w клироса . великое цркви стой Бци. Володимерьскои") і, судячи з урочистої формули, "Бжиею же волею избранъ бые. и поставленъ бъіе. [...] кназємь Даниломъ", має бути сучасником автора каталогу. У такому разі Іоасаф "угровський" має бути його попередником на володимир- ській кафедрі ("бѣ бо преже того", де "того" — род. в. чол. р. займенника "тъ").
Те, що Іоасаф був єпископом в Угровську, виводять з означення, з яким він фігурує в каталозі, — "Воугровьскъіи". Безперечних підстав до цього немає. Звер-


210
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
німо увагу, що кожен із названих єпископів має зазначення його попереднього — до обрання — статусу (Микифор — слуга Васильків, Іоанн — "від кліросу" Успенського собору) або ж місцеперебування (Іоасаф та Василь — "від Святої гори", тобто зі знаного монастиря під Володимиром). "Угровський", отже, має бути з цього ж ряду і свідчити про місце походження Іоасафа або, радше, місце, звідки він був обраний, наприклад із відомого Угровського монастиря св. Данила, де згодом постригся литовський князь Войшелк.
Ще раз наголосимо: каталог Іпат. 6731 перераховує єпископів володимир- ських, і в ньому марно було б шукати згадок про єпископів інших кафедр. Текст не містить відомостей про заснування угровської кафедри і висвячення її єпископа. Не містить він і твердження, ніби єпископ Іоанн був обраний на холмську кафедру.
Ці "відомості" вичитуються дослідниками з двох співзалежних і, ймовірно, одночасно зроблених вставок до початкового тексту "галицького" літопису, одна з яких є в самому каталозі, а друга — у сторонньому тексті: в опису побудови Холма.
Нагадаємо ці фрагменти, виділивши здогадно вставний текст курсивом:
I. и потомъ Коузма . кроткъіи прпд'бнъіи смиреныи. пискоупъ Володи- мерьскъіи .
Ббу же изволившю. Данилъ созда градъ. именемъ Холмъ. создание же его. иногда скажемъ.
Бжиею же волею избранъ быс’. и поставленъ бъіе. Иванъ пискоупъ. кндземь Даниломъ w клироса . великое цркви стой Бци. Володимерьскои
II. Холмъ бо городъ сиче быс созданъ . Бжиимъ веленьемь . Данилови бо
кшжащоу. во Володимѣрѣ созда градъ оугровескъ. и постави во немъ пискоупа.
іаздАщоу же емоу по полю . и ловы дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно
Першу з глос (про побудову Холма) вставлено перед згадкою епископа Іоанна, що створює ілюзію, ніби його обрали і поставили саме на холмську кафедру. Друга — явно помилкова з фактичного погляду: Данило не засновував міста Угровська, про що свідчив текст самого ж літопису, і, як ми вже знаємо, не ставив у ньому єпископа. Це зраджує руку саме редактора, не автора літопису. Помічаємо, що редакторські додатки зроблено вже після того, як укладено оповідь про заснування Холма: глоса в каталозі єпископів експлуатує її текст, пор.: "Ббу же изволившю. Данилъ созда градъ . именемъ Холмъ"; "Холмъ бо городъ сиче быс созданъ. Бжиимъ веленьемь".
Обидві вставні ремарки не вмотивовані безпосереднім контекстом повідомлень, у яких нині читаються. Кожна з них поодинці не має сенсу. Вони набувають осмисленості тільки в парі, як взаємні відсилання. Який зв’язок угледів редактор між двома фрагментами, розокремленими в літопису величезним масивом тексту і сюжетно не пов’язаними? Що, на його думку, об’єднало каталог єпископів і звіт про побудову Холма в єдиний комплект? Уважаємо, що редактор вичитав у фрагментах важливу тему: зв’язок між заснуванням міста і заснуванням єпископії. Власне, саме до неї він і привертав увагу читача, умістивши в


211
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
переліку єпископів глосу про побудову Холма, а в опису будівництва Холма — глоси про створення міста і поставлення єпископа.
Опис побудови Холма як меморандум щодо заснування єпископії
Візантійська церква, опираючись поставленню єпископів у малі містечка і ще затятіше — поділові епископій, наполягаючи на тому, що єпископів мають ставити тільки в ті міста, де вони вже були давніше, допускала, проте, відкриття нових кафедр у новоспоруджених містах або ж містах, де з якихось причин значно збільшилося населення (Соколов И.И. Избрание архиереев в Византии IX—XV в., 202—204). Тут підставою служило правило б Сардікського собору, яке твердило: у разі, коли місто, яке не мало перше єпископа, аж так розростеться, що визнане буде гідним мати єпископа, відкриття кафедри в ньому дозволено (Никодим (Милаш). Правила Православной церкви с толкованиями. T. 1—2. СПб., 1911—1912). Це правило, серед інших правил Сардікського собору, читається в Єфремівській кормчій XII ст.:
Ащє ли обрѣтаіетьсд тако оумножагасд кыи градъ въ мнозѣ числѣ людии . аки достоиноу іємоу єпискоупьства мьнѣтисд да приимєть. ащє вьсѣмъ годѣ ієсть то . отъвѣщаша вьси годѣ ієсть (Бенешевич В.Н. Древнеславянская кормчая XIVтитулов без толкований, 285).
Вибірка з правил Сардікського собору, серед них і правило шосте, читається також і в Уварівсъкій кормчій XIII ст. (Щапов Я.Н. Византийское и южнославянское правовое наследие на Руси в XI—XIII вв. М., 1978, 45).
Треба гадати, саме це правило розвивав, хоч і з осторогами, у своїх канонічних відповідях київський митрополит Іоанн Продром (1080—1089):
Ріже ©участить ієпископью свою по земли той, паче кдѣ многъ народъ и людиіє и гради, о нѣмже се тщаніе и попеченіе [и] намъ любезно мнитьсд се быти; боіазно же; но обаче и первому столнику рускому изволить [сд] и сбору страны всега тога, невъзбранно да будеть (Русская историческая библиотека. Т. 6: Памятники древнерусскаго каноническаго права, ч. 1: Памятники XI—XV вв. Изд. 2-е. СПб., 1908, 19).
Безсумнівно, на ті ж обставини — створення нового велелюдного міста і будівництво в ньому численних церков — посилався як на достатню підставу для відкриття нової (митрополичої) кафедри Андрій Боголюбський, скільки можна судити з відповідної грамоти патріарха Луки Хрисоверга:
Увѣдавше на ней [князівській грамоті. — О.Т.], оже въ твоей земли твоимъ почтаниіемъ благочестіе уширяется, яко многи по мѣстомъ молебныа домы создалъ еси богу [...] Сказываетъ же намъ писаніе твое, иже град Володи- мерь изъ основаніа воздвиглъ еси великъ со многомъ человѣкъ, въ ней же церкви многи создалъ еси; не хощеши же его быти подъ правдами епи- скопьи ростовьскіа и суждальскіа [...] (Русская историческая библиотека. Т. 6, 63—65).


212
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Саме цей мотив — збільшення населення в новому, розкішно відбудованому, забезпеченому церквами місті — розвиває сюжет про будівельну діяльність Данила Романовича в Холмі:
Холмъ бо городъ сиче быс' созданъ . Бжиимъ веленьемь . Данилови бо кнлжащоу. во Володимѣрѣ [...]. іаздАщоу [...] емоу по полю. и ловъі дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . шбьходлщоу шкроугъ его полю . и вопраша . тоземѣць . како именоуетьсд мѣсто се . шни же рекоша Холмъ емоу . има есть и возлюбивъ мѣсто то . и помъісли да сожижеть на немь градець малъ . [...] и створи градѣць малъ . и видѣвъ же [...] кнзь Данило іако Боу поспѣвающоу мѣстоу томоу нача призывати. приходаѣ Нѣмцѣ и Роусь. ишплзычникы . и Лахъі иддхоу днь и во днъ и оунотъі. и мастерѣ всАции бѣжахоу ис Татаръ. сѣдѣлници и лоучници. и тоулници. и коузницѣ. желѣзоу и мѣди и среброу . и бѣ жизнь. и наполниіиа дворы. шкр1тъ кра3 поле села (ПСРЛ 2: 942—843).
За цією картиною через край залюдненого Холма, аж життя вихлюпується в навколишні поля і села, слідує опис трьох величних і розкішно оздоблених церков, споруджених Данилом у Холмі.
Що, власне, хоче сказати автор? Холм збудовано на безлюдному й пустельному місці. Він фактично не міг належати до жодної єпископії, бо навіть "не існував". Тепер же князь Данило "изъ основаніа" побудував чудове місто, куди зібралися юрми населення від різних країн і різних занять, і "життя наповнило двори навколо граду". У місті князь спорудив численні церкви. Холм відповідав навіть тій умові, на підставі якої патріарх відмовив Андрієві Боголюбському: він розташовувався в нещодавно приєднаній області і був новозбудованим. Пор. у посланні Луки Хрисоверга щодо Володимира суздальського: "оже не иноя страны есть ни области таковый градъ: не ново бо есть зашелъ къ любви и къ твоему княженію нынѣ бы[сть] приложенъ, но тое же самое земли и области есть, в ней[же] суть прадѣди твои были [...] въ нейже едина епископья была издавна и единъ епископъ во всей земли той" (Русская историческая библиотека. Т. 6, 65).
Складається враження, що текст про заснування та будівництво Холма є свого роду поетичним переспівом правила Сардікського собору. Звернімо увагу на послідовність тем у соборному правилі і в нашому фрагменті. Правило б Сардікського собору спершу обговорює проблему поставлення єпископів "Вь малѣ градѣ" (відкидаючи таку можливість), а потім — поставлення в той, що сягнув великих розмірів і має значне населення (допускаючи призначення єпископа). Так і в нашому уривку: на початку його сказано, що Данило "створи градѣць малъ" з єдиною церковкою, а потім подано опис будівництва нового велелюдного міста з трьома соборами. Це своєрідний меморандум, складений на вмотивування потреби створити в Холмі епископію.
Чи став Холм епископіею за княжіння Данила Романовича?
Але єпископську кафедру, як абсолютно ясно, за Данила так і не було засновано в Холмі. Холмських єпископів XIII ст. не згадує жодне джерело, але — що найважливіше — їх не знає те єдине, де вони повинні були б фігурувати на-


213
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
самперед, — "галицький" літопис (згадка про те, що Данило послав назустріч Бурундаєві "влдкоу своєго Холмовьского . Ивана" (ПСРЛ 2: 849), міститься вже у "волинській" частині літопису й належить, найімовірніше, руці того самого редактора, який зробив вставки до каталогу Іпат. 6731 та опису побудови Холма). Імовірно, як і у випадку з Андрієм Юрійовичем, будівництво та оздоблення церквами нового міста визнали недостатньою підставою для поділу старої єпископії і заснування нової кафедри.
У літературі створення холмської кафедри традиційно пов’язують із занотованим у каталозі володимирських єпископів інцидентом з участю єпископа Іоасафа:
бѣ бо преже того [єпископа Іоанна. — О.Т.] пискоупъ. Асафъ. Воугровьскъіи . иже скочи на столъ митрофоличь . и за то свѣрженъ бъіс’ стола своего и переведена бъГ' пискоупыа во Холмъ.
Цей епізод трактують так, що угровський єпископ самовільно посів стіл митрополита, за що був позбавлений сану, а його епископію ліквідували й "перевели" в Холм.
Утім, деяким дослідникам здавалося малоймовірним, що наважитися зазіхнути на найвищу духовну владу в країні міг заштатний єпископ Угровська. Очікували, що претендувати на митрополичий стіл міг би хтось із вагоміших і авторитетніших єпископів, хто посідав важливішу кафедру. Очевидно, саме тому Поппе мусив ототожнити "угровського" Іоасафа зі згаданим у каталозі на першому місці Іоасафом володимирським і датувати його зазіхання на митрополію 1220—1224 рр. Уже після другого фіаско (тобто невдалої спроби посісти кафедру в Новгороді 1229 року) Данило нібито призначає опального Іоасафа на угровську кафедру (Поппэ А. Митрополиты киевские и всея Руси (988—1305), 202—203, прим. 10).
Описана комбінація неможлива, якщо залишатися в межах доступних свідчень. Ототожнити двох Іоасафів з каталогу не видається за можливе хоча б тому, що їх ясно розрізнено в тексті: один — "святогорський", другий — "угровський". Крім того, побудова Поппе суперечить ясному твердженню каталогу, що за спробу посісти митрополію Іоасафа позбавили сану ("свѣрженъ быс стола своєго"). А тимчасом 1229 року він ще був єпископом володимирським, як про те свідчить НПл (пор.: "а инии Осафа, єпископа володимирьскаго велыньскаго" (НПЛ: 68)). Треба думати, "усунення зі столу" було все ж вінцем кар’єри Іоасафа і сталося вже постмонгольської доби, коли київська кафедра справді тривалий час залишалася вакантною (Толочко П.П. Статья 6731 года Галицко-Волынской летописи и время ее написання, 49—50).
Накреслений Поппе сценарій, крім того, суперечить канонічному праву (а пристойностей таки намагалися дотримувати) і, отже, має поступитися місцем вірогіднішій реконструкції.
Річ у тому, що візантійська церква суворо забороняла призначення єпископів на іншу кафедру, керуючись 14 правилом Святих апостолів і 15 правилом Нікейського собору, і допускала перехід єпископа тільки в якихось виняткових випадках. Саме на підставі цих правил позбавили константинопольської


214
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
патріархії Григорія Назіанзина (Богослова); цей випадок став прецедентним і згадувався потім усіма найважливішими візантійськими каноністами (Ни- кодим (Милаш). Правила Православной церкви с толкованиями. T. 1—2. СПб., 1911—1912).
За всю історію домонгольської Русі відомо лише два випадки, коли єпископ дістав іншу кафедру. Обидва призначення зроблено за екстраординарних обставин: грек Миколай, висвячений бл. 1184 р. митрополитом Никифором на ростовську кафедру, але не прийнятий князем, дістав натомість полоцьку кафедру, якраз вакантну; згаданий вище новгородський архієпископ Антоній 1220 року посів перемишльську кафедру, спеціально для нього засновану. Обидва випадки, треба гадати, уважалися канонічними (Суздальський літопис зазначає, що митрополит змусив Миколая до письмової відмови від ростовської кафедри ("повелѣ Николѣ Грьчину шписатисА землѣ ростовьские" (ПСРЛ 1: 391, вар. 8), і в такий спосіб удалося уникнути конфлікту з канонами), бо обидва переміщення здійснено не самочинно (у чому насправді полягав нерв заборон), а за згодою і навіть з волі митрополита.
Призначаючи на Русь митрополитів, патріархія також мала на увазі цю заборону єпископам переходити на інший стіл: судячи з усього, жоден достовірно відомий київський митрополит до своєї хіротонії не мав єпископського сану. Ми не знаємо обставин, за яких володимирський єпископ Іоасаф "скочив" на митрополичий стіл. Зате можемо здогадуватися, що "свѣрженъ стола" він був константинопольським (у Нікеї) патріархом, коли спробував дістати затвердження на митрополії, або ж митрополитом Кирилом після його поставлення, і саме через порушення Іоасафом заборони для єпископів претендувати на митрополичий стіл.
Ще однією малозрозумілою деталлю нашого каталогу є зауваження, що після позбавлення Іоасафа столу "переведена бъіс пискоупыа во Холмъ". Володи- мирська кафедра не була (і не могла бути) ліквідованою. То який саме зміст укладав автор у це твердження?
Наполегливі заборони візантійського канонічного права для єпископів покидати своє "місто", переходити зі свого "міста" в інше або шукати єпископії в іншому "місті" були зумовлені тим, що церковне право формувалося в умовах адміністративних реалій пізньоантичного суспільства. Кожне місто мало свого єпископа і було, по суті, синонімічне єпископській "області". Переміщення єпископа зі свого "міста" практично автоматично означало вторгнення в чужу "область" і конфлікт юрисдикцій, чому законодавство, природно, намагалося запобігти.
Але буквальне застосування цих норм і цієї "міської" термінології до реалій Русі породжувало труднощі інтерпретації. Справді, на Русі єпископії (формально ідентифіковані з містами) являли собою обширні провінції, часто з багатьма містами, що іноді не поступалися кафедральним. Крім того, орієнтоване на централізовану і стабільну світську адміністративну структуру імперії, канонічне право з трудом могло враховувати особливості політичної структури Русі та її династичного принципу володіння, за якого з кожним наступним поколінням князів змінювалися конфігурація та ієрархія політичних утворень.


215
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Переміщаючися до іншого міста, руський єпископ, імовірно, порушував букву закону, але залишався в межах прийнятного тлумачення духу його, бо не покидав своєї єпископської області.
На Русі були єпископії, чий центр, умовно кажучи, мігрував. Такою виявляється одна з найдавніших, утворена ще в XI ст. на тривожному рубежі зі степом. Заснована в Юр’єві на р. Рось, ця епископія до XIV ст. значиться в константинопольських нотиціях як "св. Георгій на Росі", але через мінливості прикордонного існування кілька разів змінювала свій центр, яким ставали Святополч і Білгород (короткочасно), а триваліше — Канів на Дніпрі, так що в побуті вона навіть іменувалася "пороською".
Мабуть, ці місцеві умови брали до уваги й у Константинополі, де часом готові були йти на поступки. Так, забороняючи поділ ростовської єпископії і заснування нової кафедри у Володимирі суздальському, патріарх Лука Хрисоверг рекомендував князеві Андрію вихід: якщо вже так хочеться мати у своєму столичному місті ієрарха, нехай ростовський єпископ пересуне свою резиденцію ближче до княжої:
Аще ли твое благородіє годующе хощеть жити въ созданнѣмъ тобою градѣ, а хотѣти начнетъ и епископъ въ немъ съ тобою быти, да будетъ сій боголюбивый епископъ твой съ тобою. Въ томъ бо ему нѣсть пакости, зане- же есть таковый градъ подъ областію его (Русская историческая библиотека. Т. б, 68).
У кінцевому підсумку так і сталося: за Андрія та Всеволода Юрійовичів формально призначені на ростовську кафедру єпископи фактично тримали резиденцію у Володимирі (Соколов Пл. Русский архиерей из Византии и право его назначеная до начала XV века. К., 1913, 147—148) і використовували побудовану Андрієм Успенську церкву як соборну (утім, без іменування її "єпископією").
Приклади юр’ївської і ростовської епископій дають ключ до тлумачення фрази, що нас цікавить. Уважаємо, що пискоупьм. у нашому фрагменті вжито не у значенні "кафедра", а в засвідченому словниками значенні "резиденція єпископа" (див.: Словарь древнерусскаго языка (XI—XIV вв.). Т. З, 214; пор. у Єфремівській кормчій: "ІАко подобаїєть икономомъ быти въ епискоупинхъ и въ манастырьхъ" (Бенешевич В.Н. Древнеславянская кормчая XIV титулов без толкований, 217)). У цьому ж значенні, наприклад, "епископія" вжито в близьких за часом до ГВл запитах сарайського єпископа Феогноста до патріаршого собору 1276 р.: "Аще будеть монастырь подъ епископьею, угоденъ будеть епископьи, достоить ли въ немъ епископью сътворити, или ни, а монастырь индѣ сътворити" (Русская историческая библиотека. Т. 6, 137).
Отже, після інциденту з володимирським єпископом Іоасафом Романовичі переводять резиденцію володимирських єпископів у Холм. Принаймні один із володимирських єпископів — Іоанн, справді, живе при Данилові в Холмі. Але наступного єпископа, Євсигнія, знаходимо 1280-х рр. на старому місці — у Володимирі.
Така інтерпретація дає змогу витлумачити одне промовисте умовчання в оповіді про будівництво холмських церков. Жоден із трьох храмів не названо


216
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"епископіею", тобто кафедральним собором. Два з них освячено на честь патро- нальних святих єпископів Козьми та Іоанна, що ідентифікує храми як під певним оглядом "приватні" заклади, можливо, монастирі. Є підстави вважати, що і третя церква, Богородична, також була монастирським храмом. Повернувшись із чеського походу, Данило Романович
приде во град’ Холмь [...] в домъ . Пречетоѣ . падъ поклониса . [...] и видѢвса со 6pafMb своимъ . и бые в радости велицѣ. и прибываше в домоу стго Ивана, во городѣ Холмѣ с веселиемь [...] (ПСРЛ 2: 826).
Іменування храму "домом" Господнім має ветхозавітне коріння, звідки з часом розвинулося християнське уявлення про церкву як дім котроїсь особи із християнського пантеону. У доступній ГВл перекладній літературі це відбито, наприклад, у хроніці Малали, в епізоді провіщення піфії аргонавтам, що споруджена ними "требниця" згодом стане храмом Богородиці, пор.: "положиша ю [таблицю. — Авт.] над дверми требница нарекше домъ Реинъ мтре бгъ всѣхъ иже домъ по многых лѣтѣхъ быс престыА бца Мріа" (Истрин В.М. Хроника Мала- лы в славянской, переводе, 359). Утім, судячи з матеріалів, наведених у словнику, "домом" святого чи іншого небесного персонажа називали переважно монастирі (див.: Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. T. З, 47—48). Слов’янський слововжиток, у цьому відношенні, слідував за грецьким, де oiKoę, на противагу єккАцоїа, позначало переважно монастир.
ГВл є однією з перших літописних пам’яток (і, здається, першою в XIII ст.), що іменують релігійну установу "домом" відповідного небесного персонажа. Прикметно, що крім двох холмських, у цьому літописі так само названо лише Видубицький монастир під Києвом ("домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичь") (ПСРЛ 2: 806).
Єдиним іншим прикладом у домонгольському літописанні, на який, очевидно, і орієнтувався автор ГВл, є стаття 1096 р. ПВЛ, де аналогічно названо Печорський монастир: "ї по сѣмь вожгоша домъ стыіа влдщѣ Бцѣ"; "се бо шскверниша и пожгоша стыи домъ твои . манастырь матере твоен"(ПСРЛ 2: 223, 224). Своею чергою, ПВЛ, можливо, ураховувала епітет Печерського монастиря в Несторо- вому Житії Феодосія: "се бо въ има преѣстыіа мтре твоієїа възграженъ быс домъ сии" (Успенский сборник XII—XIII вв. Под ред. С.И. Коткова. М., 1971, 117, 55в). Згодом у Печерському патерику назва монастиря "домъ Богоматери", "домъ Пресвятыя владычица Богородица и преподобныхъ отец Антониа и Феодосиа" або "домъ Пречистыя" стає частотним і, як видно з численних прикладів, асоціюється з ізольованим, відгородженим від зовнішнього світу простором, пор., наприклад, у Похвалі св. Феодосієві (яку датують кінцем XIII—XIV ст.): "чюжде- страньнии овци в дому Божиа Матере затворшиася"; "прибегохом в дом Божиа Матере, въ твою надѣждю и въ твое ограждение"; "прибегохом в дом пречистыа владычица нашеа Богородица и въ ограду святую твою"; "насаждени быша в дому Божиа Матери, тии процвѣтут въ дворѣх Бога нашего" (Києво-Печерський патерик. Вступ, текст, примітки. За ред. Д.І. Абрамовича. К., 1931, 90, 91).
З другої половини XIV ст. іменування монастиря "домом" відомо в актовій мові, як на півдні (пор.: "есмо оу дом стѣы трцы" (Словник староукраїнської мови


217
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ХІѴ—ХѴст. Т. 1. К., 1977, 318)), так і на півночі Русі (див.: Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). T. З, 47), а також у мові новгородських літописів.
Саме такий характер монастирського подвір’я треба припускати і в повідомленні ГВл. Звернімо увагу: Данило і Василько "прибываше в домоу стго Ивана, во городѣ Холмѣ с веселиемь". Іншими словами, "дім св. Іоанна" зміг прийняти й розмістити князів з їх численним почтом, причому все це товариство якийсь час бенкетувало там (вєсєлитисд. в ГВл завжди означає "бенкетувати", пор.: "некогда емоу в пироу веселАшоусл"; "Данило же и Василко бѣга, вєсєласа . а Левь ѣхав домъвъ"; "и приѣхаша к Василкови с питьемь . и начаша вєсєлитиса"; "и начаша шбѣдати . и пити и веселитие"; "и посемь начаша веселити0" (ПСРЛ 2: 763, 839, 856, 868, 908); і так само вєсєлиє завжди — бенкет, обід: "блшеть же тогда братъ Василковъ Данило кназь со шбѣима снма своима . со Лвомъ и со Шварномъ . и инѣхъ кназѢи много . и богаръ много . и бывшоу же веселью не малоу в Володимерѣ городѣ" (ПСРЛ 2: 848—849)). Отже, у повідомленні про дім св. Іоанна, звичайно ж, ішлося не про міський храм, а про комплекс монастирських будівель, подібних до Михайлівського монастиря у Володимирі, де в іншому оповіданні ГВл "стояв" князь Войшелк (пор.: "Воишелкъ же [...] приѣха на стой нед . в Володимѣрь . и ста в монастырѣ . стго Михаила . Великого [...] а Воишелкъ поѣха до манастырл . идеже стогашеть" (ПСРЛ 2: 908)).
Тож "дім св. Іоанна" в Холмі і був тим "монастирем під епископіею", про який говорив сарайський єпископ 1276 року.
Третій храм, Богородичну церкву, освячено, судячи з усього, на честь Різдва Богородиці (якщо довіряти пізній традиції). Літописець не скористався жодною нагодою засвідчити її кафедральний статус. Церква називається: "домъ . Пречс'тоѣ"; "во има престъіга приснодвъпа Мрига"; "цркви стѣ Бци . в Холмѣ"; "цркви стой Бцѣ" (ПСРЛ 2: 826, 845, 862, 869). Цей факт як такий не був би показовим, якби не контраст з іменуванням Успенського собору у Володимирі (пор.: "положиша тѣло era во цркви стѣи Бцѣ во пискоупъи Володимерьскои"; "и поло- жиша тѣло его во цркви . стѣи Бци во пискоупъи Володимерьскои"; "привезъшимъ же во Володимѣрь . оуепспъю ко стоѣ Бци" (ПСРЛ 2: 863, 869, 918)). Порівняймо іменування Холмської церкви в аналогічному некролозі щодо Данила: "и положиша во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ" (ПСРЛ 2: 862). Особливо показовим це протиставлення виступає в "діалозі" Лева Даниловича і Володимира Васильковича, де обидва храми згадано поруч і протиставлено: "Данило король . а мои шць лежить в Холмѣ оу стѣи Бци"; "мои [...] шць. а твои стрый . лежить во егГпъи оу стой Бци в Володимерѣ" (ПСРЛ 2: 913).
Очевидно: церква Різдва Богородиці в Холмі, що згодом стане кафедральним собором, у момент написання ГВл такого статусу ще не мала.
Час заснування Холмської єпископії
Коли ж Холм став центром окремої єпископії? Відповісти на це питання з певністю немає можливості, але все ж існують непрямі дані, що дають змогу судити про відтинок часу, коли це могло статися. На початку XIV ст. холмська епископія вже безперечно існувала: у протоколах висвячень володимирського і галицького єпископів, здійснених митрополитом Феогностом у травні 1328 р.,


218
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
згаданий холмський єпископ Григорій (Русская историческая библиотека. Т. 6, 432—434; у переліку владик, приєднаних до Комісійного списку НПл, його помилково названо "Иоаннъ холъмскыи" (НПЛ: 474)). Це, судячи з усього, найбільш рання документальна згадка холмської кафедри. Terminus post quem визначається на підставі документальних записів у ГВл про передсмертні вклади Володимира Васильковича, зокрема в єпископії (тобто кафедральні храми). Серед них згадано володимирську, перемишльську, чернігівську та луцьку кафедри (ПСРЛ 2: 913, 926). Холмська епископія у списку роздач відсутня, і це може свідчити про те, що на 1289 рік її ще не існувало. До цього додамо ще одне, як таке не вирішальне, але разом із попереднім промовисте свідчення: провадячи переговори з Володимиром Васильковичем, Лев Данилович присилає послом "enćna своєго Перемышлескаго . именемь Мемнона" (хоча володіє Холмом) (ПСРЛ 2: 912).
Отже, створення холмської єпископії треба шукати в межах визначеного відтинка часу: 1289—1328. На жаль, саме ці сорок років є найгірше документованим періодом у наших знаннях про регіон. Із закінченням "волинського" літопису "кімерійська імла" опустилася на історію галицько-волинських земель, за влучним висловом М.С. Грушевского (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 108). У цій імлі пішли зі сцени головні дійові особи літопису: волинський князь Мстислав (і його син Данило) та галицький князь Лев, а патримонія Романовичів виявилася зібраною в руках Юрія Львовича, як зрозуміло з його титулу гех Russie princeps Ladimerie. Але коли відбулися ці події і в якій послідовності, залишається предметом здогадів.
Проте одна подія першорядного значення, до того ж саме з-поміж церковно-політичних, ясно помітна в цьому тумані — утворення (1303) Галицької митрополії. Обставини заснування її (і початкового короткого існування) не відображені в жодному джерелі. Можна здогадуватися, що до появи митрополії призвів ланцюг подій, несподівано спровокований черговою "замятнею" в Орді, що спалахнула між Ногаєм і ханом Тохтою. Вирішальні воєнні дії розгорнулися в Середньому Подніпров’ї. У хаосі київський митрополит Максим, 1299 або на початку 1300 р., "не терпд Татарьско[го] насилью.. шставд митрополью и збѣжа ис Києва . и весь Києвь розбѣжалъсд" (ПСРЛ 1: 485. Див.: Donald Ostrowski, "Why Did the Metropolitan Move from Kiev to Vladimir in the Thirteenth Century?" California Slavic Studies 16 (1993), 83—101; Donald Ostrowski, "The Move of the Metropolitan from Kiev in 1299" (https://www.academia.edu/19916548/ The_Move_of_the_Metropolitan_from_Kiev_in_1299) із вичерпною литературою). Митрополит Максим утік спочатку до Брянська, і якийсь час про його місцеперебування нічого не було відомо. Зрештою він відшукався "в Суждальской земли". Судячи з тону літописів, це була повна евакуація митрополії ("и тако сѣде въ Володимери съ клиросомъ и съ всѣмъ житіемъ своимъ" (ПСРЛ 17: 84)), а не тимчасовий притулок.
Невідомо, коли про ці події стало відомо на Волині і чи скоро там зрозуміли, що переїзд митрополита матиме остаточний характер. Треба гадати, це сталося досить швидко, і усвідомлення рішучої зміни в обставинах Київської митрополії спонукало волинського князя (Юрія або його батька Льва, якщо той ще був живий) шукати окремого предстоятеля для Малої Русі. 1303 року це спри-


219
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
чинило створення Галицької митрополії (щодо обставин виникнення Галицької митрополії див.: Павлов А.С. О начеше Галицкой и Литовской митрополий и о первых тамошних митрополитах по византийским документальным источникам XIVвека. М., 1894 (отд. отт. из Русскаго обозрения, № 5); Тихомиров Н.Д. Галицкая митрополия. Церковно-историческое исследование. СПб., 1895; Мейендорф И. Византия и Московская Русъ: очерк по истории церковных и кулътурных связей в XIVвеке. Париж, 1990).
Про створення Галицької митрополії (а також дату події) дізнаємося з розпису митрополій константинопольського патріархату, створеного за правління імператора Андроника II Палеолога (1282—1328) і виданого Жаном Даррузе- сом як нотація 17. Тут під номером 81 значиться митрополит галицький, про якого сказано, що він — єпископ, "який спочатку [належав до] Великої Русі", але піднесений до рівня митрополита імператором Андроником Палеологом Старшим за найсвятішого патріарха Афанасія 6811 року індикта 3 (Jean Dar- rouzes, Notitiae episcopatuum Ecclesiae Constantinopolitanae, 399). Візантійський 6811 рік відповідає вересневі 1302 — серпню 1303 року. Третій індикт, що вказує на 1305 рік, визнається помилкою копіїста (Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 5). Перша Галицька митрополія виявилася нетривкою і нетривалою. Гадають, що з обранням (галицького) митрополита Петра і наступною хіротонією його як митрополита київського і "всея Русі" та возз’єднанням під владою Петра 1308 р. всіх руських епископій Галицька митрополія де-факто перестала існувати.
Уважають також, що створеній 1303 р. Галицькій митрополії були підпорядковані п’ять епископій: володимирська, перемишльська, луцька, турівська та холмська (Павлов А.С. О начале Галицкой и Литовской митрополий, 5; Тихомиров Н.Д. Галицкая митрополия, 42; Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3; Соколов Пл. Русский архиерей из Византии, 216; Johannes Preiser-Kapeller, Der Episkopat im spaten Byzanz, 507, 536, 538). Це твердження потрібно оскаржити.
Річ у тім, що про склад першої Галицької митрополії судять за джерелами, що документують ліквідацію (1347) другої Галицької митрополії. Склад цієї останньої відбито в кількох документах: двох додатках до нотиції 17, а. також у хрисовулі імператора Іоанна Кантакузина від серпня 1347 р., його ж трьох грамотах (до великого князя Симеона Івановича, князя Любарта Гедиміно- вича і митрополита Феогноста) від вересня того ж року, а також у постанові патріаршого синоду про приєднання Галицької митрополії до Київської від вересня 1347 р.
Найбільш рання збережена версія нотиції 17 представлена рукописом Parisi- nusgraecus 1356, що датується серединою XIV століття. Тут уміщено кілька доповнень: про ієрархічні зміни, що відбулися за правління Андроника III Палеолога (1328—1341) і за наступної "смути" (під якою розуміли громадянську війну між Іоанном V Палеологом і Іоанном IV Кантакузином, що завершилася 1347 р.); про склад Київської митрополії з окремим перерахуванням епископій у Малій Русі (галицька, володимирська, перемишльська, луцька, турівська, холмська, смоленська та епископія Аспрокастрона (Білгорода на Дністрі)); а також — записка про створення Галицької митрополії і підпорядкування їй п’ятьох епископій (володимирської, перемишльської, луцької, турівської та холмської) (Jean Dar-


220
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
rouzes, Notitiae episcopatuum Ecclesiae Constantinopolitanae, 402—403, Appendix 1—3. Див. також: Цукерман K. Із ранньої історії Литовської митрополії. Ruthenica 14 (2017), 185—197. Огляд позицій руських митрополій та епископій у нотиціях див.: Johannes Preiser-Kapeller, Der Episkopat im spaten Byzanz, 495—497).
Більш докладно про ці ж події твердять імператорські та патріарші грамоти, що ними, як зазначалося, ліквідовувалася Галицька митрополія, а її єпископії возз’єднувалися з Київською митрополією.
Ці документи дають зрозуміти, що про час створення епископій, "які перебувають у місцевості, званій Волинню", в імператорській канцелярії мали туманне уявлення або ж не захотіли прискіпливо з’ясовувати, пишномовно оголосивши, що всі шість (галицька, володимирська, перемишльська, луцька, турівська та холмська) непорушно перебували в підпорядкуванні київського митрополита "з того часу, як руський народ, по благодаті Христовій, отримав богопізнання", тобто з моменту хрещення Русі (Русская историческая библиотека. Т. 6. Прило- жения, 14). Щодо першої спроби створення Галицької митрополії імператорський хрисовул тільки неясно натякає, кажучи, що "в колишні часи, коли теж замишляли таку новину, вона падала й руйнувалася на самому початку" (Русская историческая библиотека. Т. 6. Приложения, 16). Заснування ж ліквідованої нині, 1347 року, Галицької митрополії імператор виразно пов’язує з "недавнім часом смут". Саме тоді "правителі справ держави" відтяли від Київської митрополії "зазначені єпископії Малої Русі і підпорядкували їх галицькому архієреєві, піднісши його з єпископів до митрополита" (Русская историческая библиотека. Т. 6. Приложения, 16). А тому:
Наша царська величність цим хрисовулом велить, постановляє та визначає, щоб найсвятіші єпископії, розташовані в Малій Русі: галицька, володимирська, холмська, перемишльська, луцька та турівська, що, як сказано, згаданої пори смут не за належністю віддано галицькому [єпископові], знову підпорядковані були найсвятішій митрополії Київській (Русская историческая библиотека. Т. 6. Приложения, 38).
Але чи означає це, що й перша Галицька митрополія має той самий набір підлеглих епископій? Або, точніше: чи всі перераховані єпископії існували до заснування цієї митрополії? Це нізвідки не випливає. Ба є вагомі підстави вважати, що склад її був іншим.
Юрисдикція створюваної близько 1303 р. Галицької митрополії мала збігатися з межами світської влади князя "Малої Русі". Турів перебував за межами цієї влади, і, отже, турівська епископія ніяк не могла потрапити до підлеглих галицькому митрополитові. Дослідники помічали цю недоладність, але пояснювали її здогадною "залежністю" Турівської землі від галицьких князів (див.: Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 270—272; Тихомиров Н.Д. Галицкая митрополия, 42). Про таку формальну залежність насправді нічого не відомо. Турів та "князи туровсции" тільки раз згадані в ГВл як союзники Лева Даниловича в його поході на Литву, санкціонованому ханом Менгутимуром (ПСРЛ 2: 872). Може, і союзництво це було вимушеним: "тогда бо бдхоу . вси кнази . в воли в тотарьскои", як зазначив літописець. Присутність Турова як така свідчить про


221
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
пізніше, не з 1303 р., походження складу другої Галицької митрополії. У межах об’єднаних під рукою Юрія Львовича Волині і Галичини протягом XIII ст. достовірно відомо тільки чотири єпископські кафедри: це володимирська, галицька, перемишльська і луцька. Ось із цих чотирьох і створювали нову митрополію.
Однак піднесення однієї з них (галицької) до рангу митрополичої кафедри вилучало б зі складу новоствореної митрополії одну з епископій. У підпорядкуванні митрополита було б усього три суфрагани: володимирський, перемишльський і луцький. При трьох єпископах проектована митрополія виявлялася б цілком недієздатною: у разі смерті одного з владик обрання його наступника виявлялося б неможливим.
Візантійське канонічне право визначало, що обирати єпископа треба з участю всіх єпископів області або принаймні в присутності трьох (але аж ніяк не двох) і за виявленої згоди решти. Це визначалося 4 правилом Першого вселенського собору, і всі візантійські каноністи (Федір Вальсамон, Іоанн Зонара, Олексій Аристин) наполягали на непорушності й буквальному тлумаченні цього правила (на відміну від обрання, для посвячення (хіротонії) достатньо було й двох єпископів. Див. докладніше: Соколов И.И. Избрание архиереев в Ви- зантии IX—XV в., 196—200). Отже, смерть (або добровільна відставка) хоча б одного єпископа моментально паралізувала б діяльність Галицької митрополії, якій затим належало тільки зникнути "природним шляхом" по смерті останнього ієрарха.
Зрозуміло, насправді все було складніше і канонічних вимог не завжди дотримувалися з належною суворістю. Так, протоколи обрання єпископів за митрополита Феогноста свідчать, що в цілому правил намагалися дотримувати, обираючи нового архієрея в присутності не менш як трьох (а в окремих випадках і чотирьох—п’ятьох) єпископів. З тринадцятьох випадків таких — дев’ять. Але, наприклад, обрання 1329 р. ростовського єпископа Антонія, 1330 р. тверського Єфрема, 1343 р. сарайського Ісаакія, 1345 р. смоленського Євфимія здійснено в присутності двох єпископів (Русская историческая библиотека. Т. 6. Дополнения, 434, 438—440, 442), що, звичайно, робило їх обрання дещо сумнівним. Утім, відбувалося це із зазначеної в протоколах письмової (справжньої чи фіктивної) "згоди" інших єпископів, що в разі Галицької митрополії з трьох владик було навіть теоретично нездійсненно.
Треба гадати, люди, котрі творили першу Галицьку митрополію, проектували її все ж у розрахунку на норму й закон, а не на життєві обставини й випадок. Фундатори не могли свідомо й умисно закладати в її основу таку канонічну "міну" і мали передбачити (ніхто ж не знав про швидке скасування) надійне функціонування митрополії на тривалий час. Утрату однієї єпископії треба було компенсувати створенням додаткової, щоб забезпечити відповідну кількість єпископів для канонічного заміщення кафедр.
Отже, дуже ймовірно, що саме в межах створення першої Галицької митрополії 1303 р. і саме для усунення зазначеного дефекту й було засновано холмську кафедру.
О.Т.


222
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Означення "угровьскыи" у каталозі володимирських єпископів безперечно зроблено з тим, щоб розрізнити двох згаданих у переліку єпископів на ім’я Іоасаф: першого, обраного на епископію від "Стое Горъі", тобто з ченців відомого з XI ст. монастиря поблизу Володимира, і другого — "угровського". Отже, автор каталогу хотів зазначити, що цей другий Іоасаф був до свого обрання ченцем монастиря св. Данила в Угровську. ГВл уперше (і єдиний раз) згадує про цей монастир у контексті оповіді про спроби Войшелка покинути княжіння й постригтися в ченці:
Посем же Воишелкъ . да кнджение свое . затю своемоу Шварнови . а самъ шпать восхотѣ принта мнискии чинъ . [...] Шварно же не може оумоли- ти его . и тако нача кнажити в Литвѣ а Воишелкъ йде до Оугровьска . в манастырь ко стмоу Данилью. и вза на са чернѣчькии порты . и поча житии в манастъірѣ (ПСРЛ 2: 867).
Це, власне, чи не єдине повідомлення ГВл, де Угровськ виступає самостійно, а не в обліковому складі другорядних містечок. Постриження князя, причому важливого персонажа літопису, який попередньо вважав себе гідним постригу на Святій Горі (Афоні), створювало враження високого статусу і угровської обителі, і самого Угровська. Можна гадати, що Угровськ — це та частина початкового Данилового домену ("україни" із чотирьох міст), що по смерті князя дісталася Шварнові (пор. слова Войшелка, сказані в угровському монастирі: "се ми здѣ . близъ мене снъ мои Шварно"), де він тримав свій стіл. У повідомленні про постриження Войшелка, крім того, прочитується мотив символічного "обміну" литовського княжіння на Угровськ.
Отже, можна гадати, що саме під впливом центрального місця, яке посідає Угровськ у цьому важливому епізоді "волинської" частини ГВл, пізнішому редакторові спало на думку присвятити Угровську особливу приписку в оповіді про побудову Холма.
В.С., К.К.
а вигонци ГаличькъіА придопіа по Днѣпроу . и воиидоша [Хлєбн.: въидоша] в море . бѣ бо лодеи тысАща . и воидоша во . Днѣпръ . и возведо- ша пороги и сташа оу рѣки Хорьтицѣ [Хлєбн.: хортицѣ] . на бродоу оу Протолчи . бѣ бо с ними Домамѣричь [Хлєбн.: домамѣлрѣч] Юрьпи и Держикраи . Володиславичь (ПСРЛ 2: 741).
Не цілком зрозумілим висловом "въігонци ГаличькъіА" названо тут війська, що на тисячі лодій прибули на допомогу об’єднаним силам князів. Срезневський зареєстрував, судячи з усього, hapax "выгоньць", але залишив його без визначення (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. T. 1, 441). Новітній словник інтерпретує слово "выгоньци" як "переселенці" (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIVвв.). T. 2, 239), а попередні словники вважали його синонімічним до "выгнаньци" (див.: Історичний словник українського язика. Т. 1. Харків; К., 1930, 384; звідти буквально запозичено у: Словарь древнерусскаго языка XI— ХѴІІвв. Вып. 3. М., 1976, 194).


223
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Крім загадковості походження "вигонців" (огляд літератури щодо них див.: Тельнов Н., Степанов В., Руссев Н., Рабинович Р.А. И разошлись славяне по земле. Из истории карпато-днестровских земель VI—XIII вв. Кишинев, 2002, гл. 4: "Бер- ладники, бродники, галицкие выгонцы"), певні неясності існують і щодо того, звідки вони прибули. У літопису сказано лише, що вони "придоша по Днѣпроу", а після того — "въидоша в море", що видається цілковито неймовірним маршрутом. Це свого роду "темне місце" отримало коментар М.Ф. Котляра, згідно з яким "вигонці" були тими галичанами, що повтікали до Угорщини першими роками XIII ст., рятуючись від розправ Романа Мстиславича (тож, у певному смислі, були "вигнані"). Найбільш вірогідним, коли не єдиним, водним шляхом із Угорщини до Хортиці, як слушно гадав дослідник, був Дунай (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар / за ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 193).
Галицькі бояри, справді, часом шукали притулку в Угорщині. Однак важко припускати, що їх там назбиралося так багато, щоб заповнити тисячу лодій. У джерелах немає свідчень, що еміграція боярства часів Романа Мстиславича була аж такою численною, причому вигнанці лишалися в Угорщині безвиїзно протягом двадцяти років. Та й важко пояснити мотиви, що змусили б цих політемігрантів по двох десятиліттях інертного існування виявити такий жвавий інтерес до справи, яка не мала до їхнього становища (або відновлення колишнього статусу) жодного стосунку.
Ще раніше подібну гіпотезу сформулював В.В. Мавродін, що впевнено, хоча й без доказів, писав про галицьких вигонців як про "подунайців", можливо, очолюваних двома боярами, що їх вигнали з Галича Мстислав Мстиславич та Данило Романович: "Выгонци Галичькыя" спустились по Дунаю или Днестру, вышли в море, морем дошли до Днепра и поднялись по Днепру вплоть до порогов, где соединились с шедшими сухопутьем княжескими дружинами [...]. Морской путь Дунай — Днепр не только не был забыт в XIII в., но по-прежнему был оживленной артерией" (Мавродин В.В. Начало мореходства на Руси. Л., 1949, 104).
Аналогічну гіпотезу щодо ідентифікації "галицьких вигонців" оприлюднив В.Т. Пашуто. Він гадав, ніби "вигонці" є галицькими боярами, що "втекли від княжого двору" і здобули "володіння" в пониззі Дністра. Дослідник ототожнив цих бояр із згаданими у візантійського автора Георгія Акрополіта "руськими втікачами", що служили болгарському цареві Івану-Асеню II (1218—1241) і допомогли йому повернути престол (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко- Волынской Руси, 169).
На жаль, дослідник не послався на автора цього припущення — Ю.А. Кула- ковського (Кулаковский Ю.А. Где находилась вичинская епархия константино- польского патриархата? Византийскийвременник. Т. 4, вьш. З—4. СПб., 1897, 333). Георгій Акрополіт повідомляє, що після захоплення влади в Болгарії Борилом Іван-Асень II утік "до скіфів" (під якими текст, як правило, розуміє половців). В іншому місці візантійський історик уточнює, що Іван-Асень утік до "землі ро- сів" і, "зібравши довкола себе руський набрід", повернув собі трон. У "руському наброді" дослідники традиційно вбачали половців південноруського степу. Та Кулаковський гадав, що найбільше до вжитого Акрополітом оиукАибєс; пасує поняття "біженці" і, за підказкою Дашкевича, ототожнив їх із "вигонцями" лі-


224
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
топису. Російський переклад Георгія Акрополіта наслідує цю кон’єктуру (див.: Георгий Акрополит. История. Пер., вступ, статья, прим, и приложения П.И. Жаворонкова. СПб., 2013, 62 та прим. 337). Треба сказати, що взагалі новітні переклади залежать від розуміння істориками того, хто може ховатися під "руським збіговиськом". Так, Рут Макрідіс, спираючись на традиційну інтерпретацію, перекладала tćóv оиукАибсоѵ 'Ршошѵ як "руських орд" ("gathering about him some of the Russian hordes he claimed his paternal inheritance" (Ruth Juliana Macrides, A Translation and Historical Commentary of George Akropolites’ History. Doctoral Thesis: King’s College London, 1978, 89 і коментар на с. 261; https://kclpure.kcl.ac.uk/ portal/en/theses/a-translation-and-historical-commentary-of-george-akropolites- history(a9574580-dd9f-402d-842b-5b815789682a).html). Згодом, під впливом Дж. Шепарда, який ототожнив "руських" помічників Івана-Асеня з літописними бродниками (див.: Jonathan Shepard, "Tzetzes’ letters to Leo at Dristra," Byzantinische Forschungen 6 (1979), 206, 222—3), переклад було змінено на "gathering about him certain of the Russian rabble" (Ruth Macrides, George Akropolites. The History. Intr., transl. and commentary (Oxford, 2007), 161 та 162, прим. 3).
Отже, термінологічно близьких до "галицьких вигонців" "руських утікачів/ біженців" текст Георгія Акрополіта як такий не містить.
Лексикографи та історики, судячи з усього, уважали слово выгоньци похідним від дієслова выгонити. Опонуючи цій поширеній думці, Адріан Юсупович запропонував здогад, згідно з яким выгоньци утворено від діалект, рос. выгон — "убыль воды" (у річці), із чого здобув висновок: "Термин "выгон" означает поэтому людей, живущих недалеко от устья" (Юсупович А. Галицкие "выгнаньцы" или "выгонци"? Rossica antiqua (2, 2012), 124—125). Цю силувану і невдалу з усіх поглядів гіпотезу не станемо обговорювати. Зазначимо лише, що, розшукуючи по словниках, історик міг би знайти і вдаліші значення слова выгон, що могли б свідчити про гіпотетичний рід занять вигонців: наприклад, выгонъ — гурти худоби, які приводили зі степу (Історичний словник українського язика. T. 1, 384), або выгон — сплав деревини (Словарь русских народных говоров. Вып. 6. М., 1970, 267).
Уже сама кількість вигонців (навіть коли число їхніх лодій перебільшено літописом) свідчить, що маємо справу не з епізодом, а з явищем. Якщо походження назви лишається неясним, то місце мешкання вигонців дослідники майже одностайно ідентифікують у напрямку Дністро-Дунайського Пониззя. Як свідчать писемні джерела, уже у XII ст. цей край був залюдненим і мав цілу низку торгових міст: Берладь, Яський торг, Романів торг, Малий Галич, Текуча, Черн, Серед, Килія. З адміністративного погляду ці території тяжіли до Галича. їх населення літописи називають по-різному: подунайці (ПСРЛ 2: 670), берладни- ки (хоча спроба декого з дослідників умістити сюди ж бродників (див.: Victor Spinei, The Romanians and the Turkic Nomads North of the Danube Delta from the Tenth to the Mid-Thirteenth Century [East Central and Eastem Europe in the Middle Ages, 450—1450, vol. 6] (Leiden and Boston, 2009), 159—162) видається безпідставною). Свого часу Грушевський, говорячи про берладників, зазначив, що "аналогічним елементом" до них можуть бути вигонці галицькі. І хоча до Хортиці їх привели галицькі воєводи, самі вигонці могли бути "лише людьми з Нижнього Дуная чи Дністра" (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 2, 520).


225
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Справді, цифри щодо вигонців і берладників — того самого порядку. Так, у поході на Галич Івана Ростиславича Берладника 1159 р. взяли участь шість тисяч берладників (ПСРЛ 2: 497). Коли б ми спробували знайти прецедент плавання такої значної флотилії, як у вигонців 1223 р., то мали б згадати взяття берладниками нижньодніпровського міста Олешшя 1160 р. Київ тоді вирядив проти них похід у "насадехъ", що є непрямим визнанням наявності таких самих насадів і в протилежної сторони. Те, що такий водний шлях — із Дністра у Дніпро — був добре второваним на початок XIII ст., підтверджує стаття Іпат. 1213: "Бжиею же милостию придоша лодыа . из Олєшьа . и приѣхаша в нихъ на Днѣстръ . и насытишасА рыбъ и вина" (ПСРЛ 2: 735).
Наведені приклади свідчать, що галицькі вигонці, які вивели до Хортиці флотилію в 1000 лодій, спустилися в море не "по Днѣпроу", як читається в літопису, і тим більше не по Дунаю, як здається декому з дослідників, а по "Днѣстру". Тут ми маємо справу з помилкою, яка є у всіх головних свідках тексту. Що так само стояло і в їхньому спільному протографі, підтверджується й ранніми цитуваннями ГВл, зокрема у Соф. 1 літописі: "а выгоньци галическии приѣхаша в ло- дьях по Днѣпру и поидоша в море, бѣ бо лодии 1000. И поидоша в рѣку Днѣпръ" (ПСРЛ 6, 1: 278). Щоправда, уже редактор МЛс помітив недоладність і виправив її: "Приидоша же и выгонци галичьские в лодиях по Днѣстру и выидоша в море, бѣ бо лодии 1000, и воидоша в рѣку Днѣпръ" (ПСРЛ 25: 199).
Зазначена помилка не поодинока. Заміна Дніпра на Дністер і навпаки характерна для списків ГВл. Так, в іншому "татарському" сюжеті — у спогляданні Києва Менгу — замість очікуваного Дніпра в Іпат. знаходимо Дністер: "Меньго- уканови же . пришедшоу сгллдатъ град' Кыева . ставшоу же емоу на шнои странѣ Днѣстра [Хлєбн.: Днѣпра] . во градъка Пѣсочного" (ПСРЛ 2: 782). Тотожну (але дзеркальну) помилку містить стаття Іпат. 1226: "шн же [король угорський. — П.Т. ] тоїа ради вины не смѢа ити в Галичь . іако вѣрлшеть волъхвомъ . Днѣпроу [Хлєбн.: днѣстроу] же наводнившюсА . не могоша перейти" (ПСРЛ 2: 748). Інколи такі помилки виправлені в Іпат.: "Данилъ [...] йде на иноу страноу Днѣетра" (ПСРЛ 2: 578, вар. М: виправлено з початкового Днѣпра). Найцікавіша ж для нас заміна міститься в тому ж таки повідомленні Іпат. 1226, але дещо вище: "шни же [бояри галицькі. — П.Т.] емше вѣры . шидоша в землю Перемышлескоую . в горы Кавокасьскиїа рекше во Оугорьскыіа . на рѣкоу Днепръ" (ПСРЛ 2: 747). У цьому разі свідки одностайні. Останній приклад (що являє собою явну цитату) змушує думати, що в таких замінах ми маємо справу, може бути, не з простими описками, а зі спробами наслідувати певний авторитетний взірець, яким у нашому випадку виявляється географічний вступ до ПВЛ за Іпат. списком: "до Понетьского морА. на полунощный страны . Дунай Днепръ . и Кавькасиискьпа горы . рекше Оугорьскыіа . и штуда рекше доже и до Днепра . и прочааи рѣкы" (ПСРЛ 2: 3; пор. у Лавр.: "до Понетьского морл . на полънощнъпа страны Дунай Дънѣстръ . и Кавкаисинскиіа горы . рекше Оугорьски и штудѣ доже и до Днѣпра" (ПСРЛ 1:3)).
Це не едина географічна загадка нашого уривка. Неясності з маршрутом галицьких вигонців тривають і після того, як вони щасливо ввійшли у Дніпро. Як правило, уважають, ніби флотилія прибула до острова Хортиця. Текст не дає


226
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
підстав до цього: "и воидоша во . Днѣпръ . и возведоша пороги и сташа оу рѣкы Хорьтицѣ [Хлєбн.: хортицѣ] . на бродоу оу Протолчи". "Возведоша пороты" треба розуміти як "провели вгору [лодії] крізь пороги" або ж "піднялися крізь пороги". Але в такому разі флотилія лишила б уже далеко позаду Хортицю. Крім того, річки з назвою Хортиця літописна географія не знає. Щоправда, на окремих картах кінця XVIII ст. позначено три невеличкі струмки, що називаються відповідно Верхньою, Середньою та Нижньою Хортицею; вони вливаються в протоку Дніпра на схід від о. Хортиця. Але переважно карти нехтують ці незначні потічки. Ми б очікували, що для фінального пункту флотилії буде обрано якийсь більш виразний орієнтир, хоча б сам острів Хортиця. Жодної річки з назвою Хортиця вище від Порогів немає.
А саме до цього регіону відсилає інший орієнтир нашого уривка: Протолча. Ця річка під назвою Протовча/Протовч добре відома, зокрема, з Літопису Самійла Величка, численних карт XVIII ст., а також зі статистичних описів. У Военно-топографо-статистическом описании Екатеринославской губернии 1821 р. її зазначено так: "Начало имеет в Новомосковском уезде близ с. Шульговки и, протекая оным по направленню от Северо-Запада к Юго-Востоку, впадает не- сколько выше с. Каменки в левой берег р. Днепра. Ширина. От 20-ти до 25-ти сажен. Берега. Низкие, болотистаго свойства, окруженные озерами" (Джерела з історії Південної України. Т. 10: Описи степової України останньої чверті XVIII — початку XIX ст. Упор. А. Бойко. Запоріжжя, 2009, 338). Річка вливалася в Дніпро навпроти Нового Кодака, суттєво вище від Порогів. Уздовж неї розміщувалися землі Протовчанської паланки Війська Запорозького. Жодного значного броду через Дніпро в районі впадіння Протовчі не знати.
Назву річки знають літописи, але скласти враження про точне розташування Протолчі на підставі виключно літописних текстів практично неможливо. Під 1190 р. Кл повідомляє про похід Ростислава Рюриковича із Чорними Клобуками на половців, зокрема зазначаючи, що Ростислав "совокоуписд с Черными Клобоукы . и ѣхаша в борзѣ. изъѣздомъ до Протолчии. и тоу заіаша стада многа Половецкаіа. в лоузѣ в Днѣпрескомъ . а за Днѣпръ нѣ лзѣ бы имъ ехати. зане бѣ Днѣпръ в крахъ" (ПСРЛ 2: 671). Зазначений тут "Луг" ніби засвідчує т. зв. "Великий Луг" на Лівобережжі, але війська рухалися правим берегом Дніпра і, як видно, не змогли переправитися на протилежний бік.
Ще загадковіша перша згадка Протолчі — в описі ПВЛ походу на половців під ПОЗ р. Війська "поидоша на конихъ . и в лодыахъ . и приидоша ниже порогъ . и сташа въ Протолчехъ . и в Хортичимъ шстровѣ" (ПСРЛ 2: 253). Тут, виявляється, Протолча сусідить із Хортицею і, відповідно, розташована нижче від Порогів.
Отже, два доступні для автора ГВл літописні джерела по-різному визначають розташування Протолчі: ПВЛ — нижче від Порогів, неподалік острова Хортиця; Кл — вище від Порогів і в контексті переправи (броду) через Дніпро. Як бачимо, варіант нашого уривка являє собою контамінацію відомостей, що містилися в ПВЛ та Кл: Протолча пливе вище від Порогів, але сусідить із "річкою" Хортицею, причому розташована на броді. Автор "галицької" частини ГВл, що очевидно також з деяких інших прикладів (див. коментар до ПСРЛ 2: 806),


227
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
погано орієнтувався в реальному просторі Подніпров’я, комбінуючи віртуальну географію з відомостей, що їх постачали його джерела.
Ще один топографічний орієнтир походу — Варязький острів на Дніпрі — згадується тільки в нашому фрагменті і не піддається локалізації. У тексті цей пункт не співвідноситься явно з іншими орієнтирами — річкою Хортицею, бродом на Протолчі та Порогами, — хоча за сюжетною логікою мусив би бути неподалік від них: один із ватажків галицьких вигонців, що стояли на Протолчі, Юрій Домамирич, спілкується із Мстиславом, чиї війська спинилися біля Варязького острова.
Щоправда, Соф. 1, що, як відомо, користувався текстом ГВл, подає досить точну локалізацію: неподалік Заруба. Спроби укладачів Словника літописних географічних назв твердити, що саме такий вигляд мав оригінальний текст ГВл, а в списках Іпат. — пропуск, безпідставні (див.: Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. К., 1985, 29). Насправді в опису Калкської битви Соф. 1 контамінує тексти Іпат. та НПл, звідки й походить "Заруб", пор.:
ГВл-. придош к рѣцѣ Днѣпроу . ко wcmpoeoy Варджъ1комоу;
НПл: и поидоша, съвъкупивъше землю всю Русскую противу Татаромъ, и быша на Днѣпрѣ на Зарубе [...] послы избиша, а сами поидоша противу имъ; и не дошьдъше Олыпья, и сташа на Днѣпрѣ (НПл: 62);
Соф. 1: И приидоша къ рецѣ Днѣпру на Зарубъ къ острову Варежескому [...] послы избиша, а сами поидоша противу имъ, и не дошедше Олешья, и сташа на Днѣпрѣ (ПСРЛ б, 1: 278).
П.Т.
Татаром же побѣдившимъ Роусьскъпа кназа [Хлєбн.: khash] . за прегреше- ние крстньское пришедшимъ. и дошедшимъ до Новагорода. Стополчьского . не вѣдающим же Роуси льсти ихъ . исходлхоу противоу имъ со крс’ты . шни же избиша ихъ всих. ОжидаА Бъ покаіаниіа кргтьлньскаго и шбрати и воспать [Хлебн.: обратисл въспат] на землю восточноую и воеваша землю Та- ногоустьскоу [Хлебн.: танагоутскоу] и на ины страны . тогда же и Чаногизъ кано [Хлебн.: чаногызь кано] ихъ Таногоуты оубьенъ бы6. их же прельстив- ше и послѣди [Хлебн.: послѣ] же льстию погоубиша . иные же страны ратми . наипаче лестью погоубиша (ПСРЛ 2: 745).
Пасаж завершує оповідь про битву на Калці й ілюструє думку про те, що новопосталий народ "татар" загрожує згубою іншим народам не лише внаслідок війн, але насамперед через свою підступність ("наипаче лестью"). Наявний тут мотив убивства населення, що довірилося "татарам", не раз обіграно в тексті ГВл. Прикметно, однак, що в цьому разі ідею проілюстровано прикладом винищення далекого народу тангутів, цілковито невідомого руському читачеві: із жителями Новгорода Святополчого сталося таке ж лихо, як і з тангутами, а причиною в обох випадках була особлива підступність татар.
Тут же вперше згадано Чингісхана: "Чаногизъ кано" (Хлєбн.: "Чиногызъ . кано"), де кінцеве о є субститутом ъ. Удруге (і востаннє) ГВл згадує його в опису поїздки Данила Романовича в ставку Батия у формі р.в. "Чигызаконова".


228
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Нарешті в пасажі вміщено унікальну інформацію про загибель Чингісхана від рук тангутів, не підтверджувану жодним іншим джерелом.
Тимчасом похід монголів на відсутніх у давньоруській книжності тангутів є історичною подією і добре засвідчений східними джерелами.
Сокровенне сказання повідомляє, що Чингісхан вирушив у похід проти тангутів "восени року собаки" (1226). Під час походу він упав з коня, і це стало початком його фатальної хвороби. Гадали, чи не перервати похід, але тяжкохворий Чингісхан наполіг на завершенні винищення тангутів. "Двічі виступаючи війною проти тангутського народу за порушення даного слова, Чингісхан, після остаточного розгрому тангутів, повернувся й зійшов на небеса в рік свині (1227)" (Козин С.А. Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240 г. под названием Мопгоі-ип пігиса tobciyan. Юань Чао бі Ши. Монгольский обыденный сборник. Т. 1. Введе- ние в изучение памятника, перевод, тексты, глоссарии. М.; Л., 1941, 191).
Перський історик середини XIII ст. Джувейні пише:
Коли Чингісхан повернувся із країн Заходу до свого старого табору на Сході, він виконав свій намір виступити проти тангутів. І після того, як увесь край було очищено від його ворогів, після того, як усіх їх було завойовано та підкорено, його раптово спіткала невиліковна недуга, причиною якої став нездоровий клімат. [...] Стан Чингісхана погіршився, його не можна було зрушити з місця, і він помер там, де перебував [...] 18 серпня 1227 р. (Чингисхан. История завоевателя мира, записанная Ала-ад-Дином Ата- Меликом Джувейни. Пер. с текста Мирзы Мухаммеда Казвини (на англ, яз.) Дж. Э. Бойла. Пер. текста с английского на русский язык Е.Е. Харитоновой. М„ 2004, 120, 122).
Хоча природу хвороби, через яку помер Чингісхан, у Джувейні пояснено дещо інакше, ніж у Сокровенному сказанні, послідовність подій аналогічна: Чингісхан помирає після винищення тангутів.
Принципово інакшу версію подій пропонує інший перський автор, Рашид- ад-Дін (поч. XIV ст.):
Восени 1225/1226 р. Чингіз-хан виступив проти області Кашин, яку називають Тангут. [...] Коли Чингіз-хан прибув в область тангутів, то [...] місто Даршакай обложив і підпалив. Під час пожежі государ тієї області, на ім’я Шидурку, вийшов з великого міста, який був його резиденцією [...] для битви з монгольським військом. [...] Після цього Шидурку кинувся навтьоки й пішов назад до міста. [...] Після цього Шидурку, государ Тангуту, поміркувавши, вирішив: "Треба йти до ніг Чингіз-хана з виявом рабської покірності". Він виправив послів до нього, прохаючи про мир, договір і клятву. [...] Чингіз-хан задовольнив його прохання. Тоді той просив місяць, щоб підготувати підношення й вивести населення міста. Йому дозволили. Він захотів стати до Чингіз-хана для висловлення поваги і покори, але Чингіз-хан зболив сказати: "Я хворий. Нехай він зачекає". [...] Хвороба ж Чингіз-хана день у день погіршувалася. Чингіз-хан уважав неминучою свою кончину від цієї хвороби. Він заповів своїм емірам: "Ви не оголошуйте про мою смерть [...], щоб ворог не провідав про неї. Коли ж государ і жителі Тангуту призначе-


229
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ної пори вийдуть із міста, ви їх усіх відразу знищіть!". У п’ятнадцятий день середнього місяця осені року свині [...] він покинув цей тлінний світ. [...] Еміри, згідно з його наказом, приховували його кончину, поки той народ (тобто тангути) не вийшов з міста. (Тоді) вони перебили всіх (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей. T. 1, кн. 2. Под ред. А.А. Семенова. Пер. с персидского О.И. Смирновой. М.; Л., 1952, 231—233).
Поділяючи версію Джувейні про смерть Чингісхана через хворобу, Рашид- ад-Дін акцентує увагу на тому, що смерть хана настала до винищення тангутів, значно полегшеного тим, що "смерть приховали", "щоб ворог не провідав про неї". Отже, перемога над тангутами стала результатом воєнних хитрощів монголів, свого роду "лести". Власне, ту ж таки думку розвивав і автор ГВл. Причому робив він це не лише в аналізованому уривку про долю Новгорода Святополчо- го, але, наприклад, і в оповіді про облогу Козельська.
Зазначимо, що у фрагменті про Новгород Святополчий мовиться про те, що Бог "шбрати и воспать на землю восточноую и воеваша землю Таногоустьскоу", що відповідає текстові Джувейні: "Коли Чингісхан повернувся із країн Заходу до свого старого табору на Сході, він виконав свій намір виступити проти тангутів". Отже, автор ГВл знав фрагменти інформації, яка по-різному відклалася у східних джерелах. Чи означає це, що він знав якесь джерело (або версію подій), спільне для них?
Одним із можливих джерел інформації про монголів були для автора ГВл відомості, добуті францисканською місією Плано Карпіні. У пов’язаних із нею текстах тему підступності монголів позначено досить виразно. Так, підступній тактиці монголів присвячено значний фрагмент шостої глави Історії монголів. Коли монголи не можуть здобути місто штурмом, вони,
стоячи під містом, ласкавими словами підлещують обложених, щоб ті здалися. Коли ж вони здадуться, кажуть їм: вийдіть, ми винагородимо вас за нашим звичаєм. Коли ж вони вийдуть, [...] убивають сокирою [...] людей знатних і почесних не щадять ніколи (Джиованни дель Плано Карпини. Исто- рия монгалов. Гильом де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Ред., вступ, статья и примеч. И.П. Шастиной. М., 1957, 54).
Власне, одну з таких ситуацій описано й у ГВл. Підступивши до Козельська, "увѣдавъше же нечестивий яко [...] людье во градѣ словесы лестъными не возможно бѣ приятии"; опинившись під стінами Києва, хан Менгу "присла послы свои к Михаилоу и ко гражаномъ. хотд е прельстити". В обох випадках формулювання аналогічні до висловів, використаних Плано Карпіні. А під стінами Колодяжина відбулося й буквально відповідне до опису францисканця: Батий підійшов під город "и не може разбити стѣны . и начатъ перемолъвливати люди . шни же по- слоушавше . злого свѣта его . передашасд . и сами избити быша" (ПСРЛ 2: 786). У нашому фрагменті щодо Новгорода Святополчого сценарій подій аналогічний: "не вѣдающим же Роуси льсти ихъ . исходлхоу противоу имъ со кретъі. шни же избиша ихъ вси*".
Але ні Карпіні, ні брат Бенедикт, автор іншої реляції про монголів, нічого не знають про завоювання тангутів, а крім того, стверджують, ніби Чингісхана


230
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вбито ударом грому. Обидва зазначають, що Чингісхан помер "у своїй землі". Ця обставина очевидно виключає названих авторів із числа можливих джерел ГВл.
На прикладі обставин винищення тангутів автор ГВл демонстрував нехтування монголами обов’язку дотримувати присяг і договорів, тобто принципу, що лежав в основі середньовічних уявлень про правильний соціальний устрій. Новгород Святополчий спіткала доля тангутського міста, але це лише підтвердило загальне правило, згідно з яким надалі діятимуть монголи. Це провіщення справдилося під час монгольського завоювання Русі, і автор наводить низку доказів, оформлених як стилістично схожі епізоди. Це дає змогу вбачати в них вияв єдиного авторства.
Та загадкою залишається, звідки автор ГВл почерпнув інформацію про тангутський похід Чингісхана у варіанті, надзвичайно близькому до версії Рашид- ад-Діна, що працював майже століттям пізніше.
В.С.
Потом же льстивомоу Жирославоу рекшю . къ боіаромъ [Хлєбн.: болршм] Галичькимъ . іако идеть Мьстиславъ в поле . и хощеть въі [Хлєбн.: вас] предати тестеви своемоу . Котаню на избитье . Мьстиславоу же правоу со- ущюу w немъ [Хлебн.: о сєм] . и не свѣдоущю ничто же w нихъ . шни же емше вѣры . хѵидоша в землю Перемъшілескоую . в горы Кавокасьскиіа рекше во Оугорьскыіа . на рѣкоу Днепръ . послаша послы своіа рекоуще . іако Жирославъ повѣдал ны есть [Бундур.: іако Жиросла” повЬдаєт нам іако предати нас имаш Катіані?]
 —■———— бѣ бо лоукавыи льстѣць нареченъ . и всихъ стропотливее . и ложь пламАнъ всеименитыи шцмь добрымъ . оубожьство [Хлебн.: оубожеством] . возбранлше злобоу его . лъжею питашесА іазыкъ его . но моудростию возложаше вѣроу на лжюу . красАіпесд лестью паче вѣнца . лжеименѣць [Хлебн.: лжеименець] зане прелщаше . не токмо чюжихъ но и своихъ возлюблены1' . имєниа ради ложь . того бо дѢла жа- даше быти оу ИзАСлава . мы же на преднее возвратихомсд (ПСРЛ 2: 747).
Епізод є другою частиною диптиха про "лесть", у якому фігурує хан Котян. Обидві історії розіграно за однаковою сюжетною схемою: "клевета" — "обличе- ние" — покарання за "клевету".
Мстислав Мстиславич "привів" свого тестя та половців під маркою походу на Польщу, а насправді проти Данила Романовича, за намовою Олександра Белзького, який стверджував, ніби Данило задумав убивство Мстислава:
И бъГ по сихъ . привед Мьстиславъ Котана . и Половци многъі. и Володимера Киевьского . творАСА на Лахъі ида . свѣтомъ Александровымъ . свѣтъ же Александровъ всегда не престаіаше w братѣ своемь . рекыи іако зать твои оубити та хочеть (ПСРЛ 2: 746).
"Клевету" Олександра та "ложь" його посла Яня було з’ясовано спільним розслідуванням князів, і все закінчилося прямо протилежно до того, як замислював "клеветник": в Олександра було відібрано всі волості й передано Данилові "за сором" (щоправда, він "за братолюбне не прил власти его"), а зі Мстисла-


231
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вом запанувала родинна любов: "Мьстислав же приА зата своєго любовью . и почтивъ его великими дарми . и да емоу конь свои борзъіи . Актазъ акого же в та лѣта не бъіе".
Ця дещо шизофренічна історія продовжується відверто параноїдально. Щойно запанував мир між князями, боярин Жирослав звів наклеп на Мстислава Мстиславича: нібито той збирається "йти в поле" й "предать" усіх галицьких бояр своєму тестеві Котяну "на избитье". Охоплені панікою, бояри тікають до Перемишля. Мстислав посилає до них свого духівника Тимофія, бояри повертаються, Жирослав "обличен", і князь виганяє його "от себе".
Гнівна тирада літописця на адресу Жирослава привертала увагу дослідників: В.П. Бузескул відзначив її як "цікаве" місце літопису (Бузескул В.П. Князь Торопецкий Мстислав Мстиславич. СПб., 1883, 210, прим. 7 (окр. відб. з ЖМНП)); Л.В. Черепній виписав фрагмент повністю, але залишив його без коментарів (Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Историческиезаписки. Т. 12. 1941, 229); А.І. Генсьорський навів фразу як зразок патетичного стилю в ГВл, але не з’ясував її джерела (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К., 1961, 230). В.Т. Пашуто вважав таким джерелом творчість згаданого в епізоді Тимофія, якого взагалі вважав автором певного сегмента літопису (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 34). Судячи з коментованого видання ГВл, увагу істориків у нашому повідомленні привертає абсурдність звинувачення та не виправдана обставинами панічна реакція бояр (Галицько-Волинськийлітопис: дослідження; текст; коментар/ за ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 194—195). І те, і те, щоправда, вдало пояснюється підступністю інтригана Жирослава.
Тимчасом проблеми із цим текстом значно серйозніші, ніж можна гадати на підставі поверхових зауважень дослідників.
Почати з того, що, як зауважує літописець, бояри
шидоша в землю Перемышлескоую . в горы Кавокасьскиїа рекше во Оугорьскъпа . на рѣкоу Днепръ
Ця надзвичайно дивна локалізація Перемишля чомусь не привернула уваги істориків. А проте це пряма цитата початкових сторінок ПВЛ, де серед переліку східноєвропейських річок читаємо:
до Понетьского [Хлєбн.: понтеискаго] морл. на полунощный стра'ны . Дунай Днепръ . и Кавькасиискьпа горы . рекше Оугорьскыіа (ПСРЛ 2: 3),
причому автор ГВл цитує саме версію Іпат., у Лавр, замість "Дніпро" стоїть правильне — "Дністер" (ПСРЛ 1:3). (Щодо ототожнення Карпат (Угорських гір) із Кавказом див.: Толочко А.П. Об источнике одной ошибки в географической введений "Повести временных лет": Кавказские иначе Карпатские горы. Древняя Русь. Вопросымедиевистики. 2007, № 3 (29). М., 2007, 107—109; щодо впливу цього місця на заміну Дністра Дніпром в оповіді про битву на Калці див. вище, коментар до ПСРЛ 2: 741.)
Автора ГВл, що добре знав про розташування Перемишля в передгір’ї Карпат ("Угорських гір"), спокусила зручна нагода "блеснуть цитатой" і продемонструвати знання авторитетного тексту. Це має сигналізувати, що, укладаючи


232
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
звіт про "лесть" Жирослава, наш автор зважав на можливості залучити до оповіді результати свого попереднього читання.
Інвектива проти Жирослава, як її подано в літописі, складається з двох частин. Перша — "обличение" льстивого боярина Мстиславом Мстиславичем, наслідком чого стало "вигнання"; друга — характеристика самого Жирослава. Почнімо по ряду.
кназю же шбличившю Жирослава [Хлєбн.: емоу жирославоу] изгна [Хлєбн.: и гна] и w себе . іако же изгна Бъ . Каина w лица своего . рекы прокллтъ ты . боуди стона и трлсысА [Хлєбн.: трясыися] на земли . іакоже раздвиже зємла оуста своА принта кровь брата твоего іакоже [Хлєбн.: такоже] и Жирославъ . разъдвіже оуста своіа на ггна своего да не боудеть емоу пристанъка [Хлєбн.: приставника] . во всихъ землдхъ в Роускихъ . и во Оугорьскыхъ. и ни в ких же странахъ. да ходить шатаіасл во странахъ желание брашна да боудеть емоу вина же и шлоу . по скоудоу да боудеть емоу . и да боудеть дворъ его поустъ . и в селѣ его не боудеть живоущаго. штоудоу выгнанъ . иде ко Изіаславоу
Цей текст Адріан Юсупович прочитав як своєрідний протокол судового засідання з вироком Жирославові: його було піддано церковному прокляттю, а на додачу князь учинив над ним формальний суд "за згодою інших бояр" (Adrian Jusupovic, Elity ziemi Halickiej i Wołyńskiej w czasach Romanowiczów (ok. 1205—1269) (Kraków, 2013), 300—301). До такого буквалістичного розуміння текст не дає жодних підстав.
Насправді в нашому уривку маємо справу з екзегезою на тему кількох місць Святого Письма. Відповідно до прямого посилання, у першій фразі літописець послідовно цитує Бут. 4: 11 "и ннѣ прокллтъ ты на земли"; Бут. 4: 14 "стєна и трлсысА бУдєши на земли" (що Коструба, а за ним Махновець чомусь уважали "апокрифічним додатком"); Бут. 4: 12 "іажє развєрзє оуста своа прилти кровь брата твоєго". Завершенням фрагмента є цитата Пс. 68: 26: "да бУдєт дворъ ихъ пУстъ, и в жилищыхъ ихъ да не будетъ живущаго". "Жирославъ . разъдвіже оуста своіа на ггна своего да не боудеть емоу пристанъка [Хлєбн.: приставника]", найвірогідніше, є вільним переказом Пс. 108: 2 ("оуста льстиваго на ма шврьзошасл") та Пс. 108: 12 ("да нє будетъ ємУ заступника"). Останнє, до речі, дає змогу серед різночитань обрати варіант Хлєбн. "приставникъ" (у значенні "заступник", "захисник") як первинне порівняно з Ігарах’ом. Іпат. "пристанъкъ" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. Т. 8, 579).
Завершується історія підступності Жирослава різким замахом на особисті риси боярина:
бѣ бо лоукавыи льстѣць нареченъ . и всихъ стропотливее . и ложь пламлнъ всеименитъіи шцмь добрымъ . оубожьство [Хлєбн.: оубожество4] . возбранАше злобоу его . лъжею питашесА іазыкъ его . но моудростию воз- ложаше вѣроу на лжюу . краслшесл лестью паче вѣнца . лжеименѣць [Хлєбн.: лжеименець] зане прелщаше . не токмо чюжихъ но и своихъ возлюблены11'. имєниа ради ложь . того бо дѢла жадаше быти оу Излслава
Коструба в примітці до перекладу зазначив, що "текст неясний аж до затрати значення" (Галицько-Волинський літопис. Ч. І, 119). Те саме пише А.А. Гор-


233
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ський: "нічого не відомо про батька Жирослава, неясно, яким вінцем він міг пишатися менше, ніж "лестю" (Горский А.А. Русские земли в XIII—XIV вв. Пути политическаго развитыя. М., 1996, 15—16). Дослідник вирішив, що стосовно до боярина характеристика не піддається дешифруванню, й спробував виявити справжнього адресата — згаданого тут же князя "Ізяслава", під котрим він воліє розуміти сина Мстислава Мстиславича (про недоречність такого ототожнення нижче). Помінявши боярина і князя місцями, дослідник, як йому здається, знайшов смисл і окремих частин, і характеристики в цілому:
Если допустить, что речь идет об Изяславе и что этот последний — сын Мстислава Галицкого, все встанет на свои места: Жирослав захотел служить Изяславу, так как тот так же лжив и льстив, как он (эти качества Изяслава проявятся позже, когда он нарушит союзнический договор с Даниилом Романовичем); знаменитый и "добрый" отец — Мстислав Мстиславич, только что отстоявший свое доброе имя, "венец" — символ княжеской власти. Под "убожеством", мешавшим "злобе", может йметься в виду отсутствие у Изяслава прочной опоры на Руси, в результате чего он был всегда вынужден опираться на иноземные силы — половцев, венгров, татар (Горский А.А. Русские земли в XIII—XIVвв., 1 б).
Неслушність такого переадресування очевидна: хоч би якими були особисті якості князя Ізяслава, літописець недвозначно твердить, що характеристика стосується саме до Жирослава і що саме через перераховані свої чесноти той і хотів служити Ізяславові ("того бо дѢла жадаше быти оу Издслава").
Горський потрапив у пастку, не ідентифікувавши пасажу як прямої цитати. Джерело її зазначив уже Олександр Берендтс (A. Berendts, Die Zeugnisse vom Christentum im slawischen "De bello judaico" des Josephus. Texte und Untersuchungen zur Geschichte der altchristlichen Literatur, herausg. von Oscar von Gebhardt und Adolf Harnack. Neue Folgę, XVI Band, 4 Teii (Leipzig, 1906), 341), і згодом її докладно обговорив М.О. Мещерський (Мещерский Н.А. История Иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусском переводе. М.; Л., 1958, 98). Щоправда, прийнявши дату, під якою цитата міститься в Іпат. (1226), за момент запозичення, дослідники необачно датували часом "до 1226 р." і появу давньоруського перекладу Іудейської війни. Однак відповідний фрагмент міститься тільки в Архівському і Віленському списках Іудейської війни (Мещерский Н.А. История Иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусском переводе, 98), тобто у хронографічній редакції, і відсутній у списках т. зв. "Окремої" редакції. Іншими словами, укладач ГВл міг запозичити цей текст тільки з Іудейського хронографа, який датується часом після 1262 р., або ж, що ймовірніше, з того тексту Флавія, що ввійшов до Іудейського хронографа.
Характеристика (можливо, й справді "льстивого") боярина Жирослава виявляється практично дослівною цитатою з другої книги Історії іудейської війни Іосифа Флавія, де стосується до Іоанна з Гісхали, сина Левія, одного із супротивників Іосифа:
потомъ въста на ишсифа, м#жь нѣкто именем ішаннъ. лиоуинъ снъ лоукавыи льстець нарочитъ, и всѣхъ строптивѣй, ложь пламенѣнъ. но не имѣнитъ тѣмже и до многа времени, оубожество въз'бранАеть злобоу ЄГО. и лжею


234
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
питашесд іазыкъ єго. но м^дростию възложаше вѣр# на ложи, и красдшесд лестію паче вѣнца, лицемѣрець же връховніи вєличашєса. зане прелщаше не токмо т£ждихъ. но w своих ближнихъ, възлюбленных. имѣн'іа ради кровопи- иць (^'История иудейской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод. Т. 1. Изд. подг. А.А. Пичхадзе, И.И. Макеева, Г.С. Баранкова, А.А. Уткин. М., 2004, 198 (408в)).
Як бачимо, ні "вѣнецъ", ні "оубожьство" не мають жодного стосунку до Ізя- слава й узагалі до якихось політичних реалій Русі. Відмінності нашого фрагмента від його оригіналу суть наслідок помилок читання (коли належать авторові) або ж помилок переписувача (пор.: "нареченъ" замість "нарочитъ"; "лжеименѣць" замість "лицемѣрець"; "стропотливее" замість "строптивѣй"). По суті, єдина редакційна правка, допущена автором ГВл у тексті цитати, полягає в заміні "не имѣнитъ" на "всеименитыи шцмь добрымъ", що, імовірно, більш пасувало до статусу боярина. Крім цієї подробиці (котрої ми і так очікували б), нічого індивідуального в характеристиці Жирослава немає (див.: Толочко А.П. О галицком боярине Жирославе, его венце и убожестве. Ruthenica, 5 (2006), 252—255).
Як зазначив Мещерський, характеристика того ж таки Іоанна, сина Левія, та його брата в іншому місці Іудейської війни (книга шоста) виявилася продуктивною для характеристики ще двох негативних персонажів ГВл: "древлє пре- гордого" угорського воєводи Філі (Іпат. 1217 та 1249) та "томителя" Бенедикта (Іпат. 1205) (Мещерский Н.А. История Иудейской войны Иосифа Флавия в древнерусской, переводе, 99—100), пор.:
Бгъ же и сима шбѣма томителема по достоіанїю \ѵда. Ішаннъ бо гладенъ сый и съ братомъ пшл землею, въ троубѣ древле прегръдыи. и небрега римск^ роук£ нынѣ помолиса римлАномъ ^История иудейской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод, 367—368 (464в)).
"Томитель" ужито в Іудейській війні лише двічі, "прегърдыи" — лише раз.
Як видно, атестація Жирослава є найбільшою обсягом хронографічною цитатою в тексті ГВл. Причому це майже дослівна виписка, на відміну від інших хронографічних фрагментів, що являють собою переважно парафрази окремих висловів. Чому саме другорядний Жирослав — з-поміж усіх лихих і "льстивих" персонажів літопису — удостоївся такої честі, неясно.
Крім цього фрагмента, Жирослав фігурує в тексті літопису ще двічі — з тими ж епітетами "лживый" та "льстивый". Уперше натрапляємо на нього в епізоді полонення угорського воєводи Філі (Іпат. 1219):
іатъ бъіе величавый Фила паробкомъ . Добрыниномъ . С"же лживый Жирославъ оукралъ бѣ . и шбличеноу емоу бывшю . про него же погоуби WT4HHoy свою (ПСРЛ 2: 737).
Востаннє бачимо Жирослава — таки поруч Ізяслава —дорогою до Угорщини: а король Оугорьскъіи иде во Оугры тогда же оугони Излславъ. со лестивымъ Жирославомъ идоста с нимъ Оугры (ПСРЛ 2: 750).
Чоловік мав коротку кар’єру, але був послідовний у нахилах, ніде себе не зрадив і заслужив тверду репутацію.


235
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Окреме питання — ідентифікація князя Ізяслава, щодо особи якого в літературі висували найрізноманітніші припущення.
Грушевський ідентифікував "звісного нам Ізяслава" як сина Мстислава Романовича київського (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 42); за ним, як зазвичай без посилання, цю думку повторив Пашуто (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 318, покажчик), і те саме читаємо у покажчиках до новітнього перевидання Іпатіївського літопису в 2-му томі ПСРЛ.
Значно поважніша (і давністю, і числом прихильників) традиція визначає Ізяслава як сина Володимира Ігоровича чернігівського (див., зокрема: Martin Dimnik, The Dynasty of Chernigov, 1146—1246 (Cambridge and New York, 2003), 333 та покажчик; Dariusz Dąbrowski, Daniel Romanowicz król Rusi (ok. 1201—1264). Biografia polityczna (Kraków, 2012), 128; Adrian Jusupovic, Elity ziemi Halickiej i Wołyńskiej, 302). На тому самому наполягає коментар Котляра до ГВл (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 195). Припущення походить у кінцевому підсумку з давньої праці Д. Зубрицького (Зубрицкий Д. История древнего Галич- ско-Русского княжества. Ч. 3. Львов, 1855, 99) і враховане в покажчиках до ПСРЛ, виданих Археографічною комісією (Указателъ к восьми томам Полного собрания русских летописей. Вып. 3. СПб., 1875, 346).
Обидва твердження мають спільну ваду: вони не спираються на свідчення тексту. "Ізяслав" аналізованого і близьких повідомлень — дещо загадкова особа. Сюжет із Жирославом — перший, де Ізяслав виходить на сцену. Він — один із головних тогочасних ворогів Данила Романовича. Попри те що він активно діє у п’ятьох сюжетах (Іпат. 1226, 1233, 1234, 1235, 1255), ще й досить драматичних, літописець жодного разу не називає його патроніма, можливо, у такий спосіб висловлюючи певну зневагу чи нехіть. По суті, недвозначно з’ясувати походження "Ізяслава" неможливо. Але, обираючи між двома можливостями, перевагу слід віддати ідентифікації "Ізяслава" як Ізяслава Володимировича, сина Володимира Ігоровича чернігівського. Князь із таким іменем бодай існував (щоправда, востаннє згаданий під Іпат. 1208, у сюжеті розправи над Ігоровичами). Князя ж "Ізяслава Мстиславича" текст ГВл не знає. Не допомагає індентифікації і єдине паралельне до ГВл місце — повідомлення під 1235 р. НПл старшого із- воду, де згадано Ізяслава (див. коментар до ПСРЛ 2: 772), на жаль, також без патроніма (як "Ізяслава Мстиславича" його визначають лише пізні літописи, починаючи із Соф. 1 (див.: ПСРЛ 6, 1: 287)).
Найменш вдалим, однак, виявляється здогад Горського. Ізяслав як син Мстислава Мстиславича Удатного — цілковито неможлива версія. (Критику цієї довільної побудови див.: Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей. Первые поколения (до начала XIV в.). СПб., 2015, 331—334.) До міркувань, не залучених там, можна додати такі. Лише один син Мстислава відомий на ім’я: Василій, але він помер 1217 р. Схоже на те, що близько часу наших подій, тобто 1220-х рр., Мстислав Мстиславич не мав синів князівського віку. Саме через те плани передати Галич він пов’язував із чоловіками молодших дочок: королевичем Андрієм, одруженим із Марією Мстиславною, чи Данилом, одруженим з Анною. Щоправда, не названих на ім’я синів Мстислав таки мав. Але на час смерті батька вони перебували ще в юному віці, як можна судити з повідомлення ГВл, що, поми-


236
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
раючи (1228), Мстислав хотів доручити своїх синів опіці Данила: "хотащю по- роучити домъ свои . и дѣти в роуцѣ его" (ПСРЛ 2: 752). Підлітками Мстиславичі лишалися ще й 1235 р., на що натякає повідомлення Іпат. 1234 про передання їм Данилом батькового Торчеська: "Данилъ жь из Роускои зємла . вза собѣ часть . Торцькии . и паки да и дѣтемь . Мьстиславлимъ . шюратомъ своимъ" (ПСРЛ 2: 766). Здрібніла форма "шюрлта" та знеособлене колективне "діти" свідчать про те, що навіть 1235 р. вони лишалися неповнолітніми.
О.Т.
королеви же ставшю во Звенигородѣ. и посла вой свои к Галичю . самъ бо не смѣ ѣхати к Галичю . повѣдахоуть бо емоу . волъхвъі Оугорьскыя . яко оузрѣвшоу Галичъ . не бъіти емоу живоу . wh же тоя ради вины не смѢа ити в Галичъ . яко вѣрдшеть волъхвомъ Днѣпроу [Хлебн.: Днѣстроу] же наводнившюсА . не могоша перейти (ПСРЛ 2: 748).
Яким волхвам довірився угорський король Андрій II? Чому він мав "побачити Галич і померти"? Цей сюжет не знайшов задовільного пояснення в літературі.
М.С. Грушевський інтерпретував (а фактично переповідав) фрагмент так:
Сам король стояв під Звенигородом; літописець переказує поголоску, що він сам не відважився йти під Галич, бо "волхви угорські напророкували йому, що як побачить Галич, не буде жити, а король вірив тим "волхвам" (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 42).
Кого саме мав на увазі хроніст під "угорськими волхвами" і якою мірою оповідь відповідає дійсності — з’ясувати важко. Натомість можна запропонувати кілька близьких текстів, де ворожіння впливає на "політичні рішення".
Віщування як привід ухилитися від воєнного походу зближує аналізований епізод із оповіддю ГВл про вбивство Довмонтом Міндовга:
Довъмонтъ же блшеть . с ними же пошелъ на воиноу и оусмотри времА подобьи© собѣ . и воротисА назадъ . тако река . кобъ ми не дастъ . с вами поити . воротивъ же ca назадъ (ПСРЛ 2: 860).
Говорити про текстуальну (та навіть і літературну) залежність тут не доводиться. Історію про Міндовга, імовірно, було написано не автором першої частини ГВл, а наступником його. У цій оповіді немає волхвів, а Довмонт ухвалює рішення самостійно.
Інша історія, якої не міг не знати перший волинський ("галицький") хроніст, це смерть Олега Віщого (у ПВЛ під 912 р.). Легендарний князь питав волхвів про свою смерть і, врешті-решт, загинув, піддавши пророцтво сумнівові. На тлі тексту ПВЛ оповідь про угорського короля має пікантний вигляд: язичник Олег із волхвів "посміявся", а християнський король їм повірив.
У середньовічній літературі поширений засіб приниження сторони супер- ника-ворога через демонстрацію довіри до магії та чаклунів. Найближчий (у часі і просторі) до ГВл приклад — це хроніка Вінцентія Кадлубека. Описуючи події кінця XII ст., він розповідає про битву польських і руських військ під Берестям (Кн. 4: 14). Напередодні битви русини звернулися до віщуна, котрий передрік


237
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
їм невдачу. Однак вони не дослухалися і, ніби покарані за язичницький ритуал, зазнали поразки (Щавелева Н.И. Полъские латиноязычные средневековые источники. М., 1990, 106). Отже, польський хроніст зображає християн-русинів не цілком християнами і пояснює їхню невдачу поганськими практиками.
Однак у повідомленні ГВл про короля і волхвів немає антипоганського пафосу, не помітно приниження і взагалі немає жодної моральної оцінки. Текст написано в сухому "телеграфному" стилі, на ньому не зроблено акценту. Для автора ці "угорські волхви" — річ якщо не буденна, то принаймні знайома й цілком дозволенна.
Оповіді середньовічних книжників про удавання правителів до волхвів мали авторитетні біблійні зразки. Це, зокрема, сюжети про Мойсея (пророцтво волхвів фараонові про народження пророка), Ісуса Христа (Ірод і волхви) та Саула. Останній сюжет згадує Кадлубек, порівнюючи русинів із Саулом, що хотів вивідати власну долю і невдовзі зазнав поразки та покінчив життя самогубством (1 Цар. 28—31).
Утім, поряд із суто літературним контекстом повідомлення ГВл варто вписати в контекст європейської культури Пізнього і Високого Середньовіччя, добре засвідчений численними джерелами. Магічними практиками було просякнуто життя християнських (чи, правильніше сказати, оцерковлених) суспільств, зокрема їхніх найвищих верств.
Промовистий приклад подає Лівонська римована хроніка, розповідаючи про події 1264 р. Перед походом рицарі ворожили, кидаючи спеціальні палички, і слухали спів птахів. Усі знаки, на їхню думку, віщували успіх, тож воїни без вагань вирушили в похід (The Livonian Rhymed Chronicie, transi, by Jerry C. Smith and William L. Urban [Indiana University Publications, Uralic and Altaic Series, vol. 128] (Bloomington, IN, 1977, 89)). Автор не коментує цієї деталі, що може свідчити про "буденність" магічної практики. Фактично члени чернецького ордену вдавалися до "волхвування".
Наведемо яскравий приклад: Анна Комніна розповідає про смерть Роберта Гвіскара (1085 р.), як сказав би давньоруський книжник, "отъ волхвования". Робертові пророкували, що він підкорить багато країн, але знайде смерть, коли вирушить у Єрусалим. Норманський герцог помер на заході Греції після того, як місцевий житель сказав йому, що на сусідньому острові колись стояло велике місто Єрусалим (Анна Комніна. Алексіада. Кн. 6: 6). Це була не єдина "магічна" історія, пов’язана з Робертом Гвіскаром. За повідомленням Анни Комніної, один математик-астролог передбачив, що смерть його станеться після переправи через Адріатику в Ілірик.
Обидві історії виявляють подібність до ситуації з Андрієм II: він загине, якщо рушить на Галич і (буквально не сказано, але випливає з тексту) перейде Дністер.
У зв’язку із сюжетом про смерть Роберта Гвіскара Анна Комніна вмістила в Алексіаді спеціальний параграф про астрологію. Він дає зрозуміти, що ворожіння і вчена магія мали успіх при дворах європейських володарів, зокрема й Олексія Комніна (Анна Комніна. Алексіада. Кн. 6: 7). Придворні маги, що мали вплив на панівних осіб, відігравали важливу роль у політичній кухні німецьких зе-


238
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мель уже на початку XIII ст. (Stephan Maksymiuk, "Knowledge, Politics, and Magie: The Magician Gansguoter in Heinrich von Dem Turlin’s Cróne," The German Quar- terly, vol. 67, No 4 (1994), 470—483). На початку XV ст. вони були невід’ємним складником зразкового придворного середовища того часу — бургундського (Jan Veenstra, Magie and Divination at the Courts of Burgundy and France: Text and Context of Laurens Pignon’s Contrę Les Devineurs (1411) [Brill’s Studies in Intellectual History, vol. 83] (1997)).
Анна Комніна недарма називала астрологію наукою, хоч і піддавала її осудові. З XII—XIII ст. джерела фіксують появу при дворах європейських володарів освічених людей, що опікувалися передбаченням долі, різноманітними окультними практиками та алхімією. їхні "послуги" мали попит серед політичних еліт, які зазвичай позиціонували себе ревними християнами. Англо-французький богослов XII ст. Іоанн Солсберійський описував численні випадки сліпої довіри аристократів до магів та провидців, зокрема коли йшлося про те, щоб дізнатися про майбутнє і краще влаштувати кар’єру. При дворах правителів і вельмож у Високому Середньовіччі починають з’являтися "персональні" маги та астрологи. Щодо центральноєвропейського регіону відомості про придворних магів та астрологів з’являються вже з XIV ст. і стосуються до дворів імператорів Вацлава IV та Сигізмунда Люксембурзького, а також короля Владислава Ягайла (Вепе- dek Lang, Unlocked Books: Manuscripts of Leamed Magie in the Medieval Libraries of Central Europe (University Park, PA, 2008), 209—214). Якщо прийняти нашу інтерпретацію повідомлення ГВл про "угорських волхвів", то воно виявляється одним із найрані- ших свідчень про придворних астрологів / "учених магів" в Угорщині.
Варто наголосити, що придворна "вчена магія" мала небагато спільного з "низовими" забобонами та "народною релігійністю". Придворні маги, алхіміки та окультисти недарма заявляють про себе за доби утворення університетів, поширення освіти й опанувння європейцями античної інтелектуальної традиції, значною мірою — через арабське посередництво. Це були не жерці — релікти минулого чи диваки-відлюдники, а люди цілком поважного походження і статусу: клірики, члени чернецьких орденів, професори університетів, загалом освічені представники найвищих верств (Benedek Lang, Unlocked Books, 219—230, 241—255). Чи не найвідомішим "ученим магом" XIII ст. і одним із перших провісників модерного природознавства був монах-францисканець Роджер Бекон (див.: Magie and Divination in the Middle Ages. Texts and Techniques in the Islamie and Christian Worlds (Great Yarmouth, 1996); Richard Kieckhefer, Magie in the Middle Ages (Cambridge, 2014); Magie and Magicians in the Middle Ages and the Early Modern Time. The Occult in Pre-Modern Sciences, Medicine, Literaturę, Religion, and Astrology, ed. by Albrecht Classen (Berlin and Boston, 2017)).
Загалом середньовічна "вчена магія" була невіддільна від ранньої науки (Н.М. Carey, "Astrology in the Middle Ages,"History Compass (8/8, 2010), 888—902). Астрологією та продукуванням природничих знань опікувалися ті самі люди. І цю категорію осіб засобами старослов’янської мови можна було окреслити не інакше як "волхви".
Джерел культурних впливів на угорський королівський двір XIII ст. варто шукати в Північній Італії та німецьких землях Священної Римської імперії.


239
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
На початку XIII ст. при дворі імператора Фрідріха II і при Папській курії ми бачимо двох славетних астрологів і вчених свого часу: Майкла Скота і Гвідо Бонатті. Кар’єра Майкла Скота дуже показова. Він перебував під опікою Папи, імператора Фрідріха та північноіталійських міст, зокрема Болоньї. Між 1220 і 1235/1236 рр. Скот складав астрологічні прогнози для імператора та на замовлення болонського патриціату спрогнозував (1231) майбутнє Ломбардської Ліги (Medieval Italy: An Encyclopedia, vol. 2 (New York, 2004), 670, 707).
Варто наголосити, що "волхвів" згадано саме в оточенні короля-хрестонос- ця Андрія II (а не, скажімо, Бели III або Бели IV). Це видається невипадковим у світлі близькосхідних, мусульманських впливів на формування європейської "вченої магії" та тієї ролі, яку відігравали хрестові походи в культурній інтеграції соціальних еліт середньовічної Європи. Давня Русь не знала європейської культури "вченої магії", яка (принаймні певний час) мирно співіснувала з християнством і стала невід’ємним складником життя політичних еліт. Нічого не відомо про вчених астрологів і віщунів при дворах руських князів XII—XIII ст. Маємо приклади, коли князі (Володимир Мономах і Володимир Василькович) ворожили на Псалтирі самотужки. Утім, насправді це було не ворожіння, а радше пошук натхнення і правильного рішення в складних ситуаціях (див. коментар до ПСРЛ 2: 875).
Волхви в давньоруських текстах є здебільшого персонажами біблійної та античної історії (відомої дуже фрагментарно через посередництво християнських авторів типу Іоанна Малали), а також повчальних текстів. Словник 1.1. Срезневського фіксує старослов’янське слово "волхв" у значенні "чарівник, віщун / magus, vates", а також слово "кудесник" як його рідше вживаний давньоруський синонім (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. T. 1, 381—384, 1357). В оригінальних руських історичних творах волхвів згадують нечасто. Кл узагалі не знає ні волхвів, ні кудесників. ГВл уживає слова "волхв" тричі, з них двічі — в аналізованому повідомленні. Тільки ПВЛ містить солідну добірку повідомлень волхвів (23 рази, з них 16 разів — у контексті руської історії X—XI ст.).
У старослов’янських перекладах словом "волхв" передають низку грецьких слів (зокрема, у зазначених творах):
yorję — "чарівник, чаклун" (агіографічні твори, Історія іудейської війни Іосифа Флавія, Хроніка Малали),
payoę — "чаклун, провидець" (Біблія, твори церковних авторів),
раѵтщ — "віщун, провидець" (Малала),
срарракос; — "отруювач, чарівник" (Біблія, Кн. Вихід),
enoóoę — "знахар, чаклун" (Біблія, Кн. Левіт).
У літературі побутутє традиція вважати волхвів "язичницькими жерцями". Насправді це не так. Жрець—це людина, яка складає жертви. Натомість у жодному з повідомлень волхви не здійснюють жертвоприношень і взагалі язичницьких обрядів чи ритуальних дій. У всіх випадках волхви (ветхозавітні, слов’янські чи фінно-угорські) провіщують майбутнє або ж фігурують у контекстах вгадування прийдешнього. Фактично волхв — це віщун, людина, яка прорікає майбутнє. Тобто навіть християнин, що вдавався до ворожіння чи астрології або ж мав


240
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
дар передбачення (цілком у межах християнського світогляду), відповідав визначенню "волхв". Отже, перший волинський хроніст, автор "галицької" частини ГВл, міг без проблем перенести знайому назву віщунів на угорських астрологів або "вчених магів".
Достовірність деталей оповіді про віщування "угорських волхвів" Андрієві II з’ясувати складно. Але зрозуміло, що руський книжник мав інформацію про існування "придворних магів" у сусідній країні. Через князівське оточення, через придворні кола каналами усної комунікації з Угорщини на Волинь потрапляли деталі придворного життя, відомості про нові культурні практики. Князі волинського клану, зокрема Данило і Лев (до речі, одружений з угорською принцесою), не раз бували при угорському королівському дворі, були близькими родичами Арпадів і намагалися моделювати власні двори за угорським зразком (звідси: "двірський"—palatinus, "печатник" — cancellarius). Проникнення інформації про королівських "волхвів" до укладачів ГВл не дивує. Чи справді король не пішов на Галич за порадою придворних астрологів/віщунів — не так істотно. Цінним є саме знання волинського хроніста, що так бувало або могло бути, що угорські королі (або конкретно Андрій II?) мали у своєму оточенні "волхвів" та зверталися до них у складних ситуаціях.
Окреме питання — у чому полягав сенс поради волхвів. Вони, згідно з текстом, пророкували королю Андрієві, що він помре, щойно побачивши Галич. У загальному вигляді — це формула "побачити місто N і померти". Тепер (з легкої руки Іллі Еренбурга) її знають у зв’язку з Парижем, однак народилася формула як давньоримське прислів’я, де замість "міста N" був Рим (videre Roma et mori). В оригінальній фразі не було нічого загрозливого. Вона лише підносила велич і красу Рима. Важко сказати, чи є зв’язок між текстом ГВл і латинським прислів’ям. Проте можна гадати, що ГВл відтворює якісь іронічні уявлення про недоступність Галича, що могли постати першої половини XIII ст. у зв’язку з боротьбою за нього. Під цим оглядом оповідь про короля Андрія, який не побачив Галича, видається схожою на анекдот про Мстислава Мстиславича, який "посидів на Галичиній могилі" замість галицького княжого столу.
В.А.
Мьстиславоу же Немомоу . давші? ѵѵчиноу свою . кназю Данилови . и сна своєго пороучивъ Ивана . Иваноу же оумершю . и прид Лоуческъ Арославъ . а Черторыескъ . Пиндне (ПСРЛ 2: 750)
Смисл повідомлення полягає в тому, що Данилові так і не вдалося перебрати віддавна заповіджену йому спадщину Мстислава Ярославича Німого: Луцьк захопив Ярослав Інгварович, а Чорторийськ — не названі на ім’я "пиняни". Труднощі для розуміння тексту становлять лише "пиняне", за формою слова — жителі міста Пінська. Позбутися цих труднощів, здавалося б, допомагає паралельний текст Хл., який звучить інакше: "и прид лоуцескь и Ярославль и черторыескъ . и пинескь". Тобто Хл. треба розуміти так, що саме Данило "перейняв" усі міста: крім Луцька й Чорторийська, ще й "Ярославль" та Пінськ.
Попри загальне правило довіряти Хл. проти Іпат., у цьому разі саме Іпат. подає правильний текст. Це стає зрозумілим із опису наступних подій. Вияв-


241
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ляється, у Луцьку справді сидить Ярослав; невдовзі місто захоплює Данило Романович; жителі Луцька ("лучани") після нетривалого опору здаються; Луцьк Данило передає братові Васильку.
З наступного повідомлення стає ясно, що Чорторийськом, справді, володіють "пиняни" ("Данилъ же посла Дьмьлна ко тести своемоу. река іємоу. не подо- баеть Пинаномъ . держати Черторъіиска . іако не могоу имъ терпѣти" (ПСРЛ 2: 752)). Похід на Чорторийськ відбувся на Великдень, очевидно, 1228 року, тобто 26 березня. Через день, у вівторок, місто здобули: "и взАша градъ ихъ . и кнази ихъ . изимаша". Хто такі "пиняни", дізнаємося з наступного повідомлення про похід коаліції князів на Данила під Кам’янець (кінець 1228 — початок 1229 р.). Однією з причин походу літопис називає гнів пінського князя Ростислава Свя- тополчича: "бѣша бо дѣти его изыманъі" (ПСРЛ 2: 753). Отже, "пиняни" попередніх оповідей — не жителі Пінська, а сини пінського князя Ростислава.
М.Ф. Котляр інакше тлумачить події, гадаючи, ніби Ростислав Святополчич пригадує дуже давнє, ще 1209 р., захоплення (або поляками, або Інгваром) "Володимера . Пиньскаго". Цього останнього дослідник ототожнює із сином Ростислава. Утім, Володимира "пінського", як правило, вважають сином Святопол- ка Юрійовича, а отже — братом Ростислава. Володимир "пінський" згаданий у подіях 1229 р. як союзник Романовичів: ідучи в Польщу, вони "шстависта же в Берестин . Володимера Пиньского . и Оугровьчаны и БерестьАны . стеречи землѣ . w Атьвіазь" (ПСРЛ 2: 754).
О.Т.
СѣдАщоу же Арославоу . въ Лоучьскѣ [Хлєбн.: лоучскоу] . еха Данилъ въ Жидичинъ кланАтьсА и молитиса . стмоу Николѣ [Хлєбн.: кланятисА стмоу николѣ и молитиса] и зва и Арославъ къ Лоучьскоу. и рѣша емоу болре его . приими . Лоуческъ . зде ИМИ КНАЗА ихъ . шномоу же швѣщавшоу . іако приходить [Хлєбн.: приходи11] зде млтвоу створити стомоу Николѣ . и не могоу того створити . иде въ Володимерь (ПСРЛ 2: 750—751).
Наявні переклади трактують епізод в тому смислі, що Данило приїхав на богомілля до Жидичина тієї пори, як Ярослав Інгварович перебував у Луцьку ("сѣдАщоу же Арославоу . въ Лоучьскѣ"), звідки й запрошував Данила навідати його в місті. Данилові бояри натомість запропонували йому захопити місто і заарештувати там, у Луцьку, їхнього князя. Данило відмовився, повернувся у Володимир і вже звідти вирядив загін проти Ярослава, який і захопив князя.
За такого розуміння епізоду інтерпретація його першої частини заходить у колізію із заключною: з’ясовується, що Ярослав був не в Луцьку і схопили його не в місті, а дорогою до нього. Це вимагало від перекладачів кон’єктури, що прямо суперечить текстові: Коструба, Махновець та Лихачова переклали "въехавшоу" як "виїхавши [із Луцька]". Своєю чергою, таке трактування заходить у суперечність із ясним свідченням тексту, що Ярослав прямував до міста ("а его до города"). Отже, переміщення Ярослава в перекладах абсурдні: князь виїжджає з міста для того, щоб потрапити в нього.
За такої інтерпретації загальний силует історії позбавлено логіки: Данило відмовляється захопити Луцьк, бувши під самим містом, натомість повертаєть-


242
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ся до Володимира (відстань бл. 80 км) з тим, щоб знову подолати весь цей шлях до Луцька. Натомість Ярослав перебуває одночасно і в Луцьку, і поза Луцьком. Ба з наступних дій Данила ясно, що він напевне знає: Ярослав не в Луцьку, буде повертатися до міста і саме в дорозі його треба перехопити.
Не мотивованим у наявних тлумаченнях є найперший імпульс до розгортання історії. Неясно, що саме підказало Даниловим боярам думку, ніби існує добра нагода для збройного нападу на Луцьк, і чому вони були певні, що успіх такої ескапади гарантовано і Ярослава таки захоплять у місті.
Це все означає, що трактування нашого епізоду в перекладах хибне. Насправді текст дає підстави до інакшого розуміння перебігу подій.
"Сѣддщоу же Арославоу. въ Лоучьскѣ", усупереч перекладам, це не зазначення місцеперебування Ярослава Інгваровича, а хронологічне приурочення всього епізоду: "в часи, коли Ярослав княжив у Луцьку". Це римується з попереднім повідомленням про смерть Мстислава Німого ("и прид Лоуческъ Арославъ"), з яким наш епізод мав бути безпосередньо з’єднаний, але виявився розділеним через переставлення фрагмента ("Начнемь же сказати . бещисленъпа рати и великыд троуды"), здогадно, з початку літопису (див. коментар до ПСРЛ 2: 715).
Звернімо увагу: коли Данило перебуває в Жидичині, бояри кажуть йому: "зде ими кназа ихъ". Тобто прямий смисл тексту полягає в тому, що Ярослав перебуває там же, де й Данило, у Жидичині. Це підтверджує й зворотна репліка Данила його радникам, що доводить: замах мав статися у Жидичині: "приходи* зде млтвоу створити стомоу Николѣ . и не могоу того створити".
Іншими словами, Ярослав Інгварович, як і Данило, приїхав до "св. Миколая" на богомілля і тут, зустрівшись із Данилом, запрошував його на гостини до себе в Луцьк ("зва и [...] къ Лоучьскоу") після відбуття прощі. Цим прояснюються всі обставини тексту, він набуває цілісності й логічної послідовності викладу подій.
Стає ясно, чому Даниловим боярам раптом спала на думку ідея захопити Ярослава (слушна нагода: князь на богоміллі, безборонний) і "прияти" його город (без князя жителі здадуть місто). Саме таке розуміння випливає з ретельно дібраних автором оповіді дієслів: "ими" князя (тобто насильно "схопи") та "приими" город, що не передбачає насильницької дії (букв.: "одержи", "перебери"). Отже, "одержання" міста мало бути наслідком захоплення Ярослава в Жидичині під час прощі. Цей же смисл подій текст підтверджує й пізніше, зазначивши, що Ярослава захопили "с женою" (тобто поїздка була приватною, як і слід бути прощі).
Стають зрозумілими мотиви відмови Данила від боярської ради: насильство щодо людини, яка перебуває на богоміллі, у храмі чи монастирі, було б не просто віроломством, але релігійним злочином: святотатством і оскверненням святого місця.
Чому ж перекладачі вирішили, ніби Ярослава Інгваровича захопили на виїзді з Луцька, а не дорогою до нього із Жидичина? Гадаємо, це сталося не тільки через те, що "сѣдАщоу же Арославоу . въ Лоучьскѣ" було сприйнято як зазначення місцеперебування Ярослава під час події, а й тому, що у фразі бояр побачили пряму (а не інверсивну, як насправді) послідовність дій: спочатку захопи Луцьк, а потім захопи князя їхнього. Насправді фраза ґрунтується на причиновій послідовності: здобудь Луцьк завдяки тому, що тут схопиш князя їхнього.


243
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
На окрему увагу заслуговує питання, чому Данило вирушив на богомілля до Жидичина. У тексті літопису спонуку Данила зазначено як "кландтьсд И МОЛИТИСА . стмоу Николѣ". З цього роблять висновок, що "у Жидичинсько- му монастирі [...] була церква Миколи Мирлікійського — чудотворця, вельми поважаного на Русі святого. Природно, що на "зимового Миколу" (6 грудня) сюди приїхав на прощу Данило" (Махновець, 384, прим. 1). Але епізод є хронологічно першою згадкою Жидичина, про святині якого доти, отже, нічого не відомо. Інколи вважають, що йдеться про першу згадку відомого з XV ст. монастиря св. Миколая, але археологічні дослідження свідчать про відсутність давньоруських культових споруд на його території (Баюк В. Археологічні дослідження подвір’я Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря у 2012 році. Археологічні дослідження Львівського університету. Вип. 17. Львів, 2013, 175—183).
Причина удавання Данила до св. Миколая не цілком зрозуміла, хоча, крім цього епізоду, Данило звертається з молитвами до св. Миколая ще двічі (тобто частіше, ніж до будь-кого з небесних персонажів). Гадають, що в Жидичинсько- му монастирі, відколи його заснували, зберігалася якась певніше не ідентифікована "Микільська святиня" (частка мощей, ікона чи скульптурне зображення), як можна виснувати із Сказання про чудеса св. Миколая в Лукомлі (XV ст.). Згідно із Сказанням, св. Микола з’явився до жителя Лукомля і сказав йому: "Аз святый Никола Жидиченскии и пришел есть семо в Лукомль, тамо не могу жити поганих деля, зане умножишася беззаконне", що А.А. Турилов пов’язує з подіями часів Вітовта — поразкою в битві на Ворсклі (1399 р.) і походом татар під Луцьк (Турилов А.А. К изучению "Сказання о явлений и чудесах Николы Чудотворца в Лукомле". Нашрадавод: Матэриялы міжнародний навуковай канферзнциі "Царква і культура народау Вялікага княства Літоускага і Беларуси ХШ — пач. XVIII ст.”. Кн. 4, ч. 1. Гродна, 1992, 147—149; Турилов А.А. Жидичинский во имя святителя Николая Чудотворца мужской монастырь (http://www.pravenc.ru/text/182287.html)).
Звичайно, ми пам’ятаємо, що в Луцьку до постриження княжив Никола Святоша (Святослав Давидович), чия чудотворна власяниця, згідно з Києво-Печерським патериком, якось зцілила його брата Ізяслава Давидовича. Патерик саме виникає у XIII ст. Щоправда, і власяниця ця зберігалася в Печерському монастирі, і Святоша не міг бути названим "св. Николою".
Через відсутність ясних відомостей про "святиню" в Жидичині мусимо визнати більш вірогідним, що Данило, як і Ярослав Інгварович, прибув туди на храмове свято.
Це, своєю чергою, дає можливість для реконструкції перебігу подій в нашому повідомленні, а точніше — оцінку часу і простору автором оповіді.
Грушевський гадав, що Данило "не пізніше як при кінці 1227 р. відібрав назад Луцьк" (Грушевський М.С. Хронологія подій, 22). Махновець уточнив, що події розгорталися на "зимового Миколу", тобто 6 грудня. Це не очевидно. Відомо, наприклад, що в Жидичині в травні, на день св. Миколи, відбувався ярмарок: це опосередковано свідчить про престольний празник. Хоча перша згадка про ярмарок належить до 1509 р., слід гадати, що храм освятили саме на свято перенесення мощей св. Миколая 9 травня (лише 1638 р. привілеєм короля Владислава IV в Жидичині було дозволено провадити другий ярмарок,


244
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
у грудні (див.: Горін С. Жидичинський Свято-Миколаївський монастир (до середини XVIIсторіччя). К., 2009, 217)).
1227 року день перенесення мощей св. Миколая, 9 травня, припадав на неділю, що особливо урочисто, чим, очевидно, й пояснюється увага зразу двох князів. Та й лише приуроченням історії до "весняного Миколи" вдається пояснити "хронометраж" оповіді.
Параметри простору. Жидичин розташований за 8 км на північ від Луцька. Володимир лежить за 76 км на захід від Луцька. Цю відстань Данило та його війська долають двічі, коли Ярослав усе ще не повернувся до Луцька.
Параметри часу. Події оповіді розгортаються стрімко й зазначені в тексті короткими фразами: Данило "иде въ Володимерь"; "штоудоу же [Данило та Василько] собравша рать. посласта на" Ярослава; один із Данилових мужів, Олекса Орешек, "оугонивъі и [Ярослава] и а его до города". Коли б Данило і Ярослав покинули Жидичин одночасно, такий хронометраж був би неможливий.
Отже, Данило мав полишити Жидичин раніше за Ярослава, одразу після того, як постала ідея захопити луцького князя. Найранішим днем міг бути понеділок 10 травня. Подорож до Володимира тривала б три дні. Ще якийсь час треба було вжити на збирання "раті". Не менш як три дні потребувало б зворотне пересування "раті" до Луцька. Тут, як зазначає текст, уже був цейтнот: лише завдяки баскому коневі Олекса наздогнав Ярослава перед самим Луцьком.
Іншими словами, операція була тривалою, але розрахованою на те, щоб гарантовано захопити Ярослава в Жидичині, перш ніж він увійде в добре укріплений город. Романовичі були певні, що поки вони збирають та посилають військо, Ярослав все ще перебуватиме в Жидичині. Річ у тім, що 20 травня святкували Вознесіння Господнє і весь розрахунок часу й відстаней в оповіді, виявляється, зроблено на підставі припущення, що Ярослав із дружиною залишатимуться в монастирі до цієї дати одного з важливих Господніх празників.
Насамкінець — кілька спостережень над текстом.
Причину поїздки Данила до Жидичина зазначено в тексті так: "еха [...] кланАтьсА и молитисА. стмоу Николѣ". Цей — єдиний у своєму роді зворот у цілому ГВл — на перший погляд, точно передає богомільні наміри князя, тож відповідно був інтерпретований перекладачами ("поклонитися і помолитися святому Миколі", Махновець; "поклониться и помолиться святому Николаю", Лихачова; "to worship and pray to [the miraculous icon of?] St. Nicholas", Перфецький). Тим- часом у ГВл кланАтисА вживається виключно у значеннях "підкорятися" та "висловлювати повагу", а молитисА — переважно у значенні "просити".
Джерело звороту віднаходимо у Кл, але у виразно нерелігійних контекстах, де цей вислів означає покірливе прохання підлеглого князя. Наприклад:
прийде ІАрославъ из Мурома къ Мъстиславу . кланАЮ.СА ему молАшетьсА (ПСРЛ 2: 291);
и присла Игорь къ ИзАСлавоу . моласа u кланАмсА река тако . 6paf се боленъ есми велми . а прошю оу тебе пострижений (ПСРЛ 2: 337);
се Володимеръ прислалъсд ко мнѣ а молитсА и кланАетсА [...] ре4 король не могу ef оубити . шже wm молить ми1 и кланлетъ ми1 и своеіа винъі каетьсд (ПСРЛ 2: 450—451);


245
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Издславъ же присла къ Дюргеви . моляся и кланятася река ци самъі есмь ѣхалъ Киевѣ. посадили ma Киїане а не створи ми пакости, а се твои Киевъ (ПСРЛ 2: 478).
Тричі (!) формула кланяться и молитися трапляється в тексті статті 1195 р. про конфлікт Романа Мстиславича з Рюриком Ростиславичем, чим, імовірно, і привернула до себе увагу літописця Романових синів:
штолѣ же посолъ свои посла к Рюрикови ко тьстю своемоу . кланямся емоу и моляся. и покладъівага. на собѣ всю виноу свою и к митрополитоу сласа к Микифороу . вєла емоу w себе молитися . и кланятися . w всей винѣ своей . да бы и приАлъ к собѣ и гнѣва шдалъ бы емоу [...] Рюрикъ же [...] сгадавъ с моужи своими рекъ имъ . ажь ми са оуже молитъ . и кається w своей винѣ всей . то азъ его приимоу (ПСРЛ 2: 687—688).
Чому автор ГВл вирішив ужити цієї формули світських ієрархічних стосунків на позначення релігійного благочестя, неясно.
Наш фрагмент — один із тих, де спостерігаємо невмотивовану зміну дієслівних форм однини та двоїни. Пор.: "[Данило] йде въ Володимерь . штоудоу же собравша рать . посласта [Данило та Василько] на нь Андрѣл". Василька в попередньому викладі не згадано, він з’явиться у фіналі ("наоутрѣл же приде Данилъ и Василко"), але подвійне число дієслова без імені безпомильно свідчить, що він таки фігурував у цій історії.
Крім того, можливі сліди редагування тексту можна догледіти й у тому, як знеособлено текст згадує Ярослава в завершенні історії, уживаючи щодо нього виключно займенників, попри те, що на ім’я князь був названий лише раз і досить далеко попереду. Після цього читаємо речення, де суб’єктами є Данило, а також обидва Романовичі. Далі читаємо: "посласта на нь Андрѣл . ВАчеслава . Гаврила . Ивана . щномоу же въехавшоу . атъ быс'. с женою своею . атъ же бъГ' Шлексию Шрѣшькомъ . бѣ бо борзъ конь под нимъ. оугонивы и и а его до города". Читачеві, по суті, доводиться здогадуватися, що звороти "оному въехавшоу", "ятъ бысть", "оугонивъ и" та "а его" стосуються не до останнього в переліку бояр Івана, а таки до князя Ярослава Інгваровича; а "бѣ бо борзъ конь под нимъ", навпаки, має на увазі Олексу Орешка. Можливо, слідами редагування є також "щномоу же въехавшоу . атъ бые", що завдавало клопоту перекладачам, справді, не цілком поясненне з контексту; а крім того, незграбне "оугонивы и".
Отже, постає питання: чи редагування (якщо справді здійснювалося) не мало на меті вивищення Данила, як це читаємо в підсумку історії, що підносить пріоритет Данила в тандемі ("братъ же да Василкови Лоуческъ. и Пересопницю . Берестин же емоу бѣ преже далъ")? (Докладніше див. коментар до ПСРЛ 2: 782—783.)
В.С.
Повідомлення про Данилове богомілля в Жидичині відкриває серію згадок — загальним числом 13 — про моління Данила Романовича різним заступникам і за різних обставин.


246
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Св. Миколай
Треба гадати, що в Жидичині був монастир св. Миколая, на храмове свято якого — "зимового Миколу", 6 грудня, як припускав Махновець, і приїхав Данило (Літописруський, 383, прим. 1). Щоправда, жидичинський монастир (чи якась його реліквія) не відомі іншим джерелам, і чому Данило для першого свого (зазначеного літописом) богомілля обрав саме цю нічим не прикметну обитель, неясно. Утім, сюжет Данилового богомілля міг мати суто інструментальний характер у структурі оповіді про відвоювання Данилом спадщини Мстислава Німого. У попередньому повідомленні стверджено, ніби Мстислав заповів Данилові "отчину свою" Луцьк і Чорторийськ, але Луцьк посів Ярослав Інгварович (див. коментар до ПСРЛ 2: 750). Отже, літопис дає зрозуміти, що права Данила на Луцьк ґрунтувалися на законних підставах і були порушені Ярославом Інгва- ровичем. Відвоювання Луцька, отже, подано як відновлення справедливості й волі Мстислава Німого. Легітимність Данила додатково увиразнено його благочестям і бездоганною поведінкою: князь не пристав на вмовляння бояр і не спокусився використати поклоніння св. Миколаєві для підступного захоплення міста. Він завершив богомілля, повернувся до Володимира, і вже звідти, як і годилося, "послав рать" на Ярослава.
Інший епізод моління Данила до св. Миколая занотовано під Іпат. 1235:
лѣтоу же наставшоу . нача посылати Михаилъ и ИзАславъ гроздча дай на- шоу братью . или прідемь на та войною . Данилови же молащюса . Ббу стмоу архиерѣю Николѣ . иже каза чюдо свое возвелъ бо 6ашєть . на Данила . Михаилъ и ИзАславъ Лахъ и Роусь и Половець . множество (ПСРЛ 2: 774—775).
Махновець убачав тут хронологічне зазначення свята "весіннього Миколи", тобто пам’ять перенесення мощей із Мір Лікійських до Барі, що відзначається 9 травня (Літопис руський, 392, прим. 3). Навряд чи це слушно, адже суперечить текстові: "лѣтоу же наставшоу" (хоч би як це тлумачити: чи як початок літа, чи як початок року). Якщо моління Данила літописець справді співвідносив із якимсь святом св. Миколая, то міг мати на увазі лише різдво святого, яке відзначали влітку (місяцеслови по-різному подають його день — 29 липня або ж 23 серпня (див.: Сергий. Полный Месяцеслов Востока. Т. II. М., 1876, 221; Лосева О.В. РусскиемесяцесловыXI—XIVвеков. М., 2001, 413)).
Текст повідомлення невиразний, тож інтерпретувати його важко. Зокрема, неясно, яку "свою братію" вимагали відпустити Михайло Всеволодович та Ізяслав Володимирович: у попередньому епізоді Данило захоплює в полон "невірних галичан" та "князів болохівських" (що анахроністично в контексті 1230-х рр., див. коментар до ПСРЛ 2: 791—792). Враховуючи, що наступне за розгляданим повідомлення вводиться тотожним конектором "лѣтоу же наставшоу" (ПСРЛ 2: 776), можна гадати, що фрагмент із молінням Данила перебуває не на своєму початковому місці й був переміщений.
Отже, яке саме чудо міг мати на увазі Данило, виходячи з літописного тексту, визначити складно. Серед посмертних чудес св. Миколая відомо кілька, сюжет яких становить звільнення в’язнів. Зокрема, "О Петре постригшемся в


247
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
черньци егоже святый Никола от уз и темница избави"; "О человеце егоже изба- ви из желез и из темници"; "О некоем срацинине егоже избави от уз" (Никольский, 348) (видання див.: Леонид, архим. Житие и чудеса св. Николая Мирликий- ского и похвала ему. Исследования двух памятников древней русской письменности XI в. СПб., 1882 [Памятники древней письменности, № 34]).
Щоправда, ураховуючи контекст — згадку половців — можна припустити, що Данило мав на увазі інше чудо, руського походження, "О половчинѣ". Полоненого половчина було відпущено з неволі під умову наступного викупу, а "поручником" став св. Миколай (точніше, ікона його в київському храмі). Коли ж половчин вирішив зламати дану присягу і не повертати обіцяного викупу, св. Миколай примусив його "искоупъ на себѣ платити . и поручника млти" (див.: Леонид, архим. Посмертные чудеса святителя Николая, архиеп. Мир-Ликийского Чудотворца: Памятник древней русской письменности XI в. Труд Ефрема, en. Переяславскаго (по пергаменной рукописи исхода XIV в. библиотеки Троице-Сергиевой лавры, № 9). СПб., 1888 (Памятники древней письменности, № 72), 47—54). Тобто смисл літописної згадки міг полягати в тому, що Данило відпустив полонених без умов і викупу, "на поруки" св. Миколаєві, знаючи, що той подбає про компенсацію, аналогічно до того, як колись у чуді з половчином.
Утретє Данило молиться св. Миколаєві в повідомленні Іпат. 1255, закликаючи допомогу святого проти того ж таки Ізяслава, згаданого в наведеному вище епізоді:
Данило же слышавъ то скорбенъ бье . іако в невидѣньи се бые [...] а самъ помоливсд стмоу Николѣ и ре4' воемь своемь . аще сами боудоуть Тата- рове . да не внідеть оужасъ во ср"це ваше . шнем же рекшимъ . Бь боуди помощникъ ти (ПСРЛ 2: 829—830).
Михаїл Архангел
Згадку молитви Данила до Богородиці та Михаїла Архангела вмонтовано в початок статті Іпат. 1231 р. Лишившись, по суті, без підтримки ("вь йі. штрокъ вѣрнихъ"), Данило, проте, зважується вирушити проти ворогів, сподіваючись на допомогу вищих сил:
помолившоу же ca емоу [Хлєбн: Бгоу]. и стѣи прчс'тѣи Бци . Михаилоу архангл^ Бжию . оустремисА изиити . со мало4' ратникъ (ПСРЛ 2: 764).
Молитва разом до Богородиці і Михаїла Архангела може мати хронологічний смисл. Пам’ять чуда Михаїла Архангела в Хонех припадає на б вересня, а Різдво Богородиці — на 9 вересня, що означало б, що Данило виступив у похід 9 вересня.
Такий же смисл, очевидно, має й згадка другої молитви Данила — до Архангела Михаїла — дорогою до ставки хана Батия.
изииде же на празни* стго Дмитрѣд . помоливса Ббу . и приде Кыевоу [...] и приїде" в домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичь и созва калоугеръі. и мнискии чинъ . и рекъ игоуменоу и всей братьи . да створдть млтв# w немь . и створиша . да w Ба млс’ть полоучить . и бые тако и падъ пре" архистратигомъ . Михаиломъ (ПСРЛ 2: 806).


248
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, з Дороговська Данило вирушив 26 жовтня, на день св. Димитрія Со- лунського. Згадка молитви до Архістратига Михаїла дає змогу припустити, що з Києва Данило виїхав на свято Собору Архістратига Михаїла, 8 листопада.
Архістратиг Михаїл уже втручався в долю князя: по Даниловій молитві Господь наслав предводителя Небесного Воїнства на угорців і короля Белу:
изииде же Бѣла риксъ рекъмыи король Оугорьскыи . в силѣ тджьцѣ . [...] вшедъшоу же емоу. во горы Оугорьскыѣ. посла на нъі Бъ архангла Михаила . штворити хлдби нбеныд. конем же потопающимъ. и самѣмь возбѣгающимъ на высокад мѣста . [...] Данилови же молдщоусд Ббу . избави и Бъ w роукы силнъГ' (ПСРЛ 2: 760).
І не покинув Данила без заступництва до завершення епізоду:
Бъ . поспѣшникъ бые емоу Данилъ же приведе к собѣ Лахъі и Половцѣ Котдневы . а оу королд бѣахоу Половци . Бѣговаръсови . Бъ попасти на нѣ раноу фарашновоу [...] Бъ бо попоустилъ бѣашеть [Хлєбн: бяше на нѣ] раноу англъ бьашеть ихъ . сице оумирающимъ . инии же изъ подъшевь выстоупахоуть акы ис чрева [Хлєбн: из червіа] . Инии же во конѣ влѣзъше . изомроша [Хлєбн: измираху] . инии же школо шгна солѣзъшесА . и масъ ко оустомъ. придевоше . [Хлєбн: мясо къ оустомъ придѣвше] оумирахоу многими же ранами . разными оумирахоу . хла6и бо нбеныи шдинако топдхоуть и (ПСРЛ 2: 761).
Св. Флор і Лавр
Князеві природно молитися перед битвою про дарування перемоги. Так, вирішальна перемога над давнім ворогом, Ростиславом Михайловичем, стала наслідком небесного заступництва:
слышавъ же Данило и Василко . ратное пришествие его . помолистасд Ббу начаста сбирати вое [...] іавлешоу же Ббу помощь [Хлєбн.: милость] свою . над ними . іако не w помощи члвкомъ побѣда нъ w Ба [...] іави же Бъ млеть свою . и дасть побѣдоу Данилоу . на каноунъ великоую мчнкоу . Фрора и Лавра (ПСРЛ 2: 801, 805).
Св. Симеон
Ближче до закінчення статті Іпат. 1231 читаемо дещо несподіваний і не цілком ясний текст про моління Данила, яке, утім, не дарувало йому удачі:
Видѣвшоу же ca Данилоу . w рѣкоу Велью . с королевичемь . и нѣкое слово похвално рекшоу . егоже Бъ не любить . наоутрѣіа же . переидеть рѣкоу Велью . на Шоумьскъ . и поклонивса Ббу . и стмоу Семешноу . исполнивъ полкы свое . поиде ко Торчевоу (ПСРЛ 2: 767).
Прохання князя про заступництво й допомогу, як можна зрозуміти літописця, було нейтралізовано його попередньою погордою і вихвалянням ("словом похвальним"), "егоже Бъ не любить". Справді, битва виявилася невдалою: "Ббу же тако извольшоу . за грѣхы . наворотисл дроужина Данилова на бѣгъ".


249
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Іоанн Златоустий
"Поклонитися" з попереднього фрагмента, судячи з усього (на відміну від "молитися"), літописець розумів як складання молитви у відповідному храмі, що видно з епізоду повернення Данила із чеського походу:
и приде во град Холмь . сь чгтью и со славою в домъ . Преч'люѣ . падъ поклониса . и прослави Ба . w бывше4’ [...] . и прибываше в домоу стго Ивана. во городѣ Холмѣ с веселиемь . славд Ба и прчс’тоую его мтрь . и стго Ивана Златаоуста (ПСРЛ 2: 826).
Обидва храми в Холмі зруйнувала пожежа, і саме в церкві Іоанна Златоус- того Данило молиться про відновлення:
вшедъ во црквь и видѣ пагоубу и сжалиси велми помоливса Ббу паки шбнови и црквь шсти . пискоупомъ Иваномъ . и паки помоливса Ббу . и созда . и твьржьш и выша (ПСРЛ 2: 845).
Св. Іоанн Златоустий, а також св. Миколай сприяли Данилові. Під час походу Куремси виявилося, що протистояти монголам нема чим: князі не могли зібрати дружини. Данило та Василько поклали надію на Бога:
ѣхаста в Володимерь . и собравша мало дроужины и молАщасл Ббу . w на- шествии Татарь . да Бъ избавить іа
Молитву Господь почув і явив чудо під Луцьком. Неукріплене місто було врятоване:
Бъ же чюд’ створи и стъі Иванъ . и стъіи Никола . вѣтроу же такоу быв- шоу . іако порокомъ вѣргшоу вѣтроу же шбращаше камень на нѣ . пакы же мечющемъ . на нѣ крѣпко . изломиса Бжиею силою пракъ (ПСРЛ 2: 842).
Св. Спас
У кількох випадках Данило не просить про допомогу, а складає молитву- подяку за заступництво. Так, після того, як йому вдалося уникнути небезпечної зустрічі з Бурундаєм, Данило молився перед образом Спаса:
и помоливса Ббу стмоу Спсоу . избавникоу есть икона . іаже єсть в городѣ мѣлницѣ . во цркви стоѣ . Бцѣ . и нынѣ стоить в велицѣ чс’ти шбѣща емоу Данило король . оукрашениемь . оукрасити и (ПСРЛ 2: 846—847).
Св. Димитрій
Здається, лише в одному епізоді Данило складає подяку за несподіване чудесне заступництво, що сталося без його прохання: після невдалої битви й утечі Данило і його воїни потрапили в скруту, фактично голодували:
бъівъшю же гладоу великоу . поидоша вози и . къ Плавоу на каноу” стго Дмитрѣл . вземше возъі накормишасА изобилно . и похвалиша Ба и стго Дмитрѣл . іако накорми а (ПСРЛ 2: 735).
Репертуар молінь Данила, коли їх зміст розкриває літописець, досить стандартний, як для володаря: князь молить збавити та заступити ("Данилови же


250
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
молдщоусА Ббу . избавити [...] w роукъі силнъі*"; "Данилъ же скорблше . и молАіпесА Ббу w шчинѣ своей"; "молАщасА Ббу . w нашествии Татаръ . да Бъ избавить іа").
Загалом розглянуті фрагменти з моліннями Данила можна подати в наступній таблиці:
ПСРЛ 2: 735
Бог і св. Димитрій
ПСРЛ 2: 751
св. Миколай
ПСРЛ 2: 760—761
Бог і Архістратиг Михаїл
ПСРЛ 2: 763—764
Богородиця і Архістратиг Михаїл
ПСРЛ 2: 764
Бог і св. Симеон
ПСРЛ 2: 774—775
Бог і св. Миколай
ПСРЛ 2: 790
Бог
ПСРЛ 2: 801
Бог
ПСРЛ 2: 806
Бог і Архістратиг Михаїл
ПСРЛ 2: 826
Богородиця, Бог і св. Іоанн Златоустий
ПСРЛ 2: 829—830
св. Миколай
ПСРЛ 2: 841
Бог
ПСРЛ 2: 845
св. Іоанн Златоустий
ПСРЛ 2: 846—847
св. Спас
Те, що християнський князь звертається до вищих сил, просить про заступництво і складає подяку за допомогу, цілком природно й очікувано. Не цілком очікуваним є інше: Данило виявляється єдиним персонажем "галицької" частини літопису, який молиться. Навіть його брат Василько молиться лише спільно з Данилом і лише у двох епізодах.
Так само не цілком очікуваним виявляється набір небесних заступників, що до них звертається Данило.
Він незвичний насамперед промовистою відсутністю. Данило жодного разу не звертається до свого небесного патрона. Таким уважають св. Данила Столпника, що цілком імовірно (навіть усупереч анекдотичній аргументації Майорова: князь збудував міста Данилів та Столп, а крім того, заповзято ставив "стовпи" (башти), чим нібито засвідчував пошану до Столпника Данила (див.: Alexander
V. 	Maiorov, "The Cult of St. Daniel the Stylite among the Russian Princes of the Rurik Dynasty," Slavic and East EuropeanJournal, 59, no. 3 (2015), 345—366)).
Не апелює князь і до патрональних святих кого-небудь із своєї найближчої родини (наприклад, брата чи синів). Так само незвично, що князь жодного разу не звертається до найпопулярніших руських святих воїнів, до того ж "сродни- ків" — Бориса і Гліба. Над причинами подібної індиферентності ще треба міркувати, але зауважимо, що вона корелює із ктиторською активністю князя.
В.Р.
по смрти брата своего . Кондратъ приіа Данила и Василка . в великоую любовь . и проси ею . а быста шла емоу на помощь . и поидоста емоу на


251
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
помощь . на Володислава на стараго [Хлєбн.: да быста шла емоу на помощь . на Володислава на старого] (ПСРЛ 2: 754).
У коментарі до ГВл М.Ф. Котляр стверджує, що "загалом чіткий і логічний, виразно спрямований ідейно текст" "галицького" літопису "розривається великими і малими вставками", що "може свідчити про значне пізніше редагування — чи то при створенні Літописця [Данила Галицького. — Авт.] (кінець 50-х — початок 60-х рр.), чи при завершенні складання Галицько-Волинського літопису (кінець XIII або початок XIV ст.)" (Галицько-Волинськийлітопис, 38—39). Найбільш послідовно вчений ілюструє свою думку на прикладі історії про похід Романовичів у союзі з мазовецьким князем Конрадом улітку або восени 1229 р. на польське місто Каліш. Учений зазначає, що це — оповідь, уведена в текст основного опису, який він уважає "повістю". Вставний характер цього фрагмента, на думку вченого, визначається за наступними параметрами:
1. "перебіг походу визначається мало не погодинно";
2. "наведені деталі, які міг знати хіба що очевидець";
3. "цим очевидцем мала би бути людина воєнна, адже він прекрасно розбирається в осадній і захисній техніці, засобах штурму фортець";
4. вставний текст не має прямого стосунку до основного сюжету, присвяченого поверненню Данилом галицького столу.
На думку Котляра, ця "велика вставка з відображенням походу князя до Польщі й облоги ним Каліша майстерно вмонтована в тканину твору з допомогою поетичної оповіді про досягнутий завдяки воєнному успіхові вигідний мир з Польщею". Вставний епізод, як гадає дослідник, завершується словами "потом же возвратистасА . w Кондрата . в домъ свои с честью иже бѣ землю
крестилъ" (ПСРЛ 2: 758). Появу інтерпольованого тексту Котляр пояснює тим, що в найближчому оточенні Данила Романовича якась людина (чи кілька людей) систематично нотувала відомості про зносини його з іншими володарями. Це, на думку Котляра, не дає змоги віднести епізод на рахунок пізнішого волинського редактора чи укладача остаточного Галицько-Волинського літопису (Галицько-Волинський літопис, 39).
Однак за "повільного читання" тексту, що містить опис походу, виявляється, що сама оповідь непослідовна, у ній порушено граматичні та смислові зв’язки. Спираючись на ці особливості тексту, доходимо висновку, що він розпадається на три мало пов’язані між собою сюжети: перший оповідає про похід Романовичів у Силезію в союзі з Конрадом Мазовецьким, захоплення містечка Старе Място ("Старъгород"), розорення "вроцлавських сіл" і облогу фортеці Каліш; друга оповідь складається з епізодів походу, що демонструють особисту активність князя Данила й згруповані довкола обігравання тем "бою" та "води"; нарешті окремий епізод стосується до сюжетно не вмотивованої появи персонажа пінського князя Володимира, який з’являється у викладі ще лише раз і також у здогадно вставному тексті (див. коментар до ПСРЛ 2: 720).
Наведемо текст оповіді про похід Романовичів на Каліш, позначаючи основний текст римськими, а редакторський — арабськими цифрами.
І. по смрти брата своего . Кондратъ приіа Данила и Василка . в великоую любовь . и проси ею . да бъіста шла емоу на помощь . на Володислава на старого


252
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
1) сама же идоста. на воиноу wcmaeucma же в Берестии . Володимера Пинъского . и Оугровъчанъі и БерестъАны. стеречи землѣ, w Атвюзъ. в то же времА воеваша Литва Лахы мнАще мирни соуще. и придоша ко Берестъю. Володимѣръ же ре4. шже есте мирни но мнѣ есте не мирни. и изииде нанѣ .и Беръстыане. избиша ѣ всѣ
II. Данилъ же и Василко . придоста ко Кондратови . и сгадавшимъ имъ . идоша . къ Калешю . и
2) придоша Ветроу вечеръ. наоутрѣе же свѣтающю
III. прѣидоша рѣкоу Пресноу, и поидоста къ городоу и
3) тое нощи. бы1 дождь великъ
IV. видивши же іако нѣ£ кто противдсд . поустиша воеватъ и плѣнитъ . Роусь же догнаша Милича . и Старогорода [Хлєбн.: из Старьгорода] . и нѣколко селъ ВоротиславьскъР задша. и придша плѣнъ вели15. и вратишасд и приидоша во станы . гадающимъ . како поити к городоу на бои Лдхомъ же не хотдщимъ битисд. на- оутрее же . Данилъ . и Василько. поемь вое свое и поидоста ко градоу . и
4) Кондратоу же любмцю Роускъіи бои . и поноужающоу Лахы свое . шнѣмъ же wdmaKO не хотящимъ
V. пристоупившима же има. хѵбѣима ко воротомъ. Калѣшьскъімъ. а Мирослава посласта в задъ града .
5) и инъш полкы бѣ бо городъ шбишла вода . и силънаю. лозина . и вербъе . и не свѣдоущимсА самѣмъ . идеже кто биаше . егда же си іѵстоуплхоу w 6оа whu же на- лежахоутъ на шны . а коли whu wcmoynAxoy . а whu належахоу на си за невидѣние не пршатъ бы1 градъ томъ дни. идоущоу же камению со забралъ кіко дождоу силноу. стоАщимъ имъ в водѣ. дондеже сташа на соусѣ. на метаномъ камении.
VI. и возводный мостъ . и жеравець вожьгоша. Лдхове же врата шдва оуга- сиша градьскаіа . Данилови же и Василкови . ходдщима подлѣ града
6) стрѣлАЮщимъ на градъ инѣмъ стрѣлцемъ . и бы1 ранено моужъ стоАщихъ на забралѣхъ. р .и. $.
VII. бъівшоу же вечероу. и возвратишасд во станы свод .
7) Станиславъ же Микоуличъ. ре* кде то мы стоАли. тоу нѣ воды ни гребле высокы . Данилъ же всѣдъ на конъ еха самъ на зглАдание града и видѣ іако тако и есть Данилъ же приѣха ко Конъдратови . и ре* емоу аще быхомъ исперва вѣдалѣ мѣсто се то градъ приАтъ бы былъ.
VIII. Кондратови же молдщоусд има . да наоутрѣе пакы пристоупита ко градоу наоутриА же Данилъ и Василко . посласта люди свои .
8) WHCM же стоіащимъ и теребАщимъ лѣсы wкoлo града. гражаномъ же ни камениіа смѣющимъ врещи на нѣ. просАхоусА да бы к нимъ прислалъ. Кондратъ. Пакослава и Мъстиоуіа. Пакославъ же ре* Данилови. измѣнивъ ризы свое поеди с нами. Данилови же не хотѣвшю . ре* емоу братъ иди да слыши вѣче ихъ. не вѣрАшетъ бо Мъстиоуе- ви Кондратъ . Данилъ же возма на са шеломъ Пакославъ. и ста за нима . стоАщимъ же моужемъ на заборолѣхъ . и рекоущимъ имъ . тако молъвъта великомоу . кназю Конъдратоу . сии градъ не твои ли есть. мы же моужи изнемогоше . и во градѣ семъ . ци иного странниці есмы . но людье твои есмы а ваша братъА есмы . чемоу w насъ . не сожалитеси. аще насъ Роусъ плѣнашъ . то коую славоу. Кондратъ прииметъ. аще Роускакі хороуговъ станетъ на забролѣхъ то комоу ч1тъ оучиниши. не Романовичема ли. а свою ч1тъ оуничижиши. нынѣ братоу твоемоу слоужимъ. а заоутра твои боу-


253
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
демь. не дай славы Роуси ни погоуби града сего . и и многа словеса глхоу. Пакаславоу же рекшоу. Кондратъ бы радъ мл£тъ оучинилъ вамъ. Данилъ лютъ зѣло есть насъ не хощетъ wmoumu прочь не приемъ града. росмыавсАрче а се стоитъ самъ. молъвъте с нимъ кназь же тъче его шскѣпищемь. и сона собе шеломъ. whu же кликноуша с града . имѣи слоужбоу нашоу молимсА . створи миръ . шномоу же много смѣАвъшоусА и много вѣстовавшоу с ними. и поа w нихъ, в . моужа. и приѣха Кондратови.
IX. и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ .
9) Роуси бо бѣахоу полонилѣ многоу челАдъ . и боАрынѣ створиша же межи собою клАтвоу Роусъ и Ллхове. аще по семъ коли боудеть. межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское челАди ни Роуси ЛАдъскои.
X. потом же возвратистасА . w Кондрата . в домъ свои с честью . Ббу поспѣвающю има . створиста емоу помощь великоу . и внидоста со славою . в землю свою.
10) иныи бо кназь не входилъ бѣ в землю ЛАдъскоу толъ глоубоко. проче Володимера Великаго . иже бѣ землю крестилъ.
Як бачимо, "основний" текст виокремлюється на підставі формальної ознаки — послідовного вживання дієслівних форм подвійного числа, що відповідає сюжетному завданню розказати про двох Романовичів і їх спільні дії на допомогу Конрадові. Цим (а певніше, контрастом із цією характеристикою основного тексту) виокремлюється "редакторський" текст, виконаний переважно з уживанням дієслівних форм множини. Межі між "основним" і "редакторським" текстами визначаються граматичною неузгодженістю фрагментів першого й другого ґатунку. Крім того, у редакторському тексті наявна спроба піднести осібну роль Данила і подати його головною дійовою особою в подіях на шкоду сюжетній ролі брата Василька. Зрештою, аналогічну техніку редагування зауважуємо й на деяких інших сегментах "галицького" літопису (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 782—783).
З'єднуючи фрагменти, нумеровані римськими цифрами, дістаємо послідовний, сюжетно стрункий і граматично бездоганний текст про похід обох Романовичів на Каліш:
І. по смрти брата своего . Кондратъ приіа Данила и Василка . в великоую любовь. и проси ею . да бъіста шла емоу на помощь . на Володислава на старого II. Данилъ же и Василко . придоста ко Кондратови . и сгадавшимъ имъ . идоша . къ Калешю . и III. прѣидоша рѣкоу Пресноу, и поидоста къ горо- доу и IV. видивши же іако нѣг кто противлсА . поустиша воеватъ и плѣнитъ . Роусь же догнаша Милича . и Старогорода [Хлебн.: из Старьгорода] . и нѣколко селъ Воротиславьскъі* залша . и прилша плѣнъ вели*. и вратишасл и приидоша во станъі . гадающимъ . како поити к городоу на бои Лахомъ же не хотащимъ битисА. наоутрее же . Данилъ . и Василько . поемь вое свое и поидоста ко градоу . и V. пристоупившима же има . шбѣима ко воро- томь . Калѣшьскъімъ . а Мирослава посласта в задъ града VI. и возводнъіи мостъ . и жеравець вожьгоша. Лаховє же врата шдва оугасиша градьскаіа . Данилови же и Василкови . ходАщима подлѣ града VII. бъівшоу же вече- роу. и возвратишасА во станъі своа VIII. Кондратови же молащоуса има . да наоутрѣе пакъі пристоупита ко градоу наоутрил же Данилъ и Василко


254
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. посласта люди свои IX. и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ X. потом же возвратистасл . w Кондрата . в домъ свои с честью . Ббу поспѣвающю има . створиста емоу помощь великоу . и внидоста со славою . в землю свою .
Помічаємо, що не цілком доладно (зі змістового погляду) узгоджуються фрагменти VIII та IX. Саме між ними знаходимо найбільший обсягом "редакторський" текст про візит перевдягненого Данила до обложеного Каліша, вставка якого, можливо, і призвела до втрати частини початкового тексту; обсяг утрати відновити неможливо.
Аналогічну процедуру годі вчинити над "редакторським" текстом, що, до речі, є одним із маркерів його вставного характеру. Він — очікувано — не утворює цілісної оповіді. Проте переважна більшість фрагментів об’єднана двома темами: несподіваної повені та складної топографії міста, які в кінцевому підсумку завадили Данилові успішно завершити штурм Каліша.
Оглянемо деякі з фрагментів, що виявляють характерні прийоми редактора.
Фрагмент 1) уставлено в канву початку походу Романовичів. Він не має стосунку до основного сюжету і фактично перериває щойно розпочату оповідь. Героєм фрагмента є князь "Володимир пінський", що фігурує в літопису ще в одному, також вставному епізоді. Текст явно недосконалий: "воеваша Литва Лахъі мнащє мирни соуще . и придоша ко Берестью". Згодом з’ясовується, що литва гадала, ніби русь з ними перебуває в стані миру, але буквальний смисл речення полягає в тому, що литва воювала поляків, бо гадала, що вони "мирні". Формулювання реакції Володимира пінського також не є бездоганним: "\ѵже есте мирни но мнѣ есте не мирни . и изииде на нѣ". Фактично перед нами малозрозумілий анекдот про князя, якого залишили стерегти місто від ятвягів, а він замість цього побив союзних Романовичам литовців, які хотіли здійснити набіг на їхніх ворогів — поляків.
Епізод описано з уживанням формулювань, близьких до тих, що знаходимо в "ратях" Бурундая, пор.: "шставь намъ Лахы . а самъ поиди миренъ . изъ землѣ нашее" (ПСРЛ 2: 810); "к Данилови река . идоу на Литвоу . шже еси миренъ поиди со мною" (ПСРЛ 2: 846); "и прашаше гдѣ есть Данило шна же швѣщаста в Милници есть . шнѣм же рекшимъ іако то есть мирникъ нашъ" (ПСРЛ 2: 848); "прислалъ бо 6ашє тако река . шже есте мои мирници срѣтьтА ма"; "ре4 Боуронда Василкови . шже есте мои мирници . розмечете* городы своѣ всѣ" (ПСРЛ 2: 849). Помічаємо, що в цих прикладах "оже" являє собою прийменник із звичним значенням "якщо". Натомість у нашій вставці це значення неможливе: переклади наполягають на значенні "хоча", і в такому разі ми б очікували б "ащє".
У фрагменті 2) "придоша Ветроу вечеръ . наоутрѣе же свѣтающю" коментатори слушно вбачають спотворену назву річки "Вепр". Але в такому разі редактор не врахував географічної неможливості своєї правки: якщо підійти надвечір до р. Вепр, то на світанку годі опинитися біля річки Просни. Не виключено, р. Вепр привернула до себе увагу, бо вже фігурувала в контексті походу Романовичів на ляхів, причому в поєднанні з Берестям: "и посла по нихъ Данилъ [...] и гнаиіа по нихъ до рѣкы Вепрл . Льстькови же творящю яко . Мьстиславлимъ свѣтомъ . Данилъ примъ есть Берестии" (ПСРЛ 2: 732—733).


255
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Фрагмент 3) "тое нощи . 6uć дождь великъ" не пов’язаний з основним текстом, але апелює до редакторських вставок: хронометражу походу у фрагменті 2) "придоша Ветроу вечеръ . наоутрѣе же свѣтающю", а також до теми появи високої води довкола Каліша у фрагментах 5) та 7).
Фрагмент 5) розриває цілісне речення основного тексту, згідно з яким Романовичі приступили до міських воріт та підпалили розвідний міст. У вставному тексті помічаємо парафраз опису облоги міста Гостинного з "волинської" частини літопису (Іпат. 1281):
пришедшимъ же полкомъ . к городоу и сташа школо города аки боровѣ величіи . и начаша са пристраи’вати . на вздтье города . кназь же Конъдратъ. нача ѣздл молвити братыа мом. милам.. Роуси потагнєтє за шдино срд'че и тако полѣзоша подъ заборола . а дроузии полчи стомхоу недвижими . стерегоучи . внезапнаго наѣзда w Лахоѳъ . прилѣзъшимъ же имъ подъ заборолѣ. Лхховѣ по- ущахоутъ на на каменье . акы градъ силныи . но стрѣлы ратьнъіхъ не дадАХоуть ни въіникноути . изъ заборолъ . и начаша побадъіватисА копьи . и мнози м.звени быша на городѣ weo іѵ копии шво w стрѣлъ . и начаша мртви падати изъ заборолъ . акы сноповье . и тако взлша городъ" (ПСРЛ 2: 885—886).
У цьому ж описі облоги Гостинного знаходимо джерело фрагмента 4) "Кон- дратоу же люблщю Роускыи бои . и поноужающоу Лахъі свое".
Фрагмент 7), де Данило особисто їздить на рекогносцирування міста, згідно з хронометражем оповіді, відбувається темної пори доби ("бывшоу же вече- роу" — "да наоутрѣе пакы пристоупита"). Його (фрагмента) граматичний лад і зміст (Данило запевнив Конрада, що дізнався, як здобути місто) заходить у суперечність із наступним "основним" текстом, де Конрад продовжує благати обох Романовичів усе ж таки ще раз спробувати здобути місто штурмом.
Найбільший зі вставних фрагментів 8) розвиває мотив споглядання переговорів обложених жителів міста з нападниками. Тут Данило супроводжує двох Конрадових послів — названих на ім’я Пакослава та Мстивоя — з тим, щоб чути зміст перемовин і контролювати перебіг їх. Епізод сконструйований за взірцем аналогічного з "волинської" частини літопису, де героєм є Василько (див. коментар до ПСРЛ 2: 851—852), але так, щоб бути його повним дзеркальним відбитком.
Основний текст завершується констатацією, що Конрад уклав із жителями Каліша договір і взяв у них заручників: "и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ". Після цього, здавалося б, фіналу знаходимо фрагмент 9), який розпочинається підрядним реченням причини, що стоїть у препозиції щодо головного: "Роуси бо бѣахоу полонилѣ многоу чєладь . и болръінѣ створиша же межи собою клАтвоу Роусь и Лаховє . аще по семь коли боудеть . межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское чєлади ни Роуси Ладьскои". Цей фрагмент є парафразом аналогічного епізоду, але з "волинської" частини літопису (Іпат. 1281):
Болеслав же . совокоупивъ рать свою [...] и поиде на 6paf на своего . на Кондрата . к городоу . ко Ьздовоу . Кондратови же не бывшоу . тогда в городѣ . и тако приступльше взлша городъ . законъ же 6ашє в Лахо* такое челАди нѣ . имати ни бити но лоупАхоуть. городоу же взАтоу. и поимаша в немь. товара


256
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
много . и людии полоупиша . и ншіровъ свою, и/блоупи. княгиню Кондратовоую . и сыновицю свою шблоупи (ПСРЛ 2: 883).
Фінальний фрагмент 10) "инъіи бо кназь не входилъ бѣ в землю Лддьскоу толь глоубоко . проче Володимера Великаго . иже бѣ землю крестилъ" виявляє спільність із серією тих історичних ремарок, які "волинський" автор робив на підставі читання Повісті временнихліт (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 821—826).
"Основний" текст відповідає початковій ідеології повісті про Романовичів, де вони перебувають під патронатом довколишніх володарів, які "приймають їх у любов" і сприяють їм, а Романовичі виступають молодшими партнерами. Епізод облоги Каліша мав на меті продемонструвати саме це: Конрад "при» Данила и Василка. в великоую любовь", а Романовичі вдячно відгукнулися на його прохання. Невдача під Калішем не кидала тіні на воєнний хист Романовичів, адже смисл повідомлення полягав не в зображенні їх звитяги, а в наголошенні на почесності бути запрошеними в похід.
Фрагмент було перероблено у світлі іншої ідеології, з дистанції часу, коли Романовичі вже мали репутацію самостійних володарів, і так, щоб саме вони почали відігравати провідну роль у сюжеті. Відповідно, з історії невдалої облоги невеличкої фортечки в Польщі зробили героїчну повість про складну, тривалу і героїчну облогу, де Данило виявив чудеса воєнного мистецтва, і тільки обставини завадили йому здобути повний і беззастережний успіх.
Долучений до оповіді додатковий матеріал створено з опертям на пізніші сюжети "волинського" літопису, що й визначає час редагування.
В.С.
и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ . Роуси бо бѣахоу полонилѣ многоу чеЛАДЬ . И бОАрЪІнѢ створиша же межи собою КЛАТВОу Ро- усь и Лаховє . аще по семь коли боудеть . межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское чєлади ни Роуси Ладьскои (ПСРЛ 2: 757).
Генсьорський звертав увагу на особливу поширеність термінів "русь" і "руський" у ГВл (Генсьорський А.І. Термін "русь" (та похідні) в Древній Русі і в період формування східнослов'янських народностей і націй. Дослідження і матеріали з української мови. Т. 5. К., 1962, 16—ЗО). Він писав:
Термін "Русь" (і похідні) в етнічному значенні явно пропагується в Галицько-Волинському князівстві. Свідчать про це сторінки Галицько-Волинського літопису, де на кожному кроці зустрічаємося з цим терміном, чого давніше в попередньому південноруському літописанні не було.
Це можна перевірити порівнянням із ПВЛ і Кл. Підрахуємо кількість уживання цих термінів у ГВл, а також коефіцієнт частотності (кількість уживань на одиницю тексту, однакову для складників Іпат., — стовпчик). Будемо враховувати як ГВл повністю, так і окремо Гл та Вл (межу між ними кладемо традиційно по 848 стовпчикові Іпат.). Не беремо до уваги одного суттєвого різночитання: Іпат. 888: "(Болеслав) творлшеть бо са аки всю землю вземь" / Хлєбн.: "всю роу взял" і дотримуємося тексту Іпат.


257
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У розрахунках щодо Вл та ГВл повністю не враховуємо обсягу панегірика Володимирові Васильковичу, що жанрово не відповідає наративові (також сторонніми тілами є тексти грамот Володимира Васильковича і Мстислава Даниловича, однак вони мають незначний обсяг, що не впливає на підрахунки). Аналогічно розглядаємо текст ПВЛ без договорів із греками (911, 944, 971 рр.) та "Промови Філософа" (986 р.).
З таблиці видно, що за загальною частотністю "руської термінології" Гл показує високі результати. Тимчасом у Вл — найменша частотність з-поміж усіх складників Іпат.
Слово "русь" у значеннях "люди" і "країна", а також у звичних прикметникових сполученнях "Руська земля" та "руський князь" трапляється в Гл не частіше, ніж в інших творах. Що стосується до нестандартних сполучень (на зразок "ру- ский бой", "хоруговь руская"), то тут справді Гл стоїть попереду. Це контрастує з Вл, де відповідний показник найнижчий.
Термін "русь" у значенні "люди"/"спільнота" має найбільшу частотність у ПВЛ і Гл. Це можна було б пояснити тим, що аналізоване значення актуалізувалося в тих текстах, що робили особливий наголос на взаємодії (конфліктах) "своїх" з "іншими". Тимчасом Кл більше зосереджувався на "внутрішніх" справах Рюриковичів, а тому рідше потребував терміна "русь" у даному значенні. Утім, ця схема не пояснює вкрай низького показника у Вл, попри те, що, як і Гл, цей текст багатий на оповіді про взаємодію з "іншими". А отже, зазначена особливість уживання терміна "русь" має пояснюватися не тільки об’єктивно-історичними, а й літературними причинами — відмінністю в наративних стратегіях хроністів. Зокрема, можна звернути увагу на те, що паралельно з низькою частотністю значення "русь" (спільнота/люди) у Вл порівняно частотні сполучення "руський князь"/"руські князі" (більше, ніж у Кл і Гл, та майже однаково з ПВЛ).
ПВЛ і Кл демонструють вищу частотність назви "Русь" (країна) і "Руська земля". Здебільшого (особливо у Кл) ці назви позначають Середнє Подніпров’я. Коли
Частотність уживання слова "русь" і похідних
ПВЛ (без договорів із греками і "Промови Філософа") 258 стовпців
Кл 430
Гл 134
Вл (без панегірика Володимирові Васильковичу) 76
ГВл повністю (без панегірика Володимирові Васильковичу) 210
Усього випадків (коефіцієнт частотності)
195 (0,75)
199 (0,46)
71 (0,5)
16 (0,2)
87(0,41)
русь (люди)
59 (0,23)
25 (0,058)
25 (0,18)
3 (0,03)
28 (0,13)
Русь (країна)
21 (0,08)
34 (0,08)
2 (0,015)
2 (0,02)
4 (0,02)
"Руська земля"
67 (0,26)
97 (0,2)
19 (0,14)
1 (0,01)
20 (0,095)
руський (князь)
26 (0,1)
17(0,04)
9 (0,067)
7 (0,092)
16 (0,076)
руський (інше)
22 (0,085)
26 (0,06)
15 (0,1)
3 (0,03)
18 (0,086)


258
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
укладали Гл і Вл (друга половина XIII ст.), "Руська земля" із центром у Києві була сплюндрована, тож і зменшення кількості вживань цієї назви є закономірним.
Загальне падіння частотності "руської термінології" у Вл порівняно з Гл суперечить гіпотезі Генсьорського щодо "пропаганди". Якби ці літописні пам'ятки відбивали реальний процес поширення назви "русь" у Галицько-Волинському регіоні, то ми спостерігали б поступове збільшення частотності її в текстах. Натомість картина протилежна. Це може означати, що особливості вживання слова "русь" і похідних у Гл та Вл радше пов’язані з літературними характеристиками цих творів.
"Складні місця" з етнонімом "русь"
У ГВл е чотири місця, де знаходимо "нестандартні" форми етноніма "русь". Це незбірна форма множини "роуси" і "роусци", а також неясна форма "руша". Існування цих форм могло би свідчити про особливу руську етноніміку в Галицько-Волинському регіоні й розвиток специфічної руської ідентичності.
Зокрема, можна було би припускати, що форма "роуси" є вкрапленням "живомовної" лексики і відбиває побутування "ненормативних" форм етноніма "роусь". В обох випадках форма "роуси" виступає в "польських контекстах", отже, могла з’явитися під польським впливом. Однак це припущення не має документального підтвердження поза ГВл. Форма "руси" (називний відмінок) замість "русь" відома з південнослов’янських, болгарських текстів XIV—XV ст., зокрема з творів Костянтина Костенецького (Ягич И.В. Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнославянской, языке. СПб., 1895, 397). Тож чи може написання "роуси" свідчити про південнослов’янські зв'язки галицько-волинських книжників?
Є економніше пояснення. Аналіз "нестандартних" форм етноніма "русь" показує, що вони є помилками через невдале редагування або інтерпретацію тексту переписувачами або читачами. Зокрема, називна форма "роуси" є ілюзією, і перед нами нормальна форма родового чи давального відмінка однини. Неузгодження — наслідок потрапляння до початкового тексту пояснювальних вставок. "Роусци" і "руша" — результат читацьких помилок.
1) 	Перший випадок із цієї серії міститься в опису походу Данила разом із Конрадом на Каліш (Іпат. 757; так само у Хлєбн.):
и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ . Роуси бо бѣахоу полонилѣ МНОГОу челддь . И болръінѣ створнша же межи собою КЛАТВОу Роусь и Лаховє . аще по семь коли боудеть . межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское чєлади нн Роуси Ладьскои.
Давальний/родовий відмінок "Роуси" замість називного відмінка "Роусь". Чи не йдеться про особливу форму етноніма — "руси" замість збірної форми "русь"?
Розв’язання, запропоновані перекладачами:
Т. Коструба: "русь була полонила багато (лядської) челяді й бояринь" (Галицько-Волинський літопис. Пер. Теофіль Коструба, Ч. І. Львів, 1936, 126). Перекладає просто як "русь".
О.П. Лихачова: "Русские взяли в плен много челяди и боярынь. Поклялись друг другу русские и ляхи: если после этого между ними будет усобица, то не брать ляхам русской челяди, арусским — ляшской" (Лихачева О.П. Галицко-Волынская ле-


259
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
топись [Перевод]. Библиотека литературы Древней Руси. СПб., 1997. Т. 5, год 1229). Як і в цілому тексті, перекладає назву "русь" та її форми як "русские".
Дж. Перфецький аналогічно вживає "Rus'ians" (G.A. Perfecky, The Galician- Volynian chronicie: an annotated translation, 36).
Л. Махновець: "Руси ж узяли були в полон багато челяді і бояринь. І поклялися межи собою руси і ляхи: якщо після цього буде коли межи ними усобиця, [то] не брати ляхам руської челяді, ні русам — лядської" (Літопис руський, 386). Сприймає "Роуси" як називний відмінок етноніма.
Згідно з граматичним аналізом І. Юр'євої, "роуси" — родовий відмінок, тож фразу слід розуміти інакше, ніж в усіх наведених перекладах: не русь полонила багато челяді, а вони (ляхи) полонили багато русі, челядь і бояринь. Однак це суперечило б попередньому текстові, де зазначено, що саме русь узяла великий полон: "видивши же іако нѣс" кто противАСА. поустиша воеватъ и плѣнитъ . Роусь же догнаша Милича. и Старогорода. и нѣколко селъ Воротиславьскъі* залша. и приАша плѣнъ вели* и вратишасл" (ПСРЛ 2: 755).
У словах "и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ талъ" ідеться про різні сторони, з якими Конрад укладає мирні угоди. У першій частині цього уривка "и створи Кондратъ с ними миръ" ідеться про мешканців Каліша, який штурмували війська Конрада і Романовичів. Друга частина, "и поа оу нихъ талъ", має на увазі русь, бо саме війська Романовичів, як пояснено далі, захопили челядь і бояринь як заручників. Саме через це русь і ляхи уклали угоду не брати заручників на територіях одне одного: "створиша же межи собою кллтвоу Роусь и Лаховє . аще по семь коли боудеть . межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское чєлади нн Роуси Ладьскои".
Слово "Роуси" могло бути припискою-поясненням до слова "нихъ" і уточнювати, у кого саме Конрад відібрав заручників: "и поа оу нихъ [кого?] талъ". Під час переписування тексту, в архетипі Іпат.-Хлєбн., приписку внесли в основний текст.
Початковий текст мав би бути таким:
и створи Кондратъ с ними миръ . и поа оу нихъ [Роуси] талъ . бо бѣахоу полонилѣ МНОГОу ЧЄЛАДЬ . И бОАрЪІнѢ створнша же межи собою КЛАТВОу Роусь и Лаховє . аще по семь коли боудеть . межи ими . оусобица не воевати Лахомъ Роуское чєлади нн Роуси Ладьскои.
2) 	Другий випадок — у тексті Вл під 1281 р., де міститься пряма мова Конрада Мазовецького до волинських князів:
кназь же Конъдратъ . нача Ѣзда молвити братья моя милая . Роуси потагнєтє за шдино срдче (ПСРЛ 2: 885).
Переклади цього фрагмента різняться. Махновець, як і в попередньому випадку, перекладає "руси" (Літописруський, 433). О.П. Лихачова, за своїм принципом, дає "русские". Т. Коструба в цьому разі переклав "русе" (Галицько-Волинський літопис, 86), але мав на увазі ту саму незбірну форму множини (у кличному відмінку), що й Махновець.
У цьому разі слово "роуси" видається припискою. Воно мало пояснювати, до кого звертається Конрад, а отже, стосувалося до слова "молвити" (Конрад почав молвити кому — "Роуси").


260
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
кназь же Конъдратъ. нача Ѣзда молвити [Poycu] братья моя милая, потагнєтє за шдино срд'че.
У такому разі це нормальний давальний відмінок.
3) В оповіді про перехід влади від Володимира Васильковича до Мстислава Даниловича є епізод, коли "(Мстислав) созва бояры Володимѣрьскыя . 6paf своего. и мѣстичѣ роусци и нѣмцѣ" (Іпат. 905).
Нестандартною тут є форма "роусци". Частина перекладачів (Махновець, Перфецький) сприймали її за прикметник (руські, Rus’ian) і вважали означенням попереднього слова "мѣстичѣ" (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 905). Інші (Коструба, Лихачова) убачали тут іменник (русь, русские).
Л.В. Милов пропонував гіпотезу про те, що "роусци" є унікальною формою етноніма, спорідненою з "русичи" зі Слова о полку Ігоревім (Милов Л.В. О "Сло- ве о полку Игореве" (палеография и археография рукописи, чтение "русичи"). История СССР. № 5, 1983, 82—106; Милов Л.В. Ruzzi "Баварскою географа" и так называемые "русичи". Отечественная история. № 1, 2000, 94—101). Утім, незважаючи на деякі пізні паралелі (ранньомодерне "бѣлорусцы"), форма "роусци" навряд чи стояла в оригіналі і, більш вірогідно, є помилковим читанням Іпат.
У тексті Іпат. поділ на слова може бути іншим, і замість "роусци и" (іменник + сполучник) можна читати єдине "роусции" (прикметник): "мѣстичѣ роусции нѣмцѣ". У такому разі в перекладі мало би бути: "містичі руські, німці..." (тобто руські містичі, а також німці) або "містичі — руські німці".
Слід зазначити, що прикметникова форма "роусции/роусцѣи" є особливістю Іпат. (628, 821, 872, 876, 888, 897). У паралельному текстіХлєбн. натомість завжди знаходимо нормальне "роустіи". Проте в межах ГВл форма "роустіи" притаманна Вл, але не Гл. У двох місцях Гл, де вона зафіксована, є підстави вбачати вставки.
"не бѣ бо в землѣ Роусцѣи [Хлєбн.: Роустеи] первее . иже бѣ воевалъ землю . Чьшьскоу ни Отославъ хоробры . ни Володимеръ стыи" (ПСРЛ 2: 821). У цьому випадку вставною є вся фраза, де Данило порівнюється зі Святославом і Володимиром.
"створив же свѣтьвси кндзі Роустии и Людъстии [Хлєбн.: Лядстии] . и рѣша мо- ужи браньнии . ты еси король голова всимъ полкомъ" (ПСРЛ 2: 831). У цьому місці вставною видається тільки виділена курсивом частина, яка вносить синтаксичну неузгодженість (а також, імовірно, слово "король"). В оригіналі речення мало бути таким: "(Данило) створив же свѣть [...] и рѣша моужи браньнии . ты еси [король] голова всимъ полкомъ".
Однак є підстави вважати, що в оригіналі аналізованої фрази не було навіть форми "роусции", а було звичайне "роусь". Саме таке читання дає Хлєбн.: "роу2 и нѣмци". У цьому варіанті фраза не спричиняє проблем (синтаксично виходить "мѣстичи: роусь и нѣмци"), а тому варіантові Хлєбн. треба віддати перевагу. Помилкове читання Іпат. могло бути як наслідком хибного розуміння фрази переписувачем ("мѣстичѣ роусции"), так і суто технічним дефектом асиміляції (роус(ци) — нѣмци). Отже, цей фрагмент ГВл не містить особливої форми етноніма "русь".
4) Під 1252 р. Іпат. розповідає про облогу Міндовга у Воруті союзними військами (ПСРЛ 2: 818). Серед іншого згадано епізод, коли вночі Міндовг послав "свого шурина" проти ворогів, але вилазка не вдалася.


261
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Миндъвгъ же собралсд бѣ. и оумысливъ же собѣ. не биТИСА с ними полкомъ . нъ вниде во град'. именемь Вороута. и высла шоурина своего нощь . и роз- гнаша и Роусъ и ЯтвазѢ
У Хлєбн. інакше: "и розгнаша и руша и ЯтвазѢ"
У виданні 1908 р. про це читання Іпат. сказано: "после оу буквы ша зачеркнуты, а съ приписано другими чернилами". Отже, у рукопису Іпат. спочатку стояло те саме читання, що й у Хлєбн.: "руша". Його оригінальність підтверджує і Хроніка Биховця ("rusza"), що використовувала текст типу Хлебн. (ПСРЛ 32: 133).
В усіх перекладах використовують виправлений текст Іпат. і тлумачать фразу приблизно однаково: "русь і ятвяги розігнали його (загін шурина Міндовга)". Однак початковий текст мав інший смисл. Слово "рушити/рушати" мало значення "переміщувати війська", а також — "долати" (Срезневский. Т. З, 201—202). Пор. у Флавія (408а 35) "и научи я трубному гласу, и постоупленію и отстоупле- нию. и како рушеный плъкъ исплъневати. и веледушіи тръпѣти раны, и смърти не оустрашитися". У нашому випадку "руша" — явно не етнонім, а дієслово у формі аориста. Отже, у цьому сюжеті не йшлося про русь. Фразу слід читати так: "въісла шоурина своего нощь . и [сполучник] розгнаша и [сполучник] руша и [=його, займенник] ятвазѢ", тобто "ятвяги розігнали і розсіяли військовий загін шурина Міндовга".
Чому пізніший читач (не раніше від першої чверті XV ст.) інтерпретував "руша" як "русь" і відповідно виправив текст? З одного боку, у цьому слід убачати південнослов’янський вплив. У південнослов’янських рукописах XIV—XV ст. (зокрема, Житії Костянтина Філософа) слово "роуськыи" має вигляд "роушкыи" (Лавров П.А. Кирило таМетодійу давньослов’янському письменстві. К., 1928, 18—20). Отже, могло статися щось на кшталт гіперкорекції: переписувач Іпат. подумав, що йдеться про русь, і "виправив" неправильно сприйняте дієслово "руша".
З другого боку, дуже ймовірно, що правку робила людина з Новгородської землі. Тож вона могла зблизити читання "руша" з назвою жителів міста Руса — "рушане", а отже, сприйняти дієслово за іменник і добачити в ньому етнонім "русь". Бо й поряд в оповіді було ще кілька назв народів: ятвяги, литва, половці.
Отже, текст ГВл не демонструє відхилень у використанні "руської термінології", а також явних слідів "пропаганди" нових значень слова "русь". Утім, між XII і XIV ст., справді, відбуваються зміни в етнополітичній номенклатурі: назва "Русь" / "Руська земля" закріплюється за Галичиною і Волинню, а слово "русь" як етнонім — за населенням цих земель. Тож у даному разі історичний текст і "реальна" історія не перетинаються.
В.А.
потом же времени миноувшоу . ѣха Василко . Соуждалю на свадбоу [Хлєбн.: вєсєлє] шоурина своего ко великомоу кназю . Юрью . поемь Мирослава со собою и ины (ПСРЛ 2: 758).
Зосередившись у коментарі до тексту на хронологічних аспектах події, М.Ф. Котляр не зміг пояснити, про яке (або чиє) весілля йдеться у наведеній фразі (Галицько-Волинський літопис, 204—205). Може, тому, що про це нічого не сказав "волинський" літописець.


262
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тимчасом подію зазначено у Лавр, під 1230 р., де читаємо повідомлення про одруження сина Юрія Всеволодовича, Всеволода, з дочкою київського князя Володимира Рюриковича:
Tof же лѣ* велик'и кна3' Юргі . ожени сна своієго старѣиш'го Всеволод' . Володимерною Рюрікові4’ . и вѣнча”' бъГ' в великї цркві зборнѣи стьпа Бца сщньнъі" іепп“ъ Мітрофано” мца апрѣл . въ . ді . днь в недлю . антіпа®11 (ПСРЛ 1: 453—454).
Отже, "шурином" Василька в нашому повідомленні має бути Всеволод Юрійович. І справді, Василько був одружений із дочкою Юрія Всеволодовича, про що знаходимо повідомлення у Тверському збірнику під 6734/1226 р.:
Въ томъ же лѣтѣ князь великій отда дочерь свою замужъ за Василка Романовича галицкого (ПСРЛ 15: 346).
Літописні джерела містять відомості лише про один шлюб Василька. ГВл також знає лише одну дружину князя, чию смерть занотовано під Іпат. 1265:
Того же лѣт' . престависА великага кнагинѢ Василковаїа . именемь Шлена . и положиша тѣло era. во цркви стѣи Бцѣ во пискоупьи Володимерьскои (ПСРЛ 2: 863).
(Аналогічне повідомлення Густинського літопису (див.: The Hustynja Chronicie, compiled with the preface by Oleksiy Tolochko (Cambridge, MA, 2013), 290), на яке часто посилаються, є очевидним запозиченням із Твер.)
Найпростіша конструкція матримоніального життя Василька, отже, полягала б у тому, що ця "великага кнагинѢ Василковаїа . именемь Шлена" і є дочкою Юрія Всеволодовича, єдиною дружиною князя. Так, зрештою, свого часу й гадали, зокрема такий визначний дослідник генеалогії, як А.В. Екземплярський.
Проте подружнє життя Василька Романовича містить загадку, так до кінця й не розв’язану дослідниками.
5 грудня 1247 р. Папа Інокентій IV надіслав Василькові та його дружині, названій тут Дубравкою, послання, у якому роз’яснював, що хоча римська церква й не визнає канонічними шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені спорідненості, проте, з огляду на обставини, він дозволяє не розривати шлюбу Василька та Дубравки (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, vol. 1: 1075—1700 (Romae, 1953), № 28—29).
Уже Є.Є. Голубинський зазначив, що з дочкою Юрія Всеволодовича Василько не міг перебувати в третьому ступені спорідненості (вона була йому чотириюрідною тіткою), а отже, Дубравку треба визнати другою дружиною волинського князя. Він, додатково, припустив, що ім’я "Дубравка или Домбровка" свідчить про неруське, можливо, польське походження. Про смерть саме цієї Олени-Дубравки і повідомляє ГВл (Голубинский Е.Е. История русской церкви. Т. 2: От наиіествия мон- голов до митрополита Макария. Первая пол. тома. М., 1900, 84, 876—877).
У цьому "польському" напрямі й провадили дальші пошуки Дубравки.
Розглянемо запропоновані в літературі можливості.
М.О. Баумгартен гадав, що в папському посланні йдеться таки про дочку Юрія Всеволодовича, що померла бездітною близько 1247 чи 1248 рр. "Велику княги-


263
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ню Василькову Ольгу" (і матір його дітей) дослідник уважав другою дружиною Василька, сестрою Болеслава, а отже — дочкою Лешка Білого (N. de Baumgarten, Genealogie des branches regnantes de Rurikides duXII-e au XVI-esiecle (Roma, 1934), 48—49).
Побудову Баумгартена заперечив O.B. Назаренко, зазначивши, що за такої конструкції подружжя перебувало б у четвертому, а не третьому ступені спорідненості. Дослідник запропонував іншу комбінацію, де Дубравка-Олена мала б бути дочкою молодшого брата Лешка — Конрада Казимировича (Назаренко А. В. Древняя Русъ на международных путях. Междисциплинарные очерки кулътурных, торгових, политических связей IX—XII веков. М., 2001, 583). Ще раніше ту саму версію аргументував Д. Домбровський (див.: Dariusz Dąbrowski, "Małżeństwa Wasylka Romanowicza. Problem mazowieckiego pochodzenia drugiej żony," Europa środkowa i wschodnia w polityce Piastów (Toruń, 1997), 221—233; Dariusz Dąbrowski, Rodowód Romanowiczów, 86—95).
Насправді ж таку гіпотезу запропонував наприкінці XIX ст. А. Лонгінов (Лонгинов А.В. Князь Федор-Любарт Гедиминовичи родственные связи русских князей сугорским домом, 51).
Окреслена комбінація задовольняє вимоги третього ступеня спорідненості, що випливають із папських послань.
Перевірка цих гіпотез повідомленнями ГВл не дає певних результатів. Володимир Васильковий названий "братом" Конрада Земовитовича (ПСРЛ 2: 879, 883), отже, міг бути його кузеном по матері (у разі, коли вона — дочка Конрада Казимировича). З другого боку, "уєм" Володимира, тобто дядьком з материнського боку, названо Болеслава Сором’язливого (ПСРЛ 2: 880), що передбачало б, що матір Володимира — його сестра, отже, дочка Лешка Білого.
Ми не знаємо, чому Папа вирішив написати Василькові на таку специфічну тему і чому зробив це 1247 р. Можливо, просто скористався тим, що попереднього, 1246 р. було започатковано постійний контакт між курією і Романовичами. А можливо, тому, що сам цей шлюб був новим, нещодавно оформленим і потребував санкції.
За дуже вірогідними обрахунками Д. Домбровського, шлюб між Васильком і Дубравкою міг статися щонайраніше в середині 1246 р. (Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей, 331). Дослідники схильні вважати, що діти Василька, Володимир та Ольга, народилися саме в цьому (другому) шлюбі князя.
У такому разі арифметика стає дещо непевною.
Старшою дитиною вважають Ольгу, народжену щонайраніше 1247 р. Про неї відомо, що 1259 р. її вже видали заміж, виходило б, 12-річною. Це зарано, але допустимо.
Її молодший брат Володимир (народжений, здогадно, не раніше від 1248, а вірогідніше — не раніше від 1249 року) уперше з’являється на сторінках літопису в контексті подій першого Бурундаєвого походу, отже, першої половини 1258 р. (Грушевський. Хронологія, 40). Про Володимира сказано, що батько "залишив" його при братові Данилові. Але от що дивно: княжич у віці 9 чи 10 років діє нарівні із значно старшими синами Даниловими (пор.: "послашє [Данило. — Авт.] Два и Шварна вонъ и Володимера река имъ . аще вы боудете оу мене . вамъ ездѣти в станы к нимъ" (ПСРЛ 2: 847)). Наступного разу бачимо Володи-


264
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мира Васильковича в контексті подій 1262 р., де він поруч батька воює проти Литви (пор.: "кназь же Василко поѣха по нихъ снмь своимь . Володимѣромь . и с боіары и со слоугами" (ПСРЛ 2: 856)). Хоча літописець і зазначає, що Данило "бдше печалоуіа . w братѣ по великоу . и w сновцѣ своемь Володимерѣ зане молодъ бдше" (ПСРЛ 2: 857), того ж року Володимир Василькович бере участь у зустрічі князів із Болеславом у Тернаві (пор.: "снимашасд . в Тернавѣ Данило кназь со шбѣима снома своима. со Лвомъ . и со Шьварномъ . а Василко кназь со своимъ снмъ Володимеромь" (ПСРЛ 2: 858)). Уявити 13-літнього підлітка в ролі повноправного учасника князівського з’їзду досить важко.
Отже, потомство Василька, дочка і син, виходять у доросле життя зарано, а хронологія їх життя виглядає надзвичайно стислою. Це, своєю чергою, може свідчити, що дослідникам так і не вдалося несуперечливо розв’язати всі загадки приватного життя Василька Романовича.
П.Т.
Переконаність в існуванні у Василька дружини із суздальського князівського клану в історіографії значно стабільніша й давніша, ніж суперечки з приводу імені цієї дружини, її батька (Всеволод чи Юрій) або походження "великої княгині" Олени. Ще Микола Карамзін не мав сумнівів у тому, що дружиною Василька (на його думку, єдиною) була дочка суздальського князя Юрія Всеволодовича Добрава-Олена (Карамзин Н.М. История государства Российского. Т. 4. СПб., 1819, 52). У новій монографії про Юрія Всеволодовича цю думку відтворено без жодних обговорень (Кузнецов А.А. Князь великий Георгий — основатель Нижнего Новгорода. Нижний Новгород, 2017, 154).
Причина цієї переконаності лежить у двох пізніх текстах.
По-перше, це Тверський літопис, який під 1226 р. сповіщає (ПСРЛ 15: 346):
Томъ же лѣтѣ князь великій Юрій Всеволодичь отда дочерь свою замужъ за Василка Романовича Галицкого
По-друге, це Густинський літопис, який наслідує Тверський і під 1226 р. зазначає:
В сие лѣто Василко братъ Даниловъ поят себѣ жену дщерь Юрия Всеволоди- ча князя московского.
Саме Густинський літопис вирішально вплинув на історіографію. Варто визнати, що повідомлення Густинського літопису про шлюб Василька давно викликало сумніви через пізнє походження всієї пам’ятки. Утім, дослідники не поспішали вилучати її з кола джерел. Зокрема, Голубинський демонстрував обережність: "Если правду говорит Густинская летопись о женитьбе Василька на дочери Юрия" (Голубинский Е.Е. История русской церкви. Т. 2, ч. 1. М., 1900, 876—877). Грушевський теж був свідомий проблеми: "Хоч я взагалі не високо ціню звістки сеї пізньої компіляції, але сю звістку нема причини підозрівати" (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3. К., 1993, 569).
Однак для наших цілей достатньо пояснити, звідки взялося повідомлення про шлюб Василька у Тверському літопису. Суздальська літописна традиція, дуже уважна до родинних подій своїх князів, жодної інформації такого ґатунку не


265
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
містить, тож є підстави гадати, що це повідомлення є плодом творчості пізнього книжника. Укладач протографа Тверського літопису використовував ГВл (у складі Іпат.) і, напевно, звернув увагу на запис про поїздку Василька в Суздальську землю на весілля "шурина своего" під 1229 р. Зі своїх джерел укладач знав, що 1230 р. відбулося весілля Всеволода Юрійовича, і цілком міг упізнати в цій події ту "сватьбу", на яку їздив Василько Романович. На підставі цього було легко зробити висновок, що волинський князь узяв шлюб із дочкою Юрія. Щоб Василько Романович став шурином Всеволода Юрійовича 1229/1230 р., шлюб його із Юріївною мав відбутися раніше. "Тверський" книжник датував його 1226 р.
Отже, ми не бачимо підстав припускати, що оригінальне повідомлення про волинсько-суздальський матримоніальний союз "вислизнуло" з рук сучасних анналістів і "спливло" через двісті років у Тверському літопису. Більш вірогідно, це пізній домисел. Якщо так, то ми маємо вилучити головний джерельний аргумент на користь ідеї про першу дружину Василька.
Це спонукає перечитати повідомлення ГВл про поїздку Василька. Потребують відповіді два питання: на яку "сватьбу" їздив Василько і кого хроніка називає "шурином" князя.
Лавр, згадує про два весілля, що відбувалися в Суздальській землі в період, який нас цікавить:
1227 р.:
тоє же зимы шжени Великъіи кна3 Гюрги снъ Всеволожь сновца своюго Василка КостАнтиновича . и понтъ за нь Михаиловну Черниговьска кназа . и вѣнчанъ быс' блгородныи кна3 Василко . с своєю кнАгынею в цркви стъпа Бца Блг овѣщеныа (ПСРЛ 1: 450);
1230 р.:
Tof же лѣ3 велик'и кна3 Юргі . ожени сна своюго старѣиш'го Всеволод’ . Володимерною Рюрікові4' . и вѣнча" быев велиЧ цркві зборнѣи стъпа Бца сщньнъі” ісппмъ Мітрофано" мца апрѣд . въ . ді . днь в недлю . антіпа®*1 (ПСРЛ 1: 454).
Традиційно дослідники віддають перевагу другій події. По-перше, через те, що у світлі повідомлень Тверського і Густинського літописів "шурином" тоді виявляється Всеволод Юрійович. По-друге, дата весілля Всеволода ближча до дати поїздки Василька в Іпат.
Однак ці аргументи варто відхилити. На штучну дату Іпат. зважати не варто, а отже, хронологія подій ролі не відіграє. В історіографії виходять із двох тверджень: "шурин" у цьому місці ГВл означає "брат дружини"; "шурином" названо одного із суздальських князів. Обидва ці твердження є підстави переглянути.
Що ж означає "на свадбоу шоурина своего"? Крім цього випадку, ГВл згадує "сватьбу" ще двічі:
свадба бы£оу Василка. кназа . оу Володимерѣ городѣ . нача вдавати. дщерь свою. Шлгоу . за Андрѣа кназа . Всеволодича . Черниговоу (ПСРЛ 2: 848);
быд свадба оу Романа кназа . оу Брлньского и нача wdaeamu милоую свою до- черь именемь Шлгоу . за Володимера кназа сна Василкова вноука великаго кназа Роман' Галичкаго (ПСРЛ 2: 861).


266
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
В обох повідомленнях слово "свадба" стосується до князя-батька молодої, а не до одного з наречених. Якщо в повідомленні про Василька застосовано ту саму модель, то під "шурином" Василька можна було б розуміти батька княжни. Щоправда, обидва повідомлення — ситуативні. Так сталося, що в обох випадках весільні урочистості й бенкети влаштовував батько нареченої. З прикладів у Кл ми знаємо, що сватьбу приурочували до імені того князя, хто витрачався і організовував подію, без огляду на те, чи був він батьком нареченої, чи батьком молодого (пор.: "створи же Рюрикъ . Ростиславоу велми силноу свадбоу ака же несть бъівала в Роуси"; "и створи свадбоу Игорь снви своемоу . и вѣнча его и с дѣтлтемь" (ПСРЛ 2: 658, 659)), а в одному випадку сам наречений улаштовував собі сватьбу ("ИзАславъ же поіа ю собѣ женѣ . и оучини сватбу" (ПСРЛ 2: 468)).
Але до нашого повідомлення можна підійти й з другого боку. Слід зауважити, що слово "шурин" у давньоруських текстах уживається найчастіше у значенні "брат дружини" (Срезневский. Т. З, 1600). Однак уже з XIV ст. у документах галицько-волинського походження фіксується і розширене значення, що охоплює "чоловіка сестри" (Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. Т. 2. К., 1978, 566). Як видається, саме таке значення — "чоловік сестри" — маємо й у повідомленні ГВл про поїздку Василька в Суздаль.
Отже, наш текст можна зрозуміти так: Василько поїхав на весілля чоловіка своєї сестри. У такому разі повідомлення Сузд. 1227 р. мусимо відкинути, адже дочка Михайла Всеволодовича була племінницею Василькові, а не сестрою (дочкою сестри). Ми лишаємося з єдиним іншим повідомленням Сузд. 1230, з якого випливає, що Всеволод Юрійович оженився з Васильковою сестрою, яка була дочкою Володимира Рюриковича. Така комбінація можлива у світлі гіпотези про Романову як дочку Рюрика Предславу (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 718).
Тож дане повідомлення ГВл напевно не містить інформації про шлюб Василька з представницею суздальського клану. Ідея про "суздальську" дружину Василька стає невмотивованою. Це означає, що кількість свідчень про його шлюб можна звузити до трьох.
У такому разі ідея про два шлюби Василька — з Дубравкою і Оленою — видається надлишковою. Варто погодитися з тими дослідниками, хто вважав їх тією самою особою. Дубравка і Олена не співіснують в одному джерелі. Ім’я Олена могло бути "руським" ім’ям Дубравки, узятим нею на Русі при переході у православ’я. "Дубравка" — ім’я, характерне для П'ястів, що відсилає до дружини Мешка І.
Польським походженням Василькової княгині можна пояснити натяки ГВл на близькі родинні зв’язки Володимира Васильковича з П’ястами. Болеслава Сором’язливого, сина Лешка Білого, хроніка називає "уєм" Володимира Васильковича (ПСРЛ 2: 880), а Конрада II Мазовецького — "синовцем" Болеслава і (не раз) "братом" Володимира. В історіографії запропоновано двох кандидатів у батьки "польської" дружини Василька: це Лешко Білий та Конрад І. Обидва з них можуть відповідати "умовам задачі".
Справді, Конрад II був двоюрідним племінником Болеслава Сором’язливого. Якщо мати Володимира (Дубравка-Олена) була донькою Лешка Білого, то Бо- леслав був рідним дядьком Володимира, а Конрад II його троюрідним братом.


267
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Якщо ж мати Володимира була дочкою Конрада І, то Болеслав був двоюрідним "вуєм", а Конрад II — його двоюрідним братом.
Окреме питання полягає в тому, для чого знадобився папський дозвіл на шлюб. Як можна зрозуміти з тексту грамоти, Дубравка вже була дружиною Василька. Тобто дозвіл видавався не нареченим, а чинному подружжю. Припускаємо, що визнання цього шлюбу Папою могло знадобитися в тому разі, якби Василько мав намір перейти в католицтво. Утім, якщо так і було, то плани князя швидко змінилися, а його дружина Дубравка, судячи з усього, перейшла в православ’я під іменем Олени.
В.А.
Після завершення походу в Силезію, апофеозом якого стала облога фортеці Каліш, князі Василько й Данило повернулися до Володимира. Далі описано похід князя Данила на Галич, де сидів королевич Андрій. Але перед цим повідомлено, що князь Василько поїхав у далекий Суздаль на весілля свого безіменного шурина.
Текст повідомлення про захоплення Данилом Галича складено так, щоб піднести самостійність дій князя у відбитті агресії угорців. Брата Василька не зазначено серед учасників походу на Галич — здогадно, через те, що він перебував у Суздалі на весіллі шурина.
Конфлікт завершився поразкою угорського короля, чийого сина було вигнано з Галича місцевими боярами з допомогою волинського війська і Божої помочі: "оушедшю же емоу за невѣрьство боіаръ. Галичкихъ. Данилъ же Божьею волею, шдерьжа градъ свои Галичь". Продовженням оповіді є наступна історія змов галицьких бояр проти Данила, одна з яких є вставною (див. коментар до ПСРЛ 2: 762). Отже, повідомлення про захоплення Данилом Галича має безпосередньо змикатися з історією запросин його до Вишні, де — за змовою боярина Філіппа та Олександра Всеволодовича — Данила мали вбити.
І тут з’ясовується, що Василько — одразу ж після вокняжіння Данила — перебуває в Галичі:
и еще не оувѣдавшоу кназю Данилоу . и Василкоу . Василко же поеха Володимѣроу а Филипъ безбожнъіи . зва кназа Данила во Вишьню
За яких обставин він там опинився, не сказано, але якогось суттєвового часового проміжку між повідомленнями текст не передбачає, і, отже, є підстави припускати, що Василько таки брав участь в утриманні Галича, а після щасливого завершення подій повернувся з Галича у Володимир.
Ця обставина "підсвітлює" повідомлення про "суздальський" шлюб як вірогідно вставне.
У Лавр, згадано два "суздальських" весілля близько часу, що нас цікавить: 1227 р. Юрій Всеволодович оженив свого племінника Василька Костянтиновича з дочкою Михайла Всеволодовича, а 1230 р. той самий Юрій Всеволодович одружив свого сина Всеволода з дочкою Володимира Рюриковича. Здебільшого дослідники віддають перевагу другому повідомленню Лавр, і вважають, що Василько їздив до Суздальщини 1230 р., а під його "шурином" треба розуміти Всеволода Юрійовича. Однак у попередньому коментарі обґрунтовано можли-


268
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вість інакшого тлумачення повідомлення за умови, коли "шурин" в ньому означає "брат сестри", а також ураховуючи, що "власником" весілля виступав батько нареченої.
У такому разі варто звернути особливу увагу на перше повідомлення Лавр. під 1227 р.:
тоє же зимы шжени Великыи кна3 Гюрги снъ Всеволожь сновца своієго Василка КостАнтиновича . и поіатъ за нь Михаиловну Черниговьска кназа . и вѣнчанъ бъіе блгородныи кна3 Василко . с своею кнАгынею в цркви стьпа Бца Блговѣщеныа (ПСРЛ 1: 450).
Михайло Всеволодович, як зазначено двічі в тексті ГВл, був одружений із сестрою Василька, а отже, був йому "шурином". Є підстави гадати, що саме Михайло, як батько нареченої, улаштовував весілля, а отже, "свадба шоурина своего" треба розуміти не як зазначення нареченого, а як зазначення господаря урочистостей ("веселя"), Михайла Всеволодовича.
У повідомленні Лавр. 1227 не сказано, де саме відбувалося весілля. Гадають, що воно мало місце у Володимирі-на-Клязьмі. Але Благовіщенської церкви у Володимирі джерела не знають. Навпаки, така церква добре відома і навіть археологічно досліджена в Чернігові (Раппопорт П.А. Русская архитектура XI—XIII вв. Каталог памятников. Л., 1982, 43). Про завершення її 1186 р. повідомляє Іпат.:
В лѣ1. . х .. чд .меца марта Стославъ Всеволодичь . сти црквь в Черниговѣ
. стго Блговѣщениіа . юже бѣ самъ создал’ (ПСРЛ 2: 652).
Важливо, що для Михайла Всеволодовича це була фамільна церква, збудована його дідом, що, не виключено, й зумовило вибір її для вінчання дочки.
Отже, Михайло Всеволодович міг виступати організатором "весілля" в Чернігові, куди й вирушив його шурин Василько Романович. Повідомлення про його поїздку в далекий Суздаль могло через 60 років стати відлунням справжньої події, знання про яку редактор вставного епізоду почерпнув із літопису типу Лавр.
В.С.
Крамолѣ же бывши во безбожныхъ болрехъ Галичкыхъ . свѣтъ створ- ше . со братоучадьемь его ХѴлександромъ . на оубьенье и преднее землѣ . его . сѢдащим же имъ в доумѣ . и хотащимъ шгнемь зажещи . млствомоу . Бгоу . вложившю во срдце Василькоу . изиити вонъ . и шбнажившоу мѣчь . свої играл на слоугоу королева . иномоу похвативши щитъ игра- ющи невернымъ Молибоговидьчьмь [Хлєбн.: невѣрный молибоговичемь] . оузрѣвши се . страхъ имъ бъГ w Ба. рекъшмъ. іако свѣтъ нашь раздроушисд . и побѣгшимъ имъ. іако шканьны Стополкъ . шнѣмь бѣгающимъ . и еще не оувѣдавшоу кназю Данилоу . и Василкоу (ПСРЛ 2: 762).
Цей фрагмент із описом чергової невдалої змови галицьких бояр проти Данила Романовича привертав увагу коментаторів переважно вжитим у ньому терміном "игра" у значенні військового вправляння, тренування бойових умінь, у чому вбачали подобу лицарських турнірів західного середньовіччя. Слово в цьому рідкісному значенні один раз ужито в Кл:


269
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тогда же Оугре на фарехъ и на скокохъ . играхуть на ІАрославли дворѣ многое множество . Киіане же дивлхутсА Оугромъ множеству и кметьства ихъ . и комонемъ ихъ (ПСРЛ 2: 416).
Повідомлення насправді складається із двох оповідей про дві змови. Безпосередньо після наведених в інципіті слів читаємо про нову змову, коли Данила запросили на бенкет до Вишні, але його тисяцький Дем’ян попереджає князя про небезпеку:
Филипъ безбожнъіи . зва кназа Данила во Вишьню . дроугии свѣтъ ство- риша . на оубьенье его . со Александромъ братоучадомъ ero . воехавшоу емоу во Браневича ве рьли . и приде емоу солъ w тъісачкого его . Дьмьлна . рекшоу емоу . іако пиръ золъ есть . іако свѣщано есть безбожнъімъ твоимъ болриномъ Филипомъ . и братоучадомъ твоимъ . Шлександромъ . іако оу- бьеноу ти бъіти . и то слъішавъ поиди назадъ . и содержи столъ wija своего . КоснАтиноу повѣдавшоу . щномоу же шбратившюсд . на рѣцѣ Днѣстрѣ
Обидві оповіді введено тотожними зворотами: "свѣтъ створше . со брато- учадьемь его Шлександромъ . на оубьенье" і "дроугии свѣтъ створиша . на оубьенье его . со Александромъ братоучадомъ его", і ще раз цей зворот передано як пряму мову посла: "свѣщано есть безбожнъімъ твоимъ болриномъ Филипомъ . и братоучадомъ твоимъ . Шлександромъ . іако оубьеноу ти быти". Помічаємо, що в першій змові (усупереч декларації) Олександр Всеволодович участі не бере, а в другій — таки учасник. Повтор фрази — характерний спосіб інтерполяції, тобто введення і "виведення" вставного тексту. Як правило, парафразом чи повтором фрази основного тексту вставка "виводиться". Отже, гадаємо, що перший приклад походить із основного тексту (про "другу" змову), де декларація суті змови, справді, розкривається сюжетним елементом — словами тисяцького Дем’яна. Другий приклад належить редакторові, що інтерполював "першу" змову.
Це може свідчити, що текстуальна історія повідомлення складна.
У першій історії натрапляємо на анахроністичний титул Данила — король, уведений у текст "галицького" літопису за часів Мстислава Даниловича (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). Крім того, є паралель до цього повідомлення, яка, не виключено, вплинула на формування оповіді.
Такою вважаємо житіє св. Вацлава (так звану "Востоковську легенду"), де знаходимо аналогічний сюжет. Вацлав запрошений на бенкет до брата Болеслава; Болеслав уже змовився зі своїми людьми, щоб убити Вацлава. Не відаючи про це, Вацлав улаштовує "гру" на дворі; тут йому повідомляють про змову, але князь не вірить сказаному:
Онии же убо тогда злии дьяволи възваша Болеслава, съвет творяше непри- язнен о Вячеславе, яко же жидове о Христе в первая лета. Бяху же священне церквам в всех градех. Вячеслав же яздяше по градом, еха ко Болеславлю граду. В неделю же бе литургия Козмы и Дамьяна, и слышав литургию, Вячеслав хоте ехати домов к Празе. Болеслав не да ему, моляся плачевным смыслом, моля и глаголя: "Како хощеши отъехати, пиво цело имею?" Он же не оторчеся брату, не еха домов. И въсед на конь нача играти и веселитися с други своими на дворе Болеславле. Тем же мним, яко поведаша ему на дво-


270
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ре и рекоша: "Хощет тя убити Болеслав". И не я веры, тому на бога възложи (Востоковская легенда. Сказания о начале Чешскаго государства в древнерусской письменности. М., 1979, 36).
Можливо (і навіть імовірно), що на ГВл вплинула редакція житія, близька до т. зв. Мінейної, адже там (уже на руському ґрунті) історію Вацлава осмислено у світлі Борисоглібського культу, як і в тексті ГВл:
В то же время всея диавол, иже изначала ненавидя рода человечя Болеславу лукавая в сердце его и наусти его на брата своего, яко же и окаяннаго Свя- тополка, иже совеща злое на братию свою в сердцы своем. "Избию, рече, братию свою и прииму власть един в Рустеи земли" (Минейная редакция. Сказания о начале Чешского государства, 62).
Можна здогадуватися, що спровокувало вставку про "першу" змову. Редактор помітив подібні до житія св. Вацлава мотиви в "другій" історії змови (участь брата в замаху, запрошення на бенкет, повідомлення приятелями про змову) і вирішив доповнити комплект сценою "гри" на князівському дворі.
У такому разі відновлюємо текст "галицького" літопису наступним чином:
Крамолѣ же бывши во безбожныхъ бодрехъ Галичкъіхъ . свѣтъ створше . со братоучадьемь его Шлександромъ . на оубьенье и преднее землѣ . его [...] и еще не оувѣдавшоу кназю Данилоу . и Василкоу . Василко же поѣхавшю [Хлебн.: поеха] Володимѣроу а Филипъ безбожный . зва кназа Данила во Вишьню [...] воехавшоу емоу во Браневича ве рьли . и приде емоу солъ тысачкого его . ДьмьАна . рекшоу емоу . іако пиръ золъ есть . іако свѣщано есть безбожнымъ твоимъ боАриномъ Филипомъ . и братоучадомъ твоимъ . Шлександромъ . іако оубьеноу ти быти.
О.Т.
Видѣвшоу же CA Данилоу . w рѣкоу Велью . с королевичемъ . и нѣкое слово похвално рекшоу. егоже Бъ не любить
 и великъ . плѣ" приА . шбратисд во Володимѣръ (ПСРЛ 2: 767—770).
Опис битви під Торчевом між військами Романовичів і силами угорського королевича та його союзників [Іпат. 1232 р.) являє собою складний текст, з ознаками інтенсивного редагування. У ньому помітне порушення послідовності викладу подій, повтори й суперечності. Так, серед оповіді про безперечно вдалу для Романовичів битву, яка завершилася цілковитим розгромом суперників, знаходимо фрагмент про несподівану втечу нібито зразково спорядженої і грізної Данилової дружини. Цей фрагмент стоїть між двома майже ідентичними фразами ("дроузии же мнози Оугре бѣжаща . шли во Галичь становишасА"; "инѣи же Оугрѣ бѣжаша . шли в Галичи становишасА"), що, як правило, в літописній текстології трактується як очевидний маркер інтерполяції. Крім того, у межах цього фрагмента міститься відсилання до інформації, розташованої нижче в тексті (згадка "тих убитих п’ятьох" Данилових бояр, чиї імена перераховано пізніше). Можна було б уважати, що зазначений фрагмент є вставкою до вже наявного тексту, вилученням якої відновлюється його оригінальне звучання. Однак справа видається складнішою.


271
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Попереднє розшарування тексту на "редакторські епізоди" можна було би подати так:
Василковъ полкъ . гнаше Оугръі до становъ . и стагъ королеви подътали бѣахоу. дроузии же мнози Оугре бѣжаща. шли во Галичь становишасд.
стоащим же симь на горѣ . и симъ на оудолъ Данилови же и Василкови . поноужающима людии своихъ . соѣхати на нѣ . Ббу же тако изволь- шоу за грѣхы . наворотисА дроужина Данилова на бѣгъ . шнем же не смѣвшимъ гонити . и не бы0 пакости . во полкохъ . Даниловы* . развѣ тѣхъ. оубъенъГ пмпи |
Данилови же наоутрел собравшоусА . не вѣдаше w братѣ . с кимъ . кдѣ есть . королевичь же шбратисА в Галичь зане бѣ . оуразъ великъ . в полкохъ его .
инѣи же Оугрѣ бѣжаша . шли в Галичи становишасл . и быс' брань велика во д:нъ тъ.
тѣхъ бо падшихъ . много Оугоръ . а Даниловыхъ мало болръ . ихже имена се быша Ратиславъ. Юрьевичъ. Моиси. Степанъ братъ его. Юръи Яневичъ. потом же Данилъ . оувѣдавъ . брата своего во здравьи .
[не престаяшеть строА на нѣ рать . ]
Бѣ бо и Торцьвьскыи в соуботоу великоую . потомь присла Шлександръ . ко братоу Данилоу . и Василкоу . не лѣпо ми есть быти кромѣ ваю шна же прилета и с любовью . травѣ же бывши . Данилъ же поиде со братомъ . и со Шлександромъ. Плѣсньскоу.
Ремарка "развѣ тѣхъ . оубьены* пати" відсилає до переліку вбитих, наведеному нижче в тексті. Її, отже, міг зробити редактор, який користувався текстом, де вже містився перелік. Однак список загиблих містить лише чотири імені: Ратислав Юрійович, Мойсей, Степан (брат Мойсея), Юрій Яневич. Задля гармонізації двох тверджень Л. Махновець і О. Лихачова досить штучно виокремлювали в перекладах п’ятого ("Степан, брат того" / "Степан и брат его" — тобто Степан і його анонімний брат) (Літопис руський, 391; Лихачева О.П. Галицко- Волынская летопись [Комментарий]. Библиотека литературы Древней Руси. Т. 5. СПб., 1997. 1232 рік). Інші перекладачі натомість бачили чотирьох осіб (Галицько-Волинський літопис. Ч. II. Пер. Теофіль Коструба, 8; George Perfecky, The Galician- Volynian Chronicie, 41).
Джерело помилки можна вбачати в пунктуації каталогу загиблих, орієнтуючись на яку редактор нарахував п’ятьох осіб ("Ратиславъ" та "Юрьевичь" розділені крапкою). Навряд чи сам автор переліку міг би так помилитися.
Утім, не можна визнати всього тексту між двома виділеними жирним шрифтом реченнями єдиною і суцільною вставкою. Фраза про те, що Данило на ранок не знав, де його брат ("Данилови же наоутрел собравшоусА . не вѣдаше ш братѣ . с кимъ . кдѣ есть"), явно походить із "основного" тексту, адже безпосередньо змикається із сценою наступної зустрічі братів із того ж "основного" шару ("потом же Данилъ . оувѣдавъ . брата своего во здравьи"). Натомість завершення фрагмента ("инѣи же Оугрѣ бѣжаша . шли в Галичи становишасл . и бые брань велика во д:нъ тъ") вочевидь уписано рукою редактора, адже порушує часову послідовність (вище вже йшлося про наступний після битви день, тут же читача повертають у попередній "день той" битви).


272
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Важко було б зрозуміти мотиви редактора, який вирішив "зіпсувати" опис переможної битви, невмотивовано вставивши до нього фрагмент, який, по суті, обертає все на протилежність — перемогу на панічну втечу, — коли б не одна обставина. "Вставка", судячи з усього, являє собою не довільну фантазію редактора, а фрагмент основного тексту, переставлений зі своєї початкової позиції. Справді, "вставка" розвиває мотиви, заявлені задовго до неї, на самому початку опису, пор.:
[...] оувѣдав же Андрѣи королевичъ . исполнивъ полъікы свое . йде противоу емоу. сирѣчь на сѣчю . идоущоу емоу по ровни . Данилови же и Василкови . съехатн бѣ со высокихъ горъ . и инии же бранАхоу . да бъіхомъ стали на гора* бранАхоу . сохода . Данилови же рекшоу . яко же писание глть . мьдлаи на брань . страшливоу дшю имать . поноудивъ ихъ .
оускори . снити на нѣ .
стоащим же симь на горѣ . и симъ на оудолъ Данилови же и Василкови .
поноужающима людии своихъ . соѣхати на нѣ . Ббу же тако изволыпоу за грѣхъі. наворотисА дроужина Данилова на бѣгъ . шнем же не смѣвшимъ гонити .
Більше того, "вставка" виконує провіщення, зроблене автором ще до початку битви: вона не буде для Данила щасливою. Саме завдяки "вставці" стає зрозумілою інакше малозрозуміла сцена, якою починається оповідь: "Видѣвшоу же ca Данилоу . w рѣкоу Велью . с королевичемъ . и нѣкое слово похвално рекшоу. егоже Бъ не любить". "Похвальное слово" (тобто похвальба) — тут аналог "гордих словес", за які Господь карає. Що й збулося: "Ббу же тако изволыпоу за грѣхъі. наворотисд дроужина Данилова на бѣгъ".
Отже, екскурс про втечу Данилової дружини належить авторові "основного" шару і був із якихось міркувань пересунутий на "пізніше". Щоправда, спроби знайти для фрагмента його місце в основній оповіді (як вона читається нині) не призводять до однозначних результатів. Очевидно, у процесі редагування текст зазнав ще якихось додаткових змін — переміщень і, можливо, утрат тексту, — послідовність яких неможливо відтворити, але про які можна судити з наслідків: смислових обривів і суперечностей. Звернімо увагу, що після слів "развѣ тѣхъ . оубьенъі* пати" в Іпат. стоїть знак у формі чотирьох хрестоподібно поставлених крапок, що, як правило, маркує кінець певного періоду чи сюжету (далі, справді, мовиться про події наступного дня). Отже, редактор уставив переміщений фрагмент між останньою фразою оповіді про власне битву (здогадно: "дроузии же мнози Оугре бѣжаща. шли во Галичь становишасл") і знаком завершення. У цій позиції остання фраза фрагмента, яка стосувалася до якогось попереднього епізоду битви: "и не бъГ' пакости . во полкохъ . Даниловы*", зайшла в суперечність із підрахунком (наступного дня) загиблих, що спровокувало редактора на ремарку "развѣ тѣхъ . оубьенъГ пати". Важко зрозуміти, чому саме на це місце редактор уважав за доцільне перенести фрагмент. Але, можливо, його спокусила можливість створити симетричну структуру: провіщення на початку і виконання його в кінці.


273
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Дві фрази нашого тексту — "не престаяшеть етрол на нѣ рать" та "бѣ бо и Торцьвьскъіи в соуботоу великоую" — справляють враження відірваних від контексту, ледве чи не глос, помилково занесених у текст. Вони, крім того, розривають плин оповіді, тож перекладачі мали з ними клопіт. О. Лихачова гадала, що перша фраза стосується до Василька ("Потом Даниил узнал, что брат его здоров и не перестает готовиться к бою"), натомість Дж. Перфецький та Л. Махновець уважали, що йдеться про Данила ("Then learning that his brother was safe and sound, Danilo continued preparring for war against the Hungarians. He was in Torćesk on Easter Saturday"; "Потім же Данило, довідавшись, що брат його здоров, не переставав готувати на них, [угрів], рать. А був він у Торчеві в суботу велику"). Обидва переклади ґрунтуються на розумінні тексту Грушевським (пор.: "В велику суботу Данило був у Торчеві під Шумськом і готовився до дальшої боротьби" (Грушевський М.С. Хронологія подій, 24)).
Усупереч цим інтерпретаціям, фраза, без сумніву, мала на увазі котрогось із ворогів Романовичів. У найближчих фрагментах тексту такими є "королевич" і Олександр Всеволодович белзький, але вгадати, до кого саме стосувалася ремарка, неможливо. Вона, однак, без сумніву, була частиною оригінального тексту, адже такі звороти взагалі характерні для автора "галицької" частини (пор.: "Лдхом же не престающимъ . пакостлщимъ"; "Александръ [...] Романовичема не престаіаше хота зла"; "свѣтъ же Александровъ всегда не престаїаше w братѣ своемь"; "Ростиславъ Пиньскъіи не престаіаще клевеща"; "Излславоу шдинако не престающа на нь враждою"; "Излславъ же . шдинако не престааше возвелъ бѣ Полвцѣ"; "Ростислав же шдинако не престааше . ш злобѣ своей" (ПСРЛ 2: 736, 739, 746, 753, 772, 793); жодного разу — у "волинській" частині).
Утім, в оточенні, де зараз знаходимо її, фраза "не престаяшеть етрол на нѣ рать" позбавлена смислу: королевич уже втік до Галича, а Олександр прийшов миритися; отже, "продовжувати готуватися до бою" з Романовичами не було кому. Це спонукає гадати, що речення виявилося переміщеним із свого початково місця в тексті, на що додатково вказує обірваність його (утрачений суб’єкт). У такому разі завершення оповіді мало би бути таким:
Данилови же наоутред собравшоусд . не вѣдаше ш братѣ . с кимъ . кдѣ есть . [...] потом же Данилъ . оувѣдавъ . брата своего во здравьи . Бѣ бо и Торцьвьскъіи в соуботоу великоую .
Тобто: після битви Данило довідався, що його брат Василько великої суботи був у Торчеві (тож переклад О. Лихачової — "Был бой Торцевский в Субботу великую" — явно помилковий; перекладачка, очевидно, виходила з припущення, що "Торцьвьскъіи" (X: торцескіи) — відносний прикметник до іменника, який реконструювала як "бой", битва. Імовірніше тут бачити зіпсоване "Торчевьскы", безприйменниковий місц. в., пор. вище: "и бъівшю емоу Шоумьскъі" (ПСРЛ 2: 726; аналогічні форми місц. в Іпат. зазначені О.О. Нікольським (Никольский А.А. Оязыке Ипатской летописи. Варшава, 1899, 24 (відб. з Русскаго филологическаго вестника)).
За будь-якого розуміння фрази вона дає точну дату події — 2 квітня (Великдень 1233 р. припадав на 3 квітня). Отже, сама битва сталася напередодні, найвірогідніше, 1 квітня 1233 р.


274
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Оповідь про Торчівську битву написано під впливом уміщеної в Кл повісті про похід Ігоря Святославича на половців 1185 р., звідки запозичено деякі вислови, пор. ГВл: "[Данило] потом же видивъ брата . добрѣ борющасд . и со- улици его кровавѣ соущи . и шскѣпищю . исѣченоу w дареныа мечеваго"; Кл: "Игорь . видѣ брата своего Всеволода крѣпко борющасд [...] Всеволодъ же толма бившесА. іако и шроужыа в роукоу єго не доста" (ПСРЛ 2: 642, 768). Тож можна гадати, що й опис диспозиції Данилових полків, звернення Данила з промовою до військ, а також деякі інші деталі Торчівської битви також навіяні відповідними епізодами Кл. Можливо, особливу увагу автора ГВл повість про Ігорів похід привернула прикметним збігом: обидві події сталися великої суботи (за Хлєбн. похід Ігоря Святославича почався 13 квітня, битва з половцями відбулася в суботу страсного тижня, а остаточна поразка — "во днь стго воскрениіа", що припадав на 21 квітня).
Обізнаність автора з повістю про похід Ігоря Святославича дає змогу ідентифікувати джерело характерного звороту "показати мужьство", яким автор ГВл в іншому місці описував звитягу Данила ("Данилъ [...] младъ сы показа моужьство свое"; "іако w Ба моужьство емоу показавшоу") та Романа Михайловича брянського ("не мало бо показа моужьство свое" (ПСРЛ 2: 734, 863, 862)). Цей зворот автор ГВл міг запозичити або ж із повісті про Ігорів похід (пор.: "Всеволодъ . не мало моужьство показа"), або ж із характеристики Данилового діда Мстислава Ізяславича ("Мьстислав же много пота оутеръ . с дружиною своею . и не мало мужьства показа") (ПСРЛ 2: 642, 577).
Серед джерел опису Торчівського бою була й Александрія. "Промова" Данила до військ на початку битви ("Данилови же рекшоу . іако же писание глть . мьдлаи на брань . страшливоу дшю имать") є парафразою промови Олександра до Дарія, пор.: "Вѣдай оубо, црю Даріи, іако црь, поздаса на брань, іавилсл єсть противнымъ, іако страшливу дшю имать на брань" (Истрин В.М. Александрію русская хронографов, 61). Цей же вислів використано автором ГВл повторно, у промові Данила перед битвою під Торчеськом ("ннѣ же вижю. іако страшливоу дшю имате" (ПСРЛ 2: 773; Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 115)).
В.А., О.Т.
w лесть зла есть . якоже Шмиръ пишеть . до шбличѣна же зла есть [Хлєбн.: яко же ... зла есть — випущено] кто в нѣи ходить . конѣць золъ при- иметь (ПСРЛ 2: 770).
Давно з’ясовано, що афоризм, який автор ГВл приписує "Омиру", не має жодного стосунку до творчості Гомера (Пыпин А. Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских. СПб., 1857, 50—51; Иконников В.С. Опыт русской историографии. Т. 2, кн. 2. К., 1908, 271—272). Ба такого вислову (хай навіть хибно приписуваного Гомєрові) не містить жодний збірник крилатих висловів, що побутував у східнослов’янській книжності. Не приписується цей або схожий афоризм Гомерові й у перекладних творах (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 102; загадковим видається твердження Орлова, ніби О.О. Шахматов схильний був атрибутувати це висловлювання хроніці Малали. Відповідне місце Шахматова, на яке посилається Орлов (Шахматов А.А. Обще-


275
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
русские летописные своды XIV и XV веков. ЖМНП. Ч. 332. 1900, ноябрь, 157, прим. 3), такого твердження не містить).
Орлов, указуючи на пропуск у Хлєбн., сумнівався, чи наш афоризм узагалі міг бути звідкись запозичений:
Ссылки на Омира в X. и П. нет; какие слова принадлежат заимствованному афоризму и какие — собственно летописцу, сказать трудно, ввиду склонности последнего играть созвучием "зло" (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 102).
Отже, як афористичне формулювання вислову, так і атрибуція його належать самому авторові ГВл. Як він міг би (без прямої підказки котрого-небудь джерела) дійти такої думки?
Омир згадується в кількох давньоруських (перекладних) текстах, зокрема у хроніці Малали та Александра — джерелах ГВл.
Катерина Кириченко (усна доповідь) зауважила: фрагмент зі згадкою Омира в ГВл пов’язаний зі статтею ПВЛ 980, де наведено цитату з Псалтиря. (Аналогічне спостереження див.: Вілкул Т.Л. Біблія у Галицько-Волинському літописі. Княжа доба: історія і культура. Вип. 9. Львів, 2015, 228—229.)
Утім, якщо джерелом виступала тільки стаття ПВЛ 980, лишається незрозумілим, як і чому в її контекстах з’явився Омир. Висловимо припущення: це стало результатом контамінації двох різних сюжетів: одного з ПВЛ, другого — з 2-ої книги Малали.
Тема лести і зла цікавила автора "галицького" літопису, і він, справді, не уникав нагоди влаштувати мовну гру з ними шляхом зіткнень і співзвуч. Очевидно, автор звертав увагу на ті місця своїх джерел, де натрапляв на аналогічні мотиви.
Наведемо ці контексти спочатку повністю, а тоді, щоб унаочнити контамінацію, — у формі таблиці.
ПВЛ 980:
Володимиръ же посла къ Блуду . воеводѣ іарополчю с лѣстью гла . поприіаи ми аще оубью брата своє", имѣти та начну, въ шца мѣсто своє" . и многу ч"ть возмеши w мене . не іа бо почалъ братю бити но шнъ . азъ же того оубоіахъсА и придохъ на нь . и ре4 Блудъ къ посланымъ Володимире'1 . азъ буду W злага. лѣсть чловѣчьскаіа . іако же Двдъ глаголе1 . іадыи хлѣбъ мои възвеличилъ есть на ма лѣс" . сьи оубо луковаше на кназа лѣстью . акы іазыкы своими лыцаху . суди имъ Бё . да шпаду"ш мыслии свои* . по множьству нечтыа изърини іа . іако прогнѣваша та Пи . и пакы то* ре4' Двдъ . мужи крови льстиви . не припловАт днии своих . се е" свѣтъ золъ еже свѣщевають свѣт золъ на кровопролитье . то суть неистовии . иже приимъше w кназа или w г"на свое"ч"ть и дары . ти мысла" w главѣ кназа своего . на погублєниє . горьшє суттаковии бѣсовъ . іако* и Блудъ . предастъ кназа своего . пр’іимъ w него чс'ти многы . сь бо бы" повиненъ крови той (ПСРЛ 2: 64—65).
Малала, кн. 2:
Даждьбогъ бѣ муж силенъ. слышавъ же нѣ от коего жену нѣкоую египтяныню, богатоу съ саноу соущю нѣкомоу въехотѣвшу блоудити с нею, искаше ея яти


276
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ю, хотя Свароже отца своего закона рассыпати . и поемъ съ собою моуж своих нѣколико, разоумѣвъ годиноу, егда прѣлюбодѣеть нощию, припаде на ню, и не удаси моужа с нею, оноу обрѣте съ инѣмъ лежащу емоу ж хотя- ше . емъ же ю, моучивъ, поусти ю водити по всей земли оукоризнѣ, а того любодѣицю оусекноу . и бысть чисто житие по всей земли епипетстѣи . и блажити и начяша, якож рече Омиръ творѣць о немъ, акы Дажьбогъ, рече, обличи Афродитоу блоудящу съ Ариемъ . и Афродитоу нарече похоть блоудную, от Солнца цѣсаря обличеноу (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянской переводе, 465).
ГВЛ
ПВЛ
Малала
ИзАСлавъ же льсть створи. и вѣлѣ воевати . землю Даниловоу . и вздша Ти- хомль . и возвратишасд . шставыпоусА Володимероу с Даниломъ . и Котлневи . шдиномоу . w лесть зла есть . мкоже Шмиръ пишетъ . до обличена сладка ег ыбличгъна же зла есть кто в нѣи ходить . конѣць золъ прииметь . w злѣе зла . зла есть
W злаіа лѣсть чловѣчьскаіа . іако же Двдъ глаголе11. іадыи хлѣбъ мои възвеличилъ єсть на МА лѣс*. сьи оубо луковаше на кназа лѣстью . акы іазыкы своими лыцаху . [...] то суть неистовии . иже приимъше w кназа или w гс’на CBOGf4ćTb и дары . ти МЫСЛА^ w главѣ кназа своєго . на по- гублєниє . горьшє суттаковии бѣсовъ . іако* и Блудъ . предастъ КНАЗА СВОЄГО . ПрІИМЪ w него чс’ти многы
якож рече Омиръ творѣць о немъ, акы Дажьбогъ, рече, обличи Афродитоу блоудящу съ Ариемъ . и Афродитоу нарече похоть блоудную, от Солнца цѣсаря обличеноу
Пояснення. У ГВл Омир уплетений в оповідь про те, як Ізяслав Володимирович створив "льсть", зрадивши Данила. Автор навів аналогію із сюжетом ПВЛ 980 р. і подав до тексту цитату про "льсть". Своєю чергою, стаття 980 р., героєм якої був воєвода з промовистим іменем Блуд, підказала книжнику, що "льсть" і є "блудом". Зрада князя і зрада у шлюбі — речі одного порядку. Ізяслав зламав клятву, іншими словами — створив "блоудъ". Уподібнення історій Ізяслава і Блуда "увімкнуло" асоціацію із сюжетом, вичитаним у Малали, де оповідалося про походження "блудної похоті". Причому історія про Афродіту, першу блудницю, та викриття її гріха ("обличение") належала Омирові. Саме до цього мотиву ("обличение блоуда") стосуються слова "якоже Шмиръ пишеть".
Отже, у хроніста міг виникнути ланцюжок асоціацій, який пов’язав цитату із Псалтиря та літописного зрадника Блуда з хронографічною історією про історично найпершу зраду, де згадано Омира.
В.А.
боудоущю же Володимероу Кыевѣ . присла сна своего Ростислава в Галичъ . и приіа с нимъ братьство . и любовь великоу [Хлєбн.: великоу и] . Михаилови же Издславоу шдинако не престающа [Хлебн.: престающи] на нь враждою . шставилъ оу него Глѣба . Зеремѣича . и Мирослава . иныи


277
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
[Хлєбн.: и иныи] боїаре многы . посла же Володимеръ рекии . помози ми брате . Данилъ же вѣлъею любовью [Хлєбн.: вѣдавь ею любовь] скоро собравъ [Хлєбн.: събрал] полкъі поиде (ПСРЛ 2: 772).
ГВл, як відомо, містить дві оповіді про походи Данила Романовича на допомогу київському князеві Володимиру Рюриковичу: перший — під Іпат. 1231 (ПСРЛ 2: 766), другий — під Іпат. 1234, який і є предметом цього коментаря. Свого часу Л.В. Черепній висловив категоричне твердження, що насправді маємо справу з дубльованим повідомленням. На думку дослідника, повідомлення Іпат. 1234 є фіктивним, парафразом "правильного" Іпат. 1231, а отже, вставкою в початковий текст, що розірвала "основний сюжет" про галицькі "мятежі". Свідченнями вставкової природи Черепній уважав повторний опис "деяких фактів", композиційну неохайність другого повідомлення, "підозрілість" збігу назв міст, біля яких відбулися битви — Торчеськ та Торчів, — а також текстуальний збіг в опису двох битв (див.: Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Историчес- кие записки. Т. 12. М., 1941, 249—250). Причину дублювання Черепній пояснив так: перше повідомлення (Іпат. 1231) містилося в "другій галицькій повісті" (під якою він розумів історичний твір з описом княжіння в Галичі Мстислава Мстиславича); під час створення здогадного Данилового "Літописця 1256—1257 рр." повідомлення було перероблене й скомбіноване з "якимсь джерелом чернігівського походження", у результаті чого й з’явилася повторна оповідь, уміщена під Іпат. 1234.
Відтоді проблему двох повідомлень дослідники акуратно ігнорують.
Проте хоча текстуальні спостереження Черепніна містять прикрі неточності, а висновки, з огляду на жанр віртуальної текстології, не піддаються верифікації, його головне спостереження видається цілком слушним.
Справді, враховуючи незначну вагу Данила Романовича на початку 1230-х рр., уже сам факт двократного втручання його у велику політику довкола Києва видається малоймовірним. Крім того, "підозріло" тотожна структура двох оповідей:
1. Запрошення Володимира Рюриковича.
2. Похід Данила в Подніпров’я.
3. Завершення боєм під Торчевом або Торчеським.
4. В обох оповідях діють ті самі другорядні персонажі: Гліб Зеремійович та Мирослав.
Отже, є аргументи як "реального", так і текстуального характеру на користь припущення про штучне подвоєння події, поданої у двох варіантах у тексті. Тож можна поміркувати над такими запитаннями:
1. Чи справді повідомлення дубльоване?
2. Якщо так, котре з повідомлень — Іпат. 1231 чи Іпат. 1234 — "початкове", а котре — "повторне"?
3. Які існують текстуальні дані для суджень на користь того чи того варіанта?
4. До яких "редакторських епізодів" можна зарахувати роботу над цими фрагментами?
Спорідненість двох текстів очевидна. Її зраджують текстуальні збіги. Перший із них знаходимо в зачині сюжетів:


278
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Іпат. 1231
Іпат. 1234
Володимеръ же посла Данилови . река идетъ на jwa Михаилъ . а помози ми брате Данилови же пришедшоу . створити миръ межи има . Данилъ жь из Роускои зємла . вза собѣ часть . Торцькии . и паки да и дѣтемь . Мьстиславлимъ . шюрлтомъ своимъ . рекъ имъ за ища вашего добродѣанье приймете ни держите . Торцькии городъ (ПСРЛ 2: 766)
боудоущю же Володимероу Къіевѣ . присла сна своего Ростислава в Галичь . и приіа с нимъ братьство . и любовь великоу . Михаилови же ЙЗАСлавоу шдинако не пре- стающа на нь враждою . шставилъ оу него Глѣба . Зеремѣича . и Мирослава . инъіи боїаре многъі посла же Володимеръ рекии . помози ми брате . Данилъ же вѣлъею любовью [Хлєбн. вѣдавь сю любовъ] скоро собравъ полкъі поиде (ПСРЛ 2: 772)
Другий збіг спостерігаємо в опису битв, Торчівської та Торчеської:
Іпат. 1231
Іпат. 1234
Данилови же и Василкови . съехати бѣ со высокихъ горъ . и инии же бранАхоу . да бъіхомъ стали на гора* бранАхоу . сохода . Данилови же рекіиоу. іако же писание глтъ . мъдлАлі на брань . страшливоу дійю имать. поноудивъ ихъ . оускори . снити на нѣ .
Володимероу же хотАЩоу возвратити0 и Мирославоу глще . на возвращение . Данилови же рекшоу не подобаеть во- иноу . оустремившоусА на брань . или побѣдоу придти . или пастисА w ратнъі* азъ бо возбранАхъ вамъ . ннѣ же вижю. іако страшливоу дшю имате . азъ вамъ не рѣхъ ли іако не пшдобаст изиити . троуднъімъ воемь . противоу цѣлымъ . нынѣ же почто смоущаетесА изиидете противоу им . срѣтѣвшимъ же СА воемь . многимь По- ловецькимь . оу Торьч'ского . быс’ сѣча люта (ПСРЛ 2: 773).
Ще один збіг, не так текстуальний, як змістовий:
Іпат. 1231
Іпат. 1234
Данилови же пришедшоу . створити миръ межи има
придоша же шпать Черниговоу створиша же миръ со Володимеромъ . и Даниломъ . Мьстиславъ . и Черниговьчи [...] штоуда с миромъ преидоша Кыевоу
Котрий із наших сюжетів "початковий", а котрий — "повторний"? Відповісти на це запитання не так легко. Черепній був упевнений, що вставним є Іпат. 1234, адже він "штучно розірвав текст літописця", сюжетом якого був опис галицьких "смут". Якщо вважати, що єдиною темою цього відтинка ГВл була боротьба за Галич, то треба визнати, що обидва сюжети є "вставними", адже в обох випадках історії суперництва за галицький стіл і передують походам Данила на Київщину, і розташовуються за ними. Твердження про інтерпольованість можна перевірити шляхом видалення сюжету: коли попередня оповідь про галицькі справи безпосередньо змикатиметься з наступною, це буде свідченням вставної природи епізоду. Такий експеримент не дає певних результатів: наступні за ки-


279
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ївським походом Іпат. 1234 галицькі події стоять у причиновому зв’язку із цим походом, а дійовими особами в них є ті ж таки Михайло, Ізяслав та Володимир.
Історія київського походу Іпат. 1234 зазнавала редагування, що помітно одразу ж у початку оповіді:
1) боудоущю же Володимероу Къіевѣ . присла сна своєго Ростислава в Га- личь . и приіа с нимъ братьство . и любовь великоу .
2) Михаилови же Излславоу шдинако не престающа на нь враждою .
3) шставилъ оу него Глѣба . Зеремѣича . и Мирослава . иныи боіаре многъі
4) посла же Володимеръ рекии . помози ми брате . Данилъ же вѣдавь ею любовъ скоро собравъ полкы поиде
Ми бачимо, що дієслівні форми фрагментів 2) і 3), формально об’єднаних у спільне речення, не узгоджені: "не престающа" — подвійне ч. тепер, часу, тоді як "шставилъ" — перфект 3 ос. однини. Це, отже, уривки якихось випадком сполучених фраз (зазначимо збіг: аналогічна, також обірвана і вжита поза контекстом фраза "не престаяшеть етрол на нѣ рать" наявна й у Іпат. 1231). У фрагменті 2) "Михаилови" та "Издславоу" (давальний відм.) не узгоджено з "не престающа" (називний відм.). Фрагменти 1) та 4), по суті, тавтологічні, тут явно надлишкове повторне "посла же Володимеръ". З погляду змісту випадає фрагмент 3): Гліб Зеремійович та Мирослав є боярами Данила, тоді як із тексту виходило б, що їх зоставив (неясно у кого) або Ростислав, або його батько Володимир. Узагалі велика кількість займенників "він" ("с нимъ", "на нь", "оу него") робить увесь пасаж практично нерозбірливим.
Сліди такого ж не надто ретельного редагування зауважуємо й у самому завершенні сюжету:
Володимероу же дтомоу бывшоу в Торцькомъ . и Мирославоу . свѣтомъ без- божънаго. ГригорА Василевича. и Молибоговичевъ. инѣмъ бодръмъ многимъ. м.тымъ бывшимъ Данилоу же прибѣгшоу к Галичю .
Виділене курсивом є явною вставкою, адже ні Молибоговичі, ні Григорій Васильович у сюжеті взагалі не фігурують. Фразу, очевидно, вирвано з іншого контексту — якоїсь таємної інтриги, змови, — адже для захоплення на полі битви переможених суперників не потрібно жодної "змови" чи "підбурювання".
Чи означають ці спостереження, що "початковим" є сюжет Іпат. 1231? На це питання мусимо відповісти заперечно.
Застосовуючи до Іпат. 1231 той же тест, з’ясовуємо, що в цьому разі він дає кращі результати. Видаливши фрагмент про похід Данила на Наддніпрянщину, виявляємо, що тут історія галицьких заворушень "лягає" без логічних і граматичних проблем:
королеви же посадившоу сна своєго Андрѣл в Галичи . свѣтомъ невѣрьнъіхъ Галичанъ . [...] королю столщоу. во Володимѣрл . кназь же Данилъ прил великъ плѣнъ . школо Бозкоу воюіа . Король же воротисА Оугръі.
Володимеръ же посла Данилови . река идетъ на ма Михаилъ . а помози ми брате Данилови же пришедшоу . створити миръ межи има . Данилъ жъ из Роускои зємла . взд собѣ частъ . Торцъкии . и паки да и дѣтемъ . Мъстиславлимъ . іиюрАтомъ своимъ . рекъ имъ за шца вашего добродѣанъе приймете ни держите . Торцъкиигородъ.


280
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
по тѣх же лѣтѣхъ . движе рать . Андрѣи королевичъ . на Данила . и йде к Белобережью
Як бачимо, історія угорської окупації Галича і правління в ньому королевича Андрія триває без очевидної перерви.
Головний зміст невеличкої вставки полягає в тому, що Данило, здобувши Торчеський, передав його дітям Мстислава Мстиславича. Це є парафразою епізоду з Кл про передання Торчеського, здобутого Всеволодом Юрійовичем, його зятеві Ростиславу Рюриковичу (ПСРЛ 2: 683—685).
Вставка, однак, потягла за собою низку редакторських утручань у наступне повідомлення, що видно з логічних невідповідностей тексту. Так, воно розпочинається формулою "по тѣх же лѣтѣхъ", що маркує початок нової повісті про події, віддалені суттєвим проміжком часу, а проте в повісті продовжує діяти заявлений у вставці Володимир Рюрикович, згадано Київ тощо. Редакторські вторгнення, покликані прилаштувати цю наступну повість так, щоб у ній були "відлуння" вставки, спровокували змістові суперечності. Так, королевич Андрій "движе рать" на Данила в напрямку "Білобережжя", тимчасом Данило перебуває в Києві поруч Володимира Рюриковича. Королевич та його війська "возвратишасА к Галичю", тимчасом Данило знаходить їх поблизу Шумська. Тут же виявляємо й стилістичну неохайність — в оформленні прямої мови Данила, зверненої до Володимира:
рекшоу же Данилоу. кназю Володимероу. брате. вѣдаюче шбѣю наю идіїпь. паю [Хлєбн.: вѣдаючи обою наю идоут на наю] поусти ма . да поидоу имъ взадъ
До редакторських утручань зараховуємо подвійне перемовляння Данила через річку Велію, а також фрагмент із "болохівськими князями" (про що див. коментар до ПСРЛ 2: 791—792).
Видаляючи вставки (позначені нижче курсивом), дістаємо, знову ж таки, послідовний сюжет про королевича Андрія і боротьбу з ним Данила:
по тѣх же лѣтѣхъ . движе рать . Андрѣи королевичь . на Данила . и йде к Белобережью . Володиславоу же ѣхавшоу . во сторожѣ .
W Данила uc Къіева.
и стрѣте рать во Бѣлобережьи . и бившимсл имъ w рѣкоу . Солоучь . и гони- ша до рѣкъі Деревное . из лѣса Чертова .
приде вѣсть Кыевоу . Володимероу . и Даниловн . ш Володислава рекшоу же Данилоу . кназю Володимероу . брате . вѣдаюче шбѣю наю идХтъ . наю поусти да поидоу имъ взадъ. шни же оувѣдавше возвратишасА к Галичю .
Данилови же снемшоусА с братомъ . и постиже и оу Шоумьска .
и повѣстоваста с ними. w рѣкоу Вѣлъю. бѣ бо с королевичемъ. Жлександръ. и Глѣбъ Зеремиеви*. инии кнАзи Болоховъсции и Оу горъ множество.
Видѣвшоу же ca Данилоу . w рѣкоу Велью . с королевичемь . и нѣкое слово похвално рекшоу . егоже Бъ не любить . наоутрѣіа же . переидеть рѣкоу Велью . на Шоумьскъ
Мусимо зазначити одну загадкову деталь в Іпат. 1231. Як ішлося вище, в обох повідомленнях про київський похід Данило виголошує практично то-


281
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тожну промову до військ. "Промова" Данила на початку битви є парафразою промови Олександра до Дарія (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 115; текст див.: Истрин В.М. Александріюрусских хронографов, 61), пор.:
Вѣдай оубо, црю Даріи, іако црь, поздаса на брань, йвилса єсть противнымъ, іако страшливу дшю имать на брань
Іпат. 1231: Данилови же рекшоу . іако же писание глть . мьдлаи на брань . страшливоу дшю имать
Іпат. 1234: Данилови же рекшоу [...] ннѣ же вижю . іако страшливоу дшю имате
З’ясовуємо, що варіант Іпат. 1231 ближчий до оригіналу, ніж Іпат. 1234, і можна було б думати, що Іпат. 1231 "оригінальний". Бентежить, однак, що фразу атрибутовано "писанію", під чим, як правило, розуміли Святе Письмо. Це може свідчити, що, укладаючи фразу в уста Данилові, людина не знала, звідки походить цитата, що виявляє в ній редактора, а не автора.
Усі ці спостереження провадять до висновку, що жодний із фрагментів не є "оригінальним"; обидва виникли в результаті перероблення якоїсь початкової повісті про київський похід Данила, унаслідок чого в тексті з’явилося дві, розставлені під Іпат. 1231 і Іпат. 1234 (щодо редагування опису Торчівської битви див. коментар до ПСРЛ 2: 767—770).
Іпат. 1231 хронологічно не визначається. Єдиною подією на цьому відтинку, дата якої з’ясовується за іншими джерелами, є згадка про весілля Василькового шурина в Суздалі, квітень 1230 р. (Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 23). Тобто за внутрішньою хронологією ГВл події Іпат. 1231 сталися після 1230 р., і нічого певнішого сказати не можна. Щодо Іпат. 1234, то хронологічні прикмети такі: одразу ж після київського походу Данило втрачає Галич і тікає в Угорщину, де, як відомо, був присутній на коронації Бели IV в жовтні 1235 р. (Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько- Волинського літопису, 25). Отже, події Іпат. 1234 надійно датуються 1235 р.
Які є зовнішні свідчення для розв’язання нашої дилеми про першість фрагментів?
У джерелах відомий тільки один похід Данила Романовича на Київщину та Чернігівщину. Новгородський Синод, літопис під 1235 р. повідомляє:
Поиде князь Володимиръ Рюриковичь съ кыяны и Данило Романовичь с галичаны на Михаила Всеволодича Чермного къ Чернигову, а Изяславъ бѣжа в Половци; и много воева около Чернигова, и посадъ пожже, а Михайло выступи ис Чернигова; и много пустошивъ около Чернигова, поиде опять (НПЛ: 73—74).
Хоча деталі повідомлення різняться (зокрема, ні слова про битву під Тор- чеським), за змістом новгородське свідчення ближче до Іпат. 1234, а до того ж дуже близьке з хронологічного погляду.
Із цим зовнішнім свідченням збігається й внутрішнє свідчення самого ГВл. Уже серед постмонгольських сюжетів (але в межах "галицької" частини) знаходимо в ньому відсилання до "чернігівського походу" Данила:


282
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
преже же воины Даниловы Черниговьское сѣдлщоу емоу. в Галичѣ. а Васил- коу в Володимерѣ . и еще бо Холмоу . не поставленоу бывъшю . Даниломъ (ПСРЛ 2: 799).
Ця ремарка важить нам із двох міркувань: по-перше, вона засвідчує, що в тексті літопису таки був епізод "воины Даниловы Черниговьское", тобто Іпат. 1234; по-друге, відсилання засвідчує його місце в тексті: "еще бо Холмоу . не поставленоу бывъшю", що провадить нас до вузького сегмента тексту під Іпат. 1235. Тут спочатку читаємо, що Холм не побудовано ("Кондратови же ставшоу . кде нынѣ град' Холмь . стоить", ПСРЛ 2: 775), і майже одразу ж — що він уже існує ("приде вѣсть Данилоу . во Холъмѣ боудоущю емоу"; "изииде Данилъ со вони . со Холъма", ПСРЛ 2: 777).
Іншими словами, лише фрагмент Іпат. 1234 документується як з хронологічного, так і з топографічного (позиція в тексті) поглядів, і це вказує на місце початкового сюжету в літопису.
Причини подвоєння сюжету і розщеплення його наїпат. 1231 та Іпат. 1234 сьогодні вгадати неможливо. Але варто зазначити, що аналогічне подвоєння сталося також із кількома іншими сюжетами. Так, двічі розказано про походи Куремси, двічі — про походи Бурундая, двічі — про походи Телебуги, причому в тих випадках, для яких існують паралельні свідчення, документується історичність лише однієї події. Названа серія подвоєнь створювалася або в межах "волинського" літопису, або ж, за багатьма ознаками, у процесі "волинської" ре- дактури "галицької" частини (див. відповідні коментарі). Розглянутий випадок, за всіма прикметами, належить до цієї серії, про що, між іншим, свідчить і апеляція (цитування, парафраза) до Кл, присутня як в Іпат. 1231, так і в Іпат. 1234. Орієнтація на Кл та ПВЛ, як не раз зазначалося в літературі, є характерною особливістю саме "волинського" автора. Утім, низка характеристик, передусім мовних, але також інших (серед них і цитування Александра), зближує проаналізовані тексти з манерою "галицького" автора. Визнаємо, отже, що початкова "галицька" повість таки існувала і стояла в тексті на місці нинішнього Іпат. 1234, але згодом була розщеплена "волинським" редактором на два епізоди, другий із яких було вміщено під Іпат. 1231.
О.Т.
Данилъ же поиде . ко Володимероу . и поидоста Черниговоу и приде к нима . Мьстиславъ Глѣбовичъ . штоуда же поидоша плѢначи землю . поимаша град' многы по Деснѣ тоу же взлша и Хороборъ и Сосницю . и Сншвескь . иныи град многии . и придоша же шпать Черниговоу створиша же миръ со Володимеромъ . и Даниломъ . Мьстиславъ . и Черниговьчи . люто бо бѣ бои [Хлєбн.: любо бо и] оу Чернигова . тоже и таранъ на нь поста- виша. меташа бо каменемь. полтора перестрѣла. а камень іакоже можахоу . д . моужи силнии подъати . штоуда с миромъ пріидоша Кыевоу. ИзАСлавъ же . шдинако не престааше возвелъ бѣ Половци на Киевъ (ПСРЛ 2: 772).
Наведений фрагмент є частиною досить розлогого повідомлення (Іпат. 1234) про похід Данила Романовича на допомогу київському князеві Володимиру Рюриковичу проти Михайла Всеволодовича та його чернігівських союзників. Кам-


283
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
панія, зрештою, закінчилася катастрофічно невдало для Данила, але тут ідеться про її першу, цілком успішну фазу. Паралельну і незалежну від ГВл версію цих подій знаходимо у статті 1235 р. Синодального списку НПл (НПл: 73—74).
Наш фрагмент віддавна привертає увагу дослідників з тієї причини, що в літописах так званої "Новгородсько-Софійської групи" (списках Софійського Першого, Новгородського Четвертого та другої добірки Новгородського Карамзінсько- го літописів (далі — Соф. 1, Новг4 та НК2У), а також у деяких інших (зокрема, у Тверському збірнику та Московському зводі кінця XVст. (далі — МЛз)) опис бою під Черніговом та завершальна фраза про примирення з Ольговичами читаються в іншому контексті, а саме під 1239 р., в оповіді про штурм Чернігова монголами. Тимчасом саму цю оповідь в літописах НСг подано близько за текстом Іпат. або й ідентично до нього, пор.:
Соф. 1
Іпат.
Иную же рать посла на Черниговъ. Пришедше же посланий, оступиша град Чернигов в силѣ тяжцѣ. Слыша же Мьстиславъ Глѣбовичь нападание иноплеменьГ на град и прииде на ня съ своими вой. Бившеся имъ крѣпко, лютъ бо бѣ бои у Чернигова, оже и тараны на нь поставиша, и меташа на нь камениемъ полтора перестрѣла, а камень же, яко ж можааху 4 мужи силнии подьяти. И побѣженъ быс Мьстиславъ, множество w вой его избьено быс. И град взяша, и запалиша огнемъ, а епспа оставиша жива и ведоша и въ Глуховъ. А штолѣ приидоша къ Києву с миромъ и смирившася съ Мьстиславомъ и Володимеромъ и съ Данило*1 (ПСРЛ 6, 1: 300— 301, виділено запозичення з нашого фрагмента).
в то же времА посла на Черниговъ . шбьстоупиша град в силѣ тажцѢ . слышавъ же Мьстиславъ Глѣбовичь . напа- дение иноплеменьнъГ' на град . приде на нъі со всими вой . биВШИМЪСА имъ . побѣженъ бъГ’ Мьстиславъ . и множество w вой его избьено бъіс'. и градъ взАша и запалиша шгньмь епспа шставиша жива . и ведоша и во Глоуховъ (ПСРЛ 2: 782).
Ця обставина з необхідністю ставить питання про те, у котрому з двох варіантів — у літописах НСг чи в Іпат. — фрагмент стоїть на своєму початковому місці. Відповідь на питання — важлива і як така, і для розуміння тексту ГВл — історіографічно залежала від загальніших уявлень дослідників про етапи формування "літописних зводів" XIII—XV ст. та взаємини між їхніми текстами.
Отакі текстологічні "головоломки", що не роз’яснюються припущенням про безпосереднє запозичення (у тому чи протилежному напрямі), як правило, розв’язуються з допомогою універсального інструмента — припущення про спільне (звичайно ж, гіпотетичне) джерело, яке по-різному відбилося в наявних текстах.
Здається, початок такій тенденції поклав О.О. Шахматов. Він висунув припущення про втрачений "Чернігівський літопис" 1280-х рр., що став джерелом для гіпотетичного "Поліхрона" поч. XIV ст., який, своєю чергою, став джерелом Іпат., літописів НСг та московського літописання XV—XVI ст. (Шахматов А.А. Общерусские летописные своды XIV и XV веков. ЖМНП, ч. СССХХХІІ, III—IV (Ноябрь). СПб., 1900, 160—163). Практично всі "південноруські" повідомлення, що їх містять літописи НСг, і передусім "повісті про нашестя татар", виникли в


284
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
цьому "Чернігівському літопису", відтак були запозичені "Поліхроном" і за його посередництвом були передані далі й розподілені по літописах XV ст. Отже, сюжет про облогу Чернігова мав читатися в контексті подій монгольської навали 1239 р. (Ідея про "південноруське джерело" усталилася в літературі, див.: Приселков М.Д. История русскаго летописания XI—XV вв. СПб., 1996, 85—86; На- сонов А.Н. Московский свод 1479 г. и его южнорусский источник. Проблемы источниковедения. Вып. IX. М., 1961, 350—385; Лимонов Ю.А. О южнорусском источнике Московского летописного свода конца XV в. Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. Сборник статей к 70-летию академика М.Н. Тихомирова. М„ 1963, 146—149; Лимонов Ю.А. Летописание Владимиро-Суздальской Руси. Л„ 1967, 112, 167—172; Лурье Я.С. Общерусские летописи XIV—XV вв. Л., 1976, 87, 99—100; Ужанков А.Н. "Летописец Даниила Галиц- кого". Проблемы историографии и текстологии древнерусских памятников XI—XIII вв. М., 2009, с. 307—308.)
Засвоєння цієї загальної схеми і наступне застосування її до історичної реконструкції (тобто "історії, як вона відбулася") призводило до впевненого введення опису "лютого бою" під стінами Чернігова в контекст монгольського штурму міста 1239 р. (див.: Martin Dimnik, The Siege of Chernigov in 1235, Mediaeval Studies 41 (1979), 387—403; J.L.I. Fennell, Russia on the Eve of the Tatar Invasion, Oxford Slavonic Papers 14 (1981), 10; Майоров A.B. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Часть первая. Rossica antiqua 1(5). СПб., 2012, 33—70; Майоров А.В. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Часть вторая Rossica antiqua 2(6). СПб., 2012, 43—113). Отже, в Іпат. фрагмент було переміщено через випадок чи помилкове рішення редактора.
Спростити схему і пояснити перетікання текстів, не виходячи поза коло справді збережених літописів, намагався С.К. Черепанов (Черепанов С.К. К вопросу о южном источнике Софийской І и Новгородской IV летописей. ТОДРЛ. Т. 30. Л., 1976, 279—283). Для нього було очевидно, що повідомлення про монгольське нашестя були запозичені до літописів НСг безпосередньо з Іпат. Зокрема, переміщення опису "лютого бою" в літописах НСг, на думку Черепанова, містить сліди запозичення з того місця ГВл (Іпат. 1234), де він нині читається. Цей слід — "незрозуміле і неправдоподібне" повідомлення про примирення татар із Данилом, Володимиром і Мстиславом. Причин переміщення дослідник не подав, але знайшов текстологічний критерій для визначення "правильної" версії: текстуально тотожне повідомлення МЛз під 1239 р., де нелогічне завершення відсутнє (див.: ПСРЛ 25: 130). Залучення до кола релевантних текстів МЛз з необхідністю провадило до гіпотези про спільне "південноруське" джерело, що по-різному відбилося в наявних літописах. Остаточний висновок Черепанова був такий: з джерела, надзвичайно близького, але нетотожного до Іпат., повідомлення було адекватно (і з текстуального, і з хронологічного боку) запозичено до МЛс під 1239 р. Натомість Іпат. (з того ж джерела) помилково вставив епізод до оповіді про чернігівський похід Данила (Іпат. 1234), а редактори НСг, помітивши це, проробили зворотну процедуру: перемістили його назад до 1239 р., але випадково прихопили зайву фразу (у властивому контексті — про мир між князями, у новому ж — про замирення князів із монголами).


285
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Близької думки про запозичення аналізованого фрагмента до НСг безпосередньо з Іпат. (але заразом про присутність ще якогось додаткового "південно- руського джерела") дотримувалася й О.В. Романова (див.: Романова О.В. Ипатьевская летопись и Новгородско-Софийский свод. Опыты по источниковедению. Древнерусская книжность. Сборник статей в честь В.К. Зиборова. СПб., 1997, 63—64).
Отже, правильна позиція нашого фрагмента — у повідомленні про здобуття монголами Чернігова (Іпат. 1239).
Конструкції з великою кількістю гіпотетичних ланок ("утрачених літописів", "спільних джерел, що не збереглися" тощо) цікаві тим, що, зберігаючи методу й логіку суджень, здатні продукувати протилежні сценарії. Так, А. Генсьорсь- кий наполягав, що саме в Іпат. фрагмент про "лютий бій" з таранами стоїть на своєму законному місці, а до сцени облоги монголами Чернігова в літописах НСг потрапив помилково. Так сталося тому, що вже в "Поліхроні" поч. XIV ст. він стояв на невластивому для нього місці, ще й завершувався фразою про примирення Данила Романовича та Володимира Рюриковича з монголами. Отже, таким самим епізод читався й у "Чернігівському літопису", джерелі "Поліхрона". Але ж не може бути так, щоб у "Чернігівському літопису" фрагмент ідентично читався двічі: спершу там, де нині в Іпат. (тобто при подіях 1235 р.), а вдруге там, де нині в НСг (тобто при подіях 1239 р.). У джерелі "Чернігівського літопису" фрагмент мав стояти лише в одному місці, і саме тому, що відповідає нинішньому Іпат. 1235. Автор "Чернігівського літопису" зауважив цю яскраву фразу через згадку в ній "таранів", уподобав її та переніс туди, де, на його думку, були доречні згадки військової машинерії, тобто в монгольські сюжети. Тож не текст Іпат. черпав із "Чернігівського літопису" за посередництвом "Поліхрона", а навпаки: "Чернігівський літопис" — з Іпат. (тобто з "галицького" літопису).
Але як бути зі свідченням МЛз, де фрагмент читається під 1239 р., але без "незрозумілого і неправдоподібного" повідомлення про примирення татар із руськими князями? Чи свідчить це про повторне (незалежне від НСг) удавання до "південноруського джерела", яке нібито краще зберегло "галицький" текст?
У загальних рисах взаємини між Іпат. та НСг реконструюються сьогодні так. На початку XV ст., близько часу створення архетипу НСг, один із списків Іпат., причому такого ж вигляду, як і відомі нині списки, тобто нехронологізований і з характерними механічними дефектами, відомими з інших списків Іпат., опинився в Новгороді і вплинув на формування тексту НСг. Зокрема, саме з Іпат. до архетипу НСг практично буквально було запозичено великі фрагменти про монгольське завоювання Русі. Своєю чергою, дещо згодом текст НСг вплинув на один із списків Іпат., власне Іпатіївський: на підставі НСг було створено хронологічну сітку, а також внесено деякі інші поправки до тексту (див.: Толоч- ко А.П. Происхождение хронологии Ипатьевского списка Галицко-Волынской летописи. Palaeoslavica 13, 1 (2005), 92—97; Аристов В.Ю. Из биографии Яня Вышатича. Ruthenica 9 (2010), 141—144).
Створений наприкінці XV ст. МЛз є прямим нащадком НСг (отже, у його джерелі під 1239 р. уже містилося запозичене з Іпат. повідомлення про "лютий бій" з "недоречним" завершенням щодо миру між монголами і князями). Умоглядно можна припустити, що укладачі МЛз зауважили цю останню недоладність


286
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
і вирішили звірити (лише в цьому місці!) своє головне джерело з іще одним ("південноруським") джерелом, а звіривши, замінили текст на "правильний".
Але чи обов’язкове таке припущення? Чи немає економнішого пояснення?
Походження унікальних читань МЛз за цей період, попри підозри дослідників, можна пояснити, не вдаючись до ідеї особливого "південноруського джерела". Продемонструємо це на прикладі, узятому з нашого фрагмента, — це згадка про чернігівського єпископа, якого татари, здобувши Чернігів, відвели до Глухова і звідти "пустиша". МЛз комбінував текст типу Соф. 1 (який у цьому разі збігається з Іпат.) з текстом типу Лавр., пор.:
Соф. 1
Лавр.
МЛз
И град взяша, и запалиша огнемъ, а епспа остави- ша жива и ведоша и въ Глуховъ.(ПСРЛ 6, 1: ЗОЇ).
ВзАша Татарове Черниговъ . кнази ихъ . въіѣхаша въ Оугръі. а град пожег- ше и люди избиша . и манастырѣ пограбиша. а єпгпа Перфурыа пустиша в Глуховѣ (ПСРЛ 1: 469).
и град взяша и запалиша огнем, а епископа остави- ша жива и ведоша и в Глу- хово и оттоле пустиша и (ПСРЛ 25: 130).
Як видно, перед нами проста контамінація двох джерел. Якщо редактори МЛз зауважили недоречність фрази про примирення монголів із руськими князями, вони цілком свідомо могли випустити її, бо так підказувало й закінчення повідомлення в Лавр. У будь-якому разі версія МЛз не може мати значення "еталонного" тексту.
Проблема переміщення нашого фрагмента на нинішнє його місце, тобто в Іпат. 1234, розв’язувалася дослідниками у два способи. Частина з них (С.К. Че- репанов, М. Димник) уважали, що це сталося внаслідок редакторських зусиль "укладача "галицької" частини Іпат." Логіки такого редакторського рішення — перенести частину тексту з надзвичайно важливого сюжету до малозначущої події, причому приписати дії монголів руським князям, — учені не пояснили. Отже, напрошується припущення, що це сталося через випадок. У головних свідках ГВл — Іпат. та Хлєбн. — є група фрагментів, механічно переписаних на неналежних місцях. Така ситуація свідчить, що протограф цих списків був дефектним: зошити в його завершенні були пошкоджені, внаслідок чого окремі аркуші потрапили не на своє місце. Спроби, керуючись цим критерієм, уявити древній рукопис спричинялися до висновку про його надзвичайно малий формат (Насонов А.Н. История русскаго летописания XI — начала XVIII века. Очерки и исследования. М., 1969, 229—230) або ж до припущення, що то був ілюмінований рукопис (Толочко А.П. Как выглядел оригинал Галицко-Волынской летописи? Rossica Antiqua 2006. Исследования иматериалы. СПб., 2006, 175—183), адже подеколи обсяг переміщеного тексту виявлявся вкрай малим. Скориставшись цими спостереженнями, О.В. Майоров припустив, що розгляданий фрагмент читався на одному з таких переміщених аркушів, помилково вставленому серед повідомлень Іпат. 1234 (Майоров А.В. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Частъ вторая, 74—78). Аркуш, що містить одну фразу, — річ


287
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
малоймовірна. Тож дослідник мусив збільшити обсяг "переміщеного" тексту, додавши до нього весь опис походу на Чернігів (від слів: "штоуда же поидоша плѢначи землю"). Щоправда, перенести назад переставлений механічно аркуш Майорову не вдалося, і в реконструкції тексту (Майоров О. Оборона Чернігова від монголо-татар у 1239 р. "Істину встановлює суд історії". Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. Т. 2: Наукові студїі. К, 2004, 138—139) довелося "роздерти" його на три шматки й розмістити їх поміж текстом НСг 1239 (а не Іпат. 1237, як ми очікували б), а крім того, поправити його зміст, видаливши недоречних "чернігівців", переставивши повідомлення про мир на кінець та замінивши "люто бо бѣ бои" на не підтримуване основними свідками тексту "лютъ бо паки бои бысть" (з одного із списків Новг4; лишаємо без коментарів поправки, внесені до тексту НСг), пор.:
А инаярать поидоша (sic!) на Черниговъ, пленячи землю, поимаша (sic!) грады многы по Десне. Тоу же взята и Хороборъ, и Сосницю, и Сно- вескь, ины и грады многии. И пришедши же Черниговоу, и обьстоупиша градъ. Слыіиав же Мьстиславъ Глебовичь нападение иноплеменныхъ на градъ, и прийде на нъ съ своими вой; и бившимся имъ, лютъ бо паки бои бысть оу Чернигова, оже и тарань на нь поставиша, меташа бо камениемъ полтора перестрела, а камень якоже можахоуть 4 моужи силнии подъяти. И побежденъ бысть Мьстиславъ, и множество вой его избьено бысть, и градъ взяша и запалиша и огнемъ, а епископа взяша, оставиша жива и ведоша его въ Глоуховъ и паки пустиша. И отго- удоу приидоша с миромъ къ Киевоу и смирившеся съ Мьстиславомъ и с Володимеромъ и с Даниломъ.
Не станемо обговорювати вірогідності такої реконструкції: монголи, дорогою з Чернігова на Київ, прямують на Глухів, звідти "з миром" прибувають до Києва, де й справді укладають мир із щойно переможеним Мстиславом, а також Володимиром Рюриковичем і Данилом Романовичем, які чудом там опинилися.
Переміщений як ціле, аркуш має повертатися назад тільки таким самим, з тим же змістом і, по змозі, без граматичних помилок (у реконструкції Майорова підмет в однині рать поєднано з присудками у множині — поидоша, поимаша, взяша, обьстоупиша).
Усі достовірно переміщені фрагменти в протографі Іпат. групи концентруються ближче до кінця рукопису. Саме тут логічно було б очікувати найбільш інтенсивного пошкодження кодексу (наприклад, через утрату оправи), що підтверджується наростанням дефектності екземпляра від часу виготовлення Іпат. (поч. XV ст.) до часу виготовлення Хлєбн. (друга пол. XVI ст.) На відміну від зазначених, наш фрагмент мав міститися глибоко в середині рукопису, де таких дефектів не зафіксовано (а отже, у цій частині рукопису аркуші не переміщувалися).
Натомість пояснити логіку переміщення нашого фрагмента під 1239 р. у літописах НСг можливо. Серед персонажів чернігівського походу згадано Мстислава Глібовича. Цей князь, як підказував текст Синод., насправді не брав участі в поході з Володимиром і Данилом, адже не згаданий серед князів. Але саме Мстислав Глібович виявляється чернігівським князем у момент нападу


288
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
монголів і дає їм бій під стінами міста ("слъішавъ же Мьстиславъ Глѣбовичъ . нападение на град' иноплеменьнъі* . приде на нъі со всими вой . бившимъсА имъ . побѣженъ бъіе Мьстиславъ" (ПСРЛ 2: 782)). Між цими двома позиціями в тексті — Іпат. 1234 і Іпат. 1237 — Мстислав Глібович не фігурує. Через це укладачі архетипу НСг (зрештою, як і сучасні дослідники) цілком могли дійти висновку про помилковість першої згадки і згрупувати обидві в "належному" сюжеті облоги Чернігова монголами 1239 р.
Наголосимо, що невеличкий фрагмент про "лютий бій" виглядає цілком органічно для ГВл. Його словесну тканину сплетено під впливом одного з головних джерел ГВл — Історії іудейської війни Іосифа Флавія. Так, вислів "лютъ бои" є рідкісним, але трапляється у Флавія ("и быс [...] бои лютъ" (История иудей- ской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод. T. 1, 4526, 26)). Опис метальної машини під Черніговом, у якому підкреслюється величина каменів та відстань польоту, також створено під впливом Флавія, пор.:
оуесписіанъ же постави шкрестъ града, стенобничьныл съсоуды. бдше ихъ .J. и тръкапаныи камень метахі? порочами (413г, 19—23).
Згаданий тут "тръкапаныи камень" (у грецькому тексті таАаѵтіаюі) — це величезна, вагою у три капи (див.: А.А. Пичхадзе. Лексические особенности памятника и вопрос о локализации перевода. История иудейской войны, т. 1, 35—36) брила (капъ — міра ваги, що дорівнювала чотирьом пудам).
Пор. також:
поущающе каменїе капноє. имже не токмо преднихъ оубивах^. но и задндд. лѣтяше бо каменїе за двѣ връстѣ (4416, 40—441в, 1—6).
Опис чернігівського бою згадує конкретний тип військової машини — таранъ. Загалом уважається, що воєнна практика домонгольського часу не знала застосування таких приладів, а у Східній Європі вони вперше з’явилися завдяки монголам. Для частини дослідників (Черепанов С.К. К вопросу о южном ис- точнике Софийской І и Новгородской IV летописей, 281; Martin Dimnik, The Siege of Chernigov in 1235, 397—398; Майоров A.B. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Часть первая, 54—60) ця обставина слугувала додатковим доказом, що в оригіналі текст стосувався до штурму Чернігова військами Батия 1239 р.
Справді, масові згадки стінобитних машин (переважно у формі порокьі) у літописанні з’являються з середини XIII ст. і асоціюються з монгольською армією. Численні згадки татарських пороків також і в ГВл. Утім, ГВл щодо цього являє собою виняток серед літописів. Тут військові машини з’являються в сюжетах домонгольських і асоціюються із західною військовою технікою. Уперше на пороки натрапляємо під Іпат. 1233 (тобто безпосередньо перед аналізованим повідомленням) в опису угорського походу на Данила і битви під Перемишлем, після якої "Оугре же воротишасА к Галичю . и порокъі пометаша" (ПСРЛ 2: 770—771).
Були такі пристрої і в арміях руських князів. Серед машинерії Данила Романовича згадуються "праща и иные сосоуды на взатьє града", а у Ростислава Михайловича, що рухався з Угорщини, — "сосоудъі ратные и градные . и по-


289
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
рокы" (ПСРЛ 2: 796, 800; див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 851). Останній випадок (щодо Ростислава) для нас цікавий тим, що в ньому маємо близьку аналогію до нашого фрагмента Іпат. 1234: "стоіащоу же емоу оу град' . и строіащю порокы ими же прийме* град . и быс бои великъ пред градомъ". Прикметно (і може виявитися не без значення), що згаданий, крім нашого фрагмента Іпат. 1234, ще лише двічі Мстислав Глібович востаннє фігурує в цьому описі битви під Ярославом, де руські князі також використовують пороки (ПСРЛ 2: 802—803).
Номенклатура назв військових машин у ГВл різноманітніша проти решти літописів. Але навіть на цьому фоні вжитий в Іпат. 1234 термін таранъ виглядає унікатом (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. Т. З, 925 (тільки цей приклад)). Генсьорський уважав, що літописець явно помилився, назвавши метальну машину тараном (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). К., 1961, 61). Це не так. Руське таранъ (через польське taran та нім. tarant) походить від італ. taranto, лат. tarantula: скорпіон (Фасмер М. Этимологический словарь русскаго языка. Т. 4. М., 1986, 21). Так називали штурмові машини, більше відомі з античних часів як "скорпіони" або "онагри". Це були не тарани в сучасному значенні слова (слов’янські тексти такі пристрої називали овьны), а метальні машини. Отже, хроніст охарактеризував дію тарана цілком правильно.
Один із найдокладніших описів "скорпіона" подає Амміан Марцеллін:
Коли справа доходить до бою, у пращу вкладають круглий камінь, і чотири чоловіки з обох сторін машини швидко обертають навійники, на яких закріплено канати, і відгинають назад стрижень до майже горизонтального стану. [...] Вивільнений швидким поштовхом стрижень [...] викидає камінь, що здатний розтрощити все на своєму шляху. [...] Ця машина називається скорпіоном [...] через те, що вона має жало, яке стирчить догори (Аммиан Марцеллин. Римская история. М., 2005, 301).
Привертає увагу те, що галицький хроніст пише про "чотирьох мужів", і саме стільки людей, за свідченням Амміана Марцелліна, обслуговували "скорпіон". Навряд чи це випадковий збіг, радше доказ вірогідності інформації хроніста. Проте функції обслуги "тарана" руський книжник описав хибно. Можна припускати, що його знання про таранъ вичерпувалося тим, що це метальна машина і що її обслуговують четверо людей. їхні обов’язки — піднімання важкого каменя — він домислив сам.
До того ж, здається, не минулося без літературного взірця. У Кл під 1184 р. міститься оповідь про екзотичну зброю, що потрапила до рук половців:
Кончакъ [...] бдше бо шбрѣлъ моужа такового . бесоурменина иже стрѣлдше . живымъ шгньмь . бдхоу же и оу нихъ лоуци тоузи . самострѣлнии . wdea . .н. моужь. можашеть напрмци (ПСРЛ 2: 634—635).
Непряме свідчення вірогідності оповіді ГВл про тарани під Черніговом можна почерпнути з паралельного звіту про ці події, збереженого в Синод, списку Новгородського Першого літопису. Із нього з’ясовується, що серед військ Володимира Рюриковича були загони якихось "німців", які потрапили в полон


290
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
("пустиша Володимира Половци на искупѣ и жену его; и на Нѣмцихъ имаша искупъ князи" (НПл: 74)). Із цими чужоземними підрозділами можна було би пов’язувати використання "західних" машин — таранів. Утім, не будемо наполягати на тому, що машини справді були використані в битві під Черніговом. Значно важливіше, що літописець, з дистанції в кілька десятиліть, уважав таку можливість цілком допустимою.
Чи означає це все, що фраза про "лютий бій" під Черніговом стоїть у ГВл на своєму природному місці?
Відповідь на це питання заперечна. Серед тексту Іпат. 1234 фрагмент також зраджує свою вставочну природу. Придивімося до нього ще раз:
штоуда же поидоша плѢначи землю . [...] и придоша же шпать Черниговоу створиша же миръ со Володимеромъ . и Даниломъ . Мьстиславъ . и Черни- говьчи . люто бо бѣ бои оу Чернигова . ыже и таранъ на нъ поставити . меташа бо каменемъ . полтора перестрѣла . а камень іакоже можахоу . д . моужи силнии подълти. штоуда с миромъ пріидоша Кыевоу
Отже, після спустошення довколишніх земель князі повертаються до Чернігова, де укладають мир між собою та з чернігівцями, і "з миром" прямують до Києва. Згадка "лютого бою" вже після замирення недоречна і розриває плин "мирної" теми. (Навпаки, цілісність довколишнього тексту засвідчується вживанням стандартного конектора "штоуда", частотного в цьому сюжеті.)
Але виділений курсивом фрагмент не просто констатація. Формою це підрядне речення, що роз’яснює причину дії чи стану, висловлених у головному реченні. Такі постпозитивні синтагми з причинно-наслідковим значенням ("бѣ бо" + імперфект чи дієприкметник або структурно подібний плюсквамперфект) надзвичайно поширені в "галицькій" частині ГВл і в принципі можуть уважатися однією з ознак індивідуального стилю її автора. Ось лише кілька прикладів:
и приде на Галичь . шставивъ мнискии чинъ . бѣ бо приялъ боязни ради . Романовы;
не вѣдАхоу бо камо бѣжаще . бѣ бо Романъ оубьенъ на Лахохъ;
Соудиславъ же бранлшеть емоу . бѣ бо имѣлшеть лесть во срдци своемь; штоудоу же возвративсл иде во свою землю . изнемоглъ бо CA бѣ . ходивъ на воиноу.
На відміну від наведених прикладів, у розгляданому випадку головне і підрядне речення не утворюють смислової єдності: "прийшли й уклали мир, адже лютий був бій". Тут, крім іншого, важлива препозиція прикметника "лютий", що має емфатичний характер, ще й посилений часткою "бо": мир уклали не просто через те, що відбувся бій, але саме тому, що бій виявився якимсь особливо жорстоким.
Семантична неузгодженість головного і підрядного речень свідчить, що останнє було штучно (пізніше?) додане до початкового тексту. З’ясовуємо, далі, що в оповіді про чернігівський похід Данила є ще кілька аналогічних випадків:
Половцем же пришедшимъ Кыевоу и плѢнащимъ землю Роускоую. Данилъ бо бѣ изнемоглъсА


291
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
(тобто: половці прийшли до Києва тому, що Данило (чи Данилові війська) втомилися).
А в попередньому реченні знаходимо три (!) розміщені підряд постпозитивні підрядні причини, але без головного речення:
Данилъ бо и вой его . бѣ истроудиласА. поплѣнилъ бо бѣ всѣ Черниговьскые страны . воевалъ бо бѣ w крщ:ниа . до вознесения .
Усе це дає нам зрозуміти, що оповідь зазнала редагування. Зрештою, на підставі інших спостережень таку думку висловлював ще Л.В. Черепній, який уважав узагалі всю статтю Іпат. 1234 вставкою до оригінального тексту (див.: Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Исторические записки. Т. 12. М., 1941, 249—250).
Як зазначено вище, історія нещасливої участі Данила Романовича в київсько-чернігівських справах, що в кінцевому підсумку коштувала йому Галича, а Володимирові Рюриковичу — Києва, відбилася також у складі Синод. Це один із тих рідкісних випадків, коли маємо можливість порівняти повідомлення ГВл із версією іншого літопису, причому Синод., зазвичай надійного з фактографічного боку. Синод, значною мірою підтверджує ГВл, але лише в першій частині повідомлення — щодо власне чернігівського походу. Щоправда, серед учасників походу відсутній Мстислав Глібович. Наступні події подано різко відмінно. Михайло Всеволодович розбив Данила ще в Чернігівській землі, так що той ледве втік. У наступних перипетіях участі брати вже не міг:
и Михайло створивъ прелесть на Данилѣ и много би галичанъ и бещисла, Данило же едва уиде; а Володимиръ пришедъ опять, сѣде в Кыевѣ. И не ту бы того до сыти зла, но приде Изяславъ с погаными Половци в силѣ тяжцѣ и Михайло с черниговци подъ Кыевъ, и взяша Кыевъ; а Володимира и кня- гыню его имше Половци, поведоша в землю свою и много зла створиша кыяномъ; а Михайло сѣде в Галичи, а Изяславъ в Кыевѣ (НПЛ: 74).
Натомість у версії ГВл Данило після перемоги під Черніговом з честю супроводжує Володимира Рюриковича до Києва, потім спільно з ним опиняється під Звенигородом, ще й потім дає битву половцям під Торчеським. Опис цієї останньої надзвичайно літературний і містить перегуки з іншою "однойменною" битвою Данила — під Торчевом (див. коментар до ПСРЛ 2: 767—770, битва під Торчевом, Іпат. 1231). На цій підставі Черепній уважав узагалі всю оповідь літературною фікцією (див. коментар до ПСРЛ 2: 772).
У світлі попередніх спостережень розглянемо структуру оповіді про "чернігівську війну" з особливою увагою до можливих редакторських утручань у текст:
1. 	[...] посла же Володимеръ рекии . помози ми брате . Данилъ же вѣлъею любовью скоро собравъ полкъі поиде . Михаилъ же не стерпѣвъ шиде w Кыева . Данилъ же поиде . ко Володимероу . и поидоста Черниговоу . и приде к нима . Мьстиславъ Глѣбовичь . штоуда же поидоша плѢначи землю поимаша град многы по Деснѣ тоу же вздша и Хороборъ и Сосницю . и Сншвескь . иныи град' многии . и придоша же шпать Черниговоу створиша же миръ со Володимеромъ . и Даниломъ . Мьстиславъ . и Черниговьчи .


292
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
а) люто бо бѣ бои оу Чернигова . шже и таранъ на нь поставити . меташа бо каменемъ . полтора перестрѣла . а камень якоже можахоу . д . моужи силнни подъмпи .
2. штоуда с миромъ пріидоша Къіевоу Излславъ же . шдинако не престааше возвелъ бѣ Половцѣ на Киевъ
б) Данилъ бо и вой его . бѣ истроудиласд. поплѣнилъ бо бѣ всѣ Черниговъскые страны. воевалъ бо бѣ іѵ крщ'ниа. до вознесеная. створи миръ воротисл Къіевоу
3. Половцем же пришедшимъ Къіевоу и плѢнащимъ землю Роускоую .
в) Данилъ бо бѣ изнемоглъсл.
4. Данилъ же хоташє изиити домови . лѣсною страною [...]
Виділені курсивом фрагменти, які вважаємо вставками до оригінального тексту, як бачимо, розвивають, власне, одну тему: Данило воював так тяжко, що "иструдился" та "изнемогся". Виконано ці вставки єдиним прийомом: додаванням постпозитивних причинних синтагм, але не всюди цілком вдало. Сукупний ефект, який мали забезпечити ці правки, — створити видимість пояснення, чому Данило, виявивши рішучість і мужність, таки програв кампанію і вкотре втратив Галич.
Аналогічний прийом, і притому близький лексично, редактор уже вживав попереду, пор.:
Соудиславъ же бранАшеть емоу . бѣ бо имѣАшеть лесть во срдци своемь не хоташє бо пагоубы королеви . имѣіаше бо в немь надежоу великоу . бѣаше бо король изнемоглъсА.. (ПСРЛ 2: 749).
Тут до трьох підрядних причини, що мали за суб’єкта Судислава ("бѣ бо имѣАшеть лесть", "не хоташє бо пагоубы", "имѣіаше бо в немь надежоу") , додано ще одне (у формі плюсквамперфекта), що має за суб’єкта короля і, отже, не цілком узгоджується із загальним змістом (пояснення поведінки Судислава). Що, власне, і дає змогу трактувати це підрядне речення як додаток.
Вставний текст тавтологічний: він повторює сказане в головному або ж повторює сам себе. Пункт б) повторює викладене в п. 1 та 2 основного тексту (пор.: "поплѣнилъ бо бѣ всѣ Черниговьскые страны"; "створи миръ воротисА Къіевоу"); пункт в) є лише парафразою сказаного в п. б). У результаті з’явилися дві практично тотожні пари: 2-6 та 3-в:
2. возвелъ бѣ Половцѣ на Клевъ
б) Данилъ бо и вой его . бѣ истроудиласд;
3. Половцем же пришедшимъ Къіевоу
в) Данилъ бо бѣ изнемоглъсл.
Усунувши редакторські вставки, одержуємо компактний, однорідний і послідовний текст:
[...] посла же Володимеръ рекии . помози ми брате . Данилъ же вѣлъею любовью [Хлєбн. вѣдавь єю любовъ] скоро собравъ полкы поиде . Михаилъ же не стерпѣвъ шиде ш Кыева. Данилъ же поиде. ко Володимероу. и поидоста Черниговоу . и приде к нима . Мьстиславъ Глѣбовичь . штоуда же поидоша плѢначи землю . поимаша град многы по Деснѣ . тоу же взлша и Хороборъ и Сосницю . и Сншвескь . и иныи град' многии . и придоша же шпать Черни-


293
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
говоу . створиша же миръ . со Володимеромъ . и Даниломъ . Мьстиславъ . и Черниговьчи . штоуда с миромъ пріидоша Къіевоу . ИзАславъ же . шдинако не престааше возвелъ бѣ Половцѣ на Клевъ . Половцем же пришедшимъ Къіевоу и плѢнащимъ землю Роускоую . Данилъ же ХОТАШЄ изиити домови . лѣсною страною [...]
В.А., О.Т.
В та ж времена придоша безбожний ИзмэлтанѢ преже бивъшесА со кнази Роускими на Калкохъ. бые первое приходъ ихъ на землю РАзаньскоую (ПСРЛ 2: 778).
Текст ГВл містить досить докладну оповідь про завоювання Рязанського князівства, про облогу і штурм м. Володимира-на-Клязьмі та завоювання військом Батия всієї Суздальської землі — оповідь, яку продовжує опис облоги й штурму м. Козельська, розташованого на північному кордоні Чернігівського князівства.
Ця оповідь про події, що відбувалися у віддалених від місця перебування упорядника літопису землях Північно-Східної Русі, має суттєві фактологічні відмінності від опису тих самих подій, уміщеного в місцевому Суздальському літописі. Вони не можуть бути пов’язані з безпосереднім досвідом літописця, тож слід припускати, що вони виникли в процесі літературної роботи автора (або авторів) над текстом ГВл. З’ясування міри "літературності" тексту дасть змогу говорити про ступінь історичності його. Однак навіть поверховий погляд спричиняє сумніви у вірогідності тексту. Нижче пропонуємо пофрагментне прочитання відповідних сторінок літопису.
І
Придоша безбожний ИзмэлтанѢ преже бивъшесА со кнази Роускими на Калкохъ . бые первое приходъ ихъ на землю РАзаньскоую. и взАша град Разднь копьемь . изведше на льсти кназа Юрьл. и ведоша Прыньскоу бѣ бо в то вре“ кнагини его Прыньскы [Хлєбн. — в прынскоу]. изведоша КНАГИНЮ его на льсти оубиша Юрыа кназа и кнагини [Хлєбн. — княгиню] его. и всю землю избиша и не пощадѣша штрочатъ . до соущихъ млека
У ГВл ідеться про обставини завоювання Рязані, не знані Сузд. Повідомлено про те, що в Пронську — місті, яке в тексті ГВл ні до, ні після того не згадано, — потрапила в полон княгиня рязанська, яку згодом було вбито. Двічі спливає ім’я вбитого рязанського князя Юрія, ніколи не згадуваного в ГВл поза контекстом подій татарської навали. Інформація Сузд. про ці події виглядає значно бідніше, ніж у ГВл, хоча має з першою частиною нашого повідомлення чимало фактичних і стилістичних збігів, пор.:
На зиму придоша w всточьнъіѣ странъі . на РАзаньскую землю лѣсо“ безбожний Татари . и почата воевати РАзаньскую землю. и плѣноваху и до Пронъска . поплѣнивше Рлзань весь и пожгоша . и кназа ихъ оубиша (ПСРЛ 1: 460).
Аналогічну інформацію знаходимо в Синод, списку НПл, де повідомлено ім’я рязанського князя, а також сказано про загибель його дружини:


294
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тогда же иноплеменьници поганий оступиша Рязань и острогомь оградиша и; князь же Рязаньскыи Юръи затворися въ градѣ с людми [...] Татарове же взята градъ мѣсяца декабря въ 21, а приступили въ 16 того же мѣсяца. Такоже избшиа князя и княгыню (НПл: 74—75).
Цей матеріал відповідає другій частині звістки ГВл, що починається з пояснювальної конструкції "бѣ бо в то врем", відповідної до зазначення НПл "тогда же". Але в НПл не сказано, що тоді, як князь Юрій був в обложеній Рязані, його дружина перебувала в Пронську і саме там потрапила в полон. З тексту НПл можна зробити висновок, що їх обох було вбито під час штурму Рязані.
Версія про захоплення княгині в Пронську дуже нагадує інший сюжет, викладений в НПл під 1209 р. Тоді в результаті походу суздальського князя Всеволода Юрійовича Пронськ перейшов у руки князя Олега Володимировича після втечі з міста князя пронського "Кюръ Михаила". Тож там було схоплено дружину "Кюръ Михаила", сестру Михайла Всеволодовича чернігівського:
и приде [Всеволод. —Авт.] къ Пронъску, и рече: "передайте ми ся". [...] кюръ Михаилъ побеже переди ис Прописка. И отъя у нихъ воду, и они передашася; и я княгыню кюръ Михаиловую, товары пойма бещисла (НПл: 50).
Ні Сузд., ні НПл не підтримують інформації ГВл, що в Пронську полонили "княгиню Михаиловую". Слід, очевидно, брати до уваги, що в ГВл аналогічний епізод стоїть серед повідомлень монгольського завоювання. Після захоплення Чернігова татарами "княгиню Михайлову" — дружину Михайла Всеволодовича, сестру Романовичів — під час утечі захопив Ярослав Всеволодович, а Романовичі визволяли сестру. Можливо, увага до таких випадків пояснила би появу в сюжеті ГВл полоненої рязанської княгині.
Цей епізод органічно входить в єдиний комплекс із повідомленнями про загадкового "кюръ Михайловича":
изведше на льсти кназа ЮрьА. и ведоша Прыньскоу бѣ бо в то врем' кнагини его Прыньскы . изведоша кнагиню его на льсти оубиша Юрыа кназа и кнагини его. и всю землю избиша и не пощадѣша штрочатъ . до соущихъ млека, кюръ Михаиловичь же оутече со своими людми . до СоуждалА . и поведа великомоу [Хлєбн. випущено] кназю Юрьеві безбожны* Агарлнъ нашествіе . то слышавъ великии [Хлєбн. випущено] кназь Юрьи . посла сна своего Всеволода . со всими людми . и с нимъ кюръ Михаиловичь
Згаданий двічі в тексті безіменний "кюръ Михаиловичь" більше в ГВл не фігурує, а іншим літописам узагалі не знаний. Гадають, що під ним треба розуміти сина "киръ Михаила", названого Сузд. та НПл серед рязанських князів, убитих Глібом Володимировичем 1217 р. (ПСРЛ 1: 440; НПл: 58). Бентежить, що цей князь виникає і зникає лише в одному сюжеті, а літопис не знає навіть його імені, згадуючи під патронімом "Михаиловичь": надзвичайно дивно для згадки про князя. Щоправда, літописець, може, не зрозумів, що "кюръ" є шанобливою приставкою "пан" і сприйняв її за ім’я власне, утворивши князя "Кюр Михайловича" (хоча насправді статус цього персонажа в літопису не зазначений). Гадаємо, що "Кюр Михайлович" — це спотворений рязанський "киръ Михаилъ" із читання


295
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
НПл, на користь чого, крім іншого, промовляє тотожна форма "кюръ" (у Лавр. "к^ръ"; грамотний копіїст Хлєбн. відновив правильну вихідну форму — "кѵръ").
Сюжетна функція "Кюр Михайловича" полягає в переданні інформації про прихід монголів із Рязані до Суздальської землі і князя Юрія Всеволодовича:
кюръ Михаиловичь же оутече со своими людми . до Соуждалд . и поведа кназю Юрьеві безбожны* Агарлнъ нашествіе
Ні Сузд., ні НПл не ідентифікують монголів як "Агарян". ГВл щодо цього самотній. Тут знаходимо ще два випадки: у вставній похвалі Романові Мсти- славичу (де аналогічно визначено половців) та у "волинській" частині літопису, в оповіді про розорення, учинене Телебугою. Звернімо увагу, що з останнім випадком розгляданий перебуває в дзеркальній симетрії: "безбожны* Агарлнъ нашествіе"; "шшествие безаконьныхъ АгарАнъ".
Серед інших обставин, про які згадує опис розорення Рязанської землі, привертає до себе увагу дворазова згадка "льсти", причому в однаковому специфічному формулюванні "извести на льсти": "изведше на льсти кназа ЮрьА"; "изведоша кнагиню его на льсти". "Льсть" у контексті сюжетів монгольського завоювання ГВл виявляється частотним словом. "Лестью" умовляють монголи жителів Рязані. Це споріднює епізод із ранішим: після битви на Калці 1223 р. монголи "на лести извели" жителів Новгорода Святополчого: "не вѣдающим же Роуси ЛЬСТИ ИХЪ . ИСХОДАХОу противоу имъ со крс'ты . WHH же избиша ихъ вси* [...] их же прельстивше и послѣди же льстию погоубиша" (ПСРЛ 2: 745). До битви на Калці прямо відсилає зачин оповіді про друге монгольське нашестя.
На відміну від Сузд. і НПл, "галицький" літопис досить скупо передає результати здобуття Рязані:
взлша град Рлзань копьемь [...] и всю землю избиша и не пощадѣша итрочатъ . до соущихъ млека.
Таке враження, що на Рязань перенесено опис здобуття Москви або Володимира із Сузд.:
Тоє же зимы . взлша Москву Татарове [...] а кназа Володимера . іаша руками сна Юрьева . а люди избиша . w старьца и до сущаго младенца (ПСРЛ 1: 460—461);
w оуного и до старца . и сущаго младенца . и та вса иссѣкоша (ПСРЛ 1: 464).
Але фразеологічно повідомлення ГВл оформлено дещо інакше. Аналогічні формули були серед хронографічних джерел літописця. Так, в Історії іудейської війни Флавія, в опису падіння Іотапати, римляни "не щадАх# w стара и до младенца" (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. І, 415в, 4—8). Текстуально ближче в одному з епізодів Хроніки Амартола: "весь град июрѣи Нованьскы* изби шроужиіємь w моуж доже и до женъ . и младенъца съсоущам." (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 126). Однак у нашому випадку використано фразеологізм, ближчий до іншого біблійного епізоду (відсутнього в Амартола): "и не пощадиши erw и да оубіеши w мужеска полу и до женска и іѵ юношъ и до ссущихъмлеко" (1 Цар, 15, 3). У тексті ГВл фразеологізм знаходимо ще тільки раз: також у монгольських сюжетах, дещо нижче,


296
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
в опису облоги м. Козельська: "городъ, изби вси . и не пощадѣ w штрочатъ . до сосоущи* млеко".
Питання походження інформації, спільної із Сузд. і НПл, лишається нерозв’язаним.
II
Однак рязанська історія в тексті ГВл на цьому не завершується і знову відлунює після повідомлення про загибель князя Юрія Всеволодовича суздальського напередодні штурму м. Володимира:
Батъіеви же стогащоу оу град . борющоусА крѣпко w градъ . молващимъ имъ льстью . гражаномъ . гдѣ соуть кнази Разаньстии и вашь град'. и кназь вашь великии Юрьи . не роука ли наша емши смрти преда
Чому жителі Володимира мали бути занепокоєні долею саме рязанських князів? Який "ваш град" мається на увазі? Чому монголи стверджують, ніби вбили князя Юрія Всеволодовича? Л. Махновець мусив так прокоментувати фрагмент:
Татаро-монголи мають на увазі захоплений ними 4—5 лютого 1238 р. Суздаль. Але, кажучи далі про смерть Юрія Всеволодовича, вони обманювали оточених володимирців, бо тоді їхній князь був іще живий; його вбито, за Лавр., 4 березня 1238 р.
Це пояснення тексту ГВл досить дивне, адже спирається на версію подій, викладену в іншому літопису, Лавр. Тут, справді, Суздаль монголи штурмують ще до падіння Володимира (ПСРЛ 1: 462), а князь Юрій гине вже після здобуття міста монголами. Ті ж володимирці, яких монголи обложили в "галицькому" літопису, нічого цього не знають. Юрій тут, справді, гине до облоги Володимира, а падіння Суздаля взагалі не згадується. Крім того, у версії ГВл володимирці знають про долю рязанських князів тільки завдяки фіктивному "Кирові Михайловичу", який приносить цю звістку. Але він міг, згідно з ГВл, розказати про смерть лише одного князя, рязанського Юрія. На чому ґрунтується твердження монголів про загибель численних рязанських князів, неясно.
"Пазли", яких нам бракує, ми, імовірно, знаходимо в НПл, де перераховано рязанських князів, які брали участь в обороні Рязанської землі:
Князи же Рязаньстии Гюрги, Инъгворовъ братъ, Олегъ, Романъ Инъгоровичь, и Муромьскы и Проньскыи, не въпустяче къ градомъ, выѣхаша противу имъ на Воронажь [...] Тогда же иноплеменьници поганий оступиша Рязань и острогомь оградиша и; князь же Рязаньскыи Юрьи затворися въ градѣ с люд- ми; князь же Романъ Инъгоровичь ста битися противу ихъ съ своими людьми (НПл: 74—75).
Не виключено, що у фразі монголів відбито "фонове знання" автора ГВл, почерпнуте з НПл (подібно до того, як "фонове знання" перекладача інтерпретує пасаж). Імовірно, монголи говорять саме про цих князів і цей град Рязанський. Але чому монголи твердять, ніби князя Юрія, перш ніж убити, вони "рукою


297
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
емши"? У НПл немає такої версії, навпаки: "Богъ же вѣсть, како скончася: много бо глаголють о немь инии" (НПл: 76). У версії ж Сузд. князя Юрія вбивають у бою (ПСРЛ 1: 465). Тут, можливо, знову виявляється фонове знання автора ГВл, цього разу почерпнуте із Сузд., де кількох князів монголи "беруть руками": Володимира Юрійовича — у Москві ("а кназа Володимера . іаша руками сна Юрьєва"), Василька Костянтиновича — на р. Сить ("Василка іаша руками безбожний . и поведоша в станъі своѣ") (ПСРЛ 1: 461, 465).
Та в жодному з можливих джерел не сказано, що князь Юрій Всеволодович гине напередодні облоги Володимира-на-Клязьмі. І ця обставина потребує пояснення.
Ш
Юрьи же КНАЗЬ . шставивъ снъ свои . во Володимерѣ и кнагиню изииде изъ града . СОВОКОуПЛАЮЩОу емоу школо себе вой . и не имѣющоу сторожни . изъѣханъ бъіг безаконьнымъ Боурондаема [Хлєбн.: боурондаем] всь городъ изогна . и самого кназа Юрыа оубиша
Текст сформульовано в такий спосіб, щоби подати Бурундая рівнозначним до Батия командиром у завоюванні Суздальської землі. Тобто Бурундай постає як одна з головних дійових осіб, які брали участь у завоюванні руських земель 1238—1240 рр., затуливши постать реального полководця — Субедей- багатура. Тимчасом жодне із джерел не тільки не підтверджує цього, а й у принципі не знає, щоб якийсь воєначальник на ім’я Бурундай брав участь у Західному поході. Дещо нижче в тексті ГВл ще раз згадав Бурундая серед учасників облоги Києва, нагадавши, що це саме той "багатырь иже взю. Болгарьскоую землю, и Соуждальскоую"(ПСРЛ 2: 785). Каталог монгольських воєначальників під стінами Києва входить у комплект аналогічних каталогів, які було створено не раніше від 1260-х рр. (див. коментар до ПСРЛ 2: 735—736 і до ПСРЛ 2: 739—740).
Бурундай є визначним персонажем у "волинській" частині ГВл. Тут уміщено аж дві оповіді про його походи на Волинь, Литву та Польщу, хоча насправді можна твердити лише про один (1259/1260 р.). З опису походу Бурундая автор "волинської" частини розпочав свій твір, і, можна припускати, саме під враженням руйнівного походу Бурундая його постать могла видаватися перебільшено значущою, аж до приписування йому підкорення багатьох земель.
У 	ГВл Бурундай фігурує, крім іншого, як підкорювач Волзької Болгарії. Проте жодної інформації про це літопис не містить. Тут, треба гадати, маємо ще одне свідчення "фонового знання" автора ремарки, яке він почерпнув із статті 1236 р. Сузд.: "Придоша w восточнъіѣ странъі в Болгарьскую землю безбожний Татари . и взАша славнъіи Великъіи город' Болгарьскъіи" (ПСРЛ 1: 460).
Аналогічного походження є твердження ГВл, ніби князь Юрій Всеволодович "не имѣющоу сторожии". Так можна було інтепретувати повідомлення НПл:
Князь же Юрьи Володимирьскыи тогда посла Еремѣя въ сторожихъ воєводою, и сняся с Романомь; и оступиша ихъ Татарове у Коломны, и бишася крѣпко, и прогониша ихъ к надолобомъ, и ту убиша князя Романа и Еремѣя, и много паде ту съ княземь и съ Еремѣемь (НПл: 75).


298
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, уся сторожа вже перед тим загинула, і саме через цю обставину Юрій "изъѣханъ бъіг безаконьнъімъ Боурондае" всь городъ изогна . и самого кназа Юрыа оубиша".
Не цілком ясно, який саме город "изогна" Бурундай і що, власне, ця дія означає в наведеному контексті. Махновець переклав фразу як "весь город він спустошив, а [згодом] самого князя Юрія вони вбили"; Лихачова тлумачить інакше: "и он был захвачен беззаконним Бурундаем, который напал на город внезапно, и самого князя Юрия убили". Словник тільки для цього випадку наводить значення "проїхати з кінця в кінець" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIVвв. T. З, 500).
У текстах натрапляємо на іменник "изгонъ", близький значенням до "изъѣздъ" — несподіваний напад з метою захоплення, полону. У межах ГВл іменник "изгонъ" трапляється у "волинській" частині ("Володимѣръ же радъ бьґ [...] токмо и два бАста оубита w полкоу его. не подъ городомъ но во изгонѣ" (ПСРЛ 2: 886—887)). Іменник "изгонъ" утворено від дієслова, яке у значенні "захопити полон" також є у "волинській" частині, причому у складі речень, дуже близьких до розгляданого:
Литва же изъгнаша Сздовъ . на каноунъ и Иванл дни . на саман коупалыа .
тоу же и Сомовита кназа оубиша
Довъмонтъ же [...] погна вборзѣ, изогна Миндовга . тоу же и оуби его и w6a сна его с нимь оуби РоуклА же Репекыа (ПСРЛ 2: 855, 860).
Ще одна фраза фрагмента являє собою контамінацію відповідників з імовірних джерел, пор.:
ГВл: совокоуплАющоу емоу школо себе вои
Сузд.: и нача Юрьи . кна3’ великъіи совкуплмпи воѣ
НПл: И нача князь полкъ ставити около себе
У Сузд. епізоди із князем Юрієм обрамляють оповідь про падіння Володимира: частину історії розказано до облоги, частину (із смертю князя) — після облоги. Автор ГВл об’єднав обидві частини, але поставив їх на місці першого епізоду, перед облогою.
IV
Та перед щойно розібраним фрагментом, у цілковитій відповідності до перебігу подій, відбитого в Сузд. та НПл, у ГВл читаємо:
Батъіеви же оустремлешюсА на землю Соуждальскоую и срѣте и Всеволодъ, на Колоднѣ и бившимсА имъ . и падъшимъ многимъ . w нихъ w шбоихъ . побѣженоу бъівшоу Всеволодоу . исповѣда шцю бъівшоую брань . оустремленыхъ на землю и грады его
Очевидно, що має йтися про м. Коломну: після розорення Рязанського князівства татари "сступишасА оу Коломнъі и бъіе сѣча велика . и оубища % . Всеволода воеводу . Сремѣіа Глѣбовича . и ины* мужии много Ябиша оу Всеволода" (ПСРЛ 1: 460). Помилкове написання "на Колоднѣ" є в обох головних свідках тексту, тобто було в їхньому архетипі. Бентежить прийменник "на" (у Лавр. "у Коломны"); згідно із властивою для ГВл нормою, так позначалися події з орі-


299
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
єнтацією на річку, а не на місто. Отже, автор тексту вважав, що битва відбулася на березі річки "Колодні".
"Оустремитисд", у значенні спрямувати воєнні дії на якийсь об’єкт, характерне для "волинської" частини ГВл (ПСРЛ 2: 792, 800, 853, 856, 866, 887); "оу- стремлениє" — також у "волинській" частині та лише раз у "галицькій", в оповіді про битву на Калці (ПСРЛ 2: 744, 803, 824, 825); "оустремленыи", крім наших монгольських сюжетів, є тільки у "волинській" частині (ПСРЛ 2: 802).
Зазначимо граматичну неузгодженість в останньому реченні: "исповѣда шцю бъівшоую брань . оустремленыхъ на землю и грады его".
V
Слідом за повідомленням про загибель князя Юрія Всеволодовича автор переходить до оповіді про падіння Володимира-на-Клязьмі:
Батъіеви же стоіащоу оу град. борющоусл крѣпко w градъ . молващимъ имъ льстью . гражаномъ . гдѣ соуть кнази Разаньстии вашь град . и кназь вашь великии Юрьи . не роука ли наша емши и смрти преда. и оуслъішавъ w семь прпдбныи Митрофанъ епс'пъ . начатъ глти со слезами ко всимъ. чада не оубоимсд. w прельщьньи w нечс'тивых' . и ни приимемь си во оумъ тленьнаго сего и скоро миноующаго житыа . но шномь не скоро миноующѣмь житьи попєчємьса . еже со англъіи житье, аще и градъ нашь пленыпе копиемь возмоуть. и смрти нъі предастъ [Хлебн.: предадят] . азъ w томь чада пороучьникъ есмь . іако вѣнца нетлѣньнаа w Xća Ба приймете . w сем же словеси слъішавше вси начаша крѣпко боротисл. Тотаромъ же порокъі градъ бьющемъ, стрелами бещисла стрѣлдющимъ . се оувидѣвъ кназь Всеволодъ, іако крѣпчѣе брань належить . оубоіасл бѣ бо и самъ младъ . самъ изъ град изииде с маломъ дроужины и несы со собою дары многии [Хлебн.: многы] . надѣдше бо ca w него животъ приіати . шнъ же іако свѣрпъіи звѣрь . не пощади оуности его . велѣ предъ собою зарѣзати . и градъ всь избье епгпоу же прпбд'номоу во црквь оубѣгшоу. СО КНАГИНЄЮ и с дѣтми . и повѣлѣ нечствыи шгньмь зажещи . ти тако діла своа предаша в роуцѣ Ббу . град емоу избившоу
З погляду змісту зауважуємо залежність цього уривка од відповідної оповіді Сузд. Тільки звідти можна було дізнатися ім’я єпископа Митрофана, а також довідатися про те, що єпископ із княгинею намагалися сховатися "у церкві", де загинули від вогню:
а епепъ Митрофанъ . и кнагыни Юрьева . съ дчерью . и с снохами . и со внучаты . и прочиѣ кнагини . ВолодимерАіа с дѣтми . и множство много боіаръ . и всего народа людии . затворишасд в цркви стъпа Бца . и тако шгне4 безъ милости запалени бъіша (ПСРЛ 1: 463).
На початку фрагмента помічаємо синтаксичний збій: перехід від суб’єкта в однині ("Батыеви же стоіащоу оу град. борющоусд") до суб’єкта у множині ("молващимъ имъ льстью", "не роука ли наша емши и смрти преда"). Граматична неузгодженість доповнюється й смисловою суперечністю: монголи і б’ються


300
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"крѣпко w градъ", і вмовляють жителів міста по-доброму ("молващимъ имъ льстью"), отже, ще не почали штурму.
Аналогічний збій спостерігаємо в середині уривка, де відбувається зворотний перехід від форм множини ("Тотаромъ же порокъі градъ бьющемь. стрела- ми бещисла СТрѢлАЮЩИМЪ") до однини ("надѣАше бо ca w него животъ приіати . шнъ же іако свѣрпъіи звѣрь . не пощади"). "W него" та "шнъ же" має на увазі Батия, згаданого на самому початку уривка. Отже, це речення мало безпосередньо прилягати до найпершого, але виявилося відділене пасажем із промовою єпископа. З’єднуючи, маємо осмислене:
Батъіеви же стоіащоу оу град. борющоусА крѣпко w градъ . оувидѣвъ кназь Всеволодъ, іако крѣпчѣе брань належить . оубоіасА [...] самъ изъ град' изииде [...] надѣлше бо ca w него животъ приіати . шнъ же іако свѣрпъіи звѣрь . не пощади оуности его і т. д.
Доходимо висновку, отже, що весь пасаж про татарські вмовляння "лестью", які спровокували єпископа на полум’яну промову до жителів Володимира, є вставним.
Дуже характерне "се оувидѣвъ кназь Всеволодъ, іако крѣпчѣе брань належить" має аналоги в "галицькій" частині (битва на Калці: "Данилъ видивъ іако крѣпцѣиши брань належить [...] шбрати конь свои на бѣгъ" (ПСРЛ 2: 744)) та "волинській" частині (облога Данилом Любліна: "оуведевъше Лаховє . іако крѣпчѣе брань Роускаіа . належить . начата просити млеть полоучити" (ПСРЛ 2: 796)).
Сцена виходу з обложеного міста у сподіванні на ласку монголів і трагічні наслідки такого рішення також мають аналоги в повісті про Калку з "галицької" частини:
не вѣдающим же Роуси льсти ихъ . исходлхоу противоу имъ со кретъі. шни же избиша ихъ вси* (ПСРЛ 2: 745)
і в повісті про "Судомирське взяття" з походу Бурундая на Польщу у "волинській" частині:
потом же поидоша со хретъі из города. и со свѣчами и с кадѣлы . и поидоша же боіаре и боіарынѣ . изрАдившесА во брачныіа порты и ризы [...] и посадиша ѣ . Татаровѣ . на болоньи [...] тоже почата избивати іа . всѣ . [...] ((ПСРЛ 2: 854).
Це фатальне рішення аналізований текст обґрунтовує тією обставиною, що князь Всеволод "бѣ бо и самъ младъ". Це ще одна смислова суперечність — як фактографічна, так і текстуальна. Всеволод Юрійович народився 1210 р., отже, на момент подій йому було 28 років, вік цілком князівський. Автор ГВл, утім, міг цього не знати. Значно важливіше для нас, що твердження про молодість Всеволода суперечить повідомленню, зробленому вище, що Всеволод командував військами в битві "на Колодні" і поводився цілком достойно.
Порівняно зі своїм прототипом у Сузд., де сказано, що в облозі у Володимирі було двоє синів Юрія — Всеволод і Мстислав, причому обидва прагнули битися, ГВл спрощує склад князівської родини, згадучи лише Всеволода. Причини


ЗОЇ
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
можуть лежати у площині наративній — у протиславленні долі Володимира, де єдиний молодий князь виявив слабкодухість, долі іншого міста, Козельська, де такий самий молодий князь поводився інакше й мужньо загинув.
VI
град емоу избившоу . Володимѣръ и поплѣни град’ Соуждальскиие и приде ко град' Козельскоу . боудоущоу в немь . кназю млад . именемь Василью . оувѣдавъіши же нечетвии . іако оумъ крѣпкодшьнъіи имѣютъ . людье во град . словесы лестьнъіми не возможно бѣ град придти . Козлднѣ жъ свѣтъ створиш . не вдатисА Батыю . рекше іако аще кназь нашь млад есть . но положимъ животъ свои за нь . и сде славоу сего свѣта приимше . и тамъ н6с’нъіа вѣнца w Xća Ба приимемь
На початку цього фрагмента помічаємо аналогічний до наявного в попередньому уривку граматичний збій. "Град емоу избившоу", "поплѣни град Соуждальскиие", "приде ко град Козельскоу" — дієслівні групи, що мають за суб’єкт Батия. Наступне речення має за суб’єкт монголів: "оувѣдавъіши же нечс'твии".
Це друге речення, крім того, "випадає" з оповіді з погляду змісту. Монголи довідуються про настрої в місті ("оувѣдавъіши же нечгтвии . іако оумъ крѣпкодшьнъіи имѣють . людье во град . словесы лестьнъіми не возможно бѣ град придти") ще до того, як козляни ухвалили опиратися ("КозланѢ жъ свѣтъ створше. не вдатисА Батыю. рекше іако аще кназь нашь млад есть. но положимъ животъ свои за нь"). Зазначаємо, що суб’єктом тут знову стає Батий, а отже, фраза безпосередньо продовжувала найпершу фразу фрагмента.
Помічаємо також, що в такий спосіб намічений вставний текст розвиває ту саму тему "монгольської лесті", що і вставний текст у опису облоги Володимира.
З попередніми сюжетами здобуття руських міст монголами в Сузд. тут перекликається фразеологічне оформлення фіналу, див. вище:
Батый же взА городъ. изби вси. и не пощадѣ w штрочатъ. до сосоущи* млеко
З наступними монгольськими сюжетами в самому ГВл фрагмент споріднює мотив битви жителів із монголами на стінах міста:
Козелъськ: возиидоша на валъ . Татаре . Козланє же ножи рѣзахоусл с ними Київ: и возиидоша горожаны на избытые стѣны . и тоу бѣаше видити ломъ копѣины . [...] . взиидоша Татарѣ на стѣны
У ГВл Козельськ згадано ще лише раз, попереду, у каталозі князів, які брали участь у битві на Калці: "тогда бо бѣахоуть. Мьстиславъ Романовичь в Къіевѣ . а Мьстиславъ в Козельскѣ и в Черниговѣ" (ПСРЛ 2: 741). Можливо, незбагненно видатна роль заштатного Козельська в цьому найпершому з татарських сюжетів провіщує його наступну визначну роль у сюжеті монгольського завоювання. Жодними іншими джерелами не перевіряється історичність козельського князя Василя, як, зрештою, і обставини облоги Козельська.
Гадаємо, що відлунням цього епізоду може бути інший, в оповіді про чеський похід Данила Романовича, де наявні ті ж мотиви "лесті" та "сотворення наради":


302
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Придоша на рѣкоу. Шдрі> къ городоу Козлии. и приѣха к немоу Володиславъ . [...] и створи же свѣтъ Данило . и Левъ со Володиславо4'. коуда бы воевати . wh же не исповѣдѣ правды . и дасть вожь на льсти (ПСРЛ 2: 821—822).
В Іпат. назву міста, що надовго затримало Батия, подано в повчальній сентенції як "Козлескъ":
штоудоу же . въ Татарѣхъ . не смѣють его нарещи град Козлескъ [Хлєбн.: Козельскъ] . но град злый
Можна гадати, що тут обіграно співзвучність: "Козлескъ" — "град злъіи" — "Козлии".
Повість про облогу Ковельська повідомляє, що під містом (очевидно, під час вилазки козлян з метою знищити монгольську машинерію) було вбито "ш Татаръ сны темничи три". Це єдина згадка в ГВл начальника військового підрозділу — темника:
исшедше изъ град . исѣкоша праща ихъ . нападше на полъкъі ихъ . и оубиша w Татаръ . . д . тъісащи . самѣ же избьени быта [...] оубиша бо <& Татаръ сны темничи три
Епізод, можливо, навіяно аналогічним в Іудейській війні Іосифа Флавія. Тут схоже описано один із моментів облоги Іотапати:
Еоуспасианъ [...] пристави праща [...] И оубоїаявсА Ишсифъ, и с нимъ вси іоудѣи и снАшасд с римлАны [...] и сѣкъшеся весь днь, на нощь разидошасА. И тогда w римлянъ мноэи быша іазвени три убиті"' ('История иудейской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод, 413в, 27—31).
Два епізоди споріднює назва військових машин — пращ, що в тексті ГВл згадуються ще лише раз, в епізоді облоги Любліна (ПСРЛ 2: 796), де також наявні парафрази Флавія. Виявляється також, що синів темничих "татари же ис- кавіие . и не могоша ихъ изнаити во множествѣ троупъ . мртвых". Аналогічно було утруднено пошуки Іосифа після падіння Іотапати: "римляне же искахоу Ишсифа [...] въ троупьи искахъ?' ('История иудейской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод, 415в, 23—27). Зазначимо, що епізод із вилазкою Іосифа та знищенням римських пращ автор ГВл знав напевне, адже використав буквально наступне за розглянутим речення для опису облоги Києва (див. коментар до ПСРЛ 2: 784—785).
VII
Облога Козельська є фіналом першого акту драми. Після неї Батий, як стверджується, повернувся "в землю Половецьку". Звідти він розпочав серію окремих набігів, у результаті яких було здобуто Переяславль і Чернігів: "штоуда же поча посылати на град Роусьскые". Враження низки наскоків, а не єдиного тривалого походу, у процесі якого падають південноруські міста, літописець міг почерпнути із Сузд., де кожна з облог (Переяславля, Чернігова) завершується зазначенням повернення завойовників у степ (пор.: "и полона много взем'ше Фидоша"; "а сами идоша в станы своѣ" (ПСРЛ 1: 469)). Характерно, що, подібно до Сузд., ГВл зосереджується на долі тамтешніх єпископів, але


303
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ніби травестує своє джерело: якщо Сузд. називає ім’я чернігівського єпископа, то ГВл — переяславльського:
Сузд. : Татарове вздша . Переіаславль Рускъіи . и єпгпа оубиша
ВзАша Татарове Черниговъ [...] a enćna Перфурыа пустиша в Глуховѣ
ГВл: и взать гра4 Переіаславль копьемь . и епепа прпд'бнаго Семешна оубиша и градъ взАша и запалиша шгньмь enćna шставиша жива . и ведоша и во Глоуховъ
Серед цих сюжетів ГВл знаходимо ще одне запозичення із Сузд., а саме повідомлення про захоплення Ярославом Всеволодовичем дружини Михайла чернігівського, який утік до Угорщини. Лише зверненням до цієї звістки (уміщеної в Сузд. між повідомленнями про облогу Переяславля й Чернігова) удається прояснити відповідний текст ГВл (див. коментар до ПСРЛ 2: 782—783).
VIII
Підіб’ємо деякі підсумки нашого огляду.
У ГВл подано досить велику оповідь про завоювання північноруських міст військом Батия — здається, непропорційно велику. Так, опис падіння Чернігова нараховує 421 знак; Києва — 1202 знаки, разом із "переліком воєвод". Для опису подій під стінами Ковельська використано 926 знаків — майже стільки ж, як і для опису падіння Володимира-на-Клязьмі (955). Тимчасом для оповіді про завоювання рідної авторові Галицько-Волинської землі — 428 знаків. Причому для опису долі головних міст землі знайдено лише скупі слова: "и приде к Володим'роу . и ВЗА и копьемь . и изби и не щадА . тако же и гра4 Галичь". Лише нижче автор мимохідь зазначив, що "не бѣ бо на Володимѣрѣ не шсталъ живъіи . цркви стой Бци исполнена троупыа. иныа цркви наполнены быша. троупыа и телесъ мртвъі*" (ПСРЛ 2: 781). Ми б очікували оберненої пропорції: інформація про рідні та близькі землі власних князів мала би бути детальною, відомості про далекі і чужі землі — менш докладною. Натомість у ГВл обсяги тексту рівномірно меншають із північного сходу до південного заходу, а найгірше висвітленою виявляється доля міст Романовичів.
Про що свідчить обсяг тексту — про реальний масштаб подій чи про способи роботи літописця?
Найбільш деталізованими у ГВл є опис завоювання далекої Суздальської землі і оповідь про маловідомий Козельськ, що прилягає до зазначеного опису. Усталене в історіографії пояснення цього казусу зводиться до ідеї запозичення в ГВл відповідної інформації з іншого сучасного подіям писемного джерела, яке не дійшло до наших днів. Поінформованість автора загадкового джерела викликає захват тим більше, що не вдається зрозуміти ні його форму, ні походження.
Гадаємо, докладність і деталізованість опису монгольського завоювання північно-східної Русі, не порівнянна з описом завоювання південної і західної Русі, пояснюється тією обставиною, що в руках літописця були джерела, яких бракувало для півдня. Наш огляд продемонстрував, що такими стали тексти типу Лавр, і НПл. Надлишкова інформація є або плодом власної фантазії автора,


304
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
або ж наступними редакторськими ампліфікаціями. Під цим оглядом сюжети завоювання північної Русі стоять осібно в тексті ГВл, в інших фрагментах якого досі не вдавалося з певністю констатувати обізнаність із літописними текстами окресленого кола.
Багатьма ознаками цей сегмент літопису зближується не з почерком "галицького" автора, а з манерою "волинської" частини ГВл.
В.С.
Пото” же Михаилъ бѣжа по сноу своемь передъ Татаръі [Хлєбн.: въ] Оугръі . а Ростиславъ Мьстиславичь . Смоленьского сѣдѣ Къіевѣ . Данилъ же ѣха на нь . и іа его . и вдасть Къіевъ в роуцѣ Дмитрови . шбьдержати противоу иноплеменьныхъ азъікъ . безбожьнъіхъ Татаровъ (ПСРЛ 2: 782).
Цей короткий і зовні непоказний фрагмент містить кілька моментів, які викликають подив, а отже, потребують пояснення.
Повідомлення починається твердженням, що Михайло Всеволодович утік із Києва після того, як перед тим це саме вже вчинив його син Ростислав (і читач нібито про це мусить знати). Проте повідомлення про втечу Ростислава "від татар" у попередньому тексті ГВл немає. Далеко попереду, справді, є повідомлення, яке міг би мати на увазі автор: Данило Романович, скориставшись походом Ростислава на литву, раптово здобув Галич, а Ростислав, довідавшись про це, "бѣжа во Оугры поутемь имже иддше . на Боръсоуко® дѣлъ . и прииде к бани . рекомѣи Родна . и штоуда иде Оугры" (ПСРЛ 2: 778). Але ці події відбувалися поза контекстом татарського нашестя і навіть за рік до приходу монголів у південну Русь (Грушевський датує зазначені події 1238 р. (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, ТІ—28)).
Очевидно, автор орієнтувався на повідомлення типу Лавр. 1239: "ВздшаТа- тарове Черниговъ . кнлзи ихъ . въіѣхаша въ Оугръі" (ПСРЛ 1:1: 469). Це тим вірогідніше, що буквально поруч він парафразуватиме інше повідомлення Лавр. — про захоплення Ярославом Всеволодовичем дружини Михайла чернігівського.
Фрагмент твердить, що після втечі Михайла Київ захопив "Ростиславъ Мьстиславичь . Смоленьского", а Данило Романович нібито вибив його з міста "и вдасть Къіевъ в роуцѣ Дмитрови". Жодне із цих тверджень не верифікується незалежними від Іпат. джерелами.
Ростислав Мстиславич у ГВл ні до, ні після цього епізоду не фігурує. Він з’являється нізвідки і одразу ж безслідно зникає. Це свідчить, що авторові фрагмента Ростислав був відомий із якогось іншого джерела, звідки й виявився запозичений для нашого сюжету. Проблемність цього персонажа відчував і автор, додавши до згадки про нього незвичне і єдине у своєму роді означення "Смоленьского" (тобто визначаючи через його більш відомого батька, одного із смоленських князів).
Хто такий Ростислав Мстиславич? Воскр., передаючи наше повідомлення, ідентифікував його як "Ростислава Мстиславича, онука Давида Смоленьского" (а в іншому списку — як онука Романа Смоленського) (ПСРЛ 7: 144). У сучасній літературі перевагу віддають другій можливості: Ростислав є сином Мсти-


305
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
слава Романовича, князя смоленського і згодом київського, що загинув у битві на Калці (N. de Baumgarten, Genealogies et mariages occidentaux des Rurikides russes, table IX, 34; Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 237).
Цього непримітного князька (усупереч довідникам, що нафантазували йому цілу біографію, включно із смоленським княжінням) джерела згадують лише раз, останнім у списку князів, що були на з’їзді в Києві 1231 р., як "Ростиславъ Борисови4'" (ПСРЛ 1: 457).
Д. Домбровський проникливо зауважив: позначення ГВл ("Смоленьского") щодо цього Ростислава здається не цілком доречне, адже його батько, Мстислав Романович, завершив життя київським князем. Позначення зроблено в розрахунку на іншого смоленського Мстислава, яким може бути Мстислав Давидо- вич. Син цього Мстислава Ростислав, отже, і захопив Київ (Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей, 561—565). Біда, однак, у тому, що сина Ростислава у Мстислава Давидовича джерела не зазначають, а автор ГВл не міг знати літописів XVI ст., де з’являється такий князь.
Отже, гадаємо, упорядник ГВл таки мав на увазі сина Мстислава Романовича. Упорядник мав досить підстав, щоб уважати Мстислава саме "смоленським" (значно більше, ніж "київським").
У Суздальському літописі Мстислав Романович важив передусім як сват Всеволода Юрійовича: "Тоє же зимы посла Двдъ и-Смолиньска сновца своюго Мстислава . свата великого кназа Всеволода . в помочь затю своієму на Витепескъ . и побѣди кто Василко с Черниговци . и Мстисла свата кнлжа іаша . и ведоша и Чернигову" (ПСРЛ 1: 413). Це місце цікаве тим, що стоїть безпосередньо за повідомленням про початок розлучення Романа Мстиславича з дочкою Рюрика Ростиславича, на яке напевне звернув увагу автор ГВл.
Під 1198 р. автор ГВл міг прочитати в Лавр.: "ПрестависА кназь Двдъ Смолиньскыи . и постригъсА и в скымѣ бывъ . и сѣде сновець кго Мстиславъ Смолиньскѣ" (ПСРЛ 1: 414). Як смоленський князь Мстислав фігурує в Радз. під 1206 р. у повідомленні про посольство до Всеволода Юрійовича: "Ту сущу [...] смоленьскому епспу Михаилу, и игумену отрочего монастыря . зане бѣста приѣхала исмоленьска. от Мстислава. молить0 о извиненьи ег" (ПСРЛ 38:161; аналогічний текст у Лавр.: ПСРЛ 1: 425). Під тим же 1206 р. у Лавр.: "Совкупишасл Шлговичи вси в Черниговъ на снем' [...] и Мстіславъ Романовичь . и Смолинь- ска приде к ним' с своими сыновци" (ПСРЛ 1: 426). Під наступним 1207 p.: "Бѣлѣгородѣ затворилсА Мстиславъ Романови4' . [...] шн же йде Смолиньску в свою щчину" (ПСРЛ 1: 429).
Таку саму науку автор ГВл мав із читання Кл, де Мстислав Романович фігурує як спадкоємець смоленського столу Давида Ростиславича:
ПрестависА блговѣрныи кназь Смоленьскии Двдъ снъ Ростиславль . вноукъ же великаго кназа . Мьстислава [...] епепъ же Смоленьскии Семешнъ . и вси игоумени и Поповѣ . и снвць его Мьстиславъ Романовичь . и вси боіаре . проводиша и
Пишномовні панегірики смоленським князям наш автор напевне знав, як видно також і з інших текстів ГВл.


306
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Наступного разу Мстислав Романович з’являється (і гине) тільки в повісті про Калкську битву, тож уся його біографія — цілком "смоленська" (причому, по суті, і Лавр., і новгородський Синод, ідентифікують його лише як "Мстиславъ Къіевьскъіи" та "Мьстиславъ Кыевьскыи князь" (ПСРЛ 1: 446; НПЛ: 63); лише ГВл твердить, що то був саме Мстислав Романович). Інакшого враження про Мстислава Романовича, крім як про "смоленського", не можна було скласти.
Мстислав Романович лише раз фігурує в ГВл — у повісті про битву на Калці. Уся його "смоленська" біографія перебуває за межами тексту ГВл і належить, отже, до "фонового знання" автора, почерпнутого із читання Кл або літописів типу Лавр.
Здогадний син Мстислава Романовича, Ростислав Мстиславич, є "одноразовим" персонажем літопису, призначеним для єдиного нашого сюжету. Щодо цього функційно він тотожний до Мстислава Глібовича, який (дещо вище в тексті) виринає лише для того, щоб опинитися під стінами покинутого князями Чернігова, коли до міста підходять монголи. Існування князя "Мстислава Глібовича" не верифікується: його не знають ні новгородський, ні суздальський літописи. У довіднику Баумгартена на доказ історичності цього здогадного сина Гліба Святославича наведено лише згадку у Татищева (N de Baumgarten, Genealogies et mariages occidentaux des Rurikides russes, table 4, № 54), який запозичає текст типу Соф. 1 (ПСРЛ 4, 1: 222), запозичений, своєю чергою, із ГВл. (Щоправда, зазначимо, що в ГВл Мстислав Глібович фігурує (фіктивно) ще в одному сюжеті: чернігівському поході Данила Романовича, але щодо цього фрагмента є підозри, що його перенесено із монгольських сюжетів, див. коментар до ПСРЛ 2: 772.)
Появу таких "одноразових" персонажів можна було б убачати в загальній пояснювальній стратегії автора ГВл, яку він розвиває через усі "татарські" сюжети. Міста Русі падали одне за одним через те, що на півночі в кожному з них опинявся "молодий князь", а на півдні князі просто покинули свої міста.
Схопивши Ростислава Мстиславича, Данило Романович нібито "вдасть Къіевъ в роуцѣ Дмитрови . шбьдержати противоу иноплеменьныхъ азъікъ . безбожьнъіхъ Татаровъ".
У наведеній фразі ключовим для розуміння виявляється незвичне значення дієслова "шбьдержати". Перекладачі, практично одностайно, зрозуміли його як доручення Дмитрові обороняти Київ:
Коструба: А Київ поручив Дмитрові, щоби боронив його перед чужинцями, безбожними татарами;
Лихачова: и оставил в Києве Дмитра; он поручил Дмитру Киев — оборонять его от иноплеменных язычников, безбожных татар;
Перфецький: Не left his boyar Dmitro in Kiev and entrusted him with its defense against the foreigners — thegodless Tatars.
Проте словники не знають такого значення "шбьдержати", головними зазначаючи "оточувати", "переважати", "охоплювати", "мати у своїй владі", "містити в собі" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. T. 5, 554—555 s.v. шбьдержати; 563 s.v. шбьдержати). Для нашого випадку словник передбачає


307
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
унікальне значення "зберігати, утримувати" (Словарь древнерусскаго языка XI— ХІѴвв.Т. 5, 563).
Саме таке значення фігурує в перекладі Махновця:
і зоставив у нім Дмитра. І оддав він Київ у руки Дмитрові удержати проти іноплемінних народів, безбожних татар
Очевидно, передбачається, що значення "удержувати (проти)" є похідним від значення "мати у владі, володіти, оволодівати". Дієслова в цьому значенні, справді, ужито в ГВл, пор.:
бѣ бо цс'рь шбьдержае [Хлєбн.: обдержал] Ведень землю . Ракоушьскоу . и Штирьскоу (ПСРЛ 2: 814);
нездравие же . тѣло его . шбьдерьжаще [Хлєбн.: обдержаше] и роуцѣ (ПСРЛ 2:811).
Найцікавіше ж, що коли таки приходять "иноплеменьныи азъіци", Київ опиняється в їхньому "шбьдержаньи", а не у Дмитровому:
и шкроужи град . и шстолпи сила Татарьскаїа . и быс' град' во шбьдержаньи велицѣ (ПСРЛ 2: 784).
Ясно, що тут "шбьдержанье" похідне від дієслова зі значенням "оточувати", відомого словникам.
Дещо частотніша в ГВл лексема "шдьржати" зі значенням "володіти" (ПСРЛ 2: 761, 789, 790, 917, 933). Утім, у двох випадках "шдьржати" вжито у значенні "утримати (проти)":
и шбистоупи град' . [король Бела. — Авт.] [...] то кто можеть шдержати w роукоу моею . и ш силъ полковъ моихъ (ПСРЛ 2: 760);
Ростислав же Володимѣричь . приде к Данилоу во Холмъ . шдержалъ бо бѣаше Бъ . w безбожны* Татаръ (ПСРЛ 2: 789).
О.Т.
Згідно з твердженням ГВл, обороною столиці Русі 1240 р. керував якийсь Дмитро, якому "вдасть Къіевъ в роуцѣ" Данило Романович. В історіографії цього персонажа вважали (навіть усупереч прямому твердженню літопису, про яке нижче) "воєводою" Данила (М.С. Грушевський), "воєводою" та "намісником" (В.Т. Пашуто) або ж "посадником" Данила (М.Ф. Котляр).
Пашуто, крім того, гадав, що весь опис облоги Києва складено "особою, близькою до воєводи Дмитра", "очевидцем" і на підставі "фактів, що було одержано від свідків", причому "безумовно одночасно у Києві ж" (тобто, можна думати, прямо під час облоги чи одразу ж по її завершенні) (див.: Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 85—86). "Намісника" Дмитра Пашуто ототожнив із Дмитром, який "у минулому служив князеві Мстиславу Удатному" і фігурує в попередніх епізодах "галицького" літопису.
Цей здогад (щоправда, без зазначення попередника) розвинув А. Юсупович, у чиєму дослідженні біографія Дмитра вимальовувалася такою. Він був воєводою князя Мстислава Мстиславича і прийшов із ним із Новгорода. Уперше Дмитра згадано під Іпат. 1213, в епізоді невдалої облоги Городка. По смерті


308
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Мстислава Дмитро перейшов на службу до Романовичів і 1240 р. опинився на чолі Києва (Adrian Jusupovic, Elity ziemi halickiej i wołyńskiej w czasach Romanowiczów, 135—138).
Очевидно, що ця гіпотеза ґрунтується виключно на апріорному переконанні, що за розкиданими по тексту згадками однакових імен має ховатися конче та сама особа. (Зазначимо в дужках: на аналогічному переконанні ґрунтується гіпотеза, ніби згаданий під Іпат. 1251 (ПСРЛ 2: 812) "Федоръ Дмитровичь" неодмінно має бути сином того самого єдиного Дмитра.) Перевіримо, чи існують підстави до цього в нашому випадку, переглянувши послідовно всі фрагменти зі згадками осіб на ім’я Дмитро.
Іпат. 1213:
Мьстиславъ бо бѣ со всими кназьми Роускъіми . и Черниговьскъіми . и посла Дмитра . Мирослава . Михалка Глѣбовича . противоу имъ . к Городкоу [...] Дмитрови 6ьющиса подъ городомъ . придоша на нь Оугре и Лаховє . и побѣже Дмитръ [...] Мьстиславоу же стоіащоу . на Зоубрьи . Дмитръ прибѣже к немоу (ПСРЛ 2: 733);
Мьстиславоу же повѣдавшю Даниливи изииди из града . Данилъ же изииде с Дмитромъ тъісачькъі” . и с Глѣбомъ Зеремѣевичемь . и со Мирославомъ . изиидоша из града (ПСРЛ 2: 734).
Іпат. 1219:
шстави же Каломана . в Галичи и созда градъ . на цркви . прчетое влдцча нашел Бца . нже не стѣрпѣвшю . шсквернениА храма своего . и вдасть ю Мьстиславоу . бѣ бо тоу с Коломанъ“ . Иванъ . Лекинъ . и Дмитръ (ПСРЛ 2: 737).
Іпат. 1238:
Данилъ же ѣха на нь . и іа его . и шстави в немь Дмитра . и вдасть Къіевъ в роуцѣ Дмитрови . шбьдержати противоу иноплеменьныхъ азъікъ (ПСРЛ 2: 782).
Іпат. 1240:
и тоу бѣаше видити ломъ копѣины . и щетъ скѣпание . стрѣлъі шмрачиша свѣтъ побѣженъг4'. и Дмитрови раненоу бъівшоу (ПСРЛ 2: 785);
и приіатъ бъіе град' сице воими ДмитрѣА же изведоша іазвена и не оубиша его . моужьства ради его (ПСРЛ 2: 785);
Дмитрови же Къіевьскомоу тысАцкомоу . Даниловоу . рекшоу Батъіеви . не мози стрлпати в землѣ сеи ДОЛГО ВреМА ТИ есть . на Оугръі оуже поити [...] Батый же послоуша свѣ* Дмитрова . иде Оугръі (ПСРЛ 2: 786).
Як бачимо, в Іпат. 1213 ідеться про тисяцького Мстислава Мстиславича — Дмитра; в Іпат. 1219 — про угорського ватажка Дмитра з почту Коломана (див. коментар до ПСРЛ 2: 736); в Іпат. 1238 — про якогось Дмитра, чий статус не зазначено; і лише з фінальної згадки в Іпат. 1240 довідуємося, що цей Дмитро був "київським тисяцьким", тобто фактично є іншою особою, ніж Мстиславів тисяцький Іпат. 1213. Отже, у наведених повідомленнях ідеться про трьох різних людей на ім’я Дмитро.


309
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У ГВл фігурує ще один Дмитро — боярин Ярослава Всеволодовича, Іпат. 1250:
приде [Данило. —Авт.] Кыевоу. шбдержащоу Кыевъ ІАрославоу боіариномъ . своимъ . Єиковичемь . Дмитромъ (ПСРЛ 2: 806).
Київський контекст ніби підказує вбачати в цьому Дмитрові того самого "київського тисяцького", але уточнення — "боіариномъ . своимъ . Єиковичемь" — очевидно покликане розрізнити двох близько згаданих осіб.
Утім, між повідомленнями Іпат. 1238 та Іпат. 1250 існує явний текстуальний зв’язок, пор.:
и вдасть Кыевъ в роуцѣ Дмитрови . шбьдержати противоу иноплеменьныхъ АЗЫКЪ
приде [Данило. —Авт.] Кыевоу. шбдержащоу Кыевъ ІАрославоу боіариномъ . своимъ . Єиковичемь . Дмитромъ
У двох повідомленнях функцію Дмитра визначено однаково: "обдер- жати" Київ. Але якщо в Іпат. 1250 дієслова вжито в його питомому значенні "володіти" (Ярослав володів Києвом через Дмитра), то в Іпат. 1238 шбьдержати має унікальне значення "удержувати (проти)" (див. коментар до ПСРЛ 2: 782), більше ніде не засвідчене. Отже, можна гадати, що саме повідомлення про Дмитра в Києві з Іпат. 1250 вплинуло на повідомлення про Дмитра в Києві в Іпат. 1238. Статус цього другого останньої миті було визначено як "тисяцький", можливо, під впливом обізнаності з Іпат. 1213. Отже, принаймні "волинський" редактор "галицького" тексту таки сприймав усіх трьох руських Дмитрів за одну особу, що вплинуло й на дослідників.
Наше спостереження (щодо вторинності Іпат. 1238) підкріплюється також тією обставиною, що тут помітні сліди редагування. Речення, де згадано Дмитра, як воно читається нині, сформульоване не цілком вправно і явно пошкоджене втручаннями:
а Ростиславъ Мьстиславичь . Смоленьского сѣдѣ Кыевѣ . Данилъ же ѣха на нь . и іа его . и шстави в немъ Дмитра . и вдасть Кыевъ в роуцѣ Дмитрови (займенника "и" (він) ужито і щодо Ростислава, і щодо Києва). Крім того, одразу ж після зазначеної фрази спостерігається втрата тексту (див. наступний коментар до ПСРЛ 2: 782—783).
Цікава доля Дмитра в наступному історіописанні. Соф. 1 майже дослівно запозичає відповідне повідомлення ГВл про "київського тисяцького" (ПСРЛ 5, 1: 219), звідки аналогічні повідомлення потрапляють у МЛЗ та Воскр. (ПСРЛ 25: 131; ПСРЛ 7: 145).
Натомість у Хроніці Яна Длугоша детальний сюжет про здобуття Києва Батиєм відсутній. Тож Дмитра згадано лише раз, в опису воєнних дій з участю Мстислава Мстиславича, що є переказом відповідного епізоду ГВл (Іпат. 1213) (див.: Щавелева Н.И. Древняя Русь в "Польской истории" Яна Длугоша (Книги І—VI) [Древнейшие источники по истории Восточной Европы]. М., 2004, 256).
У літописах Великого князівства Литовського XVI ст. з’являється додаткова інформація про "київського Дмитра". Зокрема, усупереч ГВл, Дмитро названий


310
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"великим київським князем", причому відсутні відомості, що його призначив Данило Романович. Коли Батий підходив до Києва, Дмитро втік спершу до Чернігова, а потім у Друцьк, де став князювати. Про це, зокрема, повідомляють ЛітописКрасинського (ПСРЛ 35: 129), ЛітописРачинського (ПСРЛ 35: 146) та Рум’янцевський літопис (ПСРЛ 35: 194). Саме так автори згаданих літописів подають походження князя Дмитра друцького, який брав участь у битві з Ринкголь- дом (про Дмитра друцького і його участь як союзника Святослава київського та Лева володимирського в битві з Ринкгольдом — див. літописи Никифорівський, Волинський короткий, Олыиевського тощо):
И часу панованыя Кунасова повъстав царь Батый и пошол на Рускую землю, и всю землю Рускую звоевал, и князей руских многых постинал, а иных в полон повел, и столець всее Руское земли город Киев съжог и пуст вчинил. А князь великий киевъскии Дмитреи, боячися великое силы и моци его, збег с Києва в город Чернигов, и потом довѣдался, што город Киев скажен и вся земля Руская спустошена. А въслышав, ижь мужики мешкають без господаря а зовутся дручане. И он, собравъшися з людми, пошол ко Друцку, и землю Друцкую посел, и город Друческ зарубил, и назвался князем великим друцькым (ПСРЛ 35: 129).
Мацей Стрийковський повторює версію, вміщену в літописах Великого князівства Литовського: він "не знає", що Дмитро — тисяцький Данила, для нього це київський монарх, який, дізнавшись про наближення Батия, утік у Чернігів, а потім у Друцьк. Від Дмитра Стрийковський вів родовід Василя-Костянтина Острозького (у віршованому творі: О początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego, 167—168). Натомість у друкованій Хроніці 1582 р. Стрийковський випускає інформацію про походження роду Острозьких від київського монарха Дмитра і з посиланням на "старий литовський літопис" залишає оповідь про Дмитра, але з дещо іншим акцентом: "великий київський князь" Дмитро тікає з Києва вже після здобуття міста Батиєм (а не до цієї події):
powstał carz Tatarski Batti i wszytkę ziemię Ruską, xiążąt niemało pościnawszy, zwojował, i stolec wszytki ej ziemie Ruskiej Kijów spalił, i pusty udziałał, aż xiądz wielki Kijowski Dimitriej na Czerniehów zbiegł.
Як і в літописах ВКЛ, із Чернігова Дмитро тікає в Друцьк, а через якийсь час бере участь у битві з Ринкгольдом, де й гине (Kronika polska, litewska, żmódzka, 229, 251—252).
Цікава інтерпретація повідомлень ГВл про Дмитра належить авторові Українського Хронографа, що постав у Києві 1630-х рр. на основі Хроніки Стрийков- ського, але окремі повідомлення польського хроніста звірялися за Хлєбн. Загалом суть інтерпретації полягала в тому, що посаджений у Києві (якраз перед наступом Батия) Данилом Романовичем Дмитро є не тисяцьким, а князем Володимиром Рюриковичем. Після того як Михайло втік із Києва,
Данило Романови4 наехал и шпановал Кие°, а зоставивши в не* князю. Дмитрию. (або Володимера Рюриковича, так бовѣм на крещению его звано) шпатри71 теж вшеля- кою живностю его и мЯжным рицерством Киев шсадивши, приказа71 кнзю Дми-


311
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
трию, абы се до горла м^жне и статечне ставил, бороніачи Києва. А са” кніа3 Данило штьехал на Галич бо был всеи России монарха, а пото” до Мазовши (цитується за списком РНБ E IV. 688).
Чому автор Українського Хронографа вирішив, що посаджений Данилом у Києві Дмитро є Володимиром Рюриковичем? До цього його схилили самостійні розшуки в тексті Іпат.
На початку кодексу, як відомо, міститься каталог князів "Се же соуть имена кнАземъ Києвьскьім . кнаживши” . в Києві . до избитьд Батыева". Із цього каталогу, через плутанину тексту (див. коментар до ПСРЛ 2: 1—2), випливало, що останнім князем перед штурмом Києва був Володимир Рюрикович, якого (нотабене!) посадив Данило Романович:
А по ІАрославѣ . Володимиръ . Рюрикови4'. Данило посади его . в себе мѣсто в Києві . По Володимирі же . по4 Даниловы” намѣстнико” . под Дмитромъ . взлша Батый. Киевъ
Це, очевидно, змусило автора зацікавитися особою Володимира Рюриковича, і у Кл він знайшов, що хрещеним іменем Володимира Рюриковича якраз і було ім’я Дмитро:
Тое же шсени . родисА оу Рюрикови снъ . и нарѣкоша има емоу во стмь кргщнии . Дмитрѣи . а мирьскии Володимеръ (ПСРЛ 2: 657).
Київський автор Українського Хронографа мав користуватися одним зі списків Іпат., створеним у Києві, подібним до Бундур. (БАН 21.3. 14). А такий текст полегшував ідентифікацію Дмитра як князя. Річ у тім, що у відповідному тексті Бундур. з якоїсь причини випущено зазначення, що Дмитро був "тисяцьким", тож в епізодах здобуття Києва він фігурує як "Дмитро київський": означення, що звичайно додавали до імені князя, пор.:
Хлебн.
Бундур.
Дмитріевы ж кїєвьскомоу тьхдцкомоу Дани- ловоу, рекшю Батыеви Батый же по¬
слушавъ свѣта Дмитрова, иде въ Оугры.
Дмитриеви ж киевско-у и Даниилу рекшу Батиевѣ [...] Батый же послушав совѣта Дмитрова и иде во Ѵгры .
Цілком логічно, автор Українського Хронографа дійшов висновку, що Київ боронив посаджений Данилом Володимир-Дмитро Рюрикович.
Відмінно від ГВл автор Українського Хронографа також подає версію про те, що сталося з Дмитром після того, як він потрапив у полон до Батия: за те, що Дмитро "был вожем татарским и порадцею немалы” Батыеви", він дістав від хана "вольність" — був знову призначений київським князем (ОР РНБ, F.IV.688, арк. 496—496 зв.). У такий спосіб діставало пояснення повідомлення Іпат. 1250 (де полонений татарами Дмитро знову володіє Києвом), а також та обставина, що Михайло Всеволодович чернігівський після повернення на Русь посів не Київ, у якому князював до втечі "в угри", а Чернігів: "кніа3 Михайло Всеволодови4 черниговский, приехал до Києва з Мазовши, а иж види* кнзя Дмитра wm Батыя на Києве преложоньГ ишол знов# до Чернигова пре3 Батыя сп#стошоног°".
Я.З.


312
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
іако бѣжалъ есть Михаилъ ис Кыева . в Оугры . ѣхавъ іа кнагиню его . и бодръ его пойма . и город Каменѣць взд . слышавъ же се Данилъ . посла слы река . поусти сестроу ко мнѣ . зане іако Михаилъ . шбѣима нама зло мыслить . и ІАрославъ оуслыша словеса Данилова . и быг тако и приде к нима сестра . к Данилоу . и Василкоу . и держаста ю во велицѣ чс’ти . король же не вдасть дѣвкы своей Ростиславоу . и погна и прочь . идоста . Михаилъ и Ростиславъ. ко оуеви своемоу в Лахы и ко Кондратови . присла бо Михаилъ . слы Данилоу и Василкоу . река многократы согрѣшихо ва“ [Хлєбн.: съгрѣшиховѣ] . и многократы пакости твордх ти . что ти шбѣщахъ и того не створи1' . аще коли . хотахъ любовь имѣти с тобою . невѣрнии Галичанѣ не вдаддхоут ми . нынѣ же клдтвою кленоу тие. іако николи же . вражды с тобою не имамъ имѣти . Данилъ же и Василко не помдноуста зла . вьдста [Хлєбн.: вдаста] емоу сестроу . и приведоста его из Лдховъ . Данилъ же свѣтъ створи . со брато“ си . шбѣща емоу Киевъ . Михаило- ви . а снови его Ростиславоу вдасть Лоуческъ . Михаилъ . иже [Хлєбн.: же] за страхъ Татарьскыи не смѣ ити Кыевоу . Данилъ же и Василко . вьдста [Хлєбн.: въдаста] емоу ходити по землѣ своей . и даста емоу пшеницѣ много . и медоу и говддъ и швѣць доволѣ (ПСРЛ 2: 782—783).
Фрагмент є безпосереднім продовженням оповіді про долю Києва в переддень монгольського завоювання (уміщений між епізодами "споглядання" Києва Менгу-ханом і штурму міста Батиєм). Наслідком якихось маніпуляцій із текстом початок фрагмента виявився втрачений. Обсяг утраченого тексту невідомий, але зв’язність викладу відновлюється, коли реконструювати початок фрази як "Слышавъ же ІАрославъ" або ж "Оувѣдавъ же ІАрославъ" (або із властивим ГВл давальним абсолютним: "Оувѣдавъшоу же ІАрославоу").
Щодо особи цього Ярослава думки дослідників поділилися. Грушевський гадав, ніби йдеться про Ярослава Інгваровича (Грушевський М.С. Хронологія, 28), що позначилося на перекладі Махновця (Махновець, 395) і відбито в коментарі Котляра (Котляр, 237). Однак Ярослав Інгварович — персонаж епізодичний у ГВл, він не згадується після подій 1228 р., а отже, близько часу подій не міг мати жодних (зазначених літописом) ворожих стосунків із Михайлом Всеволодовичем, що позбавляє сенсу звернену до Ярослава фразу Данила: "Михаилъ . шбѣима нама зло мыслить".
Натомість переклади Перфецького (George Perfecky, The Galician-Volynian Chronicie, 47) і Лихачової (Библиотека литературы Древней Руси. Т.5: http://lib. pushkinskijdom.ru/Default.aspx?tabid=4961) ідентифікують Ярослава з нашого фрагмента як Ярослава Всеволодовича, сина Всеволода Юрійовича (Велике Гніздо) . Незадовго до описуваних подій Ярослав Всеволодович сів у Києві, але був вигнаний звідти Михайлом, про що повідомляв ГВл: "и потомь приде Арославъ . Соуждальскыи и вза Киевъ подъ Володимеромъ . не мога его держати . иде пакы Соуждалю . и вза под нимь . Михаилъ . а Ростислава сна своего шстави в Галичи" (ПСРЛ 2: 777). Отже, Михайло, справді, був суперником обох — і Данила (за Галич), і Ярослава Всеволодовича (за Київ).
Арбітром між ученими версіями виступає повідомлення Лавр, під 1239 р.: "Того* . лѣл . ІАрославъ иде г Каменьцю . град вза Каменець . а кнАгъіню Михайлову . со множьство4' полона приведе в своіа си" (ПСРЛ 1: 469), уміщене між


313
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
повідомленнями про здобуття Переяслава і Чернігова монголами. Отже, саме Ярослав Всеволодович є "Ярославом" із досліджуваного фрагмента (див.: Martin Dimnik, Mikhail, Prince of Chernigov and Grand Prince of Кіеѵ, 1224—1246 (Toronto, 1981), 83—84).
Текстуальні обставини, за яких наш фрагмент утратив початок, неясні. Можливо, увесь фрагмент у якийсь спосіб був маркований (наприклад, своїм особливим місцем в оригіналі). Він завершується формулою "вставковості": "мы же на преднее возвратимсд". Принаймні не без значення може виявитися та обставина, що редакторам Софійського 1 літопису у виписках із ГВл удалося акуратно "вирізати" саме той обсяг тексту, що становить наш епізод, пор.:
Потомъ Михаилъ бѣжа по сыну своемъ предъ Татары в Угры, а Ростиславъ Мьстиславличь, Смоленьскаго, сѣде въ Киевѣ. Данилъ же ѣха на нь и ятъ его. И вдасть Киевъ в руцѣ Дмитрови обдержати противу иноплеменныхъ языкъ безбожныхъ Татаръ. Въ тоже лѣто прииде Батый къ Києву в силѣ тяжцѣ и много множество силы его (ПСРЛ 5, 1: 219).
Обрив на початку нашого фрагмента не едина ознака, що свідчить про редагування первісного тексту. Більш очевидними є граматична неузгодженість (часто в межах одного речення) між формами однини та двоїни і, відповідно, зміна суб’єктів — один Данило чи одразу обидва Романовичі.
Пор.:
слышавъ же се Данилъ . посла слъі река . поусти сестроу ко мнѣ . зане іако Михаилъ . шбѣима нама зло мыслить . и ІАрославъ оуслыша словеса Данилова . и бъіг тако и приде к нима сестра . к Данилоу. и Василкоу . и держаста ю во велицѣ чети;
присла бо Михаилъ . слы Данилоу и Василкоу . река многократъі согрѣшихо вал . и многократы пакости творлх ти . что ти шбѣщахъ и того не створи*;
хотахъ любовь имѣти с тобою . невѣрнии Галичанѣ не вдаддхоут ми . нынѣ же клатвою кленоу ти1. іако николи же . вражды с тобою не имамъ имѣти . Данилъ же и Василко не помдмоуста зла . въдста емоу сестроу;
и приведоста его из Лаховъ . Данилъ же свѣтъ створи . со братом’ си . и/бѣща емоу Киевъ . Михаилови . а снови его Ростиславоу вдасть Лоуческъ .
Зі зміною суб’єкта пов’язано очевидну стилістичну неохайність результативного тексту, який щоразу потребував додаткових уточнень, пор.:
ІАрославъ оуслыша словеса Данилова . и бы£ тако и приде к нима сестра . к Данилоу. и Василкоу (інакше текст твердив би, що сестра прийшла до Данила та Ярослава);
Данилъ же свѣтъ створи . со братом си . шбѣща емоу Киевъ. Михаилови (інакше текст твердив би, що Данило обіцяв Київ своєму брату Василькові).
На думку про редагування тексту спонукає також і порушення темпораль- ної послідовності подій: дружину віддають Михайлові ще до того, як він повертається з Польщі ("Данилъ же и Василко не помлноуста зла . вьяста емоу сестроу . и приведоста его из Лаховъ"), а також суперечність іншим повідомленням ГВл. Так, Данило одноособово розпоряджається Києвом і Луцьком. Проте Луцьком,


314
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
як наполягає ГВл, володів Василько ще з 1220-х років (пор.: "братъ же да Васил- кови Лоуческъ . и Пересопницю . Берестин же емоу бѣ преже далъ" (ПСРЛ 2: 751)), а Києвом Романовичі коли й володіли, то, на думку ГВл, спільно (пор.: "Данилови Романовичі© . кназю бывшоу великоу. щбладавшоу Роускою землею . Кыевомъ и Володимеромъ . и Галичемъ . со братомъ си" (ПСРЛ 2: 808)).
Такі фрагменти, де чергуються форми однини і двоїни, у літературі звично трактують як свідчення додавання до початкового тексту про Данила імені його брата котримсь із пізніших редакторів, який працював під патронатом Василька і відкоригував текст, щоб увиразнити роль свого князя (див.: Пашуто В.Т. Очерки, 106—17; Еремин И.П. Волынская летопись. ТОДРЛ. Т. 13. М.; Л., 1957, 108). Щоправда, єдиною підставою до цього є апріорне переконання, ніби літопис від початку постав як "Літописець Данила". Теоретично лишається також можливість, що недоладності могли міститися вже в початковому тексті, автор якого не цілком упорався з конструкціями.
Коментований уривок як такий не дає змоги однозначно розв’язати питання на користь тієї чи іншої можливості. Хоча кількісні співвідношення, здається, промовляють не на користь традиційного пояснення: на три речення, де суб’єктом є Данило, припадає п’ять речень, де суб’єктом виступає пара "Данило та Василько" (отже, масив "редагованого" тексту мав би бути більший за масив "основного", що сумнівно).
Однак наш фрагмент унікальний тим, що має паралельний текст, який оповідає про ті самі події і може виступати контрольним. Порівняння двох текстів дає змогу зробити спостереження, що провадять до третьої можливості: початкову оповідь про обох Романовичів відредаговано так, щоб головним персонажем у ній став Данило.
Дещо нижче в ГВл, в опису нападу на Бакоту Ростислава Михайловича, міститься промова до нього печатника Кирила, який нагадує князеві вже розказану в нашому епізоді історію:
Коурилъ же швѣща емоу. се ли твориши възмездіе оуема своима . въз добродѣаніе . не помниши ли са . іако король Оугорьскыи изгналъ та бѣ изъ землѣ сь \ѵцемь ти . како та воспріаста гена моа . оуіа твоіа . шца ти въ велици чс’ти держаста . и Кыевъ шбецаста и тебѣ Лоуческъ въдаста . и мтрь . твою и сестроу свою изъ ІАрославлю роукоу . изъіаста и шчю твоему вдаста . инеми словесъі моудрыми гласта емоу много (ПСРЛ 2: 791).
Очевидно, що промова Кирила являє собою короткий виклад того самого комплексу подій, про які йдеться в нашому фрагменті. Другий текст є похідним від першого: немає сумнівів, що це резюме складено за текстом, який уже містився в літопису, і безпосередньо відсилає до нього ("не помниши ли . іако").
Прикметно, що тут немає порушення послідовності подій: спочатку Романовичі зустрічаються з Михайлом, а вже потім повертають йому дружину.
Головне ж, що промова Кирила дає-таки змогу з’ясувати, який вигляд мав початковий текст фрагмента до редагування. Як видно, у другому тексті послідовно вживаються форми двоїни ("воспріаста", "держаста", "щбецаста", "въдаста", "изъіаста"), а суб’єктами виступають виключно обидва Романовичі:


315
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"оуема своима", Ѵна моа", "оуіа твоіа". Отже, з погляду граматики та смислової однорідності другий текст явно більш цілісний. Важко припускати, щоб той самий автор описував ті самі події один раз незугарно, а вдруге бездоганно, тож маємо визнати, що граматична цілісність другого фрагмента відбиває тотожну граматичну цілісність першого в момент укладення промови Кирила. У такому разі є підстави припускати, що граматичні неузгодженості в першому фрагменті з’явилися не внаслідок додавання імені Василька, а навпаки — як результат зусиль редактора відтінити провідну роль Данила в тексті, що початково оповідав про обох Романовичів. Це, своєю чергою, уможливлює значною мірою переглянути усталений погляд на аналогічні випадки в інших місцях літопису, де саме фрази зі згадкою одного Данила можуть виявитися "редакторськими".
Висновок, який можна зробити з наших спостережень, полягає в тому, що "галицька" частина літопису в його початковій формі створювалася не як "літописець Данила", а як "літописець Романовичів", Данила та Василька, чиї ролі були збалансовані у викладі. Пізніше, під впливом обставин, котрі ще належить з’ясувати, текст було відредаговано в такий спосіб, щоб безумовним лідером у тандемі був "король Данило".
В.С.
Приде Батый Кыевоу в силѣ тажьцѢ . многомъ множьствомь силы своей . и шкроужи град. и шстолпи [Хлєбн.: остжпи] сила Татарьскаіа. и быс’ град’ во шбьдержаньи велицѣ . и бѣ Батый оу города . и штроци его шбьсѣдлхоу грай . и не бѣ слышати w гласа. скрипаниіа телѣгъ ef. множества ревениіа . вельбл^дъ его . и рьжаниіа w гласа стадъ конь его (ПСРЛ 2: 784).
Київ обложено монголами восени 1240 року і здобуто штурмом "на Ни- колин день", б грудня (щодо дат падіння Києва див.: Ставиский В.И. О двух датах штурма Києва в 1240 г. по русским летописям. Труды Отдела древнерусской литературы. Т. 43. 1990, 282—290). У найдавніших літописах є два описи цієї події: короткий і шаблонний у Лавр. ("Того* . лѣт . Вздша Къпевъ Татарове . и стую Софью разграбиша . и манастыри всѣ . и иконы . и креты чс'тнъпа . и вза оузорочыа црквнаіа взАша . а люди w мала и до велика . вса #биша мече4’. си же злоба приключисА до Ржетва Гс'на . на Николинъ днь" (ПСРЛ 1: 470)) та розлогий в Іпат. Саме цей останній, завдяки докладності та яскравим деталям, які здаються достовірними, як правило, кладеться дослідниками в основу реконструкції перебігу подій. По суті, історична "реконструкція" сходить на переказ літописного тексту, бо ні загальна канва подій, ні навіть другорядні подробиці не викликають вагомих сумнівів. Оповідь уважають записом зі слів очевидця, зробленим чи не посеред ще задимлених руїн міста (див., напр.: Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 85—86).
Нагадаємо основні віхи літописної оповіді.
Ще коли монголи тільки планували облогу Києва, один із монгольських царевичів, які брали участь у поході, Менгу, приїхав оглянути місто:
Меньгоуканови же . пришедшоу сгллдатъ град Києва . ставшоу же емоу на шнои странѣ Днѣпра. во градъка Пѣсочного видивъ град’. оудивисл красотѣ


316
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
его . и величествоу его присла послъі свои к Михаилоу и ко гражаномъ . хота е . прельстити и не послоушаша ef (ПСРЛ 2: 782).
Після досить великого відступу про долю князя Михайла Всеволодовича (хронологічно вона забігає далеко наперед, аж до квітня 1241 г., див. коментар до ПСРЛ 2: 782—783) літописець повертається ("мъі же на преднее возвратимсл") до перерваної оповіді про облогу Києва.
До Києва підійшли, нарешті, головні сили монголів на чолі з Бату. Вони поставили метальні машини навпроти Лядських воріт, розбили міські стіни й заволоділи ними. На ранок виявилося, що городяни встигли спорудити другу лінію укріплень — навколо Десятинної церкви ("гражанѣ же создаша пакъі дроугии град школо стое Бцѣ"). Але і її не вдалося утримати, і захисники міста останньою твердинею зробили Десятинну церкву. Під вагою народу, що скуп- чився на церковних склепіннях, стіни храму не витримали і впали, поховавши під собою останніх захисників. "І тако бисть кінець Київському взяттю".
В оповіді є кілька дивних моментів, причому пов’язані вони саме з деталями, зовні найбільш реалістичними. Розпочавши облогу, монголи не просто оточили місто, але обвели його стіною: "и шкроужи град. и шстолпи сила Татарьскаїа . и быс’ град во шбьдержаньи велицѣ". Ці дії були вже незрозумілі пізнішим копіїстам: пор. у Хлєбн. заміну "остолпи" на "оступи" (ПСРЛ 2: 784, вар. 63). За цим варіантом пішли перекладачі, пор.:
и окружили они город, и обступила сила татарская, и был город в великой осаде (Библиотека литературы Древней Руси. Т. 5);
прийшов Батий до Києва [...] і окружив город. І обступила [Київ] сила татарська, і був город в облозі великій (із приміткою: "У Іпат. помилково "остолпи", у Хлєбн. "оступи") (Літописруський, 395);
Batyj approached Kiev in great force; [he came] with a mighty host of soldiers and surrounded the city. It was encircled by the Tatars and a close siege began (G.A. Perfecky, The Galician-Volynian chronicie: an annotated translation, 48);
przyszedł Batu na Kijów w sile ciężkiej, z wielkim mnóstwem siły swojej i okrążył gród. I obstąpiła go siła tatarska i był gród oblegany wielce (Kronika halicko- wołyńska. Kronika Romanowiczów, 160).
Насправді "остолпити" означає спорудити "столпиє", різновид огорожі або стіни навколо обложеного міста. Дослідники давньоруських оборонних споруд визнають цю подробицю вірогідною (див.: Козюба В.К. Давньоруське "столпиє" за історико-лексичними і археологічними матеріалами. Археологія. 2010, № 2, 42—50), але важко уявити таке будівництво в умовах реального стародавнього рельєфу, пересіченого безліччю глибоких ярів. Крім того, як стверджує літописець, Батий зосередив стінобитні машини в районі Лядських воріт, тобто в найнижчій можливій точці, по суті, у глибокому заболоченому яру, де за давньоруських часів протікала річка. Саме наявність ярів і була, на думку літописця, причиною такого рішення: "постави же Батый порокы городоу подълѣ вратъ Ладьскь* . тоу бо бѣахоу. пришли дебри". Нарешті, досить екзотично — наскільки звично для нас звучала б тепер ця історія — виглядає епізод із перетворенням Десятинної церкви в оборонну споруду та її падіння під вагою людських


317
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тіл. Як побачимо нижче, ці невідповідності цілком пояснюються джерелами, які надихали "галицького" літописця на опис облоги Києва.
Відповідно до внутрішньої хронології оповіді (часових ознак лише три: "порокомъ же бес престани бьющимъ . днь и нощь"; "взиидоша Татарѣ на стѣны и сѣдоша того дне и нощи"; "наоутрѣд же прідоша на нѣ . и быс' брань"), увесь штурм Києва тривав неповні три доби, що суперечить іншим свідченням: Плано Карпіні, який стверджував, ніби Київ упав "після тривалої облоги", та Рашид- ад-Діна, який засвідчив дев’ять днів штурму (Джиованни дель Плано Карпини. История монгалов. М., 1957, 47; Рашид-ад-Дин. Сборник летописей. Т. 2. Под ред. И.П. Петрушевского. М.; Л., 1960, 45). Уже це змушувало б засумніватися в документальності опису. Але в тексті є й інші прикмети, що вказують на створення його не по свіжих враженнях від подій, але багато років по тому. Так, літописець нагадує, що Гуюк, який нібито брав участь у штурмі Києва, пізніше став кааном ("и Кююкь иже вратисд . оувѣдавъ смрть кановоу . и бьГ' каномь"), що сталося 1246 року, а в епізоді "сглядения" Києва Менгу іменується "Менгу- каном", що відсилає до дати його воцаріння — 1251 р. (див.: Ставиский В.И. "История монгалов" Плано Карпини и русские летописи. Древнейшие государства натерриторииСССР. М., 1991, 196—197).
Опис штурму Києва монголами міститься в середині "галицької" частини ГВл, яка, за найконсервативнішими оцінками, не могла бути створена раніше від другої половини 1260-х рр. Це означає, що перед нами не запис слів очевидця, а складена професіональним письменником історія. У яких обрисах через багато десятиліть продовжувала існувати пам’ять про катастрофу, який був ступінь достовірності цих пригадувань і що з них уважав для себе корисним літописець, нам уже ніколи не дізнатися. Але можна спробувати з’ясувати, як і з допомогою яких засобів він створював власну версію минулого, що стала, у кінцевому підсумку, нашою реальністю.
Про те, що оповідь про здобуття монголами Києва написано не без літературних засобів, історики літератури здогадувалися віддавна. Причому це засоби, характерні для автора "галицької" частини літопису: парафраз і приховане цитування перекладних візантійських творів, які автор уважав за зразки історичної прози. Інтуїтивно дослідники відчували, що "повість" про взяття Києва написано "штилем Іосифа Флавія", але спіймати літописця за язик вдалося лише двічі. У фрагменті "и тоу бѣаше видити ломъ копѣины . и щетъ скѣпание" впізнали фразу із книги 3 Іудейської війни Іосифа Флавія ("и бысть видѣти ломъ копииныи. и скрежетаніе мечное и щиты ископани"), а в уривку "и не бѣ слышати w гласа . скрипаниіа телѣгъ ef. множества ревениіа . вельбл^дъ его . и рьжаниіа w гласа стадъ конь его" — запозичення із книги 7 Хроніки Георгія Амартола ("видащє и слышаще глас множьства скрипаниіа колесниць") (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 119, 122).
Загальний план оповіді і уявлення про топографію обложеного міста
"Галицький" літописець, як видно з багатьох прикладів, "промивав" текст хронографа в пошуках найбільш виразних, з його точки зору, або найбільш


318
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
відповідних нагоді висловів. Іноді підхожі фрагменти стояли досить далеко один від одного, і літописець, безсумнівно, мусив гортати свої джерела, добираючи дорогоцінні крихти. Важко уявити, що, ретельно добираючи потрібні йому фрази, літописець діяв навмання, не прочитуючи також і всього тексту, що містився між ними. Треба припускати, отже, що крім лексичних і фразеологічних запозичень, літописець міг зазнавати впливу й на рівні сюжетів та композиційних схем. Справді, ще О.С. Орлов зазначив у ГВл кілька випадків, коли, через відсутність лексичної близькості, єдиним свідченням запозичення з Іосифа Флавія або Амартола виявляється збіг теми або ситуації. Найвиразніший епізод — облога Луцька монгольськими військами Куремси, під час якої сталося чудо: здійнявся такий сильний вітер, що пущені монголами з "пороків" камені поверталися і вражали нападників. Як прототип О.С. Орлов указав на епізод із 4 книги Іудейської війни про облогу Гамали, коли раптова буря "повертала назад" камені і стріли захисників (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 119—120).
"Повість" про здобуття Києва монголами структурно імітує оповідь кн. І, гл. 7 Іудейської війни про взяття Єрусалима Помпеєм. Подібно до монгольського хана, римський полководець, перш ніж стати до облоги, "оглядав" місто:
шкрстъ града хода смотрдше идеже пристоупити съ всею силою, понеже видѣвъ твердость стѣньн&о и непристоупноє къ градоу. и ровы велми страшны, и црквь вноутрьоуду заграженноу великою твердостию. и бывающіе второмоу прибежищю людемъ. аще и внешнїи градъ взатъ боудеть (351а—3516).
Упадає в око, що уявлення літописця про топографію Києва цілковито збігаються з тим, що "підгледів" Помпей у Єрусалимі: зовнішній град, внутрішній град і посередині його церква (тобто Храм), яка може стати останнім рубежем оборони, коли впадуть зовнішні стіни. Саме таке співвідношення частин міста передбачає літописець і в Києві, що пояснить нам, чому з усіх численних і знаменитих храмів столиці Русі він знає (або вважає за краще згадувати) тільки один — "святу Богородицю". У місті й має бути тільки один храм.
Обороняючи Єрусалим від Помпея, захисники відступили у внутрішній град, відокремлений глибоким яром.
помпїи ста на северск&о страноу. и тоу ровъ насыпа и дебри вси. [...] и исплънившимса дебремъ. забрала высока выше постави на высоцѣмъ ссыпаніи, принесше т^екы швны, разбивахоу стѣны порокы. твердый же бывъшимъ стѣнамъ, и величествомъ и красотою (3516—351в).
У кінцевому підсумку захисники Єрусалима билися вже тільки в Храмі: тоуда възидоша на црквь. пръвыи же възыде на стѣноу комаромъ, илии фаоустъ [...] шви же зажгоша комары црквьныл. и с тѣми пожжени быша. дроуз'іи же w высоты метахоутсА въ дебри (351в—351г).
Крім загальної схеми облоги, із цього опису літописець почерпнув враження, яке Київ справив на Менгу-хана (пор.: ГВл: "оудивисд красотѣ его . и вели- чествоу"; Флавій: "твердым же бывъшимъ стѣнамъ, и величествомъ и красотою"


319
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
(З 5 їв)), а також ідею, що стінобитні машини мають стояти саме там, де "пришли дебри". Звідси ж походить і мотив "церкви" як останнього оплоту, а також її захисників, які б’ються, видершись "на комари", про що докладніше нижче.
До цього слід додати, що, "сглядая" Єрусалим, Помпей вирядив у місто своїх послів, чиї пропозиції (як і послів Менгу-хана) городяни відхилили. Нарешті, певний паралелізм виявляється й між сюжетною роллю воєводи Дмитра, який спочатку захищав Київ до останньої можливості, а потім — бувши помилуваним загарбниками ("не оубиша его . моужьства ради его"), — співпрацював із монголами й давав їм мудрі поради, та самим автором Історії іудейської війни. Іосиф також був "воєводою" в Іотапаті, захищав місто, був урятований римлянами ("храбръства єго дѣлд и мудрости" 415г, ЗО—31) і, зрештою, приєднався до ворогів.
Опис монгольських військ і порядок облоги
Початок власне облоги Києва передано літописцем у наступних висловах:
Приде Батый Къіевоу в силѣ тджьцѣ . многомь множьствомь силы своей . и шкроужи град . и шстолпи сила Татарьскаіа . и бые град во шбьдержаньи велицѣ . и бѣ Батый оу города . и штроци его шбьсѣддхоу град . и не бѣ слышати w гласа. скрипаниіа телѣгъ ef. множества ревениіа . вельбл^дъ его . и рьжаниіа w гласа стадъ конь его (ПСРЛ 2: 784).
Цей уривок являє собою монтаж кількох фрагментів, запозичених із Хроніки Георгія Амартола та 4 Книги Царств і об’єднаних спільною темою падіння Єрусалима. Закінчення уривка є парафразою опису військ Антіоха з опису облоги і здобуття Єрусалима у книзі 7-й Амартола:
тѣмь възмоущахоусА вси видащє и слышаще глас множьства скрипаниіа ко- лесниць . бѣ бо полкъ велии крѣпокъ зѣло и воины совъкоупи бещисла въ шроужии (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 203).
Менш вірогідний вплив інших місць із Амартола, де йдеться про "глас колісниць": "іако гсь слоухъ створить станоу соурьскомоу глас колесниць и коньскъ топтъ и сила велиіа" (4 Цар. 7: 6); "и коньми многымі и колесницами исполчивъса . іако шгнь на брани на та дъщи Сишна . и w глас стремлениіа кто и w шроужыа ногоу кто и w троуса шроужыа и шюма колесниць кго не възвратАтьс оци къ снмъ своимъ" (Перем, 47: 3).
Відсутнє в наведеному фрагменті "іржання коней" літописець роздобув із іншого місця Амартола, із кн. 6: "и w Дана оуслышанъ боудеть глас іарости конь кго . и w глса рьзаниіа . w іаждениіа кго потрАСетьс вса зємла та" (Пер 8: 16) (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 181, 186—187). "Множество вельбл^дъ", як зазначав В. Перетц, найвірогідніше, запозичено із Книги Суддів 7: 12 ("іако nptfsn множествомъ, и вельблюдомъ их не бѣаше числа, но бѣахі? іако пѣсок на край морьстѣмъ множествомъ"). Принагідно зазначимо цікаву деталь: продовження біблійної цитати знаходимо в іншому монгольському сюжеті ГВл, уже у "волинській" частині: "бые матєжь великъ в самѣхъ Татарѣ* . избишасА сами промѣжи собою бещисленое множество . акь пѣсокъ морьскы" (ПСРЛ 2: 863).


320
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Наступна ж за щойно процитованою фраза Амартола, що являє собою цитату з Книги пророка Єзекіїля (Єз. 26: 7—12), послужила для літописця прототипом зображення облоги Києва монголами:
глть гсь се наведоу Навходоносора цсрд вавилоньскаго иже ієсть цсрь цсрмъ . на конихъ и колесніцахъ и събраниіемь странъ многыхъ зѣло . и приложить ти приспоу и съзижеть шкроугъ тебе гроблю и пристоупить съ шроужиемъ и копыа своіа противоу тебѣ дасть . стѣны твоіа и столпы твоіа разроушит WBHbi. и w множьства конь ієго покрьпєть та прахъ ієго (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 187).
Саме з опису армії Навуходоносора літописець почерпнув ідею, що війська чужинців, які обложили місто, повинні обвести його власними укріпленнями, ізолювавши від зовнішнього світу. Не виключено, що літописцеві було відомо тлумачення на Книгу пророка Єзекіїля, де це місце (Єз. 26: 7—12) пояснюється в тому сенсі, що такий узагалі повинен бути "звичай ратних" під час облоги міст — "окръстъ града съграждати" острог (пор.: "Прк. [...] и оградить та. и обри- єть та обровшм . и сградить окръстъ остроты, и заставъ съ орЯжі'имь [...] Ск3. [...] се же єс обычаи ратныимь окръстъ града съграждати. да не приходлть изъвнЯ, ти въносать брашно . [...] наричеть* острогъ . и пѣровъ окръстъ града съсыпань . се творАТь ратнїи. да имь бждет оудхѵбь. стрѣлы поставллти . и праща" (НИОР РГБ, ф. 173.1, № 19, л. 219 об.)). Але й без спеціального коментаря в пам’яті літописця мали спливати сцени вавилонського здобуття Єрусалима Навуходоносором, що він і засвідчив прямою цитатою:
Приде Батый Къіевоу [...] и бы4 град во шбьдержаньи велицѣ. и бѣ Батый оу города . и штроци его шбьсѣддхоу град (ПСРЛ 2: 784).
Пор.: 4 Цар 24: 10—11:
взыиде навходоносоръ црь вавѵлоньскі’и на іерслимъ. и бысть градъ въ объдержані'и велицѣ зѣло. [...] и отроцы єго около обсѣдАхѴ градъ .
"Обьсѣдети" у значенні обложити місто трапляється на компактному відтинку тексту в межах "галицької" частини: "приехаста Данилъи Василько . ко Черторъіискоу . в понедѣлникъ на ночь . шбъсѣдоста гра?" (Іпат. 1227; ПСРЛ 2: 752); "и шбъсѣдоша Каменѣцъ" (Іпат. 1228; ПСРЛ 2: 753); найближче до сюжету Києва: "и шбьеха Данилъ городъ и собравъ землю Галичкоую ста на четъірѣ части шкрс'тъ его . [...] и шбъсѣде в силѣ тджъсцѣ" (Іпат. 1229; ПСРЛ 2: 759).
Оточення обложеного міста валом і ровом як символ приреченості являє собою одну з головних, повторюваних тем у пророцтвах Єзекіїля (див., напр.: Єз 4: 2—3; 17: 17; 21: 27; 23: 24). Утім, інше головне джерело літописця, Іосиф Флавій, також підтверджував достовірність такого роду облог. Зневірившись узяти Єрусалим швидким штурмом, Тит приготувався до тривалої облоги, звелівши оточити місто стіною і валом: "шбрыимысА шкрстъ града и приспы съдѣлаимъ" (447г). Опис будівництва цієї грандіозної споруди, крім того, натякав на вірогідність біблійної історії, адже згадував "осоурииское шбрытие".
Наголосимо знову, що аналогічний хід використано в ГВл у "волинській" частині — для опису облоги монголами польського міста Сандомира, сконструйованого за тією ж схемою й під впливом тих же вітхозавітних мотивів:


321
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и начата воевати землю Лддьскоую . потом же придоша к Соудомирю . и шбьстоупиша и со всѣ сторонѣ . и шгородиша и . школо своимъ городомъ . и порокъ поставиша . и пороком же бьющимъ не шслабно . днь и нощь . а стрѣламъ не дадоущимъ выникноути изъ заборолъ (ПСРЛ 2: 852).
Крім автоцитати ("пороком же бьющимь не шслабно . днь и нощь"), у цьому фрагменті цитується також Іосиф Флавій: "не дэдать гражаномъ выникноути и-забрал" (облога Іотапати, 414а); "да не даддть выникноути изъ забралъ борцю" (облога Єрусалима, 4416).
Штурм Києва, згідно з ГВл, відбувався наступним порядком:
постави же Баты порокы городоу подълѣ вратъ Лддьскь* . тоу бо бѣахоу . пришли дебри . порокомъ же бес престани бьющимъ . днь и нощь . выбиша стѣны . и возиидоша горожаны на избытые стѣны . и тоу бѣаше видити ломъ копѣины . и щетъ скѣпание . стрѣлы шмрачиша свѣтъ побѣженъім’.
Дивне рішення Батия поставити каменеметальні машини в тій частині міста, де були яри (а з буквального прочитання випливає: навіть саме тому, що до Лядських воріт підходили яри), пояснює кілька епізодів з Іудейської війни, що переконали літописця: римляни щоразу розміщували свої катапульти й тарани саме в таких місцях. Уперше цим прийомом скористався Помпей при облозі Єрусалима:
помпїи ста на северскЯю страноу. и тоу ровъ насыпа и дебри вси. [...] и исплънившимса дебремъ. забрала высока выше постави на высоцѣмъ ссыпаніи, принесше тЯрскы швны, разбивахоу стѣны порокы. твердым же бывъшимъ стѣнамъ, и величествомъ и красотою (3516—351в).
Згодом Веспасіан так само штурмував Іотапату:
сеи бо градъ весь стоить над пропастию, іако немощно очима члчскыма дозрѣти глоубины. токмо ш севера пристоупъ малъ, зане къ дебри кончдшасА стѣны. [...] оуеспис’іанъ же постави шкрестъ града, стенобничьныд съсоуды. бдше ихъ .3. и тръкапаныи камень метахЯ порочами. (413в—413г)
Нарешті, Тит, роздумуючи, де б призначити місце головного штурму Єрусалима, також звернув увагу на "дебри":
Титъ же абїе іазддше, внѣ съ избранными конникы. смотрдше на котороую страноу пристоупить. и не могоущю изискати мѣста, зане шбидоша и всюдЯ пропасти и дебри (441а).
Літописця додатково переконала та обставина, що в усіх випадках римляни "творили приспу", що очевидно відповідало вже процитованому ним уривкові з Єзекіїля ("и приложить ти приспоу и съзижеть шкроугъ тебе гроблю"). Неясно, чи зрозумів літописець, що римляни вибирали стіни на краю глибокого яру як найнижчі і тому найбільш уразливі, і щоб дістатися до них, якраз засипали ущелини ("деяли приспу"), розміщуючи осадні машини на насипах ("исплънившимса дебремъ. [...] принесше тЯрскы швны, разбивахоу стѣны порокы" (351в, 10—11)). Але з Кл літописець знав, що під 1151 р. Лядські ворота, справді, згадані в дуже рідкісному контексті, сусідячи з "дьбьрьми" ("и сташа мьжи дьбрьми . ш Шлговъі шли и въ шгородъ стго Ішана [...] сташа ш Золотъі*


322
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
воротъ по тѣмъ шгородомъ . до Лддьскихъ воротъ" (ПСРЛ 2: 428)). Слово дьбрь досить рідкісне в літописанні. У кожній із складових частин Іпат. — ПВЛ, Кл, ГВл — воно трапляється лише по одному разу. Саме це могло підштовхнути літописця скористатися нагодою, щоб домогтися паралелізму ситуацій.
Послідовність оборони Києва вимальовується такою: монголи каменеметаль- ними машинами збивають перші стіни міста, оборонці відступають до других стін, після захоплення їх — до третього рубежу оборони. Таку послідовність, швидше за все, навіяно описом штурму Єрусалима Титом у Хроніці Амартола, пор.:
бити повелѣ стѣноу градьскоую июдѣіа w первыіа стѣны градьскыіа. камень- нымь метаниюмь . и прочими козньми съгнаша . июдѣіане же на второую стѣноу градьскоую възбѣгше и штоудоу же пакы тако же изгнани . доже и до третыаіа страны градьскыіа штоудоу бордхоу крѣпко и бывши и крѣпцѣи брани . и избыени бывшее w обою полкоу множьство много (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 265).
Бій киян із монголами на зруйнованих пороками стінах ("и тоу бѣаше ви- дити ломъ копѣины . и щетъ скѣпание . стрѣлы шмрачиша свѣтъ побѣженъГ’") виявляється монтажем двох фрагментів Іудейської війни з опису штурму Іотапа- ти: "и бысть видѣти ломъ копииныи. и скрежетаніе мечное и щиты ископани" (413в, 36—37) та "соулици из лоукъ поущаемы шюмдще. стрѣлы помрачиша свѣтъ" (413г, 24—25).
З Іудейської війни походять і "хронологічні" прикмети літописця (день і ніч), пор .: "троужающимсд бо днь и нощь, а в зорѣ" (4156, 16—17); "не почивахоу днь и нощь воююще" (41 їв, 35); "но и днь и нощь акы шбьемъ своа кона дръжашесА" (454г, 19); "римлАны болма, въ той же днь и нощь шгнь запалАше" (457в, 4). Можна думати також, що під впливом Іосифа Флавія, який маркував закінчення штурму однотипними фразами (("Иштопатъ же тако взать бысть" 415в, 20—21; "Гамала же тако взатъ бысть" 422в, 1—2; "вса* Галилед тако вздта бьГ" 4236, 20—21), літописець завершив оповідь про облогу Києва: "и принтъ быг град' сице воими".
Десятинна церква
Після того як стіни захопили монголи, захисники міста створили нові укріплення — навколо Десятинної церкви. Кульмінацією оповіді є епізод трагічної загибелі городян, які використовували храм як останній притулок: під вагою люду, що набився зі своїм скарбом, церковні мури не витримали й упали, ховаючи під собою останніх захисників міста:
взиидоша Татарѣ на стѣны и сѣдоша того дне и нощи . гражанѣ же создаша пакы дроугии град школо стое Бцѣ . наоутрѣд же прідоша на нѣ . и бьГ брань межи ими велика. людем же . оузбѣгшимъ на црквь . на комары црквныА и с товары своими . w тагости повалишасд с ними стѣны црквнъіА
Те, що саме храм у центрі міста виявиться останнім рубежем оборони, було визначено, як ми здогадуємося, початковим задумом літописця, який перебував під впливом двох оповідей про взяття Єрусалима (Помпеєм та Титом) в Іудейській війні Іосифа Флавія, де саме Храм виступав останнім рубежем оборони.


323
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Проте оповідь у цілому визнається достовірною, і в археологічній літературі навіть породила дискусію щодо причини падіння Десятинної церкви.
Треба зазначити, що автор ГВл ще двічі використав той же мотив перетворення церкви на фортецю й оборони від ворога з висоти церковних склепінь.
Під Іпат. ВІТІ р. (а насправді, імовірно, улітку 1221 р.), повідомляючи про похід Мстислава Мстиславича проти угорців, що окупували Галич, літописець повідомляє, ніби королевич Коломан намагався (безуспішно) закріпитися на склепіннях Успенського собору в Галичі:
шстави же Каломана. в Галичи и созда градъ, на цркви. прч^тое влйцча нашед Бца. іаже не стѣрпѣвшю. шсквернениА храма своєго. и вда'1 ю в руци Мьстиславоу [...] побѣдившоу же Мьстиславоу . поиде к Галичю . бившимъ же са имъ w врата граднаїа. и возбѣгоша же на комаръі црквнъпа. и ини же оужи возвлачишасА . а фарѣ ихъ поимаша . бѣ бо градъ створенъ на цркви . шнѣм же стрѣлАЮЩимъ . и камение мещющимъ на гражанъі . изнемога- хоу жажею водною . не бѣ бо водъі в ніх'. и приѣхавшю же Мьстиславоу и вдашасА емоу . и сведени бъіша со цркви
Смисл повідомлення полягає в чуді Богородиці: та не стерпіла оскверніння свого храму іновірними уграми і "вдала" їх у полон Мстиславові Мстиславичу, бо відбувалося це все "на канунъ стой Бци" (імовірно, Успіння). Зазначимо тут же, що таке приурочення трапляється виключно в "галицькій" частині літопису, пор.: "на каноугі стго Дмитрѣд" (ПСРЛ 2: 735); "наоутрѣд же на каноунъ . стой Бци" (ПСРЛ 2: 737); "и дасть побѣдоу Данилоу . на каноунъ великоую мчнкоу . Фрола и Лавра" (ПСРЛ 2: 805); "Литва же изъгнаша Сздовъ. на каноунъ и Иванл дни . на саман коупалыа" (ПСРЛ 2: 855).
Третій епізод (щодо нього див. коментар до ПСРЛ 2: 830) стався вже після монгольського завоювання і вміщений у контексті подій 1251 або 1252 р. Під час походу Куремси якийсь Ізяслав "випросив" у монголів "допомоги" і раптово захопив Галич. Вибивати його звідти вирушив Роман Данилович:
Поемъ же Романъ вое иде днь и нощь, и внезапоу нападшимъ на нѣ. шномоу же не возмогшоу. коуда оутечи. и возбѣже на комары црквнаіа. идеже безаконные Оугрѣ возбѣгли. бѣахоу. стоіащоу же около его кнзю Романоу. жажею водною, измирающи имъ. четвертый днь сниде (ПСРЛ 2: 830).
В Історії іудейської війни Іосифа Флавія знаходимо чимало епізодів, коли люди, б’ючись усередині міста, захищаються, вилізши на "комари" різних споруд.
Ось кілька прикладів:
И ставша на камарахъ бодАхЯ римлАны. и си тр^дившесд вышнимъ бодѣіані’емъ. и не възмогше пр'іити. и шидоша на црскыи дворъ (4026, 9—13).
Цркве шемше стѣны, а шнемъ прибѣгноувшимъ къ цркви. и затвориша врата и биіахоу с камаръ и с полатъ, ананъ же моглъ бы взати црквь. но боіасА кровопролитЇА да не шсквернить стаа [...] (425в, 1—8).
Не имоуще іаже на потребоу шчаіашасА. и ставша по коморамъ по забраломъ, бїах^СА съ симономъ. и многы w народа оубиша, свыше поущающе (4336, 21—26).


324
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У цих прикладах, утім, будівля з людьми на склепінні не руйнується. Тому найбільш близькою паралеллю до історії падіння Десятинної церкви є, імовірно, епізод з оповіді про облогу римлянами міста Гамали. Поставивши в трьох місцях "пороки" і пробивши стіни, римляни вдерлися в місто, де опинилися в пастці серед міської тисняви й у низинах:
Не оумѣюще что ca домыслити, лаздхйгь на градьныд храмы съ тажкымъ орЯжиемь. храмомъ же наплънившимсд. и не дръжаще тагости раз’др&певахйъсА. и падахоу дроугъ на дрЯзѣ. издавлевах^ boa вса. швы каменіемъ, швы же прахъ извистныи. и mhosh w нихъ погребени быша живи (421а, 27—36).
Слов’янський перекладач Іосифа Флавія словом комара передавав отой (аркада, галерея, портик, крита колонада) свого орігіналу (див. словопокажчик: "История иудейской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод. Т. 2. М., 2004, 90—91, 722). Отже, в Історії іудейської війни йдеться переважно про конструктивні деталі світських будівель — портики і криті колонади, — вилізши на які, люди б’ються. Галицький літописець, судячи з усього, розумів комара в більш звичному для Русі значенні церковних склепінь (від грец. кацара — аркада, арка (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. Т. 4. М., 1991, 247)). До того ж він, без сумніву, звернув увагу на ті сцени оборони єрусалимського храму, де йдеться про боротьбу на комарах (напр.: "и тоуда възидоша на црквь. пръвыи же възыде на стѣноу комаромъ, илии фаоусть соулинъ снъ и съ своими воины" 351в, 30—34; "а шнѣмъ прибѣгноувшимъ къ цркви. и затвориша врата и биіахоу с камаръ и с полатъ" 425в, 2—5). Літописець, зрозуміло, інтерпретував вичитане у Флавія у світлі власного досвіду, і єрусалимський храмовий комплекс поставав у його уяві спорудою, подібною до церкви, а його галереї і портики, отже, не могли бути чимсь іншим, крім церковних склепінь. Це створювало можливість перенести сцени оборони церкви людьми, що видерлися на комари, у контекст Галича і згодом — Києва.
Історична достовірність
Піддана процедурі "повільного читання" оповідь про здобуття монголами Києва поводиться цілком очікувано: зберігаючи достоїнства літературного твору, утрачає властивості історичного джерела. Текст розсипається на ланцюжки запозичень, прямих і прихованих цитат, парафраз, імітацій сюжетних ситуацій. Перед істориком, який прагне в кінцевому підсумку розгледіти за плутаними свідченнями джерел реальні обриси минулого, це ставить фатальне питання про достовірність. Якою мірою літературний опис співвідноситься з минулою реальністю? Що перед нами: послідовність подій або ж набір стилістичних формул, що не спираються на жодну дійсність?
Очевидно, що практикувати звичний тип історичної "реконструкції", просто переказуючи деталі літописного повідомлення, неможливо. Наш фрагмент літопису виник не з досвіду і не зі знання, а з читання кількох сцен у хронографічній літературі. Справді, усі без винятку виявлені цитати походять із вибраних епізодів падіння Єрусалима: від вавилонського здобуття до руйнування храму римлянами.


325
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Літописець гортав хронографічні тексти в пошуках мовних засобів опису. Чужими словами він прагнув передати якісь реалії того, що сталося. Спосіб облоги Києва монголами, коли місто оточують стіною, у літописній оповіді навіяно біблійними мотивами (Книга пророка Єзекіїля у версії хроніки Георгія Амартола). Але з інших джерел (не пов’язаних із ГВл загальним колом читання автора) ми знаємо, що саме таким і був порядок облоги міст, застосовуваний монголами. Так, НПл аналогічно описує облогу Рязані ("Тогда же иноплеменьници поганий оступиша Рязань и острогомь оградиша и"), Володимира-на-Клязьмі ("Безаконьнии же Измаильти приближишася къ граду, и оступиша градъ силою, и отыниша тыномь всь") і Торжка ("Оттолѣ же придоща безаконьнии, и оступиша Торжекъ на сборъ чистой недѣли, и отыниша тыномь всь около, якоже инии гради имаху") (НПл: 75—76). Аналогічно знаходимо у Лавр.: "почата нарджати лѣсы . и порокы ставиша до вечера . а на ночь шгородиша тъіном' школо всего города Володимерд" (ПСРЛ 1: 462).
Можна було б і ці описи зарахувати до імітацій старозавітних прецедентів (тим більше, що тут, на відміну від ГВл, літописець таки посилається на Писання), якби Плано Карпіні прямо не стверджував, що в окремих випадках монголи при облозі міст оточують їх стіною, щоб ніхто не міг ні вийти з міста, ні увійти в нього (Джиованни дель Плано Карпини. История монгалов. Пер. А.И. Малеи- на. М., 1957, 53). Магістр Рогерій, описуючи облогу Естергома, свідчить, що монголи спорудили довкола міста дерев’яний частокіл (Anonymus and Master Roger [Central European Medieval Texts, vol. 5] (Budapest and New York, 2010), 216), а Рашид-ад-Дін підтверджує, що під час облоги Хулагу-ханом міст Алеппо і Мавсиля вони були обнесені дерев’яним тином, а при облозі Багдада навколо міста насипали навіть земляний вал (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей. Пер. А.К. Арендса. Т. 3. М.; Л., 1946, 42, 49, 57). В останньому випадку підтверджується реалістичність навіть такої подробиці з опису облоги Києва, як "сидіння" монголів на стінах міста. Так учинили війська Хулагу-хана в Багдаді, три доби чекаючи на верхах мурів, коли халіф здасться, і тільки втративши терпіння, спустилися в місто і захопили його (Рашид ад-Дин. Сборник летописей, 43—44).
Утім, ці обставини, навіть коли вони автентичні, є загального порядку, не індивідуально "київські". Очевидно, що текст складався через багато років після подій і його літературний компонент набагато переважає історичний.
О.Т.
Приде Батый Къіевоу в силѣ тджьцѣ . многомъ множьствомь силы своей (ПСРЛ 2: 784).
Гадають, що вислів "в силе тяжце" є загальником опису військової сили в текстах, які в історіографії дістали назву воєнних повістей. Яскравим прикладом цього уявлення є, наприклад, твердження Дональда Островського у статті, присвяченій зв’язкам Житія Олександра Невського, ГВл та воїнських повістей XIII ст. Розбираючи гіпотезу Д.С. Лихачова про т. зв. "галицьку літературну традицію" в Житії Олександра Невського, він пише:
A commonplace of military tales are phrases like "in great force" (въ силѣ тджцѣ), as are description of the enemy’s being convinced that no one can’t re-


326
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
sist him or being overcome with pride, haughtiness, greed, and so forth (Donald Ostrowski, The Galician-Volhynian Chronicie, the Life of Alexander Nevskii and the Thirteenth-Century Military Tale, Palaeoslavica XV/2 (2007), 316).
У примітках автор додає, що такий самий вислів трапляється в ГВл також під 1208 р., та посилається на працю О.С. Орлова "Об особенностях формы рус- ских воинских повестей (кончая XVII в.)" (М., 1902, 16—18). Однак читання праці Орлова засвідчує: аналізу цієї формули в тексті немає. Сам Орлов, звертаючи увагу здебільшого на loci communes воєнних повістей ("Формулы воинских повестей в большинстве случаев повторялись не вследствие текстуального заимствованна, а просто благодаря тому, что в сознании их авторов воинские картины облекались стереотипными выражениями хорошо знакомого книжникам литературного рода". Див.: Орлов А.С. Об особенностях, 1), в іншому місці зазначав, що "некоторые из этих формул так своеобразны и редки, что ими смело можно пользоваться для доказательства заимствования" (Орлов А.С. Об особенностях, 1—2). Формули "въ силѣ тджцѣ" він не згадує ні в першому випадку, ні в другому. Та й сам Д.С. Лихачов не наводив уживання аналізованого словосполучення на підтвердження своєї гіпотези, хоча й наводив фрагмент літопису, що містить цей фразеологізм, звертаючи увагу на інші риси тексту (див.: Лихачев Д.С. Галицкая литературная традиция в житии Александра Нев- ского. ТОДРЛ. Т. 5. 1947, 45).
І. 	Розподіл зворотів із лексемою "сила" в тексті ГВл
До якого ж різновиду (якщо пристати на визначення О.С. Орлова) можна зарахувати аналізовані вислови? І чи можна використовувати їх, щоб зарахувати текст до набутку одного автора? Аналіз тексту ГВл нібито показує, що вислови "въ силѣ тджцѣ" та "сила велика" є доволі частотними (ужиті, відповідно, 12 та 5 разів). Розподіл уживання, як видно з Табл. 1, не виявляє чіткої картини.
Як бачимо, фразеологізм "въ силѣ тджцѣ" можна виявити як у першій частині (т. зв. "галицькій" до 848 стпч.) — 8 разів, так і в другій (т. зв. "волинській") — 4 рази. "Сила велика" також більш-менш рівномірно розподіляється між частинами: "галицька" — 3 та "волинська" — 2 рази. Тож не можна твердити, ніби вислови є характерними лише для певної частини ГВл, маркуючи в такий спосіб руку "галицького" чи "волинського" автора. Більше того, "въ силѣ тджцѣ" компонується в тексті з висловами, які є характерними для кожної з частин. Так, під 6748/1240 р. ми знаходимо "въ силѣ тджцѣ многомъ множьствомь силы своей" (ПСРЛ 2: 784), під 6766/1258 р.: "въ силѣ тджцѣ [...] многомъ множьствомь полкомъ" (ПСРЛ 2: 838—839), а у статті 6790/1282 р.: "въ силѣ тджцѣ во бещисленомъ множьствѣ" (ПСРЛ 2: 888). Як відомо, фразеологізм "многое множество" характерний для першої частини, а "бещисленное множество" — для другої (Dean S. Worth, Phraseology in the Galician-Volynian Chronicie, The An- nals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S., vol. VIII, 1960, No 1—2, 60—63; Борт Дин. К проблеме датировки Галицко-Волынской летописи. Борт Дин. Очерки по русской филологии. М., 2006, 266, таблица 6).


327
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Таблиця 1
Розподіл висловів, що містять слово "сила", у тексті ГВл
стпч.
(річна стаття)
сила тяжка
сила
сила велика
724 (6716/1208)
[король угорський] посла воевъ въ силѣ тажцѢ (боротьба за Галич)
759 (6737/1229)
[Данило] хѵбьсѣде въ силѣ тажьцѢ (боротьба за Галич)
760 (6737/1229)
[Бела, король угорський] изиидѣ [...] въ силѣ тажьцѢ (боротьба за Галич)
760 (6737/1229)
[слова Бели] w силъ полковъ моихъ (боротьба за Галич)
776 (6743/1235)
[Данило] поидоста на нѣ въ силѣ тажьцѢ (похід на хрестоносців)
782 (6745/1237)
[Батий] хѵбьстоупиша град’ въ силѣ тажцѢ (облога Чернігова)
784 (6748/1240)
приде батыи кыевоу въ силѣ ТАЖЬЦѢ
многомъ множьствомь
силы своей
784 (6748/1240)
хѵстолпи си татарьскаіа / остжпи сила татарьскаа (Хл., арк. 673)
784 (6748/1240)
исповѣда имъ всю силу ихъ
796 (6753/1245)
[Данило-князь со братом Василком] совокоупи- ша силоу свою (облога Любліна)
818 (6760/1252)
[Міндовг] собравъ силоу великоу (облога Твериметі)
833 (6764/1256)
[якоже пишеть во книгахъ] нѣе в силѣ брань но въ бзѣ стоить побѣда (ятвязький похід Данила та Льва)


328
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Продовження табл. 1
стпч.
(річна стаття)
сила тяжка
сила
сила велика
836 (6765/1257)
837 (6765/1257)
838 (6766/1258)
842 (6767/1259)
846 (6768/1260)
846 (6768/1260)
856 (6770/1262)
860 (6771/1263)
860 (6771/1263)
863 (6772/1264)
865 (6776/1268)
[Данило же с братом] идоша [...] въ силѣ тажцѢ (облога Возвягля) [...со многомъ множьствомъ полкомъ]
[Бурундай] приде [...] со множествомъ полковъ . Татарьскыхъ . в силѣ ТАЖЬЦѢ . ВЪ силѣ ТАЖЬцѢ (Бурундаїв похід)
[Войшелк] поиде въ силѣ тджьцѣ (помста Войшелка)
[Веренгер Просвел] приѣхавъ со силою (облога Інеперца. Боротьба за австрійську спадщину)
бжиею силою (облога Луцька Куремсою)
[Василко... возложивъ оупование на...] силоу чс'тнаго xća (похід на Литву)
зане бые сила его мала. А сего велика (убивство Міндовга)
послалъ бдшеть всю свою силоу (убивство Міндовга)
[Шварн] поча совоко- упливати силоу свою (війна з Болеславом Сором'язливим)
[герцог Оттокар] приѣхавшоу емоу с великою силою (облога Інеперца. Боротьба за австрійську спадщину)
приде Боуранда со силою великою


329
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Закінчення табл. 1
стпч.
(річна стаття)
сила тяжка
сила
сила велика
866 (6776/1268)
873 (6782/1274)
882 (6788/1280)
888 (6790/1282)
892 (6791/1283)
897 (6795/1287)
904 (6795/1287)
[Шварно з Володимиром] поиде во силѣ тджьчѣ бдхоуть бо полчи видениемь акы боровѣ велицѣи (війна з Болеславом Сором’язливим)
пришедшоу [Ногаю и Телебуге] въ силѣ тажьцѢ во бещисленомъ множьствѣ
идоущоу [Телебуге] въ силѣ тажьцѢ (похід на Польщу)
[Телебуга] собравшоу емоу силоу многоу (похід на Польщу)
создахи и своею силою (князя Володимеря ру- кописание)
приде [Роман Гле- бовъ] с великою силою (здобуття Новогрудка) поиде Лево съ своими полкы со силою великою (похід Льва на Сандомир по смерті Болеслава)
Частотність уживання та поєднання фразеологізму з маркувальними фразами й створює враження, що "въ силѣ тажцѢ" є звичайним зворотом для опису війська. Підсилює це враження також і те, що вислів ужито в дуже відмінних випадках: боротьба за Галич — 3; похід на хрестоносців — 1; облоги — 3 (Чернігів, Київ, Возвягль); Бурундаїв похід —1; помста Войшелка — 1; війна Шварна з Болеславом Сором’язливим — 1; похід Телебуги — 2. Тобто важко виявити якісь патерни. Єдиною великою групою можна назвати описи татарських походів (п’ять випадків: облоги Чернігова та Києва, походи Бурундая та два походи Телебуги).


330
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тимчасом Дін Ворт пропонує вважати аналізований зворот характерним для певних "тематичних ділянок" (термін див.: Ворт Дин. К проблеме датировки Галицко-Волынской летописи, 257): ["въ силѣ тджцѣ"]
occurs throughout GVC when a reasonably large army is being described as the beginning of a campaign. This phrase occurs twelve times in ali, and is used more often than not to describe enemy forces: only three of the twelve examples refer to Daniil, whereas five refer to Tatars, two to the King of Hungary, and one each to the Lithuanian prince Vbjselk and Daniil’s son Svarno, who was allied to Lithuanians that time." (Dean S. Worth, Phraseology in the Galician-Volynian Chronicie, 58).
Однак аналіз тексту літопису ставить під сумнів це пояснення. По-перше, якщо дотримуватися логіки Ворта, то в усіх без винятку випадках уживання вислову "въ силѣ тджцѣ" йдеться про опис великої армії на початку походу, а крім того, фразеологізм стосується до військ супротивника. Тільки в кожному випадку супротивник інший (король угорський та Данило проти Ігоровичів; Данило проти Бели, короля угорського; Бела, король угорський, проти Данила; Данило проти хрестоносців; Батий проти Чернігова; Батий проти Києва; Данило проти Возвягля; Бурундай проти Данила; Войшелк проти литовців; Шварно проти Болеслава Сором’язливого; Ногай і Телебуга проти угрів; Телебуга, Алгуй і руські князі проти ?). Також уживання не корелює з Данилом, адже в першому випадку (який Ворт зараховує до згадки про короля угорського та супротивника Данила) насправді король угорський посилає військо та Данила разом із ним: "[Владислав Кормиличич] наидоша Данила во Оугорьскои землѣ, дѣтъска со- уща . и просиша оу королд Оугорьского. дай намъ штчича Галичю Данила . атъ с нимъ приимемь и w Игоричевъ . король же с великою любовью . посла воевъ в силѣ тджцѣ" (ПСРЛ 2: 724). Отже, здається, що прив’язання вислову до якоїсь дійової особи, як пропонує Ворт, також не є визначальним.
Таким чином, можна сформулювати основні проблемні питання, пов’язані із цим фразеологізмом:
звичайність вислову "въ силѣ тджцѣ" для опису війська в т. зв. "воєнних повістях" та загалом у давньоруських пам’ятках: якою мірою стереотипним є фразеологізм, чи можна його використовувати на доказ запозичень із якогось тексту?
якщо вислів є стереотипним, чи можна з’ясувати, у яких випадках уважали за "правильне" його вживати?
якщо вислів не є стеретипним, чи можна знайти джерело, звідки він потрапив до тексту ГВл?
і, нарешті: чи є фразеологізм характерним для стилістики одного чи кількох авторів?
II. 	Літописи
Перевірка гіпотези про "звичайність" вислову "въ силѣ тджцѣ" в описах війська передбачає наскрізну перевірку сучасних ГВл джерел на частотність уживання фразеологізму. Така перевірка демонструє картину, цілком відмінну від ГВл.


331
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У літописах XI—XIII ст. уживання вислову "въ силѣ тажцѢ" обмежене поодинокими випадками.
Так, у ПВЛ "въ силѣ тажцѢ" трапляється лише двічі (ПСРЛ 2: 53 (6476/968); 131 (6527/1019); другий випадок, схоже, має за джерело перший); один раз натрапляємо на "въ силѣ велицѣ" (ПСРЛ 2: 32 6437/929). Є також один випадок уживання варіанта "сила мою. великаю. юже послахъ на вы . глть Геь вседержитель" (ПСРЛ 2: 159 6576/1068 (стаття про казні Божі)).
У Кл більш частотним є вислів "сила + визначення" в різних варіаціях ("силою своєю", "всими силами своими", "сила наша", "сила Угорская", "сила Половецкая" тощо). Є словосполучення "сила многая" (4 рази: ПСРЛ 2: 378, 386, 509, 548), але також ужито і "сила велика" (5 разів: ПСРЛ 2: 401 (2 випадки), 411, 462, 516). Вислову "въ силѣ тажцѢ" взагалі немає, а найближчим до нього є вислів "оу силахъ тажкихъ" (ПСРЛ 2: 648—649), що теж трапляється лише раз.
Схожа картина — у літописах, сучасних ГВл.
У Лавр, звороти "сила великая" і "въ силѣ тажцѢ" трапляються у статті 6771/1263 р. (ПСРЛ 1: 478, у Житії Олександра Невського). Причому вживання "въ силѣ тажцѢ" тут є одиничним, а "сила великая" міститься також у статті 6658/1150 р. (ПСРЛ 1: 327), де належить до фрагмента, запозиченого з Кл.
У НПЛст — тільки в записах за XIII ст., причому вислів "въ силѣ тажцѢ" вжитий лише раз у статті 6743/1235 р. (оповідь про Михайла чернігівського та Данила); "в силе велице" маємо тричі (у статтях 6745/1237, 6748/1240, 6808/1300): уживається лише для опису приходу німців чи свеїв "из заморья" (ці випадки якраз дуже схожі на вживання сталої формули в певних контекстах).
III. 	Хронографічні твори
Перегляд хронографічних творів, що, як уважають, були зразком наслідування для "галицького" літописця, здебільшого виявляє картину, характерну для літописів. Так, ми не знайдемо жодного випадку вживання вислову "въ силѣ тажцѢ" в Історії іудейської війни Іосифа Флавія, у Хроніці Іоанна Малали та в Александра першої редакції. У тексті давньоруського перекладу Історії іудейської війни Флавія (де очікувалося б уживання різних форм опису війська) тричі трапляється словосполучення "сила велика" (352г 17—22, 356в 23—26, 444г 30—33) та по одному разу сила названа "середньою" (355а 2), "сильною" (357в 30—32), "малою" (4036 31—33). У Хроніці Іоанна Малали натрапляємо на варіанти "сила многа" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 25, 172, 177, 232), "сила велика" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 305, 344), "множество силы" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 108, 175). Побіжно зазначимо, що в перекладі Хроніки Малали найбільш частотною є лексема "множество", що вживається як самостійно (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 141, 142 (3 рази), 143, 144, 176, 187, 223, 231, 255, 258, 308, 314, 346, 353, 360), так і зі словом "вои" (тобто "множество воев": Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 123, 142, 175, 223 (2 рази), 231, 232, 249, 340), а також у поєднанні зі словом "много" ("много множество": Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 86, 123, 141 (2 рази), 175, 177, 223, 231, 255, 353). Як уже було зазначено, вАлек-


332
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
сандрії першої редакції теж немає аналізованого звороту. Хоча слово "сила" не є рідкісним. Найчастіше тут бачимо словосполучення "многая сила" (Истрин В.М. Александриярусских хронографов, 42, 48, 57, 59, 90, 91), двічі вжито "велика сила" (Истрин В.М. Александрия русских хронографов, 47, 50).
У Хроніці Георгія Амартола більш частим є вживання вислову "сила многа" (7 випадків; варіант — "многа сила". ХГА, 1: 39, 42, 45, 145, 191, 202, 296). Двічі трапляється форма "сила велиіа" / "веліа сила" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 181, 339) та один раз — "величьствие силы" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 157—158). Розгляданий фразеологізм ужито тут теж лише двічі (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 200, 263).
Підсумовуючи, можна зазначити, що типовість уживання фразеологізму "въ силѣ тажцѢ" дуже перебільшена. Ані літописні, ані хронографічні тексти не дають такої частотності, яку ми спостерігаємо в ГВл. Ба більше: жодного разу на словосполучення "въ силѣ тажцѢ" ми не натрапимо в тексті, що традиційно зараховують до т. зв. воїнських повістей: у Девгенієвому діянні (див.: Сперан- ский М.Н. Девгениево деяние: К истории его текста в старинной русской письменности: Исследование и тексты. Пг., 1922. [=Сб. Отделения русского языка и словесности РАН. Т. 99, № 7], 133—165).
Наголосимо на потребі переглянути концепт "воїнських повістей" для XIII ст. Не вдаючися до детального розгляду полеміки щодо визначення "воїнської повісті" (див.: H.Y. Prochazka, Military prose narratives in old Russian literaturę: The problem of genre. University College London (University of London, 1978); Трофимова H. Поэтика древнерусскаго воинскаго повествования. М., 2017, 5—7), зазначимо, що виокремлення "воїнських повістей" відбувається коштом певної універсалізації. Гадають, що давньоруські книжники розробили певний "шаблон, который служил им готовой канвой для того или другого сюжета" (Орлов. Об особенностях формы русских воинских повестей. 1), що начебто дає змогу виділяти "воїнські повісті" як певною мірою окремий жанр. Апеляція до житійного жанру майже в усіх працях, присвячених "воїнським повістям", наштовхує на думку, що цей концепт був створений за аналогією до житій. Так (свідомо чи несвідомо) конструюється світський жанр "воїнських повістей" з героїчними воїнами на противагу церковному житійному жанру із святими подвижниками. Зрозуміло, що для XII—XIII ст. така побудова анахроністична. Виокремлення "воїнських повістей" як жанру призводить до сприйняття певних літописних повідомлень XII—XIII ст. як окремих оповідань, створених поза літописом та вставлених пізніше. Тимчасом окремими творами, що не належать до літописів, є тільки Слово о полку Ігоревім (джерело надзвичайно загадкове) та Девгенієве діяння — перекладний твір, що зберігся в дуже пізньому (і переробленому) списку. Решта "повістей" є літописними текстами, що справді певною мірою схожі між собою, але чи не завдяки спільним джерелам?
IV. 	Біблія
Нарешті, не можна оминути біблійних текстів. Зокрема, книг Старого Заповіту (які також були долучені до Хронографа 1262 р.).


333
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Аналізований вислів ужитий у біблійних книгах тільки чотири рази: у Третій та Четвертій Книгах Царств та в цитаті з Третьої Книги Царств у Другій Книзі Параліпоменон (про прихід цариці Савської до Соломона).
Перший випадок уживання є в Третій Книзі Царств 10:1—2:
И црца савѣска слыша има соломоне, и има гсне, и прїиде въ іерслмъ . съ силою тд.жкою зѣло . и на вел // блоудѣх принесоша шдѢжа . и злата много зѣло . и камень драгыи . и внидѣ к соломшноу . и гла ємоу вса єлика в собѣ имѣ насрдци (Віл., арк. 356—356зв. (LMABV. RS. Е19—109. T. 1)).
Однак для нас найбільш цікавими є два випадки вживання вислову в Четвертій Книзі Царств. Як ми знаємо, у текст ГВл з Четвертої Книги Царств була запозичена майже дослівно промова посла від ассирійського царя до жителів Єрусалима (4 Цар 18:28—35). Третій випадок уживання фразеологізму "въ силѣ тажцѢ" міститься в безпосередній близькості до запозиченої промови Рапсака (див. далі).
Отже, у першому із цих випадків ідеться про облогу міста Дофаїма ассирійським царем (4 Царств 6:14—15):
и пікети тамо . и кона и колесница и сил$ тлжк^. и прїидоша нощію и шбыаша град . и врани сл#га елисеш0. взыти въставъ . и се сила бѣаше шкрочило град и копіи и колесницами . и ре4' штрокъ к немЯ сто сътвори4 гй (Віл., арк. 379зв.).
Дофаїм рятує пророк Єлисей, однак наступним містом, яке облягає сирій- ський цар Венадад, є Самарія, де містяни потерпають від голоду (4 Царств 6: 24—25). Тобто можна вбачати певну аналогію із приходом татар до Чернігова та Києва.
Другий випадок уживання "въ силѣ тажцѢ" трапляється при опису приходу ассиріського війська під Єрусалим з вимогою до євреїв надати допомогу у воєнному поході (4 Царств 18:17):
и посла црь асоуріискъ тартоу , и рафїса , и рапсакѴ . w менших ієр Слмескъ . къ црю єзекїю . съ силою глажкою зѣло . и изыдоша и прїидоша къ ієр слмЯ и сташа оу источника кѴпѣли свыше . юже єс’на поути сѣла червничьнаго (Віл., арк. 398).
3 великою вірогідністю можна твердити, що фразеологізм "въ силѣ тажцѢ" (у грецькому тексті йому відповідають Еѵ биѵареі 0арЕІа осробра (у силі потужній дуже) 3 Цар 10:2; биѵарѵ (ЗарЕІаѵ (військо грізне) 4 Цар 6:14; еѵ биѵацЕі [Зарєіа (у могутності сильній) 4 Цар 18:17) у давньоруській книжності має прив’язку до біблійних книг. Зокрема, можна вважати, що саме з біблійних книг фразеологізм потрапив до Житія Олександра Невського. Автор Житія не міг не знати першого з наведених фрагментів (його ж цитує Друга Книга Параліпоменон), адже він на цей епізод посилається, порівнюючи сміливість Олександра з мудрістю Соломона: "іако* древле цс’рА Оужскаїа приходъ к Соломону . хотащи слъішати прмдрс'ть юго" (ПСРЛ 1: 478). Та навіть якщо автор Житія взяв цей сюжет із Хроніки Георгія Амартола (див., наприклад: Лихачев. Галицкая литературная традиция, 43), де відбилася інша традиція перекладу: "и цсрца Саваньскаїа [...]


334
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
оуслышавши има кто приде въ Иерслмъ искоусити кто хотащи притчами . и вельблоуди носАще сладость многоу изрАдноу и злат много и камыкы чстныіа и съ силою многою зѣло" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 145; підкреслення моє. — К.К.) та "цсрца Оужеска приде w конецъ земли да видить премдрсть Соломоню" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 146), не варто забувати, що далі в тексті Житія є посилання на епізод з Четвертої Книги Царств (4 Цар 18—19 облога Єрусалима), де трапляється вислів "въ силѣ тажцѢ": "бъ/ же в то времА чюдо дивно іако* во древьнАіа дни при Єзекии цс'ри . еда приде Сенахиримъ Асуриискъіи цсрь на Иерелмъ хота п[л] ѣнити град стыи Єрс’лмь" (цит. за найдавнішим списком Житія Олександра Іжевського, що читається в Лаврентіївському літопису. Див.: ПСРЛ 1: 480).
V. 	Повість временних літ
Ще один випадок запозичення вислову є в більш ранньому тексті, яким також користувалися, складаючи ГВл. Ідеться про Повість временних літ.
Тут зворот "в силѣ тажьцѢ" запозичено із Четвертої Книги Царств у повідомлення ПВЛ під 6476/968р.:
Придоша Печенизи пѣрвое на Руцкую землю. а Стославъ 6ашє в Переіаславци . и затворисА Шльга съ внукы своими в городѣ . іарополкомъ . и Шлгомъ . и Володимером* . в город Киевѣ . и шступиша Печенизи городъ . в силѣ тажьцѢ . бещисленоє множьство школо город . и не бѣ лзѣ вылѣсти изъ града . ни вѣсти послатї. и изънемогаху люде гладом' и водою (ПСРЛ 2: 53). Можна припустити, що біблійний опис облоги єврейських міст (зокрема, і Єрусалима) нечестивими царями дуже пасував до опису першої облоги Києва печенігами.
Порівняння тексту цієї статті ПВЛ із повідомленнями ГВл (див. Табл. 2) виявляє кілька цікавих моментів.
По-перше, очевидно, що саме ПВЛ була джерелом для статті 6790/1282 р.: у цій статті ми бачимо прямі текстуальні запозичення з ПВЛ ("въ силѣ тажьцѢ во бещисленомъ множьствѣ" ГВл / "в силѣ тажьцѢ . бещисленоє множьство" ПВЛ), а також фразу, що Лев "сжалиси w бывшемъ" (ПСРЛ 2: 888). У тексті статті ПВЛ 6476/968 р. наприкінці опису першого приходу печенігів також читається: "Стославъ [...] съжалиси w бьівшєм" (ПСРЛ 2: 55). Цей вислів також уживається в літописах не часто. Фактично зазначений випадок — єдиний у ПВЛ (у тексті Кл — жодного випадку). Натомість, як видно з Табл. 2, у ГВл "сжалиси w бывшемъ" вжито ще двічі: у статтях 6711/1203 р. і 6716/1207 р. Причому випадок уживання у статті 6716/1207 р. найменше схожий на початкову форму ("сжалившиси w бывшихъ" Іпат. / "о бывших съжалиша0" Хлєбн.), що може свідчити про ймовірність редагування ранніх статей ГВл пізнім "волинським" редактором, який спочатку запозичив розгорнуту цитату зі статті ПВЛ разом із цим висловом (що фактично закінчує історію в обох випадках) до свого тексту (статті 6790/1282 р.), а згодом використав цю фразу вже окремо (з пам’яті). (Про втручання пізнішого редактора до тексту, зокрема до статті 6717/1208 р., див. далі.)


335
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ще одним можливим епізодом у ГВл, на який справила вплив стаття ПВЛ, є опис облоги Галича військами Данила (стаття 6737/1229 р.). Щоправда, цей випадок не має однозначного пояснення. Наприклад, до цього фрагмента можна подати також ближчу паралель зі статті ПВЛ 6601/1093 р.:
изнемогоша людье въ градѣ w глада . и предашасл ратнымъ . Половцѣ же при- емыие градъ (ПСРЛ 2: 215)
пор.:
шнем же изнемогошимъ. передати градъ Данилови же приемшоу градъ (ПСРЛ 2: 759).
Як бачимо, ця паралель виглядає ближчою, ніж попередня. Запропоноване зближення зі статтею 6476/968 р. відбувається завдяки присутності в тексті фразеологізму "в силѣ тджьсцѣ", однак не можна виключати незалежного впливу (як із боку ПВЛ, так і безпосердньо з Біблії) або/та контамінації описів, що здалися авторові "красивими" чи доречними. Зауважимо належність цього
Таблиця 2
Можливі текстуальні запозичення зі статті ПВЛ 6476/968 р. до тексту ГВл
4 Царств 6:14—15
ПВЛ 6476/968 р.
и ггёсти тамо . и кона и колесница и сил£ тажк£ . и прі'идоша нощію и шбъхшіа град [...] и се сила бѣаше шкрочило гради копіи и колесницами Придоша Печенизи пѣрвое на Руцкую землю . а Отославъ 6ашє в Переіаславци . и затворисА Шльга съ внукы своими в городѣ . іарополкомъ . и Шлгомъ . и Володимеромъ . в город Киевѣ . и ыступиша Печенизи городъ . в силѣ тажьцѢ . бещисленоє множь- ство школо город . и не бѣ лзѣ вылѣсти изъ града . ни вѣсти послаті. и изънемогаху людс гладом’ и водою
[...] Отославъ [...] съжалиси w бывшем (ПСРЛ 2: 53, 55).
ГВл 6711/1203 р. 6716/1207 р.
король [...] сжалиси w бывшемъ (ПСРЛ 2: 719)
шни же сжалившиси w бывшихъ [Хлєбн.: шни же о бывших съжалишас] (ПСРЛ 2: 724).
6737/1229 р.
и шбьсѣде в силѣ тджьсцѣ шнем же изнемогошимъ . передаша градъ Данилови же приемшоу градъ (ПСРЛ 2: 759)
6745/1237 р.
6bić первое приходъ ихъ на землю Рлзаньскоую (ПСРЛ 2: 778) [Батий] шбьстоупиша град въ силѣ тажцѢ (ПСРЛ 2: 782)
6748/1240 р.
пріиде батыи къ кыевоу . въ силѣ тажцѢ . мншгом множствшм силы свосА и окроужи град. и остжпи сила татарскаа . и быс’ град обдержаніи велицѣ . и бѣ Батый оу города . и штроци сго ш6ьсѢдахх град (ПСРЛ 2: 784)
6790/1282 р.
пришедшоу [Ногаю и Телебуге] въ силѣ тажьцѢ во бещисленомъ множьствѣ
Левъ [...] сжалиси w бывшемъ (ПСРЛ 2: 888)


336
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
фрагмента, з великою вірогідносте, першому ("галицькому") авторові: ужита тут лексема "шбьсѣде" становить один із чотирьох випадків, що трапляються лише в т. зв. "галицькій" частині літопису: шбьсѣдоста, шбьсѣдоша, шбьсѣде, шбьсѣдАхоу (ПСРЛ 2: 752, 753, 759, 784). Такий спосіб роботи, коли автор бере одну цитату за основу, а до неї додає невеличкі уточнювальні фрагменти з інших місць (вибір цих місць може зумовлюватися тематикою), яскравіше виявиться в наступному прикладі. Але, забігаючи наперед, можна запропонувати гіпотезу, що однакова методика роботи з текстом може свідчити на користь тієї самої руки.
Можна також припустити, що стаття 6476/968 р. ПВЛ стала матеріалом для (редагування? вставки?) початку статті ГВл про прихід татар на Русь (6745/1237 р.). Початок опису приходу татар, очолюваних Батиєм: "бые первое приходъ ихъ на землю РАзаньскоую" (ПСРЛ 2: 778), перегукується із початковою фразою "Придоша Печенизи пѣрвое на Ру/кую землю". Наступна фраза "и взАша градРлзань копьемь" (ПСРЛ 2: 778) також, як видається, є запозиченою з ПВЛ (див. далі).
Сліди впливу, на перший погляд, спостерігаються і в наступному тексті. Це, зокрема, фраза "шбьстоупиша град' въ силѣ тажцѢ", що читається в продовженні статті опису взяття Чернігова під 6745/1237 р. (ПСРЛ 2: 782). Може здатися, що редагування цього тексту підтверджується тим, що словосполучення "шбьстоупиша град" трапляється в ГВл ще двічі у другій (т. зв. "волинській") частині літопису, причому в тій самій формі: "потом же придоша к Соудомирю . и шбьстоупиша (Хлєбн.: остжпиша) и со всѣ сторонѣ"; "потом же поидоша ко Лысцю город оу и пришедшемъ же имъ к немоу и шбьстоупиша (Хлєбн.: остжпиша)" (ПСРЛ 2: 852, 855). Однак, як бачимо, форма "шбьстоупиша" в обох пізніших випадках — це читання Іпат.; у протографі, схоже, усюди було вжито форми "остоуп-" (цілком звичної для літописів. Вона багаторазово фіксується в ПВЛ, Лавр, таКл): Хлєбн.: остоупленїе (арк. 631), остжпи (арк. 673), остоупленомоу (арк. 711), остжпиша (арк. 722), шстоупиша (арк. 723). За винятком двох випадків (які з великою вірогідністю належать одному авторові): аналізованого фрагмента (6745/1237 р.) та у статті 6737/1229 р., де в обох списках читається "обьстоупиша" (ПСРЛ 2: 782; Хлєбн., арк. 671) та "шбьстоупи" (ПСРЛ 2: 760; "шб’стжпи" Хлєбн., 655). Поява цієї форми явно свідчить про запозичення з якогось джерела. Можна зробити кілька припущень, звідки саме вона потрапила в текст ГВл.
Форма "шбьступиста градъ" (Хлєбн.: "шбиступиста градъ") трапляється єдиний раз у ПВЛ — в опису облоги Володимира-Волинського Володарем Ростис- лавичем та Васильком Теребовльським у статті 6605/1098 р. (ПСРЛ 2: 242). Можна, з певними застереженнями, пристати на цей варіант, оскільки тут ідеться про Володимир-Волинський (що не могло не зацікавити волинського автора), а також, можливо, саме із цієї статті ПВЛ був запозичений вислів "и взАСта копьемъ городъ" (ПСРЛ 2: 242) / "и взлша град Рдзань копьемь" (ПСРЛ 2: 778). (Вислів фіксується в ГВл 6 разів і вперше саме у фрагменті, що ми розглядаємо.. Симптоматично, що трапляється він купчасто в "галицькій" частині та лише раз — у "волинській" (ПСРЛ 2: 778, 780, 781, 786, 788,


337
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
900). Натомість у ПВЛ є лише два випадки вживання фразеологізму "взати копьемъ городъ" (ПСРЛ 2: 57, 242). Жодного випадку — у Лавр, та Кл.) Однак варто зауважити, що запозичення з ПВЛ стоять на самому початку оповіді (місце, що найлегше надається до редагування) про прихід монголів на Русь, тимчасом форма "шбьстоупиша" могла бути створена за аналогією з "шбыаша" 4 Цар (див. Табл. 2) або під впливом "шбьсѣде" (ПСРЛ 2: 759); "обдержаніи" чи "шбьсѣдАхж" (ПСРЛ 2: 784).
Але все-таки як більш вірогідне джерело такої форми можна зазначити Історію іудейської війни Іосифа Флавія. Тут ми виявляємо численні вживання роз- гляданих слів: тричі "обистоупити" (437г 10, 438а 10, 438а 32), двічі "обьстоупа- ти/объстоупати" (459в 29, 470г 19), двічі "обьстоупленїе" (4516 12, 463г 4) та 29 разів "обьстоупити/объстоупити" (349г 16, 351а 39, 409а 19, 4096 25, 413в 12, 413в 16, 414в 10, 416а 30, 416г 29, 417в 33, 419в 2, 421а 15, 4236 26, 4266 38, 429в 10, 433г 40, 4366 29, 436г 19, 440г 30, 4476 21, 452а 21, 452г 16, 455г 11, 455г 31, 458г 21, 462а 30, 467г 13, 472а 8, 474а 12). Що в сумі дає 36 випадків уживання. Так, "шбъстоупАТь градъ" та "шбъстоупи градъ" трапляються в опису облоги Іотапати, з якої літописцем були почерпнуті вислови для опису взяття Києва (41 Зв 12, 41 Зв 16. Див.: Толочко А.П. Взятие Києва монголами: источники летописного сообщения. Palaeoslavica. ХХІІ/2. 2014, 111); в епізоді опису облоги Єрусалима Титом читається "шбистйтиша [...] и каменїе поущахоу на на" (437г 10) та — далі по тексту — "метахоу каменїе на нь" (444г 8—9), що в першому випадку перегукується з літописним "на нь же мета (Іпат.: метахоу) ка- мение" (ПСРЛ 2: 759—760; Хлєбн., 655), у другому ж — дає точну цитату. (У Кл спостерігається великий вплив цього ж опису облоги Єрусалима з Історії іудейської війни Флавія у статті 6657/1149 р. із запозиченням висловів, серед яких є і "шбистоупленъ", і "каменїе метахоу на нь" (ПСРЛ 2: 390).) В оповіді про облогу Гамали (що теж вплинула на опис облоги Києва (див.: Толочко А.П. Взятие Києва монголами, 114)) також знаходимо пару, подібну до попередньої: точну цитату, запозичену в літописний текст: ГВл "возбѣгающимъ на въісокал мѣста" (ПСРЛ 2: 760) / ПВ "бѣжахоу на высокаа мѣста" (421г 25—26) та "всюд# и/бьстоуплени соуще" (421а 15). Щодо статті 6737/1229 р. вкажемо ще згадку про "хла6и нбсные" (ПСРЛ 2: 760—761), що відсилають нас до біблійного тексту: "швръзошас вси источници бездныа . и хллби нбсныа швръзошас. и быс дождь на земли .м. дни . и ,м. нощи" (Бут 7: 11, Віл., арк. 20 зв.) (цитату з Книги Буття зауважила також Т.Л. Вілкул (Вілкул Т.Л. Біблія в Галицько-Волинському літописі, 234—235)). Важливо, що цей вислів трапляється також двічі в Четвертій Книзі Царств і пов’язаний із пророцтвами Єлисея: 4 Цар 7: 2 ("понеж црь показаеть р#кою своєю . и реч Єлисію се сътвори гь хллби нбсныа . іако не быти глс# сем/' (Віл., арк. 380 зв.)) та 4 Цар 7: 19 ("и реч єгда сътвшри гь хллби нбсныа . ащели не б/деть . и неб/цеть глсь" (Віл., арк. 381 зв.)).
Усе вищесказане підводить нас до наступних висновків. Незвичайна для літописних текстів форма "шбьстоупиша" запозичена до ГВл (як і до Кл) безпосередньо з Історії іудейської війни Іосифа Флавія. Статті ГВл, де є ця форма: 6737/1229 р., облога Галича Данилом (ПСРЛ 2: 760) та 6745/1237 р., облога татарами Чернігова (ПСРЛ 2: 782), схоже, належать одному авторові. Також варто


338
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
зазначити однакове звернення до текстів Четвертої Книги Царств (див. далі) та Історії іудейської війни Флавія в обох випадках, тож, гадаю, запозичення з Флавія мають початковий характер та належать "галицькому" авторові.
VI. 	Хронограф 1262 р.
Як можна побачити з Табл. 2, стаття 6748/1240 р. ГВл також нібито зазнала впливу розгляданої статті ПВЛ (наприклад, певною мірою схожими є вислови "въ силѣ тажьцѢ многомъ множьствомь силы своей" ГВл / "в силѣ тажьцѢ . бещисленос множьство" ПВЛ, "шкроужи град . остжпи сила татарьскаа" ГВл / "и шступиша Печенизи городъ" ПВЛ).
Однак, незаважаючи на певну подібність текстів, тут, здається, картина впливів зовсім інша. Надлишкові вислови ("въ силѣ тажьцѢ" + "многомъ множьствомь силы своей", "шкроужи град" + "град . остжпи сила татарьскаа"), тавтологічні звороти (зауважимо, що в цьому невеликому уривкові вжито чотири різні вислови на позначення облоги: окроужи [град], остжпи [град], бые град обдержаніи велицѣ, шбьсѣдАхж град) та неоковирні формулювання можуть пояснюватися в кілька способів: наприклад, спробою редагування (зокрема, і авторською); невдалим внесенням у текст маргіналій чи невдалою контамінацією зразків опису облоги, узятих із різних місць. Так, можна припустити, що попервах текст був таким:
прїиде батыи къ кыевоу . и окроужи град . и бые град обдержаніи велицѣ . и бѣ батъіи оу города . и штроци его шбьсѣдАхж град
Тут є дослівна цитата із Четвертої Книги Царств (4 Цар 24: 10—11). На цю цитату вказав О.П. Толочко (див.: Толочко А.П. Взятие Києва монголами, 109), однак він процитував цей вірш за Острозькою біблією, тоді як у версії Хронографа 1262 року читається текст, що абсолютно збігається з версією ГВл:
възыиде навхдоносоръ црь вавилонскыи на іерслимъ . и быс град въ шбдержанїи велице зѣло . и бѣ навхдоносоръ црь вавилонскыи оу града . штроци его школо шбьсѣдАхоу град (Арх., арк. 286; РГАДА, ф. 181, on. 1, д. 279).
Цитата є основою повідомлення, однак, можливо, задля посилення картини автор додав до неї деякі вислови з попереднього тексту Четвертої Книги Царств. Ці додаткові вислови можна знайти в тексті, що озаглавлений у Віленському хронографі "ш цри асоурїиско”. и ш елисѣи пр°рцѣ . и ш чюдоу єгш" (арк. 379—380). До нього ввійшов уривок із Четвертої Книги Царств (4 Цар 6:8—23), де йдеться про чудесне спасіння пророком Єлисеєм єврейського міста Дофаїма. Сирійський цар посилає свої війська на Дофаїм, де тоді перебував Єлисей. Війська оточують місто, однак на молитву Єлисея Бог насилає на ціле військо сліпоту. Єлисей пропонує війську показати шлях до вірного міста, але приводить їх до Самарії, де тоді був цар ізраїльський разом зі своїм військом. Ізраїльський цар пропонує вбити всіх, однак Єлисей його відмовляє. Натомість пропонує нагодувати та напоїти воїнів й пустити назад до сирійського царя, що й було зроблено.
У цьому невеличкому (на один аркуш рукопису) тексті є всі компоненти, коштом яких було розширено цитату з 4 Цар 24: 10—11. Саме тут, як уже було


339
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
зазначено, трапляється фразеологізм "въ силѣ тажцѢ" (див. вище). Місце, де цей вислів розташовано, також вплинуло на опис облоги Києва:
и пі?сти тамо . и кона и колесница й силі? тажкѴ . и прїидоша нощію и шбыаша град. [...] и се сила біъаше шкрочило гра? и копіи и колесницами (4 Цар 6:14—15).
У пізніших варіантах біблійних текстів відбулася заміна "бѣаше шкрочило" на "объстйіи" (Острозька та Єлизаветинська біблії), тому можна припустити, що саме таке розуміння вислову демонструє й автор ГВл. Видно, що першу цитату автор мав перед очима, натомість додатковий текст було нарощено, найвірогідніше, з пам’яті.
З огляду на розташування в тексті (тобто належність усіх трьох додатків, що ними було розширено цитату, до невеликого фрагмента тексту, який до того ж сприймався певною окремою одиницею, бо дістав назву), можна вважати, що "много множество" також було запозичено в оповідь про облогу Києва з наведеного біблійного тексту (хоча "много множество" є і в Кл у місцях, на які міг би звернути увагу літописець (наприклад, у статті 6654/1146 р., де йдеться про прихід половців до Галича (ПСРЛ 2: 319), а також нерідке для Хроніки Іоанна Малали (див. далі) та біблійних книг, що ввійшли до Хронографа 1262 р.). Наприкінці зазначеного фрагмента (4 Цар 6:8—23) читаємо:
и ре4 црь іилвъ къ елисѣю . іакож ивидѣ іа. и поражю А шче . и ре4 не поражи- си . но ТОКМО Єж еси плѣниа. шр/жїєм и лакомъ избилъ . и предложи и хлѣбы и водЯ пред нимъ да шдать и піють . и да ид/ть къ гні? своем* и предложи имъ многш мншжство іаша и пиша . и шпЯсти іа и идоша къ гнЯ своемі? (4 Цар 6: 22—23, Віл., арк.379 зв. — 380).
У грецькому тексті тут стоїть: параѲеоіѵ рєуаАґ|У, що можна перекласти по- різному, і всі наведені далі варіанти перекладу можливі, як і переклад Вілен- ського хронографа (див.: Древнегреческо-русский словарь. Сост. И.Х. Дворецкий. Т. 2, 1958, 1239). Так, в Острозькій біблії знаходимо "и предложи имъ предьложенїе велїе"; у Франциска Скорини — "и предложиша имъ множество пищеи"; у Єли- заветинській біблії — "и предложи имъ предложеніе велїе".
Вислів "много множество", очевидно, автор опису облоги Києва ГВл зрозумів як військо сирійського царя, яке їло та пило ("и предложи имъ . многш мншжство іаша и пиша"). Тож для уточнення автор опису облоги Києва і додає "мншгом множствшм силы своєа", можливо, спираючися на текст Хроніки Іоанна Малали, де ми знаходимо дуже схожий вислів: "КрЯсь [...] изыиде на Ю?ра съ множествомъ силы своед многы" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 175; кн. VI. III). Запозичення саме з Малали може підтверджуватися тим, що Книга VI у Хронографі 1262р. починається майже одразу після закінчення Четвертої Книги Царств та невеличкої вставки з Хроніки Амартола (Истрин В.М. Александрия русских хронографов, 336).
Якщо говорити про певну традицію, то треба зазначити, що схожий узус фразеологізму (хоч і нечастий) є, наприклад, у Кл: "и тако изидоша противоу ИзАславоу . многое множьство"; "тако сташа школо всего города . многое множество" (ПСРЛ 2: 396, 428). Приклади з Хроніки Іоанна Малали також не-


340
Галицько-Волинський літопис:
тлумачний коментар
часті, але й тут є подібне вживання: "избих азъ Теоукрос много множество" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 141; кн. IV); "Антоніи [...] съвокоупи множество много другое же" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 231; кн. IX); "стымъ апслмъ зрдщимъ и множеству иномоу многоу" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 269; кн. X); "и много множество съшлоса бѣ" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 353; кн. XVII). Одиничний приклад можна навести також і з тексту ГВл: "и поиде ко Шпавѣ видѣвъ же шкретьнАіа села бѣжащаіа во град . много же множьство . и нѣ бѣ емоу кого послати" (ПСРЛ 2: 823). Загалом вислів "много множество" не дуже частотний у ГВл (п’ять випадків), і, схоже, вживання його в більшості випадків належить одному авторові (принаймні можна ствержувати, що епізод з оповіддю про облогу Возвягля належить тому ж авторові, що й епізод про облогу Києва. Крім тематики, їх зближує той факт, що тут на короткій відстані один від одного містяться обидва фразеологізми — як "в силѣ тажцѢ", так і "многом множеством" (ПСРЛ 2: 838—839)).
Можна припустити, що нарощення тексту (див. Табл. 3) знадобилося для посилення картини. За основу взято катастрофічну для Єрусалима облогу (здобуття Єрусалима Навуходоносором), а матеріал для нарощення — з оповіді про чудесне спасіння Дофаїма (в оповіді увага акцентується на величині військ, що оточили місто: "іако множаиши суть" (Віл. Арк. 379 зв.)). В обох випадках у біблійному тексті йдеться про облогу єврейських міст, зокрема Єрусалима. Таким чином, готуючися до написання оповіді про облогу Києва, автор знайшов певні аналогічні, з його погляду, описи в Біблії та ПВЛ. Запозичення фрагментів із різних джерел, контамінація їх та вірогідний вплив Хроніки Малали дають підстави зарахувати цей текст до руки першого ("галицького") автора.
Таблиця З
Нарощення тексту в повідомленні про облогу Києва
прїиде батыи къ кыевоу .
ВЪ силѣ ТАжцѢ .
МНШГОм МНОжСТВШм СИЛЫ СВОЄА и окроужи град .
и остжпи сила татарскаа и бьґ град обдержаніи велицѣ . и бѣ Батый оу города .
и штроци єго шбьсѣддхж град
4 Цар 24
4 Цар 6
4 Цар 6
4 Цар 6
4 Цар 24
4 Цар 6
4 Цар 24
4 Цар 24
4 Цар 24
взыде навхдоносоръ цсрь вавилшнскїи на іерслимъ
и пріидоша
и силХ тажкХ
много множство
и шбыаша град
се сила бѣаше шкрочило град
и бысть град въ шблеженіи
приїде навХдоносоръ цсрь вавилшнскїи на град іерслимъ
и отроцы его школо шбьсѣдАхоу град


341
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Можна зазначити ще епізоди, у яких спостерігаються впливи цих же біблійних текстів, що маркує належність цих епізодів авторові статті 6748/1240 р. Це, по-перше, похід Данила й Василька на Возвягль, що читається під 6766/1258 р.:
Данило же с братомъ . идоша . ко Возваглю в силѣ тджцѣ . жда вѣсти w Романа . и Литвы и стой на Кореики . дниноу . жда вѣсти w нихъ . и поиде ко Возваглю преже посла сна си . Шварна . да шбьедеть град . да никто же не оутечеть w нихъ . бѣ же вой с нимъ . е . сотъ гражанѣ же ви- дивши ратны* . мало со кндземь . смѣіахоусд стоіаще на градѣ . наоутрѣіа же приде Данилъ . со многомъ множествомъ . полкомъ со братомъ си . и со снмъ Лвомъ . видивъш' же гражанѣ. и оужасъ бые в нихъ (ПСРЛ 2: 838—839). Тут є не лише текстуальний вплив біблійних фрагментів, використаних при створенні опису облоги Києва. Також можна побачити в цих епізодах однакове розуміння виділених висловів: автор явно вважає "силу тяжку" "многим множествомъ більше того, як ми бачимо, він обіграє біблійний сюжет облоги Дофаїма, дзеркально обертаючи його. Структура історії схожа на історію походу Веспасі- ана на Іотапату, що читається в книзі 3 Історії іудейської війни Іосифа Флавія:
[Веспасіан] посла Плакидоу съ тьісащєю конникъ, да шбъступАть градъ, да бы не выбежалъ ишсифъ. самъ же по единомъ дни поемъ всю силі?, йде на етапатоу (413в 12—16).
Структурний вплив Історії іудейської війни Іосифа Флавія продовжено текстуальними запозиченнями. Ніби наслідуючи манеру опису облоги, "галицький" автор уживає дві фрази, аналоги яким можна знайти у Флавія: "да никто же не оутечеть w нихъ" та "видивъш‘ же гражанѣ . и оужасъ бы6 в нихъ". Перший вислів трапляється в тексті Флавія тричі: "да никто ж оутечеть w плѣмени" (4066 13—14), "да не втечеть изъ града никто же" (415а 24—25), "да не оутечеть никто же" (419в 3); другий передано в літопису неточно, але все одно впізнавано: "оужасошасА гражане видѣвше исплъчен'іе римско" (4076 1), "и граждане видев- ше оужасошасА" (409 г 34—35). Загалом опис облоги Возвягля напевне належить до першої частини: слова "гражане", "смѢйтиса" є лише в першій ("галицькій") частині (див. гражане: ПСРЛ 2: 722, 726, 738, 756, 761 (двічі), 777, 779, 782, 785, 801, 839 (двічі), 840 (двічі), 842; смѢйтиса: ПСРЛ 2: 722, 757, 839), мабуть, також під впливом тексту Флавія, де ці два слова фігурують доволі часто.
Зазначене поєднання джерел (Біблія та Флавій плюс, можливо, ПВЛ) ми спостерігаємо в усіх трьох згаданих випадках: опису облоги Галича (6737/1229 р.), опису облоги Києва (6748/1240 р.) та в опису облоги Возвягля (6766/1258 р.).
Ще одним фрагментом, що, схоже, належить нашому авторові, є повідомлення 6768/1260 р. про прихід Бурундая: "и приде Боуранда . безбожный злый со множествомъ . полковъ . Татарьскыхъ . в силѣ тажьцѢ . и ста на мѣстѣ* . Коуремьсѣнѣ*" (ПСРЛ 2: 846). Як бачимо, автор скористався вже випробуваною схемою повідомлення, поєднавши певні вислови (див. Табл. 4). Схоже, що "сила" та "полк" були для автора синонімічними. Якщо прийняти цю гіпотезу, то можна спробувати виявити послідовність створення певних повідомлень. Здогадно початковим варто вважати текст статті 6745/1240 р., де є точні текстуальні запозичення (див. вище), а крім того, явно видно "механіку" роботи.


342
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Таблиця 4
Схема повідомлень
Стпч. (стаття)
Текст
784 (6745/1240)
приде батыи кыевоу въ силѣ тджъцѣ многомъ множьствомъ силы своей
838 (6766/1258)
[Данило же с братом] идоша [...] въ силѣ тджцѣ [...] со многомъ множьствомъ полкомъ
846 (6768/1260)
[Бурундай] приде [...] со множествомъ полковъ . Татарьскыхъ . въ силѣ тджъцѣ
Наступним, найвірогідніше, є опис облоги Галича, що читається у статті Іпат. 6737/1229 р., де ми знову бачимо опис облоги, у якому використано всі попередні джерела (Четверта Книга Царств, Флавій, ПВЛ), уживання деяких уже випробуваних фразеологізмів, а також тавтологічний вислів "\ѵ силъ полковъ моихъ" у вустах Бели, що він переказує послом (сама промова, як уже було зазначено, списана з промови Рапсака до Єзекії, однак цих слів у біблійному тексті немає). Після цього фрагмента автор спиняється на слові "полки" й у наступних текстових епізодах, що йому належать, уживає саме його.
Третім із цього циклу фрагментів можна вважати опис облоги Возвягля (стаття 6766/1258 р.). Тут ми знову маємо опис облоги, тобто цей епізод тематично належить до циклу. Крім того, у цьому повідомленні є цілий вислів (див. табл. 4), який з’являється в першому із зазначених епізодів: "со многомъ множьствомъ полкомъ" (Хлєбн., арк. 712: "съ мншгым мншжством пол'кшм"). Нарешті, останнім назвемо опис приходу Бурундая. Тут, як ми бачимо, міняється тематика — немає опису облоги, крім того, вислів "со многомъ множьствомъ полкомъ" утрачає одне слово. Можна припустити також, що на останній епізод вплинув фрагмент із Четвертої Книги Царств (4 Цар 18—25), де посли ассирійського царя пропонують цареві Єзекії приєднатися до нього. Текстуальних збігів тут немає (окрім уже згаданого: "ипосла црь асоуріискъ тартоу , и рафїса , и рапсак/ . w менших ієр Слмескъ . къ црю єзекїю . съ силою тяжкою зѣло и изыдоша и прїидоша къ ієрслм/ и сташа оу источника кипѣли свыше". Рапсак у своїй промові далі говорить: "то оуже ннѣ да небе3 гсдна . взыдемь на мѣсто се и истощитїи" Віл., арк. 398зв.), однак можна спостерегти структурну подібність: посли, що приходять від нечестивого царя з пропозицією (а фактично — з вимогою) приєднатися до їхнього війська; цар Єзекія сам не виходить до них, але виряджає послів. Зрештою, ситуація вирішується на користь Єзекії.
Належність епізоду саме "галицькому" авторові підтверджується вживанням слова "безбожный", яке є виключно в першій частині (ПСРЛ 2: 718, 740, 762 (3), 763 (2), 774, 778, 779, 782, 787 (2), 788, 789, 845, 846), а також словосполучення "полковъ . Татарьскыхъ". Особливість уживання прикметника "татарський" полягає в тому, що в "галицькій" частині існує варіативність означуваних прикметником іменників: сторожьевеТатарьскыи (ПСРЛ 2: 743), полкъ/полкы/полковъ Татарьскыіа (ПСРЛ 2: 743, 743, 781, 846), страхъ (ПСРЛ 2: 783), сила (ПСРЛ 2:


343
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Таблиця 5
Порівняння полків із великими лісами
ПВЛ 6691/1111 р.
Кл 6693/1185 р.
ГВл 6776/1268 р.
6789/1281 р.
паки иноплеменницы собраша полки своіа многое множество . и выступиша euco борове велиции . и тмами тмы и шступиша полкы Рускыи (ПСРЛ 2: 267);
начаша въістоупати . полци Половецкий акъ боровѣ [Хлебн.: акы борове] . изоумѣшасА [Хлебн.: и разоумѣша] кнзи Роускии . комоу ихъ кото- ромоу поѣхати . бъіс’ бо [Хлєбн.: пропущене] ихъ . бещисленоє множество (ПСРЛ 2: 641);
[Шварно з Володимиром] поиде во силѣ тлжъчѣ бдхоуть бо полчи ви- дениемъ акы боровѣ велицѣи [Хлебн.: поиде въ силѣ тд.жцѣ . бдху бо по*ци мко борове велици] (ПСРЛ 2: 866);
пришедшимъ же полкомъ . к городоу и сташа школо города аки боровѣ величѣи [Хлебн.: пришедшим же полкы* . к городоу и сташа около города мко борове велици] (ПСРЛ 2: 885).
784), честь (ПСРЛ 2; 807, 808), оружие (ПСРЛ 2: 814), рать (ПСРЛ 2: 826), люди Татарьские (ПСРЛ 2: 838), Андрій, що називався татарським (ПСРЛ 2: 829); натомість у "волинській" частині виступає лише зворот в воли/неволею Татарською (в воли, див.: ПСРЛ 2: 872, 888, 897; неволею, див.: ПСРЛ 2: 881, 892, 893).
Підсумовуючи, можна говорити про існування цілого комплексу повідомлень, що належать одному авторові. Певні лексичні особливості дають змогу припускати, що це був т. зв. "галицький" автор. Характерними особливостями його письма було звертання до біблійних книг (переважно — Четвертої Книги Царств), Історії іудейської війни Іосифа Флавія, а також певних повідомлень ПВЛ. Відповідно, джерелом запозичення вислову "въ силѣ тажцѢ" для цього автора, найвірогідніше, була Четверта Книга Царств. Утім, автор також знає цей вислів і з ПВЛ, де, вірогідно, упізнав біблійну цитату.
VII. 	"Волинський" автор
Як уже зазначалося, у "волинській" частині вислів "въ силѣ тажцѢ" трапляється п’ять разів. Є підстави гадати, що автор цього сегмента ГВл, знаючи текст свого попередника, спирався, проте, на прецедент ПВЛ, а саме на статтю 968 р. Додатково це підкріплюється тією обставиною, що наш фразеологізм ужито в поєднанні з іншим характерним запозиченням із ПВЛ: порівнянням полків із великими лісами, див. Табл. 5.
Підсумки
Попри поширене уявлення про типовість вислову "въ силѣ тажцѢ" для т. зв. воєнних повістей, частотність уживання його в ГВл є абсолютно унікальною. Аналізований фразеологізм має біблійне походження і в ГВл потрапляє двома шляхами: через статтю ПВЛ 6476/968 р. та безпосередньо з першоджерела, Чет-


344
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вертої Книги Царств. "Галицький" автор, у відповідності з біблійними взірцями, використовує вислів як доречний для низки описів облоги міст (запозичуючи його з Четвертої Книги Царств та, очевидно, вловивши біблійну цитату в тексті ПВЛ), а згодом — для опису великого війська. "Волинський" автор сприймає цей вислів як нормативний (спираючись на ПВЛ) і активно вживає його в різних ситуаціях воєнної активності, уже не пов’язаних із облогою міст.
К.К.
яша же в ни* Татарина именемь Товроулъ . и ть исповѣда имъ всю силоу ихъ (ПСРЛ 2: 784).
Ім’я Товрул/Таврул відоме в пам’ятках, присвячених татарській тематиці. В окремих списках Сказания о Мамаевом побоище так звуть татарського воїна, якого переміг Пересвіт (Шамбинаго С.К. Сказание о Мамаевом побоище. ОЛДП. Т. 125. СПб., 1907, 61). У Повісті про розорення Рязані Батиєм згадується невідомий іншим джерелам "шурич" Батия на ім’я "(Хос)таврул". Датування цих творів дискусійне, хоча найдавніші списки походять із XVI ст. У всякому разі, вони молодші за текст "галицького" літопису.
Зазначене ім’я відоме в билинному епосі у складі патронімів кількох персонажів: Азвяк Таврулович, Салтык Ставрульевич (Водовозов Н.В. Былина Кирши Данилова о Волхе и древние русско-индийские отношения. ТОДРЛ. T. XIV. М.; Л., 1958, 214—216; Щелкан Дудентьевич ("А и деялося в орде..."). Древниероссий- ские стихотворения, собранные Кириіею Даниловым. 2-е, доп. изд. М., 1977, 24—27).
Герой "галицького" літопису виявляється хронологічно першим зафіксованим "татарином Товрулом" у низці однойменних літературних та епічних персонажів. Етимологія імені зрозуміла — від тюрк, "тогрул" (пізніше мадярське turul) — "сокіл" (Этимологический словарь Макса Фасмера. T. 4, М., 1986, 9), що могло бути й власним іменем.
Товрул — єдиний у "галицькому" літописі незнатний татарин, відомий на ім’я. Згадку про нього дослідники, як правило, сприймають як свідчення автентичності і документальності усієї оповіді про облогу Києва. (Пор.: "Повесть составлена очевидцем и содержит ценные факты, полученные от свидетелей; так, например, полный перечень имен татарских воєвод был составлен на оснований показаний пленного татарина Товрула. [...] Но автор повести использо- вал лишь часть сообщенных Товрулом сведений" (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 86).)
Однак "пересічного" татарина звали надто символічно. Можна припустити, що в цьому разі йшлося про якесь прізвисько чи навіть означення, помилково сприйняте хроністом за ім’я.
В.А.
се бдхоу братыа его силныи воеводы . Оурдю . и Байдаръ . Бирюи Каиданъ [Хлєбн.: Кадан] . Бечакъ . и Меньгоу . и Кююкь иже вратисд . оувѣдавъ смрть кановоу . и бы£ каномь . не w роді? же его . но бѣ воевода его перьвыи . Себѣдди богатоуръ . и Боуроунъдаии багатырь иже взіа Бол-


345
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
гарьскоую землю . и Соуждальскоую . инѣхъ бещисла воеводъ . ихже не исписахомъ зде [Хлєбн.: писахом здѣ] (ПСРЛ 2: 785).
Цей вставний за багатьма ознаками (див. коментар до ПСРЛ 2: 735—736) каталог чингізидів та їхніх воєначальників, що зібралися восени 1240 р. під стінами Києва, викликав труднощі у перекладачів. Пор.:
Махновець: Куюк,— який [потім] вернувся, довідавшись про смерть ханову, і став ханом,— але він [був] не із його, [Батия], роду.
Лихачова: Куюк (который вернулся, узнав о смерти хана, и стал ханом; не из рода его, но первый был воевода хана).
Як перекладачі — усупереч очевидності — дійшли думки, ніби двоюрідний брат Батия не належав до його родичів? Що в тексті підказувало, ніби хан Гуюк був "першим воєводою" Батия? Редакторські рішення орієнтувалися, як з’ясовується, не на текст власне ГВл, а на інтерпретацію його у МЛЗв, пор.:
Куюк, иже о смерти увѣда Кановѣ, Кан бо бысть не от роду его, но воєвода его бѣ первый (ПСРЛ 25: 131).
Ця фраза почала зазнавати мутацій уже в Соф. 1, пор.:
Кююк, иже вратися и еже о смрти увѣда кановѣ. И быс канъ не хи роду его. Но бѣ воевода его первый Себядай (ПСРЛ б, 1: 301).
Те, що Менгу був саме підручним Батия, МЛЗв підкреслює також і в сцені "споглядання" Києва: "Посла Батый Менгукака съглядати града Києва" (ПСРЛ 25: 131). У його джерелі (про яке можна судити на підставі Соф. 1 та Н4) було ближче до тексту ГВл: "Меньгу канови же пришедъшу, съглядавъ града Києва" (ПСРЛ б, 1: 301; ПСРЛ 4, 1: 225).
Очевидно, що перекладачів (як і їхніх літописних попередників із XV ст.) спантеличило те, що вони не зауважили присутньої в каталозі рубрикації. Перерахованих у ньому осіб розподілено на два розряди, кожний з яких вводиться окремою рубрикою: "се бдхоу братыа его" та "не w родії же его". Цю другу рубрику інтерпретатори помилково віднесли на рахунок Гуюка (а не Субедея та Бурундая), що й спричинило помилки перекладів.
Каталог чингізидів містить певні датувальні ознаки, що дають змогу зрозуміти часові орієнтири його складання: автор каталогу знав, що Гуюка було обрано наступним каномъ у серпні 1246 р. на Великому курултаї по смерті його батька Угедея 11 грудня 1241 р. Беручи до уваги, що серед перерахованих чин- гизідів згадано й Менгу, що став каномъ у квітні 1251 р. по смерті Гуюка 1248 р., можна було б думати, що каталог складено до цих обставин, про які ще не знав автор. Насправді ж дещо вище Менгу також згаданий із титулом кана ("Мень- гоуканови же . пришедшоу сгладятъ град’ Къіева"), тож уся загалом оповідь про монгольське завоювання південної Русі створювалася після 1251 р.
Імовірно, такої ж природи є нарочито помпезна згадка серед монгольських воєвод цілковито другорядного фігуранта — невідомого поза межами ГВл "багатиря" Бурундая "иже взіа Болгарьскоую землю . и Соуждальскоую". Цією ремінісценцією каталог відсилає до єдиної попередньої і до того ж принагідної згад-


346
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ки Бурундая, справді, в контексті завоювання Володимира-на-Клязьмі (ПСРЛ 2: 779). Про участь Бурундая в Західному поході не сповіщає жодне інше джерело, крім ГВл. Але "безаконьнъіи Боурондаи" через двадцять років стає самостійним і яскравим персонажем повідомлень, що стосуються до 1258—1260 рр. і безпосередньо завершують "галицьку" частину ГВл. Це — виразно маркований сегмент ГВл: власне, на описові першого з походів "безбожнаго злаго", "шканьнаго проклдтаго" Бурундая уривається "галицька" частина (Іпат. 1260), а другим походом Бурундая розпочинається "волинська" частина літопису. Цікаво, що "титул" Бурундая — багатырь — передано саме в тій, уже асимільованій формі, як і у "волинській" частині ГВл (пор.: "Василко кнзь . с богатыремъ воевалъ землю Литовьскоую" (ПСРЛ 2: 855)), на відміну від тотожного титулу Субедея — богатоурь, що ближче до монгольського оригіналу.
Найзагадковіше ж у каталозі — уточнення щодо причини повернення Гу- юка до Монголії: "оувѣдавъ смрть кановоу". Адже достовірно відомо, що монгольське військо дістало відомості про смерть каана Угеде 1242 р. в Угорщині й мусило перервати Західний похід, щоб чингізиди мали можливість повернутися на схід для виборів нового каана.
У Сокровенному сказанні, написаному "в сьомий місяць Хуран-сара, року Миші", тобто у березні 1240-го (до 1267 р. монголи Цагаан сар зустрічали у вересні), повідомляється про те, що великий хан Угедей відкликав із "Кипчацького походу" свого сина Гуюка. Автор Сокровенного сказання знав, що великий хан особисто висловлював Гуюкові незадоволення його конфронтацією з номінальним ватажком походу Батиєм (Козин С.А. Сокровенное сказание. Монгольская хроника 1240 г. под названием Мопгоі-ип пігиса tobćiyan. Юань Чао би Ши. Монгольский обыденный сборник. T. 1. Введениев изучение памятника, перевод, тексты, глоссарии. М.; Л., 1941, 194—195). Хан Угедей помер 11 грудня 1241 р., і автор Сокровенного сказання про це не знав, але він безперечно знав про повернення Гуюка за життя батька. Отже, Гуюк повернувся з походу за наказом батька й незалежно від наступного повернення всього монгольського війська через звістку про смерть каана.
Але інше джерело, перський історик середини XIII ст. Джувейні, повідомляє, що "коли [...] каан помер, його старший син Гуюк ще не повернувся з походу проти кипчаків" (Чингисхан. История завоевателя мира, записанная Ала-ад-Дином Ата-Меликом Джувейни. Пер. с текста Мирзы Мухаммеда Казвини (на англ. яз. Дж.Э.Бойла). Пер. текста с английского на русский язык Е.Е. Харитоновой. М., 2004,165). Туракіна-хатун "відправила послання царевичам, тобто братам і племінникам каана", "а Гуюк все не повертався". Більш розгорнуто:
Того року, коли каанові судилося попрощатися з радощами життя [...], він послав по Гуюка, наказавши тому спрямувати свої стопи додому й облашту- вати свою волю і бажання, щоб якнайшвидше постати перед ним. Одержавши цей наказ, Гуюк ударив шпорами поспіху [...], та не судилося [...] батькові й сину насолодити очі спогляданням одне одного. Коли Гуюк дістав звістку про це непоправне нещастя, він визнав за потрібне ще більш поспішати, [...] доки не досяг Еміля. І там він також не затримався, [...] але продовжив свою путь до батьківської орди (Чингисхан. История завоевателя мира, записанная Ала-ад-Дином Ата-Меликом Джувейни, 171).


347
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ця версія, імовірно, помилкова з хронологічного боку, адже в ній повернення Гуюка, який "усе повертався", пов’язано з поверненням усього монгольського війська навесні 1242 р. (хронологічні суперечності в праці Джувейні не раз констатували дослідники).
Інший перський автор, Рашид-ад-Дін (поч. XIV ст.), що спирався головним чином на працю Джувейні, не завжди підтверджує цю інформацію:
Потім, у рік свині (14 серпня 1238 — 2 серпня 1239 р.), Гуюк-хан, Менгу-ка- ан, Кадан та Бурі вирушили до міста Мінкас і взимку, після облоги, що тривала 1 місяць та 15 днів, здобули його. Вони ще були зайняті цим походом, коли настав рік миші (3 серпня 1239 — 22 липня 1240 р.) [...], а Гуюк-хан і Менгу-каан восени того ж року миші, за велінням каана [Угедея], повернулися, і в рік бика (23 липня 1240 — 11 липня 1241 р.) розташувалися у своїх ордах. [...] Восени року миші, коли Гуюк-хан та Менгу-каан, згідно з повелінням каана [Угедея], повернулися з Кипчацького степу, царевичі Бату з братами, Кадан, Бурі та Бучек вирушили походом у країну руських і народу чорних шапок. [...] Чутка про смерть каана ще не досягла до них (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей. T. II. Под ред. И.П. Петрушевского. Пер. с персидского Ю.П. Верховского. Прим. Ю.П. Верховского и Б.И. Панкратова. М.; Л., 1960, 37).
Отже, Гуюка та Менгу відкликав великий хан Угедей з "Кипчацького походу"; решта ж царевичів повернулася після й у зв’язку зі смертю Угедея. Але в такому разі Гуюк та Менгу не могли брати участі в захопленні Києва, що зменшувало їхні права на завойовані землі.
Щоправда, в іншому місці Рашид-ад-Дін повідомляє, що "коли Угедей-каан помер, його старший син Гуюк-хан ще не повернувся з походу в Дешт-і-Кипчак" (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей, 114), а далі наводить версію подій у цілковитій відповідності до тексту Джувейні:
Того ж року, коли він простився із життям, він послав гінців, викликаючи Гуюк-хана. Гуюк-хан, підкоряючись наказу, повернувся. Ще до його приїзду настав невблаганний фатум і не дав часу батькові й сину порадувати очі спогляданням краси один одного (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей, 129).
Складається враження, що автор Збірника літописів намагався механічно поєднати дві різні версії, що пояснювали повернення Гуюка й Менгу із Західного походу. Причому варіант, що свідчив про повернення вже по смерті каана Угедея, але до повернення головного війська, явно пов’язаний із текстом Джувейні, який писав за часів, а може, і на замовлення Менгу.
Дещо нижче Рашид-ад-Дін наводить підтвердження однієї із своїх версій. Він стверджує, ніби Бату, ініціюючи обрання Менгу великим ханом, вихваляв його заслуги, кажучи:
Каан послав одного разу його, його брата Кулкана, з Гуюк-ханом, зі мною, Бату, та з Ордою та Джучі в краї Кипчака й держави, які розташовані в тих краях, щоб ми їх підкорили. [Менгу-каан] схилив до покори й підданства племена; ватажка кипчаків Бачмана, [...] кипчаків і черкесів. [...] Після цьо-


348
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
го в рік бика [23 липня 1240 — 11 липня 1241 р.] каан надіслав ярлик, щоб царевичі повернулися; ще до їх прибуття каан помер (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей, 129).
Бату явно маніпулював фактами, щоб піднести авторитет свого кандидата, який згідно із цією хронологією подій міг брати участь у завоюванні Києва.
У версії ГВл Менгу згадано серед монгольських воєначальників, що штурмували Київ, і притому вже як "кана", яким той став після 1251 р. Отже, зв’язок між поверненням Гуюка і смертю "кана" в літопису не випадковий. Автор цієї компромісної версії враховував, що Гуюка й Менгу було відкликано з походу наказом великого хана, але відсував цю подію на час після завоювання Києва.
Безперечно, ні Гуюк, ні Менгу не брали участі в поході на Галицько-Волинські землі, у Польщу й Угорщину. Це підтверджується свідченнями сучасника й очевидця подій — магістра Рогерія. Він наводить перелік монгольських воєвод, серед яких не знаходимо ні Гуюка, ні Менгу:
Rex regum et dominus Tartarorum, qui Hungariam intraverunt, Bathus suo nomine vocabatur. Rector erat sub ipso in militia potentior Bochetor appelatus. Cadan in probitate melior dicebatur. Coaton, Seyban, Peta, Hermeus, Cheb, Ocadar maiores reges inter Tartaros censebantur (Anonymus and Master Roger, ed. by Martyn Rady, Lazló Veszpremy, and Janos M. Bak [Central European Medieval Texts, vol. 5] (Budapest and New York, 2010), 162; рос. переклад див.: Магистр Рогерий. Горестная песнь о розорений Венгерскаго королевства. Пер. с лат., вступ, статья и коммент. А.С. Досаева. СПб., 2012, 29).
Сучасник магістра Рогерія Плано Карпіні також наводить імена всіх монгольських воєначальників, що брали участь у Західному поході, у своїй Історії монголів, початковий текст якої, імовірно, було завершено до липня 1247 р. і цілком певно — до грудня, коли працю було подано як звіт Папі Інокентієві IV. Серед імен немає Гуюка, а щодо Менгу спеціально зазначено, що той "залишився у своїй землі":
Орду, він був у Польщі та Угорщині, Бату, Кадан, Сибан, Бурін і Буїгек, усі вони були в Угорщині. [...] Інші залишилися у своїй землі, а саме: Менгу [...] (Джиованни дель Плано Карпини. История монгалов. Гильом де Рубрук. Путе- шествие в восточные страны. Ред., вступ, статья и примеч. И.П. Шастиной. М., 1957, 44—45).
Не бачимо ми Гуюка з Менгу й в аналогічному каталозі монгольських воєначальників, що брали участь у поході "на Польщу та Угорщину", у праці супутника Плано Карпіні брата Бенедикта. Його твір Історія татар дійшов у списку, завершеному 31 червня 1247 р. Щодо Менгу тут також зазначено, що він лишався в землі татар:
Нес sunt autem nomina ducum: Ordu (iste transivit per Poloniam in Hungariam), Bati, Buri, Kadan, Syban, Bugiec (isti fuerunt in Hungaria) [...] sed in terra Tartarorum remanserat Mengu [...] (The Vinland Map and the Tartar Relation, ed. by R.A. Skel- ton, Thomas E. Marston, and George D. Painter. New edition (New Haven and London, 1995), 77; рос. перекл. див.: Христианский мир и "Великая монгольская


349
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
империя". Материалы францисканской миссии 1245 года. Подг. текста и перевод С.В. Аксенова и А.Г. Юрченко, исслед. и указат. А.Г. Юрченко. СПб., 2002).
Для нас найважливішою, утім, є згадка брата Бенедикта про повернення Гуюка:
Cumque filius Occoday, patruelis Bati, qui modo est can, reversus est patris occulte interitu intellecto in reditu autem cepit terram Gazarorum, terram etAlanorum [...] (The Vinland Map and the Tartar Relation, 81).
Тобто: коли син Угедея Гуюк, який став каном, повертався, таємно дізнавшись про смерть батька, — він дорогою назад ще й завоював землі хазар та аланів. На жаль, брат Бенедикт не вказує, у якому пункті Гуюк покинув армію, але зазначення земель "хазар" та аланів промовляє, найвірогідніше, про те, що похід тоді ще не досяг території Русі.
Історія татар — єдиний текст, що, подібно до ГВл, стверджує, ніби Гуюк "вратися увѣдавъ смерть Канову". Отже, твір брата Бенедикта цілком можна розглядати як джерело повідомлення ГВл (близькість двох версій зауважив А. Юрченко, див.: Христианский мир и "Великая монгольская империя". Материалы францисканской миссии 1245 года, прим. 528). Це тим більш імовірно, що на зворотному шляху з Монголії францисканська місія вісім днів перепочивала в резиденції Романовичів і задля неї нібито навіть скликали собор єпископів та "інших благочестивих людей". Нагадаємо, що до цього часу і, можливо, місця належить виготовлення відомого нам списку Історії татар. Не виключено, якусь копію (чи виписки з тексту) виготовили й для Романовичів, що пояснило б збіги з текстом ГВл. Можна гадати, що на час перебування францисканської місії в Каракорумі 1246 р. там уже сформували альтернативну щодо Сокровенного сказання версію про повноцінну участь новообраного каана Гуюка в Західному поході, включно з його присутністю під час штурму Києва. Це підвищувало б статус Гуюка серед родичів як верховного правителя, і з цією метою його повернення в Монголію відсували на рік. Разом з тим було відомо, що він повернувся раніше за армію, яка дізналася про смерть каана лише в Угорщині (The Vinland Мар and the Tartar Relation, 83). Отже, версія брата Бенедикта гармонізувала суперечливі свідчення: про смерть батька Гуюк довідався потай від усіх і повернувся раніше від решти воєначальників.
В.С.
слышавъ же Данилъ приходъ Ростиславль . со кнази Болоховьскими . на Бакотоу . абье оустремисд на нѣ . грады ихъ шгневи предастъ . и греблд ихъ . раскопа . Василько же кназь . хѵсгалъ бѣ . стеречи землѣ w Литвы . послалъ бѣаше вое свое со братомъ . Данилъ же возьма плѣнъ многъ вратисл . и пойма грады ихъ . Деревичь Гоубинъ . и Кобоудъ . Коудинъ городѣць . Божьскыи Дадьковъ . приде же Коурилъ печатникъ кназа Данила. со треими тысАщами пѣшецъ . и трьими сты коньникъ . и водасть имъ взати Дадьковъ град . штоуда же плѣнивъ землю Болоховьскоую . и пожегъ . шставили бо ихъ Татарове . да имъ шрють пшеницю и проса . Данилъ же на нѣ болшоую вражьдоу держа, іако w Тотаръ надежоу имѣахоу (ПСРЛ 2: 791—792).


350
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Наведений фрагмент (поданий тут з урахуванням читань Хлєбн.) являє собою центральний з-поміж усіх згадок "болохівських князів" текст, адже сповіщає про них, а також про їхню землю бодай якісь відомості (зокрема, називає їхні "городи"). Цей уривок є продовженням історії про суперництво Романовичів та чернігівських князів за володіння Галичем.
Під 1241 роком Галицько-Волинський літопис сповіщає про похід князя Ростислава Михайловича на Галицьке Пониззя. "Ростиславъ . собра кназѢ Болоховьскые . и шстанокъ Галичанъ . приде ко Бакотѣ" (ПСРЛ 2: 791). У Бакоті в цей час перебував Данилів печатник Кирило, який "моудростью и крѣпостью оудержа Бакотоу", виголосивши при нагоді яскраву промову про невдячність Ростислава до його благодійників Романовичів. Зазнавши невдачі під Бакотою, Ростислав пішов "за Дніпро". У відповідь Данило Романович здійснив каральний похід на болохівських князів.
Ці події відбувалися протягом літа—осені 1241 року, за короткої паузи, коли монгольська армія, розгромивши південну Русь, перебувала в Угорщині і ще не розпочала свого зворотного руху в степ навесні 1242 р. (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, ЗО). Тоді-то, дізнавшись, що монголи "сошли соуть изь земли Роуское", стали повертатися князі. Вони знайшли іншу країну, ніж та, з якої панічно тікали кілька місяців тому: міста лежали в руїнах, населення винищене або ж розбіглося, а головне — значною мірою зник той соціальний порядок, серцевиною якого був беззастережний авторитет князівської династії, що забезпечував її монопольне право на політичну владу. Полишене напризволяще, суспільство намагалося адаптуватися до життя в умовах катастрофи. Виявилося, що князівські міста мають якихось нових "держателів" (як у Дорогичині, де Данилові навіть не відчинили воріт), що галицькі бояри "тримають всю землю" Романовичів і роздають її своїм підручним. Це були неприємні, але — з огляду на історію взаємин із галицьким боярством — сподівані речі. Несподіваним відкриттям було те, що під час походу монгольської армії руськими землями населення певних територій зав’язало з монголами якісь особливі взаємини в розрахунку на повернення армії з Угорщини.
Як свідчить розглядане повідомлення, одна з таких груп не просто контролювала компактну територію із численними (хоч і другорядними) городами, а й мала власних ватажків, яких ГВл послідовно іменує "болохівськими князями". Саме ця обставина — згадка про власних князів — забезпечила болохів- цям історіографічну славу, що далеко перевищила репутацію інших синхронних груп залежного від монголів населення південної Русі.
Таємничі болохівські князі — одна з найдовше не розгаданих головоломок у нашій історіографії. Справді, вони несподівано виринають у контексті монгольського походу на південну Русь і Угорщину, і так само раптово згадки про них зникають після того, як монгольська армія відійшла назад у степ. Тобто тривалість їх історичного "життя" — лише один рік. Ватажки болохівців названі "князями", що зазвичай означало б когось із представників князівського роду. А проте знайти їм місце в родині Рюриковичів не вдається. У літописних повідомленнях вони фігурують виключно у збірній формі — "князі болохівські", жодного разу жодного з них не названо на ім’я, і діють вони завжди лише як


351
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
знеособлена група. Це важко уявити щодо Рюриковичів, найбільш індивідуалізованих персонажів літописів, чиї імена й патроніми надзвичайно важливі й постійно зазначаються. Тож припускали їх походження із якихось інших верств населення, що, скориставшись анархією, захопили владу і оголосили себе князями, але це річ абсолютно неможлива в обставинах XIII ст. І тим більш неможливо, щоб князівський титул за цими парвеню визнавав князівський літопис Данила Романовича.
Демонстративна протиставленість болохівців руським князям, традиційним володарям над слов’янами Східної Європи, провокувала на здогади про чужо- етнічний склад цього населення: у болохівцях убачали людей тюркського походження — асимільованих половців, або ж торків чи чорних клобуків, очолюваних власними князьками, або "волохів", тобто населення романського походження.
Протягом XIX ст. частина істориків цінувала проблему болохівців за можливість продемонструвати свої ліберальні, народницькі чи національні переконання, виображаючи болохівських князів "народними" монархами, керівниками стихійно утворених "республіканських" громад, опозицією "монархічному" принципові чи "княжому режиму". Болохівці, хоч би ким вони були, поступово перетворилися в історіографії на унікальний феномен, що знаменував мало не альтернативний шлях розвитку соціальних та політичних інститутів домон- гольського часу.
Коли так, то територія болохівців — Болохівська земля, дарма що згадана у джерелах один-єдиний раз, мусила здобути самостійну історію, відповідну до значення болохівців в історичних долях Русі. Міркування про неї почали обростати різного роду домислами. Поступово до шістьох городів, перерахованих у нашому повідомленні, історики стали додавати інші, які з тих чи інших міркувань видавалися придатними, так що на середину XX ст. у землі болохівців вже нараховували до 17 городів, а на кінець століття — уже 27. Таке велике територіальне утворення, зрозуміло, не могло виникнути з нічого, його історія мала бути довшою за засвідчену в літописі, тож з’явилися міркування про до- монгольське, а можливо, навіть "додержавне" походження "Болохівської землі". У другій пол. XX ст. удалися до археологічних досліджень городів "Болохівської землі", які передбачувано відкрили високий рівень господарства, економіки та культури болохівців, так що тепер самостійною темою стало навіть "культурно- мистецьке життя" Болохівщини.
За двісті років, під пильною увагою істориків, болохівські князі та Болохівська земля з незначного епізоду часів монгольського завоювання перетворилися на самостійний сюжет давньоруської історії.
Болохівські князі в історіографії
До наукового обігу відомості про болохівських князів запровадив М.М. Карамзін, першовідкривач Галицько-Волинського літопису. Він ретельно занотував усі згадки про них і в коментарях зазначив, що "сии князья, вероятно, племени Ольговичей", чий уділ розташовувався між володіннями мазовецьких та волинських князів, на південь від Берестя (Карамзин Н.М. История государства Рос- сийского. Т. 3. СПб., 1818, прим. 346; Т. 4. СПб., 1819, прим. 20, 102). Якщо це


352
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
справді були Ольговичі, згодом зауважив С.М. Соловйов, то їх треба вважати онуками Ігоря Святославича, рідними чи двоюрідними братами Ізяслава Володимировича, яким удалося втриматися на Галичині після страти Ігоровичів 1208 р. (Соловьев С.М. История России с древнейших времен. Изд. 2-е. Кн. 1. СПб., б.г. 811, прим. 1).
Невелика дискусія спалахнула серед дослідників генеалогії у зв’язку з ототожненням літописних болохівських князів із пізнішим родом князів Волховських та згадкою їх у Любецькому синодику. Князі Волховські (далекі нащадки Михайла Всеволодовича чернігівського) дістали своє прізвище від міста Волхов, заснованого у XVI ст., але П.В. Долгоруков вважав за можливе ототожнити їх із літописними однофамільцями. Цим останнім він, однак, не міг знайти місця на генеалогічному дереві Рюриковичів і стверджував, ніби болохівські князі були єдиними на Русі, що не належали до нащадків св. Володимира. "От кого ведут они начало? от древних ли владетелей древлянских, или от ханов поло- вецких, неизвестно" (Долгоруков П.В. Российская родословная книга. Ч. 3. СПб., 1856, 1—11). На початку XIV ст. Гедимін, опанувавши Поділля, вигнав звідти болохівських князів.
Ця гіпотеза викликала рішуче заперечення з боку І. Забєліна, М. Квашніна- Самаріна, а пізніше Р.В. Зотова. Неприйняття ідеї ґрунтувалося переважно на неможливості в рамках генеалогічних студій уявити в XIII ст. існування князів, які не належали б до родини св. Володимира (Забелин И. Опыты изучениярусских древностей и истории. Исследования, описания и критические статьи. Ч. І. М., 1872, 533—544). Так, М. Квашнін-Самарін уважав болохівських князів синами котрогось із Ігоровичів, що, ймовірно, одержали свої уділи від Всеволода Ольговича Чермного, київського князя на момент убивства їхнього батька. Дослідник також спробував ідентифікувати болохівських князів серед персонажів ГВл, назвавши Ізяслава й Федора (згаданих в епізоді нападу на Галич під Іпат. 1255), яких ототожнив із Ізяславом Ігоровичем і Феодором Святославичем (Кваш- нин-Самарин Н. По поводу Любецкого синодика. ЧОИДР, 1873. Кн. 4, Отд. V, 217—218. Міркування Р.В. Зотова не відхиляються від аргументації Квашніна- Самаріна, див.: Зотов Р.В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о черни- говском княжестве в татарское время. СПб., 1892, 156—165).
Загалом для істориків великоруських болохівські князі становили не більш як генеалогічну головоломку. Зовсім іншого звучання проблема їх походження набула серед істориків, як тоді казали, "південноруської школи", для яких стала пунктом фіксації на довгі десятиліття.
Висловлена кн. Долгоруковим думка про особливу природу болохівських князів була підхоплена М.І. Костомаровим. Загадковим і досі не поясненним болохівським князям, писав він, немає можливості відшукати місця в розгалуженні Рюрикової династії. "По всему видно, это были князья иных древних родов, оставшиеся неподвластными Рюриковичам" (Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях важнейших ее деятелей. Т.1: Господство дома св. Владимира Х—ХѴІстолетия. СПб., 1907, 131).
Але вирішальними виявилися погляди незаперечного авторитета "південноруської школи" В.Б. Антоновича, трансльовані через праці його численних


353
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
учнів. Антонович розгледів у Болохівській землі (що нібито проіснувала до поч. XIV ст. і була ліквідована литовцями) оригінальний федеративно-общинний устрій, а її "князів" уважав виборними отаманами (Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. Ф. І. Спр. № 8083. Антонович В. Историко-топографический очерк Южной Руси, 50—50зв.).
Незалежна від князів Болохівська земля, з федеративним політичним устроєм, основана на органічному ("общинному") принципі організації населення й очолювана демократичними, виборними ватажками — це вже була тема, багата на найрізноманітніші конотації, і надавалася до сублімації розмаїтих політичних ідеологій: народницьких, федеративних, автономістських, ліберальних, антимонархічних, національних. Болохівська земля уявлялася шансом для розвитку природної (читай: не скаліченої монархією) і "народної" (читай: національної і демократичної) історії, яку мала (і, очевидно, може мати в майбутньому) південна Русь. Схоже, цю ідею підгледіли у Костомарова. Пишучи про падіння престижу князівського дому в Галичині, історик захоплено писав: "Почти можно предвидеть, как бы разыгралась история удельного уклада. [...] Русь возвратилась бы к порядку, существовшему до призвання варягов, то єсть у разных народов в разных землях были бы свои князья, свои веча, не связанные уже единством княжеского рода" (Костомаров Н.И. Исторические монографии и исследования. СПб., 1872, 246).
З намови Антоновича за детальне розроблення теми Болохівської землі узявся М.П. Дашкевич, який підтвердив очікування вчителя: болохівські князі, справді, виявилися "или лица туземных княжеских родов, уцелевших от догосу- дарственной старины, [...] или же это были "лучшии мужи" местного населення, провозгласившего их князьями для того, чтобы иметь кого выставить в проти- вовес дому Владимира святого" (Дашкевич Н.П. Болоховская земля и ее значение в русской истории. Эпизод из истории Южной Руси в XIII иXIVстолетиях. К., 1876, 33).
Відтоді історики, що асоціювали себе зі школою Антоновича, не пов’язували болохівців із Рюриковичами, варіюючи тему в межах визнання їхніх князів або місцевими боярами, що вокняжилися (Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. К., 1885, ПО), або древнім князівським родом із до- державних часів, або ж — виборними старійшинами (Грушевский М. Очерки истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. К., 1891, 443; Сергіенко М. Громадський рух на Вкраїні-Русі в XIII віці. Записки Товариства імені Шевченка. Т. 1. Львів, 1892, 1—28; Грушевский М.С. Барское староство. Исторические очерки (XIV—XVIII в.). К., 1894, 18; Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, до року 1340. Вид. 2-ге, розширене. Львів, 1905, 159—160. Щодо інстру- менталізації теми Болохівської землі в працях Грушевського див.: Толочко О.П. Михайло Грушевський та Мацей Стрийковський. Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. К., 2010, 811— 822). На початок XX ст. ці погляди, як можна судити з прихильного огляду О.Є. Преснякова, уже вважалися найвпливовішими (Пресняков А.Е. Лекции по русской истории. Т. 2, вып. 1: Западная Русъ и Литовско-Русское государство. Л., 1939, 20, 38). Дещо із цього (наприклад, версія боярського походження болохівських князів) виявилося продуктивним і в радянській, і в пострадянській історіографії


354
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
(Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 150—152; Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX—XIII вв. К., 1985, 129; Котляр Н.Ф. Племенная знать в процессе формирова- ния феодального класса Южной Руси (на материалах Болоховской земли). Элита и этнос средневековъя. М., 1995, 98—103; див. також: Котляр М.Ф. Коментар. Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар / за ред. М.Ф. Котляра. К., 2002, 246). Щоправда, І. Крип’якевич писав про таки князівське (хоча й невідоме) походження болохівців (Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. К., 1984, 57), а Л. Махновець гадав, що вони могли бути синами Ярослава Інгваровича, і зараховував до них Бориса "межибізького" (Літопис руський. Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. К., 1989, 391, прим. 7).
З-поміж учнів Антоновича, здається, лише І.А. Лінниченко лишився осторонь таких ідей. Дослідник соціального і правового становища селянства, він не мав сумніву, що селяни, очолювані "князями", — це колоністи на волоському праві, у якому існує інститут "князів", аналогічний до солтисів німецького та тіунів руського права (Линниченко И.А. Черты из истории сословий в Юго-Западной Галицкой (Руси) XIV—XV в. М., 1894, 120, 170—171). Раніше думку, що болохівці є волохами, висловлював А. Петрушевич (Петрушевич А.С. Кто были Болоховские князья? Львов, 1871; Петрушевич А.С. Критико-исторические рассуж- дения о подднестрянском городе Галиче и его достопамятствах. Львов, 1888; Петрушевич А.С. Лингвистическо-исторические исследования о начатках города Львова и окрестностей его, с воззрением на предысторические времена появлення славянских и румынских племен из придунайских стран в предкарпатские области. Львов, 1893— 1897. Вып. 1—3). Щоправда, Лінниченко не міг навести свідчень про початки волоської колонізації раніше від XIV ст. і, впадаючи в circulum vitiosum, якраз повідомлення про болохівських князів уважав найдавнішим свідченням про неї. Твердження, ніби волохи почали розселюватися в Галицькій Русі з XIII ст. і тоді ж принесли інститут "князівства", з посиланням на наш випадок закріпилося в літературі (Инкин В.Ф. К вопросу о происхождении и эволюции волошского института "князя" (кнеза) в галицкой деревне в XV—XVIII вв. Славяно-волош- ские связи. Кишинев, 1978, 117; Victor Spinei, The Romanians and the Turkic Nomads North of the Danube Delta from the Tenth to the Mid-Thirteenth Century [=East Central and Eastern Europe in the Middle Ages, 450—1450, vol. 6 ] (Leiden and Boston, 2009), 161—162. Див., однак, критику таких побудов і рішуче твердження, що перші волоські поселення в Галицькій Русі з’явилися не раніше від другої пол. XIV ст., а масова колонізація сталася лише в XV ст. (Karel Kadlec, Valasi a valasske pravo v zemich slovanskych a uherskych. S uvodem poddvajicim pehled theorii о vzniku rumunskeho ndroda (Praha, 1916), 290—291)).
Чужоетнічне походження болохівців, яке виправдовувало б існування у них власних князів, припускали: Д. Зубрицький (уважаючи їх "особым народцем", сформованим із "смеси крещеных половцев и русских беглецов или пленни- ков" (Зубрицкий Д. История древнего Галичско-Русского княжества. Львов, 1855. Ч. З, 138)), І. Шараневич (обрусілі нащадки половців) (Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси. От найдавнейших времен до року 1453. Львов, 1863, 104. Пор.: Шараневич И.И. Исследование на поле отечественной географии и исто-


355
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
рии. Львов, 1869; Шараневич И.И. Географическо-исторические статьи. Львов, 1875; цей погляд поділяв також М.П. Барсов (Барсов Н.П. Очерки русской исторической географии. География начальной летописи. Варшава, 1885, 254, прим. 133), М.С. Грушевський ("стара слов’янська людність, може, з деякою чорноклобуць- кою домішкою") (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3. Львів, 1905, 155), О.О. Шахматов (неасимільовані древні уличі, що під впливом монгольського нашестя "стремятся к самостоятельности") (Шахматов А.А. К вопросу об об- разовании русских наречий и русских народностей. ЖМНП. Ч. 323, 1899, 358)).
Місце повідомлень про болохівських князів у структурі ГВл
Ми розпочали наші спостереження повідомленням "галицького" літопису за 1241 р., сигналізуючи в такий спосіб переконання, що лише цей фрагмент тексту містить автентичні відомості про болохівських князів і лише ним варто обмежити коло текстів, придатних до історичної інтерпретації. Однак фактом лишається, що болохівські князі згадані "галицьким" літописом ще кілька разів, причому в повідомленнях домонгольського часу: під 1231 та 1235 рр. (орієнтуючись на хронологію Іпат.). Переважно на цих повідомленнях, їхніх натяках та імпліцитній інформації дослідники й намагалися будувати свої гіпотези про походження болохівських князів. Проте цілком можливо продемонструвати, що в структурі "галицького" літопису "ранні" повідомлення під 1231 та 1235 рр. є вторинними і виникли вже після того, як було написано історію конфлікту між Романовичами і болохівськими князями у 1241 р.
Спершу, однак, повернімося до нашого головного тексту, повідомлення за 1241 р., і спробуємо ще раз, тепер уже уважніше, прочитати його.
"Потом же Ростиславъ . собра кназѢ Болоховьскые . и шстанокъ Галичанъ . приде ко Бакотѣ". Звернімо увагу, що, нападаючи на Бакоту, Ростислав збирає "шстанокъ Галичанъ". Це передбачає якусь іншу, попередньо розказану історію, в якій галичани ще були в повному складі: або ж "усі галичани" брали участь у якихось подіях, після чого їх лишився "останок", або ж усі підтримували Ростислава і більша частина галичан ще не покинула його. А проте такої оповіді в літопису немає. Ростислав виринає в епізоді з Бакотою нізвідки, як і де він здобув прихильність бодай "решти" галичан, ми не довідуємося. Це могло би статися під час перебування Ростислава в Галичі, і такий похід справді відбувся, але літопис розповідає про нього пізніше, одразу ж після завершення епізоду з болохівськими князями: Ростислав за підтримки галицьких бояр ненадовго захопив Галич, але був вибитий звідти Романовичами; з Ростиславом, справді, пішла частина галичан і єпископ Артемій (ПСРЛ 2: 793).
Можна було б думати, що, пишучи через багато років, "галицький" літописець нетвердо пам’ятав послідовність подій і наскок на Бакоту, який відбувся після втечі Ростислава з Галича, помилково згадав раніше. А можна в плутаній і непослідовній оповіді вбачати наслідки редакторського втручання в текст.
Аналогічні сліди редагування знаходимо й безпосередньо в епізоді, що нас цікавить: у завершенні оповіді про похід Данила на болохівських князів. Придивімося до цього завершення пильніше:


356
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Данилъ же на нѣ болшоую вражьдоу держа. іако w Тотаръ надежоу имѣахоу. кназѣ же ихъ изА w роукоу. Болеславлъу кназа Мазовъского. рекшоу Болеславоу . почто соутъ вошли во землю мою . ю.ко не вда* имъ рекы. и не соуть вой твои. но соутъ. шсобнии кнази . и хотАше разъграбити е. шни же шбѣщашаса работѣ бъіти . шлемъ же молащлмса . Данилъ же и Василко . занѣ хоти с ними брань створити . Василко же ехавъ оубѣди рекше оумоли и . и дастъ емоу дары многи . на избавление ихъ . шнѣм же шдинако не помнАщи добродѣаныа.. Бъ возмездье имъ дастъ. м.ко не шста ничтоже. во градѣ ихъ. еже бы1 не пленено . и приде ко братоу си мл1тъю Бжикю . шбличам. побѣдоу.
Ростислав же шдинако не престааше . w злобѣ своей . но вой . собравъ . и Володислава невѣрного . поиде на Галичь . и пришедъ ко Печерѣ Домамири [...] (ПСРЛ 2: 792—793).
Виділений фрагмент, приєднаний після фіналу історії з болохівськими князями (коли вони вже покарані, а їхні міста спустошені), традиційно викликав надзвичайні труднощі в інтерпретації. Як серед Болохівської землі раптом опинився Болеслав Мазовецький? Як розгромлені Данилом болохівські князі опинилися в полоні у Болеслава? Чому Болеслав — як виходило б із контексту, серед Болохівської землі — твердить, ніби болохівці, навпаки, увійшли у його, Болеслава, землю? Звідки тут раптом узявся Василько, про якого спеціально зазначено, що в поході на болохівців він участі не брав ("Василько же кназь . шсталъ бѣ . стеречи землѣ w Литвъі. послалъ бѣаше вое свое со братомъ" (ПСРЛ 2: 792))? Чому визволення болохівців приписується Данилові, хоча насправді їх визволяє один Василько? І чому Василько докладає стількох зусиль, щоб вимолити у Болеслава своїх і свого брата ворогів — попри те, що текст наголошує на більшій "вражді"?
Запропоновані в літературі відповіді на ці запитання зводяться, головним чином, до того, що тут пригадано якісь інші події, що відбулися раніше, можливо, узимку 1240—1241 рр., коли Данило ще переховувався у Болеслава: або болохівські князі, як і решта населення, тікали від монголів і забігли аж до Мазовії (цей здогад Соловйова продовжують необачно повторювати (див., напр.: Димник М. Борьба за Галич между Даниилом Романовичем и Михайлом Всеволодовичем (1235—1245 гг.) Rossica antiqua (2012, 1), 88), насилуючи здоровий глузд: у єдиному аргументі сусідять твердження, ніби болохівські князі були одночасно і союзниками монголів, і тікали від них світ за очі); або князі намагалися скористатися сум’яттям і напали на Болеслава, щоб відібрати собі частину його територій; або ж намагалися переселитися на територію Мазовії. Новітня гіпотеза передбачає, що епізод стосується до 1238 р., коли болохівські князі якимсь чином уклали спілку з Романовичами і з їхньої намови напали на мазовецькі володіння Болеслава (чим можна було би пояснити турботу про них Василька) (Dariusz Dąbrowski, Daniel Romanowicz król Rusi (ok. 1201—1264). Biografia polityczna (Kraków, 2012), 192, 203, 233). Ці та подібні здогади свого часу зважив Дашкевич (див.: Дашкевич Н.П. Болоховская земля и ее значение в русской истории, 1—2, прим. 3). З його огляду випливало, що "нормалізувати" цей фрагмент неможливо: ні болохівські князі не могли опинитися в Мазовії, ні Болеслав не міг перебувати в Болохівській землі. Тож епізод, судячи з усього,


357
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
не належить до оповіді про Данилову експедицію проти болохівських князів і опинився серед неї випадково. Справді, видаливши цю частину тексту, ми здобуваємо цілком ясний і послідовний виклад подій.
Придивімося до моменту переходу між фрагментами уважніше. У нинішньому вигляді ГВл перехід оформлено як єдину фразу: "Данилъ же на нѣ болшоую вражьдоу держа . іако ш Тотаръ надежоу имѣахоу . кназѢ же ихъ изд ш роукоу . Болеславльу кназа Мазовьского". Очевидно, що дві частини фрази перебувають у рішучій смисловій суперечності (Данило такий лихий став на болохівців, що врятував їх). З наступного викладу, однак, з’ясовується, що фраза граматично не узгоджена: у першій частині фрази суб’єктом є Данило, у другій — Василько. Отже, перед нами не єдине речення, а механічно зшиті два: одне, що завершувало болохівську історію Данила (пор. перегук із попереднім текстом: "Данилъ же на нѣ болшоую вражьдоу держа"; "Данилови же видАщоу и Василкови гордость его [Доброслава. —Авт.] . болшоую враждоу на нь воздвигн’оуста" (ПСРЛ 2: 790)), друге — про порятунок Васильком якихось неназваних князів із рук Болеслава. Щоправда, помітна невдала спроба редактора якось гармонізувати текст залученням імен Романовичів: "шнемь же молащимса . Данилъ [X: дани] же и Василко . занѣ хоти с ними брань створити". Вставка імен Романовичів у називному відмінку, граматично недоладна, лише заплутала фразу, що стосувалася до Болеслава, пор.: "и хоташє [Болеслав] разъграбити е . шни же шбѣщашасл работѣ быти . шнемь же молащимса [Болеславу], занѣ хоти с ними [Болеслав] брань створити".
Так само помічаємо текстуальний шов і в закінченні нашого фрагмента: "и приде [Василько. —Авт.] ко братоу си млгтью Бжиією . шбличаїа побѣдоу". Це характерне для автора "галицького" літопису завершення "воїнського епізоду" (пор.: "шбличи побѣдоу . и постави на Нѣмѣчьскъіхъ вратѣхъ хороуговь свою"; "іавлАЮща побѣдоу свою" (ПСРЛ 2: 778, 805)), яке, крім іншого, свідчить, що Василько і Данило перебували в різних місцях (а значить, і в різних літописних епізодах), що узгоджується з ремаркою про те, що Василько не брав участі в поході на болохівців. Отже, з обох боків наш фрагмент виразно відділяється від навколишнього тексту, що видає його вставний характер. Коли так, то цілком логічно розглянути можливість, що фрагмент виявився переміщеним з якогось початкового місця.
У нинішньому стані ГВл початкове місце фрагмента не відшуковується. Болеслав Конрадович мазовецький фігурує в "галицькому" літопису ще двічі: в епізодах утечі Данила від монголів (надає Данилові притулок) і в короткому запису про його смерть (ПСРЛ 2: 788, 810). Жодних спільних із Романовичами воєнних дій не зазначено. Тимчасом фрагмент позначений характерними для "галицького" автора маньєризмами, зауваженими ще О.С. Орловим, — парафразуванням висловів із слов’янського перекладу хроніки Іоанна Малали. Пор.: "шбличаїа побѣдоу" — "и възвративсА, шбличи побѣдоу"; "шбличи побѣдоу єжє на Антоніа"; "шбличи в немъ свою побѣдоу"; "и тоу шбличи побѣдоу свою" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. Репринтное издание матери- алов Истрина. Подг. изд. М.И. Чернышевой. М., 1994, 193, 232, 233); "оубѣди рекше оумоли" — "създанъ рекше сътворенъ"; "чествовати рекше власти държа™";


358
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"на село рекше веси"; "цремъ и рекше мѣстодръжателемъ" тощо (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 17, 24, 86, 119).
А між тим, цей (як виявляється, вставний і сторонній щодо болохівської історії) текст традиційно служив одним із ключових для суджень про ідентифікацію болохівських князів та їх статус. Болеслав, відкидаючи правомірність Василькового заступництва, зауважує, що на його територію зайшли не Василькові підручні чи союзники ("не соуть вой твои"), а самостійні князі ("но соуть . шсобнии кнази") . Щоправда, тлумачили цю фразу або так, що Болеслав визнає за ними князівський статус (отже, вважає їх Рюриковичами), або так, що Болеслав натякає, ніби князі якісь окремі, не належні до родини Рюриковичів. Ким насправді були ці персонажі, ми вже не дізнаємося. Але одна фраза літописця, здається, виключає належність їх до Рюриковичів: "шни же шбѣщашасл работѣ бъіти". "Работа" — це стан рабства, крайнього приниження й безчестя; немислимо, щоб руський літописець уживав таких зворотів щодо Рюриковичів. Певніше, він міг би вкласти цю репліку в уста якихось дрібних ятвязьких князьків (за якими, до речі, князівський статус літопис визнає) і таки вкладав, пор.: "Кома- тови же приѣхавшоу w ІАтвазь . шбѣщевающимсд имъ в работѣ быти"; "оувѣдав же ІАтвази се . послаша послы своіа. и дѣти своіа. и дань даша. и шбѣщевахоусд работѣ бъіти емоу" (ПСРЛ 2: 829, 835). Крім випадку із Судиславом (ПСРЛ 2: 738). Усі інші згадки "работи" у ГВл стосуються саме до ятвязьких князів. До речі, цей вислів є одним із хронографічних запозичень ГВл, пор. у Малали: "Полоксєни жє, шбьємши нозѣ шца твоєго брата ради Єктора, шбѣщасд работє быти оу нєго" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 140).
Викладені вище зауваження мали обґрунтувати думку про потребу читати повідомлення про болохівських князів у світлі текстологічних проблем ГВл. До сьогодні в літературі запропоновано чотири відмінні погляди на те, як складався текст "галицької" частини літопису і, відповідно, як визначається його структура. Найбільшої популярності набула концепція, згідно з якою наявний текст виникав як серія "продовжень" (через термінологічну неохайність іменованих "редакціями"): 1211, 1238—1245 та 1256—1257 (Л.В. Черепній); 1246 та поч. 1260-х рр. (В.Т. Пашуто); 1247 та після 1262 p. (О.М. Ужанков) (див.: Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Исторические записки. Т. 12. М., 1941, 228—253; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950; Ужанков А.Н. "Летописец Даниила Галицкого": редакции, время создания. Герменевтика древнерусской литературы. Сб. І: XI—XVI века. М., 1989, 261—274; Ужанков А.Н. Проблемы историографии и текстологии древнерусских памятников XI—XIII вв. М., 2009, 287—389). Своєрідним розвитком цієї традиції стали погляди М.Ф. Котляра про "повістевий" характер літопису: його текст складається з низки різного обсягу повістей, нагромаджуваних поступово і послідовно з’єднуваних у спільний текст (Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис XIII cm. К., 1993; Котляр Н.Ф. Галицко-Волынская летопись (источники, структура, жанровые особенности). Древнейшие государства Восточной Европы. 1995. М., 1997, 80— 165; Котляр Н.Ф. Галицко-Волынский свод: летопись или собрание повестей? Средневековая Русъ. Вып. 6. К 75-летию академика Л.В. Милова. М., 2006). Інакше уявлення репрезентують праці А.І. Генсьорського, який спробував застосувати


359
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
до ГВл розроблені О.О. Шахматовим текстологічні принципи й подав процес складання літопису у формі кількох послідовних "зводів": 1234, 1266, 1286, 1289 та 1292 рр. (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис: процес складання, редакції і редактори. К., 1958). Нарешті, ще один погляд обґрунтовано М.С. Гру- шевським, який уважав усю "галицьку" частину літопису єдиним твором ("повістю"), створеним або ж у другій половині 1240-х, або ж 1250-х рр., але допускав залучення в нього кількох готових "повістей" (про Калку, про Батиєве завоювання) (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 159—170). Аналогічний образ єдиного в основі своїй твору випливає з дослідження розподілу в тексті хронографічних цитат і алюзій, що суцільною смугою простягаються до повідомлень другої пол. 1260-х рр. (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи. Известия Отделения русскаго языка и словесности АН СССР. T. 31, 1926, 93—126), а також із лінгвістичного аналізу ГВл, згідно з яким єдина помітна цезура в тексті припадає на рубіж Іпат. 1260—1261 рр. (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис. Лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості. К., 1961; Dean S. Worth, Linguistics and Historiography: A Problem of Dating in the Galician- Volhynian Chronicie, Dean S. Worth, On the Structure and History of Russian. SelectedEs- says [Slavistishche Beitrage, Bd. 10] (Miinchen, 1977), 232; Daniela S. Khristova, Major Textual Boundary of Linguistic Usage in the Galician-Volhynian Chronicie, Russian History/Histoire Russe 33, 2—4 (2006), 313—331; Юрьева И.С. Некоторые особенности синтаксиса, морфологии и лексики так называемой Галицко-Волынской летописи. Лингвистическое источниковедение и история русскаго языка (2012—2013). М., 2013, 135—151).
Текстологічне зондування тексту на досить обширних і віддалених один від одного сегментах показує, що на всьому обширі "галицької" частини, від початку і до записів за 1260-ті рр., літопис демонструє "двошаровість". Іншими словами, значні фрагменти тексту містять "основний" (початковий) текст, над яким надбудовано "редакторський" текст.
Отже, з достатньою вірогідністю можна твердити, що створений у другій пол. 1260-х рр. текст "галицького" літопису невдовзі після завершення зазнав суттєвого редагування (або іншою особою, або ж самим автором основного тексту) . Для нинішнього вигляду ГВл цей редакторський епізод мав кілька відчутних у тексті наслідків. По-перше, значні інтервали тексту набули "зеброподібного" характеру, тобто шари основного ("авторського") і надбудованого ("редакторського") текстів перемежовуються. По-друге, певні фрагменти "авторського" тексту виявилися з якихось причин переміщеними зі своїх початкових позицій і перебувають тепер поза своїм смисловим контекстом. По-третє, внаслідок переміщення уривки "авторського" тексту втратили "пограничні" зони (або початок, або завершення). Нарешті, "авторський" текст зазнавав смислової ретуші (додавалися окремі імена, обставини тощо). Якщо розглянутий вище фрагмент Іпат. 1241 належить до другого типу редакторських втручань, усі три "ранні" згадки болохівських князів належать до найпростішого, четвертого типу.
У світлі цих зауважень спробуємо прочитати їх.
У нинішньому стані ГВл болохівські князі вперше згадуються (Іпат. 1231) у контексті походу угорського королевича Андрія на Данила ("по тѣх же лѣтѣхъ


360
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. движе рать . Андрѣи королевичь . на Данила . и иде к Белобережью") узимку 1232—1233 рр. (ПСРЛ 2: 766). Данило перебував на Київщині, але невдовзі повернувся і на річці Белі зустрів війська королевича та його союзників: "бѣ бо с королевичемь . Шлександръ . и Глѣбъ Зеремиеви4'. и инии кнази Болоховьсции и Оугоръ множество" (ПСРЛ 2: 767).
Цей каталог передбачає (власне, у цьому його єдине призначення), що названі персонажі будуть дійовими особами наступної битви. І справді, в опису її фігурують усі перераховані агенти (і Олександр Всеволодович белзький, і Гліб Зеремійович, і королевич із своїми уграми), за одним промовистим винятком — болохівських князів, більше жодним словом не згаданих. Участі в битві болохівські князі не беруть, у результатах битви не згадані. їх узагалі немає в наступній оповіді.
"Кнази Болоховьсции" в переліку виглядають явно чужорідним елементом. Адже попереду стоїть муж Гліб Зеремійович, і в такому разі наступне "и инии князи" неможливе й позбавлене смислу. Можна було б гадати, що "инии князи" стосується до Олександра Всеволодовича белзького (тобто: князь Олександр та інші князі), але цьому заважає позиція в переліку боярина Гліба Зеремійовича. Отже, з буквального прочитання переліку виходить абсурд: або боярин Гліб Зеремійович є одночасно й князем, з яким прийшли ще якісь інші болохівські князі (власне, дехто так і думав, пор.: Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле, 111—112), або водночас і князь, і боярин є болохівськими князями. Крім видалення зі списку болохівців, інші спроби дати раду текстові неможливі. Наприклад, читалось би добре: "Олександр и иные князи", але це означало би, що Олександр — болоховець, що неможливо.
Отже, логічно припустити, що текст початково читався так: "бѣ бо с королевичемь . Шлександръ . и Глѣбъ Зеремиеви4'. и Оугоръ множество". Простим вилученням згадки болохівських князів текст набуває нормальності.
Якщо перша з двох "ранніх" згадок болохівців фіктивна, чи не може бути, що фіктивна також і друга?
Удруге болохівські князі фігурують в описі (Іпат. 1235) походу галичан уздовж р. Хомори та на Кам’янець, що відбувся в першій пол. 1236 р. (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 25):
Придоша Галичане на Каменець . и вси Болоховьсции кндзи с ними . и повоева- ша по Хомороу . и поидоша ко Каменцю . вземши полонъ великъ поидоша (ПСРЛ 2: 774).
Звернімо увагу, як погано складена (відредагована) фраза: "приидоша на Каменець", потім "и поидоша ко Каменцю", а до того ж іще знову "поидоша" невідомо куди; з наступної фрази з’ясовується — таки на Кам’янець, звідки їм назустріч вийшли Данилові бояри. Тобто галичани тричі йшли на Кам’янець. Текст до редагування можна було б уявити так: "Приидоша Галичане . и повое- ваша по Хомору. и поидоша ко Каменцю. вземше полонъ великъ".
Відбулася сутичка:
и побѣжени бъіша невѣрнии Галичане . и вси кнзи Болоховьсции . изоимани бъіша . и пріведоша е Володимѣръ [Хлєбн.: я въ Володимеръ] . ко кнзю Дани-


361
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
лови. лѣтоу же наставшоу. нача посилати Михаилъ и Излславъ гроздча дай нашоу братью . или прідемь на та войною (ПСРЛ 2: 775).
З часів Карамзіна цей уривок для багатьох дослідників служив прямим доказом, що болохівські князі — "братья" Михайла Всеволодовича, а отже, мають бути його близькими родичами, а отже — належати до чернігівських Ольговичів. Це одне з можливих тлумачень (дарма що таких Ольговичів відшукати так і не вдалося), але такий висновок є прямим запереченням першої атестації бо- лохівців (під Іпат. 1231), де вони становлять групу, частиною якої є Олександр белзький (Мономахович) та/або Гліб Зеремійович, галицький боярин. Ці дві інформації погодити неможливо.
Як і у фрагменті Іпат. 1231, в обох згадках під Іпат. 1235 болохівці фігурують лише у формульних зворотах: "и инии кнази Болоховьсции", "и вси кнази Болоховьсции", "и вси Болоховьсции кнази", причому виключно у складі каталогів. Натомість в описі подій і вчинків персонажів їх немає. Цим "ранні" згадки болохівців разюче контрастують із сюжетними повідомленнями про них у післямонгольський час.
Коли відбувся набіг галицьких бояр на Кам’янець, Михайло Всеволодович сидить у Галичі, і для нього природно вимагати від Данила відпустити "своїх" галицьких бояр, що брали участь у набігу на Кам’янець. "Братня" в цьому разі означає "співвітчизники", "свої люди". Такий ужиток відомий у ГВл, пор. вище, в описі облоги Каліша, де городяни промовляють до князя: "мъі же моужи [...] людье твои есмы а ваша братьд. есмы . чемоу w насъ . не сожалитеси" (ПСРЛ 2: 756—7). Пор. також у Кл: Володимир Мстиславич: "река Киіаномъ бра^емою. не мозите cero створити зла ни оубиваите Игорл" (ПСРЛ 2: 351—352); пор. також: "новгородьци же кнзю рекоша мы бе-своеіа братА бес пльсковиць не имаіемъ ca на ригоу" (Новгородская первая летописъ старшего и младшего изводов. М.; Л., 1950, 67). Так само "сродником" володимирців (у значенні співвітчизника) названо Олександра белзького "жалАхоусл Володимерци [...] . аще не бъіл бъі сродникъ ихъ с ними Шлександръ то не перешли бъіша ни Боуга" (ПСРЛ 2: 720). На такому вжитку, треба гадати, позначився слов’янський переклад Іудейської війни Іосифа Флавія, одне з головних стилістичних джерел ГВл. Пор.: "понеже своєго црА не пощадѣша, и своєго сродника"; "и быша сродници поуще иноплеменникъ"; "и посла ишсифа [...] мна іако да шсклаблтсл къ сродникѣ" (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. I. Изд. под- гот. А.А. Пичхадзе, И.И. Макеева, Г.С. Баранкова, А.А. Уткин. М., 2004, 420г, 423г, 4446).
Якщо усунути з тексту (як це ми припустили для першої згадки) дві штучні формули у фрагменті Іпат. 1235, текст набуває нормального смислу: "и побѣ- жени бъіша невѣрнии Галичане . и изоимани быша . и пріведоша а въ Володи- меръ . ко кнзю Данилови", після чого галицький князь Михайло Всеволодович намагається визволити своїх полонених.
Причини додавання практично тотожної формули в повідомленнях за до- монгольський час загалом зрозумілі. Враховуючи пізнішу непривабливу історію колабораціонізму болохівців із монголами, згадка про них у складі будь-якого війська компрометувала суперників Романовичів — угорців, Олександра белзь-


362
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
кого чи невірних галичан. Але, здається, можна з’ясувати, чим — з усіх можливих — саме ці два місця, Іпат. 1231 та Іпат. 1235, привернули увагу редактора і чому здалися підхожими для вставки. Це було зроблено, гадаємо, під впливом останньої згадки (Іпат. 1257) болохівців у "галицькому" літописі:
По рати же Кремднецькои Коуремьсинѣ . Данилъ возд'виже рать . противоу Татаро” . сгадавъ с братомъ . и со сномъ . посла Деонисиіа Павловича . вза Межибжие . потомъ же воевахоуть . людье Данилови же и Василкови Болоховъ . а Лвови Побожье и люди Татарьскыіа . веснѣ же бывши . посла сна своего Шварна на Городокъ . и на Сѣмоць . и на вси городы . и вза Городокъ . и Сѣмоць. и всѣ городы . сѢдащин . за Татары Городескь . и по Тетереви до Жедечева ВъзъвлглАне же солъгаша Шварномъ . поемше тивоуна . не вдаша емоу тивоунити . Шварно же приде поймавъ городы вса . и по немь придоша Бѣлобережцѣ . и Чарнлтинци и вси Болоховци . к Данилоу (ПСРЛ 2: 838).
Болохівців згадано тут уже без власних князів і власних городів, але в контексті інших груп населення, підпорядкованих монголам: "людей татарських" та городів "сѢдащих . за Татары" (хоча літопис, здається, прямо не зараховує болохівців ні до першої, ні до другої категорії). На відміну від повідомлення Іпат. 1241, що не містило жодних конкретних просторових орієнтирів, здатних указати місце болохівців на карті, тут маємо бодай якусь "географію", відому з інших місць літопису: Побужжя, р. Тетерів, Межибоже, Возвягль. Однак найближчими до болохівців текстуально (а за простою асоціацією — географічно) виявляються дві групи, чиї імена явно утворено від назв місцевостей: черня- тинці та білобережці. Виявити місце розташування їхніх поселень на підставі ГВл неможливо. Але якщо чернятинці фігурують лише в цьому повідомленні, то Білобережжя згадано в літопису ще — і лише один раз: в оповіді про той самий похід королевича Андрія на Данила під Іпат. 1231 р., у якому нібито беруть участь і болохівські князі:
по тѣх же лѣтѣхъ . движе рать . Андрѣи королевичь . на Данила . и йде к Белобережью [...]. и стрѣте рать во Бѣлобережъи . и бившимсл имъ w рѣкоу . Солоучъ. и гониша до рѣкъі Деревное (ПСРЛ 2: 766).
Отже, Білобережжя — якась територія вздовж річки Случ, з якою — за всіма ознаками — має межувати Болохово. Більше того, тут-таки згадано (і також лише єдиний раз) річку Деревну, на якій — можна думати — стояв Деревин, один із городів болохівських князів. Звернімо увагу, що й набіг галичан під Іпат. 1235, до якого здогадно пристали болохівські князі, також відбувався вздовж р. Случ на Кам’янець. Враховуючи додатково, що Случ більше ніколи не згадується "галицьким" літописом (а Кам’янець більше не згадується в повідомленнях за домонгольський час), у редактора, власне, й не було іншого можливого місця, придатного для вставки болохівських князів. (Дуже ймовірно до того ж, що на формі, у якій болохівці з’являються під Іпат. 1234: и вси Болоховьсции кнази, позначилася згадка про них під Іпат. 1257: и вси Болоховци.)
Після всього сказаного можемо ще раз (утретє) прочитати наше головне повідомлення про болохівських князів та їхню землю:


363
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
слышавъ же Данилъ приходъ Ростиславль . со кнази Болоховьскими . на Бакотоу . абье оустремисд на нѣ . грады ихъ шгневи предастъ . и греблд ихъ . раскопа . Василько же кназь . шсталъ бѣ . стеречи землѣ w Литвы . послалъ бѣаше вое свое со братомъ. Данилъ же возьма плѣнъ многъ вратисл . и пойма грады ихъ . Деревичь Гоубинъ . и Кобоудъ . Коудинъ городѣць . Божьскыи Дадьковъ .
приде же Коурилъ печатникъ кназа. Данила . со треими тысАщами пѣшецъ . и пгръими сты конъникъ. и водастъ имъ вЗАпги Длдьковъ град. штоуда же плѣнивъ землю Болоховъскоую . и пожегъ . шставили бо ихъ Татарове . да имъ шрютъ пшеницю и проса.
Данилъ же на нѣ болшоую вражьдоу держа, іако ш Тотаръ надежоу имѣахоу (ПСРЛ 2: 791—792, з урахуванням варіантів Хлєбн. списку).
Нас тепер не здивує, що цей фрагмент демонструє ті самі ознаки двоша- ровості, тобто редагування, які характерні загалом для "галицького" літопису. Справді, епізод розпадається на два окремі, але цілком однакового змісту: два персонажі двічі знищують болохівську землю, двічі палять їхні городи ("шгневи предастъ" — "пожегъ"), двічі беруть полон ("возьма плѣнъ многъ" — "плѣнивъ"), двічі здобувають Дядьків ("пойма грады ихъ [...] Дадьковъ" — "водасть имъ взати Дадьковъ град"). Іншими словами, один з епізодів тавтологічний щодо другого. Котрий із двох — початковий?
Звернімо увагу, що фрагмент з участю Данила сконструйовано невдало. Князь "устремляється" на болохівські городи, руйнує їхні укріплення, бере полон і повертається. Кінець історії. Після цього він знову здобуває городи, тепер уже перераховані поіменно. А наприкінці історії дізнаємося, що Данило — уже покінчивши з болохівськими князями та їхніми городами — продовжує ворогувати з болохівцями. Смислової чи граматичної недоладності ми швидше очікували б у вставному тексті, який складно достосувати до вже складеної оповіді. Другий епізод, з Кирилом, таких суперечностей не містить і, більше того, у ньому помічаємо мотив із попередньої оповіді про напад болохівців на Бакоту: особливо наголошено на ролі "пішців" ("изииде на нь со пѣшьци", що налякало Ростислава і болохівських князів). Із цими ж пішцями ("со треими тысАщами пѣшець . и трьими сты коньникъ") Кирило з’являється в Болохівській землі і, своєю чергою, палить її, бере полон і "вдруге" штурмує міста. Отже, оповідь про дії Кирила в Болохівській землі є прямим продовженням історії нападу болохівців на Бакоту, вони безпосередньо з’єднуються, що "висвітлює" фрагмент із Данилом як вставний. "Пішці", крім того, пов’язують епізод із печатником Кирилом з найближчим текстом ГВл. У попередньому тексті "галицького" літопису "пішці" згадані лише один раз, на самому початку (Іпат. 1202, ПСРЛ 717). Після довгої перерви "пішці" знову з’являються в нашому епізоді. А от після нього "пішці" стають частотним словом: "многи бо имѣ пѣшьцѣ" (ПСРЛ 2: 797), "пѣшцѣ же шстави противоу врато”" (ПСРЛ 2: 802), "вороужьшимъсл пѣшьцемь" (ПСРЛ 2: 813), "и мнозии пѣш’сцѣ" (ПСРЛ 2: 818), "гражанѣ пѣшьци" (ПСРЛ 2: 840). Крім того, характерне поєднання "пішців і кінноти" з’являється також лише після Іпат. 1241: "поиде собравъ вои многи и пѣшьцѣ" (ПСРЛ 2: 797), "исполчивша же коньники с пѣшьци" (ПСРЛ 2: 802), "пѣшци и сноузнічи"


364
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
(ПСРЛ 2: 811), "многы своіа пѣшьцѣ . и коньникы" (ПСРЛ 2: 819), "и поимъ коньники и пѣшцѣ" (ПСРЛ 2: 822), "гондше іа пѣшь . и шни же на конихъ" (ПСРЛ 2: 828).
Отже, є підстави гадати, що в початковому тексті уся історія болохівців була пов’язана виключно з Кирилом-печатником. Згодом редактор вирішив посилити роль князя, Данила Романовича, у цій справі. Імовірно, це сталося в межах того самого "редакторського епізоду", внаслідок якого болохівські князі з’явилися й у попередніх повідомленнях про князя Данила (Іпат. 1231 та 1235). Ми не наважуємося запропонувати реконструкцію початкового тексту: очевидно, що редакторське втручання не обмежилося простою вставкою, а заторкнуло й оригінальний текст, який було перекомпоновано. Наприклад, судячи з позиції переліку болохівських городів після "першого завершення" походу Данила (тепер у вставці про Данила), він міг належати до початкового варіанта повідомлення (про печатника Кирила).
Підсумуємо цю частину наших спостережень. Початкова редакція "галицького" літопису містила лише дві згадки болохівців: Іпат. 1241 р. та Іпат. 1257. Перша з них має вирішальне значення для судження про природу цього феномену: тут згадано "болохівських князів", поіменно перераховано болохівські городи, і все це утворення названо "Болохівською землею". (Як і чимало дослідників до нас, ми надаємо ваги тій обставині, що болохівські князі завжди фігурують як колективне ціле, як маса без індивідуальної фізіономії.) Крім того, дізнаємося про особливу роль монголів у виникненні феномену. Удруге і востаннє болохівці — уже тільки як територіальну групу — згадано в контексті інших аналогічних, залежних від татар груп у Іпат. 1257.
Шукаючи Болохова та "Болохівської землі"
У сучасних інтерпретаціях Болохівську землю подано як стабільне територіальне та адміністративне утворення зі столицею в місті Болохів, де мали резиденцію (усі?) болохівські князі, звідки й їхня назва. Із граничною простотою це переконання висловив у середині XX ст. І.П. Крип’якевич:
Деякий час до складу Волинського князівства входила смуга над ріками Случчю і Верхнім Богом, яка належала до Київського князівства. Головним містом в області Случі вважався Полонний. [...] На північ від Полонного знаходився Сімоць і Возвягль [...]; в околиці Возвягля — менші поселення, Білобережжя і Чернятин, на шляху до Чортового лісу. Невідомо, де були розташовані Городок і Городеськ. На південь від Полонного стояв укріплений замок Колодяжне. [...] Далі йшли менш знані поселення Микулин, Деревин, Губин, Кобуд.
Над Верхнім Богом головними містами були Божський та Межибоже (Меджи- біж). [...] З менш укріплених поселень згадуються Кудин, Городець, Дядьків, Бо- лохово, Мунарів і Прилук.
Коли в 1230—1250 рр. на Побожжі виник народний, протикнязівський рух, населення майже всіх згаданих поселень включилося в нього. Від центру


365
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
цього руху Болохова Побожжя одержало назву Болохівської землі (Крип’я- кевич І.П. Галицько-Волинське князівство. К., 1984, 26—27).
Такий монументальний образ Болохівщини, що дозволяє ставити її в один ряд із іншими землями Русі, склався не одразу. Не одразу навіть знайшли придатну для неї локалізацію. Першовідкривач відомостей про болохівців М.М. Карамзін гадав, що їхня земля була на р. Західний Буг "між володінь волинських і мазовецьких, на південь від Берестя" (ми вже знаємо чому — інакше болохівські князі не могли б удертися до Мазовії) (Карамзин Н.М. История государства Российского. Т. 3. СПб., 1818, прим. 346; Т. 4, прим. 102). Завдяки авторитетові історіографа цей погляд затримався в літературі. Але вже Карамзіну була відома й інша локалізація, про яку йому писав Зоріан Доленга-Ходаковський: "Боло- хов находился в Подольской губернии. Там, на дороге из Києва в Галич, были и города Кудин, Божский, Деревичи, Губин, Дядков, Белобережье, Чернятин, область князей болоховских, в окрестностях и на берегах Буга, впадающего в Днепровский лиман, а не того, который впадает в Вислу". Карамзін надрукував міркування Ходаковського в додатках до VIII тому, але, здається, лишився при своїй думці (Карамзин Н.М. История государства Российского. Т. 3. СПб., 1819, Приложения, 146).
Ходаковський виходив із свого незрівнянного серед сучасників знання археологічних пам’яток і географічної номенклатури України. Утім, цілковито тотожної локалізації Болохова дійшов задовго до нього, другої чверті XVII ст., значно скромніше обізнаний анотатор Іпатіївського літопису, якому належать приписки на полях, відомі з так званого списку Марка Бундура (або ж списку Яроцького), 1651 р. Проти історії руйнування Данилом болохівських городів цей читач зазначив: "Дани” городы болоховєтцких кнзей побрал в Подолю", а дещо вище, при згадці боярина "Бориса межибіжського", зазначив: "Борис мєжибозки" кнз болоховецкий" (БАН 21.3.14, арк. 191зв., 196зв.).
Від середини XIX ст. запропонована Ходаковським "подільська" локалізація Болохова стала загальником як у працях російських учених, так і австрійських істориків, що вивчали локальну галицьку минувшину (Зубрицкий Д. История древнего Галичско-Русского княжества. Ч. 3. Львов, 1855, 137; Шараневич И. История Галицко-Володимирской Руси от найдавнейших времен до 1453 г. Львов, 1863, 93). Але цілковитої певності осягнуто не було. М.П. Погодін, навівши обидві думки — Карамзіна та Ходаковського, зазначив з приводу "подільської" локалізації Кудина, Бозького, Деревичів, Губина, Дядькова, Білобережжя та Чернятина: "Все это, положим, так, но где же был Болохов?" (Погодин М.П. Исследования, за- мечания и лекции по русской истории. Т. 4: Период уделъный, 1054—1240. СПб., 1850, 205). І справді, дивним чином саме столиця і найважливіший центр землі якось вислизав із рук учених.
Проблема все ще вважалася нез’ясованою і через двадцять років, і серед "запитань", запропонованих 1872 р. на розгляд III Археологічного з’їзду, було наступне: "Значение Болоховских князей и местоположение Болоховских княжеств". Це було питання "з оплаченою відповіддю", адже, судячи з усього, М.П. Дашкевич — тоді ще двадцятилітній студент університету — вже готував обширне дослідження, яке й було опубліковане 1878 р. в Трудах з’їзду (Дашке-


366
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вич Н.П. Болоховская земля и ее значение в русской истории. Труды Третьего археологическаго съезда в России, бывшего в Києве в августе 1874 года. К., 1878. T. II; і окремим виданням, із присвятою В.Б. Антоновичу). Сумлінна й скрупульозна, у питанні локалізації Болохівської землі праця Дашкевича застосовувала той самий — досить дивний, коли вдуматися — прийом, що й Ходаковський. Попри те що городи Болохівської землі точно зазначено під Іпат. 1241, усі судження про її локалізацію черпалися з повідомлення під Іпат. 1257 про інші групи залежного від монголів населення та їхні території — повідомлення, у якому Болохівської землі не згадано.
Учнівська праця Дашкевича, судячи з усього, не осягла мети. У виданій 1888 р. Імператорським Московським археологічним товариством брошурі "Вопросы и запросы, не получившие окончательной разработки на первых семи Археологических съездах" під № 242 значиться питання про болохівців у тотожному формулюванні (Вопросы и запросы, не получившие окончательной разработки на первых семи Археологических съездах. СПб., 1888, 18). Можливо, враженню недоведеності й дискусійності питання сприяла оприлюднена незадовго перед тим детальна критика Никандра Мовчанівського, чий висновок з приводу побудов Дашкевича звучав суворо: "Г-н Дашкевич, несмотря на замечательную тщательность своих изысканий в этой области, не смог прийти к верному, неоспоримому и убедительному для всякого заключению; если же теория его и верна на самом деле, то, как мне кажется, это очень трудно доказать" (Молча- новский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. К., 1885, 121—132).
Сам Мовчанівський — через брак достатніх свідчень — ухилився від точної локалізації Болохівської землі, зазначивши:
Решающее значение для нашего вопроса имело бы, конечно, исследование городищ, курганов и других археологических остатков в предполагаемой Болоховской территории. [...] Нельзя не согласиться, что именно эти данные, быв собраны, имели бы несравненно более важное значение, нежели указанна письменных памятников, указания притом же до крайней степени скудные и, в конце концов, ровно ничего не прибавляющие к немногоречивому тексту основного источника, Ипатьевской летописи. Пока изыскания эти не будут произведены, до тех пор вопрос о территории Болоховских расселений будет оставаться открытый (Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле, 125, прим. 1).
Археологія була новою наукою, з репутацією точного, конкретного і не- суперечливого знання, вона пропонувала нові обрії. Протягом XX ст. саме археологічні дослідження домінуватимуть у проблемі "Болохівської землі". Але археологія точно дотримувала рецепта, виписаного Мовчанівським: із праць істориків добували знання про здогадну територію Болохівської землі (ще й з "лишком"), а всі археологічні пам’ятки києворуського часу на цій території оголошували "пам’ятками болохівців" (Раппопорт П.А. Города Болоховской земли. Краткие сообщения Института истории материалъной культуры. М., 1955, Вып. 57, 54—57; Терещук К.І. До питання про локалізацію Болохівської землі. Дослідження з слов’яно-руської археології. К., 1976, 164—172). З нагромадженням археологія-


367
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
них знань зростала кількість городищ, селищ, могильників, скарбів, залишених болохівцями. Отже, тепер у землі болохівців нараховують 27 "фортець": 15 городищ, не згаданих літописом, і 12 літописних міст, серед яких ніколи не згадані джерелами як болохівські Колодяжин, Ізяслав, Бозький, Межибіж, Тихомль, Гнійниця, Полонне (див.: Якубовський В. Скарби Болохівської землі. Кам’янець- Подільський, 2003, 31—40; див. також: Терський С. В. Археологія доби Галицько- Волинської держави. К., 2014, 91 (автор обстоює існування в Болохівській землі 40 поселень, з них 15 — укріплені городища)). Археологічно ідентифіковано й фантомну столицю Болохівської землі, місто Болохів, на роль якого пропонують або ж городище XI—XIII ст. поблизу м. Любар на р. Случ (Терещук К.І. До питання про локалізацію Болохівської землі. Дослідження з слов’яно-руської археології. К., 1976, 171), або ж городище XI—XIII ст. на р. Гуска в околицях с. Городище неподалік Шепетівки (раніше визначене як літописний Ізяславль) (Якубовський В. Скарби Болохівськоїземлі, 33—34). Можливості археології у справі ідентифікації болохівських міст виявилися досить обмеженими. З перерахованих в Іпат. 1241 болохівських городів, здається, лише Губин ідентифікований надійно (див.: Винокур І.С. Дослідження літописного Губина. Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. Чернівці, 2001. Т. 1, 202—215; Винокур І.С., Якубовський В.І., Журко О.І., Мегей В.П. Речовий скарб із літописного Губина. Археологія. 2003, № 1, 54—65). Але крім розширення території болохівців та наповнення її укріпленими пунктами, археологічні дослідження мали ще один ефект. Оскільки практично всі досліджені городища виникають не пізніше від другої половини XII, а окремі — на рубежі XI—XII ст., історія болохівців, а також їх адміністративного утворення, "Болохівської землі", набувала протяжності й глибини в півтора століття.
Позитивна локалізація Болохова була здобута все ж у межах традиційної історії. Поштовхом до нових розшуків став черговий запит про болохівців, адресований І.А. Лінниченком уже IX Археологічному з’їздові: "Имеют ли какое отношение к летописным болоховцам болоховцы в актах XVI в.?" (Труды Виленского отделения Московскаго предварительнаго комитета по устройству в Вильне IX Археологическаго съезда. Бильна, 1893, 12). Прямою відповіддю на нього стала стаття М.С. Грушевського, який опублікував з Литовської метрики лист королеви Бони до кременецького старости Петра Семашка, даний у Варшаві 1553 р. У документі йшлося про осадження людей у Кременецькому повіті "за Горинню на Волохові" (Грушевский М.С. К вопросу о Болохове. Чтения в Историческом общество Нестора Летописца. Кн. 7. К., 1893, Отд. II, 3—11). З нього виходило, що Бо- лоховом називалася територія на вододілі Горині і Случа, у ділянці річок Жерді та Полкви. Через кілька років Дашкевич опублікував додаткові акти XVI ст. зі згадками Болохова. На його думку, "Болохово" в них охоплювало місцевість від правого берега Горині до Случа й Буга на півдні, що, як наполягав Дашкевич, становило лише південно-західну частину древнього (літописного) Болохова (Дашкевич М.П. Еще разыскания и вопросы о Болохове и болоховцах. Универси- тетские известия. К., 1899, Кн. 1, Критика и библиография, 1—63).
Отже, підтверджувався давній висновок Дашкевича, що Болохово — це не місто, не фортеця і не населений пункт, а назва певного регіону. Цим і поясню-


368
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ється обставина, яка так довго бентежила істориків: серед городів болохівських князів не названо власне Болохова, їхньої гаданої столиці.
Зрештою, таке враження можна було здобути й із тих двох згадок Болохова за XII ст., що містяться в Київському літописі. Під 1150 р.:
в то же веремл поиде Володимеръ из Галича . сватови своєму Дюргеви в помочь . Къіеву на Излслава . и приде Излславоу вѣсть . шже Володимиръ перешелъ Болохово . идеть мимо Мунаревъ к Володареву (ПСРЛ 2: 398— 399).
Перейти можна поле, а місто — оминути.
Під 1172 р.:
И поиде Мьстиславъ w Києва. второе недѣли по велици дни в понедѣлникъ и бъі6 вѣсть Двдови . шже Мьстиславъ пошелъ . и посла Володислава Ллха с Половци . по нѣмь. и постигоша іа оу Болохова (ПСРЛ 2: 549—550).
Друга згадка менш виразна, але для нашого дальшого обговорення обидві вони важливі наступним: Болохово є компактною місцевістю, яка лежить на традиційному шляху з Києва в Галич. Хто б не рухався зі сходу на захід (і у зворотному напрямку), мав перетинати Болохово.
"Болохівські князі" в Жалісній пісні магістра Рогерія
Західний похід монголів став катастрофою нечуваних масштабів для християнських держав Східної та Центральної Європи, що потрясла всі панівні династії і заторкнула мільйони їхніх підданих. Попри це до наших днів дійшов лише один звіт про події, написаний очевидцем, — Epistola in miserabile carmen super destructione regni Hungarie per tartaros facta, або Жалісна пісня магістра Рогерія. Ця обставина робить його текст першокласним джерелом для розуміння подій 1240—1242 рр. З якоїсь причини трактат Рогерія ніколи не залучався до розв’язання проблеми "болохівських князів", хоча, як спробуємо показати нижче, саме в ньому й містилася розгадка.
Магістр Рогерій народився близько 1205 р. в Апулії, на півдні Італії. Про його ранні роки відомо мало, але припускають, що він здобув формальну юридичну, а можливо, і схоластичну освіту. Від 1230-х рр. Рогерій перебував на службі Римської курії. У складі почту кардинала Джакомо ді Пекорарі 1232 р. він уперше прибув до Угорського королівства і невдовзі дістав посаду капелана, а згодом і архідиякона Варадської єпископії в Трансильванії (нині Орадя в Румунії). Декілька наступних років (1236—1239) він супроводжував свого патрона в подорожах за межами Угорщини, але монгольське вторгнення 1241 р. застає його знов у Вараді. Тут Рогерій потрапив у полон до монголів і перебував у ньому до 1242 р., коли йому вдалося втекти під час відходу монгольської армії на схід. 1245 р. Рогерій (можливо, як експерт з "монгольського питання") перебував на Ліонському соборі, одним із центральних питань якого було формування папської політики щодо монголів (а одним із наслідків — місія Плано Карпіні).
Переживання монгольського бранця Рогерій описав свіжими слідами подій, принаймні 1244 р. його трактат уже був завершений. Для нашої теми най-


369
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
важливішим серед досвіду Рогерія виявляється описаний у 35 главі епізод, що стався "через місяць чи більше" після остаточного підкорення провінції, уціліле населення якої ховалося в лісах (з контексту стає ясно — у липні-вересні 1241 р.). Монголи оголосили, що всім, хто вийде з лісів до певного терміну, буде збережене життя і дозволено повернутися до їхніх домівок. Вийшло чимало люду, так що "територія на три дні довкола" була заново заселена. Причому монголи дозволили кожному поселенню обрати собі "королів" або з-поміж монголів, або з руки монголів (quelibet villa elegit sibi regem de Tartaris, quem optavit) (Anonymus and Master Roger, ed. by Janos M. Bak and Martyn Rady [Central Euro- pean Medieval Texts, vol. 5] (Budapest and New York, 2010), 208). Для управління населенням, говорить далі Рогерій, монголи призначили князів [constituerunt caneseos). Слугою одного з них став Рогерій, що дало йому можливість спостерігати за діяльністю князів практично зсередини: об’їжджати територію разом із своїм паном, бути присутнім на щотижневих зборах канесіїв, особисто пізнати декого з них тощо.
З тексту Рогерія неясно, чи caneseos — це ті самі regibus, згадані попереду як одержані від монголів голови поселень, але таке тлумачення не виключене. Він називає князів також "приставами" (ballimos) та "панами" (dominos), або "старійшинами" (maioribus), в іншому місці одного з них іменує "управителем" (procurator). Очевидно, цей термін був для Рогерія новим, і він добирав слова, щоб точніше описати запроваджений татарами інститут. Важливо для нас, що як саму посаду, так і її назву (насправді слов’янського походження) Рогерій уважає монгольськими. Єдиний інший випадок уживання терміна в Жалісній пісні також стосується до монголів: в одному з попередніх епізодів князем він називає якогось монгольського ватажка чи воєначальника (ipsorum canesio, id est, maiori) (Anonymus and Master Roger, 170). Цікаво, що й у Gesta Hungarorum анонімного нотарія Бели IV термін (у формі kenezy) пов’язується із жителями степу — половцями та болгарами (Anonymus and Master Roger, 96).
Коментуючи термін canesio, новітні видавці тексту припустили, що Рогерій міг знати його як найменування старійшин сільських громад волохів (Anonymus and Master Roger, 171, прим. 4). Навряд чи це так. Систематичні згадки волохів (поодиноких осіб) у межах Угорського королівства починаються з 1230-х рр. Але про осадження волохами територій у Трансильванії тверді дані походять із пізніших часів. Найранішими є грамоти короля Андрія III 1292 та 1293 рр. (щоправда, в останній міститься згадка про надане королем Ласло IV (1272—1290) капітулові Велеграда право тримати 60 волоських родин) (див.: Karel Kadlec, Valasia valasske pravo, 175—177). Сам же інститут князів фіксується в Трансильванії лише в перших десятиліттях XIV ст., а скільки-небудь масова колонізація на волоському праві, елементом якого була посада князів, ще пізніше — з другої половини XIV ст. (J. Bogdan, Uber die rumanischen Knesen, Archiv fur Slavische Philologie 25 (1903), 526—527; Karel Kadlec, Valasi a valasske pravo, 200—204. Щоправда, в грамоті Бели IV госпітальєрам (1247) згадано волоські утворення, кожне з яких іменовано kenezatus. Але йдеться тут про великі територіальні князівства (Florin Curta, Southeastern Europe in the Middle Ages, 500—1250 (Cambridge, 2006), 407)).


370
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Зрештою, з опису Рогерія дізнаємося, що князями були місцеві мадяри, як той, чиїм слугою став Рогерій: чисто татарин у діях (Tartari in suis operibus effecti erant). Та й населення, яким порядкували князі, було мадярським.
Функції князів Рогерій описує як судові та господарські: вони керували населенням, а також постачали монголам необхідні припаси (constituerunt canese- os, id est, balimos, qui iustitiam fecerent et eis equos, animalia, arma, exennia et vestimenta utilia procurarent). У російському перекладі фразу витлумачено так, що татари створили канесіїв, щоб ті турбувалися про власний, канесіїв, добробут: "Назначили канесиев [...] которые следили за справедливостью, заботились о своих лошадях, животных, оружии, имуществе и одежде" (Магистр Рогерий. Горестная песнъ о разорении Венгерскаго королевства татарами. Латинский текст и перевод. Пер., вступ, статья и комментарии А.С. Досаева. СПб., 2012, 51). Така християнська добрість нічим не мотивована і прямо суперечить наступній оповіді Рогерія. Англійський переклад точно дотримує оригіналу, передбачаючи єдиний суб’єкт речення: "They [монголи. — Авт.] set kneses [...] in order to render justice and supply them [монголів. —Авт.] with useful horses, animals, weapons, presents and clothing" (Anonymus and Master Roger, 209).
Справді, ці події мали місце під час жнив, і татари опікувалися тим, щоб нагромадити запаси сіна, соломи та інших припасів (quo facto сит essent tempora messium, fruges unanimiter collegerunt et eas ac stramina et fenum at alia ad horrea congregabant). Спостерігаючи за діяльністю поставлених монголами князів, Рогерій дійшов висновку, що це все було задумано з метою забезпечити монголам — серед спустошеної країни — ситу територію для майбутньої зимівлі. Як він дізнався згодом, здогад був правильний: монголи залишили людей під умовою, що ті зберуть урожай і нагромадять запаси (пат populus vivere ad tempus dimiserant ad cautelam, ut in unum segetes congregarent et vindemiarent vineas) (Anonymus and Master Roger, 210).
"Галицький" літописець сказав би: "шставили бо ихъ Татарове . да имъ шрють пшеницю и проса".
Отже, маємо два повідомлення про організацію монголами підкореного населення для аграрного виробництва: одне — коротке й дискусійне (ГВл), друге — докладне й несуперечливе (Рогерія). Обидві звістки абсолютно синхронні: стосуються до подій липня — вересня 1241 р. В обох повідомленнях ідеться про достатньо обширний, але компактний регіон, який лежить на шляху, яким повертатиметься монгольська армія. (Болохівські князі порядкували шістьма або сімома городами; аналогічна територія в Трансильванії простягалася "на три дні". Кількість князів, за оцінкою Рогерія, сягала сотні, а кожний із них командував майже тисячею поселень, що видавці слушно вважають надзвичайно завищеними цифрами (Anonymus and Master Roger, 209, прим. 3).) В обох випадках для контролю над населенням монголами запроваджено інститут князів. В обох випадках новий порядок передбачався як тимчасовий чи навіть "разовий": на час жнив 1241 р., але в будь-якому разі не довший за тривалість Західного походу; з виходом монгольської армії в степ будь-які звістки про князів та їхні території зникають із джерел. На тлі вбогої документованості епохи шанси випадку такої кількості збігів нікчемні.


371
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Зрештою, ще з одного джерела ми знаємо, що саме такою і була звичайна практика монголів. Угорський домініканець брат Юліан, який 1236 і 1238 рр. здійснив дві експедиції на Схід і одним із перших доставив на Захід звістки про монголів та їхні практики, стверджував на підставі добутих ним відомостей, що під час походу татари в усіх завойованих країнах частину підкореного населення силоміць залучають до армії; частину ж нездатних до війни селян (rusticos) лишають позаду для обробітку землі на потреби армії. Причому такі люди надалі мусили називатися татарами (ut de cetero Tartari nuncupentur) (Laszló Bendefy, Fontes authentici itinera fr. luliani (1235—1238) illustrantes, Archivum Europae Cen- tro-Orientalis, t. 3, fasc. 1—3 (1937), 38, 42). Пор. угорського князя, що "став татарином", а також "людей татарських" "галицького" літопису. Цілком можливо, що ці нові "люди татарські", які епізодично з’являються через десять років після болохівських князів, були "створені" під час походу Куремси 1252 р. Данило Романович вирушає в каральну експедицію проти них, як зазначає літопис, одразу ж "по рати Кремднецькои Коуремьсинѣ", так що зв’язок між монгольським походом і "людьми татарськими" очевидний.
Та й сам магістр Рогерій говорить про аналогічну практику монголів під час руського походу 1240 р., ледве чи не прямо зазначаючи момент створення наших "болохівців":
Після того як вони [монголи. — О.Т.] знищили Русь і Куманію, вони відступили на відстань чотирьох чи п’ятьох днів, лишивши неушкоджени- ми землі, що межували з Угорщиною, щоб, коли вони повертатимуться, вони знайшли їжу та фураж для себе та своїх коней (Anonymus and Master Roger, 165).
Для нашої теми це означає, що болохівські князі та Болохівська земля були одним із "інфраструктурних проектів" у рамках Західного походу монголів 1240—1241 рр. З багатого досвіду вони знали, якими будуть наслідки їх вторгнення.
Наприклад, Фома Сплітський стверджує, що після відходу монголів в Угорському королівстві повсюдно запанував жорстокий голод і через нього померло ледве не більше людей, ніж було вбито під час війни (Фома Сплитский. История архиепископов Салоны и Сплита. Вступ, статья, перевод, комментарий О.А. Акимовой. М., 1997, 120). Справді, перебування монгольського війська порушило аграрний цикл, а значну частину продуктивного населення було або винищено, або переміщено. Ще багато років по тому чимало регіонів у Трансильванії залишалися безлюдними, а землі не культивувалися; подекуди до 1256 і навіть до 1268 р. (див.: Peter Jackson, The Mongols and the West: 1221—1410 (London, New York et al., 2005); Florin Curta, Southeastern Europe in the Middle Ages, 413—414; Алек- сандар Узелац. Под сенком пса. Татари и ]ужнословенске земле у друга) половини XIII века. Београд, 2015, 42—59).
Завданням проекту, отже, було створити серед країни, яку прирікали на зруйнування, спустошення й неминуче збезлюднення, острівець добробуту, з осадженим на землі населенням, яке під протекторатом монголів продукувало б і нагромаджувало припаси для армії в розрахунку на її зворотний шлях. Ми


372
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
не знаємо, якою була доля трансільванських "болохівців" (Рогерій вирушив із армією і втратив із ними контакт). Але на Русі монголам не випало скористатися зі свого задуму: Данило Романович або ж його печатник Кирило зруйнували Болохівську землю ще до зворотного походу монголів.
О.Т.
Данилъ же дворечкого посла на Перемишль . на КостАнтина Рдзань- ского . посланаго w Ростислава . и владыцѣ Перемышльскомоу . коромо- лоующу с нимь . и слышавъ Костантинъ Андрѣа грлдоуща на нь . избѣже нощью . Андрѣи же не оудоси его но оудоси владикоу . и слоуги его разъграби гордые и тоулы ихъ . бобровые раздра . и прилъбѣцѣ ихъ волчіе . и боръсоуковые раздраны быша словоутьного пѣвца . Митоусоу . древле . за гордость . не восхотѣвшу слоужити кназю Данилоу . раздраного аки свАзаного приведоша. сирѣчь іакоже рече приточникъ . боуесть домоу твоего скроушитьсА. бобръ и волкъ. и іазвѣць снѢдатьса . си же притчею рч'ена бы“ (ПСРЛ 2: 793—794).
Наведений фрагмент привертав увагу дослідників переважно згадкою "сло- вутного співця Митуси", якого вчена традиція настійливо хотіла вважати "піснетворцем", придворним поетом, що виконував свої композиції під акомпанемент музичного інструмента.
На середину XIX ст. ця думка вважалася загальноприйнятою. Публікуючи 1861 р. замітку про Митусу, М. Максимович писав: "Не знаю, кому первому из русских ученых принадлежит мнение, давно принятое многими, что словутный певец Митуса [...] был песнотворец, подобный Бояну и Певцу Игоря Святославича" (Максимович М. Заметка о словутном певце Митусе. Основа. 1861, № 6, 19). Насправді першим у друці такий здогад оприлюднив Микола Полевий 1833 р. (Полевой Н.А. История русскаго народа. T. 4. М., 1833, 147, прим. 146: "Вот еще имя одного певца к Бояну!"). Щоправда, Максимович, видно, пригадував прочитане у Івана Снєгирьова, де трьох піснетворців — Бояна, автора Слова о полку Ігоревім та Митусу — поставлено поряд (Снегирев И.М. Русские простонародные праздники и суеверные обряды. М., 1837. Вып. 1, 218). Авторство за цим здогадом, як видно, не визнавалося, і дослідники раз у раз висловлювали ту саму думку "від себе" (див., напр.: Погодин М.П. Письмо к С.П. Шевыреву о десятой его лекции. Москвитянин, ч. 1. М., 1845 (московская летопись, 17); Иловайский Д.И. Историческиесочинения. Ч. 2 (1859—1897). М., 1897, 61). Іловайський зауважував, що Митусу захопили разом з озброєними слугами перемишльського владики, тож він міг служити не єпископові, а згаданому в тому ж епізоді Ростиславові Михайловичу. Отже, Митусу не можна вважати співаком у буквальному значенні слова, "таковые ценились тогда наряду с скоморохами и игрецами, и Даниил Романович не стал бы хлопотать о том, чтобы залучить в свою службу гордого Митусю, если бы он не был известный в свое время придворный певец-поэт, прославлявший князей" (Иловайский Д.И. История Poccuu. T. 1, ч. 2: Владимирский период. М., 1880, 343).
У такому образі "барда", "скальда", "менестреля" Митуса переважно й фігурує в літературі (див.: Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М.,


373
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
1950, 227; Лихачев Д.С. Размышления об авторе "Слова о полку Игореве". Русская литература. 1985, № 3, 4—5; Грабовецький В.В. "Галицька трійця" XIII ст. — Тимофій, Авдій, Митуса. Історія та історіографія України. Збірник наукових праць. К., 1985, 38; Котляр М.Ф. Співець Митуса. Історія України в особахIX—ХѴІІІст. К., 1993, 129—131; Ясіновський Ю., Кіндратюк Б. Данило Романович і літописний Митуса. Княжа доба: історія і культура. Львів, 2008, вип. 2, 158—166; Dariusz Dąbrowski, Król Rusi Daniel Romanowicz. O ruskiej rodzinie książęcej, społeczeństwie i kulturze w XIII w. (Kraków, 2016), 269). Митусу, крім того, дехто з дослідників висував на роль автора Слова о полку Ігоревім (див.: Югов А. Историческиеразыскания об авторе "Слова о полку Игореве". Югов А. Слово. М., 1945, 177; див. також: Рыбаков Б.А. Русские летописцы и автор "Слова о полку Игореве". М., 1972, 394—395). Л.В. Черепній фантазував, ніби Митусу Данило Романович гадав використати для "літературної полеміки зі своїми політичними противниками" (Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Историческиезаписки. 1941. Т. 12, 251).
Згадана замітка Максимовича полемізувала саме з таким трактуванням роду занять Митуси:
Этого певца нельзя ставить в число древних южнорусских песнетворцев, какими были Боян [...] и Певец Игоря; ему чета — разве "скопець Мануйло пѣвець гораздый", иже бѣ пришелъ изъ грекъ самъ третій къ боголюбивому князю Мьстиславу (Максимович М. Заметка о словутном певце Митусе, 20).
Проте навіть знаючи цю думку, поважні філологи продовжували вагатися, словами 1.1. Срезневського, "был ли Митуса слагатель песен, или просто певний церковный, прославившийся своим голосом" (Срезневский И.И. Древние памятники русскаго письма и языка (XI—XIV веков). Общее повременное обозрение. СПб., 1863, 56; Vatroslav Jagić, Grada za slovinsku narodnu poeziju: Dio prvi: Historijska svjedocanstva o pjevanju i pjesnistvu slovinskih naroda, Rad Jugoslavenske Akademije znanosti i umjatnosti, kn. 37 (Zagreb, 1876), 77; передруков.: Ягич В. О славянской народной поэзии. Славянский ежегодник. К., 1878, 196—197). Прикметно, що у своему словнику Срезневський s.v. пѣвъцъ навів приклад Митуси на підтвердження значення "певец, слагатель песен" (Срезневский И.И. Материалы для словаря, т. 2, 1782) — навіть усупереч тому, що решта його прикладів засвідчували значення церковного співака або ж царя Давида-псалмоспівця.
Слово пѣвъцъ належить до надзвичайно рідкісних у літописанні. Досить сказати, що в ПВЛ його не вжито жодного разу. У Сузд. — лише єдиний раз, як метонімічне позначення царя Давида, псалмоспівця (він же пѣсънникъ; ПСРЛ 1: 456). Тож Максимович недарма апелював до іменування скопця Ма- нуїла "пѣвцемъ гораздымъ": це єдиний випадок у Кл (ПСРЛ 2: 300). Отже, у цілому Іпат. кодексі слово пѣвъцъ зафіксовано лише двічі, і обидва рази — у контексті церковного співу.
Незвичне ім’я владичного співака Максимович пояснював як "скорочене" Димитрій (Максимович М. Заметка о словутном певце Митусе, 19). О.О. Со- болевський уважав ім’я зменшувальною формою і реконструював як Митуся (Соболевский А.А. Лекции по истории русскаго языка. К., 1888, 200; див. також: Соболевский А.А. Труды по истории русскаго языка. Т. 2: Статьи и рецензии. М.,


374
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
2006, 332). Заперечуючи Соболевському, А. Кримський зазначив, що форми на -са не зменшувальні. Він навів діал. митуса — "непосидючий, проворний" і зауважив: "Не исключена возможность, что летописное имя Митуса образовалось от нарицательного, а не от Димитрий" (Крымский А. Филология и погодинская гипотеза. Кримський А.Ю. Твори в п’яти томах. Т. 3: Мовознавство, фольклористика. К., 1973, 62, опубліковано 1904 р.; з наступних видань Лекцій Соболевський вилучив відповідний фрагмент). Тож якого саме "нарицательного"?
У старослов’янській мові відомий прислівник митоусь/митись із значенням "взаємно" (Slovnikjazykastaroslovenskeho. II: К — О (Praga, 1973), 217). У пізніших пам’ятках (наприклад, у Студійському уставі та кормчих) прислівник митоусь має значення "поперемінно, чергуючи" (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIVвв.). T. 4. М., 1991, 549). Близькі значення у дієслів митушатисд — "чергуватися, зміняти одне одного" і митоуиіати — "поперемінно рухати (ногами)"; останнє вжите, за збігом, у контексті церковних співів: "А не глоумАщесл. ибо изидоша мниси из мира, да глоумлтсА. и красдть пѣниіа. и състрагають глсы. и трдсоуть роуками. и митоушають ногами" (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIVвв.). Т. 4, 549).
Уже досить давно зауважено (Сидоров Н.П. К вопросу об авторах "Слова о полку Игореве". Слово о полку Игореве. Сб. исследований и статей под ред. В.П. Адриановой-Перетц. М.; Л., 1950, 172), що антифонний церковний спів на два кліроси, коли хори звучать навперемінно, іноді називався митоусъ пѣвание (див.: Franz von Miklosich, Lexiconpaleoslovenico-graeco-latinum. 2 Newdruck (Aalen, 1977), 371; Дьяченко Г.М. Полный церковнославянский словарь. М., 1900, 308). Митоусъ тут виступає, власне, відповідником грецьк. dvricpoovov — "те, що звучить навперемінно". Отже, прізвисько владичного співака — Митуса — свідчить про причетність його до антифонного співу, можливо, про особливу вправність диригування хорами.
Максимович запропонував одну важливу кон’єктуру до нашого повідомлення. Він зауважив, що "раздраного аки свАзаного приведоша" звучить невдало, і припустив, що оригінальне читання було: "аки связьня" (съвязънъ — "в’язень", див.: Срезневский И.И. Материалы для словаря, т. З, 686, з єдиним і промовистим літописним прикладом із Іпат. 6693, оповідь про похід Ігоря Святославича). Цю поправку відбили сучасні переклади:
Махновець: "розшарпаного, яко в’язня, привели";
Лихачова: "ограбленного, привели, как узника".
(У перекладі Коструби "привели обдертого й як би зв’язаного", і так само у Перфецького: "was brought forth in rags and apparently bound".)
Певні труднощі, як видно, викликав у перекладачів дієприкм. раздранный, який вони інтерпретували в тому смислі, що одяг на Митусі виявився розірваним ("ограбленного" в перекладі Лихачової — явна неточність; у повідомленні раздрати якраз протиставлено разграбити). Хоча поруч раздрати двічі вжито в основному значенні "розірвати (на частини)", раздранный має на увазі не предмет, а самого Митусу (його тіло?), і, треба гадати, ужито в дещо відмінному від основного, але відомому словникам значенні "побитий, скалічений, поранений" (Словарь древнерусскаго языка XI—XVII вв. Вып. 10. М., 1983, 78).


375
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Інші пропозиції Максимовича виявилися менш вдалими. Так, слідом за С.М. Соловйовим (Соловьев С.М. История России, т. З, 856) він гадав, ніби в повідомленні описано головні убори владичних слуг: "Тулы бобровые — высокие шапки в виде клобуков; прилобицы (волчьи и барсуковые) — шапки с меховыми околышами и с верхами суконными, бархатными" (Максимович М. Заметка о словутном певце Митусе, 20). Можливо, до такого рішення підводило явно помилкове Іпат. "прилбичѣе ихъ волъчье".
Насправді мова йде про предмета військового спорядження. Простіше з "тулами бобровими". Гулъ — виключно "сагайдак, футляр для стріл" (Срезнев- ский И.И. Материалы для словаря, т. З, 1036—1037). Дещо складніше зрозуміти, що являли собою "прилобиці". Іловайський, який присвятив цьому слову окремий етюд, зазначив, що в XV—XVII ст. "прилобица" є терміном, добре відомим у литовських і московських текстах (але також і в чеській та польській мовах), де він позначав один із різновидів шоломів, різновид "шишака" (Ило- вайский Д.И. Исторические сочинения. Ч. 2, 62—63). Можливо, у тому ж значенні слово фігурує в новгородській берестяній грамоті № 383 (1280—1290 рр.) (За- лизняк А.А. Древненовгородский диалект. Изд. 2-е. М., 2004, 632). Однак такого значення не можна добути з нашого повідомлення: тут "прилобиці" виготовлені з хутра. Є ще лише одне повідомлення зі згадкою "прилобиці" —Кл під 1172 р. Під час битви половці "потАша стлговника [...] . и челъку стлговую сторгоша съ стАга [...] Володиславъ же замысли взати стагъ . Михалковъ . и натъче на нь прилъбицю" (ПСРЛ 2: 558; паралельний текст — ПСРЛ 1: 360). Ясно, що літописні "прилобиці" — не шоломи, але що саме вони являли собою, виявити неможливо. Не виключено, що пізнє й запозичене з польської мови найменування шолому "прилбица", як і самі ці предмети, не має з ними генетичного зв’язку.
Коментатори й перекладачі розв’язували проблему на свій розсуд, уважаючи "прилобиці" нашого фрагмента "хутряними чохлами, що надягалися поверх шолома" (Іловайський); шкіряною личиною, прикріпленою до шолома (Коструба, Махновець); "прилоб’ям шоломів" (Лихачова); шкіряними (хутряними?) шоломами (Перфецький); хутряними підшоломниками (див.: Кирпичников А.Н. Древнерусское оружие. Вып. 3: Доспех, комплекс боевых средств IX—XIIIвв. Л., 1971).
На короткий коментар заслуговує ще один сюжет, пов’язаний з іншим рідкісним словом уривка. Дехто з дослідників гадав, ніби перемишльського владику було вбито під час цих подій (Перфецький Є. Перемишльський літописний кодекс першої редакції в складі хроніки Яна Длугоша. ЗНТШ. Т. 147. Львів, 1927, 23; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 90; Joseph T. Furhmann, Metropolitan Cyrill II (1242—1281) and the Politics of Accommodation, Jahbucher filr Geschichte Osteuropas 24, 2 (1976), 161, n. 2). Як зазначив свого часу С. Томашівський (Томашівський С. До історії Перемишля і його єпископської кафедри. Analecta ordinis s. Basilii Magni. T. 3, fasc. 1—2. Жовква, 1928, 187—189), такий курйозний висновок пов’язаний з хибним розумінням дієслова оудосити. Це слово, яке в Іпат. трапляється ще лише раз, у Кл під 6622 р. ("не оудоси мужа с нею . а ону обрѣте лежащю съ инѣмъ" (ПСРЛ 2: 279), в обширній цитаті з хроніки Малали, що, за збігом, була також одним із головних хронографічних джерел ГВл), означало "знайти, застати, настигти" (Franz von Miklosich,


376
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Lexiconpaleoslovenico-graeco-latinum, 1041; Срезневский И.И. Материалы для словаря, т. З, 1155).
Отже, наш фрагмент вирізняється тим, що в ньому на короткому проміжку сконцентровано чотири рідкісні лексеми (съвязънъ, пѣвъцъ, прилъбицА, судосити), кожну з яких лише раз було вжито в різних місцях Кл. Зазначимо також, судячи з усього, hapax для літописної лексики словоутъныи (Срезневский И.И. Материалы для словаря, т. З, 421, з єдиним прикладом нашого уривка).
Літописець підсумовує епізод із гордими владичними слугами та Митусою характерною для "галицького" автора "притчею": "сирѣчь іакоже рече приточникъ . боуесть домоу твоего скроушитьсд. бобръ и волкъ . и іазвѣць снѢдатьса . си же притчею рч’ена бъі“". "Приточник" тут є безсумнівним відсиланням до Притч Соломонових. Утім, лише перша частина літописної "притчі" знаходить там віддалений відповідник (Притч. 14, 11: "домове же нечьстивыхъ изчезнетъ"; Притч. 15, 25: "домы досадитель разоряетъ Гь") (див.: Толочко А.П. Галицкие приточники. Ruthenica, VII (2008), 203—204).
Відзначимо також ряд кращих читань Іпат. порівняно з Хлєбн.:
Іпат.: и слоуги его разъграби гордые;
Хлєбн.: и слЯги єго ра3граби гордѣи и слуги єго
Іпат.: и тоулы ихъ . бобровье;
Хлєбн.: и т£лы их багровые (тобто — червоні)
Іпат.: словоутьного пѣвца . Митоусоу;
Хлєбн.: словарнаго пє°цами // пєвцами (на межі сторінок)
Іпат.: боуесть домоу твоего скроушитьсА;
Хлєбн.: бо естъ домі? твоего сокріїшатиск.
О.Т., В.Р.
На окремий коментар заслуговує особа згаданого в уривку "Костянтина Рязанського", з яким пов’язано кілька історіографічних непорозумінь.
Уперше ідею, ніби "Костянтин Рязанський" є котримсь із руських князів, висловив М.С. Грушевський — мимохідь і не подавши аргументів (Грушевський М.С. Історія України-Русі, т. З, 57). Здогад розвинув, навіть із невластивою йому фантазійністю, С. Томашівський, ствердивши, що Костянтин "в дійсності споріднений зубожілій князь у службі Михайла Всеволодовича, воєвода й опікун молоденького Ростислава, а не якийсь зайда" (Томашівській С. До історії Перемишля й його єпископської кафедри. Analecta ordinis s. Basilii Magni, t. 3, fasc. 1—2. Жовква, 1928, 185). Із цієї туманної ремарки можна було б зробити висновок, що Костянтин походив із чернігівських князів ("споріднений"), але чому тоді "рязанський"?
Підхопивши ідею, В.Т. Пашуто впевнено стверджував князівський статус Костянтина, щоправда, через брак підказок у Грушевського чи Томашівського, так і не зважившись зазначити місце цього персонажа серед відомих князів рязанської династії (див.: Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 83, 139, 149). Розвиваючи натяки Пашуто, цей наступний крок зробив М.Ф. Котляр, ототожнивши Костянтина нашого фрагмента з Костянтином Во-


377
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
лодимировичем, сином рязанського князя Володимира Глібовича. Костянтин Володимирович згаданий лише раз у літописанні, зате у знаменитому епізоді — в історії вбивства шістьох рязанських князів 1217 р. Рязанський князь Гліб Володимирович, змовившись із братом Костянтином, запросив "на поряд" своїх родичів та підступно вбив їх під час бенкетування (ПСРЛ 1: 440—441). Щоправда, Котляр слушно зазначив: "Дальші чверть століття його життя невідомі літописцям. Неясно, як він опинився в підручних у Ростислава Михайловича" (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар. К., 2002, 248). Додамо: не тільки наступні чверть століття, а й попередня діяльність Костянтина Володимировича лишилися поза увагою літописів. Твердження Котляра, ніби після вбивства родичів Гліб і Костянтин Володимировичі "поділили між собою владу в Рязанському князівстві", хибне (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 248). Цього так і не сталося, адже під 1219 р. читаємо повідомлення про те, що Гліб Володимирович, прийшовши "со множ'ство“ Половець к Рдзаню", намагався вибити з міста Інгвара Ігоровича, який, отже, й сидів на рязанському столі (ПСРЛ 1: 444). Спроба до того ж виявилася невдалою ("многы w Половець избиша . а инъі извлзаша . а сам‘ шканьнъіи вмалѣ оутече"), і після цього повідомлення Гліб також сходить з літописних сторінок. Цілковита відсутність повідомлень про певного князя в літописі, як правило, означає, що близько року останньої згадки він мав померти. Після 1217 р. жодний літопис не містить жодної згадки про Костянтина Володимировича.
Костянтин не міг тікати незадовго до часу описуваних у ГВл подій на Галичину з Рязані, адже коли прийшли татари, там сидів зовсім інший князь, про що ГВл добре знав, занотувавши:
и взАша град Рлзань копьемь . изведше на льсти кназа ЮрьА . и ведоша Прыньскоу бѣ бо в то врем кнагини его Прыньскы . изведоша КНАГИНЮ его на льсти оубиша Юрыа кназа и кнагини его [...] кюръ Михайловичъ же оутече со своими людми . до СоуждалА (ПСРЛ 2: 778—779).
Отже, по суті, Костянтин Володимирович ніколи не був рязанським князем і, отже, означення "РАзаньскыи", застосоване до нього в ГВл, не можна трактувати як свідчення сидіння (колись, чверть століття тому) на княжому столі; це лише ознака географічного походження персонажа.
Та обставина, що Костянтина згадано без патроніма, також свідчить радше про некнязівський статус його. Щоправда, у ГВл деякі дрібні князьки згадані без патроніма та із зазначенням їхніх столів: Ізяслав свислоцький, Василько слонімський, Юрій пороський (ПСРЛ 2: 831, 884, 930). Дві обставини не дають змоги поставити Костянтина в цей ряд: по-перше, це все зазначення актуального для оповіді столу князя, по-друге, такі означення властиві "волинській" частині літопису, а не "галицькій", де згадано Костянтина.
Що насправді означає "рязаньскыи", літописець розшифровує, згадуючи сина Костянтина — Остафія, який, з’ясовується, опинився на службі у Міндовга:
Потомъ же идоша Литва на Лахы . воевать w Миндовга . и Шстафьи КостАНтиновича [Хлєбн.: костянтиновичь] . с ними шканьныи и безаконыи [Хлєбн.: окаанныи и проклятый] бе бо забѣглъ из Рлзанд (ПСРЛ 2: 855).


378
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, Остафій із батьком таки були "зайдами" — "забігли з Рязані".
Істотно, що ім’я цього здогадного княжича — явно не княже (не тільки під тим оглядом, що його згадано не під "княжим" іменем, а й тому, що хрещене ім’я Євстафій, скільки можна судити, відсутнє серед княжого іменослова домон- гольського часу; єдиний інший князь із таким іменем — Євстафій Мстиславич, що помер 1033 р.). Найвірогідніше, Костянтин-рязанець — з розряду подібних до нього "чернігівських бояр", що "забігли" після монгольського вихору в Галич.
Євстафій Костянтинович фігурує серед достовірних князів у книзі Литвиної та Успенського, уже без будь-яких посилань на попередню літературу (Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Выбор имени у русских князей e X—XVI вв.: Династическая история сквозь призму антропонимики. М., 2006, 542—543). Спираючись на наведену там довідку, гіпотезу про Костянтина-рязанця як князя Костянтина Володимировича поділяє А.А. Турилов, який висловив припущення, що його син ("потомственный князь-изгой" Євстафій) був замовником рукопису Бесід на Євангеліє Григорія Двоєслова (Турилов А.А. К вопросу о заказчике и датиров- ке древнейшего списка славянского перевода "Бесед папы Григория Великого (Двоєслова) на Евангелие" (РНБ, Погодин, № 70). Miscellanea slavica. Сборник статей к 70-летию Бориса Андреевича Успенского [Труды по филологии и истории]. М., 2008, 88—89). Підставою до такого висновку стала вихідна мініатюра, що зображає Христа з передстоячими Папою Григорієм (зліва) і св. Євстафієм (справа), а також із півфігурами архангелів Михаїла та Гавриїла над ними. Не заперечуючи можливості, що зображення св. Євстафія може вказувати на замовника рукопису, зазначимо, що спосіб ідентифікації його ("единственный человек с таким именем") — надзвичайно сумнівний. Послуговуючись такою "монопросо- пографією", шляхом поєднання біографій Костянтина з ГВл і Костянтина Володимировича з Лавр., дослідник змальовує цілковито містифікований життєпис персонажа, якого ніколи не існувало.
Некритичний і загалом малонадійний генеалогічний довідник Л. Войтовича без посилання на джерело твердить, ніби Костянтин Володимирович "загинув "у половцях" після 1217 р." (отже, не ідентифікує князя як персонажа ГВл). Проте цей же довідник серед наступного покоління називає його сина "князя- ізгоя" Остафія Костянтиновича (Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2000).
О.Т.
Слышавъ же королл Михаилъ . в давъ дочѣрь [Хлєбн.: вдалъ дщерь] за сна его и бѣже [Хлєбн.: бѣже оу] Оугръі король же Оугорьскыи . и снъ его Ростиславъ . чети емоу не створиста . wh же розгнѣвавсд на сна. возвратисд Черниговоу . штоуда еха Батыеви просд волости своее w него [Хлєбн.: оу него] . Батыеви же рекшоу поклониса шць нашихъ законоу (ПСРЛ 2: 795).
Прийняття "вѣнца w Хса Ба" князем Михайлом і його боярином Федором традиційно розглядається в контексті процесу їх канонізації, що нібито розгорнувся в Ростові з ініціативи дочки князя Марії Михайлівни та онуків Бо-


379
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
риса і Гліба Васильковичів. На думку дослідників, що спираються на непрямі дані, при дворі дочки князя в Ростові з нагоди заснування Михайлівської церкви бл. 1262 р. могла бути створена т. зв. Ростовська редакція житія (далі — РР) (Серебрянский Н.И. Древнерусские княжеские жития. М., 1915, 111; Лаушкин А.В. К истории возникновения ранних проложных сказаний о Михаиле Чернигов- ском. Вестник Московскаго университета. Серия 8. История. Москва. 1999, № 6, прим. 8 на с. 5; Лосева О.В. Жития русских святых в составе древнерусских прологов XII — первой трети XVвеков. М., 2009). Однак питання, коли і де почали вшановувати двох святих, залишається відкритим. Церква на честь князя Михайла, нібито побудована в Ростові, достовірно невідома, і згадка про неї може бути пов’язана з пізньою спробою постарити якусь споруду. Ідея мученицької кончини героїв житія не відобразилася в тексті Лавр., у частині опису навали Батия, основаної якраз на ростовському літописанні. А про боярина Федора, що нібито супроводжував чернігівського князя в його доленосній подорожі, Лавр, взагалі не знає. Зате в ГВл, у частині тексту, явно ворожій князю Михайлові (через тривалу суперечку з Романовичами з приводу прав на Галич), він двічі позначений як "мученик". Цьому феноменові Пашуто присвятив наступне міркування:
початковий текст, що висвітлював від’їзд князя Михайла з Угорщини в Чернігів (а звідти до Батия) і загибель його в Орді, належав до "великої оповіді про боротьбу волинських князів із чернігівськими, звідки й потрапив до ГВл незабаром після 1246 р.; він не містив посилання на святість чернігівського князя, що є редакторською вставкою".
Але "цікаво", за словами вченого, що в ГВл, незважаючи на те, що князь Михайло був найбільш небезпечним суперником волинських князів, "знайшлося місце, щоб висловити скорботу з приводу злочинного умертвіння". Учений, зрозуміло, легко пояснює це "загальним протитатарським тоном літопису" (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 79, 84, 89—92).
Інформація про поїздку князя Михайла в ставку Батия міститься в тексті ГВл в основній оповіді під Іпат. 1245 (далі — ПМ), а також у короткому повторному повідомленні під Іпат. 1250, у закінченні опису поїздки в тому ж напрямку волинського князя Данила Романовича (далі — ПД). Ніхто з дослідників не запропонував текстологічного пояснення того факту, що літопис подає послідовність подій, зворотну до реальної (Данило вирушв в Орду наприкінці 1245 р., Михайло — наступного, 1246 р.). Непоясненими лишилися й згадки Михайла і Федора як святих мучеників у тому тексті ГВл, який дослідники традиційно датують 1240-ми рр., тимчасом як складання найбільш ранньої житійної традиції зараховують до періоду між 1262 и 1271 рр.
У ПМ і ПД зазначення святості героїв сформульовані однаково й не виказують формальних ознак інтерполяції.
ПМ: Батыеви же рекшоу поклониса оць нашихъ законоу. Михаилъ же швѣща. аще Бъ ны есть предалъ и власть нашоу грѣхъ ради наши*. во роуцѣ ваши [Хлєбн.: "во роуцѣ ваши" відсутнє], тобѣ кландемсл. и чети приносим ти . а законоу шць твоихъ и твоемоу ббнечгтивомоу повелению не кландемьсд. Батый же іако сверѣпый звѣрь . возіарисА . повелѣ и заклати . и закланъ бые


380
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. беззаконныкомъ Доманомъ . Штивлицемъ [Хлєбн.: "Доманомъ" відсутнє]. нечс'твъімъ . и с нимъ . закланъ бые бодринъ его Феодоръ . иже мученически пострадаша . и восприіаста вѣнѣчь w Xća Ба [Хлєбн.: восприіаста вѣнца Xća Ба] (ПСРЛ 2: 795);
ПД: Михаила кназа Черниговьского не поклонившоусд коустоу . со своимъ бонриномъ Федоромъ . ножемь заклана быгста . еже предѣ сказахомъ . кландние ихъ . еже вѣнѣць приіаста . мчнццы (ПСРЛ 2: 808).
У ГВл виявляємо інформацію, спільну для житійних текстів і відмінну від літописних згадок. Так, Лавр, не повідомляє імені "боярина", який нібито супроводжував князя Михайла в ставку Батия і там загинув, натомість повідомляючи, що князя супроводжував онук Борис. Чимало спільного виявляємо між ГВл і т. зв. Андрієвою редакцією житія (далі — РА) (див.: Ставиский В.И. "История монгалов" Плано Карпини и русские летописи. Древнейшие государства на территоріи СССР. М., 1991, 197—201). Але найбільш ранній її список було створено у Пскові 1313 р., і треба ще зрозуміти, як він міг опинитися на Волині як мінімум за 20 років до того.
Уважають, що чернігівський князь Михайло Всеволодович був убитий у ставці Батия у вересні 1246 р. У Лавр, під 1246 р. повідомляється, що князь Михайло поїхав до Батия і був "заколенъ" 20 вересня за відмову поклонитися "болвано” ихъ" або "глухим его [Батия. — Авт.] кумирам":
В лѣ* . /ś . ф . нд . [6754 (1246)] Отославъ . Иванъ кна3’ с снвци своими приѣхаша ис Татаръ в свою шчину. Того*. лѣ'1. Михайло кна3 Черниговьскъш со внуко51’ своимъ Борнео” . поѣхаша в Татары . и бывши” имъ в станѣ*. посла Батый к Михаилу кназю вєла юму поклонитиса шгневи . и болвано”’ ихъ . Михайло же кна3 не повинусд велѣнью ихъ . но #кори и . и глухыіа ієго кумиры . и тако безъ млс’ти w нечс'тыхъ заколенъ быс. и конець житью принтъ . меца. семтА6. въ .к. на naMAf. стго мч'нка. Євстафьіа (ПСРЛ 1: 471). Якщо не брати до уваги нічим не підтверджених посилань на день загибелі Михайла, 20 або 23 вересня, що містяться у двох різних версіях Прологу в списках не раніше від XIV ст., є лише одне сучасне джерело, яке підтверджує цю подію. Ідеться про звіт францисканської місії, очолюваної Плано Карпіні, завершений (у початковій редакції, що містить інформацію про Михайла) до липня 1247 р.:
Звідси недавно трапилося, що Михайла, який був одним із великих князів руських, коли він подався на уклін до Бату, вони змусили перше пройти між двох вогнів; опісля вони сказали йому, щоб він поклонився на полудень Чингісханові. Той відповів, що охоче поклониться Бату і навіть його рабам, але не поклониться зображенню мертвої людини, бо християнам цього робити не личить. І, після неодноразового наказу йому поклонитися і його небажання, вищезгаданий князь передав йому через сина Ярослава, що його буде вбито, якщо не поклониться. Той відповів, що краще бажає померти, ніж зробити те, чого не личить. І Бату послав одного охоронця, який бив його п’яткою в живіт проти серця так довго, доки той помер. Тоді один із його воїнів, який стояв тут же, підбадьорював його, кажучи: "Будь сильним,


381
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
адже ця мука недовго для тебе потриває і одразу ж настане вічна радість". Після цього йому відрізали голову ножем (post hoc fuit caput eius cultello praecisum), і у вищезгаданого воїна голову теж відтято ножем (fuit caput etiam cultello praecisum) (Іоаннъ де Плано Карпини. Исторія монголовъ. Вильгельмъ де Рубрукъ. Путешествіе въ восточныя страны. Введеніе, переводъ и прим. А.И. Малеина. СПб., 1911, 8; Giorgio Pulle, Historia Mongalorum. Viaggiodif. Giovanni da Pian dei Carpine ai Tartari nel 1245—47 (Firense, 1913), 58—59).
Аналогічно знаходимо в коротшому звіті учасника експедиції Бенедикта Поляка, що завершив власний текст до 31 липня 1247 р.:
Нещодавно трапилося так, що правитель Михайло, з великих князів Русі, коли він підкорився їх владі й не захотів названому ідолові кланятися, кажучи, що це не дозволено християнам, і коли він наполегливо наполягав на [непохитності своєї] віри в Христа, було наказано бити його п’яткою ноги в груди до смерті. І коли один із його воїнів заохочував [Михайла] до стійкості в мучеництві, то йому перерізали горло ножем, а воїнові, який заохочував, відсікли голову (The Vinland Мар and the Tartar Relation, ed. by R.A. Skel- ton, Thomas E. Marston, and George D. Painter. New edition (New Haven and London, 1995), 89).
I
ПД містить відсилання до попереднього тексту ПМ як до джерела інформації: "еже предѣ сказахомъ . кландниє ихъ". Згідно з усталеною традицією, автор ремарки нібито засвідчує спосіб мучеництва святих, "заклание" (пор.: "вони ножем закололи,— як ото ми раніш сказали про заколення їх" (Махновець); "как мы прежде об убиении их рассказывали" (Лихачева); "We [had] previously related their murder" (Перфецький)). Насправді іменник "кландние" має значення "поклоніння", дій під час релігійного обряду чи служби. У ГВл це єдиний приклад. У ПВЛ лексема трапляється двічі — під 987 р.: "и рѣша имъ . идете первое в Болгары . испытайте вѣру ихъ . и службу. шни же идоша. и пришедше видиша сквѣрнаіа дѣла ихъ . и кландниє . вь ропати" (ПСРЛ 2: 93) і під 1073 р.: "бѣ совокупилъ Федосии таки черноризьци. аки свѣтила в Руськои земли . сиіаху шво бо бдху постьници . швии же на бдѣние . швии же на кландниє . коленьноє" (ПСРЛ 2: 179). Вірогідне джерело запозичення (літописне) свідчить, що ремарку пов’язано з діяльністю "волинського" редактора.
Ремарка в ПД про "кландниє" Михайла і Федора покликана дати зрозуміти, що їх схиляли здійснити той же ритуал — поклоніння кущу — що й інших князів. Тимчасом у ПМ "поклоніння кущу" не згадано. Тільки ПД містить три згадки про "поклоніння кущу". "Поклоніння кущу" — загадковий ритуал, згаданий лише ГВл і не знаний іншим джерелам. Натомість він посідає видатне місце в житійній традиції щодо Михайла.
Уперше в тексті ГВл його "передчуває" Данило ще дорогою до Батия: приходдщаіа цс'ри и кндзи . и велможѣ. слнцю и лоунѣ . и земли . дыаволоу . и оумршимъ въ адѣ шцмь ихъ. и дѣдомъ, и мтрмь. воддше школо коста. покландтисд имъ


382
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Удруге про перспективу поклоніння кущу Данилові говорить муж Ярослава Всеволодовича Сангур, зазначивши, що його патрон уже так учинив:
пришедшоу же. Ярославлю члвкоу. Сънъгоуроуви . рекшоу емоу . брат' твои ІАрославъ кландлъсА . коустоу и тобѣ кланлтие. и ре4’ емоу дыаволъ глть из оустъ ваши* [Хлєбн.: твоих]. Бъ загради оуста твоіа . и не слышано боудеть слово твое и во тъ час позванъ Батыемъ . избавленъ бые Бмъ . и злого и* бѣшениіа. и к^дѣшьства. и поклониса по шбьчаю ихъ. и вниде во вежю іего Нарешті, третя згадка "поклоніння кущу" — ремарка щодо Михайла Всеволодовича.
Перша згадка ритуалу, як нам уже доводилося обґрунтовувати, з’явилася в тексті ПД в результаті редагування (див.: Ставиский В.И. Читаєм Галицко- Волынскую летопись. Ruthenica 10 (2011), 241—240). Остання (щодо Михайла) — фіктивна: у тексті ПМ згадки про "кущ" немає. Єдина "позитивна" згадка про поклоніння кущу також непряма і формою аналогічна до третьої: згадано, що Ярослав суздальський давніше відбув обряд. Ця згадка до того ж залучає мотив "бѣшениіа" та "кЯдѣшьства", значно докладніше розроблений у першій згадці. Напрошується припущення, що ми маємо справу із серією, де цей мотив — редакційного походження. Виключивши здогадну вставку, одержуємо граматично й стилістично бездоганну конструкцію, що не потребує домислів і кон’єктур для тлумачення:
штоуда же приде к Батыеви на Волгоу . хотлщоу са емоу поклонити . и поклониса по шбьчаю ихъ . и вниде во вежю ієго
II
Єдиним хронологічно близьким текстом, що містить аналогічно сформульоване позначення ритуалу, є текст Житія Михайла чернігівського Андрієвої редакції (РА), відомий зі псковського Прологу 1313 р. У РА про ритуал нагадують постійно, у різних поєднаннях з іншими об’єктами поклоніння.
Інтерпретатори ГВл одностайні в тому, що "коустъ" тексту позначає рослину або її вид, пор. "кущ" (Махновець), "куст" (Лихачова), bush (Перфецький), krzak (Домбровський-Юсупович). Проте, як свідчать словники, лексема "коустъ" є унікальною для ГВл і в жодному іншому тексті до XIV ст. не трапляється (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв., т. 4, 341; усі три приклади — із ГВл). Тож, власне, неясно, що саме треба розуміти під цим словом. Ця обставина, схоже, змусила укладачів Словаря русскаго языка XI—XVII вв. виокремити відмінне від "кущ" значення "предмет поклонения в языческой религии татаро-монголов" (Словарь русскаго языка XI—XVII вв., вып. 8, 145), безперечно хибне. Неможливо з’ясувати значення "коустъ" і контекстуально. У ГВл знаходимо лише дуже загальні описи: "водашє школо коста. покланАтисл имъ" та "кланллъСА . коустоу и тобѣ кланАтие". Послідовність обряду, а головне — його страхітливий смисл для християнина, коли неможливість виконання може подвигнути на мученицьку смерть, неочевидні.
У РА знаходимо дещо відмінний опис обряду, що передбачав проходження крізь вогні з наступним поклонінням "коустоу", а також "ідолам": "идоша сквозѣ


383
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шгнь, и поклонишасл коустоу и слнцю"; "не иди сквозѣ ШГНЬ НИ ПОКЛОНИСА ко- устоу и идоломъ ихъ"; "аще ли преидеши сквозѣ огнь, ни поклонишиса коустоу, ни идоломъ" (Лосева О.В. Жития русских святых, 301, 303).
Мотив "поклоніння кущу" ГВл i РА очевидно протистоїть інформації, поданій у звітах францисканської місії та РР. Плано Карпіні зазначає, що Михайла "змусили перше пройти між двох вогнів" (на що він погодився), а опісля "вони сказали йому, щоб він поклонився на полудень Чингісханові", що Михайло відмовився вчинити. Це підтверджує й Бенедикт Поляк, зазначаючи, що Михайло "не захотів названому ідолові кланятися, кажучи, що це не дозволено християнам" (дещо вище Бенедикт зазначає, що перед ставкою кожного хана міститься ідол, "якого попервах" робили в образі Чингісхана і якому поклонялися (The VinlandMap and the Tartar Relation, 89)). Тотожно знаходимо й у РР: "вєлащю ити сквозѣ огни. кланАтисА слнцю и ідоломъ" (Лосева О.В. Жития русских святых, 295).
Отже, у найдавнішій версії подій (що, як спробуємо обґрунтувати нижче, виникла невдовзі після подій) мученицький подвиг Михайла зумовлювався відмовою поклонитися ідолові, річ, справді, неможлива для благочестивого християнина і "нормальний" мотив для житія.
Тож у текстах щодо Михайла проступає двошаровість: найдавніші з них мотивують смерть відмовою поклонитися ідолові; натомість ГВл та РА додають новий мотив — відмову "поклонитися кущу". Причому ГВл знає лише і тільки "поклоніння кущу", а об’єднане спільним протографом із РР, житіє РА знає обидва мотиви (і проходження крізь вогні з поклонінням ідолові, і "поклоніння кущу"). Це якраз і свідчить про нашарування одного мотиву поверх попереднього. Крім того, помічаємо, що в ГВл, в оповіді про мучення Михайла (ПМ), основаній, як покажемо нижче, на "протожитії" (що відбилося також у францисканців та РР), мотиву "поклоніння кущу" немає. Він виникає в іншому фрагменті — в оповіді про Данила (ПД).
У комплексі з "поклонінням кущу" в РА згадані: вогонь, сонце, ідоли, твар, "боги наші". Близький набір предметів поклоніння є в редакторській вставці в текст ПД, укладеній з порушенням синтаксису (тобто у згаданій вище першій згадці в серії з трьох). У ній ідеться про те, що "приходАщаіа цери и кнази . и велможѣ. слнцю и лоунѣ . и земли . дыаволоу . и оумршимъ въ адѣ шцмь ихъ . и дѣдомъ. И мтрмь. ВОДАШЄ ШКОЛО коста. ПОКЛаНАТИСА имъ".
Розв’язати питання, де саме виникає мотив "поклоніння кущу" і як він мігрує між текстами, не так легко. Відкладемо це до завершення нашого коментаря.
ПІ
Мотивом "поклоніння кущу" з ПД збіг літопису із житійною традицією не обмежується.
У ПМ близько до РР—РА сформульовано тему готовності князя Михайла поклонитися особисто Батиєві, відмовившись від "поклоніння" якомусь іншому об’єктові. Утім, по-різному подано причини відмови виконати вимоги хана, що не дає змоги встановити прямий зв’язок між текстами: "законоу шць твоихъ [...] не кланлемьсА" / "емоуже си кланяются не кланяюся" / "не кланяюся твари":


384
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ГВл
РА
РР
Михаилъ же \$вѣща . аще Бъ ны есть предалъ и власть нашоу грѣхъ ради наши*. во роуцѣ ваши . тобѣ клан/кемсд. . и чс’ти приносим ти . а законоу щць твоихъ и твоемоу бонечс’тивомоу повелению не кландемьсд. Батии же іако сверѣпый звѣрь . возіарисА
Цсрь же возыарі’всА велми [...] и реч: почто повелениіе мок прешбиделъ ЮСИ . Бмъ моимъ не ПОКЛОНИЛЪСА еси. [...] ывѣща Михаилъ тобгь цсрю кланяюсд, понеже ти Бгъ поручилъ цсртво свѣта сего, а емоуже си кланАЮтсА не кланАЮСА (Лосева О.В. Жития русских святых, 304)
Михаилъ же ре4: не творю азъ сего [...] не кланяюсА твари [...], а цсрю вашему кландюсл понеже поручи ему Бгъ власть [вар.: цртво] свѣта сего (Лосева О.В. Жития русских святых, 295).
Із ПМ відомо, що князь Михайло "закланъ бые . безаконьнымъ Доманомъ. Штивльцемь . нечетвъімъ". У РА також згадано вбивцю князя — "нѣкто бывъ преже христианинъ и послѣди же отъвержеся вѣры христьянскиа и бысть поганъ законопреступникъ именемъ Доманъ". Ім’я вбивці князя Михайла знаемо тільки із цих двох текстів. У тексті РА звістка не супроводжується зазначенням походження вбивці з давньоруського Путивля, але його характеристика досить близька до ГВл, де вбивцю названо "безаконьнымъ Доманомъ", а в PA — "законопрѣступникомъ Доманомъ". В обох випадках обіграно тему відмови князя Михайла від поклоніння чужому "закону", відверто сформульовану тільки в тексті ГВл: "а законоу шць твоїх [...] не кланАемьсд".
Згадка участі земляка в історії вбивства князя Михайла, як і наближеного до нього боярина Федора, що постраждав разом із ним, могла бути актуальною в плані створення алюзії на Сказання про Бориса і Гліба (далі — СБГ). Роль боярина аналогічна до ролі "Угрина" в історії з Борисом, а "Домана" подано в аналогічній ролі княжого кухаря "Торчина" в історії з князем Глібом, що важливо в контексті формування культу Михайла як страстотерпця, який постраждав від рук одноплемінників (пор.: "Переважно це найменування стосується до тих святих, які прийняли мученицьку кончину не від гонителів християнства, але від своїх одновірців — через їх злобу, підступ, змову" (Жи- вов В.М. Святость. Краткий словарь агиографических терминов. Москва, 1994)). Але, на думку Лаушкіна, автор РА (на відміну від РР) не знав тексту СБГ, а орієнтувався на Книгу пророка Даниїла (Лаушкин А.В. К истории возникновения ранних проложных сказаний о Михаиле черниговском, 19—24). Причому, на думку вченого, не автор РА систематично виключав мотиви СБГ зі свого джерела, а вони були додані в РР. Цей висновок дослідника не підтверджується при зіставленні з ГВл.
У ГВл обставини загибелі князя Михайла описано з використанням фра- зелогізму, ужитого також в опису загибелі князя Всеволода Ярославича, якого Батий "іако свѣрпъіи звѣрь, не пощади оуности его . велѣ предъ собою зарѣзати" (ПСРЛ 2: 780). На думку Т.Л. Вілкул (Вілкул Т. Літопис і хронограф. Студії з текстології домонгольського київського літописання. К., 2015, 282—283), цей зворот було запозичено із СБГ, пор.: "нъ яко же убо сверѣпии звѣрие, тако


385
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
въсхытиша его"; "тогда оканьныи Горясѣръ повелѣ зарѣзати и въбързѣ" (Бу- гославський С. У країно-руські пам’ятки XI—XVIII вв. про князів Бориса та Гліба, 106—107).
Важливо наголосити, що тотожна алюзія на СБГ міститься в іншому доступному для ГВл тексті — опису вбивства Андрія Юрійовича Боголюбського у Кл під 1175 p.: "шни же оустрѣмивыпесА поимавъше шружыа. поидоша на нь іако звѣрье свѣрьпии" (ПСРЛ 2: 586).
З опорою на той же фразеологізм, запозичений із СБГ, під 1147 у Кл описано вбивство Ігоря Ольговича: "шни же оустрьмишае на нь . іако звѣрье сверьпии . и похъітиша" (ПСРЛ 2: 350). Тут убивць князя Ігоря названо "зако(но)престо- упници" (як у РА) та "нечс'тивъіи" (як у ПМ). Формулювання ГВл, що свідчать про мучеництво князя Михайла та боярина Федора, найвірогідніше, спираються саме на цю статтю 1147 р.:
Кл
ГВл
въсприемъ мчниіа нетлѣннъіи вѣнечь . и тако к Боу шиде . м0ца семтдбрд въ ѳі. въ днь пато*. (ПСРЛ 2: 353).
мчн0кыи пострадаша . восприіаста вѣнѣчь w Хса Ба .
еже вѣнѣць приіаста . мчнчскыи
Хай який із наведених текстів ми вважали би переважним впливом на текст ПМ, перед нами опора на джерела (СБГ та Кл), нехарактерні для "галицького" автора, що змушує вважати присутність цих мотивів у тексті наслідком роботи його "волинського" колеги.
IV
Посиланню ГВл на ніж як знаряддя вбивства князя Михайла ("ножемь заклана бьГста") протистоїть відсутність цього мотиву як у Лавр., так і в житійній традиції. Але він відомий з тексту Карпіні, де сказано, що разом із князем Михайлом, голову якого після смерті було "відрізано ножем" (fuit caput eius cultello praecisum), постраждав його безіменний "воїн" (militus), обезголовлений так само. У коротшому тексті Бенедикта Поляка зазначені все ті ж деталі: " І коли один із його воїнів заохочував до стійкості в мучеництві, то йому перерізали горло ножем, а воїнові, який заохочував, відсікли голову". Цей мотив відомий із СБГ, де Бориса, нібито вже вбитого, остаточно дорізають мечем, а його отрокові Георгію відтинають голову.
Згаданий Карпіні ніж як знаряддя умертвіння, починаючи з Борисогліб- ського циклу, досить показовий для створення образу мученика в давньоруській літературі. Але Карпіні й Бенедикт акцентують увагу на тому, що князя Михайла було вбито через побиття. Посилання на перерізання горла розвиває й доповнює історію "кровопролиттям" мученика. Літературність цієї версії увиразнюється відсутністю у практиці монголів страти знатних осіб через кровопускання. Тому "воїна" стратили усікновенням, а князя Михайла умертвили шляхом побиття. Посмертне перерізання горла було явно зайвим, але потрібним як літературний засіб.


386
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Прикметно, що в РА також (і досить близько до Карпіні) описано процес побиття князя Михайла посланниками Батия — попри те, що ні РР, ні ГВл про це не сповіщають:
тъгда оубиици прїієхавше скочиша с конь Аша стого Михаила и растдгоша за руцѣ и за нозѣ, и начаша бити роуками по срдцю, и по семь повьргоша и ничего на земли, и быахоутъ и плтами. семоу же надълзѣ бывшю" (Лосева О.В. Жития русских святых, 307).
Францисканці не були свідками мучеництва князя Михайла, перебуваючи тоді в Каракорумі. Вони знали про подію з якогось джерела. В оповіді Карпіні і його співробітника Бенедикта містяться всі основні атрибути агіографічного тексту. Причому вони зазначають деталі, які, з одного боку, є в ПМ, а з другого — у РА. Останнє дивно з огляду на те, що автор РА не міг знати тексту Історії монголів, де, проте, міститься згадка про перепис населення, яка в текстах РА ("съчтоша іа въ число, и начаша на нихъ дань имати") та РР ("изъчтоша и в число и начаша звати га") подана як спонука для князя Михайла шукати аудієнції у Батия. Наголошуємо, що йдеться про перепис населення в Південній Русі, про який не знають інші джерела і нічого не сповіщає ГВл. Але про перепис, проведений у південноруських землях до 1246 року, повідомляє Плано Карпіні:
Під час перебування нашого в Русії був присланий туди один сарацин, [...] і цей намісник [...], відповідно до свого звичаю, перерахував, наказуючи, щоб кожен платив данину.
Карпіні продовжує це повідомлення твердженням, яке знаходить аналог у ГВл: Вони також посилають до правителів земель, щоб ті прибували до них не зволікаючи; а коли вони прийдуть туди, то не мають жодної належної пошани, а вважаються нарівні з іншими нікчемними особами. [...] Щодо декого, крім того, вони знаходять підставу, щоб їх убити, як це було зроблено з Михайлом.
За словами Карпіні, поїздки знаті підкорених земель ініціювалися самими монголами, які пильнували, "щоб ті прибували до них не зволікаючи". У РР — РА інформація збігається з версією Історії монголів про вимушеність подорожей руських князів. РР пише, що за результатами перепису чернігівського князя "начаша звати ко цесарю своєму, глаголемому Батыю". У РА обґрунтування вимоги подано в більш розгорнутій формі: "татарове же начаша іа [звати] ноужею къ ка- нови и къ Батьпєви, глще не подобають вамъ жити на земли кановѣ и Батьпевѣ не поклонившеесА има [...] мнози же кнази с боіары своими [...] прашахоу кожьдо ихъ власти". У ГВл поїздка князя Михайла постає як його особиста ініціатива, але з тією самою мотивацією: "еха Батыеви просл волости своее w него".
Безпосереднє спілкування трьох груп текстів — звітів францисканської місії, житійної традиції щодо Михайла і ГВл — виключено. З наших спостережень випливає, що в цих джерелах відбився різними своїми деталями якийсь спільний текст житійного типу, у якому містилися посилання на перепис, вимога до руських князів прибути до Батия по підтвердження своїх володінь, повідомлення про спосіб умертвіння Михайла тощо.


387
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Хронологія звітів францисканської місії свідчить, що цей текст уже існував до липня 1247 р. (час написання звіту Бенедикта Поляка). У такому разі маємо надзвичайно промовистий хронологічний збіг: виявляється, що час укладення "протожитія" Михайла було приурочено до 100-літнього ювілею мученицької смерті першого зі святих князів чернігівської династії і предка Михайла — князя Ігоря Ольговича 1147 р. Така "ювілейність" не була чужа династичній свідомості Русі, досить згадати перенесення мощей Бориса і Гліба 1115 р., у столітній ювілей їхнього мучеництва. Ці обставини пояснять нам експлуатацію мотивів із житій святих мучеників, а також із історії Ігоря Ольговича у традиції про Михайла. Додатковим аргументом на користь того, що аналогія між Ігорем та Михайлом таки усвідомлювалася, є збіг пам’яті святих: Ігоря, як відомо, було вбито 19 вересня, і також до 19 чи 20 вересня приурочують пам’ять Михайла Прологи, що вміщують найдавнішу редакцію його житія — РР.
Щодо форми гаданого "протожитія", а також способів трансляції його можна лише гадати. Утім, зазначимо промовисту деталь: францисканська місія значну частину зворотного шляху здійснила в супроводі чернігівського посла ("З нами з Команії виїхав також посол князя чернігівського і довго їхав із нами по Русії"). Якого саме "чернігівського князя" то був посол до монголів, ми не знаємо, але, не виключено, з його уст або через його посередництво францисканці довідалися про мучеництво Михайла Всеволодовича.
V
Підіб’ємо підсумки. У тексті ГВл знаходимо мотиви й деталі, які відбито в текстах францисканської місії, завершених до 31 липня 1247 р. Серед деталей — посилання на спосіб та знаряддя умертвіння Михайла; тільки ГВл та францисканці повідомляють про провокаційну роль оточення Ярослава суздальського, який тієї пори перебував у Монголії у "кана", а не на Волзі в ставці Батия, а також про отруєння його. Але про це все йдеться не в ПМ, а в опису поїздки князя Данила (ПД). Тобто "протожитіє", що містило прославлення Михайла Всеволодовича, більш повно було використано для прославлення Данила, який єдиний із князів, завдяки божественному заступництву, уник лихої долі й не заплямував віри. Прикметно, що в близьких до ПМ текстах ГВл наголошено на "честі", яку Романовичі виявили майбутньому святому; це має контрастувати зі ставленням до нього інших персонажів, включно з його-таки сином, що, власне є зачином ПМ: "король же Оугорьскыи . и снъ его Ростиславъ . чети емоу не ство- риста. wh же розгнѣвавсА на сна. возвратисл Черниговоу. штоуда еха Батыеви".
3 другого боку, у ПМ і ПД виявляємо елементи, спільні також із РА. Це насамперед мотив "поклоніння кущу", а також лексика і фразеологія, запозичені із СБГ, ПВЛ і Кл, що характерно саме для автора "волинської" частини ГВл. Це дає змогу говорити про них як про редакторську правку початкового тексту. Мотив "поклоніння кущу" вважаємо новацією "волинського" редактора, пов’язаною з наростанням агіографічних мотивів в опису діяльності Данила Романовича. Вибираючи між можливими текстуальними впливами, робимо вибір на користь думки про вплив ГВл на РА. Крім інших аргументів, про це свідчить присутність у РА літописних мотивів, близьких до ГВл, пор.:


388
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
РА: Михаилоу же тъгда дѣржащю Кыіевъ. Придоша посли от Батьпа. шнъ же видѣвъ словеса льсти ихъ, повѣлѣ га избити, а самъ бѣжа въ оугры с домашними своими (Лосева О.В. Жития русских святых, 299);
ГВл: Меньгоуканови же. пришедшоу сглддатъ град Кыева . [...] присла послъі свои к Михаилоу и ко гражаномъ. хота е . прельстити и не послоушаша ef. Потом же Михаилъ бѣжа по сноу своемь передъ Татаръі Оугръі (ПСРЛ 2: 782).
В.С.
Данилови же со братомъ Василкомъ . заратившимсд с Болеславомъ . кназємь Ладьскымь . внидоста во землю ЛАДьскоую . четырми дорогами (ПСРЛ 2: 795).
Коли читаємо наведену вище фразу, важко позбутися думки, що вона не оригінальна і на щось схоже ми натрапляли на літописних сторінках. Ідеться не тільки про її змістове наповнення, а й про стилістику. У пошуках джерела натхнення "волинського" літописця слід звернути увагу на статтю 1128 р. Кл, що оповідає про похід Мстислава Володимировича із союзними князями на Полоцьк:
того же лѣта . посла кназь . Мьстиславъ съ братьею своею . многы Кривичи . четъірьми путьми (ПСРЛ 2: 292).
Подібність обох текстів спостерігається не тільки у твердженні про чотири напрямки воєнних походів, а й у дальшому опису їх.
ГВл: самъ Данило воева школо Люблина . а Василко . по Изволи и . по Ладѣ школо Бѣлое. дворьскыи же Шндрѣи. по САноу. а Вышата воева Подъгорье; Кл: ВАЧьслава [посла. — Авт.] ис Турова . Андрѣіа . из Володимерл . Все- володка из Городка Влчьслава ІАрославича . ис Клечьска тѣмъ повелѣ ити къ ИзАславлю а Всеволоду . Шльговичю . повелѣ ити съ своею братьею на Стрѣжевъ къ Борису Ивана Воитишича посла с Торкъі. и сна своего Ростислава посла Съмолоныанъі къ Дреютьску.
І в тому, і в другому випадку союзникам було призначено єдиний день головного удару:
ГВл: совокоупиша силоу свою [...] и придоста [Хлєбн.: поидоста] на градъ Люблинъ . шдиного дне быста подъ градомъ ис Холма . со всими вой;
Кл: рекъ имъ въ единъ днь всимъ пустити на воропъ . мгца августа . въ первъіи на дєсать днь.
Практично те саме літописці твердять і про результати походів.
ГВл: и возвратистасА вземша полоноу много;
Кл: и тако оузворотишасл . съ многъімъ полономъ
Це ще одне свідчення впливу Кл на "галицьку" частину літопису, що, як правило, заперечується чи ігнорується в літературі.
П.Т.


389
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
В тоє ж лѣто придоша Литва. и воеваша школо Пересопницѣ. Аишьвно Роушькови4’. Данилови же и Василку ехаста . во Пинескъ. и предъвариста ef. дондеже приходъ его [Хлєбн.: приходъ его бысть] . шнемь же идоущимь . по полю ПиньскѴмоу . изиидоста на нѣ из града [Хлєбн.: на ни3 града] поганым же шдинако гордъ [Хлєбн.: гордо0] имѣющимъ . во срйци своемъ погнаша е . шнем же не стѣрпѣвшимъ . побѣгоша. бѣжащим же имъ пада- хоу с конии Василко же приведе первый сайгатъ [Хлєбн.: приведе превыша града] . ко братоу си всии же воии его избьени быша . самомоу же . Рюш- ковичьу оу малѣ оутекшю . и быс' радость велика во град’ Пиньскѣ (ПСРЛ 2: 797—798).
Оповідь про набіг Литви на Пересопницю й перехоплення Романовичами рейдерів під Пінськом (що за внутрішньою хронологією ГВл відбувається 1243 р. (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 31)) є першою з кількох згадок незвичного слова "сайгат", яке є виключно в Іпат. У межах ГВл усі згадки — загалом п’ять — пов’язані або з Литвою, або з ятвягами.
Тимчасом слово це — тюркське і запозичене з Кл, де фігурує в доречних половецьких контекстах.
Уперше натрапляємо на нього під 1174 р. у повідомленні про перемогу Ігоря Святославича над половцями за р. Ворсклою:
и бѣ рать мала . не оутѣрпѣша стати противу Игореви и тако побѣгоша весь полонъ свои пометавъше . бдхуть бо воевали оу Серебрдного. и оу Баруча [...] наоутрѣга. же поча даіати сайгатъ . кндземь и мужемь . и тако Романъ . и Рюрикъ . и Мьстиславъ . шдаривьше и и шпустиша и вь своіаси (ПСРЛ 2: 568—569).
Повідомлення не уточнює, що собою являв цей сайгат. Однак із того факту, що половців було не лише "побито", а й значною мірою взято в полон, ніби випливає, що сайгат був воєнною здобиччю і саме полонені й могли становити цей сайгат.
Значно конкретніше постає зміст терміна в літописній статті 1193 р. Причому виступає він тут не у формі однини, а у множині — сайгати. Ростислав Рюрикович разом із союзними йому чорними клобуками здобув перемогу над половцями, захопив велику здобич і по черзі дарував її батькові, дядькові Давиду смоленському і тестеві Всеволоду суздальському:
Половци же видивше товаръ свои взать и братью свою плѣнены и жены и дѣти . и совокоупившесА и постигоша полкы Ростиславли Рюриковача . видивше силоу ихъ . и не смѣіаша наіехати . но ѣхаша по нихъ до Роуси . Ростиславъ же приѣхаша в Торьскии . съ славою побѣдивъ дроугое Половци . приѣха на ржетво . и штолѣ ѣха вборзѣ ко шцю во Вроучии . съ сайгаты . шць бо его хоташєть ити на Литвоу . а Ростиславъ испросисл оу шца . ко строеви своемоу ко Смоленьскоу . съ сайгаты ко Двдви . И приѣха Ростиславъ ко строеви своемоу . побѣдивъ Половци славою великою слышавъ же Всеволодъ тѣсть его . и позва и к собѣ . Ростиславъ же ѣха ко цтю своемоу в Соуждаль со сайгаты (ПСРЛ 2: 678).


390
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Те, що являли собою дари Ростислава, видно з опису його перемоги над половцями. Удалося захопити худобу, коней, челядь, колодників, а також половецьких княжичів:
и шполонишасА . Ростиславъ и Чернии Клобоуцѣ . скотомъ и коньми и челддью . и колодникъ много изимаша . кнджичевъ и* и добрый моужи имаша . и колодники и кони и скота и челдди и всдкого полона не бѣ числа (ПСРЛ 2: 678).
Отже, контекстуально значення загадкового "сайгату" з’ясовується як частка воєнної здобичі, віддана переможцем у дар іншим суверенам, не обов’язково тим, хто брав участь у поході.
Свого часу на цей літописний тюркізм звернув увагу П.М. Меліоранський. Він зблизив його з тюрк, "сауі^ат", "сауг>а" із значеннями: 1) дар, винагорода, подарунок, гостинець; подарунки ханам та вельможам; 2) збір, повинність на користь хана; 3) у киргизів — половина здобичі на користь хана в разі викрадення скота чи при нападах (Мелиоранский П.М. Заимствованные восточные слова в русской письменности домонгольского времени. ИОРЯС. Т. 10, кн. 4. СПб., 1905, 125—127). Літописне сайгат визнане Меліоранським формою множини — від сайга, обставина, що не усвідомлювалася на давньоруському ґрунті, де виникла власна форма множини — сайгати.
Наведені контексти з Кл пояснюють нам, чому один із авторів ГВл взагалі звернув увагу на це рідкісне слово і чому, власне, вирішив, що воно пасує до повідомлень про литву та ятвягів. Звичайно, литва та ятвяги, як наголошує текст, суть "погани", так само, як "поганими" є половці у Кл, що створює спільний для всіх повідомлень язичницький фон. Але Кл давав і конкретніші зачіпки.
Як видно, в обох повідомленнях Кл фігурують персонажі, що цікавили й ГВл: у першому (під 1174 р.) сайгат, серед інших, одержує Рюрик Ростиславич, а в другому випадку (під 1193 р.) сайгати роздає його син Ростислав Рюрикович.
Що більше, друге повідомлення — про триразове роздавання Ростиславом сайгатів — пояснить нам, чому в найпершій згадці аналогічного звичаю в ГВл Василько віддає Данилові "перший" сайгат (за яким не слідує "другий" і т. д.):
Василко же приведе первый сайгатъ. ко братоу си всии же вони его избьени быша. самомоу же . Рюшковичьу оу малѣ оутекшю . и бы£ радость велика во град Пиньскѣ (ПСРЛ 2: 797—798).
Цей же епізод Кл під 1193 р. пояснить нам також, що підказало можливість ужити тюркського терміна в литовських контекстах. Саме тоді, коли Ростислав привіз/привів сайгати батькові до Овруча, Рюрик збирався походом на литву:
"штолѣ ѣха вборзѣ ко шцю во Вроучии . съ сайгаты . іѵць бо его хотлшеть ити на Литвоу".
Наступні два епізоди в ГВл також стосуються литви. У першому з них сайгат Романовичам передають "слоужащии кнази Данилови . и людье Василькови":
и бы£ на Литвоу сѣца велика . шдолѣвшимъ славлхоу Ба . и стоую гежю Бцю послаша же сайгатъ . Данилови и Василкови . и шбрадовастасл . Данилъ и Василко . w помощи Бжиеи . иже на поганыіа. се бо бѣша людие Миндогови


391
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. и воєвода ихъ Хвалъ . иже велико оубиство творлше . землѣ Черниговь- скои . и Сиръвидъ Рюшковичь . Сирвидъ же оутече . а Хвалъ оубить бые инии мнозѣи (ПСРЛ 2: 840).
У другому випадку сам Василько "приводить сайгат", здобутий у Литві, Бу- рундаєві:
Василкови же ѣдоущоу по Бороунд'аи шдиномоу по Литовьскои землѣ . шбрѣтъ негдѣ Литвоу . избивъ ю и приведе сайгатъ . Боурондаеви . и похвали Боурандаи Василка (ПСРЛ 2: 847).
Для дальшого обговорення, однак, найважливішим виявляється останній епізод, у якому фігурує сайгат. Як стверджує літопис, у відповідь на розорення Васильком та Бурундаєм литовських земель Міндовг наслав дві раті. Перша прийшла під Кам’янець, і її зустрів боярин Василька Желислав:
посла по нихъ Желислава . Степана Медоушника . и гониша по нихъ шльно . до ІАсолнъі и не оугониша ихъ . бдшеть бо рать мала . полона же взали бдхоуть. тѣм же . и оуидоша борзо (ПСРЛ 2: 855).
Друга литовська рать прийшла під Мельницю, але Василько із сином Володимиром наздогнали зайд лише під Неблем, де коло неназваного озера розгромили вщент:
се же оуслъішавъше кнази Пиньсции. Федоръ и Демидъ и Юрьи . и приѣхаша к Василкови с питьемь . и начаша веселитисд . видащє бо вороты своіа избиты . а своіа дроужина вса цѣла . токмо шдинъ оубитъ w полка Василкова . Прѣиборъ снъ Степановъ . Родивича посем же кнзи Пиньсции . поѣхаша во своіаси . а Василко . поѣха к Володимѣрю . с побѣдою и четью великою . славА и хвалА Ба . створшаго предивнаіа . покоршаго вороты под нозѣ Василкови . кназю . посла же сайгатъ . братоу своемоу королеви . с Борисом'. со Изѣболкомъ . король же бдшеть поѣхалъ в Оугры (ПСРЛ 2: 856—857).
Данило в цей час прямував до Угорщини, але знав про литовський напад і вболівав за долю брата й племінника. У такому стані його наздогнав Васильків посол із сайгатом:
король же 6ашє печалоуіа . w братѣ по великоу . и w сыновцѣ своемь Володимерѣ король же w радостии воскочивъ и воздѣвъ роуцѣ хвалоу воздавъ Боу ре4' слава тобѣ Гс'и . тоть Василко побѣдилъ Литвоу . Борисъ же приѣха и приведе сайгатъ . королеви и конѣи во сѣдлѣхъ . щиты соуличѣ шеломы . король же нача впрашати . w здоровьи брата своего и сновца . Борисъ же повѣда здоровье шбою . и вса збывшаіасА сказа емоу бые радость велика королеви w здоровьи . брата своего и сновца . а ворози избити (ПСРЛ 2: 857).
Зазначимо насамперед, що автор цього фрагмента безперечно знав повідомлення Кл під 1174 р. і парафразував його, пор.:
Кл: и бѣ рать мала . не оутѣрпѣша стати противу Игореви и тако побѣгоша весь полонъ свои пометавъше;
ГВл: бл.шетъ бо рать мала . полона же взали бАхоуть. тѣм же. и оуидоша борзо


392
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ця обставина свідчить, що знання "волинського" автора про сайгат було виключно літературним, почерпнутим із читання Кл. Таке враження посилюється, коли взяти до уваги відмінності двох текстів в розумінні того, що, власне, являв собою сайгат. У Кл це, безперечно, частина нормального "полону": худоба, коні, челядь, колодники, полонені половці. "Волинський" автор інакше уявляє собі сайгат: це бойові трофеї, але складаються вони виключно з предметів озброєння: бойових коней, щитів, сулиць, шоломів. Така специфічна номенклатура зумовлена тим, що в усіх епізодах "волинський" автор цілковито винищує ворогів (пор.: "всии же вони его избьени быша" (ПСРЛ 2: 797—798); "шбрѣтъ негдѣ Литвоу . избивъ ю" (ПСРЛ 2: 847); "и быг на Литвоу сѣца велика" (ПСРЛ 2: 840); "видащє бо ворогы своіа избиты" (ПСРЛ 2: 856)). Отже, сайгатом автор уважав те, що лишається після цілковитого знищення армії, — трофейне озброєння.
Мотив "избитиіа" очевидно об’єднує всі епізоди зі згадкою сайгату. Іншим схожим мотивом є мотив "радости" від перемоги, пор.: "и бьґ радость велика во град’ Пиньскѣ"; "и шбрадовастасд . Данилъ и Василко"; "и начаша вєсєлитиса"; "король же w радостии воскочивъ". Отже, є підстави гадати, що всі чотири фрагменти складені за єдиним шаблоном і, здогадно, одним автором.
Це спостереження уже тягне за собою текстологічні наслідки. "Сайгат" є своєрідним "міченим атомом". Слово запозичене з Кл, а всі епізоди, де воно фігурує, виказують єдину руку. Знаменно, що епізоди із сайгатом уміщено обабіч межі, що згідно з лінгвістичними даними пролягає між "галицькою" і "волинською" частинами літопису (припадає на Іпат. 1260—1261 рр., або ж ПСРЛ 2: 848). Один з епізодів міститься у "волинській" частині, а три — у достовірно "галицькій" частині. Можливо, не без значення виявиться, що останній "галицький" епізод читається якраз у тому повідомленні (про перший прихід Бурундая), текстуальний обрив у якому і є межею між двома літописами. Оскільки більш ранній "галицький" автор не міг втручатися в текст свого наступника, доводиться визнати, що всі епізоди є "волинського" походження, а в "галицькій" частині з’явилися внаслідок її пізнішого редагування.
Коли так, то можна пошукати слідів цієї ж руки в інших епізодах ГВл з метою ідентифікувати автора та час внесення текстів до ГВл.
Повернімося до останнього, найобширнішого епізоду зі згадкою сайгату. У ньому спостерігаємо поєднання двох мотивів: радості Василька від того, що вороги побиті, а своя дружина вціліла (причому названо на ім’я одного загиблого), та мотив тривоги Данила за долю брата, відтак радості від доброї звістки про перемогу:
и начаша вєсєлитиса . видащє бо ворогы своіа избиты . а своіа дроужина вса цѣла . токмо шдинъ оубитъ w полка Василкова . Прѣиборъ снъ Степановъ . Родивича
король же блше печалоуіа . w братѣ по великоу . и w сыновцѣ своемь Володимерѣ король же w радостии воскочивъ и воздѣвъ роуцѣ хвалоу воздавъ Ббу.
Перший із мотивів очевидно походить із ПВЛ під 1024, пор.: "и ре4’ кто сему не рад. се лежить Сѣверанинъ . а се Варлтъ . а своіа дружина цѣла" (ПСРЛ 2:136).


393
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ці ж два мотиви в тотожному поєднанні знаходимо нижче у "волинській" частині ГВл:
Володимеръ же блше печалоук. по великоу . зане не блшеть вѣсти w полкоу ero . посем же приде емоу вѣсть w полкоу его . шже вси добрѣ сдоровѣ идоуть . с чс’тью великою . Володимѣрь же радъ быг по великоу шже дроужина его всл цѣла . а соромови бра4 своего Кондрата шдолѣвъ . токмо два блста оубиша и) полкоу его . не подъ городомъ но во изгонѣ . wh же бдше Проусинъ родомъ . а дроугии бдшеть дворнъіи его слоуга любимъі снъ боіарьскии . Михаиловичь именемь Ракъ (ПСРЛ 2: 886—887).
Запозичений із ПВЛ мотив читаємо ще двічі у "волинській" частині:
въсходащю слнцю и поиде к Тынцю. и бишасА оу него крѣпко . шдва города не взАша . мнозии горожани ш нихъ. избити быиіа. а дроузии ранени . а свои вси цѣлѣбыиіа (ПСРЛ 2: 935);
Лвови же ра4сть бые велика . шже свои вси добри здорови . а полона много (ПСРЛ 2: 936).
У цьому останньому фрагменті (про похід Лева Даниловича) натрапляємо на мотив "раті, яка не входила так глибоко у ворожу землю":
и взАша бещисленое множество . чєлади и скота и конии . и товара . зане не входила блшеть. никакажерать. толь глоубоко . в землю его (ПСРЛ 2: 936).
Цей же мотив знаходимо дещо раніше у "волинській" частині:
не дошедши” же имъ города . Сохачева . и доумахоуть w взатьи ero . абы в землю глоубоко не входилѣ . но возборони имъ Конъдратъ кназь . вєда и . ко Гостиномоу (ПСРЛ 2: 885).
Але для нас важливо, що фразеологічно близько цей же мотив оформлено в похвалі Данилові в "галицькій" частині, ще й із літописною алюзією:
и внидоста со славою . в землю свою . иныи бо кнлзъ не входилъ бѣ в землю Ллдьскоу толь глоубоко . проче Володимера Великаго. иже бѣ землю крестилъ (ПСРЛ 2: 758).
Як бачимо, нитка спільних мотивів і фразеологізмів висотується аж до най- останніших повідомлень ГВл, що локалізує працю нашого автора в 1290-х рр. Він же, як з’ясовується, був редактором принаймні частини повідомлень у "галицькому" літопису, зокрема й автором епізодів зі згадкою сайгату.
Два з цих епізодів (перший і останній), один у "волинській", другий — у "галицькій" частині, об’єднані прихильними згадками Пінська та пінських князів (загалом нечисленними в ГВл, а в "галицькій" частині взагалі поодинокими). Найперший епізод із сайгатом завершується формулою "и бые радость велика во гра4 Пиньскѣ w побѣдѣ . Данила и Василка" (ПСРЛ 2: 798). Ця формула видає тотожне авторство також і безпосередньо наступного, ідентичного за сюжетною схемою фрагмента — про перехоплення (також під Пінськом) Литви, що прийшла під Мельницю, пор.:
всии же вой его избьени быша . самомоу же . Рюшковичу оу малѣ оутекшю . и бы1 радость велика во гра? Пиньскѣ ш побѣдѣ . Данила и Василка (ПСРЛ 2: 798);


394
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
млетью Бжиею побѣгшимъ Литвѣ избити быша . и плѣнъ всь шіаша . а самъ Лонъкогвени . боденъ оутече . и пріиде вѣсть. Данилоу . и Василкоу . и бы1 радстъ велика. во Пинъскѣ град (ПСРЛ 2: 798).
Звернімо увагу: згадані в останньому із серії повідомлень про сайгат пінські князі Юрій та Демид Володимировичі фігурують у тексті ще лише раз, але, що прикметно, — у передостанньому повідомленні ГВл-.
тое ж зимы престависА Пиньскии кназь Юрьи снъ Володимировъ . кроткыи смиреныи правдивый . и плакасА по немь кнагини его . и снве его . и братъ ef. Демидъ кназь и вси людье плакахоусА . по немь плачемь великимь (ПСРЛ 2: 938).
Не надто доречний, як на князя, набір якостей ("кроткыи смиреныи правдивый") — і серед них не частотне в ГВл "кроткыи" — провадить нас углиб тексту до панегірика Володимирові Васильковичу ("блгыи кроткыи смиреныи правдивый"), далі — до панегірика Болеславові краківському ("добръіи тихии . кроткии смиренъіи") у "волинській" частині, а головне — до каталогу володимирських єпископів, уміщеного далеко в "галицькій" частині ("Коузма. кроткыи прпдбныи смиренъіи" (ПСРЛ 2: 739)).
Отже, маємо додаткове свідчення, що автор епізодів із сайгатом працював таки в 1290-х рр.
З наших спостережень випливає, що втручання пізнього "волинського" автора в текст "галицького" літопису може виявитися інтенсивним, а обсяг тексту, що йому належить, — досить значним.
П.Т.
Воеваша ІАтвазѢ . школо УѴхоже и Боусовна . и всю страноу и тоу поплѣниша. и еще бо Холмоу. не поставленоу бывъшю. Даниломъ. гна же по нихъ . Василко изъ Володимѣрд . оугони е . и бывшоу емоу третий днь. изъ Володимерл . в Дорогычинѣ —
 Василко бо бѣ . возрастомъ середини . оумомъ великъ и дерзостью . иже иногда многажды побѣжаше поганые . или иногда многажды посылающима има на поганыіа . еже Скомондъ [Хлебн.: скомоид] . и Бороуть . зла воиника . иже оубьена быгста посланиемь . Скомондъ [Хлебн.: скомоид] бо бѣ волъхвъ . и кобникъ нарочитъ . борзъ же бѣ іако и звѣрь . пѣшь бо хода повоева землю [Хлебн.: страноу] Пиньскоую . иныи [Хлебн.: и ины] страны и оубьенъ бьг нечетвыи . и глава его взотьчена быс’ на колъ . и во инаіа времена Бжиею млгтью избьени быша поганий . ихже не хотѣхомъ писати w множества ради (ПСРЛ 2: 799—800).
Наведений уривок у літературі вважають панегіриком Василькові Романовичу. Насправді ж те, що сьогодні сприймається як похвала князеві, є завершальною оповіддю в серії з трьох однотипних повідомлень про перемоги Романовичів над "поганими". Як і чому одне з них перетворилося на похвалу Василькові, є предметом цього коментарю.


395
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У "галицькій" частині ГВл дуже компактно, одне за одним — Іпат. 1246, Іпат. 1247, Іпат. 1248 — уміщено три однотипні повідомлення про те, як успішно Романовичі відбивали набіги литви і ятвягів, щоразу здобуваючи над ними перемогу. Судячи з розмітки в головних свідках тексту, історії вважалися окремими структурними елементами тексту: кожна починається з кіноварної букви, а закінчується знаком завершення періоду (в Іпат. — хрестоподібно поставленими крапками, у Хлєбн. — масною крапкою).
Усі три фрагменти складено за єдиним шаблоном.
Уводяться однаковими фразами:
Придоша Литва . и воеваша школо Пересопницѣ 797
Воеваша Литва, школо Мѣлницѣ. Лековнии 798
Воеваша ІАтвазѢ . школо Шхоже и Боусовна 799
Завершуються однотипними "підсумками":
и бые радость велика во град Пиньскѣ ш побѣдѣ . Данила и Василка . 798
и бые радсть велика . во Пиньскѣ град 798
и быг радсть велика во градѣ томъ Галичѣ . днь той 799
Містять однотипні описи битв:
шнем же не стѣрпѣвшимъ . побѣгоша 798
млс’тью Бжиею побѣгшимъ Литвѣ и избити быша . и плѣнъ всь шіаша 798 и не стерпѣвшимъ . ш лица Василкова . Ббу помогшоу побѣгоша злии поганин . 799
Називають імена ватажків "поганих" та сповіщають про їхню долю:
самомоу же . Рюшковичьу оу малѣ оутекшю . 798
а самъ Лонъкогвени . боденъ оутече . 798
поганьпа . еже Скомондъ . и Бороуть . зла воиника . иже оубьена быс'ста 800
Усі три повідомлення згадують Пінськ.
Серія міститься в "галицькій" частині ГВл, явно належить перу одного автора, і автор цей, за всіма ознаками (зокрема, з огляду на вплив хроніки Малали), є основним автором "галицької" частини (пор.: "Класъ низокъ, тонокъ [...] и вълховъ и кобникъ хитръ" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 128)). Проте в наших повідомленнях присутня правка пізнього "волинського" автора, що засвідчується, зокрема, присутністю мотиву "сайгату" в першому фрагменті серії (див. коментар до ПСРЛ 2: 797—978). Крім того, є підстави вважати, що третій фрагмент (а можливо, й усю серію) було переміщено з початкової позиції в тексті. Згідно зі внутрішньою хронологією літопису наша серія читається серед подій середини 1240-х рр. Перші два епізоди введено характерними для "галицької" частини (і щодо цього — малоінформативними) конекторами "В тое ж лѣто" та "Потом же минувшимъ лѣтомъ". Але третій епізод уведено рідкісною формулою, що зазначає анахроністичне розміщення фрагмента: "преже же воиныи Данилови Черниговьское . сѣддщоу емоу . в Галичѣ . а Василкоу в Володимерѣ [...] и еще бо Холмоу . не поставленоу бывъшю . Даниломъ". Тобто нам кажуть, що події відбувалися на десятиліття раніше, до 1235 р. (так датується похід Данила на Чернігів). Хто міг знати, що


396
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
похід на ятвягів, який не містить жодних хронологічних прикмет, відбувався до 1235 р.? Тільки редактор, який бачив початковий стан тексту, де епізод читався до "чернігівської війни" і до повідомлення про заснування Холма, і знав, звідки вилучив текст. Зауважуємо також, що всю серію вставлено між двома повідомленнями про Ростислава Михайловича (ПСРЛ 2: 797 та ПСРЛ 2: 800—805), так що вона (серія) розриває оповідь про два його походи на Романовичів. Причини, що спонукали редактора перемістити текст, неясні. Але можна зазначити ще два ятвязькі епізоди, які за формальними ознаками становлять комплект із трьома розгляданими: Іпат. 1205 та 1227. Обидва завершуються формулою вставки: "мъі же на преднее возвратимсл слоучившихсд в Галичѣ"; "мъі же се шставльше на преднее возвратимъсА" (ПСРЛ 2: 721, 752). Складається враження, що хтось маніпулював ятвязькими й литовськими сюжетами, уміщуючи їх у текст на власний розсуд.
Третій епізод нашої серії було відредаговано таким способом, щоб у ньому читалася похвала Василькові Романовичу. Зроблено це досить економними засобами, уставленням єдиної фрази:
Василко бо бѣ . возрастомъ середини . оумомъ великъ и дерзостью . иже иногда многажды побѣжаше поганые
Вставний характер фрази відчув Генсьорський (Генсьорський А.І. Галицько- Волинський літопис: процес складання, редакції і редактори, 12), хоча його резони не видаються нам переконливими.
Вставну природу фрази зраджує граматична неузгодженість із продовженням її. Початок має на увазі одного Василька, відповідно, уживає дієслівних форм однини:
Василко [...] иже иногда многажды побѣжаше поганые (імперфект 3 ос. однини).
Натомість продовження має на увазі обох братів:
или иногда многажды посылающими има на поганыіа (дієприкметник подвійного числа).
Сліди редагування помітні й у лексиці фрагмента. Възрастъ у значенні "зріст" — лише один раз у панегірику Володимирові Васильковичу (у "галицькій" частині — двічі, але обидва рази у значенні "вік" (ПСРЛ 2: 744)); нечгтвыи — виключно в повістях про Батиєве нашестя, де відчутно "волинську" редактуру; воинникъ — лише раз, у редагованій оповіді про Торчівський бій (ПСРЛ 2: 769); дьрзость — лише раз, у ятвязькому епізоді у "волинській" частині (ПСРЛ 2: 828).
Цілком ясно, що фраза з описом зовнішності Василька апелює до єдиного аналогічного місця в цілому ГВл — панегірика його синові Володимиру, де знаходимо:
Сии же блговѣрныи кназь Володимѣрь . возрастомь бѣ высокъ . плечима великь лицемь красенъ . волосы имѣн желты
Прикметно тому, що автор вставки не відтворює панегірика Володимирові, а вдається до тих же джерел — панегіриків Кл, із яких збудовано похвалу волинському князеві. Якщо зовнішність Володимира моделюється за взірцем Рома-


397
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
на Ростиславича ("бѣ возрастомъ въісокъ . плечима великъ . лицемь красенъ"), то в нашій вставці для словесного портрета Василька процитовано похвалу Мстиславові Ростиславичу:
Сии же блговѣрнии кнзь Мьстиславъ . снъ Ростиславль . възрадстомъ . середнім бѣ (ПСРЛ 2: 610).
Крім того, вислів "Василко [...] иже иногда многажды побѣжаше поганые", не виключено, навіяно похвалою Андрієві Юрійовичу Боголюбському — "како ca еси не домыслилъ . побѣдити ихъ иногда побѣжам. полкы поганыхъ . Болъгаръ" (ПСРЛ 2: 590), що також була серед джерел панегірика Володимирові Васильковичу.
Отже, автор вставної фрази начитаний у тих же похвалах Кл, що й автор панегірика Володимирові Васильковичу. Такий збіг із великою вірогідністю засвідчує одну руку. Іншими словами, редактор ятвязького епізоду і автор похвали Володимирові Васильковичу — одна особа. Це, своєю чергою, означає, що редактуру здійснено вже після того, як було написано пагерігик Володимирові (зворотна послідовність написання практично виключена).
Вставка "похвальної" фрази надала третьому епізодові нашої серії нового смислу: усе, що читається після вставки, сприймається як продовження похвали, і те, що початково було завершенням оповіді про відсіч ятвягам, перетворилося на частину панегірика князеві. Похвала, отже, складається з двох компонентів: декларації чеснот князя (головною з яких є войовничість щодо "поганих"), яка, затим, розкривається в оповіді про перемогу над конкретним ворогом-язични- ком. Така структура князівської похвали незвична (на тлі інших відомих) і не має аналогів у літописанні, за одним винятком, до якого й звернімося.
Єдиним аналогом такої похвали в тексті ГВл виявляється похвала Романові Мстиславичу, уміщена — як вставка в початковий текст — на самому початку літопису. У ній спостерігаємо тотожну структуру: декларування якостей Романа і його войовничості щодо язичників ("шдолѣвша всимъ поганьскъімъ іазъіко'1'"), яке затим реалізується в оповіді про долю Отрока. Важливо, що між двома похвалами є й текстуальний перегук. "Поган" у похвалах наділено однаковими атрибутами:
литвин Скомонд: борзъ же бѣ нко и звѣрь . пѣшъ бо ходд повоева землю Пиньскоую . иныи страны;
половець Кончаю иже снесе Соулоу пѣшъ ходд . котелъ носа на плечевоу.
Характеристику Скомонда як "пішохода" вмотивовано в "похвалі Василькові" (а точніше, у тій оригінальній історії ятвязького набігу, з якої виникла похвала), адже випливає з його прирівняння до швидкого звіра, який інакше й не може пересуватися. Натомість "пішохідство" половця, кочівника й вершника Кончака, виглядає абсурдно й позбавлене вмотивованості, а отже, виглядає вторинним (як і решта "образів" похвали Романові).
Наші спостереження дають змогу синхронізувати три похвали ГВл: панегірики Володимирові Васильковичу, Василькові Романовичу та Романові Мстиславичу.
О.Т.


398
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ростислав же исполчивса преиде дебрь глоубокоую . WHOMOy же идоущоу противоу полкоу Даниловоу . Андрѣеви же дворьскомоу . тосноущюсА . да не сразитсл с полкомъ Даниловы" ©ускоривъ сразисл с полкомъ. Ростиславлимъ. крѣпко копьем же изломившимса . іако w грома трѣсновение бые . и w шбоихъ же мнози падше. с конии оумропіа. инии оуіазвени быша . w крѣпости оударениіа копѣиного (ПСРЛ 2: 803).
Найвищим виявом воїнської доблесті князя вважалося першим "в’їхати" у ворожі бойові порядки ще до того, як полки зітнуться в битві, і так, щоб це бачила ціла армія. У Кл це передається красивим висловом "изломити копие".
1149 р. молодий князь Андрій Юрійович (в історичній пам’яті — Бого- любський) під стінами Луцька "въѣха переже всихъ въ противнъпа . и дружина его по немъ ѣхаша . изломи Андрѣи копие свое . въ супротивнѣ своемъ" (ПСРЛ 2: 390). Практично тотожно описано його участь у битві на Руті 1151 р.: "Андрѣи же Дюргевичь възма копье и ѣха на передъ . и съѣхасл переже всихъ. и изломи копье свое" (ПСРЛ 2: 437). У тій же битві "зламав спис" і його суперник Ізяслав Мстиславич: "и тако перед’ всими полкы . въѣха ИзАСлавъ шдинъ в полкы ратны*. и копье свое изломи" (ПСРЛ 2: 438).
"Изломити копие" є виключно індивідуальною доблестю, особистим подвигом воїна і ніколи в літописанні не вживається щодо армій чи полків.
Проте в ГВл знаходимо саме такий незвичний випадок.
В опису битви під Ярославом літописець твердить, що полк Данилового дворського Андрія, уникаючи зіткнення з княжим полком, аж так пришвидшився і з такою силою зітнувся з полком Ростислава Михайловича, що в лавах обох противників зламалися списи:
копьем же изломившимса . іако w грома трѣсновение бые . и її шбоихъ же мнози падше. с конии оумроша. инии оуіазвени быша . її крѣпости оударениіа копѣиного.
Недоречність формули щодо індивідуальної хоробрості в застосуванні до опису колективних дій змушує шукати літературне джерело. Таких виявляється два: ПВЛ та Кл, одне — про колективне зіткнення, друге — про індивідуальне:
ПВЛ, 1111: и поидоша Половецьстии полци и полци роустіи. и сразишасл первое с полкомъ . и трѣсну аки громъ . сразившима челома . и брань бые люта межи ими
Кл, 1151: възма копье и ѣха на передъ . и съѣхасл переже всихъ. и изломи копье свое.
ГВл: сразисл с полкомъ . Ростиславлимъ . крѣпко копьем же изломившимся. . міко w грома трѣсновение бы1. и її шбоихъ же мнози падше
Як бачимо, літописець об’єднав дві раніші фрази (одну з ПВЛ, другу з Кл) у спільний вислів, що, безперечно, засвідчує: по-перше, він працював із тим складом літописів, який нам відомий за Іпат., а по-друге, дописував свою працю до вже сформованого літописного збірника.
П.Т.


399
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Приславшоу же Могоучѣеви . посолъ свои к Данилови и Василкови . боудоущю има во Дороговьскыи да и Галичь быг в печали велицѣ . зане не оутвердилъ бѣ землѣ . еѣ [X: своея] городы . и доумавъ с братомъ своимъ . поѣха ко Батыеви. река не дамъ полоу шчины своей. но ѣдоу к Батыеви самъ . изииде же на празни* стго Дмитрѣд . помоливса Ббу (ПСРЛ 2: 805—806).
Зазначений у тексті "Могучей", що вирядив посла до Романовичів, ні до, ні після цього епізоду на сторінках ГВл не фігурує. Однак Маучі (Мопсу, Маису, Маусі, Моусі) тричі згаданий Плано Карпіні. По-перше, разом із Берке й Курем- сою його названо серед тих, хто не брав участі в Західному поході (Карпини Плано. История монгалов. Пер. и прим. А.И. Малеина. СПб., 1911, 49; Giorgio Pulle, Historia Mongalorum. Viaggio dif. Giovanni da Pian dei Carpine ai Tartari nel 1245— 47 (Firenze, 1913), 79—80). На думку Малеїна, Маучі був другим сином Чагатая. По-друге, згідно зі свідченням Карпіні, він був знатнішим від Куремси й кочував уздовж лівого берега Дніпра:
їхали ж ми через усю країну команів, що являє собою суцільну рівнину й містить чотири річки: перша — Дніпро, поблизу якого з боку Русі кочував Коренца, а з другого боку в тамтешніх степах кочував Мауці, що вищий за Коренцу; друга — поблизу якої кочує якийсь князь на ім’я Картан, одружений із сестрою Бату; третя — Волга, ця річка дуже велика, біля неї переходить з місця на місце Бату; четверта називається Яїк, у неї переходять з місця на місце два тисячники, один з одного боку річки, другий — з другого. Усі вони взимку спускаються до моря, а влітку берегами цих річок піднімаються вгору (Карпини Плано. История монгалов, 72).
Цю інформацію папський посол зібрав під час подорожі зазначеними місцями з 26 лютого по 4 квітня 1246 р., тобто невдовзі після того, як у грудні 1245 — січні 1246 р. там проїжджав князь Данило дорогою до ставки хана Батия. У ставці Маучі частину делегації Карпіні (його "товаришів" та "служителів") затримали, попри те, що їх супроводжували три десятники, а також "людина Бату". Причому уважний мандрівник двічі зазначив, що монголи намагалися провезти їх від Корензи (Куремси) до Батия "якомога швидше". Очевидно, що хан Маучі, кочуючи вздовж лівого берега Дніпра, з якоїсь причини мав підстави самостійно вирішувати, чи пропускати певних осіб, які прямували до ставки Батия. Але чи означало це, що Маучі мав право виряджати посольства до захід- норуських князів і навіть розпоряджатися їхніми володіннями?
Усупереч виданню ГВл у складі II тому ПСРЛ, у новітньому виданні літопису, а також у всіх перекладах фрагмент "да и Галичь" слушно інтерпретовано як переказану через посла вимогу "дай Галич" (Галицько-Волинський літопис, 109; Літопис руський, 404; Библиотека литературы Древней Руси. Т. 5; The Galican-Volynian Chronicie, 57). Епізод тлумачать так, що "татарський воєначальник" зажадав передати контроль над Галичем йому, Могучею (Димник М. Борьба за Галич между Даниилом Романовичем и Михайлом Всеволодовичем (1235—1245 гг.) Rossica antiqua (2012, 1), 95), або ж що Маучі (якого помилково вважають "послом" Батия, "монгольським ватажком", "одним із воєвод Батия") просто транслював ультиматум Батия (варіант: "монгольської влади") з’явитися на поклін (див.:


400
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранный, известиям. К., 1873, 137—138; Грушевський М.С. Історія України-Русі, т. З, 64—65; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 235; Dariusz Dąbrowski, Daniel Roma- nowicz król Rusi (ok. 1201—1264). Biografia polityczna (Kraków, 2012), 261; Mariusz Bartnicki, Polityka zagraniczna księncia Daniela Halickiego w latach 1217—1264 (Lublin, 2005), 108). Текст не дає до цього підстав: його точний смисл полягає в тому, що хан Маучі зажадав від Данила Галича. З дальшого викладу з’ясовується, що у Батия Данило шукав якраз заступництва, протидії вимогам Маучі. Але чому у кочівника могло виникнути бажання дістати у володіння місто? Більше того, кочів’я Маучі розташовувалися на Лівобережжі й, будучи відділені від Галицької землі територіями Куремси, навіть не межували з володіннями Данила.
Було би природно припустити, що хан Маучі вимагав Галича не для себе, а для когось із залежних руських володарів, чиї інтереси поширювалися на Галич. Про це здогадувався Грушевський, зазначивши: "Найбільше правдоподібним буде пояснення, що на Галич випросив собі право від Бату якийсь з руських князів, і тепер Могучій жадав, аби Данило з Галича уступився для того обдарованого" (Грушевський М.С. Історія України-Русі, т. З, 64).
Характерно, що вимогу Маучі адресовано одному Данилові й стосується вона лише його галицьких володінь. Ні Василькова Волинь, ні навіть волинські волості Данила (наприклад, Холм та "Україна") хана не цікавлять. Очевидно, ле- гітимність влади Романовичів над цими територіями не опротестовували (здогади, ніби Данило вже давніше одержав від Батия ярлик на Волинь або навіть уже здійснив поїздку до монголів 1244 р. (див.: Mariusz Bartnicki, Polityka zagraniczna księncia Daniela Halickiego, 109; Dariusz Dąbrowski, Daniel Romanowicz, 241— 242), уважаємо безпідставними). Це, своєю чергою, свідчить, що — усупереч поширеній в історіографії думці — мова йшла не про вимогу до Романовичів одержати свої волості з рук монголів, а про те, що Данило мусив поступитися галицькою частиною володінь на користь іншого володаря. Саме так смисл вимоги зрозумів і Данило, що випливає з його реакції: "не дамъ полоу шчины своеи". Коли б ішлося лише про монгольське підтвердження його прав на Галич, фраза була би безглуздою. По-перше, коли б монголи вимагали від Данила одержати ярлик, то на всі володіння, а не на їх частину. А по-друге, у такому разі монголи не відбирали б володінь, а повертали б їх, але "зі своєї руки".
"Галицький літопис" послідовно розвиває ідею, що Романовичі були законними сюзеренами всіх володінь, якими перед смертю порядкував їхній батько, і ці претензії ґрунтувалися на отчинному праві. Але крім Романовичів такий погляд мало хто поділяв. По смерті останнього представника галицької династії, Володимира Ярославича, Галич перетворився на bonum nullius, виморочне володіння, законних прав на яке фактично не мав ніхто (або ж усі мали рівні права). Коротке княжіння Романа Мстиславича, судячи з усього, не змінило цього загального переконання, і впродовж усього часу до монгольського завоювання ми спостерігаємо, як права на Галич заявляли різні претенденти: угорський король Андрій, краківський князь Лешко Білий, чернігівські Ольговичі (Володимир Ігорович, Михайло Всеволодович), мономашич Мстислав Мстиславич та інші. "Галицький" літописець зображає їх або як узурпаторів, або як тимчасових держателів чужої


401
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
спадщини, але очевидно, що права Романовичів не розглядалися як переважні чи навіть рівні. Більше того, саме Данило Романович виявився найменш успішним з-поміж претендентів на Галич (через юний вік, брак протекторів тощо) і до 1240 р. так і не зміг утвердити себе як беззастережний галицький князь.
Монгольське завоювання змусило починати справу галицької спадщини "з чистого аркуша". Усупереч враженню, яке намагається створити ГВл, між 1241 і 1246 рр. Галич або цілковито перебував поза орбітою впливу Данила, або був під його владою лише номінально (Dariusz Dąbrowski, Daniel Romanowicz, 261). Отже, оповідь про вимогу "віддати Галич" видає факт спірності прав Данила Романовича, зокрема в очах монголів.
З контексту сусідніх повідомлень ГВл князем, на чию користь хан Маучі міг вимагати Галич від Данила, логічно було б уважати Ростислава Михайловича. Адже епізод із посольством до Данила безпосередньо продовжує оповідь про чергову спробу Ростислава захопити Галич — з промовистим резюме: "мыслдше во оумѣ своемь взати Галичь и шбладати имъ" (ПСРЛ 2: 805). Справді, протягом 1241—1245 рр. Ростислав єдиний серед руських князів послідовно оспорює право Данила на галицьке княжіння і навіть тимчасово захоплює Галич (1242 р.). Ростислав має серйозну підтримку як зовнішніх гравців (Бели IV, а також удови й сина Лешка Білого), так і всередині міста, не лише від галицьких бояр, але навіть від єпископа Артемія. Отже, справа виглядала так, що з моменту втечі Данила до Польщі 1240 р. Галич знову перетворився на спірне володіння. Однак 1245 р. Ростислав Михайлович зазнав поразки під Ярославом, повернувся в Угорщину й назавжди вибув із боротьби за Галич.
Єдиним князем, що міг претендувати на Галич після "еміграції" Ростислава, виявляється його батько Михайло Всеволодович. Він уже бував галицьким князем (і був одружений із дочкою галицького князя Романа Мстиславича), а бувши генеалогічно старшим за Данила на одне покоління й краще інтегрованим у павутиння родинних солідарностей (його матір’ю була дочка Казимира Справедливого, сестра Лешка Білого, чиї вдова і син Болеслав саме в цей час порядкують краківським престолом), мав більше підстав претендувати на Галич, ніж непевного походження Данило. У час, що нас цікавить, Михайло перебуває на Лівобережжі ("розгнѣвавсл на сна . возвратисл Черниговоу", ПСРЛ 2: 795), якраз у межах впливу лівобережного хана Маучі, який — логічно припустити — діяв в інтересах свого клієнта.
Можна припускати, що причиною зволікання Михайла були сподівання на Маучі, який конкурував із Батиєм у переддень обрання великим ханом Гуюка (серпень 1246 р.), давнього ворога Батия. Але розрахунок на протекцію хана Маучі виявився фатальним для Михайла. Він згаяв час і вирушив до Батия, "просА у нег волости своее" (якою, у світлі зроблених вище спостережень, міг бути Галич), лише наприкінці літа 1246 р., уже після того, як у Батия побував Данило Романович. Результатом стало затвердження Данила ("пороучена біаху зємла его емоу") і вбивство Михайла. Відтоді права Данила на Галич ніхто і ніколи вже не заперечував, і саме у ставці Батия він став Данилом "Галицьким".
Як відомо, ГВл двічі згадує про смерть Михайла Всеволодовича у ставці Батия. Друга згадка являє собою скупий запис (із відсиланням до попередньо роз-


402
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
казаного: "еже предѣ сказахомъ . кланлние ихъ" (ПСРЛ 2: 808)) в оповіді про поїздку Данила в Орду: описуючи, що могло статися з князем і якого лиха йому вдалося уникнути, літописець "пригадує" долю інших князів, які загинули від рук татар: "зелиемь оумореного" Ярослава Всеволодовича і "ножемь закланого" Михайла Всеволодовича (ПСРЛ 2: 808). Пригадування фіктивне: обидва загинули у вересні 1246 р., через півроку після успішного візиту Данила. Порушення часової послідовності можна було б уважати прийомом, покликаним створити драматичний ефект. Але першу, більш докладну згадку також подано в тексті інверсивно (ПСРЛ 2: 795). Її вміщено в контекст опису повернення монголів із Угорщини (1242 р.). Після цього літописцеві вистачило терпіння неспішно й докладно описувати походи Романовичів на Люблін 1243 р. (Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 31), похід Ростислава на Перемишль ("В тое ж лѣто"), напади Литви ("Потом же минувшимъ лѣтомъ"), якісь напади ятвягів, що сталися десять років тому, ще перед монголами ("преже воины Данилови черниговьское"), і, нарешті, битву під Ярославом ("Потом же"). Тобто літописцеві, виявляється, було важливо не тільки покласти між оповідями про смерть Михайла і поїздку Данила значну дистанцію в тексті, а й відмаркува- ти часову різницю так, щоб створити у читача враження, ніби по смерті Михайла спливло чимало часу ("минувшимъ лѣтомъ"), доки в Орду вирушив Данило.
Отже, очевидне намагання автора сконструювати оповідь, де успішна поїздка Данила до Батия, у результаті якої князь дістав свої володіння, і аналогічна поїздка Михайла, у якого відібрали навіть життя, перебувають у зворотній послідовності. Це дає змогу припускати, що літописець не бажав спонукати читача на думку про можливість причинового зв’язку між двома подіями.
Повідомлення про посольство Маучі, як можна судити, зазнало редакційної ретуші. Так, у нинішньому стані тексту вимога хана адресована одночасно і обом Романовичам ("Приславшоу же Могоучѣеви . посолъ свои к Данилови и Василкови . боудоущю има во Дороговьскыи"), і лише Данилові ("дай Галичь быг в печали велицѣ зане не оутвердилъ бѣ землѣ . свое городы"), звідки очевидна числова непогодженість дієслівних форм між двома частинами фрази. Дороговськ ні до, ні після цього фрагмента не фігурує в ГВл, і згадка його саме в контексті вимоги Маучі нічим не вмотивована. Так само впадає у вічі, що фраза "поѣха ко Батыеви" не тільки передує власне поїздці, а й вставлена в середину сцени наради Данила з братом. Початковий варіант повідомлення, отже, можна було б реконструювати в такий спосіб:
Приславшоу же Могоучѣеви . посолъ свои к Данилови. дай Галичь [и] быг в печали велицѣ . зане не оутвердилъ бѣ землѣ . свое городы . и доумавъ с братомъ своимъ . ре4 не дамъ полоу шчины своей . но ѣдоу к Батыеви самъ .
В.С.
изииде же на празни* стго Дмитрѣд помоливсл Ббу . и приде Кыевоу . шбдержащоу Кыевъ ІАрославоу боіариномъ . своимъ . Єиковичемь . Дмитромъ . и пришед в домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичь и созва калоугеры . и мнискии чинъ . и рекъ игоуменоу и всей братьи . да створдть млтві? w немъ . и створиша . да w Ба млс’ть полоучить . и быс" тако


403
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и ладъ пред' архистратигомъ . Михаиломъ . изииде из манастырл . въ лодьи (ПСРЛ 2: 806).
Данило Романович вирушив до Батия ("изииде же на празни* стго Дмитрѣл") 26 жовтня, у день св. Димитрія Солунського. Промовиста згадка архістрати- га Михаїла в цілковито симетричній позиції ("падъ пре® архистратигомъ . Михаиломъ . изииде из манастырл") дає змогу припустити, що з Києва Данило виїхав на свято Собору архістратига Михаїла, 8 листопада. Цією обставиною (храмовим святом) міг би пояснюватися вибір Данилом не найбільш очевидного місця для єдиної зупинки в Києві.
Утім, не можна виключити можливості, що особлива увага до Видубицько- го монастиря була навіяна суто літературними мотивами.
Звернімо увагу, як у повідомленні названо монастир св. Михаїла: "домъ архистратига Михаила . рекомыи Выдобичъ". Літописець помилився. Монастир св. Михаїла ніколи не називався "Видубицьким" чи навіть, як він наполягає, "Ви- дубич". У літописанні він фігурує лише як "св. Михаїл" або як "Всеволож" монастир. Натомість Видубич/Видубичі виступає лише як географічна назва — пагорба чи урочища під ним на березі Дніпра. Пор. у ПВЛ:
дворъ красный ієгоже поставилъ блговѣрныи кназь Всеволодъ . на холму нарѣцаіемѣмъ Выдобычи (ПСРЛ 1: 233); и дворъ Красный . егоже поставілъ блговѣрныи кнзь Всеволодъ . на холму иже есть надъ Выдобычь (ПСРЛ 2: 223);
и приде Василко въ . д . нотамьбрд . и перевезесд на Выдобычь . и иде поклонитсд къ стму Михаилу в манастырь (ПСРЛ 1: 258);
и посла и в манастырь на Выдобычь (ПСРЛ 1:313).
Те саме знаходимо й у Кл, пор.:
заложена бые црквы стго Михаила . в манастырѣ Вьсеволожи . на Выдобычи (ПСРЛ 2: 164);
и посла и в манастырь . на Выдобычь (ПСРЛ 2: 328);
в то веремл стоіаше Излславъ . противоу стмоу Михаилѣ оу Выдобыча (ПСРЛ 2: 372);
заложи стѣноу каменоу . подъ црквью стго Михаила . оу Днѣпра иже на Выдобычи (ПСРЛ 2: 709).
(Форма прикм. ч. р. відома у складі геогр., пор.: Анкюдинъ игуменъ . Михайло . Выдобытьскыи (ПСРЛ 1: 456); игоумена стго Михаила Выдобычьского (ПСРЛ 2: 707); игоумена стго Михаила . Андрѣіана Выдобычиского (ПСРЛ 2: 666).)
Отже, написати, що монастир св. Михаїла "відомий як Видубич", могла людина, не обізнана з реаліями, але знайома з текстами, де поряд із назвою обителі постійно згадується ця місцевість.
Звернімо також увагу, що іменування монастиря "домом" відповідного святого є характерною ознакою "галицького" автора. У ГВл — лише ще раз у "галицькому" літописі, причому з тотожним висловом "падъ поклонисл", — в історії коронації Данила, пор.: "и приде во гра® Холмь . сь четью и со славою в домъ


404
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. Пречетоѣ . падъ поклониса . и прослави Ба"; "прибываше в домоу стго Ивана" (ПСРЛ 2: 826).
Разом з тим "архістратигом Михаїлом", як у нашому повідомленні ("домъ архистратига Михаила"), Видубицький монастир названо лише і тільки в одному, але виразно маркованому повідомленні Іпат., а саме — у повідомленні про освячення підпірної стіни, спорудженої Рюриком Ростиславичем 1198 р., пор.: "къ стмоу архистратигоу Михаилоу . преже поминаемомоу манастъірю"; "множество вѣрнъіхъ Къіанъ . и населници ихъ . болше потщание и любовь ко архистратигоу Геню имѣти начинаютъ" (ПСРЛ 2:710, 714).
Приглядаючись до цієї статті Кл, помічаємо, що вона таки була відома нашому авторові і він ще дещо з неї запозичив. Пор. в уривку: "созва калоугеръі. и мнискии чинъ . и рекъ игоуменоу и всей братьи", що знаходить своє джерело у "и накорми игоумены . со калоугерѣ всѣми . и всакого чина црковнаго [...] и игоумен же [...] и вса братыа" у Кл. "Міченим атомом" тут є лексема "калоугеръі", яку в усьому об’ємистому тексті Іпат. (тобто як у ПВЛ, так і у Кл) можна було знайти лише тут, у повідомленні про Видубицький монастир. Причому з якоїсь причини "галицький" автор ужив її в непитомому значенні (калугер — монах (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIV вв.). T. 4, 195)), через що в його тексті — очевидна тавтологія ("созва калоугеръі" (тобто монахів), а до того ж ще й "мнискии чинъ").
Увага автора ГВл до повідомлень про Видубицький монастир позначилася також і на деяких інших повідомленнях. Крім епізоду з Рюриком Ростиславичем, Видубицький монастир згадано у Кл лише в контексті правління Ізяслава Мстиславича. Одну із цих згадок, Іпат. 1149: "в то веремл стоіаше Излславъ . противоу стмоу михаилоу оу Въідобыча въ шстровѣ" (ПСРЛ 2: 372), парафра- зовано щодо Михайла Всеволодовича чернігівського, пор.: "и живашє подъ Киевомъ въ шстровѣ" (ПСРЛ 2: 789). У щойно згаданому епізоді Іпат. 1149 князі характерно переправляються в човнах ("насадах"), і так само "перевозиться" "на Въідобъічь" Василько Ростиславич у ПВЛ 1097 р., за збігом, практично того самого дня (4 листопада), що й Данило. Це могло підказати ідею, що Данило просто в монастирі сів у човен ("изииде из манастырА . въ лодьи").
Звернімо, далі, увагу, що — з погляду автора "галицького" літопису — київська історія (тобто Київський літопис, на продовження якого він писав власний твір) завершувалася саме у Видубицькому монастирі. Останньою подією Кл, як відомо, є монументально описані урочистості з приводу завершення підпірної стіни у Видубицькому монастирі Рюриком Ростиславичем, чия постать — через ктиторство Михайлівського монастиря — сягає надзвичайних пропорцій. Його подано як виняткового володаря впродовж п’ятьох поколінь київських князів:
в толико лѣтъ. мнози. самодеръжци преидоша. держащей столъ. киажєниій Киевьского w того же ббголюбиваго Всеволода иже созда црквь тоу родовъ четыри . и ни единъ же вослѣдова любви его к мѣстоу томоу (ПСРЛ 2: 709).
Читання цієї статті Іпат. могло спокусити автора ГВл зобразити Данила Романовича в аналогічному статусі. Справді, він поводиться як беззаперечний ктитор монастиря ("созва калоугеръі. и мнискии чинъ . и рекъ игоуменоу и всей


405
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
братьи . да створать млтв^ w немь"), хоча, по суті, не має на те очевидних прав. У похвальному слові Мойсея розвивається незвично пряма, як на домонгольські часи, генеалогічна ідея — від Всеволода Ярославича до Рюрика Ростиславича. Не бувши нащадком Рюрика, Данило, проте, діє як ктитор монастиря і тим самим виступає правонаступником київських князів.
В.С., О.Т.
изииде из манастырА . въ лодьи . вида бѣдоу страшьноу и грозноу (ПСРЛ 2: 806).
Ідентичний вислів — "бѣда страшна и грозна" — знаходимо в Новгородському Першому літописі молодшої редакції (НПЛмл) під 1417 р. в оповіді про епідемію:
И како могу сказати ту бѣду страшную и грозную, бывшюю в весь моръ; кака туга живым по мертвыхъ, понеже умножишася умерших въ градѣх и селех (НПЛ: 408).
Це міг бути збіг. Однак не виключено, що новгородський літописець запозичив гарний вислів із ГВл. Технічні підстави на те були, адже першої чверті XV ст. в Новгороді мав бути протограф (чи, власне, антиграф) Іпат.
В оповіді ГВл про поїздку Данила до Батия слово "гроза" трапляється ще раз: "ньнѣ сѣдить . на колѣноу . и холопомъ называетъ0' . и дани хотать . живота не чаеть . и грозы приходять". Усю оповідь про поїздку пройнято трагізмом, тугою за втратою колишньої величі, прикрістю від вимушеного приниження Данила. Сумна подія мала спричиняти відповідні конотації, зокрема біблійні.
Новгородський літописець XIII ст., сучасник автора ГВл, використав у тексті про монгольську навалу (сюжет про розорення Рязанської землі) ті самі поняття "грози" і "страху". На щастя, він зазначив своє джерело:
Но уже бяше божию гнѣву не противитися, яко речено бысть дрѣвле Исусу Наугину богомь; егда веде я на землю обѣтованую, тогда рече: азъ послю на ня преже васъ недоумѣние, и грозу, и страхъ, и трепетъ. Такоже и преже сихъ отъя господь у насъ силу, а недоумѣние, и грозу, и страхъ, и трепетъ вложи в нас за грѣхы наша (НПЛ: 74—75).
Імовірно, ті ж старозавітні паралелі мав на увазі галицький книжник, пишучи про "бѣдоу страшьноу и грозноу".
В.А.
и прийде Переіаславлю и стрѣтоша [Хлєбн.: срѣтоша и] Татаровѣ штоуда же ѣха къ Коуремѣсѣ и видѣ іако нѣг в ни* добра . штоу [Хлєбн.: штжда] же нача болми скорбѣти [Хлєбн.: болма нача скръби™] дшею . вида бо шбладаемы [Хлєбн.: обладанны] дыаволомъ . сквѣрнага. [Хлєбн.: скверна] ихъ . коудѣшьскаіа бллденыа . и Чигизаконова . мечтаныа сквѣрнаіа его . кровопитыа . многьпа ef волъжбы [Хлєбн.: волшьбы] . приходлщаіа цс’ри и КНАЗИ . и велможѣ . слнцю и лоунѣ . и земли . дыаволоу . и оумршимъ въ адѣ шцмь ихъ . и дѣдомъ . и мтрмь. водаіпє школо коста. покланлтисА имъ . ш сквѣрнаіа прелесть ихъ . се же слыша велми нача скорбѣти . штоуда же приде к Батыеви на Волгоу (ПСРЛ 2: 806—807).


406
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
І
Через хаотичний синтаксис цей фрагмент надзвичайно складний для розуміння. Про вірогідність редагування початкового тексту свідчать труднощі, з якими стикалися перекладачі, що не враховували такої можливості, у своїх інтерпретаціях.
Фрагмент містить тричі вжитий прислівник "штоуда". У двох випадках — у контексті просторового переміщення ("штоуда же ѣха"; "штоуда же приде"), а між цими випадками — у контексті часової зміни ("штоуда же нача болми скорбѣти"), що не виглядає органічно (в сусідніх текстах "галицької" частини "штоуда же" вживається виключно у значенні "звідти"). Прислівником "штоуда" у значенні "відтоді" розпочато речення про татарські звичаї, яке містить кілька смислових і синтаксичних неузгодженостей. Так, виглядає дивно, що князь почав "болми скорбѣти дшею", тобто "ще дужче сумувати", до того, як "велми нача скорбѣти". Тобто душевний стан героя передано у зворотній до очікуваного прогресії: не в наростанні, а від вищого градуса до нижчого. Крім того, ці різні стани душевного сум’яття князя вводяться різними дієсловами, що суперечать одне одному: Данило спочатку "бачить" на власні очі "диявольські" звичаї ("видѣ іако нѣг в ни* добра"; "вида бо шбладаемы"), а в кінці "чує" про них ("се же слыша"), тобто дізнається з других рук. Речення, що починається прислівником "штоуда" у значенні "відтоді", крім того, оформлене з використанням конструкції "начати + інфінітив" ("штоуда же нача болми скорбѣти"), яка є характерною рисою стилістики "волинської" частини ГВл (див.: Dean S. Worth, "Linguistics and Historiography," 178—180; Юрьева И. Лингвистические параметры стилистичес- ких различий между Галицкой и Волынской летописями. Письменность Галиц- ко-Волынского княжества: историко-филологические исследования (Olomouc, 2016), 67—70). Цим визначається межа вставки на початку її.
До вставки зараховуємо й наступне речення:
приходАщаіа цс'ри и кнази . и велможѣ . слнцю и лоунѣ . и земли . дыаволоу . и оумршимъ въ адѣ шцмь ихъ . и дѣдомъ . и мтрмь . водашє школо коста . покланАтисА имъ . ш сквѣрнаіа прелесть ихъ,
де відсутні головні члени речення. Перекладачі долають утруднення, додаючи підмет і присудок у формі кон’єктур, пор.:
Цесарів, і князів, і вельмож, що приходять [до них], вони водили навколо куща, [заставляли] поклонятися їм (Махновець).
Це не розв’язує проблеми, адже "водашє" тут — імперф. З ос. однини, отже, й підмет має бути в однині (наприклад, Батий). Натомість попередній текст передбачає множинність суб’єкта ("нѣе в ни* добра", "шбладаемы", "сквѣрнаіа ихъ", "прелесть ихъ"). Щоправда, безпосередньо перед зазначеним реченням знаходимо форми однини, що стосуються до персони, названої "Чигизаконъ": "Чиги- законова . мечтаныа сквѣрнаіа его . кровопитыа . многыіа ег волъжбы". У такому разі "водашє школо коста . поклянатиса имъ" мало б стосуватися до цього "Чи- гизакона", який, отже, й водив цесарів, князів і вельмож довкола куща. У нинішньому стані фрагмент практично не піддається несуперечливій інтерпретації.


407
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, уважаємо, що перед нами — інтерполяція "волинського" автора. Початковий текст організовувався конекторами "штоуда же" у значенні "звідти" і містив опис руху князя Данила в Орду:
и прийде Переіаславлю и стрѣтоша и Татаровѣ. штоуда же ѣха къ Коуремѣсѣ . штоуда же приде к Батыеви на Волгоу
Вставка мала на меті підсилити есхатологічний смисл того, що Данило мав би зазнати серед татар і чого, завдяки Господньому заступництву, він щасливо уник.
Осягається це нанизуванням в одній фразі "диявольських" ознак ("вида бо шбладаемы дыаволомъ . сквѣрнаіа ихъ . коудѣшьскаіа блдденыа . и Чигизако- нова . мечтаныа сквѣрнаіа его . кровопитыа . многыіа е" волъжбы"), які інтерполятор уважав ознаками татарських звичаїв. Звідки походить це його знання?
Під 987 р. у ПВЛ ідеться про звичаї волзьких болгар:
идете первое в Болгары . испытайте вѣру ихъ . и службу . шни же идоша . и пришедше видиша сквѣрна м. дѣла ихъ . и кландниє . вь ропати (ПСРЛ 2: 93).
Під 1071 р. у ПВЛ читаемо оповідь про те, як
приключисА нѣкоему Новгородьцю прити в Чюдь . и приде кудесьнику хота волъхвовани и w него . шнъ же по шбычаю своему нача призивати бѣсы (ПСРЛ 2: 168).
Показове вживання лексеми "мечтаныа", не відомої ні Кл, ні ГВл. У ПВЛ її вжито кілька разів як характеристику "кудешскаго" та "бісовського" дійства в продовженні статті 1071 р.:
бѣси же меншавше имъ . повѣдаша что ради пришелъ єсть [...] іако и се вь первый родъ, при апелѣхъ бо бые. Симонъ волъхвъ иже вълъшествомъ творАше . повелѣ псомь члвгкы глти . и самъ премѣнлшетьсА. шво старъ шво молодъ шво ли иного пременАше въ иного шбразъ . в мечтаньи сице творАшеть. Ань- нии Зам'врии волъиівенъемъ чюдеса творлшеть противу Моисѣеви ноиКунопъ творАшеть. мьчтаниемъ бѣсовьскымъ. іако и по водамъ ходити и ина мѣчтани kl творАше бѣсомъ льстимь . на пагубу собѣ (ПСРЛ 2: 168—169).
Тож у текстах ПВЛ знаходимо практично всі компоненти "татарського закону" — "сквѣрнаіа (дѣла)", "кланАние", "кудешьство", "мечьтание", "волъжбы", владу диявола (біса) над людьми.
II
ХОТАЩОу СА емоу поклонити . пришедшоу же . Ярославлю члвкоу . Сънъгоуроуви . рекшоу емоу . 6paf твои ІАрославъ кланллъсА . коустоу и тобѣ кланАТИе. и ре4’ емоу дь іаволъ глть из оустъ ваши* [Хлебн.: твоих] . Бъ загради оуста тво іа . и не слышано боудеть слово твое во тъ [Хлебн.: и въ тъи] час' позванъ [Хлебн.: познанъ быс] Батыемь . избавленъ бы0 Бмъ [Хлебн.: избавленъ богомъ быс]. и злого их‘ бѣшениіа . и к^дѣшьства . и поклониса по шбьчаю ихъ . и вниде во вежю іего (ПСРЛ 2: 807).
Текст, безсумнівно, пов’язаний із попередньою інтерполяцією про монгольські ритуали, адже в ньому розвивається тема "поклоніння кущу", сенс якої


408
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
розкрито вище як поклоніння "померлим у пеклі" (а отже, самому дияволові), а також тема "бѣшениіа . и к^дѣшьства".
У цьому фрагменті помітне протиставлення двох способів "поклоніння" — бажаного і небажаного. Данило прийшов до Батия з виразним бажанням "поклонитися" йому ("штоуда же приде к Батыеви на Волгоу . хотлщоу са емоу по- клонити") і таки здійснив своє бажання ("и поклониса по шбьчаю ихъ . и вниде во вежю ієго"). Ці "кланяния" подано як нейтральні. Між двома нейтральними епізодами фігурує "небажане" поклоніння, якого від князя вимагає Сангур і яке князь відкидає як диявольське. Саме тут і знаходимо мотиви попередньої інтерполяції. "Поклоніння" Батиєві якраз і звільнило Данила від блюзнірського поклоніння кущу й дияволові. На цій підставі вважаємо епізод із Сангуром вставним, пов’язаним із попередньою інтерполяцією, а текст відновлюємо в такий спосіб:
штоуда же приде к Батыеви на Волгоу . хотлщоу са емоу поклонити . при- шедшоу же . позванъ бысть Батыемь . и поклониса по шбьчаю ихъ . и вниде во вежю ІЄГО
Такому висновкові певною мірою перешкоджає згадка "ІАрославліа члвка Сънъгоура", якого знає також і Плано Карпіні:
у Бату ми знайшли сина князя Ярослава, який мав при собі одного воїна з Русі, на ім’я Сангор (Sangor); він родом коман, але тепер християнин (Иоанн де Плано Карпини. История монгалов. Вилъгелъм де Рубрук. Путешествие в восточные страны. Пер. А.Н. Малеина. СПб., 1911, 61).
Ця інформація відбиває досить ранню традицію, адже пов’язана з історією загибелі у ставці Батия Михайла чернігівського, якому, згідно зі свідченням Карпіні, також було переказано "через сина Ярослава, що його вб’ють, якщо не поклониться". Не виключено, що згадка Сангора у Карпіні та ГВл відбиває спільне джерело про мучення Михайла, існування якого (джерела) було постульовано вище, у коментарі до ПСРЛ 2: 795.
ПІ
рекшоу емоу Данило чему еси давно не пришелъ. а нынѣ шже еси пришелъ . а то добро же . пьеши ли черное молоко . наше питье кобылии коумоузъ. шномоу же рекшоу . доселѣ есмь не пилъ . нынѣ же ты велишь пью . шн же рче ты оуже нашь же Тотаринъ . пии наше питье шн же испивъ . поклониса по шбычаю ихъ . изъмолва слова своа . ре" идоу поклонитьс'. великои кнагини. Баракъчинови . ре" иди шедъ поклониса [Хлєбн.: поклониса еи] по шбычаю. и присла вина чюмъ и ре" не шбыкли пити молока . пии вино ш злѣе зла . четь Татарьска іа
Кілька моментів цього уривка потребують коментарю.
У фрагменті згадано традиційний напій кочівників — кумис, названий тут "чорне молоко" та "кобилячий кумуз". Чимало місця описові кумису, виготовлення і вживання його приділяє Рубрук. Він зазначає, що існує два різновиди напою: звичайне ферментоване кобиляче молоко, а також "каракосмос", тобто


409
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
чорний кумис. Щодо звичайного кумису, як наголошує Рубрук, серед християн панувало упередження, про яке знали і монголи:
Він [Скатай. — Авт.] також запитав у нас, чи хочемо ми пити кумис, тобто кобиляче молоко. Адже християни, що перебувають серед них, русини, греки і алани, які хочуть неухильно дотримуватися свого закону, не п’ють його і навіть не вважають себе християнами, коли вип’ють, і їхні священники примиряють їх тоді [з Христом], ніби вони відмовилися від християнської віри (Путешествие в восточные страны, 82).
Натомість "чорний кумис", або "каракосмос", Рубрук описує як надзвичайно вишуканий напій, що готувався в окремий спосіб і лише для "потреб знатних осіб"; усупереч назві він був не "чорний", а прозорий, чим і відрізнявся від білого кольором кумису (Путешествие в восточные страны, 74).
Отже, смисл пропозиції Батия, здавалося б, полягав у вияві шаноби до Данила: йому пропонували "чорний кумис". Натомість реакція виявилася така, ніби князь випив звичайний кумис і тим відрікся від християнства: "шн же рче ты оуже нашь же Тотаринъ . пии наше питье". Єдину, але досить близьку й промовисту аналогію знаходимо у статті 1074 р. ПВЛ: преподобний Ісакій "поклонися. акы Xćy . бѣсовьскому дѣйству . бѣси же кликнуша . и рекоша нашь сси оуже Иса- кьє"; "многажды бѣси [...] глаху ему нашъ еси поклоніться, еси нашему старѣйшины" (ПСРЛ 2: 184—185).
Бентежить, однак, що в літопису назви монгольських напоїв подано як інверсію до реальних позначень: не "кобиляче молоко" і "чорний кумис" (як у Рубрука), а "чорне молоко" і "кобилячий кумис". Причому "кобилячий кумис" є, по суті, тавтологією: тільки кобилячим кумис і може бути. Крім того, дві назви в літописі є позначеннями не двох різновидів, а того самого напою ("чорне молоко", воно ж "кобилячий кумис"), що здається надлишковим (пор. у Кл, де лексема не супроводжується додатковими поясненнями: "в то же времл Половци . напилисА блхоуть коумыза [Хлєбн.: комоуза]" (ПСРЛ 2: 651)). Отже, не виключено, що маємо справу з пояснювальними глосами, внесеними до тексту.
Віддавши поклони Батиєві, "Данило Романович ре4' идоу поклонитьг. ве- ликои кнагини. Баракъчинови". Переклад Махновця так інтерпретує речення: "І він, [Данило], випивши, поклонився за обичаєм їх [і], промовивши свої слова [подяки], сказав: "Я іду поклонитися великій княгині Баракчиновій". "Велика княгиня Баракчинова", здається, з’явилося за аналогією до "великої княгині Романової" і, очевидно, на думку перекладача, йшлося про вдову якогось "великого князя Баракчина". Ні титулу "великий князь", ні чоловічого імені "Баракчин" у монгольському середовищі не існувало. Без сумніву, це рішення хибне і не має опертя в тексті, адже ми очікували б "Баракъчиновои" (ім. в. — "Баракчиновал"). Натомість "Баракъчинови" є давальним відмінком від "Баракчинъ". Це точно відповідає повідомленню Рашид-ад-Діна, що старша дружина Батия "мала ім’я Буракчин" (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей. Т. 1, кн. 1. Пер. Л.А. Хетагурова, ред. А.А. Семенова. М.; Л., 1952, 111).
Відомо, однак, що дружини монгольських володарів зазвичай були присутні на офіційних прийняттях. Ці "реалістичні" міркування змусили Махновця роз-


410
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
глядати іншу можливість. Як зазначає Рашид-ад-Дін, першу дружину Угедей-ха- на також звали Буракчин (Рашид-ад-Дин. Сборник летописей. T. 1, кн. 2, 8). Як припустив Махновець (і на його довільний здогад пристали коментатори, зокрема в російському та польському перекладах), по смерті Угедея його вдова могла втекти під захист Бату, що нібито й відбито в тексті ГВл. Потреби в такому припущені немає. Не виключено, гіпотеза формувалася під впливом аналогії до історії про Данила та про дегустацію ним монгольських напоїв у Плано Карпіні. Він повідомляє, що після прийняття в Каракорумі кан Гуюк
відіслав нас до своєї матері, де збиралося урочисте засідання. [...] Нас же покликали всередину і дали нам пива, бо ми не вживали кобилячого молока, і цим вони віддали нам велику шану. [...] І завжди, коли ми входили, нам давали пити пиво або вино.
Історію вдови-імператриці пов’язано у Карпіні з повідомленням про смерть Ярослава суздальського:
[...] У той же час помер Ярослав, колишній великий князь частини Русії, яка називається Суздаль. Він тільки що був запрошений до матері імператора, яка, ніби на знак пошани, дала йому їсти й пити з власної руки; щойно він повернувся до свого помешкання, відразу ж захворів і помер через сім днів, і все тіло його в дивний спосіб посиніло. Тому всі вірили, що його там обпоїли, щоб вільніше й певніше заволодіти його землею (Путешествие в восточные страны, 57).
ГВл — єдине інше джерело, яке повідомляє аналогічну версію отруєння князя: "ІАрослава великого кназа Соуждальског' зелиемь оумориша" (щоправда, не в оповіді про поїздку Данила, а в оповіді про поїздку Михайла чернігівського в Орду) (ПСРЛ 2: 808).
У зв’язку з епізодом з участю "великої княгині Баракчин" слід зазначити два стилістичні огріхи, що обрамляють його. Дещо дивно (а насправді — тавтологічно) звучить зворот "ИЗЪМОЛВА слова СВОА . рече", тобто "промовивши свої слова, сказав". Після того як Данило "поклонився" княгині, читаємо: "и присла вина чюмъ и ре4’ не шбыкли пити молока . пии вино". Граматика змушує визнати, що вино Данилові прислала та ж таки Баракчин. Але з нею жодної дискусії щодо напоїв не було, отже, ясно, що фраза продовжує оповідь про аудієнцію у Батия, який якраз і порушував цю тему. Епізод із Баракчин виглядає в тексті недоречно, додатковою ознакою чого може бути та обставина, що його вміщено між двома ідентичними формулами: "поклониса по шбычаю ихъ" та "поклониса по шбычаю". Дещо вище знаходимо ту саму формулу: "поклониса по шбьчаю ихъ . и вниде во вежю ієго", що робить текст перенасиченим одноманітними "поклоніннями". Гадаємо, ці риси з’явилися в тексті через інтенсивне редагування початкової повісті про поїздку Данила до Орди.
В.С.
Данилови Романовичю . кназю бывшоу великоу. шбладавшоу Роускою землею . Кыевомъ и Володимеромъ . и Галичемъ . со братомъ си инѣми странами (ПСРЛ 2: 807—808).


411
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Звідки можна було дістати уявлення про такі масштаби володінь Данила і які повідомлення в тексті ГВл підтверджували цей список?
Володимеромъ:
Лестько посла ко Александрови рекыи дай Володимерь Романовичема . Данилови и Василькови . не даси ли идоу на та и с Романовичема . шномоу . же не давшю . Лестько же посади Романовича в Володимери (ПСРЛ 2: 731); ре4' емоу поиди кнажє в Володимерь . а азъ поидоу в Половци . мьстивѣ сорома своєго Данилови же приехавшю в Володимерь (ПСРЛ 2: 735).
Це перші в ГВл фрагменти, що повідомляють про належність Володимира Романовичам і власне Данилові.
Галичемъ:
тогда же бояре Володимьрьстии . и Галичкъіи и Вдчеславъ Володимерьскъіи . и вси болре . Володимерьстии и Галичкъіи. и воеводъі Оугорьскъія . и посадиша кназа Данила на столѣ шца своего великаго кназа Романа . во црькви стѢа Бца прис'двца Мрья король же Андрѣи не забъі любви своея первыя . иже имѣлше ко братоу си великомоу кназю Романови . но посла boa своя и посади сна своего в Галичи (ПСРЛ 2: 726—727).
Так описано перше утвердження Данила в Галичі. Фрагмент явно редагований (див. коментар до ПСРЛ 2: 726—727). Зазначено два суб’єкти, які саджають Данила в Галичі: бояри (володимирські й галицькі, а також воєводи угорські) і угорський король. Але це тільки доводить вагу фрагмента для "волинського" історіографа.
Кыевомъ:
Ростиславъ Мьстиславичь . Смоленьского сѣдѣ Кыевѣ . Данилъ же ѣха на нь . и я его . и шстави в немь Дмитра . и вдасть Кыевъ в роуцѣ Дмитрови . шбьдержати противоу иноплеменьныхъ азъікъ . безбожьныхъ Татаровъ (ПСРЛ 2: 782).
Цей фрагмент також має виразні сліди редагування (див. коментар до ПСРЛ 2: 782). Зокрема, передання Данилом Києва Дмитрові описано двічі ("шстави в немь Дмитра", "вдасть Кыевъ в роуцѣ Дмитрови"). Це свідчить про те, що фрагмент був особливо важливий для автора або редактора тексту.
Роускою землею:
Данилъ жь из Роускои зємла . вза собѣ часть . Торцькии . и паки да и дѣтемь . Мьстиславлимъ . шюрлтомъ своимъ (ПСРЛ 2: 766).
Це єдине місце, де прямо зафіксовано володіння Данилом частиною Руської землі. Тут ідеться про Руську землю у вузькому значенні — Київське Подніпров’я чи, точніше, Київське Правобережжя. "Взяти часть из Рускои земли" — нормальний вислів джерел XII ст., що описував практику співволодіння Руською землею. В останніх статтях Кл Київ може навіть не належати до Руської землі, вони фігурують окремо. Один князь може сидіти в Києві, другий — тримати городи в Руській землі. Пор.: 1180 (ПСРЛ 2: 624), 1189 (ПСРЛ2: 663), 1195 (ПСРЛ 2: 683).
Однак у списку володінь Данила йдеться радше не про "вузьку" Руську землю на правому березі Середнього Дніпра, а про дещо інше. До такої думки схиляє


412
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
синтаксис списку. Три назви міст поєднані сполучником "и", однак між словами "Роускою землею" і "Кыевомъ" сполучника немає. Це може означати, що всі чотири поняття не утворювали однорідний ряд, а перше поняття охоплювало три наступні. Отже, розділові знаки слід розставляти так: "Роускою землею: Кыевомъ и Володимеромъ и Галичемъ". Тобто йшлося про Руську землю, що охоплювала Київ, Володимир і Галич.
Саме таке (розширене) значення Руської землі, включно з Галичиною і Волинню, можна знайти в тексті ГВл, починаючи з опису монгольського завоювання (ПСРЛ 2: 786, 787, 788, 843, 858). В оповідях про події 1270—1280-х років "руськими князями" звуться виключно Романовичі та їхня родина (ПСРЛ 2: 857—858, 872, 876, 888, 897). Зокрема, знаходимо протиставлення "руських князів" "пінським", "турівським" і "задніпровським" князям (ПСРЛ 2: 872). Ідея про те, що саме Романовичі є "руською династією", могла бути спроектована на просторові уявлення, і в результаті володіння цієї родини перетворювалися на Руську землю.
Усім вищезазначеним текстам, що засвідчують обсяг Данилової влади, притаманна спільна "драматургія": Данило не прагне влади, міста й землі даються йому з чиєїсь доброї волі, а віддає він їх із власної ласки. У Галичі його саджають бояри і/або угорський король, у Володимирі — Лєшко. Місто Торчеськ, "часть" у Руській землі, він віддає дітям Мстислава Мстиславича. На київський стіл він ніби взагалі не сідає, натомість "залишає" в Києві або "дає в руки" Київ Дмитрові, щоб той захищав місто від татар. Імовірно, така риторична стратегія хроніста була покликана затушувати прикрий факт: Данило ніколи не мав реальної влади над Києвом і Руською землею — доменом Рюриковичів.
Кыевомъ и Володимеромъ. и Галичемъ. Варто звернути увагу на порядок переліку цих міст. Він може відбивати уявлення автора про престижність міст. Володимир стоїть перед Галичем (так само, як володимирські бояри стоять перед галицькими у фрагменті про посаджання Данила в Галичі).
Фраза, що містить список володінь Данила, побудована таким чином, що Руській землі протиставлені "иныи страны". Під цим оглядом вона повністю симетрична одній із наступних фраз, де йдеться про володіння Романа Мстиславича (ПСРЛ 2: 808):
— шбладавшоу Роускою землею . [...] со братомъ си инѣми странами
— его* шць бѣ цс’рь в Роускои земли . иже покори Половецькоую землю . и воева на иные страны всѣ
Припускаемо, що назви міст були вставкою, яка розкривала зміст поняття "Руська земля".
Зазначену формулу "земля і страни" повторено ще раз — на завершення оповіді про поїздку Данила в Орду: "и пороучена бьїземлл его емоу [...] бьіе же вѣдомо странамъ приход его . всимъ ис Татаръ" (ПСРЛ 2: 808—809). Дихотомія "(своя) земля — (чужа) страна" є характерною для давньоруської писемності (Колесов В.В. Мир человека в слове Древней Руси. Л., 1986).
Якими саме "инѣми странами" міг володіти Данило, принаймні в панегіричній уяві хроніста?


413
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Насамперед автор міг мати на увазі ятвягів. Текст містить опис переможного походу Данила на ятвягів і накладення на них данини:
приѣхаша . ЯтвазѢ . дающе . таль и миръ [...] послаша послы своя . и дѣти своя . и дань даша . и шбѣщевахоусд работѣ быти емоу. и городы роубити в землѣ своей [...] дань платили соуть . Ятвази же королеви Данилоу . снови . великого кназа . Романа . по великомъ бо кназѢ Романѣ никто же не бѣ воевалъ на нѣ в Роускихъ кнази* . развѣе сна его Данила (ПСРЛ 2: 835).
Зауважимо згадку Романа, яка резонує з пасажем про Романа в оповіді про поїздку Данила в Орду.
Ще однією "иною страною" могла бути литва. І хоча прямих посилань на підкорення литви (аналогічного до підкорення ятвягів) у ГВл немає, хроніст оповідав про "непряму владу" Данила над частиною володінь литовських князів. Зокрема, це можна бачити в сюжеті про Войшелка, котрий віддав Новгородок, Слонім і Волковиськ Романові Даниловичу (ПСРЛ 2: 830—831).
Сюжети підкорення ятвягів і набуття Романом литовських міст у тексті розміщені після опису поїздки Данила в Орду і списку його володінь. Отже, якщо хроніст і справді мав на увазі під "иными странами" ятвягів і литву, то це був явний анахронізм. Утім, це може означати, що список володінь укладався тоді, коли Данила вже не було серед живих. Хроніст міг оглянути діяльність князя в цілому і, описуючи його поїздку в Орду, згадати події, що сталися згодом.
Коли створено список володінь Данила?
У більшості наведених вище фрагментів ГВл є ознаки редагування і двоша- ровості. Список володінь Данила, частково (перелік міст, що належать до Руської землі) або повністю, належить до "другого шару" тексту. Редакторську роботу ("другий шар") більше підстав приписувати першому "волинському" (тобто "галицькому") хроністові, аніж другому. Так, лише в "галицькій" частині зафіксовані і явно належать авторові її основного тексту такі лексеми й синтагми:
"въдати" (ПСРЛ 2: 908);
"обладати";
"безбожный";
"объдержати"/"обьдержати";
"ины страны";
"братъ си" (та інші вислови зі зворотним займенником, натомість "своя си" — тільки після ПСРЛ 2: 848).
"Другий шар" "галицької" частини лінгвістично і стилістично тяжіє до її "першого шару", а не до "волинської" частини. Отже, найбільш імовірна схема формування тексту буде такою: перший "волинський" хроніст відредагував і стилістично "посилив" низку фрагментів свого тексту, де розкривалося поширення влади Данила Романовича.
В.А.
w злаА чсть Татарьска іа . его* щць бѣ [Хлєбн.: бѣ шцъ] церь в Роускои земли . иже покори Половецькоую землю . и воева на иные страны всѣ . снъ того не приА . чети . то иныи кто можетъ . при іати (ПСРЛ 2: 808).


414
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Каталог володінь Данила Романовича вводиться фразою "w злѣе зла . четь Татарьска іа". Парафразом її — "w злад чгть Татарьска іа" — вводиться наступна згадка про володіння його батька. Цей уривок, згадкою про Романове підкорення "землі Половецької", є очевидною апеляцією до панегірика Романові, уміщеного на початку літопису, де піднесено його половецькі звитяги, рівні Мо- номаховим або подібні до них. До похвали Романові апелює також його (фіктивний) титул у наведеному фрагменті: "цсрь в Роускои земли", що є розвитком згаданого в похвалі титулу "самодержець". Цей останній у панегірику Романові очевидно навіяний похвалою Рюрикові Ростиславичу (якою завершується Кл), адже "самодержцями" там названо тих із князів, що мали київський стіл: "мнозіи самодръжци преидоша дръжащеи столъ . кнджениіа кіевскаго" (ПСРЛ 2: 709). "Цесарь" щодо Романа запозичено звідти ж; так названо Рюрика: "w пришедши в дѣло таково . цфьскои мъісли его". Ці обставини синхронізують в один "редакційний епізод" похвалу Романові і згадку його в оповіді про поїздку Данила в Орду. Іншими словами, перед нами додаток до початкової "галицької" оповіді про поїздку Данила, зроблений одним із "волинських" авторів.
Таким же додатком, як випливає з попереднього коментаря, є перелік володінь Данила. Але між ним і згадкою володінь Романа існує очевидна суперечність. Згадка володінь Романа завершується розпачливою ремаркою, що Данило не успадкував влади батька: "снъ того [тобто Романа. — Авт.] не прил . чс’ти . то иныи кто можеть . приіати", у чому, власне, і полягало "зло" татарської честі. Але Данило, як твердить попередній пасаж, виявляється, мав такий самий обсяг влади, як і батько: "Данилови Романовичю . кназю бывшоу великоу . шбладавшоу Роускою землею".
Зауважуємо, що перелік Данилових володінь розміщено між двома схожими фразами, одна з яких парафразує другу. Як не раз доводилося переконатися, це сигналізує про вставний характер тексту, відповідно обрамленого. Усередині цього фрагмента помітна граматична непослідовність дієслівних форм: "сѣдить . на колѣноу . и холопомъ называетъ0. (З ос. одн.) и дани хотать (3 ос. множ.) . живота не чаеть (знову 3 ос. одн.) . и грозы приходлть (безособовий зворот)".
Чи не є пасаж про Данилове володіння Руською землею ще одним нашаруванням авторства"волинського" редактора?
О.Т.
бывшоу же КНАЗЮ оу ни* днин . к . и . е . шпоущенъ бые и пороучена быг ЗЄМЛА его емоу иже бѣахоу с нимь . и приде в землю свою . и срете его братъ и снви его . и быс’ плачь . w бидѣ его и болшаіа же бѣ радсть . w здравьи его (ПСРЛ 2: 808).
Як випливає з попереднього коментаря (див. коментар до ПСРЛ 2: 805—806), поїздка Данила Романовича до Батия в суті своїй відрізнялася від аналогічних поїздок північних князів, від яких вимагали з’явитися особисто до монгольських володарів (в улус Джучі чи в ставку каана) для того, щоб відбути процедуру інвеститури й одержати свої володіння з рук монголів на підставі ханського ярлика. Такі паломництва здійснили, починаючи з 1243 р., практично всі "суз-


415
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
дальські" князі, дехто з них — не раз. Літописи недвозначно подають мету поїздок, ось лише один характерний приклад:
В лѣ4. /ś . ф . нв . [1244. —Авт.] Кна3' Володимеръ . Костантинови4' . Борисъ Василкови4' . Василии Всеволоди4' . и с своими мужи . поѣхаша в Татары к Батыеви про свою штчину . Батый же почтивъ іа . четью достойною . и шпустивъ іа . расудивъ имъ когождо в свою шчину . и приѣхаша с чс'тью на свою землю (ПСРЛ 1: 470).
Отже, князі їздили, щоб дістати затвердження на своїх отчинах, як ці отчини визначилися в процесі внутрішньодинастичних домовленостей. Натомість від Данила вимагали "віддати" його княжіння, і вимагав цього один із молодших Чингізидів, Мауці. До Батия, як до більш авторитетного й потужного хана, Данило вирушив, щоб шукати правди; висловлюючись по-сучасному — по арбітраж.
Чи вдалою виявилася поїздка Данила?
"Галицький" літописець відповідає на це питання ніби ствердно: "шпоущенъ бые и пороучена бые зємла его емоу", але це — явна глоса пізнішого редактора. У нинішньому вигляді уся фраза звучить так:
бывшоу же КНАЗЮ оу них’ днии . к . и . е . шпоущенъ бые и пороучена быс' зємла его емоу иже бѣахоу с нимъ . и приде в землю свою (ПСРЛ 2: 808).
Помічаємо, що в ній синтаксично невмотивовано виглядає згадка супутників Данила (виділена вище курсивом). Неузгодженість спровокувала вставка: "пороучена бьГ' зємла его емоу". Початкову форму речення реконструюємо як
бывшоу же кназю оу ни* днии . к . и . е . шпоущенъ бые и иже бѣахоу с нимь . и приде в землю свою
Тобто речення містило лише констатацію тривалості перебування й факту повернення Данила та його почту. Тимчасом смисл події літописець передав досить песимістично:
и срете его братъ и снви его . и бые плачь . ш бидѣ его (ПСРЛ 2: 808).
Що за "біда" спіткала Данила у Батия?
Як видно з літописних повідомлень, у початковий період після монгольського завоювання Батий не вважав себе (і фактично не був) вищою інстанцією щодо руських князів. Такою був каан у Каракорумі, куди Батий і посилав по остаточне затвердження. Так, 1243 р. великий князь Ярослав Всеволодович здійснив поїздку до Батия, але сина свого Костянтина "посла къ Канови", звідки ("ш Кановичь") той повернувся 1245 р. (ПСРЛ 1: 470). Проте самому Ярославові довелося-таки поїхати в Каракорум, дорогою звідки (1246) помер (ПСРЛ 1: 471).
Особливо ж така процедура стосувалася до випадків спірних, коли взаємні права князів ними оспорювалися, тобто коли монголам подавали не узгоджене між князями рішення, а конфлікт, який потрібно було залагодити. Так, 1247 р., по смерті великого князя Святослава Всеволодовича, до Батия вирушили одночасно двоє синів Ярослава — Андрій та Олександр:


416
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Поѣха Андрѣи кна3 іарослави4' . в Татарві к Батыеви . и Шлександръ кна3' поѣха по братѣ же к Батъпеви . Батый же почтивъ ею . и посла іа г Каневиче” (ПСРЛ 1: 471).
Бату, очевидно, не зважився самостійно владнати суперечку і спрямував князів до Каракорума, де, як з’ясовується, і ухвалили вердикт:
Приѣха Шлександръ . и Андрѣи w Кановичь . и приказаша Шлександро- ви Кыевъ . и всю Русьскую землю . а Андрѣи сѣде в Володимери на столѣ (ПСРЛ 1: 472).
Тож прикметно, що попереднього, 1246 р. Батий в аналогічній спірній ситуації не порекомендував Данилові Романовичу їхати до Каракорума (щоправда, каана на ту пору ще не обрали, але ця обставина не завадила Батиєві раніше посилати князів у Каракорум, а літописцям — думати, ніби рішення ухвалював каан або ж "кановичи").
Те, що Данило Романович не поїхав до "канович", явно свідчить, що в арбітражі йому було відмовлено, вимогу Мауці залишено в силі, і саме в цьому полягала Данилова "біда". Галич у Данила таки було відібрано.
У світлі такого висновку інакше перечитуються наступні повідомлення ГВл.
Після звістки про повернення Данила від Батия згадки про Галич, про Да- нилове княжіння в Галичі або хоча б про відвідини Данилом Галича цілковито зникають зі сторінок літопису. Наступного разу Галич (щоправда, анахроніс- тично) буде згаданий лише у "волинській" повісті про Войшелка (див. коментар до ПСРЛ 2: 830). Але так само зі сторінок літопису зникає вся географічна номенклатура Галицької землі, жодного з міст не згадано серед маршрутів чи походів дійових осіб оповіді, за винятком хіба найбільш західного — Перемишля. У 1250-х рр. згадується Львів. Але на схід від нього, з погляду літописця, історія перестала відбуватися.
Повернувшись від монголів, Данило майже одразу починає споруджувати собі нове стольне місто — Холм, у якому надалі, до самої смерті, має резиденцію. Але Холм — місто у волинській частині патримонії Романовичів. Переміщення туди резиденції галицького князя, безперечно, було вимушеним і, очевидно, мало демонстративний смисл, показуючи монголам відсутність претензій на Галич. Данила й поховано в Холмі, як і двох його синів, Романа та Шварна, у церкві Богородиці, якій призначали роль династичної усипальниці. Шварно помер між 1266 і 1268 рр. (Грушевський М.С. Хронологія подій, 47), що може свідчити про час, коли нащадки Данила все ще не розпоряджалися Галичем або не бачили там для себе тривкого майбутнього.
На якому статусі перебував Галич між цими датами, невідомо. Якщо справді Галич призначали для Михайла Всеволодовича, зрозуміло, чому взимку 1246 р. монголи відмовили Данилові. Але Михайло зволікав із поїздкою ще півроку, як можна здогадуватися, в очікуванні виборів нового каана. Коли ж він прибув до Батия у вересні 1246 р. (можливо, з тим, щоб одразу ж вирушити в Каракорум, де ось-ось мали визначитися з кааном), сталося нещастя: князя було страчено. Більше претендентів на Галич не було, і він виявився виморочним володінням. Не виключено, земля (за винятком західного Перемишля) перейшла під пря-


417
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ме врядування татар, як це сталося з Київською та Переяславльською землями, де джерела фіксують перебування баскаків, тобто безпосередню татарську адміністрацію. Принаймні щодо 1250-х років літопис нотує конфлікти Данила з "людьми татарськими", зокрема в межах Галицької землі.
Під Іпат. 1255 читаємо повідомлення про татарського баскака в Бакоті (ПСРЛ 2: 828), що напевне свідчить про безпосередню залежність території від монгольської адміністрації. У наступному повідомленні виявляється, що Крем’янцем керує якийсь Андрій, призначений туди "грамотою Батиєвою" (ПСРЛ 2: 829), тобто також баскак. Коли близько того ж часу Данило посилає сина Романа в Галич, він попереджає, що там, можливо, будуть татари ("аще сами боудоуть Татарове . да не внідеть оужасъ во срдце ваше" (ПСРЛ 2: 830), щоправда, цей фрагмент, можливо, переміщений). "По рати же Кремднецькои Коуремьсинѣ", тобто після 1255 р., "Данилъ возд'виже рать . противоу Татаро4’". Але, виявляється, Данило воює зовсім не з монголами, а дії точаться в тій самій Галицькій землі, адже згадано такі топографічні орієнтири: Межибіжжя, Болохів, Побужжя, Білобережжя (ПСРЛ 2: 838). Тут же дізнаємося, що на цих територіях живуть "люди Татарьскьпа", тобто населення під монгольською адміністрацією. Також з'ясовується, що під прямою владою татар перебуває вся широка смуга пограниччя між Волинською та колишньою Київською землями і тут розташовано "городи . сѣддщиіа . за Татары" (ПСРЛ 2: 838). Жителі цих городів неприхильно ставляться до перспективи потрапити під владу Романовичів, і князями населення сприймається як вороже і навіть "іноземне": після перемоги жителі Возвягля трактуються як полон і обертаються на челядь, Данило "вдасть іа на подѣлъ . шво братоу си . шво же Лвови . дроугии Шварно- ви". Літопис дає нам зрозуміти, що Данило мав плани підпорядкувати всі ці "татарські" території і навіть іти на Київ. Але, судячи з усього, цим намірам так і не судилося збутися.
Від серпня 1247 р. маємо загадковий документ. Папа Інокентій IV на прохання Данила та Василька дозволяє їм повертати землі й добра, якими ті володіли за спадковим правом, що їх (землі) "інші королі, котрі перебувають поза церквою" протиправно утримують (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrai- nae illustrantia (1075—1953), vol. 1: 1075—1700. Collegit introductione et adnotatio- nibus auxit p. A.G. Welykyj (Romae, 1953), 35, № 20). Документ містить дві загадки. По-перше, жодних територіальних утрат (крім, здогадно, Галича) близько 1247 р. Романовичі, здається, не зазнали. По-друге, що це за "королі, котрі перебувають поза церквою"? Чи не є це завуальоване посилання на монголів (яких із міркувань дипломатичних курія тоді не хотіла б називати прямо)? У документі, крім того, зроблено наголос на спадковому праві володіння недавно відібраними землями, що узгоджується з педалюванням "отчинного" статусу Галича в повідомленні про поїздку Данила до Батия в ГВл. Можна було б думати, що лист Папи Інокентія IV був відповіддю на скаргу Романовичів щодо відібрання у них Галича, який вони вважали своїм спадковим володінням.
Одним з елементів утвердження монгольської влади на завойованих територіях було здійснення переписів з метою наступного обкладання населення податками й даниною на користь монгольських властей. У північній Русі пе-


418
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
репис уперше відбувався протягом 1257—1259 рр. і знаменував завершення формування системи татарського домінування. Натомість на півдні Русі такий перепис відбувся надзвичайно рано, щойно перші її князі вирушили на поклін до нових господарів. Як свідчить Плано Карпіні, під час перебування його посольства на Русі туди прибув "якийсь сарацин", котрий від імені Гуюк-хана та Бату здійснив перепис і запровадив подушні податі (Путешествие в восточные страны Плано Карпини и Рубрука, 55). Плано Карпіні, на жаль, не уточнює, на яких саме територіях Русі здійснювався перепис, як не зазначає й коли саме він провадився. Але посилання на Гуюка дає нам точну дату — 1246 р. (лише цього року Гуюк став ханом, і того ж року Плано Карпіні покинув Русь). Цей перепис, отже, відбувся одразу ж після повернення Данила Романовича від Батия і, треба гадати, був одним із наслідків його візиту й переходу Галичини (або значної її частини) під безпосереднє татарське врядування.
Про долю Галицької землі нічого не знаємо (тобто буквально — у джерелах не зазначено жодної події) аж до часів Лева Даниловича, про якого сказано під Іпат. 1272: "А Левъ нача кнджити в Галичѣ и в Холмѣ . по братѣ по своемь . по Шварнѣ" (ПСРЛ 2: 870). Цю подію синхронізовано в ГВл зі смертю Василька Романовича, яка сталася 1269 р. Очевидно, літописець хоче сказати, що лише на кінець 1260-х рр. волинським князям удалося відновити свою владу в Галичині; літопис підтверджує це і згодом, 1288 р.: "а самъ [Лев. — Авт.] . держа кнАжениіа три . Галичкое . Перемышльское . Бельзьское" (ПСРЛ 2: 913). Цікаво (і може бути не простим збігом), що вокняжіння Лева в Галичі точно збігається в часі з остаточним падінням влади великого каана Хубілая над улусом Джучі (1269 р. відбувся курултай на р. Талас, на якому правителі улусів Джучі, Джа- гатая та Угедея визнали один одного суверенними правителями й уклали союз проти великого каана).
Щоправда, крім наведених — емблематичних і декларативних — заяв літописця, жодних достовірних свідчень про реальну владу Лева саме в Галичі і на сході Галицької землі немає. Можливо, Лев до кінця XIII ст. з усієї Галицької землі продовжував володіти лише Перемишлем. В усякому разі, може бути не випадковим, що збережені автентичні грамоти Лева видані лише в межах Пе- ремиської землі (див.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: дослідження, тексти. Львів, 2004, 138, 144— 145). У такому разі іншим моментом, коли Галич знову ввійшов до володінь нащадків Данила, могла б бути чергова "замятня" в Орді між Ногаєм і ханом Тохтою 1299—1300 рр. З цими подіями хронологічно корелює від’їзд митрополита київського на північ і наступне заснування Галицької митрополії 1303 р. Однією із загадок першої Галицької митрополії є утвердження митрополичого стола саме як Галицького. Адже в межах династичних володінь Романовичів старшим єпископським столом був Володимир, а Волинь — безумовно провідною з-поміж двох земель. Очікувалося б, що нова митрополія буде заснована як "Володимирська" чи "Волинська" (візантійські документи так і говорять: митрополію складають єпископії, "які перебувають в місцевості, званій Волинню"). Не виключено, що заснування митрополії саме як Галицької (хоча ми не знаємо напевно, де саме фізично тримав свою резиденцію ієрарх) мало демонстратив-


419
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ний характер і передавало тріумфальний смисл повернення Галича до кола династичних володінь.
О.Т.
Коурилъ бо митрополитъ . иддше посланъ . Даниломъ, и Василкомъ . на поставление . митрополье Роускои . бывшоу же емоу оу королл . оубѣди и. король словесы многими дары оувѣщова іако проведоу тіа оу Грькы с великою чс'тью . аще створить [Хлебн.: сътворит данилъ] со мною миръ шнъ же ре4' клатвою клени мис' аще не премѣниши слова CBoef. азъ шедъ приведоу и . пришедъ же митропл'итъ . и ре4 емоу . хотение твое оу тебе есть поими дщерь его сноу си женѣ Василкови рекшоу . иди к немоу . іако крс'тыанъ есть . штоуда же Данилъ поиде . поемь сна свое? Лва . и митрополита . иде к королеви . и во Изволинъ . и поіа дщерь его сноу си женѣ (ПСРЛ 2: 809).
Згідно з внутрішньою хронологіею літопису події відбувалися "въ то* лѣто", що й повернення Данила від Батия, тобто влітку 1246 р. (Грушевський М.С. Хронологія подій, 33); це, як побачимо нижче, не відповідає дійсності.
Наведений уривок — єдине повідомлення ГВл, де достовірно фігурує митрополит Кирило. Згадка про нього, як видно, принагідна, спровокована лише тим, що митрополитові несподівано випало виконати важливу дипломатичну місію — бути посередником укладення між Данилом та угорським королем союзу, скріпленого шлюбом Лева Даниловича з королівною. Коли б не ці, значно важливіші, з погляду літописця, родинно-політичні обставини, ми, можливо, так ніколи й не довідалися б ні про висвячення митрополита в Нікеї, ні про дату його подорожі, ні про те, що Кирило був, виявляється, кандидатом Романовичів. А історіографічні судження про особу митрополита "Кирила П", який 1250 р. раптом з’являється на півночі Русі ("Тоє же шсени . Приѣха митрополитъ Кирилъ на Суждальскую землю" (ПСРЛ 1: 472)) і всю свою діяльність надалі пов’язує з північчю, набули б цілковито іншого звучання. Так, наведену вище фразу Суздальського літопису, без сумніву, тлумачили б так, що 1250 р. "в Суздальську землю" повертається висланий для хіротонії кандидат Олександра Ярославича Невського (який — дуже доречно — за рік перед тим став київським князем і, отже, мав канонічні права пропонувати свого претендента). Ми б, можливо, так і не усвідомили, що потрапив митрополит Кирило до Володимира-на- Клязьмі з Холма у складі шлюбного (знову!) посольства від Данила Романовича і мав вінчати його дочку з Андрієм Олександровичем володимирським: "Тоє же зимы шжени са кна3 ІАрославичь Андрѣи . Даниловною Романовича . и вѣнча и митрополитъ в Володимери оу стое Бци . съ єпепмь Кириломъ и много веселыа быс" (ПСРЛ 1: 472).
Час, коли до висвячення митрополит Кирило перебував у володіннях Романовичів, не висвітлено на сторінках їхнього літопису. Більше того, Кирило так швидко випадає "з кадру", що літописець навіть не вважає за доцільне дорозка- зати завершення його історії: чи він потрапив "оу Грькы" і коли повернувся. По суті, ці обставини доводиться домислювати.
Брак відомостей про митрополита Кирила в ГВл, як і слід очікувати, компенсується багатством історіографічної фантазії довкола його особи. Митропо-


420
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
лита ототожнили з Даниловим печатником Кирилом, а цього останнього зробили князівським літописцем. Ці гіпотези нам належить розглянути.
Здогад про тотожність Кирила-митрополита і Кирила-печатника, запропонований, здається, ще Філаретом, відразу ж сподобався і побутує в літературі часом мало як не доведений факт (див., напр.: Соколов Пл. Русский архиерей из Ви- зантии и право его поставлених до начала XV века. К., 1913, 159—192; Лихачев Д.С. Галицкая литературная традиция в житии Александра Невского. ТОДРЛ. Т. 5, 50; G. Stoki, Kanzler und Metropolit, Studien zur dltesten Geschichte Osteuropas, Bd. 3. Ge- dankband fur Heinrich Felix Schmid [= Wiener Archiv fur Geschichte des Slawentums und Osteuropas 5](Wien, 1966), 150—174; Joseph T. Furhmann, Metropolitan Cyril II (1242—1281) and the Politics of Accommodation, Jahbucher fur Geschichte Osteuropas 24, 2 (1976), 161—172. Пор., однак, скептичну ремарку Грушевського (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3. Львів, 1905, 267, прим. 3)). Містку і досить стриману оцінку ідеї "тотожності" дав Анджей Поппе: "Мысль о тождестве нового митрополита, возможно русского по происхождению, с печатником Даниила, также носившим имя Кирилл, является всего лишь гипотезой, имеющей под собой некоторые основания, хотя именно тождество имен заметно ее осла- бляет" (Поппэ А. Митрополиты киевские и всея Руси (988—1305 гг.). Прило- жение к: Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988—1237гг.). СПб., 1996, 486, де й література).
Гіпотеза про тотожність печатника Кирила і митрополита Кирила апелює, треба гадати, до кількох міркувань. По-перше, до тотожності імен; по-друге, до наближеності обох до Данила Романовича; і, нарешті, до тієї обставини, що на сторінках літопису печатник і митрополит розминулися: їх згадано в різних повідомленнях і притому так, що коли на сцені з'являється митрополит, з неї сходить печатник. Кожне із зазначених міркувань по-своєму вразливе. Спробуємо зважити їх заново, почавши з головного.
Іронія Поппе щодо послаблення гіпотези про тотожність людей тотожністю їхніх імен спрямована, без сумніву, проти явища, влучно названого Фр. Томп- соном "монопросопоманією" (Francis J. Thomson, Bulgarian Contribution to Re- ception of Byzantine Culture in Kievan Rus': The Myth and the Enigma, Harvard Ukrainian Studies, vol. 12/13 (1988/1989), 232—233). У літературі відомі десятки прикладів, коли, натрапивши в джерелах на однакові імена, дослідники вибудовували гіпотези про те, що за ними ховається та сама особа. Безпосередньо до нашої теми, наприклад, стосується гіпотеза А. Генсьорського, ніби Данилів "сідельничий" Іван Михалкович і є згаданим пізніше холмським єпископом Іоанном, а цей останній є автором одного зі "зводів", що склали ГВл (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори). К., 1958, 91—94). Головний "текстологічний" доказ цієї гіпотези такий самий: на сторінках літопису сідельничого Івана змінює єпископ Іоанн.
Такі гіпотези кореняться в логічній помилці: якщо слушно, що та сама особа, згадувана в різних фрагментах джерела або ж різними джерелами, буде, напевно, згадана під одним іменем, то слушно і зворотне: однакові імена свідчать про ту саму людину.


421
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У нашому ж випадку — ототожненні світської особи та церковного ієрарха — тотожність імен не просто послаблює гіпотезу, а виявляється її фатальним дефектом.
Печатник Кирило, як він постає з літопису, людина світська, княжий адміністратор і військовий командир. Поставлення князівських міністеріалів єпископами для першої половини XIII ст. не унікальне, хоча й надзвичайно рідкісне явище. Чи не єдиним прикладом є володимирський єпископ Никифор, що до свого поставлення був "слугою" Василька Романовича на прізвисько "Станило". Отже, світське походження як таке не дискваліфіковувало б кандидата.
Канонічне право східної церкви не чинило непереборних перешкод світським особам у здобутті єпископського сану. Воно вимагало лише, щоб світська особа не висвячувалася "раптово", але, перш ніж бути рукопокладеною, відбула певні ступені священства, включно з пресвітерським (див.: Соколов И.И. Из- брание архиереев в Византии IX—XV вв., 221—224). Однак після перемоги над іконоборцями виникла тенденція ставити ієрархами переважно вихідців із чернецтва, і тоді ж запровадили звичай для кандидатів у єпископи, що не були монахами, приймати чернечий постриг перед хіротонією (Никодим. Правила святых апостолові. З кінця IX ст. це стало за тривку традицією і на XIII ст. було загальним, очевидним і непорушним правилом (Лебедев А.П. Духовенство древней вселенской церкви от времен апостолъских до X века. СПб., 1997, 135; Голубин- ский Е.Е. История русской церкви. Т. 1: Период первый, или домонгольский. Первая пол. тома. М., 1901, 357—358).
Чин постриження в ченці передбачає надання нового імені, яке або починається на ту саму літеру, що й мирське ім'я, або дається на честь святого, у день якого відбувається постриг. Є підстави стверджувати, що перша традиція не практикувалася на Русі до XIV ст. (див.: Сазонов С.В. Монашеское имя Александра Невского и традиции монашеского имянаречения в средневековой Руси. Сообщения Ростовскаго музея. Вып. 4. Ростов, 1994, 16—24; Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Агиография и выбор имени в Древней Руси. Славяноведение. 2005, № 4, 29—ЗО). У візантійській церкві з XIII ст. існувала навіть практика зміни імені ченця, висвячуваного на єпископа, і Б.А. Успенський гадав, що відомий до поставлення як Клим митрополит Климентій (Смолятич) відбув саме таку процедуру. Утім, як зазначають А.Ф. Литвина і Ф.Б. Успенський, достовірні приклади такої зміни імені на Русі відомі тільки починаючи з XV ст. (Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Кирилло-мефодиевский след в поставлений на митрополию Климента Смолятича (1147 г.). Miscelanea slavica. Сборник статей к 70-летию Бориса Андреевича Успенскаго [Труды по филологии и истории]. М., 2008, 136).
Тож князівський боярин із хрещеним іменем Кирило мав би перед обранням у митрополити, але принаймні до того, як вирушити по хіротонію до Нікеї, прийняти постриг. А отже, змінити ім'я на нове, чернече (так, до речі, уважав Макарій (Булгаков) (див.: Макарий (Булгаков). История русской церкви. Т. 3. М., 1995, 413), але його міркування знехтувала наступна історіографія). Отже, збіг імен не тільки не вможливлює перетворення печатника на митрополита, а категорично виключає його.


422
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Здавалося б, гіпотезу про тотожність двох Кирилів могло б урятувати припущення, що князівський печатник був особою духовною (як це і припускав Лихачов (Лихачев Д.С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. Л., 1947, 263)). На Русі єпископи з білого священства становили виняток, і Є.Є. Голубинський нарахував за всю домонгольську історію лише чотири чи п’ять таких випадків (Голубинский Е.Е. История русской церкви. Т. 1. Первая пол. тома, 354—355). У такому разі проблема імен нібито знімається. Але чи так це? Припустімо, що печатник Кирило справді був священником. У цьому разі знаходимо рідкісну за точністю збігу деталей аналогію в ситуації кінця наступного, XIV століття. Печатником (і одночасно духівником) Дмитра Івановича московського був Митяй (Димитрій). Саме його князь обрав своїм кандидатом у майбутні митрополити київські, для чого Митяя "аки нужею" привели в храм і постригли в ченці. Відтак печатник Митяй дістав нове чернече ім’я — Михайло, під яким і фігурує згодом у візантійських документах (Прохоров Г.М. Русь и Византия в эпоху Куликовской битвы. Повесть о Митяе. СПб., 2000, 98—99).
Парадоксально, але гіпотеза про будь-якого іншого князівського боярина чи духівника (хоча б і дворського Андрія) як митрополита Кирила виглядала б вірогіднішою (хоча й однаково довільною), ніж твердження, що ним став тезко. Печатник Кирило міг перетворитися на митрополита Костянтина, Киріака, Каліста, Кузьму, але тільки не на Кирила ж.
Уважають, що крім історії зі шлюбним посольством до Бели IV (тобто Іпат. 6758) митрополит Кирило фігурує в тексті ГВл ще в одному епізоді (Іпат. 6751). Це фінал оповіді про події, які відбувалися на Русі протягом тих кількох місяців осені 1241 — зими 1242 р., коли монголи вже пройшли Руссю на захід і ще не почали зворотного руху. Оповідь розпочинається історією т. зв. "болохівських князів" (див. коментар до ПСРЛ 2: 791—792), продовжується повідомленням про шлюб Ростислава Михайловича з дочкою Бели IV, а завершується тим, що Данилові в Холм надходить звістка про повернення монголів:
Данилъ же затворивъ Холмъ . еха ко братоу си Василкови . пойма с собою Коурила митрополита . а Татарове воеваша до Володавы . и по шзерамъ много зла створше (ПСРЛ 2: 794).
Епізод надійно датується весною 1242 р. завдяки синхронізації з виходом монгольської армії з Угорщини.
На підставі цього повідомлення загалом уважають, що навесні 1242 р. Кирило вже був поставленим (обраним) митрополитом і лише очікував нагоди, щоб вирушити по хіротонію до патріарха.
Як слушно зазначає Поппе, номінація Кирила передбачала скликання собору (що було канонічною вимогою) хоча б із єпископів, "оказавшихся в пределах досягаемости" Данила Романовича (Поппэ А. Митрополиты киевские и всея Руси (988—1305 гг.), 468). Однак уявити собі церковний собор восени 1241 — узимку 1242 р. серед катастрофічних і хаотичних обставин монгольського завоювання практично неможливо.
Ба за щасливим збігом ми знаємо всіх єпископів, які саме цього року могли бути "в межах досяжності" Данила. І вони навряд чи склали б прихильний князе-


423
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ві собор, адже всі були в жорсткій конфронтації з ним і кожний намагався бути "недосяжним". На Галичині й Волині було три кафедри: галицька, перемишльська та володимирська. Галицький єпископ Артемій утік разом із Ростиславом Михайловичем, а перемишльський владика "коромолив" разом із Ростиславом проти Данила й "бігав" від Данилового дворського. Нарешті, третій єпископ — володимирський Іоасаф — також невдовзі конфліктуватиме з князем, адже сам плекав плани сісти на митрополичому столі.
Обрання Кирила митрополитом узимку 1241—1242 рр. неможливо припустити ще й тому, що, як ми знаємо, навіть кілька років по тому справа заміщення митрополії все ще не була розв’язана. 1245 р. на Ліонському соборі з’являється такий собі "архієпископ руський Петро", якого дослідники не без підстав уважають одним із претендентів на митрополію. До цього ж часу треба відносити й спробу володимирського єпископа Іоасафа самочинно "скочити" на митрополію. Документальне свідчення про номінацію Кирила походить з часу після 1245 р., і це є не хронологічним збігом, а доказом, що обрання його перебуває у якомусь зв’язку з названими спробами посісти митрополичий стіл.
Та обставина, що до 1245 р. київська митрополія лишається вакантною і саме близько цього року три "митрополити" — Іоасаф, Петро та Кирило — практично одночасно здійснюють спроби утвердитися на столі, зовсім не випадкова. Річ у тому, що з 1240 по 1244 р. патріарший престол був вакантним. Будь-які спроби призначити чи обрати київського митрополита, доки в Нікеї не поставили нового патріарха, були позбавлені практичного смислу.
Terminus post quem для обрання Кирила можна з’ясувати й іншим шляхом. Через відсутність найвищого церковного авторитета на Русі Романовичі близько 1245 р. намагаються зав'язати стосунки з римським понтифіком. Свідченням цих зусиль є серія папських послань Данилові й Васильку, що розпочинається з весни 1246 р. (опубліковані: Акты исторические, относящиеся к России, извлеченные из иностранных архивов и библиотек А.И. Тургеневым. Т. 1: Выписки из Ватиканскаго тайнаго архива и из других римских библиотек и архивов, с 1075 по 1584 год. СПб., 1841, № 62—63, 65, 67—69, 74, 76—77; Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, vol. 1: 1075—1700 (Romae, 1953), № 13, 16—17, 20—22, 25, 28—30). Як видно з листування, Романовичі зважали на думку Папи у внутрішньоцерковних справах: так, листом від серпня 1247 р. було дозволено "єпископам і пресвітерам" зберігати традиції богослужіння, а в грудні того ж року Папа визнав законним шлюб Василька, сумнівний з канонічного боку. Усе це (особливо рішення щодо Василькового шлюбу) можна уявити лише в разі відсутності митрополита. Серія послань уривається в січні
1248 р., і Романовичі більше не звертаються до Святого Престолу. Щось сталося, і канонічні присуди Папи більше не цікавили Данила й Василька. Такою подією, очевидно, стало обрання власного глави церкви (або принаймні остаточно ухвалене рішення шукати такого обрання). Тож 1248 рік є найранішим, на який можна покласти обрання Кирила. Після цього (здогадно — наступного,
1249 р.) мала відбутися його подорож до Нікеї й повернення на Русь. Окреслена хронологія добре узгоджується з першою появою Кирила на півночі восени
1250 р.


424
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, з повідомленням про "митрополита" Кирила в контексті весни 1242 р. (Іпат. 6751) щось явно негаразд. Воно очевидно і демонстративно помилкове. Як це могло статися?
Придивімося до різночитань у головних свідках тексту:
Іпат.: пойма с собою Коурила митрополита
Хлєбн.: пойма со собою митрополита Кирила
Як бачимо, у протографі списків слово "митрополита" не мало фіксованого місця в рядку, а отже, було глосою, яку кожний із переписувачів уставляв на свій розсуд: перед іменем чи після означуваного імені. Ми можемо вгадати "логіку" глосатора: достовірний митрополит Кирило згадується в історії з одруженням руського княжича з угорською королівною (Іпат. 6758). Фрагмент Іпат. 6751 розпочинається аналогічним повідомленням — про те, як королівну видали за Ростислава. Коли так, то в нашому повідомленні мова йшла все про того ж Кирила-печатника, одного з головних персонажів цілісної і безперервної оповіді за 1241—1242 рр.: він переписує "грабіжництва" бояр, відбиває напади Ростислава на Бакоту, разом із Данилом карає болохівських князів, а у фіналі історії разом із князем "затворяє" Холм, тікаючи перед монголами.
Ототожнення Кирила-печатника (людини, поінформованої про князівські справи) з Кирилом-митрополитом (людиною, причетною до сфери духовної і книжної) мало наслідком гіпотезу про причетність канцлера-митрополита до літописання.
Здається, поштовхом послужила необачна ремарка Грушевського: "чи літописець не був одним з "писарів" княжої канцелярії, помічником печатника і учасником його походу на Бакоту" (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. 3. К., 1993, 165; див. аналогічно: Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори). К., 1958, 76). Розвиваючи ці міркування, Л.В. Черепній припустив, далі, ніби збирання Кирилом "компромату" на галицьких бояр передбачало, крім іншого, цілі публіцистичні. Ця "полеміка" начебто лягла в основу тієї частини ГВл, що її дослідник назвав "другою галицькою повістю" (Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Гїсторические записки. Т. 13. М., 1941, 251).
Раз виникнувши, довільний здогад викликає ланцюгову реакцію наступних. М.Д. Присьолков (прихильник ідеї тотожності канцлера і митрополита) припустив участь Кирила також у літописанні північному, Переяславля суздальського (Приселков М.Д. История русскаго летописания XI—XV вв. М., 1996, 258), а Д.С. Ли- хачов, керуючись цими "підказками", приписав митрополитові-печатнику перенесення "галицької літературної традиції" на Північний Схід Русі. Виїзд митро- полита-літописця, а з ним і літературних співробітників, як гадав дослідник, випливає з того, що з 1250-х рр. "хиріє" галицьке літописання (див.: Лихачев Д.С. Галицкая литературная традиция в житии Александра Невского. ТОДРЛ. Т. 5, 51—56; Лихачев Д.С. Русскиелетописи и их культурно-историческое значение. Л., 1947, 265—267; див. також критичні нотатки щодо цих ідей: Donald Ostrowski, The Galician-Volhynian Chronicie, the Life of Alexander Nevskii and the Thirteenth-Centu- ry Military Tale, Paleoslavica XV, no 2 (2007), 307—324). В.Т. Пашуто вже писав про


425
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Кирила як "одного з керівників у створенні" "галицького" літопису (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 91).
Перетворити анонімну середньовічну хроніку на авторський твір (і тим самим ніби "зрозуміти" його) — одна з "фіксованих ідей" серед дослідників літописання. Усі такі "пошуки" ґрунтуються на досить дивному, коли вдуматися, переконанні, що ім’я автора тексту неодмінно має відшукатися серед самих персонажів літопису, і що докладніше йдеться про якусь особу, то вища вірогідність її авторства.
Перемістившись до "Суздальської землі", митрополит Кирило назавжди пов’язав себе з князями північними і побував на півдні (та й то лише в Києві) достовірно лише раз — між 1273 та 1276 рр. Є підстави гадати, що після 1250 р. митрополит ні разу не навідався у "Велиньскую землю". Натомість фрагменти ГВл, які приписують його авторству чи редакторству, як і загалом весь "галицький" літопис, виникають після 1260 р., імовірніше, ближче до другої половини 1260-х рр. Це виключає можливість, що митрополит Кирило, навіть коли б він у попередньому житті був князівським печатником і навіть коли б цей печатник мав літературні амбіції, міг у якийсь спосіб долучитися до волинського літописання.
О.Т.
и гнаша Роусь. и Лаховє по ни*. и мнози кнази. ІАтвазьсции . изъбьени быша. и гнаша ѣ до рѣкы Wara . и преста брань наоутрея же вожемь [Хлебн.: въжем] не вѣдоущимъ блоудАщимъ га. два Варва [Хлебн.: варьва] . оубьена быста третього . жива гаша . роукама . и приведенъ бые ко кназю Данилови . ре4' же емоу. изведи ma на поуть правый. животъ примеши . и вдасть емоу роукоу изведе его . и предоша рѣкоу Лъкъ (ПСРЛ 2: 812—813).
Хто такі "варви"? Це питання цікавило не тільки новітніх перекладачів тексту, а й давніх книжників. Про це свідчить те, що в Іпат. списку слово підкреслено кіновар’ю.
Л.Є. Махновець (Літопис руський, 407) пропонував такий переклад:
А на другий день, коли через незнаючих проводарів вони, [Данилові війська], блудили, двох вармів убито було, [а] третього живого руками взяли. І приведений він був до Данила, і [князь] сказав йому: "Виведи мене на правильну путь — життя дістанеш",— і подав йому руку. [Варм] вивів його, і перейшли вони ріку Лик.
До слова "вармів" Махновець зробив примітку: "В Іп. "два варва", у Хл. "два варьва"; треба — "варма".
Т. Коструба (Галицько-Волинський літопис. Т. 2, 36): "тоді вбили двох вармій- ців, а третього зловили руками живого і привели до князя Данила".
Дж. Перфецький (The Galician-Volynian Chronicie, 61): two Varvians, a Varvian. Сприймає як етнонім, але не виправляє, як це зробив Махновець.
Лихачова: "Утром выяснилось, что проводники ничего не знают и блужда- ют; были убиты два варвара, а третьего взяли живым, и он был приведен к князю Даниилу. Даниил сказал ему: "Выведи нас на правильную дорогу — оставим тебе жизнь". Даниил поклялся, и тот вывел его, и они перешли реку Лык".


426
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Слово "варъваръ" (хоч і під знаком питання —"?") убачають тут також автори граматичного аналізу ГВл (http://www.lrc-lib.ru/rus_letopisi/gvl/index.php).
Ідея про невідому спільноту "варвів" (так, судячи з усього, уважав Перфець- кий), слабка, бо "варвів" не знають інші джерела.
Кон’єктурі "варма" сприяє те, що згадана річка (Олг, Лък, нині Елк (Ełk) на північному сході Польщі) справді тече в межах історичної області Вармія. У тексті поряд згадуються інші балтійські народності, зокрема борти і прус- си. Однак не зрозуміле написання: "вар(ь)ва" замість гіпотетичного "варма". Палеографічно складно пояснити перетворення "м" на "в".
Кон’єктура "варвара" має підтримку в літературному контексті повідомлення. Слово "варвар" активно вживається у творах, якими користувався автор "галицького" літопису, зокрема у Флавія, Малали і в "Александра" (Вілкул Т. Слідами хронографічних джерел Галицько-Волинського літопису (Хроніка Іоанна Малали). Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 17. К., 2017, 438). Отже, автор міг мати на увазі етнічно не визначених місцевих жителів. Прикметно, що в грамоті 1254 р. магістр Тевтонського ордену називав ятвягів "gens barbarus" (Codex Diplomaticus Poloniae, t. 3 (Varsaviae, 1858), 63).
Утім, це не усуває проблеми з написанням: чому "вар(ь)ва", а не "варвара"? Можна припускати, що останній склад слова в оригінальному рукопису був виносним вар(ь)вара, і в архетипі Іпат.—Хлєбн. його було втрачено.
Труднощі виникають також із перекладом фрази:
наоутрея же вожемь не вѣдоущимъ блоудхщимъ м. два Варва . оубьена быста третього . жива іаша . роукама
Що таке "я": "їх" чи "зловив"? І.І. Срезневський (T. 1, 116) наводить форму "блудити + Accusativ" зі значенням "заводити не туди". Але єдиний приклад — із аналізованого речення. Значення "їх" для слова "я" (під питанням:"?") подається авторами граматичного розбору Іпат. (http://www.lrc-lib.ru/rus_letopisi/gvl/ index.php). Такий переклад більш умотивований, оскільки немає суб’єкта, до якого б стосувалося дієслово "я". Наступна фраза починається з "два варва".
В.А.
Ббу помогіпоу има . и придоста со славою на землю свою . наследивши поуть щца своего великаго Романа . иже бѣ изошстрилсА на поганыіа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу (ПСРЛ 2: 813).
Цю похвальну ремарку про Романа Мстиславича зближують із наступним фрагментом із Житія Олександра Ярославича Невського:
Князь же Александръ прийде в Володимеръ по умертвии отца своего в силѣ велицѣ. И бысть грозенъ приездъ его, и промчеся вѣсть его и до устья Волгы. И начаша жены моавитьскыя.полошати дѣти своя, ркуше: "Александръ едет!", у чому вбачають вплив ГВл або "галицької літературної традиції" (Лихачев Д.С. Галицкая литературная традиция в житии Александра Невского. ТОДРЛ. Т. 5. 1947, 45). У спеціальній статті Дональд Островський заперечив можливість зв’язку між ГВл та Житіем Олександра (Donald Ostrowski, The Galician-Volyn- ian Chronicie, the Life of Alexander Nevskii and the Thirteenth-Century Military Tale,


427
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Palaeoslavica XV/2 (2007), 313—314). Він також подав паралель до мотиву страхання дітей іменем жорстокого воїна. Таку репутацію заслужив відомий полководець часів Столітньої війни Джон Талбот (1387 — 1453), перший ерл Шрусбе- рі, про якого кілька англійських текстів XVI ст. (серед них т. зв. хроніка Халла) повідомляли, що "women in Fraunce to feare their yong children, would crye, The Talbot commeth, the Talbot commeth" (Donald Ostrowski, The Galician-Volynian Chronicie, the Life of Alexander Nevskii and the Thirteenth-Century Military Tale, 313). Дослідник твердив, що мотив "трапляється в різних культурах та різних часах", хоча інших свідчень навести не зміг.
Проте можна назвати хронологічно значно ближчі до ГВл та Житія Олександра контексти, у яких є цей мотив. Так, він відомий біографові короля Франції Людовіка Святого Жану де Жуанвілю. Згадуючи події Третього хрестового походу, мемуарист зазначає:
Після того як Акру було взято, король Філіпп повернувся до Франції, за що йому дуже докоряли, а король Річард залишився у Святій землі й звершив чимало великих діянь, так що сарацини почували безмірний страх, бо, як написано в книзі про Святу землю, коли сарацинські діти плакали, їхні матері вгамовували їх, кажучи: "Тихо! Король Річард іде!" А коли коні сарацинів чи бедуїнів сахалися від кущів, їхні вершники казали: "Ти що, гадаєш, то король Річард?" (Histoire de saint Louis par Joinville. Texte rapproche du franęais moderne et mis a la portee de tous par M. Natalis de Wailly. Septieme edition (Paris, 1880), 35).
"Книгу про Святу землю", на яку посилається Жуанвіль, Анрі-Франсуа Де- лабором (Henri Francois Delaborde, Jean de Joinville et les seigneurs de Joinville, suivi d’un catalogue de leurs actes (Paris, 1894), 170—171) було ідентифіковано як старофранцузьке Продовження хроніки Гійома Тірського, відоме під назвою "Хроніка Ернуля", де, справді, у книзі 24 знаходимо наступний фрагмент:
І кажуть, бувало таке, що коли немовлята розплачуться, їх матері-сарацин- ки казали їм: "Тихо, цить, король англійський!" І коли сарацин їде верхи на норовистому коні й трапляться кущі чи тінь і кінь сахнеться назад, сарацин підшпорював його, кажучи: "Ти що, гадаєш король Англії ховається в кущах?" (Chronique d’Ernoul et de Bernard le Tresorier, publiee par M.L. de Mas Latrie (Paris, 1871), 282).
Хроніка Ернуля, як гадають, була створена між 1227—1231 рр. (див.: M.R. Morgan, The Chronicie of Ernoul and the Continuations of William ofTyre (Oxford, 1973); Massimiliano Gaggero, La Chronique d’ErnouI: problemes et methode d’edi- tion, Perspectives medievales, 34 (2012)); Жуанвіль писав між 1305 та 1309 рр. Важко сумніватися, що в ГВл та Житії Олександра маємо справу з тотожним мотивом, ще й ужитим з розумінням його внутрішньої будови: невірні матері (половчанки, моавитянки, сарацинки) лякають немовлят іменем жорстокого християнського володаря. Як мотив проник до давньоруської літератури, сказати неможливо. Натомість ясно, що його варіант із Житія Олександра ближчий до оригіналу й не може бути виведений із тексту ГВл.
О.Т.


428
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Данила же приде к немоу исполни вса люди своѣ. Нѣмьци же диващєса шроужью Татарьскомоу бѣша бо кони в личинахъ . и в коярѣхъ . кожаныхъ . и людье во ярыцѣхъ . и бѣ полковъ его свѣтлость велика . w щроужья блистающасд самъ же ѣха подлѣ королл . по шбычаю Роускоу бѣ бо конь под нимь дивлению подобенъ . и сѣдло w злата . жьжена . и стрѣлы и саблА златомъ оукрашена . иными хитростьми . якоже дивитиса . кожюхъ же шловира Грѣцького и кроуживы златыми плоскоми [Хлебн.: плоскыми] шшитъ . и сапози зеленого хъза шити золотомъ Немцем же зрлщимъ много диващимса ре1* емоу король не взалъ быхъ ТЫСАЩе серебра за то шже еси пришелъ . шбычаемь Роускимь хѵцвъ своихъ и просисА оу него въ станъ . зане зной бѣ великъ . дне того шнъ же я и за роукоу и веде его в полатоу свою . и самъ соволочашеть ef. и ѵѵблачашеть и . и во порты своѣ . и таксу ч£ть творАшеть емоу . и прийде в домъ свои (ПСРЛ 2: 814)
ГВл містить унікальний для давньоруської історіографії опис надзвичайно вишуканого одягу князя Данила Романовича й татарського озброєння його воїнів. Опис є частиною оповіді про зустріч Данила з угорським королем Белою IV і "німцями", послами імператора, у Пожоні (ПСРЛ 2: 814).
В історичній літературі ще з початку XIX ст. домінує реалістичний підхід до аналізу цього тексту. Він полягає в довірливому ставленні до опису Данилово- го вбрання як безсумнівно достовірного запису очевидця. Зокрема, О.В. Майо- ров присвятив спеціальну статтю одній деталі княжого гардероба — "кожухові з грецького оловіру" (Майоров А.В. Греческий оловир Даниила Галицкого: из комментария к Галицко-Волынской летописи. ТОДРЛ. Т. 62. СПб., 2014, 225— 235). Носіння Данилом оловіру, тобто пурпурної шовкової тканини найвищого ґатунку, дослідник подав як доказ свого припущення, що матір'ю князя була візантійська принцеса Єфросинія, дочка імператора Ісаака II. Причому за цим фрагментом ГВл Майоров побачив реальну демонстрацію Данилом візантійського імперського походження перед послами західного імператора. У статті про згадки озброєння в ГВл В.М. Гуцул припустив, що князь орієнтувався на інший "модний тренд": "Таким костюмованим виїздом у татарському спорядженні Данило Романович хотів продемонструвати європейським монархам свої добрі стосунки з Ордою" (Гуцул В. Рицарі Данила Романовича. Рицарська зброя серед персонажів Галицько-Волинського літопису. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірник наукових праць. Вип. 16. 2009, 88).
Радикально "реалістичне" ставлення до тексту нещодавно сформулював і О.В. Мартинюк: "Скореє всего, летописец находился в свите Даниила, иначе как он мог дать столь конкретное описание одежды князя и оружия его воинов, передать действия и слова венгерского короля и т. д.?" (Мартынюк А. "Немци же дивящеся оружию татарскому": с кем и когда встречался Даниил Романович в Пожони? Colloquia Russica. Series І, vol. 5 (Krakov, Bratislava, 2015), 150). У цих словах відбилося поширене, але, як показує наше дослідження, помилкове уявлення про ГВл як "нормальний" літопис, що заповнюється сучасниками й очевидцями подій.
Наскільки теоретично можливим був описаний у ГВл комплект одягу Данила? Навіть при поверховому ознайомленні з текстом стає помітним прагнен-


429
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ня автора або редактора справити на читача приголомшливе враження. Про це свідчить скупчення оціночних характеристик: "конь под нимь дивлению подобенъ", "иными хитростьми . якоже дивитиса". Спорядження князя не видається реалістичним в умовах воєнного походу: "сѣдло w злата. жьжена. и стрѣлы и саблд златомъ оукрашена". Золоті сідло, шабля й стріли можна радше уявити в парадній рицарській залі ранньомодерних часів, аніж у "польових" реаліях середньовіччя.
Натомість ключова деталь одягу Данила — кожух з "оловіру" — знаходить прозаїчніші аналоги, ніж візантійське імператорське вбрання. Саме слово "кожух" є загальнослов’янським, має прозору етимологію й у східнослов’янських мовах позначало верхній одяг, шубу, "мантію" (Срезневский И.И. Матери- алы для словаря древнерусскаго языка по письменним памятникам. T. І. СПб., 1893, 1246; Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. T. IV. М., 1991, 234—235; Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. T. І. К., 1977, 485; T. II. К., 1978, 200). 1475 р. волинський князь Михайло Роговицький видав грамоту про те, що "продал есми тое имене Дажев п(а)ну Федору Оножку Витонизкому за двесте коп широкихъ грошей монеты ческое и за кожух бобровый сукномъ поръпрыяномъ крытый и за два возники серые" (Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. Tom I (Lwów, 1887), 72).
Кожух з бобрового хутра, покритий "сукномъ поръпрыяномъ" (тобто пурпурним), є найближчим відповідником "кожюха шловира Грѣцького". Однак жодних імперських конотацій тут не помітно. У духовній грамоті московського князя Івана Даниловича Калити згадано про те, що князь заповів "с(ы)ну моєму Семену кожухъ черленыи" (Духовные и договорные грамоты великих и уделъных князей XIV—XVI вв. М.; Л., 1950, 8). Жодного специфічного символічного навантаження кожух, покритий червоною тканиною, тут також не має. Схоже, верхній одяг пурпурного або червоного кольору був узагалі елементом багатого гардероба. Щоправда, тільки в ГВл йдеться про кожух, не тільки покритий високоякісним шовком, а ще й "кроуживъі златыми плоскоми шшитъ".
Надлишковість і недоречність костюма Данила Романовича в описаних похідних умовах підказує, що опис не є фотографічною замальовкою, а продуктом літературних зусиль. Увесь епізод про зустріч Данила й Бели має складну структуру. Розкрити історичну структуру та виявити вставки й оригінальний пласт тексту дає змогу дослідження за трьома апробованими в нашій праці методиками: виокремленням формальних ознак редагування (тавтологічні конструкції, підрядні причини з "бѣ бо" та списки імен), спостереженням над граматичними й смисловими збоями та аналізом літературних запозичень (хронографічних і літописних).
* * *
Із самого початку оповіді про зустріч Бели й Данила помітні явні сліди редагування. Одним із маркерів служить список німецьких послів, нібито присутніх під час зустрічі руського князя з угорським королем. Нещодавно О. Мартинюк на основі ідентифікації згаданих у ГВл "послів німецьких" запропонував точну дату візиту Данила в Пожонь — початок літа 1252 р. (Мартынюк А. "Немци же дивящеся оружию татарскому": с кем и когда встречался Даниил Романович в Пожони?, 158—159). Саме тоді, на думку дослідника, усі згадані особи могли


430
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
перебувати в місці зустрічі Данила й Бели (огляд історіографії про т. зв. по- жонський, або пресбурзький, з’їзд див.: W. Nagirnyj, Polityka zagraniczna księstw ziem halickiej i wołyńskiej w latach 1198 (1199)—1264 (Kraków, 2011), 237—242).
Утім, досвід текстологічного обстеження ГВл примушує поставитися дуже обережно до "автентизаційного" потенціалу імен німецьких послів. Усі аналогічні переліки в ГВл виконані в єдиній манері, за однаковим формуляром, містяться лише в "галицькій" частині і є ілюстрацією підготовчої роботи книжника, який готував своєрідні "тематичні досьє". Натомість внесення їх до основного тексту є результатом діяльності пізнішого редактора, котрий звів усі "чернеткові" матеріали "галицького" автора в єдине оповідання. Це списки угорських воєвод, руських князів (учасників походу на Калку), монгольських воєначальників під Києвом, литовських князів, володимирських єпископів (див. коментар до ПСРЛ 2: 724; ПСРЛ 2: 735—736). У таких списках наводяться імена цілком реальних історичних персонажів, яких хроніст міг розшукати в актових документах або знати з усних джерел. Але в більшості випадків, які можна перевірити, прив’язання перелічених осіб до конкретної події є штучним. Так само й у нашому випадку. Перелічені "німецькі посли" взяті явно з писемного джерела. При передаванні імен і титулів помітно транскрибування, що було можливо лише при роботі з текстом:
"пискоупъ Жалошьпоурьскын рекомыи Сольскыи" - єпископ Зальцбурзький;
"Гарихъ Пороуньскыи" = Генріх (Гайнріх) фон Прунне;
"Шта гаретеньннкъ Пѣтовьскыи" = Отто Гартнід фон Петтау (імовірно, дві особи; у середині XIII ст. відомі кілька представників дому Петтау з іменами Отто й Гартнід).
Перебування всіх цих людей у Пожоні в один момент (причому в статусі послів) не є достовірно засвідченим. Імовірніше, "галицький" автор узяв ці імена з якогось документа, зокрема зі згаданого ним в іншому місці (ПСРЛ 2: 821) "шбѣта", складеного королем Белою у зв’язку з одруженням Романа Даниловича з Гертрудою Бабенберг: "и да сестроу. герцюковоу за Романа. и створитъ ыбѣтъ . егоже за множество весь не списахомъ".
Редагування цього відтинка оповіді про зустріч Данила з Белою засвідчується також численністю підрядних причини зі зворотом "бѣ бо":
1) "бѣ бо имѣ рать [...] с Нѣмци";
2) "пришли бо блхоу посли Нѣмѣцкыи к немоу";
3) "бѣ бо цгрь шбьдержае Ведень землю . Ракоушьскоу и Штирьскоу";
4) "герцюкъ бо оуже оубьенъ бы1";
5) "бѣ бо имена посламъ".
Важливо, що всі фрази, позначені зворотом "бѣ бо", стосуються до німецької теми та мають характер довідок-доповнень до решти тексту. У цьому комплекті "німецьких" доповнень відносно-хронологічна ремарка про вбивство герцога є безсумнівно припискою до основного тексту, адже про цю подію ГВл згадує значно далі (ПСРЛ 2: 820). Ба більше, навіть там інформація про обставини загибелі герцога є вставкою до тексту: "По оубьеньи же герьцюковѣ рекомаго . Фридріха [бивсл шдолѣ королеви Оугорьскомоу . и оубьенъ бы£ w свої* бояръ во брани] .


431
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
матєжю же бывшоу межоу силними людьми". Ремарка про герцога 4) пов’язана змістом з попередніми ремарками 1) і 3), а отже, всі ці доповнення варто вважати вставками (див. коментар до ПСРЛ 2: 820).
Це твердження підкріплюється й наявністю граматичних і смислових збоїв. Уже в першій фразі помітні недоладності в підрядному реченні: "Присла король Оугорьскы к Данилоу . просд его на помощь . бѣ бо имѣ рать на бои с Нѣмци". Тут бачимо неможливу конструкцію "имѣ рать на бои с Нѣмци". Узгодження відбувається при розкладанні однієї фрази на дві: "просл его на помощь. [...] на бои" та "бѣ бо имѣ рать [...] с Нѣмци". З них друга фраза має належати до вставного тексту, оскільки вона позначена зворотом-маркером "бѣ бо", а перша — до оригінального.
Головна лінія оригінального тексту — приїзд Данила до Пожоня й зустріч із Белою — розривається "німецькими" ремарками, кожна з яких розпочинається з "бѣ бо". При механічному видаленні цих ремарок смислова зв’язність тексту відновлюється: "иде емоу на помощь . и приде къ Пожгоу [...] возьѣха же король с ними . противоу же Данилоу кназю . Данила же приде к немоу исполни вса люди своѣ". Щоправда, в такому разі в тексті залишаються два надмірні елементи (виділені жирним). По-перше, це словосполучення "с ними", яке стосується "німецьких послів" і, слід гадати, було вставлено до тексту разом зі списком послів. По-друге, це уточнення "приде к немоу", яке утворює тавтологічну пару з попереднім "приде къ Пожгоу". Хоча в одному разі йдеться про прихід Данила до міста, а в другому — до короля, скупчення двох "приде" на короткому відтинку тексту видається невмотивованим. Однак "приде к немоу" ставало потрібним після розриву оригінального тексту великою порцією вставок на "німецьку тему". Тому це уточнення варто теж віднести до вставного редакторського пласта. Отже, текст розшаровується так (зліва — оригінальний текст, справа — вставний):
Присла король Оугорьскы к Данилоу . просл его на помощь .
1) бѣ бо имѣ рать на бои
с Нѣмци иде емоу на помощь .
и приде къ Пожгоу .
2) пришли бо бдхоу
посли Нѣмѣцкъіи к немоу.
3) бѣ бо цс’рь шбьдержае
Ведень землю . Ракоушьскоу . и Штирьскоу
4) герцюкъ бо оуже оубьенъ бы1.
5) бѣ бо имена посламъ . воевода . цгрвъ . и пискоупъ .
Жалошь . Поурьскын . рекомыи Сольскыи . и Гарихъ Пороуньскыи .
и Штагаре теньннкъ . Пѣтовьскыи
возьѣха же король
с ними .


432
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
противоу же Данилоу кназю .
Данила же
приде к немоу ИСПОЛНИ ВСА люди своѣ .
Фрази 1), 3), 4) та 2) і 5) утворюють комплекти:
бѣ бо имѣ рать с Нѣмци бѣ бо церь шбьдержае Ведень землю . Ракоушьскоу. и Штирьскоу герцюкъ бо оуже оубьенъ бые;
пришли бо блхру посли Нѣмѣцкыи к немоу бѣ бо имена посламъ . воєвода . цс'рвъ . и пискоупъ . Жалошь . Поурьскын . рекомыи Сольскыи . и Гарихъ Пороуньскыи . и Штагаре теньннкъ . Пѣтовьскыи.
Однак зараз у тексті ГВл вони розривають один одного. Це можна пояснити різним походженням цих двох комплектів вставок, що були недоладно внесені до основного тексту. Причому слід зауважити, що в обох вставних фрагментах наявні лексеми, притаманні авторові "галицької" частини: "шбьдержае" і "рекомыи". Фрагмент з іменами послів, вірогідно, має аналогічне походження з іншими списками "галицької" частини ГВл — зі спеціальних тематичних заготовок-"досьє". Можна припускати, що список послів було розміщено на невеликому окремому аркуші або записано на великому (нижньому?) полі основного рукопису. Ремарки, що належать до першого комплекту, найімовірніше були приписані на бічних полях поряд з основних текстом або над рядком (у разі коротких ремарок, наприклад "с Нѣмци"). Нинішнє, посмужне розташування всіх цих вставок є результатом роботи редактора, який інтегрував їх до основного тексту.
Не менш яскраві формальні ознаки редакторських втручань помітні й у пасажі, де описано одяг Данила та спорядження його воїнів, а саме — три тавтологічні пари (виділено курсивом), що є типовими для ГВл ознаками вставок.
ИСПОЛНИ ВСА люди своѣ .
Нѣмьци же дивлщесл шроужью Татарьскомоу
бгьша бо кони в личинахъ . и в коярѣхъ . кожаныхъ . и людье во ярыцѣхъ .
и бѣ полковъ его свѣтлость велика . ш шроужья блистающасА . самъ же ѣха подлѣ КОрОЛА .
по шбычаю Роускоу
бѣ бо конъ под нимь дивлению подобенъ. и сѣдло ш злата. жьжена. и стрѣлы и саблА златомъ оукрашена . иными хитростьми . якоже дивитиса . кожюхъ же шловира Грѣцького и кроуживы златыми плоскоми шшитъ . и сапози зеленого хъза шити золотомъ
Немцем же зрлщимъ много дивлщимсд
ре4' емоу король не ВЗАЛЪ быхъ ТЫСАЩе серебра за то шже еси пришелъ . шбычаемъ Роускимъ шцвъ своихъ
Цей пасаж уміщено поміж тавтологічними висловами: "Нѣмьци же диващєса [...] Немцем же ЗрАЩИМЪ много диващимса". Причому другий вислів є більше підстав зараховувати до оригінального тексту, зважаючи на характерний для "галицької" частини ГВл давальний абсолютний (Немцем же диващимса), який не вжито в першому вислові (Нѣмьци же диващєса).


433
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тавтологічною також є згадка "обычая Руского". У другому випадку бачимо більш розгорнуте і явно первинне формулювання — "шбычаемь Роускимь шцвъ своихъ". Зрозуміло, що цей "обычай" якось стосується до двосторонніх взаємин Бели й Данила (див. нижче), але не одягу. У старослов’янських і давньоруських текстах слово "обычай" мало значення усталеної соціальної практики, узвичаєного порядку поведінки, сутності явища, але не моди (Срезневский И.И. Мате- риалы для словаря древнерусскаго языка по письменный, памятникам. T. II. СПб., 1902, 574—575). Натомість у першому випадку (між описами спорядження воїнів та вбрання Данила) цей вислів скорочено й поставлено в хибний зв’язок із одягом князя. Самі ці описи спорядження й одягу введено до тексту тавтологічними підрядними причини "бѣша бо (кони)" і "бѣ бо (конь)" відповідно.
Отже, на підставі формальних ознак можемо визнати текст зазначених "модних" фрагментів за вставний. Поява цих фрагментів видається наслідком ампліфікації, що призвела до розриву зв’язного плину оповіді. Без зазначених вище проблемних фрагментів і висловів вона матиме такий вигляд:
ИСПОЛНИ ВСА люди своѣ .[...] и бѣ полковъ его свѣтлость велика . ш шроужья блистающасд. самъ же ѣха подлѣ королл [...] ре4' емоу король не взалъ быхъ тъіСАще серебра за то тоже еси пришелъ . шбычаемь Роускимь шцвъ своихъ. Іншу грань оповіді ГВл про зустріч Данила з Белою розкриває її джерелознавчий аналіз. У дослідженні хронографічних джерел ГВл О.С. Орлов зазначив, що ця оповідь має стилістичні перегуки з описом одягу царя Чафія, уміщеним у книзі XVII Хроніки Малали (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 105—106). Зокрема, ідеться про згадку чобіт ("сапози") та золотої пласкої нашивки. Крім того, Орлов звернув увагу на близькість опису Данила й перського царя Дарія в Александра (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 106). Тут також було згадано "сапози" Дарія й червоний верхній одяг, витканий золотом. Не менш важливий збіг Александра та ГВл стосувався до сцен зустрічей правителів віч-на-віч: Бела взяв Данила за руку й повів до своєї "полати" так само, як Дарій узяв за руку й повів до своєї "полати" Олександра (Истрин В.М. Александриярусскиххронографов. М., 1893, 61—62).
Опис зустрічі Данила і Бели
Хроніка Малали
Александрія
кожюхъ же хиловира Грѣцького и кроуживъі златыми плоскоми (Хлебн.: плоскими) шшитъ . и сапози зеленого хъза шити золотомъ
шнъ же я и за роукоу и веде его в полатоу свою
Носивь вѣнецъ румескъ царьскыи и окриль бѣлъ весь свилень имущъ в багра мѣсто нашву злату плоску сапози же
его бѣша отъ своея ему страны черъвени с бисеры пръскымъ образомъ
Сѣдяше Даріи въ вѣнци иже бѣ с каменіемъ многоцѣннымъ и ризѣ чръвленѣ яже бѣ вавилоньскы ткана златымъ прядено (м) и въ багрѣ ц(ѣса)рьстѣмъ и въ сапозѣхъ златыхъ с каменіемъ дѣланы до лыстоу его скипетра обаполы его плъци же тмами около его
Даріи дръжа за роукоу Александра и веде и въ полату свою


434
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Орлов зауважив ще один прийом, який руський книжник міг почерпнути з хронографічних творів, — зазначення іноземного походження одягу чи зброї. У Хроніці Малали підкреслено, що Чафій носив "вѣнець румескъ". Його чоботи хоч і були "отъ своея ему страны", але прикрашалися бісером "пръскымъ образомъ". Додамо, що й в Александра "риза" перського царя була "вавилоньскы ткана". Аналогічно автор або редактор "галицької" частини ГВл підкреслив походження "шловира Грѣцького", яким було оббито кожух Данила, а його воїни були споряджені "шроужьемъ Татарьскымъ".
На думку Орлова, сюжети з Хроніки Малали та Александра вплинули не тільки на деталі опису князівського одягу та зустрічі Данила з Белою, а й на загальну концепцію: вони подали ідею й зручні моделі для створення всього оповідання.
Розглянуті збіги мають застерегти від буквалістичної довіри до літописного тексту (утім, навіть згадуючи про них, Майоров наполягає на реалістичності опису гардероба Данила). Складно уявити книжника, який пише польові нотатки в наметі Данила й паралельно перечитує Малалу в пошуку потрібних цитат.
Окрім хронографічних аналогій, опис одягу Данила виявляє систематичні стилістичні перегуки з низкою текстів у межах ГВл: панегіриком Володимирові Васильковичу (ПСРЛ 2: 918—926) та оповіддю про будівництво Холма (ПСРЛ 2: 844—845).
До цієї таблиці можна додати ще один фрагмент наприкінці ГВл, поряд з панегіриком Володимирові Васильковичу, що перегукується з нашим текстом. Спадкоємець Володимира Мстислав Данилович "шдаривъ Кондрата (мазовець- кого князя. — Авт.). конми красными. и в сѣдлѣхъ в дивнъ*. и порты дорогими . инъі дары многи вдавъ емоу и тако шпоусти со четью" (ПСРЛ 2: 908).
Отже, характерні звороти з опису Данилового одягу, "дивлению подобенъ" та "якоже дивитиса", знаходять собі відповідники у фрагментах, розташованих значно далі за текстом ГВл. Найбільше збігів помітно з панегіриком Володимирові Васильковичу, в якому відшукуються точні аналоги більшості позначень прикрас та матеріалів: "злата . жьжена", "шловира", "кроуживъі", "шити золотомъ".
Цей зв’язок текстів можна було би пояснити тим, що укладач панегірика використав найяскравіші фрагменти з твору свого попередника. Однак видається, що послідовність написання текстів могла бути інакшою. Зокрема, панегірик пояснює згадки "кроуживъ" у вбранні Данила. Укладач панегірика зазначає, що така прикраса "достоить цермь". Натомість в описі Данилового одягу цей елемент виступає без атестації, що в даному разі може свідчити про запозиченість. Ті самі елементи одягу й оздоби є всі підстави вважати достовірнішими саме в панегірику. їх описувала книжна людина, що працювала в скрипторії й цілком могла бачити на власні очі вишукано оздоблені ікони й книги. Причому йшлося про цілком конкретні книги, ікони та поховальний одяг князя. Тут було значно менше місця для вимислу. Самий жанр тексту — документальний каталог — є апріорі достовірнішим за наратив. Можемо бути певні, що євангеліє-апракос Володимира Васильковича справді було "волочено" оловіром, ікони — "ошиті" золотом, а церковні "сосуды" — зроблені з "жьжено- го золота". Натомість вишукане еклектичне вбрання Данила Романовича, схо-


435
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Опис одягу Данила
Панегірик Володимирові Васильковичу
Опис Холма
самъ же ѣха подлѣ королА . по шбычаю Роускоу бѣ бо конь под нимь дивлению подобенъ .
и сѣдло w злата. жъжена . и стрѣлъі и саблА златомъ оукрашена . иными хитростъми. якоже дивитися
кожюхъ же шловира Грѣцького
и кроуживы
златыми плоскоми [Хлєбн.: плоскыми] ышитъ . и сапози зеленого хъза шити золотомъ
Нѣмьци же дивАщесА [...] Немцем же зрАщимъ много дивАЩиМСА
създаж въ нем столпъ каменъ высотою . зі. сажнеи . пшдобенъ оудивленїю всѣм зрАщим нан' (ПСРЛ 2: 925)
и съсжды слоужбные жьжено* золота с каменїемь драгым Бциж да (ПСРЛ 2: 925)
а другое еѵглїе опракос же волочено шловиршм (ПСРЛ 2: 926)
шмывше его . и оувиша и шксамитомъ . со кроуживомъ якоже достоить цсрмь (про тіло померлого князя, (ПСРЛ 2: 918)
и иконоу прс'тыа Бца окова сребршм с каменїем дорогым . и завѣсы золотш*1 шиты (ПСРЛ 2: 925);
н платци о^амитны шиты золотшм, съ жен'чюгшм, херо- увим и серафим, И ИНЬДИТЬА золотш" шита вса (ПСРЛ 2: 926)
създаж въ нем столпъ каменъ высотою . з'і . сажнеи . пыдобенъ оудивленїю всѣм зрАщи" нан’ (ПСРЛ 2: 925)
иконы же прине(се) . изо Оуроуче- го . Оустрѣтенье . w шца его . дивоу подобны (844)
створи же в неи блжнъіи пискоупъ Иванъ . w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ. н внѣ дивлению подобенъ (ПСРЛ 2: 845)
изваяно отъ нѣкоего хъітреѣчъ . шкъна . г . оукрашена . стеклъі Римьскими . [...] выспрь же вѣрхъ оукрашенъ . звѣздами златыми [...] двѣри же еи . двоя оукрашены . [...] некимь хъітрѣчемъ (ПСРЛ 2: 845) [...] якоже всимъ зрАщимъ дивитисА (ПСРЛ 2: 844)
напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ . а на полоунощньГ’. сты Иванъ . якоже всимъ зрАщимъ дивитисА (ПСРЛ 2: 844)
же, виникло тільки в уяві редактора ГВл, котрий зодягнув князя за останнім словом тодішньої "книжної моди".
Як і в багатьох інших прикладах, нинішнє місце розташування текстів у ГВл може не відповідати послідовності створення їх, і розміщений значно раніше в сучасній структурі твору опис одягу Данила міг бути створений одночасно чи навіть після панегірика Володимирові. Постає можливість пояснити зв’язок цих


436
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
текстів у такий спосіб, що опис вбрання князя був залежний від опису оздоблення книг і поховального одіяння Володимира Васильковича.
Після опису спорядження воїнів Данила, де подано похвальну характерист- ку полків, привертає увагу мотив блиску зброї й обладунків. Він має хронографічне походження й зафіксований в Історії Іудейської війни Іосифа Флавія, у Хроніці Георгія Амартола, а з оригінальних руських творів — у ПВЛ (див.: Де- мин А.С. Поэтика древнерусской литературы (XI—XIII вв.). М., 2009, 100—101). У ГВл вживається ще тричі й тільки в межах "галицької" частини.
Опис спорядження воїнів Данила
Битва під Торчевом (ПСРЛ 2: 767)
Андрій II під Володимиром (ПСРЛ 2: 765)
Бій з ятвягами (ПСРЛ 2: 813)
Нѣмьци же дивмцесд шроужью Татарьскомоу [...] и бѣ полковъ ero свѣтлость велика . w шроужья блистающая .
великоу же пол- коу бъівшю его . оустроецъ бо бѣ храбрыми людми . и свѣтлымъ
шроужьемъ
король поиде . ко Володимѣрю пришед- шоу же емоу Володи- мерю . дивившоуя емоу рекъшоу. яко така град . не изобрѣтохъ ни в Нѣмѣчкъіхъ странахъ . тако соущоу шроужьникомъ стоящимъ на немь . блистахоуя щити и шроужници подобни солнцю
вороужыиимъсА пѣшьцемь исо стана. щитѣ же ихъ яко зарАс бѣ , шоломъ же ихъ яко слнцю восходмцоу
Тож вимальовується "внутрішній", літописний контекст оповіді про зустріч Данила з Белою. Можна побачити, що назви тканин та прикрас Данилового одягу знаходять точні відповідники в панегірику Володимирові Васильковичу, а окремі звороти — в опису Холма. Водночас у цій оповіді існують виразні стилістичні збіги (зокрема, мотив блискучої зброї) з трьома попередніми фрагментами хроніки. Іншими словами, аналізований текст пов’язаний як із "галицькою", так і з "волинською" частинами ГВл, причому збіги з "галицькою" виявляються хронографічними запозиченнями. Ця обставина свідчить про неоднорідність тексту.
На інших прикладах не раз було зроблено спостереження про те, що хронографічні цитати є маркером автора "галицької" частини, тоді як літописні — маркером автора "волинської" частини. Це є формальною підставою для відсе- парування оригінального тексту "галицького" автора, що містить хронографічні запозичення, від редакторського, що перебуває під впливом літописних текстів, у першу чергу — панегірика Володимирові Васильковичу.
Загалом така дихотомія аналізованого уривка ГВл корелює з викладеними вище висновками про його редактуру. Проте чисто механічне розділення хронографічних і літописних запозичень наражається на певні труднощі. Тому доводиться визнати, що редакторська робота полягала не тільки в механічному внесенні вставок, а й у переміщенні деяких оригінальних фрагментів і частковому переробленні тексту. Це ускладнює реконструкцію й змушує доповнити формальний аналіз низкою обережних припущень.


437
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
В оповіді про зустріч Данила й Бели всі посилання на "етнічне" походження предметів варто визнати за елементи оригінального тексту, оскільки така манера має очевидну основу в Хроніці Малали (образ Чафія) та Александра (образ Дарія).
Зокрема, це стосується до вислову "шроужье Татарьское". Цей вислів міг стати зачіпкою, що спонукала редактора збагатити текст описом військового спорядження. Можна припустити, що згадка "шроужья Татарьского" стояла нижче за текстом як продовження слів "Немцем же зрдщимъ много диващимса" (попри те, що "зрАЩимъ много" є редакторським доповненням).
Явне хронографічне походження мотиву світлої’/блискучої зброї корелює з попереднім висновком про належність наведеного фрагмента до оригінального шару тексту: "и бѣ полковъ его свѣтлость велика . w шроужья блистающасд . самъ же ѣха подлѣ королл". Саме до першої його частини, де згадано полки, було підверстано редакторське доповнення з перерахунком назв обладунків, а перед ним уставлено тавтологічну ремарку про німців, що дивувалися татарському озброєнню.
Продовженням другої частини цього фрагмента ("самъ же ѣха подлѣ королл") став опис одягу самого князя. Формулювання "шловир Грѣцькыи" також можна було б визнати оригінальним, якби не унікальна паралель у панегірику Володимирові Васильковичу ("шловир"). Можливо, в оригінальному тексті "грецьким" було названо інший предмет, замінений редактором на оловір (наприклад, "багръ", що фігурує в оповіді про Чафія у Хроніці Малали).
Таке ускладнення помітне в цьому місці: "кроуживы златыми плоскими шшитъ". Як було зазначено, "кроуживъі" є, найвірогідніше, запозиченням з панегірика Володимирові Васильковичу. Механічне видалення цього слова позбавляє речення необхідного іменника: "(чим?) златыми плоскыми шшитъ". Можна припускати, що оригінальний текст було дещо перероблено. Цікаво, що у зразковому образі Чафія фігурувала золота нашивка, яку цар носив замість "багра" (чи не йшлося також про золоті нашивки в первинних згадках убрання Данила?).
Враховуючи поєднання хронографічних та літописних цитат в опису одягу Данила, слід гадати, що його коротка основа вже містилася в оригінальному тексті, але під час редагування була сильно збагачена "розкішними" деталями. Ба більше, ці оригінальні згадки Данилового вбрання (кожуха із золотими пласкими нашивками й чобіт — "позичених" у Чафія і Дарія), найімовірніше, стояли нижче за текстом — там, де описувалося перевдягання князя в наметі Бели: "и веде его в полатоу свою . и самъ соволочашеть ef. [кожюхъ же ... Грѣцького ... златыми плоскоми шшитъ и сапози] и шблачашеть и . и во порты своѣ". Саме в контексті цієї сцени згадки одягу є найбільш очікуваними.
Найближча ідеологічна паралель опису Данилового одягу й спорядження воїнів у межах ГВл — це оповідь про будівлі Холма, так само редагований текст (див. коментар до ПСРЛ 2: 842—846). Обидва ці сюжети є однаково нетиповими в давньоруській історіографії. їхня інтенція очевидна — показати велич і блиск як самого Данила та його війська, так і його будівельних проектів. В обох текстах прославлення князя реалізується через нагнітання престижних деталей,


438
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
доповнень і перестановок, що змінило (іноді — радикально) первинний сенс текстів. Обидві оповіді мали основу, написану автором "галицької" частини ГВл, але були відредаговані іншим книжником. Зважаючи на стилістичні перегуки й подібну "тональність", ця робота виконана однією рукою в ході створення архетипу Іпат.—Хлебн.
На основі проведеного аналізу можна запропонувати схему розшарування тексту, подану нижче. Аналіз було виконано за трьома критеріями: формально-структурним (за стилістичними ознаками вставних фрагментів), синтаксичним (наявність збоїв у тексті) та джерелознавчим (розрізнення хронографічних і літописних запозичень). Причому забезпечено тріангуляцію — три різні методики спонукають до однакового висновку, який, отже, можна вважати достовірним.
Зліва — оригінальний текст. Справа — вставний. У круглих дужках — текст, що змінив місце розташування. У квадратних дужках — цей самий текст у здогадно оригінальному місці. Курсивом — пояснювальні звороти, маркери вставок. Напівжирним — тавтологічні звороти, маркери вставок.
Присла король Оугорьскы к Данилоу .
просл его на помощь .
бѣ бо имѣ рать на бои
с Нѣмци иде емоу на помощь .
и приде къ Пожгоу .
пришли бо бдхоу
посли Нѣмѣцкыи к немоу.
бѣ бо цс'рь шбьдержае
Ведень землю . Ракоушьскоу . и Штирьскоу герцюкъ бо оуже оубьенъ бы1.
бѣ бо имена посламъ .
воевода . цс'рвъ . и пискоупъ .
Жалошь . Поурьскын . рекомыи Сольскыи .
и Гарихъ Пороуньскыи .
и Штагаре теньннкъ . Пѣтовьскыи возьѣха же король
с ними.
противоу же Данилоу кназю .
Данила же
приде к немоу
ИСПОЛНИ ВСА люди своѣ .
Нѣмьци же диващєса (шроужью Татарьскомоу) бѣша бо кони в личинахъ . и в коярѣхъ .
кожаныхъ . и людье во ярыцѣхъ .
и бѣ полковъ его свѣтлость велика .
w хѵроужья блистающасА самъ же ѣха подлѣ королл .
по цтбычаю Роускоу
бѣ бо конь под нимь дивлению подобенъ .


439
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и сѣдло w злата . жьжена . и стрѣлы и саблл златомъ оукрашена . иными хитростьми . якоже ДИВИТИСА .
(кожюхъ же)
шловира (Грѣцького)
и кроуживъі (златыми плоскими шшитъ) (и сапози)
зеленого хъза шити золотомъ
Немцем же
ЗрАЩИМЪ много
ДИВАЩИМСА
[шроужью Татарьскомоу] ре4’ емоу король не ВЗАЛЪ быхъ тьісащє серебра за то шже еси пришелъ .
шбычаемь Роускимь шцвъ своихъ
И ПрОСИСА оу него въ станъ .
зане зной бѣ великъ . дне того шнъ же я и за роукоу и веде его
в полатоу свою . и самъ соволочашеть ef.
[кожюхъ же ... Грѣцького ...
златыми плоскыми шшитъ и сапози] и шблачашеть и . и во порты своѣ . и такоу чс’ть творАшеть емоу .
и прийде в домъ свои
У нинішньому стані оповідь про зустріч Данила й Бели видається неповною чи незавершеною. Історія ніби зводилася до того, що волинський князь приїхав на допомогу Белі, німці подивувалися зовнішності князя і його війська, угорський король перевдягнув Данила у своєму шатрі, після чого князь поїхав додому ("и прийде в домъ свои"). По суті, тут немає історії, лише похвала у формі історії. Не дивно, що свого часу М.С. Грушевський сумнівався в історичності самого походу Данила до Пожоня (Грушевський М.С. Історія України-Русі, Т. З, 74—75). Однак цей позбавлений динаміки наратив був результатом редакторської роботи. Вона полягала як в інтеграції до основного тексту маргіналій, глос і "чернеток" автора "галицької" частини ГВл, так і в перестановках та внесенні доповнень.
Розкриття історичної структури тексту дає шлях до розуміння сенсу початкового тексту, а також до з’ясування мотивів редактора. Зокрема, аналіз лише оригінальних ділянок тексту дає змогу виявити культурно-історичний сенс повідомлення про зустріч Данила й Бели. Наведемо ці ділянки, навіть не беручи до уваги проблемних місць і гіпотетично переставлених фрагментів.
Присла король Оугорьскы к Данилоу просА его на помощь на бои йде емоу на помощь и приде къ Пожгоу возьѣха же король противоу же Данилоу кназю Данила же исполни вса люди своѣ и бѣ полковъ его свѣтлость велика


440
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
w шроужья блистающасА самъ же ѣха подлѣ королд [...] ре" емоу король не взалъ быхъ тъіСАще серебра за то адже еси пришелъ шбычаемь Роускимь ШЦВЪ СВОИХЪ И ПрОСИСА оу него въ станъ [...] шнъ же я и за роукоу и веде его в полатоу свою и самъ соволочашеть ег [...] и шблачашеть и и во порты своѣ и такоу четь твордшеть емоу и прииде в домъ свои
Ключовими для інтерпретації сюжету є слова Бели про "тисячу срібла". За що угорський король похвалив Данила? Як курйоз, відзначимо тлумачення О.В. Майорова: Бела був не вдоволений "імперським" одягом Данила, зате "руський звичай" у вбранні був йому дорожчий за тисячу срібла (Майоров А.В. Греческий оловир Даниила Галицкого: из комментария к Галицко-Волынской летописи, 228). Як було сказано вище, вислів "шбычаемь Роускимь шцвъ своихъ" стосувався аж ніяк не до одягу, а до певних соціальних практик. Що ж до особливої уваги до вбрання в тексті, яка збила з пантелику дослідника, то вона є наслідком суттєвих редакторських втручань.
Насправді під пером хроніста Бела компліментарно заявляє, що не взяв би тисячі (марок) срібла замість особистого приходу Данила з його воїнами. Отже, воєнні послуги руського князя мали певний грошовий еквівалент. У такій формі це повідомлення ГВл знаходить яскраві паралелі у феодальній Європі. Ідеться про поширену практику заміни васальної служби "конно і оружно" на грошовий відкуп (відомий в Англії як scutagia, "щитові гроші"), за який би сюзерен міг найняти аналогічне військо (Дельбрюк Г. История воєнного искусства в рамках политической истории. Т. 3. СПб., 1996, 109—ПО; E L. Ganshof, Feudalism. (London, New York, Toronto, 1952), 78—83; J.-D. G. G. Lepage, Medieval Armies and Weaponsin Western Europe: An Illustrated History (Jefferson, London, 2004), 230—232). Отже, Бела хвалить Данила за те, що той не відкупився, а прийшов на виклик сам, як приходили його предки, — це й означає "звичай руський". Про васальну залежність предків Данила від угорських королів ми не маємо жодних свідчень. Але тут могло йтися не власне про їхню підлеглість, а радше про вірність як чесноту, втілену в особистій участі у воєнних кампаніях.
У цьому ж ключі слід тлумачити дивну сцену перевдягання Данила королем Белою. Зрозуміло, перед нами не приватні подробиці, які підгледів "придворний хроніст". Ця сцена відповідає етимологічному змістові фундаментального для європейського феодалізму поняття "інвеститура" (vestes — одежі, investio — зодягати, вбирати). Ідеться про акт надання сеньйором васалові землі або посади, який відбивало дарування символічного предмета в обмін на присягу вірності. Перевдягаючи Данила в "порты своѣ", Бела демонстрував свій сюзеренітет. Серед руських текстів, найближчих за часом та, імовірно, пов’язаних із ГВл, верхній одяг ("кочь"/"коць") як символ політичної влади згадується в Житії Михайла чернігівського в редакції "отця Андрія": "Михаилъ же гл(агола)ше к нимъ не слоушаю вас ни д(оу)ша своея погоублю тъгда Михаилъ соимл съ себе кочъ свои върже к нима гл(агол)д приймете славоу свѣ(та) сего" (Лосева О.В. Жития русских святых в составе древнерусских Прологов XII — первой трети XVвеков. М., 2009, 306).
Між іншим, запропоноване розшифрування тексту вможливлює припущення, що слова "зане зной бѣ великъ . дне того" були вставкою редактора, який не зрозумів чи не схотів зрозуміти смислу тексту. Він подав "раціональне" пояснен-


441
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ня Данилового перевдягання — було спекотно, а князь убрався не по погоді. Тож із символічно навантаженого опису феодального ритуалу вийшла кумедна сцена порятунку Данила від спеки.
Отже, оригінальне повідомлення ГВл змальовувало Данила як васала угорського короля. Огляньмо ще раз змістові елементи цього повідомлення: виклик васала для надання військової допомоги, прибуття васала замість відкупу грошима від почесного обов’язку, символічні жести васала — їхати "подлѣ" сюзерена, вірність васала традиції та зобов’язанням предків — "пришелъ шбычаемь Роускимь шцвъ своихъ", символічні жести сюзерена — прийняття у своєму помешканні та дарування одягу "з власного плеча". Перед нами "феодальний текст", де в наративній формі викладено образ ідеального васала.
У цьому контексті характерно, що три з чотирьох випадків уживання хронографічного мотиву блискучої зброї — це "угорські" сюжети (четвертий випадок, бій з ятвягами, безпосередньо передує оповіді про зустріч Данила з Белою). Описуючи підхід короля Андрія II під Володимир, битву під Торче- вом проти угрів та зустріч Данила з королем Белою IV, книжник неодмінно підкреслював міць і красу руських воїнів. В оповіді про зустріч Данила й Бели угорський король нібито робить компліменти Данилові й "творить честь" йому.
Але ці риторичні засоби хроніста видаються компенсаторними інструментами, покликаними прикрасити реальність (за принципом: якщо Данило й васал, то ідеальний васал). Якою ж у такому разі могла бути ця реальність? Волинський князь перебував у певній залежності від угорського короля й був змушений брати участь у воєнних кампаніях Бели "конно і оружно", коли той покличе. Питання васальної залежності Данила від Бели традиційно обговорюється у зв’язку з подіями 1235 р. (церемонія коронації Бели, під час якої Данило вів королівського коня) та другої половини 1230-х рр. (див. огляди історіографії: Волощук М.М. Даниил Галицкий и Бела IV. К реконструкции русско-венгер- ских отношений 30-х годов XIII в. Rossica antiqua. Исследования и материалы. СПб., 2006, 331—341; W. Nagirnyj, Polityka zagraniczna księstw ziem halickiej i wołyńskiej w latach 1198 (1199)—1264, 207—209).
Урахування повідомлення ГВл про зустріч Данила й Бели змушує думати, що їх васально-сюзеренні стосунки не були епізодичним явищем 1230-х рр., а тривали значно довший період, не зазнавши суттєвих змін після монгольського завоювання Русі. Такий висновок дає шлях до обговорення інших пов’язаних питань. Зокрема, це питання про можливий вплив васальної підлеглості Данила на незвичні обставини його коронації. Але більш загальним є питання про руську рецепцію європейської феодальної культури й початки східноєвропейського феодалізму.
В.А.
пославшомоу на воиноу со воемъ своими . на воиноу . со Виконтомъ . на Роусь воевать . ко Смоленькоу (ПСРЛ 2: 815).
В Іпат. місце зіпсоване. Хлєбн. краще:
пославшю ємоу на воиноу єю . съ воуемь свои" . на воинЯ. съ выконотшм . на Роу3 воевати . къ смоленскоу


442
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тобто Міндовг послав Товтивіла та Єдивіла в похід разом із їхнім дядьком із материного боку Викінтом. В.Т. Пашуто вважав, ніби цей похід під хибною датою 1245 р. відображено в Новгородському І літописі і під хибною ж датою 1248 р. — у Лавр. (Пашуто В.Т. Образование Литовскаго государства. М., 1959, 377—378), а М.Ф. Котляр стверджував, ніби послідовність подій розкривають повідомлення Московського зводу та Воскресенського літопису (Котляр, 269). Навряд чи ці зіставлення слушні: три літописи подали три різні, різночасові та різно- спрямовані, походи литви. ГВл говорить про похід "къ смоленскоу". Натомість коротка звістка Лавр, (буквально відтворена в МЛс та Воскр.) повідомляє про напад 1248 р. на Твер, під час якого загинув тверський князь Михайло Ярославич: "Тоє же зимы . оубыенъ бъГ Михайло ІАрослави4 w поганъпа Литвы [...] Тоє же зимы Оу Зупцева побѣдиша Литву . Суждальскыи кна3" (ПСРЛ 1: 471—472; ПСРЛ 7: 159; ПСРЛ 25: 141). НПл описує напад литви 1245 р. на новгородські володіння поблизу Торжка і Бежиць та битву під Торопцем (НПл: 79).
Обставини походу й наступного вигнання Товтивіла та Єдивіла викладено в ГВл дещо плутано. Резюме запропоновано літописцем у першій же фразі: "Въ то же лѣт' изгна Миндогь . сновца своєго . Тевтевила . и Єдивида". Далі викладається, як усе сталося. Міндовг послав племінників у похід на Смоленськ тому, що смоляни були ворожі литві і, очевидно, перед тим розорили литовські володіння: "на Роусь воевать . ко Смоленькоу . и ре4' што хто приемлеть собѣ дерь- жить . вражбою бо за ворожьство с ними Литвоу . зане поймана бѣ вса зємла Литовьскаїа. и бещисленоє имѣние и* . притрано". Під час походу Міндовгові спало на думку позбутися племінників: "и посла на нѣ вой своѣ . хота оубитии".
Пашуто інакше інтерпретував цей уривок. Він гадав, ніби саме Міндовгом була "поймана вса зємла Литовьскаїа" і він захопив "бещисленоє имѣние" Товтивіла, Єдивіла та Викінта. А після цього послав їх у набіг на Смоленськ, де ті мали здобути собі компенсацію за втрачені володіння й добра ("што хто приемлеть собѣ дерьжить") (Пашуто В.Т. Образование Литовского государства, 377; пор. аналогічно: Котляр, 269). Це малоймовірний сценарій. "Литовська земля" не могла бути володінням Викінта та його племінників. З ранішого повідомлення ГВл випливає, що вони були жемайтськими князями: "Жемотьскыи кна3' Ерьдивилъ . Выкынтъ" (ПСРЛ 2: 735). У Жемайтію ж, серед інших земель, посилають Викінта формувати коаліцію проти Міндовга Данило і Василько в тому ж літописному епізоді: "Данилоу же и Василкоу пославшима Выкыньта . во ІАтвазѢ . и во Жемоитѣ [...] Вікынтъ же оубѣди [...] полъ Жеи'мои'ти" (ПСРЛ 2: 815—816). Тобто Міндовг не контролював цих територій. Крім того, усупереч Пашуто, "поймана бѣ вса зємла Литовьскаїа" означає не "захоплено було всю територію Литви" (Міндовгом), а "виведено в полон усіх жителів" (смолянами), від "поймати" у значенні полонити (див.: Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв., де саме це місце ілюструє значення "поиманый" як "захоплений в полон").
шнѣма же оувѣдавшима . и бѣжаста ко кназю Данилоу и Василкови
Котляр гадав, ніби під "онема" треба розуміти всіх трьох литовських князів — Товтивіла, Єдивіла та Викінта, що шукали захисту в Романовичів (Котляр, 269). Це невірно. "Онема оувѣдавшима" — двоїна, тобто йдеться лише про двох братів, Єдивіла та Викінта. Як і в наступній фразі:


443
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
не послоушавъшима има . Данилови и Василкови . зане сестра бѣ ею . за Даниломъ
Наведене місце — єдине в ГВл, з якого довідуємося про другий шлюб Данила Романовича —з невідомою на ім’я дочкою Довспрунка. Шлюб традиційно датують "до 1252 р.", спираючись на дату, проставлену в Іпат. (N. de Baumgarten, Genealogies et mariages occidentaux des Rurikides russes, table XI, 4). Реальна хронологія ГВл свідчить про 1248—1249 рр. (Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 35), що явно відсуває шлюб на час "перед 1249 р.". Д. Домбровський висунув гіпотезу, що саме в цьому, другому шлюбі Данила народився син Мстислав (Dariusz Dąbrowski, Rodowód Romanowiczów, 174—175). Цей здогад пояснив би ту обставину, що Мстислав Данилович з’являється на сторінках ГВл значно пізніше за своїх братів, що може свідчити про значну вікову різницю між ним і старшими дітьми Данила. За Домбровським, Мстислав мав би народитися щонайраніше близько 1247—1248 рр. Проте 1280 р. у Мстислава вже був дорослий син Данило, здатний нарівні з іншими князями ходити в похід. Виходило б, що Мстислав Данилович став батьком у підлітковому віці. ГВл знає лише дітей Данила від першого шлюбу з Анною, дочкою Мстислава Мстиславича, серед них називає і Мстислава (ПСРЛ 2: 732):
родишае w неи. снви и дщери. первѣнѣць бо бѣ оу него. Ираклѣи. по нем же Левъ и по немь Романъ . Мистиславъ . Шеварно . і инии бо млади хѵидоша свѣта сего
Ні смерті "першого" Мстислава, ні народження "другого" Мстислава ГВл не зазначає. Мстиславові вочевидь було дано "діднє" ім’я на честь Мстислава Мстиславича, батька Анни (як попередньому синові, Роману, дано "діднє" ім’я з батьківської лінії). Крім того, Мстислав спорудив у Володимирі каплицю св. Анни, що також може бути аргументом на користь того, що він таки син Анни Мстиславівни (див. коментар до ПСРЛ 2: 937). Прикметно, що діти Данила перераховані порядком народження, і Мстислав згаданий перед Шварном, отже, був старший за нього.
О.Т.
Данило же поиде с братомъ Василкомъ . и со снмъ Лво“ . и с Половци со сватомъ . своимъ Тѣгакомъ . и приде к Пиньскоу (ПСРЛ 2: 818).
Уважається, що монгольське завоювання зруйнувало не тільки політичну структуру Русі, але ще більшою мірою призвело до переформатування політичних структур східноєвропейського Степу, усталивши тут цілковито новий режим. Половецькі орди (або "конфедерація кипчацьких племен", як інколи їх називають), які майже два століття цілковито панували над причорноморськими степами, утратили свою незалежність, швидко потрапили під пряме адміністрування монголів і, по суті, брали участь у дальшій історії кочового світу лише демографічно, як переважний етнічний компонент Золотої Орди. Половці — постійний персонаж усіх оповідей про домонгольську Русь — зникають зі сторінок учених праць фактично одразу ж після 1240 р., у чому вбачають той факт, що вони перестали бути суб’єктом історії, а їхні політичні, військові тощо інститути зазнали швидкої


444
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
і безповоротної деструкції. Уважають також, що ще до 1240 р. монголи фізично винищили всю половецьку аристократію, чим, зрозуміло, зробили неможливим відтворення традиційних зв’язків половецького соціуму.
Ця загалом слушна думка є правильною, однак, лише як загальний підсумок. Деталі ж відкривають дещо складнішу картину. Відомо, наприклад, що західні орди половців під тиском монголів відкочовували в Угорщину чи Болгарію, де їхня самостійна історія простежується ще принаймні до кінця XIII ст. На цій "історії після історії", як правило, й концентрують оповідь загальні нариси половецької історії (Плетнева С.А. Половцы. М., 1990, 171—188). Руська ж сторінка вважається перегорнутою.
Проте існує кілька літописних повідомлень, з яких випливає, що на заході половецького степу половці зберігали якісь рештки політичної організації ще принаймні півтора десятка років після монгольського завоювання.
З повідомлення ГВл під 6751/1243 р. довідуємося, що певна кількість половців під час монгольського Західного походу перейшли на службу до Данила Романовича: один із таких половців, на ім’я Актай, "прибіг" у Холм і повідомив, що монголи повертаються з угорського походу, а також назвав імена "богатирів" Манмана і Балая, які нібито мали захопити Данила (ПСРЛ 2: 794).
З більшою кількістю половців (можливо навіть, цілою ордою) маємо справу в опису ГВл битви під Ярославом 1245 р. Тут половці становили передовий полк Данила й відзначилися тим, що, приїхавши до броду через Сян, не змогли захопити коней (ПСРЛ 2: 802).
Половців бачимо й у поході Романовичів на ятвягів (Іпат. 6759/1251 р.). Вони знову діяли не надто вдало: стоячи в ар’єргарді з Лазарем, вони не витримали натиску й віддали хоругов (ПСРЛ 2: 811). У схожій ролі допоміжного загону виступають половці й під Іпат. 6760/1252 р.: цього разу Данило послав їх на підсилення Товтивіла (ПСРЛ 2: 816). У тому поході половці (очевидно, лучники, як можна зрозуміти з фрази: "ѣхаша на нѣ Роусь с Половци и съ стрѣлами . и ІАтвази со сулицами") мали зіткнення з "німцями", також, видно, діючи не надто ефективно ("подобно игре", тобто — турніру). У фінальному епізоді цього походу один із "Данилових" половців-лучників поранив Міндовга: "застрѣли кочь Половчинъ . Миндогова въ стегно" (ПСРЛ 2: 818).
Кочъ цього повідомлення словники трактують як "удалой наездник" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. T. 4. М., 1991, 278—279) або як "храбрец, удалец, джигит" (Словарьрусскаго языкаXI—ХѴІІвв. Вып. 7. М., 1989, 390). В обох випадках, щоправда, знак питання засвідчує здогадність тлумачення, справді основаного на контексті цього єдиного прикладу. "Кочь" у значенні джигіт — фантомне слово. М.Ф. Котляр бачить тут спотворене "конь" (Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 272). Кис (букв, "сила") добре засвідчене в тюркських мовах, зокрема як частина імен особових та родових, пор.: Судимир Коучебич під 1147 p. (Omeljan Pritsak, An Eleventh Century Turkic Bilingual (Turko- Slavic) Graffito from the St. Sophia Cathedral in Kiev, Harvard Ukrainian Studies 6(2) 1982, 155). Найвірогідніше, Кочъ — ім’я половецького лучника.
З повідомлення під наступним, 6761/1253 р. можемо здогадуватися, яка саме орда протягом стількох років допомагала Данилові. Товтивіл, котрому Да-


445
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
нило вже посилав на допомогу половців, запропонував спільний похід на Ново- грудок:
Тевтивилъ . присла Ревбоу река поиди к Новугородоу . Данило же поиде с братомъ Василкомъ . и со снмъ Лво'1' . и с Половци со сватомъ . своимъ Тѣгакомъ [Хлєбн.: Тегакомъ] . и приде к Пиньскоу (ПСРЛ 2: 818).
Отже, причина, чому Данило Романович — єдиний з усіх постмонгольських князів — мав постійну підтримку половців, полягала в його родинних стосунках до якогось Тегака (здогадно, ватажка племені), який був Данилові "сватом". Це повідомлення ГВл вже привертало увагу дослідників. Баумгартен уважав, що воно свідчить про шлюб (інакше не відомий) Мстислава Даниловича з дочкою хана Тегака (N. de Baumgarten, Genealogies et mariages occidentaux des Rurikides russes du Xе au ХІІГ siecle (Roma, 1927), 50). Натомість Д. Домбровський імовірнішим уважає, що дочку Тегака було видано за іншого Данилового сина — Романа (Dariusz Dąbrowski, Rodowód Romanowiczów książąt halicko-wołyńskich, 124—126). Сам шлюб дослідник датує 1251 р. і цим союзом пояснює участь половецьких загонів у походах Данила. Утім, як ми бачили, половецька допомога Данилові не переривалася принаймні від початку 1240-х рр., задовго до того, як Мстислав чи Роман дійшли шлюбного віку. Причину, через яку дослідники пропонують половецьку дружину чи то Мстиславові, чи то Роману, відгадати не важко: про їхні шлюби нічого не відомо, і цю лакуну можна заповнювати в будь-який спосіб.
Коли ж і справді половецький союз Данила пояснюється його родинними зв’язками з ханом Тегаком (а в цьому, здається, немає причин сумніватися), початки їхнього свояцтва треба шукати глибше за 1251 р., тобто ще до того, як половці почали надавати Данилові допомогу на початку 1240-х рр.
Д. Домбровський звернув увагу на вживання слів сватъство та сватъ у ГВл (чотири випадки), які означають спорідненість завдяки шлюбові дітей. На думку дослідника, саме так належить тлумачити і наш (третій у списку) випадок. Утім, переглядаючи відповідні статті у словнику І.І. Срезневського, не важко пересвідчитися, що сватъство та сватъ можуть означати й менш певні ступені свояцтва і навіть свояцтво (тобто некровну спорідненість) узагалі (Срезневский И.И. Материалы для Словаря древнерусскаго языка. Т. 3. СПб., 1903, 267—269).
Незалежно від гіпотетичного шлюбу Мстислава чи Романа Даниловичів їхній батько таки був споріднений (і саме свояцтвом!) з однією половецькою родиною.
Першим шлюбом Данило був одружений із дочкою Мстислава Мстиславича Удатного — Анною. Анна народилася від шлюбу Мстислава з невідомою на ім’я дочкою половецького хана Котяна. Данило звертався до Котяна "отче", а, скажімо, сини Котяна були б Данилові свояками. Кочів’я Котянової орди розташовувалися в західній частині степу; Котян був одним із тих нечисленних половецьких ханів, хто врятувався від монголів і зберіг політичну організацію своєї орди. Ще 1239 р. він звернувся до короля Бели з проханням про захист і відкочував, одержавши землі між Дунаєм і Тисою. Як свідчать пізніші джерела, з Котяном прийшла не ціла орда, а уламки чотирьох племен, два з яких — Борчол та Улаш — відомі руським літописам XII ст. як "Бурчевичі" та "Улашевичі" (див.:


446
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Andras Paloczi Horvath, Pechenegs, Cumans, lasians: Steppe Peoples in Medieval Hungary (Budapest, 1989), 56—58). Дочка Котяна вийшла заміж за сина Бели, Стефана, й дістала при хрещенні ім’я — Єлизавета (щодо іншої ідентифікації Єлизавети — як дочки "половецького ватажка" Зейхана — див.: Nora Berend, At the Gate of Christendom: Jews, Muslims and ‘Pagans’ in Medieval Hungary, c. 1000 — c. 1300 [Cambridge Studies in Medieval Life and Thought, 50] (New York, 2001, 88, прим. 56)). Це, між іншим, також робило б Данила свояком Котянового сина, адже Лев Данилович одружився з дочкою Бели — Констанціею. З огляду на зв’язки Данила з Угорщиною немає нічого дивного в тому, що він мав допомогу від тепер уже угорських половців Котянової орди (як гадав Котляр (Галицько-Волинський літопис, 271)), на чолі яких стояв його (гіпотетично) син Тегак. Щоправда, ще 1241 р. Котяна стратили, а після його смерті половці збунтувалися і згодом відкочували до Болгарії. Близько 1246 р. король Бела запросив половців повернутися (щодо участі цих половців у зовнішніх війнах угорських королів та громадянській війні між Белою та його сином Стефаном див.: Nora Berend, At the Gate of Christendom, 143—46). Між цими двома епізодами у Данила і з’являється постійна половецька підмога.
О.Т.
В та же лѣта времени миноувпюу хронографоу же . ноужа єсть писати все . и вса бьвшаїа . швогда же писати впереднАіа . швогда же востоупати в заднАїа . чьтыи моудрыи разоумѣеть . число же лѣтомъ . здѣ не писахомъ в заднАїа впишемъ. по Антивохыискымь Соромъ [X: антиохіискым събором] . алоумъпиАдамъ . Грьцкыми же численицами . Римьскы же висикостомь . гакоже ЄвьсЬвии и Памьфилъво [X: евьсевіи памфилово] иннии [X: и иніи] . хронографи списаша . w Адама до Хрѣстоса . вса же лѣта спишемь . рощетъше во задьныа (ПСРЛ 2: 820).
Фрагмент являє собою безпрецедентний для давньоруського літописання роздум про природу хронографічного типу історіописання, а також про місце в ньому хронології.
Джерело першої фрази ідентифікував 1866 р. А.М. Попов серед текстів Єлинського літописця як речення з XVIII книги Хроніки Малали (Попов А.Н. 06- зор хронографов русской редакции. Вып. 1. 1866, 69, прим. 1), що усталилося в літературі (див.: Бестужев-Рюмин К. О составе русских летописей до конца XIV века. СПб., 1868, 151; Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 151; Тво- рогов О.В. Древнерусские хронографы. Л., 1975, 19). Справді, початок фрагмента являє собою парафраз наступного місця Малали:
хронографж ноужда єсть писати вси, єликожє єсть, кыи оубо црствовалъ црь, шнелѣже быс нарѣчень црь. лѣпо єс оубо чтйцємоу лѢнаш. списаниА количества смотрити мимотєкоущих лѣт, а нє точию w предписаных црствѣхь (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе. М., 1994, 359, 3—6).
Джерела другої частини фрагмента, де літописець демонструє знання різноманітних хронологічних систем, намагався виявити О.С. Орлов. Він зазначив,


447
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
що із запропонованого Поповим порівняння "остается невыясненный, откуда летописец взял расчет "по Антивохыйскымъ Сиромъ" или "Сѵромъ" (т. е. Антио- хийским Сирийцам; "Соромъ" и "съборомъ", конечно, ошибки), "алумъпиадамъ, Грьцкыми же численицами, Римскы же высыкостомъ, якоже Евьсѣвий Памь- филовъ и инии хронографи списаша отъ Адама до Хрѣстоса" (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 106). Орлов висловив сумнів, що літописець запозичав лише з XVIII книги Малали, і припустив користування додатковими джерелами, зазначивши, що "олімпіади" літописець міг знати з VIII книги Хроніки Амартола (пор.: "шлимпиіада же въ іелинѣх оунъ нарицаієтьс. иже за .д. лѣт свершаемъ поприщь четвертолѣтнаго ради и слнчьнаго течениіа" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха: Хроника Георгия Амартола в древнем славя- норусском переводе. Текст, исследование и словарь. Т. 1: Текст. Пг., 1920, 213)), "висо- кости" згадуються як у Малали, так і у Амартола, Євсевій Памфіл також фігурує серед авторитетів, на яких посилається Малала. Загалом, однак, висновок Орлова був далекий від певності: "Вообще все рассуждение 1254 г. о летосчислении следовало бы пересмотреть для уточнення источников" (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 108).
Такий перегляд переконує, що практично всі прототипи висловлювань нашого фрагмента відшукуються без потреби виходити за межі Хроніки Малали.
"чьтыи моудрыи разоумѣеть" є парафразом Мк 13: 14: "чтый да разумееть";
"швогда же писати “переднліа . швогда же востоупати в зэднаи" може бути парафразом послання ап. Павла до філіпійців: "заднихъ оубо забывад въ прєдндд жє простирадсА" (Флп. 3: 13);
"число лѣтъ" — у тому ж хронологічному пасажі Малали, дещо вище від наведеного уривка: "шбретохомъ чисма лѣт" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славян- ском переводе, 358, 17—18); див. також у хронологічному розрахунку в книзі X: "[съ]глано рєкоша положившей ш чисмѣни лѣтъ" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 260, 12—14);
"по Антивохыискымь Соромъ" — найімовірніше, із XVII книги Малали, пор.: "лѣтЯ ctfnjtf по Антишхишскомъ, Сжромъ шєстомж шестьдєсАтномоу. ф-но- моу" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 348). Малала, уродженець Антіохії, розрізняв кілька антіохійських хронологічних систем, зокрема грецьку (македонську) та сирійську, і посилання на літочислення "антіохійських сирійців" численні в його хроніці.
"Римьскы же висикостомь" має на увазі, імовірно, повідомлення Малали про встановлення високостів. Пор.: "Кесарь же диктаторъ, единовластець, все прятъ, примучивь с величаниемь лѣт 18, иже и високостъ изъобрѣте, и законы рѵмомъ устави, и мѣсяца нарече, и упаты начя поставляти на лѣта, яже хотя- ше" (Летописец Елинский и Римский. Т. 1: Текст. СПб., 1999, 190). (Цей фрагмент Малали відсутній в Архівсъкому хронографі, але його містять Єлинський літописець обох редакцій і Софійський хронограф, див.: Летописец Елинский и Римский. T. 2: Комментарий, исследование, указатели. СПб., 2001, 43.)
"якоже Евьсѣвий Памьфиловъ и инии хронографи списаша отъ Адама до Хрѣстоса". Спеціальна стаття "Отъ лѣтниихъ", що являє собою виписки з Єв- севія Памфіла з розрахунками точної дати народження Христа, міститься в


448
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ізборнику 1073 р. (арк. 247г —249) і теоретично могла бути відомою авторові ГВл. Посилання на Євсевія Памфіла міститься в тому ж хронологічному розрахунку книги XVIII Малали, звідки до ГВл запозичено першу фразу нашого фрагмента: "въ лЬтнЬмь же списании ЄвсЬіа Памфилиискаго шбрЬтохомъ чисма лЬт w Адама до оупатид Иоустиана" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 358, 17—18). Утім, оскільки "галицький" літописець зазначає не взагалі будь-який розрахунок від початку світу, а специфічно "від Адама до Христа", вірогідніше, що в нашому випадку він має на увазі докладний розрахунок, уміщений на початку X книги Малали ("іакоже быти w Адама пръвосътвореннаго до га нашего Іу Хса по плоти рождєніа и распдтіа и въсшествіа лѣтъ .£§. плъна" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 259, 13—15)). Серед авторитетів, на яких посилається Малала на підтвердження своїх розрахунків, знаходимо Євсевія Памфіла, а також, словами літописця, "інших хронографів": "сии жє Клинись и Фешфилъ и Тимофєи хронографъ списа [ша], съгласно главшє. Євсєвіи жє Памфилиискыи въ шестоую тысащю лѣтъ глєть и си ивлыпасА спса Хса по числоу шести днъ сътвореніа Адамова" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 260, 4—6). Не цілком звична форма, у якій фігурує Євсевій в уривку (Євьсевіи Памфиловъ), пояснюється з передмови до хроніки Малали, а саме переліку "хронографъ, историкъ и творець", на яких автор спирався, пор.: "ЄвсЬвіемь Панфиловымъ" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 5).
"іакоже хронографи списаша" являє собою стандартну формулу посилання на авторитети в Малали; крім щойно наведеного випадку з кн. X, пор. також: "w нем жє списа Дишдоръ мдрыи хроншгра*"; "A w сем Иракліи иною притчею рекоша сеи Фешфил мдрыи хроногра* написа"; "іакож Палефатъ премудрый хронографъ списа"; "іакоже Фешфилъ премоудрыи съписа"; "іакоже премоудрыи Євсєвии Памфилиискыи (с)и ПасоуниА хронографъ списаста" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 29, 30, 69, 73, 220). Цю формулу посилання на авторитет автор ГВл використовує також в іншому місці, вводячи пряму цитату з Малали: "іакоже премоудрыи . хронографъ списа . іакоже добродѣіаныа в вѣкы свататьса" (ПСРЛ 2: 836).
Як бачимо, з погляду джерел фрагмент не становить загадки: практично для кожної його фрази можна подати прототип у Хроніці Іоанна Малали. Причому манера роботи автора багато в чому подібна до виявленої вище в похвалі Романові Мстиславичу: не надто вдумливе нанизування ефектних фраз з метою справити на читача враження ерудита. Автор не цілком усвідомлював природу запозичуваних термінів, гадаючи, наприклад, що "високости" — це якийсь специфічно римський принцип літочислення, котрого можна вживати поряд із рахунком за олімпіадами та "грьцкыми численицами" (що він розумів в останньому випадку, неясно; єдине словникове значення "численици" для XIII ст. — чиновники, що складають перепис населення, "число" (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. Т. 3. СПб., 1912, 1523)). Навіть за малоймовірної можливості, що автор ГВл лише на підставі читання Малали навчився обчислювати дати в антіохійсько-сирійському літочисленні (Малала дає ключ), це не мало б жодного практичного значення для його читачів, не обізнаних із такою системою.


449
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Зрозуміло, що з’ясувати хронологію подій відповідно до всіх перерахованих "систем" літочислення неможливо, і, роблячи широкомовну заяву, автор ГВл не мав наміру виконати обіцянку. Імовірніше, він мав суто декоративну мету: створити імітацію ерудованого хронологічного розмислу, яким, на його думку, слід оздоблювати вчений "хронограф" (тобто наслідував той хронологічний пасаж Малали, звідки й запозичив центральну фразу). Імітаційний, декоративний характер нашого фрагмента стає очевидним, коли звернемо увагу, що літописець обіцяє обрахунки в будь-яких екзотичних системах, крім тих, якими міг би оперувати сам і які знав би його читач: тобто рахунком років за константинопольською ерою та рахунком за індиктами.
На відміну від порожнього хронологічного компонента, зауваження про спосіб писання історії, що його дотримуватиметься автор, цілком слушне, і ця частина обіцянки справді виконана. Здійснено це суттєвим зміщенням смислів порівняно з прототипом. У Малали фраза "хронографж ноужда єсть писати etc." завершує довгий хронологічний відступ про датування початку правління імператора Юстиніана. Малала констатує відмінність між абсолютним датуванням і відносним (за тривалістю правлінь імператорів). Він радить читачеві хронографів звертати увагу на абсолютні дати, а не лише додавати тривалість правління царів, бо це може призводити до суттєвих похибок у підрахунках: часом два імператори царювали одночасно, часом робили співправителями дітей змалечку, ще інші правили паралельно в Константинополі й у Римі. Хоч обов’язок історика — фіксувати тривалість правління кожного імператора, читачеві треба бути уважним:
Дрєвньіх жє црь лѣта ни чести єсть лзѣ по прєждєписанномоу числі? лѣтьнемоу црства их, понєж и два коупно црствоваста, такождє и чада их издѣтьска вѣнчаваахоу шци ихъ и съ своими чады црствовахі?, дразни же в Римѣ црство- вахоу. хронографії ноужда есть писати вси, еликоже есть, кыи оубо црствовалъ цръ, ѵѵнелѣже быс нарѣченъ цръ. лѣпо 6е оубо чтІЇщємоу лѣнма списаний количества смо- трити мимотекоущих лѣт, а не точию w предписаных црствѣхъ
Натомість літописець має на увазі зовсім інше: розумний читач має усвідомлювати, що історикові треба описувати всі й усілякі події, часом забігаючи наперед, часом відступаючи назад. Через це проставляти дати в ході роботи немає смислу. Підрахунки можна зробити лише завершивши оповідь.
Утім, точний смисл фрагмента не так легко з’ясувати. Що, власне, обіцяє літописець? Що він систематично розставить роки чи подасть якийсь розрахунок років "від Адама"? Коли так, то де він умістить його: у кінці тексту чи на початку?
Труднощі інтерпретації полягають у тому, що обидва ключові поняття фрагмента — передняя і задняя — можуть набирати протилежних значень ("майбутній" і "минулий"), і з’ясувати, у якому саме значенні вони вжиті, можна лише виходячи з контексту, якого, проте, бракує. Наявні переклади пропонують вза- ємовиключні трактування. Причому перекладачі не були послідовними: Т. Коструба, О. Лихачова та Дж. Перфецький трактували "задняя" на початку фрагмента як "минуле", натомість у завершенні фрагмента — як "майбутнє", пор.:


450
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тими ж роками, як минув якийсь час, — бо хронограф мусить писати все, що сталося, отже, часом забігати наперед, часом знову вертатися назад: розумний читач зрозуміє (чому); тому й числа років ми тут не писали, а впишемо при кінці, по антіохійським соборам, олімпіядам, грецькими числами, а римськими високостами, так як Євсевій Памфілів і інші хронографи списали від Адама до Христа; всі роки розчислимо й допишемо до готового твору (Т. Коструба);
Хронографу приходится описывать всех и все происходящее, иногда забе- гать вперед, иногда отступать назад. Мудрый, читая, поймет. Число годов мы здесь не писали, потом впишем — по антиохийскому счету сирийцев, по олимпиадам — греческим исчислениям, по римским високосам, как Евсе- вий Памфил и другие летописцы написали, от Адама до Христа. А года все напишем после, рассчитав (О. Лихачова);
As time passes a chronicler has to write down everything that happened, some- times running a bit ahead of himself and sometimes turning back a bit, which a wise reader will understand. That is why we did not write down the years here, but will write them in [once the chronicie is] finished in accordance with the Councils of Antioch and the Olympiads, using Greek numbers and Roman leap years as Javsevij Pamfilov and other chroniclers did [recording events] from Adam to Christ. We will write down all the years which we will calculate [once the chronicie is] finished (Дж. Перфецький).
Як бачимо, згідно перекладаючи "швогда же писати “переднліа . швогда же востоупати в заднліа" як "інколи забігаючи наперед, інколи вертаючись назад", усі три автори, проте, тлумачили "в заднліа впишемь" та "спишемь . рощетьше во задьныа" як "упишемо потім, у кінці". Ми очікували б, що автор ГВл усе ж послідовно вживав "задняя" в межах однієї фрази. Але фрагмент не зафіксовано серед прикладів значення "заднии" у словниках. Перекладачі, треба гадати, орієнтувалися на статтю "передьнии" у словнику 1.1. Срезневського, де наш фрагмент є прикладом значення "майбутній" (Материалы 2: 905), і його наслідує новітній словник (Словарь 6: 370).
Послідовнішим (і ближчим до смислу оригіналу) був Л. Махновець, пор.:
У ті ж роки, коли минув час, — бо хронікареві треба писати чисто все, що відбулося, іноді ж писати про попереднє, а іноді вступати в пізніше: мудрий, читаючи, зрозуміє; число ж рокам ми тут не писали, ми пізніше впишемо за антіохійським вселенським правилом, [за] олімпіадами, грецьким-таки численням, і [за] римськими високосами, так, як Євсевій Памфіл та інші хронікарі написали од Адама до Христа; усі ж роки ми напишемо, розчисливши пізніше.
"Задняя" ще тільки раз ужито в літописі, щоправда, уже в його "волинській" частині, у значенні "майбутнє": "Володимѣрь же бѣ разоумѣа древнАїа и зэднаа" (ПСРЛ 2: 912). Лексема "передьнии" (у формі "предьнии") є лише в "галицькій" частині ГВл, переважно в складі висловів "мы же на преднее возвратимсА" і у значенні "раніше" (ПСРЛ 2: 721, 723, 748, 752, 784, 862) (пор. також значення "попередній": "преднею бо има еи . Кинека" (ПСРЛ 2: 723)).


451
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, літописець обіцяв удатися до хронології під кінець (або ж навіть після завершення) своєї праці. Але в чому саме полягав його намір?
У ранній праці про хронологію ГВл М.С. Грушевський гадав, ніби "галицький" автор "надіявся розставити роки по скінченню праці (вся же лѣта спишемь росчетше во задняя), але обіцянки сієї не сповнив, і його літопись так і зісталася без років" (Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинської літописи. Mittheilungen der Sevcenko-Geselschaft der Wissenschaften in Lemberg. 1901, Bd. XLI, III, 1—2). O.O. Шахматов припускав, що хронологічну сітку автор таки створив, але дати були проставлені на полях рукопису. При наступному копіюванні Іпат. зберіг цю хронологічну сітку, занісши дати в текст, а. Хлєбн. знехтував її (Шахматов А.А. Обозрениерусских летописных сводов XIV—XVI вв. М.; Л., 1938, 103). Думку, що автор таки виконав обіцянку і хронологія Іпат. до певної міри відбиває ці його зусилля, обстоював П.П. Толочко (Толочко П.П. Русские летописи и летописцы X—XIII вв. СПб., 2003, 228). Розвиваючи ці здогади, М.Ф. Котляр припустив, що наміром автора було — вже після завершення праці — розбити оповідь на річні статті, надавши літописові звичної для читача форми (Котляр М.Ф. До проблеми хронології Галицько-Волинського літопису. Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. 15. Львів, 2007, 76).
Надзвичайно важко — практично неможливо — уявити собі, як на практиці здійснити такі сценарії, а також зрозуміти, чому автор міг би обрати такий складний, неочевидний і трудомісткий порядок роботи. Адже в повній відповідності з першою частиною наміру автор ГВл справді забігав наперед і відступав назад у своїй оповіді. Розставляючи (на полях чи в тексті) роки, він домігся би протилежного результату, ніж той, що передбачали дослідники: перед читачем були б серії дат, що накладалися й перекривали б одна одну, повторюючи кілька разів ті самі номери років. Цим ГВл ніскільки не наближався б до звичного літопису, для якого (на відміну від ідей "галицького" автора) саме суцільна й безперервна послідовність років була головним конструктивним принципом, адже відбивала плин реального часу. Ще важче уявити намір розбити вже готовий текст на послідовні річні статті, адже це вимагало б радикальної перебудови тексту, що суперечило б головній декларації уривка про умисно сюжетне (а не хронологічне) писання історії.
На схилі віку М.С. Грушевський інакше витлумачив фрагмент, хоча, здається, виходячи із хибного розуміння тексту. Він переклав останню фразу так: "всі роки спишемо, розрахувавши назад" і відповідно прокоментував пасаж: "Можемо собі представляти таку табличку в тім роді, як в старому літописі розчисляються роки князювань; але, мабуть, тої таблички він так і не зробив" (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 143). Цю ж думку згодом розвивав М.Д. Присьолков. Він гадав, що наміром літописця (який він таки виконав) було скласти "хронологическую таблицу ("число летом") с расчетом на олимпиады, как считали греки, и по високосам, как обычно пишут хронографисты, излагая время от Адама до Христа. Надо думать, что эту таблицу отбросили последую- щие обработки галицко-волынского летописания" (Приселков М.Д. Летописа- ние Западной Украины и Белоруссии. У кн.: Приселков М.Д. История русскаго летописанияXI—XIVвв. СПб., 1996, 293).


452
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Цей останній сценарій реалістичніший бодай тому, що неявно спирається на дійсно засвідчену практику візантійської хронографії подавати хронологічні розрахунки "від Адама" до тих чи інших описуваних подій (пор., наприклад, численні "таблиці" в хроніці Іоанна Малали чи в хроніці Георгія Синкела). Ще одним авторитетним взірцем для автора ГВл міг би стати відомий йому розрахунок років "w Адама" до часів написання літопису в ПВЛ під 6360 роком. Такий сценарій підтримується також і тим, що сполучення "число лѣтомъ" у досліджуваному уривку означає не "номери років", як хибно гадали дослідники, а (як і у Малали, звідки запозичено) — "кількість років", проміжок часу від однієї події до другої. (Так само "числа положимъ" у хронологічному розрахунку ПВЛ, як, до речі, й у Синкела, означає не "проставимо номери років", а "складемо разом кількості років", пор.: "шселѣ почне" . и числа положи''. іако w Адама до потопа . лѣт'. ■? в . с . м . в . a w потопа до Аврама, лѣт. ta. п .. в. w Аврама до исхожениіа Моисѣева . лѣтъ . у . л [...]" (ПСРЛ 2: 12—13); "а по сих лѣтех, по макєдоньскоу црствоу. положи1" лѣта, даже и до перваго кесард [...] лѣтъ боудєть. спв." (див.: Анна-Мария Тотоманова. Славянската версия на хрониката на Георги Синкел. Со- фия, 2008, 108—109).)
Отже, в уривку йдеться про те, що в цьому місці своєї оповіді автор уважає недоречним подавати суми років правління князів чи кількість років, що минули між подіями, відкладаючи це "на потім". (До такого тлумачення, крім іншого, схиляє зміст уривка Малали, що його парафразував автор ГВл, де мова йде власне про періоди правління володарів: "хронографж ноужда єсть писати вси, єликожє єсть, кыи оубо црствовалъ црь".) Якщо автор ГВл справді мав такий намір, ясно, що зробити це — і навіть просто замислитись на таким заданням — він міг лише по смерті Данила (1264) і Василька (1269), коли тривалість правління князів з’ясувалася остаточно. Це опосередковано свідчить про момент написання уривка.
Ще однією загадкою нашого фрагмента є позиція його в тексті. Він виглядає як своєрідна "передмова" до літопису чи її фрагмент. Утаємничення читача в незвичну для нього форму твору, як і попередження, що читач — проти очікувань — не знайде в ньому хронологічних розрахунків, можна було би сподіватися на початку тексту. Проте будь-які пояснення щодо цього цілковито втрачають смисл через місце фрагмента: читач знаходить його глибоко в середині літопису, коли вже й форма, і відсутність хронології не становлять для нього несподіванки. Не вмотивований фрагмент і сусідніми повідомленнями, адже його вставлено — без будь-якого зв’язку — між епізодом із литовського та епізодом із австрійського "досьє".
Грушевський намагався вгадати мотиви автора:
сей вступ, дійсно, зовсім годився б для історії походу Данила на Шлезьк, що стався після тієї литовської кампанії, але літописець хоче перед тим оповісти про боротьбу за австрійську спадщину, і тому, мабуть, перепрошує читача за свій екскурс, виправдуючися прагматизмом "хронографа" (Грушевський М. Хронологія подій, 36).
Якими б не були бажання літописця, цей австрійський "екскурс" можна було би "вставити" й не закликаючи у свідки "грецьких сирійців", Євсевія Ке-


453
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
сарійського й усіх хронографів. Адже хронологічний фрагмент міститься між двома повідомленнями за той самий рік. Як зазначив сам Грушевський, переговори Данила з Міндовгом і втеча на Русь Товтивіла відбулися не пізніше від осені 1252 р.; шлюб Романа Даниловича з Гертрудою Бабенберг стався весною 1252 р. (Грушевський М. Хронологія подій, 35—36). Тож літописцеві вистачило б звичної формули "в та же лета", щоб перейти до наступного повідомлення. Як побачимо нижче, спочатку він так і зробив.
Аномальність фрагмента зауважив Махновець: "Міркування про характер роботи літописця включене в інше складне речення, що робить цю конструкцію найгроміздкішою в усій книзі" (Махновець, 410). Це справді так. Фрагмент уставлено одразу ж після формули переходу (конектора) "в та же лѣта", що стосувався вже до наступного повідомлення про австрійську спадщину, всередину якого, отже, і було вставлено хронологічний пасаж. Але, вставляючи його, редактор додав ще одну формулу зі стандартного набору конекторів ГВл — "времени миноувшоу". Дві підряд формули переходу засвідчують редакторське втручання: вони не тільки виключають одна одну (події не можуть відбуватися заразом і одночасно, і послідовно), але друга з них ще й суперечить відомій літописцеві реальній хронології подій (що сталися того самого року, причому друга дещо раніше).
Ми вже стикалися зі схожою ситуацією. Вставлений у середину оповіді про луцьку спадщину і нічим не пов’язаний із сусідніми текстами фрагмент ("Начнемь же сказати . бещисленъпа рати и вєликьіа троудъі. и частъіА воинъі . и многиа крамолъі и частаіа востанид . и многиа матєжи . из млада бо не бъі има покоа" (ПСРЛ 2: 750)), що тепер міститься в середині тексту, судячи з усього, спочатку служив зачином літопису (див. коментар до ПСРЛ 2: 715). Переміщення фрагмента логічно пов’язати з редагуванням початку ГВл, коли до нього (початку) вставили монументальний панегірик великому Романові, що зробило недоречним жалісний тон про поневіряння його синів. Можна було б гадати, що переміщення "хронологічного пасажу" (який також містився на початку) на його теперішнє місце в середині літопису також пов’язано з тим самим редакторським епізодом.
Звернімо увагу, що початкова фразаГВл імітувала першу фразу слов’янського перекладу Іудейської війни Іосифа Флавія. Можливо, місце, куди вирішили перенести "хронологічний фрагмент", було обрано не зовсім довільно: наступна за ним фраза також парафразує як початок ГВл, так і початок Іудейської війни Іосифа Флавія.
О.Т.
[В та же лѣта] По оубьеньи же герьцюковѣ рекомаго . Фридріха бивсд шдолѣ королеви Оугорьскомоу . и оубьень быг w свої* боіаръ во брани . МАТЄЖЮ же бывшоу межоу силними ЛЮДЬМИ . W чгть и w волость . герьцю- ковоу . оубьеного . w землю Ракоушьскоу . и w землю Штирьскоу. королеви же Оугорьскоу риксоу. и королеви . Чѣшьскоу бьющимае. w ню (ПСРЛ 2: 820)
У нинішньому стані початок оповіді про боротьбу за австрійську спадщину містить вставну фразу ("6ивса шдолѣ королеви Оугорьскомоу . и оубьень быс' w


454
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
свої* боіаръ во брани"), яка явно розриває початкове речення. Вилучивши вставку, з’ясовуємо, що фраза апелює до самого початку ГВл, пор.: "По смрти же великаго кназа Романа великоу матєжю воставшю . в землѣ Роускои". Своєю чергою, цей зачин літопису, як зазначалося вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 715), імітує речення, яким починається Іудейська війна. Виявляється, що стаючи до оповіді про австрійські справи, автор повторно звернувся до Іудейської війни й зімітував початок її значно точніше, ніж першого разу. Пор.:
Въ то же врѣмА матєжю бывш^ въ сылныхъ жидох. и розсварившесА w честь и w волость, не хота покоритисА дроугъ дроугЯ. єгда же антишхъ нареченныии єпифанїи бїашесА, съ шестымъ потоломешмъ, w соурииск^ю землю (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. І. Изд. подгот. А.А. Пичхадзе, И.И. Макеева, Г.С. Баранкова, А.А. Уткин. М., 2004, 65).
Смисл цього речення в оригіналі полягав у тому, що під час війни Антіоха Феофана з Птолемеєм IV за Сирію серед іудейських воєначальників спалахнув розбрат: вони сперечалися за статус і владу. Слов’янський перекладач, як видно, "перевернув" фразу, перенісши зазначення часу події ("під час війни") у кінець пасажу (див.: Josephus’ "Jewish War" and its Slavonic Version. A Synoptic Comparison, ed. by H. Leeming and K. Leeming [Arbeiten zur Geschichte des antiken Jedentums und des Urchristentums, XLVI] (Leiden and Boston, 2003, 110—111)). Отже, у слов’янському перекладі виявилося два посилання на час: на початку фрази ("Въ то же врѣмА") і на завершення її ("єгда же антишхъ нареченныии єпифанїи біашесл").
Автор ГВл імітує структуру речення зі слов’янського перекладу Іудейської війни, але посилання на час ("єгда же антишхъ нареченныии єпифанїи біашесл, съ шестымъ потоломешмъ, ш соурииск^ю землю") перетворює на подію (війну між герцогом і королем). Крім того, він хибно інтерпретував смисл прочитаного, зрозумівши "честь і волость" не як "статус і владу", а у більш звичному для себе значенні територіальних володінь ("часть и волость"), за які, отже, і точилася війна "межоу силними людьми", тобто угорським та чеським королями.
Отже, початкова фраза Іудейської війни виявилася двічі парафразована в ГВл: дуже приблизно — у зачині літопису і структурно близько — у середині тексту. Це досить несподівано: ми очікували б, що ближче до оригіналу буде цитуватися текст при першому до нього зверненні, тоді як за повторного використання вже "привласненої" фрази (зокрема, з пам’яті) результатом буде вільніше поводження й віддалений переказ.
З’ясована обставина ставить важливе питання черговості написання фрагментів: може статися, зачин літопису і опис боротьби за австрійську спадщину укладали одночасно або навіть в інверсивному порядку.
Як сказано вище, фраза із зазначенням обставин загибелі австрійського герцога Фрідріха у битві на Лейті (15 червня 1246 р.) з угорським королем Белою IV є вставкою до початкового тексту і розриває його граматичний лад. А тимчасом вона повідомляє одну з версій загадкової загибелі герцога — нібито вбитого під час бою власними прихильниками,— що побутували в анналістиці (огляд джерел див.: Майоров А.В. Западноевропейские источники об участии русских войск в битве на Лейте: тексты, перевод, комментарий. Rossica antiqua.


455
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
2016 (1/2), 28—54). Тобто — це свідчення "достовірне", в тому смислі, що не вигадане літописцем, а спирається на якусь доступну йому інформацію. Повідомлення належить до серії аналогічних, які, за вдалим висловом Домбровського, можна назвати "придворними плітками". Серія містить, наприклад, відомості про св. Єлизавету (Іпат. 1207), про вбивство королеви Гертруди та долю її брата "патріарха Авлѣскаго" (Іпат. 1210). Уважне прочитання відповідних фрагментів переконує, що всі ці повідомлення є вставними, а в одному випадку — щодо св. Єлизавети — можна навіть датувати час появи фрагмента в тексті — 1290-ті рр. (див. коментар до ПСРЛ 2: 723; див. також: Oleksiy Tolochko, St. Elis- abeth and St. Kunegund: Two Hungarian Saints in the Galician-Volhynian Chronicie, Hungary and Hungarians in Central and East European Narrative Sources (lOth—17th Centuries), Ed. by Daniel Bagi, Gabor Barabas, Marta Font, Endre Sashalmi (Pecs, 2019), 91—106). "Коло підозрюваних" для 1290-х рр. досить обмежене. Можна припускати, що транслятором чуток із життя угорського двору було оточення дружини Лева Даниловича — Констанції, дочки короля Бели IV.
Інша версія загибелі герцога Фрідріха наполягала, що його було вбито в поєдинку з якимсь "королем Русі" (як про це свідчать, зокрема, Аннали монастиря святого Пантелеймона (див.: Monumenta Germaniae Historica. Scriptores (Hanno- verae, 1872), t. XXII, 541)). Ще Грушевський розмірковував: хто б цей "король" міг бути — Данило Романович чи Ростислав Михайлович,— і схилявся на користь другого (Данило на ту пору ще не король, а от Ростислава ламбахський продовжувач Мелькських анналів таки називає королем у звістці 1261р. про шлюб його доньки з Оттакаром чеським (див.: Грушевський М.С. Історія України- Русі, т. 3; Monumenta Germaniae Historica. Scriptores (1851, t. 9), 560). Див. також відновлення дискусії: Dąbrowski Dariusz, Stosunki polityczne między królem Węg- er Belą IV, niektórymi książętami polskimi i Romanowiczami w liatach 1242—1250 (ze szczególnym uwzględnieniem kwesitii matrymonialnych, Polska w kręgu polityki, kultury i gospodarki Europejskej (Bydgoszcz, 2007), 34—35; Майоров А. "Король Руси" в битве на Лейте. Русин. 2012, № 3 (29), 54—77; Майоров А.В. "Cum quodam rege Ruscie singelariter in prelio dimicans...": был ли Даниил Галицкий участни- ком битвы на Лейте? Древняя Русъ. Вопросы медиевистики. 2016. № 4, 35—50; Мар- тынюк А.В. Князь Ростислав в битве на реке Лейте: "австрийский" эпизод русской истори. Древняя Русъ. Вопросы медиевистики. 2013, № 2 (52), 49—55).
Ростислав, справді, був серед угорських військ у битві на Лейті, як на те натякає грамота Бели IV від 1255 р. (Мартынюк А.В. Князь Ростислав в битве на реке Лейте, 53), але, зрозуміло, ніколи не мав титулу "короля" (і в самій цій грамоті названий dux Galliciae). Вихідним для розвитку легенди про "руського короля" є твердження ламбахського продовжувача Мелькських анналів, що австрійський герцог бився "з трьома королями: королем угорським, королем половецьким і королем руським" (сит tribus regibus, сит rege Ungariae et rege Comanorum et rege Rusciae (Monumenta Germaniae Historica. Scriptores, 559)). Захопившись ідентифікацією "короля Русі", дослідники не приділили уваги "королю половців" цієї фрази. А тимчасом по смерті (1241) хана Котяна в Угорщині не було людини, яка могла би претендувати на такий титул верховного ватажка половців. У такому разі хто ж ці фіктивні "король половців" та "король русі"?


456
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Гадаємо, що "три королі" повідомлення стало наслідком непорозуміння і є не чим, як спотвореним титулом короля Бели IV, який на додаток до "руського" компонента, уведеного до угорського титулу ще його батьком Андрієм, прийняв після коронації 1235 р. титул "короля половців", що добре простежується за дипломами (пор.: 1238: Bela, Dei gratia, Hungariae [...] Galliciae, Lodomeriae, Cumaniae rex; 1247: Bela, Dei gratia, Hungariae [...], Galliciae, Lodomeriae, Cumaniaeque Rex).
O.T.
Данилъ же снємса . c Болеславомъ . мъіслдше како пройти землю Щпавьскоую . Болеславоу же ико не хотдщоу
Данилови же кназю хотлщоу . wbo королл рал . wbo славы хота . не бѣ бо в землѣ Роусцѣи первее [Хлебн.: въ земли роустеи пръвѣе] . иже бѣ воевалъ землю . Чьшьскоу [Хлебн.: ческоую] ни Стославъ хоробры. ни Володимеръ стыи  и приде во град' Холмь [Хлебн.: Хлъмь] . сь чгтью и со славою в домъ . Пречстоѣ . падъ поклониса . и прослави Ба . w бывше” не бѣ бо никоторый кназь . Роускыи воевалъ землѣ . Чѣшьское [Хлебн.: ческое] (ПСРЛ 2: 821—826).
Уміщений у ГВл опис походу Данила Романовича до Опави, одного з міст у Моравії, завершено твердженням, що доти ніхто з попередників князя не воював у Чеській землі. Цю ж ідею озвучено й на самому початку оповіді про похід. Значущість здійсненого Данилом визначено згадкою імен предків князя — Святослава Ігоровича та його сина Володимира, котрі не здобулися воювати в Чехії. У цій фразі князя Святослава названо "хоробрим", а Володимира — "святим". Завдяки цій обставині повідомлення не раз привертало увагу дослідників.
Розгляданий фрагмент (Іпат. 1254) уважають найранішою згадкою князя Володимира як святого і, відповідно, свідченням його "канонізації", що нібито відбулася до 1254 р. ГВл містить ранішу згадку Володимира Святославича під Іпат. 1229 як "Володимера Великаго" (ПСРЛ 2: 758). Панівне серед учених XIX ст. уявлення про ГВл як про звичний літопис, де річні записи нагромаджуються в міру звершення подій, а також довіра до хронології Іпат. призводили до думки, що між 1229 та 1254 рр. мав відбутися якийсь урочистий церковний акт (як правило, його називають канонізацією), що започаткував церковне вшанування Володимира. Саме таке пояснення запропонував 1882 р. І.І. Малишев- ський. На його думку, канонізація князя Володимира відбулася в Новгороді з ініціативи Олександра Ярославича Невського між липнем і жовтнем 1240 р., а згодом ушанування святості Володимира Святославича поширилося в інших регіонах Русі. Означення князя святим під Іпат. 1254 нібито засвідчує, що у Галицько-Волинській Русі стала відомою новгородська канонізація. Її визнання, як пояснює дослідник, відбулося під впливом руського митрополита Кирила II, свого часу наближеного до князя Данила Романовича (Малышевский И.И. Когда и где впервые установлено празднование памяти св. Владимира 15 июля? Труды КДА. 1882, январь, 63—64). Цю ідею підтримав М.І. Петров у "ювілейній" публікації, підготовленій з нагоди відзначення 900-ліття хрещення Русі у 1888 р. (Петров Н.И. Чествование памяти св. Владимира на юге России и в частности в Києве. К., 1888 (відбиток із: ТрудыКДА. 1888, № 8, 2)).


457
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Здебільшого дослідники відштовхувалися від твердження Є.Є. Голубин- ського про канонізацію Володимира в Новгороді Олександром Невським після битви зі шведами. Останнє аргументовано посиланням на повідомлення Лавр. під 1263 р., в якому зазначено, що перемога Олександра Невського над шведами відбулася в день пам’яті святого Володимира ("въ днь вскргныа . на памл* стхъ шць . х . и . л . бъівша збора в Халкидонѣ . и стою мч’нку Кюрика . и Ялитъі . и стго кнзА Володимера . кретившаго Русскую землю" (ПСРЛ 1: 479)). Саме ця згадка була потрактована як свідчення того, що канонізація відбулася в Новгороді між 1240 та 1263 рр. Натомість згадка в ГВл (Іпат. 1254) Голубинським була пояснена як результат свідомої переробки переписувача пізнішого часу, котрий міг би переправити епітет "великий" на "святий" (Голубинский Е. История русской церкви. Т. І, 2-я пол. тома. 2-е изд. М., 1904, 391). Примирити версії, що випливають із Іпат. та Лавр., спробував П.П. Толочко, навівши повідомлення Лавр. 1251 про прибуття до Новгорода митрополита Кирила, коли й могла відбутися канонізація (Толочко П.П. Про час і місце канонізації Володимира. Археологія. 1996, № 1, 58—59).
По суті, повідомлення Лавр, свідчить про час канонізації до 1305 р. (дата протографа Лавр.), як повідомлення Іпат. свідчить про час після 1289 р. (дата останніх повідомлень ГВл), тобто обидві згадки Володимира провадять до рубежу XIII—XIV ст.
Частина дослідників, прихильників версії раннього (упродовж XI—XII ст.) ушанування Володимира (Іпат. 1254), тлумачать згадку ГВл як "свідчення сфор- мованості призабутого культу" (Милютенко Н.И. Святой равноапостольный князь Владимир и крещение Руси. Древнейшие письменные источники. СПб., 2008, 399—412; див. також: Успенский В.А. Когда был канонизирован Владимир Святославич? Palaeoslavica 10, 2 (2002), 271—281). Натомість для дослідників (а таких переважна більшість), які пов’язують усталення святості Володимира з Новгородом кінця XIII ст., фраза ГВл стала певним викликом. Передусім через неможливість "вписати" її у сформовані уявлення про Новгород як початкове місце канонізації. Уважають, що це відбулося в останні десятиліття XIII ст., здогадно, між 1280 та 1310 рр. Саме тоді створено редакцію Житія Олександра Невського, однією з новацій якої стала згадка святого Володимира в опису битви зі шведами 15 липня 1240 р. Ця версія Житія разом з апеляцією до імені хрестителя Русі стала основою для укладення некролога щодо Олександра Невського в Лавр, під 1263 р. І якщо 1280-ті рр. — нижня межа початку вшанування, то верхньою є 1311 р., коли, згідно з повідомленням Новгородського І літопису старшого ізводу, збудовано церкву, освячену на честь князя Володимира: "Того же лѣта архиепископъ Давыдъ постави церковь камену на воротѣхъ от Неревьского конца святого Володимира" (НПл: 93; Francis Butler, Enlightener of Rus’. The Image of Vladimir Sviato- slavich Across the Centuries (Bloomington, Indiana, 2002), 72—82). Повідомлення ж ГВл послаблює цю аргументацію, оскільки дає підстави вважати, що визнання святості Володимира відбулося не в Новгороді наприкінці XIII ст., а раніше й у Галицько-Волинській Русі, 1250-х рр.
Ці обставини вплинули на девальвацію джерелознавчої значущості повідомлень ГВл зі згадками князя Володимира в публікаціях Володимира Водова та


458
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Анджея Поппе. В. Водов обидві згадки Володимира ГВл з епітетами "великий" та "святий" назвав "літературним засобом "галицького редактора" літопису" 1260-х рр. Це були риторичні алюзії редактора, який, більше того, поміщає хрестителя Русі в один асоціативний ряд із "хоробрим" язичником Святославом. Відповідно, позначення Володимира в ГВл не пов’язані з якимсь особливим ушануванням князя й жодного "церковного акту" в Галицько-Волинському князівстві здійснено не було. Він відбувся в північно-західній Русі наприкінці XIII ст., свідченням чого є згадка святого Володимира в пізній редакції Житія Олександра Невського, присвята йому церкви та створення відомої компіляції Іакова Мніха Пам’ять і похвала (Vladimir Vodoff, Pourquoi le prince Volodimer Svjatoslavic n’a-t-il pas ete canonise?, Harvard Ukrainian Studies 12—13 (1988/1989), 446—466).
Повідомлення ГВл виразно суперечить реконструкції обставин ушанування Володимира, розробленій Анджеєм Поппе. На думку дослідника, утвердження святості хрестителя Русі відбулося за Іларіона (риторичні фігури, ужиті в Слові про закон і благодать, нібито це підтверджують), згодом це вшанування було забуте й заново відновлене лише в Новгороді 1280—1300-х рр. (Поппэ А. Владимир Святой: у истоков церковного прославлення. Факты и знаки: Исследования по семиотике истории. Вып. 1. М., 2008, 60—77). Згадка про святого Володимира в Іпат. 1254, за зізнанням дослідника, суперечить його концепції. Утруднення долається з допомогою наступних аргументів. По-перше, зазначенням того, що в Галицько-Волинській Русі протягом XIII ст. не помітно жодних виявів ушанування Володимира як святого. Показовим свідченням є хрещене ім’я Іоанн князя Володимира Васильковича (дане перед 1249 р.), а також присвячена йому похвала в ГВл. Її джерелом став текст Слова про закон і благодать Іларіона з піднесеною репрезентацією хрестителя Русі, однак літописець жодного разу не провів прямої паралелі між ним та волинським князем. З цього виводиться другий аргумент. Якщо на час укладення похвали Володимирові Василькови- чу (Іпат. 1288) князя Володимира Святославича в Галицько-Волинській Русі не вважали святим, то згадка Іпат. 1254 є артефактом набагато пізнішого часу. Як припустив Поппе, переписуючи ГВл, гіпотетичний копіїст XIV ст. неправильно прочитав оригінал, у якому мав би бути епітет "старий", а не "святий" (Поппэ А. Владимир Святой: у истоков церковного прославлення, 63, прим. 50).
Проте можливість зорової помилки, коли "старый" прочитується як "стыи", варто відкинути, адже скорочене написання прикметника "старый" під титлом не засвідчено. Крім того, який би смисл мало означення "старый" щодо Володимира в контексті оповіді про Опавський похід? Як правило, "старый" при імені князя вживається для розрізнення двох людей тотожних імен, що фігурують в одній оповіді. Саме таке єдиний раз (!) у "галицькій" частині знаходимо під Іпат. 1229 для розрізнення Володислава Одоновича та Володислава "старого" (Тонконогого) (ПСРЛ 2: 754); пор. також означення Володимира "великим" у тому ж оповіданні, де фігурує також "Володимир пінський" (ПСРЛ 2: 758).
Тому облишмо гіпотези й звернімося безпосередньо до фрагмента тексту ГВл, у якому згадано "святого Володимира". Якими б не були справжні цілі Опавського походу князя Данила із сином Левом та в союзі з польськими князями Болеславом та Володиславом (здогадно: участь у боротьбі за австрійську


459
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
спадщину), жодної з них похід не осяг, а Данило не здійснив жодних подвигів (див.: Мартинюк А.В. "Хронографу же нужда єсть писати все", или как Даниил Галицкий не взял Оломоуц, а летописец превратил поражение в победу. Письменность Галицко-Волынского княжества: историко-филологические исследования (Olomouc, 2016), 117—130). Тимчасом літопис намагається подати подію як звитяжну, після якої князь зі славою повертається в Холм. Але, по суті, єдине, що автор може видати за доблесть свого героя, варту похвали, є лише факт походу "в чехи".
Як дає нам зрозуміти літописець, власне це й було головним смислом походу й зумовило значення події, адже оповідь підсумовано так:
прослави Ба . w бывшем не бѣ бо никоторый кназь . Роускыи воевалъ землѣ . Чѣшьское.
Аналогічна змістом фраза розпочинає оповідь, причому літописець наголошує, що в тому й полягав задум Данила, який Бог таки дарував йому можливість виконати:
Данилъ же снємса . с Болеславомъ. мъіслдше како пройти землю Шпавьскоую . Болеславоу же масо не хотдщоу. жена же его помогите Данилови. словесы бѣ бо дщи королА Оугорьского . именемь Кинька . Данилови же кназю хотАщоу . weo королА рад. weo славы хотл. не бѣ бо в землѣ Роусцѣи первее. иже бѣ воевалъ землю . Чыиъскоу ни Отославъ хоробры . ни Володимеръ стыи . Бъ хотѣние . ег исполни.
спѣшаше бо и тоснашєса на воиноу . поем же сна своего . Два . и помочь w брата Василка тъісачкого . Юрыа [Хлебн.: Гюргя] снемъшесл с Болеславомъ . и поиде съ Кракова . (ПСРЛ 2: 821).
Виокремлений відступом у наведеній цитаті фрагмент уважаемо інтерполяцією з наступних міркувань.
По-перше, помічаємо, що він обрамлений майже тотожними згадками про нараду Данила із Болеславом: "Данилъ же снємса . с Болеславомъ" та "снемъшесл с Болеславомъ". По-друге, у фразі про бажання Данила здійснити похід у Чехію, якого не знали його великі предки, міститься знання завершення оповіді ("Бъ хотѣние . ef исполни"), що апелює до завершальної фрази всього повідомлення ("не бѣ бо никоторый кназь . Роускыи воевалъ землѣ . Чѣшьское"), розміщеної далеко позаду. По-третє, згадка про Святослава та Володимира виказує обізнаність із літописом (ПВЛ), що характерно для "волинської" частини ГВл. Нарешті, здогадно вставний фрагмент оформлено не цілком вдало зі стилістичного погляду: дієслівним формам імперфекта 3 ос. одн. ("мьіслашє", "спѣшаше", "тоснашєса") по обидва боки вставки простистоять форми з давальним абсолютним у вставці ("Данилови же кназю хотлщоу").
Видаляючи здогадно вставний фрагмент, дістаємо цілком ясний і граматично стрункий виклад:
Данилъ же снємса . с Болеславомъ. мъіслАше како пройти землю Шпавьскоую . спѣшаше бо и тоснашєса на воиноу . поем же сна своєго . Лва . и помочь w брата Василка тъісачкого . Гюргя . и поиде съ Кракова


460
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Сліди редагування знаходимо також в іншому фрагменті оповіді, де описано штурм Опави:
Нѣмцѣ же видѣвше устремленье . Роуское крѣпко . и побѣгош* и нѣколико ихъ. оубиша во вратѣхъ . и вратъ не затвориша бѣжаще Данило бо бѣ. шчима напрасно болл . и не видѣ бывшаго во вратѣ* видѣ бо люди своіа текоуща . и шбнажи мечь свои возгна ѣ . и тѣмь не приіа град' потом же видѣвше сто- ужиси w неприіатьи град’ . болѣстью же оуноуженъ . и оутроудивсА ре4' снви своемоу . пожьжи вса шкретьнаіа град. азъ же поидоу во колымагъ свои . рекше во станъ . бѣ бо всю воиноу боленъ шчима . и мнозии ноудАхоут вратитСА . шнъ же не створи того. Наоутрѣіа же снемше поиде во верхъ Шпавы (ПСРЛ 2: 824).
Вставна природа ремарок про хворобу Данила засвідчується їх прямою суперечністю текстові: Данило не бачить, що відбувається коло воріт міста, й заразом бачить, як його люди тікають ("Данило бо бѣ. шчима напрасно 6ола . и не видѣ бывшаго во вратѣ* видѣ бо люди своіа текоуща"). Крім того, як і в багатьох інших редагованих повідомленнях про невдалі битви Данила, тут відбувся смисловий збій: на початку фрази тікають "німці", а в її продовженні — Данилові русини; тікаючи, німці нібито залишили відчиненими ворота міста ("вратъ не затвориша бѣжаще"), і через цю (здавалося б, сприятливу) обставину Данило не здобув міста ("тѣмь не приіа град").
Логічно припустити, що зазначені вставки про хворобу очей зроблено тією ж рукою, що й інтерполяція з прирівнянням Данила Романовича до Володимира святого. Хвороба очей хрестителя Русі — один із упізнаваних сюжетів добре відомої книжникам "Володимирової легенди" ПВЛ. Власне, той, хто прирівняв князя Данила до Володимира Святославича, міг без додаткових розшуків уподібнити хвороби обох. Звідти ж, можна припускати, запозичено фразу другого прирівняння до попередніх князів, у фіналі оповіді: "падъ поклониса . и про- слави Ба . ш бивше4'" (пор.: "и абьє прозрѣ . видив же се Володимеръ . напрасное исцѣление и прослави Ба" (ПСРЛ 2: 97), хоча тут не виключений вплив Кл).
Мета редагування оповіді про Опавський похід очевидна: подати прикру невдачу як джерело гордості. Ми вже стикалися з тотожною редакторською стратегією в попередньому тексті ГВл, у сюжеті про похід на Каліш, де Данило та Василько так і не здобули міста, але оповідь була виправлена так, щоб у ході її Данило здійснив численні подвиги й виявив звитягу (див. коментар до ПСРЛ 2: 754). Для нас важливо, що смисл Каліського походу редактор видобуває тотожний до смислу Опавського, зазначаючи, що ніхто з руських князів, крім Володимира Святославича, не входив у "Лядську землю":
и внидоста со славою . в землю свою . инъіи бо кназь не входилъ бѣ в землю Лддьскоу толь глоубоко . проче Володимера Великаго . иже бѣ землю крестилъ (ПСРЛ 2: 758).
(Вставний характер виокремленої курсивом похвальної фрази зраджено граматичною неузгодженістю форм подв. числа в основному тексті ("возвра- тистасА", "створиста", "внидоста", "поспѣвающю има") із наступною одниною ("инъіи бо кназь не входилъ", що має на увазі одного Данила) вставки.)


461
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Але "комплект" таких похвал складається з трьох. При самому завершенні ГВл (Іпат. 1291) читаємо оповідь про похід Лева Даниловича на Краків. Князеві також не вдалося здобути місто і також не з власної вини ("воеводы Ладьскыи сами полошахоут. абы не взати города"). Але невдача під Краковом обернулася здобутком в іншому місці: Лев послав "воевати Индрихьвъі земли" (тобто Чехію):
и взАша бещисленое множество . чєлади и скота и конии . и товара . зане не входила бмиетъ. никакоже рать. толъ глоубоко. в землю его и придоша ко Лвови . с четью великою (ПСРЛ 2: 936).
Отже, у нас є підстави передбачати єдину руку для всіх трьох похвал, причому виявляється, що це рука останнього автора ГВл, який працював за часів Мстислава чи Лева Даниловичів.
Повернімося, однак, до нашого основного фрагмента Іпат. 1254. У цій похвальній фразі інтригує, що в одному порівнянні опиняються разом князь- язичник (Святослав) та князь-хреститель (Володимир). Це, здавалося б, не цілком доречне сусідство насправді виказує джерело, з яким працював редактор. Єдиним в усій руській книжності, хто разом вихваляє язичника Святослава та християнина Володимира, є Іларіон у Слові про закон і благодать:
похвалимъ же и мы. по силѣ нашей. малыими похвалами. великаа и дивнаа сътворьшааго . нашего учителл и наставника. великааго кагана. нашеа земли Володимера. вънжка старааго ИгорА. сна же славнааго Свлтослава. иже въ своа лѣта владычеств&още . мжжьствомъ же и храборъствомъ прослжша въ странахъ многах. и побѣдами и крѣпостію поминаютсл нынѣ и словжть (Молдован А.М. "Слово о законе и благодати" Илариона, 91—92).
Як бачимо, звідси редактор міг здобути епітети обох князів: "хороброго" Святослава та "великого" Володимира. Як ми знаємо, із Словом Іларіона працював автор посмертної похвали Володимирові Васильковичу (див. коментар до ПСРЛ 2: 914—915), людина, що діяла за Мстислава чи Лева Даниловичів. Крім того, на формуванні редакторських вставок позначилося знання літописних текстів, тобто звичного кола джерел "волинської" частини. Епітет щодо Святослава міг бути почерпнутий зі статті ПВЛ під 964 р: "бѣ бо и самъ хоробръ и легокъ . хода акы пардусъ . воины многы творлше" (ПСРЛ 2: 55), а, здавалося б, незвичний для Святослава "чеський" контекст навіяний фразою князя про Переяславець-на-Дунаї під 969 р.: "ту вса благаїа сходатьє [...] . и ис Чеховь . и изъ Оугоръ серебро" (ПСРЛ 2: 55). Натомість вставка в Іпат. 1229 щодо походів Володимира "на ляхів" ґрунтується на осмисленні статті ПВЛ під 981 р. про завоювання "червенських градів": "Йде Володимиръ . к Лахомъ . и заіа грады ихъ . Перемышль . Червень . и ины городы . иже суть и до сего ДНЄ подъ . Р/сью" (ПСРЛ 2: 69). Те, що Володимира у вставці Іпат. 1229 згадано як князя-хрести- теля ("иже бѣ землю крестилъ"), має єдину аналогію у статті Кл під 1172 р.: "чюдо створи Бъ. и стаїа Бца. црквь ДесАтиннаїа. в Кыевѣ юже бѣ создалъ Володимѣрь . u* кр1тилъ землю . и далъ бѣ деслтину цркви той . по всей Руськои земли" (ПСРЛ 2: 554—555).
Тож у ГВл Володимира Святославича, справді, згадано як святого. Це, однак, не аномально рання згадка (1250-х рр.), а інтерполяція в текст "галицького"


462
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
літопису, здійснена "волинським" автором, що працював у 1290—1300-х рр., в епоху, коли справді виникає вшанування хрестителя Русі.
Я.З.
В то ж время присла папа послы чс’тны носащє вѣнѣць. и скыпетрь . и короуноу еже нареч’тьс'. королевьскыи санъ . рекыи сноу приими w насъ . вѣнѣчь королевьства (ПСРЛ 2: 826).
Історіографія
Питання регалій, які отримав Данило, як і проблема тлумачення наведеного літописного тексту, тривалий час залишалися в тіні більш загальних дискусій про королівський титул східноєвропейських володарів. Для російської імперської історіографії галицько-волинська історія була периферійним сюжетом; галицька історіографія XIX ст. (Д. Зубрицький, І. Шараневич) мляво обговорювала Данилову коронацію. Для галичан першочерговим завданням було обстояти ідею "руськості" регіону, відтворити історію виживання "руського форпосту" в Галичині й на Волині та протистояння його західним, католицьким впливам. За таких умов наголос на зв’язках Данила з папством був недоречним.
Дистанціювання від проблеми коронації та регалій Данила помітне також в українській діаспорній (переважно греко-католицькій) історіографії XX ст. (М. Andrusiak, Kings of Кіеѵ and Galicia (On the Occasion of the 700th Anniver- sary of the Coronation of Danilo Romanovich), The Slavonic and East European Review, Vol. 33, No 81 (1955), 342—349; Атанасій Г. Великий. Проблема коронації Данила. Корона Данила Романовича. [=Записки НТШ. Т. 164]. Рим, Париж, Мюнхен, 1955, 7—16; Стасів М. Корона Данила і татари. Корона Данила Романовича, 49— 64). У працях діаспорних учених відбувалося навіть свідоме применшення значення акту коронації Данила. Причиною є їхня idee fixe про те, що з погляду Риму королями були не тільки галицько-волинські, а й київські володарі, починаючи з Володимира Святославича. Увага переносилася з реальної коронації Данила на вигадану коронацію Володимира Святого (підтвердження її шукали в повідомленнях Никонівського літопису XVI ст. — відомого вмістища фіктивних повідомлень).
Спеціальну увагу літописному перелікові регалій Данила приділив Іван Крип’якевич (Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. К., 1984, 117 (120)). Він висловив гіпотезу про те, що "коруна" — це не корона, а "держава" ("куля з хрестом зверху"). Логіка вченого зрозуміла: якщо у списку згадано і "коруну", і вінець, то "коруна" не тотожна вінцеві. Оскільки ж вінець, безсумнівно, є діадемою чи власне короною, то під "коруною" має ховатись якийсь інший предмет. У тричленній структурі списку вгадувалася стандартна тріада монарших інсигній: корона, скіпетр і держава. Тому, на думку дослідника, якщо короні відповідає вінець, то "державі" — "коруна" (orb, globus cruciger).
Як паралель Крип’якевич наводив латинський опис незбереженої печатки Гедиміна, прикріпленої до грамоти 1323 р., на якій було зображено володаря, in manu dextra coronam continentis et sceptrum in sinistra. Корону в правій руці Крип’якевич потрактував як "державу".


463
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Латинську цитату Крип’якевич узяв зі статті О.С. Лаппо-Данилевського про печатку Юрія-Болеслава (Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. Сборник ма- териалов и исследований. СПб., 1907, 256), не звірившись із виданням, яке, своєю чергою, використав російський учений. Крип’якевич не перевірив чужого посилання і просто скопіював його. А Лаппо-Данилевський припустився помилки. Він послався на другий том Hansisches Urkundenbuch 1879 р., але сторінку подав за іншим виданням — тим, де насправді надруковано опис печатки (J.M. Lappenberg, Urkundliche Geschichte des Ursprunges der deutschen Hanse, Band 2 (Hamburg, 1830), 307).
Утім, опис печатки Гедиміна — не найкращий контрольний тест для аналізованого місця ГВл, адже саме існування печатки не є беззаперечне. Крім того, опис містить згадку лише двох інсигній: корони і скіпетра. У такому разі, незважаючи на дивне розташування корони (у руці, а не на голові), немає певності, що йдеться саме про "державу". На відміну від Крип’якевича, Лаппо-Данилевський використовував опис печатки Гедиміна якраз для того, щоб показати, що галицько-волинські князі (а власне, Юрій-Болеслав) не послуговувалися "державою". До того ж інших випадків уживання слова "коруна" на позначення "держави" не зафіксовано.
Отже, гіпотеза Крип’якевича не досить обґрунтована. Ідея про тотожність "коруни" і "держави" не знайшла підтримки в історіографії. Нещодавно її обговорював Маріуш Бартницький, дійшовши висновку, що ототожнення "коруни" і "держави" не має підстав (М. Bartnicki, Atrybuty władzy książąt ruskich XIII w. jako elementy prestyżu, Соціум. Вип. 8, К., 2008, 24; M. Bartnicki, Sprawa koronacyjnych insygniów Daniela Romanowicza, Zamojsko-Wołyńskie Muzealne Zeszyty, t. 5 (Zamość- Łuck, 2008—2010 (2012), 37—47)). "Держави" немає на печатці Юрія-Болеслава, тож навряд чи вона була серед регалій галицько-волинських князів. До того ж, за спостереженням Бартницького, у XIII ст. папи відсилали європейським (зокрема, центральноєвропейським) правителям тільки корону і скіпетр. Дослідник припустив, що слово "коруна" було вставкою XV ст., коли цей термін став широко відомий в руських землях, утім, не виключив його появи вже в оригінальному тексті.
Чи можна за наявної джерельної бази достовірно встановити, які регалії отримав Данило?
Подія та її контекст
Набір регалій. Відповідаючи на поставлене вище питання, варто помістити коронацію Данила в контекст інших випадків у XIII ст., коли правителі Східної та Південно-Східної Європи отримували титул і регалії від римських пап. 1204 р. Інокентій III надіслав болгарському цареві Калояну корону-діадему і скіпетр (Атанасов Г. Инсигниите на средновековните български владетели. Корони, скиптри, сфери, оръжия, накити. Плевен, 1999, 131—138). Серед інсигній не було "держави", хоч Атанасов припускає, що Калоян міг додати "державу" самовільно. 1217 р. був коронований сербський великий жупан Стефан Неманич. З інсигній, які він отримав, відома тільки корона (вінець). Інших знаків влади джерела не згадують.


464
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Значно ближчий (і хронологічно, і територіально) випадок — коронація литовського князя Міндовга 1253 р. Помазання литовського князя на королівство та "діадему" згадано в грамотах Міндовга Лівонському орденові та ризьким міщанам 1253—1260 рр. У низці документів ідеться про "коронування" Міндовга Інокентієм IV узагальнено, без деталізації (Міндау король Літовіі у дакумэнтах і сьведчаньнях. Менск, 2005, 23, 25, 29, 31, 32, 34, 35, 38).
В усіх випадках, як видно, "держава" не фігурує, що й не дивно. Вона стає традиційною регалією королів у Західній Європі (окрім Франції) протягом XII— XIII ст. У Центральній і Північній Європі це стається пізніше (XIII—XV ст.) (Сог- onations. Medieval and Early Modern Monarchie Ritual, ed. J. Bak (Berkeley, Los Angeles, Oxford, 1990); M. Bartnicki, Sprawa koronacyjnych insygniów Daniela Romanowic- za, 37—47). Угорські маєстатичні печатки вже з XI ст. містили зображення трьох інсигній (корона, скіпетр, держава) (І. Takacs, Az Arpad-hdzi kirdlyok pecsetjei — Royal Seals of the Arpdd Dynasty [Corpus Sigillorum Hungariae Mediaevalis I] (Buda- pest, 2012)). Аналогічний вигляд має печатка польського короля Пшемислава II (1290-ті рр.), однак не виключено, що набір зображених інсигній на печатках не цілком (і не обов’язково) відповідав реальним предметам, якими володів правитель. Серед предметів, які Пшемислав забрав із краківської скарбниці під час утечі, були тільки корона, скіпетр та меч (М. Bartnicki, Sprawa koronacyjnych insygniów Daniela Romanowicza). Найімовірніше, згадані корона і скіпетр належали Генріхові Пробусу, польському князеві, який отримав ці інсигнії від Папи, але не зміг здійснити коронаційних планів (Ottokars osterreichische reimchronik, ed. J. Seemiiller, Monumenta Germaniae Historica Scriptorum. T. V, Bd. I (Hannoverae, 1890), 287).
Отже, набір регалій правителів Східно-Центральної Європи в XIII ст., які дістали титул короля або претендували на нього, вичерпувався короною (вінцем) і скіпетром. Навряд чи випадок Данила принципово відрізнявся від решти. Отже, саме вінець (корону) і скіпетр, найвірогідніше, отримав і цей князь.
Походження регалій. Де виготовляли регалії і чи обов’язково їх надсилали з Риму? У низці випадків справді надсилали. Угорський король Андрій II просив Папу надіслати золоту корону для вінчання свого сина Коломана королем Галичини 1215 p. (Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, vol. VI (890—1235), ed. G. Wenzel (Pest, 1867), nr. 227). Папи Інокентій III i Гонорій III відповідно надсилали інсигнії Калоянові та Стефану Неманичу. Натомість корона Міндовга була іншого походження. У листі до єпископа Кульма 1251 р. Інокентій IV доручає йому коронувати литовського князя (Міндау кароль Літовіі у дакумэнтах і сьведчаньнях, 55). Згідно з текстом Лівонської римованої хроніки, коронаційні корони Міндовга і його дружини Марти не були надіслані з Риму, а виготовлені на спеціальне замовлення магістра Лівонського ордену (The Livonian Rhymed Chronicie, ed. J.C. Smith and W.L. Urban (Bloomington, 1977), 48). У листі 1255 p. Олександр IV дозволяв коронувати сина Міндовга, однак про надсилання регалій з Риму не йшлося (Міндау кароль Літовіі у дакумэнтах і сьведчаньнях, 75).
На відміну від ситуації з Міндовгом, якого коронував один із територіально близьких єпископів, у Данила перебував папський легат Опізо, абат монастиря св. Павла в Меццано. Однак немає певності, що Опізо спрямували саме з місією


465
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
коронації. На відміну від ГВл, латинські тексти прямо не стверджують, що легат привіз із Риму інсигнії. Тож не виключено, що корона (вінець) Данила була центральноєвропейського походження і відповідала місцевим зразкам.
Тип корони. Найпоширеніший тип корони в Центральній Європі до XIV— XV ст. — замкнена діадема або відкрита корона (хоча терміни diadema і corona ще не були розмежовані). Закрита корона доти була привілеєм імператорів. Перехід до закритих корон відбувся в Європі, зокрема в Східно-Центральній, протягом XIII—XVI ст. (М. Bartnicki, Sprawa koronacyjnych insygniów Daniela Romanowi cza). Разом з тим корони з відкритим верхом були найпримітивні- шим типом королівської корони. Аналогічний вигляд у XIII—XIV ст. мали й князівські корони.
Найближчим збереженим аналогом корони Данила може бути так звана "Плоцька діадема". Ця князівська корона, виготовлена приблизно першої половини XIII, імовірно в Угорщині або Німеччині, уже в середині XIII ст. могла належати Конрадові І Мазовецькому, чия родина мала тісні династичні зв’язки з Рюриковичами (R. Knapiński, Relikwiarz hermowy na relikwie św. Zygmunta, Studia Płockie, 10 (1982), 252—254).
Згідно з Рочником Траски, 1340 p. Казимир Великий вивіз зі Львова дві діадеми, туніку, а також трон (sella) (PDP Vol. 2. Lwów, 1872. S. 860). Одна з діадем могла бути короною Данила.
На печатці Юрія-Болеслава (без достатніх підстав приписуваній Юрієві Львовичу) зображено правителя в короні й зі скіпетром у правій руці. Але "держави" немає (Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси, 241, 247). Прикметно, що "держава" зображувалася тієї пори тільки на імператорських та королівських печатках, але ніколи — на князівських. У зв’язку з цим Лаппо-Данилевський ставив під сумнів повноту "королівської" влади галицько-волинських правителів (Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси, 255—256). Проте сфрагістичні зображення не мали точно відбивати реальні предмети і часто моделювалися за досить віддаленими зразками. Зокрема, найближчі аналогії печатки Юрія-Болеслава — це сфрагістичні пам’ятки Данії, а також північнонімецьких ганзейських міст. Разом з тим важливо, що на печатці зображено дві інсигнії, відомі з тексту ГВл.
Обряд. Листів Інокентія IV до Данила, у яких обговорювалося би питання коронації, немає. Папські послання 1253 р. згадують про те, що Інокентій виряджає до Польщі абата Опізо, котрий мав агітувати за спільну протидію християн татарській загрозі, а також сприяти польським князям у приєднанні земель ятвягів "та інших поганських теренів" (аналогічну місію він уже виконував 1245— 1246 рр., коли наглядав за християнізацією прусських язичників (Opizo, abt von Mezzano // Regesta Imperii. Band V. S. 1547—1548 / http://regesta-imperii.digitale- sammlungen.de/kapitel/ri05_fiwl892_kap31). Однак про майбутню коронацію руського князя або надсилання інсигній тексти, написані до 1253 р. включно, мовчать (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia (1075—1953), vol. 1 (Romae, 1953), 44; RegestaPontificorumRomanorum 1198—1354, vol. 2 / A. Pot- thast (Berlin, 1874), 1232—1233 (14972, 14975, 14979—14982)).
У грамоті 1254 p. віцеландмейстр Тевтонського ордену Бурхард Горнгау- зен назвав Данила primus rex Ruthenorum (Codex Diplomaticus Poloniae, t. III (Varsaviae,


466
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
1858), 63). Це можна було би сприймати за хронологічно перше свідчення про Данилову коронацію. Однак близькість дати грамоти до 1253 р. може бути лише збігом обставин, а слово primus у даному контексті могло означати не "перший числом / у часі", а "головний, перший значенням". Проте немає певності, що слово гех тут ужито у вузькому, а не в широкому значенні — "самостійний правитель". Отже, повідомлення орденської грамоти не можна трактувати однозначно, а тому до нього як до свідчення Данилової коронації варто ставитися обережно.
У листі до Данила 1257 р. Папа Олександр IV згадує про помазання Данила й "діадему": faciendo te inungi sacri crysmatis oleo, tuoque imponi capiti regum diadema (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, 50). Однак і це свідчення не можна приймати беззастережно. Наголос на помазанні й коронації Данила був одним з елементів риторичної схеми листа. Папа звинувачував князя в непокорі католицькій церкві (усупереч гаданій присязі) і будував аргументацію за принципом: ми зробили для тебе стільки добра, а ти нам не посприяв. Серед папських "благодіянь" значилося "піднесення" (sublimavit') Данила до королівської гідності, помазання єлеєм та покладення на голову корони. (Це повторено в грамоті до оломоуцького і вроцлавського єпископів із наказом ужити заходів проти Данила, щоб повернути його до вірності Святому Престолові (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia (1075—1953), vol. 1, 51).) Видається, що в цих словах більше риторики, ніж фактології. Олександр IV подає коронацію Данила як свідомй крок папства, але, як ми знаємо, такі наміри не засвідчені жодним документом із канцелярії Інокентія IV.
"Часові пласти" літописного повідомлення
"прислалъ к немоу . пискоупа . Береньского . и Камен'цького"
Один чи два єпископи? Більшість перекладів (G.A. Perfecky, The Galician- Volynian chronicie: an annotated translation, 67; Літопис руський, 412; О.П. Лихачева. Галицко-Волынская летопись) пропонують однину. Проте слово "пискоупа" в цьому випадку може бути формою двоїни у знахідному відмінку.
Що значить "Беренський" і "Каменецький"?
Владислав Абрагам уважав, що "Каменецький" — єпископ міста Камінь на Помор’ї. Він розглядав два варіанти тлумачення "Беренський": з міста Брно або з Верони (W. Abraham, Powstanie organizacyi Kościoła Łacińskiego na Rusi., t. 1 (Lwów, 1904), 133—134). Абрагам відкидав перший варіант, оскільки в XIII ст. Брно не був центром дієцезії, а єпископ оломоуцький, чия юрисдикція поширювалася на Брно, не мав назви цього міста в титулі. Дослідник був переконаний, що йдеться про єпископа Верони Якоба Браганцо (1225—1253), який через внутрішні війни в Італії тривалий час протягом 1253 р. перебував у Римі, а не у своїй єпархії, тож міг бути залучений Папою до дипломатичної місії. Ідею походження означення "Беренський" від Верони підтримував Л.Є. Махновець, хоча вважав, що йдеться не про двох (як у Абрагама), а про одного єпископа. "Каменецький" він тлумачив як "кремонський".
Однак як "веронська", так і "кремонська" гіпотези наражаються на лінгвістичні труднощі. Вивести "каменецький" від назви міста Кремона вкрай важко.


467
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Аналогічно виведення "беренський" від Верони потребує суттєвих натяжок. Пояснення "каменецький" від назви міста Камінь — найпростіше і найлогічніше. Так само варіант пояснення "Беренський" від назви Брно є доцільним, бо ідеально відповідає польській назві міста — "Берно". Руський книжник міг не дотримати (і не знати) формальної титулатури оломоуцького єпископа і назвати його "беренським" згідно з містом, де той насправді (або ж на думку літописця) перебував.
Що йдеться про єпископа оломоуцького, непрямо підтверджує і та обставина, що в листі до Данила 1257 р. Папа Олександр IV пише про те, що єпископи оломоуцький і вроцлавський мають повернути Данила на шлях виконання даних раніше присяг (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, 51).
1253 p. Інокентій IV надіслав листа до "всіх християн Богемії, Моравії, Сербії та Померанії" із закликом до хрестового походу проти татар. Серед іншого заклик стосувався до християн, що перебували в єпархіях єпископів оломоуцького (Моравія) і каменського (Померанія) (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, 43—45).
Утім, спеціальні переговори Данила з оломоуцьким та каменським єпископами, а також інші візити на Русь не відомі. ГВл пише, що такий візит відбувався "древле". Однак реальні документи, які пов’язують Моравію та Померанію з переговорами Данила і Папи, датуються часом не раніше від посольства Опізо.
Заразом фраза про бажання Папи об’єднати церкви апелює, судячи з усього, до подій, що сталися раніше. Зокрема, питання про возз’єднання церков фігурує лише в листуванні Данила з Інокентієм IV за 1246—1247 рр. (Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, 30—40).
Отже, "текст коронації" поєднує відомості про різні епізоди взаємин Данила з курією, що стосуються до тривалого відтинка часу (1245—1258 рр.). Складається враження, що книжник "упакував" у єдиному оповіданні все, що пам’ятав про відносини Данила з папами та прийняття королівського титулу, однак викривив хронологію та логіку подій.
Походження тексту
Літературні моделі. На противагу історіографічному стереотипові, ГВл не містить опису коронації, а тільки оповідь про прийняття вінця. Автор явно не був свідком події і погано знався на світських ритуалах — власне, не знав, як саме відбулася коронація Данила (якщо такий обряд справді мав місце). З другого боку, він не мав сформованої мови для опису нових ритуалів. Наявний текст містить ознаки того, що хроніст міг моделювати сюжет на підставі близьких йому літературних зразків.
О.С. Орлов уважав, що опис одягу Данила під 1252 р. за Іпат. змодельовано за фрагментом із XVII книги Малали (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы, 18), де описано одяг та інсигнії царя лазів Чафія. Продовжуючи спостереження Орлова (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 105—106), можна текстуально наблизити цей фрагмент до опису коронації Данила:
бѣжав Чафии ц(еса)рь Лазеекъ Пръскыи еллиньекыя вѣры взыде къ Оустья- ноу ц(еса)рю в Коньстянтинь градъ моля да поставити ц(еса)ря Лазомъ да


468
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
боудеть кр(ес)тьянъ и поя жену грикиню вноуку Иоанна патрикия иже бѣ корополатъ Оуалериании юже поя с собою въ свою землю поставленъ и вѣнчанъ от ц(еса)ря носивъ вѣнецъ Румескъ ц(еса)рскыи
Пор. ГВл:
тогда же во Краковѣ бѣша . посли папини . носдще блГвние . w папѣ и вѣнѣць . и санъ королевьства;
Присла папа послы четны носдще вѣнѣць;
Шпиза же . приде вѣнѣць носа.
Можна зауважити подібність ситуацій. Чафій був підданим східного, перського царя, але таємно отримав вінець від "римлян". Данило був підданим східного, татарського царя, але отримав вінець від Папи Римського, майже таємно, принаймні в заштатному місті на західній окраїні своєї держави.
З останніми книгами Малали "текст коронації" зближує мотив "переконування" прийняти вінець.
ГВл
Малала
Шпиза же . приде вѣнѣць носа хѵбѣщеваясА . яко помощь имѣти ти w папы . wHOMoy же хѵдинако не хотАщоу . и оубѣди его мти его . и Болеславъ . и Семовитъ и бояре ЛадьскыѢ
да поставить ц(еса)ря въ с(вя)темь Петрѣ внѣ градѣ Тарса Киликиискаго патрикия Ле- онтия оубѣдивъ и сего вѣнець възложити (Кн. XV);
абие ц(еса)рь изыде на сѣдение без вѣнца и се оувѣдѣвь народ прииде на подромъ и при- глашениемь его оувѣща множество градное оумлъчавше оубѣдиша и възложити вѣнець (Кн. XVI)
Не менш, ніж Малала, на формування "тексту коронації" вплинув давньоруський переклад Історії іудейської війни Іосифа Флавія. Його текст дає найближчі паралелі до ключової фрази про принесення інсигній Данилові:
мнози сли приидоша w сіфия и w инѣхъ властїи несоуще къ немоу вѣнци златы . и радостныд грамоты (^'История иудейской войны" Иосифа Флавия. Древнерусский перевод. T. 1: 4346: 23—26. Далі посилання за цим виданням);
и лютъ страх шбъдръжа юудѣд . не вѣдоущих кесарева хотѣн’ід . и тоу w инод землд црь , вологеса присла къ немЯ слы . и вѣнець златъ несуще . зане побѣди юудед . титъ же прі'имъ вѣнець почти их, принесшаа свѣтлою честию (468в: 16—23).
(У Флавія, звичайно, ідеться не про царські інсигнії, а про античний звичай підносити почесні вінки: у першому випадку — "вінки від міст" та вітальні адреси, що їх надсилали Веспасіанові провінції після оголошення того імператором, та про тріумфальний вінок, надісланий Титові на честь перемоги, — у другому випадку.)
Твір Флавія містить також дві згадки скіпетра (один раз — поряд із вінцем):


469
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
а на главѣ его вѣнець злать. и w камени драгаго и бисера многоцѣннаго . и въ десницю его вложиіпа скипетръ (380в: 24—28, сцена поховання Ірода Великого);
егда бгъ ставАше на кесарство . и скипетръ влдчнь пороучаше ем^ (4176: 22—23).
У тому ж творі "скипетръ" активно вживається у значенні "посада", "гідність", загалом рідкісному в літописанні (пор. у ГВл: "скьшетрь [...] еже нареч'тье . королевьскыи санъ"). Найближчими до "тексту коронації" є два фрагменти:
кесарь же [...] видѣвъ іазвы телеси єго іаже прид въ брани . и почсти єго великимъ саномъ римъскымъ (3546: 10—14);
єпифанїиже съвокйіивъ .Г. конникъ [...] прїиде къ вологесЯцрю парфьскомЯ . и приіа их не акы прибеглеци. но сподоби а црьскыл чсти. и поминаа древнюю славі? в них. и црьскый санъ и шбилїе и богатство их (472в: 30—38).
Форми "санъ королевьства" і "королевьскыи санъ" могли бути легко створені за зразком цих та аналогічних конструкцій: "цѣсарьскыи санъ", "санъ архиепископства" тощо. Варто зауважити, що іменник "королевьство" та прикметник "королевьскыи" поза оповіддю про "коронацію" Данила більше не зафіксовані в руських текстах аж до XIV ст.
Отже, є підстави вважати, що автор "тексту коронації" формував мову опису ритуалів під впливом відомих йому літературних моделей. Проте це не означає, що події не було. Це лише свідчить про спосіб творення тексту.
"Волинський" книжник вочевидь свідомо добирав слів і наративних конструкцій. Зі своїх літературних джерел, зокрема із Флавія, він добре знав, що вінець можна не тільки "прияти", а й "възложити (на ся)":
по штни бо скончянїи . старѣишии аристовйіъ власть на црство преврати . и възложи на ca вѣнець пръвыи (3476: 6—9);
приіалъ есть вѣнець и възложилъ єси на са самовластвомъ . и на златемъ прстлѣ седѣ (381г: 25—28).
Утім, про власне вінчання Данила літопис мовчить. Чи не може це бути ознакою того, що, згідно з уявленнями автора, Данило, власне, не вінчався, а лише "прийняв" інсигнії? Проте варто зробити застереження. У наведених прикладах із тексту Флавія мотив "вдягання вінця" міститься в контекстах, пов’язаних із виявами "самовластия", традиційно осуджуваного руськими книжниками. Уникання хроністом мотиву вінчання Данила могло пояснюватися цією ідеологічною конвенцією.
Формування тексту
Для наочності аналізу розіб’ємо текст на відтинки.
[...] наоутрея же возвративсА во свояси . и преиде рекоу Шдроу . и пройде землю Володиславлю .
1) 	тогда же во Краковѣ бѣша . посли папини . носащє блгс'вние . w папѣ и вѣнѣць . и санъ королевьства . хотащє видѣти . кназа Данила . шне* ре4' имъ . не подобаетъ ми видитиса с вами чюжей земли нъ пакы .


470
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
штоуда же пройде землю. Соудомирьскоую . и приде во град Холмь. сь чстью и со славою в домъ . Пречетоѣ . падъ поклониса . и прослави Ба . w бывше4' не бѣ бо никоторый кназь . Роускыи воевалъ землѣ . Чѣшьское . и видѢвса со бра^мъ своимъ . и быс' в радости велицѣ . и прибываше в домоу стго Ивана . во городѣ Холмѣ с веселиемь . славА Ба и прч^тоую его мтрь . и стго Ивана Златаоуста
2) Присла папа послы чгтны носащє вѣнѣць . и скыпетрь . и короуноу еже наречтье. королевьскыи санъ . рекыи сноу приими w насъ . вѣнѣчь королевьства.
3) древле бо того прислалъ к немоу. пискоупа. Береньского. и Камен'цького . река емоу . и приими вѣнѣць королевьства . шн же в то времл . не приялъ бѣ . рѣка рать Татарьская не престаеть . злѣ живоущи с нам'. то како могоу прияти вѣнѣць бес помощи твоей .
4) Шпиза же . приде вѣнѣць носа шбѣщеваясл . яко помощь имѣти ти w папы . шномоу же шдинако не хотлщоу . и оубѣди его мти его . и Болеславъ . и Семовитъ и бояре ЛадьскыѢ . рекоуще да бы пр[и]ялъ бы вѣнѣць . а мы есмъ на помощь . противоу поганымъ .
5) ынъ же вѣнѣць W Ба прия . w цркве стхъ апостолъ . и w стола стго Петра. и іѵ ища своего папы Некѣнтия . и w вси* епеповъ своихъ .
6) Некентии бо кльнашє тѣхъ . хоулАщимъ вѣроу Грѣцкоую . правовѣрноую . и хотлщоу емоу . сборъ творити . w правой вѣрѣ . w воединеньи црькви Данило же прия. й/ Ба вѣнѣць .
7) в городѣ . Дорогычинѣ
Наведений текст можна диференціювати за низкою ознак.
Фрагмент 1) відірвано від решти "тексту коронації", однак сюжетно він належить до нього. Разом з тим цей фрагмент розриває фразу про повернення Данила після походу на Опаву. Це дає змогу бачити в ньому вставку, яка виникла на одному з етапів формування "тексту коронації".
У тексті чотири рази згадані особи, що пропонують або приносять Данилові інсигнії:
1) "посли папини", 2) "послы четны", 3) єпископи Беренський і Каменецький, 4) "Шпиза". Історію чотирьох посольств не узгоджено. У фрагменті 3) автор повертається назад ("древле"). Якби весь текст укладався одночасно, очікувався б послідовний перелік посольств. Проте якщо визнати факт редагування і вставки, така структура тексту має пояснення.
Згідно з текстом три групи осіб переконують Данила прийняти вінець:
1) папські посли, 3) єпископи Беренський і Каменецький, 4) польські князі. Аргументи Данила не приймати вінець у 1) — перебування на "чужій землі", у 3) — відсутність допомоги проти татар. Наявний текст подає історію прийняття королівського титулу як історію "торгу" й переконування скептичного Данила. Прикметно, що його просять прийняти вінець тричі, утретє він погоджується. Причому важливо, що князя остаточно переконують не Папа і не його посли, а мати і польські родичі.
У переговорах про "королівство" важливу роль відіграє питання допомоги проти татар. За фрагментом 3) Папа допомоги не обіцяє: "како могоу прияти вѣнѣць бес помощи твоей". Натомість обіцяють допомогти 4) польські князі: "и Болеславъ . и Семовитъ и бояре ЛадьскыѢ . рекоуще да бы прялъ бы вѣнѣць


471
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. а мы есмь на помощь . противоу поганымъ". Отже, переконує Данила прийняти вінець саме та сторона, яка погоджується надати допомогу. Роль Папи помітно применшено.
У зв’язку із цим показове вживання метафори батьківства щодо відносин Папи і Данила: 2) "сноу приими w насъ . вѣнѣчь королевьства" і 5) "шнъ же вѣнѣць w Ба прия . [...] W шца своего папы Некѣнтия". Це ті фрагмента, де відсутній мотив переконування й не порушено питання про допомогу в боротьбі проти татар.
Заключна частина "тексту коронації" містить тавтологію:
шнъ же вѣнѣць іѵ Ба прия ш цркве стхъ апостолъ . и w стола стго Петра . и ш шца своєго папы Некѣнтия . и w вси* епс’повъ своихъ . Некентии бо кльндше тѣхъ . ХОуЛАЩИМЪ вѣроу Грѣцкоую . правовѣрноую . И ХОТАЩОу емоу . сборъ творити . w правой вѣрѣ . ш воединеньи црькви Данило же прия. ш Ба вѣнѣць в городѣ . Дорогычинѣ.
Та сама фраза (''прия.ш Ба вѣнѣць") повертає сюжет в різних напрямах: "прийняв від кого" і "прийняв де". Усунути тавтологічність і неузгодженість конструкції дають змогу два варіанти розшарування тексту:
а) шнъ же вѣнѣць W Ба прия ш цркве стхъ апостолъ . и ш стола стго Петра. и ш шца своєго папы Некѣнтия . и ш вси* епеповъ своихъ . Некентии бо кльндше тѣхъ . хоуллщимъ вѣроу Грѣцкоую . правовѣрноую . и хотАЩоу емоу . сборъ творити . ш правой вѣрѣ . ш воединеньи црькви [Данило же прия . іѵ Ба вѣнѣць в городѣ . Дорогычинѣ]
б) шнъ же вѣнѣць ш Ба прия ш цркве стхъ апостолъ . и ш стола стго Петра . и ш шца своего папы Некѣнтия . и ш вси* епеповъ своихъ . [Некентии бо кльндше тѣхъ. хоуллщимъ вѣроу Грѣцкоую. правовѣрноую. и хотдщоу емоу . сборъ творити . ш правой вѣрѣ . ш воединеньи црькви Данило же прия . ш Ба вѣнѣць] в городѣ . Дорогычинѣ
У другому варіанті вставка виправдовує угоду Данила з Папою. Ця спрямованість споріднює відтинки 3), 4), 6).
Розглянуті особливості побудови "тексту коронації" дозволяють запропонувати гіпотезу: початковий текст складався лише з відтинків 2), 5), 7). На другому етапі формування тексту історія була "розріджена" вставками 1), 3), 4), 6).
Що таке "коруна"?
Розташування слова "коруна" поряд із "вінцем" могло би означати, що книжник уявляв "коруну" як особливий предмет, не тотожний до вінця. Однак причини такої плутанини важко пояснити, як і знайти інші випадки аналогічних помилок. Легше розв’язати питання з допомогою гіпотези про вставку. Яким міг бути обсяг доданого тексту? Прикметно, що "коруна" (а також скіпетр) більше ніде в тексті не фігурують. Однак скіпетр — старослов’янська лексема, тоді як "коруна" — пізнє запозичення. Інше питання: до чого стосуються слова "еже наре'ть1. королевъскыи санъ": до "коруни", скіпетра чи вінця?
Слід звернути увагу на те, що у слов’янських текстах, зокрема біблійних, поняття "скіпетр" і "сан" мали смисловий зв’язок. Пор. у вересневій Мінеї 1096р.:


472
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"дьрьжавьныи от Июды процвьте скипетръ, от сщнаго жъзла двдскыи санъ" (Словарь русскаго языка XI—XVII вв. Вып. 24. М., 2000, 197). З огляду на це текст ГВл можна розуміти так, що скіпетр називають королівським саном. Іншими словами, королівський сан утілює скіпетр. Це дає змогу пояснити фразу про те, що папські посли "носащє [...] санъ королевьства": тобто разом із вінцем несли скіпетр, який уособлював королівський сан.
Тож найекономніше рішення полягає в тому, що тільки слово "короуна" було вставкою. Воно могло з’явитися як маргіналія, яка пояснювала слово "вѣнець". Потім приписка потрапила до основного тексту.
"вѣнѣць . и скыпетрь . [и короуноу] еже нареч'тье. королевьскыи санъ".
Вставка опиняється в найбільш урочистому й важливому з тих речень, де згадується вінець. Натомість у початковому тексті фігурували дві інсигнії: вінець і скіпетр, причому скіпетр був розтлумачений як "королівський сан".
"вѣнѣць . и скыпетрь . еже нареч’тьс'. королевьскыи санъ".
Це цілком відповідає контекстові решти згадок Данилових інсигній. Видалення слова "короуна" нормалізує текст.
Безпосереднім контекстом (і претекстом) уведення вставки в оповідь про коронацію Данила могли бути польські події 1288—1289 рр. Тоді в результаті запеклої боротьби за спадщину Лешка Чорного Краків дістався вроцлавсько- му князеві Генріху Пробусові, який мав плани коронуватися й дістав від Папи інсигнії (Т. Jurek, Plany koronacyjne Henryka Probusa, Śląsk w czasach Henryka IV Prawego. Wratislavia Antiqua. Studia z dziejów Wrocławia, 8 (Wrocław, 2005), 13—29). На Волині не могли не знати про ці події, оскільки у "волинському" літописі описано похід Лева Даниловича на допомогу Конрадові II Мазовецькому проти Генріха (Мстислав послав свої війська, але сам у похід не пішов). Живі оповіді про події в сусідній країні, зокрема про королівські регалії, могли вплинути на "волинського" книжника і спонукати його внести в текст слово "короуна". Варто зауважити, що останні п’ять років XIII ст. на захід від Галичини й Волині відбувся "парад коронацій": 1295 р. — коронація Пшемислава II у Гнезно як короля польського; 1297 р. — коронація Вацлава II в Чехії; 1300 р. — коронація Вацлава II у Гнезно після усталення його влади над польськими землями.
Коли було зроблено вставку? З XIV ст. слово "коруна" (у значенні "держава") уже активно вживається в актових джерелах (Словник староукраїнської мови XIV—XVcm. Т. 1. К., 1977, 500), поступово (з другої пол. XV ст.) витісняючись польською формою "корона", korona. Але приклад ГВл є першою згадкою терміна в руській писемності, причому у формі, що свідчить про запозичення зі старочеської (пор. стч. koruna). Як позначення предмета це, крім того, єдиний і цілковито ізольований приклад у літописанні.
Не виключено, що вставлення "коруни" до історії Данилової коронації пов’язано із систематичним внесенням у текст ГВл — за часів Мстислава Даниловича — королівського титулу його батька (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). Редактор міг зауважити, що титул "король" не має опертя в жодній з інсигній Данила. Іншими словами, "королю" не надіслали "корони". Вставка усувала цю двозначність.
В.А.


473
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и оубѣди его мти его . и Болеславъ . и Семовитъ и бояре ЛадьскыѢ (ПСРЛ 2: 827).
У науці є консенсус щодо тлумачення цього фрагмента оповіді ГВл про коронацію Данила Романовича. Уважають, що текст згадує Данилову матір серед тих, хто переконував його прийняти королівський вінець. Таке розуміння наведеного місця хроніки визначив іще Карамзін. Розповідаючи про переговори Папи з Данилом про коронацію, він стверджував, що Данило "не хотел принять и короны; но, убежденный материю, вдовствующею супругою Романовою, и герцогами польскими, согласился..." (Карамзин Н.М. ИсториягосударстваРоссийского. Т. 4. СПб., 1819, 53).
Згодом цю ідею відтворили як у спеціальних працях з історії Галицько-Волинського регіону (Зубрицкий Д. История древнего Галичско-Русского княжества. Львов, 1855, 171), так і в синтезах з української історії. У загалом обережному тексті Грушевського ми не вчуваємо й ноти скепсису із цього приводу: "впливи Данилової матери, котрій, як католицькій принцесі, не могла не бути приємна ся перспектива королівського титулу [...] перемогли неохоту Данила" (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3. К., 1993, 72). Тут, як можна помітити, історик використовував ідею західного походження Романової ("католицька принцеса"), яка добре пасувала до окресленої інтерпретації тексту.
У літературі трапляються навіть патетичні описи теплих стосунків князя зі старенькою матір’ю, що вмовляла його взяти королівський вінець. "Між тими, що намовляли Данила прийняти корону з рук Папи, найшлася також давно забута, талановита мати Данила Анна, тоді вже старенька монахиня [...] в тій хвилині мусіла в неї відізватися ніжна струна материнської любови видіти свого улюбленого сина Данила коронованим володарем" (Чубатий М. Історія християнства на Русі-Україні. Т. 1. Рим — Нью Йорк, 1965, 633—634).
Нещодавно О.В. Майоров присвятив окремий підрозділ у праці про Романову вдову здогадній ролі її в коронації Данила (Майоров О.В. Єфросинія Галицька. Дочка візантійського імператора в Галицько-Волинській Русі: княгиня і черниця. Біла Церква, 2013, 180—197). У новітньому нарисі політичної біографії Данила Да- ріуш Домбровський також не висловив жодного сумніву щодо ролі "Романової" в коронації сина. Що більше, дослідник "з високою дозою правдоподібності" ствердив, що вона була навіть присутня в Дорогичині під час коронаційних урочистостей (Dariusz Dąbrowski, Król Rusi Daniel. Biografia polityczna (ok. 1201—1264) (Kraków, 2012), 359).
Єдиний із відомих нам дослідників, хто прочитав повідомлення ГВл по- іншому, був І. Шараневич: "Убеженый тыми князями, именно Болеславом Кра- ковским, Семовитом Мазовецким и материю Лешка Белого, а своєю ятровиею, согласился Данило на предложения папы" (Шараневич И. История Галицко-Во- лодимирской Руси от найдавнейших времен до року 1453. Львов, 1863, 98). Автор припустився помилки, адже замість "матері Лешка" слід було писати про його вдову. Але принципово те, що Шараневич не ідентифікував звороту "мати його" як посилання на матір Данила.
Усупереч одностайності дослідників, пристати на ототожнення згаданої в тексті жінки з Романовою не видається можливим. Згадка ця виглядає вкрай


474
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
підозріло в контексті подій 1250-х рр. Останнє повідомлення про "Романовую" стосувалося приблизно 1219 р. (Грушевський М.С. Хронольогія подій Галицько- Волинської літописи, 15—17) і сповіщало про постриження княгині в черниці (ПСРЛ 2: 733—734). За давньоруським звичаєм, постриження жінки по смерті чоловіка означало цілковитий розрив із громадським життям. Крім того, нам невідомі випадки такого тривалого життя князівських удів після постриження. Якщо пристати на традиційне прочитання, виходить, що "Романовая" подала свій голос майже через сорок літ після того, як відійшла від усіх мирських справ, а потім так само безслідно зникла. Ситуація неймовірна. І хроніст ніяк не коментує цього дивного моменту.
Таке довге життя княгині (особливо якщо вона тотожна Предславі Рюри- ківні, див. докладніше коментар до (ПСРЛ 2: 718)) провокує паралель із першим відомим княжим подружжям Русі: Ігорем і Ольгою. Згідно з легендарною частиною ПВЛ вони живуть на диво довго, а єдину дитину народжують на схилі літ. Утім, якщо довгожительство Ігоря й Ольги слушно піддають сумнівам, то "Романовій" пощастило більше.
Згідно з текстом літопису, Данила вмовляли й переконували прийняти корону тим, що навзамін йому забезпечать воєнну допомогу проти татар. З боку польських князів і бояр цей аргумент виглядає цілком доречним, однак звучить абсурдно в устах старої жінки, що понад тридцять років не виходить із монастиря.
Зрештою, хроніст не вжив звичного для нього окреслення "Романовая", або "мати Данилова", або хоча б "велика княгиня". Дуже дивно, що в такому ключовому епізоді вдову Романа Мстиславича названо дуже скромно — "мати його". Займенник "його", ужитий замість імені Данила або Романа, залишає простір для різних варіантів ідентифікації згаданої жінки.
Усі викладені труднощі й питання усуваються, якщо прийняти, що в наведеному тексті йдеться не про матір Данила Романовича. Слова "мати його" могли бути припискою, глосою, що стосувалася не до Данила, а до іншої особи. Якої саме? Найближче до слів "мати його" у тексті стоїть ім’я Болеслава, сина Лешка Білого. Гіпотетична приписка могла стояти на лівому полі поряд з іменем Болеслава й під час механічного внесення в основний текст потрапила перед ним, а не після нього, як диктувала логіка автора глоси.
Автором глоси, найімовірніше, був укладач "галицької" частини, котрий після написання основного тексту зробив низку приписок до різних місць на всьому обширі твору. На нинішнє місце приписка могла потрапити під час створення архетипу Іпат.—Хлєбн. Отже, реконструйований варіант тексту без приписки має виглядати так:
и оубѣди его Болеславъ и Семовитъ и бояре Лддьскыѣ
Проте, згідно з логікою автора глоси, в ідеалі текст мусив би мати такий вигляд:
и оубѣди его Болеславъ и мгійі его и Семовитъ и бояре Лддьскыѣ
Однак приписку було внесено хибно, і вийшов такий текст:
и оубѣди его мти его . и Болеславъ . и Семовитъ и бояре Лддьскыѣ


475
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ця гіпотеза дає змогу переглянути традиційну й суперечливу ідентифікацію "матері його". Це не "Романовая", а Гримислава — дружина Лешка Білого, мати Болеслава Сором’язливого і святої Саломеї (походження Гримислави, зокрема питання про її батька, є предметом дискусій — див. коментар до ПСРЛ 2: 720). Гримиславу згадано в ГВл раніше, в оповіді про підготовку Ростислава Михайловича до походу в Галичину 1245 р., що закінчився битвою під Ярославом:
Ростиславъ . молиса тьстеви своемоу королеви . да пошлеть емоу . воина Данила . поимъ вои идеть в Лддьскоую землю . и молиса Льстьковои и оубѣди ю . да послеть с нимь Лахы . и посла с нимъ . вое нарочиты бояры и инии ЛаховѢ избѣгли бАХОу изъ земли . ХОТАЩЄ ити к Данилови . оувѣдѣв же Ростиславль выходъ . хотащє имъ полоучити млеть . оу Лестъковича и оу мГриего (ПСРЛ 2: 800).
Гримислава не названа на ім’я, але фігурує як "Лестькова" та, що особливо показово, як "мати його" — "Лестьковича", тобто Болеслава. Тієї пори, якщо вірити ГВл, Гримислава сприяла Ростиславові в боротьбі за Галичину. Однак після зникнення Ростислава з руської політичної сцени Гримислава переносить свої лояльності на Романовичів. Для нашої теми, утім, наведений епізод важливий фразеологічною подібністю до сцени вмовляння Данила: у сусідніх реченнях маємо "и оубѣди ю", і "мти его".
Вірогідно, саме Гримиславу як "княгиню краківську" згадував Плано Карпіні. Вона допомагала йому зібратися в подорож до монголів через володіння Данила і Василька (Джиованни дель Плано Карпини. История монгалов, глава 9: II). Отже, Гримислава підтримувала контакти з Романовичами й загалом була занурена в руські справи. Вона перебувала на ключовій для коронації Данила лінії дипломатичних контактів між Римом, П’ястами і руськими князями. Мати Болеслава померла 1258 р., що про повідомляють польські рочники, зокрема Траски (MPH 2: 839; MPH 3: 169), отже, на момент коронації Данила Гримислава була жива і справді могла відігравати посередницьку роль у переговорах князя з папським легатом Опізо.
Незалежно від реальної історії важливим є також самий факт згадки про участь жінки у важливій політичній події, що нетипово для давньоруської історіографії. Наприклад, з руських текстів ми нічого не дізнаємося про вплив на Ярослава Мудрого його дружини Інгігерди або про скандал в імператорській родині Генріха IV з участю Євпраксії Всеволодівни. Натомість ГВл, а точніше "галицький" літопис, наводить серію прикладів активного втручання жінок у політичні події. Хто ці жінки?
1) Насамперед — "Романовая", мати Данила, якій призначено ключову роль на початку хроніки.
2) Дружина угорського короля Андрія II Гертруда:
Оубьенъ бъіе цфь великъіи Филипъ . Римьскъіи. совѣтомъ брата королевое . молашєса сестрѣ . да бы емі? нашла помощника . шна же никако могоущи помощи братоу своемоу си. и да дщерь свою . за Лонокрабовича. за Лоудо- вика . бѣ бо моужь силенъ, и помощникъ братоу ее (ПСРЛ 2: 723).


476
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
3) Юнга (Кунігунда) — дочка короля Бели IV, дружина Болеслава Сором’язливого:
Данилъ же снємса . с Болеславомъ. мъісллше како пройти землю Шпавьскоую . Болеславоу же яко не хотлщоу. жена же его помогаше Данилови . словесы бѣ бо дщи королд Оугорьского . именемь Кинька (ПСРЛ 2: 821).
4) Гримислава: на її рахунку допомога Ростиславові Михайловичу і, за нашою гіпотезою, Данилові під час "коронаційних вагань".
Два останні випадки особливо показові. Протягом одного року (1253) Данило мав моральну підтримку ("помогаше словесы", "оубѣди") від двох жінок, пов’язаних із Болеславом: від його дружини і матері. Кілька разів, у переломних моментах, жінки, згідно з ГВл, допомагають Данилові: "Романовая" домагається виділення волостей своїм синам; Кінга сприяє Опавському походові Данила — найдальшому західному походу руських князів; Гримислава переконує князя прийняти королівський вінець.
Приклад "Романової" спонукав хроніста піднести роль високопоставлених жінок, чого інакше він міг би й не робити. Але могло бути й навпаки: усі вище- перелічені жінки створили контекст для "Романової". На їхньому тлі її активна політична діяльність не видавалася аж такою винятковою (а вона є безпрецедентною для руської історії XI—XIII ст.). Отже, книжник міг свідомо звертати увагу у творі на впливових жінок, щоб Данилова мати не виглядала "самотньо" у своїй незвичній ролі.
Чи була в цьому свідома стратегія автора "галицького" літопису? В будь- якому разі, Данилова мати (яка вочевидь не дожила до коронації сина) виконувала особливу наративну функцію. Вона була тією єдиною ланкою, що нівелювала хронологічну і "юридичну" лакуну між смертю Романа та повноліттям Данила і Василька, забезпечувала тяглість передання влади на тлі очевидної "перерви" між князем-батьком і його синами. Якби не просування ролі "Романової", доводилося б визнати, що Романовичі, а особливо Данило, мають сумнівну легітимність і завдячують свою владу сусідам — угорському королю та польським князям.
В.А.
королеви же Данилоу [Хлєбн.: кролеви же и Данилоу] . пришедшоу на землю . ІАтвлзьскоую . и воевавшоу (ПСРЛ 2: 827).
Початок оповіді про ятвязький похід є першою згадкою князя Данила з королівським титулом. Загалом уважають, що після повідомлення про прийняття інсигній від Папи Інокентія IV ГВл послідовно титулує Данила королем, а тексти, де він виступає під звичним ("старим") князівським титулом, належать перу "волинського" автора, який працював під патронатом Василька, що — з якихось неясних причин — вирішив принижувати статус брата у своєму літопису. Існують навіть спроби покласти цей критерій в основу розрізнення складових частин ГВл: "галицької" Данила та "волинської" Василька. Пор.:
Начиная с 1255 г., т. е. со времени коронации, и заканчивая последней статьей "Летописца" 1260 г., Даниил Романович везде, на всем протяжении повествования, фигурирует как король, а не князь. Но [...] статья 1261 г.


477
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
[...] по-прежнему называет его князем, а не королем. [...] Совершенно очевидно, что интерес повествователя статей начала 60-х годов круто изме- нился и его больше привлекала личность Василька Романовича, нежели Даниила Романовича. Такая разительная перемена пристрастий не могла произойти у автора второй редакции "Летописца". [...] И вряд ли он закон- чил бы жизнеописание князя Даниила, которого очень любил и уважал, после коронации называя только королем [...] так скромно, как оно закончено в "Галицко-Волынской летописи" (Ужанков А.Н. Проблемы историографии и текстологии древнерусских памятников, 321).
Це легковажне судження вже раніше було висловлене Черепніним:
Если автор первой части Галицко-Волынской летописи с момента короно- вания Даниила все время применяет к нему титул "король", то автор второй части отступает от этого, возвращаясь к титулу "князь" (Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого, 230).
Але належить ця думка М. Дашкевичу:
Автор первой части так ревниво относится к своєму герою, что, постоянно называя Даниила князем до его коронования, со времени последнего всегда титуловал его королем; автор же второй части отступает от этого; конечно, это мелочный признак, но его нельзя оставить без внимания (Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. К., 1873, 2).
Як видно, "дріб’язкову ознаку" не тільки не залишили без уваги, але значення її лише зростало в процесі міграції ідеї від праці до праці. Таке твердження неможливо схвалити з кількох причин. Воно виходить не зі спостережень над фактичним розподілом згадок королівського титулу Данила в тексті ГВл (або з кореляції розподілу згадок Данила з титулом король, з титулом князь та без титулу, лише на ім’я), а з успадкованих від історіографії загальних уявлень про дві головні складові частини ГВл: "галицьку" (холмську) та "волинську" (воло- димирську), їхніх спонсорів (Данило — холмська, Василько — володимирська), а також відповідні ідеології ("галицька" — звеличення Данила, "волинська" — приниження Данила та звеличення Василька). Явно чи неявно гадають, ніби "галицька" частина (принаймні у своєму завершенні) більш-менш сучасна описуваним подіям (створена за життя Данила), а "волинська" — ретроспективна. Звідси переконання, що з моменту коронації Данила "галицький" книжник мав відреагувати на нові реалії, надалі послідовно титулуючи його королем у своєму викладі. Натомість ретроспективний "волинський" текст (створений по смерті Данила, але за життя Василька) не був зв’язаний потребою дотримувати колись актуальної титулатури володарів, що тепер мала лише антикварну цінність. Усе це постульовані, але не підтверджені текстуально переконання. Нагромаджувана нами сума текстуальних свідчень дає більше підстав гадати, що ГВл являє собою ретроспективний текст на всьому своєму обширі, тобто весь проект писання історії Романовичів розпочався по смерті і Данила, і Василька.
Жодних "стерильних" сегментів, позначених уживанням виключно одного титулу — король чи князь, — як і очевидних, виразно окреслених меж між ними, у тексті ГВл немає. Так, на відтинку, що нас цікавить, — між повідомлен-


478
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ням про коронацію Данила (стп. 826—827) і повідомленням про його смерть (стп. 862), тобто там, де ми очікували би знаходити виключно титул король (або хоча б сегмент, де цієї тенденції було б дотримано послідовно), — Данило згадується без королівського титулу 45 разів; з них із титулом князь ("Данило кназь") — 8 разів; без титулу, лише на ім’я ("Данило") — 37 разів. Жодної статистично релевантно!’ межі, що відповідала б здогадній зміні "галицького" літопису "волинським" (тобто в районі стп. 849), не спостерігається, пор.:
Данило кназь: 829, 840, 848 (двічі), 850, 857, 859, 862;
Данило: 828, 829, 830 (двічі), 831 (двічі), 832, 833 (двічі), 834, 835 (двічі), 836, 838 (п’ять разів), 839, 840 (чотири рази), 841 (двічі), 843, 846 (чотири рази), 848 (двічі), 850 (двічі), 862.
Проте згадки князя Данила з титулом короля є значущими. Спостереження над розподілом їх, а також відповідними контекстами, справді, можуть пролити додаткове світло на етапи формування тексту ГВл (за умови, що ці спостереження не будуть контаміновані апріорним знанням про етапи виникнення тексту).
Почнімо з уже з’ясованих обставин. Як засвідчує детальний аналіз оповіді про перший похід Бурундая (див. нижче коментар до ПСРЛ 2: 846—848), усі чотири згадки Данила Романовича з титулом "король" (в одноманітній формі — "Данило король") містяться у фрагментах, що безсумнівно визначаються як "редакторські": вставлені в початковий текст або ж переміщені з початкової позиції. Іншими словами, усі згадки Данила як короля належать не до оригінального тексту оповіді, а були додані в якийсь невідомий момент її редактором, що бажав підкреслити особливий статус Данила. Це саме той сегмент літопису, де нібито пролягає межа між "галицьким" та "волинським" текстами, що її Ужанков визначає за зміною титулування Данила. Виявляється, що зміни в оригінальному тексті ГВл не було і Данило Романович послідовно титулувався князем в обох оповідях про походи Бурундая (див. вище згадки титулу "князь"). Отже, критерій для виявлення моменту зміни "галицького" тексту "волинським" є фіктивним, що, своєю чергою, ставить питання про вірогідність визначення, а отже, й саме існування складових частин ГВл, вираховуваних мірою "галиць- кості" чи "волинськості".
Цей висновок корелює зі спостереженнями над іншими фрагментами ГВл, зокрема над епізодами взаємин Романовичів із Михайлом Всеволодовичем чернігівським після його втечі з Києва (див. вище коментар до ПСРЛ 2: 782—783). Цей фрагмент, як і інші подібні, де чергуються дієслівні форми однини і двоїни, у літературі звично трактується як свідчення додавання до початкового тексту про Данила імені його брата котримсь із пізніших редакторів, що працював під патронатом Василька (отже, як сліди редагування "галицького" тексту "волинським" автором). З’ясувалося, однак, що граматичні неузгодженості в цьому фрагменті з’явилися не внаслідок додавання імені Василька, а, навпаки, як результат зусиль редактора увиразнити провідну роль Данила в тексті, де спочатку йшлося про обох Романовичів.
Тож у різних сегментах ГВл реєструються ознаки, які можна інтерпретувати як свідчення того, що ГВл у його початковому стані створювався не як "літописець Данила", а як "літописець Романовичів", де ролі Данила і Василька були


479
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
збалансовані. Пізніше текст було відредаговано так, щоб безперечним лідером у тандемі виступав "король Данило".
Проте висновок про такий "редакторський епізод" (про-Данилів) важко поєднати з наявними поглядами на хронологію та етапи формування ГВл. Гадають, ніби по смерті Данила літопис було передано на Волинь і відтоді він перебував у віданні волинських князів. Важко уявити, щоб Василько звелів переробити літопис у такий спосіб, щоби принизити власне значення, і так само важко очікувати аналогічного замовлення від його сина Володимира. Ситуація ускладнюється ще однією обставиною. Як свідчить відомий "хронологічний відступ", його автор — обіцяючи подати "числа літам", тобто зазначити кількість років правління Данила і Василька,— писав по смерті князів, коли тривалість їхніх правлінь уже була відома (див. вище коментар до ПСРЛ 2: 820). Це додатково підважує ідею "галицького" етапу в історії ГВл і схиляє до думки, що він від початку виникав на Волині після 1269 р.
Єдиним "вікном можливостей" для про-Данилового редагування "волинського" літопису виявляється час правління Мстислава Даниловича. До такого припущення спонукають загальні міркування: Мстислав був сином Данила, і для нього було б природно подбати про репутацію батька, а крім того, Мстислав єдиний з-поміж князів, про якого достеменно відомо, що він знав про існування літопису, цікавився його змістом і усвідомлював значення зафіксованого в літопису для майбутнього.
Спробуємо перевірити цю гіпотезу на підставі розподілу в тексті ГВл згадок Данила Романовича з титулом "король".
Нижче наводимо всі контексти, у яких фігурує цей титул.
1. королеви же и Данилоу . пришед’шоу на землю . ІАтвдзьскоую . и воевавшоу (ПСРЛ 2: 827).
2. Данилоу же королеви . ставшоу в домоу . Стѣкинтовѣ принесе к немоу Левъ шроужье . Стѣкинтовъ. и брата его и шбличи побѣдоу свою шцю же его королеви в радости бывши велицѣ . w моужьствѣ . и дерзости сна своего (ПСРЛ 2: 828).
3. се же оувѣдавь Данило король . повелѣ воеватити . землю ІАтвджьскоую . и домъ Стѣкинтовъ . всь погоубленъ бы4. еже и донынѣ поусто . стоить . Данилоу же королеви . идоущоу емоу . по езероу и видѣ при березѣ . горо красноу . и градъ бывші на неи . преже именемь Раи . штоуда же приде в домъ свои (ПСРЛ 2: 828).
4. посла Левъ дворьского пере4 собою . изъѣхавше іаша . Милѣіа баскака . и приведе Левъ. МѢлѢа шцю си . и бые паки Бакота. королева ища его . (ПСРЛ 2: 829).
5. Андрѣеви же на двое боудоущоу . швогда взъівающоусд королевъ есмь . швогда же Татарьскымь (ПСРЛ 2: 829).
6. Потом же Воишелкь . створи миръ с Даниломъ и въіда дщерь . Мин- догдовоу за Шварна сестроу свою . и приде Холмъ к Данилоу . шставивъ кнджение свое . и восприемь мнискии чинъ . и вдасть Романови . снви коро- левоу Новогородъкъ w Миндога . и w себе . и Вослонимъ . и Волковыескь . и всѣ городы . а самъ просисд . ити во Стоую Гороу и найде емоу король поуть


480
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
. оу королл Оугорьского . и не може ити Стое Горы . и воротие в Болгарѣхъ (ПСРЛ 2: 830—831).
7. И бые рать велика . икоже наполнити болота . ІАтвджьскан полкомъ . створив же СвѢтЬ ВСИ КНА31 Роустии и Людьстии . и рѣша моужи браньнии . ты еси король голова всимъ полкомъ (ПСРЛ 2: 832).
8. ѣдоущоу же емоу . и приѣха к немоу снъ Левъ . ѵлдинъ и ре емоу іако никого с тобою нѣсть . азъ не ѣдоу с тобою . рече король . емоу боуди тако . (ПСРЛ 2: 832).
9. король же оупроси его . шдномоу же рекыиоу . іако во вси . рекомѣи Привища собралисА соуть . ІАтвази . слышавъ король . посла штрока Андрѣл (ПСРЛ 2: 832).
10. и бые млгтъ велика надъ королемъ . во днь тъи . и над воими ef . іако в селицѣ дроужинѣ побѣдивъ . горды ІАтвазѢ . и Злиньци . и Крисменцѣ . и Покѣнцѣ. іакоже пишеть во книгахъ нѣг в силѣ брань . но в Бзѣ стоить побѣда . хотащю же королеви далече гонити по нихъ ити . и возбрани емоу Левъ. (ПСРЛ 2: 833).
11. Данилоу же королеви рекшоу емоу . злѣ створилъ еси . дворьскомоу же щвѣщавшоу . не іазъ не хотѣние мое . ни злое ны створилъ . посолъ не изнесъ слова права намъ . потом же король и Левь . изоима колодникы . и возвратисА к Василкови и Семовитови (ПСРЛ 2: 834).
12. да оувѣсть вса зємла Ллдьскаіа іако дань платили соуть . ІАтвази же королеви Данилоу. снови . великого кназа . Романа . по великомъ бо кназѢ Романѣ никто же не бѣ воевалъ на нѣ в Роускихъ кнази* . развѣе сна его Данила . Бмъ же дана емоу дань . послоушьство створи Ладьскою землю, сирѣчь во памАть дѣтемь своимъ . іако w Ба моужьство емоу показавшоу . іакоже премоудрыи . хронографъ списа . іакоже добродѣіаныа в вѣкы свататьса іакоже ска3’хомъ w ратехъ многихъ, си же написахомъ w Романѣ . древле бо писати си . ннѣ же здѣ вписано бые в послѢднай (дни) (ПСРЛ 2: 835—836).
13. Чотири згадки із титулом короля у вставних або ж переміщених фрагментах у повісті про похід Бурундая з Васильком на ятвягів (ПСРЛ 2: 846—848).
14. посла же сайгатъ. братоу своемоу королеви. с Борнео" . и со Изѣболкомъ. король же бдшеть поѣхалъ в Оугры . и оугони его . Борисъ . оу Телича . король же 6ашє печалоуіа . w братѣ по великоу . и w сновцѣ своемь Володимерѣ зане молодъ 6ашє . нѣкто w слоугъ его вшедъ нача повѣдати сиче \ѵгене лю- дье . кацѣ се едоуть за щиты со соуличами . а конѣ с ними поводьнии . король же w радостии воскочивъ и воздѣвъ роуцѣ хвалоу воздавъ Ббу ре4’ слава тобѣ Геи . тоть Василко побѣдилъ Литвоу . Борисъ же приѣха и приведе сайгатъ . королеви и конѣи во сѣдлѣхъ . щиты соуличѣ шеломы . король же нача впра- шати . w здоровьи брата своего и сновца . Борисъ же повѣда здоровье шбою . и вса збывшаіасА сказа емоу бые радость велика королеви w здоровьи . брата своего и сновца . а ворози избити . Бориса же шдаривъ шпоусти ко братоу своемоу (ПСРЛ 2: 857).
15. Мы же на преднее возвратимсл . кнАжащоу же Воишелькови в Литвѣ . и поча емоу помагати Шварно кназь . и Василко . нареклъ бо блшеть Василка


481
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шца собѣ и господина . а король бдіпеть тогда впалъ в болесть великоу . в неиже и сконча животъ свои . и положиша во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ . се же король Данило кназь . добрый хоробрый . и моудръіи . иже созда городы многи . и цркви постави . и оукраси ѣ разноличными красотами . блшеть бо братолюбьемъ сватаса с братомъ своимъ Василкомъ . сеи же Данило 6ашє* вторый по Соломонѣ . (ПСРЛ 2: 862).
16. Мьстислав же оудари челомь . противоу словомъ . брата своего . река ты же ми брать . ты же ми шць мои . Данило король . шже ма еси приіалъ подъ свои роуцѣ (ПСРЛ 2: 912).
17. брат’ ти гс'не молвить . стрый твои Данило король . а мои шць лежить в Холмѣ оу стѣи Бци . и сыновѣ его . 6pafa моа . и твоіа Романъ и Шварно (ПСРЛ 2: 913).
18. и плакасА надъ гробомъ его . плачемь великъімъ зѣло . аки по шцѣ своемь по королѣ (ПСРЛ 2: 928).
19. и тако сѣде Кондратъ . кназь в Соудомирѣ . кназємь Мьстиславомъ . снмъ Королевымъ и его помочью (ПСРЛ 2: 933).
20. Левъ кназь 6paf Мьстиславль . снъ королевъ . вноукъ Романо8. самъ йде в помоць . Болеславоу (ПСРЛ 2: 935).
Спостереження над наведеними фрагментами дають змогу зробити кілька попередніх висновків. Згадки королівського титулу Данила Романовича розподілені нерівномірно в тексті ГВл. У "прижиттєвих" повідомленнях про Данила вони сконцентровані лише в чотирьох сегментах: 827—836, 846—848, 857, 862. З погляду контекстів, згадки корелюють із дуже обмеженим колом сюжетів: два походи на ятвягів (827—828, 832—836; у нашому переліку фрагменти № 1—З та № 7—12), два литовські сюжети (830—831, 857; фрагменти № 6 та 12), два монгольські походи (Куремси: 829 та Бурундая: 846—848; фрагменти № 5 та 13) і, нарешті, посмертний панегірик Данилові (862; фрагмент № 15). На значних проміжках між цими сегментами Данило згадується або на ім’я, або ж із титулом князя; аналогічна ситуація спостерігається й усередині сегментів (див. вище). Таку непослідовність зауважив один із ранніх читачів Іпат. і спробував осягти більш одноманітної картини шляхом серії виправлень слова "князь" на "король" (див.: 848, вар. м; 849, вар. а, б, з; 895, вар. г).
Королівський титул відсутній на проміжку 862—912 (хоча Данило тут згадується, пор.:
Оу Юрьіа кназа оу Лвовича . оумре снъ именемь Михайло . младоу соущоу емоу . и плакашасА по немь . вси людье и спрАтавше тѣло его . и положиша ѣ во цркви . стьпа Бца в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его великий кназь . Данило снъ Романовъ (895)).
Наступна після довгої перерви згадка Данила (912) розпочинає серію із п’яти ретроспективних посилань на нього. По суті, це згадки Мстислава Даниловича (в одному випадку — Лева) як "сина короля", і тільки вони становлять "стерильний" сегмент у цілому тексті ГВл: Данило тут фігурує виключно з титулом король (912, 913, 928, 933, 935; фрагменти № 16—20).


482
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
За формальною ознакою всі згадки Данила Романовича з королівським титулом можна розподілити на три групи: 1) у складі формули "ім’ярек — син короля" або дзеркальної щодо неї "король — отець ім’ярека", тобто аналогічні до згадок у закінченні літопису (див. фрагменти № 2, 4 і 6); 2) згадки типу "Данило король" і 3) згадки без імені, де Данило фігурує лише як "король". Переважають, як легко переконатися, приклади останнього різновиду. Звернімо увагу на досить значний фрагмент № 14, де Данило жодного разу не згаданий на ім’я, натомість 7 разів як "король". До того ж типу належать фрагменти № 7—11, де на 8 згадок титулу жодного разу не наведено ім’я його власника. Те, що "король" — це завжди і тільки Данило, для автора цих текстів аж так очевидно й безсумнівно, що він не вважає за потрібне вводити уточнення навіть у фразі, де одночасно фігурує двоє королів, пор.: "найде емоу король поуть . оу королд Оугорьского" (фрагмент № 6).
Частотність і концентрація згадок цього типу в межах певних сегментів різко контрастує з кількісно скромнішими й несерійними (тобто поодиноко розкиданими по тексту) згадками типу "Данило король". Припускаємо, що ця відмінність не випадкова і може бути покладена в основу розрізнення природи відповідних текстів: значних фрагментів, спеціально написаних для того, щоб бути вставленими в належні місця літопису, і текстів, лише виправлених (можливо, тим самим) редактором. Звернімо увагу, що всі достеменно вставні (редакторькі) згадки в оповіді про перший прихід Бурундая (див. коментар до ПСРЛ 2: 846—848) мають форму "Данило король". Більше того, сліди редагування виявляє найперша ж згадка Данила з королівським титулом (фрагмент № 1). У нинішньому стані Іпат. вона звучить "королеви же Данилоу . пришед'шоу на землю . ЇАтвлзьскоую". Це, однак, є наслідком виправлення оригінального читання, збереженого у Хлєбн.: "королеви же и Данилоу. пришедшоу на землю . ІДтвАЗСКоую"; так само було й в Іпат. до виправлення (ПСРЛ 2: 827, вар. б, вар. 28).
Розподіл згадок Данила на відтинку, що нас цікавить, можна подати у вигляді таблиці (див. с. 483).
Звідки, однак, ГВл запозичає королівський титул Данила?
Звернімо увагу на коли й не суперечність, то очевидний дисонанс: в оповіді про коронацію Данила Романовича його жодного разу не названо власне королем. А згадка про "коруну", нібито надіслану через папських послів, є пізнішою вставкою в текст (див. коментар до ПСРЛ 2: 826).
Умоглядно можна було би припускати, що в придворному вжитку князя Данила іменували королем, і ця манера згадування володаря за його новим титулом вплинула на текст літопису. Самої ймовірності, однак, замало. Було б непогано знати, при якому дворі і коли саме князя Данила починають звично іменувати королем. А коли б удалося обґрунтувати можливість проникнення титулу з текстуального джерела, така гіпотеза мала б очевидні переваги над іншими можливими.
Фрагментами документального характеру в тексті ГВл є лише грамоти, уведені до складу ГВл літописцем Мстислава Даниловича. Таких грамот маємо три: дві грамоти Володимира Васильковича і одну грамоту Мстислава Даниловича.


483
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Данило
Данило кназь
Данило король
король
сынъ королевъ
828
829
830 (2)
831 (2)
832
833 (2)
834
835 (2)
836
838 (5)
839
840 (4)
841 (2)
843
846 (4)
848 (2)
850 (2)
862
829
840
848 (2)
850
857
859
862
827
828 (2)
835
847 (3)
848
862
828
830
831
832 (3)
833 (2)
834 (2)
857 (7)
828
829
830
912
913
928
933
935
Немає сумнівів, що лише титули, зазначені у вступних протоколах цих грамот, мають документальний характер і можуть бути визнані "офіційними": не тільки достеменно вживаними у князівській канцелярії, а й актуальними в момент їх писемної фіксації (на відміну від "наративної", тобто описової й ретроспективної, титулатури решти літопису). Усі грамоти було видано на короткому часовому проміжку: грамоти Володимира Васильковича — 1287/1288 рр., грамоту Мстислава невдовзі по тому, 1289 р. (щодо датувань див.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої пол. XIV ст.: дослідження, тексти. Львів, 2004, 313, 316, 351—352). Вступні протоколи грамот так подають титули волинських князів:
се изъ . кназь Володимерь . снъ Василковъ . вноукъ Романовъ . даю землю свою всю и городы по своемь животѣ . братоу своемоу Мьстиславоу (ПСРЛ 2: 903);
Се іазъ кназь Володимѣръ снъ Василковъ . вноукъ Романовъ . пишоу грамо- тоу (ПСРЛ 2: 903);


484
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Се азъ кназь Мьстиславъ . снъ королевъ . вноукъ Романовъ . оуставліаю ловчее . на Берестьаны (ПСРЛ 2: 932).
Як бачимо, інтитуляції всіх трьох грамот структурно ідентичні: ім’я експонента супроводжується посиланням на його батька й діда. Треба гадати, це відбиває стандартну практику, узвичаєну у волинській канцелярії Володимира Васильковича й успадковану Мстиславом Даниловичем. Тотожний титул знаходимо й у вихідному запису 1287 р. замовленого Володимиром Васильковичем Номоканону (одночасному грамотам): "списан быс [...] бгблюбивы" кнзе" Влади- миром сно" Василковым внуко" Романовы"" (зберігся в копії XV ст., див.: Столярова Л.В. Свод записей писцов, художников и переплетчиков древнерусских пергаменних кодексовХІ—XIV веков. М., 2000, 144—145). Люди, причетні до адміністрації Володимира Васильковича, також уживали прийнятого канцелярією титулу, як, наприклад, "боголюбивий тивун його Петро", для якого було переписано книгу повчань Єфрема Сиріна: "при црствѣ блговѣрнаго цсрд Володимѣра сна Васил- кова. оунука Романова" (Срезневский И.И. Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках. СПб., 1867, 37).
Князівська титулатура в грамотах Володимира і Мстислава своєрідна і не має прямих аналогів у найближчому оточенні (найближчою паралеллю є титул ростовського князя Василька Костянтиновича у вихідному книжковому записі 1219 р.: "при кнази при Василцѣ при сноу КостантиновѢ а вноуцѣ Всєволожи" (Столярова Л.В. Свод записей, 108). Титулатура грамот Володимира Васильковича апелює до генеалогічної ідеї та спадковості владарювання, чим принципово відрізняється, наприклад, від грамот сучасника Лева Даниловича (з доволі скромними інтитуляціями "а се я князь Левъ", "ego dux Leo") або пізніших документів Андрія і Лева Юрійовичів чи Болеслава-Юрія Тройденовича, чия титулатура підкреслює домінування над територіальними утвореннями. (Для симетрії з попереднім: записи на книжках, що згадують Лева Даниловича та Юрія Львовича, також подають їх титули "скромно": "при Львовѣ кнажѢньи и сна юго Юрыа"; "коли са женило Горгии кназє а \ѵць іємоу в оугры ходило" (Столярова Л.В. Свод записей, 118, 130).)
Важко сумніватися, що саме з грамот волинських князів (або, ширше, з практики володимирської канцелярії кінця 1280-х рр.) князівські титули мігрують в оповідну частину ГВл, причому проникають досить далеко в глиб тексту. Наприклад, відомий із грамот титул Володимира Васильковича знаходимо в повідомленні про одруження його з дочкою Романа брянського: "нача шдавати милоую свою дочерь именемь Шлгоу . за Володимера кназа сна Василкова вноука великаго кназа РомаЙ Галичкаго" (862); він же фігурує в урочистому повідомленні про смерть князя: "престависл . блговѣрныи хеолюбивыи великий кназь . Володимѣръ. снъ Василковъ. вноукъ Романовъ'' (918).
Узагалі стабільність титулатури Володимира Васильковича (причому в трьох різних типах текстів), як на XIII ст., просто виняткова.
Ставши волинським князем, Мстислав Данилович почав імітувати титула- туру свого попередника на волинському столі, але клаузу "снъ Василковъ", природно, замінивши посиланням на власного батька в досить характерній формі "снъ королевъ". Це формула, знайома нам з багатьох повідомлень ГВл. Подібно


485
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
до титулу Володимира Васильковича, титулатура грамот Мстислава Даниловича також виявилася продуктивною для оповідної частини, пор., наприклад, буквально скопійоване: "Левъ кназь 6paf Мьстиславъ . снъ королевъ . вноукъ Романо6'' (935) або: "и тако сѣде Кондратъ . кназь в Соудомирѣ . кнлземъ Мъстиславомъ . снмъ Королевымъ" (933); "и вдасть Романови . снви королевоу Новогородъкъ" (830).
Формула "снъ королевъ" виняткова: тут унікальний для князівської родини, притаманний лише Данилові титул стоїть на місці, де мусило б читатися ім’я, отже, під певним оглядом набирає значення індивідуального імені князя. Мабуть, з погляду князівської канцелярії, "снъ королевъ Даниловъ" виглядало б як тавтологія. Саме ця особливість канцелярської формули зробила можливим згадувати Данила без імені, лише як "короля", в оповідній частині, а замість па- троніма його синів уживати субституту "снъ королевъ".
Попри те що в наративній частині ГВл інші сини Данила, Роман та Лев, також згадуються як "сини короля", збережені грамоти Лева, наприклад, засвідчують, що насправді ця формула не входила до складу їхньої титулатури. (Навпаки: фальсифікуючи грамоти Лева Даниловича в XVI ст., їхні автори запозичили інтитуляцію ("а сє и. кназь Левъ снъ королл") з літопису.) Ніхто з нащадків Данила не вживав зазначеної формули як частини офіційного титулу, тож це є індивідуальною особливістю документів саме і тільки Мстислава Романовича.
Ми можемо вгадувати причини педалювання Мстиславом королівського сану батька. Мстислав — молодший із Даниловичів, з невисоким статусом усередині власної родини. Попри це він став спадкоємцем патримоніального для всієї династії володимирського столу (тобто де-факто старшим князем серед Романовичів). Ні Данило, ні його сини чи внуки ніколи не претендували на Володимир. За негласним (утім, лише для нас) родинним розподілом Волинь уважалася отчиною Василька і, справді, протягом життя двох поколінь передавалася в його родині (передавалася б і далі, коли б Володимир мав синів). Саме цей отчинний принцип успадкування та легітимності влади й підкреслював титул Володимира Васильковича: від Романа — до Василька — до Володимира (натякаючи на виключне право цієї родини). Але Мстислав став володимирським князем не за отчинним принципом, а завдяки дезигнації Володимиром. Він, отже, зіткнувся з проблемою подвійної легітимації свого нового статусу: серед князівської родини і серед волинських еліт. Успадкувавши титул Володимира, Мстислав не міг просто замінити в ньому згадку Василька на згадку Данила: це руйнувало б закладений у титулі отчинний смисл, недоречно нагадуючи про те, що батько Мстислава не був володимирським князем. Формула "син королів" розв’язувала делікатне завдання, апелюючи до найвищого в династії титулу й уникаючи згадки імені.
Звернімо увагу, що формула "сынъ королевъ" розподілена у двох серіях: на самому початку нашої таблиці і в самому кінці. Отже, усі згадки титулу король потрапляють в середину і замкнені цими двома серіями. Це свідчить, що всі вони (згадки титулу король) внесені в текст однією рукою і одним заходом.
Отже, формула "син королів", як і манера згадувати Данила у формі "король", суть явища, міцно пов’язані з легітимізацією передання Мстиславові Даниловичу володимирського столу. Як такі, вони є прикметами лише певного часу й обставин і не могли виникнути раніше від 1289 року.


486
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тож виникають підстави твердити, що фрагменти, марковані титулом "король", або належать перу літописця, що працював за часів Мстислава Даниловича (тобто після 1289 р.), або ж були цим літописцем відредаговані.
Наш висновок змушує прокоментувати висловлені в літературі думки щодо обсягу й інтенсивності літописної роботи за Мстислава і, відповідно, щодо ідентифікації фрагментів ГВл, які могли виникнути тієї пори. Як правило, цей внесок у формування тексту ГВл оцінюють як скромний чи навіть мінімальний. Так, Грушевський стверджував, що за Мстислава продовжував трудитися той же літописець, що працював і за Володимира Васильковича, але за нового правління він устиг описати лише вокняжіння Мстислава і додати "чотири короткі записки, може, авторові, а може, й іншої руки: побудування нагробної каплиці на гробі Романової княгині, заложення кам’яної вежі в Чорторийську, смерть князя пінського Юрія, смерть князя степанського Івана" (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. З, 176). Генсьорський припускав, що "особі, близькій до князя Мстислава" належить лише вставка грамоти берестянам і наступний за нею текст, а крім того, кілька недоречних вставок у попередній текст (Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис, 5—7). Пашуто тведив, ніби від літописання часів Мстислава зберігся лише "невеликий уривок", починаючи зі сцени вокняжіння Мстислава, але й той "має сліди перегрупування", про що свідчать нібито вставки (Пашуто В.Т. Очерки, 130—133).
Доволі близькі, ці сценарії мають спільну хибу — практично цілковиту відсутність текстуальних свідчень на свою користь. Як зазначив свого часу І.П. Єрьомін, ці й аналогічні судження про структуру "волинської" частини ГВл ґрунтуються на кількох узвичаєних у колі дослідників літописання, але неочевидних припущеннях: що кожний князь мав власний літопис, працювати над яким припиняли по смерті князя; що наступний князь розпочинав власний літопис, доручаючи його новій довіреній особі; що руки авторів можна розрізнити за ідеологією: придворний літописець має недолюблювати всіх князів, крім власного; що деталі — імена, географічні назви, подробиці битв — видають очевидця; що, нарешті, літописці конче є сучасниками подій і записують їх у міру того, як події відбуваються (Еремин И.П. Волынская летопись, 106—109).
Коли відкинути окреслені упередження, виявиться, що "волинський" літопис не має в собі очевидних текстуальних свідчень, котрі давали б змогу виявляти в ньому послідовні етапи нагромадження тексту, виразно відповідні до зміни князів-патронів літопису:
Есть основания полагать, что Волынская летопись от начала и до конца — труд одного и того же автора. [...] Об одной руке свидетельствуют как содержащіе летописи, так и весь ее литературный строй. [...] Есть данные, указывающие на то, что составлена она была в один прием — не ранее 1289—1290 гг. (Еремин И.П. Волынская летопись, 109, 114).
О.Т.
Потом же Воишелкь . створи миръ с Даниломъ и вида [Хлєбн.: въда] дщерь. Миндогдовоу [Хлєбн.: ми"догодовоу] за Шварна сестроу свою . и приде [Хлєбн.: пріиде в] Холмъ к Данилоу . доставивъ кнджение свое . и воспри-


487
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
емь мнискии чинъ . и вдасть Романови . снви королевоу Новогородъкъ w Миндога . и w себе . и Вослонимъ [Хлєбн.: слоним] . и Волковыескь . и всѣ городы . а самъ просисд . ити во Стоую Гороу и найде емоу король поуть . оу королл Оугорьского . и не може ити [Хлебн.: доити] Стое Горы . и воротие в Болгарѣхъ (ПСРЛ 2: 830).
Це перше повідомлення про литовського князя Войшелка. Загалом їх у літописі шість: три — у "галицькій" частині (ПСРЛ 2: 830, 837—838, 847) і ще три — у "волинській" (ПСРЛ 2: 858—862, 862—863, 867—868). Згадки в "галицькій" частині короткі і, крім найпершого, малоінформативні. Згадки ж у "волинській" частині значно обширніші, і в літературі їх прийнято об’єднувати у "повість про Войшелка".
Традиція трактувати всі повідомлення про Войшелка як єдину цілісну повість, лише рознесену літописцем по різних місцях літопису, йде від М.С. Гру- шевського. Історик, як відомо, інакше (ніж це роблять нині) визначав межу між "галицькою" і "волинською" частинами ГВл, кладучи вододіл на Іпат. 1255, між повідомленням про коронацію Данила і повідомленням про перший прихід на Русь Куремси (тобто близько до ПСРЛ 2: 829). Отже, обидві серії повідомлень про Войшелка потрапляли, згідно з поглядом Грушевського, до "волинської" частини. Проте з якоїсь причини Грушевський обговорював лише другу серію повідомлень про Войшелка, оминувши першу цілковитою мовчанкою. (У більш ранній праці, щоправда, дослідник мимохідь зауважив, що волинська історія Войшелка "описана вже іншим пером", ніж попередня (див.: Грушевський М.С. Хронологія подій, 43).) Другу серію дослідник називав "оповіданням про литовські події" і, як можна судити, передбачав для неї окремого автора (Грушевський М.С. Історія української літератури. Т. 3. К., 1993, 170—172). Загалом з його міркувань виникало враження самостійного літературного твору, інкорпорованого до літопису.
Схожі думки розвивав В.Т. Пашуто. Він стверджував, що перша і друга серії походять із якогось "первинного тексту" про Войшелка (запозиченого нібито з (міфічного) "литовського літопису"), частину якого було вміщено до "літопису Данила", а продовження — до "волинської" частини ГВл, "и потому об одном и том же пострижений Войшелка в монахи мы читаєм теперь два разных расска- за" (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950, 114—117). Історик, мабуть, не зауважив внутрішньої суперечності свого висновку: якщо оповіді різні (а це справді так), то що дає підстави вбачати в другому оповіданні "рештки" початкового тексту? Чи "литовський літопис" міг містити дві, причому протилежного змісту, історії Войшелкового постриження?
Інакше розв’язував проблему Д. Голдфренк. Спираючись на ідеї А. Генсьор- ського, який розглядав створення ГВл як низку послідовних редакцій, першу серію повідомлень про Войшелка він атрибутував авторові "зводу 1266 р.", другу ж — авторові "зводу 1289 р." (David М. Goldfrank, The Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, Harvard Ukrainian Studies (11, 1987), 47).
В останній за часом публікації Т.Л. Вілкул містяться роздуми, по суті, аналогічні до висловлених Пашуто. Визнаючи факт значних розбіжностей між двома оповідями, вона, проте, вважає за можливе стверджувати, що вони "демонстру-


488
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ють наявність якогось спільного інформативного блоку". Усі різночитання, як здається дослідниці, задовільно пояснюються, "якщо припустити агіографічну переробку фрагмента літописця Данила Галицького в кінці XIII ст." (Вілкул Т.Л. Галицько-Волинський літопис про постриження литовського князя Вой- шелка. Український історичний журнал. 2007, № 4, 26—37; див. також: Вілкул Т. Постриження князя Войшелка: політика князя Данила і стратегії літописців. Княжа доба: історія і культура. 2008, вип. 2, 123—129). Дослідниця оперує невиразними й невизначеними поняттями. Так, вона не пояснила, що має на увазі під "спільним інформативним блоком" і в якій матеріальній формі можна його уявити. Чи був це писемний текст, і коли так, як він існував поза літописом? Щоправда, з дальшого викладу стає ясно, що це всього лише чергове "втрачене джерело", зміст якого, утім, Т.Л. Вілкул якимсь дивом відомий, адже вона повідомляє пікантні конспірологічні подробиці з життя Войшелка, літописцями ніде не зазначені. Так само Т.Л. Вілкул не визначає, що таке "агіографічна обробка" (запозичивши цю ідею в Голдфренка, пор.: David М. Goldfrank, The Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 48). Агіографічна обробка історичного тексту це і є, власне, житіє (прикладів чимало, зокрема житія св. Бориса і Гліба, св. Володимира чи св. Ольги). Для створення житія (воно ж "агіографічна обробка") потрібні особливі обставини й спонуки, яких у нашому випадку назвати неможливо. Войшелк не був долучений до лику святих, не існувало навіть місцевого його вшановування. Більше того, ніщо в самому тексті "обробки" не свідчить про її агіографічний характер: смерть Войшелка не смерть мученика і навіть не смерть страстотерпця, жодних прижиттєвих чи посмертних чудес не зазначено, як, зрештою, і будь-яких "подвигів" святості. Не вважати ж за такі бажання хреститися й постригтися в монастир, цілком звичні для середньовіччя? Читаючи ГВл, середньовічна людина не могла би помістити Войшелка в жодний із відомих розрядів святості (святитель, преподобний, мученик, страстотерпецъ, чудотворець, праведник тощо).
Припущення про існування щодо Войшелка "літературної повісті", "початкового тексту" або, якщо завгодно, "інформативного блоку" були б коректними, якби фрагменти, зібрані у спільний текст, давали сюжетно й за змістом цілісний твір. Нічого схожого не виходить. У ГВл справді дві оповіді, що належать перу двох авторів.
Придивімося до змісту оповідей уважніше.
"Галицька" частина:
1) Войшелк укладає мир із Данилом. Видає сестру за Шварна. Віддає Новгород ок Романові Даниловичу. Приймає постриг у Холмі. Вирушає до Святої гори і повертається з Болгарії (ПСРЛ 2: 830).
2) Ізольоване нагадування, що Войшелк віддав Новгородок Романові (ПСРЛ 2: 838).
3) Повідомлення, що Войшелк "сотворив лесть" і в якийсь неуточнений спосіб захопив Романа. Данило полює на Войшелка й Товтивіла (ПСРЛ 2: 847).
"Волинська" частина:
1) 	Повідомлення про Войшелка подані у зв’язку з убивством Міндовга. Дочку за Шварна віддає Міндовг до Холма. Войшелк починає княжити в Новго-


489
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
родку. Хреститься в Новгородку. Іде до Галича до Данила й Василька з бажанням прийняти постриг. Хрестить Юрія Львовича. Іде в Полонину до якогось Григорія в монастир, тут приймає постриг і залишається протягом трьох років. Потім іде до Святої гори, але вертається з невідомого пункту. Повертається до Новгородка, споруджує монастир на Німані й у ньому живе. Міндовг докоряє синові. Історія вбивства Міндовга. По смерті Міндовга Войшелк тікає до Пінська. Історія вбивства Треняти. Войшелк із пінянами йде до Новгородка, звідти в Литву княжити (ПСРЛ 2: 858—862).
2) Войшелкові починають допомагати Шварно й Василько Романович (ПСРЛ 2: 862—863).
3) Войшелк передає своє княжіння Шварнові, "знову" бажаючи прийняти постриг. Іде до монастиря св. Данила. Лев убиває Войшелка (ПСРЛ 2: 867—868).
Як бачимо, дві серії повідомлень різняться не просто фактографічно, а й сюжетно: це дві різні історії. Перша серія — це історія Романа Даниловича, друга серія — це історія Міндовга і Шварна Даниловича.
Логічним здається припустити, що перша серія, уміщена в хронологічно більш ранній "галицькій" частині, є ранішою за написання "волинської" серії. Але чи випливає із цього який-небудь текстологічний зв’язок між двома серіями? Не обов’язково. Утім, дослідники керувалися нехитрою логікою: розміщення повідомлень у нинішньому тексті ГВл свідчить про співвідношення їх — перша серія є джерелом другої.
Голдфренк припускав, що перша серія стала джерелом принаймні початку повісті про Войшелка у "волинському" літописі (David М. Goldfrank, The Litua- nian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 47). Вілкул більш певно ствердила, що перша серія є "вихідною" (Вілкул Т.Л. Галицько-Волинський літопис про постриження литовського князя Войшелка, 27). З такого твердження випливають два наслідки: 1) усе, що містить друга серія, можливо вивести виключно з інформації першої, або 2) відомості другої серії, які не знаходять відповідників у першій, є вигаданими, і це можна доказово продемонструвати.
Це очевидно не так.
Арбітром тут є зовнішні щодо ГВл і незалежні від нього свідчення, які підтверджують ті з повідомлень другої серії, які не знаходять відповідника в першій.
У Лівонській римованій хроніці (кінець XIII ст.) знаходимо повідомлення про вбивство Міндовга в результаті змови якогось "впливового литвина, що мав чимало шляхетних друзів". Дізнаємося, що по смерті Міндовга його "кращі піддані" негайно послали звістку на Русь, де перебував його син. Одержавши новини, той поспішив до Литви, де розправився зі змовниками (The Livonian Rhymed Chronicie, transi, by Jerry C. Smith and William L. Urban [Indiana University Publica- tions, Uralic and Altaic Series, vol. 128] (Bloomington, IN, 1977, 88)).
Більш детальну інформацію, що корелює з "волинською" серією повідомлень про Войшелка, знаходимо в польських анналах. Так, в Анналах Красіньських під 1264 р. читаємо, що Міндовг, король Литви, разом із синами був підступно вбитий своїм племінником Тренятою. Син Міндовга Войшелк, що жив як монах на Русі, вийшов із монастиря і помстився за смерть батька, убивши Треняту та інших вельмож (Monumenta Poloniae historica, t. З (Lwów, 1878), 133). В Анналах


490
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Краківського капітулу під 1263 р. знаходимо згадку про смерть Міндовга, а під наступним 1264 р. — повідомлення, що Тренята, могутній правитель Литви, який убив Міндовга, був убитий Теофілом (Товтивілом) і Войшелком, сином короля Міндовга (МРН 2: 807—808). Нарешті, в Анналах Траски під 1267 р. міститься згадка, що Лев, син Данила, короля Русі, убив Войшелка, сина Міндовга, князя Литви (МРН 2: 840).
Отже, як бачимо, значна кількість фактичних подробиць "волинської" оповіді про Войшелка знаходить підтвердження в незалежних джерелах, а отже, ці відомості не можна визнати ні вигаданими, ні домисленими на підставі "галицької" серії. Загалом "волинська" оповідь виявляється не просто докладнішою, а й більш достовірною порівняно з "галицькою" серією повідомлень, у якій, по суті, підтверджується лише одна обставина — постриження Войшелка. Отже, теоретично більше підстав було б обговорювати ймовірність зворотного зв’язку: "галицька" серія є спотвореним резюме "волинської".
І справді, не можна визнати, що "галицька" серія повідомлень, де фігурує Войшелк, читається нині у своїй початковій формі. Судячи з усього, вона зазнала редакторських утручань. Фактично з "волинською" серією перетинається змістом лише перший фрагмент, причому лише в окремих елементах. Придивімося до його змісту. Тут очевидно, що Войшелкові приписують дії, яких він не міг учиняти самостійно за життя Міндовга: не міг укладати миру, не міг самостійно видавати дочку Міндовга заміж і не міг заповідати волості. Усе це міг ініціювати лише сам Міндовг. Прикметно, що в сусідніх текстах "галицької" частини саме це і знаходимо: Міндовг укладає мир із Данилом і пропонує шлюб його сина зі своєю дочкою; Роман, справді, сидить у Новгородку, але його сюзереном є Міндовг, пор.:
Того* лѣт . присла Миндовгъ . к Данилоу . просд мироу хота любви w сватьствѣ (ПСРЛ 2: 820—821);
присла же Миндовгъ . к Данилоу . пришлю к тобі Романа. и Новогородцѣ . а бы пошелъ ко Возваглю (ПСРЛ 2: 838).
Усі три дії, приписані Войшелкові (укладення миру, шлюб із Міндовгівною та передання Новгородка), у "галицькому" літопису належали Міндовгу. Це, своєю чергою, означає, що спершу літопис не передбачав участі Войшелка в цих подіях.
Крім того, у першому фрагменті помічаємо маркери роботи пізнього "волинського" автора, до яких зараховуємо характерну форму імені литовського князя — "Воишелкъ", а також титул Романа — "сынъ королевъ" (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). Тут, додатково, присутні алюзії на Кл, що традиційно вважається почерком "волинського" автора ("и восприемь мнискии чинъ", лише у Кл).
Не виключено, що в початковому стані наш фрагмент був парним до "присла Миндовгъ . к Данилоу . просл мироу хота любви w сватьствѣ" і виступав реалізацією заявлених там намірів: Міндовг таки уклав мир із Данилом, таки віддав дочку за Шварна, а Романові було передано Новгородок. Зазначимо, що Міндовг тут більш "автентичний", ніж Войшелк: його ім’я подано у формі "Миндогь", характерній саме для "галицької" частини ГВл (див. таблицю кореляції форм імен Войшелка і Міндовга, с. 494—495 цього видання).


491
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Зауважуємо також, що між першим і останнім фрагментами "галицької" серії є очевидна змістова суперечність: Войшелк постригається й тому віддає своє княжіння Романові, а тимчасом з’ясовуємо, що в завершенні серії він усе ще діє як активний князь і захоплює в полон Романа.
Інакше кажучи, Войшелк, як він фігурує в першому фрагменті, неорганічний і навіть цілком недоречний у контексті "галицького" літопису. Це може означати, що ніякої "серії" повідомлень про Войшелка в "галицькій" частині ГВл не було, а з’явилася вона внаслідок утручань одного з "волинських" авторів. Войшелк (причому, що важливо, у формі, властивій "галицькій" частині — "Вышелгъ") фігурував лише в одному епізоді — захоплення Романа. Фрагмент, а по суті ремарка, що стоїть між цими двома і абсолютно недоладно виступає підсумком оповіді про австрійську авантюру Романа, своєю формою ("си же преже сказахомъ іако Вышелкъ бѣ далъ . Новогородокъ . Романови") виглядає як редакторське пояснення, покликане здійснити перехід між двома епізодами (австрійським і литовським) у біографії Романа.
Доходимо, отже, висновку, що єдиний "автентичний" епізод у "галицькій" частині, де фігурував Войшелк, є оповідь про перший похід Бурундая, коли Войшелк і Товтивіл "лестью" схопили Романа, а Данило безуспішно намагався розшукати винуватців. Це прикметне місце літопису: саме на цій оповіді механічно уривається "галицька" частина ГВл, а сам текст суттєво поредаговано, що видно з численних пропусків, вставок та переміщених шматків тексту (див. коментар до ПСРЛ 2: 846—848).
Але такого ж ґатунку і значний сегмент тексту попереду. Заключні сторінки "галицького" літопису напрочуд строкаті. Його завершення багатьма ознаками виявляє очевидні сліди радикального, але не цілком ретельного редагування. Тут знаходимо вочевидь переміщені фрагменти (зокрема, "хронологічний роздум", див. коментар до ПСРЛ 2: 820; або фрагмент про якогось таємничого "Ізяслава", див. коментар до ПСРЛ 2: 830), сюди ж знесено фрагменти, місце яких для редактора було не очевидне (пор.: "В та же лѣ*. или преже или потомъ . приѣхаша Татарѣ . ко Бакотѣ [...]" (ПСРЛ 2: 828)).
І така ж картина відкривається в повідомленнях про Романа Даниловича. Усі згадки про Романа (крім найпершої, у каталозі Данилових дітей) сконцентровані саме на останніх сторінках "галицької" частини. Причому перше враження таке, що "накидали" їх майже навмання, так що читачеві важко зорієнтуватися, де саме перебуває Роман: він то на Волині (819), то в Австрії (821), то в Галичі (830), то в Литві (831), то знову в Австрії (836), то знову в Литві (838). Нинішня хаотична картина, можливо, пояснюється тим, що історії, спочатку складені у відповідності до сюжетної логіки, згодом намагалися перебудувати згідно з хронологічним порядком, що призвело до фрагментації повідомлень. Можна думати, що Войшелк з’являється в першому фрагменті "галицької" серії в процесі цього редакторського епізоду.
"Волинська" серія повідомлень про Войшелка, як зазначалося, справляє враження більш цілісної й оригінальної. Попри її значно більший обсяг, сюжетну складність і фактографічне багатство, з текстологічного погляду ця серія являє собою простішу проблему. Формально серія містить три фрагменти. Але по-


492
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
діл на фрагменти досить умовний: він випливає лише з того, що в центр ми ставимо особу Войшелка. За інших критеріїв увесь сегмент "волинського" літопису від слів "По сем же сонмѣ миноувшоу лѣтоу шдиномоу" (ПСРЛ 2: 858) і до "КнАжащю же по Воишелкови Шварнови в Литовьскои земли" (ПСРЛ 2: 869) становить послідовну оповідь про литовські справи, де Войшелк є лише однією з кількох головних дійових осіб. Цю оповідь перебиває кілька сторонніх повідомлень: про весілля Володимира Васильковича (див коментар до ПСРЛ 2: 861—862) і панегірик Данилові Романовичу (див. коментар до ПСРЛ 2: 862— 863); і через інтервал — три повідомлення: про комету 1264 року; про смерть княгині Василькової та про "мятеж" в татарах (див. коментар до ПСРЛ 2: 863). Усі ці повідомлення можна вважати вставками.
Оповідь містить характерні для "волинського" автора фразеологізми: "тако река", "тако бысть конець оубитья". Крім того, оповідь орієнтовано на сподівані для "волинського" автора літописні взірці. Одним із них є сюжет про язичницький період життя Войшелка, де його зображено як несамовитого ревнителя старої віри. Сюжет, найвірогідніше, не має стосунку до реальності. Згідно з логікою тексту, Войшелк мав хреститися незадовго до приходу в Галич:
посем же вниде страхъ Бйи во срдце его помысли в собѣ хота приіати стое крещние . и крс'тисА тоу в Новѣгородьцѣ и нача быти во крѣстыаньствѣ . и по семь иде Воишелкъ . до Галича . к Данилови . кндзоу и Василкови . хота приіати мнискии чинъ (ПСРЛ 2: 859).
Цей прихід до Данила і Василька, за внутрішньою хронологією, стався не раніше від 1254 р. (Грушевський М.С. Хронологія подій, 43). А проте, як ясно з булли Папи Інокентія IV від 17 липня 1251 р. (див.: Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia maximam partem nondum edita ex tabulariis vaticanis deprompta collecta ac serie chronologica disposita, t. 1. Ab Honorio Рр. III. usque ad Gregorium Рр. XII. 1217—1409 (Roma, 1860), 49, № 102), на ту пору Міндовг і вся його родина, включно із "синами", була вже давно охрещеною.
Отже, язичницький епізод має літературне походження.
Воишелкъ же нача кнажіти . в Новѣгородч'ѣ . в поганьствѣ боуда . и нача проливати крови много . оубивашеть бо на всакъ днь по три по четыри . ко- торого же дні не оубыашеть кого печаловашеть тогда . коли же оубыашеть кого . тогда веселъ блшеть (ПСРЛ 2: 859).
Нагнітання барв знадобилося "волинському" авторові, щоб контрастніше відтінити чудесне перетворення язичника на благочестивого християнина. Автор удався до добре відомого в літописанні літературного мотиву, що протиставляє язичницьку темряву та жорстокість християнському милосердю. Безперечно, він запозичив його з Іпат., де в ПВЛ аналогічно описано переродження Володимира Святославича з язичника на людину, яка пізнала Бога. Про те, що в розпорядженні автора був кодекс Іпат., свідчить характеристика Войшелкового духівника ігумена Григорія:
Григорѣи же блшеть члвкъ стъ . акогоже не быс. перед нимь . и ни по немь не боудеть (ПСРЛ 2: 859).


493
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Це практично дослівно повторена атестація київського митрополита Іоанна II із Кл:
бъГ' же Ішанъ си мужь хитръ . книгамъ и учѣнью [...] слкова . не быс' преже в Руси . ни по нѣмь не боудеть такии (ПСРЛ 2: 199—200).
Зазначимо одну анахроністичну деталь у "волинській" повісті про Войшелка. Він приходить "до Галича . к Данилови . кндзоу и Василкови". Тимчасом немає жодних достовірних свідчень, що Данило після повернення від Батия 1246 р. сидів у Галичі чи бодай відвідував Галич. Це деталь значно пізніших часів його сина Лева, який, справді, княжив у Галичі (пор.: "А Левъ нача кнажити в Галичѣ и в Холмѣ . по братѣ по своемь . по Шварнѣ"(ПСРЛ 2: 870)).
Насамкінець — кілька міркувань про хронологію Войшелкового "житія". Вона може виявитися значно "коротшою", ніж уважають у літературі.
Свого часу Грушевський висловив слушну думку, що єдиною певною датою в оповіді є смерть Миндовга, 1263 р., і відраховувати історію Войшелка слід "назад" від цієї опорної дати (Грушевський М.С. Хронологія подій, 43). Дослідник, однак, не дослухався до власної поради і відраховував події "вперед" від 1254 р. (тобто від приходу Войшелка на Русь), який випливав із "галицької" серії. Але ми вже бачили, що такого повідомлення, найвірогідніше, у "галицькому" літописі не було. Єдиною автентичною подією Войшелкового життя тут треба визнати захоплення ним Романа Даниловича: дата цієї події — 1258 р. — твердо верифікується завдяки синхронізації з походом Бурундая. Але в цьому останньому повідомленні Войшелк ще не монах, а князь, отже, похід Бурундая стався до його приходу на Русь і наступного постриження. Тож події мають уміститися в досить вузькому інтервалі 1258—1263 рр.
Простежуючи подієві елементи "волинської" оповіді "назад" від Міндовгової смерті, ми знаходимо наступні:
"в то же веремд оумре кнагини Миндовгован" — подія, яку Грушевський слушно клав на попередній, 1262 рік;
"и приде [Войшелк. — Авт.] шпать в Новъгородокъ . и оучини собѣ манастырь. [...] и тоу живашє" — тривалість невідома, але близько до смерті Міндовгової "в то же веремА";
"штолѣ же поиде во Стоую Гороу [...] не може доити до Стѣи Горѣ" — тривалості подорожі не зазначено, але просто з паломництва Войшелк прямує до Литви;
"тоже потомъ йде в Полониноу . ко Григорьеви в манастырь . и пострижесА во черньцѣ . и быс' в манастыри оу Григорыа . г . лѣ^";
"и по семъ иде Воишелкъ . до Галича . к Данилови . кнАЗоу и Василкови".
Як бачимо, лише щодо одного елемента автор подав тривалість: три роки перебування в монастирі. Три попередні подієві елементи виявляються практично суміщені в часі: з нетривалого паломництва Войшелк повертається в Литву і "в то же веремл" помирає Міндовгова.
Виходить, що згідно з внутрішньою логікою сюжету смерть Міндовга від приходу Войшелка на Русь відділяє чотири роки. Отже, потрапляємо у 1259 рік,


494
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Кореляція форм імен Воишелкь/Вышелкъ і Миндогъ/Миндовгъ
Ствп.
Рік Іпат.
819
6761
Миндог
Миндовгъ
820
6761
Миндовгъ
830
6763
Воишелкь
Миндогдовоу
831
6763
Миндога
837
6765
Вышелкъ
Миндовгъ
840
6766
Миндогови
847
6768
Въішелка
Въішелгъ (Вышелкъ)
855
6770
Миндовга
Миндовгъ
858
6770
Воишелкъ (въишелкь) Воишелкъ
Миньдовгъ
859
6770
Воишелкъ
Миндовгъ
Вошелкъ
Миндовговаіа
(воишелкь)
Воишелкъ
Миндовгъ (миндовьгь)
Миндовгъ (миньдовгь)
860
6770
Миндовга (миньдовга)
Миндовга
Миндовгова
Миндовга (миньдовга)
860
6771
Воишелкъ
Миндовгъ
Миндовга Миндовговоу Миндовговѣ
861
6771
Воишелкъ
Миндовъговъ
Миндовгови
861
6772
Воишелкъ
Миндовгова
862
6772
Воишелькови (воишелкови)
863
6772
Воишелкови
Воишелкъ
Воишеволкови
Воишеволкъ
864
6776
Воишелкови (въишелкови)


495
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Закінчення
Ствп.
Рік Іпат.
867
6776
Воишелкъ
Воишелкъ
Воишелкъ
Воишелкъ
868
6776
Вошелкъ (Воишелкъ) Войшелка Воишелкъ Войшелка Воишелкъ Воишелкови Войшелка
869
6776
Воишелкови (воишелцѣ)
891
6790
Войшелка
наступний за 1258 роком, коли в "галицькій" серії знаходимо Войшелка. Що й очікувалося.
Текст літопису лишає одну загадку. Якщо 1258 р. Войшелк був ворогом Данила й Василька, то як сталося, що наступного року він смиренно приходить до них і стає союзником, ще й зрікається княжіння? Не виключено, що "вихід" Войшелка з Литви не був аж таким добровільним і вмотивованим виключно благочестям, як подає літопис. Можливо, він був пов’язаний із спробою Міндовга коронувати одного з молодших синів (від другого шлюбу), як про це дізнаємося з листа Папи Олександра IV до Міндовга від б березня 1255 р. (див.: Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia, 60—61, № 123), що очевидно маргіналізувало роль старшого з Міндовгових синів або й узагалі позбавляло його перспектив у Литві.
П.Т.
Як видно з наведеної таблиці, ГВл знає по дві форми імен Міндовга й Войшелка: Миндогъ/Миндовгъ і Вышелкъ/Воишелкъ. Розподіл форм Миндогъ/Миндовгъ обговорено вище (див. відповідну таблицю в коментарі до ПСРЛ 2: 735—736). Як бачимо, "волинська" частина літопису знає виключно форми Миндовгъ і Воишелкъ. Ці форми, отже, треба визнати за специфічні для "волинського" автора. Натомість у "галицькій" частині (межу між двома частинами літопису показано в таблиці темною смугою) переважають форми Миндогъ та Вышелкъ. Форма Вышелкъ трапляється виключно в тій зоні тексту ГВл, де знаходимо також форму Миндогъ. Ці форми, отже, треба визнати за специфічні для "галицького" автора.
Помічаємо, що "волинська" форма Воишелкъ у межах "галицького" літопису фіксується лише раз, і якраз у тому повідомленні, яке в попередньому комен-


496
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тарі було (за іншими ознаками) кваліфіковане як таке, що зазнало втручань "волинського" редактора. Натомість у повідомленнях, які вище було визнано за автентично належні до "галицького" тексту, фігурує виключно "галицька" форма Вышелкъ.
К.К.
Відомо, що під час створення НПЛст (тобто Синод, списку) було використано текст ПВЛ. Який конвой мала ПВЛ у тому рукописі? Чи потрапив до Новгорода текст ПВЛ без продовжень, чи це був кодекс аналогічного до Іпат.—Хлєбн. складу? На користь другої можливості свідчить те, що "іпатіївські" запозичення в НПЛст не обмежуються текстом власне ПВЛ, а простягаються значно далі й сягають "волинської" частини ГВл. Саме оповідь про литовського князя Войшелка дає важливі свідчення.
В огляді традиції про Войшелка у творах XIII—XVI ст. Девід Голдфренк зауважив, що оповідь про литовського князя в НПЛст залежить від ГВл (David М. Goldfrank, The Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 51, 53—54). Дослідник звернув увагу виключно на сюжетно-композиційні й фактографічні аналогії, але не навів текстологічного порівняння текстів, через що його твердження лишилося без належного обґрунтування.
Пропонована нижче таблиця демонструє, що оповідь про Войшелка в НПЛст не тільки відтворює сюжет ГВл в аналогічній послідовності елементів, а й містить прямі текстуальні збіги з "волинським" текстом. Це дає змогу твердити про безпосередню залежність текстів (див. таблицю на с. 497—498).
Прокоментуємо наведені в таблиці свідчення.
"Бяше у Миндовга, князя литовьского, сынъ, имя ему Воишелгъ" — майже дослівне повторення тексту ГВл "6ашє ше оу него снъ . Воишелкъ".
"видя ихъ проливающа кровь христьяньскую" — це загальне зауваження про литовців могло бути навіяно описом поганських злодіянь Войшелка: "Воишелкъ же нача кнажіти . в Новѣгородѣ4'. в поганьствѣ боуда . и нача проливати крови много".
"шедъ бо в гору Синайскую". Судячи з усього, новгородський книжник XIV ст. переплутав одну "Святу гору", Афон, з другою також "Святою горою" — Сипаєм. Важко сказати, на що саме він спирався, але Синай як "святая гора" фігурує в пам’ятках новгородської писемності XIV—XV ст. (Хожение священноинока Варсонофия ко святому граду Иерусалиму в 1456 и 1461—1462 гг. Православный Палестинский сборник. Том XV, вып. 3. М., 1896, 19; Федорова И.В. "Повесть о святой горе Синайской" — малоизвестный памятник восточнославянской паломнической литературы. ТОДРЛ. Т. 62. СПб., 2014, 450—479). На думку Деві- да Голдфренка, у прочитанні "Святої гори" як Синаю відбився вплив раннього ісихазму, що був пов’язаний з вихідцями із синайських чернечих громад. Крім того, гора Синай була одним із символів ісихастського вчення (David М. Goldfrank, The Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 54).
"и пострижеся въ мнишьскыи чинъ въ Святой горѣ и пребывъ тамо 3 лѣта, поиде в землю свою къ отцю своему". Укладач НПЛст не зрозумів або свідомо переосмислив текст ГВл, запозичивши значущі деталі. Постриження


497
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ГВл
великии кнзь Литовьскии Миньдовгъ . самодержечь быс’ во всей земли Литовь- скои . оубиство же его сиче скажемъ . быс’ кназащю емоу в земьли Литовьскои . н нача избивати братью свою . и сновцѣ свої. а дроугия выгна и землѣ . [...]
блаие ше оу него снъ. Воишелкъ . же дъчи дщерь же шда за Шварна . за Даниловича . до Холма . и Воишелкъ же нача кнажіти . в Новѣгородѣ4’. в поганьствѣ боуда . и нача проливати крови много . оубивашеть бо на всакъ днь по три по четыри . ко- торого же дні не оубьяшеть кого печало- вашеть тогда . коли же оубьяшеть кого . тогда веселъ 6ашєть . посем же вниде страхъ Бйи во срд’це его помъісли в собѣ хота прияти стое крс’щние . И КрсТИСА тоу в Новѣгородьцѣ и нача быти во крѣстьяньствѣ . и по семь иде Воишелкъ . до Галича . к Данилови . кнАзоу и Василкови . хота прияти мнискии чинъ . тогда же и Вошелкъ хрёти Юрья Лвовича . тоже потомъ йде в Полониноу . ко Григорьеви в манастырь.
и пострижесд. во чернъцѣ . и бы6 в манастыри оу Григорья . г . лѣ™ . штолѣ же поиде во Стоую Гороу . при- емь блгс'вление w Григорья . Григорѣи же блшеть члвкъ сть . акогоже не бо- удеть . перед нимь . и ни но немь не боудеть. Воишелкъ же не може доити до Стѣи Горѣ . зане матєжь быс’ великъ тогда В ТЫХЪ ЗЄМЛА4’ . и приде ШПАТЬ в Новъгородокъ . и оучини собѣ манастырь . на рѣцѣ на Немнѣ . межи Литвою и Новъімъгородъкомъ . и тоу живашє . шнъ же его Миндовгъ . оукариваиіетьсд. емоу по его житью . шнъ же на шца своего нелюбовашетъ велми .[...]
НПЛст (1265)
Посадиша в Новѣгородѣ на столѣ князя Ярослава Ярославича мѣсяца генваря въ 27. Того же лѣта бысть мятеж великъ в Литвѣ божиемь попущениемь на нихъ: не тераяше бо господь богъ нашь зрѣти на нечестивыя и поганыя, видя ихъ пролива- юща кровъ христьяньскую акы воду, и ины расточены от них по чюжимъ землямъ; тогда господь въздасть имъ по дѣломъ ихъ.
Бяше у Миндовга, князя литовьского, сынъ, имя ему Воишелгъ;
того избра господь поборника по правой вѣрѣ: шедъ бо в гору Синайскую от отца своего и от рода своего и от поганыя вѣры своея, позна истиньную вѣру христьяньскую, и крестися во имя Отца и Сына и святого Духа, и научися святымъ книгамъ, и пострижеся въ мниіиьскыи чинъ въ Святой горѣ; и пребывъ тамо 3 лѣта, поиде в землю свою къ отцю своему. Отецъ же поганъ сы, ласканіе его остатися вѣры христьяньскыя и чернечъства и прияти княжение свое; он же въоруженъ силою крестьною, не хотѣ и слышати ласкы отца своего, ни прѣщения его не убояся, но ишедъ от отца, сгради собѣ манастырь въ христъянехъ, и ту пребываніе, славя святую Троицю, Отца и Сына и святого Духа.


498
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Закінчення
ГВл
НПЛст (1265)
се же ©услышавъ . Воишелкъ. поиде с Пинаны к Новоугородоу . и штолѣ поя со собою . Новгородцѣ . и поиде в Литвоу кнажить . Литва же вса прияша и с радостью . своего . господичича [...] Воишелкъ же нача кнажити . во всей земли Литовьскои . и поча вороги своѣ изби- вати . изби ихъ бещисленое множество . а дроузии розбѣгошасА камо кто вида [...] и видѣвъ . Воишеволкъ помочь Шварно- воу и Василковоу хѵца своего . и радъ бые велми . и нача пристраватисА и поиде в силѣ тажьцѢ и нача городы имати . во Дявелътвѣ и в Налыцанехъ . городы же поимаивъ . а ворогы своя избивъ [...]
Посем же Воишелкъ . да кнажєниє свое . затю своемоу Шварнови . а самъ ыпатпъ восхотгъ прияти мнискии чинъ . Шварно же молашєтьса емоу . по великоу . абы еще КНАЖИЛЪ . с нимн в Литвѣ . но Воишелкъ . не хоташєть тако река . согрѣшилъ есмь много . пере4 Бмъ и члвкы . ты кнажи а зємла ть Ц7пасе’на . Шварно же не може оумолити его . и тако нача кнажити в Литвѣ а Воишелкъ иде до Оугровьска . в манастырь ко стмоу Данилью . и взд на са чернѣчъкии порты . и поча житии в манастъірѣ
По убиении же отца своего, не хотящю ему сего створити, но богу попущьшю на нихъ, на поганую литву, за христьяньскую кровь, вложи сему въ сердце, соимя съ себе ризу, обѣщася богу на 3 лѣта, како прияти риза своя, а устава мнишъскаго не остася; съвкупи около себе вой отца своего и при- ятели, помоливъся кресту честному, шедъ на поганую Литву, и побѣди я, и стоя на земли ихъ все лѣто.
Тогда оканьнымъ възда господь по дѣломъ ихъ: всю бо землю ихъ оружиемь поплѣни, а по христьяньскои земли веселие бысть всюда.
Тогда вбѣгоша въ Пльсковъ съ 300 Литвы с женами и с дѣтми, и крести я князь Святьславъ с попы пльсковьскыми и съ пльсковичи; а новгородци хотѣша ихъ исѣщи, но не выда ихъ князь Ярославъ и не избьени быша.
у "Полонині" в монастирі Григорія і перебування в ньому три роки новгородець трансформував у постриження і трирічне мешкання на "Святій горі". Не цілком ясно, чи в цьому випадку під "Святою горою" автор розуміє знову Синай, чи вже Афон (так — David М. Goldfrank, he Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 54).
"Отець же поганъ сы, ласкаше его остатися вѣры христьяньскыя и чернечь- ства и прияти княжение свое; он же въоруженъ силою крестьною, не хотѣ и слы-


499
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шати ласкы отца своєго ни прѣщения его не убояся" — цей фрагмент розкриває коротке зауваження ГВл "шнь же его Миндовгъ . оукаривашетьсл емоу по его житью . шнъ же на шца своєго нелюбовашеть велми". Можна помітити зростання емоційної напруги в новгородському тексті та агіографічної риторики. Міндовг перетворюється на підступного язичника, що спокусами й погрозами намагається відвернути Войшелка від Христа.
"сгради собѣ манастырь въ христьянехъ, и ту пребываше" — це прямо відповідає текстові ГВл "оучини собѣ манастырь . на рѣцѣ на Немнѣ . межи Литвою и Новъімъгородъкомъ . и тоу живашє". Новгородського хроніста не цікавить конкретна локалізація монастиря, йому тільки важить, що Войшелк відійшов від батька-поганина й оселився "въ христьянехъ".
"соимя съ себе ризу, обѣщася богу на 3 лѣта, како прияти риза своя, а устава мнишьскаго не остася" — це зауваження показує, що новгородський хроніст знав і наступний текст ГВл. Зокрема, він знав, що Войшелк повернувся до чернецького життя, як про це сказано у "волинському" джерелі: "Посем же Воишелкъ . да кнажєниє свое . затю своемоу Шварнови . а самъ шпать восхотѣ прияти мнискии чинъ [...] а Воишелкъ иде до Оугровьска . в манастырь ко стмоу Данилью . и ВЗА на са чернѣчькии порты . и поча житии в манастырѣ".
"обѣщася богу на 3 лѣта, како прияти риза своя". Чому, на думку новгородського книжника, Войшелк зняв із себе ризи на три роки? За хронологією Іпат. між скиненням риз і поверненням Войшелка в монастир минуло чотири роки: 1265—1268. Проте ця хронологія з’явилася пізніше, і її не міг використовувати укладач НПЛст. Але видається, що він міг дістати це враження від читання тексту типу Хлєбн. На проміжку від оповіді про повернення Войшелка в Литву до оповіді про передання влади Шварнові про Войшелкове княжіння сказано тричі (подаю за Хлєбн.):
Воише(л)к(ь) же нача княжити въ своей...
Княжащюже Воише(л)кови в Литвѣ...
По се(м) же княжащю Въише(л)кови в Литвѣ ...
По се(м) же Воише(л)кь да княженіе свое зятю своєму Швар(ь)нови...
Можна припустити, що укладач новгородського літопису зважав на ці перехідні формули і звідси, не маючи дат у джерелі, вирішив, що Войшелк повернувся до чернецтва за три роки. До того ж ці три літа добре корелювали з трьома роками, проведеними князем у монастирі.
Загалом порівняно з історичною оповідю ГВл НПЛст створює більш "агіо- графізований" текст. Укладач його не цікавиться локальними деталями і не прагне відтворити достовірного життєпису литовського князя. Натомість він намагається достосувати інформацію з ГВл до простих і стандартизованих житійних лекал.
Уся стаття НПЛст 1265 р. складається з двох компонентів: оригінальних записів, що походять із новгородських анналів, і вставки про Войшелка. Цю вставку було зроблено не пізніше від 1330-х років, якими датується Синод., і не раніше від 1290-х років, коли було завершено ГВл і створено кодекс-архетип Іпат.—Хлєбн. (Голдфренк датував створення новгородського тексту про Вой-


500
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шелка початком XIV ст. (David М. Goldfrank, The Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 55)). Можна припускати, що в анналах містилося невелике загальне повідомлення про "мятеж" у Литві:
Того же лѣта бысть мятеж великъ в Литвѣ божиемь попущениемь на нихъ [вставка про Войшелка]
Тогда вбѣгоша въ Пльсковъ съ 300 Литвы с женами и с дѣтми, и крести я князь Святьславъ с попы пльсковьскыми и съ пльсковичи; а новгородци хотѣша ихъ исѣщи, но не выда ихъ князь Ярославъ и не избьени быша.
Хрещення литовців у Пскові, а також свіжі спогади про псковського князя Довмонта могли спровокувати інтерес новгородського хроніста до сюжету з ГВл. Адже Довмонт був представником тієї "поганої литви", яку покарав Войшелк ("богу попущьшю на нихъ, на поганую Литву, за христьяньскую кровь, вложи сему въ сердце"). "Волинський" текст давав можливість пояснити, як у Пскові опинилися литовські вигнанці, а також знайти симпатичного героя серед войовничих язичників ("свого серед чужих"), що не раз грабували Новгородську землю. Тут неявно давалося взнаки ідеологічне суперництво новгородців із псковичами, які підтримали різні сторони у внутрішньому литовському конфлікті. Так, до Новгорода втік син полоцького Товтивіла, до вбивства якого, можливо, був причетний Довмонт. (Під 1263 р.: "роспрѣвшеся убоици Миндовгови о товаръ его, убиша добра князя Полотъского Товтивила, а бояры полотьскыя исковаша, и про- сиша у полочанъ сына Товтивилова убити же; и онъ вбѣжа в Новъгородъ с мужи своими" (НПЛ: 84). Про Товтивіла НПЛст залишив однозначно позитивні характеристики (статті 1262—1263 рр. (НПЛ: 83—84).) Натомість сам Довмонт знайшов притулок у Пскові, рятуючись від Войшелка та його союзників.
Варто зауважити, що створення в Новгороді тексту про Войшелка збіглося в часі з появою псковського сказання про Довмонта і прославленням цього князя як святого захисника Пскова. На думку В.І. Охотникової, створення сказання датується другою чвертю XIV ст. (Охотникова В.И. Псковская агиография XIV— XVII вв. Т. 1. СПб., 2007, 370—398, 407—412). Цей сплеск літературної активності можна пов’язати з потраплянням до Новгорода нового джерела з Волині, яке містив ГВл.
Сюжет про Войшелка з НПЛст майже без змін і доповнень успадкували інші північноруські історичні твори XV ст.
НПЛмл повторює текст НПЛст із незначними відхиленнями:
НПЛст
НПЛмл
бысть мятеж великъ в Литвѣ божиемь попущениемь на нихъ
поиде в землю свою къ отцю своєму
прияти княжение своє
бысть мятежь велии на Литовъскои землѣ бо- жиимъ попущениемъ
поиде в землю свою и прийде ко отцю своєму прияти царство своє
Соф. 1 (ПСРЛ 5: 1-92) текстуально повторює (з мінімальними несуттєвими змінами) текст НПЛмл (пор. "прияти княжение" НПЛст vs "прияти царство"


501
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
НПЛмл+Соф. 1). Цей самий варіант знаходимо і в МЛЗ (ПСРЛ 25: 145). Новг. 4 (ПСРЛ 4: 234) подає дуже скорочену звістку про Войшелка, вочевидь основану на тому ж тексті типу НПЛмл або Соф. 1: "Въишелкъ Миндовговичь ходил ратію на Литву чернцемъ боудя и повоевалъ ихъ".
У всіх цих пам’ятках немає слідів повторного звернення до тексту ГВл. Єдиний виняток становить Рогозький літописець: "Того же лѣта Воишелгъ йде на Литву войною и Тереняту оубилъ а Домонтъ прибѣже въ Плесковъ въ 70 дроуговъ и крестися" (ПСРЛ 15: 33). Треняти не згадує НПЛст і залежні від нього твори (на це звернув увагу Голдфренк (David М. Goldfrank, The Lituanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Legends, 61, 55)). Це може бути свідченням незалежного використання ГВл укладачами Рогозьк. або його джерела. Утім, згідно з ГВл, Треняту вбили конюхи, а не Войшелк. Убивство Треняти Войшелком — це деталь, що суперечить ГВл і заразом поєднує Рогозьк. із Краківським капітульним рочником під 1264 p.: Stroynat potens princeps Lituanorum qui occiderat Mendog occiditur per Theophilum et per Woysalk filium ipsius Mendog regis (MPH 2: 808).
Про що може свідчити такий збіг хронологічно і географічно віддалених текстів — це питання поки залишаємо без відповіді. Тимчасом версія рочника про вбивство Треняти Войшелком видається вірогіднішою, ніж версія ГВл. "Волинський" хроніст конструював образ благочестивого литовського князя. З "волинського" тексту випливало, що Войшелк не силою захопив владу, а мирно посів "вакантне місце" після вбивства Треняти конюхами. Натомість твердження рочника про співучасть Товтивіла (Theophilus) у вбивстві Треняти навряд чи слушне (бо хто тоді вбив Товтивіла?). Про вбивство Товтивіла Тренятою, окрім ГВл, повідомляє НПЛст, що в цьому місці не виявляє залежності від "волинського" тексту. До Новгорода втік син Товтивіла, тож принаймні послідовність подій там мали знати. Убивство Товтивіла занотовано під 1263 р., а повернення Войшелка (а отже — і вбивство Треняти) — під 1265 р.
Отже, не залишається сумнівів, що укладачі НПЛст мали доступ до повного тексту "Літописця Руського", який містив ПВЛ, Кл і ГВл. Це означає, що протограф Іпат. потрапив до Новгорода з Волині не пізніше від 1330-х і не раніше від 1290-х років.
В.А.
Потомъ поиде Данило на ІАтвазѢ с братомъ и снмъ Лвомъ . и с Шеварномъ . младоу соущоу емоу и посла по Романа в Новъгородокъ и приде к немоу Романъ. со всими Новгородци. и со тцемь своимъ. Глѣбомъ . и со Издславомъ . со Вислочьскымь . и со сее стороны приде Сомовитъ . со Мазовшаны . и помочь w Болеслава . со Соудимирци . и Краковллны (ПСРЛ 2: 831).
Під Іпат. 1256, між двома повідомленнями про Романа Даниловича (одним — із часів його литовського княжіння, другим — з його австрійської ескапади), уміщено досить обширну оповідь про черговий похід руських князів на ятвягів. Як дає зрозуміти літописець, сили було нагромаджено такі значні ("и бые рать велика . іакоже наполнити болота . іатвлжьскаїа полкомъ"), що


502
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
навіть виникло питання про управління такою масою військ. Верховне керівництво було доручене Данилові Романовичу як нібито найдосвідченішому полководцю, і він, справді, вишикував полки в бойові порядки, роздав накази, як і куди рухатися. Зробив він це так мудро, що сам раптово залишився без військ, "в малѣ штрокъ шроужныхъ". Небезпечне становище батька помітив Лев Данилович: "приѣха к немоу снъ Левъ . шдинъ и ре емоу іако никого с тобою нѣсть . азъ едоу с тобою". Лев, однак, також був без дружини, як і інший син, Роман, що — за збігом — також приєднався без своїх військ ("и пріѣха к немоу Романъ . снъ шдинъ"). Уся наступна оповідь фокусується на тому, як ці троє, у цілковитому відриві від решти військ, героїчно діють проти трьох чи чотирьох ятвязьких "сіл".
Кілька фрагментів оповіді заслуговують на коментар.
Підсумок штурму села Привища літописець передає наступною афористичною фразою:
іакоже пишеть во книгахъ нѣе в силѣ брань но въ бзѣ стоить побѣда
Ця фраза привертала увагу дослідників, адже, як гадають, відлуння її міститься в Житії Олександра Ярославича Невського, що вважали впливом "галицької літературної традиції" (див.: Лихачев Д.С. Галицкая литературная тра- диция в житии Александра Невского. ТОДРЛ. Т. 5. 1947, 45; Семенков В.Е. "Не в силе Бог, но в правде...": Комментарий к известному высказыванию Александра Невского. Вестник Русской христианской гуманитарной академии. T. 15, вып. 3. 2014, 183—189):
шн же выиде изъ цркве Стираю слезы и нача крѣпити дружину свою и ре4’ не в сила* Бъ но в правдѣ . поманє” Пѣенословца . си во шружьи . си на коне* мъі же во има Гс'а Ба наш'го призове” . ти спати быша и падоша . мы же встахо” прости быхом" (ПСРЛ 1: 478).
У Житії Олександра фраза оформлена як пряма мова князя і, на відміну від другої частини його заклику, слушно атрибутованої Псалтирі (Псал 19: 8—9: "сіи на коних, мы же въ има га бга нашего призовемъ, тій спати быша, и падоша. мы же въстахомъ и исправихомсл"), не супроводжена посиланням на джерело.
Натомість фраза з ГВл явно походить із писемного тексту, що й зазначає автор: "іакоже пишеть во книгахъ", що, найвірогідніше, указує на Святе Письмо. Проте гадають, що точного відповідника в Біблії немає. Це справді так. Автор тут, імовірно, не цитує буквально, а коротко передає смисл якогось біблійного епізоду. Якого саме, дає змогу визначити контекст.
Як зазначалося вище, смисл оповіді полягає в тому, що Данило, свідомо відмовившись від військ і виступивши самостійно, переміг кількісно більші сили ятвягів, що було виявом Божественної милості до князя:
и бые млс’тъ велика надъ королемь . во днь тъи . и над воими ef. іако в селицѣ дроужинѣ побѣдивъ . горды ІАтвазѢ . и Злиньци . и Крисменцѣ . и Покѣнцѣ . іакоже пишеть во книгахъ нѣс' в силѣ брань . но в Бзѣ стоить побѣда
Це алюзія на єрусалимського царя Амасію, який згромадив проти "синів Сиїра" величезну кількість військ власних (з іудеїв) і ще й найняв сто тисяч із-


503
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
раїльтян, але дістав (через пророка) пересторогу: не залучати ізраїльтян до походу, а виступити самому:
W црю да не исходить с тобою сила ійлева, нѣсть бо гь съ ійлемъ. [...] да аще оубо мниши оукрѣпитисл с ними, премощи тебе сътворитъ гь врагомъ, бъ бо есть и помощи и въ бѣжаніе обратити (2 Параліп. 25: 8).
Оповідь про похід завершується твердженням, що Данило збирався в повторний похід, але ятвяги, довідавшись про це, запропонували йому вигідні умови миру:
послаша послы своіа . и дѣти своіа . и дань даша . и шбѣщевахоусд работѣ быти емоу . и городы роубити в землѣ своей (ПСРЛ 2: 835).
І справді, далі читаемо, яку саме данину і як саме взяв Данило:
Потом же Данило посла Косндтина . рекомаго Положишила . да побереть на нихъ дань . ехав же Коснатинъ пойма . на нихъ дань . черныіа коуны и бѣль [Хлєбн.: бѣло] сребро . и вдасть емоу . из дани ІАтважьскои даръ Сигнѣвоу воеводѣ . послоушьства ради . да оувѣсть вса зємла Лддьскаїа іако дань платили соуть . ІАтвази же королеви Данилоу . снови . великого кназа . Романа . по великомъ бо кназѢ Романѣ никто же не бѣ воевалъ на нѣ в Роускихъ кнази* . развѣе сна его Данила . Бмъ же дана емоу дань . посло- ушьство створи Ладьскою землею . сирѣчь во памАть дѣтемь своимъ . іако w Ба моужьство емоу показавшоу . іакоже премоудрыи . хронографъ списа . іакоже добродѣіаныа в вѣкы свататьса іакоже скаэ'хомъ w ратехъ многихъ . си же написахомъ w Романѣ . древле бо [Хлєбн.: бо бѣ] писати си . ннѣ же здѣ вписано бые в послѢднай
Цей фрагмент цікавий рідкісним поєднанням (в одній фразі) як хронографічних, так і літописних джерел ГВл, що спонукає уважніше поставитися до нього.
"ІАкоже премоудрыи . хронографъ списа . іакоже добродѣіаныа в вѣкы свататьса" є парафразой хроніки Малали, пор.: "памлть бо блгыхъ моужь не загладить лѣтъ, добродѣіаніе же и оумираа ститса" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 139).
Попереднє ж твердження, що після Романа Мстиславича ніхто з руських князів не воював ятвягів, є відсиланням до статті 1196 р. Кл — єдиного місця у Кл, де згадуються ятвяги:
Тое же зимы ходи Романъ Мьстиславичь . на Атвагы . штомьщиватьсл . блхоуть бо воевали . волость его . И тако Романъ вниде в землю ихъ . шни же не могоучи стати противоу силѣ его. и бѣжаша во свои тверди. а Романъ пожегъ волость ихъ и штомъстивса возвратисА во своаси (ПСРЛ 2: 702).
Присутність літописного компонента у фрагменті, "галицька" природа якого засвідчена хронографічною алюзією, як правило, свідчить про те, що текст редагувався "волинським" автором. І справді, помічаємо, що відсилання до літопису міститься між двох аналогічних фраз ("послоушьства ради . да оувѣсть вса зємла Ллдьскаїа" та "послоушьство створи Ладьскою землею"), що належить до стандартних прийомів оформлення інтерполяції в ГВл. Причому повторна


504
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
фраза ("закликав у свідки Лядську землю, тобто на пам’ять своїм дітям") позбавлена осмисленості, але важлива з хронологічного погляду: фраза написана, коли Данило вже перебував у пам’яті синів (тобто Лева і Мстислава). Той же час інтерполяції засвідчує і форма згадки Данила "королеви Данилоу . снови . великого кназа . Романа", що є парафразом титулу Мстислава Даниловича в його грамотах часів володимирського княжіння (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). До "волинської" руки зараховуємо також форму данини, сплаченої поганськими ятвягами: "черньпа коуны и бѣль сребро", навіяну читанням ПВЛ, де такі данини приносять поганські племена ("по черьнѣ кунѣ", "по бѣлѣ" (ПСРЛ 2: 14, 17)).
У фрагменті помічаємо змістову суперечність. У завершенні його ідея віддати частину зібраної данини як свідчення перед поляками своєї звитяги приписується князеві Данилу. Натомість на початку фрагмента це рішення (з тією самою мотивацією) одноособово ухвалює князівський муж Коснятин. Причому словесне оформлення фрази передбачає, що польський воєвода Сигнів, який нібито одержав цей "дар", був уже згаданий в одному з попередніх речень ("ехав же Коснатинъ пойма . на нихъ дань . черньпа коуны и бѣль сребро . и вдасть емоу . из дани ІАтважьскои даръ Сигнѣвоу воеводѣ"), тимчасом цей персонаж в описі ятвязького походу не фігурує. Цей Сигнів, однак, є дійовою особою іншої оповіді про спільний русько-польський похід на ятвягів, розказаної далеко попереду, під Іпат. 1251:
в та же лѣта седе Самовитъ . во Мазовшї. посла к немоу Данило и Василко . рекша емоу . іако добро видилъ еси w наю . изиди с нами на ІАтвезѣ . и оу Болеслава помочь поіаста . Соуда воеводоу . и Сигнѣва (ПСРЛ 2: 810).
У цій оповіді неясно, чиїм воєводою є Сигнів (у попередній фразі згадано Болеслава Конрадовича мазовецького, але як щойно померлого). Але Сигнів фігурує ще раз — цього разу, що важливо, в тексті "волинської" частини під Іпат. 1268, і тут він правильно ідентифікований як воєвода краківського Болеслава Сором’язливого ("и почаша ЛаховѢ воевати школо Холма . воеводы же быша с ними Сигнѣвъ . Воржь . Соулко Невъстоупъ" (ПСРЛ 2: 864)). Отже, персонаж "переступає" межу між двома частинами літопису і "родом", схоже, з "волинського" літопису.
У фіналі оповіді про похід на ятвягів під Іпат. 1251, де фігурує Сигнів, також знаходимо похвальне слово про Романа Мстиславича — і також з опорою на статтю 1196 р. Кл:
и придоста со славою на землю свою . наследивши поуть шца своего великаго Романа . иже бѣ изошстрилсл на поганыіа . іако левъ . имже Половци дѣти страшахоу (ПСРЛ 2: 813).
Прикметно, що та ж таки стаття Кл 1196 р. стала підставою згадки Романа Мстиславича в епізоді гадання Володимира Васильковича на Псалтирі з "волинської" частини літопису, тобто була використана тричі — під Іпат. 1251, Іпат. 1256 і під Іпат. 1276 (див. коментар до ПСРЛ 2: 875), що свідчить про час інтервенцій і тим самим про автора редактури ятвязьких сюжетів "галицької" частини (щодо "волинського" редагування інших ятвязьких епізодів "галицької" частини див. коментар до ПСРЛ 2: 799—800).


505
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Треба гадати, із цією редактурою пов’язані деякі дефекти нашого тексту. Так, принаймні у двох місцях у ньому читаються фрази (чи уривки фраз) однакового розміру (56 знаків і 51 знак у Іпат.), що явно потрапили не на своє місце, пор.:
приѣха к немоу снъ Левъ . шдинъ и ре емоу іако никого с тобою нѣсть . азъ не ѣдоу с тобою . рече король . емоу боуди тако . И ИДАШЄ поутемь своимъ . Анкадъ же вожъ емоу бѣ. и шбѣща емоу. да село его не пожъжено боудетъ. и пріѣха к немоу Романъ . снъ шдинъ и приѣхав же ко вси . рекомѣи Болдикища. посла Лва с брато4'
Наоутрѣіа же приѣха ш ІАтыазь Юндилъ . рекшоу емоу . сице Данило до- броу дроужиноу держиши . и велици полци твои наоутрѣіа же . поидоша . плѣнАЮще . и жгоуще землю ихъ и не бые пакости . воихъ и*. іакоже иногда храбрый бѣахоу . воложи Бъ страхъ во срдце ихъ . тоіа же нощи ста на болотѣхъ во Шстровихъ
Історія ятвязьского походу під Іпат. 1256 завершується ремаркою з числа "авторських зносин" із читачем:
іакоже ска’хомъ ш ратехъ многихъ. си же написахомъ ш Романѣ . древле бо писати си . ннѣ же здѣ вписано бые в послѣднліа
Смисл ремарки, треба гадати, полягає в тому, що про ятвязький похід Романа (почерпнутий із Кл) варто було згадати раніше (здогадно — в оповідях про перші походи Романовичів на ятвягів), але з якоїсь причини редакторові не вдалося цього зробити, тож уже "розказавши про численні раті", він робить це згодом ("в послѢднан") .
О.Т.
Потом же Коуремьса поиде на Данила и на Василка . без вѣсти . приѣха Василко же сбирашетьсА во Володимерѣ . а Данило в Холмѣ . посласта ко Лвови . абы поѣхалъ к нимъ . Коуремьсѣ же не перешедшоу Стыра . посла люди к Володимѣроу
 и не оуспѣвше ничтоже . вратишасА во станы своіа . рекше в поле (ПСРЛ 2: 840—842).
Це друга оповідь про похід Куремси на Волинь. Перша, значно коротша, що стосувалася до походу Куремси під Кам’янець, міститься досить далеко попереду (ПСРЛ 2: 829). Обидві "раті Куремсині" подано в літописі досить розпливчасто й без жодних наслідків для Данила. Щоправда, коли перша "рать Куремсина кременецька" бодай сюжетно мала продовження у формі серії повідомлень про походи у відповідь Данила проти татар, то другий похід Куремси завершується нічим ("не оуспѣвше ничтоже . вратишасА во станы своіа . рекше в поле") і не має продовження в тексті літопису. Зазначимо втрату тексту в першій же фразі повідомлення: "Потом же Коуремьса поиде на Данила и на Василка . без вѣсти . приѣха [...]".
Сюжетна послідовність другої оповіді про похід Куремси виглядає досить дивно. Фактично сюжет як такий у ній відсутній. З подієвого погляду — це "нульове повідомлення", адже жодної корисної інформації читач з нього не отримує.


506
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Фрагмент повідомляє не про події, які відбулися, а про події, що не відбулися. Це повість про те, чого не сталося.
З татарського боку "Коуремьсѣ же не перешедшоу Стыра"; "не могшоу емоу пре- ити"; нарешті, "не оуспѣвше ничтоже".
Не менш дивно поводяться й руські князі. Усе, чим вони зайняті впродовж оповіді, — вони збирають і все не можуть зібрати армію, щоб протистояти татарам, які й без того не можуть нічого їм вдіяти.
Тут показова частотність дієслова сьбиратисл:
Василко же сбираіиетьсл во Володимерѣ. а Данило в Холмѣ
Данило же и Василко и/динако сбирастасл
и тѣмь не могоста сьбратися
събравіиа мало дроужины
не могоуща же дроужины собрати
Отже, усю довгу й монотонну оповідь про дії князів можна було би передати одним реченням (повтореним щонайменше п’ять разів): Данило і Василько не могли зібрати армії.
Не краще йшли справи й у Куремси: татари не захопили Володимира і не захопили Луцька.
Повідомлення про другий прихід Куремси досить дивне й з огляду на внутрішні суперечності. На початку оповіді ми читаємо, що "Василко же сбирашетьсА во Володимерѣ . а Данило в Холмѣ". Однак коли татари приходять до Володимира, Василько опиняється в якомусь іншому місці і не бере участі у відсічі, а коли загоряється Холм, там немає Данила. Коли ж татари підходять до Луцька, Данило й Василько раптом опиняються у Володимирі. Це також повідомлення негативного ряду: князі не беруть участі в подіях, навіть коли ті позначені в тексті.
Для середньовічної хроніки, яка оповідає про те, що і як відбулося, це досить дивний, ледь не модерністський текст — про те, чого не сталося. Усе, що автор хоче сказати довгою і плутаною оповіддю, можна було передати стандартною літописною формулою: "Не бысть ничтоже".
Позитивними (на противагу до негації дій) епізодами, які відтворено в оповіді, є молитва Данила про божественне заступництво і чудо, явлене у відповідь на запит князя. У цьому заключному епізоді Данила зображено у загалом не цілком властивій князеві ролі зразкового християнина, який серед війни пасивно спостерігає за подіями, смиренно покладаючи надію на молитву:
Данило же снаса с братомъ и тѣши и . іакоже w Ба бывшѣи бѣдѣ не имѣти желѣ поганьскы . но на Ба надѣіатисА . и на нь возложити печаль іакоже и быг (ПСРЛ 2: 841).
І справді, молитви мали відповідь: сталося чудо. Щоправда, і тут минулося без участі чи навіть присутності Данила й Василька: Куремса підійшов під не- укріплений Луцьк, татари поставили пороки, але в чудесний спосіб місто було врятоване:
шн же порокы постави шгнати хота . Бъ же чюд' створи и сты Иванъ . и стъіи Никола . вѣтроу же такоу бывшоу . іако порокомъ вѣргшоу вѣтроу


507
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
же шбращаше камень на нѣ . пакы же мечющемъ . на нѣ крѣпко . изломиса Бжиею силою пракъ . ихъ . и не оуспѣвше ничтоже (ПСРЛ 2: 842).
Орлов (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 119—120) зауважив у цьому епізоді явний (хоч і нетекстуальний) вплив Історії іудейської війни, пор.:
и съ верх# бивах^ть а каменіемъ и стрѣлами, внезаапоу въста боурд на на. и възвращаше въспать поущаємаа w нихъ, и прахъ въ очи их сыпаше (Древнерусский перевод ''Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 4226).
(Іншу можливість — вплив хроніки Амартола — Орлов слушно відхилив як менш вірогідну, пор.: Въ шсадѣ же и въ брани быс июдѣісмъ вънезапоу боурд велыа . іаже на нь испоущаіема . w римлднъ оуполоучно приношаше а іеже w июдеіанъ испоущаіема . на страноу абиіє швращаше" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 267).)
Зазначимо своєрідний добір "патронів" цього чуда під Луцьком. Якщо Бог і св. Миколай — звичні адресати Данилових молитов (див. коментар до ПСРЛ 2: 750—751), то присутність поміж них св. Іоанна може свідчити про обізнаність із уже готовою запискою про побудову Холма, де Данило складає обітницю св. Іоаннові Златоустому, а святий стає "спѣшникомъ" у побудові Холма і за це дістає найрозкішнішу церкву в місті.
З погляду оповіді про діяння князів молитва і чудо також є повідомленнями з "нульовим" змістом.
Отже, виходить, що єдиною ствердною інформацією, єдиною подією, яка таки відбувається під час другого походу Куремси, є пожежа Холма. Ця інформація не має стосунку до власне сюжету, його дійових осіб чи обставин, про які повідомляється. Пожежа сталася незалежно, випадково ("прилоучи же са") і виявилася просто суміщеною в часі з описаними подіями: ні татари, ні князі, ні перебіг дій до неї не причетні. Складається враження, що вся історія другого походу Куремси (сама історична достовірність якого не піддається верифікації) написана довкола повідомлення про пожежу Холма, а весь ворох її невиразних і суперечливих повідомлень є лише своєрідним ковчегом для того, щоб умістити пожежу бодай в якийсь історичний контекст.
Ось цей текст:
прилоучи же са сице за грѣхы . загорѣти4 Холмови w шканьньпа бабы си же потомъ спишемъ w созданинии град. и оукрашение цркви . и итого [Хлєбн.: и оной] погибели мнозѣ . ыко всимъ сжалитиси . сицю же пламени бывшоу . іакоже со всее земли зарѣ видити . іакоже и со Львова зрАще видити по полем' Белзь- скымь . w горениіа силнаго пламени (ПСРЛ 2: 841).
Помічаємо, що редактор повідомлення про пожежу вже знає про існування записки про побудову Холма (про що й сигналізує її анонсом), а також — якоїсь оповіді про його (міста) чи її (церкви) "погибель многу". Записку про побудову, справді, бачимо нижче в тексті, а от оповіді про "погибель многу" (не цілком вдале "мънога" тут, можливо, передає враження редактора від обсягу чи детальності того опису) ніде не знаходимо. Отже, постає питання: чи не є цей


508
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
яскравий уривок початком оповіді про пожежу — оповіді, яка мала міститися за запискою про побудову Холма?
Констатуємо також, що фраза, яка безпосередньо стоїть за наведеним уривком і продовжує розповідь про те, що завадило князям таки зібрати військо ("людемь же видащимъ . іако ш Татаръ зажьженъ бѣ град . вбѣжаша в мѣста лѣсна и тѣмь не могоста събратисд"), також видає обізнаність її автора із запискою про побудову Холма, де саме й педалюється "мѣсто лѣсно" (пор.: "и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . шбьходАщоу шкроугъ его полю"; щодо можливого походження цього мотиву див. коментар нижче).
У такому разі сценарій утворення повідомлення про другий похід Куремси виглядав би так. Від записки про побудову Холма від’єднали її продовження — оповідь про "погибель многу". Довкола неї розмістили низку "нульових" повідомлень, щоб занурити в історичний контекст і синхронізувати з відомою історичною подією: походом Куремси. Але в такій позиції історія про спалення Холма опинилася в реверсивному порядку щодо створення будівель Холма. Детальний опис, як саме горіли будівлі Холма, утрачав доречність (адже існування будівель ще навіть не було зазначене в тексті), і його скоротили, використавши як будівельний матеріал для "редакторських ремарок" (див. докладніше наступний коментар до ПСРЛ 2: 842—846).
Проте можна здогадуватися, що редактор створював "нульові" повідомлення не на порожньому місці, але довкола якогось тексту, що став ядром повідомлення про другий похід Куремси. Уламками цього тексту вважаємо два епізоди, під Володимиром та Луцьком, з участю татар та "гражан". Спробуємо обґрунтувати це припущення.
Придивімося до завершення всієї оповіді, тобто до епізоду під Луцьком. Він розпочинається твердженням, що Куремса "стояв під Луцьком". Але з наступної ж фрази виходить, що йому ще тільки належало "прийти до Луцька":
Потом же Коуремьсѣ стомщю оу Доучка . створи Бъ чюдо велико . Лоуческъ бѣ не оутверженъ . и не оурдженъ . сбѣгшимсА во нь многимъ людемь . и бѣ бо зимѣ бывъши и водѣ велицѣ . WHOMOy же пришедшоу к Лоучъскоу . И не могшоу емоу преити . ХОТАШЄ мостъ прпати .
Якщо ми не згадаємо, що на самому початку фрагмента було сказано: "Коуремьсѣ же не перешедшоу Стыра", ми не збагнемо, що саме "не могшоу емоу преити" в другому реченні. Тож принаймні сюжетно ця фраза мала б прилягати до епізоду під Володимиром. На те ж указує й "шномоу же пришедшоу к Лоучьскоу", де "ономоу" не може стосуватися до "Куремси" з попереднього речення через логічну несумісність (Куремса вже стоїть під Луцьком, а потім приходить під Луцьк). "Ономоу", отже, може стосуватися тільки до попередньої згадки імені Куремси, знову ж таки, в епізоді під Володимиром.
Коли так, то одержуємо наступну несуперечливу послідовність текстів:
Коуремьсѣ же не перешедшоу Стыра. посла люди к Володимѣроу въехавшим же ратнымъ воем къ городоу изиидоша на нѣ гражанѣ пѣшьци и бившимсл с ними крѣпко . и выбѣгоша из града идоша * Коурьмсѣ . исповѣдаша іако гражанѣ крѣпцѣ борютьсл с нами [...] шномоу же пришедшоу к Лоучьскоу .


509
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и не могшоу емоу преити . хоташє мостъ прнати . гражаномъ же шсѣкшимъ мостъ . wh же порокы постави шгнати хота
і так далі.
Помічаємо, що між двома "ратними" епізодами розміщено лише "нульові" повідомлення про "незбирання" князів і фрагмент із опису спалення Холма, редакторське походження яких зазначено вище. Вони, власне, і розділили послідовну оповідь про похід Куремси на два окремі епізоди, розподіливши їх так, щоб першим історія починалася, а другим — завершувалася.
Гадаємо, що в початковому стані історія не містила "чуда під Луцьком" із парафразуванням Флавія. Про це свідчить як змістова суперечність щодо обставин оповіді в анонсі про чудо (Куремса вже стоїть під Луцьком ще до приходу до міста), так і суперечливість обставин усередині самого опису чуда (Куремса поставив порокы, які жбурляли каміння; але в результаті зламався лише один- єдиний пракъ — і це стало такою катастрофою, що змусило Куремсу покинути облогу й припинити похід). Отже, фраза про спроби перейти Стир коло Луцька по мосту мала би безпосередньо змикатися з найостаннішою фразою всієї історії:
и не могшоу емоу преити . хоташє мостъ прнати . гражаномъ же шсѣкшимъ мостъ . шн же пракъ постави шгнати хота [...] изломиса Бжиею силою пракъ . ихъ . и не оуспѣвше ничтоже . вратишасА во станы своіа . рекше в поле
Завершення історії походу Куремси майже буквально повторює завершення історії його попереднього, "Крем’янецького" походу, з тією лише різницею, що фраза з першого походу виглядає неповною, пор.:
и не оуспѣвше ничто оу КремАнца . и възвратишасА во станы своа (ПСРЛ 2: 829);
и не оуспѣвше ничтоже . вратишасА во станы своіа . рекше в поле (ПСРЛ 2: 848).
На відміну від редактора, який уставив опис чуда (яке виказує обізнаність із запискою про заснування Холма), остання фраза з походу про Куремсу виявляє руку "галицького" автора тим, що глосує "стани" синонімом "поле". Це його характерна манера. Придивімося до розподілу відповідних глос. На першу, майже тотожну, натрапляємо досить рано в тексті:
726: и возвратишасА во колымагы свои . рекше во станы.
Наявна в опису походу Куремси — найостанніша. Між цими двома випадками знаходимо такі:
728: во зла1* пременисл. рекше много злата давъ;
747: в горы Кавокасьскиїа рекше во Оугорьскъпа;
767: йде противоу емоу . сирѣчь на сѣчю;
792: оубѣди и рекше оумоли;
811: зажьгоша колимогы своіа . рекше станы;
811: во днь воскрениА рекше недѣл;
816: оубѣди и дарми многими . сирѣ" оумоли его
824: азъ же поидоу во колымагъ свои . рекше во станъ;
837: риксъ ти Оугорьскыи . рекше король;


510
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Манеру глосувати певні поняття "галицький" автор, очевидно, запозичив, читаючи переклад хроніки Амартола, де аналогічні глоси є частотними. Ось кілька прикладів:
Зороастръ рекше зорозвѣздьникъ; Скоуфиією рекше Козары; Въромалии рекше имениискыи пиръ; гигантдне рекше полници; ієлоура рекше въ коуноу; Месопотамиискою рекше Межюрѣчые; давиръ наре4 рекше ризницю; ката- петазмоу же створивъ рекше завѣсоу; фисилогиюмь рекше родословиюмь; истории рекше шбразница; арамафъ рекше блгыхъ вонь; Лагоієвичь рекше заіачичь; Филипаторовъ рекше очлюбець; Дешсполии . рекше Диювъ градъ; фаменшфа мсца рекше марта; недльнаіа пасха рекше гснд пасха; архисоуна- гога рекше старѣйшинѣ сбороу; днь пднтикостьныи рекше въ днь .н.ныи; юароу рекше веснѣ; иконьника рекше шбразника; философьствоують рекше испытаютъ очьскоє премоудролюбиіє; ієугльи рекше въ блгвѣстованьи; ски- нопигиискаго празденьства. рекше и коущьныхъ истокъ; въ Девьтереномию . рекше въ второзаконьници; w семи дыаконъ рекше слоугъ . въ юраполи рекше жречьскыи градъ; глемыхъ юксапла . рекше шестогоубьци; избраныіа всадникы трестаты . рекше дерьжащимъ предъ цсрмь . три копыа в роуцѣ; двѣ имъполѣ велии рекше оулици покровенѣ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 34, 36, 40, 54, 71, 92, 139, 140, 144, 165, 182, 199, 206, 217, 218, 219, 220, 223, 231, 258, 262, 275, 307, 314, 333 339).
На відміну від оригінального тексту, глосування в перекладі — річ органічна (пор. у хроніці Малали: "рикса сирѣчь црд"; "оупсръаторъ еже есть самодръжець"; "мѣстодръжителю же сирѣчь црю"; "црь сирѣ4 четверовластець" (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 224, 225, 234, 259, 260, 262)). У такий спосіб, як бачимо, пояснюються переважно грецькі поняття, імена, назви місцевостей тощо. Але в перекладі Амартола глосуються подеколи й цілком зрозумілі слов’янські слова, пор.:
.в. седмиці рекше недѣли; .6. седмиць рекше недѣли нашьскы ; съгрѣши же рекше солга; столпъ рекше снъ градьскыи; неоукоризньно двство рекше мнишьскаіа жизнь; двство рекше оунотьство; шбычаимь исправленье . рекше закономь исправленье; замысли рекше раскаіавъсд; животинъ . рекше скотинамъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 213, 219, 225, 233, 233, 239, 256, 295).
Із цих прикладів "галицький" автор міг виснувати, що глосування — ознака високого штилю, належного до історичного письма.
Про те, що глосування — почерк саме "галицького" автора, свідчать дві обставини: по-перше, характерне запозичення з Малали "колимогъ"; по-друге, те, що глоси не переступають межі "галицької" частини літопису. Отже, в основі істотно відредагованого повідомлення про другий похід Куремси таки лежить якийсь оригінальний текст "галицького" автора.
Ця обставина змушує замислитися: а чи не є епізоди двох походів Куремси штучно розірваними фрагментами єдиної оповіді про один похід? З фактографічного погляду для цього немає перешкод. Крем’янець розташовано на притоці річки Стир — Ікві, якраз у напрямку на Луцьк, тож усі три географічні орі-


511
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
єнтири можна уявити як пункти послідовного просування з південного сходу на північний захід.
З другого боку, придивляючись до цього повідомлення пильніше, з’ясовуємо, що відомої редакторові й помпезно заявленої ним "раті Кременецької Курем- синої", по суті, у тексті немає. Натомість є лише один епізод, не цілком ясний: Куремса підходить до Крем’янця і йде від нього, "не оуспѣвше ничто". Усередині знаходимо фрагмент про якогось невідомого Андрія, стосунок якого до Крем’янця не очевидний:
Потом же Коуремьса приде ко Кремднцю . и воева . школо Кремлнца .
Андрѣеви же на двоє боудоущоу. weozda взывающоусл королевъ есмь. weozda же Татаръскымъ. держащоу неправдоу во срдци . Бъ предастъ в роучи и* и/номоу же рекшоу. Батыева грамота оу мене есть. шнѣм же болма возылрившимсд на нъ Ї оубъенъ бы1. и срдце его вырѣзаша.
и не оуспѣвше ничто оу Кремднца . и възвратишасл во станы своіа
Хто такий цей Андрій, як він опинився в контексті "кременецького" походу Куремси, як його захопили татари, якщо вони не взяли Крем’янця, — цього з тексту ми не довідаємося. Але так само й далі: текст продовжує опиратися розумінню. По суті, перед нами нанизування не з’єднаних сюжетно чи логічно епізодів. Одразу ж після епізоду з невідомим Андрієм читаємо епізод "проводів" Данилом воїв до Грубешева (треба думати, проти татар), які, виявляється, під началом Романа Даниловича виганяють якогось невідомого Ізяслава з Галича; після цього, знову без зв’язку з попереднім, читаємо про те, як Лев Данилович організовує переслідування якогось невідомого Федора, "посланого" якимсь не названим на ім’я персонажем "ко Солемь".
Враження таке, що перед нами — "порушений" текст, суміш епізодів із різних оповідей, механічно поставлених один за одним.
Застосовуючи заявлений вище критерій: запозичення з Малали та Амартола належать "галицькому" авторові, запозичення з Флавія належать редакторові, — можемо продемонструвати неоднорідність тексту.
В епізоді вбивства Андрія знаходимо парафраз вислову з Малали, пор.:
Андрѣеви же на двоє боудоущоу . швогда взывающоусА королевъ есмь . швогда же татарьскымь (ПСРЛ 2: 829);
шволи бьівашє смысленъ, добрѣ пребываа, шволи же бываше бѣсдсд. на показание всѣмъ гражаномъ (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 147).
Натомість епізод "проводів" Данилом воїв імітує епізод з Іудейської війни, пор.: а самъ ѣха проводить вой свои*. ѣдоущоу же емоу . до Гроубешева . и оуби вепревъ шесть, самъ же оуби и* рогатиною . г . а три . штрочи его . и вдасть мАса воемь на поуть . а самъ помоливса стмоу Николѣ (ПСРЛ 2: 830);
и многымъ воломъ стоящимъ по жрътвеникомъ. и повелѣ кесарь иссѣщи вса. и вда воемъ на пищю. сам же съ своими велможами праздновавъ три дни (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 4656).


512
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тож за кількома критеріями текст Іпат. 6763/1255, усередині якого знаходимо згадку про "перший" похід Куремси, є гетерогенним, набраним із різних фрагментів різного авторства.
Треба гадати, спершу, до редагування, у тексті читався звіт лише про один похід Куремси. Оповідалося про єдиний маршрут: прихід до Крем’янця, вирядження загонів до Володимира, підхід до Луцька, повернення в поле. "Роздвоєння" походу Куремси, як і двох інших монгольських походів — Бурундая й Те- лебуги, сталося внаслідок редагування. Перший пункт походу, Крем’янець, було перенесено до попереднього тексту, але зазначена нами вище лакуна на початку "другого" походу ("Потом же Коуремьса поиде на Данила и на Василка. без вѣсти . приѣха [...]"), можливо, і є тим місцем, де містилася згадка Крем’янця і звідки її було "вирізано".
Наважимося реконструювати цей утрачений звіт про Куремсин похід:
Потом же Коуремьса поиде на Данила и на Василка . без вѣсти . приѣха ко КремАнцю. и воева. школо Кремднца. Коуремьсѣ же не перешедшоу Стыра . посла люди к Володимѣроу . въехавшим же ратнымъ воем къ городоу изи- идоша на нѣ гражанѣ пѣшьци и бившимсд с ними крѣпко . и выбѣгоша из града идоша к' Коурьмсѣ . исповѣдаша іако гражанѣ крѣпцѣ борютьсд с нами . шномоу же пришедшоу к Лоучьскоу . и не могшоу емоу преити . хотдше мостъ прнати . гражаномъ же шсѣкшимъ мостъ . шн же пракъ постави шгнати хота . изломиса Бжиею силою пракъ . ихъ . и не оуспѣвше ничтоже . вратишасд во станы своіа . рекше в поле
В.С., О.Т.
Данило же снАСА с братомъ и тѣши и . іакоже ш Ба бывшѣи бѣдѣ не имѣти желѣ [Хлєбн. — жалѣ] поганьскы . но на Ба надѣіатисА . и на нь возложити печаль (ПСРЛ 2: 841).
"Желя" — досить частотне слово у старослов’янських текстах (Срезнев- ський. Т.1, 854—855; Словарь русскаго языка XI—XVII вв. Т. 5, 86), але тут ідеться про те, щоб "жалітися по-поганському". Цю "желя" протиставлено сподіванню на християнського Бога.
Справді, у слов’яно-руській літературі поняття "желя" і "желети" в окремих контекстах протиставлені християнському благочестю, яке не толерує печалі, а тільки уповання на Бога. Наприклад, "приемше святое крещение и вѣру правую осквернишася оканными желями" (Паїсіїв збірник, Срезневський. Т.1, 855).
"Желя" відома у хронографічній літературі у значенні обрядової туги за померлим:
у книзі 5 Малали: "оумысли бо си желѣнию пѣсни и сложи хитростию и по семъ Минонъ и по Минонѣ Оулеас желямъ ликы хитростию списа" (Малала 1994: 152, Кн. 5);
у Флавія (про Ферора, сина юдейського царя Антипатра): "принесена ему бысть епистолиа о скончянии фероровѣ имже зѣло велику желю сътвори над нимъ" (3776, 18—21).


513
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У руській історіографії домонгольської доби слово "желя" зафіксовано тільки один раз — у Кл під 1185 р. (Іпат. 643) "во веселье мѣсто желю". Від цього фрагмента Кл явно залежить Слово о полку Ігоревім, де поєднано слова "карна і желя". Прикметно, що у ГВл окрім "желі" вживається дієслово-гапакс "карити" (з контексту розуміється як оплакувати, перебувати в печалі), іменниковим відповідником якого є "карна". У зв’язку з цим постає питання про взаємозалежність трьох текстів: Кл, ГВл і Слова.
З фрагмента "галицького" літопису не цілком зрозуміло, хто кого втішав: Данило Василька чи навпаки. Але згідно з текстом більше підстав сумувати мав Данило, бо саме йому не вдалося зібрати ополчення (люди розбіглися по лісах) і його місто (Холм) згоріло.
В.А.
ІАкоже древле писахомъ . во Коуремьсиноу рать . w зажьженьи города Холмъ . Холмъ бо городъ сиче бые созданъ . Бжиимъ веленьемь
 створи же в неи . крестилницю . крутити водоу . на стое Ббіавление створи же в неи блжныи пискоупъ Иванъ . w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ (ПСРЛ 2: 842—846).
Цей значний обсягом фрагмент про побудову Холма і зруйнування його внаслідок пожежі належить до числа найвідоміших у ГВл. Не раз він ставав предметом коментування з боку істориків, філологів, археологів, істориків архітектури та мистецтвознавців. Попри значну увагу, приділену фрагментові дослідниками, він лишився, по суті, так і не прочитаним, адже інтерпретатори не так намагалися збагнути його точний смисл, як "вчитати" в текст власні ідеї та уявлення, сформовані під впливом сторонніх імпульсів та мотивацій.
Склад і послідовність подій, відбитих в уривку, такі. Данило Романович замислює збудувати "градець малъ" і дає обітницю Господеві та св. Іоанну Златоустому звести в ньому церкву "во има его". Згодом князь будує "гра4 инъіи", у який починають стікатися звідусіль люди, і в ньому будує церкву св. Іоанна Златоусто- го (подано опис церкви та її начиння). Князь будує вежу серед міста, колодязь, насаджує сад і споруджує церкву св. Козьми та Дем’яна (подано короткий опис церкви). За цим є констатація, що неподалік міста стоїть стовп, на вершечку якого — орел. Після пожежі князь будує церкву св. Богородиці (подано опис церкви).
Попри нехитру послідовність викладених у фрагменті подій, текст його нелегко піддається інтерпретації, як в окремих частинах (зокрема, описі архітектурних та художніх деталей), так і загалом. Зазначимо дві головні загадки тексту — одну фактографічну, другу текстологічну, — так і не визнані в попередній літературі.
З погляду фактографічного, пишний і багатомовний опис побудови величезного міста, в центрі якого зведено три (або чотири, коли враховувати читання Іпат.) величні храми, перебуває в очевидній суперечності з надзвичайно скромними розмірами найдавнішого городища Холма. Дитинець давнього Хол-


514
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ма ідентифіковано як територію сучасної Кафедральної гори. Вона являє собою клиноподібний останець, витягнутий із північного заходу на південний схід, до якого поступово звужується. Дивно, але в літературі, навіть спеціально археологічній, неможливо відшукати розміри чи бодай приблизну площу городища. Обміри за супутниковими картами Google дають такі результати. Найбільша довжина (по осі ПнЗх — ПдСх) — бл. 280 м; перетин у найширшому місці (на ПнЗх) — бл. 150 м. Тобто городище можна уявити у формі трикутника зі сторонами 250 х 150 х 280 м, що становить бл. 1,9 га. Північно-західна (ширша) частина городища нині має назву Висока гірка. Вона порівняно добре археологічно досліджена і, як виявляється, зайнята спорудами, ідентифікованими як "пала- цово-резиденційний комплекс" (A. Buko, Т. Dzieńkowski, S. Golub, Rezydencja książęca na "Wysokiej Gorce" w Chełmie w świetle wyników badań archeologicznych z lat 2010—2012, Княжа доба: історія і культура, вип. 7, Львів, 2013, 175—186; матеріали археологічних досліджень поч. XX ст. викладено в: Раппопорт П.А. Холм. Советская археология. Т. 20. М., 1954, 313—323). Для культового будівництва, отже, лишається, власне, тільки південно-східна частина Кафедральної гори, де розташований собор Різдва Богородиці, що маркує місце древньої Бо- городичної церкви. Цю територію можна виобразити як трапецію зі сторонами 130 х 90 х 150 х 50 м, що становить площу 0,9 га. Ось на цьому невеличкому п’ятачку — очевидно впритул одна до одної — мусили стояти три (або чотири) церкви. Технічно це можливо, але малоймовірно, адже вільної площі всередині фортеці в такому разі практично не лишається. Очевидно, усвідомлюючи неможливість такої топографії, дослідники намагаються "рознести" згадані в ГВл церкви по різних (уявних) складових частинах древнього міста: Богородична церква — власне в дитинці, св. Іоанна Златоустого — у "резиденції" Данила, Козьмодем’янська та св. Трійці — на "посаді" (див. реконструкцію Ю. Луком- ського {Енциклопедія історії України, т. 10: Т—Я. К., 2013, карта на с. 402)).
До початку 2000-х років уявлення про споруди Холма в археологічній літературі формувалися майже виключно на підставі писемних свідчень, власне, під впливом нашого фрагмента (див., наприклад: Антипов И.В. Древнерусская архитектура второй половины XIII — первой трети XIVв. Каталог памятников. СПб., 2000, 104—109). З початком 2000-х років відновилися археологічні дослідження на городищі. Конфронтація літописного уривка з відкритими матеріальними рештками на території городища справляє на дослідників ефект розчарування й розгубленості (див. яскравий приклад: Andrzej Buko, Źródła pisane i archeologia: przykład Góry Katedralnej w Chełmie, Kwartalnik Historyczny, 123 (2016), 2, 221—246). Замість очікуваного збігу двох картин (писемної та археологічної) виявляється, що нічого з перерахованих і описаних у літописі споруд цілком певно ідентифікувати серед матеріальних решток не вдається, натомість археологічно інтерпретовані споруди (наприклад, так званий "палацовий комплекс") у літописі не зазначені.
Рештки храму Данилових часів було археологічно ідентифіковано в межах теперішнього кафедрального храму Різдва Богородиці. Усупереч очікуванням дослідників, це виявилася не "превелика церква", якою її зображає літопис, а споруда досить скромних масштабів (приблизно 22,4 х 14 м) (див.: Mykoła


515
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Bewz, Jurij Łukomśkyj, Wołodymyr Bewz, Wasyl Petryk, Analiza architektoniczna cerkwi katedralnej, Od cerkwi katedralnej króla Daniela Romanowicza do bazyliki pw. Narodzenia NMP w Chełmie. Wyniki banań interdyscyplinarnych sezonu 2013—2014 (Chełm, 2016), 91—92, а також план на с. 116). Інших культових споруд давньоруських часів на Кафедральній гірці досі не виявлено.
Усі три церкви Холма було збудовано в "городі", тобто укріпленому дитинці міста, тож треба визнавати, що всі були соборними храмами. Потреба спорудження такої кількості соборів у невеличкому місті досить сумнівна. Соборна церква вирізняється тим, що в ній відбувається щоденне богослужіння. Таких церков (не монастирських) навіть у найбільших міських центрах Русі було обмаль. Для виконання повного кола служб при соборі існує клірос — об’єднання священників на чолі з протопопом, яке колективно забезпечує безперебійне виконання літургійного циклу. Судячи з усього, за домонгольських часів тільки найвизначніші собори мали власний клірос (наприклад, відомі "попи софей- скии" в Києві або "попи мученичьскыи" у Вишгороді). У пізнішій практиці клірос кафедрального собору складався із священників приходських церков міста. Але в Холмі не зазначено приходських церков, а це означає, що для кожної церкви мав організовуватися власний соборний капітул. Крім того, у кожному з соборів має бути два соборні хори, а за наявності приділів з окремим богослужінням кількість хорів може сягати чотирьох. Додати до цього решту церковних служителів, і ми говоримо про більш ніж сотню людей. Матеріальні видатки на утримання такої кількості священнослужителів — надзвичайні. Коли ж додати до них членів родин, виходило б, що в місті було менше пастви, ніж обслуги трьох соборів.
Друга загадка нашого фрагмента — текстологічна. Опис побудови нового міста вміщено не там, де його логічно очікувати, наприклад при перших згадках перенесення Данилом столиці в Холм, а після повідомлення про цілковите знищення міста (а також і більшості щойно любовно описаних споруд) пожежею. Ця позиція фрагмента перебуває в очевидній суперечності з тріумфальним тоном опису, і, як побачимо нижче, уміщення фрагмента на його нинішнє місце в літописі суттєво позначилася на структурі тексту.
Глоси і лакуни в тексті
Почнімо з формальних і поверхових спостережень. У тій формі, яку текст має нині, він містить дві глоси. Першу з них ("созда градъ Оугорескь . и постави во немь пискоупа") уже було обґрунтовано вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 739—740). Ще одна глоса міститься також на початку, нижче в цитаті її виділено курсивом:
созда грай инъіи . егоже Татарове не возмогоша приіати . егда Батый всю землю Роускоую пойма . тогда и цр“въ стой Троицѣ зажъжена бы1. и пакы создана быг. видивъ же се кнзь Данило іако Ббу поспѣвающоу мѣстоу томоу нача призывати . приходаѣ Нѣмцѣ и Роусь
Глоса визначається як змістом (те, що монголи спалили церкву, не могло стати знаком божественної допомоги задумові Данила; натомість те, що монго-


516
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ли не здобули города, — саме і є таким знаком), так і формальними ознаками. Виділені курсивом слова відсутні в Хлєбн. (див. ПСРЛ 2: 843, вар. 11—11). їх не можна вважати гаплографічним пропуском, тому їх треба визнати маргінальною глосою, — або ж у самому Іпат. (що малоймовірно), або ж у протографі, — пропущеною наступним переписувачем. Поштовхом до цієї глоси, судячи з усього, стало двозначне формулювання Данилової обітниці попереду в тексті: "шбѣщасА Ббу и стмоу Иваноу . Златооустоу . да створить во има его . црквь". "Во има его" глосатор зрозумів як "в ім’я Господа" і створив на полях відповідну церкву, відсутню в переліку холмських храмів.
Крім двох глос, спостерігаємо також три очевидні обриви тексту.
Перший — в описі церкви св. Козьми та Дем’яна; можливі місця обриву позначено нижче крапками у квадратних дужках:
и созда црквь стыма безмѣздникома во четь имать . д . столпы w цѣла каме- ни . нетесанаго . держаща вѣрхъ . [...] с тѣхъ же дроугыи [...]. волтарь престго Дмитреіа стоить же ти [Хлєбн.: тисъ] . предъ бочными двѣрми красенъ . принесенъ издалеча
"С тѣхъ же дроугыи" могло стосуватися до одного із щойно зазначених чотирьох стовпів церкви, і в такому разі пропуск міститься після цих слів. Але однаковою мірою вірогідно, що "с тѣхъ же дроугыи" стосується до вівтаря св. Димитрія, а отже, попереду мав би бути згаданий якийсь "перший" вівтар. У такому разі пропуск — перед словами "с тѣхъ же дроугыи".
Інший можливий пропуск з’ясовується в опису церковних дверей:
двѣри же еи . двою. оукрашены . каменьемь ГаличкьГ' бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанымъ . оузоръі тѣ. некимь хытрѣчемь . Авдьемь. прилѣпы w всѣхъ шаровъ . и злата [...] напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ . а на полоунощны* . сты Иванъ . іакоже всимъ зрАщимъ дивитиса бѣ
Ясно, що фраза "оузоръі тѣ. некимь хытрѣчемь . Авдьемь. прилѣпы w всѣхъ шаровъ . и злата" не містить присудка. Прекрасні візерунки ("оузоръі тѣ прилѣпы"), розписані всіма барвами й позолотою, були або "съдѣланы", або ж "исписаны" Авдієм, але дієслова бракує. У нинішньому стані текст твердить, що образ Спаса був написаний "напреди" узорів.
Цією обставиною визначається пріоритет читання Хлєбн., де замість "оузоръі тѣ" бачимо "изритѣ", що нормалізує фразу, відновлюючи в ній присудок: "двѣри же еи изритѣ". Та все ж текст не до кінця ясний. Початок фрази
твердить про двоє дверей. Натомість продовження її — "напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ" — не зазначає, котрі з двох тут маються на увазі, тож можна було б думати — на обох. Але ні, далі читаємо, що "на полоунощны*. сты Иванъ". Можливо, якась утрата тексту таки має місце: бракує початку опису (південних?) дверей.
Ще один обрив тексту — у самому кінці нашого фрагмента.
створи же [Данило. — Авт.] в неи . крестилницю . крс'тити водоу . на стое Ббіавление створи же в неи блжныи пискоупъ Иванъ [...]. w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ [...]


517
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Локалізація пропуску залежить від розуміння "в неи": коли йдеться про хрестильницю, обірваною виявляється оповідь про чашу, з якої Данило зробив хрестильницю. Імовірніше, однак, що "в неи" стосується до всієї церкви (про що свідчить інший суб’єкт речення — єпископ Іоанн), у якій він створив щось "ш древа красна"; судячи із чоловічого роду ("точенъ . и позлащенъ"), найвірогідніше, вівтар, опис якого, отже, й обірвано.
Наявність у тексті глос і лакун, цілком очевидно, свідчить, що текст зазнавав редагування, глибина й обсяги якого поки що неясні.
Структура тексту і логіка викладу
Фрагмент починається формулою, покликаною здійснити перехід від попередньої (подієвої) оповіді до дескриптивного і статичного тексту — опису будівель Холма: "ІАкоже древле писахомъ. во Коуремьсиноу рать . w зажьженьи города Холма". Це відсилання провадить нас до обіцянки оповісти про долю міста, зробленої в літопису посеред повідомлення про похід Куремси: "си же потомъ спишемь w созданинии град . и оукрашение цркви . и шного погибели мнозѣ іако всимъ сжалитиси" (ПСРЛ 2: 841). Привертає увагу, що літописець анонсує наш фрагмент як оповідь про побудову одного міста і однієї церкви в ньому. Іншими словами, в момент написання анонсу автор уже знав текст або його заготовку (те, що автор обіцянки знає зміст нашого фрагмента, видають збіги, пор.: "погибели мнозѣ", "сжалитиси", що випливає з "и видѣ пагоубу и сжалиси велми"). Причому цей текст, принаймні щодо "побудов", твердив лише про одну церкву.
Цією підказкою визначається структура нашого фрагмента.
У нинішньому своєму стані фрагмент про побудову і знищення Холма виявляє чотири складові частини. Перша стосується до заснування й будівництва міста та церкви в ньому (від слів "ІАкоже древле писахомъ" до слів "то все шгнь попали"), пор.: "шбѣщасл [...] да створить во има его . црквь"; "созда же црквь".
Третя частина (від слів "оувидивъ же сицю пагоубоу градоу. вшедъ во црквь" до слів "точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ") повертається до теми єдиної церкви, яка зазнала руйнувань, та відновлення її. Пор.: "вшедъ во црквъ"; "паки шбнови и црквь шсти"; "и созда . и твьржьш' и выша".
Між зазначеними двома частинами про побудову і руйнування однієї церкви міститься друга частина (від слів "вежа же средѣ города высока" до слів "с головами . же . и с подножьками . ві. лакотъ"): вона вводить до тексту повідомлення про нові споруди Холма (вежу, колодязь, сад, церкву св. Козьми та Дем’яна, стовп поблизу города), наступна доля яких у межах цієї частини лишається невідомою.
У другій частині серед переліку споруд раптово знаходимо контекстуально не виправданий і синтаксично не узгоджений фрагмент, що складається з двох уривків фраз із репертуару посилань на пожежу (виділений курсивом): "стюденѣць рекомыи кладАЗь близъ eia бѣ . сажении имоущи . л . е . храмѣ прекрасный и медъ w wzHA. ю.ко смола ползоущъ. посади же садъ красенъ и созда црквь [Хлєбн.: храми прекрасний мед w огни ползоущь нко смола]". "Мідний поміст"


518
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
зазначено лише в першій частині як оздобу церкви св. Іоанна Златоустого. Очевидно, про те, що його мідь плавилася від вогню й текла, як смола, і мала промовляти фраза (хоча, зазначимо, в обох свідках тексту "мідь" інтерпретовано як "мед"). Інший варіант: імпліцитно мідь мається на увазі у згадці про дзвони тієї ж церкви. Але як і чому це зазначення опинилося в другій частині, у каталозі будівель і споруд, між згадками колодязя і сада, не очевидно.
Перехід від другої частини (з переліком споруд) до третьої частини (пост- пожежної) силуваний і своєю тавтологічністю й неохайністю виказує радше руку редактора, який змушує князя Данила двічі складати молитву і двічі відбудовувати якусь (за буквальним смислом) анонімну церкву, причому почати будувати — уже після освячення. Пор.: "вшедъ во црквь и видѣ пагоубу и сжа- лиси велми помолився Ббу паки іѵбнови и црквь wcmu . пискоупомъ Иваномъ . и паки помолився Ббу. и созда. и твържъа и выиіа".
Третя частина завершується знаком закінчення періоду — хрестоподібно поставленими чотирма крапками Після нього розпочинається четверта частина, яка мовить про побудову й прикрашення церкви св. Богородиці й обривається на півслові. З буквального смислу тексту, а також із того, що він відділений від попередньої оповіді знаком завершення, випливає, що будівництво цієї церкви не було пов’язане з руйнуваннями від вогню й розпочалося вже після пожежі. Літописець натякає, що церква св. Богородиці ніби замінила дві згорілі церкви: "величествомъ, [и] красотою . не мене соущихъ древни* [Хлєбн.: не мнѣи сущж пръвых]".
Записка про будівництво міста чи про пожежу?
Літописець вирішив уставити записку про будівництво міста там, де слід було писати про знищення його. Це визначило амбівалентність тексту, який (одночасно) мусив сповіщати і про те, і про те. Котра ж із двох тем — спорудження чи знищення — є початковою і головною?
Здавалося б, з огляду на позицію фрагмента, провідною має бути друга. (Досвід літописання давав чимало зразків опису пожеж і руйнування храмів без зв’язку з темою їхньої побудови.) Але цілком очевидно, що — хоча б з огляду на розподіл обсягів, присвячених двом темам, — провідною темою виявляється таки будівництво міста. На тлі традиційного літописання це загалом унікальний текст: знищення міста відбувається буквально в момент його побудови.
Ми пам’ятаємо, що літописець обіцяв розказати "w созданинии град . и оу- крашение цркви . и шного погибели мнозѣ". Першу обіцянку він виконав, навіть із пересадою. Текст загалом справляє враження тріумфального, піднесено-уро- чистого й панегіристичного щодо князя Данила.
Натомість жодної цілісної картини пожежі, яка була би дзеркальною щодо картини будівництва, ми в уривку не знаходимо. По суті, як такий наш фрагмент так і не дає зрозуміти, що ж саме сталося з Холмом та його окремими спорудами: маємо лише ламентації літописця про "пагубу". Враження пожежі передано мінімалістичними засобами. А саме: чотирма лаконічними ремарками, прилаштованими до згадок про побудову тієї чи іншої споруди. Усі ремарки не цілком вдало вмонтовано в текст.


519
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Придивімося до них уважніше.
Перша ремарка (про втрати від пожежі) міститься досить далеко в середині тексту — при згадці про ікони із церкви св. Іоанна Златоустого. Обґрунтування характеру цієї ремарки як вставки див. у коментарі до ПСРЛ 2: 844. Тут лише зазначимо не цілком вдале приєднання до тексту — неузгодженість однини і множини: "иконоуж принесе . из Ооуроучеєго . Оустрєтєнїє . шца . дивоу подобны . кже погорѣша".
Друга ремарка міститься неподалік, при згадці про дзвони тієї самої церкви: "и колоколъі прине ис Кыева . дроугиіа тоу солье то все и/гнь попали". Додаток про спалення вогнем тут не цілком вдалий, мало би бути "тыи вси" (тобто дзвони), та й вибір дієслова явно недоречний: мідні дзвони не горять.
Третя ремарка (про яку вже йшлося вище) являє собою фактично обрубок фрази чи двох фраз ("храмѣ прекрасний и медъ w шгна іако смола ползоущь"). Розтоплена мідь могла мати стосунок до "мідного помосту" чи мідних дзвонів св. Іоанна, але ремарка потрапила в перелік споруд, які звів Данило. Теперішнє місце ремарки робить фразу, до якої вона вставлена, позбавленою смислу.
Нарешті, четверта і найбільша ремарка, як зазначено вище, є редакторським "конектором" між другою (допожежною) і третьою (постпожежною) частинами фрагмента. Попри обсяг у декілька рядків, жодної конкретної інформації про пожежу вона не містить, лише туманно позначаючи її наслідки: "сицєва пагоуба градоу".
Важливо, що весь фрагмент завершується звітом про побудову Богородич- ної церкви, вільним — як і початок — від теми пожежі. Отже, початок і завершення — однотематичні, що додатково "підсвітлює" ремарки щодо пожежі як неорганічні й привнесені в текст на якомусь етапі редагування.
Доходимо висновку, що фрагмент — до перероблення його в диптих "будівництво vs пожежа" — являв собою записку про заснування Холма й оздоблення його церков. Отже, видаливши кілька штрихів, якими редактор перетворив цю оповідь на кентавра, можемо уявити її початковий вигляд. Текст відновлюємо за орфографією Іпат. (з урахуванням окремих читань Хлєбн.), редакторські вставки позначаємо курсивом у квадратних дужках, лакуни — крапками у квадратних дужках.
Холмъ бо городъ сиче быг созданъ . Бжиимъ веленьемь . Данилови бо кнджащоу. во Володимѣрѣ
[созда градъ Оугорескъ. и постави во немъ пискоупа].
іаздАЩоу же емоу по полю . и ловъі дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . шбьходАщоу шкроугъ его полю . и вопраша . тоземѣць . како именоуетьсА мѣсто се . шни же рекоша Холмъ емоу . ИМА есть и возлюбивъ мѣсто то . и помысли да сожижеть на немь градець малъ . шбѣщасл Ббу и стмоу Иваноу . Златооустоу . да створить во има его . црквь и створи градѣць малъ . и видѣвъ же іако Бъ помощникъ емоу и Ішанъ спѣшникъ емоу есть и созда град' инъіи . егоже Татарове не возмогоша приіати . егда Батый всю землю Роускоую пойма .
[тогда и цр*въ стой Троицѣ зажъжена быг. и пакы создана быг]


520
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
видивъ же се кнзь Данило іако Ббу поспѣвающоу мѣстоу томоу нача призъівати . приходаѣ Нѣмцѣ и Роусь. иноіазычникы . и Лахъі иддхоу днь и во днь и оунотъі. и мастерѣ всации бѣжахоу ис Татаръ . сѣдѣлници и ло- учници . и тоулници . и коузницѣ . желѣзоу и мѣди и среброу . и бѣ жизнь . и наполниша дворы . щкргтъ крад поле села . созда же црквь стго Ивана красноу и лѣпоу . зданье же еѣ сиче бые . комары с каждо угла преводъ . и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцдкихъ . изваіано отъ нѣкоего хытрѣчь . шкъна . г . ©украшена . стеклы Римьскими . входащи во шлтарь . стоіаста два столпа . w цѣла камени . и на нею комара . и выспрь же вѣрхъ оукрашенъ . звѣздами златыми на лазоурѣ . вноутрьнии же еи . помостъ бѣ слитъ w мѣди . и w шлова чгта іако блещатисл іако зерчалоу . двѣри же еи . двоіа оукрашены . каменьемь Галичкы” бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанымъ. изритѣ . некимь хытрѣчемь . Авдьемь . прилѣпы w всѣхъ шаровъ . и злата . напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ . а на полоунощны*. сты Иванъ . іакоже всимъ зрлщимъ дивитиса бѣ . оукраси же иконы еже принесе ис Кыева . каменьемь драгымъ . и бисером и злато”.
[и обра3 спсовъ и прстыа бца иже вда емоу сестра Ѳешдора и иконоуж принесе. из Ооуроучеего . Оустрєтєнїє . ища . дивоу подобны . юж погорѣша въ цркви стго Іоанна. wdu" Михаилъ остася.. чюдны* тѣх. иконъ.]
и колоколы прине ис Кыева . дроугиіа тоу солье
[то все шгнъ попали]
вежа же средѣ города высока . іакоже бити с неіа шкретъ града подсздана каменеемь вь высотоу . еі . лакотъ . создана же сама . древомъ тесанымъ . и оубѣлена іако сыръ . сватащиса на всей стороны . стюденѣць рекомыи клздазь близъ еіа бѣ . сажении имоущи . л . е .
[храми прекрасний мед w огню, ползоущъ юко смола]
посади же садъ красенъ . и созда црквь стыма безмѣздникома во четь имать . д . столпы w цѣла камени . нетесанаго . держаща вѣрхъ . [...] с тѣхъ же дроугыи . и волтарь престго Дмитреіа стоить же ти . предъ бочными двѣрми красенъ, принесенъ издалеча . стоить же столпъ поприща . w город' каменъ . а на нѣмь шрелъ каменъ . изваіанъ . высота же камени . дєсати лакотъ с головами . же . и с подножьками . ві. лакотъ .
[оувидивъ же сицю пагоубоу градоу . вшедъ во црквь и видѣ пагоубу и сжалиси велми помолився. Ббу паки шбнови и црквъ шсти . пискоупомъ Иваномъ . и паки помолився. Ббу. и созда. и твържъа и выша. вежѣ же такое. не возможе создати . бѣ бо грады иныю зиждаи противоу безбожнымъ Татарамъ. за то не созда ею] Созда же церквь привеликоу. во градѣ Холмѣ. во има престъпа приснодвъпа Мриіа . величествомъ . красотою . не мене соущихъ древни* . и украси ю пречюднами иконами . принесе же . чашю w зємла Оугорьскыіа . мрамора багрАна . изваіаноу моудростью чюдноу. и змьевъі главы бѣша шкроугъ еіа . и постави ю пре-двѣрми црквьнымы . нарѣцаемыми . црс’кыми . створи же в неи . крестилницю . крутити водоу . на стое Ббіавление створи же в неи блжныи пискоупъ Иванъ . w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ [...]


- 521
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, здобуваємо цілісний, послідовний і монотематичний текст, який твердить про тріумф Данила — заснування нового міста і спорудження в ньому величних храмів. Щодо можливих мотивів створення його див. коментар до ПСРЛ 2: 739—740 (каталог володимирських єпископів).
Утрачена оповідь про пожежу?
Чи був, однак, це весь текст, із яким працював редактор?
Ми пам’ятаємо, що, анонсуючи його, літописець обіцяв розказати як про побудову, так і про спалення міста. Тобто він мав на увазі (або навіть перед очима) диптих, що складався з двох дзеркально розташованих і тематично організованих частин: історії будівництва споруд Холма й історії, як вони за- гибли у вогні. Проте, як зазначалося, другої історії у фрагменті немає. Наприклад, нічого не сказано про загибель Козьмодем’янської церкви (тож можна було б думати, ніби пожежа її не торкнулася). Нічого не сказано про руйнування так любовно описаної "вежі посеред града", зате сказано, що князь не зміг відбудувати її.
Замість оповіді про те, як кожна з Данилових споруд гинула в пожежі, маємо обрив тексту (після слів: "точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ"). Саме тут, після завершення каталогу будівель, ми б очікували знайти початок оповіді про руйнацію їх. Можемо, отже, висунути припущення, що оповідь про пожежу було скорочено в цьому місці, і лакуна якраз і свідчить про те, що цю оповідь "вирвали" з належного їй місця.
Як зазначено вище, образ пожежі у фрагменті створено серією редакторських ремарок, непослідовно і майже навмання приєднаних до опису побудови споруд. Чи вигадував ці ремарки редактор довільно, чи орієнтувався на якийсь текст?
Найбільше інтригує ремарка, що потрапила в середину каталогу будівель: "храми прекрасний мед w огніа ползоущь іако смола". Вона здається прямо вирваною з якогось тексту (закінчення одного і початок наступного речення? "[...] храми прекрасний. Медь w огніа ползоуща іако смола [...]"). Головне ж, вона передає надзвичайно красивий образ, якраз у стилі нашого фрагмента: розтопленої міді, що тече, мов смола. Ремарка є очевидно недоречною у своєму оточенні, тому можна було б уважати її уламком опису (такого ж пишного й піднесеного, як і про побудову) пожежі в окремих спорудах Холма.
Ми також зауважили, що анонс фрагмента апелює до сюжету спалення, але відповідники розміщено всередині "редакторських ремарок" (пор.: "погибели мнозѣ" та "всимъ сжалитиси" анонсу; "пагоубоу градоу" та "сжалиси велми" фрагмента). Іншими словами, анонс бере до уваги текст, який став матеріалом для "редакторських ремарок". Це підказує, що редактор, розподіляючи по тексту ремарки щодо пожежі, черпав їх із повнішого тексту про спалення Холма, причому його цікавили переважно фрази, що підсумовували налідки пожежі. Уважаємо, отже, що такого походження перелік загиблих ікон у церкві св. Іоанна Златоустого (що завершував опис загибелі її) і такого ж походження (невдало перероблена) сцена входу Данила до церкви після пожежі. З опису загибелі "вежі серед града" редактор також запозичив лише його прикінцеве зауваження,


522
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
що вежі (якої — за нинішнього стану тексту — так і не було спалено) Данило не зміг відновити.
На жаль, за цими невеличкими "уламками" лише й можна судити про зміст утраченої другої частини. Ми можемо здогадуватися, що вона містила окремий опис пожежі церкви св. Іоанна з переліком утрачених ікон і з яскравим образом розплавленої міді, що текла, мов смола; містила опис знищення вежі; містила сцену входу Данила до міста й церкви після пожежі та сцену його "жалю" і "молитви" про відновлення. Щодо можливого початку цієї оповіді див. попередній коментар до ПСРЛ 2: 840—842.
Неясним лишається, чи в цьому втраченому описі пожежі Холма взяв якусь участь (бодай як зразок) аналогічний опис грандіозної пожежі Антіохії із XVII книги хроніки Малали (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 352—355). Крім загальної теми, тут збігаються два мотиви: по-перше, панорамний вид палаючого міста ззовні, по-друге, перелік церков, які загинули від вогню. Утім, прямих текстуальних збігів не спостерігається. Єдиним таким (хоча через клішованість не надто виразним) можна було б уважати зазначення втрачених населенням прикрас ("жены многы, оутворены златомъ многимъ и камє- ниємь драгимъ и бисеромъ"), що майже точно відповідає описові втрачених у Холмі ікон ("камєнїємь драгым . и бисєром и златом"). Цього, утім, замало, щоб стверджувати якийсь зв’язок між двома описами пожеж.
Хронографічні вкраплення
Вплив хронографічних текстів на формування мови опису архітектурних деталей у фрагменті вже зазначали в літературі (див.: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 109; див. також наступний коментар). Але поодинокі хронографічні вкраплення, здається, можна виявити також і в інших сюжетах довкола пожежі Холма. Це — запозичення з Іосифа Флавія, що свідчать про обізнаність редактора зі сценами пожежі Єрусалима, пор. характерні звороти: "зажиганіе града", "приключи бо са изгорѣти" (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 466г, 467а); "зажьженье города"; "прилоучи же са [...] загорѣтие" (ПСРЛ 2: 841, 842). Ця давня пожежа, до речі, теж сталася в контексті воєнних подій, але також не внаслідок прямих дій чи бажання учасників. Можна припускати, що й сцена входу Тита в Єрусалим і жалю його за погубленим пожежею містом вплинула на аналогічну сцену входу Данила до спаленого Холма:
приключи0 приити къ Ієрслмоу. и видѣ премѣнение града w свѣтлости на пЯстотЯ [...] w преславнаго създанил. на разоренїа. и на зажиганЇА. и дрѣвнюю красотоу поминаа жаловаше w погибѣли града (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 468г);
оувидивъ же сицю пагоубоу градоу . вшедъ во црквь и видѣ пагоубу и сжа- лиси велми (ПСРЛ 2: 845).
Отже, у сюжетах довкола записки про побудову Холма, власне в тих, де йдеться про спалення міста, виявляємо виключно впливи Іудейської війни (про деякі інші йтиметься нижче). Це виказує "почерк" "волинського" автора, який з усіх хронографічних текстів знав лише Іосифа Флавія.


523
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Датування фрагмента
Спочатку — про датування подій, описаних у фрагменті. Пожежу в Холмі синхронізовано з походом на Волинь Куремси. Це, як дає зрозуміти літопис, був другий похід. Біда в тому, що ні перший, ні другий походи Куремси іншим джерелам не відомі, а хронологічні прикмети в самому ГВл надто непевні. Щодо першого походу сказано, що він стався "в та же лѣ* . или преже или потомъ" (ПСРЛ 2: 828), а другий похід відбувся "потом же" (ПСРЛ 2: 840). Отже, у розпорядженні літописця не було точних хронологічних координат цих походів. Більше того, як показано вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 840—842), другий похід Куремси є "нульовим" повідомленням, і виникає підозра, чи історичний набіг Куремси на Волинь не було (подібно до деяких інших подій, зокрема татарських походів) розщеплено на два повідомлення. Єдиним певним хронологічним орієнтиром у ГВл Грушевський зміг назвати коронацію Данила, після якої вміщено оповідь про похід Куремси й пожежу Холма. Але коли саме "після", дослідник вагався визначити точно: "Можливо, що се діялося ще того ж 1255 р., при кінці; хоч можна думати й про пізніший час, але ніщо виразно не вказує на нього" (Грушевський М.С. Хронологія подій, 40).
Одна хронологічна прикмета тексту дає можливість перекинути місток від датування описаних в ньому подій до датування роботи над текстом. Серед "редакторських ремарок" знаходимо зауваження, що Данило не зміг відновити всього знищеного пожежею і, зокрема, "вежѣ же такое . не возможе создати . бѣ бо грады иньпа зиждаи противоу безбожнымъ Татаромъ". У літописі руйнування волинських градів, справді, зазначене й читається серед подій другого походу Бурундая, добре датованого. Отже, відбудова могла статися після 1259 р. Тож принаймні редактор (а можливо, і сам автор) уривка про спалення Холма знає про ці повідомлення й бере їх до уваги.
Це важлива обставина. Межа між "галицькою" та "волинською" частинами ГВл якраз і пролягає між двома походами Бурундая, причому повідомлення про другий похід належить уже до "волинського" літопису.
У "волинській" частині літопису знаходимо пряму апеляцію до сюжету побудови Холма в посмертному панегірику князеві-королю Данилові:
сьи же король Данило кназь . добръіи и хоробрый . и моудръіи . иже созда городъі многи. и цркви постави . и оукраси ѣ разноличными красотами [...] съи же Данило 6Ainef вторый по Соломонѣ (ПСРЛ 2: 862).
Тут надзвичайно промовисте порівняння Данила Романовича із царем Со- ломоном. Автор панегірика не просто згадує прочитану в тексті попередника історію будівничої діяльності Данила; він знає, що опис побудови Холма і храмів у ньому безпосередньо залежить від хронографічних описів побудови Со- ломоном єрусалимського храму. Власне, лише це й дає можливість провести паралель із Данилом, у всьому іншому ніяк не схожим на ветхозавітного володаря. Разом з тим автор некролога говорить про численні церкви та оздоблення їх, а не про одну церкву. І це виказує руку "волинського" редактора початкової повісті про побудову Холма.


524
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Більше того, у "волинській" частині, і саме в оповіді про другий похід Бурундая, знаходимо близнюка нашого фрагмента — оповідь про спалення Сандоми- ра. Вона значно стисліша, але складена за тими самими лекалами, що й оповідь про спалення Холма.
Ось цей опис:
занє мост . 6ашє оузокь воротш" . и подавишас сами . а дроугїє падахж з моста . в ровь . акы сноповье . ровы же бдхж видєнїємь . глоубоци вєлми . исполнишас. мртвъіми . и бые лзѣ хшдити по троупью . іако по мостоу . бдхж ж станове в городѣ соломою чинени . и загорѣшас сами . w огневь . потш" же и горшд нача горѣти . цркви же бдше въ городѣ тш” каменна велика . и предивна . сїающи красотою . бдшє бо създана бѣлы" камене" . тесаны" . и та бые полна людей . връх же оу неи деревш" покрыть . зажжесА и та . и погорѣ . в неи бесчисленное мншжство людей . (ПСРЛ 2: 853—854).
Як бачимо, у цій другій оповіді про іншу пожежу знаходимо аналогічний набір мотивів: 1) татарський похід, у процесі якого відбулася пожежа; 2) випадковість пожежі; 3) будівництво і спалення церкви; 4) парафраз із Іосифа Флавія.
Знаходимо навіть фразеологічні перегуки між двома описами; пор. Холм: "каменьемь Галичкы" бѣлымъ", "w цѣла камени . тесанаго"; Сандомир: "бѣлы" камене" . тесаны"" (тесаный — лише в цих двох повідомленнях); Холм: "церквь превеликоу [...] величьство“и красотою"; Сандомир: "цркви [...] каменна велика . и предивна . сїающи красотою".
Можна було б думати, що наступний, "волинський" автор просто імітує зразок, коли б не "скріпа", що засвідчує ту ж авторську руку: цитата з Іосифа Флавія, інша цитата з якого використана також у сюжеті походу Куремси, коли сталася пожежа в Холмі, пор.:
ГВл: а дроугїє падахж з моста . в ровь . акы сноповье . ровы же 6ахж видєнїємь . глоубоци вєлми . исполнишас. мртвъіми . и быс’ лэѣ хшдити по троупью . іако по мостоу;
Флавій: и бысть видѣти падающа жиды акы снопы съ-бралъ; и помощенъ бысть ішрданъ тр#пиемъ. и тако исплъниса, вса рѣка оутопшими. и ходах# по немоу акы по мост# (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 414г 26—27, 429в 33—36; запозичення фіксують: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 119; Мещерский Н.А. История иудейской войны Иосифа Флавия, 100).
Опис "Судомирського взяття" містить ще одне характерне запозичення із Флавія:
ГВл: пороком же бьющимь не шслабно. днь и нощь. а стрѣламъ не дадоущимъ выникноути изъ заборолъ (ПСРЛ 2: 852);
Флавій: стрѣлца же и порочникы застави назадъ, да не дадлтъ гражаномъ выникоути и-забралъ (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 415а 27—28).


525
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ця остання фраза, а також одна з наведених вище (про падіння подібно до снопів), як виявляється, повторені (у єдиній фразі!) в опису походу руських князів та Конрада Мазовецького до Гостинного, пор.:
ЛаховѢ поущахоуть на на каменье . акы градъ силныи . но стрѣлы ратьныхъ не дадАхоуть ни выникноути . изъ заборолъ [...] и начаша мртви падати изъ заборолъ . акы сноповье (ПСРЛ 2: 886; запозичення зауважено: Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 119).
Отже, автором опису пожежі Холма, другого походу Бурундая і походу на Гостинний (Іпат. 1281) є та сама людина.
Зробімо ще один крок. Прикметно, що красота щодо церкви трапляється лише в описах церков Холма і Сандомира. Ще лише раз тотожний вислів знаходимо в опису спорудженого Володимиром Васильковичем містечка Гай, уже практично в закінченні "волинської" частини, пор.:
цркви же 6ашє в немь . предивна красотою сиіающи (ПСРЛ 2: 908, Гай);
цркви жє 6ашє въ городѣ twm камєнна велика . и предивна . сїающи красотою (ПСРЛ 2: 853, Сандомир).
Як можна гадати, цей уподобаний "волинським" літописцем образ осяйної церкви посеред міста став розвитком аналогічного із Слова про закон і благодать Іларіона, із фрагмента, якраз процитованого літописцем у панегірику Володимирові Васильковичу, пор.:
домь Бжии великыи . стыи его мждростьи създа . на стость и оцищенїє . гра- доу твоемоу . южє всакою красотою оукраси (ПСРЛ 2: 921—922).
Отже, підсумовуючи ці спостереження, маємо підстави гадати, що всі тексти позначені тим самим авторським почерком і написані однією людиною. Це означає, що опис побудови й пожежі Холма в його нинішньому стані (після редагування) належить перу одного з останніх авторів, що працював над літописом за часів Володимира Васильковича, а може, і Мстислава Даниловича. Утім, уставлений опис був у ту частину літопису, яка впевнено ідентифікується як "галицька". Це ще одне свідчення існування своєрідної "перехідної зони" між двома частинами ГВл, яка визначається також і за іншими критеріями.
О.Т.
іаздАщоу же емоу по полю . и ловъі дѣющоу . и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ (ПСРЛ 2: 842).
Початкова частина оповіді про заснування Холма експлуатує мотиви заснування Києва, відомі літописцеві з недатованої частини ПВЛ, що стає очевидним із наступних зіставлень:
ГВл
ПВЛ
Данилови бо кнАжащоу . во Володимѣрѣ [...] іаздАщоу же емоу по полю . и ловъі дѣющоу. и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . щбьходАіцоу шкроугъ его полю . и вопраша . тоземѣцъ. како именоуетъсд мѣсто се.
створиша городокъ . во има брата ихъ старѣйшаго . и наркоша и Киевъ . и бдше школо города лѣсъ и боръ великъ . и бдху ловдще звѣрь


526
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ГВл
ПВЛ
whu же рекоіиа Холмъ емоу . има есть и возлюбивъ мѣсто то . и помъіели да сожи- жеть на немъ градецъ малъ
оузрѣста на горѣ городокъ, и въспроіиаста ркуще . чии се городъ whu же ркоша была сут'. три братыа . Кии . Щекъ . Хоривъ . иже сдѣлаша годъ сии . и изъгыбоша . а мы сѣдимъ въ городѣ ихъ . и платимы дань Козаром’
У цих же початкових фрагментах оповіді є мотиви, використані дещо згодом у тексті "волинської" частини літопису, в оповіді про похід Бурундая, пор.:
ПСРЛ 2: 855
ПСРЛ 2: 842
церква у Лисці
городъ же блше в лѣсѣ . на горѣ . цркви же 6ашє в немь камена стоѣ Троицѣ
церква Трійці у Холмі
и видѣ мѣсто красно . и лѣсно на горѣ . [...] тогда и цр*вь стой Троицѣ зажьжена быс’. и пакы создана быс’
В.А.
созда же црквь стго Ивана красноу и лѣпоу. зданье же еѣ сице быс’. комары с каждо угла преводъ. и стоганье ихъ на четырехъ головахъ члвцс'кихъ . изваюно отъ нѣкоего хытрѣца и созда црквь
стыма безмѣздникома во четь имать . д . столпы w цѣла камени . нетесанаго . держаща вѣрхъ Созда же церквь привели-
коу . во градѣ Холмѣ . во има престъпа приснодвы Мрии. . величествомъ . красотою . не мене соущихъ древни* . и украси ю пречюднами иконами (ПСРЛ 2: 843—845).
Як видається, найбільша змістова проблема опису побудови і погибелі Холма полягає в тому, що, усупереч обіцянці літописця розказати про побудову однієї церкви й оздоблення її, у теперішньому стані текст твердить про спорудження Данилом трьох церков. Це, своєю чергою, заходить у суперечність із прямою заявою тексту, що після катастрофічної пожежі Данило входить в одну церкву і відновлює один храм, Богородиці.
Лише одна церква в Холмі відома й наступним повідомленням ГВл. Це Бо- городичний собор, що став родовою усипальницею Даниловичів. Пор.: "и положиша [Данила. — Авт.] во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ"; "и тако престависА [Шварно. —Авт.]. и положиша тѣло его во цркви стой Бцѣ близъ гроба штна"; "и спрлтавше тѣло его . [Михайла Юрійовича. — Авт.] и положиша ѣ во цркви . стьпа Бца в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его великии кназь . Данило снъ Романовъ"; "стрый твои Данило король . а мои шць лежить в Холмѣ оу стѣи Бци . и сыновѣ его . 6pafa моа. и твоіа Романъ и Шварно . и всихъ кости тоуто лежать" (ПСРЛ 2: 862, 868—869, 895, 913).
Повідомлення писемних джерел корелюють із результатами археологічного дослідження Холма, яке виявило на городищі залишки лише однієї храмової споруди часів Данила.


527
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ось цю суперечність нам і належить розв’язати. З попереднього коментаря випливає, що текст про побудову Холма зазнав інтенсивноого редагування, внаслідок якого в ньому утворилися лакуни, з’явилися редакторські глоси, а фрагменти текстів були переміщені зі своїх початкових позицій. У подальшій дискусії, отже, будемо виходити з твердження, що в нинішньому стані текст не являє собою цілісності, а послідовність фрагментів у ньому не відбиває оригінального стану. Іншими словами, текстові можна повернути осмисленість (і відновити початковий задум), відновивши послідовність фрагментів.
Крім достовірно засвідченої Богородичної церкви, текст твердить про побудову Данилом ще двох церков: св. Іоанна Златоустого та св. Козьми і Дем’яна.
З усіх церков найдетальніше описаною виявилася церква св. Іоанна Златоустого, і лише про її руйнування вогнем ми дізнаємося. Менш докладно, буквально одним штрихом описана церква св. Козьми і Дем’яна, а про її долю не сказано нічого. Після пожежі Данило входить в не названу на ім’я церкву, сумує через руйнацію її й відновлює її "твержьша и вышша". Після цього міститься фрагмент із описом побудови Данилом церкви Богородиці, її опис, а також твердження, що ця церква оздобленням не поступалася втраченим у пожежі: "величествомъ, красотою . не мене соущихъ древни*".
Отже, історія трьох Данилових церков міцно пов’язана з історією пожежі Холма, через яку в місті замість трьох загиблих у вогні церков з’являється єдиний храм Богородиці, що й фігурує надалі в повідомленнях літопису.
Що перед нами: відображення реальних подій чи суто текстуальна конструкція, де те, що виглядає як фактографічне повідомлення, насправді є елементом оповідної логіки (спорудження церков — знищення їх пожежею — ось чому читач знає лише один Богородичний храм)? Хай там як, а пожежа наспіла надзвичайно вдало, знищуючи всі сліди.
Описи конструктивних особливостей церков та їх начиння відзначаються детальністю та увагою до подробиць. Причому помічаємо, що в тексті жодного разу не дано цілісного опису хоч якоїсь церкви. У кожному з описів увага зосереджується лише на якихось елементах оздоблення чи конструкції, так що візуалізувати будь-яку із церков у цілісній формі не видається можливим. Кожна зі споруд виявляється якоюсь частковою, неповною. Іншими словами, перед нами — фрагменти церков. Лише зібравши ці фрагменти докупи, одержуємо одну цілісну споруду.
Описуючи церкви Холма, автор в кожній із них зазначає наявність дверей. Тож почнемо наш розбір тексту з опису дверей, адже саме ця деталь об’єднує описи всіх трьох церков.
У церкві св. Іоанна Златоустого зазначено двоє дверей:
двѣри же еи . двоіа оукрашены . каменьемь Галичкы” бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанъімъ . изритѣ . некимь . хъітрѣчемь . Авдьемь . прилѣпы w всѣхъ шаровъ . и злата . напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ . а на полоунощны*. сты Иванъ . іакоже всимъ зрдщимъ дивитиса бѣ
Численні коментатори тексту, а також і перекладачі зрозуміли текст так, що йдеться про зовнішні двері в храм, відповідно західні і північні, пор.:


528
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Л. Махновець: Дверей же її двоє [були] прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби [їх були] всяких барв і золоті; спереду ж їх [на західних дверях] був зроблений Спас, а на північних — святий Іоанн [Златоустий];
О. Лихачова: две двери были выложены тесаным камнем: белым галицким и зеленым холмским; а узоры, разноцветные и золотые, сделаны некиим художником Авдеем; на западных вратах был изображен Спас, а на север- ных — святой Иоанн;
Дж. Перфецький: Its two gates, ornamented by white cut-stone from Halych and green stone from Xolm, had engravings made by a certain artist [called] Avdej. The bas-reliefs [on them] were of all colors and of gold. On the front gate [of the church] there was [a statue of] the Saviour and on its northern gate — one of St. John so that every-one who looked [at the church] marvelled at its great beauty.
Конструкція таких дверей була б унікальною: нам невідомі кам’яні церковні двері, як невідомо, чи можливі вони з інженерного погляду. Крім того, технічно неможлива позолота по каменю. Тобто літописець, у добрій пам’яті і при розумі, описує речі, які не можуть існувати в природі.
Це означає, що в опис дверей потрапив сторонній текст, що стосувався до якихось кам’яних різьблених деталей церкви, про які йдеться в іншому місці (вище і також зі згадкою "хитреца" майстра). Фраза, справді, не бездоганна: двері прикрашені "каменьемь тесанымъ", і притому вони "изрыты" (тобто вирізані) "w всѣхъ шаровъ. и злата", тобто буквально: вирізані різними фарбами і позолотою. Крім того, "каменье тесаное" у ГВл означає будівельні блоки, як, зрештою, і в тих хронографічних джерелах, на які орієнтувався його автор. Видаляючи гадану вставку (позначену нижче курсивом), одержуємо опис "нормальних" дверей, розписаних і позолочених, із зображенням Спаса, а також ще одних дверей — із зображенням Іоанна Предтечі:
двѣри же еи . двоіа оукрашены.
каменьемь ГаличкьГ' бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанымъ . изритѣ .
некимъ. хытрѣчемъ. Авдъемъ. прилѣпы
w всѣхъ шаровъ. и злата. напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ. а на полоунощны* . сты Иванъ . іакоже всимъ зрдщимъ дивитисд бѣ
Помічаємо, що в реконструйованій фразі дієслово "оукрашены" безпосередньо і граматично бездоганно поєднано з наступним "ш всѣхъ шаровъ . и злата".
Які саме двері фігурують в опису?
Коментатори переконані, що мова йде про вхідні, зовнішні двері: західні і північні. Але в такому разі архітектура церкви (лише з двома дверима) видається вкрай незвичною. Неясно, чому автор акцентує увагу на парності дверей, де другими були "північні", хоча в такому разі більш важливим був би вхід із південного боку церкви, де розташовано дияконник. Крім того, версія про "західні" двері, про які текст насправді нічого не говорить, виникла з уточнення щодо "північних" дверей. Але таке визначення має смисл лише як протиставлення "південним" дверям. Отже, з буквального смислу тексту, ідеться лише про


529
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"північні" і "південні" двері. Церква без західного (головного) порталу видається химерною.
Надзвичайно важливою рисою опису церкви св. Іоанна є те, що він здійснюється з погляду спостерігача, що стоїть у наосі церкви і бачить її внутрішнє оздоблення. В опису немає жодної деталі зовнішнього вигляду чи опорядження будь-якої із церков Холма. Автор перебуває в західній частині центрального нефа й повернений обличчям до вівтаря. Він послідовно оглядає: підкупольний простір із підпружними арками ("комари") та капітелями стовпів ("голови"), далі погляд пересувається на вітражі в трьох апсидах ("шкъна . г . оукрашена . стекли Римьскими"), на сам вівтар ("входащи во шлтарь") і "комару" над ним, на підлогу завівтарного простору ("вноутрьнии же еи . помостъ бѣ слитъ ш мѣди . и w шлова") і, нарешті, на двері з образами Спаса й Іоанна Хрестителя. Після чого подано опис ікон, що прикрашали вівтарну перегороду.
Отже, безсумнівно, що двері подано в контексті опису вівтарної перегороди храму. А отже, ідеться не про північний і південний (або західний і північний) портали церкви (яких спостерігач до того ж не може бачити, перебуваючи всередині церкви), а про двері — розташовані вздовж осі північ—південь — у вівтарній перегороді. Які саме двоє з трьох належних дверей тут зазначено, з’ясуємо нижче. Але наголосимо, що царські врата імпліцитно присутні в тексті: "входащи во шлтарь . стоіаста два столпа". Це і є обрамлення царських врат.
Зробивши цю принципово важливу для дальшого обговорення констатацію, полишимо на час проблему дверей (до неї ще вдамося) і повернемося до вставки щодо різьби майстра Авдія.
Різьбу "некоего хытреца" зазначено дещо вище в тексті:
созда же црквь стго Ивана красноу и лѣпоу. зданье же еѣ сиче бые. комары д. с каждо угла преводъ . и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцс’кихъ . изваіано отъ нѣкоего хитреца
Очевидно, що "голови" (капітелі) потребують посилання на матеріал або спосіб виготовлення, що, власне, і описано у вставці про Авдія. Гадаємо, що початкове місце вставки було саме тут. Отже, текст міг би, здогадно, мати такий вигляд (нас цікавить смислове, а не граматичне поєднання):
зданье же еѣ сиче быс‘. комары д. с каждо угла преводъ . и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцекихъ . изваіано отъ нѣкоего хитреца
каменьемъ Галичкы" бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанымъ . изритѣ . некимъ. хытрѣчемъ . Авдъемъ. прилѣпы
Перейдемо в наступну церкву, св. Козьми і Дем’яна:
и созда црквь стыма безмѣздникома во четь имать . д . столпы ш цѣла камени . истесанаго . держаща вѣрхъ . с тѣхъ же дроугыи . и волтарь престго Дмитреіа стоить же ти . предъ бочными двѣрми красенъ . принесенъ издалеча
Головне, що бентежить у церкві Козьми і Дем’яна, — це конструктивне вирішення її "верха", під яким треба розуміти купол церкви. Зрозуміло, він не може безпосередньо спиратися на чотири стовпи. Купол є завершенням бараба-


530
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
на, що спирається на підпружні арки, "преводы", які, своєю чергою, спираються на стовпи (колони).
Тобто кожний із двох описів церков подає неповну й інженерно небезпечну конструкцію церкви. Але, суміщені, обидва описи точно передають конструкцію хрестово-купольного храму.
Спробуємо поєднати їх:
зданье же еѣ сиче бьґ . комары д. с каждо угла преводъ . держаща вѣрхъ . и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцс'кихъ. изваіано отъ нѣкоего хитреца
каменьемъ Галичкы" бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанымъ . изритѣ . некимь. хытрѣчемь . Авдьемь. прилѣпы
имать . д . столпы w цѣла камени . истесанаго
Одержуємо раціональний опис, структурований вертикально: комари, що тримають верх, капітелі й колони. Текст починає набувати сенсу: купол спирається не на стовпи, а на підпружні арки, які, своєю чергою, спираються на чотири капітелі, що ними завершуються чотири колони.
Зауважуємо в Козьмодем’янській церкві таку ж дивну обставину, що й у попередній церкві св. Іоанна Златоустого, — негаразд із дверима: у цієї були лише одні, причому якісь "бічні", двері. Так зрозуміли текст перекладачі, ще й додатково заплутавши його інтерпретаціями:
Л. Махновець: а в олтарі перед бічними дверима стоїть також гарний [образ] пресвятого Дмитрія [Солунського], принесений здалеку;
Дж. Перфецький: the altar of St. Demetrius. As one enters, it stands facing the side doors in all its beauty.
Що це за "бічні двері" і чому автор вирішив сконфузити нас таким амбівалентним визначенням (адже "бічними" є і північні, і південні церковні двері)?
Насправді маємо справу з очевидною помилкою Іпат., а тому віддаємо перевагу варіантові Хлєбн., де знаходимо: "б(огороди)чиными двєрми". "Богородич- ними" можна було назвати двері, тільки якщо на них було зображено Богородицю. Отже, поєднуючи описи двох церков, ми дістаємо "нормальний" комплект дверей у вівтарній перегороді, числом три, із зображеннями: Спаса, Богородиці та Іоанна Предтечі. Це, власне, Деісус (як і очікувалось би), хіба що поданий у дзеркальному відображенні.
Те, що в усіх випадках автор під "дверима" мав на увазі вівтарні врата, з’ясовуємо, завітавши до третьої церкви, Богородичної, де зазначені лише одні "двері церковні", а саме царські врата: "постави ю предъ двѣрми црквьнъімъі . нарѣцаемъіми . црекыми". Зображення на царських вратах не зазначено, але ми вже здогадуємося, що то був Спас.
Як правило, давні автори, описуючи опорядження новозбудованої церкви князем, намагаються максимально повно перерахувати всі службові предмети, якими він забезпечив храм. У нашому ж випадку кожна з трьох церков виявляється наділеною лише частковим набором церковних речей: у св. Іоанні зазначені ікони та дзвони; у Козьмодем’янській — вівтар св. Димитрія; у Богородич- ній — лише чаша "мрамора багрдна", перетворена на "крестилницю . кретити водоу. на стое Ббіавление", а також якийсь предмет, що його призначення через


531
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
обрив тексту вгадати не вдається: "w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ". Жодна церква поодинці не має повного комплекту, сукупно ж вони мають усе потрібне для служби. Прикметно, що вівтар розташовано проти Богородичних врат, чашу — проти царських (і, можна припускати, у тексті втрачено, що стояло проти Іоаннових дверей, див. наступний коментар), тобто названо визначні предмети, розташовані в кожному з трьох нефів. Цікаво також, що всі згадані предмети виявляються споліями: ікони та дзвони принесено з Києва, вівтар св. Димитрія "принесенъ издалеча", мармурова чаша "w зємла Оугорьскы", і під цим оглядом становлять комплект.
Отже, гадаємо, є досить підстав уважати, що церкви, які нині фігурують в описі Холма, постали через штучне розділення елементів однієї церкви і розподіл їх поміж трьома. У початковому стані, до редагування повідомлення, мова йшла про побудову й оздоблення однієї церкви, Богородичної.
Що дало можливість редакторові вчинити в такий спосіб?
Церква Богородиці в Холмі планувалася як соборна і мала три престоли. Очевидно, крім головного, присвяченого Богородиці, у ній було ще два престоли: Іоанна Златоустого та Козьми і Дем’яна. Багатопрестольні церкви були відомі на Волині навіть у храмах незначного розміру. Так, Володимир Василькович
в Любомли* постави црквъ каменноу стго и великого мчнка Хва Геш₽гїа [...] почал' же бдше писатї ю и списа всѣ три олтарѣ и шїа вса съписана быс’ но не скон'чана (ПСРЛ 2: 925).
Крім головного вівтаря, Георгіївська церква мала ще два "малі вівтарі" ("а в малою шлтароу обѣ иньдити бѣлчатоеж паволокы"). Дізнаємося про посвячення принаймні двох вівтарів:
иконоу* списа на золотѣ намѣстноую стго Георгій, и гривноу златую възложи на" съ же"чюгшм, и стоую Бцю списа на золотѣ же намѣстноую (ПСРЛ 2: 926).
У XIII ст. такі приділи з окремим вівтарем вважалися внутрішніми храмами і називалися "церквами". Ось кілька прикладів.
Найраніші відомості походять із новгородського Софійського собору, де у XII ст. у східній частині південної галереї собору було облаштовано приділ Різдва Богородиці, який у Синод, під 1180 та 1218 згадується як церква: "Перестави- ся кънязь Мьстиславъ Новегородѣ [...] и положиша и въ святѣй Софии у святыя Богородиця"; "Тъгда же разболѣся княжиць Василии Мьстиславичь на Търожку, и привезоша и въ Новъгородъ мертвъ; и положиша и у святѣй Софии, головахъ у дѣда, въ святѣй Богородици" (НПл: 36, 57). Симетрично щодо Богородичної, у північній галереї, було облаштовано церкву Іоанна Богослова.
У завершеному 1290 р. тверському Спаському соборі було два окремих приділи: Введення у храм і св. Димитрія, які вважалися "малими церквами". 1323 р. в приділі Введення у храм поховали єпископа Андрія: "принєсоша во святый Спасъ, и пѣвши над нимъ, положиша его въ святѣмъ Введеніи святыа Богородицы въ малой церкви" (ПСРЛ 10: 188); "Того же лѣта во Твери поставленъ бысть крестъ золоченъ на церкви святаго Спаса [...] таже потомъ на святѣмъ Димитріи и на святѣмъ Введеніи" (ПСРЛ 10: 227).


532
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
В Успенському соборі Володимира-на-Клязьмі приділ св. Пантелеймона вважався храмом, тут поховано митрополита Максима: "положенъ въ Володи- мери, въ Пантелѣмане святомъ" (ПСРЛ 20, 1: 173).
Часом про облаштування таких приділів літописи пишуть як про побудову нової церкви. Так, 1329 р. в Москві було споруджено церкву Поклоніння веригам апостола Петра: "Того же лѣта създана бысть церковь во имя святого апостола Петра, поклоненіе его веригъ, а основана бысть мѣсяца августа въ 13" (ПСРЛ 7: 202). Коли б не повідомлення іншого літопису, ми б не знали, що то був "у Пречистыя придѣлъ" (ПСРЛ 20, 1: 23). 1353 р. в цьому храмі поховали митрополита Феогноста: "положенъ на Москвѣ во церкви святыя Богородица, во храме Поклоненіе веригъ Петра Апостола" (ПСРЛ 20: 187).
Наше припущення, отже, полягає в тому, що в початковій "записці" про побудову Холма приділи Богородичної церкви було названо "церквами", і саме це дало редакторові змогу розщепити опис побудови соборної церкви на три фрагменти, "видобувши" в такий спосіб ще два храми: Іоанна Златоустого та Козьми і Дем’яна. Ось чому кожна із церков виявилася наділеною лише фрагментом архітектури і тільки часткою церковного начиння: донором конструкцій і начиння двох інших став соборний храм Богородиці. Цілісний храм "складаємо" разом, здійснивши зворотну процедуру з’єднання розпорошених уривків у смислову послідовність. Вона відновлюється в такий спосіб (не реконструюємо повного тексту, лише зазначаємо порядок розміщення фрагментів):
Созда же церквь привеликоу. во градѣ Холмѣ. во има престъпа приснодвы [...] Мриіа красноу и лѣпоу [...]
созда же [въ неи] црквь стго Ивана [...] и црквь стыма безмѣздникома во чс’ть [...]
зданье же еѣ сиче быг. комары д. с каждо угла преводъ . держаща вѣрхъ. и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцс'кихъ . изваіано отъ нѣкоего хитреца [...]
каменьемь Галичкым‘ бѣлымъ . и зеленымъ. Холмъскымъ тесанымъ. изритѣ
. некимь . хытрѣчемь . Авдьемь . прилѣпы [...]
имать . д . столпы w цѣла камени . истесанаго . [...]
ѵжъна . г . оукрашена . стеклы Римьскими . входащи во шлтарь . стоіаста два столпа. ш цѣла камени . и на нею комара. выспрь же вѣрхъ оукрашенъ . звѣздами златыми на лазоурѣ. вноутрьнии же еи. помостъ бѣ слитъ ш мѣди . и w шлова чгта блещашесл іако зерчалоу . двѣри же еи . двоіа оукрашены ш всѣхъ шаровъ. и злата. напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ. а на полоунощны* . сты Иванъ . іакоже всимъ зрлщимъ дивитиса бѣ . оукраси же иконы еже принесе ис Кыева . [...]
и колоколы прине ис Кыева . дроугиіа тоу солье [...]
волтарь престго Дмитреіа стоить же ти . предъ бчиными двѣрми красенъ .
принесенъ издалеча [...]
принесе же . чашю w зємла Оугорьскыіа . мрамора багрлна . изваіаноу моу- дростью чюдноу. и змьевы главы бѣша шкроугъ еіа. и постави ю пре двѣрми црквьнымы . нарѣцаемыми . црекыми . [...]
вежа же средѣ города высока [...]


533
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
стюденѣць рекомыи кладлзь близъ eia бѣ [...]
посади же садъ красенъ [...]
У підсумку ми одержуємо досить скромну програму містобудівництва, здійснену в Холмі Данилом Романовичем. Але такий образ її відповідає реальним розмірам території його города.
В.С.
Накресливши способи розв’язання проблеми і з’ясувавши загальну структуру початкової оповіді про здійснюване Данилом Романовичем будівництво в Холмі, спинимося на окремих епізодах літописного тексту, щоб уточнити деталі.
"изваіано отъ нѣкоего хитреца"
Без сумніву, двічі згаданий у тексті "нѣкии хитрецъ" майстерно володів мистецтвом кам’яної різьби. Однак цей факт як такий навряд чи міг стати причиною двічі згадувати про нього. Крім того, автор "пригадав" його ім’я чомусь у повторній згадці. Хроніка Малали у книзі VI повідомляє про такого ж умільця, причому в аналогічному словосполученні й у контексті будівельної діяльності, що буквально збігається. За Антіоха Єпіфана
Лишсъ нѣкто хитрець повелѣ на горѣ, иже бѣ надъ градомъ, въ камени из- ваіати лице зѣло велико [...] той же црь създа въ Антишхию съвѣтницю внѣ града [...] (Истрин В.М. Хроника ИоаннаМалалы в славянском переводе, 223).
Ураховуючи загальну оріентацію нашого автора на хронографічні моделі, з великою вірогідністю розпізнаємо джерело запозичення в текст ГВл образу "нѣкоего хитреца", що вирізьблював капітелі із зображенням людських голів.
Однак бентежить певна стилістична неохайність фрази зі згадкою "нѣкоего хитреца":
и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцекихъ . изваіано отъ нѣкоего хитреца
Виходить, що "изваіано отъ нѣкоего хитреца" було "стоіанье". Ми б очікували тут посилання на матеріальний предмет, виготовлений майстром, наприклад на ті ж таки "чотири голови". Текст, отже, можна було б відновити так (курсивом позначаємо переставлені й граматично узгоджені фрагменти):
зданье же еѣ сиче бые. комары д. с каждо угла преводъ . держаща вѣрхъ. и стоіанье ихъ на четырехъ головахъ члвцс'кихъ. изваіаны отъ камени Галичкаго бѣлаго . и зеленаго . Холмъскаго тесанаго . изритѣ . некимь . хытрѣчемь. Авдьемь . прилѣпы
Можна думати, що граматичні зміни сталися під час перенесення частини цієї фрази у фрагмент із "дверима", що спричинило й подвоєння "нѣкоего хитреца".
У такому разі фрагмент із дверима реконструюється у формі:
двѣри же еи . двои, оукрашены. w всѣхъ шаровъ . и злата . напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ . а на полоунощны*. сты Иванъ . іакоже всимъ зрдщимъ дивитиса бѣ


534
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
"волтарь престго Дмитреіа"
Ідентифікація цього об’єкта, а головне, розташування його в церкві утруднюється тією обставиною, що згадку про нього знаходимо в проблемному місці, з очевидною втратою тексту (див. попередній коментар), спричиненою, як ми вже підозрюємо, редакторськими перестановками:
имать . д . столпъі w цѣла камени . истесанаго . держаща вѣрхъ . [...] с тѣхъ же дроугыи . волтарь престго Дмитрега стоить же ти [Хлєбн.: тисъ] . предъ бочными двѣрми красенъ . принесенъ издалеча
Переклади не враховують можливого пропуску, а тому інтерпретують текст у химерний спосіб, без урахування граматики й реалій.
Л. Махновець: з таких же [каменів витесані] і другі [стовпи]; а в олтарі перед бічними дверима стоїть також гарний [образ] пресвятого Дмитрія [Солунського], принесений здалеку.
Для такого перекладу треба, щоб "волтарь" було формою місцевого відмінка з прийменником "в", що очевидно не так. Крім того, переклад передбачає, що у фразі випущене ключове слово "образ", а без нього ідентифікація ікони, що міститься всередині (!) вівтаря, та ще й перед якимись його, вівтаря, "бічними дверима", неможлива. (Щодо "бічних дверей", наявних у всіх перекладах, див. вище.)
Дж. Перфецький: From them other [columns lead to] the altar of St. Demetrius. As one enters, it stands facing the side doors in all its beauty. It had been brought here from distant lands.
У такій інтерпретації вівтар св. Димитрія виявляється окремим приміщенням у церкві, до якого провадить якась колонада (!).
Переклад О. Лихачової передбачає два окремих предмети: додатковий вівтар у церкві, кам’яний, присвячений св. Димитрієві, а також образ св. Димитрія, розташований в іншому місці, перед бічними дверима:
Из такого же камня и другой алтарь — святого Димитрия, и образ его стоит перед боковыми дверьми, очень красивый, принесенный издалека.
Лише видавці польського перекладу виявили чутливість до тексту, зазначивши труднощі розуміння, проте запропонувавши вважати, що "с тѣхъ же дроугыи" означає ще один "верх" у вівтарній частині церкви (Kronika halicko-wo- łyńska. Kromka Romanowiczów, 206, прим. 1261—1262): z tychże inna [copuła] i ołtarz przeświętego Dymitra. Важко уявити собі церкву з двома (!) куполами у вівтарній частині, до того ж таке номінативне речення позбавлене смислу. Крім того, "с тѣхъ же дроугыи" стосується до попереднього іменника у множині, і "верхъ" не може ним бути.
Ще одним проблемним місцем уривка є: "стоить же ти [Хлєбн.: тисъ]". Перекладачі, як видно, ігнорують варіант Іпат. (займенник "тыи" або частка "ти"), але не віддають переваги й варіантові Хлєбн. Щоправда, редактори польського перекладу таки звернули на нього увагу, тож перед церковними дверима (треба сподіватися, ззовні храму) виріс екзотичний кедр: Stoi oto cedr przed boczhymi drzwiami piękny, pryniesiony z daleka, що перетворило цю частину Холма на ботанічний сад.


535
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
І. Юр’єва у граматичному розборі ГВл визначає "волтарь" як форму називного відмінка (http://www.lrc-lib.ru/rus_letopisi/gvl/index.php). Отже, конструкція номінативна: вівтар стоїть перед Богородичними дверима. Варіант Хлєбн. "тисъ" може вказувати на матеріал, з якого було виготовлено вівтар.
Чому св. Димитрій?
Одного разу князь Данило уникнув загибелі: змушений тікати з Галича перед угорським військом, він із наближеними
идоша в поле . бъівъшю же гладоу великоу . поидоша вози и . къ Плавоу на каноу” стго Дмитрѣл . вземше возъі накормишасл изобилно . и похвалиша Ба и стго Дмитрѣл . іако накорми л (ПСРЛ 2: 735).
Пам’ятаючи це заступництво, Данило обрав днем початку небезпечної і непевної наслідками поїздки до Батия день святого: "поѣха ко Батыеви. изииде же на празни* стго Дмитрѣл . помоливса Ббу".
І. Шаліна зауважує, що в середньовізантійський період під ківорієм або балдахіном було заведено виставляти в храмі особливо шановані чудотворні ікони (Шалина И.А. Реликвии в восточнохристианском искусстве. М., 2005, 231). З другого боку, дослідники, перераховуючи зміни в організації богослужінь, які накреслилися тільки в епоху Палеологів (1260-х рр.) у зв’язку зі зміною Студій- ського уставу на Єрусалимський під впливом ченців Святої гори, серед інших змін зазначають обов’язковість організації перед вівтарною перегородою про- скінетарія для виносної ікони особливо шанованого святого. Він "набуває форми досить великого, прикрашеного фігурним і орнаментальним різьбленням предмета. Над ним споруджувався покров" (Тафт Р.Ф. Византийский церковный обряд. СПб., 2000, 92; Евсеева А.М. Аналойные иконы в Византии и Древней Руси. Образ и литургия. М., 2013, 56).
З описом цього проскінетарія логічно пов’язати заключну фразу з опису Богородичної церкви, фразу обірвану й позбавлену контексту: "створи же в неи блжныи пискоупъ Иванъ w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ". Ясно, що йдеться не про угорську чашу з попереднього речення. "В неи" треба розуміти не "в чаші", а "в церкві Богородиці". Предмет, про який ідеться у фразі, не може бути зближений із жодною реалією, згаданою серед церковного облаштування (арки, колони, капітелі, двері, купол, поміст, вікна): це має бути іменник чоловічого роду, ужитий в однині, і притому предмет, виготовлений із дерева. Фраза стосується до якогось різьбленого об’єкта, і єдиним серед згаданих реалій, що відповідає цим умовам, є вівтар-проскінетарій.
Зазначена фраза може бути уламком опису вівтаря св. Димитрія, а може бути уривком опису іншого аналогічного вівтаря.
Опис церковного оздоблення називає предмети, що стояли кожний перед відповідними вівтарними дверима: проти царських врат розміщувалася угорська чаша, проти Богородичних врат — вівтар св. Димитрія. Складається враження, що опис предмета, який стояв перед Іоанновими вратами, зник із тексту. Можна припустити, це був ще один вівтар. Справді, вівтар св. Димитрія зазначено як парний — "с тѣхъ же дроугыи. волтарь престго Дмитреіа". Перший


536
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вівтар відсутній у тексті, але якраз перед описом "другого" є лакуна з утраченим текстом (позначена вище в цитаті крапками), де і міг міститися опис "першого" вівтаря. На місці цієї лакуни могло стояти щось на зразок "створи же в неи блжнъіи пискоупъ Иванъ два олтари, единъ w древа красна . точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ [...]".
"принесе же. чашю w зємла Оугорьскыіа. мрамора багрдна"
Ця "чудовна" чаша, стверджує текст, стояла проти царських врат:
принесе же. чашю w зємла Оугорьскыіа. мрамора багрлна. изваїаноу моудростью чюдноу . и змьевы главы бѣша шкроугъ eia . и постави ю пред двѣрми црквьнымы. нарѣцаемыми . црс'кыми . створи же в неи . крестилницю . кретити водоу . на стое Ббіавление створи же в неи блжнъіи пискоупъ Иванъ . w древа красна. точенъ . и позлащенъ . днѣ . и внѣ дивлению подобенъ
Зауважуємо, що суб’єктом перших двох речень є Данило, суб’єктом останнього — єпископ Іоанн. Отже, ідеться про два різні предмети — чашу, а також безіменний предмет "ш древа красна" (про ідентифікацію його див. вище).
З погляду змісту бентежить зазначений спосіб застосування чудовної чаші: "створи же в неи . крестилницю". "Крьстильница" ("крьстительница", "крьстили- ще", "крьстило") — це баптистерій, окрема церковна споруда, приміщення або його частина з водоймою, словом, місце, де відбувається обряд хрещення (Словарь древнерусскаго языка XI — XIVвв. T. З, 311—312).
З кін. V ст. і у Візантії, і в Західній Європі звичайною практикою стало хрещення дітей, і великі окремо розташовані баптистерії втратили актуальність; купелі стали розміщувати в нартексі. Після цього особливі будівлі для хрещення у візантійському світі будували рідко і переважно на периферії, де треба було охрестити численні групи дорослих (Золотий собор у Пресла- ві, Болгарія, Успенський собор кін. XI ст. Києво-Печерської лаври) (Православная энциклопедия. Т. 4. М., 2002, 309).
Населення Холма було здавна православним і не потребувало масових хрещень, а крім того, облаштування баптистерію в центральному нефі проти царських врат видається надзвичайно недоречним. Хрещальня традиційно обла- штовується в нартексі однонефної церкви або в південному приділі тринефного храму перед "дияконником", з якого можна було ввійти у вівтар, але ніколи — у центральному просторі храму.
Гадаємо, що "хрестильниця" з’явилася в тексті в процесі редакторських маніпулювань, про що може свідчити повтор "створи же в неи". Текст відновлюється в такий спосіб:
принесе же. чашю w зємла Оугорьскыіа. мрамора багрАна. изваїаноу моудростью чюдноу . и змьевъі главы бѣша шкроугъ eia . и постави ю пред двѣрми црквьнымы. нарѣцаемыми . црекыми . крутити водоу . на стое Ббіавление
В.С.


537
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Досліджуючи хронографічні впливи на ГВл, Орлов, серед іншого, зазначив фрагмент побудови Холма й опису в ньому споруд:
Описання эти заключают в себе много деталей, потребовавших довольно сложной терминологии. Всех слов этой архитектурной терминологии га- лицкий летописец едва ли мог подыскать в запасе обычной речи и потому, вероятно, пользовался каким-либо книжным описанием построек. Такие описання имеются, например, в Хронике Малалы (постройки в Антиохии), в Библии (напр., З Кн. Царств, особенно б и 7 гл., во 2 Паралип. 1—5 гл.), у Амартола и у Иосифа Флавия (Иерусалимский храм), а также в Александрин. Из 7 и 9 книг Малалы летописец мог заимствовать название архитектора "нѣкимъ хитрецемъ", слово "изваяти", белый цвет камня, скульптуру человеческих голов и пр. [...] Другие детали построек и термины могли быть подсказаны летописцу переводными памятниками, вроде Амартола, Иосифа Флавия и т. п. (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 109). Нижче подаємо контексти, звідки автор ГВл міг запозичати згадану вище термінологію.
комары
ГВл: Созда же церквь святого Ивана красноу и лѣпоу . зданье же еѣ сиче бысть комары с каждо угла преводъ и стоянье ихъ на четырехъ головахъ члвецских;
ГВл: Входящи во олтарь стояста два столпа от цѣла камени и на нею комара и выспрь же вѣрхъ украшенъ звѣздами златыми на лазурѣ. (ПСРЛ 2: 843).
Загалом комары згадуються в Іудейській війні 37 разів у значенні отоа (аркада, галерея, портик, крита колонада). Літописець же, судячи з усього, розумів комара у більш звичному для Русі значенні церковних склепінь (від грецьк. карара — аркада, арка). Проте, не відчуваючи цієї відмінності (а точніше, не знаючи оригінального значення з грецького тексту), автор ГВл, як продемонстровано вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 784—785), запозичав епізоди й сюжетні мотиви з "комарами" з Флавія. У фрагменті про побудову Холма прямих запозичень не прослідковано, "комари" вжито у значенні церковних склепінь, а також, можливо, аркового завершення.
помостъ
ГВл: Внутрьнии же еи помостъ бѣ слитъ от мѣди, и от олова чиста яко бле- щатися яко зерчалу. (ПСРЛ 2: 843 — 844).
У словниках немає згоди щодо того, у якому значенні вжито в уривку помостъ. Срезневський трактував це слово як "обкладка свода(?)". Ним же наведено приклади значень "ярус" и "хори" (Срезневский И.И. Материалы для словаря. Т. 2, 1163; також: СРЯ. Вып. 17. М., 1991, 31). Натомість новітній словник не бачить проблеми у вживанні, наводячи нашу фразу в довгому переліку прикладів значення "пол" (Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). T. 7, 136).
Амартол: и позлати выспрьндіа стѣны всд и помостъ. сътворивъ пакы дъскы златы .ё. локотниць имыи талантъ .а. и сребреными гвозды гворатыми .д.ми пригвозди (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 139);


538
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
іако жь сконча млтвоу сниде шгнь с нбсе и поіасть всесоженаїа и жертвы . и славы гьсна исполнь храмъ и вси снве Излви виддхоу шгнь и слав гсна бѣ въ храминѣ . и падоша ници на земли на помостѣ камднѣ кландющесд и хвалдще ба іако блгъ . іако въ вѣк млсть ісг (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 141);
градъ же вели и красный сверши . и w бѣлыхъ камении всю и помості и мѣроу tero створивъ w стѣны до стѣны (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 142).
двгьри
ГВл: Двѣри же еи двоя украшены каменьемъ Галичкым бѣлым и зеленымъ Холмъскымъ. тесанымъ узоры тѣ некимъ хытрѣчемь Авдьемь прилѣпы от всѣхъ шаровъ и злата. Напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спас, а на полунощных святый Иван, якоже всимъ зрящимъ дивитися бѣ (ПСРЛ 2: 843 —844);
Амартол: а.га. же дверь црквьнаіа высотоу имдше локотъ .6. а въ ширыню локотъ .kś. кореньфьскою мѣдью шбложена іако лоучши красотою позла- щеныхъ и шсребрьныхъ двьрии . вноутрь бо имдше дверь по .м. локотъ въ велицѣ зане толшею многою златомь и сребромь оукрашена бдхоу іако блыцахоусд всд и виддще мнѣті іако позлащена соуть вса .а. оубо храмъ имашє въноутрь превыспрьнАіа . высотоу же ИМАШЄ локотъ .ѳі. вдолѣ же .н. дверь же храма позлащена соущи златомь . и выше себе виноградъ имоущи и висАхоу грьзнове злати моужа възвыше (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Г. 1, 194—195).
На опис двох (!) храмових дверей Холма безперечно справив вплив опис храмових дверей, споруджених Соломоном у Єрусалимському храмі:
и двери олтарю сътвори [...] и двоа двери древомъ певговым изваАнна на нихъ подобЇА херувимомъ древомъ фѵниковымъ, и позолотою оустрои, и снать злато" и 6ашє злато" оустроено до херУвимовъ, и до фѵник (3 Цар. 7: 31—32).
столпы
ГВл: Входящи во олтарь стояста два столпа от цѣла камени и на нею комара. Гадають, що фрагмент уживає слова столпъ у двох значеннях: колона і вежа. Щодо другого можливого значення див. коментар нижче. Тут же подаємо хронографічні контексти значення "колона".
Амартол: И приимъ врата градьскаа стоящимъ оба полы вратъ и стоящема столпа мраморныма оба полы вратъ и съ затворы възложивъ на рамъ свои (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 116);
два же столпа створена мѣдлна локотъ имоуща кыиждо іею .ле. въ высотоу и главы іею имоуща по .е. локотъ . и оуже .1. локотъ шкроужаіа комоуждо столпоу въ толъстотоу и златыми дъсками перста вътолшѣіе шкова іа и постави іа прАмо цркви єдиного шдесноую и іединого шшююю (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 140);
мѣдАнаіа же два великаіа столпа и мѣдлноіе море и подъ нимь бывшимъ .bl телцема . и подътвердиіа іего и всю мѣдь соущюю въ цркви гсни скроуши (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 175);


539
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
а столпы ісго постави шбаполы вратъ его въ высотоу локотъ .р. а вътолшѣ локотъ .ę (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 186);
два же столпа створена мѣдлна локотъ имоуща кыиждо ісю .ле. въ высотоу и главы ісю имоуща по .е. локотъ . и оуже л. локотъ шкроужаіа комоуждо столпоу въ толъстотоу и златыми дъсками перста вътолшѣіс щкова іа и постави іа прдмо цркви єдиного шдесноую и юдиного адшююю . [...] на главахъ же створи дѣло висащєю извАзана іако сѣть w злата и клаколовъ златых .у. (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 140);
Флавій: верхоу же соугоубы комары създаша. стлъпи же камени в нихъ по пол^третью десять въ высотоу лакотъ. изъ єдиного мрамора, бѣли оучинени (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 438г).
выспрь
ГВл: выспрь же вѣрхъ украшенъ звѣздами златыми на лазурѣ (ПСРЛ 2: 843). Словникове значення выспрь — прислівник зі значенням "уверх, угору" або ж "нагорі, поверх" (Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). T. 2, 255—256). У такому разі фраза звучить як тавтологія чи каламбур: "угорі верх прикрашений" (власне, так і читаємо в перекладі Махновця). Отже, не цілком ясно, яка саме деталь оздоблення мається на увазі. Можливо, автор хотів сказати, що склепіння (тобто "верх") "комари" вгорі було прикрашене зображенням зірок. Однак "комара" описана як така, що стоїть на двох стовпах, отже, не може мати склепіння. Можливо, ідеться про аркоподібне завершення ("комара", вона ж "вѣрхъ").
Хроніка Амартола в контексті архітектурних описів знає переважно прикметник выспрънии:
Амартол: тако * и въ шбразѣ преже изгла бжствьныи Двдъ къ снви гла и превыспрьнАіа створити . ибо историіа оучить четвероцсркоє іако не точюю двокровна но и .г. кровны ДОМЫ ИМАШЄ выспрьнл. свитъ бо въсхожению 6ашє на средѣ а w среды на .г. кровный широка бо 6ашє стѣна. оугрьношбразныи ВЪСХОДЪ ИМАШЄ и позлати выспрьнАіа стѣны ВСА и помостъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 139);
възда бо тверди каменыіа превысокы зѣло и вслчьскаіа древеса выспрь насадивъ плодовитыхъ іако подобна гоустыхъ лѣсъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 185);
на нихъ же блхоу домове различни и превыспрьнии (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 194);
храмъ ИМАШЄ въноутрь превыспрьнАіа . высотоу же ИМАШЄ локотъ ,ѳі. вдолѣ же .н. дверь же храма позлащена соущи златомь (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 195).
Утім, в одному місці Амартола выспрь ужито у значенні "угорі на стелі" (в описі розписів у палаці перського царя Хоздроя). На стелі було нібито зображення царя на небі, серед зірок та інших небесних світил. Це місце видається безпосереднім джерелом фрагмента в ГВл:
оу нихъ са шбрѣте Хоздроивъ скверный шбразъ, въ кровѣ дому выспрь іако на нбѣ сѣдАщоу . себе бо шканныи богомъ створи, тако исписа, в немже звѣзды и слнце и л^ноу оустроивъ (Истрин В.М. Книги временные и образные ГеоргияМниха. T. 1, 435).


540
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
прилгыгы
ГВл: прилѣпы ш всѣхъ шаровъ . и злата . напреди ихъ же бѣ издѣланъ Спсъ . (ПСРЛ 2: 844).
Переклад Махновця, слідом за Грушевським, тлумачить прилѣпъі як "горорізьби" (Махновець, 418; у Грушевського — "високорізьби", а в перекладі Ко- струби, навпаки, "плоскорізьби" (Галицько-Волинський літопис. Ч. 2, 58)), очевидно — барельєфи. Переклад Перфецького має "engravings" (G.A. Perfecky, The Galician-Volynian chronicie: an annotated translation, 75); натомість переклад Лихачо- вої мудро оминає слово взагалі.
Срезневський трактував прилѣпъі в цьому уривку як "лепное украшение (?)" (Срезневский И.И. Материалы для словаря. Т. 2, 1429), очевидно, від прилѣпити. Новітній словник трактує прилѣепъ як якусь точніше не означену "архітектурну оздобу" (Словарь древнерусскаго языка (XI — XIV вв.). T. 8, 498). Обидва словники знають лише єдиний розгляданий приклад, отже, тлумачення виводяться з контексту, який не дає змоги однозначно з’ясувати, про яку саме оздобу йдеться. Ідеться про прикрашення церковних дверей "каменьемь Галичкы” бѣлымъ . и зеленымъ . Холмъскымъ тесанымъ" і "оузоръі" на них, створені "некимь хъітрѣчемь . Авдьемь". Прилѣпъі, отже, є або деталізацією кам’яних "узорів", або слово стосується (орієнтуючись на згадані "шари", тобто фарби та позолоту) до зображень на дверях, зокрема до образу Спаса.
Отже, як перекладачі, так і словники трактують слово як іменник.
Прилѣпъі мало б утворюватися від дієсл. прилѣплети — "приєднувати, прикріплювати, з’єднувати, приєднувати". Але літописець, схоже, утворював його від прелѣпъ — "дуже красивий". Два місця з Історії іудейської війни, як здається, можуть пояснити його конфуз. В одному з них Тит захоплюється доброю кладкою фортечних мурів міста:
Титъ же шедъ внутрь оудивисд w твердости града и стѣнъ, и сынъ [...] рас- мотри създанід высоты и величества каменнаа и прилѣпленіе каменное красное. и широтѣ и длъготоу (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 365).
Прилѣпленіе перекладає тут rfję dppoviaę ("гармонія") оригіналу, але і саме собою, і своїм сусідством із "красним" (красивим) наводить на думку про щось прикрашене.
У другому епізоді знаходимо власне прелѣпъі:
създавъ грады въ аравитскыхъ горахъ, и причинивъ бѣлымъ камениемъ. [...] и сны създавъ. кроуглы полаты и прелѣпы и шграды . и школы и комары позлативъ и нарече има градоу томоу иродишвъ (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 367а).
Прелѣпъі тут прикметник множини — "кроуглы полаты и прелѣпы", тобто якісь круглі і красиві палаци. Але читач легко міг сприйняти це слово за іменник множини, що стоїть у переліку міських оздоб, оформлених сполучником "и": "кроуглы полаты и прелѣпы и шграды . и школы и комары".
Щоправда, прилѣпъш у значенні "красивий" таки відоме, хоча й у текстах дещо пізніших, зокрема у Великих Четьїх Мінеях за вересень: "Аще хощеши


541
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
красны и прилѣпы дворы видѣти, то смотри по зашествии солнца, небо украшено звѣздами" (Словарь русскаго языка XI—XVII вв. Вып. 19, 201). Коли у фрагменті з ГВл прилѣпы є прикметником, то він стосується до дверей: "двѣри же еи . [...] прилѣпы". Зауважимо, що таку ж конструкцію (з прикметником "чюдная") бачимо дещо нижче, в описі угорської мармурової чаші, пор.:
двѣри же еи . двоіа [...] изритѣ . некимь хытрѣчемь . Авдьемь . прилѣпы; чашю w зємла Оугорьскьпа. мрамора багрдна. изваїаноу моудростью чюдноу. вежа оубѣлена
ГВл: вежа же средѣ города высока . якоже бити с нея окрестъ града поде- здана каменеемь въ высоту .15. лакотъ . создана же сама . древомъ тесанымъ . и оубѣлена яко сыръ . святящися на всей стороны. (ПСРЛ 2: 844).
"Вежі" у значенні "оборонна башта" хронографічна література не знає. Хроніка Амартола вживає столпъ, в Іудейській війні знаходимо виключно сънъ. Образ високої білої будівлі посеред Холма, можливо, був навіяний описом єрусалимського храму, що височів серед міста на "холмі", хоча точного відповідника знайти не вдається:
Амартол: цркы же на холмѣ твердо создана и .д.ми сады шкроужена. имашє оубо камениіє созданиіа ієго бѣлы и стръганы стопъ .м. въ велицѣ коїємоуждо камени и посредѣ же града сый цркы .ві. степении въсхода бдше . иже на възрацѣ ієн высота блше локотъ .р. а ієже назадъ локотъ .м. (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 193 — 195);
Флавій: На внѣшнее же лице цркви зрлще оужасахоутсл [...] мимоходащим же на ню зрАщимъ нвлашєса, іако гора исплънена снѣга [...] бѣлеіашеть бо са зѣло (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. I, 439г).
стюденѣцъ рекомыи кладдзь
ГВл: стюденѣць рекомыи клэдазь близъ еіа бѣ . сажении имоущи . л . е (ПСРЛ 2: 844).
Проведення в місто води, а також насадження в ньому садів є виразними деталями опису східних та античних міст у хронографічній літературі. Описи давньоруських міст такими деталями не цікавляться через цілковито інший уклад середньовічного міського життя.
Амартол: и насадихъ в нихъ древа всакого плода . и створих собѣ коупѣли водный напанти из нихъ доубравы прозлбающаіа древа (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 148);
Флавій: създавъ грады въ аравитскых горахъ . и причинивъ бѣлымъ камениемъ . и воды приведъ издалечя . многими преклочьми (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. Т. I, 365);
Малала: създа же горѣ оукрополА приголѣва Антишхі'и баню шбщю гражаномъ, приведъ водоу w нарицлемыхъ рѣкъ поутемъ Лашдикиискымъ водныа поути (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, кн. IX, 12, 19—21);
Агрипъ, възлюбивъ мѣсто Антишхииское, и създа баню внє града подъ го- роу и шбрѣтъ тоу источникъ, ижє нарече въ свое има Аргипїи (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, кн. IX, 16, 1—3);


542
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и създавъ Антишхъ много гражаномъ баню близъ Алоумпіады источника, иже създа Александръ Македонъ въ има своей мтри. w воды бо тоа пивъ (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, кн. X, 7, 14—16).
У Флавія спеціально зазначаються "кладязи", облаштовані під час побудов градів, зокрема в поєднанні з "садом":
въ ерихъж єсть кладАЗь многоводенъ въ ветсѣмъ градѣ (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 4306);
храмы же ставиша штиноудь часты внутрь града, и кладАзь създаша на конець града (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 420в).
Можливо, найістотнішим для автора ГВл був фрагмент Амартола про побудову царем Соломоном Єрусалима, де зазначено облаштування джерела води: въ троубахъ текоущи водѣ всю створи . іако истечениіємь вертограды ихъ шбіло напаїати . прилежаше ж градъ на высоцѣ и шстрѣмь мѣстѣ в немъ же источникъ преточивыи беспрестани истѣкаіа и многы же ины воды истѣкахоу в немь питиіаіа беспрестани (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 142).
садъ
ГВл: посади же садъ красенъ (ПСРЛ 2: 845);
Амартол: и вслчьскаіа древеса выспрь насадивъ плодовитыхъ іако подобна гоустыхъ лѣсъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 185);
цркы же на холмѣ твердо создана и .д.ми сады шкроужена (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 194);
и шкроужающемъ же садомъ .д.мъ црквь свою комоуждо сблюдениіе по за- коноу сподобитисА (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 195).
олово та мідъ
ГВл: вноутрьнии же еи . помостъ бѣ слитъ w мѣди . и w шлова чета іако блещатисА іако зерчалоу [Хлєбн.: блещашес зерцало іако зерцало] (ПСРЛ 2: 843—844).
Мідь постає як одна з найкоштовніших оздоб міста чи споруди, нарівні із золотом, сріблом та коштовним камінням, зокрема яскраво фігурує в описах побудови чи розорення Єрусалима:
се азъ въ оубожии своіємь оуготових домови гсню злата . талантъ тысащь .p. а сребра .-/-а. тысащь . а мѣди и желѣзоу нѣс числа (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 137);
се азъ оуготовах домоу ббу моіемоу злато сребро мѣдь и желѣзо . и камениіє многы и различны . и всакъ камень чстныи и къ симъ дахъ w нихъ же оуго- тових въ стыи домъ злата .Д. талантъ w Соуфирьскаг . и ,$з. талантъ сребра преплавлена поковати тѣмь стѣны црквьныіа . кнази же снвъ Излвъ даша въ дѣло домоу гсню злата .#5. талантъ а сребра и камении чстьных и мѣди премного (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 137—138);


543
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и оукрасивъ оубо камении чстными и златмь иж w Соуфира позлативъ домъ . нко речно ієсть и стѣны и верхы и двьри и шдверыа . керамиды же мѢданы лыаны покры домъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 139);
цсрь же Соломонъ въшедъ на мѢданыи степеньникъ И ббу ПОКЛОНИВЪСА въздѣ роуцѣ на нбо (Истрин, 141);
мѣдАнаіа же два великаіа столпа и мѢданою море и подъ нимъ бывшимъ .въ телцема . и подътвердиіа кто и всю мѣдь соущюю въ цркви гсни скроуши и несе въ Вавилонъ . кще же и котлы и темыаньница шгньношца . и златыіа кадилница и сребрьныіа и мѢданын и не бѣ числа мѣди (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 175);
и створи врата кмоу мѢданы и възведена высоко по .н. локотъ а въ шыротоу локотъ .к во входъ и исходъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 185);
.а.іа же дверь црквьнаіа высотоу имашє локотъ .6. а въ ширыню локотъ .KS. кореньфьскою мѣдью шбложена іако лоучши красотою позлащеныхъ и шсребрьныхъ двьрии (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 194).
камень тесаный / каменъ белыи
3 Цар. 7:49: окрстъ двора великого г рлды w камєнЇА тесаного;
Амартол: и камени акротомы нештесаны іако адамантисти и превеликы зѣло въ шснованик положі имоуща локотъ .ѳ. въ долготоу и въ толъстотоу и всѣхъ стѣнъ созданиіа црквьнаго (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 139);
и градъ велии въ Вавилонѣ создавъ w плинфъ жьженых и w камениіа тесана . кождо камень имыи локотъ .г. въ ширыню а въ долготоу локотъ .s. (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 185);
градъ же вели и красный сверши . и w бѣлыхъ камении всю и помості (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 142);
имашє оубо камениіе созданиіа іего бѣлы и стръганы стопъ .м. въ велицѣ кокмоуждо камени (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 194);
създавъ грады въ аравитскых горахъ . и причинивъ бѣлымъ камениемъ . (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 367а).
чаша
Сътвори же омывалницъД , и постави, є , на десной, и е, на лѣво. Омываютъ в нихъ вса, иже въ всесъжженІА приносима 6ах£ и очищати (2 Пар. 4: 6). В.Р., О.Т.
Опис Холма є унікальним текстом у ГВл через наповненість архітектурними термінами. Серед взірців його безперечно були перекладні твори, як зазначалося в літературі (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 109). Але наскільки (не) звичайним є цей текст на тлі оригінальної давньоруської літератури? Кілька паралелей відшукати можна. Вони походять із паломницьких та історичних творів.


544
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Найранішою паралеллю є Ходіння ігумена Данила (початок XII ст.), що містить детальні описи будівель у Палестині та на шляху до неї. Нижче подано ті уривки цього твору, де найбільше архітектурної термінології.
Есть церкви Въскресениа Господня всяка образом: кругло создана, столповъ имат 12 обълых, а 6 зданыхъ; мощена же есть дъсками мраморяными красно; двери же имат шестеры; а на полатех столпов имат 16. А над полатьми под верхом исписани суть пророци святии мусиею, яко живи стоять. А над олтарем написан єсть Христос мусиею. Въ олатри же велицѣм написано есть Адамово воздвижение мусиею; горѣ верху написано єсть мусиею вьзнесение Господнє, обаполы олтаря на обою столпу написано єсть мусиею Благовѣщение. Връхъ же церковный не до конца сведенъ каменемъ, но тако сперенъ есть древом тесаным, яко полъстичнымъ образом; и тако есть безъ верха, не покрыта ничимже. Под тым самым врьхом непокрытым Гробъ Господень
Есть пещерка та святаа сдѣлана около красным мрамором, яко имѣнъ, и столпьци около мрамором красным стоят числом 12. Верху же над пещеркою сдѣланъ яко теремецъ красенъ на столпѣх, верху круголъ и сребреными че- шюями позлащеными покован; и на връхъ того теремца стоит Христос, сдѣланъ сребром яко в мужа болѣе, и то суть фрязи сдѣлали, и нынѣ есть под самым врьхом тѣмъ непокрытымъ
Дивен есть столпъ тъ, великим камениемъ сдѣлай высоко вельми, на 4 углы созданъ, и весь есть черствъ и днероден; и камень уродился. Посредѣ его воды в немъ многи. Двери же имать 5-ры желѣзны и степеней имать 200, по нима же взити горѣ
Есть церкви Святаа Святых дивно и хитро создана моисиею издну, и красота ея несказанна есть. Кругла образом создана; извну написана хитро и несказанна; стѣны ей избъены дъсками мраморными другаго мрамора; и помощена есть красно мраморными дъсками. Столпов же имать под верхом, кругом стоящих, облых 12, а зданых столповъ 8, двери же имат 4-рь; мѣдию позлащеною покованы суть двери ты. И връх исписанъ издну мусеию хитро и несказанно, а звну врьхъ побиенъ есть былъ мѣдию позлащеною
Туже был домъ Соломонь, и силно было здание его, и велико велми, и зѣло красно. Мощенъ был весь мраморными дъсками и есть на комарах утверженъ, и воды исполнен весь дом-отъ был. Храми же создани были красни зѣло, и хитро мусиею украшено изрядно и столпи мраморяни драгаго мрамора и красно поставлени стоят по ряду; и комары на столпѣх тѣхъ создани суть хитро, и покрыт оловом весь. И ту суть врата дому того, красно зѣло и хитро покрыта оловом, мусею исписана и покована мѣдию позлащеною
Ці тексти і "архітектурний" уривок ГВл помітно відрізняються одне від одного. Якщо Ходіння ігумена Данила зосереджується на "реалістичній" репрезентації архітектурних об’єктів, то описові Холма притаманний "імпресіонізм". Завданням "волинського" автора є не так подати точне зображення об’єкта, як створити у читача враження про велич будівельного проекту князя Данила та незвичайність споруд і їх оздоблення.
Іншим паломницьким текстом, створеним на рубежі XII—XIII ст., є Книга Паломник новгородця Добрині Ядрейковича. Вона містить не такі показові


545
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
архітектурні описи, як твір ігумена Данила. Але варто звернути увагу на один уривок. Слідом за "руським" сюжетом — згадкою церкви Бориса і Гліба в Константинополі — читається оповідь про чудотворний образ святого Іоанна. У ній знаходимо порівняльний зворот "аки сыр бело".
А во Испигасе граде есть церковь святыих мученик Бориса и Глеба: в том граде явишася святии и исцеления многа бывают от них. Во Испигасе же граде во церкви святыя Богородицы написан на стене святый Иоанн; и выросло у него из чела трояндофилов цвет, в сыропустную неделю, аки сыр бело, и идоша вси гражане на видение то и на покланение; стояло то знаменне крестаобразно до Коньстянтина и Елены
Сир як метафора білизни зближує цей текст з описом Холма:
вежа же средѣ города высока . якоже бити с нея шкретъ града под’сздана ка- менеемь вь высотоу . ёі. лакотъ . создана же сама . де(ре)вомъ тесанымъ . и оубѣленаяко сыръ . сватащиса на всей стороны.
Однак навряд чи Паломник був стилістичним джерелом "волинського" автора. Імовірніше, в описі високої білої вежі він орієнтувався на біблійні тексти і гімнографію, де вживався сталий вислів "гора усырена" у значенні "біла" (Срез- невский И.И. Материалы для словаря. T. 1, 431; Т. З, 1298).
Серед руських історичних текстів найближчим аналогом опису Холма є оповідь про будівельні проекти Андрія Боголюбського в Боголюбові та Володимирі:
оуподобисА цс’рю Соломану яко домъ Гу Беу . и црквь преславну стыя Бца ржетва . посредѣ города камену создавъ . Бголюбомъ . и оудиви ю паче всихъ црквии . подобна тоѣ стая стхъ юже бѣ Соломонъ цс'рь премудрый создалъ . тако и сии кназь блговѣрныи Андрѣи и створи црквь сию в памАть собѣ . и оукраси ю иконами мноцѣнъными . златомъ . и каменьемъ драгымъ . и жемчюгомъ великымъ . безъцѣнънымъ . и оустрои ѣ . различными цыпами . и аспидными цатами оукраси и всякими оузорочъи . оудиви ю свѣтлостью же нѣ како зрѣти . зане всд цркви быие золота . и оукрасивъ ю и оу дививъ ю сосуды златыми и многоцѣнъными (повѣша) тако ко и всимъ приходА щимъ дивитиса . и вси бо видивше ю не могуть сказати изрядныя красоты ея . златомъ и финиптомъ . и всакою добродѣтелью . и црквнымь строеньемъ . оукрашена . и всакыми сосуды црквнымы . и ерс'лмъ златъ . с каменьи драгими . и рѣпидіи многоцѣнъными каньдѣлы различными . издну цркви w верха. и до долу. и по стѣнамъ и по столпомъ ковано золотомъ. и двѣри же и шбодвѣръе цркви златомъ же ковано и бмиеть же и сѣнь златомъ оукрашена. іѵ вѣрха и до дѣисиса. и всею добродѣтелью црквъною исполнена. изъмечтана всею хытростъю .
кназь же Андрѣи бѣ городъ Володимѣрь силну оустроилъ . к нему же ворота златая доспѣ а другая серебромъ оучини и доспѣ црквь камену сборъную стыя Бца . пречюдноу и велми . и всими различными виды оукраси ю . її/ злата и сребра .и.е. вѣрховъ ея позолоти. двѣри же црквъныя. троѣ золотомъ. оустрои каменьемъ дорогымь. и жемъчюгомъ. оукраси ю мьногоцѣнънымъ. и вслкыми оузорочъи оудиви ю . и многими поникадѣлы золотымі и серебрлными . просвѣті црквь. а шнъбонъ w злата и серебра оустрои . а служебныхъ. судъ . и рипидьи и всего


546
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
строенья црквнаго . златомъ и каменьемь. драгимъ . и жемчюгомъ великимъ. велми много а.г.е ерглмъ. велми велиции. иже w злата чиста. и/ каменья многоцѣньна оу- строи и всими виды и оустроеньемь подобна быста оудивлению . Соломонові стая стыхъ . и вь Боголюбомъ . и въ Володимѣрѣ городѣ . вѣрхъ бо златомъ . оустрои и комары поз'оти. и поясъ златомъ. оустрои каменьемъ оусвѣти. и столпъ позлати . и изовну цркви . и по комаромъ* . поткы золоты и кубъкы и вѣтрила золотомъ оустроена постави . и по всей цркви и по комаромъ и/коло . посемь же иныи цркви многы камены постави различныѣ . и манастырѣ многи созда (ПСРЛ 2: 580—583).
Із цим розлогим текстом "волинський" книжник цілком міг бути обізнаним, адже він міститься в Київському літопису, на продовження якого писали ГВл. Зразок Андрія Боголюбського, удостоєного особливої похвали, міг навіть підштовхнути укладача "волинської" хроніки до створення "архітектурного" панегірика Данилові Романовичу. Попри загальний тематичний паралелізм (князі розбудовують нові резиденції, споруджують церкви) ці тексти помітно різняться. У похвалі Андрієві Боголюбському маємо послідовний перелік церковного начиння та оздоблення: ікони, панікадила, амвон, "служебнии (со) суды", "рипидьи", "вѣтрила". Натомість "волинський" текст дуже вибірковий. Він не дає повного портрета холмських будівель, а лише виокремлює яскраві деталі.
Опис Холма явно має іншу мету. Він є своєрідною "літературною кунсткамерою", куди потрапляли відомості про все рідкісне й цінне із зазначенням походження артефакту (що ніби додавало йому цінності). Напр.: "шкъна . г . оукрашена . стеклъі Римьскими"; "волтарь престго Дмитрея [..] принесенъ издалеча"; "принесе же . чашю ш зємла Оугорьскыя . мрамора багрдна . изваяноу моудростью чюдноу . и змьевъі главы бѣша шкроугъ ея".
Розгляд опису Холма в контексті аналогічних руських творів дає підстави стверджувати його нестандартність. Оповідь про будівельні проекти Данила не є реалістичним звітом про вигляд холмських споруд. Незалежно від рівня обізнаності автора, його текст призначався не для інформування, а радше для емоційного впливу на читача. Наголошення на унікальних деталях будівель і на далекому, зокрема іноземному, походженні елементів декору, як видається, мало піднести престиж Данила, до чиєї резиденції зійшлися "вся благая" з навколишніх земель.
В.А.
оукраси же иконы еже принесе ис Кыева . каменьемь драгымъ . и бисеромъ златымъ [и злато”], и Спса . пргтое Бцѣ [и обра3 спсовъ и прстыа бца] иже емоу сестра Федора и вда из монастырд Федора . [иже вда емоу сестра Ѳешдора] иконы же [и иконоуж] принесе . изо Оуроучего . Оустрѣтенье . w шца его [шца] . дивоу подобны . іаже погорѣша во цркви стго Ивана . шдинъ Михаилъ шстасд . чюдны* тѣхъ . иконъ (ПСРЛ 2: 844).
Цей фрагмент опису побудови Холма традиційно вважається останньою згадкою знаменитого Феодорівського монастиря в Києві й широко залучається в історичній та археологічній літературі на підтвердження здогаду, ніби монас-


547
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
тир — не тільки як церковна будівля, а і як інституція — перетривав монгольське завоювання Києва і продовжував існувати принаймні до кінця 1250-х рр.
Ось, наприклад, думка М.К. Каргера:
В последнийраз Федоровский монастырь упоминается в летописи под 1259 г., в рассказе об украшении Даниилом Романовичем Галицким выстроенного им храма Иоанна Златоуста в Холме, для чего были использованы иконы, принесенные из Києва, "иже ему сестра Феодора вда из монастыря Феодора". По-видимому, это были немногочисленные остатки былого богатаго убранства монастыря, уцелевшие после монгольского разгрома Києва в 1240 г. (Каргер М.К. Древний Киев. Т. 2, 429).
Це твердження, у схожих висловах постійно присутнє у спеціальній літературі (див., зокрема: Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва XIII — середини XVI ст. К., 1996, 115), апелює до прямого свідчення ГВл. Воно вважається цінним доказом господарського та інституційного континуитету міського життя в Києві за постмонгольських часів.
Від уваги дослідників, однак, приховалася очевидна парадоксальність повідомлення: чоловічий домонгольської пори, Феодорівський монастир виявляється монастирем жіночим, коли в ньому була пострижена й мешкала сестра Данила. Є ще одна дивина: Феодора було ім’ям, отриманим при хрещенні (як очевидно зі статті Іпат. 1188 р. (ПСРЛ 2: 660)). Постригаючись, Феодора мала би змінити ім’я на чернече, але в нашому повідомленні згадується під хрестильним ім’ям. Отже, по суті, можна сумніватися, чи була Феодора Романівна черницею (або ігуменею?) одного з київських монастирів у 1250-х рр., коли передавала братові церковні цінності.
Можливим виходом із такого утруднення могло би стати припущення, що після монгольського штурму Києва та ймовірної загибелі ченців Феодорівський монастир, справді, був перетворений на жіночий, де й постриглася Данилова сестра. Але Феодора, судячи з усього, мала би піти в монастир задовго до монгольської навали. Монастирем цим, однак, не міг бути тоді ще чоловічий Феодорівський. Доля Феодори Романівни була зламана дуже рано. У юному віці Роман Мстиславич видав її заміж за старшого із синів Володимира Ярославича галицького Василька, бастарда, народженого від попаді (щодо дати цього шлюбу див.: Dąbrowski Dariusz, Rodowód Romanowiczów książąt halicko-wołyńskich (Poznań, Wrocław, 2002), 45—51). Коли через Романові інтриги Володимира Ярославича вигнали з Галича, він узяв у вигнання й синів. Феодору ж "відняли" галичани ("Галичане же . Романовноу . Федероу Фтнлша оу Володимѣра" (ПСРЛ 2: 660)). Феодора, отже, формально залишалася заміжня до смерті Василька Володимировича бл. 1199 р. Феодора не могла би повторно вийти заміж (серед Рюриковичів панувала негласна, але суворо дотримувана заборона на другий шлюб для жінок) і під впливом цих подій могла постригтися в монастир. Зрештою, монастир є природним місцем для вдових княгинь. Інша можливість полягає в тому, що шлюб Феодори з Васильком, укладений у юному віці, міг вважатися неконсумованим, а отже, недійсним і анульованим. Але немає жодних даних уважати, ніби Феодора згодом вийшла заміж за котрогось із Рюриковичів. У період побудови Данилом Холма (кін. 1240 — поч. 1250-х рр.) Феодора, на-


548
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
роджена на зламі 1170—1180-х рр., мала близько 70 років. У такому віці незаміжня бездітна жінка, найвірогідніше, доживала б віку в монастирі. Але чому в далекому, розореному, прикордонному Києві (де за кілька років до того Плано Карпіні нарахував лише 200 будинків), у фізичному відриві від природних протекторів — рідні — і в постійній небезпеці на межі монгольського степу? Як побачимо нижче, у тексті ГВл ніщо не свідчить, ніби Феодора надсилала ікони саме з Києва (а отже, і мешкала там).
Данило Романович, як прямий, а післямонгольської доби ледве чи не єдиний нащадок засновника монастиря, зберігав право патронату над Феодорів- ським монастирем і цілком міг розпоряджатися його власністю. (Здогад Домбровського, ніби Феодора, "перебуваючи в Києві чи, ширше, на Русі, випросила у монахів чоловічого монастиря св. Феодора ікони для брата" (Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей, 303), не обговорюємо.) Але чи справді з Феодорівсько- го монастиря Данило вивіз цінності для своєї нової столиці?
Так думати дослідників змушує читання Іпат.:
оукраси же иконы еже принесе ис Кыева . каменьемь драгымъ . и бисеромъ златымъ . и Спса . npćToe Бцѣ иже емоу сестра Федора и вда из монастырд Федора . иконы же принесе . из Ооуроучего . Оустрѣтенье . w шца его
Отже, згідно з буквальним розумінням Іпат., частину ікон Данило отримав із Києва від сестри Феодори з Феодорівського монастиря, другу ж порцію — з Овруча від свого батька. Щось негаразд із цим повідомленням: батько Данила вже півстоліття як загинув.
Труднощі інтерпретації усуваються зверненням до Хлєбн., де текст ясний і не містить суперечностей:
оукраси жє иконы єжє принесе ис Кыева . камєнїємь драгьГ’ . и бисєро" и злато" . и обра3 спсовъ и прстыа бца ижє вда ємоу сестра Оєшдора и иконоу* принесе . из Ооуроучеєго . Оустрєтєнїє . шца
Отже, виявляється, що ікони Данила Романовича походили з трьох джерел: якісь (неназвані) він приніс із Києва, Спаса і Богородицю йому дала сестра Феодора (з невідомого місця), а батьківську ікону Стрітення Данило запозичив з Овруча (імовірно, то був вклад Романа Мстиславича, зроблений, можливо, коли він брав перший шлюб — з дочкою тодішнього овруцького князя Рюрика Ростиславича (до речі, матір’ю Феодори)). Здогад В. Александровича, ніби під "отцемъ" нашого повідомлення приховується Мстислав Мстиславич, є просто непорозумінням: автор помилково вважає Мстислава хрещеним батьком Данила (насправді — тесть) (див.: Александрович В. Мистецтво Холма доби князя Данила Романовича. Княжа доба. Історія і культура. 3. Львів, 2007, 144).
Як і "подарунок" давно покійного батька, Феодорівський монастир з’явився через неуважність і наступне домислювання реалій переписувачем Іпат. Можемо навіть реконструювати послідовність його рішень, через які подвоїлося ім’я Феодори. Переписуючи фразу "ижє вда ємоу сестра ©єшдора", писець проминув присудок "вда" і, помітивши помилку, мусив (уже написавши першу літеру наступного речення — сполучник "и") повернутися поглядом назад до початку фрази, розшукуючи пропущене дієслово. Перебігши фразу з цього місця ще


549
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
раз, він (уже кваплячись виправити похибку) міг сприйняти "сестра Федора" за "мнстра Федора", що й записав. Відтак він продовжив переписування з того місця, на якому перервався: з наступного за сполучником "и" слова "иконоу", але хибно подав його у множині ("иконы", очевидно, під впливом попередньої згадки двох ікон), через що в тексті сталася граматична неузгодженість: "иконы же принесе Оустрѣтенье".
Що подвоєння спричинила зорова помилка, підтверджує й те, що монастир названо фамільярно "Федора" замість очікуваного "святаго Феодора". Аналогічні подвоєння внаслідок зорових помилок характерні для Іпат., пор., напр.: "ѣхавъ вза Волковыескъ . и Глѣба кназа. и Глѣба кназа пославъ"; "ты оуже не братъ еси . бра4 еси"; "и посадиша ѣ (посадиша ѣ) . Татаровѣ . на болоньи"; "восхотѣ прийти приіати мнискии чинъ"; "(идоущим же имъ) . идоущим же имъ . по Бо- угоу" (ПСРЛ 2: 847, 852, 854, 867, 879). Помилки через перестрибування зором на рядок вище див.: "Данилъ же изрАдивъ полкъі и комоу полкомъ ходити самъ изииде напередь . (Данилъ же изрАдивъ полкы) и стрѣлчѣ же поусти напере4"; "живашє со Львомъ во величѣ любви . шлючи многы дары межи собою а с Воло- димеромь . не живашє в любви (величѣ)"; "дати плачющимсл Сивошноу славоу . за попелъ помазание и (славоу) . веселье" (ПСРЛ 2: 831, 871, 875).
Ці міркування не дають змоги гадати, ніби в Хлєбн. і подібних списках маємо справу з гаплографічним пропуском. Навпаки, в Іпат. очевидна неуважність копіїста, пор. "и бисеромъ златымъ" проти правильного "и бисєро" и злато4"; "ш шца его" проти "шца".
Отже, початковий смисл повідомлення полягав у тому, що Данило, крім київських сполій, скористався іконами сестри та батька. Симетрична побудова робить згадку монастиря св. Феодора зайвою і неорганічною для фрази, що у варіанті Іпат. звучить явно тавтологічно.
Продовжуючи вчитуватися в повідомлення, помічаємо, що перехід від згадки про (одну) батьківську ікону до завершального акорду (у множині) стилістично невдалий: "иконоуж принесе . из Ооуроучеєго . Оустрєтєнїє . шца . дивоу подобны. мже погорѣша”. Крім того, посилання на спосіб оздоблення ("камєнїємь драгым . и бисєро" и злато"") очікувалося б або перед переліком (тобто "оукраси жє иконы камєнїємь драгы" . и бисєро" и злато" єжє принесе ис Кыева" і т. д.), або ж після завершення переліку ("оукраси жє иконы єжє принесе ис Києва и обра3 спсовъ камєнїємь драгы" . и бисєро" и злато""). У нинішній
своїй позиції це посилання відокремлює ікони сестри й батька від принесених із Києва. Крім того, з’ясовуємо, що згадку батьківської ікони граматично не узгоджено як елемент переліку (очікувалося б: "и иконоу южє принесе . из Ооуроучеєго"), так що буквально виходить, ніби ця єдина лишилася неприкрашеною.
Це спонукає думати, чи не була згадка родинних ікон нарощенням над початковою фразою (наприклад, глосою).
Видаливши вставку, одержуємо граматично бездоганну фразу, яка, отже, мала звучати так:
оукраси же иконы єжє принесе ис Кыева . камєнїємь драгы" . и бисєро" и злато" . дивоу подобны . гаж погорѣша въ цркви стго Іоан'на . шдин Михаилъ остасА . чюяньГ: тѣх. иконъ .


550
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
З’ясовуємо, що в такому формулюванні смисл фрази полягав у тому, що Данило прикрасив ікони, подібно до того, як він оздоблював решту елементів церкви св. Іоанна. Тобто фраза продовжує ряд: "шкъна . г . оукрашена . стеклъі Римь- скими"; "вѣрхъ оукрашенъ . звѣздами златыми"; "двѣри же еи . двоіа оукрашены . каменьемь Галичкы”".
Натомість автор глоси зрозумів фразу так, що Данило прикрасив церкву іконами, і вирішив розширити їх номенклатуру, спровокований, імовірно, згадкою походження ікон ("єжє принєсє ис Кыева"). Глосатор мав на те всі підстави. У домонгольському літописанні ікони в контексті побудови й оздоблення церков згадуються виключно у формульному звороті "и оукраси ю иконами (мъногоцѣньными, мъногоразличными, безъцѣньными)". Тобто іконами прикрашають церкву. Лише таку формулу знає ПВЛ (ПСРЛ 2: 106; 141, 147), лише її знаходимо в Лавр. (ПСРЛ 1: 351, 367, 383, 433, 436, 458, 468), відома вона також у Іпат. (ПСРЛ 2: 511, 581). Єдиним винятком із цього правила є посмертні панегірики смоленським князям у Кл, де князі оздоблюють церкви прикрашеними іконами. Пор.: "сии же блговѣрнъіи кнзь Романъ [...] созда црквь каменоу стго . Ішана . и оукрасивъ ю всакимъ строеньемъ црквнымъ . и иконы златомъ . и хиниптомъ оукрашены"; Давид Ростиславич "по вса дни хода ко цркви стго . архистратига Бжиіа Михаила, юже бѣ самъ создалъ . [...] иконы златомь . и жемчюгомъ . и камениемь драгимъ . оукрашены" (ПСРЛ 2: 617, 704). Названі некрологи достеменно були відомі одному з авторів "волинської" частини і використані для конструювання панегірика Володимирові Васильковичу.
Прикрашеність ікон, які загибли, зазначено в контексті пожежі церков (не будівництва), пор.: "И зборнаїа цркъі стаи Бца Златоверха» . юже бѣ оукрасилъ блговѣрнъіи кназь Андрѣи . и та загорѣсл сверху . и что 6ашє въ неи днѣ [...] и чюднъГ' иконъ золотомъ кованы47. и камень»4' драгымъ . и женчюгомъ великим' . имже нѣе числа" (ПСРЛ 1: 392).
Ще одне повідомлення Лавр, можна залучити як паралель до розгляданого фрагмента через мотив чудесно вцілілої єдиної ікони:
В днь вскрень» Гєна . [...] загорѣсл град’ Ростовъ . и погорѣ мало не весь . и црквии изгорѣ . еі . [...] се же єс' дивно цркъі в Ростовѣ въ има ста*7 Ішана Прд’тча на дворѣ въ єпс'пьи оу стоє Бци . и сгорѣ цркъі та вса ш верха и до землѣ И ИКОНЫ ЧТО не ^ТАГЛИ вымчати . и гроби в земли дну . и бѣ в цркви той икона . на неиже написанъ стъіи м^къ Ѳешдоръ Тиронъ . [...] пришедши же на пожаръ мѣста црквнаго . и видѣша вса шгнемь взАта. толико икона та ста*7 мч’нка Ѳешдора . с вощаницею цѣла посредѣ шгна (ПСРЛ 1: 435—436).
Щоправда, достовірно обізнаність авторів ГВл з текстом типу Лавр, не простежується. Однак цілковито виключати такої можливості не варто: протограф Радз., як можна судити, було створено в тому ж скрипторії, де укладали й ГВл (див.: Толочко А.П. "Не преступати предела братня" (об источниках миниатюр Радзивиловской летописи). Ruthenica XII (2014), 67—81).
У світлі попереднього коментаря (про перероблення записки про будівництво Холма в повість про спалення міста) можемо зробити ще один крок. Фраза про ікони продовжувала ряд попередніх (однотипних) — про прикрашеність


551
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
інших елементів інтер’єру. Зазначення, що їх знищено вогнем, віддаляє фразу від наступної, з якою — завдяки посиланню на походження з Києва — вона мала би безпосередньо змикатися: "и колоколъі прине (Х.П. — принесе) ис Кыева . дроугии тоу солье то все шгнь попали" (додаток про спалення вогнем тут не цілком вправно достосовано, мало б бути "тыи вси", тобто "колоколи"). Отже, завершення кожного періоду посиланням на знищення вважаємо редакторськими правками. Тож початковий, "очищений" текст мав би такий вигляд:
оукраси жє иконы єжє принесе ис Кыева . камєнїємь драгы" . и бисєром и злато" . и колоколъі прине (се) ис Кыева . дроугин тоу солье
О.Т.
стоить же столпъ поприща . w город каменъ . а на нѣмъ шрелъ каменъ . изваіанъ . высота же камени . десдти лакотъ с головами . же . и с подножь- ками . ві. лакотъ (ПСРЛ 2: 845).
Достовірність цього літописного повідомлення досі не викликала сумнівів у науковців. Зведення цієї загадкової споруди зазвичай пов’язували з містобудівною діяльністю Данила та його амбіціями, спрямованими на перетворення Холма в гідне столиці "Руського королівства" місто, що виявлялися в пошуках відповідних геральдичних символів для цього державно-політичного утворення та інсигній влади. Історики минулого вбачали у вирізьбленому на холмсько- му монументі зображенні візантійську емблему двоголового орла, який буцімто був княжим гербом Данила (Иловайский Д.И. Даниил Романович Галицкий и начало Холма. Памятники русской старины в западных губерниях, изд. П.Н. Батюшко- вым. СПб., 1885. Вып. 7, 4; А. Solovjev, Les emblemes heraldiques de Byzyance et les Slaves, SeminariumKondakovianum 7 (Praha, 1935), 119 — 164; НекрасовА.И. Очерки по истории древнерусскаго зодчества XI—ХѴІІвеков. М., 1936, 136; Софроненко К.А. Общественно-политический строй Галицко-Волынской Руси XI—XIII вв. М., 1955, 92; Пуцько В.Г. Літописне оповідання про місто Холм. УІЖ, 1997, № 1, 119). Ця ідея не знайшла підтримки в новітній літературі (Артамонов Ю.А. Княжеская символика в архитектуре древнего Холма. Столичные и периферийные города Руси и России в средние века и раннее новое время (XI—XVIII вв.): Тезисы докладов научной конференции (Москва, 3—5 декабря 1996 г.). М., 1996, 20—23; Данилевский И.Н. Сколько голов у двуглавого орла? Норнау источника Судьбы: Сборник статей в честь Елены Александровны Мельниковой. М., 2001, 95—105). Щоправда, попри слушну критику ідеї візантійського й геральдичного смислу споруди дослідникам так і не вдалося дібрати ключа до розуміння цього загадкового образу.
Холмський кам’яний монумент археологічними дослідженнями досі не виявлений, і розташування його достеменно не з’ясовано. В історіографії XIX ст. монумент ототожнювали з рештками давньої кам’яної споруди, що збереглися неподалік Холма на річці Угорці біля села Білявина. Цей погляд підтримав М.С. Грушевський: "Се, очевидно, та вежа, що від неї й досі заціліли останки пів милі від Холма, на р. Угорці (коло с. Білявина), на острівці, навколо облитім водою. Вона, очевидно, мала боронити переходу через річку. Останки її (одна стіна) й досі мають коло 20 метрів високости, коло 9 широкости; мур грубий на 1 метр, збудований з білого й синього каменя, на цементі; є останки скле-


552
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
піння" (Грушевський М.С. Історія України-Русі: В 11 т., 12. кн. Т. 2: XI — XIII вік. [Репринтне видання]. К., 1992, 382). Проте здійснені в минулому столітті археологічні й історико-архітектурні дослідження продемонстрували необґрунтованість канонізованого Грушевським погляду (див.: Раппопорт П.А. Военное зодчество западнорусских земель в X—ХІѴвв. Л., 1967,145—146). Звісно, ця обставина не ставить під сумнів історичної достовірності літописної згадки про поставлення Данилом поблизу Холма кам’яної споруди з вирізьбленим на ній зображенням орла. Проте її "реалістичне" змістове наповнення було вбрано у відлиту раніше літературну форму. Нею могла стати біблійна історія спорудження Авессало- мом пам’ятника собі в царській долині поблизу Єрусалима:
Авессалом же раніше, будучи живим, поставив собі стовп у царській долині, у якій загинув. Він сказав: Немає в мене сина на пам’ять мого імені. І назвав стовп своїм іменем. І він назвав його Рука Авессалома, — є він і до сьогоднішнього дня (2 Цар. 18, 18).
В Іудейських старожитностях Іосиф Флавій додає, що цей памятник являв собою мармурову колону, яку встановив Авессалом на відстані двох стадій від Єрусалима:
Авессалом раніше спорудив у так званій царській долині, що на відстані двох стадій від Єрусалима, мармурову колону, котру назвав "власною рукою", говорячи, що, навіть якщо усе його потомство загине, ім’я його залишиться все ж жити в цій колоні (Кн. VII, 10).
Зазначимо, що в одному епізоді (Калкська битва) Данило Романович непрямо уподібнюється до Авессалома.
Холмський "столпъ каменъ" витлумачують у науковій літературі зазвичай як вежа — у значенні сторожового укріплення, башти (див.: Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 2, 382; Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 300; Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко- Волынской Руси IX—XIII вв. К., 1985, 155). Те саме знаходимо й у перекладі Махновця: "За поприще од города [Холма] стоїть також башта кам’яна" (Махновець, 419), хоча Перфецький переклав "столпъ каменъ" як "stone column" (G.A. Perfecky, The Galician-Volynian chronicie: an annotated translation, 76). У сучасній археологічній літературі "столпъ каменъ" однозначно трактують як оборонну вежу і ототожнюють її з рештками кам’яної башти поблизу Холма в селі Білявині, про які (рештки) існують згадки з XIX ст. (див.: Andrzej Buko, Średniowieczne kamienne wieże ziemi chełmskiej, Przegląd Archeologiczny 62 (2014), 125—146; Andrzej Buko, Źródła pisane i archeologia: przykład Góry Katedralnej w Chełmie, 233).
Цілковито фантазійною є й запропонована В. Александровичем інтерпретація споруди як "охоронного монумента роботи майстра Авдія з візантійським двоголовим орлом на головній боковій грані й заснованим на конкретних прикладах іконографії трактуванням "голів" як ангелів-охоронців Небесного Єрусалима" (Александрович В. Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: нотатки до відчитування, сприйняття та інтерпретації джерела. Український археографічний щорічник. Нова серія. К., 2009. Вип. 13—14, 66. Пор.: Александрович В. Холмське будівництво короля Данила Романовича. Княжа


553
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
доба: історія і культура. Вип. 9: Король Данило Романович 1264 — 2014. Львів, 2015, 61—62). Стовп, уважає Александрович, мав "захисну" функцію (треба розуміти, служив своєрідним оберегом) "при дорозі до княжої резиденції на Замковій горі". І вже зовсім екзотично виглядає інтерпретація "столпа камена" як пам’ятника Даниловій "звитязі над ворогом" (Диба Ю. Холмський пам’ятник перемоги поблизу Ярослава 1245 року. Княжа доба: історія і культура. Вип. 9, 91—132). Такі інтерпретації насторожують пишномовністю викладу та невиразністю гер- меневтичних процедур, застосовуваних до аналізу літописного тексту.
У розгляданій звістці слід добачати не вежу (башту), а колону, що має, як і належить колоні, базу ("с подножьками"), стовбур ("столпъ") і, можливо, капітель. Описуючи "грандіозне" (його справжні масштаби ховаються за загравою пожежі) будівництво Холма, "галицький" книжник прагнув насамперед створити образ досконалого й небувалого міста, сповненого величних і заразом незвичайних споруд. Чи "столпъ каменъ" належить до реалій, чи створений уявою літописця, визначити з певністю не видається можливим.
В.Р.
Обмірювання архітектурної споруди в ліктях є нехарактерним для літописних пам’яток і виявляє очевидний вплив хронографічної літератури та біблійних зразків на автора опису побудови Холма. Такої міри довжини не знає, наприклад, Кл, а ПВЛ уживає її надзвичайно ощадливо: у позначенні розмірів Вавилонського стовпа та Ноєвого ковчега, а також "врат мідяних", за якими Олександр Великий зачинив нечисті народи. Для читачів ПВЛ лікоть був не цілком звичною мірою, що спровокувало автора на роз’яснення: "Сгупьтѣ бо локтемъ саженъ зовуть" (ПСРЛ 2: 77). Єдина "вітчизняна" реалія, подана в ПВЛ у ліктях, є "кельїця мала", де затворився Ісакій ("іако . д . лакотъ") (ПСРЛ 2: 183).
Ліктя вживає ігумен Данило в описі святих місць Палестини, але виключно для позначення розмірів внутрішнього простору: Гробу Господнього ("Лавица же та святаа, идѣже лежало тѣло Христово, есть в длину 4 лакот, а в ширину 2 лак- ти, а възвыше полулакти"), Голгофи ("А посреди камени того, на самом врьху, высѣчена есть скважня лакти воглубле") і Гробу Богородиці ("И есть пещерка та днѣ мужа възвыше, а вширѣ 4 лакоть всямокачна"). Для обмірів зовнішніх параметрів будівель або відстаней між ними Данило вживає, як правило, сажень. Для позначення великих відстаней (між містами, наприклад) служить верста.
Інший паломник, Добриня Ядрейкович, на початку XIII ст. вживає ліктя лише для зазначення розмірів невеликих предметів, що містяться всередині приміщень, — хреста у св. Софії чи ікони (Книга Паломник. Сказание мест святых во Цареграде Антония, Архиепископа Новгородского, в 1200 г. Ред. и предисл. Хр. М. Лопарева. Палестинский православный сборник. Вып. 51. Т. 17, вып. 3. М., 1899, 47, 50).
Печерсъкий патерик удається до ліктя лише раз — у зазначенні розмірів хреста з розп’яттям, який виготовив батько варяга Шимона Африкан: "[...] съдѣла крестъ и на немь изообрази богомужное подобие Христово [...] велик дѣломь, яко 10 лакот" (Києво-Печерський патерик, 2; ще один випадок — розміри печери Ісаакія в Касіанівській редакції — є прямим запозиченням із ПВЛ).


554
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, лікоть в оригінальних руських текстах вживається виключно для позначення розмірів якихось предметів або ж внутрішнього простору споруд.
Натомість у хронографічній літературі, зокрема в хроніці Амартола та Іудейській війні Флавія, лікоть — стандартна (а по суті, єдина) міра для обмірів зовнішніх масштабів будівель (див. попередній коментар).
Інша одиниця вимірювання (відстані), ужита в нашому фрагменті про Данилів стовп, — попьрищє — також, скільки можна судити, фігурує або в перекладних текстах, або в житійній літературі і загалом джерелах, пов’язаних із церковними контекстами (див.: Словарь древнерусскаго языка (XI — XIVвв.). T. 7, 207—208), або, нарешті, у запозичених із хронографії сюжетах, пор., напр.: "в Сурии же бые трусъ велии . землѣ расѣдшисА трии поприщь" (ПСРЛ 2: 154). (Зазначимо тут же, що позірний пропуск кількості поприщ ("стоить же столпъ [за два?] поприща . w горо4") відбиває насправді індивідуальний слововжиток автора, пор. в інших місцях: "и ставъ пере4 городомъ . поприща . и не можеть взати ласканиемь" (ПСРЛ 2: 734).)
Усе це свідчить, що автор опису побудови Холма орієнтувався саме на вподобані хронографічні взірці, — у них і треба шукати підказки, який смисл він укладав у "поставлення стовпа" Данилом Романовичем.
Що саме намагається описати літописець: оборонну вежу чи колону?
Столпъ могло означати і те, і інше. Хронографічні взірці ГВл подавали приклади обох значень слова, хоча хроніка Амартола на позначення вежі вживає також і сынъ, а переклад Флавія майже виключно користується цим останнім, "столпами" ж іменуючи колони, пор.:
верхоу же соугоубы комары създаша. стлъпи же камени в нихъ по полйретью десять въ высотоу лакотъ. изъ єдиного мрамора, бѣли оучинени (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия. T. I, 438г).
У "волинській" частині літопису "столпом" послідовно названо вежі (пор.: ПСРЛ 2: 878, 910, 925, 927, 938). Чи означає це, що й у "галицького" автора маємо те саме?
У межах тексту з описом побудови Холма столпъ ужито, крім нашого випадку, ще двічі, і обидва рази у значенні колон, що підтримують склепіння, пор.: "стоіаста два столпа . w цѣла камени"; "имать . д . столпы w цѣла камени". Уточнення — "w цѣла камени" — безпомилково визначає колони, попри можливі сумніви. Натомість для позначення башти в цьому ж фрагменті тексту виступає для XII—XIII ст. усе ще рідкісне (ще лише один раз в Іпат., ПСРЛ 2: 666) вежа, без сумніву, саме для розрізнення зі стовпами-колонами.
Спробуємо поставитися до фрагмента реалістично і з’ясувати, з якого масштабу спорудою ми маємо в ньому справу. Загальну висоту стовпа зазначено як 12 ліктів. Точна величина давньоруського ліктя невідома (причому вірогідне ще й існування локальних відмінностей), але оцінки дослідників коливаються в межах від 44 до 54 см (див.: Шевцов В.В. Историческая метрология России. Томск, 2007, 80—82). Узявши середнє значення, одержуємо, що стовп Данила був заввишки близько 6 м. Це, звичайно, замало для бойової башти, особливо коли порівняти з вежею Холма, сама кам’яна підоснова якої становила 15 ліктів, тоб-


555
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
то 7,5 м. Оборонна споруда заввишки в три людські зрости навряд чи мала б смисл і напевне не була б виокремлена серед лише декількох видатних будівель. Натомість колона такої висоти, справді, справляла б враження.
Звернімо увагу: стовп описано як такий, що складається з трьох конструктивних елементів — власне "стовпа" заввишки в 10 ліктів, а також "підніжок" та "голів", разом 2 лікті. Під двома останніми слід розуміти базу і капітель колони.
Простіше з "підніжками". Хоча подъножъкы являє собою гапакс (у словнику зафіксовано єдиний наш приклад (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIVвв.). Т. 6, 554), його значення (у словнику — "постамент") є досить прозоре завдяки зв’язку з близьким і поширеним подъножие (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIV вв.). Т. 6, 553—554) у значенні "підставка, база вертикального предмета чи споруди" (Словарь русскаго языка XI—XVII вв. Вып. 16, 12). У біблійних описах Соломонового палацу і храму бази колон ("стовпів") названо близьким терміном — "подъставки": "и поставки под оба столпа" (3 Цар. 7: 9); "и поставки паки сътвори [стовпам. —Авт.]" (2 Пар. 5: 14).
Коли так, то головы — за логікою тексту — має бути протилежною до "підніжок" конструктивною частиною колони, капітеллю. Звідки літописець міг запозичити цей термін?
Літописець тут орієнтувався на хроніку Амартола, де колони Соломонового храму описані так:
два же столпа створена мѣддна локотъ имоуща кыиждо ією .ле. въ высотоу и главы кю имоуща по .е. локотъ . и оуже .1. локотъ шкроужаіа комоуждо стол- поу въ толъстотоу (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. Т. 1, 140).
Отже, "глави" (саме у множині, як і в джерелі!) є не що інше, як технічний термін для позначення капітелі. Пор. дещо нижче в тому ж описі: "на главахъ же [стовпів. — Авт.] створи дѣло висащєіє извдзана іако сѣть w злата и клаколовъ златых .у." У цьому ж значенні "голови" вжито і в описі колон холмського храму Іоанна Златоустого: "[комари. —Авт.] на четырехъ головахъ члвчскихъ", тобто маються на увазі не скульптури людських голів, а чотири романські капітелі з характерними зображеннями людських облич на чотирьох гранях капітелі.
Зрештою, саме таке значення терміна було відомо авторові з біблійних описів Соломонового дому і храму:
и солїа два столпа комарѣ црковнѣи ій лакотъ высота столпа [...] такоже бѣ и вторый столпъ . и двѣ главѣ сотвори, иже възложити на верхъ столпов . соліаны w мѣди, є , лакотъ въ высотѣ, вьзложєенїє єдіно. и є лакотъ въ высотѣ на возложеніе др/гом/ (3 Цар. 7: 3—4);
пред дверми паки цркви два столпа сътвори, иже лє , лакотъ имѣах^ высотѣ, паки главы ихъ, є, лакотъ. И еще іако мрежи въ стад стыхъ, и наложи ихъ главы столпомъ (2 Пар. 3: 15);
столпа два. и іако строки соліаны двѣ на главахъ столповъ, и мрежица двѣ иже покрывати главы над строками главными (2 Пар. 5: 13).
"Глава" є перекладом кє<раАг] Септуагінти у значенні "капітель колони" (див.: The Online Liddell-Scott-Jones Greek-English Lexicon (http://stephanus.tlg.uci.edu/lsj


556
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
/#eid=58679&context=lsj&action=from-search; http://www.perseus.tufts.edu/ hopper/text?doc=Perseus:text:1999.04.0057:entry=kefalh/).
Отже, усі фантазії довкола "двоголовості" чи "триголовості" орла, їх геральдичного чи есхатологічного смислу (з останніх потуг див.: Майоров А.В. Как выглядел каменный "столп" у въезда в город Холм. А.В. Майоров. Русь, Византия и Западная Европа: Из истории внешнеполитических и кулыпурных связей XII—XIII вв. СПб., 2011, де автор силкується довести, ніби зображення мало у своєму складі двоголового орла, "попирающего поверженного им змея", якого літописець нібито сприйняв за якісь "підножки") позбавлені смислу, оскільки не мають підстав у тексті.
І так само варто облишити фантазування щодо фаху й обсягу будівничої діяльності згаданого в тексті "хитреця" Авдія, якого вважають архітектором Холма (В. Александрович), запрошеним із Візантії для спорудження міста, зокрема й холмського "стовпа" (О. Майоров). Текст літопису не дає жодних підстав до таких імпровізацій, точно зазначаючи, що саме виконав Авдій у церкві Іоанна Златоустого:
[...] оукрашены . каменьемь галичкы” бѣлымъ . и зеленымъ . холмъскымъ тесанымъ . изритѣ . некимь хытрѣчемь . Авдьемь
Авдій, отже, був майстром із різьби по каменю. Жодного стосунку до проектування "стовпа", як і інших будівель, він не міг мати. Місце "хитреца" Авдія в сюжеті побудови Данилом Холма є аналогічним до місця "м/жа м/дра и свѣдуща разамъ" Хірама, "ижє вѣсть [...] рѣзати всмсіїю рѣзь" у сюжеті побудови Соломо- ном храму і дому (3 Цар. 7: 2; 2 Пар. 2: 13).
Підсумуємо: літописець описує те, що в термінології його хронографічних джерел називалося "коумирныи столпы" (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 59), тобто колону зі скульптурним зображенням.
Який смисл автор записки про будівництво Холма міг укладати у твердження, що, збудувавши нове місто, Данило Романович поставив поблизу від нього колону?
Він явно перебував під впливом хронографічної літератури, тож відповідь, не виключено, варто шукати там.
Із читання перекладних візантійських хронік літописець мав скласти стійке враження, що великі володарі давнини мали споруджувати пам’ятні "стовпи". Приклади давала як ветхозавітна, так і антична історія:
и створиша два столпа , Юдинъ каменъ , и .в. глинанъ , и написаша на нею іаже w дѣда своюго Сифа изглана нбнан. вса [...] иже столпъ по потопѣ пребыс въ Сиридоньстѣи горѣ и юсть и донынѣ , іакоже глеть Ишсифъ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 33);
на томь ж мѣстѣ столпъ постави и написа азъ велікыи Але^андръ цсрь . идохъ даже и доселѣ (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 48).
І, навпаки, зруйнування такого стовпа було знаком повалення влади:
Гедешнъ иже Неровалъ лѣт .м. поразившю Мадиама въ трехъ стѣхъ . локавшимъ въ питии. и шрива. и Зива. и Зевеіа. и Салмона кназа ихъ . и стол-


557
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
па Фаноуилл испроверже и кназа ихъ измадти терниіємь . злотворившемъ Излви (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 144).
Більше того, читання тих-таки хронік спонукало гадати, що між спорудженням нового міста і поставленням пам’ятного стовпа має існувати стала кореляція. Тут давалася взнаки розмитість лексеми "стовп", через яку згадки веж могли прочитуватися як згадки колон. Таких прикладів хронографія давала чимало, див., наприклад:
По Сарданапалѣ же цсртвова Персѣюю снъ Пиковъ иже и Дии . тъ воювавъ на Лоуканиискоую страноу . и побѣдивъ іа создавъ градъ тоу и свои столпъ поставивъ и наре4 има іємоу Иконии рекъше и шбразьникъ по своіємоу шбразоу (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 35).
Утім, були й контекста, що не лишали жодних сумнівів. Так, літописець знав, що, побудувавши нову столицю, імператор Костянтин поставив "стовп", а на ньому "капище" або ж "коумиръ", тобто скульптурне зображення:
Амартол: Създавъ же полатоу и подърюмые . и двѣ имъполѣ велии рекше оулици покровенѣ и търгъ ризныи . на немь же столпъ каменъ постави весь багрАнъ . ієго же из Рима принесе достохваленъ зѣло и постави на немь коумиръ . ієго же принесе w Слнча града . Фригыискыіа страны [...] таче положи въ основанью . два на .1. коша иже Хсъ блгсви и дрѣва чстьна и стхъ мощи на оутверженые и схранениіє. предивнаго и іединокаменьнаго столпа (Истрин В.М. Книги временные и образные Георгия Мниха. T. 1, 339);
Малала: съи же црь мѣдлнаи капища на п^тех постави, конже Коньстантинъ црь акы красна w инѣх градъ принесе на оукрашениє граду своемоу. и w тѣх І\ѵаннъ сълиавъ сътвори капище велико Анастасию црю, иже постави на велицѣмь стлъпѣ [...] аже стлъпъ прежде имѣ капище Фео\ѵдсин великог (Истрин В.М. Хроника Малалы в славянском переводе, 345).
Отже, висновок із поглибленого читання хронографічної літератури був очевидним: між побудовою нового міста і спорудженням "стовпа" є стійкий зв’язок, і кожне нове місто має пишатися видатним стовпом.
О.Т.
стюденѣць рекомыи кладАзь близъ eia бѣ. сажении имоущи . л . е . посади же садъ красенъ (ПСРЛ 2: 844).
Усі обміри споруд Холма подано в ліктях, що не властиво для оригінальних текстів і вище розцінено як характерну ознаку орієнтації на хронографічні взірці.
Лише одну "споруду" Холма — "стюденѣць рекомыи клэдазь", — облашто- ваний поблизу "вежі серед града" і, очевидно, поруч із "садом красним", — визначено в інших мірах довжини, сажнях. Його, треба гадати, глибину оцінено в 35 сажнів.
Хоча в "галицькому" літописі ця міра ніде більше не вживається (у контрасті з "волинською" частиною, де в сажнях подано висоту стовпа в Кам’янці), сажень — очевидно "вітчизняна" міра, поширена на Русі. Але й тут треба констатувати вплив літературних моделей.


558
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Звернімо увагу: усі розміри вгору від поверхні землі (тобто висоту) подано в ліктях. Розмір униз від поверхні (тобто глибина) вимірюється в сажнях. З якоїсь причини автор опису Холма вважав, що так належить робити. І це безпомилково виявляє джерело.
У Хроніці Амартола міститься опис будівництва Навуходоносором Вавилона, який цар "создавъ w плинфъ жьженых и w камениіа тесана" і "насадив" у ньому сад (пор. Холм: "посади же садъ красенъ"). Прикметно: облаштування водойми й саду подано точно в тій же послідовності, як і в Холмі. Усі обміри споруд Вавилона (їхню висоту) подано в ліктях, а відстані — у поприщах та стадіях. Єдине, що в місті виміряно в сажнях, — це глибина озера:
искрь же града ископа ієзеро [...] глоубинаже кго сдженъ м. тако же оустрои ино дѣло достославно . възда бо тверди каменыіа превысокы зѣло и всдчьскаіа древеса выспрь насадивъ плодовитыхъ іако подобна гоустыхъ лѣсъ В.С.
Времени же миноувшоу . и приде Боуранда . безбожный злый со множествомъ . полковъ . Татарьскыхъ . в силѣ тажьцѢ . и ста на мѣстѣ* . Коуремьсѣнѣ* быс же вѣсть Данилоу послаше
Лва и Шварна вонъ и Володимера река имъ. аще вы боудете оу мене . вамъ ездѣти в станы к нимъ . аще ли азъ боудоу (ПСРЛ 2: 846—848).
Причини татарського походу на Литву невідомі, але то мала бути воєнна акція значного масштабу, адже відомості про неї відбилися також у новгородському літописанні під 6766/1258 р.: НПЛст: "Так же зимы взяша Татарове всю землю Литовьскую, а самхъ избиша" (Новгородская первая летопись старше- го и младшего изводов, 82); Новг. 4 літопис: "Того же лѣта взяша Тотарове всю землю Литовьскую, а самыхъ избиша" (ПСРЛ 4, 1: 232); Соф. 1 літопис: "Того же лѣта взяша татаровѣ всю землю Литовьскую, а самих избиша" (ПСРЛ 6, 1: 335). Грушевський гадав, ніби неочевидний для монголів напрямок походу — на Литву — "певно, був лише поводом до відновлення залежности Романовичів", і датував його першою половиною 1258 р. (Грушевський. Хронологія, 40). Пашуто припускав, що похід став відповіддю на кілька попередніх вторгнень литви в залежні від Орди руські землі, зокрема у Смоленськ (Пашуто В.Т. Образование Литовскаго государства. М., 1959, 381).
Інтерпретація значно докладнішого повідомлення ГВл про похід Бурундая та Василька Романовича на Литву ускладнюється наявними в оповіді двома очевидними обривами тексту, а також кількома вставками та одним фрагментом, явно переміщеним із початкової позиції.
Головними героями оповіді в тексті заявлені Бурундай і Василько, а сюжетом мав бути їх спільний похід на Литву. Проте саме про воювання Бурундая в Литві ми не дізнаємося нічого, а про переміщення Василька знаходимо на диво мало інформації, до того ж дуже суперечливої. Довідуємося лише, що Василько наздоганяв монголів уже на литовських територіях ("Василкови же ѣдоущоу по Бороунд'аи шдиномоу по Литовьскои землѣ"); що "Ѣзда с нимь" (тобто Бурунда- єм) він "воеваша. землю Литовьскоую . и Налыцаньскоу", а проте монголи перебували в іншому місці: "Татаровѣ на ІАтвазѢхъ . соуть".


559
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, у теперішньому стані повідомлення містить значну кількість другорядних подробиць і майже нічого не сповіщає про основний сюжет. Більше того, один із двох головних героїв, Василько, зникає з оповіді практично на самому початку, і увага спрямовується на дії Данила. Важко думати, що таким був початковий задум. Вірогідніше, асиметрії в оповіді стали результатом кількох текстуальних утрат, сліди яких помітні в тексті.
Зазначимо насамперед утрату завершення оповіді. Вона обривається посеред фрази, зверненої Данилом до синів та племінника: "послаша Два и Шварна вонъ и Володимера река имъ . аще вы боудете оу мене . вамъ ездѣти в станъі к нимъ . аже ли азъ боудоу 11 миноувшима двѣма лѣтома и бысть тишина . по всей земли".
Фрагмент цього втраченого завершення (можливо навіть, фінальна фраза) виявився переміщений у початок оповіді. Так, довідуємося, що, вирішивши послати з Бурундаєм замість себе брата Василька, Данило провів його до Берестя. Наступна фраза несподівано виявляє Данила в містечку Мельнику і до того ж стверджує, ніби Данило вже складав подяку за порятунок від небезпек, ще навіть не позначених у тексті:
и еха Василко за брата . и проводи его братъ до Берестыа . и посла с нимъ люди своіа . І І и помолився Ббу [Іпат. дод.: стмоу Спсоу]. избавникоу мже єсть икона. мже есть в городѣ Мѣлницѣ . во цркви стоѣ. Бцѣ. и нынѣ стоитъ в велицѣ ч‘ти шбѣщас емоу Данило король . оукраиіениемъ. оукрасити и |
Тимчасом із дальшої оповіді дізнаємося, що до Мельника Данило потрапив лише наприкінці подій, після довгих переміщень Литвою в пошуках Войшелка й Товтивіла (ітинерарій такий: "еха. ко Волковыскоу" — "искаше ією по стаемь" — "и воева . по Зелеви" — "потом же мъісла ити на Городенъ" — "и приѣхаша в городъ Мѣлникъ"). Отже, Мельник був не початковим, а кінцевим пунктом Да- нилових подорожей. Саме тут, у Мельнику, уже повертаючись із походу, знаходять Данила монголи ("прашаше гдѣ есть Данило шна же швѣщаста в Милници есть . шнѣм же рекшимъ [...] тоуда идемь"), з якими він прагне розминутися за всяку ціну. Як йому вдалося здійснити це, ми не дізнаємося через утрату завершальних епізодів. Монголи спинилися біля Дорогичина, куди Данило послав заручниками синів та племінника і, можливо, таким способом уник небезпеки особистої зустрічі. Саме за щасливе завершення історії з монголами, приписане заступництву ікони Спаса, він і складав обітницю в Мельнику (пор.: "помоливса Ббу. избавникоу").
Звернімо увагу: ГВл членує оповідь на смислові сегменти, позначаючи завершення їх особливим знаком: хрестоподібно поставленими крапками в Іпат. або великою кіноварною крапкою у Хлєбн. У нинішньому стані оповідь про похід Бурундая поділяється на дві частини таким знаком без усякої видимої причини. Прикметно, що знак стоїть одразу після коментованої фрази про чудесний порятунок Данила. Натомість у завершенні оповіді знака немає. Це вказує, що речення про порятунок й обітницю Данила спочатку було фіналом цієї оповіді й переміщено разом зі знаком завершення в середину тексту.
Ще один аналогічний обрив тексту спостерігається на початку оповіді, також на прямій мові, але Бурундая, коли він звертається до Василька: "и похвали


560
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Боурандаи Василка . аще братъ твои . не ѣхалъ . | | и воеваше Ѣзда с нимъ". Очевидно, із цією втратою пов’язано відсутність у тексті оповіді про власне похід Бурундая і Василька та їхні дії в Литві. Через речення увага переноситься на Данила, але "склейка" двох епізодів виглядає дуже невдало:
и воеваше Ѣзда с нимь . ищющю емоу снвца своего Романа . воеваша . землю Ли- товьскоую . и Налъщанъскоу кнагиню . бѣ бо шставилъ оу брата . и сна своего Володимера
Отже, Василько і "їздив" разом із Бурундаєм, і самостійно воював литовські провінції. Зазначимо, крім того, збіг "воєваше" двічі в одній фразі, а також неочевидний причиновий зв’язок між пошуками Васильком племінника Романа й залишенням дружини та сина у Данила. Фраза нормалізується вилученням виділеного фрагмента: "и воеваше Ѣзда с нимь . кнагиню . бѣ бо шставилъ оу брата . и сна своего Володимера". На те є і формальні причини. Річ у тім, що виділений фрагмент являє собою очевидно анахроністичну інформацію: у цьому місці тексту ні Василько, ні читач літопису ще нічого не мусять знати про захоплення Романа Войшелком та Товтивілом. Про це вперше йтиметься нижче, в оповіді про пошуки сина Данилом ("лова йти ворога своево . Въшіелка . и Тевтила [...] бѣста бо великоу лесть оучинила . іа Въшіелгъ сна его Романа"). Маршрут Василька — земля Нальщанська — визначився передчасним зауваженням про Романа і анахроністичним знанням редактора про пізнішу згадку Нальщан як володіння Войшелка (ПСРЛ 2: 863).
Слідом редагування вважаємо й наступну фразу:
потом же Данило король . ѣхавъ вза Волковыескъ . и Глѣба кназа пославъ а и держашеть и во чети . іако болма бо еха . ко Волковыскоу,
яка в нинішньому стані з трудом піддається інтерпретації та перекладові, пор.: Махновець: А потім Данило-король, поїхавши, узяв [город] Волковийськ і Гліба-князя. Пославши їх, [бранців, у Холм, Данило] держав його [Гліба], в честі, бо до Волковийська він їхав більше тому...
Лихачова: Потом и король Даниил поехал, и захватил Волковыйск и князя Глеба, и отослал его, держа в великой чести, потому что он ехал в Волковыйск больше всего за тем, чтобы...
Перфецький: Then King Danilo set out and captured Volkovyjsk and [its ruler] Prince Gleb. He sent him [out of the city?] and treated him with great respect, for he had gone to Volkovyjsk to capture...
Більше осмисленості здобуваємо, переклавши першу частину фрази в такий спосіб:
Потім Данило-король, поїхавши, узяв Волковийськ, а Гліба-князя, пославши (своїх підручних), схопив і держав його в честі,
але загальний смисл фрази — Данило відібрав у Гліба город, а самого заточив, щоб потім держати в пошані, бо більше (?) їхав до Волковийська, — вислизає.
Текст нормалізується вилученням цілого пасажу, пор.: "потом же Данило еха . ко Волковыскоу . лова йти ворога своево . Вышелка . и Тевтила и не оудо- уси его в городѣ".


561
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Нарешті, звернімо увагу на можливу вставку на самому початку повісті про Бурундая:
Времени же миноувшоу . и приде Боуранда . безбожный злый со множествомъ . полковъ. Татарьскыхъ. в силѣ тажьцѢ . и ста на мѣстѣ*. Коуремьсѣнѣ* . Данило же . держаше рать . с Коуремъсою . и николи же . не 6оюса Коуремъсѣ . не бѣ бо моглъ . зла емоу створити . никогда же Коуремьса донже приде . Боуранда . со силою великою . посла же послы . к Данилови река . идоу на Литвоу
Виділений фрагмент має нульову подієву цінність: він лише розриває плин оповіді, пригадуючи вже розказане попереду і надаючи текстові тавтологічнос- ті (пор.: "приде Боуранда [...] со множествомъ . полковъ"; "приде . Боуранда . со силою великою"). "Редакторську" природу фрагмента зраджує стилістична незграбність: буквальний смисл пасажу полягає в тому, що Куремса не міг учинити зла Данилові, доки прийшов Бурундай. Ми розуміємо, що хотів висловити редактор: що татари не могли завдати лиха Данилові, доки їх наводив Куремса, а от коли їх привів Бурундай, ситуація змінилася. Вийшло: Куремса зміг заподіяти зло Данилові, коли прийшов Бурундай.
Спробуємо підсумувати ці та інші спостереження, розбивши текст на фрагменти з відповідними коментарями:
1) Времени же миноувшоу . и приде Боуранда . безбожный злый со множествомъ . полковъ. Татарьскыхъ. в силѣ тажьцѢ . и ста на мѣстѣ*. Коуремьсѣнѣ*.
I. Данило же . держаше рать. с Коуремъсою . и николи же . не 6оюса Коуремъсѣ . не бѣ бо моглъ . зла емоу створити . никогда же Коуремьса донже приде . Боуранда . со силою великою . [стилістично недоладний переказ попередніх повідомлень]
2) посла же послы . к Данилови река . идоу на Литвоу . шже еси миренъ пойди со мною . Данилови же сѣдшоу с братомъ со снмъ . печалнымъ бывше . гадахоуть . вѣдахоуть бо . аще Данилъ поедеть . и не боудеть с добромъ . сгадавъше вси . и еха Василко за брата . и проводи братъ до Берестыа . и посла с нимъ люди своіа .
II. и помоливсА Ббу. избавникоу юже есть икона. юже есть в городѣ Мѣлницѣ. во цркви стоѣ. Бцѣ. и нынѣ стоитъ в велицѣ ч'ти шбѣща емоу Данило король . оукрашениемъ. оукрасити и [переміщений фрагмент, яким завершувалася повість]
3) Василкови же ѣдоущоу по Бороундаи шдиномоу по Литовьскои землѣ . шбрѣтъ негдѣ Литвоу . избивъ ю и приведе сайгатъ . Боурондаеви . и похвали Боурандаи Василка . аще братъ твои . не ѣхалъ [обрив тексту]
4) и воеваше Ѣзда с нимь .
III. ищющю емоу снвца своего Романа . воеваша . землю Литовъскоую . и Налъ- щанъскоу [дочасна анахроністична інформація як "склейка" фрагментів через попередній обрив тексту]
5) кнагиню . бѣ бо шставилъ оу брата . и сна своєго Володимера . потом же Данило
IV. король . ѣхавъ ѳза Волковыескъ . и Глѣба кназа пославъ а и держашеть и во ч1ти . юко болма бо [стилістично і змістовно недоладний фрагмент, що розриває цілісне речення]


562
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
6) еха. ко Волковыскоу. лова іати ворога своево . Въішелка. и Тевтила и не оудоуси его в городѣ. исканіе ією по стаемь . посылаю, люди и не шбрѣте ією . бѣста бо великоу лесть оучинила . и. Вышелгъ сна его Романа . и пакы посла Михаила. и воева. по Зелеви ища ею. и не шбрѣте ею. потом же мъісла ити на Городенъ . творА ею тамъ . посла же по Два сна си . и по люди свою . и приѣхаіпа в городъ Мѣлникъ . хотлщоу емоу ити . к Городноу . и всимъ тосноущимсА.
V. и бы1 вѣетъ из Ллховъ . оу королл. Данила. іако Татаровѣ на іатвдзѣхъ. соутъ . [дочасна інформація, що суперечить поданій у пункті 8]
7) Лвови же рекшоу . іако вои твою . голодна есть . и кони ихъ . шн же швѣщавъ и ре4’ емоу . пошлемь сторожѣ . ко Визнѣ .
VI. вдасть же Данило король . брашна воемъ . до досытка . и конемъ их [не- вмотивований текст, що розриває оповідь і "ліквідує" аргумент проти продовження походу, висловлений у пункті 7]
8) послано бо бы ста. преже два посла во ютвазѢ оувѣдатъ w братѣ. Татаромъ же приехавшимъ во ютвазѢ . юта быста посла и прашаше гдѣ есть Данило шна же швѣщаста в Милници есть. шнѣм же рекшимъ юко то есть мирникъ нашь братъ его воевалъ с нами . тоуда идемь. сторожем же изминоувшимсА с ними . шни же проидоша . ко Дорогычиноу . быс‘ же вѣсть Данилоу посла- ша Лва и Шварна вонъ и Володимера река имъ . аще вы боудете оу мене . вамъ ездѣти в станъі к нимъ . аже ли азъ боудоу [обрив тексту через перестановку фрагм. II]
Як бачимо, оповідь посувається згідно з послідовністю фрагментів, пронумерованих арабськими цифрами. Фрагменти, пронумеровані римськими цифрами, до початкової оповіді не належать, демонструючи ті чи інші ознаки редакторських утручань.
Одним із не цілком очікуваних результатів розшарування тексту є той очевидний факт, що всі згадки Данила з титулом короля (загалом чотири) на розглянутому відтинку літописного тексту містяться виключно у фрагментах або доданих редактором до початкової оповіді, або переміщених (отже, також зі слідами редакторського втручання). Вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 782—783) уже зазначено, що мотивом редакторських утручань у текст літопису могло бути намагання посилити враження провідної ролі Данила, його лідерства і старшинства щодо Василька. Педалювання королівського титулу Данила свідчить, що редагування тексту проаналізованого сегмента також було здійснено в рамках загальної стратегії переписування літопису на користь Данила. Вона не тільки визначила зміст вставок у текст, а й спричинила пропуск значних обсягів тексту (зокрема, опису походу Василька з Бурундаєм на литву та ятвягів), що змінило їх (обсягів) співвідношення на користь опису дій Данила.
Явну "редагованість" фрагмента неодноразово зазначено дослідниками. Міркуючи в рамках традиційних (не тільки у значенні давніх, а й постульованих, недоведених, апріорних) уявлень про ГВл як текст, що розпадається на дві відмінні географічним походженням частини — "галицьку", створену в Холмі, та "волинську", написану у Володимирі, дехто намагався саме тут визначити


563
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
межу між складовими частинами ГВл. Так, В.Т. Пашуто гадав, ніби основу оповіді становить "холмський текст" літописця Данила, але в ньому зроблені вставки з "володимирського тексту" літопису Василька. Дослідник зауважив подібний характер оповіді про другий прихід Бурундая, чим визначалася, так би мовити, "перехідна зона" між "галицькою" та "волинською" частинами ГВл (Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 103—106).
Натомість О.М. Ужанков відкидає ідею такої "перехідної зони", гадаючи, ніби в розглянутому епізоді можна "виявити закінчення життєпису Данила Романовича", тобто точно визначити, де пролягла грань між двома здогадними частинами ГВл. Її дослідник угледів у обірваній фразі, якою завершується епізод ("река имъ . аще вы боудете оу мене . вамъ ездѣти в станы к нимъ . аже ли азъ боудоу", фрагмент 8): "Внезапный обрыв незаконченного разговора свидетель- ствует о грубом вмешательстве следующего, уже владимирскою, редактора в текст предшественника".
Уперше думку, що обірвані слова Данила засвідчують місце переходу від "галицького" літопису до "волинського", висловив М.І. Костомаров (Костомаров Н.И. Лекции по русской истории. 4.1. Источники русской истории. 1861, 50—51). Відтоді її повторювали практично всі дослідники: М. Дашкевич (Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. К., 1873, 2—3), О.І. Маркевич (Маркевич А.И. О русских летописях. Вып. 2. Одесса, 1885, 36), Л.В. Черепній (Черепнин Л.В. Летописец Даниила Галицкого. Исторические записки. Т. 12. М., 1941, 228—229), І.П. Єрьомін (Еремин И.П. Волынская летопись 1289—1290 гг. ТОДРЛ. Т. 13. М.; Л„ 1957, ПО), А.М. Насонов (Насо- нов А.Н. История русскаго летописания XI — начала XVIII века. Очерки и исследования. М., 1969, 233) та Л. Махновець (Літописруський, 421, прим. 6).
Уже наступна фраза, як і ціла оповідь про другий прихід Бурундая, нібито належить іншому авторові:
Возможно, он сам, а скореє всего позднейший составитель или переписчик Ипатьевского летописного свода, почувствовал несогласованность предыдущею (галицкого) и последующего (волынского) текстов и вставил после указанных слов князя Даниила предложение: "По сем же минувшу лету", — после чего повествование переключилось на брата князя Даниила — волынского князя Василька Романовича, а через абзац вновь возвращается к со- общению о походе Бурундая. Достаточно сравнить два сообщения под 1260 и 1261 г., чтобы заметить редакторскую работу над связкой двух текстов (Ужанков А.Н. Проблемы историографии и текстологии древнерусских памятни- ковХІ—ХІІІвеков. М., 2009, 319—321).
Поправимо автора: у Хлєбн. "По сем же миноувшима двѣма лѣтома" (ПСРЛ 2: 848, вар. 50); так було й у Іпат. до виправлення (ПСРЛ 2: 848, вар. I та К), що безсумнівно провадить до оригінального читання ГВл. Спостереження Ужанко- ва знецінюються, крім іншого, тією обставиною, що втрату закінчення оповіді, як ми бачили, пов’язано з перенесенням частини тексту (фрагмент II) у початок оповіді. Отже, справді, виявляючи всі ознаки інтенсивного редагування, оповідь про перший прихід Бурундая не містить жодних переконливих маркерів межі між складовими частинами ГВл.


564
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Проте межа між "галицькою" і "волинською" частинами ГВл пролягає між цим повідомленням про перший (Іпат. 1260) і наступним повідомленням про другий похід Бурундая (Іпат. 1261). Але визначається вона на підставі аналізу мови, розподілу хронографічних запозичень, а також деяких інших даних (див. докладніше розділ "Галицько-Волинськийлітопис: історія тексту").
В.С., О.Т., В.А.
БѴранда же росмотровъ твердость корода . шже не мощно взати его . тѣм же и нача молвити . Василкови кназю Василко се городъ . брата твоего . ѣдь молви горожаномъ . а быша са передалѣ. и посла с Василкомъ три Татаринѣ. именемь . Коуичиіа . Ашика Болюю. . и к томоу [Хлєбн. и хомоу] толмача розоумѣюща Роускыи іазыкъ. што иметь молвити Василко приѣхавъ подъ городъ . Василко же . ида подъ городъ . и вза собѣ в роукоу камениіа. пришедше подъ городъ . нача молвити горожаномъ . а Татарове слышать . посланьи с нимь . Костантинє холопе и ты . дроугии холопе . Лоука Иванковичю се городъ брата моего . и мои передаитесл молвивъ . да камень вержеть. доловь . даіа имъ ро5мъ . хитростью а быша са билѣ. а не передавалисА. си же слова молвивъ и по троичи меча каменьемь доловь. сь же великии кназь Василко . акы w Ба посланъ . бы на помоць горожаномъ пода имъ хитростью разоу". Костантинъ же . стою на заборолѣхъ города оусмотрі оумомъ . разоумъ . поданы емоу w Василка . и ре4 кназю Василкови . поѣдь прочь . аже боудеть ти каменемь в чело ты оуже не братъ еси . братоу своемоу. но ратьныи еси емоу . Татарове же посланий со кназємь . подъ город . слышавше . поѣхаша к Боурандаеви . и повѣдаша рѣчь Васил- ковоу. како молвилъ. горожаномъ. што ли молвили пакь горожане Василкови . и по семь поиде Боуранда вборзѣ . к Люблиноу (ПСРЛ 2: 851—852).
Наведений епізод стався під час походу Бурундая на Русь і Польщу. Монголи змусили приєднатися до них Василька Романовича (Данило, як завжди, уникнув неприємного обов’язку) і змусили князя зруйнувати укріплення міст. Лев Данилович, що був при Василькові, успішно "розметав" укріплення Данилова, Стожка та Львова, а сам Василько — Кременця й Луцька. Укріплення Володимира довелося запалити, бо їх неможливо було просто "розметати". Та коли монголи підійшли до Холма, виявилося, що місто "затворене", а залишені в ньому управителі не мають наміру здаватися. Місто було добре укріплене, й у Бурундая виникли побоювання, що його не вдасться здобути штурмом. На переговори з жителями міста Бурундай відрядив Василька Романовича, приставивши до нього трьох своїх людей та перекладача: щоб контролювати, що саме Василько скаже обложеним.
Василько, як від нього й очікувалося, намовляв жителів міста здатися, але насправді хотів протилежного: закликати їх до опору. Щоб дати зрозуміти воєводам Костянтинові та Луці Іванковичу свої істинні наміри, Василько під час переговорів кинув на землю один за одним три камені: "молвивъ . да камень вержеть. доловь . даю. имъ ро3’мъ . хитростью а быша ca билѣ. а не передавалисА . си же слова молвивъ и по троичи меча каменьемь доловь".


565
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, Василько Романович застосував якусь "хитрість", успішно розгадану боярами його брата. Кидання на землю трьох каменів у якийсь спосіб мусило натякнути городянам Холма, що істинний смисл у словах князя — протилежний тому, що він вимовляє. Літописець засвідчує це особливою увагою до лінгвістичного боку справи: при Василькові є перекладач, який має уважно слухати "што иметь молвити Василко приѣхавъ подъ городъ", він перекладає Василькові слова трьом татарам, і, справді, наприкінці епізоду вони підтверджують, що Василько виконав доручення Бурундая точно ("и повѣдаша рѣчь Василковоу. како молвилъ . горожаномъ . што ли молвили пакь горожане Василкови"). Скільки можна судити, у літописанні це єдиний приклад такого роду. Утім, розгадати потаємний смисл "хитрості", з такою легкістю розпізнаної Костянтином і Лукою, не так просто.
У найзагальнішому вигляді дії Василька очевидно належать до ars dissimulandi —"дисимуляції", тобто мистецтва стверджувати дещо і навіть присягатися, насправді маючи на увазі щось протилежне, але формально не брехати. Дисимуляція набула великого поширення в епоху Реформації, коли в Європі навіть видавали підручники, що рекомендували певні техніки дисимуляції: промовляти подумки певні слова одночасно з вимовленими вголос або після них; удаватися до жестів, що скасовують смисл сказаного, тощо. Наш випадок, отже, є першим прецедентом дисимуляції в Східній Європі. Він, однак, цікавий тим, що Василько виконує дії, які вказують на дисимуляцію, відкрито. Таємними, "невидимими" вони виявляються лише для монгольських наглядачів.
Безсумнівно, Василько розраховував на певне знання, спільне для нього та братових бояр і недоступне монголам. Але смисл його слів і дій треба було розгадати, про що свідчить формула "даіа имъ ро3'мъ . хитростью" (яка нагадує таємне зазначення імені Антихриста в Одкровенні св. Іоанна: "сдѣ юсть моудрость . ижє имать оумъ. да почтєть" (Thomas Hillary Oller, The Nikol’skij Apocalypse Codex and Its Place in the Textual History of the Medieval Slavic Apocalypse Manuscripts (PhD Diss., Brown University, 1993), 195)). Це міг бути звичай, повір’я або ж якась загальновідома історія, у якій фігурують три камені (чи, власне, кидання трьох каменів).
З античних часів відома техніка ворожіння з допомогою трьох каменів. На відміну від аналізованого випадку, однак, камені (інколи різної форми) кидали в посудину з водою чи у водойму. Провіщення вичитували зі спостереження за колами на поверхні від кинутих каменів. Дещо ближчою до нашого випадку була б техніка віщування, також із допомогою трьох каменів, де каменям надавали різних якостей: "так", "ні" або "нейтральність". Три камені кидали на землю, і з того, який із них упав ближче до "нейтрального", вичитували відповідь на запитання про майбутнє. Навряд чи Василько застосував саме цю техніку: судячи з літописної оповіді, камені він підібрав випадкові, ідучи до міських стін; з висоти фортечної стіни боярам було б важко вгледіти, як саме лягли камені, та й домовитися з ними про "якість" каменів Василько не мав можливості. Крім того, під час віщування камені кидають разом, Василько ж кидав три камені один по одному: "си же слова молвивъ и по троичи меча каменьемь доловь". У гаданнях важить елемент випадковості. Василько ж бажав дати городянам цілком певне і ясне послання, що мало бути витлумачене лише в єдиний спосіб.


566
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Ще одна можливість полягала б у тому, що жодного однозначного прочитання в кидання каменів Василько не вкладав, а просто зазначав "несправжність" своїх слів, якийсь ігровий, несерйозний смисл усієї сцени. Іншими словами, Данилові бояри мусили побачити, що Василько не надає ваги своїм закликам. У такому разі можна було б гадати, що Василько імітував гру з каменями, кілька різновидів якої були відомі в середньовічній Європі. Усі вони, зокрема й ті, що проіснували (уже як ігри дитячі) до нових часів, сягають відомої з античності гри в астрагал. У кількох її різновидах замість астрагалів уживали саме каменів, які треба було кидати й ловити в певному порядку. У всіх документально зафіксованих випадках, утім, у грі бере участь п’ять каменів (а не три), причому камені переважно підкидають угору, а не кидають на землю (див.: E. Lovett, The Ancient and Modern Gamę of Astragals, Folklore, vol. 12, No 3 (Sep. 1901), 280—293; Elsie G. Budd and Leslie F. Newman, Knuckle-Bones. An Old Gamę of Skill, Folklore, vol. 52, No 1 (Mar., 1941), 8—17; Grace Partridge Smith, Jack-Stones Again, Folklore, vol. 60, No 4 (Dec., 1949), 395—398).
Лишається, отже, остання можливість: Василько мав на увазі якийсь сюжет, змушуючи своїми діями холмських бояр згадати його і в його світлі витлумачити Василькові слова та дії. Три камені є символом св. Стефана — першого християнського мученика, якого забили камінням (Діян. 7, 54—60) і в середньовіччі зображали (принаймні на Заході) з трьома каменями як символом мучеництва за Христа. Це вже значно ближче до розгляданого випадку: адже св. Стефан, справді, сперечається із жителями Єрусалима і віщує їм загибель. Щоправда, без очевидних натяжок мучеництво св. Стефана не можна застосувати до нашої історії. Стефан щиро сперечається і провіщає справжнє руйнування міста. Сюжет (який читається в Апостолі) мав бути добре відомим. Однак досить важко уявити, як холмські бояри могли б витлумачити його (причому миттєво й безпомилково) саме в бажаному для Василька смислі.
Очевидно, що якийсь інший сюжет узяв участь у формуванні літописного епізоду. Досі ми розглядали описане в ГВл реалістично, припускаючи, що смисл послання мав бути відомим реальним прототипам літописних персонажів — Василькові та боярам. Але перед нами — художнє переосмислення реальних подій, літературна вигадка. Тож літописець розігрує ситуацію за обидві сторони, і здогадний сюжет знає саме він: саме автор пропонує загадку від імені Василька і розгадує її за холмських бояр. Заразом це мав бути сюжет досить відомий, адже передбачається, що й читач літопису у змозі (хай не так блискавично, як персонажі) відгадати суть епізоду.
Як виявляється, літописний фрагмент складено під впливом сюжету глави V Історії іудейської війни Іосифа Флавія — одного з головних хронографічних джерел ГВл, рясно використаного саме в довколишніх епізодах "волинської" частини літопису. Під час облоги Єрусалима римляни послали Іосифа на переговори з обложеними, які затялися не здаватися. Вибрали Іосифа через те, що він може розмовляти з городянами їхньою рідною мовою. Ставши перед міськими мурами, Іосиф закликав захисників, які стояли на стінах, здатися, наводячи різноманітні аргументи та приклади, але люди на мурах лаяли й ображали його, дехто навіть жбурляв каміння:


567
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
И посла ишсифа, да бесѣдоуеть с ними шчьскымъ іазыкомъ. мна іако да шсклаблтсл къ сродникѣ [...] тако глющю ишсифоу, мнози съ забралъ пороугахоусА емоу. мнози же лаіахоу. инїи же метахоу каменїе на нь и стрѣлы поущах#. сеиж не мота приклонити ихъ сими рѣчьми. и сказаше имъ ш бытиискаго историА [...] матєжници не шсклабишасА но оутвръдишасл не вдатисА ("История иудейской войны Иосифа Флавия". Древнерусский перевод. T. 1. М., 2004. 4446, 444г, 446а).
Іосиф не облишив спроб, і тут із ним сталося те, чим холмські бояри погрожували Василькові: з мурів кинули камінь, який влучив Іосифові в голову:
ишсифоу же шбыходАщю и молащюса іоудѣомъ w преданіи, а шни поустив- ше на нь камень, и оудариша и въ главі?, и абие падесл изнемоглъ ('История иудейской войны Иосифа Флавия". Древнерусский перевод. T. 1, 449а).
Подібність двох епізодів, розуміється, не текстуальна, а сюжетна. Зазначимо кілька мотивів, котрі могли спонукати літописця використати сюжет Флавія для опису переговорів Василька: рідна для обложених мова, якою не володіють нападники-іноземці, і етнічна спорідненість; яскрава мізансцена, де "сродник" стоїть перед міськими мурами і провадить переговори з тими, хто на стінах; образи, висловлювані захисниками, і жбурляння каміння зі стін (у літопису, щоправда, є лише погроза кинути камінь). Зауважимо ще одну деталь, значення якої з’ясується згодом: Іосиф посилається на ветхозавітні приклади ("сказаше имъ ш бытиискаго историл").
Обидва епізоди завершуються однаково: посланий чужоплемінниками "свій" переговірник лише розпалює завзяття обложених. Мотиви, однак, протилежні: іудеї дійсно бажають битися, жителі Холма тільки удають, успішно розгадавши "хитрість" Василька. Іосиф не вдається до трюків, він і справді на боці римлян і справді хоче, щоб місто впало.
Попри сюжетну подібність історія із Флавія не допомагає розв’язати головоломку — у чому полягав смисл Василькової загадки.
Звернімо увагу: щоб переконати іудеїв, Іосиф залучає ветхозавітну історію, вибираючи з неї ті приклади, що мають продемонструвати жителям Єрусалима головний, на його думку, урок єврейської історії: "не вда бгъ нашемоу іазыкоу шроужиемъ побѣжати". У ветхозавітній історії, як її трактує Іосиф, "нѣсть шбрѣсти ничтоже. єгоже исправиша шци наши шроужиемъ. но паче живоуще съ смиреніемъ побѣждахі? вса". У структурно тотожній оповіді про Василька місце цих розлогих історичних екскурсів посідає загадка з трьома каменями.
Якщо літописець справді імітував зазначений епізод Іудейської війни, чи не може так статися, що кидання трьох каменів Васильком також є свого роду зашифрована історія з Ветхого Завіту, але протилежного смислу, спонукання захисників стояти твердо ("да камень вержеть. доловь . даіа имъ ро’мъ . хитростью а быша са билѣ. а не передавалисА . си же слова молвивъ и по троичи меча каменьемь доловь")?
І справді, у Ветхому Завіті є історія, котру, як здається, мав на увазі Василько і котру легко розпізнали холмські бояри. Це оповідь про двобій Давида з Голіафом (1 Цар. 17, 12—58). Давид (як і Василько, молодший із синів свого батька) пере-


568
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
міг чужоземного воїна (необрізаного, ідолопоклонника), а заразом і все філістимлянське воїнство не звичною зброєю (якою не зміг би подужати досвідченого воїна), а з допомогою кинутого з пращі каменя. Камені, що важливо, Давид підібрав, ідучи на двобій ("и избра себѣ пать каменіи гладкихъ w потока"):
и простре ptftó? свою в тоболецъ, врьже каменем и оурази иноплеменника в чело его, и оунъзе камень под шлемомъ и оумртви и паде голііадъ на лицы своемъ на земли. И оукрѣписл двдъ над иноплеменникомъ и оумртви и пращею и камене" (1 Цар. 17, 49).
Те, що маемо справу не з випадковим наближенням, засвідчується фразою, котрою холмські бояри дають зрозуміти князеві, що розгадали його загадку. Це пряме посилання на наведене місце:
и ре4' кназю Василкови . поѣдь прочь . аже боудетъ ти каменемъ в чело
Цілковитій певності, що знайдено справжній смисл Василькової загадки, заважає, утім, одна обставина: у канонічному біблійному тексті Давид підбирає п’ять каменів, а не три. Однак, коментуючи одне місце з листування візантійського автора першої пол. IX ст. Ігнатія Диякона, де мовиться, ніби Давид озброївся саме трьома каменями, Сирил Манго зазначив, що кількість каменів часто (з тринітарних міркувань) зменшували до трьох. Відомі навіть списки Септуагін- ти, де в 1 Цар 17, 40 зазначено саме три камені (The Correspondence oflgnatios the Dea- соп, text, translation, and commentary by Cyril Mango with collaboration of Stephanos Efthymiadis [Dumbarton Oaks Texts, 11] (Washington, DC, 1997), 185). Дослідник також згадав звичай, зафіксований Антонієм П’ячентським (бл. 570 р.): проходячи повз здогадну могилу Голіафа на горі Гілбоа, люди жбурляли в неї три камені (The Correspondence oflgnatios the Deacon, 185). Ігор Шевченко додатково зазначив, що саме на такий текст спирався автор Житія Костянтина, порівнюючи святого з Давидом ("и іакш дроугаго Давида новаго, іавить на Гшлїада, с треми каменьми побѣждьша"), а автор Похвали Кирилові та Мефодію — обох братів ("іавльшасл непобѣдьна, нъ іакоже Двдъ иноплємєньникоу инъгда низъложивъ гъръдыню, іего потрѣби, прообразовавъ троицю трьми камени" (Лавров П.А. Материалы по истории возникновения древнейиіей славянской письменности [Труды Славянской ко- миссии. Т. 1]. Л., 1930, 7—8, 45, 84, 90)). В обоих випадках доречність порівняння пояснено тим, що три камені символізують Трійцю.
Попри те що слов’янські (пізні) тексти Ветхого Завіту одностайні — Давид озброївся п’ятьма каменями, — не виключено, що на Русі з тих же тринітарних міркувань воліли думати, ніби, ідучи на бій з Голіафом, Давид підібрав три камені.
Не без значення виявляється й очевидна символіка чисел у нашому сюжеті: трьом каменям відповідають три монгольські наглядачі, а разом із перекладачем і самим Васильком Романовичем кількість персонажів, задіяних в оповіді з "монгольського" боку, дорівнює п’яти, тобто кількості Давидових каменів у канонічному тексті Ветхого Завіту. Констатуємо ще один, можливо, не збіг: боярина, котрому Василько подає знак, звуть Костянтином (тобто він тезко Костянтина Філософа, "нового Давида з трьома каменями").
Сюжет із Васильковою загадкою розіграно літописцем із подиву гідною майстерністю. Він розігрує його одразу у двох площинах: між персонажами історії і


569
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
між автором та читачем літопису. Підібравши дорогою до міських стін три камені й потім кинувши їх один по одному на землю, Василько Романович натякнув братовим боярам на історію Давида і Голіафа. Заразом читачеві кілька разів дають зрозуміти, що й він має сприймати оповідь як загадку, яку належить розв’язати під кінець історії ("даіа имъ ро3'мъ . хитростью"; "пода имъ хитростью разоу""). Боярин Костянтин зрозумів натяк, розгадав загадку ("оусмотрі оумомъ . разоумъ") і під виглядом погрози влучити князеві каменемъ в чело підтвердив правильну відгадку цитатою саме з того місця Ветхого Завіту, на яке натякав князь. Для читача ж ця фраза мусила бути підказкою, ключем до інтерпретації сюжету (до речі, так і не роз’ясненого літописцем). Особливий (і невластивий літописанню) акцент на мовній стороні справи (толмач, що стежить за розмовою) має підказувати читачеві, що потаємний смисл не в словах князя, а в його діях.
Розуміється, монголи ("ідолопоклонники", як і їхній вітхозавітний прототип) виявляються виключені з цього спільного набору текстів, що об’єднував автора літопису, його персонажів і читачів.
О.Т.
нѣкто же w Лаховъ . не боіаринъ. ни доброго родоу. но простъ сый члвкъ . ни в доспѣсѣ . за шдинимь . мдтлемь . со соуличею . защитивсА шчаіаньемь акы твердымъ щитомъ . створи дѣло памлти достойно (ПСРЛ 2: 853).
В оповіді про здобуття Сандомира міститься відступ (імовірно, вставка) про "хороброго ляха". Простий походженням і погано озброєний, він героїчно захищався від татар, але був убитий. Цю історію змодельовано за двома фрагментами з книги б Історії іудейської війни Іосифа Флавія. Обидва фрагменти розташовані поряд і присвячені двом "героїчним воїнам": єврейському і римському. Із сюжету про римлянина Логина було запозичено лише один вислів — "створи дѣло памлти достойно". Натомість головну роль у конструюванні вставки про "ляха" відіграв образ "иоудѣянина".
ГВл
Флавій
нѣкто же w Лаховъ . не бояринъ . ни доброго родоу . но простъ сый члвкъ . ни в доспѣсѣ . за шдинимь . матлємь . со соуличею . защитивсА шчаяньемь акы твердымъ щитомъ .
створи дѣло памлти достойно .
потече противоу Татариноу . како стекасл с нимъ . тако оуби Татарина . шлънъі дроугии Татаринъ . со задоу притече . и пота Ллха тоу . и оубьенъ быс’ Лахъ
4556, 4—6, 16—18
Тогда же нѣкто иоудѣянинъ низок тѣломъ и възоромъ щюплъ и родомъ от простыхъ
[...] иже бо отчають животъ оустремле- ния неблюдима имать
455г, 32—35
Единъ же от нихъ оуноша именемъ
Логинъ дѣло сътвори достойно памяти
455в, 11—13
поткноувъ бо внезаапоу падеся и притекъ иоудеянинъ въгроузи во нь мечь


570
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Нелегко розокремити реальні та літературні складники в цьому сюжеті. Імовірно, історію про ляха не вигадано, і якась реальна ситуація викликала у хроніста асоціацію з епізодом, читаним у Флавія. Однак наявний текст зіткано з "хронографічного" матеріалу.
В.А.
Въ прежерченом же лѣтѣ Миндовгова оубитыа . бы£ свадба [Хлєбн.: быс же вєсєлє] оу Романа кназа . оу Брлньского [Хлєбн.: оу Дръбенского] . и нача ѵѵдавати милоую свою дочерь именемь ХѴлгоу . за Володимера кназа сна Василкова вноука великаго кназа Рома" Галичкаго . и в то веремл рать приде Литовьскаи . на Романа [Хлєбн.: на Романа литовского] . wh же 6иса с ними и побѣди іа. самъ же раненъ бы£. и не мало бо показа моужьство свое . и приѣха во ВрАнескь [Хлебн.: въ ДєбрАнєскь] . с побѣдою . и ч£тью великою и не МНА раненъ [Хлебн.: и не помна раны] . на тѣлеси своемь . за радость . и шда дочерь свою . бѣахоуть бо оу него иныѣ три а се четверта» . сиа же бѣшеть емоу всихъ милѣе и посла с нею сна своего старѣишего Михаила . и боіаръ много [Хлебн.: и бодры многы] Мы же на преднее [Хлєбн.: на прєдлєжа- щєє] возвратимсА (ПСРЛ 2: 861—862).
Фрагмент належить до тих рідкісних випадків у ГВл, де збій у нормальному порядку оповіді зазначено (самим автором чи редактором тексту) зауваженням про правильне з хронологічного погляду розміщення епізоду в контексті подій, розказаних попереду, "въ прєжрєчнншм лѣте Миндовгова оубитїа". Епізод завершується стандартною формулою переходу до перерваної оповіді ("Мъі жє на на прєдлєжащєє [Іпат.: преднее] възвратимСА"), після якої знаходимо безперечно вставний фрагмент, що містить некролог щодо Данила Романовича (див. коментар до ПСРЛ 2: 862—863).
Справді, фінальний епізод "Миндовгова оубитЇА" згадує брянського князя Романа і напад на нього литви, під час якого, власне, і сталося вбивство Міндовга: "В сє жє врємА посла-" 6ашє Миндовгъ . всю свою силоу . за Днѣпръ . на Романа на Дєбрлнского [Іпат.: Брлньского] кназа" (ПСРЛ 2: 860). Автор фрагмента не схотів або не зміг уставити оповідь про шлюб Володимира Васильковича до тієї історії.
Незважаючи на зовні цілком очевидні маркери вставковості, однозначно вирішити, чи належить епізод із весіллям до редакторських утручань, чи до авторського тексту, не так просто. Як правило (і це очевидно з багатьох прикладів), редактори ГВл намагалися приховати свої втручання в текст і "зашліфува- ти" неминучі шви. Одним із найпоширеніших у ГВл засобів інтеграції вставки до наявного тексту було парафразування висловів, що містилися в основному тексті. Саме це й спостерігаємо безпосередньо після розгляданого епізоду, де вставний панегірик Данилові Романовичу "зшито" з основним текстом повтором фраз із сусідніх фрагментів (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 862— 863). Зрештою, у цьому й полягає суть редакторської праці: модифікувати текст, не змінивши уявлення про авторство.
Натомість декларацій "авторської активності" природніше очікувати від "власника" тексту, який не має потреби приховувати себе, тобто від автора.


571
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Власне, цілковито тотожна характером декларація (зазначення місця в оповіді) безпосередньо передує аналізованому фрагментові: завершуючи історію "Миндовгова оубитїд", автор відсилає до розказаного ним попереду: "и оного Шслафїа оуби . оканног . безаконного проклдтаго . о не’-'же напереди списахш" . Въ прежрєчнншм жє лѣте Миндовгова оубитїа. быс' же вєсєлє оу Романа khasa". Отже, демонстративність цих заяв, здається, свідчить радше на користь думки про належність фрагмента про весілля Володимира Васильковича до основного тексту "волинського" літопису. Він (фрагмент) саме й призначався для місця, де його знаходимо. Міркування тут могли бути композиційного характеру: автор не схотів розривати плину оповіді про вбивство Міндовга й вокняжіння Войшелка. Лише завершивши її і ще не перейшовши до нового сюжету — опанування Вой- шелком литовських городів із допомогою Василька та Шварна, автор знайшов місце, де доточити повідомлення.
Повідомлення про шлюб Володимира Васильковича характерним зворотом "не мало бо показа моужьство своє" перегукується з іншими повідомленнями "волинського" літопису, пор.: "тоу же оубиша шба сна тысачкого . Лаврентію. . и Андрію . не мало бо показаста моужьство свое"; "зане быс' Левъ кназь доуменъ, и хороборъ . и кріпокъ на рати не мало бо показа моужьство свое . во многыхъ ратіх" (ПСРЛ 2: 867, 935). Зворот є безпосереднім запозиченням із Кл, пор.: "Мьстислав же много пота оутеръ . с дружиною своею . и не мало мужьства показа"; "Всеволодъ . не мало моужьство показа" (ПСРЛ 2: 577, 642). Аналогічний зворот у "галицькій" частині, також навіяний Кл, характерно відрізняється відсутністю кваліфікатора "не мало", пор.: "показа моужьство своє"; "моужьство емоу показавшоу" (ПСРЛ 2: 734, 836). Пропозицію А.А. Пауткіна (Пауткин А.А. Южнорусские летописцы и переводная историческая литература. Герменевтика древнерусской литературы. Сб. 9. М., 1998, 132), ніби в даному випадку маємо справу із запозиченою з Іудейської війни (кн. 4, гл. 1) характеристикою декуріона Ебуція (пор.: "моужь же пріжде кріпокъ и храборъ ювиса зді. и тогда моу- жество своє юви" (Древнерусский перевод "Истории иудейской войны" Иосифа Флавия, 421в)), уважаемо невдалою.
Натомість зазначимо ймовірний парафраз із "галицької" частини, а саме з реляції про битву на Калці, пор.: "и не помна раны . на тілеси своем"; "почю раноу на телеси своемь . во брани не позна єа" (ПСРЛ 2: 743).
З погляду визначення належності аналізованого фрагмента до "основного" тексту, важливою обставиною є те, що повідомлення про шлюб Василькового сина складене за тими ж лекалами, що й повідомлення про шлюб Василькової дочки Ольги. Це останнє — дуже значущий текст, адже є, власне, першим записом, яким починається "волинська" частина ГВл. Між двома повідомленнями існує стилістична подібність, пор.:
в тъі же дни . свадба бы1 [Хлєбн.: вєсєлє быс] оу Василка. кназа . оу Володимері городі . нача вдавати . дщерь свою . Шлгоу . за Андрѣа кназа . Всеволодича . Черниговоу (ПСРЛ 2: 848);
Въ прежерченом же літі Миндовгова оубитью . бы1 свадба [Хлєбн.: бые же вє- сєлє] оу Романа кназа . оу ВрАньского [Хлєбн.: оу Дръбенского] . и нача wdaeamu милоую свою дочерь именемь Юлгоу . за Володимера кназа


572
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Повідомлення структуровано: згадка про весілля супроводжується посиланням на воєнну загрозу (похід Бурундая, напад литви).
Що ж до приурочення аналізованого фрагмента до певного етапу роботи над "волинським" літописом, то єдиною ознакою є характерна для канцелярії Володимира Васильковича титулатура, відома з інтитуляції його грамот кінця 1280-х рр.: "Володимера кназа сна Василкова вноука великаго кназа Рома" Га- личкаго" (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 827).
Дата шлюбу Володимира Васильковича надійно визначається завдяки синхронізації зі смертю Міндовга, що сталася 1263 р. (див.: Домбровский Д. Генеалогия Мстиславичей. Первые поколения (до начала XIV в.). СПб., 2015, 407—409, де й література).
Кілька зауважень щодо інтерпретації аналізованого фрагмента. М.С. Грушевський з якогось дива стверджував, ніби весілля Володимира Васильковича сталося в Брянську (див.: Грушевський М.С. Хронологія подій Галицько-Волинського літопису, 44; Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 178—179). Насправді ж текст ясно говорить, що з Брянська Роман вирядив свою дочку ("посла") у супроводі старшого сина Михаїла на весілля (очевидно, до Володимира).
Окрему проблему становить ідентифікація цього брянського князя Романа. Крім ГВл, Роман фігурує лише в короткій звістці Лавр, під 1285 р.: "В лѣ*. £s . ф . ч . г . Романъ кна3 БрАнскъіи приходилъ ратью к Смоленску . и пожже пригоро4 . и шиде в своіа си" (ПСРЛ 1: 482). Романового патроніма літописи не наводять, але те, що він сидів у Брянську, визначає його як належного до родини чернігівських Ольговичів.
Крім весільного епізоду, Роман фігурує ще лише раз у ГВл — в опису не цілком вдалого походу руських князів проти литви 1274 р. Похід ініціював Лев Данилович, що попросив допомоги у "великого цесаря Менгутимура". "Мен- гоутимерь же да емоу рать . и ІАгоурчина с ними воеводоу и Заднѣпрескыи кнази всѣ да емоу в помочь . Романа Дьбрлньского . и снмь Шлгомъ . и Глѣба кназа Смоленьского инъіихъ кназии" (ПСРЛ 2: 872). У цьому повідомленні Роман виступає серед "задніпровських князів" і іменується "Роман" або "Романъ ДьбрАньскыи" (ПСРЛ 2: 873).
В історіографії Романа вважають сином Михайла Всеволодовича чернігівського. Єдиною підставою до цього є родовідна записка в Уваровському списку Єрмолинського літопису, що перераховує потомство св. Михайла:
Того же великого князя Михаила Черниговского синове: князь великій Роман Черниговскій, бездетенъ и не родословился; вторый сынъ Мстиславъ Карачевскои и Звенигородскій; третей сынъ Семіонъ Глуховьскои и Ново- силкои; четвертой сынъ Юріи Брянской и Торускои" (ПСРЛ 23: 8).
Як бачимо, записка ця не тільки пізня, а й недостовірна. Названо чотирьох невідомих джерелам синів святого князя, натомість випущено єдиного достеменно відомого — Ростислава (більш-менш фантастичні пояснення, мовляв, Ростислава "викреслили" з генеалогії через те, що він емігрував до Угорщини (див.: Martin Dimnik, Mikhail, Prince of Chernigov and Grand Prince of Kiev, 1224—1246 (Toronto, 1981), 123), до уваги не беремо). Ще гірші виходять справи, коли добі-


573
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ряти цій записці, адже Романа названо тут бездітним, тимчасом як достовірно відомі двоє синів Романа брянського: Михайло та Олег.
Цього здогадного сина Михайла Всеволодовича було ототожнено зі згаданим у Любецькому синодику "Романом Старим": "Кнзя Романа Стараго чер: и кнгню єго Анн£ и сна єго кнза Шлга Романовича" (Зотов Р.В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. СПб., 1892, 26 (текст), 82—84 (інтерпретація)).
Вибірковою контамінацією відомостей цих двох пізніх і невиразних джерел, перше з яких постачає патронім, а друге — ім’я сина, здобувають не тільки генеалогічне місце Романа брянського серед Рюриковичів та його прізвисько ("Роман Старий"), а й додаткову деталь його біографії — сидіння на чернігівському столі (тривалість якого визначається методом просто-таки середньовічним: "Так как первое летописиое известие о Романе Михайловиче мы имеем от 1263 г., а последнее от 1285 г., то и полагаем его княжение в Чернигове и Брянске с 1263 г." (Зотов Р.В. О черниговских князьях по Любецкому синодику, 84)). Ще одну подію в житті Романа знаходять у повідомленні Плано Карпіні, що дорогою до Орди він зустрів якогось руського князя Романа "та його товаришів" (Джиованни дель Плано Карпини. История монгалов, 82; так гадав Карамзін (Карам- зин Н.М. История государства Российского, т. 4, прим. 67)).
Л. Махновець, додатково, уважав, що згадана під Іпат. 1238 онука Михайла Всеволодовича, яку вбили "німці" (ПСРЛ 2: 784), була дочкою Романа (Літопис руський, 395, прим. 3). Логіка тут така: подія сталася, коли Ростислав Михайлович ще не був одружений, отже, онука має бути дочкою іншого Михайлово- го сина (хоч у повідомленні поруч батька згаданий таки Ростислав). Це, своєю чергою, означало б, що Роман був старшим за Ростислава, а проте в жодній із драматичних подій 1230—1240-х рр. "старший син" не фігурує поруч батька, що досить дивно.
Гіпотезу, збудовану на таких хитких підставах, можна було б, щоправда, підперти з другого боку. Якщо Роман брянський таки є сином Михайла Всеволодовича, то виходило б, що його власне та його старшого сина імена — дідові. Оскільки існувала стійка традиція заборони давати новонародженим імена живих предків, ми здобували б termini post quem народження Романа (1205) та Михайла Романовича (1246). Це означало б, що Михайло Романович був надзвичайно "пізньою дитиною", народженою, коли його батько Роман розміняв п’ятий десяток. А вік Михайла на момент весілля сестри — здогадно, років 15 чи 16 — дисонував би з роллю, на якій наголошено в оповіді, — протектора й голови весільного посольства: "и посла с нею сна своєго старѣишего Михаила . и боіаръ много".
Утім, здається, найвагомішим аргументом проти ідентифікації Романа як сина Михайла Всеволодовича є надзвичайно близькі родинні стосунки з Романовичами, що робили б шлюб їхніх дітей небажаним, а можливо, і сумнівним із канонічного боку.
Михайло Всеволодович був одружений із дочкою Романа Мстиславича, тобто сестрою Данила й Василька. Її, щоправда, уважають дочкою Романа від першого шлюбу — з Предславою Рюриківною, але Данило та Василько підтри-


574
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мували зі старшими сестрами на диво теплі стосунки, безумовно долучаючи їх до родинного кола. Тож тітка Володимира Васильковича була би бабою Ользі Романівні, а тесть Володимира, Роман Михайлович, був би двоюрідним братом власному зятеві, див. таблицю:
Всеволод Ольгович Чермний Роман Мстиславич
Михайло N Василько
Роман Володимир
Ольга
На Русі панувала стійка традиція заборони не тільки на шлюби між близькими родичами, а й на шлюбні союзи між родинами, які вже усталили відносини свояцтва в попередніх поколіннях (див.: Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Случалось ли князьям домонгольского времени брать в жены близких свойственниц? Поли- тические выгоды, церковные запреты, прецедент. Факты и знаки: исследования по семиотике истории. Вып. 3. М.; СПб., 2014, 73—74). Розгляданий випадок дещо своєрідний, бо Романівна (дружина Михайла Всеволодовича) і Василько були народжені від різних матерів. Такі казуси, здається, не обговорено у спеціальній літературі. Але хоч би який критерій ми обрали — кровну спорідненість чи свояцтво, — дистанція між родинами виявляється занадто близькою, щоб уможливити шлюб між Володимиром Васильковичем і онукою Михайла Всеволодовича.
Отже, є підстави сумніватися, що особу "Романа брянського" визначено в літературі правильно. Його походження, як і згаданого Василькового зятя Андрія Всеволодовича чернігівського, насправді невідоме. Словами Грушевського, "уставити династичні відносини тих князівств зовсім не можливо — так припадкові й бідні наші відомості" (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 3,178).
О.Т.
Мы же на преднее возвратимсд [Хлєбн.: на прєд лежащее възвратимсд]. кнджащоу же Воишелькови в Литвѣ . и поча емоу помагати Шварно кназь . и Василко . нареклъ бо бдшеть Василка шца собѣ и господина . а король бдшеть тогда впалъ в болесть великоу . в неиже и сконча животъ свои . и положиша [Хлєбн.: положиша его] во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ . се [Хлєбн.: съи] же король Данило кназь . добрый хоробрый . и моудрыи . иже созда [Хлєбн.: създаж] городъ! многи . и цркви постави . и оукраси ѣ разноличными красотами . бдшеть бо братолюбьемъ сватаса с братомъ своимъ Василкомъ . сеи же Данило 6Ainef вторый по Соломонѣ . посем же Шварно поиде в помочь Воишелкови (ПСРЛ 2: 862—863).
Повідомлення про смерть Данила Романовича вміщено під Іпат. 1264 р., причому вставлено посеред історії, що стосується до Войшелка. У літературі не раз зазначали неочікувано сухий тон цієї короткої і майже принагідної замітки про смерть князя. Словами Грушевського, епопея "галицького" літопису завершується незвично скромним епілогом. Це спонукало гадати, що похвала напи-


575
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
сана "пізнішою рукою" як розширення початково простої згадки про хворобу і смерть (обсяг вставки Грушевський визначав від слів "и положиша во цркви стѣ Бци" до слів "сей же Данило 6ашє3 вторый по Соломонѣ" (Грушевський М.С. Історія української літератури, т. З, 171)).
Некролог Данила потрапляє в "перехідну зону" між "галицьким" і "волинським" літописами, яка традиційно визначається за двома критеріями: мовною межею, що пролягає по стп. 848 (Іпат. 1260) (Дін Ворт, Данієла Хрістова, Ірина Юр’єва), та останніми "хронографічними" запозиченнями, що сягають Іпат. 1265 р. Таке розташування спонукає замислитися, до якого з етапів формування тексту належить панегірик Данилові.
Упадає у вічі, що згадкою про брата запис про смерть Данила відсилає до запису про смерть Василька, з яким, справді, має очевидні перегуки, пор.:
В то ж врѣмА прєстависА блговѣрныи КНА3 . хрс'толюбивъіи ВЄЛИКЬІИ вълшдимерскыи . имєнє" Василко снъ великого khasa Романа . и положиша тѣло его въ цркви . стыа Бца въ єпскопьи волш^меръскои . И по нем нача кнажити в нєго мѣсто . снъ єго Вълшдимеръ . правдолюбіемъ светдс къ всей своей братіи . и к боіарш" . и къ простъ!" люде" . а Левъ начА кнажѢти оу Галичи и в Холмѣ . по братѣ свое" . по Шварнѣ .
Постає питання: чи не належить похвала Данилові до серії записів про смерть князів, характерних для автора, що працював над завершенням літопису?
Зазначимо передусім, що некролог Данилу стоїть в оточенні інших, явно "редакторських" фрагментів. Розшарування тексту можна подати в такий спосіб, позначивши вставні елементи тексту курсивом:
1. сє ж слыша8. Воишелкъ . поиде с Пинаны к Новьгоршдкоу . и штолѣ поиа съ собою . Новьгоршдци . и поиде в Литвоу кнажити . Литва ж вса прїаша и съ радостїю великою своего госпшдичича . Воишелк же нача кнажити . въ своей [Іпат.: во всей] земли Литовской . и поча ворогы своа избивати . и изби их бесчисленное мншжство . а дроузїи розбѣгошас камо кто вида . и оного Шс^афїа оуби . оканног. безаконного проклАтаго . о не“же напере4" списахш" .
1. Въ прежречннш" же лѣте Миндовгова оубитїа. бы1 же веселе [Іпат.: быс свадба] оу Романа khasa. оу ДръбеИского [Іпат.: БрАНЬСкого]. и нача wdaeam“ мило- ую свою дъщеръ имене" Олгоу . за Волшдимера khasa сна Василкова . вноука великого khsa РомаЙа Галицког и в то времАрат прїиде на Романа литовскаго[Іпат.: Литовьскага. . на Романа] . он же 6uca с ними и побѣді а . са" же ранеИ бы1. не мало бо показа мжжство свое . и прїєха въ ДебрАнескъ [Іпат.: БрАнескь] . с побѣдою . и ч1тїю великою . и не помнАраны [Іпат.: мна раненъ] . на тѣлѣ свое". за padwc. и wda дыцерь свою . 6axjk бо в него иные три а се четвертаа. си же 6ашє емоу всѣх милѣе. и посла с нею сна своего стареишаго Михаила. и боАры многы [Іпат.: боіаръ много] (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 861—862, одруження Володимира Васильковича).
2. Мъі же на предлежащее [Іпат.: преднее] възвратимсА.
3. кнАжащю же Воишелкови в Литвѣ. и поча емоу помагати Шварно кна3 и Василко . нареклъ бо 6ашє Василка шца собѣ и господина.
4. 	[некролог Данилу]


576
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
II. посєм жє Шварно поиде в помочь всю свою рать [Іпат.: Воишелкови . а Василко кназь ш себе посла емоу помочь всю свою рать] . Воишелк жє нареклъ бдшє . Василка . іако шца собѣ и господина . и прїидє Шварно с помочю . в Литвоу к Воишелкови . и видѣ . Воишелкъ помо4 Шварновоу и Ва- силковоу шца своєго . и рад бы0 вєлми . и нача пристроватисд и поидє в силѣ тажцѢ . и нача городъ! имати . во ДавлитвѢ [Іпат.: во Дявелътвѣ] и в Налща- нох. городъі ж поимаивь . а вороты своа избивь . и тако прїидоша въ своа си . Щодо підстав уважати вставними фрагменти 1—2 див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 861—862. Фрагмент 3 є знайомим із багатьох прикладів прийомом "переходу після вставки", що полягав у парафразуванні уривків, які містилися в основному тексті обабіч вставки, тобто у фрагментах І та II. Пор.: "кнАжащю жє Вошиелкови в Литвѣ" (І: "Воишелкъ же нача кнажити . во всей земли Литовьскои"); "поча емоу помагати Шварно кназь . и Василко . нареклъ бо блшетъ Василка шца собѣ и господина" (II: "посєм жє Шварно поидє в помочь Воишєлкови"; II: "Воишелк жє нареклъ 6ашє . Василка . ико шца собѣ и господина").
Головним інструментом аналізу є виявлення частотності вживання в "галицькому" і "волинському" літописах характерних компонентів некролога (специфічних лексем і фразеологічних зворотів), а також виявлення літературних зразків і зв’язків із іншими текстами. Нижче пропонуємо результати такого аналізу. Спеціально виділено: курсивом — "адреси" вживання слів (словосполучень) до мовної межі, тобто в "галицькому" літописі; жирним — "адреси" вживання слів (словосполучень) на відрізку зі стп. 897, там, де починається останній сегмент "волинського" літопису, який (повторно) описує похід Телебуги на Польщу, смерть Володимира Васильковича, боротьбу за його спадщину і початок княжіння Мстислава (див. коментар до ПСРЛ 2: 888—891).
а король бмиеть тогда впалъ в болесть великоу. Тут ужито титулу замість імені, що характерно для останніх сегментів "волинського" літопису, зокрема тексту грамоти Мстислава (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). Титул не є вставкою, адже "король" являє собою єдиний підмет речення. Фраза мала постати одразу такою, якою є.
(князь) добрый. Характеристику зафіксовано лише у "волинському" літописі. Пор.:
880: престависА великий кназь Краковьскии Болеславъ. добрый тихии . крот- кии смиренъіи. незлобивый;
889: Володимере добрый кнажє . правдивый;
920: добрый ны гс'не . с тобою оумрети;
922: добръ зѣло послоухъ 6paf твои Мьстиславь;
924: помлиса о братѣ свое" Мьстиславѣ добрыми дѣлы.
Хоробрый. Характеристику зафіксовано лише у Вл, пор.:
905: Володимѣръ [...] блшеть бо и самъ ловечь . добръ хороборъ;
921: зане бье философъ великъ . и ловечь хитръ хороборъ . кротокъ смиренъ . не злобивъ . правдивъ;
935: бые Левъ кназь доуменъ, и хороборъ . и крѣпокъ на рати не мало бо показа моужьство свое . во многыхъ ратѣхъ.
братолюбьемъ сєашаса с братомъ своимъ. Схожої, але нетотожної формули ще двічі вжито у "волинському" літописі:


577
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
870: Нача кнажити во него мѣсто . снъ его Володимерь . правдолюбьемъ свмплсА. ко всей своей братьи;
932: Мьстиславъ [...] нача кнажити по братѣ своемь правдолюбьемъ. свѣтли. . ко всей братьи своей.
Найближча до некролога Данилу аналогія використання терміна "братолюбье" поза "волинським" літописом — це характеристика Володимира галицького зі статті Кл 1149 р.: "добрый бо кнзь Володимиръ . братолюбиемъ свѣтлсл . миролюбиемъ величаясь . не хота никому зла" (ПСРЛ 2: 391). Моделювання некролога Данилу за похвалою іншому галицькому князеві навряд чи випадкове й відбиває свідомий пошук книжником зразків у попередній руській історіографії. Показово: прикладом став панегірик князеві на ім’я Володимир, що може засвідчувати редакторський епізод близько часу написання оповіді про смерть Володимира Васильковича.
Лексема ж "правдолюбне" унікальна, словником зафіксовано лише наші два випадки (Словарь древнерусскаго языка XI—XIVвв. Т. 7. М., 2004, 456). Її явно створено за зразком "братолюбія", а це означає, що обидва повідомлення про початок княжіння виникли не раніше, ніж за Мстислава, і заразом після некролога Данилу. Можна припустити, що книжник спочатку сконструював некролог Данилу, а потім уставив записи про початок правління Володимира Васильковича і Мстислава Даниловича, причому створив новий вислів "братолюбіе".
Соломон. У межах "галицького" і "волинського" літописів із Соломоном порівнюється лише Мстислав Данилович — у панегірику Володимирові Васильковичу в рамках метафори "Соломон — продовжувач діла Давида":
добръ зѣло послоухъ 6paf твои Мьстиславь егоже сотвори Гсь намѣстника . но тобѣ твоемоу влдчс'твоу . не роушаща твои1' оуставъ . но оутвержающа . ни оумалАюща твоемоу блговѣрью положений . но паче прилагающа . не казндща но вчинАюща . иже нескончанаа твоіа оучинАюща . аки Соломонъ . Двда иже домь Бжии великыи . и стыи его моудростью созда (ПСРЛ 2: 922).
Образ біблійного царя в попередньому літописанні використано в характеристиках Володимира Святославича — у статті ПВЛ 980 р. (щоправда, у негативному контексті, ПСРЛ 2: 68) і Андрія Боголюбського — під 1174/1175 р.: "кназь Аньдрѣи [...] уподобисА цс’рю Соломану" (ПСРЛ 2: 581), "и всею добродѣтелью бѣ оукрашенъ вторый мудрый Соломонъ" (ПСРЛ 2: 584). Пор. некролог Данилу: "Данило бдіііе* вторый по Соломонѣ".
Образ хрестителя Русі в ПВЛ і в Слові про закон і благодать митрополита Іларіона був одним зі зразків для побудови образу Володимира Васильковича. А панегірик Андрієві Боголюбському постачав "будівельний матеріал" для панегірика Володимирові Васильковичу (див.: Толочко А.П. Похвала или житие? (Между текстологией и идеологией княжеских панегириков в древнерусском летописании). Palaeoslavica VII (1999), 31—32). Отже, здається вірогідним, що некролог Данилу складав той самий книжник, що незадовго перед тим написав панегірик Володимирові, а тому звертався до вже знайомих мотивів і порівнянь. Він порівняв із Соломоном батька і сина, Данила і Мстислава.
созда городы многи. Дві найближчі паралелі з "волинським" літописом:


578
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
876: посла Володимиръ моужа хитра . именемь Алексоу . иже бдше при шцѣ его многы городъі роубл),
925: Кнаэь же Волшдимеръ, въ кндженїи своє” мншгыгородызроуби по ищи своє")
Болесть — 824, 899, 900 (2), 901, 905, 907 (2), 914, 927.
положиша во цркви стѣ Бци в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ (+ положити у значенні "поховати"):
863: престависА великая кнагинѢ Василковая . именемь Шлена . и положиша тѣло eta. во цркви стѣи Бцѣ во пискоупьи Володимерьскои),
868: [...] оуби Войшелка [...] спрлтавше тело его . и положиша . во цркви стго Михаила Великаго),
869: [...] Шварнови [...] и тако престависА . и положиша тѣло его во цркви стой Бцѣ близъ гроба штна; ПрестависА блговѣрныи кназь . и хргтолюбивъіи великыи Володимерьскыи . именемь Василко снъ великого кназа Рома . и положиша тѣло его во цркви. стѣи Бци во пискоупьи Володимерьскои),
880: престависА великии кназь Краковьскии Болеславъ [...] тѣло же его спрлтавше . положиша е во цркви стго Франьцишка . в городѣ Краковѣ),
895: Оу Юрыа кназа оу Лвовича . оумре снъ именемь Михайло . [...] спрлтавше тѣло его . и положиша ѣ во цркви . стьпа. Бца в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его великии кназь . Данило снъ Романовъ),
897: и тако положиша тѣло его во Краковѣ городѣ во цркви стѣи Трцѣ),
919: и положиша тѣло его во штни гробѣ),
928: Мьстиславъ . [...] ѣха въ епспыо ко стѣи Бци . идеже положенъ бы1 братъ его Володимѣръ).
Бмие(тъ). У некролозі двічі вжито форми плюсквамперфекта з використанням допоміжного дієслова "бяше(ть)". Такі бяше(ть)-форми, на відміну від 6Ѣ- форм, розподілені в "галицькому" і "волинському" літописах дуже нерівномірно і особливо характерні для "волинського" літопису.
761, 775, 776, 786, 805,
848, 853, 855, 856, 857, 858, 859 (2), 860 (3), 862 (2), 862 (некролог Данилу—3), 863, 865, 866 (4), 868, 869, 871, 873 (2), 881, 884 (3), 885, 886, 887, 888, 889, 890 (3), 893,
905, 906 (2), 916, 917, 920, 921 (4), 929, 930, 931, 933, 936.
Ряснота в некролозі бяше(ть)-форм плюсквамперфекта може бути свідченням належності до "волинського" літопису і, зокрема, до останнього редакторського епізоду, що мав місце за Мстислава.
Структура некролога
Некролог Данилу ділиться ніби на дві частини. Перша закінчується словами "и положиша во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ", а друга починається з наступних слів — "се (бе) же король [...]". Утім, варто втриматися від твердження про двошаровість тексту. Радше йдеться про вплив літературних взірців, що зумовили саме таку форму тексту.
Найближча паралель до такої структури — некролог Володимирові Васильковичу. Тут спочатку описано поховання князя, а потім дано розгорнуту характеристику небіжчика. Решта некрологів у "волинському" літописі мають іншу


579
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
структуру, за якої характеристика князя вміщується між словами про смерть князя і трафаретним закінченням про покладення його тіла в церкві.
Це відповідає формі некрологів, наявних у Кл. Такими є некрологи Мстиславові Ростиславичу під 1178 р. (ПСРЛ 2: 610—611), Романові Ростиславичу під 1180 р. (ПСРЛ 2: 616—617), Володимирові Глібовичу і Ярославові Володимировичу галицькому під 1187 р. (ПСРЛ 2: 652—653, 656—657), Давидові Ростиславичу під 1197 р. (ПСРЛ 2: 702—704). У них спочатку констатується смерть князя, а потім дано його характеристику. Похвала Мстиславові Ростиславичу, як зазначалося (Толочко А.П. Похвала или житие, ЗО—31), була серед джерел некролога Володимирові Васильковичу, а отже, перебувала під пильною увагою волинських книжників кінця XIII ст.
Є підстави припускати, що суттєвий вплив на запис про смерть Данила справили некрологи ПВЛ. Насамперед ідеться про некролог Володимирові Святославичу під 1015 р. (ПСРЛ 2: 115—117). Цей текст також має дві частини: у першій розповідається про хворобу, смерть і поховання князя "вь стѣи Бці цркви . юже бѣ самъ создалъ" (пор. у некролозі Данилові "во цркви стѣ Бци . в Холмѣ юже бѣ самъ создалъ"), у другій міститься похвала.
Аналогічно структуровано некрологи Ізяславові Ярославичу під 1078 р. (ПСРЛ 2: 193—194), Ярополкові Ізяславичу під 1087 р. (ПСРЛ 2: 198) та Всеволодові Ярославичу під 1093 р. (ПСРЛ 2: 207): спершу сказано про поховання князя, а потім подано його характеристику.
Орієнтацію на ПВЛ засвідчує і формула опису смерті Данила ("впалъ в болесть великоу . в неиже и сконча животъ свои"), унікальна на фоні "волинського", "галицького" літописів і Кл. Натомість у ПВЛ саме так описано смерть Кия — "Києви же прішедшю въ свои городъ Киевъ . ту и сконча животъ свои" (ПСРЛ 2: 8) та Антонія Печерського: "а самъ иде в гору. ископа печеру. яже єсть под манастыремь . в немже и сконча животъ свои" (ПСРЛ 2: 146).
Дієслова "скончатися" (померти) самостійно вжито в ПВЛ чотири рази. Особливо важить використання його у сцені смерті Володимира Святого, де теж ідеться про "болесть": "Володимеру же разболѣвшюсд . [...] . а самъ болдше велми в неиже болести и скончасд" (пор. майже тотожні формулювання в некролозі Данилу). У Кл цього дієслова вжито двічі — у записі про смерть Володимира Мстиславича під 1174 р. та в некролозі Володимирові Глібовичу під 1187 р. Характерно, що в обох випадках помирають князі з тим самим іменем — Володимир. Це спонукає гадати, що некролог Данилу створений тоді ж, коли й некролог Володимирові Васильковичу, і автор шукав літературні моделі насамперед серед записів про смерть князів на ім’я Володимир.
Показова також частотність лексеми "животъ" у "галицькому" і "волинському" літописах. Загалом її вжито 33 рази, до мовної межі — лише 6 разів. Відповідно на "волинський" літопис припадає 27 випадків. З них 24 містять займенникові уточнення "животъ свой/твой/мой/его".
За всіма наведеними ознаками некролог Данилу споріднений з текстом "волинського" літопису, зокрема з останнім відтинком, написаним за Мстислава. З великою вірогідністю некролог належить саме до останнього редакторського епізоду. Цей висновок дає змогу поставити низку дальших питань до розгляданого повідомлення.


580
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
До якого тексту було вставлено некролог? Вставний характер некролога Данилу і заразом мовностилістична єдність тексту після межі ПСРЛ 2: 848 дають змогу стверджувати, що вставку було зроблено в перший шар "волинського" літопису, який можна умовно назвати Текст-1 і який здогадно складався ще до смерті Володимира Васильковича (див. коментар до ПСРЛ 2 888—891, "Походи Телебуги").
Чому некролог потрапив саме на це місце? Незважаючи на історіографічну традицію сприймати "волинський" літопис за виклад подій у чіткій хронологічній послідовності, є підстави вважати, що некролог Данилу опинився на теперішньому місці волею випадку: ідеться не про реальний хід подій, а про логіку роботи книжника з наративом.
Останні згадки живого Данила — це повідомлення про з’їзд руських і польських князів у Тернаві за рік до вбивства Міндовга ("По сем же сонмѣ миноувшоу лѣтоу шдиномоу и BO щсень оубитъ бые великий кнзь Литовьскии Миньдовгъ") і ретроспективна оповідь про постриження Войшелка (ПСРЛ 2: 857, 859). Після цього Данило більше не згадується. Він випав із поля зору хроніста, а головними героями стали Василько, Войшелк, Шварно, Володимир Василькович. Особливо показовою була оповідь про початок самостійного княжіння Войшелка в Литві. Перше він перебував під патронатом Данила, приходив до нього в Холм, а тепер називає "отцемъ и господиномъ" Василька. Цей контраст давав сигнал, що ситуація принципово змінилася: Данила не стало. "Відкладати" далі смерть Данила було недоречно. Видається, що саме тому хроніст і зробив велику вставку про смерть Данила і продублював інформацію про Войшелка в цьому місці, щоби пояснити "перехід патронату" і зміну ролей у князівській родині.
Чому і коли саме було написано некрологи Данилу та іншим князям? Повідомлення про смерть Данила розпочинає серію некрологів: княгині Олені, Войшелкові (тут ідеться лише про коротку трафаретну фразу про "спрдтавше тело его . и положиша . во цркви стго Михаила Великаго"), Шварну, Василькові, Болеславу, Михайлові Юрійовичу, Лешку, Володимирові Васильковичу, Юрію пінському та Іванові степанському. Некрологи містяться лише у "волинському" літописі, їх немає в "галицькому" літописі. Усім некрологам притаманний єдиний "формуляр", доволі сталий набір топіки, переважно запозиченої з ПВЛ та Кл.
Характерною рисою некрологів "волинського" літопису є розгорнута форма титулу зі згадкою імен батька і діда. Вона є маркером саме володимиро-волин- ського скрипторію часів Володимира Васильковича та Мстислава Даниловича (див. коментар до ПСРЛ 2: 827). Пор., наприклад, титул у складеному за моделлю ПВЛ некролозі княжичеві Михайлу Юрійовичу (Іпат. 1284; ПСРЛ 2: 895):
Оу Юрья кназа оу Лвовича . оумре снъ именемь Михайло . младоу соущоу емоу . и плакашасА по немь . вси людье и спрдтавше тѣло его . и положиша ѣ во цркви . стыя Бца в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его великий кназъ . Данило снъ Романовъ
Низка прикладів може продемонструвати вставний характер некрологів. Одним із таких є повідомлення про смерть Войшелка, де вжито звороту "и такъ быс' конѣць оубитья его" (щодо цього див.: Толочко А.П. Одна заимствованная


581
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
формула в Галицко-Волынской летописи. Ruthenica 5 (2006), 256—257). В усіх випадках уживання у "волинському" літописі формули "тако бысть конѣць N" вона є фінальним реченням. У випадку Войшелка до неї прироблено "апендикс" у формі некрологічної синтагми: "дыаволъ . же исконѣи не хота добра. члвекомоу родоу . и вложи во срдце Лвови . оуби Войшелка . завистью . шже бдшеть . далъ землю Литовьскоую . братоу его ШварнЯви . и такъ быг конѣць оубитья его спрАтавше тело его. и положиша. во цркви стго Михаила Великаго" (ПСРЛ 2: 868).
Також помітний вставний характер фрагмента про смерть краківського князя Болеслава (1280 р., ПСРЛ 2: 880—881).
[...] посем же Кондратъ . присла ко брату своемоу Володимероу . мира не хотд с нимь . Володимиръ же оумирисд . и начаста быти во велицѣ любви . Володимеръ же и челддь емоу вороти . што была рать повоевал'
Того* лѣта. престависА великии кназь Краковъскии Болеславъ. добрый тихии. кроткии смиренъіи. незлобивый. поживъ же лѣта много . и тако. во старости добрѣ wude ко Го1у. тѣло же его спрАтавше. положиша е во цркви стго Франъ- цишка. в городѣ Краковѣ
По смрти же великаго кназа . Болеслава . не бы1 кто кнАжа в ЛАдъскои земли . зане не бьг оу него сна. и восхотѣ собѣ Левъ землѣ. но боіарѣ блхоуть силнии . не даша емоу землѣ бАшетъ бо оу Болеслава сыновѣцъ . е. Сомовитовича . в . Кондратъ же Болеславъ а Казимиричи трие. Лестько Земомыслъ. Володиславъ . бонхрѣ же. ЛАдъсцѣи. избраша собѣ іѵдиного іѵ нихъ Лестъка. и посадиша и во Краковѣ. на столѣ Болеславли . и поча кнлжи Лъстко.
Посем же Левъ восхотѣ собѣ части в землѣ Лддьскои. города на Въкраини . еха к Ногаеви WKaHbHOMoy проклдтомоу. помочи собѣ просд [...] (ПСРЛ 2: 880).
Здогадно вставлений фрагмент (позначений курсивом) перериває звичайний плин оповіді, "ритмізований" конекторами "посем же". У ньому повторено фразу з дальшого тексту "и восхотѣ собѣ Левъ землѣ" = "Левъ восхотѣ собѣ части в землѣ". Прикметно також, що фраза "По смрти же великаго кназа . Болеслава . не бьГ' кто кнджа в ЛАдъскои земли . зане не бь1 оу него сна" має виразні ремінісценції з початку "галицького" літопису. Пор.: "По смрти же великаго кназа Романа [...] великоу мдтежю воставшю . в землѣ Роускои"; "король же Андрѣи . и бодрѣ Оугорьстѣи . и всд землд . хотдше дати дщерь свою . за кназа Данила . шбѣима дѣтьскома бывшима . зане сна оу него не бѣ" (див. коментар до: ПСРЛ 2: 723).
На відміну від некролога Данилу й більшості інших, некролог Володимирові Васильковичу є органічним складником тексту. Це спонукає вважати, що саме цей некролог (і взагалі відрізок "волинського" літопису про смерть Володимира Васильковича) був написаний раніше за решту повідомлень про смерть князів і став поштовхом до створення некрологів попереднім князям.
У світлі сказаного останній епізод формування тексту "волинського" літопису уявляється як кілька серій послідовних вставок і переробок, спричинених роботою над оповіддю про смерть та поховання Володимира Васильковича і початок княжіння Мстислава Даниловича. Текст розростався одночасно у двох напрямах: писали оповідь про новітні події і робили вставки в попередній текст. Сюжети останнього року життя Володимира і початку княжіння Мстислава


582
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
провокували автора здійснювати редактуру попереднього тексту і збагачувати його серіями тематичних вставок: некрологами, титулами, фразами про початок княжіння тощо.
Попередній аналіз (див. також "Походи Телебуги") дає змогу припустити такий напрям текстуальних імпульсів у Тексті-2:
некролог Володимирові Васильковичу => усі некрологи "волинського" літопису, крім Данилового;
грамота Мстислава — > титул Данила — король, некролог Данилу;
початок княжіння Мстислава = > замітки про початки княжінь у Тексті-1.
З дослідження некролога Данилу випливає також питання про справжню дату його смерті. Якщо некролог потрапив на своє місце волею випадку і не був частиною хронологічно послідовного викладу, то смерть князя не можна датувати за подіями, описаними безпосередньо до і після появи некролога. Зокрема, під сумнівом опиняється традиційне датування — 1264 р., пов’язане з датою Іпат., а також із тим, що некролог розміщено до повідомлення про комету під Іпат. 1265 р. Навіть більше: ретроспективно складений некролог не можна використовувати для з’ясування хронології смерті Данила. У такій ситуації слід віддати перевагу інформації польських хронік і анналів, які одноголосно датують цю подію 1266 p. (МРН 2: 592, 840; МРН 3: 48).
В.А.
В та ж лѣта гависА звѣзда на востоцѣ . хвостатаїа ѵѵбразомъ страшнымъ . испоущающе w себе лоучѣ великы си же звѣзда нарѣчаетьсд [Хлєбн.: на- рицашеся] власатаА . w видѣниіа же cera, звѣзды страхъ шбыа вса члвкы и оужасть. хитрѣчи же смотрѣвше тако рекоша . шже матєжь великъ боудеть . в земли . но Бъ спеть своею волею и не бые ничто же (ПСРЛ 2: 863).
I. 	Велика комета 1264 р.
Судячи з кількості описів, залишених сучасниками, поява комети 1264 року викликала неабияку реакцію (зараз вона відома як одна з Великих комет: "Велика комета 1264 р." Уперше помічена 17 липня 1264 р., сягнула перигелію 20 липня, а найближче до Землі підійшла 29 липня (David Sergeant, The Greatest Comets in History: Broom Stars and Celestial Scimitars (2009), 96—99; Святский Д.О. Астрономия Древней Руси. М., 2007, 225; див. також: http://ssd.jpl.nasa.gov/Pgreat_ comets)). Згадки про цю комету є у творах сучасників (географія фіксації комети надзвичайно широка: її фіксують японські, корейські, китайські, вірменські, арабські, візантійські, французькі, італійські, німецькі та англійські джерела (див.: David Sergeant, The Greatest Comets in History, 96—97; Gary W. Kronk, Come- tography. A Catalog of Comets, vol. 1: Ancient — 1799 (Cambridge, 1999), 218—221), а також пізніші праці (звісно, вона потрапила в численні каталоги комет, які видавалися в XVI—XVIII ст.; про неї також згадував Ісаак Ньютон у працях, присвячених кометам)).
Серед сучасних кометі описів і згадок (цитати наведено в примітках) можна назвати твори Роджера Бекона (Короткий трактат про астрологію, вступ до Secretum Secretorum):


583
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
І комети, які називаються кошлатими зірками, означають, як ми бачимо в наші дні, нещастя, коли з’явилася велика комета, яка викликала потрясіння не тільки повітря, а й людей і всіх відомих нам царств 1264 р. Того року і в наступні у світі були сильні потрясіння, бо від її природи і від променів, що виходили від неї, променів жах, що страхав надміру кожну людину (Бэкон Роджер. Введение к трактату псевдо-Аристотеля "Тайная тайных". Пер. с лат. А.Г. Вашестова. Герметизм, магия, натурфилософия в европейской кулътуре XIII—XIX вв. М., 1999, 44—69);
Хроніку Адама де Салімбене:
Літа Господнього 1264, у VII індикціоні, сьомого дня серпня, з’явилася комета, така дивовижна, якої ніхто із жителів досі не бачив. Піднявшись великим сяйвом на сході, вона тягла за собою на захід до середини небесної сфери яскравий блискучий хвіст. І хоч, може, вона з’явилася провісницею багатьох подій у різних частинах світу, проте одне цілком очевидно, а саме те, що при самій її появі і коли вона стояла на небі понад три місяці, Папа Урбан почав хворіти, а тієї самої ночі, коли Папа віддав Богові душу, зникла і комета;
Історію Гутольфа з Хайлігенкройца:
1264 року від утілення Господнього найвищий Творець і Творець усього сущого, бажаючи показати цьому світові нове знамення своєї всемогутності, явив на небі найпрекраснішу зірку комету, з вогненним волоссям, зі світлоносними поясними відгалуженнями на голові. [...] Про те, що віщує поява цієї зірки, досить ясно сказано у книзі Гонорія "Про образи світу", і сказано також Ісидором; адже цей різновид зірки, з’являючись, віщує або зміну царств, або чуму, або воєнні часи;
Малі Аннали Кольмара:
1264. Комета була на східному небі 40 днів поспіль близько першого серпня, за дві години перед заходом сонця. Напочатку вона була великою і яскравою і мала велику й широку гриву, що почала день у день скорочуватися й приростати до сонця і врешті-решт зійшла нанівець.
Опис комети 1264 р. містить також Історія народу стрільців вірменського автора XIII ст. Григора Акнерці:
Тими днями з’явилася зірка волосата. Вона показалася вперше вранці в суботу, у свято кіота. Хвіст і проміння її збільшувалися що не день. Спочатку вона з’являлася вранці, через кілька днів опівдні, і, у такий спосіб щодня сповільнюючи свій схід, вона стала показуватися ввечері, об 11 годині. Проміння її зі сходу сягало середини нашої землі і аж так розмножилося, що жахало всіх жителів, бо ніхто з них не бачив на землі нічого схожого. Збільшуючи своє проміння завдовжки і завширшки, зірка залишилася такою до початку зимових місяців, а тоді поступово стала зменшуватися в обсязі, так що помалу світло її промінння стало слабшати, й вона перестала показуватися.
Гулаву-хан одразу зрозумів, що поява зірки стосувалася до нього, і тому він упав ниць перед Господем і вклонився йому. Страх його збільшився, коли світло променів зірки стало слабшати. Весь світ помітив, що проміння зір-


584
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ки подовжувалося стільки, скільки сягали володіння Гулаву-хана; сягнувши цієї межі, воно стало слабшати. Гулаву-хан прожив після того тільки рік і зник із лиця землі, залишивши ЗО синів. Того самого року померла також доброчесна дружина його, Тавус-Хатун, і смерть їх заподіяла великої біди всім християнам.
А. Юрченко вважає, що саме цю комету має на увазі Рашид-ад-Дін, описуючи смерть Хулагу, хоча дати, подані Рашид-ад-Діном (січень—лютий 1265 р.), не збігаються з датами видимості комети 1264 р. (17 липня — 2 жовтня 1264 р.).
З візантійських авторів про комету писав Георгій Пахімер, уважаючи, як і всі згадані автори, комету за лихий знак:
У напрямку із заходу на схід, від весни до осені, з'являлася комета і своїм вогнем, змішаним із димом, вельми лякала глядачів, ніби віщуючи їм якесь нещастя. Справді, такі небесні знамення чи не завжди супроводжували якісь незвичайні зміни й на землі, між народами (Георгий Пахимер. О Михаиле и Андронике Палеологах. Т. 1. СПб., 1862, 205).
Судячи з описів, комета 1264 р. була справді визначним явищем. Вона йшла зі сходу на захід (єдиний, хто помилково зазначає її рух, був Пахімер) і спочатку була видима рано-вранці, згодом її схід відбувався все пізніше, і під кінець вона стала з’являтися ввечері. Майже місяць комету можна було спостерігати зранку неозброєним оком навіть при сонячному світлі (поки сонце сходило). Загалом же її можна було спостерігати майже чотири місяці. Очевидці зауважували незвичний довгий хвіст комети (див., наприклад, опис, даний Григором Акнерці). Китайські, корейські та арабські джерела описують вигляд комети більш детально: вони свідчать, що великий хвіст комети з часом розширявся, а згодом поділився на п’ять частин (нагадуючи кисть руки) (David Sergeant, The Greatest Comets in History, 97—98). Складно сказати, чи було видно такі ефекти у Європі, але яскравість комети, її довгий та широкий хвіст, тривалий часовий проміжок, коли її було видно голим оком, не могли не справити враження на європейських спостерігачів. Саме тому можна припускати, що й автор ГВл зауважив саме цю комету.
Власне, припущення, що в тексті, який ми розглядаємо, ідеться про Велику комету 1264 р., є цілком усталеним в історіографії (складно сказати відколи, але вже у праці М. Дашкевича (Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностраннымизвестиям. К., 1873,10, прим. 4) маємо саме цю версію). М. Карамзін уважав, що це опис комети 1265 р. (Карамзин Н. История государства Российского. Т. 4, 345, з посиланням на: Pingre М. Cometografie ои Traite historique et teorique des cometes. T. 1. Paris, 1783, 411). У спеціальних працях, присвячених астрономічним явищам у руських літописах, — К.Д. Покровського (Покровский К.Д. Кометы в русских летописях. Мир Божий. 1903, № 4, 235—256) та Д.О. Святського (Святский Д.О. Астрономия Древней Руси, 190—191) — комету, яку описує ГВл, кваліфіковано як Велику комету 1264 р.
За цікавим збігом, схемою опис ГВл дуже схожий на описи, які авторові напевно не могли бути відомі: це нотатки Роджера Бекона, опис із Історії Григора Акнерці та з однієї арабської хроніки. Саме тут відбито страхи, які опанували спостерігачів небесного явища.


585
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
II. 	Літописне оточення повідомлення про комету в ГВл
Ми спинилися на реалістичних описах небесного явища, щоб ідентифікувати, яку сам комету описує автор ГВл. Маємо на меті ось що. По-перше, знаючи, що явище було реальним (і знаючи, як саме воно виглядало), шляхом порівняння описів із незалежних джерел можна спробувати визначити, як літописець конструював власний текст, добираючи певних зворотів.
По-друге, повідомлення про комету важливе, адже саме воно дає змогу датувати смерть Данила Галицького (див. спеціальне дослідження, присвячене проблемі датування смерті Данила: Dariusz Dąbrowski, О zgonie Daniela Roma- nowicza i jego następstwach dla Rusi Halicko-Wołyńskiej, Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 20. Львів, 2011, 289—305). Нагадаємо, що повідомлення про смерть Данила стоїть саме перед повідомленням про комету. Однак, приглядаючись до тексту літопису, помічаємо, що повідомлення про комету та дві наступні короткі звістки порушують послідовність оповіді про вокняжіння Войшелка в Литві по смерті Міндовга і можуть, отже, бути переміщеними.
По-третє, у ГВл немає повідомлень про іншу яскраву комету — Галлея, яка з’явилася у вересні 1222 р. і також справила враження на сучасників. Вона, наприклад, зазначена в Лавр. (ПСРЛ 1: 447). Отже, можна припустити, що аналізоване повідомлення ГВл може належати свідкові Великої комети 1264 р. або було занотоване невдовзі після події.
Перш ніж переходити до аналізу тексту повідомлення, варто розглянути місце, де воно стоїть у літописі. Як можна бачити, три короткі повідомлення (про комету, про смерть Василькової та про "мятежъ" у татарах) розривають широку оповідь про вокняжіння Войшелка, послідовність якої відновлюється видаленням фрагментів:
посєм жє Шварно поидє в помочь Воишелкови . а Василко кназь ш себе посла емоу помочь всю свою рать . Воишелк жє нареклъ 6ашє . Василка . іако шца собѣ и господина . и прїидє Шварно с помочю . в Литвоу к Воишелкови . и видѣ . Воишелкъ помо4 Шварновоу и Василковоу шца своєго . и рад бьГ’ вєлми . и нача пристроватисд и поидє в силѣ тажцѢ . и нача городъі имати . во во Дявелътвѣ и в Налщанох. городъі ж поимаивь . а ворогы своа избивь . и тако прїидоша въ своа си .
[повідомлення про комету]
[смерть Василькової]
["мятежъ" в татарах]
По сем же кнджащю Въишелкови в Литвѣ и Шварнови . и поиде литва на лахы воеват на Болеслава khasa . и идоша мимо Дорогичи". слоугы ж Шварнови идоша с ними же и воеваша около Скаришева . и около Визлъже и Тор'жкоу . и взАша полона мншго.


586
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
III. 	Повідомлення про комету
Згадки й описи комет у літописанні наслідують формули, що сягають, у кінцевому підсумку, грецьких взірців, запозичених із перекладної літератури, пор.:
ПВЛ:
іависл звѣзда велика на западѣ . копѣйнымъ шбразомъ (ПСРЛ 2: 23 (6420 /912));
по сем же при Неронѣ цсрѣ в том же Срслмѣ . въсиіа звѣзда . вь шбразъ копииныи надъ городомъ . се же проіавлАше нахожение рати w Римланъ . и пакы сице . быс при Оустиннѣ цсрѣ . звѣзда вьсиіа на западѣ . испущающи луча юже прозываху блисталницю [...] се же проіавлАше крамолы" (ПСРЛ 2: 154 (6573/1065). Запозичення з Хроніки Амартола);
томъ же лѣтѣ Ивиса звѣзда . с хвостомъ на западѣ . и стой . мець (ПСРЛ 2: 257).
Кл:
и тогда нвисА звѣзда привелика . на западѣ испоущающи лоуча (ПСРЛ 2: 317 (6653/1145)).
Проте О.С. Орлов невпевнено атрибутував у повідомленні ГВл про "кометоподібну зірку" запозичення із XVII книги Хроніки Іоанна Малали на підставі характерних особливостей:
Совершенно подобно летописи в XVII книге Малалы рассказывается о звезде на востоке, с лучами, с двумя названиями, с впечатлением ужаса. По летописи звезда "хвостатая" и "власатая", по Малале "комитис" (оѵорсш Kopf|rqę) и "погония" (nwywvtav). У Иосифа Флавия в Иудейской войне есть объяснение грецизма "комитис" как "власатая", значит, "погония" надо понимать как "хвостатая" (q корц — "волос"; о nwywv — собственно "борода"). Итак, совпадение с Малалой здесь большое, но все же сомнительно, решил- ся бы Галицкий летописец самостоятельно осмыслить грецизм "погония" (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 109—ПО).
Справді, в Історії іудейської війни Іосифа Флавія, в описі другого спалення Храму (кн. 6, гл. Ѵ.З), читаємо:
Тѣмъ же и се многострастныи народ лестьцемь и лжющим на бога внимаше, глаголющим же право и проповѣдающим хотящую быти пустоту и знаме- ниемь, и явлением не внимаше, ни вѣроваше, но яко шибѣни, и ни душь ни имуще, ни очью, не послушаша божествѣныя проповѣди, ни разумѣша, егда звѣзда над градом, подобна копию, и пребы лѣто все, еи же имя комитисъ, наречемая вся власатаа (цит. за виданням Мещерського; у виданні 2004 р.: 4596 22).
Як видно, у Флавія фраза про комету закінчує риторичний пасаж про зло, якого завдають людям "лъжии пророкы", що підбурювали іудеїв до "мятежа" проти римлян, — роль, аналогічна до ролі "хитрецовъ" та їхніх пророцтв у повідомленні ГВл.
Порівнюючи тексти, справді, бачимо, що Хроніка Малали стала взірцем для ГВл, як і вважав Орлов. Однак окремі деталі автор запозичив із тексту Флавія:


587
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Малала
ГВл
Флавій
взыде в вечеръ на востокъ [вар.: на востоцѣ] слнца страшна звѣзда къмитисъ, гаже бѣ простирающи лоучА дол#, юже друзии глаа# погонна. боїах^СА
в та ж лѣта інвиса звѣзда на въстоцѣ хвостатаа образ\им страшным. испоущающи w себе лоуча великы . си же звѣзда нарицашесА власатаа .ш виденїа же сеа звѣзды страх о6ьа вса члкы и оужась . хитрец же смотривше . тако рекоша, иже матєж великь бждет въ земли . но бг спсет своею волею , и не быс ничего*
звѣзда [...] еи же имя комитисъ, наречемая вся власатаа
Онѣхъ же, узрѣвших, обья страх и ужас. [...]И бысть вопль и мятежъ великъ
Запозичення з Хроніки Малали не обмежуються каркасом повідомлення. Здається, звідти запозичено і слово "хитрець/хитречь". Лексема "хитрець" у значенні "той, хто знається на чомусь" надзвичайно частотна у Хроніці Малали. Слово трапляється в ГВл тричі: двічі — у статті Іпат. 1259 (ПСРЛ 2: 843—844) та в уривку, що ми розглядаємо. У першому випадку цілком можна пристати на думку Орлова, який уважав, що вислів "нѣкый хытрѣчь" запозичено з VIII і IX книг Хроніки Малали (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 109). Логічно поширити цей висновок і на третій (розгляданий) випадок.
Усе перераховане, здається, свідчить, що ми маємо справу з автором, який використовує хронограф як стилістичний взірець і джерело описів, що характерно для першої ("галицької") частини ГВл. Цю думку підкріплює також помічене А. Генсьорським уживання фрази "спасе Бог", так само властивої першій частині (трапляється: 1219, 1250, 1265) (Генсьорський А. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори) ,13).
IV. 	Смерть великої княгині Олени
Одразу після такого яскравого прикладу використання хронографічних зразків спостерігаємо зовсім іншу картину. Повідомлення про смерть великої княгині Олени ("Того жлѣта престависА великаа кнагини Василковаа именем Олена . и положиша тѣло єа въ цркви стыа бца, въ епскпьи Волшдимерскои") започатковує в ГВл зміну формули повідомлення про смерть. Ця (цілком літописна) формула: "...престависА... и положиша тѣло" є тільки у "волинській" частині. Натомість у "галицькій" вживається хронографічне "оумре" (і жодного разу — "престависА"):
оумре престависА
716 6709 (1201)
731 6719 (1212)
750 6734 (1226)
752 6735 (1227)
764 6739 (1231)


588
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
768 6739 (1231)
771 6742 (1234)
803 6757 (1249)
806 6758 (1250)
809 6759 (1251)
810 6759 (1251)
822 6762 (1254)
859 6770 (1263)
863 6773 (1265)
869 6776 (1268)
869 6778 (1270)
869 6779 (1271)
880 6787 (1279)
887 6789 (1282)
891 6789 (1282)
895 6792 (1284)
897 6794 (1286)
903 6795 (1287)
918 6796 (1288)
920 6797 (1289)
923 6797 (1289)
928 6797 (1289)
938 6800 (1292)
V. 	"Мятеж" у татарах
Третім невеликим повідомленням, що розбиває оповідь про вокняжіння Войшелка, є повідомлення про заворушення серед татар. Через присутність лексеми "мятеж" його можна було б зараховувати до "галицької" частини ГВл ("мятеж" — виключно у "галицькій" частині, у "волинській" — лише один приклад). Однак інші ознаки засвідчують належність цього повідомлення до "волинської" частини. Зокрема, тут є фразеологізм "бесчисленное множество", характерний саме для "волинської" частини (у "галицькій" — "многое множество" (Борт Д. К проблеме датировки Галицко-Волынской летописи, 266)); "акъ пѣсокъ морь- скы" відсилає нас або до Книги суддів, або до Тлумачного Апокаліпсиса (цитування Святого Письма також характерне для "волинського" автора).
К.К.
VI. 	Завершення "галицького" літопису і датування смерті Данила Романовича
Повідомлення про комету 1264 р. міститься в надзвичайно важливому сегменті ГВл, у тій його зоні, де відбувається перехід від "галицької" до "волинської" частини літопису, точний момент якого (переходу) лишається предметом дискусії. Нагадаємо, що "лінгвістична межа" між двома частинами пролягає між Іпат. 1260 і Іпат..1261 (стп. 848). Дуже близьку межу визначив свого часу Орлов на підставі розподілу хронографічних запозичень у ГВл. Він з’ясував, що


589
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
останнє запозичення з Хроніки Малали спостерігається під Іпат. 1259, невдовзі після чого, отже, міняється рука літописця. Повідомлення про комету міститься під Іпат. 1265, а це означає, що воно стоїть у відриві від своєї серії, далеко й ізольовано у "волинській" частині літопису (обставина, якою Орлов був дещо збентежений).
Неминучим наслідком цього спостереження є висновок, що "галицька" частина ГВл була доведена принаймні до 1264 р. і містила повідомлення за 1259 — 1264 рр. Проте останнє "галицьке" повідомлення (перший похід Бурундая) у реальній хронології датується 1258 р. Між ним і повідомленням про комету 1264 р. лежать тексти достеменно "волинські" (див. коментар до ПСРЛ 2: 861—862 та ПСРЛ 2: 862—863), і це досить значний масив тексту — 14 повних стовпців у виданні ПСРЛ. "Галицький" текст за ці роки відсутній. Звичайно, обсяг "волинського" тексту не свідчить про обсяг утраченого "галицького" тексту. Це могли були обширні повідомлення, а могли бути короткі звістки. Але очевидно, що "волинський" редактор цей текст визнав, з якихось міркувань, неадекватним і таким, який годі довести до потрібних кондицій навіть засобами редакторської правки, як в інших випадках. Увесь "галицький" текст за 1258—1264 рр. було попросту вилучено (можливо, він становив один зошит) і замінено новим, "волинським" текстом.
Так само відсутні сліди "галицького" тексту після повідомлення про комету. Це може свідчити, що воно було останнім у "галицькому" літописі. Розглянемо таку можливість.
Коли ми не можемо судити про те, що містило втрачене закінчення "галицького" літопису, то ми можемо, з певною долею вірогідності, здогадуватися, чого в ньому не було. У цьому тексті не було повідомлення про смерть Данила Романовича. Як продемонстровано в попередньому коментарі (див. коментар до ПСРЛ 2: 862—863), звістка про смерть Данила належить перу "волинського" автора і притому "другого", що працював за часів Мстислава Даниловича (1290-ті рр.). З хронологічного погляду ця звістка принагідна. Її лише приблизно ("тогда") синхронізовано "волинським" автором із початком "спільного" княжіння в Литві Войшелка і Шварна Даниловича.
Твердих, тобто таких, чиї дати з’ясовуються за зовнішніми джерелами (а не за внутрішньою хронологією ГВл), подій на цьому відтинку тексту лише три: смерть Міндовга 1263 р. (підтверджено НПл та анналами Краківського капітулу), комета 1264 р. та смерть Данила 1266 р. (підтверджена польськими анналами). Знаючи манеру літописців (та й узагалі середньовічних авторів) пов’язувати небесні знамення, зокрема й комети, з наступними нещастями та смертю володарів, практично неймовірно, щоб "галицький" автор не пов’язав комети зі скорою смертю Данила. Натомість тон повідомлення про комету незвично оптимістичний, як на давньоруську літописну традицію: "хитрѣчи же смотрѣвше тако рекоша . шже матєжь великъ боудеть . в земли . но Бъ спеть своєю волею и не бые ничто же". Тільки згодом "волинський" автор помітив цю невідповідність і додав до повідомлення про лихе знамення відповідні "наслідки": звістки про смерть Василькової Олени і "мятеж" серед татар, навіть усупереч прямому твердженню ("и не бые ничто же") "галицького" попередника.


590
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Це, своєю чергою, означає, що в "галицькому" тексті не було повідомлення про смерть Данила, а отже, цей текст не сягав 1266 р.
Чому роботу над "галицьким" літописом було перервано на повідомленні 1264 р. і чи вказує цей рік на реальний час завершення літопису, лишається гадати.
О.Т.
быг матєжь великъ в самѣхъ Татарѣ* . избишасд сами промѣжи собою бещисленое множество . акь пѣсокъ морьскы (ПСРЛ 2: 863).
Як будь-який інший твір на історичну тему, ГВл мусив мати справу з кількостями і обмірами — часу, відстані, розмірів, кількості військ, кількості загиблих тощо,— а отже, передавати їх у числових величинах. Як правило, зазначені числові величини сприймаються як вірогідні або ж принаймні імовірні. Тим- часом автори ГВл, як, зрештою, й інші середньовічні історики, сприймали числа не як результат точних інструментальних вимірювань, а як символічні величини, що мають передавати радше масштаб, смисл подій чи значення персонажів. Як правило, числові величини в хроніках наслідують певні моделі й досить клішовані. Достовірними можуть виявитися лише цифри, що різко випадають із загальної тенденції. Спробуємо оглянути, які числові моделі можна простежити в тексті ГВл.
Позначення кількості матеріальних речей
Іпат. 1213: Михалка же Скоулоу оубиша согонивше на Щирѣцѣ . а главЯ его сосѣкоша трои чепи снашє золоты (ПСРЛ 2: 733);
Іпат. 1224: придоша по Днѣпроу . и воидоша в море . бѣ бо лодеи тысдща (ПСРЛ 2: 742);
Іпат. 1255: и оуби вепревъ шесть самъ же оуби ѵГ [вепрів. —Авт.] рогатиною . f . а три . штрочи его (ПСРЛ 2: 830);
Іпат. 1261: си же слова молвивъ и по троичи меча каменьемь доловь (ПСРЛ 2: 852);
Іпат. 1285: а црквии камены* [загинуло в повені. —Авт.] . шн’динадесАть . и сто . проче деревАныхъ (ПСРЛ 2: 896).
Позначення кількості людей
Іпат. 1208: оубьено же бъіс' ихъ [галицьких бояр. — Авт.] числомъ . ф . а инии разбѣгошасд" (ПСРЛ 2: 724);
Іпат. 1229: и 6wć ранено моужь стоащихъ на забралѣхъ . р . и . З • (ПСРЛ 2: 756);
Іпат. 1237: нападше [жителі Ковельська. —Авт.] на полъкы ихъ . и оубиша w Татаръ . . д . тъісащи (ПСРЛ 2: 781);
Іпат. 1241: приде же Коурилъ печатникъ кназа Данила. со треими тысдщами пѣшець . и трьими сты коньникъ (ПСРЛ 2: 792);
Іпат. 1248: и оубито бые кназии [ятвязьких. —Авт.] . срокъ инии мнозии избьени быша (ПСРЛ 2: 799);


591
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Іпат. 1281: си же [слуги Василькові. —Авт.] оутаивьшесл w рати . и ѣхаша на село . члвкъ со тритьчать (ПСРЛ 2: 887);
Іпат. 1282: пришедъ [Болеслав. —Авт.] . во двоу стоу воева школо Щекаре- ва . и вза дєсать селъ (ПСРЛ 2: 888);
Іпат. 1282: Берестыани же собрашасл и гнаша по нихъ . 6ашєть бо Лаховъ . двѣстѣ . а Берестыанъ . б . [...] побѣдита Берестыанѣ Лахъі . и оубиіа ихъ п . а дроугиіа поимаша (ПСРЛ 2: 890);
Іпат. 1282: и оумре ихъ [татар. —Авт.] бещисленое множьство . самовидчи же тако рекоша . оумерши* бьё сто . тъісачь . (ПСРЛ 2: 891);
Іпат. 1283: По шшествии жие’ Телебоужинѣ и Ногаевѣ . Левъ кназь сочте колко погибло воѣ его землѣ людии што поймано . избито и што ихъ Бжиею волею изъмерло . полъ трѣтьи . надесАть . тъісачѢ (ПСРЛ 2: 895);
Іпат. 1285: Начаша повѣдати шже в Нѣмцихъ въішед море и потопило землю гнѣвомъ Бйимъ . боле шьстидєсать . тысачь дшь потоноуло (ПСРЛ 2: 896).
Як бачимо, зазначаючи великі кількості людей, літописці виявляють очевидний нахил до круглих цифр: з десятків маємо ЗО, 40, 70 та 90; із сотень — 100, 200, 300, 500, із тисяч — 3, 4, 60, 100. Поза цими рядами стоять: кількість збитих із заборол у Сандомирі — 160 і підрахунки Левом демографічних утрат після походу монголів — 12 з половиною тисяч душ.
Вимірювання часових відтинків
Іпат. 1234: облога Галича: стоіаше же . ѳ . недѣль воюіа жда ледоу (ПСРЛ 2: 771);
Іпат. 1237: облога Козельця: бишасл по семь недѣль (ПСРЛ 2: 781);
Іпат. 1240: гнаша ѣ Татарѣ до рѣкѣ Доунал . стоіаша по побѣдѣ три лѣ* (ПСРЛ 2: 787);
Іпат. 1250: перебування Данила в Орді: бывшоу же кназю оу ни* дйии . к . и . е . шпоущенъ бьГ' (ПСРЛ 2: 808);
Іпат. 1255: облога Ізяслава в Галичі: жажею водною . измирающи имъ . четвертый днь сниде (ПСРЛ 2: 830);
Іпат. 1261: и бишасл по четырѣ дни . в четвертый же днь . сбиша заборола с города (ПСРЛ 2: 852);
Іпат. 1261: посадиша ѣ . Татаровѣ . на болоньи возлѣ Вислы и сѣдоша два дни на болоньи (ПСРЛ 2: 854);
Іпат. 1278: итвази тогда . и воеваша школо Люблина . по . г . дни (ПСРЛ 2: 878);
Іпат. 1283: и почата воевати землю Ллдьскоую и стоіаша на неи .1. днии (ПСРЛ 2: 894);
Іпат. 1283: стоіаша . на Лвовѣ землѣ . в . недли . кормлчесь (ПСРЛ 2: 894);
Іпат. 1287: перебывъ во Берестьи . в . дни . поѣха до Каменца . (ПСРЛ 2: 899).
Цікавою особливістю цього каталогу є переважання парних (2 та 4 і 10) цифр щодо днів, тоді як тижні зазначено переважно непарними цифрами — 7 та 9. Незвично виглядає час перебування Данила в Орді — 25 днів.


592
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Відстані, вирахувані в часових одиницях
Іпат. 1224: штоудоу же идоша . й . дни до рѣкъі Калкъі (ПСРЛ 2: 743);
Іпат. 1229: самъ йде в малѣ дроужинѣ к Галичю . изо Оугровьска. во третий днь бъівшоу емоу на ночь во Галичь (ПСРЛ 2: 758);
Іпат. 1234: Данилови же не спавъшоу три дни . г . нощи . тако же и воемь его . (ПСРЛ 2: 772);
Іпат. 1235: изииде Данилъ со воии . со Холъма . и бъівшю емоу . третий днь оу Галичи (ПСРЛ 2: 777);
Іпат. 1248: Василко изъ Володимѣрд . оугони е . и бывшоу емоу третий днь . изъ Володимерд . в Дорогычинѣ (ПСРЛ 2: 799);
Іпат. 1282: Телебоуга поиде . поперекъ Горі?. што бдшеть перейти . треими . дньмии и ходи . по . л . днии блоудд в горахъ . водимъ гнѣвомъ Бжиимъ (ПСРЛ 2: 890—891).
Як видно, це найбільш гомогенний каталог. Літописці, виявляється, завжди зазначали відстань переходу військ тривалістю у три дні. Це взагалі характерно для літописання; аналогічну картину маємо в Кл за XII ст., де часовий проміжок у три дні є найбільш частотним ("три дни бишасд", "три дни стояху у града", "три дни йде к городу"). Із загального правила випадає лише тривалість переходу руських військ до р. Калки — 8 днів.
"Точні числа"
Іпат. 1230: изимано бъГ' ихъ [бояр Молибоговичів. —Авт.] . к . и . й . Иваномъ Михалковичемь (ПСРЛ 2: 763);
Іпат. 1231: Данилоу . созвавшоу вѣче шставьшоусд вь . йі. штрокъ вѣрнихъ (ПСРЛ 2: 763);
Іпат. 1231: и не бъГ пакости . во полкохъ. Даниловы*. развѣ тѣхъ. оубьенъі* пати (ПСРЛ 2: 767);
Іпат. 1249: и рекоущоу [Ростислав. —Авт.] аще бы* . извѣдалъ кдѣ Данила и Василкоѣхалъ бы* на на . аще бы ми с десдтью воинъ . ехалъ быхъ на на (ПСРЛ 2: 801);
Іпат. 1249: Данилъ же посла . к . моуж избраны* на помощь емоу [дворсько- му Андрієві. —Авт.] (ПСРЛ 2: 803);
Іпат. 1258: имєтса десят муж шдиного кона мнащє . іако конь вынесеть ны и тако погрАзахоу (ПСРЛ 2: 840).
Можна було б гадати, що, зазначаючи цифри меншого масштабу, літописці наводитимуть вірогідніші величини. І справді, тут маємо незвично "точні" цифри: 28 Молибоговичів і 18 вірних Данилові отроків (обидві цифри, що цікаво, фігурують у спільному сюжеті). Однак помічаємо, що решта — такі ж "круглі" емблематичні цифри: 5, 10 та 20. Важливо, що ці останні стосуються до описів битв, деталі яких, включно із числовими, надзвичайно непевні з погляду достовірності.


593
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Парні і непарні числа
Як випливає з попередніх прикладів, автори ГВл демонструють явну схильність до цифри 3 і величин, кратних їй: ЗО, 300, 3000. До наведених прикладів додамо й такі:
Іпат. 1240: оубиша бо w Татаръ сны темничи три (ПСРЛ 2: 781);
Іпат. 1261: и посла с Василкомъ три Татаринѣ . именемь . Коуичиїа . Ашика Болюн (ПСРЛ 2: 851);
Іпат. 1274: бдшь . шць Володимеровъ . кназь Василко . оубилъ на воинахъ . г . браты . Троидененеви (ПСРЛ 2: 871).
Це очевидно навіть у випадках, коли власне цифра не зазначена в тексті, напр.:
Іпат.-. 1277: присла шканьныи и безаконьныи Ногаи послы своіа с грамотами Тегичага . Коутлоубоугоу . и Ешимоута . ко Лвови и Мьстиславоу . и Володимѣрю (ПСРЛ 2: 876).
Разом з тим, здається, можна виявити тенденцію переважання парних чисел — 2 і 4 — при згадках негативних персонажів чи несприятливих ситуацій:
Іпат. 1202: тогда же два кназа Половѣцкаіа . Соутоевича Котань . и Сомогоуръ . поткоста на пѣшьцѣ . и оубьена быста кона под ними . и за мало ихъ не Аша (ПСРЛ 2: 718 — 717);
Іпат. 1224: и оубьенъ бые Иванъ Дмитрѣевичь . инаіа два с нимъ (ПСРЛ 2: 743);
Іпат. 1227: повоеваша Атвази школо ВерестиА. и оугониста и из Володимерл . наехавшима же двѣ двѣима . Монъдоуничю Шоутрови . и Стегоутови . Зѣбровичю . на полкъ . и оубьенъ бъіе Даниломъ . и Влчеславомъ . Шютръ . а Стегоуть оубьенъ быс' Шелвомъ (ПСРЛ 2: 751);
Іпат. 1229: и поа нихъ, в. моужа. и приѣха Кондратови. и створи Кондратъ с ними миръ (ПСРЛ 2: 757);
Іпат. 1240: приидоста Лазорь Домажирець и Иворъ . Молибожичь . два без- аконьника . w племени смердьА (ПСРЛ 2: 790);
Іпат. 1244: Батый воротилъсл есть изо Оугоръ . и шрлдил' есть на та два богатырл . возискати тебе (ПСРЛ 2: 794);
Іпат. 1251: не вѣдоущимъ блоудАіцимъ іа два Барва. оубьена быста (ПСРЛ 2: 812);
Іпат. 1260, послано бо быста . преже два посла во нтвазѢ оувѣдатъ ш братѣ (ПСРЛ 2: 848);
Іпат. 1261: и тако полѣзоша на горо" напередъ же возлѣзоста два Татарина . на городъ с хороуговью (ПСРЛ 2: 852—853);
Іпат. 1281: токмо два бдста оубита w полкоу его . не подъ городомъ но во изгонѣ (ПСРЛ 2: 886);
Іпат. 1227: бѣжащим же Атвеземь . оугони а Данилъ . Небра азви . четырми ранами (ПСРЛ 2: 751);


594
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Іпат. 1262: Воишелкъ же нача кнажіти . в Новѣгородч'ѣ . в поганьствѣ боуда . и нача проливати крови много . оубивашеть бо на всакъ днь по три по че- тыри (ПСРЛ 2: 858);
Іпат. 1263: посем же поча думати конюси Миндовгови . д . паробци . како бы лзѣ имъ оубити Трендта (ПСРЛ 2: 861).
Не виключено, таку тенденцію диктувала літописна конвенція, згідно з якою негідні чи злочинні вчинки, наприклад підступне вбивство, завжди приписують парі персонажів:
ПВЛ 980: Ярополка Святославича вбили двоє варягів: "приде іарополкъ къ Вол°димиру . и іако полѣзе въ двѣри . подыаста и два ВарАга . мечема подъ пазусѣ" (ПСРЛ 2: 66);
ПВЛ 1015: св. Бориса добили двоє варягів: "оувидивьше се шканьныи Стополкъ . и іако еще ему дышющу . и посла два Варлга . приконьчевати єго" (ПСРЛ 2: 120);
ПВЛ 1097: Василька Ростиславича сліпили двоє конюхів: "и се влѣзоша посланий . Стополкомъ и Двдомъ . Сновидъ Изечевічь . конюхъ Стополчь . и Дмитръ конюхъ Двдвъ" (ПСРЛ 2: 234—235);
Кл 1116: Леона-царевича вбили двоє сарацинів: "лестию . оубиста и два Со- рочинина . посланаіа цремъ" (ПСРЛ 2: 283);
Кл 1185: убивць Андрія Юрійовича було загалом 20, а безпосередньо князя намагалися вбити двоє: "всихъ невѣрныхъ оубииць . к . числомъ . иже са блху снали на шканьныи свѣтъ [...] и вьскочиша два шканьнаіа и іастасА с нимь" (ПСРЛ 2: 586—587).
Як і кожний історичний твір, написаний ретроспективно, з великої часової дистанції, ГВл пропонує читачеві не достовірні обчислення й підрахунки, а через цифри намагається передати уявлення про загальний масштаб подій і явищ. Автори ГВл (і тут між "галицькою" та "волинською" частинами не простежується суттєвої відмінності) удаються до кількох типових способів поводження із цифровими величинами, так що, по суті, їх достовірність не може бути з’ясована. Лише кілька чисел, що разюче випадають із загального для свого розряду правила, можуть мати якісь підстави в реальності.
В.Р.
и посемь вложи Бъ во срдце . мысль блгоу кназю Володимерови [Хлєбн.: володимероу]. нача собѣ доумати . абы кде . за Берестьемь поставити городъ . и вса [Хлєбн.: и възя] книги прр’чкьпа . да тако собѣ [Хлєбн.: тако собѣ] во срдци МЫСЛА рче . Гс'и Бе сильный . и всемогии . своимъ словомъ [Хлєбн.: словомъ своимъ] вса созидаіа . и растрата [Хлєбн.: растрояа] . што ми Гси протавишь грѣшномоу рабоу своемоу и на томъ станоу. розъгноувъ же книги . и вынаса емоу пррчьство Исаино (ПСРЛ 2: 875).
Гадання різного роду, у тому числі за книгами, переважно священними і переважно за Псалтирем, були частиною звичного життя в середньовіччі, як на латинському Заході, так і на православному Сході, навіть попри те, що церковні власті не вітали, а часом і прямо забороняли такі практики. Способи гадан-


595
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ня за книгами різнилися: від простого вичитування навмання обраної фрази із самостійним тлумаченням її смислу до використання спеціальних книг, призначених для гадання, з готовою "розгадкою"; до складних методів поетапного "виявлення" оракула за визначеною процедурою і на підставі особливим способом укладених ворожильних книг (загальний огляд див.: Сперанский М.Н. Из истории отреченных книг. І: Гадания по Псалтыри. Тексты гадательной Псалтыри и родственных ей памятников и материал для их объяснения [Памятники древней письменности и искусства. 129]. СПб., 1898; William Francis Ryan, TheBathhouseatMidnight: An Historical Survey of Magie and Divination in Russia (University Park, 1999), 311—313; Paul Canart, Un Systeme byzantin de divination sur le Psautier et sa traduction Slave, Годииіник на Софийския университет "Св. Климент Охридски". Центьр за славяно-ви- зантийски проучвания "Йван Дуйчев". Том 96 (15) (София, 2011), 3—16).
Слідами зазначеної книжності і, отже, поширення відповідних практик на Русі є опубліковані І.І. Срезневським уривки Псалтирі XI ст. (т. зв. Бичковський Псалтир) із ворожильними приписками до Пс. XIV, XVIII—XXIV (розміщені внизу сторінок), а також повний список Типографського Псалтиря XIV ст. з аналогічними ворожильними приписками (див.: Срезневский И.И. Гадательные приписки к пророческим книгам Св. Писання. Сведения и заметки о малоизвестных памятниках, № 34 [Приложение к XI т. Записок Императорской Академии наук, № 2]. СПб., 1867, 36—37; Срезневский И.И. Псалтырь без толкований русскою письма XI века (с гадательными приписками). Сведения и заметки о малоизвестных памятниках, № 42 [Приложение к XX т. Записок Императорской Академии наук, № 3]. СПб., 1871, 41).
Гадання за книгами Святого Письма не цуралися й царствені особи, зокрема візантійські імператори XI—XIII ст. Найвідомішим прикладом подібного роду на Русі є гадання за Псалтирем Володимира Мономаха, описане в його Поученні. Уявлення про поширеність гадань за Псалтирем стало загальним місцем як у коментуванні Поучення, так і в уявленнях про духовний світ руської аристократії загалом. Проте наявні свідчення не дають підстав до такого висновку. Є ще тільки два повідомлення про гадання князів за книгами, причому за Псалтирем гадав тільки один із них.
Володимир Мономах так описував процес гадання. Поставлений перед вибором: порушити хресне цілування чи дотримати його ціною конфронтації із союзниками, Володимир шукав відповіді (чи, радше, підтвердження свого рішення) в авторитеті:
вземъ Псалтырю в печали разгнухъ іа . и то ми са въіна . вскую печалуїєши дшє . вскую смущаєши мд . и прочаїа . и потомь собра* словца си любаїа . и складохъ по рдду и написа*. аще вы послѣдндіа не люба . а передндіа приймайте (ПСРЛ 1: 241).
Отже, Мономахові випав або один із віршів псалма 41 (4: "вск&о прискорбна єси дше мод, и вск^ю сьмЯщаєши ma, оуповай на ба, іако исповЬмса ем£ Спсєніє лица моего, и бгъ мой"; 12: "вскйо прискорбна єси дшє моа, и вскйо сьмйцаєши ma, оуповай на ба, іако исповЬмса емЯ. Спсєніє лица моєго, и бгъ мой"), або ж вірш 5 псалма 42 ("вск&о прискорбна єси дшє моа, и вскѴю съмйцаеши ma, оуповай на ба, іако исповЬмса ем£ Спсєніє лица моего, и бгъ мой").


596
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Однак яке саме тлумачення видобув Мономах із зазначеного місця і, головне, яким способом, він умовчує. Сперанський гадав, що таким тлумаченням мала бути фраза: "аще въі послѣдндіа не люба . а передндіа приймайте". Тобто Мономах утвердився в тому, що треба дотримувати попередніх домовленостей, а не нової пропозиції. Ця "розгадка", на думку Сперанського, могла бути готовою припискою до відповідного псалма або стати результатом більш складної техніки гадання: Мономах виписав "словца" (можливо, перші літери чи перші слова рядків на сторінці) і з них "составил себе ответ, руководясь собранными и сложенными подряд этими словцами" (Сперанский М.Н. Из истории отреченных книг. I: Гадания по Псалтыри, 5, 55—56). Щоправда, дослідник не наполягав на своему здогаді, підсумувавши: "Способ гадания Мономаха сам остается для нас загадкой пока без отгадки" (Сперанский М.Н. Из истории отреченных книг. I: Гадания по Псалтыри, 56). У пізнішій літературі гіпотеза про використання Мономахом гадального Псалтиря та спеціальних технік гадання не була підтримана (див.: Ивакин И.М. Князь Владимир Мономах и его поучение. Ч. 1: Поучение детям, письмо к Олегу и отрывки. М., 1901, 83—84, 89—91; Гиппиус А.А. Сочинения Владимира Мономаха: опыт текстологической реконструкции. І. Русский язык в научном освещении. 2003. № 2 (6), 76—77; Пузанов В.В. Древнерусская государственность: генезис, этнокультурная среда, идеологические конструкты. Ижевск, 2007, 407—420).
Натомість другий відомий випадок гадання за Псалтирем досить ясно описує спосіб тлумачення. Маємо на увазі відомий епізод із Житія Михайла Тверського (1320-ті рр.). Передчуваючи скору розправу і смерть, князь
рече: "Дадите ми Псалтырь, велми бо ми есть прискорбна душа моя". [...] Разгнувъ, обрѣте псалом: "Внуши, Боже, молитву мою, вонми моление мое, въ скорбѣхъ печалию моею смутихся от гласа вражия и от стужения грѣшнича, яко въ гневѣ враждоваху мнѣ". [...] Се же чтяше: "Сердце мое смутися въ мнѣ, и страхъ смерти нападе на мя". И рече попом: "Отцы, молвите псалом сий, скажите ми". Не хотяше болшему смущати ему: "Се, господине, знакоми то, молвит в послѣди главизне: възверзи на Господа печаль твою, и той тя препитаетъ, не дасть бо в вѣки смятения, праведнику". Он же пакы глаголаше: "Кто дасть ми крилѣ, яко голуби, полещу и почию. Се удалихся бѣгая и въдворихся в пустыни, чаяхъ Бога, спасающаго мя" {Памятники литературы Древней Руси. Т. 6).
Перший акт гадання аналогічний до Мономахового: Псалтир розгортається навмання і вичитується перший стих на сторінці. Але тлумачення осягається не використанням певної техніки, а, сказати б, ad hoc: Михайло просить присутніх священників, як людей досвідчених у таких справах, витлумачити йому прочитане. Вони ж, не бажаючи ще більше пригнічувати князя, наполягають, ніби прочитане вказує на інше, обнадійливе місце ("се, господине, знакоми то, молвит в послѣди главизне").
Отже, послідовність текстів така: Михайлові випадає 2 вірш Пс. 54, він дочитує до вірша 5 того ж псалма ("Моє серце збентежилось в мені, і страх смерті напав на мене") і просить розгадки. Йому вказують на інший вірш того ж псалма, що віщує надію, — Пс. 54. 23 ("Скинь на Господа твою турботу! І Той тебе вигодує. Повік не дасть клопіт праведникові"). Князь, однак, продовжує читати


597
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
з перерваного місця — Пс. 54. 7—9 ("І я сказав: Хто дасть мені крила, наче голубки? І полечу. І спочину. Ось я, втікаючи, віддалився і поселився в пустині"). Утеча, яку пропонує цей вірш, немислима і не гідна князівської поведінки. Михайло ще намагається навмання віднайти добрий знак, цитуючи Пс. 54.13 та 20, але врешті таки переходить до зазначеного йому священниками місця і на тому згортає Псалтир:
И рече: "Аще бы ми врагъ Ковгадый поносилъ, претрьпѣлъ убо бых ему. Но сей ненавидяй мене велерѣчюетъ о мнѣ (Пс. 54. 13) и се ему нѣсть из- менения от Бога (Пс. 54. 20); аз же, Господи, уповаю на тя" (54. 24). И тако сконча псалом, и съгнувша Псалтырь, и дасть отроку.
На відміну від автобіографічного Мономахового гадання, епізод із Михайлом Тверським є майстерно сконструйованою літературною фікцією. За кожним виголошеним Михайлом псалтирним віршем на паралельному плані (у цитаті це позначено трьома крапками) його ворог Ковгадий учиняє дії, які роблять становище князя дедалі безнадійнішим. В основі епізоду лежать уявлення про справжні практики гадання за священними книгами, але це таки література.
З такою ж літературною віньєткою маємо справу й в епізоді гадання Володимира Васильковича (у зв’язку з гаданням Мономаха епізод згадувався в: Срезневский И.И. Гадательные приписки к пророческим книгам Св. Писания, 35; Сперанский М.Н. Из истории отреченных книг. І: Гадания по Псалтыри, б, прим. 1; Васильевский В.Г. Об испытании воли Божьей двумя жребиями. Труды В.Г. Васильевскаго. Т. 1. СПб., 1908, 169; Пузанов В.В. Древнерусская государственность, 420—421; а також спеціально: Толочко П.П. Гадания по Псалтыри. Ruthenica 5 (2006), 257—260).
Замисливши спорудити новий город, Володимир Василькович шукав доброго знаку чи підтвердження, що задум буде щасливим:
и възя книги прр’чкыта . тако собѣ во срдци мысла рче . Геи Бё сильный . и всемогии . словомъ своимъ вса созидаю.. и растрата . што ми Гс'и протавишь грѣшномоу рабоу своемоу и на томъ станоу. розъгноувъ же книги . и вынаса емоу пррчьство Исаино
Володимирові "випав" початок 61 глави, і він почав читати з першого вірша: Дхъ Гнь на мнѣ . єгожє ради помаза ма . блговѣстити нищим . посла ма исаиноцѣлити съкроушенныа . срд’цєм [Іпат.: съкроушенымъ . срдцмь] . проповѣдати плѣнником [Іпат.: полоненикомъ] . шпоущенїє . и слѣпъім прозрѣніе . призъівати лѣто Гнє прїатно . и днь воздан'іа Ба нашего [Іпат.: Ббу нашемоу] . оутѣшити вса плачющїасА . дати плачющимсл сїоню [Іпат.: Сивошноу] славоу. за попєд помазаніе и вєсєлїє и оукрашенїє. за дхъ оуныніа . и нарекоутсА ршд правды . насаженіе Гне въ славоу . и съэижоут. поустынл вѣчныа . запоустѣвшаа преже . въздвигноути горшды поусты . запоустѣвшаа w рода . (Іс. 61: 1—4).
Отже, на відміну від Володимира Мономаха, у поданому літописцем сценарії Володимир Василькович не задовольнився першим же рядком і, подібно до Михайла Тверського, продовжив читання, шукаючи більш ясного чи сприятливішого оракула. Йому довелося прочитати досить значний обсяг тексту,


598
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
аж поки в 4 вірші він нарешті знайшов фразу, яку можна було співвіднести з його запитом: "и съзижд^тса п^стына вѢчныа, зап^стѣвш'ІА преже въздвигн^тъ, обновдтъ грады оп^стѣвшаА в роды".
Треба сказати, Володимирові Васильковичу надзвичайно поталанило: він натрапив на одне з лише двох місць у Книзі пророка Ісаї, де йдеться про відбудову спустілих міст. Як правило, пророк віщує протилежне: запустіння й спустошення міст, перетворення заселених просторів на пустелю. Підозріло також, що Володимирові випав саме початок глави, а не якийсь випадковий її вірш (Мономахові, наприклад, випав 4 чи 12 вірш 41-го псалма або ж 5 вірш 42-го; Михайлові Тверському випав 2 вірш 54-го псалма). Це змушує думати, що "пророцтво" було обрано не навмання.
Як виявив свого часу Іван Євсєєв, літописець у даному разі цитує Паримій- ник, вибрані службові читання зі Старого Завіту, де текст Ісаї дещо різниться від четьйого різновиду (Евсеев И. Книга пророка Исайи в древнеславянском переводе. СПб., 1897, 20; див. також: Вілкул Т.В. Біблія у Галицько-Волинському літописі. Княжа доба: історія і культура. Вип. 9. Львів, 2015, 230—232). Отже, літописець, по суті, злукавив: Володимир Василькович гадав не за пророчими книгами, а за Паримійником, текст якого, можливо, літописець знав краще або ж просто мав під рукою. Для "вірогідності" ж ситуації (Паримійник — книга богослужбова, її знають клірики, князеві ж у домі пристойніше мати четью книгу) зазначив "книги прр:чкьпа", тобто збірник 16 пророків (щоправда, Євсєєв висловлював здогад, що Паримійник таки читався "в домашньому вжитку", але називали його — "пророки" (Евсеев И. Книга пророка Исайи в древнеславянском переводе, 20)). Уся історія, отже, утрачає риси реалістичного оповідання й перетворюється на літературний епізод.
Пророцтво виявилося підбадьорливим:
кил3 жє Волшдимєрь w сєго пр°рчєства . оуразоумѣ млс'ть Бжїю . до себе . нача искати мѣста пшдобна . абы гдє поставити горшд . сїа жє зємла 6ашє опоустѣла . по . п . лѣд. по Романѣ
Останнє зауваження літописця, що вводить учинок Володимира Васильковича в ширшу історичну перспективу, досить несподіване. За внутрішньою хронологією ГВл події відбуваються 1276 р. (Грушевський М.С. Хронологія подій, 49). "По Романе" може означати "по смерті Романа", яка сталася 1205 р. У такому разі арифметика не збігається. З другого боку, жодних повідомлень про запустіння територій довкола Берестя (і тим більше — за Романа) у самому ГВл не знаходимо. То на що ж посилається літописець? Від яких подій відраховує свій інтервал?
Орлов (Орлов А.С. К вопросу об Ипатьевской летописи, 110) уважав, що літописець ледве чи не цитує фразу із VI книги Малали, але насправді зазначений ним фрагмент не дає підстав до такого висновку, серед іншого, через незбіг часових інтервалів (у Малали — 70 років, пор.: "и прїидє в Ієрслим и въздвиже стѣноу градноую и поути ширша сотвори, стоа бш поусть .6. лѣтъ" (Истрин В.М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе, 178)). Натомість Вілкул, розвиваючи інше припущення Орлова, запропонувала вважати це твердження своєрідним "біблеїзмом", але точних відповідників навести не змогла (усі її приклади


599
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
також містять 70-літній період) (Вілкул Т.В. Біблія у Галицько-Волинському літописі, 232). Розгадку знаходимо, коли згадаємо манеру автора "волинського" літопису зазирати до Кл. Відраховуючи від 1276 р. 80 років, одержуємо 1196 р. Саме під цим роком у Кл міститься повідомлення про спустошення волостей Романа Мстиславича, а серед них — Кам’янця.
Володимеръ ехавъ со Мьстиславомъ . повоева и пожьже волость Романоно- воу . школо Перемилд . а шселѣ Ростиславъ Рюриковичь . с Володимеричи . и с Чернымъ Клобоукомъ . ехавше и повоеваиіа и пожгоша. волость Романовоу . школо Комєнца . и тако шполонившєса челддью и скотомъ . и шмєстившєса возвратишасА во своіаси мы же на предлежащее возвратимсл (ПСРЛ 2: 698). Новозбудованому місту Володимир Василькович дав назву Кам’янець, що спровокувало літописця на цю ремінісценцію. Виявилося вдало: спустошення 1196 р. пов’язало тему "пустелі" пророцтва із заснуванням Кам’янця.
Зазначимо надзвичайну фразеологічну подібність розгляданого фрагмента до Поучення Мономаха, пор.:
вземъ Псалтырю в печали разгнухъ іа. и то ми са вына (Поучення Мономаха); и възя книги прр’чкьпа [...] розъгноувъ же книги . и вынаса емоу пррчьство Исаино (ГВл).
Крім тотожного порядку слів у реченні, близькість засвідчується рідкісним у такому контексті вжитком дієслова зынаса, букв, "вийнялося", яким означувано результат жеребу (цю обставину зауважено вперше Срезневським: Срезнев- ский И.И. Гадательные приписки к пророческим книгам Св. Писання, 35—36). ВынлтисА — "випадати, діставатися" (пор.: "и положи Володимеръ . свои жре- бии . а Двдъ и Олегъ . свои жребии . на стой трлпезѣ и зынаса жребии . Двдовъ и Олговъ" (ПСРЛ 2: 281); "вергуть жребьєє кому ся выимътъ" (Грамоты Великого Новгорода и Пскова. М.; Л., 1949, 56)). Лише переклад Лихачової зберіг цю лексему: "и вынулось ему пророчество"; подібно у Махновця: "випало йому пророцтво"; пор. описово в перекладі Коструби: "попав на пророцтво" та Перфецько- го: "prophecy appeared before him".
У Житії Михайла Тверського інакше — обрѣте, "знайшов", що більше пасує до контексту читання або вичитування з книг, пор.: "ина таковаїа обрѣтаіемъ въ бжствнѣмь писанин"; "обрѣтаемь бо в соудиискихъ книгахъ" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв. Т. 5, 546).
Складається враження, що в розпорядженні автора літопису був список Поучення Мономаха. Можливо, узяти за взірець для гадання волинського князя саме цей текст літописця спонукав символічний збіг імен: Володимира-Василя Мономаха і Володимира Васильковича (як збіг з іменем іншого Володимира-Василя, Святославича, підказав Слово про закон і благодать Іларіона як взірець для панегірика Володимирові Васильковичу).
Коли так, то можна пошукати відлуння Поучення ще в кількох місцях ГВл. Наприклад, описуючи мисливські здібності Володимира Васильковича, літописець ледве чи не парафразує відповідне місце Поучення, де "вепр" та "ведмідь" стоять поруч у переліку переможених звірів, а наступна фраза твердить, що князь не покладався на слуг:


600
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
бдшеть бо и самъ ловечь . добръ хороборъ . николи же ко вепреви ни к медвѣдеве не ждаше слоугъ свои*. а быша емоу помогли . скоро самъ оуби- ваше всдки звѣрь (ПСРЛ 2: 905—906);
вепрь ми на бедрѣ мечь штдлъ . медвѣдь ми у колѣна подъклада оукусилъ [...] еже было творити штроку моему то сам’ іесмь створилъ дѣла . на воинѣ и на ловѣхъ (ПСРЛ 1: 251).
Аналогічне відлуння творів Мономаха, а саме — листа до Олега Святославича (що входить до комплекту творів Мономаха поряд із Поученням), можна вбачати в наступній фразі, приписаній Данилові Романовичу:
аще моужь оубьенъ есть на рати то кое чюдо есть . инии же и дома оумира- ють (ПСРЛ 2: 822).
Пор. в листі до Олега:
дивно ли адже мужь оумерлъ в полку ти лѣпше суть измерли и роди наши (ПСРЛ 1: 254).
Щоправда, серед достеменно доступних авторові ГВл джерел була також і варіація цієї сентенції, яку ПВЛ укладає в уста сина Мономаха Мстислава; цей варіант, можливо, навіть ближчий до ГВл:
аще и брата моего въбилъ еси . то єсть не дивно в ратехъ бо цери и мужи погыбають (ПСРЛ 2: 228).
Насамкінець зазначимо, що фрагмент про гадання Володимира Васильковича (а точніше, довга цитата в ньому) дає змогу констатувати пріоритет Хлєбн. перед Іпат. Читання Хлєбн. послідовно відповідають текстові Паримійника, натомість варіанти Іпат. відхиляються від оригіналу. Пор.: Хлєбн.: съкроушен- ныа . срд'цєм; Іпат.: съкроушенымъ . срдцмь — Парим.: съкроушеныя срдцемъ; Хлєбн.: проповѣдати плѣнником; Іпат.: полоненикомъ — Парим.: проповѣдати плѣникомъ; Хлєбн.: сїоню славоу; Іпат.: Сивошноу славоу — Парим.: Сиона славу.
П.Т.
Быс по сих пришедшоу шканьномоу и безаконьномоу Ногаеви . и Телебоузѣ с нимь на Оугры в силѣ тджьцѣ во бещисленомъ множьствѣ . вѣлѣша же с собою поити . Роускимъ кндземь . Лвови Мьстиславоу . Володимѣроу . Юрьи Лвовичь . Володимерь же бдше тогда хромъ . ногою . и тѣмь не иддше [Хлєбн.: тѣмь не идє] . зане быг рана зла на немь (ПСРЛ 2: 888—895, 897—902).
У "волинській" частині ГВл (далі — Вл) описано два походи Телебуги на захід: на Угорщину (після якого він ледь не загинув у горах) і на Польщу. Про другий похід літопис уміщує дві оповіді. У першій описано власне похід, а в другій воєнна кампанія є вступом і тлом для розгортання сюжету про початок хвороби Володимира Васильковича та передання ним влади Мстиславові Даниловичу. Між оповідями про угорський та перший польський походи, з одного боку, і оповіддю про другий польський похід, з другого боку, є очевидні текстуальні збіги, які можна кваліфікувати як цитування чи парафразування. Отже, закономірно постає питання про текст-"донор": у якому напрямі рухали-


601
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ся тексти — від раніших повідомлень до пізнішого чи у зворотному напрямі? Іншими словами, який із текстів первинний? Чи, може, усі три тексти створювалися одночасно, одним автором, який удавався до притаманних йому стилістичних засобів?
Л.В. Столярова обґрунтувала думку про те, що насправді відбулося не два польські походи Телебуги (датовані в Іпат. 1283 та 1287 рр.), а один, який мав місце взимку 1286/87 р. (Столярова Л.В. Исторические записи на древнерус- ских книгах (из опыта анализа записи на Кормчей 1286 г.). Древнейшие государства Восточной Европы. 2013 г. М., 2016, 725—747). Польські рочники одностайно датують подію 1287 р. (MPH, vol. З, 51, 76; MPH, vol. 2, 852). Натомість угорський похід упевнено датується зимою 1284/1285 р. (MPH, vol. З, 183; МРН, vol. 2, 850).
Отже, з трьох оповідей про походи Телебуги історичними виявляються перші дві: похід на Угорщину зимою 1284/1285 р. і похід на Польщу взимку 1286/1287 р. Що ж являє собою третя оповідь — про "другий" польський похід? Звіт про невідому іншим джерелам подію чи "нульовий" із подієвого погляду текст, збудований із фрагментів перших двох?
Зіставлення текстів дає можливість зробити припущення про те, що оповіді про походи Телебуги належать до різних редакторських епізодів. Надалі називатимемо тексти, що виникли в рамках першого епізоду, Текст-1, другого епізоду — Текст-2.
Єдність оповідей про перші два походи засвідчується, крім іншого, уживанням унікального для цього сегмента ГВл конектора "бысть по сихъ" (тричі: ПСРЛ 2: 888, 891; крім цього — лише двічі, причому в "галицькій" частині (Іпат. 1225, ПСРЛ 2: 745, 746)), яким, що важливо, уведено як "угорський", так і "перший польський" походи Телебуги. На противагу такій одноманітності "другий польський" похід уведено з допомогою іншого конектора — "наставши ж зѣмѣ" (ПСРЛ 2: 898).
Два походи Телебуги, крім того, об’єднано відсиланням у сюжеті про польський похід до угорського походу: "забъівшоу емоу казни Бйѣ . еже сбысд над нимъ . во Оугрѣхъ . w немже передѣ сказахомъ".
Початок походу "в Ляхи" в Тексті-2 скомпоновано з уривків, запозичених із різних місць Тексту-1, де оповіджено про походи в "Угри" і "Ляхи", пор.:
Текст-1
Текст-2
Быс по сих пришедшоу хѵканьномоу и без- аконьномоу Ногаеви . и Телебоузѣ с нимъ на Оугры в силѣ тпджьцѣ во бещисленомъ множьствѣ . вѣлѣша же с собою поити . Роускимъ кндземь . Лвови Мьстиславоу. Володимѣроу. Юръи Лвовичъ .
[•••]
Посла Бъ на насъ мѣчь свои иже посло- ужить гнѣвоу своемоу . за оумножение грѣховъ нашихъ . идоущоу же Телебоузѣ . и Алгоуевн с нимъ в силѣ тджьцѣ . и с ними Роусцѣи кнжзи Левъ и Мьстиславъ . и Володимѣръ . и Юрьи Лвовичь . инии кнази мнозии . тогда бдхоутъ вси кндзи Роусции . в воли Татарьскои покорени гнѣвомъ Бжиимъ . и тако поидоша вси вкоупѣ .
[...]


602
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Быс же по сих хотлщоу поити . шканьномоу и безаконьномоу . Телебоузѣ на Ляхы. и собравшоу емоу силоу многоу
[...]
Телебоуга же посла ко Заднѣпрѣискымь кназємь . и ко Волъіньскимь ко Лвови и ко Мьстиславоу и к Володимѣроу . вєла имъ поити с собою на воиноу . тогда же блхоу вси кнази в неволѣ Татаръскои . и тако поиде Телебоуга . на Лахъі собравъ силоу многоу
идоущимъ же имъ в Лахъі .
Вторинність Тексту-2 засвідчують показові відмінності в описі хвороби Володимира Васильковича. Текст-1 повідомляє досить нейтрально, що Володимир "6ашє тогда хромъ . ногою . и тѣмь не идашє . зане бы1 рана зла на немь [...] шдинъ Володимѣрь . хѵстасА зане бые хромъ". Натомість Текст-2 говорить про ті самі речі інакше: "Володимероу же кнзю болноу сйщоу . зане бы1 рана . послана . на нь w Ба неисцѣлимая". Другий текст написано у світлі знання про фатальність хвороби Володимира, коли стало ясно, що рана була справді невиліковною, і те, що авторові Тексту-1 видавалося "хромотою", виявилося насправді смертельною недугою. Отже, Текст-2 написано по смерті князя. Натомість Текст-1 нічим не зраджує такої обізнаності. Знання про трагічну історію повільного вмирання Володимира, перші симптоми якого далися взнаки під час походу Телебуги, забарвлює особливою емоційністю Текст-2, пор.:
Текст-1
Текст-2
тоу же на Саноу . Володимеръ воротисА. w нихъ назадъ
и доидоша рѣкы . нарѣцаемаго Сана . Володимѣръ* кназь . сотъсноувъси немощью . тѣла своего [...] а Володимѣра воротища . назадъ зане бы£ жалостно зрѣти на нъ . виддчи его болна соуща
У Тексті-2 опис походу спиняється на моменті повернення Володимира і є прологом до історії про поділ спадщини князя. Але в ньому є кілька відсилань до Тексту-1 (про перебування Телебуги "в Ляхох" та постій під Львовом), що свідчать про те, що йдеться про той самий похід на Польщу.
Текст-1
Текст-2
Телебоуга же [...] поиде назадъ . наЛвовоу землю . на городъ на Лвовъ и стоіаша. на Лвовѣ землѣ . в . недли . кормАчесъ
приѣхаша слоуги его к немоу . въ Каменѣчь . иже то были в Лахохъ. на воинѣ с Татары . Володимѣръ же нача вопраіиати ихь . w Телебоузѣ. оуже ли пошелъ и землѣ Ллдъскои. [...] а Мьстислава повѣдаша . шже пошелъ. с Телебоугою на Лвовъ , [...] Володимеръ же нача вопрашати его . w Телебоузѣ како са дѣяло в Лахохъ . и коуда и выходъ его из ЛАховъ [...]
Текст-2 додає до учасників походу Алгуя. За припущенням Столяревої, це могло бути наслідком осмислення подій 1291 р., коли Телебуга і Алгуй були


603
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
страчені за наказом Ногая (Столярова Л.В. Исторические записи на древнерус- ских книгах, 740). Пор.: НПл під 1291 р.: "Того же лѣта бысть мятежъ в Татарех: Ногуи цесарь уби Телебегу цесаря и Алгуя цесаря". Справді, Алгуй у Тексті-2 відіграє пасивну роль, тоді як усі діяння приписано Телебузі. Прикметно, як міняється формула: у Тексті-1 "Ногаеви . и Телебоузѣ с нимъ", у Тексті-2 "Телебоузѣ . и Алгоуеви с нимъ". Ногая заступає Телебуга, а Телебугу — Алгуй.
Якщо наше припущення слушне, це дає terminus post quem даного редакторського епізоду — 1291 р. Або принаймні ближче до 1291 р., у період розгортання конфлікту в Орді.
Однак імовірнішою причиною згадки Алгуя в Тексті-2 було бажання книжника підвищити легітимність заповіту, який Володимир склав при "царѣхъ". Мстислав, імовірно, відчував непевність свого становища як спадкоємця Володимира, тим більш, що владу на Волині він отримав не за "звичайним" правом, не за міжкнязівською угодою, а на підставі грамоти — у безпрецедентний для Рюриковичів спосіб. Ще одним джерелом легітимності для Мстислава була санкція "цесарів", у "волі" яких перебували всі князі (Ногай був беклярбеком, а не ханом, "цѣсарем"). Мстислав нагадував Володимирові про рішення віддати йому землю, ухвалене в присутності Телебуги і Алгуя: "реклъ ми есь былъ . в Лдхохь . коли есмь былѣ . с Телебоугою . и Алгуемъ" (ПСРЛ 2: 902). Згодом він використав той самий аргумент перед Левом і Юрієм: "братъ мои Володимиръ . дал ми землю свою всю и городъі. по своемь животѣ . при ц1рѣхъ и при егорлдцлхь" (ПСРЛ 2: 929).
У Тексті-2 в описі походу нарощено кількість зауважень про гнів Божий. Уже перший пасаж повен відповідних ремарок:
Посла Бъ на насъ мѣчъ свои иже послоужитъ гнѣвоу своемоу. за оумножение грѣховъ нашихъ . идоущоу же Телебоузѣ . и Алгоуевн с нимь в силѣ тажьцѢ . и с ними Роусцѣи кнази Левъ и Мьстиславъ . и Володимѣръ . и Юрьи Лвовичь . инии кнази мнозии . тогда бдхоуть вси кнази Роусции . в воли Татарьскои покорена гнѣвомъ Бжиимъ . и тако поидоша вси вкоупѣ . Володимероу же кнзю болноу ctfnjoy . зане бые рана . послана .наньіії Ба неисцѣлимаіа
Отже, Текст-2 — це не друга оповідь про похід на Польщу, а лише вступ, експозиція до іншого оповідання, центральним сюжетом якого була хвороба і смерть Володимира Васильковича.
Усередині Тексту-1 також є один, майже дослівний повтор, пор.:
си же оучиниша. поусту землю Володи- мерьскоую . не даддхоуть бо из города нъі лѣсти в зажитье. аще ли кто въіѣхашеть швъі избиша. а дроугша поимаша. а ныю, лоупдхоуть . и конѣ хѵимахоуть . и во городѣ* изомре въ шстою Бйимь гнѣвомъ . бещисленоє множество
и стоіаша . на Лвовѣ землѣ . в . недли . кормАчесь . не воююче и не даддхоутъ . ни из города вылѣсти . в зажитье. кто же выѣхашеть из города. швы избиваша. а дроузии поимаша а инъиа излоупивше . поущахоу нагы . а тѣи . w мороза изомроша . зане бые. зима люта велми . и оучиниша землю поустоу всю . се же наведе на нъі Бъ грѣхъ ради нашихъ . казнл нъі а быхом са покаіалѣ . злъіхъ свои4' безаконьныхъ дѣлъ и юще же и на конѣчь исполни на насъ . гнѣвъ . и измре в гордѣхъ во шстою бещисленою множьство . дроузии же изомроша в селѣхъ . вышедше из городовъ . по шшествии безаконьныхъ Агарлнъ .


604
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Можна було б думати, що другий фрагмент є розширенням першого завдяки мотивові Божих кар (характерному для Тексту-2). З’ясовується, однак, що тут маємо справу із свідомим прийомом: парафразой статті ПВЛ 1068 р. Сусідство ж з "Агарянами" (в Іпат. згаданими до цього лише тричі: у географічному вступі до ПВЛ та у двох статтях Кл) переконує, що й ці дві два фрагменти про нашестя чужоплемінників на Святу землю взято до уваги, пор.:
ГВл: се же наведе на нъі Бъ грѣхъ ради нашихъ. казнд нъі а быхом са покаіалѣ . злъіхъ свои* безаконьныхъ дѣлъ и ієще же и на конѣчь исполни на насъ . гнѣвъ;
ПВЛ: грѣхъ ради нашихъ . попусти Бъ на ны поганыіа [...] наводить Бъ по гнѣву своему иноплеменьники на землю (ПСРЛ 2: 156);
Кл: с ббгостоуднъіми тыми Агарднъі. Ббу же тако попоустившоу гнѣвъ свои на весь миръ . зане исполниса злобъ нашихъ вса зємла . и си вса наведе на нъі грѣхъ ради нашихъ (ПСРЛ 2: 667);
Кл: во дни наша преда Гс'ь градъ Ерелмъ сты безаконьнымъ тѣмь Агарлномъ [...] Ббу же тако попоустившю гнѣвъ свои . на ИзрлА (ПСРЛ 2: 655).
3 другого боку, другий фрагмент (про шкоду довкола Львова) безпосередньо продовжується сюжетом про підрахунки Левом загиблих у його землі людей (і навіть з’єднується з ним, пор.: "по шшествии безаконьныхъ АгарАнъ"; "По шшествии жє Телебоужинѣ и Ногаевѣ . Левъ кназь сочте"). Отже, паралелізм міг бути частиною оригінального плану — подати симетричну картину шкоди, заподіяної землям двох старших князів: Володимира Васильковича (Володимир) і Лева Даниловича (Львів).
Текст-1 споріднює з оточенням низка формул і фразеологічних зворотів, узагалі характерних для "волинської" частини ГВл і, навпаки, відсутніх у Тексті-2.
Зокрема, формула "дары многы и питье" вперше вживається у "волинському" літопису у другому описі походу Бурундая. "поеха Василко кнзь со Лвомъ . и со влд'кою . противоу Боурандаеви . поймавъ дары многы и питье . и срѣте и оу Шоумьски". У дальшому тексті зазначеної формули тричі вжито в першому опису походу Телебуги на "ляхів": "пришедшоу же емоу . к Горинѣ и срете и Мьстиславъ с питьемъ и з дары . и поиде штолѣ мимо КремАнѣць . ко Перемилю . тоу и срѣте Володимеръ кназь с питьемъ и с дары на Липѣ . и посемь оугони Левъ кназь ко Боужьковичемь . и с питьемъ и с дары".
Інша важлива формула, "оканьныи и беззаконьныи/проклятыи", є в тексті до другого опису походу Телебуги (між стп. 849 і 894). Зокрема, Ногай і Теле- буга в Тексті-1 звуться "беззаконьными", але в Тексті-2 Телебуга згадується без пейоративних епітетів. Зміни тону можна пов’язати, серед іншого, з тим, що в Тексті-2 татарські "цесарі" виступали джерелом найвищого авторитету, гарантами легітимності спадкових розпоряджень Володимира Васильковича.
Пасаж про польського князя Болеслава, який спутошив волинське прикордоння, містить синтагму "©усмотрѣвъ веремА . таково". Її вжито в тексті ще тільки двічі — набагато раніше, у "литовських сюжетах" про вбивство Міндовга і Треняти. В обох випадках синтагму приурочено до негативних персонажів, які чинять убивства і "преступають" закон: "Довъмонтъ же блшеть . с ними же по-


605
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шелъ на воиноу и оусмотри времл подобъно собѣ", "шни же оусмотрѣвше собѣ веремл. такова оубиша Тренлтоу" (Іпат. 860—861).
Наведені спостереження дають змогу сформулювати гіпотезу: Текст-1 було написано до смерті Володимира Васильковича, Текст-2 — по смерті цього князя, за правління Мстислава Даниловича.
В.А.
Въ прежереч’ная лѣта . коли Лестько вза Переворескъ . городъ . Лвовъ . тоже ЛаховѢ воеваша оу Берестья (ПСРЛ 2: 890).
Пасаж про берестян та їхнього воеводу Тита (згідно з твердженням Грушевського, події сталися 1280 р.) розміщено посеред опису походу Ногая і Телебуги на Угорщину (див. коментар до ПСРЛ 2: 888—895, 897—902, "Походи Телебуги"). Пасаж має формальні ознаки вставки. Ця історія явно порушує хронологічний ряд і апелює до попередніх подій, "коли Лестько вза Переворескъ" (ця подія описана раніше — ПСРЛ 2: 882). Фрагмент розпочинається зво- ротом-маркером відступу "Въ прежереч'ная лѣта", а завершується характерною фразою "Мъі же на прежнля возвратимсА". Спеціальний інтерес до берестян можна було би пов’язувати з часом, коли Мстислав видав берестянам грамоту, вписану в "Літописець", а отже, уважати оповідь про Тита вставкою.
Однак є резони припускати, що цей пасаж, незважаючи на наведені ознаки, був частиною оригінального тексту і з’явився на своєму місці не без підстав.
По-перше, епізод про Тита має промовисті паралелі в попередньому тексті, де описано розорення Болеславом волинського прикордоння. В обох випадках рівно "двісті ляхів" беруть рівно "десять сіл". Такий дивовижний збіг найлегше пояснити належністю обох фрагментів до спільного етапу роботи над текстом.
Болеслав же бдшеть еще горддсл своимъ безоумье'1’ оусмотрѣвъ веремл . таково пришедъ . во двоу стоу воева школо Щекарева . и взд десять селъ . и тако и дашєть назадъ с великою гордостью . творАшеть бо СА аки всю землю вземь
Въ прежереч'наіа лѣта . коли Лестько вза Переворескъ . городъ . Лвовъ . тоже ЛаховѢ воеваша оу Берестыа . по Кроснѣ . и взлаиа селъ десять . и поидоша назадъ . Берестыани же собрашасл и гнаша по нихъ . бдіиетъ бо Лдховъ. двѣстѣ . а Берестыанъ . б . 6ашєть бо оу нихъ воевода Титъ вездѣ словый моужьствомъ . на ратѣхъ и на ловѣхъ . и тако оугонивъше ѣ и бишасА с ними . Бжиею же млс'тью . побѣдиша Берестьянѣ Лахъі . и оубия ихъ .п. а дроугиіа поимаша . а полонъ свои шполониша
"Вставка" про Тита виявляє тісні зв’язки з попереднім текстом також на сюжетному рівні і є дзеркальним відображенням наведеної там історії. У ній оповіджено, як Володимир Василькович і Лев Данилович прийшли до Берестя й очікували там на союзні литовські сили. Проте останні спізнилися, і воєнну акцію проти польського князя Болеслава провели без них. Але коли литовці таки прийшли під Берестя, вони почали вимагати вирядити їх на війну: "начаша молвити кназю Володимерови . ты насъ возвелъ . да поведи ны коуда а се мъі


606
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
готовъ!. на то есмы пришли". Тоді Володимир "нача домоути . абы коуда Ѣ повести" та "воспомдноу Володимѣръ . адже преже того Лестко . пославъ Люблинѣць взалъ блшеть оу него . село на Въкраиници именемь Воинь" (пор. у сюжеті про Тита: "Въ прежере^ная лѣта . коли Лестько”).
Логіка оповіді, у якій а) фігурувало Берестя як вихідний пункт походу на "ляхів" і б) згадувалися попередні напади Лешка на прикордоння, навіяла спогад про атаку "ляхів", відбиту Титом. Так міг виникнути відступ, зовні схожий на пізнішу вставку, але тісно сплетений із попередньою оповіддю.
В.А.
Тоє же зимъі и в Лахохъ бые моръ великъ . изомре ихъ бещисленоє множество
 Того* . лѣ4 престависА великии кназь Лестько . Казими- ричь Краковьскьскыи (ПСРЛ 2: 895—897)
Між описами походів Телебуги на ляхів (або між Текстами 1 і 2, див. коментар до ПСРЛ 2: 888—895, 897—902 "Походи Телебуги") уміщено дев’ять коротких квазіанналістичних заміток: три про мор, про підрахунки Левом утрат, про смерть Михайла Юрійовича, про повінь "в німцях", про похід Лешка на Конрада, про похід литви на Ригу та про смерть краківського князя Лешка Казимировича:
Тое же зимы и в Лахохъ бые моръ великъ. изомре ихъ бещисленоє множество По шшествии же Телебоужинѣ и Ногаевѣ . Левъ кназь сочте колко погибло воѣ его землѣ людии што поймано . избито и што ихъ Бжиею волею изъмерло . полъ трѣтьи . НадеСАТЬ . тысачѢ
Тое ж зимы оу Юрыа кназа оу Лвовича . оумре снъ именемь Михайло . мла- доу соущоу емоу . и плакашасА по немь . вси людье и спрлтавше тѣло его . и положиша ѣ во цркви . стьпа Бца в Холмѣ . юже бѣ создалъ . прадѣдъ его велнкии кназь . Данило снъ Романовъ
Тое же зимы не токмо и во шдинои Роуси быс' гнѣвъ Бйи . моромъ . но и в Лахохъ
тое же зимы и в Татарехъ . изомре все кони и скоти . и швцѣ . все изомре не шстасА ничего же
Тое ж зимы в наставшее лѣто начаша повѣдати шже в Нѣмцихъ выше4 море и потопило землю гнѣвомъ Бйимъ . боле шьстидєсать . ТЫСАЧЬ дшь потоно- уло . а црквии камены* . ш"динадесАть . и сто . проче деревлныхъ
Того* лѣ4. Лестько Казимиричь пославъ полкъ свои воева кназа Кондрата Сомовитовича . кназь же Кондратъ собравъ дроужииоу свою . гна по нихъ . и 6иса с ними . и побѣди а Бйимъ пособьемъ . и многи изби w полкоу Лесть- кова боіаръ и простоую чадь . и воеводоу его оуби . Серажьского Матѣіа . а свои полонъ шполони . и тако возвратисА во своіаси с чс'тью великою . хвалА . и славА въ Трбци Шца и Сна и Стго Дха и нъі4
Ходиша Литва вса и Жемоть вса . на Нѣмцѣ к Різи . шнѣм же . вѣсть бые и збѣгошасА в городъі . шни же пришедъше к городоу . не воспѣвъ ничегоже и штолѣ же идоша на Лотыголоу . и доходивше города мѣдвѣжьеи Головы .


607
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
и не вспѣвъше оу него ничто же . и тако возвратишасА во своіаси . добивше мало полона . се же оуслъішавше . Тороуньсцѣи Нѣмцѣ шже Жемоть вса пошла на Ригоу идоша на Жемоть помагаюче своимь Нѣмцемъ . и поимаша ихъ бещисленое множьство а дроугиіа избиша. и тако придоша во своіаси . со множествомъ полона
Того*. лѣ* престависА великии кназь Лестько. Казимиричь Краковьскьскыи . епс'пъ же и игоумени и Поповѣ и дыакони спрАтавше тѣло его . пѣвше шбычныіа пѣснии . и тако положиша тѣло его во Краковѣ городѣ во цркви стѣи Трцѣ . и плакашасА по немь вси людье . боіарѣ и простий . плачемь великомъ
Про великий мор польські рочники повідомляють під 1282 р., тобто до, а не після татарських походів на Угорщину і Польщу (MPH, vol. З, 133, 183; MPH, vol. 2, 815, 848). Вони також згадують про голод, якого зазнало татарське військо на шляху через Карпати після походу 1284/1285 р. Однак, здається, "волинський" текст має на увазі не це, а загибель людей під час походу Ногая і Телебуги на Польщу взимку 1286/1287 р. Хронологічне зазначення "тое же зимъі" відсилає до останніх пасажів Тексту-1, де йшлося саме про цю "зиму люту": "зане бые. зима люта велми . и оучиниша землю поустоу всю".
Повідомлення про мор розбито: спершу подано коротку звістку про мор у ляхів, далі — дві замітки про мор у ляхів і в татар. Однак усі повідомлення добре доповнюють одне одного. Якщо прибрати вислови-конектори, а першу звістку про мор у ляхів поставити між двома іншими, три повідомлення добре читатимуться як єдине ціле:
Тое же зимъі не токмо и во шдинои Роуси бые гнѣвъ Бйи . моромъ . но и в Лахохъ [Тое же зимы и в Лдхохъ] быс моръ великъ . изомре ихъ бещисленое множество [тое же зимы] и в Татарехъ . изомре все кони и скоти . и швцѣ . все изомре не шстасА ничего же
Можливо, тут маемо справу з "переміщеним" повідомленням. На питання, чому текст розірвано, немає однозначної відповіді. Але це могло бути пов’язано з особливостями розміщення тексту, зокрема у формі приписок у рукопису.
Між двома звістками про мор уміщено повідомлення про підрахунок Левом загиблих воїнів і про смерть Михайла Юрійовича.
Перше з них — про втрати в землях Лева — логічно продовжує останній пасаж Тексту-1 про відхід Ногая і Телебуги та, імовірно, мало стояти одразу після нього ("и тако поидоша назадъ гвое вѣжѣ . Телебоуга поиде своєю дорогою шпать . а Ногаи своєю дорогою" = > "По шшествии жиб Телебоужинѣ и Ногаевѣ . Левъ").
Зміст повідомлення резонує з попереднім Текстом-1, де зазначено кількість загиблих воїнів Телебуги після походу на Угорщину: "оумре ихъ бещисленое множьство . самовидчи же тако рекоша . оумерши* бье сто . тъісачь".
Звістка про смерть княжича Михайла Юрійовича належить до серії однотипних некрологів "волинського" літопису і, як видається, внесена разом із ними не раніше від часу роботи над некрологом Володимирові Васильковичу (див. коментар до ПСРЛ 2: 862—863 "Некролог Данилові Романовичу").


608
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Чотири повідомлення про польські і німецькі події розміщено через одне, утім, вони утворюють два блоки інформації — польський і німецький.
Замітка про повінь у Німеччині, за спостереженням Грушевського, відповідає подіям 1287 р. У німецьких джерелах (Annales Floreffienses) під цим роком є повідомлення про велику воду в Зеландії, Фризії та Голландії (MGH. Scriptores, tomus XVI, 1859, 628). Похід "всієї Жемоті і Литви" до Риги можна зіставити з походом початку 1286 р., у якому брали участь "жемайти, які також звуться литовцями" (The Livonian Rhymed Chronicie (Bloomington, 1977), 121—122). Якщо ідентифікація подій та датування їх правильні, то це означає, що повідомлення розміщені не в хронологічній послідовності, а отже, навряд чи записувалися по гарячих слідах. В обох помітна спільна тенденція — опис лих, що спіткали "німців".
Про похід Лешка на Конрада, крім "волинського" літопису, повідомляє тільки Длугош під 1287 р., коли він розповідає і про похід Ногая і Телебуги на Польщу. Отже, Длугош повторює структуру викладу "волинського" літопису. Грушевський уважав, що звістку про похід Лешка на Конрада Длугош узяв із невідомого джерела. Так уважють і в польській історіографії (коментар до польського перекладу Длугоша. Кн. 7. 2009, 309—310; Semkowicz. Rozbiór, 308). Однак не виключено, що Длугош запозичив це повідомлення безпосередньо з "волинського" літопису. Прикметно також і те, що він згадує двох ватажків татар — Ногая і Телебугу (так у "волинському" літопису), тоді як у рочниках згадано самого Телебугу.
Під 1286 р. Длугош оповідає про здобуття русинами й литвинами міст Гостин і Сохачів (К. 7: 304—305). Під цією датою взяття Гостина подано в Рочнику Траски. Однак згадки Сохачева немає в польських джерелах, натомість є у "волинському" літопису (Іпат. 1281). Це можна вважати за одне зі свідчень (здається, досі не зауважене) того, що Длугош користувався руським історичним текстом.
У повідомленні про смерть Лешка вжито пишної формули і розгорнутого титулування, характерного для більшості некрологів "волинського" літопису: "престависА великий кназь Лестько . Казимиричь Краковьскьскыи [...] спрАтавше тѣло его . [...] положиша тѣло его". Про смерть Лешка сказано і згодом, посеред оповіді про хворобу і смерть Володимира: "пригна Ярътакъ Лахъ из Люблина. и повѣдаша Володимерови . [...]. н нача. вопрашати его. кназьти молвить. с чимь есь. приѣхалъ. повѣжь. шнъ же нача повѣдити (Х.П. — начаша повѣдати) . кназь Льстко . мертвъ".
Лєшко помер 1288 р., тобто після походу Телебуги на Польщу. Тож розміщення замітки після Тексту-1 хронологічно правильне, однак помилкове щодо Тексту-2, де оповіджено про той самий похід Телебуги. Грушевський уважав це повідомлення вставним. Справді, конфлікт Лешка з Конрадом і смерть Лешка здаються прелюдією до подій, описаних згодом: перехід патронату над Конрадом від Володимира до Мстислава та претензії Конрада на краківський стіл по смерті Лешка. Можна припустити, що, не маючи змоги чи не бажаючи робити відступи в головному тексті, хроніст розмістив перед ним два "пояснювальні" екскурси про Лешка і Конрада.
Тож є підстави припускати, що "польський блок" коротких повідомлень (а схоже, і "німецький блок") потрапив до тексту разом із більшістю некрологів "волинського" літопису, під час написання Тексту-2.


609
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Оглядаючи всі короткі повідомлення, можна дійти висновку, що більшість із них виникли під час написання дальшої оповіді, Тексту-2. Тільки замітка про мор і підрахунок Левом загиблих видаються безпосередніми приписками до Тексту-1.
В.А.
Володимѣръ* кназь . сотьсноувъси немощью . тѣла своєго . и нача слати ко братоу своемоу Мьстиславоу . тако река . брате видишь мою немощь . шже не могоу а ни оу мене дѣтии . а даю тобѣ братоу своемоу . землю свою всю и городы по своемь животѣ . а се ти даю при Цюрихъ и при его рддьцахъ (ПСРЛ 2: 897—898).
и посла послы ко сновцю своемоу . тако река . сновче . шже бы ми ты не былъ на томъ поути . и не слышалъ ты . но ты самъ слышалъ . гораздо и шць твои . и вса рать слышала . шже братъ мои Володимиръ . дал ми землю СВОЮ ВСЮ И городы . ПО своемь животѣ . При Цсрѣхъ И При его рАДЦАХЪ (ПСРЛ 2: 929).
Це відомі фрагмента "волинського" літопису, пов’язані з передсмертними розпорядженнями Володимира Васильковича, згідно з якими Волинь перейшла у володіння Мстислава Даниловича. Нас у наведених уривках цікавитиме термін, ужитий у формульних зворотах "при церихъ и при его рАдьцахъ". Хто такі "рядці" "волинського" літопису?
Л. Махновець залишив термін без перекладу. Натомість інші перекладачі намагалися передати текст інтерпретативно. Так, Дж. Перфецький передав формулу, що нас цікавить, в обох випадках як in the presence of the emperors and their dignitaries (G.A. Perfecky, The Galician-Volynian chronicie: an annotated translation, 99, 113). Натомість Лихачева в першому випадку переклала формулу як "при царе и его советниках", а в другому — "при царях и при их наместниках". Редактори польського перекладу дещо послідовніші, вони передають формулу як przy carze і przy jego doradcach та przy cesarzach i przy jego doradcach (Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów, 244, 269).
Отже, наявні переклади не вбачають у "рядцях" терміна, але не можуть і знайти точного значення слова, передаючи його описово й варіативно — то як "сановники", то як "намісники" чи "дорадники".
А проте слово "рядці" досить поширене в літописних і загалом історичних текстах.
Наведемо відповідні контексти.
НПЛмл під 1360:
Того же лѣта бысть мятежь силенъ въ Ордѣ: мнози цесари побиени быша и цесарици и цесаревицѣ, нрядци сѣкошася межи собою (НПл: 366).
Такий самий текст успадкували Соф. 1, МЛс, Воскр.
Рогозький літописець під 1357:
И послаша рядъци по Берьдебѣка, онъ же пришедъ отца оудави, а братью изби, а самъ сѣде на царство (ПСРЛ 15, 1: 66).


610
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Повість про нашестя Тохтамиша, у Новгородському Карамзінському літописі під 1382 р.:
По повелѣнию цареву приехаша татарове нарочитии, болшии князи ор- дынские и рядци его, с ними же два князя суждалскые, Василеи да Семенъ (ПСРЛ 42: 146).
О житии и о преставлении великого князя Дмитрея Ивановича, царя рускаго у Н4 під 1389 р.:
И рече Мамай княземъ и рядцемъ своимъ: "Преиму землю Рускоую [...] и баскаки посажу поо всѣмъ городомъ Рускымъ (ПСРЛ 4, ч. 1: 353).
Сказание о Мамаевом побоище:
И царь Тактамышь, побѣдивъ царя Мамаа, и прогна его, мамаевы же князи и рядци, и ясовулы, и алпауты биша челом царю Тактамышу. И приатъ их и взя Орду, и сѣде на царствѣ.
Цікаво, що російський переклад Сказання передає фразу так: "Мамаевы же князья, и союзники, и есаулы, и бояре" (Библиотека литературы Древней Руси. Т. 6), а переклад Повісті про нашестя Тохтамиша в тому ж виданні тлумачить "рядці" як "вельможі" (Библиотека литературы Древней Руси. Т. 6).
Вологодсько-Пермський літопис:
И послаша ко царю Ахмату [...], чтоб государь смиловался, и рядца его Те- мирь печаловался царю, а самъ бы жаловал. А послал князь великий царю тѣшь велику и рядцѣ его Темирю. [...] Приидет ко мнѣ Йван сам, почнутся ми о нем мои рядцы и князи печаловати, они как будет пригоже, так его пожалую. А Темирьрядцд его тѣшь не взял [...] (ПСРЛ XXVI: 265).
Отже, у літописних контекстах рядці виступають якоюсь групою ординської військової знаті, наближеної до хана, й часто трапляються у стійкому словосполученні "князи и рядци". А частотність слова в літописах змушує гадати, чи не маємо ми справу з термінологічною калькою, що позначала якогось ординського сановника високого рангу.
Власне, так і думав І.Д. Бєляєв — автор єдиної спеціальної розвідки, написаної про рядців. Він гадав, що рядці — це ординські "вельможі", наділені судовою владою (Беляев И.Д. О монгольских чиновниках, упоминаемых в ханских яр- лыках. Архив историко-юридических сведений, относящихся до России, кн. І. 1850, 104). Бєляєв спирав свої судження на ханських ярликах руським митрополитам, зокрема на ярлику Менгу-Тимура 1267 р., де серед іншого знаходимо:
И как первые Цари их пожаловали и мы, Богу моляся, и их грамот не изы- начивая, потому ж жалуєм. Во всех пошлинах, не надобе им ни которая Царева пошлина, на Царицына, ни Князей, ни Рядцев, ни Дороги, ни Посла, ни которые Пошлинников ни которые доходы; или что церковные земли, воды, огороды, винограды, мельницы, зимовища, летовища, да не замают их, а что будет взяли, и они отдадут безпосульно.
Коментуючи це місце, Бєляєв зауважив:
Рядцы здесь помещены между высшими сановниками; вероятно, это были советники ханские, от слова рядъ, совет, или не переведены ли этим сло-


611
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
вом по-русски члены сената, учрежденное Угедеем в 1231 г.? (Беляев И.Д. О монгольских чиновниках, упоминаемых в ханских ярлыках, 109).
Щоправда, насторожує те, що дослідники монгольської та ординської військової і політічної еліти обходять таку визначну категорію сановників цілковитою мовчанкою (див., зокрема: Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973, або з новітніх праць: Элита в истории древних и средневековых народов Евразии. Отв. ред. П.К. Дашковский. Барнаул, 2015). Та й неможливо відшукати в монгольських документах термін, який міг би стати вихідним для формування слов’янської кальки "рядці" (див.: Григорьев А.П. Монгольская дипломатика XIII—XV вв. (чингизидские жалованные грамоты). Л., 1978), і навіть спеціальне дослідження ханських ярликів руським митрополитам (Григорьев А.П. Сборник ханских ярлыков русским митрополитам. Источниковедческий анализ золото- ордынских документов. СПб., 2004) цілковито ігнорує "рядців".
Це й не дивно. Пишучи оглядову статтю, Бєляєв користувався єдиним доступним йому виданням ярликів (Григорьев В.В. О достоверности ярлыков, данных ханами Золотой Орды русскому духовенству. Историко-филологическое исследование. М., 1842), де було опубліковано так звану Докладну редакцію збірки ярликів, пізню, XVI ст., та з великою кількістю інтерполяцій, зокрема й літописного походження. Саме до таких — літописних — запозичень слід зарахувати фрагмент ярлика Менгу-Тимура, де не тільки рядців, а й інших перерахованих сановників поназбирувано по літописах. Це засвідчує, зокрема, уже знайоме нам літописне поєднання "ни Князей, ни Рядцев". Коротка редакція збірки ярликів, XV ст., що автентичніше передає текст оригіналу, не знає всього переліку ординських достойників, зокрема й рядців (див.: Памятники русскаго права. Вып. 3. М., 1955. Приложения, 467).
Отже, "рядці" не є елементом ділової та актової мови ординських документів.
Яке ж тоді походження їх у літописах?
Приглядаючись до літописів, які містять "термін" рядці, з’ясовуємо, що вперше він з’являється в літописах Новгородсько-Софійської групи XV ст. (НПл, Соф. 1) і надалі фігурує виключно в літописних текстах, що зазнали впливу НСл. Навпаки, літописи, що постали незалежно від НСл, такого "терміна" не знають, навіть у повідомленнях про ті самі події.
Отже, термін "рядці" виникає в новгородському літописанні, причому в процесі укладання перших літописів Новгородсько-Софійської групи на початку XV ст. Саме тоді в Новгороді з’являється текст ГВл, який інтенсивно використовується у НСл. Новгородських істориків у ГВл цікавили виключно сюжети, пов’язані з монгольським завоюванням і взагалі з монголами. Так, до Соф. 1 було буквально переписано обширні тексти ГВл про битву на Калці, про здобуття Козельська, про облогу та взяття Києва тощо. Гадаємо, що, цікавлячись татарами й розшукуючи про них тексти, новгородські книжники натрапили й на повідомлення ГВл про Телебугу, де згадуються його "рядці" (Телебуга та Алгуй фігурують у повідомленнях Соф. 1).
Отже, єдиний оригінальний контекст для тлумачення поняття містить виключно ГВл. Коли ізолювати інші — похідні — літописні контексти, що можна сказати про термін? Хто такі "рядці", якщо спиратися на текст ГВл?


612
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Новітній словник лише для розгляданих двох прикладів подає початкову форму слова "рддьца" з унікальним значенням "дорадник" (Словарь древнерусскаго языка XI—XIV вв., т. 10). Здається, на укладачів вплинули відомі з XV ст. і запозичені через польське посередництво рлдцл (член ради правителя) і рлдца (управитель) (Словник староукраїнської мови XIV—XV cm. Т. 2. К., 1978, 312, 314). Давньоруський узус знає лише рддьць (свідок укладення договору чи грамоти) (Словарь древнерусскаго языка XI—XIVвв., т. 10).
Власне, саме таку ситуацію — укладання договору і написання грамоти — ми маємо в повідомленні про передання Волині Володимиром Васильковичем Мстиславові Даниловичу. Це прямо заявлено в тексті, щоправда, дещо пізніше від описуваних подій із "цесарями":
хочю послати по брата своєго по Мьстислава а быхъ с нимъ рддъ оучинилъ . w землю и w городы . и w тобѣ кнагини моа мила. Шлго . и w семь дѢтати w ИзАславѣ;
брате мои на то та рци есмь призвалъ . хочю с тобою рлдъ оучинити . w землю и w городы . и w кнагинѢ своей;
Володимеръ же повелѣ писцю своемоу. Федорцю. писать грамоты (ПСРЛ 2: 901—902);
далъ есмь емоу [Мстиславові. —Авт.] землю свою всю . и городы и грамоты есмь пописалъ (ПСРЛ 2: 912).
На грамотах, писаних Федорцем, однак, мали б стояти імена руських свідків. Але розгляданий текст твердить про якихось "цесарських рядців". Хто це такі?
Володимир Василькович скористався присутністю на Волині ординських ханів Телебуги й Алгуя і вирішив дістати від них санкцію на своє рішення з тим, очевидно, щоб його не могли заперечити ненависні йому Лев Данилович та його син Юрій. Отже, перед нами не просто контекст "ряду", але ситуація видавання ханського ярлика на княжіння, унікальна для Західної Русі. На жаль, літописець не завдав собі труду описати детальніше процедуру одержання ярлика князем. Він тільки зазначив, що відбувалося це з участю "цесаря та його рядців". Але це важлива формула, яка засвідчує, що йдеться про ярлик і що Володимир Василькович (або Мстислав) таки одержав його.
Процедура видавання ярлика ханами Золотої Орди, який формою завжди був жалуваною грамотою, передбачала, що бенефіціар (прохач) має звернутися до хана, сформулювавши свої прохання. Він, однак, не міг зробити цього особисто. За нього перед ханом мали клопотатися кілька осіб, як правило, сановники високого рангу, на чиє прохання, власне, і видавався ярлик.
Ця процедура добре відбита, наприклад, у текстах ханських ярликів Венеціанській республіці. У кінці кожного акта занотовано поіменно тих татарських "баронів", хто просив "милість" або ж "подав прохання" за Венецію. Ось кілька прикладів (цитуємо за виданням: Григорьев А.П., Григорьев В.П. Коллекция золотоордынских документов XIVвека из Венеции. Источниковедческое исследование. СПб., 2002):
Ярлик Джанібека Венеції 1342 р.:
Nomina autem illorum baronum, qui pro nobis gratiam impetrauerunt, sunt hec: Nagadain. Aly. Mogolboa. Acomat. Bechelamis. Corcobasi. Cotole-mur. Aytamur. Serix capud dominarum


613
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Имена же тех баронов, которые для нас милость испрашивали, суть следу- ющие: Нангудай, Али, Могулбуга, Ахмат, Беклемиш, Куртка-бахши, Кутлуг- Тимур, Ай-Тимур. Восемь главных господ.
Ярлик Джанібека Венеції 1347 p.:
In presentia de Mogalbey, de Triouazi, de laghaltay, de lerdhezine, de Cotloboga. Tutti questi cani ha domandado la gratia ella proferta a miser lo imperador.
В присутствии Могулбуга [...], Ягалтай [...], Кутлугбуга. Все эти вельможи ходатайствовали о пожалований и поддержке у господина императора.
Ярлик Бердибека Венеції 1358 р.:
Asambey, Megalbey, Sarabey, Jagaltay, Tolobey, Cotulubuga, tuti canni signori a sporta la peticion, Sabadin Catip scriuan scripse
Асамбей, Мегалбей, Сарабей, Ягалтай, Толобей, Котулубуга, все вельможные господа, подали прошение. Сабадин Катип, писец, написал.
Ярлик Бердибека Венеції 1358 р.:
Li baroni Molgabogabey, Cotelletemur, Timuros, Coragan, Chozazuch... questi cani sporse la so peticion. Sabadin scriuan scrisse.
Представили то прошение князья Могулбуга, Кутлуг-Тимур, Тимур, Кора- ган, Черкес-ходжа. Написал Сабахаддин-катиб.
Аналогічно знаходимо й у ярликах руським митрополитам, де це передано формулою "а жалобу положил" (цитуємо за виданням: Памятники русскаго права. Вып. 3):
Ярлик Тайдули митрополитові Феогносту 1351 р.:
А жалобу положил Тайобога. Айхоча, Мухтар, Учагун, Каранчий писал.
Ярлик Тайдули митрополитові Алексію 1354 р.:
Написано. Темир Ходча жалобу положил.
Ярлик Бердибека митрополитові Алексію 1357 р.:
Написано Муваобога, Усяин, Сараи, Ягатляи, Кутлубугаи, и те головные Князи жалобу клали. Сеунчь Темурь мюрь бакшии писал.
Отже, "цесареві рядці" нашого тексту і є тими хановими сановниками, які від імені Володимира Васильковича "жалобу клали" перед "цесарями". Очевидно, не знаючи як слід ординського ритуалу і термінології, літописець удався до знайомого і контекстуально досить доречного терміна "свідки".
Те, що під час походу Телебуги було одержано ханський ярлик зі згодою на княжіння Мстислава, можна підтвердити й іншим способом. Згадуючи цей момент, Володимир Василькович говорить:
а Бъ вѣдаеть . и вса подънебеснаіа . не могоу пороушити рддоу . что есмь докончалъ с братомъ своимъ . Мьстиславомъ . далъ есмь емоу землю свою всю . и городы и грамоты есмь пописалъ (ПСРЛ 2: 911).
У цій тираді дещо таємничо звучить фраза "а Бъ вѣдаеть. и вса подънебеснаіа". У ній можна добачити відлуння формули mongke tengri kiicundur із інвокації монгольських ярликів (Григорьев А.П. Монгольская дипломатика XIII—XIV вв. (чин-


614
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
гизидские жалованные грамоты). Л., 1978, 17—26). Буквальний смисл формули: "силою вічного неба", однак християнські перекладачі монгольських послань передавали її зі згадкою не лише "неба", а й "бога", що, наприклад, у латинських перекладах могло звучати як per potentiam Dei excelsi (Denise Aigle, The Letters of Eljigidei, Hiilegii and Abaqa: Mongoł overtures or Christian Ventriloquism?, Inner Asia (2005, 7 (2)), 148—149), а у слов’янських — "вышняго бога силою вышняя троица" (Григорьев А.П. Сборник ханских ярлыков русским митрополитам. Источниковедческий анализ золотоордынских документов. СПб., 2004, 15).
Натомість новгородські читачі XV ст. в повідомленні ГВл про передання Волині побачили лише воєнний аспект. І справді, видавання ярлика відбувалося посеред монгольського походу на Польщу, і, отже, цілком допустимо було виснувати, що "цесарські рядці" є якісь військові начальники високого рангу. Зрештою, простима помилка, враховуючи, що такий саме висновок із читання літопису зробили й новітні коментатори, які, заперечуючи можливість писемного закріплення угоди, аргументують це тим, що "все розігрувалося у військовому таборі, тож чи треба було вдаватися до документів?" (Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów, 244, прим. 1641).
Підсумуємо: передання Волині Мстиславові Даниловичу було оформлено шляхом створення двох комплектів документів: монгольського ярлика, а також "докончанної" грамоти між Володимиром і Мстиславом.
О.Т.
Во има Шца и Сна и Стго Дха . молитвами . стыа Бца . и пригдвца Мрья . и стхъ агг лъ. се язъ . кназь Володимеръ. снъ Василковъ. вноукъ Романовъ . даю землю свою всю и городы по своемь животѣ. братоу своемоу Мьстиславоу . и столныи свои городъ Володимиръ (ПСРЛ 2: 903).
У тексті "волинського" літопису вміщено дві грамоти Володимира Васильковича. Ничже наводимо відповідний текст літопису, розбивши його на змістові фрагменти:
Во има Шца и Сна и Стго Дха . молитвами . стыа Бца . и прис'двца Мрья . и стхъ агглъ . се язъ . кназь Володимерь . снъ Василковъ . вноукъ Романовъ .
даю землю свою всю и городы по своемь животѣ . братоу своемоу Мьстиславоу . и столныи свои городъ Володимиръ .
дроугоую же грамотоу напсахъ . братоу своемоу такоую же .
хочю и еще (и) кнагинѢ своей псати грамоутоу такоую же
Въ има Шца и Сна и Стго Дха млтвами стыа . Бца . и приЩвца Мрья . стхъ ангтлъ . Се язъ кназь Володимѣрь снъ Василковъ . вноукъ Романовъ .
пишоу грамотоу .
далъ есмь кнагинѢ своей . по своемь животѣ . городъ свои Кобрынь . и с люд- ми и з данью . како при мнѣ даяли тако и по мнѣ . ать дають кнагинѢ моей .
иже (аже — X) далъ есмь . еи село свое Городелъ . и с мыто'1' а людье како то на ma страдалѣ тако и на кнагиню мою . по моемь животѣ .
аже боудеть кназю городъ роубити . ини к городоу а поборомъ . и тотарь- ЩИНОЮ. КО КНАЗЮ .


615
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
а Садовое еи Сомино же далъ есмь кнагинѢ свое . и манастырь свои Апс’лы же создахи и своею силою . а село есмь коупилъ . Березовичѣ . оу Рьевича оу Давыдовича. Фодорка. а далъ есмь на немь. н . гривенъ коунъ а. е . локотъ . скорлата . да бронѣ дощатые . а тое далъ есмь ко Ап£лмъ же .
а кнагини моа . по моемь животѣ . адже восхочеть в черничѣ поити поидеть . аже не восхочеть ити . а како еи любо . мнѣ не воставши смотрить что кто иметь чинити . по моемь животѣ
Скільки було грамот?
Традиційно вважають, що дві. Маріуш Бартницький припустив, що Володимир видав єдину грамоту в трьох копіях. Під час укладання хроніки грамоту було нібито розбито на уривки, два з яких нині сприймаються за дві окремі грамоти: Мстиславові і своїй княгині (Mariusz Bartnicki, Gramota księcia Włodzimierza Wasylkowicza. Wokół problemu następstwa tronu w księstwie wołyńskim i halickim XII—XIII wieku, Colloquia Russica. Series II. Vol. 3. Данило Романович і його часи (Івано-Франківськ — Краків, 2017), 262). Для обґрунтування своєї гіпотези дослідник міг би використати східноруську паралель: у духовній грамоті московського князя Івана Даниловича 1339 р. розпорядження щодо спадкування всіма родичами вміщено в єдиному документі (Духовные и договорные грамоты великих и уделъных князей XIV—XVIвв. М.; Л.; 1950, 7—8).
Однак думці Бартницького суперечить існування двох інвокацій, а також уточнення в другому документі "пишоу грамотоу", яке було доречне саме на початку, а не в середині акта. Важко зрозуміти, навіщо хроністові було б розривати текст єдиного документа на дві частини і подавати їх як окремі документи. Немає достатніх підстав припускати редагування.
Про кількість грамот та/або копій можуть свідчити дві фрази, уміщені між текстами грамот Мстиславові і княгині:
1) дроугоую же грамотоу напсахъ . братоу своемоу такоую же
2) хочю и еще княгинѣ своей псати грамоутоу такоую же
Слова "такоую же" можуть свідчити про те, що йдеться про копію наведеної раніше грамоти. За такої логіки фраза 1) твердить про копію для Лева (іншого "брата своєго", крім Мстислава, Володимир не мав) і 2) — про копію для княгині. Отже, ця лінія аргументації провадить до думки, що було виготовлено чотири грамоти: грамоту Мстиславові в трьох копіях та окрему грамоту особисто для Володимирової княгині. Коли виготовлення копії першої грамоти для Лева ще можна пояснити (Володимир інформував іншого "брата своєго" про розпорядження щодо Володимирського столу), то видавання грамоти тотожного змісту княгині позбавлене смислу: вона, як жінка, не мала стосунку до успадкування княжих столів і не могла втрутитися у передавання їх Мстиславові (усупереч підозрам Антона Генсьорського: Генсьорський А.І. З коментарів до Галицько-Волинського літопису (волинські і галицькі грамоти XIII ст.). Історичні джерела та їх використання. Вип. 4. К., 1969, 173).
Іншою можливістю є припущення, що "такоую же" могло означати "нижчезаз- начену" / "наступного змісту" (пор.: Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка. T. З, 920—921). Якщо так, то після цих слів мала стояти логічна


616
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
двокрапка, а далі — текст документа. За такого прочитання фраза 2) має перекладатися так: "ще хочу княгині своїй писати грамоту такого змісту: і за нею, справді, іде текст документа. Проте такому тлумаченню суперечить та обставина, що попередня фраза 1) не вводить до хроніки жодного окремого документа.
Ще однією можливістю є припущення, що "такоую же" грамоту означає не "точну копію", а грамоту такого самого розряду (типу), тобто "душевну" (заповітну), на відміну від, скажімо, "хресної". У такому разі "дроугоую же гра- мотоу напсахъ . братоу своемоу такоую же" мало б на увазі, що для Лева було виготовлено грамоту, яка передає зміст грамоти для Мстислава. А слова "хочю и еще (и) кнагинѢ своей псати грамоутоу такоую же" означали б, що для княгині було видано окрему "душевну" грамоту з розпорядженнями Володимира щодо тієї частини Володимирового (приватного) майна, яке призначалося для утримання вдови.
Грамоти, виготовленої для Лева, текст літопису не наводить, і це може означати, що змісту її хроніст не знав, адже працював у Володимирі, а грамоту мали надіслати до Лева. Звідки б тоді він узагалі міг дізнатися про її існування і чому залишив згадку про неї? Видається ймовірним, що фраза "дроугоую же грамотоу напсахъ . братоу своемоу такоую же" могла бути канцелярською позначкою на грамоті Мстиславові, внесеною хроністом у свій текст. У ранніх руських канцеляріях не було усталеної практики виготовлення і зберігання копій усіх грамот, тож така позначка засвідчувала факт існування грамоти, надісланої Левові.
Натомість друга фраза "хочю и еще и кнагинѢ своей псати грамоутоу такоую же" навряд чи була аналогічною припискою і взагалі не походила з рукопису грамоти— усупереч Т.П. Кострубі, Є.Ю. Перфецькому, А.І. Генсьорському, Л.Є. Махновцю, О.П. Лихачовій, Домбровському і Юсуповичу. Прикметно, що замість дієслова доконаного минулого часу "напсахъ" тут ідеться про намір — "хочю псати". Слід звернути увагу на варіант Хлєбн., згідно з яким фраза звучить так:
хочю и еще княгини своей писат грамотоу тако ж
Отже, тут ідеться не про написання "такої ж" грамоти для княгині, а про те, що Володимир хотів "також" написати — на додачу до грамот братам — окрему грамоту і для княгині. Цей намір оформлено як пряму мову князя, аналогічно до того, як це зроблено у випадку із Мстиславом та його грамотою берестянам (див. коментар до ПСРЛ 2: 932). Це засвідчує єдину манеру інтеграції грамот до тексту літопису й додатково підтверджує єдине авторство на цьому відрізку ГВл.
Тож можемо напевно стверджувати, що існувало три грамоти: Мстиславові, Леву (можливо, тотожна першій) і княгині Ользі.
Обсяг грамот
Обом грамотам Володимира Васильковича бракує санкції, короборації та есхатоколу. Навряд чи ці частини формуляра були відсутні в оригіналах, радше їх випущено при внесенні до тексту хроніки.
Як уже зазначали в літературі (Купчинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства, 312), грамота Мстиславові надто коротка, воче-


617
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
видь утратила більшу частину тексту. Імовірно, там могла міститися детальніша інформація про володіння, що їх успадковував Мстислав, а також заборона "вступатися" іншим родичам, зокрема Левові і Юрію. Однак ця втрачена частина грамоти відновленню не підлягає.
Інша ситуація з грамотою Ользі: є шанс відновити останній фрагмент основного протоколу.
У тексті ГВл, що передує грамотам, Володимир Василькович каже Мстиславові і княгині:
хочю послати по брата своего по Мьстислава а быхъ с нимъ рддъ оучинилъ . w землю и w городы . и w тобѣ кнагини моа мила . Шлго . и w семь дѣтмпи w Изяславѣ;
хочю с тобою рддъ оучинити . w землю и w городы . и w кнагинѢ своей . и w семъ дѣтяти. хочю грамоты писати.
Отже, складається враження, що до грамоти мало бути долучено питання Ізяслави. Прибрана дочка Володимира, однак, у документі не згадана. Проте безпосередньо після тексту грамоти є фрагмент, оформлений як пряма мова Володимира, де йдеться про Ізяславу:
посем же посла Володимѣрь ко братоу тако река . 6paf мои Мьстиславе . цѣлоуи ко мнѣ . хргтъ на томъ . како ти не її яти . ничего* w княгини моей . по моемъ животѣ. что есмъ еи далъ. и її сего дѣтища. її Изяславъі же. не їїдать еѣ неволею ни за кого же. но кдѣ боудеть княгинѣ моей любо . тоутотъ ю дати
Цей фрагмент змикається із завершенням грамоти Володимировій княгині, де розвинуто тотожну тему — її долі по смерті чоловіка:
а КНАГИНИ моа . по моемь животѣ . шже восхочеть в черничѣ поити поидеть . аже не восхочеть ити . а како еи любо . мнѣ не воставши смотрить что кто иметь чинити . по моемь животѣ
Можна припустити, що грамота княгині Ользі в закінченні містила розпорядження Володимира щодо його княгині і щодо його дочки, з тим лише, що остання клаузула виявилася відірваною від тіла грамоти і оформленою хроністом як пряма мова князя з вимогою хресної грамоти.
"даю землю свою всю и городы по своемь животѣ братоу своемоу Мьстиславоу"
Ці слова з грамоти Володимира Мстиславові буквально повторено в прямій мові, розміщеній вище за текстом у другій оповіді про похід Телебуги:
Володимѣрь* кназь . сотьсноувъси немощью, тѣла своего . и нача слати ко братоу своемоу Мьстиславоу . тако река . брате видишь мою немощь, шже не могоу а ни оу мене дѣтии. а даю тобѣ братоу своемоу . землю свою всю и городы по своемъ животѣ . а се ти даю при церихъ и при его рлдьцахъ
Аналогічну формулу повторено:
у словах Володимира до Лева і Юрія: "далъ есмъ братоу своемоу Мьстиславоу . землю свою и городы";


618
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
у посланні Мстислава до цих же князів: "далъ ми землю свою всю и городы";
у посланні Володимира до Мстислава: "далъ ти есмь . землю свою всю . и городы . по своемъ животѣ";
у прямій мові Мстислава, де він переповідає слова Володимира: "даю ти землю свою всю и городы по своемъ животѣ".
Це спостереження може свідчити про те, що весь відтинок "волинської" частини, починаючи з другої оповіді про похід Телебуги, було написано тим самим автором, який використовував тексти грамот і інтегрував їх до свого твору. Отже, можна зробити висновок, що останні сегменти ГВл писано за правління Мстислава людиною, котра мала доступ до всіх трьох уміщених у хроніці грамот (виданих Володимиром Васильковичем і Мстиславом Даниловичем).
Чи платило Галицько-Волинське князівство "вихід" в Орду?
Термін "татарщина" в грамоті Володимира Васильковича своїй княгині (ПСРЛ 2:903—904) є гапаксом, не фіксованим жодним іншим текстом (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка по писъменным памятникам. Т. 3, 925). Водночас це ключове джерельне свідчення про форми економічної підлеглості галицько-волинських земель Орді. В історіографії тлумачення "татарщини" давно є традиційно суперечливим. Наприклад, Михайло Грушевський вагався: "Може бути, що дійсно, часами платилася татарам річна данина, але може бути, що давалися тільки контрибуції в певних надзвичайних обставинах" (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З, 102). Або, як пізніше ставив питання Михайло Ждан: "Не відомо, чи була це [татарщина. — Авт.] річна, постійна данина, чи теж данина, що її складалось татарам у деяких надзвичайних випадках" (Ждан М.Б. До питання про залежність Галицько-ВолинськоїРуси від Золотої Орди. Мюнхен — Нью-Йорк, 1968, 9).
В історіографії поширено уявлення про те, що всі завойовані монголами руські землі платили данину (Греков Б.Д., Якубовский А.Ю. Золотая Орда и ее падение. М.; Л., 1950, 220), зокрема Галицько-Волинське князівство. На думку Георгія Вернадського і Володимира Пашуто, регулярну данину на володіння Романовичів накладено після походу Бурундая 1258 р. (Вернадский Г.В. Монголы и Русъ. Тверь; М., 1997, 165—166; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, 298). Утім, уважають, що Галицько-Волинське князівство перебувало в легшій залежності від Орди, ніж Східна Русь (Грушевський М.С. Історія України- Русі. Т. З, 101—103; Ждан М.Б. До питання про залежність Галицько-ВолинськоїРуси від Золотої Орди, 23—37; Горский А.А. Утверждение власти Монгольской импе- рии над Русью: региональные особенности. Исторический вестник. Т. 10 (157). М., 2014, 75—76, 78).
Різні моделі залежності руських земель від Орди другої половини XIII ст. запропонував А.А. Горський. На його думку, у Галицько-Волинському князівстві збирання фіксованої данини, називаної "татарщиною", здійснювали місцеві князі, інституту баскаків не існувало, а додатковою повинністю князів було допомагати монголам у походах на сусідні країни. Згадка баскака в Бакоті, за


619
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
логікою вченого, зафіксувала винятковий випадок, характерний лише для Пониззя певного часу.
Можна помітити, що в історіографії звичайно розглядають Галичину й Волинь як одноцілість, єдину державу, землі якої мали однаковий правовий статус у Монгольській імперії. Проте якщо усунути упередження щодо "Галицько-Волинської держави", з джерел виступає інша картина: форми залежності двох земель різнилися.
Відомості про державну повинність сплачувати щорічну данину татарам ми очікували б знайти у грамоті "офіційній", тобто тій, що її було видано спадкоємцеві князя — Мстиславу Даниловичу. Натомість знаходимо згадку про "татарщину" в "приватній" грамоті, виданій дружині князя.
Щоб з’ясувати, чи доцільне розуміння "татарщини" як регулярної данини, "виходу", слід проаналізувати мікроконтекст цього терміна в грамоті Володимира Васильковича.
У тексті перераховано низку постійних повинностей. Зокрема, місто Ко- бринь Володимир Василькович "далъ есмь кнагинѢ своей . по своемь животѣ . городъ свои Кобрынь . и с людми и з данью . како при мнѣ даяли тако и по мнѣ . атъ даютъ кнагинѢ моей". Тут ідеться про стандартну данину, яку князі збирали з особисто вільного населення.
Про жителів села Городел (Городло) сказано: "како то на ма страдалѣ тако и на кнлгиню мою . по моемь животѣ". Згадано звичайні аграрні повинності сільських жителів. Наступний фрагмент згадує ситуативну повинність: "аже боудеть кназю городъ роубити ини [Хлєбн.: они] к городоу". Тут окреслено обов’язки жителів (брати участь у будівельних роботах?), тільки якщо князь будуватиме город. Продовження фрази: "а поборомъ . и тотаръщиною . ко кназю". Контекст цих слів підказує, що й тут ідеться про тимчасові, ситуативні повинності.
Термін "побор" виступає в документах XIV—XV ст. на позначення тимчасового збору з місцевого населення на утримання судових урядників, коли вони перебувають на виїзді в певній території (Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусскаго языка по письменним памятникам. Т. 2, 987). У текстах, що походять із території ВКЛ та Корони, "побором" називали будь-які грошові стягнення (Словник староукраїнської мови XIV—XV cm. Т. 2. К., 1978, 157).
Згадана поряд із "побором" "татарщина", вірогідно, теж була різновидом ситуативних повинностей. Зокрема, це міг бути натуральний (і спершу ненор- мований) податок, а фактично просто стягнення на утримання татар (насамперед їх очільників) на території Волині. ГВл описує, як князі зустрічали Телебугу "с питьемь и с дары":
и тако поиде Телебоуга . на Лахъі собравъ силоу многоу . пришедшоу же емоу . к Горинѣ и срете и Мьстиславъ с питьемъ и з дары . и поиде штолѣ мимо КремАнѣць . ко Перемилю. тоу и срѣте Володимеръ кназь с питьемъ и с дары на Липѣ . и посемь оугони Левъ кназь ко Боужьковичемь . и с питьемъ и с дары (ПСРЛ 2: 892).
Розквартировані біля Володимира татари "кормилися" коштом місцевого населення й використовували угіддя, не допускаючи волинських жителів:


620
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шсташа же Татаровѣ дроузии оу Володимѣра. кормити либъівѣи . конѣ. си же оучиншиа. поусту землю Володимерьскоую не даддхоуть бо из города нъі лѣсти в зажитье . аще ли кто въіѣхашеть швы избиша. а дроугия поимаша. а иныя лоупдхоуть . и конѣ шимахоуть (ПСРЛ 2: 893).
Аналогічна доля спіткала Львів та околиці міста, коли довкола стояли війська Телебуги:
поиде назадъ . на Лвовоу землю . на городъ на Лвовъ и стояша. на Лвовѣ землѣ, в . нед'ли . кормдчесь . не воююче и не даддхоуть. ни из города вылѣсти. в зажитье . кто же выѣхашеть из города . wbłi избиваша . а дроузии поимаша а инъія излоупивше . поущахоу нагы . а тѣи . w мороза изомроша . зане бые. зима люта велми . и оучиниша землю поустоу всю (ПСРЛ 2: 894).
Настійливе повторення "с питьемь и с даръі" може свідчити про те, що перед нами — стійка формула. Слід гадати, що саме такі "кормління" і "дари" татарам другої половини XIII ст. дістали назву "татарщина". Пізнішою аналогією може служити "ординщина" — особливий різновид зборів, накладений владою ВКЛ на міста Подніпров’я у XV—XVI ст. Зібрані кошти вживали на дипломатичні подарунки кримському ханові та найвищій кримській аристократії, забезпечення посольств та інші "татарські" видатки (Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовскаго статута. М., 1892, 487—488; Довнар-Запольский М.В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовскаго при Ягеллонах. T. 1. К., 1901, 16).
Отже, як видається, волинська "татарщина" кінця XIII ст. є не регулярна данина, не ординський "вихід" Східної Русі, а "державний" збір на "татарські потреби".
У зв’язку із цим постає ширше питання: чи збирали з галицько-волинських земель регулярну данину для монголів? Свідчень про це, як і про перепис населення, у ГВл ми не маємо. Однак пряме посилання на сплату щорічної данини міститься у відомому листі Владислава Локотка до Папи Римського від 21 травня 1323 р. Польський король повідомляє про те, що "terra Ruthenorum" платила татарам "annua tributa" (Monumenta Poloniae Vaticana. T. 1. № 83, 73).
Але про яку саме "землю русі" йшлося: про всі галицько-волинські території чи тільки про Галичину? Про більшу вірогідність другого варіанта свідчить те, що саме Галичина була суміжною з володіннями Владислава Локотка (про що прямо сказано в листі: "nostris metis contiguam"), а саму грамоту було видано в Кракові. Натомість Волинь межувала з незалежною від Владислава Мазовією.
Анонімний Опис Східної Європи (Descriptio Europae Orientalis) 1307—1308 рр. також засвідчує виплату Руссю данини татарам. Згідно із цим текстом, "fuit hec terra [Русь. — Авт.] sub imperio postmodum sub Hungaria nunc autem est sub tributo Tartarorum quemadmodum et Bułgaria" (Anonymi Descriptio Europae Orientalis, ed. by Tibor Źivković, Aleksandar Uzelac, Srdan Rudić (Belgrade, 2013), 131). Дещо раніше про Болгарію зазначено, що "Tartari preoccupauerunt dictum imperium (Болгарію. —Авт.) et fecerunt eum sibi tributarium. Nunc seruit Tartaris sub tributo" (Anonymi Descriptio Europae Orientalis, 130). Про яку Русь тут ідеться? Зважаючи на згадку підлеглості Угорщині, можна зробити висновок, що насамперед автор


621
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мав на увазі Галичину, адже тільки ця руська земля перебувала певний час під владою Арпадів.
Згадки Русі та її правителів як данників татар можна знайти в деяких лати- номовних текстах другої половини XIII — середини XIV ст. (наприклад: Thei- ner A. Vetera Monumenta Historica Hungariam, vol. 1, 308; огляд джерел першої половини XIV ст. див.: Горбач Т. С. Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія II. Український історичний журнал. 2017. № 2, 23). Однак ці відомості надто загальні й засвідчують сам факт підлеглості руських князів татарам, без розрізнення конкретних форм залежності окремих земель.
Гадають, що перепис населення монголами в Галицько-Волинському князівстві не провадився (детальніше про переписи населення Русі в контексті Монгольської імперії див.: Thomas Allsen, Mongoł census taking in Rus, 1245—1275, Harvard Ukrainian Studies, vol. 5, no. 1 (1981), 32—53). Нелегко визначити точний територіальний обсяг перепису 1247 р., засвідченого Плано Карпіні. Карпіні пише просто про "Русію". Немає підстав звужувати перепис тільки до Середнього Подніпров’я й не поширювати також на Галичину.
Доцільно запропонувати гіпотезу про те, що Галицька і Волинська землі перебували в різних формах залежності від Орди. 1247 р. монголи провели облік населення не тільки в Подніпров’ї, а в усій смузі південноруських земель, безпосередньо прилеглих до степу, зокрема в Галичині. Як наслідок, Галицька земля сплачувала щорічну данину, про яку згадано в листі короля Владислава. Ця гіпотеза дає змогу пояснити низку фактів і повідомлень джерел.
Зазначена в ГВл вимога Мауці (Могучія) до Данила "віддати Галич" (Іпат. 805) безпосередньо передувала переписові населення 1247 р. Усупереч неясним словам хроніки Данило, судячи з усього, таки "віддав Галич": перепис провели, усі прилеглі до степів руські землі взято під монгольський контроль, і на них накладено регулярну данину (див. докладніше коментар до ПСРЛ 2: 808). Літописне "и дани хотать" з оповіді про поїздку Данила в Орду могло стосуватися саме до данини з Галицької землі.
Обкладення Галичини даниною могло стати однією з причин запустіння міста Галича (на відміну від волинських міст) другої половини XIII ст. Ординський контроль над Галичиною не заперечував князівської влади, але робив її менш повноцінною. У цьому ключі пояснюються туманні слова Лева у відповідь Володимирові Васильковичу: "абы мь . далъ Бъ и своимь мочи изволодѣти" (ПСРЛ 2: 898). Можна гадати, що становище Лева в Галичині було слабшим, ніж волинських князів (Володимира і Мстислава) у їхній землі.
Згадані в ГВл конфліктні ситуації зі "зрадливими" Милеєм у Бакоті та Андрієм у Кременці (ПСРЛ 2: 828—829) можуть відбивати суперечливість становища Галичини, яка перебувала під подвійним контролем: князівської і верховної монгольської (в особі баскаків) адміністрацій. Відчуваючи слабкість князівської влади, місцева руська адміністрація "прикладалася" до татар, з чим намагався (незрозуміло, наскільки вдало) боротися Данило.
У світлі запропонованої гіпотези стає зрозумілішою згадка про підрахунок Левом загиблих у його (Галицькій) землі (ПСРЛ 2: 895). По-перше, перерахунок людей, з яких і збирали данину, був потрібним для того, щоб "не платити біль-


622
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
ше". По-друге, сама практика обліку населення могла бути запозичена тільки від монголів.
На цьому тлі становище Волині виглядає зовсім по-іншому: ця земля не зазнала перепису населення, не платила постійної данини, а князі обмежувалися стягненням із частини населення нерегулярної "татарщини". Це означає, що Галичина і Волинь у другій половині XIII — першій половині XIV ст. мали різний юридичний статус. Усупереч традиційній історіографічній ілюзії, "Галицько-Волинської держави" ніколи не існувало. Саме тоді, коли ми очікували б апогею її єдності, маємо дві окремі землі, що так ніколи і не змогли перетворитися на цілісне політичне утворення.
В.А.
Володимеръ же повелѣ писцю своемоу . Федорцю [Хлєбн: ходорцю] . писать грамоты [...] се же са дѣіашеть Федоровы нед (ПСРЛ 2: 902—903, 905).
Грамоти Володимира Васильковича не мають паралелей у XIII ст. Найближчі аналогічні документи — духовні грамоти московських князів, найстаріша з яких, Івана Даниловича Калити, датується близько 1339 р. Тож постає питання: до якого типу документів можна зарахувати грамоти Володимира?
Формуляр давньоруських грамот нестійкий і нерозпрацьований; характер грамот визначається вступною формулою, в якій декларується намір надавця. Так, формула "Се азъ кназь. смоленьскыи. Шлексанъдъръ. докончалъ есмь. с немь- ци" визначає грамоту як договірну; формула "Се азъ, князь великий Андрей Ольгердович Полоцкий, дали есмы Федору и сыну его Дмитрию село Семенцо- во" — як донаційну; "се іазъ іарославъ володимѣричь. сгадавъ с посадникомь с мирошькою и с тысацькымь іаковомь. и съ всѣми новгородьци. потвердихомъ мира старого" — як підтверджувальну.
Формули заповідальних (або ж духовних) грамот звучать так: "се іазъ, грѣшный худый рабъ бжии Иванъ, пишу дшвную грамоту" (духовна Івана Даниловича 1339 р.); "се газъ худый грѣшный рабъ бжии созонтъ, при своемь животѣ цѣлымъ своимъ оумомъ. пишу грамоту дшвную" (духовна Симеона Івановича 1353 р.) (Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV—XVI вв. Подг. к печати Л.В. Черепниным. М.; Л., 1950, 7, 13; щодо формул див.: Иорданиди С.И. К истории начальной формулы грамот се азъ... в древнерусском языке. Славянское и балканскоеязыкознание. Вып. 17: Палеославистика-2. М., 2019, 151—167).
Формула, яка міститься в грамоті Володимира Васильковича княгині: "Ce газъ кназь Володимѣръ снъ Василковъ . вноукъ Романовъ . пишоу грамотоу", визначає її як заповіт, духовну грамоту князя. З духовними московських князів грамоту Володимира споріднює також інвокація: "Въ има Шца и Сна и Стго Дха млтвами стыа . Бца . и приедвца Мрыа . стхъ ангглъ". Аналогічні, хоча й менш розвинені інвокації ("Во има шца и сна стго дха") у московській канцелярії вживалися виключно у князівських духовних грамотах, на відміну від договірних.
Разом з тим існують суттєві відмінності між заповітом Володимира Васильковича і духовними грамотами московських князів. Останні свою передсмертну волю викладали в єдиній грамоті, де давали всі розпорядження, що стосувалися до долі їхніх володінь, рухомого і нерухомого майна, доходів тощо. Натомість у ви-


623
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
падку Володимира Васильковича маємо, по суті, два заповіти. Одна грамота стосується до розпоряджень щодо долі княгині (і, можливо, дочки) Володимира, друга грамота визначає долю володінь князя, зокрема його стольного міста Володимира. Першу можна було б назвати "приватним", а другу — "державним" заповітом.
"Державному" заповітові було надано надзвичайної публічності. Коли довіряти літописові, крім адресата грамоти — Мстислава Даниловича, копії її було надіслано (або принаймні зміст грамоти повідомлено) усім "зацікавленим особам": Левові Даниловичу та його синові Юрію, а також "братові" Конраду ма- зовецькому (Земовитовичу) (ПСРЛ 2: 906). Більше того, мала місце, здається, вперше зазначена джерелами публічна прокламація грамоти в кафедральному соборі Володимира:
[Мстислав] поѣха до Володимѣрд . и приѣха Володимѣрь . ѣха во пйтью ко стѣ Бци . и созва боіары Володимѣрьскыіа . 6paf своего, и мѣстичѣ Роусь и Нѣмцѣ . и повелѣ передо всими чести грамотоу братноу w даньи землѣ и всѣ5' городовъ . и столного города Володимѣрд . и слышаша вси w мала и до велика (ПСРЛ 2: 905).
Хоча цей "державний" заповіт за змістом є очевидно передсмертним розпорядженням, ужита в ньому формула визначає грамоту не як духовну, а як надавчу: "се іазъ . кназь Володимерь . снъ Василковъ . вноукъ Романовъ . даю землю свою всю".
Чому Володимирові Васильковичу знадобилося два акти, причому різного юридичного характеру, щоби повною мірою висловити передсмертну волю?
Літописець зображає поштовх до видавання двох Володимирових грамот як спонтанне бажання князя, яке він висловив дружині після приїзду з Кам’янця до Раю:
посем же поѣха ис Каменца . до Раю боудоущоу же емоу тоу . и начатъ молвити кнагини своей . хочю послати по брата своєго по Мьстислава а быхъ с нимъ рАдъ оучинилъ . w землю и w городы . и w тобѣ кнагини моа мила . Шлго . и w семь дѢтати w ИзАСлавѣ (ПСРЛ 2: 901).
Як бачимо, цієї найпершої миті літописець уже знає зміст грамот, а також їх кількість. Після консультацій із княгинею
посла [Володимир. — Авт.] ко братоу епс'па . своєго Володимерьского . Свьсѣгньа. а с нимъ . Борка же Шловднца . и с тѣми словы река емоу . брате приѣдь ко мнѣ . хощю с тобою радь оучинити про все (ПСРЛ 2: 901).
Бажання Володимира формалізується в процесі діалогу із Мстиславом, коли той приїжджає до Раю:
Володимеръ же посла к немоу епепа своєго . с Боркомь . и со Шлованцємь . тако река . брате мои на то и та рци есмь призвалъ . хочю с тобою рлдъ оучинити . w землю и w городы . и w кнагинѢ своей . и w семь дѢтати . хочю грамоты писати (ПСРЛ 2: 902).
Після згоди Мстислава Володимир наказує, нарешті, виготовити грамоти:
Мьстислав же ре4' enćnoy брата своєго . ггне рци братоу . како Ббу любо и тобѣ . шже хочешь грамоты писати . како Бьіа вола и твоіа . епс'поу же при-


624
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
шедшю што Мьстислава . повѣдаючи рѣчь братьню . Володимеръ же повелѣ писцю своемоу . Федорцю . писать грамоты (ПСРЛ 2: 902—903).
Літописець, виявляється, знає ім’я княжого писця, який укладав грамоти, а також дату написання їх: "се же са дѣіашеть Федоровы нед" (ПСРЛ 2: 905), проставлену після викладу змісту грамот. Дізнатися це літописець міг лише з тексту самої грамоти. Гадаємо, що названі ним імена "дійових осіб", залучених до складання грамот, — єпископ Євсигній та Борко і Олов’янець — також походять із грамоти, де були зазначені як свідки. Крім того, літописець знав місце складання грамот і, очевидно, також завдяки тому, що воно було проставлене в тексті.
У попередньому коментарі (див. коментар до ПСРЛ 2: 903) продемонстровано, що літописець використовував фрагменти грамот для конструювання оповідних епізодів, серед іншого, конвертуючи витяги з актів у наративний текст. Гадаємо, уся сценографія видавання двох грамот у Раї Федорової неділі походить із заключного протоколу грамоти, де було зазначено свідків, писця, дату і місце видавання.
Протокол котрої з двох грамот став тут донором?
Відповідь знаходимо в самому тексті. Дату проставлено в завершенні фрагмента щодо долі дочки Володимира, запозиченого, як обґрунтовано вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 903), з "приватного" заповіту князя. Отже, саме цю грамоту видано "Федорової неділі", тобто першого тижня Великого посту. На жаль, у тексті не зазначено року. Але він з’ясовується на підставі зворотного відрахун- ку датованих подій та часових інтервалів від дати смерті Володимира Васильковича 10 грудня 1288 р. Маємо таку послідовність:
грамота "Федорової неділі";
Володимѣръ же приѣха из Раю . в Любомль . тоу же и лежаше всю зимоу . в болести . своей (ПСРЛ 2: 905);
наставшоу же лѣтоу . и оуслыша Конъдратъ кназь Сомовитовичь . братъ Володимѣровъ . шже далъ землю свою всю . и городъі присла к Володимѣрю . посолъ свои (ПСРЛ 2: 906);
смерть Лешка краківського (1288);
смерть Володимира "в лѣт •?§ . ф . чз . мгца . деклбрА . "і . днь . на стго шца Мины" 1288 р. (ПСРЛ 2: 918).
Із цього очевидно, що йдеться про Федорову неділю 1287 року, коли Великдень припадав на 6 квітня, отже, початок Великого посту — на 18 лютого.
Чи тоді ж було видано "державний" заповіт князя? У літературі можна знайти лише ствердну відповідь (огляд спроб датування див.: Купчин- ський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV ст., 313).
Хоча літописець об’єднує спільним епізодом видавання обох грамот, він суперечить викладеним ним же самим обставинам довкола "державного" заповіту, які здаються достовірними. Ці обставини пропонують інший контекст видавання й іншу дату "державного" заповіту.
Насправді, як з’ясовується, "ряд" було укладено й відповідну грамоту написано на самому початку монгольського походу на Польщу:


625
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Володимѣръ* кназь . сотьсноувъси немощью . тѣла своєго . и нача слати ко братоу своемоу Мьстиславоу . тако река . брате видишь мою немощь . адже не могоу а ни оу мене дѣтии . а даю тобѣ братоу своемоу . землю свою всю и городы по своемь животѣ. а се ти даю при церихъ и при его рддьцахь (ПСРЛ 2: 897—898).
Це згодом додатково підтвердив Мстислав:
и посла послы ко сновцю своемоу . тако река . сновче . шже бы ми ты не былъ на томъ поути . и не слышалъ ты . но ты самъ слышалъ . гораздо и \ѵць твои . и вса рать слышала . wxe братъ мои Володимиръ. дал ми землю свою всю и городы . по своемъ животѣ . при церѣхъ и при его радцахъ (ПСРЛ 2: 929).
Фраза "а се ти даю при цс'рихъ и при его рАдьцахъ", як продемонстровано вище (див. коментар до ПСРЛ 2: 897—898), розкриває ситуацію видавання ханського ярлика на волинське княжіння. "Державний" заповіт Володимира Васильковича було укладено на підставі цього ярлика і на його розвиток. Очевидно, у грамоті було відтворено, якоюсь мірою, текст ярлика (інакше звідки б літописець довідався, що грамоту видано з апеляцією на монгольську зверхність і взагалі під час монгольського походу?)
Похід Телебуги і Ногая на Польщу, про який ідеться в цих текстах, відбувався протягом зими 1286/1287 рр. (Столярова Л.В. Исторические записи на древнерусских книгах (из опыта анализа записи на Кормчей 1286 г.). Древнейшие государства Восточной Европы. 2013 г. М., 2016, 725—747). Володимир Василькович у самому поході участі не брав, покинувши війська на початку його, отже, його грамота має датуватися кінцем 1286 р.
Ханський ярлик, певна річ, стосувався лише до "державних" справ: передан- ня землі й "стольного міста" Мстиславові і затвердження Мстислава на столі. Цим, власне, і обмежувався зміст ярлика, що позначилося й на змісті Володими- рової грамоти. Монголів, зрозуміло, не могли цікавити приватні справи Володимира і його особисте майно. Цим Володимир заопікувався наприкінці зими 1287 р. в "приватному" заповіті. Так, власне, і пояснюється незвичність ситуації: наявність двох заповітів, оформлених як два різновиди грамот.
Дослідників бентежила та обставина, що "державний" заповіт Володимира Васильковича закороткий. Як на давньоруський акт, грамота виглядає надто незвично, адже в ній відсутня більша частина елементів формуляра. Гадали, що в тексті літопису наведено лише незначний фрагмент акта (початок), решту ж з невідомих причин літописець знехтував (див.: Купчинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV ст., 312—313). Це найпростіше (і цілком можливе) пояснення хибує лише одним: важко виявити мотивацію автора літопису. Причини, які спонукали б літописця (що уважніше поставився до значно скромнішої за значенням "приватної" грамоти князя) випустити важливі державні розпорядження, незрозумілі. Зміст грамоти літописець наводить у тексті не менш як сім разів, і щоразу він здатний процитувати лише ту саму клаузулу, яку, власне, і подає як буквальний текст грамоти Володимира. Складається враження, що літописець або не знав повного тексту (що малоймовірно), або грамота, крім наведеного тексту, більше нічого


626
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
суттєвого й не містила. Здається, лише коментатори новітнього польського перекладу стверджували, хоча й без аргументації, що грамоту передано in extenso (див.: Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów. Tłumacz., 247, прим. 1666). Ця остання можливість випливає з того, що грамота відтворювала ханський ярлик. Скільки можна судити, ярлики Чингізидів XIII ст. являли собою надзвичайно короткі документи. Вони складалися (крім вступних клаузул) лише з кількох речень (див.: Григорьев А.П. Монгольская дипломатика XIII—XV вв.) і на сучасне око виглядають мало чи не деклараціями.
Насамкінець — ще одне спостереження. Автор літопису явно мав грамоти перед очима і знав їх зміст. Але сам, схоже, не був членом князівської канцелярії. Він не розуміє документації і не розрізняє різновидів грамот. В усіх ситуаціях авторський наративний текст літописця подає акти як хресні грамоти, знайомі йому з літописних повідомлень за XII ст., а джерелом їх уважає "ряд", причому у фразеологічному оформленні, характерному для XII ст.
О.Т.
взем же рддъ. с братомь. поѣха до Володимѣрд. и приѣха Володимѣрь . ѣха во пспью ко стѣ Бци . и созва боіары Володимѣрьскыіа . 6paf своего, и мѣстичѣ роусци [Хлєбн.: po/2] и нѣмцѣ . и повелѣ передо всими чести грамотоу братноу w даньи [Хлєбн.: шданьє] землѣ и всѣ* городовъ . и столного города Володимѣрд . и слышаша вси w мала и до велика . епгпъ же Воло- димерьскии евьсѣгнѣи . блгослови Мьстислава кргтмъ воздвизалнымъ . на кнджение Володимѣрьское (ПСРЛ 2: 905).
Сцена урочистої прокламації Мстиславом Даниловичем братової грамоти про передання влади на Волині є першим випадком уживання (не тільки в літописанні) такого специфічного позначення городян, як "мѣстичи". Чому, однак, не "городяни"?
Прокоментуємо для початку фразу, де є відповідна згадка, ураховуючи, що вона завдавала клопоту інтерпретаторам: "созва боіары Володимѣрьскыіа . 6paf своєго. и мѣстичѣ роусци [Хлєбн.: po/2] и нѣмцѣ". Як видно, читання Іпат. "роусци" є помилковим (наслідок асиміляції перед наступним "нѣмци"), отже, варіант Хлєбн. "роусь" є протографічним. Звернімо увагу на симетричність переліку: бояри і містичі, русь та німці. Хоча літописні переліки складалися загалом без суворого дотримання єдиного критерію, у такій композиції можна догледіти відповідність у парах: бояри — русь, містичі — німці.
Словник давньоруської мови (XI—XIV ст.) без вагань дає таке визначення: "мѣстичъ — житель населеного пункту, міста" (Словарь древнерусскаго языка (XI— XIV вв.). Т. 5. М., 2002, 107). Так думати авторів словника, як здається, змушує одне з наведених ними значень слова мѣсто — "місто, селище" (Словарь древнерусскаго языка (XI—XIVвв.). Т. 5, 109). Тож повідомлення літопису можна зрозуміти так, що Мстислав Данилович наказав читати грамоту перед усім населенням Володимира. Власне, саме так і трактують фразу в літературі (див.: Милов Л.В. Ruzzi "Баварского географа" и так называемые "Русичи". Милов Л.В. По следамушедших эпох. М., 2006, 77).


627
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Насторожує, проте, що мѣстичи якось асоціюються в повідомленні з етнічними групами Володимира і навіть, точніше, з його німецьким населенням. Та й зв’язок між мѣстичь і мѣсто проблематичний. Це локальний "західноруський" термін, який не має відповідників в інших частинах Русі (як очікувалося б при утворенні з мѣсто). Слово є безсумнівним запозиченням з ст.-пол. mieścić, як слушно зазначив у словопокажчику до видання українських грамот В. Розов, який усе ж уважав, що мѣстичь має перекладатися як "городянин" (Розов В. Українські грамоти. T. 1.ХІѴ—перша половина XVв. К., 1928, 35 другої пагінації; щодо етимології див.: Золтан А. О старорусском "мѣстичь", Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 23 (1977), 161—163). Таке запозичення, попри те, що в мові вже є абсолютний синонім його, здається дивним і потребує пояснень, найбільш вірогідним із яких могло б стати припущення, що "городяни" і "містичі" стосуються до різних груп міського населення (Толочко А.П. Летописные "горожане" и местичи. Восточная Европа в древности и средневековье. Политические институты и верховная власть. М., 2007, 257—261; компілятивна стаття П.В. Лукіна (Лукин П.В. "Местичи роусции" во Владимире-Волынском. История: дар и долг. Юбилейный сборник в честь Александра Васильевича Назаренко. М., 2010, 159—176) має значення виключно з бібліографічного погляду. Див. також: Баран О. Мешканці міст у термінології Галицько-Волинського літопису. Княжа доба: історія і культура. Вип. 4. Львів, 2011, 135—137 (не виявляючи знання попередньої літератури, автор твердить, ніби "містичі" — то загалом усі руські жителі Володимира)).
У "волинському" літопису є ще одне повідомлення зі згадкою терміна, що нас цікавить. З нього стає ясно, що літопис, справді, розрізняє мѣсто і городъ і, відповідно, "містичів" та "городян". Під 1290 р. читаємо опис облоги Кракова Болеславом Сомовитовичем:
Болеславоу же пришедшоу с братыею своею . и вьѣха вь мѣсто . а в городъ нелзѣ бьГ въѣхати ратнъіми [Хлєбн.: въехати ратным] . [...] мьстичѣ же не быахоусд. по Болеславѣ с горожанъі . но рекоша . кто сддеть кнажити во Краковѣ то нашь кназь (ПСРЛ 2: 934).
Цілком очевидно, що, утворюючи єдину міську структуру, "місто" і "город", проте, розрізнені топографічно. "Город" тут — замок, цитадель, тоді як "місто" набагато слабше укріплено, розташовуючись, імовірно, на рівнинному місці. Але не тільки цим розрізняються в повідомленні "городяни" і "містичі". Тоді як "городяни" (зокрема, й німецька залога, залишена вроцлавським князем Генріхом) б’ються проти Болеслава за свого князя, "містичі", дотримуючи нейтралітету, виявляють або самочинство, або байдужість до результату міжкнязівської війни. Чи можна думати, що причина — у їх особливому, відмінному від "городян" статусі щодо князя?
Утім, кого саме літопис іменує "містинами" у Володимирі та в Кракові на рубежі 1280—1290-х рр., на підставі літописних згадок виявити важко. Це міські жителі, але не "городяни". Прояснити сенс слова дають змогу грамоти пізнішого часу, де "містичі" виявляється терміном із точно виявленим значенням.
У грамоті Кейстута і Любарта (датується після 1341 р.) "містинами" названо громадян Торуня (Розов В. Українські грамоти, 2 (№ 1)).


628
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
У складеній у Львові і датованій 1368 р. купчій грамоті натрапляємо на якогось пана Ганька Сварця з уточненням, що він є "мѣстичь лвовскии старшин" (Розов В. Українські грамоти, 15 (№ 8). Куплю Ганька Сварця свідчили дві групи осіб: високі офіційні урядники Львова і Руської землі, а також група, позначена як "містичі" ("w мѣстичовъ короткий Павелъ григоръ Павелъ писарь . панъ вахно танча алхатаръ . русъ никель родминце . русъ ганко петко бруновичь шюлюрь кнофель. ходоричь" (Розов В. Українські грамоти, 16; див. інше видання: Пещак М. Грамоти XIVcm. К., 1974, № 21)). Зауважмо німецькі імена львівських "містичів".
Купчу Вятслава Дмитровського на дворище, писану у Львові наприкінці 1370 р., свідки підписували згідно з корпоративною чи іншою груповою належністю: окремо бояри, "попове", "сусіди околниї", "дяки" і навіть "бортники". Першими, однак, підписали "містичі" ("а то свѣдци мѣстичи панъ кнєфль михно войтъ ІАрославьскии" (Розов В. Українські грамоти, 18 (№ 9); Пещак М. Грамоти XIV ст., № 22)). Прикметно, що крім пана Кнефеля (згаданого серед містичів і в попередній грамоті) "містичем" виявляється і якийсь Михно, про якого додатково сказано, що він — війт Ярославський.
На війта, цього разу Перемишльського, який підписав документ від імені всіх "містичів", натрапляємо в купчій Петра Радцеовського 1366 р. ("войтъ пєрємьішльскии ис мѣстичи"(Розов В. Українські грамоти, 12 (№ 6); Пещак М. Грамоти XIV ст., № 20)).
Ці дві останні грамоти дають змогу твердити безсумнівно, яку саме групу населення треба розуміти під "містинами". Війт — це посадова особа, що очолює магістрат. Отже, "містичі" і взагалі, і в ГВл — це частина городян (імовірно, переважно німецького походження), що живуть на магдебурзькому праві.
Грушевський додатково зауважив, що латиномовний лист 1324 р. до м. Штральзунда надіслано від імені consules ас universitas civitatis Ladimiriensis. Жодних відповідників таких інститутів у староруському праві не існувало, тож учений припустив, що "консули і громада" Володимира — це аналог колегії райців, отже, лист надіслано німецькою громадою Володимира, або тією частиною жителів, що перебували на німецькому праві (Грушевський М.С. Лист Володимирської громади з 1324 р.: факсиміле. ЗНТШ, 1906, т. 72, 5—8; див. також: Куп- чинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV ст., 162).
У волинському літописанні є принаймні ще один — вельми цікавий — випадок уживання слова. У Літописці Переяславля Суздальського у статті 1091 р. оповіджено про "некоег мѣсти4 имене” Яна" (ПСРЛ 41: 63). Цей Ян — чоловік Марії, якій св. Феодосій провістив місце поховання її поруч із власним. Відповідний текст ПВЛ ніяк не атестує Яна, і ясно, що редактор ЛПС не ототожнив його з відомим боярином Янем Вишатичем із попередніх років. Але іменування його "мѣстичемъ" засвідчує Волинь як місце походження рукопису — очевидно, ближче до кінця XV ст.
Герберт Людат обґрунтував ідею, що в Центральній Європі пара gordz/mesto відповідає парі burg/stat; mesto виникає як калька з stat (locus) і пов’язане з локацією нових міст (або міських громад), заснованих на німецькому праві. Поширення слова в слов’янських мовах, отже, відбиває рух т. зв. "східної колонізації" XIII ст. (Herbert Ludat, Nazwa ‘miasto’ w językach słowiańkich, Herbert Ludat,


629
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Słowianie — Niemcy — Europa (Marburg, Poznań, 2000), 140—153; Herbert Ludat, Pojęcie ‘miasto’ w Europe Wschodniej. Przyczynek do dyskusji, Herbert Ludat, Słowianie — Niemcy — Europa, 154—168).
Згадку в ГВл "містичів" у повідомленні, яке слід датувати 1287 р., треба визнати найбільш раннім свідченням існування німецького міського права на Волині (так, Грушевський у розгляданому повідомленні про "містичів" убачав натяк на існування у Володимирі "німецької колонії" (див.: Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. 5: Суспільно-політичний і церковний устрій і відношення вукраї- но-руських землях XIV—XVIIвіків. Львів, 1906, 224—225)). Можна навіть умотивовано припустити, хто саме обіймав посаду війта близько цього часу. Під 1268 р. (насправді — 1267 (див.: Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар, 320)) літопис повідомляє обставини, за яких убито Войшелка. Князь-інок загинув у Володимирі на Страсному тижні після урочистого обіду, який давав "усім князям" (згадані Василько, Лев і Войшелк) якийсь "Марколт Немчин". Статус цього "німчина", що проживав у місті і міг скликати до себе на обід старших князів, мав бути винятковим (про що, крім іншого, свідчить хоча б те, що його названо на ім’я). Це не просто багатий купець або, скажімо, видатний городянин. Досить підстав убачати в ньому главу німецької громади міста, війта. Якщо так, то початок німецької колонії у Володимирі варто було б відсунути ще на двадцять років, принаймні до середини 1260-х рр.
Ще один слід німецької колонії у Володимирі знаходимо в повідомленні про смерть і поховання Володимира Васильковича, де в жалобному списку бачимо німців на першому місці серед етнічних груп: "и такс плакавшесд над нимь . все множество . Володимерчевъ . моужи и жены и дѣти . Нѣмци . и Соурожьцѣ и Новгородци . и Жидове" (ПСРЛ 2: 920).
Повідомлення ГВл про "містичів" не слід розуміти в тому смислі, що місто Володимир було влаштоване на німецькому праві. Як і в багатьох інших містах Центральної та Східної Європи, німецьке право спочатку надавалося німецьким колоністам як привілей і стимул до переселення і тривалий час обмежувалося рамками німецької громади.
Будівництво Данилом Романовичем міст після монгольської навали — добре відома дослідникам сторінка взаємин князівської влади і міста. Мабуть, тоді і Волинь, і Галич відчували постійний приплив населення з інших, розорених територій Русі, що й робило можливим утворення нових міст. Як з правового погляду усталювалися відносини між князем і цими новими містами, ми не знаємо. Можна припустити, що вони були традиційні й успадковані від домонгольського часу. Але схоже, що під кінець століття цей демографічний ресурс став вичерпуватися, і за прикладом інших володарів у Центральній Європі волинські князі почали заохочувати німецьку колонізацію (що німці переважали серед переселенців у міста, "волинський" автор добре знав і зазначив це в опису будівництва Холма: "Данило [...] нача призивати . приходаѣ Нѣмцѣ и Роусь" (ПСРЛ 2: 843)). Це неминуче вносило нові риси у взаємини князя і міста або принаймні якоїсь частини його населення. Унікальне свідчення ГВл дає змогу стверджувати, що на Волині 1260—1280-х рр. уперше на Русі утворюється власне міський шар населення, статус якого визначено й закріплено особливим міським правом.
О.Т.


630
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Володимѣрь же бѣ разоумѣіа приіатьчѣ и темно слово [Хлєбн.: притчѣ и тых много словъ]. и повѣстивъ со епгпмъ. много w книгъ. зане быс' книжникъ великъ и филофъ [Хлєбн.: филосо6] . акогоже не быг во всей земли ни по немь не боудеть (ПСРЛ 2: 913).
Характеристику Володимира Васильковича подано літописцем у контексті переговорів князя з перемишльським єпископом Мемноном, який — від імені Лева Даниловича — просив у Володимира Берестя. Лев (і тому через владику) просив місто не собі, а як вклад до Успенської церкви в Холмі по душі свого батька Данила ("абы ты 6paf мои . не изгасилъ . свѣчѣ надъ гробомъ . стрыа своего и братьи своей абы далъ . городъ свои Берестин то бы твою, свѣща была"). Уже до того Берестя у Володимира просив син Лева Юрій. Володимир відмовив кузенові, розгадавши його підступну комбінацію ("просилъ еси живымъ, а оуже пакъ мртвымъ просиши"), адже був книжник і мудрець.
Цю характеристику князя майже буквально запозичено з атестації митрополита Клима Смолятича в Кл:
постави Издславъ митрополитомъ Клима . Смолдтича выведъ изъ Зароуба . бѣ бо черноризечь скимникъ . и быс’ книжникъ . и философь . такъ іакоже в Роускои земли не бдшеть (ПСРЛ 2: 340).
О.Т.
къ семоу же кто исповѣсть многые твоіа нещаны [Хлєбн.: нощныа] млс'тна и дивньпа щедроты . гаже ко оубогымь творлше . и к сиротамъ . и к болАщимъ . и ко вдовичамъ [Хлєбн.: къ вдовамъ] . и къ жаднымъ и ко всимъ твордше млгть требоующимъ . млсти слышалъ собѣ [Хлєбн.: бо бѣ] . глас' Гень ко Вьходъносороу цсрю. свѣтъ мои. да боуде* ти вгоденъ. и неправды твоіа . щедротами нищихъ (ПСРЛ 2: 914—915).
Похвала Володимирові Васильковичу є частиною опису останніх днів волинського князя. У спеціальному дослідженні стуктури ГВл М.Ф. Котляр щодо цього фрагмента літопису зазначив:
Як мені здається, він [панегірик і наступний плач. — Авт.] належить до шедеврів давньоруського красного письменства й сміливо може вважатися одним з найкращих місць у Галицько-Волинському літописі. Літературні джерела цього плачу ще чекають на свого дослідника. Зверну увагу читачів лише на те, що автор повісті про хворобу й смерть Володимира Васильковича скористався тут формою, запозиченою із "Слова про закон і благодать" Іларіона (Котляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис. К., 1993, 145).
Справді, повний обсяг запозичень із Слова про закон і благодать виявив ще А.М. Насонов (Насонов А.Н. История русскаго летописания XI — нач. XVIII вв. Очерки и исследования. М., 1969, 235—243). Окремі літописні відповідники тексту похвали Володимирові Васильковичу подав Грушевський (Грушевський М.С. Історія української літератури, т. З, 182, прим. 1—3), а згодом Єрьомін (Еремин И.П. Волынская летопись 1289—1290 гг. как памятник литературы. Литература Древней Руси (этюды и характеристики). М.; Л., 1966, 179—180). Ще одна, також невичерпна, а подекуди неточна спроба з’ясувати джерела похвали міститься в примітках Махновця до тексту літопису (Літопис руський, 433—447).


631
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тимчасом панегірик Володимирові Васильковичу піддається нескладній текстологічній процедурі: усі його джерела (за винятком Слова Іларіона) можна відшукати в межах Іпат., кодексом якого користувався "волинський" літописець (докладніше див.: Толочко А.П. Похвала или житие? Между текстологией и идеологией княжеских панегириков в древнерусском летописании. Paleoslavica (VII, 1999), 26—38).
Похвала Володимирові розпочинається обширною цитатою зі Слова про закон і благодать Іларіона (від слів "къ семоу же кто исповѣсть многые твоіа нощныа мл^тна" (ПСРЛ 2: 914) до слів "ты же со епепы и игоумены снимаасд часто . со многимъ смирениемь" (ПСРЛ 2: 916)). Нижче знаходимо ще одну велику виписку зі Слова (від слів "и чс'ти та . шбѣщника Геь на нбсехъ сподоби блговѣрыа твоего ради . еже имѣ в животѣ своемь" (ПСРЛ 2: 922) до слів "инѣмь возмѣздье . приемлА на нбсѣ* . блгага. . іаже оуготова Бъ люблщимъ Оца и Сна и Стго Дха" (ПСРЛ 2: 925)).
Виписки з Іларіона зроблено не механічно: їх акуратно трансльовано з київських реалій середини XI ст. на волинські реалії кінця XIII ст.: прибрано всі алюзії на хрещення і попереднє язичництво (зокрема, згадки про княгиню Ольгу); замість Києва фігурує Володимир, київську Богородичну церкву (Десятинну) заступила володимирська (Успенський собор, причому сказано, що його заснував прадід Володимира); замість "сина Георгія" (Ярослава) фігурує "брат Мстислав", а замість "снохи Ірини" — княгиня Володимирова. Насонов слушно зазначив, що список Слова про закон і благодать, який був у руках "волинського" літописця, містив редакцію, репрезентовану нині Синодальним списком, тобто повну, що охоплювала й похвалу Володимирові.
Після першої з виписок стоїть молитва Володимира Васильковича, що являє собою практично буквальне повторення молитви Давида Ростиславича смоленського у Кл:
ГВл
Кл
и воздѣвъ роуцѣ на нбо . молашєса со слезами гла влдко Гс'и Бё мои призри на немощь мою . и вижь смирение мое . шдержащаа ма нынѣ . на та бо оуповаіа . терьплю . w всихъ сихъ . блгодарю та Пи Бё . блгаіа приіахъ w тебе в животѣ моемь . то злыхъ ли не могоу терпѣти . іако державѣ твоей годѣ тако и быс' іако смирилъ еси дшю мою во црс'твии твоемь причастника ма створи . млтвами np4ćTbiia твоеіа матери прбркъ . и апс’лъ . мчнкъ всихъ приподобны*. стхы шць . іакоже и тии пострадав’ша . и оугожыие тобѣ ис- коушени быша w дыавола . іако злато в горнилѣ . ихже млтвами Пи избраньномь твоемь стадѣ с десными
воздѣвъ роуцѣ свои на нбо . МОЛАШЄСА . ГЛА влдко Пи Бё мои . Пи призрі на немощь мою . вижь смирение мое . шдержащаіа ма нъінѣ да тобою оуповаіа терплю . и w всихъ сихъ блгодарю та . Пи . іако смирилъ еси дшю мою . и во цретвии твоемь причастника ма створи . млтвами прс'тъпа твоеіа мтри . прркъ и апелъ. и моучекъ . и всихъ прпдбнъіхъ . стхъ шць . іакоже и тѣ постра- давше . и оугодивъше тобѣ . искоушенъі бъіша w дыавола . іако злато в горнилѣ ихже млтвами Пи . избранънъі(х)м'ъ стадомъ [Хлебн.: избранному твоемоу стаду] с десными ма швцами причти и бы живота его . до того же дни . и познавсА хоудъ


632
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Закінчення
ГВл
Кл
Гс'и избраньномь твоемь стадѣ с десными ма швцами причти . [...] и позна в собѣ дхъ изнемогаю* ко исходоу дши . и возрѣвъ на нбо и воздавъ хвалоу Ббу гла бесмртныи Бё . хвалю тебе w всемъ . цс’рь бо еси всім’ ты единъ во истиноу подаіа всей твари . все батьствомь наслажение . ты бо створивъ мира сего ты сблюда- ешь . шжидаа дша іаже посла да доброу жизнь жившимъ почтеши іако Бъ . а еже не покорившоусА твоимъ заповѣдемь . предаси соудоу . всь бо соуд праведный w тебе . и бес конца жизнь w тебе блі*тью своею вса милоуешь притѣкающаіа к тебе . и кончавь млтвоу . воздѣвъ роуцѣ на небо . и предастъ дшю свою в роуцѣ Бжии . И ПрИЛОЖИСА КО ШЦМЬ СВО1М’ и дѣдомъ . шдавъ шбщии долгъ егоже нѣс’ оубѣжати всАкомоу роженомоу (ПСРЛ 2: 916—918).
его . до того же дни . и познавсА хоудъ изнемогаю . ко исходоу дши . и возрѣвъ на нбо . и воздавъ хвалоу Ббу гла . бесмртныи Бже хвалю тебе w всемь воздаю . ц;рь бо еси ты всимъ единъ . во истиноу подавай своей твари . все батьство имъ в наслажение . створивъ бо ты мира сего . ты соблюдаеши шжидаю дша . юже посла . да доброу жизнь жившимъ . почтеши іако Бъ . а еже не покорившюсл твоимъ заповѣдемъ . предаси соудоу . всь бо соудъ праведенъ w тебе . и безъ конца жизнь w тебе блгодатью своею . и вса милоуеши . притекающиіа к тебе . и кончавъ млтвоу воздѣвъ роуцѣ на нбо . и предастъ дшю свою в роцѣ Бжии . ПрИЛОЖИСА ко шцмь своимъ . и дѣдомъ своимъ . шдавъ шбщии долгъ егоже нѣс’ оубѣжати всАкомоу роженомоу (ПСРЛ 2: 705—706).
Молитву Давида Ростиславича "волинський" автор імітує досить ретельно, включно із зазначенням місця молитви на початку тексту (Давид: "несоша . больна соуща . в монастырь . къ стома мчнкоу . Борисоу и Глѣбоу на Смддыноу . и вшедъ в манастырь"; Володимир: "и вниде во црквь . стго и великаго мчнка Хева Гешрьгиіа") та зазначенням кількості років княжіння в кінці (Давид: "и бьґ кнджениіа его во Смоленьскоу . йі . лѣ*. а всихъ лѣтъ w ржетва . З • бес трехъ"; Володимир: "кндживъ по шци . к . лѣ*"). Хіба що замість короткої ремарки Кл про фізичний стан Давида Ростиславича ("и бы живота его . до того же дни"), очевидно, подано детальнішу "історію хвороби" Володимира Васильковича.
Джерело опису похорону Володимира Васильковича також відшукуємо у статті 1197 р. Кл про похорон Давида Ростиславича:
ГВл
Кл
епс'пъ же Володимерьскии . Свьсѣгнѣи . и вси игоумени . и Шгапитъ Печерьскии игоуменъ . и Поповѣ всего города пѣвше над нимъ . шбычныа . пѣс’. и проводиша и со блгопохвалными пѣеми и кадилы добровоньными . и положиша тѣло его во штни гробѣ (ПСРЛ 2: 919).
епепъ же Смоленьскии Семешнъ . и вси игоумени и половѣ . и снвць его Мьстиславъ Романовичь . и вси боіаре . проводиша и со блг охвалнъіми пѣми . и с кадѣлъі и блг ооуханьнъіми . и тако спрлтавше тѣло его . и положиша и во цркви стоую моученикоу Хс’воу Борисоу и Глѣбоу . во штни емоу блґвнии (ПСРЛ 2: 702—703).


633
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Плач володимирців по своєму князеві запозичено з аналогічного місця статті 1180 р. Кл, де городяни плачуть за іншим смоленським князем — Романом Ростиславичем:
ГВл
Кл, 1180
и плакашасд по немь . Володимерчи . по- минающи его добросердье до себе . паче и слоугы его плакахоусА по немь слезами шбливающи личе свое . и послѣднюю слоужбоу створыпе емоу . ишрАтавше тѣло его вложиша и во гробъ (ПСРЛ 2: 919).
и плакашасА по немь вси СмолнанѢ поминающе добросердье его до себе . паче же и снвѣ его плакахоусА слезами шбливающе лице свое . и послѣднюю слоужбоу . створше родителю своемоу . ишрАтавше тѣло его вложиша в гробъ (ПСРЛ 2: 616—617).
Плач Ольги, удови Володимира Васильковича, є повторенням плачу вдови Давида Ростиславича:
ГВл
Кл, 1197
кнагини* его беспрестани плакашесА . пред’стоіащи оу гроба . слезы w себе изливающи . аки водоу . сиче вопиюще . глще . цс’рю мои блгыи кроткыи сми- реныи правдивый . во истиноу нареч'но быа тобѣ има во кр'щньи Ива”. всею добродѣтелью подобенъ есь емоу . мно- гыа досады приимъ . w своихъ сродникъ . не видѣхъ ТА гсне МОИ . НИКОЛИ же противоу ихъ . злоу . никоторого же . зла воздающа . но на Бзѣ вса покладываіа провожаше (ПСРЛ 2: 919—920).
кнагини же его бес престани плакаше . предъстоіащи оу гроба . сице вопиюще . цс'рю мои блгыи кроткыи . смиренъіи правдивый . во истиноу тебе нарчено има Романъ . всю добродѣтель сый подобенъ емоу . многиіа досады . приіа w Смолнанъ . и не видѣ ТА гс’не . НИКОЛИ же противоу ихъ злоу . никотораго зла въздающа . но на Бзѣ вса покладываіа провжаше (ПСРЛ 2: 617).
Наступний за оплакуванням князя вдовою плач "ліпших мужів" володимирських є скороченням плачу новгородців за Мстиславом Ростиславичем зі статті Кл 1179 р.:
ГВл
Кл, 1179
наипаче же . плакахусл по немь лѣпшии моужи . Володимерьстии рекоуче добрый ны гс'не . с тобою оумрети . створ- шемоу толикую свободоу . іакоже и дѣдъ твои Романъ . свободилъ блшеть w всихъ шбидъ . ты же 6ашє гс’не семоу поревновалъ и наслѣдилъ поуть дѣда своего . нынѣ же гс’не оуже к томоу не можемь тебе зрѣти . оуже бо слнче наше зайде ны . и во шбидѣ всѣ* шстахомъ . и тако плакавшесА над нимь . все множество . Володимерчевъ . моужи и жены и дѣти . Нѣмци . и Соурожьцѣ и Новгород- ци . и Жидове плакоусА . аки и во взатьє Иер^моу . егда ведАХоуть іа во полонъ
наипаче же плакахоусА по немь . лѣпшии моужи Новгородьстѣи . и пололожи- ша тѣло его в той же гробници . иде- же лежить Володимеръ снъ великаго кназа іарослава . Володимѣрича . и тако молвАХоу . плачющесА . оуже не можемь гс’не поѣхати с тобою на иноую землю поганы* и поработити . во шбласть Нов- городьскоую . ты бо много молвашєть гс'не нашь хота на всѣ сторонѣ поганыіа . добро бы ны ны гсне с тобою оумрети. створшемоу толикоую свободоу Новго- родьцемь. w поганыхъ . іакоже и дѣдъ твои . Всеволодъ . свободил ны 6ашє w всѣхъ шбидъ ты же 6ашє гс’не мои


634
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Закінчення
ГВл
Кл, 1179
Вавилоньскии . и нищии оубо разниї. и чернорисчи и черничи . бѣ бо млетвъ на вса нищаіа (ПСРЛ 2: 920).
семоу поревновалъ . и наслѣдилъ поуть дѣда своєго . нынѣ же гене оуже к то- моу . не можемъ тебѣ оузрѣти . оуже бо слнце наше зайде . нъі и во шбидѣ всимъ шстахомъ . и тако плакавъшесл над нимъ . все множьство Новгородьскоє . и силнии и хоудии . и нищии . и и оубозѣи . и черноризьсцѣ . бѣ бо милостивъ на вса нищаіа . и тако разиид'ошасА во своіа домъі (ПСРЛ 2: 610).
Навіть опис зовнішності і вдачі Володимира Васильковича, попри можливу правдивість та реалістичність окремих рис, тяжіє до імітації попередніх взірців:
Володимир Василькович
Роман Ростиславич
Мстислав Ростиславич
Сии же блговѣрныи КНАЗЬ Володимѣрь . возрастомъ бѣ высокъ . плечима великъ лицемъ красенъ . волосы имѣіа желты коудрАвы . бородоу стригыи . роукы же имѣіа красны . и ногъі рѣчь же бАшеть в немь толъста и оустна исподнАіа добела глаголаше іасно w книгъ . зане бьс' философъ великъ . и ловечь хитръ хороборъ . кротокъ смиренъ . не злобивъ . правдивъ . не мьздоимѣць . не лживъ . татьбы ненавидАше . питыа же не пи . w воздраста своего . любъ же имѣіаше ко всимъ . паче же и ко братьи своей . во хретьном же челованьи стоіаше со всею правдою . истиньною не личемѣрною . страха же Бйіа наполненъ . паче же млс’тни предлежаше . манастырА набдА . черньцѣ оутѣшаа. и вси игоуменѣ лю- бью приимаіа . и манастырА многи созда (ПСРЛ 2: 920).
Сии же блговѣрнъіи кнзь Романъ бѣ возрастомъ высокъ . плечима великъ . лицемь красенъ . и всею добродѣтелью оукрашенъ . смеренъ кротокъ . незлобивъ . правдивъ . любовь имѣіаше ко всимъ . и к братьи своєи . истѣньноую нелице- мерноую . страха Бжиіа наполненъ . нищаіа милоуіа. манастырѣ набдА (ПСРЛ 2: 617).
Сии же блговѣрнии кнзь Мьстиславъ. снъ Ростиславль . възрадстомъ . середнии бѣ . и лицемь лѣпъ и всею добродѣтелью . оукра- ше . и блгоправенъ . и любовь ИМАШЄ ко всимъ . паче же млс’тни приле- жаше . манастырѣ набдА . чѣрньцѣ оутѣшиваіа . и всѣ игоумены оутѣшиваіа и с любовью приимаіа . и взимаіа оу нихъ блгословлениє . и мирьскиіа цркви набдА. и попы и весь сТльскыи чинъ . достойною чс’тью чс’та . бѣ бо крѣпокъ на рати (ПСРЛ 2: 610—611).


635
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Продовження характеристики Володимира Васильковича ґрунтується на тексті, запозиченому з літописної статті про вбивство Андрія Юрійовича Бого- любського:
ГВл
Кл
на всь црквныи чинъ . и на церьковникы шверзлъ емоу бдшеть Бъ срдце . и шчи . иже не помрачи своего оума пыаньствомъ . кормитель бо бдшеть черньцемь . и черничамъ . и оубогимъ . и всдкомоу чиноу іако возлюбленыи шцмь бдшеть . паче млс’тнею бдше млс’твъ . слыша Геа глща . аще створите братьи моей меншеи то и мнѣ створисте . пакы Двдъ блть . блжнь моужь милоуіа и даіа всь днь . w Гс’дѣ не потькнетьс’ . моужьство и оумь в немь живдше правда же истина с нимь ходдста . иного добродѣаньа в немь много бѣаше . гордости же в немь не бдше . зане оуничижена есть гордость предъ Бмъ и члвкы . но всегда смирдше шбразъ свои . скроушенъімъ срдцмь . и воздыхание w срд’ца ИЗНОСА . и слезы w шчью ис- поущаше . покаіание Давыдово приимъ . плачасд w грѣсе* свои*. возлюбивъ нетлѣннаіа паче тлѣньны*. и нбс’наіа паче временьны*. и црс'тво со стми оу вседержителд Ба . паче притекоущаго сего црства земна^ (ПСРЛ 2: 921—922).
на весь бо црквьныи чинъ и на црковникы . швѣръзлъ бдше Бъ срдчнѣ шчи . не помрачи оума своего пыаньствомь . и кормитель бдшеть . черньцемь . и черницамъ . и оубогымъ И ВСАКОМу чину . іако вьзлюбленыи шць бдшеть . паче же млс'тнею бдше млс'твъ . слыша Гс'а глща . аще створите братьи меньшии . моѣи то мнѣ створисте . и пакы Двдъ глть блжнъ мужь милуіа . и даіа всь днь . w Гдѣ не поткнетсд . мужьство и оумъ в нѣмь живдше . правда же истина . с нимь ходдста . иного добродѣіаниіа много в немь бдше . и всдкъ шбычаи . добронравенъ . имѣіашеть . в нощь въходдшеть в цр:квь . и свищи въжигивашеть сам . и вддд шбразъ . Бжии . на икона4 написанъ . взираіа . іако на самаго творцл . и вси стѣѣ . написаны . на иконахъ вида . смирдіа . шбразъ свои . скрушеномь срдцмъ и оуздъіханье w срдца износа . и слезы от очью испущаіа . покаіанье Двдво приимаіа . плачасд . о грисѣхъ своих. възлюбивъ . нетлѣненаіа паче тлѣньныхъ . и нбс'наіа паче врѣмѣненыхъ . и црс'тво . свтъіми . оу вседержителд Ба . паче притекущаго сего цретва земльно- го (ПСРЛ 2: 583—584).
Така в загальних рисах текстологія похвали Володимирові Васильковичу, що становить значну частину літописного опису його останніх днів. Це сегмент, де знаходимо найбільші обсягом цитації в ГВл, зокрема найбільші цитати з текстів Кл. Автор похвали продемонстрував високу культуру й техніку компіляції, майстерно сплітаючи виписки із Слова про закон і благодать, панегіриків Кл, а також власні "фактологічні" фрагменти.
Щоправда, сприйняття похвали Володимирові сучасним читачем зумовлено (а подеколи й утруднено) тим, як текст подано у виданнях серії ПСРЛ, від яких залежать усі інші видання, зокрема й переклади.
Повернімося до проблеми цитування Слова Іларіона в похвалі.
Визначаючи обсяги цитування Слова, Насонов твердив, що виписки з нього завершуються словами "и за тржд паствы людїи его прїати w него вѣнець славы


636
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
нетленїа съ всѣми праведными амин" (Насонов А.Н. История русскаго летописания, 241), не помітивши, що безпосередньо за ними виписка із Слова продовжується ще практично на стовпчик тексту. Можна зрозуміти мотиви Насонова: зазначеними дослідником словами Слово, власне, завершується (пор.: "и за трждъ паствы людїи его. прїати w него вѣнець славы нетлѣнныа съ всѣми праведныи- ми трждившиимисА его ради" (Молдован А.М. "Слово о законе и благодати" Ила- риона. К., 1984, 100)). Давній автор, на думку Насонова, дійшов до кінця Слова і засвідчив завершення своїх виписок тим, що поставив "амінь"; пошук дальших збігів здавався марним.
Проте, як з’ясовується, значний фрагмент (від слів "и зренїа сладкаго лице его насыщаасд" до слів "и за тржд паствы людїи его прїати w него вѣнець славы нетленїа съ всѣми праведными амин") читається в середині виписки із Слова, тоді як насправді мусить її завершувати (тобто читатися після слів "инѣмь возмѣздье . приемлд на нбсѣх'. блгаїа . іаже оуготова Бъ любдщимъ Оца и Сна и Стго Дха"). Насонова ввела в оману публікація літопису в ПСРЛ, де знаходимо саме таку, очевидно хибну послідовність тексту.
Як таке могло статися?
Відома обставина: у всіх свідках тексту ГВл наявні втрати або суттєва плутанина тексту в завершенні. У Хлєбн., починаючи з 379 аркуша, є низка фрагментів, що читаються не на своєму початковому місці. Як зазначав Шахматов (Шахматов А.А. Предисловие. ПСРЛ 2: іх), цей безлад спричинено тим, що Хлєбн. переписували з оригіналу, що мав переплутані аркуші в кінці книги. Правильний порядок тексту визначається порівнянням з Іпат. Але з переміщених у Хлєбн. фрагментів три (а саме: стп. 923 (4 знизу) — 924 (10); 925 (4) — 927 (13 знизу); 927 (13 знизу) — 927 (1 знизу)) повністю відповідають значним пропускам тексту в Іпат. Найперший із переміщених у Хлєбн. фрагментів — 923 (4 знизу) — 924 (10) — і є тією випискою зі Слова Іларіона, що нас цікавить.
Готуючи до видання 2-й том ПСРЛ, Шахматов за усталеною традицією поклав в основу тексту список Іпат., відновивши пропуски в ньому за Хлєбн. Оскільки ж у Хлєбн. відповідні фрагменти було переміщено, редакторські рішення виходили із змістової доречності. Так, виписка зі Слова потрапила в середину ще однієї виписки із Слова, де й читається нині. Коли б Шахматов звірився з текстом Іларіона, він легко з’ясував би правильний порядок розміщення фрагментів. Але він не ідентифікував походження тексту.
Утім, треба сказати, що Шахматов у цьому випадку орієнтувався на попереднє видання 2-го тому ПСРЛ (Летописи по Ипатскому списку. Изд. Археографической комиссии. СПб., 1871, 607—610), де фрагмент із випискою зі Слова знаходимо на тому самому місці.
Редактор цього видання С.М. Палаузов був несамостійний у своїх рішеннях. Він повністю відтворив перше видання 2-го тому ПСРЛ 1843 року, де саме в такому порядку заповнив лакуни Іпат. редактор його І.Я. Бередников (див.: ПСРЛ 2 (СПб., 1843): 221—223). Щоправда, Бередников не зважився внести переміщений фрагмент із цитатою з Іларіона в текст літопису (подавши його в примітці), але він зазначив місце, де, на його думку, текст мав би читатися (там, де його згодом умістять Палаузов та Шахматов). Бередников також назвав свої


637
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
резони. Після слів "востани видь брата твоего красдщаго столъ зємла твоєю." він зробив примітку:
Хлебн. далее запутан перестановками текста, которые указаны на полях выносными знаками; по ним-то он отсюда сличается с Ипат. При выносных знаках есть отметки, сделанные, вероятно, прежним владельцем рукописи, в которых приметен западно-русский почерк XVII века. Нижеследую- щие слова, которых нет в Ипат. [тобто розгляданий нами уривок. —Авт.], поставлены не на своем месте и также отличены знаком (ПСРЛ 2 (СПб., 1843): 221, прим.)
Справді, безлад у завершенні Хлебн. уперше зауважив один із читачів у першій пол. XVII ст. Він спробував відновити правильний порядок тексту і зазначив результати своїх зусиль характерними парними знаками й помітками "зри выше/ниже знак", орієнтуючись на які читач мав подумки "переносити" тексти на належне місце, відновлюючи зв’язний виклад.
Така копітка, з огляду на зусилля і час, робота навряч чи була наслідком суто читацького інтересу. Є підстави вважати, що її було виконано в процесі підготовки Густинського літопису в 1630-х рр. (див.: Oleksiy Tolochko, Introduc- tion, The Hustynja Chronicie, compiled with the preface by Oleksiy Tolochko [Har- vard Library of Early Ukrainian Literaturę, Texts: volume 11] (Cambridge, MA, 2013), Ixxviii). Виконавець виявився надзвичайно кваліфікованим філологом, і в переважній більшості випадків йому вдалося ідентифікувати переміщені фрагменти та виявити послідовність їх.
Відшукав він і фрагмент, що нас цікавить. Зазначивши його межі, наш філолог запропонував і місце, де, на його думку, уривок мав би читатися. На лівому полі він зробив ремарку: "зри знак" і зобразив цей знак як розаноподібний символ (див. факсимільне відтворення: The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostroz’kyj (Xlebnikov) and Cetvertyns’kyj (Pogodin) Codices [=Harvard Library of Early Ukrainian Literaturę. Texts: Volume 8] (Cambridge, Mass., 1990), 387). Цьому знакові двома аркушами вище відповідає поставлений у тексті тотожний знак, на який указує зображена на правому полі манікула, а також зворотне відсилання: "зри ниж знак" (див. факсимільне відтворення: The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles, 385).
Інтуїтивно відчувши спорідненість двох уривків, філолог зрозумів, що фрагменти мають стояти поряд. Утім, не маючи змоги звіритися з текстом Іларіона (і, очевидно, не ідентифікувавши походження), він дещо схибив, умістивши фрагмент у середині цитати зі Слова, а не в завершенні її. Можна вгадати резони такого рішення. Переміщений уривок починається фразою "и зренїа слабаго лице его насыщаасА. моли о земли брата своєго преданїа емЯ тобою". Тобто йдеться про Мстислава Даниловича. Філолог вирішив, що це продовження пасажу про Мстислава — "не бе3 памАтно оставил. братом твои4 Мьстиславом. въстани до брата твоего. красАщаго стол земли твоєа" — і з’єднав два уривки в цій точці. Помилку успадкувала сучасна наука.
Як розв’язували проблему редактори окремих видань ГВл, де в основу покладено Хлєбн., а не Іпат. список? Видання, підготовлене В.Ю. Франчук, цілковито


638
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
наслідує традицію ПСРЛ, розміщуючи розглядані фрагменти відповідно (див.: Галицько-Волинський літопис, 150). Натомість редактори останнього за часом видання ГВл відмовилися від спроб відновити порядок переміщених фрагментів, подаючи текст у тій (переплутаній) послідовності, яку репрезентує Хлєбн. Редактори, однак, умістили в додатках варіант реконструкції, що його (як вони гадають) запропонував Шахматов (Kronika halicko-wołyńska. Kromka Romanowiczów, red. D. Dąbrowski, A. Jusupovic [Monumenta Poloniae Historica, t. 16, S II] (Warszawa, Kraków, 2017), 641—647).
Останнє рішення, не бездоганне з археографічного погляду (адже видавали не Хлєбн. список, а Галицько-Волинський літопис, для якого Хлєбн. є лише одним зі свідків), разом з тим не позбавлене певних підстав. Адже виявляється, що текст літопису, який ми вважали стабільним і усталеним шляхом суворих наукових процедур, насправді є традиційним, залежним від розв’язань невідомого нам "філолога" початку XVII століття і успадкованим наукою без належної рефлексії.
Як зазначалося вище, трьом із переміщених у Хлєбн. фрагментам відповідають утрати в тексті Іпат. Це такі фрагменти: стп. 923 (4 знизу) — 924 (10) (уривок зі Слова Іларіона); стп. 925 (4) — 927 (ІЗ знизу) (перелік фундацій і вкладів Володимира Васильковича); стп. 927 (13 знизу) — 927 (1 знизу) (відкриття саркофага князя через п’ять місяців після поховання). Уважали, що цим трьом уривкам мають відповідати дві лакуни в тексті Іпат. Тепер з’ясовується, що уривок із цитатою з Іларіона безпосередньо змикається з двома іншими, отже, в протографі вони мали слідувати один за одним, і, отже, утрата тексту в Іпат. сталася лише в одному місці, але більшого обсягу.
Місце виписки зі Слова визначається порядком тексту Іларіона, отже, він є перший із трьох фрагментів. Натомість черговість решти двох (про вклади князя і про відкриття його раки) через відсутність паралельного тексту в Іпат. не очевидна, і у виданнях 2-го тому ПСРЛ щодо цього спостерігаємо редакторські судження протилежного характеру.
У виданні 1908 р. Шахматов умістив уривок про відкриття саркофага після уривка про вклади, тобто гадав, що він був останнім (ПСРЛ 2: 927). Натомість у виданні 1871 р. (Летопись по Ипатскому списку, 608) уривки подано у зворотному порядку — епізод із відкриттям саркофага передує перелікові будов і вкладів — і так само знаходимо у виданні 1843 р. (ПСРЛ 2 (1843): 222).
Якими міркуваннями керувалися редактори і хто з них мав рацію?
Виразних текстологічних ознак на користь того чи іншого розв’язання свідки ГВл не містять. Отже, учені мали орієнтуватися на висновки, добуті з внутрішньої критики тексту, а простіше кажучи, на його зміст.
Шахматов, як можна судити, міркував так. Після втрати текст в Іпат. відновлюється на повідомленні про приїзд Мстислава Даниловича до міста Володимира. Це повідомлення починається фразою:
Володимероу ж вложеноу въ гробъ брат же его не притдже на схоронѣнье его . но приѣха послѣ . с богары своими . и со слоугами . и ѣха въ епс’пью ко стѣи Бци. идеже положенъ бые братъ его Володимѣръ . и плакасд надъ гробомъ его (ПСРЛ 2: 928).


639
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Отже, зазначене повідомлення має бути безпосереднім продовженням уривка про поховання Володимира Васильковича, що починається аналогічною фразою:
Семоуж блговѣрномоу кназю ВолѵЛмерю, нареч'номоу въ стш” кр:щеніи Іоан- ноу, сноу Василковоу, вложеноу въ гробъ
Це зовні бездоганне розв’язання, утім, не бере до уваги того, що між двома епізодами немає щільної темпоральної послідовності. Мстислав приїхав невдовзі після поховання Володимира 11 грудня, а уривок про покладення князя "у гріб" насправді оповідає про подію (відкриття саркофага), що відбудеться через п’ять місяців, і його фінальна дата — б квітня. Отже, безпосереднього сусідства двох уривків зміст їх не вимагає. (Шахматов, крім того, міг думати, що приїзд Мстислава — це той самий, коли він "сів на столі" у Володимирі 10 квітня на Великдень, і, отже, уривки таки змикаються хронологічно. Але зміст літопису, очевидно, не дає підстав до такого висновку; він твердить про два різні приїзди Мстислава до міста Володимира: у грудні та квітні.)
Бередников і Палаузов, здається, меншою мірою заглиблювалися у зміст, переважно орієнтуючись на розмітку тексту, здійснену "філологом" XVII ст. А той на відтинку, що нас цікавить, знайшов і зазначив лише одну вставку — щодо смерті пінського князя Юрія та степанського Івана (див.: The Old Rus’ Kievan and Galician-Volhynian Chronicles, 387), а пасаж про фундації Володимира Васильковича змикав із повідомленням про приїзд Мстислава.
Треба сказати, за таким рішенням також стояли вагомі резони. Річ у тому, що уривок про фундації та вклади волинського князя завершується прикметною формулою: "Тоуто ж положи” конець Вълодимеровоу кнажєнїю". Отже, автор літопису спеціально зазначив, що саме цією фразою завершується оповідь про Володимира Васильковича і починається історія княжіння Мстислава, як це й знаходимо у Хлєбн. У давнього "філолога" не виникало мотивів перегруповувати текст порівняно з тим, як він читався у його антиграфі й нині стоїть у Хлєбн.
Вибираючи між підходом Шахматова і поглядом "філолога" XVII ст., визнаємо слушність останнього.
В Іпат. фрази "тоутож положи” конець Вълодимеровоу кнажєнїю", зрозуміло, немає: вона була останньою в утраченому уривку. Але безпосередньо затим читаємо (відсутній у Хлєбн.) кіноварний заголовок: "Начало кнлжениіа великаго кназа Мьстислава. в Володимерѣ". Такий "дзеркальний" заголовок про "початок княжіння" копіїст Іпат. міг зробити, тільки якщо в його антиграфі в цьому місці читалася формула про "кінець княжіння". (Подібно до того як кіноварний заголовок "кназа ВолодимерА роукописаніе" копіїст Іпат. зробив, відштовхуючись від змісту попередньої фрази: "Володимеръ же повелѣ писцю своемоу . Федор- цю . писать грамоты" (ПСРЛ 2: 903).)
Отже, маємо таки археографічний аргумент для вишиковування "уривків", авторитет якого, зрозуміло, вищий за ймовірнісні міркування внутрішньої критики.
Виявляється, що двоє з розгляданих фрагментів міцно "прикріплюються" до навколишнього тексту: перший є завершенням цитати зі Слова Іларіона, а


640
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
уривок про фундації і пожертви змикається із початком оповіді про вокняжіння Мстислава, що, натурально, уміщує уривок про відкриття Володимирового саркофага поміж ними. Отже, доходимо висновку: те, що подано у виданні 1908 р. як три переміщені уривки, насправді являє собою єдиний, суцільний і послідовний текст (від слів "и зренїа сладкаго лице его насыщаасд" до слів "тоуто* положи” конець Вълодимеровоу кнажєнїю"), у який механічно потрапило повідомлення про смерть пінського та степанського князів (найостанніше у ГВл, що, вірогідно, містилося на новому аркуші). Це, своєю чергою, означає, що втрата в Іпат. списку відбулася лише в одному місці і втрачений текст був таким, яким нині читається у Хлєбн.
О.Т.
и приѣха въ Берестин . и ре1* боіаромъ своимъ . есть ли . ловчи1 [Хлєбн.: ловци] здѣ . шни же рекоша нетоуть гсне из вѣка . Мьстислав же ре1* іазъ . пакъ оуставливаю [Хлебн.: оуставляю] . на нѣ ловчее [Хлебн.: ловци] за ихъ коромолоу . абы мь не позрѣти . на нихъ кровь [Хлебн.: абы ми не зрѣти на их кров] . и повелѣ писцю своемоу писати грамотоу . Се азъ кназь Мьстиславъ . снъ королевъ . вноукъ Романовъ . оуставліаю ловчее [Хлебн.: ловчіе] . на Берестьаны в вѣкы за ихъ коромолоу . со ста по двѣ лоукнѣ медоу . а по двѣ швцѣ . а по ПАТидцать [Хлєбн.: пятнадесять] деслткъвъ лноу. а по стоу. хлѣба [Хлєбн.: по сто хлѣбовъ] . а по пати цебровъ weca . а по пати цебровъ ржи . а по . к . коуръ [Хлебн.: коуровь] . а по толкоу со всакого ста . а на горожанахъ . д . гривны коунъ . а хто мое слово пороушить . а станетъ со мною передъ Бмъ . а вопсалъ есмь в лѣтописѣць коромолоу и* (ПСРЛ 2: 932).
Уставна грамота Мстислава є третьою, чий текст занесено до ГВл. На відміну від духовних грамот Володимира, вона не містить інвокації, що може бути пов’язано з її вставним характером. Текст грамоти (подібно до "приватного" заповіту Володимира Васильковича) передано in extenso, включно із клаузулою санкції. Тимчасом текст містить кілька проблемних місць, що потребують роз’яснення.
Ловьци vs ловьчее
Насамперед звернемо увагу на текстуальну проблему: що саме запровадив Мстислав Данилович у Бересті?
Коли орієнтуватися на Іпат., предметом грамоти було якесь ловчеє; формою — прикметник с.р. у значенні іменника с.р.
Коли орієнтуватися на Хлебн., Мстислав запроваджував у Бересті ловців (одн. ч.р. —ловьць, "мисливець"). Тобто текст Хлєбн. можна зрозуміти так, ніби Мстислав запроваджував якийсь уряд чи професійну групу "мисливців". Ловецъ у литовські часи — синонім ловчего (Lietuvos Metrika — Lithuanian Metrica = Metryka Litewska = Литовская Метрика. Кн. 5: Книга записей 5 (1427—1506) (Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2012), № 125).
За рівноправності двох свідків вибрати між варіантами Іпат. чи Хлєбн. не видається можливим на підставі формальних правил. Панує стійка дослідницька традиція вважати, що Хлєбн. краще відбиває текст протографа. Проте всі перекладачі одностайно приймають варіант Іпат., інколи зазначаючи, що лов-


641
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
чее — "вид данини" (Коструба), або ж a hunter’s tax (Перфецький), або ж "налог на охоту или побор на содержание княжеской охоты" (Лиханова).
Редактори новітнього видання ГВл у серії Monumenta Poloniae Historica запропонували найбільш розлогий коментар до нашого терміна. Вони відмовилися від реконструкції завершення тексту ГВл, узвичаєного в серії ПСРЛ, і відтворили послідовність фрагментів, як їх подано у Хлєбн. Унаслідок такого рішення грамота Мстислава і наративне обрамлення її опинилися в різних місцях, причому грамота передує своєму літописному контекстові (грамота: Kronika halicko- wołyńska. Kronika Romanowiczów, 616—617; "берестейська коромола" — Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów, 636). Варіант Хлєбн. ловци, що міститься в наративному обрамленні, редактори лишають без уваги. Вони коментують вар. Хлєбн. — ловчіє (який міститься в тексті грамоти), що формою являє собою ім. множини від ловчій, "мисливець, глава мисливців". Проте під впливом попередніх коментаторів та з посиланням на Срезневського, який також орієнтувався на варіант Іпат., редактори стверджують, що ловчіє є "різновидом повинності". Коментатори, далі, пишуть, ніби "різновид повинності" знаний лише з ГВл, а крім того, зазначають, що вони "непевні щодо характеру обтяження, хоча б з тієї причини, що не знають аналогій". І далі:
Етимологія терміна, на перший погляд, засвідчує зв’язок його з ловами, але чи такий був? З повідомлення джерела можна виснувати, що була то данина відома суспільству, на конкретний город покладена як покарання і — з високою правдоподібністю — здійснювана князівською адміністрацією. На які цілі призначена, ми не дізнаємося (Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów, 617, прим. 1514).
Тотожні міркування знаходимо й у новому польському перекладі ГВл, виконаному тими ж авторами (див.: Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów. Tłumacz., 260, прим. 1812).
Насправді ми добре знаємо, що таке ловъчее. Знаємо, наприклад, із документів Литовської Метрики, де ловъчое — різновид повинності у великокнязівській юрисдикції, пов’язаний із характером земельної власності, а саме з великокнязівськими "ловецькими землями" (на відміну від земель, обтяжених іншими повинностями). Ловъчее надавалося в держання різним великокнязівським урядникам, зем’янам та дворянам (див.: Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовскаго Статута. Исторические очерки. М., 1892, 21, 181, 267, 338, 691).
Вибрати між варіантами на користь старшого списку Іпат. дає змогу привілей великого князя Олександра Ягеллончика від 17 липня 1499 р.: "Зєманом берестеиским со держан(ь)е | некоторых волосток берестеиских", де "ловчоє" знаходимо серед "волосток" (бенефіціїв), які традиційно існували в Бересті:
Александръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Наместнику берестенскомЯ пану Станиславу Пеиікович^ и иньш наме | станком нашим, хто потом сот насъ б^дет Берестеи держати.
Били І нам чолом зємланє берестенскии Паношка Барсобичъ а Васко Громъ І сото всих землдн берестеиских, кром тых зємлан, который врддьі І com нас


642
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
мают, а поведали нам, што ж тол (ь) ко в них (одна чотыри волостки | | дан- ничое, а житщина, а бобровщина, а ловчое. А с тых со всих волосток на год І приходиш с тридцать копъ грошей, мало л(ь) бол(ь)ши. И мы тыи волостки I даивали двораном нашим литовским и иным землдномъ, а сони иншии I исъстареет са, а тых волостокъ не держал. И били намъ чолом, абыхмо | ооднымъ имъ тыи волостки дали по годом держати, (одному подле | другого колеею.
И мы тыи волостки ооднымъ зємланом берестеиским I дали по годом межи собою брати, (одномі? подле другого колею, | кромъ врлдниковъ, который землАне берестеискии врАДы оош насъ І мают. Нехай собе тыи волостки про- межи собою по годом держать, (один | подле другого колеею. А двораном нашим литовским и зємланом не на I добе тых волостей держати никомі?, мимо зємлан берестеиских. (Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. 1 (6). Сборник документов канцелярии великого князя литовскаго Александра Ягеллончи- ка, 1494—1506 гг. Шестая книга записей Литовской Метрики. Сост., коммент., вспом. указ.: М.Е. Бычкова (отв. сост.), О.И. Хоруженко, А.В. Виноградов; отв. ред. тома С.М. Каштанов. М.; СПб.: Нестор-История, 2012, № 320; той самий документ у литовському виданні: Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Metryka Litewska. KnygaNr. 6: (1494—1506) (Vilnius, 2007), № 325).
Щодо характеру ловчого в XV ст. можемо судити з наступних документів Литовської Метрики:
[1496 г.] февраля 7. Городно. Волости, бранцом даваные. |
Волости бранъцомъ даны в Городъне ѳев(ралд) 7. | Инъдик(т) 14. |
[...] Борису а Ти[мо]ѳею ловчае на два годы после Ѳед(ь)ка Богда|нова а после Венослава. | [...] Семенѣ Алекъсандрову [с] сыномъ его Михъномъ ловъчое I на два годы после Бориса а Тимоѳеіа. | [...]
(Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. 1 (6). Сборник документов канцелярии великого князя литовскаго Александра Ягеллончика, 1494—1506 гг. Шестая книга записей Литовской Метрики, № 599).
[1496 г.] декабря 22. Берестъе. Кназю Тимоѳею Капосте на двор ЛопапиД | а (одного чоловека
Сытича У Бранъскомъ | повете. |
Самъ Александръ, бож(е)ю м(и)л(о)стью. |
Наместникі? бранскомі? кн(а)зю Ѳедорѣ Ивановичѣ и иным наместником нашимъ, І хто потом (om насъ будет Бранескъ держати.
Бил намъ чолом дворенинъ | нашъ кназ(ь) Тимоѳеи Ивановичъ Капуста и просил в насъ Я Бранскомъ повете | двора нашого на uma Лопаша. А поведил перед нами, што ж к томі? дворі? | Лопаші? тлгнет тол(ь)ко чотыри ч(о)л(о) в(е)ки. И теж к томі? просил в насъ (одного ч(о)л(о)в(е)ка | данника на uma Сытича. И поведил перед нами, что ж с того ч(о)л(о)в(е)ка идет кад(ь) меді? I а ведро ловчое, а сокол на город.
(Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. 1 (6). Сборник документов канцелярии великого князя литовскаго Александра Ягеллончика, 1494—1506 гг. Шестая книга записей Литовской Метрики, № 212).


643
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
1440—1492
Во имя Боже. То cym книги, кому корол именья роздал.
У Смоленску. Павлу Полтеву село Щетинино до воли, а Ужоберет со всимъ, какъ Петрыика держалъ.
Семену Кимъборову ловчее, што Лапоть держалъ.
Еску, местичу смоленскому, земля Онтипина; а с нее чотири пуды меду.
(Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Литовская Метрика. Knyga Nr. 3: (1440—1498) (Vilnius: Źara, 1998), 45; старе вид.: Русская историческая библи- отека. Т. 27: Литовская Метрика. Отдел 1, часть 1: Книги записей. T. 1 (СПб., 1910).
[1490 01] Люблін. Список пожалуванъ валянцям:
Волынъцомъ у Люблине
Михаилу Маскевичу тивунъщина великая мозырская на годъ после Киселя. Федьку Линевъскому тивунъщина малая на го4 после Порицкого.
Роману Михаиловичу бобровъщина на годъ после Олехна Охремовича.
Михаилу Головъничу ловъчое на годъ после Федка Шельвовъского.
[1489] 10 14 Радом. Список різних виплат і пожалуванъ смолънянам:
В Радомли смолняномъ отправа, окътябръ 14 день, инъдикть 7 Ваську Чортову а Тиньку Синъцову ловчое на 2 годы после перъвыхъ. Михаилу Пустоселу а Гриди Тимофеву часницъство на 2 годы. 11
Ивашъку Павловичу а Ваську 12 копъ з мыта смоленъского а по жеребята (Lietuvos Metrika = Lithuanian Metrica = Metryka Litewska. Knyga Nr. 4: (1479—1491); Uźraśymą knyga 4 (Vilnius: Źara, 2004), № 23.5; 23.16).
Отже, у Бересті таки було ловъчее, запроваджене, треба гадати, ще грамотою Мстислава Даниловича. Що таке ловьчее, без проблем розпізнав анотатор Хлєбн., зазначивши на полі: "Дан на берестян, оуставленаа w Мстислава брата Володимерова". Уставна грамота Мстислава виявляється найранішим текстом, де зафіксовано цей термін. Саме ж явище (податок з населення на утримання організованої служби князівських полювань) треба відносити до раніших часів. Окреме питання — що означає грамота Мстислава з історичного погляду? В.І. Сергеєвич трактував її як скасування імунітету Берестя, яке до грамоти мало право нев’їзду князівських чиновників для збирання данини (див.: Серге- евич В.И. Русские юридические древности. Т. 1: Территория и население. СПб., 1890, 470—471). Радше навпаки: грамота Мстислава, що запроваджує "новину", є етапом у процесі поширення князівської юрисдикції.
Як виник варіант Хлєбн. "ловци"? Бачимо, що варіант Іпат. є наслідком корекції переписувачем власних помилок (спричиненим його новгородським "цоканням"), до речі, зазначених редактором ПСРЛ:
ловчи' — ПСРЛ 2: 932 вар. в Буква ч написана по соскобленному ц. ловчеє — ПСРЛ 2: 932 вар. д Буква ч написана по соскобленному ц. ловчеє — ПСРЛ 2: 932 вар. Е Буква ч написана поверхъ ц.
Хлєбн. відбиває аналогічну мовну практику. Чи не означає це, що протографом Хлєбн. був новгородський список?


644
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Берестьяне vs горожане
Текст грамоти розрізняє "берестян" і "горожан". Покарання накладається на перших; "горожани" згадані у тексті грамоти, але на них накладається відмінний, ненатуральний податок у чотири гривні; неясно, чи входив він у склад ловъчего.
Хто такі "берестяни" і хто такі "горожани"? Здавалося б, обидва терміни мають бути синонімічними, позначаючи жителів Берестя. Проте грамота розрізняє ці групи населення, що в юридичному документі не може бути випадком.
У тексті власне літопису дві групи, здається, також розрізняються. Коромольниками названі "берестяни", а от "горожани" прихильні до князя, пор.:
Берестыани бо . оучинили бдхоуть коромолоу . и еще Володимероу кназю болноу соущю . шни же ѣхавъіше къ Юрьеви кназю . цѣловаша крстъ на томъ . рекоуче . како не достанеть стрыіа твоего . ино мы твои и городъ твои . а ты нашь кназь (ПСРЛ 2: 928);
по свѣтоу безоумны* своихъ боіаръ . молоды* и коромолниковъ Берестьанъ (ПСРЛ 2: 928);
Мьстислав же поѣха до Берестьа . ѣдоущю же емоу к городоу. и срѣтоша его горожанѣ со кр^ты . w мала и до велика . и прїіаша и с радостью великою . CBoef ггна . Берестыани же . началницѣ коромолѣ . бѣжаша по Юрьи . до Дорогичина . цѣловалъ бо к нимъ кретъ на томъ . не выдамъ васъ стрыеви своемоу (ПСРЛ 2: 931).
Археологічні дослідження Берестя продемонстрували його виразну двочас- тинну топографічну структуру. Місто складалося з розташованого при впадінні р. Мухавець у р. Західний Буг значного розміром "посаду" (згідно з усталеною в археологічній літературі термінологією), а також "дитинця", розташованого напроти, на окремому острові, і значно меншого площею (див.: Козюба В.К. Заметки к исторической топографии древнерусского Берестья. Матэриалы па археологи Беларусі. Вып. 27. Мінск, 2016, 57—71). У давньоруському слововжитку власне ця частина міста і називалася "город". Отже, саме її жителів логічно ототожнювати з "горожанами" грамоти. У такому разі під "берестянами" грамота розуміє жителів більшої (або переважної) частини міста, "посаду".
Розрізнення двох груп населення Берестя додатково може бути пов'язане із заходами князівської влади, а саме: недавньою перебудовою дитинця Берестя, яку здійснив попередник Мстислава — Володимир Василькович:
Кназь же Волшдимеръ , въ кнажєнїи своем мншгы городы зроуби по шци своем . зроуби Берестїи (ПСРЛ 2: 925);
в Берестїи же създа стлъпь каменъ высотою іако и Каменецкыи, постави* и црквъ стго Петра (ПСРЛ 2: 927).
Отже, можна припускати, що юрисдикційний статус жителів "города" (дитинця) був інакший, ніж статус решти мешканців Берестя. Як стане ясно з наступного обговорення, так і було.


645
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Со вслкого ста
Уставна грамота Мстислава згадує так звану сотенну організацію давньоруського населення і через те залучається в дискусіях навколо давньої проблеми: сільське чи міське населення охоплювалося сотнями?
Новітня інтерпретація грамоти А. В. Кучкіним наполягає, що Мстислав запровадив "мисливську службу", записав до неї людей і з цією метою поділив населення на сотні для обкладення повинністю (Кучкин А.В. Ранние свиде- тельства о сотнях и соцких. Древняя Русъ. Вопросы медиевистики. 2006, № 2 (24), 16—17). Зміст грамоти не дає підстав до такого тлумачення.
Ловъчее, згідно з грамотою, було покладено на "берестян", причому розверстувалося на кожну сотню: "по толкоу со всакого ста". Отже, сотенною системою було охоплено міське населення Берестя, і ця сотенна організація існувала до моменту, коли видано грамоту. Жителі ж "города" перебувають поза сотенною системою і виступають як одна група: "а на горожанахъ . д . гривны коунъ". Це і є підтвердженням відмінного, з погляду князівської влади, статусу жителів двох частин міста. Більша частина мешканців Берестя охоплена сотенною організацією і має долю автономії, тоді як жителі "города" перебувають у безпосередній юрисдикції князя. Ловъчее накладено на "берестян" і розтлумачено переліком натуральних складових частин. У такому разі чотири гривні з "горожан", занотовані в кінці грамоти, не входять до складу ловьчего і були традиційною даниною князівських жителів дитинця на користь свого володаря.
Місце грамоти в тексті та час, коли й вставлено
Грамота Мстислава міститься між двома фрагментами, які мають безпосередньо змикатися, утворюючи єдине речення про послідовний об’їзд Мстиславом його нових володінь (після евакуації звідти Юрія Львовича):
и ради быша емоу вси людье . оутвердивъ люди и засадоу посади в Бѣльски . и в Каменци . и приѣха въ Берестин (ПСРЛ 2: 932);
и оутвердив же засадоу в Берестьи . и поеха до Володимера . и приѣхавшоу емоу в Володимеръ. и сьѣхашасд к немоу боіарѣ его старѣй и молодии . бещисленое множество (ПСРЛ 2: 933).
У середину цього речення було вставлено епізод із грамотою, а також урочисту і пишномовну "формулу" посадження Мстислава на столі у Володимирі. Ця остання призвела до порушення хронології оповіді: Мстислав повертається з Берестя, сідає на столі у Володимирі, а потім знову опиняється в Бересті, звідки повторно повертається до Володимира. Формула посадження на столі, крім того, проблемна з хронологічного погляду: Мстислав сідає на столі в неділю, 10 квітня 6797 р., тобто успадковує володимирський стіл через п’ять місяців по смерті попередника.
Мстислав уже приїжджав у Володимир практично одразу ж по смерті брата і плакав над його гробом. Більше того, він мав перебувати у Володимирі тривалий час, поки з’ясував стосунки з Левом та Юрієм (посилав по татар, листувався з Левом, чекав виїзду Юрія з Берестя тощо). Чому Мстислав не сів на столі вже тоді, а чекав майже півроку, щоб здійснити обряд? Прецеденти такого зволі-


646
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
кання невідомі. Ба навіть коли Мстислава відвернула берестейська історія, вона навряд чи тривала би п’ять місяців.
Власне, літописна оповідь передбачає досить стрімкий перебіг подій. Ось як вона виглядає з темпорального погляду.
Одразу ж по завершенні жалоби по братові Мстислав розсилає "засаду" в міста ("оутолив же ca w плача . и нача росылати . засадоу по всимъ городомъ" (ПСРЛ 2: 928)). Тут же: "хотащю же емоу послати до Берестыа . и до Каменьца . и до Бѣльска . и приде емоу вѣсть . шже оуже засада Юрьева. в Берестьи . и во Каменци . и в Бѣльски" (ПСРЛ 2: 928). Юрій Львович в’їхав у Берестя одразу ж після звістки про смерть Володимира: "Юрьи оуслыша вѣсть . w стрый своимъ . и вьеха въ Берестин" (ПСРЛ 2: 928). Мстислав одразу ж посилає до Юрія ("посла послы ко сновцю своемоу . тако река") і до Лева ("посемь посла ко братоу своемоу ко Лвови . еп£па своєго Володимерьского река емоу"), а також посилає по татар: "послалъ есмь возводитъ Татаръ . а самъ пристраваюсд" (ПСРЛ 2: 930). Лев присилає посла (єпископа перемишльського) до Мстислава; Мстислав "вборзе" повертає Юрія Пороського; Лев посилає посла до сина; Юрій одразу ж покидає Берестя ("Семеновы же приѣхавшоу ко Юрьеви . повѣдающи рѣчь штню. и быг назавьтрѣе поѣха Юрьи вонъ из города" (ПСРЛ 2: 931)). Мстислав одразу ж їде до Берестя: "Павелъ же Мьстиславоу повѣда . сновѣць оуже поѣхалъ . а ты гс'не поѣдѣ во свои городъ . Мьстислав же поѣха до Берестьа" (ПСРЛ 2: 931).
Усі дії щільно пов’язані між собою і не передбачають часових проміжків. Літописець гадає, що вся історія відбулася швидко, невдовзі по смерті Володимира. Натяків на тривалість (майже в півроку!) він не дає.
Отже, повторний приїзд Мстислава до Володимира мусив статися значно раніше від зазначеної дати. Натомість епізод із посадженням цілковито руйнує таку хронологію. Очевидно, датуючи посадження, літописець орієнтувався на останню дату, яку вже містив текст, — відкриття раки Володимира 6 квітня 6797 р. — і вибрав наступну ж неділю після неї (знаючи з Кл про приурочення князівських посаджень до неділі, див. коментар до ПСРЛ 2: 932—933).
а вопсалъ есмь в лѣтописѣцъ коромолоу и*
Що являє собою ця фраза: завершальну клаузулу грамоти чи частину літописного обрамлення документа?
Генсьорський і Купчинський, коментуючи грамоту, уважали фразу частиною санкції грамоти, власне короборацією, хоча й зазначали її "своєрідність" і навіть "унікальність" (Генсьорський А. З коментарів до Галицько-Волинського літопису (Волинські і галицькі грамоти XIII ст.). Історичні джерела та їх використання. Вип. 4. К., 1969, 171—184; Купчинський О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХШ — першої половини XIVст., 351). Вписування до літописця нібито засвідчувало грамоту, яка тим самим набирала "публічної сили".
Натомість редактори видання ГВл у Monumenta Poloniae Historica категорично стверджують, що фраза належить літописцеві {Kronika halicko-wołyńska. Kronika Romanowiczów, 618, прим. 1519; ми не вбачаємо тут алюзії на Чис 5: 23 та Іс ЗО: 8, на якій наполягають коментатори).


647
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Своєю формою фраза є безпосереднім продовженням останнього речення грамоти, про що свідчить перша особа дієслова, узгоджена із займенниками першої особи попередньої синтагми, а також повторювання прийменника а, послідовно вживаного в грамоті:
а хто моє слово пороушить . а станеть со мною передъ Бмъ . а вопсалъ есмь в лѣтописѣць коромолоу и*
Фактично ні саму грамоту як документ, ні її зміст не можна назвати "ко- ромолою" (хоча термін там уживається). "Коромолою" можна було б назвати історію зради берестян. Отже, навіть уважаючи фразу належною до грамоти, тлумачити її слід було б не так, що грамоту буде вписано в літописець, а так, що, видаючи грамоту, князь мав намір також (на додаток) описати коромолу берестян у літопису. Але річ навіть не в цьому. Граматично вопсалъ есмь являє собою перфект, отже, точний смисл фрази: "описав уже [обставини] їхньої коромоли". Коли Мстислав видавав грамоту, історія берестейської коромоли ще не була завершена і не могла вже бути написана, тож фраза належить літописцеві, який знає, що вище вже розказано про події, які спровокували видання грамоти.
Іншими словами: перед нами імітація клаузули короборації, здійснена в момент вставлення грамоти в текст, що вже містив опис берестейської коромоли. Тобто: не грамота підтверджувалася вписом у літопис, а достовірність літописної історії засвідчувалася вписом до нього тексту грамоти.
Автори коментаря в Monumenta Poloniae Historica вважають вислів "а вопсалъ есмь в лѣтописѣць" декларацією індивідуального авторства людиною, яка складала літопис ("Це я написав!"). Це не так. Ким би не був автор, він укладає фразу в уста князя Мстислава ("я звелів написати"), виявляючи цілком середньовічне розуміння авторства, яке належало не виконавцеві, а його високому замовнику.
О.Т.
Кназь же Мьстиславъ сѣде на столѣ брата своего Володимѣра на самый великь днь [Хлєбн.: в лѣт ts . ф . чз .] . меца . априлл . въ . 1 . днь . и нача кнажити по братѣ своемь правдолюбьемь . свѢтаса . ко всей братьи своей . и къ боіаро” [Хлєбн.: и] къ простымъ людемь . и бьГ рад'сть велика тогда . людемъ [Хлєбн.: людєм тогла] . се воскрс’сение Гс'не . а се кнажє сѣдение . миръ держа с околнымы сторонами . с Лахы и с Нѣмци . [Хлєбн.: и] с Литвою щдержа землю свою величествомъ . шлны по Тотары . а сѣмо по Лахы по Литвоу (ПСРЛ 2: 932—933).
Настільки урочистий пасаж, як можна гадати, задумувався як вступ до дальшого опису княжіння Мстислава Даниловича у Володимирі. З якихось причин літопис урвався і оповідь не була продовжена.
Фрагмент містить унікальну лексему правдолюбье і, отже, імітує аналогічний пасаж про вступ на княжіння Володимира Васильковича — єдине інше місце, де ця лексема трапляється:
И по не" нача кнажити в нєго мѣсто . снъ єго Вълшд"меръ . правдолюбіемъ свєтлс къ всєи своєи братїи . и к боїарш" . и къ просты" люде" (ПСРЛ 2: 870).


648
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Можна гадати, далі, що відповідний пасаж у розгляданому фрагменті є вставкою:
Кназь же Мьстиславъ сѣдс на столѣ брата своег Волшдимѣрл , на самый ве- ликь днь в лѣт . ф . чз . мдца . април. "і. днь .
и нача кнджитѣ по братѣ своє", правдолюбів” . свѣтді. къ всей братіи своей . и къ бодры*, и къ просты” люде”.
и быг радшс велика людем тогда , се въскргни'іе гне . а се кндже сѣден’іе .
Вставний характер виділеної курсивом фрази визначається, по-преше, тим, що основний текст цього фрагмента моделювався за Кл і наслідував повідомлення про вокняжіння Ростислава Мстиславича на Великдень:
Поиде Ростиславъ снъ Мьстиславль . и Смоленьска къ Києву на столъ . и вниде в Киевъ . м1ца априлд. въ. ві. днъ на въскр'ние. тогда бо бѣ паска чстьнаіа . [...] и сѣде на столѣ дѣда своего и шца своего сии блговѣрнъіи кнзь . Ростиславъ . и бы1 людемь двом.радость. и въскр1ние Гне и кнже сѣдение (ПСРЛ 2: 504);
пор. також:
и быг людемъ двом радость . и въскр'ние Гне и кнзь своихъ възвращение . с побѣдою и с радостью (ПСРЛ 2: 540),
а по-друге, тим, що буквальне повторення з фрагмента про вокняжіння Володимира Васильковича щодо Мстислава є цілковито недоречним: коли Мстислав вступав на володимирський стіл, "братьи" вже не було — живим лишався тільки брат Лев.
Дата вокняжіння Мстислава — 10 квітня 6797 року, на Великдень, — відсутня в аналогічному фрагменті в Іпат. У цьому списку її пересунуто в попереднє повідомлення про те, що "в літо 6797" Мстислав не встиг приїхати на похорон брата. Переміщення дати в Іпат. логічно пов’язувати зі створенням суцільної хронологічної сітки в Іпат. на початку XV ст. Дату настолування Мстислава подано за вересневим стилем; це свідчить, що інші пов’язані з нею дати — смерті і похорону Володимира Васильковича (першу з яких багато хто з дослідників визнавав хибною) також подано за вересневим стилем, і, отже, вони цілком правильні (див. докладніше: Толочко А.П. Происхождение хронологии Ипатьев- ского списка Галицко-Волынской летописи, Paleoslavica XIII, 1 (2005), 81—108).
В.А.
Мьстиславоу кназю вложи емоу Бъ. во ср*це мьсль блгоу (ПСРЛ 2: 937—938).
У кінці тексту "волинського" літопису вміщено серію з чотирьох коротких повідомлень:
Того* лѣд . Мьстиславоу кназю вложи емоу Бъ . во срдце мьсль блгоу созда гробницю каменоу. надъ гробомъ . бабы своей Романовой . в монастырѣ . вь стго И свща ю во има правѣдникоу Акима и Аньнъі. и слоужбоу в неи створи Того* . лѣд. в Черторыискы в городѣ . заложи столпъ камен’
Тоє * зимы престависА Пиньскии кназь Юрьи снъ Володимировъ . кроткыи смиреныи правдивый . и плакасл но немь кнагини его . и снве его . и братъ ef. Демидъ кназь и вси людье плакахоусА . по немь плачемь великимь


649
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Тое же зимы престависл . Степаньскии кназь . Иванъ снь Глѣбовъ . плакахоусА по немь вси людье w мала и до велика . и нача кнажіти в него мѣсто снъ его Володимиръ
Ці повідомлення стилістикою нагадують нотатки між Текстами 1 і 2 (див. коментарі до ПСРЛ 2: 888—895, 897—902, "Походи Телебуги" та до ПСРЛ 2: 895—897). Окрім стислості й фактографічності, їх об’єднує використання перехідної формули "тоє же зимы". Така формула відсутня у "волинському" літописі, до мовної межі 848 стп., а також у ПВЛ, натомість дуже активно вживається в Кл.
У першому повідомленні попри урочисту формулу — "вложи Бъ . во срд'це мысль блгоу", відому в ПВЛ та Кл, — пропущено назву монастиря, де Мстислав спорудив каплицю над могилою своєї баби.
"Мьстиславоу кназю вложи емоу Бъ" — зайвий суб’єкт. Мало бути або "Мьстиславоу кназю вложи Бъ", або "вложи емоу Бъ" (у такому разі про князя Мстислава мало бути сказано вище, чого немає).
Виникнення суперечностей у повідомленні можна пов’язати із внесенням цієї формули під час останніх редагувань "волинського" літопису. Зокрема, формула "вложи емоу Бъ . во срдце мьсль блгоу" могла бути надписана чи приписана на полі, а в перших словах речення виправлено оригінальний називний відмінок на давальний ("Мьстиславъ кназь => Мьстиславоу кназю"). Тобто початковий варіант повідомлення міг починатися так: "Мьстиславъ кназь [...] созда гробницю каменоу".
Формулу "вложи Бъ . во срдце мысль блгоу" застосовано у "волинському" літописі ще раз — під 1276 р. (ПСРЛ 2: 875). Нею починається оповідь про заснування Володимиром Кам’янця: "посемь вложи Въ во срдце. мысль блгоу кназю Воло- димерови . нача собѣ доумати . абы кде . за Берестьемь поставити городъ" (див. коментар до ПСРЛ 2: 875). Це спонукає припустити, чи не могла вся ця оповідь бути вставкою, зробленою не раніше від написання некролога Володимирові Васильковичу, з яким має очевидні перегуки, пор.:
1276
Мьстиславоу кназю в*ожи емоу Бъ. во срдце
посемь вложи Бъ во срдце. мысль блгоу кназю Володимерови . нача собѣ доумати . абы кде . за Берестьемь поставити городъ [...]
мьсль блгоу созда гробницю каменоу . надъ гробомъ . бабы своей Романовой . в монастырѣ . вь стго
Некролог
и созижють . поустыюа вѣчнага. . запоустѣвшам, преже . воздвигноути городы поусты . запоустѣвшакс w рода . си же зємла ыпоустѣла . по . п . лѣ'?. по Романѣ [...]
и за Берест'іемь зроуби горшд на поусты*
надъ берегомъ . рѣкъі Лъісны . и штереби е . и потомъ сроуби на немь городъ . и на- рче uma емоу Каменѣць зане бы£ зємла камена
мѣстѣ нарицаемѣм Льстнѣ, и наре* uma емоу Каменецъ, зане бъ? камена зємла


650
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Якщо окреслений сценарій залежності текстів правильний, це означає, що коротке повідомлення про створення Мстиславом гробниці "Романової" могло постати раніше за останні редакторські втручання до тексту, більше того, раніше за некролог Володимирові Васильковичу, тобто раніше за Текст-2 (водночас це свідчить про те, що окремі "пізні" стилістичні, лексичні тощо риси коротких повідомлень могли з'явитися внаслідок дописок/редагування). З другого боку, два некрологи пінським князям із прикінцевих коротких повідомлень, створені за тими ж лекалами, що й решта некрологів, вочевидь укладено під час роботи над Текстом-2.
Це може свідчити про гетерогенність серії коротких нотаток. Частина з них (про гробницю "Романової" і стовп у Черторийську) могли з’явитися на проміжному етапі роботи над текстом "волинського" літопису — як приписки до Тексту-1, приблизно 1287—1289 рр. Іншу частину могли внести на другому етапі роботи над пам’яткою, по смерті Володимира Васильковича. Причому оригінальні повідомлення-продовження Тексту-1 могли бути тоді відредаговані, розділені та, імовірно, частково замінені Текстом-2.
В.А.
Того® лѣ* . Мьстиславоу кназю вложи емоу Бъ. во срдце мьсль блгоу созда гробницю каменоу. надъ гробомъ . бабы своей Романовой . в монастырѣ . вь стго И свща ю во има правѣдникоу Акима и Аньны . и слоужбоу в неи створи (ПСРЛ 2: 937).
Важливим елементом легітимізації Мстислава як нового волинського князя була апеляція до генеалогічного права, успадкованого не від батька (що ніколи не був волинським князем), а через покоління. Так, Мстислав педалював походження від "діда Романа" в інтитуляціях своїх грамот (пор.: "снъ королевъ . вноукъ Романовъ"). Спорудженням "гробниці кам’яної" над місцем поховання "бабы своей Романовой" Мстислав символічно доповнював комплект жіночою лінією.
Як відомо, "галицький" літопис не називає імені Романової вдови, іменуючи її "княгиня Романовая", "великая княгиня Романовая" або ж просто — "Романовая". Власне, так само її названо й у наведеному фрагменті. На повідомлення про спорудження Мстиславом Романовичем "кам’яної гробниці" "надъ гробомъ . бабы своей Романовой" як на свідчення про її хрещене ім’я першим звернув увагу Грушевський:
Про ім’я другої Романової жінки, славної в галицькій історії регентки, можна здогадуватися з звістки Іпат., що на її могилі її внук Мстислав поставив каплицю св. Іоакима і Анни: мабуть, вона звалася Анною (Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. З (у примітках до генеалогічної таблиці)).
Відтоді це обережне припущення перетворилося на усталений факт і загальник, так що дослідники без вагань називають княгиню Анною.
Літописне повідомлення здається дослідникам цілком прозорим, а проте містить кілька не цілком ясних моментів.
По-перше (це зазначалося: Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис, ЗО), літописець не знав, у якому саме монастирі було поховано Романову і де,


651
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
власне, Мстислав побудував "гробницю". Притому факт постриження Романової в монастир фігурує на початку "галицької" частини літопису (ПСРЛ 2: 734).
По-друге, не цілком ясно, що саме спорудив Мстислав. Дослідники майже одностайно пишуть про "каплицю". Тимчасом для поминальної каплиці в давньоруській мові було слово "божьница" або "божьнъка", і саме таку надгробну божницю, наприклад, спорудили 1109 р. в Успенському соборі Печорського монастиря над могилою Євпраксії Всеволодівни ("и положено бы6 тѣло еіа в Печерьскомъ манастыри оу дверии іаже къ оугу . и вчиниша над нею божницю . идѣже лежить тѣло еіа" (ПСРЛ 2: 260); в аналогічному повідомленні Лавр. — "и здѣлаша над нею божонку" (ПСРЛ 1: 283)).
На відміну від божниці, видимої над поверхнею церковної підлоги, "гробницею" літописи називають підземну споруду, у яку поміщали "гроби", тобто раки з тілами. Пор.: "перенесе блговѣрнаіа кнагини Шлена . ІАска кнза своєго ІАрополка . из гробницѣ . въ црквь стго Андрѣіа . и положи его оу ІАнкъі (ПСРЛ 2: 319; ПСРЛ 1: 312); "и пололожиша тѣло єго в той же гробници . идеже лежить Володимеръ снъ великаго кназа ІАрослава. Володимѣрича" (ПСРЛ 2: 610); "и положиша и в гро6 каменъ. в стой Бци. в гробници . идеже лежить Всеволодъ шць ієго" (ПСРЛ 1: 468).
Єдиним повідомленням, де "гробницею" названо церкву, спеціально споруджену як усипальницю, є — прикметно — фрагмент Кл. 1194 року київський князь Святослав Всеволодович, передчуваючи невдовзі смерть, вирішив відвідати Кирилівську церкву, де лежав "гроб" його батька:
приде ко wf ни гробници . и хотѣ внити по шбъічаю ПОПОВИ же шшедшю с ключемь Стослав же не дождавъ и ѣха не любоваше во оумѣ своемъ . ако не поклониса штню гробоу (ПСРЛ 2: 679—680).
Всеволод Ольгович був похований спочатку в церкві св. Бориса і Гліба (ПСРЛ 2: 321), імовірно, тій, що стояла неподалік майбутньої "гробниці" ("къ стмъ моученикомъ цркви тоу соущоу . оу стго Кюрила" (ПСРЛ 2: 680)). Церква розташовувалася в заснованому Всеволодом Ольговичем монастирі, відомому в літописах як Всеволож або св. Кирило. Згодом Всеволодова вдова — "Всеволожа" — завершила будівництво церкви св. Кирила і, як з’ясовується, перенесла до неї тіло князя (як у наведеному вище повідомленні Олена Яска 1145 р. перенесла тіло чоловіка, спочатку (1139 р.) похованого, очевидно, поза церквою ("положенъ бъГ’ въ ІАнцинѣ манастыри оу стго Андрѣіа" (ПСРЛ 2: 302)), до власне церкви св. Андрія).
Знаючи манеру автора "волинського" літопису уважно читати Кл, можемо припускати, що саме на унікальне повідомлення про Кирилівську церкву він і орієнтувався, а це доводить, що таке ж значення "гробниці", тобто церкви-уси- пальниці, треба прочитувати й у розгляданому нами повідомленні. Та обставина, що Мстислав Данилович освятив її "во има правѣдникоу Акима и Аньнъі", свідчить, що церква мала окремий вівтар (на відміну від каплиці-ораторію). Тож наступне "и слоужбоу в неи створи" означає, що в церкві було регулярне служіння, зокрема й поминальне по Романовій.
Що ж до символіки освячення церкви, то інтерпретації її в історіографії є цілковитим непорозумінням.


652
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Син священника, Грушевський виріс людиною світською і прогресивною, людиною передових переконань і вважав, ніби в середньовіччі побожні князі споруджували церкви, як сучасні йому монархи секуляризованої Європи ставлять пам’ятники своїм предкам — батькам і дідам або як вдячні нащадки споруджують надмогильні пам’ятники великим діячам минулого. Для нього було природно припустити, що так учинив і Мстислав, спорудивши, по суті, пам’ятник своїй бабі, а посвятою "написавши" на ньому її ім’я — Анна.
Міркуючи в тому ж таки ключі, варіацію на цю тему запропонував І. Граля. Не сумніваючись, що вибір посвячення церковки вказує на світське ім’я померлої монахині, він запропонував таким іменем уважати "Марія", адже Іоаким та Анна були батьками Богородиці (Hieronim Gralla, Druge małżeństwo Romana Mścisławowicza, Slaviaorientalis, R. XXXI, nr. 3—4 (Warszawa, 1982), 116—119).
Ігри зі здогадними патрональними посвятами не дають однозначних результатів. Вони не можуть виключити, що Мстислав міг передбачати іншу меморіальну ідею. У родині було, наприклад, дві реальні Анни. Анною звали значно ближчу до Мстислава людину: його матір, дружину Данила Романовича. Анною звали також матір дружини (Предслави Рюриківни) Мстиславового діда Романа Мстиславича. Причому це єдина особа, щодо якої джерела прямо засвідчують "тезоіменитство" з праведною Анною, пор.: "Такс же хретолюбиваіа его кнагинъі . тезоименьна соущи . Аннѣ родителници мтри Ба нашего . іаже и блгдть нарѣцаетьсд" (ПСРЛ 2: 710).
Утім, річ навіть не в цьому. Хибною виявляється не та чи інша комбінація, здобута в межах таких міркувань, — принципово помилковим є вихідний пункт: існування на Русі традиції меморіальних церков. Його можна було б схвалити лише в тому разі, коли б існували прямі свідчення, що споруду освятили на честь небесного патрона померлого і притому — жінки.
Ясно, що розглядане повідомлення не містить такого свідчення. Але, можливо, воно відповідає якійсь історично засвідченій традиції? Ні, такої традиції посвячення храмів на Русі не було.
Дослідники — свідомо чи ні — екстраполюють на середньовіччя новітню протестантську традицію так званих меморіальних церков, а фоновим знанням служать берлінська Gedachtniskirche, споруджена 1895 р. кайзером Вільгельмом II і присвячена його дідові Вільгельму І, або ж дещо раніша, також берлінська меморіальна церква, освячена Вільгельмом II на честь його батька Фрідріха III.
Східноєвропейська православна традиція знає меморіальні церкви, але не на честь померлих чи загиблих предків, а споруджені на згадку про певні події і освячені на честь тих святих чи свят, чия пам’ять припала на історичний день. Найранішою достовірною церквою такого типу є храм Покрова-на-Рову в Москві (Василія Блаженного), побудований 1555—1561 рр. на згадку про здобуття Казані.
Домонгольська Русь не знала ні першого, ні другого типу церков і в цьому наслідувала візантійський взірець, де, судячи з усього, також не було традиції меморіальних церков.
Посвячення князівських церков (тобто споруджених князями, на відміну від церковних ієрархів, монастирських корпорацій чи приватних осіб) можна


653
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
поділити на три розряди. До першого належать освячення на честь Господніх і Богородичних свят. Окремий розряд становлять лише кілька церков, посвячених св. Борисові і Глібу: у Вишгороді, на р. Альті та, можливо, на Смядині під Смоленськом, що належать до типу "мартиріїв", тобто храмів, поставлених над "гробом" святого мученика або на місці загибелі його. Нарешті, до третього належать освячення на честь патрональних святих членів князівської родини. Нас, зрозуміло, цікавить саме цей останній розряд.
Суцільна перевірка свідчень про освячення церков за XI—XIII ст. демонструє, що серед патрональних храмів жодний не був освячений на згадку про померлого родича. Усі патрональні церкви споруджували або на честь святого заступника самого ктитора, або ж його синів.
Посвячення церков було справою серйозною, обмірковувалося заздалегідь, і в ньому не було випадковостей. Як свідчать літописні повідомлення, майбутнє посвячення церкви визначали ще як її закладали, задовго до фактичного освячення, і, як правило, не змінювали (нам відомий лише один випадок: Михайло Ярославич тверський 1285 р. заклав церкву Козьми і Дем’яна, а згодом її "пре- ложиша има стыи Спсъ Прешбраженьїє" (ПСРЛ 1: 483)).
Посвячення храмів виключно в ім’я патрональних святих живих родичів, очевидно, відбиває той тип релігійної свідомості, коли святого заступника вважають потрібним людині в земному житті. Пам’ять про мертвих, які вже перебувають у руках вищих сил, ушановують іншими способами: поминанням під час богослужіння протягом літургійного року, регулярними заупокійними службами, серед іншого, й у патрональних монастирях, зобов’язаних "ставити свічу" за померлим ктитором.
Більше того, та ж таки суцільна перевірка свідчень про освячення храмів за XI—XIII ст. демонструє, що на Русі — за єдиним винятком — жодна церква не була закладена чи освячена на честь патрональної святої котрої-небудь жінки з роду Рюриковичів. Іншими словами, дружинам чи дочкам храмів не присвячували. І це попри те, що князі засновували монастирі спеціально для постриження дочок та дружин (чи майбутніх удів).
Жіночих монастирів на Русі було на диво мало (загальні відомості щодо кількості див.: Белхова М.И. Монастыри на Руси XI — середины XIV в. Приложение. Монашество и монастыри в России XI—XX веков: Исторические очерки. М., 2002, 54—56). Ще менше тих, про заснування і посвячення яких збереглися більш-менш докладні відомості.
1086 р. київський князь Всеволод Ярославич заснував для своєї незаміжньої дочки Анни монастир (згодом відомий як Янчин), де вона постриглася. Монастирський храм закладено на честь святого патрона самого Всеволода — св. Андрія:
Всеволодъ заложи црквь стго Андрѣн при Иванѣ прпдбномь митрополитѣ . створи оу црви тон манастырь . в нем же постриже12’ дщи его . дѣвою именемь ІАнька . син же ІАнка совокупивши черноризици многи . пребъіваше с ними . по манастъірьскому чину (ПСРЛ 1: 197).
1200 року Всеволод Юрійович заснував монастир, згодом відомий як Княгинин. Як з’ясовується із запису 1206 р. про смерть Всеволодової дружини Ма-


654
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
рії, постриженої в цьому монастирі ("си же блжнаїа кнагыни лежа в немощи . з . лѣт" (ПСРЛ 1: 425)), монастирський храм закладено того року, коли княгиня "впала в хворобу", і, очевидно, маючи на думці майбутнє постриження і поховання її. Храм було засновано, а через два роки освячено "во има стоє Бци . Оуспеныа" (ПСРЛ 1: 415, 417).
1199 р. "постави церковь княгини Ярославляя на Михалици манастырь святыя богородиця Рожьство, игумению поставиша Завижюю посадника" (НПл: 44).
1271 р. "престави0 кнагини Мрьл Василкова . де*. ѳ . [...] и положиша и оу стго Спса . въ своемъ манастыри" (ПСРЛ 1: 525), як видно, заснованому самою княгинею або чоловіком для неї (у таких ситуаціях літописи ктиторство віддають то князеві, то княгині, як у попередньому випадку щодо Княгининого монастиря у Володимирі-на-Клязьмі).
Останній випадок — найближчий до розгляданого нами епізоду хронологічно й географічно. Передчуваючи близьку смерть і знаючи, що вдова має постригтися, Володимир Василькович створив монастир і облаштував його, про що читаємо в духовній грамоті князя 1287 р.:
а Садовое еи Сомино далъ есмь кнагинѢ своей . и манастырь свои Апс’лы иже создахъ своею силою . а село есмь коупилъ . Березовичѣ . оу Рьевича оу Давыдовича . Фодорка . а далъ есмь на немь . н . гривенъ коунъ а . е . локотъ . скорлата . да бронѣ дощатые . а тое далъ есмь ко АпДмъ же . а кнагини моа . по моемь животѣ . шже восхочеть в черници поити поидеть . аже не восхочеть ити . а како еи любо . мнѣ не воставши смотрить что кто иметь чинити . по моемь животѣ (ПСРЛ 2: 904).
(Тут відбито ситуацію, аналогічну до повідомлення Лавр, під 1228 р. про постриження дружини Святослава Всеволодовича: "Стославъ шпусти кнагиню свою по свѣту всхотѣвши єи в манастырь и дасть єи надѣлокъ многъ . u/иде w него до Бориша дни иде в Муром къ братьи . и пострижесА" (ПСРЛ 1: 450).)
Монастирський храм у заснованому для княгині монастирі, як бачимо, було освячено на честь св. Апостолів, про що дізнаємося з каталогу вкладів Володимира Васильковича ("въ манастырь въ свои ап'Ды да еѵ'лі’е опракос'. и апелъ сам списавь. и съборникь великыи. u/ца своего тоуто* положи. и кргть въздвизалныи и млтвеникь да" (ПСРЛ 2: 926—927)).
Отже, виявляється, що за всю історію XI—XIII ст. єдиним патрональним храмом, освяченим на честь святої, тезоіменитої жінки, була церква св. Ірини, побудована Ярославом Володимировичем у Києві наприкінці 1040-х рр. Цей випадок, однак, з якоїсь причини не став прецедентом, і нащадки Ярослава керувалися у виборі посвят іншими міркуваннями. Більше того, жодний храм у жіночих монастирях, навіть заснованих княгинями, судячи з усього, не був освячений на честь святої. Так, Єфросинія Полоцька, як відомо з її житія, заснувала монастир св. Спаса. А матір св. Феодосія Печорського, як знаємо з його житія, постриглася в київському монастирі св. Миколая: "и възвѣстивъ о ней княгыни, пусти ю въ манастырь женьскый, именуемъ святааго Николы". Монастир, очевидно, був князівським, якщо треба було дістати дозвіл княгині (очевидно, патронеси).


655
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Це значною мірою слушно і щодо тих із збудованих до 1300 р. монастирів, обставини заснування яких невідомі, або тих, що не пов’язані з князівським ктиторством, як видно з наступного переліку:
Київ (крім зазначених)
"Лазерів" монастир (посвячення невідоме) — 1113
Новгород
Воскресенський у Людиному кінці — 1136
св. Варвари — 1138
Богородиці на Звіринці — 1148
Іоанна Предтечі — 1179
св. Єфимії в Плотниках — 1197
св. Петра і Павла на Сильнищі — 1238
св. Павла Сповідника на Торговій стороні — 1224
Новгород із багатьох поглядів вирізняється з-поміж інших руських міст (і кількістю свідчень про монастирі, і кількістю "некнязівських" закладів), але і тут, як бачимо, лише два монастирі освятили на честь жінок-святих. Жодний із них не був, скільки можна судити, князівським. Єдиний достеменно князівський монастир було освячено на честь Різдва Богородиці.
Отже, повторимо: жодний із патрональних князівських храмів на Русі не було освячено на честь святого заступника померлого родича. Жодний, за єдиним винятком, патрональний храм не освятили на честь святої заступниці котроїсь із жінок князівського роду. Жодний із монастирських храмів, заснованих для княгинь чи навіть самими княгинями, не був освячений на честь їхніх святих патронес.
Це все виключає можливість, що Мстислав Данилович міг освятити "гробницю" Романової на згадку про її хрещене ім’я. Освячення на честь праведників Іоакима та Анни мало якусь іншу символіку.
Яку саме?
Відповідь на це питання пролягає через інше: які релігійні заклади на Русі були освячені на честь Іоакима та Анни?
Як з’ясовується, таких не багато. Точніше, один із половиною. Виявляється, посвячення на честь Іоакима та Анни було надзвичайною рідкістю в релігійних практиках Русі. Уже це має свідчити, що в нього вкладали специфічний зміст.
Розглянемо відомі випадки.
Під 1196 р. у Лавр, читаємо:
Того* . лѣт. заложи блжнъіи єпепь Iwa". на воротѣ1' стое Бци црквь камену . во има Акъіму и Аннъі. меца . май . въ . а. днь . на памлт‘ ста' пррка Ієремин . прї блговѣрнѣмъ и хеолюбивѣмъ велицѣмь кнази Всеволодѣ (ПСРЛ 1:412). Церкву було завершено й освячено наступного, 1197 року (ПСРЛ 1: 414). Це, власне, єдина інша церква, освячена тотожно до "гробниці" Романової. Як бачимо, церква стала доповненням комплексу споруд собору Успіння Богородиці у Володимирі-на-Клязьмі і не мала меморіального характеру.
Гадають, що не пізніше від початку XII ст. у новгородському Софійському соборі було облаштовано приділ св. Іоакима та Анни, на місці якого в XVI ст.


656
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
споруджено однойменну церкву (див.: Янин В.Л. Некрополь новгородскаго Софий- ского собора. Церковная традіщия и историческая критика. М., 1988, 9). Датують при- діл, спираючись на повідомлення про поховання там 1108 р. єпископа Микити: "Никита преставися мѣсяца генуаря въ ЗО, и положенъ бысть въ Новѣгородѣ, въ святѣй Софии, въ предѣлѣ святую праведнику Акима и Анны" (НПл: 474). Повідомлення, на жаль, є лише в каталозі новгородських архієпископів, приєднаних до Комісійного списку. Подібно до аналогічних повідомлень у Соф. 1 та Новг. 4 літописах (ПСРЛ 5: 157; ПСРЛ 4: 140), воно датується часом не раніше від початку XV ст. і фактично не свідчить про час облаштування приділу. У Синод., як і в самому тексті Коміс., уточнення про приділ немає (пор: "Прѣставися архиепископъ новъгородьскыи Никита, мѣсяця генваря въ 30" (ПСРЛ 3: 19)).
Утім, цілком можливо, що у XII ст. приділ Іоакима та Анни в Софійському соборі вже існував. Облаштування його очевидно пов’язане зі створенням у східній частині південної галереї собору церкви Різдва Богородиці (згадки в Синод, під 1180 та 1218 (НПл: 36, 57)), до якої приділ Іоакима та Анни безпосередньо прилягав.
Нарешті, третя і остання згадка Іоакима та Анни в джерелах також по- своєму промовиста. Вона стосується до освячення вже згаданої церкви в монастирі Всеволожої Марії:
Тоє же шсени . сщена бъР цркъі стоє Бци Оуспеныа . юже созда любовью . правовѣрная кнагъіни велика в своє” манастыри єпепомь блжнъімь Ішан’мь . мс'ца . сем’тдбрА . въ . ѳ . днь . на памА* стою праведнику . Акъіма . и Аннъі (ПСРЛ 1: 417).
Як бачимо, культ праведних Іоакима та Анни на Русі побутував виключно у співвіднесенні з богородичним культом, а споруди, освячені на їхню честь, навіть фізично були продовженням основного храму, освяченого на честь Богородиці (Різдва або Успіння), і хронологічно йдуть за освяченням на честь Богородиці.
Які могли бути джерела такого стану справ?
У Константинополі було загалом шість церковних закладів, різної пори освячених на честь св. Анни (Raymond Janin, Les eglises et monasteres de Con- stantinople byzantine, Revuedes etudes byzantines (1951, 9), 153). Більшість із них у той чи інший спосіб — топографічно та інституційно — були пов’язані з бого- родичними храмами і були, сказати б, підпорядкованими, вторинними щодо основного храму посвяченнями. Так, церква або каплиця Анни була у столичному монастирі Богородиці Одигітрії; у Богородичному монастирі у кварталі Піги розташовувалася каплиця св. Анни; церква або каплиця св. Анни була в монастирі Богородиці в Халкопратіях. Церкву св. Анни в Дигістеях було побудовано імператрицею Феодорою на місці, де її кінь оступився дорогою до храму Богородиці у Влахернах (див.: Raymond Janin, Lageographie ecclesiastique de 1’empire Byzantin, vol. 1: Le siege de Constantinople et lepatriarcat oecumenique, pt. 3: Les eglises et les monasteres (Paris, 1953), 40—42).
Найближчою до розгляданого випадку "гробниці" Романової є, утім, єрусалимський взірець гробниці королеви Мелісенди 1161 р.
Дочка короля Балдуїна II, багатолітня регентка при малолітньому синові (майбутньому королю Балдуїнові III), королева Мелісенда вважається чи не


657
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
найбільшим патроном церковного будівництва в Єрусалимському королівстві першої половини XII ст. (щодо її біографії див.: Hans Eberhard Mayer, Studies in the History of Queen Melisende ofjerusalem, Dumbarton OaksPapers, vol. 26 (1972), 95—182; щодо її ролі в церковному будівництві див.: Jaroslav Folda, Melisende of Jerusalem: Queen and Patron of Art and Architecture in the Crusader Kingdom, Reassassing the Roles ofWomen as ‘Makers’ of Medieval Art and Architecture, ed. by Therese Martin, vol. 1 [Visualising the Middle Ages, vol. 7] (Leiden, 2012), 429—478). Серед інших закладів, що зазнали реконструкції та добудови за часів Мелісенди, була церква Успіння Богородиці поблизу Єрусалима, підземну крипту якої за традицією вважали місцем успіння (гробом) Богородиці (див.: Denys Pringle, The Churches of the Crusader Kingdom of Jerusalem: A Corpus, vol. 3: The City of Jerusalem (Cambridge and New York, 2007), 288—306). Церква та крипта під нею належали до комплексу абатства Діви Марії "в Йосафатовій долині" (Hans Eberhard Mayer, Studies in the History of Queen Melisende ofjerusalem, 169—170).
Місцем поховання королева Мелісенда обрала крипту в підземному комплексі гробу Богородиці, праворуч від головних сходів, що спускаються до едикули Богородиці. Як зазначає хроніст Гійом із Тира, у склепі Мелісенди облаш- тували вівтар, "де відбувається щоденна служба за спасіння її душі, а також душ усіх християн" (Guillaume de Tyr et ses continuateurs: texte franęais du ХІІІе siecle, t. 2, ed. by Paulin Paris (Paris, 1880), 248). Вівтар перетворив крипту на каплицю, і з дещо пізніших свідчень відомо, що її було освячено на честь Іоакима та Анни (Jack Finegan, The Archeology of the New Testament: The Life of Jesus and the Beginning of the EarlyChurch (Prinston, NJ, 2014), 181).
Останній приклад не належить до числа можливих інспірацій Мстиславової споруди, але важливий для контексту посвячень св. Анні в XIII ст. Південний портал собору Паризької Богоматері, споруджений близько 1215 р. (Сагоііпе Bruzelius, The Construction of Notre-Dame in Paris, The Art Bulletin, vol. 69, No 4 (Dec., 1987), 561), присвячено св. Анні, що очевидно римується з посвяченням спорудженого дещо раніше і симетрично розташованого північного порталу Богородиці. Тимпан північного Богородичного порталу зображає Діву Марію на небесах, що сидить одесную Сина; янгол коронує Богородицю. Фриз під тимпаном присвячений Успінню Богородиці. Іконографічна програма південного порталу св. Анни охоплює зображення Богородиці на троні з немовлям Хрис- том на руках у верхньому тимпані, фриз під ним присвячено сценам Благовіщення, і лише нижній фриз містить сцени шлюбу Анни й Іоакима та Марії і Йосифа. По суті, обидва портали — Богородичні: північний — Успенський, південний — Благовіщенський. Отже, тут також постать св. Анни є лише похідною від головних (богородичних) тем. Більше того, портал св. Анни, як тепер з’ясовується, уже в процесі будівництва переробили (зокрема, додаванням спеціально виготовленого фриза з темами Анни та Іоакима) з якогось ранішого (другої пол. XII ст.) Богородичного порталу (Walter Cahn, The Tympanum of the Portal of Saint-Anne at Notre Dame de Paris and the Iconography of the Division of the Powers in the Early Middle Ages, Journal of the Warburg and Courtauld Institutes, vol. 32 (1969), 55—72; Kathryn Horste, A Child is Born: The Iconography of the Portail Ste.-Anne at Paris, The ArtBulletin, vol. 69, No 2 (Jun., 1987), 187—210).


658
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
На жаль, детальної історії культу св. Анни в ранньому середньовіччі не існує (див., утім, стислий огляд: Virginia Nixon, Mary’s Mother Saint Anne in Late Medieval Europe (University Park, PA, 2004), 11—20). Лише під кінець середньовіччя св. Анна набуває більш-менш самостійної ваги, хоч і тоді, і ще навіть за Ренесансу її зображають майже виключно вкупі з Дівою Марією та Христом (див., наприклад: Virginia Anne Bonito, The St Anne Altar in Sant’ Agostino in Rome: A New Discovery, The Burlington Magazine, vol. 72, no. 933 (Dec., 1980), 805—812).
Як відомо, літописець не навів назви монастиря, де було поховано Романову. Можливо, він не знав його посвячення і залишив порожнє місце, щоб, довідавшись, уписати пізніше. Та наведені нами паралелі не залишають іншої можливості, як стверджувати, що монастир було освячено на честь одного з Богородичних свят.
Лише богородичне посвячення основного храму давало можливість освятити другорядну споруду на честь Іоакима та Анни. Каплиця чи церква з таким посвяченням була доречним місцем для поховання княгині без огляду на ім’я, дане їй при народженні чи постригові.
Спроби ідентифікувати будову Мстислава серед відомих чи згаданих джерелами споруд Володимира виявилися безуспішними. Так, Махновець (не наводячи аргументів) гадав, що то була ротонда св. Василія, і зробив до тексту літопису примітку: "в Іп. і Хл. нема імені святого [Василій Великий]" (Літопис руський, 452, прим. 2). З кінця 1480-х рр. за актовим матеріалом відома церква Іоакима та Анни "у замку" (Дверницкий Е.Н. Памятники древнего православия в г. Владимире-Волынском. К., 1889, 35—37). Церква не збереглася, а археологічні пошуки її на території замку протягом 1970—1980-х рр. не дали результатів (див.: Антипов И.В. Древнерусская архитектура второй половины XIII — первой трети XIV в. Каталог памятников, 125—126). Домисли Д. Домбровського, що Романову поховали в монастирі в Столп’ї, чи В. Александровича, що то був монастир св. Федора поблизу Володимира, позбавлені доказовості (див.: Dariusz Dąbrowski, Źródła pisane do dziejów zespołu wieżowego w Stołpiu, Zespół wieżowy w Stołpiu. Badania 2003—2005 (Warszawa, 2009), 40—44; Александрович В. Здобутки і про- рахунки найновіших студій над вежею у селі Стовп (Столп’є) поблизу Холма. Княжа доба: історія і культура. Вип. 4. Львів, 2011, 295).
Необізнаність останнього "волинського" літописця щодо місця поховання Романової (він навіть не знав, що монастир Богородичний, і навмання кинув: "святаго...") промовляє проти можливості, що поховання було у Володимирі. Важко уявити, щоб автор урочистого запису про єдиний випадок церковного будівництва Мстислава не відав, що храм споруджено в місті, де він складає літопис.
Непоінформованість "волинського" літописця корелює з непоінформованістю його "галицького" попередника. Він також не зазначив, де постриглася Романова, подавши лише: "тогда же великад кнагини Романоваїа . восприимши мнискии чинъ" (ПСРЛ 2: 734). Гадаємо, така спільність не випадкова.
Придивімося до наведеного повідомлення пильніше. Перше, що впадає у вічі, це цілковита невмотивованість його контекстом. Речення про постриження Романової вставлено в середину оповіді про війну Лешка й Коломана проти Мстислава Мстиславича та Данила і розриває її:


659
Галицько-Волинський літопис: тлумачний коментар
Мьстиславоу же не могшоу битьсл съ Оугръі. и прослше зата своего Данила и Шлександра . да бъГ’ста затвориласта в Галичѣ . шбѣщасл емоу Данилъ и Лександръ ити в Галичь . Данилъ же затворисА в Галичѣ . а Шлександроу не смѣвъшю.
тогда же великал. кнлгини Романова^.. восприимши мнискии чинъ.
потом же приде рать подъ городъ . Каломанъ . и ЛаховѢ . и многоу бою бъівшю . на Кровавомъ бродоу . и паде на на снѣгъ . не могоша стоити . идоша за Рогожиноу идоша на Мьстислава . и прогнаша изь земли
Звернімо увагу, що дієслівна форма в повідомленні — восприимши — наз. в. дієприслівника (замість очікуваного імперфекта чи аориста). Така форма була б доречною за умови, що клаузула є частиною речення, яке повідомляє про кілька дій однієї особи (підмета), головну з яких передано дієсловом, а решту — дієприслівниками в ролі "другорядних присудків". Але власне дієслова (тобто головної дії Романової) ми не знаходимо. Можливо, клаузула мислилася як підрядне часу ("великои княгини Романовой восприимшоу мнискии чинъ, приде рать подъ городъ"), але ця конструкція потребувала б давального абсолютного.
Отже, крім змістової неузгодженості з оточенням, спостерігаємо ще й граматичну аномалію. Як правило, такі ознаки промовляють про редакторське втручання.
Більше того, фраза суперечить і наступним твердженням літопису. У наступному ж повідомленні Романова (що нібито пішла до монастиря) знову активно діє як світська володарка, приймає посольство від литовських князів: "прислаша кнази Литовьскии . к великои кнагини Романовѣ . и Данилови и Василкови . миръ дающе" (ПСРЛ 2: 735).
І, нарешті, останнє спостереження. З того, що фразу про постриження Романової вміщено в контекст подій в Галичі і довкола Галича, випливає, що автор її (за будь-якого граматичного оформлення фрагмента) уважав, ніби Романова постриглася саме в Галичі (що корелює з незнанням про місце поховання і додатково свідчить, що то був не Володимир).
Ці спостереження спонукають припустити, що звістка про постриження Романової з’явилася в тексті як похідна від повідомлення про спорудження її гробниці. Автор останнього логічно припустив: похована в монастирі, Романова мала би й постригтися в монастирі, що потребувало згадки про подію десь у попередньому викладі. Але коли, за яких обставин і в якому саме монастирі це сталося, редактор так і не з’ясував, про що свідчить випадкове місце звістки та її цілковито обтічна, позбавлена конкретності форма.
О.Т.


предметний покажчик*
Абайвуар 139
Абрагам Владислав 466
Авдій, майстер холмський 516, 520, 527— 530, 532, 533, 538, 540, 541, 552, 556
Авессалом, бібл. 552
Авраам, бібл. 88, 452
Агапіт, ігумен Києво-Печерського монастиря 33, 53, 632
Агафія, дочка Святослава Ігоровича, дружина Конрада І Мазовецького 124, 159, 161
Агрип, цар 541
Адам з Готського берега, згад. у договірній грамоті 178
Адам, бібл. 446—452
Адріатика 237
АзвякТаврулович, герой билин 344
Азовське / Меотське море 92
Ай-Тимур, урядник ординський 613
Айхоча, урядник ординський 613
Айшевно Рушкович, кн. литовський 63, 179, 389
Акилина, св. 87
Акіндин, ігумен 403
Акра 427
Актай (Актаз), половчин 18, 231, 444
Алгуй, хан ординський 330, 601—603, 611, 612
Александрія 20, 23, 77—79, 84, 85, 87, 274, 275, 282, 426, 433, 434, 437, 537
Александрія 86, 92
Александрія першої редакції 331
Александрович В. 548, 552, 553, 658
Алексій, митрополит 613
Алеппо 325
Алі, урядник ординський 613
Альжбит / Кінка, Кінга Див. Єлизавета
Угорська та Кунігунда Угорська
* Покажчик об'єднує власні та географічні назви. Сюди внесено авторів і назви їхніх творів різного часу. А також етноніми та імена героїв із фрагментів, згаданих і цитованих у коментарях. Не враховано вказівки на ікони та образи, дні вшанування святих, церковні свята, посвяти приділів та вівтарів у церквах (за винятком тих, що «виростали» із приділів). У покажчик також не увійшла інформація із посилань — підрядкових у вступі і тих, що у дужках у Тлумачному коментарі.
Наведені у покажчику власні назви, за незначними винятками, коротко пояснено: означенням соціального статусу, вказанням батька (важливо у разі співпадіння княжих патронімів), більше інформації надано стосовно героїв різних історичних періодів, які не походять з теренів Русі. У випадку (таких небагато) відсутності інформації про батька князя, зазначено відоме місце княжіння. Топоніми (назви градів, міст, поселень, сіл, місцевостей і маетностей, урочищ, перевалів тощо) не розкрито. Не пояснено назви династії володарів і бояр, етноніми, а також твори та загальновідомі історичні персонажі. Окремо відзначено гідроніми. У випадку різниць у позначенні персонажа чи топоніма у коментарях, наведено обидва варіанти через навскісну риску. У дужках подано додатковий можливий спосіб передачі власної чи географічної назви, вжитої у джерелі, фрагмент якого цитується у відповідному коментарі.


Предметний
661
покажчик
Амасія, бібл. 502
Амміан Марцеллін, автор Римської історії 289
Анастасій, імп. візант. 557
Анастасія, версія імені дружини Романа Мстиславича 107
Англія 427, 440
Андрієва редакція Житія Михаїла Чернігівського 380, 382—384, 386, 387, 440
Андрій Володимирович, син Володимира Мономаха 95, 388
Андрій Всеволодович чернігівський, кн. 265, 571, 574
Андрій II, кор. угорський, син Бели III 58, 59, 102, 103, 107—109, 126, 128—132, 135, 140, 141, 145, 146, 148, 150, 157,
164, 166, 167, 169, 170, 173, 185—187,
236, 237, 239, 240, 411, 436, 441, 456,
464, 475, 581
Андрій III, кор. угорський 369
Андрій Олександрович, кн., син Олександра Невського 419
Андрій Ольгердович Полоцький, кн. 622
Андрій Юрійович Боголюбський, кн. 30, 32, 85, 206, 211—213, 215, 385, 397, 398, 545, 546, 550, 577, 594, 635
Андрій Юрійович, кн., син Юрія Львовича 484
Андрій, дворський 18, 62, 63, 184, 192, 245, 372, 388, 398, 422, 592
Андрій, єпископ тверський 531
Андрій, кн., син Ярослава Всеволодовича 415,416
Андрій, посадник кременецький 343, 417, 479, 511, 621
Андрій, син Андрія II, королевич угорський 18, 36, 80, 235, 267, 272, 279, 280, 359, 360, 362
Андрій, син тисяцького 33, 480, 571
Андріян Видубицький, ігумен 403
Андроник І Комнін, імп. візантійський 81
Андроник II Палеолог, імп. візантійський 208, 219
Андроник III Палеолог, імп. візантійський 219
Андрощук Ф.О. 5
Анкад, ятвяг 505
Анна, св. 652, 655, 658
Анна (Янка), дочка кн. Всеволода Ярославича 653
Анна Комніна, автор Алексіади 237, 238
Анна, гіпотетична дочка візантійського імператора Ісаака II Ангела 107, 473, 652
Анна, дочка Бели IV, дружина Ростислава Михайловича 132, 187
Анна, дочка кн. Мстислава Удатного, дружина Данила Романовича 235, 443, 445
Анна, дружина кн. Романа Старого чернігівського, зг. у Любецькому синодику 573
Анна, дружина Рюрика Ростиславича 114, 652
Аннали монастиря святого Пантелеймона 455
Аннали Польщі (Annales Poloniae) Яна Длугоша 81, 120, 135, 136, 138, 159, 160, 166—173, 194—196, 198, 309
Антіох XIII Діоніс, цар сирійський 182
Антіох Феофан / Антіох IV Єпіфан, цар сирійський 454, 533
Антіох, цар 319, 542
Антіохія 522, 533, 537, 541
Антоній П’ячентський 568
Антоній Печерський, ігумен, св. 32, 579
Антоній, архієп. новгородський, єп. перемишльський 206, 207, 214
Антоній, єпископ перемишльський 128
Антоній, єпископ ростовський 221
Антоній, римський імператор 80, 357 Антонович В.Б. 352—354
Апокаліпсис 128
Апокаліпсис Нікольського 127
Апостол 566
Апулія 368
Аравійські (Аравітські) гори 543
Арій, зг. у Хроніці Малали 276
Арістов В.Ю. / В.А. 5, 57—69, 72, 73, 95, 126, 157, 185, 240, 261, 267, 274, 276,
293, 344, 405, 413, 426, 441, 472, 476,
501, 513, 546, 564, 570, 582, 605, 606,
609, 622, 648, 650
Арпади 107, 139, 621
Арпади 240
Артемій, єпископ галицький 355, 401, 423
Асамбей, урядник ординський 613
Асаф див. Іоасаф
Аспрокастрон (Білгород на Дністрі) 219


Предметний
662
покажчик
Атанасов Г. 463
Атрак, хан половецький 89, 90, 94
Афанасій, патріарх константинопольський 219
Афон див. Свята Гора
Африкан, батько варяга Шимона 553
Афродіта, блудниця, персонаж Хроніки Малали 276
Ахмат, урядник ординський 613
Ахмат, хан ординський 610
Ашик, татарин 564, 593
Баварія 130
Багдад 325
Байдар, воєв. татарський 62, 181, 344, 348 Бакота 62, 314, 349, 350, 355, 363, 417, 424, 479, 491, 618, 621
Балай, воєвода татарський 444
Балдуїн II, кор. єрусалимський 656
Балдуїн III, кор. єрусалимський 656 Бальцер Освальд 119, 133, 136, 137 Бамберг 130
Банк, бан угорський 141
Банко, воєвода угорський 58, 138—139, 141, 147
Баракчин (Баракчинова, Буракчин), ханша, дружина Угедея 149, 408—410
Бартницький Маріуш 463,615
Баруч 389
Бастий, кн. половецький 149, 182
Батига, герой билини 89
Батий (Бату та ін.) 10, 11, 18, 52, 57, 62, 63, 71, 72, 97,115,200,227, 229,247,288,293, 296—303, 308—313, 315, 316, 319—321, 325, 330, 335, 336, 340, 344—349, 359, 378—384, 386—388, 399—403, 405-^10, 414—419, 493, 515, 519, 535, 593
Баумгартен М. 262, 306
Бах 140
Бач 139, 140
Бачман, хан половецький 93, 347
Беатріса Бургундська, онука імператора
Фрідріха Барбаросси 130
Бежиці 442
Беклемиш, урядник ординський 613
Бела III, кор. угорський 107, 239
Бела IV, кор. угорський 64, 80, 128, 132, 133, 135, 186—188, 190, 239, 248, 281, 307, 327, 330, 342, 369, 401, 422, 428—
434, 436—437, 439—441, 445, 446, 454—456, 476
Белеград 369
Белз 59, 123, 147, 164, 165, 208
Белзьке князівство 418
Бенедикт Лисий, воєвода угорський 22, 58, 126, 128, 139, 157, 167, 168, 191, 192, 194, 234
Бенедикт Поляк, францисканець, автор Історії татар 91, 229, 348, 349, 381, 383, 385—387
Бердибек, хан ординський 609, 613
Бередников І.Я. 636, 639
Бережков М.Г. 105, 112
Березовичі 615, 654
Берендтс Олександр 233
Берестя 67—69, 125, 201, 207, 208, 236,
241, 245, 252, 254, 314, 351, 365, 559,
561, 591, 593, 594, 598, 605, 606, 630,
640—646, 649
Церква св. Петра 644
Берестяни 123, 125, 126, 241, 252, 484, 486, 591, 605, 640, 644
Берке, хан 399
Берладники 224, 225
Берладь 224
Бертольд, патріарх Аквілейський 130
Бесіди на Євангеліє Григорія Двоєслова 378
Бечак, воєв. татарський 62, 181, 344
Бєльськ (Більськ) 645, 646
Бєляєв І.Д. 610,611
Бикши, кн. з Дяволтви 59, 174, 180
Бирюй, воєв. ординський 62, 181, 344
Бичковський Псалтир 595
Біблія 88
Бігбарс Акочаєвич (половці Біговарсові) 248
Білгород (неподалік Києва) 104, 203, 209, 215, 305
Білобережжя 280, 362, 364, 365, 417
Білобережці 362,
Білявино 551, 552
Біхар 139, 140
Бйортинські аннали 200
Благиня, воєв. угорський 47, 99, 100
Благодатне знання (Kutadgu/ Qutadgu Bilig)
Юсуфа Баласагунського 94
Блуд, воєвода 275, 276
Богемія 467


Предметний
663
покажчик
Боголюбове 118,545,546
Церква Різдва Богородиці 545
Бозький / Бужськ / Бузьк 279, 349, 363— 365, 367
Болгари 480, 487
Болгари (волзькі) 381, 407
Болгарія 223, 444, 446, 488, 536, 620
Болгарська земля див. Волзька Болгарія
Болдикища, с. ятвязьке 505
Болеслав І, князь чеський 269, 270
Болеслав II Сомовитович, кн. мазовецький 42, 107, 264, 298, 401, 481, 581, 591, 604, 627
Болеслав V Соромливий, кн. краківський 41, 48, 63, 65, 132, 134—137, 149, 263, 266, 328—330, 356—358, 388, 394, 456, 458, 459, 468, 470, 473—476, 501, 504, 576, 578, 580, 581, 585
Болонья 239
Болохів (Болохов) 362, 364, 365, 367, 368, 417
Болохівська земля / Болохівщина 349, 351, 353, 356, 363—367, 371, 372
Болохівці 362, 368
Болоховські князі 352
Волховські князі 352
Болюй, татарин 564, 593
Бона Сфорца, королева польська 367
Боняк, хан половецький 97
Борило, заколотник проти болг. царя Іва- на-Асеня II 223
Борис «межибізький», боярин 354, 365
Борис Василькович, онук черн. кн. Михайла Всеволодовича 378—380,415
Борис, кн. полоцький 388
Борис, посланець кн. Василька Романовича 391, 480
Борис, св. князь 95, 250, 384, 385, 387, 488, 594
Борко, свідок грамоти 623, 624
Борсуків Діл, перевал у Карпатах 304
Борут, ятвяг 394, 395
Борчол / «Бурчевичі», плем'я половецьке 445
Боян 372, 373
Браневичева Ріль 269, 270
Брно 466, 467
Бродники 224
Брянськ 43, 218, 570, 572, 573, 575
Брянський повіт 642
Буг, р. 122, 123, 361, 364, 365, 367, 549
Бужковичі 604, 619
Бузескул В.П. 231
Буїгек, воєв. татарський 348
Булевичі, князі жмудські 59, 174, 178—181
Бурін, воєв. татарський 347, 348
Бурундай, воєв. татарський 10, 13, 18, 62, 67, 181, 213, 249, 254, 263, 282, 297, 298, 300, 328—330, 341, 342, 344—346, 391, 392, 478, 480—482, 491, 493, 512, 523— 526, 558—565, 572, 589, 604, 618
Бурхард Горнгаузен, віцеландмейстр Тевтонського ордену 465
Бусовно 63, 394, 395
Бутовит Рушкович, кн. литовський 59, 174, 180
Бучек, воєвода татар. 347
Вавилон 543
Валеріан, чиновник, зг. у Хроніці Малали 468
Варадь 140, 189, 368
Варвара, св. 191
Вармія, обл. у Польщі 426
Варта, р. 252, 254, 255
Варшава 367
Варяги 32, 177, 392
Варязький острів на Дніпрі 227
Василик В. 193
Василій Всеволодович, кн., син Всеволода Костянтиновича 415
Василій Ігнатович, герой билини 89
Василій Мстиславич, син князя Мстислава Удатного 235, 531
Василій, єпископ володимирський 181, 198, 204, 209, 210
Василій, кн. ковельський 301
Василій, кн. суздальський, син кн. Дмитра Костянтиновича 610
Василь-Костянтин Острозький, кн. 310 Василько Володимирович галицький, кн., син Володимира Ярославича 108, 547
Василько Костянтинович, кн., син Константина Всеволодовича 265, 267, 268, 297, 484
Василько Романович, кн., син Романа Мстиславича 17, 18, 23, 24, 26, 29, ЗО, 32, 36, 49, 59, 60—63, 66—68, 76, 79— 81, 85, 106, 108, 109, 115, 125, 147, 148,


Предметний
664
покажчик
150—151, 174—177, 181—182, 198, 199, 201, 202, 205, 208—210, 217, 240, 245, 248—256, 261—268, 270—273, 278, 312—315, 320, 327, 328, 341, 346, 349, 356—358, 363, 388—392, 394—397, 399, 402, 411, 417—419, 421—423, 442, 443, 445, 452, 459, 460, 475—481, 483—485, 489, 492, 493, 495, 497, 498, 504—506, 512, 513, 558—569, 571—576, 578, 580, 585, 591—593, 604, 614, 622, 623, 629, 639, 659
Василько Ростиславич / Василько Тере- бовльський, кн. 118, 336, 403, 404, 594
Василько слонімський, кн. 377
Васко Гром, зг. у грамоті 641
Васько Чортов, зг. у Литое. Метриці 643 Вахно Танча, пан, свідок грамоти 628 Вацлав II, король польський 472 Вацлав II, король чеський 472
Вацлав IV, король Римський і Чехії 238 Вацлав, князь чеський, св. 269, 270 Велика Русь 219
Велика хроніка Матфея Паризького 91, 200 Велике князівство Литовське 51, 619, 620 Великий Луг 226
Великі Четы Мінеї 540
Велія / Веля, р. 61, 248, 270, 272, 280, 360 Венадад, цар сирійський, бібл. 333 Венеція / Венеційська республіка 612, 613 Вепр, р. 254
Верещин 201, 207
Вернадський Г. 618
Верона 466, 467
Вижіик Рушкович, кн. литовський 59, 174, 180
Визлжа 585
Визна 562
Викінт (Викинт), кн. жемоїтський 59, 64, 174, 179, 180, 441,442
Вимудер піп, посол швецький 178
Витомир, син Волпта, воєв. угорський 47, 99, 100
Вишата, воєв. 388
Вишгород 104, 113, 155, 157, 515
Церква св. Бориса і Гліба 653
Вишимут (Висимот) Булевич, кн. литовський 59, 174, 179—181
Вишлий, кн. литовський 59, 174, 180 Вишня 267, 269, 270
Відень / Ведень 307, 430—432, 438
Візантія 109, 536, 556
Військово-топографічно-статистичний опис Катеринославської губернії 1821 р. 226
Вілікаїл, кн. литовський 59, 174, 180
Вілкул Т.Л. / Т.В. 5, 57, 86, 95, 487—489, 598
Вільгельм І, кайзер 652
Вільгельм II, кайзер 652
Вісла, р. 365,591
Вітебськ 305
Вітовт, вел. князь литовський 243
Владислав Локетек, король польський 620, 621
Владислав Ягайло, король польський 238 Владислав IV Ваза, король польський 243 Влодарський Броніслав 102,171,173 Водов Володимир 457, 458
Возвягль 328—330, 340—342, 362, 364, 417, 490
Возвягляни 362
Воїнь 606
Войтович Л. 81,378
Войшелк, кн., син Міндовга 44, 65, 67, 179, 210, 217, 222, 328, 329, 330, 413, 416, 479, 480, 486—501, 559, 560, 562, 571, 574—576, 578, 580, 581, 585, 588, 589, 594, 629
Волга / Ітиль, р. 93, 97, 382, 387, 399, 405, 407, 408
Волзька Болгарія /«болгарська земля» 62, 181, 297, 344—345
Волинська земля 417,425, 621
Волинське князівство 364
Волинський короткий літопис 310
Волинці 643
Волинь 9, 21, 49, 52, 53, 99, 106, 121, 151,
207, 218, 220, 221, 240, 261, 297, 380,
400, 412, 418, 423, 462, 472, 479, 485,
491, 500, 505, 523, 531, 603, 609, 612,
614, 619, 620, 622, 626, 628, 629
Волковиськ 413, 479, 487, 549, 559—562
Вологодсько-Пермський літопис 610
Володава 422
Володар Ростиславич, кн., син Ростислава Володимировича 81, 336
Володарів 368
Володимир Василькович, кн., син Василька Романовича 17, 25—27, 33, 41—43,


Предметний
665
покажчик
45, 48—50, 53, 67—69, 88, 96, 107, 134, 145, 149—151, 177, 217, 218, 239, 257, 260, 263—267, 329, 343, 391—394, 396, 397, 434—437, 450, 458, 461, 479, 480, 482—486, 492, 504, 525, 531, 549, 550, 558, 560—562, 570—572, 574—582, 587, 593, 594, 597—609, 612—619, 621—626, 629—632, 634, 635, 638—640, 643, 644, 646—650, 654
Володимир Володарович, кн., син Володаря Ростиславича 32, 81, 244, 368
Володимир Всеволодович Мономах 29, 30, 57, 74, 75, 86—89, 93—97, ПО, 118, 239, 595—598, 600
Володимир Глібович, кн., син Гліба Ростиславича 377
Володимир Глібович, кн., син Гліба Юрійовича 34, 579
Володимир Іванович, кн. степанський 17, 649
Володимир Ігорович, кн., син Ігоря Святославича 45, 58, 100, 101, 103, 104, 152, 156—158, 162, 163, 235, 400
Володимир Костянтинович, кн. 415
Володимир Мстиславич, кн., син Мстислава Володимировича 361,579
Володимир Мстиславич, кн., син Мстислава Ростиславича Хороброго 101
Володимир пінський, кн., син Святопол- ка Юрійовича ПО, 111, 122—125, 241, 251, 252, 254, 458
Володимир Рюрикович, кн., син Рюрика Ростиславича 113—117, 153—155, 166, 173, 196, 230, 262, 265—267, 276—285, 287, 289—293, 310—312
Володимир Рюрикович, кн., син Рюрика Ростиславича 61, 71, 72, 577
Володимир Святославич, вел. кн. київський, святий 31, 65, 72, 74, 134, 149, 202, 203, 205, 253, 256, 260, 275, 334, 335, 352, 353, 393, 456—462, 488, 492, 577, 579, 594, 599
Володимир Суздальський / Володимир- на-Клязьмі 207, 211, 212, 215, 218, 293, 295—297, 298—301, 303, 325, 346, 416, 419, 426, 545, 546, 655
Княгинин (Успенський) монастир 654 Успенський собор 215, 262, 265, 268, 299,419, 532, 545, 550, 651
Храм св. Пантелеймона 532
Володимир Юрійович, кн., син Юрія Володимировича 295, 297
Володимир Ярославич, кн., син Ярослава Мудрого 87, 633, 651
Володимир Ярославич, кн., син Ярослава Осмомисла 29, 33, 82, 100, 101, ПО, 145, 400, 547, 599
Володимир-Волинський 17, 18, 31, 58, 61, 63, 64, 66, 68, 96, 104, 106, ПО, 119— 126, 145, 147, 150, 157, 161, 170, 182, 186, 201, 205, 208, 212, 215, 217, 241, 242, 244—246, 249, 265, 267, 270, 279, 282, 303, 314, 336, 360, 361, 388, 391, 394, 395, 410—412, 418, 436, 441, 485, 505, 506, 508, 512, 519, 525, 562, 564, 571, 572, 578, 592, 593, 604, 614, 616, 619, 620, 623, 626—629, 631, 638, 639, 645, 658, 659
Монастир св. Федора 658
Монастир Святої Гори біля Володимир- Волинського 181, 198, 210, 222
Церква Богородиці 122, 150, 181, 198, 209, 210, 262, 303, 575, 578, 587, 623, 631
Церква і монастир св. Михаїла 217, 578, 580, 581
Володимир, кн., зг. в Анналах Польщі Длугоша 159, 161
Володимирська земля 603
Володимирці (з Володимира-Волинсько- го) 88, 122, 361, 599, 629, 633
Володислав (Владислав) II Вигнанець, король польський, син Болеслава III Кри- воустого 81
Володислав (Владислав), воєвода кн. Михайла Юрійовича 30, 375
Володислав (Владислав), король польський, син Казимира І Лясконогого 302, 581
Володислав Воротиславич, лях, боярин 368 Володислав III Старий / Володислав Тонконогий / Володислав Лясконогий, король польський, син Мешка III Старого 61,251,253, 458, 469
Володислав Кормильчич, боярин 29, 47, 58, 59, 97, 100—103, 107, 144, 145, 147, 150, 152, 158, 162—165, 197, 280, 330, 356 Володислав Одонович (Старий), кн. вели- копольський 458


Предметний
666
покажчик
Володислав Русин, угорський землевласник 102
Волощук М. 119,139
Вонибут Рушкович, кн. литовський 59, 174, 180
Ворж, воєвода польський 504
Воронаж, р. 296
Воротислав 147
Воротиславські села 252, 253, 259
Ворскла, р. 243, 389
Борт Дін 26, 27, 36, 330, 575
Ворута 260, 261
Воскресенський літопис 81, 110, 153, 154, 172, 173, 309, 442, 609
Всеволод Володимирович, син Володимира Ігоровича 152,158
Всеволод Давидович, кн., син Давида Ігоровича 388
Всеволод Мстиславич, кн., син Мстислава Володимировича 87, 633
Всеволод Мстиславич, кн., син Мстислава Романовича 151, 182, 208
Всеволод Ольгович, кн., син Олега Святославича 81, 352, 388, 574
Всеволод Святославич / Всеволод Черм- ний, кн., син Святослава Всеволодовича 72, 104, 116, 117, 151, 153—155
Всеволод Святославич, кн., син Святослава Ольговича 29, 34, 274, 571
Всеволод Юрійович Велике Гніздо, кн., син Юрія Долгорукого 113, 114, 120, 148, 151, 154, 155, 215, 294, 298—300, 305, 312, 389, 484, 651, 653, 655
Всеволод Юрійович, кн., син Юрія Всеволодовича 262, 264—267, 280, 384
Всеволод Ярославич, кн., син Ярослава Мудрого 29—31, 85—88, 118, 403—405, 579, 653
Всеволод, кн., син Всеволода Мстиславича 208
Вятслав Дмитровський, зг. у купчій 628
В’ячеслав Володимирович, кн., син Володимира Мономаха 81
В’ячеслав Товстий, боярин 29, 58, 144, 145, 147, 245, 411, 593
В’ячеслав Ярославич, кн., син Ярослава Святополковича 388
Гаврило, боярин 245
Гай 525
Галич 9, 28, 29, 43, 44, 47, 48, 58—61, 63, 64, 75, 80—82, 97, 98, 100, 102—107, ПО, 115, 116, 118, 126, 128, 139, 140, 144—146, 150, 152—158, 162, 164—173, 183—187, 189—192, 194—197, 199, 201, 223—225, 235—237, 240, 267, 270—273, 276—282, 288, 290—292, 303, 304, 308,
311, 312, 314, 320, 323, 324, 327, 329,
330, 335, 337, 339, 341, 342, 350, 355,
356, 361, 365, 368, 378, 379, 395, 396,
399, 400, 401, 410—412, 416—419, 491—493, 497, 511, 535, 547, 575, 591, 592, 621, 629, 659 Німецькі ворота 357
Церква Богородиці / Успенський собор 29, 59, 145, 148, 150, 186, 195, 323, 411
Галицька земля 75, 320, 416—418, 621
Галицьке князівство / Галицьке королівство 10, 165, 167, 195, 418
Галицьке Пониззя 350
Галицько-Волинська Русь / Галицько-Волинське князівство 167, 174, 198, 202, 256, 258, 354, 456—458, 473, 618, 621
Галичани 47, 59, 61, 81, 98, 100, 110, 151, 153, 154, 156, 163—166, 168, 173, 201, 279, 281, 291, 312, 313, 350, 355, 360, 361, 377, 547
Галичина 106, 128, 141, 151, 153, 169, 193, 221, 261, 352, 353, 412, 418, 423, 462, 464, 472, 475, 619—621, 622
Галичина могила 44
Галілея 25, 322
Галл Анонім 75
Гамала 318, 322, 324, 337
Ганько Сварц, містич львівський 628
Гвідо Бонатті, астролог 239
Гедеон, бібл. 94, 556
Гедимін, вел. кн. литовський 462, 463 Гектор, син троян. царя Пріама 358 Генрік IV Пробус / Індрих, кн. вротислав- ський 31, 461, 464, 472
Генріх (Гайнріх / Гаріх) фон Прунне, єпископ 178,430—432,438
Генріх IV, імператор Священної Римської імперії 475
Генріх, баварський герцог 133
Генріх, маркграф Істрії, брат Гертруди 130, 131


Предметний
667
покажчик
Генсьорський А.І. 12, 28, 37, 126, 127, 231, 256, 258, 285, 289, 358, 396, 420, 486, 487, 587, 616, 646
Георгій Акрополіт, візант. автор Історії 223, 224
Георгій Пахімер, авт. візантійський 584
Георгій, кн., зг. в Анналах Польщі Длугоша 159, 161
Георгій, отрок св. Бориса 385
Геракл 84, 448
Герман, батько Людвіга тюрингського 129
Гертруда Бабенберг, дружина Романа Даниловича 430, 453
Гертруда, дружина угорського короля Андрія II 129—131, 133, 139, 455, 475
Гійом із Тира, хроніст 657
Гійом Рубрук 91, 408, 409
Гілбоа, гора 568
Гіль Анджей 203
Гіппіус О.О. 127
Гліб Василькович, онук черн. кн. Михайла Всеволодовича 378—380, 415
Гліб Володимирович, син кн. Володимира Глібовича, з клану кн. рязанських 294, 377
Гліб Зеремійович, боярин 31, 276—280, 308, 360, 361
Гліб Святославич, кн., зг. у Татищева 306
Гліб смоленський, кн. 572
Гліб, кн., св. 250, 384, 387, 488
Гліб, кн., тесть Романа Даниловича 65, 501, 549, 560, 561
Глухів 283, 286, 287, 303
Гнезно 472,
Гнійниця 367
Голдфренк Девід 487, 489, 496, 499, 501
Голіаф, бібл. 567—569
Голландія 608
Головко О.Б. 83
Голубинський Є.Є. 202, 203, 206, 262, 264, 422, 457
Гомер 274
Гонорій III, папа римський 464
Гора (Карпати) 592, 607
Горинь, р. 367, 604, 619
Городел 614, 619
Городен / Город но 559, 562,642
Городеськ 362, 364
Городище 367
Городок 307, 308, 364, 388
Горський А.А. 232—233,235,618
Гостине 25, 255, 393, 525, 608
Готланд 178
ГраляІ. 107—109,652
Греки/Елліни 64, 118, 175, 419, 447
Греція 237
Григорій Васильович, боярин 279 Григорій Великий (Двоєслов) 378 Григорій Назіанзин (Богослов), патріарх константинопольський 214
Григорій, єп. холмський 218
Григорій, ігумен монастиря у Полонино- му, духівник Войшелка 489, 492, 493, 497, 498
Гридь Тимофів, зг. у Литое. Метриці 643 Гримислава, дружина Лешка Білого 119, 120, 122—126, 137, 142, 475, 476
Грубешев 511
Грузія 90
Грушевський Михайло 9, 10, 13, 37, 38, 74, 76, 80—84, 95, 97, 98, 100, 102, 109, 122, 129, 153, 173, 175, 190, 198, 207, 218,
224, 236, 243, 264, 273, 304, 307, 312,
353, 355, 359, 367, 376, 400, 424, 438,
451—453, 455, 473, 487, 493, 523, 540,
551, 552, 558, 572, 574, 575, 605, 608,
618, 628—630, 650, 652
Губин 349, 363—365, 367
Гулаву-хан 583
Гурандухт, дочка хана Атрака 89
Гуска, р. 367
Густинськийлітопис 163, 172, 175, 197, 262, 264, 265, 637
Гуцул В.М. 428
Гущин О.Б. 153,156
Гуюк (Куюк), хан татарський 317, 344— 349, 401, 410, 418
Дав'ят, кн. литовський 59, 174, 180
Давид Вишатич, посадник 102
Давид Всеславич, кн., син Всеслава Бря- числавича 97
Давид Ігорович, кн., син Ігоря Ярославича 594, 599
Давид Ростиславич / Давид Смоленський, кн., син Ростислава Мстиславича 34, 113, 304, 305, 368, 389, 550, 579, 631— 633


Предметний
668
покажчик
Давид Святославич, кн., син Святослава Ярославича 118
Давид, архиєпископ новгородський 457 Давид, бібл. 176, 275, 276, 373, 539, 567— 569, 577, 635
Давид, грузинський цар 89
Дажбог, зг. у Хроніці Малали 275, 276
Дажев 428
Далмація 186
Даміані Петро 204
Даниїл, пророк, бібл. 90
Данилів 564
Данило Романович 10, 11, 13, 17, 18, 22— 24, 26, 28—32, 35, 36, 39, 40, 44, 45, 47— 50, 52, 58—67, 71, 72, 75, 76, 79—83, 85, 97—100, 104, 106, 108, 109, 113, 115— 117, 119, 125, 128, 129, 131, 132, 134, 144—146, 148, 150—151, 157, 158, 164— 166, 169, 171, 174—178, 181—184, 194, 195, 197—205, 207, 209, 210, 212, 213, 215—217, 222, 223, 225, 227, 230, 233, 235, 236, 240—256, 260, 263, 264, 267— 274, 276—285, 287, 288, 290—293, 300— 302, 304, 306—315, 320, 323, 327, 328, 330, 331, 335, 337, 341, 342, 349—351, 355—357, 359, 360—365, 371—373, 379, 381, 382, 387—395, 399—420, 422—425, 428—446, 452, 453, 455, 456, 458—460, 462—482, 485—493, 495, 497, 501—507, 511—513, 515—523, 525—527, 533, 535, 536, 544, 546—556, 558—564, 566, 570, 573—575, 577—582, 585, 588—590, 592, 593, 600, 606, 621, 629, 630, 658, 659
Данило Столпник, св. 250
Данило, ігумен. Див. Ходіння ігумена Да- ниїла 553
Даниловичі 485, 526
Данія 465
Даріалі, фортеця груз. 89
Дарій, цар перський 22, 23, 274, 281, 433, 437
ДаррузесЖан 208,219
Даршакай 228
Дашкевич М.П. 223, 353, 356, 365—367, 477, 563, 584
Девгенієве діяння 332
Делабор Анрі-Франсуа 427
Дем'ян, боярин Данила Романовича 80, 147, 241, 269, 270
Демид Володимирович, кн. пінський 32, 391, 394, 648
Денеш, скарбник і комес угор. 141
Дербент 90, 91
Деревич 349, 363—365
Деревна, р. 280, 362
Держикрай Володиславич, воєв. галицький 60, 222
Десна, р. 61, 282, 287, 291, 292
Дешт-і-Кипчак 347
Джагатай, хан 418
Джакомо ді Пекорарі, кардинал 368
Джанібек, хан 612, 613
Джебе, полководець 348
Джон Талбот, полководець 427
Джувейні Ала-ад-Дин Ата-Мелік, історик перський 93, 228, 229, 346, 347
Джучі 347, 414
Джучі улус 418
Дий, міф. бог Зевс 182, 557
Димник М. 153, 286
Діодор Сицилійський, історик 448
Діон 510
Діонісій Павлович, воєвода галицький 362
Діссен-Андехс, графський рід Баварії 130
Діяння угорські / Gesta Hungarorum 369
Длугош Ян, автор Анналів Польщі (Annales Poloniae) 19, ПО, 119, 120, 135—138, 160, 161, 166—173, 183, 189, 195—198, 608
Дмитро Друцький, кн. 310
Дмитро Єйкович, боярин Ярослава Всеволодовича 63, 309, 402
Дмитро Іванович Донський, кн. московський 422, 610
Дмитро Солунський, св. 63, 249, 250, 399, 402, 403, 534, 535
Дмитро, воєвода, намісник київський Данила Романовича 61, 71, 72, 304, 306— 311,319,411,412
Дмитро, конюх кн. Давида Ігоровича 594
Дмитро, неідентифікований статус 308
Дмитро, син Федора, боярина Андрія Оль- гердовича 622
Дмитро, тисяцький Мстислава Мстиславича 308
Дмитро, угор. воєвода (Деметрій з роду Абба, магістр угор. короля Андрія) 166, 185, 186, 191, 308


Предметний
669
покажчик
Дніпро, р. 18, 29, 60, 98, 113, 222, 223, 225—227, 230, 231, 236, 315, 350, 365, 399, 403, 411, 570, 590
Дністер, р. 22, 223—225, 236, 237, 269
Добриня, зг. у ГВл, його парубок схопив Філю (див. Філя / Фільній) 184, 192, 234
Добриня Ядрейкович, новгородець 109, 544, 545, 553
Доброслав, боярин гал. 357
Дов'ял, кн. литовський 59, 174, 180
Довмонт, кн. литовський 236, 298, 500, 501, 604
Довспрунк, кн. литовський 59, 174, 180, 443
Долгоруков П.В. 352
Доленга-Ходаковський Зоріан 365, 366
Доман, путивлець 380, 384
Домбровський Д. 108, 109, 111, 119, 121, 263, 305, 382, 443, 445, 455, 473, 548, 616, 658
Дон (Танаїс), р. 57, 92, 93, 95, 97
Дорогичин 63, 350, 394, 470, 471, 473, 559, 562, 585, 592, 644
Дорогобуж 147, 170
Дороговськ 63, 247, 399, 402
Дорофей, авт. 85
Дофаїм— 333, 338, 340, 341
ДробаЛюдвік 101,102
Друцьк 310, 388
Друцька земля 310
Дубравка, кн., дружина Василька Романовича 262, 263, 266, 267
Дунай, р. 29, 189, 223, 231, 445, 591
Дюла, бан угорський 186
Дюуровіц Герик, шведський посол 178
Дяволтва 59, 174, 178—181, 498, 576, 585
Дядьків 349, 363—365
Ебуцій, декуріон, зг. в Історія іудейської війни 571
Екберт, єп. бамберзький, брат Гертруди 129, 130
Екземплярський А.В. 262
Еллінський літописець / Єлинський літописець / Літописець єлинський і римський 83— 86, 446, 447
Еміль 346
ЕренбургІлля 240
Естергом 325
Євпраксія Всеволодівна, дружина імп. Генріха IV, дочка Всеволода Ярославича 475, 651
Європа 121, 440, 465, 565, 566, 584, 651
Євсевій Кесарійський, авт. 452—453
Євсевій Памфіл, авт. 446—448, 450
Євсєєв Іван 598
Євсигній, єп. володимирський 33, 68, 215, 623, 624, 626, 632
Євстафій Костянтинович, кн. 378
Євстафій Мстиславич, кн., син Мстислава Володимировича 378
Євстафій, св. 378, 380
Євфимій, єп. смоленський 221
Євфросинія, дочка Ростислава Рюриковича 115
Єгипет 79, 80, 553
Єгиптяни 85, 86
Єдивіл, кн. литовський 59, 174, 180, 442
Єздов (У яз дув) 323
Єзекіїль, пророк, бібл. 320
Єзекія, цар, бібл. 333, 334, 342
Єлеазар, сотник, зг. в Історія іудейської війни 24
Єлизавета Угорська, дочка угорського короля Андрія II, св. 35, 48, 128—133, 135, 137, 455
Єлизавета, дочка хана Котяна 446
Єлизаветинська Біблія 339
Єлисей, пророк, бібл. 333, 337—339
Єпіфаній Кіпрський 85
Єпіфаній Премудрий 190
Єрдивил, кн. жемайтський 59, 174, 179, 180
Єремій Глібович, воєв. володимирський 297, 298
Єремія, посол смоленського кн. Мстислава 178
Єремія, пророк 85
Єрмолаївський (Голіцинський) список Іпатіїв- ського літопису 17, 71, 103, 109, 162, 163
Єрмолинський літопис 572
Єрусалим 80, 237, 318—322, 324, 333, 334, 337, 338, 340, 342, 522, 537, 538, 542, 552, 566, 567, 586, 598, 604, 633
Церква Успіння Богородиці 657
Єрусалимське королівство 657
Єрусалимський устав 535
Єрьомін І.П. 12, 49, 486, 563, 630


Предметний
670
покажчик
Єутій, сотник, зг. в Історії іудейської війни 25
Єфрем Сирін 484
Єфрем, єпископ тверський 221
Єфремівська кормча 211, 215
Єфросинія Полоцька 654
Єфросинія, гіпотетична дочка імп. Ісаака II Ангела 107,428
Єшимут, посол татарський 593
Жалісна пісня див. Рогерій
Жалош Пурський (фіктивне ім'я, невдала передача латинського тексту), єпископ зальцбурзький 178, 430—432, 438
Жан де Жуанвіль, автор 427
ЖданМ. 618
Жданов І.М. 84
Жедечев 362
Желислав, боярин волинський 391
Жемоїть / Жемайтія 442, 606—608
Жердя, р. 367
Живинбуд, кн. литовський 59, 174, 180
Жидичин 60, 241—246
Монастир св. Миколая 241—243, 246
Жидове / Жиди 78, 629, 633
Жирослав, боярин галицький 22, 60, 184, 192, 230—234
Житіє Вацлава 269, 270
Житіє Костянтина 568
Житіє Костянтина Філософа 261
Житіє Михаїла Чернігівського 379
Житіє Михайла Тверського 92, 596, 599
Житіє Олександра Невського 325, 331, 333, 334, 426, 427, 457, 458, 502
Житіє Саломеї 169,171
Житіє Сергія Радонезького 190, 191
Житіє Феодосія Печерського Нестора 216
Життєпис царя царів Давида 89, 90
Забєлін І. 352
Завихвост 196
Загреб 188
Закавказзя 92
Залізні ворота / Дербент 57, 89—92
Заруб 227, 630
Затилюк Я.В. / Я.З. 5, 59—60, 62, 65, 164, 173, 198, 311, 462
Західна Європа 536
Західний Буг, р. 365, 644
Звенигород 58, 60, 103, 142, 144, 146, 147, 152, 157, 158, 236, 291
Звенигородці 147
Зевей, бібл. 556
Зейхан, ватажок половецький 446
Зеландія 608
Зелев, р. 559, 562
Земовит (Семовит), кн. мазовецький, син Конрада І 65, 468, 470, 473, 474, 480, 501, 504
Земовитовичі, сини кн. польського Земо- витаІ 581
Земомисл, кн. польський, син Казимира І 581
Зив, бібл. 94
Злинці 480, 502
Золота Орда Див. Орда
Зороастр / Заратустра, проповідник давньоіранський 510
Зотов Р.В. 352
Зубр'я, р. 308
Зубрицький Денис 109, 152, 175, 235, 354, 462
Зупцев (Зубцов) 442
Іван Білий з Любека, згад. у договірній грамоті 178
Іван Воїтишич, воєв. 388
Іван Голанд з Любека, згад. у договірній грамоті 178
Іван Данилович Калита, кн. московський 429, 615, 622
Іван Дмитрович, боярин 593
Іван Лекин, воєв. угорський 166, 186, 308
Іван Михалкович, сідельничий Данила Романовича 420, 592
Іван Мстиславич, кн., син Мстислава Німого 60, 240
Іван Ростиславич Берладник, кн., син Ростислава Володимировича 225
Іван степанський, кн., син Гліба 486, 580, 639, 649
Іван-Асен II, цар болгарський 129, 223
Іван, боярин галицький 245
Іван, єп. холмський 435
Івашко Павлович, зг. у Литое. Метриці 643
Івон, канцлер польський 169
Івор Молибожич, боярин галицький 593


Предметний
671
покажчик
Ігнатій Диякон, автор візант. 568
Ігор Ольгович, кн., син Олега Святославича 116,244,361,385,387
Ігор Святославич, кн., син Святослава Ольговича 29, 100, 157, 266, 274, 352, 389, 391
Ігор, кн., батько Святослава Хороброго 461, 474
Ігоровичі, нащадки Ігоря Святославича 58, 100, 101, 104, 116, 131, 145, 146, 152—160, 162, 163, 168—170, 235, 330, 352
Ієзекія, цар, бібл. 80
Ізборник 1073 р. 85, 448
Ізволин 419
Ізволя, р. 388
Ізеболк, посланець кн. Василька Романовича 391, 480
Ізмаїлтяни див. татари
Ізмаїлтяни, бібл. 29, 57
Ізяслав (Ізяславль) 367
Ізяслав вислоцький, кн. 65, 377, 501
Ізяслав Володимирович, кн., син Володимира Ігоровича 144, 147, 152, 158, 170, 235, 276, 278, 279, 281, 352
Ізяслав Давидович, кн., брат Миколи Святоші 243
Ізяслав Ігорович, кн., зг. у Любецькому синодику 352
Ізяслав Мстиславич, кн., син Мстислава Володимировича ЗО, 33, 34, 81, 244, 245, 266, 339, 368, 398, 404
Ізяслав Мстиславич, кн., син Мстислава Романовича 36
Ізяслав Ярославич, кн., син Ярослава Мудрого 85, 579
Ізяслав, кн., здогадно тотожний Ізяславу Володимировичу (див. Ізяслав Володимирович) 230, 232—235, 273, 282, 291—293, 323, 352, 361, 491, 511, 591
Ізяслава, прибрана дочка Володимира Васильковича 612, 617, 623
Ізяславль 388
Іква, р. 510
Іконій 557
Іларіон, митрополит київський 458
Ілірик 237
Ілля Щепанович, боярин 18, 158, 162, 163
Іловайський Д. 372, 375
Інгвар Ігоревич, кн., син Ігоря Глібовича 296, 377
Інгвар Ярославич, кн., син Ярослава Ізясла- вича 17, 58, ПО, 111, 119—126, 147, 170, 208
Інгігерда, кн., дружина Ярослава Мудрого 475
Інеперц 328
Інокентій III, папа римський 463, 464
Інокентій IV, папа римський 262, 348, 417, 464, 465, 467, 470, 471, 476, 492
Інца Олцят із Риги, згад. у договірній грамоті 178
Іоаким, св. 652, 655, 658
Іоанн II (Продром), митрополит київський 211,493 653
Іоанн III, митрополит київський 118
Іоанн IV Кантакузин, імператор візантійський 219
Іоанн V Палеолог, імператор візантійський 219
Іоанн, архієп. естергомський 102
Іоанн, єп. володимирський 181, 198, 249
Іоанн, єп. ростовський 118, 655, 656
Іоанн, єп. холмський 66, 198—200, 202, 209, 210, 213, 215, 420, 513, 516—518, 520, 535, 536
Іоанн, зг. у Хроніці Малали 468
Іоанн, із клану угор. роду Абба 186, 191
Іоанн (Іван), кн., син Всеволода Юрійовича 380
Іоанн з Гісхали, син Левія, згад. в Історії іудейської війни 192,233,234
Іоанн Златоустий (Златоуст), св. 90, 200, 249, 250, 506, 507, 513, 516
Іоанн Зонара, каноніст візантійський 221 Іоанн Малала див. Хроніка Іоанна Малали Іоанн Солсберійський, богослов 238 Іоасаф / Асаф Угровський, єпископ 60, 181, 198, 199, 200, 202, 204, 205, 208— 210,213—215, 222, 423
Іов, бібл. 88
Іосиф Флавій див. Історія іудейської війни Іосифа Флавія
Іосиф, згад. в Історії іудейської війни — 233, 302, 319, 341, 566, 567
Іотапата 295, 302, 319, 321, 322, 337, 341
Іпатіївський літопис / Іпат. (при згадках повідомлень ГВл, датованих за хроноло-


672
Предметний покажчик
гією Іпатіївського списку) 10, 11, 13, 20— 27, 35—38, 42, 46, 48, 85, 95—97, 99, ПО, 125, 134—137, 143, 165—166, 174, 181, 183, 185, 190, 191, 194, 198—202, 209, 210, 213, 225, 233—236, 246—248, 255, 260, 262, 268, 270, 277, 279—282, 288—290, 307—309, 323, 346, 359—364, 366, 375, 379, 392, 395, 396, 417, 422, 424, 444, 455, 456, 458, 461, 467, 487, 501, 504, 512, 513, 525, 547, 564, 573— 575, 582, 587—594, 601
Іпатіївський літопис (Іпатіївський кодекс) 9, 13, 14, 16, 26, 28, 50, 52, 53, 71—74, 81, 82, 102, 154—156, 167, 169, 180, 235, 260, 284, 322, 365, 373, 398, 405, 457, 492, 496, 501, 563, 604, 631, 650
Іпатіївський список (і читання) 14, 16—18, 50, 51, 71, 73, 74, 103, 108, 122, 142, 143, 145, 151, 153, 162, 170, 179, 182, 227,
230, 232, 240, 256—259, 261, 265, 272,
283, 285, 287, 302, 304, 311, 315, 334,
336, 337, 342, 355, 376, 389, 395, 425,
426, 438, 441, 443, 451, 474, 481, 482,
499, 505, 513, 516, 519, 530, 534, 548— 551, 559, 563, 570, 575, 576, 597, 600, 626, 636—641, 643, 648, 658
Іполит Римський 85, 86, 90
Іраклій, кн., син Данила Романовича 443 Іраклій. зг. у Хроніці Малали 22 Ірод, бібл., цар 25, 237, 469
Ісаак II Ангел, імп. візантійський 107
Ісаак Ньютон 582
Ісайа / Ісаїно пророцтво, бібл. 68, 594, 597—599
Ісакій, єп. сарайський 221
Ісакій, чернець Києво-Печерський 409, 553 Історія Гутольфа з Хайлігенкройца 583 Історія держави російської див. Карамзін М.М. Історія завоювання світу Джувейні див.
Джувейні Ала-ад-Дин Ата-Мелік
Історія іудейської війни Іосифа Флавія 20— 25, 43, 75, 77—79, 92, 185, 191, 192, 233, 239, 261, 288, 295, 302, 317—324, 331,
337, 338, 341—343, 361, 426, 436, 453, 454, 468, 469, 507, 509, 511, 512, 522, 524, 537, 539, 540—542, 554, 556, 566, 567, 569—571, 586, 587
Історія монголів Плано Карпіні див. Плано Карпіні
Історія народу стрільців Григора Акнерці 583, 584
Історія російська В.М. Татищева 82, 108, 153, 154, 306
Істрін В.М. 22, 23
Ісус Навин, бібл. 405
Італія 368, 466
Іуда, син Оттона, з клану угор. роду Абба 186
Іудеї 176,302,569
Іудейські старожитності Іосифа Флавія 552
Йоланта, дочка угор. короля Бели IV, сестра св. Кунігунди 133
Йордан, р. 524
Йосиф, митрополит київський 200
Кавказ 29, 89, 90, 231
Кавказькі гори, проходи (Дар’яльський, Ельхотовський і Карський) 91
Кадлубек Вінцентій, єп. краківський 169
Казань 652
Казимир II Справедливий, король польський 137, 193, 196, 401
Казимир III Великий, король польський 465
Казимировичі 581
Кайдан (Кадан), воєв. татарський 62, 181, 344, 347, 348
Каліш 125, 251—256, 258, 259, 267, 361, 460
Калка 10, 61, 72, 80, 165, 181, 227, 231, 293, 295, 299—301, 306, 359, 430, 571, 592, 611
Калоян, цар болгарський 463, 464
Кам’янець 33, 62, 208, 241, 312, 320, 360— 362, 391, 505, 557, 591, 599, 602, 623, 645, 646, 649
Кам’янець-на-Лосні 649
Кам’янка 226
Каматери 107
Камінь на Помор’ї 466, 467
Канів 215
Кановичі 416
Каплиця св. Іоакима та Анни 107, 443, 650—652, 658—659
Каракорум 349, 386, 410, 415, 416
Карамзін М.М. 9, 106, 109, 125, 172, 194, 198, 264, 351, 361, 365, 473, 584


Предметний
673
покажчик
Каранчій, писець ординський 613
КаргерМ.К. 547
Каринтія 130
Карпати див. Гора
Карський Є.Ф. 105
Картан, зг. у Карпіні 399
Картлі 90
Картліс цховреба 89
Касіянівська редакція Києво-Печерського патерика 553
Каспійське море 90
Катерина, св. 138
Квашнін-Самарін М. 352
Кейстут, кн. литовський 627
Київ 9, 11, 23, 30—32, 34, 43, 47, 53, 57, 58, 61—64, 66, 71, 72, 74, 81, 89, 98, 99, 104, ПО, 111, 113—115, 118, 126, 150,
155, 162, 166, 181, 182, 197, 200, 203,
206, 207, 218, 225, 229, 247, 258, 276,
278, 280, 282, 283, 287, 290—293, 297,
301—322, 324, 325, 329, 330, 333—335, 337, 339—341, 344, 345, 347—349, 365, 368, 388, 402—404, 410—412, 416, 417, 425, 430, 461, 478, 515, 519, 520, 525, 531, 532, 546—549, 551, 579, 611, 631, 648, 654
Андрія св. (Янчин) монастир 118, 651, 653
Видубицький (св. Михаїла, Всеволож) монастир ЗО, 52, 63, 81, 113, 115, 116, 216, 247, 402—404
Видубичі, пагорб над Дніпром 403, 404 Двір Красний на Видубицькому пагорбі ЗО, 403
Десятинна церква 32, 316, 318, 322— 324, 461,579, 631 Золоті ворота 321
Києво-Печерський монастир 30,32, 107, 216, 243, 536
Кирилівська церква 651
Лядські ворота 316, 321, 322 Михайлівський монастир 404 Монастир «Лазорів» 655 Монастир св. Миколая 654 Олегова могила на Щекавиці 321 Пустинно-Микільський монастир 162 Софійський собор 33, 87, 116, 315 Успенський собор Києво-Печерського монастиря 33, 116, 536, 651
Феодорівський монастир 66, 546—549 Церква св. Іоанна на Копиревім кінці 321
Церква св. Ірини 654
Київська земля / Київське князівство / Київське Правобережжя 364, 411, 417
Київський літопис / Кл 13, 26, 28, 35, 45— 48, 50—53, 71, 72, 74, 75, 77, 81, 82, 86— 88, 101, 108, 111, 113, 116, 145, 148, 176, 196, 226, 239, 244, 256, 257, 266, 268,
274, 280, 282, 289, 305, 306, 311, 321,
322, 331, 334, 336, 337, 339, 361, 368,
373, 375, 376, 385, 388—392, 396—398,
403, 404, 407, 409, 411, 414, 460, 461,
490, 493, 501, 503—505, 513, 546, 550,
553, 571, 577, 579, 580, 586, 592, 594,
599, 604, 631—635, 646, 648, 649, 651
Київщина 280, 281, 360
Кий, кн. 31, 526, 579
Килія 224
Кинтибут Рушкович, кн. литовський 59, 174, 180
Кипчаки 347
Кирик, св. 457
Кирило, єп. володимирський 419
Кирило, єп. ростовський 119
Кирило, митрополит київський 64, 200, 214, 419, 420, 422—425, 456, 457
Кирило, печатник кн. Данила 314, 315, 349, 350, 363, 364, 372, 420—422, 424, 590
Кириченко К.В. / К.К. 5, 57, 59, 60, 62, 65, 67, 79, 92, 180, 222, 275, 344, 496, 588
Китеній Рушкович, кн. литовський 59, 174, 180
Кияни 269, 281, 291, 361, 404
Клечеськ 388
Клим Смолятич 421, 630
Кнефель, зг. у грамоті 628
Книга Буття 232,337
Книга Паломник Див. Добриня Ядрейкович
Книга пророка Даниїла 85,193,384
Книга пророка Єзекіїля 320, 321, 325
Книга пророка Ісаї 85, 86, 598
Книга Суддів 319
Книга Хроніки (Параліпоменон) 537
Книга Царств (III і IV) 80, 319, 320, 333— 335, 337, 339, 342—344, 537, 543
Книш Я. 153
Князі із Дяволтви див. Дяволтва


Предметний
674
покажчик
Кобан, хан половецький 111
Кобрин 614, 619
Кобуд 349, 363, 364
Козельськ 229, 293, 296, 301—303, 590, 591, 611
Козлій 302
Козьма Празький, автор 75
Колодяжин 229, 364, 367
Коломан, син угор. короля Андрія II 59, 109, 137, 159, 161, 165—173, 183—188, 191—192, 194—197, 308, 323, 464, 658, 659
Коломна / Колодна 297—300
Комат, кн. ятвязький 358
Комісійний список Новгородського першого літопису молодшого ізводу 218, 656
Комов 201, 207
Конрад І Мазовецький, кн., син Казимира II Справедливого 36, 61, 122, 124, 125, 149, 157, 159, 161, 199, 250—256, 258—260, 263, 266, 267, 282, 312, 434, 465, 593
Конрад II Мазовецький, кн., син Земови- та І 33, 41, 107, 149, 263, 266, 267, 393, 472, 481, 485, 525, 581, 606, 608, 623, 624
Константинополь 96, 97, 118, 215, 449, 467, 545, 656 Іспігас 545
Монастир Богородиці в Халкопратіях 656
Монастир Богородиці Одигітрії 656
Монастир Богородиці у кварталі Піги 656
Софійський собор 553
Церква Богородиці 545
Церква Богородиці у Влахернах 656
Церква Бориса і Гліба 545
Церква св. Анни в Дигістеях 656
Констанція, дочка Бели IV, дружина Лева Даниловича 132, 133, 446, 455
Кончак, хан половецький 57, 74, 89, 95, 289, 397
Коншик, син Кудреванка-царя, герой билин 89
Кораган, урядник ординський 613
Кормиличичі 100—102, 104, 159, 165
Кормча книга 207
Кормча Синодальна 73
Корона Польська 619
Корочюн, воєвода угорський 47, 99, 100
Корчеськ 341
Коснятин Положишило, посадник Данила Романовича 503, 504
Костомаров М.І. 12, 26, 81, 109, 352, 353, 563
Коструба Теофіл 142, 232, 241, 258—260,
306, 374, 425, 449, 450, 540, 599, 616, 641
Костянтин Володимирович «Рязанський» 62, 372, 376—378
Костянтин Володимирович, кн., с. Володимира Глібовича, внук Гліба Ростиславича 376—378
Костянтин Всеволодович, кн., син Всеволода Юрійовича Велике Гніздо 105, 148, 151,484
Костянтин Костенецький, автор болг. 258
Костянтин Муромський, св. 191
Костянтин Філософ 568
Костянтин, боярин галицький 269
Костянтин, боярин холмський 564, 565, 568, 569
Костянтин, кн., син Ярослава Всеволодовича 415
Костянтин, кн., зг. в Анналах Польщі Длугоша 159, 161
Костянтин, римський імператор, св. 149, 557 Котляр М.Ф. 11, 13, 76, 82, 93, 107, 126, 152, 164, 199, 223, 235, 241, 251, 261,
307, 312, 358, 376, 377, 442, 444, 446, 451, 630
Котулубуг, урядник ординський 613
Котян Сутоєвич, хан половецький 47, 60, 99, 230, 231, 248, 276, 445, 446, 455, 593
Кочь, половецький лучник 444
Крайня 130
Кудреванко-цар, зг. у билинах 89
Курськ 95
Краків 33, 42, 44, 459, 461, 468, 469, 472, 578, 581, 607, 620, 627
Церква св. Франциска 578,581
Церква св. Трійці 33, 578, 607
Ковгадий 597
Козьма, єпископ володимирський 181, 198, 200, 209,210, 394
Краковляни 65, 501
Кременець / Крем'янець 417, 509—512, 564, 604, 619, 621


Предметний
675
покажчик
Кременецький повіт 367
Кремона 466
Кривавий Брід 165,659
Кривицькі князі 97
Кривичі 388
Кримський А. 374
Крип’якевич І.П. 354, 364, 462, 463
Крисменці, плем’я ятвязьке 480, 502
Кромер Марцин 161,197
Кросна, р. 605
Крус, зг. у Хроніці Малали 339
Кудин, г. у Болохівській землі 349, 363— 365
Куічій, татарин 564, 593
Кулаковський Ю.А. 223
Кулкан 347
Кульм 464
Куманія (Команія) 371, 387
Кунас, кн. литовський, легенд. 310
Кунігунда Угорська/ Кінка (Кінга), донька короля Бели IV, св. 48, 128, 132—138, 450, 459, 476
Куноп, волхв 407
Купчинський О.А. 174, 646
Кур, зг. у Хроніці Малали 339
Куремса, воєвода татарський 10, 13, 40, 44—46, 64, 66, 67, 249, 282, 318, 323, 341, 362, 371, 399, 400, 405, 407, 481, 487, 505—513, 517, 523, 524, 558, 561
Куртка-бахши, урядник ординський 613 Кутлубуга, посол ординський 593 Кутлубугай, урядник ординський 613 Кутлуг-Тимур, урядник ординський 613 Кутлугбуг, урядник хана Джанібека 613 КучкінА.В. 645
Куюк (Кююк), воєвода, хан татарський 62, 181
Лабуда Герхард 160,167
Лаврентіївський літопис 47, 48, 87, 96, 98, 99, 104—106, 108, 110—113, 116, 118, 151, 166, 225, 231, 262, 265, 267, 268, 286, 295, 296, 298, 303, 304, 306, 312, 315, 325, 331, 336, 337, 378—380, 442, 457, 550, 585, 651, 654, 655
Лаврентій, магістр угор. короля Бели IV 187, 190
Лаврентій, син тисяцького 33, 571
Лагоєвич, Птолемей І Сотер 510
Лада, р. 388
Ладислав, з угор. роду Абба 186
Лазар Домажирич, боярин 183, 444, 593 Лаппо-Данилевський О.С. 463, 465 Ласло IV, король угорський 369
Лев Данилович, кн., син Данила Романовича 17, 25, 34, 44, 49, 64—68, 132, 133, 177, 217, 218, 220, 240, 263, 264, 302, 310, 327, 329, 334, 335, 341, 362, 393, 417—419, 443, 445, 446, 455, 458, 459, 461, 472, 479—481, 484, 485, 489, 490, 493, 501, 502, 504, 505, 511, 549, 558, 559, 562, 564, 571, 572, 575, 576, 581, 591, 593, 600—607, 609, 612, 615—617, 619, 621, 623, 629, 630, 645, 646, 648
Лев Діоген, син імп. візант. Романа IV Діогена 594
Лев Юрійович, кн., син Юрія Львовича 484
Лейта, p. 454, 455
Леонтій, імп. візантійський 468
Лестич, посол кн. Лешка Білого 59, 165
Лешко Білий, кн. краківський і сандо- мирський 17, 18, 35, 36, 58, 59, 103, 107—110, 119—126, 137, 147, 148, 157, 159—161, 165, 167, 184, 187, 194, 195, 201, 207, 208, 263, 266, 400, 401, 411, 412, 473—475, 580, 658
Лешко Чорний, кн. краківський і серадзь- кий 42, 45, 68, 149, 472, 581, 605—608, 624
Ликийк, кн. з Дяволтви 59, 174, 180
Липа, р. 604, 619
Липиця 120
Лисець 336, 526
Церква св. Трійці 526
Лисна, р. 649
Литва, нар. і країна 17, 32, 43, 48, 63, 67, 69, 174, 176, 199, 220, 222, 252, 254, 297, 298, 323, 328, 341, 346, 349, 356, 363, 377, 389—392, 394, 395, 442, 480, 489— 491, 493, 495, 497—501, 558—561, 570, 574—576, 580, 585, 589, 606, 608, 647
Литвина А. 378,421
Литовська земля 149, 175, 391, 442, 492, 497, 498, 558, 560, 575, 581
Литовська метрика 367,641,642 Литовське князівство 174
Лихачов Д.С. 325, 326, 422, 424


Предметний
676
покажчик
Лихачова О.П. 84—86, 93—95, 98, 103, 121, 143, 164, 194, 241, 258—260, 271, 273, 298, 306, 312, 345, 374, 381, 425, 449, 450, 528, 534, 540, 560, 599, 609, 616, 641
Лівія 79
Лівобережжя 226, 400, 401
Лівонська римована хроніка 237, 464, 489
Лівонський орден 464
Лінниченко І.А. 354, 367
Ліос, зг. у Хроніці Малали 533
Літопис Красинського 310
Літопис Никифорівський 310
Літопис Ольшевського 310
Літопис Рачинського 310
Літопис Самійла Величка 226
Літописець патріарха Никифора 73
Літописець руських царів / Літописець Переяславля Суздальського 51,52,99,628
Лобковський Пролог 127
Логин, римлянин 569
Лодвік, купець Готського берега 178
Ломбардська Ліга 239
Лонгінов А.В. 129, 263
Лонкогвеній, кн. литовський 394, 395
Лотигола / Летгола 606
Лотохарот / Лотард, урядник угорський 58, 138, 140, 141, 147
Лука Іванкович, боярин холмський 564, 565
Лука Хрисоверг, патріарх константинопольський 206,211,212,215
Лукомль 243
Луцьк 60, 147, 170, 208, 240—246, 249, 312—314, 318, 398, 506—510, 512, 564
Львів 68, 507, 564, 602—605, 620, 628
Любар 367
Любарт Гедимінович, кн. литовський 219, 627
Любачев 59, 165
Любек 178
Любецький синодик 352, 573
Люблін 300, 302, 327, 388, 402, 564, 591, 606, 643
Любомль 531, 624
Церква св. Георгія 531,632
ЛюдатГерберт 628
Людовік Святий, король французький 427
Людовік IV Лонокрабович, ландграф тюрінгський 128—132, 475
Люта, р. 142—144
Лядская земля / страна 63, 149, 253, 256, 321, 388, 393, 460, 475, 480, 503, 581, 591, 602
Лятковський Ю. 175
Ляхи / Ляхове, Лядская страна 17, ЗО, 31, 36, 45, 58, 61, 64, 67—69, 81, 103, 104, 110, 115, 122—126, 134, 143, 144, 147,
161, 165, 166, 173, 174, 176, 183, 192,
212, 230, 246, 248, 252—255, 258, 273, 290, 300, 308, 312, 313, 377, 425, 461,
475, 504, 520, 525, 562, 569, 585, 591,
601—603, 605—607, 619, 647, 659
Мавродін В.В. 223
Мавсиль 325
Магнус, король Швеції і Норвегії 178
Мазовія 311, 356, 365, 504, 620
Мазовшани 65, 501
Майкл Скот, астролог 239,
Майоров О.В. 107, 250, 286, 287, 428, 434, 440, 473
Макарій (Булгаков) 421
Макрідіс Рут 224
Максим, митрополит київський 218, 532
Максимович М. 372—375
Мала Русь 209, 218, 220
Малеїн 399
Малий Галич 224
Малишевський 1.1. 456
Малі Аннали Кольмара 583
Малмсберійський Вільям, автор Gesta pontificum Anglorum 19
Мамай, темник Золотої Орди 610
Манго Сирил 568
Манман, воєв. татарський 444
Мануїл, єп. смоленський 206
Мануїл, скопець 30, 373
Марбург 132
Маргарита-Марія, дочка угорського короля Бели III 107
Марія Михайлівна, кн., дочка Михайла Всеволодовича, дружина Василька Константиновича 378, 654
Марія, донька угорського короля Андрія II 129


Предметний
677
покажчик
Марія, дочка кн. Мстислава Удатного, дружина угор. королевича Андрія 167, 235
Марія, дружина угор. короля Бели IV 132, 133, 190
Марія, кн., дружина Всеволода Юрійовича Велике Гніздо 653, 656
Марка Бундура (Яроцъкого) список Іпатіївсько- голітопису 17, 71, 75, 103, 162, 163, 230, 311, 365
Маркевич О.І. 563
Марко Бундур Див. Марка Бундура (Яроцького) список Іпат.
Марко Поло 92
Марколт Немчин 629
Мароцел (Марцел), комес (у ГВл воєвода) угорський 58, 138, 140—144, 147
Марта, дружина Міндовга 464
Мартинюк О.В. 428, 429
Матвій, митрополит київський 204
Матей, син Віда, зг. у грамоті 186
Матій (Матвій), воєвода серадзький 606
Матфей Паризький див. Велика хроніка Матфея Паризького
Маучі (Могучей, Мауці), хан татарський 40, 63, 399—402, 415, 416, 621
Махновець Л.Є. 74, 75, 84—86, 93—95, 98, 103, 107, 109, 120, 121, 129, 142, 152,
164, 194, 232, 241, 244, 246, 259, 260,
271, 273, 296, 298, 307, 312, 345, 354,
374, 381, 382, 406, 409, 410, 425, 450,
453, 466, 528, 530, 534, 539, 540, 552,
560, 563, 573, 599, 609, 616, 630
Мегалбей, урядник ординський 613 Медвежа Голова 606
Межибоже / Межибіж 362,364,367,417
Меліоранський П.М. 390
Мелісенда, кор., дочка Балдуїна II 656, 657
Мелъксъкі аннали 455
Мельник 559, 562
Мемнон, єпископ перемишльський 218, 630 Менгу-Тимур, хан 220, 572, 610, 611 Менгу-Хан (Меньгукан), воєв. татарський 62, 93, 181, 225, 229, 312, 315, 318, 319, 344, 345, 347, 348, 388
Меховіта Матвій 161,197
Мешко І, князь польський 266
Мещерський М.О. 78, 79, 233, 234
Мика Брадатий, воєвода угорський 58, 138—144, 147, 169—170
Мика з роду Йак, комес і палатин угорський 140
Микита, єпископ новгородський 656
Микита, св. 105
Миколай Гречин, єп. полоцький 214
Миколай Мирлікійський, св. 241, 243, 244, 246—247, 249, 250, 506, 507, 511
Миколай, палатин польський 196
Миколай, палатин угорський 189
Миколай, син угор. воєводи Філі 188
Микула, зг. у грамоті 186
Микулин 47, 97, 99, 364
Милей (Мілей, Милій), бакотський урядник 479, 621
Милич 252, 253, 259
Милниця (Мельниця) 254, 391, 393, 395, 559, 561, 562
Церква Богородиці 559,561
Милов Л.В. 260
Минтеля, князь ятвязький 177
Мирослав, боярин галицький 61, 107, 147, 252, 253, 261, 276—279, 308
Мирошка, посадник новгородський 622
Митрофан, архієп. новгородський 206, 207
Митрофан, єп. суздальський 36, 262, 265, 299
Митуса, співець 30, 62, 372—374, 376
Митяй (Михайло), печатник і духівник моск. князя 422
Михаїл (Михалко) Юрійович, кн., син Юрія Долгорукого 30, 375
Михаїл Архангел, св. 247, 248, 250, 378, 403
Михаїл із Риги, зг. у договірній грамоті 178
Михаїл Ярославич Тверський, кн. 92, 442, 596—598, 653
Михаїл, єпископ смоленський 305
Михайло (Кир, Кюр) Всеволодович, кн., син Всеволода Глібовича 294—296, 377
Михайло (Михаїл) Всеволодович, кн., син Всеволода Чермного 28, 35, 36, 40, 43, 44, 61—63, 72, 108, 109, 115—117, 151, 182, 199, 229, 246, 265—268, 276, 278, 279, 281, 282, 291, 292, 294, 303, 304, 310—314, 316, 331, 352, 361, 376, 378— 388, 400—402, 404, 408, 410, 416, 478, 572—574


Предметний
678
покажчик
Михайло Головний, зг. у Литое. Метриці 643
Михайло Львович, син князя Юрія Львовича 150,481,578
Михайло Маскевич, зг. у Литое. Метриці 643
Михайло Пустосел, зг. у Литое. Метриці 643
Михайло Роговицький, князь із Волині 429
Михайло Юрійович, син кн. Юрія Львовича 526, 580, 606, 607
Михайло, воєвода 562
Михайло, син кн. Романа Брянського 570, 572, 573, 575
Михалко Глібович, воєвода галицький 308
Михалко Скула, воєвода галицький 590
Михно, війт 628
Міклошич Ф. 93
Міндовг, кн. литовський 25, 37, 41, 43, 45, 59, 65, 67, 149, 174, 179—181, 236, 260, 261, 298, 327, 328, 377, 390, 391, 442, 444, 453, 464, 479, 486—490, 493—497, 499—501, 570—572, 575, 580, 585, 589, 594, 604
Мінея 1096 р. 471
Мінкас 347
Мовчанівський Никандр 366
Могулбуг, урядник ординський 613 Мойс, син Пери, згад у грамоті 186 Мойсей, бібл. 237, 407, 452
Мойсей, ігумен Видубицького монастиря 88, 116, 405
Мойсій, боярин галицький 271
Мок, палатин угорський 58, 138—140, 141 Мокій Великий Сліпоокий / Мог, палатин угорський 47, 99, 100, 140, 147
Молибоговичі, бояри галицькі 268, 279, 592
Монастир біля Німану 489, 497, 499
Монастир св. Апостолів, засн. Володимиром Васильковичем 615, 654
Монастир св. Павла в Меццано 464
Монголія / Монгольська імперія 346, 349, 387, 619
Мономаховичі 113
Морави 166, 173
Моравія 456, 467
Москва 155,295,297,532
Храм Покрова-на-Рову (Василія Блаженного) 652
Церква Поклоніння веригам ап. Петра 532
Московський літописний звід 105, 110, 154, 155, 167, 173, 225, 283, 285, 286, 309, 345, 442, 501, 609
Мстислав Володимирович, кн., син Володимира Мономаха ЗО, 87, 88, 96, 97, ПО, 206, 244, 373, 388, 600
Мстислав Володимирович, кн., син Володимира Святославича 32
Мстислав Глібович, кн. чернігівський 61, 282—284, 287—293, 306
Мстислав Давидович, кн., син Давида Оль- говича 178, 305
Мстислав Данилович, кн., син Данила Романовича 34, 42, 49, 50, 68, 69, 96, 107, 145, 177, 218, 257, 260, 269, 434, 443, 445, 461, 472, 479, 481—486, 504, 525, 576—582, 589, 593, 600—603, 605, 608—619, 621—626, 637—641, 643— 652, 655, 657, 658
Мстислав Ізяславич, кн., син Ізяслава Мстиславича 274, 368
Мстислав Карачевський і Звенигородський, кн., зг. у Єрмолинському літописі 572
Мстислав Мстиславич Удатний, кн., син Мстислава Ростиславича Хороброго 10, 13, 60, ПО, 113, 115, 116, 128, 149, 152, 165—173, 181, 191, 192, 195, 207, 208, 223, 227, 230—233, 235—236, 254, 277, 278, 307—309, 323, 400, 412, 443, 445, 548, 658, 659
Мстислав Романович, кн., син Романа Ростиславича 33, 71, 81, 104, 155, 173, 181— 182, 204, 235, ЗОЇ, 305, 306, 599, 632
Мстислав Ростиславич Хоробрий, кн., син Ростислава Мстиславича 31, 33, 34, 86, 87, 196, 389, 397, 571, 579, 633, 634
Мстислав Ростиславич, кн., син Ростислава Юрійовича 531
Мстислав Святославич, кн., син Святослава Всеволодича 181
Мстислав Юрійович, кн., син Юрія Долго- рукого 300
Мстислав Ярославич Німий, кн., син Ярослава Ізяславича 17, 45, 60, 75, 76, 101,


Предметний
679
покажчик
122—125, 147, 169—171, 208, 240, 242, 246
Мстиславичі (діти Мстислава Удатного) 236, 278, 280,411
Муваобог, урядник ординський 613
Мудійко, кн. ятвязький 177
Мунарів 364, 368
Муром 111,244,654
Мухавець, р. 644
Мухтар, урядник ординський 613
Мьстиуй (Мстивой), воєвода польський, посол Конрада Мазовецького 252, 255
Навуходоносор, бібл. 69, 320, 338, 340, 630
Наддніпрянщина 279
Назаренко О.В. 87, 263
Нальщани / Нальщанська земля 498, 558, 560, 561, 576, 585
Нангудай, урядник ординський 613
Насонов А.М. 16, 563, 630, 635, 636
Небль 391
Небр, кн. ятвязький 593
Нездило, боярин галицький 102
Нездилова, дружина боярина Нездили 100, 102
Нерон, імп. римський 586
Нижній Дунай 224
Никифор (Микифор) Станило, єпископ володимирський 181, 198, 200, 209, 210, 421
Никифор, митрополит київський 214, 245
Никонівський літопис 153, 154, 172,462
Нікея 214, 419, 421, 423
Німан, р. 489, 497, 499
Німеччина 465, 608
Німці 18, 36, 64, 68, 69, 212, 260, 290, 428, 430—432, 435—439, 460, 515, 520, 591, 606, 607, 622, 623, 626, 629, 633, 647
Нітра 140
Ногай, темник татарський 43, 68, 218, 329, 330, 335, 418, 581, 591, 593, 600, 601, 603—608, 625
Новгород 9, 73, 105, 127, 128, 178, 213, 285, 307, 405, 456, 457, 458, 496, 500, 501, 531, 611, 655, 656
Монастир Богородиці на Звіринці 655
Монастир Воскресенський у Людиному кінці 655
Монастир Іоанна Предтечі 655
Монастир Різдва Богородиці на Миха- лиці 654
Монастир св. Варвари 655
Монастир св. Георгія біля Новгорода 199
Монастир св. Єфимії в Плотниках 655
Монастир св. Павла Сповідника на Торговій стороні 655
Монастир св. Петра і Павла на Сильниці 655
Неревський кінець 457
Софійський собор 531, 655, 656
Церква Іоанна Богослова 531
Церква св. Володимира 457
Церква св. Якова в Новгороді 127
Церква Спаса в Нередицях 206
Новгород Святополч 60, 227, 229, 230, 295
Новгородок / Новогрудок 44, 45, 65, 329, 413, 445, 479, 485, 487—493, 496—499, 501, 575, 594
Новгородська земля 261,500
Новгородський Карамзінський літопис 283, 610
Новгородський перший літопис молодшого ізво- ду 73, 111, 173, 405, 500, 501, 609
Новгородський перший літопис старшого зводу 151—153, 156, 166, 213, 227, 235, 294— 298, 303, 325, 331, 442, 457, 496—501, 558, 589, 603
Новгородський IVлітопис 283, 287, 345, 501, 558, 656
Новгородці (з Новгорода Великого) 87, 110,361,498, 622, 633
Новгородці (з Новогрудка) 65, 490, 497, 501, 575, 629, 633
Новий Кодак 226
Новомосковський повіт 226
Номоканон 207, 484
Нотиція 17 розпису митрополій / Parisinus graecus 1356 219
Обези 57, 89, 94
Образи світу Гонорія Августодонського (Отенського) 583
Овруч (Уручий) 66, 104, 113, 115, 155, 157, 389, 390, 435, 519, 520, 546, 548, 549


Предметний
680
покажчик
Одер, р. 302, 469
Одкровення св. Іоанна 126, 565
Одкровення Псевдо-Мефодія 91,92
Октавіан Август, римський імператор 80
Олг / Лик / Елг, р. 64, 425, 426
Олег «Віщий» 175, 236
Олег Володимирович, син кн. Володимира Глібовича, з клану кн. Рязанських 294
Олег Інгваревич (Красний), син кн. Інг- варя Ігоревича, з клану кн. рязанських 296
Олег Романович, кн., син Романа Старого, зг. у Любецькому синодику 573
Олег Святославич, кн., син Святослава Ігоревича 334, 335
Олег Святославич, кн., син Святослава Ярославича 118, 152, 599, 600
Олег Ярославич (Настасьїч), син кн. Ярослава Осмомисла 101
Олекса (Алекса), будівничий городів 578
Олекса Орешек, боярин Данила Романовича 244, 245
Олександр Белзький / Олександр Всеволодович, кн. 17, 18, 61, 122—124, 147, 157, 161, 165, 170, 184, 194, 201, 204, 205, 208, 230, 267—271, 273, 280, 360— 362,411,659
Олександр Македонський 79, 83, 85—87, 89—92, 281, 433, 542, 553, 556
Олександр Ягеллончик, великий князь литовський і король польський 641, 642
Олександр Ярославич Невський ПО, 333, 415,416,419, 456, 457
Олександр IV, папа римський 464, 466, 467, 495
Олександр, кн. смоленський 622
Олексій Аристин, каноніст візантійський 221
Олексій Комнін, імператор візантійський 237
Олена Яска, дружина кн. Ярополка Володимировича 651
Олена, кн., дочка Лешка Білого, дружина Василька Романовича 150, 262—264, 266, 267, 578, 580, 587, 589
Олешшя 225, 227
ОллерТомас 127
Олов'янець, свідок грамоти 624
Олстен, зг. у грамоті 178
Ольга Романівна, кн., дружина Володимира Васильковича, дочка Романа Брянського 67, 150, 265, 484, 570, 571, 574, 575, 612, 616, 617, 623, 633
Ольга Юріївна, дружина кн. Ярослава Володимировича Осмомисла ПО
Ольга, дочка кн. Василька Романовича 263, 265, 571
Ольга, св. 121, 334, 335, 474, 488, 631
Ольговичі 98, 99, 104, 105, 113, 159, 207, 283, 305, 351, 352, 361, 400
Омир / Омір 18, 23, 61, 274—276
Опава 340, 456, 460, 470
Опавська земля 65, 134, 456, 459, 476
Опис Східної Європи 620
Опізо, легат римського папи 464, 465, 467, 468, 470, 475
Орадя 368
Оргісловіц Гемінкі, зг. у грамоті 178
Орда / Золота Орда 11, 13, 35, 218, 347, 379, 402, 407, 410, 412—414, 418, 428, 443, 558, 573, 591, 603, 609, 610, 612, 618, 621
Орев / Ор, половецький музикант 93, 94
Орельськ 58, 111, 119—121, 123—126
Орєва, співець половецький 57
Орив, бібл. 94,
Орлов О.С. 20, 21, 26, 37, 51, 77, 83, 84, 87, 274, 275, 318, 326, 357, 433, 434, 446, 447, 467, 507, 537, 586, 587, 589, 598
Осетія 89
Остафій, син Костянтина «Рязанського», слуга Міндовга 44, 377, 378, 571, 575
Острови 505
Островський Дональд 325, 426
Острозька Біблія 338,339
Отрок, хан половецький 57, 74, 89, 95, 397
Оттакар чеський див. Пжемислав II От- токар
Отто Гартнід фон Петтау 178, 430, 431, 432, 438
Оттон Віттельсбах 130
Оттон, герцог меранський 130
Оттони 204
Охожа 63, 394, 395
Охотникова В.І. 500
Охуз, угор. урядник 141
Павло Діонісієвич, боярин 646


Предметний
681
покажчик
Павло Короткий, містич львівський 628
Павло Полтев, зг. у Литое. Метриці 643
Павло, ап. 447
Павсаній, автор 448
Пакослав Лестич, посол кн. Лешка Білого 59, 142, 165
Пакослав, воєв. польський, посол Конрада Мазовецького 252, 253, 255
Палаузов С.М. 636, 639
Палеологи 535
Палестина 544, 553
Гроб Богородиці 553
Гроб Господній 544, 553
Голгофа 553
Церква Воскресіння Господня 544
Церква Всіх Святих 544
Палефат, автор 448
П'ясти 107,266,475
П'ятий каталог краківських єпископів 160, 161
Пам'ять і похвала Іакова Мніха 458
Паннонія 169
Паношка Барсобич, землянин берестейський 641
Пантелій, княжий посол 178
Париж 240
Собор Паризької Богоматері 657
Паримійник 598, 600
Пауткін О.А. 193, 571
Пашуто В.Т. 11, 37, 71, 82, 107, 174, 198, 223, 231, 235, 307, 358, 376, 379, 424, 442, 486, 487, 558, 563,618
Перевореськ 45, 68, 605
Перемиль (на Волині) 208,604,619
Перемишль (Перемиль) 18, 33, 59, 62, 146, 147, 152, 158, 161, 165, 196, 207, 231, 288, 372, 402, 416, 418, 461, 599
Перемишльська земля 29, 225, 230, 231, 418
Перемишльське князівство 418
Пересвіт 344
Пересопниця 48, 63, 101, 147, 170, 208, 245, 314, 389, 395
Перетц В. 319
Переяслав 34, 36, 64, 104, 110, 206, 209, 302,313, 405, 407,417
Переяславець на Дунаї 334, 335, 461
Переяславль Руський 303, 424
Переяславська земля 95
Перфецький Дж. 98, 120, 121, 129, 143,
164, 194, 244, 259, 260, 273, 306, 312,
374, 381, 382, 425, 449, 450, 528, 530,
534, 540, 552, 560, 599, 609, 616, 641
Пестило, кн. ятвязький 177
Петер, брат загребського препозита Філі 188, 189
Петро (Петрок), воєвода Володислава Вигнанця 81
Петро (Ратенський), митрополит київський 219
Петро Радцеовський, зг. у купчій 628
Петро Турович, воєвода угорський 58, 138—139, 141, 147
Петро, «архієпископ Русі» 200, 423
Петро, єп. трансильванський 188
Петро, тивун кн. Володимира Васильковича 484
Петров М.І. 456
Петрушевич А.С. 354
Петус, угор. урядник 189
Петько Ганко Брунович, зг. у грамоті 628
Печеніги 32, 334—336, 338
Печера Домажирова 356
Печерський (Києво-Печерський) патерик 216, 243, 553
Пжемислав II Оттокар, король чеський 133, 455
Південно-Східна Європа 463
Північна Європа 464
Північна Італія 238
Підгір’я (у Прикарпатті) 388
Пінськ 63, 64, 240, 241, 389, 390, 392, 393, 395, 443, 445, 489
Пінська земля 95, 96, 394, 397
Піняни 60, 240, 241, 498, 575
Пісочний 225, 315
Плав 535
Плакида, зг. в Історії іудейської війни 341
Плано Карпіні 90, 91, 229, 317, 325, 348, 368, 380, 383, 385, 386, 399, 408, 410, 418, 475, 548, 573, 621
Плесков / Псков 380, 498, 500, 501
Плесковичі 498, 500
Пликосова, кн. литовський 59, 174, 180
Пліснеськ 271
Побужжя 362, 364, 365, 417
Повість временних літ 13, 28, 35, 50—53, 71—73, 75, 81, 83, 86, 92, 93, 175, 176,


682
Предметний покажчик
216, 225, 226, 231, 236, 239, 256, 257, 275, 276, 282, 322, 334—336, 338, 340, 342—344, 373, 381, 392, 398, 403, 404, 407, 409, 436, 452, 459—461, 474, 492, 496, 501, 504, 525, 526, 553, 577, 579, 580, 586, 594, 600, 604, 628, 649
Повість про нашестя Тохтамшиа 610
Повість про осліплення Василька Теребовль- ського 81
Повість про розорення Рязані Батиєм 344
Погодін М.П. 365
Погодінський список Іпатіївського літопису 71, 275
Поділля 365
Подільська губернія 365
Подніпров’я 218, 226, 257, 277, 620, 621
Подніпров’я Київське 411
Пожонь / Братислава 139, 140, 428—431, 438, 439
Покінці (Покенці), плем’я ятвязьке 480, 502
Покровська В.Ф. 84
Покровський К.Д. 584
Полевий М. 372
Поліксена, дочка троянського царя Пріама 358
Полква, р. 367
Половецька земля 64, 97, 302, 412—414
Половці (агаряни) 18, 32, 47, 58, 64, 74, 75, 85, 86, 88, 94—99, 112, 143, 144, 147, 170, 173, 176, 226, 230, 246—248, 281, 282, 290—293, 335, 368, 377, 389, 409, 411, 426, 443—445, 504, 604
Полонина 489, 493, 497
Полонне 364, 367
Полоцьк 388
Монастир св. Спаса 654
Польща 81, 82, 104, 106, ПО, 159, 161, 208, 241, 251, 256, 297, 300, 313, 329, 348, 401, 465, 564, 576, 600—603, 607, 608, 614, 624, 625
Поляни, польське плем’я 147
Померанія 467
Помпей 318, 319, 321, 322
Пониззя (Дністро-Дунайське) 171, 224
Понтійське море див. Чорне море
Попов А.М. 446
Поппе А. 148, 199, 200, 202, 213, 420, 422, 458
Пороги 226, 227
Порфирій, єпископ чернігівський 286, 303
Посулля 95
Пот, дворський угорський 58, 138—139, 141, 147
Поучення Володимира Мономаха 595, 599, 600
Похвала Кирилові та Мефодію 568
Похвала св. Феодосію 216
Прага 269
Предслава, дочка Рюрика Ростиславича 108, ПО, 112—118, 128, 266, 474, 573, 652
Прейбор, син Степана Родовича, боярин волинський 391, 392
Пренестіно Якобо, папський легат 187
Преслав 536
Золотий собор 536
Прєсняков О.Є. 353
Привища 480, 502
Прилуки 364
Присьолков М.Д. 52,82,424,451
Притчі Соломонові 376
Прісна, р. 252, 253
Продовження хроніки Гійома Гірського 427
Пролог псковський 1313 р. 380, 382
Пронськ 293, 294, 377
Протовча, р. 226
Протовчанська паланка Війська Запорозького 226
Протолче 29, 60, 226—227
Прусин, дружинник 25
Псалтир 239, 275, 276, 502, 594—596, 599
Птолемей І, цар єгипетський 79
Птолемей IV Филопатор, цар єгипетський 510
Птолемей VI, цар єгипетський 454
Пукийк, кн. литовський з Дяволтви 59, 174, 180
Путивль 157, 384
Пшемислав II, король польський 464, 472
Рабсак, бібл. 80
Рагузька земля 65, 307, 430—432, 438, 453, 491
Радзивілівський літопис 52, 79, 99, 111, 112, 114, 116, 117, 155, 305, 550
Радом 643
Рай 479, 623, 624
Раймунд, комес угор. 141


Предметний
683
покажчик
Рапсак, бібл. 333, 342
Ратислав Юрійович, боярин Данила Романовича 271
Рафаїл, угор. воєвода 141
Рафіє, цар асир., бібл. 333, 342
Рах Михайлович, боярин волинський 393 Рашид-ад-Дін, укладач Збірника літописів 91, 93, 228—230, 317, 325, 347, 409, 410, 584
Ревба, посол литовський 445
Репекій, кн. литовський, син Міндовга 298
Рибаков Б.О. 83
Рига 178, 606, 607, 608
Рим 78, 240, 449, 464—466, 475
Римляни 234, 295, 302, 507, 586
Ринкгольд, кн. литовський 310
Ричка В.М. / В.Р. 5, 60, 62, бб, 67, 194, 250, 376, 543, 553, 594
Ріхер Реймський, автор Historia 19, 20
Річард І Левове Серце, король англійський 427
Роберт Гвіскар, герцог норманський 237
Роберт, естергомський архієпископ 102 Рогволодичі, сини кн. Рогволода Всеслави- ча 97
Рогерій, автор Жалісної пісні 325, 348, 368—372
Рогожино 659
Рогозъкий літописець 501, 609
Роджер Бекон, монах-францисканець 91, 238, 582, 584
Родна 304
Розов В. 627
Ролф, згад. у договірній грамоті 178
Роман, кн. брянський 25, 33, 67, 265, 274, 484, 570—575
Роман Глібович, кн. рязанський 329
Роман Данилович, кн., син Данила Романовича 32, 44, 65, 323, 341, 413, 416, 417, 430, 443, 445, 453, 479, 481, 485, 487—491, 493, 501, 502, 505, 511, 526, 560—562
Роман Ігоревич, кн., син Ігоря Святославича 45, 58, 59, 100, 103, 116, 126, 144, 147, 151—159, 162, 163, 170
Роман Інгварович, син кн. рязанського Інгваря Ігоревича 296, 297
Роман Михайлович, зг. у Литое. Метриці 643
Роман Михайлович, кн., син Михайла Всеволодовича 150
Роман Мстиславич 24, 29—33, 39, 42, 44— 47, 52, 57—59, 64, 67, 68, 71, 73—76, 79—90, 92, 93, 96—101, 104—106, 108— 119, 122, 123, 128, 145, 146, 148—151,
155, 157, 159, 160, 166, 168, 169, 171,
223, 245, 265, 290, 295, 305, 397, 400,
401, 411—414, 426, 448, 453, 454, 474,
476, 480, 481, 483—485, 503, 504, 526, 547, 548, 570, 572—575, 578, 581, 598, 599, 614, 622, 623, 633, 640, 649, 652
Роман Ростиславич, кн., син Ростислава Мстиславича 81, 304, 389, 396, 397, 550, 579, 633, 634
Роман Старий, кн. чернігівський, зг. у Лю- бецькому синодику 573
Роман Чернігівський, кн., зг. у Єрмолин- ському літописі 572
Роман, кн., зг. у Плано Карпіні 573
Романів торг 224
Романова О.В. 285
Романова, дружина Романа Мстиславича 12, 58, 59, 69, 75, 98, 99, 104, 106—109, 112, 115—119, 123, 150, 161, 164, 165, 174—177, 266, 409, 473—476, 486, 648, 650, 651, 655, 656, 658, 659
Романовичі 18, 47—49, 76, 80, 81, 97, 98, 100, 104, 106, 115, 125, 126, 145, 146, 151, 157, 165, 190, 201, 205, 207—209, 215, 218, 241, 244, 251—254, 256, 259, 263, 270, 273, 294, 303, 308, 313—315, 349, 350, 355—357, 361, 379, 387, 389, 390, 394—396, 399—402, 411, 412, 416—419, 423, 442, 444, 475—478, 505, 558, 618
Ростислав Борисович, кн. 305
Ростислав Володимирович, кн., син Володимира Мстиславича 111
Ростислав Володимирович, кн., син Володимира Рюриковича 61, 278, 279, 307
Ростислав Всеславич, кн., син Всеслава Брячиславича 97
Ростислав Давидович, кн., син Давида Ростиславича 196
Ростислав Михайлович, кн. син Михайла Всеволодовича 62, 63, 132, 186, 187, 190, 192, 197, 199, 248, 288, 289, 304, 312—314, 349, 350, 355, 356, 363, 372,


Предметний
684
покажчик
376—378, 387, 396, 398, 401, 402, 422— 424, 455, 475, 476, 572, 573, 592
Ростислав Мстиславич, кн., син Мстислава Володимировича 34, 61, 72, 88, 206, 388, 411, 648
Ростислав Мстиславич, кн., син Мстислава Романовича 196, 304—306, 309, 313
Ростислав Рюрикович, кн., син Рюрика Ростиславича 33, 59, 104, 113—116, 153—157, 226, 276, 280, 389, 390, 599
Ростислав Святополчич, кн. пінський 241, 273
Ростиславичі і «онуки Ростислава» 13, 153, 156, 161, 162
Рось, р. 215
Ростов 378, 379, 550
Спаський монастир 654
Церква Іоанна Предтечі 550
Ростовська земля 118
Ростовська редакція Житія Михаїла Чернігівського 379, 383—387
Рочник краківського капітулу 135, 490, 501, 589
Рочник Красинських 195, 489
Рочник Сендзивоя 133
Рочник Траски 135, 465, 475, 490, 608
Рукль, кн. литовський, син Міндовга 298 Рум’янцевський літопис 310
Румунія 368
Русь, етнонім 36, 47, 59, 64, 68, 74, 75, 97, 98, 143, 144, 175, 176, 183, 193, 194, 212, 227, 229, 246, 252, 253, 255—261, 295, 300, 425, 442, 444, 461, 493, 515, 520, 606, 607, 620, 623, 626
Русь, територія і держава 9, 12, 50, 58, 60, 61, 64, 74, 82, 97, 114, 150, 152, 157, 159, 161, 167—169, 171—173, 186, 188, 190, 193, 194, 200, 203, 205, 206, 214, 217, 220, 230, 233, 234, 239, 243, 256—258, 266, 285, 293, 303, 304, 306, 307, 311, 318, 324, 336, 337, 345, 350—353, 365, 371, 372, 381, 386, 387, 389, 399, 408,
417—419, 421—424, 441, 443, 453, 456,
457, 462, 467, 474, 487, 489, 490, 493,
515, 537, 548, 557, 564, 568, 574, 595,
612, 618, 620, 621, 627, 629, 652, 653,
655, 656
Руська земля 31, 47, 52, 57, 64, 65, 72—76, 79, 82, 95—98, 100, 116, 134, 150, 152,
155, 168, 182, 192, 197, 227, 232, 236, 257—258, 260—261, 270, 278, 279, 290, 292, 293, 310, 314, 334—336, 350, 381, 389, 411—414, 416, 454, 456, 457, 459, 461, 515, 519, 581, 628, 630
Рута, р. 398
Рушковичі 59, 174, 178—180
Рюрик Ростиславич, кн., син Ростислава Мстиславича 28, 34, 47, 48, 58, 71, 74, 75, 82, 88, 96—99, 104, 105, 108, ПО— 118, 148, 153—155, 157, 245, 265, 305, 311, 390, 404, 405, 414, 548
Рюриковичі 101, 107, ПО, 111, 114, 157, 350, 351—353, 358, 412, 465, 547, 573, 603, 653
Рязанська земля 61, 293, 295, 296, 335, 336, 405
Рязанське князівство 293
Рязань 207, 293—296, 325, 336, 377, 378
Сабадін Катип / Сабахаддін-катиб, писець ординський 613
Сабольча, 140
Садове 615, 654
Салман, бібл. 556
Саломея, дружина Коломана 166, 169
Саломея, сестра Болеслава V Сором’язливого, св. 137, 475
Салтик Ставрулович, зг. у билинах 344
Самарія 333, 338
Самуїл, бібл. 176
Сангур, людина з оточення кн. Ярослава Всеволодовича 382, 407, 408
Сандомир (Судомир) 24, 43, 320, 321, 329, 336, 481, 485, 524, 525, 569, 591
Сандомирська земля 470
Сандомирці 65, 501
Сарабей, урядник ординський 613
Сарай, урядник ординський 613
Сарданапал, міф. цар асирійський 557
Саул, бібл. 237
Сварог, зг. у Хроніці Малали 276
Свята Гора 222, 479, 480, 487—489, 493, 496—498, 535
Свята земля 131,427
Святополк (Одович) І Великий, кн. поморський 148
Святополк Ізяславич, кн., син Ізяслава Ярославича 71, 594


Предметний
685
покажчик
Святополк Окаянний 32, 268, 270, 594
Святополк, боярин галицький 101
Святополч 215
Святослав Всеволодович, кн., син Всеволода Ольговича 34, 111, 268, 651
Святослав Всеволодович, кн., син Всеволода Юрійовича 380, 415, 654
Святослав Всеславич, кн. син Всеслава Брячиславича 97
Святослав Давидович (Микола Святоша) 243
Святослав Ігоревич / Святослав Хоробрий, 31, 65, 83, 95, 134, 260, 334, 335, 456, 458, 459, 461
Святослав Ігоревич, кн., син Ігоря Святославича 17, 59, 116, 122—125, 147, 151—153, 156—161, 163, 208
Святослав київський, кн., зг. у літописах ВКЛ 310
Святослав Мстиславич, кн., зг. в Анналах Польщі Длугоша 159—161
Святослав Ярославич, кн., син Ярослава Мудрого 71
Святослав Ярославич, кн., син Ярослава Ярославича 498, 500
Святський Д.О. 584
Священна Римська імперія 238
Семашко Петро, староста кременецький 367
Семен Александров, зг. у Литое, Метриці 642
Семен Глухівський і Новосилський, кн., зг.
у Єрмолинському літописі 572
Семен Дядькович, боярин 646
Семен Кімборов, зг. у Литое. Метриці 643
Семен Чермний, боярин 36
Семен, кн. суздальський, син кн. Дмитра Костянтиновича 610
Семен, кн., син Івана Калити 429
Семенцово 622
Семкович Олександр 167
Семоць (Сімоць) 362, 364
Сенахірім, бібл., цар асирійський 334
Септуагінта 88, 555, 568
Сербія 467
Сергеєвич В.І. 643
Серебряний 389
Серед 224
Середнє Дніпро 411
Серет, р. 47, 97, 99
Сеунч Темір мюр бакший, писець ординський 613
Сибан 348
Сигізмунд Люксембурзький, імператор Священної Римської імперії 238
Сигнів, воєвода польський 503, 504
Сидоров Н.П. 127
Сиїр, бібл. 502
Силезія 251,267
Симеон (Семеон), єп. смоленський 305, 632
Симеон Іванович Гордий, кн. московський 219, 622
Симеон, єп. Переяславля Руського 303
Симеон, св. 248, 250
Симеонівський літопис 99, 105
Симон, волхв 407
Симон, єп. володимирський 119
Синайська гора / Синай 496—498
Синодальний список Новгородського першого літопису старшого зводу 28, 77, 116, 127, 159, 161, 166, 281, 283, 287, 289, 291, 293, 306, 496, 499, 531,656
Синодальний список Слова про закон і благодать Іларіона 631
Синопсис 172
Сирвид Рушкович, кн. литовський 179, 180, 391
Сирійська земля 454
Сирія 554
Сирчан, хан половецький 57, 89, 93, 94
Сить, р. 297
Сиф, бібл. 512
Сіверяни 32, 392
Сіон 319, 600
Сказання про Бориса і Гліба 74, 384, 385
Сказання про Мамаєве побоїще 344, 610
Сказання про чудеса св. Миколая в Лукомлі 243
Скарга Пйотр 163
Скаришев 585
Скатай 409
Скирт, р. 22
Скомонд, кн. ятвязький 23, 95, 96, 394, 395, 397
Скорина Франциск 339
Славонія 186, 187
Слово Даниїла Заточника 95
Слово о полку Ігоревім 89, 260, 332, 372, 373, 513


Предметний
686
покажчик
Слово про більців та чернецтво Кирила Турів- ського 43
Слово про закон і благодать Іларіона 134, 458, 461, 525, 577, 599, 630, 631, 635—639
Слонім 413, 479, 487
Случ, р. 280, 362, 364, 367
Смоленськ 34, 64, 178, 206, 305, 389, 441, 442, 558, 572, 632, 643, 648
Церква Архистратига Михаїла 550
Церква Богородиці 206
Церква св. Іоанна 550
Церква св. Бориса і Гліба на Смядині (під Смоленськом) 632, 653
Смоляни 388, 633
Снєгирьов Іван 372
Сновид Ізечевич, конюх кн. Святополка Ізяславича 594
Сновськ 282, 287, 291, 292
Соболевський О. 374
Сокровенне сказання 228, 346, 349
Соловйов С.М. 81, 109, 352, 356, 375
Соломон, бібл. 32, 333, 334, 481, 523, 542—546, 555, 556, 574, 575, 577
Сомино 615, 654
Сомогур Сутоєвич, хан половецький 47, 99, 593
Сосниця 282, 287, 291, 292
Софійський І літопис 73, 154, 173, 225, 227, 235, 283, 286, 306, 309, 313, 345, 500, 501, 558, 609, 611, 656
Софонович Феодосій див. Хроніка з літописців стародавніх Феодосія Софоновича
Сохачев 393, 608
Сперанський М. 596
Спиридон, архієп. новгородський 199 Спіш 59, 165
Спрудійко, кн. литовський 59, 174, 180
Срезневський І. 93, 222, 239, 373, 426, 445, 450, 537, 540, 595, 641
Стависький В.І. / В.С. 5, 57—58, 60—64, 66—67, 86, 88, 92—94, 119, 144, 222, 230, 245, 256, 268, 304, 315, 349, 388, 402, 405, 410, 512, 533, 536, 564
Станіслав Микулич, боярин волинський 252
Станіслав Петкович, намісник берестейський 641
Старе Място (Старогород) 251—253, 259
Стегут Зебрович, кн. ятвязький 593
Стекинт, кн. ятвязький 479
Степан Медушник, боярин волинський 391
Степан, боярин галицький 271
Стефан Неманич, сербський великий жупан 463, 464
Стефан V, угорський король, син Бели IV 133, 446
Стефан, св. мученик 566
Стефан, син Філі 188
Стир, р. 65, 505, 506, 508—510, 512
Стожок 564
Столп (Столп’є, Стовп) 201, 207, 250, 658
Столярова Л.В. 601,602
Стрежев 388
Стрийковський Мацей див. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Руси
Студійський устав 374, 535
Субедей-багатур / Себідяй Богатур, воєв. татарський 62, 181, 297, 344—346, 348
Суда, воєвода мазовецький 504
Судимир Коучебич 444
Судислав Бернатович, боярин галицький 102, 147, 162, 163, 183, 184, 290, 292, 358
Суздаль 61, 104, 151, 261, 266—268, 281, 294—296, 312, 377, 389
Церква св. Йоакима та Анни 655
Церква Успіння Богородиці 656
Суздальська земля 62, 181, 218, 293, 295, 297, 298, 303, 345, 419, 425
Суздальська Русь 52, 410
Суздальський літопис 28, 51, 52, 77, 92, 98, 104, 105, 113, 114, 148, 151, 155, 214, 266, 293—303, 305, 373, 419
Сула, р. 57,95,397
Суліслав, сандомирський каштелян 159, 160
Сулко Невступ, воєвода польський 504
Сурожці 629, 633
Суфір, зг. в Хроніці Амартола 543
Східна Європа 9, 112, 288, 351, 368, 463, 629
Східно-Центральна Європа 465
Сян, р. 388,444,602
Сянок 47, 99, 100, 107
Тавгач-Богра-хан, караханідський правитель 94
Тавус-Хатун, дружина Гулаву-хана 584


Предметний
687
покажчик
Тайдула, хан ординський 613
Тайобог, урядник ординський 613
Талас, р. 418
Тангути 227, 228, 230
Тангутська земля Т17, 229
Тарс Кілікійський 468
Тарту, бібл., цар асирійський 333, 342
Татари (ізмаїлтяни, моавитяни) 60—62, 64, 67, 69, 86, 151, 212, 227, 247, 249, 250, 286, 293—297, 299—304, 306, 312—313, 317, 319, 322, 325, 349, 356, 357, 362, 363, 370, 380, 386, 388, 405, 407, 411, 412, 415—417, 422, 491, 508, 515, 519, 520, 523, 549, 558, 562, 564, 569, 590, 591, 593, 602—604, 606, 607, 620, 646, 647
Татищев В.М. див. Історія російська В.М. Татищева
Тбілісі 90
Твер 52, 442
Введенська церква 531
Спасо-Преображенський собор 531, 653
Церква св. Димитрія 531
Церква св. Козьми і Даміяна 653
Твериметь 327
Тверський літопис (збірник) 110, 154, 262, 264, 265, 283
Тевтонський орден 426, 465
Тегак, хан половецький 64, 443, 445, 446
Тегичаг, посол татарський 593
Текуча 224
Телебуга, воєвода монгольський 27, 43, 44, 50, 68, 282, 295, 329, 330, 335, 512, 576, 582, 591, 592, 600—608, 611—613, 617—620, 625
Телич 480
Темір Ходча, урядник ординський 613
Темір, урядник ординський 610
Теокрус, бібл. 340
Терек, р. 92
Тернава 264, 580
Тетерів, р. 362
Тибрець, воєвода угорський 58, 138, 140, 141, 147
Тидрик, зг. у договірній грамоті 178
Тимофій Капуста, зг. у Литое. Метриці 642
Тимофій, апостол 191
Тимофій, духівник кн. Мстислава Удатного 231
Тимофій, книжник, киянин 58, 126—128
Тимофій, паламар 127
Тимур, урядник ординський 613
Тинець 393
Тинько Синцов, зг. у Литое. Метриці 643 Типографський Псалтир 595
Тиса, р. 445
Тит / Веспасіан Тит Флавій, імператор римський 302, 320—322, 337, 341, 522, 540
Тит, воєвода берестейський 605, 606
Титмар Мерзебурзький, автор Chronicon 19 Тихомль 208, 276, 367
Тлумачний Апокаліпсис Андрія Кесарійського 22, 126, 128, 588
Тобаш, хан половецький 142—144,170
Товрул, полонений татарин 62, 344
Товтивіл (Теофіл, Тевтивіл), кн. полоцький 442, 444, 445, 453, 488, 490, 491, 501, 559, 560, 562
Толобей, урядник ординський 613
Толочко О.П. / О.Т. 5, 57—69, 72, 73, 77, 79, 83, 86, 90, 92, 95, 97, 100, 103, 106, 112, 128, 135, 138, 142, 144, 147, 151,
183, 192, 221, 236, 241, 270, 274, 282,
293, 307, 325, 338, 372, 376, 378, 397,
405, 414, 419, 425, 427, 443, 446, 453,
456, 486, 500, 505, 512, 525, 543, 551,
557, 564, 569, 574, 590, 614, 626, 629,
630, 640, 647, 659
Толочко П.П. / П.Т. 5, 59—61, 63, 65, 68, 165, 202, 2Т1, 264, 388, 394, 398, 451, 495, 600
Томашівський С. 375, 376
Томпсон Ф. 420
Торжок 325, 442, 531, 585
Торки 388
Торопець 442
Торунь 627
Торчев 18, 99, 248, 270, 271, 273, 274, 277—279, 291, 436, 441
Торчеськ 166—168, 170, 171, 236, 273, 277, 278, 280, 281, 291, 389, 411, 412
Торчин, вбивця св. Гліба 384
Тохта 218, 418
Тохтамиш 610
Трансильванія 189, 368—371
Треполь 113,114
Троїце-Сергієва лавра 127


Предметний
688
покажчик
Троїцький літопис 99, 105
Троїцький список Хроніки Георгія Амартола 21, 79
Тройден, кн. литовський 17, 593
Тройнат (Тренята), кн., племінник Міндовга 25, 489, 490, 501, 594, 604, 605
Туракіна-хатун, зг. у Джувейні 346
Турилов А.А. 378
Турів 220, 388
Турівська земля 220
Тюрингія 129
Уварівська кормча 211
Уваровський список Єрмолинського літопису 572
Угедей, хан 345—349, 410, 418, 611
Угри 17, 18, 30, 35, 36, 47, 48, 58, 59, 61, 62, 68, 98—101, 103, 126, 128, 132, 142—144, 151, 156, 158, 162, 163, 166, 172, 173, 183, 192, 234, 269—273, 280, 286, 288, 304, 308, 311—313, 323, 360,
378, 388, 391, 461, 593, 600, 601, 659
Угрин, вбивця св. Бориса 384
Угровськ 199, 201—203, 207—210, 222, 498, 499,515,519, 592
Монастир св. Данила 210, 222, 489, 498, 499
Угорка, р. 551
Угорська земля 146, 232, 330—532, 536, 541, 546
Угорське королівство 187, 197, 368, 371 Угорські гори 29, 225, 230, 231, 248, 509 Угорщина 44, 102, 103, 130, 146, 165, 185, 186, 208, 223, 234, 238, 240, 279, 281, 288, 303, 346, 348—350, 368, 369, 371,
379, 391, 401, 402, 422, 444, 446, 455, 465, 572, 600, 601, 605, 607, 620
Угровчани 241, 252
Ужанков О.М. 358, 563
Україна («Оукраина вся») 34, 201, 207, 208, 365, 400, 606
Український Хронограф 172, 197, 310, 311
Улаш («Улашевичі»), половецьке плем'я 445
Уліта, св. 457
Урбан, папа римський 583
Урдюй, воєв. татарський 62, 181, 344
Успенський Б.А. 421
Успенський Ф. Б. 378, 421
Устав Всеволода про церковні суди, людей та мірила церковні 87
Уставна грамота Всеволода церкві св. Іоанна
Предтечі на Опоках 87
Усяін, урядник ординський 613
Учагун, урядник ординський 613
Федір (Феодор), боярин кн. Михайла Всеволодовича, св. 44, 378—381, 384, 385
Федір Дмитрович, боярин 308
Федір Іванович, намісник брянський 642
Федір Оножко Вітонізький, зг. у грамоті 429
Федір, боярин кн. Андрія Ольгердовича 622
Федір, кн. пінський 32, 391
Федір, ст. нез’ясований 511
Федорець, писар 68, 615, 622, 624, 639
Федорець, писець Володимира Васильковича 612
Федько Богданов, зг. у Литое. Метриці 642
Федько Ліневський, зг. у Литое. Метриці 643
Федько Шельвовський, зг. у Литое. Метриці 643
Феогност, митрополит київський 209, 215, 217, 219, 221, 532, 613
Феодор Вальсамон, каноніст візантійський 221
Феодор Ласкаріс, імп. нікейський 132
Феодор Святославич, кн., зг. у Любецькому синодику 352
Феодор, купець Готського берега 178
Феодора, донька кн. Романа Мстиславича 66, 101, 108, ПО, 115, 117, 520, 546— 549
Феодора, імп. візантійська 656
Феодорит, богослов 85
Феодосій Великий, імп. римський 557
Феодосій Печерський, ігумен, св. 176, 381, 628, 654
Феодосія, донька кн. Мстислава Мстиславича ПО
Феофіл, зг. у Хроніці Малали 22
Ферор, син юдейського царя Антипатра 512
Філарет (Гумилевський) 420
Філіп, боярин гал. 162, 163, 267, 269, 270


Предметний
689
покажчик
Філіпп III Сміливий, кор. французький 427
Філіпп IV Швабський, герцог, імп. Священної Римської імперії 35, 43, 128, 130—132, 137, 148, 170, 475
Філя / Фільній, угорський воєвода, канцлер Коломана 22, 35, 45, 59, 60, 165—168, 183—198, 234
Флавій Авіан, поет 193
Флор і Лавр, великомучн. 192, 248
Фома (Тома), брат загребського препозита Філі 188, 189
Фома Сплітський, автор 371
Фома, син Яна, зг. у грамоті 186
Фонт Марта 141
Франк, син Бертольда, згад. у грамоті 187
Франція 427, 464
Франчук В.Ю. 637
Фригія 557, 608
Фрідріх II Бабенберг, герцог австрійський 17, 45, 65, 79, 430, 453—455
Фрідріх II Гогенштауфен, імп. Священної Римської імперії 17, 239
Фрідріх III, кор. пруський 652
Халкідон 457
Хвал, воєв. литовський 391
Хлєбниковський список Іпатіївського літопису (і читання) 14, 16—18, 63—65, 67—69, 71, 74, 94, 103, 108, 121, 122, 136, 138, 142—144, 151, 156, 158, 162—164, 170, 174—176, 179, 185, 197—199, 202, 222, 225—227, 230—232, 236, 240, 241, 247, 248, 251—253, 256, 258—261, 268, 270, 275—278, 280, 282, 286, 287, 293—295, 297, 299, 304, 307, 310—312, 316, 327, 334—337, 342—345, 350, 357, 360, 363, 376—380, 382, 388, 389, 394, 395, 399, 405, 407, 408, 413, 419, 424—426, 433, 435, 438, 441, 446, 451, 456, 459, 474,
476, 482, 486, 487, 499, 503, 507, 512,
516, 517, 519, 530, 534, 535, 542, 548,
549, 551, 559, 563, 564, 570, 571, 574,
575, 594, 595, 600, 616, 619, 622, 626,
627, 630, 631, 636—641, 643, 658
Ходіння ігумена Даниїла 544, 545
Хозари 31, 526
Хоздрой, цар перський 539
Холм 18, 24, 27, 31, 32, 35, 44—46, 48, 52, 60, 63, 65, 66, 115, 150, 176, 181, 198—203, 205, 210—217, 249, 282, 307, 388, 394—396, 400, 403, 416, 418, 419, 422, 424, 434—437, 444, 456, 459, 470, 479, 481, 486, 488, 493, 497, 504—509, 513—527, 529, 531—534, 536, 537, 541, 543—547, 550—554, 556, 557, 560, 562, 564, 565, 567, 574, 575, 578, 580, 592, 606, 630
Данилів / Холмський стовп 551—554
Замкова гора 553
Кафедральна гора 514,515
Церква Богородиці 32, 150, 216, 217, 249, 404, 416, 456, 470, 481, 513—515, 518—520, 526, 527, 531, 532, 535, 574, 575, 578—580, 606, 630
Церква Іоанна Златоуста 32, 66, 115, 217, 249, 404, 470, 514, 518—520, 522, 526, 527, 529, 530—532, 537, 546, 547, 549, 550, 555, 556
Церква св. Козьми та Дем’яна 200, 216, 513, 514, 516, 517, 520, 521, 526, 527, 529—532
Церква Св. Трійці 514, 515, 519, 526
Хомора, р. 360
Хорватія 186
Хорив, кн. 31, 526
Хоробор 282, 287, 291, 292
Хортиця 29, 60, 222—227
Хортиця, р. 226
Хрістова Даніела 27, 575
Хроніка Адама де Салімбене 583
Хроніка Биховця 261
Хроніка Великополъсъка 133, 196
Хроніка Вінцентія Кадлубка 108, 109, 193, 196, 236
Хроніка Георгія Амартола 20, 21, 23, 38, 52, 73, 77, 79, 83, 176, 295, 317—320, 322, 325, 332, 333, 339, 436, 447, 507, 510, 511, 537—539, 541—543, 554, 555, 586
Хроніка Георгія Синкела 452
Хроніка з літописців стародавніх Феодосія Софоновича 163, 172, 197
Хроніка Іоанна Малали 20—25, 38, 77—80, 83, 84, 176, 182, 216, 239, 274—276, 331, 339, 340, 357, 358, 375, 395, 426, 433, 434, 437, 446—449, 452, 467, 468, 503,


Предметний
690
покажчик
510—512, 522, 533, 537, 541, 586, 587, 589, 598
Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Руси 161, 163, 166, 171, 172, 196, 197, 310
Хроніка Халла 427
Хронограф Лрхівський / Іудейський хронограф 1262 р. 20, 21, 26, 51, 77—79, 233, 332, 338, 339, 447
Хронограф Софійський 447
Хронограф Троїцький 84, 86
Хубілай, хан монг. 418
Хулагу-хан 325, 584
Царгород див. Константинополь
Цариця Савська, бібл. 333
Центральна Європа 368, 464, 465, 628, 629
Церква св. Бориса і Гліба на р. Альті 653
Чанад 140
Чагатай 399
Чафій, цар лазів, зг. у Малали 24, 79, 433, 434, 437, 467, 468
Читання про Бориса і Гліба Нестора 43, 95
Чижевський Д.І. 26, 35
Чингізиди 415, 626
Чингісхан 227—230, 380, 383
Червен 461
Черепанов С.К. 284, 286
Черепній Л.В. 10, 11, 13, 37, 231, 277, 278, 291,358,373, 424, 477, 563
Черкеси 347
Черкес-ходжа, урядник ординський 613
Черн 224
Чернігів 28, 61, 63, 100, 113, 268, 278, 281—287, 289—293, 301—306, 310, 311, 313, 327, 329, 330, 333, 336, 337, 378, 379, 387, 395, 401, 571
Церква Благовіщення Богородиці 265, 268
Чернігівці 278, 282, 290, 291, 293, 305
Чернігівщина / Чернігівське князівство /
Чернігівська земля 281, 291—293, 391
Чернятин 364, 365
Чернятинці 362
Чеська земля 31, 65, 134, 260, 456, 459, 470
Чехи/чехове 166,173,461
Чехія 456, 459, 461
Чорні клобуки 29, 33, 111, 226, 390, 599
Чорне море 29, 90, 225, 231
Чортів ліс 280, 364
Чорторийськ 240, 241, 246, 320, 486, 648, 650
Чудь 407
ШалінаІ. 535
Шараневич І. 109, 128, 129, 131, 152, 354, 462, 473
Шарукань / Шараган, хан половецький 89 Шахматов О.О. 11, 28, 71, 81, 82, 274, 283, 355, 359, 451, 636, 638, 639
Шварно Данилович, кн., син Данила Романовича 65, 67, 217, 222, 263, 264, 328— 330, 341, 343, 362, 416—418, 443, 479— 481, 486, 488, 489, 492, 493, 497—499, 501, 526, 558, 559, 562, 571, 574—576, 580, 581, 585, 589
Швеція 178
Шиворд, зг. у договірній грамоті 178
Шидурку, правитель тангутів 228
Шимон варяг, зг. у Печерському патерику 553
Шевченко Ігор 568
Шелв, воєвода галицький 593
Шепард Дж. 224
Шепетівка 367
Шлезьк 452
Штефан В.В. 5
Шопрон/Шопронь 139, 140, 184, 188, 189
Шрусбері 427
Штирська земля / Штирія 65, 307, 430— 432, 438, 453
Штральзунд 628
Шульговка, с. 226
Шумськ 147, 157, 170, 248, 273, 280, 604
Шутр Мондунич, кн. ятвязький 593
Шюрп, кн. ятвязький 177
ЩавелєваН.І. 167
ЩаповЯ.М. 204,205,207
Щек, кн. 31, 526
Щекарів (Щекарев) 195, 591, 605
Щетинино 643
Щирець, р. 590
Юань-ші, китайська хроніка 93
Юдьки, кн. з Дяволтви 59, 174, 180
Юндил, ятвяг 505


Предметний
691
покажчик
Юншин Петро, швецький посол 178
Юліан, угорський домініканець 371
Юрій, тисяцький 459
Юрій-Болеслав / Болеслав-Юрій II, кн., син Тройдена І мазовецького 463, 465, 484
Юрій Брянський і Торуський, кн., зг. у Єр- молинському літописі 572
Юрій Володимирович Долгорукий, кн., син Володимира Мономаха 81,245,368
Юрій Володимирович, кн. пінський 32, 391, 394
Юрій Всеволодович, кн., син Всеволода Юрійовича 61, 148, 151, 182, 207, 261— 262, 264, 265, 267, 268, 294—299
Юрій Вітанович, боярин галицький 158, 162, 163
Юрій Інгваревич, кн., син Інгваря Ігоревича 293—297, 377
Юрій Кончакович, хан половецький 18
Юрій Львович, кн., син Лева Даниловича 49, 52, 68, 150, 218, 221, 465, 481, 489, 497, 578, 580, 600, 601, 603, 606, 612, 617, 623, 630, 644—646
Юрій, кн. пінський, син Володимира 486, 580, 639, 648
Юрій, кн. пороський 377, 646
Юрій Домамирич, боярин галицький 60, 222, 2Т1
Юрій Яневич, боярин галицький 271
Юрченко А. 584
Юр’єв 209, 215
Юр'єва І.С. 5, 27, 28, 164, 259, 535, 575
Юстиніан, імп. візантійський 448, 449, 467, 586
Юсупович Адріан 13, 121, 224, 232, 307, 382, 616
Ягалтай, урядник ординський 613
Ягатляй, урядник ординський 613
Ягурчин, воєв. татарський 572
Ядвіга, св. 133
Яїк/Гіїк, р. 97,399
Яків, боярин 18
Яків, тисяцький новгородський 622
Ян Вишатич, воєв. 628
Ян, посол кн. Олександра Белзького 230
Янець, особа з невизначеним статусом 31
Янка Всеволодівна, дочка кн. Всеволода Ярославича 118
Ярополк, боярин 101
Ярополк Ізяславич, кн., син Ізяслава Мстиславича 579
Ярополк Святославич, кн., син Святослава Ігоревича 334, 335, 594
Яволод, боярин 101
Яків, чернець Києво-Печерського монастиря 176
Якоб Браганцо, єпископ Верони 466
Ярослав / Ярославль 102, 183—186, 189, 190, 192, 194, 197, 240, 289, 398, 401, 402, 444, 475
Ярослав, кн., зг. в Анналах Польщі Длугоша 120, 159, 161
Ярослав Володимирович Мудрий, кн. 32, 475, 631, 633, 651, 654
Ярослав Володимирович, кн., син Володимира Мстиславича 119,622
Ярослав Володимирович Осмомисл, кн., син Володимирка Володаревича 75, 81, 82, 101, 579
Ярослав Всеволодович, кн., син Всеволода Юрійовича 28, 63, 71, 72, 96, 104, 120, 151, 309, 312—314, 380, 382, 402, 407, 408, 410, 415
Ярослав Всеволодович, кн., син Всеволода Ольговича 104, 110, 113, 119, 294, 303, 304
Ярослав Інгварович, кн., син Інгваря Ярославича 60, 240—246, 312, 354
Ярослав Ізяславич, кн., син Ізяслава Мстиславича 208
Ярослав Святополчич, кн., син Святопол- каїзяславича 110
Ярослав Ярославич, кн., син Ярослава Всеволодовича 52, 127, 497, 498, 500
Ярославичі, сини Ярослава Мудрого 205
Ярополк Володимирович, кн., син Володимира Мономаха 71
Яртак, лях із Любліна 608
Ясолна, р. 391
Яський торг 224
Ятвяги 17, 31, 43, 63, 65, 241, 252, 261, 358, 394, 395, 413, 436, 442, 444, 480, 501—504, 558, 562, 593
Ятвязька земля 65, 476, 479, 482


ГРАМАТИЧНИМ ПОКАЖЧИК ДО ГАЛИЦЬКОГО ЛІТОПИСУ


Граматичний покажчик містить усі наявні в тексті словоформи разом із граматичною характеристикою цих словоформ.
На початку кожної статті покажчика вміщено початкову (словникову) форму слова в ран- ньодавньоруській орфографії. Редуковані відновлено; форми, спрощені наслідком падіння редукованих, подано у формі, яку вони мали до початку цього процесу. Сполучення на місці *TERT, *TELT записано як ре, ле. Рефлекси *ъ)ъ, *ь)ь записано як -ши, -ии. Слова з префіксами на свистячі подано зі спрощенням сполучень приголосних: ^ж=ж, сс=с, сч=ці, сш=ш.
Початкову форму топонімів на *-й подано із закінченням на -ъвь, якщо сучасна назва досить виразно засвідчує початкову форму (Наръвь), або з умовним закінченням на -ы? (Дорогы?).
Прикметники в іменній і членній формах подано в різних статтях; те саме стосується й до прикметників вищого ступеня. Виняток становить решта присвійних прикметників на -ов-, -ев-, які не мали іменних форм у давньоруській мові. Рід у членних форм прикметників, займенників і дієприкметників у множині зазначено тільки в прямих відмінках, бо форми непрямих відмінків не різняться родом.
Інфінітиви дієслів подано в тій формі, у якій їх зафіксовано в тексті; якщо інфінітива в пам’ятці не зафіксовано, його подано в найдавнішій формі. Якщо в тексті є кілька варіантів інфінітива (напр., жечи і жещи), як провідний подано найчастотніший (у цьому разі жечи), інші варіанти наведено в покажчику з посиланням на провідний.
Запозичені слова виступають у тій самій формі, що й у рукопису, за незначних відмінностей — у найчастотнішому варіанті.
Словоформи всередині статті подано від найближчих до давнього стану до новіших.
Ненормативні написання, перекручення, помилки позначено — «!».
Неоднозначність чи спірність інтерпретації позначено —«?».
Варіанти інтерпретацій подано через знак /, напр. «род. в. / знах.-род. в.»; до статистики слововжитку належить тільки перший (провідний) варіант.
У репрезентації початкових форм слів на початку статті використано и, з, о, оу, ф, ы як єдині графічні варіанти; після літер на позначення голосних і на початку слова вжито тільки є, після літер на позначення приголосних - тільки е, те саме для варіантів га—а.


Д 144 спои, д 716:16,717:4,718: 7, 719: З,719:21, 720:2,721: 5, 721:10, 721:15, 723:1, 723: 3,723:4,723:4,723: 5,724: 2,724:22,724:24, 725:8, 727:20, 728:3,728:20,728:27,729: 5,729: 8, 729: 26, 729: 26,730: 5,730: 9, 730:10,730: 14, 730: 23, 731: 12,731:13, 732:1, 732: 2, 732:14,733: 19, 733: 28, 735: 16, 735: 26, 735: 27, 736: 2, 736: 5, 736: 16, 736: 27, 738: 4, 738: 16, 738: 16, 739: 8, 741: 1, 741: 7, 741: 8, 741: 25, 741: 26, 742: 2, 743: 5, 743: 16, 744: 1, 746: 20, 750: 4, 750: 11, 750: 20, 750: 25, 751: 22, 751: 29, 752: 10, 752: 11, 752: 11, 752: 12, 753: 17, 755: 15, 755: 20, 755: 21, 757: 1, 757: 5, 757: 7, 757: 13, 758: 12, 758: 13, 758: 15, 758: 17, 759: 12, 761: 3, 761: 5, 762: 18, 763: 5, 763: 11, 766: 12, 767: 23, 769: 26, 771: 24, 772: 24, 775: 26, 777: 5, 782: 19, 783: 20, 789: 8, 789: 13, 789: 26, 790: 18, 793: 10, 793: 22, 794: 25, 795: 12, 795: 24, 796: 1, 798: 23, 799: 1, 805: 16, 807: 13, 807: 14, 810: 23, 810: 26, 816: 10, 816: 11, 819: 21, 822: 17, 822: 22, 823: 5, 824: 5, 825: 7, 825: 17, 827: 6, 829: 6, 829: 22, 830: 3, 830: 5, 830: 6, 830: 7,830: 22,831:4, 831: 28, 837: 16,837:17, 838: 7, 839: 18, 839: 20, 840: 16, 840: 21, 844: 7, 845: 8, у скл. умов, а бъіста шла 754: 13, а бы пошелъ 838: 19, А вы попалъ 840: 22
АЕИе 1 присл. АВЬ€ 791: 27
АврАмовичь 1 патронім ч. одн. оруд. в. АврАмовичем 739: 7
Авдеи 1 особ. ч. одн. оруд. в. Авдьемь 844: 5
авл^скын (‘аквілейський’) прикм. одн. ч. наз. в. авл^скъім 729: 6
2
АГАрАнинъ ім. ч. мн. знах. в. дгдрАнъі 716: 13, род. в. дгдрАНЪ 779: 4
АДАМЪ 1 особ. Ч. ОДН. род. В. АДАМА 820: 16
2
адъ ім. ч. одн. знах. в. адъ 834: 3, місц. в. лдѣ 806: 25
Аже спол. Аже 750: 15, 848: 17, ажь 752: 8
Д^ъ 44 займ. наз. в. д^ъ 773:16,773:18, 780: 6, 789:23,809:17,823:17,824:21,832: 5,837: 2, 848:17, знах. в. ма 746: 19, 747: 13, 752: 8, 753: 19, 766: 12, 767: 1, 789: 27, 813: 1, знах.-род. в. мене 833: 23, род. в. 749: 11, 829: 16, 848: 16, дав. в. мнѣ 754: 21, 763: 24, 783: 1, 823: 4, мн 718: 16, 731: 25,766:12, 770: 6, 772:10, 783: 14,801: 8,809:4, 809: 16, 811: 2, 821: 3, 821: 9, 821: 9, 826: 7, 836: 27, 837: 15, оруд. в. мною 809: 15, 846: 18
Амшьвмо 1 особ. ч. одн. наз. в. аншьвмо 797: 21
аг 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ і|г аЇ 719: 11
Актамъ особ. ч. одн. знах. в. актамъ 746: 26
Актам особ. ч. одн. наз. в. актам 794: 19
Акъже 1 займ. одн. ч. род. в. акого же 746: 26
акы г спол. акъі 761: 18, икы! 794: 8
АлексАмдровъ 4 прикм. одн. ч. наз. в. Алекслмдровъ 746: 12, оруд. в. Алекслмдровъімъ 746: 11, ж. наз. в. АлекСАмдровА 810: 6, знах. в. АлекСАМдровоу 746: 20
АлексАмдръ особ. ч. одн. наз. в. АлексАмдръ 739:1, дав. в. АлексАмдроу 746:15, алєксан- дрови 731: 16, 771: 18, оруд. в. АлекСАМдромъ 728: 24, 762: 21
АлоумьпигАДА ім. ж. мн. дав. в. (!) алоумъпмадамъ 820: 13


696
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Алъжьбитъ особ. ж. одн. наз. в. алъжьбитъ 723: 20
ангелъ 3 ім. ч. одн. наз. в. англъ 761: 16, оруд. в. англмъ 840: 4, мн. оруд. в. англъіи! 780:3
Андаи (пор. Нънад^и) 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. андага 839: 15
Андреекъ 1 ТОПОН. Ч. ОДН. род. В. АНДРЕЕВА 796: 12
Андреи 34 особ. ч. одн. наз. в. Андрій 721: 25, 723: 8, 727: 1, 746: 8, 748: 16, 764: 21, 766: 19, 767: 14, 770: 26, 794: 1, 817: 23, 822: 15, 822: 16, знах.-род. в. Андроїд 797: 9, андр^а 748: 15, 751: 9, 764: 20, 766: 2, 832: 16, лндр^А 801: 25, Адр^д! 793: 27, род. в. дндр^А 759: 25, дав. в. Аньдр^ю 797: 13, Андр^еви 750: 20, 760: 2, 764: 19, 803: 2, 803: 12, 803: 13, 811: 22, 816: 23, 829: 11, оруд. в. дндр'йемь 764: 22, 804: 26
Анкадъ 1 особ. ч. одн. наз. в. анкадъ 832: 7
Анна особ. ж. одн. знах. в. Анноу 732: 5, 746: 27
Антиохиискши 1 прикм. мн. дав. в. антивохыискымь 820: 12
7
Антихрьсть ім. ч. одн. наз. в. днтихрсть! 722: 8, 722: 12
апостолъ 1 ім. ч. мн. род. в. апостолъ 827: 8
лприль 1 ім. ч. одн. род. в. лприлА 741: 18
АртЪѵти особ. ч. одн. наз. в. дрт^лиЬи 793: 14, дав. в. дрт^мью 777: 22 Q і—• в—• . ~
архангелъ ім. ч. одн. знах.-род. в. АрхАнглА 760: 11, род. в. архангла! 781: 27, дав. в. АРХАНГЛ^ 764: 2
Архиер^и 1 ім. ч. одн. дав. в. лрхиер^ю 775: 11
7
АРХИСТРАТИГЪ ІМ. Ч. ОДН. рОД. В. АРХИСТРАТИГА 806: 8, оруд. В. АРХИСТРАТИГОМЪ 806:13
Лръвоу^овичь 1 патронім ч. мн. оруд. в. Аръвоу^овичи 770: 10
Аслфъ особ. ч. одн. наз. в. АСАфъ 739: 26, 740: 12
атъ 1 част. 724: 7
АЧЕСЬ 1 прися, ачесь 823: 7
АфЕ 34 епод. АфЕ 718: 16, 718: 16, 720: 16, 740: 26, 752: 10, 756: 9, 757: 2, 757: 3, 757: 24, 760: 5, 780: 4, 781: 2, 783: 12, 786: 20, 795: 9, 800: 26, 801: 7, 801: 8, 809: 15, 809: 16, 812: 6, 817: 3, 817: 19, 819: 7, 822: 23, 823: 5, 823: 17, 830: 9, 831: 21, 832: 17, 846: 21, 847: 8, 848: 16, Афь! 817: 1
о
БАБА ім. ж. одн. наз. в. вава 837: 18, род. в. БАБЫ 841: 4
ВАГАТырь 1 ім. ч. одн. наз. в. ВАГАтырь 785: 6
БАгрАнъ 1 прикм. одн. ч. род. В. БАГрАНА 846: 1
Блиддръ 1 особ. ч. одн. наз. в. вдиддръ 785: 1
Бакота 10 топон. ж. одн. наз. в. вакота 829: 4, знах. в. вдкотоу 789: 16, 791: 25, 791: 27, 829: 2, 829: 9, род. в. вакотъі 793: 21, дав. в. вакот^ 791: 6, 828: 26, місц. в. 791: 7
Балди 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. балла 794: 22
Банко особ. ч. одн. наз. в. банко 724: 13 о
бана ім. ж. одн. дав. в. ванн 778: 10, місц. в. 722: З
Бдрдкъчиновъ 1 прикм. одн. ж. дав. в. у знач. особ. баракъчинови 807: 21
Бдрдоуевъ 1 топон. ч. одн. знах. в. вдрдоуевъ 787: 17


697
Граматичний покажчик до Галицького літопису
баскакъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. В. БАСКАКА 829: З
Касты 1 особ. ч. одн. наз. в. вастъі 741: 16
7
БАТыевъ прикм. одн. ж. наз. в. батыева 829: 16, с. наз. в. батыкво 778: 19
Батый ^0 особ. ч. одн. наз. в. батъіи 781: 13, 784: 15, 784: 19, 786: 25, батын 794: 20, 795: 14, 843: 5, ваты 785: 9, дав. в. ватъію 781: 1, 786: 3, ватъіеви 779: 8, 779: 20, 781: 23, 786: 18, 806: 2, батыеви 795: 6, 795: 7, 806: 4, 807: 2, оруд. в. БАТъіемь 807: 9
без прийм. з род. в. без 840: 19, без 822: 25, бес 790: 7, 802: 13, 827: 1, бе-св^та 765: 27, БЕ-ірислА 780: 10, 785: 7, безъ 769: 4, 789: 16, 822: 20 □
ве^АКОние ім. с. одн. знах. в. бє^акониє 729: 10, 791: 2, бє^аконьє 722: 1
бе^акоиьникъ 1 ім. ч. дв. наз. В. БЕ^АКОНЬНИКА 790: 2
БЄ^лконьньїи 4 прикм. одн. ч. наз. в. в^АКОНЬНЪіи 759: 7, оруд. в. безаконьнъімъ 779: 18, безаконьнымъ 795: 15, мн. ч. наз. в. ве^аконьи! 830: 15
17
бє^божьньіи 1' прикм. одн. ч. наз. в. безбожнъін 762:19, безбожный 846: 10, род. в. BE3- вожьнаго 774: 2, оруд. в. везбожнъімъ 762: 26, мн. ч. наз. в. безбожний 740: 17, 763: 5, 778: 20, у знач. ім. 788: 6, род. в. ве^вожьнъіхъ 782: 24, ве^вожнъіхъ 763: 17, ве^вожнъіх 779: 4, 787: 10, 789: 1, дав. в. бе^божнъілаъ 718: 12, безбожнымъ 845: 18, оруд. в. везвожнъіми 787: 20, місц. в. ве^вожнъіхъ 762: 4
везмьздьникъ 1 ім. ч. дв. дав. в. безаг^здникома 845: 2
белжанинъ 1 ім. ч. мн. наз. В. БЕЛЖАН^ 739: 17
Бел^ъ 14 топон. ч. одн. знах. в. бел^ъ 721: 13, 727: 21, 728: 20, 728: 26, 745: 27, 763: 11, велъ^ъ 766:1, род. в. вел^а 725: 8, 729: 27, 739: 11, 739: 22, дав. в. BEA^oif 728: 24, місц. в. вел^ 725: 5, в^л^Ь 721:5 о
белзьскын прикм. одн. ж. знах. в. БЕЛьзЕСькоую 746: 4, мн. дав. в. белзьскымь 841: 9
Бенедиктъ особ. ч. одн. наз. в. Венедиктъ 723: 2, 732: 1, знах.-род. в. Венедикта 722: 2, 722: 14, род. в. 723: 1, місц. в. б^недикпгЬ 722: 7
Бенешь особ. ч. одн. наз. в. бенешь 824: 6, 825: 8
БЕрЕГЬ 4 ім. ч. одн. дав. в. БЕрЕГОу 759: 17, місц. в. БЕрЕЗ^ 759: 3, 771: 11, 828: 22
БЕрЕНЬСКЫИ 1 прикм. ОДН. Ч. ЗНаХ.-рОД. В. БЕрЕНЬСКОГО 826: 24
Берестин 1® топон. ч. одн. знах. в. ВЕрЕСтии 732: 16, 733: 3, 751: 16, род. в. ВЕрЕСтиА 751: 18, ВЕрЕСТЫА 846: 23, дав. в. ВЕрЕСТЬЮ 754: 20, 776: 9, 788: 18, місц. в. ВЕрЕСтии 754: 16, БЕрЕСТьи 721: 11 □
ВЕрЕСтиіАнинъ J ім. ч. мн. наз. в. ВЕрЕСТЬАНЕ 720: 24, ВЕрьстьгАНЕ 754: 22, знах. в. ВЕрЕСТЬАНЪі 754: 17
БЕрнАТОВичь 1 патронім ч. одн. наз. в. БЕрнАТОВичь 725: 9
ВЕСПрЕСТАНИ 1 присл. БЕС ПрЕСТАНИ 785: 11
Бечакъ 1 особ. ч. одн. наз. в. бечакъ 785: 2
беціисльныи 4 прикм. одн. с. наз. в. бещисленое 815: 12, мн. ч. знах. в. бецінсленъііа 781: 28, ж. знах. в. 750: 28, бещисленьиа 762: 2
ВЕЦІЬСТИе 1 ІМ. С. ОДН. род. В. БЕЩЕСТЫА 812: 7
Бикши 1 особ. ч. одн. наз. в. бикши 736: 6
Бирюи 1 особ. ч. одн. наз. в. вирюи 785: 2
висьръ 1 ім. ч. одн. оруд. в. виСЕромъ 844: 10


698
Граматичний покажчик до Галицького літопису
бити 10 дієсл. інф. бити 844: 19, імперф. одн. З ос. бьашєть 761: 16, биашє! (*биаш€Са) 755: 18, аор. мн. З ос. биша 841: 23, биша! (*бишаса) 732: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. Бьюіроу 797: 12, бьюціЮ 804: 15, мн. ч. дав. в. вьюцкмь 780: 9, дав. в. вьющимъ 785: 11, пас. мин. ч. мн. ч. наз. в. бьєни 765: 11
битиса дієсл. інф. витиса 755: 9, 818: 2, 841: 2, битьса 733: 23, теп. ч. одн. З ос. бьктьса 828: 1, бистьса 751: 27, аор. одн. З ос. биса 720: 1, 726: 16, 749: 7, 749: 16, дв. З ос. бистаса 734: 22, мн. З ос. бишаса 721: 18, 734: 18, 770: 27, 781: 20, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. бкюціЮСа 827: 28, дв. дав. в. бьющимас 820: 25, мн. ч. наз. в. бьющиса 733: 14, дав. в. бьющимса 781: 5, 799: 9, мин.ч. одн. ч. наз. в. бивса 820: 19, дв. (!) дав. в. бившимаса 717: 12, мн. ч. наз. в. бивъшеса 778: 21, дав. в. бивьшимса 764: 25, бившимъса 743: 8, 775: 17, 782: 7, бившимъ ca 738: 2, 791: 10, бившимса 744: 15, 766: 23, 779: 10, 787: 1, 797: 10, 836: 24, 840: 26, вившим са 797: 15
благосаовєниє ім. с. одн. знах. В. БЛГСВНИС 826: 5
Благына 1 особ. ч. одн. знах. в. благиню 717: 22
О г—•
блажєньіи прикм. одн. ч. наз. в. влжнъіи 739: 26, 846: 6
ближеним 1 прикм. мн. ж. знах. в. ближнага 825: 22
вли^ъ (а) присл. вли^ъ 801: 27, 803: 18
вли^ъ (б) прийм. з род. в. вли^ъ 788: 1, 824: 27, 844: 24 о
блистдтиса Ł дієсл. імперф. мн. З ос. БлнстдхоусА 765: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. с. род. В. БЛНСТАЮЦІАСА 814: 16
влоуднти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. БДоудАцшлгь 812: 26
влоудъ 1 ім. ч. одн. знах. в. влоудт» 722: 10
БЛЬЩДТНСА 1 ДІЄСЛ. Інф. БЛЕЦІДТИСА 844: 1
БлюстнсА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. блюдащдса 777: 25
ВЛАДЄННЄ 1 ІМ. С. МН. знах. В. БЛАДЕНЫД 806: 20
БО 199 част. БО 716: 1, 716: 5, 716: 6, 717: 8, 717: 18, 717: 19, 717: 24, 718: 5, 718: 21, 719: 2, 719: 3, 719: 9, 719: 15, 719: 15, 720: 20, 721: 1, 721: 22, 722: 4, 722: 9, 722: 9, 722: 20, 723: 18, 723:
20, 723: 21, 727: 23, 729: 28, 730: 2, 731: 10, 731: 13, 732: 6, 732: 9, 733: 9, 733: 12, 734: 14, 736: 23, 736: 28, 737: 9, 737:14,738: 5,738: 8, 738:12, 738:15, 738:19, 739:18, 739:19, 739: 26, 740: 3, 740: 12, 741: 6, 741: 9, 741: 17, 742: 4, 742: 7, 743: 22, 744: 3, 744: 4, 744: 8, 744: 10, 744: 25, 746: 17, 748: З, 748:11, 748:23, 748: 24, 749: 3, 749:25, 749: 26, 749:27, 749: 28, 750: 3,750:10, 750:15, 750:18, 750: 31,751:12,752: 8,752:24, 752:28,753: 7,753:9,753:10,753:16,753:22,753:23,755:16,756:
21, 757: 21, 758: 3, 758: 20, 761: 15, 761: 23, 764: 7, 764: 10, 764: 28, 765: 2, 765: 6, 765: 26, 767: 5, 767: 27, 769: 25, 770: 3, 772: 22, 772: 24, 773: 1, 773: 2, 773: 3, 773: 6, 773: 16, 773: 25, 774: 11, 775: 12, 776: 3, 776: 6, 776: 24, 778: 25, 780: 12, 780: 15, 781: 20, 783: 9, 784: 10, 785: 10, 786: 1, 786: 23, 787:11, 788:16,788: 20, 789: 1, 790: 10, 792: 12, 796: 7, 797: 12, 798: 9,798:14, 798: 16, 799: 5, 799: 20, 799: 25, 799: 27, 802: 12, 803: 22, 805: 17, 806: 19, 808: 9, 809: 4, 809: 8, 809: 9, 810: 5, 810: 16, 810: 18, 812: 8, 814: 1, 814: 2, 814: 3, 814: 5, 814: 6, 814: 13, 814: 17, 815: 11, 816: 25, 817: 19, 821: 11,821: 17, 821: 20, 821: 23, 823: 15, 823: 21, 824:15, 824:16, 824: 23, 825:14,825:19,825: 21,826: 12, 826: 23, 827: 11, 827: 18, 827: 18, 830: 2, 831: 22, 833: 14, 835: 28, 836: 9, 836: 15, 836: 16, 837: 9, 837: 18, 837: 20, 837: 25, 840: 12, 842: 2, 842: 15, 842: 16, 845: 18, 846: 14, 846: 21, 847: 12, 847: 16, 847: 20, 848: 6
Бовровыи 1 прикм. мн. ч. знах. в. БОБровье! 794: З
ковръ 1 ім. ч. одн. наз. в. вовръ 794: 10
Бовръкл топон. ж. одн. знах. в. вовръкоу 730: 8, род. в. воврокъі 759: 21


699
Граматичний покажчик до Галицького літопису
воглтоуръ (пор. ВАГАтырь) ім. ч. одн. наз. в. вогАТоуръ 785: 5
БОГАТЬірЬ (пор. ВАГАТЬірь) 1 ІМ. Ч. ДВ. ЗНаХ. В. БОГАТЬфА 794: 21
ВОГАТЬСТВО 1 ім. с. одн. наз. В. БАТЬСТВО 815: 13
ВОГОНЕЧЬСТИВШИ 1 прикм. одн. с. дав. В. ВОНЕЧСТИВОМОу 795: 13
вогородицА 15 ім. ж одн. наз в БцЛ 77б; 7, знах. в. вцю 840: 9, род. в. бца 726: 26, 737: 12, 787: 8, Biyfc 844: 11, 847: 2, вци 720: 10, 737: 21, 788: 16, 788: 21, у скл. топон. стос вц± 785: 19, цркви стой вци володимерьскои 740: 11, дав. в. вци 764: 1, 778: З
богогавлениє 1 ім. с. одн. знах. в. б*оіавлеиие 846: 5
БОРЬ 90 ім. ч. одн. наз. в. вгь 752: 8, 752: 10, 752: 12, 752: 20, в-ъ 763: 19, 788: 12, въ 745: 8, 747: 18, 760: 11, 760: 17, 760: 21, 761: 1, 761: 15, 765: 26, 767: 10, 789: 1, 792: 27, 795: 9, 804: 11, 805: 8, 805: 20, 807: 7, 809: 2, 809: 24, 821: 22, 829: 15, 835: 6, 841: 20, 841: 25, 842: 6, 843: 2, вь 830: 11, въ! 761: 4, знах.-род. в. ба 735: 6, 826: 12, 826: 16, 840: 9, 841: 16, род. в. 736: 24, 738: 19, 762:
14, 780: 7, 781: 4, 795: 19, 801: 24, 806: 12, 827: 8, 827: 15, 836: 5, 840: 5, 841: 14, дав. в. вгви 723: 21, вгоу 762: 8, воу 719: 4, 736: 18, 740: 6, 758: 1, 760: 16, 763: 25, 767: 12, 769: 4, 769: 15, 775: 11, 777: 8, 780: 22, 790: 14, 798: 9, 799: 13, 801: 15, 801: 22, 803: 23, 806: 5, 813: 21, 817: 11, 841: 19, 842: 26, 843: 8, 845: 14, 845: 16, 846: 25, дав. в. (!) вгоу 738: 14, оруд. в. вмъ 807: 10, 836: 2, вмь 777: 19, місц. в. в^Ь 833: 21, 836: 16, мн. знах. в. вТьі 839:15, 839: 16, дав. в. вмь 817:15, вомъ 817: 9
вожии 1 прикм. одн. ч. дав. в. вжию 764: 2, ж. оруд. в. божьею 761: 25, вжикю 793: З, бжиею 730: 25, 735: 9, 740: 8, 763: 26, 798: 21, 800: 4, 819: 18, 842: 11, вжьею 835: 11, місц. в. бжиеи 840: 12, с. оруд. в. вжиимъ 735: 20, 842: 16, мн. ч. наз. в. вжни 816: 21, дав. в. вжимъ 716: 1
божьиица 1 ім. ж. одн. знах. в. вжиицю! 770: 16
Божьскыи 1 топон. ч. одн. знах. в. божьскыи 792: 7
Бо^ъкъ 3 топон. ч. одн. род. в. во^коу 728: 14, 766: 9, дав. в. во^ъкоу 728: 13
вои 9 ім. ч. одн. наз. в. вои 772: 22, 801: 2, знах. в. 755: 8, 755: 11, 784: 11, 797: 8, 814: 1, род. в. боа 755: 19, дав. в. БОЮ 734: 4
1 + 19
Болдикиціа 1 ’ топон. ж. одн. наз. в. болдикиціа 832: 11, ? мн. (?) род. в. шлшдикиціь 832: 26 о
БОЛЕСЛАВЛЬ прикм. ДВ. рОД. В. БОЛЕСЛАВЛЬу! 792: 17, мн. ч. оруд. В. БОЛЕСЛАВЛИ 811: 15
Болеславъ особ. ч. одн. наз. в. волеславъ 788: 4, 823: 19, 824: 1, 825: 28, 827: 4, воле- САВъ! 810: 2, род. в. болеслава 810: 12, 831: 15, дав. в. БОЛЕСЛАВОу 788: 2, 792: 18, 821: 15, 825:
15, оруд. в. Болеславомъ 795: 21, 821: 14, 821: 26, 822: 13, 825: 10
болесть 1 ім. ж. одн. оруд. в. волостью 824: 19 о
болии прикм. мн. ч. наз. в. болши 729: 28, с. знах. в. у знач. ім. болша 817: 2 болото ім. с. мн. знах. в. болота 810: 14, 819: 1, 831: 17, місц. в. болотахъ 835: 8 Болоховъ 1 топон. ч. одн. знах. в. волоховъ 838: 7
болоховьскыи & прикм. одн. ж. знах. в. волоховьскоую 792: 12, мн. ч. наз. в. волоховь- сции 767: 7, 774: 24, 775: 5, знах. в. болоховьскше 791: 5, оруд. в. волоховьскими 791: 27
волоховьць 1 ім. ч. мн. наз. в. волоховци 838: 17
7
больма присл. болма 829: 17, 847: 16
вольми 1 присл. болми 806: 18
вольнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. болень 824: 23
больше 1 прикм. одн. ч. невідм. болиише! 740: 20


700
Граматичний покажчик до Галицького літопису
вольшии (а — ‘більший’) прикм. одн. ж. наз. в. воашага 808: 22, Боашаа 771: 9, знах. в. волшоую 790: 25, 792: 14
вольшии (б — ‘великий’) 1 прикм. одн. ж. знах. в. волшоую 792: 15
велѣти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вола 824: 15
Борисъ 1 особ. ч. одн. наз. в. Борисъ 774: 7
ворода 1 ім. ж. мн. знах. в. Бороды 804: 10
воронити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. воронА 737: З
вороти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ворА 812: 3, знах. в. ворюїрь 768: 13, дав. в. ворюціоу 765: 12, мн. ч. наз. в.(!) ворюцк 810: 27
воротисА 7 дієсл. інф. воротиСА 780: 8, теп. ч. мн. З ос. ворютьСА 840: 28, імперф. одн. З ос. ворАШЕСА 803: 14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. ворюціаСА 768: 23, дав. в. корюїроуСА 779: 20, ворюціиСА! 744: 5, мн. дав. в. БорюціимСА 725: 1
ворсоуковъ 1 прикм. одн. ч. знах. в. у скл. топон. воръсоуков дѣлъ 778: 9
ворсоуковыи 1 прикм. мн. ж. наз. в. воръсоуковыЕ 794: 5
ворти 1 етнонім ч. мн. дав. в. вортомъ 813: 5
Бороуть 1 особ. ч. одн. наз. в. вороуть 799: 24
Боръкъ 1 топон. ч. одн. місц. в. воркоу 794: 15
вости дієсл. імперф. мн. З ос. водАХоуть 828: 8, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. водоуцк 840: 2, дав. в. водоуціим 768: 8, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. воденъ 798: 23, дав. в. водЕноу 744: 1
БОСТИСА 1 ДІЄСЛ. імперф. МН. З ос. В0ДА\0уСА 811: 5
вочьиыи 1 прикм. мн. оруд. в. вочными 845: 6
воіа^нь ім. ж. одн. наз. в. боа^нь 753: 10, род. в. вога^ни 717: 9
вогаринъ ^6 ім. ч. одн. наз. в. БОАринъ 739: 13, 795: 17, знах.-род. в. БОАрина 739: 13, 810: 7, дав. в. воіариноу 802: 21, БОАриноу 731: 2, БОАринов! 764: 23, оруд. в. воіариномъ 806: 7, 808: 13, БОАриномъ 762: 26, мн. наз. в. вогарЕ 718: 6, 724: 1, 725: 8, 726: 20, 728: 27, 771: 10, 775: 2, 778: 11, 789: 11, 808: 17, 827: 5, БОАрЕ 717: 10, 726: 22, 729: 19, 730: 1, 750: 11, 751: 4, 763: 5, 765: 18, 774: 13, БОАрѣ 723: 8, 729: 3, знах. в. вогары 800: 11, 830: 2, БОАрЕ 723: 26, 727: 27, 747: 16, 775: 18, БОАры 809: 24, воіарЕ 772: 9, 797: 10, БОАрЕІ 736: 26, знах. в. (?) БОАръ! 782: 26, род. в. вогаръ 761: 24, 789: 25, 791: 9, 793: 20, 820: 20, БОАръ 718: 14, 748: 14, 754: 10, 763: 17, 769: 26, дав. в. воіаромъ 747: 2, 771: 12, 800: 20, БОАромъ 722: 10, БОАром 721: 5, БОАръмъ 774: 4, оруд. в. вогаръі 728: 2, 789: 10, вогары 822: 9, БОАръі 759: 9, 759: 11, 777: 11, місц. в. В0АрЕ\ъ 762: 4
вогарыни 1 ім. ж. мн. знах. в. БОАръінѣ 757: 22 о
вогатисА L дієсл. імперф. одн. З ос. воіашЕ са 809: 4, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вогаСА 846: 13
врадатыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська врадатъіи 724: 14
БранЕвичь 1 патронім ч. одн. род. в. вранЕвича 762: 22
вранити 4 дієсл. імперф. одн. З ос. вранАШЕТЬ 749: 24, мн. З ос. вранАхоу 767: 18, 767: 19, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. вранАЦЛО 749: ЗО
ерднь, 28 ім. ж. одн. наз. в. Брднь 737: 22, 744: 19, 769: 24, 780:12, 785: 20, 796: 21, 811: 19, 811: 27, 812: 25, 833: 21, знах. в. 737: 8, 737: 10, 767: 21, 773: 15, 779: 13, 792: 23, 802: 18, 802: 19, 802: 20, 803: 18, 803: 21, 811: 22, 812: 20, 835: 14, дав. в. врАни 805: 15, місц. в. 744: 23, 802: 22, 820: 20


701
Граматичний покажчик до Галицького літопису
врАньныи 1 прикм. мн. ч. наз. в. врАНЬНии 831: 20
врАТША ім. збір. ж. одн. наз. в. врАТША 784: 26, 816: 6, врлтьА 757: 1, кл. в. врАТЬЕ 724: 20, знах. в. врлтью 724: 22, 736: 4, 775: 9, 816: 5, род. в. врАТЬГА 817: 23, дав. в. врАТЬИ 806: 11, оруд. в. врдтьею 746: 28
врАТОЛЮВие 1 ім. с. одн. знах. в. врАТОАЮВИЕ 746: 22
врАтоучлдА 1 ім. ж. одн. наз. в. врлтоучАДА 810: 5
врдтоучддне 1 ім. с. одн. оруд. в. врАТОуЧАДЬЕМЬ 762: 5
7
врлтоучАДО їм. с. одн. оруд. в. в р ато уч адомъ 762: 21, 763: 1
вратъ 99 ім. ч. одн. наз. в. вратъ 728:15, 729:19, 735: 25, 735:26,751:15,751:27, 756: 20, 769: 28, 808: 20, 816: 9, 827: 18, 846: 23, 847: 8, 848: 11, врать 731: 24, врат 807: 5, кл. в. врате 716: 17, 766: 12, 766: 27, 772: 10, знах.-род. в. врата 768: 22, 770: 1, 774: 7, 846: 23, врат 828: 5, род. в. врата 718: 17, 723: 14, 739: 20, 747: 21, 754: 11, 765: 28, 771: 19, 816: 10, 821: 25, 828: 11, 847: 12, дав. в. Братоу 721: 15,722: 24, 723:16, 723:19, 727: 2,728:11,730:4, 750: 1,751:28, 757: 6, 760: 3, 763: 8, 768: 15, 770: 5, 771: 3, 774: 12, 774: 20, 793: 3, 794: 23, 798: 5, 799: 18, 810: 4, 811: 26, 839: 8, оруд. в. вратомь 808: 2, Братомъ 720: 1, 725: 12, 732: 15, 749: 21, 767: 3, 770: 8, 776: 22, 776: 26, 788: 17, 791: 1, 792: 4, 795: 20, 796: 13, 797: 1, 806: 2, 809: 7, 815: 21, 818: 22, 819: 19, 827: 20, 831: 9, 838: 4, 838: 22, 839: 4, 841: 14, 846: 19, братом 783: 19, 809: 25, 832: 11, вратмъ 826: 14, місц. в. врлт^ 746: 13, 769: 20, 787: 18, 804: 16, 848: 7, дв. род. в. врАТОу 766: 6, дав. в. вр атома 745: 17, оруд. в. 719: 24
врдтьство 1 ім. с. одн. знах. в. врлтьство 772: 5
7
врАШЬНо ім. с. одн. род. в. врАШНА 747: 26, 848: 4
З
вродъ ім. ч. одн. дав. в. вродоу 802: 9, місц. в. 742: 6, у скл. топон. кровлвомъ вродоу 734:4
Ероуно 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. вроунл 776: 15
7
Боугь топон. ч. одн. род. в. воувл! 720: 17, дав. в. воугоу 732: 20
7
воуесть ім. ж. одн. наз. в. воуесть 794: 9, род. в. воуестн 744: 2
Боужьскъ 1 топон. ч. одн. род. в. воужьскА 771: 4
Боулєвичь 1 патронім ч. мн. наз. в. воулЕкичи 736: 2
Боурондли ? особ. ч. одн. наз. в. воурАНДАИ 847:8, воурАНДА 846:9,846:16, воуроунъдАИн! 785: 6, дав. в. воурондАЕВИ 847: 7, оруд. в. воурондАЕМАЇ 779: 18, місц. в. вороундли 847: 5
БоурАЛА 1 топон. знах. в. воурАЛА 834: 19
Боусовьнъ 1 топон. ч. одн. род. в. воусовнА 799: 4
Боутовить 1 особ. ч. одн. наз. в. воутовить 735: 28
ВЪЛГАре 1 етнонім ч. мн. місц. в. ВОЛГАРЯХЪ 831: 7
вългАрьскыи 1 прикм. одн. ж. знах. в. волгАрьскоую 785: 6
върже 1 присл. вищ. ст. ворже 758: 13
вър^о 1 присл. вор^о 749: 20
вър^ость 1 ім. ж. одн. род. в. вор^ости 734: 25
7
вър^ъ прикм. одн. ч. наз. в. вор^ъ 751: 12, 799: 26 З
вър^ыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач. кл. в. вор^ъіи 736: 18, знах. в. 735: 15, 746: 26
вы 6 част. въі 741: 4, вы 801: 8, 822: 5, у скл. спол. што вы 825: 20, у скл. умов, въі 757: 10, вы 823: 5


702
Граматичний покажчик до Галицького літопису
БЫВАТИ дієсл. теп. ч. одн. З ОС. БЫВДГГБ 822: 21, особ. дієпр. одн. с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки бъівало 745: 2
Быковьнъ 1 топон. ч. одн. наз. в. въіковенъ 730: 18
выти 709 дієсл. інф. въгги 716: 25, 738: 23, 741: 24, 748: 11, 748: 26, 763: 2, 763: 24, 770: 6, 792: 22, 835: 17, выти 817: 3, 828: 15, 829: 7, теп. ч. одн. 1 ос. семь 780: 6, 789: 23,829:13, у скл. перф. 807: 16, семи 766: 5, 2 ос. сси 731: 25, 752: 13, 821: 9, 831: 20, 836: 27, 846: 18, у скл. перф. 722: 18, 722: 19, 807: 13, 807: 14, 810: 11, 814: 26, 823: 4, 823: 5, 834: 7, 3 ос. єсть 716: 24, 741: 4, 756: 8, 756: 26, 757: 11, 762: 25, 762: 25, 769: 21, 770: 6, 770: 22, 770: 23, 770: 25, 776: 11, 777: 19, 781: 2, 781:15,784: 7,786: 5,786: 20, 786: 21,789: 3, 790:18, 793:10,801:27, 804: 11,804:12, 809: 18, 809: 20, 811: 27, 812: 6, 812:18, 812:19, 812: 20, 815: 23, 819: 3, 820: 8, 822:23, 822: 24, 829: 16, 829:23, 831: 22,842: 23, 843: 3, 847: 1,847: 1,848: 2, 848: 9, 848:10, 848:11, ес 731:1, ігікть 832:
5, trfeć 755:3,756: 5,760: 9,786:16,806:17,808: 9,833:20,сть! 831:23, зайве есть 781:17, у скл. перф. 716:16,719: 8,733: 3,747:10,758:11,759: 15,777: 10,781:16,782:25,794:20,794:20,795: 9,809:2,825:9,827:23, сть! 747:13, дв. 1 ос. ccet 801:18,3 ос. еста 790:10, мн. 1 ос. семы 756: 28,757:1, 757: 1, 763: 25, есмь! 827: 7, у скл. перф. есмы 826: 1,2 ос. есте 754: 21, 754: 21, у скл. перф. 822: 22,3 ос. соуть 742:16, 742:19,764: 6, 765:11, 768: 9,779: 22, 790:28, 792: 19, 792: 20, 803:21,803:22,823:13,825:1,848:1, соут 742:17, у скл. перф. соуть 742:9,787:19,788: 5,792: 18,793:17,832: 15,835:26, майб. ч. одн. 1 ос. воудоу 848:18,3 ос. воудсть 730:25, дд воудсть 747:27, воудсть 750:18,757:24,807: 8,832: 9,836:28,846:21, у знач, повин. да... воудсть 747: 23, да воудсть 747: 27, 747: 28, воудсть 748: 1, да воудсть 789: 28, дд... воудсть 819: 10, мн. 1 ос. воудсмь 757: 7, 2 ос. воудсте 741: 2, 848: 16, 3 ос. воудоуть 830: 9, у знач, повин. дд... воудоуть 801: 4, імперф. одн. З ос. в^дшс 771: 13, 785: 13, ваш 781: 17, баашсть 776: 4, Б'кшс! 764: 28, у скл. плюскв. в'кдшс 749: 27,789: 1, 792:4, водність 761: 15, башс 716:1,776: 22,776:24,785:26, 796:8, ваш 774:27, башсть 775:12,775: 27,786:2,805:18, дв. З ос. б^аста 721:1, у скл. плюскв. В'Ѣаста 776: 3, мн. З ос. в'Ьдхоу 739:19,739:25,741:9,761:3,808:19,835:
6, Б’Ьдхоуть 741: 6, БА\оу 730: 1, 735: 23, 764: 7, 784: 26, ВА\оуть 733: 13, у скл. плюскв. вѣАХОу 757: 21, 769: 10, 785: 10, 830: 16, БАХоу 800: 12, 814: 2, БАХОут 784: 10, імперф. (?) дв. (?) З ос. Б'кід! 839: 19, аор. одн. 1 ос. у скл. умов, выхъ 801: 9,814: 25, вых 801: 7, 801: 8, 2 ос. у скл. умов, бы 838: 19, 3 ос. въі 741: 11, 750: 31, 787: 6, вы 817: 20, 825: 18, бъіс 716: 2, 718: 23, 719:17,719: 24,720:14,723:12,723:28,724:2,726:6,726: 7,726:11,726:12,730:19,732:26,733: 17, 736: 12, 736: 19, 737:1,737: 22, 737: 24,737: 25, 738:14, 738: 27, 739:11, 739: 13,740: 9,740: 9, 740: 14, 740: 15, 743: 9, 744: 7, 745: 1, 745: 12, 746: 6, 746: 8, 746: 8, 746: 27, 751: 10, 751: 11, 751: 21, 751: 22, 751: 26, 752: 18, 752: 26, 754: 8, 754: 9, 755: 2, 755: 22, 756: 2, 759: 15, 761: 1, 762: 13, 763:14,764:10,769:18,769:24,773:22,773:24,779:18,782: 7,782:9,783:3,785:24,793:20, выё 778: 22, 784: 18, 785: 4, 785: 20, 788: 4, 788: 9, 789: 11, 793: 2, 794: 13, 795: 15, 795: 17, 798: 7, 798: 25, 799: 14, 799: 15, 799: 18, 800: 3, 800: 17, 801: 2, 801: 21, 802: 8, 803: 6, 804: 17, 804: 25, 804: 26, 804: 27, 805: 26, 806: 12, 807: 10, 808: 18, 808: 18, 808: 21, 808: 26, 811: 8, 811: 19, 811: 26, 812: 4, 812:9,812:28,814:5,816:17,816:20,817:9,817:23,818:19,820:20,823:11,826:14,828:20,829: 4,829:6,829:18,830:1,831:17,833:16,834:13,835: 5,836:10,836:21,839:6,840:8,840:16,841: 17, 842: 15, 843: 7, 843: 7, 843: 17, 847: 27, 848: 14, Б’Ь 716: 5, 717: 24, 719: 3, 719: 8, 719: 15, 720: 20, 721: 19, 721: 22, 722: 4, 722: 9, 722: 12, 723: 11, 723: 18, 731: 13, 732: 6, 733: 9, 734: 14, 736: 8, 736: 22, 737: 14, 738: 5, 738: 7, 739: 26, 740: 1, 740: 2, 740: 3, 740: 12, 740: 20, 741: 17, 741: 17, 742: 4, 742: 7, 743: 21, 744: 3, 744: 4, 744: 8, 744: 10, 744: 25, 744: 26, 746: 17, 748: 2, 749: 3, 751: 12, 752: 28, 753: 10,753: 22, 764: 10, 765: 6, 765: 24, 767: 5,767: 17,767: 27,769:22,770: 3, 772: 22, 774: 11, 776: 6, 778: 25, 780: 12, 780: 28, 784: 19, 784: 21, 784: 23, 785: 4, 787: 12, 799: 20, 799: 26, 799: 27, 802: 7, 802: 12, 802: 19, 808: 6, 808: 22, 809: 29, 810: 5, 813: 7, 813: 27, 814: 3, 814: 15, 814: 17, 815: 1, 815: 12, 815: 13, 815: 20, 817: 21, 821: 17, 821: 20, 822: 17, 823: 3, 823: 15, 824: 15, 824: 23, 825: 23, 827: 18, 832: 8, 833: 13, 834: 22, 837: 18, 837: 20, 837: 23, 838: 28, 841: 12, 841: 26, 842: 2, 843: 14, 843: 25, 844: 7, 844: 9, 844: 24, 845: 17, въё! 726: 1, 735: 19, 739: 23, вьё! 784: 9, 789: 19, 794:


703
Граматичний покажчик до Галицького літопису
27, 800: 2, 805: 1, 829: 26, в^!... илгЬдшеть 749: 25, зайве вы 827: 6, у скл. плюскв. в4і 717: 8, 717: 16, 717: 18, 717: 19, 718: 3, 733: 12, 736: 28, 737: 27, 738: 12, 738: 28, 750: 3, 751: 17, 753: 3, 753: 9, 755: 16, 758: 3, 758: 5, 758: 20, 772: 28, 773: 1, 773: 1, 773: 3, 773: 6, 776: 23, 778: 7, 787: 4, 788: 20, 789: 14, 791: 14, 792: 3, 798: 15, 798: 16, 805: 12, 806: 1, 809: 5, 809: 8, 813: 24, 816: 25, 817: 26, 818: 1, 821: 21, 825: 21, 826: 12, 826: 26, 830: 3, 836: 1, 836: 16, 837: 25, 837: 28, 846: 14, 847: 12, у скл. умов, въі 720: 16, 723: 14, 756: 10, 756: 16, вы 823: 8, 827: 6, 835: 10, 840: 22, одн. (!) З ос. в4і 729: 28, 814: 5, дв. 2 ос. у скл. плюскв. в^стд 719: 15, 3 ос. въістд 717: 27, выстд 812: 27, 848: 6,848: 8, высота! 796: 17, 799: 25, 808: 14, у скл. плюскв. в^стд 847: 20, у скл. умов, въістд 754: 13, въісстд! 733: 25, мн. 1 ос. въіхомъ 741: 1, у скл. умов. 723: 23, 756: 9, 767: 18, 3 ос. въішд 723: 27, 727: 9, 729: 6, 729: 8, 734: 11, 738: 9, 738: 16, 738: 16, 738: 18, 740: 22, 761: 9, 761: 10, 761: 11, 769: 27, 775:4, 775: 6, 781: 13, быша 786: 10, 788: 22, 794: 5, 798: 6, 798: 22, 799: 17, 800: 4, 803: 8, 804: 24, 804: 24, 804: 25, 805: 1, 808: 16, 812: 24, въіш 717: 14, 794: 12, выш 819: 17, Erfeiua 753:
б, 814: 13, 826: 4, 840: 12, 846: 2, закреслено [в^ша] 846: 2, у скл. умов, въішд 720: 17, 725: 23, 727: 7, бышд 817: 21, 823: 6, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки былъ 788: 10, у скл. плюскв. одн. 3 ос. B*fc... въілъ 837: 25, былъ в^ 809: 5, у скл. умов. одн. 3 ос. въі въілъ 756: 10, бы вылъ 823: 8, въіл въі 720:16, мн. ч. у скл. умов. вы... Bbkvfc 823: 5, наказ, одн. 2 ос. воуди 747: 19, 3 ос. 830: 11, 832: 6, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. съі 734: 21, сы 804: 2, съіи 727: 16, съіи 744: 9, знах.-род. в. соуціл 724: 5, 797: 7, дав. в. соуцюу 727: 11, 797: 8, 802: 10, 802: 20, 802: 21, 831: 10, 832: 22, соуціЮ 723: 7, 730: 28, 765: 25, 766: 7, 791: 6, суціЮ 730: 13, соуціюу! 747: 5, ч. (?) дав. в. соуціоу 765: 22, ж. дав. в. соуціи 768: 24, дв. ч. наз. в. соуціи! 721: 1, мн. ч. наз. в. соуціе 754: 19, соуціии 742: 12, 827: 26, род. в. соуціихъ 845: 23, майб. ч. одн. ч. наз. в. воудл 798: 17, дав. в. воудоуцюу 758: 10, 780: 24, 794: 17, 829: 12, воудоуціЮ 759: 12, 764: 17, 772: 3, 777: 10, одн. (!) ч. дав. в. 805: 25, мин. ч. одн. ч. знах. в. вывші! 828: 23, род. в. вывшд 715: 23, дав. в. бъівъшю 735: 3, бывъшю 799: 6, въівшоу 756: 3, 758: 17, 759: 5, 774: 1, 774: 6, 779: 12, 785: 16, вывшоу 799: 8, 803: 26, 807: 25, 808: 17, 809: 11, 810: 20, 811: 17, 820: 21, 841: 7, 842: 8, въівшю 719: 4, 726: 5, 728: 4, 728: 6, 728: 10, 729: 9, 734: 4, 737: 28, 741: 2, 743: 26, 744: 1, 767: 26, 777: 6, 777: 13, бывши! 828: 12, ж. знах. в. въівшоую 779: 12, дав. в. вывъши 842: 2, въівши 730: 11, 732: 19, 748: 18, 762: 3, 769: 7, 770: 7, 771: 25, 776: 8, вывши 797: 17, 838: 8, бывшей 841: 14, с. род. в. у знач. ім. вывшаго 824: 16, дав. в. вывъшоу 823: 27, въівъшю 746:
15, вывшоу 802:1, 804: 1, вывило 829: 1, місц. в. у знач. ім. БЪівшемь 719: 20, вывшем 826: 12, дв. дав. в. въівшимд 723: 10, мн. ч. наз. в. въівше 727: 8, 758: 27, наз. в. (!) Бывше 846: 20, род.
в. въівшихъ 744: 3, дав. в. бъівшиллъ 720: 11, 774: 5, въівшімъ 744: 18, бывшимъ 800: 19, 818: 18, 833: 4, 833: 10, въівшим 727: 4, 746: 7, дав. в. (?) въівши! 724: 12, місц. в. у знач. ім. с. въівшихъ 724: 26, пас. мин. ч. мн. с. знах. в. у знач. ім. бьвшлід! 820: 8
вьчелд ім. ж. мн. наз. в. пчелъі 777: 20, род. в. пчелъ 763: 28
вбгати дієсл. імперф. одн. 3 ос. в^глше 722: 8, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. б^глюціи! 740: 21, мн. ч. наз. в. в^гдюціе 738: 16, дав. в. в^глюціимъ 744: 13, 762: 16, б^глюціим 737: 23
в^гноути 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. в^же 795: 2
в^говдръсовъ 1 прикм. мн. ч. наз. в. в^говдръсови 761: 3
в^гъ 13 ім. ч. одн. наз. в. в^гъ 833: 2, 833: 2, знах. в. 734: 18, 744: 21, 769: 17, 773: 26, 773: 27, 797: 15, 804: 7, 804: 23, 833: 4, 833: 8, 840: 1
в^дл ім. ж. одн. наз. в. в^дл 721: 22, знах. в. в^доу 806: 14, 817: 7, дав. в. в^д^ 841: 15 В’ѣжлти 33 дієсл. імперф. мн. 3 ос. в^жлхоу 843: 12, аор. одн. 3 ос. б^жд 718: 9, 720: 2, 723: 2, 724: 3, 726: 14, 730: 15, 732: 1, 748: 17, 748: 21, 778: 8, 782: 18, 784: 1, 793: 14, 794: 15, 805:
16, дв. 3 ос. в^жлстл 803: 12, 815: 15, мн. 3 ос. выжлика 718: 26, 769: 23, б^жлціл! 787: 2, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 3 ос. выжалъ есть 782: 25, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах. в. Б'ѣжлціии 773: 26, дав. в. Б'Ьжлцію 744: 22, мн. ч. наз. в. Б^жлціе 719: 2, 824: 14, б^жлцід! 769:


704
Граматичний покажчик до Галицького літопису
11, с. знах. в. бѢжащаіа 823: 2, род. в. у знач. ім. ч. бѢжаціих 787: 10, дав. в. бѢжаціим 751: 23, 798: 3, мин. ч. одн. ч. дав. в. бѢжавшю 728: 11, ж. наз. в. бѢжавша 728: 19
БѢла особ. ч. одн. наз. в. бѢла 760: 6, 761: 5, 786: 26, оруд. в. бѣлою 764: 21
БѢлаід 1 топон. ж. одн. род. в. бѣлое 795: 25
Бѣловережие топон. с. одн. дав. в. вєловережью 766: 20, місц. в. вѣловережьи 766: 22 вѣловережьць 1 ім. ч. мн. наз. в. вѣловережцѣ 838: 16 бѣлый 1 прикм. одн. с. оруд. в. бѣлымъ 844: З вѣль 1 ім. ж. одн. знах. в. вѣль 835: 22
Бѣльскъ 1 топон. ч. одн. род. в. бѢльска 819: 21
вѣсъ 1 ім. ч. мн. наз. в. вѣси 839: 17
вѣшение 1 ім. с. одн. род. в. вѣшенигд 807: 10
• в • 1 числ. кільк. знах. в. в 757: 19
ba 3 займ. род. в. ваю 752: 21, 770: 6, дав. в. согрѣши\о вам! (*согрѣши\овѣ) 783: 10
валъ 1 ім. ч. одн. знах. в. валъ 781: 7
влрьвъ 1 ім. ч. дв. наз. в. влрвл 812: 27
ВАрАЖЬСКЫИ 1 прикм. одн. ч. дав. в. у скл. топон. шстровоу ВАрАЖЬСКОМОу 741: 19 Василєвичь патронім ч. одн. наз. в. василєвичь 734: 23, род. в. василєвича 774: З Влсилевъ 1 топон. ч. одн. дав. в. влсилевоу 761: 14
Василиєвичь 1 патронім ч. одн. наз. в. васильєвичь 789: 17
Василии $ особ. ч. одн. наз. в. влсилѣи 740: 1, 803: 10, дав. в. василью 780: 25, Васильєви 764: 25, місц. в. васильи 781: 15
Василь особ. ч. одн. наз. в. василь... мол^а 733: 16
Василько ^4 особ ч> одн Наз. в. вдсилько 752: 15, 755: 9, 792: 2, 810: 2, 816: 9, василко 728: 20, 729: 19, 730: 21, 743: 24, 749: 31, 751: 14, 753: 26, 754: 23, 756: 13, 758: 7, 763: 11, 771: З, 771: 8, 774: 19, 783: 17, 783: 23, 792: 23, 792: 24, 793: 11, 793: 22, 795: 24, 796: 6, 796: 23, 797: 6, 797: 22, 798: 4, 798: 13, 798: 18, 799: 7, 799: 11, 799: 19, 801: 8, 801: 14, 801: 19, 802: 16, 804: 19, 804: 21, 805: 2, 810: 10, 810: 18, 811: 26, 816: 8, 839: 19, 840: 11, 840: 20, 841: 1, 846: 22, наз. в. (!) 762: 17, знах.-род. в. ВАСИЛКА 718: 27, 719: 21, 732: 22, 754: 12, 774: 13, 803: 16, 808: 24, 840: 19, 847: 8, род. в. 736: 22, 739: 24, 741: 16, 765: 28, 798: 8, 821: 25, дав. в. влсилькоу 762: 9, влсилкоу 725: 4, 730: 4, 736: 7, 746: 5, 762: 17, 770: 5, 783: 4, 783: 9, 789: 5, 793: 16, 798: 24, 799: 1, 815: 26, 839: 23, василькови 731: 17, 765: 11, василкови 721: 12, 735: 22, 743: 26, 745: 18, 751: 15,751:25, 755:28, 763: 8, 765: 4, 767: 17, 767: 22, 769: 13, 774: 6, 790: 24, 794: 23, 802: 21, 804: 7, 804: 10, 805: 24, 809: 19, 811: 15, 811: 19, 811: 21, 815: 16, 815: 20, 832: 19, 834: 12, 840: 10, 847: 4, оруд. в. василкомъ 728: 28, 739: 6, 739: 12, 749: 22, 776: 27, 791: 8, 795: 20, 796: 13, 809: 10, 818: 22
Васильковичь 1 патронім ч. мн. дав. в. василковичєм 775: 17
васильковъ 9 прикм. одн. ч. наз. в. василковъ 740: 4, 769: 8, знах. в. 768: 13, 768: 27, с. род. в. василкова 799: 13, мн. ч. наз. в. василькови 839: 24, василкови 838: 6, дав. в. василко- вымъ 800: 20, 841: 22
вашь 19 займ. одн. ч. наз. в. вашь 718: 15, 726: 11, 760: 22, 779: 23, 779: 23, 789: 23, 804: 11, род. в. вашєго 766: 17, ж. наз. в. ваша 757: 1, знах. в. вашю 724: 22, с. знах. в. вашє 724: 22, 830: 10, дв. ж. знах. в. ваши 795: 11, мн. ч. знах. в. ваша 724: 24, ваши 724: 21, ж. знах. в. ваша 724: 23, с. знах. в. 822: 26, род. в. ваших 807: 7, оруд. в. вашими 724: 24


705
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ведень 1 топон. ж. одн. знах. в. ведень (*венедь?) 814: 4
вежа $ ім. ж. одн. наз. в. вежа 844: 18, знах. в. вежю 807: 12, род. в. вежѣ 845: 17, вежи 746: 15, мн. знах. в. вежа 740: 24 о
велии J прикм. одн. ч. наз. в. вели! 822:18, знах. в. велии 823: 6, ж. оруд. в. вѣлъею! 772:11 великъ прикм. одн. ч. наз. в. великъ 726: 1, 751: 26, 755: 2, 769: 22, 789: 19, 799: 21, 801: 2, 815: 1, знах. в. 730: 19, 732: 18, 752: 14, 766: 6, 766: 9, 770: 10, 774: 26, 798: 12, 810: 19, 819: 18, 822: 12, 836: 12, вєлик 755: 6, 823: 23, дав. в. вєликоу 717: 2, 735: 4, 767: 26, 802: 3, 807: 26, оруд. в. великомъ 833:1, великом 760: 18, ж. наз. в. велика 738:14, 743: 22,753: 10, 759:15, 769: 24,785: 20, 798: 7, 798: 25, 799: 18, 811: 27, 814: 15, 831: 17, 833: 16, 834: 13, 840: 8, знах. в. великоу 728: 22, 729: 22, 730: 3, 744: 11, 749: 27, 752: 29, 758: 2, 772: 6, 818: 10, 840: 7, 847: 20, дав. в. велицѣ 730: 12, 842: 2, місц. в. 764: 11, 783: 5, 804: 18, 805: 26, 826: 14, 828: 12, 847: 3, величѣ 784: 10, всличи 791: 17, с. знах. в. велико 821: 13, 840: 14, велко! 841: 25, місц. в. велицѣ 784: 19, мн. ч. наз. в. велици 835: 3, велицѣ 819: 17
великий прикм. одн. ч. наз. в. великъіи 718: 4, 723: 12, 741: 15, 754: 8, великий 725: 6, 779: 5, 779: 23, 809: 28, у знач, прізвиська мьстиславъ великъіи оудатнъіи 752: 23, знах.-род. в. великаго 717: 20, 721: 3, великого 724: 10, 808: 10, род. в. великаго 715: 23, 715: 25, 726: 25, 813: 23, великого 741: 11, 760: 19, 835: 27, у знач, прізвиська великаго 758: 5, дав. в. великомоу 727: 2, 756: 25, 758: 8, 779: 3, місц. в. великомъ 835: 28, ж. наз. в. великал 726: 19, 733: 28, знах. в. великоую 71726, 729: 13, 735: 13, 752: 13, 754: 12, 770: 4, род. в. великое 740: 11, дав. в. ве- ликои 735: 21, 807: 21, оруд. в. великою 719: 6, 724: 9, 729: 17, 729: 20, 732: 25, 738: 25, 789: 21, 790: 20, 809: 14, 816: 19, 836: 17, 836: 23, 846: 16, вѣликою 721: 2, дв. род. в. великоую 805: 9, мн. ч. наз. в. велиции 724: 1, 730: 1, величин 790: 8, знах. в. великъіА 750: 28, великъіи 735: 15, ж. знах. в. великиїа 762: 1, великий 804: 10, оруд. в. великими 727: 8, 746: 25, 746: 28, 766: 7
величавый 1 прикм. одн. ч. наз. в. величавъіи 737: 25
7
всличьство їм. с. одн. дав. в. величествоу 782: 15, оруд. в. величествомъ 845: 22 о
в е лига а топон. ж. одн. знах. в. велью 767: 8, 767: 11, вѣлью 767: 5
вельвлоудъ 1 ім. ч. мн. род. в. вельвл^дъ 784: 22
вельми присл. велми 765: 11, 807: 1, 845: 13
вельможа 1 ім. ч. мн. знах. в. велможѣ 806: 23
велѣние 1 ім. с. одн. оруд. в. веленьемь 842: 16
велѣти дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. велишь 807: 17, аор. одн. 1 ос. велѣ\ 789: 25, 3 ос. велѣ 737: 7, 780: 17, вѣлѣ 770: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. велѣвшоу 801: З
вепрь (а) 1 ім. ч. мн. род. в. вепревъ 830: 5
вепрь (6) топон. ч. одн. род. в. вепрА 733: 1, місц. в. вепрю 775: 28
вереньгѣрь (‘Wernhard’) 1 особ. ч. одн. наз. в. вереньгѣрь... просвѣлъ 837: 24 вереціинъ 2 топон. ч. одн. знах. в. верещимъ 721: 12, 732: 16
веселив 1 ім. с. одн. оруд. в. веселиемь 826: 16
2
веселитисл дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. всселАщоусА 763: 16, одн. (!) ч. наз. в. ВЄССЛАСА 839: 20
веселъ 1 прикм. одн. ч. дав. в. всселоу 759: 12
весна ім. ж. одн. дав. в. веснѣ 776: 8, 838: 8, вѣснѣ 732: 19, 771: 25 о
вести ° дієсл. інф. вести 727: 6, аор. одн. З ос. веде 815: 2, мн. З ос. ведоша 720: 18, 728: 8, 778: 25, 782: 10, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. ведоущоу! (*ведоуще) 834: 5, пас. мин. ч. одн. ч. дав. в. веденоу 728: 9


706
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ВЄСТИСА 1 ДІЄСЛ. Імперф. МН. З ОС. ВЄ^А\0уСА 763: 6
вечеръ ім. ч. одн. знах. в. у знач, присл. вечеръ 754: 26, род. в. вечера 810: 19, 823: 22, вечера 823: 23, вечерАЇ 825: 23, дав. в. вечероу 756: 3, 759: 4, 810: 20, дав. в. (?) 764: 27
видати 68 дієсл. інф. видѣти 742: 11, 826: 6, видити 737: 16, 742: 14, 752: 25, 758: 23, 763: 6, 785: 14, 841: 8, 841: 9, супін видитъ 726: 19, видѣть 742: 10, теп. ч. одн. 1 ос. вижю 773: 17, теп.-майб. ч. одн. З ос. видить 801: 26, аор. одн. З ос. видѣ 756: 7, 787: 9, 806:17, 822: 10, 824:16, 824: 16, 828: 22, 837: 24, 842: 20, 845: 13, види 768: 12, 786: 23, мн. З ос. видиша 802:11, вѣдѣша! 839: 12, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. видидъ еси 810: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вида 791: 2, 806: 14, 806: 19, дав. в. видАЦіоу 790: 24, видАЦіоу! (*видаціє) 825: 18, мн. ч. наз. в. видАїри 721: 3, дав. в. в и да ці имъ 767: 28, 841: 11, мин. ч. одн. ч. наз. в. видѣвъ 734: 14, 768: 17, 773: 26, 823: 1, 843: 2, видѣвь 803: 28, видѣв 791: 22, 803: 15, видивъ 730: 2, 744: 6, 744: 18, 758: 24, 768: 22, 782: 14, 786: 11, 803: 18, 823: 11, 843: 8, видив 800: 21, 802: 23, 804: 5, дав. в. видившоу 743: 17, мн. ч. наз. в. видѣвше 813: 17, 824: 12, 825: 3, в иди въ ш 839: 5, видивши 755: 2, 839: 1, дав. в. в иди в ш имъ 827: 28, 833: 3, мн. (!) ч. наз. в. видѣвше 824: 18
видѢтиса дієсл. інф. видитиса 826: 7, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. видѢвса 746: 28, 826: 13, дав. в. видѣвшоу са 767: 7
йижѣикъ 1 особ. ч. одн. наз. в. вижѣикъ 736: 1
бильна топон. ж. одн. дав. в. ви^ьнѣ 813: 19, ви^нѣ 848: 4
Виликаилъ особ. ч. одн. наз. в. виликаилъ 735: 26
вина ім. ж. одн. род. в. вины 748: 26, 790: 4
вино 6 ім. с< Одн. знах. в. вино 758: 22, 807: 24, род. в. вина 735: 12, 747: 27, 807: 23
вирьжаиь 1 особ. ч. одн. наз. в. вирьжань 817: 18
висикостъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. висикостомь 820: 14
Висимотъ (пор. вишимоутъ) 1 особ. ч. одн. наз. в. висимотъ 818: 18
Висла топон. ж. одн. знах. в. вислоу 796: 7, род. в. вислы 796: 4
ВИСЛОЧЬСКЫИ 1 прикм. одн. ч. оруд. в. вислочьскымь 831: 13
Витановичь патронім ч. одн. наз. в. витановичь 723: 28
Витовичь 1 патронім ч. одн. наз. в. витовичь 734: 12
Витомиръ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. витомира 717: 22
вицькыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач. ім. вицькаго 809: З
Вишимоутъ (пор. висимотъ) 1 особ. ч. одн. наз. в. вишимоут 736: 2
Вишлии 1 особ. ч. одн. наз. в. вишлии 736: 1
Вишьна 1 топон. ж. одн. знах. в. вишьню 762: 19
• ві • (а) числ. кільк. знах. в. ві 786: 7, 837: 4, род. в. 845: 11
• ві • (б) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ві 720: 4
владыка ім. ч. одн. знах. в. владыкоу 794: 2, дав. в. кладыцѣ 793: 25
владычица ім. ж. одн. род. в. влдцча! 737: 12
владѣти дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. у знач, повин. да владѣеть 721: 1, аор. мн. З ос. владѣша 724: 24
власть $ ім. ж. одн. знах. в. власть 746: 21, 790: 29, 795: 10, род. в. власти 746: 23, 777: 28 вода 9 ім. ж. одн. наз. в. вода 755: 17, знах. в. водоу 846: 5, род. в. воды 738: 8, 744: 22, 756: 6, 777: 21, дав. в. водѣ 741: 24, 842: 2, місц. в. 755: 24


707
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ёодава 1 топон. ж. одн. знах. в. водлвоу 789: 10
водити 1 дієсл. імперф. одн. З ос. водашє 806: 25
водитиса 1 дієсл. аор. одн. З ос. водиса 770: 16
водьныи прикм. одн. ж. оруд. в. водною 738: 7, 830: 18
воєвальньіи 1 прикм. мн. дав. в. воевалнымъ 823: 15
а
ВОЄВАНИЄ ім. с. одн. наз. В. ВОЄВАНИЄ 816: 17, род. В. В0ЕВАНЫА 721: 23, МІСЦ. В. ВОЕВАНЬИ 739:5
воєвати дієсл. інф. воевати 757: 25, 770: 19, 822: 5, воеватити! 828: 18, супін во- еватъ 755: 3, 775: 16, 819: 4, воевать 732: 19, 815: 9, імперф. одн. З ос. воеваше 847: 9, мн. З ос. воєвАХОу 721: 16, воєвлхоуть 838: 5, аор. одн. З ос. воева 730: 17, 796: 1, 808: 7, 819: 25, 822: 10, 829: 11, 847: 22, ваева! 795: 23, дв. З ос. воеваста 776: 5, мн. З ос. воеваша 732: 20, 736: 10, 745:10, 754: 19,794:25, 796: 11,797:21,798:11,799:3,810:19,839:21,839:22, 847: 10, воиваша! 774: 21, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки воевалъ 848: 11, у скл. плюскв. одн. З ос. воевалъ... edł 773: 3, воевалъ 821: 21, 836: 1, бѢ... воевалъ 826: 12, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. воюга 766: 10, 771: 16, мн. род. в. воююціих 788: 1, мин. ч. одн. ч. дав. в. вОЕвлвшоу 827: 21, воевавшю 746: 2, дв. ч. наз. в. воевавша 797: 1
воєвода ім. ч. одн. наз. в. воевода 785: 5, 814: 6, 840: 13, знах. в. воєводо^ 731: 1, 749: 19, 810: 13, дав. в. воєводі 835: 24, оруд. в. воеводою 754: 1, мн. наз. в. воеводъі 726: 23, 785: 1, род. в. воеводъ 785: 8, дав. в. воеводамъ 724: 12, 726: 9, 771: 13
воєводьство 1 ім. с. одн. знах. в. воєводьство 724: 11
вожь ім. ч. одн. наз. в. вожь 832: 7, знах.-род. в. 822: 6, мн. наз. в. вожєв^ 822: 11, дав. в. вожємь 812: 26
2
во^ъ ім. ч. мн. наз. в. во^ии! 735: 4, знах. в. во^ъі 735: 5
79
вои (а) ім. ч. одн. оруд. в. воємь! (*воуємь) 815: 7, одн. (!) наз. в. вои 729: 28, мн. наз. в. 725: 8, 792: 19, 801: 4, 825: 16, 825: 19, вони! 798: 5, знах. в. вога 793: 12, 800: 24, 835: 14, воа 727: 3, воѣ 813: 14, 819: 11, 822: 8, 823: 9, 827: 19, воє 755: 10, 778: 17, 792: 4, 798: 19, 800: 11, 801: 16, 802: 9, вои 733: 6, 748: 23, 753: 8, 758: 14, 779: 17, 793: 5, 797: 18, 800: 8, 800: 8, 801: 25, 802: 24, 815: 14, во! 776: 16, 830: 12, знах.-род. в. боевъ 724: 9, род. в. вои 729: 2, 730: 15, 758: 27, 775: 28, 782: 8, 830: 4, 838: 28, боевъ 823: 19, дав. в. воемъ 743: 6, 834: 23, воємь 725: 18, 772: 3, 773: 19, 773: 21, 801: 27, 812: 10, 813: 5, 819: 9, 823: 15, 830: 7, 830: 8, 848: 5, воиємь! 819: 2, оруд. в. вои 725: 12, 725: 15, 729: 28, 765: 14, 766: 7, 782: 7, 796: 18, 801: 6, 823: 22, воими 724: 11, 725: 13, 785: 24, 833: 17, вони! 777: 13, со! воими! (*вои своими) 722: 2, місц. в. воихъ 823: 12, 835: 5
вои (б) $ ім. збір. ж. одн. наз. в. вои 742: 19, 773: 1, 816: 22, 848: 1, дав. в. 840: 25
воина 18 іМо ж< Одн. Наз. в> воина 822: 20, знах. в. воиноу 750:4, 753:19, 754: 15, 815: 7, 815:
8, 818: 26, 819: 11, 821: 24, 824: 23, 827: 16, воину 828: 28, род. в. вонный! 798: 26, въинъі! 729:
9, оруд. в. вонною 775: 10, 776: 26, місц. в. воин^ 837: 26, мн. знах. в. воинъі 750: 29
2
воиникъ ім. ч. одн. род. в. воиникА 769: 2, дв. наз. в. 799: 24
воиничьскыи 1 прикм. одн. ч. знах. в. воиничкии 831: 22
воинъ 5 ім. ч. одн. наз. в. воинъ 833: 25, дав. в. воиноу 773: 14, мн. род. в. воинъ 732: 27, 801: 9, дав. в. воиномъ 805: 5
вонный 1 прикм. одн. с. місц. в. воиномь 805: З
воискыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. у знач. кл. в. воистии 812: 17
Воишелкъ (Vaisvilkas) особ. ч. одн. наз. в. воишєлкь 830:23, вышелкъ 837:28, въішелгъ! 847: 21, знах.-род. в. въішелка 847: 17


708
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Володава 1 топон. ж. одн. род. в. володлвьі 794: 25
Володимеричь 2 патронім ч. одн. наз. в. володимеричь 725: 17, володимЄричь 788: 25
Володимеръ (а) 42 особ. ч. одн. наз. в. володимеръ 716: 16, 718: 13, 719: 22, 720: 2, 723: 2, 726: 14, 753: 7, 753: 11, 753: 12, 759: 16, 766: 10, 771: 4, 772: 10, володимеръ стыи 821: 22, володимерь... МОНОМАХЪ 716: 10, володимеръ 754: 20, 771: 2, знах.-род. в. володимерА 718: 7, 720: 20, 746: 10, 754: 16, 847: 12, 848: 15, род. в. 754: 3, 758: 5, володимЄрл 774: 12, дав. в. володимероу 718: 10, 722: 24, 766: 25, 766: 27, 770: 20, 772: 3, 772: 14, 773: 8, 773: 11, 774: 1, володимЄроу 774: 10, оруд. в. володимеромъ 719: 25, 770: 17, 772: 20, 777: 3, володимеромь 753: 23, володимеромъ 770: 27
Володимеръ (б — пор. Володимерь) 24 топон. ч. одн. знах. в. володимеръ 720: 6, 815:
17, володимеръ 770: 11, 775: 6, 776: 16, 788: 24, 793: 22, род. в. володимерл 729: 26, дав. в. володимроу 786: 14, володимероу 786: 5, володимероу 762: 18, 840: 24, оруд. в. володимеромъ 808: 1, місц. в. володимєрЄ 718: 18, 720: 19, 720: 22, 721: 5, 721: 15, 741: 17, 779: 15, 799: 2, 840: 20, володимЄрЄ 788: 20, 842: 17
володимерь (а) 2 прикм. одн. ж. місц. в. володимєрЄ 716:14, с. род. в. володимерл 744: 9
Володимерь (б) 21 топон. ч. одн. наз. в. володимерь 730: 24, знах. в. 718: 10, 721: 7, 730: 23, 730: 25, 731: 16, 732: 24, 735: 16, 735: 18, 739: 21, 751: 7, 841: 18, володимЄрь 780: 22, род. в. володимерл 725: 12, 751: 18, 799: 8, володимЄрл 766: 8, 799: 7, дав. в. володимерю 765: 20, володимЄрю 765: 19, місц. в. володимери 731: 20
володимерьекыи Ю прикм. одн. ч. наз. в. володимерьскъіи 726: 22,740: 5, ж. род. в. у скл. топон. цркви стой вци володимерьскои 740: 11, місц. в. володимерьстЄи 721: 22, мн. ч. наз. в. володимерьстии 717: 11, 726: 22, володимьрьстии 726: 21, володимьрьскъіи 739: 25, знах. в. володимерьскъіи 727: 27, оруд. в. володимерьскъіми 728: 2
володимерьць 4 ім. ч. мн. наз. в. володимерци 720: 7, 720: 15, дав. в. володимерцемъ 718:
18, володимерцемь 718: 14
Володимиръ 1 особ. ч. одн. наз. в. володимиръ 775: 1
Володиславичь 1 патронім ч. одн. наз. в. володиславичь 742: 8 о
володиславль прикм. одн. ч. оруд. в. володиславлимъ 727: 22, ж. знах. в. володислав- лю 826: 3
Володиславъ 2^ особ. ч. одн. наз. в. володиславъ 719: 9, 730: 14, 734: 12, 764: 12, 793: 8, 821: 28, 825: 12, 825: 21, володислав 724: 3, 729: 13, 824: 2, волидиславъ! 730: 5, володи[мсръ.] славъ! 728: 3, знах.-род. в. володислава 728: 8, 729: 1, 731: 7, 754: 14, 793: 5, 804: 28, род. в. 766: 26, дав. в. володислАВоу 724: 19, 728: 4, 728: 9, 729: 10, 766: 20, 823: 4, оруд. в. володиславомъ 754: 9, 759: 10, володиславом 822: 4
волость 4 ім. ж. одн. знах. в. волость 744: 12, 820: 22, род. в. волости 795: 6, мн. (?) знах. в. (?) 789: 26
волочити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. волочацк 840: 7
Волъдрихъ 1 особ. ч. одн. місц. в. волъдрисе 763: 13
волыньць 1 ім. ч. мн. наз. в. волынци 741: 25
□
волл J ім. ж. одн. дав. в. воли 790: 29, оруд. в. волею 740: 9, 761: 25
ВониБоутъ 1 особ. ч. одн. наз. в. вонивоут 735: 28 о
ворогъ ім. ч. одн. знах.-род. в. ворогл 847: 17, мн. дав. в. ворогомъ 835: 12
ворожьство 1 ім. с. одн. знах. в. ворожьство 815: 11
воронъ 1 ім. ч. мн. дав. в. ворономъ 802: 3


709
Граматичний покажчик до Галицького літопису
7 .
ворота їм. с. мн. знах. в. ворота 833: 12, род. в. воротъ 721: 19, 764: 13, 799: 10, 833: 15, дав. в. воротомъ 833: 11, воротомь 755: 14
Воротиславъ особ. ч. одн. наз. в. воротиславъ 725: 7, 754: З
воротиславьскъ прикм. одн. ж. знах. в. воротьславьскоу 784: 4
воротиславьскыи прикм. мн. род. в. воротиславьскъіх 755: 5
воротитиСА дієсл. аор. одн. З ос. воротисА 718: 1, 722: 20, 739: 21, 766: 10, 773: 4, 784: 12, 787: 7, 787: 10, 809: 26, 827: 18, воротис 831: 7, ворОТнеСАІ 730: 20, дв. З ос. воротистаСА 774: 22, 819: 21, мн. З ос. воротишаСА 771: 1, 771: 5, 805: 15, 808: 26, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. воротилъсА есть 794: 20, наказ, одн. 2 ос. воротисА 716: 17
Вороута 1 топон. ж. одн. наз. в. вороута 818: З
Воршь 1 особ. ч. одн. оруд. в. воршемь 801: 11
Вотиховичь 1 патронім ч. одн. оруд. в. вотиховичемь 739: 7
Вотьнино 1 топон. с. одн. род. в. І Вотьнинъ топон. ч. одн. род. в. вотьнина 790: 10
З
врагъ їм. ч. одн. дав. в. врагоу 817: 5, мн. знах. в. врагъі 752: 20, враги 763: 24
вражьва ім. ж. одн. оруд. в. вражвою 815: 10
7
вражьда їм. ж. одн. знах. в. вражьдоу 792: 14, враждоу 719: 8, 745: 17, 790: 25, род. в. враждъі 719: 5, 783: 15, оруд. в. враждою 772: 7
врата 18 jM с мн ЗНах. в. врата 720: 7, 738: 2, 755: 27, 824: 4, у скл. топон. жел^^нага врата 716: 8, род. в. вратъ 791: 10, 802: 26, 824: 8, 824: 14, у скл. топон. вратъ ладьскьх 785: 10, дав. в. вратомъ 725: 3, 824: 3, 824: 9, вратом 802: 26, оруд. в. вратъі 824: 7, місц. в. врат^х^ 824: 14, врат^х 824: 16, у скл. топон. ггкѵиЬчьскъіхъ врат^х1* 778: 5
вратитиСА дієсл. супін вратитСА 824: 24, теп.-майб. ч. мн. 1 ос. вратимьс 819: 7, аор. одн. З ос. вратисл 785: 3, 792: 5, мн. З ос. вратишаСА 753: 25, 755: 6, 818: 9, 842: 12, вратишас 833: 16
времА ЗО ім. с. одн. наз. в. времА 786: 19, 815: 23, знах. в. 736: 19, 738: 12, 749: 29, 754: 18, 774: 20, 774: 27, 776: 22, 776: 24, 782: 3, 785: 26, 803: 22, 826: 26, 836: 23, врем 778: 26, дав. в. времени 718: 2, 719: 23, 727: 12, 728: 21, 732: 9, 758: 6, 771: 22, 790: 16, 820: 6, 846: 8, времини! 796: 10, місц. в. времени 800: 16, мн. знах. в. времена 722: 7, 800: З
вреіри дієсл. інф. вреціи 756: 16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вергь 833: 26, одн. (!) ч. дав. в. в^ргшоу 842: 8, дв. дав. в. в^ргьшим 833: 7
въ (а) 335 прийм. із знах. в. въ 717: 6, 719: 11,720:4, 721:14, 722: 13, 723: 25,727: 25, 728: 23,729: 21,731: 21,732:4,735: 19, 735:20, 736: 12, 736: 13,737: 1,737:2,738: 27,738: 28,739: 23, 739:24,740:16,745:16,747:1,750: 27,751:1,751: 7,753: 3,754:7,762: 3,763:20,768:26,770:12, 771: 6, 774: 23, 778: 20, 784: 15, 787: 7, 789: 6, 791: 4, 794: 13, 794: 14, 794: 27, 795: 1, 797: 20, 799: З, 800: 6, 804: 29, 805: 23, 809: 2, 809: 28, 813: 26, 814: 27, 815: 5, 818: 16, 818: 20, 820: 6, 822: 14, 828: 3, 831: 8, 835: 19, 838: 22, 840: 18, 845: 20, ВЬ 844: 20, в 715: 22, 716: 17, 717: 14, 717: 15, 718: 10, 718: 26, 720: 18, 722: 7, 722: 20, 723: 12, 726: 18, 727: 20, 727: 25, 728: 11, 728: 16, 728: 28, 729: 14, 729: 16, 729: 18, 729: 25, 730: 20, 732: 11, 732: 24, 733: 27, 735: 2, 735: 3, 735: 16, 735: 17, 735: 18, 739: 10, 739: 21, 740: 24, 740: 25, 742: 4, 742: 26, 743: 4, 743: 25, 744: 1, 744: 8, 745: 23, 745: 27, 746: 1, 746: 26, 747: 3, 747: 7, 747: 8, 748: 27, 749: 29,749: 29, 750:17,752: 13, 752: 16, 752: 20, 752: 28, 753: 17, 753: 19, 753: 21, 754: 12, 754: 18, 755: 15, 757: 27, 758: 2, 758: 4, 758: 19, 761: 9, 763: 7, 763:10, 767: 1, 768: 7, 768: 10, 769: 22,770: 3, 772: 5,774: 20, 774: 27, 775: 23,775: 26, 776: 22, 776: 24,778:26, 780: 21, 781: 24, 782: 3,782: 18,782:22,782: 25, 783: 8, 784: 4,784:14,785: 26, 786: 22, 787:20,788:1,788:6,788:14,788:19,789:8,793:18,797:5,798:11,800:8,801:20,805: 2, 805:12, 805: 16, 805: 18, 806: 8, 808: 20, 809: 25, 809: 27, 810: 8, 815: 2, 815: 5, 815: 22, 816: 1, 816: 12, 816:


710
Граматичний покажчик до Галицького літопису
18, 817: 13, 818: 17, 819: 15, 820: 6, 820: 10, 820: 11, 822: 11, 822: 18, 825: 26, 826: 10, 826: 19, 826: 26, 828: 24, 828: 24, 829: 15, 829: 22, 829: 25, 831: 11, 835: 11, 836: 7, 836: 10, 839: 9, 841: 12, 841: 18, 842: 13, 847: 25, 848: 17, В 820: 9, ВО 716: 8, 716: 15, 716: 26, 719: 12, 720: 1, 720: 2, 722: 3, 723: 2, 723: 6, 724: 3, 726: 2, 726: 3, 726: 7, 728: 7, 728: 9, 728: 10, 728: 19, 728: 20, 732: 1, 736: 19, 737: 18, 738:12, 740: 15, 742: 5, 742: 9,743:1, 743: 1, 747: 8,748: 17, 749: 3, 750: 3, 750: 5, 755: 7, 756: 4, 758: 12, 758: 16, 758: 27, 760: 10, 761: 19, 762: 9, 762: 19, 762: 22, 769: 25, 770: 11, 775: 19, 776: 27, 777: 1, 777: 8, 778: 2, 778: 8, 778: 15, 779: 28, 780: 18, 782: 11, 784: 2, 787: 8, 787: 16, 787: 17, 788:
2, 788: 8, 788: 9, 788: 12, 788: 26, 789: 10, 789: 16, 789: 28, 792: 18, 793: 22, 795: 10, 795: 22, 797: 8, 797: 23, 799: 17, 800: 3, 802: 15, во своа си 805: 15, во 807: 9, 807: 12, 809: 22, 811: 12, 811: 25, во своіа си 813: 17, во 815: 3, 815: 17, 815: 27, 815: 27, 817: 24, 818: 3, 818: 9, 820: 17, 821: 5, 823: 2, 824: 22, 824: 22,824: 26, 825: 9, во своїй си 826: 2, во 826: 10, 829: 20,830:10,831: 5,833: 17,834:
3, 835: 7, 836: 4, 836: 22, 840: 2, 842: 1, 842: 12, 842: 13, 843: 1, 843: 21, 845: 3, 845: 12, 845: 21, 848: 6, 848: 8, оу 721: 21, 770: 16, 809: 14, 833: 12, воу! 787: 14, ве! 762: 23, у спол. в правдоу 722:11, днь... во днь 843: 11
въ (б) 234 прийм. з місц. в. въ 721:4,750:19,751:1,769:1,806:14,806:24,837:19, вь 753: 22,763: 21,791: 7, в 717: 3,718:7,718:17,719:16,720:19, 720: 22,721: 5,721:15,721:16,721: 22, 721: 25, 722: 2, 722: 4, 722: 19, 723: 3, 723: 4, 724: 9, 726: 5, 727: 4, 727: 10, 727: 20, 729: 22, 730: 5, 730: 23, 731: 2,731:4,731: 7, 731: 8, 731:12, 731: 20, 731: 25, 732: 3, 733: 4, 733: 8, 733:13, 733:25, 733: 27, 735: 11,736: 11,737: 11,738:8, 738: 10, 741:7,741:7, 741:8, 741:9, 741: 10, 741: 11,741: 17, 744:19,747: 24, 747: 25, 748:1, 749: 27,754:16, 755: 24,758:12, 758:15, 759:1, 759: 22, 760: 7, 762: 7, 763: 16, 764: 9, 765: 21, 766: 3, 769: 23, 769: 24, 770: 23, 771:15,772:1, 774:1, 774: 6, 776: 7, 776: 14, 776: 17, ТІЇ-. 5, 780: 24, 782: 4, 782: 22, 784: 10, 784: 16, 784: 24, 786: 19, 789: 20, 798: 16, 798: 17, 799: 1, 799: 2, 799: 9, 803: 17, 803: 19, 804: 1, 804: 17, 805: 26, 806: 17, 808: 6, 809: 5, 812: 15, 813: 9, 813:11,814:13, 814:14,817: 9,817:20,821:20, 822: 8, 823:18, 826: 14,826: 15, 827: 15, 827: 22, 828: 9, 828: 12, 828: 15, 830: 1, 831: 7, 832: 2, 833: 18, 833: 20, 833: 21, 835: 17, 836: 1, 837: 13, 838: 23, 839: 6, 840: 21, 846:4, 846: 6, 846: 11, 847: 1, 847: 2, 847: 18,848: 10, во 717: 18, 718: 8, 718: 21, 721: 10, 722: 5, 723: 3, 723: 7, 724: 5, 725: 5, 726: 25, 729: 3, 731: 5, 741: 3, 743: 17, 743: 20, 744: 23, 747: 23, 747: 24, 747: 26,748: 22, 749: 12, 749: 25, 752: 29, 753:10,756: 27, 758:10, 758: 17, 762: 4, 764: 11, 764: 24, 765: 13, 765: 25, 766: 21, 766: 22, 769: 11, 769: 18, 770: 2, 771: 28, 775: 28, 776: 3, 777: 9, 779: 15, 780: 27, 781: 16, 781: 22, 783: 5, 784: 18, 789: 3, 789: 7, 790: 21, 791: 17, 793: 1, 794: 15, 794: 18, 798: 1, 798: 7, 798: 14, 798: 25, 799: 18, 800: 19, 802: 22, 805: 19, 805: 25, 810: 9, 810: 13, 814: 14, 820: 20, 824: 13, 824: 16, 825: 1, 826: 4, 826:16, 829: 14, 832: 14, 833: 20, 835: 8, 840: 20, 842:17,842: 18,844:15,845:21,847: 2,847:15, оу 777: 14,798:7,836:13,837:16, воу! 781:18, ве! 746: 29, / оу прийм. з род. в. оу 808: 17
въвостн 1 дієсл. аор. одн. З ос. воводс 768: 10
въвърз’й 2 присл. вворз’Ь 833: 14, вовор^Ь 758: 14
въб’Ьгноутн 2 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. воб'Ьгьшю 758: 27, оув'Ьгшоу 780:19
въб'Ьжйтн 1 дієсл. аор. мн. З ос. вб’Ѣждша 841: 12
въвреціи 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. есть воверглъ 719: 8
въгроу^итн 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. вогроуженоу 803: 29 о
въгьнати дієсл. аор. мн. З ос. вогнаша 745: 27, 840: 2 то
въдати дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. вдалгь 837: 5, у знач, повин. да вддлгь 821: З, вдлллъ 821:4, імперф. мн. З ос. вдддА\оут 783: 14, аор. одн. 1 ос. вдл\ъ 790: 6, вдл\ 792:19, З ос. вдд 748: 14, 844: 12, вьдасть 787: 14, 788: 14, вдасть 721: 1, 737: 13, 782: 22, 783: 6, 783: 21, 788: 3, 794: 16, 809: 24, 810: 3, 813: 2, 830: 7, 831: 2, 835: 23, 837: 24, 839: 7, 848: 4, водасть 792: 10, дв. З ос. вдаста 791: 18, 791: 20, вьдста 783: 17, 783: 23, мн. З ос. вдаша 838: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вдавъ 795: 2


711
Граматичний покажчик до Галицького літопису
въдатиса дієсл. інф. вдатиса 781: 1, аор. мн. З ос. вдашаса 738: 9, 793: 8, 839: 6 въединение 1 ім. с. одн. місц. в. воединеньи 827: 14
въжадати 1 дієсл. аор. одн. З ос. вжада 744: 22
о
въжсціи дієсл. аор. одн. З ос. вожьже 825: 12, мн. З ос. вожьгоша 755: 26
7
въ^ прийм. із знах. в. во^ 789: 4, 791: 13
въ^вити 1 дієсл. аор. дв. З ос. во^виста 720: 13
7
въ^врАнити дієсл. аор. одн. З ос. во^врАНИ 833: 23, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. во^врАНИвшоу 776: 28
ВЪ^БрАНАТИ ДІЄСЛ. ІМПерф. ОДН. 1 ОС. В0^ВрАНА)(Ь 773: 16, З ОС. ВО^БрАНАШЄ 748: 5, 804: 21, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. во^врАНАЮціоу 777: 23
въ^вѢгати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. во^вѣглюціимъ 760: 13
въ^вѣгноути дієсл. аор. одн. З ос. во^в^же 830: 15, мн. З ос. во^в^гоша 738: 2, 827: 26, во^бєгоша 768: 9, особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. во^в^гли в^лхоу 830: 16, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. оу^в^гшилгь 785: 21
въ^вести 10 дієсл. аор. одн. З ос. во^вєдє 720: 4, 764: 19, 776: 20, 820: 26, мн. З ос. во^- вєдоша 742: 5, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. возвелъ вѣ 772: 28, возвелъ... башєть 775: 12, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. во^ведъ 722: 16, дав. в. во^ведшю 745: 24, мн. ч. дав. в. возведшемъ 728: 12
въ^влачитиса 1 дієсл. аор. мн. З ос. В03ВЛАЧИШАСА 738: 4
въ^водвныи 1 прикм. одн. ч. знах. в. во^воднии 755: 25
ВЪ^ВОрОТИТИСА (пор. ВЪ^ВрАТИТИСА) ДІЄСЛ. аор. МН. З ОС. BO^BOpOTHLUACA 754: 5
ВЪ^ВрАТИТИСА ДІЄСЛ. Інф. ВО^ВрАТИТИС 773: 12, теп.-майб. Ч. МН. 1 ОС. BO^BpATHAVbCA 752: 1, во^врАТИМСА 721: 24, 723: 23, 784: 13, 825: 25, аор. одн. З ос. во^врАТИСА 746: 1, 775: 26, 788: 6, 795: 5, 818: 16, 834: 11, во^ЪЕрАТИСА 776: 16, дв. З ос. во^врАТИСТАСА 757: 26, 776: 28, 796: 9, 797: 1, мн. 1 ос. возврлтнхомСА 748: 12, 3 ос. въ^врАТИШАСА 717: 14, 829: 19, во^врАТИШАСА 726: 2, 726: 18, 732: 24, 756: 3, 767: 2, 770: 20, 775: 25, 778: 18, 796: 2, 813: 17, 819: 14, 819: 17, зврлтишАСА! 816: 12, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. во^врАТИвсА 750: 2, 826: 1, дав. в. во^врАтившоуСА 732: 14, возврАТпвшюсА 734: 26, дв. ч. наз. в. возврлтивъшисА! 776: 5, мн. ч. дав. в. во^врАТИвшисА! 740: 23
въ^врАціение 1 ім. с. одн. знах. в. возврАірение 773: 13
въ^ввриоутиСА 1 дієсл. аор. мн. З ос. возверноушлсА 833: 5
йъ^вагаь топон. ч. одн. род. в. въ^ъвагла 838: 21, дав. в. во^ваглю 838: 20, 838: 23, 838: 26
въ^вагланинъ 1 ім. ч. мн. наз. в. въ^ъвАГЛАне 838: 13
о въ^гънати дієсл. аор. одн. З ос. во^гна 824: 17, мн. З ос. во^гнаша 832: 28 'з
въздвигноути J дієсл. аор. одн. З ос. воздвнже 838: 3, дв. З ос. во^двигноустл 790: 25, мн. З ос. воздвигошА 774: 14
въздви^ати 1 дієсл. інф. во^дви^ати 748: 18
въ^доухъ 1 ім. ч. одн. місц. в. воздоугЬ 802: 6
въ^искати дієсл. інф. втискати 787: 21, во^искати 794: 21
въ^ити дієсл. аор. мн. З ос. в^иидоша 785: 16, возиидоша 781: 7, 785: 12
9
въ^ложити дієсл. інф. возложити 841: 16, імперф. одн. З ос. во^аожашє 748: 7 въ^лювити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. возлюбивъ 842: 24


712
Граматичний покажчик до Галицького літопису
въ^лювленыи 1 прикм. мн. род. в. /знах.-род. в. (?) у знач. ім. ч. во^лювленъіх 748: 10 въ^моціи дієсл. аор. одн. З ос. во^може 845: 17, дв. З ос. ко^могостд 776: 10, 788: 18, мн. З ос. во^могоша 834: 25, 843: 4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. во^ллогшоу 830: 14
9
къ^мь^дие ім. с. одн. знах. в. возмездье 791: 12, 792: 27
въ^мь^дити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. у знач, повин. да... во^омь^дить 763: 19
КЖ^И€СЄНИЄ 1 ІМ. С. ОДН. род. В. В0^Н€С€НИЇА 773: З
вж^рлдовлтиСА 1 дієсл. аор. мн. З ос. воздадовашаса 787: 22
къ^рд^ити 1 дієсл. аор. мн. З ос. во^рд^ишд 811: 7
къ^рдстъ 3 ім. ч. одн. род. в. воласта 744: 25, оруд. в. во^рдстоллъ 744: 3, 799: 20
9
въ^ъпити дієсл. аор. одн. З ос. воспи 760: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. коспикъ 812: 16
въ^тЛздити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. во^ьЛзда 803: 14
въ^ъ^хати $ дієсл. аор. одн. З ос. во^ь^хл 814: 9, в^ъсха 734: 28, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. вь^ьєхавшнлгь 799: 11
9
въ^ъгдритисА дієсл. аор. одн. З ос. во^ьгдрисА 795: 14, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. ко^ьгдрикшимсА 829: 17
въ^ывати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. в^ъіваюцк 839: 15
въ^ывдтиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. в^ъівлюціоусА 829: 12
въ^ати 58 дієсл. інф. в^ати 750: 16, 792: 11, 805: 20, 825: 16, 836: 25, теп.-майб. ч. мн. З ос. во^моуть 780: 5, аор. одн. З ос. в^а 730: 19, 749: 5, 749: 6, 750: 21, 753: 20, 758: 21, 766: 14, 770: 9, 777: 2, 777: 4, 781: 13, 782: 27, 786: 14, 822: 12, 838: 5, 838: 10, 847: 14, в^іа 785: 6, в^ать 726: 1, 782: 2, 786: 11, в^ать 781: 26, въ^а! 720: 2, дв. З ос. в^аста 819: 20, воласта 776: 6, мн. З ос. в^аша 737: 19, 743: 4, 745: 28, 752: 22, 770: 19, 772: 17, 778: 23, 782: 9, 825: 14, особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. 1 ос. в^алъ вшх^ 814: 25, наказ, одн. 2 ос. во^лш 752: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. восьма 792: 5, во^мд 756: 22, волала 718: 26, 719: 1, мин. ч. одн. ч. наз. в. в^емъ 825: 5, дав. в. в^мшю 775: 24, 781: 23, 786: 3, ж. наз. в. в^емьш 1Т1\ 19, в^лшк! 718: 9, дв. ч. наз. в. в^єливд 719: 18, 796: 9, мн. ч. наз. в. введши 735: 5, 796: 2, введшій 774: 26, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. в^ать 730: 19
9
втратие ім. с. одн. знах. в. в^атьс 796: 15, місц. в. ві^атьи! 787: 24
вжити 2 дієсл. аор. мн. З ос. воидошд 742: 4, воиидошд! 742: З
въкъиажитиса дієсл. аор. одн. З ос. вокнажиса 729: 14, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. вокнажилжса в4і 789: 14
Вългд 1 топон. ж. одн. знах. в. волгоу 807: 2
Вълковыискъ 4 топон. ч. одн. знах. в. волковыескъ 847: 14, волковыескь 816: 10, 831: З, дав. в. волковыскоу 847: 16
вълкъ 1 ім. ч. одн. наз. в. волкъ 794: 10
9
въложити дієсл. аор. одн. З ос. воложи 835: 6, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вложи- вашю! 762: 9
Вълптъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. вълптд 717: 21
вълхвъ 5 ім< ч. одн. наз. в. волъхвъ 799: 26, мн. наз. в. волъхвъі 748: 24, дав. в. волъ- Хколлъ 748: 27
вълчии 1 прикм. одн. с. знах. в. волъчье 794: 4
вълшьед 1 ім. ж. мн. знах. в. волъжвы 806: 22


713
Граматичний покажчик до Галицького літопису
въл*ѣсти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. влѣ^ъше 761: 19
о
въне^лпоу присл. вне^лпоу 824: 11, 830: 13
вънити 15 дієсл. інф. вмити 788: 8, 788: 11, 797: 8, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. внидешн 788: 9, 3 ос. у знач, повин. да... внідеть 830: 9, аор. одн. З ос. вийде 778: 2, 807: 12, 818: 3, 822: 18, дв. З ос. внидоста 758: 2, 795: 22, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. соуть вошли 792: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. въшед 789: 15, вшедъ 845: 12, дав. в. вшедъшоу 760: 10
въноу 1 присл. воноу 817: 14
въноукл 1 ім. ж. одн. знах. в. оуноукоу 784: 8
въноукъ 1 ім. ч. одн. наз. в. вноукъ 789: 15
въноутрьнии 1 прикм. одн. ч. наз. в. вноутрьнии 843: 25
о
вънъ присл. вонъ 762: 10, 848: 15
вънѣ 1 присл. внѣ 846: 8
вън^шьннн 1 прикм. мн. ч. знах. в. вн^шнага 823: 26
въороужитисл 5 дієсл. супін вороужитьсА 801: 28, наказ, мн. 2 ос. вороужитесл 743: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вороужнвсл 802: 8, мн. дав. в. вороужьшимъсл 813: 6, вороужившимсА 832: 26
ВЪПАДАТИ 1 ДІЄСЛ. ІМПерф. МН. З ОС. ВПАДАХОу 761: 9
въпасти 1 дієсл. теп.-майб. ч. мн. 2 ос. у знач, повин. да... впадстє 778: 15
въпередъ 1 присл. впередъ 743: 14
7
въписати дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. впншемь 820: 12, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз.
в. вписано 836: 10
въпрлшлти 1 дієсл. аор. одн. З ос. вопрАША 842: 21
въпросити 1 дієсл. аор. одн. З ос. оупроси 832: 13
7
въсадити дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. вслжоу 752: 9, аор. одн. З ос. всади 753: 11
ВЪСАЖИВАТИ 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. всажнваєть 746: 18
въскдикноути 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. воскдикноувше 777: 18
въскр^сенне 1 ім. с. одн. род. в. воскрсннА 811: 13
Въсдонимъ z топон. ч. одн. знах. в. восдоннлѵь 831: 3, оу сломимъ 816: 11
въсплакати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. восплакавшю 716: 23
въсприіАТИ дієсл. аор. дв. З ос. восприіАСТА 795: 19, восприлстА 791: 16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воспрнемь 831: 1, ж. наз. в. восприняти 734: 1
въспролѵЬтАТИСА дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. воспролѵЬтАЮіримъс 802: 5
7
въспать присл. въспать 754: 6, воспать 745: 9
въстлние 1 ім. с. мн. знах. в. востаниа 750: ЗО
въстати дієсл. інф. востати 732: 13, 816: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воставъ 787: 9, дав. в. воставшю 717: 2, мн. ч. наз. в. воставшє 811:11, оустлвоше 759: 18, дав. в. вос- тавшияъ 759: 5
въсточьныи 1 прикм. одн. ж. знах. в. восточноую 745: 9
ВЪСТОуПАТИ 1 дієсл. інф. востоуплти 820: 9
въстъкноути 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. в^отьчєна 800: 2
въсоуе 1 присл. всоуе 747: 12
въсходити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. дав. в. восхоДАїроу 813: 8


714
Граматичний покажчик до Галицького літопису
въсхотѣти 8 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. восхоціеши 750: 16, 3 ос. восхочеть 716: 19, 752: 8, аор. одн. З ос. восхотѣ 788: 8, дв. З ос. восхотѣстд 776: 26, дв. (!) З ос. восхотѢста! (*восхотѢвша?) 794: 7, мн. З ос. восхотѣшл 775: 23, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. восхотѣвши) 716: 21
въсърѣтение 1 ім. с. одн. знах. в. оустрѣтенье 844: 13
въсѣсти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. всѣдъ 742: 11, 756: 6, мн. ч. наз. в. всѣдше 812: 10
въторое 1 присл. второе 746: 18
въторыи 1 числ. пор. одн. ч. наз. в. вторъіи 724: 13
въторьникъ 1 ім. ч. одн. знах. в. вторникъ 743: 1
виходити дієсл. імперф. одн. З ос. вохожашє 817:14, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. входилъ вѣ 758: 3, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. у знач, присл. входаціи 843: 21
въходъ 1 ім. ч. одн. знах. в. входъ 778: 16
въѢхати 3 дієсл. аор. одн. З ос. воѣхл 729: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. въехавшоу 751: 10, воехавшоу 762: 22
вы 14 займ. наз. в. въі 741: 2, 788: 11, 823: 17, вы 848: 16, знах. в. въі 747: 3, род. в. васъ 760: 20, 765: 10, дав. в. вамъ 722: 25, 747: 13, 757: 11, 773: 16, 773: 18, 848: 16, оруд. в. вами 826: 8
вывити 1 дієсл. аор. мн. З ос. выбиша 785: 12
вывѣгноути 4 дієсл. імперф. одн. З ос. вывѣгнАше 817: 12, аор. одн. З ос. вывѣже 793: 13, мн. З ос. въібѢгоша 840: 27, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. въівѣгъшоу 763: 10
вывести 1 дієсл. аор. одн. З ос. въіведе 770: 13
выгоньць 1 ім. ч. мн. наз. в. въігонци 742: 2
выгънати 4 дієсл. аор. мн. З ос. въігнаша 727: 13, выгнаша 824: 6, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки въігналъ 728: 4, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. въігнлнъ 748:2
о
выдати дієсл. теп.-майб. ч. мн. 2 ос. въідлсте 718: 16, аор. одн. З ос. въіда 830: 24
£ыдовичь 1 топон. ч. одн. наз. в. выдовичь 806: 9
выити ' дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. у знач, повин. да выидеть 797: 3, аор. одн. З ос. въіиде 736: 13, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. въішли соуть 787: 19, вышли соуть 793: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вышедшоу 765: 14, 789: 9, вшедшоу! 797: 4
выкынтовъ 1 прикм. одн. ч. знах. в. выкинтовъ 818: 11
Ёыкынтъ 7 особ. ч. одн. наз. в. въікъінтъ 735: 27, въікынтъ 816: 13, вікынтъ 816: 1, знах.-род. в. выкыньта 815: 26, дав. в. выкынтови 817: 25, оруд. в. выкынтомь 816: 4, въіконтомъ! 815: 8
вынести 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. вынесеть 840: З
вырл^ити 1 дієсл. аор. одн. З ос. вырл^и 801: 12
вырѣ^дти 1 дієсл. аор. мн. З ос. въірѣ^АША 829: 18
высокомыслие 1 ім. с. одн. знах. в. высокомыслие 805: 20
высокъ прикм. одн. ж. наз. в. высока 844: 19, род. в. въісокъі 756: 6
высокыи прикм. мн. с. знах. в. въісокаа 760: 14, род. в. въісокихъ 767: 17 о
ВЫСОТА ім. ж. одн. наз. в. въісота 845: 9, знах. в. высотоу 844: 20
выспрь 1 присл. выспрь 843: 23
ВЫСТОуПАТИ 1 дієсл. імперф. мн. З ос. въістоуплхоуть 761: 18


715
Граматичний покажчик до Галицького літопису
высълати 1 дієсл. аор. одн. З ос. въісла 818: З
вытеціи 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. въітекъшимъ 827: 25
выходъ 1 ім. ч. одн. знах. в. выходъ 800: 14
Вышата особ. ч. одн. наз. в. вышата 796: 1
Вышатичь 1 патронім ч. одн. дав. в. въішатичю 764: 23
Вышегородъ 1 топон. ч. одн. знах. в. въішегородъ 788: 4 вышки 1 прикм. одн. ч. (?) знах.-род. в. (?) выша 845: 16 вышити 1 дієсл. аор. одн. З ос. въішиве 751: 25
выѢхати 18 дієсл. інф. въіѢхати 837: 23, выѢхати 841: 22, імперф. одн. З ос. выѣхлше 817: 12, аор. одн. З ос. въіеде 730: 6, въгѣхА 743: 23, 749: 1, 749: 13, 818: 12, выѢха 822: 14, выеха 803: 27, мн. З ос. въіѢхаша 749: 14, 771: 21, выѢхаша 818: 5, 824: 4, акт. дієпр. мин. ч. дв. ч. знах. в. въіехавша 721: 21, мн. ч. наз. в. въіехлвши 775: 3, дав. в. въгѣхлкшнмъ 759: 3, выдавшимъ 840: 24
вьрвне 1 ім. збір. с. одн. наз. в. вервье 755: 17
Вьроучии 1 топон. ч. одн. род. в. оуроучего 844: 13
вьрхъ ім. ч. одн. наз. в. вѣрхъ 843: 23, знах. в. верхъ 824: 26, вѣрхъ 845: 4
Вьсеволодичь 1 патронім ч. одн. наз. в. всеволодичь 741: 13
Вьсеволодъ особ. ч. одн. наз. в. Всеволодъ 729: 21, 741: 13, 779: 9, 780: 11, 803: 11, всеволъдъ 797: 14, знах.-род. в. Всеволода 723: 5, 729: 26, 779: 6, 797: 9, дав. в. всеволодоу 721: 15, 779: 12
вьсегда 1 присл. всегда 746: 12
вьсеименитын 1 прикм. одн. ч. наз. в. всеименитъіи 748: 4
вьсь (а) займ. одн. ч. наз. в. всь 828: 19, знах. в. весь 720: 8, 821: 7, всь 717: 13, 734: 18, 779: 19, 780: 18, 781: 27, 798: 9, 798: 23, ж. наз. в. вса 723: 8, 739: 12, 741: 20, 810: 21, 815: 12, 816: 22, 835: 25, знах. в. всю 716: 12, 721: 9, 732: 17, 734: 21, 746: 3, 746: 21, 775: 24, 778: 28, 784: 26, 789: 13, 789: 15, 790: 19, 799: 4, 819: 13, 819: 23, 824: 23, 825: 28, 836: 19, 843: 5, род. в. всєа 715: 26, всее 805: 7, 841: 8, дав. в. всей 715: 24, 806: 10, с. знах. в. все 742: 20, 764: 15, 789:16, 820: 8, 844: 18, у ролі част. 745: 16, мн. ч. наз. в. вси 724: 18, 726: 22, 728: 28, 729: 19, 730: 1, 731: 10, 731: 27, 736: 6, 738: 15, 742: 23, 746: 23, 754: 22, 764: 5, 765: 18, 774: 24, 775: 5, 780: 8, 811: 9, 819: 13, 823: 6, 825: 15, 831: 19, 838: 17, 846: 22, все 768: 8, всии! 798: 5, знах. в. вса 814: 11, 817: 22, 823: 26, 838: 16, 839: 16, всѣ 754: 23, 822: 8, 827: 20, 830: 2, 831: 4, 838: 11, вси 747: 16, 753: 12, 781: 14, 838: 10, всі 745: 1, ж. знах. в. вса 825: 12 , всѣ 773: 2, 808: 8, всей! 844: 23, ж. знах. в. / с. знах. в. вса 825: 12, с. знах. в. вса 790: 12, 820: 8, 820: 16, 824: 21, 837: 9, знах.-род. в. всих 745: 8, род. в. всихъ 732: 26, 740: 20, 748: 3, 819: 6, всих 741: 3, 827: 10, всѣхъ 844: 6, вьси! 804: 24, дав. в. вс имъ 715: 27, 726: 8, 743: 5, 746: 21, 779: 27, 809: 1, 813: 5, 819: 9, 819: 10, 823: 15, 831: 20, 841: 7, 844: 8, 847: 27, всим 819: 2, всѣмъ 746: 19, оруд. в. всими 724: 11, 733: 9, 753: 13, 765: 14, 777: 11, 779: 7, 782: 6, 796: 17, 831: 12, всіми 759: 9, всѣми 729: 11, місц. в. всихъ 747: 24, мн. (?)
ч. 	(?) / одн. (?) с. (?) знах. в. все 832: 12
вьсь (б) Ю ім. ж. одн. знах. в. всь 810: 16, род. в. вси 832: 27, 833: 5, дав. в. 739: 15, 832: 10, місц. в. 825: 8, 832: 14, мн. знах. в. 821: 12, 825: 13, 825: 22
вьсьца 1 ім. ж. одн. род. в. вѣсцѣ 832: 25 о
вьсакыи займ. одн. ч. наз. в. всакыи 831: 23, мн. ч. наз. в. всацин 843: 12
вьсанинъ 1 ім. ч. мн. дав. в. всанамъ 741: 22
вѣ 7 займ. знах.-род. в. наю 766: 28, 801: 17, знах.-род. в. / род. в. 766: 28, род. в. 730: 25, 810: 11, дав. в. нама 752: 11,783:2


716
Граматичний покажчик до Галицького літопису
вѣдати дієсл. теп. ч. одн. З ос. вѣдать! 765: 26, імперф. одн. З ос. вѣдаше 769: 20, мн. З ос. вѣда\оуть 846: 20, особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. 1 ос. въіхомъ... вѣдалѣ 756: 9, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вѣдаа 787:14, мн. ч. наз. в. вѣдаюче 766: 27, дав. в. вѣдаюціим 745:6
видѣти 15 дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. вѣси 831: 22, мн. 2 ос. вѣете 812: 17, 822: 20, 822: 21, імперф. мн. З ос. вѣдА\оу 719: 2, 817: 19, аор. одн. З ос. вѣдѣ 769: 1, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вѣдъін 804: 16, вѣдыи 823: 11, дав. в. вѣдоуцк! 839: 23, ч. (!) дав. в. вѣдоущоу 836: 19, дв. ч. дав. в. вѣдоуцкма 743: 20, мн. дав. в. вѣдоуціимъ 805: 6, 812: 26, пас. теп. ч. одн. с. наз. в. у знач. пред. вѣдомо 808: 26
вѣкъ ім. ч. мн. знах. в. вѣкъі 750: 17, вѣкы 836: 7
вѣньць 14 ім> ч. одн. знах. в. вѣнѣць 808: 15, 826: 5, 826: 20, 826: 25, 826: 28, 827: 2, 827: 6, 827: 8, 827: 15, вѣнѣчь 795: 19, 826: 22, род. в. вѣнца 748: 8, мн. знах. в. 780: 6, 781: 4
вѣра $ ім. ж. одн. знах. в. вѣроу 748: 7, 827: 12, род. в. вѣръі 720: 15, 726: 12, 747: 7, 809: 7, вѣры 798: 20, місц. в. вѣрѣ 827: 14
вѣрити дієсл. імперф. одн. З ос. вѣрлшеть 748: 27, 756: 21
вѣровати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вѣровавшю 738: 24
вѣрьнъ 5 прикм. одн. ч. дав. в. вѣрноу 829: 7, ж. наз. в. вѣрна 765:1, мн. ч. наз. в. вѣрни 763: 24, 763: 25, 764: 6
вѣрьныи 1 прикм. мн. род. в. вѣрни\ъ! 763: 22
вѣстовати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вѣстовавшоу 757: 18
вѣсть 1^ ім. ж. одн. наз. в. вѣсть 766: 25, 777: 9, 778: 6, 793: 16, 798: 24, 819: 3, 847: 27, 848: 14, знах. в. 788: 5, 798: 15, 798: 17, род. в. вѣсти 838: 24, 838: 25, 840: 19, дав. в. 742: 9, 797: 17, оруд. в. вестью 793: 19
вѣстьно 1 пред. вѣстьно 788: 8
вѣтръ (а) 5 ім. ч. одн. дав. в. вѣтроу 825: 16, 842: 7, 842: 9
Вѣтръ (6) 1 топон. ч. одн. дав. в. ветроу 754: 25
вѣче ім. с. одн. знах. в. вѣче 756: 21, 763: 21
вѣщати дієсл. аор. одн. З ос. вѣща 765: 2, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вѣщавшю 732: 12
вѣгати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. вѣющоу 825: 17
Вадь на 1 топон. ж. одн. місц. в. ваднѢ 837: 19
ВА^ати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. (!) важющє 834: 4
ВАчесаавъ 6 особ. ч. одн. наз. в. вАчесдавъ толъстъіи 725: 6, вАчеславъ 726: 21, знах.- род. в. ВАчеслава 719: 13, 751: 9, оруд. в. вАчеславомъ толъстъімъ 728: 18, ВАчеславомъ 751:21
•г- 5 числ. кільк. наз. в.*г 843: 20, знах. в. 772: 2, 830: 6 о
Гаврило J особ. ч. одн. наз. в. Гаврило 735: 1, знах.-род. в. Гаврила 732: 21, 751: 9 о
Гавриловичь J патронім ч. одн. наз. в. гаврнловичь 743: 25, знах.-род. в. Гавриловича 732: 22, дав. в. гавриловнчю 764: 25
гадати L дієсл. імперф. мн. З ос. гада\оуть 846: 20, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. гадающимъ 755: 7
галичанинъ ім. ч. мн. наз. в. галичане 722: 13, 741: 25, 774: 23, 775: 5, галнчанѣ 717: 23, 722: 23, 727: 13, 758: 11, 771: 23, 774: 16, 783: 14, галичани 731: 27, 771: 20, 771: 20, 793: 15,


717
Граматичний покажчик до Галицького літопису
род. в. галичанъ 727: 21, 728: 17, 766: 3, 791: 5, дав. в. галиманолгь 718: 12, 727: 6, 750: 18, 759:
3, 787: 14, галичаном 790: 22, оруд. в. галичанъі 729: 11, 730: 7
а
ГАЛИЧИНЪ прикм. одн. ж. знах. В. у СКЛ. ТОПОН. ГАЛИЦИНОу могилоу 722:16, місц. в. у скл. топон. галицин'Й могил'Ь 722: 21, галициии могъіл'Ь 722: 18
Галичь. ТОпон. ч. одн. наз. в. галичь 750:18, 758:20, 760:9, 793:10, знах. в. 717: 8,717:
10, 717: 14, 717: 15, 720: 2, 726: 18, 727: 26, 728: 16, 729: 2, 729: 14, 729: 25, 731: 26, 733: 27, 746: 1, 748: 25,748: 27, 750: 10,750: 20, 752:11, 758: 19, 760:4, 761: 26, 763: 7,769: 22,771: 19, 772: 5, 775:
26, 776: 2, 776: 18,786: 16, 793: 6, 799: 17, 805: 20, 805: 26, 829: 21, 829: 22, 829: 25, галич 732: 11, род. в. галича 722:22,726:15,727:14,729:13,730:16,736:26,749:14,752:6,771:9,771:28,774: 22,793:13, дав. в. галичю 722: 15, 724: 7, 726:14, 738: 1,748: 23, 748:24, 758: 16,758: 20, 765:15, 767: 2, 771: 1, 771: 8, 774: 6, 774: 19, 778: 7, 793: 9, оруд. в. галнчшь 808: 1, місц. в. галичи 727:
4, 727:10, 727: 20, 730: 5, 731: 2, 731: 4, 731: 7, 731: 12, 732: 3, 733:4, 737: 11, 758:12, 759: 2, 766: З, 769: 24, 774: 6, 777: 5, 777: 14, галичі 718: 7, 721: 25, 722: 4, 722: 19, 723: 3, 731: 25, 733: 25, 733:
27, 741: 9, 753: 22, 799:1, 799: 19, галичь! 758: 17, 769: 12
галнчьскын прикм. одн. ч. наз. в. галичькыи 793: 15, род. в. галичкого 715: 24, ж. знах. в. галичьскоую 753: 20, 771: 12, галичькоую 746: 2, 775: 23, 775: 24, 793: 18, галичкоую 759: 20, с. знах. в. галичкое 722: 1, оруд. в. галичкшм 844: 3, мн. ч. наз. в. галичьстии 774: 13, 789: 12, галичысѣи 765: 18, галичкъіи 717: 11, 718: 6, 726: 21, 726: 23, ГаличькъіА! 742: 3, знах. в. глличкъіа 736: 26, галичкъіи 723: 26, род. в. галичьки\ь 748: 14, галичкъіх 718: 13, галич- ки\ь 761: 25, дав. в. галичькимъ 747: 2, галичкимъ 789: 26, оруд. в. галичкъіми 759: 9, 759:
11, 789: 10, місц. в. галичкъіхъ 762: 4
Гаретеньникъ особ. ч. одн. наз. в. юта гаретеньникъ ітЬтовьскши 814: 8
Гари\ь 1 особ. ч. одн. наз. в. гари\ь пороуньскши 814: 8
герциковъ прикм. одн. ж. знах. в. гсрциковоу 821: 4, герцюковоу 821: 6, герьцюковоу 820: 22, с. місц. в. гєрьцюков^ 820: 18
герцикъ 5 ім. ч. одн. наз. в. герцюкъ 814: 5, 837: 10, знах.-род. в. гЬрцика 776: 25, дав. в. гЬрцикови 776: 27, герьцюви! 836: 22
• п • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г п 721: 14
глава ім. ж. одн. наз. в. глава 800: 2, знах. в. главоу 725: 20, 733: 20, глав^ 733: 19, род. в. главъі 744: 26, мн. наз. в. главы 846: 2
О 1 ■ ■ в І , • г—»
глаголати Z"L дієсл. інф. глати 790:12, глти 779:26, теп. ч. одн. 1 ос. глю 837:2,3 ос. глть 761:11, 767: 20,807: 7, мн. З ос. гають 739:16, імперф. одн. З ос. глаше 836: 26, дв. З ос. гласта 791: 21, мн. З ос. глхоу 757: 9, 781: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. гла 760: 21, 760: 22, 789: 22, 811: 27, дав. в. глцк! 760: 4, 773: 13, ж. наз. в. гліри 721: 9, мн. ч. наз. в. гліре 722: 24, дав. в. глюіримъ 740: 25, мин. ч. одн. ч. наз. в. главъ 822: 28
глаголъ 3 ім. ч. одн. наз. в. глъ 804: 11, знах. в. 774: 16, дав. в. глоу 809: 7
гладъ 4 ім. ч. одн. наз. в. гладъ 837: 20, дав. в. гладоу 735: 3, оруд. в. гладомь 771: 15, гладомъ 837: 18
гласъ 5 ім. ч. одн. наз. в. гласъ 803: 17, род. в. гласа 784: 21, 784: 23, оруд. в. глсмъ 760: 18, 833:2
Глоувичичи z топон. ч. мн. знах. в. глоувичичѣ 825: 9, дав. в. глоувичичемъ 825: 11 глоувоко 1 присл. глоувоко 758: 4
глоувокъ 1 прикм. одн. ч. дав. в. глоувокоу 802: 10 о
глоувокын прикм. одн. ж. знах. в. глоувокоую 803: 1, 804: 14
Глоуховъ 1 топон. ч. одн. знах. в. глоуховъ 782: 11


718
Граматичний покажчик до Галицького літопису
гнѣвъ 6 ім. ч. одн. знах. в. гнѣвъ 732: 18, 805: 2, 810: 17, 811: 3, 820: 5, 839: 21
гнѣдый 1 прикм. одн. ч. наз. в. гнѣдъіи 773: 25
говадо 1 ім. с. мн. род. в. говадъ 783: 25
голова 4 ім ж Одн. наз. в голова 831: 20, мн. оруд. в. головами 812: 8, 845: 10, місц. в.
ГОЛОВАХЪ 843: 19
головьна ім. ж. мн. знах. в. головнѣ 839: 12, оруд. в. головнамн 810: 28
голодьнъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. голодна 848: 2
голый 1 прикм. мн. род. в. у скл. топон. голъіхъ горъ 765: 16
гонити дієсл. інф. гонити 769: 17, 833: 22, імперф. одн. З ос. гонашє 764: 13, 828: 6, аор. мн. З ос. гониша 766: 24, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. гонАціоу 768: 14, 773: 23, мн. ч. наз. в. гонаціє 828: 7, дав. в. гонаціимъ 737: 17, 818: 14, гонаціим 805: 4, мн. (!) дав. в. гонаціимъ 768: 21
гонитиса 1 дієсл. аор. мн. З ос. гонншаса 818: 8
гонъ 1 ім. ч. одн. місц. в. гонѣ 764: 9
гонь^ноути 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. гонь^новшоу 832: 25
гонь^ноутиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. гонь^новъшоуСА 764: 14
горл (а) 15 ім ж одн. знах. в. горо! 828: 22, у скл. топон. лъісоую гороу 745: 22, стоую гороу 831: 5, род. в. у скл. топон. стос горы 831: 7, стос горъі 740: 1, 740: 2, місц. в. горѣ 769: 13, 842: 20, мн. знах. в. горы 822: 12, горъі 747: 8, у скл. топон. 760: 10, род. в. горъ 767: 17, у скл. топон. голъіхъ горъ 765: 16, місц. в. горАХ 767: 19, горлхъ 824: 2
ГорА (6) 1 топон. ж. одн. род. в. горъі 778: 17
городицк 1 ім. с. одн. дав. в. городиціоу 839: 13
городъ 55 ім. ч> Одн. наз. в. городъ 842: 15, знах. в. 720: 8, 734: 2, 755: 16, 758: 27, 759: 19, 766: 18, 777: 15, 779: 19, 781: 13, 805: 2, 839: 7, 847: 25, город 782: 27, 805: 10, 818: 11, род. в. горОДА 745: 28, 751: 13, 752: 18, 758: 25, 776: 6, 784: 19, 818: 12, 823: 14, 840: 25, 842: 14, 844: 19, город 845: 8, дав. в. городоу 755: 1, 755: 8, 764: 27, 785: 9, 804: 19, 821: 28, город 786: 6, оруд, в. городомъ 733: 14, 733: 17, 836: 24, місц. в. городѣ 826: 16, 827: 15, 836: 13, 847: 1, 847: 18, мн. знах. в. городъі 771: 12, городы 806: 1, 821: 12, 831: 4, 835: 17, 837: 13, 838: 10, 838: 11, 838: 15, род. в. городовъ 836: 15, 837: 12, городвъ 837: 16
Городъкъ 5 топон. ч. одн. наз. в. городокъ 733: 12, знах. в. 775: 19, 838: 9, 838: 10, дав. в. городъкоу 749: 22, городкоу 733: 12
Городьнъ 3 топон. ч. одн. знах. в. городенъ 819: 20, 847: 23, дав. в. городноу 847: 26
Городьскъ 1 топон. ч. одн. знах. в. городескь 838: 12
городьць 1 ім. ч. одн. знах. в. городѣць 792: 7
горожанинъ 1 ім. ч. мн. наз. в. горожАНЫ 785: 13
горьныи 1 прикм. одн. ж. знах. в. горноую 789: 18
горьшии 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. горьшліА 778: 15
горѣние 1 ім. с. одн. род. в. горениіА 841: 10
господа 1 ім. збір. ж. одн. знах. в. гсдоу 718: 22
господинъ 4 ім. ч. одн. кл. в. гене 763: 27, знах.-род. в. гсна 747: 22, дав. в. гсноу 763: 26, дв. наз. в. шгсна 791: 16
господь 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. гса 760: 22


719
Граматичний покажчик до Галицького літопису
госпожа 1 ім. ж. одн. знах. в. гсжю 840: 9
грАБЕЖЬ 1 ім. ч. одн. наз. в. грАЕЕЖЬ 789: 20
ГрАБИТЕЛЬСТЕО 1 ІМ. С. МН. ЗНаХ. В. ПРАВИТЕЛЬСТВА 791: 8
грдвитн дієсл. теп. ч. мн. 2 ос. грлвите 789: 24, імперф. одн. З ос. грдБАЦіє 789: 15
грддт, (‘місто’) ім. ч. одн. наз. в. грлдт» 718:15,738: 5,739:14, 755:22, 756:10, 756: 26, 760: 9,788:16,825:17, грдд 761: 5, 775: 15, 779:23, 781:19, 781: 19,784: 18,785: 24,788:10, 823: 7, 825: 23, 841: 12, знах. в. грддъ 718: 22, 724: 27, 737: 11, 740: 7, 752: 22, 756: 1, 759: 24, 759: 24, 761: 26, 778: 2, 778: 2, 779: 21, 780: 4, 780: 9, 780: 18, 782: 9, 786: 12, 796: 16, 823: 25, 828: 23, 839: 10, 839: 11, 842: 17, грдд 724: 18, 745: ТІ, 752: 17, 752: 19, 760: 15, 760: 17, 760: 23, 765: 8, 776: 14, 778: 23, 780: 22, 781: 5, 781: 6, 781: 26, 782: 4, 782: 5, 782: 14, 784: 17, 784: 20, 785: 18, 786: 3, 786: 15, 788:4,788:8,788:9,792:11,796:20,800:19,800: 21,800:26,801:2, 801:26,818: 3,823:2, 825:
5, 825: 17, 826: 10, 838: 27, 843: 4, знах.-род. в. грддд 739: 14, род. в. 718: 27, 720:10, 725: 4, 726: 4, 734: 8, 734: 11, 755: 15, 755: 28, 756: 7, 756: 15, 757: 8, 757: 12, 757: 16, 760: 2, 761: 6, 765: 3, 765:
6, 765: 12, 777: 24, 777: 26, 779: 16, 788: 13, 796: 15, 797: 26, 823: 20, 824: 8, 824: 10, 824: 27, 825: 16,840:27,844:20, грдд 765:21, 779:20, 780:13,780: 28, 781:10,782:12,801: 1,802:26, 824:18, 824: 19, 824: 21, 825: 14, 837: 27, 841: 5, крдд! 843: 15, дав. в. грддоу 724: 20, 725: 3, 755: 11, 756: 12, 781: 6, 788: 7, 823:10, 823: 14, 823: 16, 824:11, 825: 15, 825: 20, 839: 11, 845: 12, грдд 752: 22, 780: 24, оруд. в. грддолгь 796: 17, 801: 2, 801: 11, 818: 19, місц. в. грдд4; 722: 5, 741: 3, 756: 27, 771: 15, 776: 3, 793: 1, 799: 19, 825: 2, 825: 6, 837: 19, 839: 2, 845: 21, грдд 765: 25, 780: 27, 798: 8, 798: 25, 800: 20, мн. знах. в. срлдъі 816: 12, грдды 779: 13, 792: 1, 792: 6, 845: 18, грдд 772: 17, 772: 19, 780: 23, 781: 25, 786: 16, 819: 23, грддд! 834: 20, род. в. грдд 787: 24
грддт»кт» 1 ім. ч. одн. род. в. грддъкд 782: 13
а
грддьнши прикм. одн. ж. оруд. в. грлдною 719: 2, мн. ч. знах. в. грддньїЕ 800:23, с. знах. в. грАДНАїА 738: 2 а
грддьскыи прикм. одн. с. знах. в. грддьскоЕ 778: 8, мн. ч. наз. в. у знач. кл. в. грлдьстии 777: 16, с. знах. в. грАДЬСКАГД 755: 27
грддьць L ім. ч. одн. знах. в. грлдЕць 842: 25, грддѣць 843: 2
грджАНННЪ 16 ім< ч> мн. Наз. Во грАЖАНЕ 777: 15, грАЖАН’ѣ 785: 17, 839: 1, 839: 5, 840: 25, 840: 28, знах. в. грАЖАНЪі 738: 7, род. в. грАЖАНЪ 801: 4, дав. в. грАЖАНОлгь 722: 10, 726: 10, 756: 15, 761: 8, 761: 12, 779: 22, 782: 16, 842: 4
грАллотА 1 ім. ж. одн. наз. в. грамота 829: 16
З
грЕБЛА ім. ж. одн. знах. в. грЕБЛЮ 825: 18, род. в. грЕВЛЕ 756: 6, мн. знах. в. грЕБЛА 792: 2 о
Григории особ. ч. одн. наз. в. григорьи 789: 17, дав. в. григорью 777: 23
о
Григорь особ. ч. одн. знах.-род. в. григорА 790: 17, род. в. 774: 3, дав. в. григорю 790: 26 о
гро^А ім. ж. одн. род. в. гро^ъі 760: 27, мн. наз. в. гро^ы 808: 4
гробити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. гро^АЧА 775: 9
гро^ьнъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. гро^ноу 806: 15
громъ 1 ім. ч. одн. род. в. громА 803: 6
ГроувЕШЕВЪ 1 топон. ч. одн. род. в. гроуБЕШЕВА 830: 4
гроунА 1 ім. ж. мн. місц. в. гроунА\ъ 832: 21
грькъ 1 ім. ч. мн. знах. в. грькъі 809: 14
грьчьскши $ прикм. одн. ч. род. в. грецького 814: 21, ж. знах. в. грѣцкоую 827: 12, мн. оруд. в. грьцкьмли 820: 13


720
Граматичний покажчик до Галицького літопису
rpłjfb 3 ім. ч. одн. знах. в. rpłjf1* 837: 8, мн. знах. в. гр^ъі 769: 16, гр^ы 841: 3, род. в. гр^х^ 744: 16, 795: 10
грАСТИ дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. повний грАдоуціаго 803: 28, короткий грлдоуціа 793: 27
Гоукинъ 1 топон. ч. одн. знах. в. гоувинъ 792: 6
гоувити 1 дієсл. імперф. одн. З ос. гоувАше 716: З
гоудьць 1 ім. ч. одн. дав. в. гоудьцю 716: 15
гоумьно 1 ім. с. мн. знах. в. гоумна 823: 27
Гълѣвовичь 4 патронім ч. одн. наз. в. гл^вовичь 772: 15, 782: 5, 803: 11, знах.-род. в. пѵЬвовнча 733: 11
Гъліівъ 18 особ. ч. одн. наз. в. глѣвъ 728: 14, 734: 20, 734: 22, 735: 1, 749: 22, 752: 25, 767:
б, 768: 26, 771: 6, 771: 10, знах. в. (?) І наз. в. (?) пѵЬвъ 730: 10, знах.-род. в. пѵЬва 734: 15, 772: 8, 847: 14, зайве 847: 15, дав. в. глубоки 750: 13, оруд. в. глѣволѵь 734: 9, 831: 13
гьнати 'її дієсл. інф. гнати 804: 20, 832: 19, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. женешн 817: 1, імперф. одн. З ос. гнаше 769: 9, аор. одн. З ос. гна 734: 24, 742: 11, 799: 6, 827: 24, 830: 22, дв. З ос. гнаста 798: 13, мн. З ос. гнаша 725: 18, 726: 15, 733: 1, 742: 14, 743: 3, 749: 17, 778: 17, 787: 2, 799: 14, 811: 28, 812: 23, 812: 25, 818: 27, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. женоуціоу 793: 16, 804: 14, 804: 17, мин. ч. одн. ч. наз. в. гнавъ 759: 13
гърдость ім. ж. одн. знах. в. гордость 790: 24, 794: 6
гърдъ 1 прикм. мн. ч. знах. в. горды 833: 18
гърдыи 3 прикм. одн. ч. наз. в. гордый 804: 25, знах.-род. в. гордаго 737: 21, 804: 2, оруд.
в. гордъімъ 739: 2, мн. ч. знах. в. гордые 794: З
гърдыни 1 ім. ж. одн. оруд. в. гордъінею 790: 20
гьрдь 1 ім. ж. одн. знах. в. гордь 798: 1
гърд’ѣти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. гордАціоу 790: 22
гьрд^тисА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. гогордАїроу са! 801: 9
гьрньць 1 ім. ч. мн. род. в. горньцевъ 736: 16
гывноути 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. знах. в. гнвноуціоу 786: 24
РЬрьворть особ. ч. одн. наз. в. гЬрьворть 825: 26, знах.-род. в. гЬрьворта 825: 25
• д- 4 числ. кільк. наз. в. д 772: 25, знах. в. 781: 12, 845: 3, род. в. 717: 4
да (а) 3 спол. да 756: 20, 763: 24, 832: 8
да (б) 47 част. да 716: 23, 721:1, 723: 14, 723: 26, 727: 7, 733: 25,747: 23,747: 25, 747: 27,747: 28, 747: 27, 756: 11, 756: 16, 760: 20, 760: 22, 763: 19, 767: 1, 767: 18, 778: 15, 789: 28, 792:13, 797: З, 800: 7, 800: 10,800: 27, 801:4, 801:26, 802: 22, 802: 27, 803: 3, 803: 21, 806: 11, 806: 12, 819: 10,821: З, 823: 24, 827: 6, 830: 9, 832: 20, 835: 10, 835: 20, 835: 25, 838: 27, 838: 27, 841: 20, 842: 24, 842: 26
Давъіатъ особ. ч. одн. наз. в. давъАТЪ 735: 25
Q я—•
Давыдъ J особ. ч. одн. дав. в. давъідоу 765: 7, двдви 764: 28, дадавъідови! 764: 23
давьно 1 присл. давно 807: 13
даже 1 спол. у скл. прийм. даже и до 746: 4
дале 1 прийм. з род. в. дале 734: 24
далече 4 присл. далече 811: 14, 833: 22, 833: 26, далеце 743: 4


721
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ДАЛЕЧЕ 1 прийм. З род. В. ДАЛЕЧЕ 823: 14
Данила (пор. Данило) особ. ч. одн. наз. в. данила 718:26,801:7,814:11, знах. в. данилоу 732: 18
Данило особ. ч. одн. наз. в. ддннло 730: 20, 778: 2, 787: 4, 795: 23, 796: 12, 798: 13, 801: 14,801:19,803:24,804: 3,805:2,810:1,810:10,812:9,815:21,816: 7,816:15,818:21,822:4,822: 19,824: 9,824:14,825:28,827:14, 828:17,829:22,829:26,831:8,832:28,833:14,835:19,838:22, 839: 19, 840: 21, 841: 1, 841: 13, 843: 8, 846: 12, 847: 3, 847: 13, 848: 4, 848: 9, данил 822: 7, дани! 797: 22, у знач. кл. в. Данило 778: 1, 807: 12, 835: 2, наз. в. (!) 739: 24
1 я
Даниловъ (а) ° прикм. одн. ч. наз. в. Даниловъ 752: 17, дав. в. даннловоу 786:18,803: 2, оруд. в. даниловъімъ 816:18, ддниловылл 803:4, ж. наз. в. Данилова 769:16, знах. в. даннловоу 727: 13, 770: 19, 817: 26, мн. ч. наз. в. данилови 775: 2, 818: 13, 838: 6, 839: 24, Даниловъ! 729: 28, с. знах. в. Данилова 783: 3, род. в. даниловъіуъ 769: 26, дав. в. Даниловымъ 800: 20, місц. в. ддниловъіх 769:18
Даниловъ (б) 1 топон. ч. одн. знах. в. Даниловъ 786: 12
Данилъ (пор. Данило) ^6 особ. ч. одн. наз. в. данилъ 727:14,729:15,732:4,732:10,732: 21, 733: 3, 733: 26, 733: 27, 734: 8, 734: 14, 734: 19, 734: 23, 735: 12, 738: 13, 739: 21, 740: 6, 741: 12, 742: 10, 743: 23,744: 7, 744:18, 746: 18, 751: 1, 751: 14, 751: 23, 752: 2, 752: 15, 752: 21, 753: 25, 754:
23, 755: 9, 756: 6, 756: 8, 756: 13, 756: 22, 757: 11, 758: 21, 758: 23, 759: 2, 759: 13, 759: 19, 760: 22, 761: 1, 761: 25, 766: 9, 766: 14, 767: 25, 768: 10, 770: 1, 770: 7, 770:14, 771: 2, 771: 7, 771: 27, 772:11, 772:13, 773: 1, 773: 6, 773: 7, 773: 26, 774: 11, 774: 20, 776: 20, 776: 22, 776:26, 777:13, 782: 21, 782: 28, 783: 16, 783: 18, 783: 23, 786: 1, 789: 20, 790: 13, 790: 27, 791: 26, 792: 4, 792: 14, 792: 22, 793: 11,793: 20,793: 23, 794:22, 796: 22, 796: 25, 797: 6, 798:18, 802: 8,803: 9, 803:15, 803:18, 805: 10, 809: 21, 810: 18, 812: 16, 813: 18, 816: 8, 817: 27, 819: 5, 821: 13, 825: 8, 831: 25, 838: 2, 839: 3, 840: 11, 846: 21, данил 731: 28, 749: 31, закреслено [данилъ] 831: 27, знах.-род. в. данила 717: 18, 719:11,719:20,723:10,724:5,724:7,726:24,729:17,729:25,731:28,733:24,737: 3,752:25,754:
11, 762: 19, 766: 20, 770: 13, 771: 23, 775: 2, 775: 13, 775: 19, 775: 24, 789: 12, 800: 8, 803: 26, 826: 6, 840: 19, род. в. данила 726: 20, 730: 9,736: 21, 750: 18, 764: 24, 765: 17, 765: 28, 766: 21, 777: 6, 792: 9, 798: 8, 810: 5, 836: 2, 847: 28, род. в. І знах.-род. в. (?) 737: 6, дав. в. данилоу 727: 10, 730: З, 730: 13, 732: 14, 737: 7, 744: 1, 746: 1, 749: 10, 762: 17, 763: 20, 764: 8, 766: 26, 767: 8, 770: 5, 774: 5,777: 9, 783: 4, 783: 9,788: 14, 788: 26, 789: 5, 794: 7,794:17, 798:24, 802: 27,804: 26, 805: 9, 810: 22,813: 27, 814: 10,815: 16, 815: 25,816: 3,819:16, 819: 26, 820:2,820:4, 822: 13, 825:15, 827: 20, 828: 8, 828: 20, 830: 26, 834: 6, 835: 26, 838: 17, 838: 18, 848: 14, данилови 723: 7, 726: 8, 730: 27, 731: 17, 734: 26, 735: 14, 735: 18, 735: 22, 736: 7, 738: 10, 743: 15, 744: 4, 744: 13, 744: 13, 745: 18, 745: 20, 745: 23, 749: 20, 749: 29, 750: 13, 750: 14, 750: 17, 750: 23, 755: 27, 756: 18, 756: 19, 758: 9, 758: 13, 758: 19, 759: 11, 759: 24, 760: 16, 766: 11, 766: 12, 766: 26, 767: 2, 767: 16, 767: 19, 768: 7, 768: 28, 769: 13, 769: 19, 771: 7, 772: 2, 773: 13, 773: 23, 774: 9, 774: 17, 775: 1, 775: 7, 775: 10, 776: 11,776: 17,778:16,787: 25,788: 17, 790:13,790: 23, 793:15, 795:19, 797:16, 798:26,800: 13, 804: 14, 804:20, 805: 24, 807: 25, 811:13, 811: 28, 813: 1, 813:13, 815:19,821: 2,821: 8, 821:17, 821:18, 823: 16, 825: 27, 828: 27, 833: 6, 834: 3, 839: 22, 840: 10, 842: 16, 846: 17, 846: 19, ддннло! 753: 15, даниливи! 734: 7, дав. в. (!) данилови 802: 15, оруд. в. дднилолгь 728: 18, 736: 20, 739: 6, 739:
12, 740: 10, 751: 21, 770: 21, 770: 28, 772: 21, 791: 7, 799: 6, 800: 18, 804: 27, 809: 10, 815: 20, 830:
24, місц. в. данил'Ь 771: 21, 786: 4
дань 7 ім. ж. одн. наз. в. дань 836: 3, знах. в. 835: 16, 835: 21, 835: 22, 835: 26, род. в. дани 808: 4, 835: 23
дарити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. даривъ 746: 27
даръ 12 ім. ч. одн. знах. в. ДАрч* 835: 24, мн. знах. в. длрчи 719: 22, 735: 14, 780: 14, ДАры 792: 25, оруд. в. длръі 723: 7, ДАры 809: 13, ДАръмн 727: 9, длрлли 746: 25, 746: 28, 816: 2, 816: 24


722
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ДЛТИ 53 дієсл. інф. дати 723: 9, 750: 12, 750: 13, 750: 14, 789: 26, 809: 8, 836: 18, 837: 13, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. дамъ 771: 18, 806: 3, 2 ос. даси 731: 18, 750: 15, 750: 17, 3 ос. дасть 752: 10, аор. одн. З ос. да 721: 12, 723: 5,723:16,728:26,731: 12, 746: 25,751:15,766:15,821: 5, дасть 716: 22, 735:15, 738: 26,748:15, 750: 20,766: 1, 792: 25, 793:1,805: 8,822: 6, дв. З ос. даста 750:2, 753: 1, 783: 24, мн. З ос. даша 724: 23, 736: 7, 776: 19, 835: 16, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. далъ вѣ 798: 15, далъ... вѣ 798: 16, вѣ далъ 817: 26, 837: 28, вѣ... далъ 751: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. давъ 728: 6,728: 8,752: 6, 752: 7, дав. в. давай/ 750: 22, давшю 731: 19, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. данъіи 777: 19, ж. наз. в. дана 836: 2
дагати дієсл. аор. одн. З ос. І малойм. дати акт. дієпр. теп. ч. одн. наз. в. дага 744: 12, наказ, одн. 2 ос. дай 716: 19, 724: 7, 731: 16, 733: 5, 750: 8, 750: 9, 757: 7, 775: 9, 3 ос. 805: 26, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. дающе 835: 9, да[р]юціе! 735: 23
двигноути 1 дієсл. аор. одн. З ос. движе 766: 19
двигноутисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. движєса 804: 12
дворъ ім. ч. одн. наз. в. дворъ 747: 28, знах. в. 758: 21, дв. місц. в. двороу 834: 24, мн. знах. в. дворы 843: 15
дворьекыи 15 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. ім. дворьекыи 795: 25, 798: 19, 834: 5, 839: 25, знах.-род. в. у знач. ім. дворьского 724: 10, 822: 8, 829: 2, дав. в. у знач. ім. дворьскомоу 777: 22, 803: 3, 811: 22, 832: 1, 832: 16, 832: 23, 834: 7, оруд. в. у знач. ім. дворьскимь 804: 26
дворьчьекыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач. ім. дворечкого 793: 23
дворАнинъ 1 ім. ч. мн. наз. в. дворАнѣ 816: 21
двьрь 4 ім. ж. мн. наз. в. двѣри 844: 2, дав. в. дверемь 720: 11, оруд. в. двѣрми 845: 6, 846:3
Демыднъ особ. ч. одн. наз. в. дьмьанъ 725: 7, 760: 21, дьманъ 759: 8, 760: 26, дѣмыанъ 746: 8, 752: 19, знах.-род. в. дьмшдна 758: 14, дьмьАна 730: 10, 752: 2, 768: 2, род. в. 762: 24, дав. в. дьмАНОу 767: 23, дьмшднови 768: 5, дьмьанови 752: 5, дьміднови 768: 8, дѣмьАНОу 752:13, оруд. в. дємьаномь 738:11, демьАНОМЪ 739: 9, дѣмыаномъ 758:18, 763: 22
Деонисии 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. деонисиїд 838: 4
Деревичь 1 топон. ч. одн. знах. в. деревичь 792: 6
Деревьнаїд 1 топон. ж. одн. род. в. деревное 766: 24
дерАЖДие 1 ім. с. одн. наз. в. дерАЖДье 812: 19
Десна 1 топон. ж. одн. дав. в. деснѣ 772: 17
десница 1 ім. ж. одн. знах. в. десьницю 833: 25 о
дєсать числ. кільк. одн. ч. род. в. дєсати 845: 10, оруд. в. дєсатью 801: 9
Диверикъ^ъ (Diviriksas, пор. Дивириксъ) 1 особ. ч. одн. дав. в. диверикъ^оу 817: 11
Дивириксъ (Diviriksas, пор. Диверикъ^ъ) 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. дивири^а 839: 15 дивитиса 5 дієсл. інф. дивитиса 814:20,844:8, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. диващєса 814: 12, дав. в. дивАїримСА 814: 24, мин. ч. одн. ч. дав. в. дивившоуСА 765: 20
дивление ім. с. одн. дав. в. дивлению 814: 18, 846: 8
диво 1 ім. с. одн. дав. в. дивоу 844: 14
диідволъ 4 ім. ч. одн. наз. в. дыдволъ 719: 7, 807: 7, дав. в. дшдволоу 806: 24, оруд. в. дыаволомъ 806: 19
дигакъ 1 ім. ч. одн. наз. в. дыакъ 733: 16
• дї- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ \|г ді 722: 13


723
Граматичний покажчик до Галицького літопису
до 42 прийм. з род. в. до 726: 15,732: 23, 733: 1, 740: 22, 743: 7,744: 26,745: 5, 749:17, 751: 13,752:28,759:26,766:24,769: 9,773: 3,775:27,778:17,779:1,779: 3,781:14,787:3,790: 3,793: 13, 793: 21, 794: 25, 798: 14, 810: 19, 812: 1, 812: 25, 819: 1, 820: 16, 830: 4, 834: 2, 838: 12, 846: 23, 848: 5, пошкодження 770: 23, у скл. прийм. wah и до 721: 18, кѵлнѣ до 734: 18, даже и до 746: 4, доже и до 759: 21, wam и до 764: 13, доже и до 796: 4
довро (а) $ ім. с. одн. знах. в. довро 801: 13, 802: 7, 810: 10, род. в. довра 806: 18, оруд. в. довромъ 846: 22
довро (6) пред. довро 787: 26, 807: 14
Доврогость 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. доврогостл 721: 21
довродѣгание 5 ім. с. одн. знах. в. довродѣанье 766:17,789:4,791:13, род. в. довродѣаныа 792: 27, мн. наз. в. довродѣганыа 836: 6
доврославль 1 прикм. одн. ч. оруд. в. доврославьлимъ 774: 8 о
Доврославъ ° особ. ч. одн. наз. в. доврославъ 771: 10, 790: 17, доврослав 789: 13, кл. в. доврославе 789: 25, дав. в. доврославоу 789: 22, 790: 5, 790: 21, 790: 26
довротд 1 ім. ж. одн. знах. в. довротоу 837: 24
довръ 1 прикм. одн. ж. знах. в. довроу 835: 2
2
доврыи прикм. одн. ж. наз. в. доврдж 742: 19, мн. дав. в. І одн. оруд. в. довръімъ 748: 5
Добрынинъ 1 прикм. одн. ч. оруд. в. довръіниномъ 737: 26
доврѣ присл. доврѣ 768: 13, 768: 23
добыти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. довывшоу 836: 18
доводѣ 1 присл. доводѣ 783: 25
Довъепроункъ 1 особ. ч. одн. наз. в. довъепроункъ 735: 25
довъгаловъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. довъгаловъ 735: 26
догьнати 1 дієсл. аор. мн. З ос. догндшд 755: 4
доже спол. у скл. прийм. доже и до 759: 21, 796: 4
доити 6 дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. доидемь 819: 7, аор. одн. З ос. доиде 802: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. дошедшю 784: 9, мн. ч. наз. в. дошедше 774: 21, дав. в. дошедшимъ 745: 4, 801: 27
доколѣ 1 присл. доколѣ 777: 16
дома 1 присл. дома 822: 24
Домажиричь 1 патронім ч. одн. наз. в. домажирець 790: 1
Домамиричь патронім ч. одн. наз. в. домамиричь 742: 18, домамѣричь 742: 7
домамирь 1 прикм. одн. ж. дав. в. у скл. топон. печерѣ домамири 793: 7
Доманъ 1 особ. ч. одн. оруд. в. доманомъ 795: 16
домови (пор. домовь) 1 присл. домови 773: 7
домовь (пор. домови)^ присл. домовь 774: 22, 839: 19, домъвъ 839: 20
домъ 18 ч> Одн. наз в долгъ 828: 19, знах. в. 752: 27, 757: 27, 806: 8, 815: 5, 819: 15, 826: 11, 828: 24, 834: 21, 839: 9, род. в. домоу 794: 9, дав. в. домови 732: 15, місц. в. домоу 826: 15, 828: 9, мн. знах. в. домъі 816: 13, 825: 26, 834: 14, 834: 17
донедѣже 4 спол. донележе 720: 12, 726: 12, 734: 28, 773: 24
Донъ топон. ч. одн. знах. в. донъ 716: 12, род. в. доноу 716: 10
донынѣ присл. донъінѣ 732: 27, донынѣ 828: 20


724
Граматичний покажчик до Галицького літопису
доиьдеже 7 спол. дондеже 736: 24, 755: 24, 771: 16, 788: 5, 797: 24, 801: 5, донже! 846: 15 о
дорога ім. ж. одн. род. в. дороги 832: 1, мн. оруд. в. дорогами 795: 23
Дороговоужь 1 топон. ч. одн. род. В. ДОрОГОБОуЖА 725: 14
Дороговьскъ 1 топон. ч. одн. місц. в. дороговьскыи! 805: 25
Дороги? z топон. ж. одн. род. в. у скл. топон. соухое дорогве 732: 23, місц. в. у скл. топон. соухои дорогви 732: 28
Дорогычинъ 5 топон. ч. одн. дав. в. дорогъічиноу 788: 7, дорогычиноу 848: 14, місц. в. дорогычинѣ 799: 9, 810: 14, 827: 15
дорогычиньскыи 1 прикм. мн. род. в. дорогычинъскыхъ 799: 10
Доръ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. дорд 834: 20
доселѣ 1 присл. доселѣ 807: 16
досытъкъ 1 ім. ч. одн. род. в. досытка 848: 5
дотАГНоути 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. дотагшимъ 801: 21
доѣхати 1 дієсл. інф. доѣхати 819: 16
драгыи прикм. одн. с. род. в. драгаго 782: 1, оруд. в. драгимъ 844: 10
древле 6 присл. древле 736: 13, 736: 20, 794: 6, 817: 27, 836: 9, 842: 13
7
древле прийм. з род. в. древле 809: 8, 826: 23
древо ім. с. одн. наз. в. древо 751: 24, знах. в. 813: 15, зайве 813: 16, род. в. древа 846: 7, дрѣва 825: 20, оруд. в. девомъ! 844: 21
древьнии 1 прикм. мн. род. в. у знач. ім. ж. древних 845: 23
дроугь (а) 2 ім. ч. одн. наз. в. дроугь 719: 15, мн. знах. в. дроуги 732: 14
дроугь (6) 4 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. займ. дроугь 805: 8,833:13, знах.-род. в. у знач, займ. дроуга 833: 13, род. в. у знач. займ. 805: 8
70
дроугыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач. займ. единъ... дроугии 717: 4, дроугии 742: 22, 742: 24, знах. в. у знач. займ. 762: 20, 785: 18, дав. в. у знач. займ. дроугомоу 743: 19, оруд. в. у знач. займ. дроугимъ 764: 22, с. знах. в. у знач. займ. дроугое 736: 16, одн. (?) ч. знах. в. у знач, займ. дроугии 845: 5, мн. ч. наз. в. у знач. займ. дроугии 738: 17,769: 11,833:12, дроугиіа! 729: 8, знах. в. у знач. займ. дроугьиа 824: 5, дроугига 831: 28, 839: 9, 844: 17, с. знах. в. у знач. займ. дроугаїа 824: 4, род. в. у знач. займ. дроугыхъ 824: 7, дав. в. у знач. займ. дроугим 768: 20
дроужина ім. ж. одн. наз. в. дроужина 769: 16, знах. в. дроужиноу 835: 2, род. в. дроужинъі 787: 12, дроужины 780: 13, 841: 18, 841: 20, оруд. в. дроужиною 803: 14, місц. в. дроужинѣ 738: 11,758: 15,833: 18, дрижинѣ! 823: 18
дроужьБа 1 ім. ж. одн. знах. в. дроужв# 817: 5
доума 1 ім. ж. одн. місц. в. доумѣ 762: 7
доумати J дієсл. імперф. мн. З ос. доумахоу 771:20, доумахоуть 825:24, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. доумавь 806: 1
Доунаи 1 топон. ч. одн. род. в. доунаА 787: З
доуша & ім. ж. одн. наз. в. дша 834: 2, знах. в. дшю 724: 25, 767: 21, 773: 17, оруд. в. дшею 806: 18, мн. знах. в. дша 780: 21
Доушиловичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. доушиловича 732: 21
дьва 12 числ. кільк. ч. наз. в. два 717: 25, 743: 10, 768: 18, 790: 2, 812: 27, 843: 22, 848: 6, знах. в. 794: 21, род. в. двоу 717: 5, дав. в. двѣима 717: 4, 751: 19, місц. в. двоу 834: 24


725
Граматичний покажчик до Галицького літопису
дъвои 1 числ. збір. мн. ж. наз. в. двогд 844: 2
дъждь 4 ім. ч. одн. наз. в. дождь 755: 2, 810: 29, дав. в. дождоу 755: 23, 796: 19
дълго 1 присл. долго 786: 19
дългъ прикм. одн. с. знах. в. долго 803: 22, дав. в. долгоу 719: 23
Дъмитриевичь 1 патронім ч. одн. наз. в. дмитрѣевичь 743: 10
Дъмитрии 5 особ. ч. одн. знах.-род. в. дмитрѣА 735: 7, 785: 24, род. в. 735: 5, 806: 5, дмитреїд 845: 5
Дъмитровичь 1 патронім ч. одн. наз. в. дмитровичь 812: З
о
дъмитровъ прикм. одн. ч. род. в. Дмитрова 786: 25, мн. ч. наз. в. дмитрови 733: 14
Дъмитръ особ. ч. одн. наз. в. дмитръ 733: 15, 733: 22, 737: 15, знах.-род. в. дмитрл 733: 10, 782: 22, 810: 8, дав. в. дмитрови 782: 23, 785: 15, 786: 17, оруд. в. дмитромъ 734: 9, 806:7
дънѣ 1 присл. днѣ 846: 8
Дънѣпръ Ю топон. ч. одн. знах. в. Днѣпръ 741: 23, 742: 5, 742: 25, 743: 1, 791: 25, днепръ 747: 9, род. в. днепра 740: 23, дав. в. днѣпроу 741: 19, 742: 3, 748: 28
Дънѣстръ 13 топон. ч. одн. наз. в. Днѣстръ 761: 12, знах. в. 735: 9, 735: 11, 759: 13, 761: 15, род. в. Днѣстра 759: 18, 759: 26, 771: 11, 782: 13, Днѣстра 758: 26, днестра 759: 3, місц. в. Днѣстрѣ 763: 5, днестрѣ 759: 6
дъчи (пор. дъціи) ім. ж. одн. наз. в. дочи 810: 6, знах. в. дочерь 746: 27, дочѣрь 794: 17, 795: 2
дъіри (пор. дъчи) 1^ ім. ж. одн. наз. в. діри 821: 17, знах. в. Дірєрь 720: 23, 723: 9, 723: 17, 731: 3, 731: 6, 732: 5, 748: 14, 750: 8, 809: 4, 809: 9, 809: 19, 809: 23, 830: 24, дав. в. дірери 837: 16, мн. наз. в. 732: 6, знах. в. 724: 23
дырА 1 ім. ж. одн. оруд. в. дъірею 719: 2
дькрь ім. ж. одн. знах. в. деврь 803: 1, 804: 14, мн. наз. в. деври 785: 11
дьнина 1 ім. ж. одн. знах. в. дниноу 838: 25
дьнь 26 ім. ч. одн. знах. в. днь 717: 13, 734: 18, 743: 1, 752: 14, 758: 16, 777: 14, 785: 12, 799: 8, 799: 19, 804: 29, 811:13, 830: 13, 830: 18,833:17, днь 769: 25, у спол. днь... во днь 843: 11, 843: 11, род. в. дне 785:17,796: 16, 815: 1, дни 734: 18, місц. в. 755: 22, мн. знах. в. 772: 2, закреслено [дни] 836: 10, род. в. днин 808: 17, дни! 743: 7
дьржава ім. ж. одн. знах. в. державоу 777: 18
дьржатель ім. ч. одн. наз. в. держатель 777: 19, дав. в. держателю 788: 13
держати 31 дієсл. інф. держати 750: 10, 752: 4, 776: 12, 777: 3, 790: 11, 790: 15, 811: 21, теп. ч. одн. 2 ос. держиши 835: З, 3 ос. держить 721: 10, 732: 12, мн. 2 ос. держите 837: 16, З ос. держать 790: 8, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. у знач, повин. да... держоу 800: 27, 3 ос. дерьжить 815: 10, імперф. одн. З ос. держаше 846: 12, держашеть 847: 15, дв. З ос. держаста 783: 5, 791: 17, 811: 3, мн. З ос. держа\оу 789: 13, аор. мн. 1 ос. держа\омъ 778: 13, наказ, мн. 2 ос. держите 766: 17, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. держаїроу 829: 14, держаїрю 733: 7, 748: 20, мн. ч. наз. в. держаїрс 839: 21, знах. в. держаїра 769: 2, 845: 4, дав. в. держаіримъ 813: 11, зайве (?) дрьжаіримъ 813: 9, дієпр. (?) акт. мин. ч. одн. ч. наз. в. держев ! 715: 23
Дьржикраи 1 особ. ч. одн. наз. в. держикраи 742: 8
Дьржиславъ 1 особ. ч. одн. оруд. в. держиславомъ 739: 6
дьр^ноути 1 дієсл. інф. дсрь^ноути 813: 16


726
Граматичний покажчик до Галицького літопису
дьр^ость ім. ж. одн. оруд. в. дерзостью 799: 21, місц. в. дерзости 828: 13
дьр^ъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. дер^ъ 744: 25
дѣвъка 1 ім. ж. одн. род. в. дѣвкъі 783: 6
дѣдъ ім. ч. одн. дав. в. дѣдоу 716: 6, мн. дав. в. дѣдомъ 806: 25
дѣло 1 ім. с. мн. знах. в. дѣла 722: 12
дѣлъ 1 ім. ч. одн. знах. в. у скл. топон. коръсоуков дѣлъ 778: 9
дѢла 4 прийм. з род. в. дѢла 731: 10, 748: 11, 801: 17, 816: 4
дѣти ім. ж. мн. наз. в. дѣти 753: 7, 777: 20, знах. в. 752: 28, 813: 25, 835: 16, род. в. дѣтии 731: 10, дѣти!’ 720: 25, дав. в. дѣтсмь 731: 9, 731: 14, 766: 15, 836: 4, детемь 729: 23, оруд. в. дѣтми 780: 19, місц. в. дѣтех 787: 18
дѣтьскъ 4 прикм. одн. ч. знах.-род. в. дѣтъска 724: 5, дав. в. дѣтьскоу 730: 13, 802: 20, дв. ч. дав. в. дѣтьскома 723: 10
дѢта ім. с. дв. знах. в. дѢтатѢ 718: 9, 719: 6
дѣгдти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. дѣюціоу 842: 19
Дыднишь 4 особ. ч. одн. наз. в. дыднишь 770: 26, 771: 14, знах.-род. в. дьідннша 770: 13, дав. в. данишоу! 770: 17
Даволътъвд 1 топон. ж. одн. род. в. даволтвъі 736: 5
дадько 2 ім. ч. одн. знах.-род. в. дадькд 718: 26, оруд. в. дадькомъ 718: 25
Дадьковъ топон. ч. одн. знах. в. дадьковъ 792: 7, 792: 11
f в О .—в .—в .—В
• е • числ. кільк. наз. в. у скл. числ. е сотъ 838: 28, знах. в. у скл. числ. кис 808: 18
•Ті- (а) 1 числ. кільк. род. в.Ті 844: 20
•Ті • (6) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ і|г Ті 723: 12
Євсєвии 1 особ. ч. одн. наз. в. евьсѣвии и памьфилъво! 820: 14
евшанъ 1 ім. ч. одн. наз. в. евшанъ 716: 20
егда спол. егда 817: 12, 843: 5
егдажс 1 спол. егда же 755: 19
бдивидъ z особ. ч. одн. знах.-род. в. едивида 815: 6, 822: 7
вдивилъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. едивила 736: 4
единъ (а) 4 числ. кільк. одн. ч. наз. в. единъ 736: 15, у знач. займ. единъ... дроугии 717: 4, дав. в. единъ (б — ‘єдиний’) J прикм. одн. ч. наз. в. единъ 732: 26, 759: 27, дав. в. сдиномоу 716: 15
единомоу 734: 27, с. знах. в. у знач. займ. едино 836: 22
еже 5 спол. еже 799: 23, 800: 16, 808: 15, 812: 4, 828: 20
е^еро 1 ім. с. одн. дав. в. с^ероу 828: 21
Єиковичь 1 патронім ч. одн. оруд. в. єиковичемь 806: 7
елннь 1 ім. ж. одн. оруд. в. елнныо 825: 18
епископъ & ім. ч. одн. наз. в. епспъ 779: 26, 793:14, знах.-род. в. спспа 782: 2, 782: 10, дав. в. епспоу 780: 18, мн. род. в. епсповъ 827: 10
^рьдивилъ 1 особ. ч. одн. наз. в. ерьдивилъ 735: 27
еціе $ присл. ецк 718: 10, 762: 16, 786: 1, 799: 5, кіре 817: 2


727
Граматичний покажчик до Галицького літопису
о
жадати дієсл. імперф. одн. З ос. жадашє 748: 11, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. у знач, ім. жажющи 777: 21
жадати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. жадацію 752: 24
жажа ім. ж. одн. оруд. в. жажєю 738: 7, 830: 17
Жака топон. ж. одн. знах. в. ждкоу 812: 20
жадитиси 1 дієсл. аор. мн. З ос. жадишаси 787: 23
ЖАЛИТИСА 1 ДІЄСЛ. ІМПерф. МН. З ОС. ЖАДАХОуСА 720: 14
жаловати дієсл. теп. ч. мн. 2 ос. ждлоуете 812: 6, наказ, мн. 2 ос. ждлоуитс 812: 7
жалость 1 ім. ж. одн. оруд. в. жалостью 789: 22
Жалошь 1 особ. ч. одн. наз. в. жалошь 814: 7
же 1094 част. же 715:25,716:2,716: 9,716:14,716:15,716: 18,716:18,716:21,716:22,717:
I, 717: 3,717: 6, 717: 15, 718:1, 718: 2,718: 8, 718: 10, 718:12,718: 13, 718: 18, 718: 23, 718: 23, 718: 27, 719: 4, 719: 17, 719: 17, 719: 19, 719: 20, 719: 22, 719: 23, 719: 25, 720: 11, 720: 18, 720: 19, 720: 21, 720: 23, 721: 2, 721: 4, 721: 6, 721: 6, 721: 8, 721: 16, 721: 17, 721: 24, 721: 25, 722: 11, 722: 13, 722: 23, 723: 1, 723: 2, 723: 8, 723: 15, 723: 25, 723: 28, 724: 2, 724: 3, 724: 9, 724: 12, 724: 19, 724: 26, 725: 1, 725: 4, 725: 5, 725: 5, 725: 13, 725: 16, 725: 17, 725: 19, 725: 20, 725: 21, 726: 11, 726: 16, 726: 17,726: 18,726: 20,726: 26,727: 4, 727: 5,727: 7, 727: 8,727: 10,727: 12,727: 13, 727:14,727: 17, 727: 19, 728: 4, 728: 7, 728: 9, 728: 14, 728: 17, 728: 21, 728: 25, 729: 1, 729: 2, 729: 3, 729: 4, 729: 9, 729:11,729:14,729: 15,729: 17, 729: 19,729: 23,729:25,730:4,730:9,730:12,730:13,730: 16, 730: 20, 730: 25, 730: 26, 730: 27, 730: 28, 731: 4, 731: 15, 731: 19, 731: 19, 731: 22, 731: 26, 731: 27, 731: 28, 732: 7, 732: 10, 732: 12, 732: 14, 732: 18, 732: 19, 732: 28, 733: 2, 733: 3, 733: 5, 733: 7, 733: 17,733: 21, 733: 23,733: 27,734: 2,734: 7,734: 8,734: 17, 734: 22,734: 23, 734: 25,734: 26, 734: 27, 735: 3,735: 9,735:13, 735:18,735: 23,736: 6, 736: 8,736: 18, 736: 21,736: 25,737: 5,737: 6,737: 8, 737:9,737: 10,737:15, 737: 16, 737: 20,737: 24, 738: 1, 738: 2, 738: 3,738:4, 738: 6,738: 8, 738: 10, 738:13,738:17,738:20,738:21,738: 22,738:24,739:4,739:10,739:17,739:20,740:6,740: 8,740: 8,740:19,740: 22, 740: 23,740: 24,740: 25,741: 2, 741:10,741: 12,741:16,741: 23,742: 9,742:10, 742:15,742:15,742:16,742:18,742: 19,742: 20, 742: 23, 743:1,743: 3,743: 8, 743: 10,743: 13,743:
16, 743: 17, 743: 19, 743: 21, 743: 23, 743: 26, 744: 5, 744: 13, 744: 14, 744: 22, 745: 2, 745: 6, 745: 7,
745: 13, 745: 14, 745: 22, 745: 25, 745: 26, 745: 29, 746: 1, 746: 5, 746: 12, 746: 14, 746: 15, 746: 19,
746: 21, 746: 22, 746: 24, 747: 5, 747: 6, 747: 11, 747: 14, 747: 16, 747: 27, 748: 12, 748: 13, 748: 16,
748: 19, 748: 22, 748: 26, 748: 28, 749: 1, 749: 2, 749: 11, 749: 13, 749: 14, 749: 16, 749: 19, 749: 21,
749: 24, 749: 28, 749: 29, 749: 31, 750: 7, 750: 11, 750: 13, 750: 22, 750: 24, 750: 27, 750: 31, 751: 5, 751: 10, 751: 11, 751: 14, 751: 15, 751: 16, 751: 19, 751: 23, 751: 25, 751: 27, 751: 29, 752: 1, 752: 2, 752: 5, 752: 13, 752: 14, 752: 18, 752: 21, 752: 23, 752: 25, 752: 27, 753: 1, 753: 5, 753: 7, 753: 11, 753: 13, 753: 20, 753: 24, 753: 25, 754: 2, 754: 15, 754: 16, 754: 20, 754: 23, 754: 26, 755: 2,755: 4, 755: 8, 755: 9, 755: 11, 755: 12, 755: 13, 755: 19, 755: 23, 755: 26, 755: 28, 756: 3, 756: 4, 756: 6, 756: 8, 756:
II, 756: 13, 756: 14, 756: 15, 756: 18, 756: 20, 756: 22, 756: 23, 756: 26, 757: 9, 757: 14, 757: 15, 757:
17, 757: 23, 757: 26, 758: 6, 758: 9, 758: 13, 758: 19, 758: 21, 758: 23, 758: 26, 759: 3, 759: 5, 759: 8, 759: 11, 759: 13, 759: 16, 759: 18,759: 23, 759: 24, же (*нь же)... ньллже 759: 27, же 760: 2, 760: 6, 760: 10, 760: 13, 760: 14, 760: 16, 760: 26, 761: 1, 761: 5, 761: 6, 761: 8, 761: 9, 761: 10, 761: 17, 761: 19, 761: 20, 761: 22, 761: 24, 761: 25, 762: 3, 762: 7, 762: 18, 763: 4, 763: 7, 763: 9, 763: 11, 763: 19, 763: 20, 763: 25, 763: 27, 764: 1, 764: 5, 764: 12, 764: 17, 764: 18, 764: 20, 764: 23, 765: 4, 765: 7, 765: 9, 765: 12, 765: 13, 765: 14, 765: 16, 765: 19, 765: 24, 765: 25, 765: 28, 766: 2, 766: 4, 766: 5, 766: 8, 766: 10,766:11,766:13,766: 21,766: 26,767: 1, 767: 2,767: 8,767: 11,767: 14, 767: 16, 767: 18, 767: 19, 767: 23, 767: 25, 767: 26, 767: 28, 768: 3, 768: 4, 768: 6, 768: 7, 768: 8, 768: 10, 768: 11, 768: 12, 768:16,768:16,768:19,768:20,768:21,768: 22,769: 3,769:4,769:7,769:11, 769:12,769:13,769: 15, 769: 17, 769: 19, 769: 21, 769: 23, 770: 1, 770: 6, 770: 7, 770: 8, 770: 12, 770: 14, 770: 18, 770: 23,


728
Граматичний покажчик до Галицького літопису
770: 28,771: 2,771: З,771: 4,771: 8, 771: 14,771:16, 771: 17, 771:19, 771: 20,771: 21,771: 21,771: 25,771: 27, 772: 2, 772: З, 772: 6, 772: 10, 772: 11, 772: 12, 772: 13, 772: 19, 772: 20, 772: 27, 773: 5, 773: 7, 773: 8, 773: 9, 773: 11, 773: 12, 773: 14, 773: 17, 773: 20, 773: 21, 773: 23, 773: 26, 774: 1, 774: 5, 774: 6, 774: 7, 774: 11, 774: 13, 774: 15, 774: 18, 774: 20, 775: 2, 775: 7, 775: 10, 775: 15, 775: 17, 775: 20, 775: 22, 776: 1, 776: 6, 776: 8, 776: 17, 776: 18, 776: 20, 776: 22, 776: 28, 777: 6, 777: 8, 777: 8, 777: 12, 777: 15, 777: 15, 777: 18, 777: 22, 777: 24, 778: 1, 778: 2, 778: 6, 778: 8, 778: 11, 778: 13, 778: 14, 778: 16, 779: 2, 779: 8, 779: 14, 779: 20, 780: 9, 780: 16, 780: 18, 780: 25, 781: 5, 781: 8, 781: 9,781:12,781: 13,781: 21,781: 23,782:4,782:11,782: 12, 782: 21,782: 28,783: 5, 783:14, 783: 16, 783:19, 783: 23, 783:26, 784: 3, 784: 6, 784: 12, 784:13,784: 24, 785: 4,785: 9,785: 11,785: 18, 785: 19,785: 21,785: 24,786: 3, 786: 9,786:11, 786:17,786: 23, 786: 25, 787:9,787: 25,788: 11, 788: 17, 788: 23, 788: 25, 789: 2, 789: 4, 789: 5, 789: 9, 789: 11, 789: 14, 789: 17, 789: 20, 789: 28, 790: 4, 790: 5, 790: 6, 790: 11, 790: 12, 790: 12, 790: 13, 790: 16, 790: 23, 790: 24, 790: 26, 790: 27, 791: 1, 791: 2, 791: 6,791:10,791:12,791: 22,791:23,791: 24,791: 25,791: 26,792: 2, 792: 5, 792: 8,792: 14,792: 16, 792: 21, 792: 22, 792: 22, 792: 24, 792: 26, 793: 4, 793: 11, 793: 13, 793: 16, 793: 20, 793: 23, 794:
I, 794:11,794:17,794:22,795:1,795: 3,795:4,795:7,795:9,795:14,795:20,795:25,796:10,796:
II, 796:12, 796: 18, 796: 22, 796: 25, 797: 1, 797: 2,797: 6,797:13,797: 15, 797: 17, 797:22, 797: 24, 797: 26,798: 2,798: 3,798: 4,798: 5,798: 6, 798:13, 798:15,798:18,798:20,798: 26, 799: 6,799: 9, 799: 11, 799: 27, 800: 13, 800: 18, 800: 19, 800: 21, 800: 27, 801: 3, 801: 6, 801: 10, 801: 14, 801: 19, 801: 19,801: 22, 801: 22, 801: 25, 801: 27, 801: 28,802:4,802: 4,802: 8,802: 9,802: 12, 802:14, 802: 16, 802: 17, 802: 19, 802: 20, 802: 23, 802: 24, 802: 25, 802: 28, 803: 1, 803: 3, 803: 5, 803: 7, 803: 9, 803: 11, 803: 13, 803: 15, 803: 18, 803: 23, 803: 26, 803: 26, 804: 3, 804: 5, 804: 7, 804: 9, 804: 10, 804: 13, 804: 16, 804: 18, 804: 20, 804: 21, 804: 22, 804: 23, 804: 28, 805: 2, 805: 5, 805: 8, 805: 10, 805: 11, 805: 13, 805: 20, 805: 23, 806: 4, 807: 4, 807: 14, 807: 16, 807: 17, 807: 18, 807: 18, 807: 19, 808: 17, 808:22,808:26,809: 7,809:12,809: 15,809:17,810:2,810:15,810:20,810:25,810:27,811:1,811: 3,811:6,811:9,811: 11,811: 13,811: 15,811: 16,811: 18,811:20,811:21,811:22,811:23,811:24, 811:26,811:28,812: 1,812: 2,812: 5,812:10,812:13,812: 14,812: 16,812:19,812: 22,812: 26,813: 1,813: 4,813:5,813:7,813:8,813:9,813: 10,813: 13,813: 17,814: 9,814: 10,814: 11,814: 12,814: 16, 814: 21, 814: 23, 815: 1, 815: 15, 815: 17, 815: 21, 815: 25, 815: 26, 816: 1, 816: 3, 816: 6, 816: 7, 816: 9, 816:13,816: 20,817: 2, 817: 8, 817: 8, 817:17, 817: 22,817: 24, 818: 1, 818: 2,818: 5,818: 12, 818:15,818:17,818:22,818:24,819:4,819: 5,819:8,819:11,819:12,819:13,819:15,819:19,819: 22, 819: 24, 820: 4, 820: 7, 820: 9, 820: 9, 820: 11, 820: 13, 820: 14, 820: 16, 820: 18, 820: 21, 820: 24, 820: 26, 821: 8, 821: 14, 821: 16, 821: 16, 821: 18, 821: 24, 822: 3, 822: 5, 822: 6, 822: 8, 822: 10, 822:
13, 822: 14, 822: 19, 822: 24, 822: 25, 822: 27, 823: 1, 823: 2, 823: 3, 823: 9, 823: 10, 823: 13, 823: 16, 823: 19,823:27,824: 1, 824: 2, 824: 6, 824: 9, 824:10, 824: 12, 824:18,824:20,824: 21,824: 24,824: 25, 825: 2, 825: 3, 825: 7, 825: 8, 825: 10, 825: 11, 825: 15, 825: 17, 825: 17, 825: 26, 826: 1, 826: 26, 827: 1, 827: 3, 827: 8,827:14,827: 20,827: 22, 827: 26, 827: 27,827: 28,828: 2, 828: 6, 828: 6, 828: 7, 828: 9, 828: 11, 828: 14, 828: 15, 828: 21, 828: 27, 829: 5, 829: 10, 829: 12, 829: 13, 829: 15, 829: 17, 829: 20, 829: 21, 829: 24, 829: 26, 830: 4, 830: 6, 830: 10, 830: 12, 830: 14, 830: 17, 830: 19, 830: 20, 830: 22,830: 23,831:25,831: 28, 832:1, 832: 2,832: 3, 832: 7,832:10,832:11,832:13,832: 13,832:
14, 832: 19, 832: 22, 832: 25, 832: 26, 832: 28, 833: 3, 833: 5, 833: 6, 833: 9, 833: 9, 833: 10, 833: 11, 833: 12, 833: 13, 833: 14, 833: 15, 833: 22, 833: 24, 833: 24, 834: 3, 834: 4, 834: 6, 834: 8, 834: 10, 834:
15, 834: 16, 834: 17, 834: 26, 835: 1, 835: 4, 835: 8, 835: 11, 835: 13, 835: 15, 835: 21, 835: 26, 836: 2, 836: 8, 836: 9,836: 11, 836:13, 836: 19, 836: 21, 836: 23,837:2,837: 5,837:11,837: 13,837:14, 837: 21,837:22,837: 24,838:2,838: 5,838:6,838: 8,838: 13,838:15,838:22,838:28,839:1,839:3,839: 5, 839: 7,839: 8, 839:10,839: 14,839: 19,839: 21,839: 22,839: 23,839:24,839: 26,839:27,839:28, 840: 1, 840: 7, 840: 10, 840: 16, 840: 20, 840: 23, 840: 24, 841: 1, 841: 3, 841: 7,841: 11, 841: 13, 841: 17,841:20,841: 22,841:24,842: 3,842: 5,842: 5,842:6,842:7,842:9,842:10,842:19,842:23,843: 2,843: 8, 843: 16, 843: 17,843: 23,843: 25, 844: 2,844: 9,844: 13, 844:18, 844: 21,845: 1, 845: 6, 845: 7, 845: 9, 845: 10, 845: 11, 845: 17, 845: 20, 845: 25, 846: 4, 846: 6, 846: 9, 846: 12, 846: 17, 846: 19,


729
Граматичний покажчик до Галицького літопису
847: 4, 847: 13, 847: 23, 847: 24, 848: 1, 848: 2, 848: 4, 848: 7, 848: 9, 848: 10, 848: 12, 848: 13, 848: 14, же 826:7, жь 766:14,786:26, ж 718:26,819:1,жѣ 780:28, посдоушдв! же! (*послоушдвше) 718: 5, створив! же! (*сътворивъше) 831: 18, жи! 745: 23, 768: 28, ижє! 784: 9, зайве же 812: 11, закреслено [же] 831: 27
Жедьчевиевъ 1 топон. ч. одн. род. в. жедьчевьевд 838: 12
желАНие 1 ім. с. одн. наз. в. желАНие 747: 26
желчный 1 прикм. мн. с. знах. в. у скл. топон. желѣ^НАГА врлтл 716: 8
желѣзо 1 ім. с. одн. дав. в. желѣ^оу 843: 14
жєла 1 ім. ж. одн. род. в. желѣ 841: 15
жемоить 7 етнонім ж. одн. наз. в. жемоить 818: 13, знах. в. 817: 24, 817: 26, 818: 9, род. в. жеиллоити! 816: 3, мн. знах. в. желлоитѣ 815: 27, род. в. жемоить 820: 2
желлотьскыи 1 прикм. мн. (?) І одн. (?) ч. наз. в. жемотьскъіи 735: 26
женА 10 ім. ж. одн. наз. в. жєна 821: 16, знах. в. женоу 729: 4, 736: 3, же[не]ноу! 805: 17, дав. в. женѣ 809: 19, 809: 23, оруд. в. женою 751: 10, 805: 18, мн. знах. в. женъі 722: 11, жены 822: 23
жердвьць 1 ім. ч. одн. знах. в. жердвець 755: 26
жечи (ср. жеціи) 1 дієсл. інф. жечи 824: 10
жеціи 7 дієсл. імперф. мн. З ос. жьжА\оу 834: 14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. жга 825: 11, жга 824: 26, мн. ч. наз. в. жгоуїре 834:18, 835:4, дав. в. жгоуїридгь 812: 14, пас. мин. ч. одн. с. род. в. жьжєна 814: 19
Живинъвоудъ 1 особ. ч. одн. наз. в. живинъвоудъ 735: 24
животъ ім. ч. одн. знах. в. животъ 780: 15, 781: 2, 813: 2, 829: 23, род. в. живота 808: 4, місц. в. животѣ 719: 16
живъ J прикм. одн. ч. знах.-род. в. жива 782: 10, 812: 28, дав. в. живоу 748: 26
живши 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. ім. живъіи 788: 21
Жидичинъ 1 топон. ч. одн. знах. в. жидичинъ 751: 1
жи^нь 1 ім. ж. одн. наз. в. жи^нь 843: 14
ЖирослАВЪ 8 особ. ч. одн. наз. в. жиросллвъ 737: 27, 747: 10, 747: 13, 747: 22, 804: 27, знах.-род. в. жирослАВА 747: 17, дав. в. жнрослАвоу 747: 1, оруд. в. жирослАВОМЪ 750: 6
жити 4 дієсл. імперф. одн. З ос. живашє 721: 4, 789: 7, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. род. в. у знач. ім. живоуціАго 748: 1, ж. наз. в. живоуїри 826: 28
а
житнє ім. с. одн. наз. в. житье 780: 4, род. в. житьїа 780: 2, місц. в. житьи 780: З
а
жьдати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. жда 771: 16, 838: 25, жда 838: 24 о
жьрти дієсл. імперф. одн. З ос. жрАше 817: 9, 817: 15
59 числ. кільк. знах. в. у скл. числ. ^ф £ 715: 22, ф і! 717: 6, ^ф дї 719: 11, ^ф ві 720: 4, £ ijr п 721: 14,^ ф ді 722: 13, £ фТі 723: 12, ф Si 723: 25,^ ф ąi 727: 25,^ ф ні 728: 23, £ ф тоГі 729: 21, £ ф к 731: 21, £ ф кд 732: 4, ф! кв 735: 19, £ ф кг 735: 20, £ ф кд 736: 12, £ ф ке 736: 13, £ ф кэ 737: 1, £ ф к^ 737: 2, £ ф ки 738: 27, £ ф КтОг 738: 28, £ ф д 739: 23, £ ф ла 739: 24, £ ф дв 740: 16, £ ф дг 745: 16,ф дд 747: 1, £ ф де 750: 27, £ ф дз 753: 3, £ фли 762: 3, £ ф ДтОг 763: 20, £ фм 768: 26, фмд 770: 12, £ фмв 771: 6, £ ф мг 774: 23, £ ф ме 778: 20, £ ф л\Й 782: 18, ф ми 784: 15, £ ф лСо, 791: 4, ф н 794: 13, £ ф


730
Граматичний покажчик до Галицького літопису
на 794: 14, f не 794: 27, нг 795: 1, ф нд 797: 20, і|г не_798: 11, нз 799: 3, £ і|г! нз 800: 6, фни 805: 23,^ ф ню? 809: 28, ^ф £ 813: 26, ф§А 818: 20,^ \|г |[в 820: 6,^ ф 826: 19, ^ф а- Д 831:8, ^ф £ • * 835: 19, ^ф 838: 22,^ф£з 840: 18, ^ф £и 845: 20,^! ф 754: 7,^! Дг мз 784: 14
5Ї- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ф 5« 723: 25
ЗА (а) прийм. із знах. в. за 716: 8, 717: 1, 717: 16, 717: 23, 722: 12, 723: 9, 723: 17, 723: 17, 724: 23, 724: 25, 727: 17, 729: 10, 731: 3, 731: 6, 732: 13, 734: 5, 740: 14, 745: 3, 746: 22, 746: 22, 748: 15, 750: 9, 755: 21, 761: 24, 766: 17, 769: 16, 781: 3, 783: 22, 791: 25, 794: 6, 794: 16, 795: 2, 799: 15, 805: 1, 805: 20, 809: 4, 810: 7, 814: 25, 815: 1, 815: 11, 821: 3, 821: 6, 821: 7, 824: 1, 830: 25, 837: 17, 841:3,845: 19, 846: 23, у спол. за мало 718: 1,745:27,811:25
ЗА (6) 7 прийм. з оруд. в. 3А 756: 23, 761: 6, 800: 25, 810: 6, 815: 20, 832: 2, 838: 11
ЗАБороло 2 ім. с. мн. місц. в. злворолѣхъ 756: 24, завролѣ\ъ! 757: 4
ЗАврлло 2 ім. с. мн. род. в. злврллъ 755: 23, місц. в. ЗАврАлѣхъ 756: 2
Забыти 1 дієсл. аор. одн. З ос. завъі 727: 1
Зависть ім. ж. одн. наз. в. зависть 746: 7, род. в. зависти 743: 21, 828: 16, оруд. в. завистью 752: 26
Злвихкость 1 топон. ч. одн. знах. в. завихвость 796: 6
ЗАвѣтъ 1 ім. ч. одн. знах. в. завѢтъ 796: 23
ЗАГОр^ТИСА 1 дієсл. інф. злгорѣтис 841: З
ЗАгрлдити 1 дієсл. аор. одн. З ос. злгрАДИ 807: 7
ЗАГЬНАТИ 2 ДІЄСЛ. особ. ДІЄПр. ОДН. Ч. у СКЛ. ПЛЮСКВ. ОДН. З ОС. вѣ ЗАГНАЛЪ 718: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. загнавшю 716: 13
ЗАГърдѣтисА 1 дієсл. аор. (!) одн. З ос. злгордѣ са 736: 28 о
Задъ ім. ч. одн. знах. в. задъ 755: 15, 767: 1
ЗАДЬнии прикм. одн. ч. місц. в. заднсмь 803: 19, мн. с. знах. в. у знач. ім. заднаіа 820:
10, 820: 11, задьньіа! 820: 17
ЗАЖЄіри ^2 дієсл. інф. зажсціи 762: 8, 780: 20, аор. одн. З ос. зажьжє 839: 7, зажжс 805:
11, мн. З ос. зажьгоша 811: 11,зажгоша 759: 6, 810: 16, 834: 18, 834: 21, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. зажьжснъ 825: 23, 841: 11, ж. наз. в. зажьжсна 843: 7
ЗАЖьжєние 2 ім. с. одн. знах. в. зажьжсньє 811:3, місц. в. зажьжєньи 842: 14
ЗАЗоръ 1 ім. ч. одн. знах. в. злзоръ 719: 9
Зайти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. злшсдшоу 764: 26
Заклати 4 дієсл. інф. заклати 795: 15, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. закланъ 795: 15, 795: 17, дв. ч. наз. в. заклана 808: 14
Законъ ім. ч. одн. дав. в. ЗАКОНОу 795: 8, 795: 12
Залити 1 дієсл. аор. одн. З ос. зали 763: 18
ЗАН€ 12 спол. ЗАНС 723: 11, 748: 9, 769: 22, 783: 1, 787: 12, 805: 26, 814: 27, 815: 11, 815: 20, 816: 5,819: 16, занѢ 792: 23
ЗАНЄЖЄ 1 СПОЛ. ЗАН€Ж€ 811: 4
Запалити 1 дієсл. аор. мн. З ос. запалиша 782: 9
ЗАПОвѣдь 1 ім. ж. мн. дав. в. заповѢдсмь 715: 28
ЗАпрѣтити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ЗАпрѣти 832: 23


731
Граматичний покажчик до Галицького літопису
^лпьрѣтисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ^АпревъшоуСА 766: 4
^АрлтитисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. ^АрлтившимсА 795: 20
^лрѣ^лти 1 дієсл. інф. ^лрѣ^АТИ 780: 17
^дрА L ім. ж. одн. наз. в. ^дрА 813: 7, мн. знах. в. ^лрѣ 841: 8
^асада 1 ім. ж. одн. знах. в. ^дсддоу 717: 20
^АСТАВА 1 ім. ж. одн. наз. В. ^АСТАВА 721: 19
^лстрѣлити 5 дієсл. аор. одн. З ос. ^Астрѣли 737: 18, 818: 15, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ^АСтрѣленъ 733: 17, 752: 18, 773: 24
2
утворити дієсл. аор. мн. З ос. ^дтворншд 824: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ^Атворивъ 794: 23
^дтворитиСА ' дієсл. аор. одн. З ос. ^дтворнсА 733: 27, мн. З ос. ^лтворишАССА! 751: 13, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. бѢ са ^лтворилъ 758: 20, дв. ч. у скл. плюскв. дв. З ос. ^АТВОрИДА... СА бѢаСТА 776: 3, у скл. умов. дв. З ос. у знач, повин. ДА бъі(с)ста ^А- творидАСТд! 733: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ^лтворивъшюс 764: 23, ^дтворившю СА 730: 4
^аточєниє 1 ім. с. одн. МІСЦ. В. ^АТ0ЧЄНЬИ 731: 8
^аточити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ^аточи 731: 7
^доутрд 1 присл. ^АОутрд 757: 7
^аѢхати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ^лѣхлвъшоу 768: 7
і
^аїати дієсл. аор. мн. З ос. ^ааша 755: 6
^аіаць 1 ім. ч. одн. наз. в. ^аіаць 817: 13
^аіачии 1 прикм. одн. ч. дав. в. ^АеіАчемоу! 817: 11
Звьнигородъ 8 топон. ч. одн. знах. в. Звенигородъ 738: 25, род. в. звѣнигородл 773: 11, Звенигород 776: 5, дав. в. звенигородоу 724: 28, 749: 13, місц. в. Звенигородѣ 718: 8, 723: З, 748: 22
2
Звьнигородьць ім. ч. мн. наз. в. звенигородьци 726: 13, дав. в. звенигородцемь 725: 1
Звѣздд 1 ім. ж. мн. оруд. в. звѣздами 843: 24
Звѣрь ім. ч. одн. наз. в. звѣрь 780: 16, 795: 14, 799: 27
Здитовъ 1 топон. ч. одн. дав. в. здитовоу 816: 11
2
Зеленый прикм. одн. ч. род. в. зеленого 814: 23, с. оруд. в. зеленымъ 844: 4
□
Зелие ім. с. одн. знах. в. зелье 716: 22, род. в. зельгд 716: 20, оруд. в. зелиемь 808: 11
Зєльва 1 топон. ж. одн. дав. в. зелеви 847: 22
^мла 147 ім. ж. одн. наз. в. ^£МЛА 723: 9, 736: 8, 739: 12, 741: 20,747: 20, 784: 24, 786: 21, 808: 19, 810: 21, 815: 12, 817: 20, 835: 25, 836: 27, знах. в. ^емлю 716: 4, 716: 12, 716: 17, 716: 26, 721: 9, 736: 14, 740: 18, 740: 25, 745: 9, 745: 10, 746: 2, 746: 3, 747: 7, 750: 3, 753: 20, 753: 21, 758: З, 758: 4, 758: 5, 759: 19, 760: 5, 760: 15, 770: 19, 771: 12, 772: 16, 773: 6, 775: 23, 775: 24, 777: 1, 778: 23, 778: 28, 779: 9, 779: 13, 781: 24, 784: 4, 785: 7, 786: 23, 786: 24, 788: 2, 788: 7, 789: 6, 789: 13, 789: 15, 789: 24, 790: 19, 790: 22, 791: 9, 792: 11, 792: 18, 793: 18, 793: 21, 795: 22, 796: 3, 800:
I, 800: 9, 805: 19, 808: 7, 808: 20, 809: 27, 812: 14, 813: 22, 814: 4, 818: 17, 819: 13, 820: 23, 820: 23, 821: 1, 821: 4, 821: 11, 821: 15,821: 21, 825: 28, 826: 3, 826: 9, 827: 21, 828: 18, 834:18, 835: 4, 835:
II, 843: 5, 847: 10, род. в. ^ємла 760: 21, 766: 14, 845: 25, 754: 18, 762: 6, 787: 19, 787: 24,
788: 5, 790: 3, 791: 15, 792: 3, 793: 18, 797: 19, 806: 1, 810: 24, 826: 13, 834: 2, 836: 18, ^млн 734: 7, 749: 20, 787: 12,800: 12,837: 5, 841: 8, род. в. (?) [^емли 760: 2], дав. в. ^емли 715: 24, 806: 24,


732
Граматичний покажчик до Галицького літопису
823: 7, ^емл^ 738: 17, 738: 19, 783: 24, 804: 29, 821: 13, 840: 14, 847: 6, дав. в. (?) ;;емлн 760: 2, оруд. в. ^елллею 807: 26, ^елллю! 836: 3, місц. в. ^еллли 741: 10, 747: 20, 808: 6, 826: 8, ^ЕлигЬ 716: 24, 717: 3, 721: 22, 724: 5, 741: 5, 786: 19, 789: 20, 821: 20, 835: 17, 837: 14, мн. род. в. ^емль 819: 7, місц. в. щемлахъ 747: 24
ЗєрЕЛгЬєвичь 10 патронім ч. одн. наз. в. ^ЕрЕЛгЬЕВИЧь 734:20,752:25,771:6, ^ЬрЕлиЬЕВИЧь 768: 26, ^ЕрЕллнЕВИЧ 767: 6, знах. в. (?) І наз. в. (?) ^ЕрЕЛгЬЕВИЧь 730: 10, знах.-род. в. ^ЕрЕлли- евича 734: 15, ^ЕрЕлгЬичл 772: 8, дав. в. ^ЕрЕЛгЬЕВИЧЮ 750: 13, оруд. в. ^ЕрЕлг^ЕвичЕЛЛЬ 734: 9
^илла ім. ж. одн. род. в. ^нллъі 808: 23, дав. в. ^илгЬ 748: 19, 774: 18, 842: 2
•зд 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ 727: 25
ЗДАТАоусть (пор. ЗДАтеоусть) 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач. особ. Ивана ЗллтАоустА 826: 18
здато 7 ім. с ОдН. знах. в. ^лат 728: 7, род. в. здата 728: 7, 814: 18, 816: 25, 844: 6, оруд, в. здатоллъ 814: 19, ^латлль 817: 6
ЗДАтеоустъ 1 прикм. одн. ч. дав. в. у знач. особ. ИвАноу Зллтооустоу 842: 26
здатьіи 5 прикм. одн. ч. знах. в. здатьіи 816: 27, оруд. в. здатъіллъ 844: 10, мн. ч. знах. в. здатна 782: 1, оруд. в. здатъілли 843: 24, здатылли 814: 22
здиньць ім. ч. мн. наз. в. зднньцн 810: 21, знах. в. 833: 19
^ллневъ 1 прикм. мн. ж. наз. в. ^лльевъі 846: 2
здаллениє ім. с. одн. наз. в. здалление 801: 13, 802: 7, знах. в. здалленье 810: 17, дав. в. здаллению 802: 1
^нон 1 ім. ч. одн. наз. в. ^нон 815: 1
долото 1 ім. с. одн. оруд. в. долотомъ 814: 23
долотъ прикм. одн. ч. оруд. в. здлотом 716: 11, мн. ж. знах. в. ^олотъі 733: 20
ЗоуврАГА 1 топон. ж. одн. місц. в. здуврьн 733: 22
здвати э дієсл. аор. одн. З ос. ^ва 751: 3, 762: 19, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн.
З ос. вѣ... ^ВААЪ 776: 23
здло 13 ім с одн. знах. в. здо 731: 8, 783: 2, 810: 17, 825: 13, род. в. %лл 728: 25, 738: 22, 739: 3, 770: 25, 783: 17, 794: 26, 807: 24, 817: 6, 846: 14
здлокл 3 ім. ж. одн. знах. в. здовоу 748: 6, дав. в. здоб^ 808: 9, місц. в. (!) 793: 5
здлъ Ю прикм. одн. ч. наз. в. ^олъ 762: 25, знах. в. 770: 24, ж. наз. в. зда 770: 22, 770: 23, 770: 25, знах. в. здоу 739: 18, 739: 18, 761: 11, 761: 13, дв. ч. наз. в. зда 799: 24
здлын 9 прикм. одн. ч. наз. в. здъін 781:19, здын 846: 10, знах.-род. в. здого 804: 28, род. в. 786: 9, ж. наз. в. здаа 808: 5, с. знах. в. у знач. ім. здое 834: 9, род. в. здаго 771: 26, здого 807: 10, мн. ч. наз. в. зднн 799: 14
3 присл. здѣ 811: 1, 826: 27, 834: 7
здл^е (а)1 присл. зд^Е 770: 24
здл^е (б) 2 пред. ЗД^Е 807: 24, 817: 6
здданиє 1 ім. с. одн. наз. в. зданье 843: 17
зддати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. жижли 845: 18
Зьрнько 1 особ. ч. одн. оруд. в. здрньколль 726: 6
здрцАЛО 1 ім. с. одн. дав. в. ^ЕрчАЛоу 844: 2
здр^тн & дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. здаща 730: 24, мн. ч. наз. в. здаціе 841: 9, дав. в. здаціиллъ 804: 8, 814: 24, у знач. ім. ч. 844: 8, мин. ч. мн. ч. наз. в. Здавше 819: 11


733
Граматичний покажчик до Галицького літопису
З^вровичь патронім ч. одн. дав. в. ^ѣвровичю 751: 20
З'Ьло 2 присл. З'Ьло 757: 11, 811: 10
Зьгато топон. с. одн. місц. в. ^ьгат’Ь 818: 27
7
^ать їм. ч. одн. наз. в. ^ать 746: 14, знах.-род. в. ^ата 721: 21, 733: 24, 746: 24, дав. в. ^ати 733: 5, ^атю 745: 19, 749: 10
и (а) 1771 спол. и 716: 2, 716: 3, 716: 3, 716: 3, 716: 3, 716: 4, 716: 5, 716: 12, 716: 13, 716: 22, 716: 23, 716: 25, 717: 1, 717: 7, 717: 7, 717: 9, 717: 10, 717: 11, 717: 12, 717:13, 717: 14, 717: 14, 717:
15, 717: 16, 717: 21, 717: 21, 717: 22, 717: 23, 717: 26, 717: 27, 718: 1, 718: 3, 718: 6, 718: 7, 718: 9, 718:10, 718:19,718:19,718:20,718:22,718:24, 718:25,718:25,719:6,719:7,719:9,719: 12,719: 18, 719: 21, 719: 23, 719: 25, 719: 25, 720: 1, 720: 1, 720: 5, 720: 6, 720: 10, 720: 12, 720: 13, 720: 14, 720: 14, 720: 15, 720: 18, 720: 21, 720: 23, 720: 24, 720: 25, 720: 25, 721: 1, 721: 10, 721: 12, 721: 16, 721: 17, 721:17, 721:18, 721: 19, 721:21, 721:23, 721:25, 722: 1, 722: 1, 722:2,722: 3,722:10, 722: 10, 722: 10, 722: 11, 722: 11, 722: 14, 722: 15, 722: 19, 722: 21, 722: 21, 722: 23, 723: 8, 723: 8, 723:
16, 723: 18, 723: 22,723:27, 724:4, 724:4, 724: 6, 724:10, 724:16, 724:17, 724: 17, 724: 19,724: 20, 724: 22, 724: 23, 724: 27, 725: 2, 725: 5, 725: 7, 725: 7, 725: 7, 725: 8, 725: 10, 725: 15, 725: 16, 725: 18, 725: 19, 725: 19, 725: 23, 725: 24, 725: 25, 726: 1, 726: 1, 726: 2, 726: 5, 726: 7,726: 7, 726: 8, 726:
9, 726: 9, 726:12, 726: 14, 726: 15, 726: 15, 726:17, 726: 21, 726: 21, 726: 22, 726: 23, 726:23,727: З, 727: 11, 727: 15, 727: 16, 727: 17, 727: 18, 727: 26, 727: 27, 728: 2, 728: 5, 728: 5, 728: 5, 728: 6, 728:
10, 728: 13, 728: 15, 728: 15, 728: 17, 728: 18, 728: 26, 728: 26, 729: 1, 729: 2, 729: 4, 729: 6, 729: 7, 729:14, 729:15, 729:18, 729: 19, 729: 28, 730: 2, 730: 3,730: 5, 730: 6, 730: 7, 730: 7, 730: 8, 730: 10, 730: 11, 730:12,730: 12, 730: 15, 730: 17, 730: 18, 730: 18, 730:19, 730:19, 730:20, 730:21, 730: 22, 730: 23,731: 1, 731: 3, 731: 5, 731: 6, 731: 6, 731: 8, 731: 9, 731: 14, 731:14, 731:17, 731: 18, 731: 23, 731:24,731:25,731:27,732: 5,732: 6,732: 7,732:15,732:15,732:16,732:16,732:17,732:17,732: 20,732: 20,732: 21, 732: 22, 732: 23, 732: 24, 732: 27, 733: 1, 733:6, 733: 6,733:10, 733: 10,733: 13, 733: 15, 733: 15, 733: 16, 733: 20, 733: 24, 733: 24, 733: 26, 734: 3, 734: 3, 734: 4, 734: 6, 734: 9, 734: 10, 734: 11, 734: 13, 734: 13, 734: 14, 734: 15, 734: 16, 734: 19, 734: 21, 734: 24, 734: 26, 735: 1, 735: 2, 735: 3, 735: 6, 735: 6, 735: 10, 735: 11, 735: 12, 735: 14, 735: 15, 735: 16, 735: 22, 735: 22, 736: 1, 736: 3, 736:4,736: 7, 736: 7, 736: 9, 736: 10,736: 10, 736: 22, 736:25, 736: 27, 736: 27, 737: 6, 737: 7, 737: 11, 737: 13, 737: 15,737: 17,737: 18, 737: 19, 737: 22, 737:22, 737: 23,737:24, 737: 25, 737: 27, 737: 28, 738: 2, 738: 6, 738: 8, 738: 9, 738: 9, 738:13, 738: 15, 738: 18, 738: 25, 738: 25, 739: 1, 739: 2, 739: 2, 739: 4, 739: 6, 739: 7, 739: 11, 739: 12, 739: 12, 739: 21, 739: 24, 740: 1, 740: 2, 740: 4, 740: 9, 740: 14, 740: 14, 740: 22, 741: 8, 741: 18, 741: 20, 741: 21, 741: 21, 741: 22, 741: 25, 741: 26, 742: 1, 742: 3, 742:4, 742: 5, 742: 6, 742: 8, 742: 11, 742: 12, 742: 13, 742: 19, 742: 21, 742: 22, 742: 24, 742: 26,743: 1, 743: 3, 743:4, 743: 9, 743: 19, 743: 24, 743: 24, 744: 2, 744: 7, 744: 8, 744: 14, 744: 22, 744: 25, 744:26, 745:4, 745:9, 745: 10, 745: 11, 745: 11,745: 13, 745: 18, 745: 24, 745: 24, 745: 27, 746: 1, 746: 3, 746: 3, 746: 4, 746: 6, 746: 6,746: 7, 746: 8, 746: 8, 746: 8, 746: 9, 746: 10, 746: 20, 746: 23, 746: 24, 746: 25, 746: 27, 746: 28, 746: 29, 747: 3, 747: 6, 747: 16, 747: 19, 747: 22, 747: 24, 747: 25, 747: 27, 747: 28, 748: 1, 748: 3, 748: 4, 748: 10, 748: 15, 748: 17, 748: 18, 748: 21, 748: 22, 749: 3, 749: 5, 749: 6, 749: 6, 749: 7, 749: 8, 749: 8, 749: 16, 749: 17, 749: 20, 749: 22, 749: 23, 749: 31, 750: 9, 750:
13, 750: 23, 750: 24, 750: 28, 750: 29, 750: 29, 750: 29, 750: ЗО, 751: 2, 751: 3, 751: 3, 751: 7, 751: 12, 751: 13, 751: 14, 751: 14,751: 16, 751: 18, 751: 20, 751: 21, 751: 21, 752: 15, 752: 17,752: 19, 752: 22, 752: 22, 752: 28, 752: 29, 753:1, 753:2, 753:4,753: 5, 753:11,753:12, 753:13,753:14,753: 14, 753:
14, 753: 17, 753: 21, 753: 22, 753: 24, 753: 26, 754: 2, 754: 3, 754: 3, 754: 5, 754: 11, 754: 12, 754: 13, 754: 17, 754:17, 754: 20, 754:22, 754: 22,754: 23,754: 24, 754: 25, 755: 1, 755: 2, 755: 3,755:4, 755: 5, 755: 6, 755: 6, 755: 7, 755: 9, 755: 10, 755: 12, 755: 15, 755: 17, 755: 17, 755: 17, 755: 25, 755: 26, 755: 28, 756: 1, 756: 3, 756: 7, 756: 8, 756: 9, 756: 13, 756: 14, 756: 17, 756: 23, 756: 24, 757: 8, 757:
15, 757: 18, 757: 18, 757: 19, 757: 20, 757: 21, 757: 22, 757: 24, 758: 2, 758: 9, 758: 22, 758: 22, 758:


734
Граматичний покажчик до Галицького літопису
22,758:22,759:1,759:4,759:4,759:5,759:5,759:8,759:10,759:10,759:14,759:15,759:17, 759:
17, 759: 19, 759: 19, 759: 21, 759: 22, 759: 22, 759: 25,759: 26, 760: 3, 760: 3, 760:4, 760: 13,760:15, 760: 17, 760:17, 760: 18, 760: 19, 760: 25, 761: 2,761: 5,761: 7, 761: 12, 761: 14, 761: 15, 761: 20, 762:
6, 762: 7, 762: 10, 762: 15, 762: 16, 762: 17, 762: 23, 763: 1, 763: 2, 763: 3, 763: 13, 763: 13, 763: 15,
763: 16, 763: 18, 763: 22, 763: 23, 763: 25, 764: 3, 764: 6, 764: 11, 764: 14, 764: 16, 764: 16, 764: 19,
764: 20, 764: 21, 764: 21, 764: 24, 764: 25, 765: 7, 765: 14, 765: 15, 765: 17, 765: 23, 765: 28, 766: 1,
766: 15, 766: 20, 766: 22, 766: 23, 766: 23, 766: 26, 767: 3, 767: 4, 767: 6, 767: 7, 767: 9, 767: 12, 767:
12, 767: 17, 767: 18, 767: 24, 767: 27, 768: 2, 768: 4, 768: 5, 768: 7, 768: 9, 768: 11, 768: 12, 768: 12,
768:13,768: 14,768:16,768:17, 768:18,768:20,768:21,768:23,768:24,769:1,769:1,769:3,769: 10, 769: 13, 769: 13, 769: 17, 769: 24, 770: 3, 770: 5, 770: 8, 770: 9, 770: 10, 770: 12, 770: 14, 770: 15, 770:15,770:16, 770:18,770:19,770:20,770:21,770:26,770:28,770:28,771:1,771:2,771:3,771: 4, 771: 5, 771: 8, 771: 10, 771: 11, 771: 11, 771: 12, 771: 13, 771: 13, 771: 14, 771: 14, 772: 1, 772: З, 772:5,772:6,772:8,772:14,772:15,772:18,772:18, 772:18,772:19,772:21,772:21,772:23,773:
1, 773: 5, 773: 12, 774: 2, 774: 3, 774: 7, 774: 9, 774: 10, 774: 21, 774: 24, 774: 25, 774: 25, 775: 1, 775: 4, 775: 4, 775: 5, 775: 6, 775: 8, 775: 13, 775: 13, 775: 14, 775: 17, 775: 21, 775: 27, 776: 2, 776: 3, 776: 4, 776: 6, 776: 9, 776: 10, 776: 13, 776: 15, 776: 16, 776: 26, 777: 1, 777: 2, 777: 4, 777: 6, 777: 12, 777:
13, 777: 16, 777: 19, 777: 22, 777: 26, 777: 27, 778: 3, 778: 3, 778: 4, 778: 4, 778: 10, 778: 10, 778: 17, 778:18, 778: 23, 778: 25, 778: 28,778:28, 779: 1, 779: 3, 779: 7, 779: 9,779:10, 779: 10, 779: 13, 779: 15, 779:16,779: 17, 779: 19, 779: 23, 779: 25, 779: 28, 780:1, 780: 4, 780: 5, 780:12, 780: 14, 780: 17, 780: 19,780:20,780:23,781:3,781:4,781: 7,781:10,781:11,781:12,781:14, 781:16,781: 22,781: 24, 781: 26, 781: 27, 781: 28, 782: 1, 782: 2, 782: 8, 782: 9, 782: 9, 782: 10, 782: 15, 782: 16, 782: 17, 782: 21, 782: 22, 782: 22, 782: 26, 782: 27, 783: 2, 783: 3, 783: 3, 783: 4, 783: 4, 783: 6, 783: 7, 783: 8, 783:9,783:11,783:12,783:17,783:18, 783:23,783:24,783:25,783:25,783:25,784:1,784:4, 784:
7, 784: 8, 784: 9, 784: 9, 784: 17, 784: 17, 784: 18, 784: 19, 784: 20, 784: 20, 784: 22, 784: 23, 784: 25, 785: 1, 785: 2, 785: 2, 785: 4, 785: 5, 785: 7, 785: 12, 785: 12, 785: 13, 785: 14, 785: 15, 785: 17, 785: 17,785:20,785:21,785:21,785: 22,785: 24,785:25,786:1,786:4,786: 6,786: 7, 786: 7,786:8,786:
10, 786:10, 786: 12, 786: 13, 786:14, 786: 14, 786: 15,786: 15,786: 22,786: 26, 787: 2, 787: 6,787: 7, 787: 7, 787: 10, 787: 13, 787: 13, 787: 17, 787: 18, 787: 18, 787: 20, 787: 21, 787: 22, 787: 23, 787: 24, 788: 3, 788: 4, 788: 6, 788: 7, 788: 8, 788: 8, 788: 10, 788: 12, 788: 14, 788: 14, 788: 16, 788: 18, 788: 19, 788: 22, 788: 24, 789: 5, 789: 6,789: 7, 789: 10,789: 11, 789: 14,789: 15,789: 15, 789:19, 789: 20, 790: 1, 790: 3, 790:4, 790:14, 790: 15,790:16, 790: 20, 790: 24,790: 26,790:28, 790: 29, 791:2,791: 5,791:8,791:17,791:19,791:19, 791:20,791:24,792:2,792:5,792: 6,792:9,792:10,792:12, 792: 13,792:19,792:20,792:23,792:25, 793:2, 793: 5,793:6,793: 7, 793:8,793:8,793:11,793:14,793: 15, 793: 16, 793: 19, 793: 19, 793: 21, 793: 21, 793: 25, 793: 27, 794: 2, 794: 3, 794: 4, 794:4, 794: 10, 794: 10, 794: 15, 794: 16, 794: 20, 794: 22, 794: 26, 795: 2, 795: 3, 795: 10, 795: 11, 795: 12, 795: 15, 795: 17, 795: 19, 795: 24, 796: 2, 796: 3, 796: 5, 796: 5, 796: 9, 796: 11, 796: 14, 796: 15, 796: 15, 796:
18, 796:19, 796: 20, 796: 23,797: 5, 797: 6, 797: 7, 797: 10,797:13, 797:14, 797: 16, 797:17, 797: 18, 797: 18, 797: 19, 797: 21, 797: 22, 797: 23, 798: 7, 798: 8, 798: 13, 798: 18, 798: 19, 798: 22, 798: 22, 798: 24, 798: 25, 799:4, 799:4, 799: 5, 799: 8, 799:10,799: 12,799:14,799: 14, 799: 15,799: 17, 799: 18, 799: 21, 799: 24, 799: 26, 799: 27, 800: 1, 800: 2, 800: 3, 800: 9, 800: 9, 800: 10, 800: 11, 800: 15, 800: 20, 800:20, 800: 22, 800: 23, 800: 23, 800: 24,800:25, 801:1, 801: 2, 801: 6,801: 7,801: 10, 801:
11, 801: 12, 801: 12, 801: 13, 801: 14, 801: 16, 801: 19, 801: 20, 801: 26, 802: 1, 802: 2, 802: 5, 802: 5, 802: 7, 802: 10, 802: 11, 802: 14, 802: 16, 802: 19, 802: 21, 802: 23, 802: 24, 802: 25, 802: 25, 802: 27, 803: 7, 803: 11, 803: 19, 803: 25, 803: 27, 803: 28, 803: 29, 804: 4, 804: 4, 804: 6, 804: 8, 804: 12, 804:
12, 804: 15, 804: 17, 804: 19, 804: 23, 804: 24, 804: 24, 804: 25, 804: 26, 804: 27, 804: 29, 805: 1, 805:
2, 805: 3, 805: 5, 805: 5, 805: 6, 805: 8, 805: 10, н 805: 13, 805: 15, 805: 16, 805: 20, 805: 21, 805: 24, 806: 1, 806: 2, 806: 5, 806: 8, 806: 9, 806: 10, 806: 10, 806: 10, 806: 11, 806: 12, 806: 13, 806: 15, 806: 15, 806: 16, 806: 17, 806: 20, 806: 23, 806: 23, 806: 23, 806: 24, 806: 24, 806: 25, 806: 25, 807: 6, 807: 6, 807: 8,807: 10, 807: 10, 807:11, 807: 12,807:23, 807: 23, 808:1,808: 1,808: 3, 808: 3, 808:4,808:


735
Граматичний покажчик до Галицького літопису
7, 808: 9, 808: 17,808: 18, 808: 19, 808: 20,808:20,808: 21,808: 21,808: 25, 808: 25,809: 6, 809: 10, 809:18,809:22,809:23,809:23,809:26,809:26,810:1,810: 1,810: 3,810:10,810:11,810:12,810: 13,810:13, 810: 14, 810:14,810:14, 810: 17,810:18,810:18, 810:19,810: 21, 810:22, 810: 24, 810: 27, 810: 28, 810: 29, 811: 6, 811: 7, 811: 10, 811: 10, 811: 14, 811: 18, 811: 19, 811: 21, 811: 24, 811: 25,811:28,812: 4,812: 7,812: 9,812: 11,812: 12,812: 13,812: 14,812:17,812: 20,812:21,812: 23, 812: 23, 812: 23, 812: 25, 812: 25, 812: 28, 813: 2, 813: 3, 813: 5, 813: 5, 813: 6, 813: 11, 813: 12, 813: 14, 813: 14, 813: 16, 813: 17, 813: 19, 813: 19, 813: 20, 813: 22, 814: 2, 814: 4, 814: 6, 814: 8, 814: 8, 814:14,814:14,814:15,814:18,814: 19,814:19,814:21,814:22,814:27,815:2,815:2,815:3,815: 4, 815: 5, 815: 6, 815: 9, 815: 12, 815: 14, 815: 15, 815: 16, 815: 16, 815: 19, 815: 21, 815: 26, 815: 27, 816: 1, 816: 2, 816: 2, 816: 7, 816: 9, 816: 12, 816: 12, 816:15, 816: 15, 816: 16, 816: 16, 816: 17, 816: 19, 816: 20, 816: 22, 816: 22, 816: 23, 816: 24, 816: 26, 816: 26, 816: 26, 816: 27, 816: 27, 817: 1, 817: 2,817:4,817: 8,817:10,817: 11,817: 11,817:12,817: 14,817: 15,817:15,817:16,817: 18,817:21, 817: 23, 817: 26, 817: 26, 818: 1, 818: 3, 818: 4, 818: 5, 818: 6, 818: 7, 818: 7, 818: 8, 818: 10, 818: 13, 818: 13, 818: 14, 818: 16, 818: 22, 818: 23, 818: 24, 818: 25, 818: 26, 818: ТІ, 819: 6, 819: 7, 819: 11, 819:12,819:19,819:20,819:22,819:23,819: 25,820:1,820:3,820: 8,820:15,820:20,820:22,820: 23,820: 25, 821: 2, 821:4, 821: 5,821: 5, 821: 6, 821: 9,821: 9, 821: 10,821:12, 821: 12,821: 12,821:
23, 821: 25, 821: 26,821: 28, 822: 2, 822: 2, 822: 3, 822: 3, 822: 4, 822: 6,822: 7, 822: 7, 822: 7, 822: 8, 822: 10, 822: 10, 822: 11, 822: 12, 822: 15, 822: 16, 822: 18, 822: 19, 822: 24, 822: 26, 823: 1, 823: З, 823: 5,823: 7, 823: 8, 823: 9, 823: 12,823: 18, 823: 20, 823: 20,823: 25,823: 25,823: 26, 823: 26,824: З, 824: 3, 824: 4, 824: 5, 824: 7, 824: 10, 824: 13, 824: 13, 824: 14, 824: 15, 824: 17, 824: 18, 824: 20, 824:23,824:26,824:26,825:1,825: 5,825: 6,825:11,825:13,825:15,825:18,825:19,825:20,825: 22, 825: 23, 825: 27, 825: 28, 826: 2, 826: 2, 826: 5, 826: 5, 826: 9, 826: 10, 826: 11, 826: 13, 826: 14, 826: 15, 826: 16, 826: 17, 826: 20, 826: 20, 826: 24, 827: 4, 827: 4, 827: 5, 827: 5, 827: 9, 827: 9, 827: 10, 827: 12, 827: 17, 827: 19, 827: 21, 827: 23, 827: 23, 827: 24, 827: 27, 828: 3, 828: 5, 828: 7, 828: 8, 828:11,828:11,828:13, 828:16,828:19,828:20,828: 22,828:23,828:26,829:3,829:4,829:6,829: 7,829: 8,829: 9,829: 11,829:18,829: 18, 829: 19, 830: 2, 830: 5, 830: 7, 830: 8, 830:13, 830: 13, 830: 14,830: 21, 830: 24, 830: 25, 831: 1, 831:1, 831: 3, 831: 3, 831: 3, 831:4, 831: 5,831: 6,831: 7,831:9, 831: 9, 831: 10, 831: 11, 831: 12, 831: 13, 831: 14, 831: 15, 831: 16, 831: 17, 831: 19, 831: 19, 831: 23, 831: 24, 831: 26, 831: 28, 832: 3, 832: 4, 832: 6, 832: 8, 832: 9, 832: 10, 832: 18, 832: 21, 832: 22, 832:
24, 832: 28, 832: 28, 833: 3, 833: 4, 833: 6, 833: 7, 833: 8, 833: 11, 833: 11, 833: 14, 833: 16, 833: 16, 833:17,833:19,833:19,833:19,833:22,834:1,834:3,834: 5,834:11,834:11,834:12,834: 12,834: 13,834: 14,834: 14,834: 16,834: 18, 834:19,834: 19,834: 19, 834:20, 834: 20,834: 20, 834: 21, 834:
22, 834: 24, 834: 26, 835: 3, 835: 4, 835: 5, 835: 9, 835: 12, 835: 14, 835: 16, 835: 16, 835: 16, 835: 17, 835: 22, 835: 23, 836: 12, 836: 14, 836: 14, 836: 17, 836: 20, 836: 24, 836: 24, 836: 25, 836: 27, 837: З, 837: 4, 837: 5,837: 8,837: 10, 837: 15, 837: 17,837:18,837: 20, 837: 26,838:4, 838: 6,838: 7, 838: 9, 838: 9, 838: 10, 838: 10, 838: 11, 838: 12, 838: 16, 838: 17, 838: 17, 838: 19, 838: 20, 838: 21, 838: 24, 838: 24, 838: 25, 839:4, 839: 5, 839: 6, 839: 6, 839: 6,839: 7, 839: 9, 839:11, 839: 12, 839: 14,839: 15, 839: 16, 839: 19,839:21,839: 24, 840: 2, 840:4, 840: 5,840: 6, 840: 6, 840: 8, 840: 9, 840: 10,840: 11, 840: 11,840: 13, 840:15, 840:19,840: 26,840: ТІ, 841: 1,841: 5,841: 6,841: 8,841:12, 841:13, 841: 14, 841: 16, 841: 17, 841: 18, 841: 19, 841: 21, 841: 23, 841: 23, 841: 26,842: 1, 842: 1, 842: 2, 842: З, 842:7,842: 7,842:11,842:18,842:19,842:20,842: 20,842:21,842:24,842:24,842:26,843:1,843: 2, 843: 3, 843: 4, 843: 6, 843: 7, 843: 10, 843: 10, 843: 11, 843: 11, 843: 13, 843: 13, 843: 13, 843: 14, 843:14,843:14,843:14,843:16,843:18,843: 23,843:23,844:1,844:3,844:6,844:10,844:11,844: 16, 844: 22, 844: 25, 845: 2, 845: 5, 845: 10, 845: 12, 845: 13, 845: 14, 845: 15, 845: 16, 845: 16, 845:
23, 846: 1, 846: 3, 846: 7, 846: 8, 846: 9, 846: 11, 846: 13, 846: 21, 846: 22, 846: 23, 846: 24, 846: 24, 847: 2,847: 7,847: 7,847: 9, 847:11, 847: 12, 847: 14, 847:15, 847: 17, 847:18, 847:19, 847: 21, 847: 22,847:22,847: 25,847:25, 847: 26,847: 27,848: 2,848: 3, 848: 5,848: 9,848:15,848:15, і 727: 28, 734: 17, 736: 27, ї 829: 17, зайве и 716: 11, 718: 7, 724: 27, 726: 3, 726: 24, 732: 23, 743: 12, 764: 1, 771: 8, 782: 8, 789: 6, 798: 13, 798: 17, 798: 20, 799: 5, 802: 22, 808: 11, 812: 9, 812: 11, 815: 3, 820:


736
Граматичний покажчик до Галицького літопису
14, 823: 12, 826: 25, 841: 17, 844: 12, 847: 14, у скл. спол. и не лк 716: 25, wah н 764: 26, у скл. прийм. wah и до 721: 18, даже и до 746:4, доже и до 759: 21, wah н до 764: 13, доже и до 796: 4, зайве (?) н 732: 19, 738: 3, 742: 1, 799: 17, 802: 6, 802: 22, 809: 22, 843: 11, і 732: 8, у скл. числ. р и І 756: 3, к и и 763: 14, к п’є 808: 18
н (б) 1051 займ. одн. ч. знах. в. и 716: 15, 717:10,720: 18,721: 3, 722: 3,722: 16, 724: 8, 726:
15, 727: 17, 727: 21, 728: 9, 729: 20, 731: 4, 731: 7, 731: 8, 734: 13, 734: 24, 747: 17, 751: 3, 751: 12, 759: 26, 760: 9, 760: 16, 766: 15, 767: 3, 769: 3, 769: 5, 770: 7, 770: 9, 771: 9, 771: 28, 772: 1, 777: 15, 779: 9, 779: 24, 782: 11, 783: 6, 786: 14, 786: 15, 787: 14, 788: 14, 788: 15, 788: 17, 792: 24, 792: 25, 802: 21,803: 29,809:12,809:17,815:1,815: 3,816: 24, 818: 4,821: 10, 829: 6, 830: 19, 836: 20,837:
16, 841: 14, 845: 16, 847: 15, ї 764: 13, нь 732: 13, 733: 15, 734: 13, 734: 24, 734: 28, 751: 9, 772: 7, 772: 23, 781: 3, 782: 21, 788: 12, 790: 25, 791: 22, 794: 1, 794: 16, 804: 4, 811: 17, 821: 3, 827: 24, 827: 25, 829: 17, 830: 2, 836: 22, 837: 17, 841: 16, 842: 1.Ѣ! 787: 1, нъі! (*нь) 760: 11, ны! 803: 24, нѣ! 771: 28, зайве н 828: 5, знах.-род. в. его 727: 18, 729: 4, 733: 5, 738: 25, 746: 25, 751: 13, 751: 26, 752:10, 757:14, 776: 24,782: 21, 783: 18, 791: 11, 808: 20,809: 2, 813: 3, 815: 2, 816:25,827:4,832:
13, кго 727:20, ег 797:23,815: 3, него 730: 9, знах.-род. в. (?) [его 781: 18], род. в. его 717:4,717: 22,719: 10, 719:16, 721: 15, 722: 9, 722: 12, 722: 24, 726: 15, 727: 18,728: 11,728:15, 729: 5, 729: 5, 729: 19, 730: 1, 730: 4, 730: 15, 731: 6, 731: 11, 732: 26, 733: 19, 733: 20, 735: 25, 736: 1, 736: 3, 736:
4, 737: 19, 738: 23, 738: 24, 740: 8, 744: 3, 744: 11, 744: 26, 746: 15, 746: 23, 747: 28, 748: 1, 748: 6, 748: 7, 751:4, 751: 25, 752: 27, 752: 28, 753: 7, 753: 9, 753: 11, 759: 1, 759: 20, 759: 26, 760: 27, 762:
5, 762: 7, 762: 21, 762: 22, 762: 24, 763: 7, 764: 28, 765: 28, 767: 27, 768: 16, 768: 23, 769: 4, 769: 7, 769:23,769:28,772: 3,773:1,773:24,775:28,777:3,778:12,778:26,778:27,778:28,779:14,780: 17,781: 18, 782: 8, 782: 15, 782:15, 782: 26,782: 27, 783: 20, 784: 8, 784: 20, 784: 22, 784:23, 785: 1, 785: 4, 785: 5, 785: 25, 785: 26, 786: 9, 787: 15, 789: 6, 789: 8, 790: 23, 790: 25, 790: 29, 790: 29, 791: 22, 793: 20,794: 2,794: 2,794: 19,795: 2,795: 3, 795: 18, 797: 24,798: 5, 800: 2, 800: 15, 801:4,801: 15, 802: 22, 803: 24, 803: 27, 804: 4, 804: 5, 804: 17, 805: 21, 806: 21, 808: 19, 808: 21, 808: 21, 808: 22,809:1,809: 5,809:6,809: 7,809:19,809:23,810:2,810:5,811:18,811:23,813:27,814:15,816: 9,817: 9, 821:16, 823: 22, 826:17,827:4, 828: 3, 828: 5, 828: 11, 828:12, 829: 5, 829: 18, 830: 7, 830:
17, 832: 8, 833: 24, 834: 2, 836: 2, 836: 12, 836: 16, 836: 20, 837: 15, 843: 1, 844: 14, 847: 18, 847: 21, 848: 11, кго 746: 22, 807: 12, ег 765: 8, 782: 17, 784: 21, 804: 14, 806: 22, 809: 25, 821: 23, 833: 17, 836:17,837:24, него 716: 26,717: 20,720: 22,723:11, 725: 6, 726: 17,730: 2,732:4,732: 7,734:14, 752: 29, 772: 8, 776: 4, 780: 15, 789: 29, 793: 11, 795: 7, 814: 27, 830: 20, 837: 11, дав. в. емоу 716:
18, 716: 18, 716: 20, 716: 22, 717: 10, 722: 15, 722: 17, 722: 20, 724: 11, 725: 20, 726: 5, 733: 26, 735:
14, 735:16,736:15, 736:17, 737: 3, 737: 6, 737:10,737: 19, 737: 27,738: 9, 738: 22, 738:23, 738:26, 740: 22, 743: 17, 744: 22, 745: 25, 746: 23, 746: 25, 747: 23, 747: 27, 747: 28, 748: 15, 748: 24, 748: 26, 749: 15, 749: 25, 749: ЗО, 750: 2, 750: 8, 750: 10, 750: 14, 750: 15, 751: 4, 751: 16, 752: 24, 753: 1, 753:
10, 754: 13, 754: 14, 756: 9, 756: 20, 758: 1, 758: 17, 760: 8, 760: 10, 761: 1, 761: 6, 761: 24, 762: 22,
762: 23, 762: 24, 763: 16, 763: 18, 763:18,764: 1, 764: 5,765: 3, 765:4, 765: 20, 765: 20,765: 25, 766: 5, 767: 15, 767: 16, 768: 15, 773: 9, 775: 16, 776: 19, 777: 10, 777: 14, 777: 15, 777: 23, 779: 16, 780: 22, 782: 13, 783: 17, 783: 20, 783: 23, 783: 24, 784: 7, 786: 4, 786: 13, 786: 23, 788: 3, 788: 9, 789: 11, 790: 3, 790: 7, 790: 18, 791: 12, 791: 21, 792: 25, 795: 4, 797: 4, 797: 8, 799: 1, 799: 8, 800: 7, 800: 26, 800: 27, 801: 6,801: 10,801:11, 801: 13, 801: 19,803: 10, 804: 18, 804: 21,807: 3, 807: 5, 807: 6, 807: 12,808: 19,809:12, 809: 18, 809: 24, 809: 25,810: 10,811: 18,811:24,813: 1,813: 3,814:1,814: 24, 815: 4, 816: 21, 817: 27, 821: 4, 823: 3, 826: 25, 827: 13, 827: 16, 827: 18, 827: 19, 828: 2, 828: 4, 828: 21, 829: 7, 829: 22,830: 4,831: 5, 831: 10, 832: 3, 832:4, 832: 6, 832: 8,832: 8, 833: 23, 834:2, 834: 7, 835:2,835:13,835:17,835:23,836:2,836:5,836:14,836:15,836:18,836:19,836:21,836:22,836: 23,836: 26,837:10, 837: 11, 837:12, 837: 13, 837: 23,838: 14,842:4,842: 19,842:23,843: 3, 843: З, 844:11,846:14,847:3,847:10,847:26,848:3,кл\оу 752:3, 723:15,765:10, елл 793:17, немоу
733: 22, 735: 1, 747: 16, 764: 4, 778: 6, 794: 18, 800: 16, 804: 20, 805: 14, 809: 20, 810: 9, 814: 3, 814:
11, 821: 28, 825: 3, 826: 23, 828: 10, 831: 11, 832: 4, 832: 9, закреслено [емоу] 829: 7, оруд. в. налъ


737
Граматичний покажчик до Галицького літопису
805: 20, нимь 727: 19, 742: 13, 750: 17, 764: 12, 777: 4, 787: 12, 793: 14, 793: 26, 800: 10, 801: 12, 808:19,809:26,814:18,816:16,827:26,847:9, нимъ 719: 12,724:8,734:25,743:10,743:16,750:
6, 751:12, 752: 5, 753: 23,757:14, 759: 27, 768:1, 768: 9, 772: 5, 779: 7, 795: 17,800:11, 810: 6, 837: 25,838: 28,846:24, ним 724: 12, 787: 5, місц. в. немь 730: 23,732: 8,733:13,737:20, 738: 21, 743: 16,744: 26, 749: 27, 765: 17, 765: 23, 776: 7, 780: 24,782:22, 793: 16, 804:1,806: 11, 810:1, 817: 19, 838: 16, 842: 18, немъ 830: 22, нем 732: 7, нНімь 845: 8, ч. (?) знах. в. и 847: 4, ч. (!) знах. в. 745:
27, ж. знах. в. ю 726: 1, 737: 13, 765: 2, 783: 5, 790: 8, 790: 15, 800: 10, 829: 9, 845: 24, 846: 3, 847:
7, ню 820: 26, род. в. еіа 844: 24, 845: 19, 846: 2, єа 727: 24, 731: 14, 744: 24, eł 806: 1, 843: 17, ее 723: 19, еи 796: 8,844: 2, неіа 732: 6, 844: 19, дав. в. еи 723: 20, дав. в. (?) 843: 25, оруд. в. ею 790: 16, місц. в. неи 727:15,828:23,846:4,846:6, н^и 770:24, с. род. в. его 842:21, місц. в. немь 747: 5, 842: 25, одн. (!) ч. знах.-род. в. его 791: 2, дв. ч. знах. в. іа 841: 20, а 786: 11, на 801: 8, 801: 9, и! 734:17, 734: 22, род. в. ею 754:12,802: 19,815:20,847:22,847:23,847:24, кю 847:19,847:20, дав. в. има 736: 23, 743: 21, 750: 31, 755: 14, 756: 11, 758: 1, 768: 21, 776: 28, 777: 24, 790: 6, 799: 23, 805: 25, 813: 21, 813: 22, 815: 18, 815: 19, нима 734: 16, 772: 15, 783: 4, оруд. в. има 743: 22, 766: 13, 787: 7, 811: 20, нима 749: 22, 754: 2, 756: 23, місц. в. нею 843: 23, дв. (!) дав. в. има 717: 12, оруд. в. 719: 9, мн. ч. знах. в. іа 741: 5, 797: 5, 801: 26, 812: 27, 815: 15, 816: 1, 820: 4, 828: 6, 828: 8,828:8,834: 5,839:7,840:1,840: 8,841:23, А 735: 7,737:17,749:16,751:23, Ні 754: 23,768: 5, 768: 8, 773: 11, 775: 4, 787: 2, 804: 15, 810: 19, 811: 7, 812: 1, 812: 25, 818: 25, 822: 28, 824: 18, е 725: 21, 727: 6, 775: 6, 775: 17, 775: 19, 782: 16, 792: 21, 793: 8, 798: 2, 799: 7, 799: 15, на 725: 21, 734: 5, 736: 9, 752: 9, нНі 744: 8, 754: 22, 756: 16, 761: 4, 761: 8, 764: 7, 767: 22, 768: 18, 769: 8, 769: 15, 770: 3, 771: 17, 776: 14, 778: 17, 785: 20, 792: 1, 792: 14, 797: 26, 798: 19, 799: 11, 799: 14, 810: 18, 812: 2, 812: 23, 813: 12, 815: 14, 818: 6, 820: 5, 830: 13, 833: 7, 835: 14, 836: 1, 839: 26, 839: 26, 840: 25, 842: 9, 842: 10, не 833: 15, а! 840: 2, и! 723: 27, 727: 7, 734: 12, 743: 3, 743: 7, 745: 9, 749:
18, 751: 18, 761: 23, 832: 28, нъі! 782: 6, знах.-род. в. нхь 744: 14, 745: 7, 761: 17, 767: 22, 769: 1, 787:21,792:13, ни\ь 793: 12, них 719:17, знах.-род. в. (?) [их 830:6], род. в. и\ъ 716:4,716:12, 718: 1, 718: 6, 719: 19, 720: 15, 720: 16, 724: 2, 724: 27, 729: 10, 729: 27, 737: 25, 738: 4, 743: 5, 744: 20, 745: 6, 745: 12, 751: 5, 752: 22, 752: 22, 756: 21, 763: 14, 774: 18, 776: 15, 778: 16, 778: 23, 781: 11, 781: 11, 781: 22, 784: 26, 787: 15, 787: 21, 790: 28, 791: 2, 792: 1, 792: 2, 792: 6, 792: 16, 792: 26, 793: 2, 794:3,794:4, 796:20,800:17,801:27,802:11,802:12,802:13,803:18,803:22,806:20,806:
25, 807: 1, 807: 11, 807: 20, 808: 9, 808: 15, 810: 15, 810: 16, 811: 11, 812: 14, 813: 7, 813: 8, 813: 9, 815: 14, 817: 21, 819: 23, 819: 24, 822: 11, 824: 5, 824: 13, 829: 25, 834: 14, 834: 16, 834: 26, 835: 5, 835: 7, 840: 13, 842: 11, 843: 19, 848: 2, 848: 5, их 740: 21, 807: 10, 815: 13, 819: 24, 829: 15, 830: 6, 834: 15, 834: 17, 835: 5, ни\ъ 757: 19,757:21,771: 14, 779: 11,786: 13,811:8,817: 7, 829:21,838: 25,838: 28, них 789:20- Дав. в. имъ 718:15, 719:18, 720: 6, 720: 15, 721:1, 724: 20, 725:2, 725: 26, 726:12,727:7,733:12,738: 2,739:18,740:26,742:15,742:23,745:7,745:26,745:29,747:14,749: 23, 752: 4, 754:24,755:24, 756: 24, 762: 7, 762:13,762: 15, 763: 19, 763: 23,766: 16, 766: 23, 767: 1, 768:7,770:15, 770:28,778:14,779:10, 779: 21,782: 7,784:26,787:1,791:10,792:10,792:13,792:
19, 793: 1, 797: 11, 797: 14, 797: 16, 798: 3, 798: 10, 798: 15, 798: 17, 799: 12, 800: 14, 802: 25, 806:
26, 810: 17, 812: 13, 812: 14, 812: 15, 812: 17, 818: 15, 819: 4, 822: 16, 822: 19, 822: 28, 826: 7, 827:
28, 828: 15, 830: 18, 833: 5, 833: 10, 834: 13, 836: 24, 848: 16, имь 764: 27, 777: 16, 796: 24, им 823: 10, 823: 16, нимъ 741: 20, 753: 22, 756: 17, 768: 28, 769: 8, 813: 4, 828: 27, 833: 1, 840: 22, 848: 17, нимь 789:23, нимь! 773: 21, оруд. в. ими 718:23, 721:2, 734: 27, 737: 23, 753: 17, 757:25, 777: 7, 785: 20, 801: 1, 812: 2, 816: 17, 818: 18, ними 720: 16, 725: 2, 725: 17, 725: 22, 728: 13, 733: 8, 742: 7, 743: 9, 744: 16, 749: 16, 753: 16, 757: 18, 757: 20, 767: 4, 774: 25, 775: 18, 781: 8, 785: 23, 792: 23, 801: 23, 803: 15, 814: 10, 815: 11, 818: 2, 818: 13, 818: 14, 827: 28, 828: 1, 833: 10, 840: 26, 848: 13, місц. в. нихъ 718: 6, 732: 21, 733: 1, 735: 11, 736: 11, 747: 6, 749: 17, 769: 2, 771: 2, 778: 17, 798: 14, 799: 7, 804: 21, 833: 22, 833: 24, 835: 21, 835: 22, 839: 6, них 784: 25> 806: 17> 812: 23> НІХ 738: 8> місц. в. / род. в. них 808: 17, мн. (!) оруд. в. ними 717: 27, 742: 12, 827: 23
— 2 — — —
•и* числ. кільк. наз. в. у скл. числ. к и и 763: 14, знах. в. и 743: 7


738
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ибо спол. иво 737: 15, 765: 11
Иванъ особ. ч. одн. наз. в. Иванъ 737: 14, 740: 9, 743: 9, 842: 7, 844: 8, 846: 7, знах.-род. в. Ивана 750: 24, 751: 9, 763: 11, ивана златаоустА 826: 17, род. в. ивана 826: 15, 843: 16, 844: 15, дав. в. ивлноу 750: 24, ивлноу зллтооустоу 842: 26, оруд. в. Иваномъ 763: 14, 845: 15
Иванъко 1 особ. ч. одн. наз. в. ивлнко 728: 15
Иворовичь 1 патронім ч. одн. наз. в. иворович 735: 1
Иворъ 1 особ. ч. одн. наз. в. иворъ 790: 1
Игоревича патронім ч. дв. наз. в. Игоревича 718: 5, мн. наз. в. Игоревичи 723: 26
Игоричь 1 патронім ч. мн. род. в. игоричевъ 724: 8
игра 5 ім. ж. одн. знах. в. игроу 739: 18, 761: 12, 761: 13, 801: 10, дав. в. игрѣ 818: 9
а
играти а дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. игрлА 762: 11, дав. в. игрлюїри! 762: 12, мн. дав. в. играющимъ 802: З
игоуменъ 1 ім. ч. одн. дав. в. игоуменоу 806: 10 о
идеже присл. идеже 755: 18, 830: 15
иже 58 займ. одн. ч. наз. в. иже 716: 27, 740: 13, 758: 5, 775: 11, 783: 21, 785: 3, 785: 6, 799: 21, 808: 6, 809: 29, 813: 24, 821: 20, 840: 14, знах. в. 805: 12, еже! 805: 11, знах.-род. в. егоже 736:
3, егже 737: 26, него же 737: 28, род. в. егоже 732: 27, 843: 4, егож 808: 5, род. в. І знах.-род. в. (?) егоже 821: 7, дав. в. емоу же 744: 11, оруд. в. имже 778: 9, 813: 25, місц. в. же (*нь же)... ньмже 759: 27, ч. (!) наз. в. у знач, артикля иже 840: 12, знах. в. 817: 26, ж. наз. в. ідже 737: 12, 810: 7, 847: 1, 847: 1, знах. в. юже 723: 19, иже! 727: 1, с. наз. в. еже 780: 3, 793: 2, 826: 21, знах. в. 805: 21, 808: 14, еже 739: 15, род. в. егоже 767: 10, дв. ч. наз. в. иже! 799: 24, знах. в. 718: 3, мн.
4. наз. в. иже 795: 18, 808: 19, знах. в. еже 809: 24, ж. наз. в. гдже 844: 14, знах. в. еже 844: 9, ж. (?) знах. в. иже 844: 11, знах.-род. в. и\ же 745: 12, род. в. и\ъ же 844: 6, и\же 724: 16, 769: 27, 785: 8, 800: 4, дав. в. имже 786: 16, оруд. в. имиже 837: 10, ними же 764: 6
иже 1 спол. иже 788: 12
Hą 86 прийм. з род. в. и^ 725:9,725:14,725:14,726:4,726:14,727:19,727:28,729:13,729: 26, 729: 27,734: 8,734: 11, 735: 10, 736: 5, 736: 26, 749:14, 751: 18, 751: 25,760:1, 766: 14, 766: 24, 769: 5, 771: 28, 783: 18, 787: 19, 793: 13, 797: 26, 803: 27, 805: 18, 806: 14, 807: 7, 835: 23, 840: 25, 840:27,844: 12,847:27, ис 729: 25,761:18,766:22, 775:3,782: 25,796:17,803:27,809:1, 833: 26, 834:4, 843: 12, 844: 9, 844: 17, и^ъ 718: 27, 722: 23, 727: 14, 728: 14, 761: 17, 779: 15,780: 13, 781: 10, 789: 9, 791: 19, 799: 7, 799: 8, 800: 12,810: 24, 818: 12,832: 25, 837: 27, nąo 758: 16, 765: 9, 774: 21, 787:16,794: 20,822: 15,827: 25,844: 13, исо 813: 6, и-Шюмьска 725:15, и-^емли 734: 7,749: 20, и-^емлА 760: 21, и-^емл^ 788: 5, 791: 15, 793: 18, 797: 19, и-становъ 798: 21, и-Жемоить 820: 2, и со! 749: 15
набавити 7 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. избавить 829: 24, у знач, повин. да... избавить 841: 20, аор. одн. З ос. избави 760: 16, дв. З ос. извлвиста 813: 20, наказ, одн. 2 ос. И3- блви 722: 25, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. избавлснъ 807: 9, 817: З
И3ВАВИТИСА 1 дієсл. аор. одн. З ос. извавис 728: 8
изБлвление 1 ім. с. одн. знах. в. извавление 792: 26
нзвАВЛАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. избавлаа 760: 9
изблвьникъ 1 ім. ч. одн. дав. в. извлвникоу 846: 25
И3ВИВАТИ дієсл. теп. ч. одн. З ос. извивлеть 736: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. извивАЮфи! 744: 5, 744: 14


739
Граматичний покажчик до Галицького літопису
37
издити дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. у знач, повин. да издьють 723: 26, аор. одн. З ос. изди 781: 13, 781: 27, 786: 15, 822: 17, издье! 780: 18, мн. З ос. избиша 724: 21, 732: 28, 745: 7, 749: 8, 754: 23, 768: 5, 778: 28, 784: 7, особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. да бы не избилъ 835: 10, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. избивъ 847: 6, дав. в. издившоу 780: 22, пас. мин. ч. одн. с. наз. в. издьено 737: 24, мн. ч. наз. в. издьени 723: 27, 738: 18, 740: 22, 761: 9, 781: 13, 798: 6, 799: 16, 800: 4, 804: 23, 805: 1, 808: 16, издбьени 812: 24, навити 729: 6, 729: 8, 730: 15, 786: 10, 798: 22, род. в. у знач. ім. ч. издьеных 788: 19, дав. в. (!) издьенъілхъ 782: 9
издитиє 1 ім. с. одн. знах. в. извитье 747: 4
издыть 1 ім. ж. одн. знах. в. издыть 785: 13
ИЗДЬрАНЫИ 1 прикм. МН. рОД. В. ИЗДрАНЫХ 803: 10
издьрлти 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. избранъ 740: 9
и^Б^гноути 4 дієсл. аор. одн. З ос. изд^же 728: 14, 733: 8,794:1, особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. избѣгли БАХоу 800: 12
изд^жати 1 дієсл. аор. одн. З ос. изд^жа 729: 13
издаїати дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. издаіанъ 845: 9, ж. знах. в. издлгАНоу 846: 1, с. наз. в. и^ваїано 843: 19
навести 7 дієсл. аор. одн. З ос. наведе 813: 3, 837: 27, 839: 7, мн. З ос. издедоша 778: 26, 785: 25, наказ, одн. 2 ос. наведи 813: 1, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. издедше 778: 24
И^волинъ 1 топон. ч. одн. знах. в. и^волинъ 809: 22 а
неволити дієсл. аор. мн. 2 ос. «дволисте 788: 11, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. и^вольшоу 769: 15, издолившю 740: 6
Изволь 1 топон. ж. одн. дав. в. неводи 795: 24
ИЗД^ДАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. 1 ос. вы(х) изд'Ьдалъ 801: 7
и^вѣсто 1 пред. издѣсто 726: 12 о
и^гьнаниє ім. с. одн. наз. в. и^гнание 719: 17, місц. в. изгнаньи 727: 24
и^гънати 8 дієсл. аор. одн. 3 ос. и^гна 747: 17, 747: 18, 815: 5, и^огна 779:
19, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. 3 ос. изгналъ... б4і 791: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. изгнавши) 716: 8, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. изгнанъ 817: 20, 817: 23
ИЗДАЛЕЧА 1 присл. ИЗДАЛЕЧА 845: 7
издъхноути 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. изддше 804: 1
изд'Ьлати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. издѢланъ 844: 7
и^илхати 10 дієсл. інф. и^оилхати 791: 3, аор. одн. 3 ос. и^оилха 822: 17, 834: 11, мн. 3 ос. издлхаша 752: 23, изділлаша 732: 24, издиллаша 776: 16, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. примано 763: 13, мн. ч. наз. в. издилхани 761: 10, 775: 6, ж. наз. в. изділханъі 753: 7
и^ити 45 дієсл. інф. нюнити 762: 9, 764: 2, 773: 7, 773: 18, 781: 9, 835: 13, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. и^иидоу 763: 24, мн. З ос. у знач, повин. да... и^иидоуть 802: 27, аор. одн. 3 ос. изииде 718: 27, 726: 4, 734: 8, 754: 22, 759: 27, 760: 6, 771: 27, 774: 18, 777: 12, 779: 15, 780: 13, 791: 22, 791: 25, 806: 4, 806: 14, 824: 1, 831: 24, 831: 26, 834: 2, издіиде 719: 1, 736: 25, дв. 3 ос. и^иидоста 777: 26, 796: 3, 797: 25, мн. 3 ос. и^иидоша 734: 10, 798: 21, 801: 17, 840: 25, наказ, одн. 2 ос. издди 810: 11, и^ииди 734: 8, 760: 1, 763: 26, мн. 1 ос. и^ииделхь 773: 10, 2 ос. и^иидете 773:
20, найдете! 760: 4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ишедшю 777: 8, мн. ч. наз. в. исшедше 781: 10
издолхити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. издолхи 804: 3


740
Граматичний покажчик до Галицького літопису
и^лолуитиса J дієсл. аор. одн. З ос. и^ломиса 842: 10, акт. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. и^лолхившоу са 768: 11, мн. дав. в. и^лолхившимса 803: 6
и^лхлльтанинъ ім. ч. мн. наз. в. и^ллллтаігЬ 778: 21, знах. в. и^мллтанъі 716: 7
н^лхнноутиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. и^миноувшиллСА 848: 12
и^лхирати дієсл. теп. ч. мн. 1 ос. помираєм 837: 18, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. и^ми- раюціи имъ 830: 18
измлада присл. измлада 750: ЗО
и^мрЕТИ 1 дієсл. аор. мн. З ос. и^омроша 761: 19
и^лѵькноути 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. измокъ 727: 17
и^мълвити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. и^ълхолва 807: 20
измѣнити дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. измѣнилъ sł 809: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^лѵЬнивъ 756: 18
намасти 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. палати 753: 19
и^наити 1 дієсл. інф. и^наити 781: 22
и^нЕв^ритиСА 1 дієсл. аор. мн. З ос. и^нЕвѣришаСА 728: 27 о
и^нЕмогати J дієсл. імперф. одн. З ос. и^нЕлхогашЕ 761: 5, мн. З ос. и^НЕЛ\огахоу 738: 7, 771: 15
о
и^немоціи дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. и^нелхогоше.и! 756: 27, дав. в. и^нелхо- гошимъ! 759: 23
и^немощиса $ дїєсп. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ОС. Б^аШЕ... И^НЕЛУОГЛЪСА 749: 27, вѣ и^немоглъса 773: 6, и^немоглъ... са вѣ 750: З о
нанести дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. нанесъ 834: 10, дав. в. и^НЕСЪшоу 769: 5
ИЗОБИЛЬНО 1 присл. И^ОБИЛНО 735: 6
и^овр^сти 1 дієсл. аор. одн. 1 ос. и^овр^тохч* 765: 21
и^остритисА 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. вѣ и^ошстрилСА 813: 24 и^роучь 1 присл. и^роучь 811: 5
7
нарадити дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^рлдивъ 831: 25, закреслено [и^рАДИвъ] 831: 27
и^ъѣхати дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. и^ъ^л^ш^ 829: 3, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^тАханъ 779: 18
И^АСдавдь 1 топон. ч. одн. дав. в. и^АСлавлю 786: 11
И^АСлавъ особ. ч. одн. наз. в. и^АСлавъ 725: 16, 726: 15, 750: 5, 770: 18, 771: 5, 772: 27, 774: 10, 775: 8, 775: 13, и^АСлав 726: 16, 829: 20, знах.-род. в. и^АСлава 770: 15, 776: 21, род. в. 748: 12, дав. в. и^АСлавоу 723: 5, 772: 6, и^іаславоу 748: 2, оруд. в. и^АСлавомъ 775: 22, 831: 13, и^АСлавом 770: 16
и^ати 4 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. и^илуьть 760: 21, аор. одн. З ос. и^а 792: 16, дв. З ос. н^АСта 791: 20, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^емь 833: 25
—•7 —•
•ні* (а) числ. кільк. род. в. ні 744: 4, місц. в. 763: 22
• ш • (б) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ні 728: 23
икона 6 ім. ж. одн. наз. в. икона 776: 7, 847: 1, мн. знах. в. иконы 844: 9, 844: 13, род. в. иконъ 844: 16, оруд. в. иконами 845: 24
или 9 спол. или 773: 15, 773: 15, 775: 9, 799: 22, 825: 24, 825: 25, 825: 25, закреслено [или] 828: 25, 828: 25


741
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Илиичь 1 патронім ч. одн. дав. в. ильючю! 774: 15
Илкіа х особ. ч. одн. наз. в. илиіа 722: 16, 723: 28 п
илллти дієсл. імперф. мн. З ос. имАХОу 840: 7, аор. мн. З ос. палаша 841: 24
ИМСНОВАТИСА дієсл. теп. ч. одн. З ос. именоуетьСА 842: 22
имьже 1 спол. имже 817: 6
имѣние ім. с. одн. наз. в. имѣние 815:13, знах. в. 724:22, имениє 764:15, род. в. имѣниіа 728: 6, имени а 748: 10, мн. знах. в. имѢниіа 834: 16
имѣти (а — имдмь) дієсл. інф. имѣти 719: 16, 730: 2, 783: 13, 787: 5, 827: 3, 841: 15, у скл. майб. ч. І 783: 16, теп. ч. одн. 1 ос. имамъ 749: 11, у скл. майб. ч. І 783: 16, 3 ос. имать 767: 21, 845: 3, у скл. майб. ч. І 718: 15, 760: 8, 760: 23, мн. 2 ос. иматс 773: 17, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. имамъ 837: 8, імперф. одн. З ос. имѣілше 745: 17, 749: 27, имѢашс 727: 2, 753: 23, бѢ!... имѢашсть 749: 25, имашєть 836: 15, имеше! 810: 18, мн. З ос. имѣілхоу 718: 21, 818: 25, имѣлхоу 792: 16, аор. одн. 3 ос. имѣ 797: 12, аор. (!) одн. 3 ос. 814:1, наказ, одн. 2 ос. имѣи 757: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. имы 823: 23, дав. в. имоуцію 765: 13, 811: 23, имоуірс! 766: 6, ч. (?) наз. в. имоуіри 844: 24
имѣти (б — имѣю) 17 дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. имѣю 817: 5, 3 ос. имѣеть 745: 19, мн. 3 ос. имѣють 780: 26, 815: 24, имѣю! 774: 16, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. имѣешь! (^имѣемъ) 819:
6, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. имѢга 719: 10, имѢа 722: 5, 729: 22, 732: 18, 744: 11, 752: 28, дав. в. имѣюцюу 759: 12, 779: 17, имѣющю 820: 5, дв. ч. наз. в. имѣюірл 777: 28, мн. дав. в. имѣюціимъ 798: 1
има ім. с. одн. наз. в. има 723: 20, 842: 23, знах. в. 843: 1, 845: 21, оруд. в. именемь 716: 20, 723: 19, 732: 5, 740: 7, 780: 25, 784: 5, 784: 25, 794: 19, 810: 6, 810: 8, 818: 3, 818: 11, 821: 18, 828: 23, мн. наз. в. именА 724: 12, 735: 23, 769: 27, 814: 6, оруд. в. именъі 722: 8
Индриховичь 1 патронім ч. одн. дав. в. иньдриховичю 784: 11
Инепѣрьць 1 топон. ч. одн. місц. в. инепѣрьцѣ 836: 13
ИНОГДА 7 присл. ИНОГДА 740: 8, 763: 19, 765: 25, 799: 21, 799: 22, 802: 6, 835: 6
иноплеменьникъ 5 ім. ч. одн. дав. в. иноплеменьникоу 752:7, мн. знах. в. иноплеменьникъі 717: 2, род. в. иноплеменьникъ 787: 25, инопленьникъ! 738: 14, дав. в. (!) иноплсменьникомъ 788: 1
а
иноплеменьныи u прикм. мн. род. в. иноплсменьнъіхъ 777:17, иноплемсньныхъ 782: 24, у знач. ім. ч. иноплеменьнъіх 782: 6
иноіа^ычьникъ 1 ім. ч. мн. знах. в. иноіа^ъічникы 843: 10
ИНОуДА 1 присл. иноудА 763: 6
инъ займ. одн. ч. знах.-род. в. иного 778: 13, род. в. 756: 28, дав. в. иномоу 762: 11, 790: 29, ж. знах. в. иноу 758: 25, с. знах. в. ино 736: 19, мн. ч. наз. в. ини 736: 28, 738: 3, знах. в. инъі 736: 27, 758: 9, ж. знах. в. 745: 11, 760: 24, с. знах. в. и! (*ина) 757: 8, род. в. инѣхъ 717: 24, 785:
7, дав. в. инѣмъ 744: 15, инѣмь 741: 22, 743: 15, 756: 1, 767: 24, 774: 4, 832: 20, оруд. в. инѣми 808: 2, инеми 791: 21
ИнъгвАровкчь 1 патронім ч. одн. наз. в. инъгвлровичь 759: 16
ИнъгкАръ 6 особ. ч. одн. наз. в. инъгвлръ 720: 20, 720: 22, 721: 5, 727: 28, інъгвАръ 725: 13, род. в. инъгвАрА 721: 6
инъде 1 присл. инде 761: 11
иныи займ. одн. ч. наз. в. инъіи 758: 3, иныи 808: 8, знах. в. инъіи 843:4, с. знах. в. иное 822: 28, дв. ч. наз. в. инаіа 743: 10, мн. ч. наз. в. инии 724: 1, 724: 2, 724: 16, 724: 24, 725: 8, 728:


742
Граматичний покажчик до Галицького літопису
1, 732: 9, 738: 16,738: 16, 741: 14,742: 13,742: 16,742: 25,761: 9,761: 10, 761:10, 761: 17, 761: 19, 761:20,767:6,767:18,768:16,771:10,773: 25,781:16,793:15,799:16,800:12,803:8,805:1,808: 16, 819: 12, 822: 24, 840: 17, иніи 734: 17, инѣи 724: 22, 769: 23, 839: 25, ннии! 820: 15, и ини! 751: 29, знах. в. иньпд 834: 4, 845: 18, иныѣ 822: 17, инъіе 768: 2, инъіи 717: 22, 755: 16, 772: 9, 772: 19, 837: 13, иныи 786: 16, 797: 10, ны’ѣ! 822: 17, иныие! 796: 15, ж. наз. в. иныа 788: 22, знах. в. инъіе 745: 14, иные 808: 7, иныи 800: 1, с. знах. в. инаід 800: 3, оруд. в. иными 814: 20
Иоанъ 1 особ. ч. одн. наз. в. ішанъ 843: 3
Ирлклии 1 особ. ч. одн. наз. в. ирлклѣи 732: 7 о
искати ° дієсл. імперф. одн. З ос. искашє 820: 26, 847: 18, мн. 3 ос. исклхоуть 825: 19, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. иціа 726: 4, 847: 22, дав. в. иціюцію 847: 9, мн. дав. в. иіроуіриллъ 805: 7, мин. ч. мн. ч. наз. в. исклвше 781: 21
искоренити 1 дієсл. інф. искоренити 718: 11 о
исписати г дієсл. інф. исписати 791: 8, аор. мн. 1 ос. исписахомъ 785: 8
испити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. испивъ 807: 19
ИСПИТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки испиаиса 758: 24 исповѣдати 3 дієсл. аор. одн. 3 ос. исповѢда 779: 12,784:25, мн. 3 ос. испобѢдаша 840:28 исповѣдѣти 2 дієсл. аор. одн. 3 ос. исповѣдѣ 817: 17, 822: 5 о
испрлвити дієсл. теп. ч. одн. 3 ос. испрлвить 837: 2, аор. одн. 3 ос. испрАви 836: 12
испрАвление 1 ім. с. одн. дав. в. испрАвлению 746: 14
испоустити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. испоусти 825: 5
испълнити $ дієсл. інф. исполнити 837: 8, аор. одн. 3 ос. исполни 821: 23, мн. 3 ос. ис- полниша 815: 25, пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. исполненл 784: 23, 788: 21
испълнитиса дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. исполнибъса 745: 20, мн. дав. в. исполнившимса 828: 15
испълчити 6 дієсл. аор. одн. 3 ос. исполни (*исполчивъ?) 814: 11, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. исполнивъ 767: 12, 767: 14, 800: 24, 802: 24, дв. ч. наз. в. исполнибша 802: 17
□
испълнитиса J дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. исполнибса 802: 28, 824: 2, 825: 2 испьрвА 1 присл. испервА 756: 9
ИСТЄСАТИ 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. род. в. истєсанаго 845: 4
истоноути 1 дієсл. аор. мн. З ос. истопоша 738: 17
истоньникъ 1 ім. ч. одн. дав. в. истонникоу 777: 21
ИСТроуДИТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ж. у скл. плюскв. одн. З ос. вѣ истроудилАСА 773: 1
истоупити (‘виступити’) 1 дієсл. аор. одн. З ос. истоупи 771: 6
истьргноутисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. исторжесА 803: 27
исходити 1 дієсл. імперф. мн. З ос. исходАХоу 745: 6
исѣни 7 дієсл. інф. исѣни 720: 11, теп.-майб. ч. мн. З ос. у знач, повин. да. .. не исѣкоуть 802: 28, аор. одн. З ос. исѣне 832: 12, мн. З ос. исѢкоша 781: 10, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. исѣненоу 768: 24, мн. ч. наз. в. исѣнени 741: 1, 741: 2
ити 123 дієсл. інф. ити 733: 26, 737: 3, 748: 27, 775: 24, 776: 10, 776: 26, 783: 22, 788: 19, 800: 13, 808: 25, 816: 6, 819: 4, 819: 11, 823: 17, 829: 21, 831: 4, 831: 6, 833: 22, 847: 23, 847: 26, теп. ч. одн. 1 ос. идоу 846: 17, 3 ос. идеть 747: 3, 766: 11, мн. З ос. идоуть 774: 10, 793: 18, ид^ть


743
Граматичний покажчик до Галицького літопису
766: 28, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. идоу 731: 18, 807: 20, 2 ос. идеши 829: 22, мн. 1 ос. идемь 848: 12, імперф. одн. З ос. идашє 767: 25, 778: 9, 809: 10, 811: 1, 832: 7, мн. З ос. идА\оу 764: 5, 810: 29, 843: 11, аор. одн. З ос. иде 720: 23, 727: 20, 729: 2, 729: 18, 748: 2, 750: 3, 750: 5, 750: 21, 751: 7, 753: 21, 758: 15, 758: 25, 766: 20, 767: 15, 771: 24, 774: 19, 777: 3, 778: 11, 784: 3, 786: 25, 787: 16, 788: 1,788: 23, 788: 25, 789: 6, 789: 8, 797: 19, 798: 24, 805: 11,805: 17, 809: 22,814: 1,816: 11,816:
18, 817: 27, 822: 10, 822: 11, 824: 2, 829: 25, 830: 12, идеть! 800: 8, дв. З ос. идостл 750: 6, 753: 26, 754: 15, 771: 8, 776: 1, 783: 7, 805: 2, мн. З ос. идоша 728: 28, 734: 5, 734: 6, 735: 3, 740: 24, 743: 6, 754: 25, 770: 25, 800: 15, 838: 23, 840: 27, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. шелъ есть 758: 11, у скл. плюскв. одн. З ос. шелъ башє 776: 22, дв. ч. у скл. умов. дв. З ос. у знач, повин. а бъіста шла 754: 13, наказ, одн. 2 ос. иди 756: 20, 807: 22, 809: 20, мн. 1 ос. идсмь 719: 18, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ида 746: 11, дав. в. идоуїроу 749: 29, 767: 16, 767: 23, 768: 15, 796:
19, 827: 16, 828: 21, идоуірю 822: 12, идЙрю 767: 24, идоу! 803: 2, с. дав. в. идоуїроу 755: 22, мн. дав. в. идоуірилѵь 803: 16, 813: 11, идоуціимь 797: 24, идоуїрим 812: 13, мин. ч. одн. ч. наз. в. шедъ 730: 17, 807: 22, 809: 17
ч • (а) 1 числ. кільк. знах. вч 840: 2
ч • (б) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. i|f і! 717: 6
•к* (a) J числ. кільк. наз. в. у скл. числ. к и и 763: 14, знах. в. к 803: 9, у скл. числ. к и е 808: 18
■ к- (б) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. \|г к 731: 21
•кл- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. КА 732: 4
кавокасьскши прикм. мн. ж. знах. в. кавокасьскиід 747: 8 а
казати дієсл. аор. одн. З ос. ка^а 775: 12, 812: 9, 824: 9
КА^имирь 1 прикм. одн. ч. наз. в. КА^имирь 822: 1
Каиданъ 1 особ. ч. одн. наз. в. каиданъ 785: 2
Каинъ особ. ч. одн. знах.-род. в. каина 747: 18
како (а) $ присл. како 715: 23, 790: 7, 826: 28, 829: 22, 842: 22
КАКО (б) 5 спол. КАКО 717: 19, 755: 7, 759: 13, 791: 15, 821: 15
Калєшь 1 топон. ч. одн. дав. в. калєшю 754: 25
калєшьскьіи 1 прикм. мн. дав. в. кал'Ѣшьскъілѵь 755: 14
Кллиоусъ 1 топон. ч. одн. род. в. КАЛИоусА 793: 22
Калолланъ (пор. Кололланъ) особ. ч. одн. наз. в. калолланъ 734: 3, 786: 26, знах.-род. в. каломана 737: 10, калолланоллъ 739: 2
кллоугеръ 1 ім. ч. мн. знах. в. кллоугеръі 806: 9
Калъка 3 топон. ж. одн. знах. в. кллкоу 743: 14, род. в. калкъі 743: 7, дав. в. калъісѢ 743: 11 Калъкъ (пор. калъка) 1 топон. ч. мн. місц. в. калко\ъ 778: 22
КАмение 10 ім. збір. с. одн. наз. в. каллєньє 810: 29, знах. в. каллєниє 738: 6, 760: 1, род. в. камєниіа 756: 15, каллєньа 782: 1, дав. в. каллєнию 755: 23, оруд. в. каллєньєлль 844: 3, 844: 10, КАменеелль! 844: 20, місц. в. каллєнии 755: 25 9
клменъ прикм. одн. ч. наз. в. клменъ 845: 8, 845: 9
камєнь 9 ім. ч. одн. наз. в. камєнь 736: 16, 772: 25, наз. в. (!) 739: 16, знах. в. 842: 9, род. в. каллєни 843: 22, 845: 3, 845: 9, оруд. в. каллєнєлль 772: 24, місц. в. каллєни 739: 17


744
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Камеиьць 10 топон. ч. одн. знах. в. каменець 729: 18, 774: 24, каллен^ць 728: 28, 753: 15, 782: 27, род. в. калленца 729: 26, 775: 3, дав. в. каменцю 753: 12, 774: 26, 786: 11
калхеньчьскши прикм. одн. ч. знах.-род. в. калленцького 826: 24
калло Ł присл. калло 719: 2, каллъ! 825: 24
каковъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. кановоу 785: З
каноунъ ім. ч. одн. знах. в. каноунъ 737: 20, 805: 9, каноун 735: 5 а
какъ ° ім. ч. одн. наз. в. кано! 745: 12, дав. в. меньгоу канони 782: 11, оруд. в. каномь 785:4
• кв• 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ^5 і|ґ! кв 735: 19
•кг* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. кг 735: 20
• кд • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. кд 736: 12
•ке • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ке 736: 13
керьл^ѣшь 1 ім. ч. одн. знах. в. керьл^ѣшь 803: 16
•K5* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* К5 737: 1
•к^- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. 737: 2
• кн • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. кн 738: 27
Кинека 1 особ. ж. одн. наз. в. кинека 723: 20
Кинтивоуть 1 особ. ч. одн. наз. в. кинтивоуть 735: 28
Кинька 1 особ. ж. одн. наз. в. кинька 821: 18
Китении 1 особ. ч. одн. наз. в. китении 736: 1
кладА^ь 1 ім. ч. одн. наз. в. кладА^ь 844: 24
кланАниє 1 ім. с. одн. знах. в. кланАниє 808: 14
кланАТИСА 5 дієсл. інф. кланАТИС 807: 6 І супін кланАТЬСА 751: 2, теп. ч. мн. 1 ос. кланАЄлльСА 795: 13, кланАеллсА 795: 11, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки кланАЛЪСА 807: 5
клевета 1 ім. ж. одн. знах. в. клеветоу 746: 20
клеветати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. клевеща 753: 6 о
кликноути J дієсл. аор. дв. З ос. кликоста 833: 1, мн. З ос. кликноуша 757: 15, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. кликноувшиллъ 763: 25
кликъ ім. ч. одн. наз. в. кликъ 751: 26, дав. в.(!) кликоу 805: 7
Климъ 1 особ. ч. одн. наз. в. клилгь 732: 25
Клиллатл 1 особ. ч. одн. наз. в. климАта 765: 16
клиросъ 1 ім. ч. одн. род. в. клироса 740: 10
КЛОНИТИСА 1 ДІЄСЛ. Імперф. МН. З ОС. КЛ0НА\0уТЬСА 768: 1
клькътати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. клекьщоущилиь 802: 4
клАТва 4 ім. ж. одн. знах. в. клатвоу 757: 23, оруд. в. клатвою 783: 15, 809: 16, 836: 16
клати 1 дієсл. імперф. одн. З ос. кльнашє 827: 11
клатиса дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. кленоу с 783: 15, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. Б^ѣ... клалса 836: 16, дв. ч. у скл. плюскв. дв. 2 ос. клАлаСА... Б^ста 719: 15, наказ, одн. 2 ос. клени с 809: 16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. клєншюса 747: 14
Ковоудъ 1 топон. ч. одн. знах. в. ковоудъ 792: 6


745
Граматичний покажчик до Галицького літопису
о
кобылии прикм. одн. ч. знах. в. кобылии 807: 15, мн. с. знах. в. кобылка 746: 6 кобьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. кобникъ 799: 26
кодьниньскыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. кодьниньского 734: 15
кожаный 1 прикм. мн. місц. в. кожаныхъ 814: 14
кожоухъ 1 ім* ч- °ДН- наз- в- кожю\ь 814: 21
Ко^ьльскъ 4 топон. ч. одн. наз. в. ко^лескъ 781: 19, знах. в. 781: 24, дав. в. ко^ЕЛЬСКоу 780: 24, місц. в. ко^ельсісЬ 741: 7
ко^ьланинъ ім. ч. мн. наз. в. кошлане 781: 8, ко^ланѢ 780: 28
Бо^ьлаід 1 топон. ж. одн. дав. в. І Бо^ьлии топон. ч. одн. наз. в. ко^лии 821: 28
коли 3 присл. коли 755: 20, 757: 24, 783: 12
колимогъ 1 ім. ч. мн. знах. в. колимогы 811: 12
Болодьна 1 топон. ж. одн. місц. в. колодні 779: 10
колодьникъ ім. ч. мн. знах. в. колодьникы 825: 5, колодники 834: 11, колодники 732: 23, 841: 23, род. в. колодниковъ 835: 10, оруд. в. колодники 805: 12
Колодажьнъ 1 топон. ч. одн. дав. в. колодАЖЬноу 786: 6
колоколъ 1 ім. ч. мн. знах. в. колоколы 844: 17 о
Коломанъ а особ. ч. одн. знах.-род. в. коломана 731: 3, дав. в. коломанови 733: 21, оруд, в. коломанъм 737: 14
коломыискыи 1 прикм. одн. ж. знах. в. коломыискюю! 789: 26 о
Боломыга топон. ж. одн. знах. в. коломыю 790: 6, 790: 9
колъ 1 ім. ч. одн. знах. в. колъ 800: З
колымагъ ім. ч. одн. знах. в. колымагъ 824: 22, мн. знах. в. колымагы 726: 2
колоно 1 ім. с. дв. місц. в. кол^ноу 808: З
комлрл ім. ж. одн. наз. в. комлрА 843: 23, мн. наз. в. комлры 843: 17, знах. в. комлры 738: 3, комлры 830: 15, комлръ! 785: 22
Коматъ особ. ч. одн. знах.-род. в. / комата топон. знах. в. коматл 834:19, особ. ч. одн. дав. в. коматови 828: 13
Комовъ 3 топон. ч. одн. знах. в. комовъ 732: 17, комовь 721: 12, род. в. комовл 721: 18
Кончаковичь 1 патронім ч. одн. наз. в. кончлкович 740: 20
Кончакъ 1 особ. ч. одн. дав. в. кончлкоу 716: 27
конъдратовъ прикм. одн. ч. дав. в. кондратовоу 788:3, мн. дав. в. Кондратовымъ 805:14 Конъдратъ 26 особ. ч. одн. наз. в. конъдратъ 720:12, Кондратъ 754:11,756:17,756:22, 757: 3,757:20,775:26,808:23,809:29, знах.-род. в. конъдрата 720: 5, Кондрата 776: 20, род. в. 757: 27, дав. в. конъдратоу 756: 25, кондратоу 755: 11, конъдратови 756: 8, кондратови 737: 4, 754: 24, 756: 11, 757: 10, 757: 19, 775: 14, 783: 8, 784: 2, 784: 13, 801: 16, оруд. в. Кондратомъ 775:21
конь 42 ім. ч. одн. наз. в. конь 751: 12, 752: 17, 773: 24, 801: 12, 814: 17, 840: 3, кл. в. коню 736: 18, знах. в. конь 727:18, 735: 15, 742: 11, 744: 20, 746: 26, 756: 7, 769:4, 773: 27, 797: 15, 804: 12, 804: 22, знах.-род. в. кона 734: 13, 840: 3, род. в. 769: 7, 827: 27, 834: 1, місц. в. кон^ѣ 730: 14, 813: 13, дв. наз. в. кона 717: 27, мн. наз. в. кони 814: 13, 848: 2, кон'Ь 834: 26, знах. в. кона 726: 17, KOH^fc 761: 19, 769: 2, 816: 27, род. в. конь 784: 23, конии 798: 3, 803: 7, дав. в. конемь 834: 24, 848: 5, конем 760: 12, коин^мь! 837: 20, оруд. в. коньми 742: 2, місц. в. кони\ъ 828: 7


746
Граматичний покажчик до Галицького літопису
коньникъ $ ім. ч. мн. наз. в. коньници 742: 13, знах. в. коньникш 819: 22, коньники 802: 17, 822: 2, род. в. коньникъ 792: 10
коньскъ 1 прикм. мн. с. знах. в. коньска 746: 6
коньскыи 1 прикм. одн. ж. род. в. коньское 734: 26
коньць 1 прийм. з род. в. коньць 832: 27
коньць ім. ч. одн. наз. в. кон^чь 759: 14, знах. в. копець 770: 24, род. в. конца 769: 6, 808:9
копне ім. с. одн. знах. в. копне 811: 25, копье 751: 25, 768: 10, 804: 3, дав. в. копью 768: 11, оруд. в. копиемь 780: 4, копьемь 778: 24, 781: 26, 786: 14, 788: 17, 803: 29, мн. род. в. копни 758: 22, дав. в. копиемь 813: 8, копьем 803: 5
копинншн прикм. одн. ч. знах. в. І наз. в. коп^инш 785: 14, с. род. в. колонного 803: 9
користь ім. ж. одн. знах. в. користь 805: 6, 840: 7
Корковими 1 топон. ч. мн. місц. в. корковимихь 834: 22 і
коркодилъ ім. ч. одн. наз. в. коркодилъ 716: З
королевичь іМв ч. одн. Наз. в> королєвичь 753: 22, 758: 12, 766: 19, 767: 14, 769: 21, 770: 26, 771: 14, 771: 22, королевим 770: 12, знах.-род. в. королевича 748: 15, 750: 9, род. в. 771: 7, королевим 769: 10, дав. в. королевимю 750: 12, 750: 15, 750: 20, оруд. в. королевимемь 767: 5, 767:9
королевъ прикм. одн. ч. наз. в. королевъ 829: 13, знах.-род. в. королева 749: 19, 762: 11, дав. в. королево^ 831: 2, ж. наз. в. королева 829: 5, знах. в. королево^ 729: 12, дав. в. королевое! 723: 14, мн. род. в. королевахъ 749: 15, 749: 17
королевьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. королевьскши 826: 21 а
королевьство ім. с. одн. род. в. королевьства 826: 5, 826: 22, 826: 25
король 102 ім. ч. одн. наз. в. король 717: 17, 719: 19, 721: 25, 723: 7, 724: 8, 726: 26, 727: 23, 727: 25, 728: 21, 729: 1, 730: 26, 731: 4, 731: 11, 731:21, 733: 5, 749: 5, 749:13,749:19,749: 28, 750: 4, 760: 7, 761: 14, 764: 21, 765: 15, 765: 18, 766: 10, 783: 5, 786: 26, 791: 14, 794: 16, 795: 3, 809: З, 809:12,813:26,814: 9,814: 24,820:26,828:17,831: 5,831:20,832:6,832:13,832:16,834:10,836: 11,837:1,847: 3,847:13, 848:4, знах. в. 764:19, знах.-род. в. королл 749:23,795: 1,836: 26, род. в. 724: 6, 729: 16, 759: 25, 760: 19, 761: 3, 787: 7, 809: 12, 814: 17, 821: 17, 821: 19, 831: 6, 847: 28, дав. в. королю 766: 8, королеви 719: 13, 719: 22, 723: 6, 727: 6, 729: 7, 729: 9, 733: 4, 748: 21, 749: 26, 749: 30, 760: 23, 764: 19, 765: 17, 766: 2, 776: 23, 776: 28, 786: 1, 787: 5, 800: 7, 809: 22, 820: 19, 820: 24, 820:25,827: 20, 828: 9, 828: 12, 828: 21,830: 3,833: 22, 834: 6,835: 26, 837: 6, 837: 9, оруд, в. королелхь 749:4, 765: 27, 833: 17
королѵоловлтн 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. королхолоуюціе! 793: 26
Корочоунъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. корочюнл 717: 21
короунл 1 ім. ж. одн. знах. в. короуноу 826: 21
Корьчьскъ (?) 1 топон. ч. одн. місц. в. корейки 838: 25 1
кость ім. ж. одн. оруд. в. костью 716: 24
Костантинъ z особ. ч. одн. наз. в. костантинъ 793: 27, знах.-род. в. костАИТИна 793: 24
котора 1 ім. ж. одн. наз. в. котора 743: 22
котьлъ 1 ім. ч. одн. знах. в. котелъ 716: 28
котАневъ 1 прикм. мн. ч. знах. в. котАневъі 761: 2
Котань 7 особ. ч. одн. наз. в. котань 717: 26, 771: 5, знах.-род. в. котана 746: 9, 753: 11, дав. в. котаню 747: 4, котанєви 753: 18, 770: 21


747
Граматичний покажчик до Галицького літопису
кочь 1 ім. ч. одн. наз. в. конь 818: 15
когдръ 1 ім. ч. мн. місц. в. коіарѣ\ъ 814: 14
КрЛКОВЛАНИНЪ 1 ім. ч. мн. оруд. В. КрЛКОВЛАНЫ 831: 16
Краковъ топон. ч. одн. род. в. Кракова 821: 27, місц. в. Краковѣ 826: 4
крамола ім. ж. одн. знах. в. крамолоу 774: 14, 774: 17, дав. в. крамолі 762: 3, мн. знах. в. крамолъі 750: 29
краситисА 1 дієсл. імперф. одн. З ос. красАшесА 748: 8
красота ім. ж. одн. дав. в. красоті 782: 14, оруд. в. красотою 845: 23
красьнъ 6 прикм. одн. ч. наз. в. красенъ 845: 7, знах. в. 845: 1, ж. знах. в. красноу 828: 22, 843: 16, с. знах. в. красно 842: 20, род. в. красна 846: 7
красьныи 1 прикм. одн. ч. знах. в. красный 816: 27
КремАНьць & топон. ч. одн. знах. в. кремАнѣць 786:12, род. в. кремАНца 829: 11, 829: 19, дав. в. крємАНЦЮ 749: 7, 829: 11, оруд. в. крсміанцсм 749: 8
кремАньчьскши 1 прикм. одн. ж. місц. в. кремАнецькои 838: 2
крижевьникъ 1 ім. ч. мн. дав. в. крижевникомь 776: 12
крило 1 ім. с. мн. дав. в.(!) криломъ 802: 5
крисменьць 1 ім. ч. мн. знах. в. крисменцѣ 833: 19
кромок 1 прийм. з род. в. кромѣ 770: 6
кротъкыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. кроткъіи 740: 4
кроуживо 1 ім. с. мн. оруд. в. кроуживъі 814: 21
кръвавъ 1 прикм. одн. ж. дав. в. кровавѣ 768: 23
кръвавыи 1 прикм. одн. ч. місц. в. у скл. топон. кровавомъ вродоу 734: 4
кръвопитие 1 ім. с. мн. знах. в. кровопитыа 806: 21
кръвь J ім. ж. одн. знах. в. кровь 747: 21, оруд. в. кровью 834: 3, місц. в. крови 781: 16
крьстильница ім. ж. одн. знах. в. крестилницю 846: 5
крьстити 3 дієсл. інф. крстити 846: 5, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. бѢ. .. крестилъ 758: 5, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. крсірнъ 816: 20
крьститисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. крстисА 741: 16 о
крьстиганъ ім. ч. мн. знах. в. крстыднъі 813: 20, дав. в. крстАНОмъ 812: 18
о
крьстигдньскыи прикм. одн. с. знах. в. крстньское 745: 4, род. в. крстьАНЬСкаго 745: 8 а
крьсть J ім. ч. одн. наз. в. крсть 732: 27, оруд. в. крстмъ 836: 20, мн. оруд. в. крстъі 745:7
крырение 5 ім. с. одн. наз. в. кр-ние 817: 8, знах. в. кр-ціние 817: 21, кр'їрніе 817: 8, род. в. кр'їриигд 817: 4, кр'їрниа 773: З
крѣпитиСА дієсл. імперф. одн. З ос. крѣплАшесА 761: 5, крѣпАшеСА 760: 27
крѣплѣи 1 прикм. мн. ч. наз. в. крѣплѣиши 729: 28
крѣпость 5 ім. ж. одн. наз. в. крѣпость 812: 19, знах. в. 812: 12, род. в. крѣпости 744: 24, 803: 8, оруд. в. крѣпостью 791: 24
кр’Ьпъко 14 присл. крапко 744: 5, 744: 15, 765: 12, 779: 21, 780: 8, 803: 5, 803: 16, 810: 27, 811:21,812: 3, 827: 28, 840: 26, 842: 10, крапко 811: 17
кр'Ьп’ькодоушьнын 1 прикм. одн. ч. знах. в. кр'Ьпкодшьнъіи 780: 26


748
Граматичний покажчик до Галицького літопису
кр’ѣпъкъ 8 прикм. одн. ч. наз. в. крѣпокъ 744: 8, 765: 7, знах. в. 800: 21, дав. в. кр^Ьпкоу 802: 22, с. наз. в. крапко 802: 19, знах. в. 811: 23, 824: 12, мн. ч. наз. в. кр^пци 725: 21
крѣпъіуЬ 3 присл. крѣпцѣ 744: 20, 840: 28, крѣпци 803: 14
крѣпъч^Ье присл. вищ. ст. кр^пч^е 780: 11, 796: 21
крѣпъчѣи 1 прикм. одн. ж. наз. в. кр^піуЬиши 744: 18
о
коуда присл. коуда 822: 5, 830: 14
коудешьскши 1 прикм. мн. с. знах. в. коуд^Ьшьскага 806: 20
коудєшьство 1 ім. с. одн. род. в. к^д^шьства 807: 10
Коудинъ 1 топон. ч. одн. знах. в. коудинъ 792: 7
коуд± 1 присл. коудѣ 735: 8
Коу^ма 1 особ. ч. одн. наз. в. коу^ма 740: 4
коу^ньць 1 ім. ч. мн. наз. в. коу^ниц^! 843: 13
коумоу^ъ 1 ім. ч. одн. знах. в. коумоу^ъ 807: 16
коуна 1 ім. ж. мн. знах. в. коуны 835: 22
коупити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. коупАЦіи 837: 18
Коуремьса 9 особ. ч. одн. наз. в. коуремьса 829:10,840:18,846:15, род. в. коуремьгЬ 846: 14, дав. в. 840: 22, 841: 24, коурьмгЬ 840: 27, коуремъсѣ! 806: 17, оруд. в. коуремьсою 846: 13 □
коуремьсинъ э прикм. одн. ж. знах. в. коуремьсиноу 842: 14, місц. в. коуремьсиьгЬ 838: 2, мн. ч. місц. в. коуремьс^н^х 846: 12
Коурилъ особ. ч. одн. наз. в. коурилъ 753: 3, 791: 12, 792: 8, 809: 9, знах.-род. в. коурила 794: 24, дав. в. коурилови 791: 6
коурьскыи 1 прикм. одн. ч. дав. в. коурьскомоу 744: 15
коурлиинъ ім. ч. мн. наз. в. коурАне 741: 26, оруд. в. коурАНЪі 753: 13 коустъ 3 ім. ч. одн. род. в. коста! 806: 26, дав. в. коустоу 807: 6, 808: 12 Коучельминъ 1 топон. ч. одн. род. в. коучелемина 735: 8
къ 261 прийм. з дав. в. къ 735: 4, 737: 8, 747: 2, 750: 1, 751: 3, 753: 12, 754: 25, 755: 1, 806:
17, 814: 2, 821: 28, 838: 20, к 718: 14,722: 15, 722: 25, 725: 22, 726: 9,726: 14, 728: 24, 729: 23, 731: 23, 732: 15, 733: 6, 733: 12, 733: 22, 734: 16, 735: 1, 735: 21, 737: 3, 738: 1, 741: 18, 741: 20, 745: 19, 747: 13, 747: 16, 748: 23, 748: 24, 749: 6, 749: 10, 750: 21, 753: 21, 755: 8, 756: 17, 758: 16, 761: 2, 764: 4, 764: 16, 765: 15, 766: 20, 767: 2, 768: 28, 769: 7, 771: 1, 771: 7, 771: 8, 772: 15, 774: 6, 774: 9, 774: 10, 777: 20, 778: 6, 778: 7, 778: 10, 782: 16, 783: 4, 783: 4, 786: 6, 786: 14, 788: 26, 789: 22, 794:
18, 800: 13, 800: 16, 800: 22, 804: 20, 804: 26, 805: 14, 805: 24, 806: 4, 807: 2, 809: 20, 809: 22, 810: 9, 811:19,811: 27, 813:4, 813: 27, 814: 3, 814:11, 816: 8, 817: 4, 817: 5, 817: 8,818: 21, 818: 24, 819: 26,820:2,821:2,821: 8,821:28,822:3,824: 3,825: 3,826:23,827:24,828:10,828:27,830:26,831: 11, 832:4, 832: 9, 833: 1, 833: 10, 834:12,836: 12,836: 17, 838: 17,838: 18,838: 19,840: 22, 840: 23, 842: 3, 846: 17, 847: 26, 848: 17, К 840: 27, ко 720: 23, 720: 24, 721: 8, 722: 24, 723: 6, 724: 20, 724: 28, 725: 3, 725: 3, 726: 8, 726: 8, 726: 10, 727: 2, 728: 12, 728: 13, 730: 3, 731: 16, 732: 10, 733: 4, 733: 20, 735: 12, 736: 22, 738: 13, 738: 20, 741: 19, 744: 11, 745: 17, 748: 2, 748: 19, 748: 21, 749: 5, 749: 7, 749: 13, 749: 21, 749: 22, 752: 2, 752: 15, 752: 21, 753: 18, 754: 20, 754: 24, 755: 10, 755: 14, 756: 8, 756: 12,758: 8, 758: 20, 759:14, 760: 3, 761: 14, 761:15,761: 21,763: 8, 763: 10,764: 22, 765:17, 765:
19, 767: 13, 770: 5, 770: 25, 771: 3, 771: 18, 771: 26, 772: 14, 774: 12, 774: 20, 774: 26, 775: 7, 775: 16, 776: 23, 777: 20, 777: 21, 778: 3, 779: 26, 780: 23, 782: 16, 783: 1, 783: 7, 783: 8, 784: 4, 784: 11, 787: 5, 788: 2, 788: 7, 788: 18, 789: 11, 789: 22, 791: 6, 793: 3, 793: 7, 793: 9, 794: 23, 798: 5, 799: 18, 800: 25, 803: 13, 805: 15, 806: 2, 811: 26, 812: 28, 813: 19, 815: 9, 815: 16, 815: 22, 815: 27, 816: 11, 816:


749
Граматичний покажчик до Галицького літопису
23, 817: 24, 822: 13, 823: 1, 823: 10, 823: 13, 823: 16, 824: 9, 824: 11, 825: 11, 825: 15, 825: 24, 828:
26, 829: 10, 830: 21, 832: 10, 836: 17, 837: 9, 837: 15, 837: 22, 838: 20, 838: 23, 838: 26, 839: 10, 839:
27, 840: 21, 847: 16, 848: 4, 848: 13
къгдл 1 присл. когда 750: 16
къде 1 присл. кде 775: 15, кдѣ 769: 21, 801: 7, 823: 12, гдѣ 779: 22, 848: 9, у спол. кде то 756:5
7
къжьдо займ. знах.-род. в. когождо 729: 27, род. в. каждо! 843: 18
9
кънига ім. ж. мн. наз. в. книги 739: 16, місц. в. книгахъ 833: 20
кънижьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. книжникъ 722: 5
кънагыни 23 ім< ж# одн. наз. в. кнагини 718: 8, 718: 24, 721: 7, 726: 19, 728: 17, 734: 1, 778:
26, 837: 21, знах. в. кнагиню 719: 21, 727: 27, 778: 27, 779: 15, 782: 26, 847: 11, кнагини! 778: 28, род. в. кнагин 720: 25, дав. в. кнагини 735: 21, 807: 21, кнагинѢ 836: 17, 837: 14, кнагин 836: 19, оруд. в. кнагинєю 780: 19, місц. в. гнагини! 787: 18
кънАжение ім. с. одн. знах. в. кнажєниє 830: 26, род. в. кнажєниїа 715: 22, кнажєниа 731: 9, кнажєньід 777: 28
кънажити дієсл. інф. кнажити 718: 17, 727: 23, 731: 2, імперф. одн. З ос. кнажашє 729: 21, дв. З ос. кнажаста 730: 23, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. кнажилъ еси 722: 19, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. кнАЖАїроу 842: 17, кнажацпо 725: 5, 727: 10
КЪНАЖИТИСА 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. кнажитса 728: З а
кънажь ° прикм. одн. с. род. в. КНАЖД 789: 16, 790: 7, 802: 14
къна^ь 155 ім ч одн наз в 781: 2, кна^ь 726: 10, 752: 24, 754: 8, 757: 14, 758: З, 766: 8, 779: 6, 779: 14, 779: 23, 780: 11, 789: 23, 792: 3, 796: 6, 796: 12, 809: 28, 810: 3, 812: 16, 813: 18, 822: 7, 826: 12, 829: 23, кн^ь 718: 4, 741: 15, 787: 4, 788: 4, 830: 19, 843: 8, кл. в. кнажє 722: 17, 735: 16, 749: 23, 750: 8, 774: 15, 778: 1, 837: 22, знах.-род. в. кна^а 808: 10, кна^а 723: 9, 724:
27, 726: 24, 745: 24, 751: 5, 752: 22, 762: 19, 778: 13, 778: 24, 778: 28, 779: 19, 808: 11, 826: 6, 834: 1, 847: 14, зайве 847: 15, род. в. кна^а 765: 5, 792: 17, кна^а 715: 23, 715: 24, 715: 25, 726: 25, 741: 10, 765: 17, 765: 27, 792: 8, 810: 5, 835: 27, кн^а 764: 24, дав. в. кна^Ю 758: 9, 762: 17, кна^ю 717: 1, 726: 8, 727: 2, 744: 12, 745: 20, 746: 1, 747: 16, 749: 10, 750: 23, 756: 25, 758: 8, 766: 27, 768:
б, 779: 4, 780: 24, 790: 13, 794: 7, 807: 25, 808: 17, 811: 13, 813: 1, 814: 10, 815: 16, 821: 18, 832: 19, кн^ю 730: 3, 736: 7, 737: 7, 746: 5, 763: 8, 775: 7, 796: 24, 830: 17, оруд. в. кна^смь 728: 28, 740: 10, 789: 12, 791: 8, 795: 21, 827: 17, 839: 2, місц. в. кна^и 781: 15, кна^Ѣ 835: 28, дв. наз. в. кна^а 717: 25, мн. наз. в. кна^и 728: 1, 731: 10, 735: 21, 736: 5, 741: 12, 741: 15, 742: 13, 742: 23, 742: 25, 767: 6, 774: 25, 779: 22, 790: 8, 792: 20, 808: 16, 812: 24, 818: 24, 839: 24, кна^і 831: 19, кн^и 775: 5, знах. в. кна^а 745: 3, KHAął 791: 5, 792: 16, кна^и 745: 1, 806: 23, род. в. кна^ии 777: 17, 799: 16, кна^Ііи 741: 3, кна^си 735: 24, дав. в. кна^ємь 726: 8, 727: 4, 740: 26, 742: 21, 746: 19, 746: 21, 815: 22, оруд. в. кна^и 753: 13, кна^и 778: 21, 791: 27, кна^ьми 733: 9, 741: 26, 742: 2, місц.
в. кна^их 836: 1, кна^єхь 726: 5, мн.(?) наз. в. кна^ 735: 27
кърмилицл 1 ім. ж. одн. оруд. в. кормилицею 719: 1 о
кърмиличичь ім. ч. одн. наз. в. кормиличичь 724: 3, дв. знах. в. кормиличичА 718: З кърмильчии 1 прикм. одн. ж. наз. в. у знач. ім. кормильчьгд 765: 1
кърмлА 1 ім. ж. одн. знах. в. коръмлю 837: 19
7
кърмъ ім. ч. одн. род. в. кормл 758: 22, 771: 13
Къснатинъ 3 особ. ч. одн. наз. в. коснатинъ 835: 21, знах.-род. в. коснатина 835: 19, дав. в. коснАТИноу 763: З


750
Граматичний покажчик до Галицького літопису
кт»то 14 займ. наз. в. кто 755: 3, 755: 18, 760: 9, 760: 25, 770: 23, 808: 8, 829: 24, 832: 19, \то 815: 10, знах.-род. в. кого 823: 3, 831: 21, дав. в. комоу 757: 5, 831: 26, оруд. в. кимъ 769: 21
Кыевъ 35 топон. ч. одн. знах. в. къіевъ 782: 22, 786: 3, 786: 4, кыевъ 806: 6, киевъ 771: 27, 772: 28, 777: 2, 783: 20, 789: 7, 791: 18, род. в. къісва 766: 22, 772: 13, 782: 12, 782: 25, кшєва 844: 9, 844: 17, дав. в. къіевоу 718: 2, 754: 1, 766: 25, 770: 14, 772: 27, 773: 4, 773: 5, 783: 22, 784: 16, 838: 20, кыевоу 806: 6, оруд. в. кыевомъ 808: 1, киеволиь 789: 7, місц. в. къіев^к 722: 5, 729: 22, 741:3,741:7, 772: 4, 782:21
кыевьекыи 5 прикм. одн. ч. наз. в. къіевьскъіи 741: 14, 753: 8, знах.-род. в. києвьского 746: 10, дав. в. къіевьсколлоу 786: 17, с. знах. в. киевьское 784: 1 о
кыи займ. одн. ж. знах. в. коую 757: 3, с. наз. в. кое 822: 24 о
кшижьдо займ. одн. ч. наз. в. киждо 741: 25, 742: 1
кыіанинъ 1 ім. ч. мн. дав. в. кианоллъ 741: 21
кюръ ім. ч. одн. наз. в. кюръ 779: 2, 779: 7
Кююкъ 1 особ. ч. одн. наз. в. кююкь 785: З
•кЮг • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г кю, 738: 28
•а- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. л 739: 23
ла- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г ла 739: 24
Лдвръ 1 особ. ч. одн. род. в. фрорл! и лдврд 805: 10
Ллдд топон. ж. одн. дав. в. лад^Ѣ 795: 24 а
Лл^орь J особ. ч. одн. наз. в. лд^орь 790: 1, знах.-род. в. ло^орл! 736: 27, дав. в. лл^ореви 811: 16
ДА^оурь 1 ім. ж. одн. місц. в. ЛА^оур^Ь 843: 24 а
лакъть J ім. ч. мн. род. в. лакотъ 844: 21, 845: 10, 845: 11
ласканиє 1 ім. с. одн. оруд. в. ласканислль 836: 25
ЛАідти (‘лаяти’) 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. лаюцшллъ 804: 9
• дв • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г дв 740: 16
•лг- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ijr лг 745: 16
•лд. 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г лд 747: 1
•де• числ. кільк. знах. в. л . е 844: 25
•ле • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. \f* де 750: 27
ледъ ім. ч. одн. наз. в. ледъ 833: 14, род. в. ледоу 771: 16, місц. в. 759: 4, мн. дав. в. лс- ДОМЪ 759: 5
Лекинъ 1 особ. ч. одн. наз. в. лекинъ 737: 15
Лековнии (Lengvenis, пор. Лонъкогвени) особ. ч. одн. наз. в. / лековьнии? прикм. одн. ж. род. в. лековнии 798: 12
лелесовъ 1 прикм. ОДН. Ч. МІСЦ. В. у СКЛ. ТОПОН. ЛЛАНАСТЪірѢ Лєлесов'Ь 729: З
летіти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. летАцюу 834: 2, мин. ч. мн. дав. в. летавшимъ 833: 13
лечи 1 дієсл. інф. лечи 716: 24
•Л5 • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. дЬ 753: З
• л^• 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г л^ 754: 7


751
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ди 4 спол. ли 731: 18, 750: 17, у скл. спол. се ли юво ли 730: 24, 730: 24
ли 19 част. ли 724: 21, 724: 25, 750: 16, 756: 26, 757: 5, 763: 23, 773: 18, 779: 24, 786: 21, 791: 12, 791: 14, 807: 15, 812: 6, 812: 18, 813: 15, 822: 20, 822: 21, 848: 17, у скл. спол. и не ли 716: 25
•ли • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ли 762: З
Ликиикъ (Ligeikis) 1 особ. ч. одн. наз. в. ликиикъ 736: 6
лисица 1 ім. ж. одн. дав. в. лисици 759: 7
Q
литовьекши прикм. одн. ж. наз. в. литовьскаїа 815: 12, 817: 20, знах. в. литовьскоую 847: 11, дав. в. литовьскои 847: 5, с. род. в. литовьского 721: 23, місц. в. литовьсколиь 739: 4, мн. ч. наз. в. литовьскии 735: 21, род. в. литовьскихь 735: 23
литъва етнонім ж. одн. наз. в. литва 721: 16, 754: 19, 797: 20, 798: 11, 818: 27, 839: 20, знах. в. литвоу 736: 9, 776: 20, 777: 11, 801: 20, 815: 11,817: 22, 828: 28, 840: 8, 846: 18, 847: 6, род. в. литвъі 792: 3, 819: 6, литвы 838: 24, дав. в. литв± 798: 20, 798: 22, 805: 13, 839: 11, 839: 11
ли\ии 1 прикм. одн. ч. наз. в. ли\ъіи 759: 7
лице 8 ім. с. одн. знах. в. лице 763: 18, род. в. лица 747: 18, 799: 13, 804: 13, лица 722: 9, лича 763: 7, дав. в. лицю 740: 21, оруд. в. лицємь 777: 27
личина 1 ім. ж. мн. місц. в. личинахъ 814: 13
2
ловити дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. лова 847: 17, мн. дав. в. ловаціимъ 790:27
ловъ 1 ім. ч. мн. знах. в. ловъі 842: 19
а
лодига ім. ж. одн. місц. в. лодьи 806: 14, мн. наз. в. лодыд 735: 10, род. в. лодеи 742: 4
лозина 1 ім. ж. одн. наз. в. лозина 755: 17
ломъ (‘ламання’) ім. ч. одн. знах. в. І наз. в. лолиь 785: 14
ЛоиокрлБОвичь патронім ч. одн. знах.-род. в. лонокрлвовичА 723: 17
Лонъкогвени (Lengvenis) 1 особ. ч. одн. наз. в. лонъкогвени 798: 23
Лотохлротъ 1 особ. ч. одн. наз. в. лото\Ароть 724: 14
Лохть 1 топон. ж. одн. дав. в. лохти 749: 24
лоугъ 1 ім. ч. одн. місц. в. лоу^к 772: 1
Лоудовикъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. лоудовикл 723: 17
лоукАВЬіи 1 прикм. одн. ч. наз. в. лоуклвъіи 748: З
лоунА 1 ім. ж. одн. дав. в. лоунѣ 806: 23
2
лоучАнинъ ім. ч. мн. наз. в. лоучлне 751: 13, 751: 15
9
лоуче присл. вищ. ст. лоуче 716: 23, 741: 4
лоучьникъ 1 ім. ч. мн. наз. в. лоучници 843: 13
Лоучьскъ 13 топон. ч. одн. наз. в. лоуческъ 841: 25, знах. в. 750: 25, 751: 4, 751: 16, 783: 21, 791: 18, род. в. лоучьскл 839: 22, лоучскл 727: 28, лоучькл 725: 14, лоучкл 841: 25, дав. в. лоучьскоу 751: 3, 842: 3, місц. в. лоучьсіск 751: 1
лъгати 1 дієсл. теп. ч. мн. З ос. лжють 822: 11
а
лъжл ім. ж. одн. знах. в. лжю 746: 20, лжюу! 748: 8, оруд. в. лъжею 748: 6
лъжеименьць 1 ім. ч. одн. наз. в. лжеимен'ѣць 748: 9
лъживыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. лживъіи 737: 26
лъжь 1 прикм. одн. ч. наз. в. ложь 804: 11
2 .
лъжь їм. ч. одн. наз. в. ложь 748: 4, 748: 11


752
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Дъкъ 1 топон. ч. одн. знах. в. лъкъ 813: 4
□
лысый прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська Бенедиктъ лысы 732: 1, знах.-род. в. у знач, прізвиська вачєслдвд лъісого 719: 13, ж. знах. в. у скл. топон. лысоую гороу 745: 22
Львовъ (а) 1 топон. ч. одн. род. в. львовд 841: 9
львовъ (б — від імені Дьвъ) * прикм. мн. ч. наз. в. лвови 838: 7
львъ (а) ім. ч. одн. наз. в. левъ 716: 2, 813: 25
Дьвъ (б) особ. ч. одн. наз. в. левъ 732: 7, 822: 4, 822: 10, 823: 5, 823: 22, 827: 22, 828: 10, 829: 2, 829: 4, 829: 7, 832: 4, 832: 11, 833: 1, 833: 14, 833: 23, левь 828: 1, 828: 4, 830: 20, 834: 11, 839: 20, львъ 804: 2, 805: 3, знах.-род. в. лвд 797: 7, 809: 4, 809: 21, 821: 24, 822: 7, 823: 9, 829: 1, 830: 2, 832: 11, 847: 24, 848: 15, дав. в. лвови 789: 9, 802: 20, 827: 27, 828: 2, 833: 6, 834: 3, 839: 8, 840: 21, 848: 1, оруд. в. лволхь 827: 17, лволгь 831: 9, 839: 5, лволл 818: 23
ль^дти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. лижюцід 777: 27
льстивъ прикм. одн. ч. знах. в. льстивъ 774: 16, с. наз. в. льстиво 817: 9
льстивый 4 прикм. одн. ч. род. в. лестивдго 748: 16, дав. в. льстиволюу 747: 1, оруд. в. лестивылѵь 750: 6, мн. род. в. льстивыхъ 748: 13 о
льстити дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. лєста 719: 9, дав. в. ль стацію 750: 7
Льстичь І Дѣсьтичь? 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. лѣсътичд 731: 1
льсть ім. ж. одн. наз. в. лесть 770: 22, 774: 11, знах. в. льсть 770: 18, 829: 9, лесть 718: 21, 737: 6, 749: 25, 818: 25, 836: 15, 837: 15, 847: 20, род. в. льсти 745: 6, 790: 28, 828: 16, дав. в. 808: 9, оруд. в. льстию 745: 13, льстью 779: 22, лестью 745: 15, 748: 8, 771: 18, місц. в. льсти 778: 24, 778: 27, 822: 6, мн. знах. в. 762: 2
Дьстько особ. ч. одн. наз. в. льстько 754: 7, лестько 719:4,719: 21,720:12, 720: 22, 729: 17, 729: 25, 730: 2, 730: 16, 730: 28, 731: 15, 731: 19, 731: 22, 733: 3, 737: 2, 739: 9, лестько 719: 11, 728: 23, 732: 17, лестко 719: 5, 730: 8, 733: 6, лестьк 739: 6, знах.-род. в. льсткд 745: 24, лестькд 720: 5, 729: 24, 730: 27, 732: 11, род. в. лестькд 731: 22, лесткд 725: 9, 730: 27, род. в. І знах.-род. в. (?) лестькд 737: 5, дав. в. лестькоу 737: 8, льстькови 720: 9, 733: 1, 749: 28, лестькови 719: 23, 720: 24, 721: 9, 731: 12, 736: 22, оруд. в. лестьколгь 731: 5, 739: 1
Дьстьковдгд 1 по чоловікові ж. одн. дав. в. льстьковои 800: 9
Дьстьковичь 1 патронім ч. одн. род. в. лестьковичд 800: 15
льстьковъ прикм. одн. ч. оруд. в. лестьковылѵъ 731: 26, лестьковым 721: 7, ж. знах. в. лестьковоу 737: 6, оруд. в. лестьковою 730: 21
льстьныи 1 прикм. мн. оруд. в. лестьнылѵи 780: 27
льстьць ім. ч. одн. наз. в. льстѣць 748: 3, род. в. льстьца 752: 7
лѣпо пред. лѣпо 731: 2, 812: 5
лѣпъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. лѣпоу 843: 16
лѣсъ 7 ім. ч. одн. знах. в. лѣсъ 817: 13, род. в. лѣсд 812: 1, у скл. топон. лѣсд чертовд 766: 24, місц. в. лѣсѣ 798: 16, 827: 22, мн. знах. в. лѣсы 756: 14, дав. в. лѣсомъ 811: 10
лѣсъконогыи 1 прикм. одн. ч. род. в. у знач, прізвиська лѣсконогого 822: 1 лѣсьнъ прикм. одн. с. знах. в. лѣсно 842: 20, мн. с. знах. в. лѣснд 841: 12
лѣсьныи прикм. мн. ж. знах. в. лєсньіїа 822: 12, одн. ж. оруд. в. І лѣснъ прикм. одн. ж. оруд. в. лѣсною 773: 8
лѣто ім. с. одн. знах. в. лѣто 809: 2, лѣт 715: 22, 717: 6, 719: 11, 720: 4, 721: 14, 722: 13, 723: 12, 723: 25, 727: 25, 728: 23, 729: 21, 731: 21, 732: 4, 735: 19, 735: 20, 736: 12, 736: 13, 737: 1,


753
Граматичний покажчик до Галицького літопису
737: 2, 738: 27, 738: 28, 739: 23, 739: 24, 740: 16, 745: 16, 747: 1, 750: 27, 753: 3, 754: 7, 762: 3, 763: 20,768:26,770:12,771:6,774:23, 778:20,782:18, 784:14,784:15, 791:4,794:13,794:14,794:27, 795:1,797:20,798:11,799: 3,800:6,805: 23,809:28,813: 26,815:5,818:20,820: 6,826: 19,831: 8, 835:19,838:22,840:18,845:20, род. в. 819:26, дав. в. лѣтоу 775:7,776:1, місц. в. лѣтѣ 776:20, лѣт 776: 17, мн. знах. в. лѢта 746: 27, 810: 8, 820: 6, 820: 17, лѣт 787: 4, 828: 25, род. в. лѣтъ 744: 4, лѣт 717:4, дав. в. лѣтомъ 820: 11, місц. в. лѣтѣхъ 766: 18, мн.(!) род. в. лѣтъ 717: 5 Любачсвъ 3 топон. ч. одн. знах. в. любачевъ 731: 13, 731: 22, род. в. любачєва 746: З любити 4 дієсл. теп. ч. одн. З ос. любить 767: 10, імперф. мн. З ос. лЮБАХОуть 777: 14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. любацію 755: 11, мн. дав. в. любаціимъ 721: 6
Люблинъ топон. ч. одн. знах. в. Люблинъ 796: 16, род. в. Люблина 795: 23 люблиньскыи 1 прикм. одн. ж. знах. в. люБЛЬньскоую 796: 4 любокъ 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. люкова 721: 20
любы ім. ж. одн. знах. в. любовь 719: 16, 729: 23, 730: 3, 732: 13, 744: 11, 752: 29, 753: 19, 754: 12, 759: 25, 772: 6, 783: 13, 787: 5, род. в. любви 727: 1, 745: 19, 820: 1, ЛЮБОВИ 787: 6, дав. в. любви 719: 10, оруд. в. любовью 724: 9, 746: 24, 770: 7, 772: 11
людне ім. ч. мн. наз. в. людне 759: 1, 840: 13, людье 733: 13, 742: 17, 756: 28, 780: 27, 814: 14, 823: 5, 838: 6, 839: 24, знах. в. люди 750: 1, 756: 13, 758: 24, 761: 6, 784: 7, 786: 8, 814: 12, 819: 20, 824: 16, 827: 24, 838: 7, 839: 7, 840: 23, 846: 24, 847: 19, 847: 25, людне! 830: 22, знах.-род. в. людии 769: 14, род. в. 720: 14, 741: 25, 839: 18, люди 832: 24, дав. в. людемь 768: 4, 841: 11, 841: 22, 842: 1, людем 785: 20, 800: 19, 824: 10, оруд. в. людьми 820: 22, людми 767: 27, 779: 3, 779: 7
Лютаїа топон. ж. одн. знах. в. лютоую 725: 24, дав. в. лютой 725: 22
люто 1 пред. люто 772: 22
лють $ прикм. одн. ч. наз. в. лютъ 757: 11, 829: 23, ж. наз. в. люта 773: 23, 799:14, 811: 19 лючгЬ 3 присл. лючгЬ 725: 1, 764: 7, 797: 14
ладьскъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. ЛАДьекоу 758: 4
ладьскыи 16 прикм. одн. ч. наз. в. ладьскыи 754: 8, ладьскыи 809: 29, оруд. в. ладьскымь 795: 21, 827: 17, ж. наз. в. ладьскаіа 835: 25, знах. в. ЛАДЬСКоую 795: 22, 800: 8, 805: 19,812:13, род. в. ладь ской 757: 26, оруд. в. ладь скою 836: 3, мн. ч. наз. в. ладьскьгЬ 827: 5, людьстии! 831: 19, знах. в. ладь скис 775: 18, род. в. у скл. топон. врлть ладьскь\ 785: 10, дав. в. ладьскьмъ! 815: 22
ЛАХ’Ь 84 ім. ч. мн. наз. в. лаховє 733: 15, 738: 15, 755: 26, 757: 24, 796: 11, 796: 20, 801: 18, 804: 23,812:23,815:24,823:20,825:1, лаховѢ 720:6, 720: 8,725: 23,730:12,732:19, 734:3, 754: 5, 800: 12, 804:12, 823: 13, знах. в. лахъі 718: 26, 720: 13,720: 18, 730: 9, 730: 20, 732: 28, 736: 10, 739: 5,745: 23,746: 11,746:19, 753: 17,753: 26, 754: 19,755:12, 761:2,774: 19, 783: 8, 784: 2, 787: 16, 787: 20, 803: 15, 815: 22, 822: 18, 843: 11, лахы 800: 10, 802: 25, 805: 16, 810: 23, 810: 26, 822: 14, 823: 9, лахи 729: 16, лахь! 775: 13, род. в. лаховъ 725: 9, 775: 27, 783: 18, 822: 17, 847: 27, дав. в. лахомъ 737:17, 737: 24, 746: 7, 755: 8, 757: 25, 804: 9, 804: 17, 805: 14, лахом 736: 8, 810: 25, 810: 27, 811: 1, 828: 15, лахом 810: 16, оруд. в. лахъі 720: 21, 736: 26, 737: 22, 746: 2, 749: 4, лахы 804: 7, 811: 15, ла\и 730: 19, місц. в. лахо\ъ 719: 3
•лЮг • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. лЮг 763: 20
м- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. i|f м 768: 26
•ма- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. f ма 770: 12
МА^ОВЬШАНИНЪ 1 ІМ. Ч. МН. ОруД. В. МА^ОВШАНЫ 831: 15 п
Мд^окьшь Ł топон. ч. одн. знах. в. ма^овєшь 810: 3, місц. в. маковілії 810: 9


754
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ма^овьшьскыи З прикм. одн. ч. наз. в. ма^овєшьскьіи 810: 3, род. в. ма^овьского 792: 17, ж. знах. в. во шмл^овьскоую! 788: 2
мллодоушьнъ 1 прикм. дв. ч. наз. в. малодійна 777: 25
77
малъ прикм. одн. ч. знах. в. малъ 842: 25, 843: 2, ж. знах. в. мллоу 825: 18, оруд. в. малой 803: 14, місц. в. малѢ 738: 10, 758: 15, 823: 18, с. наз. в. у знач. ім. мало 769: 26, 787: 12, 822: 17, знах. в. у спол. ^А мало 718: 1, 745: 27, 811: 25, у знач. ім. мало 839: 1, 839: 18, 841: 18, дав. в. мллоу 718: 2, 771: 21, 790: 16, 796: 10, оруд. в. у знач. ім. маломъ 764: 4, 780: 13, мдлом 764: 3, місц. в. малѢ 800: 16, у знач. ім. 798: 7, 822: 9, 832: 2
малый 1 прикм. мн. ч. наз. в. у знач. ім. малин 828: 2
□
МАНАСТЬфЬ (пор. МОНАСТЫРЬ) J ІМ. Ч. ОДН. Знах. В. МАНАСТЪфЬ 787: 8, род. В. МАНАСТЬфА 806: 14, місц. в. у скл. топон. МАНАСТЪфѣ лелесовѣ 729: З
Л/іанъманъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. манъмана 794: 22
Л/Ідриід особ. ж. одн. род. в. м*риід 845: 22, м*рыд 726: 26
Млрковичь 1 патронім ч. одн. оруд. в. млрковичемь 803: 25
Млртинишь 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. мдртинишА 749: 18
мдрть 1 ім. ч. одн. род. в. мдртд 776: 15
Млръцелъ 3 особ. ч. одн. наз. в. млрцелъ 725: 26, млроцелъ 724: 16, дав. в. млрцелови 726:2
млстеръ ім. ч. одн. дав. в. млстероу 816: 24, мн. наз. в. млстерѣ 843: 12
мати 13 ім. ж. одн. наз. в. мти 727: 19, 827: 4, знах. в. мтрь 727: 13, 791: 19, 826: 17, род. в. мтри 727: 15,мтри 800: 15, мтрии! 727: 11, оруд. в. млтерью 765:2, мтрью 729: 16, 729: 18, 730: 23, мн. дав. в. мтрмь 806: 25
матька 1 ім. ж. одн. дав. в. матцѢ 777: 21
МатѢи 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. матѢа 721: 20
• мв • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ijr мв 771: 6
•мг- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ijf мг 774: 23
•м€ • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ijr ме 778: 20 а
медъ J ім. ч. одн. наз. в. медъ 844: 25, род. в. мсдоу 763: 28, 783: 25
межи 15 прийм. з оруд. в. межи 719: 8, 719: 9, 719: 24, 734: 27, 737: 23, 757: 23, 757: 24, 766: 13, 785: 20, 787: 6, 811: 20, 812: 2, 815: 24, 816: 17, 818: 18
Меживожиє топон. с. одн. знах. в. меживожие 753: 2, меживжие 838: 5
меживожьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. меживожьскъіи 774: 8
межоу 3 прийм. з оруд. в. межоу 820: 21, межю 743: 22, 777: 7
Л/ієжька 1 особ. ч. одн. род. в. межькы 822: 2
Мельникъ 3 топон. ч. одн. знах. в. мѣлникъ 847: 26, місц. в. мѣлницѣ 847: 1, милници 848: 10
Мєльница 1 топон. ж. одн. род. в. мѣлницѣ 798: 12
Меньгоу особ. ч. одн. невідм. меньгоу канови 782: 11, меньгоу 785: 2
мстати ' дієсл. імперф. мн. З ос. метА\оу 760: 1, аор. мн. З ос. мсташа 772: 24, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. (!) мечюцк 810: 28, дав. в. мечюцкмъ 842: 10, дав. в. мециоціимъ 738: 6, мечюіримъ 796: 18, пас. мин. ч. одн. с. місц. в. метлномъ 755: 25 о
мечевый прикм. одн. ж. род. в. мечсвъіи 769: 6, с. род. в. мєчєваго 768: 25


755
Граматичний покажчик до Галицького літопису
1? .
мечъ їм. ч. одн. кл. в. мечю 736:18, знах. в. мечъ 727: 18,727: 19, 768:11,824: 17,825: 27, лгЬчь 762:10, 768:14, род. в. меча 768: 16, оруд. в. мечемъ 828: 5, 828: 5, мн. оруд. в. мечи 769: З
•мз* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. 782: 18
•лц- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. \Jr м^ 784: 14
•ми • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ і|г ми 784: 15
Лійка особ. ч. одн. наз. в. мика 724: 14, 725: 19
Ліикифоръ особ. ч. одн. наз. в. микифоръ 718: 20, 740: 2
Ліикоула 1 особ. ч. одн. наз. в. микоула 763: 27
Ліикоулинъ 1 топон. ч. одн. род. в. микоулина 717: 11
Ліикоуличь 1 патронім ч. одн. наз. в. микоуличь 756: 5
Ліиличь 1 топон. ч. одн. род. в. милича 755: 4
милостивый прикм. одн. ч. дав. в. млствомоу 762: 8, 769: 4 17 .
милость 1' їм. ж. одн. наз. в. млсть 738: 19, 833: 16, знах. в. 738: 22, 757: 10, 763: 15, 778: 14, 796: 22, 800: 15, 805: 8, 806: 12, род. в. масти 778: 12, 815: 19, оруд. в. милостию 735: 9, млстью 793: 3, 798: 21, 800: 4, 835: 11
милыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. милога 717: 19
Лінами особ. ч. одн. наз. в. мил^и 828: 27, знах.-род. в. мил4иа 829: 3, м^л^а 829: 4
2
миновати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. род. в. миноуюіраго 780: 1, місц. в. миноуюцгЬмь 780: 2
миноути дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. миноувшоу 758: 6, 790:16,796: 10, 820: 7, 846: 9, миноувшю 718: 2, 719: 24, 727: 12, 728: 21, 732: 10, 771: 22
Ліинъдовгъ (Mindaugas, пор. Ліинъдогъ) 7 особ. ч. одн. наз. в. миндовгъ 819: 26, 838: 18, миндовгъ 818: 10, миндъвгъ 818: 1, минодовгь! 818: 16, мндовгь! 820: 3, знах.-род. в. мидогва! 817: 27
минъдогдовъ (пор. минъдоговъ) 1 прикм. одн. ж. знах. в. миндогдовоу 830: 24
1 -|- і !
минъдоговъ (пор. минъдогдовъ) 1 A’ прикм. мн. ч. наз. в. миндогови 840: 13,! одн. ч. знах.-род. в. миндогова 818: 16
Ліинъдогъ (Mindaugas, пор. Ліинъдовгъ) 1® особ. ч. одн. наз. в. миндоготь 736: З, миндогъ 815: 6, 817: 7, миндог 819: 24, миндого! 816: 20, мидогь! 735: 25, знах.-род. в. минъ- дога 776: 21, род. в. миндога 801: 21, 831: 3, дав. в. миндогови 815: 17
мирити 1 дієсл. супін І інф.? мирить 737: 5
Мирославъ 19 особ. ч. одн. наз. в. Мирославъ 725: 7, 752: 19, 765: 24, знах.-род. в. Мирослава 721: 8, 730: 9, 733: 11, 755: 15, 758: 9, 772: 9, дав. в. мирославоу 764: 3, 766: 4, 773: 9, 773: 12, 774: 2, оруд. в. Мирославомъ 718: 25, 728: 20, 734: 10, 768: 17, милославомъ! 759: 9
миръ (‘спокій’) 27 ім. ч. одн. знах. в. миръ 735: 23, 736: 7, 739: 1, 739: 5, 739: 8, 746: 29, 753: 16, 753: 23, 757: 17, 757: 20, 765: 27, 766: 7, 766: 13, 772: 20, 773: 4, 809: 15, 809: 26, 816: 4, 830: 24, 835: 9, род. в. мира 719: 4, 753: 5, 754: 5, 776: 18, мироу 819: 26, дав. в. 777: 7, оруд. в. миромъ 772: 26
миръникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. мирникъ 848: 11
мирънъ 5 прикм. одн. ч. наз. в. миренъ 810: 23, 846: 18, мн. ч. наз. в. мирни 754: 19, 754: 21,754:21
митрополитъ ім. ч. одн. наз. в. митрополитъ 809: 9, митроплитъ 809:17, митророполитъ! 753: 3, знах.-род. в. митрополита 794: 24, 809: 22


756
Граматичний покажчик до Галицького літопису
митрополиіа 1 ім. ж. одн. дав. в. (?) І род. в. (?) митрополье 809: 11
Ліитрофанъ 1 особ. ч. одн. наз. в. митрофанъ 779: 25
митрофоличь 1 прикм. одн. ч. знах. в. митрофоличь 740: 13
Митоуса 1 особ. ч. одн. знах. в. митоусоу 794: 6
Михаиловичь патронім ч. одн. наз. в. михаиловичь 779: 2, 779: 7
Михаилъ 40 особ. ч. одн. наз. в. Михаилъ 741: 13, 753: 8, 766: 12, 772: 12, 775: 8, 775: 13, 775: 25, 777: 4, 782: 18, 782: 25, 783: 1, 783: 7, 783: 9, 783: 21, 783: 26, 784: 12, 788: 23, 789: 4, 795: 2, 795: 8, 798: 15, 798: 17, 844: 16, знах.-род. в. Михаила 760: 12, 776: 2, 776: 18, 808: 11, 847: 22, род. в. 781: 27, 806: 8, дав. в. михаилоу 764: 1, 782: 16, 784: 8, михаилови 772: 6, 775: 20, 783: 20, 798: 20, оруд. в. Михаиломъ 753: 24, 789: 3, 806: 13
Михалъ 1 особ. ч. одн. род. в. михала 754: З
Михалько особ. ч. одн. знах.-род. в. михалка 733: 11, михалка... скоулоу 733: 17
Михальковичь 1 патронім ч. одн. оруд. в. михалковичємь 763: 14
младъ 16 прикм. одн. ч. наз. в. младъ 727: 15, 734: 14, 734: 20, 780: 13, 781: 17, 804: 2, млад 741: 17, 781: 2, знах.-род. в. млада 797: 7, дав. в. младоу 727:11, 797: 8, 831: 10, млад 780: 25, дв. ч. наз. в. млада 721: 1, мн. ч. наз. в. млади 732: 9, 741: 12
младьство 1 ім. с. одн. род. в. младъства 744: 2
лхлєко ім. с. одн. знах. в. млеко 781: 15, род. в. млєка 779: 1
моавитАНННъ 1 ім. ч. мн. наз. в. моавитАне 740: 17
Могоуч^и 1 особ. ч. одн. дав. в. могоуч^єви 805: 23
могыла 4 ім. ж. одн. знах. в. у скл. топон. галициноу могилоу 722: 16, місц. в. могилі 804: 18, у скл. топон. галицини могилі 722: 18, галицинѣ могилі 722: 21
мои 19 займ. одн. ч. наз. в. мои 721: 10, 788: 16, знах.-род. в. моего 753: 10, род. в. 718: 17, дав. в. моемоу 733: 5, ж. знах. в. мою 728: 4, 731: 3, 732: 12, 792: 18, с. наз. в. моє 834: 9, род. в. моего 789: 23, дв. ч. наз. в. моа 791: 16, род. в. моєю 760: 10, 760: 25, мн. ч. наз. в. мои 823: 6, знах. в. моє 763: 24, с. знах. в. моїа 716: 18, род. в. моихъ 760: 26, 823: 19
Л/Іоиси 1 особ. ч. одн. наз. в. мопси 769: 28
Л/Іоклековъ 1 топон. ч. І моклєково топон. с. одн. род. в. моклєкова 730: 18
ЛЛ.0КЫИ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. мокъа 717: 20
Л/Іокыіанъ 1 особ. ч. одн. наз. в. мокъанъ 724: 15
Л/Іол^а 1 особ. ч. одн. наз. в. василь... мол^а 733: 16
Л/іолибоговичь патронім ч. мн. род. в. моливоговичевь 774: 3, дав. в. моливого- видьчьмь! 762: 12, місц. в. молибоговичихь 763: 12
Л/іолибожичь 1 патронім ч. одн. наз. в. моливожичь 790: 1
молитва ім. ж. одн. знах. в. млтвоу 751: 6, млтв^ 806: 11
молитиса 15 дієсл. інф. молитиса 751: 2, теп. ч. мн. 1 ос. молимса 757: 16, імперф. одн. З ос. молашєса 723: 14, 790: 14, аор. одн. З ос. молиса 800: 6, 800: 9, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. моласа 811: 2, дав. в. молАЦіоуСА 756: 11, 760: 16, молаціюса 720: 9, 775: 10, дв. ч. наз. в. молАїраСА 841: 19, мн. ч. наз. в. молацієса 835: 10, дав. в. молаціимса 727: 7, 792: 22
молодъ 1 прикм. одн. ч. дав. в. молодоу 832: 22
молодый 1 прикм. мн. дав. в. молодъімъ 742: 21
молоко ім. с. одн. знах. в. молоко 807: 15, род. в. молока 807: 24
монастырь (пор. манастырь) 1 ім. ч. одн. род. в. монастырл 844: 12


757
Граматичний покажчик до Галицького літопису
□
Мономахъ J особ. ч. одн. наз. в. володимерь... мономахъ 716: 10, род. в. володимерА прирокомъ маномаха 744: 9, дав. в. мономахоу 716: 6
Л/Іончоукъ 1 особ. ч. одн. наз. в. мончюкъ 718: 19
Л/Іонъдоуничь 1 патронім ч. одн. дав. в. монъдоуничю 751: 19
моравьскши 1 прикм. одн. ж. знах. в. моравьскоую 821: 11
морс їм. с. одн. знах. в. морс 736: 15, 742: 4
мостъ 9 ім. ч. одн. знах. в. мостъ 755: 26, 759: 6, 759: 17, 770: 27, 842: 4, 842: 5, дав. в. мостоу 759: 14 І род. в. (?) 759: 14, місц. в. мостгЬ 759: 12
Л/Іостьць 1 топон. І мостьць ім.? ч. одн. місц. в. мосцѣ 726: 6
мофн дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. могоу 732: 13, 751: 7, 752: 4, 790: 12, 826: 28, 837: 7, 2 ос. можеши 750: 16, 790: 7, 817: 3, можешь 750: 10, 765: З, 3 ос. можсть 760: 25, 765: 6, 808: 8, 832: 19, можст 737: 9, дв. З ос. можста 777: 24, мн. 2 ос. можете 813: 15, 3 ос. могоуть 765: 10, імперф. одн. З ос. можаше 730: 16, можашє 730: 14, мн. З ос. можахоу 772: 25, аор. одн. З ос. може 740: 21, 753: 5, 786: 7, 787: 11, 831: 6, мн. З ос. могоша 720:11, 734: 5, 749: 1, 781: 22, 796: 7, 808: 25, 819: 16, 841: 13, аор.(?) І теп. ч.(?) одн. З ос. можеть 836: 25, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. sł... моглъ 846: 14, наказ, одн. 2 ос. мо^и 786: 18, акт. дієпр. теп. ч. одн.
ч. 	наз. в. мога 777: 3, 803: 12, дав. в. Moroyąitf 828: 4, ж. наз. в. могоуїри 723: 15, дв. ч. наз. в. могоуїра 841: 20, мин. ч. одн. ч. дав. в. могшоу 733: 23, 842: 3, могшю 729: 9
мраморъ 1 ім. ч. одн. род. в. мрамора 845: 25
моудрость ім. ж. одн. оруд. в. моудростию 748: 7, моудростью 715: 28, 791: 24, 819: 5, 846: 1
моудрыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач. ім. моудрыи 820: 10, мн. оруд. в. моудрыми 791: 21
моужь 16 іМф ч Одн. наз в моужь 723: 18, 744: 8, 765: 6, 822: 23, місц. в. моужи 723: 21, дв. знах. в. моужа 757: 19, мн. наз. в. моужи 756: 27, 772: 25, 831: 19, у знач. кл. в. 777: 16, 812: 17, знах. в. 822: 22, род. в. моужь 756: 2, моуж 803: 10, можь! 840: 3, дав. в. моужемь 756: 24
моужьекы 1 присл. моужескъі 734: 16
моужьство ім. с. одн. знах. в. моужьство 734: 21, 836: 5, род. в. моужьства 744: 24, 785: 25, місц. в. моужьств’Ь 828: 13
моученикъ ім. ч. дв. род. в. мчнкоу 805: 10, мн. наз. в. мчнццы! 808: 15
моученичьекы 1 присл. мчнекыи! 795: 18
моучити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. моученоу 728: 5 о
мъавити ° дієсл. імперф. одн. З ос. молвашєть 742: 18, мн. З ос. молвАХОуть 742: 16, наказ, одн. 2 ос. молви 716: 17, дв. 2 ос. молъвъта 756: 25, мн. 2 ос. молъвьте 757: 13, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. молъвАіроу 765: 4, мн. дав. в. молваціимъ 749: 23, 779: 21
мълнии 1 ім. ж. мн. наз. в. молньгд 810: 28
7
мъногашьды присл. многажды 799: 21, 799: 22
лгьного 8 присл. много 723: 21, 757: 17, 757: 18, 791: 21, 797: 3, 797: 16, 811: 20, 814: 24
7
мъногократы присл. многократъі 783: 10, многократы 783: 11
го
мъногъ °° прикм. одн. ч. знах. в. многъ 792: 5, дав. в. многоу 734: 3, ж. знах. в. 757: 22, 805: 6, 816: 5, місц. в. мно^Ь 841: 6, с. наз. в. у знач. ім. много 717: 24, 769: 26, 771: 14, 784: 6, знах. в. 822: 28, 823: 2, у знач. ім. 717: 7, 728: 6, 728: 7, 729: 2, 736: 10, 736: 16, 749: 8, 783: 25, 784: 7, 794: 26, 796: 10, 799: 15, 816: 26, 837: 1, оруд. в. многомь 784: 16, многомъ 839: 3, мн. ч. наз. в. мно^и 769: 11,771: 10, 804: 23,805: 1,811: 10,812: 24, мно^Ь 725: 8,узнач. ім. мно^и 717: 13,


758
Граматичний покажчик до Галицького літопису
740: 22, 803: 7, 804: 24, мно^ѣ 729: 7, знах. в. многы 746: 5, 746: 10, 753: 26, 772: 9, 772: 17, 786:
16, 797: 5, 800: 23, многы 816: 12, 816: 27, 819: 22, 821: 12, многи 717: 23, 719: 22, 732: 28, 733: 6, 761: 7, 792: 25, 797: 12, 797: 18, 813: 20, у знач. ім. многы 768: 15, многы 811: 6, многи 811:
б, дав. в. многомъ 800: 21, ч. (!) наз. в. мно^и 813: 10, с. знах. в. многа 757: 9, дав. в. множимъ 761:8
мъногыи прикм. одн. ж. наз. в. у знач. кл. в. многаА 736: 18, с. наз. в. многое 816: 17, знах. в. 825: 3, оруд. в. многимъ 820: 4, одн. (?) ч. знах. в. многии 762: 1, мн. ч. наз. в. множин 724: 16, 729: 6, 741: 14, 742: 13, 799: 16, 808: 16, 818: 14, мно^ѣи 840: 17, закреслено [множин] 741: 15, у знач. ім. множин 730: 15, 824: 24, знах. в. многиа 750: ЗО, многии 772: 19, 780: 14, ж. знах. в. многыіа 806: 22, многиа 750: 29, дав. в. многимъ 818: 17, многимъ 767: 24, 774: 4, 802: 2, 842: 1, многимь 773: 21, у знач. ім. ч. многимъ 779: 11, многим 833: 12, многим 812: 2, оруд.
в. многыми 791: 11, многими 725: 10, 725: 11, 725: 13, 725: 15, 736: 15, 736: 25, 759: 10, 761: 21, 805: 12, 809: 13, 816: 2, 816: 24, місц. в. многихъ 836: 8, мн. (?) ч. знах. в. [многии 762: 1]
мъножьство ім. с. одн. наз. в. множьство 737: 25, множество 767: 7, 775: 28, 776: 4, 782: 8, знах. в. множьство 823: 2, множество 775: 14, 787: 9, 821: 7, мноство! 825: 3, род. в. множьства 787: 25, 788: 19, множества 741: 24, 784: 22, 800: 5, оруд. в. множьствомь 784: 16, множьствомъ 834: 23, 839: 4, множествомъ 846: 10, місц. в. множествѣ 781: 22
мы 43 займ. наз. в. мъі 721: 24, 723: 22, 741:1, 748: 12, 751: 29, 756: 5, 756: 26, 784: 13, 837:
17, мы 827: 6, знах. в. нъі 722: 25, 760: 6, 760: 21, 780: 5, ны 795: 9, 840: 4, знах.-род. в. насъ 757: 2, 819: 3, 832: 17, нас 788: 1, род. в. насъ 757: 11, 812: 6, 826: 22 І знах.-род. в.(?) насъ 831: 21, дав. в. намъ 718: 20, 724: 7, 741: 1, 787: 26, 810: 23, 811: 28, 812: 6, 834: 10, нъі 741: 4, 747: 11, ны 834: 9, оруд. в. нами 719: 8, 756: 19, 810: 11, 841: 1, 848: 12, нам 826: 28, місц. в. насъ 757: 1,832: 18
мыслити дієсл. теп. ч. одн. З ос. мыслить 783: 2, імперф. одн. З ос. мъішлАше 789: 19, мъіслАше 821: 14, мьіслашє 805: 19, мыслаш 805: 22, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. мъісла 847: 23, мысла 788: 12, дав. в. мыслАЦіоу 800: 26, мн. ч. наз. в. мъіслАЦіе 735: 8
мытиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. мъіюцілса 722: З
мьдьлити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. у знач. ім. мьдлаи 767: 20
мьнии 1 прикм. одн. ж. знах. в. мене! 845: 23
мьнишьскыи 4 прикм. одн. ч. знах. в. мнискии 717: 8, 734: 1, 806: 10, 831: 1
мьньшии 1 прикм. одн. ж. знах. в. меншоую 748: 14
мьнѣти дієсл. імперф. одн. З ос. мнашє 737: 9, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. мнАїроу 768: 8, мн. ч. наз. в. мнаціє 754: 19, 840: 3, мин. ч. одн. ч. наз. в. мнѣвъ 744: 7
мьнѢтиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. мнацієса 764: 6
мьртвыи 4 прикм. мн. род. в. мртвъіх 788: 23, у знач. ім. ч. мртвъіх 781: 23, мртвъіх 817: 15, 822:21
Л/Іьстивогь 1 особ. ч. одн. наз. в. мьстьвъ 718: 19
Л/Іьстиславичь (пор. ЛЛьстиславличь) 3 патронім ч. одн. наз. в. мьстиславичь 741: 8, 741: 14, 782: 20
ЛЛьстиславличь (пор. Л/Іьстиславичь)1 патронім ч. одн. наз. в. мьстиславличь 743:13
ЛЛьстиславль прикм. одн. ч. оруд. в. мьстиславлимъ 733: 2, ж. місц. в. мьстиславли 739: 4, мн. дав. в. мьстиславлимъ 766: 16
ЛЛьстиславъ особ. ч. одн. наз. в. мьстиславъ 720: 21, 725: 11, 728: 13, 729: 12, 729: 23, 732: 2, 733: 9, 735: 13, 736: 24, 737: 21, 737: 23, 741: 6, 741: 7, 741: 8, 742: 23, 742: 24, 743: 13, 743:


759
Граматичний покажчик до Галицького літопису
21, 	744: 6, 745: 19, 746: 9, 747: 3, 749: 1. 749: 9, 749: 13, 749: 16, 750: 19, мьсткслдвъ великъіи оудлтнии 752: 23, мьстиславъ 772: 15, 772: 21, 782: 5,782: 8, 803: 12, мьстислав 731: 25, 746:
24, 748: 13, мистислдвъ! 732: 8, кл. в. мьстисллве 742: 21, 742: 22, знах.-род. в. мьстислава 722: 14, 728: 12, 731: 24,734: 6,745: 21, род. в. 730: 10, дав. в. мьстислдвоу 728:12, 732: 10, 733:
21, 733: 22, 734: 7, 735: 13, 737: 4, 737: 14, 738: 1, 738: 8, 738: 13, 738: 20, 738: 24, 739: 20, 742: 20, 743: 19, 743: 19, 745: 21, 745: 25, 745: 29, 746: 17, 747: 5, 747: 11, 747: 15, 748: 21, 749: 21, 750: 22, оруд. в. мьстиславомъ 750: 8
мьстити 1 дієсл. наказ, дв. 1 ос. мьстивѣ 735: 17
О
ЛАьстиоуи особ. ч. одн. знах.-род. в. мьстиоуіа 756: 18, дав. в. мьстноуЕВИ 756: 21
мьсть 1 ім. ж. одн. род. в. мьсти 727: 8
мьчьтание 1 ім. с. мн. знах. в. мечтдныд 806: 21
мѣдь ім. ж. одн. род. в. мѣди 844: 1, дав. в. 843: 14
ЛАѢидѣинъ (Medeina) 1 особ. ч. одн. дав. в. мѣидѣиноу 817: 12
мѣсто 13 jM с Одн. наз в дѵЬсто 842: 22, знах. в. 756: 10, 842: 20, 842: 24, у спол. на мѣсто 743: 23, дав. в. мѣстоу 784: 5, 843: 9, місц. в. мѣстѣ 805: 3, мн. знах. в. мѣста 760: 14, 812: 21, 841: 12, місц. в. мѣстѣ\ъ 812: 16, мѣстѣх 846: 11
мѢсаць 3 ім. ч. одн. род. в. мсца 727: 10, 741: 18, 776: 15 о
масо ім. с. мн. знах. в. / одн.(?) род. в. (?) масд 830: 7, мн. род. в. масъ 761: 20 матежь & ім. ч. одн. наз. в. матежь 719: 24, 789: 19, знах. в. 722:1, матежь (*матежи?) 762: 1, дав. в. матежю 717: 2, 729: 9, 820: 21, мн. знах. в. матежи 750: 30 о
матежьникъ ім. ч. одн. кл. в. МАТЕЖНИЧЕ 760: 2, знах.-род. в. МАТЕЖника 804: 28
• МтОг • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ м<0г 791: 4
• и • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ VJr и 794: 13
на 338 прийм. із знах. в. на 716: 1, 717: 8, 717: 10, 717: 26, 718: 25, 719: 17, 720: 6, 721: 24, 722: 14, 722: 16, 723: 22, 723: 26, 724:18, 725: 16, 725: 21, 727: 9, 729: 2, 730: 7, 730: 9, 730: 23, 730:
25, 730: 27, 731: 18, 731: 26, 732: 11, 732: 13, 732: 18, 733: 15, 734: 5, 734: 6, 734: 13, 734: 17, 734: 24, 734: 28, 735: 5, 735: 11, 736: 9, 737: 2, 737: 3, 737: 8, 737: 10, 737: 20, 737: 21, 737: 22,738: 3, 738: 6, 739: 5, 739: 10, 740: 13, 740: 18, 742: 11, 743: 11, 744: 21, 745: 1, 745: 9, 745: 11, 745: 21, 745: 22, 745: 22, 746: 11, 746: 19, 747: 4, 747: 9, 747: 22, 748: 7, 748: 12, 749: 2, 749: 23, 750: 4, 751: 9, 751: 20, 751: 28, 752: 1, 752: 9, 752: 14, 752: 16, 754: 13, 754: 14, 754: 14, 754: 14, 754: 15, 754: 22, 755: 8, 755: 20, 755: 21, 756: 1, 756: 7, 756: 7, 756: 16, 756: 22, 758: 7, 758: 15, 758: 17, 758: 25, 759: 20, 759:
27, 760:4, 760: 6,760: 11, 760:14, 760: 22, 760: 24, 761: 4, 761: 8, 762: 6, 762:11, 762: 20, 763: 9, 763: 24, 764: 4, 764: 5, 764: 7, 766: 12, 766: 19, 767: 11, 767: 15, 767: 20, 767: 22, 768: 2, 768: 2, 768: 15, 768: 18, 768: 27, 769: 8, 769: 13, 769:15, 769: 16,770: 3, 770:13, 771: 17, 771:28, 772: 7, 772: 23,772:
28, 773: 10, 773: 13, 773: 15, 773: 26, 773: 27, 774: 24, 775: 10, 775: 12, 775: 24, 776: 2, 776: 2, 776: 8, 776: 10, 776: 14, 776: 18, 776: 18, 776: 20, 776: 24, 776: 25, 777: 11, 778: 9, 778: 17, 778: 23, 779: 8, 779: 13, 781: 7, 781: 9, 781: 11, 781: 25, 782: 3, 782: 5, 782: 6, 782: 21, 784: 11, 784: 13, 785: 13, 785: 17, 785: 20, 785: 21, 785: 22, 786: 3, 786: 20, 786: 22, 787: 16, 788: 24, 789: 27, 790: 9, 790: 17, 790:
22, 790: 25, 790: 27, 791: 22, 791: 27, 792: 1, 792: 14, 792: 26, 793: 6, 793: 12, 793: 23, 793: 24, 794: 1, 794: 21, 795: 5, 796: 15, 796: 16, 796: 20, 797: 3, 797: 15, 797: 26, 798: 18, 799: 11, 799: 14, 799: 23, 800: 3, 800: 8, 800: 16, 800: 19, 801: 8, 801: 9, 801: 13, 801: 17, 802: 7, 802: 18, 802: 19, 802: 20, 802: 27, 803: 10, 803: 16, 803: 21, 803: 22, 803: 23, 803: 24, 803: 28, 804: 4, 804: 7, 804: 8, 804: 9, 804: 15, 804: 22, 805: 9, 806: 4, 807: 2, 808: 7,808: 24, 809: 10, 810: 12,810: 15,810:18, 810: 26,811:17, 812: 2, 812: 20, 812: 21, 812: 22, 813: 1, 813: 12, 813: 16, 813: 22, 813: 24, 813: 27, 814: 1, 814: 1, 815: 7, 815: 8, 815: 8, 815:14, 815: 23,816: 7, 816: 10,816: 11, 816: 14,817: 12, 817:13, 817: 27,818: 6, 818:


760
Граматичний покажчик до Галицького літопису
11,818: 26, 819: 3, 819: 11, 819:15, 819: 23,820: 5, 821: 9, 821: 10,821: 24, 821:27, 822: 21, 822: 22, 822: 23, 822: 27, 824: 4, 825: 17, 825: 25, 827: 7, 827: 16, 827: 21, 827: 24, 827: 25, 828: 2, 828: 28, 828: 28, 828: 28,829: 1, 829: 17, 829: 21,830: 2, 830: 7, 830: 13, 830:15,831: 8, 833: 4,833: 7,833: 8, 833:13, 833: 15, 834: 16,835: 13, 835:14, 836:1,836:21, 836: 22, 837: 4, 838: 9,838: 9, 838: 10, 839: 8, 839: 11, 839: 26, 839: 26, 840: 1, 840: 8, 840: 12, 840: 19, 840: 19, 840: 25, 841: 16, 841: 16, 842: 9, 842: 10, 844: 23, 846: 5, 846: 17, 847: 23, у спол. на мѣсто 743: 23
на 90 прийм. з місц. в. на 716: 24, 716: 25, 716: 28, 717: 12, 719: 3, 722: 18, 726: 6, 726: 24, 729: 15, 730: 14, 732: 27, 733: 18, 733: 21, 734: 4, 737: 11, 738: 5, 739: 17, 741: 5, 741: 5, 742: 6, 744: З, 744: 23, 744: 26, 747: 20, 754: 8, 755: 25, 755: 25, 756: 2, 756: 24, 757: 4, 759: 2, 759: 4, 759: 6, 763:
5, 765: 23, 767: 18, 769: 7, 769: 12, 771: 11, 775: 20, 778: 4, 778: 11, 778: 22, 778: 24, 778: 27, 779: 10, 782: 13, 787: 1, 787: 22, 788: 20, 797: 11, 801: 28, 802: 6, 804: 18, 805: 3, 808: 3, 808: 26, 812: 4, 813: 13,818:8,818:27,822: 6,822:23, 823: 20,824:2,825:6,825: 7,827:19,828: 7,828:23,831:23,832: 21, 834: 15, 834: 21, 834: 24, 835: 7, 835: 21, 835: 22, 837: 26, 838: 24, 839: 2, 842: 20, 842: 25, 843: 19, 843: 23, 843: 24, 844: 7, 845: 8, 846: 11, 847: 28
•на- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. на 794: 14
НАВОДЬНИТИСА ДІЄСЛ. ОСОО. ДІЄПр. ОДН. Ж. у СКЛ. ПЛЮСКВ. ОДН. З ОС. НАВ0ДНИААСА НАЦІЄ 796: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. наводнившюСА 748: 28, ж. дав. в. наводнившися 759:
6, мн. дав. в. наводнившимся 776: 10
7
наворотити Ł дієсл. аор. одн. З ос. навороти 797: 15, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн.
З ос. без зв’язки наворотиа^ 773: 25
наворотитисА дієсл. аор. одн. З ос. наворотиСА 769: 16, наворотис 773: 27, мн. З ос. наворотишаСА 804: 6, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. наворотившеся 734: 12, дав. в. наворотившимсА 804: 8
□
навратитисА дієсл. аор. мн. З ос. навратишасА 828: 1, навратишас 833: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. навратившоуСА 811: 28
навьрноутисА дієсл. аор. мн. З ос. наверноушасА 833: 12
нагрА^ноути 1 дієсл. аор. одн. З ос. нагрАже 840: 5
7
надежа ім. ж. одн. знах. в. надежоу 749: 27, 792: 15
надъ прийм. з оруд. в. надъ 802: 1, 833: 16, над 801: 23, 833: 17, надо 724: 11
надъвое 1 присл. у знач. пред. на двоє 829: 12
над^гатисА дієсл. інф. над^іатисА 841: 16, імперф. одн. З ос. над^Аше... са 780: 15, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. над^АСА 736: 14
Нажировичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. нажировича 775: 2
наради 1 присл. наради 751: 27
назадъ 4 присл. назадъ 763: 2, 784: 12, 787: 11, 803: 13
навадѣ 1 присл. навадѣ 811: 16
називати дієсл. імперф. мн. З ос. на^ъіва\оу 789: 12
на^ыватисА дієсл. теп. ч. одн. З ос. на^шваетьс 808: З а
найпаче присл. вищ. ст. найпаче 745: 14, 749: 31, 750: 12
найти дієсл. аор. одн. З ос. найде 831: 5, мн. З ос. наидоша 724: 4, 810: 15, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 2 ос. нашли есте 822: 22, одн. ж. у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. да въі... нашла 723: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. нашедъ 731: 8
накърмити 1 дієсл. аор. одн. З ос. накорлхи 735: 7
накърмитисА 1 дієсл. аор. мн. З ос. накормишасА 735: 5


761
Граматичний покажчик до Галицького літопису
7
належати дієсл. теп. ч. одн. З ос. належить 744: 19, 780: 12, 796: 21, імперф. мн. З ос. належахоу 755: 21, належахоуть 755: 20, акт. дієпр. теп. ч. дв. дав. в. належаціима 833: 6, мн. дав. в. належаціилгь 812: 1
налеіри 1 дієсл. аор. мн. З ос. налегоша 725: 21
наложити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. наложившимъ 813: 12
налыраньскъ прикм. одн. ж. знах. в. налыраньскоу 847: 11
нал^сти 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. нал^и 732: 14
нападати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. нападаюірилгь 812: 22
нападениє ім. с. одн. знах. в. нападение 782: 5
напасти дієсл. аор. мн. З ос. нападоша 810: 25, 811: 17, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. нападше 781: 11, дав. в. нападшимъ 761: 8, 830: 13
напередъ присл. напередъ 802: 10, 811: 14, на передъ 729: 11, 743: 23, наперед 831: 21, 831:25, 831:28
напередь 1 присл. напередь 831: 27
написати дієсл. аор. мн. 1 ос. написахомъ 836: 8
наполы 1 присл. на полы 804: 5
направити дієсл. аор. одн. З ос. направи 804: 22
7
напрасно присл. напрасно 824: 15, 825: 17
напреди 1 прийм. з род. в. напреди 844: 6
напредъ 1 прийм. з оруд. в. напред 725: 22 о
напълнити J дієсл. інф. наполнити 831: 17, аор. мн. З ос. наполниша 843: 15, пас. дієпр. мин. ч. мн. ж. наз. в. наполнены 788: 22
7
напълнитисА дієсл. інф. наполнитисА 743: 6, нлполълнитиса! 811: 11
наречие 1 ім. с. одн. знах. в. нарѣчье 718: 14
7
нареіри дієсл. інф. нареіри 781: 18, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. нареченъ 748: З
7
нареірисА дієсл. теп. ч. одн. З ос. нарчетьс 826: 21, теп.-майб. ч. одн. З ос. наречетСА 722:8
нарикати дієсл. теп. ч. мн. З ос. наричють 739: 17
нарицати дієсл. теп. ч. мн. З ос. нар^чають 723: 22, нар^чают 723: 19, імперф. одн. З ос. нар^чашеть 765: 2, пас. дієпр. теп. ч. мн. оруд. в. нарѣцаемъіми 846: З
7
нарочитъ прикм. одн. ч. наз. в. нарочитъ 799: 26, мн. ч. знах. в. нарочиты 800: 11
7
Наръвь топон. ж. одн. знах. в. наровь 813: 19, місц. в. наръви 812: 5
Насилиє 1 топон. с. одн. род. в. насильгд 824: 27
наслідити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн.(!) ч. наз. в. наследивши 813: 23
Настасиїд особ. ж. одн. наз. в. настасыа 810: 6
7
настати дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. наставшоу 775: 8, 776: 1
7
насьітитнса дієсл. інф. насытнтнса 834: 23, аор. мн. З ос. насъггишаса 735: і і
ндоутриіа присл. ндоутриА 756: 12, ндоутр'Ьіа 759: 18, 767: 10, 778: 6, 811: 8, 813: 4, 818: 5, 819: 7, 819: 13, 823: 24, 824: 25, 825: 2, 825: 9, 834: 26, 835: 3, 835: 8, 839: 2, 718:
23, 	737: 20, 751: 13, 752: 14, 752: 18, 785: 19, на оутрѣл 734: 22, наоутреіа 759: 16, 787: 9, 812: 26, 826: 1, 834: 17, ндоутреА 745: 28, 769: 19
ндоутр^н 4 присл. наоутрЪ 741: 2, 754: 26, 756: 11, ндоутрее 755: 9


762
Граматичний покажчик до Галицького літопису
начало 1 ім. с. одн. наз. в. начало 715: 22
начати дієсл. аор. одн. З ос. нача 748: 18, 775: 8, 806: 18, 807: 1, 843: 9, начать 779: 26, 786: 8, дв. З ос. начаста 801: 15, мн. З ос. начаша 780: 8, 796: 22, наказ, мн. 1 ос. начнсмк 750: 27, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. начсншилгь 828: 16
начатиє 1 ім. с. одн. місц. в. начатьи 722: 22
НАШЕ 27 займ. одн. ч. наз. в. ндшь 762: 14, 777: 19, 781: 2, 788: 10, 804: 11, 807: 18, 848:11, знах. в. 780: 4, дав. в. НАШЕМОу 763: 26, ж. наз. в. наша 779: 24, знах. в. нашої/" 757: 16, 775: 9, 795: 10, 816: 5, нашю 721: 9, род. в. нашеа 737: 12, нашее 776: 12, 810: 24, с. знах. в. наше 807: 15, 807: 19, мн. ч. знах. в. наша 752: 20, род. в. нашихъ 744: 16, 795: 8, наших 788: 11, 795: 10, 837: 17, оруд. в. нашими 812: 8
нашьствиє 2 ім. с. одн. знах. в. нашествіе 779: 5, місц. в. нашествии 841: 19
надати 2 дієсл. інф. напхати 734: 28, акт. дієпр. мин. ч. дв. дав. в. наехавшима 751: 18
• нв • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф нв 794: 27
•нг- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф! нг 795: 1
•нд • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ф7 нд 797: 20
не 371 част. НЕ 716: 19, 716: 21, 717:14, 717: 16, 717: 23, 718: 1, 718:15, 718: 16, 718: 16, 718: 20, 719: 2, 719: 4, 719: 5, 719: 14, 720: 11, 720: 16, 720: 17, 721: 6, 722: 15, 723: 11, 724: 21, 725: 2, 725: 17, 725: 23, 726: 11, 727: 1, 727: 12, 727: 14, 728: 25, 728: 27, 729: 9, 730: 16, 731: 1, 731: 10, 731:17,731:19,731:28,732:13,733:4, 733:23,733:28,734:5,734:27,736:8,736:12,736:19,736: 22,737: 7,737: 12, 738: 7, 738: 11, 738: 21, 738: 27, 739: 3,739: 14, 739:16,739:23, 740: 20,740: 26, 741:11,741:17,742:22,743:20,743:21,744:2,744:24,744:26,745: 2,745:5,745:19,745:28,745: 29, 746:13,746: 16,746:22,746: 27, 747: 6, 747: 14,747: 23,748: 1, 748: 9,748: 23,748: 25, 748: 27, 748: 28, 749: 11, 749: 26, 749: ЗО, 750: 1, 750: 10, 750: 11, 750: 11, 750: 14, 750: 17, 750: 31, 751: 7, 752: 3, 752: 4, 752: 6, 752: 26, 753: 5, 753: 6, 753: 21, 754: 21, 755: 8, 755: 13, 755: 17, 755: 22, 756:
20, 756: 21, 756: 26, 757: 2, 757: 5, 757: 7, 757: 11, 757: 12, 757: 25, 758: 3, 758: 18, 758: 25, 760: 5, 760: 8, 760: 20, 760: 23, 760: 27, 762: 16, 763: 6, 763: 15, 763: 27, 763: 28, 764: 8, 765: 3, 765: 4, 765: 5,765: 7,765:10,765:12,765:21,766: 5,767:10,768:1,768:4,768:19,768:21,769:1,769:17,769: 17, 769:20, 770: 2, 772: 2, 772: 7, 772: 12, 772: 27, 773: 14, 773: 18, 773:18, 774: 16, 774: 21, 775: 23, 776:10,777:3,777:24,777:28,778:14,778:15,779:1,779:17,779:24,779:27,780:2,780:16,781:
I, 781: 14, 781: 18, 781: 22, 782: 17, 783: 5, 783: 12, 783: 14, 783: 16, 783: 17, 783: 22, 784: 3, 784: 9, 784: 20, 785: 4, 785: 8, 785: 25, 786: 2, 786: 7, 786: 15, 786: 22, 787: 6, 787: 11, 787: 15, 787: 26, 788: 9, 788: 11, 788:18,788: 20,789: 3,789:4, 789: 24,789: 25, 790: 28, 791: 13,791: 22, 792:19, 792: 19, 792: 26, 793: 1, 793: 2, 793:4,793: 13, 794: 1,794: 6, 794: 13, 794: 27, 795: 4, 795: 13, 796: 7, 796:24, 797: 14,798: 2, 798: 20,799: 5, 799: 12, 799:17, 800: 5, 800: 27, 801:4,801: 13,801: 21,801: 23, 801: 27,802: 7, 802: 7, 802: 12, 802: 12, 802: 16,802: 27, 802: 27, 803: 3, 803: 12,803: 22,803: 23,804:13, 804: 16, 805: 2, 805: 7, 805: 21, 805: 26, 806: 3, 807: 8, 807: 13, 807: 17, 807: 23, 808: 4, 808: 8, 808: 12, 808: 25, 809: 7, 809: 16, 810: 15, 810: 24, 810: 26, 811: 8, 811: 25, 812: 17, 812: 26, 814: 25, 815: 18,815:19,817: 3,817:3,817:4,817:14,817:14,817:20, 818:2,819:4,819: 7,819:10,819:16,820:
II, 821: 7, 821: 16, 821: 20, 822: 5, 822: 11, 822: 20, 822: 21, 822: 21, 822: 22, 823: 10, 823: 11, 823: 13,823: 21, 824: 1, 824:14,824:15, 824: 18, 824: 24, 825:4,825: 14, 825: 21, 825: 23, 826: 7, 826: 12, 826: 26, 826:27, 827:4,828: 3, 829: 18, 829: 24, 830: 9, 830: 14, 831: 6, 832: 5, 832: 8, 832: 23, 833:4, 833: 9, 833: 16, 833: 24, 834: 8, 834: 8, 834: 9, 834: 25, 835: 5, 835: 10, 835: 28, 836: 12, 836: 14, 836:
21, 836: 25,837: 7, 837: 8, 837: 11, 838: 14,838: 27, 839: 6, 839: 23,839: 28,840:23, 841:13,841: 15, 841: 20, 841: 26, 841: 26, 842: 3, 842: 11, 843: 4, 845: 17, 845: 19, 845: 23, 846: 13, 846: 14, 846: 21, 847: 8,847:18,847:19,847:23, нѣ 753: 24,776:6, 815:25,823:3,837:2, ни! 839: 12, зайве не 788: 20, у скл. спол. и не ди 716: 25


763
Граматичний покажчик до Галицького літопису
• не • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і(г не 798: 11
З
невесьнши прикм. мн. ч. знах. в. нкснъіа 781: 4, ж. наз. в. нвснъіи 761: 23, знах. в. нбсньіа 760: 12
нево 1 ім. с. одн. род. в. неси 810: 29
Невръ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. неврд 751: 24
Нєвасть 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. нєваста 810: 22
НЄВИДАНЬНШИ 1 прикм. одн. ж. род. В. НЄВИДАНЬНОА 742: 12
невидѣние ім. с. одн. знах. в. невидѣние 755: 21, місц. в. невидѣньи 830: 1
невидѣныи 1 прикм. одн. ж. род. в. невидѣное 742: 14
нєвола їм. ж. одн. оруд. в. неволею 817: 21, 818: 26
7
невъ^можьно пред. не возможно 780: 27, 786: 12
невѣдомо 1 пред. невѣдомо 781: 15
невѣрд 1 ім. ж. одн. род. в. невѣръі 718: 4
невѣрьнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. невѣренъ 790: 17
невѣрьныи прикм. одн. ч. наз. в. невѣрнъіи 734: 12, невѣрнъіии! 764: 11, знах.-род. в. невѣрного 793: 6, мн. ч. наз. в. невѣрнии 729: 3, 775: 5, 783: 13, у знач. ім. 764: 5, род. в. невѣрьнъіхъ 766: 3, невѣрнъіх 727: 21, 754: 10, дав. в. невернъімъ 762: 12, місц. в. невѣрнъіх 763: 12
невѣрьствие 1 ім. с. одн. знах. в. невѣрьствие 787: 15
невѣрьство 1 ім. с. одн. знах. в. невѣрьство 761: 24
недостоинъ 1 прикм. дв. ч. наз. в. недостоинд 790: 10
недѣлА ім. ж. одн. знах. в. недѣл 811: 13, мн. род. в. недѣль 771: 16, 781: 20
нежели 1 спол. нежели 741: 5
Некентии особ. ч. одн. наз. в. некентии 827: 11, род. в. некѣнтиід 827: 10
некрьстиіднши * прикм. мн. знах.-род. в. у знач. ім. ч. некрстыдных 817: 22
нелѣпо пред. не лѣпо 770: 5, 776: 11
немоціьно пред. не моїрно 724: 16, 837: 23
непослоушьно 1 пред. не послоушно 831: 21
7
непрдвьдд ім. ж. одн. знах. в. непрдвдоу 823: 4, 829: 14
непрестдньно 1 присл. непрестдньно 760: 4
неприідтие 1 ім. с. одн. місц. в. непринятьи 824: 19
неслыхлныи 1 прикм. одн. ж. наз. в. неслъіхлндід 740: 16
нести 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. несы 780: 14
Несъдиловдід по чоловікові ж. одн. наз. в. не^диловдд 765: 1
несъдрдвие 1 ім. с. одн. наз. в. не^дрдвие 811: 23
нетьлѣньныи 1 прикм. мн. ч. знах. в. нетлѣньндд! 780: 7 о
нечьстивыи ° прикм. одн. ч. наз. в. у знач. ім. нечствъіи 780: 20, 800: 2, род. в. у знач. ім. нечствдго 786: 24, оруд. в. нечствъімъ 795: 17, мн. ч. наз. в. у знач. ім. нечствии 780: 25, род. в. нечствъіхъ 791: 9, у знач. ім. ч. нечстивъіх 779: 28, дав. в. у знач. ім. ч. нечствъімъ 790: 15
• Н5 • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і(г Н5 799: З
•н^* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г! н^ 800: 6


764
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ни 20 част. ни 716: 21, 720: 17, 724: 17, 725: 3, 756: 6, 756: 15, 757: 8, 757: 26765: 21, 766: 17, 779: 28, 790: 10, 790: 22, 797: 8, 817: 14, 821: 21, 821: 22, 834: 9, 839: 23, ни да оуповАЕТЬ 760: 22
• ни • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ни 805: 23
ниединъ 1 займ. одн. ж. дав. в. ни единой 739: 15 о
ниже прийм. з род. в. ниже 735: 8, 823: 20
никако 1 присл. никако 723: 15
Никола 3 особ. ч. одн. наз. в. никола 842: 7, дав. в. никол^ 751: 2, 751: 6, 775: 11, 830: 8
николиже 4 присл. НИКОЛИ же 783: 15, 802: 7, 836: 20, 846: 13
никоторый 1 займ. одн. ч. наз. в. никоторый 826: 12 о
никъгдаже присл. никогда же 745: 2, 846: 15
□
никъто займ. наз. в. никто 737: 9, род. в. никого 769: 1, 832: 5
никътоже 4 займ. наз. в. никто же 835: 28, 838: 27, род. в. же... ни... кого же 736: 21, дав. в. никомоу же 738: 18
никыиже 1 займ. мн. місц. в. ни... ки\ же 747: 25
ничьто 1 займ. знах. в. ничто 829: 19
ничьтоже займ. наз. в. ничтоже 793: 1, ничто же 736: 12, 738: 27, 739: 23, ничтож 794: 13, 794: 27, знах. в. ничтоже 717: 23, 842: 12, ничто же 722: 15, 747: 6, 747: 15, 753: 25, нишьто же 839: 12, же... ничто же 717: 15 о
Новогородъкъ топон. ч. одн. знах. в. новогородъкъ 831: 2, новогородокъ 838: 1
Н0ВЪГ0р0ДЪ 4 ТОПОН. Ч. ОДН. род. В. у скл. ТОПОН. НОВАГОрОДА СТОПОЛЧЬСКОГО 745: 5, дав. в. новоугородоу 731: 23, 816: 8, нов^городоу 818: 21
Новъгородъкъ топон. ч. одн. знах. в. новъгородокъ 828: 28, 831: 11
7
новъгородьекыи прикм. одн. ч. знах.-род. в. новгородьского 776: 21, ж. знах. в. новгородьскоую 819: 14
новъгородьць 3 ім. ч. мн. знах. в. новогородцѣ 838:19, оруд. в. новгородци 831:12, ново- городци 753: 14
нога 4 ім. ж. одн. місц. в. но^Ь 827: 19, дв. знах. в. 738: 23, род. в. ногоу 744: 26, місц. в. 778: 12
ножь ім. ч. одн. оруд. в. ножелль 808: 13, мн. оруд. в. ножи 781: 8
норовъ 1 ім. ч. одн. знах. в. норовъ 836: 20
носити 4 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. носа 716: 28, 827: 2, мн. ч. наз. в. носащє 826: 4, знах. в. 826: 20
ночь & ім. ж. одн. знах. в. ночь 718: 25, 739: 10, 752:16, 758: 17, 834: 16, род. в. ночи 758: 26 нощь 19 ім. ж. одн. наз. в. нощь 739: 18, знах. в. 734: 21, 739: 18, 775: 27, 785: 12, 830: 13, у знач, присл. 810: 26, 818: 4, род. в. нощи 734: 19, 734: 19, 755: 2, 785: 17, 805: 5, 805: 7, 811: 8, 819: 8, 835: 7, оруд. в. у знач, присл. нощью 794: 1, мн. знах. в. нощи 772: 2
ноудити дієсл. імперф. одн. З ос. ноудАше 823: 9, мн. З ос. ноудАХОут 824: 24
ноужА 4 ім. ж. одн. наз. в. ноужА 820: 7, дав. в. ноужи 791: 1, оруд. в. ноужею 778: 1, 819: 12
Ноуръ 1 топон. ч. одн. місц. в. ноур^ 808: 26
нъ 43 спол. нъ 789: 26, 801: 24, 815: 25, 818: 2, 826: 8, но 719: 5, 723: 22, 727: 3, 728: 27, 730: 17, 731: 2, 733: 5, 738: 22, 748: 7, 748: 10, 752: 6, 754: 21, 756: 28, 758: 18, 758: 25, 763: 15, 768: 1, 769: 2, 780: 2, 781: 2, 781: 19, 785: 4, 789: 5, 792: 20, 793: 5, 794: 2, 802: 16, 806: 3, 823: 14, 823: 17, 824: 1, 825: 4, 829: 25, 833: 21, 837: 2, 837: 12, 840: 1, 841: 15


765
Граматичний покажчик до Галицького літопису
НънадѢи (пор. Лндаи) 1 особ. ч. одн. дав. в. нънАдѣеки 817: 10
нынѣ 16 присл. нъінѣ 719: 17, 719: 17, 723: 19, 741: 1, 757: 6, 773: 20, 775: 15, нынѣ 783: 14, 807: 13, 807: 17, 817: 7, 847: 2, ннѣ 836: 9, 837: 16, ньнѣ! 808: 2, ннѣ! 773: 17
НѢзда 2 топон. ж. одн. род. в. нѣздъі 726: 16, нездъі 726: 16
нѣколикъ 3 місц. одн. с. наз. в. у знач. ім. нѣколико 793: 19, знах. в. у знач. ім. 824: 13, неколико 824: 5
нѣколькъ 1 займ. одн. с. знах. в. у знач. ім. нѣколко 755: 5
нѢкъгда 1 присл. нєкогда 763: 16
нѣкъде 1 присл. негдѣ 847: 6
нѣкыи 3 займ. одн. ч. род. в. нѣкоего 843: 20, оруд. в. некимь 844: 5, с. знах. в. нѣкое 767: 9 нѣмый 3 прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська нѣмъіи 725: 11, 744: 6, дав. в. у знач, прізвиська немомоу 750: 22
нѣмьць 13 ім. ч. мн. наз. в. нѣмьци 814: 12, нѣмци 729: 6, 784: 6, нѣмцѣ 816: 14, 818: 5, 824: 11, немци 816: 6, знах. в. нѣмцѣ 821: 5, 843: 10, дав. в. нѣмцемь 815: 27, немцем 814: 23, 816: 3, оруд. в. нѣмци 814: 1
нѣмьчьекыи 1® прикм. одн. ж. наз. в. нѢмцькаіа 836: 28, знах. в. нѣмѣцкоую 821:
1, 821: 4, род. в. нѣмѣцкои 837: 5, немѣцкога 836: 18, місц. в. нѣмѣцкои 825: 8, с. дав. в. немѣцкомоу 784: 5, мн. ч. наз. в. нѣмѣцкъіи 814: 3, місц. в. нѣмѣчкъіхъ 765: 21, у скл. топон. нѣмѣчьскъіхъ врдтѣхъ 778: 5
• НтОг • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ір* 809: 28
0 (а) 57 прийм. з місц. в. о 722: 21, w 719: 20, 720: 9, 720: 10, 722: 6, 722: 22, 724: 26, 727: 23, 731:23, 738: 21, 746: 13, 747: 5, 747: 6, 747: 14, 747: 15, 757:1, 759:11, 759:12, 769: 20,777: 25, 779: 25, 779: 27, 780: 6, 780: 7, 781: 15, 786: 4, 787: 18, 787: 18, 787: 18, 787: 23, 787: 23, 787: 24, 790: 14, 793: 5, 798: 8, 804: 16, 806: 11, w видѣ 808: 21, w 808: 22, 820:1, 823: 12, 823: 12, 824: 19, 826: 12, 827: 13, 827: 14, 828: 12, 834: 13, 836: 8, 836: 8, 836: 16, 837: 26, 840: 11, 841: 5, 841: 19, 842: 14, 848: 7
0 (6)14 прийм. із знах. в. w 717:13,738: 2,766:23,767:4,767:8,770: 27,779:21,781: 5,804:
2, 820: 22, 820: 22, 820: 23, 820: 23, 820: 25
0 (в) 8 виг. w 770: 22, 770: 24, 777: 16, 806: 26, 807: 24, 808: 5, 812: 17, 817: 5
оба $ числ. кільк. знах.-род. в. / род. в. Ц’Б'Ью 766:28, род. в. шбою 766: 6, дав. в. шб'Ьима 723: 10, 755: 14, 783: 1
ОБАПОЛЪ 1 присл. ШБАПОЛЪ 813: 10
ОБАПОЛЫ 1 прийм. з род. В. ШБАПОЛЪІ 832: 1
7
ове^и етнонім ч. мн. знах. в. ѵиве^ъі 716: 8, 716: 16
овидд 1 ім. ж. одн. місц. в. w видѣ 808: 21
овистоупити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. іѵвистоупи 760: 17
2
овити ѣ дієсл. теп.-майб. ч. мн. 3 ос. ѵивидоут 823: 24, особ. дієпр. одн. ж. у скл. плюскв. одн. 3 ос. вѣ... іѵвишлА 755: 16
обладати дієсл. інф. ^владати 790: 15, 805: 20, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. швлАДАКШоу 807: 26, пас. теп. ч. мн. ч. знах. в. шбладаємьі 806: 19
ОБЛАЧИТИ 1 дієсл. імперф. ОДН. 3 ОС. ШБЛАЧАШеТЬ 815: 3
Овличати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. шбличага 793: 3


766
Граматичний покажчик до Галицького літопису
обличити & дієсл. аор. одн. З ос. швличи 778: 4, 825: 6, 828: 11, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. шбличившю 747: 16, пас. мин. ч. одн. ч. дав. в. швличЕноу 737: 27, ж. наз. в. шблич^на 770: 23
овльстити 1 дієсл. аор. одн. З ос. швольсти 752: 8
обнажити дієсл. аор. одн. З ос. шбнажи 768: 11, 824: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шбнажиеъ 768: 14, дав. в. швнАЖИКШОу 762: 10 о
обновити дієсл. аор. одн. З ос. WBH0BH 845: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ѵивьновивъі и 788: 15
обои числ. збір. мн. род. в. ѵивоихъ 746: 7, 779: 11, 803: 7, 811: 20, дав. в. обоимъ 801: 22, двоимъ 790: 26, 804: 8
ОБОДОКЪ 1 ім. ч. одн. дав. в. шволокоу 802: З
ОБрАДОВАТИСА ДІЄСЛ. аор. ДВ. З ОС. ШБрАДОВАСТАСА 840: 11
обратити 3 дієсл. імперф. одн. З ос. шврАфАШЕ 842: 9, аор. одн. З ос. іѵврАТИ 744: 20, 745:9
оврАТИТИСА 8 дієсл. інф. шврАТИТИСА 716: 21, аор. одн. З ос. шврАТИСА 751: 28, 753: 21, 769: 22, 770: 10, мн. З ос. шврАТИШАСА 840: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. шврАТИвшюСА 729: 7, 763: 4
овроучити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. знах. в. швроучЕноую 750: 9
оврѣсти дієсл. аор. одн. З ос. швр^ТЕ 787: 21, 847: 20, 847: 23, мн. З ос. швр^тошА 825: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шврѣтъ 847: 6, мн. ч. наз. в. швр^тшЕ 841: 23
ОвоунмАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. швоуимАїд 738: 22
овоухлти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. швоухлвшю 716: 23
ОвъдьрЖАТИ дієсл. інф. швьдЕрЖАТИ 782: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. ШВДЕрЖАфОу 806: 6
ОБШКНОуТИ 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. без зв’язки ШБЫКЛИ 807: 23
обычаи ? ім. ч. одн. наз. в. кѵвычАИ 812: 20, 831: 23, дав. в. шбычаю 807: 19, 807: 22, 814: 17, шбьчаю! 807: 11, оруд. в. швычаемь 814: 26
ОБЬДЬрЖАНИе 1 ІМ. С. ОДН. МІСЦ. В. ШБЬДЕрЖАНЬИ 784: 19
ОБЬДЬрЖАТИ ДІЄСЛ. Імперф. ОДН. З ОС. ШБЬДЕрЬЖАШЕ 811: 24, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. повний швьдЕржАЕ 814: 4
овьстоупити 1 дієсл. аор. мн. З ос. швьстоупншА 782: З
ОвьгЬдѣти 1 дієсл. імперф. мн. З ос. швьсѣдАХОу 784: 20
овьсѣсти 3 дієсл. аор. одн. З ос. шбьсѢде 759: 22, дв. З ос. шбьсЬдоста 752: 16, мн. З ос. шбьгЬдоша 753: 15
овьходити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. дав. в. швьходАцюу 842: 21
ОБ кохати 4 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. шбьедеть 838:27, аор. одн. З ос. шбьеха 759:19, дв. З ос. шбь^хаста 752: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шбьехавъ 832: 12
ов^ть ім. ч. одн. знах. в. шв^ть 821: 6, 836: 12, род. в. шб^та 837: 8
овечати 1 дієсл. аор. дв. З ос. шб^часта 791: 18
Ов^ціАТИ дієсл. теп. ч. одн. З ос. шв^фАЕТЬ 837: 1, аор. одн. 1 ос. швѣфАхъ 783: 12, З ос. шв±фА 783: 19, 832: 8, 847: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. швѣфАВЪ 809: 8


767
Граматичний покажчик до Галицького літопису
.о
ОбѢціатиса дієсл. аор. одн. 1 ос. овѢціахса 837: 6, 3 ос. обѢціаса 733: 26, 738: 23, 842: 25, одн. (!) З ос. 796: 25, мн. З ос. обѢціашаса 792: 21, обѢціаша са 816: 6, обѢціашас 815: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. обѢціабса 836: 14
ОвѢціЕВАТИ 1 дієсл. імперф. одн. З ос. обѢціевашеть 837: 13
ОвѢціЕВАТИСА 4 ДІЄСЛ. ІМПерф. ОДН. З ОС. ОвѢціЕВАШЕТЬС 837: 10, МН. З ОС. ОвѢціЕВАХОуСА 835: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. обѢціебаіаса 827: 2, мн. дав. в. обѢціебаюціимса 828: 14
окати 1 дієсл. інф. окати 736: 14
080 4 спол. у скл. спол. ово... ово 821: 19, 821: 19, 839: 8, 839: 8
ОВОГДА 6 присл. овогда 777: 7, 777: 7, 820: 8, 820: 9, 829: 12, 829: 13
овоціь 1 ім. ч. одн. род. в. воціа! 758: 22
овъ 1 займ. одн. с. наз. в. се ли wbo ли 730: 24
ОВЬЦА 1 ім. ж. мн. род. в. овѣць 783: 25
огнь 7 ім. ч. одн. наз. в. огнь 844: 18, род. в. огна 761: 20, 844: 25, дав. в. огневи 792: 1, оруд. в. огньмь 780: 20, 782: 10, огнемь 762: 8
ОгрАДА 1 ім. ж. мн. знах. в. огрлды 823: 26
0ДИНАК0 присл. у знач. вст. сл. одинако 755: 13, 760: 26, 761: 23, 772: 7, 772: 27, 792: 26, 793: 4, 797: 26, 812: 1, 812: 22, 823: 10, 827: 3, 833: 6, 841: 1, одико! 760: 14, 765: 8, закреслено [одинако] 760: Т1
одинъ (а) числ. кільк. одн. ч. наз. в. одинъ 828: 1, 832: 4, 832: 10, 844: 15, у знач. займ. 763: 17, знах.-род. в. одиного 840: 3, у знач. займ. 832: 12, род. в. 796: 16, дав. в. одиномоу 770: 21, 827: 27, 832: 24, 847: 5, у знач. займ. одномоу 832: 13, ж. місц. в. одинои 790:21
одинъ (6 — ‘єдиний’) 1 прикм. одн. ч. місц. в. кільк. одиномъ 721: 10
Одовичь 1 патронім ч. одн. оруд. в. одовичемь 754: 9
одолѣти 10 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. одолѢеши 817: 5, аор. одн. 3 ос. одолѣ 737: 23, 797: 11, 820: 19, 822: 16, мн. 3 ос. одолѢша 730: 12, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. одолѣвъ 835: 12, род. в. одолѢвша 715: 27, дав. в. одолѣвшоу 809: 25, мн. дав. в. одолѣвшимъ 840: 9 о
ОдрА топон. ж. одн. знах. в. одроу 826: 2, одр^ 821: 27
ОДЪВА 3 присл. w два 729: 5, 755: 27, 811: 4
одьнако 1 присл. у знач. вст. сл. однако 771: 8
ОДЬрЖАТИ 5 дієсл. інф. одержати 760:25, 789:19,790:19, аор. одн. 3 ос. одЕрьжл 761: 26, особ. дієпр. ОДН. Ч. у скл. ПЛЮСКВ. ОДН. 3 ОС. ОДЕРЖАЛЪ... бѢаше 789: 1
ож« 8 спол. 716: 19, 725: 23, 754: 21, 772: 23, 807: 14, 814: 25, 829: 23, 846: 18 О
ожидати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ожидаа 745: 8, дав. в. ожидаюцію 775: 21
ожити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. оживъшю 716: 10
О^Еро ім. с. одн. наз. в. о^Еро 840: 6, знах. в. 840: 2, місц. в. о^Ерѣ 818: 27, мн. дав. в. о^ЕрАМЪ 794: 26 а
Оканьныи прикм. одн. ч. наз. в. оканьны 762: 15, ж. род. в. оканьныіа 841: 4, мн. ч. знах. в. оканьнъіа 716: 13
оклеветати 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 3 ОС. ОКЛЕВЕТАЛ... еть! 747: 13
око 5 ім. с. одн. знах. в. око 737: 18, дв. знах. в. очи 817: 6, оруд. в. очима 777: 26, 824: 15, 824: 23


768
Граматичний покажчик до Галицького літопису
оковати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. шковавшє 728: 8
около прийм. з род. в. около 829: 25, 830: 17, школо 721: 17, 730: 17, 730: 18, 739: 11, 739: 11, 746: 3, 746: 15, 751: 17, 756: 15, 761: 20, 766: 9, 776: 5, 779: 16, 785: 19, 795: 23, 795: 25, 796: 11, 797: 21, 798: 12, 799: 4, 806: 26, 819: 25, 824: 7, 829: 11, 839: 22
окольнии 1 прикм. мн. ж. / с. наз. в. школнаід 825: 13
окроугь прийм. з род. в. шкроугь 842: 21, 846: 2
окроужити 1 дієсл. аор. одн. З ос. шкроужи 784: 17
окръстъ 4 прийм. з род. в. шкрсть 725: 4, 759: 20, 843: 15, 844: 19
а
окрьстьнии J прикм. мн. ж. знах. в. шкрестьнАга 825: 22, с. знах. в. шкрстьнАїа 823: 1, у знач. ім. 824: 8
□
окрьстьнши J прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. шкрстьндіа 824: 10, 824: 21, с. (!) знах. в. 825: 13
окъно 1 ім. с. мн. наз. в. шкъна 843: 20
Олекса особ. ч. одн. наз. в. шле^а 839: 25, оруд. в. шлексию! 751: 11
Олєксандровичь 1 патронім ч. одн. наз. в. шлєксандрович 803: 11
Олександръ 35 особ. ч. одн. наз. в. олександръ 745: 16, шлександръ 720: 4, 720: 17, 720: 19, 721: 4, 721: 6, 721: 11, 725: 12, 727: 16, 728: 24, 764: 9, 767: 5, 770: 4, 771: 3, 771: 25, шлександро С 754: 2, лександръ! 733: 26, знах.-род. в. шлександрд 729: 26, 733: 24, 763: 9, род. в. 730: 22, 739: 10, 739: 21, дав. в. шлександроу 720: 9, 721: 14, 733: 28, 736: 21, 763: 9, 764: 15, 766: 1, шлександрови 728: 26, 745: 26, оруд. в. шлександромъ 762: 5, 763: 1, 770: 8
оли 1 спол. у скл. спол. шли и 764: 26
оли 4 част ѵили 769: и, 769: 24, у скл. прийм. шли и до 721: 18, 764: 13
оловиръ 1 ім. ч. одн. род. в. шловирд 814: 21
олово 1 ім. с. одн. род. в. шловд 844: 1
Олоуєвичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. шлоуевичд 732: 22
олъ 1 ім. ч. одн. род. в. шлоу 747: 27
олътдрь ім. ч. одн. наз. в. волтарь 845: 5, знах. в. шлтдрь 843: 21
Ольгъ (а) 1 особ. ч. одн. дав. в. шлгови 744: 15
Ольгъ (б) топон. ч. одн. знах. в. шлегь 812: 15, род. в. шлгд 812: 25
олыгк 1 част. у скл. прийм. шлнѣ до 734: 18
Ольшиє 1 топон. с. одн. род. в. олєшьа 735: 10
Олюевичь 1 патронім ч. одн. наз. в. шлюевичь 743: 24
Оладь 1 ім. ж. мн. род. в. шладіи 742: 10
Омиръ 1 особ. ч. одн. наз. в. шмиръ 770: 22
омрачити 1 дієсл. аор. мн. З ос. шмрачиша 785: 15
онамо 1 присл. шнамо 841: 21
Ондреи 1 особ. ч. одн. наз. в. шндр^и 795: 25
Оноуть 1 топон. ч. одн. знах. в. оноуть 735: З
Онъ ИЗ займ. одн. ч. наз. в. онъ 829: 24, шнъ 727: 17, 746: 22, 778: 13, 780: 15, 791: 23, 791: 24, 793: 13, 805: 22, 809: 15, 815: 1, 824: 24, 827: 7, шн 738: 22, 748: 26, 753: 20, 771: 19, 790: 11, 795: 4, 807: 17, 807: 19, 822: 5, 826: 7, 826: 26, 828: 6, 833: 24, 837: 11, 842: 5, 848: 2, род. в. шного 841: 6, дав. в. ономоу 734: 24, шномоу 716: 21, 716: 22, 731: 18, 732: 12, 738: 21, 749: 11, 749: ЗО,


769
Граматичний покажчик до Галицького літопису
750: 11,751:5, 751: 10, 751:27, 751:28, 752: 27, 757: 17, 760: 14, 763:4, 765: 12, 788:9, 789: 27, 801: З, 803: 1, 807: 16, 817: 2, 827: 3, 829: 15, 830: 14, 832: 22, 837: 5, 837: 22, 842: 2, ж. наз. в. шна 723: 15, місц. в. шнои 782: 13, с. місц. в. шномь 780: 2, дв. ч. наз. в. чина 770: 6, 811: 2, 848: 9, дав. в. шнѣма 815: 15, мн. ч. наз. в. шни 721: 2, 723: 1, 724: 26, 745: 7, 747: 6, 755: 19, 755: 20, 755: 21, 757: 15, 767: 1, 777: 18, 786: 9, 792: 21, 796: 25, 813: 17, 828: 6, 828: 7, 829: 21, 833: 15, 840: 1, 842: 23, 848: 13, знах. в. шнъі 755: 20, знах.-род. в. шнѣ\ъ 834: 4, дав. в. шнѣлль 755: 12, 762: 16, 767: 28, 812: 1, 839: 26, онѣм 832: 26, шнѣм 738: 5, 749: 2, 763: 25, 769: 3, 792: 26, 798: 15, 799: 11, 802: 14, 829: 17, 848: 10, шнемь 792: 22, 797: 24, шнем 725: 4, 725: 21, 734: 27, 742: 14, 756: 14, 759: 23, 768: 19, 769: 17, 776: 18, 798: 2, 830: 10, шнѣмо! 726: 11, шньмь! 799: 9
Опава топон. ж. одн. знах. в. шпавоу 821: 10, род. в. шпавы 822: 15, 824: 26, дав. в. шпавѣ 822: 13, 823: 1, місц. в. 823: 21
опавьскши 1 прикм. одн. ж. знах. в. шпавьскоую 821: 15
Опи^а 1 особ. ч. одн. наз. в. шпи^а 827: 1
спать присл. шпать 772: 19, 784: 12
Орати 1 дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. шрють 792: 13
Орельскъ 1 топон. ч. одн. дав. в. шрельскоу 720: 23
ороужиє ім. с. одн. знах. в. шроужье 822: 27, 828: 10, род. в. шроужьга 814: 16, дав. в. шроужью 814: 12, оруд. в. шроужьемь 767: 28
ороужьникъ 5 ім. ч. мн. наз. в. шроужници 765: 24, знах. в. шроужники 761: 7, дав. в. шроужьниколгь 765: 22, 790: 9, шроужниколл 833: 9
ороужьнши 1 прикм. мн. род. в. ч^роужныхъ! 832: З
Орь 1 особ. ч. одн. дав. в. шреви 716: 15
орьлъ ім. ч. одн. наз. в. шрелъ 716: 4, 845: 9, мн. дав. в. шрлолгь 802: 2, шрлом 802: 4
Орѣшькъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. у знач, прізвиська шрѣшьколѵь 751: 11
0СВАТИТИ 1 дієсл. аор. одн. З ос. шсти 845: 14
осень 1 ім. ж. одн. род. в. шссни 776: 7
осквьрнение 1 ім. с. одн. род. в. шсквернениА 737: 13
осквьрнити 1 дієсл. імперф. мн. З ос. шсквернАХОу 722: 10
ОСКлавитисА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шсклавивсА 722: 17
оскепище ім. с. одн. дав. в. шскѣпицію 768: 24, оруд. в. шскѣпиціемь 757: 14 ославити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. оруд. в. шславленомь 777: 27 ослѣпити 1 дієсл. аор. одн. 1 ос. шслѣпихъ 817: 6
Осоволога 1 топон. ж. одн. дав. в. шсоволо^ѣ 825: 25
осовьнши 1 прикм. мн. ч. наз. в. шсовнии 792: 20
ОСОвѣ 1 присл. шсовѣ 837: 12
оставити дієсл. інф. шставити 72Т. 14, аор. одн. З ос. шстави 719: 20, 727: 20, 737: 10, 777: 5, 782: 22, 800: 25, 802: 26, 836: 13, дв. З ос. шстависта 754: 15, мн. З ос. шставиша 782: 10, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки шставилъ 772: 8, мн. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки шставили 792: 12, одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. шставилъ... вѣ 717: 19, вѣ... шставилъ 847: 12, наказ, одн. 2 ос. шстави 836: 26, шставь 810: 23, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шставивъ 717: 8, 779: 14, 787: 13, 830: 26, дав. в. шставивъшоу 764: 15, шставившю 761: 6, ж. наз. в. шставивши 727: 21, мн. ч. наз. в. шставлешс! 752: 1


770
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ОСТАВитиса дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. шставаешюс 739: 16, дв. дав. в. ІѴСТАВИВШИМА СА 717: З
ОСТанъкъ ім. ч. одн. наз. в. шстанокъ 720: 14, знах. в. 791: 5, місц. в. юстанцѢ 720: 9
19
ОСТати 1Zr дієсл. аор. одн. З ос. шста 793: 1, 822: 8, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки шстааъ 758: 13, у скл. плюскв. одн. З ос. бѢ... шстааъ 788: 20, шстааъ бѢ 792: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. юставъшю 716: 14, шстдвшоу 751: 27, 803: 13, 811: 15, шставшю 716: 9, с. дав. в. 719: 16, мн. род. в. у знач. ім. с.(?) <ѵставши\ъ 746: 5
ОСТАТИСА 7 дієсл. інф. шстатиса 739: 14, са шстати(с)! 823: 18, у скл. майб. ч. І одн. З ос. не имать WCTATKCA 718: 15, не имать wctathć 760: 8, аор. одн. З ос. WCTACA 844:16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. шстдвьшоуСА 763: 21, 770: 20
Островъ 1 топон. ч. мн. місц. в. ѵистровихъ 835: 8
9
островъ ІМ. Ч. ОДН. дав. В. у СКЛ. ТОПОН. ШСТрОВОу ВАрАЖЬСКОМОу 741: 19, місц. в. метрові 789: 7 о
острогъ ім. ч. одн. знах. в. шетрогь 811: 4, род. в. шстрогА 811: 7
7
острожитисА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. острожившимъСА 810: 26, шстрожившимсА 810: 25
острожьнши 1 прикм. мн. дав. в. ѵистрожнъімъ 725: З
ОСТрОТА 1 ім. ж. одн. род. в. ѵистротъі 769: 6
острый 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. кл. в. шстръіи 736: 17
остоупити (‘оточити’) 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. шстоупдЕномоу 837: 23
ОСТОуПАЕНИЄ 1 ІМ. С. ОДН. ЗНаХ. В. ШСТОуПАЕНИЕ 728: 17
остьдпити 1 дієсл. аор. одн. З ос. іи стодп и 784: 18
осѣкъ ім. ч. одн. род. в. чѵсѢка 827: 25, дав. в. осѣкоу 827: 24
ОсѢціиса дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. ѵисѣкдъсА есть 827: 23, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. шсѢкшимса 798: 16
Ота 1 особ. ч. одн. наз. в. штд гдрЕТЕНьникъ пѣтовьекыи 814: 8
отворити дієсл. інф. створити 760: 12, аор. мн. З ос. ѵитворишА 720: 6
отити дієсл. аор. одн. 3 ос. $иде 729: 15, 739: 22, 772: 13, 786: 13, 788: 12, СЗидеть 836: 14, мн. 3 ос. СЗидоша 732: 9, 747: 7, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. СЗшед 825: 7, знах.-род. в. Ссшедша 774: 14, дав. в. СЗшедшю 811: 14, мн. дав. в. Сшедшимъ 742: 15
отрокъ (а) 8 ім. ч. одн. знах.-род. в. ѵитрокд 832: 16, мн. наз. в. ѵитрочи 830:6, троци! 784: 20, знах. в. штрокъі 769: 2, род. в. строкъ 763: 22, 764: 4, 832: 3, оруд. в. штрокъі 775: 3
Отрокъ (б — Атрак) особ. ч. одн. знах.-род. в. ѵитрокд 716: 8
7
отрочд ім. с. мн. род. в. штрочдтъ 779:1, 781: 14
отъ 159 ПрИйм. з род. в. отъ 843: 20, ГО 716: 26, 721: 22, 722: 9, 724: 8, 725: 6, 725: 8, 725: 8, 725: 10, 725: 12, 726: 17, 729: 16, 730: 9, 730: 10, 730: 15, 730: 22, 731: 22, 732: 5, 732: 26, 734: 13, 736: 21, 736: 22, 736: 23, 736: 23, 738: 14, 738: 19, 739: 10, 739: 22, 740: 2, 740: 10, 741: 24, 744: 9, 744: 25, 746: 7, 747: 17, 747: 18, 749: 11, 754: 3, 754: 18, 755: 19, 757: 19, 757: 27, 758: 27, 759: 21, 760: 9, 760: 17, 760: 25, 760: 26,761: 6, 762: 13,762: 24, 763: 17, 764: 24, 765: 17, 766: 6,766: 21, 766: 26, 768: 16, 768: 24, 769: 5, 771: 7, 771: 19, 772: 13, 773: 3, 773: 16, 775: 28, 777: 6, 779: 11, 779: 11, 779: 28, 780: 7, 780:15, 781:4,781: 12, 781:14, 781:20, 782: 8,784:21, 784: 23, 785:4, 785: 22, 786: 13, 786: 24, 787: 7, 787: 10, 787: 25, 788: 23, 789: 1, 789: 20, 790: 2, 792: 3, 792: 15, 792: 16, 793: 11, 793: 20, 793: 25, 795: 7, 795: 19, 799: 13, 801: 4, 801: 21, 801: 23, 801: 24, 803: 6, 803: 7, 803: 8, 804: 13, 804: 24, 806: 12, 810: 11, 811: 7, 811: 8, 811: 20, 813: 20, 814: 15, 814: 18, 817: 7, 817: 23, 819: 6,


771
Граматичний покажчик до Галицького літопису
819: 6, 819: 21, 820: 16, 820: 20, 821: 25, 826: 5, 826: 22, 827: 3, 827: 8,827: 8,827: 9, 827: 9,827: 10, 827: 15, 828: 14, 830: 20, 831: 3, 831: 3, 831: 15, 835: 1, 836: 5, 838: 24, 838: 25, 838: 28, 840: 5, 841: 4, 841: 10, 841: 11, 841: 14, 843: 22, 843: 25, 844: 1, 844: 6, 844: 14, 844: 25, 845: 3, 845: 8, 845: 25, 846: 7, у скл. прийм. (?) І5... ради 800: 5
2
ОТЬВИТИСА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. шкикшимьса 764: 26, (Звивъшиса! 770: 28
отьв^гноути 1 дієсл. аор. одн. З ос. (Зв^же 725: 26
Отьв^ціати & дієсл. аор. одн. З ос. (Зв^ща 791:12, 795: 9, дв. З ос. СЗв^ціаста 848: 9, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ше^ціавъ 778: 13, 848: 3, дав. в. СЗв^ціАВШОу 751: 5, 834: 8, мн. дав. в. шв^ціавшимъ 816: З
отьгьндти 1 дієсл. інф. Агнати 842: 6
2
Отьдати дієсл. інф. Сідати 790: 8, аор. одн. З ос. Вдасть 809: 24
отьити * дієсл. інф. штоитн 757: 12
отькоудоу 1 присл. Бікоудоу 722: 22
ОТЬАОЖИТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. ві; СЗаожиаъса 733: 12 отъдоучити 1 дієсл. наказ, мн. 2 ос. (^доучите 789: 27
ОТЬДОучитисА 1 дієсл. інф. са (^доучити 823: 21
отьмьстиє 1 ім. с. одн. знах. в. Бімьстье 788: 13
ОТЬПроситисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шпросивСА 729: 16
2
отьпоустити дієсл. аор. одн. З ос. шпоусти 829: 6, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в.
СЗпоуціенъ 808: 18
2
ОТЪ РАДИТИ ДІЄСЛ. особ. дієпр. ОДН. Ч. у СКЛ. перф. ОДН. З ОС. СЗрАДИА єсть 794: 20, у скл. плюскв. одн. З ос. Щадилъ вѣ 830: З
отьстоупАТИ 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. ^стоупАи 749: 11
отъстоупити 5 дієсл. імперф. мн. З ос. СЗстоупАХОу 755: 19, 755: 20, аор. одн. З ос. ^стоупи 739: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. СЗстоупидъ sł 738: 28, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. СЗстоупившю 736: 21
отъстоупитисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. СЗстоупивсА 791: 10 отъсъаати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. Сославъ 823: 8 ОтъгЬціи 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. СЗгЬкшилѵъ 842: 5
отьтоудд 7 присл. ЯтоудА 765: 18, 772: 26, 778: 10, 788: 25, 793: 9, 795: 6, 838: 20 отьтоуддже 15 присл. СЗтоудА же 729: 18, 770: 25, 772: 16, 781: 25, 792: 11, 806: 16, 807: 2, 809: 21, 813: 18, 816: 17, 818: 9, 819: 14, 819: 17, 826: 8, 828: 24
а
отьтоудоу J присл. штоудоу 735: 2, 748: 2, 750: 21
отьтоудоужс 15 присл. СЗтоудоуже 741: 17, 781: 17, СЗтоудоу же 724: 28, 726: 13, 735: 7, 743: 6, 749: 4, 749: 12, 750: 2, 750: 19, 751: 8, 761: 13, Ятудоу же 749: 7, Ядоу же! 735: 12, Ятоу же! 806: 18
отьтоуд^жє 1 присл. СЗтоудѣже 726: З
отъѣхати дієсл. аор. мн. З ос. СчгѣхАША 16, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. йгЬхАВШИЛгь 743: 11
отъідти дієсл. аор. дв. З ос. СЗіаста 798: 9, мн. З ос. (Зіаша 726: 17, 734: 14, 798: 23 отьць 58 іМе ч. одн. Наз. в. ѵиць 753: 9, 789: 11, 808: 5, 833: 24, кл. в. СЗче 753: 18, знах.-род.
в. ГОца 747: 12, 753: 9, шца 837: 3, шча 791: 17, род. в. Яца 730: 1, шца 726: 25, 763: 3, 766: 17,


772
Граматичний покажчик до Галицького літопису
778: 4, 813: 23, 827: 9, 829: 5, 844: 14, дав. в. шцю 744: 11, 760: 3, 779: 12, 789: 11, 828: 11, 829: 4, 830: 19, 837: 6, 837: 22, шчю 777: 20, 791: 20, шцьмь! 791: 15, місц. в. шци 839: 17, мн. знах. в. штци 724: 21, род. в. шць 788: 11, 795: 8, 795: 12, шцвь 814: 26, дав. в. шцмь 806: 25 І одн. оруд. в. шцмь 748: 5
Q
СТЬЧина ім. ж. одн. знах. в. штчинсу 721:10,732:11,737:28, ючинсу 750:23, всштчинсу! 819: 23, род. в. штчины 776: 12, шчины 806: 3, місц. в. ючиггѣ! 790: 14
стьчичь 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. штчича 724: 7
стьчьствие 1 ім. с. мн. оруд. в. шчьст-вии 724: 24 О •—■ •—■
стьчьствс ім. с. одн. знах. в. шчьствс 719: 18, шч ство 722: 5
стати дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. юимсть 829: 23, аор. одн. З ос. ша 731: 21, мн. З ос. СЗаша 777: 6, 784: 8, С5ша! 811: 18
ОХАБИТИСА 1 ДІЄСЛ. Інф. ШХАБИТИСА 801: З
0х0ЖА 1 топон. ж. одн. род. в. шхоже 799: 4
сшити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. юшить 814: 22
сшсунзнз 1 присл. шшсунзнз 767: 25
Павьлсвичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. павлсвича 838: 5
Павьль 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. павла 753: 18
ПАГСуБА ім. ж. одн. знах. в. ПАГСувсу 845: 12, ПАГСуву 845: 13, род. в. ПАГСувы 749: 26 падати z дієсл. імперф. мн. З ос. ПАДАХОу 798: 3, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. падаю- ірнлиь 811: 20
паксславль прикм. одн. ч. знах. В. ПАКССЛАВЛЬ 731: 5, ПАКССЛАВЬ 756: 23, оруд. В. ПАКСС- лавлимь 731: 15
Паксславь 8 особ. ч. одн. наз. в. паксславь 731: 13, 749: 4, 756: 18, знах.-род. в. пакссла- ва 731: 1, 756: 17, дав. в. плкссллвсу 731: 13, ПАКАСЛАВСу! 757: 9, оруд. в. паксславслгь 754: 1
паксстити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. паксстаціимь 736: 9
пакссть ім. ж. одн. род. в. пакссти 769: 18, 835: 5, мн. знах. в. 783: 11
пакы 23 присл. пакы 756: 12, 777: 3, 778: 14, 785: 18, паки 766: 15, 829: 4, 829: 8, 845: 14, 845: 15, пакы 800: 24, 804: 3, 817: 7, 826: 8, 829: 9, 832: 22, 833: 5, 833: 8, 833: 16, 835: 13, 842: 9, 843: 7, 847: 21, пакьіи! 796:3 о
пакы част. пакы 794: 16, паки 741: 12
ПАМьфилсвь 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська евыѣвии и плмьфилъвс! 820: 14 палѵать 1 ім. ж. одн. знах. в. памать 836: 4
7
папа ім. ч. одн. наз. в. папа 826: 19, знах. в. пдпоу 837: 3, род. в. папы 827: 3, 827: 10, папѢ 826: 5, дав. в. 817: 4, 817: 8
папинъ 1 прикм. мн. ч. наз. в. папини 826: 4
плрсвькь 1 ім. ч. одн. оруд. в. плрсБКСлгь 737: 26
пасти (‘упасти’) дієсл. аор. одн. З ос. падє 734:4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. падь 806: 13, 826:11, дав. в. плдшсу 808: 24, мн. ч. наз. в. падшє 778: 11, 803: 7, род. в. падши\ь 769: 25, 822: 20, дав. в. падьшилгь 779: 10, падшимъ 812: 2
пастиса (‘упасти’) 2 дієсл. інф. пастиса 773: 16, аор. одн. З ос. падєса 801: 12
ПАтриАрхь 1 ім. ч. одн. наз. в. ПАтр±Архь 729: 5


773
Граматичний покажчик до Галицького літопису
пачє 1 присл. вищ. ст. пачє 748: 8
пачє 1 част. пачє 834: 21
перевести 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. переведенА 740: 15 переводити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. пєрєводА 753: 17 передАТИ дієсл. аор. одн. З ос. передА 748: 20, мн. З ос. передАША 759: 23 і
ПереДАТИСА ДІЄСЛ. аор. МН. З ОС. ПереДАШАСА 786: 10
передъ (а) прийм. із знах. в. передъ 718: 26, пере данила 775: 19
передъ (6) $ прийм. з оруд. в. передъ 782: 19, пєрєдь 733: 8, 758: 18, перед 829: 2, 836: 24 і
передьнии А прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. переднАїА 820: 9
13 перейти дієсл. інф. перейти 743: 14, 749: 1, 759: 13, аор. одн. З ос. перейде 743: 16, 761: 14, переидеть 767: 11, мн. З ос. переидошА 759: 17, перейдошА 742: 23, 742: 26, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки перешл4к! 771: 17, у скл. умов. мн. З ос. перешли бъіша 720: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. перешедшоу 840: 23, мн. дав. в. перешедшимъ 741: 23 Пєремиль топон. ч. одн. знах. в. пєремиль 730: 22, 753: 2, дав. в. перемилю 770: 25, місц.
в. перемили 746: 29
ПереМЪЛВЛИВАТИ 1 ДІЄСЛ. Інф. ПереМОЛЪВЛИВАТИ 786: 8
Перемишль 18 топон. ч. одн. знах. в. перемъішль 724: 18, 731:12, 731: 21, 748: 16, 748: 20, 763: 10, 776: 19, 777: 6, 793: 23, 797: 4, перемышль 797: 5, 800: 26, дав. в. перемъішлю 733: 6, 764: 8, псрсмъішьлю 748: 19, перемьшлю! 800: 22, місц. в. перемъішли 723: 4, 733: 8 а перемишльській прикм. одн. ч. дав. в. перемшшльскомоу 793: 25, ж. знах. в.
перемъішльскоую 789: 18, перемъішлескоую 747: 7
Перен’ѣжько 1 особ. ч. одн. наз. в. пєрєн±жько 735: 2 і
перестАТи дієсл. аор. одн. З ос. перестл 805: 7
перестроилъ 1 ім. ч. одн. род. в. перестр^ЛА 772: 24
Пересъпьницл 5 топон. ж. одн. знах. в. перєсопьницю 728: 11, пересопницю 722: 20, 751: 16, род. в. пересопниіѵѣ 797: 21, пєрєсопници 725: 10
пересъпьничьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. пересопницкъіи 729: 24
перста™ 1 дієсл. інф. пере^хл™ 796: 7
ПереіАСллвль топон. ч. одн. знах. в. переіАСЛлвль 781: 26, дав. в. перєіАСЛлвлю 806: 15
Петровичь 1 патронім ч. одн. наз. в. петровичь 754: 4
Петръ х особ. ч. одн. наз. в. Петръ 724: 13, род. в. петрл 827: 9 печлль ім. ж. одн. знах. в. печлль 759: 12, 841: 16, місц. в. пєчали 784: 10, 805: 26
печлльнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. печАленъ 823: 11
печАльныи 1 прикм. мн. дав. в. печАлнымъ 846: 20 о
печАТЬНИКЪ ім. ч. одн. наз. в. псчатникъ 792: 8, дав. в. печАТНИКоу 791: 6
печерл 1 ім. ж. одн. дав. в. у скл. топон. печері домАМири 793: 7 о
Пиньскъ топон. ч. одн. знах. в. пинескъ 797: 23, род. в. пиньска 798: 14, дав. в. пиньскоу 788: 25, 818: 24, місц. в. пиньскѣ 798: 8, 798: 17, 798: 25, пиньски 798: 14
пиньскыи & прикм. одн. ч. наз. в. пиньскъіи 753: 6, знах.-род. в. пиньскаго 720: 20, пинь- ского 754:16, ж. знах. в. пиньскоую 800:1, с. дав. в. пиньск^моу 797:25, мн. ч. наз. в. пиньсц^и 818: 25


774
Граматичний покажчик до Галицького літопису
пинанинъ ім. ч. мн. наз. в. пинанє 750: 26, дав. в. пинаномъ 752: 3, оруд. в. пинанъі 753: 14
о
пиръ ім. ч. одн. наз. в. пиръ 762: 25, місц. в. пироу 763: 16
писаннє 1 ім. с. одн. наз. в. писаннє 767: 20
писати 9 дієсл. інф. писати 724: 17, 800: 5, 820: 8, 820: 9, 836: 9, теп. ч. одн. З ос. пишеть 770: 23, 833: 20, аор. мн. 1 ос. писахомъ 820: 11, 842: 13
пнскоупиіА 1 ім. ж. одн. наз. в. пискоупыа 740: 15
пискоупъ 13 ім# ч. Одн. Наз. в. пискоупъ 740: 5, 740: 10, 740: 12, 814: 6, 816: 22, 817: 17, 846: 6, знах.-род. в. пискоупА 826: 24, 842: 18, дав. в. пискоупоу 777: 22, оруд. в. пискоупомъ 845: 15, дв. знах. в. пискоупА 837: 4, мн. наз. в. пискоупА 739: 25
ПИТАТИСА 1 дієсл. імперф. одн. З ос. питашєса 748: 6 о
пити ° дієсл. інф. пити 807: 23, теп. ч. одн. 2 ос. пьешн 807: 14, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. пью 807: 17, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь... пилъ 807: 16, одн. З ос. без зв’язки пилъ 716: 11, наказ, одн. 2 ос. пии 807: 18, 807: 24, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пивъ 744: 22
о
питне ім. с. одн. знах. в. питье 807: 15, 807: 19
плавати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. плавающимъ 802: 5
Плавъ 1 топон. ч. одн. дав. в. пллвоу 735: 4
плакатиса z дієсл. імперф. одн. З ос. плакашєса 727: 15, аор. мн. З ос. плакашаса 737: 19 7
пламєиь ім. ч. одн. род. в. плАмени 841: 10, дав. в. 841: 7
пламаиъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. пламамъ 748: 4
ПЛАТИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. платили соуть 835: 26
плачь 1 ім. ч. одн. наз. в. плачь 808: 21
плєма ім. с. одн. знах. в. плєма 718: 11, род. в. племени 744: 9, 790: 2, дав. в. 719: 16, 731:9
пленение 1 ім. с. одн. род. в. плененнгд 813: 20
пленити 16 дієсл. супін плѣнитъ 755: 4, теп.-майб. ч. мн. З ос. плѢнать 757: 2, імперф. одн. З ос. плѣнАше 821: 11, мн. З ос. пленАХОу 834: 14, плѣнАХОуть 834: 20, аор. одн. З ос. плѣни 746: 3, мн. З ос. плѢниша 819: 13, 819: 23, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. плѢначи 772: 16, дав. в. плѢнащимъ 773: 5, 812: 13, мин. ч. одн. ч. наз. в. плѣнивъ 792: 11, дав. в. (!) плѣнившіе 739: 13, мн. ч. наз. в. пленьше 780: 4, пас. мин. ч. одн. ж. дав. в. плѣнени! (*не плѣненѣ) 739: 15, с. наз. в. пленено 793: 2
пленъ 12 ім. ч Одн. знах. в. плѣнъ 730: 19, 755: 6, 766: 9, 792: 5, 798: 9, 798: 12, 798: 22, 810: 19, 819: 18, 823: 23, плѣн 770: 10, мн. знах. в. пленъі 746: 5
пленАти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. плѢмагд 812: 20, 824: 26, 825: 11, мн. ч. наз. в. плѣнАЮще 834: 18, 835: 4 о
плече ім. с. одн. знах. в. плече 801: 13, дв. місц. в. плечевоу! 716: 28
Пликосова 1 особ. ч. одн. наз. в. пликосова 736: 2
плоскыи 1 прикм. мн. оруд. в. плоскоми! 814: 22
пльвати 1 дієсл. імперф. мн. З ос. плевАХОу 839: 14
Плѣсньскъ 1 топон. ч. одн. дав. в. плѣсньскоу 770: 9
по (а) Ю прийм. із знах. в. по 731: 24, 731: 28, 753: 17, 771: 23, 774: 25, 781: 20, 808: 23, 831: 10, 847: 24, 847: 25


775
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ПО (б) 33 прийм. з дав. в. ПО 715: 28, 723: 27, 732: 20, 738: 17, 742: 3, 749: 24, 759: 17, 767: 16, 772: 17, 783: 24, 790: 28, 791: 1, 794: 26, 795: 24, 795: 24, 796: 1, 797: 25, 804: 17, 807: 11, 807: 19, 807: 22, 814: 17,819: 9, 820:12, 828: 21, 838: 12, 839: 13, 841: 9, 842:19, 847: 5, 847: 19, 847: 22, по соухоу 741: 23
по (в) 48 прийм. з місц. в. по 715: 25, 716: 13, 717: 16, 718: 6, 723: 21, 727: 15, 732: 7, 732: 7, 732: 20, 733: 1, 737: 20, 739: 3, 739: 4, 743: 16, 744: 12, 746: 9, 748: 13, 749: 17, 754: 10, 763: 12, 763: 13, 765: 17, 766: 18, 771: 2, 771: 21, 773: 23, 776: 19, 778: 17, 782: 18, 787: 3, 793: 16, 798: 14, 799: 6, 800: 16, 804: 20, 810: 1, 812: 23, 817: 19, 820: 18, 830: 22, 832: 18, 833: 22, 833: 24, 835: 27, 838: 1,838: 16, 839: 17, 847:5
ПОБИВАТИ 1 ДІЄСЛ. Імперф. МН. З ОС. ПОБИВАХОуТЬ 828: 7
ПОВИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки ПОБИЛЪ 736: 4
Побожиє 1 топон. с. одн. знах. в. побожьє 838: 7
повоицк 1 ім. с. одн. наз. в. повоицк 778: 19
повьрлти 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. повєрєть 835: 20
повігноути дієсл. аор. одн. З ос. повіжє 733: 15, 758: 19, 764: 9, 775: 26, 804: 6, мн. З ос. повІгоша 798: 2, 799: 13, 804: 13, 833: 15, побѣгоша 824: 13, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. повігшимъ 762: 15, 798: 22
повІда ім> Жв одн. наз. в. повІда 745: 1, 801: 24, 833: 21, знах. в. повідоу 773: 15, 778: 4, 793: 3, 805: 4, 805: 9, 825: 7, 828: 11, оруд. в. повідою 809: 5, місц. в. поводі 739: 4, 787: З, 787: 24, 798: 8
поводити І4 дієсл. імперф. одн. З ос. побіжашє 799: 21, аор. одн. З ос. повіди 720: 2, 749: 16, 809: 6, мн. З ос. побідиша 743: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поводивъ 833: 18, дав. в. повідившоу 738: 1, мн. дав. в. повідившимъ 725: 18, 745: 3, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. повіжснъ 782: 7, дав. в. повіженоу 779: 11, мн. ч. наз. в. повіжени 775: 4, дав. в. повіженъімъ 744: 17, у знач. ім. ч. повіженъім 785: 15
повалитиса 1 дієсл. аор. мн. З ос. повалишаса 785: 23
повеліние 6 ім. с. одн. род. в. повєлєииіа 789: 17, 789: 23, 790: 7, 802:13, дав. в. повєлєиию 795: 13, оруд. в. повєлєниємь 735: 20
повеліти 9 дієсл. аор. одн. З ос. повєлі 743: 14, 752: 21, 791: 2, 795: 15, 828: 18, 832: 1, повілі 780: 20, дв. З ос. повєліста 796: 14, пас. дієпр. мин. ч. мн. с. знах. в. у знач. ім. повєлінаіа 830: 12
поводъ 1 ім. ч. одн. знах. в. поводъ 727: 17
повоєвати 6 дієсл. аор. одн. З ос. повоєва 799: 27, одн. (!) З ос. 721: 17, дв. З ос. повоєва- ста 796: 3, мн. З ос. повоєваша 751: 17, 774: 25, пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. повоєваньи! 739: 19
повідати ? дієсл. імперф. мн. З ос. повідлхоуть 748: 24, аор. одн. З ос. повІда 743: 21, повєда 779: 3, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. повІдал... єсть 747: 10, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. повідаюціє 728: 16, мин. ч. одн. ч. дав. в. повідлвшоу 763:4, повідавшю 734:7
ПОВІСИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. у знач. ПОВИН. ДА БЪІША... ПОВІСИЛИ 727: 7
повістити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. повістАціоу 752: 5
ПОВІСТОВАТИ 1 дієсл. імперф. І аор. (?) дв. З ос. ПОВІСТОВАСТА 767: 4
повішєиие 1 ім. с. одн. знах. в. повішєииє 727: 9


776
Граматичний покажчик до Галицького літопису
поганый 15 прикм. мн. ч. наз. в. у знач. ім. поганим 799: 14, 800: 4, знах. в. поганіша 716: 7, поганъіѢ 773: 10, у знач. ім. поганіша 716: 1, поганыіа 799: 23, 813: 24, 840: 12, поганыс 799: 22, поганѢѢ! 815: 23, род. в. поганъіхъ 786: 2, дав. в. у знач. ім. ч. поганымъ 827: 7, 828: 17, поганым 797: 26, поганым 812: 19
ПОГАНЬСКЪ 1 прикм. одн. ж. род. В. ПОГАНЬСКЫ 841: 15
поганьскыи прикм. одн. ж. місц. в. поганьскои 834:14, мн. дав. в. поганьскъілѵь 715: 27
ПОГАНЬСТВО 1 ім. с. одн. знах. В. ПОГАНЬСТВО 817: 16
погнести 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. у знач, дієприсл. погнетши 763: 27
погорѣти 1 дієсл. аор. мн. З ос. погориш а 844: 15
ПОГрА^АТИ 1 дієсл. імперф. мн. З ос. ПОГрА^АХОу 840: 4
погоувити 11 дієсл. інф. погоувити 717: 1, аор. одн. З ос. погоуви 737: 28, 816: 5, мн. З ос. погоувишл 745: 13, 745: 15, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. сси погоувилъ 823: 5, наказ, одн. 2 ос. погоуви 757: 8, 774: 16, мн. 1 ос. погоувімь 765: 4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. погоувившемоу 716: 6, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. погоувленъ 828: 19
погьнати 6 дієсл. аор. одн. З ос. погна 783: 6, мн. З ос. погнаша 798: 1, 798: 18, наказ, одн. 2 ос. пожени 832: 18, мн. 1 ос. поженемь 804: 9, акт. дієпр. мин. ч. мн. знах.-род. в. погнавшихъ 832: 17
погывноути 1 дієсл. аор. мн. З ос. погибоша 828: 6
погывѣль ім. ж. одн. місц. в. погивєди 834: 13, 841: 6
подати 1 дієсл. аор. мн. З ос. подаша 810: 17
подвигноути 1 дієсл. наказ, мн. 2 ос. подвигнете 822: 26
подобати дієсл. теп. ч. одн. З ос. ПОДОВАСТЬ 718: 20, 752: 3, 773: 14, 826: 7
подовити 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. подовить 773: 18
ПОДОБЬНО 1 присл. подобной игрѣ 818: 8
подовьнъ прикм. одн. ч. наз. в. подовенъ 814: 18, знах. в. 846: 8, мн. ч. наз. в. подовни 765: 24, ж. знах. в. подобны 844: 14
подовьныи 1 прикм. одн. ч. наз. в. подовнъіи 759: 7
подъ (а) 5 прийм. із знах. в. подъ 734: 2, 777: 15, 796: 5
подъ (б) 16 прийм. з оруд. в. подъ 733:14, 733: 17, 749: 8, 770: 9, 777: 2, 789: 7, 796:17, 818: 18, подь 727: 18, под 717: 27, 750: 16, 751: 12, 777: 4, 801: 12, 814: 18, подо 750: 7
Подъгорие топон. с. одн. знах. в. подъгорье 796: 1, місц. в. подъгорли! 775: 20
ПОДЪДЬрЖАТИ 1 дієсл. інф. поддрьжАТи 813: 15
подъ^ьдати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. по дождана! 844: 20
подълѣ 5 прийм. з род. в. подълѣ 785: 9, подлѣ 755: 28, 814: 16
ПОДЪНОЖЬКА 1 ім. ж. мн. оруд. в. подножккамн 845: 10
ПОДЪТАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. подътали вѣлхоу 769: 10
подъшьва 1 ім. ж. мн. род. в. подъшевь 761: 17
подъѣхати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. подъехлвшоу 777: 15
подъіати 1 дієсл. інф. подъати 772: 26
подѣлъ 1 ім. ч. одн. знах. в. подѣлъ 839: 8
пожаловати 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. пожллоуи 739: 20


777
Граматичний покажчик до Галицького літопису
пожеіри 10 дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. пожгоуть 823: 24, аор. одн. З ос. пожьже 821: 12, мн. З ос. пожгоша 824: 3, 824: 8, 834: 17, 834: 26, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. sł пожеглъ 825: 21, наказ, одн. 2 ос. пожьжи 824: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пожегъ 792: 12, пас. мин. ч. одн. с. наз. в. пожьжено 832: 8
Пожьгь 1 топон. ч. одн. дав. в. пожгоу 814: 2
поплатити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах. в. по^лацкнъ 846: 7
погнати 6 дїєсп. аор. одн. З ос. по^на 727: 12, 744: 24, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. пойнлвшоу 804: 22, пойнавшю 737: 6, мн. дав. в. поймавшимъ 746: 19, 769: З
по^орОВАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. пойоровлвшимъ 749: 2 пойъвлти 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пойманъ 807: 9 пойьр’ѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пойР^въ 768: 12
поймати дієсл. аор. одн. З ос. поима 782: 27, 792: 6, 817: 25, 827: 24, 835: 21, 843: 6, мн. З ос. поимаша 738:4, 772: 17, 775: 18, 816: 12, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поймавъ 838: 15, мн. ч. наз. в. поймавши 834: 16, пас. мин. ч. одн. ж. наз. в. поймана 815: 11
Q7
поити дієсл. інф. поити 755: 8, 786: 20, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. поидоу 735: 17, 767: 1, 824: 22, 2 ос. поидеши 760: 5, дв. 1 ос. поидивѣ! 752: 9, мн. 1 ос. пойдемъ 825: 24, 3 ос. поидоуть 832: 20, аор. одн. З ос. поиде 729: 25, 730: 27, 731: 26, 738: 1, 745: 24, 749: 5, 749: 6, 749: 20, 761: 6, 761: 14, 761: 15, 765: 15, 765: 19, 767: 13, 770: 8, 771: 19, 771: 26, 772: 12, 772: 13, 781: 24, 786: 5, 791: 23, 793: 6, 793: 9, 797: 17, 800: 22, 800: 24, 802: 9, 809: 21, 818: 22, 821: 10, 821: 27, 823: 1, 824: 25, 825: 2, 825: 10, 831: 8, 838: 26, 839: 9, 840: 18, дв. З ос. поидоста 754: 13, 755: 10, 771: 2, 772: 14, 776: 8, 776: 13, 793: 12, 801: 25, 802: 18, поидоиста! 816: 8, мн. З ос. поидоша 723: 1, 735: 4, 742: 26, 745: 28, 772: 16, 774: 26, 774: ТІ, 810: 14, 819: 12, 834: 17, 835: 4, поидоиша! 726: 13, 812: 10, поидо! 755: 1, зайве поидоша 812: 11, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. пошелъ башє 776: 24, пошелъ sł 778: 7, у скл. умов. одн. 2 ос. у знач, повин. а бы пошелъ 838: 19, наказ, одн. 2 ос. поиди 716: 17, 731: 25, 735: 16, 749: 23, 758: 13, 763: 2, 763: 9, 771: 19, 774: 17, 810: 23, 818: 21, 837: 22, 846: 18, мн. 1 ос. поидемь 742: 22, 808: 24, 2 ос. пойдете 819: 9, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. пошедъшоу 776: 17, пошедшоу 811: 14, 828: 27, мн. ч. знах. в. пошедши± 819: 11
покайати дієсл. аор. одн. З ос. покайа 734: 21, 789: 2, 789: 4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ПОКАЙАВШОУ 836: 5, покайавшю 738: 22
покаіаниє 1 ім. с. одн. род. в. покаїаниїа 745: 8
ПОКЛАНАТИСА ДІЄСЛ. Інф. ПОКЛАНАТИСА 806: 26
поклонитиса И дієсл. інф. са... поклонити 807: 3, супін І інф. (?) поклонитьс 807: 21, аор. одн. З ос. ПОКЛОНИСА 807: 11, 807: 19, 807: 22, 826: 11, дв. З ос. поклонистаса 790: 3, 790: 5, наказ, одн. 2 ос. поклониса 795: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поклонивса 767: 12, дав. в. поклонившоуСА 808: 12 о
покои ім. ч. одн. род. в. покога 811: 8, покоа 750: 31
покоинъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. покойна 736: 8
покорение 1 ім. с. одн. знах. в. покорение 825: ТІ
покорити 1 дієсл. аор. одн. З ос. покори 808: 6
покрыти 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. дав. в. покръіти! 741: 24
поігЬньць 1 ім. ч. мн. знах. в. поісЬніуй 833: 19
полата 1 ім. ж. одн. знах. в. поллтоу 815: 2


778
Граматичний покажчик до Галицького літопису
поле 16 ім. с. одн. знах. в. поле 735: 3, 742: 26, 743: 4, 747: 3, 777: 8, 788: 19, 817: 12, 817: 13, 842: 13, 843: 15, дав. в. полю 797: 25, 842: 19, 842: 21, місц. в. поли 801: 28, 818: 8, мн. дав. в. полем 841:9
половина 1 ім. ж. одн. наз. в. половина 771: 9
половьци 36 етнонім ч. мн. наз. в. половци 716: 7, 725: 16, 725: 20, 761: 3, 773: 25, 774: 10, 775: 22, 802:10, 813: 25, 818:13, половці 773:11, знах. в. 761: 2, 770: 14, 773: 10, 816: 16, половци 717: 7, 735: 17, 746: 9, 752: 9, 753: 12, полвцЄ! 772: 28, род. в. половець 740: 20, 742: 17, 775: 14, 775: 22, дав. в. половцемъ 725: 25, половцемь 737: 15, 740: 19, 740: 24, половцем 773: 4, 802: 12, оруд. в. половци 736: 24, 811: 17, 818: 7, 818: 23, місц. в. половце\ 773: 23
половьчинъ 3 ім. ч. одн. наз. в. половчинъ 737: 17, 794: 18, 818: 15
половьчьекыи прикм. одн. ч. наз. в. половецкъіи 741:16, ж. наз. в. половєцкаіа 741:20, знах. в. половецькую 740: 18, 808: 6, половецкоую 753: 21, пополовецькоую! 781: 24, с. знах. в. половецкое 742: 26, дв. ч. наз. в. половЄцкаіа 717: 25, мн. ч. знах. в. половецкъііА 743: 12, ж. знах. в. половЄцкиіа 716: 19, дав. в. половецькимь 773: 22
положити 3 дієсл. інф. положити 724: 26, наказ, мн. 1 ос. положимъ 781: 2, акт. дієпр. мин. ч. одн. (!) ч. наз. в. положивъ 796: 23
Положишило 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. у знач, прізвиська положишила 835: 20
полонити 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. вЄлхоу полонилЄ 757: 21
полонъ 6 ім. ч. одн. знах. в. полонъ 774: 26, 796: 2, 822: 12, род. в. полоноу 796: 9, оруд. в.
полономъ 816: 18, полонмъ 774: 14
Полоныи 1 топон. ч. одн. місц. в. полономь 772: 1
і
полости 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. пол^оущь 845: 1
полоунощьныи 1 прикм. мн. місц. в. полоунощных 844: 7
полоучити 6 дієсл. інф. полоучити 796: 22, 800: 14, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. полоучиши 810: 24, 3 ос. полоучить 806: 12, аор. мн. 2 ос. полоучисте 778: 14, 3 ос. полоучишл 763: 16
полъ 4 ім. ч. одн. знах. в. полъ 816: 2, 837: 5, род. в. полоу 806: 3, місц. в. 805: 5
полъвъторл 1 числ. кільк. одн. ч. знах. в. полторл 772: 24
Полъка 1 топон. ж. одн. місц. в. полцЄ 787: 22
П0ЛАНЄ 1 етнонім ч. мн. оруд. в. поланъі 725: 10
і
помиловати дієсл. аор. одн. З ос. помилова 825: 7
поминати (‘згадувати’) 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. поминлюще 839: 16
помогати ? дієсл. інф. помогати 749: ЗО, 816: 21, імперф. одн. З ос. помогашє 821:
16, помогашсть 836: 14, наказ, мн. 2 ос. помогаитс 796: 24, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. помогАЮщоу 773: 9, мн.(!) дав. в. помогающимъ 798: 9
помолитиса дієсл. аор. дв. З ос. помолистаса 801: 15, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ПОМОЛИВСА 806: 5, 830: 8, 845: 13, 845: 15, 846: 24, дав. в. помолившоу СА 763: 28
помостъ 1 ім. ч. одн. наз. в. помостъ 843: 25
помочь 3 ім. ж. одн. наз. в. помочь 831: 15, знах. в. 745: 25, 810: 12, 816: 15, 821: 25
помощи 9 дієсл. інф. помощи 723: 16, теп.-майб. ч. одн. З ос. поможеть 752: 12, дв.(!) 2 ос. поможста 740: 26, аор. одн. З ос. поможе 797: 14, наказ, одн. 2 ос. поможи 766: 12, 772: 10, 821: 9, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. помогшоу 799: 13, 813: 21
помощь ім. ж. одн. наз. в. помощь 801: 21, знах. в. 725: 16, 737: 4, 749: 29, 751: 28, 753:
17, 754: 13, 754: 14, 758: 1, 764: 4, 764: 5, 768: 15, 775: 1, 776: 27, 800: 16, 801: 19, 801: 23, 802: 27,


779
Граматичний покажчик до Галицького літопису
803: 10, 803: 28, 813: 27, 814: 2, 816: 7, 816: 14, 817: 26, 819: 15, 827: 2, 827: 7, 828: 2, 836: 21, за- креслено [помощь] 776: 24, род. в. помощи 726: 4, 736: 23, 801: 20, 801: 23, 821: 1, 827: 1, 829: 21, 837: 11, 837: 12, оруд. в. помощью 730: 21, 730: 25, 763: 26, 819: 18, місц. в. помощи 840: 11 помощьникъ ім. ч. одн. наз. в. помощникъ 723: 18, 804: 11, 830: 11, 843: 2, знах.-род. в.
помощника 723: 15, дв. наз. в. 801: 18
З помыслити дієсл. аор. одн. З ос. помъісли 842: 24, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. по¬
мислив 809: 6, дав. в. помъіслившю 738: 21
помьнѣти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. помнащи! 792: 27
ПОМЬНѢтИСА 1 дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. помниши са 791: 14
помѢтати 1 дієсл. аор. мн. З ос. помєташа 771: 1
помАНоути дієсл. аор. одн. 1 ос. помАноухь 719: 14, 3 ос. помАНОу 719: 5, дв. З ос.
помАНОустА 783: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. помАНОувшю 759: 24
понедѣльникъ 1 ім. ч. одн. знах. в. понедѣлникъ 752: 16
понеже спол. понеже 744: 9, 781: 17, 781: 19, 796: 8
Поникне топон. с. одн. знах. в. пони^ье 750: 21, 752: 11, 758: 12, 789: 16
поноудити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поноудивъ 767: 21
поноужАТИ дієсл. імперф. одн. З ос. поноужлше 745: 21, 769: 8, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч.
дав. в. поноужлющоу 755: 12, 769: 1, дв. дав. в. поноужлющимл 769: 14
попадиїа 1 ім. ж. мн. знах. в. попадьи 722: 11
попалити 1 дієсл. аор. одн. З ос. попали 844: 18
попєщиса 1 дієсл. наказ, мн. 1 ос. попєчємьса 780: З
попленити 7 дієсл. аор. одн. З ос. поплѣни 780: 22, мн. З ос. поплѢниша 720: 8, 799: 5, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. поплѣнилѣ есмы 826: 1, одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. поплѣнилъ... вѣ 773: 1, пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. поплененл 739: 13, с. наз. в. по- плено! 739: 11
поповъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. поповъ 789: 14
попоустити дієсл. аор. одн. З ос. попасти 761:4, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн.
З ос. попоустилъ вѢашсть 761: 15
попъ ім. ч. одн. наз. в. попъ 718: 23, 719: 1, знах.-род. в. попа! (*посла) 718: 19, оруд. в.
попомъ! (*посломъ?) 718: 14
попьрище 4 ім. с. одн. род. в. поприща 734: 24, 836: 25, 845: 8, мн. род. в. поприщь 799: 15 порогъ 1 ім. ч. мн. знах. в. порогъі 742: 5
порокъ (а — ‘вада; осуд’) 2 ім. ч. одн. знах. в. порокъ 766: 5, род. в. порокл 744: 26 порокъ (б — ‘стінопробивне знаряддя’) ім. ч. дв. знах. в. порокл 786: 7, мн. знах. в.
порокъі 771: 1, пороки 785: 9, 800: 24, 801: 1, 842: 5, дав. в. порокомъ 785: 11, 842: 8, оруд. в.
порокъі 780: 9
порочьиыи (‘стосовний до метального знаряддя’) прикм. мн. ч. знах. в. порочиьие! 801: 5 пороугь 1 ім. ч. одн. наз. в. пороугь 726: 1
пороуньскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. гАри\ъ пороуньскыи 814: 8
пороучити дієсл. інф. пороучити 752:27, аор. одн. З ос. пороучи 802:20, акт. дієпр. мин.
ч. одн. ч. наз. в. пороучивъ 724: 10, пороучивъ (*пороучилъ?) 750: 24, дав. в. пороучивше!
744: 12, пас. мин. ч. одн. ж. наз. в. пороученл 808: 18
о
пороучьникъ ім. ч. одн. наз. в. пороучьникъ 780: 6, пороучникъ 829: 6


780
Граматичний покажчик до Галицького літопису
посадити 9 дієсл. аор. одн. З ос. посади 727: 3, 731: 11, 731: 19, 845: 1, мн. З ос. посадиша 718: 7, 726: 24, наказ, одн. 2 ос. посади 731: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. посадивъ 729: 24, дав. в. посадившою 766: 2 і
П0СВ0ИСКЫ 1 присл. ПО свойски 839: 14
посемь присл. по семь 722: 21, 757: 24, 762: 1, по сем 719: 23
поскочити 1 дієсл. аор. мн. З ос. оскочиша! 768: 19
поскоудоу 1 присл. по скоудоу 747: 27
послоужити 1 дієсл. аор. одн. З ос. послоужи 723: 21
послоух^ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. послоухА 837: З
послоушАТИ дієсл. інф. послоушАТИ 716: 21, 837: 7, аор. одн. З ос. послоушл 786: 25, 791: 22, 829: 24, мн. З ос. послоушАША 782: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. послоушав 823: 19, послоушАВЪ 748: 16, 810: 4, послоушав! же! (*послоушАВше) 718: 5, дв. дав. в. послоупіАВЪШИМА 815: 19, мн. ч. наз. в. послоушАВше 786: 9
послоушьство ім. с. одн. знах. в. послоушьство 836: 3, послоужьство! 837: 4, род. в. послоушьствА 835: 24
послѣди 1 присл. послѣди 745: 13
послѣдьнии прикм. мн. ч. знах. в. послѢднаід 836: 10, с. знах. в. 722: 7
послѣже 1 присл. послѣже 788: 12
поспѣвлти 3 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. поспѣвлюціоу 843: 8, поспѣвАЮірю 758: 1, мн. дав. в. поспѢваюціимъ 718: 11
поспѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. поспѣвшоу 777: 9
поспѣшьникъ ім. ч. одн. наз. в. поспѣшникъ 761: 1, дав. в. поспѣшникоу 719: 5
посреди 1 присл. посрѣд 767: 26
посредѣ 1 прийм. з род. в. посредѣ 805: З
поставити дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. поставлю 837: 3, аор. одн. З ос. постави 778: 4, 785: 9, 786: 7, 825: 6, 842: 6, 842: 18, 846: 3, мн. З ос. поставиша 772: 23, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поставлснъ 740: 9, дав. в. постАВленоу 799: 6
ПОСТАВЛеНИе 1 ІМ. С. ОДН. знах. В. ПОСТАВЛЄНИЄ 809: 11 о
постигноути дієсл. аор. одн. З ос. постиже 767: 3, мн. З ос. постигоша 775: 4
пострадати 1 дієсл. аор. мн. З ос. пострлдлшА 795: 18
постричи 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. вѣ... постриглъ 753: 9 посъллние 1 ім. с. одн. оруд. в. посланиємь 799: 25
посълати дієсл. інф. послати 823: 3, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. послєши 817: З, 3 ос. по- слеть. 800:10, пошлеть 800: 7, аор. одн. З ос. посла 716: 15, 718:13, 719: 11, 719: 22, 721: 8, 722:
I, 722: 3, 723: 6, 724: 9, 725: 13, 727: 3, 730: 9, 730: 28, 731: 15, 731: 23, 732: 20, 733: 4, 733: 5, 733: 10,746: 16, 748: 22, 749:9, 752: 2, 753:18, 758:14,760: 11, 760: 18, 763: 7,763: 12, 766: 11, 771:18, 772: 9, 774: 9, 774: 12, 778: 16, 779: 6, 782: 3, 782: 28, 789: 21, 793: 23, 797: 9, 799: 17, 800: 10, 803: 9, 810: 9, 811: 1, 811: 26, 815: 14, 815: 21, 816: 10, 816: 15, 816: 23, 817: 8, 819: 19, 819: 24, 821: 2, 821: 8, 822: 6, 822: 14, 827: 19, 829: 1, 829: 2, 830: 1, 831: 10, 832: 11, 832: 16, 835: 19, 837: 9, 837:
II, 838: 4, 838: 8, 838: 26, 840: 23, 846: 16, 846: 24, 847: 21, 847: 24, дв. З ос. посласта 750: 1, 751: 8, 755: 15, 756: 13, 797: 7, 801: 16, 801: 20, 801: 25, 811: 4, 819: 22, 840: 21, мн. З ос. послаша 718: 6,722:23, 726: 9,747:9, 750:19,771:22, 818:26, 835: 15, 840: 10, мн. (!) З ос. 848:14, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки послалъ 719: 12, у скл. плюскв. ОДН. З ОС. ПОСЛАЛЪ


781
Граматичний покажчик до Галицького літопису
вѣлше 792: 4, послалъ ба(ш) 774: 27, послалъ... вѣ 816: 25, наказ, одн. 2 ос. пошли 821: 2, 833: 23, мн. 1 ос. пошлемь 848: 3, наказ. (!) одн. 2 ос. пошли 831: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пославъ 731: 7, 789: 6, 819: 8, 847: 15, послав 825: 11, зайве пославъ 825: 12, дав. в. послАВШОу 747: 11, 801: 18, пославши? 745: 25, 775: 16, посллвшомоу! (*посллвшоу емоу) 815: 7, дв. дав. в. пославшима 815: 26, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. посланъ 809: 10, 830: 20, знах.-род. в. посланаго 793: 24, дав. в. посллноу 791: 7, оруд. в. посламымъ 840: 5, ж. наз. в. послана 801: 21, дв. ч. наз. в. послано! 848: 5
ПОСЪЛЛТИСА 1 дієсл. аор. МН. З ОС. ПОСЛАШАСА 731: 28
посълъ ім. ч. одн. наз. в. посолъ 760: 18, 834: 9, знах. в. 719: 12, 760: 18, 805: 24, 808: 23, знах.-род. в. посла 730: 28, 789: 6, род. в. 718: 21, дв. наз. в. 848: 6, 848: 8, мн. наз. в. посли 754: 2, 814: 3, 826: 4, знах. в. послъі 747: 10, 782: 15, послы 826: 19, 835: 15, 846: 17, дав. в. посломъ 746: 7, посламъ 814: 6
посылати 4 дієсл. інф. посъілати 775: 8, 781: 25, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. посшлаід 847: 19, дв. дав. в. посъілающима 799: 22
посѣдѣти 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. еси... посѣдѣлъ 722: 18 посѣчи 1 дієсл. інф. посѣчи 769: 4
посАГНОути 1 дієсл. аор. одн. З ос. посіажє 810: 7
потай і присл. потай 837: 19
ПОТОМЬ 49 присл. потомь 753: 2, 753: 5, 770: 4, 777: 1, потомъ 729: 7, 740: 1, 740: 2, 740: 4, 838: 5, 841: 4, потом 720: 21, 721: 4, 726: 17, 729: 23, 730: 16, 730: 20, 730: 26, 734: 2, 738: 12, 738: 20, 750: 7, 752: 23, 753: 1, 757: 26, 758: 6, 758: 23, 768: 22, 770: 1, 788: 23, 810: 2, 815: 21, 816: 13, 819: 19, 819: 21, 821: 8, 824: 18, 829: 5, 829: 10, 830: 23, 834: 10, 835: 10, 836: 10, 841: 17, 841: 24, 847: 13, 847: 23, потом 810: 7, 839: 17, закреслено [потомъ] 828: 25
потопати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. потопающимъ 760: 13 потоплати 1 дієсл. пас. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. потоплаєми 840: 4 потревити 1 дієсл. інф. потребити 736: 14
Потъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. пота 724: 10
потькноути 5 дієсл. аор. одн. З ос. потче 744: 7, дв. З ос. поткоста 717: 26, мн. З ос. поткоша 743: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. потокшоу 811: 24, ж. дав. в. потокши 839: 11 о
потьсноутисА дієсл. аор. одн. З ос. потосьноуСА 787: 20, наказ, одн. 2 ос. потьсниса 811:27
і
потати дієсл. аор. одн. З ос. пота 727: 18
пооухлти 1 дієсл. інф. пооухлти 716: 20
похвала 1 ім. ж. одн. знах. в. похвллоу 735: 13 а
похвалити дієсл. аор. одн. З ос. похвали 847: 7, мн. З ос. похвалиша 735: 6, 746: 23 похваленъ 1 прикм. одн. с. знах. в. похвалко 767: 9
похватити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. похвативши! 762: 11 о
почати J дієсл. аор. одн. З ос. поча 730: 2, 781: 25, особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. 1 ос.
почали въіхомъ 723: 23
початиса 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки СА ПОЧАЛЪ 722: 22 почоутити 1 дієсл. аор. одн. З ос. почюти 744: 22 о
почьстити дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. почстивъ 746: 25, почтивъ 738: 25


782
Граматичний покажчик до Галицького літопису
почьто 5 спол. почто 724: 20, 773: 20, 792: 18, 822: 19, пошто 766: 6
пощадити 3 дієсл. аор. одн. З ос. пощаді 781: 14, пощади 780: 16, мн. З ос. пощад^ша 779: 1
почати дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. поедеть 846: 21, аор. одн. З ос. по^ха 806: 2, особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. а бы попалъ 840: 22, наказ, одн. 2 ос. поеди 756: 19, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. по^хаешю 745: 23, 762: 18, мн. дав. в. почавши! 819: 15
погасти 1 дієсл. інф. погасти 834: 25
ПОГАСЪ 1 ІМ. Ч. ОДН. род. В. ПОГАСА 833: 26
погати дієсл. аор. одн. З ос. пога 809: 23, 818: 25, поа 720: 22, 729: 25, 731: 6, 732: 4, 757: 18, 757: 21, 787: 15, дв. З ос. погаста 810: 12, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки по адъ 736: 3, наказ, одн. 2 ос. поими 731: 2, 809: 3, 809: 19, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. поима 736: 26, 774: 19, 793: 9, 794: 24, 830: 21, 830: 23, поими! 837: 15, мин. ч. одн. ч. наз. в. поимъ 800: 8, поимь 822: 2, поемь 758: 8, 802: 8, 805: 16, 809: 21, 839: 18, поем 821: 24, 830: 12, одн. (!) ч. наз. в. поемь 755: 10, мн. ч. наз. в. поемше 838: 14
погатиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. поимаса 764: 18
Правищи 1 топон. ч. мн. місц. в. прАВИЩИХЪ 834: 15
правов^ѣрьныи 1 прикм. одн. ж. знах. в. правов^рноую 827: 12
□
правъ прикм. одн. ч. наз. в. правъ 752: 12, дав. в. прдвоу 747: 5, с. род. в. права 834: 10 о
правый прикм. одн. ч. знах. в. правъги 813: 2, ж. місц. в. правой 827: 13
7
правьда ім. ж. одн. знах. в. прАВДоу 749:12,789:2,837:2, у спол. в прдвдоу 722:11, род.
в. правдъ! 789: 4, правды 822: 6, оруд. в. правдою 837: 6
прАЗДьникъ 1 ім. ч. одн. знах. в. пращник 806: 4
о
прдкъ ім. ч. одн. наз. в. прАКЪ 842: 11, мн. род. в. прАКОВЪ 802: 28
7
прашати дієсл. імперф. одн. З ос. прашаше 848: 9, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. прАШАВШоу 790: 4
праща 4 ім. ж. мн. знах. в. праща 781: 11, 796: 14, дав. в. пращамъ 796: 19, оруд. в. прА- щами 796: 18
превлАженыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. преважнъіи 753: 4
превощь 1 ім. ч. одн. наз. в. превощь 817: 18
преБывати 1 дієсл. імперф. одн. З ос. приБываше! 826: 15
превеликъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. привеликоу! 845: 21
преводъ 1 ім. ч. одн. наз. в. преводъ 843: 18
прегр±шениє 1 ім. с. одн. знах. в. прегрешение 745: З
прегърдъ 1 прикм. одн. с. знах. в. прегордо 736: 17
7
прегърдыи прикм. одн. ч. наз. в. прегордъіи 736: 14, 736: 20
7
предаииє ім. с. одн. знах. в. предиее! 762: 6, місц. в. преданьи 777: 25
предАТИ дієсл. інф. предАТИ 718: 22, 747: 4, 765: 8, 765: 12, 790: 29, у скл. майб. ч. І пре- дати (*предАТИСА?) 760: 23, теп.-майб. ч. одн. (!) З ос. предАСТь 780: 5, аор. одн. З ос. преда 779: 25, предАСТь 792: 1, 829: 9, 829: 15, мн. З ос. предаша 724: 27, 780: 21, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. предАЛЪ ес(м)и 766: 5, 3 ос. есть предалъ 795: 9, без зв’язки предАЛЪ 752: 20, пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. предани 727: 9
предАТИСА 4 дієсл. аор. мн. З ос. предашасА 726: 12, 765: 18, 825: 4, предашас 751: 15


783
Граматичний покажчик до Галицького літопису
предагати 1 дієсл. наказ, дв. і ос. предаев^ 719: 18
предагатисА 1 дієсл. наказ, мн. 2 ос. предаитесА 726: 10
предовръ 1 прикм. одн. ч. наз. в. предовръ 810: 1
предъ 11 прийм. з оруд. в. предъ 780: 17, 787: 20, 801: 6, 801: 10, 845: 6, пред 734: 25, 768: 9, пред 801: 2, 806: 13, 824: 6, пре дверми 846: З
предъварити 1 дієсл. аор. дв. З ос. предъвариста 797: 23
предьнии прикм. одн. с. наз. в. предиек 723: 20, знах. в. у знач. ім. преднее 721: 24, 723: 22, 748: 12, 752: 1,784: 13
пред^ 1 присл. пред^ 808: 14
преже І4 присл. преже 723: 23, 740: 4, 751: 17, 773: 25, 778: 21, 788: 16, 812: 7, 828: 23, 830:
2, 836: 11, 837: 28, 838: 26, 848: 6, закреслено [преже] 828: 25
преже 4 прийм. з род. в. преже 739: 19, 740: 12, 787: 4, 798: 26
преити 11 дієсл. інф. преити 735: 9, 842: 4, теп.-майб. ч. мн. З ос. преидоуть 823: 24, аор. одн. З ос. преиде 803: 1, 813: 19, 826: 2, дв. З ос. придоста! 802: 17, мн. З ос. преидоша 810: 14, приидоша 754: 26, предоша! 813: 3, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. прешедшимъ 812: 14
прекрасенъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. прекрасиоу 788: 15
прекрасьиыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. прекрасний 844: 25
прельстити 4 дієсл. інф. прельстити 782: 17, імперф. одн. З ос. прелціаше 748: 9, аор. одн. З ос. прельсти 793: 7, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. прельстивше 745: 13
прельсть 1 ім. ж. одн. наз. в. прелесть 807: 1
прельціениє 1 ім. с. одн. місц. в. прельціьньи 779: 27
прел'Ьпъ 1 прикм. мн. ж. наз. в. прилѣпъі 844: 5
премоудръ 1 прикм. одн. ч. наз. в. премоудръ 722: 4
премоудрыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. премоудрши 836: 5
премълвнтн 1 дієсл. інф. премолвнтн 791: 11
прелѵЬннтн 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. прелѵЬнншн 809: 16
прелѵЬннтнСА 1 дієсл. аор. одн. З ос. пременнсА 728: 7
преподовьньїи 5 прикм. одн. ч. наз. в. преподовнъіи 739: 26, прпдвнъіи 740: 5, 779: 25, знах.-род. в. прпдвнаго 782: 2, дав. в. прпдвномоу 780: 18
препровадити 1 дієсл. аор. мн. З ос. препровадиша 725: 24
пресвАТьіи J прикм. одн. ч. род. в. престго 845: 5, ж. род. в. престъіга 845: 22, прстое 844: 11
престати 1 дієсл. аор. одн. З ос. преста 812: 25
престагати дієсл. теп. ч. одн. З ос. престаеть 826: 27, імперф. одн. З ос. престагаше 739:
3, 746: 13, 753: 6, престааше 772: 27, 793: 4, престагашеть 770: 2, акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. (!) престаюціа 772: 7, мн. дав. в. престаюіримъ 736: 8
претАТи 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. дав. в. претАтгЬ 769: 6
преходити 1 дієсл. імперф. одн. З ос. прехожаше 716: 4
пречистъ 1 прикм. одн. ж. дав. в. прчстгЬ 778: З
пречистый 4 прикм. одн. ж. знах. в. прчстоую 826: 17, род. в. прчстое 737: 11, у знач. ім. пречсто± 826: 11, дав. в. прчстгЬи 764: 1
пречоудьнъ 1 прикм. мн. ж. оруд. в. пречюднами 845: 24


784
Граматичний покажчик до Галицького літопису
при 1 прийм. з місц. в. при 828: 22
привлижитиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. приБлижившилгь са 784: 2
прив^гноути 10 дієсл. аор. одн. З ос. прив^же 733: 22, 794: 18, 817: 24, 820: 2, мн. З ос. приБ^гошл 728:16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. прив^гшоу 774: 5, прив^гши! 811:18, мн. дав. в. прнБ^гъшнмъ 833: 10, прибѣгшимъ 740: 24, 833: 11
привести дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. приведоу 809: 17, аор. одн. З ос. приведе 727: 26, 736: 9, 747: 16, 761: 2, 770: 14, 798: 4, 804: 28, 829: 3, 830: 19, 832: 13, 847: 7, привед 746: 9, дв. З ос. приведостл 783: 18, мн. З ос. приведошА 718: 3, 738: 20, 775: 19, 794: 8, пріведошА 775: 6, привєдошл 722: 13, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. приведемъ 726: 7, 804: 26, 812: 28
ПривифА топон. ж. одн. наз. в. привифА 832: 14, 832: 28
приврефи 1 дієсл. інф. приврефи 825: 20
прнгьнАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. пригнАВЪШИлиь 813: 4
придѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. придевоше 761: 21
при^ирАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. при^ирлЮфА 730: 26
при^ывАТИ 1 дієсл. інф. при^ъіВАТИ 843: 9
при^ьрѣти 1 дієсл. імперф. мн. З ос. при^рА\оу 731: 10
приимАТН 3 дієсл. інф. прннмдтн 789: 25, теп. ч. одн. З ос. приелѵлеть 815: 10, 817: 7
приити 154 діЄС7К інф. прити 750: 2, теп.-майб. ч. мн. 1 ос. пріделѵь 775: 9, аор. одн. З ос. прийде 722: 14, 764: 16, 764: 19, 778: 3, 778: 10, 806: 15, 812: 21, 815: 5, пріиде 748: 19, приде 716: 26, 717: 7, 725: 11, 727: 25, ТГк 28, 728: 13, 728: 23, 730: 7, 734: 2, 736: 24, 737: 2, 737: 21, 740: 16, 745: 22, 749: 7, 749: 12, 751: 14, 759: 8, 759: 16, 762: 23, 764: 16, 764: 20, 766: 25, 771: 3, 772: 15, 774: 20, 777: 1, 777: 9, 778: 6, 780: 23, 782: 6, 783: 3, 784: 4, 784: 15, 786: 6, 786: 10, 786: 14, 787: 17, 788: 7, 788: 26, 791: 6, 792: 8, 793: 2, 793: 17, 799: 10, 803: 24, 804: 4, 806: 5, 807: 2, 808: 19, 813: 18, 814: 2, 814: 11, 818: 10, 818: 24, 826: 9, 827: 2, 827: 24, 828: 24, 829: 10, 830: 25, 831: 11, 831: 14, 834: 5, 835: 11, 838: 15, 839: 3, 846: 9, 846: 15, прид 800: 18, 823: 22, дв. З ос. приидостд 776: 9, 789: 29, придостА 754: 23, 770: 17, 796: 16, 813: 22, мн. З ос. приидошА 725: 5, 755: 7, 824: 4, придошА 720: 5, 724: 18, 733: 6, 733: 14, 735: 8, 735: 10, 740: 18, 741: 18, 742: 2, 742: 3, 753: 12, 754: 20, 754: 25, 772: 19, 774: 23, 775: 22, 778: 20, 797: 20, 821: 27, 822: 3, 838: 16, прідошд 742: 25, 785: 19, пре- идоша! 772: 26, придо! 741: 18, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. еси пришелъ 807: 14, 814: 26, еси... пришелъ 807: 13, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. пришли соуть 742: 9, одн. ч. у скл. ПЛЮСКВ. ОДН. З ОС. пришелъ ВАШеТЬ 805: 18, МН. Ч. у СКЛ. ПЛЮСКВ. МН. З ОС. В^АХОу пришли 785: 10, ВАхоу(т)... пришли 784: 10, пришли... ВАХОу 814: 2, наказ, одн. 2 ос. прииди 778: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пришедъ 770: 9, 793: 7, 809: 17, 824: 3, пришед 806: 8, прішдъ 771: 11, дав. в. пришедшоу 749:21,760: 2, 764:3,765: 19, 766: 13, 782: 11,807: 3, 825: 14, 839: 10, 842: 3, пришедшю 717: 9, 717: 15, 745: 22, пришедшоу 788: 18, 827: 20, пришсдши! 724: 19, ж. дав. в. пришедши 742: 8, мн. ч. наз. в. пришедше 778: 11, дав. в. пришедъшимъ 824: 8, пришедшимъ 745: 4, 773: 5, пришедшимъ 802: 2, пришемъ! 811: 5
приложитисА 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. приложисА 828: 26
прнлоучАИ 1 ім. ч. одн. дав. в. прилоучдю 723: 27
□
прилоучитисА 3 дієсл. аор. одн. 3 ос. прилоучи са 841: 3, 841: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. прилоучившоуСА 777: 12
прилъвичие 1 ім. с. одн. знах. в. прилвичѣе 794: 4
прилитъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. прилѵетолѵь 825: 16
принести ? дієсл. аор. одн. З ос. принесе 828: 10, 844: 9, 845: 24, прине! 844:13, 844:17, мн.
3 ос. принесошА 733: 20, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. принесенъ 845: 7


785
Граматичний покажчик до Галицького літопису
о
приносити дієсл. теп. ч. мн. 1 ос. приносим 795: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. принос Аїри 837: 19 а
прирокъ ім. ч. одн. оруд. в. прирокомъ 740: 3, 744: 10, 837: 25
приснодѣваід 1 прикм. одн. ж. род. в. приснодвъііа 845: 22
приснодѣвица ім. ж. одн. род. в. присдвца 726: 26
приснопамятьныи 1 прикм. одн. ч. род. в. приснопамятнаго 715: 26
присный 1 прикм. одн. ч. род. в. присного 726: 20
приспѣти L дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ж. дав. в. приспѣвши 774: 18, мн. дав. в. приспѣвшимъ 805: 14
пристанъкъ 1 ім. ч. одн. род. в. пристанъка 747: 23
7
пристраньно пред. пристраньно 758: 23, 834: 22
пристроити 1 дієсл. інф. престроити! 796: 14
о
пристоупити J дієсл. інф. пристоупити 752: 21, теп.-майб. ч. дв. З ос. пристоупита 756: 11, акт. дієпр. мин. ч. дв. дав. в. пристоупившима 755: 13
присъаати дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. пришлю 838: 18, аор. одн. З ос. присла 770: 4, 772: 4, 782: 15, 783: 9, 790: 16,807: 23, 808: 23, 809: 2,813: 26, 816: 13, 818: 20, 819: 26, 825: 26, 826: 19, мн. З ос. прислаша 735: 21, 758: 10, 810: 22, прислаша! (*присла же) 838: 18, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки прислалъ 826: 23, у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. да вы... прислалъ 756: 16, наказ, дв. 2 ос. пришлита 811: 2, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. приславшоу 805: 23, пріславшю 815: 18
присяга 1 ім. ж. одн. дав. в. присягѣ 720: 15
притеціи 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. притекшимъ 839: 27
притранъ 1 прикм. одн. с. наз. в. притрано 815: 13
о
притьма J ім. ж. одн. оруд. в. притьчею 739: 15, притчею 794: 11, притчтсю! 722: 6 притъчьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. у знач, прізвиська приточникъ 794: 9 приходаи 1 ім. ч. мн. знах. в. при\одаѣ 843: 9
приходити дієсл. теп. ч. мн. З ос. приходять 808: 4, теп. ч. (!) одн. З ос. (!) приходить! (*приходихь) 751: 5, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. приходяцюу 836: 21, мн. ч. знах. в. приходяціаіа 806: 22
приходъ ім. ч. одн. наз. в. приходъ 778: 22, 797: 24, приход 809:1, знах. в. приходъ 779: 4, 791: 26, 802: 23, род. в. прихода 786: 2
пришьльць 1 ім. ч. мн. наз. в. пришелци 724: 25
о
пришьствиє ім. с. одн. знах. в. пришествие 801: 15, пришествіе 833: З
приѣздити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. приѣ^дяціимъ 805: 5
приѣхати дієсл. інф. приѣхати 823:16, аор. одн. З ос. приѣха 720: 12, 726: 18, 734: 16, 735: 12, 738: 13, 741: 20, 756: 8, 757: 19, 768: 27, 787: 7, 789: 10, 804: 19, 821: 28, 832: 4, 835: 1, 840: 19, пріѣха 832: 9, одн. (!) З ос. приѣха 720: 24, дв. З ос. приехаста 752: 15, мн. З ос. приѣхаша 725: 15, 735: 10, 802: 10, 810: 20, 815: 17, 828: 26, 835: 9, 847: 25, приѣхаша 790: 20, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. вѣ... приѣхалъ 738: 12, 753: 3, мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. выша... приѣхалѣ 725: 23, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. приѣхавъ 727\ 16, 743: 18, 769: 7, 837: 26, приѣхав 822: 18, 832: 10, приехавъ 790: 12, дав. в. приѣхавшоу 737: 5, 752: 13, 758: 19, 764: 7, 828: 14, 836: 23, приѣхавшю 738: 8, 738: 10, приехавшоу 763: 7, 765: 9, приехавшю 735: 18, приѣхавши! 768: 28, дв. ч. наз. в. прѣхавша! 796: 5, мн. ч. наз. в. приѣхавъше 742: 19,


786
Граматичний покажчик до Галицького літопису
приїхавше 802: 11, при^хавъши 796:10, дав. в. приїхавшими 741: 21, 805:13, приїхЛБШИЛ^ 829: 8, придавшимъ 737: 16, 768: 3, 768: 20, 848: 8
приіатель 1 ім. ч. одн. наз. в. приАтель 731: 14
пригати (а — ‘прийняти’) дієсл. інф. пригати 747: 21, 780: 15, 786: 13, 808: 9, 821: 1, 826: 28, 843: 5, приАТИ 730: 16, 741: 5, 760: 15, 765: 6, 765: 11, 773: 15, 780: 28, 781: 6, прігати 842: 4, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. приимоу 800: 27, 2 ос. приимеши 817: 2, 817: 4, примеши 813: 2, 3 ос. прииметь 757: 3, 770: 24, приимет[мь]! 801: 1, мн. 1 ос. приимсмь 724: 7, 781: 5, 2 ос. приймете 718: 17, 780: 7, імперф. одн. З ос. приАше 728: 25, аор. одн. 1 ос. при ахъ 788: 16, З ос. приіа 719: 6, 721: 7, 729: 17, 732: 16, 754: 11, 772: 5, 788: 5, 793: 10, 817: 8, 824: 18, 827: 8, 827: 15, прИА 721: 11, 728: 26, 746: 23, 746: 24, 750: 25, 763: 11, 766: 9, 770: 10, 771: 11, 778: 3, 789: 16, 808: 8, приіать 812: 4, дв. З ос. приіаста 808: 15, приАСта 730: 21, 770: 6, приаста 776: 14, мн. З ос. приіаша 763: 15, 798: 13, 816: 19, приАша 755: 6, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. ПриАЛъ есть 733: 3, у скл. плюскв. одн. З ос. вї... припалъ 717: 8, припалъ вї 826: 26, приАЛЪ... вї 717: 18, у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. да вы прпалъ! вы 827: 6, мн. ч. у скл. умов. мн. 3 ос. приАЛИ быша 817: 21, наказ, одн. 2 ос. приими 746: 21, 751: 4, 753: 19, 778: 1, 826: 22, 826: 25, мн. 1 ос. приимемь 779: 28, 2 ос. приймете 760: 5, 766: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. приемъ 839: 10, приемь 757: 12, приимъ 719: 19, приимь 765: 15, дав. в. приемшоу 759: 24, приемшю 716:12, 746: 6, мн. ч. наз. в. приемше 819:18, приимше 781:4, 810: 20, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. приіатъ 755: 22, 785: 24, прИАТЪ 756: 10, 823: 8
пригати (б — ‘любити’) 1 дієсл. інф. приіати 828: 16
пригатиє ім. с. одн. знах. в. пригатье 783: 26, приАТье 778: 8
про ? прийм. із знах. в. про 737: 28, 752: 12, 786: 23, 787: 15, 790: 4, 805: 17, 811: 3
провости 1 дієсл. аор. одн. З ос. проводе 828: 5
провести 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. проведоу 809: 13
проводити 3 дієсл. супін / малоймов. інф. проводить 830: 3, аор. одн. 3 ос. проводи 759: 26, 846: 23
прогънати 3 дієсл. імперф. (!) одн. 3 ос. прогнАше! 797: 18, аор. мн. 3 ос. прогнаша 734: 6, 734: 13
проити 9 дієсл. інф. проити 787: 11, 821: 15, аор. одн. З ос. пройде 789: 5, 812: 20, 826: 3, 826: 9, мн. 3 ос. проидоша 724: 28, 735: 2, 848: 13
проклАТИ 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. проклАТЪ 747: 19
Прокопиичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. прокопьичА 730: 11
прокъ 1 ім. ч. одн. знах. в. прокъ 834: 26
проломити 1 дієсл. інф. проломити 811: 4
Просвѣлъ (Preufiel) 1 особ. ч. одн. наз. в. вереньгїрь... просвѣлъ 837: 24
просити дієсл. інф. просити 796: 22, імперф. одн. 3 ос. проСАше 733: 24, аор. одн. 3 ос. проси 754: 12, 829: 20, мн. 3 ос. просиша 720: 25, 724: 6, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. проСА 795: 6, 813: 27, 819: 26, 837: 11, дав. в. проСАЦіоу 773: 8, мн. ч. наз. в. проСАЦіе 778: 12, дав. в. проСАЦіим 776: 18, мин. ч. дв. ч. наз. в. проСАЦіа 801: 20
проситисА дієсл. імперф. мн. 3 ос. проСАХоуСА 756: 16, аор. одн. 3 ос. просиСА 797: 3, 814: 27, 831:4
прославити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. прослави 826: 11
просо 1 ім. с. мн. знах. в. проса 792: 14
пространьство ім. с. одн. наз. в. пространьство 812: 18


787
Граматичний покажчик до Галицького літопису
простый 1 прикм. мн. ч. наз. в. простим 742: 17 п
противитиСА дієсл. імперф. одн. З ос. противлАШССА 790: 18, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. противАСА 755: З
противоу (а) 1 присл. противоу 749: 1
противоу (6) прийм. з дав. в. противоу 725: 25, 733: 11, 734: 11, 737: 9, 740: 21, 742: 22, 745: 7, 745: 25, 745: 28, 749: 14, 767: 15, 767: 23, 770: 15, 770: 17, 773: 19, 773: 20, 799: 12, 802: 25, 802: 26, 803: 2, 804: 19, 813: 13, 814: 10, 827: 7, 838: 3, 845: 18
противоу (в) 1 прийм. з род. в. противоу 782: 23
противьныи 1 прикм. мн. род. в. у знач. ім. ч. противниць 744: 21
Протълчь 1 топон. ж. одн. род. в. протолчи 742: 7
прочс 1 прийм. з род. в. прочс 758: 4
прочии 1 прикм. мн. ч. знах. в. у знач. ім. прочии 839: 18
прочь 7 присл. прочь 757: 12, 771: 20, 774: 17, 783: 7, 791: 24, 823: 17, 836: 14
прочьнь 1 прикм. одн. с. знах. в. у знач. ім. прочьнс 743: 11 о
проуси етнонім ч. мн. наз. в. проучи! 813: 14, дав. в. проусомъ 813: 5
Проуть топон. ч. одн. род. в. проутл 759: 22, дав. в. проутоу 761: 15
2
Прыньскъ топон. ч. одн. дав. в. прыиьскоу 778: 25, місц. в. прыньскы 778: 26
Прісна 1 топон. ж. одн. знах. в. прссноу 755: 1
претити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв. ч. наз. в. (!) претАїра 750: 14
ПоуісЬикъ 1 особ. ч. одн. наз. в. поук^икъ 736: 6
поурьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. поурьскыи 814: 7
13
поустити дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. поустАТь 786: 22, імперф. одн. З ос. поустАше 752: 26, аор. одн. З ос. поусти 720:23,729:1,759: 25, 831: 28, 833: 24, 839:19, дв. З ос. поустиста 753: 1, мн. З ос. поустиша 755: 3, наказ, одн. 2 ос. поусти 766: 28, 782: 28, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поуцкнь 746: 8
2
поуститисА дієсл. аор. мн. З ос. поустишасА 777: 19, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. поустнвшимСА 824: 11
поусто 1 присл. поусто 828: 20
поусть 1 прикм. одн. ч. наз. в. поусть 748: 1
Поутивль 1 топон. ч. одн. знах. в. поутивль 720: З
поутивльць 7 ім. ч. одн. оруд. в. п^тнвльцсмь 795: 16, мн. наз. в. поутивлици! 742: 1
поуть 7 ім. ч. одн. знах. в. поуть 813: 2, 813: 23, 830: 7, 831: 5, оруд. в. поутсмь 778: 9, 821: 10, 832:7
поуїрати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. поуціаюшимъ 725: 2
поуїрии 1 прикм. мн. ч. наз. в. поуцієи 742: 17
пъл^ъкъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. полчокъ 833: 14
пълкъ 53 ім. ч. одн. наз. в. полкъ 769: 9, знах. в. 751: 21, 804: 4, 832: 18, 832: 24, род. в. полкоу 803: 27, дав. в. 767: 26, 803: 2, 832: 21, оруд. в. полкомъ 744: 14, 767: 25, 774: 7, 787: 2, 802: 1, 803: 4, 803: 5, 818: 2, 831: 26, полком 834: 6, місц. в. полкоу 803: 17, 803: 19, одн.(!) оруд. в.(!) полкомъ 839: 4, мн. наз. в. полци 835: 3, знах. в. полкъі 743: 2, 743: 12, 743: 25, 755: 16, 767: 13, 768: 2, 772: 12, 781: 9, 831: 25, полъкы 781: 11, полкъ! 743: 17, полыкы! 767: 14, закреслено [полкы] 831: 27, род. в. полковъ 760: 26, 814: 15, 846: 10, полковь 765: 9, дав. в. полкомъ 743:


788
Граматичний покажчик до Галицького літопису
15, 743: 23, 744: 16, 744: 17, 767: 24, 825: 3, 831: 18, 831: 21, 832: 20, оруд. в. полки 743: 15, 749: 2, місц. в. полкохъ 769: 18, 769: 23
пълнъ 1 прикм. мн. ч.(?) І ж.(?) наз. в. полнъі 790: 28
пъртъ 1 ім. ч. мн. знах. в. порты 815: 4
пътица 1 ім. ж. мн. дав. в. птичалгь 802: 4
Пътъкокичь 1 патронім ч. одн. наз. в. потковичь 728: 14 о
пьрвоє присл. первое 724: 18, 778: 22
пьрвыи (а) числ. пор. одн. ч. наз. в. первъіи 724: 12, перьвъіи 785: 5, знах. в. первый 798: 4, дав. в. первомоу 817: 10, ж. знах. в. первоую 810: 16, мн. дав. в. первымъ 824: З
пьрвыи (6 — ‘колишній’) 3 прикм. одн. ж. знах. в. первоую 732: 13, род. в. первъігд 727: 1, с. знах. в. первое 811: З
пьрвѣе 1 присл. вищ. ст. первее 821: 20
пьрвѣньць 1 ім. ч. одн. наз. в. первѣнѣць 732: 6
пьрси 1 ім. ж. мн. знах. в. перси 744: 1
пьрѣтиСА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. прАціим са 819: З
Пьсина 1 топон. ж. одн. дав. в. псинѣ 822: З
пьсъ 1 ім. ч. мн. знах. в. псы 839: 13
пьшеница ім. ж. одн. знах. в. пшеницю 792: 13, род. в. пшеницѣ 783: 24
пѣвьць 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. пѣвца 794: 6
пѣснь ім. ж. одн. знах. в. пѣс 813: 21, мн. знах. в. пѣсни 716: 18
Пѣсъчьныи 1 топон. ч. одн. род. в. пѣсочного 782: 14
пѣти 3 дієсл. імперф. мн. З ос. поіахоу 813: 21, наказ, одн. 2 ос. пои 716: 18, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. поюціилгь 803: 17
пѣтовьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. юта гаретеньникъ пѣтовьскыи 814: 8
пѣшь 3 прикм. одн. ч. наз. в. пѣшь 716: 27, 799: 27, 828: 7
пѣшьць ім. ч. мн. наз. в. пѣшьци 840: 26, пѣшци 811: 9, пѣшсцѣ! 818: 14, знах. в. пѣшьцѣ 717: ТЦ 797: 12, 797: 18, 819: 22, пѣшцѣ 802: 25, 822: 2, пьшьцѣ 797: 5, род. в. пѣшець 792: 9, дав. в. пѣшьцемь 813: 6, оруд. в. пѣшьци 791: 23, 802: 18
патыи 1 числ. пор. одн. ч. наз. в. патъіи 724: 14
пать 1 числ. кільк. ж. род. в. пати 769: 19
•"р • 1 числ. кільк. наз. в. у скл. числ. р* и g 756: З
ракета ім. ж. одн. дав. в. ракетѣ 738: 23, 792: 21, 835: 17, місц. в. 828: 15
ракъ 1 ім. ч. мн. знах. в. ракъі 724: 23
ради 19 прийм. з род. в. ради 717: 9, 718: 4, 7Тк 8, 731: 11, 734: 25, 744: 2, 744: 16, 744: 21, 744: 24, 748: 11, 748: 26, 759: 8, 785: 26, 795: 10, 835: 24, рад 743: 21, 788: 19, 821: 19, у скл. прийм. (?) С5... ради 800: 5
радесть 13 ім. ж. ОдН. наз. в. рлдость 738: 14, 759: 15, 798: 7, 834: 13, радсть 798: 25, 799: 18, 808: 22, род. в. радсти 745: 20, оруд. в. радостью 721: 2, 729: 20, місц. в. радости 804: 18, 826: 14, 828: 12 о
радъ прикм. одн. ч. наз. в. радъ 757: 10, 789: 11
ра^кити Ł дієсл. інф. ра^кити 786: 7, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. развившимъ 781: 6


789
Граматичний покажчик до Галицького літопису
рд^в^гноутиСА дієсл. аор. мн. З ос. рд^в^гошдСА 724: 2, 729: 8, 751: 29, рд^в^в ł гошаса! 736: 28
рд^в^ 1 прийм. з род. в. pA^sł 769: 18
рд^в^є (а) 1 прийм. з род. в. рд^в^е 836: 1
рд^вѣе (6) 1 спол. рд^в±€ 736: 23
рд^грдвити 4 дієсл. інф. рд^ъгрдвити 792: 20, 802: 13, аор. одн. З ос. рд^ъгрдви 794: З, мн. З ос. рд^грдвишА 724: 23 о
рдздвигноути дієсл. аор. одн. З ос. рдадвижє 747: 20, рд^ъдвіже 747: 22
рдздроушити 1 дієсл. аор. одн. З ос. рдздроуши 804: 4
рдздроушитисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. рдздроушиСА 762: 14
рдздьрдти 4 дієсл. аор. одн. З ос. рдздрд 794: 4, 804: 5, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах.- род. в. рд^дрдного 794: 7, мн. ж. наз. в. рдздрдны 794: 5
Раздѣлити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. рд^д^денд 836: 28
рд^лоучитиСА 1 дієсл. аор. дв. З ос. рд^лоучистдсА 768: 22
рдяный 1 прикм. мн. оруд. в. рд^нъіми 761: 22
рд^оумьно 1 пред. рд^оумно 819: 10
рд^оулгЬти 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. рд^оулѵЬеть 820: 10
Ран 1 топон. ч. одн. наз. в. рди 828: 24
Рдимоче 1 топон. с. одн. (?) знах. в. рдимочє 834: 19
о
рдкоушьскъ прикм. одн. ж. знах. в. рдкоушьскоу 814: 4, 820: 23
7
рднд ім. ж. одн. знах. в. рдноу 744: 23,761:4, 761: 16, род. в. рдньї 812: 4, мн. род. в. рднъ 744: 3, оруд. в. рдндлхи 751: 24, 761: 22
рднити 4 дієсл. аор. мн. З ос. рлнишл 749: 9, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. рдненъ 812: З, дав. в. рднєноу 785: 16, с. наз. в. рднєно 756: 2
рдно 1 присл. рдно 737: 21
рдскдлиє 1 ім. с. одн. дав. в. рдскллью 829: 1
рдскопдти 1 дієсл. аор. одн. З ос. рлскопд 792: 2
рдспоустити 1 дієсл. інф. рдспоустити 832: 23
рлсьіПАТИ 1 дієсл. аор. одн. З ос. рдсыпл 821: 12
Ратиславъ 1 особ. ч. одн. наз. в. рдтислдвъ 769: 27
рдть ім. ж. одн. наз. в. рдть 734: 2, 740: 17, 765: 5, 826: 27, 831: 17, знах. в. 728: 17, 728: 22, 729: 13, 745: 21, 745: 22, 745: 27, 748: 18, 751: 8, 766: 19, 766: 22, 770: 3, 813: 16, 814: 1, 815: 24, 838: 3, 842: 14, 846: 12, род. в. рдти 737: 16, 742: 12, 742: 14, дав. в. 777: 7, оруд. в. рдтью 723: 1, місц. в. рдти 822: 23, 838: 1, мн. знах. в. 750: 28, 762: 2, оруд. в. рдтми 745: 14, місц. в. pATGjfb 831:23, 836:8
о
рдтьникъ ім. ч. мн. наз. в. рдтници 742: 18, род. в. рдтникъ 764: З
рдтьныи 15 прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач. ім. рдтьного 768:10, с. знах. в. рдтное 801: 14, мн. ч. наз. в. у знач. ім. рдтниии! 768: 9, знах. в. рдтнъгЬ 822: 22, рдтныие! 800: 23, у знач, ім. рдтн^ѣ! 822: 27, род. в. у знач. ім. ч. рдтнъі^ъ 769: 5, рдтнъіх 773: 16, 784: 24, рдтных 802: 23,839:1, дав. в. у знач. ім. ч. рдтьнылѵъ 818:17, рдтнъілѵъ 840: 24, рдтнъил 813:13, місц. в. у знач. ім. ч. рдтнъіх 744: 19
Реввд 1 особ. ч. одн. знах. в. реввоу 818: 21


790
Граматичний покажчик до Галицького літопису
рев^ниє 1 ім. с. одн. род. в. ревенига 784: 22
реціи дієсл. аор. одн. 1 ос. р^Х1* 773: 18, 3 ос. рече 794: 9, 832: 6, рче 716: 23, 757: 13, 778: 14, 807: 18, рче 719: 7, 722: 6, 722: 17, 724: 20, 728: 2, 735: 16, 743: 18, 750: 8, 754: 21, 756: 5, 756: 9, 756: 18, 756: 20, 760: 19, 763: 23, 763: 27, 777: 16, 786: 23, 788: 16, 790: 11, 807: 6, 807: 20, 807: 22, 807: 23, 809: 15, 809: 18, 812: 17, 813: 1, 814: 24, 815: 9, 819: 8, 822: 19, 823: 3, 824: 20, 826: 7, 830: 8, 837: 15, 848: 3, ре! 832: 4, дв. З ос. р^ста 750: 15, 777: 28, рекоста 752: 19, реко! 796: 24, мн. 1 ос. реко\ом 836: 11, 3 ос. р^ша 718: 20, 751: 3, 777: 18, 813: 14, 831: 19, рекоша 759: 1, 842: 23, реко! 829: 22, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. рекъі 718:15, 719: 13, 732: 11, 747: 18, рекы 792: 19, 833: 23, реки 731: 24, рекъіи 731: 1, 731: 16, 746: 13, 749: 10, 774: 10, рєкии 772: 10, рекыи 793:
9, 794: 19, 816: 13, 817: 1, 819: 9, 821: 2, 821: 8, 826: 21, 832: 16, река 716: 16, 752: 3, 753: 18, 766:
11, 771: 18, 782: 28, 783: 10, 790: 17, 806: 3, 808: 24, 809: 3, 815: 18, 815: 22, 818: 21, 820: 3, 826: 25, 846: 17, 848: 15, р^ка 826: 26, дав. в. рекоуціоу 801: 7, рекоуцію 803: 20, мн. ч. наз. в. рекоуціе 720: 7, 726: 10, 747: 10, 758: 11, 760: 1, 801: 16, 810: 22, 819: 3, 827: 5, 839: 14, дав. в. рекоуцшмъ 756: 24, рекоущим 804: 9, мин. ч. одн. ч. наз. в. рекъ 766: 16, 806: 10, дав. в. рекъшоу 765: 10, 765: 20, 776: 11, 817: 2, рекьшоу 832: 14, рекшоу 739: 20, 757: 9, 762: 24, 766: 26, 767: 9, 767: 19, 773: 14, 774: 15, 786: 18, 787: 26, 788: 10, 789: 28, 790: 5, 790: 6, 792: 17, 795: 7, 804: 10, 807: 5, 807:
12, 807: 16, 809: 20, 812: 5, 829: 16, 832: 20, 832: 23, 834: 6, 835: 2, 837: 6, 848: 1, рекшю 736: 15, 736: 17, 746: 17, 747: 2, 749: 11, 760: 8, 823: 16, ж. наз. в. рекши 837: 22, дв. ч. наз. в. рекша 810:
10, мн. ч. наз. в. рекше 781: 1, у знач. вст. сл. 726: 3, 728: 7, 747: 8, 792: 24, 811: 12, 811: 13, 824: 22, 837: 1, 842: 13, дав. в. рекшимъ 742: 21, 830: 10, 848: 10, рекшим 746: 21, рскъшмъ! 762: 14, пас. теп. ч. одн. ч. наз. в. рекомъіи 733: 16, рекомыи 814: 7, 844: 23, рекъмъіи 760: 7, знах. в. рекомыи 806: 9, знах.-род. в. рекомаго 835: 20, род. в. 820: 18, рекомого 824: 27, ж. род. в. рском±и 832: 27, дав. в. 778: 10, 832: 10, місц. в. 787: 22, 832: 14, мн. ч. наз. в. рекомъіи 740: 17, знах. в. рекомъігд 716: 7, рекомыіа 839:16, с. (!) знах. в. рекомага 825:13, дав. в. рекомъімь 776:
13, мин. ч. одн. ч. наз. в. рученъ 823: 15, мн. с. наз. в. рчена 794: 11
Рига 2 топон. ж. одн. знах. в. ригоу 816: 1, 816: 19
рижанинъ 1 ім. ч. мн. наз. в. рижани 816: 19
рижьскь 1 прикм. одн. ч. дав. в. рижьскоу 816: 24
рижьскыи 1 прикм. одн. ж. наз. в. рижкаїа 816: 22
ри^а1 ім. ж. мн. знах. в. ри^ъі 756: 19
□
риксъ J ім. ч. одн. наз. в. риксъ 760: 7, 836: 28, дав. в. риксоу 820: 24
римьскы 1 присл. римьскы 820: 14
римьскыи 2 прикм. одн. ч. наз. в. римьскъіи 723: 13, мн. оруд. в. римьскими 843: 21
ровьнь 1 ім. ж. одн. дав. в. ровни 767: 16
рогатина ім. ж. одн. оруд. в. рогатиною 830: 6
Рогожина 1 топон. ж. одн. знах. в. рогожиноу 734: 6
рогьтица? (‘палиця’?) ім. ж. одн. знах. в. рогтичю 833: 25 о
родитнсл дієсл. аор. мн. З ос. родишлс 732: 5, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. роднвшюсА 716: 26
родъ 1 ім. ч. одн. род. в. род# 785: 4
Родьна 1 топон. ж. одн. наз. в. родна 778: 10
рожаньць 1 ім. ч. мн. знах. в. рожанци 813: 11
ро^га 1 ім. ж. одн. род. в. ро^гы 817: 14
розгадати дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ро^гадавъ 816: 9


791
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ро^пгЬватиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ро^пгЬвавсА 795: 5 о
ро^гьнати дієсл. аор. мн. З ос. ро^гнаша 794: 14, 818: 4
роздавание ім. с. одн. знах. в. роздавание 790: 9
роздати 1 дієсл. аор. одн. З ос. розда 771: 12
роздоумати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. роздоумавше 839: 21
роздьратисА 1 дієсл. аор. мн. З ос. роздрашаСА 768: 5
Романоваіа по чоловікові ж. одн. наз. в. романоваіа 718: 8, 726: 19, 734: 1, романоваА 721: 8, 728: 18, знах. в. романовоую 727: 27, род. в. романовос 729: 23, романовъіи 720: 25, дав. в. романови! и 731: 14
Романовичь 15 патронім ч. одн. наз. в. романовичь 741: 6, 741: 12, 742: 11, дав. в. рома- новичю 807: 25, оруд. в. романовичемь 736: 20, дв. наз. в. романовича 739: 8, знах. в. 731: 19, род. в. романовичю 718: 16, 739: 25, дав. в. романовичема 731: 17, 739: 3, 745: 17, 757: 5, оруд, в. 731: 18, мн. дав. в. романовичемь 728: 25
романовъ 5 прикм. одн. ж. род. в. романовъі 717:9,719:14, дав. в. у знач. особ. Романові 735: 22, місц. в. 717: 17, с. знах. в. романово 718: 11
Романъ особ. ч. одн. наз. в. романъ 718: 4, 719: 3, 723: 3, 726: 4, 732: 8, 830: 12, 831: 11, 832: 9, 839: 17, роман 719: 25, 722: 22, знах.-род. в. романа 718: 8, 721: 3, 722: 2, 821: 3, 821: 6, 830: 1, 831: 10, 837: 27, 838: 19, 847: 21, род. в. 715: 23, 715: 25, 726: 25, 813: 23, 835: 27, 838: 24, 847: 10, дав. в. романоу 716: 28, 727: 5, 744: 9, 830: 17, романови 720: 8, 725: 16, 727: 3, 831: 2, 836: 12, 836: 17, 836: 19, 838: 1, 839: 10, оруд. в. романомъ 719: 25, 819: 20, романом 821: 5, місц. в. романі 835: 28, 836: 9, 837: 26
росмиїдтисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. росмыавсА 757: 13
роспоустити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. роспоусти 832: 18
ростиславль прикм. одн. ч. знах. в. ростиславль 791: 26, 800: 14, оруд. в. ростислав- лимъ 803: 5, ж. знах. в. ростиславлю 803: 18
Ростиславъ 33 особ. ч. одн. наз. в. Ростиславъ 753: 5, 777: 10, 778: 7, 782: 19, 783: 7, 789: 8, 791: 4, 795: 4, 797: 2, 797: 11, 800: 6, 802: 23, 804: 6, 805: 11, 805: 16, ростислав 788: 25, 789: 2, 791: 25, 793: 4, 800: 18, 802: 28, знах.-род. в. Ростислава 772: 4, 776: 2, 777: 5, 794: 14, 809: 6, род. в. 793: 25, дав. в. ростиславоу 777: 8, 783: 6, 783: 20, 793: 8, 804: 21, ростиславу 72Т. 5
ротьныи 1 прикм. мн. ч. знах. в. у знач. ім. ротный 811: 25
рощениє 1 ім. с. одн. род. в. роцгЬниід 817: 13
роїристи 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. роїретьше 820: 17
роувити 1 дієсл. інф. роувити 835: 17
роука 25 ім. ж> Одн. наз. в. роука 779: 24, знах. в. роукоу 752: 20, 813: 3, 815: 2, род. в. роукъі 760: 17, дв. знах. в. роуц± 752: 28, 780: 21, 782: 23, 787: 14, 788: 14, 795: 10, 809: 25, 811: 24, род. в. роукоу 727: 19, 751: 25, 760: 9, 760: 25, 791: 20, 792: 16, 803: 27, оруд. в. роукама 812: 28, місц. в. роукоу 817: 20, дв.(?) І мн.(?) знах. в. роучи 829: 15, мн. місц. в. роука\ъ 813: 11, роуках 813:9
роусъ 1 ім. ч. мн. наз. в. роуси 757: 21
роусь 2^ етнонім ж. одн. наз. в. роусь 725: 23, 726: 1, 730: 13, 755: 4, 757: 2, 757: 23, 803: 20, 812: 23, 818: 4, 818: 6, 818: 13, 825: 1, кл. в. роуси 736: 18, знах. в. роусь 775: 14, 802: 24, 804: 15, 815: 9, 816: 16, 843: 10, род. в. роуси 715: 26, 717: 7, дав. в. 725: 25, 745: 6, 757: 8, 757: 26, 810: 26, оруд. в. роусью 730: 19
роусьскъ 1 прикм. одн. ч. дав. в. роускоу 814: 17


792
Граматичний покажчик до Галицького літопису
роусьскыи ^2 прикм. одн. ч. наз. в. роускыи 826: 13, знах. в. роускъіи 755: 11, оруд. в. роускимь 814: 26, ж. наз. в. роускаїд 757: 4, 784: 24, 796: 21, знах. в. роускоую 740: 25, 760: 5, 773: 6, 786: 24, 812: 12, 843: 5, род. в. роуское 757: 25, 787: 11, 787: 19, 787: 24, 788: 6, роускои 766: 14, дав. в. роускои 715: 24, 738: 19, дав. в.(?) І род. в. (?) 809: 11, оруд. в. роускою 807: 26, місц. в. роусцѣи 821: 20, роускои 717: 3, 741: 10, 808: 6, с. знах. в. роуское 824: 12, мн. ч. наз. в. роустии 831: 19, роускъіи 743: 3, знах. в. роусьскъіід 745: 3, роускъіід 743: 13, 745: 1, роускъіА 743: 2, роусьскъіе 781: 25, род. в. роускъіхъ 742: 10, дав. в. роускимъ 740: 26, 744: 17, оруд. в. роускъіми 733: 9, роускими 778: 22, місц. в. роускъіихъ 726: 5, роускихъ 747: 24, 836: 1
Роушькокичь патронім ч. одн. наз. в. роушькокич 797: 22, мн. род. в. роушькокичекъ 735: 27
ръжание 1 ім. с. одн. род. в. рьжаниід 784: 22
рьіБЛ 2 ім ж одн. оруд. в. ръіБОЮ 716: 10, мн. род. в. ръіБЪ 735: 12
рысь 1 ім. ж. одн. наз. в. ръісь 716: З
рьвьновати дієсл. імперф. одн. З ос. ревнованіе 716: 5, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. рєвновавшю 717: 1
рьль 1 ім. ж. мн. знах. в. рьли 762: 23
рѣ^АТИСА 1 дієсл. імперф. мн. З ос. рѣ^ахоуСА 781: 8
рѣка ім. ж. одн. наз. в. рѣка 761: 11, знах. в. рѣкоу 717: 13, 725: 24, 730: 8, 735: 9, 742: 25, 743: 14, 747: 9, 755: 1, 761: 9, 766: 23, 767: 4, 767: 8, 767: 11, 796: 7, 802: 17, 812: 15, 813: 3, 813: 19, 821: 27, 823: 25, 824: 1, рекоу 826: 2, род. в. рѣкъі 726: 16, 733: 1, 740: 22, 742: 6, 743: 7, 759: 21, 759: 26, 766: 24, 802: 12, рѣкы 796: 4, 796: 8, 801: 28, 812: 25, 819: 1, рѣкѣ 787: 3, дав. в. рѣцѣ 725: 22, 741: 18, 743: 11, 759: 5, 802: 9, 822: 3, місц. в. 717: 12, 763: 5, 787: 1, 787: 22, 797: 11, 812: 5, 823: 21, мн. дав. в. рѣкамъ 776: 9
рѣчь 4 ім. ж. одн. наз. в. рѣчь 746: 18, знах. в. 819: 5, мн. знах. в. рѣчи 790: 27, місц. в. рѣчих 750: 19
Рюрикъ особ. ч. одн. наз. в. рюрикъ 718: 1, дав. в. рюрикоу 717: 15, роурикоу 717: 6 рюти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ревоуціе 803: 17
Рюшковичь (пор. Роушьковичь) патронім ч. одн. наз. в. рюшковичь 840: 15, дав. в. рюшковичьу! 798: 6
Радити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. рАДАїроу 813: 14
рлдъ ім. ч. одн. оруд. в. рлдомь 765: 28, 766: 4
Ра^ань 1 топон. ч. одн. знах. в. рА^ань 778: 24
рА^дньскши прикм. одн. ч. знах.-род. в. рА^аньского 793: 24, ж. знах. в. рА^аньскоую 778: 23, мн. ч. наз. в. рА^АНЬСТНи! 779: 23
СДБЛА 1 ім. ж. одн. наз. в. сдбла 814: 19
садъ 1 ім. ч. одн. знах. в. садъ 845: 1
сажень 1 ім. ж. мн. род. в. сажснии 844: 24
сайгатъ ім. ч. одн. знах. в. сайгатъ 798: 4, 840: 10, 847: 7
самодьржьць ім. ч. одн. род. в. самодержьца 715: 26
самострѣлъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. самострѣлы 818: 6
самъ 57 займ. одн. ч. наз. в. самъ 743: 16, 743: 16, 748: 21, 748: 23, 750: 10, 750: 21, 756: 7, 757: 13, 758: 15, 780: 12, 780: 13, 786: 5, 790: 18, 793: 10, 795: 23, 798: 23, 805: 13, 806: 4, 810: 23,


793
Граматичний покажчик до Галицького літопису
814: 16, 815: 2, 816: 11, 821: 11, 822: 8, 823: 18, 830: 3, 830: 5, 830: 7, 830: 22, 831: 4, 831: 25, 831: 26, 832: 2, сала 744: 8, знах.-род. в. самого 779: 19, дав. в. САМОМОу 744: 1, 746: 15, 763: 20, 765: 13,798:6, ж. наз. в. сама 727:20,727:23,844:21, дв. ч. наз. в. 754:15,819:21, мн. ч. наз. в. сдмн 786: 10, 790: 20, 815: 24, 819: 12, 830: 9, 834: 25, салгЬ 781: 12, 789: 13, знах.-род. в. сам^х 825: 7, дав. в. самимъ 834: 24, СалгЬмь 755: 18, 760: 13
санъ ім. ч. одн. наз. в. санъ 826: 21, знах. в. 826: 5, род. в. САНОу 817: 23
Санъкъ 2 топон. ч. одн. род. в. Санока 764: 13, місц. в. саноц^ 717: 18
сапогъ 1 ім. ч. мн. наз. в. сапони 814: 22
7
сватъ ім. ч. одн. наз. в. сватъ 821: 9, оруд. в. сватомъ 818: 23
сватьба 1 ім. ж. одн. знах. в. свАДБОу 758: 7
сватьство 2 ім. с. одн. род. в. сватьства 787: 6, місц. в. сватьств^ 820: 1
сверѣпый 2 прикм. одн. ч. наз. в. св^рпъіи 780: 16, 795: 14
свитАТи 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. дав. в. св^таюцію 754: 26
свои 285 займ. одн. ч. знах. в. свои 719: 13, 735: 15, 744: 20, 746: 22, 746: 26, 752: 28, 757: 27, 761: 26, 768: 12, 768: 14, 773: 27, 778: 2, 779: 14, 781: 3, 797: 15, 804: 12, 804: 22, 805: 24, 815: 5, 819: 15, 824: 17, 824: 22, 828: 24, свої 762: 10, знах.-род. в. своего 717: 19, 723: 6, 725: 14, 727: 4, 731: З, 731: 12, 733: 24, 746: 17, 746: 24, 747: 12, 747: 23, 750: 23, 752: 25, 753: 18, 763: 12, 766: 2, 770:
I, 772: 4, 777: 5, 779: 6, 787: 13, 789: 21, 797: 9, 809: 4, 815: 6, 818: 4, 821: 24, 830: 1, 838: 8, 847: 12, свосг 730: 28, 809: 21, своево! 847: 17, род. в. своего 726: 20, 726: 25, 735: 18, 737: 13, 740: 14, 754:
II, 758: 8, 763: 3, 765: 5, 778: 4, 788: 24, 813: 23, 817: 23, 827: 10, 828: 13, 833: 26, 834: 1, 847: 10, свосг 744: 25, дав. в. своемоу 716: 6, 723: 4, своемоу си 723: 16, своемоу 737: 4, 745: 20, 747: 4, 749: 10, 752: 2, 771: 27, 783: 8, 796: 24, 800: 7, 810: 4, 817: 25, 824: 20, 832: 21, оруд. в. своимь 821:
10, своимъ 744: 14, 763: 23, 767: 26, 776: 23, 784: 1, 806: 2, 806: 7, 808: 13, 818: 23, 826: 14, 831: 13, 832: 7, своим 728:18, 788: 24, місц. в. своемь 723: 22, 746:13, 782: 19, 805: 19, 823: 12, ж. знах. в. СВОЮ 716: 17, 716: 26, 718: 22, 719: 6, 723: 9, 723: 17, 724: 25, 727: 26, 737: 28, 744: 12, 746: 27, 748: 14, 750: 3, 750: 9, 750: 23, 757: 6, 758: 3, 777: 1, 778: 5, 786: 23, 788: 7, 789: 3, 791: 19, 794: 17, 796: 14, 801: 23, 805:4, 805: 8, 805: 17, 808: 20, 809: 9, 809: 27, 812: 9, 813: 22, 815: 2, 818: 17, 825: 6, 828:
3, 828: 11, 830: 25, 833: 25, 835: 11, род. в. своєїа 1Т1\ 1, своєе 725: 26, 795: 7, своем 727: 15, 783:
б, 784: 17, 806: 3, своеии! 727: 12, дав. в. своси 783: 24, оруд. в. своєю 717: 18, 728: 2, 729: 16, 751:
11, місц. в. своси 716: 24, 731: 23, 741: 6, 787: 19, 790: 14, 793: 5, 835: 18, с. знах. в. своє 734: 21, 764: 16, 768: 10, 775: 12, 804: 3, 817: 16, 822: 27, 825: 27, 831: 1, род. в. свосго 747: 18, 771: 26, 777: 28, 812: 8, свосг 809: 17, дав. в. своемоу 731: 9, місц. в. своемь 718: 21, 744: 23, 749: 12, 749: 26, 752: 29, 798: 1, свокмь 787: 23, дв. с. знах. в. свои 718: 9, 817: 6, дав. в. своимд 745: 17, 791: 13, мн. ч. знах. в. своїй 727: 3, 747: 10, 750: 1, 758: 24, 811: 12, 815: 18, 819: 20, 819: 22, 822: 14, 824: 17, 830: 22, 835: 15, 839: 15, 839: 16, 842: 12, 846: 24, 847: 25, СВОА 720: 13, 749: 3, 756: 4, 800: 24, сво^ 813: 12, 814: 12, 815: 4, 815: 14, 825: 26, 827: 19, своє 755: 10, 755: 12, 767: 13, 767: 15, 778: 17, 792: 4, 798: 19, 802: 9, 802: 15, 802: 24, свои 726: 3, 748: 23, 756: 13, 782: 15, 830: 2, у знач. ім. своє 769: 8, ж. знах. в. своїй 813: 13, 829: 20, 835: 16, своа 740: 24, 780: 21, своє 756: 19, с. знах.
в. своїй 747: 22, своа 747: 21, 777: 27, 807: 20, у знач. ім. во своїй сн 813: 17, 826: 2, во СВОА си 805: 15, знах.-род. в. своихъ 769: 14, род. в. своихъ 725: 19, 814: 27, 827: 11, своих 798: 21, 830:
4, своїх 820: 20, род. в. І знах.-род. в. (?) 748: 10, дав. в. своимъ 731: 9, 763: 11, 766: 16, 812: 10, 817: 9, 835: 13, 836: 4, своемь! 830: 8, свои! 817: 15, у знач. ім. с. своимъ 801: 3, оруд. в. своими 729: 27, 730: 6, 741: 26, 742: 2, 752: 10, 779: 2, 785: 22, 801: 6, 802: 5, 802: 15, мн. (!) оруд. в. 815: 8
свогакъ 1 ім. ч. одн. наз. в. свогакъ 836: 27
св^титиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. сватаціиса! 844: 22
СВ'Ьтъ 4 ім. ч. одн. знах. в. св^ть 785: 15, род. в. св^та 732: 9, 739: 20, 781: З


794
Граматичний покажчик до Галицького літопису
скѣтьлость 1 ім. ж. одн. наз. в. свѣтлость 814: 15
скѣтьлыи 1 прикм. одн. с. оруд. в. свѣтлъімъ 767: 28
скатитсль 1 ім. ч. одн. наз. в. стль 740: 1
СКАТИТИСА 1 дієсл. теп. ч. мн. З ос. СКАТАТЬСА 836: 7
Скатопълкъ особ. ч. одн. наз. в. стополкъ 762: 15, оруд. в. стополкомъ 754: 9
СЕАТОПЪЛЧЬСКЫИ 1 прикм. одн. ч. род. в. у скл. топон. новлгородА стополчьского 745: 5
Сватославичь 1 патронім ч. одн. наз. в. стославичь 729: 22
Сватославъ особ. ч. одн. наз. в. отославъ 723:4, отославъ хоровры 821:21, знах.-род. в. стослава 720: 18, 724: 28, род. в. 718: 17, дав. в. стослАВОу 727: 5 О в—■
сватъ прикм. одн. ж. знах. в. стоу 723: 19, 723: 22
СВАТЬіи прикм. одн. ч. наз. в. стъіи 753: 4, 842: 7, стъі 842: 7, сты 844: 7, у знач, прізвиська володимеръ стыи 821: 22, знах.-род. в. стго 735: 7, 826: 17, род. в. 735: 5, 806: 5, 826: 15, 827: 9, 843: 16, 844: 15, дав. в. стомоу 751: 6, стмоу 751: 2, 767: 12, 775: 11, 830: 8, 842: 26, 846: 25, ж. наз. в. стаа 776: 7, знах. в. стоую 840: 9, у скл. топон. стоую гороу 831: 5, род. в. стоѣ 847: 2, стос 788: 15, стѢа 726: 26, стѣи 720: 10, стой 737: 21, 788: 21, 843: 6, стьа! 787: 8, у скл. топон. стое горъі 740: 1, 740: 2, стос бцѢ 785: 19, стос горы 831: 7, цркви стой бци володимерьскои 740: 11, дав. в. стѣи 764:1, 778: 3, с. знах. в. стос 846: 5, дв. дав. в. стыма 845: 2, мн. род. в. ст\ъ 827: 8
се 10 част. се 720: 7, 736: 2, 736: 5, 741: 12, 757: 13, 777: 19, 784: 26, 791: 12 / місц. в. одн. с. наз. в. се 735: 24, 769: 27
СсбѢдаи 1 особ. ч. одн. наз. в. ссбѢдаи 785: 5
седмый 1 числ. пор. одн. ч. наз. в. седмъі! 724: 15
седмь 1 числ. кільк. ж. знах. в. семь 781: 20
седьло 1 ім. с. одн. наз. в. сѣдло 814: 18
седьльникъ 1 ім. ч. мн. наз. в. сѣдѣлници 843: 12
седьльничии 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач. ім. сѣдѣлничсго 763: 12 ссликъ займ. одн. ж. місц. в. сслицѣ 833: 18, с. оруд. в. селицемь 834: 23 о
село ° ім. с. одн. наз. в. село 832: 8, знах. в. 832: 12, місц. в. селѣ 748: 1, 834: 22, мн. знах. в. ССЛА 823: 2, 834: 15, 843: 15, род. в. селъ 755: 5
Семенъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. семенА 732: 21
Ссмсонъ особ. ч. одн. знах.-род. в. сємєшна 782: 2, дав. в. семешноу 767: 12
Семовитъ 1 особ. ч. одн. наз. в. семовитъ 827: 5
Семьюнъ особ. ч. одн. наз. в. ссмьюнъ 743: 24, знах.-род. в. ссмьюна 734: 15
Семьюиъко 3 особ. ч. одн. наз. в. семьюнько 759: 7, знах.-род. в. ссмьюнька 771: 24, род. в. сємьюнка 748: 17
ССНТАБрЬ 1 ІМ. Ч. ОДН. рОД. В. ССНТАБрА 727: 10
СередА 1 топон. ж. одн. наз. в. середА 784: 5
середьнии 1 прикм. одн. ч. наз. в. середини 799: 20
серенъ 1 ім. ч. одн. дав. в. сереноу 808: 25
Серетъ топон. ч. одн. знах. в. сереть 717: 13, місц. в. серетѣ 717: 12
сестрл Ю ім. ж. одн. наз. в. сестрА 783: 4, 815: 20, 844: 11, знах. в. сестроу 783: 1, 783: 18, 791: 19, 821: 5, 830: 25, сестро! 821: 3, дав. в. сестрѣ 723: 14


795
Граматичний покажчик до Галицького літопису
сивыи 1 прикм. одн. ч. знах. в. сивъіи 735: 15
Сигнѣвъ особ. ч. одн. знах.-род. в. сигнѣва 810: 13, дав. в. сигнѣвоу 835: 24
син (пор. сьи) 5 займ. одн. ж. наз. в. сиід 739: 18, знах. в. сню 719: 8, 739: 17, 790: 9, 813: 16
сила 19 ім. ж. одн. наз. в. си! 784: 18, знах. в. силоу 784: 26, 796: 13, 818: 10, род. в. силъі 784: 17, оруд. в. силою 836: 24, 837: 27, 842: 11, 846: 16, місц. в. силѣ 724: 9, 759: 22, 760: 7, 776: 14, 782: 4, 784: 16, 833: 21, 838: 23, 846: 11, мн. род. в. силъ 760: 26
сильнъ $ прикм. одн. ч. наз. в. силенъ 723: 18, 744: 4, сильньнъ! 803: 17, дав. в. силноу 755: 24, ж. наз. в. силна 786: 21
сильный & прикм. одн. ч. род. в. силнаго 841: 10, ж. наз. в. сильнаїд 755: 17, мн. ч. наз. в. силнии 772: 25, ж. наз. в. силныи 785: 1, род. в. у знач. ім. ч. силнъіх 760: 17, оруд. в. силнилли! 820: 21
силль 1 присл. силль 751: 29
Синеволодьско 1 топон. с. одн. знах. в. синеволодьско 787: 8
2
Сиръвидъ особ. ч. одн. наз. в. сиръвидъ 840: 15, сирвидъ 840: 16
спрячь вст.сл. спрячь 767: 15, 794: 8, 836: 4, сирѣч 816: 25
сице 8 присл. сице 741: 4, 761: 17, 785: 24, 802: 1, 802: 2, 835: 2, 841: 3, сиче 842: 15
з
сиць займ. одн. ч. дав. в. сицю 841: 7, ж. знах. в. 845: 11, с. наз. в. сиче 843: 17
4 .
сквьрньныи прикм. одн. ж. наз. в. сквѣрнаіа 806: 26, мн. с. знах. в. сквернаїд 722: 12, сквѣрнаіа 806: 19, 806: 21
скипьтръ 1 ім. ч. одн. знах. в. скыпетрь 826: 20
Скомондъ (Skomand І Skumand) особ. ч. одн. наз. в. скомондъ 799: 23, 799: 25
скоро 7 присл. скоро 772: 11, 780: 1, 780: 2, 793: 12, 801: 24, 802: 16, 804: З
скорый 1 прикм. одн. с. знах. в. скорое 833: З
скорѣе 1 присл. вищ. ст. скореє 832: 17
2
скотъ ім. ч. одн. род. в. скота 743: 6, мн. знах. в. скотъі 743: 4
2
скочити дієсл. аор. одн. З ос. скочи 740: 13, дв. З ос. скочиста 833: 15
скрипаниє 1 ім. с. одн. род. в. скрипаниіа 784: 21
скоула 1 ім. ж. одн. знах. в. у знач, прізвиська Михалка... Скоулоу 733: 17
скървьнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. скорвенъ 829: 26
скървѣти 4 дієсл. інф. скорвѣти 806: 18, 807: 1, імперф. одн. З ос. скорвАШЄ 790: 13, СКОрвАїрс! 804: 16
Скыртъ 1 топон. ч. одн. наз. в. скъіртъ 761: 11
скѣпание 1 ім. с. одн. знах. І наз. в. скѣпанис 785: 14
17
слава їм. ж. одн. знах. в. славоу 757: 3, 781: 3, род. в. славъі 757: 8, славы 803: 23, 821: 19, 822: 25, оруд. в. славою 732: 25, 758: 2, 813: 22, 822: 25, 826: 10, 835: 12
□
славити J дієсл. імперф. мн. З ос. славдхоу 840: 9, славдхоу! (*словдхоу) 718: 5, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. славд 826: 16
З
славьнъ прикм. одн. ч. наз. в. славенъ 809:29, дав. в. славноу 716: 25, ж. знах. в. 813: 21 77
слово ім. с. одн. наз. в. слово 807: 8, знах. в. 722: 6, 736: 17, 767: 9, 832: 22, род. в. слова 809: 16, 834: 10, місц. в. словсси 780: 8, мн. знах. в. словеса 716: 18, 719: 19, 757: 9, 760: 19, 783: З, 837: 9, слова 807: 20, дав. в. словссємь 738: 24, оруд. в. словесъі 780: 27, 791: 21, словесы 791: 11, 809: 12, 821: 17, словы 822: 27


796
Граматичний покажчик до Галицького літопису
словоутьныи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. словоутьного 794: 5
слоугл 4 ім. ч. одн. наз. в. слоугл 740: 3, знах. в. слоугоу 762: 11, мн. знах. в. слоуги 794: 2, 830:21
слоужити J дієсл. інф. слоужити 794: 7, теп. ч. мн. 1 ос. слоужимъ 757: 7, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. слоужлціии 839: 23
слоужьБА 1 ім. ж. одн. знах. в. слоужвоу 757: 16
слоушАТИ дієсл. аор. одн. З ос. слоушА 822: 11, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. слоушдвшоу 765: 7
слышати дієсл. інф. слъішати 784: 21, аор. одн. З ос. слъіша 787: 17, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. башєть... слъішалъ 786: 2, наказ, одн. 2 ос. слъіши 756: 20, мн. 2 ос. слъішите 760: 19, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. слыша 807: 1, мин. ч. одн. ч. наз. в. СЛЪішавъ 742: 10, 745: 18, 763: 2, 775: 25, 778: 7, 779: 5, 782: 4, 782: 27, 791: 26, 801: 14, слышавъ 793: 27, 795: 1, 829: 26, 832: 15, слышавь 824: 27, слъішав 790: 27, 793: 11, 830: 19, слъішвъ 825: 8, дав. в. слъішдвъшоу 786: 4, мн. ч. наз. в. слъіШАВше 780: 8, мн. (!) ч. наз. в. 797: 6, пас. мин. ч. одн. с. наз. в. слышано 807: 8
Сль^А 1 ім. ж. мн. оруд. в. сле^дми 779: 26
сль^ьныи 1 прикм. дв. оруд. в. слє^нама! 777: 26
слѣпоокыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. слѣпошкого 717: 21
смола 1 ім. ж. одн. наз. в. смола 845: 1
Смольньскъ 1 топон. ч. одн. дав. в. смоленькоу 815: 9
смольньскыи 1 прикм. одн. ч. род. в. смоленьского 782: 20
смольнанинъ 1 ім. ч. мн. дав. в. смолнаномъ 741: 22
смрддъ 1 ім. ч. одн. род. в. смрлдл 788: 19
смьрдии 1 прикм. одн. с. род. в. смердьА 790: 2
смьрдъ 4 ім. ч. одн. наз. в. смердъ 739: 14, знах.-род. в. смердл 739: 14, мн. знах. в. смерды 797: 5, оруд. в. смердъі 738: 18
смѢгатиса дієсл. імперф. мн. 3 ос. смѣіАХОуСА 839: 2, см^АХоу са 722: 19, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. смѣлвъшоуСА 757: 17
Сновьскъ 1 топон. ч. одн. знах. в. сншвескь 772: 18
снѣгъ ім. ч. одн. наз. в. снѣгъ 734: 5, дав. в. снсгоу 808: 25, мн. наз. в. снѣ^и 819: 17
соколъ 1 ім. ч. мн. дав. в. соколомь 768: 3
Соли 1 топон. ж. мн. дав. в. солемь 830: 21
солома 1 ім. ж. одн. род. в. соломъі 825: 20
соломоничи 1 ім. ч. мн. дав. в. соломоничемь 776: 13
Солонаіа 1 топон. ж. одн. місц. в. солоной 787: 1
соль 1 ім. ж. одн. знах. в. солъ! 789: 27
сольскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська сольскыи 814: 8
Сомовитъ особ. ч. одн. наз. в. сомовитъ 831: 15, сомовит 811: 2, самовитъ! 810: 9, дав. в. сомовитови 810: 4, 811: 19, 811: 21, ссмовитови! 834: 12, оруд. в. сомовитомъ 811: 16, 827: 17
Сомогоуръ 1 особ. ч. одн. наз. в. сомогоуръ 717: 26
сорокъ 1 числ. одн. ч. наз. в. срокъ! 799: 16


797
Граматичний покажчик до Галицького літопису
7 .
соромъ їм. ч. одн. знах. в. соромъ 746: 22, род. в. сорома 735: 17
сорочька 1 ім. ж. одн. місц. в. сорочьцѣ 790: 21
Сосница 1 топон. ж. одн. знах. в. сосницю 772: 18
Спроудѣикъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. спроудѣика 736: 4
спѣти 1 дієсл. імперф. одн. З ос. спѣашеть 728: 21
спѣшити 1 дієсл. імперф. одн. З ос. спѣшаше 821: 23
срамота ім. ж. одн. знах. в. срамотоу 819: 6, місц. в. срамотѣ 731: 23
срамъ 1 ім. ч. одн. знах. в. срамъ 837: 8
Средѣ 2 прийм. з род. в. средѣ 833: 5, 844: 18
стадо $ ім. с. мн. знах. в. стада 746: 6, 802: 11, род. в. стадъ 784: 23, оруд. в. стадъі 743: 5, стады 802: 15
Станило 1 особ. ч. одн. наз. в. станиао 740: З
Станиславичь патронім ч. одн. наз. в. станиславичь 728: 15
Станиславъ особ. ч. одн. наз. в. Станиславъ 756: 4
7 .
становитись дієсл. аор. мн. З ос. становишась 769: 12, 769: 24
станъ и їм. ч. одн. знах. в. станъ 726: 7, 814: 27, 824: 23, род. в. стана 813: 7, оруд. в. станомъ 812: 21, місц. в. станоу 743: 20, мн. знах. в. станъі 726: 3, 742: 9, 749: 3, 755: 7, 756: 4, 848: 17, станы 802: 15, 811: 12, 842: 12, род. в. становъ 725: 18, 749: 15, 749: 17, 769: 9, 798: 21
Старогородъ 1 топон. ч. одн. род. в. старогорода 755: 4
7
старый прикм. одн. ч. знах.-род. в. стараго 754: 15, мн. оруд. в. старыми 822: 9 старѣишии прикм. одн. ч. наз. в. старѣшси! 735: 24, у знач. ім. старѣиши 800: 17 старѣйшина ім. ч. одн. знах. в. старѣишиноу 776: 15, мн. наз. в. старѣишинъі 741: 9 стати дієсл. інф. стати 737: 9, 740: 21, 758: 25, 812: 15, 823: 14, майб. одн. З ос. станете 757: 4, аор. одн. З ос. ста 756: 23, 759: 20, 771: 11, 805: 3, 824: 1, 824: 26, 825: 7, 835: 7, 846: 11, одн. (!) З ос. 834: 21, мн. З ос. сташа 742: 6, 755: 24, 759: 17, 812: 21, 823: 20, особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. одн. 1 ос. у знач, повин. да бъі\омъ стали 767:18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ставъ 836: 24, дав. в. ставшоу 775: 15, 782: 12, 804: 18, 828: 9, ставшю 748: 22, мн. ч. наз. в. ставшс 729: 2, ставши 834: 15, дав. в. ставшимъ 740: 19, 798: 16
стаїа 1 ім. ж. мн. дав. в. стасмь 847: 19
Отсгоуть Ł особ. ч. одн. наз. в. стегоуть 751: 22, дав. в. стегоутови 751: 20
Степанъ 1 особ. ч. одн. наз. в. Степанъ 769: 28
□
стсрсчи J дієсл. інф. стсрсчи 754: 17, 792: 3, наказ, одн. 2 ос. стереби 774: 12
7
СТОЛЪ їм. ч. одн. знах. в. столъ 740: 13, 763: 3, 778: 3, род. в. стола 740: 14, 827: 9, місц. в. столѣ 726: 24, 729: 15
стольникъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. столника 789: 21
стонати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. стона 747: 19
сторожа ім. ж. одн. місц. в. сторожѣ 743: 17, 766: 21 о
сторожь ° ім. ч. мн. наз. в. сторожьевс! 743: 8, знах. в. сторожа 721: 21, сторожѣ 848: З, сторожѣ 818: 26, сторожы 822: 14, род. в. сторожни 779: 17, дав. в. сторожемъ 743: 8, сторожем 848: 12
2
сторона ім. ж. одн. род. в. сторонъі 831: 14, мн. знах. в. стороны 844: 23
стоіание 1 ім. с. одн. наз. в. стоіаньс 843: 18


798
Граматичний покажчик до Галицького літопису
стогати 35 дієсл. інф. стогати 734: 5, 787: 26, теп. ч. одн. З ос. стоить 732: 27, 757: 13, 775: 15, 828: 20, 833: 21, 845: 6, 845: 7, 847: 2, імперф. одн. З ос. стогашє 771: 16, 824: 6, стоашє 759: 2, аор. одн. З ос. стога 838: 24, дв. З ос. стогаста 843: 22, мн. З ос. стогаша 787: 3, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. без зв’язки стоали 756: 5, наказ, дв. 2 ос. стоита 742: 22, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах. в. стоаціє и 768: 13, знах.-род. в. стогаїра 803: 19, дав. в. стоіаціоу 733: 21, 775: 20, 779: 20, 800: 27, 830: 16, стоАЦіоу 766: 8, стогацію 841: 24, мн. ч. наз. в. стогаціє 839: 2, род. в. стоаціихъ 756: 2, дав. в. стоіаціимъ 725: 4, 756: 14, стоаціимъ 755: 24, 756: 23, стогаціимь 765: 23, сто А грим 769: 12
страдати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. стражюціимъ 811: 1
стражь 1 ім. ч. мн. род. в. стражь 802: 12
страна ім. ж. одн. знах. в. страноу 758:26,789:18,797:2,799:4,810:15, род. в. странъі 819: 24, оруд. в. страною 773: 8, місц. в. странѣ 782: 13, мн. знах. в. странъі 745: 11, 745: 14, 760:24,773:2, страны 800:1, 808: 7, 829:20, дав. в. странамъ 741:22,809:1, оруд. в. странами 808: 2, місц. в. странахъ 747: 25, 747: 26, 765: 22
страньникъ 1 ім. ч. мн. наз. в. странниці 756: 28
страхъ 4 ім. ч. одн. наз. в. страхъ 762: 13, страх 822: 18, знах. в. страхъ 783: 22, 835: 7
страшити 1 дієсл. імперф. мн. З ос. страшахоу 813: 25 о
страшьливъ прикм. одн. ж. знах. в. страшливоу 767: 21, 773: 17
страшьнъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. страшьноу 806: 15
стрєціи дієсл. інф. стрєціи 802: 26, теп.-майб. ч. одн. З ос. стрєжєть 802: 22
строити дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. стрОА 770: 2, дав. в. строгацію 801: 1
СТрОИТИСА 1 дієсл. імперф. одн. З ос. СТрОАШСС 737: 8
строуга 1 ім. ж. одн. дав. в. строу^ѣ 839: 27
стръпътьливѣи 1 прикм. одн. ч. наз. в. стропотликєє 748: 4
стрьмєнь 1 ім. ч. одн. род. в. стремени 790: 23
стрѣла 8 ім. ж. мн. наз. в. стрѣлъі 785: 15, 814:19, знах. в. 813:12, род. в. стрѣлъ 758: 23, дав. в. стрѣламъ 796: 19, оруд. в. стрѣлами 811: 7, 818: 7, стрслами 780: 10
стрѣлити 1 дієсл. аор. одн. З ос. стрѣли 796: 6
стрѣльць ім. ч. мн. наз. в. стрѣлци 742: 16, 743: 3, знах. в. стрѣльцѣ 811: 2, стрѣлчѣ 831: 28, стрѣлци 832: 27, дав. в. стрѣльцѣмъ 744: 19, стрѣлцемь 756: 1, 768: 3, стрѣлчемь 811: 6, 813: 10, стрѣлцем 833: 8
СтрѣлАТИ ? дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. стрѣлАЮціимъ 725: 25, 738: 6, 744: 20, 756: 1, 780: 10, 833: 9, пас. мин. ч. одн. ч. знах. в. стрѣлАнъ 773: 27
стрѣлАТИСА 1 дієсл. аор. мн. 3 ос. стрѣлАшасА 759: 4
стрАпати 1 дієсл. інф. стрАпати 786: 19
стоуденьць 1 ім. ч. одн. наз. в. стюденѣць 844: 23
□
стълпъ (а) J ім. ч. одн. наз. в. столпъ 845: 8, дв. наз. в. столпа 843: 22, мн. знах. в. столпъі 845: 3
Стълпъ (б) топон. ч. одн. знах. в. столпъ 721: 12, 732: 17
Стыръ 1 топон. ч. одн. род. в. стыра 840: 23
стьгно ім. с. одн. знах. в. стегно 818: 16, місц. в. стегнѣ 769: 7
стькло 1 ім. с. мн. оруд. в. стеклъі 843: 21


799
Граматичний покажчик до Галицького літопису
стѣкинтовъ прикм. одн. ч. наз. в. стѣкинтовъ 828: 19, знах. в. стскинтсвъ 834: 21, місц. в. стѣкинтсвѣ 828: 9, с. знах. в. стѣкинтовъ! 828: 10 о
Стѣкинтъ особ. ч. одн. наз. в. стѣикинтъ! 827: 22, знах.-род. в. стскъіита! 828: 4
стѣна & ім. ж. одн. знах. в. стѣноу 781: 7, род. в. стѣнъі 786: 8, стѣнъі 785: 13, мн. наз.
в. стѣнъі 785: 23, знах. в. стѣны 785: 12, 785: 17
а
старъ J ім. ч. одн. знах. в. старъ 768: 13, 768: 27, 769: 10
а
соувота ім. ж. одн. знах. в. соувотоу 752: 14, 770: 3, соув 739: 10
Соудиичъ 1 патронім ч. одн. наз. в. соудъичъ 789: 14
Соудиловичъ 1 патронім ч. одн. наз. в. соудиловичъ 735: 1
соудимиръцъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. соудимирци 831: 16
о
соудиславлъ прикм. одн. ч. знах. в. соудиславлъ 758:21, мн. ч. наз. в. соудиславли 733:13
Соудиславъ особ. ч. одн. наз. в. соудиславъ 724: 4, 725: 9, 731: 27, 749: 24, 753: 22, 758: 11,758: 17, 759:1,759:27, 764:18,770:13,771: 15,771: 17, 771:24, соудислав 728: 6, знах.-род. в. соудислава 736: 27, 738: 20, 749: 9, 758: 15, род. в. 752: 7, дав. в. соудиславоу 728: 5, 750: 7, 750: 14, 758: 26, 760: 3, 764: 17, 764: 17, 765: 1, 774: 15, оруд. в. соудиславолѵъ 768: 6, соудславолиь 732:2
Ссудомирк 1 топон. ч. одн. знах. в. ссудомиръ 787: 17
соудомиръскъіи 1 прикм. одн. ж. знах. в. ссудомиръсксую 826: 9
Ссудъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. соуда 810: 13
Осуждалъ J топон. ч. одн. род. в. ссуждалА 779: 3, дав. в. ссуждалю 758: 7, 777: 4
соуждалъскыи прикм. одн. ч. наз. в. ссуждалъскъіи 777: 2, знах.-род. в. ссуждалъског 808: 10, род. в. ссуждалъсксгс 741: 11, ж. знах. в. ссуждалъсксую 779: 9, 785: 7, мн. ч. знах. в. соуждалъскиие 780: 23
Сеула 1 топон. ж. одн. знах. в. ссулсу 716: 27
ссулица & ім. ж. одн. знах. в. соулицю 828:3, дав. в. ссулици 768:23, мн. оруд. в. ссулицами 833: 7, сулицами 818: 8, ссуличами 810: 27, 813: 16
соуллънъіи 1 прикм. мн. ч. знах. в. ссулѵнъиа 726: 17
ссупрстивъ 1 присл. ссупрстивъ 839: 27
Соутоевичъ 1 патронім ч. дв. наз. в. ссутссвича 717: 25
ссух"ь прикм. одн. с. дав. в. у знач. ім. пс ссухоу 741: 23, місц. в. у знач. ім. соусѣ 755: 25
соухь|и прикм. одн. ж. род. в. у скл. топон. соух®€ ДОрогве 732:23, місц. в. у скл. топон. соухои ДОрогви 732: 28
ст» (а) 315 прийм. з оруд. в. со 717: 17, 718: 13, 725:10, 725:11, 725: 13, 725: 14, 728: 1, 728: 28, 729:11, 729: 27, 732: 2, 733: 9, 734: 10, 736: 15, 736: 25, 739: 2, 741: 26, 742: 1, 743: 5, 745: 7, 750: 6, 753: 23, 754: 1, 758: 2, 758: 9, 759: 9, 759: 9, 759: 10, 759: 10, 762: 5, 762: 21, 764: 3, 764: 21, 764: 21, 765: 14, 768: 6, 770: 8, 770: 8, 770: 15, 770: 16, 770: 27, 772: 20, 775: 3, 775: 22, 776: 22, 776: 26, 777: 11, 777: 13, 778: 21, 779: 2, 779: 7, 779: 26, 780: 3, 780: 14, 780: 19, 782: 6, 783: 19, 784: 1, 788: 17, 791: 23,791: 27,792: 4, 792: 9, 795: 20, 796:13, 796: 17, 797:1, 801: 11, 802: 15, 803: 20, 803: 24, 803: 25, 808: 1, 808: 13, 809: 15, 811: 16, 813: 22, 815: 7, 815: 8, 816:4,816: 9, 818:6, 818: 7, 818: 22, 818: 23, 818: 25, 819:19,822:4, 822: 9, 822: 9, 822:25, 823: 23,824: 7, 826: 10,826:14, 827:16, 827: 17, 827: 19, 829: 6, 830: 21, 831: 12, 831: 12, 831: 13, 831: 13, 831: 15, 831: 16, 834: 3, 835: 12, 837: 27, 838: 4, 839: 1, 839: 3, 839: 4, 839: 4, 839: 18, 846: 10, 846: 16, 846: 18, 846: 19, съ 730: 6, 731: 5, 733: 23, 763: 22, 804: 25, 805: 18, сь. 791: 15, 826: 10, с 718: 24, 718: 25, 719: 1, 719: 6, 719: 12, 720: 1, 720: 16, 720: 21, 721: 2, 723: 6, 724: 7, 724: 9, 724: 12, 725: 2, 725: 12, 725: 17, 728: 2, 728: 13, 728:


800
Граматичний покажчик до Галицького літопису
18, 728: 20, 729: 15, 729: 17, 729: 18, 729: 20, 730: 7, 730:23, 731:18, 732: 15, 732: 25, 734: 9, 734: 9, 736: 24, 737: 14, 737: 22, 738: 11, 739: 1, 739: 2, 739: 6, 742: 7, 742: 12, 742: 13, 743: 9, 743: 10, 743: 15, 743: 15, 744: 16, 746: 2, 746: 28, 749: 2, 749: 4, 749: 4, 749: 16, 749: 21, 749: 22, 750: 6, 751: 10, 752: 5, 753: 16, 753: 23, 754: 2, 756: 19, 757: 14, 757: 18, 757: 20, 757: 27, 759: 27, 763: 26, 764: 4, 764: 6, 764: 12, 765: 27, 766: 7, 767: 3, 767: 4, 767: 5, 767: 8, 768: 1, 768: 17, 769: 21, 770: 7, 770: 21, 772: 5, 772: 26, 774: 7, 774: 14, 774: 25, 775: 18, 775: 21, 778: 1, 779: 7, 780: 13, 780: 19, 781: 8, 783:
13, 783:16,785: 22, 785: 23, 787: 5, 787: 12, 787:16, 789: 3, 789: 9, 789: 21, 790: 20, 792: 23, 793: 14, 793:26, 794:24,795:17,795:21,800:10,800:11,801:8,802:18,802:18,803:4,803:4,803:14,803: 15, 804: 7, 805: 12, 806: 2, 808: 19, 809: 7, 809: 14, 809: 25, 809: 26, 810: 11, 811:15, 811: 17, 814: 1, 814: 10, 815: 11, 815: 21, 816: 16, 816: 18, 816: 19, 818: 2, 818: 7, 818: 13, 818: 14, 818: 22, 818: 23, 819: 18, 819: 19, 821: 5, 821: 14, 821: 26, 822: 13, 822: 15, 823: 22, 825: 10, 826: 7, 826: 16, 826: 28, 827: 23, 827: 26, 827: 28, 828: 1, 830: 24, 831: 9, 831: 9, 832: 5, 832: 5, 832: 11, 833: 10, 834: 6, 836: 23, 836: 28, 837: 25, 838: 3, 838: 22, 838: 28,840: 26, 841: 1, 841:2, 841: 14, 845:10, 845:10, 846:13, 846:19,846:22,846:24,847:9,848: 12,848:13, со! воими! (*вои своими) 722:2, зайве со 731: 26
съ (6) 22 прийм. з род. в. съ 821: 27, с 737: 19, 752: 18, 757: 16, 765: 16, 798: 3, 803: 7, 810: 29, 812: 4, 827: 27, 834: 1, 843: 18, 844: 19, 845: 4, со 725: 18, 738: 9, 755: 23, 767: 17, 777: 13, 831:
14, 841:8, 841:9
О
съвирати дієсл. інф. свирати 801: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. свираюціоу 835:14 СЪБИрДТИСА 4 дієсл. інф. СБИрДТИСА 841: 13, теп. Ч. МН. З ОС. СБИрДЮТЬСА 768:18, імперф. одн. З ос. свирашєтьСА 840: 20, аор. дв. З ос. свкрастасА 841: 2
ń
съворъ ім. ч. одн. знах. в. своръ 827: 13, мн. дав. в. соромъ! 820: 12
събости 4 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. съводенъ 764: 10, своденъ 744: 7, дав. в. сводєноу 743: 26, 803: 26
Съвыражь 1 топон. ч. одн. род. в. ^въірджа 730: 18
СЪБЫСЛДЕДЬ 1 прикм. одн. ч. оруд. в. ^бъіславаимъ 774: 9
Съвыслдвъ 1 особ. ч. одн. наз. В. ^БЪІСЛАВЪ 728: 16
съвьрдти дієсл. інф. соврати 841: 21, аор. одн. З ос. совра 729: 1, 753: 8, 759: 21, 791: 4, 797: 5, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. совравъ 759: 19, 768: 27, 772: 11, 793: 5, 797: 17, 800: 22, 818: 10, 829: 25, дав. в. совравшю 717: 6, 758: 13, дв. ч. наз. в. совравша 751: 8, 753: 26, 793: 12, 841: 18, мн. (!) ч. наз. в. совравше 801: 24, наз. в. (!) 797: 4
съвьратисА 9 дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. свероутьс 786: 21, аор. мн. З ос. соврашасА 811:9, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. соврадиСА соуть 832: 15, одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. совраасА в^ 818: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. совравъсА 730: 7, совравсА! (*С0враСА) 810:21, дав. в. совравшоуСА 769:20, совравшюсА 784:9, дв. ч. наз. в. совравъшасА 776: 1
съвѣгноутисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. св^гшимса 842: 1
съ вада 1 ім. ж. одн. род. в. свадъі 719: 14
съвадитисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. свддивьшєса 790: 19 съвести 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. свєдєни 738: 9
СЪВОЛОЧИТИ 1 дієсл. імперф. одн. З ос. соволочдшеть 815: З съвреціи 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сверженъ 740: 14 съвъкоупити 1 дієсл. аор. мн. З ос. совокоупиша 796: 13 о
съвъкоупитисА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. совокоупившесА 724: 17, дав. в. совокоупивошим СА 819: 1


801
Граматичний покажчик до Галицького літопису
съвъкоупление 1 ім. с. одн. місц. в. совокоупьленьи 787: 23
съвъкоуплАТи 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. совокоуплАЮіроу 779: 16 съвѣдѣти z дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. свѣдоуіроу 747: 15, свѣдоуцію 747: 6 съвѢдѢтиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. свѣдоуціимСА 755: 17
съвѣтъ 40 ім. ч. одн. наз. в. свѣтъ 762: 14, наз. в. (?) зайве (?) 746: 12, знах. в. съвѣтъ 723: 25, свѣтъ 718: 24, 728: 1, 741: 4, 762: 5, 762: 20, 764: 6, 764: 12, 764: 27, 780: 28, 781: 8, 783: 19, 819: 2, 819: 8, 822: 4, 823: 24, свѣть 831: 18, свѣто сь 731: 4, род. в. свѣта 765: 27, 786: 9, свѣт 786: 25, дав. в. свѣтоу 741: 3, оруд. в. совѣтомъ 723: 13, свѣтомъ 718: 13, 721: 7, 727: 22, 731: 26, 733: 2, 746: 11, 752: 8, 754: 10, 766: 3, 774: 2, 774: 8, свѣтом 731: 15, місц. в. совѣтѣ 748: 13, свѣтѣ 741: 11, 789: 3
съвѣтьникъ 1 ім. ч. мн. дав. в. свѣтникомъ 763: 10
съвѣірати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. свѣціано 762: 25
съвА^ати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах.-род. в. сваздного 794: 8
съгадати $ дієсл. аор. одн. 3 ос. сгада 815: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сгадавъ 838: 3, мн. ч. наз. в. сгадавъше 846: 22, сгадавше 825: 27, дав. в. сгадавшимъ 754: 24
съглАдание 1 ім. с. одн. знах. в. ^глАдание 756: 7
съглАдати 1 дієсл. супін сглАдатъ 782: 12
съгонити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. согонивше 733: 18
съгрѣшити 4 дієсл. аор. одн. 1 ос. сгрѣши\ъ 752: 6, одн. (?) 1 ос. согрѣши\о вам ! (*согрѣши\овѣ) 783: 10, мн. 1 ос. сгрѣши\омъ 722: 25, согрѣши\ом 778: 12 э
съдравие ім. с. одн. місц. в. здравьи 770: 2, 808: 22
съдоумати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сдоумавъ 829: 5 о
съдьржати дієсл. інф. сдержати 812: 8, наказ, одн. 2 ос. содержи 763: 3
съжааитиси дієсл. інф. сжааитиси 841: 7, теп.-майб. ч. мн.(!) 2 ос. сожалитсси 757: 2, аор. одн. 3 ос. съжалиси 727: 24, сжалиси 719: 19, 731: 23, 845: 13, сожалиси 810: 1, 823: 8, мн. 3 ос. сожалишаси 817: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сожаливъси 719: 7, 837: 26, мн. ч. наз. в. сжалившиси 724: 26
съжигати 1 дієсл. імперф. одн. 3 ос. сожигаше 817: 16
съжьдати 1 дієсл. інф. сожьдати 823: 19
7
създвати дієсл. аор. одн. 3 ос. созда 806: 9, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. создавшоу 763:21
7
създдание ім. с. одн. знах. в. созданис 740: 7, місц. в. созданинии! 841: 5 1Я
създдати ±о дієсл. інф. создати 845: 17, теп.-майб. ч. одн. 3 ос. сожижеть! 842: 24, аор. одн. 3 ос. созда 737: 11, 740: 7, 788: 15, 842: 17, 843: 4, 843: 16, 845: 2, 845: 16, 845: 19, 845: 20, мн. 3 ос. создаша 785: 18, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки создалъ 805: 11, у скл. плюскв. одн. 3 ос. вѣ создалъ 805: 12, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. созданъ 842: 15, ж. наз. в. создана 843: 7, 844: 21 а
съиграти дієсл. аор. одн. 3 ос. съігра 739: 19, 761: 12, сыгра 761: 13
съказдти И дієсл. інф. сказати 724: 17, 750: 27, теп.-майб. ч. мн. 1 ос. скажемь 722: 21, 740: 8, скажем 762: 1, аор. одн. 3 ос. сказд 742: 20, 790: 13, мн. 1 ос. сказд\омъ 808: 14, 837: 28, сказомъ 836: 7, 3 ос. сказдша 742: 20
съказдівати 1 дієсл. імперф. одн. 3 ос. сказдіваше 742: 15
съкроушити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. скроуши 781: 28


802
Граматичний покажчик до Галицького літопису
съкроушитисА 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. скроушитьсл 794: 10
сълдти 1 дієсл. імперф. дв. З ос. сллстл 841: 21
сълити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. слитъ 843: 25
сълиідти 1 дієсл. аор. одн. З ос. солье! 844: 18
сълньце ім. с. одн. дав. в. солнцю 765: 24, слнцю 764: 26, 806: 23, 813: 8
сълоучитисА дієсл. аор. одн. З ос. слоучисА 801:13, акт. дієпр. мин. ч. мн. род. в. у знач, ім. с. слоучившихсА 721: 24
Оълоучь 1 топон. ж. одн. знах. в. солоучь 766: 23
сълъ $ ім. ч. одн. наз. в. солъ 762: 23, знах.-род. в. зайве (?) слл 763: 8, мн. знах. в. слъі 782: 28, 783: 9,815: 18
сълъглти 1 дієсл. аор. мн. З ос. солъгдшл 838: 13
съл’Ьстиса 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. сол’ѣ^ъшесл 761: 20
съмиреныи (‘смиренний’) 1 прикм. одн. ч. наз. в. смиреныи 740: 5
съмотрити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. смотрАірю 790: 22
СЪМОуТИТИСА 1 дієсл. аор. одн. З ос. смоутисА 765: 26
СЪМОуфДТИСА 1 дієсл. теп. ч. мн. 2 ос. смоуцідетєсА 773: 20
съмыслити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сомыслив 791: 1
СЪМЫШЛАТИСА 1 ДІЄСЛ. ТЄП. Ч. МН. 2 ОС. СМЬІШЛАЄТЄСА 724: 20
съмьрть 10 ім. ж. одн. знах. в. смрть 785: 3, 812: 4, род. в. смрти 763: 15, дав. в. 779: 24, 780: 5, місц. в. смерти 744: 12, смрти 715: 25, 717: 17, 754: 11, смрти! 716: 13
съм”Ьти 13 дієсл. теп. ч. мн. З ос. сміють 781:18, імперф. одн. З ос. смѣідше 817:14, мн. З ос. СМ^АХОу 823: 21, аор. одн. З ос. CM”fe 748: 23, 783: 22, мн. З ос. см'ѣшл 717: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. см”Ьа 748: 27, мн. дав. в. см”Ьюціимь 734: 28, 802: 13, см'ѣюціимь 756: 16, мин. ч. одн. ч. дав. в. см^въшю 733: 28, см^ідвшю 746: 16, мн. дав. в. смѣвшимъ 769: 17 о
съмастиса дієсл. аор. одн. З ос. СМАТССА 749: 19, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. сматшимса 833: 11
сънести 1 дієсл. аор. одн. З ос. снесе 716: 27
СЪНИМЛТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. ОДН. З ОС. E”fe... СНИМАЛО А 717: 16 сънити 3 дієсл. інф. снити 767: 22, аор. одн. З ос. снидє 830: 19, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. сошелъ есть 777: 10, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. сошли соуть 788: 5, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. сошедше 725: 24
съноу^ьникъ ім. ч. мн. наз. в. сноу^ници 827:26, сноу^нічи 811:10, дав. в. сноу^никомъ 839: 28, оруд. в. сноу^никы 777: 12
Оънъгоуръ 1 особ. ч. одн. дав. в. сънъгоуроуви! 807: 4
съньмъ ім. ч. одн. наз. в. снсмь 823: 14, місц. в. сонм”Ь 754: 8
сьн”Ьстиса 1 дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. сн^датьса 794: 11
сънати 3 дієсл. аор. одн. З ос. сона! 757: 15, мн. З ос. снашє! 733: 20, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. снемше! (*снєм са) 824: 25
сънатиса 10 дієсл. інф. снатиса 775: 21, аор. одн. З ос. снаса 731: 5, 841: 14, мн. З ос. снашлса 771: 4, 810: 13, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. снємса 821: 14, дав. в. снемшоусА 767: 3, мн. ч. наз. в. снємьшєса 775: 3, снємьшєса! (*снємь же са) 821: 26, снємшєса! (*снєм жє са) 768: 17


803
Граматичний покажчик до Галицького літопису
съпдсение 1 ім. с. одн. наз. в. спсние 801: 27
съпдсти (а — ‘спасти’) дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. спсдъ есть 809: 2, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. спсенъ 718: 23, ж. наз. в. спсснд! 720: 13, дієпр. (?) акт. мин. ч. одн. ч. наз. в. спсъ 738: 14
съпдсти (б — ‘упасти’) 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. спддшю 737: 18
съпастиса (а — ‘спастися’) 1 дієсл. аор. одн. З ос. спссса 793: 19
съпастиса (б — ‘упасти’) 1 дієсл. аор. одн. З ос. спддєса 804: 1
Q а—■ а ■ а—•
съплсъ ім. ч. одн. наз. в. спсъ 844: 7, род. в. спсл 844: 11, дав. в. спсоу 846: 25
съплти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. спдвъшоу 772: 2
съпислти $ дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. спишемь 820:17, 841: 5, аор. одн. З ос. списл 836:
6, мн. 1 ос. списд\омъ 821: 7, 3 ос. спислшл 820: 16
Оъпишь 1 топон. ч. одн. місц. в. ^ъпиши 731: 6
съпоспѣшьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. спѣшникъ! 843: З
съпълчитиса 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сполчивса 825: 10
сърд^ити 1 дієсл. аор. одн. З ос. срд^и 833: 26
сърд^итисА И дієсл. інф. срд^итисА 768:1, теп.-майб. ч. одн. З ос. срд^итсА 803: 3, аор. одн. З ос. срд^исА 803:4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. срд^ивъшоуСА 801:11, срд^ившоуСА 768: 6, 804: 7, мн. дав. в. сърд^ившимСА 743: 22, срд^ившимСА 744: 16, 768: 20, 822: 16, 839: 28
съреціи 1 дієсл. аор. одн. З ос. срєчє 838: 21
съродьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. сродникъ 720: 16
сърокъ 1 ім. ч. одн. знах. в. срокъ 838: 21
сърѣсти дієсл. аор. одн. З ос. срѣте 779: 9, стрѣте 766: 22, сретс 774: 7, 808: 20, мн. З ос. срѣтошд 717: 10, 721: 3, 729: 20, 754: 2, 773: 10, стрѣтошл 743: 7, 771: 9, 806: 16, 832: 27, Срѣто! 786: 26
сърѣстисА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. срѣтъшимСА 834:12, срѣтшимсл 822:15 сърѣтити 2 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. срѣтившимъ 745: 26, 775: 17 сърѣтитисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. срѣтѣвшимъ са 773: 21 о
съсдти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. род. в. у знач. ім. ч. сосоуціих 781: 14, соуціи\ь 779: 1
съсоудъ 5 ім. ч. одн. знах. в. сосоудъ 816: 26, мн. знах. в. сосоудъі 800: 23, сосоуды 781: 28, сосуд 801: 5, СОСОудши! 796: 15
съсъ 1 прийм. з оруд. в. СОС 753: 13
съсѣддти дієсл. інф. сосѣддти 812: 9, 824: 9
съсѣсти 3 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. сосѣдшоу 827:27, мн. дав. в. съсѣдшимъ 813: 6, сосѣдшим 801: 28
съсѣціи 1 дієсл. аор. мн. З ос. сосѣкошд 733: 19
сътворение 1 ім. с. одн. род. в. створений 771: 26
сътворити дієсл. інф. створити 717: 24, 751: 6, 751: 7, 766: 13, 792: 23, 796: 25, 846: 14, сотворити 753:5,753:16, теп.-майб. ч. одн. З ос. створить 809:15,842: 26, мн. 1 ос. створимъ 816: 4, 830: 11, 3 ос. створАТЬ 806: 11, аор. одн. 1 ос. створи^ 783: 12, 2 ос. створи 766: 7, 3 ос. 718: 24, 728: 1, 735: 14, 739: 1, 739: 5, 757: 20, 765: 27, 770: 18, 773: 4, 783: 19, 788: 13, 805: 21, 809: 26, 817: 22, 819: 5, 821: 13, 822: 3, 824: 25, 825: 14, 829: 8, 830: 23, 836: 3, 836: 11, 841: 25, 842: 6,


804
Граматичний покажчик до Галицького літопису
843: 1, 846: 4, 846: 6, створи 801: 10, створить! 821: 6, дв. З ос. створиста 739: 8, 758: 1, 795: 4, 796: 23, мн. З ос. створиша 723: 25, 736: 11, 741: 4, 757: 23, 762: 20, 764: 7, 764: 27, 772: 20, 781: 9, 806: 11, 810: 17, 819: 2, 823: 24, 823: 27, аор. (!) мн. 2 ос. створистє 778: 15, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки створилъ 719: 4, 834: 7, 834: 9, наказ, одн. 2 ос. створи 757: 17, мн. 1 ос. створим 819: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. створь 764:13, створив! же! (*сътворивъше) 831: 18, мн. ч. наз. в. створше 762: 5, 781: 1, 794: 26, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. створень 738: 5, 825: 18
О в—■
сьто числ. кільк. мн. с. род. в. у скл. числ. с сотъ 838: 28, оруд. в. у скл. числ. трьими сты 792: 10
сътоужитиси 1 дієсл. аор. одн. З ос. стоужиси 824: 19
сътъкноути 1 дієсл. аор. одн. З ос. сътче 803: 29
сътьрпѣти дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. у знач, повин. да стерпимъ 803: 21, аор. одн. З ос. стерпѣ 758: 18, 784: З, 793: 13, мн. З ос. стерпѣша 825: 4, 839: 28, стѣрпѣша 768: 21, 833: 4, 839: 6, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. стерпѣвъ 764: 8, 772: 12, дав. в. стсрпѣвшоу 763: 18, стерпѣвшю 745: 29, ж. наз. в. стѣрпѣвшю! 737: 12, мн. ч. наз. в. стерпѣкше 717: 14, стѣрпѣвше 804: 13, дав. в. стерпѣвшимъ 799: 12, 810: 15, стѣрпѣвъшимъ 768: 4, стѣрпѣвшимъ 798: 2, стѣрпѣвшим 768: 19, пас. теп. ч. мн. ч. наз. в. стерлими 803: 22
сътьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. ім. соцкъіи 763: 27
СЪТАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки сталъ 725: 20
съ\одъ 1 ім. ч. одн. род. в. сохода 767: 19
съѣ\ати дієсл. інф. соѣхати 769: 14, съехати 767: 17
сыновьць ім. ч. одн. наз. в. снвць 720: 7, знах.-род. в. сновца 797: 9,815: 6, род. в. снвца 847: 10
сынъ (‘син’) ім. ч. одн. наз. в. снъ 721: 10, 726: 15, 736: 1, 789: 8, 795: 3, 808: 8, 810: 2, 822: 1, 832: 4, 832: 10, кл. в. сыноу 752: 6, сноу 732: 12, 826: 22, знах. в. снъ 779: 14, знах.-род. в. сна 717: 19, 717: 21, 723: 6, 725: 13, 727: 3, 731: 3, 731: 6, 750: 23, 752: 25, 759: 26, 766: 2, 772: 4, 777: 5, 779: 6, 787: 13, 795: 2, 795: 5, 809: 4, 809: 21, 816: 10, 819: 25, 821: 3, 821: 24, 823: 9, 829: 1, 830: 1, 837: 15, 838: 8, 838: 26, 847: 12, 847: 21, 847: 24, сна! 731: 11, род. в. сна 723: 11, 726: 19, 828: 13, 836: 2, дав. в. снови 783: 20, 835: 27, снви 788: 3, 824: 20, 831: 2, сноу 723: 4, 809: 19, 809: 23, оруд. в. сномь 788: 24, сномъ 838: 4, снмъ 728: 18, 764: 21, 764: 22, 784: 1, 816: 10, 818: 23, 819: 20, 829: 6, 831: 9, 839: 5, 846: 19, снмь 827: 16, місц. в. сноу 782: 19, 823: 12, дв. дав. в. снома 717: 4, мн. наз. в. снви 732: 6, 808: 21, знах. в. сны 781: 21
Сырчанъ особ. ч. одн. род. в. сырьчана 716: 14, дав. в. сърчанови 716: 9
сыръ 1 ім. ч. одн. наз. в. сыръ 844: 22
сь же 5 займ. одн. с. знах. в. се же 807: 1, 828: 17, місц. в. сем же 780: 7, мн. с. знах. в. си же 837: 28, 841:4
сь займ. одн. ч. наз. в. съ 823: 7, се 788: 10, 788: 16, знах. в. свѣто сь 731: 4, род. в. сего 723: 1, 732: 9, 757: 8, 765: 3, 765: 6, 781: 3, 800: 26, 800: 27, місц. в. семь 722: 6, 756: 27, ж. наз. в. си 765: 5, 811: 27, знах. в. СЮ 753: 19, род. в. сее 831: 14, дав. в. сеи 823: 7, місц. в. 786: 19, с. наз. в. се ли wbo ли 730: 24, се 774: 11, 802: 7, 830: 1, 840: 12, 842: 23, знах. в. 730: 2, 752: 1, 756: 10, 762: 13, 780: 11, 782: 28, 791: 1, 804: 6, 816: 20, 823: 11, 835: 15, 843: 8, род. в. СЕГО 778: 14, 780: 1, дав. в. семоу 777: 12, місц. в. семь 747: 15, 759: 11, 779: 25, сем 747: 14, дв. ч. наз. в. си 790: 10, дав. в. Сима 790: 8, мн. ч. наз. в. си 736: 6, 755: 19, 822: 25, знах. в. 755: 21, 817: 22, с. наз. в. 794: 11, знах. в. 719: 19, 790: 13, 836: 8, 836: 9, род. в. сих 817: 2, дав. в. симъ 769: 13, 790: 15, симь 769: 12, сим 753: 24, оруд. в. сими 822: 27, місц. в. сихъ 746: 9


805
Граматичний покажчик до Галицького літопису
сьде 8 присл. сдє 781: 3, 787: 26, 823: 6, зде 751: 4, 751: 6, 785: 8, здѣ 820: 11, 836: 10 сьи (пор. сии) 3 займ. одн. ч. наз. в. сии 721: 9, 756: 26, мн. ч. наз. в. 724: 21 сьрдить 1 прикм. одн. ч. наз. в. сердитъ 716: 2
сьрдьце 16 іМв с< Одн. наз в срдцс 802: 18, знах. в. 762: 9, 811: 22, 829: 18, 830: 10, 835: 7, місц. в. Срдци 749: 12, 749: 25, 753: 10, 798: 1, 829: 14, срдцѣ 718: 21, 752: 29, срдце 765: 13, мн. знах. в. срдца 812: 11, 822: 26
сьревро 6 ім. с. одн. знах. в. срєвро 835: 22, род. в. срєвра 816: 26, сєревра 814: 25, дав. в. Сревроу 843: 14, оруд. в. серевромъ 816: 1, 820: 4
сьреврьныи 1 прикм. одн. ч. знах. в. серевреньїи 816: 26
сьсь 1 займ. одн. ч. знах. в. сєсь 760: 23
сѣдѣти 10 дієсл. інф. сѣдѣти 812: 6, теп. ч. одн. З ос. сѣдить 808: 2, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. сѣдАЦіоу 750: 31,789: 29,799: 1,813:14, сѢдацло 721:14, дв. ч. дав. в. сѣдАціема 743: 20, мн. ч. знах. в. сѣдАціиіа 838: 11, дав. в. сѢдаціилл 762: 7
сѣдло 5 присл. сѣмо 825: 19, 825: 20, 841: 21, сѣмь! 768: 12, семь! 768: 12
Оѣмьць топон. ч. одн. знах. в. сѣмоць 838: 9, 838: 10
сѣсти 1° дієсл. аор. одн. 3 ос. сѣде 720: 19,720: 21,729: 15, седе 723: 2, 732: 2, 810: 9, сѣдѣ 782: 20, мн. 3 ос. сѣдоша 785: 17, наказ, одн. 2 ос. сади 731: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. сѣдшоу 846: 19
сѣча 6 ім. ж. одн. наз. в. сѣча 773: 23, 799: 14, сѣца 840: 8, знах. в. сѣчю 767: 16, 803: 23, дав. в. сѣчи 730: 12
Сѣчьница 1 топон. ж. одн. місц. в. сѣчници 797: 11
сѣціи дієсл. імперф. мн. 3 ос. сѣча\оуть 834: 5, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. сѣкоуціс 840: 1, секоуціс 743: 4, 749: 18
сѢціиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. сѣкоуіримъсА 797: 13
СА 8^ займ. звор. знах. в. са 718: 27, 756: 22, 790: 27, 804: 8, Ć 749: 2, зайве 823: 18, 823: 21, знах. -род. в. севс 823: 5, род. в. 719: 20, 719: 21, 747: 17, 779: 17, 812: 7, 829: 25, 831: 3, СОБС 757:
15, се! 774: 17, дав. в. совѣ 732: 14, 753: 19, 761: 2, 766: 14, 789: 12, 789: 18, 801: 12, 815: 10, 816:
16, 818: 2, си 727: 2, 729: 19, 731: 6, 760: 3, 763: 8, 765: 2, 774: 7, 774: 12, 774: 21, 779: 28, 783: 19, 787: 18, 788: 12, 793: 3, 794: 23, 798: 5, 799: 18, 808: 2, 809: 7, 809: 19, 809: 23, 811: 26, 815: 21, 816: 10, 819: 25, 823: 9, 829: 1, 829: 4, 830: 19, 837: 3, 837: 6, 838: 26, 839: 4, 839: 8, 839: 9, 839: 20, 847: 25, СЇ 789: 11, у спол. своемоу си 723: 16, во своіа си 813: 17, 826: 2, во своа си 805: 15, оруд. в. СОВОЮ 757: 23, 758: 9, 761: 7, 780: 14, 780: 17, 787: 16, 794: 24, 800: 25, 815: 24, 818: 26, 823: 23, 829: 2, 830:21,832: 2, 839: 18
Санъ $ топон. ч. одн. род. в. САНОу 796: 5, 801: 28, дав. в. 796: 1, 802: 9, санови 803: 13
тайна 1 ім. ж. одн. місц. в. тайнѣ 817: 10
тайнѣ 1 присл. тайнѣ 816: 23
Таисевичи 1 топон. ч. мн. знах. в. таисевиче 834: 19
тако же 4 присл. тако же 745: 2, 772: 3, 786: 15, 832: 21
тако (а) 10 присл. тако 720: 13, 727: 11, 756: 25, 761: 12, 764: 16, 769: 15, 780: 21, 823: 27, 840: 4, у знач. спол. 722: 19
тако (6) 8 пред. тако 738: 19, 756: 8, 765: 22, 783: 3, 789: 28, 806: 12, 812: 9, 832: 6
такъ займ. одн. ч. род. в. така 765: 21, дав. в. такоу 842: 8, ж. знах. в. 815: 4, род. в. такое 845: 17


806
Граматичний покажчик до Галицького літопису
о
таль J ім. ж. одн. знах. в. таль 835: 9, талъ 757: 21, місц. в. тали 837: 16
7
тамо присл. тамъ 781: 4, 847: 24
тдногоутъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. тдногоутъі 745: 12
тдногоутьскъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. тдногоустьскоу 745: 10
тдрднъ 1 ім. ч. одн. знах. в. тдрднъ 772: 23
татаринъ 50 ім. ч. одн. наз. в. тотдринъ 807:18, знах.-род. в. татарина 784:25, мн. наз. в. тдтдрс 781:7, тдтдр'Ь 785:16,787:2,828:26, ТАТдри 781:21,784:10, ТАТАрове 792:13,794: 15, 794: 25, 830: 9, 843: 4, тдтдров'ѣ 806: 16, 847: 28, ТАТАръве 740: 18, тотлрове 743: 12, 793: 17, ТАТАреве! 743: 2, знах. в. тотлръі 744: 5, ТАТАръ! 841: 23, род. в. ТАТАръ 781: 12, 781: 20, 786: 2, 787: 10, 789: 2, 809: 1, 841: 11, 843: 12, тдтдрь 841: 19, тлтдровъ 782: 24, тотлръ 792: 15, дав. в. тдтдромъ 784: 3,829: 8, 829: 9,845:19, 848: 7, тдтдром 740: 23,743:10,744:13, 745: 2, тдтдром 838: 3, тотдромъ 780:9, тотдром 781: 5, оруд. в. тлтдръі 782:19,841:2, тдтдрьі 787: 20, 838: 11, місц. в. тлтдр^уъ 781: 18, 809: 5
1 з
татлрьскыи J прикм. одн. ч. знах. в. татарьскъіи 783: 22, оруд. в. татарьскшмь 829: 13, ж. наз. в. татарьскліа 784: 18, 807: 24, 808: 5, 826: 27, с. дав. в. татарьскомоу 814: 13, мн. ч. наз. в. татарьскъіи 743: 8, знах. в. татарьскъііа 743: 18, татарьскьпд 838: 7, тотарьскъпд 743: 25, тотарьскые 781: 9, род. в. татарьскшхь 846: 11
Твирсмєть 1 топон. ч. одн. наз. в. твиреметь 818: 11
твои 25 + 1- за^м ОдН ч наз в -рвои 746: 14, 750: 17, 756: 26, 807: 5, 847: 8, тво єсть 793: 10, род. в. твоего 747: 21, 794: 10, дав. в. твоємоу 757: 6, 795: 12, оруд. в. твоимъ 762: 26, ж. наз. в. твоіа 746: 17, 848: 2, знах. в. твою 791: 19, род. в. твоеи 827: 1, с. наз. в. твоє 807: 9, 809: 18, оруд. в. твоимъ 763: 1, дв. ч. наз. в. твоіа 791: 16, мн. ч. наз. в. твои 756: 28, 757: 7, 792: 19, 835: 3, с. знах. в. твога 807: 8, род. в. твоихъ 795: 12, ? мн. с. знах. в. / тьи займ.? мн. с. знах. в. тога 830: 12
творити 10 дієсл. інф. творити 827:13, теп. ч. одн. 2 ос. твори! 791:12, мн. 2 ос. творите 789: 24, імперф. одн. 1 ос. творАХ 783: 11, 3 ос. творАШЄ 817: 17, 840: 14, творАшеть 815: 4, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. творА 722: 10, 847: 24, дав. в. творАфи! 733: 2
творитисА дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. творАСА 746: 11, дав. в. творАфоус 753: 16
Творыанъ особ. ч. одн. наз. в. творыанъ 800: 17, оруд. в. творЬАНОм 739: 7
твьрдити 1 дієсл. імперф. одн. З ос. тверДАшеть 836: 20
твьрдыи 1 прикм. мн. дав. в. твердъімъ 720: 10
твьржии 1 прикм. одн. ч.(?) знах. в. твьржьш 845: 16
Тевтсвилъ (Tautvilas) 4 особ. ч. одн. наз. в. тсвтсвилъ 817: 24, 818: 12, знах.-род. в. тевтсвила 815: 6, 816: 15
Тсвтивилъ (Tautvilas, пор. тевтсвилъ) 8 особ. ч. одн. наз. в. тевтивилъ 816:18,818: 20, тевътивилъ 817: 19, знах.-род. в. тевтивила 817: 1, 822: 7, дав. в. тєвтивилоу 816: 15, 817: 17, тевтивоулоу! 816: 7
Тевтилъ (Tautvilas, пор. тевтсвилъ) особ. ч. одн. наз. в. тсвтилъ 820: 2, знах.-род. в. тевтила 847: 18
телега 1 ім. ж. мн. род. в. телегъ 784: 21
ТелАвель (Teliavelis) особ. ч. одн. дав. в. тєлавсли 817: 10
теплими 1 ім. ч. мн. дав. в. тєпличємь 776: 12
тєрєвити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. теревАфимъ 756: 14


807
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Тєревовль 4 топон. ч. одн. знах. в. тєревовль 723: 5,749: 5, род. в. теревовлА 730:17, дав. в. тєрєвовлю 749: 5 о
тесати дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. оруд. в. тесанъімъ 844: 4, тесанымъ 844: 21
Тетсревь 1 топон. ч. одн. дав. в. тетереви 838: 12 а
течи дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. знах. в. текоуїра 824: 17, течюціе 839: 13, дав. в. текоуціимъ 790: 23
ти спол. ти 720: 13, 780: 21, 839: 13
ти 4 част. ти 716: 19, 801: 10, 837: 1, 845: 6
Тиврєць 1 особ. ч. одн. наз. в. тиврєць 724: 15
Тимоф’ѣи 4 особ. ч. одн. наз. в. тимоф’ѣи 722:4, тимофеи 722: 9, знах.-род. в. тимоф^А 747: 12, дав. в. тимофею 747: 13
тиоунити 1 дієсл. інф. тивоунити 838: 14 о
тиоунъ ім. ч. одн. наз. в. тивоунъ 727: 16, знах.-род. в. тивоуна 838: 14
ти\о присл. ти\0 832: 12, 832: 21
Тихомль 4 топон. ч. одн. знах. в. тихомль 730: 22, 749: 6, 770: 19, дав. в. тихомлю 749: 6
тихость 1 ім. ж. одн. оруд. в. тихостью 802: 18 7
тишина їм. ж. одн. наз. в. тишина 735: 19, 737: 1
то 14 спол. то 720: 17, 724: 25, 756: 10, 757: 3, 757: 4, 760: 24, 784: 3, 790: 11, 808: 8, 812: 7, 822: 24, 823: 6, 826: 28, 829: 24
7
то част. то 741: 9, у спол. кдє то 756: 5
Тоблшь 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. тьваша 725: 19 а
товаръ ім. ч. одн. род. в. товара 784: 6, 784: 7, мн. оруд. в. товары 785: 22
Товроуаъ 1 особ. ч. одн. наз. в. товроулъ 784: 25
то^емльць 1 ім. ч. мн. знах. в. ть^Ьмьльц^ 800: 22
то^емьцъ ім. ч. мн. наз. в. то^Ьмьц^ 840: 6, род. в. то^елгЬць 842: 22
ТолипгЬвичь 1 патронім ч. одн. наз. в. толипгЬвичь 754: 4
толико 1 присл. толико 760: 24
толикъ 1 займ. одн. ч. наз. в. толикъ 837: 20
толь 1 присл. толь 758: 4 а
томитель ім. ч. одн. наз. в. томитель 722: 9, род. в. томитєла 722: 25, місц. в. томители 722: 6
топити 1 дієсл. імперф. мн. З ос. топАХОуть 761: 23
ТОПИТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. одн. (!) ч. (!) у скл. ПЛЮСКВ. одн. З ос. топилса башєть 775: 27
точити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах. в. точенъ 846: 7
трава 1 ім. ж. одн. дав. в. трав”Ь 770: 7
третин числ. пор. одн. ч. наз. в. трети 724: 13, знах. в. третин 758: 16, 777: 14, 799: 8, знах.-род. в. третьего 812: 27, мн. дав. в. третьимъ 824: 9
триє ? числ. кільк. знах. в. три 772: 2, 781: 21, 787: 4, 830: 6, оруд. в. треими 792: 9, трем 722: 8, у скл. числ. трьими сты 792: 10
трои 1 числ. збір. мн. ж. знах. в. трон 733: 19


808
Граматичний покажчик до Галицького літопису
троица 1 ім. ж. одн. род. в. троицѣ 843: 6
троуньчанинъ ім. ч. мн. наз. в. троувчАне 741: 26
троудъ 1 ім. ч. мн. знах. в. троуды 750: 28
троудьныи 1 прикм. мн. дав. в. троуднымъ 773: 19
троупиє ім. збір. с. одн. род. в. троупыд 788: 21, 805: 4, троувыд! 788: 22
троупъ ім. ч. мн. род. в. троупъ 781: 23, троуповъ 840: 6
тръсть 1 ім. ж. мн. наз. в. тръсти 813: 10
трѣсновение 1 ім. с. одн. наз. в. трѣсновение 803: 6
трАСТиСА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. трАСЫСА 747: 19
тоу же присл. тоу же 725: 26, 772: 17
тоу 7 присл. тоу 737: 14, 741: 20, 756: 5, 785: 10, 785: 13, 788: 4, 844: 17
тоуда 1 присл. тоуда 848: 12
тоужити 1 дієсл. імперф. мн. З ос. тоужа\оу 839: 13
тоудитисА 1 дієсл. інф. тоуаитис 828: 4
тоуаъ 1 ім. ч. мн. знах. в. тоуаьі 794: З
тоудьникъ 1 ім. ч. мн. наз. в. тоудници 843: 13
Тоуровичь 1 патронім ч. одн. наз. в. тоуровичь 724: 13
тоуровьць 1 ім. ч. мн. оруд. в. тоуровьци 753: 14
тоуръ 1 ім. ч. одн. наз. в. тоуръ 716: 5
Тоурьскъ топон. ч. одн. знах. в. тоурискъ! 721: 17, род. в. тоурьска 819: 25
тоуто 1 присл. тоуто 784: З
тъ же займ. одн. ч. знах. в. тъ же 789: 28, тъж 804: 29, знах.-род. в. того же 804: 2, род. в. 734: 18, 823: 22, 823: 23, 825: 23, оруд. в. тѣм же 818: 18, місц. в. том же 764: 9, ж. род. в. тоїд же 835: 7, тое же 734: 19, 776: 7, 808: 23, 811: 8, с. знах. в. то же 754: 18, 774: 27, 782: 3, 785: 26, 815: 5, тож 809: 2, род. в. тогож 819: 25, місц. в. томь же 776: 17, том же 776: 19, мн. с. знах. в. та же 810: 8, 820: 6, 828: 25, род. в. тѣхъ же 845: 4, місц. в. тѣх же 766: 18
75
тъ займ. одн. ч. наз. в. тъ 736: 3, 744: 8, 784: 25, у спол. то єсть 848: 11, знах. в. ть 769: 25, 807: 9, род. в. того 785: 17, 788: 14, 808: 8, 815: 1, місц. в. томь 755: 22, 825: 2, томъ 741: 11, 799: 19, ж. знах. в. тоу 797: 2, 799: 5, род. в. тога 748: 26, 812: 4, тоѣ 819: 8, тое 755: 2, 758: 26, дав. в. тон 821: 13, оруд. в. тою 793: 19, с. наз. в. то 807: 14, знах. в. 717: 1, 717: 16, 717: 23, 738: 12, 740: 14, 744: 6, 749: 29, 763: 2, 763: 18, 774: 20, 775: 25, 776: 22, 776: 24, 778: 26, 779: 5, 786: 23, 787: 15, 791: 23, 796: 25, 805: 17, 814: 25, 826: 26, 829: 26, 842: 24, 844: 18, 845: 19, род. в. того 731: 11,736: 19, 740: 12, 748: 11,751:7, 783: 12, 787: 4, 805:21,809: 8, 824: 25, 826: 23,дав. в. томоу 843: 9, місц. в. томь 731: 8, 780: 6, одн.(?) с.(?) оруд. в.(?) / мн.(?) дав. в.(?) тѣмь 810: 16, мн. ч. наз. в. ти 763: 15, 768: 21, ч.(!) наз. в. оу^оры! тЧі (*и^рытѣ) 844: 4, с. знах. в. та 746: 26, знах.-род. в. тѣхъ 724: 25, 827: 11, род. в. 763: 17, 769: 19, 769: 25, 844: 16
тьгдд 11 присл. ТОГДА 716: 10, 726:18, 726: 20,730:13, 733: 7, 741:6,748: 20, 764:17,765: 26,791: 7, 843: 6
тъгддже 15 ПрИСЛ. тогдАЖб 720: 19, тогда жї 717: 25, 721: 20, 732: 25, 733: 16, 733: 28, 741: 15, 745: 11, 749: 9, 749: 18, 750: 5, 752: 17, 804: 25, 820: 1, 826: З
7
тъи займ. одн. ч. знах. в. тъи 833: 17, той 799: 19
тъкноути дієсл. аор. одн. З ос. тьче 757: 14, тькноу 804: 12


809
Граматичний покажчик до Галицького літопису
тъкъмо присл. токмо 748: 9, 839: 12
Тълмачб 1 топон. ч. одн. дав. в. толмачю 734: 11
тълстыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська качсслакъ толъстъіи 725: 6, оруд, в. у знач, прізвиська еачсславюмъ толъстъімъ 728: 18
Търцевъскыи 1 топон. ч. одн. наз. в. торцьвъскъіи! 770: З
тьрци 1 етнонім ч. мн. знах. в. торцькъі! 775: 1
Търчекъ 1 топон. ч. одн. дав. в. торчевоу 767: 13
Търчьскыи 5 топон. ч. одн. знах. в. торцькии 766: 15, 766: 18, род. в. торьчского 773: 22, дав. в. торьцкомоу 750: 21, місц. в. торцькомъ 774: 2
тьсноутисА 4 дієсл. імперф. одн. З ос. тоснашєса 821: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. тосноуціюСА 803: 3, дв. ч. наз. в. тосноуїрАСА 833: 1, мн. дав. в. тосноуїримсА 847: 27
тътъ 1 займ. одн. ч. наз. в. тотъ 804: 29
тъціатисА 1 дієсл. імперф. одн. З ос. тірдшесА 717: 1
тыривъ 1 прикм. мн. ч. наз. в. тіриви 803: 20
ты 63 займ. наз. в. тъі 747: 19, 752: 10, 752: 11,763:9, 831: 20, ты 807: 17, 807: 18, 831:22, знах. в. та 731: 18, 746: 14, 775: 10, 786: 22, 791: 15, 791: 16, 794: 21, 829: 24, тід 809: 14, род. в. тсбс 750: 11, 786: 22, 794: 22, 801: 17, 809: 18, 816: 4, 831: 24, 837: 7, дав. в. 817: 5, тоб^ 719: 14, 752: 6, 763:26, 771: 19, 791: 18, 795: 11,807: 6, 838: 19, ти 751:27, 752: 12, 763:2, 766: 7, 778: 13, 783: 11, 783: 12, 783: 15, 786: 20, 786: 21, 789: 25, 790: 18, 791: 15, 791: 17, 791: 20, 795: 12, 801: 18, 827: 3, 829: 23, 830: 11, 831: 23, 837: 3, 837: 5, закреслено [ти] 801: 18, оруд. в. ТОБОЮ 783: 13, 783: 16, 832: 5, 832: 6, 836: 28
тылъ 1 ім. ч. одн. знах. в. тъілъ 768: 7
тысача 1 ім. ж. одн. знах. в. тъісачю 793: 10
о
тысачьскыи прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач. ім. тъісачкого 821: 25, род. в. у знач, ім. 762: 24, дав. в. у знач. ім. тъіСАЦЬкомоу 767: 24, тъіСАЦКОмоу 786: 17, оруд. в. у знач, ім. тъісацбкъімъ 739: 9, тъісачбкъім 734: 9, тъісацкъімъ 763: 23, тъісачкъімъ 738: 11, тъісацкым 822: 9
тысАірл ім. ж. одн. наз. в. тъіСАірд 742: 4, знах. в. тъіСАірю 733: 7, тъіСАірюу! 748: 20, род. в. тъіСАіре 814: 25, мн. знах. в. тъіСАіри 781: 12, оруд. в. тысАірлми 792: 9
тыиЬньныи 1 прикм. одн. с. род. в. тлєньнлго 780: 1
тьмьничь 1 прикм. мн. ч. знах. в. темничи 781: 21
тьрггЬти 4 дієсл. інф. терпѣти 752: 5, 777: 17, теп. ч. мн. 1 ос. терпимъ 837: 17, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. терПАірю 736: 19 о
тьсть ° ім. ч. одн. знах.-род. в. цьта 736: 27, род. в. тьста 797: 3, дав. в. тести 752: 2, тьстеви 800: 7, тестсви 737: 4, 747: 4, тьстоу! 771: 26, оруд. в. тцсмь! 831: 12
тырл 1 ім. ж. одн. наз. в. теірл 764: 28
Тѣглкъ 1 особ. ч. одн. оруд. в. т^гакомъ 818: 24
т^ло & ім. с. одн. знах. в. чгЬло 737: 19, 811: 23, місц. в. тслсси 744: 3, 744: 23, мн. знах. в. телесд 817: 15, род. в. телесъ 788: 23
тѣмь 4 спол. т^мь 824: 18, 825: 14, 825: 23, 841: 13
тѣснота 1 ім. ж. одн. наз. в. тѣснота 812: 19
тѣсный 1 прикм. мн. місц. в. чгЬсных 812: 15
тгѣшити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. тгЬши 841: 14


810
Граматичний покажчик до Галицького літопису
тагость 1 ім. ж. одн. род. в. тагости 785: 23
тажькъ прикм. одн. ж. наз. в. ТАЖка 737: 23, місц. в. тажьц^ 760: 8, 776: 14, 784: 16, 846: 11, тажц’Ѣ 724: 10, 782: 4, 838: 23, тажьсц^! 759: 22
тати 1 дієсл. аор. одн. З ос. та 727: 18
оу 56 прийм. з род. в. оу 716: 9, 716: 14, 717: 11, 717: 20, 719: 20, 719: 21, 720: 22, 721: 18, 723: 11, 724: 6, 727: 21, 730: 1, 730: 27, 732: 4, 732: 7, 742: 6, 742: 7, 748: 11, 757: 21, 761: 3, 767: З, 771: 13, 772: 8, 772: 22, 773: 11, 773: 22, 776: 4, 779: 20, 784: 19, 789: 29, 790: 23, 791: 10, 797: З, 799: 10, 800: 15, 800: 15, 802: 12, 809: 12, 809: 18, 810: 12, 814: 27, 829: 16, 829: 19, 829: 21, 831: 6, 837: 11,841: 24,847:12,847: 28, 848:16, в 771:4, вь 758: 25, во 766: 8,782: 13, 838: 21, ув! 801: 1
оувиение ім. с. одн. знах. в. оувьєньє 762: 6, 762: 21, місц. в. оукьєньи 820: 18 а
оувииство J ім. с. одн. знах. в. оувииство 821: 13, оувиство 840: 14, род. в. оувиства 736: 10
оувити дієсл. інф. оувити 718: 19, 718: 20, 729: 4, 746: 14, оувитии! 815: 14, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. оувьєши 817: 1, аор. одн. З ос. оуви 736: 3, 828: 5, 830: 5, 830: 6, мн. З ос. оувишд 721: 20, 729: 4, 733: 18, 749: 18, 778: 27, 779: 20, 781: 11, 781: 20, 782: 2, 784: 8, 785: 25, 824: 5, 824: 13, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оукьенъ 719: 3, 723: 12, 723: 28, 732: 26, 736: 19, 743: 9, 745: 12, 751: 21, 751: 22, 754: 7, 800: 2, 804: 27, 804: 29, 811: 26, 814: 5, 818: 19, 822: 23, 829: 18, оувьєнь 754: 9, 820: 20, оувить 840: 16, род. в. оувьеного 820: 23, дав. в. оувьсноу 763: 2, с. наз. в. оуввєно 724: 1, оувито 799: 15, дв. ч. наз. в. оувьєна 717: 27, 799: 25, 812: 27, мн. ч. наз. в. оукксни 738: 15, род. в. у знач. ім. ч. оувьенъіх 769: 19
оуво част. оуво 729: 12, 781: 17
оувожвство 1 ім. с. одн. наз. в. оувожвство 748: 5 о
оувости дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. оуводшемоу 828: 3, дієпр. (!) пас. мин.
ч. одн. ч. наз. в. оуводснъ! (*оувод€) 725: 19
оувоіатисА 6 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. оувоитвСА 831: 24, аор. одн. З ос. оувоіасА 780: 12, оувоАСА 760: 27, наказ, мн. 1 ос. оувоимСА 779: 27, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оувоіавсА 816: 23, оувоіавоСА 771: 25
оув^гноути 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. оув’ѣгшимь 802: 14
оув^дити дієсл. аор. одн. З ос. оув^ди 792: 24, 800: 10, 809: 12, 816: 1, 816: 24, 820: 4, 821: 9, 827: 4, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оув^жснъ 728: 24, 752: 26, мн. ч. наз. в. оув’ѣжсни 727: 8
оув’ѣжати 1 дієсл. аор. одн. З ос. оув’ѣжа 765: 16
оув^аити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. оув^аена 844: 22
оувид^ти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оувидѣвъ 780: 11, оувидивъ 845: 11
оувратитисА 1 дієсл. аор. мн. З ос. оувратишас 833: 4
оувьрноутисА 5 дієсл. аор. мн. З ос. оуверноушас (*оуверноувшас ?) 734: 19, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оувсрноувсА 737: 17, мн. (!) ч. наз. в. оувервноувше са 734: 23
оув^дати дієсл. супін оувѣдатъ 848: 7, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оув’ѣдавъ 727: 23, 729: 12, 730: 8, 770: 1, 771: 27, 785: 3, 789: 20, 827: 22, оув4їдавь 828: 17, оув^Ьдав 767: 14, 816: 20, дав. в. оув^давшоу 762: 16, 774: 17, 778: 16, ж. наз. в. оув^давши 718: 24, одн. (!) ч. наз. в. оув^дав 835: 14, дв. дав. в. оувѣдавшима 815: 15, мн. ч. наз. в. оувѣдавшс 767: 1, оувѣдавъши 780: 25
оувѣдѣти дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. оувѣсть 835: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оувѣдѣвъ 783: 26, 791: 23, оувѣдивъ 721: 25, одн. (!) ч. наз. в. оувѣдѣв 800: 13, мн. ч. наз. в. оуведевъше 796: 20


811
Граматичний покажчик до Галицького літопису
оув^цієвати дієсл. аор. одн. З ос. оув^ціова! 809: 13
оугасити 1 дієсл. аор. мн. З ос. оугасиша 755: ТІ
оугасноути 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. оугаслъ есть 759: 15
оугонити дієсл. аор. одн. З ос. оугони 734: 11, 734: 22, 750: 5, 751: 23, 771: 28, 799: 7, дв. З ос. оугониста 751: 18, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оугонивъі и 751: 12, дав. в. оугонившоу 751:26
оугълъ 1 ім. ч. одн. род. в. угла 843: 18
Оугьльници 1 топон. ч. мн. місц. в. оугльницѣхъ 759: 2
QQ
оугъринъ ім. ч. одн. знах.-род. в. оугрина 803: 28, мн. наз. в. оугре 7Т1\ 8, 733: 15, 738:
15, 749: 3, 749: 14, 768: 18, 769: 11, 770: 27, 770: 28, 787: 2, 804: 6, 804: 23, 805: 1, oyrp^fe 769: 23, 830: 16, знах. в. оугръі 717: 22, 719: 12, 720: 1, 722: 3, 723: 2, 723: 6, 724: 4, 728: 9, 728: 10, 728: 19, 732: 2, 737: 22, 748: 18, 750: 5, 750: 7, 764: 16, 766: 10, 768: 14, 768: 27, 769: 9, 771: 24, 774: 18, 776: 23, 778: 8, 778: 11, 782: 19, 782: 26, 786: 20, 786: 26, 787: 5, 795: 3, оугры 786: 1, 787: 11, 794: 15, 797: 19, 802: 24, 804: 15, 805: 17, 809: 6, род. в. оугоръ 717: 24, 722: 23, 749: 8, 767: 7, 769: 26, 774: 21, 776: 4, 787: 16, 789: 9, 794: 20, 805: 18 І знах.-род. в. (?) 797: 2, дав. в. оугромъ 727: 5, 737: 16, 737: 24, 759: 4, 761: 13, 767: 23, оугромь 764: 26, оугром 725: 17, оруд. в. оугръі 730: 6, 733: 23, 736: 15, 736: 25, місц. в. oyrpt)(b 723: 7, 764: 18, 786: 5, 787: 13
Оугъровьскъ 4 топон. ч. одн. знах. в. оугровескъ 721: 11, 732: 16, род. в. оугровьска 758:
16, місц. в. oyrpOBbCLyfc 758: 10
оугъровьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. воугровьскъіи 740: 12
оугъровьчанинъ ім. ч. мн. знах. в. оугровьчанъі 754: 17
оугърьскъ (а) 1 прикм. одн. ч. дав. в. оугорьскоу 820: 24
Оугърьскъ (6) 1 топон. ч. одн. знах. в. оугорескь 842: 18
оугърьскыи прикм. одн. ч. наз. в. оугорьскъіи 750: 4, 760: 7, оугорьскыи 791: 14, 794: 16, 795: 3, 809: 3, 820: 26, 837: 1, оугорьскы 813: 26, знах.-род. в. оугорьского 764: 20, 810: 8, 836: 26, род. в. 724: 6, 760: 20, 821: 17, 831: 6, дав. в. оугорьскомоу 760: 23, 820: 19, 837: 7, 837: 9, ж. род. в. оугорьскьпа 845: 25, оугорьское 793: 18, місц. в. оугорьскои 724: 5, 837: 14, мн. ч. наз. в. оугорьст^и 723: 8, оугорьскъиа 748: 25, ж. наз. в. 726: 23, знах. в. 747: 9, оугорьскьгѣ 760: 11, род. в. оугорьскъі\ъ 764: 14, оугорьскы! 765: 9, дав. в. оугорьскимъ 726: 9, місц. в. оугорьскъі\ъ 747: 24
оударениє ім. с. одн. род. в. оударениіа 803: 9, дареныа! 768: 24
оудатьныи 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська мьстиславъ всликъіи оудатнъіи 752: 23
о
оудивитисА дієсл. аор. одн. 3 ос. оудивисА 782: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. оудивившоуСА 790: 4
оудолъ 1 ім. ч. одн. знах. в.(!) оудолъ (*оудол^?) 769: 13
а
оудоснтн дієсл. аор. одн. 3 ос. оудоси 794: 1, 794: 2, оудоусн! 847:18
оудьрждтн 4 дієсл. інф. оудерждтн 765: 3, 832: 24, оудерьждти 777: 24, аор. одн. 3 ос. оудержд 791: 24
оуждсть 1 ім. ж. мн. знах. в. оуждсти 765: 13
7
оужасъ ім. ч. одн. наз. в. оужасъ 830: 10, 839: 5
оужасыватисА дієсл. теп. ч. мн. 2 ос. оужасываетес 822: 19
оуже (а) 9 присл. оуже 722:18,759:1,765:10,784:10,786:20,801:26,807:18,814: 5,819: 3
оуже (6) ім. с. одн. знах. в. оуже 837: 21, мн. оруд. в. оужи 738: 4


812
Граматичний покажчик до Галицького літопису
□
оужика ім. ч. одн. наз. в. оужика 744: 9, 821: 8, 836: 27
оу^оръ 1 ім. ч. мн. наз. в. оузоръі! тѣ! (*и^ръггѣ) 844: 4
Оу^ъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. оу^а 737: 18
оу^ьрѣти дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. оу^ріш 832: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оу^рѣвъ 759:14, оу^рѣв 804:16, 812: 16, дав. в. оу^рѣвшоу 748: 25, дв. дав. в. оу^рѣвшима 777: 23, мн. ч. наз. в. оу^рѣвше 774: 13, 812: 12, оу^рѣвши 784: 6, наз. в.(!) 762: 13, дав. в. оу^рѣвшимъ 802: 14, дав. в.(!) 725: 20
оуи 5 ім. ч. одн. род. в. оуід 788: 24, дав. в. оуеви 783: 8, воуеви 817: 25, дв. наз. в. оуід 791: 16, дав. в. оуема 791: 13
оуити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. оушедшю 761: 24
Оукраина 1 топон. ж. одн. знах. в. оукраиноу 732: 17
оукрасити дієсл. інф. оукрасити 847: 4, аор. одн. 3 ос. оукраси 844: 9, украси 845: 24, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оукрашенъ 843: 24, ж. наз. в. оукрашена 814: 19, мн. ж. наз. в. оукрашены 844: 3, с. наз. в. оукрашена 843: 20
оукрасти 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. 3 ос. оукрааъ вѣ 737: 27
7
оукрашенне ім. с. одн. знах. в.(!) оукрашение 841: 5, оруд. в. оукрашеннемь 847: 4
оукрѣпити 3 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 3 ос. оукрѣпить 801:26, наказ, мн. 2 ос. оукрѣпите 822: 26, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оукрѣпивъ 822: 28
ОукрѢпИТИСА 1 дієсл. теп.-майб. ч. мн. 3 ос. оукрѣпАТЬС 760: 6
оукрѣпдАТи 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. оукрѣпдАід 734: 17
7
оуаомити дієсл. інф. оуаомити 817: 15, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. оуаомаеноу 804: 1
оуаювити 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. оуаюви 731: 4
о умирати дієсл. теп. ч. мн. 3 ос. оумирають 822: 24, імперф. мн. 3 ос. оумирахоу 761: 21, 761: 22, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. оумираюціимъ 761: 17
оумиритисА дієсл. аор. дв. 3 ос. оумиристасА 776: 8, мн. 3 ос. оумнрншасА 754: 5
оумолити дієсл. аор. одн. 3 ос. оумоли 792: 25, 816: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ©умоливъ 797: 2, ж. наз. в. оумоливше ! 727: 19
оуморити дієсл. аор. мн. 3 ос. оуморнша 808: 11, 811: 7
Оумрети дієсл. аор. одн. 3 ос. оумре 731: 8, 752: 24, 771: 22, 809: 28, 810: 2, оумертъ! 764: 11, мн. 3 ос. оумроша 768: 16, 803: 8, 822: 25, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 3 ос. оумерлъ есть 716: 16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. оумершю 750:24, мн. дав. в. оумр’шимъ 806: 24 7
оумъ ім. ч. одн. знах. в. оумъ 780: 1, 780: 26, род. в. оума 715: 28, оруд. в. оумомъ 749: 20, 765: 26, 799: 20, місц. в. оумѣ 805: 19
оумыслити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оумысливъ 818: 1
оумьдьлити 1 дієсл. аор. дв. 3 ос. оумедлиста 802: 16
оумАКЪчити 1 дієсл. аор. мн. 3 ос. оумАКчиша 812: 11
оуничижити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. оуничижиши 757: 6
оуность 1 ім. ж. одн. род. в. оуности 780: 16
оунота 1 ім. ч. мн. наз. в. оунотъі 843: 11
оуноудити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оуноуженъ 824: 20


813
Граматичний покажчик до Галицького літопису
©уП©Л©ШИТИСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. оуполошивъшоуСА 764: 28
©управити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ©управи 833: 25
©уп©устити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ©уп©усти 811: 25
©упъвати 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. ©уповаеть 760: 22
©ура^оум^ти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ж. дав. в. ©ура^оум^вше! 837: 14 и
©ура^ъ ім. ч. одн. наз. в. ©ура^ъ 769: 22, знах. в. 823: 6
Оурдю 1 особ. ч. одн. наз. в. ©урдю 785: 1
©урлдити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ©урлженъ 841: 26 о
©ускорити дієсл. аор. одн. З ос. оускори 767: 22, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ©ускоривъ 803: 4
©услышати дієсл. аор. одн. З ос. ©услъіша 783: 2, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ©услъішавъ 779: 25, ©услышавъ 796: 12, дав. в. ©услъішавш©у 803: 23
©услгйгдтиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оусм^ідвьсА 790: 11
©уссвица 1 ім. ж. одн. наз. в. ©уссвнца 757: 25
оусггЬти $ дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ©усггЬвшю 722: 15, ©успѣвши! 717: 16, мн. ч. наз. в. ©усггЬвше 829: 19, 842: 11, дав. в. в©сггЬв©шиллъ 753: 24
©усрамитиСА 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. са... ©усрамить 831: 24
©уста 6 ім. с. мн. знах. в. ©уста 747: 20, 747: 22, 777: 27, 807: 8, род. в. ©устъ 807: 7, дав. в. ©уст©мъ 761: 21
©уставити 1 дієсл. інф. ©уставити 793: 21
©уставлАТИ 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. ©уставлАеть 760: 20
©уст©ідти 1 дієсл. аор. мн. З ос. востаїдша! 799: 17
оустроитн z дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. оустроить 801: 5, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оустроент» 767: 27
©устрвмити дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. ©устремлено 802: 19, мн. род. в. у знач. ім. ч. ©устремлены\ъ 779: 13
©устрьмитисА 8 дієсл. аор. одн. З ос. ©устремисА 764: 2, 792: 1, 800: 18, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без звя’зки ©устрьмилисА 734: 17, одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. ©устремил... са башє 716: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ©устремивш©уСА 773: 14, ©устремлешюсАІ 779: 8, ©устремисшисл! 760: 15
©устрьмлениє ім. с. одн. знах. в. ©устремление 825: 4, устремленье 824: 12, род. в. ©устр^млениід 744: 21, мн. знах. в. ©устремлениід 803: 21
©устрАпати 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. встрАпаеши 786: 21
©усър’Ьсти дієсл. аор. мн. З ос. ©уср^тоша 743: 2, ©устр^тоша 743: 12
©утвьрдити J іїїєсл. аор. мн. З ос. ©утвердиша 746: 29, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. ©утвердилъ б4і 806: 1, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ©утверженъ 841: 26
©утечи 13 дієсл. інф. ©утечи 830: 14, теп.-майб. ч. одн. З ос. ©утечеть 838: 27, аор. одн. З ос. ©утече 722: 23, 729: 5, 779: 2, 798: 24, 830: 22, 840: 16, мн. З ос. ©утек©ша 743: 5, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. ©утекшу 751: 29, ©утекшю 798: 7, ©утекши! 734: 25, 738: 18
©утишити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ©утиши 791: 9
©ут©н©ути 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. ©ут©н©улъ есть 781: 16
©утр© 1 ім. с. одн. дав. в. ©утр©у 823: 27


814
Граматичний покажчик до Галицького літопису
оутроудитиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оутроудивсА 824: 20
оутАГНОути 1 дієсл. аор. одн. З ос. оутАже 731: 28
ОуХАНТ^ 1 топон. ж. мн. місц. в. оухАНАХъ 721: 19
оучинити дієсл. інф. оучинити 729: 10, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. оучиниши 757: 5, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. еси оучинилъ 823:4, наз. в. у скл. умов. 757:10, дв. ч. у скл. плюскв. оучинила 847: 20, мн. ч. у скл. умов, оучинилѣ 823: 6
Оушица 1 топон. ж. одн. род. в. оушицѣ 759: 22
оуїд^вити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. оугд^вени 803: 8
оугдти 1 дієсл. аор. одн. З ос. оуга 809: 7
•<£• 1 числ. кільк. наз. в. £ 724: 2
фараоновъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. фарашновоу 761: 4
фаревьникъ 1 ім. ч. мн. знах. в. фаревннкъі 761: 7
фарь ім. ч. одн. род. в. фарА 737: 19, мн. знах. в. фарѣ 738: 4
Федора особ. ж. одн. наз. в. федора 844: 11, зайве 844: 12
Федоръ особ. ч. одн. наз. в. федоръ 795: 18, 812: 3, 830: 20, оруд. в. федоромъ 808: 13
Филипъ 5 особ. ч. одн. наз. в. филипъ 723:13, 724:4,762:18, дав. в. филипоу 728: 5, оруд, в. филиполиь 762: 26
Фила особ. ч. одн. наз. в. филА 736: 13, 736: 21, 736: 25, 737: 8, 737: 25, 804: 25, знах. в. филю 737: 22, 803: 19, 804: 2, дав. в. фили 803: 29, оруд. в. филею 739: 2
Фридрихъ особ. ч. одн. наз. в. фридрихъ 776: 25, род. в. фрндріха 820: 19
Фролъ 1 особ. ч. одн. род. в. фрора! и лавра 805: 10
Х^алитисА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. хвалАцію... са 801: 6
Хвалъ особ. ч. одн. наз. в. хвалъ 840: 14, 840: 16
Хворостъ 1 ім. ч. одн. род. в. хвороста 834: 4
ХЛАБЬ ім. ж. мн. наз. в. ХЛАВИ 761: 23, знах. в. 760: 12
Ходити дієсл. інф. ходити 783: 23, 790: 29, 831: 26, 832: 2, теп. ч. одн. З ос. ходить 747: 25, 749: 24, 770: 24, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. без зв’язки ходилъ 760: 24, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ХОДА 716: 28, 799: 27, род. в. Х0ДАфЛ 715: 28, ж. наз. в. ходаціи 837: 18, дв. дав. в. ходАціилла 755: 28, мин. ч. одн. ч. наз. в. ходивъ 750: 4
Холопъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. холопомъ 808: З
Хомора 1 топон. ж. одн. знах. в. хомороу 774: 25
ХОЛЛОрЬСКЫИ 1 прикм. одн. ч. місц. в. хоморьскомь 772: 1
Хороврьін 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач, прізвиська отославъ хоровры 821: 21
Хороврь 1 топон. ч. одн. знах. в. хороворъ 772: 18
ХОроугьвь 9 ім. ж. одн. наз. в. хороуговь 757: 4, знах. в. 778: 5, 804: 5, 804: 16, 811: 18, 825:
б, род. в. хороугве 725: 26, оруд. в. хороуговью 824: 7, хорюговью 803: 20
ХОТ'Ьние ім. с. одн. наз. в. хотѣние 834: 8, хотение 809: 18, знах. в. хотѣние 821: 22, род.
в. хотѣнига 810: 24
ХОтЬти 85 дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. хоцюу 823: 17, хочю 733: 4, 3 ос. хоціеть 747: 3, 757: 11, хочеть 746: 14, мн. 2 ос. хоціете 777: 17, 823: 17, хочете 724: 25, 763: 23, хоціетѣ 837: 17, З ос. хотать 750: 11, 790: 28, 808: 4, 816: 14, 816: 21, імперф. одн. 1 ос. хотахъ 783: 13, 3 ос.


815
Граматичний покажчик до Галицького літопису
ХОТАШЄ 723: 9, 749: 26, 765: 8, 773: 7, 790: 19, 791: 11, 792: 20, 821: 1, 842: 4, мн. З ос. ХОТА\оу 718: 22, 811: 5, 825: 16, хОТАХОуть 768: 1, аор. одн. З ос. хотѣ 7Т7\ 14, 758: 25, хоти 792: 23, мн. 1 ос. хотѣхомъ 800: 5, 3 ос. хотѢша 729: 4, 823: 13, 823: 14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ХОТА 728: 25, 739: 3, 782: 16, 787: 5, 793: 21, 815: 14, 820: 1, 821: 19, 836: 15, 842: 6, дав. в. xOTAipoy 773: 12, 804: 20, 807: 3, 821: 16, 821: 19, 827: 4, 827: 13, 835: 13, 837: 12, 847: 26, хотацію 718: 10, 749: 31, 750: 11, 750: 12, 752: 27, 775: 21, 833: 21, ж. наз. в. хотАїрд 727: 22, дв. ч. наз. в. 776: 6, 841: 2, мн. ч. наз. в. хотацк 754: 4, 763: 6, 800: 13, 826: 6, наз. в.(!) 800: 14, дав. в. хотаціємь 727: 6, дав. в. хотаціимъ 718: 18, 750: 18, 755: 8, 755: 13, 762: 7, 769: З, 819: 4, 819: 10, 823: 10, 837: 21, хотгдціимъ 781: 6, мин. ч. одн. ч. дав. в. хотѣвшю 756: 20, мн. дав. в. хотѣвшимъ 812: 15
Хрлвръ прикм. одн. ч. наз. в. хрлвръ 764: 10, хрлворъ 716: 4, 744: 25, 765: 7, дав. в. Хрлвроу 765: 25, 802: 21
ХрАврыи прикм. мн. ч. наз. в. хрАврин 835: 6, оруд. в. хрлвръіми 767: 27
Хрлмъ ім. ч. одн. род. в. храма 737: 13, мн. наз. в. хрлмѣ 844: 25, знах. в. хрлмъі 823: 26 ХристиіАНЪ 1 ім. ч. мн. дав. в. христьгдномь 815: 23
Христосъ особ. ч. одн. род. в. ХСА 780: 7, 781: 4, 795: 19, хрѣстосл 820: 16
Хроногрлфъ J ім. ч. одн. наз. в. хроногрлфъ 836: 6, дав. в. хроногрАфоу 820: 7, мн. наз. в.
Хроногрлфи 820: 15
Хрьстиничь 1 патронім ч. одн. наз. в. хрьстиничь 732: 26
ХрьстиіАНЪ 1 ім. ч. одн. наз. в. крстыднъ 809: 20
ХОулити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. хоуДАіримъ 827: 11
ХЪ^ъ 1 ім. ч. одн. род. в. Х^Л 814: 23
Хъдмъ топон. ч. одн. наз. в. холмъ 740: 7, 842: 15, 842: 15, 842: 23, холмь 775: 15, знах. в. холмъ 740: 15, 789: 1, 794: 23, 805: 12, 830: 26, холмь 826: 10, род. в. холма 796: 17, холъма 777: 13, дав. в. холмоу 799: 5, холмови 841: 4, місц. в. холмѣ 794: 18, 826: 16, 840: 21, 845: 21, ХОлъмѣ 777: 9
Хълмьскыи 1 прикм. одн. с. оруд. в. холмъскымъ 844: 4
Хъртицл 1 топон. ж. одн. род. в. хорьтицѣ 742: 6 Хитрость 1 ім. ж. мн. оруд. в. хитростьми 814: 20 Хштрьць ім. ч. одн. род. в. х'ытрѣчь! 843: 20, оруд. в. х^ітрѣчемь 844: 5 ци 1 част. ци 756: 28
цьркъви (пор. цьркы) 2 ім. ж. одн. наз. в. цркви 720: 14, цркви! 788: 21
цьркъвь (пор. цьркы) 1 ім. ж. одн. наз. в. црквь 843: 6
цьркъвьныи прикм. мн. ч. знах. в. црьквьньпА 781: 28, ж. наз. в. црквнъіА 785: 23, знах. в. црквнъіГА 738: 3, црквныА 785: 22, црквАїл! 830: 15, оруд. в. црквьнъімъі! 846: З
цьркы 22 ім. ж. одн. знах. в. це*рквь 845: 20, црквь 781: ТЦ 7 Фу. 21, 788: 15, 843: 1, 843: 16, 845: 2, 845: 12, 845: 14, црквь! 780: 19, род. в. цркве 827: 8, црькви 827: 14, цркви 738: 10, 841: 6, у скл. топон. цркви стой вци володимерьскои 740: 11, місц. в. цркви 720: 10, 737: 11, 738: 5, 844: 15, 847: 2, црькви 726: 26, мн. наз. в. цркви 788: 22
цѣлъ 4 прикм. одн. ч. род. в. цѢла 843: 22, 845: 3, дав. в. чѣлоу 765:14, мн. ч. наз. в. цѣли 797: 16
цѣлый 1 прикм. мн. дав. в. цѣлъімъ 773: 19
цѣслревъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. цервъ 814: 6


816
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Ц^САрь ім. ч. одн. наз. в. цсрь 723: 12, 776: 25, 808: 6, 814: 3, мн. знах. в. цсри 806: 23
Ц^САрЬСКЫИ 1 прикм. мн. оруд. в. цсркыми 846: 4 о
чадо ім. с. мн. наз. в. у знач. кл. в. чада 779: 27, 780: 6
Чакъ 1 особ. ч. одн. дав. в. чакови 765: 8
Чаноги^ъ 1 особ. ч. одн. наз. в. чаноги^ъ 745: 11
члрнАТИНЬЦЬ 1 ім. ч. мн. наз. в. члрнАТИнци 838: 17
ЧАСТО 1 присл. ЧАСТО 836: 21
частый прикм. мн. ж. знах. в. частъіа 750: 29, с. знах. в. частага 750: ЗО а
часть ім. ж. одн. знах. в. часть 766: 15, род. в. части 733: 4, мн. знах. в. 759: 20
7
часъ ім. ч. одн. знах. в. часъ 789: 29, час 807: 9 7
чаша ім. ж. одн. знах. в. чашю 845: 25, оруд. в. чашею 763: 18
чаіати 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. часть 808: 4
человѣкъ “ ім. ч. одн. дав. в. члвкоу 807: 4, мн. дав. в. члвкомъ 801: 24
челов^чьскыи 1 прикм. мн. місц. в. чавцски^ъ 843: 19
7
чєладь ім. збір. ж. одн. знах. в. челадь 757: 22, род. в. челади 757: 25 7
ЧЕМОу спол. ЧЕМоу 757: 1, ЧЕму 807: 13
чепь 1 ім. ж. мн. знах. в. чепи 733: 19
чсрссъ прийм. із знах. в. чсрссъ 775: 27, 796: 6, 804: 14, 819: 1 7
ЧЕТвьртыи числ. пор. одн. ч. наз. в. ЧЕТВЕртъіи 724: 14, знах. в. четвертый 830: 18
ЧЕТыри числ. кільк. ж. знах. в. ЧЕТЪір’ѣ 759: 20, оруд. в. ЧЕТЬірми 751: 24, 795: 22, місц. в. четырехъ 843: 19
чехъ ім. ч. мн. наз. в. чехове 824:4, знах. в. чехы 821:9, оруд. в. чехъі 730:6, чехи 822:15
чешьскъ прикм. одн. ч. дав. в. ч^шьскоу 820: 25, ж. знах. в. чьшьскоу 821: 21
ЧЕШЬСКЫН 1 прикм. одн. ж. род. в. ч^шьское 826: 13
ЧИГИ^АКОНОВЪ 1 прикм. мн. с. знах. В. ЧИГИ^АКОНОВА 806: 20
чинити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. чини 815: 18
чинъ 5 ім. ч. одн. знах. в. чинъ 717: 8, 734: 2, 806: 10, 831: 1, 831: 23
число 5 ім с Одн. ЗНах. в. число 820: 11, род. в. числа 786: 16, бе-ціисла 780: 10, 785: 7, оруд. в. числомъ 724: 2
ЧИСЛЬНИЦА 1 ім. ж. мн. оруд. В. ЧИСЛЕНИЦАМИ 820: 13
чисти (‘читати’) дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. чьтыи 820: 10 7
чистъ прикм. одн. с. род. в. чста 844: 1, мн. с. знах. в. 812: 21
ЧрЕВО 1 ім. с. одн. род. в. чрЕВА 761: 18
чоудо ім. с. одн. наз. в. чюдо 822: 24, знах. в. 775: 12, 841: 25, чюд 842: 6
чоудьнъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. чюдноу 846: 1
7 чоудьныи прикм. одн. ж. наз. в. чюднаа 776: 7, мн. род. в. чюдных 844: 16
а
чоужии прикм. одн. ж. місц. в. чюжеи 741: 5, 826: 8, мн. род. в. І знах.- род. в.(?) чюжихъ 748: 9
чоужь 1 прикм. одн. ж. місц. в. чюже 716: 25
чоулгь 1 ім. ч. одн. знах. в. чюмъ 807: 23


817
Граматичний покажчик до Галицького літопису
чоути 1 дієсл. імперф. одн. З ос. чюгдше 744: 2
ЧоухомА 1 особ. ч. одн. оруд. в. чю\омою 726: 7
Чьрвьнъ топон. ч. одн. знах. в. червемъ 766: 1, род. в. чьрвьнл 766: 5, червенА 721: 18, 739: 11, дав. в. червьноу 775: 16, місц. в. червьн’Ь 721: 16
чьрвьньскыи прикм. одн. ж. знах. в. червеньскоую 746:4, мн. род. в. червенескъі\ 721:19
чьрмьность 1 ім. ж. одн. род. в. черьмности 759: 8 о
чьрмьныи прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач, прізвиська чермьного 771: 23, род. в. у знач, прізвиська чермьнлго 748: 17
Черниговъ топон. ч. одн. знах. в. Черниговъ 782: 3, 789: 8, род. в. черниговл 772: 22, дав. в. черниговоу 772: 14, 772: 20, 795: 5, місц. в. Черниговѣ 741: 8 Q
чьрннговьскыи ° прикм. одн. ч. наз. в. черниговьскъіи 742:24, 753: 8, знах.-род. в. черни- говьского 808:11, ж. род. в. черниговьское 798:26, дав. в. черниговьскои 840:15, мн. ж. знах. в. черниговьскъіе 773: 2, род. в. черниговьски\ 789: 24, оруд. в. черниговьскъіми 733: 10
чьрниговьць ім. ч. мн. наз. в. черниговьчи 772: 21, дав. в. черьниговцемь 741: 21
чьрннцл 1 ім. ж. мн. знах. в. черници 722: 11
чьрныи прикм. одн. с. знах. в. черное 807: 15, мн. ж. знах. в. черньид 835: 22
чьртовъ 1 прикм. одн. ч. род. в. у скл. топон. л^са чертовА 766: 24
Чьрторыискъ топон. ч. одн. знах. в. черторъіескъ 750: 25, 752:12, род. в. черторъіискА 752: 4, дав. в. черторъіискоу 752: 15
чьсть ім. ж. одн. наз. в. чсть 807: 24, 808: 5, знах. в. 757: 5, 757: 6, 776: 24, 812: 8, 815: 4, 820: 22, 845: 3, род. в. чети 765: 5, 795: 4, 808: 8, оруд. в. честью 757: 27, четью 719: 6, 729: 18, 738: 25, 809: 14, 816: 20, 826: 10, 835: 12, місц. в. чьсти 764: 11, чети 783: 5, 791: 17, 847: 3, 847: 16, мн. знах. в. 795: 11
чьстьнъ 1 прикм. мн. ч. знах. в. четнш 826: 20
чьто займ. знах. в. что 783: 11, 790: 5, 790: 11, што 815: 9
чьто 1 спол. у скл. спол. што бы 825: 20
ШАръ (‘барва’) 1 ім. ч. мн. род. в. шлровъ 844: 6
шататиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. шатаіаса 747: 26
шеломъ 5 ім. ч. одн. знах. в. шеломъ 756: 22, 757: 15, оруд. в. шоломомъ 716: 11, мн. наз. в. шоломъ! 813: 7, род. в. шеломовъ 840: 6
Шелъвъ особ. ч. одн. наз. в. шельвъ 764: 10, дав. в. шелвови 803: 25, оруд. в. шелвомъ 751: 22, шьльвомъ 803: 25
шестый 1 числ. пор. одн. ч. наз. в. шестъіи 724: 15
шесть 1 числ. кільк. ж. знах. в. шесть 830: 5
шити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. шити 814: 23
штирьскъ прикм. одн. ж. знах. в. штирьскоу 814: 5, 820: 24
шоумлвиньскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. шюмавиньскъіи 727: 16
Шоумьскъ топон. ч. одн. знах. в. шоумьскъ 767: 11, род. в. шоумьскА 767:4, шюмьска 725: 15, місц. в. шоумьскъі 726: 6
шоуринъ ім. ч. одн. наз. в. шюринъ 729: 5, знах.-род. в. шоуринл 818: 4, род. в. 758: 7
шоурА 1 ім. с. мн. дав. в. шюрАтомъ 766: 16


818
Граматичний покажчик до Галицького літопису
Шоутръ особ. ч. одн. наз. в. шютръ 751: 22, дав. в. шоутрови 751: 20
Шьвдрно 9 особ. ч. одн. наз. в. швдрно 838: 15, шевдрно 732: 8, знах.-род. в. швлрнд 830: 25, 838: 9, 838:27, 848: 15, дав. в. швдрнови 839:9, оруд. в. швдрномъ 838: 13, шсвлрнолѵь 831: 9
шьрсть 1 ім. ж. одн. дав. в. шерьсти 769: 6
ціад^ти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ціада 786: 15
ЦІАрьгА 1 топон. ж. одн. род. в. ціАрь^ 819: 1
Цкклревъ 1 топон. ч. одн. дав. в. іреклревоу 737: З
ЦІекотовъ 1 топон. ч. одн. род. в. цккотовА 793: 14
ЦКпановичь патронім ч. одн. наз. в. цієпановичь 722: 16, 724: 1
ЦІирицА 1 топон. ж. одн. місц. в. ірир'Ьц'Ь 733: 18
ціить б ім. ч. одн. знах. в. ціить 762: 12, 828: 3, мн. наз. в. ірити 765: 23, ціитѣ 813: 7, род. в. фитовъ 840: 6, цкть! 785: 14
’Іідати 1 дієсл. інф. ’Ѣдать 763: 28
їздити 6 дієсл. інф. їздити 730: 14, езд^ти 848: 17, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. "Ь^да 847: 9, дав. в. гдздАф0у! 842: 19, дв.(?) ч. знах. в. ^ДАфА 734: 16, мн. ч. наз. в. ^здацк 825: 19
^ХАТИ 61 дієсл. інф. ±хлти 732: 746: 16> 748: 23> 823: 10’ 823: 13’ €ХАТИ 737: 7> 769: 8, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. 4доу 806: 4, 832: 5, аор. одн. З ос. dixA 72^: 1’ 732: 753: 17> 738: 6,
770: 14, 782: 21, 806: 17, 814: 16, 821: 5, 830: 3, 832: 2, 839: 17, €ХА 732: Ю> 743: 16, 751: 1, 756: 7, 793: 21, 793: 22, 794: 23, 795: 6, 846: 22, 847: 16, дв. З ос. ^хАСТА 841: 17, €Ха^та 768: 18, мн. З ос. тЬхАША 732: 19, 818: 6, 839: 26, ехАША 728: 20> 749: 3> 797: 23, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. ^х^^ есть 825: 9’ без зв’язки ^х^4* 847: 9, у скл. плюскв. одн. З ос. ѣхАЛЪ ваше 785: 26, 787: 4, у скл. умов. одн. 1 ос. 4іхААТЕ БЬІ(Х) 801: 8, ехАЛЪ выхъ 801: 9, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. ^доуціоу 830: 4, 832: 3, 847: 5, едоуірю 734: 27, едоучю 790: 20, мн. дав. в. "Ьдоуіриллъ 725: 22, мин. ч. одн. ч. наз. в. гйхлвъ 733: 20> 782: 26> 847: 13, dixAB 839: 20, ехАВЪ 792: 24, ехАВ 835: 21, дав. в. ^ХАВіиоу 766: 21, 729: 11, мн. ч. наз. в. тЬхАВШ€ 839: 22,
дав. в. ^хАБШИМ 839: 26
Юдьки 1 особ. ч. одн. наз. в. юдьки 736: 5
Юндилъ 1 особ. ч. одн. наз. в. юндилъ 835: 1
Юриєвичь патронім ч. одн. наз. в. юрьєвичь 769: 27, юрьевич 764: 12
Юрии ^3 особ. ч. одн. наз. в. юрьи 719: 1, 769: 28, 779: 6, 779: 14, 779: 24, 839: 25, юрьии 754: 4, юрьги 742: 15, 742: 18, юрьги 723: 28, юрьгии 740: 19, юрьгіи 742: 8, юрьиги! 742: 20, знах.-род. в. юрьгА 730: 11, 778: 27, 779: 19, 821: 26, юрЬА 778: 25, род. в. 741: 10, дав. в. юрью 758: 8, юрьеви 748: 19, юрьєві 779: 4, оруд. в. юрьемь 822: 9
гавити дієсл. аор. одн. З ос. гави 805: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. іАВлеиіюу 801: 22 гавлати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. дв.(?) ч. наз. в. іавлающа 805: 4
ІД.В0Л0дъ особ. ч. одн. дав. в. ІАвододоу 728: 10, Авододоу 730: 5
гавѢ 1 присл. гав 4* 817: 16
га^ва ім. ж. одн. наз. в. га^ва 827: 19, род. в. га^въі 769: 5
га^вити ? дієсл. аор. одн. З ос. га^ви 768: 16, а^ви 751: 24, мн. З ос. іа^виша 811: 6, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах.-род. в. га^вєна 785: 25, мн. ч. наз. в. га^вєин 717: 13, 801: 4, А^вени 761: 10


819
Граматичний покажчик до Галицького літопису
іа^вьць 1 ім. ч. одн. наз. в. іа^В’йць 794: 11
іа^ъ 5 займ. наз. в. 719: 14, 834: 8, а^ъ 735: 17, 752: 9, 752: 11
а .
іа^ыкъ їм. ч. одн. наз. в. іа^ъікъ 748:6, мн. род. в. а^ъікъ 782:24, дав. в. іа^ъіколл 715:27 іако 173 спол. іако 716: 2, 716: 3, 716: 3, 716: 5, 718: 22, 719: 7, 719: 15, 721: 3, 721: 9, 722: 7, 727: 11, 732: 11, 735: 7, 737: 9, 742: 9, 742: 16, 742: 17, 743: 5, 744: 7, 744: 18, 745: 19, 746: 13, 746: 18, 747: 3, 747: 10, 747: 12, 747: 14, 748: 25, 748: 27, 751: 5, 752: 4, 752: 20, 753: 9, 755: 3, 755: 23, 756: 8, 758: 11, 758: 24, 759: 1, 759: 14, 760: 8, 761: 11, 762: 14, 762: 15, 762: 25, 762: 25, 763: 1, 764: 6, 765: 3, 765: 5, 765: 21, 766: 4, 768: 8, 768: 17, 773: 17, 773: 18, 777: 10, 777: 18, 777: 20, 777: 20, 777:21,777:24, 777:28, 778: 6,778:12,780:6,780:11,780:16, 780:26,781:1,781:16,782:25,783:
1, 783:15, 784: 6, 786: 5,786:12, 787: 19, 787: 26, 788: 5,788: 9, 788:10, 789: 3, 790: 8, 790: 15, 790: 17,790:28, 791:14, 792:15,792:19,793:1,793:10,793:17,794:19,795:14,796:19,796:21,797: 8, 799: 27, 801:17, 801: 18, 801:23, 801: 26, 802: 3, 803:6, 803: 20, 804: 10, 806:17, 809: 2, 809: 5, 809: 13,809: 20, 810:10, 810:28, 811: 10, 811: 27, 812:18, 813: 7, 813: 8,813: 9, 813:24, 815: 23, 815: 24, 816:4,816: 14, 816: 21,819: 3, 819: 5, 820: 3, 821: 16, 822: 10, 822: 20, 822: 21, 825:1, 825: 8, 825: 28, 827:2, 827:22, 828: 1, 829: 7, 829: 26, 830:20, 832: 5,832: 14, 833: 17,834: 22, 834:25, 835: 25, 836: 4, 836:18,836:27,837: 7, 837:15,837:20,837:28,840:3,840:28,841:6,841:11,842: 8,843:2,843: 8, 844: 1, 844: 2, 844: 22, 845: 1, 847: 16, 847: 28, 848: 1, 848: 11, ако 716: 4, 810: 29, нко! 777: 25
Х-Ж 9
ГАковъ у особ. ч. одн. наз. в. гаковъ 790: 12, іакоиво! 798: 19, знах.-род. в. гакова 789: 21, 797: 10, дав. в. гаковоу 789: 29, 790: 3, 790: 6, 797: 13, оруд. в. гаковомъ 803: 24
гакоже 32 спол. гакоже 723: 23, 730: 14, 739: 14, 747: 17, 747: 20, 747: 21, 758: 21, 769: 5, 770: 22, 772: 25, 794: 9, 802: 6, 814: 20, 820: 14, 831: 17, 832: 19, 833: 20, 835: 5, 836: 5, 836: 6, 836: 7, 836: 11, 841: 8, 841: 8, 841: 14, 841: 17, 844: 8, 844: 19, ГАкоже 842: 13, гако же 741: 24, 767: 20, 805: 6
ганда 1 виг.(?) ганда 839: 15
ІАневичь 1 патронім ч. одн. наз. в. ІАневичь 769: 28
ганевъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. Аневоу 746: 20
ГАнъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. ІЛна 746: 16
ІАнь 1 особ. ч. одн. кл. в. ГАнго 746: 18
ІАньць 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. ГАнкца 734: 20
п
ІЛропълкъ особ. ч. одн. дав. в. Арополкоу 728: 10, 730: 5
о
гарославль (а) прикм. одн. ч. дав. в. ГАрославлго 807: 4, дв. род. в. 791: 19
ІАрославль. (б) 3 топон. ч. одн. знах. в. ІАрославль. 765: 15, 800: 19, род. в. ІАрославлА 809: 25, дав. в. ГАрославлго 800: 25, місц. в. Арослдвли 764: 24
ІАрославъ Ю особ. ч. одн. наз. в. ІАрославъ 783: 2, 807: 5, Арославъ 750: 25, 751: 3, 777:
2, знах.-род. в. ІЛрославл 808: 10, Арослава 753: 1, дав. в. ІАрославоу 806: 6, Арославоу 751: 1, 764: 22
гарыкъ 1 ім. ч. мн. місц. в. іарыц^ъ 814: 14
гасти 1 дієсл. інф. гасти 837: 21
гатвАЖИНъ 1 ім. ч. одн. дав. в. ІЛтвАЖИНОу 832: 25
о
гатвАЖьскыи ° прикм. одн. ч. знах.-род. в. ІАтважьского 834: 1, ж. наз. в. ІАтвескага! 810: 21, знах. в. ІАтвАЖЬСКОую 828: 18, ІЛтвА^ьскоую 827: 21, род. в. ІЛтважьскои 835: 23, с. род. в. атважьсклго 721: 23, мн. ч. наз. в. ІАтва^ьсции 812: 24, с. знах. в. ГАтважьскдгд 831: 18
ОС
гатвА^и етнонім ч. мн. наз. в. ІАтвази 818: 7, 832: 15, 835: 15, 835: 26, атва^и 751: 17, ІЛтва^Ь 799: 3, 818: 5, 835: 9, ІЛтвга^Ь 811: 9, 827: 23, атв^^Ь 721: 16, знах. в. ІАтва^Ь


820
Граматичний покажчик до Галицького літопису
808: 24, 815: 27, 816: 2, 817: 25, 831: 9, 833: 19, 848: 7, 848: 8, атва^Ь 776: 11, ІАтве^Ь! 776: 9, 810: 12, род. в. ІАтва^ь 820: 3, 828: 14, ЇАтьгд^ь! 835: 1, атьга^ь! 754: 18, дав. в. ІДтеа^смь 813: 15, 833: 2, 833: 2, ІАтва^см 812: 22, 819: 15, ІАтва^ьмь 812: 12, ІАтве^емь! 827: 25, атвє^ємь! 751: 23, місц. в. IftTEA^fejfb 847: 28
гати дієсл. інф. гати 771: 20, 847: 17, аор. одн. З ос. га 722: 2, 782: 21, 782: 26, 815: 1, 847: 21, а 727: 17, 731: 7, 751: 12, 847: 15, дв. З ос. гаста 734: 20, мн. З ос. гаша 720: 18, 724: 28, 772: 1, 776: 15, 784: 24, 812: 28, 829: 3, аша 718: 1, 720: 20, наказ, мн. 2 ос. ими 751: 4, акт. дієпр. теп. ч. мн. род. в. и моу цінять 726: 11, мин. ч. одн. ч. дав. в. емшоу 803: 26, ж. наз. в. емши 779: 24, мн. ч. наз. в. сялше 720: 15, 747: 7, дав. в. єялшєял 798: 20, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. ать 751: 10, 751: 11, гать 726: 6, 726: 11, 737: 25, 800: 17, 804: 25, дав. в. їАТОу 728: 4, САТОЛлоу! 774: 1, с. наз. в. ГАТ0 793: 20, дв. ч. наз. в. іата 848: 8, мн. ч. наз. в. гати 758: 27, 804: 24, 825: 1, ати 738: 16, гатии 804: 24, знах. в. гатыга 809: 24, дав. в. гатыллъ 774: 5, гатылл 727: 4
глтры 5 ім. ж. одн. знах. в. ГАтровь 719: 6, Атровь 727: 26, 728: 3, оруд. в. ГАТровью 717: 17, Атровью 728: 1
ІАцкльть 1 особ. ч. одн. дав. в. ІАціельтоу 812: 5
• g • (а) 1 числ. кільк. наз. в. у скл. числ. р" и g 756: З
• § • (6) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ijr g 813: 26
gA- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* gA 818: 20
• gB • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф^ gB 820: 6
•gr* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* gr 826: 19
•gA* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. g . д 831: 8
• gc • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* g . € 835: 19
• gS • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. g5 838: 22
g^- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* g^ 840: 18
gH- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф’ gn 845: 20
•ф7 • числ. кільк. знах. в. у скл. числ-jS і|г Л 715: 22, £ ф" і! 717: 6, £ ф' лі 719: 11, ф"
ві 720:4, £ ф-п 721: 14, ф" ді 722: 13, £ уеі 723: 12, 723:25, ф' 727: 25, ф^іїї
728: 23, ф- гЄя 729: 21,^© і|г к 731: 21, ф" кд 732: 4, ф ф^ кг 735: 20, ф" кд 736: 12, £ ф-"к£ 736: 13, f ks 737: 1, ф" к^ 737: 2, ф^ кн 738: 27, ф ijr к^, 738: 28, £ і|ґ л 739: 23, £ і|ґ лд 739: 24, £ і|г лв 740: 16, ijr лг 745:16, £ ijr лд 747: 1, £ ф^ л£ 750: 27, £ ijr лз 753: 3, ф^ л^ 754: 7, £ ф- ли 762: 3, ijr л^е» 763: 20, £ ф^ м 768: 26, ф" лИл 770: 12, £ і|ґ мв 771: 6, £ ллг 774: 23, £ ф^ лл£ 778: 20, £ ф" mS 782: 18, ф" лИ% 784: 14, ми 784:15, ф- AW. 791: 4, £ ф’н 794: 13, л|г нд 794: 14, ф' нв 794: 27, нд 797: 20, ф^ не 798: 11, ф ф^ нэ 799: 3, ф" ни 805: 23,^^11.07 809: 28, ф^ g 813: 26,^ ф^ gA 818:20>5© ф'gB 820: 6,^& ф' gr 826: 19, £ f g ._д 831: 8, £ f g . £ 835: 19, £ gs 838: 22, £ f g£ 840: 18, £ f gn 845: 20, £ ф-! кв 735: 19, ф'! нг 795: 1, £ ф’! tię 800: 6
•Л- (а) 1 числ. кільк. знах. в. гвГ 771: 16
(6) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф^ 715: 22
•теп • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф' ли 729: 21


ГРАМАТИЧНИМ ПОКАЖЧИК ДО ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ


Граматичний покажчик містить усі наявні в тексті словоформи разом із граматичною характеристикою цих словоформ.
На початку кожної статті покажчика вміщено початкову (словникову) форму слова в ран- ньодавньоруській орфографії. Редуковані відновлено; форми, спрощені наслідком падіння редукованих, подано у формі, яку вони мали до початку цього процесу. Сполучення на місці *TERT, *TELT записано як ре, ле. Рефлекси *ъ)ъ, *ь)ь записано як -ыи, -ии. Слова з префіксами на свистячі подано зі спрощенням сполучень приголосних: зж=ж, сс=с, сч=щ, сш=ш.
Початкову форму топонімів на *-й подано із закінченням на -ъеь (Нлръкь).
Прикметники в іменній і членній формах подано в різних статтях; те саме стосується й до прикметників вищого ступеня. Виняток становить решта присвійних прикметників на -ОВ-, -ев-, які не мали іменних форм у давньоруській мові. Рід у членних форм прикметників, займенників і дієприкметників у множині зазначено тільки в прямих відмінках, бо форми непрямих відмінків не різняться родом.
Інфінітиви дієслів подано в тій формі, у якій їх зафіксовано в тексті; якщо інфінітива в пам’ятці не зафіксовано, його подано в найдавнішій формі.
Запозичені слова виступають у тій самій формі, що й у рукопису, за незначних відмінностей — у найчастотнішому варіанті.
Словоформи всередині статті подано від найближчих до давнього стану до новіших.
Ненормативні написання, перекручення, помилки позначено — «!».
Неоднозначність чи спірність інтерпретації позначено —«?».
Варіанти інтерпретацій подано через знак /, напр. «род. в. І знах.-род. в.»; до статистики слововжитку належить тільки перший (провідний) варіант.
У репрезентації початкових форм слів на початку статті використано и, з, о, оу, ф, ы як єдині графічні варіанти; після літер на позначення голосних і на початку слова вжито тільки є, після літер на позначення приголосних - тільки е, те саме для варіантів ід—а.


А 245 спол. А 849:6, 849: 9,849: 22, 850: 5, 850: 6, 851:1, 851: 19, 851: 24, 852:22, 853:4, 853:
17, 855: 15, 856: 16, 856: 22, 856: 25, 857: 10, 857: 21, 858: 1, 858: 12, 859: 26, 860: 7, 860: 25, 861: З, 861: 22, 862: 11, 862: 18, 863: 1, 863: 11, 864: 19, 864: 20, 865: 4, 865: 7, 865: 16, 865: 27, 866: З, 866: 14, 866: 26, 867: 11, 867: 16, 867: 18, 867: 23, 867: 24, 868: 8, 868: 17, 870: 4, 870: 10, 870: 18, 870: 19, 871: 7, 871: 14, 872: 15, 872: 21, 872: 22, 873: 1, 873: 17, 874: 11, 874: 12, 874: 19, 876: 23, 877: 2, 877: 10, 877: 17, 877: 18, 877: 24, 877: 26, 878: 16, 878: 17, 879: 10, 879: 22, 879: 24, 880: З, 880: 7, 880: 11, 881: 7, 881: 20, 883: 4, 883: 24, 884: 3, 884:4, 884: 5, 884: 13, 885: 9, 885: 9, 885: 11, 885: 24, 886: 8, 886: 14, 886: 23, 886: 27, 887: 22, 889: 10, 889: 18, 889: 22, 890: 13, 890: 18, 890: 18, 890: 25, 891: 24, 892: 24, 893: 10, 893: 10, 893: 16, 893: 17, 893: 24, 894: 13, 894: 13, 894: 14, 895: 6, 895: 7, 895: 9, 896:4, 896: 13, 897: 2, 898: 2, 898: 3, 898:4, 898:14, 898:19, 898:22, 898: 22, 898: 26, 899: 8, 899:9, 899:10, 899: 24, 900: 1, 900: 7, 900: 9,900: 17, 900: 18,900: 21,900: 27,901:1, 901:4, 901: 20, 902: 20, 903: 23, 904: 1, 904: 2, 904: 5, 904: 6, 904: 7, 904: 9, 904: 9, 904: 12, 905: 2, 906: 16, 906: 19, 907: 2, 907: 9, 907: 12, 908: 17, 909: 6, 909: 8, 909: 14, 909: 23, 910: 1, 910: 28, 911: 4, 911:
14, 911: 16, 911: 17, 911: 23, 912: 7, 912: 17, 912: 17, 913: 3, 913: 6, 913: 19, 913: 22, 913: 24, 914: 1, 918:3,925:22,926:4,926:6,926:15,926:16,926:21,926:23,926:33,928:21,929:13,929:13,929:
15, 929: 20, 929: 21, 929: 22, 930: 4, 930: 5, 930: 5, 930: 22, 931: 4, 931: 19, 932: 15, 932: 16, 932: 17, 932: 17, 932: 18, 932: 18, 932: 19, 932: 20, 932: 20, 932: 21, 932: 22, 933: 4, 933: 7, 933: 20, 933: 21, 934: 10, 934: 13, 934: 16, 934: 19, 935: 23, 935: 23, 936: 6, 936: 7, 936: 20, у скл. умов. 851: 12, 851: 24, 867: 13, 868: 5, 868: 7, 873: 14, 874: 23, 884: 19, 885: 14, 889: 27, 894: 18, 898: 14, 901: 4, 901: 11,905:3, 906: 1,906: 19, 906: 22, 907: 3, 909: 20,911: 13,913: 7,913: 9,913: 26, 929: 18, 933: 11, з акреслено [а] 900: 26
абы 10 спол. абы 860: 5,860: 8,875: 5,875:26,876:5, 887:6,889:20,932:10,935:13,936:10
АГАрАНИНЪ 1 ІМ. Ч. МН. рОД. В. АГАрАНЪ 894: 24
ажє 6 спол. ажє 852: 5, 903: 25, 904: 11, 929: 14, 929: 22, 931: 1
д^т» 116 займ. наз. в. 898: 22, 912: 6, 932: 12, знах. в. ма 849: 6, 850: 22, 864: 13, 864:
18, 864: 19, 875: 12, 875: 13, 900: 14, 900: 15, 900: 16, 903: 23, 906: 13, 906: 22, 906: 23, 909: 6, 909: 14, 910: 3, 912: 16, 913: 17, 917: 2, 917: 8, 917: 14, 929: 19, 930: 5, род. в. мене 849: 6, 867: 22, 898: 2, 899: 10, 900: 13, 907: 3, 909: 23, 911: 15, 912: 5, 914: 3, 931: 4, мен 931: 11, дав. в. мн^ 849: 7, 868: 7, 898: 13, 900: 8, 901: 22, 902: 16, 902: 22, 904: 12, 904: 16, 904: 23, 907: 16, 908: 17, 911: 14, 912: 4, 921: 23, 929: 4, мн 850: 22, 860: 18, 867: 22, 874: 11, 875: 9, 898: 19, 899: 24, 899: 25, 900: 7, 900: 17, 900: 18, 900: 18, 901: 2, 901: 15, 901: 16, 902: 18, 902: 21, 904: 23, 904: 25, 905: 3, 906: 12, 907:9,907:13,909:26,911:15,911:16,911:19,912:15,912:15,912:17,915:17,929:3,929: 8,929: 11, 929: 16, 929: 26, 929: 26, 931: 2, 931: 10, мь 860: 1, 876: 18, 884: 2, 884: 24, 898: 15, 899: 7, 899: 9, 901: 4, 911: 19, 929: 18, 932: 10, оруд. в. мною 898: 22, 900: 17, 906: 25, 909: 26, 910: 4, 929: 15, 932: 21, місц. в. мн^ 875: 12, 903: 20, 903: 21, 930: 6
■—" "
•аг числ. пор. знах. в. аі 919: 20, род. в. 927: 24
Акимъ особ. ч. одн. род. в. акима 937: 12 □
акъжс J займ. одн. ч. род. в. акогожє 859: 11, 913: 14, ж. наз. в. акажє 923: 4


824
Граматичний покажчик до Волинського літопису
акы 25 спол. акы 851: 27, 853: 8, 853: 18, 853: 21, 866: 13, 886: 1, 886: 6, 915: 19, 923: 7, 935: 9, аки 863: 4, 878: 9, 885: 19, 888: 18, 901: 2, 901: 14, 901: 16, 905: 1, 905: 4, 911: 12, 919: 23, 920: 19, 922: 24, 928: 9, акь 863: 28
Алгоуи 2 особ. ч. одн. наз. в. алгоуи 898: 25, дав. в. алгоуєви 897: 15, оруд. в. алг^смь 902: 20
Алекса особ. ч. одн. знах. в. алсксоу 876: 2
алъкати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. у знач. ім. ч. алчюіримъ 924: 23
алъчьныи 1 прикм. мн. ч. знах. в. у знач. ім. алъчныа 915: 10
аминь 1 част. амин 924: 10
ангелъ 2 ім. ч. мн. род. в. агглъ 903: 7, ангглъ 903: 16, оруд. в. анггльї 915: 14
Андреи 2 особ. ч. одн. знах.-род. в. андроїд 867: 4, 870: 17, андр^Ьа 848: 24
Андрихь 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. андриха 934: 7
Анна 1 особ. ж. одн. род. в. аньнъі 937: 12
Антиохь 1 особ. ч. одн. наз. в. антишхь соурьскыи 869: 10
апостолъ ім. ч. одн. наз. в. апслъ 925: 15, знах. в. 925: 27, 925: 33, 926: 24, оруд. в. апслмъ 915: 24, мн. знах. в. у знач, топон. апслы 904: 4, 925: 32, род. в. апслъ 917: 9, дав. в. у знач, топон. апслмъ 904: 9
априль 2 ім. ч. одн. род. в. априлл 932: 25, април 927: 24, 927: 32
арам атъ 1 ім. ч. мн. род. в. арамат 927: 29
архангеловъ 2 прикм. одн. ж. род. в. арханглвы 922: 17, с. знах. в. арханглво 923: 10
ать 7 част. ать 860: 2, 873: 2, 874: 13, 903: 21, 909: 23, 909: 26, 930: 14
Ашикъ особ. ч. одн. знах.-род. в. ашика 851: 14
аїре 2 спол. аїре 893: 9, 921: 22, 924: 14 п
вава ім. ж. одн. род. в. блбьі 914: 21, 937: 10
Блнмоурт» 2 особ. ч. одн. наз. в. влнмоуръ 850: 20, знах.-род. в. ваиллоурл 850: 20
7 ПрИйм. з род. в. Бі% 864: 13, 913: 17, Beą 924: 5, бсс 918: 5, 923: 20, ве-сторож'Ь 877: 11, бє^т» 877: 14
ве^аконие ім. с. одн. род. в. везаконыа 869: 8, мн. знах. в. 869: 12
всзаконьникъ 2 ім. ч. одн. наз. в. везаконьникъ 869: 14, всзаконьник 869: 10
всзаконьныи И прикм. одн. ч. наз. в. везаконьныи 876: 15, 891: 6, всзаконьны 893:
4, везаконыи 855: 11, везаконьньныи! 869: 7, знах.-род. в. всзаконьного 861: 24, дав. в. всзаконьномоу 888: 2, 890: 23, 891: 27, мн. род. в. Безаконьныхъ 894: 19, 894: 23
BC^ałna 1 присл. бсз л^Ьпа 880: 6
вєзоумие 2 ім. с. одн. знах. в. вєзоумьє 877: 26, род. в. везоумыа 891: 10, оруд. в. везоумьем 888: 14
везоумьныи 1 прикм. мн. род. в. везоумных 928: 25
велжанинъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. велжАНина 889: 9
Бсл^ъ 2 топон. ч. одн. знах. в. всл^ъ 911: 16, 928: 32, дав. в. всл^оу 865: 22
велзьекыи 1 прикм. одн. с. знах. в. вель^ьское 913: 21
версгъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. Берегомъ 876: 10
Есрсзовичи 1 топон. ч. мн. знах. в. верезовичѣ 904: 5


825
Граматичний покажчик до Волинського літопису
Берестин ^2 топон. ч. одн. знах. в. Берестин 890: 19, 907: 20, 911: 19, 913: 10, 928: 24, 932: 5, БЄрестїи 925: 6, род. в. верестыа 879: 13, 884: 16, 887: 27, 890: 9, 899: 13, 912: 5, 913: 19, 928: 12, верестьа 931: 20, дав. в. всрсстью 876: 26, 884: 7, 886: 15, 889: 5, 889: 16, 929: 1, оруд. в. всрсстїемь 925: 6, всрестьемь 875: 5, місц. в. Бсрсстїи 927: 11, всрестьи 899: 14, 928: 14, 929: 28, 931: 17, 932: 2, 933: 12, вѣрестьи 929: 16
верестиіанинъ ? ім. ч. мн. наз. в. всрестыанѣ 890: 17, версстыани 890: 11, 928: 15, 931: 24, знах. в. верестьаны 932: 14, род. в. всрсстыанъ 890: 13, всрестьанъ 928: 26
веспокровьныи прикм. мн. дав. в. у знач. ім. ч. веспокровнъілѵь 924: 26
БССПрССТЛНИ 1 присл. всспрсстани 919: 21
вссълѵьртьныи 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. кл. в. весмртныи 917: 24
БССѢдОВаТИ 1 дієсл. імперф. одн. 2 ос. вѣсѣдовашс 916: 10
вещисльныи 16 прикм. одн. с. наз. в. веірисленок 894: 21, веціисленое 854: 3, 863: 27, 891: 4, 893: 12, 895: 11, 933: 15, знах. в. весчисленое 937: 4, веціисленое 861: 21, 878: 24, 886: 8, 889: 14, 893: 3, 897: 1, 936: 14, місц. в. веціисленолѵъ 888: З
БСЦІЬСТИЄ 1 ім. с. одн. оруд. в. веціестьемь 882: 22 о
бити дієсл. інф. бити 883: 13, теп. ч. одн. 1 ос. вью 911: 18, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. вьюціимь 852: 21
витиса 16 дієсл. інф. витиса 870: 22, са бити 887: 20, битиса 935: 26, імперф. мн. З ос. БЬідхоуСА 934: 25, 936: 2, аор. одн. З ос. биса 862: 5, 896: 10, мн. З ос. бишлса 852: 23, 882: 12, 890: 16, 935: 21, вишас 882: 2, особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. у знач, повин. а вьіша са вилѣ 851: 24, наказ, мн. 2 ос. биитсса 866: 10, вѣйте... са 866: 7, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. бьючєса 935: 1
влаговѣрие 6 ім. с. одн. знах. в. влговѣрье 924:12, род. в. влговѣрыа 922: 11,924:19, дав. в. влговѣрью 922: 21, влгъвѣрью 922: 13, місц. в. влговѣр'і'и 923: 27
влаговѣрьно 1 присл. влговѣрно 923: 26
влаговѣрьныи 6 прикм. одн. ч. наз. в. Блговѣрныи 918: 12, 920: 23, Блговѣрныи! 869: 22, у знач. кл. в. Блговѣрныи 923: 13, дав. в. влговѣрнолѵоу 927: 20, ж. знах. в. влговѣрноую 924: 11
Благовѣстити 1 дієсл. супін І інф. влговѣстить 875: 12
влаговѣціение ім. с. одн. род. в. влговѣцісні'а 925: 12
Благодарити дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. влгодарю 917: З
Благодать ім. ж. одн. оруд. в. влгдтью 918: 6
Благопохвальныи прикм. мн. оруд. в. Блгопохвалнылѵи 919: 12
Благословенне ім. с. одн. оруд. в. влгсвнилиь! 929: 5
Благословити дієсл. аор. одн. З ос. влгослови 905: 15
Благословлсние ім. с. одн. знах. в. блгсвлєниє 859: 10
Благооухлниє ім- с- °ДН- наз. в- клгооухлн,с 927: 28 О в—■
Благъ прикм. одн. ж. знах. в. влгоу 875: 3, 937: 9
Благыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач. кл. в. влгыи 919: 24, мн. с. знах. в. у знач. ім. влгага 917: 4, 925: 2, дав. в. влгылиь 925: 1
Блаженъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. влжнь 921: 24
Блаженыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. блжнии 915: 20
бли^ъ 3 прийм. з род. в. бли^ъ 867: 22, 869: 4, 908: 7


826
Граматичний покажчик до Волинського літопису
бли^ь 1 присл. вли^ь 866: 8
влоудити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. влоудА 891: 1
Блоусъ особ. ч. одн. наз. в. влоусъ 887: 12, оруд. в. влоусоллъ 887: 17
блюдо 1 ім. с. мн. знах. в. блюда 914: 17
блюсти 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. у знач, повин. да влюдет 924: 1
бо 74 част. бо 849: 4, 849: 10, 851: 6, 853: 26, 854: 21, 855: 12, 855: 25, 856: 14, 856: 21, 858: 21, 859: 22, 860: 5, 862: 6, 862: 10, 862: 17, 862: 25, 864: 25, 866: 7, 866: 12, 867: 4, 869: 9, 870: 13, 872: 6, 873: 12, 874: 5, 877: 19, 878: 3, 878: 6, 878: 23, 880: 11, 881: 6, 882: 8, 882: 19, 884: 8, 884: 18,
885: 17, 888: 10, 888: 18, 889: 20, 890: 12, 890: 13, 893: 8, 894: 4, 901: 15, 901: 17, 905: 17, 905: 26,
909: 11, 909: 19, 910: 11, 910: 19, 915: 12, 916: 21, 917: 3, 917: 25, 917: 27, 918: 4, 920: 14, 920: 22,
921: 19, 923: 11, 923: 15, 923: 16, 923: 17, 927: 9, 928: 16, 930: 9, 930: 20, 930: 21, 931: 7, 931: 26,
935:7, 935: 11,935: 15
БОБрЪ 1 ім. ч. мн. род. В. БОБрОВЪ 879: 11
Богатырь 1 ім. ч. одн. оруд. в. вогатшремь 855: 18
БОГЛТЬСТВО 1 ім. с. одн. оруд. в. ватьствомь 917: 27
Богородица ім. ж. одн. знах. в. вцю 927: 3, род. в. вца 895: 21, 903: 6, 903: 15, 922: 14, 925: 12, 925: 21, 925: 25, 925: 31, вц*Ь 863: 23, 869: 4, бци 862: 20, 869: 26, 913: 23, у скл. топон. ст4ш бци 913: 4, дав. в. бци 905: 8, 918: 26, 923: 9, 923: 10, 925: 27, 925: 28, 925: 29, 928: 7
богъ 66 ім. ч. одн. наз. в. бъ 863: 20, 864: 20, 875: 3, 875: 28, 882: 18, 883: 22, 892: 27, 894: 17, 897: 12, 898: 15, 901: 2, 901: 15, 904: 23, 904: 25, 905: 3, 905: 3, 906: 4, 907: 9, 908: 17, 911: 11, 911: 23, 918: 3, 921: 17, 924: 2, 925: 3, 928: 29, 929: 3, 929: 20, 930: 5, 930: 12, 937: 8, кл. в. б'є 875:
7, 917: 1, 917: 4, 917: 25, знах. в. бъ 879: 7, 906: 19, знах.-род. в. ва 856: 6, 856: 27, 890: 20, 900: 1, 927: 31, 937: 6, род. в. ва 851: 27, 891: 8, 897: 23, 922: 9, 924: 8 І знах.-род. в. (?) ва 907: 12, дав. в. Боу 857: 13, 875: 16, 884: 4, 902: 26, 911: 18, 917: 24, 929: 25, оруд. в. вгюм 924: 6, вмъ 867: 16, 898: 14, 915: 14, 915: 15, 922: 3, 929: 5, 932: 22, місц. в. в^Ь 920: 6, 929: 26
божии 18 прикм. одн. ч. наз. в. вин 858: 25, 895: 25, знах. в. бжии 922: 25, род. в. виїа 921: 12, дав. в. бжию 854: 21, оруд. в. биилль 893: 12, бжииллъ 891: 1, 897: 20, виилиь 896: 3, ж. наз. в. виїа 900: 26, вьіа 902: 27, знах. в. вию 875: 25, род. в. вигѣ 892: 2, оруд. в. вжисю 890: 16, 895:
15, с. род. в. виїа 924: 17, оруд. в. вииллъ 896: 10, дв. ж. знах. в. бжии 918: 9
вой 3 ім. ч. одн. знах. в. вои 866: 24, 910: 22, род. в. воіа 936: 5
волеславль 3 прикм. одн. ч. знах.-род. в. волеславлА 887: 23, місц. в. волеславли 881: 11, с. наз. в. волсславлс 885: 18
Болеславъ 4^ особ. ч. одн. наз. в. Болеславъ 864: 10, 864: 17, 865: 13, 867: 7, 880: 5, 880: 8, 880: 21, 881: 7, 883: 4, 887: 5, 887: 15, 888: 21, 934: 2, 935: 8, 936: 6, волєслав 870: 8, 880: 9, 883: 6, 888: 13, 934: 5, знах.-род. в. волєслава 864: 4, 883: 1, 883: 25, 888: 25, 889: 13, 889: 21, 891: 13, 891:
16, род. в. 881: 2, 881: 6, дав. в. волсславоу 864: 8, 884: 20, 891: 9, 934: 14, 934: 18, 935: 6, оруд. в. волеславомь 870: 8, Болеславомъ 857: 24, 887: 21, місц. в. волєслав^ 934: 25
волссть Ю ім. ж. одн. наз. в. волесть 927: 9, знах. в. 862: 19, 907: 27, род. в. волести 900:
8, місц. в. 899: 15, 900: 7, 901: 28, 905: 24, 907: 25, 914: 8
болии 1 прикм. одн. с. наз. в. у знач. ім. воле 896: З
волоние 2 ім. с. одн. місц. в. болоньи 854: 23, 854: 24
вольлла 1 присл. волма 914: 11
вольлли присл. болми 916: 13, 917: 16


827
Граматичний покажчик до Волинського літопису
волвнъ прикм. одн. ч. наз. в. воленъ 899:8, знах.-род. в. волна 899:2, дав. в. волноу 864: 9, 897:21,914: 12, 928: 17
с і 2
большии (а — ‘більший ) прикм. одн. с. наз. в. болшє! 894: 7, знах. в. у знач. ім. болшєє 900:8
большии (б — ‘великий’) 1 прикм. одн. ж. наз. в. болшліа 901: 4
болінь 1 ім. ж. одн. знах. в. болє^нь 914: 8
боліти L дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. у знач. ім. ч. болаіцилгь 915: 3, 915: 11
Болюи 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. болюід 851: 14
Бор^д особ. ч. одн. наз. в. вор^д 869: 15
Борисъ особ. ч. одн. наз. в. Борисъ 857: 5, 857: 14, 857: 18, 926: 24, знах.-род. в. Бориса 857: 21, оруд. в. Борисом 857:3 □
Борода ім. ж. одн. знах. в. вородоу 921: 1, род. в. Бороды 916: 14, 917: 17
о
Бородьныи прикм. одн. ж. наз. в. БОродндід 917: 17, БОродндд 916: 15
вороти 1 дієсл. імперф. мн. З ос. БОрА\оу 934: 20
воръ ім. ч. мн. наз. в. Борові 866: 13, 885: 19
□
Борько особ. ч. одн. наз. в. ворко 901: 25, знах.-род. в. воркд 901: 20, оруд. в. ворколль 902:9
вости 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. (!) ч. наз. в. водоучи 853: 2
босъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. босъ 877: 21
воідринъ ім. ч. одн. наз. в. БОідринъ 853: 5, 861: 5, знах.-род. в. воідринд 887: 22, мн. наз. в. вогдре 854: 8, 854: 14, 928: 27, воідрѣ 851: 6, 877: 22, 881: 4, 881: 9, 884: 4, 884: 19, 897: 10, 899: 27, 928: 27, 933: 14, 937: 1, воідри 910: 8, 919: 6, знах. в. воідръі 878: 16, 882: 19, воідры 878: 17, 905: 8, 933: 20, воідр^Ь 877: 8, знах.-род. в. воідръ 896: 11, род. в. 848: 28, 862: 13, 867: 2, 928: 25, дав. в. вогдромъ 870: 4, 899: 6, 929: 3, 932: 6, воідромь 900: 4, воідром 933: 2, оруд. в. воідръі 851: 2, 936: 12, воідры 856: 5, 876: 9, 901: 24, 908: 13, 910: 13, 928: 6, місц. в. воідр^х 884: 22, воідрех^ 878: 12
БОідрыни 1 ім. ж. мн. наз. в. воідрын^ 854: 14
воіарксккін L прикм. одн. ч. наз. в. восаркскии 887: 1, мн. ж. наз. в. БОїарвсюгЬ 854: 16
боіатнса 3 дієсл. імперф. одн. З ос. боідшєтбс 868: 9, дв. З ос. воіастасА 895: 6, наказ, одн. 2 ос. бонса 868: 8
Братига 15 Збір. с. ж. Одн. наз. в. Браткіа 869: 15, врата 913: 5, у знач. кл. в. враткіа 885: 22, знах. в. вратвю 858: 11,934: 6, род. в. Братки 906:15, 913: 9, дав. в. 870: 3,900: 26,921: 9, 921: 22,933: 1, Братки! (*врать ти) 900: 3, оруд. в. Братккю 934: 19, враткею 873: 15
Братолюбне 1 ім. с. одн. оруд. в. вратолювкемк 862: 25
Брать 153 ім ч одн наз в БрДТЪ 848: 25, 852: 6, 854: 20, 867: 5, 884: 23, 899: 24, 900: 7, 900:17,900:18,902:20,902:22,905:18,906:9,906:22,908:16,913:1,928:7,928:29,929:10,929: 26,930:27,933:9,938:6, вратк 885:1,912:15, врат 901:28,907:22,909:25, 913:2,922:18,934: 3,935: 4, закреслено [врат] 852: 6, у знач. кл. в. вратъ 906:11, 906: 27, 912: 9, кл. в. Брате 860: 28, 883: 22, 888: 24, 898: 1, 898: 18, 900: 13, 901: 22, 902: 10, 904: 22, 913: 7, 929: 27, 930: 3, врат 902: 15, 904: 15, 907: 7, 913: 8, 913: 16, 930: 13, знах.-род. в. Брата 860: 26, 874: 24, 878: 22, 900: 6, 901:10, 902: 2,907:1,923: 22, Брат 883: 8, род. в. врата 851: 11,851: 22, 854: 20, 857:17, 857: 20, 866: 23, 867: 6,886:14, 898: 21,900: 23, 902:15, 902: 25,912: 14,912: 25, 923: 25, 928: 4, 929: 6, 932: 24, врат 883: 22, 886: 24, 905: 9, 930: 10, дав. в. Братоу 849: 25, 852: 7, 857: 3, 857: 22, 868: 24,879:24,883:18,883:19, 884:17,888: 23,897:26,898: 3, 898: 8,898:10,898: 17,900:12,900: 25,


828
Граматичний покажчик до Волинського літопису
901: 19, 902: 25, 903: 9, 903: 12, 904: 15, 906: 18, 906: 21, 906: 26, 912: 2, 929: 23, 931: 3, Брат 912: 4,931: 1, Братву! 880:15, оруд. в. вратомь 905: 6, 923: 21, Братомъ 849: 9, 862: 26, 874: 21, 883: З, 898: 6, 907: 28, 909: 19, 911: 25, вратмь 883: 5, місц. в. Братѣ 857: 6, 870: 6, 924: 5, 932: 26, дв. наз. в. Брата 849: 4, мн. знах. в. Братві 871: 10
Братьнь ? прикм. одн. ч. знах. в. Братскъ 902: 1, дав. в. Братню 908: 15, ж. знах. в. вратьню 903: 1, Братню 912: 13, вратноу! 905: 11, 930: 16, мн. ч. наз. в. вратни 928: 27
Брачьныи 1 прикм. мн. ч. знах. в. Брачньна 854: 15
БрашЕвъ топон. ч. одн. знах. в. БрашЕвъ 890: 25
Бродъ 1 ім. ч. одн. знах. в. Бродъ 852: 15
БрънА 1 ім. ж. мн. знах. в. Бронѣ 904: 8
БрАньскъ топон. ч. одн. знах. в. врАНЕСкь 862: 7 о
БрАНьекыи прикм. одн. ч. знах.-род. в. врАНЬСКОГО 860: 15, род. в. 861: 27
Боугь 2 топон. ч. одн. дав. в. воугоу 879: 14, 879: 16
Боудивидъ (Butivydas) 1 особ. ч. одн. наз. в. воудивидъ 933: 9
Боудикидъ (Butigeidis) 1 особ. ч. одн. наз. в. воуд'икидъ 933: 8
Боужьковичи топон. ч. мн. дав. в. воужьковичЕмь 892: 17 воужьковьскыи 1 прикм. одн. с. знах. в. воужьковьскоє 892: 19 воурандаевъ прикм. одн. ж. знах. в. воурандаєвоу 850: З
Боурандан особ. ч. одн. наз. в. Боурандан 850:6, 850: 9, 850: 15, 851: 1,855: 6, воуранда 850: 22, 852: 13, веранда 851: 8, дав. в. воурандасвн 849: 8, 849: 12, 852: 9
Боурондаи (пор. Боурандан) 2 особ. ч. одн. наз. в. воуронда 849: 3, 849: 18
вър^о 1 присл. БОр^О 855: 27
въртЕВЕ етнонім ч. мн. наз. в. ворТЕВЕ 877: 15
вы част. вы 873: 26, 878: 13, 902: 16, 904: 23, 929: 4, у скл. умов, а вы... входилѣ 885: 14 Бывати 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. бы(с)... вывалъ 914: 5 выти дієсл. інф. въгги 867: 9, выти 859: 2, 875: 2, 880: 17, 911: 17, теп. ч. одн. 1 ос. семь 899: 8, 901: 1, у скл. перф. 867: 15, 876: 19, 898: 10, 900: 19, 900: 20, 900: 23, 900: 24, 901: 17, 902: 11, 903: 18, 903: 22, 904: 3, 904: 5, 904: 6, 904: 9, 904: 18, 906: 14, 906: 16, 906: 17, 906: 27, 907: 2, 911: 11,911: 12, 911: 24, 911: 25, 911: 27, 930: 3, 932: 22, 2 ос. сси 852: 6, 917: 25, ЕСЬ 852: 7, 900: 17, 920: 2, 929: 26, 929: 26, закреслено [сси] 852: 7, у скл. перф. сси 864: 13, 864: 13, 898: 12, 900: 14, 906: 13, 906: 17, 912: 16, 913: 26, 917: 7, 929: 14, ЕСЬ 900: 15, 902: 18, 909: 3, 913: 24, 913: 25, 929: 14, 929: 16, нѣси 923: 15, ниси 923: 16, 3 ос. есть 910: 17, 922: 2, 932: 6, € 884: 2, нѣс 918: 11, 923: 17, нѣ 909: 24, ни 898: 2, мн. 1 ос. семы 889: 3, у скл. перф. 889: 19, есма 879: 5, есмь! 902: 19, 2 ос. есте 849: 5, 849: 19, есть! 910: 4, у скл. перф. есте 910: 3, 3 ос. соуть 915: 14, майб. одн. 1 ос. воудоу 931: 1, 3 ос. воудЕТЬ 852: 5, 859: 12, 863: 19, 873: 2, 884: 5, 885: 3, 903: 25, 904: 21, 909: 8, 910: 25, 913: 15, да... воудЕТЬ 923: 9, воудЕТЬ 929: 19, 930: 6, 931: 2, у знач, повин. да воудЕТ 915: 7, у скл. майб. II воудЕТЬ 930: 1, 930: 7, мн. 3 ос. воуть! 915: 21, майб. ч. (!) одн. 3 ос. воудЕТЬ 859: 11, імперф. одн. 2 ос. у скл. плюскв. ваше 920: 11, 3 ос. вѣашЕ 922: 1, ваше 853: 16, 853: 25, 854: 11, 855: 2, 855: 3, 855: 4, 856: 1, 857: 6, 857: 8, 858: 16, 867: 25, 876: 3, 882: 9, 883: 12, 886: 18, 886: 26, 888: 7, 892: 4, 908: 10, 921: 21, 922: 2, 935: 15, вѣашЕТЬ 866: 18, башеть 848: 25, 853: 26, 855: 25, 858: 24, 859: 10, 859: 22, 860: 11, 862: 25, 865: 8, 866: 13, 869: 9, 871: 19, 881: 5, 884: 8, 884: 14, 885: 17, 886: 19, 886: 27, 888: 13, 890: 12, 890: 13, 890: 26, 905: 25, 916: 21, 921: 2, 921: 19, 921: 21, 929: 2, башет 862: 27, бѢшеть 862: 11, у скл. плюскв. ваше 849: 4, 849: 10, 856: 8, 870: 13, 873: 12, 914: 16, 926: 4, 927: 6, башеть 856: 14, 857: 4, 860: 13, 860: 16, 862: 17,


829
Граматичний покажчик до Волинського літопису
862: 18, 863: 3, 866: 6, 868: 23, 873: 8, 873: 9, 884: 16, 887: 4, 887: 7, 889: 21, 889: 24, 893: 19, 906:
3, 906: 4, 920: 10, 921: 16, 930: 20, 931: 7, 933: 16, 936: 15, башст 917: 18, башь! 871: 9, одн. (!) З ос. у скл. плюскв. башєть! 866: 17, дв. З ос. баста 886: 25, мн. З ос. БАХОу 853: 19, 872: 6, 878: 23, 892: 9, в^лхоуть 862: 10> ВАХОуть 851: 6, 853: 22, 866: 12, 869: 14, 869: 16, 873: 6, 881: 4, 884: 18, 888: 10, 897: 18, у скл. плюскв. БАХОу 866: 16, 878: 4, БАХОуть 855: 26, 864: 25, 864: 26, 866: 1, 873: 25, 928: 16, в^хоуть 909: 11, аор. одн. 1 ос. у скл. умов, въіхъ 868: 4, 884: 1, 899: 6, быхъ 884: 23, 901: 11, 907: 11, 912: 9, 913: 17, 2 ос. в± 924: 19, 924: 22, 924: 23, у скл. умов, вы 901: 4, 906: 19, 907: 3, 913: 7, 913: 9, 929: 8, 3 ос. 852: 1, 861: 9, бысть 851: 4, 869: 5, быс 848: 21, 850: 12, 853: 13, 853: 21, 854: 1, 854: 17, 854: 20, 855: 7, 856: 14, 857: 19, 857: 23, 858: 7, 858: 8, 858: 10, 859: 8, 859: 14, 860: 4, 860: 22, 861: 12, 861: 26, 862: 6, 863: 8, 863: 20, 863: 25, 866: 19, 866: 27, 867: 27, 868: 25, 871: 23, 872: 11, 876: 13, 876: 25, 877: 5, 878: 1, 878: 5, 878: 11, 879: 1, 881: 2, 882: 12, 882: 16, 885: 4, 886: 22, 887: 3, 887: 22, 888: 8, 888: 13, 889: 5, 890: 22, 891: 2, 891: 8, 894: 6, 894: 15, 895: 1, 895: 10, 895: 24, 896: 19, 897: 22, 899: 1, 900: 5, 901: 7, 901: 16, 911: 1, 911: 6, 913: 13, 913: 14, 916: 16, 917: 6, 917: 18, 917: 22, 918: 16, 919: 1, 919: 2, 920: 1, 924: 16, 924: 17, 925: 9, 927: 8, 927: 10, 927: 29, 928: 7, 930: 17, 931: 14, 933: 2, 934: 20, 934: 22, 934: 24, 935: 8, 935: 9, 935: 14, 936: 8, 936: 19, в± 877: 18, 878: 3, 882: 6, 882: 8, 912: 26, 913: 11, 920: 22, 920: 24, выссть! 848: 20, 864: 1, бьс! 860: 6, 881: 3, 888: 19, 891: 5, 908: 11, 917: 21, 921: 4, закреслено [быс] 879: 1, у скл. плюскв. Б'Ь 862: 21, 895: 22, ве 855: 12, выс 914: 5, у скл. умов, вы 867: 13, 868: 5, 873: 14, 889: 27, 898: 14, 905:3,906: 22, 906: 23,909:20,911:5,911: 13,911: 19,913: 10,913:26, 929: 18, 933: 11, вы! 892: 25, дв. З ос. бьісста! 877: 25, выс 849: 4, мн. 1 ос. у скл. умов, выходу 868: 7, 894: 18, З ос. бъіша 879: 21, 899: 3, быша 864: 23, 871: 2, 878: 9, 886: 4, 891: 16, 917: 11, 932: 3, 935: 22, 935: 24, 937: 1, у скл. умов. 851: 12, 851: 24, 874: 23, 884: 19, 906: 1, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. семь... былъ 906: 16, без зв’язки былъ 911: 23, 2 ос. ссь былъ 902: 18, без зв’язки былъ 906: 12, 3 ос. без зв’язки былъ 911: 15, ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки была 880: 19, с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки было 902: 18, мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. есмь! был^ 902: 19, 3 ос. без зв’язки были 899: 21, одн. ж. у скл. умов. одн. З ос. вы... была 913: 10, у знач, повин. а вы... была 913: 26, с. у скл. умов. одн. З ос. вы... выло 911: 19, у знач, повин. а вы., выло 929: 18, одн. ч. у скл. умов. одн. 2 ос. вы... былъ 929: 8, у знач, повин. а бы... был 901:
4, 3 ос. вы... былъ 911: 5, вы!... былъ 892: 25, у знач, повин. а вы... вылъ 868: 5, наказ, одн. 3 ос. воуди 864: 20, 883: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. сый 853: 6, знах.-род. в. соуціА 899: 2, дав. в. соуфоу 864: 9, 895: 19, 900: 9, 908: 6, сйїроу 897: 22, соуфЮ 864: 12, 928: 18, майб. ч. одн. ч. наз. в. воудА 858: 20, дав. в. воудоуфоу 901: 8, мин. ч. одн. ч. дав. в. вывшоу 865: 19, 883: 10, вывшу 908: 5, с. знах. в. у знач. ім. вывшее 902: 6, дав. в. вывшоу 848: 28, місц. в. у знач. ім. вывшемь 877: 22, 888: 21, вывшем 850: 3
Б'ѣгльць 1 ім. ч. одн. наз. в. вѣглѣчь 877: 12
вѣгъ ім. ч. одн. знах. в. вѣгъ 856: 14, 887: 17
бѣжати 3 дієсл. аор. одн. 3 ос. б^жа 860: 24, мн. 3 ос. б^Ьжаша 931: 25, особ. дієпр. одн.
ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки бѣжала 887: 14
Б^лаіа 1 топон. ж. одн. род. в. вѣлоѣ 865: 5
вѣлъ прикм. одн. с. знах. в. вѣло 927: 28
Б'ѣлыи 1 прикм. одн. с. оруд. в. вѣлъімъ 853: 27
в^ль 1 ім. ж. одн. род. в. бѢли 879: 11
Вельскъ & топон. ч. одн. род. в. Вельска 928: 13, 932: 3, місц. в. вельски 928: 15, 932: 5, вѣлскоу 925: 17, вельский! 931: 17
вильчатый прикм. одн. ж. род. в. бѢлчатос 926: 16, 926: 17
•в• 3 числ. кільк. наз. в. в 881: 7, знах. в. 894: 10, 899: 14


830
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ва 1 займ. дав. в. kama 898: 9
бавилоньскши прикм. одн. ч. знах. в. вавилоньскии 920: 20
ва^нь 1 ім. ж. одн. знах. в. ва^нь 906: 4
Василько 63 особ. ч. одн. наз. в. Василько 865: 23, 886: 14, василко 849: 7, 849: 11, 849: 14, 849: 22, 849: 23, 850: 6, 850: 11, 851: 1, 851: 16, 851: 16, 851: 27, 855: 18, 855: 21, 856: 3, 856: 11, 856: 26, 857: 13, 858: 1, 862: 16, 863: 2, 865: 1, 865: 8, 865: 16, 865: 18, 865: 27, 866: 5, 867: 23, 868: 5, 868: 16, 869: 24, 871: 9, 885: 8, валко! 850: 23, у знач. кл. в. василко 850: 10, 850: 21, 851: 10, знах.-род. в. влсилкл 849: 17, 855: 19, 862: 17, 863: 4, 868: 14, 884: 11, 889: 9, 889: 11, род. в. 848: 22, 850: 17, 852: 4, дав. в. влсилкови 849: 2, 849: 19, 851: 10, 852: 4, 852: 12, 856: 20, 857: 2, 859: 4, 865: 14, 868: 3, 887: 8, оруд. в. василкомъ 851: 13, 862: 26, 867: 8
Васильковаго по чоловікові ж. одн. наз. в. василковаго 863: 22
Василькобичь патронім ч. одн. дав. в. васильковим 914: 7
васильковъ Ю прикм. одн. ч. наз. в. василковъ 848: 25, 903: 7, 903: 17, 918: 14, знах.-род. в. басилкова 862: 2, род. в. 856: 23, дав. в. влсилковоу 927: 22, ж. знах. в. 852: 10, 863: 7, місц. в. влсилкови 868: 10
вєжа 2 ім. ж. мн. знах. в. веже 855: 7, вѣжѣ 895: 8
великъ 51 прикм. одн. ч. наз. в. великъ 859: 14, 863: 19, 863: 25, 878: 8, 891: 2, 895: 11, 910: 25, 911: 6, 913: 14, 921: 5, великь 854: 17, 920: 25, знах. в. великъ 871: 21, 880: 11, 911: 5, великь 932: 25, велик 926: 8, род. в. у знач. ім. великл 854: 9, 855: 6, 871: 22, 882: 26, 905: 13, 918: 23, 931: 22, 938: 11, оруд. в. великомъ 897: 11, ж. наз. в. великл 853: 25, 857: 20, 860: 7, 933: 3, 936: 4, 936: 19, знах. в. велико^ 849: 16, 862: 19, 878: 22, 883: 17, 928: 28, 936: 22, місц. в. велицѣ 867: 9, 880: 18, величѣ 849: 18, 871: 6, 875: 2, закреслено [величѣ] 871: 8, с. наз. в. велико 892: 5, 895: 1, 900: 6, знах. в. 893: 1, мн. ч. наз. в. велицѣ 873: 6, ж. наз. в. великы 926: 20, знах. в. 863: 15
великыи 56 прикм. одн. ч. наз. в. великыи 869: 23, великий 851: 26, 858: 7, 880: 20, 895: 22, 897: 4, 918: 13, знах. в. великыи 922: 25, 925: 33, род. в. вєликаго 862: 3, 881: 1, 916: 17, 928: 1, бєликаг 925: 25, великого 869: 24, 916: 4, 926: 10, у знач, прізвиська ми\аила вєликаго 868: 27, мислила великого 868: 12, дав. в. великомоу 871: 25, великом 914: 8, оруд. в. великимь 882: 14, 938: 8, всликъімъ 928: 9, великимъ 918: 24, 919: 5, 931: 15, ж. наз. в. вєликаго 863: 21, знах. в. велико\*Ю 913: 7, оруд. в. великою 856: 27, 858: 15, 862: 8, 870: 23, 873: 19, 878: 26, 882: 4, 882: 4, 885: 12, 886: 11, 886: 22, 888: 17, 890: 5, 896: 14, 931: 23, 936: 18, 936: 25, 937: 4, с. оруд, в. всликъімь 882: 21, мн. ч. наз. в. вслиции 910: 8, вслицѣи 866: 13, величѣи 885: 19, с. знах. в. вєликаго 914: 20, вєликаа 914: 18, оруд. в. великъіми 871: 12, великими 934: 12, 935: 17
□
величьство ім. с. одн. оруд. в. величествомь 923: 6, величествомъ 850: 13, 933: 6
вельми 16 присл. вельми 914: 12, велми 849: 4, 853: 20, 858: 14, 859: 20, 860: 4, 863: 8, 864: 9, 871: 24, 873: 14, 877: 19, 877: 25, 879: 23, 882: 9, 894: 16, 930: 8
велѣние 1 ім. с. одн. оруд. в. велениемь 929: 17
велѣти дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. велишь 907: 13, 912: 17, 3 ос. велить 911: 16, аор. одн. З ос. велѣ 871: 18, 909: 10, 913: 1, вѣлѣ 907: 23, 909: 21, вѣле 908: 27, мн. З ос. вѣлѣшл 888: 4, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки велѣл 850: 22, ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки велѣлл 860: 1, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вєла 892: 8, 930: 19
вепрь 1 ім. ч. одн. дав. в. вепреви 905: 27
веремА ім. с. одн. знах. в. веремА 859: 20, 861: 11, 862: 4, 868: 3, 888: 15, 936: З
веселив ім. с. одн. знах. в. веселье 875: 19, дав. в. веселью 848: 28
вєсєлитиса 3 дієсл. інф. вєсслитиса 856: 21, веселитис 868: 15, 908: 20
веселъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. веселъ 858: 24


831
Граматичний покажчик до Волинського літопису
вести (а — ‘вести’) дієсл. імперф. мн. З ос. ведАхоуть 920: 20, аор. мн. З ос. вєдоша 877: 17, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вєда 885: 16
вести (б — ‘везти’) 1 дієсл. аор. мн. З ос. вєдоша 877: 18
вечеръ 1 ім. ч. одн. род. в. вечерл 919: 1
вечерьнии 1 прикм. мн. ж. знах. в. вечрнїи 926: 29
видѣние ім. с. одн. род. в. видѢниіа 863: 17, оруд. в. видѣнисмь 853: 19, вндениемь 866: 12, виденисм 926: 21
видѣти дієсл. інф. видити 917: 18, теп. ч. одн. 2 ос. видишь 898: 1, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. 874: 8, у знач, повин. да видиши 923:19, аор. одн. 1 ос. видѣхъ 920: З, 3 ос. видѣ 850:15, 927: ЗО, мн. З ос. видиша 865: 26, мн. (!) З ос. вииша! 927: 27, особ. дієпр. мн. ж. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки видѣлѣ 872: 26, наказ, одн. 2 ос. вижь 917: 1, 924: 11, видь 923: 22, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вида 861: 23, 907: 27, мн. ч. наз. в. видаціє 856: 21, 937: 2, видачс 899: 3, видачи 899: 1, мин. ч. одн. ч. наз. в. видѣвъ 863: 6, мн. ч. наз. в. видѣвше 927: ЗО, видивше 853: 14, 856: 9
Ви^ъаъжа 1 топон. ж. одн. род. в. ви^ъдъжѣ 864: 7
вина 1 ім. ж. одн. род.-знах. в. винъі 864: 13 о
виноватый прикм. одн. ч. місц. в. у знач. ім. виноватомъ 929: 19, 930: 6
Висла топон. ж. одн. знах. в. вислоу 893: 24, род. в. вислъі 880: 14, 881: 24, вислы 854: 24, дав. в. вислѣ 852: 15, 893: 19, місц. в. 852: 16, 885: З
Вишьта 1 особ. ч. одн. знах. в. виштоу 889: 12
• ві • 3 числ. кільк. знах. в. ві 869: 13, 926: 25, 926:1П
владыка Ю ім. ч. одн. наз. в. влдка 849: 17, 912: 23, 912: 24, кл. в. влдко 916: 24, знах. в. влдкоу 849: 24, 914: 5, влдко! 849: 10, дав. в. влдчи 850: 1, оруд. в. влдкою 849: 12, 849: 15
владычьство 1 ім. с. одн. дав. в. влдчствоу 922: 19
Владычьствовати 1 дієсл. аор. одн. З ос. влдчьствова 923: 26
власатый 1 прикм. одн. ж. наз. в. власатаа 863: 16
9
вода ім. ж. одн. знах. в. водоу 919: 23, род. в. воды 917: 20 о
водити дієсл. аор. одн. З ос. води 934: 13, пас. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. водимъ 891:1 воєвати 41 дієсл. інф. воєвати 852: 17, 864: 22, 865: 4, 865: 11, 865: 23, 889: 13, 894: 1, 936: 13, супін восвать 855: 10, 882: 17, 887: 9, восвать 864: 4, 865: 3, 877: 8, 910: 27, теп. ч. мн. З ос. воюють 865: 27, імперф. одн. З ос. боєвашє 895: 5, воєвашєть 871: 14, 871: 15, аор. одн. З ос. воєва 874: 25, 888: 16, 896: 7, мн. З ос. воєваша 855: 20, 855: 27, 864: 6, 878: 23, 890: 2, 890: 9, воєваша 880: 13, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. без зв’язки воевллъ 864: 15, 2 ос. сси воевллъ 864: 13, 3 ос. без зв’язки воевллъ 855: 18, 888: 22, воєвал 864: 19, воєвал 864: 18, ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки воєвала 864: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. воюїд 873: 9, мн. ч. наз. в. воююче 894: 10, воюючи 866: 2, мин. ч. дв. дав. в. воєвавшима 890: 24, мн. ч. наз. в. воєвавшє 877: 9 о
воєватиса J дієсл. інф. воєватиса 883: 2, імперф. одн. З ос. воєвашєтьса 871: 12, дв. З ОС. ВОСВАСТАСА 871: 16
воєвода 16 ім. ч. одн. наз. в. воєвода 856: 2, 884: 9, 884: 14, 890: 14, 910: 17, знах. в. воеводоу 872: 2, 876: 19, 884: 11, 896: 12, 933: 24, мн. наз. в. воеводы 864: 23, 910: 7, 936: 9, знах. в. воеводъі 889: 8, воеводы 870: 16, дав. в. восводамъ 887: 8
во^итиса 1 дієсл. інф. во^итиса 885: З


832
Граматичний покажчик до Волинського літопису
вон ім. ч. мн. наз. в. бон 851: 5, род. в. 884:10, дав. в. воемь 935: 25
бонна ім. ж. одн. знах. в. воиноу 860: 16, 892: 9, місц. в. воинЄ 899: 21, мн. місц. в. воинахъ 871: 10
fiOHHb 1 топон. ч. одн. знах. в. воннь 889: 25
Воишелкъ (Vaiselga) особ. ч. одн. наз. в. воишелкъ 858:17, 858:19, 859: 2, 859: 13, 860: 23,861:14, 861:19, 863: 3, 867:10,867:14, 867:18,867: 26,868: 9,868:17, вошелкъ 859: 5,868: 5, воишеволкъ! 863: 6, знах.-род. в. войшелка 868: 6, 868: 15, 868: 23, 891: 19, дав. в. воишелкови 863: 1,864: 2, 868:19, воишелькови 862:15, воишеволковн! 863:6, дав. в. (!) воишелкови 869:1
володимеровъ 6 прикм. одн. ч. наз. в. володимеровъ 871: 9, володимеровъ 884: 20, 906: 9, ж. наз. в. володнмЄрова 890: 5, с. дав. в. володнмЄровоу 908: 15, вълодимеровоу 927: 19
Володимеръ (а) 123 особ. ч. одн. наз. в. володимеръ 865: 7, 866: 14, 870: 11, 871: 14, 872: 22, 874: 20, 877: 1, 878: 14, 880: 12, 880: 18, 881: 20, 882: 5, 884: 6, 886: 17, 887: 7, 888: 7, 888: 25, 891: 12, 892: 15, 893: 23, 902: 3, 902: 8, 903: 1, 906: 25, 911: 20, володимерь 870: 2, 872: 9, 879: 13, 903: 7, 914: 4, волш'"меръ 925: 4, володимеръ 865: 4, 873: 20, 875: 24, 876: 4, 876: 23, 879: 22, 882: 10, 884: 15, 884: 23, 886: 22, 887: 26, 888: 12, 889: 7, 889: 10, 889: 22, 893: 17, 897: 17, 897: 25, 898: 7, 899: 21, 899: 27, 900: 11, 903: 16, 905: 23, 908: 2, 909: 10, 909: 20, 912: 1, 912: 25, 913:
11, 918: 13, 928: 8, володнмЄрь 904: 14, 920: 23, володиме! 907: 13, кл. в. володимере 879: 5, 889: 1, володимероу! 874: 9, знах.-род. в. володимера 862: 2, 871: 14, Володимира 898: 26, володнмЄрА! 866: 6, род. в. володимера 873: 16, 877: 7, 886: 14, 929: 6, володимЄра 866: 24, 932: 24, володимерл! 903: 3, володнмЄрА! 928: 5, дав. в. володнмєровн 870: 26, 872: 24, 875: 4, 883:20, 888:23, 889:17,908:25, володимероу 880:4, 880: 15,897:21,901: 5,907:11,907:18,907: 24, 911: 10, 912: 20, 914: 7, 928: 17, 928: 21, володимера 901: 27, володнмЄроу 888: 6, 891: 11, 892: 8,898:12,900: 5,901: 7, 907: 21,912:19, володнмЄрови 880: 10,884:12, володимЄрю! 876: 17, 906: 10, волшА"мерю! 927: 20, володнмєревн! 877: 26, оруд. в. володимєромь 858: 2, 871: 7, володимеромъ 865: 25, 883: 4, володимЄромь 856: 4, володимеромъ 866: 11, 898: 7, місц. в. володнмерЄ 857: 7
Володимеръ (б) топон. ч. одн. знах. в. володимеръ 933: 13, род. в. володимера 933:
13, володимЄра 893: 5,908:4, дав. в. володнмЄроу 892: 22, місц. в. володнмерЄ 848:22,849:1, 913: 23, 928: 2, володимЄрЄ 905: 17, 909: 12
Володимерь топон. ч. одн. наз. в. володимерь 923: 6, знах. в. 850: 9, 850: 15, 874: 4, володнмЄрь 868: 11, 899: 2, 905: 7, 918: 25, род. в. володнмЄрА 887: 27, 892: 24, 905: 7, 905: 12, 908:4,918: 22, дав. в. володимєрю 850: 6,865: 9, володимЄрю 856: 26, місц. в. володнмерн 899: 5, волшЛІ‘мери 925: 19, володнмЄри 905: 20
володимерьекыи прикм. одн. ч. наз. в. володимерьекыи 869: 23, володимерьскии 905:
14, 919: 8, володимерьскиї 901: 25, знах.-род. в. володимерьского 901: 19, 929: 24, ж. знах. в. володимерьскоую 893: 7, місц. в. володимерьскои 863: 24, 869: 27, с. знах. в. володим^рьское 905: 16, мн. ч. наз. в. володимерьстии 920: 8, знах. в. Володимир ьскьіга 905: 9
володимерьць ім. ч. мн. наз. в. володимерчи 919: 14, род. в. володимерчевъ 920: 17 володимировъ прикм. одн. ч. наз. в. володимировъ 910: 14, 938: 4
Володимиръ (а, пор. Володимеръ (а)) особ. ч. одн. наз. в. володимиръ 865: 2, 870: 18, 874: 4, 874: 25, 876: 1, 880: 16, 883: 21, 884: 9, 889: 4, 889: 26, 891: 13, 898: 18, 909: 5, 929: 11, 938:
12, дав. в. володимироу 907: 6, 930: 23, володимирови 879: 4, 886: 17
Володимиръ (б, пор. Володимеръ (б)) 1 топон. ч. одн. знах. в. володимиръ 903: 11
Володислдвъ 4 особ. ч. одн. наз. в. володислдвъ 881: 8, знах.-род. в. володъслава ломоносаго 870: 20, род. в. володислава 883: 8, оруд. в. володиславомъ 883: 6


833
Граматичний покажчик до Волинського літопису
волость 1 ім. ж. мн. оруд. в. волостьми 934: 12
волосъ 1 ім. ч. мн. знах. в. волосы 920: 25
волочити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. знах. в. волочено 926: 21
волыньскыи 1 прикм. мн. дав. в. волъіиьскимь 892: 7
вольиъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. воленъ 901: 1
вола ім. ж. одн. наз. в. вола 902: 27, знах. в. волю 882: 18, оруд. в. волею 863: 20, 893:
1, 895: 15, 929: 17, 929: 28, місц. в. воли 872: 6, 888: 11, 897: 19, 901: 1
вона 1 ім. ж. одн. наз. в. вона 927: 29
Ёоржь 1 особ. ч. одн. наз. в. воржь 864: 24
ворогъ & ім. ч. мн. наз. в. вороги 857: 21, знах. в. ворогы 856: 21, 857: 1, 863: 11, вороги 861:21,876:21
воропъ 1 ім. ч. одн. знах. в. воропъ 866: 1
воротд 5 ім. с. мн. наз. в. у знач, топон. воротд 866: 20, знах. в. 853: 16, у знач, топон. 866: 17, дав. в. воротомъ 853: 17, оруд. в. воротъі 878: 4
ІіОрОТИСЛАВЛЬ ТОПОН. Ч. ОДН. рОД. В. ВОрОТЬСЛАВЛА 934: 9, дав. в. воротьсллвоу! 936: 12 о
ВОрОТИСЛАВЬСКЬІИ прикм. ОДН. Ч. наз. В. ВОрОТЬСЛАВЬСКИИ 934: 4, оруд. в. воротьсллвьскимь 870: 9
воротити 5 дієсл. інф. воротити 930: 19, аор. одн. З ос. вороти 880: 19, 889: 27, мн. З ос. воротишл 898: 26, особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. а еы. .. воротилъ 889: 27
воротитисА 4 дієсл. аор. одн. З ос. воротисА 860: 17, 893: 23, 894: 4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воротивъ... са 860: 19
воскъ 1 ім. ч. одн. род. в. воскоу 879: 11
ВрАЖЬСТВОВАТИ 1 ДІЄСЛ. Інф. ВрАЖЬСТВОВАТИ 883: 2
временьныи 1 прикм. мн. род. в. у знач. ім. с. временьных 922: 8
времА 4 ім. с. одн. знах. в. времА 860: 17, 887: 4, 887: 15, 898: 16
врещи 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. вержеть 851: 23
въ (а) 199 прийм. із знах. в. въ 848: 20, 855: 9, 860: 13, 861: 19, 863: 13, 863: 25, 864: 1, 864:
2, 869: 5, 869: 6, 869: 22, 870: 1, 870: 7, 871: 4, 874: 3, 874: 15, 874: 16, 876: 14, 878: 20, 879: 1, 881:
I, 882: 23, 888: 1, 890: 7, 891: 26, 893: 12, 895: 17, 896: 1, 896: 17, 897: 12, 899: 20, 903: 14, 911: 8, 925: 31, 925: 32, 925: 32, 926: 1, 926: 5, 926: 7, 927: 22, 927: 32, 928: 3, 928: 6, 928: 23, 932: 5, 932: 25, 934: 1, 935: 4, 938: 3, вь 934: 19, в 848: 21, 850: 4, 850: 15, 851: 17, 852: 6, 852: 24, 853: 18, 857: 4, 859: 6, 859: 7, 859: 15, 859: 20, 861: 16, 862: 3, 862: 18, 863: 1, 863: 5, 864: 26, 865: 3, 867: 19, 868:
3, 868: 11, 868: 19, 870: 10, 871: 25, 872: 3, 873: 27, 877: 17, 879: 21, 884: 15, 885: 15, 887: 4, 887: 14, 892: 25, 893:4, 893: 8, 893: 13, 894: 12, 894: 26, 896: 19, 897: 23, 898: 16, 898: 25, 901: 6, 901: 24, 904:
II, 905: 21, 905: 21, 905: 23, 907: 2, 907: 9, 907: 21, 908: 12, 912: 8, 914: 20, 914: 25, 917: 21, 917: 22, 918: 9, 918: 17, 919: 21, 927: 32, 932: 22, 933: 13, 934: 19, 934: 24, 935: 6, 936: 3, 936: 17, 936: 21, во 850: 5, 853: 16, 854: 15, 855: 7, 856: 10, 858: 6, 858: 25, 859: 7, 859: 9, 862: 7, 866: 8, 866: 16, 868: 22, 871: 3, 875: 3, 875: 21, 882: 28, 883: 1, 883: 1, 886: 12, 888: 20, 890: 19, 890: 21, 893: 21, 894: 21, 900: 22, 903: 5, 905: 8, 905: 21, 905: 22, 906: 24, 906: 25, 907: 5, 907: 20, 908: 19, 909: 7, 909: 18, 910: 12, 916: 17, 916: 19, 918: 17, 918: 25, 919: 19, 919: 19, 920: 19, 920: 20, 923: 17, 931: 19, 935: 18, 937: 9, 937: 12, оу 918: 26, у спол. во своіа си 855: 17, 856: 25, 858: 5, 863: 12, 865: 6, 866: 4, 874: 2, 874: 14, 878: 18, 882: 27, 886: 10, 890: 7, 891: 25, 896: 14, 896: 24, 897: 3, 911: 2, 911: 4, 937: 4, в моє


834
Граматичний покажчик до Волинського літопису
лгЬсто 874: 12, в в'ѣкы 932: 14, во истиноу 917: 26, 919: 25, у скл. прийм. в... дгЬсто 938: 11, во... лгЬсто 870: 1, 906: 12, зайве во 876: 4
въ (6) 228 прийм. з місц. в. въ 861: 25, 879: 3, 896: 15, 900: 7, 923: 27, 923: 27, 925: 4, 925: 9, 927: 11, 927: 17, 927: 21, 927: 23, в 849: 1, 850: 11, 851: 6, 853: 6, 853: 22, 853: 25, 854: 1, 854: 2, 854: 12, 855: 2,855: 3, 857: 25, 858: 10, 858: 19, 858: 20, 858: 26, 859: 1,859: 8, 859: 14,860: 12,860: 26,862:15,862: 19,862:21,863:9,863:10,863: 20,863:26,864:12,865:17,867:9,867:14,867:18, 867: 21, 868: 12, 869: 1, 869: 6, 869: 17, 870: 5, 870: 5, 871: 5, 871: 8, 871: 11, 872: 6, 872: 6, 874: 10, 874: 19, 876: 5,878:4, 878: 21,879: 2,879:2, 879: 2, 879: 14, 880: 8,880: 25,881: 2, 881: 13, 882:14, 882: 25,883: 10, 883: 12, 883: 14, 886: 7, 888: 3, 888: 11, 891: 1,891:2, 891: 16, 891:23, 892: 10, 892: 25, 893: 2, 894: 21, 894: 22, 895: 10, 895: 21, 895: 25, 895: 26, 896: 2, 897: 15, 897: 19, 899: 21, 901: 18, 901: 28,902: 5,902: 19, 905: 17, 905: 24,907: 25, 908: 5, 908: 7, 908:10,908: 11, 908: 21,908: 21, 910:17,911: 1,911:6,911:17,911:17,913:4,913:23,914: 8,917:4,917:12,917:22,921:2,921:26, 922: 1, 922: 1, 922: 12, 923: 26, 924: 1, 926: 9, 926: 16, 927: 11, 928: 2, 928: 14, 928: 15, 928: 24, 929: 16, 929: 28, 931: 11, 931: 17, 931: 17, 931: 17, 932: 2, 932: 4, 932: 5, 933: 12, 933: 25, 937: 11, 938: 1, 938: 1, 938: 2, во 849: 18, 856: 16, 857: 15, 858: 8, 858: 13, 859: 2, 860: 25, 861: 20, 862: 20, 863: 10, 863: 23, 863: 23, 864: 3, 866: 11, 868: 26, 869: 3, 869: 16, 869: 17, 869: 18, 869: 25, 869: 26, 871: 6, 874: 7, 874: 20, 875: 2, 875: 6, 880: 2, 880: 17, 880: 23, 880: 25, 881: 11, 882: 7, 886: 26, 888: 3, 888:
15, 892: 3, 893: 11, 894: 4, 895: 21, 895: 24, 897: 8, 897: 9, 899: 4, 899: 14, 899: 15, 899: 15, 899: 25, 901: 1, 906: 3, 906: 5, 910: 9, 912: 12, 913: 14, 913: 23, 915:13, 917: 7, 918: 16, 918: 27, 919: 13, 920: 1, 920: 15, 921: 10,923: 4, 924: 24, 928: 15, 934: 2,934: 10,934: 27, 935: 11, оу 848: 22, 849: 14, 852:
16, 865: 19, 899: 5, 900: 19, 905: 20, 925: 17, 925: 19,925: 24, во-Ь его ^ельгЬ 895: 13
въвър^Ь присл. BBOpą^ 850: 12, 852: 13, 860: 19, 864: 28, 865: 24,885: 5, 909: 2,909: 18, 909: 27, 930: 18, вонор^Ь 872: 13, вворь^Ь 909: 12
въвестн 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. введъ 916:4
въдатн 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вдавъ 908: 23
въдовица 2 ім. ж. мн. дав. в. вдовицамъ 924: 25, вдовнчамъ 915: З
въ^ 1 прийм. із знах. в. во^ 876: 5
въ^воронитн 1 дієсл. аор. одн. З ос. во^ворони 885: 15
въ^веседитнсА дієсл. аор. одн. З ос. во^вєсєлиса 909: 16
въ^вести дієсл. аор. одн. З ос. виведе 891:14, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. без зв’язки возвелъ 889: 17, наказ, одн. 2 ос. возведи 888: 25, 923: 19
въ^водитн 4 дієсл. супін воєводить 930: 4, воєводить 888: 26, 930: 20, 930: 27
въ^воротнтнСА 1 дієсл. аор. одн. З ос. во^воротисА 855: 6
1 з
ВЪЗДрАТИТИСА ДІЄСЛ. ТЄП.-МаЙб. Ч. МН. 1 ОС. ВОЗДрАТИМЪС 894: 24, воздрлтимСА 862: 14, 890: 22, 906: 7, 916: 11, аор. одн. З ос. воздрлтиСА 882: 21, 896: 14, 911: 2, мн. З ос. воздрлтишАСА 874: 2, 878: 18, 886: 10, 896: 24, воздрАТИШАС 855: 16
въздалс 1 присл. въздалс 934: 24
ВЪЗДАНИб 1 ім. с. одн. род. в. возданиіа 875: 16
о
въздати дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воздавъ 857: 12, 917: 24
въздагати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. воздАЮфА 920: 5
въздвигноути дієсл. інф. воздвигноути 875: 23, аор. одн. З ос. воздвигноу 875: 28
въздвизддьныи 5 прикм. одн. ч. знах. в. въздвизддныи 926: 1, въздвизддныи 925: 17, 926: 34, 927: 16, оруд. в. воздвиздлнъімъ 905: 15
ВЪЗДРАСТЪ 1 ІМ. Ч. ОДН. род. В. ВОЗДрАСТА 921: 8
въздыхАние 1 ім. с. одн. знах. в. воздшханис 922: 4


835
Граматичний покажчик до Волинського літопису
въ^дѣти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воздавъ 857: 12, 916: 23, 918: 8 втримати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. в^иманъ 882: 8
въ^ити 1 дієсл. аор. мн. З ос. во^иидоша 879: 17
7
възложити дієсл. аор. одн. З ос. възложи 926: 22, 927: 3, 927: 4, возложи 928: 28, мн. З ос. во^ложиша 918: 21, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки возложилъ 880: 11, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. возложивъ 856: 5
въ^ѵЬ 1 прийм. з род. в. возлѣ 854: 24
възлѣсти 1 дієсл. аор. дв. З ос. во^ѵЬ^оста 852: 27
възлювити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. возлюбивъ 922: 7
възлюблсныи 1 прикм. одн. ч. наз. в. возлюБленыи 921: 20
въ^лльздие 1 ім. с. одн. наз. в. возмездье 925: 2
възнестисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. вознєсєса 858: 14
възрадоватисА дієсл. аор. одн. З ос. возрадовасА 907: 18, 909: 16
възрастъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. возрастомь 920: 24
възьрѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. возрѣвъ 917: 23
ВТРАТИ 50 дієсл. інф. В^АТИ 851: 9, 871: 18, 871: 20, 882: 14, 916: 18, 935: 13, 936: 10, теп.- майб. ч. одн. 2 ос. вожмешь 914: 3, аор. одн. З ос. в^а 851: 17, 867: 20, 873: 16, 873: 25, 874: 26, 882: 24, 888: 16, 890: 8, вса! 875: 6, дв. З ос. в^АСта 874: 22, мн. З ос. в^Аша 856: 2, 864: 8, 864:
25, 865: 5, 870: 21, 871: 21, 878: 8, 878: 24, 880: 14, 883: 11, 886: 7, 890: 10, 891: 22, 893: 1, 910: 27, 935: 21, 936: 13, в^ашє! 855: 4, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. в^алъ... семь 901: 17, 2 ос. еси... в^ал 864: 13, у скл. плюскв. одн. З ос. в^алъ башєть 889: 24, мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. в^али БАХоуть 855: 26, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. в^емь 886: 12, 888: 19, 911: 4, 912: 8, 937: 4, в^ем 905: 6, мн. ч. наз. в. вземше 865: 12, 873: 26, 890: 5, пас. мин. ч. одн. ч. дав. в. в^АТОу 883: 14
о
въ^АТие ° ім. с. одн. знах. в. в^атьє 885: 21, 920: 19, род. в. в^АТЬіа 892: 21, дав. в. вжатью 855: 8, місц. в. вжатьи 873: 18, 878: 3, 878: 11, 885: 14
въити 1 дієсл. аор. одн. З ос. воиде 912: 27
въкоупѣ 1 присл. вкоупѣ 897: 21
въкоушати 1 дієсл. аор. одн. З ос. вокоуша 917: 19 о
ёълковыискъ х топон. ч. одн. знах. в. волковыескь 877: 5, волъковъіескь 933: 10 въложити 6 дієсл. аор. одн. З ос. вложи 868: 22, 875: 3, 882: 27, вложи 937: 8, мн. З ос. вложиша 919: 18, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вложеноу 927: 22
въллѢститиса 1 дієсл. інф. оулѵЬститис 853: 16
вънезапьныи прикм. одн. ч. род. в. внезапнаго 885: 25 о
вънити дієсл. аор. одн. З ос. вниде 858: 25, 916: 17, 916: 19, особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. БА\оу... вошли 866: 16, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вшедъ 857: 8, 907:
26, вшед 888: 20, ж. наз. в. вшедши 909: 9, 909: 24
въноукъ ім. ч. одн. наз. в. вноукъ 903: 8, 903: 17, 918: 14, 932: 13, 935: 5, знах.-род. в. вноука 862: 2
вънъ 9 присл. вънъ 887: 5, 934: 9, вонъ 885: 1, 917: 15, 930: 15, 930: 26, 930: 28, 931: 10, 931: 14
ВЪПАСТН 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. ОДН. З ОС. БАШЄТЬ... ВПАЛЪ 862: 18


836
Граматичний покажчик до Волинського літопису
въпсредѣ присл. вперед^ 866: 14, 866: 21
въписати 1 дієсл. дієпр. мин. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. вопсалъ семь 932: 22
въпити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. вопиюіре! 919: 23
въпрАШАТИ 5 дієсл. інф. впрАШАТИ 857: 17, вопрАШАТИ 899: 22, 902: 4, 909: 2, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вопрАШАВЪ 867: 26
въекочити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воскочивъ 857: 12
въскрьсение 1 ім. с. одн. наз. в. воскрссение 933: З
ВЪСКЪрМИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь... воскормилъ 901: 17
Въслонимъ топон. ч. одн. дав. в. вослонимоу 874: 22, місц. в. въелонилѵѣ 874: 20
въелонимьекыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. вослонимьского 884: 12
о
въспомАНоути * дієсл. аор. одн. З ос. въепомлноу 855: 17, воспомАНоу 889: 22
въспросити 1 дієсл. аор. одн. З ос. воспроси 910: 16
ВЪСТАНИе 1 ІМ. С. ОДН. род. В. ВОСТАНИГА 923: 16
въстати 8 дієсл. наказ, одн. 2 ос. востани 923: 13, 923: 14, 923: 16, 923: 22, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. воставъ 902: 1,935: 19, дав. в. воставши! 904:13, мн. ч. наз. в. воставшє 872: 16
въстокъ ім. ч. одн. род. в. востока 923: 5, місц. в. востоіуЬ 863: 14
ВЪСТОуПАТИСА ДІЄСЛ. Інф. ВОСТОуПАТИСА 900: 22
о
въеходити дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. дав. в. въсходацію 935:19, восходАїроу 872:17 въсхочНіти Ю дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. восхочешь 879: 10, 898: 20, 898: 23, 3 ос. восхочеть 904: 10, 904: 12, мн. З ос. восхотать 891: 20, аор. одн. З ос. восхот^ 859: 27, 867: 11,881:4, 881: 12
въгЬідние 1 ім. с. одн. наз. в. вьс^днье 924: 15
7
въторыи числ. пор. одн. ч. наз. в. вторый 862: 27, вторы иевъ 916: 16
7
ВЪХОДИТИ ДІЄСЛ. особ. дієпр. ОДН. Ж. у СКЛ. ПЛЮСКВ. ОДН. 3 ОС. ВХОДИЛА ЕАшеть 936: 15, мн. ч. у скл. умов. мн. 3 ос. а бы. .. входила 885: 14
въчинати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. вчинаюціа 922: 23
въ^хл™ 3 дієсл. інф. въ'Ьхлт'и 934: 20, аор. одн. 3 ос. вь^хл 934: 19, вьєха 928: 23
7
вы займ. род. в. васъ 932: 1, дав. в. вамъ 929: 13, вы 876: 19, 934: 13, оруд. в. вами 860: 18, 930: 5, місц. в. васъ 900: 19
ВЫБИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. выбил... есь 900: 15 вывѣгноути дієсл. аор. одн. 3 ос. выв^же 910: 12, мн. 3 ос. выб^гоша 854: 4 выгнити 1 дієсл. аор. мн. 3 ос. выгниша 916: 15 а
выгънати дієсл. аор. одн. 3 ос. выгна 858: 12, 934: 4, пас. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. выгнаным 854: 21
выдати 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. выдамъ 931: 26
выимати 1 дієсл. інф. въіимати 878: 16
выити 4 дієсл. аор. одн. 3 ос. въіиде 884: 27, 891: 7, акт. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. въішед 896: 2, мн. ч. наз. в. вышедше 894: 23
вылазити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вылаза 917: 15
вылѣсти 1 дієсл. інф. вылѣсти 894: 11


837
Граматичний покажчик до Волинського літопису
о
выникноути дієсл. інф. въіникноути 886: 2, выникноути 852: 23
вынатиса 1 дієсл. аор. одн. З ос. вынаса 875: 11
7
высокъ прикм. одн. ч. наз. в. въісокъ 878: 3, высокъ 920: 24
7
высота ім. ж. одн. оруд. в. высотою 925: 10, 927: 12
выходъ 1 ім. ч. одн. наз. в. въі\одъ 902: 5
выше 1 прийм. з род. в. выше 893: 24
Вышегородъ 1 топон. ч. одн. род. в. вышегородА 889: 13
выѢхати $ дієсл. імперф. одн. З ос. въіѣхлшеть 893: 9, выѣ\Ашетк 894: 12, аор. одн. З ос. вьгЬхл 934: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. въіѣхААТь башєть 887: 4, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. въіѣхлвше 877: 15
вьртьпъ 1 ім. ч. одн. місц. в. вьртьпѣ 924: 24
вьрхь 3 ім. ч. одн. наз. в. вѣрхъ 854: 1, знах. в. верхъ 876: 5, вѣрхъ 893: 21
Вьсеволодичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. всевододичд 848: 24
Вьсеводожь 1 топон. ч. одн. знах. в. всеводожь 900: 4
вьсєгда 3 присл. ВСЄГДА 876: 18, 916: 21, 922: З т
вьседьржитель ім. ч. одн. род. в. кседержителА 922: 9, вседръжнтелА 924: 8 вьсемогыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. кл. в. всемогни 875: 7
вьсь 153 займ. одн. ч. наз. в. весь 919: 6, 935: 15, всь 850: 14, 918: 4, знах. в. 850: 16, 921: 16,921:25, знах.-род. в. всего 925:19, род. в. 919:10, дав. в. ксемоу 919:1,923:18, оруд. в. всѣм 927: 26, ж. наз. в. вса 856: 22, 861: 17, 886: 23, 896: 18, 896: 18, 896: 26, 926: 15, 927: 8, 929: 10, знах. в. всю 860: 14, 863: 3, 888: 18, 894: 17, 898: 4, 898: 19, 900: 20, 902: 23, 903: 9, 905: 24, 906: 10, 906: 18, 911: 26, 929: 11,931: 3, дав. в. всеи 870: 3, 879: 2, 914: 23, 917: 26, 933: 1, все! 848: 21, оруд. в. всею 901: 3, 911: 12, 920: 1, 921: 11, місц. в. всеи 858: 8, 858: 13, 860: 25, 861: 20, 906: З, 913: 15, 923:4, 927: 11, с. наз. в. все 895: 26, 895: 27, 911: 1,916: 14, 917: 17, 920: 16, знах. в. 877: З, 901: 23, 902: 6, 912: 19, 914: 14, 914: 17, 914: 22, 917: 27, 926: 18, місц. в. В семь 906: 6, 917: 25, мн. ч. наз. в. вси 854: 9, 872: 6, 872: 13, 873: 20, 873: 23, 876: 24, 877: 23, 877: 23, 879: 21, 881: 22, 884: 4, 886: 21, 887: 17, 888: 12, 891: 15, 892: 10, 893: 14, 895: 20, 897: 10, 897: 19, 897: 21, 898: 14, 898:26,899: 3,899: 27,905:13,916:15,919: 7,919:9,932:3,935: 23,936:1,936:19,938: 7,938:10, знах. в. вса 863: 17, 875: 17, 890: 21, 918: 6, 920: 22, всѣ 849: 20, 854: 25, 855: 5, 856: 17, 868: 14, 871: 22, 872: 3,877:17,927: 7,931:15, 933: 20, вси 882: 25,921: 14, ж. знах. в. вси! 931: 8, знах. в. (!) всѣ 852:19,893: 26, с. наз. в. вса 911: 23, знах. в. 857:19,875: 8,920:6,924:15, род. в. всихъ 862:12,879:6,913:6,917:9,920: П.всѣх 905: 12,920:15, дав. в. венмъ 873:26,887: 10,915:4, 921:9,928:11, всім 917:26, всѣмъ 923: 3, всѣм 925:11,927:18, оруд. в. всими 905:10, всѣми 924: 10, 925: 23, місц. в. всихъ 917: 3, всѣхъ 884: 22
вьсьде 1 присл. вездѣ 890: 14
вьсакъ займ. одн. ч. знах. в. всакъ 858: 22, дав. в. всАкомоу 918: 11, 921: 20, ж. род. в. ВСАК0А 924: 2, оруд. в. всакою 922: 27, с. знах. в. всако 915: 11, род. в. всакого 932: 19 о
вьсакыи займ. одн. ч. знах. в. всаки 906: 2, мн. оруд. в. всакъіми 936: 24
вѢдАНИе 1 ім. с. одн. оруд. в. вѢданисмь 930: 11
вѢдати дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. вѢдаю 880: 3, 2 ос. вѣдлеши 880: 1, вѢдасшь 906: 27, 911: 21, 3 ос. вѣддеть 911: 11, 911: 23, 930: 12, 931: 8, імперф. одн. З ос. вѢдашсть 871: 19
вѣдѣние 1 ім. с. одн. оруд. в. вѣдѣниемь 908: 8
вѣдѣти 3 дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. вѣде 924: 14, пас. дієпр. теп. ч. одн. с. наз. в. вѣдомо 892: 25,929: 18


838
Граматичний покажчик до Волинського літопису
вѣкъ 4 ім. ч. одн. род. в. у спол. и^ вѢка 932: 7, дав. в. вѣкоу 887: 26, мн. знах. в. вѣк 890: 21, у спол. в вѣкы 932: 14
вѣньць 3 ім. ч. одн. знах. в. вѣнець 924: 9, вѣнѣчь 886: 12, оруд. в. вѣнчемь 923: 7
вѢньчати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. вѣнчанъ 924: 22
вѢньчатиса 1 дієсл. аор. мн. З ос. вѢнчашас 926: 26
вѣрА ім. ж. одн. знах. в. вѣроу 869: 19, 869: 20
вѣрити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. вѣрА 879: 15
вѣровАти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. вѣровдвшоу 923: 17
вѣрьныи прикм. одн. ч. знах.-род. в. вірного 912: 2, с. наз. в. вѣрное 924: 15
вѣрьнѣи прикм. одн. ч. наз. в. вѣрние! 915: 19, с. знах. в. 915: 22
вѣсть 13 ім ж одн. наз в 849: 1, 865: 20, 876: 26, 886: 20, 894: 4, 896: 19, 928: 14, весть 936: 3, знах. в. вѣсть 864: 26, 886: 16, 928: 23, род. в. вѣсти 884: 19, 886: 19
вѣхъть 1 ім. ч. одн. знах. в. вѣ\оть 912: 9
вѣчьныи 1 прикм. мн. ж. знах. в. вѢчнаід! 875: 22
•7* 3 числ. кільк. знах. в. 7 859: 8, 871: 10, 878: 24 У
Гай 2' топон. ч. одн. знах. в. гай 908: 12, місц. в. гаї 908: 8
Галичь топон. ч. одн. род. в. галича 859: 3, місц. в. галичѢ 870: 5
7
галичьскыи прикм. одн. ч. род. в. галичкаго 862: 3, с. знах. в. галичкоє 913: 20
Георгии & особ. ч. одн. род. в. георгЇА 927: 2, геѵиргі'д 926: 11, геіѵрьгигд 916: 18, дав. в. георгїю 927: 1, гешргїю 926: 29, 926: 32 7
глава ім. ж. одн. кл. в. главо 924: 23, глав 923: 14
глаголати 6 дієсл. теп. ч. одн. З ос. влть! 921: 24, імперф. одн. З ос. глаголашє 921: 4, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. гла 916: 24, 917: 24, знах.-род. в. глцід 921: 22, ж. наз. в. глціе! 919: 24
глаголъ 1 ім. ч. одн. наз. в. глъ 915: 20
гласъ 1 ім. ч. одн. знах. в. глас 915: 6
глоувоко 1 присл. глоувоко 936: 16
7
глоувокъ прикм. одн. ж. знах. в. глоувокоу! (*глоувоко) 885:15, мн. ч. наз. в. глоувоцѣ 853: 19
7
гнити дієсл. інф. гнити 914: 9, 914: 11
гнѢватиса дієсл. імперф. мн. З ос. гнѣвА\оуСА 873: 20, гнѢва\отьса! 873: 23
гнѣвъ ім. ч. одн. наз. в. гнѣвъ 895: 24, знах. в. 894: 20, дав. в. гнѣвоу 854: 20, 897: 13, оруд. в. гнѣвомь 897: 20, гнѣвомъ 874: 1, 891: 1, 893: 12, 896: З
годѣ 1 пред. годѣ 917: 6
голова 6 ім. ж. одн. наз. в. голова 910: 6, знах. в. головоу 907: 9, род. в. у скл. топон. мѣдвѣжьеи головъі 896: 22, мн. знах. в. головъі 889: 2, головы 928: ЗО, 934: 15
а
голодъ ім. ч. одн. наз. в. голодъ 879: 1, 891: 2, род. в. голода 924: З
гонити 1 дієсл. аор. мн. З ос. гонишд 855: 23
гоньць 1 ім. ч. мн. знах. в. гонцѣ 930: 18


839
Граматичний покажчик до Волинського літопису
7 ■ ■
гора (а) ' ім. ж. одн. знах. в. у скл. топон. стоую гороу 859: 9, род. в. у скл. топон. ст"ѣи ropł 859: 13, оруд. в. горою 872: 26, місц. в. гор^ 855: 3, 910: 2, мн. род. в. горъ 873: 6, місц. в. гора\ъ 891: 1
Гора (б) 1 топон. ж. одн. знах. в. roptf (^городъ?) 890: 26
гораздо 1 присл. гораздо 929: 9 о
гораздо пред. гораздо 864: 19, 898: 12
Горина 1 топон. ж. одн. дав. в. горинѣ 892: 12
городъ 180 іМф ч. ОдН, наз, в, городъ 851: 3, 851: 11, 851: 21, 853: 24, 855: 2, 855: 4, 923: 6, 928: 21, город 919: 6, кл. в. городе 923: 13, знах. в. городъ 850: 10, 850: 11, 850: 16, 850: 22,850: 24, 851: 16, 851: 17, 851: 18, 853: 1, 864: 26, 873: 25, 875: 5, 875: 27, 876: 6, 876: 11, 877: 17, 879: 19, 882: 24, 883: 11, 886: 7, 886: 9, 886: 12, 890: 8, 891: 22, 892: 26, 894: 9, 900: 4, 903: 10, 903: 19, 903: 25,909: 28,910:4,913:10, 913: 25,923: 8, 928: 32, 931: 20,933: 10, 934:19, город 852: 9, 852: 27, 882: 26, 887: 4, горшд 925: 7, род. в. города 850: 8, 851: 7, 852: 3, 852: 25, 853: 3, 854: 4, 854: 13, 854: 22, 856: 8, 873: 18, 877: 13, 877: 16, 878: 3, 878: 4, 878: 10, 878: 15, 882: 2, 882: 6, 885: 13, 885:19, 885:21, 892: 23, 893:1, 893: 8, 894:11,894:12,896:22, 905:12, 908: 7,910: 21,914: 2,930: 15, 930: 26, 931: 14, 934: 14, 934: 16, 934: 23, 934: 24, 935: 1, 935: 2, 935: 21, 936: 10, 937: 2, город 935: 13, гора! 919: 10, года! 912: 6, корода! 851: 9, дав. в. городоу 852: 26, 853: 2, 855: 1, 872: 20, 873: 7, 877: 20, 878: 6, 878: 17, 883: 9, 883: 13, 885: 18, 887: 10, 893: 25, 895: 3, 896: 20, 904: 1, 910:
11, 910: 15, 910: 20, 919: 2, 923: 10, 923: 12, 931: 21, 935: 26, оруд. в. городомь 852: 20, 879: 21, городомъ 879: 26, 881: 25, 886: 26, місц. в. городѣ 848: 22, 849: 1, 853: 14, 853: 22, 853: 25, 854:
12, 871: 19, 878: 9, 880: 25, 883: 10, 886: 4, 892: 25, 893: 2, 897: 8, 938: 2, город 918: 16, мн. наз. в. городи 900: 27, знах. в. городъі 862: 23, 863: 9, 863: 11, 876: 3, 896: 19, 898: 11, 905: 21, 905: 22, 906: 10, 929: 12, городы 849: 20, 875: 23, 898: 4, 898: 19, 900: 9, 900: 21, 901: 12, 902: 12, 902: 24, 903: 9, 906: 14, 906: 18, 911: 15, 911: 26, 925: 5, род. в. городовъ 894: 23, 900: 15, 905: 12, дав. в. городомъ 892:21,928:11, місц. в. городѣх 893:11, гордѣуъ! 894:21, одн. род. в. / мн. (?) знах. в. (?) города 881: 14
Городьаъ 1 топон. ч. одн. знах. в. городелъ 903: 22
Городьнъ 2 топон. ч. одн. дав. в. городноу 877: 5, місц. в. городнѣ 874: 19
ГОрОДЬНАНИНЪ 1 ім. ч. мн. знах. в. городиаиы 871: 17
горожанинъ 16 ім, ч, мн, наз, в горожане 852: 12, горожане 931: 22, горожани 910: 5, 910: 20, 935: 22, дав. в. горожаномъ 851: 11,851: 19, 852: 1,852: 11,877: 13,910: 2, 935: 14, дав. в. (!) горажаномъ! 918: 22, оруд. в. горожанъ! 934: 26, горожаны 878: 15, місц. в. горожанахъ 932: 20
горѣти 2 дієсл. інф. горѣти 853: 24, теп. ч. мн. 3 ос. горлть 865: 26
господинъ 44 ім. ч. ОдН. наз. в. генъ 867:23, у знач. кл. в. 906:19,906: 24, кл. в. господине 884:2,906:14,906:16,912:17, гене 857:9,868:1,874:6,879: 5,879:8,879:9,899: 26,900:26,901: 4,902:15,902:21,902:25,904:22,906:11,906:22,907:22,909:25,911:10,911:14,912:23,913: 2, 920:4,920:8,920:11,920:13,928:27,928: ЗО, 931:19, 932: 7, гне 911:19, знах.-род. в. господина 862: 18, 863: 4, 918: 25, гена 899: 3, 931: 24, wrćna 937: 2, дав. в. осподиноу 886: 16
господининь 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. господинина 861: 18
господь 17 ім. ч. одн. наз. в. гсь 922: 11, 922: 19, 923: 12,923: 13, 923: 19, 924: 15, гь 924: 2, кл. в. ген 857: 13, 875: 7, 875: 9, 916: 24, 917: 4, 917: 13, знах.-род. в. гса 921: 22, род. в. 915: 20, дав. в. гсоу 880: 24, місц. в. гсдѣ 921: 25
господьнь 6 прикм. одн. ч. наз. в. гнь! 875: 12, знах. в. гень 915: 6, с. наз. в. гене 875: 21, 933: 3, знах. в. 875: 16


840
Граматичний покажчик до Волинського літопису
Гостиное 1 топон. с. І Гостиныи топон. ч. одн. дав. в. гостиномоу 885: 17
готовъ 4 прикм. одн. ч. наз. в. готовъ 883: 24, мн. ч. наз. в. готові 910: 9, готовъі 889: 18, готовы 889: З
Гравовьць 2 топон. ч. одн. род. в. гравовца 865: 24, місц. в. гравовци 865: 19 градъ (а — ‘город’) 2 ім. ч. одн. знах. в. градъ 873: 17, дав. в. градоу 922: 27
градъ (б — ‘град’) ім. ч. одн. знах. в. градъ 886: 1
грамота ім. ж. одн. знах. в. грамотоу 903: 11, 903: 17, 905: 11, 932: 11, грамоутоу! 903: 13, мн. знах. в. грамоты 902: 14, 902: 26, 903: 2, 911: 27, оруд. в. грамотами 876: 15
гривьна ім. ж. одн. знах. в. гривноу 927: 2, оруд. в. гривною 924: 21, мн. знах. в. гривны 914: 20, 932: 20, род. в. гривенъ 904: 7, гривен 926: 32
Григории 5 особ. ч. одн. наз. в. Григоріи 859: 10, 867: 24, род. в. григорыа 859: 8, 859: 10, дав. в. григорьеви 859: 6
Григорь 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. григорА 865: 14
гровъ 13 ім ч ОдН знах. в. гровъ 919: 19, 927: 22, 927: 27, 927: 31, род. в. грона 869: 4, 919: 22, 923: 14, 927: 28, оруд. в. гровомъ 913: 8, 928: 8, 937: 10, місц. в. rposł 919: 14, 927: 23
гровьница 1 ім. ж. одн. знах. в. гровницю 937: 9
гро^а 1 ім. ж. одн. знах. в. гро^оу 935: 14
гро^ьнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. грозенъ 906: 16
гр^хъ ім. ч. мн. знах. в. гр^ъі 901: 16, род. в. гр^х4* 894: 17, гр^овъ 897: 14, 916: 2, місц. в. гр^сех 922: 6
грѣшьникъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. грішника 915: 24
гр^шьныи 1 прикм. одн. ч. дав. в. гр^шномоу 875: 9
гыѵЬвовъ 2 прикм. одн. ч. наз. в. глевовъ 873: 19, 938: 9
Гъл'Ьвъ 4 особ. ч. одн. наз. в. гл'Ьвъ 873: 22, гмЬвь 873: 10, 926: 23, знах.-род. в. nvfcsa 872:4
п
гьнати дієсл. аор. одн. З ос. гна 896: 9, мн. З ос. гнаша 890: 11
гърдость ім. ж. одн. наз. в. гордость 922: 2, знах. в. 900: 23, род. в. гордости 922: 1, оруд. в. гордостью 858: 15, 882: 4, 888: 18
гьрд^ти 1 дієсл. інф. горд^ти 858: 14
гьрд^тисА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. горДАСА 888: 14 гьрниао 1 ім. с. одн. місц. в. горнилі 917: 12 гьртань 1 ім. ч. одн. знах. в. гортань 917: 18
--■З
•д* числ. кільк. наз. в. д 861: 9, знах. в. 914: 8, 932: 20
дд 7 спол. да 851: 23, 875: 6, 889: 18,904: 8, 910: 4, 913: 21, да... БОудеть 923: 9
ДА 7 част. да 909: 10, 915: 7, 918: 2, 923: 19, 923: 26,924: 1, 924: 1 О давати дієсл. наказ, одн. 2 ос. давай 912: 7, 912: 10
Давыдовичь патронім ч. одн. род. в. давыдовича 904: 6
Давыдовъ 1 прикм. одн. с. знах. в. давыдово 922: 6
Давыдъ 2 особ. ч. одн. наз. в. двдъ 921: 24, род. в. двда 922: 24 о
далече присл. далече 877: 6, 889: 21


841
Граматичний покажчик до Волинського літопису
даниє 1 ім. с. одн. місц. в. ддньи 905: 11
Данилин особ. ч. одн. дав. в. данилью 867: 20
Данило особ. ч. одн. наз. в. Данило 848: 25, 849: 9, 857: 25, 862: 22, 862: 27, 881: 21, 881: 28, 895: 23, 912: 15, 913: 3, род. в. данила столпъника 919: 20, дав. в. данилови 849: 2, 850: 1, 850: 4, 859: 3, длнилоуви! 849: 25
Даниловичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. Даниловича 858: 18
Даниловъ топон. ч. одн. знах. в. Даниловъ 849: 21
дань 1 ім. ж. одн. оруд. в. данью 903: 20
ДАрИТИ З дієсл. інф. ДАрити 908: 18, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь... ДАрилъ 906: 27, 3 ос. без зв’язки длрилъ 908: 17
длръ ім. ч. мн. знах. в. ДАры 849: 13, 871: 7, 908: 22, оруд. в. ДАръі 892: 18, ДАры 849: 15, 892: 13, 892: 16, длрми 934: 12, 936: 24
дати 61 дієсл. інф. дати 875: 17, 904: 22, 909: 10, теп. ч. І теп.-майб. ч. (?) одн. З ос. дасть 860: 18, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. дамь 911: 21, 914: 4, дамъ 931: 4, дам 914: 2, мн. 1 ос. дамъі 879: 13, імперф. мн. З ос. ДАДА\оуть 886: 2, 893: 8, 894: 11, аор. одн. З ос. да 867: 10, 872: 1, 872: 3, 881: 16, 905: 18, 925: 26, 925: 28, 925: 29, 925: 32, 926: 1, 926: 2, 926: 8, 926: 31, 926: 32, 926: 34, 927: 13, дасть 923: 10, мн. З ос. даша 871: 1, 881: 5, 933: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. ДАЛЪ ЕСМЬ 876: 19, 898: 10, 900: 24, 903: 18, 903: 22, 904: 3, 904: 6, 904: 9, 911: 25, далъ... есмь 900: 20, есмь... далъ 904: 18, без зв’язки далъ 912: 6, 2 ос. еси далъ 898: 12, 906: 17, есь далъ 913: 25, 3 ос. без зв’язки далъ 898: 19, 906: 9, 928: 29, дал 901: 15, 929: 11, у скл. плюскв. одн. З ос. далъ башеть 906: 4, башеть далъ 868: 23, у скл. надсклад. мин. ч. одн. З ос. былъ далъ 911: 15, у скл. умов. одн. 1 ос. быхъ... далъ 912: 9, 2 ос. у знач, повин. а бы далъ 913: 9, 3 ос. у знач, повин. а бы... далъ 898: 14, мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. у знач, повин. а быша... дале! 884: 19, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. ДАДОуціимъ 852: 22, пас. мин. ч. мн. ч. знах. в. ДАННЫА 924: 6
дагати 19 дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. даю 898: 3, 898: 5, 902: 23, 903: 8, 931: 2, 3 ос. даеть 900: 4, закреслено [даеть] 900: 3, теп.-майб. ч. мн. З ос. у знач, повин. ать дають 903: 21, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки дагали 903: 20, наказ, одн. 2 ос. дай 911: 19, З ос. 901: 2, 904: 23, 904: 25, 905: 3, 907: 9, 908: 17, 929: 3, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. даіа 851: 23, 921:24
дворъ 1 ім. ч. одн. місц. в. двор4і 850: 17
дворьиии 1 прикм. мн. оруд. в. дворьиими 899: 12 о
дворьныи прикм. одн. ч. наз. в. дворнъіи 887: 1, мн. оруд. в. дворьными 918: 19
двьрь 1 ім. ж. мн. знах. в. двЕри 927: 6
дебелъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. довела! 921: З
□
дєкаврь ім. ч. одн. род. в. де кавра 927: 24, декАБрА 918: 17, 919: 19 О
Демидъ особ. ч. одн. наз. в. демидъ 856: 19, 938: 6
Деонисиєвичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. дЕкинисьЕВИЧА 931: 7
ДЕрЕВАИЫИ 1 прикм. МН. рОД. В. ДЕрЕВАНЫ\Ъ 896: 5
десный 1 прикм. мн. оруд. в. десными 917: 13
десатъкъ 1 ім. ч. мн. род. В. ДЕСАТКЪВЪ 932: 16
десать 6 числ. кільк. одн. ч. знах. в. десать 888: 16, 890: 10, у скл. числ. третьи на десать 895: 15, юдин на десать 896: 5, мн. ч. род. в. у скл. числ. шьсти десать 896: 3, пати дцать 932: 16


842
Граматичний покажчик до Волинського літопису
о дивьнъ прикм. одн. ж. наз. в. дивна 923: 3, мн. ч. знах. в. дивны 927: 10 7
дивьныи прикм. мн. ж. знах. в. дивньна 915: 1, місц. в. дивньх! 908: 22 диіаволъ 3 ім. ч. одн. наз. в. дыаволъ 868: 21, 882: 27, род. в. дыавола 917: 12 а
дигаконъ J ім. ч. мн. наз. в. дьгаконн 897: 6, дав. в. дыаконолѵъ 854:11, оруд. в. дьгаконы 854:5
ДО 55 прийм. з род. в. до 853: 15, 854: 9, 855: 5, 858: 18, 859: 3,859: 13,859: 24,860: 24, 860: 27, 861: 10, 865: 18, 867: 19, 868: 17, 871: 22, 872: 17, 875: 25, 877: 13, 882: 26, 884: 2, 884: 16, 887: 27, 899: 7, 899: 11, 899: 13, 899: 14, 899: 18, 901: 3, 901: 8, 905: 6, 905: 13, 908: 4, 909: 15, 912: 28, 918: 22, 918: 23, 919: 15, 923: 5, 926: 4, 927: 24, 928: 12, 928: 12, 928: 13, 931: 11, 931: 20, 931: 22, 931: 25, 932: 2, 932: 3, 933: 12, 934: 9, 934: 18, 936: 23, 938: 11, д ЮБЬіраго 923: 15, у скл. прийм. шльно до 855: 24 а
довро J ім. с. одн. знах. в. довро 906: 6, род. в. доврл 868: 21, оруд. в. довромъ 929: 22 довровоньныи 1 прикм. мн. оруд. в. довровоньными 919: 12
ДОВрОД^ТСЛЬ 1 ім. ж. одн. оруд. в. доврод^телью 920: 1 доврод^іАНие ім. с. одн. род. в. доврод’ѣлньА 921: 27, мн. знах. в. доврод^АИЇл 927: 17 довропрелювьныи 1 прикм. одн. ж. род. в. довропрєлювньїА 915: 15 довросьрдиє 1 ім. с. одн. знах. в. довросердье 919: 15
довръ 8 прикм. одн. ч. наз. в. довръ 905: 26, 922: 12, 922: 17, знах.-род. в. доврл 887: 23, ж. знах. в. довроу 918: 2, мн. ч. наз. в. доври 899: 26, 936: 20, довр^ 886: 21
доврыи прикм. одн. ч. наз. в. довръіи 862: 22, 880: 21, у знач. кл. в. доврыи 889: 1, доврыи! (*довро) 920: 8, знах. в. доврыи 908: 3, знах.-род. в. доврого 912: 1, род. в. 853: 5, мн. ч. наз. в. доврии 851: 6, знах. в. довръіи 873: 3, 882: 10, доврыи 873: 1, ж. (?) знах. в. довр’ѣ’ѣ! 882: 20, оруд. в. довръіми 879: 15, доврыми 924: 5
довр^ 1 присл. І довръ прикм. одн. ж. місц. в. довр^ 880: 23
добыти J дієсл. інф. добыти 878: 13, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. еси добььлъ! 900: 14, акт. дієпр. мин. мн. ч. наз. в. довивше 896: 24
довытъкъ 1 ім. ч. одн. знах. в. добытокъ 861: 1
довести 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. А вы... довелъ 905:3
Довъмонтъ (Daumantas) особ. ч. одн. наз. в. довъмонтъ 860: 3, 860: 7, 860: 15, оруд. в. домонтомъ 859: 22 7
дожьдати дієсл. аор. мн. 3 ос. дождаша 872: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ДОЖДАВЪ 866: 23
доити дієсл. інф. доити 859: 13, аор. мн. 3 ос. доидоша 897: 24, акт. дієпр. мин. одн. ч. наз. в. дошедъ 894:3, дав. в. дошедшоу 850:7, мн. ч. наз. в. дошедше 872:14, дав. в. дошедшим 885: 13
Д0КЛАДЫВАТИ 1 дієсл. теп. ч. одн. 1 ОС. ДОКЛАДЪІВАЮ 907: 12 о
доконьчати дієсл. аор. мн. 3 ос. докончаша 878:15, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь докончалъ 911: 24, акт. дієпр. мин. одн. ч. наз. в. доконцавъ 936: 22 о
доловь присл. доловь 851: 23, 851: 26
домовь 5 присл. домовь 865: 10, 868: 16, 874: 11, 878: 26, 888: 21 а
домъ J ім. ч. одн. знах. в. домь 922: 25, місц. в. домоу 874: 7, мн. знах. в. домъі 931: 16 доправити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 3 ос. допрлвить 874: 11


843
Граматичний покажчик до Волинського літопису
дорОГА 5 ім. ж. одн. знах. в. дорогоу 887: 13, оруд. в. дорогою 894: 26, 895: 2, 895: 9, 895: 9 дорогий прикм. одн. с. знах. в. дорогое 914: 15, оруд. в. дорогим 925: 22, 926: 18, дорогим 927: 5, мн. оруд. в. дорогими 936: 25, дорогими 908: 22
Дорогычинъ 4 топон. ч. одн. знах. в. дорогичинъ 864: 5, 871: 18, род. в. дорогичинл 931: 25, місц. в. дорогъічинѣ 911: 17
досада 1 ім. ж. мн. знах. в. досады 920: 2
доспѣхъ ім. ч- одн. місц. в. доспѣсѣ 853: 6, мн. знах. в. доспѣхъі 877: 11
достати 1 дієсл. майб. ч. одн. З ос. достансть 928: 20
достоинъ прикм. одн. с. знах. в. достойно 853: 9, 887: 19
достойный 1 прикм. одн. ж. знах. в. достоиноую 905: 1
достоіати 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. достоить 918: 20
доходити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. доходивше 896: 22
доѢхати 1 Дієсл. інф. доѢхати 899: 6
а
дрАГЬіи J прикм. одн. с. оруд. в. дрАгим 925: 29, 925: ЗО, дрлгимъ 923: 2 о
древо ім. с. одн. оруд. в. древомъ 854: 1, древом 926: 9
древьнии 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. древнАїА 912: 26
дровьницА 1 ім. ж. одн. оруд. в. дровницею 925: 23 З?
дроугыи прикм. одн. ч. наз. в. у знач. займ. дроугыи 853: 4, дроугии 851: 21, 853: 11, 867: 23, 886: 27, 900: 17, ж. наз. в. у знач. займ. дроугАГА 855: 27, дроугАА 926: 15, 926: 33, знах. в. у знач. займ. дроугоую 903: 11, дав. в. у знач. займ. дроугои 853: 4, 855: 22, с. знах. в. у знач, займ. другое 914: 11, 926: 21, мн. ч. наз. в. у знач. займ. дроузии 853: 17, юво... дроузии 854: 10, Дроузии 856: 16, 861: 22, 877: 24, 885: 24, 892: 24, 893: 5, 894: 22, 935: 23, знах. в. у знач. займ. дроугиіА 858:12, 866: 3, 890: 18, 893: 10, 897: 2, дроугиѣ 877: 17, дроузии! 894: 13, ж. знах. І наз. в. у знач. займ. дроугые 925: 23
дроужинА 5 ім. ж. одн. наз. в. дроужинл 856: 22, 886: 23, 887: 16, знах. в. дроужиноу 896: 9,910: 27
Доувьнъ 1 топон. ч. одн. знах. в. доувенъ 905: 22
доумА 1 ім. ж. одн. знах. в. доумоу 861: 4
доумАТИ И дієсл. інф. доумАТИ 861: 2, 875: 4, 876: 28, 878: 12, думати 861: 8, думать 850: 11, домоути! 889: 19, імперф. одн. З ос. доумлшеть 860: 10, д^машсть 861: 3, мн. З ос. доумАХОуть 885: 14, аор. одн. З ос. доумл 936: 11
доумьнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. доуменъ 935: 9
ДоунАИ особ. ч. одн. наз. в. доунли 885: 9, 910: 14, знах.-род. в. доунАГА 884: 13, 888: 26, доунАА 909: 26, дав. в. доунАСВИ 887: 9
7
доуховьныи прикм. одн. ч. знах.-род. в. дхвнаго 931: 9, род. в. 916: 19 о
ім. ч. одн. наз. в. дхъ 875: 11, знах. в. 875: 20, 917: 22, знах.-род. в. д\А 896: 16, 925: 4, род. в. 903: 5, 903: 14, оруд. в. дхлѵъ 924: 14
7 ’—* ’—* *—*
доушл ім. ж. одн. знах. в. дшю 916: 1, 917: 7, 918: 8, род. в. дши 917: 23, оруд. в. дшею 909: 17, мн. знах. в. дша 918: 2, род. в. дшь 896: 4
дъвл И числ. кільк. ч. наз. в. два 853: 1, 886: 25, 887: 18, знах. в. 854: 24, 882: 28, ж. знах. в. двѣ 926: 33, 932: 15, с. наз. в. у скл. числ. двѣ стѣ 890: 12, знах. в. двѣ 932: 15, род. в. двою 911: 22, місц. в. у скл. числ. двоу стоу 888: 15
дъждь 1 ім. ч. одн. оруд. в. дождемь 924: 16


844
Граматичний покажчик до Волинського літопису
дългъ 1 ім. ч. одн. знах. в. долгъ 918: 10
дължьныи 1 прикм. мн. ч. знах. в. у знач. ім. долъжныіа 915: 12
Дъмитрии 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. у скл. топон. стго дмитрел 925: 19
Дънѣпръ 1 топон. ч. одн. знах. в. Днѣпръ 860: 14 а
дъчи ім. ж. одн. наз. в. дъчи 858: 17, знах. в. дочерь 862: 1, 862: 10
ДЪфИ 5 ім. ж. одн. знах. в. дферь 848: 23, 858: 17, 901: 15, 905: 4, род. в. Дфери 874: 7
дъфьчлтыи 1 прикм. мн. ж. знах. в. дофлтые 904: 8
о
ДЬБрАНЬСКЬІИ прикм. ОДН. Ч. наз. В. ДЬБрАНЬСКЬІИ 873: 21, знах.-род. В. ДЬБрАНЬСКОГО 872:4
дьнь ім. ч. одн. знах. в. днь 852: 22, 852: 24,858: 22,871: 22, 875: 16, 892: 27, 918: 18, 919: 20, 921: 25, 927: 32, 932: 25, 932: 26, род. в. дне 927: 24, 927: 24, дни 855: 14, дні 858: 23, місц. в. дни 892: 27, дв. знах. в. 854: 24, 899: 14, мн. знах. в. 848: 21, 852: 24, 878: 24, род. в. днии 890: 27, 899: 5, 905: 20, 932: 2, днии 894: 2, дав. в. днемь 899: 19, оруд. в. дньллии! 890: TJ
дьрЖАВА 1 ім. ж. одн. дав. в. держлвѣ 917: 6 о
дьржлти ° дієсл. теп. ч. одн. З ос. держить 924: 12, імперф. одн. З ос. держлше 936: 22, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь... держллъ 906: 14, 2 ос. еси держллъ 906: 13, дієпр. мин. ч. у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. а бы... держллъ 933: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. держл 913: 20, мн. ч. наз. в. держлфс 869: 18, дієпр. (?) акт. теп. ч. одн. ч. наз. в. І аор. (?) одн. З ос. держл 933: 4
дьр^новение 1 ім. с. одн. знах. в. дерь^новенье 915: 16
дѣдъ 4 ім. ч. одн. наз. в. дѣдъ 920: 10, род. в. дѣдл 920: 12, 928: ЗО, мн. дав. в. дѣдомъ 918: 10
дѣисоусъ 1 ім. ч. одн. наз. в. деисоус 926: 19
дѣло ім. с. одн. знах. в. дѣло 853: 9, 887: 19, оруд. в. дѣломъ 915: 9, мн. род. в. дѣлъ 894: 19, дав. в. дѣломъ 925: 1, оруд. в. дѣлы 924: 5
дѢла прийм. з род. в. дѢла 907: 3, 907: 8
дѣти (а) 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки дѢла (*^адѢла?) 899:7
дѣти (б — пор. дѢта) 8 ім. ж. мн. наз. в. дѣти 872: 25, 918: 24, 920: 17, 928: 31, знах. в. 854: 17, род. в. дѣтии 860: 3, 898: 3, оруд. в. дѣтми 854: 8
дѣтиньць ім. ч. одн. наз. в. дѣтинѣць 873: 17, род. в. дитиньца 853: 15
дѣтифь ім. ч. одн. род. в. дѣтифА 904: 19, 904: 25
дѢта (пор. дѣти (б)) ім. с. одн. знах. в. дѢта 905: 2, місц. в. дѢтати 901: 13, 902: 13
дѣіАНие 1 ім. с. мн. наз. в. дѢані’а 926: 26
дѢіати (‘робити’) 1 дієсл. інф. дѢіати 909: 24
дѢіатиса дієсл. імперф. одн. З ос. са дѣіАшеть 905: 5, особ. дієпр. одн. с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки са дѢіало 902: 4
Давслътъва (Deltuva) 1 топон. ж. одн. місц. в. давслътвѢ 863: 10
Дадьковичь 1 патронім ч. одн. знах.-род. в. дадьковича 930: 24
’—* Q ’—*
•€• числ. кільк. наз. в. е 881: 6, знах. в. 904: 7
^вьсѣгнеи 4 особ. ч. одн. наз. в. евьсѣгнѣи 905: 14, 919: 8, знах.-род. в. евьсѣгньл 901: 20, оруд. в. евсегенїемь! 927: 26


845
Граматичний покажчик до Волинського літопису
єгда 1 спол. сгда 920: 20
единъ (а) числ. кільк. одн. ч. наз. в. у знач. займ. единъ 877:13, ж. оруд. в. єдиною 934:24 единъ (6 — ‘єдиний’) 1 прикм. одн. ч. наз. в. единъ 917: 26
7
елископиід ' ім. ж. одн. знах. в. епскпью 926: 2, 926: 5, 926: 7, епспью 918: 26, 928: 7, місц. в. епспьи 913: 23, епскпъи 925: 24
епископъ ім. ч. одн. наз. в. епспъ 897: 5, 901: 25, 905: 14, 919: 8, 930: 15, знах.-род. в. епспд 901: 19, 902: 9, 912: 21,929: 24, дав. в. епспоу 902:15,902: 25,902:27, 913:16, 930: 10, оруд, в. епскпшм 927: 26, епспмъ 913: 13, мн. оруд. в. епспы 916: 8
ермолои 1 ім. ч. мн. знах. в. ермолои 926: 28
ерОуСАЛИМЬСКЫИ 1 прикм. одн. ч. наз. в. иродъ ерслмъськыи 869: 11
еулнгелие 8 ім. с. одн. наз. в. егглїе 925: 14, знах. в. 925: 26, 925: 32, 926: 2, 926: 5, 926: 17, 926:21,927: 13
Єшимоуть 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. ешимоутл 876: 16
еіре 14 присл. Кф€ 894: 19, Єф€ 866: 16, 867: 13, 867: 25, 871: 4, 878: 20, 888: 14, 900: 8, 900: 8, 903: 12, 914: 12, 928: 17, 930: 9, ±ф€ 891: 9
ЖАДАТИ 1 ДІЄСЛ. імперф. МН. З ОС. ЖАДАХОуТЬ 873: 14 о
жадьныи прикм. мн. ч. знах. в. у знач. ім. жадныіа 915:10, дав. в. у знач. ім. ч. жаднымъ 915:4
жад’Ѣти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. у знач. ім. ч. ЖАЖЮфим 924: 24
ЖАЛОБА 1 ім. ж. одн. оруд. В. ЖАЛОБОЮ 900: 12
а
жаловати дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. жллоую 864: 20, 929: 25, мн. 2 ос. жллоуете 876: 18
о
жалобатиса дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. жллоуюс 864: 18, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. жллоуіАСА 883: 20
ЖАЛОСТЬНО 1 пред. ЖАЛОСТНО 899: 1
же 535 част. же 848: 19,848:25,848: 28,849: 7,849:16,849: 24,850:1,850:4,850: 9,850: 10, 850: 14, 850: 18, 850: 19, 850: 20, 850: 23, 851: З, 851: 3, 851: 8, 851: 16, 851: 26, 852: 2, 852: 8, 852: 14, 852: 18, 852: 21, 852: 24, 852: 25, 852: 27, 853: 3, 853: 5, 853: 13, 853: 19, 853: 22, 853: 24, 853:
24, 854: 1, 854: 4, 854: 11, 854: 12, 854: 14, 854: 16, 854: 19, 854: 22, 854: 27, 855: 1, 855: 2, 855: З, 855: 4, 855: 5, 855: 5, 855: 6, 855: 13, 855: 20, 855: 23, 855: 26, 855: 27, 856: 1, 856: 3, 856: 3, 856: 8, 856:11,856:13,856:18,856: 24,857: 2,857:4,857:6,857:11,857:14,857:17,857:18,857: 22,857: 23, 858: 5,858: 9,858: 17, 858:18, 858:19, 858: 22,858: 24, 858: 25,859: 6,859: 10, 859: 13, 859: 18, 859:19,859: ТІ, 859:27,860:4,860:7,860:11,860:15,860:16,860:19,860:21,860:23,861: 1,861: 6, 861: 8, 861: 10, 861: 11, 861: 17, 861: 19, 861: 25, 862: 5, 862: 6, 862: 11, 862: 14, 862: 15, 862: 21, 862: 26, 863: 1, 863: 3, 863: 5, 863: 11, 863: 15, 863: 17, 863: 18, 864: 5, 864: 6, 864: 10, 864: 14, 864: 16, 864: 23, 864: 27, 865: 4, 865: 9, 865: 10, 865: 24, 865: 27, 866: 4, 866: 5, 866: 7, 866: 13, 866: 15, 866: 18, 866: 25, 867: 7, 867: 9, 867: 12, 867: 17, 867: 25, 867: 26, 868: 1, 868: 6, 868: 9, 868: 13, 868: 16,868: 21, 869:1,869: 2, 869:13,869: 14, 869:16, 869: 17,869: 20, 870: 8, 870: 14,870:15,870:16, 870: 21, 870: 22, 871: 1, 871: 4, 871: 11, 871: 13, 871: 16, 871: 19, 871: 23, 872: 1, 872: 7, 872: 9, 872: 18,872: 19,872: 20,872: 24, 873: 3,873: 8, 873:13, 873: 15, 873: 18, 873: 25, 874: 8,874: 18, 874: 20, 874:24,874: 26,875:1,875:10,875:24,875: 27,875:28,876: 7,876:9,876:19,876: 20,876: 21,876:
25, 876:28, 877: 9, 877: 15, 877: 19, 878: 8, 878:14,878: 20,879: 3,879: 13,879: 16,879: 18, 879: 23, 880: 3, 880: 4, 880: 10, 880: 12, 880: 15, 880: 17, 880: 18, 880: 22, 880: 24, 881: 1, 881: 7, 881: 9, 881: 12, 881: 16, 881: 18, 882: 2, 882: 3, 882: 6, 882: 10, 882: 11, 882: 12, 882: 16, 882: 27, 883: 3, 883: 6, 883: 10, 883: 12, 883: 13, 883: 18, 883: 21, 883: 27, 884: 6, 884: 11, 884: 15, 884: 16, 884: 20, 884: 25,


846
Граматичний покажчик до Волинського літопису
884: 27, 885:4,885: 6, 885: 7, 885: 8,885:10,885: 13,885:18,885: 21,885:26,886: 11, 886: 18, 886: 20, 886: 22, 886: 26, 887: 2, 887: 7, 887: 10, 887: 12, 887: 16, 887: 17, 887: 24, 887: 26, 888: 4, 888: 7, 888: 13,888:19, 888: 26, 888: 27, 889:4,889: 6, 889: 7, 889: 15,889: 19,889: 27, 890: 4, 890: 11, 890: 16,890:21,891: 3,891:5,891:6,891:8,891:12,891:14,891:15,891:21,892: 5,892:6,892:12,892:
18, 892: 20, 892: 23, 892: 26, 893: 5, 893: 13, 893: 19, 894: 2, 894: 12, 894: 17, 894: 19, 894: 22, 894:
25, 895: 2, 896: 8, 896: 19, 896: 20, 897: 6, 897: 15, 897: 21, 897: 23, 898: 6, 898: 11, 898: 18, 898: 21,
898: 23, 898: 24, 899: 10, 899: 17, 899: 19, 899: 22, 899: 24, 899: 26, 900: 1, 900: 5, 900: 19, 900: 23, 900: 25, 901: 7, 901: 8, 901: 9, 901: 20, 901: 23, 901: 26, 901: 28, 902: 2, 902: 3, 902: 6, 902: 8, 902: 9, 902: 15,902: 21,902: 21,902:24,902: 27, 903: 1, 903:11,904: 3, 904:4,904: 9,904:14,904: 19,904: 22, 905: 5, 905: 6, 905: 14, 905: 20, 905: 23, 906: 7, 906: 12, 906: 25, 907: 6, 907: 13, 907: 14, 907: 24, 907: 28, 908: 2, 908: 3, 908: 4, 908: 5, 908: 6, 908: 8, 908: 9, 908: 13, 908: 20, 908: 24, 909: 1, 909: 1, 909:4,909: 5,909: 9,909: 10,909: 16,909: 20,909:22,909:24, 909: 27,910: 5,910:10, 910: 15, 910:
16, 	910: 17, 910: 20, 910: 22, 910: 23, 910: 26, 911: 6, 911: 20, 911: 28, 912: 6, 912: 11, 912: 13, 912:
14, 912: 15, 912: 18, 912: 20, 912: 22, 912: 23, 912: 24, 912: 26, 912: 27, 913: 11, 914: 4, 914: 7, 914:
12, 914: 26, 915: 14, 915: 20, 915: 21, 916: 2, 916: 8, 916: 12, 916: 16, 917: 14, 917: 20, 918: 12, 918:
16, 918:18,918: 23,918: 25,919: 3,919: 8,920:7,920:11,920:13,920:23,921:1,921: 2,921:8,921: 9, 921: 9, 921: 10, 921: 12, 921: 12, 921: 26, 922: 1, 923: 12, 924: 11, 924: 14, 925: 4, 925: 24, 926: З, 926: 21,926: 28, 926: 31,927: 4, 927: 6,927: 9,927: 11, 928: 3,928:10, 928: 12,928: 18, 928: 22,928:
26, 929: 2, 929: 14, 929: 19, 929: 21, 929: 23, 930: 2, 930: 8, 930: 15, 930: 17, 930: 17, 930: 28, 931: 5, 931: 6, 931: 8, 931: 10, 931: 12, 931: 18, 931: 20, 931: 21, 931: 24, 932: 1, 932: 7, 932: 8, 932: 23, 933: 12,933: 19,933:22, 933: 23,934:1, 934: 5, 934: 8, 934: 14,934:17, 934: 18,934: 25,935: 18, 935:19, 936: 10, 936: 19, 936: 24, 937: 2, ж 849: 20, 897: 25, 914: 8, 919: 21, ж 924: 4, 925: 9, 925: 16, 925:
19, 925: 29, 925: 34, 926: 9, 926: 9, 926: 17, 927: 1, 927: 12, 927: 18, 927: 20, 927: ЗО, и^лі^ъ! же! (*и^л^ше) 871: 20, ше! 858: 16, жне! 895: 12, закреслено [же] 879: 15
ЖелислАВЪ 7 особ. ч. одн. наз. в. желислАвъ 885: 9, знах.-род. в. жєлислава 855: 22, 870: 19, 884: 13, 889: 11, дав. в. желнслАВоу 887: 8, оруд. в. жилиславолгь 870: 12
желлоть (Żemaićiai) етнонім ж. одн. наз. в. желлоть 896:18,896:26, знах. в. 896:27, місц. в. жемотн 860: 26, жомотн 860: 12
жєна ім. ж. одн. оруд. в. женою 891: 7, мн. наз. в. жены 918:23,920:17, оруд. в. жєнами 854:8
женитисд дієсл. супін женитьс 884: 2
женьскъ 1 прикм. одн. ч. знах. в. женьскъ 854: 26
жени дієсл. інф. жєчи 865: 23, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. род. в. жьжєног 925: 28 живодавьць 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. живодавча 923: 18
97
животъ ' ім. ч. одн. знах. в. животъ 862: 19, род. в. живота 901: 3, 936: 23, місц. в. животі 867: 27, 869: 21, 898: 4, 898: 14, 898: 20, 900: 10, 900: 21, 900: 22, 902: 17, 902: 24, 903: 9, 903: 19, 903: 25, 904: 10, 904: 14, 904: 18, 904: 24, 905: 19, 912: 11, 917: 5, 922: 12, 927: 17, 929: 12, 931:2
□
живъ прикм. одн. ч. наз. в. живъ 867: 25, 911: 5, дав. в. живоу 900: 8 живый 1 прикм. одн. ч. оруд. в. у знач. ім. живъіллъ 914: 1 жидовинъ 1 ім. ч. мн. наз. в. жидовє 920: 19
7
жи^нь ім. ж. одн. наз. в. жи^нь 918: 6, знах. в. 918: 2
Житань топон. ж. одн. місц. в. житами 850: 8, 892: 23
жити дієсл. інф. житии! 867: 21, імперф. одн. З ос. живашє 859: 17, 871: 5, 871: 8, 871: 11,880: 8,883: 5,921: 26, живашть 860: 24, мн. З ос. живахоі/ть 869:17, акт. дієпр. теп. ч. одн.


847
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ч. 	дав. в. живАїроу! 883: 3, мн. ч. наз. в. живоуціє 869: 16, мин. ч. одн. ч. наз. в. живъ 869: 13, мн. дав. в. у знач. ім. ч. жившимь 918: 2 а
житнє ім. с. одн. дав. в. житью 859: 19, місц. в. житьи 916: 10, мн. наз. в. житїа 926: 25 жито ім. с. одн. знах. в. жито 879: 9, 879: 14, 879: 21, мн. знах. в. жита 910: 28
жьдати Ł дієсл. імперф. одн. З ос. ждашє 906:1, акт. дієпр. теп. ч. одн. с. наз. в. жда 922:17 жьлтъ 1 прикм. мн. ч. знах. в. желты 920: 25
жьньчоугь 3 ім. ч. одн. оруд. в. женчюгом 926: 3, 926: 6, женчюгюлл 926: 14, 927: З, женчюголл 926: 19
^3 числ. кільк. знах. в. у скл. числ. 848: 20, \|г "о 855: 9, "оа 860: 13,
£ ifr ов 861: 19, ог 863: 13, і|г од 863: 25, х|г ое 864: 1, ^*0.5 864: 2, £ \|r 'о . ę
869: 5, £ ои 869: 6, \|г 0Юг 869: 22, \|г п 870: 1, і|г па 870: 7, ф" пв 871: 4, ifr пг
874: 15, пд 874: 16, ijr пе 876: 14, £ і]г п$ 878: 20, xjr 879: 1, £ \|г пи 881: 1, і|г ЇЬгОг 882: 23, ф7 ч 888: 1, і|г ча 891: 26, і|г чв 895: 17, ijr чг 896: 1, і|г чд 896: 17,
че 897: 12, £ \|г чз 911: 8, £ і|г ч^ 918: 17, ф! ч^ 928: 3, ф чи 934: 1, £ ф! чЮг 935: 4,
£ w 938: З
•5’ числ. пор. знах. в. з 927: 32, род. в. 927: 24
^а (а) ЗО прийм. із знах. в. ^а 848: 23, 858: 18, 858: 18, 859: 28, 860: 2, 860: 3, 860: 14, 862: 2, 862: 9, 875: 18, 875: 20, 877: 26, 884: 24, 884: 26, 885: 23, 889: 2, 890: 1, 897: 14, 900: 23, 901: 16, 904: 20, 906: 6, 906: 23, 907: 10, 924: 8, 926: 27, 928: 31, 932: 9, 932: 14, 934: 16
^а (6) 13 прийм. з оруд. в. ^а 853: 7, 857: 10, 859: 22, 859: 23, 872: 26, 875: 5, 906: 25, 907: 2, 907: 3, 907: 5, 908: 19, 925: 6 / ^а (а) прийм. із знах. в. ęa 856: 10
^АБЛОуЖеНИЄ 1 ім. с. одн. род. в. ^АБЛОужеНИІА 915: 24
^АБОролл (пор. ^Авороло) 1 ім. ж. мн. знах. В. ^АБОрОЛ^ 885: 26 Q
^ДБОроло ім. с. мн. знах. в. ^лкоролл 852:24,885: 23, род. в. ^Аборолъ 852:23,886:2,886: 6, дав. в. ^Авороллѵь 936: 2, місц. в. ^АБорол’Ьхь 852: 3, ^АБрол'Ьх'ь! 878: 10
^абыти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ^абывь 871: 17, дав. в. ^АБЪівшоу 892: 2 ^АБ’ѣгноути 1 дієсл. особ. дієпр. одн. Ч. у СКЛ. ПЛЮСКВ. одн. З ос. бє... ^АБ’ѣглъ 855: 12 ^ависть 1 ім. ж. одн. оруд. в. ^авистью 868: 23
Завихвость топон. ч. одн. дав. в. ^лвихвостоу 852: 14, 893: 18
^ав'Ѣса 1 ім. ж. мн. знах. І наз. в. ^ав^сьі 925: 22
^АГОр^ТИСА 1 ДІЄСЛ. аор. МН. З ОС. ЗАГОр’ІШАСА 853: 23
^адъ 1 ім. ч. одн. род. в. ^лдоу 853: 12
^Адън^прѣискыи 3 прикм. мн. ч. наз. в. ^лдн’ѣпр’ѣсции 873: 11, знах. в. ^лдн^прескьіи 872: 2, дав. в. ^лдн’ѣпр’ѣискылхь 892: 6
^адьнии 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. ^аднаа 912: 26
^ажєчи дієсл. інф. ^ажєчи 850: 13, аор. одн. З ос. ^ажьжє 882: 26
^ажєчиса 1 дієсл. аор. одн. З ос. ^ажьжєса 854: 2 а
^ажитиє ім. с. одн. знах. в. ^ажитьє 893: 8, 894: 12, 934: 24
2
^аити дієсл. аор. одн. З ос. ^аидє 920: 15, 927: 9
2
законъ ім. ч. одн. наз. в. законъ 883: 11, знах. в. 916: 7
заложити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ^аложи 938: 2


848
Граматичний покажчик до Волинського літопису о
3АМА3АТИ дієсл. аор. мн. З ос. 3АМА3АША 927: 31, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. 3АМА3АНО 927: 23
Замасти 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки ^АЛААЛ'Ѣ 884: 25
^ане 35 спол. ^ане 850: 12, 853: 16, 854: 11, 855: 21, 857: 7, 859: 14, 860: 6, 864: 26, 866: 18, 873:6,876:12,878:11,881:3,882: 9,886:19,888: 8,888:13,894:15,894:26,895:6,897: 22,899:1, 899: 7, 913: 13, 914: 5, 916: 22, 919: 1, 921: 4, 922: 2, 925: 8, 929: 26,934: 20, 935: 9, 936: 15, 936: 22 о
Заодино присл. за юдино 883: 4, 883: 6 о
Западъ ім. ч. одн. знах. в. западъ 855: 7, род. в. запада 923: 5
ЗАПОВ’ѣдь 1 ім. ж. мн. дав. в. запов^дємь 918: 4
ЗАпрєти 1 дієсл. аор. мн. З ос. злпрошл 909: 28
ЗАПрСТИСА 1 ДІЄСЛ. особ. ДІЄПр. МН. Ч. у СКЛ. ПЛЮСКВ. МН. З ОС. БА\0у... ЗАПЄрЛИСА 878: 4
Злпоуст^ти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. знах. в. злпоуст^вшАїА 875: 23, ж. знах. в. 875: 22
ЗАПьр'ЬтиСА дієсл. аор. одн. З ос. злпріїс 880: 3, са злпрѣ 864: 14
ЗАрлтитисА J дієсл. аор. мн. З ос. злрлтишАСА 864: 22, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. ОДН. З ОС. без зв’язки СА... ЗАрАТИЛЪ 870: 8, у скл. ПЛЮСКВ. ОДН. З ОС. ЗАрЛТИЛ... СА БАШЄ 870:13
Засада 5 ім. ж. одн. наз. в. засада 928: 14, знах. в. ЗАСАДОу 928: 11, 932: 4, 933: 12, 934: 10
Злстоупьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. злстоупникъ 924: 27
ЗАТВорити L дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 2 ос. есть!... ЗАТВоридѣ 910:4, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. злтворенъ 851: 4
ЗАОутрА присл. ЗАОутрА 872: 15, ЗАВЪТрА 850: 14, 850: 19, 854: 4, 873: 18, 877: 19
ЗАОутрии 1 прикм. одн. ч. знах. в. злвтри 892: 27
ЗАоутро 1 присл. злвътро 885: 4
ЗАоутрьнии 1 прикм. одн. ж. род. в. у знач. ім. злоутрєнии 919: З
ЗАфититисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ЗАфитивсА 853: 8
Загати 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. заими 928: 32
ЗВ^зда ім. ж. одн. наз. в. звѣзда 863: 13, 863: 16, род. в. звѣзды 863: 17
Зв’ѣрь 1 ім. ч. одн. знах. в. зв’ѣрь 906: 2
Зємла 84 ім. ж. одн. наз. в. зємла 867: 16, 875: 27, 876: 13, 900: 26, 913: 19, 925: 9, знах. в. Зємлю 852: 17, 855: 19, 858: 3, 860: 28, 864: 13, 866: 9, 866: 16, 868: 24, 871: 3, 874: 1, 885: 15, 888:
19, 888: 20, 888: 22, 890: 24, 893: 7, 894: 1, 894: 8, 894: 16, 895: 5, 896: 3, 898: 3, 898: 11, 898: 19, 900:
20, 900: 25, 901: 12, 902: 12, 902: 23, 903:8, 906: 10, 906: 17,911:26, 929: 11,931:3,933:6, 936: 17, род. в. зємла 923: 5, 923: 23, зємл^ 858: 12, 874: 23, 881: 4, 881: 5, 899: 18, 899: 23, 902: 17, 905: 11, 910: 19, 912: 28, 930: 27, зємли 874: 17, 936: 13, дав. в. 914: 23, зємл± 848: 21, 879: 2, місц. в. Зємли 858: 8, 861:20, 863:20, 869: 2, 874: 10, 881:3,913: 15, 923:24, 927: 11,зємл^ 858: 13, 860: 25, 871: 5, 878: 21, 880: 2, 881: 13, 894: 10, 895: 14, 906: 3, 911: 6, 923: 20, зємьли 858: 10, мн. дав. в. зємлам 927: 18, місц. в. зємлах 859: 14
З^момыслъ 1 особ. ч. одн. наз. в. зсмомъіслъ 881: 8
Зємьньїи 1 прикм. одн. с. род. в. зємнаг 922: 10
Зима И ім. ж. одн. наз. в. зима 894: 15, знах. в. зимоу 905: 24, род. в. зимъі 895: 10, 895: 24, 895: 25, зимы 938: 8, дав. в. зим± 870: 15, 872: 7, 876: 21, 881: 17, 916: 13
•-ЗЇ- 1 числ. кільк. знах. І род. в. з? 925: 10 а
Злато J ім. с. одн. знах. в. злато 917: 12, род. в. злата 926: 20, оруд. в. златомь 923: 1


849
Граматичний покажчик до Волинського літопису
а
^латыи прикм. одн. ж. знах. в. ^ллтую 927: 2, оруд. в. ^латою 924: 21, мн. оруд. в. ^латшлли 925: 13
Злина 1 топон. ж. одн. знах. в. ^линоу 870: 21
^нои 1 ім. ч. одн. оруд. в. ^нослл 924: 16
долото 10 ім. с. одн. знах. в. долото 914: 14, род. в. долота 925: 28, оруд. в. долотом 926: 18, ąOAOTWM 925: 22, 925: ЗО, 926: 5, 926: 13, 926: 15, місц. в. долотѣ 927: 1, 927: 4
долотъ 1 прикм. одн. с. знах. в. долото 927: 5
а
^олотыи прикм. мн. ч. знах. в. золотые 914: 18, ^олотыи 914: 15, с. знах. в. ^олотаіа 914:21
^оувъ 1 ім. ч. мн. наз. в. ^оуви 916: 14
^ъвати дієсл. імперф. одн. З ос. ^овашє 874: 5, аор. одн. З ос. ^ва 868: 13
^ъло ім. с. одн. знах. в. ^ло 907: 5, род. в. ^ла 920: 5, дав. в. ^лоу 920: 5, оруд. в. ^лолгь 929: 22
^ълъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. ^ла 888: 8
а
^ълын прикм. одн. с. знах. в. у знач. ім. ^лок 891: 11, мн. род. в. 894: 19, у знач, ім. с. злыхъ 917: 5
З’ьл'Ьн 1 прикм. мн. с. знах. в. ^лѣнша 869: 12
Зьр’Ьниє 1 ім. с. одн. род. в. зрснїа 923: 23
^крѣти 3 дієсл. інф. зрѣти 899: 1, 920: 14, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. у знач. ім. ч.
ЗрАціилл 925: 11
Зѣло 2 присл. зѣло 922: 17, 928: 9
ЗАТЬ 1 ім. ч. одн. дав. в. затю 867: 10
и (а) 1233 спол. и 848:27, 848: 27,848:27, 848:28,849:1, 849: 2,849: 3, 849:11,849: 12,849: 13, 849: 14, 849: 14, 849: 15, 849: 17, 849: 18, 849: 21, 849: 23, 850: 2, 850: 3, 850: 5, 850: 7, 850: 8, 850: 13, 850: 15, 850: 16, 850: 17, 850: 18, 850: 18, 850: 21, 850: 22, 850: 24, 850: 25, 851: 2, 851: 2, 851: 4, 851: 5, 851: 6, 851: 7, 851: 7, 851: 10, 851: 12, 851: 14, 851: 17, 851: 18, 851: 20, 851: 20, 851:
22, 851: 25, 852: 4, 852: 10, 852: 12, 852: 14, 852: 15, 852: 16, 852: 17, 852: 18, 852: 19, 852: 20, 852:
21, 852: 22, 852: 23, 852: 26, 853: 1, 853: 2, 853: 12, 853: 13, 853: 15, 853: 17, 853: 20, 853: 20, 853:
23, 853: 23, 853: 24, 853: 25, 853: 27, 854: 2, 854: 2, 854: 5, 854: 5, 854: 6, 854: 6, 854: 7, 854: 8, 854: 9, 854: 9, 854: 11, 854: 13, 854: 13, 854: 14, 854: 14, 854: 14, 854: 15, 854: 17, 854: 18, 854: 20, 854:
22, 854: 24, 854: 26, 854: 26, 855: 1, 855: 1, 855: 5, 855: 5, 855: 7, 855: 10, 855: 11, 855: 14, 855: 16, 855:16,855: 19, 855: 20,855: 23, 855: 24, 855: 26,856: 5,856: 5, 856: 6,856: 7, 856: 7,856: 9, 856: 9, 856: 12, 856: 14, 856: 15, 856: 16, 856: 17, 856: 19, 856: 19, 856: 19, 856: 20, 856: 27, 856: 27, 857: З, 857: 5, 857: 7, 857: 12,857: 14, 857:15, 857: 18, 857:19, 857: 21, 857: 24,857: 26, 858:2, 858: 3,858: 4, 858: 6, 858: 11, 858: 11, 858: 12, 858: 14, 858: 14, 858: 15, 858: 15, 858: 19, 858: 20, 859: 1, 859: 1, 859: 2, 859: 3, 859: 5, 859: 7, 859: 8, 859: 12, 859: 15, 859: 15, 859: 17, 859: 17, 859: 21, 859: 23, 859: 28, 860: 3, 860: 10, 860: 16, 860: 17, 860: 19, 860: 20, 860: 20, 860: 21, 860: 24, 860: 24, 860: 26, 860: 26, 860: 28, 861: 2, 861: 4, 861: 6, 861: 7, 861: 12, 861: 15, 861: 16, 861: 20, 861: 23, 861: 27, 862: З, 862: 5, 862: 6, 862: 7, 862: 8, 862: 8, 862: 9, 862: 12, 862: 13, 862: 15, 862: 16, 862: 17, 862: 19, 862: 20, 862: 22, 862: 23, 862: 24, 863: 4, 863: 5, 863: 6, 863: 7, 863: 8, 863: 8, 863: 9, 863: 9, 863: 10, 863: 12,863:18,863:20,863:23,864:1,864: 3,864:6,864: 7,864:7,864:8,864:19,864: 21,864:22,864:
24, 865: 1, 865: 1, 865: 2, 865: 5, 865: 6, 865: 10, 865: 12, 865: 12, 865: 13, 865: 17, 865: 17, 865: 19, 865: 19, 865: 22, 865: 23, 865: 23, 865: 25, 865: 25, 865: 26, 866: 2, 866: 6, 866: 10, 866: 16, 866: 17, 866: 21,866: 22,866: 24, 866:25, 867: 1, 867:1, 867: 2, 867:4,867: 5, 867: 8, 867: 8, 867: 16, 867: 18,


850
Граматичний покажчик до Волинського літопису
867: 20, 867:21, 867: 25, 868: 2, 868: 3, 868: 5, 868: 9, 868: 11, 868: 12,868: 15, 868: 15,868: 15, 868:
18, 868: 19, 868: 20,868: 22, 868: 25,868: 26,869: 2, 869: 3,869: 7, 869: 10,869:11,869: 12, 869: 13, 869:18,869:20,869:23,869:25,870:4,870:4,870: 5,870:21,870: 22,870:23,870: 23,870:24,870: 26, 870: ТІ, 871: 1, 871: 1, 871: 2, 871: 15, 871: 18, 871: 21, 871: 22, 871: 24, 871: 24, 872: 1, 872: 2, 872:4,872:4,872: 7,872:10,872: 11,872:13,872: 14,872:16,872:17,872:18,872:19,872:24,873:
4, 873: 7, 873: 7, 873: 11, 873: 16, 873: 19, 873: 21, 873: 22, 873: 22, 874: 2, 874: 7, 874: 13, 874: 13, 874: 18, 874: 21, 874: 25, 875: 1, 875: 2, 875: 3, 875: 5, 875: 7, 875: 8, 875: 10, 875: 11, 875: 15, 875: 16,875:19,875: 20,875:21,875:26,876:1,876:4,876: 7,876:8,876:9,876: 9,876:10,876:11,876: 12, 876: 14, 876: 16, 876: 17, 876: 17, 876: 19, 876: 21, 876: 24, 876: 26, 877: 4, 877: 5, 877: 7, 877: 8, 877:10,877: 11,877:11,877: 13, 877: 15, 877:16, 877:17, 877:20,877: 21,877: 21,877: 23, 877: 24, 877: 25,878: 2, 878:4, 878: 5, 878: 7, 878: 8, 878: 8,878: 9, 878:12, 878: 14,878:14,878: 15, 878: 21, 878: 22, 878: 23, 878: 24, 878: 25, 879: 2, 879: 2, 879: 2, 879: 3, 879: 7, 879: 16, 879: 17, 879: 18, 879: 20, 880: 13, 880: 14, 880: 17, 880: 18, 880: 23, 881: 4, 881: 10, 881: 11, 881: 17, 881: 17, 881: 18, 881:
19, 881: 20,881: 21, 881: 22, 881: 23, 881: 24, 881: 27, 881:27, 881: 28, 882:1,882: 7,882: 8,882: 11, 882:12, 882:14, 882: 15,882: 17, 882: 20, 882: 20, 882: 21, 882: 24,882: 24, 882: 26,882: 26, 882: 26, 883: 1, 883: 1, 883: 2, 883: 5, 883: 7, 883: 8, 883: 11, 883: 14, 883: 14, 883: 15, 883: 16, 883: 17, 883: 21,883: 24,883:25,884:1,884:4,884: 5,884: 7,884:7,884: 9,884:12,884:13,884:14, 884:15,884: 26, 885: 1, 885: 2, 885: 5,885: 7, 885: 8,885: 12,885: 14,885: 19,885: 20,885: 23,886: 3, 886: 3,886:
5, 886: 6, 886: 7, 886: 8, 886: 9, 886: 9, 886: 11, 886: 13, 886: 16, 886: 25, 887: 8, 887: 9, 887: 11, 887: 12, 887: 13, 887: 14, 887: 14, 887: 20, 887: 23, 888: 2, 888: 2, 888: 8, 888:11,888:12, 888: 16, 888: 17, 888: 20, 888: 21, 888: 22, 889: 1, 889: 4, 889: 4, 889: 7, 889: 9, 889: 9, 889: 11, 889: 11, 889: 12, 889: 12, 889: 13, 889: 14, 889: 15, 889: 15, 889: 16, 889: 22, 889: 25, 890: 2, 890: 2, 890: 3, 890: 3, 890: 4, 890: 6, 890: 10, 890: 10, 890: 11, 890: 15, 890: 15, 890: 16, 890: 17, 890: 19, 890: 20, 890: 23, 890: 23, 890: 27, 891: 1, 891: 2, 891: 3, 891: 4, 891: 6, 891: 10, 891: 11, 891: 12, 891: 14, 891: 14, 891: 15, 891:
17, 891: 22, 891: 23, 891: 23, 891: 24, 891: 25, 891: 27, 892: 1, 892: 4, 892: 7, 892: 7, 892: 8, 892: 10, 892: 12,892: 13, 892: 13, 892:16, 892:16,892: 18,892:18,892: 19,892: 21,892:21,892: 22, 892: 25, 893: 1,893:2,893: 3,893: 3, 893: 11, 893: 11, 893: 14, 893: 17, 893: 18,893: 20, 893: 20, 893: 21, 893: 25, 894:1, 894:1, 894: 3,894: 6, 894: 7, 894: 8, 894: 9,894:11,894:16, 894:19,894: 20, 894: 20, 895: 3,895:4, 895: 7,895:10, 895:12, 895:14,895: 19, 895: 20, 895: 21,895:24, 895: 25,895: 26,895: 26, 895: 26, 896: 2, 896: 5, 896: 10, 896: 10, 896: 11, 896: 11, 896: 12, 896: 13, 896: 15, 896: 15, 896: 16, 896: 16, 896: 18, 896: 19, 896: 21, 896: 22, 896: 23, 896: 24, 897: 1, 897: 2, 897: 6, 897: 6, 897: 6, 897: 8, 897: 9, 897: 10, 897: 15, 897: 16, 897: 16, 897: 17, 897: 17, 897: 20, 897: 24, 897: 26, 898: 4, 898: 5, 898: 7,898:11, 898:12,898: 15, 898: 16, 898: 17, 898: 19,898: 21, 898: 25,899: 2, 899: 2, 899: 4,899: 5, 899: 6, 899: 9, 899: 11, 899:12, 899: 13,899: 15, 899:16, 899: 16,899:25, 899: 25, 899: 27, 899: 27, 899: 27,900: 4,900: 6,900: 8,900: 8, 900: 10,900:11,900:20, 900: 21,900: 24,900: 27, 900:27,901: 2,901: 5, 901: 9,901: 12, 901:12,901:13,901: 18,901: 19,901:21,901: 24,901: 25, 901: 25, 901: 26, 901: 27, 902: 2, 902: 2, 902: 3, 902: 5, 902: 5, 902: 7, 902: 10, 902: 11, 902: 12, 902: 13, 902: 13, 902:
20, 902: 21, 902: 23, 902: 26, 902: 27, 903: 5, 903: 5, 903: 6, 903: 6, 903: 9, 903: 10, 903: 12, 903: 12, 903: 14, 903: 14, 903: 15, 903: 19, 903: 20, 903: 20, 903: 22, 903: 24, 904: 1, 904: 3, 904: 19, 904: 24, 905: 1, 905: 4, 905: 7, 905: 8, 905: 9, 905: 10, 905: 10, 905: 12, 905: 12, 905: 13, 905: 13, 905: 21, 905: 22, 905: 24, 905: 26, 905: 27, 906: 3, 906: 5, 906: 5, 906: 6, 906: 8, 906: 10, 906: 14, 906: 15, 906: 16, 906:18, 906: 19,906: 23,907:1,907:1,907: 3, 907: 5, 907:10, 907: 12, 907: 16,907:18, 907:20,907: 20, 907: 25, 907: 26, 907: 27, 908: 3, 908: 8, 908: 12, 908: 13, 908: 14, 908: 14, 908: 17, 908: 17, 908:
18, 908: 18, 908: 18, 908: 19, 908: 21, 908: 22, 908: 23, 908: 25, 908: 26, 909: 2, 909: 5, 909: 12, 909: 12, 909: 13, 909: 16, 909: 17, 909: 18, 909: 26, 909: 28, 910: 1, 910: 2, 910: 6, 910: 7, 910: 8, 910: 12, 910:12,910:13,910:14,910:19,910:19,910:27,910:28,910:28,911:2,911:3,911:3,911:11,911: 16, 911: 16, 911: 17, 911: 18, 911: 23, 911: 26, 911: 26, 912: 7, 912: 12, 912: 19, 912: 26, 912: 28, 913: 1,913: 1, 913:4,913: 5, 913: 5,913: 6,913: 9, 913: 12,913:12,913: 14,913: 15,913: 15,914: 11, 914: 12,914: 13,914: 13,914: 14, 914: 15,914: 15, 914: 16,914: 16, 914:17,914:18, 914:19, 914: 20, 914:


851
Граматичний покажчик до Волинського літопису
20, 914: 21, 914: 22, 914: 23, 914: 24, 915: 1, 915: 1, 915: 2, 915: З, 915: 3, 915: 4, 915: 4, 915: 7, 915:
10, 915: 13, 915: 14, 915: 16, 915: 22, 916: 1, 916: 1, 916: 2, 916: 3, 916: 8, 916: 12, 916: 13, 916: 14,
916:14,916:15,916:17,916:17,916:19,916:22,916: 23,917:1,917:6,917:9,917:10,917:11,917:
15, 917: 16, 917: 17, 917: 18, 917: 19, 917: 20, 917: 21, 917: 22, 917: 22, 917: 23, 917: 24, 918: 5, 918:
7, 918: 8, 918: 9, 918: 10, 918: 12, 918: 19, 918: 21, 918: 21, 918: 23, 918: 23, 918: 23, 918: 26, 919: 4,
919: 4, 919: 6, 919: 6, 919: 7, 919: 8, 919: 9, 919: 10, 919: 11, 919: 12, 919: 13, 919: 14, 919: 16, 919: 17, 920: 10,920: 12,920: 15, 920:15,920:17,920: 17, 920:18,920: 18,920: 18,920:19,920: 21,920:
21, 920: 22, 921: 2, 921: 3, 921: 5, 921: 9, 921: 14, 921: 15, 921: 16, 921: 17, 921: 19, 921: 19, 921: 20, 921: 23, 921: 24, 921: 26, 922: 3, 922: 4, 922: 5, 922: 8, 922: 8, 922: 10, 922: 16, 922: 25, 922: 26, 923: 1, 923: 1, 923: 2, 923: 3, 923: 5, 923: 6, 923: 8, 923: 8, 923: 10, 923: 20, 923: 23, 923: 25, 923: 27, 924:
I, 924: 1, 924: 2, 924: 3, 924: 4, 924: 8, 924: 11, 924: 18, 924: 20, 924: 24, 924: 25, 925: 3, 925: 3, 925: 6, 925: 8, 925: 11, 925: 12, 925: 13, 925: 15, 925: 15, 925: 16, 925: 17, 925: 18, 925: 20, 925: 20, 925: 22,925: 23,925: 26,925: 26, 925: 27,925: 28,925: 33, 925: 33,925: 34, 926: 1, 926: 6, 926: 9, 926:10, 926:12,926: 13, 926: 14,926:14,926: 18,926: 19,926: 22,926: 24, 926: 25,926: 27,926:27, 926: 28, 926: 28, 926: 28, 926: 29, 926: 30, 926: 31, 926: 32, 926: 34, 927: 2, 927: 3, 927: 4, 927: 6, 927: 7, 927:
8, 927: 9, 927: 12, 927: 13, 927: 13, 927: 14, 927: 15, 927: 16, 927: 16, 927: 22, 927: 26, 927: 27, 927: 28,927:28,927: 29,927: ЗО, 927: 31,928: 6,928: 6,928: 8, 928: 10,928:10, 928:12, 928:13, 928: 13, 928:15,928:15,928:17, 928: 20,928: 22,928: 23, 928: 24, 928: 25, 928: 27,928: 29,928: 29,928: ЗО, 928: 31, 928: 32, 929: 2, 929: 5, 929: 6, 929: 8, 929: 9, 929: 10, 929: 12, 929: 12, 929: 20, 929: 25, 930: 8, 930: 10, 930: 16, 931: 8, 931: 11, 931: 11, 931: 13, 931: 14, 931: 16, 931: 17, 931: 17, 931: 21, 931:
22, 931: 23, 932:2,932: 3, 932: 3,932:4, 932: 5, 932: 5, 932: 6, 932: 11,932:26, 933: 2,933: 2, 933: 5, 933: 9,933:11,933:12,933:13,933:14,933:15,933: 20,933:21,933:24,933:26,934: 3,934:6,934: 6,934:9,934:12,934:17,934:19,934:21,934:23,934:23,934:27,935:2,935: 7,935: 8,935:8,935: 10, 935:10,935: 12,935:14,935: 16, 935: 17,935:18, 935:19,935:19,935: 20, 935: 20,935: 24, 935: 25, 936: 1, 936: 1, 936: 1, 936: 2, 936: 3, 936: 5, 936: 5, 936: 8, 936: 11, 936: 13, 936: 14, 936: 15, 936: 15,936:17,936:18,936:22,936:25,936: 26,936: 26,937:1,937: 3,937: 5,937: 6,937:6,937:6,937:
II, 937: 12,937:12, 938: 5, 938: 6, 938: 6, 938: 7, 938: 10, 938: 11, і 925: 14, зайве и 858: 2, 864: 26, 871: 20, 871: 22, 872: 8, 881: 21, 905: 15, 922: 26, 931: 9, зайве (?) 855: 13, 882: 16, 882: 25, 892: 18, 913: 23, 932: 14, закреслено [н] 891: 24, ни! 873: 17
н (6) 551 займ. одн. ч. знах. в. и 849:14,850:13, 852: 19,852: 20,861:17,871:21,876:4,878: 8, 881: 11, 882: 13, 892: 13, 892: 15, 904: 4, 907: 4, 908: 14, 909: 12, 909: 23, 914: 5, 918: 20, 918: 21, 918: 25, 918: 27, 919: 11, 919: 19, 927: 9, 930: 20, 931: 23, 934: 4, 936: 10, і 892: 27, нь 849: 15, 867: 27, 873: 23, 878: 6, 890: 1, 897: 22, 899: 1, 907: 10, 909: 1, 909: 11, 936: 4, н 925:11, 927: 3, зайве и 863:3, знах.-род. в. его 857: 5,860:20, 868: 2,894: 5,899:1,902:4,908:28,909:2,918:19,931:21, него 912: 27, род. в. его 850: 12, 851: 5, 851: 9, 855: 15, 856: 6, 857: 8, 858: 9, 858: 26, 859: 18, 859: 19, 860: 7, 860: 21, 861: 5, 865: 2, 867: 17, 867: 26, 867: 27, 868: 25, 868: 26, 868: 26, 869: 3, 869: 25, 870: 2, 873: 8, 876: 3, 878: 1, 880: 5, 880: 24, 882: 19, 883: 5, 884: 22, 885: 14, 886: 19, 886: 20, 886:
23, 886: 25, 887: 1, 888: 22, 890: 1, 890: 20, 891: 17, 894: 3, 895: 13, 895: 20, 895: 22, 896: 12, 897: 7, 897: 8, 898: 5, 899: 20,901: 27,902: 5, 906: 6,907: 2, 907: 5, 907: 9,907: 22,907: 27,907: 27,909:11, 912: 22, 913: 5, 914: 9, 915: 15, 916: 1, 916: 3, 916: 6, 918: 16, 918: 18, 919: 4, 919: 13, 919: 15, 919:
16, 919: 18,919: 21,922: 25,923: 24, 924: 9,927: 23,927: 25,927: 28,927: 31,928: 8,928: 8, 928:27, 928: 32, 929: 13, 933: 9, 933: 15, 933: 20, 933: 27, 935: 16, 936: 17, 937: 1, 937: 7, 938: 6, 938: 6, 938: 12, ег 851: 5,901:6,937:1,938: 6, него 858: 17,862:10,869:14,870:2,871: 26,874: 27,875:1,881: З, 881: 16, 882: 24, 884: 18, 889: 24, 895: 4, 896: 23, 914: 6, 924: 9, 934: 21, 935: 2, 935: 21, 938: 11, дав. в. емоу 850: 2, 850: 3, 850: 8, 850: 23, 852: 4, 852: 8, 857: 19, 858: 10, 859: 19, 860: 9, 862: 12, 862: 16, 863: 2, 864: 14, 865: 8, 867: 13, 870: 10, 872: 1, 872: 3, 873: 21, 874: 8, 875: 11, 876: 12, 879: 25, 880:18, 881: 5,881:16, 881: 28, 882: 7, 882: 16, 883: 20,883: 27, 884: 21, 884: 26,885:1, 886: 20, 888: 23, 888: 27, 889: 26, 889: 27, 890: 1, 891: 17, 892: 1, 892: 2, 892: 12, 895: 3, 895: 19, 901: 9, 901: 21,902: 3,902:6,905:18,906:1,906:4,907:11,907: 23,907:26,908: 3,908: 5,908:23,908:27,909:


852
Граматичний покажчик до Волинського літопису
20,909: 21,909: 23,909: 28,911: 10, 911: 26, 912: 6,912:12,912: 23, 912: 28, 913: 1,914: 9,914: 12, 916: 14,916: 21, 917: 17,919: 4, 919: 18,920: 2, 921:17, 924: 6,925: 8, 928: 12,928: 13,929: 25, 930:
9, 930: 26, 931: 21, 932: 3, 933: 13, 933: 20, 933: 21, 935: 7, 935: 8,935:13, 937: 1,937: 7,937: 8, ел/ІЇ 865: 19, 910: 21, 917: 15, 923: 25, немоу 851: 4, 855: 1, 861: 2, 865: 20, 868: 2, 868: 19, 878: 7, 882:
10, 884: 8, 891: 17, 894: 5, 899: 20, 901: 23, 902: 3, 902: 9, 912: 28, 915: 16, 930: 14, 933: 14, 934: 22, оруд. в. нимь 851:2,851: 20, 859:12,860: 21,871:12,880:10,880:16,888: 3,890:24, 893: 14, 897: 15,898: 25, 902: 7,909: 22, 910: 14, 913:24,915: 19,919: 7,919: 11,920: 16, 921: 27, нимъ 853:10, 871:11, 882:18, 892: 3,901:11,901: 20,907: 2,907: 5,907:14, 931:6,931: 8,936: 22, 936: 23, нимь мь! 898:13, місц. в. немь 851: 6,855:3,859: 12,878:4,881:27,882:14,883:14,886: 7, 888:9,891: 23, 895: 20, 897: 10, 909: 6, 913: 15, 919: 14, 919: 16, 920: 7, 921: 3, 921: 26, 922: 1, 922: 1, 928: 24, 938: 5, 938: 7, 938: 10, нем 882: 25, нем 924: 1, 925: 9, 926: 32, ж. знах. в. ю 860: 3, 876: 1, 901: 14, 901: 18, 904: 21, 905: 3, 905: 3, 925: 13, 925: 24, 926: 11, 927: 7, 933: 24, 937: 12, ню 927: 5, род. в. £іа 863: 23, гЬ 893: 20, 904: 20, єн 893: 21, дав. в. 859: 22, 859: 28, 903: 22, 904: 2, 904: 12, 904: 18, оруд. в. Н£Ю 862: 12, місц. в. Н£Н 854: 1, 854: 2, 859: 22,894: 2, 926: 23,938: 1, с. знах. в. £ 876:
11, 880: 25, 926: 18, 'fc 895: 21, н£ 926: 22, род. в. £го 866: 19, 926: 7, місц. в. немь 876: 11, 904: 7, 908: 10, 908:11, нем 926: 19, дв. знах.-род. в. нею 878: 1, род. в. £Ю 853: 3, 887: 3,887: 16, дав. в. има 866: 7, оруд. в. 892: 5, 894: 6, 895: 1, мн. ч. знах. в. іа 854: 25, 856: 7, 856: 17, 862: 5, 920: 20, А 896: 10, 923: 27, * 854: 22, 856: 15, 866: 8, 866: 21, 874: 18, 874: 23, 877: 16, 889: 20, 890: 16, на 866: 1, 885: 27, н'ѣ 877: 16,932: 9, н! 885: 16, закреслено [’Ь] 854: 23, ж. знах. в. 862: 24, знах.- род. в. ихъ 899: 22, род. в. 854: 17, 854: 20, 855: 25, 861: 21,873: 24, 874: 19, 878: 11, 878: 13, 890: 17,891:4,891:19, 895:11, 895:15,897:1,910: 22,920:4,932:9,932:14,934: 9,936:11, и\ 932:23, нихъ 854:26,856:17,867:2,872:21,877:12,881:10,890:13,893:23,910:26,935: 22, них 866:3, и! 874: 19, дав. в. имъ 851: 3, 851: 23, 852: 1, 854: 22, 855: 1, 856: 12, 861: 9, 864: 27, 865: 10, 871: 1, 872: 11, 873: 26, 876: 25, 876: 26, 877: 5, 878: 16, 879: 16, 879: 18, 882: 12, 885: 13, 885: 16, 885:
26, 889: 5, 892: 8, 892: 19, 897: 23, 934: 12, 934: 17, имь 878: 5, нимъ 879: 14, 931: 26, закреслено [имъ] 879:16, оруд. в. ними 855: 11, 856:1, 857: 11, 860:16,862: 5, 864:6,864:23,866: 8,866:10, 867:14,870: 22, 871: 19, 872: 2, 872: 10, 873: 3, 876: 20, 882:11,882: 13, 884:6,884: 9,887: 12, 890: 16, 891:15,896:10, 897: 16, 899: 8,900: 27,901: 25,933: 11, ним 876: 20, нимин! 854: 17, місц. в. нихъ 854:21,855: 21, 855: 22,855: 24,856:4, 866: 5,866:10,887:14,887:15,890: 12,896: 9, нихъ (*ихъ?) 932: 10, них 881: 28, 891: 2, мн. (!) оруд. в. ними 850: 7, 884: 27
•н• 1 числ. кільк. знах. в. н 926: 32
Иванъ особ. ч. одн. наз. в. Иванъ 938:9, ивдн 920:1, знах.-род. в. ивана 849:11,849:24 Иванъковичь 1 патронім ч. одн. кл. в. нванковичю 851: 21 нвань 1 прикм. одн. ч. род. в. ивана 855: 13
7
и го уменъ ' ім. ч. одн. наз. в. игоуменъ 919: 9, мн. наз. в. игоумени 854: 4, 897: 6, 919: 9, знах. в. игоумен± 921: 14, дав. в. игоуменемь! 854: 10, оруд. в. игоумсны 916: 8
идсже 6 присл. идеже 866: 1, 868: 18, 907: 24, 916: 20, 922: 16, 928: 7
Иевъ 1 особ. ч. одн. наз. в. иевъ 916: 16
иереи 1 ім. ч. мн. наз. в. ер^ѣи 916: 20
Иероусддимъ 1 топон. ч. одн. дав. в. иерслмоу 920: 19
иже 36 займ. одн. ч. наз. в. иже 862: 23, 876: 2, 897: 13, 921: 17, 922: 23, 922: 24, знах. в. 922:
27, знах.-род. в. егоже 922: 18, род. в. 869: 8, 875: 12, 918: 10, місц. в. немже 861: 24, ж. наз. в. гаже 923: 2, знах. в. юже 862: 21, 895: 22, 922: 14, род. в. егаже 915: 15, місц. в. неиже 862: 19, с. наз. в. еже 892: 2, знах. в. 915: 8, 922: 12, 923: 9, иже! 914: 16, місц. в. немже 892: 3, мн. ч. наз. в. у спол. иже то 899: 20, иже кто 914: 25, знах. в. еже! 918: 3, ж. знах. в. гаже 915: 2, 918: 2, с. наз. в. гаж 927: 18, знах. в. гаже 925: 3, род. в. и\же 905: 22, 917: 12, дав. в. имже 925: 1, місц. в. них Ж€ 923: 26, н^хже! 908: 1


853
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ижє спол. ижє 901: 14, 903: 21, 908: 28
ижеціи 1 дієсл. аор. мн. З ос. ижжгоша 886: 9
и^ 40 прийм. з род. в. и^ 850: 5, 854: 13, 854: 22, 855: 12, 864: 28, 873: 6, 877: 15, 879: 13, 884: 11, 887: 27, 893: 8, 894: 11, 894: 12, 894: 23, 899: 13, 900: 15, 902: 5, 905: 23, 908: 4, 908: 12, 908: 24, 908: 25, 930: 15, 930: 26, 931: 14, 934: 21, ис 873: 1, 901: 8, и^ъ 852: 23, 854: 4, 886: 2, 886: 6, и^ь 899: 17, ишь 849: 24, и-^елѵѵЬ 858: 12, 899: 23, и-своеи 874: 17, и-СОХАМ€ВА 887: 5, и-ірервенА 865: 9, у спол. и^ в^ка 932: 7
избавити 1 дієсл. аор. одн. З ос. и^бави 892: 27
навивати 5 дієсл. інф. навивати 854:25, 858:11,861: 21, аор. мн. З ос. и^биваша 894:13, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. без зв’язки избивалъ 880: З
1Я
навити ±о дієсл. аор. одн. З ос. и^ви 861: 21, 896: 11, мн. З ос. и^виша 856: 17, 871: 22, 877: 16, 893: 9, 897: 2, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки извилъ 880: 4, 880: 7, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. извивъ 863: 11, пас. мин. ч. одн. с. наз. в. навито 895: 14, мн. ч. наз. в. навити 857: 21, 879: 20, 879: 26, 935: 22, извиты 877: 24, и^вит^ 877: 22, знах. в. извиты 856: 21
и^витие 1 ім. с. одн. род. в. и^витьїа 892: 20
и^витиса 1 дієсл. аор. мн. З ос. и^вишаса 863: 26
и^вьрАныи 1 прикм. одн. с. місц. в. и^врАНЬиомь 917: 13
7
и^вьрдти дієсл. аор. мн. З ос. и^врдшА 881: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. и^врдлъ есмь 900: 19
И^В^ГНОуТИСА 1 ДІЄСЛ. особ. дієпр. МН. Ч. У скл. ПЛЮСКВ. МН. З ОС. И^В^ГЛИ... СА ВАХОуТЬ 864: 25
И^ВОеВАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки НАВОЕВАЛИ 877: З
и^во^итиса 1 дієсл. аор. мн. З ос. и^во^ишас 885: 6
и^волод^ти 1 дієсл. інф. и^водод^ти 898: 15
ПОГАСИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. 2 ОС. А ВЫ... ПОГАСИЛЪ 913: 7
йогомъ 1 ім. ч. одн. місц. в. и^гоггЬ 886: 26
изгорѣти дієсл. аор. одн. З ос. H^ropł 850: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах. в. изгорѣвши 850: 16
и^гьнати * дієсл. аор. одн. З ос. и^огна 860: 20, мн. З ос. и^ъгнаша 855: 13
7
примати дієсл. аор. мн. З ос. и^оимаша 866: 3, 877: 17
наливати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. и^ливаюцш 919: 23
наложити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. у знач. пред. наложено 926: 25
и^лоупити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. и^лоупивше 894: 14
и^ѵЬсти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^ѵЬ^ъ! же! (*H^vb^ULie) 871: 20
и^мирАТН 1 дієсл. інф. и^мирАТН 891: З
и^мрети 8 дієсл. аор. одн. З ос. и^мре 894: 21, и^омре 893: 12, 895: 11, 895: 26, 895: 27, мн. З ос. и^омрошА 894:15,894: 22, особ. дієпр. одн. с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки и^ъмсрло 895: 15
и^наити 5 дієсл. інф. и^наити 876: 6, аор. одн. З ос. и^наидс 860: 9, 912: 11, мн. З ос. и^наидоша 852: 15, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^нАшедъ 876: 7 о
н^немогАТИ дієсл. інф. и^нємогати 917: 16, 917: 21, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах. в. и^немогАЮф 917:23


854
Граматичний покажчик до Волинського літопису
наносити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. износа 922: 5
и^обилиє 1 ім. с. одн. род. в. и^обильіа 934: 18
и^рАдити 4 дієсл. інф. нарадити 885: 5, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. и^рлдивъ 856: 11, мн. ч. наз. в. издадивше 854: 5, нарадивша! 872: 19 а
н^рАДИТИСА дієсл. аор. мн. З ос. и^рАДИШАС 856: 9, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. издадившеса 854: 15, нарадивше... са 885: 7
и^рАживАТН дієсл. інф. н^рАЖИВАТИ 872: 18, 885: 7
и^ъѣддти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. и^ъѢдаюче 934: 23
И^Ѣболкъ 1 особ. ч. одн. оруд. в. и^Ѣболкомъ 857: 4
И^аслава особ. ж. одн. род. в. и^аславъі 904: 19, місц. в. и^аславѢ 901: 14
икона 5 ім. ж. одн. знах. в. иконоу 925: 21, 927: 1, мн. оруд. в. иконами 925: 13, 925: 18, 926: 11
или 1 спол. или 880: 1
имати дієсл. інф. имати 863: 10, 878: 16, 883: 12
имѣние 1 ім. с. одн. знах. в. имѢние 914: 14
имѣти дієсл. інф. имѣти 901: 2, 904: 25, 908: 18, теп. ч. одн. 2 ос. имѢеши 915: 16, імперф. одн. З ос. имѢіаше 921: 9, аор. одн. 2 ос. имѣ 922: 12, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. имѣл... есмь 911: 12, есмь имѣлъ 906: 27, 3 ос. без зв’язки имѣлъ 908: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. имѣгд 920: 25, 921: 2
има 19 ім. с. одн. наз. в. има 920: 1, знах. в. 876: 12, 903: 5, 903: 14, 925: 8, 937: 12, дав. в. имени 924: 13, оруд. в. именемь 850: 19, 851: 13, 862: 1, 863: 22, 869: 24, 876: 2, 887: 2, 889: 25, 895: 18, 908: 7,912: 2,912: 22 о
индитиід ім. ж. одн. наз. в. иньдитьа 926: 14, дв. наз. в. иньдити 926: 16
индри\овъ 1 прикм. одн. ж. род. в. индрихьвъі! 936: 13
Индрихь 3 особ. ч. одн. наз. в. индрихь 934: 3, 934: 17, индрих 934: 8
ини 1 спол. ини 904: 1
ино 1 спол. ино 928: 20
иноплеменьникъ 1 ім. ч. мн. род. В. ИНОПЛЕМЕННИКЬ 924: З
инъ 10 займ. одн. ч. род. в. иного 880: 1, 880: 3, ж. наз. в. ина 923: 4, с. знах. в. ино 915: 21, род. в. иного 921: 27, мн. ч. знах. в. инъі 908: 22, с. знах. в. ина 869: 12, род. в. инѣхъ 848: 27, дав. в. инѣмъ 866: 26, инѣмь! (*и нынѣ) 925: 2
иныи 1° займ. одн. ж. наз. в. инаа 860: 2, мн. ч. наз. в. инии 873: 22, 897: 18, знах. в. инъі ід 894: 14, иныи 905: 22, ныід! 893: 10, ж. наз. в. иныѣ 862: 11, знах. в. иныи 902: 7, с. знах. в. инаа 927: 16, род. в. инъіихъ 872: 5
Иоаннъ 1 особ. ч. одн. дав. в. Іолнноу 927: 21
Иродъ 1 особ. ч. одн. наз. в. иродъ ерслмъськыи 869: 11
исаинъ 1 прикм. одн. с. наз. в. исаино 875: 11
искати 6 дієсл. інф. искати 875: 26, 898: 13, 898: 20, 902: 16, імперф. одн. З ос. искашеть 860: 8, 879: 23
искони 1 присл.! исконѣи! 868: 21
искоупАти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. искоупдід 915: 12
искоусити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. искоупіЕНИ 917: 11


855
Граматичний покажчик до Волинського літопису
НСПОвѢдАТИСА 1 дієсл. інф. СА ИСПОВѢДАТИ 854: 9
исповѣдѣти 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. исповѣсть 914: 26 а
нсподьнии J прикм. одн. ж. наз. в. исподнаід 914: 10,921: 3, мн. ч. наз. в. исподнии 916:15 исправити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. исправлю 929: 5
испоустити 1 дієсл. імперф. одн. З ос. испоуїраше 922: 5
испоуціати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. испоуціаюіре! 863: 15
испълнити 1 дієсл. аор. одн. З ос. исполни 894: 20
7
испълнитиса * дієсл. аор. мн. З ос. исполнишасА 853: 20, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав.
в. исполнившоусА 891: 9
истина 4 ім. ж. одн. наз. в. истина 921: 26, знах. в. у спол. во истиноу 917: 26, 919: 25, оруд. в. истиною 924: 21
ИСТИНЬНЫИ 1 прикм. одн. ж. оруд. в. истиньною 921: 11
истокъ 1 ім. ч. мн. род. в. истоковъ 873: 5
истоноути 1 дієсл. аор. мн. З ос. истопоша 856: 16
исоушити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. исоушено 924: 16
исходити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. дав. в. исходАїроу 916: 12
исходъ 1 ім. ч. одн. дав. в. исходоу 917: 23
исцѣлити 1 дієсл. інф. ицѣлити 875: 13
исѣціи дієсл. аор. мн. З ос. исѣкоша 855: 5, 886: 9, иссѣкоша 891: 24
ити 61 дієсл. інф. ити 882: 5, 894: 3, 904: 12, теп. ч. одн. З ос. идсть 849: 3, 873: 1, 910: 10, 936: 4, мн. З ос. идоуть 886: 21, імперф. одн. З ос. идашє 866: 15, 872: 21, 872: 23, 888: 8, 891: 15, идашсть 873: 5, 888: 17, мн. З ос. идАХОу 872: 20, 885: 12, аор. одн. З ос. йде 859: 2, 859: 6, 864: 3, 867:19, 870: 11, 870: 12, 876: 23, 882: 23, 894: 25, 895: 1, 908: 2, 935: 6, дв. З ос. идоста 889: 7, мн. З ос. идоша 855: 9, 864: 5, 864: 6, 870: 10, 870: 15, 872: 9, 872: 19, 874: 1, 893: 14, 896: 21, 896: 27, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. шелъ башсть 873: 9, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки шли 865: 21, одн. ч. у скл. умов. одн. 1 ос. въіхъ... шелъ 884: 1, наказ, одн. 2 ос. иди 909: 22, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ида 851: 17, ида 866: 14, 866: 22, дав. в. идоуцюу 861: 10, 882: 16, 890: 22, 893: 13, 897: 14, мн. дав. в. идоуїрилгь 872: 11, 879: 18, 897: 23, идоуїрим 879: 16, идоуціилл 887: 3, закреслено [идоуїрим] 879: 15, мин. ч. мн. ч. наз. в. шедше 877: 11, 891: 22
ч • (а) 1 числ. кільк. знах. в.7 894: 2
ч • (б) числ. пор. знах. вч 918: 18, 932: 25
, а О в—■
•к- числ. кільк. знах. в. к 918: 15, дав. в. 932: 19
кадило ім. с. мн. оруд. в. кадилы 919: 12, кадѣлы 854: 14 о
кадильница ім. ж. одн. наз. в. калмлница 927: 15, дв. знах. в. каА‘1лници 926: 33 а
Ка^имиричь J патронім ч. одн. наз. в. ка^имиричь 896: 6, 897: 5, мн. наз. в. ка^нмиричи 881:8
о
казнити дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ка^НА 894: 18, знах.-род. в. ка^НАїра 922: 22
ка^нь 1 ім. ж. одн. род. в. ка^ни 892: 2


856
Граматичний покажчик до Волинського літопису
КАКО (а) 19 присл. КАКО 852: 10, 860: 5, 861: 9, 871: 20, 878: 12, 902: 4, 902: 25, 902: 27, 903: 20, 904: 12, 906: 27, 907: 3, 907: 13, 908: 16, 909: 20, 924: 13, 930: 5, коко! 906: 24, у спол. како то 903: 23
како (6) 9 спол. како 878: 15, 904: 17,906: 12,911: 11,924:12,926: 26, 928:19, како... tako 853: 10, какъ 934: 13
какъ займ. одн. ж. род. в. кдкогд 923: 19, мн. ч. наз. в. кац^ 857: 9
камениє ім. збір. с. пор. одн. знах. в. каменне 914:15, каменье 885: 27, род. в. камениіа 851: 17, оруд. в. каменїемь 925: 29, 926: 18, каменїем 925: ЗО, каменїем 925: 21, 927: 5, каменьемь 851: 26, 923: 1, каменьем 853: 27
Q
каменъ прикм. одн. ч. наз. в. каменъ 878: 3, знах. в. 925: 9,927:12, камен 938: 2, ж. наз. в. КАМЕНА 853: 25, 855: 3, 876: 13, 925: 9, знах. в. КАМЕНоу 937: 10
каменшн 1 прикм. мн. род. В. КАМЕНЪІ)( 896: 4
камень 6 ім. ч. одн. наз. в. камень 931: 16, знах. в. 851: 23, род. в. камени 935: 16, у знач, топон. камене (*Каменець?) 874: 25, оруд. в. каменемь 852: 5, місц. в. камени 931: 17
каменьнъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. КАМЕнноу 926: 10
Каменьць 14 топон. ч. одн. наз. в. каменець 925: 8, каменець 876: 12, знах. в. каменець 901: 6, камен^чь 899: 20, род. в. каменьца 928: 13, каменца 855: 20,899: 14, 901: 8, 932: 2, місц. в. каменьци 899: 16, каменци 928: 15, 931: 11, 931: 17, 932: 5
каменьчьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. каменецкши 927: 12
kamo 1 присл. kamo 861: 22
клноунъ 1 ім. ч. одн. знах. в. клноунъ 855: 13
клрити 3 дієсл. інф. КАрити 859: 22, супін КАрить 859: 26, 859: 27
КлфилАТЪ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. клфилАТА 882: 11
КЛАНАТИСА 1 дієсл. теп. Ч. ОДН. З ОС. СА КЛАНАЕТЬ 913: 1
Кокрынь 1 топон. ч. одн. знах. в. коврынь 903: 19
кобыла 1 ім. ж. одн. місц. в. ковылѣ 891: 8
кобь 1 ім. ж. одн. наз. в. кобь 860: 18
кокати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. мн. оруд. в. коваными 926: 12
Ковдижадъ 1 особ. ч. одн. наз. в. ковдижадъ 856: 2
Ко^Ьи 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. ко^Ьїа 881: 17
коли 5 присл. коли 858: 24, 884: 5, 889: 3, коли... тоже 890: 8, коли 902: 19
коловоротьныи 1 прикм. мн. ч. наз. в. (!) коловоротныи 935: 17
колоколъ 1 ім. ч. мн. знах. в. колоколы 927: 9
колькъ 1 займ. одн. с. наз. в. колко 895: 13
Кончакъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. кончака 881: 17
КонЪДрАТОВАІА 1 ПО ЧОЛОВІКОВІ Ж. ОДН. знах. В. КОНДрАТОВОуЮ 883: 16
конъдрАтовъ 3 прикм. одн. ч. наз. в. Кондратовъ 934: 3, місц. в. кондрлтов^ 908: 24, ж. знах. в. кондрлтовоу 909: 25
Конъдрлтъ 50 особ. ч. одн. наз. в. конъдрлтъ 885: 16, 885: 21, 906: 8, Кондратъ 880: 2, 880: 15, 881: 7, 883: 18, 885: 4, 885: 10, 886: 11, 907: 19, 907: 23,907: 24,908: 12, 909: 15, 910: 1, 910: 12, 910: 16, 911: 4, 933: 16, 933: 25, 935: 8, кондрлть 896: 8, знах.-род. в. кондрАТА 855: 15, 880:


857
Граматичний покажчик до Волинського літопису
б, 880: 13, 883: 1, 883: 9, 896: 8, 907: 1, 908: 20, 909: 8, 933: 20, 934: 6, род. в. 886: 24, 909: 7, 910: 1, дав. в. кондратоу 884: 18, коньдратови 883: 18, кондратови 879: 24, 883: 3, 883: 10, 884: 21, 907: 15, 909: 13, 910: 10, 933: 22, оруд. в. Кондратомъ 880: 9, 907: 12, 936: 6
конь ім. ч. одн. знах. в. конь 908: 3, 909: 11, місц. в. конѣ 914: 13, мн. наз. в. кони 895:
26, конѣ 857: 10, 909: 11, знах. в. 893: 6, 893: 11, знах.-род. в. конѣи 857: 15, род. в. конии 889:
15, 893: 3, 911: 3, 914: 24, 936: 15, 937: 6, конѣи 873: 1, оруд. в. конми 908: 21
коньць 8 ім. ч. одн. наз. в. конѣць 855: 7, 861: 13, 868: 25, конѣчь 860: 22, знах. в. конець 927: 19, конѣць 867: 6, конѣчь 887: 23, род. в. конца 918: 5
коньчати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. кончавь 918: 7
конюхъ 1 ім. ч. мн. наз. в. конюсн 861: 8 а
копне ім. с. одн. оруд. в. копьемь 900: 14, мн. род. в. копни 886: 4, оруд. в. копьн 886: З
Копыль 1 топон. ч. одн. род. в. копыла 873: 9 а
королевъ J прикм. одн. ч. наз. в. королевъ 932: 12, 935: 5, оруд. в. Королевымъ 933: 26
король ім. ч. одн. наз. в. король 857: 4, 857: 6, 857: 11, 857: 16, 862: 18, 862: 22, 912: 15, 913: 3, 936: 24, дав. в. королеви 857: 3, 857: 15, 857: 20, 936: 21, місц. в. королѣ 928: 10
коромола 5 ім. ж. одн. знах. в. коромолоу 928: 16, 932: 9, 932: 14, 932: 23, дав. в. коромолѣ 931:24
коромольникъ 1 ім. ч. мн. род. в. коромолниковъ 928: 25
кость ім. ж. одн. наз. в. кость 917: 17, мн. наз. в. кости 913: 6
Костантиновичь 1 патронім ч. одн. род. в. (!) костантиновичл 855: 10 а
Костантинъ j особ. ч. одн. наз. в. костантинъ 852: 2, кл. в. костантинс 851: 20, род.
в. костАНтина 916: 4
а
который займ. одн. ч. наз. в. который 912: 23, знах. в. 913: 25, род. в. которого 858: 22
Краковъ топон. ч. одн. наз. в. Краковъ 910: 7, знах. в. 909: 7, род. в. Кракова 909: 15, 937: 2, дав. в. краковоу 894: 3, 894: 6, 895: 3, 934: 8, 935: 7, 935: 24, кравоу! 882: 5, місц. в. Кракові 880: 26,881: 11, 897: 8, 910: 9, 934: 2, 934: 10, 934: 27 а
краковьскыи J прикм. одн. ч. наз. в. краковьскии 880:20, краковьскьскыи! 897: 5, с. місц. в. краковоском ! 909: 17
красити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. кращаго! 923: 23
красота ім. ж. одн. оруд. в. красотою 853: 26, 908: 10, 922: 27, мн. оруд. в. красотами 862: 25
а
красьнъ J прикм. одн. ч. наз. в. красенъ 920: 25, с. наз. в. красно 908: 8, мн. ж. знах. в. красны 921: 2
красьныи * прикм. одн. с. род. в. краснаго 907: 28, мн. оруд. в. красными 908:21
КремАНЬЦЬ топон. ч. одн. знах. в. кремАнѣць 892: 14, кремАнѣчь 849: 22
кривъ 1 прикм. одн. с. знах. в. у знач. ім. криво 930: 7 7
крилосъ ім. ч. одн. знах. в. крилосъ 854: 6, оруд. в. крилосш! 927: ТІ
Кропивьница топон. ж. одн. дав. в. кропивници 882: 4
Кросна 1 топон. ж. одн. дав. в. кроснѣ 890: 10
кротость 1 ім. ж. одн. місц. в. кротости 869: 18
кротъкъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. кротокъ 921: 5


858
Граматичний покажчик до Волинського літопису
кротъкыи 3 прикм. одн. ч. наз. в. кроткши 938: 4, кроткии 880: 21, у знач. кл. в. кроткыи 919: 24
кроуживо 1 ім. с. одн. оруд. в. кроуживолть 918: 20
кръвь ім. ж. одн. наз. в. кровь 929: 19, 930: 6, знах. в. 929: 4, 932: 10, род. в. крови 858:
21, оруд. в. кръвТю 926: 27
крьстити 1 дієсл. аор. одн. З ос. хрсти 859: 5
крьститисд 1 дієсл. аор. одн. З ос. крстисА 859: 1
крьстиідньскыи 1 прикм. одн. ж. знах. в. крестыдньскоую 869: 19
крьстиідньство 1 ім. с. одн. місц. в. крѣстыдньствѣ 859: 2
крьсть 16 ім> ч ОдН наз. в. хрстъ 929: 20, знах. в. крсть 905: 5, 928: 19, 931: 26, крсть 925: 16, 926: 1, 926: 8, 926: 34, 927: 16, хрстъ 904: 16, род. в. х^л 856: 7, дав. в. крстоу 934: 13, оруд. в. кр стать 858: 4, 905: 15, мн. оруд. в. крстъі 931: 22, хрстъі 854: 13
крьстьныи 1 прикм. одн. с. місц. в. хрстьном 921: 10
крьцієние ім. с. одн. знах. в. крсщниє 859: 1, місц. в. кр'щєніи 927: 21, кр'цінии 869: 17, кр"ціньи 920: 1
крѣпость ім. ж. одн. оруд. в. крѣпостью 885: 12, 924: 20
крѣпъко 6 присл. крѣпко 882: 13, 907: 25, 910: 22, 934: 21, 935: 21, 936: 2
крѣпъкъ прикм. одн. ч. наз. в. крѣпокъ 935: 10, с. наз. в. крѣпко 851: 7
Коувдтднъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. коувдтднА 881: 17
коувъкъ 1 ім. ч. мн. знах. в. коувькш 914: 18
коудд 4 присл. коудд 889: 18, 889: 20, 902: 5, 935: 13
коудрлвъ 1 прикм. мн. ч. знах. в. коудрАВШ 921: 1
Коуичии 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. коуичигд 851: 13
коудть 1 ім. ч. одн. кл. в. коуме 868: 20
коунд 4 ім. ж. мн. род. в. коунъ 879: 12, 904: 7, 932: 20, коун 926: 32
коупдлиід 1 ім. с. мн. знах. в. коупллыд 855: 14
о
коупити J дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. коупилть 879: 10, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. семь коупилъ 904: 5, 3 ос. без зв’язки коупил 926: 31 о
коуръ ім. ч. мн. знах. в. коуры 917: 22, род. в. коуръ 932: 19
Коутлоувоугд 1 особ. ч. одн. знах. в. коутлоувоугоу 876: 16
къ225 прийм. з дав. в. къ 872:11,915:4,928:18,933:2,933:2,936:21, к 849: 2,850:1,851: 1, 851: 3, 851: 4, 852: 9, 852: 13, 852: 15, 852: 15, 852: 18, 852: 26, 854: 11, 855: 1, 856: 20, 856: 26, 859: 3, 861: 2, 861: 14, 863: 6, 865: 7, 865: 7, 865: 9, 865: 14, 865:18,865: 20, 865:21,865: 22, 868:1, 868: 3, 868: 13, 868: 19, 870: 4, 872: 14, 872: 20, 872: 24, 873: 7, 874: 18, 876: 25, 876: 27, 877: 2, 877: З, 877: 5, 877: 20, 878: 6, 878: 7, 879: 4, 879: 6, 879: 9, 879: 14, 881: 14, 881: 23, 882: 10, 883: 9, 884: 7, 884: 8, 885: 18, 886: 15, 886: 16, 887: 10, 887: 14, 889: 5, 891: 17, 892: 4, 892: 8, 892: 12, 892: 22, 893: 21, 893: 25, 894: 4, 895: 3, 896: 18, 896: 20, 899: 20, 901: 5, 901: 23, 902: 3, 902: 9, 904: 1, 905: 27, 906: 10, 907: 11, 907: 23, 907: 24, 909: 15, 909: 21, 909: 27, 909: 28, 910: 1, 910: 2, 910: 11, 910: 15, 910: 20, 912: 27, 915: 2, 915: 3, 915: 16, 918: 7, 923: 12, 929: 1, 930: 14, 931: 21, 931: 26, 933: 14, 934: 22,935:20,935:26,936:12, ко 849:25, 850: 6,850:21,852:14,854:10,854:27,857:22,859:6, 864:11,865: 26,867: 19, 868: 7, 870: 3, 870: 4,870: 24, 870: 26,871:25, 872:24, 874:4, 874:17, 874:
22, 876: 8, 876: 17, 876: 26, 877: 10, 879: 24, 880: 15, 880: 24, 881: 22, 882: 4, 882: 5, 882: 12, 883: 9, 883:19,883: 25, 884: 10, 884: 17, 885: 17,888: 22, 889: 16,892: 6, 892: 7,892: 7,892: 7, 892: 14, 892:


859
Граматичний покажчик до Волинського літопису
17,893:18,893:18,893:19,894: 3,894: 5,897:26,898: 8,898:8,898: 8,898: 9,898:17,898:17, 898: 17,900: 12,901: 19,901: 22, 902: 22,904: 2, 904: 9,904: 15, 904: 16, 905: 8,905: 27,906: 21,906: 26, 907: 15, 907: 16, 907: 19, 908: 5, 910: 13, 911: 9, 911: 14, 912: 2, 912: 4, 912: 20, 915: 2, 915: 3, 915: 4,915: 6,917:23, 918: 9,918: 26, 921: 9,921: 9,923: 11,928: 7,929: 6, 929: 23,929: 24,930: 15, 930: 25, 931: 5, 931: 7, 931: 13, 933: 1, 933: 17, 934: 13, 935: 7, 935: 24, 936: 2, 936: 17, 936: 26, у спол. к томоу 851: 14, 920: 13, к семоу 924: 11, кот! семоу 914: 26
къде 7 присл. кде 875: 5, кдѣ 875: 26, 876: 6, 877: 3, 887: 6, 904: 20, 909: 8
къжьдо 1 займ. род. в. (!) когождо 890: 7
кънига 6 ім. ж. мн. знах. в. книги 875: 6,875:10, род. в. книгъ 913:13,916:10,921:4, оруд, в. книгами 925: 18
кънижьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. книжникъ 913: 13
кънагыни 31 ім. ж. одн. наз. в. кнагини 859: 21, 904: 9, 908: 28, 909: 9, 909: 24, 918: 18, 919: 4, 919: 4, 919: 21, 927: 25, 938: 5, кнагинѢ! 863: 22, у знач. кл. в. кнагини 901: 12, знах. в. кнагиню 883: 16, 903: 24, 924: 11, род. в. кнагинѢ 901: 17, 904: 24, кнагини 904: 17, дав. в. 899: 5, 899: 16, 901: 10, 908: 27, кнагин^ 903: 13, 903: 18, 903: 21, 904: 3, 904: 21, 909: 21, оруд. в. кнагинєю 899: 11, місц. в. кнагинѢ 902: 13 Q
кънАжение ім. с. одн. знах. в. кнажєниє 867: 10, 905: 16, 933: 18, род. в. кнажєниіа 928: 1, дав. в. кнажєнію 927: 19, місц. в. кнажєнїи 925: 5, кнажєньи 909: 17, мн. знах. в. кнажєниіа 913: 20
кънажити 32 дієсл. інф. кнажити 858: 13, 860: 25, 861: 7, 861: 20, 867: 18, 869: 6, 870: 1, 870: 5, 905: 17, 905: 19, 928: 24, 932: 26, 934: 5, 934: 27, кнажіти 858: 19, 938: 11, кнажи! 881: 12, у скл. майб. І одн. 2 ос. имешь кнажити 910: 8, супін кнажить 861: 16, 909: 7, 909: 15, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь... кнажилъ 906: 14, у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. а вы... кнажилъ 867: 13, наказ, одн. 2 ос. кнажи 867: 16, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. кнажа 878: 21, 881: 2, дав. в. кн аж Аїр о у 862: 15, 864: 2, 871: 5, кнАЖДірю 868: 27, мин. ч. одн.
ч. 	наз. в. кнажикъ 869: 2, 918: 15 о
кънажь прикм. одн. ж. наз. в. кнажа 919: 2, с. наз. в. кнажє 933: 4
кънажити (пор. кънажити) 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. к касацію 858: 10 къна^ь 160 ім. ч. одн. наз. в. кна^ь 848: 26, 849: 7, 850: 7, 850: 10, 851: 1, 851: 27, 855: 20, 856: 3, 857: 25, 858: 1, 862: 16, 862: 22, 863: 2, 864: 17, 865: 2, 865: 13, 867: 23, 869: 23, 871: 9, 875:
24, 876: 8, 880: 5, 880: 20, 884: 27, 885: 10, 885: 16, 885: 21, 886: 15, 887: 5, 887: 7, 889: 19, 891: 15, 892:15,892:17,893:15,895: 13,895:23,896: 8,897:4,897:25,903: 7,903:16,906:8,909:2,909:4, 909:13,910:18,918:13,920:23,928:3,928:21,929:2,930:24,932:12,932:23,933: 8,933:17,933:
25, 934: 4,934: 27, 935: 4, 935: 9, 938: 4, 938: 7, 938: 9, кназь 925: 4, кн^ь 849: 9, 849: 11, 849: 24, 855: 18, 858: 7, 886: 11, кл. в. кнажє 879: 5, 889: 1, 910: 23, 913: 16, знах. в. закреслено [кна^ь] 879: 7, знах.-род. в. кна^а 848: 24, 855: 15, 860:15,862: 2, 864:4,872: 5, 884: 12, 884: 26, 889: 11, 891: 19, 896: 7, кн^а 849: 17, род. в. кна^а 848: 22, 861: 27, 862: 3, 869: 25, 881: 2, 895: 17, 903: З, 909: 7,928:1, дав. в. кна^ю 849: 2, 850: 21, 851: 10, 852:4, 857: 2, 864: 9, 875: 4, 876: 8, 889: 17, 891:9,891:11,903: 25,904:2,908:11,911:9,914: 7,928: 17,928:18,933:10,936:4,937: 8, кназю 927:20, кн^ю 886:17,897:21, кнл^оу! 859: 3, закреслено [кна^ю] 850:2, оруд. в. кна^ємь 852: 8, 857: 24,859: 23,870: 9,933: 26, кна^елл 870: 8, місц. в. кна^н 930: 19, мн. наз. в. 856: 18, 870: 14, 870: 15, 870: 25, 872: 6, 872: 8, 872: 10, 873: 10, 873: 20, 873: 23, 876: 22, 876: 28, 888: 10, 892: 10, 892: 20,893:14,897: 16, 897: 18, 897: 19, 898: 26, кїци 856: 25, знах. в. KHA^fc 868: 14, кна^и 872: 3, род. в. кнагин 872: 5, кна^Ьи 848: 27, дав. в. кна^емь 857: 23, 870: 24, 888: 5, 892: 6
кърмнтель 1 ім. ч. одн. наз. в. кормитель 921: 18
кърмнтн 1 дієсл. інф. кормити 893: 6


860
Граматичний покажчик до Волинського літопису
кърмитисА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. кормАчесь 894: 10
кърмла 1 ім. ж. одн. наз. в. коръмлА 924: 24
кърмъ ім. ч. одн. знах. в. кормъ 931: 11, 934: 17
къто 21 займ. наз. в. кто 849: 6, 854: 20, 861: 23, 874: 11, 879: 23, 880: 4, 881: 2, 893: 9, 894:
12, 904: 13, 910: 17, 914: 26, 930: 7, 934: 26, \то 932: 20, у спол. иже кто 914: 25, знах.-род. в.
кого 858: 24, род. в. 858: 23, у спол. кого то 914: 24, дав. в. комоу 879: 15, оруд. в. кимъ 860: 8
•л- 1 числ. кільк. знах. в. л 890: 27
Ллврентии 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. ллврентѣгд 867: 4
ледъ З ім. ч. одн. дав. в. ледови 881: 25, 893: 24, ледоу 893: 22
17
лежлти дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. лежю 900: 7, 3 ос. лежить 913: 4, 913: 22, 922: 17, мн. З ос. лєжать 877: 14, 913: 6, імперф. одн. З ос. лєжашє 905: 24,907: 25, лєжаша! 899: 15, аор. одн. З ос. лєжа 927: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. лежлціоу 914: 8, лежірю 901: 28 а
лсціи дієсл. аор. одн. З ос. лсже 850: 18, 917: 15, мн. З ос. лєгоша 877: 10
ли 17 част. ли 852: 11, 879: 11, 879: 11, 879: 12, 893: 9, 899: 23, 899: 26, 917: 5, 929: 16, 929: 17, 929: 28, 930: 1, 930: 28, 932: 6, ль 879: 11, 879: 12, 913: 24
либивыи 1 прикм. мн. ч. знах. в. либъівѢи! 893: 6
Липа топон. ж. одн. місц. в. липѣ 892: 16
литовьскыи 15 прикм. одн. ч. наз. в. литовьскии 858: 7,933:8, ж. наз. в. литовьскаіа 862: 4, знах. в. литовьскоую 855: 19, 868: 24, 874: 1, 910: 11, місц. в. литовьскои 858: 9, 858: 10, 858:
13, 860: 26, 861: 20, 869: 1, 871: 5, 878: 21
литьва 33 етнонім ж. одн. наз. в. литва 855: 9, 855: 12, 856: 8, 856: 13, 861: 17, 864: 3, 864: 16, 888: 27, 889: 6, 889: 16, 896: 17, знах. в. литвоу 857: 14, 861: 16, 863: 6, 864: 18, 872: 1, 876: 19, 876: 22, 888: 25, 890: 1, 891: 14, 933: 8, род. в. литвъі 888: 26, 889: 6, оруд. в. Литвою 859: 17, 891: 19, 933: 6, місц. в. литвѣ 862: 15, 864: 3, 867: 14, 867: 18, 869: 6, 879: З
ли\о 1 присл. ли\0 910: 23 а
лице ім. с. одн. знах. в. лице 923: 24, личе 919: 17, оруд. в. лицемь 920: 25
лицемѣрьныи 1 прикм. одн. ж. оруд. в. личемѣрною 921: 11
ловити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. лова 887: 6
ловъ 3 ім. ч. мн. знах. в. ловъі 905: 25, місц. в. ловѣхъ 890: 15, ловехъ 906: 5
о
ловьць ім. ч. одн. наз. в. ловечь 905: 26, 921: 5
ловьчии (а — ‘ловець’) ім. ч. одн. наз. в. ловчиі 932: 6
ловьчии (б — от ловьць) прикм. одн. с. знах. в. у знач. ім. ловчее 932: 9, 932: 13
лодиіа 3 ім. ж. мн. знах. в. лодьгд 879: 22, лодьѣ 885: 5, місц. в. лодыахъ 879: 14
Локътъко особ. ч. одн. наз. в. локотко 935: 8, знах.-род. в. локотка 934: 7
локъть 1 ім. ч. мн. род. в. локотъ 904: 8
ломоносыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. у знач, прізвиська володъслава ломоносаго 870:20
лотыгола 1 етнонім ж. одн. знах. в. лотъіголоу 896: 21
Лоукл 1 особ. ч. одн. наз. в. у знач. кл. в. лоукл 851: 21
лоукъно ім. с. дв. знах. в. лоукнѣ 932: 15 о
лоупити а дієсл. інф. закреслено [доупитн] 883: 13, імперф. мн. З ос. лоупА\оуть 883: 13, 893: 10


861
Граматичний покажчик до Волинського літопису
лоучд 1 ім. ж. мн. знах. в. лоучѣ 863: 15
Лоучьскъ 5 топон. ч. одн. знах. в. лоуческъ 905: 21, лоучєскь 849: 23, род. в. лоуцкл 908: 12, дав. в. лоуцкоу 908: 5, місц. в. лоуцки 908: 6
лоучьскыи 1 прикм. одн. ж. знах. в. лоуцкЪЛо 926: 7
лоучьшии Ł прикм. мн. ч. знах. в. лоутыігЬи 877: 8, лоутшии 934: 11
лъживъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. лживъ 921: 7
лъжь 1 прикм. одн. ч. наз. в. ложь 911: 22 о
Лъснл топон. ж. одн. род. в. лоснъі 876: 5, лыскы 876: 10
Лысьць 1 топон. ч. одн. дав. в. лшсцю 854: 27
Львовичь патронім ч. одн. наз. в. лвовичь 897:17,910:18, 911: 8, наз. в. (!) 888: 6, знах.- род. в. лвовичл 859: 5, род. в. 895: 18
львовъ (а — від імені Львъ) прикм. одн. ч. знах. в. лвовъ 890: 9, ж. наз. в. лвовд 890: 4, знах. в. лвовоу 894: 8, род. в. лвовы 871: 17, місц. в. лвов^ 894: 9, мн. ч. наз. в. 877: 23 а
Львовъ (б) топон. ч. одн. знах. в. лвовъ 849: 22, 894: 9, 900: З
Львъ особ. ч. одн. наз. в. левъ 849: 20, 868: 3, 868: 7, 868: 18, 870: 5, 870: 10, 870: 16, 871: 23, 872: 9, 872: 21, 873: 15, 876: 23, 881: 4, 881: 12, 881: 18, 881: 26, 882: 21, 888: 19, 889: 3, 889: 7, 889: 8, 891: 17, 892: 17, 893: 15, 895: 13, 897: 16, 898: 11, 898: 23, 899: 24, 900: 18, 902: 20, 912: 21, 930: 8, 930: 24, 935: 4, 935: 9, 935: 12, 935: 24, 936: 10, 936: 21, 937: 3, лево 882: 3, кл. в. лве 913: 16, знах.-род. в. лвл 849: 17, 868: 14, 873: 20, 874: 2, 882: 24, 936: 24, род. в. 868: 9, 872: 22, 912: 25, дав. в. львови 870: 26, 898: 8, лвови 868: 22, 872: 24, 876: 17, 888: 5, 892: 7, 898: 17, 929: 24, 931: 8, 936: 4, 936: 17, 936: 19, оруд. в. львомъ 871: 6, лволиь 848: 26, 849: 8, 849: 12, 849: 15, 857: 26, 874: 21, місц. в. лв"Ь 882: 16
льгосьрдъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. лсгоссрдъ 929: 2
ль^Ь пред. л^Ь 853: 21, 856: 14, 861: 9
льнъ 1 ім. ч. одн. род. в. лноу 932: 17
льсть 4 ім. ж. одн. знах. в. лесть 865: 20, 873: 15, 910: 22, 936: 11
Льстько особ. ч. одн. наз. в. льстько 882: 23, льстко 881: 12, 909: 4, лестько 881: 8, 890: 8, 896: 6, 897: 5, 909: 14, лсстко 889: 23, знах.-род. в. лестькд 881: 10, оруд. в. лестьколгь 883: 5, місц. в. л^стьіуЬ 934: 1
льстьковъ 1 прикм. одн. ч. род. в. лестьковл 896: 11
Льстько 1 топон. с. одн. місц. в. льстнѣ 925: 8
л^пльшн 1 пред. люпини 911: 5
л^пльшни 1 прикм. мн. ч. наз. в. ліпший 920: 7
лѣпо 1 пред. лѣпо 923: 17
Л^сии 1 особ. ч. одн. наз. в. л^сии 869: 15
л^ствицл 1 ім. ж. мн. знах. в. лествиц^ 852: 25
л^сти 1 дієсл. інф. л^сти 893: 8
лѣсъ 4 ім. ч. одн. дав. в. л^соу 887: 14, місц. в. лѣсѣ 855: 2, 882: 7, мн. місц. в. л^с^Х11 911: 1
лѣто ім. с. одн. знах. в. Л'Ьто 871: 16, 875: 16, 935: 1, лѣт 848: 20, 855: 9, 860: 13, 861: 19, 863: 13, 863: 25, 864: 1, 864: 2, 869: 5, 869: 6, 869: 22, 870: 1, 870: 7, 871: 4, 874: 15, 874: 16, 876: 14, 878: 20, 879: 1, 881: 1, 882: 23, 888: 1, 891: 26, 895: 17, 896: 1, 896: 17, 897: 12, 911: 8, 918: 17, 928: 3, 934: 1, 935: 4, 938: 3, род. в. л^тл 880: 20, л^т 863: 21, 896: 6, 897: 4, 914: 10, 937: 8, 938:


862
Граматичний покажчик до Волинського літопису
1, дав. в. лѣтоу 848: 19, 858: 6, 906: 7, 916: 12, місц. в. лѣтѣ 861: 25, мн. знах. в. лѢта 880: 22, 890: 8, лѣт 859: 8, 914: 8, род. в. лѣтъ 869: 2, лѣт 875: 28, 918: 15, мн. (!) род. в. лѣтъ 869: 13 лѣтописьць 1 ім. ч. одн. знах. в. лѣтописѣць 932: 22
любимый 1 прикм. одн. ч. наз. в. любимы 887: 1
2
любити дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. любацк 869: 19, дав. в. у знач. ім. ч. любаціимъ 925: З
Люблинъ топон. ч. одн. род. в. Люблина 852: 13, 865: 4, 878: 24, 890: 2, 908: 25, 910: 19, дав. в. лювлиноу 852: 13, 909: 27, 909: 28
2
ЛЮБЛНИЬСКЬІН прикм. одн. ч. знах.-род. в. люблниьского 865:15, ж. род. В. ЛЮБЛНИЬСКОИ 910: 19
люблниьць ім. ч. мн. наз. в. люблниьцн 909: 14, знах.-род. в. люблниѢць 889: 24
ЛЮБО (а) 5 пред. ЛЮБО 884: 5, 889: 3, 902: 26, 904: 12, 904: 21
любо (6) 1 спол. любо 879: 26
любо (в) 1 част. любо 891: 20
Любомль 10 топон. ч. одн. знах. в. любомль 905: 23, 907: 21, 909:18, род. в. любомла 899: 7, 899: 11, 899: 13, 908: 24, любомліа 899: 18, місц. в. любомлн 918: 16, 926: 9
2
любъ прикм. одн. ж. наз. в. люба 901: 7, с. наз. в. любо 930: 17
ЛЮВЪВЬИИКЪ 1 ім. ч. мн. наз. в. любовиици! (*люблииьци) 909: 6 1 ?
любы ім. ж. одн. знах. в. любовь 936: 22, род. в. любви 871: 17, оруд. в. любовью 907:
4, 907: 8, 908: 14, місц. в. лювви 867: 9, 869: 17, 871: 6, 871: 8, 871: 12, 875: 2, 880: 18
2
лювь (пор. любы) ім. ж. одн. знах. в. лювь 921: 8, оруд. в. лювью 921: 14
людне 41 ім. ч. мн. наз. в. людье 851: 6, 853: 13, 857: 9, 877: 14, 879: 26, 884: 4, 895: 20, 897: 10, 899: 3, 903: 23, 932: 4, 938: 7, 938: 10, наз. в. (?) І знах. в. (?) людне 891: 2, знах. в. люди 873:
1, 873: 3, 880: 7, 882: 10, 882: 25, 923: 7, 932: 4, люАИ 924: 6, людині 883: 15, людье! (*лодье) 885:
2, род. в. людии 854: 1, 854: 3, 854: 11, 867: 2, 882: 15, 884: 3, 895: 14, людїи 924: 9, люди! 882: 8, дав. в. людемъ 933: 3, людемь 870: 4, 914: 23, 933: 2, оруд. в. людми 873: 24, 879: 14, 903: 19, місц. в. людех 923: 25
лютъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. люта 894: 16
ладьскъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. ладь с ко у 858: З
ладьскыи 10 прикм. одн. ч. оруд. в. ладьскнмь 857: 24, ж. знах. в. ЛАДЬскоую 852: 17, 894: 1, 895: 5, род. в. ладьскои 899: 23, місц. в. 881: 3, 881: 13, 911: 7, мн. ч. наз. в. ладьсцѢи 881: 9, ж. наз. в. ладьскыи 936: 9
53
ла\ъ ім. ч. одн. наз. в. ла\ъ 853: 13, 908: 25, знах.-род. в. ла\а 853: 13, мн. наз. в. лахове 864: 27, 866: 1, 866: 3, 867: 7, лаховѢ 864: 22, 865: 10, 865: 20, 865: 27, 866: 15, 867: 1, 882: 13, 882: 19, 885: 27, 890: 9, 909: 28, 910: 24, наз. в. (!) 865: 3, знах. в. лахъі 878: 22, 881: 16, 884: 15, 890: 17, 892: 11, 893: 4, 893: 13, 894: 26, 897: 23, 898: 25, лахы 850: 4, 855: 9, 864: 4, 933: 7, 933: 18, ліахъі 892: 1, род. в. лаховъ 850: 5, 853: 5, 885: 26, 890: 12, 902: 5, дав. в. лахомъ 936: 1, оруд. в. лахъі 870: 7, 887: 15, лахы 885: 11, 933: 5, місц. в. лахохъ 895: 10, 895: 25, 899: 21, 902:
5, 902: 19, лахох 879: 2, 883: 12
мало 1 присл. мало 914: 10
малъ прикм. одн. ч. знах. в. малъ 882: 2, род. в. у знач. ім. мала 854: 9, 855: 5, 871: 22, 882: 25, 905: 13, 918: 23, 931: 22, 938: 10, ж. наз. в. 855: 25, 860: 7, 910: 24, 913: 18, с. наз. в. мало 935: 16, знах. в. 862: 6, 867: 4, 935: 11, у знач. ім. 896: 25, 899: 4, 932: 2


863
Граматичний покажчик до Волинського літопису
□
малый j прикм. одн. ч. знах. в. малый 916: 20, дв. місц. в. малою 926: 16, мн. оруд. в. малъімъі 935: 18
ЛЛ.амъшѢи 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. мамъшѢіа 876: 20
МАНАСТЫрь ім. ч. одн. знах. в. МАНАСТЫрь 859: 7, 859: 16, 867: 19, 868: 19, 904: 3, 925: 32, род. в. МАНАСТЫрА 868: 17, місц. в. МАНАСТЫри 859: 8, МАНАСТЪірѣ 867: 21, мн. знах. в. МАНАСТЫрА 921: 13, 921: 15
ЛЛ-АриіА 3 особ. ж. одн. род. в. мрьгл 903: 6, 903: 15, 922: 14
Млрколть 1 особ. ч. одн. наз. в. МАрколть 868: 13
ЛІАркъ 1 особ. ч. одн. наз. в. МАркъ 899: 11
мати 8 ім. ж. одн. знах. в. МАтерь 890: 20, мтрь 856: 6, 905: 1, 937: 7, род. в. МАтери 914: 21, 917: 9, мтри 901: 18, мн. наз. в. МАтери 854: 19
Л/іатѢи 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. matnia 896: 13
медвѣдь 1 ім. ч. одн. дав. в. медвѣдеве! 905: 27
медвѣжии 1 прикм. одн. ж. род. в. у скл. топон. ЛЛѢдвѣжьеи голови 896: 22
медоушьникъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. у знач, прізвиська Стспана ЛЛедоушникА 855:23
медъ 1 ім. ч. одн. род. в. медоу 932: 15
межи 8 прийм. з оруд. в. межи 858: 3, 859: 16, 864: 21, 871: 7, 873: 15, 883: 2, 892: 5, 895: 1
межоу 1 прийм. з оруд. в. межю 894: 6
Мельникъ 3 топон. ч. одн. род. в. мѢлника 884: 11, дав. в. мѣлникоу 884: 10, місц. в. мѣлницѣ 911: 17
Мєльница (пор. Мельникъ) топон. ж. одн. род. в. мѣлницѣ 856:1, місц. в. І Мельникъ топон. ч. одн. місц. в. 891: 16
Мемнонъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. мємнона 912: 22 о
Меньгоутимерь особ. ч. одн. наз. в. менгоутимерь 872: 1, дав. в. меньгоутимереви 871:25
мстати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. меч а 851: 26
мечь 1 ім. ч. одн. знах. в. мѣчь 897: 13
микоулинъ 1 прикм. одн. ч. місц. в. микоулинѣ 892: 26 □
миловати J дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. милоуешь 918: 6, аор. одн. 1 ос. милова\ъ 901:14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. милоуіА 921: 24 о
милостивъ прикм. одн. ч. наз. в. млетвъ 920: 22, 921: 22
милостивый 1 прикм. мн. ч. наз. в. у знач. ім. млетвии 915: 20 о
милостыни ° ім. ж. одн. наз. в. милостини! 915: 18, знах. в. лклетню 914: 22, род. в. лклстна 915: 15, дав. в. млетни 921: 13, оруд. в. млетнею 921: 21, 924: 20, мн. знах. в. млстна 915: 1, мн. (?) наз. в. 915: 13
Q
милость ° ім. ж. одн. наз. в. млеть 915: 18, знах. в. 875: 25, 915: 4, род. в. млети 915: 5, оруд. в. млетью 876: 1, 890: 16, 906: 14, 906: 22
милъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. у знач. кл. в. мила 901: 13
мнлын прикм. одн. ж. наз. в. у знач. кл. в. мнлаіа 885: 22, знах. в. милоую 862: 1, с. наз. в. милое 885: 17
милѣи 1 прикм. одн. ж. наз. в. милѣе! 862: 12
мимо прийм. із знах. в. мимо 864: 5, 872: 11, 878: 5, 887: 3, 892: 14


864
Граматичний покажчик до Волинського літопису
Мина 1 особ. ч. одн. род. в. мины 918: 18
минегд 1 ім. ж. дв. знах. в. мѣнеи 926: 27
ЛЛіинтєла 1 особ. ч. одн. наз. в. минтєла 870: 25
миноути 6 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. минеть 899: 17, аор. мн. З ос. миноушд 892: 26, акт. дієпр. мин. ч. одн. с. дав. в. миноувшоу 858:6, минувшему 848:19, мн. дав. в. миноувшимъ 877: 5, миноувшим 899: 18
Минъдовговаіа 1 по чоловікові ж. одн. наз. в. миндовговага 859: 21
минъдовговъ 6 прикм. одн. ч. знах. в. миндовъговъ 861: 1, знах.-род. в. миндовгова 860: 10, род. в. 861: 26, с. дав. в. миндовговоу 860: 22, місц. в. миндовговѣ 860: 22, мн. ч. наз. в. миндовгови 861: 8
Минъдовгъ (Mindaugas) особ. ч. одн. наз. в. миньдовгь 858: 8, миндовгъ 855: 17, 859: 18, 859: 24, 859: 27, 860: 14, знах.-род. в. миндовга 860: 6, 860: 9, 860: 11, 860: 20, род. в. 855: 10
миръ (а — ‘спокій’) ім. ч. одн. знах. в. миръ 871: 1, 933: 4, 933: 11, 936: 23, род. в. мирА 870: 27, 880: 16, 918: 1, місц. в. мирѣ 871: 2, 923: 27
миръ (б — ‘усесвіт’) 1 ім. ч. одн. дав. в. мироу 923: 18 о
мирьникъ ім. ч. мн. наз. в. мирници 849: 5, 849: 19
Михайло особ. ч. одн. наз. в. михаило 895: 18, знах.-род. в. Михаила 862: 13, род. в.
Михаила великого 868: 12, Михаила вєликаго 868: 27
Михаиловичь 1 патронім ч. одн. наз. в. михаиловичь 887: 2
младъ 1 прикм. одн. ч. дав. в. млАДОу 895: 19
МОВЬНИЦА 1 ім. ж. одн. род. в. мовнича 861: 10
МОИ 87 займ. одн. ч. наз. в. мои 851: 22, 864: 19, 867: 22, 867: 23, 874: 12, 900: 7, 902: 20, 902: 22, 908: 17, 912: 5, 912: 15, 913: 3, 913: 22, 915: 7, 929: 11, 930: 11, 930: 15, 930: 27, мої 911: 14, у знач. кл. в. мои 874: 9, 883: 27, 891: 18, 898: 18, 902: 11, 902: 15, 902: 22, 904: 15, 906: 12, 906: 20, 906: 24, 906: ТІ, 907: 7, 911: 10, 912: 9, 913: 8, 917: 1, 919: 24, 920: 4, 929: 27, 930: 3, 930: 13, мои! (*ми) 929: 27, род. в. моего 851: 22, 898: 21, моег 901: 3, дав. в. моемоу 912: 4, оруд. в. моимъ 906: 20, місц. в. моемь 900: 10, 903: 24, 904: 10, 904: 14, 904: 18, 905: 19, 912: 10, 917: 5, моем 900: 21, ж. наз. в. М0А 904: 10, 913: 5, у знач. кл. в. моїа 885: 22, моа 901: 13, знах. в. мою 864: 14, 874: 11, 898: 2, 903: 24, 906: 24, 906: 25, 917: 1, 917: 7, род. в. моее 911: 13, моеи 864: 13, 904: 18, дав. в. 903: 21, 904: 21, 921: 23, с. знах. в. моє 917: 2, 932: 21, у спол. в мое мѣсто 874: 12, оруд, в. моимъ 930: 11, місц. в. моемь 902: 18, одн. (!) с. (!) наз. в. моє 879: 26, мн. ч. наз. в. мои 849: 5, 849: 19, 884: 4, знах. в. моє 900: 9, мои 901: 16, с. знах. в. моа 900: 10, род. в. моихъ 900: 15 *7 а—■ а—■ g а
молитва ' ім. ж. одн. наз. в. млтва 928: 29, знах. в. млтвоу 918: 7, мн. знах. в. млтвы 926: 29, оруд. в. молитвами 903: 5, млтвами 903: 15, 917: 8, 917: 13
З «
молитвьникъ ім. ч. одн. знах. в. млтвеникь 926: 1, млтвеник 926: 31, род. в. М0ЛИТВЄНИКА 926: ЗО
молити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. моли 923: 24
молитиса дієсл. імперф. одн. З ос. молашєса 916: 24, молашєтьса 867: 12
молодъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. молодъ 857: 8
молодый 4 прикм. одн. ч. оруд. в. молодымъ 930: 12, мн. ч. наз. в. молодий 919: 7, 933: 15, род. в. молодых 928:25
МОНАСТЫРЬ (пор. МАНАСТЬірь) ІМ. Ч. ОДН. МІСЦ. В. МОНАСТЪІрѢ 868: 12, МОНАСТЬірѢ 937:11


865
Граматичний покажчик до Волинського літопису
о
монисто ім. с. одн. знах. в. монисто 927: 5, мн. знах. в. мониста 914: 20
морс 1 ім. с. одн. наз. в. морс 896: 2
морозъ ім. ч. одн. род. в. моро^А 894: 15, мн. наз. в. MOpO^fc 873: 6 и
моръ ім. ч. одн. наз. в. моръ 895: 10, оруд. в. моромъ 895: 25
морьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. морьскш 863: 28
о
мостъ ім. ч. одн. наз. в. мостъ 853: 16, дав. в. мостоу 853: 21
мостъкъ 1 ім. ч. одн. род. в. мостка 853: 18
мочи 22 дієсл. інф. мочи 860: 8, 898: 15, теп. ч. одн. 1 ос. могоу 874: 9, 899: 8, 911: 24, 917: 5, мн. 1 ос. можемъ 889: 2, можсмь 920: 13, 928: ЗО, 934: 15, імперф. одн. З ос. можашс 860: 6, 927: 25, можешс! 916: 22, мн. З ос. можА\оу 853: 15, аор. одн. З ос. може 859: 13, 867: 17, мн. 1 ос. могохомъ 869: 8, 3 ос. могоша 878: 13, 882: 13, 893: 20, особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. З ос. без зв’язки шльнъі моглъ 900: 10, моглъ шльнъі 905: 18
мочьно 4 пред. мочно 871: 20, 878: 13, 935: 13, 935: 14
7
моціьно пред. моірно 850: 12, 851: 9
моудрость 1 ім. ж. одн. оруд. в. моудростью 922: 25
моудрыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. моудръіи 862: 23
Моудѣико 1 особ. ч. одн. наз. в. моудѣико 870: 26 о
моужь ім. ч. одн. наз. в. моужь 921: 24, знах.-род. в. моужА 876: 2, дав. в. моужю 915: 19, мн. наз. в. моужи 854: 18, 918: 23, 920: 7, 920: 17, знах. в. моужѣ 934: 11
моужьскъ 1 прикм. одн. ч. знах. в. моужсскь 854: 25
моужьскы 1 присл. моужсскъі 887: 20
моужьство ім. с. одн. наз. в. моужьство 921: 25, знах. в. 862: 7, 867: 5, 935: 11, оруд. в. моужьствомъ 890: 14
7
моужьствьныи прикм. одн. с. наз. в. моужсствсное 922: 16, оруд. в. моужсствснмь 887: 24
моучсникъ^ ім. ч. одн. род. в. мчнка 926: 11,мчнка! 916:18, дв. наз. в. мчнка 926: 23, мн. род. в. мчнкъ 917: 9, мчнкь 926: 26
мълвити ЗО дієсл. інф. молвити 850: 9, 851: 10, 851: 19, 860: 1, 868: 19, 884: 21, 885: 22, 889: 16, 899: 5, 900: 6, 901: 9, 909: 13, молви™ 912: 3, у скл. майб. I одн. 3 ос. имсть молвити 851: 15, теп. ч. одн. 2 ос. молвишь 905: 2, 3 ос. молвить 864: 17, 884: 22, 909: 3, 909: 25, 913: 2, молвить! 885: 2, мн. 3 ос. молъвать 892: 24, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. ссь... молвилъ 929: 14, 3 ос. без зв’язки молвилъ 852: 11, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки молвили 852: 11, наказ, одн. 2 ос. молви 851: 11, 898: 22, акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. молвАіримъ 910: 23, мин. ч. одн. ч. наз. в. молвивъ 851: 22, 851: 25
мъного 3 присл. много 867: 15, 889: 26, 913: 13, 916: 9, 936: 11
мъногоплодьн'Ь 1 присл. многоплоднѣ 924: 17
мъногоіѵЬньныи 1 прикм. мн. род. в. мнѵигоцѣнных 927: 29
мъногъ 3^ прикм. одн. ж. знах. в. многоу 892: 1, 892: 12, с. наз. в. у знач. ім. много 848: 27, 848: 28, 922: 1, 936: 20, знах. в. мног 915: 16, у знач. ім. много 855: 16, 856: 3, 858: 21, 862: 14, 864: 8, 865: 5, 872: 5, 880: 14, 883: 14, 886: 8, 891: 23, 910: 28, 913: 24, мн. ч. наз. в. мно^и 873: 23, у знач. ім. 886: 4, знах. в. многъі 882: 19, многы 849: 13, 871: 6, 876: 3, мниты 925: 5, многи 862: 23, 908: 22, 921: 15, у знач. ім. 866: 3, 896: 11, ж. знах. в. мншгы 926: 9, многи 902: 7, 916: 3, с. знах. в. многл 869: 12, много! 880: 23


866
Граматичний покажчик до Волинського літопису
мъногыи прикм. одн. с. знах. в. многое 890: 6, оруд. в. многимъ 916: 9, мн. ч. наз. в. множин 897: 18, 910: 24, 935: 22, ж. знах. в. многьіа 920: 2, многые 914: 26, многии 908: 1, с. знах. в. мнитАА 927: 17, знах.-род. в. у знач. ім. ч. многих 867: 2, род. в. у знач. ім. ч. многъіх 887: 22, місц. в. многихъ 935: 11
мъножьство ім. с. одн. наз. в. множьство 854: 3, 854: 12, 891: 4, 894: 22, множество 863: 27, 893: 13, 895: 11, 920: 16, 933: 15, знах. в. множьство 878: 25, 889: 14, 890: 3, 890: 6, 893: З, 897: 2, 916: 2, множество 861: 22, 886: 8, 936: 14, 937: 5, мноство! 882: 15, оруд. в. множьством 884: 10, множествомъ 886: 15, 897: 3, 911: 3, 936: 18, місц. в. множьствѣ 888: 4
ллы 26 займ. наз. в. лѵы 862: 14, 879: 10, 879: 12, 889: 18, 890: 21, 894: 24,906: 6, мы 910: 5, 910:9,916:11,928:20, знах. в. нъі 879: 8,889:18,894:17,894:18, знах.-род. в. насъ 889:17,894: 20, 897: 12, род. в. 879: 8, дав. в. намъ 879: 9, 909: 15, 910: 7, ны 920: 8, 920: 15, оруд. в. нами 864:21,884: 25 О
мыслити дієсл. імперф. одн. З ос. мъішлашсть 860: 5, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. МЫСЛА 875: 7 п
мысль ім. ж. одн. знах. в. мысль 875: 3, мьсль! 937: 9
МЫТИСА 1 дієсл. супін мъггьса 861: 11
мыто 1 ім. с. одн. оруд. в. митом 903: 23
мьздоимьць 1 ім. ч. одн. наз. в. мьздоимѣць 921: 6 о
мьнихь ім. ч. мн. род. в. мниховъ 910: 2, дав. в. мнихомъ 910: 13
мьнишьскыи прикм. одн. ч. знах. в. мнискии 859: 4, 867: 12
мьньшии 1 прикм. одн. ж. дав. в. меншеи 921: 23
мьнѣти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. мна (*помна?) 862: 8
мьртвъ $ прикм. одн. ч. наз. в. мертвъ 909: 5, мртвъ 909: 14, ж. наз. в. мртвА 859: 26, мн. ч. наз. в. мртвѣ 878: 10, у знач. ім. мртви 886: 5 ■
мьртвыи прикм. одн. ч. оруд. в. у знач. ім. мртвъімъ 914: 1, мн. оруд. в. у знач. ім. ч. мртвъіми 853: 20
мьстиславль ? прикм. одн. ч. наз. в. мьстиславль 877: 21, 881: 20, 907: 17, мьстиславль 935: 5, ж. знах. в. мьстиславлю 901: 7, 907: 17, мн. ч. наз. в. мьстиславлѢ 877: 23
Мьстиславъ особ. ч. одн. наз. в. мьстиславъ 870: 10, 870: 19, 872: 9, 873: 8, 873: 20, 876: 23, 876: 28, 877: 6, 878: 14, 881: 20, 881: 28, 892: 13, 893: 16, 897: 17, 898: 16, 899: 25, 900: 25, 901: 26, 902: 14, 904: 22, 907: 10, 928: 3, 929: 2, 930: 18, 932: 1, 932: 12, 932: 23, 933: 19, 933: 23, мьстиславь 877: 25, 922: 18, мьстислав 898: 5, 901: 23, 902: 8, 902: 24, 905: 19, 907: 5, 907: 14, 908: 12, 908: 20, 912: 13, 931: 6, 931: 20, 932: 8, кл. в. мьстиславє 902: 23, 904: 16, знах.-род. в. мьстислава 900: 1, 901: 11, 905: 15, 912: 12, род. в. 873: 16, 902: 28, 928: 1, дав. в. мьстиславоу 870: 27, 876: 17, 888: 5, 892: 8, 898: 1, 898: 10, 900: 13, 903: 10, 906: 18, 906: 21, 906: 26, 907: 19, 908: 6, 912: 3, 928: 26, 930: 16, 930: 17, 930: 22, 931: 3, 931: 18, 933: 10, 933: 17, 937: 8, оруд. в. мьстиславомъ 911: 25, 923: 22, 933: 26, місц. в. мьстиславѢ 924: 5
мьсть 1 ім. ж. одн. знах. в. мьсть 891: 20
мѣдьныи 1 прикм. одн. ж. наз. в. мѢдснаа 926: 34
мѢданыи 1 прикм. мн. ж. знах. в. мѣдАные 927: 6
мѣстичь ім. ч. мн. наз. в. мьстичѣ 934: 25, знах. в. мѣстичѣ 905: 9
мѣсто ім. с. одн. наз. в. мѣсто 866: 18, 885: 17, 908: 8, знах. в. 876: 6, 876: 7, 876: 10, 934: 19, у спол. в мое мѣсто 874: 12, у скл. прийм. в... мѣсто 938: 11, во... мѣсто 870: 1, 906:


867
Граматичний покажчик до Волинського літопису
12, мѣсто 849: 10, 899: 10, род. в. мѢста 875: 26, дав. в. мѣстоу 877: 4, місц. в. мѣстѣ 908: 7, 925:7
мѢсаць ? ім. ч. одн. род. в. мсцд 918: 17, 919: 19, 927: 24, 927: 24, 927: 31, 932: 25, дв. знах. в. 926: 25
7
масо ім. с. одн. наз. в. масо 916: 14, 917: 17
матєжь 4 ім. ч. одн. наз. в. матєжь 859: 14, 863: 19, 863: 25, 911: 6
матьль 1 ім. ч. одн. оруд. в. матлємь 853: 7
•н • 1 числ. кільк. знах. в. н 904: 7
нд 154 прийм. із знах. в. нд 849: 17, 849: 17, 850: 8, 850: 18, 852: 1, 852: 16, 852: 27, 853: 1, 855: 6, 855: 9, 855: 13, 855: 14, 855: 19, 856: 6, 856: 6, 856: 7, 856: 14, 858: 21, 859: 19, 860: 14, 860: 15,860:16,861:4,862:4,862:14,864:4,864:4,864:17,864: 20,866:1,866:24,867:20,868:2,868: 14, 870: 14, 871: 21, 871: 26, 872: 15, 873: 20, 873: 23, 876: 18, 876: 21, 876: 22, 877: 6, 877: 10, 877: 16, 878: 1, 878: 22, 879: 7, 879: 7, 879: 17, 879: 19, 880: 5, 880: 6, 880: 11, 880: 13, 881: 16, 881: 23, 882: 23, 883: 8, 883: 8, 883: 9, 883: 24, 883: 25,884:4,885: 20, 885: 27, 886: 12, 887:11, 887: 17, 888: З, 888: 25, 889: 6, 889: 12, 889: 19, 889: 21, 890: 1, 890: 21, 890: 25, 891: 13, 891: 16, 892: 1, 892: 9, 892: 11, 892:19, 892: 27, 894: 8, 894: 9, 894: 9, 894: 17,894: 20, 894:24,895:2, 896:18,896: 21, 896: 27, 896: 27, 897: 12, 897: 22, 899: 1, 900: 2,900: 6, 900: 16, 902: 8, 902: 11, 903: 23, 903: 24, 905: 16, 905:25,906: 6,906:19,906: 19,908: 2,910: 3,910: 22,912: 26,914:10,914:11,916:11,916: 24,917: 1, 917: 2, 917: 21, 917: 24, 918: 8, 918: 18, 918: 21, 919: 20, 920: 22, 921: 15, 921: 16, 922: 26, 923: 8, 925: 11, 926: 22, 927: 3, 927: 5, 928: 4, 928: 29,929: 18, 930: 21, 931: 1, 932: 9, 932: 13, 932: 24, 933: 18, 933: 18, 934: 7,935: 10, 936: 4, 936: 8, 936: 21, у скл. числ. третьи нд дєсать 895: 15, сидим нд дєсать 896: 5
НА 75 прийм. з місц. в. НА 850:8,850:17, 852: 2, 853:14,854: 21,854: 23,854: 24,855: 2,859: 16, 859: 16, 862: 9, 863: 13, 868: 10, 868: 11, 871: 10, 874: 27, 874: 27, 875: 10, 875: 12, 876: 11, 877: 14, 877: 18, 878: 9, 878: 10, 881: 11, 881: 14, 885: 3, 886: 4, 887: 6, 887: 15, 888: 8, 889: 25, 890: 15, 890: 15,892:16, 892: 22,893:23, 894:2, 894:9, 899: 9,899: 21,900: 13,901: 26,902:17, 904: 7,904: 16, 905: 4, 906: 5, 910: 2, 914: 13, 915: 18, 916: 22, 918: 27, 920: 5, 922: 11, 922: 15, 923: 20, 925: 2, 925: 7,926: 19,926: 23,926: 31,927: 1, 927:4,928: 19,929: 8,929:19,930: 6,930: 6,930: 7,931:16, 931: 26, 932: 10, 932: 20, 932: 24
набъд'Ьтн 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. набда 921: 13
НАБЪр^Ѣ 1 присл. НАБОр^Н 909: 8
навєсти 1 дієсл. аор. одн. З ос. навєдє 894: 17
Ндворотъ 1 топон. ч. одн. род. в. ндворотА 865: 22
НАвходоносоръ 1 особ. ч. одн. дав. в. вьходъносороу! 915:6 о
нагъ прикм. одн. ч. наз. в. нагъ 877: 21, мн. ч. знах. в. нагы 894: 14
нагын прикм. мн. ч. знах. в. у знач. ім. нагьііа 915:10, дав. в. у знач. ім. ч. нагимъ 924: 23 надежа 1 ім. ж. одн. наз. в. надеже! 901: 5
надъ прийм. з оруд. в. надъ 876: 10, 913: 8, 928: 8, 937: 10, над 882: 18, 892: 3, 900: 27, 913: 24, 919: 7, 919: 10, 920: 16, надо 900: 17
НАдѢіАТИСА 4 дієсл. ТЄП. Ч. ОДН. 1 ОС. НАДѢЮСА 906: 19, імперф. ОДН. З ОС. НАдѢіАШЕТЬСА 855: 21, мн. З ос. НАдѣ[А\оутьс 892: 20, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. надѢючесь 879: 6
назадъ 13 присл. назадъ 860: 17, 860: 19, 865: 13, 882: 21, 882: 26, 888: 17, 890: 4, 890: 11, 893: 24, 894: 8, 895: 8, 898: 26, 930: 20
на^адѢ присл. на^адѢ 866: 15, 882: 6


86S
Граматичний покажчик до Волинського літопису
НА^АОутрие 1 присл. НА^АВЬТр^С 931: 14
НА^нлменовдти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. НА^НАлиноуїА 850: 25
наипачє 1 присл. найвищ. ст. наипачє 920: 6
2
найти дієсл. інф. найти 909: 8, аор. одн. З ос. наидє 909: 12
наконьць 1 присл. на кон^чь 894: 20
Нальціани топон. ч. мн. род. в. нальціанъ 859: 24, місц. в. НАЛЬфАНЄХЬ 863: 10
НАЛЬфАНЬСКШИ 1 прикм. ОДН. Ч. Оруд. В. НАЛЬфАНЬСКИЛЛЪ 859: 23
налѵЬстьникъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. налгЬстника 922: 19
налѵѢстьныи 2 прикм. одн. ж. знах. в. нллгЬстноую 927: 1, 927: 4
НАПСредЪ 1 присл. НАП€р€ДЪ 884: 17
НАПЄредь присл. НАПЄрєдь 849: 25, 852: 27, 873: 13
2
напитиса дієсл. наказ, мн. 1 ос. напимса! 868: 20, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. напивса 868: 16
НАПОллинАТИСА дієсл. аор. одн. З ос. напоминаса 889: 25
напълнити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. наполнснъ 921: 12
напьсати 1 дієсл. аор. одн. 1 ос. напсахъ 903: 11 о
НАрЄфи ° дієсл. аор. одн. З ос. НАрчє 925: 8, НАрчє 876: 12, НАрчє! (*нє рче) 898: 23, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. НАрскдъ... вашєть 862: 17, 863: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. НАрекъ 933: 24, пас. мин. ч. одн. ч. дав. в. ндрченомоу 927: 21, с. наз. в. НАрчєно 919: 25
НАрЄфисА 1 дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. НАрєкоутьсА 875: 20 п
НАрицАТН L дієсл. пас. дієпр. теп. ч. одн. ч. род. в. ндр^цдслхдго 897: 24, с. місц. в.
НАрицАЄЛгЬм 925: 7
НАрИЦАТИСА 2 ДІЄСЛ. ТЄП. Ч. ОДН. З ОС. НАр^ЧАЄТЬСА 863: 16, імперф. МН. З ОС. НАр^ЧАХ^ТЬСА 866: 20
НАръвь 2 топон. ж. одн. знах. в. НАровь 879: 17, дав. в. ндрови 879: 17
НАрАдити дієсл. аор. дв. З ос. НАрАДИСТА 889: 4, наказ, одн. 2 ос. НАрАДИ 885: 2, 931:10, 931: 12, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. НАрАДИВЪ 884: 6
НАрАДИТИСА 1 ДІЄСЛ. аор. ОДН. З ОС. СА НАрАДИ 885: 6
2
наражати дієсл. інф. нлрАЖАТИ 891: 13, 936: 6
НАрАЖАТИСА 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. ндрАЖАИСА 885: 2
НАрАЖИВАТИ 1 ДІЄСЛ. Інф. НАрАЖИВАТИ 883: 24
насажєниє 1 ім. с. одн. наз. в. насажєниє 875: 21
НАСИАие 1 ім. с. одн. знах. в. насильє 893: 1
наслажєниє 1 ім. с. одн. знах. в. наслажєниє 917: 27
НАСЛІДИТИ 1 дієсл. особ. дієпр. ОДН. Ч. у СКЛ. ПЛЮСКВ. ОДН. 2 ОС. БАШЄ... НАСЛАДИЛЪ 920:11
наставити 1 дієсл. аор. одн. З ос. настави 868: 2 о
нлетлвьникъ ім. ч. одн. наз. в. наставникъ 867: 26, кл. в. наставничє 924: 18
2
НАСТАТИ ДІЄСЛ. акт. дієпр. МИН. Ч. ОДН. Ж. дав. В. НАСТАВШИ 916: 13, С. дав. В. НАСТАВШОу 906:7
НАСЫфАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. НАСЫфАіА 915: 11


869
Граматичний покажчик до Волинського літопису
нлсшфАТИСА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. с. знах. в. насьіціааса 923: 24
НАОутриіА 2 присл. нлоутрѣіА 919: 2, 935: 19
начало 1 ім. с. одн. наз. в. начало 928: 1
начальникъ 1 ім. ч. мн. наз. в. началницѢ 931: 24
начати дієсл. аор. одн. З ос. нача 848: 23, 850: 2, 850: 9, 850: 11, 850: 16, 850: 24, 851: 10, 851: 18, 857: 8, 857: 17, 858: 11, 858: 12, 858: 14, 858: 19, 858: 20, 859: 1, 859: 28, 860: 25, 861: 7, 861: 19, 861: 27, 863: 8, 863: 9, 867: 18, 869: 6, 870: 1, 870: 5, 871: 24, 875: 4, 875: 26, 876: 8, 877: 13, 883: 24, 885: 21, 889: 19, 897: 26, 899: 5, 899: 22, 900: 6, 902: 3, 909: 2, 909: 4, 909: 13, 913: 2, 914: 9, 914: 11, 916: 13, 917: 16, 928: 11, 928: 24, 930: 16, 932: 26, 935: 12, 936: 5, 938: 11, начать 877: 21, 901: 9, дв. З ос. начаста 875: 2, 880: 17, 883: 1, 887: 20, 891: 12, мн. З ос. начаша 852: 17, 852: 25, 854: 6, 854: 9, 856: 15, 856: 20, 867: 9, 868: 15, 868: 20, 872: 7, 872: 18, 876: 28, 878: 2, 878: 12, 882:
7, 882: 17, 885: 20, 886: 3, 886: 5, 889: 13, 889: 16, 891: 2, 891: 3, 896: 1, 908: 19
нашь займ. одн. ч. наз. в. нашь 928: 21, 934: ТІ, у знач. кл. в. 924: 18, дав. в. НАшеллоу 875: 17, с. наз. в. нашс 920: 14, мн. ч. наз. в. наши 910: 7, ж. наз. в. нашѢ 872: 25, наши 928: 31, род. в. нашихъ 894: 18, 897: 14, оруд. в. нашила 873: 2
НАШЬСТВИб 1 ім. с. одн. род. В. НАШЄСТВЇА 924: З
наѢздъ 1 ім. ч. одн. род. в. наѢзда 885: 25
не 206 част. не 849: 6, 849: 9, 850: 7, 850: 12, 851: 5, 851: 9, 851: 24, 852: 6, 852: 22, 853: 5, 853: 15, 854: 20, 854: 26, 855: 4, 855: 21, 855: 24, 856: 14, 858: 15, 858: 23, 859: 11, 859: 12, 859: 13, 860: З, 860: 6, 860: 18, 862: 6, 862: 8, 863: 20, 864: 15, 864: 18, 864: 24, 865: 12, 865: 21, 866: 7, 866: 16, 866: 22, 867: 4, 867: 5, 867: 14, 867: 17, 868: 8, 868: 9, 868: 21, 869: 5, 869: 8, 870: 11, 870: 12, 870: 15, 870: 22, 871: 7, 871: 11, 871: 12, 872: 14, 873: 8, 873: 24, 874: 1, 874: 9, 874: 23, 876: 23, 877: 11, 878: 5, 878: 13, 878: 16, 878: 17, 879: 8, 880: 3, 880: 3, 880: 16, 881: 2, 881: 3, 881: 5, 882: 2, 882: 8, 883: 10, 884: 19, 885: 13, 885: 15, 886: 2, 886: 19, 886: 25, 887: 9, 887: 16, 887: 18, 888: 8, 889: 6, 889: 7, 889: 27, 891: 10, 891: 18, 891: 21, 892: 25, 893: 1, 893: 7, 893: 19, 893: 20, 893: 26, 894: 3, 894: 7, 894: 10, 894: 11, 894: 25, 895: 3, 895: 6, 895: 24, 895: 27, 896: 20, 896: 23, 900: 22, 900: 27, 901: 15, 902: 18, 904: 11, 904: 12, 904: 17, 904: 19, 904: 23, 905: 18, 905: 22, 906: 1, 906: 4, 908: 6, 908: 26, 909: 21, 910: 1, 910: 6, 910: 20, 910: 28, 911: 5, 911: 21, 911: 22, 911: 23, 912: 6, 912: 7, 912: 10, 913: 8, 913: 14, 913: 15, 913: 17, 914: 2, 914: 2, 914: 3, 914: 4, 914: 5, 914: 12, 916: 22, 917: 5, 917: 15, 917: 19, 918: 3, 920: З, 920: 13, 921: 6, 921: 7, 921: 8, 921: 11, 921: 17, 921: 25, 922: 2, 922: 20, 922: 22, 923: 4, 923: 20, 924: 14, 927: 8, 927: 10, 927: 23, 927: 25, 928: 4, 928: 20, 929: 3, 929: 8, 929: 8, 929: 15, 929: 18, 929: 22, 930: 3, 930: 5, 930: 9, 930: 11, 930: 13, 930: 26, 930: 28, 931: 4, 931: 4, 931: 16, 931: 26, 932: 10, 934:
8, 934: 14, 934: 16, 934: 25, 935: 2, 935: 10, 935: 14, 935: 16, 935: 21, 936: 8, 936: 10, 936: 15, 937: З, нѣ 883: 12, 924: 16, зайве не 906: 16, 935: 2, закреслено [не] 863: 16, 868: 8
невесьнын 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. нвснаіа 922: 8
Невль 1 топон. ч. одн. род. в. нєбла 856: 8
нево ім. с. одн. знах. в. нево 918: 8, нво 916:24,917: 24, мн. місц. в. нвсехъ 922:11, нвсѣх 925:2
нєвола ім. ж. одн. оруд. в. неволею 874:17, 881: 21, 893: 14,904: 20, місц. в. неволѣ 892: 10
невѣрие 1 ім. с. одн. род. в. невѣръгд! 924: 16
невѣрьнъ 1 прикм. мн. ч. наз. в. невѣрни 884: 19
недвижимъ 1 прикм. мн. ч. наз. в. недвнжнмн 885: 24
нсдѢла ім. ж. одн. знах. в. недлю 892: 26, род. в. недѣлѣ 856: 1, недѣли 865: 12, недли 927: 32, нед 905:6, нѣд 868:6, місц. в. нед 868:11, дв. знах. в. недли 894:10, мн. род. в. недѣль 917: 19


870
Граматичний покажчик до Волинського літопису
нс^ълобивъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. не уловивъ 921: 6
не^ълоБивыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. не^лоБивыи 880: 22
неисцѣлимый 1 прикм. одн. ж. наз. в. неисцѣлимАГл 897: 23
нельмѣ 2 пред. нел^ѣ 934: 20, нѣ л^ѣ 884: 24
нелюБиє 3 ім. с. одн. наз. в. нєлюбьє 894: 7, 895: 1, місц. в. нєлюбьи 880: 8
НЄЛЮБ0 1 пред. ! не любо! (*нелювие) 900: 5
НЄЛЮБ0ВАТИ 1 ДІЄСЛ. ІМПерф. ОДН. З ОС. Н€ЛЮБ0ВАШ€ТЬ 859: 20
нелювъвие 1 ім. с. одн. наз. в. нєлюбовьє 892: 5
нсмалъ 1 прикм. одн. с. дав. в. не МАЛоу 848: 28
немилостивый 1 прикм. одн. ч. наз. в. немлствъіи 869: 7
немирьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. немирникъ 864: 18
немочи 2 дієсл. інф. немочи 916: 13, теп. ч. одн. 1 ос. не могоу 898: 2
немочь ім. ж. одн. знах. в. немочь 913: 7, род. в. немочи 916: 23
немочьно 1 пред. немочно 866: 26
□
немощь J ім. ж. одн. знах. в. немощь 898: 2, 917: 1, оруд. в. немощью 897: 25
7
немощьно пред. немощно 866: 18, 934: 22
7
немъногъ прикм. одн. с. знах. в. у знач. ім. немного 869: 2, не много 884: З
Немънъ 2 топон. ч. одн. місц. в. немнѣ 859: 16, 874: 27
НСНАВИдѢтИ 1 дієсл. імперф. одн. З ос. нєнавидашє 921: 7
нєнависть 1 ім. ж. одн. знах. в. нєнависть 882: 28
НеОСЛАБЬНО 1 присл. НС ШСЛАБН0 852: 21
неповиньныи 1 прикм. одн. ж. знах. в. нєповиньноую 929: 4
непостыдьно 1 присл. непостыдно 924: 7
непрАВЬДА 1 ім. ж. мн. знах. в. непрАВДЫ 915: 7
Неронъ 1 особ. ч. одн. наз. в. неронъ римъскыи 869: 11
нести 1 дієсл. імперф. мн. З ос. несА\оу 854: 16
несъконьчАНЫИ 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. нсскончанаа 922: 23
нетьлѣние 1 ім. с. одн. род. в. нєтлснїа 924: 10
нетьлѣньныи 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. нетлѣннАід 922: 7
неоустоупъ 1 ім. ч. одн. наз. в. у знач, прізвиська соулко невъстоупъ 864: 24
нещАДьныи 1 прикм. мн. ж. знах. в. нєщаньіа 915: 1
ни 23 част. ни 853: 5, 853: 6, 859: 12, 873: 10, 873: 10, 883: 12, 886: 2, 894: 11, 899: 8, 900: 13, 900: 14, 900: 15, 902: 17, 905: 27, 910: 6, 911: 1, 911: 22, 912: 6, 912: 6, 913: 15, 914: 2, 922: 21, нъі! 893:8
никакожє 1 присл. никако же 878: 13
никлкъже 1 займ. одн. ж. наз. в. никакажс 936: 16
николиже 3 присл. николи же 905: 27, 920: 4, никол же 914: 6
о
никоторыиже займ. одн. ж. оруд. в. никоторою же 882: 8, с. род. в. никоторого же 920: 5
7
никоудАже присл. никоудА же 866: 19, 935: 15


871
Граматичний покажчик до Волинського літопису
никътоже займ. знах.-род. в. же... ни... кого же 904: 19, род. в. никого же 858: 16, дав. в. никомоу же 912: 11
никѣнскыи 1 прикм. одн. ч. род. в. никѣиского 916: 7
ниодинъ 1 займ. одн. ч. наз. в. ни Юдинъ 856: 17
ниодинъже 1 займ. одн. ч. наз. в. ни Юдинъ же 854: 27
ниотъкоудлже 1 присл. ни СЗкоудл же 866: 27
ничьтоже u займ. наз. в. ничто же 863: 21, ничтож 869: 5, знах. в. ничтоже 935: 3, 937: З, ничто же 851: 5, 864: 25, 893: 26, 895: 4, 896: 23, ни... что же 900: 22, род. в. ничегоже 896: 21, 898: 24, 917: 19, 936: 8, ничего же 865: 12, 868: 8, 878: 18, 895: 27, 912: 7, ничегож 904: 17
ниірнн 5 прикм. мн. ч. наз. в. у знач. ім. ниціни 920: 21, знах. в. у знач. ім. ниціага 869: 20, 920: 23, род. в. у знач. ім. ч. ниціи)(Ь 915: 8, дав. в. у знач. ім. ч. ниці имъ 875: 13
Новъгородъ 1 топон. ч. одн. дав. в. новоугородоу 861: 14
17
Новъгородъкъ ім. ч. одн. знах. в. новъгородокъ 859:15,873:27, род. в. новлгородъка 864:28,874:3, дав. в. новоугородъкоу 872:14,876:25,876:27,877:2, оруд. в. новъілѵъгородъколѵь 859: 17, місц. в. новігородьці 859: 1, новігородчі 858: 19, 864: 12
новъгородьць 2 ім. ч. мн. наз в новгородці! 920: 18, знах. в. новгородці 861: 16 О
нога J ім. ж. одн. оруд. в. ногою 888: 7, дв. знах. в. но^ѣ 857: 1, мн. знах. в. ногъі 921: 2
ногАевъ 1 прикм. одн. с. місц. в. ногАевѣ 895: 12
Ногаи Ю особ. ч. одн. наз. в. ногаи 876: 15, 894: 5, 894: 25, 895: 9, нога! 890: 24, дав. в. ногаєвн 881: 14, 888: 2, 890: 23, 892: 4, оруд. в. ногаємь 894: 8
норовъ 1 ім. ч. одн. дав. в. норовоу 856: 11
ночь ім. ж. одн. знах. в. ночь 850: 8, 850: 14, 850:18, 877: 6, 877:10,879: 21,917: 21, у знач, присл. 877: 16, оруд. в. ночью 871: 21
ноірь ім. ж. одн. знах. в. ноірь 852: 22, 872: 15, 879: 20
нъ 80 спол. но 852: 7, 853: 6, 860: 6, 863: 20, 864: 15, 864: 20, 865: 21, 866: 8, 866: 17, 866: 23, 867: 14, 868: 10, 870: 11,870: 16, 871: 12,871: 12, 873:5, 873:9, 873: 11,874: 1,876:23,878: 13,879:
8, 881:4, 883: 13, 884: 1, 884: 24, 885: 15, 886: 1, 886: 26, 887:10, 887: 19, 888: 9, 889: 8, 891: 21, 892: 25, 893: 1, 893: 26, 894: 24, 895: 1, 895: 5, 895: 25, 901: 1, 901: 16, 902: 18, 904: 20, 904: 25, 905: 18, 906: 5, 906: 6, 908: 7, 908: 27, 909: 21, 910: 6, 910: 21, 911: 1, 914: 2, 914: 12, 916: 11, 917: 16, 920: 5, 922: 3, 922: 20, 922: 22, 922: 23, 923: 15, 924: 14, 924: 16, 927: 8, 927: 25, 928: 5, 929: 1, 929: 5, 929:
9, 929: 19, 930: 6, 930: 7, 930: 12, 934: 26, 936: 9
нынѣ присл. нъінѣ 875: 28, нынѣ 906: 16, 910: 4, 911: 14, 915: 13, 917: 2, 920: 13, нъін 896: 16, ннынѣ! 913: 6
нѣколикъ 1 займ. мн. дав. в. нѣкодичемь 899: 19
нѣколь 1 присл. нѣколь 884: 1
нѣкодькъ 1 займ. одн. с. знах. в. у знач. ім. неколько 905: 20
нѣкъто займ. наз. в. нѣкто 853: 4, 857: 8
нѣкыи 1 займ. одн. с. місц. в. нѣкоемь 908: 7
нѣмьць ім. ч. мн. наз. в. нѣмци 920: 18, нѣмцѣ 896: 26, знах. в. 896: 18, 905: 10, 934: 11, дав. в. нѣмцемь 897: 1, оруд. в. нѣмци 874: 18, 933: 5, місц. в. нѣмцихъ 896: 2
нѣмьчинъ 1 ім. ч. одн. наз. в. нѣмѣчинь! 868: 13
нѣтоу 1 пред. нѣтоу 913: 21
нѣтоуть пред. нѣтоуть 873: 4, 914: 24, нетоуть 932: 7


872
Граматичний покажчик до Волинського літопису
0 (а) прийм. з місц. в. о 923: 24, 923: 25, 924: 4, w 849: 4, 850: 3, 857: 6, 857: 7, 857: 17, 857: 20, 860: 5, 861: 24, 867: 27, 871: 2, 871: 19, 871: 23, 877: 22, 877: 25, 878: 2, 878: 11, 878: 12, 882: 16, 883: 20, 885: 14, 888: 21, 889: 26, 892: 3, 899: 22, 900: 1, 901: 12, 901: 13, 901: 13, 902: 4, 902: 13, 902: 13, 905: 11, 907: 18, 908: 1, 909: 17, 909: 19, 915: 22, 916: 10, 917: 3, 917: 25, 921: 25, 922: 6, 928: 23, 930: 13
0 (6) прийм. із знах. в. w 858: 3,901: 12, 901: 12, 902:12, 902: 12
0 (в) 4 виг. w 857: 9, 915: 9, 923: 14, 924: 22
•0- (а) 1 числ. кільк. наз. в. о» 890: 13
• 0 • (б) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. if* "о 855: 9
•"оа* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. if* оа 860: 13
ОБ 1 прийм. з місц. в. шв 891: 7
оба 7 числ. кільк. ч. наз. в. куба 895: 7, знах. в. 860: 20, 867: 3, ж. наз. в. овА 926: 16, род. в. КУБОЮ 857: 19, оруд. в. кубАима 848: 26, 857: 25
обида 7 ім. ж. одн. знах. в. ОБИДОу 907: 2, 907: 9, кувидоу 906: 24, 906: 25, 908: 19, місц. в. кубидА 920: 15, мн. род. в. кубидъ 920: 11
овидАти 1 дієсл. пас. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. у знач. ім. ч. кувидилкилгь 924: ТІ
обмити 1 дієсл. інф. кубиити 866: 19
ОБИТИ (а — ‘обійти’) дієсл. особ. дієпр. одн. с. у СКЛ. ПЛЮСКВ. ОДН. З ОС. КУБИШЛ0... башєть 856: 14, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. кубишєдшє 865: 21
овити (б — ‘обвити’) 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. кубитъ 924: 22
ОБитАльница ім. ж. одн. наз. в. кубитєлниче 922: 13
Облєціи 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. куболчснъ 924: 19
обливати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. кубливаюціи 919: 17
обложити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. кубложенъ 923: 7 о
облоі^пити дієсл. аор. одн. З ос. швлоупи 883: 15, 883: 17
овоглтѣние 1 ім. с. одн. наз. в. чѵБЛтйние 924: 27
обои числ. збір. мн. ч. наз. в. кубом 856: 13, 936: З
ОврддовАТИ 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. у знач. кл. в. кУБрАДВАНАїд 923: 11
ОБрА^ъ 5 ім. ч. одн. знах. в. куврА^ъ 850: 25, 922: 3, ОБрА^ 925: 25, 925: 29, оруд. в. кУБрА^олкъ 863: 14
оврАтити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. у знач. ім. куврАТИВЫ 915: 24
ОБрАсТИСА 1 ДІЄСЛ. майб. Ч. ОДН. З ОС. КУБрАЦІЄТЬСА 923: 4
обычаи 1 ім. ч. одн. наз. в. кубьічаи 916: 21
о
ОБЫЧьныи прикм. мн. ж. знах. в. кубычныіа 897: 7, кубычныа 919: 11
ОБь^ирАТИ 1 дієсл. супін кУБЬ^ирАТЬ 892: 23
7
овьстоупити дієсл. аор. мн. З ос. кУБьстоупишА 852: 18, 855: 2
7
овырии прикм. одн. ч. знах. в. кубціии 918: 10, с. род. в. кубьціаго 923: 15
ОбАдати 4 дієсл. інф. кубАдати 850:17,868:15, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. кубАдавъ 908: 3, кубАдав 850: 17
ОвАдъ 1 ім. ч. одн. знах. в. кубАдъ 868: 14
обАдьнии 1 прикм. одн. ж. знах. в. у знач. ім. кубАднюю 854: 6


873
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ОБ^чатиса 1 дієсл. аор. одн. З ос. ЮБ^ЧАСА 907: 6
ОБ^ціати 1 дієсл. аор. одн. З ос. юб^ціа 933: 19
о
ОБ^ціатиса дієсл. аор. одн. З ос. юб^ціаса 888: 27, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. юб^ціавса 934: 11
ОБ^ірьникъ 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. юб^цшика 922: 10
ОБЬіати 1 дієсл. аор. одн. З ос. ювыд 863: 17
-’ов- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* ’ов 861: 19 а
ово спол. шво... дроугии 854: 10, у скл. спол. wbo... ЇОво! 886: 4, 886: 4
объ займ. мн. ч. знах. в. ювъі 893: 9, швы 894: 13
овьсъ 1 ім. ч. одн. род. в. ювса 932: 18
Овьца 3 ім. ж. дв. знах. в. юві^Ь 932: 16, мн. наз. в. 895: 27, оруд. в. w в ідами 917: 14
•от- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* "ог 863: 13
Огапитъ 1 особ. ч. одн. наз. в. югапить 919: 9
Оглашєниє 1 ім. с. одн. наз. в. юглашєниє 924: 24
огнь 1 ім. ч. мн. род. в. югнєвь 853: 23
огородити 1 дієсл. аор. мн. З ос. югородишл 852: 19
од- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* од 863: 25
одаль 1 прийм. з род. в. w даль 851: 5
ОДАрити 6 дієсл. аор. одн. З ос. юдАри 933: 20, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. юдлривъ 857: 22, 908: 20, 912: 18, 914: 4, 936: 24
одинъ (а)16 числ. кільк. одн. ч. наз. в. Юдинъ 853: 3, 858: 13, 861: 7, 873: 11, 888: 12, у знач. займ. 856: 23, у скл. числ. юдин на дєсать 896: 5, знах.-род. в. юдиного 900: 20, у знач, займ. 881: 10, оруд. в. юдинимь! 853: 7, ж. наз. в. одина 926: 33, дав. в. юдинои 853: 3, оруд. в. юдиною 894: 26, місц. в. одной 891: 8, с. знах. в. юдино 885: 23, дав. в. юдиномоу 858: 6
одинъ (б — ‘єдиний ) прикм. одн. ч. наз. в. Юдинъ 930: 12, ж. місц. в. юдинои 895: 24 о
одинши прикм. одн. ж. род. в. одиноє 917: 20, мн. місц. в. Юдиныхъ 906: 5
одолѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. юдол^въ 886: 24
ОДЪВА присл. юдва 854: 3, 871: 1, 882: 13, 935: 21 о
одьрждти дієсл. аор. (?) одн. З ос. І дієпр. (?) акт. теп. ч. одн. ч. наз. в. юдержд 933: 6, акт. дієпр. теп. ч. мн. с. знах. в. у знач. ім. шдєржАціАА 917: 2
одівати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. wa^baia 915: 10
ОД’Ьнне 1 ім. с. одн. наз. в. шдѣнне 924: 23
•"ое- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. 864: 1
оже 55 спол. оже 871: 8, 892: 24, юже 849: 2, 849: 5, 849: 19, 851: 9, 855: 18, 863: 19, 864: 18, 865: 20,865:26,868:23,872: 26,873:4,873:24,873: 26,876:26,877:2,877: 22,878:1,886:21,886: 23, 887: 13, 888: 21, 889: 23, 894: 5, 896: 2, 896: 26, 898: 2, 898: 12, 900: 2, 900: 16, 902: 16, 902: 26, 904:10,904:23,905:2,906:9,906:17,910:8,910:15,911:21,912:16,913:17,913:19,913:26,928: 14,929: 4, 929: 7, 929: 10, 930: 1,931: 4, 931: 9, 936: 4, 936: 19
о
ожидати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. южидаа 918:1, мн. дав. в. южидаюціимъ 889: 5
"os • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ф* с» . з 864: 2
-С^- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ф* *0 • ? 869: 5


874
Граматичний покажчик до Волинського літопису
О^еро ім. с. одн. наз. в. ш^еро 856: 15, місц. в. ш^срѣ 856: 9, 856: 16
• ои • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. і|г *ои 869: 6
17
ОКАньньіи прикм. одн. ч. наз. в. шканьнъіи 869: 7, шканьныи 855: 11, 876: 14, 891: 6, 894: 25, шканныи 849: 3, знах.-род. в. шканьнаго 861: 23, 881: 16, дав. в. шкАНЬНОМоу 881: 14, 888: 1, 890: 22, 891: 27
око ім. с. дв. знах. в. шчи 921: 17, 923: 19, род. в. шчью 922: 5, оруд. в. шчилла 850: 16, 914: 19
оковати у дієсл. аор. одн. З ос. окова 925: 21, 925: 25, 925: 26, 926: 18, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах. в. оковдн 925: ЗО, с. наз. в. оковано 925:14, знах. в. шковано 927: 14, окованно 926: З, 926: 6
7
около присл. школо 852: 20, 856: 15
около 20 прийм. з род. в. школо 855: 20, 856: 1, 864: 6, 864: 7, 864: 23, 865: 4, 865: 5, 865: 11, 865: 22, 873: 8, 874: 25, 875: 1, 878: 24, 882: 1, 885: 19, 888: 16, 889: 13, 890: 2, 934: 23, 935: 12
окольнии 1 прикм. одн. ч. знах. в. школнии 873: 17
окольный прикм. мн. оруд. в. околнымы 933: 4
окроужьныи 1 прикм. мн. дав. в. шкроужнымъ 923: З
ОКСАМИТЪ 1 ІМ. Ч. ОДН. оруд. В. ШКСАМИТОМЪ 918: 20
окслмитьнъ 1 прикм. мн. ч. наз. в. о^амитны 926: 13
оксамитьныи 1 прикм. мн. ж. знах. І наз. в. о^амитныс 925: 23
Олєна 2 особ. ж. одн. наз. в. шлєна 863: 22, 919: 5
оловиръ 1 ім. ч. одн. оруд. в. шловиршм 926: 22
Олованьць особ. ч. одн. наз. в. шлованєць 901: 26, знах.-род. в. шлованъца 889: 12, шлованца 901: 21, оруд. в. шлованцсмь 902: 10
а
олътлрь ім. ч. одн. знах. в. шлтлрь 916: 19, дв. місц. в. шлтАроу 926: 16, мн. знах. в. 0АТАр± 927: 7
Ольга особ. ж. одн. наз. в. шага 919: 4, кл. в. шлго 901: 13, знах. в. шлгоу 848: 23, 862: 1
Ольгъ особ. ч. одн. наз. в. шлегь 873: 12, 874: 3, 874: 12, оруд. в. шлгомъ 872: 4
ольно 1 част. у скл. прийм. шльно до 855: 24
ольны спол. шлънъі... тоже 866: 9, шлнъі же... то же 899: 17
ольны 5 част. шльнъі 900: 10, 905: 18, шлънъі 853: 11, шлнъі 880: 4, шлны 933: 7
омыти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. шмывше 918: 19
0НАМ0 1 присл. шнамо 877: 14
онъ займ. одн. ч. наз. в. шнъ 859: 19, 881: 16, 889: 27, 900: 9, 907: 23, 909: 4, 912: 23, 916:
б, шн 862: 5, 868: 1, 874: 18, 886: 26, 902: 2, 902: 6, 909: 1, 912: 27, знах.-род. в. шного 861: 23, дав.
в. шномоу 849: 16, 861: 1, 861: 10, 901: 28, ж. знах. в. шноу 852: 16, 881: 23, дав. в. шнои 859: 26, 923: 11, мн. ч. наз. в. шни 861: 11, 871: 1, 873: 3, 877: 9, 896: 20, 910: 17, 912: 24, 928: 18, 932: 7, 934: 14, дав. в. шн^м 896: 19, 899: 23, 910: 23, шнем 899: 26
7
опадати дієсл. аор. одн. З ос. шпада 916: 14, 917: 16
7
опала ім. ж. одн. знах. в. шпллоу 849: 16, 850: З
опасти (‘зберегти’) 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. шпасєна 867: 17
7
Ополонитиса дієсл. аор. мн. З ос. шполонииіаса 891: 25, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. шполонившєса 890: З


875
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ОПОЧИВАТИ 1 дієсл. супін ЮПОЧИВАТЬ СОБ^ 879: 20
ОпрАКОСЪ 10 ім. ч. одн. наз. в. опрлкось 925: 15, ОПрАКОС 925: 14, знах. в. 925: 27, 925: 32, 926: 2, 926: 5, 926: 21, 926: 24, 927: 14, юпрАКОС 926: 17
ОпрАТАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. юпрАтлвше 919: 18
опоустѣти 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки юпоуст^ЛА 875: 27
спать 4 присл. юпать 859: 15, 867: 11, 895: 9, 935: 24
0С€ 4 част. юсе 876: 19, 889: 3, 898: 21, 913: 21
осень 1 ім. ж. одн. знах. в. юсень 858: 7
оскомина 1 ім. ж. одн. наз. в. юскомина 930: 9
основа 1 ім. ж. одн. місц. в. юснов^ 922: 16
ОСОБЬ 1 прийм. з род. в. ОСОБЬ 926: ЗО о
оставити дієсл. аор. одн. З ос. юстави 934:17, акт. дієпр. мин. ч. дв. ч. наз. в. юставлсша 887: 25
ОСТАТИ 4 дієсл. аор. одн. З ос. юста 854: 26, 856: 17, мн. 1 ос. юста\омъ 920: 15, 3 ос. юсташа 893: 5
ОСТатиса 5 дієсл. аор. одн. З ос. юстаса 873: 18, 888: 13, 895: 27, 911: 1, 931: 16
Остлфии Ł особ. ч. одн. наз. в. юстлфьи 855: 10, знах.-род. в. юстлфьгА 861: 23
7
остога ім. ж. одн. знах. в. кистою 893: 12, 894: 21
осъллотр’Ьти 1 дієсл. аор. мн. З ос. кисмотр^ша 873: 4
осЬкъ 2 ім. ч. одн. знах. в. (?) / наз. в. (?) кѵс'Ькъ 882: 7, дав. в. шгЬкови 882: 12
отеревити 1 дієсл. аор. одн. З ос. китсреви 876: 11
0ТИМЛТИ 1 ДІЄСЛ. Імперф. МН. З ОС. КлІИЛКАХОуТЬ 893: 11
отити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ГОидс 880: 23
отъ 95 прийм. з род. в. отъ 854: 26, Ї5 851: 27, 852: 4, 852: 13, 853: 5, 853: 23, 854: 9, 855: 5, 855: 10, 856: 17, 856: 23, 857: 8, 857: 11, 859: 10, 863: 2, 863: 15, 863: 16, 865: 24, 866: 3, 867: 1, 867: 2, 867: 2, 867: 6, 871: 22, 872: 21, 872: 22, 873: 9, 874: 3, 874: 10, 875: 24, 877: 12, 881: 10, 882: 19, 882: 25, 885: 25,886:4, 886: 5, 886: 19,886: 20, 886: 25, 887: 11, 887:13, 887: 22, 891: 8, 893: 23, 894: 15, 896: 11, 897: 22, 901: 17, 901: 18, 904: 19, 904: 19, 905: 13, 910: 26, 912: 8, 912: 25, 913: 13, 915: 23, 915: 24,916:10, 916: 23, 917: 4, 917: 12, 917:15, 918: 5,918: 6, 918: 23, 919: 22,920: 3, 920: 11, 921: 4, 921: 8, 922: 5, 922: 5, 923: 5, 923: 13, 924: 2, 924: 3, 924: 4, 924: 9, 926: 19, 927: 23, 927: 28,928:10,931: 22,934: 24,935: 15, 935: 22, 936: 5, 938: 10, tUw 904: 17, СЗто! 879: 6, 902: 28,912: 25, у спол. рода 875: 24
отъврестн 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. ГОвср^лъ... башсть 921:16
ОТЬДАВАТИ z дієсл. інф. давати 848: 23, 861: 27
Отьдати 5 дієсл. інф. СЗдати 905: 3, Сідать 904: 20, аор. одн. З ос. (Зда 858: 18, 862: 10, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. кидавъ 918: 10
отъкрыти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. Скрывши 927: 27
отъмьстьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. С&ѵиЬстникъ 883: 23
отьнимати 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. СЗнимасть 911: 14 о
отъполонити дієсл. аор. одн. З ос. СЗподони 896: 13, мн. З ос. юполониша 890: 18


876
Граматичний покажчик до Волинського літопису
отьпоустити 7 дієсл. аор. одн. З ос. СЗпоусти 857: 22, 908: 23, 912: 18, 914: 5, 933: 21, 936: 25, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. СЗпоуціенъ 888: 19
отьпоуцієниє 1 ім. с. одн. знах. в. шпоуцкннє 875: 15
ОтъпьрѣтиСА 1 дієсл. аор. одн. З ос. штопр^СА 874: 8
отъпѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. СЗп^вши 854: 6
отъпѣтие 1 ім. с. одн. місц. в. СЗггЬтьи 919: З
отьрАДИтн 5 дієсл. аор. одн. З ос. СЗрАДИ 882: 10, 884: 11, 911: 28, наказ, одн. 2 ос. 909: 23, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. С^рАДИВЪ 884: 15
отьсєл^ 1 присл. СЗссл^ 864: 21
отътол'ѣ 3 присл. СЗтол^ 861: 15, 892: 14, 892: 21
отьтол±ж€ 3 присл. СЗтол^ Ж€ 849: 21, 859: 9, 896: 21 о
©тътрАСти дієсл. наказ, одн. 2 ос. штрАСи 923: 14, 923: 18
Отьчаіаниє 1 ім. с. одн. оруд. в. шчагдньємь 853: 8 о
отьшьствиє ім. с. одн. місц. в. шшествии 894: 23, 895: 12
отъѣздъ 1 ім. ч. одн. місц. в. 908: 24
отыдти дієсл. інф. Сягати 904: 17, 904: 23
0ТЫАТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. СЭгалъса єсмь 906: 15
отьнь прикм. одн. ч. род. в. штна 869: 4, місц. в. СЗтни! 919: 13, ж. знах. в. штню 931: 13, с. місц. в. WTtrfc 891: 21
отьць 43 ім. ч. одн. наз. в. шць 859: 18, 865: 8, 867: 23, 871: 9, 891: 17, 911: 14, 913: 3, 913: 22, 929: 10, шць! 912: 15, кл. в. шч€ 868: 1, 874: 6, знах.-род. в. 0ЦА 925: 3, шца 859: 19, 862: 17, 863: 4, 896: 15, 901: 2, 911: 12, 931: 9, род. в. Яца 925: 16, 925: 34, шца 863: 7, 903: 5, 903: 14, 906: 12, 914: 15^916: 19, 918: 18, 928: ЗО, 929: 17д931: 5, дав. в. шцю 935: 9, оруд. в. (!) шцлль 921: 21, місц. в. шци 925: 6, шци 914: 17,918: 15, шц"Ь 876: 3, 928: 9, мн. род. в. шць 917: 10, оцъ 926: 25, дав. в. шцмь 918: 9, оруд. в. шци 916: 6
0ХТЛИ 1 ім. ч. мн. знах. в. o\tah 926: 28
очицкниє 1 ім. с. одн. знах. в. шчицкниє 922: 26
-ОгЄг • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. i|f *0т0г 869: 22
, ■ О -
-п- (а) числ. кільк. знах. в. п 890: 18, місц. в. 875: 28
• п • (б) 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. if* її 870: 1
• па- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ір* па 870: 7
7
паволока ім. ж. одн. род. в. паволокы 926: 15, 926: 17 о
Павьлъ э особ. ч. одн. наз. в. павслъ 931: 18, знах.-род. в. павла 931: 6, дав. в. павлови 931:9
7
падати дієсл. інф. падати 886: 5, імперф. мн. З ос. ПАДАХОу 853: 18
пакы 3 присл. пакъ 861: 4, 911: 22, пакь 852: 12
пакы 5 част. пакы 921: 23, пакъ 913: 22, 914: 1, 929: 22, 932: 8
паллать 5 ім. ж. одн. знах. в. памат 919: 20, паллат 925: 31, род. в. памати 853: 9, 887: 19, 923:21
ПАрА (‘пара’) 1 ім. ж. одн. наз. в. ПАрА 872: 26
пдрдмигд 1 ім. ж. одн. наз. в. пдрал\а 925: 15


877
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ПАровъкъ 1 ім. ч. мн. наз. в. ПАровци 861: 9
ПАрА (‘пар’, пор. пдрд) 1 ім. ж. одн. наз. в. ПАрА 873: 5
плсткл 1 ім. ж. одн. род. в. пасткы 924: 8
пасти (упасти’) 1 дієсл. аор. одн. З ос. паде 878: 9
паче 10 присл. вищ. ст. паче 915: 14, 919: 15, 921: 9, 921: 12, 921: 21, 922: 7, 922: 8, 922: 9, 922: 22, 924: 4
• пк • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ і|г пк 871: 4
•пг- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. пг 874: 15
• пд • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ір* пд 874: 16
• пе • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ір* Не 876: 14
ПЕЛЕНА 1 ім. ж. мн. місц. в. пеленахъ 901: 18
ПЕрЕБЫТИ дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ПЕрЕВЫКЪ 899: 4, 899: 13
Перекорьскъ топон. ч. одн. знах. в. переворескъ 882: 24, 890: 8
7
ПЕрЕГНИТИ ДІЄСЛ. аор. ОДН. З ОС. ПЕрЕГНН 916: 16, особ. дієпр. одн. ж. у скл. плюскв. одн.
З ОС. ПЕрЕГНИЛА ВАШЕТ 917: 18
ПЕрЕДАКАТИСА ДІЄСЛ. OCOÓ. ДІЄПр. МН. Ч. у СКЛ. уМОВ. МН. З ОС. у Знач. ПОВИН. А БЫША... ПЕрЕДАКАЛИСА 851: 24
7
ПЕРЕДАТИ ДІЄСЛ. Інф. ПЕрЕДАТИ 934: 14, теп.-майб. Ч. МН. 1 ОС. ПЕрЕДАДИМЪ 934: 16
пЕрЕДАТИСА 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. у знач. ПОВИН. А БЫША СА
ПЕрЕДАЛ^ 851: 12
ПЕрЕДАГАТИСА ДІЄСЛ. Наказ. МН. 2 ОС. ПЕрЕДАИТЕСА 851: 22
ПЕрЕДИТИ 1 ДІЄСЛ. особ. ДІЄПр. ОДН. Ч. у СКЛ. перф. ОДН. З ОС. без зв’язки ПЕрЕДИЛЪ 894: 5 7
передъ (а) прийм. із знах. в. перед 908: 27, передо 849:15
передъ (6) И прийм. з оруд. в. передъ 874: 18, 884: 17, 898: 6, 914: 19, 932: 22, перед 854: 16, 859: 12, 878: 4, перед 867: 16, передо 905: 10, 910: 4
передѣ 4 присл. ПЕрЕД^ 861: 25, 882: 15, 892: 3, 908: 1
ПЕрЕ^ьр^ти 1 дієсл. аор. мн. З ос. ПЕрЕ^р^ША 892: 19
ПЕрЕити 8 дієсл. інф. ПЕрЕити 890: 26, 893: 20, аор. одн. З ос. ПЕрЕИДЕ 881: 26, мн. З ос. ПЕрЕИДОША 881: 24, 893: 22, 893: 24, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. ПЕрЕШЕДШЕ 872: 16, ПЕрЕШЕДШАІ 882: 1
ПЕрЕКЪрмити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. ПЕрЕКОрми 879: 8
Перемиль 1 топон. ч. одн. дав. в. ПЕрЕмилю 892: 14
ПЕрЕМЬішль 1 топон. ч. одн. знах. в. ПЕрЕмъішль 895: 2
пЕрЕмышльскын 4 прикм. одн. ч. наз. в. ПЕрЕмышлЕСКни 912: 24, знах.-род. в. ПЕрЕмышлЕСКАГО 912: 21, ж. знах. в. ПЕрЕмышльскоую 926: 2, с. знах. в. ПЕрЕМЬішльскоЕ 913: 20
ПЕРЕСТАТИ 1 ДІЄСЛ. Інф. ПЕрЕСТАТИ 936: 5
Пестило особ. ч. одн. наз. в. пестило 870: 26
ПЕТръ 1 особ. ч. одн. род. в. ПЕТрА 927: 13
ПЕЧАЛОКАТИ 4 ДІЄСЛ. ІМПерф. ОДН. З ОС. ПЕЧАЛОКАШЕТЬ 858: 23, наказ. ОДН. 2 ОС. ПЕЧАЛОуИ 930: 14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. ПЕЧАЛОуіА 857: 6, 886: 18
печаленъ 4 прикм. одн. ч. наз. в. печаленъ 860: 4, 871: 23, дв. ч. наз. в. печална 849: З, 877: 24


878
Граматичний покажчик до Волинського літопису
пєчать 1 ім. ж. одн. наз. в. пєчать 915: 19
печень 1 ім. ж. мн. місц. в. печенекъ 899: 9
печерьскын 1 прикм. одн. ч. наз. в. печерьскни 919: 9
• пз • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ір* пз 878: 20
• п^- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. ір* гц 879: 1
• пи - числ. пор. знах. в. у скл. числ. \р* пи 881: 1
Пиньскъ 1 топон. ч. одн. род. в. пииьска 860: 24
пиньскши 4 прикм. одн. ч. наз. в. пиньскии 938: 3, мн. ч. наз. в. пиньсции 856: 18, 856: 25, 872: 10
пинанинъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. пинаны 861: 14
ПИСАТИ 10 дієсл. інф. ПИСАТИ 902:14, 902: 27, 932:11, писатї 927: 7, писати 869: 9, писать 903: 2, теп. ч. одн. 1 ос. пишоу 903: 17, аор. мн. 1 ос. писахомъ 908: 1, писа\ом 882: 16, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. знах. в. писано 926: 5
пискоупигд (пор. єпископиіа) ім. ж. одн. знах. в. пспью 905: 8, місц. в. пискоупьи 863: 24, 869: 26
пискоупъ (пор. епископъ) 1 ім. ч. одн. наз. в. пспъ 899: 10 о
письць ім. ч. одн. дав. в. писцю 903: 1, 932: 11
пити 5 дієсл. інф. пити 850: 17, 868: 15, 868: 21, аор. одн. З ос. пи 921: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пикъ 850: 18
питне ім. с. одн. знах. в. питье 849: 13, 931: 11, род. в. питыа 921: 8, оруд. в. питьемь 856: 20, 892: 13, 892: 16, 892: 18
ПИЇАНЬСТКО 1 ім. с. одн. оруд. В. ПЫАНЬСТКОМЪ 921: 18
ПЛАКАТИСА 19 ДІЄСЛ. ІМПерф. ОДН. З ОС. ПЛАКАШЄСА 919: 21, МН. З ОС. ПЛАКА\0уСА 854: 18, 854: 19, 919: 7, 919: 16, 938: 7, 938: 10, плакахЛа 920: 7, плАКОусл! 920: 19, аор. одн. З ос. плакаса 907: 26, 928: 8, 938: 5, мн. З ос. плакашаса 895: 19, 897: 9, 919: 14, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. плачаса 922: 6, мн. ч. знах. в. у знач. ім. плачюціаіаса 875: 17, дав. в. у знач. ім. ч. плачюцшмса 875: 18, мин. ч. мн. ч. наз. в. плакакшєса 920: 16
платъкъ 1 ім. ч. мн. наз. в. платци 926: 13
7 плачь ' ім. ч. одн. наз. в. плачь 854: 17, род. в. плача 928: 10, оруд. в. плачємь 897: 10, 918: 24,919: 5, 928: 9, 938:7
плече 1 ім. с. дв. оруд. в. плечима 920: 24
по (а) 22 прийм. із знах. в. по 852: 23, 858: 22, 858: 22, 859: 24,860: 26, 860: 27, 867: 27, 868: 6, 878: 24, 890: 27, 901: 10, 901: 11, 902: 2, 909: 1, 910: 6, 912: 27, 917: 19, 932: 15, 932: 15, 933: 7, 933: 7, 933: 7
по 35 (6) прийм. з дав. в. по 848: 20, 853: 2, 853: 3, 853: 4, 853: 21, 853: 21, 856: 10, 859: 19, 866: 2,873:10, 879: 2, 879:14, 879: 16, 879: 17, 880: 13,881: 25, 890: 9,893: 22, 893: 24,902: 6, 908: 15, 908: 15, 912: 19, 914: 22, 919: 1, 924: 12, 927: 18, 928: 11, 928: 24, 932:16, 932: 17, 932: 17, 932: 18,932: 18, 932: 19
по (в) 78 прийм. з місц. в. по 855: 21,855: 22,855: 24, 856:4,858: 5, 859:12, 859: 22, 859:26, 860: 22, 862: 27, 864: 20, 866: 5, 866: 10, 869: 1, 870: 6, 870: 6, 870: 6, 873: 18, 875: 28, 875: 28, 881: 1, 881: 27, 881: 28, 887: 14, 887: 25, 890: 12, 891: 8, 891: 21, 892: 26, 894: 23, 895: 12, 895: 19, 896: 9, 897: 10, 898: 4, 898: 13, 898: 20, 900: 10, 900: 21, 901: 5,902: 17, 902: 24, 903: 9, 903: 18, 903: 21, 903: 24, 904: 10, 904: 14, 904: 18, 904: 24, 905: 19, 908: 23, 909: 6, 912:10, 913: 15, 914: 17,918: 15,


879
Граматичний покажчик до Волинського літопису
919: 3, 919: 14, 919: 16, 920: 7, 922: 19, 925: 5, 928: 9, 928: 10, 929: 12, 929: 20, 929: 26, 930: 18, 931: 2, 931: 25, 932: 26, 933: 21, 934: 1, 934: 25, 938: 5, 938: 7, 938: 10
П0ВАДЫВАТИСА ДІЄСЛ. Інф. ПОВАДЪІВАТИСА 886: З
ПОБИВАТИ 1 ДІЄСЛ. ІМПерф. МН. З ОС. ПОБИВДХОуТЬ 878: 6
побити 1 дієсл. аор. одн. З ос. пови 914: 20
поворъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. поворомъ 904: 1
повыти 1 дієсл. майб. ч. одн. 2 ос. повоудешь 874: 6
повѣгноути 5 дієсл. інф. повѣгноути 853: 15, аор. одн. З ос. повѣже 850: 4, 850: 5, дв. З ос. повѢгоста 867: 5, 887: 18
повидл 6 ім. ж. одн. род. в. повѣдъі 867: 6, повѣды 850: 25, оруд. в. побѣдою 856: 26, 862: 8, 870: 23, 886: 10
поводити 5 дієсл. аор. одн. З ос. повѣди 862: 5, 896: 10, мн. З ос. побѢдиша 867: 1, 890: 17, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. повѣдилъ 857: 14
повѣдьныи 1 прикм. одн. ч. знах. в. повѣднын 886: 12
повеликоу 7 присл. по великоу 857: 6, 867: 13, 874: 5, 885: 4, 886: 18, 886: 22, 907: 26
повелѣние 3 ім. с. одн. оруд. в. повелѣниемь 880: 1, повелениемь 930: 1, 930: 2
повелѣти 9 дієсл. аор. одн. З ос. повелѣ 850: 13, 885: 5, 903: 1, 905: 10, 932: 11, 935: 25, 936: 1, 936: 5, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. знах. в. у знач. ім. повелѣное 850: 23
повести (а — ‘повести’) дієсл. інф. повести 889: 20, наказ, одн. 2 ос. поведи 889: 18
повести (б — ‘повезти’) 1 дієсл. аор. мн. З ос. пове^ошд 918: 22
поводьнын 1 прикм. мн. ч. наз. в. поводьнин 857: 11
повоєвдти 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ж. у скл. плюскв. въілд... повоевлл 880: 19
повѢдати 33 дієсд. інф. повѢдати 850: 2, 857: 9, 876: 8, 877: 13, 877: 22, 882: 7, 885: 1, 896: 1, 930: 16, повѣдити! 909: 4, теп. ч. одн. 1 ос. повѢдаю 898: 10, 930: 3, імперф. одн. З ос. повѢдашс! (*повѢдаша) 900: 3, аор. одн. З ос. повѢда 857: 18, 909: 24, 931: 18, мн. З ос. повѢдаша 852: 10, 900: 2, 901: 27, 907: 21, 908: 25, 910: 10, 910: 18, 912: 22, 912: 24, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. без зв’язки повѢдал 929: 14, 3 ос. без зв’язки повѢдалъ 929: 13, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. повѢдага 901: 6, 907: 17, дав. в. повѢдаюціи! 931: 13, повѣдлючи! 902: 28, мн. дав. в. повѣдлюфимъ 899: 24, 899: 26
повѣдѣти 6 пїєсл. аор. одн. З ос. повѣдѣ 880: 4, 909: 9, наказ, одн. 2 ос. повѣжь 880: 2, 909: 3, 929: 27, повѣж 929: 16
повѣстити 5 дієсл. інф. повѣстити 899: 9, аор. одн. З ос. повѣсти 902: 7, наказ, одн. 2 ос. 909: 22, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. повѣстивъ 907: 28, 913: 12
погадати 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. одн. З ос. у знач. ПОВИН. А ВЫ... погадалъ 909: 20
2
погань ім. збір. ж. одн. наз. в. погань 899: 7, 899: 17
поганьство 1 ім. с. одн. місц. в. поганьствѢ 858: 20
погорѣти 1 дієсл. аор. одн. З ос. погорѣ 854: 2
2
погрАВИТИ дієсл. аор. мн. З ос. погрАВИША 893: 2, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. погрлвивъ 931: 15
погревениє 1 ім. с. одн. знах. в. погревенье 928: 4
погоувити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. погоуви 930: 27


880
Граматичний покажчик до Волинського літопису
погьнати дієсл. аор. одн. З ос. попід 860: 19, 909: 12
ПОГЬІБНОуТИ L дієсл. особ. дієпр. одн. с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки ПОГИБЛО 895:
13, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки погибли 914: 25
подавати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. подавлга 935: 14
подавити 1 дієсл. аор. мн. З ос. подавиша 853: 17
подати дієсл. аор. одн. З ос. пода 852: 1, мн. З ос. подаша 910: 21, особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. БАХоуть подали 864: 26, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах. в. поданы 852: 4 7
подаїдти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. подлга 917: 26, подаа 915: 10 о
подворие ім. с. одн. знах. в. подворье 902: 8, 908: 2, місц. в. подворьи 901: 26
ПОДОБЬНИКЪ 1 ім. ч. одн. кл. в. подовниче 916: 4
подобьнъ 5 прикм. одн. ч. наз. в. подобенъ 920: 2, знах. в. пѵиА°венъ 925: 10, ж. наз. в. nw^BHA 927: 29, с. знах. в. подовьно 860: 17, род. в. подобна 875: 26
подобьныи 1 прикм. одн. ч. знах. в. подовнъіи 887: 24
подъ 15 прийм. із знах. в. подъ 851:16, 851:17, 851: 18, 852: 9, 879:18, 879: 19, 885:23, 885: 26, 906: 23, 907: 4, 907: 8, 908: 14, 912: 16, под 857: 1, подо 909: 11
подъ 7 прийм. з оруд. в. подъ 879: 21, 879: 25, 881: 25, 886: 26, 898: 14, 906: 13, под 898: 13
подъневесьныи 1 прикм. мн. с. наз. в. у знач. ім. подъневеснАіА 911: 23
ПОДЪС'ЬдАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. у знач, повин. а быша... подъгЬдал'Ь 874: 23 7
пожеіри дієсл. аор. мн. З ос. пожгоша 910: 28, пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. пожьжено 911: 1
пожити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поживъ 880: 22
поздьно 1 пред. поздно 919: 1
поздотистъ 1 прикм. одн. ч. знах. в. поздотисть 926: 8
З погнати ° дієсл. аор. одн. З ос. позда 910: 22, 917: 22, мн. З ос. по^наша 910: 15 поздр'Ьти 1 дієсл. інф. поЗД'Ьти 932: 10 1Я
поймати 10 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. поймаю 884: 3, аор. одн. З ос. поима 875: 1, мн. З ос. П0ИМАША 878: 17, 879: 22, 882: 14, 883: 14, 886: 7, 889: 14, 890: 2, 890: 18, 891: 23, 893: 10, 894: 13, 897: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поймавъ 849: 13, поимаивъ! 863: 11, пас. мин.
ч. 	одн. с. наз. в. поймано 895: 14, мн. ч. наз. в. понманнн 877: 24
поити 98 дієсл. інф. поити 860: 19, 870: 14, 873: 27, 878: 6, 887: 10, 888: 5, 891: 26, 892: 9, 904: 11, 933: 18, 935: 26, теп.-майб. ч. одн. 2 ос. пойдешь 929: 1, 3 ос. поидеть 904: 11, 931: 10, мн. 1 ос. поидємь 877:2,3 ос. поидоуть 866:9, аор. одн. З ос. поиде 850:6,850:25,852:12, 852:
14, 853: 3, 856: 12, 859: 9,861:14, 861: 16, 863: 1, 863: 9, 865: 7, 865: 7, 865:9,865:18, 865: 24, 866: 11, 881: 19, 882: 3, 882: 26, 883: 8, 884: 7, 884: 9, 885: 8, 886: 15, 890: 25, 890: 25, 891: 21, 892: 11, 892: 14, 893: 4, 894: 8, 895: 8, 898: 24, 902: 8, 935: 20, 937: 3, дв. З ос. поидостд 853: 2, мн. З ос. поидоша 852: 16, 854: 12, 854: 14, 854: 27, 865: 3, 865: 6, 865: 13, 865: 22, 866: 4, 872: 13, 872: 16, 876: 22, 876: 24, 877: 4, 879: 17, 881: 18, 881: 21, 881: 22, 881: 23, 884: 14, 885: 8, 888: 11, 889: 12, 890: 3, 890: 10, 891:14, 891: 25, 892: 22, 893: 18, 893: 20, 895: 7, 897: 20, 934: 7, 936: 1, закреслено [поидоша] 934: 7, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки пошелъ 899: 23, 899: 24, 900: 2, ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки пошла 896: 27, ч. у скл. плюскв. одн. З ос. башєть... пошелъ 860: 16, наказ, одн. 2 ос. понди 884: 6, 928: 32, мн. 1 ос. поиделіь 877: 3, 2 ос. пойдете 876: 20


881
Граматичний покажчик до Волинського літопису
о
показати (а — поклжоу) J дїесп. аор. одн. З ос. покара 862: 6, 935: 11, дв. З ос. пока^аста 867:4
ПОКАЗАТИ (б — покапаю) дієсл. теп. Ч. ОДН. З ОС. ПОКА^АСТЬ 924: 14
ПОКАГАНИЄ 1 ІМ. С. ОДН. ЗНЯХ. В. ПОКАГАНИЄ 922: 6
покаїатиса 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. 1 ос. у знач. ПОВИН. А БЫ\0М СА покаіал^ 894: 18
ПОКЛАДЫВАТИ 1 ДІЄСЛ. аКТ. дієпр. теп. Ч. ОДН. Ч. наз. В. ПОКЛАДЫВАГД 920: 6
з
поклонитися дієсл. аор. одн. З ос. поклониса 907: 26, поклонис 902: 3, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поклонився 912: 28
ПОКЛОНЯТИСЯ 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. поклоняетьс 924: 13
покоище 1 ім. с. одн. наз. в. покоище 924: 26
2
покорити дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. знах.-род. в. покоршлго 857:1, пас. мин. ч. мн.
ч. наз. в. покорени 897: 20
покоритиСА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. (!) ч. дав. в. (!) покорившоуся 918: З
покровъ 1 ім. ч. одн. наз. в. покровъ 924: 26
2
покрыти дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. покрыеть 916: 1, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. покрытъ 854: 2
полагати 1 дієсл. імперф. ОДН. З ОС. П0ЛАГАШЄ 916: 7
поле 1 ім. с. одн. знах. в. поле 892: 19
З
полиіати дієсл. аор. одн. З ос. полїа 927: 9, польгл 914: 20, 914: 22
положение 1 ім. с. одн. род. в. положений 922: 22
17
положити 1 дієсл. інф. положити 928: 31, теп.-майб. ч. мн. 1 ос. положим 927: 19, аор. одн. З ос. положи 925: 16, 925: 17, 925: 34, 927: 16, мн. З ос. положиша 858: 2, 862: 20, 863: 23, 868: 26, 869: 3, 869: 25, 880: 24, 895: 21, 897: 8, 919: 13, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. положенъ 928:7
поломити 1 дієсл. аор. мн. З ос. поломиша 866: 25
полоненикъ 1 ім. ч. мн. дав. в. полоненикомъ 875: 14
Полонина топон. ж. одн. знах. в. полониноу 859: 6
полоннньекыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. полоннньекын 867: 25
ПОЛОНЪ ім. ч. одн. знах. в. полонъ 890: 18, 896: 13, 920: 20, род. в. полона 855: 16, 855: 25, 856: 3, 864: 8, 865: 5, 878: 25, 880: 14, 886: 8, 886: 15, 890: 5, 896: 25, 897: 4, 910: 27, 911: 3, 936: 18, 936: 20, 937:5
Полотьскъ 1 топон. ч. одн. род. в. полотьска 860: 27
полотьчанинъ 1 ім. ч. одн. наз. в. полочанинъ 861: 6
ПОЛОШИТИ 1 дієсл. імперф. мн. З ос. полошА\оут 936: 9
полоунощь 1 ім. ж. одн. місц. в. полоунощии! 923: 5
полоупити 1 дієсл. аор. мн. З ос. полоупишА 883: 15 а
полъ ім. ч. одн. наз. в. полъ 895: 15, знах. в. 854: 26, род. в. у скл. присл. с полоу 911: 19
пол^воу 1 присл. по л^воу 872: 23
Полосне 1 топон. с. одн. дав. в. полѣсью 873: 10
полести 3 дієсл. аор. мн. З ос. пол^оша 852: 26, 885: 23, 936: 2


882
Граматичний покажчик до Волинського літопису
7
помагати дієсл. інф. помагати 862:16, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. помагаюча 896: 27
пома^аниє 1 ім. с. одн. знах. в. пома^аниє 875: 19
помагати 1 дієсл. аор. одн. З ос. помада 875: 12
7
помиловати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. помилоуга 854: 20, пас. мин. ч. мн. ч. наз. в. помилок дни 915: 21
поминати ( згадувати ) дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. помниаюці его 919:15, пас. теп. ч. мн. ж. наз. в. поминакмы 915: 13
помогати 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. помогаєть 915: 17
помолитиса 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. помлиса 924: 4
поморити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. помори 879: 8
помочь ім. ж. одн. знах. в. помочь 863: 1, 863: 2, 863: 7, 870: 10, 872: 3, 881: 16, 883: 7, 883: 24, помоць 852: 1, 935: 6, род. в. помочи 871: 26, 881: 15, 883: 26, 933: 18, оруд. в. помочью 863: 5, 886: 14, 933: 27
помочьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. помочникъ 931: 1
ПОМОЩИ 4 дієсл. інф. помощи 866: 27, особ. дієпр. одн. ч. у скл. умов. ОДН. 1 ОС. ЕЫ\Ъ помоглъ 884: 23, мн. ч. у скл. умов. мн. З ос. у знач, повин. а быша... помогли 906: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ж. знах. в. помогшоу 937: 7
помощь 1 ім. ж. одн. знах. в. помощь 923: 9 о
помощьникъ ім. ч. одн. наз. в. помощникъ 924: 25, помощник 929: 20
помрлчити 1 дієсл. аор. одн. З ос. помрлчи 921: 17
помыслити 1 дієсл. аор. одн. З ос. помъісли 858: 26
помьн^ти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. помна 866: 22
понеже 1 спол. понеже 906: 4
попелъ 1 ім. ч. одн. знах. в. попелъ 875: 18 о
попередити дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки попередили 876: 27, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. попередивъ 861: 6
поперекъ 1 прийм. із знах. в. поперекъ 890: 26
ПОПИСАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. семь ПОПИСАЛЪ 911: 27
ПОПОЛОШИТИСА 1 дієсл. аор. МН. З ОС. ПОПОЛОШИШАСА 910: 12
попрлвоу 1 присл. по прлвоу 872: 20
попъ 4 ім. ч. мн. наз. в. попові 897: 6, 919: 10, дав. в. попомъ 854: 11, оруд. в. попы 854: 5
порещи 1 дієсл. аор. мн. З ос. порекошл 865: 17
порокъ (‘стінопробивне знаряддя’) $ ім. ч. одн. (!) знах. в. порокъ 852: 20, мн. дав. в. пороком 852: 21, оруд. в. порокы 851: 7, 934: 21, 935: 16
7
поросьскыи прикм. одн. ч. наз. в. пороскии 930: 22, місц. в. пороскомъ 930: 19
7
пороушити дієсл. інф. пороушити 911: 24, теп.-майб. ч. одн. З ос. пороушить 932: 21
ПОрьВЬНОВАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. ОДН. 2 ОС. БАШЄ... поревновллъ 920: 11
7
посадити дієсл. аор. одн. З ос. посади 874:19, 874:19,932:4,934:10, мн. З ос. посадиша 854: 22, 881: 10, закреслено [посадиша] 854: 23
посели» 47 присл. ПОСШЬ 865: 10, 868: 18, 870: 24, 871: 16, 875: 3, 892: 16, 898: 16, 907: 19, 907: 20, 908: 19, 929: 23, по сели. 850: 25, 852: 12, 859: 2, 865: 17, 907: 10, посел\ 856: 24, 857: 22,


883
Граматичний покажчик до Волинського літопису
858: 25, 861: 8, 862: 27, 864: 27, 867: 7, 867: 9, 870: 13, 874: 23, 875: 1, 879: 3, 880: 14, 881: 12, 882: 2, 883: 18, 884: 25, 886: 19, 887: 26, 888: 19, 889: 15, 890: 4, 898: 24, 901: 8, 904: 14, 910: 10, 911: 6, 911: 28, 930: 17, 935: 18, по сем 848: 19
поскоудоу 1 присл. по скоудоу 917: 20
послоужити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. послоужить 897: 13
послоухъ ім- ч- одн. наз. в. послоухъ 922: 13, 922: 18
послоушьство 1 ім. с. одн. знах. в. послоушьство 915: 22
посл^ 1 присл. посл^ 928: 5
посл^дьнии прикм. одн. ч. дав. в. посл^днемоу 887: 26, ж. знах. в. послѣднюю 919: 17
ПОСОБИЄ 1 ім. с. одн. оруд. в. пособьємь 896: 10
ПОСП^ШЄНИЄ 1 ім. с. одн. род. в. посп^шенига 924: 17
посрамити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. посрамленъ 891: 8
поставити дієсл. інф. поставити 875: 5, 876: 6, поставить 875: 26, аор. одн. З ос. постави 862: 24, 925: 11, 925: 31, 926: 10, 927: 12, зайве 923: 20, мн. З ос. поставиша 852: 20, 918: 27, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. есь... поставилъ 913: 24, 3 ос. без зв’язки 923: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. поставль 916: З
П0СТЄЛА 1 ім. ж. одн. род. в. постєла 912: 8
пострадати дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. пострадавша! 917: 10
постричисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. пострижесА 859: 7
посълати 96 + 1 • дієсл інф послати 901: 10, 928: 12, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. пошлю 933: 22, аор. одн. 2 ос. посла 918: 2, 3 ос. 849: 24, 851: 12, 855: 19, 855: 22, 857: 2, 859: 24, 860: 26, 862: 12, 863: 2, 864: 10, 866: 5, 867: 27, 868: 6, 870: 11, 870: 17, 870: 18, 870: 19, 871: 24, 875: 13, 876: 1, 876: 4, 876: 24, 878: 21, 878: 23, 879: 13, 880: 12, 883: 19, 883: 26, 886: 16, 888: 9, 888: 22, 888: 26, 889: 8, 889: 10, 890: 1, 891: 21, 892: 6, 897: 12, 898: 7, 898: 16, 900: 11, 901: 19, 902: 2, 902: 9, 904: 14, 906: 26, 907: 14, 909: 1, 910: 2, 912: 1, 912: 27, 929: 6, 929: 23, 930: 18, 930: 24, 931: 6, 931: 8, 933: 24, 936: 12, дв. З ос. посласта 877: 7, 889: 8, мн. З ос. послаша 870: 16, 873: 3, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. послалъ есмь 930: З, 3 ос. без зв’язки послалъ 930: 27, у скл. плюскв. одн. З ос. послалъ... еашє 849: 10, послалъ еашсть 860: 13, послалъ... башєть 884: 16, 930: 20, у скл. умов. одн. 2 ос. у знач, повин. а вы... послалъ 906: 19, наказ, одн. 2 ос. пошли 879:
9, 888: 24, 909: 25, мн. 2 ос. пошлете 873: 1, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пославъ 849: 21, 849: 22, 871: 13, 871: 15, 874: 24, 874: 26, 889: 23, 891: 14, 896: 6, 936: 7, пославь 926: 4, послав 871: 17, закреслено [пославъ] 896: 7, дв. ч. наз. в. пославша 874: 22, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. посланъ 851: 27, ж. наз. в. послана 897: 22, мн. ч. наз. в. посланий 852: 8, посланий 851: 20, ? аор. одн. З ос. зайве (?) І посълъ ім. ч. одн. знах.-род. в. посла 909: 1
посълъ ім. ч. одн. наз. в. посолъ 864: 16, 884: 20, 884: 25, 901: 6, 907: 17, знах. в. 864:
10, 865: 14, 883: 19, 884: 16, 900: 11, 906: 11, 906: 20, 907: 14, 911:9, знах.-род. в. посла! (*послш) 911: 28, дав. в. послоу 883: 22, 911: 20, оруд. в. посломъ 906: 20, мн. знах. в. послъі 876: 15, 879: 4, послы 929: 6
посъльство 1 ім. с. одн. знах. в. посолъство 913: 2
посылати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. посылаю 915: 12
пос^д^ти 1 дієсл. інф. пос^д^ти 909: 19
потворити 1 дієсл. аор. одн. З ос. потвори 873: 24
потеціи 1 дієсл. аор. одн. З ос. потече 853: 9


884
Граматичний покажчик до Волинського літопису
потомь 16 присл. потомь 873: 27, 912: 20, 917: 15, потомъ 849: 18, 854: 7, 859: 6, 865: 13, 876: 11, потом 852: 18, 853: 24, 854: 12, 854: 27, 855: 6, 864: 9, 882: 27, 891: З
ПОТОНОуТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки потоноуло 896:4 потопити дієсл. аор. мн. З ос. потопиша 879: 22, особ. дієпр. одн. с. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки потопило 896: 2
потроичи 1 присл. по троими 851: 25
потъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. потом 882: 14
потькноутисА 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. потькнетьс 921: 25
потАгноути 1 дієсл. наказ, мн. 2 ос. потагнєтє 885: 22
потати 1 дієсл. аор. одн. З ос. пота 853: 12
пооустроити 1 дієсл. аор. одн. З ос. пооустрои 925: 18
похвалити 1 дієсл. аор. одн. З ос. похвали 900: 1
почати дієсл. аор. одн. З ос. поча 853: 24, 859: 21, 861: 2, 861: 20, 862: 15, 865: 1, 865: 4, 867: 21, 868: 19, 881: 11, 884: 21, 885: 1, 917: 21, одн. (!) З ос. 861: 8, мн. З ос. почаша 854: 25, 864: 22, 865: 11, 865: 23, 885: 7, 894: 1, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. почал ... банк 927:6
почисти (‘ушанувати’) дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. у знач, повин. да... почтеніи 918: 2
ПОЧЬТО 1 спол. по што (*про што?) 864: 12
почати дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. пойдешь 929: 23, 930: 28, поєдєшь 929: 22, 3 ос. у знач, повин. ать по^деть 909: 23, 930: 14, мн. 1 ос. поедемь 899: 18, аор. одн. З ос. по'Ѣха 856: 3, 856: 26, 868: 10, 868: 16, 868: 17, 884: 16, 886: 11, 887: 27, 899: 11, 899: 13, 899: 14, 901: 8, 905: 6, 907: 19, 908: 5, 908: 12, 909: 18, 909: 27,911:4, 931: 14, 931:20, поехА 849: 7, 849: 11,908:4, 933: 12, мн. З ос. по^хаша 852: 9, 856: 25, 874: 14, 887: 14, по^ашаша! 871: 2, особ. дієпр. одн.
4. у скл. плюскв. одн. З ос. вашєть по^хАЛЪ 857:4, наказ, одн. 2 ос. по^ди 859:26, по^дь 852:
5, 930: 26, 933: 21, поедь 874: 6, 909: 15, по^д^! 931: 19, дієпр. мин. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки попалъ 931: 19, акт. мин. ч. одн. ч. дав. в. по^АВШОу 933: 22
погасъ 1 ім. ч. мн. знах. в. погасы 914: 15
погати дієсл. інф. погати 859: 28, 860: 2, аор. одн. З ос. поіа 860: 3, 861: 15, 883: 7, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. поемше 887: 13
прлвити дієсл. інф. прлвити 913: 2, 929: 21
прлво 1 присл. прАво 929: 27
прАВОв^рие 1 ім. с. одн. дав. в. прАВОв^рїю 924: 1
прАвов^рьныи 1 прикм. одн. ж. місц. в. прлвов'ѣрн'ѣи 922: 15
□
правый прикм. одн. ч. місц. в. у знач. ім. правомъ 864: 20, 929: 20, ж. знах. в. правоую 869: 18
7
прлвьдл ім. ж. одн. наз. в. прАВДА 921: 26, знах. в. прлвдоу 906: 6, род. в. прлвды 875: 21, оруд. в. прАВДОЮ 901: 3, 911: 12, 921: 11, 924: 19
прлвьдивъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. прлвдивъ 921: 6
□
прлвьдивши прикм. одн. ч. наз. в. прлвдивыи 938: 5, у знач. кл. в. прлвдивъіи 889: 2, прлвдивыи 919: 25
о
прлвьдолювие ім. с. одн. оруд. в. прлвдолювьемь 870: 2, 932: 26
прдвьдьникъ 1 ім. ч. дв. род. в. прАВ^дникоу 937: 12


885
Граматичний покажчик
до Волинського літопису
7
правьдьныи прикм. одн. ч. наз. в. праведный 918: 5, мн. оруд. в. у знач. їм. ч. праведными 924: 10
прадѣдъ ім. ч. одн. наз. в. прадѣдъ 895: 22, 922: 15
превывати 1 дієсл. інф. превывати 908: 11
7
превыти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пребывъ 905: 20, 932: 1
7
предание ім. с. одн. род. в. преданїа 924: 2, дав. в. преданью 924: 12
предати дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. у знач, повин. предаси 918:4, аор. одн. З ос. преда 923: 7, предасть 918: 8, пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. місц. в. преданїа! 923: 25
7
предивьнъ прикм. одн. ж. наз. в. предивна 908: 10, придивна! 853: 25
предивьныи 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. предивнагд 857: 1
предъ прийм. з оруд. в. предъ 886: 16, 922: 3, пред 915: 14, пред 924: 7
предъаежати дієсл. імперф. одн. З ос. предлежаше! (*прилежаше) 921: 13, акт. дієпр. теп. ч. одн. с. знах. в. у знач. ім. предлежащее 894: 24, 906: 7, 916: 11
предъ стоіати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. предстоідщи 919: 22
предьнии 1 прикм. одн. с. знах. в. у знач. ім. преднее 862: 14
преже 1 присл. преже 875: 23
преже 1 прийм. з род. в. преже 889: 23
7
прежерещи дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. місц. в. прежерченом 861: 25, мн. с. знах. в. прежерченаїа 890: 7
прежьнии 1 прикм. мн. с. знах. в. у знач. ім. прежкАїд 890: 21
Преиворъ 1 особ. ч. одн. наз. в. прѣиворъ 856: 23
преи^лиха 1 присл. преи^лиха 869: 19
преподовьныи 1 прикм. мн. род. в. приподовных! 917: 9
препоідсати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. препоідсанъ 924: 20
пресвАТЬіи 1 прикм. одн. ж. род. в. прстыа 925: 21
преставитиСА И дієсл. аор. одн. З ос. престависА 863: 21, 869: 3, 869: 13, 869: 22, 880: 20, 897: 4, 918: 12, 938: 3, 938: 8, мн. З ос. преставишасА 869: 20, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. преставлешюСА 928: 22
7
преставление ім. с. одн. наз. в. преставление 918: 15, закреслено [преставленик] 903: З
престагати 1 дієсл. імперф. одн. З ос. престагашеть 891: 10
престолъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. престолам 924: 7
пречистый прикм. одн. ж. знах. в. прчетоую 856: 6,890: 20,937: 7, род. в. прчетьпа 917: 8
при И прийм. з місц. в. при 856: 8, 869: 21, 876: 3, 884: 22, 898: 5, 898: 5, 900: 21, 903: 20, 929: 12, 929: 13,929: 15
прив^гноути 1 дієсл. аор. одн. З ос. прив^же 877: 20
привести (а — ‘привести’) дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. приведешь 915: 22, аор. одн. З ос. приведе 857: 14, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. без зв’язки привели 910: 6, 2 ос. есте привели 910: З
привести (б — ‘привезти’) 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. приведшимъ 918: 25
пригънати 1 дієсл. аор. одн. З ос. пригна 908: 24
придати 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки придалъ 900: 7


886
Граматичний покажчик до Волинського літопису
при^ъвати 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. єсмь призвалъ 902: 11
при^ывати 1 дієсл. інф. при^ывати 875: 15
пригрѣти 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. притри 917: 1
приймати (а — приемлю) дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. приемлА 925: 2
приймати (б — приймаю) дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. приймаю 907: 8, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. приимагд 921: 15
приимьникъ 1 ім. ч. одн. наз. в. приимникъ 925: 1
приити 66 дієсл. інф. прити 894: 6, 907: 23, 909: 21, аор. одн. З ос. приде 849: 1, 849: 14, 859: 15, 862: 4, 863: 5, 865: 19, 873: 18, 876: 26, 886: 20, 890: 4, 892: 4, 894: 4, 902: 2, 907: 24, 909: 1, 919: 3, 928: 13, 935: 24, 936: 3, мн. З ос. приидоша 919: 6, придоша 852: 14, 852: 18, 863: 12, 865: 25, 870: 23, 873: 7, 874: 16, 878: 25, 879: 18, 884: 8, 889: 15, 890: 19, 893: 18, 897: 3, 936: 17, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. есмы пришли 889: 19, одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. пришелъ... еашє 873: 12, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. пришєдь 888: 15, 900: 16, 934:
3, дав. в. пришедшоу 888: 1, 892: 12, 895: 2, 934: 18, 935: 7, пришедшю 902: 28, 917: 14, ж. наз. в. пришедши 927: 26, дав. в. пришєдши 885: 6, 910: 15, мн. ч. наз. в. пришедшє 881: 22, пришедъше 896: 20, пришдше 851: 4, пришєдшє! (*пришєд жє) 851: 18, дав. в. пришедшемъ 855: 1, дав. в. пришедшимъ 851: 3, 865: 9, 876: 25, 877: 19, 882: 12, 885: 18, 889: 5, 892: 18
прилагати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. прилагаюціа 922: 22
приложитисА 1 дієсл. аор. одн. З ос. приложисА 918: 9
прилѣсти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. прилѣ^ъшимъ 885: 26
приснодѣвица ім. ж. одн. род. в. присдвца 903: 6, 903: 15
присный 1 прикм. одн. ч. наз. в. присный 915: 17
приспѣти 5 дієсл. аор. одн. З ос. приспѣ 889: 6, акт. дієпр. мин. ч. одн. ж. дав. в. приспѣвши 870: 15, 881: 18, приспѣвше! 872: 7, 876: 21
приставливати дієсл. інф. приставливати 852: 26
пристати (‘утомитися’) дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. пристали вѣхоуть 909: 11
пристраватисА^ дієсл. інф. пристрлватиСА863:8,САпристрлвлти872:8,пристрлвлтисА 935: 25, теп. ч. одн. 1 ос. пристраваюСА 930: 4, імперф. мн. З ос. пристравахоутьсА 910: 21
пристраиватисА 1 дієсл. інф. са пристраивати 885: 20
пристоупити дієсл. інф. пристоупити 934: 22, аор. мн. З ос. пристоупиша 878: 7, 893: 25, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. прєстоуплешє! 883: 11
присълати дієсл. аор. одн. З ос. присла 850: 19, 865: 14, 868: 3, 876: 14, 880: 15, 891: 17, 906: 10, 907: 10, 908: 2, 911: 8, 912: 20, мн. З ос. прислаша 872: 24, 879: 4, особ. дієпр. одн.
4. у скл. перф. одн. 2 ос. без зв’язки прислалъ 902: 22, 3 ос. без зв’язки 868: 7, 911: 14, 912: 4, прислал 850: 21, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки прислали 909: 6,909: 14, у скл. плюскв. одн. З ос. прислалъ... башє 849: 4
2
притеціи дієсл. аор. одн. З ос. притече 853: 12, акт. дієпр. теп. ч. одн. с. род. в. притекоуїраго 922: 9
притьма 1 ім. ж. мн. знах. в. приідтъчѣ! 913: 12
притѣкати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. знах. в. у знач. ім. притѣкаюціагд 918: 7
притАгноути 4 дієсл. аор. одн. З ос. притАже 928:4, особ. дієпр. З ос. одн. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки притАГЛЪ 873: 12, у скл. плюскв. одн. З ос. вашєть... притАглъ 873: 8, у скл. умов. одн. З ос. у знач, повин. а бы притАглъ 873: 14


887
Граматичний покажчик до Волинського літопису
приходъ 1 ім. ч. одн. род. в. прихода 934: 9
причастив 1 ім. с. одн. знах. в. причастье 916: 18
причастьникъ ім. ч. одн. знах.-род. в. причастника 917: 7
причаїратисА дієсл. інф. са причаїрати 854: 7
причисти 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. причти 917: 14
приѣ^дъ 1 ім. ч. одн. знах. в. приѣ^дъ 902: 1
приѣхати дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. прикдоуть 910: 24, аор. одн. З ос. приѣха 850: 14, 857: 14, 862: 7, 864: 28, 868: 1, 868: 11, 868: 18, 874: 3, 876: 8, 888: 20, 899: 2, 901: 5, 901: 23, 905: 7, 905: 23, 907: 16, 907: 20, 907: 21, 909: 18, 910: 20, 928: 5, 930: 15, 932: 5, 936: 26, мн. З ос. приѣхаша 856: 20, 870: 24, 899: 19, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. есь приехалъ 909: З, 3 ос. без зв’язки приѣхалъ 901: 28, 907: 22, 908: 28, 912: 23, придалъ 908: 26, приѣхъ! 912: 27, мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. привали єсма 879: 5, наказ, одн. 2 ос. прийди 860: 28, 868: 1, приїдь 901: 22, приедь 907: 16, дієпр. мин. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. приѣхалъ башсть 933: 16, акт. мин. ч. одн. ч. наз. в. придавъ 851: 16, 884: 20, 912: 19, приѣхавь 850: 20, знах.-род. в. приѣхавша 899: 3, дав. в. приѣхавъшоу 861: 1, приѣхавшоу 931: 12, 933: 13, приехавшоу 909: 27, пріехавшю 850: 1, ж. дав. в. приѣхавши 859: 27
пригати дієсл. інф. пригати 858: 26, 859: 4, 867: 11, прїати 924: 9, закреслено [пригати] 867: 12, аор. одн. 1 ос. приіахъ 917: 4, 3 ос. приіа 874: 18, 887: 23, 908: 14, дв. З ос. пригаста 867: 6, мн. З ос. приіаша 861: 17, прїгаша 931: 23, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. еси пригалъ 912: 16, у скл. умов. одн. 2 ос. у знач, повин. а бы... приіалы и 907: З, 3 ос. у знач, повин. а бы... приіалъ 906: 22, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. приелль 859: 9, прииллъ 920: З, 922: 6
приіатьнъ 1 прикм. одн. с. знах. в. приіатьно 875: 16
про 10 прийм. із знах. в. про 850: 9, 850: 11, 870: 12, 871: 8, 871: 11, 873: 23, 874: 2, 894: 6, 901:23,905:2
прОБОЦп. 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. прОБОїрд 865: 15
□
проводити дієсл. імперф. одн. 2 ос. провожаше 920: 6, аор. мн. З ос. проводиша 918: 24,919: 11
продагати дієсл. супін продаїать 879: 9
про^ьрѣние 1 ім. с. одн. знах. в. про^рѣние 875: 15
пройти 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. мн. З ос. вашєть!.. прошли 866: 17
проклАТЬіи 4 прикм. одн. ч. наз. в. проклАТЪіи 849: 3, проклАТЫ 869: 7, знах.-род. в. проклАтаго 861: 24, дав. в. проклАТОМоу 881: 15
Прокопии 1 особ. ч. одн. наз. в. прокопии 861: 5 о
прокъ ім. ч. одн. знах. в. прокъ 886: 9, 891: 24
проливати 1 дієсл. інф. проливати 858: 21
пролити 1 дієсл. інф. пролити 929: 4
прологъ ім. ч. мн. знах. в. прологы 926: 24
промежи 1 прийм. з оруд. в. промѣжн 863: 26 о
промышлАТИ дієсл. інф. пролѵышлАТи 871: 24, промышлАТИ 878: 2
пронести 1 дієсл. аор. одн. З ос. пронесе 861: 4
проповѣдати 1 дієсл. інф. проповѣдати 875: 14
пророкъ 1 ім. ч. мн. род. в. прбркъ 917: 9


888
Граматичний покажчик до Волинського літопису
пророчьскыи 1 прикм. мн. ж. знах. в. пррчкьпа 875: 6
пророчество ім. с. одн. наз. в. пррчьство 875: 11, род. в. прорчствл 875: 25
просити 9 дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. просиши 914: 1, 3 ос. просить 912: 5, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. просилъ еси 913: 26, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. просл 871: 26, 881: 15, 883: 26, 933: 17, мн. ч. наз. в. просАче 870: 27, дав. в. у знач. ім. ч. п рос Аїр имъ 915: 9
просллвити 1 дієсл. аор. мн. З ос. прослдвишд 927: ЗО
прослоути 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. прослоулъ БАШЄТЄ 906: З простъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. простъ 853: 6
простый 5 прикм. одн. ж. знах. в. простоую 896: 12, мн. ч. наз. в. у знач. ім. простий 897: 10, род. в. простъі\ъ 867: 2, дав. в. простъімъ 870: 4, простымъ 933: 2
противоу (а) 8 прийм. з дав. в. противоу 849: 8, 849: 12, 853: 9, 856: 12, 874: 26, 898: 23, 912: 13, 920:4
противоу (б) прийм. з род. в. противоу 858: 16, 873: 24
протопопинАїд 1 по чоловікові ж. одн. род. в. протопопиное 926: 31
проче 1 присл. проче 896: 5
прочь (пор. проче) присл. прочь 852: 5, 909: 23
прочьнии 1 прикм. мн. оруд. в. прочними 930: 25
прогавити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. прогавить 875: 9
проіати 1 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки проіали 899: 9 □
проуси J етнонім ч. мн. наз. в. проуси 874: 16, 877: 15, проучи 878: 5
проусинъ ім. ч. одн. наз. в. проусинъ 886: 27, 887: 21, оруд. в. проусиномъ 887: 18
поустити 4 дієсл. імперф. мн. З ос. поуіра\оу 894: 14, аор. одн. З ос. поусти 865: 27, мн.
З ос. поустиша 910: 1, наказ, мн. 2 ос. поустите 866: 8
□
поусть прикм. одн. ж. знах. в. поустоу 894: 16, поусту 893: 7, мн. ч. знах. в. поусты 875: 23
поустыи 1 прикм. одн. с. місц. в. поустѵим 925: 7
поустыни 1 ім. ж. мн. знах. в. поустыніа 875: 22
поутивльць 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. поутивличл! 870: 17
поуть 4 ім. ч. одн. знах. в. поуть 868: 2, 920: 12, місц. в. поути 929: 8, мн. род. в. поутии 916: 1
поуірлти 1 дієсл. імперф. мн. З ос. поуірлхоуть 885: 27
пълкъ ім. ч. одн. знах. в. полкъ 866: 26, 896: 7, род. в. полкоу 882: 19, 886: 19, 886: 20, 886: 25, 896: 11, полка 856: 23, 866: 23, оруд. в. полкомъ 866: 14, 866: 22, 872: 21, 872: 22, 872: 23, 881: 27, 882: 6, 885: 9, 885: 9, 885: 10, 885: 11, полком 866: 15, 885: 12, місц. в. лькоу! 900: 14, мн. наз. в. полчи 866: 12, 885: 24, знах. в. полкъі 885: 7, 892: 20, полкы 856: 9, 856: 11, 872: 19, 872: 19, 936: 6, 936: 7, дав. в. полкомъ 866: 26, 877: 19, 885: 18, 887: 3, 936: 26, оруд. в. полкъі 882: 17, полкы 882: З о
пълнъ прикм. одн. ч. знах. в. (?) / наз. в. (?) полнъ 882: 8, ж. наз. в. полна 854: 1
Пълтовьскъ (Pułtusk) топон. ч. одн. знах. в. полтовескъ 879: 19
пъртъ ім. ч. мн. знах. в. порты 854: 15, 867: 20, оруд. в. 908: 22
первое 4 присл. первое 854: 7, 881: 26, 928: 32, 930: 22
первый 1 числ. пор. одн. с. род. в. первого 914: 10


889
Граматичний покажчик до Волинського літопису
пьрѣтиСА 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. са прить 880: 7
пьсаниє 1 ім. с. мн. род. в. псаннн 915: 23
о
пьсати (пор. писати) j дієсл. інф. псати 903: 13, аор. одн. 1 ос. псахъ 905: 22, мн. 1 ос. псахоагь 861: 25
пѣснь ім. ж. мн. знах. в. пѣсни 897: 7, пѣс 919: 11, оруд. в. пѣсми 919: 12
пѣсъкъ 1 ім. ч. одн. наз. в. песокъ 863: 28
пѣти дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. пѣвше 897: 7, 919: 10
пѣшь 1 прикм. одн. ч. наз. в. пѣшь 891: 7
пѣшьць 1 ім. ч. мн. знах. в. пѣшцѣ 871: 13
Патидьнъ 1 топон. ч. одн. род. в. патидна 850: 18
патъкъ 1 ім. ч. одн. дав. в. ПАТКоу 918: 12
□
пать числ. кільк. ж. дав. в. пати 932: 17, 932: 18, у скл. числ. пати дцать 932: 16
• ПтЄг • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ гьОг 882: 23
7
рАБЪ ім. ч. одн. наз. в. рАБЪ 915: 17, дав. в. рАБОу 875: 9
рАВЬНООуМЬНЪ 1 прикм. ОДН. Ч. КЛ. В. рАВНООуМНЄ 916: 4
РАЕЬНОХРИСТОСОЛЮЕЬЦЬ ІМ. Ч. ОДН. КЛ. В. рАЕНОХССОАЮБЧЄ 916: 5
рАВЬНОЧЬСТИТСЛЬ ім. Ч. ОДН. КЛ. В. рАВНОЧССТИТЄЛЮ 916: 5
рлди 5 прийм. з род. в. ради 869: 9, 875: 12, 894: 17, 915: 15, 922: 12
а
рддовдтисА J дієсл. наказ, одн. 2 ос. рлдоуиСА 923: 11, рлдисА 923: 12, 924: 18
7
рлдость ' ім. ж. одн. наз. в. рлдость 857: 19, рлдсть 933: 2, 936: 19, знах. в. рлдость 862: 9, род. в. І мн. род. в. рАДОСТИи 857: 11, одн. оруд. в. рлдостью 861: 17, 931: 23
рАДЪ прикм. одн. ч. наз. в. рлдъ 863: 8, 865: 16, 867: 27, 881: 18, 884: 23, 885: 4, 886: 22, 907: 7, 912: 17, рлд 884: 1, 935: 8, мн. ч. наз. в. рлди 871: 2, 879: 10, 879: 12, 899: 3, 932: 3, рлдѣ 937: 1
рл^вѣе 1 прийм. з род. в. рл^вѣе 917: 20
рл^личьныи 1 прикм. мн. оруд. в. рА^личнъілѵы! 908: 9
рА^ноличьныи 1 прикм. мн. оруд. в. рл^ноличнъімн 862: 24
Равный 1 прикм. мн. ч. наз. в. рл^ниї 920: 21
рл^оулиь ім. ч. одн. знах. в. рА^оулиь 852: 3, рл^оум 852: 2
рл^оумѣти ДІЄСЛ. особ. дієпр. ОДН. Ч. у скл. умов. ОДН. 1 ОС. БЫХЪ... рА^оумѣлъ 913: 17, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. рл^оумѣгА 913: 11, рл^оуллѣл 912: 26 о
Раи “ топон. ч. одн. знах. в. рли 901: 24, род. в. рлю 901: 8, 905: 23
рлнА ім. ж. одн. наз. в. рАНА 888: 8, 897: 22
рлнити 4 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. рлненъ 862: 6, 877: 19, рлненъ! (*рлнъ) 862: 8, мн. ч. наз. в. рамени 935: 23
рлно 1 присл. рлно 872: 16
Расплодити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. рлспложено 924: 17
рлстрАГАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. рлстрлгд! 875: 8
рлсоудити дієсл. теп.-майб. ч. одн. 3 ос. рлсоудить 864: 21, 930: 5
Ратиславъко 1 особ. ч. одн. наз. в. рлтисллвко 877: 20


890
Граматичний покажчик до Волинського літопису
рать 64 ім. ж. одн. наз. в. рать 855: 25, 855: 27, 862:4, 872: 26, 880: 19, 885: 3, 889: 20, 890: 4, 910: 10, 910: 16, 910: 24, 929: 10, 936: 4, 936: 16, знах. в. 855: 19, 863: 3, 870: 12, 872: 1, 874: 11, 874: 22, 876:19,878: 21, 880:13, 883: 7, 883: 25, 884: 6, 884:15, 888: 9,889:4, 891: 12, 891: 21,910: 11,914: 26,933: 22,933: 23, 934: 6,936:12, род. в. рати 873: 5, 874: 10, 887:11,924: 2,924:4,930:
10, дав. в. 855: 22, 877: 10, 885: 6, 910: 15, оруд. в. ратью 870: 16, 870: 17, 870: 19, 870: 20, 882: 9, 884:13,884:17,889: 9, 889:11,893:16,893:17, 900:16, місц. в. рати 910:17, мн. знах. в. 935:10, оруд. в. ратми 871: 13, місц. в. рат^ъ 890: 15, 935: 12
ратьныи 9 прикм. одн. ч. наз. в. у знач. ім. ратьнъіи 852: 7, ратний 849: 7, ж. місц. в. ратной 874: 11, мн. ч. наз. в. у знач. ім. ратним 854: 3, род. в. у знач. ім. ч. раткнъі\ъ 886: 1, ратьны\ъ 910: 16, ратныхъ 936: 8, оруд. в. у знач. ім. ч. ратнъіми 934: 20, ратными 911: 2
Ратьша особ. ч. одн. наз. в. рачьша 912: 11, знах. в. ратьшю 912: 2, рачьшю 912: 18
Рахъ особ. ч. одн. наз. в. рахъ 887: 2, 887: 18, 887: 22
Репекии 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. репекыд 860: 21
реціи ПО дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. peKOif 914: 2, аор. одн. З ос. рче 850: 21, 850: 23, 875: 7, 899: 16, 911: 20, 913: 16, рче 849: 18, 852: 4, 857: 13, 864: 16, 865: 16, 880: 10, 883: 22, 883: 27, 898: 11, 900: 25, 902: 15, 902: 24, 904: 22, 908: 27, 909: 21, 912: 9, 912: 23, 929: 3, 930: 10, 932: 6, 932: 8, р€! 907: 13, мн. З ос. рекоша 863: 19, 891: 5, 910: 5, 928: 27, 932: 7, 934: 26, особ. дієпр. одн. ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки рекла 860: 2, одн. ч. у скл. надсклад. одн. 2 ос. реклъ... есь былъ 902: 18, наказ, одн. 2 ос. рци 900: 26, 901:5, 902: 11,902: 25,911:21,912: 4,913: 16,913: 18,913:
22, 913: 26, 929: 25, 929: 26, 930: 11, 930: 13, рцї 902: 15, 912: 9, рчи 883: 23, 904: 22, 912: 7, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. рекы 915: 18, река 849: 5, 859: 25, 860: 18, 860: 27, 864: 12, 864: 15, 865: 15, 866: 7, 867: 15, 867: 21, 867: 27, 868: 4, 868: 7, 874: 6, 874: 9, 876: 18, 879: 25, 880: 6, 888:
23, 891: 17, 898: 1, 898: 18, 900: 13, 901: 21, 902: 10, 902: 23, 904: 15, 905: 18, 906: 11, 906: 27, 907: 7, 907: 15, 908: 16, 910: 3, 911: 10, 912: 3, 912: 14, 912: 28, 929: 7, 929: 25, 930: 26, 931: 9, река 907:
11, мн. ч. наз. в. рекоуїре 934: 15, рекоуче 872: 25, 879: 5, 907: 22, 920: 8, 928: 19, рекоуце 877: 1, ркоуче 889: 1, мин. ч. одн. ч. наз. в. рекъ 933: 21, пас. мин. ч. одн. с. знах. в. рченое 915: 23
Рига топон. ж. одн. знах. в. ригоу 896: 27, дав. в. рі^и 896: 18
ризд їм. ж. мн. знах. в. ризді 854: 16, 916: 20
римьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. неронъ римъскыи 869: 11
2
рокъ їм. ч. одн. знах. в. рокъ 853: 18, мн. наз. в. роки 853: 19
Родивичь 1 патронім ч. одн. род. в. родивича 856: 24
2
родимый прикм. одн. ж. знах. в. родимоую 901: 15, 905: 4
□
родити J дієсл. інф. родити 901:16, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. у знач. ім. роженомоу 918: 11, ж. наз. в. рожена 901: 17
родъ $ ім. ч. одн. род. в. родоу 853: 6, у спол. С5 рода 875: 24, дав. в. родоу 868: 22, оруд. в. родомъ 886: 27, мн. наз. в. роди 875: 20
ро^Б^гноутисА 1 дієсл. аор. мн. 3 ос. ро^В’ѣгошасл 861: 22
ро^гонъ 1 ім. ч. одн. місц. в. ро^гон^ 887: 6
рО^ГЪНаТИСА 1 ДІЄСЛ. особ. дієпр. МН. Ч. у скл. ПЛЮСКВ. МН. 3 ОС. ВАХОуТЬ... ро^огналисА 866: 1
ро^гъноути 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. роздгноувъ 875: 10
□
роздавати дієсл. інф. роздавати 900: 11, теп. ч. одн. 3 ос. роздаваеть 900: 4, 900: 9
роздати дієсл. аор. одн. 3 ос. розда 914: 13, 914: 17
роздагати дієсл. аор. одн. 3 ос. роздагд 914: 23


891
Граматичний покажчик до Волинського літопису
розділити 1 дієсл. наказ, дв. 1 ос. ро^дѣливѣ 860: 28
роздѣлитисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. ро^дѣлившесА 866: 9
ро^итиСА 1 дієсл. аор. мн. З ос. ро^иидошлс 890: 6
ро^мѣтлти 6 дієсл. інф. розметати 850: 12, аор. одн. З ос. ро^мѣтл 849: 22, ро^метл 849: 20, 849: 23, наказ, одн. 2 ос. ро^мечи 850: 10, мн. 2 ос. ро^мсчете 849: 20
ро^оумъ 1 ім. ч. одн. знах. в. ро^мъ 851: 24
ро^оумѣти дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. ро^оумѣю 914: 3, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. ро^оумѣюірл 851: 14
po^TjfcxATHCA 1 дієсл. аор. мн. З ос. ро^ъѣхАШАСА 858: 5
рокъ 1 ім. ч. одн. знах. в. рокъ 889: 6
РОМЛНОВАГА 1 по чоловікові ж. одн. род. В. РОМАНОВОЙ 937: 10
РОМАНОВЪ ? прикм. одн. ч. наз. в. РОМАНОВЪ 873: 12, 895: 23, 903: 8, 903: 17, 918: 14, 932: 13, романомъ! 935: 5
Романъ особ. ч. одн. наз. в. ромлнъ 873: 10, 873: 19, 873: 21, 874: 8, 913: 5, 920: 10, знах.-род. в. ромАНА 860: 14, 862: 4, 872: 3, род. в. 861: 26, ромдн 862: 3, ромл! 869: 25, 873: 14, місц. в. ромлнѣ 875: 28
рОСКОПАТИ 1 ДІЄСЛ. Інф. рОСКОПАТИ 850: 22
рОСКОПЫВАТИ 1 ДІЄСЛ. Інф. рОСКОПЪІВАТИ 850: 24
2
росплАКАТИСА дієсл. аор. одн. З ос. росплАКАСА 909: 5, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. рОСПААКАВСА 883: 22
роспросити 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. роспроси 908: 28
роспоустити 1 дієсл. аор. одн. З ос. роспоусти 910: 26
роспоуціАТИ 1 дієсл. інф. росгйЛрлти 887: 9
ростѣклтисА 1 дієсл. теп. ч. мн. З ос. ростѣклютьс 889: 22
рОСХОДИТИСА 1 ДІЄСЛ. інф. рОСХОДИТИСА 882: 17
росълАТИ 1 дієсл. аор. одн. З ос. ро^ъслл 914: 22
росъмотрѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. росмотровъ! 851: 8
росьіЛАТи Ł дієсл. інф. росылАТи 928: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. росылАГА 905: 25 роувити L дієсл. інф. роувити 903: 25, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. роувА 876: З роукл ім. ж. одн. знах. в. роукоу 851: 17, 884: 26, 884: 26, 906: 23, 907: 4, 907: 8, 908: 15, 912: 8, оруд. в. роукоую! 906: 13, місц. в. роукѣ 868: 10, дв. знах. в. роуцѣ 857: 12, 884: 5, 912: 16, 916: 23, 918: 8, 918: 9, мн. знах. в. роукш 921: 1
Роукль 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. роуклА 860: 21
роукописАние 1 ім. с. одн. наз. в. роукопислик 903: 4
роусь етнонім ж. одн. кл. в. роуси 885: 22, знах. в. роусь 867: 1, оруд. в. роусью 867: 7, місц. в. роуси 879: 2, 895: 24
роусьскъ 1 прикм. мн. ч. знах. в. роусци 905: 10
роусьскыи 10 прикм. одн. ч. знах. в. роускыи 851: 15, ж. наз. в. роускАїА 910: 16, знах. в. роускоую 858: 3, мн. ч. наз. в. роусции 876: 22, 888: 11, 897: 19, роусцѣи 872: 8, 897: 16, дав. в. роускимъ 857: 23, 888: 5
роушити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. роушАЩА 922: 20


892
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ръжь 1 ім. ж. одн. род. в. ржи 932: 18
рыдание 1 ім. с. одн. наз. в. ръідание 854: 18
рѣка 15 ім< ж. Одн. Наз. Вв р€кд 893; 19, знах. в. рѣкоу 872:17, 881: 25, 893: 22, род. в. рѣкъі 876: 10, рѣкы 852: 17, 872: 14, 876: 5, 881: 24, 897: 24, дав. в. рѣцѣ 852: 15, 893: 18, місц. в. 859: 16, 874: 27, мн. наз. в. рѣкы 889: 22
рѣчь 1^ ім. ж. одн. наз. в. рѣчь 901: 7, 921: 2, знах. в. 852: 10, 901: 6, 902: 28, 909: 9, 909: 25, 912: 12, 930: 16, 931: 13, речь 907: 17, род. в. рѣчи 866: 22, дв. род. в. рѣчью 911: 22, мн. знах. в. рѣчи 902: 7, 907: 28, 931: 8, оруд. в. рѣчьми 930: 26
Рабьць 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. рАБЦА 889: 10
рАДЪ 10 ім. ч. одн. знах. в. рАДЪ 858: 2, 901: 11, 901: 22, 902: 12, 905: 6, род. в. рАДоу 877: 15, 911: 24, дав. в. 902: 6, 912: 19, мн. знах. в. рАДЫ 856: 10 о
рАДЬцл ім. ч. мн. місц. в. рАДЬЦлхъ 898: 5, радцахъ 929: 13
Ра^лнь 1 топон. ч. одн. род. в. рА^анА 855: 12
Садовое 1 топон. с. одн. знах. в. садовое 904: 2
сажень 1 ім. ж. мн. род. в. сажнем 925: 10 о
сайгатъ ім. ч. одн. знах. в. сайгатъ 857: 2, 857: 15
самовндьць 1 ім. ч. мн. наз. в. самовидчи 891: 4
самодьржьць 1 ім. ч. одн. наз. в. самодержечь 858: 8
самострѣлъ 3 ім. ч. мн. оруд. в. самострѣлъі 935: 17, самострѣлы 851: 7, 934: 21
самъ 38 займ. одн. ч. наз. в. самъ 862: 6, 862: 21, 867: 11, 870: 11, 870: 12, 873: 25, 876: 9, 880: 7, 884: 1, 885: 2, 885: 6, 887: 23, 891: 18, 905: 26, 906: 2, 906: 27, 911: 21,913: 19, 914: 19, 929: 9, 929: 16, 930: 4, 934: 5, 935: 6, сам 925: 33, 926: 3, род. в. самого 915: 20, оруд. в. самимъ 881: 25, дв. ч. наз. в. сама 889: 7, мн. ч. наз. в. сами 853: 17, 854: 7, 863: 26, 870: 15, 891: 3, 936: 9, самѣ 853: 23, знах.-род. в. самѣхъ 934: 13, місц. в. 863: 26 а
самый J займ. одн. ч. знах. в. самый 932: 25, самъі! 871: 21, мн. с. знах. в. самаїа 855: 14 сани 3 ім. ж. мн. знах. в. сани 918: 21, місц. в. санѣхъ 918: 27, Санехъ 877: 18
Санъ 3 топон. ч. одн. знах. в. санъ 893: 22, род. в. сана 897: 24, місц. в. саноу 893: 23
сватьба ім. ж. одн. наз. в. свадба 848: 21, 861: 26
Ов£лк£нии 1 особ. ч. одн. наз. в. свелкєнии 869: 15
свобода 1 ім. ж. одн. знах. в. свободо^ 920: 9
СВОБОДИТИ 1 ДІЄСЛ. особ. дієпр. ОДН. Ч. У скл. ПЛЮСКВ. ОДН. З ОС. СВОБОДИЛЪ БАШСТБ 920:10 свои 384 займ. одн. ч. знах. в. свои 862: 20, 864: 11, 865: 14, 880: 12, 883: 19, 886: 12, 890: 18, 896: 7, 896: 13, 897: 13, 900: 12, 903: 10, 903: 19, 904: 4, 906: 11, 906: 20, 907: 15, 908: 3, 911: 9, 913: 10, 922:4,925: 32, 931: 20, 933: 10, знах.-род. в. своего 849: 10, 859: 20, 860: 27,861: 17, 866:
б, 866: 6, 874: 5, 874: 24, 876: 24, 878: 22, 880: 6, 883: 8, 900: 6, 901: 10, 901: 19, 902: 9, 907: 1, 909: 26,912:1, 912: 21, 918: 24,929: 24,930: 21,930:24,931: 9,937: 2, своег 899: 3, 931: 23, свое! 862: 13, род. в. своего 857: 17, 857: 21, 863: 8, 866: 23, 883: 22, 886: 14, 886: 24, 898: 21, 900: 24, 900: 24, 902:15,902: 25,905: 9,911:28,912:14,913: 9,916: 19,920:13,921:8,921:18, 923: 25,925: 16, 925: 34, 928: 5, 929:18,930:10,931: 5,931: 16,932: 24,936: 23, свосг 866: 24, 914:16,929: 6, дав.
в. своемоу 849: 25, 852: 7, 856:10, 857: 3, 857: 22, 867:10, 875: 9,879: 25, 880: 15, 883: 18, 883:19, 883: 26, 884: 18, 886: 17, 888: 23, 897: 13, 897: 26, 898: 3, 898: 10, 898: 17, 900: 12, 903: 1, 903: 9, 903: 12, 906: 18, 906: 21, 906: 26, 911: 9, 911: 18, 912: 3, 929: 7, 929: 24, 930: 25, 931: 1, 931: 3, 932: 1,932: 11, 935: 9, свомоу! 900: 25, оруд. в. своимк 856: 4,866: 14, своимъ 849: 9, 852: 20, 858: 1,


893
Граматичний покажчик до Волинського літопису
862: 26, 865: 25, 866: 15, 866: 22, 872: 22, 874: 21, 880: 9, 881: 19, 881: 26, 881: 27, 883: 4, 885: 10, 885: 11, 888: 10, 898: 7, 911: 25, своим 872: 21, 872: 23, 882: 6, 885: 8, 885: 9, 893: 15, своємь! 930: 12, свомъ! 885: 11, закреслено [своимъ] 881: 26, місц. в. своемь 857: 7, 870: 6, 874: 7, 898: 4, 900: 21, 902: 24, 903: 9, 903: 18, 914: 17, 922: 12, 928: 9, 929: 12, 931: 2, 932: 26, своєм 924: 5, 925: 6, 927: 18, своимъ! 928: 23, ж. наз. в. своїй 856: 22, 889: 20, 913: 19, наз. в. (!) 883: 15, знах. в. СВОЮ 848: 23, 858: 11, 859: 24, 859: 28, 860: 14, 862: 1, 862: 10, 863: 3, 865: 1, 866: 8, 866: 16, 870: 11, 871: 3, 874: 22, 880:13, 882: 18, 883: 7, 883: 17, 888: 9, 889:4, 891: 13, 891: 22, 896: 9, 898: 4, 898:
11, 898: 19, 900: 20, 900: 25, 901: 14, 902: 23, 903: 8, 904: 25, 905: 4, 906: 10, 906: 17, 906: 23, 907: 4, 907: 8, 907: 9, 908: 15, 910: 27, 911: 26, 918: 9, 924: 11, 929: 11, 931: 3, 933: 6, 933: 22, 933: 24, 934:
б, 934: 6, 934: 10, 936: 12, род. в. своєє 901: 17, 901: 18, 912: 8, своєи 874: 7, 874: 10, 874: 17, 906: 15, 913: 9, 914: 21, 914: 22, 937: 10, дав. в. 870: 3, 874: 4, 877: 10, 899: 6, 899: 16, 901: 10, 903: 13, 903: 18, 908: 27, 909: 22, 921: 10, 933: 1, свое и 904: 3, оруд. в. свокю 870: 17, 870: 18, своєю 863:
20, 866: 20, 870: 20, 873: 15, 876: 1, 889: 8, 889: 10, 891: 7, 892: 27, 893: 16, 893: 17, 895: 1, 895: 9, 895: 9, 904: 4, 906: 13, 906: 13, 911: 12, 918: 6, 926: 26, 929: 17, 929: 28, 934: 19, місц. в. своєи 859: 26, 883: 20, 899: 15, 902: 1, 902: 13, 905: 25, 907: 25, с. знах. в. своє 862: 7, 867: 5, 867: 10, 877: 26, 879: 9, 903: 22, 914: 14, 919: 17, 935: 11, у знач. ім. 914: 16, род. в. своєго 891: 10, 897: 26, оруд.
в. своимъ 875: 8, 888: 14, у знач. ім. свонмь 898: 15, місц. в. своємь 862: 9, своєм 925: 5, дв. ж. знах. в. свои 912: 16, оруд. в. своимд 848: 26, 850: 15, 857: 26, 914: 19, мн. ч. наз. в. у знач. ім. свои 935: 23, 936: 19, знах. в. своїй 856: 21, 863: 11, 876: 15, 879: 4, 935: 18, 936: 6, своѣ 849: 20, 856: 11, 861: 21, 876: 21, 877: 8, 877: 11, 878: 16, 878: 17, 892: 20, 905: 25, 906: 15, 936: 7, свои 905:
21, 934: 11, свої 858: 12, ж. знах. в. своїй 855: 7, 870: 16, СВОй 916: 20, своѣ 889: 2, 928: 31, своє 895: 8, свои 934: 15, с. знах. в. у знач. ім. во своїй си 855: 17, 856: 25, 858: 5, 863:12, 865: 6, 866: 4, 874: 2, 874: 14, 878: 18, 882: 27, 886: 10, 890: 7, 891: 25, 896: 14, 896: 24, 897: 3, 911: 2, 911: 4, 937: 4, род. в. своихъ 854: 19, 854: 19, 920: 3, 928: 25, своих 894: 19, 906: 1 / знах.-род. в. (?) своихъ 901: 15, дав. в. своимъ 870: 24, 929: 3, 932: 6, 935: 25, 936: 26, своимь 897: 1, своим 887: 8, своїм 918: 10, оруд. в. своими 851: 2, 851: 2, 882: 3, 882: 17, 899: 12, 901: 24, 908: 13, 910: 13, 928: 6, 936:
12, місц. в. своихъ 878: 12, своих 922: 7
своійкъ 1 ім. ч. одн. кл. в. своійчє 865: 15
свьсть (‘невістка’) ім. ж. одн. знах. в. свесть 859: 25, 859: 28
свѣтйти 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. свѣтйЮірю 918: 11 свѢтитиса 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. свѢтаса 933: 1 свѣтъ 3 ім. ч. одн. род. в. свѣтй 872: 17, 872: 17, 916: 10
свѣчд 4 ім. ж. одн. наз. в. свѣчй 913: 26, род. в. свѣчѣ 913: 8, мн. род. в. свѣчь 913: 24, оруд. в. свѣчйми 854: 13
свѣцій 1 ім. ж. одн. наз. в. свѣірд 913: 10
Сватитиса дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. сватаса! (*свѢтаса) 862: 25, 870: З Сватость 1 ім. ж. одн. знах. в. стость 922: 26
сватъ прикм. одн. ч. наз. в. стъ 859: 11, ж. дав. в. стѣ 905: 8
Сватьіи 58 прикм. одн. ч. знах. в. стыи 922: 25, знах.-род. в. стго 896: 16, 925: 4, у скл. топон. стго дмитрєд 925: 19, род. в. стго 868: 12, 868: 27, 880: 25, 903: 5, 916: 17, 918: 18, 919: 20, 926: 10, 927: 2, 927: 13, стго! 903: 14, у знач. ім. стго 937: 11, дав. в. стомоу 926: 29, 926: 34, стмоу 867:19,926: 32, ж. наз. в. СТйій 922: 14,922: 14, знах. в. стоую 927: 3, у скл. топон. стоую гороу 859: 9, род. в. стыій 895: 21, стыд 903: 6, 903: 15, 925: 12, стой 925: 25, 925: 31, стоѣ 855: З, стой 869: 4, 913: 23, стѣи 863: 23, 869: 26, 897: 9, стѣ! 862: 20, у скл. топон. стѣи горѣ 859:
13, стѣи бци 913: 4, дав. в. стѣи 923: 8, 923: 9, 928: 7, стой 925: 27, 925: 27, стоѣ! 918: 26, місц. в. стой 868: 11, с. знах. в. стое 858: 26, місц. в. стшм 927: 21, стмь 869: 16, дв. ч. наз. в. стдд


894
Граматичний покажчик до Волинського літопису
926: 23, мн. род. в. сты\ъ 915: 23, сты\ 926: 25, 926: 26, СТ\ъ 903: 6, 903: 16, ст\ы! 917: 10, оруд. в. стми 916: 6, у знач. ім. ч. 922: 9
СВАірати 1 дієсл. аор. одн. 3 ос. свіра 937: 11
се 22 част. се 851: 11, 851: 21, 857: 9, 859: 25, 862: 11, 867: 22, 874: 10, 874: 12, 883: 24, 884: 4, 889: 18, 898: 9, 898: 18, 898: 22, 898: 22, 899: 10, 900: 6, 903: 7, 903: 16, 932: 12, 933: 3, 933: 4
седьло 2 ім. с. мн. місц. в. сѣдлѣ\ъ 857: 15, 908: 21
Селе^еньць 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. селе^енца 882: 11
село 19 ім с одн знах. в< С€л0 887: 11, 889: 25, 903: 22, 904: 5, род. в. села 887: 13, 912: 7, 914: 2, місц. в. селѣ 877: 14, мн. наз. в. села 865: 26, знах. в. 865: 23, 875: 1, 900: 4, 900: 10, 910: 28, 934: 23, род. в. селъ 888: 17, 890: 10, дав. в. селомъ 866: 2, місц. в. селѣ\ъ 894: 22
Семенъ 3 особ. ч. одн. знах.-род. в. Семена 930: 24, дав. в. семенови 931: 5, 931: 12
семь 1 числ. кільк. одн. ж. знах. в. семь 917: 19
серажьскыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. серажьского 896: 12
серафимъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. (?) серафим 926: 14
сестра & ім. ж. одн. наз. в. сестра 859: 22, 859: 25, 860: 1, 919: 4, дав. в. сестрѣ 874: 4, місц. в. 859: 26
сестричичь 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. сестричича 860: 10
Оигнѣвъ 1 особ. ч. одн. наз. в. сигнѣвъ 864: 23
сила 13 ім ж одн. Наз. в сила 860: 7, знах. в. силоу 856: 7, 860: 14, 865: 1, 892: 1, 892: 11, оруд. в. силою 873: 19, 882: 3, 904: 4, місц. в. силѣ 863: 9, 866: 11, 888: 3, 897: 15 а
сильный J прикм. одн. ч. наз. в. у знач. кл. в. сильный 875: 7, знах. в. снлнын 886: 1, мн.
ч. наз. в. снлннн 881: 5
Сионъ 1 топон. ч. одн. дав. в. у знач. етн. сивоюноу! 875: 18
сирота 1 ім. ж. мн. дав. в. сиротамъ 915: 2
сице 4 присл. сиче 857: 9, 858: 9, 887: 3, 919: 23
сигати дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. сніаюцін 908: 10, сніаюціе! 853: 26
Окарншевъ (Skaryszew) 1 топон. ч. одн. род. в. скарншева 864: 7
скорлатъ 1 ім. ч. одн. род. в. скорлата 904: 8
скоро 1 присл. скоро 906: 2
скорый 1 прикм. одн. ж. дав. в. скорѣй 923: 8
скотъ 3 ім. ч. одн. род. в. скота 889: 15, 911: 3, 936: 14, 937: 6, мн. наз. в. скоти 895: 26
7
слава ім. ж. одн. наз. в. слава 857:13, знах. в. славоу 875:18,875:21, 887:25, закреслено [славоу] 875: 19, род. в. славы 924: 9, оруд. в. славою 858: 15
славити 4 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. славА 856: 27, 896: 15, мн. ч. наз. в. СлавАіре 890: 20, 937: 6
СлавитиСА 1 дієсл. інф. да славитиСА 924: 1
славьнъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. славна 923: 3
славьныи прикм. одн. ч. наз. в. славный 923: 6, ж. дав. в. славнни! 923: 8
сладъкыи 1 прикм. одн. с. род. в. сладкаго 923: 24
слово 13 ім. с. одн. знах. в. слово 913: 12, 932: 21, дав. в. словоу 898: 24, 908: 15, оруд. в. словомъ 875: 8, місц. в. словѣ 891: 21, мн. знах. в. слова 851: 25, сла! 910: 26, дав. в. словомъ 912: 14, оруд. в. словесы 915: 17, Словы 898: 9, 901: 21, 911: 27


895
Граматичний покажчик до Волинського літопису
сдоугл 26 ім. ч. одн. наз. в. слоугд 887: 1, знах. в. слоугоу 912: 1, мн. наз. в. слоугъі 937:1, слоугы 854: 16, 877: 23, 919: 16, слоугн 864: 5, 899: 19, 899: 27, 901: 27, 907: 22, 912: 22, знах. в. 877: 8, 882: 20, 905: 25, род. в. слоугь 857: 8, 906: 1, дав. в. слоуглмь 899: 16, оруд. в. слоуглми 851: 2, 856: 5, 876: 9, 899: 12, 901: 24, 908: 13, 910: 14, 928: 6 2
слоужитель ім. ч. мн. знах. в. слоужителл 916: 3, дав. в. слоужителемь 916: 6
слоужити 4 дієсл. інф. слоужіти 901: 3, імперф. одн. З ос. слоужАше 930: 22, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. семь слоужилъ 911: 11, 3 ос. без зв’язки слоужилъ 930: 23 а
слоужьвл ім. ж. одн. знах. в. слоужвоу 919: 17, 938: 1, род. в. слоужвы 911: 13
слоужьвьникъ 1 ім. ч. одн. знах. в. слоужевник 926: 29
слоужьвьныи 5 прикм. мн. ч. знах. в. слоужевньїл 925: 13, слоужвньїе 925: 20, 925: 28, 926: 12, 927: 14
2
слоути дієсл. теп. ч. мн. З ос. словоут 927: 18, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. словый 890: 14
2
СлоушАТИ дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. слоушлю 912: 18, 2 ос. слоушАешь 931: 4
сльішаниє 1 ім. с. одн. оруд. в. сльішанїємь 927: 10
слышати дієсл. теп. ч. мн. 1 ос. слышимъ 913: 7, 3 ос. слъішать 851: 19, аор. мн. З ос. Слышаша 905: 13, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. слышалъ семь 906: 17, одн. 2 ос. без зв’язки слышалъ 915: 5, 929: 9, ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки слышала 929: 10, одн. ч. у скл. умов. одн. 2 ос. вы... слышалъ 929: 8, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. слыша 915: 8, мин. ч. одн. ч. наз. в. слъішавъ 871: 23, 910: 26, мн. ч. наз. в. слъішдвше 852: 9, пас. мин. ч. одн. с. знах. в. у знач. ім. сльішаноє 915: 9, дієпр. (?) акт. теп. ч. одн. ч. наз. в. / аор. (?) одн. З ос. СЛЫША 921: 22
Сль^а 4 ім. ж. мн. знах. в. сле^ы 919: 22, 922: 5, оруд. в. слє^ами 916: 24, 919: 16
слѣпый прикм. мн. дав. в. у знач. ім. ч. слѣпъімъ 875: 15
2
смольньскын прикм. одн. ч. наз. в. смоленьскыи 873: 22, знах.-род. в. смоленьского 872: 5
2
сноповиє ім. збір. с. одн. наз. в. сноповье 853: 18, 886: 6
а
солома J ім. ж. одн. род. в. соломы 912: 8, 912: 10, оруд. в. соломою 853: 22
2
Соломонъ особ. ч. одн. наз. в. Соломонъ 922: 24, місц. в. соломон^ 862: 27
Сомино топон. с. одн. знах. в. сомино 904: 2
Сомовитовичь 6 патронім ч. одн. наз. в. сомовитовичь 906: 8, 933: 17, 934: 2, знах.-род. в. сомовитовича 896: 8, дв. наз. в. 881: 6, знах. в. 882: 28
Сомовитъ І особ. ч. одн. знах.-род. в. сомовита 855: 14
соромотл 6 ім. ж. одн. знах. в. соромотоу 883:17, 884: 24, 886: 13,928: 28, дав. в. соромоті 883: 23, місц. в. 883: 21
соромъ ? ім. ч. одн. наз. в. соромъ 910: 25, знах. в. 880: 11, 880: 12, 888: 24, 911: 5, дав. в. соромови 886: 23, оруд. в. соромомъ 931: 15
Сохлчевъ 4 топон. ч. одн. знах. в. сохлчевъ 887: 4, 891: 22, род. в. сохачєва 885: 14, 887: 5
ерлмъ ім. ч. одн. род. в. срлмА 869: 9
средА (день тижня) 1 ім. ж. одн. знах. в. еред 927: 32
среди 1 прийм. з род. в. среАМ 926: 6
ставити 1 дієсл. інф. ставити! (^ставати) 916: 21
стадо ім. с. одн. місц. в. стад^ 917: 13, мн. знах. в. стада 914: 23


896
Граматичний покажчик до Волинського літопису
7
стднъ ім. ч. мн. наз. в. станокс 853: 22, знах. в. станъі 935: 18
СТАРОСТЬ 1 ім. ж. одн. місц. В. СТАРОСТИ 880: 23
СТАръ 1 прикм. мн. ч. наз. в. стлри 919: 7
стдрыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. стдрѣи 933: 15
старійшин 2 прикм. одн. ч. наз. в. стдрѣишии 929: 27, знах.-род. в. стдрѣишсго 862: 13 стати 18 дієсл. інф. ста™ 924: 7, майб. ч. одн. 1 ос. стАНоу 875: 10, 3 ос. стансть 932: 21, аор. одн. З ос. ста 850: 8, 868: 12, 901: 26, 910: 1, мн. З ос. сташа 851: 4, 872: 15, 873: 7, 877: 6, 879: 19, 882: 1, 885: 19, 892: 22, 934: 23, особ. дієпр. одн. ж. у скл. плюскв. одн. З ос. стала башсть 893: 19, башє стала 856: 8
Степановъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. Степановъ 856: 24
Степанъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. стспана медоушникА 855: 23
СТСпаньскьіи 1 прикм. одн. ч. наз. в. стспаньскии 938: 9
стсрсчи 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. стсрсгоучи 885: 25
Отожькъ 2 топон. ч. одн. знах. в. стожскъ 849: 21, місц. в. стожьцѣ 912: 12
столъ 3 ім. ч. одн. знах. в. столъ 923: 23, місц. в. столѣ 881: 11, 932: 24
стольный прикм. одн. ч. знах. в. столнъіи 903: 10, род. в. столного 905: 12
стольць 1 ім. ч. одн. місц. в. столцѣ 916: 22
СТОРОЖА 1 ім. ж. одн. род. в. сторожѣ 877: 11
сторожь 1 ім. ч. мн. знах. в. сторожѣ 936: 7 о
сторона ° ім. ж. одн. знах. в. стороно^ 881: 23, дав. в. сторонѣ 853: 3, 853: 4, 880: 14, мн. знах. в. (!) 852: 19, 893: 26, дав. в. сторонам 923: 4, оруд. в. сторондми 933: 5
стоіати 19 дієсл. інф. стоіати 908: 18, 916: 23, теп. ч. одн. З ос. стоить 872: 26, імперф. одн. З ос. стоіашс 849: 17, 921: 10, стоіашсть 868: 18, мн. З ос. стоіА\оу 885: 24, аор. мн. З ос. СТОІАША 894: 1, 894: 9, 935: 1, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. стоіалъ семь 907: 2, 2 ос. без зв’язки стоіалъ 906:24, у скл. умов. одн. 2 ос. а бы ... стоіалъ 907:3,3 ос. у знач, повин. а. .. стоіалъ бы 906: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. стога 852: 2, 878: 4, 882: 6, мн. ч. наз. в. СТОіАірс 878: 10, мин. ч. мн. ч. наз. в. стоіавшс 882: 2
страдати дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки СТрАДАлѢ 903: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. стрАЖА 907: 25
СтрАНА 1 ім. ж. одн. знах. в. стрАноу 852: 16
СтрАньнъ 1 прикм. мн. род. в. у знач. ім. ч. стрАНСНъ 925: 1
стрдньиыи 1 прикм. мн. дав. в. у знач. ім. ч. стрдньнъімъ 924: 25
7
СтрАСТЬНЫИ z прикм. одн. ж. род. в. стрстноѣ 868: 6, стрстнос 927: 32
стрд\ъ 4 ім. ч. одн. наз. в. стрд\ъ 858: 25, 863: 17, 878: 8, род. в. стрА\А 921: 12
СТрАШЬНЫН 1 прикм. одн. ч. оруд. в. стрдшнъімъ 863: 14
стриціи 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. стригыи 921: 1
стрый 12 ім. ч. одн. наз. в. стрый 913: 3, 913: 22, кл. в. строю 883: 27, 911: 10, род. в. СтрыіА 928: 20, 931: 16, СтроіА 866: 23, стръіА 913: 9, дав. в. стрыски 932:1, стросви 911: 9, 911: 18, місц. в. стрый 928: 23
стрѣлА 3 ім. ж. мн. наз. в. стрѣлъі 886:1, род. в. стрѣлъ 886: 5, дав. в. стрѣлдмъ 852: 22
7
стълпъ ім. ч. одн. наз. в. столпъ 878: 3, знах. в. 910: 13, 938: 2, столпъ 925: 9, стлъпь 927: 11, род. в. столпа 878: 7, 878: 11


897
Граматичний покажчик до Волинського літопису
стълпьникъ 1 ім. ч. одн. род. в. у знач, прізвиська данила столпъника 919: 20
соувотл 1 ім. ж. одн. знах. в. соукотоу 919: 21
соудиллирьскыи прикм. одн. с. знах. в. соудиллирьскоє 933: 19
Ооудомирь ? топон. ч. одн. род. в. соудомирА 893: 25, соудимирАІ 895: 5, дав. в. соудоллирю 852: 18, 881: 22, 881: 23, соудомироу! 893: 21, місц. в. соудомирѣ 933: 25
соудомирьскыи І прикм. одн. с. дав. в. соудоллирьсколлоу 855: 8
соудъ 3 ім. ч. одн. наз. в. соуд 918: 5, дав. в. соудоу 918: 4, місц. в. ссудѣ 915: 18
СоуЖДАЛЬ 1 топон. ч. одн. род. в. СОуЖДАЛИ 884: 2
СоулицА ім. ж. одн. оруд. в. соуличею 853: 7, мн. знах. в. соуличѣ 857: 16, оруд. в.
СоуличАМН 857: 10
Соулъко 1 особ. ч. одн. наз. в. у знач, прізвиська соулко невъстоупъ 864: 24
соурожьць 1 ім. ч. мн. наз. в. соурожьцѣ 920: 18
Соурьпоутии J особ. ч. одн. наз. в. соурьпоутии 869: 15, знах.-род. в. сирпоутьїА 874: 24, 878: 22
соурьскыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. антиюхъ соурьскыи 869: 10
съ (а) 3 прийм. із знах. в. СО 852: 19, 887: 12, 893: 25
съ (6) 12 прийм. з род. в. с 852:25,853:18,880:12, 886: 13, 888: 24, 916:14,917:17, со 853: 12, 873: 5, 878: 7, 932: 15, у скл. присл. с полоу 911: 19
съ (в) 281 прийм. з оруд. в. съ 854: 5, 888: 9, 924: 10, 925: 23, 925: ЗО, 926: 3, 926: 6, 926: 8, 926: 14, 926: 19, 926: 20, 927: 3, 927: 26, 927: 26, Сь 884: 13, с 849: 9, 849: 15, 850: 7, 851: 1, 851: 2, 851: 12, 851: 20, 853: 1, 853: 10, 854: 5, 854: 8, 854: 8, 854: 13, 855: 11, 855: 18, 856: 1, 856: 5, 856: 20, 856: 26, 857: 3, 857: 11, 857: 24, 857: 24, 860: 8, 860: 10, 860: 16, 860: 18, 860: 21, 861: 14, 861: 17, 862: 5, 862: 8, 862:12, 862:26,863: 5, 864: 6, 864: 23,866: 8, 866: 10, 866:11, 867: 7, 867: 8, 867: 14,868: 5,870: 7,870:8,870:9,870:22,870:23,871: 7,871:11,871:12,871:18,872:2,872:10, 872: 12, 873: 2, 873: 3, 873: 13, 873: 17, 873: 19, 873: 25, 874: 13, 874: 21, 876: 4, 876: 9, 876: 15, 876: 20, 876: 20, 878: 15, 879: 14, 879: 15, 880: 10, 880: 16, 881: 19, 882: 4, 882: 11, 882: 13, 882: 14, 882: 21, 883: 4, 883: 5, 883: 5, 884: 1, 884: 6, 884: 9, 884: 27, 885: 10, 885: 12, 886: 10, 886: 21, 887: 12, 887: 15, 887: 21, 888: 3, 888: 4, 888: 17, 890: 4, 890: 5, 890: 16, 890: 23, 891: 15, 891: 18, 892: 9, 892: 13, 892: 15, 892: 16, 892: 18, 892: 18, 893: 14, 894: 7, 894: 25, 895: 6, 896: 10, 896: 14, 897: 15, 897: 16, 898: 9, 898: 25, 899: 8, 899: 21, 900: 2, 901: 11, 901: 20, 901: 21, 901: 22, 901: 25, 902: 7, 902: 9, 902: 12, 902: 19,903:19,903:23,905: 6,906: 20, 907:4,907: 8,907: 14, 907:16, 908:13,908: 14, 908:14, 908: 28, 909: 3, 909: 22, 910: 13, 910: 14, 910: 24, 911: 25, 911: 27, 915: 19, 917: 13, 918: 24, 919: 5, 920:8,921:27,923:12,923:13,924:7,925:21,925:29,926:7,926:23,927: 5,928: 5,930: 5,930:25, 931: 6, 931: 8, 931:15,931: 23,933:4, 933: 5, 933: 5, 933: 5,933: 11,934:18,934: 26,936: 6,936: 12, 936:17,936:22,936:23,936:25,937:4, со 848:26, 848:26,848: 27, 849: 8, 849:12, 849: 12,849:15, 849: 15, 852: 8, 853: 7, 854: 13, 854: 13, 856: 5, 857: 3, 857: 10, 857: 25,857: 26, 857: 26, 858: 1, 861: 15, 867: 8, 870: 12, 870: 13, 870: 17, 870: 18, 870: 19, 871: 6, 874: 21, 877: 9, 878: 26, 880: 8, 881: 19, 882: 3, 883: 3, 884: 3, 884: 10, 886: 15, 887: 17, 889: 8, 889: 10, 890: 20, 891: 7, 893: 15, 893: 16, 893: 17,897:3,898:22,899:11,899:12,900:12,901:3,901:24,901:24,902:10,906:22,907:12,907:28, 908:13,908: 23, 909: 19,909: 26,911: 2, 911: 11,913:12,916: 6,916: 8,916: 9, 916: 24, 918: 20, 919: 12, 921: 11,922: 8,928: 6, 929: 15,931: 22, 932: 19, 932: 21, 936: 18, Z, 892: 13, 903: 20, соу! 887: 18
събнти 1 дієсл. аор. мн. З ос. сбиша 852: 24
Съвлл^нъ 1 ім. ч. одн. род. в. соблазна 924: 6
СЪБЛЮДАТИ 1 дієсл. теп. Ч. ОДН. 2 ОС. СБЛОДАЄШЬ 918:1
СЪБОръ 1 ім. ч. одн. род. В. СБОрА 916: 7


898
Граматичний покажчик до Волинського літопису о
съворьннкъ ім. ч. одн. знах. в. съворннкь 925: 15, 925: 33 о
СЪВытиса дієсл. аор. одн. З ос. свыса 892: 2, акт. дієпр. мин. ч. мн. с. знах. в. у знач, ім. здывшаідса 857: 19 а
СъвьрАТН дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. соврлвъ 892: 11, 896: 9, дав. в.
СОврАВШОу 892: 1
З
СЪБЬрАТнСА дієсл. аор. одн. З ос. са... соврд 884: 7, мн. З ос. соврАШАСА 890: 11, акт. дієпр. мин. ч. мн. дав. в. соврАВіпимСА 870: 22
СЪвѣгноутнСА 1 дієсл. аор. мн. З ос. ^вѢгошаса 896: 19
СЪВЛАЧИТИ 1 ДІЄСЛ. ІМПерф. МН. З ОС. СОВЛАЧАХОу 916: 20
съвъкоупнтн дієсл. аор. одн. З ос. совокоупн 933: 23, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. совокоупнвъ 883: 6, 934: 5, мн. ч. наз. в. совокоупнвшє 865: 2
СЪВЪКОуПЛНВАТН 1 ДІЄСЛ. Інф. СОВОКОуПЛНВАТН 865: 1
СъвьрстьницА 1 ім. ж. мн. род. в. свѣрьстьниць 854: 18
съвѣтъ 2 ім. ч. одн. наз. в. свѣтъ 915: 7, дав. в. свѣтоу 928: 24
СЪГЛАДАННб 1 ІМ. С. ОДН. ЗНаХ. В. СГЛАДАННЄ 936: 8
съгрѣшити 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. согрѣшилъ есмь 867: 15 7
съдоровие ім. с. одн. знах. в. здоровне 879: 7, здоровье 857: 18, 874: 8, місц. в. здоровьн 857: 17, 857: 20, 899: 4, 899: 25
съдоровъ 4 прикм. одн. ч. наз. в. здоровъ 901: 4, мн. ч. наз. в. сдоровѣ 886: 21, здорови 936: 20, здоровѣ 899: 27
съдоумАти 4 дієсл. особ. дієпр. мн. ч. у скл. плюскв. МН. З ОС. СДОуМАЛИ... БА\0уТЬ 873: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сдоумАВЪ 874: 20, мн. ч. наз. в. сдоумлвше 870: 14, ЗДОумАВше 877: 4
СъдѢгати 1 дієсл. аор. одн. З ос. съдѢа 927: 17
З
Съжалитиси дієсл. аор. одн. З ос. сжалисн 888: 21, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в.
СЖаливси 883: 21, сжаливоси! 909: 5
съжалитиса 1 дієсл. особ. дієпр. одн. с. у скл. умов. одн. З ос. у знач. ПОВИН. А ВЫ... СЖАЛИЛОСА 911: 13
СЪЖати 1 дієсл. аор. одн. З ос. сжа 884: 26
Съ^идати (а — съ^ижоу) * дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. со^ижють 875: 21
Създдати (б — създдаю) дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. созддагд 875: 8
създвати 1 дієсл. аор. одн. З ос. созда 905: 8
създдати 1 дієсл. аор. одн. 1 ос. созда\и и 904: 4, 3 ос. създа 925: 9, 926: 9, създа 927: 11, созда 862: 23, 921: 15, 922: 15, 922: 26, 937: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. вѣ создалъ 895: 22, вѣ... создалъ 862: 21, пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. создана 853: 27
Съимати 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. сонлхавшє 877: 11
съитиса 1 дієсл. аор. одн. З ос. соидєса 919: 6
СЪКаздти дієсл. теп.-майб. ч. мн. 1 ос. скажємь 858: 9, 887: 3, 914: 9, аор. одн. З ос. Сказд 850: 3, 857: 19, 902: 6, 912: 12, 912: 19, мн. 1 ос. сказдхолгь 892: 4
Съковати 5 дієсл. аор. одн. З ос. скова 925: 13, 925: 20, 926: 13, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. скован 926: 19, мн. ч. знах. в. скованы 927: 15 2
съконьчати дієсл. аор. одн. З ос. сконча 862: 19, пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в.
Скончана 927: 8


899
Граматичний покажчик до Волинського літопису
съконьчатиса 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. скончавшюса 854: 21
о
съкроушити дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. оруд. в. скроушенъімъ 922: 4, мн. дав. в. (!) у знач. ім. ч. скроушенымъ 875: 13
сълати 5 дієсл. інф. слати 897: 26, теп.-майб. ч. одн. 1 ос. шлю 930: 14, імперф. одн. З ос. Слашєть 879: 25, особ. дієпр. мн. ч. у скл. перф. мн. 1 ос. без зв’язки слалѢ 910: 6, акт. дієпр. теп. ч. мн. ч. наз. в. шлючи 871: 6
Сълиіати 1 дієсл. аор. одн. З ос. солїа 927: 6
сълньце J ім. с. одн. наз. в. слнче 920: 14, дав. в. слнцю 872: 18, 935: 20
съложити & дієсл. інф. сложити 889: 2, 907: 9, 934: 16, наказ, одн. 2 ос. сложи 880: 11, мн. 1 ос. сложимъ 888: 24, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сложивъ 886: 13
Сълоучьскъ z топон. ч. одн. род. в. слоучкл 872: 13, дав. в. слоучкоу 872: 12
съмирение (‘смирення’) $ ім. с. одн. знах. в. смиренне 917: 2, оруд. в. смирениемь 916: 9, місц. в. смиреньи 869: 18
съмиренъ (‘смиренний’) 1 прикм. одн. ч. наз. в. смиренъ 921: 6
съмиреныи (‘смиренний’) 3 прикм. одн. ч. наз. в. смиренъіи 880: 22, смиреныи 938: 4, у знач. кл. в. 919: 25
съмирити (‘смирити) z дієсл. імперф. одн. З ос. смнржше 922: 3, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. смирилъ еси 917: 7
съмотрити 1 дієсл. інф. смотрить 904: 13
съмотрѣти 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. смотрѣвше 863: 18
съмыслъ 1 ім. ч. одн. оруд. в. смысломъ 924: 22
Q а—• а—•
съмьрть ім. ж. одн. наз. в. смрть 919: 2, 931: 2, місц. в. смрти 881: 1
съмѣти 1 дієсл. аор. мн. З ос. смѢша 870: 22
СЪНИМАТИСА 4 дієсл. аор. ОДН. З ОС. СННМАСА (*СНИМАЇАСА?) 895: 6, МН. З ОС. СНИМАШАСА 857: 25, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. снимааса 916: 8, мин. ч. дв. ч. наз. в. снѢмавшас! 894: 7
сънити 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ж. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки сошла 930: 9 7
сънъ ім. ч. одн. знах. в. сонъ 923: 15, 923: 18
съньмъ 6 ім. ч. одн. наз. в. снемь 857: 23, знах. в. 865: 17, 936: 21, дав. в. соньмови 865: 18, сонмови 865: 21, місц. в. сонмѣ 858: 6
Сънатиса 5 дієсл. інф. снатиса 868: 4, са... снати 907: 11, са снати 907: 15, аор. одн. З ос. са сна! (*са снаста) 872: 12, особ. дієпр. мн. ч. у скл. умов. мн. 1 ос. у знач, повин. а бьіхом са сналн 868: 7
Съпасовъ 1 прикм. одн. ч. знах. в. спсовь 925: ЗО
СЪПАСТИ 2 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. СПСТЬ 863: 20, 916: 1
7
СЪПАСЪ їм. ч. одн. знах.-род. в. СПСА 926: 7, род. в. 925: 25
7
СЪПАТИ дієсл. супін спать 868: 17, теп. ч. одн. 2 ос. спишь 923: 15
СЪПИСАТИ 14 дієсл. аор. одн. З ос. списа 925: 19, 925: 27, 926: 17, 926: 24, 926: 27, 926: 28, 926: ЗО, 927: 1, 927: 4, 927: 7, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. съписал башє 926: 4, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. спнсавь 925: 26, 925: 33, пас. мин. ч. одн. ж. наз. в. съписана 927:8
7
съподовити дієсл. аор. одн. З ос. сподоби 922: 11, сподби 923: 20
СъпрАТАТИ 4 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. спрАТАВше 868: 26, 880: 24, 895: 20, 897:6


900
Граматичний покажчик до Волинського літопису
о
сърА^итиСА дієсл. аор. мн. З ос. срл^ишАСА 856: 12, акт. дієпр. мин. ч. дв. дав. в. срл^ившимА са 866: 25
съродьникъ 1 ім. ч. мн. род. в. сродникъ 920: З
съроукити 4 дієсл. аор. одн. З ос. сроуки 876: 11, ^роуки 925: 5, 925: 6, 925: 7
сърѣсти & дієсл. аор. одн. З ос. срѣте 849: 14, 892: 15, 908: 13, срете 892: 13, мн. З ос. срѣтошА 931: 21, наказ, мн. 2 ос. срѣтьтАІ 849: 6
сърѣтити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. срѣтить 849: 6
съсоудъ & ім. ч. мн. знах. в. съсжды 925: 13, 925: 20, 925: 28, 926: 12, 927: 14, оруд. в. сосоуды 923: 2
сътворити 15 дієсл. інф. створити 888: 27, 891: 20, закреслено [створити] 907: 6, теп.- майб. ч. мн. 2 ос. створите 921: 22, аор. одн. З ос. створи 853: 9, 938: 1, сотвори 922: 18, дв. З ос. створистд 887: 19, мн. 2 ос. створисте 921: 23, наказ, одн. 2 ос. створи 917: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. створивъ 918: 1, знах.-род. в. створшдго 856: 27, дав. в. створшоу 849: 16, створшемоу 920: 9, мн. ч. наз. в. створьше 919: 18
СътеціиСА 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. стєкаса 853: 10
7
съто числ. кільк. одн. с. наз. в. сто 891: 5, 896: 5, род. в. стл 932: 15,932: 19, дав. в. стоу 932: 17, дв. с. наз. в. у скл. числ. двѣ стѣ 890: 12, місц. в. у скл. числ. двоу стоу 888: 15
сътъсноутиси 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сотьсноувъси 897: 25
сътьрпѣти 3 дієсл. аор. одн. З ос. стерпѣ 934: 8, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. стерпѣвше 856: 13, стѣрпѣвше 887: 16
СЪТАЖАТИ 1 дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. ОДН. З ОС. БАШЄ... СТАЖАЛЪ 914:16 съхрднити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 2 ос. у знач, повин. дд съхрдниши 923: 26 съчисти 1 дієсл. аор. одн. З ос. сочте 895: 13
СъѢхатиса дієсл. аор. одн. З ос. съѢхаса 887: 21, мн. З ос. сьѢхашаса 933: 14 съідтиса дієсл. наказ, одн. 2 ос. соимиса 907: 14, дв. 1 ос. соимевѣсА 865: 16 сыновица 1 ім. ж. одн. знах. в. сновицю! 883: 16
сыновьць ім. Чв Одн. Наз. в> сыновечь 883: 26,900: 18, сновець 899: 25,902:21, сновѣць 928: 28, 931: 10, 931: 19, сновѣчь 912: 4, кл. в. съіновче 911: 20, сновче 929: 7, знах.-род. в. сыновца 866: 5, сновца 930: 21, сновча 880: 5, род. в. сновца 857: 21, сновца 857: 18, снвца 900: 24, сновца! 911: 28, дав. в. сыновцю 898: 8, сновцю 883: 25, 898: 17, сновцю! 929: 7, оруд, в. съіновцемь 880: 9, съіновцем 888: 9, снвцемь 849: 8, місц. в. сновцѣ! 857: 7, мн. знах. в. сновцѣ 858: 11, род. в. сыновѣць 881: 6
СЫНЪ 52 ім. ч. одн. наз. в. снь 856: 24, 858: 17, 865: 2, 867: 22, 869: 24, 870: 2, 873: 12, 874: 12, 881: 20, 881: 28, 887: 1, 895: 18, 895: 23, 903: 7, 903: 17, 918: 14, 929: 28, 930: 10, 930: 15, 932:
12, 935: 5, 938: 4, 938: 9, 938: 11, кл. в. сноу 874: 9, 891: 18, знах.-род. в. cha 855: 15, 862: 2, 862:
13, 866: 6, 876: 24, 896: 15, 925: 3, род. в. 881: 3, 903: 5, 903: 14, дав. в. снови 930: 25, сноу 927: 22, оруд. в. снмь 856: 4, 865: 25, 872: 4, 893: 15, снмъ 858: 2, 881:19, 881: 27, 933: 26, дв. знах. в. СНА 860: 20, 867: 3, оруд. в. choma 857: 26, Снма 848: 26, мн. наз. в. съіновѣ 913: 4, снве 938: 6
ОырьвАЧА 1 топон. ж. одн. род. в. сырьвАчѣ 872: 14
сыть 1 ім. ж. одн. род. в. сыти 913: 21
сь 61 займ. одн. ч. наз. в. сь 851: 26, се 862: 21, 876: 7, 916: 16, род. в. cero 860: 7, 895: 7, 895: 7, 904: 19, 904: 25, 916: 10, 918: 1, дав. в. семоу 923: 11, 927: 20, місц. в. сем 858: 5, ж. наз. в. си 863: 15, 875: 27, 899: 8, 899: 17, 901: 16, наз. в. (!) си (*сице) 914: 9, род. в. сєга 863: 17, сей 913: 18, дав. в. 880: 13, місц. в. 910: 17, с. наз. в. се 866: 18, 905: 5, знах. в. 856: 18, 860: 4, 871: 23, 879:


901
Граматичний покажчик до Волинського літопису
24, 894: 6, 894: 17, 898: 4, 898: 16, 900: 23, 905: 2, 930: 2, 930: 2, 930: 11, род. в. cero 875: 25, 879:
23, 902: 16, 902: 17, 922: 10, дав. в. у спол. к семоу 924: 11, кот! семоу 914: 26, місц. в. семь 860:
5, 871: 24, 877: 25, 901: 13, 902: 13, 907: 19, 930: 13, с. (?) / ч. (?) дав. в. семоу 920: 12, дв. ч. наз. в. Си! 887: 17, мн. ч. наз. в. си 869: 20, 887: 10, с. знах. в. 910: 26, 924: 15, місц. в. си\ъ 891: 9, 917: З
сьде 2 присл. здѣ 867: 22, 932: 7
сь же 8 займ. одн. ч. наз. в. се же 871: 19, с. знах. в. 861: 13, 887: 4, 890: 1, 896: 25, 930: 23, мн. ч. наз. в. си же 893: 6, с. знах. в. 851: 25
сьи (пор. сии) 8 займ. одн. ч. наз. в. сии 895: 7, 920: 23, сей 862: 26, 895: 7, знах. в. сѣй 888:
24, ж. наз. в. Сиа 862: 11, мн. ч. наз. в. сии 869: 17, мн. (!) ч. наз. в. 887: 24
сьрдьце 13 ім. с одн. знах. в. срдце 858: 26, 868: 22, 875: 3, 921: 17, 937: 9, срдче 885: 23, род. в. срдцл 922: 5, оруд. в. срдцмь 875: 14, 909: 16, 922: 4, срдцмъ 887: 25, місц. в. срдци 875:
6, срдцѣ 902: 18
сьревро 1® ім. с. одн. знах. в. серевро 914: 14, род. в. сереврл 879: 12, оруд. в. сревромъ 923: 1, сревром 925: 15, сревром 927: 14, среврюм 925: 21, 925: 25, 925: 26, 926: 3, 926: 6
сьреврьнъ 4 прикм. одн. ж. наз. в. сревренд 926: 33, 927: 15, мн. ч. знах. в. среврены 925: 14, среврены 927: 15
СьреврАНЪ прикм. одн. ч. знах. в. среврАН 926: 8, мн. ч. знах. в. среврАны 926: 12
сьреврАныи 4 прикм. мн. ч. знах. в. среврАные 925: 20, сереврАНые 914: 19, сереврАНье! 914: 16, с. знах. в. среврАНДЛ 914: 18
сѣдѣние 1 ім. с. одн. наз. в. сѣдение 933: 4
сѣдѣти 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. сѣди 929: 21
сѣмо 3 присл. сѣмо 933: 7, семо 860: 28, 868: 1
сѣсти 11 дієсл. інф. сѣсти 913: 1, майб. ч. одн. З ос. садєть 934: 26, аор. одн. З ос. сѣде 916: 22, 932: 24, 933: 25, 934: 2, сѣдѣ 902: 2, мн. З ос. сѣдошд 854: 24, 856: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. есь... сѣлъ 929: 16, 3 ос. без зв’язки сѣлъ 929: 28
сѣчи 3 дієсл. інф. сѣчи 856: 15, аор. одн. З ос. сѣче 882: 25, акт. дієпр. теп. ч. мн. (!) ч. наз. в. сѣкоучи 853: 2
СА ^2 займ. звор. знах. в. са 853: 17, 859: 28, 860: 2, 860: 3, 867: 20, 886: 12, 908: 27, зайве 854: 10, С 854: 7, род. в. севе 849: 10, 863: 2, 863: 15, 875: 25, 880: 12, 886: 13, 888: 24, 919: 15, 919: 23, род. в. (?) 858: 16, 873: 24, дав. в. совѣ 851: 17, 852: 15, 859: 16, 860: 8, 860: 9, 860: 17, 861: З, 861: 11, 862: 17, 863: 4, 868: 13, 870: 27, 871: 26, 874: 18, 875: 4, 875: 6, 876: 28, 878: 2, 879: 9, 881: 4, 881: 10, 881: 13, 881: 15, 883: 7, 892: 21, 901: 2, 905: 1, 907: 23, 909: 21, 910: 1, 910: 19, 911: 5, 911: 13, 915: 6, 933: 18, шпочивлтъ совѣ 879: 20, съвѣ 925: 31, севе 865: 17, закреслено [совѣ] 881: 13, у спол. во Своїй си 855: 17, 856: 25, 858: 5, 863: 12, 865: 6, 866: 4, 874: 2, 874: 14, 878: 18, 882: 27, 886: 10, 890: 7, 891: 25, 896: 14, 896: 24, 897: 3, 911: 2, 911: 4, 937: 4, оруд. в. СОВОЮ 858:
3, 861: 15, 863: 27, 871: 7, 883: 2, 884: 3, 886: 16, 888: 4, 892: 9, 907: 3, місц. в. совѣ 850: 11, 858: 26, 887: 25, 917: 22
САКО 2 присл. САКО 900: 16, 905: 2
тл 2 спол. тл 871: 14, 909: 22
тлже 2 присл. тлже 854: 8, 881: 28
тлити 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. тлгд 930: З
тлко (а)132 присл. тлко 849: 5, 850: 5, 850: 13, 852: 26, 855: 7, 855: 16, 856: 15, 856: 16, 858:
4, 859: 25, 860: 2, 860: 18, 860: 21, 860: 28, 861: 12, 863: 12, 863: 19, 864: 12, 864: 15, 864: 17, 864: 19,


902
Граматичний покажчик до Волинського літопису
865:6,865: 12,865:15,865:22, 866: 7, 866: 10, 866: 25, 867:1,867: 15, 867: 18, 867: 21,868:4,868: 7, 869: 2, 869: 13, 870: 23, 871: 2, 871: 15, 871: 21, 872: 13, 872: 19, 872: 25, 873: 4, 873: 7, 873: 26, 874: 2, 874: 6, 874: 9, 874: 13, 875: 6, 876: 18, 876: 22, 876: 24, 877: 1, 877: 4, 877: 14, 878: 1, 878: 7, 878:18,878:25,879:4,879:16,879:20,879:25,880:6,880:23,881:18,881:22,882:1,882:21,883: 11, 883: 27, 884: 14, 884: 22, 885: 1, 885: 8, 885: 12, 885: 23, 886: 7, 886: 10, 887: 8, 888: 11, 888: 17, 888:24,888:27,889:12,890: 3,890:6,890:15,890:19,891:5,891:14,891:18,891:22,891:24,892: 10,893:4,893:17, 894: 7,895:7,896: 14,896:24,897:3,897:8,897:20,898:1,898:12,898:18,902: 10,902: 22,903: 20,903: 24, 904: 15,905:18,906: 11,906: 26, 907: 7,908: 16,908: 23,910: 3,911: 2, 912: 3, 917: 6, 918: 12, 918: 27, 920: 16, 929: 7, 933: 25, 936: 25, закреслено [тдко] 891: 24, 907: 6
такс (6) 1 спол. како... tako 853: 11
таковъ 5 прикм. одн. ч. наз. в. таков 883: 12, с. знах. в. таково 876: 6, 876: 7, 888: 15 І род. в. (?) такова! 861: 12
такоже 1 присл. тдко же 871: 15, 874: 3, 907: 3, 908: 17, 931: 11, 936: 1, також 925: 17
□
такъ J займ. одн. ч. наз. в. такъ (*тако?) 868: 25, такъ 869: 9, с. знах. в. так 927: ЗО □
тлкыи же займ. одн. ж. знах. в. ТАКоую же 903: 12, 903: 13, мн. род. в. такьі\ же 927: 10
ТАМО присл. ТАМО 877: 2, 877: 9, 923: 20
ТАМО же 1 присл. тамо же 910: 7
татаринъ ім. ч. одн. наз. в. татаринъ 853: 11, знах.-род. в. татарина 850: 19, 853: 11, дав. в. ТАТАриноу 853: 10, дв. наз. в. татарина 853: 1, мн. наз. в. тлтлрове 851: 19, 852: 8, 877: 3, 882: 1, ТАТАров^ 852: 25, 854: 23, 876: 27, 884: 25, 893: 5, ТАТАри 872: 24, ТАТАрови! 873:
13, знах. в. ТАТАръі 871: 25, ТАТАры 853: 14, 929: 21, тотлры 933: 7, ТАТАринѣ 851: 13, род. в. ТАТАръ 882: 20, 930: 4, 930: 21, 930: 28, дав. в. (!) тлтлром 872: 20, оруд. в. ТАТАръі 881: 19, 899: 21, ТАТАры 872: 12, 873: 2, 873: 13, 873: 17, 873: 25, місц. в. тлтлр^х 863: 26, ТАТАрехъ 895: 26
ТАТАрьскыи прикм. одн. ж. оруд. в. тлтлрьскою 881: 21, 893: 14, місц. в. ТАТАрЬСКОИ 888: 11, 892: 10, 897: 19, тотлрьскои 872: 7
ТАТАрыринА 1 ім. ж. одн. оруд. в. тотАрыриною 904: 1
татьба 1 ім. ж. одн. (?) род. в. (?) / мн. (?) знах. В. (?) ТАТЬБЫ 921: 7
твлрь 1 ім. ж. одн. дав. в. твлри 917: 27
твои 70 займ. одн. ч. наз. в. твои 884: 23, 906: 23, 913: 3, 913: 22, 920: 10, 922: 15, 922: 18, 923: 6, 928: 21, 928: 28, 928: 29, 929: 10, 929: 28, знах.-род. в. твоего 923: 22, род. в. 851: 11, 923:
14, 928: 20, 928: 30, 928: ЗО, дав. в. твоемоу 922: 27, оруд. в. твоимь 923: 21, твоимъ 879: 26, місц. в. твоемь 898: 14, 902: 17, 904: 24, ж. наз. в. твога 859: 25, 860: 1, 900: 27, 902: 27, 913: 5, 913: 10, закреслено [твоїа] 900: 26, знах. в. твою 884: 24, 908: 19, 913: 7, 914: 3, род. в. твоєга 917: 8, 923: 23, твоей 902: 17, 904: 24, дав. в. 883: 23, 917: 6, оруд. в. твоею 906: 22, місц. в. твоей 880:2, 901:1, с. наз. в. твое 922:16,924: 15, знах. в. 879: 7, род. в. твоего 922: 11, дав. в. твоемоу 922: 13, 922: 19, 922: 21, 924: 13, 924: 13, оруд. в. твоимъ 880: 1, 930: 1, 930: 2, місц. в. твоемь 917: 7, 917: 13, мн. ч. наз. в. твои 900: 27, 928: 20, твої 910: 9, знах. в. твога 923: 8, твои 880: 7, ж. наз. в. твога 915: 12, знах. в. 915: 1, 915: 8, с. знах. в. 922: 24, род. в. твоих 922: 20, дав. в. твоимъ 918: 4
о
творити ° дієсл. теп. ч. одн. 2 ос. творишь 913: 17, імперф. одн. 2 ос. творАше 915: 2, 915: 4, 3 ос. 858: 15, мн. 3 ос. творАХОу 893: 2, творАХОуть 910: 11, наказ, одн. 2 ос. твори 850: 23, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. творА 891: 11
ТВОрИТИСА 1 дієсл. імперф. одн. 3 ос. творлшеть са 888: 18
твьрдость 1 ім. ж. одн. знах. в. твердость 851: 8


903
Граматичний покажчик до Волинського літопису
твьрдъ 3 прикм. одн. ч. наз. в. твердъ 855: 4, 882: 9, с. наз. в. твердо 866: 18
твьрдши 1 прикм. одн. ч. оруд. в. твердымъ 853: 8
Тегичагъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. тегичага 876: 16
Телевоуга особ. ч. одн. наз. в. телевоуга 890: 25, 891: 6, 892: 5, 892: 11, 892: 23, 893: 4, 894: 2, 895: 4, 895: 8, тельвоуга! 898: 25, дав. в. телевоу^Ь 888: 2, 890: 23, 891: 27, 893: 13, 897: 15, оруд. в. тєлевоугою 894: 26, 895: 6, 900: 2, 902: 19, місц. в. телевоу^ 899: 22, 902: 4
телевоужинъ прикм. одн. ж. род. в. тслевоужины 930:9, с. місц. в. телевоужиггЬ 895:12
телевоужинъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. телевоу^иноу 914: 25
Теличь 1 топон. ч. одн. род. в. телича 857: 5
Тернава 3 топон. ж. одн. род. в. тернави 865: 18, місц. в. тернавѣ 857: 25, 865: 17
тесати 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. оруд. в. тесанымъ 853: 27
течи 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. род. в. текоуціихъ 873: 5
ти 5 част. ти 880: 7, 931: 10, ть 904: 21, у скл. спол. то ть 857: 13, 910: 9
Титъ 1 особ. ч. одн. наз. в. тить 890: 14
ти\ыи 1 прикм. одн. ч. наз. в. ти\ии 880: 21 о
тишина ім. ж. одн. наз. в. тишина 848: 20, тиш 864: 1
то (а) 6 спол. то 913: 10, 917: 5, 921: 23, ть! 864: 21, у скл. спол. то ть 857: 13, 910: 9
то (б) 3 част. у спол. иже то 899: 20, како то 903: 23, кого то 914: 24
товаръ 8 ім. ч. одн. род. в. товара 882: 8, 882: 15, 883: 14, 886: 7, 891: 23, 893: 2, 936: 15, 937:6
Товтивиаъ (Tautvilas, пор. Тевтевилъ) особ. ч. одн. наз. в. товтивилъ 861: 2, знах.- род. в. товтивила 860: 27, 861: 4, 861: 7
товтовиловъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. товтовиловоу 861: 5
тоже 3 присл. тоже 854: 25, 873: 27, 929: 1
тоже 3 спол. шлънъі... тоже 866: 9, коли... тоже 890: 8, шлны же... то же 899: 17
то^емьцъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. то^Ьмьци 876: 4
толикъ 1 займ. одн. с. дав. в. толкоу 932: 19
толикыи 1 займ. одн. ж. знах. в. толикою 920: 9
толь 1 присл. толь 936: 16
тороуньскыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. тороуньсц^и 896: 25
о трековдти дієсл. акт. дієпр. теп. ч. мн. дав. в. закреслено [трекоуюцінлл] 915: 5, у знач.
ім. ч. трсБОуюірилгь 915: 5
ТренАТА 8 особ. ч. одн. наз. в. ТренАТА 860: 11, 860: 25, 861: 3, 861: 6, знах. в. тренАТоу 860: 9, 861: 3, 861: 12, трєнАТд! 861: 10
ТреНАТИНЪ 1 прикм. ОДН. С. род. В. ТреНАТННА 861: 13
7
третин L числ. пор. одн. ж. род. в. у скл. числ. третьи на дєсать 895: 15, с. знах. в. третьее 914: 11
тридеСАТЬ 1 числ. знах. в. тритьчать 887: 12
Тридъ 1 особ. ч. одн. наз. в. тридъ 871: 18
триє числ. кільк. ч. наз. в. трие 881: 8, ж. наз. в. три 862: 11, знах. в. 851: 13, 856: 10, 858: 22, 913: 20, 927: 7, оруд. в. треими 890: 27, місц. в. тре\ъ 900: 19


904
Граматичний покажчик до Волинського літопису
триодь 1 ім. ж. мн. знах. в. трикид и 926: 28
троиденевъ прикм. одн. ч. місц. в. троиденев’ѣ 869: 21, мн. ч. знах. в. І Троидении особ. ч. одн. дав. в. троидененеви! 871: 10
Троидении 7 особ. ч. одн. наз. в. троидении 871:16, троидении 874:24, троидсни 871:13, 878: 20, троидеи! 869: 8, дав. в. троиденеви 871: 4, 874: 17
троица 3 jM ж одн р0Д в Троиц^ 855: 4, трцѣ 897: 9, місц. в. троци 896: 15
троува 1 ім. ж. одн. род. в. троувш 922: 17
троудъ 1 ім. ч. одн. знах. в. тржд 924: 8
троупиє 1 ім. збір. с. одн. дав. в. троупью 853: 21
тоу 15 присл. тоу 852: 15, 853: 13, 859: 1, 859: 17, 860: 24, 865: 8, 872: 12, 877: 6, 884: 7, 887: 21, 892: 15, 892: 19, 901: 9, 908: 6, 916: 21
тоу же 13 присл. тоу же 855: 14, 860: 20, 866: 21,867: 3, 867: 6, 872: 15, 872:17, 879: 19, 881: 24, 887: 23, 893: 22, 899: 15, 905: 24
Тоуриискъ 1 топон. ч. одн. знах. в. тоуриискъ 874: 27
Тоуровъ 1 топон. ч. одн. знах. в. тоурово къ 872: 11
тоуровьскыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. тоуровьсц^и 872: 10
тоуто 8 присл. тоуто 868: 5, 902: 21, 904: 21, 913: 6, 925: 16, 925: 34, 927: 16, 927: 18
ть займ. одн. ч. наз. в. то 859: 6, 864: 21, 934: 27, знах.-род. в. того 855: 5, род. в. 878: 7, 912: 10, дав. в. томоу 874: 26, оруд. в. тѣмь 860: 10, місц. в. томъ 853: 25, 929: 8, 930: 7, ж. наз. в. та 853: 27, 854: 2, 901: 8, 929: 19, 930: 6, с. наз. в. то 878: 11, 885: 17, 892: 25, 908: 8, 911: 19, 913: 26, 930: 17, знах. в. 862: 4, 868: 3, 870: 12, 871: 8, 871: 11, 873: 23, 876: 10, 887: 15, 889: 19, 902: 11, 917: 20, 929: 16, 930: 12, 936: 3, род. в. того 887: 6, 889: 23, 904: 23, 905: 3, 929: 3, 930: 8, дав. в. томоу 898: 24, у спол. к томоу 851: 14, 920: 13, оруд. в. темь 871: 14, місц. в. томь 889: 26, томъ 849: 4, 875: 10, 900: 1, 904: 16, 905: 4, 909: 19, 928: 19, 931: 26, с. (?) І ч. (?) род. в. того 869: 12, дв. оруд. в. тѣма 867: 24, мн. дав. в. тѣмь 914: 25, оруд. в. тѣми 898: 9,901: 21, 911: 27
тьгда 20 присл. ТОГДА 848: 25, 849: 2, 858: 23, 858: 24,859: 14,860: 12,862:18, 870: 8, 872: 6, 874: 5, 878: 23, 880: 8, 883: 10, 884: 5, 888: 7, 888: 10, 897: 18, 929: 15, 930: 21, 933: З
тьгдаже 9 присл. ТОГДА же 859: 5, 864: 8, 864: 11, 877: 12, 892: 9, 900: 3, 933: 8, 933: 16, 936: 20
тъ же 16 займ. одн. ч. род. в. того же 919:1, ж. род. в. ТОЕ же 855:27,865:11,895:10,895: 23, 895: 25, 938: 8, с. знах. в. то же 859: 20, род. в. того же 860: 24, 863: 21, тогож 880: 19, 896: 6, 897: 4, 937: 7, 938: 1, мн. ч. знах. в. тъі же 848: 21 о
тьи займ. одн. ч. наз. в. тьи 931: 7, тыи 849: 7, с. знах. в. то£ 904: 9, мн. ч. наз. в. тни 873: 10, 917:10, Т’йн 894: 15, 915: 21, місц. в. ты\ъ 859: 14
тъкъмо 7 присл. токмо 856: 22, 866: 17, 873: 11, 886: 24, 888: 12, 895: 24, 906: 5
тьлмачь 1 ім. ч. одн. знах.-род. в. толмача 851: 14
тълстъ 1 прикм. одн. ж. наз. в. толъстд 921: З
Тържккъ 2 топон. ч. одн. род. в. торжькоу 864: 7, місц. в. 894: 4
тътъ 1 займ. одн. ч. знах. в. тотъ 912: 9
ты 137 займ. наз. в. тъі 852: 6, 867: 16, 880: 1, 889: 17, 901: 4, 906: 12, 906: 24, ты 851: 20, 900:13,900:17,902:21,907: 3,911: 11,912: 7,912:14,912:15,913: 8,915:8,916:2,916: 8,917:26, 917: 27,918:1,920:11,924:19,924: 22, 924: 23, 928:21, 929: 8,929: 9,929:9,929: 21,931: 19, 933: 21, тъ! 906:19, знах. в. та 860: 2, 864:16, 864: 20,880:11,889:2, 901: 2, 902: 11, 906:19,908:16,


905
Граматичний покажчик до Волинського літопису
908: 18, 910: 6, 911: 12, 917: 2, 917: 4, 920: 4, 922: 10, 923: 19, 923: 21, 928: 29, 928: 31, 931: 1, 934:
16, знах.-род. в. теве 900: 19, 917: 25, род. в. теве 864: 15, 885: 4, 907: 7, 910: 5, 912: 18, 917: 4, 918: 5, 918: 6, 920: 14 І знах.-род. в. (?) теве 907: 13, дав. в. 918: 7, товѣ 857: 13, 879: 6, 883: 24, 884: 5, 898: 3, 900: 24, 901: 3, 902: 26, 911: 13, 911: 18, 917: 11, 920: 1, 928: 29, 929: 25, 931: 4, ти 852: 5, 864: 17, 884: 5, 884: 22, 884: 23, 885: 1, 889: 3, 898: 4, 898: 21, 900: 20, 900: 22, 901: 28, 902: 23, 904: 17, 907: 22, 909: 2, 909: 25, 910: 25, 911: 11, 912: 9, 913: 1, 913: 2, 913: 21, 915: 7, 923: 17, 924: 15, 930: 3, 930: 28, ть! 867: 16, 912: 25, 913: 18, т! 880: 6, оруд. в. тобою 850: 24, 868: 5, 874: 13, 884: 1, 902: 12, 906: 14, 907: 16, 908: 19, 910: 24, 920: 9, 923: 12, 923: 13, 923: 25, 924: 7, тою! 901: 22, місц. в. товѣ 901: 5, 901: 12, 922: 19, 933: 22, теве 915: 23
Тыньць 1 топон. ч. одн. дав. в. тшнцю 935: 20
тысача 3 ім. ж. одн. род. в. тъісачѢ 895: 16, мн. род. в. тъісачь 891: 6, тысачь 896: З тысачьскын 1 прикм. одн. ч. род. в. у знач. ім. тысачкого 867: З
тьлѣньныи прикм. одн. ч. род. в. тлѢньнаго 916: 11, мн. род. в. у знач. ім. С. ТлѢнЬИЫХ 922:7
тьмьнъ 1 прикм. одн. с. знах. в. темно 913: 12 о
тьрпѣти z дієсл. інф. терпіти 917: 5, теп. ч. одн. 1 ос. терьплю 917: З о
тьсть L ім. ч. одн. наз. в. тѣсть 873: 21, знах.-род. в. те ста 874: 5
тѣло 18 ім. с. одн. наз. в. тѣло 922: 16, 927: 23, знах. в. 863: 23, 869: 3, 869: 25, 880: 24, 895: 20, 897: 7, 897: 8, 919: 13, 919: 18, 927: 27, тело 868: 26, род. в. тѢла 897: 26, 907: 27, 928: 4, оруд, в. тѣломь 924: 14, місц. в. тѣлеси 862: 9
тѣмь 1 спол. тѣмь 888: 8
тѣмьже спол. тѣм же 851: 9, 855: 26, 866: 19, 906: 2, 908: 11, 934: 22
тѢснота ім. ж. одн. оруд. в. тѣснотою 866: 20, 866: ТІ
Тюдиїдминовичь 1 патронім ч. одн. наз. в. тюдиаминовичь 856: 2
Тюима особ. ч. одн. наз. в. тюима 884: 9, 884: 14, 885: 11, знах. в. тюима! 877: 18, знах.- род. в. тюима 889: 9, оруд. в. тюимою 877: 9
тажькъ прикм. одн. ж. місц. в. тажьцѢ 863: 9, 888: 3, 897: 16, тажьчѢ 866: 11
оу 58 прийм. з род. в. оу 848: 22, 850: 17, 850: 18, 856: 7, 857: 5, 858: 16, 859: 8, 861: 26, 861: 27, 862: 10, 871: 26, 872: 12, 874: 27, 881: 3, 881: 6, 881: 15, 882: 6, 882: 24, 883: 8, 884: 18, 885: З, 889: 24, 890: 9, 890: 13, 893: 5, 895: 4, 895: 4, 895: 17, 895: 18, 896: 23, 898: 2, 904: 5, 904: 6, 904: 24, 904: 25, 909: 23, 910: 2, 911: 15, 912: 5, 913: 4, 913: 23, 914: 3, 914: 6, 914: 24, 916: 19, 919: 22, 922: 9, 925: 24, 925: 31, 935: 1, 935: 2, 935: 2, 935: 21, 937: 2, 937: 2, в 869: 14, 926: 31, вь 937: 11 о
оувивАТИ Ł дієсл. імперф. одн. З ос. оувивлше 906: 2, оувивАшеть 858: 21
7
оувииство ім. с. одн. знах. в. оувииство 887: 2, оувиство 858: 9
оувити ЗО дієсл. інф. оувити 860: 5, 860: 8, 860: 11, 861: 3, 861: 9, імперф. одн. З ос. оувьіАшеть 858: 23, 858: 24, аор. одн. З ос. оуви 853: 11, 860: 20, 860: 21, 861: 23, 868: 23, 887: 22, 896: 12, мн. З ос. оувишА 855: 15, 861: 12, 866: 2, 867: 1, 867: 3, 882: 18, 882: 20, оувиід! 890:
17, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. без зв’язки оувилъ 891: 19, у скл. плюскв. одн. З ос. вашь!.. оувилъ 871:9, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оувивъ (*оувилъ?) 861: 7, пас. мин. ч. одн. ч. наз. в. оувьенъ 853: 13, оувить 856: 23, 858: 7, 887: 22, дв. ч. наз. в. оувитА 886: 25
оувитиє 5 ім. с. одн. род. оувитьіА 861: 13, 861: 26, 868: 25, дав. в. оувитью 860: 22, місц. в. оувитьи 860: 23


906
Граматичний покажчик до Волинського літопису
©уво 1 част. ©ув© 920: 21
©ув©гыи 3 прикм. мн. дав. в. оув©гшл\ь 914:23, у знач. ім. ч. ©ув©гымъ 924:27, оукогкіАХВ
915: 2, оуБОГШЛЛ 914: 14, ©увогилѵъ 921: 20
©увоіатиСА 4 дієсл. аор. одн. З ос. ©увоіасА 930: 8, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в.
©увоіавъСА 860: 23, дав. в. ©увоіавшоусА 850: 4, мн. ч. наз. в. оувоіавъшес 866: 4
©уважати 1 дієсл. інф. ©уважати 918: 11
©увити 1 дієсл. аор. одн. З ос. ©увиша 918: 19
©увидати дієсл. інф. ©увидати 879: 23, пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. ©увидана 919:2
©ув^датисА 1 дієсл. наказ, одн. 2 ос. оув^даиСА 880: 10
©угодити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. ©угожвше 917: 11
оугодьно 1 пред. ©угодно 908: 11
оугодвнъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. вгоденъ 915: 7
©угонити дієсл. аор. одн. З ос. ©угони 857: 5, 892: 17, мн. З ос. оугониша 855: 24, 856: 7, 866: 21, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. оугонивъше 890: 15
©уготовати дієсл. аор. одн. З ос. оуготова 925: З
©угъринъ ім. ч. мн. знах. в. оугръі 850: 5, оугры 857: 5, 888: 3, місц. в. ©угряхъ 892: З
Оугъровьскъ 1 топон. ч. одн. род. в. оугровьска 867: 19 о
©угърьскыи прикм. одн. ж. знах. в. оугорьскоую 888: 20, 890: 24
оударити 3 дієсл. інф. оударити 887: 6, аор. одн. З ос. ©удари 887: 15, 898: 6, 912: 13, мн.
З ос. оудариша 877: 16
©удиваениє 1 ім. с. одн. дав. в. ©удивленію 925: 11 а
оужасть J ім. ж. одн. наз. в. оужасть 863: 18, 878: 9, місц. в. оужасти 849: 18
оуже 13 присл. оуже 852: 6, 876: 27, 877: 2, 889: 21, 889: 22, 899: 9, 899: 23, 905: 17, 914: 1,
920: 13,920: 14, 928: 14, 931: 19
оу^орочиє 1 ім. с. мн. оруд. в. оу^орочїи 925: 24
оу^ъкъ 1 прикм. одн. ч. наз. в. оу^окъ 853: 17
оуи 1 ім. ч. одн. наз. в. оуи 880: 5
©унти дієсл. аор. мн. З ос. оуидоша 855: 26, особ. дієпр. одн. ж. у скл. плюскв. одн. З ос. оушаа башєть 889: 21
7
©указати дієсл. особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. ©указалъ вашєть 887: 7,
©указалъ... вашєть 866: 6
©укариватисА дієсл. імперф. одн. З ос. оукаривашетьсА 859: 18
Оукраина топон. ж. одн. місц. в. въкраини 881: 14
Оукраиница топон. ж. одн. місц. в. въкраиници 889: 25
оукраинАнинъ 1 ім. ч. мн. наз. в. оукраинАГгЬ 864: 27
©украсити 3 дієсл. аор. одн. З ос. ©украси 862: 24, 923: 1, оукрасї 925: 12, 925: 24, 926: 11
©украс©ватисА дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. оукрас©уіасА 924: 21
©украшение 1 ім. с. одн. знах. в. ©украшение 875: 19
©улювити 1 дієсл. аор. одн. З ос. оулюви 876: 9
©умалАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. оумалАЮіра 922: 21


907
Граматичний покажчик до Волинського літопису
сумерети 1 дієсл. інф. О умерети 923: 17
оумирати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ж. наз. в. оумираючи 860: 1
сумиритись дієсл. аор. одн. З ос. сумирись 880: 17, дв. З ос. сумиристаСА 875: 1, мн. З ос. оумиришаСА 867: 7, 870: 7
оумолити 1 дієсл. інф. сумсанти 867: 17
сумрети 8 дієсл. інф. сумрети 920: 9, аор. одн. З ос. оумре 859: 21, 891: 4, 895: 18, дв. З ос. оумрсста 887: 24, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. ніси... сумраъ 923: 15, миси... вьллрлъ 923: 16, акт. дієпр. мин. ч. мн. род. в. у знач. ім. ч. оумерших 891: 5
сумъ 5 ім. ч. одн. наз. в. сумь 921: 26, род. в. сума 913: 17, 921: 18, оруд. в. сумсмъ 852:
3, 930: 13
оумъножение 1 ім. с. одн. знах. в. сумнсжение 897: 14
оуничижити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. оуничижена 922: 2
о
сунынне ім. с. одн. знах. в. суньїньє 907: 27, род. в. оуныниіа 875: 20
Отправити 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. дав. в. (!) оуправившіс 924: 6
о
супъвание ім. с. одн. наз. в. оупованиє 878: 11, знах. в. 856: 6
супъвати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. суповаїа 917: З
оура^оулгЬти дієсл. аор. одн. З ос. сура^оумі 875: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оура^оумѣвъ 884: 27 о
сусашшати ° дієсл. аор. одн. З ос. оусашша 906: 8, 928: 22, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оуслъішавъ 861: 13, суслышавъ 860: 4, 902: 1, 930: 23, мн. ч. наз. в. оуслъішавъше 856: 18, суслъішавше 896: 25
оусовьнын 1 прикм. одн. ж. род. в. оусовныа 924: 4
сусггЬти 8 дієсл. аор. мн. З ос. оусп^ша 851: 5, 893: 26, 935: 2, 937: 3, въепѣша 878: 17, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сусггЬвъ 895: 3, одн. (!) ч. наз. в. воспѣвъ 896: 20, мн. ч. наз. в. всп^въше 896: 23
оуставливати * дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. оуставливаю 932: 8
оуставлАТИ 1 дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. суставліаю 932: 13
суставъ 1 ім. ч. мн. род. в. суставъ 922: 20
оустсроБитиСА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оустсровивсА 864: 10
сустрсити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. с. наз. в. оустроено 908: 9
сустрьмнтнсА дієсл. аор. одн. З ос. оустрімисА 866: 24, мн. З ос. оустремишасА 856: 13, 887: 16, оустр^мишаСА 853: 14
7
сустьна ім. ж. одн. наз. в. суетна 921: 3, оуоустна! 914: 10
□
сусъмотрити дієсл. теп.-майб. ч. мн. З ос. у знач, повин. ать оусмотрАТЬ 873: 2, аор. одн. З ос. сусмотри 860: 16, оусмотрі 852: З
сусъмотрити 3 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сусмстрѣвъ 888: 14, 936: 11, мн.
4. наз. в. оусмотр^вше 861: 11
сусьрдьно 1 присл. сусердьнс 885: 13
оутаитисА дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сутаивсА 873: 16, мн. ч. наз. в. оутаивьшесА 887: 10, оутаивошесА 877: 7, мн. (!) ч. наз. в. оутаивъшесА 878: 1
оутварь 1 ім. ж. одн. оруд. в. оутварью 924: 21
7
оутвьрдити дієсл. акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. сутвердивъ 932:4, оутвердив 933:12


908
Граматичний покажчик до Волинського літопису
оутвьрдитисА 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. оутвердивъшссА 858: 4
оутвьржати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. оутвержаюіра 922: 20 о
оутвьржениє ім. с. одн. наз. в. оутвєржение 851: 7, 935: 16
Обтечи дієсл. інф. оутечи 856: 14, аор. одн. З ос. ©утече 877: 12
7
©утолитисА дієсл. інф. са втолити 927: 25, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. оутолив са 928: 10
оутрьнии 1 прикм. мн. ж. знах. в. оутрьнїи 926: ЗО
оутѣшати 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. оутѣшаа 921: 14
оутѣшение 1 ім. с. одн. знах. в. оутѣшение 915: 11
оутѣшиватисА 1 дієсл. інф. у скл. майб. ч. І одн. 1 ос. са имоу оутѣшивати 867: 24
©утѣшити 1 дієсл. інф. ©утѣшити 875: 17
©учинити дієсл. інф. ©учинити 901: 23, 902: 12, 929: 3, аор. одн. З ос. ©учини 859: 15, 873: 15, 882: 18, 883: 17, мн. З ос. оучиниша 893: 6, 894: 16, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. семь оучинилъ 900: 23, 3 ос. без зв’язки оучинилъ 879: 24, 930: 11, 930: 13, дв. ч. у скл. перф. дв. З ос. без зв’язки ©учинила 878: 2, мн. ч. у скл. перф. мн. З ос. без зв’язки оучинилѣ 865: 20, у скл. умов. одн. 1 ос. у знач, повин. а бы\ъ... оучинилъ 901: 11, у скл. плюскв. мн. З ос. ©учинили БАХ©уть 928: 16, одн. ч. у скл. майб. ч. II одн. З ос. воудеть... оучинилъ 930: 1, 930: 7, пас. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. ©учиненъ 935: 15
©учинАТИ 1 дієсл. акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. знах.-род. в. оучинАЮіра 922: 24
©учитель 1 ім. ч. одн. кл. в. ©учителю 924: 18
федоровъ 1 прикм. одн. ж. род. в. федоровы 905: 5
Федоръ 1 особ. ч. одн. наз. в. федоръ 856: 19
Федоръкъ 1 особ. ч. одн. род. в. фодорка 904: 6
Федорьць 1 особ. ч. одн. дав. в. федорцю 903: 2
философъ ім. ч. одн. наз. в. философъ 921: 4, филофъ! 913: 14
финиптъ 3 ім. ч. одн. оруд. в. финиптом 926: 7, 926: 20, финиптшлл 926: 23
Франьцишькъ 1 особ. ч. одн. род. в. франьцишка 880: 25
7
Х^алл ім. ж. одн. знах. в. хвалоу 857: 12, 917: 24
□
Хвалити дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. хвалю 917: 25, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. хвалА 856: 27, 896: 15
ХвалитиСА 1 дієсл. теп. ч. одн. З ос. хвалитьСА 915: 18
Хвостатый 1 прикм. одн. ж. наз. в. хвостатаїа 863: 14
Х^роувиллъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. (?) х^роувилл 926: 14
ХлѢбъ 1 ім. ч. одн. род. в. хлѣва 932: 17
ХОДИТИ 9 дієсл. інф. ходити 853: 21, теп. ч. одн. 1 ос. хожю 874: 10, мн. 1 ос. ходимъ 898: 14, імперф. одн. З ос. ходашь 914:12, дв. З ос. ходАСта 921:27, аор. одн. З ос. ходи 890: 27, мн. З ос. ходиша 896: 17, наказ, одн. 2 ос. ходи 891: 18, акт. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. ходивъше 870:21
7
Холопъ ім. ч. одн. кл. в. холопе 851: 20, 851: 21
а
ХОровръ J прикм. одн. ч. наз. в. хороворъ 905: 26, 921: 5, 935: 10


909
Граматичний покажчик до Волинського літопису
Хорокрьіи 1 прикм. одн. ч. наз. в. хоронрыи 862: 22
хоромъ 1 ім. ч. мн. оруд. в. хоромы 908: 9
хороугькь 1 ім. ж. одн. оруд. в. хороугокью 853: 1
Хотіти 36 дієсл. теп. ч. одн. 1 ос. хоірю 901: 22, хочю 901: 10, 902: 11, 902: 14, 903: 12, 907: 15, 909: 8, 929: 21, 2 ос. хочешь 902: 26, 913: 19, мн. З ос. хотать 909: 7, імперф. одн. З ос. ХОТАше 894: 2, хоташєть 867: 14, 905: 16, 909: 18, 910: 18, хоташєт 868: 9, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. без зв’язки хотѣлъ 902: 16, 2 ос. еси хотѣлъ 929: 14, у скл. умов. одн. 1 ос. хотѣлъ бъіхъ 868: 4, 899: 6, хотѣл... быхъ 907: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. хота 858: 26, 859: 4, 861: 3, 868: 21, 879: 23, 880: 16, 882: 5, 912: 9, 916: 18, 933: 18, 934: 4, 935: 26, дав. в. ХОТАЦІЮ 928: 12, xOTAipoif 891: 26
Христиіднъ 1 ім. ч. мн. дав. в. хрстыдномъ 923: 9
Христовъ прикм. одн. ч. наз. в. хсвъ 915: 17, род. в. хсва 916: 18, хвл 926: 11, мн. ж. знах. в. хсвы 916: З о
Христолювивыи прикм. одн. ч. наз. в. хрстолювивъіи 869: 23, хсолювивыи 918: 13
Христосъ L особ. ч. одн. знах.-род. в. хсл 923: 18, хл 926: 27 7
Хромъ прикм. одн. ч. наз. в. хромъ 888: 7, 888: 13
ХЪЛЛХЛАНИНЪ 1 ім. ч. мн. наз. в. холъмланѢ 884: 8
Хълмовьскыи 1 прикм. одн. ч. знах.-род. в. холмовьского 849: 11
Хълмъ Ю топон. ч. одн. знах. в. холмъ 911: 16, род. в. холмл 858: 18, 864: 23, дав. в. Холмови 851: 1, 851: 3, 865: 7, місц. в. холмѣ 862: 21, 870: 5, 895: 22, 913: 4
Хытрость ім. ж. одн. знах. в. хытрость 914: 3, род. в. хитростии! 913: 18, оруд. в. Хытростью 852: 1, хитростью 851: 24
7
Хытръ прикм. одн. ч. наз. в. хитръ 921: 5, знах.-род. в. хитра 876: 2
Хытрьць 1 ім. ч. мн. наз. в. хитрѣчи 863: 18
7
цата ім. ж. одн. знах. в. ЦАТоу 926: 22, мн. наз. в. цаты 926: 20
цвѣлити 1 дієсл. теп.-майб. ч. одн. З ос. у знач, повин. лть... цвѣлить 860: 2 7
цсвръ ім. ч. мн. род. в. цевровъ 932: 17, 932: 18
ци 6 част. ци 898: 13, 902: 16, 913: 16, 913: 18, 929: 17, 930: 1
цьркъви (пор. цьркы) 5 ім. ж. одн. наз. в. цркви 853: 24, 855: 3,908: 9,923: 3, црькви 922:14
цьркъвьникъ 1 ім. ч. мн. знах. в. церьковникы 921: 16
цьркъвьныи 1 прикм. одн. ч. знах. в. црквныи 921: 16
цьркы 19 ім. ж. одн. знах. в. црквь 916: 17, црквъ 925: 11, 925: 18, 926: 10, 927: 13, род. в. цркви 917: 15, місц. в. 862: 20, 863: 23, 868: 27, 869: 3, 869: 26, 880: 25, 895: 21, 897: 9, 918: 27, мн. знах. в. 862: 24, 916: 2, 926: 9, род. в. црквии 896: 4
7
цѣлование ім. с. одн. знах. в. челование 923: 9, місц. в. челованьи 921: 10
цѣловлти З дієсл. аор. одн. З ос. человл 905: 5, мн. З ос. цѣловаша 928: 19, цѣловаше! 934: 15, наказ, одн. 2 ос. цѣлоуи 904: 16, дієпр. мин. ч. у скл. перф. одн. З ос. без зв’язки цѣловалъ 931: 25
цѢловдтиса 1 дієсл. акт. дієпр. мин. ч. дв. ч. наз. в. цѣловавшасА 874: 13
цѣлъ 6 прикм. одн. ж. наз. в. цѣла 886: 23, чѣла 856: 22, с. знах. в. цѣло 871: 16, 927: 28, 935: 1, мн. ч. наз. в. ц-Ьл-Ь 935: 23


910
Граматичний покажчик
до Волинського літопису
цѣлый 1 прикм. одн. с. дав. в. чѣлолхоу 877: З
цѣсарь Ю ім. ч. одн. наз. в. цсрь 898: 22, 917: 25, кл. в. цсрю 919: 24, дав. в. 915: 6, церви 871: 25, мн. наз. в. церве 898: 21, дав. в. церлль 918: 21, місц. в. цсри\ъ 898: 5, церѣхъ 929: 12, 929: 15
цѣсарьствие 1 ім. с. одн. місц. в. цертвии 917: 7
цѣсарьство ім. с. одн. знах. в. цертво 922: 8, род. в. цертва 922: 10
• ч • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ч 888: 1
ча- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. \|г ча 891: 26
чадо 1 ім. с. мн. род. в. чадъ 854: 19
чадь 1 ім. збір. ж. одн. знах. в. чадь 896: 12
часто 1 присл. часто 916: 9
часть ім. ж. одн. знах. в. часть 874: 19, 874: 19, 882: 20, род. в. части 881: 13
часъ 1 ім. ч. одн. знах. в. час 882: 2
• чв• 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. \|г чв 895: 17
•чг- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ \|г чг 896: 1
-чд- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ чд 896: 17
• че • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. \|г че 897: 12
челнъ 1 ім. ч. мн. місц. в. челнох 876: 5
чело 5 ім. с. одн. знах. в. чело 852: 6, оруд. в. чєломь 898: 6, 912: 13, чєлом 911: 18, дв. дав. в. челома 866: 25
человѣкъ 9 ім. ч. одн. наз. в. члвкъ 853: 6, 859: 11, 899: 8, мн. знах. в. члвкы 863: 18, род. в. члвкъ 887: 11, дав. в. члвколгь 916: 7, оруд. в. члвкы 867: 16, 922: 3, місц. в. члвцѣхъ 915: 13
человѣчьекыи 1 прикм. одн. ч. дав. в. члвсколхоу 868: 22
челюсть 1 ім. ж. одн. наз. в. челюсть 916: 15
чєладь ім. збір. ж. одн. наз. в. чєладь 887: 13, знах. в. 880: 18, 889: 27, род. в. чєлади 883: 12, 890: 1, 890: 2, 891: 23, 911: 3, 936: 14, чѢлади 889: 14, чєладии! 937: 5
челхоу 1 спол. чєлюу 929: 14
чересъ 1 прийм. із знах. в. чсрсс 850: 13
четвьргь 1 ім. ч. одн. знах. в. четвергъ 917: 21
□
четвьртыи числ. пор. одн. ч. знах. в. четвертый 852: 24, ж. наз. в. четвертаго 862: 11, с. дав. в. чєтвєртомоу 916: 12
четыри числ. кільк. ч. знах. в. четыри 858: 22, четырѣ 852: 23
чехъ 1 ім. ч. мн. знах. в. чехы 936: 21
•45* 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. чЬ 911: 8
-ч^- числ. пор. знах. в. у скл. числ. ч^ 918: 17, £ і|г! ч^ 928: З
•чи- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ \|г чи 934: 1
чинити дієсл. інф. у скл. майб. ч. І одн. З ос. иметь чинити 904: 13, теп. ч. одн. 2 ос.
чиниши 900: 16, імперф. одн. З ос. чинашс 869: 12, пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. чиненѣ 853: 22
чинъ ім. ч. одн. знах. в. чинъ 859: 4, 867: 12, 921: 16, дав. в. чиноу 921: 20
Чоудинъ * особ. ч. одн. знах.-род. в. чюдина 933: 24


911
Граматичний покажчик до Волинського літопису
чоудо 1 ім. с. одн. знах. в. чюдо 927: ЗО
чоудьно 1 пред. чюдно 926: 20
Чьрвьнъ & топон. ч. одн. знах. в. нервенъ 911: 16, 929: 1, род. в. червьна 865: 11, и- ірервена 865: 9, дав. в. червьноу 865: 8, 865: 26
Чьрниговъ топон. ч. одн. род. в. Чернігова 926: 4, дав. в. черниговоу 848: 24
чьриица ім. ж. дв. наз. в. черничи 919: 5, мн. наз. в. 920:22, знах. в. черничі 904:11, дав. в. черничамъ 921: 19
чьрнори^ьць 1 ім. ч. мн. наз. в. чсрнорисчи 920: 21
чьрныи 1 прикм. мн. род. в. чернъіхъ 879: 12
чьрньць 3 ім. ч. мн. знах. в. чєрньїуЬ 859: 7, 921: 14, дав. в. черньцемь 921: 19 о
чьрньчьекыи z прикм. одн. ч. знах. в. чернечькии 868: 2, мн. ч. знах. в. чернечькии 867: 20
Чьрторыискъ 1 топон. ч. одн. місц. в. черторыискы 938: 1
чьсти 1 дієсл. інф. чести 905: 11
чьстити дієсл. інф. четити 908: 18, чтити 905: 1, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 1 ос. есмь... чстилъ 906: 27, 3 ос. без зв’язки чстилъ 908: 17
чьсть ім. ж. одн. род. в. чети 922:10, 923:19, оруд. в. четью 856:27, 862: 8, 870:23, 878: 26, 886: 11, 886: 21, 890: 4, 890: 5, 890: 20, 896: 14, 908: 14, 908: 23, 936: 18, 936: 26, 937: 4
чьстьникъ 1 ім. ч. одн. кл. в. честниче 915: 9
чьстьно 1 пред. четьно 909: 26
чьстьныи прикм. одн. ч. наз. в. чстнъіи 929: 21, род. в. четнаго 856: 7, оруд. в. чстнъімъ 858: 4, ж. наз. в. у знач. кл. в. чстнаїа 923: 14, 924: 23, с. оруд. в. чстным 926: 8, мн. оруд. в. четными 923: 2
чьто займ. наз. в. што 873: 2, 895: 14, 895: 14, наз. в. (?) І знах. в. (?) 890: 26, знах. в. что 904: 13,904: 18, 904: 24, 909: 24,910: 3,911: 15,911:24,912: 17,913:25, што 851: 15,852: 11, 875: 9, 880: 19, 898: 23, 912: 26, род. в. чего 879: 10, 898: 20, 898: 20, 929: 14, оруд. в. чимь 908: 28, 909: З
• ЧтОт • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ ф! 935: 4
шеломъ 1 ім. ч. мн. знах. в. шеломъі 857: 16
шесть 1 числ. кільк. ж. род. в. у скл. числ. шьсти дссать 896: З о
шити (‘шию’) дієсл. пас. дієпр. мин. ч. одн. ж. наз. в. шита 926: 15, мн. ч. наз. в. шиты 926: 13, ж. знах. І наз. в. шиты 925: 22
шиїа * ім. ж. одн. наз. в. шїа 927: 8
Шоумьскъ топон. ч. одн. род. в. шюмьска 849: 24, місц. в. шоумьскн 849: 14
ПІоурпА 1 особ. ч. одн. наз. в. шюрпд 870: 25
Шьвдрно 28 особ. ч. одн. наз. в. швлрно 862:16,863: 1,863: 5, 864: 14,864: ТІ, 865: 3,865: 6, 866: 10, 866: 13, 866: 21, 867: 12, 867: 17, 867: 22, 913: 5, знах.-род. в. швАрнд 858: 18, 866: 5, дав. в. шварнови 864: 3, 864: 11, 864: 11, 864: 16, 867: 11, 869: 1, швАрн&и! 868: 25, оруд. в. шьвАрнолгь 858: 1, шварнолгь 848: 27, 865: 24, 867: 8, місц. в. швлрн'й 870: 6
□
шьварновъ прикм. одн. ч. знах. в. шварновъ 866: 26, ж. знах. в. шварновоу 863: 7, мн. ж. наз. в. шварновы 864: 5
а
іредрота ім. ж. мн. наз. в. іредроты 915: 13, знах. в. 915: 1, оруд. в. іредротами 915: 8


912
Граматичний покажчик до Волинського літопису
ЩеКДреВЪ 1 топон. ч. одн. род. в. фекдревд 888: 16
фить 4 ім. ч. одн. оруд. в. фитолгь 853: 8, фитъі 857: 16, оруд. І знах. в. 856: 10, фиты 857: 10
ѣздити дієсл. інф. ѣздити 935:12, теп. ч. одн. 2 ос. ѣздишь 910: 23, 3 ос. ѣздить 912: 25, імперф. одн. З ос. сздашсть 914: 13, особ. дієпр. одн. ч. у скл. плюскв. одн. З ос. ѣздѣдъ башєть 931: 7, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. наз. в. Ѣзда 885: 21
Ѣздовъ топон. ч. одн. знах. в. ездовъ 855: 13, дав. в. ѣздовоу 883: 9
ѣсти 1 дієсл. інф. ѣсти 891: З
Ѣ\ати дієсл. інф. Ѣхати 874: 10, схати 868: 10, теп. ч. мн. З ос. едоуть 857: 10, теп.- майб. ч. одн. 1 ос. ѣдоу 884: 2, 3 ос. у знач, повин. ать ѣдѣть 874: 13, аор. одн. З ос. Ѣ\а 849: 9, 855: 21, 876: 9, 905: 7, 905: 21, 928: 6, 932: 2, 934: 24, 935: 18, 936: 21, €\A 881: 14, 892: 23, мн. З ос. Ѣ\аша 887: 11, наказ, одн. 2 ос. ѣдь 851: 11, акт. дієпр. теп. ч. одн. ч. дав. в. ѣдоуфЮ 931: 5, 931: 21, мин. ч. мн. ч. наз. в. Ѣхавъшс 928: 18, ехдвше 873: 4
Юриевичь 1 патронім ч. одн. род. в. рьевичд! 904: 5
З юриевъ прикм. одн. ч. наз. в. юрьевъ 887:12, ж. наз. в. юрьевд 928:14, оруд. в. юрьевою 884: 13
Юрии 38 особ. ч. одн. наз. в. юрьи 856: 19, 877: 1, 877: 7, 877: 26, 878: 14, 891: 12, 891: 15, 891: 20, 897: 17, 900: 18, 902: 21, 910: 18, 910: 20, 910: 22, 910: 25, 911: 8, 912: 5, 928: 22, 930: 21, 931: 14, 938: 4, у знач. кл. в. 891: 18, наз. в. (!) 888: 6, знах.-род. в. юрьгд 859: 5, 876: 24, род. в. 895: 17, дав. в. юрькви 891: 11, юрьеви 883: 26, 898: 9, 928: 18, 931: 6, 931: 13, оруд. в. юрьемь 881: 19, 881: 27, 888: 9, 893: 16, місц. в. юрьи 930: 19, 931: 25
ід (пор. азд) 18 займ. наз. в. ід 864: 17, 865: 16, 880: 3, 883: 24, 891: 19, 899: 8, 900: 27, 902: 16, 911: 22, 911: 22, 912: 17, 914: 3, 929: 5, 929: 13, 929: 21, 930: 14, 930: 28, 933: 21
ідвитиса 1 дієсл. аор. одн. З ос. ІАвиса 863: 13
ІАгоурчинъ 1 особ. ч. одн. знах.-род. в. ІАгоурчинд 872: 2
ідздити 1 дієсл. пас. дієпр. мин. ч. мн. ч. наз. в. ідздени 886: 4
газд (пор. ДЗД) займ. наз. в. ідзд 864: 15, 900: 19, 901: 1, 903: 7, 903: 16, 932: 8
газді къ 1 ім. ч. одн. знах. в. ідзд! 851: 15
їдко (а) 1 присл. їдко 917: 6
їдко (б) 14 спол. їдко 869: 10, 891: 16, 915: 16, 915: 20, 915: 24, 917: 6, 917: 12, 917: 22, 918: З, 921: 20, 924: 14, 924: 15, 924: 20, 927: 12
ІАковъ 1 особ. ч. одн. оруд. в. ІАководѵь 915: 23
іакожє спол. їдкожє 882: 15, 917: 10, 918: 20, 920: 10, їдко же 895: 4
ідрътдковъ 1 прикм. одн. ж. знах. в. ІАрътдковоу 909: 10
ІАрътдкъ особ. ч. одн. наз. в. ІАрътдкъ 908: 25, 908: 26
їдено 1 присл. їдено 921: 4
ідснѣи 1 прикм. одн. с. знах. в. снѣе! 915: 21
ІАсоаьна 1 топон. ж. одн. род. в. ІАсоанъі 855: 24
ідтвАжьскыи 1 прикм. мн. ч. наз. в. ІАтважьсции 870: 25


913
Граматичний покажчик
до Волинського літопису
іатвА^и 8 етнонім ч. мн. наз. в. ІАтвази 878: 23, ІАтва^Ь 871: 2, 879: 3, знах. в. ІАтвази 870: 14, род. в. ІАтва^ь 879: 6, дав. в. ЇАтва^єм 870: 21, оруд. в. ІАтвази 870: 13, місц. в. ІЛтва^€Хъ 3
гати 8 дієсл. теп.-майб. ч. одн. 1 ос. у скл. майб. ч. І имоу 867: 24, 2 ос. у скл. майб. ч. І имешь 910: 8, 3 ос. у скл. майб. ч. І иметь 851: 15, 904: 13, аор. мн. З ос. іаша 855: 16, 855: 16, особ. дієпр. одн. ч. у скл. перф. одн. 2 ос. без зв’язки гадъ 900: 14, акт. дієпр. мин. ч. одн. ч. наз. в. шь 884: 26
іатры ім. ж. одн. знах. в. іатровь 883: 15, 905: 1
•g^- 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ g^ 848: 20
числ. кільк. знах. в. у скл. числ. £ i|r g^ 848: 20, £ о 855: 9, £ ijr *оа 860: 13, £ і|г "ов 861: 19, £ ог 863: 13, £ і|ґ од 863: 25, £ і|г "ос 864: 1, о . 5 864: łjr о . 869: 5,
ір'ои 869: 6,j5 {(ґ'ОтОг 869: 22, і|ґ п 870: 1, ijr па 870: 7, пв 871: 4, łjr пг 874: 15, £ ф- ПД 874: 16, łjr пе 876: 14, f П5 878: 20,^ i[f гц 879: 1,^і|ґ пк 881: 1, ^ <[/■ гьОг 882: 23,^5 ч 888: 1, £ łjr на 891: 26, £ łjr чв 895: 17, ф чг 896: 1, £ łjr чд 896: 17, £ łjr че 897: 12, £ łjr 45 911: 8, ^5 i[f ч^ 918: 17, £ чи 934: 1, ф! ч^ 928: 3, ф! ЧтОг 935: 4
• (5 • 1 числ. пор. знах. в. у скл. числ. £ (U 938: З


БІБЛІОГРАФІЯ
Видання
1. ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись. 1-е изд. — СПб., 1843.
2. Волынско-Галицкая летопись, составленная с концом XIII в. І издал и объясняя А. С. Петрушевич. — Львов, 1871. (Дополнения — Львов, 1872).
3. Летопись по Ипатскому списку І изд. Археогр. ком. СПб., 1871.
4. ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись: 2-е изд. І под ред. А. А. Шахматова. — СПб., 1908.
5. ПСРЛ. Т. 2. Ипатьевская летопись: 3-є изд. Вып.1 І под ред. А. А. Шахматова. — Пг., 1923.
6. Галицко-Волынская летопись І пер. и ком. О. П. Лихачевой 11 Памятники литературы Древней Руси. XIII век. — М., 1981. — С. 236—425 (перевид.: Библиотека литературы Древней Руси: в 20 т. — Т. 5. — СПб., 1997. — С. 184—357, 482—515).
7. The Old Rus Kievan and Galician-Volhynian Chronicles: The Ostrozkyj (Xlebnikov) and Cetvertynskyj (Pogodin) codices (Harvardlibrary ofearlyUkrainianliteraturę, texts, v. 8). — Cambridge, MA, 1990.
8. ПСРЛ. T. 2. Ипатьевская летопись / с предисл. Б. М. Клосса. — М., 1998.
9. Галицько-Волинський літопис: дослідження; текст; коментар І за ред. М. Ф. Котляра; НАН України; Інститут історії України. — Київ, 2002.
10. Галицко-Волынская летопись: текст; комментарий; исследование І сост. Н. Ф. Котляр [и др.]; ред. Н. Ф. Котляр. — СПб., 2005.
11. Kronika halicko-wołyńska (Kronika Romanowiczów), wyd. D. Dąbrowski, A. Jusupovic et alii. Pomniki dziejowe Polski. Seria II. Tom XVI. — Kraków — Warszawa, 2017.
Переклади
1. Летописный рассказ событий Киевской, Волынской и Галицкой Руси от ее начала до половины XIV в. / изд. Александр Клеванов. — М., 1871.
2. Галицько-Волинський літопис: пер. Теофіль Коструба. Ч. І. — Львів, 1936.
3. Галицько-Волинський літопис: пер. Теофіль Коструба. Ч. II. — Львів, 1936.
4. Древнерусские летописи І пер. и ком. В. Панова, статьи В. Лебедева и В. Панова. — М.;Л., 1936.— С. 246—313.
5. Галицько-Волинський літопис І пер. і пояснив Т. Коструба. — Торонто, 1967.
6. Галицько-Волинський літопис: у 2 ч.; пер. Т. Коструби. — Стейт Каледж, 1967.
7. Perfecky G. The Galician-Volynian chronicie: an annotated translation. — Munich, 1973.
8. Галицко-Волынская летопись І пер. и ком. О. П. Лихачевой И Памятники литературы Древней Руси. XIII век. — М., 1981. — С. 236—425 (перевид.: Библиотека литературы Древней Руси: в 20 т. — Т. 5. — СПб., 1997. — С. 184—357, 482—515).
9. Галицько-Волинський літопис: пер. Л. Махновця И Жовтень. — Київ, 1982. — № 7. — С. 14—87.


Бібліографія
915
10. Галицько-Волинський літопис: пер. Л. Махновця 11 Літопис руський. — Київ, 1989. — С. 368—452.
11. Галицько-Волинський літопис І [відп. за вип., авт. вступ, сл. і упоряд. P. М. Федорів]. — Львів, 1994.
12. Воїнська повість про Данила Галицького 11 Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. — T. 1 (X—XV ст.). — Київ: Дніпро, 2001. — С. 513—529 (видання уривка з ГВл у перекладі Л. Махновця).
13. Kronika halicko-wołyńska (Kronika Romanowiczów), wyd. D. Dąbrowski, A. Jusupovic et alii. Pomniki dziejowe Polski. Seria II. Tom XVI. — Kraków — Warszawa, 2017.
14. Halicsko-volynska kronika Nezname rozpravanie o rodine kralbv a knieźat vychodo-stred- nej Europy v 13. storoći. [Libri historiae Slovaciae. Fontes II] I Martin Homza, Nora Malinovska. — Vydavatelstvo Matice slovenskej, 2019.
Наукова література
1. Александрович В. Мистецькі сюжети Холмського літопису князя Данила Романовича: нотатки до відчитання, сприйняття та інтерпретації джерела 11 Укр. археограф, щорічник. — Вип. 13/14. — Київ, 2009. — С. 38—72.
2. Арістов В. Коли і як виник Галицько-Волинський літопис? 11 Ruthenica. — T. XI. — Київ, 2012.— С. 172—175.
3. Аристов В. Ю. Свод, сборник или хроника? (о характере древнерусских летописных памятников XI—XIII вв.) П Studia Slavica et Balkanica Petropolitana. — 2013. — № 1. Январь- июнь. — С. 105—129.
4. Арістов В. Ю. «Лютъ бои оу Чернигова»: переміщення текстів про події 1230— 40-х рр. у літописанні XIII—XV століть И Colloquia Russica. Series II, Vol. 3. Данило Романович і його часи І за ред. Віталія Нагірного і Мирослава Волощука. — Івано-Франківськ — Краків, 2017. — С. 59—77.
5. Арістов В., Кириченко К. «Овогда ж писати в передняя, овогда же вступати в задняя»: про техніку створення давньоруських історичних творів 11 Ruthenica. — T. XIV. — Київ, 2017. —С. 224—232.
6. Бабич Н. Образ князя Данила у «Галицько-Волинському літописі» (сприйняття у 1100-ліття Галича) 11 Галицько-буковинський хронограф. — Івано-Франківськ; Чернівці, 1999. — № 1 (3). — С. 123—128.
7. Баран О. Мешканці міст у термінології Галицько-Волинського літопису 11 Княжа доба: історія і культура. — Вип. 4.— Львів, 2011. — С. 119—138.
8. Барвінський Б. Ким свідчився Отокар? Проба інтерпретації оповідання Галицько- Волинської літописі 11 ЗНТШ. — Т. 47. — Львів, 1902. — С. 1—3.
9. Барвінський Б. Гомер у Галицькій літописі 11 ЗНТШ. — Т. 117—118. — Львів, 1916. — С. 55—63.
10. Бестужев-Рюмин К. Н. О составе русских летописей до конца XIV века. — СПб., 1868.
11. Василевич Г. Синтаксичні особливості Галицько-Волинського літопису 11 Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали міжнар. ювіл. наук. конф. — Івано-Франківськ: Плай; Галич, 1998. — С. 245—247.
12. Василевич Р. Мовностилістичні засоби зображення образу Данила в Галицькому літописі 11 Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали міжнар. ювіл. наук. конф. — Івано-Франківськ: Плай; Галич, 1998. — С. 247—248.
13. Василик В. Образ Русской земли в Галицко-Волынской летописи 11 Русин. — 2009. — №4(18).— С. 38—49.
14. Василик В. В. Тема Нового Иерусалима в Галицко-Волынской летописи 11 Русин. — 2013. — № 32 (2). — С. 121—130.


916
Бібліографія
15. Вілінбахов В. Б. Галицько-Волинський літопис як воєнно-історичне джерело 11 УІЖ. — Київ, 1974. — № 4. — С. 27—35.
16. Вілкул Т. Л. Галицько-Волинський літопис про постриження литовського князя Войшелка 11 УІЖ. — Київ, 2007. — № 4. — С. 26—37.
17. Вилкул Т. О некоторых источниках литовских известий Галицко-Волынской летописи 11 Lietuvos Didźiosios Kunigaikśtystćs istorijos śaltiniai. Faktas. Kontekstas. Interpretasija. — Vilnius, 2007. — S. 17—28.
18. Вілкул T. Л. Біблія у Галицько-Волинському літописі П Княжа доба: історія і культура. — Вип. 9. — Львів, 2015. — С. 224—238.
19. Вілкул Т. Л. Слідами хронографічних джерел Галицько-Волинського літопису (хроніка Іоанна Малали) 11 Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 17. — Київ, 2017. — С. 413—445.
20. Вилкул Т. Хронографическая карта Галицко-Волынской летописи: уточнения 11 Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — М., 2017. — № 3(69). — С. 25—26.
21. Вилкул Т. Хронографические заимствования как текстологический маркер в Галицко-Волынской летописи 11 Древнейшие государства в Восточной Европе. 2016. — М., 2018.— С. 274—289.
22. Власова Е. А. Способы передачи чужой речи в русских летописях XII—XVI вв: дисс.... канд. филол. наук. — М., 2014. — С. 170—175,226—230 [Электронный ресурс]. — Режим доступа: https://www.academia.edu/16709986/Способы_передачи_чужой_речи_в_рус- ских_летописях_ХІ_ХѴІ_вв
23. Водовозов Н. В. Повесть о битве на Калке 11 Ученые записки МГПИ им. В. П. Потемкина. — Т. 67. — Вып. 6. — М., 1957. — С. 3—19.
24. Водовозов Н. В. Галицко-Волынская летопись 11 Водовозов Н.В. История древней русской литературы. — М., 1972. — С. 132—136.
25. Войтович Л. До волинського літописання 11 Дрогобицький краєзнавчий збірник: зб. наук. пр. — Вип. VIII. — 2004. — 70—76.
26. Ворт Д. Лингвистика и историография. К проблеме датировки Галицко-Волынской летописи 11 Ворт Дин. Очерки по русской филологии. — М., 2006. — С. 254—268.
27. Галицько-Волинський літопис 11 Полєк В. Історія української літератури X—XVII століть. — Київ, 1994. — С. 35—37.
28. Генсьорський А. І. Спостереження над вживанням повноголосних і неповноголос- них форм у Галицько-Волинському літописі 11 Проблеми слов’янського мовознавства. — Т. 4. — Київ, 1955. — С. 81—98.
29. Генсьорський А. І. Значення форм минулого часу у Галицько-Волинському літописі. — Київ, 1957.
30. Генсьорський А. І. Редакція Галицько-Волинського літопису 11 Наукові зап. Ін-ту сусп. наук. — Т. 4. — Київ, 1957. — С. 68—82.
31. Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори). — Київ, 1958.
32. Генсьорський А. І. Про деякі особливості стилю в Галицькому літописі 11 Дослідження і матеріали з української мови. — Т. 1. — Київ, 1959. — С. 37—48.
33. Генсьорський А. І. Помилкова інтерпретація Длугошем деяких місць тексту Галицько-Волинського літопису 11 Дослідження і матеріали з української мови. — Т. 3. — Київ, 1960.— С. 15—26.
34. Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). — Київ, 1961.
35. Генсьорський А. І. З коментарів до Галицько-Волинського літопису (волинські і галицькі грамоти XIII ст.) // Іст. джерела та їх використання. — Вип. 4. — Київ, 1969. — С. 171—184.


Бібліографія
917
36. Гимон T. В. К типологии жанров древнерусского историописания XI—XIV вв. И Ruthenica. — T. II. — Київ, 2003. — С. 172—180.
37. Гимон T. В. Историописание раннесредневековой Англии и Древней Руси: сравнительное исследование. — М., 2011. — С. 240—242.
38. Голик Р. Король — (не)чудотворець: образ Данила Романовича у системі літописних стереотипів И Княжа доба: історія і культура. — Вип. 1. — Львів, 2007. —С. 186—198.
39. Голик Р. Лексикон слів, образів і стереотипів Галицько-Волинського літопису: у пошуках моделі 11 Княжа доба: історія і культура. — Вип. 2. — Львів, 2008. — С. 211—218.
40. Голик Р. «Левъ, имь жє половци дьти страшаху»: стереотипи Романа Мстиславича у Галицько-Волинському літописі, Великопольській хроніці та модерній історичній традиції 11 Княжа доба: історія і культура. — Вип. 3.— Львів, 2010. — С. 165—200.
41. Голик Р. «Тоземльцы и иноплеменники»: «руський патріотизм», «образ світу» та етнічні стереотипи середньовічної Галичини й Волині 11 Княжа доба: історія і культура. — Вип. 4.— Львів, 2011. — С. 100—118.
42. Горовенко А. В. «Галицко-Волынская летопись», происхождение ее хронологизо- ванной редакции и «пропавший» рассказ о княжении Романа в Галиче 11 Горовенко А. В. Меч Романа Галицкого. Князь Роман Мстиславич в истории, эпосе и легендах. — СПб.: Дми- трий Буланин, 2011. — С. 191—208.
43. Горовенко А. В. К вопросу об этапах формирования современной структуры Ипатьевской летописи Н Горовенко А. В. Меч Романа Галицкого. Князь Роман Мстиславич в истории, эпосе и легендах. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2011. — С. 209—237.
44. Грушевський М. С. Примітки до тексту Галицько-Волинської літописі 11 ЗНТШ. — Т. 8. — Львів, 1895. — С. 1—5.
45. Грушевський М. С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописі 11 ЗНТШ. — Т. 41. — Львів, 1901. — С. 1—72.
46. Грушевський М. С. До справи хронологічної зв’язі в Галицько-Волинській літописі: кілька заміток до статті Б. Барвінського 11 ЗНТШ. — Т. 52. — Львів, 1903. — С. 1—5.
47. Грушевський М. С. Історія української літератури: в 6 т., 9 кн. — Т. 3. — Київ, 1993. — С. 165—200.
48. Гудзий Н. К. Галицко-Волынская летопись 11 История русской литературы: в 10 т. / АН СССР. — T. II. — Ч. 1. Литература 1220-х — 1580-х гг. — М.; Л., 1945. — С. 23—32.
49. Гудзий Н. К. Традиции литературы Киевской Руси в старинных украинской и бело- русской литературах И Славянские литературы. — М., 1963. — С. 14—46.
50. Гуцул В. Рицарі Данила Романовича. Рицарська зброя серед персонажів Галицько-Волинського літопису 11 Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: зб. наук. пр. — Вип. 16. — 2009. — С. 78—91.
51. Домбровский Д. Галицко-Волынская летопись как источник генеалогических ис- следований — историографический и источниковедческий аспекты (на примере абзаца о браке Даниила Романовича с Анной Мстиславовной) И Письменность Галицко-Волынского княжества: историко-филологические исследования. — Olomouc, 2016. — С. 11—23.
52. Домбровский Д. Галицко-Волынская летопись о смерти короля Германии Филиппа Швабского и судьбах св. Елизаветы Венгерской И Средневековая Русь. — Вып. 12. — М., 2016. —С. 103—116.
53. Дубонис А. К вопросу о влиянии соседей на литовское общество в период становлення Литовского государства И Ruthenica. — T. VI. — Київ, 2007. — С. 259—274.
54. Еремин И. П. Волынская летопись 1289—1290 гг. как памятник литературы И ТОДРЛ. — Т. 13. — Л., 1957. — С. 102—117. Перевид.: Еремин И. П. Волынская летопись 1289—1290 гг. как памятник литературы И Еремин И. П. Литература Древней Руси. — М.; Л., 1966. —С. 164—184.


918
Бібліографія
55. Ждан М. Галицько-Волинський літопис в англомовному перекладі 11 Укр. історик. — 1974. — № 4. — С. 89—98.
56. Запаско Я. Скрипторій волинського князя Володимира Васильковича 11 ЗНТШ. — № 123. — Львів, 1995. — С. 123—128.
57. Затилюк Я., Кириченко К. Повідомлення «Анналів» Яна Длугоша про коронацію Данила Романовича та їх походження 11 Ruthenica. — Т. XIII. — Київ, 2016. — С. 108—136.
58. Карнаухов Д. В. Проблема русских летописных источников Яна Длугоша и Мачея Стрыйковского в отечественной и зарубежной историографии И Вестник Томского гос. ун-та. — № 346. — Томск, 2011. — С. 69—73.
59. Кибинь А. С. Литовский князь и индийский царевич: в поисках сходства (история о Войшелке) 11 Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. — 2011. — № 2. — СПб., 2011. — С. 11—28.
60. Кириченко К. В. Галицько-Волинський літопис і створення легендарної частини 2-го зводу літописів Великого князівства Литовського 11УІЖ. — Київ, 2012. — № 6. — С. 111—129.
61. Кириченко К. В. Методи роботи укладачів легендарної частини літописів Великого князівства Литовського: на прикладі запозичень із тексту Іпатіївського літопису 11 УІЖ. — Київ, 2014. — № 2. — С. 177—203.
62. Киріенко Г. Усні джерела Галицько-Волинського літопису 11 Нар. творчість та етнографія. — 2008. — № 1. — С. 75—79.
63. Клосс Б. Древнерусские Киевская и Галицко-Волынская летописи П История СССР. — 1991. — № 4. — С. 201—203.
64. Ковалев Н. С. Древнерусский летописный текст: принципы образования и факторы эволюции (на материале Галицко-Волынской летописи): учеб. пос. — Волгоград, 2001.
65. Комендова Й. Жанр Галицко-Волынской летописи в типологической перспективе И Письменность Галицко-Волынского княжества: историко-филологические исследования. — Olomouc, 2016. — С. 79—91.
66. Комендова Й. Хроника, житие, gesta? К вопросу жанровых особенностей Галицко- Волынской летописи И Die Welt der Slaven. — Bd 61. — 2016. — S. 38—47.
67. Костомаров H. И. Лекции по русской истории. Ч. I: Источники русской истории. — СПб., 1861. —С. 47—51.
68. Коструба Т. Галицько-Волинський літопис. — Ч. 1—2. — Львів, 1936.
69. Котляр Н. Ф. Галицкая летопись о русско-венгерских отношениях в 30-х гг. XIII ст. И Славяне и их соседи. — М., 1989. — С. 27—30.
70. Котляр М. Ф. Загадковий Ізяслав з Галицько-Волинського літопису И УІЖ. — Київ, 1991. —№ 10.— С. 95—102.
71. Котляр М. Найдавніша повість про Данила Галицького И Київська старовина. — Київ, 1992. — № 1. — С. 74—78.
72. Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис XIII ст. — Київ, 1993.
73. Котляр М. Структура Галицько-Волинського літопису И 2-й Міжнар. конгрес україністів (Львів, 1994 р.). — Т. 1: Історія. — Львів, 1994. — С. 15—19.
74. Котляр Н. Ф. Галицко-Волынская летопись (источники, структура, жанровые и идейные особенности) И Древнейшие государства Восточной Европы: материалы и исследования. 1995 г. — М., 1997. — С. 80—165.
75. Котляр М. Ідейна спрямованість Галицько-Волинського ізводу П Київська старовина. — Київ, 2003. — № 2. — С. 12—21.
76. Котляр М. Засади і методика створення коментованого видання Галицько-Волинського літопису 11УІЖ. — Київ, 2004. — № 2. — С. 94—104.
77. Котляр М. Ф. Структура і жанр Галицько-Волинського літопису 11 Ruthenica. — Т. III. — Київ, 2004. — С. 135—149.


Бібліографія
919
78. Котляр М. Усні джерела Галицько-Волинського літопису 11 Київська старовина. — № 1. — Київ, 2004. — С. З—11.
79. Котляр Н. Ф. О возможной природе нетрадиционности структуры и формы Галицко-Волынской летописи И Древняя Русь: вопросы медиевистики. — № 2. — М., 2005. — С. 36—54.
80. Котляр Н. Ф. Галицко-Волынский свод: летопись или собрание повестей? И Средневековая Русь. — Вып. 6: к 75-летию академика Леонида Васильевича Милова. — М., 2006. — С. 119—137.
81. Котляр М. Імовірна спадковість структури й форми Галицько-Волинського літопису (спостереження історика) 11 УІЖ. — Київ, 2006. — № 3. — С. 173—186.
82. Котляр М. Ф. До проблеми хронології Галицько-Волинського літопису 11 Confra- ternitas. Ювіл. зб. на пошану Ярослава Ісаєвича І відп. ред. Микола Крикун, заст. відп. ред. Остап Середа. — Львів, 2006—2007 (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: зб. наук. пр. — Вип. 15 / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). — С. 73—81.
83. Котляр Н. Ф. Событийная хронология Галицко-Волынского свода И Древнейшие государства Восточной Европы. 2006 г. Пространство и время в средневековых текстах. — М., 2009. —С. 281—296.
84. Котляр М. Ф. Фольклорні перекази і свідчення очевидців у Галицько-Волинському літописі 11 Храм і люди: зб. наук. пр. до 90-річчя з дня народження Сергія Олександровича Висоцького. — Київ, 2013. — С. 120—131.
85. Кралюк П. Хто був автором Галицько-Волинського літопису 11 Визвольний шлях. — № 11. —2007. —С. 29—36.
86. Кремінь Т. Д. Галицько-Волинський літопис і морфологія часу 11 Наук, вісник Миколаїв. держ. ун-ту імені В. О. Сухомлинського. — Вип. 4.11. Серія: Філол. науки. — 2013. — С. 107—112.
87. Криса Б. С. Риторика Галицько-Волинського літопису 11 Галич і Галицька земля у державотворчих процесах України. — Івано-Франківськ, 1998. — С. 189—195.
88. Кучкин В. А. Фрагменты Ипатьевской летописи в Киево-Печерском патерике Иосифа Тризны 11 ТОДРЛ. — T. XXIV. — СПб., 1969. — С. 196—198.
89. Лавренченко М. Родство и власть в языке Галицко-Волынской летописи И Письменность Галицко-Волынского княжества: историко-филологические исследования. — Оіо- mouc, 2016. — С. 33—49.
90. Лихачев Д. С. Галицкая литературная традиция в житии Александра Невского И ТОДРЛ. — Т.5. — Л., 1947. — С. 36—56.
91. Лихачев Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. — М., 1947. — С. 247—267, 431—433.
92. Лихачева О. П. Галицко-Волынская летопись [Комм.] II Библиотека литературы Древней Руси. Т. 5. — СПб., 1997 [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://lib. pushkinskijdom.ru/Default.aspx?tabid=4961
93. Люстров М. Ю. Европа и европейцы в Галицко-Волынской летописи И Древнерусская литература: тема Запада в XIII—XV вв. и повествовательное творчество. — М., 2002. — С. 9—25.
94. Майоров А. В. Летописные известия об обороне Чернигова от монголо-татар в 1239 г. (из комментариев к Галицко-Волынской летописи) И ТОДРЛ. — Т. 60. — СПб., 2009. — С. 311—326.
95. Майоров А. В. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Часть первая И Rossica antiqua. — СПб., 2012. — № 1 (5). — С. 33—94.
96. Майоров А. В. Повесть о нашествии Батыя в Ипатьевской летописи. Часть вторая И Rossica antiqua. — СПб., 2012. — № 2 (6). — С. 43—113.


920
Бібліографія
97. Майоров А. В. Греческий оловир Даниила Галицкого: из комментария к Галицко-Волынской летописи 11 ТОДРЛ. — Т. 62. — СПб., 2014. — С. 225—235.
98. Маркевич А. И. Галицко-Волынская летопись 11 Маркевич А. И. О русских летопи- сях. — Вып. 2. — Одесса, 1885. — С. 29—52.
99. Марченко М. І. Галицько-Волинський літопис 11 Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.) — Київ, 1959. — С. 24—29.
100. Миллер В. Ф. Отголоски галицко-волынских сказаний в современных былинах 11 ЖМНП. — № 6. — СПб., 1896. — С. 280—326.
101. Мозер М. Стереотипы Литвы и сведения о ней в древнейших восточнославян- ских летописях И Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae. — 2004. — 49, 3—4. — C. 229—280.
102. Мостова Л., Порожнюк А. Орнаментальний стиль у контексті літописної спадщини 11 Проблеми сучасного літературознавства. — 2013. — Вип. 17. — С. 67—76 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/prsl_2013_17_8
103. Насонов А. Н. История русского летописания XI — начала XVIII века: очерки и исследования. — М., 1969. — С. 226—245.
104. Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи 11 ИОРЯС. — Т. 31. — Л., 1926. — С. 93—126.
105. Орлов А. С. О галицко-волынском летописании 11 ТОДРЛ. — Т. 5. — Л., 1947. — С. 15—35.
106. Осадчий Є. Ще раз про проблему історичних назв волинських міст, згаданих у статті 1240 р. Іпатіївського літопису 11 Ruthenica. — Т. X. — Київ, 2011. — С. 78—90.
107. Пак Н. И. Некоторые исторические замечания к летописной «Повести о Михаиле Черниговском» 11 Литература Древней Руси. — М., 1981. — С. 58—61.
108. Палюга Л. Запозичена лексика Галицько-Волинського літопису як свідчення тогочасних міждержавних контактів 11 Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали міжнар. ювіл. наук. конф. — Івано-Франківськ: Плай; Галич, 1998. — С. 195—198.
109. Пархоменко В. Следы половецкого эпоса в летописях 11 Проблемы источниковеде- ния. — М.; Л., 1940. — С. 391—393.
110. Пауткин А. А. Галицкая летопись как памятник литературы Древней Руси. — М., 1990.
111. Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. — М., 1950. — С. 17—133.
112. Перетц В. М. До питання про літературні джерела давнього українського літопису 11 Ювіл. зб. на пошану акад. М. С. Грушевському з нагоди його 60-річчя. — Т. 2. — Київ, 1928.— С. 705—711.
113. Петрухин П. В. К вопросу о дискурсивных функциях древнерусского книжного плюсквамперфекта (на материале Киевской и Галицко-Волынской летописей) 11 Исследования по теории грамматики. — Вып. 4: Грамматические категории в дискурсе. — М., 2008. — С. 213—240.
114. Подопригора В. В. О презентации образа Романа Мстиславича в Галицко-Волынской летописи 11 Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: История, филология. — Новосибирск,
2012. —Т. 11, № 12. —С. 163—167.
115. Подопригора В. В. Топика исторического повествования летописи волынских Мо- номаховичей 11 Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: История, филология. — Новосибирск,
2013. — Т. 12, № 9. — С. 132—141.
116. Подопригора В. В. К проблеме интерпретации литературной декларации в летописи волынских Мономаховичей 11 Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: История, филология. — Новосибирск, 2014. — Т. 13, № 9. — С. 133—139.


Бібліографія
921
117. Подопригора В. В. Летопись волынских Мономаховичей как авторский текст 11 Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: История, филология. — Новосибирск, 2014. — Т. 14, №2. —С. 126—133.
118. Подопригора В. В. Значение Хлебниковского списка для установления формата протографа южнорусского летописного сборника конца XIII века 11 Материалы 54-й Меж- дунар. науч. студ. конф. МНСК-2016: Литературоведение. — Новосибирск, 2016. — С. 9—10.
119. Подопригора В. В. Фрагменты Книги Есфирь в составе Хлебниковского списка южнорусского летописного сборника конца XIII века 11 Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: История, филология. — Новосибирск, 2016. — Т. 15, № 9. — С. 184—192.
120. Подопригора В. В. Жанровая специфика летописи волынских Мономаховичей XIII в. в редакции Хлебниковского списка 11 Проблемы сохранения отечественной духовной культуры в памятниках письменности XVI—XXI вв. Серия «Археография и источниковеде- ние Сибири». — Новосибирск, 2017. — С. 74—81.
121. Подопригора В. В. Структура сюжетики и жанр летописи волынских Мономаховичей XIII века: дисс. ... канд. филол. наук: 10.01.01. — Новосибирск, 2017. — 226 с.
122. Подопригора В. В. Структура сюжетики и жанр летописи волынских Мономаховичей XIII века: автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.01.01. — Екатеринбург, 2018. — 26 с.
123. Порожнюк А. Л. Стилістичні прийоми в тексті Галицько-Волинського літопису 11 Зап. з укр. мовозн. — Вип. 20. — Одеса, 2013. — С. 105—112.
124. Приселков М. Д. Летописание Западной Украины и Белоруссии И Приселков М.Д. История русского летописания XI—XV вв. — СПб., 1996. — С. 283—294.
125. Ричка В. М. Холмський проект Данила Галицького 11 Confraternitas: Ювіл. зб. на пошану Ярослава Ісаєвича (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: зб. наук. пр. — Вип. 15 / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). — Львів, 2006—2007. — С. 103—109.
126. Ричка В., Толочко О. «Князи Болоховьсции» 11 Ruthenica. — T. XIII. — Київ, 2016. — С. 83—107.
127. Романов В. К. Статья 1224 г. о битве при Калке Ипатьевской летописи 11 Летописи и хроники. 1980. — М., 1981. — С. 79—103.
128. Романова О. В. О хронологии Галицко-Волынской летописи XIII века по Ипатьевскому списку 11 Прошлое Новгорода и Новгородской земли: материалы науч. конф. — Новгород, 1997. — С. 66—70.
129. Свєнцицький I. С. Мова Галицько-Волинського літопису И Уч. зап. Львів, ун-ту. — Т. 11, кн.2. — Львів, 1949. — С. 121—135.
130. Синюк С. Бібліотека волинського князя Володимира Васильковича И Вісник Книжкової палати. — Київ, 2009. — № 1. — С. 35—37.
131. Сліпушко О. Ідеологія князя Данила Галицького в літописній повісті 11 Тисяча років української суспільно-політичної думки: у 9 т. — T. 1 (X—XV ст.). — Київ, 2001. — С. 512—513.
132. Ставиский В. И. К анализу «Повести о разорении Батыем Києва» в Галицко-Волынской летописи 11 Актуальные вопр. ист. науки. — Київ, 1984. — С. 14—15.
133. Ставиский В. И. О двух датах штурма Києва в 1240 г. по русским летописям 11 ТОДРЛ. — Т. 43. — Л., 1990. — С. 282—290.
134. Ставиский В. И. «История монгалов» Плано Карпини и русские летописи 11 Древ- нейшие государства на территории СССР. 1990. — М., 1991. — С. 190—203.
135. Стависький В. Київ і київське літописання в XIII столітті. — Київ, 2005.
136. Ставиский В. И. Предчувствие Апокалипсиса-2: об источниках некоторых образов летописной «Похвалы» князю Роману Мстиславичу// Древняя Русь: вопросы медиевисти- ки. — М., 2011. — № 3 (45). — С. 108—109.


Бібліографія
922
137. Ставиский Вадим. Читаєм Галицко-Волынскую летопись. І // Ruthenica. — T. X. — Київ, 2011. —С. 241—250.
138. Ставиский В. Читаєм Галицко-Волынскую летопись. II // Ruthenica. — T. XI. — Київ, 2012.— С. 169—172.
139. Ставиский В. Песни половецкие 11 Ruthenica. — T. XII. — Київ, 2014. — С. 172—178.
140. Ставиский В. И. О возможном источнике некоторых образов летописной «Похвалы» князю Роману Мстиславичу 11 Slovene. — 2015. — № 2. — Р. 159—179.
141. Ставиский В. И. Кто ты, «Орь»? И Восточная Европа в древности и средневеко- вье. Письменность как элемент государственной инфраструктуры: материалы конф. — М.,
2016. 	—С. 267—272.
142. Ставиский В. И. «Необычные песни» в тексте Галицко-Волынской летописи (по следам текстологических исследований Антона Генсерского) И Княжа доба: історія і культура. — Вип. 10. — Львів, 2016. — С. 229—241.
143. Стависький В. «Яко бѣжалъ есть Михаилъ ис Кыева» И Ruthenica. — T. XIII. — Київ, 2016.— С. 174—178.
144. Ставиский В. И. «Лютъ бо бѣ бои оу Чернигова» И Культурний шар: статті на пошану Гліба Юрійовича Івакіна. — Київ, 2017. — С. 388—396.
145. Ставиский В. И. О функции глаголов двойственного числа при формировании текста Галицко-Волынской летописи 11 Palaeoslavica. — Cambridge, MA, 2017. — XXV, № 1.— P. 278—293.
146. Ставиский B. И. «Ревнова же дѣдоу своемоу Мономахоу» П Slovene. — 2017. — Vol. 6, №2. — P. 188—198.
147. Ставиский В. И. «Ты оуже нашь же Татаринъ» (к вопросу о формировании новой этнополитической общности на территории Южной Руси в середине XIII в.) 11 Восточная Европа в древности и средневековье. Античные и средневековые общности: материалы конф. — М., 2017. — С. 214—217.
148. Ставиский В. «Цесарство свѣта сего» И Ruthenica. — T. XIV. — Київ, 2017. — С. 207—214.
149. Ставиский В. И. О достоверности информации об участии Феодоры Романовны в украшении Холма И Восточная Европа в древности и средневековье. Ранние этапы урбани- зации: материалы конф. — М., 2019. — С. 224—229.
150. Толочко О. П. Коли припинила існувати «Київська Русь»? И Київська старовина. — Київ, 1992. — № 6. — С. 13—16.
151. Толочко А. П. Похвала или житие? (Между текстологией и идеологией княжеских панегириков в древнерусском летописании) И Palaeoslavica. — Cambridge, MA, 1999. — Vol. VII. — P. 26-38.
152. Толочко О. П. Замітки з Галицько-Волинського літописання. — Київ, 2005.
153. Толочко А. П. Происхождение хронологии Ипатьевского списка Галицко-Волынской летописи 11 Palaeoslavica. — Cambridge, MA, 2005. — Vol. XIII, № 1. — P. 81—108.
154. Толочко А. П. Как выглядел оригинал Галицко-Волынской летописи? 11 Rossica Antiqua: исследования и материалы. 2006. — СПб., 2006. — С. 175—183.
155. Толочко А. О времени создания Киевского свода «1200 г.» И Ruthenica. — T. V. — Київ, 2006. — С. 73—87.
156. Толочко А. П. О галицком боярине Жирославе, его венце и убожестве И Ruthenica. — T. V. — Київ, 2006. — С. 252—255.
157. Толочко А. П. Одна заимствованная формула в Галицко-Волынской летописи И Ruthenica. — T. V. — Київ, 2006. — С. 256—257.
158. Толочко О. П. Як звали другу дружину Романа Мстиславича? И Confraternitas. Ювіл. зб. на пошану Ярослава Ісаєвича (Україна: культурна спадщина, національна свідомість,


Бібліографія
923
державність: зб. наук. пр. — Вип. 15 / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). — Львів, 2006—2007. — С. 98—102.
159. Толочко А. П. Летописные «горожане» и «местичи» И Восточная Европа в древности и средневековье. — Вып. 19. — М., 2007. — С. 257—261.
160. Толочко А. П. Галицкие приточники И Ruthenica. — Т. VII. — Київ, 2008. — С. 201— 209.
161. Толочко А. П. «Дая им розум хитростью»: загадка Василька Романовича о трех камнях И Факты и знаки: исследования по семиотике истории. — Вып. 2. — М., 2010. — С. 72—79.
162. Толочко А. П. Взятие Києва монголами: источники летописного описания И Palaeoslavica. — Cambridge, MA, 2014. — Vol. 22, № 2. — P. 101—118.
163. Толочко А. П. «Не преступати предела братня» (об источниках миниатюр Радзи- вилловской летописи) И Ruthenica. — Т. XII. — Київ, 2014. — С. 67—81.
164. Толочко О. Хронологічний роздум у Галицько-Волинському літописі // Ruthenica. — T. XIII. — Київ, 2016. — С. 178—187.
165. Толочко А. П. Основание Холмской епископии 11 Palaeoslavica. — Cambridge, MA,
2017. 	— Vol. XXV, № 1. — P. 254—277.
166. Толочко П. П. Русские летописи и летописцы XI — XIII вв. — СПб., 2003.
167. Толочко П. П. Статья 6731 года Галицко-Волынской летописи и время ее написання И Ruthenica. — T. IV — Київ, 2005. — С. 47—53.
168. Толочко П. П. Литовский князь Войшелк в русских летописях П Ruthenica. — T. V. — Київ, 2006. — С. 117—127.
169. Ужанков А. Н. «Летописец Даниила Галицкого»: редакции, время создания // Герменевтика древнерусской литературы. — Сб.1. — М., 1989. — С. 247—283.
170. Ужанков А. Н. «Летописец Даниила Галицкого»: проблема авторства 11 Герменевтика древнерусской литературы. — Сб. 3. — М., 1992. — С. 149—180.
171. Ужанков А. Н. «Летописец Даниила Галицкого»: к вопросу об авторе второй редакции 11 Герменевтика древнерусской литературы. — Сб. 6, вып. 1. — М., 1993. — С. 61—79.
172. Ужанков А. Н. «Летописец Даниила Галицкого» // Проблемы историографии и тек- стологии древнерусских памятников XI—XIII вв. — М., 2009. — С. 287—419.
173. Федака С. Галицько-Волинський літопис // Федака С. Літописні джерела з історії княжої і козацької України-Русі. — Ужгород, 2003. — С. 22—25.
174. Федорак Н. Л. Поетика Галицько-Волинського літопису: автореф. дис. ... канд. фі- лол. наук: 10.01.01 «українська література». — Львів, 2000. — 19 с.
175. Федорак Н. Хронотоп Галицько-Волинського літопису 11 СіЧ. — 2002. — № 11. — С. 21—25.
176. Федорак Н. Аспекти сюжету Галицько-Волинського літопису (до питання про цілісність сюжету літописного твору) 11 Вісник Львів, ун-ту. Серія філологічна. — Вип. 35: Літературознавство. — Львів, 2004. — С. 60—72.
177. Федорак Н. Поетика Галицько-Волинського літопису. — Львів, 2005.
178. Федорак Н. Літописний герой і літописний персонаж: типи людських ситуацій у Галицько-Волинському літописі // Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі: матеріали міжнар. наук. конф. (29—ЗО листопада 2007 р., Львів). — Львів, 2008. — С. 277—293.
179. Федорак Н. Особливості стилю Галицько-Волинського літопису 11 Парадигма. — Вип. 3. — 2008. — С. 152—160.
180. Фирсов Н. Н. Содержание и характеристика Галицко-Волынской летописи по Ипатьевскому списку // Уч. зап. Казан, ун-та. — Т. 1. — Казань, 1892. — С. 119—130 (те саме: Фирсов Н. Н. Исторические характеристики и эскизы. T. 2. — Казань, 1922. — С. 303—311).


924
Бібліографія
181. Фоналка М. Следы половецкого эпоса в Галицкой летописи 11 Annales Instituti Philo- logicae Slavicae Universitatis Debreceneinsis de Ludovico Kossut nominatae. — T. 26. — Debrecen, 1991. —Old. 107—112.
182. Фоналка M. Афоризмы в Галицко-Волынской летописи И Annales Instituti Philo- logicae Slavicae Universitatis Debreceneinsis de Ludovico Kossut nominatae. — T. 26. — Debrecen, 1993. — Old. 69—74.
183. Фонт M. «Житие» Даниила Романовича И Княжа доба. — № 2. — Львів, 2008. — С. 98—108.
184. Черепнин Л. В. Летописец Даниила Галицкого. И Ист. зап. — Т.12. — М., 1941. — С. 228—253.
185. Шабага А. В. Опыт исследования Галицко-Волынской летописи методом контент- анализа (статьи 6709—6743): автореф. дисс. ... канд. ист. наук. — М., 1991.
186. Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. — М.; Л., 1938. — С. 69—72.
187. Шевелева M. Н. Вторичные имперфективы с суффиксом -ыва-/-ива- в летописях XII—XVI вв. И Русский язык в научном освещении. — М., 2010. — № 2 (20). — С. 216—222.
188. Юрьева И. С. Некоторые особенности синтаксиса, морфологии и лексики так называемой Галицко-Волынской летописи И Лингвист. источниковедение и история русского языка. 2012—2013. — М., 2013. — С. 135—151.
189. Юрьева И. Лингвистические параметры стилистических различий между Галицкой и Волынской летописями И Письменность Галицко-Волынского княжества: историко- филологические исследования. — Olomouc, 2016. — С. 65—79.
190. Юсупович А. Династия Романовичей глазами боярских элит. О чем не пишет княжеский панегирик // Письменность Галицко-Волынского княжества: историко-филологи- ческие исследования. — Olomouc, 2016. — С. 23—33.
191. Васоѵа J. Legitimacy — Superiority — Subordination: The Image of Danii Romanovich in the Context of Foreign Affairs in the Galician-Volhynian Chronicie. MA Ihesis in Medieval Studies Central European University (Budapes, 2010), 55 pp.
192. Bartnicki M. Gramota księcia Włodzimierza Wasylkowicza. Wokół problemu następstwa tronu w księstwie wołyńskim i halickim XII-XIII wieku U Colloquia Russica. Series II. — Vol. 3. Данило Романович і його часи. Івано-Франківськ — Краків, 2017. — С. 257—267.
193. Buko A. Źródła pisane і archeologia: przykład Góry Katedralnej w Chełmie U Kwartalnik Historyczny. — 2016. — 123, 2. — S. 221—246.
194. Dąbrowski D. Kronika halicko-wołyńska jako zrodlo do poznania genealogii — uwagi wstepne U Ruthenica. — T. IV. — Київ, 2005. — C. 54—61.
195. Dąbrowski D. Kronika Halicko — Wołyńska jako źródło do studiów nad kulturą materialną średniowiecznej Rusi. Ogólna charakterystyka i postulaty badawcze U Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. — T. LXI, № 1. — 2013. — S. 63—74.
196. Font M. Gesta Danielis regis U Magyaroknak Eleiról: unnepti tanulmanyok a hatvan esztendós Makk Ferenc tiszteletere [On the Beginnings of the Hungarians: Studies in Honour of the Sixtieth Birthday of Makk Ferenc]. Ed. Ferenc Piti. — Szeged, 2000. — P. 149—163.
197. Goldfrank David M. The Lithuanian Prince-Monk Vojselk: A Study of Competing Le- gends U Harvard Ukrainian Studies. — Vol. XI. 1/2. — 1987. — P. 44—76.
198. Goldfrank D. M. Some Observations Concerning the Galician-Volynian Chronicie and its Lithuanian Entries for the 1260s U Russian History / Histoire Russe. — Vol. 25,1—2. — 1998. — P. 51—63.
199. Herucova A. Palatine Ihen Antichrist. Benedict in the Chronicie of Galicia-Volhynia // Colloquia Russica. Series I. — Vol. 5. — Kraków — Bratislava, 2015. — P. 117—127.


Бібліографія
925
200. Hristova D. Major Textual Boundary of Linguistic Usage in the Galician-Volhynian Chronicie // Russian History / Histoire Russe. — Vol. 33. — 2006. — P. 313—331.
201. Jusupovic A. Bojar czy książę? «Usurpacje» Wołodysława Kormiliczicza w narracji kroniki halicko-wołyńskiej U Княжа доба: історія і культура. — Вип. 7. — Львів, 2013. — С. 137—138.
202. Jusupovic A. Tożsamość і obcość w czasach Daniela Romanowicza: konstrukcja narracji w Kronice halicko-wołyńskiej U Symboliczne i realne podstawy tożsamości społecznej w średniowieczu. — Warszawa, 2017. — S. 504—516.
203. Jusupovic A. Kronika Halicko-Wołyńska (Kronika Romanowiczów) w latopisarskiej kolekcji historycznej. — Kraków, 2019.
204. Klaty M. Ethnic-cultural Perception of «Otherness» in a Frontier Region as Reflected in the Galician-Volhynian Chronicie, MA Thesis, Central European University, 1999.
205. Kloss Boris M. and Giorgio DiMauro. Copies of the Hypatian Chronicie and Their Tex- tology U Harvard Ukrainian Studies. — Vol. 29, № 1 (2007). — P. 129—147.
206. Komendova J. Halićsko-volyńsky letopis a Druhe pokracovani Kosmovo: hledani novych konceptu ve stfedoveke historiografii U Listy filologicke = Folia philological. — 131, ć. 3—4. — 2008.— S. 441—452.
207. Markman K. Between Two Worlds: A Comparative Study of the Representations of Pagan Lithuania in the Chronicles of the Teutonic Order and Rus’ PhD Dissertation, University of Califor- nia, Los Angeles, 2015. — P. 134—137, 172—176, 187—190.
208. Ostrowski D. The Galician-Volynian Chronicie, the Life of Alexander Nevskii and the Ihirteenth-Century Military Tale U Palaeoslavica. — Vol. XV, № 2. — Cambridge, MA, 2007. — P. 307—324.
209. Perfeckij E. Historia Polonica Jana Długosze a ruske letopisectvi. — Praga, 1932.
210. Perfecky G. A. Studies on the Galician Volynian (Volhynian) Chronicie U Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. — Vol. 12 (1969—1972). — P. 62—112.
211. Perfecky G. A notę on the relationship of the Byxovec chronicie to the Galician-Volhynian chronicie U Harvard Ukrainian Studies. — Vol. 5. — Cambridge, MA, 1981. — P. 351—353.
212. Perfecky G. Hungary and the Hungarians in the Galician-Volynian Chronicie U Hungar- ian Studies. — Vol. 3, № 1—2. — 1987. — P. 19—29.
213. Shevelov G. On the Lexical Make-Up of the Galician-Volhynian Chronicie U Studies in Slavic Linguistics and Poetics in Honor of Boris O. Unbegaun, ed. R. Magidoff. — New York, 1968. — P. 195—207.
214. Szaraniewicz I. Die Hypatios-Chronik, ais Quellen-Beitrag zur ósterreichischen Ge- schichte. — Lemberg, 1872.
215. Tolochko O. Galician-Volhynian Chronicie U Encyclopedia of the Medieval Chronicie, ed. by Graeme Dunphy, Cristian Bratu. — Consulted online on 23 May 2019.
216. Tolochko O. P. St. Elisabeth and St. Kunegund: Two Hungarian Saints in the Galician- Volhynian Chronicie U Hungary and Hungarians in Central and East European Narrative Sources (10th — 17lh centuries), ed. by Daniel Bagi Gabor Barabas Marta Font Endre Sashalmi. — Pecs, 2019.— P. 91—105.
217. Tschiżewskij D. Zum Stil der Galizisch-Volynischen Chronik U Sudostforschungen. — Bd. 12.— 1953.— S. 79—109.
218. Worth D. S. Linguistics and historiography. A problem of dating in the Galician-Volhynian Chronicie U Indiana Slavic Studies. — Vol. 3. — 1963. — P. 173—185 (передруковано у: Worth Dean S. On the Structure and History of Russian. Selected Essays [Slavistishche Beitrage, Bd. 10]. — Munchen, 1977. — P. 221—235).
219. Worth D. S. Phraseology in the Galician-Volhynian Chronicie U The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. — Vol. VIII, № 1—2. — 1960. — P. 55—69.


СКОРОЧЕННЯ И АБРЕВІАТУРИ*
БАН Бундур. Воскр.
ГВл
Єрм. / Голіцин.
ЗНТШ
Іпат.
ІР НБУВ
— Библиотека Академии наук, СПб.
— Марка Бундура (Яроцького) список Іпатіївського літопису
— Воскресенський літопис
— Галицько-Волинський літопис
— Єрмолаївський / Голіцинський список Іпатіївського літопису
— Записки наукового товариства імені Шевченка, Львів
— Іпатіївський літопис / Іпатіївський список
— Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського
Кл Лавр. ЛРЦ ЛПС Материалы / Срезневский МДА
— Київський літопис
— Лаврентіївський літопис
— Літописець руських царів
— Літописець Переяславля Суздальського
— Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам. Т. 1—3. СПб., 1893—1912.
— Московська духовна академія (рукописне зібрання у фондах НИОР РГБ)
МЛз / МЛс
НИОР РГБ
— Московський літописний звід кінця XV ст.
— Научно-исследовательский отдел рукописей Российской государственной библиотеки, Москва
НК2 Новг 4 НПЛ НПЛмл НПЛст НСг ПВЛ пд ПЛДР
— Новгородський Карамзінський літопис
— Новгородський Четвертий літопис
— Новгородський перший літопис
— Новгородський перший літопис молодшої редакції
— Новгородський перший літопис старшої редакції
— літописи «Новгородсько-Софійської групи»
— Повість временних літ
— оповідь про поїздку Данила Романовича в Орду у складі Іпат. 1250
— Памятники литературы Древней Руси. Москва
*До списку не увійшли загальноприйняті скорочення. Через навскісну риску подано ще один варіант вживання у Тлумачному коментарі.


Скорочення
927
й абревіатури
ПМ — оповідь про поїздку Михаїла Чернігівського в Орду у складі Іпат. 1245
Погод. — Погодінський список Іпатіївського літопису ПСРЛ — Полное собрание русских летописей
РА — Андрієва редакція Житія Михаїла чернігівського
Радз. — Радзивилівський літопис
РГАДА — Российский государственный архив древних актов
РНБ — Российская Национальная библиотека, СПб.
РР — Ростовська редакція Житія Михаїла
СБГ — Сказання про Бориса і Гліба
Синод. — Синодальний список НПЛст
Словарь — Словарь древнерусского языка XI—XIV вв., Москва
Соф.1 — Софійський І літопис
СРЯ — Словарь русскою языка XI—XVII вв., Москва
Сузд. — Суздальський літопис
Труды КДА — Труды Киевской духовной академии, Київ
Хлєбн. — Хлєбниковський список Іпатіївського літопису
MGH — Monumenta Germaniae Historica. Scriptores
MPH — Monumenta Poloniae Historica, Lwów, T. I-III
Slovnik — Slovnik jazyka staroslovenskeho, Praga


ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 5
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС: ІСТОРІЯ ТЕКСТУ
9
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС: ТЛУМАЧНИЙ КОМЕНТАР
Покажчик інципітів 57
Тлумачний коментар
71
Предметний покажчик
660
ГРАМАТИЧНИЙ ПОКАЖЧИК ДО ГАЛИЦЬКОГО ЛІТОПИСУ 694
ГРАМАТИЧНИЙ ПОКАЖЧИК ДО ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ 822
БІБЛІОГРАФІЯ
914
СКОРОЧЕННЯ Й АБРЕВІАТУРИ
926


Наукове видання
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
ГАЛИЦЬКО- ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС:
ТЕКСТОЛОГІЯ
За редакцією О.П. ТОЛОЧКА
Редактор А.М. Венцковський
Художнє оформлення Є. О. Ілъницъкого Технічний редактор Т.М. Шендерович Комп’ютерна верстка В.М. Каніщевої
Підп. до друку 15.12.2020. Формат 84 х 108/16.
Ум. друк. арк. 97,65 + 1,89 вкл. Обл.-вид. арк. 74,61.
Тираж 300 прим. Зам. № 6192.
Видавець і виготовлювач Видавничий дім «Академперіодика» НАН України 01004, Київ-4, вул. Терещенківська, 4
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 544 від 27.07.2001 р.