/
Author: Дей О.І. Ясенчук А.Ю. Іваницький А.І.
Tags: фольклор художня література українська література балади усна народна творчість
ISBN: 5-12-009253-5
Year: 1988
Text
АКАДЕМІЯ НАУК
УКРАЇНСЬКОЇ РСР
ІНСТИТУТ
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА,
ФОЛЬКЛОРУ
ТА ЕТНОГРАФІЇ
ім. М. Т. РИЛЬСЬКОГО
УКРАЇНСЬКА
НАРОДНА
ТВОРЧІСТЬ
БАЛАДИ
родинно-
побутові
стосунки
КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 1988
ББК 82.3УК-6
Б20
Серію засновано в 1961 р.
В очередную книгу серии «Украинское народное творчество»
вошли баллады, в основе которых лежат семейные драмы и
трагедии. Представлено более ста сюжетных типов баллад
семейно-бытовой тематики в их наиболее совершенных вариантах со всех
регионов Украины.
Для литераторов, фольклористов, этнографов, почитателей
народного творчества.
О. І. ДЕЙ, А. Ю. ЯСЕНЧУК (тексти),
А. І. ІВАНИЦЬКИЙ (мелодії)
Редакційна колегія
І. П. Березовський, С. Д. Зубков, О. Г. Костюк,
М. М. Пазяк (голова), О. А. Правдюк, В. А. Юзвенко
Затверджено до друку вченою радою
Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії
ім. М. Т. Рильського АН УРСР
Редакція літературознавства та мистецтвознавства
Упорядники
Відповідальний редактор
М. М. Гайдай
4702590000-331
Ь М221(04)-88
КУ-8-164-88
ISBN 5-12-009253-5
© Видавництво «Наукова думка», 1988
ВІД УПОРЯДНИКІВ
«Балади. Родинно-побутові стосунки» — друга книга корпусу українських
балад у трьох книгах *, які разом складають том жанрового зводу «Українська
народна творчість», розрахованого на 35 томів (у 50 книгах). Із близько
трьохсот сюжетних типів баладного фонду українського фольклору до цієї книги
ввійшло 119, багато з яких у двох або трьох версіях і численних варіантах.
Балади цієї тематики відобразили драматичні й трагічні конфлікти та випадки
в сімейно-побутовій сфері. На основі тематичної спорідненості й однотипності
персонажів, між якими відбуваються конфлікти, балади розподілені на
16 сюжетно-тематичних гнізд (циклів). Таким чином, композиційно ця книга,
як і попередня, практично втілює розроблену одним з її упорядників систему
класифікації українських народних балад2.
У процесі підготовки цього видання опрацьовано матеріали друкованих та
рукописних джерел, а також проведено записи побутуючих нині балад в
різних областях УРСР (експедиціями Інституту мистецтвознавства, фольклору та
етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР, студентами окремих вузів і
збирачами фольклору на місцях,—все це відзначено в примітках). З великого
нагромадженого матеріалу до книги внесено найдосконаліші з
ідейно-художнього погляду варіанти, при чому перевага надавалася записам, у яких наявні
обидва компоненти (текст і мелодія). В окремих випадках подається тільки
варіант мелодії, оскільки текстовий складник не відрізнявся від поданих
варіантів даного сюжету. Слід взагалі підкреслити як типову рису баладного
жанру — текстову стійкість багатьох сюжетів, порівняно незначну їх сюжетну
(і навіть образно-мовну) варіативність.
До тому внесено багато варіантів, записаних в останні десятиріччя, що
є свідченням життєвості народно-баладної традиції і своєрідно відображає
одну з сторін сучасного живого фольклорного процесу.
Кожний сюжетний тип по можливості відкривається найраніше записаним
варіантом тексту й мелодії, за ним ідуть такі ж варіанти пізніші, а далі —
тексти без мелодій (теж у хронологічній послідовності записів). В межах
кожного сюжетного типу варіанти згруповані й за версіями.
1 Перша книга — «Балади. Кохання та дошлюбні взаємини» — вийшла
в світ у 1987 p.; третя — «Балади. Історичні та соціальні мотиви» з’явиться
незабаром.
2 Дей О. І. Українська народна балада.— К., 1986.— С. 65—84.
5
У примітках до кожного твору подається паспорт (час, місце запису,
записувач, інформатор) і джерело (друковане чи рукописне). В ряді випадків
замість джерела вказано «нові надходження»; це значить, що дані варіанти
передані записувачами упорядникам у процесі підготовки корпусу балад. Усім
цим збирачам народної пісенності висловлюємо щиру подяку. До багатьох
характерних або найпоширеніших сюжетів у примітках подається лаконічний
науковий коментар, що стосується історії твору, його записів, публікацій
і дослідження. У примітках також подані вказівки на рукописні варіанти, які
були в розпорядженні укладачів книги, але не ввійшли до неї. Ці дані можуть
послужити дослідникам народних балад. Джерела не включених до книги
друкованих варіантів у примітках не наводяться, оскільки готується «Покажчик
сюжетів українських народних балад», де будуть подані вичерпні вказівки до
кожного сюжетного типу за час публікації фольклорних творів з кінця
XVIII ст. до наших днів. Внести цей колосальний матеріал (чимало балад
друкувалося в 50—80 варіантах) до приміток не було можливості.
При підготовці книги робота між упорядниками розподілялась так: добір
матеріалу з рукописних і друкованих джерел — О. І. Дей, А. 10. Ясенчук,
текстологічне опрацювання балад — О. І. Дей, нотних записів — А. І. Іваницький,
остаточна звірка з першоджерелами — А. Ю. Ясенчук. Деякі науково-допоміжні
роботи виконали Д. Г. Боня та О. В. Курач, за що упорядники висловлюють
їм подяку.
РОДИННО-ПОБУТОВІ
БАЛАДИ
У фонді українських народних балад, що нараховує близько
трьохсот сюжетних типів, представлених різними версіями і численними
варіантами, найбільшу групу складають твори сімейно-побутової
тематики. Відображені ними життєві конфлікти та драматичні й
трагічні ситуації виникали в атмосфері родинних відносин, коли
суб’єктивне прагнення, психологія чи характер особи вступали в гостру
сутичку з об’єктивними обставинами, волею інших людей з сімейного
середовища, з народною родинною мораллю і загальнолюдською
логікою взаємин. Саме це й лежить в основі відтворення життя жанром
балади, є її специфічною жанровою ознакою, естетичною і етичною
суверенністю, з позицій якої і освітлюється сюжетна дія та
персонажі, або, кажучи інакше, ведеться художнє пізнання приналежної
даному жанрові сторони дійсності.
Драматизм взагалі властивий українській народній пісенності.
В ньому М. Гоголь бачив «ознаку розвитку народного духу і
діяльного неспокійного життя, яким довго жив народ» *. Баладний же
драматизм особливий, з частими трагічними колізіями, створеними
винятковими натурами з простого народу, сильними волею і
запальними у відстоюванні справедливості, честі або й чиненні зла.
Небуденністю і напруженістю баладних конфліктів та розв’язок передусім
й обумовлена поетична своєрідність народних балад.
Відтворені баладами родинні конфлікти й драматичні ситуації
стосуються старого сімейного укладу феодальної та капіталістичної
доби, який на українських землях відзначався помітною
демократичністю, визнанням прав жінки на самостійність та участь у вирішенні
родинних справ. Такий стан значною мірою був зумовлений довго-
віковою боротьбою трудового народу з різними нападниками, що
надовго (нерідко назавжди) відривала чоловіків від родини,
перекладаючи всі сімейні та господарські клопоти й турботи на жінок. До
речі, ті ж нескінченні війни з загарбниками спричинилися й до по-
С 397^0г0ЛЬ ^ ^ Малоросійські пісні 11 Твори : В 3 т.— К., 1952.— Т. 3.—
7
пулярності образу вдови в українській пісенності, особливо епічній.
Кажучи словами І. Франка, «в пісні те лиш живе, що життя дало» 2.
Як і в реальності багатовікових традиційних сімейних стосунків,
у баладах драматичні колізії і конфронтації відбуваються між
чоловіком і жінкою, свекрухою і невісткою, братовою і зовицею, братом
і сестрою, батьками та дітьми, мачухою й сиротами. Драматизм їхніх
зіткнень відзначається особливим напруженням, адже злочин супроти
людини кровної спорідненості чи зв’язаної міцними родинними
узами — злочин нечуваний, винятковий. Окрему групу складають балади
про сімейні нещастя й трагедії, спричинені розбійництвом. Ці твори
виходять за межі родинної сфери, в їх підтексті відчутне й
громадське звучання.
Реальна дійсність, її незвичайні прояви в сфері сімейних
взаємин — незмінний об’єкт і естетична основа балад родинно-побутової
тематики. їх сюжети, внутрішня логіка й динаміка розгортання
зображення перебувають у прямій залежності від життєвої моделі.
Епічна ж передача й освітлення реальних фактів і подій колективним
автором визначається його етичним, естетичним та емоційним
сприйняттям дійсності, його світоглядом і психологією, які в колективного
творця, як засвідчують балади й інші фольклорні жанри, зорієнтовані
на загальнолюдські тенденції. Останнє, як побачимо далі, особливо
колоритно виявляється в дидактичній спрямованості баладних творів,
як своєрідній акумуляції досвіду й поглядів численних поколінь
трудового народу на добро і зло в сімейному та громадському житті.
Типізація дійсності в родинно-побутовій баладі ведеться на
родовому рівні, без індивідуалізації героїв (навіть їх імена змінюються
в процесі варіювання), в основу сюжетів кладуться виняткові, але
повторювані в житті ситуації та вчинки, викликані зіткненням
характерних морально-психологічних, правових та соціальних полюсів.
Художнє відтворення конкретної етнографічної атмосфери
здійснюється традиційними епічними засобами народнопісенної поетики. Часово-
просторові ознаки змальованих баладами подій, як правило, не
виходять за реально-історичні межі. Життєві спостереження і враження,
що складають зміст баладних творів, передаються в баладах
переважно в своїх реальних формах, в побутовій фактичній
достовірності; все — від логіки сюжетної дії до реалій-образів — виважене
критерієм правдивості. Народна свідомість так і сприймає балади —
як віддзеркалення дійсного, справжнього, а не вигаданого, казкового.
Наявні в баладах елементи анімістичного світогляду теж включалися
в сферу можливого, бо в часи активного творення жанру і аж до по-
чатків нашого століття серед широких мас ще існували залишки
первісних вірувань і забобонів 3. Саме тому мотиви з метаморфозами
людей і предметів не порушували загалом реалістичного зображення,
2 Франко І. Я. Зібрання творів : В 50 т.— К., 1980.— Т. 26.— С. 211.
3 Васильев М. К. Антропоморфические представления и верования
украинского народа I/ Этнографическое обозрение.—1980.— Кн. 4; Васильев М. К.
Песенные мотивы о превращениях // Там же.— Кн. 6; Смирнов И. Н. Вера
в метаморфоз и ее значение // Там же.
8
властивого даному фольклорному жанрові, бо ці атавістичні з
сучасного погляду мотиви несуть у баладах передусім ідейно-художнє
навантаження і в сприйнятті не проектуються на навколишню
дійсність як безстороннє її віддзеркалення, а лише як відгомін можливого
колись у минулому. «Поезії різних народів,— писав О. О. Потебня,—
властиво порівнювати особисте життя людини з життям рослин.
Нестримана критикою думка приймає поєднання образів за зв’язок
предметів, із порівняння будує цілий світ, роблячи висновок, що коли
людина уявляється деревом, то й навпаки — дерево людиноподібне» 4.
Звідси в баладах жінка перетворюється в тополю, чоловік — у явора,
за образною асоціацією внаслідок закляття вершник стає каменем,
нагайка — гадюкою і под. Часом сюжетотворчим є перевтілення
людини в птаха або звіра: згадаймо широко відому в східних слов’ян
баладу «Дочка-пташка» (безталанна заміжня дочка пташкою відвідує
свій рід, щоб поскаржитися на свою лиху долю матері, яка
заборонила їй сім років приходити в гості) 5. В одній з балад жінка закляла
від’їжджаючого чоловіка, і «йому кінь горою став, а шабелька
дорогою, а шапочка купиною, сині сукні — чистим полем, а сам, молод,
явороньком» 6. Якщо в переказах і легендах анімістичні перетворення
пояснюють певні явища й предмети природи 7, то в баладах
метаморфози мають переважно художню мету: загострити драматизм
реальних людських взаємин, посилити відтворення життєвих конфліктів
при допомозі чудодійного й надприродного, зачерпнутого з архаїчних
вірувань та уявлень про переселення душі людини в рослину або
тварину, про силу чарів і ворожінь, віщість снів, про дію слова-за-
кляття, особливо материнського («Куля мине, а материне слово не
мине»8,— каже народне прислів’я). Ось зразок художнього
переосмислення одного з таких уявлень:
Ой піду я, молодая, по воду,
Покочу я відеречка під гору:
— Станьте, відра, каміньцем,
А я, молода, яворцем,
4 Потебня А. А. Объяснения малорусских и сродных народных песен.—
Варшава, 1887.— Т. 2 — С. 126—227.
5 Колесса Ф. Балада про дочку-пташку в слов’янській народній поезії //
Фольклористичні праці.— K., 1970.— C. 109—163; Земцовский И. Баллада о доч-
ке-пташке // Русский фольклор.— 1963.— Т. 8.— С. 144—159.
С t^Q^KPaiHCbK* наР°Диі нісні в записах 3. Доленги-Ходаковського.— K., 1974.—
7 Наприклад, за переказом у квітку «братки» (рос. «иван-да-марья») бог
перетворив брата й сестру, які, не знаючи про свою родинність, взяли шлюб,
а дізнавшись, впали в відчай (Nowosielski A. Lud ukraiński.— Wilno, 1857.—
Т. 2.— S. 149—150). Цей мотив перейшов і до балад.
8 «Відомий український поетичний переказ про походження тополі,— пише
Н. Янчук у статті „Сила родительского проклятия по народным рассказам
Купянского уезда Харьковской губ.“,— може служити ілюстрацією цього
прислів’я. Тополя — це струнка дівчина, що обернулась в дерево внаслідок
прокляття матері, як розповідає народний переказ» (Этнографическое обозрение.—
1889.— Кн. 3.—C. 42). В українських баладах цей мотив використано для
розкриття антагонізму між свекрухою та невісткою.
9
А коромисла вербою
Над бистрою водою9.
Самозакляття в цій пісні тонко передає почуття героїні, якій
настільки надокучило носити воду, що схотілося стати деревом.
В поодиноких сюжетах, але значно менше, порівняно з
язичницькими міфологічними образами, зустрічаються й персонажі народної
демонології, які теж вливалися часом у фольклорну традицію і
сприймалися як справді існуючі10.
Зведення до традиційної образності, пов’язаної ще з
міфологічним мисленням, можна пояснити творчою специфікою народної
поезії — тенденцією до економії засобів, користування звичними,
апробованими формами та образами. Особливості поетики зумовлені
самим жанром балад, за своєю природою призначених розповідати
про незвичайні, разючі або й фантастичні події.
Ще один момент вимагає уваги до фіксованих баладами
відгомонів первісного світосприймання. «Залишки міфічних рис в піснях
дуже важливі самі собою,— справедливо писав X. Ящуржинський,—
оскільки ми маємо мало свідчень про ту віддалену епоху, з якої вони
походять, для порівняння ж двох споріднених племен вони можуть
бути вказівкою, наскільки ці племена були близькі в старовину і як
далеко розвинулися в пізнішу епоху, що тягнеться аж до сучасності,
особливості, які їх розрізняють» п.
Слід підкреслити, що питома вага міфічно-фантастичних мотивів
у загалом реалістичній баладній пісенності невелика: так, у родинно-
побутових баладах вона зустрічається в 27 сюжетах із понад 120-ти,
причому переважно як факультативні, а не сюжетотворчі мотиви
(бідьшість — 21 — анімістичні контакти та метаморфози *,— інші —
спілкування з потойбічним світом **). Розуміється, сюди не відносимо
невеликої групи балад-алегорій родинно-побутової тематики, де
від9 Zbiór wiadomości do antropologii krajowej.— Kraków, 1883.— T. 7.—
S. 199.— N 42.
10 Наскільки в минулому вірили в реальність домовиків, чортів та ін.
яскраво стверджують документальні дані, наведені Я. Селецьким у статті
«Колдовство в юго-западной России в XVIII в.» (Киевская старина.— 1886.— Июль—
С. 201—202 та ін.).
11 Ящуржинский X. Лирические малорусские песни, по преимуществу
свадебные, сравнительно с великорусскими // Русский филологический вестник.—
1880.— Т. 3.- № 1.— С. 41.
* Сюжети: жінка ненароком заклинає чоловіка в явора; тікаючи з чужою
жінкою від погоні (власних дітей і дружини), чоловік заклинає супутницю
в куницю, коня — в явора, себе — в камінь; свекруха заклинає невістку в
тополю; мати сповіщає громаду про перевтілення дочки-утоилениці в предмети
навколишньої природи; дочка-пташка відвідує матір і родипу; мати забороняє
синові брати вдову і за непослух заклинає його в гору, а вдову в долину;
сестра-утоплениця просить брата не зачіпати води й рослин, у які вона
перетворилася; орли подають звістку вдові про вбивство її чоловіка за
перелюбство та ін.
** Сюжети: овдовілий чоловік розмовляє з небіжкою-дружиною; сироти
скаржаться на мачуху померлій матері; дочка-відданиця запрошує матір-не-
біжку на весілля; мачуха потрапляє до пекла за знущання над сиротами тощо.
10
творення людських драм через уособлення в образах навколишньої
природи є основою їх поетики *.
Балади з елементами чудесного й фантастичного В. М. Жирмун-
ський не без підстав відносив до романтичних, хоча і в них, як і в
інших баладах, домінує реалістичне зображення життєвих конфліктів
і трагедій.
Що жанрова естетика балад зорієнтована на правдивість і
перебуває в безпосередній залежності від дійсності, певною мірою
стверджує й наявність у ряду творів цього жанру своєрідних супутників —
місцевих переказів. Мета їх — задокументувати достовірність
оспіваного в баладі. Для зразка наведемо переказ із Стрийщини про
життєву подію, яка нібито викликала баладу про трагічне кохання пані
до Петруся: «В селі Жулині в Стрийськім окрузі (од міста Стрия о
півтора милі), положенім на правім березі ріки Стрий, стоїть по
нинішній день фігура, представляючи невісту, стоячу на високім
постаменті і глядячу на північ, где ріка Стрий пливе і где млин
покладений. До того пам’ятника прив’язаний слідуючий переказ людовий:
Колись-то, перед літами, жили в сім селі вельможний пан і
вельможна пані, котра любилась в млинарчику Петрусю. Одного іразу пан
виїхав із дому ніби далеко в дорогу. Небавком слуги дали йому знати,
щоб вертав якнайскоріше назад. Отож пан вернув додому (бо виїзд
свій тілько позорцем уложив) і, угледівши млинарчука, казав його
козакам зав’язати в мішок і кинути під млинове колесо. На пам’ятку
свого приключення виставила пані пам’ятник, котрий має
представляти її в тій поставі, як вона дивиться в напрямі млина, где її любий
смерть знайшов. Пам’ятник той добре заховався донині» 12.
Фольклорні пошуки конкретних подій і випадків для пояснення
сюжету тієї чи іншої балади 13 є додатковою аргументацією того, що
естетичне відношення даного жанру до дійсності грунтується на
реалістичному епічному її сприйнятті й відтворенні.
Що конкретні життєві ситуації, дані реальної дійсності постійно
впливають на баладну пісенність, виявляє й процес варіювання. При
тривалому побутуванні баладні твори зберігають основний сюжетний
каркас і головну тенденцію, обмежуючись переважно варіюванням
на рівні окремих мотивів та реалій, що зумовлюється впливом нової
дійсності та розвитком естетичних уподобань носіїв фольклору. Тут
діють часовий і просторовий фактори. Скажімо, зникнення з
історичної арени татар-наїзників на українській землі спричинилося до
заміни їх у баладі про підступну братову звичайними розбійниками
(за своєю природою обидва ці збірні персонажі однотипні, отже, таке
* Йдеться про баладні сюжети: голубка кидав голуба з дітьми й відлітає
з орлами та соколами; орел програє коневі змагання в швидкості, бо загаявся
коло своїх малих дітей; чайка побивається за забраними чумаками чаєнятами;
сокіл тужить за дорученими орлові дітьми, яких той не зберіг; соловейко
жаліється сестрі-зозулі, що в пожежі загинули його діти й гніздо.
12 Зоря.— (Львів).— 1880.—№ 11.— С. 150—151 (переказ і баладу в околиці
м. Болехів записав Ю. Сельський).
13 Про інші приклади подібних переказів — супутників балад — див. у праці
«Українська народна балада», с. 17—18 (балада про вбивство чоловіком-роз-
бійником свого швагра), с. 187 (балада про Бондарівну і пана Каньовського).
11
варіювання можна вважати еквівалентним, спорідненим з
синонімікою в текстовому варіюванні); подібно ж у ряді сюжетів образ воїна-
козака заступлено солдатом (приміром, у баладі про смерть
самовільного сина, що покинув батьків) тощо. Типологічна сутність
персонажа при таких соціально-історичних «оновленнях» його, як
бачимо, зберігається. Подібно ж не зачіпається ситуативна сторона сюжету
чи мотиву при географічному переадресуванні події, наближенні її
до носіїв фольклору тієї чи іншої території. Приміром, в баладі про
обмову свекрухою невістки перед сином, у записаному на
Херсонщині варіанті «ненька нерідненька та й недобрая була, написала лист
дрібненько та й на Січ передала» 14, а в західноукраїнських
варіантах син Грибенючок їде до Відня або Львова, куди й приходить
«дрібний лист» підступної свекрухи. Не тільки зміст, а й життя
баладних творів, їх сприймання та розуміння визначаються
життєвими першопричинами, даними дійсності певних її часових та
географічних координат. Отож пізнавальне значення родинно-побутової
баладної творчості — безсумнівне.
* * *
За спорідненістю й подібністю оспіваних життєвих драм та
конфліктів сімейно-побутові балади можна згрупувати в такі сюжетні
цикли: 1) випадковий і попереджений інцест; 2) вивіряння родинної
і подружньої вірності; 3) нагла смерть вірної дружини; 4) втрата
доброго чоловіка; 5) конфлікти між одруженими без любові; 6)
подружня зрада і перелюбство; 7) вбивство (покарання) чоловіком
дружини (або навпаки) за намовою; 8) знущання свекрухи над
невісткою; 9) взаємини невісток і зовиць; 10) батьки та їх малі діти;
11) мати і дорослі дочки та сини; 12) сутички неслухняних та
невдячних дітей з батьками; 13) родинні взаємини між братами й
сестрами; брати — захисники сестер; 14) відгомони соціальної нерівності
у відносинах братів і сестер; 15) збиткування над сиротами,
сирітська доля; 16) сімейні нещастя від розбійництва.
Кількісне наповнення кожного циклу сюжетними типами різне,
воно зумовлене реальними конфліктами сімейного життя феодальної
та капіталістичної доби і таким чином теж своєрідно відтворювало
тенденції тогочасної дійсності. До сюжетно найбагатших циклів
відносяться ті, що відобразили ненормальності у взаєминах між жінкою
та чоловіком, які є основою і вирішальною силою родини. Подібною
сюжетною різноманітністю відзначаються цикли, що охоплюють
драматичне у відносинах між батьками та дітьми (сюди належать
і твори на тему знущання свекрухи над невісткою). Інші члени
родинної ієрархії відігравали меншу роль у сімейно-побутових
обставинах, і конфлікти між ними мали спорадичний характер. Тому
і в баладному фонді зустрічаємо тільки два сюжети, героями
драматичних колізій яких є невістка й зовиця, кілька сюжетів про трагічні
випадки з малими дітьми.
14 Козацькі пісні / Упорядкував Ю. К. Ткаченко.— Херсон, 1970.— С. 27.
12
Сюжети всіх українських балад, в тому числі й перейняті від
сусідів, були породжені або «відшліфовані» (якщо йдеться про
запозичені) побутовими та історичними обставинами національного
життя. Оскільки в самій дійсності існували звичаї, уявлення, погляди та
побутово-етнографічні явища у різночасових нашаруваннях, то
й у баладних творах вони знайшли пряме або опосередковане
віддзеркалення. Окремий цикл балад, скажімо, ввібрав відгомони
зіткнень звичаїв та етичних норм первісно-родового й патріархального
устроїв у сімейній сфері, що передусім виявилося в мотиві іпцесту
(кровозмішення) 15. Проте розгортається він в українських баладах
з позицій патріархальних поглядів на родинні взаємини, тобто як
неприпустиме порушення норм сімейних відносин, як страшна
аномалія і непростимий гріх, що спокутується переважно ціною життя.
Характерно, що в багатьох українських баладах герої вчасно
розпізнають одне одного і уникають кровозмішання. Коли ж останнє
з’являється в сюжеті, то оцінюється як негативне й протиприродне
явище. Таким чином балади перестерігають перед ним, і ця тенденція
звичайно ж говорить про те, що виникали такі твори в умовах
упорядкованих шлюбних відносин, а не в ті давні часи, які відображені
космогонічними міфами. Властивий баладному жанрові інтерес до
незвичайного та виняткового сприяв довготривалому збереженню
таких мотивів і сюжетів. На Україні часів невпинної боротьби
з ординськими та іншими завойовниками доля розкидала по світу
братів і сестер, батьків і дітей, сама дійсність підживляла подібні
сюжети про зустрічі невпізнаних родичів,— і тому такі твори
збереглися до часу їх масового запису.
Конфлікти між чоловіком і жінкою зумовлені переважно
нерівними та примусовими шлюбами, втручанням у життя молодої пари
свекрів, різними егоїстичними намірами й вадами одружених.
Малюнки сімейних драм і трагедій, жертвами яких були передусім
жінки, викликають уболівання за нещасливу жіночу долю, внутрішнє
заперечення причин такого стану. У праці «Жіноча неволя в руських
піснях народних» І. Франко чітко показав, що вона «основана не на
грубих та варварських обичаях народних, що чуття і здоровий розум
народу супротивляються їй, що особливо жіноцтво дуже живо і
виразно почуває всю ненормальність свого положення, але її
викликує не що друге, як тиск поганих обставин
економічних на життя родинне, викликує та сама сила, що і на
заході Європи, в краях далеко освіченіших, розвалює і нищить
родинне життя робітників» 16. Виявлення соціально-економічних
першопричин зла дало можливість дослідникові ввійти в життєве погрунтя
15 Дослідження цього циклу балад див.: Драгоманов М. Слов’янські
переробки Едіпової історії // Розвідки Михайла Драгоманова про українську
народну словесність і письменство.— Львів, 1907.— Т. 4; Bystroń 7. Pieśń о spotkaniu
się rodzieństwa // Lud.—1933.— T. 22; Пропп В. Я. Эдип в свете фольклора //
Уч. зап. Ленинградского гос. ун-та. Серия филол. наук.— 1944.— Вып. 9;
Путилов Б. Н. Исторические корни и генезис славянских баллад об инцесте :
Доклад на VII Междунар. конгрессе антрополог, и этнограф, наук.— М., 1964;
Гайдай М. М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов’ян.— К., 1972.
16 Франко І. Я. Зібрання творів : В 50 т.— К., 1980.— Т. 26.— С. 244—245.
13
родинно-побутових пісень та балад, поглянути на трагедійні
конфлікти, відтворені в них, не через параграфи буржуазного судового права,
а з позицій народної етики й моралі. Саме так проаналізована ним
балада про вбивство підбуреним коханкою-вдовою Якимом своєї
жінки. Оцінюючи трагедійну розв’язку ситуації як фатальну помилку,
подібну до вчинку Отелло, І. Франко приходить до висновку: «Ми не
можемо з чистим серцем засудити ні одної з осіб, дійствуючих у цілій
повісті; в помилках, ба і в проступках своїх вони не перестають бути
людьми „більш слабосилими, ніж злими“, не перестають чути і
думати по-людськи, не перестають затим збуджувати нашого співчуття.
Муза народна глядить глибше і судить
гуманніше, ніж учена справедливість»17. Очевидно, тому й
нелегко прямолінійно розподілити баладні персонажі на позитивні
й негативні, хоча винуватець і потерпілий розрізняються в них
досить чітко.
Згодом до цієї балади звернувся М. Драгоманов у статті
«Фатальна вдова», де теж відзначив глибоке вміння народної поезії ясно
освітлювати психологічну основу та обставини трагічної події.
Дослідник наводить один з конкретних життєвих випадків, що стався
в с. Малинівці Літинського повіту на Поділлі, аналогічний сюжетові
балади про Якима, всі варіанти якої записані на території від
Галичини до Дону й розглянуті в розвідці. М. Драгоманов, який дещо
перебільшував фізіологічні причини таких явищ, корінь подібних
драм вбачав «у потайниках фізіологічного боку людської природи,
в законах темпераментів, іще не досліджених наукою» 18. Народні
творці інтуїтивно відчували це, і, можна думати, саме тому виявляли
у своїх творах на карно-психологічні теми ту своєрідну гуманність,
що її тонко відчув І. Франко.
Чималий матеріал для баладного втілення давало життя в
нерівному шлюбі, сповнене взаємної ненависті та гострих суперечок між
чоловіком і жінкою. Це відобразили найрізноманітніші сюжети. Щоб
здобути прихильність молодої дружини, чоловік пропонує їй різні
подарунки, але безуспішно; приборкати вдається тільки нагаєм.
Патріархально-деспотичне поводження з дружиною призводило до
багатьох драм і трагедій: в безвиході жінка топиться, залишаючи лихого
чоловіка й дітей; втікає з коханком від знущань чоловіка-пияка,
коли ж її настигає погоня, вбиває себе; знущається з ненависного
чоловіка-недоростка; забиває нелюба, а потім шкодує за ним і под.
Коли ж погоджується зі своїм нещасливим подружнім становищем,
просить смерть не забирати нелюба, щоб не впала вина на неї;
в іншому сюжеті — не дозволяє коханкові забивати нелюба й
сиротити дітей. Ряд сюжетів втілює тему вбивства чоловіком жінки (або
навпаки) за намовою. Драматизм у таких творах досягає особливого
напруження, адже йдеться про злочини, викликані підступністю, про
смертельне покарання невинної близької людини.
17 Там же.— С. 237.
18 Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність
і письменство.— Львів, 1900.— Т. 2.— С. 187.
14
Значна кількість баладних сюжетів відтворює драматичні сутички
між дорослими дітьми й батьками, обстоюючи незмінний принцип
поваги до батьків, пошани до старшого покоління. Цикл балад про
сирітську і вдовину долю, змальовуючи її в драматично-побутових
обставинах з гіркотою та прихильністю, опосередковано зафіксував
один із типових виявів і наслідків тривожного історичного життя
народу, що протягом тривалого часу боротьби з нападниками
змушений був нести значні втрати, залишаючи численних жінок вдовами,
а дітей сиротами. Останнім було особливо важко під мачушиною
рукою,— і про це розповідає чимало балад, виявляючи сердечну
турботу про покривджених дітей і подаючи традиційно несимпатичний
образ мачухи. Це властиво не тільки українському фольклорові,
а й творчості інших народів 19.
Вплив на сім’ю соціального розшарування села феодальної та
капіталістичної доби віддзеркалився в сюжетах, заснованих на
відносинах між братами й сестрами. Якщо в баладах давнішого походження
брат — найвірніший захисник сестри (ця родинна традиція була
здобутком матріархату), то в новіших під впливом суспільної
дійсності з’являється тема відчуження багатого брата від убогої сестри,
заможної сестри від бідної. Творці народної поезії віддають свої
симпатії знедоленим, обстоюють непорушність родинного інституту
братства, взаємодопомоги й вірності між братами та сестрами,
вважаючи ненормальними у відносинах між ними прояви егоїзму та
бездушності. Такі тенденції загальнолюдського звучання й збуджують
інтерес до баладних творів.
Як бачимо з далеко неповного огляду тем і сюжетів родинно-по-
бутових балад (названо лише ті, що ввійшли до тому), вони
стосуються трудового селянського середовища, їх героями є представники
селянської родини. Та в окремих творах з’являються й персонажі
з інших суспільних верств, проте в ситуаціях і колізіях
загальнолюдського характеру. Так, в баладі на тему «Зловісний сон чоловіка
про смерть дружини-породіллі» в більшості варіантів виступає
королевич (у деяких — багатий козак). Як довів М. Драгоманов, цей
сюжет відомий у німців, бретонців, поляків, від українців він
перейшов до росіян та білорусів, причому схожість «може бути пояснена
не давньою спільністю життя, а новішою етичністю, що була й є
і межи неписьменними верствами різних народів» 20. Виникнення
сюжету вчений відносив до середньовіччя і пов’язував із
західноєвропейським рицарським побутом. «Основні українські варіанти,—
писав він,—ставлять подію у двір заможного вояка, королевича або
козаченька, тобто не старішу галицького королівства, а радше в епоху
польсько-литовську, і не пізніше ранньої піваристократичної
козаччини, тобто не раніше XIII і не пізніше XVIII в.» 21. Як своєрідність
19 Див., наприклад, працю: Sirovatka О. Hranice ceskych a polskich verzi
balad о sirotkovi // Cesky lid.— 1965.—T. 51.— S. 267—271.
20 Драгоманов М. П. Відгук лицарської поезії в народних піснях //
Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство.—
Львів, 1899.- Т. 1.— G. 84.
21 Там же.— G. 83.
15
українського опрацювання цього перейнятого від сусідів сюжету
М. Драгоманов справедливо відзначив переведення події в сферу
чисто сімейних лагідних і гуманних відносин та психологічно
поглиблене розкриття образу королевича.
В одній з балад виступає персонажем король, що, обдурений ба-
бою-обмовницею, карає дружину, яка обіцяла народити чудесного
хлопчика. Цей сюжет також не оригінальний для українського
баладного фонду, він є опрацюванням мандрівного казкового сюжету
(АТ 707).
В кількох баладах родинно-побутового змісту зустрічаються
образи пана й пані. Якщо балада «Пані пана забила» (жінка згубила
свого чоловіка-нелюба, за що її скарали його брати), перейшла
в український фольклор з польського22, то інші балади з
персонажами цього соціального стану перебувають у міцних зв’язках
з українською дійсністю феодальної доби. На грунті кріпосницьких
відносин, відзначених необмеженим свавіллям поміщиків і повним
безправ’ям кріпаків, виникали різні драматичні й трагічні колізії
та випадки, типові з яких давали матеріал для баладної творчості.
Особливо часто жертвами розбещеності поміщиків ставали вродливі
кріпачки та кріпаки. Про це розповідають згадувана балада «Пані
і Петрусь» та версії цього сюжету (пані підмовляє закоханого в неї
джуру вбити свого пана, її чоловіка, але зрада розкривається і джуру
карають насмерть; причаровуючи селянського парубка, пані отруює
його) і балада «Ой служила Настя в пана» (пан кохається з
покоївкою, яку з ревнощів пані убиває; версія — служниця, коханка пана,
зраджує йому і за це поплачується життям). Тема подружньої зради
і перелюбства в родинно-побутових баладах представлена також
героями з ремісницького середовища (майстер карає свою молоду
жінку, що втекла від нього з підмайстрами-шевчиками) і попівського
(підмовлена гайдамаками або розбійниками попадя жалкує за дітьми
і статками; в окремих варіантах спокусники її топлять). Наявність
у цій тематиці відзначених персонажів цілком відповідала дійсності:
серед нетрудових кіл (в тому числі й міщанських) феодальної та
капіталістичної доби аморальна поведінка, порушення сімейних норм
і традицій зустрічалися незрівняно частіше, ніж серед селянства.
Слід, проте, підкреслити, що в характерах окремих із щойно
згаданих персонажів балади домінують загалом не станові риси, а
загальнолюдські, психологічні. Так, велике число варіантів балади про пані
й Петруся акцентує на щирій жіночій закоханості, змальовує глибоку
тугу пані за втопленим парубком.
22 С. Чернік виникнення цієї балади відносив до XII—XIII ст. (Polska
epika ludowa / Opracował St. Czernik.—Wrozlaw; Kraków, 1958.—S. LVI).
Розгляд цієї балади jmB.:Kucharski E. «Pani pana zabiła» jako zabytek średniourecz-
ny poezji dworskiej // Pamiętnik literacki.— 1931.— № 28.— S. 349—376, 509—537;
Horak J. Polska balada «Pani pana zabiła» // Narodopisny vestnik ceskoslovan-
srky.— 1949—1950.— Roc. 31.— S. 161—203.
16
* * *
В баладах головна увага зосереджена на особистій долі
персонажів, і тільки крізь неї проглядають ширші питання: соціальні,
життєво-філософські, традиційно-звичаєві та ін., що перебувають, як
правило, в причиново-наслідкових зв’язках із зображеними
драматичними подіями та випадками. Великою мірою завдяки цим зв’язкам
баладні малюнки набувають всезагального звучання, що завжди
є ознакою типовості художнього відтворення дійсності. Так, трагічна
доля матері-кріпачки, що в безвиході втопила своє немовля,
проектується на атмосферу цілої доби («Коли муровали білу Маковицю,
гонили на панське убогу вдовицю»), і змальований випадок стає
віддзеркаленням породжених панщиною жорстокостей і свавілля
панства щодо трудової людини. Розвінчувальний пафос балади набуває
соціальної спрямованості.
Багато творів, розкриваючи конкретні драми, виходить на
принципові морально-правові засади народу в питаннях родинного життя.
Не випадково, скажімо, різні балади циклу про подружню зраду
і перелюбство перегукуються між собою обстоюванням правомірності
карання розпусників. В баладах про соціальну нерівність братів та
сестер чується туга за ідеальними родинними взаєминами та
почуттями. Окремі балади у відтворених драмах родинної сфери зберегли
пережиткові відгомони колишніх звичаїв, а то й забобонів. Так,
повновладдя матері далекої доби матріархату, давно втрачене й забуте,
все ж своєрідно відгукнулось у баладах про деспотичне ревниве
поводження свекрухи з невісткою, що часом доводило до трагедій.
В баладі ж «Багач продає розбійникам вагітну жінку, а брат (або
кум) рятує її» маємо не тільки викриття гіпертрофованої жадоби
збагачення, яка нехтує родинними зв’язками, а й майже невловимий
в українській редакції цього мандрівного сюжету відгук
середньовічного забобону, за яким засушена ручка утробної дитини оберігає
розбійника, і розбійники прагнули дістати такі амулети.
Драматичні долі окремих людей і приватно-сімейні випадки балади
вміло переводять в сферу загальнолюдського, найчастіше виявляючи
свою всезагальну громадянську функцію чіткими дидактичними
тенденціями, заснованими на неперехідних здобутках демократичної
гуманістичної моралі, згоди в родинних взаєминах, ствердження
любові, вірності, свободи особи, взаємовідданості.
Як і фольклор в цілому, балади стверджують духовну велич
трудового народу передусім у морально-етичному плані, в прагненні до
ідеалу людських взаємин. При всій безсторонності епічного
відтворення драматичних і трагічних конфліктів, вони завжди прагнуть
будити людське сумління, прищеплювати високі етичні принципи
сімейних взаємин, застерігати перед імпульсивно-нерозважними
злими вчинками. Жахливі випадки невиправданих убивств, отруєнь,
утоплень і взагалі егоїстичних підступних знущань з неповинних
людей викликають у сприймаючих гостру емоційну реакцію,
внутрішній протест проти злочинців і уболівання за жертви. «Я не знаю
мистецтва,— писав М. Горький,— позбавленого дидактики, і не ду-
17
маю, що дидактизм здатний знижувати силу впливу мистецтва па
зображення, на розум і волю читача» 23. Фольклор же за своєю
природою і функцією — повчальний.
Ось чому долі баладних персонажів так красномовно переконують,
що порушення усталених сімейних норм і традицій обходиться
дорого, часом коштує людського життя. Пригадаймо широко відомі балади
про вбивство чоловіком своєї дружини за намовою вдови-коханки,
що передусім трагічно завершується для самого злочинця (втрачає
жінку, одержує відмову від удови, вбивцю заковують у кайдани, діти
лишаються сиротами), або баладу про придбану жінкою дитину в час
тривалої відсутності чоловіка (в більшості варіантів вона гине від
руки зрадженого), чи баладу про скупу братову, яка пожаліла
борошна для голодних небожат і була заклята в камінь та ін. Сама
дійсність у таких народних творах має дидактичний підтекст,
напутню мораль. В українському фольклорі є балади, які застерігають
своєю колізією не тільки проти злйх дій, а й проти недобрих намірів
щодо близької людини: жінка просить бурю-громовицю забити чоло-
віка-нелюба, вона ж забиває її коханка; свекруха мала намір отруїти
невістку, а отруївся син, тощо. Драматизм цих балад грунтується на
конфлікті між бажанням і реальністю, на протилежній сподіваному
розв’язці.
Повіствуючи про страшні прояви розбурханих пристрастей,
балади вчать стримувати й зм’якшувати їх, усвідомлювати можливість
непередбачених сумних наслідків. Вони застерігають перед вчинками,
що несуть кривду, зло, нещастя, смерть і под., конкретизуючи ці
абстрактні поняття образно, в фабулах і персонажах. Більшість балад
трагічної фабульності самим ходом сюжетної дії і її розв’язкою веде
до своєрідного висновку-попередження: будь-який злочин чи
аморальний вчинок обов’язково має обернутися проти його виконавця
чи інспіратора, їм не минути помсти або кари. З другого боку, через
драматичні чи трагічні сторони життя балади стверджують народний
ідеал прекрасного в сфері сімейних і загалом людських відносин та
почуттів, підносять особистість, гідність людини, відстоюють її право
на життя і щастя, пропагуючи здорову народну мораль. В цьому —
оптимізм баладної творчості, її позитивний духовний вплив. Чудово
сказав про цю властивість народної поезії Т. Шевченко у вірші
«І знов мені не привезла»:
...Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю.
Люде скажуть, люде зрадять,
А вона мене порадить.
І порадить, і розважить,
І правдоньку мені скаже 24.
Отож викликані баладними образами глибокі зворушення й
переживання (співчуття, жаль, уболівання, обурення, шкодування тощо)
стають емоційним грунтом для осмислення принципів людських
23 Горький М. Собрание сочинений 11 В ЗО т.— М., 1953.— Т. 26.— С. 205.
24 Шевченко Т. Кобзар.— К., 1981.— С. 428.
18
взаємин взагалі. Не випадково ж, за словами Гегеля, «мистецтво
справді стало першим учителем народів» 25.
У деяких варіантах різних сюжетних типів дидактичний висновок
чи повчальна ідея виступає словесно оформленою й висловленою
безпосередньо в тексті. Це — або своєрідний синтез досвіду (як
правило, гіркого) одного з персонажів, або стороннє надособове
спостереження творців баладного варіанту. Передусім такі дидактичні
акценти й дали підставу Ц. Нейману ствердити, що «народ шукає
в епічному оповіданні про який-небудь незвичайний випадок
напутньої моралі» 26. Для ілюстрації звернемось до типових прикладів.
В наш час широко співається по всій Україні балада «Ой на горі
льон цвіте» про чоловіка-двоєженця. Останній її куплет — викриття
й засудження цього персонажа, а отже й повчання іншим:
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться,
То не чоловік, то не людина, що два рази жениться27.
В баладі про вбивство жінки Якимом за намовою коханки
моральна теза висловлена у формі рекомендації злочинцеві, проте вона
звернена до всіх чоловіків:
— Радила-сь ми, бідна вдово, як жінку забити,
Порадь же ми, бідна вдово, як з тих кайдан вийти.
— Ой я, вдова молоденька, люблю жартувати:
Мав-єсь жінку, як зозульку, було шанувати28.
Інколи моральний висновок з оспіваної трагічної події
вкладається в вуста злочинця як його каяття й пересторога іншим. В баладі
про отруєння матір’ю сина й обраної ним без її згоди невістки окремі
варіанти завершуються словами отруйниці:
Ой боже ж мій, боже, що я наробила,
Нащо ж своїх діток із світу згубила? 29
Люде-прелюде, на мні ви ся кайте,
Где ся радо видят, побратися дайте30.
Часом заради дидактичної мети вводиться до твору мотив
покарання злочинця, як, наприклад, у варіанті з с. Гвіздці (Івано-Фран-
ківщина) щойно згаданої балади про Якима:
Юж милейку й до гробу спущають,
Милейкого в дрібний мак рубають.
Най ся п’ятий і десятий знає,
Най чужої жінки не кохає 31.
25 Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика.—М., 1968.— Т. 1.— С. 57.
26 Киевская старина.— 1902.— Т. 76.— С. 382.
27 Зап. 1970 р. Д. Бурдило в с. Прибилів Тлумацького р-ну
Івано-Франківської обл.
28 Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской
и соседних с ней губерниях.— Чернигов, 1899.— Т. 3.— С. 354.
29 Зап. 1946 р. в с. Городище Малинського р-ну Житомирської обл. (ІМФЕ,
ф. 14-3, од. зб. 42, арк. 129).
30 Угро-русские народные спеванки / Издал М. Врабель. Т. 1. Спеванки
мароморошски.— Будапешт, 1907.— С. 39.
31 Зап. 1907 р. (ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 262, арк. 2).
19
З першого погляду повчання в родинно-побутових баладах дуже
прості й буденні — «най чужої жінки не кохає», «щоби не пив,
жінки не бив», «ой ти, швагре недорослий, не бий сестру, не будь злос-
ний» і под., але для сімейного щастя вони завжди були і є
принципово важливими. Слід підкреслити, що баладні дидактичні висновки-
поради в однотипних сюжетах змінюються в залежності від родинної
ситуації, в якій перебуває персонаж, і адресуються всім, хто в ньому
типізується. Так, у варіанті балади про несподівану смерть жінки
в час відсутності чоловіка, останній, повернувшись із дороги, «припав
миленькій до могили» й просить дозволу женитися. Вдівцеві дається
відповідь:
— Не женися, миленький, гей, у суботу,
Не бери удовоньки на сухоту,
Но женися, миленький, гей, у недільку,
Не бери удовопьки, возьми дівку32.
Це — домінуюче судження народної поезії щодо переваги дівочого
стану перед удовиним при виборі дружини. У ліричних піснях мати
радить синові одружуватись тільки з дівчиною, а не з удовою, «бо
в дівчини серце, як літнєє сонце: хоч воно хмарнесеньке, та таки
теплесеньке», а «у вдови серце, як зимнеє сонце: а хоть воно як не гріє,
то холодний вітер віє» 33. Серед балад маємо окремий сюжет цього
характеру: мати забороняє синові брати вдову і за непослух заклинає
його в гору, а вдову в долину. Проте рішуче змінюється ставлення
до вдови, коли йдеться про вдівця з дітьми. У записаному С. Рудан-
ським на Поділлі варіанті цієї ж балади про наглу смерть вірної
дружини остання на запитання чоловіка «Чи позволиш мені
журитися, чи позволиш мені женитися?» дає протилежну до вищецитова-
ної пораду:
Не позволю тобі журитися,
А позволю тобі женитися.
Лиш не бери, милий, дівчиноньки,
Бо та не пригорне дитиноньки;
Возьми собі лучче удівоньку,—
Та пригорне мою дитиноньку34.
Як бачимо, дидактична спрямованість балад відобразила
реалістично-практичні погляди трудового народу щодо влаштування
сімейного життя, враховуючи різні можливі нюанси в цьому.
Крім повчальної, баладам властива й пояснювальна функція, що
в сюжетах родинно-побутової тематики зосереджується на розкритті
сили й глибини відносин між різними членами сімейного кола.
В художній формі тут сконденсовано багатий досвід взаємин, народні
спостереження над ними, а також традиційне розуміння родового
споріднення. Яскравим зразком творів цього типу є давня за
похо32 Зап. 1982 р. І. Ігнатюк в с. Красівка на Підляшші (ПНР).
33 Зап. 1862 р. на Харківщині (ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 100, арк. 78).
34 Народні пісні в записах Степана Руданського.— К., 1972.— С. 165.
20
дженням, пов’язана з старовинним обрядом «водіння стріли», балада
про оплакування полеглого трьома жінками-пташками:
Де матінка плаче, там Дунай розлився;
Де плаче сестриця, там слізок криниця;
Де плаче миленька, там земля сухенька.
Ой матінка плаче, поки жити буде,
А сестриця плаче, поки не забуде,
А миленька плаче, поки його бачить.
В суботу сваталась, в неділю вінчалась35.
В цьому справді непереверпзеному своєю простотою й художньою
майстерністю малюнку типізовано різні ступені родинності, що
важливо з пізнавально-життєвого боку. Колоритна й балада «Ой умру,
умру я», де родинна вірність різної сили (мати: «коли б дочку
поховати та діток забрати»; сестра: «коли б сестру поховати та добро
забрати»; брат: «коли б сестру поховати та й цей двір минати»)
протиставлена подружній невірності (чоловік: «плачте, дітки, плачте,
бо то ваша мати, а я їду на чужину кращої шукати»). В наведених
випадках балади зафіксували внутрішньо-психологічну своєрідну
станову природу кожного члена родинного кола, виявлену його
поведінкою в драматичній ситуації. Вищим ідейним досягненням
сімейно-побутових балад є пояснення втрати родинних почуттів
соціальними причинами:
При добрій годині — куми побратими,
При лихій годині немає й родини.
При добрій годині чужі кумаються,
При лихій годині свої цураються36.
Це — заключні рядки з балади-алегорії «Побратався сокіл з
сивеньким орлом». А ось пояснення інцесту в одному з численних
варіантів балади про вінчання брата з сестрою і сина з матір’ю.
Характерно, що у творі йдеться не про минуле, не про заперечення
інцесту, що є самозрозумілим, а ведеться критика неприйнятних
суспільних умов:
Тепер така година,
Що йде мати за сина.
Тепер такий світ настав —
Брат з сестрою на шлюб став37.
Баладний сюжет виступає в таких випадках своєрідною
ілюстрацією життєво-філософського соціального узагальнення, що з нього
часом і розпочинається поетичне оповідання. В записаних 3. Долен-
гою-Ходаковським варіантах балад про вигнання сином матері
з дому (а) і про відносини між багатим братом і убогою сестрою (б)
це такі зачини:
а) Що на світі ділається —
Син матері цурається38.
35 Зап. 1915 р. в с. Погорілівка Костопільського пов. на Ровенщині.
36 Лисенко М. Збірник українських пісень.— М., б/р.— Вип. 4.— С. 42—
44, № 20.
37 Зап. на Ровенщині (ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 229, арк. 122).
38 Українські народні пісні в записах 3. Доленги-Ходаковського.— К., 1974.—
С. 519.
21
б) Тим на світі добра нема,
Що брат сестри за рід не ма39.
Таким чином, баладна творчість народу брала на себе важливу
суспільну функцію, сприяючи пізнанню добра й зла, правди і
кривди, справедливості й нечесності, обстоюючи гуманні громадські й щирі
родинні відносини, заперечуючи несумісні з цим вікові традиції
в сімейній сфері — деспотизм чоловіків, свекрух, насилля батьків
над дітьми і под.
* * *
Можна сказати, що через родинні стосунки народна мораль
в українській баладі в процесі історичного розвитку «підходить до
явищ значного соціального звучання і поширюється на більш складні
взаємини людини з колективом, оточуючим світом, охоплюючи
важливі філософські проблеми загальнолюдського характеру» 40. Тому
українські народні балади на родинно-побутову тематику своїм
ідейно-поетичним багатством так помітні у морі слов’янської баладної
епіки.
О. /. Дей
39 Там же.— С. 518.
40 Гайдай М. М. Етичні й естетичні принципи у слов’янській народній
баладі.— К., 1978.— С. 6.
родинно-
побутові
БАЛАДИ
ВИПАДКОВЕ АБО ПОПЕРЕДЖЕНЕ
КРОВОЗМІШАННЯ (Інцест)
Сватання сина до матері
і брата до сестри,
ОЙ У НАШОМУ СЕЛІ. А
НІ-
1 1 ^-—ч
і І -
•й у на _
шо _
му <
:е_ лі
ц с-г иг ё^=*=
про_ я __ ви ласі
J «Ь' * *
но_ ви_ на.
Гей, гей,
І гТг Л ] =^|
■ Г ^
^^
и Г 4 =1
ох- ох, ох, про_ я_ ви_ лась но _ ви_ на.
Ой у нашому селі
Проявилась новина.
Гей, гейу ох, ох, ох,
Проявилась новина *.
Удівонька молода
Ізродила два сина.
Ізродила два сина —
Іванюшу й Василя.
В китаєчку сповила
Та в корабель пустила.
Та в корабель пустила,
Та в корабель заднила.
Та в корабель заднила,
Та в кораблі пустила:
— Ой ти, новий корабель,
Доглядай моїх дітей.
А ти, густий очерет,
Вари дітям вечерять.
А ти, жовтенький пісок,
Доглядай моїх діток.
А ти, луже, не шуми,
Діток моїх не збуди.
А ти, травка, ти, комиш,
Діток моїх поколиш.
Зарікалась удова
На двадцять год води брать.
На двадцятому году
Прийшла вдова по воду.
Стала вдова воду брать,—
Став корабель припливать.
* Приспів «Гей, гей, ох, ох, ох» — з кожним парним рядком.
24
А(й) у тому кораблі
Два купчики молоді.
Один листи читає,
Другий вдови питає:
— Удівонько молода,
Чи підеш ти за меня?
— Що я (й) за одного йду,
За другого доч даю.
— Ти (й) удово молода,
Дурна твоя голова:
Що за сина сама йдеш,
За другого доч даєш.
Іди, мати, в монастир,—
Молись богу за весь мир.
А ми підем в темний ліс,-
Нехай же нас звір поїсть!
ГОЙ У ПОЛІ БУВ ДЕРЕН. Б
Гой у полі був дерен *,
Нема більше, лиш оден.
(Й)а з-під того дерена
Вийшла вдова молода. (2)
Породила сини два,
Два сини породила,
В китай чистий вповила, (2)
В тихий Дунай пустила.
Над берегом стояла,
Та й так наказувала:
— Ой тихий ти Дунай,
Ти мі синки доглядай.
А ти, жовтий пісочок, 1 9
Неси ж ти мі діточок. }
А ви, темнії луги,
Не шуміть мі на сини.
Аж на двадцятім року
Вийшла вдова по воду.
Стала води вдова брать,—)
Став д’ні(й) човен } 2
припливать.)
Ой на тім же на човні —
Два козаки молоді:
Один на середині,
Розчісує кучері,
Другий стоїть на краю
Та моргає на вдову:
— Ой ти, вдово молода,
Чи любиш ти козака?
— За одного сама йду,
За другого дочку шлю!
Ой взяла їх до хати
Медом, вином вітати.
— Ой ти, вдово молода,
Дурна твоя голова.
Нагадай же ти собі,
Що-сь пустила в тій воді?
На вдову покликає,
Ясний меч витягає.
Як витягнув ясний меч,—
Стяв їй головочку з плеч.
Тепер такий світ настав,
Що син маму не пізнав.
Тепер така година —
Пішла мати за сина.
ОЙ НА ГОРІ ТАМ ДЕРЕН. В
ь-.—-К 1
N . ь"=К=і
0^ 4. *—¥=—*=
Ой на го_
і \ , —і
Р'
7 ^
там де _ ре
ІН,
не _
—V-—-Ф —
ма біль- ше,
и«1—— *-—
лиш о_ ден, не _ ма біль _ ше, лиш О_ ден.
* Терен.
25
ТАМ, ДЕ ДУНАЙ ГЛИБОКИЙ. Г
ви_ со_ кий, сто _ їть.
Там, де Дунай глибокий,
Стоїть терем високий *.
А із того терема
Вийшла вдова молода.
Вийшла вдова молода
Та й сплодила два сина.
Китайкою сповила
Та й на Дунай пустила.
— А ти, тихенький Дунай,
Моїх діток не займай.
А ти, холодна вода,
Гляди моїх два сина!
У двадцятому году
Пішла вдова по воду.
Стала води набирать,—
Став корабель припливать.
А на тому кораблі —
Два дончики молоді.
Один шапку здіймає
Та удову питає:
_ кий, сто_ їть те« рем
"ЕХг ІЦІГ
ї_ рем ВИ— со _ 'кий.
— Ой ти, вдово молода,
Чи підеш ти за донця?
— А я за донця піду,
За другого дам дочку!
Ой вже нічка минає,
А брат сестри питає:
— Скажи ж мені всю правду,
Ой якого ж ти роду?
— А я з роду Карпівна,
А на ім’я Олена.
— А я на ім’я Василь,
На прізвище — Карпів син.
— Бодай мати пропала:
Сестру з братом звінчала!
Ходім, брате, в чорний ліс,
Нехай же нас звір поїсть!
— Ходім, сестро, по полю,
Розсіймося травою:
А ти будеш синій цвіт,
А я буду жовтий цвіт,
Буде слава на весь світ.
ЩО ТО В ЛУЗІ ЗА ВЕРБА. Д
Що то в лузі за верба,
Що без кореня зросла? *
Що то в селі за вдова —
Сім год без мужа жила?
Сім год без мужа жила,
Два купчики любила.
Два купчики любила,—
Два синочки родила.
Два синочки родила:
* Парні рядки співаються двічі.
Іванюшу й Василя.
У китайку обвила,
У китайку обвила
І на Дунай однесла.
— Ой ти, річко, ти, Дунай,
Дітей моїх ти приймай!
Ой ти, густий очерет,
Вари дітям вечерять!
А ти, жовтий пісочок,
26
Годуй моїх діточок!
В восімнадцятім году
Прийшла вдова по воду.
Стала вдова воду брать,—
Став кораблик підпливать.
Став кораблик підпливать,—
Став матросик виглядать.
Став матросик виглядать,
Став у вдовушки питать:
— Ой ти, вдова, ти, вдова,
Чи за мене б ти пішла?
— Я за тебе сама йду,
За другого доч даю!
ОЙ ЩО, БРАТЦЯ, ЗА ВДОВА. Е
Швиденько
щ)
т
Ой що, брат_ ця, за вдо _ ва, сім літ без му_
_ жа жи _ ла,
ой да сім літ без му_
Вар-і)
жи _ ла.
За вдо _ ва,
2) 2)
за вдо. ва за вдо_ ва
ЗА ДУНАЄМ ШИРОКИМ. Є
За Дунаєм широким *
Росте терен високий.
— Ой ти, тихий Дунай,
Моїх діток не займай.
А у тому терену
Живе вдова молода.
Породила два сина:
Іванюшу й Василя.
Ой привела, привела
Да й в пелюшки вповила.
В чорний китай сповила,
Сріблом, злотом облила.
Сріблом, злотом облила
Та на Дунай винесла,
Та в корабель забила
В тихий Дунай пустила:
* Непарні рядки співаються двічі.
Ти, високий очерет,
Вари дітям вечерять.
Ти, висока осока,
Стели дітям звисока.
Ой ти, жовтий пісочок,
Укрий моїх діточок!
На двадцять першому году
Вийшла вдова по воду.
Стала води набирать,—
Став корабель підпливать.
А на тому кораблю
Два матросики сидять.
27
Один сидить позаду
Та й прогортає воду.
Другий сидить навпереду,
Поглядає на вдову:
— Ой ти, вдовушка, вдова!
Чи підеш ти за міня?
— За Василя сама іду,
За Ванюшу доч даю.
Кинулися до письма,
А то рідна їх сестра.
Стали же письмо читать,
А то рідная їх мать.
Такий тепер світ настав,
Щоб брат сестри не пізнав.
Тепер така година,
Що йде мати за сина.
Бодай ненька пропала —
Сестру з братом звінчала!
— Ходім, сестро, в монастир,
Нехай же нас бог простить.
Ходім, ненько, горою,
Розсиплешся травою:
Ти зацвітеш в жовтий цвіт,
Я зацвіту в білий цвіт.
Я зацвіту в білий цвіт,
Пустим славу на ввесь світ.
І
УДОВУШКА МОЛОДА ДВОХ КУПЧИКІВ ЛЮБИЛА. Ж
і =85-100 Не швидко
фшщ
У _ до_ вуш _ ка мо _ ло_ да двох куп_ чи _ кіі
і1 У □ Iі І ,М ^
Вар.
~0 г В І • і Г о
лю _ би_ ла, двох куп_ чи _ ків ой да лю_ би_ ла
Ва _ ню _ шеч _ ку й Ва_ си_ ля.
ТАМ НА ГОРІ ВИСОКІЙ. З
Там на горі високій
Росте дерен широкий *,
А з-під того дерена
Вийшла вдова молода.
Вийшла вдова молода
Та й вивела синів два.
Та й вивела синів два —
Гарасима й Василя.
Гарасима й Василя
В тихий Дунай пустила.
— Ви, дунайські береги,
Бережіть мої сини.
♦■Парні рядки співаються двічі.
28
Ви, дунайські болота,
Бережіть ми сини два.
Через років двадцять п’ять
Вийшла вдова воду брать.
Вийшла вдова воду брати —
Став кораблик припливати.
Став кораблик припливати,
А на ньому два солдати.
— Ой ти, вдово молода,
Чи підеш ти за нас два?
— За одного сама йду,
За другого дочку шлю.
Дочка з печі злізає,
Сльозами ся вмиває:
— Який тепер світ настав,
Що брат сестри не пізнав.
Яка тепер година,
Що йде мати за сина.
ОЙ У ПОЛІ МОГИЛА, и
І
Помірно
»**=1=
т
—щ—
МО -
Ой
ги_ ла,
ІГ* ]
*9
.7
щ) 1 ^^
—#
^^^
ТАМ НА ГОРІ ТЕРНИНА. І
$
Жваво
щ
ш
Там на го_ рі тер_ ни_ на, там на го_ рі тер_ ни- на,
при тер_ ни_ ні ха_ ти_ на, при тер,» ни_ ні ха _ ти_ на.
Там на горі тернина *,
При тернині хатина;
Як она їх зродила,
В білий папір повила.
При хатині колода,
Єсть там вдова молода.
В білий папір повила,
До Дунаю шмарила:
Єсть там вдова молода,
Породила сина два.
* Кожний рядок співається двічі.
— Ти, Дунаю, ти, вода,
Чи виховаш сини два?
29
— Ой, виховам, чом би ш,
I на вой я вишлю 1х.
Минув рочок-швтора,
Вишла вдова по воду.
Стала она воду брац,
Стали пани випливац.
— Ой ти, вдова молода,
Чи пани полюбиш два?
— Ой полюблю, чом би ш:
За одного сама йду,
За другого дочку шлю.
Дочка в корчмі служила,
Погар вина вточила.
Погар вина вточила,
І тяженько здихала.
— Ой донечко, донечко,
Чом тяженько здихаєш?
— Як не маю здихати,
За брата кажуть іти.
Тераз такий світ настав,
Што брат сестру не познав,
Тераз така новина —
Іде мати за сина.
БУЛА СОБІ УДОВА. І
Була собі удова,
Породила два сина *.
Породила два сина —
Гарасима й Василя.
Гарасима й Василя,
В чорний китай повила.
В чорний китай повила
Та й в корабель ложила.
Та й на Дунай пустила.
У двадцятім году
Вийшла вдова по воду.
Стала воду набирать,—
Став корабель припливать.
Став корабель припливать,
Став до вдови розмовлять:
— Ой вдова ж ти молода,
Чи ти любиш солдата?
— Я солдата люблю,
За солдата сама йду.
За їдного сама йду,
За другого дочку шлю.
Що то в світі настало?
Сестра з біратом звінчала.
Ой щоб рідную мать
Та й за женку узять.
— Ходім, сестро, в монастир,
Може, нам бог і простить.
Церква каже: «Не прийму!»
Святі кажуть: «Викину!»
— Ходім, сестро, горою,
Розсіймося травою!
Будуть траву косити,
За нас бога просити.
Ходім, сестро, лугами,
Розсіймося цвітами.
Ой ти станеш жовтий цвєт,
Що такого нігде нєт.
А я стану синій цвєт,
Буде слава на весь свєт.
Ходім, сестро, в густий ліс,
Може, там нас вовк із’їсть!
* Парні рядки співаються двічі.
ПО САДОЧКУ ХОДИЛА, ВАСИЛЕЧКИ СІЯЛА. Й
і = 52
і' і' 'У іт# і' ІІ
По са_ доч_ ку
^ 2) >
хо_ ди _ ла,
ва_ си _ леч_ ки
}. ], І ' 1^' і' Ш
шт
її
сі _ я_ ла,
ой да ва _ си _ леч _ ки сі _ я _ ла,
Вар.
і
—1
ь—>
ь—]
>
||2) д
*~Г '
1- -ф
г
г
та на Ду- най пус _
ти _ ла.
А НАД ТИХИМ ДУНАЄМ. К
А над тихим Дунаєм
Стоїть явір молодий.
Гей, гей, гей,
Стоїть явір молодий *.
А з-під того явора
Вийшла вдова молода,
Вийшла вдова молода,
Породила два сина.
Породила два сина —
Та й Ванюшу й Василя.
Та й Ванюшу й Василя
В синє море бросила:
Ой ви, моря, ви, моря,
Прийміть моїх два сина,
Прийміть моїх два сина —
Та й Ванюшу й Василя.
Море каже: «Я прийму».
Фаля каже: «Викину».
Фаля каже: «Викину».
Вітер каже: «Я ввію».
Вітер каже: «Я ввію».
Сонце каже: «Я вгрію».
В восімнадцятім году
Вийшла вдова по воду.
Вийшла вдова воду брать,
Став корабель припливать,
Став корабель припливать,
Став Ванюша в трубку грать:
— Ой ти вдово, ти вдова,
Чи не підеш за нас два?
Чи не підеш за нас два,
За Ванюшу й Василя?
— Я за Ваню сама йду,
А за Васю дочку шлю.
Який тепер світ настав,
Що син матір не узнав,
Що син матір не узнав,
Брат з сестрою шлюб узяв,
— Підем, сестро, ми в поле,
Най нас вітер розвіє,
Най нас вітер розвіє,
Най си більше не діє.
* Приспів «Гей, гей, гей» — з кожним парним рядком.
31
ОЙ ГЛИБОКО, ГЛИБОКО. Л
$
і =72
$
ш
Ой гли__ бо _ КО, ГЛИ_ бо— ко,
ой гли_ бо- ко,
гли_ бо— ко
рос - те ІЄ- реи
ВИ _ СО _ КО.
Ой глибоко, глибоко (2)
Росте терен ВИСОКО.
А з-під того терена
Вийшла вдова молода. (2)
Да й винесла два сина — (2)
Іванюшу й Василя.
Чорним шовком сповила
Да в корабель вложила, (2)
Да й на море спустила,
Щуки-риби просила:
— Ох ти, риба-сомина,
Корми ж моїх два сина.
Ех ти, риба-пліточки,
Корми ж мої діточки.
Став же вітер повівать,
Став корабель відпливать.
На вісімнадцятім году
Вийшла вдова по воду.
Стала вдова воду брать,
Став корабель припливать.
Ой а в тому кораблі
Два кучері молоді.
Один сидить у носу,
Чеше русую косу.
Другий сидить на долу
Да все глядить на вдову:
— Ех ти, вдова молода,
Чи підеш ти за меня?
— За одного сама йду,
За другого доч даю.
— Ех ти, вдова молода,
Дурна твоя голова!
Того в світі не видать,
Щоб за сина да йшла мать.
І ми того не слихали,
Щоб сестру з братом вінчали.
БУЛА ВДОВА МОЛОДА. М
4^ ^ «Мь
Бу _ ла вдо_ ва
[__і)—JL_J—1-^) ^ ^^ 1 і*1 ^ ^
мо _ ло _ да, по _ ро_ ди _ ла два си _ на,
> Ь к і к-т-т
Т ^ ; —1
Я-І 4* і' ■ ) Г)
.. .і я 4 і ^
тра- ля- ля,
по_ ро_ ди _ ла два си_ на.
ОЙ У ПОЛІ РІС ТЕРЕН. Н
Ой у полі ріс терен *,
Там він виріс сам єден.
Йа з-під того терена
Вийшла вдова молода.
Вийшла вдова молода
Та й винесла два сина —
Іванюшу й Василя.
Чорним шовком сповила,
Китайкою зв’язала,
В тихий Дунай принесла:
— Ой ти, тихий Дунаю,
Прийми моїх діточок.
Ти, зелена осока,
Давай дітям молока.
* Кожний рядок співається двічі.
32
Ти, жовтесенький пісок,
Годуй моїх діточок.
В сорок першому году
Вийшла вдова по воду.
Стала вдова воду брать,—
Став корабель припливать.
А на тому кораблі
Гарні хлопці молоді.
Оден сидить на заду
Розчісує бороду.
А другий сидить спереду,
Розпитує про вдову.
— Ой ти, вдово молода,
Чи підеш ти за мене?
— За єдного сама йду,
За другого доч даю.
— Слава богу, що спитався,
Що з сестрою не звінчався.
ОЙ У ПОЛІ РІС ДЕРЕН. О
Ф
100
£
ф
Ой у по_ лі ріс де_ рен, не_ ма біль, ше, лиш о_ ден,
ой, га, ии- гда- гда,
не_ ма біль_ ше, лиш о _ ден.
ТАМ НА ГОРІ ВИСОКІЙ. П
[і =72]
Там на горі високій
Росте терен широкий.
Гей, гу! І-га-га!
Росте терен широкий *.
А з-під того терена
Вийшла вдова молода.
Вийшла вдова молода
Та й вивела сини два.
Як вона їх вивела,
Та й на воду пустила:
— Ой пісочки, пісочки,
Прийміть мої діточки!
Пісок каже: «Я прийму».
Вода каже: «Викину».
Сонце каже: «Пригрію».
Трава каже: «Прикрию».
А на двадцятім году
Вийшла вдова по воду.
Вийшла вдова по воду,
А там стоїть два в ряду:
— За одного сама йду,
За другого дочку шлю.
Тепер такий світ настав,
Що брат сестру не впізнав.
Тепер така година,
Що йде мати за сина.
* 3 приспівом «Гей, гу! І-га-га» повторюються парні рядки.
2 8—27
33
МОЛОДАЯ УДОВА. Р
Молодая удова
Двох дончиків любила, (2)
Два синочки привела (2)
Та в китайку сповила.
Китайкою овила,
Та в корабель забила, (2)
В тихий Дунай пустила.
— Тихий Дунай, не гуди,
Моїх діток не збуди.
А ти, жовтий пісочок,
Годуй моїх діточок.
А ти, бистрая вода,
Моїх діток доглядай.
А ти, густий очерет,
Вари дітям вечерять.
А ви, луги, не гудіть,
Моїх діток не збудіть.
Нехай мої дітки сплять,
Щоб поросли літ за п’ять.
А я до вас прибуду
У шіснадцятом году.
А в шіснадцятом году
Прийшла вдова по воду.
Стала вдова воду брать,
Стало море вигравать, (2)
Став корабель припливать.
А у тому кораблі
Два дончики молоді, (2)
Й да обидва брюнети.
ОЙ НА ГОРІ
Ой на горі лобода,
Під горою слобода. (3)
Ой там жила удова (3)
Чорнобрива, молода, (3)
По вгороду ходила, (3)
Василечки садила, (3)
Двох купчиків любила, (3)
Двох синочков родила, (3)
Іванюшу й Василя. (3)
В китаєчку сповила, (3)
В Дунай-річку віднесла, (3)
Кораблеві віддала: (2)
— Ой ти, новий корабель,
Колиши ж моїх дітей. (2)
Один книжку читає,
Другий вдову питає:
— Ой удова й удова,
І хороша й молода!
І хороша й молода,
Й чи любиш ти дончика?
— Як дончика не любить,
За дончиком добре жить!
За старшого сама йду,
За меншого доч даю.
— Ой удова ж й удова,
Дурна ж твоя й голова:
За старшого сина йдеш,
За меншого доч даєш.
Бодай попи пропали,—
Сестру з братом звінчали.
— Ходім, брате, й до броду,
Й подивимось й у воду.
— Ходім, сестро, й в темний
ліс,
Нехай же нас звір поїсть.
— Ходім, брате, й по полю,
Розсіймося травою:
Ой ти будеш синій цвіт,
А я буду жовтий цвіт.
Будуть дівки квітки рвать,
Брата й сестру споминать:
Оце ж тая травиця,
Що брат рідний й сестриця.
ЛОБОДА. С
Ой ти, рибка-чабачок,
Годуй моїх діточок, (3)
До двадцяти годочок. (2)
На двадцятому году
Прийшла вдова по воду. (2)
Стала вдова воду брать,—
Став корабель припливать. (2)
А на тому кораблю
Два молодчика сидять. (2)
Один лежить на боку,
Другий дивиться в ріку. (2)
Один письма читає,
Другий вдови питає: (2)
— Ой ти, вдово молода,
34
Чи підеш ти за мене? (2)
— Ой за тебе я піду,
За другого доч ’ддаю. (2)
Який тепер світ настав,
Що брат сестри не пізнав. (2)
Які тепер попи стали,—
Сина з матір’ю звінчали.
У ВИШНЕВІМ САДОЧКУ. Т
У вишневім садочку
Шила вдова сорочку.
І сорочки дошила,
Два синочки вродила.
І два сина вродила,
В чорний китай повила,
І в корабель вложила,
На тихий Дунай пустила:
— Ой ти, тихий Дунаю,
Я ту синів два маю,
Чи приймеш ти, Дунаю?
Дунай каже, що прийму,
Пісок каже: «Викину»;
Вітер каже: «Обвію»;
Сонце каже: «Огрію»;
Місяць каже: «Освічу».
А в неділю до всходу,
Прийшла вдова по воду.
Схилилася воду брать,
Взяв корабель припливать,
Взяв до неї промовлять:
— Ой ти, вдово молода,
Чи любиш ти донців два?
— Я дончика і люблю,
За дончиком сама йду,
За другого дочку шлю.
Забрала їх із собов,
Засадила за столом,
Трахтує їх мед-вином.
Такий тепер світ настав,
Що син мами не пізнав!
Яка тепер новина,—
Що брат сестрі дружина.
ОЙ ЩО Ж ВОНА ЗА ВЕРБА. У
Ой що ж вона за верба,
Що без коріння росла?
Що то в селі за вдова —
Сім год без мужа жила?
Сім год без мужа жила,
На вулицю ходила,
Два дончики любила,
Та два сини зродила.
Обом йменнячко дала —
Іванчика й Василя.
В Китай-город ходила,
Китаєчки купила.
В китаєчку сповила,
Та в корабель забила,
Та й на Дунай пустила,
Дунай-річки просила:
— Ой ти, тихий мій Дунай,
Та синів цих доглядай;
Ти, літненький очерет,
Вари синкам вечерять;
Ти, літненька осока,
Стелись синкам під бока.
Ой що ж воно за вдова —
Сім год по воду не йшла.
А на восьмому году
Пішла вдова по воду.
Стала воду набирать,
Став корабель припливать,
Та нікого не видать.
Стоїть парінь на носу,
Все дивиться на вдову.
— Ой ти, вдово молода,
Чи ти підеш за меня?
— Я за тебе сама йду,
За іншого доч даю.
— Ой ти, вдово молода,
Нерозумна голова:
Що за сина сама йдеш,
А за брата доч даєш!
— Сини ж мої, соколи,
Де ви такі поросли?
— Поросли ми на воді,
Як ті білі лебеді.
2*
35
Вінчання брата з сестрою
У КИЄВІ НА РИНКУ. А
І
Швиденько
т
І
У Ки_ € _ ві на рин_ ку п'ють чу_ ма_ ки
ЬІІ е-ХД
го_ ріл_ ку, п'ють чу_ ма _ ки го_
У Києві на ринку
П’ють чумаки горілку *.
Ой п’ють вони, гуляють,
На шинкарку гукають:
— Да шинкарко молода,
Повір
меду і вина
— Не повірю, не подам,
Бо на тобі дран жупан.
— Хоч на мені жупан дран,
Дак у мене грошей жбан.
— Як у тебе грошей жбан,
Я за тебе дочку дам.
У суботу змовлялись,
А в неділю вінчались
Та до Києва вертались,
Свого роду питались:
— Скажи мені, серденько,
Якого ти родоньку?
— Яз роду Іванівна,
ріл_ ку.
А по батьку Карпівна.
Скажи ж, серце, правдоньку,
Якого ти родоньку?
— Я із роду Іваненко,
А по батьку Карпенко.
Да бодай попи пропали,—
Брата й сестру звінчали.
— Ходім, сестро, ярами,—
Розсіємось цвітами:
Ой ти будеш синій цвіт,
А я буду жовтий цвіт.
Будуть люде цвіти рвать,
Із нас гріхи ізбирать.
Ходім, сестро, горою,—
Розсіємось травою.
Будуть люде косити,
За нас бога просити:
«Да се ж тая травиця,
Що з братіком сестриця?»
ВАНДРОВАЛО ПАХОЛЯ. Б
Вандровало пахоля
З Києва до Вільва.
Вандруючи, пристало,
До шинкарки завандровало:
— Шинкарочко молода,
Дай меду і вина.
— Ох, як тобі вина дам,
Коли в тебе злий кафтан.
— Коли в мене грошів збан.
— Ох, як у тебе грошів збан,
То я за тебе дочку дам.
Ізвечора вінчались,
А упівночи спать клались.
— Ох, миленька, миленька,
Скажи мені правдоньку,
Якого ти родоньку?
— Яз міста міщанка,
Я з села селянка,
А на прізвище Карп’янка.
Ох миленький, миленький,
Скажи мені правдоньку,
Якого ти родоньку?
* Парні рядки співаються двічі.
** Повірити — дати в борг, під заклад.
36
— Яз міста міщанин,
А з села селянин,
А на прізвище Карпів син.
— Та бодай мати пропала,
Сестру з братом вінчала.
— Та сиди, сестро, тут,
А я піду в божий путь.
Та буду чернців питати,
Як-то гріха збувати?
— Дай ти мені грошей міх,
Та не будеш мати гріх.
— Хоть я тобі дам грошей
міх,
Таки буду мати гріх.
ОЙ У ПОЛІ КОРЧОМКА. в
Ой у полі корчомка,
Там молода шинкарка.
— Шинкарочко молода,
Дай мні меду ще й вина.
— Я тобі меду не дам,
Бо у тебе жупан дран.
— Хоч у мене жупан дран,
Та я маю грошей збан.
— Як ти маєш грошей збан,
Я за тебе дочку дам,
Не так дочку — наймичку,
Що хороша на личку.
У суботу збір збирав,
У неділю повінчавсь,
В понеділок спать лягли.
— Ой ти, милий, миленький,
Скажи мені правдоньку,
Якого ти родойку?
— Ой я з села селянин,
На прізвисько — Карпів син.
— Ой я з села селянка,
На прізвисько — Карпянка.
Бодай попи пропали,
Брата й сестру звінчали.
— Ходім, братцю,
в намастир *,
Нехай же нам бог простить.
Намастир каже: не прийму,
Господь каже: не прощу.
— Ходім, братцю, в темний
ліс,
Нехай же нас звір із’їсть.
Та ліс каже: не прийму,
А звір каже: не буду.
— Ходім, братцю, у море,
Потопимось обоє.
Море каже: не прийму,
Риба каже: вигоню.
— Ходім, братцю, у поле,
Розкиньмося травою.
З тебе буде синій цвіт,
З мене буде жовтий цвіт.
Будуть дітки зривати,
Йа з нас гріхи знімати.
Сестра (брат) впізнає брата (сестру),—
гріха уникнено
ПАСЛО ДІВЧА ТА Й ГУСОНЬКИ. А
Помірно
[і п р ^ ичМг ір р
Пас_ ло дів_ ча З та й гу_ сонь_ ки ко_ ло бі_лой до_ рі_ жень.ки,
Пасло дівча та й гусоньки Та й они го поїмали.
Коло білой доріженьки. Як они го поїмали,
Там фурмане та й їхали, До коляски го всадили, (2)
* Монастир.
37
Качмаречці заставили
За сто златих за червених,
За перстенець сріберний.
Вандрували триє браття
З Собінова до Дрінова, (2)
До дрінівськой качмаречки:
— Качмар, качмар,
качмаречко,
Наша люба шинкаречко!
Винесь же нам гальбу вина,
Гальбу вина, жидель пива.
Она сама не винесла,
Білим чадом їм вислала.
— Качмар, качмар,
качмаречко,
Наша люба шинкаречко!
Чи то твоє власненькоє,
Чи то твоє служебноє?
— Ні то моє власненькоє,
Ні то моє служебноє:
Лем єсть в мене заставлене
За сто златих за червених, (2)
За перстенець сріберний.
— Качмар, качмар,
качмаречко,
Наша люба шинкарочко!
Позволь нам з ним нічку
спати,
Вернеме ти триста златих.
— Ілюсь, Ілюсь, красна дівко!
Засвіть свічу та й воскову, (2)
Ідий постель постіль свою.
Она постіль не стелила,
Лем барз горенько плакала.
— Ілюсь, Ілюсь, красна дівко!
Чом ти плачеш барз так гірко?
— Ой плачу я — маю чого,
Збавите мя вінка мого;
Вінка мого зеленого,
Личка мого румяного, (2)
Дрічку мого тоніцького, (2)
Стану мого дівоцького.
— Ілюсь, Ілюсь, красна дівко!
Не плач, не плач барз так
гірко, (2)
Лем ти повіж, скадз-єсь родом?
— Я єм родом з Собінова,
З Собінова млинарова.
Я при дразі гуси пасла,
Там фурмане та й їхали,
На віз мене вируціли,
Наметов мня притруціли, (2)
І ту мене заставили
За сто златих за червених,
За перстенець за сріберний.
— Качмар, качмар,
качмаречко,
Наша млада шинкаречко!
Тепер даме ми ти знати,
Людські чада заставляти!
А взяли єй за рученьки,
Вивели єй за лученьки;
Ручки, ноги зодтинали,
З глави очка звинимали, (2)
Срокам, вронам розметали.
ОЙ ЛЕТІЛО ПАХОЛЯ. Б
Ой летіло пахоля
Чистим полем з Поділля.
Із дороги зблудило
І до коршми вступило:
— Шинкарочко молода,
Дай ми меду та й вина!
Каська вино точила,
Аж ся бочка світила
Від пальчика білого,
Від перстеня срібного.
— Шинкарочко молода,
Ци то твоя донечка,
Ци то твоя донечка,
Ци подобна служечка?
— То не моя донечка,
А й подобна служечка.
— Що би за ню дати,
Аби з нею ніч спати?
— Штири коні вороні
І сіделка злоцоні.
— Я ж би таке друге дав,
Коби з нею нічку спав.
Каська лужко встилає
Та й тяженько вздихає.
— Що ж ти, Касю, вздихаєш,
Коль ліженько встилаєш?
38
— Як не маю вздихати,
Коль з братом кажуть спати?
— Ой ти, Касю, як ся маш,
Ци много ти братів маш?
— Єден служив при пану,
Другий служив при царю,
А о третім не знаю,
Бо з ним спати лягаю.
— На ж ти, Касю, ясний ніж,
Відотни ми главу прічі
— Чого ж би-м ти стинала,
Ще-м із тобов не спала!
— Ой ти, Касю, тутки будь,
А я іду в божу путь.
Йду ся гріхів збувати,
Жеби їх більше не мати.
ЙШЛИ ЖОВНЯРИ А З ВОЙНИ. в
Йшли жовняри а з войни
І вступили до коршми.
Приспів:
Ой ра-ра, ой ра-ра-ра,
І вступили до коршми *.
Зачали ся забавляти,
Казали си вина дати.
— Ой Касуню-серденько,
Точи вино борзенько.
— Ой ти пане, пане наш,
Яку красну дочку маш!
— То не моя донечка,
Тілько моя служечка.
— Ой що-бись ти за ню хтів,
Що-бим з нею нічку спав?
— Штири коні вороні,
Два дукати червоні.
— Ай Касуню-серденько,
Стели ліжко борзенько!
А Касуня стелила
Та й тяженько вздихнула:
— Який тепер світ настав,
Що брат сестри не спізнав.
— Пійдемо ми до Риму,
Та й ся гріхів збудемо.
Ще до Риму не дійшли,
Вже ся гріхи розійшли.
ЇХАВ КОЗАК З ДОНУ
їхав козак з Дону,
А з Дону додому, (2)
До чужого пана.
А в чужого пана
Дівчина кохана.
Торгуе-купує,
Дівчину за себе.
Дає за дівчину
Двадцять два червонці,
А за її вдачу
Дає всю тисячу,
А за її мову —
Коня вороного,
А за чорні брови —
Всю збрую на його,
А за біле личко
Дає сіделечко,
А за її ручки —
Золоті попружки,
А за її косу
Та ціни не зложу.
Та узяв дівчину
За білу ручину,
Та повів дівчину
Аж у Туреччину.
А із Туреччини
Та аж в Німеччину,
А із Німеччини
Та до свого пана.
Загадав дівчині
* Приспів «Ой ра-ра, ой ра-ра-ра» з кожним парним рядком.
39
Свічу зажигати,
Та велить дівчині
Вечерять давати, (2)
Білу постіль слати.
Не велить дівчині
На їй спать лягати,
А велить дівчині
В порогах стояти.
Білу постіль слала,
Плакала-ридала.
— Хіба в тебе, дівко,
Та роду немає?
— Тілько в мене роду
Два братика з роду,
А третього мала —
За Дунай оддала.
— Не брав тебе, дівко,
За вірну дружину,
Взяв я тебе, дівко,
За рідну родину.
ВИВІРЯННЯ РОДИННОЇ
І ПОДРУЖНЬОЇ ВІРНОСТІ
Жінка (мила), прикинувшись небіжкою,
вивіряє чоловіка (милого) і рідних
ОЙ УМРУ Я, КАЖЕ, УМРУ,
БУДУ СЯ ДИВИТИ. А
Ой умру я, каже, умру, буду ся дивити,
А чи буде мій миленький за мною тужити?
А мій милий зажурився, пішов поголився:
— Коби борше тіло з хати, я би оженився.
Коби борше тіло з хати — тоті грішні кості,
Я би пішов до сусіди, післав бим старостів.
Дівочки до мерця ідуть богу сі молити,
А він дівок обзирає, з котрой сі женити.
Діти тото як учули, а взяли тужити:
— Ой умерла наша мамка, та й ні з ким нам жити.
Берімося за рученьки та підем служити,
Прийде неня молоденька та й буде нас бити.
Мати, мати, як учула,— тяженько зітхнула:
— Ой верніться, діти, з служби, я лиш так уснула.
Діти мої дрібненькії, не ідіть служити,
Ви сказали, що я вмерла, я ще буду жити.
Бо бідома, чоловіче, бідома, бідома,
Та поки я на лавиці, най-ко діти дома.
— Бідна моя головонька, яка ти зрадлива,
Я гадав, що ти вже вмерла, а ти іще жива.
41
ОЙ ВУМРУ Ж БО Я, ВУМРУ ТА Й СІ БУДУ ДИВИТИ. Б
УМРУ Я, УМРУ ТА БУДУ ДИВИТЬСЯ. В
Умру я, умру та буду дивиться,
Чи не прийде рідний батько по мені журиться.
Батько зажурився, на стіл похилився:
— Поховайте мою дочку в вишневім садочку.
Умру я, умру та буду дивиться,
Чи не прийде рідна мати по мені журиться.
Мати зажурилась, на стіл похилилась:
— Нарядіте мою дочку в лляную сорочку.
Умру я, умру та буду дивиться,
Чи не прийде рідний братик по мені журиться.
Братик зажурився, на стіл похилився:
— Коли б сестру поховати, худобу забрати.
Умру я, умру та буду дивиться,
Чи не прийде рідна сестра по мені журиться.
Сестра зажурилась, на стіл похилилась:
— Коли б сестру поховати, діточок забрати.
Умру я, умру та буду дивиться,
Чи не прийде мій миленький по мені журиться.
Милий зажурився, на стіл похилився,
У голубий жупан нарядився,
Сідла коня, їде з двора та й дума жениться.
А я ісхвачуся, за його вхвачуся:
— Постой, милий, не женися, хоч поки скончуся!
— Поки ти скончишся, то я оженюся,
Поки тебе поховають, в світі наживуся.
СКАЖУ ТОБІ, МИЛИЙ, ПЕРШУ ЗАГАДОЧКУ. Г
— Скажу тобі, милий, першу загадочку:
Вбери мене, милий, в шовкову сорочку!
— Відки, мила, відки шовку не набрати?
Хіба будеш, мила, в буденці лежати.
— Скажу тобі, милий, другу загадочку:
42
Зроби мені, милий, з кедрини труночку!
— Відки, мила, відки кедрини набрати?
Хіба будеш, мила, в яловій лежати.
— Скажу тобі, милий, третю загадочку:
Поховай ня, милий, в вишневім садочку!
— Відки, мила, відки вишнини набрати?
Хіба будеш, мила, в дубині лежати.
— Гой умру я, умру,— буду ся дивити,
Ци будеш, мій милий, за мною тужити?
Він сів, зажурився, пішов виголився:
— Коби тіло з хати, я би оженився.
Діти тото вчули, ревне заплакали:
— Мати наша, мати, уже ти не мати.
Ані тя купити, ані заробити,—
Підем, сиротята, в чужину служити.
Мати тото вчула, тяженько здихнула:
— Поки буду жити, не мете служити.
— Жоно моя, жоно, яка ти зрадлива:
Я гадав, що-с вмерла, а ти вже ожила.
Жоно моя, жоно, яка ти зрадлива:
Завела-с ня в старість, та єсь ня лишила!
ТАМ ПІД ЧЕРЕШНЕЮ, ОЙ ТАМ РУТА СХОДИТЬ. Д
Там під черешнею, ой там рута сходить,
Ой там миленький свою милу водить.
За рученьку водить, до неї схилився:
— Якби-сь, мила, вмерла, я би не женився.
Якби-сь, мила, вмерла, я би не женився,
Лиш куда бим ходив, за тобов журився.
Мила си гадає: треба умирати,
Чи буде мій милий по правді казати?
Милий зажурився, пішов підголився:
— Коби живо тіло з хати, я буду женився.
Прийшло дві дівоньки тіло навіджати,
А він собі уважає, котру би то взяти:
Ой брав бим отую тонку, високую,
Щоб хтіла робити і мене любити.
Діти ж як то вчули, тяженько вздихнули:
— Мати ж наша ріднесенька, а вже ж тя не мати.
А ні тя купити, ані заробити,
Заберемся за рученьки, підемо служити.
— Діти ж мої, діти, не ідіть служити,
Поки я ще з вами, єще буду жити.
— Мила ж моя, мила, яка ж ти зрадлива:
Я си гадав, що ти вмерла, а ти єще жива.
43
ПО САДОЧКУ ХОДЖУ, КОНЯ В РУКАХ ВОДЖУ. Е
По садочку ходжу, коня в руках воджу,
Я своєму миленькому нічим не догоджу.
Не догоджу в силі, не догоджу в їжі,
Не догоджу при вечері, ні вдень при обіді.
Дай же, боже, вмерти, а потім ожити,
Щоб побачить, як то буде мій милий тужити.
Милий зажурився та й пішов голитись:
— Якщо милу візьмуть з хати, то буду женитись.
Прийшли дві дівчини за мною співати,
А він на них поглядає: котру б то сватати?
— Взяв би чорняву, та чорнява бідна.
Візьму я русяву, русява спосібна.
Котру я не візьму, мені мила буде,
Але моїм дітям матері не буде.
Діти це почули та й стали плакати:
— Тату наш, татусю, де ж нам мами взяти?
Ані заробити, за гроші купити,
Візьмімося за руки, підемо служити.
А я це почула, в труні стрепенулась:
— Не йдіть, діти, на роботу, бо я лиш заснула.
Діти мої, діти, не йдіть ви служити,
Бо я ще не вмерла, я ще буду жити.
Листовне випробування чоловіком подружніх почуттів
стає причиною смерті його дружини
ЗА ГОРАМИ ГОРИ ЧОРНІЮТЬ
_ле _ ко, як зду _ ма_ ю — сер- це бо_ лить.
За горами гори чорніють,
За горами сонце горить.
Поїхав мій милий далеко,
Як здумаю — серце болить.
Далека, далека дорога,
Далека чужа сторона.
Знайде він собі там другую,
А я остаюся сама.
Ой встану я рано-раненько,
Як соловей пісню співа,
44
Ввійду я до хати тихенько,—
Там свекор листочка чита.
— Іди-но, невістко, послухай,
Що милий тобі написав:
Він пише, що має другую,
А ти вже його забувай.
Я, може, б його вже забула,
Та в мене дитина мала.
Облили мене гіркі сльози,
Я тихо з світлиці пішла.
— Ой люлі, ой люлі, дитино,
Ой люлі, мале дитя, спать,
А я піду сяду край столу
Милому листонька писать.
Писала, писала листочок,
То треба вже й, мабуть, кінчать.
Ой треба ж йому написати:
«Приїдь же мене поховать».
Вже третя неділя проходить,
Як свекор невістку сховав.
Від милого звістка приходить,
Що жінку свою вивіряв.
Болить же козацькеє серце,
Хвилює козацькую кров,—
Згадає про жінку, дитину,
Згадає про першу любов.
НАГЛА СМЕРТЬ
ВІРНОЇ ДРУЖИНИ
Зловісний сон королевича (козака)
про смерть дружини-породіллі.
Версія: Чоловік повертається з поля
і застає свою дружину мертвою
ПОЇХАВ КОЗАЧЕНЬКО НА ПОЛЬОВАННЄ. А
4* Р |Р Р Р І Ц/ ^
По _ Т _ хав ко _ за— чень_ ко на по— льо— ван _ не,
4 І р Л Р. р. 1 Iі1 Р Ц/Й і -М
по_ ки _ нув А_ ну _ сю на го_ рьо_ ван_ нє.
Поїхав козаченько на польованнє,
Покинув Анусю на горьованнє.
— Горюй, горюй, Ганусеньку, хоць рочок, хоць два,
А на третій, а на третій приїду я сам.
Виїхав козаченько на круту гору,
Пустив, пустив кониченька в зелену траву,
А сам склонив головоньку на крутовину.
Приснився козакові дивнесенький сон,
Що вилетів з правої рученьки ясненький сокол.
— Ей вставай, козаченько, коня в’ючи,
Свеї Ганусеньки не застаючи.
Приїхав козаченько під новії ворота,
[Вийшла мати на ворота], свого сина віта:
— Вітай, вітай, чужий зятю, а не мій,
А вже твеї Ганусеньки на світі нема.
Ой вчора а звечора сина повила,
? Опівночі, опівночі сама полягла.
Тілько входить козаченько в першу світлицю,—
46
Аж там лежить Ганусенька на всю скамницю.
Уходжає козаченько а в другу світлицю,—
Йа ж там мамки, йа ж там мамки сина колишуть.
— Ой бодай ти, мій синоньку, на світ не зродив,
Що ти свою матіноньку із світа згубив.
Сталася по всім світі тая новина,
Що козацька дитинонька словце мовила.
ОЙ ПОЇХАВ ІВАНЮША НА ПОЛЮВАННЄ. Б
Ой поїхав Іванюша на полюваннє
Та й зоставив Ганнусейку на горюваннє.
Ой приснився Іванюші та й сон дивнейкий,
Що вилетів з-під ручейки сокіл яснейкий.
З-під лівої, з-під білої — раба * зозуля,
Ой десь моя Ганнусейка нездоровая!
Приїжджає Іванюша попід ворота:
— Вийди, вийди, Ганнусейко, сама молода!
Ой не вийшла Ганнусейка, тільки вийшла свість
Та винесла Іванюші невеселу вість:
— Ганнусейка опівночі сина привела,
А вдосвіта Ганнусейка богу дух дала.
Ой увійшов Іванюша в нову світлицю,—
Лежить його Ганнусейка на всю скамницю.
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО НА ПОЛЮВАННЯ. В
У--^1 Р Р~|й? Р "
Ой по_ ї _ .хав 1 _ ва_ сень_
. КО
на по_ льо _ взн_ ня,
4_і р р—й
Гей, МОЦ _ НИИ бо _ же,
і а >1 к . в гг-,--»—
на п(
э_ льо.. ван_ ня.
14 К д Я р Ч
та й по _ ки _ нув Ма_ ри _ <
^ ? (V 11 Ц—
:ей_ ку,
—/ V- *■
як ма_ льо _ ван_ ня.
ҐІ я « —Я
—V ■ ■ у V І —і
Гей, моц _ ний бо_ же, як ма_ льо_ ван_ ня.
ЯК ПОЇХАВ КОРОЛЕВИЧ НА ПОГУЛЯННЯ. Г
Як поїхав королевич на погуляння — гей!
Та прив’язав коня свого до билиночки, (2) **
Сам ліг спати-спочивати край могилочки. (2)
* Ряба.
** Відзначені цифрою 2 рядки вдруге співаються з «гей».
47
Приснився королевичу дивнесенький сон: (2)
З-під правої та рученьки вилетів сокол, (2)
З-під лівої та білої сіра утиця. (2)
— Ой сідлай же, королевичу, вороного коня, (2)
Поїдь, поїдь, королевичу, до бабусеньки!
— Бабусенько, стара нене, розкажи мій сон — гей!
З-під правої та рученьки вилетів сокол,—
З-під лівої та білої сіра утиця — гей!
— Ой я ж тобі, королевичу, сей сон розкажу,—
Як на листу, на папері пером напишу — гей!
Либонь в тебе, королевичу, дома не гаразд,
Жона твоя Марусенька сина родила — гей!
А зродивши мале дитя, сама померла!
Як поїхав королевич додому назад — гей!
Стоять в його ворітечка позачиняні,
А в будиночку віконечка позабивані — гей!
Вийшла к йому її рідня та ще й його свість:
— Прощай, прощай, королевичу, тепер ти не наш —
гей!
Жона твоя Марусенька покинула нас!
ОЙ ПОЇХАВ КОРОЛЕВИЧ НА ПОЛЮВАННЯ. Д
Ой поїхав королевич на полювання,
Покинув він Марусеньку на горювання.
Не виїхав королевич за густенький ліс,—
Ой обняла королевича темненькая ніч.
Да прип’яв коня до явора, сам ліг спочивать.
Ой приснився королевичу дивнесенький сон: (2)
З-під правої та з-під рученьки вилетів сокол, (2)
З-під лівої та з-під білої ясная зоря.
— Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня:
Вже твоєї Марусеньки на світі нема.
Уже ж твоя Марусенька сина зродила,
А вродивши та сповивши,— сама умерла.
Як приїхав королевич під новенький двір,
Ударився кінь копитом об новий поріг.
Не вийшла вже Марусенька — вийшла його свість,
Ой винесла королевичу невеселу вість:
— Здоров, здоров, чужий зятю, тепер вже не наш,
Вже твоєї Марусеньки на світі нема.
Ой вже твоя Марусенька сина зродила,
Понаймала няньки й бабки, сама полягла.
Як увійшов королевич в нову світлицю,—
Лежить його миленька на всю скамницю.
— Очі ж мої каренькії, чом не глянете?
Вуста ж мої солодкії, чом не мовите?
Ручки мої паперовії, чом не робите?
Ніжки ж мої біленькії, чом не ходите?
48
— Очі ж мої каренькії оддивилися,
Вуста ж мої солодкії зговорилися,
Ручки ж мої паперові одробилися.
Ніжки ж мої біленькії одходилися.
ЯК ПОЇХАВ КОРОЛЕВИЧ НА ПОЛЮВАННЯ. Е
і
Повільно
ІІ
т
т
Як по _ ї_ хав
ко_ ро _ ле- вич на по_ лю_ ван. ня,
0-і
та й о _ ста_ вив Ма _ ру_ сень.ку на го _ рю-ван- ня.
ЯК ПРИСНИВСЯ КОЗАКОВІ НЕВІДОМИЙ сон. є
Як приснився козакові невідомий сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол. (2)
А схопився козаченько на білі ніжки,
Сів на коня та й поїхав аж до воріжки.
— Циганочко-воріженько, відгадай цей сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол.
Ой як тільки відгадаєш — грішми заплачу,
А як тільки не вгадаєш — голівку зітну.
Циганочка-ворожечка довго думала,
Таки цьому козакові сон відгадала:
— Твоя жінка Марусина сина родила,
У ці часи опівночі сама померла.
А виїхав козаченько за крутую гору,
Ніде світла не видати, но в його двору.
А приїхав козаченько та й став на ганку,—
Лежить мила-миленькая аж на всю лавку.
Кругом її матіночки над нею сидять,
І на руках маленького синочка держать.
— Мила моя, миленькая, що ти наробила,
Що ти цього синочка та й осиротила?
ОЙ ПОЇХАВ КОЗАК НА ПОЛЮВАННЯ. Ж
і
Рухливо
~Г Г 9 Г— Г Г • 9~
Ой по _ ї_ хав ко_ зак на по. лю _ ван- ня,
4,|:^ І 'Г г 'Г! N ; ;''Н Р
ли _ шив сво _ ю Ма_ ру _ сень _ ку, як ма. лю-ван- ня.
49
Ой поїхав козак на полювання,
Лишив свою Марусеньку, як малювання *.
Пустив він коника на попасання,
А сам припав до землиці на спочивання.
Приснивсь Івасеві та дивненький сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол.
Ой поїхав Івась коня напувать,
А сам пішов до ворожки карти викладать.
— Ворожко-циганко, відгадай ми сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол.
— Скажу я ти правду, всю правду скажу,
Як не буде моя правда — голову зложу.
Твоя Марусенька сина зродила,
Серед ночі, опівночі, життя скінчила.
Ой виїхав Івась на круту гору:
Ніде світла не видати, лиш в його двору.
Ой приїхав Івась під воротечка,
Стукнув, вдарив його коник у копитечка.
Ой заїхав Івась та й на подвір’я:
Лежить його Марусенька білим накрита.
Прийшов Івасенько та й до світлиці:
Лежить його миленькая на престольниці.
— Очі мої чорненькії, чом не глянете?
Уста мої приязненькі, чом не мовите?
Ой вставай, Марусю, вставай, не лежи,
Розплакався син маленький, на руки візьми.
— Ой рада б я стати, рада б я взяти,
Сира земля вкрила груди, не можу встати.
ПІГНАВ КОЗАК КОНЯ ПАСТИ В ЗЕЛЕНУ ТРАВУ. З
Пігнав козак коня пасти в зелену траву,
А сам пішов ночувати в іншу сторону *.
Парні рядки співаються двічі.
Ой приснився козакові чудесенький сон,
Що з правого рукавченька вилетів сокол.
Рано устав козаченько прямо на ніжки,
Пішов, пішов дорогою аж до воріжки:
— Скажи мені, ворожільо, що буде за сон,
Що з правого рукавченька вилетів сокол?
— Тото буде, козаченьку, на твоє життя:
Твоя жінка Марусинка вродила дитя.
Твоя жінка Марусинка вродила дитя,
Од вечора до півночі скончила життя.
Пішов козак, подивився аж на ту гору,
Нігде світла не видати, лиш в його двору.
Пішов козак, подивився аж під ворота,
Його жінка Марусинка білим накрита.
— Устань, устань, Марусинко, устань, не лежи,
Син маленький пробудився, на руки візьми.
— Рада би я пробудиться, рада б його взять,
Руки, ноги приземлились, не можу я встать.
ЦИГАНОЧКО-ВОРОЖЕЧКО,
СКАЖИ ПРО МІЙ СОН, СОН. И
J.-.44
lu|,6
.
-і < , ,
'*•
r f
- Цига^ ноч_ ко-
НЙГІПг
N Р Г Р1J
во_ ро.'жеч.ко, ск<
——ił—й—г
1 ^ м ^ Г.;
1 _ жи про мій сон,
ifP; п-г-н-
=р=
с
ОН,
г п
що
1—U—/—?—--
Е |£ |С у.
з-під лі_ во_ го
-LM-P Г- f=
ру_ ка_веч_ ка
кГ * Р1
ви __ ле_ тів со„ ^
(ОЛ.
— Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон,
Що з-під лівого рукавечка вилетів сокол *.
— То ж не сокіл, то ж не сокіл, то правда твоя, твоя:
Твоя жена Марусина сина вродила.
Твоя жена Марусина сина вродила,
До дванадцять часов ночі жизнь покончила.
— Командире, ти ж мій брате, пусти мня домой, домой,
Щось-то сталось в моїм домі з моєю женой.
* Парні рядки співаються двічі.
5*
— Відпустю тебе, козаче, та ще й не самого,—
Звелю тобі з стайні взяти коня вороного.
їде, їде той Ванюша попід ту гору, гору,
Ніде світла не видати, лиш у мому двору,
їде, їде той Ванюша попід ворота,
Він не знає, що є в нього бідна сирота.
Уїжджає той Ванюша в своє подвір’я,—
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець.
Ой не вийшла Марусина, вийшов мій отець:
— Здрастуй, здрастуй, мій синочок, ти вже й удовець.
Входи’ Ваня, входи’ Ваня у свою світлицю,
Взяв синочка на рученьки та й сам обімлів!
— Ти, синочку, мій синочку, бодай же ти прожив,
прожив,
Нащо ж ти нас, таких молодих, з пари розлучив?
ЯК ПОЇХАВ КОЗАЧЕНЬКО НА ПОЛЮВАННЄ. І
Як поїхав козаченько на полюваннє,
Да й покинув Марусеньку на гореваннє.
— Горюй, горюй, Марусенько, покуль буду жив!
Переїхав козаченько і тихий Дунай.
Як виїхав козаченько в чистеє поле,
Пустив свого він коника на попасаннє,
А сам припав к сирой землі на спочиваннє.
Як приснився козаченьку дивнесенький сон:
З-під правої ручки злинув ясненький сокол,
З-під лівої, з-під білої сивая зозуля.
Як поїхав козаченько до вороженьки:
— Вороженько, голубонько, одгадай мені сон:
З-під правої ручки злинув ясненький сокол,
З-під лівої, з-під білої сизая зозуля.
Вороженька-голубонька сон одгадала,
Молодому козаченьку жалю задала:
— Вже ж твоя Марусенька сина привела,
А за сином Марусенька сама полягла!
Приїжджає козаченько під воротечка,
Стукнув, пукнув його коник у копитечка;
Двойчатії воротечки одчинялися,
Тройчатії оконечки одкривалися.
Як увійде козаченько у нову світлицю,—
Лежить його Марусенька на престольниці!
Удариться козаченько об дубовий стіл:
— Ой чом, ой чом, дубовий стіл, не прибран стоїш?
Чи вже в тебе, дубовий стіл, хазяйки нема?
— Була в мене хазяєчка Маруся твоя!
— Ніжки мої скоренькії, чом не пойдете?
Ручки мої біленькії, чом не робите?
Очки мої ясненькії, чом не глянете?
52
Уста мої сахарнії, чом не мовите?
— Ніжки мої скоренькії находилися,
Ручки мої біленькії наробилися,
Очки мої ясненькії надивилися,
Уста мої сахарнії наговорилися!
ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО ДО ТЕЩЕНЬКИ В ГОСТОНЬКИ. І
Поїхав Івасенько до тещеньки в гостоньки,
Там єму треба ночовати і коника попасати.
Приснився єму сон дивненький,
Що на єго дім пчоли упали,
На подвір’є зоря упала,
З двора зозуля вилетіла.
Встав Івасенько ранесенько,
Умив личко білесенько,
До тещеньки промовляє,
А єму ся серце крає:
— Ах тещенько-голубонько,
Снився мені сон дивнейкий.
Розв’яж мені, що то за сон,
Най я довше не думаю,
Нехай серця не розжаляю.
— Ах синоньку, мій зятоньку,
Скажи же, що то за сон?
— Що на мій дім пчоли упали,
На подвір’є зоря упала,
З двора зозуля вилетіла.
— Ах синоньку, зятоньку,
їдь же скоро додомоньку,
Маєш вдома пригодоньку.
Бо пчолоньки — сльозоньки.
А зоронька — дитинонька,
А зозуленька — Марисенька.
Як приїхав додомоньку,—
Лежить мила, як день, біла,
Мамки дитину колишуть,
А свість єго привітала,
Жалю єму гірш задала.
— Вітай, зятю, вітай, не наш,
Бо вже твоєй жени не маш.
— Устань, устань, Марисенько:
Кравці сукні тобі шиють,
А шевці — черевички.
— То я в сукнях не ходила,
А тепер мені не потреба,
Мені треба бога з неба.
ДА ЯК ПОЇХАВ КОРОЛЕВИЧ НА ПОГУЛЯННЄ. И
Да як поїхав королевич на погуляннє *,
Покинув він Марусеньку на горюваннє.
Прип’яв свого кониченька к шовковій траві,
А сам же ліг спочивати під білим шатром.
Як присниться королевичу страшний дивен сон:
З-під правої рученьки вилетів сокол,
З-під лівої, з-під білої сива зозуля.
Як поїхав королевич до бабусеньки:
— Бабусенько-голубонько, одгадай мій сон:
З-під правої да рученьки вилетів сокол,
З-під лівої, з-під білої сива зозуля.
— Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня,
Уже твоя Марусенька вродила дитя,
Уродивши да мале дитя, сама й умерла.
Да як приїхав королевич до свого двору,
Уже його ворітечка порозчиняні,
Уже його оконечка повинимані,
Уже його тисові столи позастилані,
Да й уже його Марусенька в скамниці лежить,
Своє дитя малюсеньке край себе держить.
Як увійшов королевич в нову світлицю,
Да вдариться королевич об нову скамницю.
Як ударивсь королевич об тисовий стіл:
— Прощай, прощай, Марусенько, тепер я не твій!
ОЙ ПОЇХАВ КОРОЛЕВИЧ НА ПОГУЛЯННЄ. К
Ой поїхав королевич на погуляннє
Та й покинув Марусеньку на горюваннє.
Як виїхав королевич в чисте поле,
Пустив свого вороного коня у трави шовкові,
А сам же ліг королевич на оддиханнє.
Ой приснився королевичу удивительний сон:
З-під правої да рученьки вилинув сокол,
А з-під лівої, з-під білої сизая утиця.
Як проснувся королевич да од кріпкого сна
Та й осідлав королевич вороного коня,
Та й поїхав королевич до бабусеньки.
— Бабусенько-голубонько, відгадай мій сон,
Що з-під правої да рученьки вилинув сокол,
А з-під лівої, з-під білої сизая утиця.
— Ой їдь, ой їдь, королевич, не жалуй коня,
Твоя жена Марусенька сина зродила,
Понаймала мамки-няньки — сама полягла!
♦ Друга частина кожного рядка (після цезури) співається двічі.
54
Як поїхав королевич до тещі у двір,
То вдарився кінь вороний об новий поріг.
Ой вийшла к королевичу найстаршая свість:
— Здоров, здоров, чужий зятю, тепер ти не наш,
Бо вже твоей Марусеньки живої нема.
Як увійшов королевич та у світлицю,—
Лежить його Марусенька на всю скамницю.
Він віри не йме: «Серденько моє! Вставай, не лежи!»
Та вже його Марусеньку у труну кладуть,—
Він віри не йме: «Серденько моє! Вставай, не лежи!»
Да вже ж його Марусеньку із хати несуть,—
Він віри не йме: «Серденько моє! Вставай, не лежи!»
Дав вже ж його Марусеньку до гробу несуть,—
Він віри не йме: «Серденько моє! Вставай, не лежи!»
Да вже ж його Марусеньку в яму впускають,—
Він віри поняв, головку обняв, гірко заплакав:
— Марусенько, моє серденько, тепер я пропав!
ЯК ПОЇХАВ ВАСЮНЕНЬКО НА ПОЛЮВАННЯ. Л
Як поїхав Васюненько на полювання,
Пустив свого ворон-коня на попасання.
Ой приснився Йвасенькові вельми дивний сон,
Ніби ’д ньому прилітає сивенький сокол.
— Вертай, вертай, Васюненьку, швидко додому,
Бо велике нещастінько й у твоїм дому.
Ой приїхав Васюненько до свого двору,
Стукнув, пукнув шабелькою йа в нову браму.
Ой не вийшла миленька, іно вийшла свість:
— Витай, витай, Васюненьку, вже ти дома гість.
Витай, витай, милий швагре, уже ти не наш,
Бо вже твої миленької на світі не маш!
Ой приходить Васюненько в нову світлицю,—
Лежить його миленькая на всю столицю.
Ой вдарився Васюненько по полах руков:
— Ой що, мила, за причина, що-м ти ту найшов?
Ручки мої роботящі, чом не робите?
Ніжки мої походящі, чом не ходите?
Уста мої говіркії,— не говорите?
Очка мої чорненькії,— не моргаєте?
Ой пішов же Васюненько музик наймати,
Щоби прийшов йа миленькій до гробу грати...
— Не женися, Васюненьку, завдаш си тугу,
Втруїла мя твоя мати, втруїть і другу.
55
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО НА ВОЮВАННЯ. М
Ой поїхав Івасенько на воювання,
Ой зіставив Марисеньку, як малювання.
Казав він їй постелити суху перину,
А вони їй постелили суху тернину.
Казав він ї напувати солодким медом,
А вони ї напували гірким полином.
Казав він ї годувати пшеничним хлібом,
А вони ї годували вівсяним хлібом.
Ой приїхав Івасенько із воювання:
— Вийди, вийди, Марисеньку, як малювання.
Ой не вийшла Марисенька, тілько єї свість:
— Уже твоя Марисенька сиру землю їсть.
— Ой їдь, коню вороненький, ой їдь, коню, в тріп,
Ой їдь, коню вороненький, на Марисі гріб.
— Постав, постав, Івасеньку, коня у ногах,
А сам клякни, Івасеньку, єї в головах.
— Промов, промов, Марисеньку, хоч словенько-дві,
Чи сі маю женитоньки, чи чекати мі?
— Ой я тебе, Івасенько, раджу — не раджу,
Женитисі не бороню, чекать не кажу.
Возьми, возьми Івасеньку, жменю пісочку,
Посій єго, Івасеньку, та й по садочку.
Як же отой жовтий пісок буде сходити,
Тогди ти сі, Івасеньку, будеш женити.
ОЙ ПОЇХАВ ІВАНЮША НА ПОЛЬОВАННЯ. Н
Ой поїхав Іванюша на польовання,
А покинув Ганусеньку на горювання.
— Горуй, горуй, Ганусенько, не жалуй ручок,
Я до тебе повернуся хоць за піврочок.
А приснився Іванюші чудний-дивний сон,
Що вилетів з правой ручки сивенький сокол.
— Ой піду я до ворожки, ворожка знає,
Вона мені, молодому, сон одгадає.
Ой ворожко-вороженько, вгадай мені сон,
Що вилетів з правой руки сивенький сокол?
— Твоя мила, як день, біла, слабая лежить,
А правою рученькою серденько держить.
А лівою рученькою й обтирається,
З України Іванюші сподівається.
Ой приїхав Іванюша та й під ворота,—
Не виходить Ганусенька, кращая злота.
Ой не вийшла Ганусенька, но її слуга:
— А вже твоя Ганусенька давно й умерла.
Ой увійшов Іванюша та й у світлицю,—
Лежить мила, як день, біла, на всю лавицю.
56
— Ніжки мої походнії, чом не ходите?
Ручки мої біленькії, чом не робите? (2)
Уста мої смажненькії, й не говорите? (2)
Очі мої чорненькії, чом не глянете? (2)
Дітки мої дрібненькії, чом не плачете?
— Ой плакали, татуненьку, та й не їден день,
А вже свеї мамуненьки повік не зведем.
ОЙ ВИЇХАВ КОЗАЧЕНЬКО НА УКРАЇНУ. О
Ой виїхав козаченько на Україну,
Пустив коня попасати в зелену траву, (2)
А сам пішов спочивати в сиру могилу.
Спит годину, спит другую, приснився йму сон,
Що з лівого рукавчика вилетів сокол.
Молод козак пробудився, молод козак встав,
Сів на коня вороного, до ворожки гнав.
— Ой ворожко-відгадайко, відгадай той сон,
Що з лівого рукавчика вилетів сокол.
А ворожка-відгадайка тоє сказала:
— Твоя жінка Ганусенька сина зродила, (2)
А уночі опівночі життя скінчила.
— Ой ворожко-відгадайко, скажи мні правду,
А як правда не сповниться — голову зітну!
Ой виїхав козаченько на круту гору,
Нігде світла не видати, но в єго дому.
Ой приїхав козаченько, ввійшов до хати,
Лежит жінка Ганусенька посеред хати.
— Устань, жінко Ганусенько, устань, не лежи,
Плаче син твій малесенький, на руки возьми!
А в неділю дуже рано всі дзвони гудуть,
Уже мою Ганусеньку до гробу везуть.
ДЕСЬ ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ
В ПОЛЬЩУ НА ВІЙНУ. П
Десь поїхав мій миленький в Польщу на війну
Да й покинув Марусину вдома самую.
Як заїхав вій в казарму, сниться йому сон,
Що з правого рукавонька вилетів сокол, (2)
А з лівого рукавонька полилася кров.
— Ой циганко-молдаванко, розгадай цей сон,
Що з правого рукавонька вилетів сокол, (2)
А з лівого рукавонька полилася кров.
— То не сон був, то не сон був,— то правда була,
Твоя жінка Марусина сина вродила.
У дванадцять часов ночі сина вродила,
А в чотири часа ночі жизнь покончила.
Як пішов він додомоньку, усі люди сплять,
А у його Марусини свічечки горять.
Як заходить він у хату, всі рідні стоять,
А в головах Марусини свічечки горять.
— Встань, Марусю, встань, Марусю, годі тобі спать,
Твоє дитя у колисці — встань погодувать.
Ой Марусю ж ти, Марусю, що ж ти зробила:
Тяжко-важко жить на світі,— вік вкоротила.
ЯК ПОЇХАВ КОЗАЧЕНЬКО З ДОМУ НА ВІЙНУ. Р
Як поїхав козаченько з дома на війну
Та й покинув дома жінку, як мальовану *.
Як виїхав козачейко на круту гору,
Пустив коня на долинку в шовкову траву.
Пустив коня на долинку в шовкову траву,
Сам ліг спочивати в вишневім саду.
Спить годину, спить другую, сниться йому сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол.
Як спустився козачейко та й із горушки,
Долом, долом, долиною — та й до ворожки:
— Ти, ворожко-знахарочко, вгадай мені сон,
Що з правого рукавчика вилетів сокол.
— Як я тобі, козачейко, правди не скажу,
Ой то зітнеш, козачейко, головку мою.
Перша нічка, козачейко,— перша причина:
Твоя жінка, як калина, життє кончила.
Як ускочив козачейко на свого коня,
Долом, долом, долиною — до свого села.
Під’їжджає козачейко у своє село,
Нігде світла не видати, тільки-но в його.
Як уходить козачейко з сіней до хати,
А синочок, як цвіточок, плаче: «Встань, мати!»
Як бухнувся козачейко у стіл головой:
— Тепер же я, мій синойку, загину з тобой!
Чоловік повертається з поля
і застає свою дружину мертвою
ОЙ У ПОЛІ РАТАЙ ОРЕ
Ой у полі ратай оре,
Да й орючи, поглядає,
Що всі жінки обід несуть,
А моєї немає.
А моєї не видати,
Не несе мені обідати.
Покину я воли в ярмі,
Ой йа соху в сирій землі,
А сам піду обідати,
Миленькую одвідати.
Як зійшов на подвір’я,—
Щось подвір’я невеселе;
* Парні рядки співаються двічі.
Увійшов я в сінечки,
А сінечки не метені.
Увійшов я у світлицю,
А світлиця не топлена,
Діжка хліба не мішана.
Стоять ложки під лавкою
Та заросли муравкою.
А горщики під припічком
Да й заросли рокитничком.
Ой піду я до комори,—
Лежить мила да й нежива,
Лежить мила да й нежива,
Породила ж вона сина,
Породивши ще сповила,
А сповивши, сама вмерла.
— Ой боже мій милостивий
Візьми мої воли в ярмі,
Ой а соху в сирій землі,
Верни мою милу ко мні.
— Уже твоя миленькая,
Да й за трьома замочками:
За одним замочком —
За зеленим морожечком;
А за другим замочком —
Та й за жовтим пісочком;
А за третім замочком —
За дубовим гвіздочком.
Порожня труна вимагає небіжчика;
жінка жаліє рідних та чоловіка і помирає сама
(«Труна промовляє»)
ОЙ КОЛИ Б Я ЗНАЛА, А ЩО ТЕПЕР БУДЕ. А
Ой коли б я знала, а що тепер буде,—
Пила б та гуляла, пішла поміж люде.
То я б заказала явора зрубати,
Явора зрубати, труну змалювати.
Явора зрубали, труну збудували,
Труну збудували ще й намалювали.
Стоїть же та труна двадцять год чотири,
Двадцять год чотири — та й заговорила:
— Або що вкладіте, або розберіте,
Або тіло дайте, або порубайте!
Поклала б матусю, так не обійдуся,
Поклала б я батька, не буде порядка.
Поклала б я брата, в брата нова хата,
В брата нова хата — велика утрата.
Поклала б я сестру, сестра молодая...
Сестра молодая, пожити радая...
Поклала б милого, так горе й без його...
Лягла б же я сама — дитина малая.
— Лягай, мила, сама, якось воно буде:
Малую дитину вигодують люде,
Я сам оженюся, друга мила буде.
КОЛИ Б ЖЕ Я ЗНАЛА, ЯК БУДУ ВМИРАТИ. Б
Коли б же я знала, як буду вмирати,
То б я ізвеліла явора зрубати, (2)
Та наняла б майстрів труну збудувати.
Ой стояла труна та й заговорила:
— Або що вложіте, або одвезіте!
— Труно ж моя, труно, труно дорогая!
Кого ж бо я положу, що сама молодая?
Положила б свекра, свекор не вмирає;
Положила б свекруху, земля не приймає.
Труно ж моя, труно, труно дорогая!
Положила б я отця, та й не приходиться;
Положила б я неньку, тяжко на серденьку.
Труно ж моя, труно, труно дорогая!
Положила б я брата, буде глуха хата.
Труно ж моя, труно, постій же ти дурно,
Бо я, молоденька, гуляти раденька!
Положила б я сестру, в сестри дрібні діти;
В сестри дрібні діти — нікому глядіти.
Положила б милого — горенько й без него!
— Та лягай, мила, сама, якось воно буде;
Та малую дитину вигодують люде!
Будуть годувати, тебе споминати:
«Та десь того дитяти та померла мати!»
І
ЩОБ Я БУЛА ЗНАЛА, ЩО Я СКОРО УМРУ. В
Широко
тт
ЇМ г 1‘ Гг гл
л а
С
У ^
ка_ за. ла 6 ми _
ло_ м
У
6С—г
збу_ д
у _ ва _ ти
ТРУ- ну
ОЙ ЯКБИ Я ЗНАЛА, ЩО Я БУДУ ЖИТИ. Г
Ой якби я знала, що я буду жити,
То я приказала б явора садити.
Напилася пива, наробила дива,
Ой що ж мені буде? Піду межи люди.
Радять мені люди явора зрубати,
Явора зрубати, труно збудувати.
60
Ой якби я знала, що буду вмирати,
То я приказала б явора зрубати.
Ой піду я у сад явора рубати,
Дерево рубати, труно будувати.
Збудувала труно у чотири боки,
Лежало та труно двадцять штири роки.
Збудували труно штири майстрі дурно,
Лежало та труно двадцять п’ять літ дурно.
Лежало та труно та й почало гнити,
Та й почало гнити, стало говорити:
— Або порубайте, або тіло дайте,
Або порубіте, або що кладіте.
По садочку ходю, думочку думаю:
Кого ж бо я в труні поховати маю?
Ой боже мій, боже, що мені робити?
Кого ж у те труно мені положити?
Положила б батька — не буде порядка.
Положу я отця — буде гріх до кінця.
Поховала б тата, та велика втрата.
Поховала б неньку — жаль буде серденьку.
Положу я брата, коли чужа хата,
Не на брата хата, мала, вузьковата.
В брата чужа хата, велика розтрата,
А брат не нажився, тільки набідився.
Поховала б сестру — в сестри дрібні діти,
В сестри дрібні діти, нікому глядіти.
Положу милого — не знайду такого,
Не знайду такого до серденька свого.
Ой боже мій, боже, треба помирати,
Либонь, у те труно тра самій лягати.
Либонь, у те труно тра самій лягати,
А хто ж мої діти буде годувати?
Ой ляжу я сама, сама молоденька,
Сама молоденька, дитина маленька.
61
і
і =80
Один
— Лягай, мила, сама, якось воно буде,
Наші дрібні діти догодують люди;
Будуть годувати, будуть дивувати,
Що воно, маленьке, та не має неньки.
— Вбереш мене, милий, в вишиту сорочку,
Поховаєш мене в вишневім садочку.
У суботу рано усі дзвони дзвонять,
Вже мою миленьку в садочку хоронять.
А в неділю рано, ще й сонце не сходить,
Батько сиротину по садочку водить.
Батько сиротину по садочку водить,
Білі ручки ломить, крізь сльози говорить:
— Устань, устань, мила, зацвіла калина,
За тобою плаче маленька дитина.
Устань, устань, мила, мила чорнобрива,
Бо плаче дитина, воно — сиротина.
— Нехай воно плаче, воно переплаче,
А рідної неньки повік не побачить.
Ой не ходи, милий, не труси землею,
Бо й сам добре знаєш, як тяжко під нею.
Не дав мені, милий, на тім світі жити,
Дай же мені, милий, в могилі спочити.
ОЙ КОЛИ Б Я ЗНАЛА, А ЩО МЕНІ БУДЕ. Д
Всі
Що
Ой ко _ ли б я зна_ ла,
а що ме _ ні бу _ де,
і
—*—Т
хо _ ди _ л'а б між лю_ де.
Вар.
пи _ ла б та ’ гу_ляла,
І і І' $і
і і- -1/ ^ і г Л і Р і'тО
Пи_ ла б та гу_ля_ ла,
ди _ ла б між лю_ де.
62
Ой коли б я знала, а що мені буде,
Пила б та гуляла, ходила б між люде *.
Ой коли б я знала, що буду вмирати,
То б я заказала явора рубати.
Явор зрубати, труну збудувати,
Труну збудувати на чотири боки.
Труну збудувати на чотири боки,
Щоб вона стояла двадцять штири роки.
Стояла, cтoялaJ стала труна гнити,
Стала труна гнити, стала говорити:
— Або порубайте, або тіло дайте,
Або що вложіте, або іспаліте.
— Поклала б я неньку, жаль буде серденьку,
Поклала б я отця, жаль буде без кінця.
Поклала б милого, не буде такого.
Ах, лягла б я сама — дитина малая.
— Лягай, лягай, мила, якось воно буде,
Вже нашу дитину погодують люде.
Вже нашу дитину погодують люде,
Вже нашій дитині розкоші не буде.
Милий зажурився, пішов поголився:
— Коли б тіло з хати, то я б оженився.
Піп тіло ховає, він коня сідлає,
Дрібні діти плачуть, на піч виганяє.
КАЗАЛА МИ МАТИ ЯВОРА ЗРУБАТИ. Е
Казала ми мати явора зрубати,
Явора зрубати, труну збудувати.
Стояла та труна двадцять сім літ дурно,
Зачала та труна сама говорити.
Зачала та труна сама говорити:
— Кладіть кого в мене, най йду в землю гнити.
Клали бис-мо тата,— буде сумна хата,
Клали бис-мо маму,— буде в хаті яма.
Клали бис-мо маму,— буде в хаті яма,
Лягла би сама,— є дитина мала.
— Лягай, мила, лягай, якось тото буде:
Молоду сирітку вигодують люди.
Лягай, мила, лягай, я би не журився:
Тебе б поховали,— я би оженився.
А в неділю рано, ще сонце не сходить,
А вже мій миленький по садочку ходить:
— Ой вставай, миленька, встань, чорнобривенька,
Бо ся розплакала дитина маленька.
— Як ся розплакала, вирви з рожі квітку,
Парні рядки співаються двічі.
Забав, заколиши маленьку сирітку.
А в неділю рано, ще сонце не сходить,
А вже мій миленький до мене приходить:
— Ой вставай, миленька, встань, чорнобривенька,
Бо ся посходила родина близенька.
—- Як ся посходила, най си посідає;
Маєш другу милу, най їх привітає.
КОБ БУЛА Я ЗНАЛА, ЩО БУДУ ВМИРАТИ. Є
^^—1 ' к.
1 І'Г-
і
Кої
і*», ь
—#
б бу
_ ла я зна_ ла,
[—і
4
Щ
*
о б
■ 4
У- ДУ вми. р
)—і к—
■І І
а _ ти,
«
1 j - «н
• ? 1
я би си ска_ за_ ла тру_ ну зма_ лю_ ва_ /ги.
Коб була я знала, що буду вмирати,
Я би си сказала труну змалювати *.
Труну змалювала, три роки стояла,
А в три роки труна стала говорити.
А в три роки труна стала говорити:
— Кладіть когось в мене, бо я хочу гнити.
— Клала би я тата, та велика втрата,
Клала би я матку, не буде порядку.
Клала бим милого, жаль мені без нього,
Лягала бим сама, та дитина мала.
— Лягай, лягай, мила, якось тото буде,
Твою дитиночку вигодують люди.
У неділю рано, ще сонце не сходить,
А мій милесейкий по садочку ходить.
Ходить же він, ходить, білі ручки ломить:
— Устань, устань, мила, устань, чорнобрива,
Бо ся розплакала малейка дитина.
— Як ся розплакала, нарви ї цвіточку,
Забав же, загур же малу дитиночку.
В понеділок рано, ще сонце не сходить,
А мій милесейкий по садочку ходить.
Ходить же він, ходить, білі ручки ломить:
— Устань, устань, мила, устань, чорнобрива,
Бо ся розплакала малейка дитина.
— Як ся розплакала, то найми ї мамку,
Не за довгий часок возьму д’собі в ямку.
У вівторок рано, ще сонце не сходить,
А мій милесейкий по садочку ходить.
Ходить же він, ходить, білі ручки ломить:
* Парні рядки співаються двічі.
64
— Устань, устань, мила, устаньг чорнобрива,
Бо ся поз’їздила вся твоя родина.
— Як ся поз’їздила, най си посідає,
Маєш стару матір, то най ї приймає.
Ой як будеш, милий, дівку віддавати,
Вийди на могилу барвінку нарвати.
Ой як будеш, милий, та сина женити,
Вийди на могилу васильки ломити.
Ой як будеш, милий, та сам ся женити,
Вийди на могилу калину ломити.
ОЙ КОЛИ Б Я ЗНАЛА, ОЙ ЯК МЕНІ БУДЕ. Ж
Ой коли б я знала, ой як мені буде,
Пила б та гуляла та йшла поміж люде.
Казала б милому столяра найняти,
Труну збудувати ще й помалювати.
Стояла та труна двадцять штири роки,
А на двадцять п’ятім стала труна гнити.
Стала труна гнити й стала говорити:
— Або розрубайте, або тіло дайте!
Уклала б я матір,— матір шкода буде,
Уклала б я батька,— порядку не буде.
Уклала б сестрицю,— сестриця — родина,
Сестриця — родина,— минеться гостина.
Уклала б я брата,— в брата нова хата,
В брата нова хата, велика утрата.
Уклала б милого, та й горе без нього,
Лягла би я сама,— так дитина мала.
— Лягай, мила, сама,— якось воно буде,
А нашу дитину вигодують люди.
Лягла мила сама, оченьки склепились,
Оченьки склепились, рученьки зложились, (2)
Рученьки зложились, труна зачинилась, (2)
Труна зачинилась, мила спохватилась.
А її миленький по садочку ходить
І другую милу за рученьку водить, (2)
До першої милої стихенька говорить:
— Устань, устань, мила, устань, чорнобрива,
За тобою, мила, вся худоба гине!
— Нехай гине, хай гине, нехай виздихає,
Хай побачать люди, що друга не дбає.
— Устань, устань, мила, устань, чорнобрива,
За тобою, мила, плаче все дитина.
— Нехай, нехай плаче, то ще й перестане,
Бо її матінка довіку не встане.
Хай плаче, хай плаче, нехай перебуде,—
Вже її матінки довіку не буде.
З 8—27
65
Овдовілий чоловік просить небіжку-дружину
встати або взяти його чи дітей до себе;
вона ж велить піклуватися дітьми (женитися).
Версія: Чоловік захищає першу милу — небіжку —
перед своєю другою жінкою
ОЙ УМРУ Ж БО Я, УМРУ,
МІЙ МИЛЕСЕНЬКИЙ, УМРУ. А
ми _ лий, а кед_ ро_ ву _ ю тру_ ну.
— Ой умру ж бо я, умру, мій милесенький, умру,
Зроби ж мені, милий, а кедровую труну.
— Ніде, мила, кедрини набрати,
Будеш, мила, і в дубовій лежати.
— Продай, милий, коня вороного
Та накупи полотна лляного.
Виший, милий, лляную сорочку,
Сховай мене в вишневім садочку.
Висип, милий, високу могилу
Та й посади червону калину.
Ой там буде зозуля кувати,
Мені буде весело лежати.
А в неділю, ще й сонце не сходить,
А вже милий по садочку ходить,
Другу милу за рученьку водить,
Свою милу хорошенько просить:
— А встань, мила, моя господине,
За тобою вся худоба гине.
— Нехай гине, нехай пропадає,
Побач, милий, як друга надбає.
А в неділю, ще й сонце не сходить,
А вже милий по садочку ходить,
Мале дитя на рученьках носить,
Свою милу хорошенько просить:
— А встань, мила, моя, не чужая,
Розплакалась дитина малая.
— Нехай плаче, воно й перестане,
Бо вже мати довіку не встане.
66
УМРУ Ж БО Я, МИЛИЙ, ТА УМРУ Ж БО Я, УМРУ. Б
Не поспішаючи ^
±*2
&
Ум_ру ж бо Я, ми. лий,
та ум _ ру ж бо я,
— Умру ж бо я, милий, та умру ж бо я, умру,
Та зроби ж ми, милий, та кедровее трумно *.
— Не мож, буде, мила, та кедрини дістати,
Такой будеш, мила, у яловій лежати.
— Поховай мі, милий, йа у вишневім садочку,
Посади ми, милий, конець голов ягодочку.
Йа сам будеш, милий, по садочку ходити,
Будеш розлучницю за рученьку водити.
Будеш розлучницю за рученьку водити,
Мене, молоденьку, будеш в гробу будити.
— Ой устань же, мила, та устань подивисі,
Уже твоя худібка по світочку розійшлась
— Ой най она іде, та чей она зійдетьсі,
А вже ж она своїй газдині не приждетьсі.
— Ой устань, же, мила, та встань, подивисі,
Уже твої діточки по службоньці розійшлисі.
— Ой най они ідуть, та чей они зійдутьсі,
Йа уже ж они своїй матінки не приждутьсі.
— Ой устань же, мила, та устань, милесенька,
Плаче за тобою та дитина малесенька.
— Ой най она плаче, чей она перестане,
Йа хто уже раз умре, той вже з гробу не встане.
— Ой устань же, мила, та устань, чорнобрива,
Уже твоя ягідка та в головах зацвіла.
— Ой най она цвіте та най вна процвітає,
Йа хто уже раз умре, та най у гробі спочиває.
* Парні рядки співаються двічі.
З*
67
УБЕРИ МІ, МИЛИИ, ВИШИТУ СОРОЧКУ, в
і =108-112 Не поспішаючи
ІІ р Г РІГ р їм 1*1 ^'.т
' ' У_ бе_ ри мі, ми, лий, ви_ ши_ ту со_ роч-» ку,
— Убери мі, милий, вишиту сорочку,
Поховай мі, милий, в вишневім садочку *.
Висипи на мені високу могилу,
Посади на мені червону калину.
Як ся будеш, милий, з іншою женити,
Прийдеш на могилу калину ломити.
Йа в неділю рано, ще сонце не сходить,
А милий з милою по садочку ходить.
Питаєсі мила: «Що то за могила,
Що я си до неї білу ніжку збила?»
— Не питайсі, мила, що то за могила,
Бо то тутка лежить моя перша мила.
Ой устань же, мила, устань же, миленька,
Бо ся розплакала дитина маленька.
— Як ся розплакала, дай червону квітку,
Забав же, забав же маленьку сирітку.
ОЙ УМРУ Я, МІЙ МИЛЕНЬКИЙ, УМРУ, г
— Ой умру я, мій миленький, умру,
Зроби мені з клен-дерева труну!
— Ой де ж, мила, клен-дерева взяти?
Будеш, мила, в дубовій лежати!
— Ой надінь, милий, лляную сорочку,
Сховай мене в вишневім садочку;
Насип, милий, високу могилу,
* Кожний парний рядок повторюється двічі.
Та й посади червону калину;
На калині будуть зозулі кувати,
Вони мені будуть правдоньку казати.
Мій миленький по садочку ходить,
Одно дитя за рученьку водить,
А другеє на рученьках носить:
— Розхиліться, калинові віти,
Прийми, мила, хоть малії діти!
— Ой не хочу я дітей приймати,
Будеш, милий, і сам годувати!
— Ой чи велиш, мила, женитися,
А чи велиш, мила, журитися?
— Ой не велю я, милий, журитися,
А велю ж я, милий, женитися;
Та не велю удівоньки брати,
Бо не буде дітей годувати!
Обізветься вдова по тім боці моря:
— Бери ж мене, козаченьку,
Та я буду калину ламати,
Буду твоїх дітей годувати!
Обізветься мила, мила й чорноброва:
— Бодай же ти, вдово, й не діждала,
Щоб ти сюю калину ламала,
Щоб ти моїх дітей годувала!
Продай, милий, з скрині тканку,
Та наймеш мамку й няньку:
Бо ті ж будуть дітей годувати,
Тебе ж, милий, будуть зодягати.
ЯК ПРИЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ з поля, д
Як приїхав мій миленький з поля
Та й заплакав крий коника стоя:
— Десь ти, мила, лежала недужа,
Що не вийшла до свойого мужа.
— Ой умру я, мій миленький, умру,
Зроби мені тисовую труну, (2)
Сховай мене в зеленому саду;
Висип мені високу могилу,
Сади на їй червону калину.
Що калина буде процвітати,
Мені буде легенько лежати.
Ой у саду дрібний дощик імжить,
Милесенький до милої біжить:
— Ой розступись, та сирая земле,
Прийми мене, милая, до себе!
— Ой рада б я до себе прийняти,
Дак хто буде діток годувати?
— Ой є в мене старенькая мати,
69
Вона буде діток годувати.
— Ой хоть буде вона годувати,
Да все ж не так, як рідная мати.
Милесенький по садочку ходить,
Малих діток за рученьки водить:
— Ой розступись, та сирая земле,
Прийми мене, милая, до себе.
— Ой рада б я до себе прийняти,
Дак хто буде діток годувати?
Продай, милий, рябую корову,
Годуй діток, чини мою волю.
Продай, милий, червону запаску,
Годуй діток, чини мою ласку.
ОЙ УМРУ Я, МІЙ МИЛЕНЬКИЙ, УМРУ. Е
Ой умру я, мій миленький, умру,
Зроби мені кедровую труну.
Зложи на мене лляну сорочку,
Положи мене в вишневім садочку.
Висип мені високу могилу
І посади червону калину.
Ой хто буде калину ламати,
То той буде мене споминати.
Будеш, милий, по саду ходити
І малую дитинку носити,
А другую за руку водити,
Будеш, милий, милую будити:
— Ой уставай, миленькая моя,
Розплакалась дитинонька твоя.
— Нехай плаче, вона перестане,
Уже її матінка не встане.
Нехай плаче, вона перебуде,
Уже в її матінки не буде.
— Розступися ти, сирая земле,
Прийми мене, милая, до себе.
— Ой як мені да тебе прийняти,
Що нікому дітей годувати.
— Ой є у нас [та] старая мати —
Вона буде дітей доглядати.
— Розступися, хрещатий барвінку,
Оступися, чортів недовірку.
ОЙ ТАМ ЗА ГАЄМ, ГАЄМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ. Є
Ой там за гаєм, гаєм зелененьким,
Ой там ходила милая з миленьким *.
Ой там ходила, стиха говорила:
Парні рядки співаються двічі.
— Ой ти, мій милий, ти мій вірний друже,
Ой болить мені головина дуже.
Болить головина, подобно ж я умру,
Гей, зроби ж мені, милий, з бучиноньки трумну.
— Ой де ж тобі, моя мила, бучини узяти,
Будеш же ти, моя мила, в сосновій лежати.
— Ой продай, милий, корову рябую,
Ой набери мені сорочку тонкую.
Ой дай пошити хороше сорочку
І поховай мене, милий, в вишневім садочку.
І насип мені високу могилу,
І посади в головоньках червону калину.
Ой як ти будеш з другою шлюб брати,
Ой то прийдеш на могилу калину ламати.
Ой у неділю, ще й сонце не сходить,
А вже милий другу милу за рученьку водить.
Спіткнулася мила на тую могилу
Та й собі забила свою ніжку білу.
— Ой ти, мій милий, що ж то за могила,
Ой що я на неї свою ніжку збила?
— Ой моя мила, то ж тая могила,
Що тут лежить похована моя перша мила.
— Ой тра ж було суці сорочки не дати,
Ой тра ж було її в саду не ховати.
Було її дати яку деренину,
Було ж її вивезти у луг під калину!
— Ой ще ж ти, мила, того не діждала,
Ой щоб моя перша мила у лузі лежала!
Ой в неділю рано, ще й сонце не сходить,
А вже милий на могилу до милої ходить.
— Ой устань, мила, пораднице моя,
Ой пропадає худобина твоя!
— Ой нехай вона тобі пропадає,
Єсть інша мила — нехай доглядає.
— Ой устань, мила, принесу ті меду!
— Ой одчепися, голівки не зведу!
— Ой устань, мила, принесу горілки!
— Ой сховай собі для другої жінки!
— Ой устань, мила, пораднице моя!
Гей, плаче, плаче дитинонька твоя!
— Ой нехай плаче, може, перестане,
Ой вже ж єго матуся до нього не встане!
Ой продай, милий, сукню і катанку,
Ой найми, найми до дитини мамку.
Ой дай тій мамці корову рябую,
Ой нехай глядить дитину малую.
Ой дай корову ще й рябе телятко,
Ой нехай глядить моє сиротятко!
71
СЛАБА Я, СЛАБА Я, ЛИБОНЬ ЖЕ Я УМРУ. Ж
І
I-
72
ЯПМІ
Сла_ ба я, сла_ ба я, ли_ бонь же я ум-
РУ>
збу_ дуй ме_ ні, ми
лий, з кед_ ри _ НОНЬ _ КИ Тру_ ну.,
— Слаба я, слаба я, либонь же я умру,
Збудуй мені, милий, з кедриноньки труну.
— Ой нема де, мила, кедрини узяти,
Ой будеш ти, будеш в дубовій лежати.
— Ой запряжи, милий, коня вороного
Та й поїдь набери полотна лляного.
Скажи мені вшити додільну сорочку,
Поховаєш мене в вишневім садочку.
Висипеш на мені високу могилу,
Посадиш в головах червону калину.
Будеш ся, мій милий, другий раз женити,
То прийдеш до мене калини ломити.
Будуть на калині пташки щебетати,
Буде мені, милий, весело лежати.
Буде на калині зозуля кувати,
Буде мені, милий, всю правду казати.
— Ой що ж то, милий, в саду за могила,
Що там посадили червону калину?
— Ой тота, мила, висока могила
І там похована першая дружина.
— Було її, милий, в саду не ховати,
Бо вона нам буде мешкання псувати.
Було її завити в чорну кармазину,
Було її вивезти у степ на могилу.
— Бодай же ти, мила, того не діждала,
Щоб перша дружина у степу лежала.
КУПИ МЕНІ, МИЛИЙ, ВИШИТУ СОРОЧКУ, з
Купи мені, милий, вишиту сорочку,
Поховай мня, милий, в вишневім садочку;
Висип на мені високу могилу,
Посади в головах червону калину.
Як будеш, миленький, другу милу мати,
Та прийдеш до мене калину ламати.
А в неділю рано, ще сонце не сходить,
Милий другу милу по садочку водить.
72
— Ой що це, миленький, що то за могила,
Що я вже до неї другу ніжку збила?
— Ой це та, миленька, це тая могила
Ой де похована моя перша мила.
— Було її, милий, в яру поховати,
Як я мала нею ніженьки збивати.
— Ой буду я знати, буду пам’ятати,
Де я маю другу милу поховати.
Ой устань, миленька, пораднице моя,
Бо й посходилася вся худоба з поля.
— Як посходилася, нехай полягає,
Маєш другу милу, нехай повпинає.
— Ой устань, миленька, пораднице моя,
Бо й посходилася вся родина твоя.
— Як посходилася, нехай посідає,
Маєш другу милу, нехай привітає.
— Ой устань, миленька, голубко сивенька,
Бо й розплакалася сирітка маленька.
— Як розплакалася, вона перестане,
Бо моя голівка вже звідси не встане.
ВТРАТА
ДОБРОГО ЧОЛОВІКА
Жінка ненароком заклинає чоловіка в явора
ЖОНА МУЖА ВИРЯДЖАЛА
Жона мужа виряджала,
Виряджавши, проклинала:
— Бодай їхав — не доїхав,
Щоб кінь йому горою став,
А шабелька дорогою,
А шапочка купиною,
Сині сукні чистим полем,
А сам молод — явороньком.
Пішла мила в поле жати,
Стали хмарки набігати
Да й став дощик накрапати.
Пішла мила під явора:
— Явороньку зелененький,
Прикрий діти-сиротеньки.
— Ох і я ж не яворонько,
Я ж тим дітям да батенько:
Знаєш, мила, що казала,
Як мене ти виряджала,
Виряджавши, проклинала:
«Бодай їхав — не доїхав,
Щоб кінь йому горою став,
А шабелька дорогою,
А шапочка купиною,
Сині сукні чистим полем,
А сам молод — явороньком».
Милий помирає, не діждавшись дружини
з зіллям, залишає її вдовою з сиротами
ЛЕЖИТЬ МИЛИЙ НА ПОЛУ. А
Лежить милий на полу,
Плаче мила по йому,
Плаче, мила, серденько,
по йому *.
Лежить милий на печі,
Плаче мила уночі.
Лежить милий на лавці,
Плаче мила уранці.
— Не плач, мила, не ридай,
Карих очей не теряй!
Карих очей не теряй,
Кажуть люди: зілля дбай.
Пішла мила зілля дбать,
Пішла по лісах шукать.
Ще до гаю не дійшла,
А за нею три посла:
* Парні рядки повторюються з словом-звертанням «серденько».
74
— Годі зілля копати, Налинули голуби
Йди милого ховати. Із чужої сторони,
Вона сеє зачула, Сіли-пали голуби
Рученьками сплеснула, У вдівоньки у дворі.
Рученьками сплеснула, — Не гудіте, голуби,
В Дунай зілля бурхнула. Не клопочіть голови,
— Пливи, зілля, водою, Бо я сама загуду,
Зостаюся вдовою; В сьому селі не буду.
Пливи, зілля, купками, Із маленькими дітками,
Зостаюся з дітками! Як маків цвіт, квітками.
А ТАМ ДОЛОВ ПРИ МЛИНІ, ПРИ МЛИНІ. Б
А там долов при млині, при млині,
Лежить Янко в вербині, в вербині.
Ішла к ньому Гануся, Гануся,
Принесла му зілюся, зілюся.
Принесла му і вина, і вина,
Та й сама ся напила, напила.
— Ганчо, Ганчо, рятуй ня, рятуй ня,
Глядай зіля коло ня, коло ня.
— Як я маю тя ратовать, ратовать,
Кедь зілюся не достать, не достать?
— Іди, Ганчо, до гаю, до гаю,
Дост там зіля продають, продають.
Поки Ганча із гаю, із гаю,
Уж Яничка ховають, ховають.
Поки Ганча додому, додому,
Уж Яничка до гробу, до гробу.
Чоловік і смерть
ЧОЛОВІЧЕ, ЩО ТИ ДІЄШ?
— Чоловіче, що ти дієш,
Чом ти літа не жалієш?
Усе гульки, усе гульки,
А про смерть же нема думки.
— А я смерті не боюся,
Я від смерті відкуплюся, (2)
Сріблом-злотом осиплюся, (2)
Гостоньками обсадюся, (2)
То й я смерті не боюся.
— Чоловіче, бійся бога,
Ой уже смерть у порога!
Смерть до столу приступає,
Срібло-злото прогортає (2)
І гостоньки розсуває, (2)
Душу з тіла винімає.
— Смерте ж моя, рідна мати,
Ще ж не час мені вмирати:
Літа мої молодії,
В мене діточки малії!
— Ні світила, ні кадила,—
Ступай, душе, з чим поспіла!
Ступай, душе, аж до неба,
Бо там тебе давно треба!
Ступай, душе, аж до бога,
Бо там будеш всім готова!
Ступай, душе, аж до раю,
Бо там місто прибирають!
Не до раю, а до пекла,
Бо там буде тобі тепло!
— Ні кадила, ні святила,—
Отак мене смерть поспіла!
КОНФЛІКТИ
МІЖ ОДРУЖЕНИМИ БЕЗ ЛЮБОВІ
Жінка топиться, залишаючи лихого чоловіка
(нелюба} п'яницю) і малих дітей
ОЙ ХОДИТЬ ІВАН ПОНАД ЛИМАН. А
Ой ходить Іван понад лиман *,
А за Іваном та його пан.
— Чи ти, Іване, рибу ловиш,
Чи ти, Іване, перевозиш?
— Ой гіркі ж мої перевози,
Проливаючи дрібні сльози.
Ой мав я жінку Уляночку,
Та утонула в лиманочку.
Ой виплинь, виплинь,
Уляночко,
Бо плаче твоє дитяточкої
— Ой нехай плаче,
розпов’ється,
Воно свої й неньки
не діждеться!
Ой нехай руки їдять щуки,
Набрались вони тяжкої муки.
Та нехай очі пісок точить,
Та нехай коси хвиля носить.
Та нехай коси хвиля носить,
Та нехай нелюб не поносить.
Хай біле тіло згине в морі,
Ніж пропадати йому в горі.
ОЙ ХОДИВ ІВАН ПОНАД ЛИМАН. Б
* Кожний рядок співається двічі.
76
ОЙ ХОДИТЬ ІВАН ПОНАД ДУНАЙ. В
ОЙ ХОДИТЬ ІВАН ПОНАД ЛИМАН. Г
Ой ходить Іван понад лиман *,
А за ним, за ним вельможний
пан.
— Ой що ти, Іване, тут робиш:
Ой чи ти тут рибу ловиш,
Чи ти людей перевозиш?
— Ой гіркі мої перевози —
Да й обілляли дрібні сльози.
Я і риби тут не ловлю,
І людей я не перевозю.
І людей я не перевозю,
Тільки лляю дрібні сльози.
Ой мав я жінку Голяночку
Та й пустив її в Дунай-річку.
А я не дивую та на тоє,
Та лишила діток троє,
А четверте в повиточку
Сушить, в’ялить головочку.
Тяжкі мої заробітки,
Та лишились дрібні дітки.
Ой виглянь, виглянь,
Голяночко,
Плаче твоє дитяточко.
— Нехай плаче, в розбій
б’ється,
Воно мене не діждеться.
Нехай плаче і розпів’ється,
Воно мене не діждеться.
Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги.
А ви, раки, розсуждайте,
Мого личка не марайте.
Моє личко обмиється,
Прийде милий, подивиться.
ОЙ П’ЯНА Я ТА Й ВАЛЮСЯ. А
Ой п’яна я та й валюся *,
Йду додому та й боюся.
Бо лихого мужа маю,
Буде бити, добре знаю.
Буде бити ще й лаяти,
До Дунаю посилати.
— Іди, мила, утопися,
Бо ти мені не годишся.
Стану, гляну, подумаю,
Либонь, піду до Дунаю.
— Ой Дунаю, Дунайочку,
Прийми ж мою головочку.
Прийняв мого батька й неньку,
Прийми ж мене, молоденьку.
Прийняв мою всю родину,
Прийми ж мене, сиротину.
А ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги.
А ви, раки, розтерзайте,
А личенька не займайте.
* Непарні рядки співаються двічі.
77
Моє личко рум’янеє,
Лихим мужем змаранеє.
Нехай личко промиється,
Прийде милий, подивиться.
— Оттепер я горе знаю,
Троє діток малих маю,
А четверте в повиточку,
Й те на мою головочку.
Стану, гляну, подумаю,
Либонь, піду до Дунаю.
Ой Дунаю, Дунайочку,
Верни мені хазяйочку.
Ой на тобі грошей скриню,
Верни мені господиню.
ОЙ П’ЯНА Я ТА Й ВАЛЮСЯ. Б
Помалу
Рі
Ой п'я_ на я та й ва_ лю_ ся, ой п'я_ на я та й ва_
—* *
_ ЛЮ _ ся,
йду до_ до _ му та й бо_ ю_ ся.
Ой п’яна я та й валюся *,
Йду додому та й боюся.
Бо лихого мужа маю,
Буде бити, добре знаю.
Буде бити ще й лаяти,
Ще й від хати відганяти.
— Ой йди, жінко, та й
втопися
Бо ти мені не годишся.
Ой прийшла я до Дунаю
Та й з Дунайом розмовляю:
— Ой Дунаю, Дунайочку,
Прийми мене, хазяйочку.
ОЙ П’ЯНА Я ТА Й ВАЛЮСЯ. В
к К ■
І=Ф=1
о
й п'я_ н
а я
та й
ва _
ЛЮ_ с
я,
йду ;
*о. до.
- му
та й бс
>_
ю_
ся.
і V V ' 1
1 1-^
'Г
Бо ли_ хо _ го му_ жа ма_ ю, бу_ де би_ ти, доб_ ре зна_ ю.
Дунай каже: «Я приймаю».
Вода каже: «Я втопаю».
Нехай щуки їдять руки,
А синиці нехай лиця.
Прийшов милий до Дунаю
Та й з Дунайом розмовляє:
— Ой Дунаю, Дунайочку,
Верни мені хазяйочку.
Бо я тепер горе знаю,
Бо четверо дітей маю.
Ще й то п’яте в повиточку,
Сушить мені головочку.
* Непарні рядки співаються двічі.
78
і
.1=68
Один
МАЛА МАТИ Й ОДНУ ДОЧКУ. Г
т
Маку,
¥ "Г г і і П П
ТГ"
ку_
О
' Мала мати й одну дочку *,
Та й купала й у медочку.
Та й купала — сповивала,
Щастя й долі не вгадала.
Щастя й долі не вгадала,
За п’яницю заміж дала.
А п’яниця п’є-гуляє,
Йде додому — жінку лає:
— Іди, жінко, хоч топися,
Бо ти мені не годишся!
Пішла жінка до Дунаю
Та з Дунаєм розмовляє.
— Ой Дунаю, Дунаєчку,
Прийми ж мене за хазяєчку.
Прийняв отця, прийняв
неньку,
Прийми ж мене, молоденьку.
А ви, щуки, їжте руки,
А ви, раки, їжте ноги.
А ви, раки, розтерзайте,
Мого лиця не займайте.
Нехай личко ізмиється,
Прийде милий — подивиться.
МАЛА ВДОВА ЇДНУ ДОНЮ. Д
Т до(лю).
* Непарні рядки співаються двічі.
79
Мала вдова їдну доню *,
Вибирала її долю.
Вибирала, вибирала,
За наймита її дала.
За наймита її дала
Та й до року дитя мала.
Та й до року дитя мала,
Вона ж йбго й колисала:
— Ай ти, люлю, славний
хлопець,
Щоб ти не був, як твій отець.
Мила пісню цю співає,
Милий в сінях підслухає,
Стиха двері відчиняє:
— Співай, мила, що співала,
Як ти дитя колисала.
— А я, милий, не співала,
Я наймита й проклинала.
— Ой йди в Дунай, йди
топиться,
Бо ти ж мені не годишся.
Йа в неділю дуже рано
Біжить мила до Дунаю:
— Ой Дунаю, Дунайочку,
Візьми мене, хазяйочку.
Візьми ж мене, молодую,
Най на світі не бідую.
Взяв лиш отця, взяв лиш
неньку,
Возьми ж мене, молоденьку.
Як ся море розіграло,
Пішла мила й аж до дна.
Йа в неділю дуже рано
Біжить милий до Дунаю:
— Ой Дунаю, Дунайочку,
Верни ж мою хазяйочку,
Бо семеро дітей маю,
Та я з ними горе знаю.
Ще й то восьме в повиточку,
Сушить мені й головочку.
— А як ти хтів жінку й мати,
Було б її шанувати.
Було б її шанувати,
До Дунаю не послати.
МАЛА МАТИ ЇДНУ ДОНЮ. Е
J = 102 Вільно
3)
р
1.Ма_ла ма_ ти ЇД- ну до_ ню,
ма _ ла ма _ ти
І
ш
~9 V
ї_ Т до
Вар.
їд_ ну до_ ню, ви _ би _ ра _ ла
0 А.
Л
Л
ї і' и 11 І ^ -Е11 -щ
ви_ би_ рд на Во_ на до. ла, До ро_ ку
ПРОДАВ КОЗУ НА ЯРМАРКУ,
А КОРОВУ НА ТОРГУ. Є
Не поспішаючи
Про_ дав ко_ зу на яр.мар.ку, а ко. ро_ .у на тор. гу,
та при_ хо_ дить з корч_ми до_ мів
та б'є жо_ ну мо _ ло _ ду.
* Непарні рядки співаються двічі.
80
Продав козу на ярмарку, а корову на торгу,
Та приходить з корчми домів та б’є жону молоду.
— Не бий мене, чоловіче, моє тіло не рубай,
Бо лишу ти дрібні діти, сама піду на Дунай.
У неділю дуже рано, ще сонечко не зійшло,
А муж пішов до Дунаю свою жону глядати.
— Ой ви, хлопці-риболовці, щось вам маю казати:
Виділи-сьте мою жону, в Дунаю ся купала,
Та махнула білов ручков, та навіки пропала.
Ой боже мій милостивий, що я собі наробив,
Що я собі дрібні діти та навіки всиротив.
ПРОПИВ ВІВЦІ НА ГОРОНЬЦІ,
Й А КОРОВУ НА ЛАНУ. Ж
БІЕЕБІЕ
Ж
Ш1^
Про _
#
пив
вів_ ці
ронь_ ці,
¥
І Р--М
І
й а ко_ ро_ ву на ла _ ну,
(V) .—з-
сам в корш _ мі
Г"Р г
П €, гу _ ЛЯ _ є,
при_ йде до_ му, б'є жо_ ну.
Єї-?—і у
— Не бий ме _ не,
ло _ ВІ _ че,
т
Г '--р
ч==а
ТІ _ ЛО не СІ _ ЧИ,
М ■—.—.?—.
ли _ шу я ти
дріб_ ні ДІ _ ТИ.
са _ ма му _ шу и у _ те _
НЕ ЗНАЛА МОЯ МАТИ. З
Не знала моя мати
За кого мні замуж дати.
Дала ж мні за старого діда,
Бо не знала, що то біда.
— Пусти ж мене, діду,
Я до церкви піду,
Богу помолюся.
— Не пущу, небого,
Там дяченьків много,—
Дашся на підмову.
— Пусти ж мене, діду,
Я до корчми піду,
Нехай же я погуляю.
— Не пущу, небого,
81
Там челяді много,—
Дашся на підмову.
— Пусти мене, діду,
Я по воду піду
До тихого Дунаю.
Взяла коновочку,
Пішла по водочку
До тихого Дунаю.
Води не набрала,
В тихий Дунай впала,
Аж ся вода розілляла.
— Нехай мої руки
Пощипають щуки,—
Нехай нелюб не стискає.
Нехай мої лиця
Пощипає птиця,—
Нехай нелюб не цілує.
Нехай мої очи
Жовтий пісок точить,
Нехай нелюб не лоточить.
Нехай мої коси
Тихий Дунай носить,—
Нехай нелюб не кондосить.
ЕЙ, ГРУШЕЧКО ДАВНА. И
Ей, Грушечко давна,
Давна, жалібная!
— Пусти мене, старий!
— Пек ти, мерзеная!
В неділю до церкви
Не пущу, небого,
Бо там дячков много,
А ти молоденька
Гуляти-с раденька,
Та дашся їм на підмову.
Ей, Грушечко давна,
Давна, жалібная!
— Пусти мене, старий!
— Пек ти, мерзеная!
В корчму на гуляннє,
Не пущу, небого:
Там парубків много,
А ти молоденька
Гуляти-с раденька,
Та дашся їм на підмову.
Ей, Грушечко давна,
Давна, жалібная!
— Пусти мене, старий!
— Пек ти, мерзеная!
До Дунаю води брати,
Не пущу, небого:
Там рибарьов много,
А ти молоденька
Гуляти-с раденька,
Та дашся їм на підмову.
— Пусти брата свого
І діверя мого,
Та най мені віра буде!
Пустив брата свого
І діверя мого,
Таки ж мені віра була:
Однов ручков води
начеряв,
Другов ручков в море
потопає:
— Та най мої очі
Жовтий пісок точить,—
Та най нелюб не звиджає!
Та най мої лиця
Поїдять плотиці,—
Та най нелюб не цілує!
Та най моє тіло
Рибка шибка їда,—
А най нелюб не збиває!
Та най мої ноги
Поїдять стоноги,—
А най нелюб не сходжає!
82
Жінка мандрує з коханцем від нелюба
(чоловіка-гїяниці), настигнута погонею,
відмовляється повернутися, покінчує з собою
ДОЛОМ, ДОЛОМ, ІЩЕ Й ДОЛИНАМИ, ГЕЙ, ГЕЙ. А
— Долом, долом, іще й долинами, гей, гей!
Вандруй, вандруй, дівчинонько, з нами.
Вандруй, вандруй й не оглядайся, гей, гей!
На погоню ти не сподівайся.
Ще дівчина й слова не змовила, гей, гей,
А вже погоня єї догонила.
— Вернись, дівче, додому зо мною, гей, гей:
Отець й мати плачуть за тобою.
— Мене мама та й не жаловала, гей, гей,
За п’яницю заміж мене дала;
За п’яницю та й за п’яниченьку, гей, гей,
Горе, горе мойому серденьку.
Ідуть люде на поле горати, гей, гей,
А миленький до корчми гуляти.
І п’яниця п’є в корчмі, гуляє, гей, гей,
Додому прийде, біле тіло крає.
Ідуть люде із поля з орання, гей, гей,
А п’яниця із корчми з гуляння.
А я йому рада й не рада, гей, гей,—
Веде його вся з корчми громада.
Бо я його по натурі знаю, гей, гей,
Він на поріг,— я в окно втікаю.
Не раз, не два оконцем втікала,
З пташечками в саду ночувала.
З пташечками в саду ночувала, гей, гей,
Соловія нігди не чувала.
— Соловію, темненької ночі, гей, гей,
Розвесели мої чорні очі.
ДОЛОМ, ДОЛОМ ТА Й ДОЛИНОЮ, ГЕЙ, ГЕЙ. Б
— Долом, долом та й долиною, гей, гей,
Вандруй, вандруй, миленька, зо мною!
— Я би-м з тобою повандрувала,
Коби-м ся погононьки не бояла.
— Вандруй, вандруй, нічого не бійся, гей, гей,
Погононьки та вже не сподійся!
Молоденька у світ вандрувала, гей, гей,
Погононька вже за нею гнала;
Ще миленька і не спочивала, гей, гей,
Вже їх погононька доганяла.
Ще миленька ніц не говорила, гей, гей,
Погононька вже їх здогонила.
83
— Повернися, миленька, додомов, гей, гей,
Плаче отець, матінка за тобов.
— Нехай плаче, нехай зараз вмре, гей, гей,
Мені жалю вже за ними не буде.
Мене мати не жаловала, гей, гей,
За п’яницею світ зав’язала.
А п’яниця п’є, в коршмі гуляє, гей, гей,
Моє серце як ножима крає.
А я ж тому рада й не рада, гей, гей,
Веде його із коршми громада.
А п’яниця п’є, в коршмі гуляє, гей, гей,
Він на поріг, а я вікном втікаю.
— Де ж ти, мила, ночі ночувала, гей, гей?
— Ой у лузі та й під калиною.
— З ким же ’сь, мила, нічку розмовляла, гей, гей?
— Ой у лузі та й із калиною:
Ой калино ти, біленький цвіте, гей, гей,
Гіркий же мій за п’яницею світе!
Ой калино, ой ти зелененька, гей, гей,
Пропала ж я та ще молоденька!
П’яниця п’є, в коршмі гуляє, гей, гей,
Прийде додому, мене убиває.
ОЙ ПРИЇХАВ ІВАСЕНЬКО З ПОДІЛЛЯ.
Ой приїхав Івасенько з Поділля,
Припняв коня вороного до кілля.
Ой як вийшла Ганусенька молода,
Винесла му склянку меду та й вина.
— Ой напийся, Івасеньку, напийся,
Та й на мого нелюбонька стережися!
— Ой нап’юся, Ганусенько, нап’юся,
А я твого нелюбонька не боюся.
А як зачув нелюбонько з комори:
— Аз ким же ти, Ганусенько, говориш?
— З кухарками, не любоньку, з кухарками,—
Виправляю по водоньку з коновками.
— По що тобі, Ганусенько, водиці?
— Вмивати, нелюбоньку, білі лиці.
— Ой є в мене шумне пиво — іди вмийся,
Ой є в мене білий рушник — іди втрися,
Ой є в мене біла постіль — проспися,
Ой є в мене сад-виноград — пройдися.
— Ой всьо ж бо то, нелюбоньку, ні на що:
Межи нами мешканенько-ледащо.
— Будеш ти ся, Ганусенько, каяти,
Як я возьму біле тіло краяти.
А в неділю барзо рано, враз з сонцьом,
Утікала Ганусенька з коханцьом.
84
Ніхто ж того не чув, тілько ненька старенька,—
Побудила вірні слуги зраненька.
— Ой сідайте, вірні слуги, на коні,
Поганяйте Ганусеньки [в] погоні.
Ой як її вірні слуги здігнали:
— Ой вернися, Ганусенько, враз з нами!
— Не буду ся, вірні слуги, вертала,
Не всьо ж бо я від нелюба забрала:
Липшла-м му білі сліди по двору,
Лишила-м му срібний перстінь в склянниці,
Лишила-м му злотий вінець на клинці.
— Ой по терню, сивий коню, по терню,
Та рознеси Ганусеньку непевну!
— Подай мені, мій миленький, вострий ніж,
Най си вийму чорне терня з білих ніг.
Як Гануся за вострий ніж вхватила,
То просто си в саме серце всадила.
— Аж тепер я, не любоньку, вже твоя:
Возьми мене йа з собою на коня.
Жінка просить бурю-громовицю забити чоловіка-нелюба,
вона ж забиває її милого
ОЙ ГОРЕ, ГОРЕ, ЯК ХТО КОГО ЛЮБИТЬ. А
ш
іі
Ой го_ ре, го_ ре, як хто ко_ го лю_
бить,
&
ш
а ще пр_ ше, хто з ким роз_ста_ сть_
Ой горе, горе, як хто кого любить,
А ще гірше, хто з ким розстається *,
А ще гірше, хто з ким розстається,
Розстається, гріха набереться.
— Ой зберись, зберись, громовая туча,
Убий, убий законного мужа!
Ой зібралася громовая туча,
Та не вбила законного мужа,
Ой та не вбила законного мужа,
Та убила, кого я любила.
Ой коли б я була своє горе знала,
* Парні рядки співаються двічі.
85
То я б була цю нічку не спала,
То я б була цю нічку не спала,
То я б була з милим розмовляла.
ІШОВ КОЗАК ЯРОМ-ДОЛИНОЮ. Б
Ішов козак яром-долиною,
Гей, а дівчина крутою горою.
Прийшов козак стиха під віконце:
— Гей, добрий вечір, дівчинонько-серце!
Дівчинонько, що ти дома робиш?
Гей, чом не вийдеш, стиха не говориш?
Як же мені стиха говорити,
Гей, боюсь мужа, боюсь розбудити.
Ой піду я яром-долиною,
Гей, чи не найду цвіта з калиною?
Ой не знайшла цвіта з калиною,
Гей, тільки стояв козак з дівчиною.
Покотився горіх з ліщиною,
Гей, розлучився козак з дівчиною.
Горе-горе, а хто кохається,
Гей, а ще гірше, як розлучається.
— Дай же, боже, дощу громового,
Гей, забий, залляй нелюбого мого.
Злини, злини, градовая туча,
Гей, забий, залий законного мужа.
А звечора свічечка горіла,
Гей, опівночі туча прогриміла.
Ой зринула градовая туча,
Гей, не забила законного мужа.
Та не вбила законного мужа,
Гей тільки вбила, кого я любила.
Не забило, на кого просила,
Гей, а забило, кого я любила.
Лиш того забила, кого я любила,
Лиш того залляла, що вірно кохала.
Тепер я у лузі не калина,
Гей, зосталася в роду не дитина.
Аби я дівчина, то косу чесала б,
Аби я московка, москаля чекала б.
Аби я вдовиця, пила б та гуляла,
Аби я хазяйка, хазяїна мала б.
ОЙ ЯКБИ Я, МОЛОД, НЕ ЖЕНИВСЯ. В
Ой якби я, молод, не женився,
То я б, молод, нічим не журився.
Осідлав би коня вороного,
Да й поїхав до милої дворця,
Да підійшов стиха під віконце:
— Ой чи спиш ти, чи дрімаєш,
Чи ти мене, молодая, дожидаєш?
Ой як спиш ти — господь з тобою,
А як не спиш — говори зо мною.
— Ой рада б я з тобою говорити,
Дак боюсь мужа,— буде бити.
Найди, найди, громовая туча,
Убий, убий нелюбого мужа!
Найшла, найшла громовая туча
Та не вбила, кого я веліла,
А убила, кого я любила.
Якби знала — бога б не молила,
За милого була б не просила.
Молода жінка жадає смерті (отруює)
свого старого чоловіка; коли ж він помер,
кличе його з гробу, щоб захистив від молодого.
Версія: Дівчина одружилася з нелюбом, зрадивши коханого,
який помер з горя; на його могилу вона йде жалітися
на свого лихого чоловіка
ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЬКА ПОПІД ГАЙ, КУЮЧИ. А
Помірно
Іьіііу/Р р р -| •-■■т-- ц іі гр р рр і
Ле_ ті.. ла зо_ зуль _ ка по під гай, ку_ ю_ чи,
^ г ■ К--—Ь-.—= ^—й-
О
пла _ ка _
'Р Р *
ла мо _ яо _ да,
за ст
а _
ро _ го йду _
Січи.
Летіла зозулька попід гай, куючи,
Плакала молода, за старого йдучи.
— Умри, старий, умри, за молодого піду,
За молодого піду, щастя й долю знайду.
Умер старий, умер, за молодого пішла,
Щастя потеряла, лиху долю знайшла.
У полі могила з вітром говорила,
Молода старого із гробу будила:
— Устань, старий, устань, ти мій милий пане!
Устань, подивися та на мої рани.
Устань, старий, устань, хрещатий барвінку,
А ти оступися, ти ж мій недовірку.
Устань, старий, устань ти, повная роже,
А ти оступися, претяжкий вороже.
— А ти ж все казала, що дід з бородою,
А тепер у гробі не даєш спокою.
87
— Варила я рибку, та не шумувала,
А мала ж я щастя, та не шанувала.
Як буду варити, буду шумувати,
Устань, старий, з гробу, буду шанувати.
Устань, старий, устань дітей годувати,
Дітей годувати, довги позбувати.
— А я ж тобі лишив аж два лани жита,
Аж два лани жита, а третій пшениці.
А два лани жита — дітей годувати,
А третій пшениці — довги позбувати.
Ой два лани жита, а третій пшениці,
А ви позбирались обоє п’яниці.
ВМИРАЙ, СТАРИЙ, ВМИРАЙ. Б
Вми_рай, ста _ рий, вми _ рай, за мо. лод_ шо_ го пі_ ду,
щас_ тя не вте_ ря _ ю, кра_ щу до_ лю знаи_ ду.
ОЙ В ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА, в
Протяжно
Ой в по_ лі мо_ ги_ ла
з віт.ром го- во_ ри_ ла,
*
мо- ло_ да ста_ ро _ го
р і г з
йа з гро. бу бу_ ди _ ла,
т
мо_ ло_ да ста_ ро _ го
йа згро_ бу бу_ ди_ ла.
ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЯ, СУМНО КУКАЮЧИ. Г
Летіла зозуля, сумно кукаючи,
Плакала молода, за старого йдучи.
— Умри, старий, умри, за іншого піду,
Чей я щастя найду, а утрачу біду.
Умер старий, умер, за іншого пішла,
Таки й утратила, а щастя не найшла.
А в полі могила з вітром говорила,
Молода старого із гробу будила:
— Устань, старий, устань, зобач мої рани,
Як збив мя, скатував молодий, поганий.
Устань, старий, устань, червона калино!
— Вступися від мене, лютая гадино!
— Устань, старий, устань, червона роже!
— Вступися від мене ти, тяжкий вороже!
— Устань, старий, устань, хрещатий барвінку!
— Вступися від мене, ой ти, недовірку!
Вчера-сь ми струїла, нинька мя збуджаєш,
Ще ми в сирій землі спокою не даєш!
ЗАПЛАКАНИЙ, ЗАДУМАНИЙ САДОК ЗЕЛЕНЕНЬКИЙ
Заплаканий, задуманий садок зелененький,
Вже не ходить на розмову жовнір молоденький.
Вже не ходить на розмову й гарно не співає,
Бо жовніра.молодого могила вітає.
Вже не ходить на розмову й сам себе питає:
— Чого ж тота дівчинонька мене не чекає?
Чого ж мила не виходить в вишневий садочок,
Що вбіцяла мені дати зелений віночок?
Йа вна дала нелюбові, нелюб буде мати,
А я, бідний сиротина, що маю діяти?
Пішов би я по карабін та й з нев привітався,
З тов зозульков сивооков, що я з нев кохався.
Забив би-м ї, та й жаль мені кров її пролляти,
Ще й родичам старесеньким смуточку завдати.
Та й ще би їй «вічну пам’ять» завтра заспівали,
Святов водов покропили, в могилу сховали.
Йа дохтори жовнярику радочку шукають
Та й жовнірово серденько зіллям обкладають.
Обкладають його зіллям — не мож раду дати,
Таки мусить молод жовнір з жалю й умирати.
Посунуло ціле місто, нога за ногою,
Ой там несуть жовнярики, за ’нтов дубровою.
Йа береза на цвинтарі питається сосни:
— Йа хто ходить по цвинтарі, йа хто се, йа хто се?
Чи не тота дівчинонька, що зрадити вміла,
Що жовніра молодого йа в могилі взріла?
— Мій муж мене й убиває, йа ти, мій миленький,
Любив-єсь ня, пестив-єсь ня, як цвіт червоненький.
А я тоді дурна була та-м тобов горділа,
Ой миленький, солоденький, коби-м тя ще взріла!
— Як зійдеться й у долині гора із горою,
Тоді буду говорити, миленька, з тобою.
А вна встала ранесенько, чобітки назула,
Потихенько-поволеньки на Дунай махнула.
Потихеньку-помаленьку на Дунай махнула,
Та вна з своїм із нелюбом годину не була.
89
Молода жінка (баба) посилає старого чоловіка^нелюба
в мочарі по калину, де він потопає.
Версія: Дівчина посилає старого жениха
по калину на болото, звідки він не повертається
ЩО МОЛОДА ЖІНКА З СТАРИМ МУДРУВАЛА. А
Швиденько
че_ рез річ_ ку по ка_ ли_ ну у луг по _ си„
£—Р--Е-
у луг по _ си _ ла_ ла.
Що молода жінка з старим мудрувала,
Через річку по калину у луг посилала *:
— Бреди, бреди, діду, у луг по калину,
Не побредеш по калину, я молода згину!
Ой водиця бистра коліна минає,
Вона стоїть на бережку та все посилає:
— Бреди, бреди, діду, да в луг по калину,
Не побредеш по калину, я молода згину!
А водиця бистра вже й пояс минає,
Вона стоїть на бережку та все посилає:
— Бреди, бреди, діду, да в луг по калину,
Не побредеш по калину, я молода згину!
Вже ж водиця бистра й бороду минає,
Вона стоїть на бережку та все посилає:
— Бреди, бреди, діду, у луг по калину,
Не побредеш по калину, я молода згину!
Уже ж тому діду чуприна майнула,
Вона стоїть на бережку й руками сплеснула:
— Ой тепер же, діду, тебе не боюся,
З молодими козаками горілки нап’юся!
ТАМ НА ГОРІ ЦЕРКОВЦЯ СТОЯЛА. Б
Там на горі церковця стояла,
Там дівчина поневільний шлюб брала.
— Уповідж мені, ти поневільний шлюбе,
Що із тебе за неславонька буде?
* Парні рядки співаються двічі.
90
Пішла молода до матінки в гостину,
Узріла вона за Дунаєм калину:
— Поможи, боже, неділоньки діждати,
Треба старого по калину післати!
А вже молода неділеньки діждала^
То вона старого по калину післала.
А вже дідові вода по пояс сягає,
А він на молоду все ся поглядає.
— Чи кажеш ми іти, чи кажеш вернути?
Прийде ж ми ся *, старому, в Дунаю втонути.
— Ой іди, іди, ти, старий, по калину,
Бо я молода за калиною гину!
А вже дідові вода по шию забирає,
А він на молоду усе споглядає:
— Чи кажеш мені іти, чи кажеш вернути?
Прийде ж мені, старому, в Дунаю втонути.
— Ой іди, іди, ти, старий, по калину,
Бо я молода за калиною гину.
А вже дідові чупер вода зімкнула,
Тогди молода в долоні сплеснула: (2)
— Слава же, ти, боже, що-м ся старого збула.
ОЙ ПІДИ, ДІДУ, ОЙ ПІДИ, СТАРИЙ,
НА ДУНАЙ ПО КАЛИНУ. В
— Ой піди, діду, ой піди, старий, на Дунай по калину,
Та поїдемо, та поїдемо до татунька в гостину.
А вже дідові, а вже старому по коліна вода має,
А ще молода а молодиця старому промовляє:
— Ой поплинь, діду, ой поплинь, старий, на Дунай по калину,
Та поїдемо, та поїдемо до мамуньці в гостину.
А вже дідові, а вже старому по пояс вода має,
А ще молода а молодиця старому промовляє:
— Ой поплинь, діду, ой поплинь, старий, на Дунай по калину,
Та й поїдемо, та й поїдемо до братчика в гостину.
А вже дідові, а вже старому по шию вода має,
А ще молода а молодиця старому промовляє:
— Ой поплинь, діду, ой поплинь, старий, на Дунай по калину,
Та й поїдемо, та й поїдемо до сестрички в гостину.
А вже дідові, а вже старому лиш чуприна сплинула,
Тогді молода а молодиця і в долоні плеснула.
ХОДЖУ Я, ХОДЖУ ГРЕБЛЕЮ КОЛО СТАВУ. Г
— Ходжу я, ходжу греблею коло ставу,
Сама не знаю, кому ж я ся дістану.
Ой знаю, знаю та й кого я кохаю,
* Прийдеться.
91
Тільки не знаю, із ким жити маю.
Ой іди, старий, на Дунай по калину,
Коли хоч мати молодую дівчину.
Ой вже старого по пояс вода має,
А вже ся дідо дівчиноньки питає:
— Ци кажеш іти, чи кажеш ся вернути,
Прийде ми ся у Дунаю втонути.
Ой уже діда по шию вода має,
А вже ся дідо дівчиноньки питає:
— Ци кажеш іти, чи кажеш ся вернути,
Прийде ми ся у Дунаю втонути.
А вже дідові чуприна ісплинула,
Тогди дівчина у долоні сплеснула:
— Тепер я знаю, що дідові стелити —
Один камінь в голову, другим навалити.
Тепер я знаю, що дідові зварити,—
Капустиці гниленької м’якинами підбити.
Жінка знущається з нелюбого
чоловіка-недоростка
ОЙ ОДДАЛА МЕНЕ МАТИ ТА ЗА НЕДОРОСТКА. А
_ка. А я то_ го не_ до _ рост_ка зро _ ду не лю_ би_ ла.
Ой оддала мене мати та за недоростка.
А я того недоростка зроду не любила,
Та чотири неділі та й не говорила.
А на п’яту неділю стала говорити,
Стала свого недоростка у гості просити:
— Ой запрягай, недоростку, коні у повозку,
Та поїдем, недоростку, до батенька в гості.
А у мого та батенька весь двір на помості,
Весь двір на помості,— щонеділі гості.
[Ой] їхали одно поле, їхали й другеє,
На третьому полі стали спочивати,—
Стала свого недоростка із возу спихати:
— Ой уставай, недоростку, та іздіймай з коней віжки,
Зв’яжу тобі, недоростку, білі руки й ніжки.
Прив’язала недоростка до сосни очима,
До сосни очима, а на шлях плечима.
92
Положила недоростку зеленого сіна,
Ой щоб мого недоростка комарі не з’їли.
А сама ж я поїду до батька у гості.
Не багато гостювала — чотири неділі,
А на п’яту неділю додому поїду
Та до свого недоростка у гості заїду.
— Ой здоров же, недоростку, чи сниш, чи дрімаєш,
Чи ти ж мене, молодої, з гостей виглядаєш?
— Ой здорова, моя мила, ні сплю, ні дрімаю,
А я тебе, молодої, з гостей виглядаю.
— Ой дай мені, моя мила, хоч води напиться.
— Чи не будеш, недоростку, батькові хвалиться!
— Ой не буду ж, моя мила, далебі, не буду,
Ой я ж твого гостювання й умру — не забуду.
Як приїхав недоросток на торг, на торжочок,
Та купив же недоросток дротяну нагайку.
Та ще купив недоросток волосяні віжки,
Та ізв’язав своїй милій і рученьки й ніжки.
Та взяв недоросток дротяну нагайку,
І зробив [він] свою милу, як синю китайку:
— Оце ж тобі, моя мила, твоє гостювання!
ОЙ РОСЛА Я, РОСЛА, ЯК У БОРУ СОСНА. Б
к. і>7 . Ь - і
*" Р ’ й А" 9 9 О
-4-м
у-« 1 ^ У -и г і
Ой рос _ ла я, рос _ ла,
N Р--ЕіЧ--и
як у бо_ ру сос_ на,
Ж
■В- . 0 тг-Ф— * * # ■ • ■ л
У ^
ой од_ да _ ла ме_ не ма _ ти та й за не _ до. рост. ка.
Ой росла я, росла, як у бору сосна,
Ой оддала мене мати та й за недоростка *.
А я ж того недоростка зроду не любила,
По чотири неділеньки з ним не говорила.
На п’ятую неділеньку стала говорити,
Стала свого недоростка вірненько любити.
— Ой запрягай, недоростку, коня вороного,
Поїдемо у гостину до батенька мого.
Ой їхали поле, їхали другеє,
На третьому полі стали спочивати.
На третьому полі стали спочивати,
Ой стала я недоростка назад завертати:
— Ой вернися, недоростку, вернися додому,
Як не вернешся додому — прив’яжу у бору.
* Парні рядки співаються двічі.
93
Прив’язала недоростка при високій сосні,
Сама сіла, поїхала до татойка в гості.
Гостила я неділеньку, гостила другую,
На третюю неділеньку їхала додому.
На третюю неділеньку їхала додому:
— Ой десь же мій недоросток прив’язаний в бору.
Ой чи ти спиш, недоростку, чи спиш, чи дрімаєш,
Чи ти мене, молодую, з гостей дожидаєш?
Ой не сплю я, моя мила, не сплю, не дрімаю,
Тільки тебе, молодую, з гостей дожидаю.
Ой дай мені, моя мила, води напитися!
— Не дам, не дам, недоростку, будеш хвалитися.
— Ой не буду, моя мила, їй-богу, не буду,
Доки заїду додому, то й про все забуду.
Ой приїхав недоросток, на поріг звалився:
— Ой так же я в свого тестя горілки напився.
— Ой чого ж ти, мій синочку, на личку білейкий?
Ой десь же ти в свого тестя та й дуже п’янейкий.
— Ой не був я в свого тестя, не був і не буду,
Ой я ж тії гостинойки повік не забуду.
ОЙ ОДДАЛА МЕНЕ МАТИ ТА Й ЗА НЕДОРОСТКА. В
Не поспішаючи
і
да зро_ ДУ
н£-г ^ 1
І в .
(у
^^ сі
А А у т •
^ .. -фі .. .
во _ ри _ ла.
ОЙ ОДДАЛА МЕНЕ МАТИ ТА ЗА НЕДОРОСТКА. Г
Не поспішаючи
до_ рост.ка
би .
94
Одружена мила не дозволяє коханкові
забити чоловіка-нелюба. Версія:
Одружившись без любові, дівчина відмовляється
від коханого і той топиться з горя
КОЛО МЛИНА, КОЛО БРОДУ. А
Коло млина, коло броду
Пило два голуби воду.
Напилися, полинули,
Крилечками стрепенули.
Крилечками стрепенули,
За кохання спом’янули.
Горе тому, хто любиться,
Як день, так ніч все журиться,
Із коника не злізає,
Ніжок з стремен не виймає,
Повід з ручок не спускає,
До дівчини поїжджає.
Ой приїхав під віконце:
— Добривечір, моє серце!
Ой чи ти спиш, чи що робиш,
Чом до мене не говориш?
— Як же мені говорити?
Лежить нелюб, буде бити.
— Ой дівчино моя люба,
Відсунься ж ти від нелюба,
Відсунься ж ти від нелюба,
Вб’ю нелюба, як голуба.
— Ой чи вдариш, чи не вдариш,
Тілько мене життя збавиш!
Тілько мене з ним розлучиш!
— Ой чи вдару, чи не вдару,
Таки тебе життя збавлю.
Ой чи влучу, чи не влучу,
Таки тебе з ним розлучу.
Ой удару не помалу,—
Покотиться аж під лаву!
КОЛО МЛИНА, КОЛО БРОДУ. Б
ЗЕЛЕНАЯ ТА ЛІЩИНОНЬКА. В
Зеленая та ліщинонька,
Гей! Чом без сонечка зів’яла? *
Молодая та дівчинонька
Гей! Козаку світ зав’язала.
Ой хоч зав’язала, хоч
не зав’язала,—
Гей! гулять його не пускала!
А я, молод, діжду вечерини,
Гей! піду гулять до дівчини.
Приходжу я та під віконце:
— Гей, добривечір, ти дівчино-
серце!
Ой чи ти спиш, а чи так лежиш?
* Парні рядки співаються двічі.
Гей! чом до мене не виходиш?
Чом до мене не виходиш,
Гей! мені слова не промовиш?
— Ой рада б я к тобі
виходити,—
Гей! лежить нелюб, боюсь
розбудити!
— Одвернися, мила, од
нелюба,—
Гей! я застрелю його, як
голуба!
— Ой чи заб’єш, чи не заб’єш,
Гей! тільки мені віку збавиш.
95
ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО. Г
Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко.
Соснові клепки, а дубове денце,
Не цураймося, моє серце.
Там плавало відеречко
Троє суток із водою.
— Вийди, дівчино, вийди,
рибчино,
Поговоримо з тобою.
— Ой рада б я виходити,
Та й з тобою говорити,—
Лежить нелюб на правій
рученьці,
Я й боюся розбудити.
— Ой дівчино моя люба,
Відсунься ти від нелюба.
Буду стріляти, буду влучати
З-під зеленого дуба.
— Ой чи вдариш, чи не вдариш,
Оно мені віка вмалиш.
Ой чи влучиш, чи не влучиш,
Мене з пароньки розлучиш.
Ти, козаче молоденький,
В тебе коник вороненький,
Сідлай коня та виїжджай
з двора,
Бо ти не мій, я не твоя.
Козак коника сідлає
Та й до коня промовляє:
— Риссю, мій коню, риссю,
вороний,
Аж до тихого Дунаю.
А у тихого Дунаю
Стану, гляну, подумаю:
Чи мені втопиться, чи з коника
вбиться,
Чи назад воротиться?
Як назад повернуся,
До кого я пригорнуся?
Батенька немає, матері немає,
А дівчина не приймає.
ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО. Д
Повільно
Ой у по_ лі о_ зе _ реч _ ко, там пла_ ва _ ло Ві_ де _
_реч_ КО.
Сое _ но _
клеп_ ки,
Н Е П Р|М Р
а ДУ_ 6о_ ве ден_ це, не цу _ раи_- ся ме. не, сер_ це.
ОЙ ЗІЙШОВ ЖЕ МІСЯЧЕНЬКО. Е
Ой зійшов же місяченько Поле вона, поле,
Та й посходили зорі, Та все вгору поглядає:
Ой там дівчина з чорними Ой чи високо сивий соколонько
очима Між орлами літає?
Та й пшениченьку поле.
96
Ой літає він, літає,
Все до неї промовляє:
— Ой ку-ку, ку-ку, подай,
серце, руку,
Та й подай, серце, руку!
— Не можу я встати,
Тобі рученьку дати.
Ой сидить нелюб на правій
рученьці,—
Ні звести, ні підняти.
— Ой дівчино моя люба,
Відсунься ти від нелюба.
Заб’ю я дука із темного лука,
Буде з ним тобі розлука.
— Ой чи заб’єш, чи не заб’єш,
Тільки моє життя збавиш.
Сідай на коня, з’їжджай з мого
двору,
Ти не мій, я не твоя.
Козак коника сідлає,
До коника промовляє:
— Ой ступай, коню, правою
ногою
Аж до тихого Дунаю.
Як поїхав до Дунаю,
Стій же, коню, подумаю:
Чи мені топиться,
Чи мені провалиться,—
Сам я, молод, не вгадаю.
А ти, щука, бери тіло,
А ти, боже, бери душу.
Через тую дівчину вражую
Утопитися мушу.
— Не топися, козаченько,
Бо ти душу загубиш.
Ходім до церкви да й
повінчаємось,
Коли так вірно любиш.
НЕ ТЕПЕР СТОЮ, НЕ ТЕПЕР СТОЮ
ПІД ТВОЄЮ КОМОРОЮ. Є
— Не тепер стою, не тепер стою під твоєю коморою,
Вийди, миленька, вийди, любенька, най я з тобою поговорю.
— Ой лежить нелюб на правій ручці, коби го не збудити.
— Відсунься, мила, відсунься, люба, далеко від нелюба;
Я вб’ю нелюба з темного луга як сивого голуба.
— Нащо, миленький, нащо ой нелюбонька бити;
З тобою, миленький, на годиночку, а з нелюбом би жити.
З тобою, миленький, на годиночку ой ліпше розмовляти,
З нелюбом маю дрібненькі діти, треба їх годувати.
Ой не тра, миленький, не тра, любенький, нелюбонька бити,
Більше дівочок, як молодичок, можна ся оженити.
Сідлай, миленький, сідлай, любенький, коника вороного,
Виїжджай, милий, виїжджай, милий, з подвір’ячка мого.
— Ступай, конику, ступай, вороний, ой на розбиту груду,
Бувай здорова, моя миленька, я вже в тебе не буду.
4 8—27
97
Жінка не винна в раптовій смерті чоловіка-нелюба;
єдина її вина — не любила його. Версія:
Жінка просить смерть не забирати нелюба,
щоб не впала вина на неї
ОЙ НА ГОРІ ДУБ, ДУБ, ТЕЧЕ ВОДА З ДУБА
Ой на горі дуб, дуб, тече -вода з дуба,
Бідна моя головочко, пішла-м за нелюба.
Ой нелюбко мій п’є та й собі співає,
А на мені молоденькій тіло потерпає.
Ввійшов він до хати, почав ся питати:
— Чи стелена біла постіль, бо я хочу спати?
— Стелена, стелена, що ми мамка дала,
Я з-за тебе, нелюбочку, ще-м не пристарала.
Ой він ляже скраю, я ляжу з другого,
Вже зорі зоряють, нелюб ся питає:
— Ой твоє, бай, серденько тяженько зітхає.
Чи хліба не маєш, чи солі жадаєш,
Чи ти мене, молодого, вірно не кохаєш?
— Ой хліба я маю, солі не жадаю,
Скажу тобі вірну правду, що тя не кохаю.
Ой і рано-рано сонечко сходило,
А моєму нелюбові бесіду віднєло.
Ой вже рано-рано, як сонечко сходить,
Вже моєму нелюбові всі дзвоники дзвонять.
Я ж тя не струїла та й не зчарувала,
Бачив господь милосердний, що-м тя не кохала.
Я ж тя не струїла, чарів ті не дала,
Бачив господь самий з неба, що-м тя не кохала.
ТА Й У ПОЛІ ДУБ ЗЕЛЕНИЙ, ТЕЧЕ ВОДА З ДУБА
Та й у полі дуб зелений, тече вода з дуба,
Мала мамка одиницю, дала за нелюба.
Мала мамка й одиницю, пішла в світ біленький,
Аж за нею нелюбище з конем вороненьким.
Як догонив нелюбище близько коло моста
Та присилив косу коневі до хвоста.
А як зачав кінь вороний хвостом вивівати,
98
Зачало си дівча терня в ноги набивати.
— Ей, стій ти, чоловіче, не впадай у біду,
Набилося терня в ноги, як до мамки піду?
Але прийшла вже до мамки, сталася питати:
— Та як маю, рідна мамко, нелюбища звати?
— Ей, набий, бой донечко, перед хатки колик,
Та як іде нелюбище, кажи, що соколик.
— Та волію, рідна мамко, сім годів конати,
Та як маю нелюбище соколиком звати!
— Йа постели, донько моя, біленьку перину,
Але й возьми нелюбища, як малу дитину.
— Та волію, рідна мамко, сім годів конати,
Та як маю нелюбища я на ручку брати!
Але й ішла вна від мамки темненької нічки
Та й стрітила бой смертечку близько коло річки:
— Йа куди йдеш ти, смертечко, небого, небого?
— Та я й іду, молодичко, по нелюба твого!
— Але не йди ти, смертечко, я з ним не сиділа,
Й аби люди не казали, що-м го отруїла.
Але не йди ти, смертечко, я не газдувала,
Й аби люди не казали, що-м нагодувала.
А волієш ти узяти мене молоденьку,
Та як береш ягідочку в полі червоненьку.
Жінка забиває мужа-нелюба,
а потім шкодує за ним
ОЙ ЗИМА, ЗИМА ТА ХОЛОДНАЯ. А
Не поспішаючи
ш
£ Л О і
Ой зи _ ма, зи _
та хо _ лод_ на _
бе.
змо _ розь ме.
Ой зима, зима та холодная,
Прошу я тебе, не зморозь мене!
А жона мужа та й зарізала,
В зеленім саду та й повісила.
В зеленім саду та й повісила,
А сама ходить, рученьки ломить:
— Ой горе, горе з таким мужем жить,
А ще горійше, як мужа забить.
4*
99
ОЙ ЗИМА, ЗИМА, ЗИМА ЛЮТАЯ. Б
Протяжно
Гр і'-р. 11 у і Г г І С_Г £/.Ц і г
Ой зи _ ма, зи_ ма, зи_ ма лю_ тая,
0 . Ц І *
?' ■ - 1
• і V—К А Д Д
-д—
А Л
9‘ = І
V
ой про_ сю ж те_ бе, не змо-розь ме_ не.
Ой зима, зима, зима лютая,
Ой просю ж тебе, не зморозь мене.
Не зморозь мене ще й мого мужа,
Бо мого мужа жінка подужа. (2)
Жінка подужа — не любить мужа.
Як полюбила — приголубила,
Взяла гострий меч та й зарізала. (2)
Взяла на платок, понесла в садок, (2)
В вишневім саду та й повішала.
В вишневім саду на сухім дубу,
На сухім дубу та й на яворі.
Прийшла додому, пішла в комору,
Вточила вина півтора відра.
Сіла за столом з чужим соколом,
Стала вино пить, стала сльози лить:
— Ой горе, горе з таким мужем жить,
А ще й горше, що й нема його.
Піду я у сад, відчеплю назад.
Вранці раненько прийшла до миленького:
— Вставай, миленький, вже день біленький,
Вже нависівся, вже й нагойдався,
Всяких пташечок вже й наслухався,
Винних яблучок вже й нанюхався *.
ОЙ ЗИМА, ЗИМА ТИ ХОЛОДНАЯ. В
Ой зима, зима ти холодная,
Просю я тебе — не зморозь мене. (2)
Ой не так мене, як мого коня, (2)
Як мого коня сивогривого, (2)
Як мого мужа чорнобривого.
А в мого мужа жена нездужа,—
Жена нездужа — не любить мужа, (2)
* Останній куплет, контамінований з іншої пісні, не подаємо.
100
Взяла гострий ніж та й зарізала.
Не зарізала та й замучила,
Проти серденька та й не влучила,
Пішла в садочок та й завісила.
Прийшла додому — ножем додолу,
Сіла за столом з ясним соколом. (2)
Стала водку пить, стала сльози лить: (2)
— Ой горе, горе з таким мужем жить,
Ой а ще горше, як такого нєт,
Хіба піду в сад й одчеплю назад.
— Вставай, муженьок, годі тобі спать,
Бо уже ж бо ти та й навісився, (2)
Разних пташечок та й наслухався. (2)
Разних квіточок та й нанюхався, (2)
Разних ягідок та й накушався.
ОЙ МОРОЗ, МОРОЗ, ПРОШУ Я ТЕБЕ. Г
Ой мороз, мороз, прошу я тебе, (2)
Прошу я тебе, не зморозь мене. (2)
А не так мене, як мого дружка,
З походу йдучи, коня ведучи,
Коня ведучи, зброю несучи,
Зброю несучи, маршируючи:
— Ой зброя моя, ти прекрасная,
Доленька моя ти безщасная!
А в мужа, в мужа жена недужа,
Затим недужа — не любить мужа.
Взяла за рукав да й повела в сад,
Повела в сад та й завісила
На сладкім древці да на яблуньці.
Ввійшла в новий дом, сіла за столом
Да й пише пером, говорить словом:
— Худо було жить з худим мужиком,
А ще худше жить, що й такого ніт.
Пойду я й у сад да й возьму назад.
— Уставай, милий, а вже світ білий,
Уже ж бо ти тут да й залежався,
Сладких яблучок да й накушався,
Ранніх солов’їв да й наслухався.
101
Жінка згубила свого чоловіка-нелюба,
його брати розкривають злочин і карають її.
Версія: Жінка хотіла отруїти дівера,
за що її розносять коні
УВ ОГОРОДІ СЛУЧИЛОСЬ НЕЩАСТЄ. А
їй, к=
-і-
Л К И
1 "1^1
і*
Ув о _
!*■>• щ-т
ш й
ГО_ рс
? >
>- Ді
\=£=
слу_
ЧИ _ лось не_
Р 5
4
щас -
—і
§ Р г
-к V г, =к
и 1
М=
_ тє:
же _ на
і К
—■ *-тУ
му_ жа
ї її
J
м=
О ... .$}..
-■—& “
но_ жич _ ком за_ рі _
У в огороді случилось нещастє:
Жена мужа ножичком зарізала
І сховала в саду під яблонькою.
Наїхали братці-діверочки:
— Здравствуй, ти наша невісточка,
Где ж поділа свого чоловіка?
— Поїхав, братці, на охоточку.
— Неправда твоя, невістка молодая:
Його охоточка лежить серед двора,
Його ружейко висить на колишку,
Його ворон конь стоїть на стайні.
Мусили братці брата шукати,
Пошли в зелен сад, мусили єго одкопати.
— Чого ж, невіхна, головочка розна?
— Не відаю, братці, пішов на охоточку поздно.
Взяли братці братця схоронили,
А невіхну взяли да з ружжя убили.
ПАНІ ПАНА НЕ ЛЮБИЛА. Б
Пані пана не любила,
З світа його ізгубила.
Наїхали все панове,
То ж його усе братове.
— Ой невістко молодая,
Де ти брата заподіла?
— Ой діверки молодії,
Поїхав брат на улови
До зеленої діброви.
— Ой невістко молодая,
Чого ж коники на стані,
Чого хортики всі дома?
— Ой діверки молодії,
То хортики дворовії,
То коники домовії.
— Ой невістко молодая,
Чим сінечки скровавила?
— Ой діверки молодії,
102
— Ой невістко молодая,
Що ж то в саду за могила —
Барвіночком обсажана,
Васильками обсіяна?
Я каплуни каплунила,
Тим сінечки скровавила.
— Ой невістко-недовірко,
Ой ходімо, обглядімо,
Що ж то в саду^а могила?
— Ой діверки молодії,
І не йдіте, не глядіте,
Всю худобу заберіте,
Тільки душі не губіте!
— Ой діверки молодії,
Кажуть люде: война буде,
Дак я скриню схоронила,
А діверки молодії
Всю худобу забирали
І невістку зарубали.
Біле плаття положила,
Барвіночком обсадила,
Васильками обсіяла.
ЖЕНА МУЖА НЕ ЗЛЮБИЛА. В
Жена мужа не злюбила,
Взяла з світа ізгубила.
Взяла з світа, взяла з світа ізгубила
Й у садочку схоронила.
Й у садочку, й у садочку схоронила,
Шевлією й обсадила;
Шевлією, шевлією обсадила,
З буйним вітром говорила:
— Не вій, вітер, не вій, вітер буйнесенький,
Не розвівай шевлієньки,
Не розвівай, не розвівай шевлієньки,
Щоб не видно дружиноньки!
Ой гляну я, ой гляну я у віконце:
Приїхало три діверки,
Приїхало, приїхало три діверки,
Питаються дружиноньки:
— Невісточко, невісточко, пані наша,
Ой де ж мужа заподіла?
— Ви, дівери, ви дівери молодії,
Поїхав муж на й охоту;
Да поїхав, да поїхав муж на лови,
На зеленії дуброви.
— Невісточко, невісточко, пані наша,
І хортики єго дома.
— Ви, діверки, ви, діверки молодії,
То ж хортики да й не тії;
То хортики, то хортики да й не тії,
Єсть у його ще й другії.
— Невісточко, невісточко ж, пані наша,
Ой де ж мужа заподіла?
— Ви, діверки, ви, діверки молодії,
Поїхав муж до церковки.
— Невісточко, невісточко, пані наша,
103
І шубонька ж його дома.
— Ви, діверки, ви, діверки молодії,
То шубонька да й не тая;
Ой шубонька, ой шубонька да не тая,
Єсть у його ще й другая.
— Невісточко, невісточко, пані наша,
Ой де ж мужа заподіла?
— Ви, діверки, ви, діверки й молодії,
Поїхав муж у дорогу.
— Невісточко, невісточко, пані наша,
І коники його дома.
— Ви, діверки, ви, діверки молодії,
То коники да не тії;
То коники, то коники да не тії,
Єсть у його ще й другії.
— Невісточко, невісточко, пані наша,
Ой ти ж мужа істребила;
Ой ти ж мужа, ой ти ж мужа істребила,
Всі сінечки скровавила.
Всі сінечки, всі сінечки скровавила,
Й у садочку схоронила;
Й у садочку, й у садочку схоронила,
Шевлією й обсадила;
Шевлією, шевлією й обсадила,
Ще й каменем, ще й каменем накотила,
З буйним вітром говорила:
«Не вій, вітер, не вій, вітер буйнесенький,
Не розвівай шевлієньки;
Не розвівай, не розвівай шевлієньки,
Щоб не видно дитиноньки».
Невісточко, невісточко, пані наша,
Ти ж не сина й уродила,
Ти ж не сина, ти ж не сина й уродила,
Ти милого схоронила.
Треба попу, треба попу копу дати —
Того мерця й одкопати.
Твого мужа, твого мужа й одкопати.
Тебе, шельму, скатувати.
— Що хотіте, те й робіте,
Що хотіте, що хотіте та й робіте,
Тілько ж душі не губіте!
ІЗ-ЗА ЛІСУ ТЕМНЕНЬКОГО. Г
Із-за лісу темненького *
Чорна хмара виступає.
Чорна хмара виступає,
Дрібний дощик накрапає.
Жона мужа скатувала,
У садочку поховала,
Непарні рядки повторюються двічі.
Шельвієчку насіяла:
— Рости, рости, шельвієчку,
Вище мого миленького.
А я вийду за ворота,
Та й погляну в чисте поле.
Аж там іде три паночки,
Мужикові три браточки.
— Здоров була, братовая,
Де ж ти мужа подівала?
— Я не знаю, де він пішов:
Чи до лісу з сокирами,
Чи до бога з янголами;
Не до бога з янголами,
А до лісу з сокирами.
Один пішов по світлиці,—
Знайшов ножик на полиці.
Другий пішов по підлозі,—
Знайшов кровку на порозі.
Третій пішов по садочку,—
Знайшов брата могилочку.
— Ой ти, земле, розступися,
А ти, брате, озовися.
В НАС НА і
В нас на селі новина:
Пані пана згубила
І в садочку сховала,
Над ним руту сіяла:
— Рости, руто, високо,
Лежи, пане, глибоко!
Іди, дівко, в чорний ліс,
Чи не їде який біс?
— їдуть, їдуть панове,
Все панове-братове.
— По чім же ти впізнала,
Що братами назвала?
— По кониках вороних,
По жупанах червоних.
— Здоров, здоров, братова!
А чи братик наш дома?
— Його дома немає,
СТАЛА НАМ СЯ
Стала нам ся новина: (2)
Пані пана забила. (2)
Де ж она го поділа?
До й огрудка сховала,
Лелійом го насяла *:
— Росни, росни, лелія,
Така слічна, як і я.
Лелія ся збояла **,
До й окенка достала.
— Визри, панно, в темний
ляс,
Ци не їде хто до нас?
НОВИНА. Д
Десь по світу блукає.
— Що це за кров на порозі
І на руці, і на нозі?
Чого криваві плями
Від порога до брами?
Чого собака виє,
І в садку землю риє?
Ходім в садок, мій брате,
Свого брата шукати.
Собака нам покаже,
І всю правду розкаже.
Могилу розкопали,
Знайшли, кого шукали.
— Тепер, пані братова,
Буде з нами розмова.
Недовго розмовляли,—
Голову з плеч здійняли.
НОВИНА. Е
— їдуть, їдуть панове,
Небощика братове.
— По чім же-с їх познала,
Же-с братами назвала?
— Позналам їх по родзе,
По тшевічках на нодзе.
Приїхали пред врата,
Запукали на брата:
— Й отвор, пані братова,
Ой ци єсть наш брат дома?
— Ой не є його дома,
Бо поїхав на лови
* Насіяла.
* Збуяла (від буяти).
105
В зелененьку дуброву.
— Ой неправда, братова,
Його мундур єсть дома.
— Бо він має інпшї,
До дороги красшії.
— Ой неправда, братова,
Його бричка єсть дома.
— А він має іншую,
До дороги красшую.
— Ой неправда, братова,
Його шабля єсть дома.
— А він має іншую,
До дороги красшую.
— Сідай, братова, з нами,
З молодими панами.
— Як я з вами сідать мам,
Кой я дробні діти мам?
— Ми діти заберем,
А тебе й убієм.
Приїхали в темний ляс,
Випав з неї злотий пас.
— Почекайте на хвилю,
Най ся по тот пас схилю.
— Не будеш ся хиляла,—
Не сама-с го справляла.
Справив ти го Францішек,
Наш небощик брацішек.
Юж, братова, юж так маш,
Юж так лежиш, як наш брат.
ОЙ СТАЛАСЯ НОВИНА. Є
112
Ой ста _ ла_ ся
ви _ на —
в
за _ би_
Ей,
4'і * і* ,і
по _ ДІ _ ла?
До ко_ мо _ ри
Ой сталася новина —
Пані пана забила *.
Ей, де вна його поділа?
До комори вложила.
— Бігай, дівко, в темний ліс,
Ци не йде там дакий біс?
— Там ідуть, мамко, панове,
Мого няньки братове!
Прийшли они у той двор:
— Вийди, брате, та й на двор!
Ей, невістице премила,
Де-сь нам брата заділа?
— Пішов братик на гору,
На зелену отаву.
— Ей, не пішов він до гаю,
На зелену отаву.
— Ей, невістице премила,
Де-сь нам брата заділа?
— Ей, пішов братчик на
Самбір,
Там є його сивий кінь.
— Не пішов він на Самбір,
Дома його сивий кінь.
— Ей, невістице премила,
Де-сь нам пана заділа?
Втворили вни комору,
Найшли брата мертвого.
Ей, лежить братчик на ложі,
В його серцю два ножі.
* Кожна пара рядків при співі повторюється.
106
Чоловік повертається з походу, везе всім подарунки,
а нелюбій дружині — дротяну нагайку
У ПОЛІ ВЕРБА, КОЛО НЕЇ ВОДА. А
4*^ ^ 5 і—і ^ ^ р р
У по_ лі вер_ ба, ко_ ло не_ ? во_ да,
4 р * »■В]у ц і ^ > * 7—
як вес _ на бу _ де,— той во_ ди при _ бу _ де.
У полі верба, коло неї вода,
Як весна буде, то й води прибуде.
А на тій воді стоять кораблі,
На тих кораблях солдат молодой;
Солдат молодой — то миленький мой.
— Дай же мні, боже, той год вислужить,
Той год вислужить, дєньгов заробить,—
То справлю отцю труну золоту,
А родній матці позолочену,
Рідному брату — коник вороний,
А рідній сестрі — платок шовковий,
А шельмі-жоні — нагай дротяной.
А шельма-жена тому рада була,
Винесла йому чашу вина.
Того вина ні самому пить,
Ні самому пить, ні товаришу дать.
Як вдарив чашу в сирую землю,—
Сирая земля загорілася,
А шельма-жона замислилася.
Прив’язав жону коню до хвоста,
А пустив коня в чистеє поле,
А як сам прийшов четвертого дня,—
Вже в шельми-жони і духу нема.
ПОНАД БЕРЕЖКОМ ШОВКОВА ТРАВА. Б
Понад бережком шовкова трава,
Шовкова трава, біла береза.
Біла береза листом заплила,
На Дунайові вода прибула.
На синім морі корабчик стояв,
А на корабцю коник вороний,
А на конику солдат молодий,
Солдат молодий — сержант полковий,
Ой сидить собі, думку думає:
107
«Ой дай мні, боже, той поход сходити,
Своєму отцю гостинцю купити;
Своєму отцю — золоту труну,
Рідній матушці — позолочену,
А своїм братам коні вороні,
Сестрі рідній — перстень сріблений,
А шлюбній жоні — нагай дротяний».
Приїжджаю я з війська додому,
Виходить ко мні шлюбная жона,
Виносить мені шклянку вина.
Пив би я вино, та й скоро помру,
Товаришу б дав — товариша жаль;
Виллю те вино на сиру землю:
Сирая земля загорілася,
Шлюбная жона засмутилася.
Учеплю я жону коню до хвоста,
Пущу я коня на літанєчко,
Же б розніс жону по кавалочку.
Нехай ворон кінь налітається,
Hex шлюбна жона научається.
Прибуває кінь вже третього дня,
А в шлюбній жоні вже душі нема.
Чоловік пускає за водою жінку (й дитину),
а потім просить її повернутися.
Версія: Чоловік кидає в річку жінку-невдашку,
а потім шкодує (хоче повернути матір дітям)
ОЙ ОЖЕНИВСЯ, ТА Й ОДРУЖИВСЯ. А
Ой оженився та й одружився,
Та й узяв жінку не до любови.
Не до любови, не до розмови,
Не до чорних брів, не до вірних слів.
Ой купив корабель та за триста рубель,
Та за триста рубель ще й з полтиною.
Та за триста рубель ще й з полтиною,
Посадив милу ще й з дитиною.
108
— Чей, пливи, мила, та й негідниця,
Ти в мене була неробітниця.
Чей, хвиля іде — корабель пливе,
А мила сидить, як свіча горить.
А мила сидит^ як свіча горить,
А дитиночка — як та зірочка.
— Ой вернись, мила, голубко сива,
Ти ж мені, мила, вже й до любови.
І до любови, і до розмови,
І до чорних брів, і до вірних слів.
— Не вернусь, милий, голубе сивий,
Ой бив ти мене та й нагайкою.
Ой бив ти мене та й нагайкою,
Ой щоб я була та й хазяйкою.
Ой бив ти мене та й дубиною,
Ой щоб я була господинею.
Ой було тіло, як папір, біле,
А тепер воно та й почорніло.
ОЙ ПОЇДУ Я У КИТАЙ-ГОРОД. Б
Ой поїду я у Китай-город,
У Китай-город та й на ярмарок.
Ой та куплю я корабель новий
Та за сто рублів з половиною. (2)
Посадю милу із дитиною (2)
Та пустю морем-серединою,
Ой а сам вийду я на круту гору,
На круту гору та й подивлюся:
Корабель пливе, аж Дунай реве,
І мила сидить, як свіча горить, (2)
І дитя плаче, як ворон кряче.
— Ой чекай, мила, розпрощаємся,
Винним яблучком перекраємся.
Ой вернись, мила, моє сердечко,
Дам я тобі винне яблучко.
Переділимось половинкою,
Ой вернись, мила, із дитинкою.
Тобі яблучко, мені грушечка,
Ой вернись, мила, моя душечка.
— Ой не вернуся я, а забарюся,
109
Поїду в сине море та й утоплюся.
Ой бив ти мене та ожиною,
Не назвав мене та дружиною.
Ой бив ти мене та нагайкою,
Не назвав мене та хазяйкою.
Ой бив ти мене дротяницею,
Називав мене ледащицею.
ОЙ НЕ ЖАЛЬ МЕНІ ТАК НІ НА КОГО. В
Не поспішаючи
і і О г гр-і П ^ гг■ і
Ой не жаль ме_ ні так ні на ко_ го,
<1} і п і / Р РІ
як на ба _ тень_ ка сво_ го рід ^ но_ го,
Ой не жаль мені так ні на кого,
Як на батенька свого рідного:
Оженив мене малолітнього,
Малолітнього, нерозумного,
Та взяв жіночку немоторную,
Немоторную, неправдивую.
Ой поїду я у Китай-город,
У Китай-город та на ярмарок. (2)
Та куплю собі золотий кораб[ль]...
Та куплю корабіль] та за сто рублів,
Та за сто рублів ще й з полтиною, (2)
Посадю жону та з дитиною.
Корабель пливе, аж вода реве,
А мила сидить, як свіча горить. (2)
А дитиночка, як билиночка...
А милий сидить, рученьки ломить,
Рученьки ломить та милу просить:
— Ой вернись, мила! Розпрощаймося,
Одним яблучком перекраймося,—
Тобі яблучко, мені зернечко...
Ой не сердься ж ти, моє сердечко!...
— Не вернусь, друже, бо знущавсь дуже:
Ой ламав трусок із білих ручок,
До білих ніжок та рубав дрова,
А до русих кіс припинав коня!
110
ОХ І ЖАЛЬ ЖЕ МНІ ДА Й НА ТАТОЧКУ. Г
ОЙ ПОЇХАВ МІЙ МИЛИЙ. Д
і =120
у ^ к=^=г
—К—К—1 к к їгФ
Ой по _ ї _
і1
хав мій ми. лий,
^ .Н ^ і1 і
ой по _ І _ хав мій ми. лий
У 4 ДО і1 Л ^
та й в Ки_тай-
т&А—К—к—к—т~
—«1 \JL-1 ші —
го_ род, тай ку_ пив
*)
"V ' ' еЯ
о ми_ лий мій
Л Р'ії
■^іД -■=,
Ь4_^ у у і « Щ ^“
но_ вий ко_ ра_ бель.
та й з ди _ ти _ і
МЬА ■ Г" : =Т
^ £ 11
40 _ ю.
У*' * і !' і1 -ІИ
ко_ Ра — бель пли_ ве, ко_ ра_ бель пли _ ее
Ой поїхав мій милий (2)
Та й в Китай-город,
Та й купив милий мій
Новий корабель.
Заплатив три копи (2)
З половиною,
Посадив він мене
Та й з дитиною.
— Ой пливи, моя мила,
ой пливи, чорнобрива,
До родиноньки,
Най спіткає тебе
Зла годинонька.
Корабель пливе, (2)
Аж вода реве.
Моє серце жура,
Як іржа гризе.
Що дитина їдна (2)
На руках плаче,
А дитина друга
Під серцем скаче.
пі
ОИ ТИ САД, ТИ МОЙ САД, РОЗВИВАЄШСЯ. Е
і =80 Жалісно
£'■> р г^Цг і1 Ц' нМ-
1. Ой ти сад, ти - мой сад, роз_ ви _ ва. єш— ся,
]іхр V г*і;і * г 1 ■ь
Ой ку _ да, ми_ лий друг, со _ би _ ра _ єш _ ся?
— Ой ти сад, ти мой сад, розвиваєшся,
Ой куда, милий друг, собираєшся?
З усіма ти людьми всьо прощаєшся,
А зо мною молодою всьо ругаєшся.
— Ой не жалко мені ні раз ні на кого,
Тільки жалко мені на батька свого. (2)
Оженив він мене малолітнього,
Малолітнього, малоумного,
Малоумного й нерозумного.
Ой і дали мені та й жену молоду,
Ой ні до любови, ні до розмови.
Ой куплю корабель та й за двісті рубель,
Та й за двісті рубель з половиною, (2)
Посадю миленьку із дитиною.
А миленька сидить, як свіча горить.
А дитятко плаче, як ворон кряче.
— Ой вернися, мила, нароблю пива,
Віддамо дочечку, оженимо сина.
— Ой не вернуся, бо й тебе боюся.
Як мені господь дасть, я не втоплюся.
— Ой піду ж бо я в зелений садок,
У зелений садок — почекай, мой дружок.
Най урву яблучко червонесеньке,
Переділимося, мій милесенький.
Ой не жалко мені, не жаль ні на кого,
Тільки жалко мені на батька свого,
Оженив він малолітнього.
ОЖЕНИВСЯ УДОВЕЦЬ, ОЖЕНИВСЯ МОЛОДЕЦЬ. Є
Оженився удовець, оженився молодець,
Да неволею, не охотою.
Та взяв жену нелюбимую,
Нелюбимую, неправдивую.
Ні до мовоньки, ні до розмовоньки,
Ні до ділечка, ні до роботоньки.
Як пішов козачок у Китай-городок
Да купив милій корабель новий;
112
Да купив корабель за п’ятдесят рублєй,
За п’ятдесят рублєй із полтиною,
Да й посадив жінку з дитиною.
Да не дав весла, щоб вода несла.
Жінка сидить, зажурилася,
А дитина прихилилася.
Ой як ішов козачок да на гороньку на круту,
Да й увійшов козачок у світлоньку у нову.
Да й сів козачок да за новим столом,
Да й став думать-гадати:
Де б то жінку собі взяти?
Ой горе жити з нелюбимою,
З нелюбимою, з неправдивою.
У дев’ятім году да й пішов на воду.
Що вода реве,— корабель пливе,
А жінка сидить, як свічка горить.
А дитинонька, як ялинонька.
— Ой вернись, мила, наваримо пива,
[Наваримо пива], оженимо сина,
А ще й медочку — оддамо дочку!
— Ой не вернуся, муже, бо знущався дуже —
З моїх ручок, з моїх ніжок,
З мого тіла да білесенького,
З мого слова да вірнесенького.
Ой бив рублем да качалкою,
Да лежала ж я да під лавкою,—
Зоставайся, милий, з милоданкою.
ОЙ З НЕДІЛІ НА ПОНЕДІЛОК. Ж
Ой з неділі на понеділок
Поїхав милий на ярмарок.
Купив корабель за сто рубель,
За сто рубель і за половину.
Посадив милу на середину,
А коло ней маленьку дитину,
Та й пустив єї на тихий Дунай.
Корабель плине, аж Дунай гуде,
Корабель плине серединою,
А милий біжить бережиною,
Ой милий біжить, на милу кричить:
— Ой мила моя, подай ручину,
Не даш ручини, дай хоч дитину!
— Не дам ручини, ані дитини,
Бо ми з тобою недобре жили.
Близько сидить рідненька кума,
Через ту куму нам життя нема.
Ой ти в куми їш пироги на столі,
113
А я вдома їм в лупі * бараболі.
Ой ти в куми спиш на білих подушках,
А я вдома сплю на голих дошках.
Ой ти в куми спиш на м’якій перині,
А я вдома сплю на ячмінній трині.
УСІ МОЛОДЦІ ПОЖЕНИЛИСЯ, з
Усі молодці поженилися,
Всі товариші подружилися,
А я, молод, нежонат гуляю.
Як посватався — дуже втратився,
Як оженився та й зажурився.
Як узяв жону не по любови,
Не по любови, не до розмови,
Не до личенька, біла личенька,
Не до чорних брів, не до ласкових слів.
Як повіз жону у Китай-город,
У Китай-город та на ярмарок,
Та купив жоні корабель новий,
І веселечко, моє сердечко.
Посадив жону в корабель новий
Та пустив її на Дунай-річку.
Корабель пливе, а Дунай реве,
А Дунай реве, розлягається.
Ой ідеть милий, оглядається,
А жона сидить, осміхається.
Ой ідеть милий, оглядається,
Все слізочками умивається,
А хустиною утирається.
Ой зійшов милий на круту гору
Та кричить милий на свою милу:
— Завернись, мила, погодуй сина!
Погляди, мила, та на діточок,
Що осталося двоє діточок,
Двоє діточок, як сиріточок.
— Не вернусь, друже, бо ти бив дуже,
Бив рублем, рублем ще й качалкою.
— Хоч і бив рублем і качалкою,
А тепер назову я коханкою.
ОЙ ХМАРИТЬСЯ, НЕ ГОДИНИТЬСЯ. и
Ой хмариться, не годиниться,
Рубай дерево, куди хилиться, (2)
Оддайте мене, куди прийдеться:
Чи за старого, чи за младого —
В шкарлупі (тобто нечищену).
За козаченька разудалого.
Ой не жаль мені та й ні на кого,
Тільки жаль мені на отця свого.
На отця свого ще й на рідного,
Оженили мене малолітнього,
Малолітнього, малоумного,
Малоумного, нерозумного.
Та узяв жінку не до любові,
Не до любові, не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови,
Ні снопа зв’язать, ні слова сказать.
А як сніп в’яже — спотикається,
А слово каже — помиляється.
— Ой ти, милий, ти сам такий:
Ні коси набить, ні грабель зробить;
Як косу наб’єш, то хитається,
А граблі зробиш,— поламаються.
— Ой поїдь, синку, у Китай-городок,
У Китай-городок та й на ярмарок,
Та й купи, синку, корабель новий,
Корабель новий та й не дорогий —
За сто двадцять рублів з половиною,
Гей, посади милу із дитиною.
Одіпхнув милий од бережечка,
І не дав же їй ні веселечка.
А жена сидить, як свіча горить,
А дитя плаче, аж луги в’януть.
— Ой подай, мила, хоч білу ручку,
Хоч білу ручку, хоч дитиночку.
— Не подам, муже, не подам, друже,
Не подамх друже, бо ти бив дуже.
Ой побив рублем ще й качалкою,
Називав ти мене не хазяйкою.
Ой побив рублем, ще й лозиною,
Називав ти мене не дружиною.
ХОДИВ КОЗАК ПО ДОЛИНІ. А
Ходив козак по долині,
По крутій горі *
Да завивав русі кудрі
В своїй голові.
Ходив козак по долині,
Завиваючи,
Та на чужі молодиці
Завидуючи:
— Та що чужі молодиці,
Як розовий цвєт,
А моя невдашечка —
Хуже в світі нєт.
Як візьму я невдашечку
За білую руку
Та й поведу невдашечку
На круту гору,
Та зніму я невдашечці
А з плеч голову.
Парні рядки співаються двічі.
Покотилась головочка,
Як маківочка,
Потекла кров червоная
По крутій горі.
Мальована колясочка,
А вороний кінь,
Тільки сісти да й поїхать
До тестонька в двір:
— Здоров, здоров, мій
тестоньку,
Або добрий день.
Пусти дочку-коханочку
Хоч на один день.
— Не для тебе, сучий сину,
Я дочку кохав, (2)
Щоб ти, сучий сину,
Ручки потирав.
ТА Й УЖЕ Ж МЕНІ ТА Й НАДОКУЧИЛО. Б
і =60 Повільно. Журливо
т
&
Та й у _ же ж ме _ ні
там на_ до_ ку_ чи_ ло
2. По
Кінець
го _ рам
ХО- дить.
Та й уже ж мені та й надокучило
Ой по горам та ходить, по горам ходить.
Та й уже ж мені та й надокучило
Ой чорні кудрі вить, чорні кудрі вить.
Та й уже ж мені та й надокучило
Ой завиваючи, завиваючи,
Та й на чужії та й молодиці
Ой та й завидуючи, та й завидуючи.
Бо чужії та молодиці
Ой як розовий цвєт, як розовий цвєт,
Та й од моєї та й невдашечки
Ой хуже в свєтє нєт, хуже в свєтє нєт.
Та й возьму я свою невдашечку
Ой та й за правую руку, за правую руку,
Та й поведу свою невдашечку
Ой та й на Дунай-ріку, на Дунай-ріку.
Та пливи, пливи, моя невдашечко,
Ой та пливи ж за водой, пливи за водой.
Ой щоб не було, моя невдашечко.
Ой, ой та жалю за тобой.
116
МАТИ СИНА ОЖЕНИЛА. В
Мати сина оженила,
Та взяла невісточку
Не под мислоньки невдашечку:
Ой ні спекти, ні зварити,
Ні по двору походити.
— Ой чи мені з нею жити
І між люде не ходити?
Як узяв же невдашечку
Під білу ручечку
Та й кинув невдашечку
До Дуная до ріки.
Ой як крикнув-гукнув
Своїм громким голосом:
— Ой ви, хлопці, ви, ловці,
Розудалі молодці!
Возьміть мою невдашечку —
Не знадобилась мені!
Як пішов же добрий молодчик
До широкого двора,
Не доходить до двора —
Вибігала дітвора:
— Ой таточку, таточку,
Ой де ж ти дів мамочку?
— Ой діточки, діточки,
Лазуреві квіточки!
Ой хіба ж ви, діточки,
Три дні хліба не їли,
Що ви мене, молодого,
Таким словом [зу]стріли?
Ой заплакав добрий молодчик
Над своїми над дітьми,
Як обняв же головочку
Та й пішов до річечки.
Ой як крикнув-возгукнув
Своїм громким голосом:
— Ой ви, хлопці, ви, ловці,
Розудалі молодці!
Верніть мені невдашечку —
Знадобилася мені!
Як узяв би невдашечку
За білую ручечку:
— Ой ходімо ж, моя мила,
До широкого двора,
Ой там мені, молодому,
Без тебе жить біда.
Ой там же твої малі діти
Та до мене докучають.
Ой не будеш ні робить,
Тільки діточок глядіть.
ТЕРЕН, ТЕРЕН ПО ГОРОДУ, ТЕРЕН ПО ЯРІ. Г
Терен, терен по городу, терен по ярі,—
Повилися чорні кудрі по моїй голові.
Вже мені наскучило, розглядаючи,
На чужії молодиці поглядаючи.
Що чужії да молодиці, як рожевий цвіт,
В мене жінка нетіпанка, зав’язала світ.
Що чужії молодиці, як рожа цвіте,
В мене жінка нетіпанка і хисту нема.
Возьму жінку да нетіпанку да під сухі боки,
Вкину жінку да нетіпанку у Дунай глибокий:
— Пливи, жінко, да нетіпанко, уплинь за водою,
Уже ж мені да наскучило жити із тобою.
Пливи, жінко, да нетіпанко, хоч із рибочками,
Нехай же я погуляю да ще з дівочками.
117
Смерть за проханням чоловіка забирає нелюбу жінку й дитину.
Версія: Чоловік поховав нелюбу жінку і йде до дівчат;
одна з них — жінчина сестра — з сльозами тікає геть
ОЙ ЗАДУМАВСЬ, ЗАЖУРИВСЬ. А
Ой задумавсь, зажуривсь,
Що молодим оженивсь,
Не до мислі жінку взяв,
А я з нею жить не став.
Буду лаять, буду бить,
Сам на улицю ходить.
Ой вийду я на гору
Да гляну я по морю:
Аж на морі плав пливе,
А за плавом смерть іде.
— Смерте ж моя часова,
Чогось тебе прошу я:
Умори жінку мою
Ще й дитину малую.
А я дурно не схочу —
Сріблом-злотом заплачу.
— Ой я злота не беру,
Я і дурно уморю.
— Візьму ключі замкові,
Одімкну скрині тесові
Да й уріжу полотна,
Да й вкрию жінку свою,
А сам піду садами,—
Сидять дівки рядами.
«Добривечір, дівчата,
Умерла жінка моя
Ще й дитина малая».
Дівка теє зачула,
Іншу пісню гукнула:
— Ой коли ж ти оженивсь,
Бодай же ти не розживсь!
ОЙ ЗАДУМАВ, ЗАГАДАВ. Б
Ой задумав, загадав —
Не до мислі жінку взяв.
Піду в військо служити,
Ніж з поганою жити.
На городі в лободі
Пасла дівка лебеді.
А пігнала до води:
— Пийте воду, лебеді!
— А вже ж бо ми та й пили
В чистім полі доволі.
За городом річка йде,
За річкою сплав пливе,
За річкою сплав пливе,
А за сплавом смерть іде.
— Смерте ж моя дорога,
По кого йдеш від бога?
Возьми мою милую
Ще й дитинку малую.
Я даремне не схочу,
Сріблом-злотом заплачу Г
— А я срібла не прийму,
А милую й так возьму.
Возьму твою милую
Ще й дитинку малую.
Поховаю у саду
Ще й рожею обсаджу.
Скажуть люди, що кохав,
Що в садочку поховав.
Скажуть люди, що любив,
Що рожею обсадив.
118
ОЙ ВИЙДУ Я НА ГОРУ
Не поспішаючи
Один
Всі
2. Ста_ ну, гля_ ну в до. ли _ ну,
ста_ ну, гля_ ну в до. яи. ну
чер_ во _
ну ка_ ли_ ну.
Ой вийду я на гору *,
Стану гляну в долину.
Стану гляну в долину
На червону калину:
На червоній калині
Соловейко маленький.
Соловейко маленький,
В нього голос тоненький.
— Не щебечи до зорі,
Не завдавай жаль мені,
Не завдавай жаль мені,
Бо я в чужій стороні.
Бо я в чужій стороні,
Нема роду при мені.
Нема роду, родини,
Ні вірної дружини.
Не до мислі жінку взяв,
А я з нею жить не став.
Піду в військо служити,
[Й]а щоб з нею не жити.
[Йіа ще в війську не служив,
[Й]а вже жінку нарядив:
Накрив ручки полотном
[Й]ще й зверху кулаком.
Сам за шапку та й пішов
На вулицю до дівок:
«Добрий вечір вам, дівки,
Остався я без жінки».
Всі дівчата сказали:
— Здоров, здоров, Іване!
Тільки їдна мовчала,
Обернулась та й пішла,
Заплакала та й пішла,
Бо то — жінчина сестра.
— Добрий вечір, батьку наш,
Вже гуляє зятик ваш.
Добрий вечір, батенько,
На гулянні зятенько.
— Нехай, дочко, гуляє,
Господь його скарає.
Та ще й його родину
За нашую дитину.
* Непарні рядки співаються двічі.
119
Чоловік-гіяниця забиває жінку
(через посаг)
ОЙ МАВ МЕНЕ МІЙ БАТЕЧКО ЄДНУ ЄДИНИЧКУ
Вільно
та дав ме_ не мій ба__ теч_ ко за гір ку п'я-нич_ ку.
Ой мав мене мій батечко єдну единичку,
Та дав мене мій батечко за гірку п’яничку *.
Ой дав мене мій батечко за високі гори,
Не дав мені більше віна — лиш ярії бджоли.
А ті бджоли загуділи, в поле полетіли,
Відганяє лиха доля до тата за віном.
Іде дочка-єдиночка та й сіла в куточку,
Батько гляне — серце в’яне: «Чого-с прийшла, дочко?»
— Прийшла, татку, прийшла, мамко,— дайте мені віна,
Бо через те ваше віно вже три дні не їла.
Дає батько штири воли, мати — дві корови:
— Гони, дочко, додомочку, вгоджай лихій долі.
Пригнала дочка-єдиночка віно на подвір’я:
— Вийди, вийди, лиха доля, віно заганяти.
Вийшла, вийшла лиха доля, почала кричати,
А ті воли круторогі почали тікати.
А ті воли круторогі лиш вішками мають,
А вже дочку-єдиночку сусіди вмивають.
Була гарна сусідочка, дала мамці знати:
— Іди, іди, рідна мамко, дочку поховати.
Іде мамка, іде тато, іде вся родина:
— Відчиніться, скляні двері,— тут ваша дитина.
Була гарна сусідочка, двері відчинила,
Підоймають за головку: «Це наша дитина!»
— Ой чим же ти, моя дочко, йому не вгодила,
Що вже твоя чорна крівця землю сполонила?
— Угоджала, моя мамко, не могла вгодити,—
Буде йому, моя мамко, сам господь платити!
* Парні рядки співаються двічі.
120
Чоловік залишає немилу жінку й одружується з іншою;
покинута помирає з горя
НАГНІВАВСЯ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ БЕЗ ПРИЧИНИ НА МЕНЕ
Нагнівався мій миленький без причини на мене,
Як підемо жито жати — одіхнеться од мене,
Як сядемо полуднати — не говорить до мене,
Як ляжемо спочивати й одвернеться од мене:
— Не диш, не диш, поганая, тяжким духом на мене,
Бо сама ти добре знаєш, що не люблю я тебе.
Я й не люблю і не хочу, я й не думав тебе брать,
Ой по сюю я ноченьку жить з тобою, розмовлять.
Там мила зажаліла, стала плакать ще й ридать,
Там мила зажаліла, гіркенько заплакала
Да заняла сірі гуси та й на річку погнала:
— Гиля, гиля, сірі гуси, гиля, гиля на ріку,
Зав’язав мні чорні очі — не розв’яжу довіку.
Гиля, гиля, сірі гуси, гиля, гиля на пісок,
Зав’язав ти чорні очі — я думала на часок.
Біля царського двірця жовта ружа зацвіла,
Та ізрадив милий мій, оженився на другій.
Ви подружки, ви голубки, ви приходьте до мене
Та зніміте з мене міру, шийте плаття мні на смерть.
І пошийте, і одіньте, схороніте ви мене,
Викопайте у садочку ви могилу для мене.
І широку, і глибоку — схороніте ви мене,
Посадіте у головках червоную калину.
Будуть пташки прилітати, будуть калину клювать,
Будуть мені, молоденькій, усю правдоньку казать:
— Вставай, мила, справедлива, бо твій миленький іде,
Чужу милу чорнобриву попід рученьки веде.
— Вже не встану, вже не встану, вже не встану й на
часок
Ізложила білі ручки ще й чорненький волосок.
ПОДРУЖНЯ ЗРАДА.
ПЕРЕЛЮБСТВО
Тікаючи з чужою жінкою від погоні (власних
дітей і дружини) чоловік заклинає супутницю
в куницю, коня — в явора, себе — в каменя
ОЙ Я, МОЛОДАЯ, СЮЮ НІЧКУ НЕ СПАЛА
Ой я, молодая, сюю нічку не спала,
Ой я свого миленького із гуляннячка ждала.
Ой вже ж світ біленький, іде додому мій миленький:
Головонька змита і кошуленька біла.
Да не йде у світлоньку, да йде просто у станеньку;
Не говорить зо мною, да говорить з коником:
— Ой коню ж мій, коню, да порадь же ти й мене:
Хочу їхать тобою пріч із чужою жоною.
— Ой пане ж мій, пане, ти ж молодий розум маєш,
Що свою жону покидаєш, а з чужою пріч гадаєш.
Маєш свою жону, ох, дрібнії дітки,
А чужії зряжаєш, як рожеві квітки!
А він коня не послухав, осідлав да поїхав.
Да їдуть вони поле, да їдуть другеє,
На третьому полі стали спочивати,
Ой став чужий муж у чужої жони питати:
— Ой послухай, чужа жоно, чи дубрівонька гуде,
Чи дубрівонька гуде, чи милая в погонь іде?
Чи солов’ї щебечуть, чи ж то мої дітки плачуть?
Не дубрівонька гуде, но милая в полі іде,
Не солов’ї щебечуть, ой то ж мої дітки плачуть.
Біжи, чужа жоно, по полю куною,
А ти, кінь вороний, стань зелененьким явором,
А я ляжу, молод козак, да білесеньким каменем.
Да бігла жона, бігла да на камені сіла,
Да на камені сіла, жалосненько заплакала:
— Ой щоб сім каменю тут тяжко-важко лежати,—
А ще ж мені тяжче й важче із дітками горевати!
122
Голубка залишає голуба з дітьми, відмовляється
повернутися до них і назавжди відлітає з орлами та соколами.
Версія: Голубка залишає голуба, обіцяючи скоро повернутися,
але не повертається, і голуб летить шукати її
ОЙ ІЗ СУБОТИ ТА НА НЕДІЛЕНЬКУ
ТА СТАЛА СІ ТЕМНА НІЧ. А
і
Не поспішаючи
в
Ой
із су_ бо.
та на не_ ді— лень_ ку
$
р Г "Г—г
та ста_ л а сі тем_ на ніч;
ои по_ ли _ ну __ ла
£
т
ГО лу ^ бонь_ ка
від сив го _ лу_ ба
впріч.
Ой із суботи та на неділеньку та стала сі темна ніч;
Ой полинула сива голубонька від сив голуба впріч.
Ой із неділі та на понеділок стало рано світати,
Ей полинув же сивий голубонько сив голубки шукати.
Ей полинув же сивий голубонько, гей став собі спочивати,
Ей вилітає сива голубонька та й на тихий Дунай воду брати.
— Ей помагай біг, сива голубонько, ой або ти, жінко моя!
— Ей бувай здоров, сивий голубоньку, ти вже не мій, я не твоя.
Ей полинув же сивий голубонько, сів си в лісі на вільсі,
Ей не вір, не вір сивій голубоньці та як чоловік жінці.
Ей полетів же сивий голубонько, сів си в лісі на бзу,
Ой не вір, не вір сивій голубоньці, ой так як бо тому псу.
ЗА РІКАМИ, ЗА ВОДАМИ. Б
За ріками, за водами
П’є голубка з голубами:
Полетіла од голуба,
Которому була люба.
— Ой голубко моя мила,
Що ж ти мені учинила?
— Не журися, голубоньку,
Прилечу я в неділоньку.
Вже неділонька минає,
Голуб голубки не видає;
Серце йому розпукає,
Що голубки не видає.
— Бідний я лишень без пари,
Можуть мя взяти на мари!
Куда крильця, куда ніжки —
До милої, до потішки.
Летить голуб понад воду,
Шукаючи свого роду;
Там гусойки припливали,
А голубки не видали;
І качойки припливали,
А голубки не видали.
123
ОЙ ТЕМНА, ТЕМНА, ОЙ ТА НЕВИДНЕНЬКА
ТА, ПАНЕ-БРАТЕ, НІЧ, НІЧ. В
Ой темна, темна, ой та невидненька та, нане-брате, ніч, ніч,
Ой полетіла сива голубонька та від голубонька пріч* пріч.
Ой летить, летить сива голубонька та лісами, горами,
Ой здибається сива голубонька та з сивими соколами:
— Ой чого, чого, сива голубонько, та раненько літаєш,
Ой либонь же ти, сива голубонько, голубонька покидаєш?
— Ой покидаю сивого голубонька і дрібненькії діти,
А сама лечу, сама полечу мешканоненька глядіти.
Ой у неділоньку дуже раненько, як но стало світати,
Ой полетів же сивий голубонько голубоньки шукати.
Ой летить, летить сивий голубонько та лісами, горами,
Ой здибається сивий голубонько та з сивими соколами:
— Ой чого, чого, сивий голубоньку, [та раненько літаєш,
Ой либонь же ти, сивий голубоньку,] голубоньки шукаєш?
Ой бо та ж, бо та ж сива голубонька та набралася нуду,
Ой як стрільнула сивими крильцями аж за Дунай-воду.
Ой полетіла сивая голубонька за Дунай-воду пити,
Ой там за нею сивий голубонько, та став з нею говорити:
— Ой помагай біг, сивая голубонько, ой ти, миленькая моя!
Ой летів, летів сивий голубонько та сів собі на купці:
— Ой прилети ж, моя сивая голубонько, та будем жити вкупці!
Ой летів, летів сивий голубонько та сів собі на гільці,
Ой не вір, не вір сивій голубці, та як чоловік жінці.
ЯК ЗАДУМАВ СОКОЛОНЬКО ДІТИ ГОДУВАТИ. Г
Як задумав соколонько діти годувати,
Як стрепенувсь та полинув голубки шукати.
Летить голуб, летить сивий лісами, борами,
Стрічається, вітається з буйними вітрами:
— Ой ви вітри, ви буйнії, ви щодня вієте,
Чи ви меї голубоньки та й не видаєте?
— Ой в твоєї голубоньки дорогії мислі —
Задумала, загадала край Дунаю плисти.
Як вдарився голубонько об землю крилами;
— Діти ж мої сиротята, пропав же я з вами!
— Не журися ти, батьку наш, не журись ти нами,
Ой як же ми підростемо, розлетимось сами,
Розлетимось, розбіжимось, як кленове листя:
Котореє на Вкраїну, котре на Полісся.
Котореє на Вкраїну — тому добре буде,
[Котореє на Полісся — тому гірко буде].
А на тій же Україні — жито та пшениця,
А на тому на Поліссі — кукіль та метлиця.
124
ОЙ З НЕДІЛІ НА ПОНЕДІВНОК ТЕМНЕНЬКАЯ НІЧ. Д
Ой з неділі на понедівнок темненькая ніч,
Пішла голубка, пішла сивенька та від голуба пріч.
А з понедівка та на вівторок, лиш узяло зоряти,
Та пішов голуб, пішов сивенький свої голубки шукати.
Та пішов голуб та пішов сивий горами, долинами,
Надибав голубку та й свою любку з вірлами, з соколами.
— Та на день добрий, сива голубко, відай, ти жона моя?
Вона му каже: «Ой бувай здоров — ти не мій, я не твоя».
— Ой годі, годі, сива голубко, тут з вірлами гудіти,
Роздумай собі, та же ти маєш та дома дрібні діти.
Він єї давав геть усе, що мав, а вона не хотіла,
Але з вірлами та й з соколами за Дунай полетіла.
Ой летить голуб та летить сивий та сів собі на згірці,
Ой не вір, не вір сивій голубці, як свекруха невістці.
Жінка покидає дітей та чоловіка
і тікає з коханком (спокусниками)
ОЙ ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ ТА ЧОРНИМИ ВОЛАМИ. А
Не поспішаючи
-Ь» 7« г=р=
гїНт»3—— —т #■»" " Л
Ои о . ре
і 1 г'~=г^=Т
1—^^ ■ Е_ / —1-^——V—Р—1
Се. мен, о _ ре та чор. ни. ми
■ -і і -■ ■ # V А Ч ' -
во _ ла _ ми,
-■ и * $ 1 нг—
йо_ го жін. ка Ка. те. ри. не
' #—V
гу _ л я _ є з мос _ ка
^ П Я-
Ш . ^—- -я- ф—
_ ля. ми. Йо— го жін- ка
. Ь Чт к г } 1
■ф J Т у V
^ і* 1
Ка_ те. ри_ на гу__ ля. с з мос_ ка _ ля_ ми.
Ой оре Семен, оре та чорними волами,
Його жінка Катеринка гуляє з москалями *.
Ой оре Семен, оре та й на сонце поглядає,
Його жінки Катеринки з обідом немає.
Доорався ж той Семен та до нової хати,
Питається своїх дітей: «А де ж, діти, ваша мати?»
— Ой пішла ж наша мати у ліс по корови,
Ой щось вона говорила: «Бувайте здорови!»
* Парні рядки повторюються.
125
ф
Ой пішла ж наша мати та у луг по телята,
Забожилась, заклялася, що «не ваша, діти, мати!»
Ой пішла ж наша мати у ліс по калину,
Ой щось вона говорила: «Діти, вас покину!»
Ой як кинеться Семен та до нової скриньки:
Нема добра, нема скриньки, нема жінки Катеринки.
Як удариться ж Семен та об поли руками:
— Дітки мої, квітки мої, ой пропав же я з вами!
Ой ударте морози та на густії лози,
Побий, боже, Катерину за Семенові сльози!
А Семенові сльози марне не пропали:
На камні білі спадали, білі камні розбивали.
ОЙ ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ ТА ЧОРНИМИ ВОЛАМИ. Б
Не поспішаючи
Ой
о _ ре Се. мен, о_ ре
Ка _ те _ рин _ ка гу _ ля _ є з мос _ ка _ ля _ ми.
ОЙ ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ. В
Стримано ___
Р р~г 1 IIі Р Г
~-Чу_ жі жін. ки о_ бід не-суть, а мо. с _ Т не_ ма _ €.
ОЙ ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ. Г
Г Г г-
Не поспішаючи
о
Ой о_- ре
Се _ мен, о, ре
та си„ ви _ ми
•р
і
рр
та во _ ла __
Є __ го жін.
Ш
Ка _ те _ рин_ ки з о_ бі_ дом
не _ ма.
126
ОЙ ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ. Д
Не поспішаючи
т
Ой о_ ре
Се_ мен, - о _
ре
та на шлях
ОРЕ СЕМЙОН, ОРЕ СЕМЙОН ІЗ СТАРЕНЬКИМ ДІДОМ. Е
Оре Семйон, оре Семйон із стареньким дідом,
Визирає Катерини з раненьким обідом *.
Оре Семйон, оре Семйон, до краю доходе,
Його жінки Катерини нема й не приходе.
Оре Семйон, оре Семйон та й став оддихати,
Випряг воли, пустив пасти, сам пішов до хати.
Та як прийшов додомочку, та й став під віконце:
— Вставай, вставай, Катерино,— вже в полудні сонце!
Та й не вийшла Катерина, зайшов він до хати,
Питається дрібних дітей: «А де ж ваша мати?»
— Пішла, тату, наша мати а в гай по калину
Та й клялася, божилася, що «Я вас покину».
Взявся Семйон за головку білими ручками:
— Діти мої дрібнесенькі, пропав же я з вами!
Пішов Семйон та й до пана та й зачав просити:
— Позволь, пане, ворон-коня — жінку здогонити!
* Парні рядки співаються двічі.
127
Здогонив він жінку свою при зеленім гаю,
Вона йому відповіла: «Я тебе не знаю».
— Не знаєш ти, Катерино, то знай наші діти,
Порадь мене, Катерино, та й де їх подіти?
— Пораджу тя, Семйончику, тільки не журися:
Роздай діти на службочку, а сам оженися.
— Там на греблі шумлять верби, вдарили морози;
Поб’ють тебе, Катерино, наших дітей сльози.
ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ. Є
т
1 =50 сумно
Один
О. ре Се_ мен, о _ ре,
на шлях по_гля_ да. є..
Му і і' Г~ . ■ І* і і і-
Ч/_ ЖІ ЖІН _ ки
о _ бід не - суть,
Г—Г г
_ма _ є.
ОЙ ОРЕ СЕМЕН, ОРЕ ТА НА ШЛЯХ ПОГЛЯДАЄ. Ж
Ой оре Семен, оре та на шлях поглядає:
— Чужі жінки обід несуть, а моєї немає.
Доорався Семенко до зеленого гаю,
Випрягає сиві воли да у гай наганяє:
— Ой пасітеся, воли, да й не бійтеся вовка,
А я піду додому, щось болить моя головка.
Ой приходить Семенко да й до нової хати,
Питається малих дітей: «Ой де ж, діти, наша мати?»
— Ой пішла наша мати да у луг по телята,
Забожилась, заклялася, що «не ваша, діти, мати».
Ой пішла наша мати да у луг по калину,
Забожилась, заклялася, що «їй-богу, вас покину».
Наша мати не дура, нові чоботи взула,
В новий кожух одяглася, у мендроси потяглася.
Ой ударив Семенко ой об поли руками:
— Ой діти дрібнесенькі, да пропав же я з вами.
Ой ударте, морози, да на густії лози,
Зморозьте жінку Катерину да й на битій дорозі.
Ой ударте, морози, да на густії лози,
Зморозьте жінку Катерину да й за сиротськії сльози.
128
КИДАЙ, ПЕТРЕ, ЖІНКУ, А Я ЧОЛОВІКА. З
А ООиН
угг гт
— Ки _ дай, Пет_ ре, жін _ ку,
Всі
я чо _ ло _ ві _ ка,
та й по_ ї _ дем на Вкра_ і' _ ну, де ве _ се _ ло жи _ ти.
— Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка,
Та й поїдем на Вкраїну, де весело жити *.
— Ой боюся, Катре, щоб нас не спіймали,
Та щоб наших білих ручок назад не зв’язали.
— Ой не бійся, Петре, нікому ловити,
Бо я свого чоловіка вислала косити.
Косе Семен, косе, на шлях поглядає:
— Чужі люди обід несуть, моєї немає.
Кинув Семен косу та й пішов до хати,
Питається малих діток: «А де ваша мати?»
— Пішла наша мати у ліс по калину,
Забожилась, поклялася, що «я вам не мати».
— Ой пошли ж ти, боже, сніги та морози,
Та зморозь ти Катерину в степу при дорозі.
КИДАЙ, СЕМЕН, ЖІНКУ, А Я ЧОЛОВІКА. И
* Парні рядки співаються двічі.
5 8—27
129
БРОСАЙ, ПЕТРЕ, ЖІНКУ, А Я ЧОЛОВІКА. I
Помірно
тай по _ ї _ дем на Вкра_ Ї __ ну, де ве _ се _ ло жи_ти.
ПОКИНЬ, ЯСЮ, МАТІР. I
$
1.0_ же_нив _ ся Се_ мен,
У™
у _ ЗЯВ ЖІН _ ку
Ка _ те _ ри _ ну.
То >
то гар^— ну,
3 4.0- Ре Се_ мен, о _ ре
..о_, бі _ д(и) не^ суть,
130
сам п і _ шов
а
до Не- ма, та _ ту, ма_ ми
А ■—з
У луг
У _ да _ рив _ ся Се _ мен
ОЙ У НАШОМУ СЕЛІ ТА Й СТАЛА НОВИНА. К
Ой у нашому селі та й стала новина,
Обманула Катерина та й багатого сина.
— Кидай батька, кидай матір, я покину дрібні діти,
Поїдемо на Вкраїну мед-горілочку пити.
— Ой боюся, Катерино, я з тобою мандрувати,
Бо ще схочуть білі ручки та й назад закувати.
— Ой не бійся, серце моє, бо нікому доганяти:
Я послала миленького у далекий степ орати.
Роман оре, Роман оре, на шлях поглядає:
— Людські жінки обід несуть, а моєї дідько має.
Роман оре, Роман оре, доорався до діброви,
Пустив воли за діброву, а сам подався додому.
Прийшов Роман додомоньку та й до рідної хати,
Питається дрібних діток: «А де ж ваша мати?»
— Ой нема ж мами вдома, пішла в ліс по калину,
Забожилась, заклялася: «Я вас, діти, покину!»
Нема, нема мами вдома, пішла в ліс по ломаки,
Забожилась, заклялася: «Я не ваша мати».
Пішов Роман до комори та й до нової скрині,—
Нема хусток, нема грошей, нема Каті-господині.
— Ой подай же ти, боже, та й великії морози,
Щоб ту Катю зморозили та й сирітськії сльози.
А та Катя не дура, нові чоботи взула,
В новий кожух одяглася та й на шлях подалася.
5*
134
ОЙ НА НАШІЙ УКРАЇНІ ТАМ СЛУЧИЛАСЯ НОВИНА. Л
Ой на на_ шій У— кра_ ї_ ні там слу_ чи_ ла _ ся но.
^
0 -0 ж
-л—. " Ь' л
_ ви _ на, під, ДУ — ри _ ла Ка _ те _ ри_ на
гос_ по_ дар _ сько_ го си _ на.
ПІШОВ ВАСИЛЬ МОЛОДЕНЬКИЙ ЗА ГОРИ ОРАТИ. М
Пішов Василь молоденький за гори орати,
Наказував Катерині обід виношати.
Орав Василь, орав Василь а з стареньким дідом:
— Нема мої Катеринки з раненьким обідом.
Приорався Васильочок до сухого лому,
Пустив воли на полуднє, сам пішов додому.
А як прийшов додомочку та й став під віконце:
— Вийди, вийди, Катерино, вже в полудні сонце!
Катерина не виходить, дитя не пускає,—
А що ж моя Катерина недобре гадає?
Прийшов Василь до комори, до нової скрині:
Нема сукні і бекешки, не буде й газдині.
Прийшов Василь та й до хати та взявся питати:
— Діти ж мої дрібненькії, а де ж ваша мати?
— Пішла мати, пішла мати а в гай по теляти,
Надибала три парубки, пішла мандрувати.
А нас била, катувала, аби не казати,
І казала: «Діти мої, я вже вам не мати».
Пішов Василь та й до брата, та й сіли верхами,
Здогонили Катерину з трьома парубками.
Здогонили Катерину на кедровім мості:
— А вернися, Катерино, хоть до дітей в гості!
132
Здогонили Катерину аж коло Дунаю,
Она йому повідає: «Я тебе не знаю!»
Взяв Василько Катерину попід білі боки,
Розмахав її та й кинув гей в Дунай глибокий:
— Ой плини ж ти, Катерино, від краю до краю,
Ой і було не казати, що я тє не знаю!
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕЙКО НА ПОЛЕ ОРАТИ. Н
.6 ... - » . - - ^ П-І^І
—Я—^—3—К- 1 і -д7»- ^
Ой по _ ї_ хав
і _ ва -. сей _ ко
Ф* я ІГ
на по_ ле о _ ра _ ти,
а «Г?——4-і
§ » р- **^'=Ц
за— ча — ла _ ся М
І-# ) У- -4
а _ ри_ сей_ ка
[*/ — г
на преч» ки зби _ рЗ- ти.
Ой поїхав Івасейко на поле орати,
Зачала ся Марисейка на пречки збирати.
Оре Івась, оре за стареньким дідом:
— Нема ж мої Марисейки з ранейким обідом.
Ой прийшов же Івасейко до нової хати:
— І де ж, і де ж, мої діти, да де ж ваша мати?
— Пошла ж, пошла наша мати за гай по телята:
«А будьте ж ви здоровії, мої соколята!»
Ой пошов же Івасейко до нової скрині:
Ні сукна ми, ні пенязів^ ані господині.
Ой вдарив сі Івасейко у поли руками:
— Діти мої, діти мої, що я почну з вами?
— Чей же, тато, чей же, тато, чей же не журіться:
Іде восень зимненькая,— тато, оженіться.
— Діти мої дрібненькії, вам то не в час буде,
Мені жінка за женою, вам не мати буде.
— А ми на то не дбаємо, жеби мати була,
Жеби змила, розчесала і приємна була.
ЙА В ПОНЕДІЛОК РАНО ПІШОВ ІВАСЬ ОРАТИ. О
Не поспішаючи
гк. 8 Ь —а К Ґ'Д
ч- Лі 1 і
«з й - »=*
Иа в ло^ не_ ді
Л""і> "'Д г "Ь ГШ-
_ лок
^
9і
Н=1
3 _ но
у* я ♦ . й.}
пі» шов І вась о -
к——
ра _ ти.
І- * г- А 7>~1
Та й на_ ка_ зу_ вав
^ «і» л д» л*ч .^^==л
Ма _ ри _ су- нень - ку о_ 6і _ дець ви_ но- ша_ ти.
133
Йа в понеділок рано пішов Івась орати
Та й наказував Марисуненьку обідець виношати.
Ой оре Івась, оре, вже сонце під полуднє:
— Ой нема ж мої Марисуненьки, йа вже ж бо єї пе
буде.
Прийшов Івась до хати, взяв сі дітей питати:
— Ой діти ж мої та й дрібнесенькі, ой де ж є ваша
мати?
— Ой пішла наша мати ой у гай за теляти,
Ой казала вна нам, обіцєла вна нам, що будете
сиротяти.
Взяв же Івась дитинку, підхилив си кватирку:
— Ей верни сі, верни, Марисуненько, та вважай
на дитинку.
— Хіба би-м дурна була та й розуму не мала,
Та щоби я сі до песького сина та назад повертала.
Вернула сі Марися а й у чотири літа:
— Ей прийми ж мене ти, мій Івасеньку, та й до свого
обіда.
— Нагадай си, Марисю, ой та насеред літа
Ой був же я та й до полудня без раннього обіда.
ОРЕ ІВАСЬ, ОРЕ ІВАСЬ ЗІ СТАРЕНЬКИМ ДІДОМ. П
Оре Івась, оре Івась зі стареньким дідом:
— Нема мої Гандзунейки з раненьким обідом.
Оре Івась, оре Івась сивими волами:
— Нема мої Гандзунейки з чорними бровами.
Ой доорав Івасейко до чорного бору,
Покидає сиві воли та й іде додому.
Ой приходить додомойку — повтваряні скрині:
Ані жінки, ані мами, ані господині.
— Діти мої дрібненькії, та де ж ваша мати?
— Пішла, тату, наша мати у гай по теляти.
— Діти мої дрібненькії, біда мені з вами,—
Пішла, діти, ваша мати в Січ за козаками.
Діти мої дрібненькії, мені жінка буде,
А вам, бідні сиротята, матері не буде.
Діти мої дрібненькії, мені жінка буде,
А ви, діти-сиротята, ідіть межи люде!
ОЙ ПІШОВ ІВАНЕНЬКО У ПОЛЕ ОРАТИ. Р
Ой пішов Іваненько у поле орати,
Катеринка молоденька — до корчми гуляти.
Ой оре Іваненько із стареньким дідом,—
Нема, нема Катеринки з раненьким обідом.
Доорався Іваненько до сухого лому,
Пустив воли на полуднє, сам пішов додому.
Ой прийшов додомочку під нове віконце:
— Неси їсти, Катеринко, уж високо сонце.
Ой зайшов Іваненько до сіней, до хати:
— Діти мої дрібненькії, та де ваша мати?
— Ой наша, каже, мати у гай по корови.
— А што вна вам прорікала? — Будьте ми здорови.
Ой наша, каже, мати, у гай по телята.
— А што вна вам прорікала? — Што ми сиротята.
Опустився Іваненько до нової скрині,—
Нема хліба, нема грошей та й нема газдині.
Ударився Іваненько по полах руками:
— Діти мої дрібненькії, пропав же я з вами.
— Не бій-кося, наш таточку, не так тото буде:
В тебе буде друга жінка, в нас мамки не буде.
Тобі буде друга жінка обідець давати,
Ми ся будем, сиротятка, сльозами вмивати.
Тобі буде друга жінка вечерю давати,
А ми будем, сиротята, кутами дрімати.
Тобі буде друга жінка сорочечки шити,
Ми ся будем, сиротятка, голенькі лупити.
Тобі буде друга жінка постельку стелити,
А ми будем, сиротятка, кутами дрімати.
Тобі буде друга жінка голову чесати,
А нас будуть, сиротяток, воші розтачати.
А ти будеш з другов жінков на шпацір ходити,
А ми будем, сиротятки, коло хат ходити.
Тобі буде друга жінка бочкори давати,
А нас будуть, сиротяток, катюги кусати.
Чоловік (майстер) карає свою молоду зрадливу жінку,
підмовлену шевчиками на мандрівку. Версія:
Орендарка кидає чоловіка й тікає з козаками
(солдатами), які, забравши гроші, топлять її
НАД ДУНАЄМ, НАД РІЧКОЮ БРАЛО ДІВЧА ВОДУ. А
Помірно« грайливо
?іг-ц--. к N "Ьі
Над
Ду ~
на _ єм,
Ч=
над
річ _
ко _ ю
бра- ло
> - ^ -
дів* ча
ВО_ ду, бра_ ло дів _ ча во_ ду.
Над Дунаєм, над річкою брало дівча воду, брало дівча
Вандрували два шевчики, хороші на вроду:
воду
Друга частина кожного рядка (після цезури) повторюється.
135
— Дівчинонько молоденька, береш, серце, воду,
Та нарай нам, молоденьким, добрую господу.
— А там в лісі е хатина, там добра господа,
Старий майстер, старий майстер, шевчиха молода.
Прийшли шевчики до майстра на ніч ся просити,
Як викинув старий майстер сім пар чобіт шити.
Шиють шевці, шиють шевці, шиють, вишивають,
На молоду майстрову з ока споглядають:
— Молодая майстрова, маєш грошей много,
Вандруй з нами, молодими, покидай старого.
Ніхто того ж бо й не чув, тільки майстрів хлопець,
Прибігає до коршмоньки: «Чи є тут мій отець?
А ви, тату дорогенькі, п’єте мед-горілку,
Ваша жінка, моя мама, пішла на вандрівку».
Казав майстер запрягати коня вороного,
А для мене, старенького, осідлай другого.
Вона йому повідає: «Я майстра не знаю».
Злапав майстер майстрову за білії боки,
Кинув майстер майстрову у Дунай глибокий:
— Плавай, плавай, майстрова, як та біла гуска!
Вона йому відповіла: «Я твоя голубка!»
ОЙ КОЛО ГОРОДУ БРАЛО ДІВЧА ВОДУ. Б
бра_ ло дів_ ча во_ ду, пи_ та_ ли _ ся три шев_ чи _ ки
Iі-
1 ,[> і' і' їЦ
1 з) 2
І2) *) з)
’ 1 *
доб_ ру гос_ по_ ду. _ по_ ду.
Ой коло городу брало дівча воду,
Питалися три шевчики о добру господу *.
— Єсть там в лісі хата і добра господа,
Мешкає там майстер старий, майстрова молода.
А взяв же той майстер сім пар чобіт шити,
А сам пішов до гаренду горівоньку пити.
Шиють шевці, шиють, кінці дошивають,
А на пані майстровую скоро споглядають.
— Пані наша, пані, маєш грошей много,
* Парні рядки співаються двічі.
136
Ходи з нами, молодцями, покини старого.
А остався дома семилітній хлопець,
Побіг, побіг до гаренду, де є його отец.
— Ой тату, ви, тату, ви ту при горілці,
Жена ваша, мама наша з шевцями в мандрівці.
— А іди ти^ сину, коня обсідлати,
Жену свою, маму твою підем доганяти.
А найшли вони ї аж коло Дунаю,
Она йому відповіла: «Я тебе не знаю».
А взяв же він її за фартух широкий,
Кинув майстер свою жену на Дунай глибокий.
— Плавай, жінко, плавай від краю до краю,
Коли ти мні відповіла: «Я тебе не знаю».
ТАМ КОЛО БЕРЕГА БРАЛО ДІВЧА ВОДУ. В
Помірно
01 а
V А а ^ я 1
ч~
Там
і--.—с
—0 в— 1—
ко _ ло бе - ре_ га
—7 риы—*—1—
бра_ ло дів_ ча во. ду,
Д |ін^)—;
-к—-Ь——ІМчІ
—— 5-*—4±—
1 —#——®—* ■ іШ
там ван_ дру_ ють три ко_за_ ки, пи_ та« ють гос- ПО- ДУ*
КОЛО БРОДУ, БРОДУ БРАЛО ДІВЧА ВОДУ. Г
Коло броду, броду брало дівча воду,
Там надійшли три шевчики з хорошого роду *.
— День добрий, дівчино, та як же ся маєш,
Та за гарну молодицю тутка не чуваєш?
— Чуваю, чуваю за господу добру:
Діти дрібні, майстер старий, майстрову молоду.
— День добрий, майстрова, та що ту чувати,
Чи не треба челядників до роботи брати?
— Ой треба, ой треба сім пар чобіт шити,
Мій пан пішов на господу мід-горівку пити.
Шиють шевці, шиють, шкіру натягають,
* Парні рядки співаються двічі.
137
І молоду майстровую з собов підмовляють.
Ніхто тото не чув, тілько малий хлопець,
І сам пішов на господу, там, де його отець.
— Ой ви, тату, тату, п’єте мід-горівку,
Ваша жона, моя мама пішла на вандрівку.
— Треба, синку, треба коні запрягати,
Мою жену, твою маму скоро доганяти.
Догонили вни ї близь коло Дунаю,
Вна махнула білов ручков: «Я тебе не знаю».
Взяв майстер майстрову попід білі боки,
Кинув майстер майстровую у Дунай глибокий.
— Пливай же ти, пливай по тихім Дунаю,
Тепер вже я тобі повім, що тебе не знаю.
Ой пливай же, пливай по широкій воді,
Най же тебе вирятують шевчики молоді.
ЙА В НАШОГО ОРЕНДАРЯ ПИЛИ КОЗАКИ
Йа в нашого орендаря пили козаки, гей, гей!
Пили ж вони мід-горівку, пили, попивали,
Молодую Хаїмочку з собов підмовляли.
Молодая Хаїмочка не така була,
Та набрала срібла-злота — повандрувала.
їдуть нічку, їдуть другу — вже села нема;
Приїхали аж на третю близько Дуная.
Та узяли Хаїмочку за білі боки,
Та пустили Хаїмочку в Дунай глибокий:
— Отут будеш, Хаїмочко, тут будеш гнити,
Ми за твоє срібло-злото їсти та й пити.
Вернулися два козаки назад до села,
Повернули до корчмоньки, до орендаря:
— Ой чого ти, орендарю, сидиш, думаєш:
То відай ти, орендарю, жінки не маєш?
— Була в мене Хаїмочка, та й красна була,
Та вже три дні і три ночі як її нема.
— Та були ми, орендарю, близько Дуная,
Та виділи-м Хаїмочку таку, як твоя.
— Коли ж ви ї, два козаки, та там виділи,
То, відай, ви, два козаки, самі завели?
— Та якби ми, орендарю, самі завели,
Ми би в тебе, орендарю, більше не були.
Та дай же нам, орендарю, їсти та й пити,
Маєм тобі, орендарю, чим заплатити.
138
Підмовлена на мандрівку попадя жалкує
за дітьми і статками (її топлять розбійники)
ДА Й ПОСПИТАЙ, ЙВАНЕ, ЧОГО ПОПАДЯ РИДАЄ. А
— Да й поспитай, Йване, чого попадя ридає:
Чи жаль же їй попа, чи парафії його?
— Ой жаль мені того, що покинула много: (2)
Покинула сина да й не оженила, (2)
Покинула дочку да й на ’ддаваннячку, (2)
Покинула дитя да й у сповиточку. (2)
Да як здумаю сина — болить мені спина, (2)
Як здумаю дочку, да болить в животочку, (2)
Як здумаю дитя, да горьке моє життя. (2)
Як за попом жила, то й проскурку їла, (2)
А тепер за тобою яшний сухар із водою. (2)
А ще ж теє буде, що й сухаря не буде, (2)
Ще ж теє настане, що й водиці не стане.
В ШИНКУ НА РИНКУ П’Є ЧУМАК ГОРІЛКУ. Б
В шинку на ринку п’є чумак горілку,
П’є чумак, гуляє та попадю підмовляє:
— Попаде Марусе, шинкарко Настусе,
Поїдемо з нами, з нами, чумаками!
Переїхали поле, переїхали двоє,
На третьому полі стали повертати,
Стала попадя плакати-ридати.
— Поспитай, Іване, чого попадя ридає:
Чи жаль єї попа, чи поповського приходу?
— Не жаль мені попа, не поповського приходу,
А жаль мені того, що оставила много:
Оставила сина, ще й не женила,
Оставила дочку, заручену дячку,
Покинула дитя* дитя в повиточку.
Як згадаю сина — болить в мене спина.
Як згадаю дочку — болить в животочку.
Як згадаю дитя — гірке моє життя.
За попом була — мед, вино пила,
Тепер за тобою — житні сухарі з водою,
Сухарі у возі, вода у боклазі.
139
ГЕЙ ДОЛОВ МІ, ДОЛОВ, ТАМ ДОЛОВ ДАЛЕЧКО. В
Не поспішаючи
р іиел/г і? '( г ^
Гей до. лов мі, до_ лов, там до- лов да_
корч _ ма му_ ро _ ва_ на.
Гей долов мі, долов, там долов далечко,
Стоїть мі там, стоїть корчма мурована.
А у тій корчмичці дванадцять збуйничків,
Дванадцять збуйничків, а рідних братичків.
Медже ними п’ює угерська попадя,
Барз сой красне співат і горенько плаче.
— Попадю, попадю, угерська попадю!
Чом так красне співаш і горенько плачеш?
— Ой плачу я, плачу, бо я маю чого,
Бо я зохабила попа молодого.
Попа молодого, попа молодого,
Попа молодого, синонька малого.
Стали они собі радоньку радити,
Радоньку радити, де попадю діти.
Таку они, таку радоньку радили,
Радоньку радили, в Дунай ю втрутили.
Сред того Дунаю зелена липонька,
А на тій липоньці чорний ворон кравчить.
А кравчить він, кравчить, аже він викравчав
То білу рученьку, сріберний перстенець.
Принесли они єй пред попів дворонько,
Попик молоденький за столичком сидить, (2)
Книжоньку сой читат і сина колише:
— Люляй, сину, люляй, шовкові пелюшки,
Шовкові пелюшки, сріберний повивач,
Бо з твойой мамоньки виплила рученька,
Не верне ніколи дорога мамонька.
140
Кохання вельможної пані до слуги (вдови — до наймита)
коштує йому життя. Версії: а) Пані підмовляє закоханого в неї
джуру вбити свого пана, її чоловіка; зрада розкривається,
джура гине; б) Причаровуючи селянина, що сподобався,
пані отруює його; в) Втеча пані Звіринської з хлопцем Миколою
ОЙ ПЕТРУСЬ У СТОДОЛІ ПШЕНИЦЮ МОЛОТЕ. А
Ой Петрусь у стодолі пшеницю молоте,
До його вельможна у стодолу приходе *:
— Ой кидай, Петрусю, ціпом молотити,
Ой іди ж до мене меду й вина пити.
— Ой як же, вельможна, з вами розмовляти,
Що ви у атласі, а я в сіромазі?
— Я свої атласи дьогтем поваляю,
Я ж тебе, Петрусю, вірненько кохаю.
Ой взяла Петруся з собою в карету,
[Привезла Петруся у новую кімнату.]
Привезла Петруся у новую світлицю,
Ой налляла ж йому меду у шкляницю,
Обняла Петруся за шию рукою:
— Ой вірнійший слуго, розмовляй зо мною!
— Ой як же, вельможна, з вами розмовляти,—
Єсть у пана слуги да дадуть йому знати.
Єсть у пана слуги, слуги молодії,
Ой іще на стайні коні воронії.
— Ох вже ж вельможного, ох вже ж не догнати.
— Єсть у пана слуги, дадуть йому знати.
Догнали вельможного на Сорочому мості:
— Ой вернись, вельможний, бо є в тебе гості!
— Ой вірнійший слуго, не кажи ж ти цього,
Бо моя пані роду не такого.
— Позволю, вельможний, з плеч голову зняти,
Ой як не застанеш Петруся й у хаті.
Ой ступив вельможний із сіней до хати:
— Чи не можна, пане, сей раз даровати?
Вистрелив вельможний з пістолета в груди:
— Стережись, Петрусю, лишко тобі буде!
Ой стала вельможна на зорі до сонця,
Стала підля річки, залилась сльозами:
— Випливи, Петрусю, випливи на воду,
То ж тобі, Петрусю, за хорошу вроду!
* Парні рядки співаються двічі.
141
ЧИ-СЬТЕ СЛИХАЛИ ОСЬ ТАКІЇ НОВИНИ. Б
-^нЯ-г-гг ігт—Г—гт і—Г-
П ^
-і - | ■]
-ЙМЦ
Чи- с
»те сли _
ха _ ли
ось т
а _ кі _
• а
ї но _
1
и
ви_ ни:
й==и
-• Ш І_ 1
за _ би_ т
о Пет _
РУ_ ся Е
Р
і гли_ бо _ кі
г *
й ДО_
ф
л и _ ні.
II
_ ли_ ні .
^==1
=*%
За_ що йо
.1) І) І
_ го
вби _ то?
£—
— За
Ь—і-
вель_ мож
=М=^!
ну _ ю г
'1
іа_ ню.
"Т
•-£—і - ....і.
Сво _ го па
_ на
ма_ ла,
Пет_ ру _ ся ко _
ха _ ла .
_ха _ ла.
Чи-сьте слихали ось такії новини:
Забито Петруся в глибокій долині.
За що ж його вбито? — За вельможну паню.—
Свого пана мала, Петруся кохала,
Та й по п’ять рази слуги посилала:
— Покинь же, Петрусю, ціпом молотити,
Ходи до покою мед, горілку пити.
Найвірніший слуга, взяв коня вороного,
Поїхав здоганяти пана вельможного.
Здігнав свого пана на кленовім мості:
— Вертай, вертай, пане, маєш вдома гості!
Ой вельможний пан став та і [став] думати,
Каже своїй слузі коні повертати.
— Стиха коні, стиха, стиха підо мною,
Щоби то застати Петруся в покою.
Глянув Петрусь та і в горішню кватиру:
— Пані моя, пані, вже пан на подвіру!
Глянув та й Петрусь навколо очима:
— Пані ж моя, пані, вже пан за плечима!
— Де ж я тя сховаю? Під білу перину,
Сама ся положу, скажу, що я гину.
Витягли Петруся за білії боки,
Вкинули Петруся у Дунай глибокий.
Петрусева мати на порозі мліла:
— Пані ж моя, пані, де-сь ми сина діла?
— Не плач, мати, не плач, як я сама плачу,
Я за твого сина своє панство трачу.
142
ЧИ ЧУЛИ ВИ, ЛЮДЕ, О ТАКІЙ НОВИНІ, в
ЛііР , ==^
іЛ Р
\Ь Н и
$ *' ‘ 'Р 7
Чи чу_ ли ви,
І* Ь > ] ■
1 г Г
лю_ де,
} т
• ■ ш ±
#
о та_ кій но _ і
їи_ ні:
] -+-І
згуб_ ле_ но Пет_ ру
41 Єї - < . ,1-
—--Г—1-
ся в
гли_ бо_ кій до_
б ■
ли« ні,
* - н Р * ' N--1—
згуб_ ле _ но Пет _ ру _ ся
І-Р—Р--"—
вгли_ бо _ КІЙ ДО _
ли_ ні.
Чи чули ви, люде, о такій новині:
Згублено Петруся в глибокій долині.
За що ж го згублено? За вельможну паню.
Свого пана мала, Петруся кохала,
По чотири рази слуги посилала,
А за п’ятим разом сама поїхала:
— А що ти, Петрине, що таке ділаєш,
Чому вельможної мене не слухаєш?
Ци ти мене, Петрусю, вірно не кохаєш,
Що ти моїх слугів вірних не слухаєш?
Покидай, Петрусю, гречку молотити
Та ходи до мене мід, горівку пити.
— Ой і волю ж бо я гречку молотити,
Як з тобов, вельможна, мід, горівку пити.
— Покидай, Петрусю, і в полі орати
Та ходи до мене, будем пановати.
— Ой як же я маю та паню кохати:
Як сі пан довідає, буде мні карати.
— Ой не бій сі, Петрусю, ой не бій сі того,
В мене слуги вірні — не скажуть нічого.
— Ой зараз, вельможна, твою волю вчиню,
За твоїм розказом став’ю свою шию.
— Петрусю, Петрусю, чини ж мою волю,
А сідай, Петрусю, до коча зо мною, (2)
Поїдем, Петрусю, до моєго двору.
Привела вна єго до нового двора,
Посадила єго з собов коло стола.
Ой і любилися і півтора року,
Аж ся довідали панські слуги збоку.
Як ся довідали, так взяли шептати,
Яким би то світом дати пану знати.
Дігнали пана ві Львові на мості:
— Вертай, вертай, пане, маєш в дому гості.
— А ти, вірний слуго, не кажи ж ми того,
143
Бо тож моя пані роду не такого, (2)
Роду великого, роду шляхецького.
— Ой ти, наш пане, коли нам не віриш,
З свого карабіна в наше серце вцілиш.
Подивив сі Петрусь в горішню кватиру:
— Ой вельможна пані, вже пан на подвір’ю!
Заглянула пані в середню кватиру:
— Утікай, Петрусю, вже пан на подвір’ю.
Ударив сі Петрусь по полах руками:
— Ой вельможна пані, пропав же я з вами!
І ударив Петрусь о стіл головою:
— Ой вельможна пані, пропав я з тобою!
Ой кинув сі Петрусь на затильні дверці,
А пан уздогонив: «Лапайцє, гільтанці!»
Утікав Петрусьо через білі сіни,
Ох отам Петруся всі стріли посіли.
Й узяли Петруся попід білі боки,
Кинули Петруся у Дунай глибокий.
У Дунай глибокий, єще ліпшу яму:
— На ж тобі, Петрусю, за вельможну паню!
Було сі спізнати ще на першім разі,
Же пані в атласах, а ти й у сіраці.
Ой прибігла мати на панське подвір’я:
— Пані ж моя, пані, де ж ми сина діла?
— Не плач, мати, не плач, я вже гіршу плачу,
Я за твоїм сином свій маєток трачу.
Ой казала пані громаду зганяти,
Свого Петрусенька в Дунаю шукати:
— А дам я вам, люде, по півчервоного,
Шукайте Петруся хоч би неживого.
А дам я вам, люде, цілу купу грошей,
Шукайте Петруся, бо Петрусь хороший.
Дам вам, гробарчики, сивую корову,
Аби-сь провадили Петруся до гробу.
Дам вам, гробарчики, сивую кобилу,
Аби висипали високу могилу.
Скажу будувати мальований ганок,
Аби люде знали, що панін коханок.
Кинули на воду шолковії сіти:
— Пані наша мила, де би Петра діти?
Витягли Петруся з води, як живого,
Дала за то пані дуже грошей много.
Завиласі пані в завите жіноче,
Пішла до Петруся в самі опівночі:
— Петрусю, де ж твої шпильки дорогії,
Що-м куповала кождої неділі?
Де ж твої, Петрусю, шпильки-вилиянки,
Що-м ти куповала каждого ярмарку?
Іване, Іване, позич ми сукмани,
144
Позич ми сукмана, рубка біленького,
Най йду відвідати свого миленького.
Ішла пані, ішла темними лугами,
Плакала за Петрусем дрібними сльозами.
Здибала вона сі з Петрусьовов мати,
Та зачали обі з жалю омлівати.
І казала пані мурований ганок,
Щоби люде знали, же Петрусь коханок.
ВЕЛЬМОЖНАЯ ПАНІ ПЕТРУСЯ КОХАЛА. Г
ОЙ ПЕТРЕ, ПЕТРУНЮ, УВОЛИ Ж МОЮ ВОЛЮ. Д
— Ой Петре, Петруню, уволи ж мою волю:
Як виїде пан із дому, то живи ти зо мною.
— Ой не можна, пані, ой не можна, не можна,
Що пані в златоглаві, а я в сірій свитині.
— Ой Петре, Петруню, та скидай семирягу,
Скидай семирягу та надінь злотоглаву.
Ой вельможна мати та стала постерегати,
Мусіла за паном у погоню послати.
Та догнала пана на калиновім мості:
— Вернись, пане, додому, бо є в пана гості.
— Ой не може, хлопче, та не може бути того,
Що моя вельможна і роду не такого.
— Вдариш мене, пане, та стрілочков в груди,
Ой як же того, пане, та і справді не буде.
Ой приїхав же пан та до новеньких воріт,
А у нових воріт та стороженька стоїть.
Ой приїхав же пан до нового порога,
А в нового порога стала велика тривога.
Кинувся Петруня та вікном утікати:
— Не втікай, Петруню, будем пана прохати,
Чи не можна, пане, [хоть] життя дарувати? (2)
— Ой не можна, Петруню, було б пані не кохати.
Ой взяли Петруня та під білії боки,
145
Кинули Петруня у Дунай глибокий:
— Ото тобі, Петруню, за хорошу вроду,
Плавай по Дунаю, пий холодную воду.
ОЙ ВЕЛЬМОЖНАЯ ПАНІ ДА ПЕТРУНЮ КОХАЛА. Е
ЧИ ЧУЛИ ВИ, ЛЮДИ, ТАКОЇ НОВИНИ. Є
Помірно
-РУ -
Жу_ рав_ ській до _
Чи чули ви, люди, такої новини,—
Забито Петруся в Журавській долині *.
Пані пана мала, Петруся кохала,
По чотири рази слуги посилала.
По чотири рази слуги посилала,
А за п’ятим разом сама поїхала:
— Покидай, Петрусю, горох молотити,
Всядай до карети,, будем разом жити.
— Пані моя, пані, не в такім я ранзі,
Пані ув атласі, а я хлоп в серм’язі.
— Не журись, Петрусю, не журись, серденько,
Зложу я свій атлас на тебе хутенько.
* Парні рядки співаються двічі.
146
— Пані ж моя, пані, боюся напасти,
Щоби вельможному в руки не попасти.
— Не бійся, Петрусю, ти зо мною жити,
Поїхав вельможний до суду судити.
Слуги ж мої, слуги, слуги дорогії,
Будьте ж мені, слуги, на цей раз вірнії.
Слуги ж собі саме тоє дораджали,
Щонайвірнішого до пана послали.
Ой догнав він пана на кленовім мості:
— Вернися, вельможний, має пані гості.
— Слуго ж моя, слуго, що тобі такого?
Вшак же моя пані роду не такого!
— Ой пане мій, пане, коли мні не віриш,
Лучче з свого лука моє серце встрілиш.
Ох сиділа пані в новому оконі,
Ой пізнала пана на воронім коні.
— Петрусю, серденько, утікай хутенько!
Петрусь до порога — утікать немога.
Узяли Петруся під білії боки,
Вкинули Петруся у Дунай глибокий.
Молодая пані при тому стояла,
Кожному рибалці по таляру дала:
— Нате вам, рибалки, по півзолотого —
Витягніть Петруся хоча й неживого.
Сховали Петруся в Журавській границі,
Плакали дівчата, а ще й молодиці.
ДАЛЕКО ЧУВАТИ О ТАКІЙ НОВИНІ. Ж
НА ДЖУРИНСЬКІМ МОСТІ, НА ПОПОВІМ ТОЦІ, з
На Джуринськім мості, на поповім тоці,
Ох там Петрусьо пшеницю молотить *.
Ох і там Петрусьо пшеницю молотить,
До него вельможна, вельможна приходить:
— Ой покинь, Петрусю, пшеницю молотити,
Ой ходи зо мною мед-горівку пити!
— Ой як же з тобою, з тобою ходити:
Йа у тебе шати, в мене чугаїна?
— А я свої шати з болотом змішаю,—
Таки тя, Петрусю, вірненько кохаю!
Йа взяла Петруся за біленьку ручку,
Повела Петруся в новую світлицю.
Привела Петруся в новую світлицю,
І налляла вина, вина стаканицю.
Вельможна думала, що слуги не знають,
Що слуги не знають, панові не скажуть.
Ой казав же козак коня осідлати,
Коня осідлати, пана здоганяти.
Здогонив же пана на Джуринськім мості:
— Ой вернися, пане, бо є в тебе гості!
А пан на тото, на то не ввіряє,—
На то не ввіряє, назад не вертає.
— Ой дам тобі, пане, я голову стяти,
Як же ти ся будеш та дурно вертати!
Ой казав пан коні, коні обертати,
Коні обертати й аж до поту гнати.
Доїжджає пан аж до своєї брами,—
А єму Петрусьо браму відчиняє.
Хотів пан Петруся йа з рушниці вбити,—
Не хтіла панові рушниця спалити.
Казав пан Петруся йа кинути в яму:
— То ж тобі, Петрусю, за вельможну паню!
Йа з ями виймати, та кинути в воду:
— То ж тобі, Петрусю, за твою природу!
— Ой ви хлопці, хлопці, хлопці-риболовці,
Найдіть Петруся, Петра молодого!
Найдіть Петруся, Петра молодого,
Дам шість волів в возі ще й півзолотого!
Гляділи Петруся тридцять дві годині,—
Найшли Петруся в Джуринській долині.
Як найшли Петруся, дали пані знати:
— Ходіть, вельможна, Петруся ховати!
Ой бігла вельможна темними лугами,
Подерла шати сухими лозами:
Парні рядки співаються двічі.
Подерла шати сухими лозами,
Поколола пальці гострими стячами *.
Прибігла вельможна, на Петруся впала,
На Петруся впала, ревне заплакала.
На Петруся впала, ревне заплакала,
Над Петрусем плаче, плаче отець-мати.
— Ой цить же ти, не плач, не плач, отець-мати,
Я за твоїм сином своє панство трачу!
Сховаєм Петруся в поповій вулиці,
Щоб за ним тужили дівки й молодиці!
ОЙ ЯСНОВЕЛЬМОЖНА СВОГО ПАНА МАЛА. И
Ой ясновельможна свого пана мала,
А вона вірніше Петруся кохала. (2)
Вона за ним свої слуги посилала,
Вона штири рази слуги посилала,
А за п’ятим разом сама поїхала:
— Ой покинь, Петрусю, горох молотити
Та й іди до мене мед-горілку пити.
Ой покинь, Петрусю, пшеницю на тоці
Та й іди до мене хоч на час у гості.
— Ой ясновельможна, ой ви в карамзині,
Ой ви в карамзині, а я в чугаїні.
Ой крикнула пані та й на свої слуги:
— Уберіть Петруся в дорогії сукні.
Ой увійшли слуги із сіней до хати,
Стали ’дин другого попід бік торкати:
— Нема кому дати вельможному знати,
Ой щоби приїхав Петруся звінчати.
Догонили пана на кленовім мості:
—■ їдь, пане, додому, дома маєш гості.
Ой сиділа пані, сиділа край столу,
Побачила пана на воронім коню.
— Петрусю-серденько, ховайся борзенько,
Ховайся борзенько, бо вже пан близенько.
Ударився Петрусь об поли руками:
— Ой ясновельможна, пропав же я з вами!
Ударився Петрусь об стіл головою:
— Ой ясновельможна, пропав я з тобою!
— Здоров, здоров, Петре, ой як ся ти маєш,
Ой чи здавна, здавна вельможну кохаєш?
— Ой не здавна, здавна, лиш чотири роки,
Ой поки не взнали вороженьки збоку.
Ой як вони взнали — панові сказали,
Щоб вони від бога та й добра не знали.
Ой крикнув же пан та й на свої слуги:
Пеньками (прим, записувача).
— Ой візьміть Петруся попід білі руки,
Ой візьміть Петруся попід білі боки,
Та й киньте Петруся у Дунай глибокий.
Ой взяли Петруся попід білі боки
Й кинули Петруся у Дунай глибокий.
Ой як почав Петрусь, почав потопати,
Його стара мати — з жалю умлівати.
— Ой не плач, матінко, нехай я заплачу:
Через твого сина своє панство трачу.
Ой стояла пані, на ганку стояла,
Кожному рибалці по дукату дала;
По дукату дала ще й по золотому:
— Ой глядіть Петруся, хоч і неживого.
Шукали Петруся три дні й три години
Та й знайшли Петруся в Джуранській долині.
ПАНЯ ПАНА МАЛА, ПЕТРУСЯ КОХАЛА. І
Помірно
і я
ё1 * Ту
Па _ ня .па. на ма _ ла, Пет _ ру _ ся ко_ ха _ ла,
і я * і ^'^=р|і
по чо _ ти_ ри ра_ зи за ним по_ си_ ла _ (ла).
ЧИ ЧУЛИ ВИ, ЛЮДЕ, О ТАКІЙ НОВИНІ. ї
Чи чули ви, люде, о такій новині,
Що забили Петруся у нашій селині?
За що ж єго забили? За вельможну паню,
Що свойого пана мала — Петруся кохала,
По п’ять рази на день за ним посилала,
А за шестим разом сама приїхала.
Кохалися вони три чверті року,
Док’ ся не дізнали вірні слуги збоку.
Як ся дізнали, дали пану знати,
Що ходила пані з Петрусьом до хати.
Оглядався слуга, слуга найвірніший,
Осідлав коня, коня вороного,
Доганяв пана, пана молодого.
Ой дігнав пана на тисовім мості:
— Вертай, вертай, пане, бо у тебе гості!
— Слуго найвірніший, не кажи ти того,
Бо моя пані роду не такого.
— Охрами же мя, коли ми не віриш,
А з того лука в моє серце стрілиш.
— Ах ступай, коню, скоро підо мною,
Ще й ми застанем Петруся в покою.
150
Подивився Петрусь в кватиру очима:
— Пані вельможная, вже пан за плечима.
Вдарився Петрусь та в стіл головою:
— Пані вельможная, пропав я з тобою!
Крикнула вельможна: «Утікай, серденько!»
Він до порога — вже було тяженько.
Ой взяли Петруся попід білі руки,
Завели Петруся на Дунай глибокий,
З каменьом кинули та в глибоку воду:
— Пливай же, Петрусю, за хорошу вроду!
Прийшла єго мати, на порозі вмліла:
— Пані вельможна, де ж ми сина діла?
Я тобі казала, ой ти мій синоньку,
За вельможну паню даш ту головоньку!
— Не плач же ти, мати, бо я сама плачу,
Через твого сина життя своє трачу.
Казала вельможна Петруся шукати:
— Ой як не знайдете, вік буду плакати.
Як го знайдете, дайте ж мені знати,
Що-бим приходила єго відвиджати.
Шукали Петруся день і три годині,
Знайшли Петруся в далекій долині.
Знайшли Петруся в глибокій й ріці,
Поставили єго в селі на улиці.
Стала громада гадку гадати,
Як би вельможній пані дати знати.
Скоро вельможній пані дали знати,
Зараз вельможна стала ся вбирати:
Вділа на себе жупан синенький,
Ввила головку в рубок тонесенький,
Пішла вельможна убрана хустками,
Плакала дуже дрібними сльозами;
Білі ноги на камінь щибала,
Дорогую сукню в росу замочала.
В суботу весь день во всі дзвони грали,
В неділю при службі Петруся ховали.
Ні отець, ні мати Петруся ховала,
Но вельможна пані червінці сипала.
ОЙ ЧИ ЧУЛИ ВИ, ЛЮДИ, А ПРО ТОГО ПЕТРУНЮ. Й
Ой чи чули ви, люди, а про того Петіруню,
Що убито Петруню на Яловій могилі.
Не за велику вину Петруню вбито,
Ой був він на панщині, молотив жито.
Ой приїхала вельможна до нової клуні,
Питається отамана: «А чи тут Петруня?»
— Годі, серце Петруню, жита молотити,
Та поїдьмо зо мною мед, горілку пити.
151
А у того вельможного та був вірний слуга,
Та не пожалів він свого дорогого коня,
Та й побіг доганяти свого пана.
Нагнав свого вельможного на калиновім мості:
— Ой вернися, пан вельможний, єсть в вельможної гості.
Як приїхав пан вельможний а до свого двору
Та й поставив стороженьку для свого спокою.
Ой як вийшла вельможная на пальчиках тихо:
— Тікай, серце Петруню,— буде тобі лихо.
Як кинувся Петруня в віконце тікати,
Коли стоїть стороженька — не можна й перещитати.
Як ударив вельможний з громкої рушниці:
— Роздайтеся, розступіться, горнички-світлиці!
Як ударив пан вельможний з громкого пістоля,
Та улучив він Петруню проти серденька, стоя.
— Оце ж тобі, Петруню, та велика дяка,
Візьміть, слуги, та винесем відсіль, як собаку;
Оце ж тобі, Петруню, за хорошу вроду,—
Пливи, пливи по бережку, пий холодну воду.
Петрунина ненька по бережку ходе,
Вона ходе і голосе, білі ручки ломе,
Молоденьких рибалочок жалібненько просе:
— Ой нате вам, рибалочки, півтора злотого,
Та витягніть мені сина, а хоть неживого.
Ой нате ж вам, рибалочки, горілки напиться,
Та витягніть мені сина, а хоть подивиться;
Ой нате вам рибалочки а срібную копу,
Та витягніть мого сина,— хоть гляну на вроду.
Вельможная пані в вікно поглядає,
До Петруниної неньки стиха промовляє:
— Ой коли б ти, стара мати, другого Петруню мала,
То я б тебе, стара мати, сріблом, злотом обсипала.
Петрунина ненька все плаче, ридає,
Вона паню вельможную кляне, проклинає:
— Бодай же ти, вельможная, цього не діждала,
Що ти мого одинчика із світа зігнала.
На панщину виряджала — я все ним кохалась,
Прийшла звістка нещасная,— я й не сподівалась.
ОЙ ДАЛЕКО СЛИШНО О ТАКІЙ НОВИНІ. К
Ой далеко слишно о такій новині:
Убито Петруся у місті в Жулині.
За що його вбито, за яку провину?
За таку провину — за паню єдину.
Пані пана мала, неровню кохала,
По три рази на день за Петрусьом слала.
Вни ся так кохали зо півтора року,
Покіль ся не дізнав тяжкий ворог збоку.
Ворог як ся дізнав, дав панові знати.
Зачав пан, зачав пан по Петруся слати,
Аби прийшов пану на «добрий день» грати.
Приходить Петрусьо на «добрий день» грати,
Почав пан Петруся екзаменовати:
— Ой бо ти, Петрусю, в сірманім кожусі,
А ма їмосць млода в дорогім гатласі.
— Я її не кохав — вна мене кохала,
По три рази на день за мнов присилала.
Узяв пан Петруся попід білі боки
І кинув Петруся на Дунай глибокий.
— Отут ти, Петрусю, пий студену воду,
Било не кохати мою їмосць млоду!
— Я її не кохав — вна мене кохала,
По три рази на день за мнов присилала.
І збила панійка цілі дві громади,
Цілі дві громади Петруся глядати.
Цілі дві неділі світа не виділи^
Як они го знайшли, дали пані знати,
Би прийшла панійка тіло навиджати.
Загорнула вна ся в чорну жупанину,
Та й ся пригорнула в білу намітину.
Йде вона, йде вона пустими лозами,
Та й ся умиває дрібними сльозами.
Як її вбачила Петрусьова мати,
Почала здалека до неї волати:
— Не йди ж ти, вороже, на моє подвір’я,
Ой бо ж ти, вороже, мого синка з’їла.
— Не плач, мати, не плач, досить, що я плачу,
Через Петрусейка своє панство трачу.
Де ж твої, Петрусю, перстені сріберні,
Що-м ти куповала, все-м ти даровала?
Де ж твої, Петрусю^ чоботи пасові,
Що-м ти куповала, все-м ти даровала?
Де ж твої, Петрусю, тпінки звірцадлові,
Що-м ти куповала, все-м ти даровала?
А В ПОЛІ КАЛИНА, В ДОЛИНІ КАЛИНА. Л
А в полі калина, в долині калина,
Молода вельможна слави наробила —
Мужика Петруню вона полюбила.
Поїхав вельможний полки осмотряти,
А єй було можна з Петруньом гуляти.
— Петруню, Петруню! а ввольни мою волю:
Ой йди, Петруню, погуляєш ізо мною!
Ой кидай, Петруню, сире жито бити,
Та іди, Петруню, мед-горілку пити!
— Не можна, вельможна, ой так ізробити,
153
З тобою, вельможна, мед-горілку пити:
Ти паня в жупані, а я мужик в свиті,
Як прийде вельможний — буде мене бити.
Ще не дійшов Петруня до вельможної хати,
А вже дали вельможному аж на службу знати.
Ой догнали вельможного аж на рублених мостах:
— Вернися, вельможний, бо Петруня в гостях!
— Як Петруня у гостях, то твій кінь вороненький;
А як не застану в гостях, ще свита, молоденький!
Приїхав вельможний із смотру до дому,
Обложив вельможний велику залогу.
Кинувся Петруня стиха до віконця:
— Вельможна, вельможна, тут мені не можна.
Кинувся Петруня стиха до порога,—
А коло порога велика залога.
Підняли Петруню аж на три штики вгору,
Кинули Петруню об поміст головою.
Узяли Петруню під білії боки,
Вкинули Петруню а в Дунай глибокий.
Ой пішла вельможна та й до риболова:
— Ой ти, риболове, ввольни мою волю:
Витягни Петруню з Дунаю живого.
Дам тобі, риболове, а горілки напиться,
Витягни Петруню, хотя подивиться!
Дам тобі, риболове, чистого кришталу,
Витягни Петруню хоть на одну славу!
Я в лапті вберуся — на Петруся подивлюся.
Витягли Петруню — з рота вода ллється,
Ой стоїть вельможна, як голубка в’ється.
А У МІСТІ В БОГОСЛАВІ СТАЛАСЯ НОВИНА. М
А у місті в Богослові сталася новина,
Як Петруся утопили в глибокій долині.
Як Петруся утопили, яка з того слава,
А хоть паня пана мала — Петруся кохала.
Штири рази штири післи за ним посилала, (2)
А за п’ятим таки разом сама му сказала:
— Ти, мій милий Петрусику, мене не кохаєш,
Вірні слуги посилаю, до мня не їхаєш!
— Як я можу ваші слуги, їмосте, слухати,
Вни ся можуть обернути, дати пану знати!
— Лишай-ко ти ціпи в току, снопи в оборозі,
Іди зо мнов до покою, вже пан у дорозі.
Лишай-ко ти ціпи в току, лиши молотити,
Ходи зо мнов до покою мід-горівку пити.
Лишай-ко ти ціпи в току та жито палати,
Ходи зо мнов до покою, мемо в карти грати.
Лише їмосць із Петрусем дверці запирає,
Вірний слуга уже збоку коника сідлає:
— Поможи ми, милий боже, коні осідлати,
Щоби пана здогонити, дати пану знати.
Слуга пана іздогонив на дубовім мості:
— Вертай, пане, із дороги, бо є вдома гості!
— Але іди, вірний слуго, не кажи ми того,
В мене пані є вельможна, з роду шляхецького.
— А коли ти мені, пане, не віриш, не віриш,
То з нової рушниченьки мені в серце стрілиш.
Як обернувся Петрусик на вішну кватиру,—
Іспустився пан староста з гори на долину.
Як ударився Петрусик по полах руками:
— Пані моя невінчана, смерть мені із вами!
А я собі на леваді кукурудзки сію,
Обернувся поза себе, а пан на подвір’ю.
Ударився наш Петрусик у стіл головою,
Як побачив свого пана, що йде до покою.
Ледве вийшов пан староста, яв Петра питати:
— Я поїхав у дорогу,— ти паню кохати?
— Вашу паню я не кохав,— вна мене кохала,
Штири рази штири післи за мнов посилала.
Штири рази штири слуги за мнов посилала,
А за п’ятим ба вже разом сама прибігала.
А за п’ятим ба вже разом сами ми сказала,
Зараз мене молодого від роботи взяла.
— А що будем, вірний слуго, з Петрусем робити?
Берім його попід боки, ведім утопити.
Як узяли Петрусика оба попід боки
Та завезли Петрусика у Дунай глибокий:
— Плавай, плавай, Петрусику, від краю до краю,
Аби ти знав, Петрусику, за вельможну паню.
Ой забрала їмостечка чотири хусточки,
З ними пішла до рибарів коло опівночки.
А як прийшла до рибарів, яла говорити;
— Як би можна, рибарики, воду становити, (2)
Петрусика молодого неживого ймити?
Заложили рибарики та й золоті сіти,
Як їмили Петрусика, де би його діти?
Але того Петрусика не можна ховати,
Треба піти в тото село дати пану знати.
А не ховав Петрусика ні отець, ні мама,
Але паня вельможная всі гроші давала:
— Ой дам я вам, рибарики, усі мої гроші,
Зробіть сему Петрусеві домівку хорошу.
Зробіть хату хорошеньку, ще й помалюйте,
А гробочок викопайте та і вимуруйте!
Щоби гробочок збудований та й помурований,
Аби пани спізнавали, що то мій коханий.
Але ходить стара бабка, ходить та й голосить:
155
— А хто тому Петрусеві чобітки доносить?
Як уздріла тоту паню, на ногах умліла:
— Пане моя солоденька, де-сь Петруся діла?
— Не так тобі тяжко-банно, як я дуже плачу,
Через твого Петрусика моє панство трачу.
Сідай, бабко, коло мене, диви ся по мені,
За дві, за три неділеньки вже буде по мені.
Як із бабков говорила, в лиці попісніла,
А до третьої неділі вже й паня спочила.
Як зійшлися попи й дяки ту паню ховати,
Ой тогді то й яв староста за нев банувати, (2)
Й яв вірного свого слугу відтоді карати: (2)
— Чого ти йшов у дорогу, давав мені знати?
Най би була моя паня Петруся кохала,
Вна би була про то жила, на світі тривала!
Зазулька ми закувала, сіла на причівок,
Дай ти, боже, Петрусику легкий супочивок.
Зазулька ми закувала та й коло Менчина,
Петрусеві співаночка тепер ся скінчила.
ВЕЛЬМОЖНАЯ ПАНІ ДА Й БУЛА ВРАЗЛИВА
Вельможная пані да й була вразлива:
Свого мужа мала, Петруся любила,
Свого мужа мала, Петруся кохала!
Ой як пішов Петрусь у поле орати,
Аж мусіла пані слуги посилати.
Всі свої слуги три рази посилала,
За четвертим разом сама поїхала:
— Ой покинь, Петрусю, а в полі орати,
Ой ходи до мене, будем панувати.
Ой покинь, Петрусю, а в полі косити,
Ой ходи до мене меду-вина пити.
Ой а вже Петрусьо мед-вина напився,
На воронім коні да вже й похилився.
— Ой на тобі, пані, коня вороного,
Ой рятуй же тепер мене, молодого!
— Не на теє я вже тебе зчарувала,
Ой щоб я Петруся тепер рятувала.
— Осталася жінка, осталися діти,
Хто ж тепер їх буде без мене глядіти?
Осталися коні, осталися й воли,
Ох тепер же й пані без Петруся горе!
ОЙ УДОВО, УДОВОНЬКО, НЕСЛАВА НА ТЕБЕ
Ой удово, удовонько, неслава на тебе,
Що ночує щовечора наймитонька в тебе.
Відправ же го, йа вдовонько, йа в добрій і ласці,
Йа щоби ти не носила дитятко в запасці.
Пішла вдова до комори йа взяла гадати
Та й узяла сусіднії слова споминати.
Пішла вдова перед пана йа взяла плакати;
Післав же пан гайдученьки наймита шукати:
— Ой ідіть же, гайдученьки, наймита шукайте,
Як наймита ізнайдете, на штуки рубайте.
Пішла вдова та й до міста, на риночку стала,
Та й кождому гайдукові по таляру дала:
— Ой ідіть же, гайдученьки, мід-горівку пийте,
Як знайдете наймиточка, не дуже го бийте.
Ой за малу годиноньку, ще за меншу хвильку,
Качається наймитова головка по ринку.
Ой ялова коновонька, а дубове дінце,
Промов, промов, наймитоньку, ой хоть одне слівце.
ОЙ ТАМ НА ДОЛИНІ ТА НА СМОРОДИНІ
Ой там на долині та на смородині,—
Ой там наша пані та ягоди рвала
Та до свого чури розмовоньку мала:
— Ой загуби, чуро, ти пана свойого,
Тобі достанеться вся худоба його.
— Ой я на се, пан^ ізроду не важу,
Ой я свого пана ізроду не зраджу.
Ой там на долині та на смородині,—
Ой там наша пані та ягоди рвала
Та до свого чури розмовоньку мала:
— Ой загуби, чуро, ти пана свойого,
Тобі достанеться кінь вороний його.
— Ой я на се, пані, ізроду не важу,
Ой свого пана ізроду не зраджу.
Ой там на долині та на смородині,—
Ой там наша пані та ягоди рвала
Та до свого чури розмовоньку мала:
— Ой загуби, чуро, ти пана свойого,
Тобі достанеться молода пані його.
— Ой я на се, пані, і давно важую,
І на свого пана шабельку готую.
Ой ніхто так не знає, як те пахоля,
Воно свойму пану да й отповідало:
— Стережися, пане, ти чури свого,—
Хоче тебе, пане, чура ізрубити,
Тебе ізрубити, а з панею жити.
157
Ой увійшов пан у нову пекарню,
Крикнув пан та на свої слуги:
— Слуги мої, слуги, слуги молодії,
Возьміте ви чуру та крюком за ребра,
Та укиньте ви чуру у Дунай глибокий.
Ой увійшла пані у свою пекарню
Та крикнула пані на свої рибалки:
— Ой ви рибалочки, ой ви молодії,
Плетіте ви невід із чорного шовку
Та піймайте мені риби линини,
Риби линини або осятрини.
Не поймали вони ані осятрини,
Ой поймали чуру, чуру молодого.
Ой як стала пані чуру розбирати,
Та із його кости намостила мости,
Із його сала свічі посукала,
Його чорні кудрі в перину ушила,
Його карі очі до стіни прибила.
Ой пішла до пана у його світлицю:
— Ой одгадай, пане, мою загадочку:
По милому ходжу, на милому лежу,
Із милого встану, на милого гляжу?
Ой пішов пан у нову пекарню:
— Ой одгадай, бабо, мою загадочку:
По милому ходжу, на милому лежу,
Із милого встану, на милого гляжу.
— Ой нащо ти, пане, та мене питаєш,
Коли сеє, пане, ти й сам добре знаєш?
ПРИЇХАВ ЗВІРИНСЬКИЙ З ДОРОГИ ДОДОМУ
Приїхав Звіринський з дороги додому —
Не палено, не варено, либонь, нема кому.
Ой приїхав Звіринський [додому] з відпусту,
Поглянув до комори — у коморі пусто:
Забрано гроші, забрано скрині,
[Забрано скрині], нема мої господині.
Ой поїхав Звіринський в місто до господи,
Кватирою поглядає, з ким Магда гуляє.
З Миколою Магда, з Миколою гуляє,
А на пана Звіринського поглядає:
— Микола, Микола, дай мені обручку,
А на тобі срібний перстень на білую ручку.
— Магдуню, Магдуню, ходімо додому,
Нехай ся люди не дивлять, не чинять сорому
Ой взяв Микола з Магдунею втікати,
Молодого Звіринського в господі покидати.
Ой поняв Звіринський два гайдуки,
Щоби Магду рубали на штуки.
Ой ішли гайдуки та й си говорили:
— Гірка ж би ему жінка була, щоби ми ізловили.
Ой як гайдуки Магду як догонили,
В штуки не рубали і ніц їй не робили,
На молодого Миколу кайдани забили.
— Ото ж тобі, Микола, в господі горівка,
Ото ж тобі наробила Звіринського жінка.
Пан кохається з покоївкою, пані з ревнощів
убиває (топить) її. Версія: Служниця-коханка пана
зраджує йому і поплачується життям
НАСТЯ В ПАНА СЛУЖИЛА. А
Настя в пана служила *,
Дорогу плату брала;
На четвертий рік стала,
Бо пана сподобала.
Поїхав пан в дорогу,
Покинув Настю вдома.
— Чом, Настю, смутна
ходиш,
До пані не говориш?
— За паном затужила,
Бо пана й полюбила.
— Ходім, Настю, до броду,
Подивимося в воду,
Котра краща на вроду?
Подивилася в воду:
Настя краща на вроду.
Приїхав пан з дороги,
З паньою вітається,
За Настю питається:
— Я Настю замуж дала,
Щоб тебе не кохала;
Я Настю утопила,
Щоб пана не любила.
Не тре пана дурити,
Тре всю правду відкрити.
Пан слуги розсилає,
Настю в воді шукає.
Поки Настю зловили,
То й пана нарядили.
Пані руки зломила:
— Що ж бо я й наробила?
Що ж бо я й наробила,
Що дві душі згубила!?
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. Б
Ой служила Настя в пана **.
Штири роки не віддана.
А пан пані відцурався,
Та й і в Насті закохався.
Ходить Настя по садочку,
Ходить, ходить та й сумує:
Біле лице не вмиває,
Русу косу не вчесує.
* Непарні рядки співаються двічі, крім тих, що варіюються (подовжені).
** Непарні рядки співаються двічі.
159
— Ой коби-м ся не бояла,
Всьо бим пані розказала:
Хоче пан паню покидати,
Зо мною в світ вандрувати.
Взяла Настю за рученьку,
Ударила по личеньку:
— Чого ж ти, Настю,
сумуєш,
Біле лице не вмиваєш,
Біле лице не вмиваєш,
Русу косу не вчесуєш?
Взяла Настю за рученьку,
Завела ї в темниченьку,
Утяла їй головочку.
— От тут тобі, Насте, гнити,
А мені би з паном жити.
Іде пан у дорозі,
Пані стоїть у порозі,
Пані стоїть у порозі,
Ніби пані не видає,
До місяця промовляє:
— Світи, світи, місяченьку,
Моїй Насті в темниченьку.
Пані го сі бай питає:
— Аз ким мій пан раду має?
А з ким мій пан раду має,
Коли Насті не видає?
— До місяця промовляю,
А з місяцем раду маю:
Аби світив місяченько
Моїй пані в ложиченько.
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. В
т
*
Ой сл^ жи_ ла Нас _ тя в па_ на, ой слу _ жи_ ла
т
Нас _ тя в па_ на шти_ оі лі_ та не най_ ма_ на.
СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. Г
і1 і' і1 гз
У* N і' ^' ■ ■ І ш=4
«3 и ^ •
9
па _ на
Служила Настя в пана *,
Два роки не згодяна.
На третій згодилася,
З паном полюбилася.
Пані це довідала,
Насті зненавиділа.
Насті зненавиділа,
Помститись задумала.
Поїхав пан в дорогу,
Покинув Настю вдома.
два ро _ ки не зго_ дя_ на.
Пані Настю питає,
Чого Настя змарніла:
— Чого ти марна стала,
Що із личенька спала?
— Я, пані, признаюся,
Що з паном кохаюся.
Каже пані: «Байдуже,
Мені це не жаль дуже.
Ходім, Настьо, до броду,
Подивимось у воду.
* Кожен непарний рядок повторюється двічі.
160
Подивимось у воду,
Котра краща на вроду».
Настя в воду нагнулася,
Пані Настю турнула.
Пані Настю турнула,
Настя в воду пірнула.
— Потопай, шельмо,
потопай,
За пана забувай!
Там рибаки гуляли,
Вони сіть закидали,
Вони Настю спіймали,
У могилі сховали.
Приїхав пан з дороги,
З панею вітається,
З панею вітається,
За Настю питається:
— Пані моя, голубко,
Десь Насті не видко.
— Скучила за тобою
Йа пішла за водою.
Тебе не дождалася,
Та й пішла втопилася.
Пан за серце схопився,
Пішов та утопився.
Пан пішов за водою,
Осталась пані вдовою.
Ані Насті, ані пана,
Осталася пані сама.
ОЙ СЛУЖИЛА. НАСТЯ В ПАНА. Д
Помірно
Одна
ШшШй
Ой слу_ жи. ла Нас _ тя в па _ на, ой слу_ жи, ла
♦ре*
і' І > і II і
Нас_ тя в па_ на,
зо три ро_ ки не най_ ма_ на.
Ой служила Настя в пана *,
За три роки не наймана.
На четвертий найнялася,
Бо пану сподобалася.
Рано Настя воду брала,
Єї пані запитала:
— Чом ти, Насте, смутна
ходиш?
Чом до пані не говориш?
Скажи мені, Насте, правду,
То я тобі сукню справлю.
— А я пані признаюся,
Що я з паном кохаюся.
Взяли Настю за рученьку
Та й завели в темниченьку:
— Отут тобі, Насте, гнити,
А не з моїм паном жити.
* Кожен рядок співається двічі.
6 8—27
161
ОЙ СЛУЖИЛА КАСЯ В ПАНА. Е
по _ сту_ па _ с, Ка _ ся хо _ дить і _ ду _ ма _ е.
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. Є
Помірно
і і' І т '»і
Тґ Г г
2.4-7.9.На чет _ вер_ тий п°- £ТУ- пи- яо, на чет _ вер_ тий
по _ с ту _ ПИ. ЛО,
Тар. 3.4.8.
Нас. тя па. на по_ лю_ би_ ла.
^Вар. 3.4.
і .м т 11 і
Ой служила Настя в пана, (2)
Штири роки не віддана.
На четвертий поступило, (2)
Настя пана полюбила.
Питаєйсі паня Насті:
— Чом ти, Насте, невесела?
Йдеш до корів не співаєш,
А сльозами ся вмиваєш.
— Хочу паню покидати, (2)
1 Хочу з паном мандрувати.
Паня як оце почула,
Білі ручки за ломала.
Взяла Настю за рученьку
Та й повела в пивниченьку.
— Отут, Насте,
пропадати, (2)
Не меш з паном мандрувати.
Пан із дому виїжджає,
До місяця промовляє:
— Ой місяцю, місяченьку,
Світи Насті в пивниченьку.
162
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. Ж
Ой служила Настя в пана *,
Штири роки не віддана,
А на пятий наступає,—
Настя паню покидає.
— Що ж ти, Настю, смутна
ходиш,
Чому ні з ким не говориш?
— Я би, пані, щось казала,
Коби пані не гнівала:
Хочу паню покидати,
Хочу з паном мандрувати.
Пані тото вислухала,
Білі руки заломала,
Взяла Настю за рученьку
Та й завела в темниченьку:
— Тут то тобі, Настя, гнити,
А мні з паном треба жити.
Ой іде пан з коршми п’яний,
До місяця промовляє:
— Місяцю, місяченьку,
Не світи ми в світличеньку,
Не світи ми до покою,
Най не виджу паню свою.
Засвіти мені в темницю,
А най же я Настю виджу.
Ой фірмане, фурманочку,
Подай же ми подушечку,
Подай же ми і перину,
Нехай з Настев враз загину.
Пані тото вислухала,
Білі руки заломала,
Взяла Настю за рученьку
Та й вивела з темниченьки:
— Ой фірмане, фурманочку,
Давай же ми огирочка **.
Взяли Настю, присилили ***
Та й пустили в чисте поле.
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. З
Ой служила Настя в пана
Штири роки не віддана.
Йшла по воду та співала,
Прийшла з водов та думала.
— їмость моя молоденька,
Правду би вам ісказала,
Коби-м вас я не бояла.
Хоче пан вас покидати,
Хоче з Настев в Львів
махати.
Пані Настю за рученьку,
Завела ї в темниченьку:
— Тут ти, Насте, пробувати,
З паном у Львів не махати.
А пан їде з міста п’яний,
До місяця промовляє:
— Ой місяцю-місяченьку,
Світи Насті в темниченьку.
А паня як то вчула,
Взяла Настю за рученьку
Та й відвела на гороньку
Й стяла Насті головоньку.
Голова си відкотила,
А паня не засмутила,
Що уже Насті си збула,
А з паном сини набула.
ГЕЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. И
Гей служила Настя в пана,
Штирі роки не віддана.
На рік п’ятий поступає,
Настя в пану сі кохає.
Пан в дорогу від’їжджає,
* Непарні рядки співаються двічі.
** Огирочок, огир — жеребець.
*** Прив’язали.
На Настю сі покликає:
— Настунь моя молоденька,
Та втвориш ми нові брами,—
Буду нині в твої мами.
А пані сі дослухала,
6*
163
Білі руки заломала,
Собі пана заволала:
— Що говорив пан до Насті?
Щось не маю з паном щастя!
— Я до Насті не говорив,
Я говорив до місяця:
«Гей, місяцю-перекрою,
Світи пані до покою».
Пані стала, подумала,
Собі Настю заволала:
Заволала до світлоньки,
А з світлоньки за рученьку
Звела Настю в пивниченьку.
До пивниці заволала,
Та й там Насті голов стяла.
Нехай Настя в землі гниє,
Най ще пані з паном жиє.
Ой приїздить пан з дороги
До Настуні, до небоги:
— Настунь моя молоденька,
Йа втвори ж ми воротенька!
Пані стала, подумала,
Та й ворота повтворяла.
— Настунь, буде твоя воля,
Розпряжи ми наші коні!
Пані стала, подумала,
Пана коні розпрягала.
— Настунь моя молоденька,
Чи готова вечеронька?
Пані стала, подумала,
Вечеряти пану дала.
— Настунь моя молоденька,
Визуй з мене чоботенька!
Пані стала, подумала,
Чоботеньки іззувала.
— Настунь моя молоденька,
Застели ж ми біле лужко,
Ходи ж д’ мені, Насте-душко!
Пані стала, подумала,
Білі руки заломала,
Чорні очі заплакала:
— Нема нині твої й Насті,
Не маю я з паном щастя.
Я вже Настю порубала
Й до пивниці заховала.
Як над’їхав пан з дороги
До Настуні, до небоги,
На небо сі поглядає
Та й д’ місяця промовляє:
— Ой місяцю, місяченьку,
Світи Насті в пивниченьку,
Бо Настя там вже вмирає,
Бо вже пана не вітає.
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. І
Ой служила Настя в пана
Штири роки не віддана,
Гей, гу-га-га,
Штири роки не віддана *.
Як на п’ятий поступило,
Настя пана полюбила.
А як пані тото вчула,
Взяла Настю та й замкнула.
А пан собі походжає,
До місяця примовляє:
— Гей, місяцю-місяченьку,
Світи Насті темниченьку.
А як пані тото вчула,
Взяла Настю розімкнула.
Як взяла ю за рученьку,
Вивела ю на гороньку.
Вивела ю на гороньку,
Стяла Насті головоньку.
Там, де єї білі ноги,—
Там сі зійшли три дороги.
Там, де єї жовті коси,—
Там виросли красні лози.
ОЙ СЛУЖИЛА НАСТЯ В ПАНА. ї
Ой служила Настя в пана
Два годи незгоджена,
А на третій згодилась,
Бо у пана влюбилась.
Поїхав пан у дорогу,
Покинув Настю вдома.
* Приспів «Гей, гу-га-га» повторюється з кожним парним рядком.
Пані Настю питає:
— Чому Настя не співає?
— Я пані признаюся,
Що з паном кохаюся.
Пані Настю манила:
— Ходім,, Настю, до броду
(2)
Подивімось на воду,
Котра краща на вроду.
Настя краща на вроду,—
Пані пхнула її в воду.
Пан з дороги вертається,
Із панею вітається, (2)
А за Настю питається:
— Ой ти, пані, жона моя,
А де Настя, слуга моя?
— А я пана не ждала,
Настю заміж віддала.
— Запрягай, кучер, коні,
Поїдем до Настуні.
Обізвалась прислуга —
Настунина подруга:
— Нащо пана ’бманити.
Даром коні гонити?
Закидайте неводи,
Тягніть Настю із води.
Настю з води витягають,
Пана водою ’дливають.
Настуні косу чешуть,
Панові труно тешуть.
Пані по двору ходить,
Білі рученьки ломить:
— Ой що я наробила —
Дві1 душі ізгубила!
СІДЛАЙ, ХЛОПЧЕ, ДВА КОНЯ ВОРОНИХ
— Сідлай, хлопче, два коня вороних,
Поїдемо, хлопче, пана доганяти.
Догнали пана в калиновім мості:
— Вернись, пане, є у Галі гості!
— Ой ти ж, хлопче, неправдоньку кажеш:
Моя Галя роду не такого,
Да не зробить вона мені того.
Приїхав пан ік ворітечкам,—
Сидить Галя да під віконечком.
З іншим паном вона розмовляє,
А об свому пану і дум не гадає.
Ой на Галі червоная плахта,—
Хто ж їй ісправив? — То польськая шляхта.
Ой на Галі сорочка біленька,—
Хто ж їй ісправив? — Сама молоденька.
Ой пан з хлопцем з коней позскочили,
Пішли в хату, Галю загубили:
Зараз Галі голову зрубали,
У жовтому піску заховали;
Нема ж праці, бо не стало Галі.
165
Закохавшись у дівчину,
жонатий заподіює їй і собі смерть
ХОДИЛА ДІВЧИНА ЗЕЛЕНИМ БАЙРАКОМ
Темп маршу
Всі
і її і Л ч Ц 'і
„ Хо_ ди _ ла дів_ чи_ на зе_ ле_ ним бай _ ра_ ком,
рІШІ:
во_ на зу_ стрі _ ла _ ся з жо _ на _ тим ко _ за.
і* } і І.і
во _ на зу_ стрі_ ла _ ся
з жо. на _ тим ко_ за(ком).
А-
ЩШ
Ходила дівчина зеленим байраком,
Вона зустрілася з жонатим козаком *.
А як зустрілася та й стала тікати,
Козак за рученьку та й став не пускати.
— Ой пусти, козаче, бо й болить ручина,
Ти козак жонатий, а я ще дівчина.
— Не журись, дівчино, що я оженився,
Я жінку покину, я в тебе влюбився.
Я жінку покину ще й малу дитину,
А до тебе прийду на час, на годину.
Правою рукою дівча обіймає,
Лівою рукою наган розряджає.
Як вистрелив в груди, аж кров полилася:
— Тепер наша любов навік розійшлася.
А за дівчиною плаче вся родина,
А за козаченьком — жінка та дитина.
А за дівчиною батько-мати плаче,
А за козаченьком чорний ворон кряче.
Орли подають звістку вдові про вбивство
її чоловіка за чужі молодиці
ТУМАН, ТУМАН, ТУМАНАМИ
Туман, туман, туманами Туман крильми розбивати.
Три вірлове крильми грали. А ще тяжче сему-тому,
Та як тяжко вір лам грати, Що кохає чужу жону.
* Парні рядки співаються двічі.
166
І ворон кінь не вгаває,
І сам нічку не всипає,
І кінь біжить, і сам дрижить,
І очима вкола крижить:
Чи не видко чоловіка,
Щоб позбавив єго віка?
А там долом, долиною,
Ходить вдова з дитиною,
Ходить она плакаючи,
Свого мужа шукаючи.
Аж там вірли крильми грали,
Туман, туман розбивали.
— Гей ви, вірли, ви, вірлове,
Чи не стріли мужа мого?
— Та як би го не стрічали,
Коли в него попасали.
Чорні очі, білі лиці,—
То за чужі молодиці.
к
Жінка на весіллі свого чоловіка
( «Чоловік-двоеженець» )
ОЙ ПОВІЙ, ВІТРОНЬКУ. А
176
Л и а к—ч—s——К-* £—
— И;—к —
ё, л^
Ой по_ вії
Л і -і
«>'14 ^
віт_ ронь _ ку,
1. 1Ь Д ЬГ V Ь
1Р Р л 1Р ¥
на мо _ ю світ_
_ лонь _ ку
з то_ го
-р--—
кра _ ю,
ЗВІДСИ»!- О
_# ц Д..І _]
ки ми _ лу ма — ю,
у ё, V „
що ки_ да_ ти ду _
.ш-.-і - т:
ма _ ю.
1 А 1
— Ой повій, вітроньку,
На мою світлоньку
З того краю, звідки милу
Що кидати думаю *.
маю,
— Ой на межі чорнобиль
Та й на межу похилився.
Кажуть люди, що мій милий
На чужині оженився.
Ой покинув мене,
Ти ж мій миленький,
Ти ж мій миленький,
І діточок дрібненьких.
Ой за ворітьми явір
І зелена яворина.
Переказує мій миленький
До нього у гостину.
— Приїдь же ти, мила,
Голубочко сива,
Ой приїдь хоч на годиночку
До мене на гостиночку.
— Не приїду, милий,
Голубчику сивий:
Дороги не знаю, шлях
не битий,
Будуть люде судити.
Мила послухала,
Взяла поїхала,
Поїхала на ту годиночку
До милого в гостиночку.
Приїхали під село,—
Чогось мені невесело.
Приїхали ближче
на подвір’я,—
А в милого весілля.
* Третій і четвертий рядки кожного куплета повторюються.
467
Приїхала на подвір’я,—
А в милого весілля,
А його друга мила
Край вікончика сіла.
— Дивися-но, Михайло,
Щось до нас приїхало:
Чи чужина, чи родина,
Чи твоя перша мила?
— Ой не дивись, невірна,
Се моя сестра рідна.
Вона чула помежи люди,
Що в брата весілля.
Вона чула помежи люди,
Що в брата весілля буде,
Приїхала на годиночку
До мене в гостиночку.
Ввійшла ж бо я у сіни,—
Всі до обіду сіли,
А я молода, як ягода,
Не знаю, що казати.
— Здоров, здоров, Михайло!
Як же ся ти маєш?
Чом же ти за дому
Та і не думаєш?
— Просю, сестро, до хати,
Та й будемо частувати.
І наїстись, і напитись,
І на нас подивитись.
— Ой місяцю, місяченьку,
Зайди за комору,
Нехай же я з нешлюбною
Хоть час поговорю.
— Ой годі вже пити,
Годі випивати:
Коні вже запряжені,—
Час додому їхати.
— Зачекай, Тетяно,
Серце моє кохане.
Я з невірною ніч поночую,
Та й рано помандрую.
Ой їдь же ти, сестро,
їдь же ти додому.
Випала мені на сю нічку
Далекая дорога.
Ой у полі озерце,
Там плаває відерце.
— Просю милої нахилитися,
Водиці напитися.
— Не буду нахилятися,
І не буду води пити.
Чужа сторона, сама молода,
Щоб смерті не спожити.
Ой у лузі калина,
На ній червона квітка.
— Нащо ти мене, молоду,
брав,
Як у тебе є жінка?
Ой Михайло, Михайло,
Який же ти мотайло!
Ой як ти клявся та ще й
божився,
Що ти ще не женився.
Ой у лузі калина,
На ній червоні квіти.
Нащо ж ти мене, молоду,
брав,
Як у тебе є діти?
— Не журися, Мар’яно,
Серце моє кохане.
Бинди почепиш, вінки
покладеш,
Як гуляла, так будеш!
— Ой гуляла,, гуляла,
Не нагулялася,
Звінчалась, не нажилась,
Вдовою лишилась.
168
ОЙ НА ГОРІ ЛЬОН ЦВІТЕ, ПО ДОЛИНІ СТЕЛИТЬСЯ. Б
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться,
Поїхав милий на друге село, певно, там ожениться *.
— Запрягай, ненько, коня, коня вороненького,
Та й поїдем у друге село в гості до миленького.
Приїхали в те село, а в селі невесело,
Приїхали в те подвір’ячко — в милого весіллячко.
Стали вони на той двір, зайшли собі до хати,
Не знають, чи сідати їм, не знають, чи стояти.
— Ой милий мій, миленький, що це за родинонька:
Чи сестра, чи дівчина, чи перша дружинонька?
— Ой Ганусю-серденько, ой то не родинонька,
Ні сестра, ні дівчина, а перша дружинонька.
Ой на горі льон росте, на нім синій цвіт цвіте.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе жінка є?
Ой на горі льон цвіте і синіють квіточки.
— Нащо мене брав, таку молоду, коли в тебе діточки?
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться,
То не чоловік, то не людина, що два рази жениться.
НА ГОРОДІ ЧОРНОБИЛЬ НА МЕЖУ ПОХИЛИВСЯ. В
і-8«
І
На го_ р °-Дсі ді
чор_
но_ биль
шт
¥
9~
на ме _ жу по _
лив_ ся.
ко_ ня во _ ро_
ко _ го
і І в
?
мій ми _ лий чор_ І но =
бри_ вий
по _ • дем в чу_
1—: 1 *—1 1
ГЬ
В ч
* Парні
і
V _ ЖІД
рядки С
?—*—і І
А СЄ_ ЛІ ЖЄ _ НИ
ліваються двічі.
XX
ІВ _ ся
169
На городі чорнобиль на межу похилився,
Мій милий чорнобривий в чужім селі женився *.
— Запрягай, брате, коня, коня вороненького,
Поїдем в чуже село по мого миленького.
Приїхали ми в село, щось мені невесело,
Зайшли на подвір’ячко — в милого весіллячко.
А дівчина Маруся на порозі стояла,
На порозі стояла, на Михайла моргала:
— Чоловіче Михайло, щось до нас наїхало:
Чи то родина моя, чи перша жінка твоя!
— То ж не родина твоя, то ж перша жінка моя,
Бери мед-горілочку, частуй мою жіночку.
Михайло горілку бере, свою жінку частує:
— Скажи, жінко милая, чим ти сюди їхала?
— Скажи, жінко милая, як ти сюди їхала:
Чи людей питалася, що сюди добралася?
— Людей не питалася, сюди добиралася,
Слізьми й умивалася, рукавом втиралася.
Ой на горі льон цвіте, а синії квіточки.
— Чом ти не признавсь мені, що в тебе є діточки?
НА ГОРОДІ ЧОРНОБИЛЬ ПО СТЕЖЕЧЦІ СТЕЛИТЬСЯ. Г
^ = 160
На городі чорнобиль по стежечці стелиться,
Ой десь там мій Михайло в чужім селі жениться *.
* Парні рядки співаються двічі.
170
— Запрягайте ж, браття, коні та поїдем в те село,
Та й поїдем в те село, де жениться Михайло.
Прийшли на подвір’ячко, в Михайла весіллячко.
— Ой дивися, Михайло, щось до нас наїхало.
Чи твоя й родиночка, чи твоя й родиночка,
Чи твоя й родиночка, чи першая жіночка?
Як твоя родиночка, то будем вгощатися,
А як перша жіночка, то будем прощатися.
— Ой ти, жінко Катерино, качай мед-горілочку,
Качай мед-горілочку й вгощай першу жіночку.
На городі чорнобиль, а між нього квіточка.
— Чом ти не сказав мені, що в тебе є жіночка?
На городі чорнобиль, а між нього квіточки.
— Що ж ти не сказав мені, що в тебе є діточки?
А тепер же, Михайло, давай будем прощатися,
Ти їжджай до жіночки, а я остаюся дівочкой.
СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОРОТАМИ, АЖ І ВІТЕР НЕ ХИЛЯЄ. Д
Стоїть явір над воротами, аж і вітер не хиляє,
Мила до милого на Вкраїночку листи посилає.
— Хочі шли, мила, листи, хоч не шли,— не буду і в руки брати,
Да приїдь до мене на Вкраїночку, аж до моєї хати.
Да приїдь, миленька, дорога гладенька і шляшок дуже битий!
— Да не приїду, милий, на Вкраїночку, бо будуть люди судити.
Да запряжу ж я коня вороного, запряжу ж я й другого
Да поїду ж я да на Вкраїноньку аж до милого свого.
Приїхала в село, щось невесело, приїду на подвір’я:
В милого мого, у милесенького, аж у його весілля.
Устала з воза, як повная рожа, ще й наговорилась,—
Тихая мова, сама хороша, з личенька змінилась.
А друга мила в вікно всмотріла, аж на стіл похилилась,—
Тихая мова, сама хороша, аж і мова одмінилась.
— Ой ти, Михайло, ой ти, Михайло! Щось до нас да й приїхало:
А чи родина, а чи чужина, ой чи твоя перша мила?
— Ох і не родина, ані чужина, то ж моя сестра рідна.
Да запрягай коня, виїжджай з двора, ти ж мені не потрібна.
— Запряжу я коня, виїду з двора, не буду ж на тебе
дивиться,—
Будеш ти, да мій миленький, да щомісяця жениться.
171
Довго відсутній козак прибуває додому
і застає жінку одруженою з іншим
ХОДИТЬ, БЛУДИТЬ КОЗАК ПО ДОРОЗІ
Ходить, блудить козак по дорозі,
Приблудився до води:
— Перевожчик, ти добрий молодчик,
Перевези мене, молодця.
А я тобі за ту перевозку
Сімсот рублів заплачу,
Чого стане, чого й не достане,
То і восьмеро доложу.
По тім боці сього перевозу
Три доріженьки лежить:
А первая стежечка-доріженька —
Аж до отця, до неньки,
А другая стежечка-доріженька —
Аж до роду мого,
А третя стежечка-доріженька —
Аж до жінки до моєї.
Пішов би я до отця, до неньки,—
Отець-ненька померла;
Пішов би я до роду до свого,—
А рід мене не впізна;
Пішов би я до жінки своєї,—
Уже вона заміж пішла.
А що ж тепер, панове молодці,
А чи плакать, чи тужить?
Чи, обнявши головоньку,
Іти в військо служить?
Чоловік карає жінку за придбану
в його відсутність дитину
ПРИЙШОВ МИЛИЙ У РІК ІЗ ДОРОГИ. А
Прийшов милий у рік із дороги *,
Та й лишив він жінку молоденьку,
* Кожний рядок співається двічі.
172
А застав він дитину маленьку.
Ой став милий тяжко ся гнівати,
Білу постіль милій розкидати.
— Чо’ ж ти, милий, тяжко ся гніваєш,
Білу постіль мені розкидаєш:
Чи жаль тобі на неньку стареньку,
Чи на мою дитину маленьку,
Чи на мене, саму молоденьку?
— Не жаль мені на неньку стареньку,
Ні на твою дитину маленьку,
Лиш на тебе саму, молоденьку.
А невістку ненька не злюбила,
Свого сина на зле навучила:
— Візьми, синку, ремінну нагайку
Та збий жінку, як синю китайку.
Ой став милий милу підмовляти:
— Підем, мила, до комори спати.
Ізвечора комора гуділа,
Опівночі нагайка бриніла,
А до світа мила задубіла.
Уже днина та вже день біленький,
Лежить мила, як сукно, синенька.
— Що ж ти мені, мати, наробила,
А ти ж мені дитя всиротила.
Дам я, мати, коня вороного,
Як хто збуде приятеля мого.
— Шкода, синку, коня вороного,—
Вже не збудиш приятеля свого.
— Дам я, мати, всю козацьку зброю,
Як хто збуде миленькую мою.
— Шкода, синку, козацької зброї,—
Вже не збудиш миленької свої.
— Дам я, мати, усю працю в скрині,
Як хто збуде мою господиню.
— Шкода, синку, тої праці в скрині,—
Вже не збудиш своєй господині.
— Ой ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, де милу сховати?
Порадила, як її убити,
Порадь тепер, що з нею робити?
— Візьми, синку, запали комору,
А сам піди далеко із дому.
Скажеш: мила комору спалила
Й сама собі вона смерть зробила.
173
ЗАЦВІЛА КАЛИНА ПРИ ДОРОЗІ. Б
кій ДО _ ро _ зі, десь мій ми _ лий в да_ ле _ кій до_ ро_ зі.
Зацвіла калина при дорозі,
Десь мій милий в далекій дорозі *.
Сокотала курка на порозі,
Питаються, що чути в дорозі?
— Втоді, будеш, мила, правду знати,
Як си підеш до комори спати.
— Ой чого ж ти, милий, так сердуєш?
Нащо мені білу постіль псуєш?
Чи на мої коні воронії,
Чи на мої служеньки вірнії,
Чи на мою матінку старую,
Чи на мене, жінку молодую?
— Ні на твої коні воронії,
Ні на твої служеньки вірнії.
Ні на твою матінку старую,
Но на тебе, жінку молодую.
Но й на тебе, жінку молодую,—
Десь си взяла дитину малую?
— Я не винна, а но твоя мати,
Казала йти в вишневий сад спати.
До півночі нагайка шуміла,
По півночку миленька зомліла.
Рано, рано, ще й сонце не сходить,
Вже матінка по подвірку ходить.
— Знать ти, мати, невістоньку любиш,
Що ти її рано та й не будиш.
— Як я маю рано ю будити,
Мені тяжко з нею говорити.
і * Парні рядки співаються двічі.
ТИХО, ТИХО, ГЕЙ, НА ВУЛИЦІ БУДЕ. В
ЯК МIИ ми.
3 ДО _ ОО- ги при_ бу.
Тихо, тихо, гей, на вулиці буде,
Як мій милий з дороги прибуде *.
— Здоров, мила, гей, здоров, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?
— Була в мене, гей, циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула.
— Брешеш, мила, гей, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина:
У циганів, гей, дитина чорнява,
А у тебе дитина білява.
— Сідлай, милий, гей, коня вороного,
Та й доганяй парня молодого.
— Ой не буду, гей коника сідлати,
Та й не буду парня доганяти.
Єсть у мене, гей, порадниця-мати,
Вона ж скаже, чим жінку карати.
— Бери, синку, гей, дубову качалку,
Та й бий жінку звечора до ранку.
ОЙ ТИХА Ж, ТИХА ВУЛИЧЕНЬКА, ТИХА. Г
Всі
не _ ма мо_ го и(и) ми. ло_ го же- ни
* Парні рядки співаються двічі.
175
Ой тиха ж, тиха вуличенька, тиха,
Нема мого милого жениха *.
Ще й тихіша вуличенька буде,
Як мій милий з дороги прибуде.
Як прибув же мій милий з дороги,
Зустрів милу в сінях на порозі:
— Здоров, мила, здоров, чорнобрива,
Чия ж в тебе на руках дитина?
— Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула.
Була в мене циганочка вранці,
Та й забула дитину на лавці.
— Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Бо й не така циганська дитина.
— Та був у мене козак молоденький,
Ночував він три нічки темненьких.
Був у мене козак аж три ночі
Та й покинув свої карі очі.
ОЙ БОЖЕ МІЙ, ОЙ ЩО МЕНІ БУДЕ. Д
Ой боже мій, ой що мені буде *,
Як мій милий з дороги прибуде?
Як приїхав мій милий з дороги,
А я йому упала у ноги:
— Прости, милий, що я наробила,
Що на руках малая дитина.
— Бачу, мила, що ти його любиш,
Скажи мені, чим ти його кормиш?
— Кормлю його білими грудями,
А купаю дрібними сльозами.
— Скажи, мила, де ти його взяла?
— Було в мене два хлопці-молодці.
Зажигали свічечку тоненьку
Й одурили мене, молоденьку.
Кожний рядок співається двічі.
Чоловік перелюбствує з кумою; за скаргою жінки
їх карають. Версія: Чоловік кохає сусідку,
за скаргою жінки його заарештовують
ЗАТОПИЛА, ЗАКУРИЛА СИРИМИ ДРОВАМИ. А
тН>
Г і
к . і ь П і
#
Г 1*=
За то. пи_ /
^ - п,п
іа,
*
за.
к
:у_ ри _ ла
НЕ-А - - І^~І
си _ ри _ ми
4
Цро_
/
ва _ мі
Л.
* Р
Ні. где
1 1—1 І
V
ви_ йти
ПО ГУ ля _ ТИ
* р- V г
та й за во _ ро_
-* Ф1 ■
га _ ми.
Затопила, закурила сирими дровами,
Нігде вийти погуляти та за ворогами.
А я тії сирі дрова з печі викидаю,
Як вороги ляжуть спати, пійду погуляю.
Ой мої ви ворожейки, сусіди хороші,
Хоч би я і напилася,— не за ваші гроші.
Ані з плота не схопила, ані з вашей скрині,
Так я мушу заплатити, як ви, господині.
Послав мене мій миленький фасольки садити,
А сам пішов із кумою до корчмоньки пити.
Посадила фасоленьку та й іду додому,
Захожу я до корчомки — п’є милий з кумою.
— Жінко моя, любко моя, іди ж ти додому,
Навари вечеряти, я прийду з кумою.
Прийшла я додомоньку, в печі запалила,
Сюда, туда повернула, вечерю зварила.
Вечероньку ізваривши, сіла край оконця,—
Іде милий із кумою, як ясноє сонце.
— Жінко моя, любко моя, давай вечеряти,
По вечері стели постіль, сама вийди ж з хати.
Вечероньку поставила, постіль постелила,
Сама згинком, понад ганком дала пану знати:
— Ой пане мій голубочку, станьте ви за мною,
Розлучіте мого мужа із тею кумою.
Тільки бо я молодая на поріг ступила,
Уже мого миленького в кайданки забили.
— Жінко моя, любко моя, що ти наробила,
Що ти мене, молодого, в кайданки забила.
177
OPE ПЛУЖОК ПОПІД ЛУЖОК ВІД ЛЕДУ ДО ЛЕДУ. Б
Швиденько
гу_ би вку_ ми, со _ лод
ші від ме _ ду.
Оре плужок попід лужок від леду до леду...
Солодкії губи в куми, солодші від меду!
Послав мене мій миленький квасолю садити,
А сам пішов із кумою до коршомки пити.
Розсадила квасоленьку та й іду додому,
Захожу я до коршомки — п’є милий з кумою.
— Кумцю моя, любко моя, що ж бо це ти робиш,
Що ти мого хазяїна із хазяйства зводиш?
— Жінко моя, любко моя, іди ти додому,
Та навари вечеряти — я прийду з кумою!
Запалила, наварила, стала за стіною,
Ой дивлюся у віконце — іде муж з кумою.
— Жінко моя, любко моя, продуй в хаті місце,
А щоб кума люба моя та мала де сісти.
— Кумцю моя, любко моя, щоб ти не діждала,
Щоб я тобі в своїм домі місце продувала!
— Жінко моя, любко моя, давай вечеряти,
Стели, стели білу постіль, сама іди з хати!
Постелила білу постіль, сама вийшла з хати,
Хильці-хильці попід стіньці — дала панам знати:
— Пани мої, комісари, вчиніть мою волю
Та розведіть мужа мого з рідною кумою.
Пани мої комісари волю учинили,
Взяли мужа із кумою, в кайдани забили.
— Жінко моя, любко моя, що ж бо це ти робиш,
Що ти свого миленького у кайданах водиш?
178
ТА ЯК ПОЇХАВ ТА МІЙ МИЛЕНЬКИЙ ТА Й У ПОЛЕ ОРАТИ. В
X ,
Та як по_
і _ хав та мій ми_ лень, кии
ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ У ПОЛЕ ОРАТИ. Г
і
ПОСИЛАЄ МЕНЕ МИЛИЙ ФАСОЛЬКУ САДИТИ. Д
Помірно
По _ си. ла _ с
ме_ не ми. лии
т
фа _ соль, ку са _ ди _ ти,
а сам і _ де
І
ІЗ ку _ мо_ ю
до кор_ шом ки пи .
Посилає мене милий фасольку садити,
А сам їде із кумою до коршомки пити.
— Кумко ж моя, любко моя, будем ся сварити,-
Попсувала життя моє,— не маю з ким жити!
— Жінко ж моя, любка моя, іди ти додому,
Вари мені вечеряти, я прийду з кумою.
Прийшла мила додомочку та й думку гадає;
Сюди-туди походила, вечерю зварила.
179
Ізварила вечеряти, стала за стіною,
А мій милий чорнобривий йде з коршми з кумою.
— Жінко ж моя, любко ж моя, давай вечеряти,
Стели постіль тонку, білу, най лягаю спати.
Простелила білу постіль, ляг з кумою спати,
А я пішла потихеньку дала панам знати:
— Ой ти, пане отамане, дай же мені раду:
Через куму проклятую навіки пропаду.
На тім боці на толоці, ще й на перелозі,
Закували куму з кумом на всі штири нозі.
— Жінко ж моя, любко ж моя, визволь мене з цего,
Доки буде життя мого — не буде більш цего.
ПОСАДЖУ ФАСОЛЬКУ, НАЙ ФАСОЛЬКА РОДИТЬ. Е
р ^ «Му ^ ^ р р
По _ сад _ жу фа_ соль_ку, най фа _ соль _ка ро _ дить,
4»і*-ттП' іи \ р-гууг
са _ ма пі_ ду до кор_чом_ки,— що мій ми. лий ро _ бить.
ДА Й ОДДАВ МЕНЕ МІЙ БАТЕНЬКО ЗА КРУТІЇ ГОРИ. Є
Да й оддав мене мій батенько за крутії гори *,
Не дав мені мій батенько ні щастя, ні долі,
Да дав мені мій батенько да й сірії воли.
— Оріть, оріть, сірі воли, й од льоду до льоду,
Й а я пойду, молодая, розсію квасолю.
Розсіявши квасолину, да й пойду додому,
А й ішовши додомочку, зайду й у шиночок.
Ой а у тому шиночку п’є милий з кумою.
— Десь у тебе, кумо моя, ділечка немає,
Що ти з моїм чоловіком в шинку засідаєш?
— Годі тобі, моя мила, сих слів говорити,
Іди собі додомоньку вечерю варити.
Ой прийшла я додомочку, підпалила дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря й готова.
Ой одсуну да кватирочку да гляну в оконце,—
Іде милий з кумасею, як яснеє сонце.
Да насипала борщу-каші, положила й ложки,
Й обернулась да до порогу, заплакала трошки,
Обернулася до полу, утерлась полою.
— Годі тобі да, моя мила, плакати-ридати,
* Друга частина кожного рядка співається двічі.
180
Стели, мила, постіль білу, сама лягай спати,
А я піду з кумасею на всю ніч гуляти.
— Іди, іди, розсукин син, а я за тобою,
З великою громадою да ще й з старшиною.
Ой ви, пани-єнорали, вволіть мою волю,
Возьміть мого чоловіка в велику неволю.
ОЙ ПІДУ Я ТА У ГОРОД ФАСОЛІ САДИТИ. Ж
Ой піду я та у город фасолі садити,
А мій милий, чорнобривий, йде до корчми пити.
Я фасолі посадила, най фасоля сходить,
Сама піду подивлюся, що мій милий робить.
Ой прийшла до корчмоньки, на порозі стою,
Жидівочка медок носить,— милий мій з кумою.
Я поріг переступила та стала в куточку,
А мій милий правов ручков кумі під сорочку.
— Кумко ж моя, любко ж моя, що ти виробляєш,
Що ти з моїм чоловіком медок попиваєш?
Кумко ж моя, любко ж моя, скажу тобі в очі:
Не псуй мені мешканічко, з ким я жити хочу!
— Лиши, жінко малоумна, пусте говорити,
Руш додому, пильнуй борзо вечерю зварити!
Ой пішла я та додому, двері отворила,
Сирі дрова порубала, вечерю зварила.
Ой вечерю-м ізварила та й стіл застелила,
А мій милий прийшов з кумов — двері-м й отворила.
Ой як же він з кумов прийшов та й приніс горілку,
І сів собі коло куми, якби коло жінки.
Як горілку та розпили, стали вечеряти:
— Постели ж ти білу постіль, йду з кумою спати.
А я постіль застелила, двері отворила,
Ой вечерю-м ізварила та й стіл застелила,
— Пане війту, начальнику, дай же мені раду,
Бо я з своїм чоловіком навіки пропаду.
Ой прийшов війт із присяжним, стали на порозі,
Закували кума з кумов та за обі нозі.
Та якже їх закували, в фурдигу замкнули,
Та щоб сі кум із кумов вкупі сі набули.
А мій милий чорнобривий плаче та голосить,
Щире він сі із арешту додомочку просить:
— Пане війте, начальнику, визволи ж мні з того,
Поки й в світі жити буду, вже не буде того.
МЕНЕ МАТИ ЗА НЕЛЮБА ОДДАЛА
Мене мати за нелюба оддала,
А в нелюба ні діжечки, ні відра,
А у мене, молодої, ні постільки, ні рядна.
181
Ой піду я до сусідочки — відра,
Сусідочка відерочка не дала,
Вона мене ще й сорому довела.
Ой пійду я та до другої — вогню,
Чи не вбачу свого милого сліду:
Аж мій милий у сусідочки сидить,
Сусідочку за білу ручку держить,
З сусідкою тайні річі говорить.
Наїхали капітани уночі
Та забрали миленького на печі.
Не жаль мені, що нелюба узяли,
Та жаль мені, що не кріпко зв’язали.
[Та жаль мені],— розв’яжеться й утече,
Да тоді мені головоньку одсіче.
Ой у саді соловейки тьох-тьоророх,
А у мене, молодої, дрібні сльози, як горох.
ВБИВСТВО (ПОКАРАННЯ) ЧОЛОВІКОМ
ДРУЖИНИ (АБО НАВПАКИ) ЗА НАМОВОЮ
Обдурений бабою-обмовницею, король
карає свою дружину, яка обіцяла народити
чудесного хлопчика
ОЙ ДОЛОВ МИ, ДОЛОВ, ТАМ ДОЛОВ ДАЛЕКО
Ой долов ми, долов, там долов далеко,
Там же ми стоїт три круги ярини.
Пішли ми єй жати три красні дівойки:
Єдна пішла жати гарда рихтарева,
Друга пішла жати гарда бургарева,
Третя пішла жати вбога сиротойка.
Гарда рихтарева так си заспівала:
— Коби мене кроль взяв, пріоділа би-м го
Єднов конопельков і єдним стебельцем.
Гарда бургарева так си заспівала:
— Коби мене кроль взяв, виховала би-м го
Єдной пшеничейков і єдним зеренцем.
Вбога сиротойка так си заспівала:
— Коби мене кроль взяв, породила би-м му
Синойка такого з ясним місячейком,
З ясним місячейком і я з яснов звіздойков.
А єй кролейко на ловойки їхав,
На ловойки їхав, то слово заслишав:
— Дівойко, дівойко, вбога сиротойко!
Ци би-сь так зробила, як єсть вигварила?
— Як би-м не зробила, то би-м не гварила.
Взяв о він княжейку попід білі бочки,
Привів він єй, привів в свої білі гради.
Строїли весілля за півтора рока,
За півтора рока і за шість місяці.
А єго княжейка зайшла в тягитнейка,
Породила она синойка такого:
З ясним місячейком і з яснов звіздойков.
183
Зла проклята баба синойка ходила,
Да орда заднила *, в Дунай го трутила,
А козлятко взяла, красні го повила,
Красні го повила, к личку притулила,
А бідна княжейка сім рази зомліла.
А єї кролейко з ловойков приїхав,
3 ловойков приїхав і в двері заковтав.
Баба не пильнує паню очучати,
Только пильнувала пану отверати:
— Що ти породила твоя княгинойка:
Козлятков вродила, красні го повила,
Красні го повила, к личку притулила.
Взяв о він княжейку за білу ручейку,
Вивів він єй, вивів з своїх білих градов,
Як єй в Дунай втрутив, аж ся Дунай змутив.
А єго княжейка до краю доплила,
Сина виловила, а орда го * видняла:
Пішла вна з ним, пішла до темного ліса,
Там си огень клала, синойка купала.
А єї кролейко на лови виїхав,
На лови виїхав до темного ліса:
— Бог ти, помогай бог, лісова бабойко!
— Боже дай здоров’я, ти великий зрадцю!
Зрадив єсь мя, зрадив, з зради випровадив,
В Дунай єсь мя втрутив, аж ся Дунай змутив.
Взяв о він синойка на білі ручейки,
З ясним місячейком і з яснов звіздойков.
Пішов він з ним, пішов в свої білі гради,
Злу, прокляту бабу казав розстріляти,
Казав розстріляти, коньми розторгати.
Чоловік забиває дружину,
підбурений коханкою
ОЙ УЧОРА ІЗВЕЧОРА, ЩЕ КУРИ НЕ ПІЛИ. А
Ой учора ізвечора, ще кури не піли,
Ішов Яким до вдовойки — люди не виділи.
* Так в друкованому джерелі.
184
Прийшов Яким до вдовойки: — Помагай-біг, серце!
Вона йому одказує: — Забий жінку перше!
— Не можу я, бідна вдово, милої забити,
Моя мила молодейка буде голосити.
— Закрий комин, закрий двері, аби загоріла,
Набий її в головойку,— скажуть, що вдуріла.
Прийшов Яким додомойку та й став жінку бити,—
Його жінка молодейка стала голосити:
— Не жалуєш, Якимойку, мене молодої,
То пожалуй, Якимойку, дитини малої!
Сусідойки, голубойки, дайте неньці знати,
Нехай іде свою дочку на смерть наряджати.
— Ой що ж бо ти, моя доню, що ти завинила,
Що ти свою білу постіль так крівлею змила?
— Як не знаю, моя мамо, нащо мня родила,
Так не знаю, моя мамо, що я завинила.
ПРИЙШОВ МИЛИЙ ДО МИЛОЇ: «ДОБРИВЕЧОР, СЕРЦЕ!» Б
ПРИЙШОВ ЯКИМ ДО ВДОВОНЬКИ: «ПОМАГАЙ БІГ, СЕРЦЕ!» В
Помірно
При.йшов Я_ ким. до вдо_ вонь.ки: «По_ ма_ гай біг, сер_ це!»
Во _ на йо_ му від _ по_ ві_ ла: «За_ бий жін_ ку пер. ше
185
ЄЩЕ ВЧОРА ТА Й ЗВЕЧОРА, ЩЕ Й КУРИ НЕ ПІЛИ. Г
Помірно
£ьз , Л ^
Ь Ь і 1
] Л ь ь
т 4 ^
Є _ ще вчо _ ра
<
та й зве_ чо _ р
Г
а,
Л + ї 1 4 Я
ще й ку_ ри не пі_ ли,
1 Н N І =^=і
Т «Р і' * * • і 1
•
і— . * д
І _ ШОВ Я _ КИМ до вдо_ вонь_ ки — ЛЮ _ де не ВИ_ ді‘_ ли.
Єще вчора та й звечора, ще й кури не піли,
Пішов Яким до вдовоньки — люде не виділи.
А прийшов він до вдовоньки: — Добрий вечор, серце!
Вона йому одказала: — Забий жінку перше.
Я забила чоловіка, а ти забий жінку,—
Вбидви-сь мо молодії підем на мандрівку.
Прийшов Яким додомоньку, почав жінку бити,
Його жінка, як ластівка, стала ся просити:
— Не вважаєш, Якимуню, на мя, молоденьку,
Хоч пожалуй, моє серце, ти дитя маненьке.
Прийшов Яким до вдовоньки: — Ти, вдовонько-серце,
Загубив я головоньку, важко мні на серці.
Радила-сь ми, моя вдово, як жінку забити,
Порадь мені, навчи мене, де ж її подіти?
— Забий двері, заткай комин, скажи, що згоріла,
Завези ю в темні ліса,— скажи, що здуріла.
Розплакалася дитина, дитина маленька,
Аж почула єї голос сусіда близенька:
— Ой Якиме, Якимуню, а де ж твоя мила,
Же тобі си розплакала малая дитина?
— Пішла моя миленькая у світ, в дороженьку,
Вона мені зоставила дитину маленьку.
Закувала зозуленька на зеленій руті,
А вже ведуть Якимунця в зелізному путі.
Прийшов Яким до корчмоньки: — Дай, шинкар, горілки!
Через дурную вдовицю позбувся я жінки.
ОЙ А ВЧОРА ЙА ЗВЕЧОРА, ЩЕ Й КУРИ НЕ ПІЛИ. Д
ч ь, ь п
р у [
їли г ~1
4=1
.а
вч
!_.* 1 V 1 Ч1...^.. і
о_ ра йа зве _ чо _ ра,
и*:- -і
ще й ку_
V і- 1
_ ри не
ІЙШІ
_вой_ ЦІ —
і
186
пі _
ЛЮ_ ди
^ 1 - 1 Р ИМ =»
ли, При- йшов Я- ків до вдо_
й не ви_ ді _ ли. _ді _ ли.
Ой а вчора йа звечора, ще й кури не піди,
Прийшов Яків до вдовиці — люди й не виділи *.
Прийшов Яків до вдовиці: — Вечер добрий, серце!
Вона йому повідає: — Убий жінку перше!
— Порадь мені, удовице, ой як жінку вбити,—
Буду тебе, удовице, да й тебе любити.
— Да йди, Яків, до коршмочки, горілки напийся,
Прийди, Яків, додомочку й до жінки вчепися!
Да пішов Яків до коршмочки, горілки напився,
Да прийшов Яків додомочку, до жінки вчепився.
— Да за що б’єш, Яковино, за яку причину?
Подивися в колисочку на малу дитину!
Да Яків на то, да Яків на то, на то не вважає,
А забиває косу в лаву та й б’є у голову.
Да й убив Яків свою жінку, лишив серед хати,
А сам пішов до вдовиці поради питати:
— Да порадила-сь, удовице, ой як жінку вбити,
Тепер порадь, удовице, що з нею робити.
— Забий двері, заткай каглу, скажуть: учаділа!
Звези її в крутий берег,— скажуть, що здуріла.
Завіз Яків свою жінку, затягнув під плиту,
Ішли люди із ярмарку й найшли жінку вбиту.
— Чи чули ви, люди добрі, таку небилицю,
Що вбив Яків сеї ночі свою молодицю?
Чи чули ви, люди добрі, таку поведінку,
Що вбив Яків сеї ночі свою рідну жінку?
Отамани з козаками дали батьку знати:
— Ходи, батьку й рідна мати, дочку поховати.
Прийшов батько й рідна мати, стали край віконця:
Лежить дочка як вермінка,— личеньком до сонця.
— Йа що ж тобі, Яковино, дочка провинила,
Йа що її кров червона землю сполонила?
— Ніц не винна, ніц не винна, лиш богові душу,
А я, Яків молоденький, пропадати мушу.
ПРИЙШОВ ЯКІВ ДА Й ДО УДІВОНЬКИ
ДА В ОКОНЦЕ СТУК, СТУК. Е
Помірно
г *ін-
-■ Р -ш- 0 П П щ і Р Р”"
і г
(тої -¥—
При _ йшов
—р—*—5-
Г ■ -Г Р-Г-І-Р- Р р 1 ■' Ц=
Я_ ків да й до у_ ді_ вонь_ ки,
і ґ~Гі \ і і і а . і
да в о _
%_[ {_!
_ком _ це
І-?--- *1 J - » \ >
стук, стук. — Ой ви_ йди,
ц Ґ 1
вдо_ во,
* Парні рядки співаються двічі.
187
г і ^ р р- р і £В рі ^--4
сво_ ю пер_ ву жін_ ку, то_ ді бу_ ду з то _ бой жи _ ти.
СЕРЕД НОЧІ ОПІВНОЧІ, ЩЕ КУРИ НЕ ПІЛИ. Є
і
Помірно
Се _ ред но_ чі
ПІВ_ НО _ 41,
ще ку_ ри не
ей при.йшов Я- ким
до вдо_ вонь_ ки,
лю_ ди не ВИ_ ДІ _
СЕЇ НОЧІ ОПІВНОЧІ, ЩЕ КУРИ НЕ ПІЛИ. Ж
Помірно
т
т
~Г Г—9~
о _ пів _ но _ чі,
г
ще ку _ ри не
ПІ _ ли,
Се .. ї но _ чі
при_йшов Я _ сьо до Ма_ру_
сі— ЛЮ_ ДИ не ВИ- ДІ _ ли.
Сеї ночі опівночі, ще кури не ПІЛИ,
Прийшов Ясьо до Марусі — люди не виділи *.
Прийшов Ясьо до Марусі, заковтав в віконце:
— Вставай, вставай, Марусенько, бо вже сходить сонце.
Ой устала Марусенька, стала говорити:
— Убий, Ясьо, слюбну жінку, будем сі любити.
— Скажи ж мені, Марусенько, та як її вбити,
* Кожний парний рядок повторюється.
188
Слюбна жінка, як зозулька, буде сі просити.
— Піди, Ясю, до коршмочки, напийсі горівки,
А як прийдеш додомочку, чіпай си до жінки.
— Лягай, мила, лягай, мила, лягай на лавочку,
Най я тобі своїм мечем зітну головочку.
— Чекай мене, мій миленький, й одну годиночку,
А дома я лиш скупаю малу дитиночку.
— Тоді будеш, моя мила, дитину купати,
Як я піду в тихий Дунай ножі полоскати.
А як пішов в тихий Дунай ножі полоскати,
А сусіди були добрі, дали мамці знати.
— Лишай, мамцю, лишай, мамцю, біле шмаття прати,
Але іди до дитини її відознати.
А як прийшла рідна мати, стала на порозі,
Обілляли рідну матір дрібненькії сльози.
— Ой зятю мій, ой зятю мій, як ти ї кохаєш,
Що вже сонце на полудні, ти ї покриваєш.
Гей зятю мій, гей зятю мій, як ти її любиш,
Що вже сонце понад вечір, ти її не будиш.
— Ей даю вам, моя мамцю, коня вороного,
Би-с ви мені ї збудили, приятеля мого.
— Не поможе, рідний зятю, коник вороненький,
Мусить іти в сиру землю приятель рідненький.
Тепер ідеш, моя доню, в сиру землю гнити,
А ти ідеш, мій зятику, кайдани носити.
ОЙ УЧОРА ІЗВЕЧОРА, ЩЕ КУРИ НЕ ПІЛИ. З
-4*—
Ой
І -
чо_
ра
ІЗ-
4=^
ве _
40-
ра,
•
ще К'
і-
НН;
ри не
=Б=І
пі_ ли,
і _ шов 1
_ вась
Ь#=Н=І
до Ма _
ри- сі,
■#
лю_ д
,и 1
не ви«
ДІ- ли.
ЦЕІ НОЧІ ОПІВНОЧІ, ЩЕ КУРИ НЕ ПІЛИ. И
189
СЕРЕД НОЧІ, ОПІВНОЧІ КОГУТИ ЗАПІЛИ. І
Рухливо
|і і
Се _ ред но_ чі, о _ пів но __ чі ко _ гу _ ти за _
*
_ пі _ ли, при_ шов А _ ким до Ма_ ри_ сі, при. шов А _ ким
£
до Ма_ ри _ сі,
лю_ де не ви _ ді _ ли.
І
А ОД НОЧІ ДО ПІВНОЧІ, ГЕЙ КУРИ НЕ ШЛИ. І
Вільно, говірком
£
т
$
А од но_ чі до пів_ но _ чі, гей ку_ ри не пі_ ли,
т
•—о*1
при _ шов Я _ ким до _ до _ мой _ ку, лю _ де не ви _ ді_ ли.
ПОЖЕНУ Я ВОЛИ В ІІОЛЕ, ТОВАР НА ДОЛИНУ. Й
Не поспішаючи з
р г у*д І к і р І р г
По_ же _ ну я во_ ли в по _ ле, то. вар на Д°-« ли— ну,
сам по_ вер_ ну до дів _ чи_ ни на час, на го _ ди _ ну.
Пожену я воли в поле, товар на долину,
Сам поверну до дівчини на час, на годину *.
Ой як прийшов до дівчини: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому відповіла: — Убий перше жінку!
— Порадь мене, дівчинонько, як же її вбити:
Моя жінка молоденька та й буде проситись!
— Біжи, біжи до коршмоньки, напийся горілки,
Ой як прийдеш додомочку — візьмися до жінки!
* Парні рядки повторюються.
190
Пішов, пішов до коршмоньки, напився горілки,
Ой як прийшов додомочку та взявся до жінки.
Вдарив її раз у груди — вона похилилась,
Що аж її червона кров землю сполонила.
— Біжи, біжи, мій миленький, дай матінці знати,
Нехай прийде матіночка на смерть попрощатись!
Ой як прийшла матіночка* глянула в віконце:
— Лежить, лежить моя дочка збита, як суконце!
Ой що ж бо ти, моя доню, що ж ти провинила,
Ой що ж твоя червона кров землю сполонила?
— То ж я, мамцю, то ж я, любцю, то ж я провинила,
Що п’яниці до коршмоньки їсти не носила.
— Біжи, біжи, ти мій зятю, дай попові знати,
Щоб прийшов він із дяком на смерть сповідати!
— Нащо, мамцю, нащо, любцю, нащо сповідати,—
Штири дошки, сажень землі, живо й поховати!
ПОГНАВ РОМАН СИВІ ВОЛИ, ДА ГЕЙ,
НА ЗИМНУЮ РОСУ. Л
88
т
і і* і* і' і м
По _ гнав Ро _ ман
си _ ві во_ ли, да гей,
на зим _ ну _ ю ро _ су
І по _ ки _ нув
4*" і1 И J і ^ р і і 11.
сво _ ю жін _ ку на лі_ жеч_ ку бо...(су).
191
ОЙ ПОЖЕНУ Я ТОВАР НА ЯР, ТЕЛЯТА В ДОЛИНУ. М
і=80
І
Ой по_ же _ ну я то _ вар
ЕЁ
на яр,
те _ ля_ та в до _
«У,
ои а сам
М1 г> =,
Рт=Н
Н=1
г " ^ г 1
пі _ ду
д
,о дів _
*Г ;; Р1
чи _ ни
на час,
на го _
—0 4
ДИ_ Н)
/.
ІЗ-ЗА ГОРИ, ІЗ-ЗА КРУЧІ КОЗАК ВОДУ НОСЕ. Н
Із-за гори, із-за кручі козак воду носе,
Його мати старесенька вечеряти просе *.
— Що ти, мамо, наварила,— вечеря не мила,
А я піду на Вкраїну, де дівчина мила.
Як прийшов же він до неї: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому отвічає: — Заріж свою жінку!
Як прийшов же він додому, почав ніж гострити,
Його жінка, як голубка, почала просити:
— Чоловіче, серце моє, дай мені годину:
А я сяду погодую маленьку дитину!
— Тоді дам тобі годину дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножі полоскати!
А сусіди, добрі люди, дали неньці знати:
— Годі тобі, стара мати, білльо полоскати!
Годі тобі, стара мати, білльо полоскати,
Та йди свою доню Галю на смерть убирати!
Як прийшла же стара мати тихо під віконце:
Лежить її доня Галя, як праведне сонце.
Як прийшла же стара мати тихо під дверечка,—
Лежить її доня Галя, не молве словечка.
— Доню моя, доню моя, що ти наробила;
Повні хати і кімнати крові напустила,
І маленьку дитиночку ти посиротила!
— Не я її сиротила — сиротили люде,
Сиротила та дівчина, що жонатих любе.
* Парні рядки співаються двічі.
192
НАПАЛЮ Я НОВУ ХАТУ СИРИМИ ДРОВАМИ, ГЕЙ. О
У-* іЛУ у і ь >
по_ між во _ ро_ га_ ми.
Напалю я нову хату сирими дровами, гей!
Тяжко, важко в світі жити поміж ворогами.
Горіть, горіть, сирі дрова, бо заллю водою, гей!
Тяжко, важко в світі жити з лихою бідою.
А я тую лиху біду та й перебідую, гей!
Хіба піду до дівчини та й переночую.
Ой як прийшов під віконце: — Здоров була, серце!
Вона ж йому одказала: — Заріж жінку перше!
Ой як прийшов додомочку, став ножа гострити, гей!
Його жінка, як голубка, почала просити:
— Не ріж мене, мій миленький, підожди годину, гей!
Ой поки я погодую малую дитину.
— Тоді будеш, моя мила, дитя годувати, гей!
Як я піду до Дунаю ножа полоскати.
Ой як пішов до Дунаю ножа полоскати, гей!
А сусіди — добрі люде — дали тещі знати:
— Ой кинь, ой кинь, стара мати, біле плаття прати, гей!
Іди дочку-єдиницю до труни вбирати.
Ой як прийшла стара мати, стала на порозі, гей!
Обілляли старенькую дрібненькії сльози.
— Ой чим же ти, моя доню, в світі провинила, гей!
Що ти своїх малих діток та й посиротила?
— Як не знала, моя нене, як мене родила, гей!
Так не знаю, чим я, бідна, в світі провинила.
7 8—27 193
ЗАПАЛЮ Я В ПЕЧІ ДРОВА ТА Й ЗАЛЛЮ ВОДОЮ. П
і = 145
^ 1, б 10^н]
- к
- • Н
•
^ ї— «М
$
За _ па_ лю
[Усі]
■м ь *
я в пе _
чі Дро_
я
таи зал_ лю во _ до _
Не смій_ те _ ся,
г р - • »* 1 ^ ?
ой вра_ жі лю_ ди, над мо_ сй бі _ до _ ю.
ЗАПАЛЮ Я В ПЕЧІ ДРОВА ТА Й ЗАЛЛЮ ВОДОЮ. Р
Помірно
Один
За_ па .лю я в пе _ чі дро_ ва та й зал.лю во_ до _ ю,
а ви, лю _ де, не ди_вуй_тесь мо_ с _ ю бі _ до _ ю.
ГОРІТЬ, ГОРІТЬ, СИРІ ДРОВА, БО ЗАЛЛЮ ВОДОЮ. С
^104
5.6. до. до _ му
5—11.
гостри. ти.
** ї (пН? т \ г щит
Не вті_ шай _ тесь, во_ рі_ жень _ ки, ' мо _ є __ ю бі_до_ ю.
? — 16. Та й пе_ ре_ но_ чу_ ю.
194
ЧИ ВИСОКО СОНЦЕ СХОДИТЬ, ЧИ НИЗЬКО ЗАХОДИТЬ, т
і
Швиденько
щ
Чи ви _ со _ ко сон_
це СХО _ ДИТЬ, ЧИ НИЗЬ-
Iі і і
т
за_ хо _
а жо_ на _ тии
І
КО ЯЛ лів_ ЧИ _ ни ХО- ДИТЬ.
ко_ за.
Чи високо сонце сходить, чи низько заходить,
А жонатий козаченько до дівчини ходить *.
Нехай ходить, нехай ходить, він же її любить,
Вона ж йому молодому за дружину буде.
Ой прийшов же він до неї: — Добрий вечір, дівко!
Вона йому одвічає: — Заріж свою жінку!
Ой прийшов же він додому, став ножа гострити,
Питається його жінка: — Що будеш робити?
— Ой не питай, моя мила, що буду робити,
Бо вже ж тобі, моя мила, і часу не жити.
— Пожди, пожди, мій миленький, хоч час, хоч минуту,
Нехай сяду, погодую маленьку Анюту.
Пожди, пожди, мій миленький, хоч час, хоч годину,
Нехай сяду, погодую маленьку дитину.
А сусіди, добрі люди, дали неньці знати:
— Іди, іди свою дочку на смерть наряджати.
Біжить ненька, руки ломить, об дорогу б’ється,
Лежить доня серед двору, кров із неї ллється.
Лежить доня серед двору, кров із неї ллється,
А дитятко коло неї, як рибонька, в’ється.
— Ох ти, доню, ох ти, дочко, що ж ти наробила,—
Ти ж малесеньке дитятко та й осиротила.
ОЙ З-ЗА ГОРИ МІСЯЦЬ сходить,
ЗА ДРУГУ ЗАХОДИТЬ. У
Ой з-за
там жо_на _
до дів_ чи_ ни що_ ве _ чо- ра
* Парні рядки співаються двічі.
7*
195
НЕВИСОКО СОНЦЕ СХОДЕ, НИЗЕНЬКО ЗАХОДЕ. Ф
Не_ ви _ со_ ко сон_ це схо_ де, ни_ зень.ко за _ хо_ де,
ОЙ З-ЗА ГОРИ СОНЦЕ СХОДИТЬ, ЗА ДРУГУ ЗАХОДИТЬ. X
і =54
к в 1 N—з Ь-
*-5
ф=
и ■— '
Ой з-за го_ рі
и
сон _ це
“"Я' Ч'' '
СХО— ди(ті
ь), за ДРУ — гу за _
Г п Г =^Г=1
Ф=і
ко _ ди(ть) 0
їй
-Р—Й—1
там жо_ н
а _ тий
? ^—
ДО ДІВ_ чи _ ни
гі
[І2] > т Т=1
Р -1 *
в ■
І І* Я* 1 І
що _ ве_ чо _ ра хо _ ди(ть). хо_ ди (ть).
ОЙ ЧЕРВОНО СОНЦЕ СХОДИТЬ, ЧЕРВОНО ЗАХОДИТЬ. Ц
196
ЯК ІШОВ ЖЕ ПИСАРЕНКО, ЩЕ Й КУРИ НЕ СІЛИ. Ч
1=76
■І.ІЛЗ У* , - — — 1
-1 Ц 9 я л
у « У 1
1 Р Р Г Г 1
Як ішов же Писаренко, ще й кури не сіли:
— Одсунь, одсунь, удівонько, одсунь мені сіни!
— Ой не ’дсуну, Писаренко,— заріж свою жінку,
Тоді прийдеш, Писаренко, на мою худібку.
Як прийшов же він додому, став ножа гострити,
Його жінка Анюточка начала просити:
— Ой підожди ж, мій миленький, цю лиху годину,
Хоч я стану нагодую маленьку дитину.
— Тоді ж будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножів полоскати.
Як прийшов же він до річки білих ручок мити,
І став же він потихеньку людям говорити:
— Сусідоньки-голубоньки, дайте тещі знати,
Нехай іде свою дочку на смерть наряджати.
Іде батько, іде мати, дрібненько ступають,
Дойшли вони до дверечок, стиха одчиняють.
Як одкрила рідна мати та й заголосила:
— Що ж ти, дочко-одиночко, що ж ти наробила,
Що ж ти, дочко-одиночко, що ж ти наробила,
Що ти своє мале дитя навік зсиротила?
— Не я, мамо, не я, мамо, не я зсиротила,
Оце ж мене суперниця із світу згубила.
Як підійшла рідна мати — кров річкою ллється,
Мале дитя коло неї, як рибина, в’ється.
197
ОЙ ВИШЕНЬКО-ЧЕРЕШЕНЬКО, ЧОМ ВИШЕНЬ НЕ РОДИШ. Ш
Рухливо
т
І
Ой ви _ шенько-— че_ ре_ шень.ко, чом ви _ шень не ро—
д» і сп
Мо _ ло _ да _ я дів _ чи _ нонь.ко, чом гу _ лять не хо _
Мо _ ло _ да _ я дів_ чи _ нонь.ко, чом гу _ лять не хо _ диш?
Ой вишенько-черешенько, чом вишень не родиш,
Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш? *
— Ой як же я родить буду за високим тином,
Ой як же я гулять буду за вдовиним сином.
Під’їхав він під віконце: — Добрий вечір, серце!
Вона стала й одказала: — Забий жінку перше.
Заріж жінку ще й дитину, положи на лавці,
А сам піди ізвечора, а я прийду вранці.
— А як же я заріжу їх? Жінка молоденька,
Подивлюся в колисочку — дитина маленька.
— Біжи, Роман, до коршомки, напийся горілки,
А як прийдеш додомоньку, учепись до жінки.
Пішов Роман до коршомки, напився горілки,
А як прийшов додомоньку, учепивсь до жінки.
Вдарив її раз в лице ще й ножем у груди,
Полилася кров червона з молодої груді.
Чекай, милий чорнобривий, хоч одну годину,
Нехай же я погодую малую дитину!
Чекай, милий чорнобривий, хоч один часочок,
Нехай дитя погодую хоч один разочок!
— Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я буду у Дунаї ножа полоскати.
Дали люди, дали люди та й матері знати:
—- А йди, біжи свою доньку на смерть наряджати.
Біжить ненька, біжить стара, через поріг впала:
— Доню моя ріднесенька, навіки пропала!
* Парні рядки співаються двічі.
198
А КАЛИНА БІЛО ЦВІТЕ, А ЧЕРВОНО РОДИТЬ. Щ
Р° — Дить» а жо— на _ тий що _ ве чо
У * 11 * ^'і11 11 * і’и її »
до ДІВ _ ЧИ _ ни ХО— ДИТЬ. бі ло цві_ те
ПІШОВ ІВАН ДО МАРУСІ ТА Й ЗАЧАВ КАЗАТИ. Ю
Помірно
л 3 "У-д К--П-" ^—Г""К
Пі_шов 1 _ ван до Ма_
1 ц. ■ я- я , >
9 0
РУ- СІ
4 Г Г Р Р [
і та й за_ чав ка_ | за _ ти:
і 1 л
■ # я П я '
Г Г Р ■<П| г
1, І ] н
%■ р ^ р
— Ци сто_ я _ ти, Ма_ ру_
• Я ҐІ Я 2—^
* J
І сень_ КО, і
1 1
4 л Р 0 И 'II
1 ~ Г ' 7 «
і ци за- ити до і ха_ ти; ,
і і г\ І
^ -1 * *
-—м ) Р
Пішов Іван до Марусі та й зачав казати:
— Ци стояти, Марусенько, ци зайти до хати?
— Кедь ти хочеш, Іваночку^ до мене ходити,
Та ти мусиш, Іваночку, свою жону вбити.
— Не бий мене, Іваночку, жону молоденьку,
Бо [й] у мене, Іваночку, дитина маленька.
Ой пішов він до Марусі та й зачав казати:
— Ой забив я свою жону, де ї поховати?
— Опали ї, Іваночку, щоби обгоріла,
Понеси ю в чисто й поле, кажи, що згоріла!
Пішов Іван до Марусі та й зачав казати:
— Ой ци будеш, Марусенько, моїм дітям мати?
— Я не буду, Іваночку, твоїм дітям мати,
В тебе була красна жона, було частовати!
Іде Іван додомочку, йойкать голосами:
— Діти мої, дрібні діти, то йете сиротами!
Забралися дрібні діти та й пошли лісами,
Зострітили пана бога з трьома й ангелами:
— А де йдете, дрібні діти, ідете, ідете?
Ви вже свою родну матір нігда не ввидите!
199
ПРИЙШОВ ІВАН ДО МАРІЙКИ. Я
СТОЇТЬ ВЕРБА НАД ВОДОЮ, КОРІНЬ ВОДА МИЄ. а
Сто _ і
ть вер_ (
За
над во_
до _ ю,
"Ч Н
Є -І ■ ■ |
КО _ рінь
во _ да ми _ є,
ко
рінь
|_5_р—2—
во _ да /
-Е^Г ‘і - м
*и _ є.
Стоїть верба над водою, корінь вода миє,
Та й не знає отець-мати, що ся мені діє.
Та й не знає отець-мати, що я си гадаю,
Ціле літо з косов ходжу та й сіна не маю.
Чи чули ви, люди добрі, таку поведінку,
Що зарізав Олексуньо свою шлюбну жінку.
Як ю різав, так ю різав, вона ся просила:
— Не ріж мене, Олексуню, вірне-м з тобов жила.
Та не зважай, Олексуню, що я марно гину,
Лишаю ти, Олексуню, маленьку дитину.
Та не вважай, Олексуню, що я молоденька,
Але вважай, Олексуню,— дитина маленька.
Та й утікай, Олексуню, через три городи,
Та й щоби ся не дізнали мої близькі роди *.
Прибігає Олексуньо до старшого брата,
Стукнув, пукнув у віконце — там замкнена хата.
— Ой що ж тобі, Олексуню, за кров на поділку?
— Ой скажу ти щиру правду: зарізав-єм жінку.
— А хто ж тебе, мій братику, на тото нарадив?
— Порадила, мій братчику, найближча сусіда,
Та що була з єї доньков розмова-бесіда:
«Заріж, заріж, Олексуню, свою рідну жінку,
Візьмеш в мене, Олексуню, найфайнішу дівку».
А в нашої сусідоньки хата на помості,
Сподівайся, сусідонько, будеш мати гості!
Будеш мати, сусідонько, із двора гайдучки,—
Порубають твоє тіло на дрібненькі штучки.
** Родичі.
200
ПІШОВ ЯКІВ ТА Й ДО ВДІВОНЬКИ, ДО НОВОЇ ХАТИ, б
Пішов Яків та й до вдівоньки, до нової хати:
— Вийди, вийди, молода вдівонько, щось маю сказати.
— Ой не вийду, серце Яковино, і не буду говорити,—
Убий, убий свою нерву жінку, будем удвох жити.
Прийшов Яков та додомочку, почав жінку бити,
Його жінка, сивая голубка, та стала просити:
— Не жалуєш, серце Яковино, мене молодої,
Та й пожалуй, серце Яковино, хоть дитиночки малої.
— Ой ти гидка, ой ти бридка, тікай хоч од мене,
Єсть у мене гостресенький ножик, весь застромлю у тебе.
Убив, убив Яків свою жінку, став ніж полоскати,
А сусіди, все добрії люди, дали тещі знати:
— Іди, іди, Яковова тещо, дочки вбірать скоріше,
Бо вже твоя дочка-одиничка, як бумага найсиніша.
Як прибігла Яковова теща та стихенька під віконце,—
Лежить дочка-одиничка лицем проти сонця.
— Дочко моя, дочко-одиничко, чим ти його розгнівила,
Що своєю червоною кров’ю всю світлоньку скривавила?
— Ой не знаю, моя матінко, як ти мене породила,
Так не знаю, моя матінко, чим я його розгнівила.
Пішов Яків до вдівоньки поради питати,
Порадила молода вдівонька, де її сховати:
— Ой запали, серце Яковино, та оселю новую,
Та винеси жінку Яковину та на гірку крутую.
Скажуть люди, сусіди близькії, що оселя згоріла;
Скажуть люде — Яковова жінка із жалю зомліла.
Уже ж тую Яковову жінку три попи ховає,
А Якова з тею удовою три кати катує.
Вже по тій жінці Яковисі усі дзвони дзвонять,
А Якова з тею удовою аж три кати водять.
Уже ж тую жінку Яковину уже поховали,
А Якова з тею удовою три кати катали.
ОЙ МАМУНЮ, ГОЛОВА МІ БОЛИТЬ. А
Помірно
1^ і' і J 1
¥
—
Ой ма_ му _ ню,
V V V 1
го_ ло_ ва мі б<
—к—к—г—?—гі
р=
о _
лить,
—ЛІ ЛІ Я 1
ой ма_ му_ ню,
«■IV N , . И
Ь ■ V в 4 ' '
1** }
>' 1 1=«
го _ ло _ ва мі бо _ лить, десь мій ми _ лий
ДО ІН _ ШО _ І хо _ дить.
НЕ ГУДІТЕ, ГОЛУБИ, НА ХАТІ. Б
Не гудіте, голуби, на хаті,
Най ся виспить миленький в кімнаті.
— Ой встань, милий, ой встань, милесенький,
201
Висить рушник тонкий, білесенький.
Ой встань, ой встань, ой встань, закохання,
Є для тебе готове снідання.
А звечора до іншої ходиш,
Опівночі до мене приходиш:
«Ой ступися, нелюбо, від мене,
Бо я маю кращую за тебе».
— Най їх буде тут і двадцять штири,
Таки-бо я старша межи ними!
— Де ж ти, мила, старшини набрала?
— В тій церковці, що ти присягала:
На однім-сьмо рушнику клякали,
Одному-сьмо богу присягали.
— Ходи, мила, до комори спати,
Бо я маю щось тобі казати.
А з вечора постіль говорила,
А опівночі нагайка бреніла.
Ой вже рано, ой вже день біленький —
Лежить мила, як небо синеньке.
— Ой встань, мила, ой встань, господине,
За тобою вся худоба гине.
— Та най гине, най ти виздихає,
Маєш другу, най ти заганяє!
— Ой встань, мила, ой встань, миленька,
Бо вже плаче дитина маленька;
Йди до саду, вирви з рожі квітку
Та й забавиш маленьку сирітку.
— Та най плаче, воно перестане,
Знаєш добре — хто вмре, той не встане.
Жінка за намовою коханка (або разом з ним)
убиває чоловіка, її страчують. Версія:
Жінка за намовою коханка отруює чоловіка
ОЙ СТАЛАСЯ, СТАЛА ТА В МАНАСТИРИЩАХ ШКІДКА
Ой сталася, стала та в Манастирищах шкідка:
Ой загубила свого мужа та поповича жінка.
Ой не сама ж вона єго загубила, '
Тілько к собі Яненька та вікном впустила.
Ой піють же кури, та піють же до дня,
Та стояла Текла з Яненьком на розмові:
— Ой годі ж бо, Текло, на розмові стояти,
Та ходім до хати, нехай перестануть собаки брехати!
Та слухай же, Текло, вже в всі дзвони дзвонять,
Ой ходім додому, нехай о нас люде не говорять!
Ой сама ж бо Текла та дверми уходила,
202
А к собі Яненька та вікном упустила,
Ой скоро ж бо єго та вікном упустила,
То зараз бо ему сокиру вручила.
Ой скоро ж бо єму сокиру в руки дала,
Зараз своєго мужа на постелі зарубала.
Та почав же Яненько та сокирою рубати,
А Текла почала ліжником та прикривати.
А Яненько на тоє зблизька приглядає,
Єще-бо на Теклу та стиха покликає:
— Ой годі ж бо, Текло, ліжником накривати,
Піди до кімнати, та чи спить єго мати.
Встала єго мати, в печі затопила,
Свого синонька Андруся та не будила.
— Та чи бачиш, Яненьку, уже світ світає...
А Яненько вже вороного коника сідлає.
— Та чи бачиш, Яненьку, та вже сонце сходжає,
А молодий Яненько вже з мостка утікає.
Ой старенькая мати вже й їсти наварила,
Свого синонька, Андруся, та ще не будила.
Прийшла стара мати Андруся будити,
Ой не могла через кровцю ані приступити.
Скоро ж вона тілько на ту кров ступила,
Ой зараз вона таки на порозі умліла.
Ой взяли служеньки за попом кликати:
— Ой іди, попоньку, поповичку рятовати!
— Ой не йшов попонько, поповичку рятовати,
Лиш кинувся попонько Теклі доганяти.
Ой дали ж бо вони знати до віта-бурмистра,
Щоби не пустити Теклі й Яненька з міста.
Ой довідалися та із замку гайдуки,
Взяли ж вони Теклу та Яненька в руки.
Ой повели ж Теклу через Глинянськоє поле,
Та чорненький пожар білії ноженьки коле;
Чорная кровця та сліди заливає,
Молодая Текла слізами ся умиває.
Ой привели Теклу перед Замійського пана,
Аж тогді вже Текла та уся зов’яла.
Ой на молодій Теклі та високії брижі,
Та що на ню погляне Замійський пан, аж му серце
дриже.
Ой на молодій Теклі черчатая плахта,
Ей сподобала Теклу вся Замійського шляхта.
Ой у четвер рано та почали судити,
Та як би мали Теклу з Яненьком губити.
А Теклин батенько кошиком гроші носить,
Пана Замійського низьким уклоном просить:
— Ой рач же, паноньку, тії таляри взяти,
А мою дочку Теклу від смерті рятовати.
От уже ж бо осуджено, щоби Теклу ні січено, ні рубано,
203
Але щоби Теклу горлом даровано!
Поповичів батько кошиком червоні носить,
Пана Замійського їще пильніше просить:
— Ой побери, пане, та червоні золотії,
Ох тілько ти не губи, ті люде недобрії!
Ой у четвер вже к вечеру та почали судити,
Ой як мають Теклу з Яненьком згубити!
Та хоча й на Теклі та черчатая плахта,
Ой не помогла Теклі та препишная шляхта.
Ой хоча й на Теклі та бриті хороші,
Не помогли єї ані батенькові гроші.
От уже ж бо осуджено, щоби Теклу не пущено,
Та щоб єй головку під меч положено.
Ой в п’ятницю вивели вже Теклу губити,
А Теклина мати пішла ся в воді втопити.
Ой стояло ж там два козаченьки в броду,
Тако й не пустили Теклиной матки в воду:
— Було тобі, мати, замолоду дочку вчити,
Ой ніжели тепер на єй смерть глядіти!
А Текла на смерть та спильна поглядає,
До свого Яненька стиха промовляє:
— Чи видиш, Яненьку, високу могилу,—
Я ж бо тебе, Яненьку, люблю, з тобою загину!
Чи видиш, Яненьку, там Андрусеву яму,—
Я Андруся не любила, з Андрусем не лягну!
Ой приплила до береженька качка,—
Та вже загинула Текла неборачка.
Ой приплило до береженька гуся,—
Загинула Текла за поповича Андруся.
Ой приплила до береженька тріска,—
Загинула Текла, та попова невістка.
А на воді у берега похилилася липа,—
Загинула Текла, красна донька Пилипа.
Ой приплила до береженька дошка,—
Ой там ходить та й заводить Пилипиха Явдошка.
А у луженьку при береженьку червона калина,—
То вже нема і не буде Данилового сина.
Ой в п’ятницю молодую Теклу загубили,
А в суботу весь день Теклу єще поминали,
А в неділю на ратуші пани розсудили:
— Ой добре ’сьмо учинили, же ’сьмо Теклу загубили.
Потім далій заказано, щоби Теклі не згадано.
і
204
А ТАМ ДОЛОВ НА МУРАВЦЕ. А
Не поспішаючи
№ - р-
А там до _ лов на му _ рав _ це пас _ ла бі _ ла
А там долов на муравце
Пасла біла Дорча овце.
Прийшов до ней пишний
дворак,
Стиха до ней слівце мовит:
— Дорча, Дорча, біла Дорча!
Коби-с мужа отравила, (2)
Била би ти моя мила.
— Як же я го отровиц мам,
Кой я не знам, што отрова?
— А іди й ти на заграду,
Накопай сой самозраду.
Намоч же го до скляниці,
Постав же го до світлиці.
А як прийде твій муж з поля:
«Дай мі пити, жено моя!»
— А іди й ти до світлиці,
Напий же ся зо скляниці.
Скоро він ся того напив,
За серденько ся улапив
І на жену ся попатрив:
— Жено моя, смотр на дзєці,
Бо я юж ти скінчив жицє.
Она дзєці не смотріла,
Лем до дворака летіла:
— Юж я мужа отровила,
Чи я буду твоя мила?
— Як ти будеш моя мила,
Кед ти мужа отравила?
На мня бис ся погнівала
І мі бис так доказала.
— Дворак, дворак, пишний
дворак,
Най же тебе пан біг скарає!
І діти-с мі осиротив,
І мене вічно овдовив!
НА ЗЕЛЕНІ ТА Й У ЛУЦІ. Б
пас_ ла ув_ ці, пас_ ла ми_ ла, пас_ ла ув_ ці.
ТАМ НА ГОРІ БІЛИЙ КАМІНЬ. В
Там на горі білий камінь,
Красно пані сидить на нім.
Прийшов до ней парубочок:
— Подь зі мною за горбочок!
— Ой пішла би я з тобою,
Кой ся свого пана бою.
205
— Позбудь же ся пана свого,
Полюбиш ня, молодого.
— Як же ся го маю збути,
Як ся до тя притулити?
— їдь до ліса зеленого,
Зімай гада ядового.
Поріж його на три куски,
Засмаж його на три миски.
Як ся хочеш пана збити,
Дай му їсти, дай му пити.
Іще сонце не сходило,
Ціле село голосило:
— Пані пана напоїла,
І ся го не добудила.
Там на горі білий камінь,
Красна пані сидит на нім.
Прийшов до ней паробочок:
— Подь зо мною за горбочок.
— Радо піду я з тобою,
Бо ся пана юж не бою:
Вчера-м його напоїла,
Днеска-м ся не добудила.
Чоловік забивав дружину, повіривши
материним підступним обмовам невістки.
Версія: Змія обмовляє жінку донця і він,
повернувшись додому, стинає голову невинній
ОЙ БУВ В МЕНЕ ДАНИЛУШКА,
ОЙ ТА Й ПИВ, ОЙ ТА Й ПИВ. А
я-.-п,- -ПТ-П
>. і
Ой був в ме _ не
і я Дд Л =Й=г
-Ц* ф—#—*-
Да_ ни _ луш_ ка,
-у -и и
ой та й пив>
1 К к і) ТІ
* Г 1
ой та й пив.
$-р—М=Е^
и А * І ^
• 9
V 1 ЯГ 9
4'—4-
—J и
на тре_ ті день, на тре_ ті день на вой_ ну сту_ пив.
Ой був в мене Данилушка, ой та й пив, ой та й пив,
На треті день, на треті день на войну ступив.
Єго мати старейкая та й журлива була,
Написала дробні листи до своєго Данила:
«А вже твоя Катерина усі воли взяла,
Коні твої воронії повиїжджувала,
Сукні твої дорогії повиходжувала».
Ой приїхав Данилушка под новиї ворота:
— Вийди, вийди, Катерино, вийди, душко моя!
Ой і вийшла Катерина та й станула, як зоря,
Як висвиснув шабелькою та й злетіла голова,
Ізлетіла голова під новії ворота.
— Ото тобі, Катерино, та й воли-охота.
Ой і прийшов Данилушка до нової стаєнки:
Єго коні воронії позастоювані,
Єго сукні дорогії позалежувані.
Ой і прийшов Данилушка до нової світлоньки:
Сидять мамки, сидять няньки позаплакувані.
Єго мати старейкая во креселку сидить,
Єго синка малейкого на рученьках держить.
206
— Ой маєш ти, моя мамцю, три гріхи на душу:
Ой єден гріх, ой єден гріх, що дитина мала,
А другий гріх, а другий гріх — Катерисі нема,
А третій гріх, а третій гріх, що я сам удовець,
А вже тобі, моя мамцю, твому панству конець.
А В ПЕРШИЙ ДЕЕ
ж Повільно
Ш ьЬ В т~ 'ф—+и—+-1—
[Ь ДАНИЛУШКА
■> І-
АНІ ІВ, АНІ Л
ІИВ. Б
А в пер _ ший ді
ень
Да_ ни_ луш_ ка
.1 и 1 1
а_ ні їв,
а _ н
І Пк
<в;
4МЫ
на др
іу_ гий день
Г \л " ' '
Да _ ни _ луш _ ка
« Р Р и '
та й на служ_
■Р '
бу всту_ пив.
ОЙ ПОЇХАВ ТА ДАНИЛОНЬКО НА СІМ ГОД ВОЮВАТЬ. В
та по _ ки_ нув Ка _ те _ ри _ ноч_ ку са_ му вдо_ ма го_ рю_ вать.
Ой поїхав та Данилонько на сім год воювать,
Та покинув Катериночку саму вдома горювать *:
— Горюй, горюй, Катериночко, та не жалуй ручокі
Може, я до тебе вернуся, хоч би через рочок.
В його ріднесенькая ненька та старенька була,
Дрібні листи вона списала і сину подала:
«Ой вернися, та Данилоньку, до свого двора,
Бо вже твоя Катериночка над всім волю взяла:
А вже твої воронії коні позаїжджувала,
А вже твої дорогії сукні повиходжувала,
А вже твої дорогії вина повиточувала,
А вже твої вірнії слуги порозгонювала».
Як приїхав та Данилонько під нові ворота:
— Вийди, вийди, Катериночко, одчини ворота!
Катериночка його йде, і біжить, і дрижить,
Ще й малую дитиночку на рученьках держить.
Ой як вийняв та Данилонько острий меч,
Покотилась Катеринина головонька із плеч.
* Парні рядки співаються двічі.
207
Як увійшов Данилонько до нової стайні:
Стоять його воронії коні позастоювані,
Лежать його дорогії сукна позалежувані.
Стоять його дорогії вина позаточувані,
Стоять його вірнії слуги позасмучувані.
Як увійшов та Данилонько до нової хати:
— Маєш, моя ненько старенька, три гріхи на душі:
Що первий гріх, ненько старенька,— Катерина молода,
А другий гріх, ненько старенька,— ще й дитина мала,
А третій гріх, ненько старенька, що я сам — удівець!
Ой слухайте, шановна громадо, вже цій пісні кінець.
ОЙ ПОЇХАВ ДРЕБЕНЬОХА ЙА З ПАНАМИ НА ВІЙНУ. Г
Ой поїхав Дребеньоха йа з панами на війну,
Лишив їмость Катерину йа в великім двору.
Єго мати старенькая в голову си взяла,
Написала дрібне листя та й на почту дала:
«Твої двори муровані порозвалювані,
Твої стайні муровані порозвалювані,
Твої коні воронії порозпродувані,
Твої вози кованії порозтачувані,
Твої куфи, мід-горівка розпечатані,
Твоя челядь препишная порозправлювана».
А молодий Дребеньоха в голову си узяв,
Всідлав собі ворон коня та й додому примахав.
Ой приїхав Дребеньоха та до свого двора,—
Вийшла їмость Катерина йа ще краща, як була.
А молодий Дребеньоха та й на тото не вважав,
Та й вийняв гострий палаш, голову єї істяв.
Єго двори муровані йа ще кращі, як були,
Єго стайні муровані йа ще ліпші, як були;
Єго коні воронії позастоювані,
Єго вози кованії позатачувані,
Єго куфи, мід-горівка попечатанії,
Єго челядь препишная та ще краща, як була.
Єго мати старенькая на крісельці сидить,
Та й молоде Дребенятко на рученьках держить.
— Ой коби-м ся, моя мамо, пана бога не бояв,
Та би-м вийняв гострий палаш, голову би-м ти істяв.
Ой поїхав Дребеньоха на високу гору
І сам собі і коневі головоньку утрунув:
— Ой ти, горо кремінная, взяла-с мого вітця,
Озьми ж мене, молодого,— молодого удівця!
208
ТА ЯК ПІШОВ ГРЕБЕНЮШОК. Д
І
&
Вільно, не поспішаючи
Та як пі _ шов Гре_ 6е_ ню_ шок на сім літ
ОЙ МАЛА ДА МАЛА ВДОВА ДВА СИНОЧКИ РІДНІ. Е
іі.нк ...
та *;. 9 р =і
1. Ои ма_ ла д*
Ш'і '■ 7==и
Ч '
і ма _ ла
ВДО _ Вс
и - •
к .1.0 С-Г Г Р рЛ
і два си_ ноч _ ки рід-
Г'Г я Л ]=^ГІ
_ НІ.
АА#. Л ^
Ви _
ря_ д
5- -7- " 4~ 4 *
,и_ ла на вой _ ноч_ ку
1Г1) > ра - -?
.ГОл ■ я 1 і
до са _ мо_
ААььі. .
ї Від _ н
і. 2-
•І4Г р Р ром- Л*
—16. Та з Від _ ні до гу _ бер_ ні,
з гу _ бер_ НІ до
Л Л 1 > & у ?
—Г^Г * 11
Льво_ ва:
^ ^ Ц—т 3
«Бу_ вай, жін_ ко
1 к ^
Ка _ те _ ри _ но,
П я 4 4' -ё-' - »—Ч П П и уі
на_ ві _ ки здо _ ро_ ва!»
ПОЇХАВ ІВАСЬ НА ПОЛЬОВАННЯЧКО. Є
Поїхав Івась на польованнячко,
Покинув Ганнусю на горюваннячко.
— Матусю, матусю, гляди тут Ганнусю!
Давай їй їсти калачі біленькі,
Давай їй пити мед-вино повненько,
Клади єї спати на білих подушках.
Матуся не слухала, того не зробила;
Дала їй їсти — сирий качан гризти,
Дала їй пити — горької горчиці,
Клала єї спати з свинями в барлозі.
Приїхав Івась із польованнячка:
— Ганнусю, Ганнусю, одчини ворота!
209
— Івасю, Івасю, ледаща Ганнуся:
Калачі поїла да й покришила,
Мед-вино попила да шклянки побила,
З козаками спала, постіль поваляла.
— Матусю, матусю, яку кару дати?
— Озьми за рученьки, виведь за гороньку,
Виведь за гороньку, зніми головоньку.
Узяв за рученьку, вивів за гороньку,
Вивів за гороньку, ізняв головоньку.
Пішов у світлоньку — калачі ціленькі,
Калачі ціленькі, мед-вино повненьке.
Пішов до ліженька — постілька біленька,
А на тій постельці дитинка маленька.
— Матусю, матусю, три гріхи на душу:
Первий грішочок — вона молоденька,
Другий грішочок — дитина маленька,
Третій грішочок — я сам молоденький.
ОЙ МАЛА ГРЕБЕНЮЧКА ТА ДВА СИНИ РІДНІ. Ж
Ой мала Гребенючка та два сини рідні,
Виряджала на війночку до самої Відні.
А від Відні до губерні, з губерні до Львова.
— Бувай, жінко Катеринко, будь мені здорова!
А ти, мамко, а ти, мамко, будь на ню ласкава,
Щоби-с жону Катерину не позбиткувала.
Але стара Гребенючка на то не турала,
А до сина Гребенюка дрібне листе слала,
Що ся жона Катерина розльомпартувала:
Які були сиві коні — она розпродала,
Які були сиві коні — вна розпарувала,
Які були шрубелята — пороз’їхувала,—
Виходь, сину Гребенюку, із тої війночки.
— Вийди, вийди, Катеринко, на нові брамочки!
Она вийшла, она вийшла, на порозі вмліла:
— Як си маєш, милий мужу, давно ті-м виділа.
А посягнув Гребенючок по дорогі мечі
І втяв жінці головочку попри самі плечі.
Відтак пішов Гребенючок до тої станечки,—
Пустші лишив, кращі найшов сивії конечки.
Та увійшов Гребенючок до тої комори,—
Пустші лишив, кращі найшов багаті убори.
Відти пішов Гребенючок до того покою:
Сидя’, сидя7 кухаречки навкруг коло столу.
А стара Гребенючка не сиди’, не лежи’,
Але мале Гребенятко на рученьках держи’.
— Ой якби-х я, моя мати, не вважив, не вважив,
Ізтяв би-х ти головочку відразу, відразу.
Що же тобі моя жінка таке провинила,
210
Що ти тото подвір’ячко кровицев сповнила.
Треба моїй Катеринці трунву ізробити,
Але злотом позлотити, сріблом покостити.
Тра попові заплатити білими вівцями,
Щоби єї поховати з ясними свічами.
Треба дати білі вівці ще й білу корову,
Щоб ї файно відпровадив до самого гробу.
Вийшов з хати Гребенючок та яв голосити:
— Збавила ми мама жінки, не маю з ким жити!
Вийшов, вийшов Гребенючок та на вішну браму:
— Розступися, сира земле, най у тя потану!
Вийшов, вийшов Гребенючок та на вішну гону:
— Розступися, сира земле, най у тобі втону!
Кувала ми зозулиця та й кувала-вила,
Ой та уже Гребенючці співанка скінчила.
ОЙ ПОЇХАВ ВАНЮШИНА НА ПРОКЛЯТУЮ ВІЙНУ. З
Ой поїхав Ванюшина на проклятую війну,
Лишив жінку Катерину на хазяйстві саму.
В него ненька нерідненька та й старенька була,
Написала лист до сина та й у полк подала: (2)
— Приїдь, приїдь, мій синочку, на великі діла,
Твоя жінка Катерина все хазяйство провела:
Сім пар коней вороненьких позаморювала,
Сім пар бричок і колясок порозтрощувала,
Штири бочки горілочки повиточувала.
Приїжджає Ванюшина під самії ворота:
— Вийди, вийди, Катерино, відчини-но ворота!
Вийшла, вийшла Катерина, відчиняє ворота,
Заблистіла гостра шабля — покотилась голова.
Покотилась голівонька по зеленій траві,
Полилася кров червона по вишитім рукаві.
Як уїхав Ванюшина аж до самого двора:
Сім пар коней вороненьких та й захлостанії, (2)
Сім пар коней вороненьких порозчісувані;
Сім пар бричок і колясок порозкрашувані, (2)
Штири бочки горілочки позасмолювані.
Приїжджає Ванюшина до самого порога:
— Вийди, вийди, стара ненько, відчини-но двер’я.
Вийшла, вийшла стара мати, відчинила двер’я,
Заблистіла гостра шабля — покотилась голова: (2)
— Оце ж тобі, стара ненько, як прискаржування.
ОЙ ХОДИВ ДОНЕЦЬ СІМ ГОД ПО ДОНУ. А
Ой ходив донець сім год по Дону,
А на восьмім году сам додому йду,
Ой не сам я йду, ще й коня веду.
211
Обняла донця нічка темная,
Прив'язав коня та й до коріння,
Сам ложився спать возлі коника.
Приліта к йому розлюта змія,
Приліта змія та й питається:
— А чи спиш, донець, чи так лежиш?
— Я не сплю, не сплю, тільки так лежу.
— А вставай, донець, я правду скажу, (2)
Я правду скажу про твою жену. (2)
Вже твоя жона та й замуж пішла, (2)
Коней вороних порозпродала, (2)
Сизих голубів порозганяла, (2)
Сини-соколи всі врозброд пішли.
Сідлає донець свойого коня,
Приїжджа донець до свого двора. (2)
А його жона та й навстріч вийшла, (2)
Нові ворота поодкривала. (2)
Не сказав донець ні здраствуй-здоров, (2)
Вихватив шашку — головку долой. (2)
Заходе донець в свої конюшні:
Коні вороні по станках стоять,
Сизі голуби по норам сидять.
Заходе донець у свої дома:
Сини-соколи за столом сидять.
— Проклята змія скусила меня,
Скусила меня ще й мого коня!
ОЙ ХОДИВ ДОНЕЦЬ СІМ ГОД ПО ДОНУ. Б
Широко, повільно А
і ,> » І І І І г Г . I ^
У І І І І -І ! І Г Г г т
Ой хо_ див до _ нець сім год по До_ ну,
»Г г ^ і \ ІГ І Г, .1 ?
на вось _ мом го _ ду сам до _ до _ му йду.
Ой ходив донець сім год по Дону,
На восьмом году сам додому йду.
Прийшов донець до свого двора,
Прив’язав коня та й до прикорня, (2)
Сам ліг спочивати возлі коника.
Прилізла к ньому змія лютая:
— Чи ти спиш, донець, а чи так лежиш?
Уставай, донець, я щось розкажу:
Вже ж твоя жона та заміж пішла,
і Коні вороні порозпродала,
Сірії воли порозводила,
212
Сивії орли порозгонила,
Сини-соколи у розбой пішли.
Проснувся донець, приїжджа к двору:
— Жона молода, одчиняй ворота! (2)
«Здрастуй» не сказав, з плеч головку зняв.
А сам же пішов, пішов по двору,
Ще й по дворику, по конюшеньках.
Коні вороні по станках стоять,
Сірії воли по загонах лежать,
Сини-соколи на перинах сплять,
А сиві орли на гніздах сидять.
ОЙ ХОДИВ ДОНЕЦЬ СІМ ГОД ПО ДОНУ, в
Л =80
ОЙ ХОДИВ ДІНЕЦЬ ОЙ СІМ ГОД ПО ДОНУ, г
^68
ч Один
.А1У
Дьоє
Ой хо_ ДИВ
ді . нець
р -И
ОЙ СІМ год
а сам сі_ в(и)
213
ОХ УЖЕ СІМ ЛІТ ДОНЦЯ НА ДОН НІТ. д
Ох уже сім літ донця на Дон ніт,
Пристигла його нічка темная,
Нічка темная да невидная.
Він сам льог да на кургані,
Прив’язав коня до дубового колка;
Прилізла к йому чорна гадина,
То не гадина — то мати його:
— Ох ти їдь, козаче, да швидчій на Дон!
Ох уже твій двір ізпустошений,
Вже твоя жінка да замуж пішла,
Вже твої дітки посиротіли,
Вже твої слуги без пана живуть,
Вже твої жупани поношені,
Вже твої меди — одпечатані!
Приїжджає козаченько на тихий Дон,
Зустріла його жінка молода.
Ой як вихопив да остренький меч,
Да й ізняв жінці голову із плеч.
Приїжджає козак да у свій двір,—
В його дворочок да як віночок.
Діточки його за столом сидять,
За столом сидять, все пером пишуть;
А слуги його золотом шиють,
Золотом шиють, сильненько плачуть
По своїй панії да по добренькій.
Як увійде він в нові комори:
У його жупани да позлежовались.
Як увійде він у новії погреби:
У його меди позацвітали.
Як увійде він у нову світлицю:
— Ой ти, мати моя, моя мати,
Ти не мати — чорна гадина!
З’їла сонце, з’їж і місяця,
З’їж і зірочки — дрібні діточки!
ПОВЕРНУВСЯ КОЗАК З ПОХОДУ ДОДОМУ. Е
Повернувся козак з походу додому
Та й прив’язав коня до явора.
Стоїть коник вороненький смирно,
Ой спить козак під явором міцно.
Та й приповзла зміюка до нього,
Стала йому на вухо шептати:
— Не здержала вона слова свого,
Знайшла собі милого другого.
Ой проснувсь козак, шабельку хапає,
Тихим кроком до хати вступає:
Там спить жона у постелі білій,
А їй сниться у походах милий.
Ой мигнула гостра шабля вгору
Покотилась голівка додолу...
Ой збіглися сусідоньки вранці,
Розказали правду козакові:
— Ти повірив зміюці-поганці,
Вже ж не знайдеш милої такої,
Що з походу тебе виглядала,
Що у серці тільки тебе й мала.
ЗНУЩАННЯ СВЕКРУХИ
НАД НЕВІСТКОЮ
Свекруха заклинає невістку в тополю
(билину, горобину)
ОЖЕНИЛА МАТИ НЕВОЛЕЮ СИНА. А
Не поспішаючи ^
$'ї І' і' р *1 и Г І Р Р Р РІ О
О_ же _ ни_ ла ма_ ти не_ во_ ле_ ю си_
^ІІ:-Ь П .. "К ]Ч Г Гі^ а В Я І-Л •
—і
п ] -11
та вз
ія_ ла не _
ВІСТ_ К)
Ґ
та й не д
о лю _
бо_ ВИ.
Оженила мати неволею сина,
Та взяла невістку та й не до любови *.
Та взяла невістку та й не до любови —
Не білеє личко, не чорнії брови.
Ой послала сина у путь, у дорогу,
Молоду невістку в поле брати льону.
Ой як посилала, то ще й приказала:
— Не вибереш льону, то не йди додому!
Не вибрала льону, не пішла додому,
У чистому полі та й заночувала,
До білого світа тополею стала.
Як приїхав синок із путі, з дороги,
Вклонився матусі низенько у ноги:
— Мати ж моя, мати, щось маю казати:
Ой виїздив, мати, усю Україну,
Не бачив тополі, як на своїм полі,—
Тонка та висока та листям широка,
Без вітроньку має, без сонечка сяє.
* Парні рядки співаються двічі.
216
— Ой вигостри, сину, гострую сокиру
Та поїдь у поле, ізрубай тополю
Тонку та високу та листям широку!
Як приїхав син же до тії тополі,
Як цюкнув [один] раз, вона захиталась;
Як цюкнув удруге, вона похилилась;
Як цюкнув утретє — та й заговорила:
— Ой не рубай мене, бо я твоя мила.
Се ж твоя матуся нам так наробила,
Що тебе послала у путь, у дорогу,
А мене послала в поле брати льону.
Ой як посилала та ще й приказала:
«Не вибереш льону, то й не йди додому!»
Не вибрала льону — не пішла додому,
У чистому полі та й заночувала,
До білого світа тополею стала!
ОЖЕНИЛА МАТИ МОЛОДОГО СИНА. Б
0_ же. ни _ ла ма _ ти мо_ ло_ до _ го
4 і1 і і Гг П і р Р Г—] Ші
си_ на, мо _ ло _ до _ го си _ на.
Оженила мати молодого сина,
Молоду невістку бардзо не злюбила.
Ой післала сина в далеку дорогу,
Невістку послала а в поле до льону:
— А як го не вибереш, то не йди додому.
Брала она, брала та й го не вибрала,
На край доріжечки топольов сі стала.
Ой приїхав синок з далекої дороги,
А впав своїй неньці а в біленькі ноги.
— Мати ж моя, мати, чи гаразд у дому,
Чи гаразд у дому, чи буде по мому?
— Гаразд, синку, в дому, та й буде по твому,
Післала-м невістку у поле до льону.
— Ой кілько ж я їхав з далекой дороги,
Не видів тополю,— аж на нашім полю.
— Ой возьми ж, синку, острую сокирку,
А зрубай тополю, що на нашім полю.
Ой і затяв її раз — она сі схилила,
Затяв її в другий раз — она сі скровила,
Затяв її третій раз — она сі промовила:
— Не рубай мні, милий, бо я твоя мила.
Бодай твоя ненька на світі не жила,
217
Що она нас двоє з пари розлучила.
Бодай твоя ненька ой сім рік конала,
Що она нас двоє з пари розігнала.
Буде твоя ненька в сирій землі гнити,
Не дала нам вбоїм на сім світі жити.
МАЛА УДОВОНЬКА ЄДНОГО СИНОНЬКА. В
$
Ма_ ла у _ до _ вонь _ ка єд _ но_ го си_
$
т
т
_ нонь _ ка,
єд_ но _ го си_
нонь_ ка.
ОЖЕНИЛА МАТИ СИНА, СИНА МОЛОДОГО. Г
да взя_ ла не_ віх _
ну да не по. лю. бо. ві.
ВИПРАВЛЯЛА МАТИ СИНОЧКА В ДОРОГУ. Д
[ Повільно]
Ви _ прав _ ля _ ла ма_ ти си _ ноч_ ка в до_
_ро_ гу,
си _ ноч _ ка
в до _ ро_ гу.
ТА ОЖЕНИЛА МАТИ НЕВОЛЕЮ СИНА. Е
ОИ МОЛОДА ВДОВА СИНА Й ОЖЕНИЛА. Є
Ппміпнл
Ой мо _ ло _ да вдо_ ва си _ на йо_ же_ ни_ ла,
мо _ ло_ ду не_ віст_ ку бар— зо не вва _ жи _ ла,
мо_ ло _ ду не _ віст
бар_ зо не вва_ жи _
Ой молода вдова сина й оженила,
Молоду невістку барзо не вважила *.
Виправила сина в далеку дорогу,
Молоду невістку — у поле до льону.
Молоду невістку [й] у поле до льону:
— Як ми не вибереш, не йди ж ми додому.
Беру льоник, все ся позираю:
Відки стара ненька дитя надношає.
Приїхав синочок, став си під ворота:
— Вийди, мила, вийди, ще краща від злота.
Не вийшла миленька, вийшла його ненька:
— Ненько ж моя, ненько, де моя миленька?
Ненько ж моя, ненько, де моя миленька,
Що ся розплакала дитина маленька?
— Ой їхав, ти, сину, з такої дороги,
Ци-с видів тополю та на своїм полю?
— Ой їхав я, мамо, із тої дороги,
Не видів тополі, аж на своїм полі.
— Ой озьми-но, сину, гострую сокиру,
Та піди рубати зелену тополю.
Ой узяв синочок гострий топорочок,
Та пішов рубати зелену тополю.
* Парні рядки співаються двічі.
219
Затяв він [й] од єн раз,— она ся схилила,
Затяв він другий раз,— она ся скривила.
Затяв він третій раз,— она промовила:
— Не рубай мі, милий, бо я твоя мила.
— Чому ж ти, миленька, ту в полі остала?
— Бо мі твоя ненька так тяжко закляла.
Бодай твоя ненька спасіння не мала,
Що мі, молодую, тополев назвала.
ОЙ У ПОЛЮ, ПОЛЮ БЕРЕЗА СТОЯЛА. Ж
Помірно
т
*
Ой у по _ л ю,
І
бе _ ре _ за сто _ я __ ла, а на тій бе_
ш
_ре _
зо _ зу_ ля
ку _ ва _ ла.
Ой у полю, полю береза стояла,
Йа на тій березі зозуля кувала *.
Ой то ж не зозуля,— то рідная мати,
Виряджає сина та й у солдати.
Ой поїхав син та й у дорогу,
Зоставив невістку з матір’ю в дому.
Йа мати невістки та й незлюбила,
Посилає її та й од себе пріч.
Посилає її та й од себе пріч,
В поле брати льону у темную ніч.
— Ой іди, невістко, в поле брать льону,
Не вибереш льону,— не йди додому.
Не вибереш льону,— не йди додому,
Гей, а стань у полі та й тополею.
* Парні рядки співаються двічі.
220
Ой пішла невістка в поле брать льону,
Не вибрала льону, не йшла додому.
Ой стала у полі та й тополею,
Гей, а тонкою та й високою.
Ой приїхав син та й із дороги,
Уклонився неньці низенько в ноги.
— Ой здорова, нене, здорова була,
Скажи ж мені, нене, де моя мила?
— Пішла твоя мила в поле брать льону,
Як добере льону,— прийде додому.
— Ох і де ж я, нене, де ж я не бував,
То такого дива нігде не видав.
Не бачив тополі, як на нашім полі,
Такої тонкої та високої.
— Ой візьми ти^ сину, гостру сокиру —
Рубати тополю, що на чистім полю.
Гей, як рубнув раз,— вона стенулась,
Гей, як рубнув вдруге,— похилилася.
Як рубнув утретє,— заговорила:
— Не рубай миленький, я твоя мила.
Се ж твоя мати так наробила,
Маленьких діточок посиротила.
ОЙ ЖИЛА УДІВОНЬКА ТА Й НА РОЗДОЛІ. З
Повільно
221
ОЯ ЖИЛА Й УДОВУШКА, ГЕЙ, ДА Й НА ПОДОЛІ. И
си _ ноч_ ка да й по не_ во_ лі. гей.
ОЙ З-ПІД ВЕРБИ ВОДА БІЖИТЬ. І
на_ силь _ но же_
І
НЕ ВИБЕРЕШ ЛЬОНУ, ТО НЕ ЙДИ ДОДОМУ. І
Не поспішаючи .
Не ви_ бе_ реш льо_ ну, то й ле йди до_ ДО-
то стій у по_
лю ба _ ди _ ли _ но. ю.
222
ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА В ДОРОГУ. Й
^84
4* і у І р і .Є ~ \\ Щ
Ви _ ряд_ жа_ ла ма_ ти
Виряджала мати сина в дорогу,
Молодую невісточку в поле брать льону *.
— Не вибереш льону, то й не йди додому,
Та ой стань же ти в полі хоч билиною.
Ой стань же ти в полі хоч билиною,
Та тонкою, високою, кучерявою.
Як приїхав миленький син із дороги,
Та поклонився матінці низенько в ноги.
— Де я не їздив, де я не був,
Та такого дивонька нігде не видав:
На нашому полі стоїть билина,
Та тонкая, високая, кучерявая.
— Ой бери ж ти, сину, гостру сокиру,
Та піди ізрубай ту яворину.
Як кинув сокиру — вона загула,
Та як кинув удруге — вода потекла.
Як кинув удруге — вода потекла,
Та як кинув утретє — заговорила:
— Ой не рубай, милий, я ж твоя мила,
Та це ж твоя матіночка так наробила.
Це ж твоя матіночка так наробила,
Та малесеньких діточок посиротила.
Малесеньких діточок посиротила,
Та мене, молодую, із світа звела.
* Парні рядки співаються двічі.
223
ОЖЕНИЛА МАТЬ СИНА ТА И ПО НЕВОЛІ. К
і =42
І/П И 'СР гу ^ ї' Р~Щ
та взя_ ла не_ віс_ точ _ ку не до лю_ бо_ ви.
Помірно
а 1).
ОЖЕНИЛА МАТИ СИНА, ПРИВЕЛА НЕВІСТКУ. Л
*1
О— же _ ни_ ла
ма _ ти си _ на,
І
«і
г ?
при _ ве _ ла не _ віст_ ку.
У_ ла _ ди _ ла
ма_ ти си _ на
в да _ ле _ ку до_ ріж_ ку.
г|
Оженила мати сина, привела невістку.
Уладила мати сина в далеку доріжку *,
А невістку молоденьку в поле ленок брати:
— Аж го, доню, не добереш, будеш тамки спати.
Ей, беру ленок, беру ленок зелененький,
Подивлюся горі, долів, ци не йде миленький.
Не є мого миленького, лиш свекриця стала:
— Невістице молоденька, ще-сь го не дібрала.
Невістице молоденька, ще-сь го не дібрала,
Та богдай ти, невістице, туй топольов стала.
Прийшов Іван молоденький із тої доріжки,
Поцілував свою мамку і в ручки, і в ніжки.
Поцілував свою мамку, зачав ї звідати:
— Де є, мамко, моя жона, що ї не видати?
— Твоя жона, синку, мала маленьку дитину,
Та й вона ся ісховала в далеку країну.
Іди, синку, та ізрубай он тоту тополю,
* Парні рядки співаються двічі.
224
Най не нущать коріннячко по нашому полю.
Він пішов та вдарив раз — вна ся похилила,
Як ударив у другий раз — вна проговорила:
— Ой не рубай та не січи ти оці канарці,
Бо не знаєш, що рубаєш мої білі пальці.
Та не рубай, та не січи оце коріннячко,
Бо не знаєш, що рубаєш моє волоссячко.
— Та богдай ти, моя мамо, а долі не мала,
Кой ти, мамко, мою жону топольов закляла.
МАЛА МАТИ СИНА ТА ГО ОЖЕНИЛА. М
Помірно
. і і ..іі > і-і' р_і
Ма_ ла ма _ ти си _ на та го о _ же _ ни_ ла,
=#Т*=Р=І
І—
—і—>—„ --^=
н<
^
е_ віс_ точ_ ку
сво_ »
ї—
о
р р р
не ра _ да ви.
ді - ла.
МАЛА МАТИ СИНА, СИНА-СОКОЛА. Н
Мала мати сина, сина-сокола,
Взяла за невістку, кого не хтіла.
Посилає сина у Крим, у дорогу,
Молоду невістку у поле до льону.
— Іди, іди, невістко, не оглядайся,
Бери льон дрібненький, не розгинайся.
Не вибереш льону, не йди додому:
У чистому полю стань тополею,
Тонкою, гнучкою ще й високою,
Листом широкою ще й зеленою.
Брала жінка льон, не розгиналась,
Не вибрала льону, не йшла додому,
У чистому полі стала тополею:
Тонкою, гнучкою ще й високою,
Листом широкою ще й зеленою.
А приїхав милий з Криму додому,
Питається матір про свою жону.
— Ой на тобі, сину, гостру сокиру
Та вирубай тополю на свому полю!
А ударив він раз — вона й загула,
А вдарив він другий раз, то й застогнала,
А вдарив він третій — заговорила:
— Не рубай, мій милий, я твоя жона!
Бодай твоя ненька в світі не жила,
Вона ж нас молодих з пари розвела!
8 8—27
225
ОЙ МАТИ СВОГО СИНА ОЖЕНИЛА. О
Ой мати свого сина оженила,
Молоду невістку та й зненавиділа.
Ой послала сина в далеку дорогу,
Молоду невістку — в поле брати льону.
— Не вибереш льону, то й не йди додому...
Постав тебе, боже, в полі тополею,
Постав тебе, боже^ в полі тополею,
А твою дитину — зроби билиною.
Як приїхав син з той далекой дороги,
Ой та й уклонився матері у ноги.
— Ой мати-мати, щось маю питати:
Десь моєї милої дома не видати.
— Ой вже твоя мила в тебе набулася,
Сіла з москалями та й поволоклася.
Ой мамо, мамо, ще щось запитаю:
— Що то за тополя, що на нашім полі?
Ой візьми, сину, гострую сокиру
Та й зрубай тополю, що на нашім полі.
Ой як почав милий тополю рубати,
То стала тополя йому промовляти:
— Не рубай тополі, бо то твоя мила,
Не стинай билинки — це наша дитинка.
Не стинай билини — це наша дитина,
То нам твоя мати цього наробила.
МАЛА МАТИ СИНА ТА Й ГО ОЖЕНИЛА. П
Рухливо
Лі' З 1 1 к -А 1
У 4 і '
Ма _ ла
Г г ~=|
ма _ ти
си _ на
■
1
1 п
та й го
о _ же_
#= г ^
_ ни_ ла,
-£тН —&—^
гей,
к К
/
мс
1 —V—
>_ ло_
р—р-
ду не _
ЛІ 4 1
віст_ ку,
Т ' ё' ё' ё' 4
V V ^ у г - н
гей, мо _ ло_ ду не_ віст, ку ду _ же не лю_ би _ ла.
МАЛА МАТИ СИНА, ЙОГО ОЖЕНИЛА. Р
І
Помірно
І
Ма _ ла ма _ ти си _ на,
йо го о- же_ ни_ ла,
#ЩГг
сво_ ї не_ віс_ тонь _ ки ду_ же не лю_ би_ ла.
226
ТА ВЖЕНИЛА МАМКА СИНА, ВЖЕНИЛА, ВЖЕНИЛА. С
ік & ^ і
і«1 ^
Та вже. ни_ла
* •
мам. ка си _ на,
і*.' ^ -■ —
вже— ни _ ла, вже _
ни_ ла,
і» —■-і1-
3 ІР7
що так бар_ зо не_ віс _ точ_ ку сво — ю не злю- би- 'ла.
Та вженила мамка сина, вженила, вженила,
Що так барзо невісточку свою не злюбила.
Та й післала мама сина в далеку дорогу,
Невісточку вирядила у поле до льону.
Невісточка ленок брала та й ще не дібрала,
А свекруха ї закляла: — Тополев би-с стала!
Та як прийшов її синок з довгої дороги,
Та він упав на запічок на мамчині ноги:
— Мамко моя, мамко моя, де моя дружина,
Що так плаче у колисці маленька дитина?
— Озьми, озьми, мій синочку, нову сокирочку
Й але пійди та підрубай тоту тополочку.
Та як махнув та він разок, йа вна си вхилила,
А як махнув другий разок, вна си запросила:
— Та не рубай, та не рубай, я твоя дружина,
Що так плаче у колисці маленька дитина.
Озьми, озьми, мій дружине, нову рискаличку
Й але прийди та викопай підо мнов керничку.
Буде дитя приходити води зачирати,
Буде, буде з свойов мамков оно розмовляти.
ОЙ У ПОЛІ, В ПОЛІ стоїть ДВІ ТОПОЛІ, т
Ой у полі, в полі стоїть дві тополі,
Не дав мені господь ні щастя, ні долі.
Не дав мені господь, ні рідняя мати,
Кажуть дві тополі слізьми підливати.
Бодай ви, тополі, того не діждали,
Щоб я, молоденька, слізьми підливала.
По неволі мати сина оженила,
8*
227
Молоду невістку та й незнавиділа.
Як послала сина в далеку дорогу,
Молоду невістку й у поле до льону.
— Не вибереш льону — не приходь додому,
У чистому полі станеш тополею.
Брала я льон, брала, льону не добрала,
У чистому полі топольою стала.
Як приїхав милий з далекой дороги,
Як припав матінці низенько у ноги:
— Мати ж моя, мати, що тута чувати,
Що моей милої дома не видати?
Об’їхав я Польщу, усюю Вкраїну,
Не бачив тополі, як в нашому полі.
Як вітер повіє — то й похиляється,
Як сонце пригріє — то й викрасняється.
— Ой возьми, синоньку, гостру сокироньку
Та й біжи зрубаєш тую топольоньку.
Ой як цюкнув перше — вона похилилась,
Ой як цюкнув вдруге — то й заговорила:
— Ой не рубай мене, бо я твоя мила;
То твоя матінка того наробила, (2)
Що дрібненькії діти та й посиротила,
А нас, молоденьких, з пари розлучила.
ОЙ чиє ж то жито, чиї Ж ТО ПОКОСИ. У
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси *,
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, по плечах пустила,
Хлопця молодого щиро полюбила.
Мала мати сина, сина й оженила,
Молоду невістку зразу не злюбила.
Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле льону рвати.
Рвала вона, рвала, льону не дорвала,
А посеред поля тополею стала.
Прийшов син з солдатів, пита: «Де дружина,
Що в колисці плаче малая дитина?»
— Не питайся, сину, бери топорину,
Біжи в чисте поле, зрубай тополину.
Вдарив козак вперше, вона похилилась,
Вдарив козак вдруге, з неї кров полилась.
— Не рубай, козаче, я ж твоя дружина,
А в колисці плаче малая дитина.
— Мамо ж моя, мамо, що ж ти наробила,
Ти ж мою дитину та й осиротила **.
* Непарні рядки співаються спершу раз, а потім ще двічі повторюються
при повторенні кожного двовірша.
** Вар.: А ми так кохались, а ти розлучила.
228
МАЛА МАТИ СИНА, РАНО ОЖЕНИЛА. Ф
Мала мати сина, рано оженила *,
Молоду невістку зразу не злюбила.
Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку зелен льонок брати:
— Ой іди, невістко, зелен льонок брати,
Не вибереш льону — не вертайсь до хати.
Брала льон невістка, брала, не добрала
Та й посеред поля тополею стала.
Син з війни вертає, заходить додому,
Кланяється неньці ще й рідному дому.
— Скажіть мені, мамцю, що то за причина,
Що на нашім полі росте тополина?
— Не питайся, сину, за тую причину,
Бери топір в руки, рубай тополину.
Як ударив вперше — тополя схилилась,
Як ударив вдруге — та й заголосила:
— Не рубай м’я, милий, я твоя милая,
Поміж моїм листям — дитина малая.
— Як ти моя мила, то іди до хати,
Своєму милому звари вечеряти.
— Не злюбила мене твоя рідна мати,
Виганяла мене зелений льон брати.
Брала я льон, брала, не змогла вибрати,
Стала твоя мати мене чарувати.
Лихая свекруха мене заклинала,
А тому я в полі тополею стала.
У ПОЛІ КРАПИВОНЬКА ЖАЛЛИВАЯ. X
У полі крапивонька жалливая,—
У мене свекруха сварливая.
Журила невістку і день, і ніч:
— Іди, невістко, од мене пріч!
Іди дорогою широкою,
Та й стань у полі грабиною
Тонкою та високою,
Кудрявою, кучерявою.
Туди йтиме мій син з війська,
Буде на тебе дивитися,
Прийде додому хвалитися:
«Ой я, матінко, і світ пройшов,
Та не бачив дива дивнішого,
Як у полі грабинонька
Тонкая та високая,
Кудрявая, кучерявая».
Непарні рядки співаються двічі.
— Ой бери, сину, гострий топір,
Та рубай грабину із кореня.
Перший раз цюкнув — біле тіло,
Другий раз цюкнув — кров дзюрнула,
Третій раз цюкнув — промовила:
— Не рубай мене, зелененькую,
Не розлучай мене, молоденькую,
Не рубай мене з гіллячками,
Не розлучай мене з діточками.
У мене свекруха — розлучниця,
Розлучила мене з дружиною,
Із маленькою дитиною!
ВИПРАВИЛА МАТИ СИНА В ДОРОГУ, В ДОРОГУ. Ц
Виправила мати сина в дорогу, в дорогу,
А молоду невісточку до льону, до льону.
— Ой йди, моя невісточко, в поле льонок брати,
А як єго не вибереш — будеш ночувати.
Молодая невісточка того ся й бояла,
Не дібрала того льону та й заночувала.
Ой виходить стара ненька в неділю раненько:
— Ой що ти ту поробляєш, невістко-серденько?
Бодай же ж ти, невістонько, тополею стала,
Що ти, така молоденька, льону не дібрала!
І не встигла стара ненька того виповісти,
Та й виросла тополенька,— можна на ню сісти.
Ай приїхав Ясуненько з дороги, з дороги,
Та взяв собі вечеряти на конець порога:
— Ненько моя старенькая, де ж моя миленька,
Що мені ся розплакала дитина маленька?
— Поїхала твоя мила до діда в гостину
Та й забула з собов взяти маленьку дитину.
— Ой сходив я, моя мати, всю єї родину,
Не надибав, мамуненько, нігде я гостину.
Як їхав я, мамуненько, по полю, по полю,
Не надибав тополеньки, лиш на нашім полю.
— Возьми, сину, сокирину та зітни тополю,
Най не росте тополенька та на нашім полю.
Взяв Ясуньо сокирину острити, острити,
Ой та взяла дитинонька з колиски просити:
— Ой не рубай, татуненьку, тополю, тополю,
Нехай росте тополенька та на нашім полю.
Ой втяв він раз в тополеньку — она ся схилила,
Ой втяв другий в тополеньку — она промовила:
— Не уважай, Ясуненьку, що я зелененька,
Лиш уважай, Ясуненьку, що-м твоя миленька;
Не жаль мені, Ясуненьку, що я молоденька,
Но жаль мені, мій миленький,— дитина маленька!
230
— Порадь же мя, моя мила, що маю робити:
Чи ся іти утопити, чи ще ся женити.
— Ой волів бись, мій миленький, піти ся втопити,
Як ся маєш своєй неньці єще раз женити.
Твоя мати чарівниця, та вчарує другу,
Лишить тобі на серденьку великую тугу.
ОЙ ПОСЛАЛА МАТИ ТА СИНА В ДОРОГУ. Ч
Ой послала мати та сина в дорогу,
Молоду невістку у поле до льону:
— Ой іди, невістко, у поле до льону,
Не вибереш льону — не вертай додому!
Молода невістка весь день працювала,
Льону не добрала, в полі ночувала;
Льону не добрала, в полі ночувала,
І посеред поля тополею стала.
А син повертає, матінки питає:
— Чому моя мила мене не вітає?
А матуся каже: — Помолися богу,
Твоя мила пішла в далеку дорогу.
В далеку дорогу, що кінця не має,
Що звідти людина вже не повертає.
Ой візьми ти, сину, остру сокирину
Та зрубай тополю, що на нашім полю!
Ой вдарив один раз, вона затрусилась,
А вдарив другий раз, вона похилилась,
А вдарив третій раз, вона промовила:
— Ой не рубай мене, бо я твоя мила.
— А бодай же мати на світі не жила,
Що мене з тобою з пари розлучила!
І до кінця світа нехай люди знають,
І лихим свекрухам хай не довіряють.
ОЖЕНИЛА МАТИ СИНА, ПРИВЕЛА НЕВІСТКУ. Ш
Оженила мати сина, привела невістку,
Виладила мати сина в далеку доріжку.
А невістку виправила в поле ленок брати:
— Та як ленок не добереш — тамки ляжеш спати!
Ой брала — не добрала ленок зелененький,
Подивила із-за себе — ци не йде миленький.
Ой брала — не добрала, там легла — заспала.
Прийшла ід ньов стара мати — там її закляла.
231
Прийшов синок молоденький із тої дороги,
Обціловав свою мамку і в руки, і в ноги.
Ой сів синок коло стола і винив горілку
Та звідує свою мамку: — Де-сь ми діла жінку?
— Кой-єсь ішов, любий синку, по нашому полю,
Ци видів-єсь при дорозі високу тополю?
Ой іди, іди, любий синку, ізрубай тополю,
Най не пущать коріннячко по нашому полю.
Пішов синок молоденький тополю рубати,
Та із тої тополиці яла кровця лляти.
Кой зарубав у перший раз — вна ся похилила;
Кой зарубав у другий раз — вна ся відпросила:
— Ой не рубай, не одрубуй тоту галузочку,
Бо не знаєш, що рубаєш мою головочку.
— Жоно моя молоденька, що-сь топольов стала?
— Вийшла до мні твоя мати, туй мене закляла.
Ой не рубай, не одрубуй тото конарічко,
Бо не знаєш, що рубаєш моє волосічко.
Ой не рубай, не одрубуй тоті білі сучки,
Бо не знаєш, що рубаєш мої білі ручки.
Ой не рубай, не одрубуй зелені галузки,
Бо не знаєш, що рубаєш мої білі нужки.
Іде синок додомочку, жаль му учинився,
Ой сідає на коника, з коня похилився.
Біжить за ним стара мати: — Вернися, синочок,
Не лишай мене, стареньку, не йди у світочок.
— Не вернуся, люба мамко, хоть дораз погину,
Бо ти жінку не держала за свою дитину.
— Де би тота, любий синку, правдиця повстала,
Аби чужа дитиниця ід серцю пристала!
МАЛА МАТИ СИНА ТА ЙОГО ВЖЕНИЛА. Щ
Мала мати сина та його вженила *,
А свою невістку зразу не злюбила.
Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку — зелений льон брати:
— Іди, невістко, у поле до льону,
Не вибереш льону — не вертайсь додому.
Брала льон невістка, та вже вечоріє,
А на тій невістці тіло деревіє.
Не вибрала льону, не прийшла додому,
А стала деревцем та й на місці тому.
Непарні рядки співаються двічі.
Вже минає рочок, вже минає другий,
А на третій рочок вертає синочок.
— Мамцю моя, мамцю, що то за причина,
Що на нашім полі росте деревина?
— Не питайся, сину, що то за причина,—
Вигостри сокиру, зрубай деревину.
Цюкнув він уперше, вона ся схилила,
Цюкнув він удруге, вона промовила:
— Не рубай мя, милий, бо я твоя мила,
Подивись у листі,— там твоя дитина.
— Як ти моя мила, то іди додому,
Вари вечеряти мені молодому.
— Не піду додому варить вечеряти:
Прокляла мя мати,— мушу вік стояти.
— Мамцю ж моя, мамцю, що ти наробила:
Ой нащо ж ти мене та й осиротила.
ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА У СОЛДАТИ. Ю
Виряджала мати сина у солдати ♦,
Молоду невістку зелений льон брати.
— Ой іди, невістко, зелений льон брати,
Більше не вертайся до моєї хати.
Брала льон невістка, стало вечоріти,
А на неї плаття стало деревіти.
Брала льон невістка, брала — не добрала,
Вона серед поля тополею стала.
Вернувся синочок з дальної дороги,
Цілує матусю, кланяється в ноги.
Як вернув синочок, матір зустрічає,
Про свою милейку правдоньки питає:
— Мамцю моя, мамцю, що ж то за причина,
Що на нашім полі росте тополина?
* Непарні рядки співаються один раз, а потім ще двічі —при повторенні
кожного двовірша.
233
— Не питайся, сину, що то за причина,—
Бери сокирину, рубай тополину.
Як ударив перше, вона затремтіла,
Як ударив вдруге — та й заговорила:
— Не рубай ня, милий, я твоя милейка,
Поміж моїм гіллям дитина малейка.
— Ой якщо милейка, то ходи до хати.
Мені молодому вари вечеряти.
— Не піду я, милий, до твоєї хати,
Це все наробила мені твоя мати.
Мене твоя мати тяжко проклинала,
Щоб я серед поля тополею стала.
Бодай твоя мати старість не зносила,
Вона нас, молодих, з пари розлучила.
Як обняв тополю козак кароокий,
Виріс серед поля осокір високий.
ОЙ ЧИЄ ТО ЖИТО, ЧИЇ то покоси, я
І.ОЙ ЧИ _ € то жи. то,
ЧИ _ І то по_
Двоє
_ КО _ сиї
Ой ЧИ _ € то жи _
то,
уи і і і 14 і ^
ЧИ _ І то по _ ко _ СИ,
ОИ ЧИ- Я ДІВ-
2—3, 5. Ко _ си роз- пус _ ти _ ла,
НІ з ким не хо_
234
йа він ма_
т~ґ~і 1
і
жін_ ку,
Одна
а я по_ лю, би_ ла.
4. По _ си _ ла _ ла ма _ ти
Двоє
в по_ ле льон (же)
бра _
Бра_ ла во _ на, бра_ ла,
»1ГР-Г-'11 * ; 111 1 і11
всьо _ го не _ ДО- бра. ла,
як со_ неч- ко
ш
ста - ла.
*
_ пус _
за _ йшло, ' то _ по_ ле _ ю
і) за другим разом 2) , третя стросра, іраз з) третя строфа, 1 раз
кро_
ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ, а
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси *,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, ні з ким не ходила,
Чоловік мав жінку, а я полюбила.
Чоловік мав жінку, ще й діточок двоє,
А моє серденько крається надвоє.
Крається надвоє, на дві половини,
Одне для козака, друге для дівчини.
Виряджала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — витинала,
А як прийшов вечір, тополею стала.
Прийшов син додому: — Добрий вечір, мамо!
* Повторення рядків, як у попередньому варіанті.
235
Що то за тополя на нашому полі?
— Не питайся, сину, про тую причину,
Бери топорину, рубай тополину.
Вдарив вперше-вдруге, вона й похилилась,
Вдарив вдруге-втретє, вона й попросила:
— Не рубай, не треба, я твоя дружина,
Подивися — в листі спить твоя дитина.
Мене ж твоя мати тяжко проклинала,
Через те я в полі тополею стала.
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Більше та дівчина не розпустить коси.
Свекруха-чарівниця змушує невістку
прясти зачаровану куделю
НАДІЛА МИ СВЕКРА КУДІЛЬ
Не поспішаючи, говірком
Лі) (і1
іеп.
=И£Ь
На ді _ ла ми свек_ ра
*
ку_ діль, пря_ ла
і у і і "ті
за сім не_ діль, пря_ ла
Наділа ми свекра куділь,
Пряла я єй за сім неділь *.
Як она єй надівала,
Так она ми повідала:
— Невіст, невіст нелюбая,
Як ти тоту куділь спрядеш,
В свойой матки гостьом
будеш.
Пішла мати на гостину,
А невістка до сусіди:
— Сусід, сусід, сусідонько,
Порадь, порадь порадоньку,
Не мож спрясти куділоньку!
— Ой ідий ти додомоньку,
Передій сой куділоньку:
Найдеш ти там орочу лапку,
Срочу лапку, враню главку.
Прийшла мати із гостини,
А невістка от сусіди.
— Невіст, невіст нелюбая,
Кто ти такой радоньки дав,
Же ти тоту куділь спряла?
— Рано-м, в вечір пильнувала,
Тай-єм тоту куділь спряла.
— Ідий же юж, невіст, ідий,
Юж ту нигда і не прийдий.
Як ся взяла, так і ішла,
Аж ік Дунайові прийшла.
На коліна приклякнула
І богу ся помолила:
— А боже мій і батеньку,
Зроб мня сивов
зозуленьков,
Най прилечу той Дунаєц.
А милий бог єй вислухав,
Сивов зозуленьков зробив.
Як ся зняла, так летіла,
Під материн облак сіла,
Почала сой гуркотати,
Мати на ню шегеськати:
* Парні рядки повторюються.
236
— Ici, ici, зозуленько,
Не кукай мі жалісненько,
Бо я досить жалю маю,
Своє чадо не виджаю!
Ей сину мій і синоньку,
Возьми стрільбу,
срільбиноньку,
Ідий, забий зозуленьку!
Най не кукать жалісненько,
Бо я досить жалю маю,
Своє чадо не виджаю.
Синонько її послухав,
Сиву зозуленьку забив.
Не була то зозуленька,
Лем то рідна сестриченька.
Мати тото вислухала,
Аж ся в порох розсипала.
Через лиху свекруху (мачуху) невістка
(пасербиця) забула в полі дитину
щ
Помірно
ОЙ У ГАЛІ СВЕКРУХА ЛИХАЯ. А
ш
Ой у Га _
све_ кру_ ха ли_ ха _ я,
О L
Л
са_ ма Га _ ля— Га_ ля мо_ ло .
Ой у Галі свекруха лихая,
Сама Галя — Галя молодая.
Та послала Галю в неділеньку жати,
— Іди, доню, та не оглядайся,
Жни пшеницю та не розгинайся *.
Ішла Галя та й не оглядалась,
Жала Галя та й не розгиналась.
Ой дожала Галєчка до краю,
Огляділась — сонечко сідає.
Як побігла Галя із поля додому,
Із поля додому,
Пішла Галя корів же доїти. (2)
Чотирі здоїла, під п’ятою сіла,
Під п’ятою сіла.
Вийшла к Галі свекруха лихая: (2)
— Ой ти ж Галю, ще й ти, молодая, (2)
А де твоя, Галю, дитина малая?
— Ох мені горе, я в полі забула,
Ох, і горе, я в полі забула.
Як побігла Галя із дому у поле,
Як побігла із дому у поле,
А там літає орел сизокрилий. (2)
* Співається на останні три такти.
237
— Ох, і ти літаєш, сизокрилий орле,
Чи не бачив малої дитини?
— Ой я бачив та ще й приглядався:
Коло неї аж три няньки скачуть:
Що первая — очі випиває,
А другая — серденько виймає, (2)
А третяя — кісточки хитає.
Як побігла Галя із поля додому: (2)
— Ой дай, мати, гостренького ножа —
Урізати лляне полотенце!
Не влучила Галя в лляне полотенце,
А влучила сама себе в серце.
— Оце ж тобі, мати, три гріхи на душу:
Що первий гріх — неділя святая,
А другий гріх — дитина малая,
А третій гріх — Галя молодая.
Що по Галі усі дзвони дзвонять,
А свекруху нагаями гонять.
Що на Галю домовину тешуть,
А свекруху нагайками чешуть.
А вже Галю, Галю поховали,
А свекруху на Сибір загнали.
Що по Галі увесь народ плаче,
По свекрусі чорний ворон кряче.
БУЛА У ГАЛІ НЕРІДНАЯ МАТИ. Б
Була у Галі нерідная мати,
Посилає пшениченьки жати:
— Ой жни, Галю, да й не розхиляйся,
На дитину да й не видивляйся.
Жала Галя, жала, пильнувала,
Да й нажала сім кіп ще й чотири. (2)
Ще вистигла разом з чередою.
Видоїла чотири корови,
До п’ятої стала присідати, (2)
Стала Галю мачуха питати:
— Ой де, Галю, дитина малая?
— Ой боже мій, в полі загубила!
Іде Галя темнесеньким лугом,
А й у лузі три ворони кряче, (2)
Поміж ними мале дитя плаче.
Один ворон головоньку ськає,
Другий ворон очиці довбає, (2)
Третій ворон кишечки мотає.
— Ой дай, мати, гостренького ножа:
Одікраять треба полотенця, (2)
Да прикрити дитині реберця.
Не попала Галя полотенце,
Да попала сама себе в серце.
— Оце, мати, аж три гріхи маєш:
Один же гріх — в неділеньку жати,
Другий же гріх — дитина малая,
Третій же гріх — Галя молодая.
У НЕДІЛЮ РАНО, РАНО ПОРАНЕНЬКУ. В
ОЙ МАЛА ГАНДЗЯ СВЕКРУХУ ЛИХУЮ. Г
а=
4* і .і} .Р р.J
щ
Ой ма_ ла Ганд_ зя
свек _ ру_ ху ли_ ху_ ю,
Щ
т
ви _ сла _ ла ї жа _ ти в не _ ді _ лю свя _ ту
Ой мала Гандзя свекруху лихую,
Вислала ї жати в неділю святую.
— Ой йди, Гандзю, в поле та й не оглядайся,
Ой жни, Гандзю, жито та й пе погипайся. (2)
Пішла Гандзя в поле, не оглядалася,
Жала Гандзя жито, не погиналася.
Вже сонце заходить, Гандзя снопи носить,
Сонце спочиває, вже Гандзя складає.
Вже сонце спочило, вже Гандзя зложила,
Прийшла додомоньку, вечеру зварила.
А прийшла до неї та ненька старенька:
— Де ж твоя, Ганусю, дитинка маленька?
— Головонька бідна, головко бідненька,
Лишилася в полю дитинка маленька!
Ой пішли Гандзя горами, долами,
Здибалась Гандзя з трьома соколами.
— А ви, соколоньки, сиві голубоньки,
Ци-сте не виділи мої дитиноньки?
— Вже твоя дитина за тебе не дбає,
Бо твоя дитина аж три мамки має.
А єдная мамка очі видзьобує,
А другая мамка кісточки вискує,
А третяя мамка кісточки розносить,
239
Вже в тебе дитина цицьочки не просить.
Ей прийшла Гандзя йа з поля додому,
Вдарилася Гандзя йа в стіл головою:
— Дайте мені ножа, ножа столового,
Най же я си вкраю полотна лляного, (2)
Най собі накрию сина дорогого.
Не втрафила Гандзя в лляне полотенце,
Но втрафила Гандзя просто в своє серце.
— Тепер маєш, мати, три гріхи збувати:
А їден гріх — неділю святую,
А другий гріх маєш — дитину малую, (2)
А третій гріх маєш — Гандзю молодую.
ОЙ МАЛА ГАНДЗУНЯ СВЕКРУХУ ЛИХУЮ. Д
Помірно
У* ' Р :
Ой ма_ і
іа
Я Ч л
Ган _ дзу _ нї
> . свек_ ру_
* •
ху ли _ ху_ ю,
1 1 1 1
т ■ ^ ^
свек _ ру _ ху л и _
ху _
=*м=
ю.
* ' м
по_ сла_ ла і
І=К--"Ь- к
в по
ле
ҐТ\
РГ
9
1. :«м
в не _ ДІ _ лю свя _ ту _ ю,
не _ ДІ _ лю свя _ ту _
і
їй Р
ЩО У МЕНЕ ДА СВЕКРУХА ЛИХА. Е
Широко
ЁЁ
Що у ме_ не да свек_ ру — 3 ‘ ха ли_ ха
~Г
жа_ ти.
по _ си _ ла _ ла да жи _
ОЙ МАЛА ГАНДЗЯ СВЕКРУХУ ЛИХУЮ. Є
Ой мала Гандзя свекруху лихую,
Та й післала жати в неділю святую.
Жала Гандзя, жала, снопів не в’язала,
Сонечко заходить — Гандзя снопи носить.
Як прийшла додому, мисочки помила,
Мисочки помила, корову здоїла.
Сіла, нагадала, що дитина в полі.
Ой як пішла Гандзя долин-долинами,
Здибалася Гандзя з трьома соколами.
240
— Ой ви, голубочки, ой ви, соколочки,
Чи не бачили ви мої дитиночки?
— А твою дитину в полі при долині,
В полі при долині аж три няньки бавить:
А першая нянька в очі заглядає,
А другая нянька кишечки торочить,
А третяя нянька по полю розносить,
По полю розносить, на сніданок просить.
Ой як пішла Гандзя долин-долинами,
Та й забігла Гандзя до рідної мами:
— Ой дай мені, мамцю, ножика гострого,
Нехай я прикладу до серденька свого.
— Ой доню, доню, що ж то за причина?
— Лишилася в полі маленька дитина!
БУЛА В ГАНДЗІ ЛИХАЯ СВЕКРУХА. Ж
-■ІІД*-,. .
г?--А Г>і і
Ь М
ІГ |
Бу -
м [ К
>—Р' ' У 1
ла
— УгНг4і-і-
І-—■ 1
в Ганд_ з
Ь. Ь і
і
ли _
Ь і
X
’
а_ я свек_
Г\
- РУ- *а,
м* Р "=■
бу_ ла в Ганд_ зі
ли_ ха_ я свек_
РУ- ха.
ОЙ МАЛА ГАЛЯ СВЕКРУХУ ЛИХЕНЬКУ. З
^ГїїТ > і» гуім»Р її в і,
Ой ма_ ла Га_ ля свек_ру_ ху ли_ хень_ ку,
р р р і' $*•!'?!
СВЄК _ РУ _ XV пім ХРНІ, . «V, а до _ лю пло _ хень(ку).
Ой мала Галя свекруху лихеньку,
Свекруху лихеньку, а долю плохеньку.
Свекруху лихеньку, а долю плохеньку,
Та й післала її жати пшениченьку.
— Іди, іди, Галю, та й не оглядайся,
Ой жни пшениченьку та й не піднімайся.
Ішла Галя, ішла та й не вглядалася,
Жала пшениченьку — не підоймалася.
241
Як ся підоймала — уже сонце низько,
Уже сонце низько, додому не близько.
Снопи не зношені, клані не складені,
Як Галя махнула — за дитя забула.
Прийшла додомоньку, лиш на поріг стала,
Свекруха їй разом три роботи дала.
Що перша робота — огончик накласти,
А друга робота — вечерю зварити.
А друга робота — вечерю зварити,
А третя робота — п’ять корів здоїти.
Чотири здоїла, а під п’яту сіла...
Тоді аж зомліла — де дитя поділа?
Як махнула Галя темними лугами:
Чи не знайде своє дитя під кланями.
Чи не знайде своє дитя під кланями...
А дитя під кланями три ненечки має.
Першая ненечка — очечки довбає,
Другая ненечка кишечки сотає.
А третя ненечка кісточки розносить,
Бідна неня ходить, за дитям голосить.
ТИ, КРОПИВО МОЯ, ТИ, ЖАРКУЧАЯ. И
Ти, кропиво моя, ти, жаркучая,
Ти, свекрухо лиха, ти, лаючая.
Посилала младу в поле брати льону,
А я брала той льон день до вечора.
А увечері я снопи зносила,
Снопи зносила, дитя бросила.
Ще й зоря не зійшла, я додому пішла
Та зустріла, млада, аж три вовки сама.
— Ой ви, вовки мої, вовки сірії,
Чи не бачили ви та дитяти мого?
242
Перший вовк ісказав: — Я дитятко видав.
Другий вовк сказав: — Я дитя колихав.
Другий вовк сказав: — Я дитя колихав.
Третій вовк сказав: — Я дитя розірвав.
ТИ, КРОПИВУШКА, ТИ, ЖАЛЮЧАЯ. І
] =63
Аььі» Ь 1^1
|— 1
у Ь* д і*
Ти, -кро_ пи_
г*1
вуш _ ка,
ти, жа _ лю _
ьуи—1
ча _ я,
~і'і; Е^і)гіі#уі
ти свек_ру_ ха ли_ ха, ти ■' ча_ я. _ ча . я.
Ти, кропивушка, ти, жалючая,
Ти свекруха лиха, ти презлючая *.
Посилаєш мене в поле житечка жать,
А сама ж ти ідеш до шиночка гулять.
А я жала, млада, день до вечора,
А ізвечора снопи зносила.
Снопи зносила, дитя бросила,
Як зоря зійшла, я додому пішла.
Я додому йшла і дитя не найшла,
Як дорогою йшла, я три вовки стріла.
— Ой ви, вовки мої, вовки сіренькії,
Чи не бачили ви дитя маленького?
Первий вовк ісказав: — Я дитя не видав.
Другий вовк ісказав: — Я дитя розтерзав.
— Розірвав ти дитя, розірви ти меня,
Розірви ти меня, як родноє дитя.
ТИ, КРАПИВУШКА, ТИ ЖАЛЮЧЕНЬКАЯ. І
Помірно
* Парні рядки співаються двічі.
243
В НЕДІЛЮ РАНЕНЬКО, ЩЕ СОНЦЕ НЕ СХОДИТЬ. Й
В неділю раненько, ще сонце не сходить,
Лихая свекруха невісточку будить *:
— Ставай, ставай, Галю, годі тобі спати,
Іди в чисте поле пшениченьку жати.
А як будеш іти, то й не оглядайся,
А як будеш жати, то й не розгинайся.
Ішла Галя полем, то й не оглядалась,
А як стала жати, то й не розгиналась.
Жала вона, жала, сіла спочивати,
Вже й сонце низенько, вже й вечор близенько.
Кида Галя жати, поспіша додому,
Та й сіла доїти рябую корову.
Виходить із хати свекруха лихая:
— А де ж твоя, Галю, дитина малая?
Галя ізлякалась, в долоні сплеснула:
— Ой боже мій, боже, на полі забула!
Біжить Галя полем, рученьки ламає,
А назустріч Галі орел вилітає.
— Ой орле, мій орле, орел сизокрилий,
Чи не бачив, орле, малої дитини?
— Твоє дитя, Галю, під копою плаче,
Твоє дитя, Галю, аж три няньки няньчить:
Одна нянька няньчить — очі вибірає,
Друга нянька няньчить — реберця щитає.
Друга нянька няньчить — реберця щитає,
А третя нянька та й кров висисає.
Біжить Галя полем та й рушничок крає,
Бере в руки ножик, у грудь устромляє.
ОЙ В НЕДІЛЮ РАНО ДЗВОНЯТЬ І
ПІ ! ,|
( ЦЕРКВІ ДЗВОНИ, к
г г і|ґ^=р|
^J і ї
1. Ой в не. ді яю ра_ но д:
л 0 Ф~я -ш 1—0 я Р тг. *
зво. нять в церкві ДЗВО- ни.
Г Г С/ Г ■ С»Ґ і
Свек_ру_ ха не__ віст_ ку в п<
ІІ ] Л -І .И ГТг г=г£
-1 Г Г і«1'
э_ ле жа_ ти го(нить).
1, г , г
те о и * * ' и \
1..Г-Г- Г ;г *\
* Парні рядки співаються двічі.
2.— Йди, не_ віст_ ко, в по_ ле (и) та не о_ гля_ дай_ ся,
-Ні *—і— . ,г~т^ т ^—к—і і—і—гп
ОТ1 1 1 1-^Л
ви.жни пше_ ни_ чень_ ку 1
ііг\ Л ] ТТГ>> , >1
~І’ 1 *
не від _ ги_най_ (ся).
■ г гг-> г г Гг) ] >і
Фчг - і: г ц і 7
3.9. Йшла та бід_ на в по_ ле, (а)
а, гг~>і Г7-.
не о _ гля_ да_ ла _ ся.
ш » ■ Щ- >г 1 - ■Ч ^ 1
те г и' ■ г с/
Жа_ ла пше_ ни _ чень_ ку.
н- г г р-п+Мш
Ой в неділю рано дзвонять в церкві дзвони,
Свекруха невістку в поле жати гонить.
— Йди, невістко, в поле та не оглядайся,
Вижни пшениченьку і не відгинайся.
Йшла та бідна в поле, не оглядалася,
Жала пшениченьку й не відгиналася.
Хмарка наступає і дощ накрапає,—
Снопи не ношені, в копи не кладені.
Ой сама носила і в копи складала,
Прийшла звіриночка, дитиноньку вкрала.
Прийшов її милий: — Галю молоденька,
Ой де ж наша, Галю, дитина маленька?
Ой пішли нещасні до темного гаю,
Аж там їх дитину няньки забавляють:
Ой першая нянька кісточки глодає,
А другая нянька кишечки сотає,
А третяя нянька очі випиває,
А бідная мати плаче, умліває.
ВРОДИЛАСЯ НАСТЯ БЕЗ ДОЛІ, БЕЗ ЩАСТЯ. Л
Вродилася Настя без долі, без щастя,
Да й оддали Настю заміж молодою.
Ой попалась Насті свекруха лихая,
А у Насті, Насті — дитина малая.
Виправляє Настю в поле жито жати:
— Іди, іди, Насте, да не озирайся,
Ой жни, жни, жни жито да не розгинайся.
Розігнулась Настя,— аж сонце заходить.
Іздумала Настя, що сім коров дійних,
Да прибігла Настя із поля додому,
Да й убігла Настя у нову світлицю,
Да вхопила Настя дубову дійницю.
Вибігає к Насті свекруха лихая:
— Ой де твоя, Насте, дитина малая?
— Ой боже ж мій милий, забулась на ниві!
Біжить, біжить Настя — все гори-долини,
245
Да не найшла Настя малої дитини.
Зустрічає Настя сизокрила орла:
— Здоров, здоров, оірле, ти мій побратиме,
Чи не бачив, орле, малої дитини?
— Ой у полі, в полі стоїть три тополі:
Що перва тополя ямочку копає,
А друга тополя дитину ховає,
А третя тополя книжечку читає.
Да прибігла Настя із поля додому,
Убігає Настя у нову комору,
Ухопила Настя та [сувій] полотенця.
Не попала Настя та й по полотенцю,
Да попала Настя по щирому серцю.
Що по Насті — Насті усі дзвони дзвонять,
Про лиху свекруху всі люде гомонять.
БУЛА В ГАЛІ НЕРІДНАЯ МАТИ. М
Була в Галі нерідная мати,
Посила в неділеньку пшениченьки жати.
Жала Галя, жала, пильнувала,
Та й нажала сім кіп з півкопою
І постигла разом з чередою.
Видоїла чотири корови,
А під п’яту теля підпустила
Та й згадала, що в полі дитина.
Ой як кину я п’яту корову,
Сама піду по чистому полю.
В чистім полі три ворони кряче,
А між ними мале дитя плаче.
Один ворон в голівоньку ськає,
Другий ворон очиці виймає,
Третій ворон кишечки сотає.
— Ой дай, мати, ножика гострого
Одкраяти трохи полотенця,
Щоб прикрити дитині реберця.
Не попала Галя в полотенце,
Та попала сама в своє серце.
ОЙ МАЛА НЕВІСТКА СВЕКРУХУ ЛИХУЮ. Н
Ой мала невістка свекруху лихую
Та й післала жати в неділю святую.
— Йди, невістко, в поле, щоб нажала копу,
Як прийдеш додому, то здоїш корову.
Пішла вона в поле — копу не нажала,
Копу не нажала — дитя потеряла.
Біжить вона з поля, білі ручки ломить,
До неба знімає, дитятка шукає. (2)
Летить чорний ворон, невістка питає:
— Пожалій, вороне, мене молодої,
Скажи, чи не бачив дитини малої?
— Ой бачив я, бачив дитя під копою,
Накрите личенько правою рукою.
Ой там старі круки та й дзьобають руки,
Малі крученята — карі оченята.
Свекруха в час відсутності сина
заморює (отруює) невістку
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО СІМ РІК НА ВІЙНУ. А
Ж* 3
» Р '
Ой по_ ї_ хаЕ
■4*—. —-—і
> І_ ва_ сень_ ко
її Ь І , =р
сім рік на вій _ »
НУ.
1 і 1
<8 Г р Р=Р
-1 -1 і Н
1—бі
ли_ шив сво _ ю Ма _ ру_ сень _ ку на ма_ му сво_ ю.
Ой поїхав Івасенько сім рік на війну,
Лишив свою Марусеньку на маму свою.
Казав єї наповати медом та вином,
Казав єї годовати всіляким добром.
А она ю наповала гірким полином,
А она ю годовала сирим ящуром.
Опівночі Марисенька дитинку скупала,
А до рані Марисенька богу душу дала.
— Брови мої чорненькії, чом не моргнете,
Очі мої сивенькії, чом не глянете?
Губки мої тоненькії, чом не мовите,
Ручки мої біленькії, чом не плеснете,
Ножки мої товстенькії, чом не тупнете?
Що ж я буду робити, буду робити:
Чи буду ся женити, чи так ходити?
— Як возьмеш ліпшу від мене,— забудеш мене;
Як возьмеш гіршу від мене, то вспомниш мене.
ТА Й ПОЇХАВ ІВАСЕЧКО СІМ ЛІТ НА ВІЙНУ. Б
ЗБИРАЄ СИ ІВАСЕНЬКО СІМ ЛІТ НА ВІЙНУ. В
^РбМ1 г р*1,11]| р* р/ -н і-* р
Зби_ ра_ є си І_ ва_ сень_ ко сім літ на вій_
_ру, гей, гей, на ма _ ти ста _ ру.
ОЙ ПОЇХАВ АНДРУСЕНЬКО НА ВІРЛЬОВАННЄ. Г
Ой поїхав Андрусенько на вірльованнє,
Гей, гей, на вірльованнє *,
Лишив свою Марисеньку, як мальованнє.
Лишив свою Марисеньку на матусеньку,
Казав єї годувати пшеничним хлібом,
Казав єї наповати медом та й вином,
Казав єї вистелати м’які перини.
Матусенька Андрусенька не послухала,
Годувала Марисеньку вівсяним хлібом,
Наповала Марисеньку горячов золов,
Вистеляла Марисеньці тверде каміння.
Та з вечера Марисенька та зайойкала,
Ой а уночі Марисенька дитя родила,
На розсвітю Марисенька богу дух дала.
Ой прийшов Андрусенько та з вірльовання,
Ой приїхав Андрусенько та під ворота:
— Вийди, вийди, Марисуньку, краща від злота.
Ой не вийшла Марисуня, вийшла єї свість:
— Ой уже твої, Андрусуню, Марисеньки ніт.
Ой не їхав Андрусуньо на матусин двір,
Та приїхав Андрусуньо на Марисин гріб.
Прип’яв коня, прип’яв коня й у головоньки,
А сам упав Андрусенько та й у ноженьки:
— Йа уповідж ми, Марисенько, хоть єдно слівце,
Ци мені сі женитоньки, ци жити вдівцем?
і ♦ 3 «гей, гей» повторюється друга частина кожного рядка.
ГЕЙ У ЛІСІ ОГНІ ГОРЯТЬ, д
¥
Повільно
Р 9
$
Гей у лі_ сі ог_ ні го _ рять, гей у лі_ сі
5=
ог _ ні го _ рять, при тих ог_ НЯХ СТІЛЬ_ ЦІ сто _ ять.
Гей у лісі огні горять,
При ТИХ ОГНЯХ СТІЛЬЦІ СТОЯТЬ,
На тих стільцях пани сидять
Та й Ясеві право судять:
— Іди, Ясю, на війноньку,
Лиши свою Мариноньку.
Буде мати доглядати,
Медом, вином наповати.
А мати так доглядала,
Що до тижня поховала.
Іде Ясьо із війноньки,
Кличе свої Мариноньки.
Вийшла д1 нему рідна мати:
— Нема, сину, Маринь дома,
Пішла в воду хусти прати.
Ой вийшла найстарша сестра,
Злу Ясеві вість принесла:
— Нема, Ясю, Маринь дома,
Пішла в воду хусти прати,
Ніколи сі не вертати,
До тебе сі обзивати.
Прип’яв коня та й до воріт,
А сам пішов на єї гріб:
— Мариночко, ме сердечко,
Промов д’ мені хоть словечко:
Та ци мені женитисі,
Ци по тобі журитисі?
— Коли камінь корінь пустить,
Коли верба грушки зродить,
Тогди ти сі та й ожениш.
А він сягнув до кишені,
Вийняв ножик та до шиї:
— Ту най тіло з тілом лежить,
Ту най душа з душев тужить.
ІДЕ ІВАН НА ВОЙНОЧКУ. Е
і =84
4
_ де 1 _ Е
т—іг^—^4
»•
іан
і г. К
- І4
на вой_
—
ноч _ ку,
|. у > > > к=
*3 л. ^ ^
ли_ шив Марь_ ку
Ф І 1 К=рі
" І4 ш 1=
на ма_моч _ ку:
— Мам. ко мо. я
• •
• і ■
со_ ло _ день, ка, вбись на Марь_ ку по_ зор да_ ла!
Іде Іван на войночку
Лишив Марьку на мамочку:
— Мамко моя солоденька, 1
Вбись на Марьку пбзор дала! } *
Мамка на ню позор дала,
Трутизнов ї накормила;
249
Трутизнов ї накормила
Та й до тижня поховала.
Іде Іван із войночки
Та й ступає до Марьочки:
— Марько моя солоденька,
Отвори ми воротечка!
Вийшла його стара мати:
— Не є твої Марьки дома І
Не є твої Марьки дома,
Там на горі похована.
Іван коня ударяє
І на гору поганяє:
— Ступай, коню, раз зо мною
Най ся зарве світ зо мною!
Пішов Іван на горбочок,
Викопав їй правий бочок;
Правий бочок, праву ручку
Та й притулив д’ свому личку.
Викопав їй праву ручку
Та й притулив д’ свому личку:
— Марько моя солоденька, 1
Чому-сь така студененька? |
■і
і
ГЕЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО СІМ ЛІТ НА ВІЙНУ. Є
Гей поїхав Івасенько сім літ на війну,
Ой від’їхав Ганусеньку на матінку рідну.
Казав єї годувати біленьким хлібом,
А вона ю годувала лютим ящуром;
Казав єї наповати солодким медом,
А вона ю наповала гірким полином;
Казав єї стелитоньки білі перини,
А вона ї стелила колючі тернини.
А звечера Ганусенька ціну помила,
А уночі опівночі дитя повила,
А на день та на розсвіті духа спустила.
До обіду Ганусеньці та й задзвонили,
До полудня Ганусеньці трунву зробили,
До вечера Ганусеньку в яму зложили.
Ой приїхав Івасенько сім літ із війни,
Ой запукав, ой застукав в нові ворота:
— Вийди, вийди, Ганусенько, сама молода!
Ой не вийшла Ганусенька, іно єго свість:
— Повім я ті, Івасеньку, недобрую вість:
Матусенька Івасенька та й не послухала,—
Годувала Ганусеньку лютим ящуром,
Наповала Ганусеньку гірким полином,
Під боченьки постелила колючі тернини.
Не їхав вже Івасенько на матусин двір,
Но поїхав Івасенько на Ганусин гріб;
Ой посто.вив кониченька та в головоньках,
А шабельку ясненькую та у ноженьках,
А сам припав, молоденький, просто серденька:
— Промов, промов, Ганусенько, хоть єдне словце:
Ой чи скажеш, Ганусенько, іще ся женити,
Ой чи скажеш, Ганусенько, за тобов тужити?
— Візьми собі, Івасеньку, жовтого пісочку,
Посій єго, Івасеньку, у моїм зільночку;
Коли буде, Івасеньку, пісочок сходити,
Тогди ся ти, Івасеньку, і будеш женити.
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО НА ТЯЖКУ ВІЙНОЧКУ. Ж
Ой поїхав Івасенько на тяжку війночку,
Та лишив Марисуню та на матіночку.
Казав єї годувати пшеничним хлібочком,
Казав єї напувати солодким медочком.
А вна єї годувала сухим ящурицьом,
А вна єї напувала гірким полиницьом.
До вечері Марисуня шиття вишивала,
По вечері Марисуня тяжко застогнала,
На розсвіттю Марисуня богу душу дала.
— Ой я умру, свекрушечко, ой я умру, й умру,
Аби-сте ми збудували кедровую трунву.
— Відки тобі, невісточко, кедрини узяти?
А я зроблю смерекову, та й будеш лежати.
Ой приїхав Івасенько з тяжкої войночки,
Не видає, не слихає свої Марисочки.
Ой не їхав Івасенько на материн дім, дім,
Ой поїхав Івасенько на Марисин гріб, гріб.
Прип’яв коня вороного до ноги, до ноги
Та припадат Марисуні по конець голови:
— Ой бо устань, Марисуньо, бо зацвіло терня!
— Ой не встану, Івасику, ще-м недавно вмерла!
— Ой ти устань, Марисуню, бо зацвіли сливи!
— Ой не встану, Івасику, бо не маю сили!
— Ой ти устань, Марисуню, ой бо, душо моя,
Ой бо риче по вулиці худобиця твоя.
— Та най риче, та най риче, та й буде ричати,
А як буде друга жона, буде й заганяти.
— Ой та устань, Марисуню, ой бо душо мила,
Ой плаче ти й у колисці маленька дитина.
— Ой най плаче та й най плаче, йа в кулачки трубить,
251
А як буде друга жона — її приголубить.
— Ой бо устань, Марисушо, ой бо, душко моя,
Ой зацвіла у городці черешенька твоя.
— Ой най цвіте, ой най цвіте, цвіток олягає,
Ой най буде друга жона, її повскубає.
Пішов Івась по городу, жито забриніло:
— Тепер мене за Мариськов серце заболіло.
Пішов Івась по городу, капуста ся звила:
— Ой бо тоту капустицю Марися садила...
Ой і ходить Івасенько попід чорну гору:
— Проступися, свята земле, най під тя утону.
Свята земля розступиться, він попід нев ходить,
Свою жінку Марисуню нігде не находить.
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО СІМ РІК НА ВІЙНУ. З
Ой поїхав Івасенько сім рік на війну,
Лишив свою Марусеньку на матіночку.
Казав же ї годувати пшеничним хлібом,
Казав же ю напувати медом та й вином.
Казав ї сі умивати керничнов водов,
Казав ї сі утирати білим рантухом.
Вони єї годували лютим ящуром,
Вони єї напували гірким полином.
А вни єї умивали горячов водов,
А вни єї утирали з сердака полов.
А ізвечера Маруська тонку кужель пряла,
А у курях * Марусенька тяжко застогнала,
На розсвіті Марусенька богу душу дала.
Ой приїздить Івасенько сім літ із війни,
Та приїздить на конику до свої й родини.
Ой приїздить Івасенько перед ворота:
— Удар, коню, копитами, втвори ворота,
Най же вийде Марисенька срібна, золота!
Ой не вийшла Марисенька, вийшла єго мати:
— Пішла твоя Марисенька в Дунай хусти прати.
Ой поїхав Івасенько понад Дунаєць,
Не находив Марисеньки, ні єї слідець.
Приїхав знов Івасенько перед ворота:
— Удар, коню, копитами, втвори ворота,
Най же вийде Марисенька срібна, золота.
Ой не вийшла Марисенька, вийшла єї свість:
— Уже твоя Марисенька сиру землю їсть.
Ой увійшов Івасенько в нову світлицю,
Лежить єго Марисенька на всю лавицю.
— Очка ж мої чорненькії, чом не глянете?
Брови мої рівненькії, чом не моргнете?
* У курях — коли кури діють (уночі). Прим, записувача.
252
Ручки мої в рукавичках, чом не плеснете?
Ніжки ж мої в черевичках, чом не тупчете?
Як став Івась до Мариськи, як став промовляти:
— Чи можна сі, Марисенько, ще раз оженити?
— Ой озьми ти, Івасеньку, у кулак пісочку,
Посій же ти, Івасеньку, по моїм гробочку,—
Коли буде, Івасеньку, пісочок сходити,
Тогди ти сі, Івасеньку, скажу оженити.
ОЙ ПОЇХАВ ІВАСЕНЬКО ТА Й НА ВІЙНОЧКУ. И
Ой поїхав Івасенько та й на війночку,
Гей, гей, та на війночку *,
Лишив свою Марусеньку на матіночку.
Казав її годувати пшеничним хлібом,
Казав її напувати солодким медом.
Казав її умивати з керниці водов,
Казав її утирати білим рушником.
А вни її годували сирим ящуром,
А вни її напували гірким полином,
А вни її умивали з потока водов,
А вни її йа утирали з петека полов.
А в неділю ранесенько Маруся сконала
Та й з своєв сі матіночков та й розгнівала.
В понеділок ранесенько Марусю обмили,
Йа в вівторок ранесенько її й убрали,
Йа в середу ранесенько савтира читали,
Йа у четвер ранесенько її спорядили,
А в п’ятницю ранесенько її віддзвонили,
А в суботу ранесенько похоронили.
А в неділю ранесенько Івась приїхав,
Ой приїхав Івасенько та й над ворота:
— Вийди, вийди, Марусечко, красна, золота!
А не вийшла Марусечка, але її мать:
— Нема, нема Марусечки, пішла в Дунай прать!
Гей поїхав Івасенько на тихий Дунай,—
Йа всі жінки перуть платя, лиш його нема.
Ой приїхав Івасенько та й над ворота:
— Вийди, вийди, Марусечко, красна, золота!
Йа не вийшла Марусечка, але її свість:
— Нема, нема Марусечки — сиру землю їсть.
Ой приїхав Івасенько та й на її гріб:
— Ой кілько ж ти, Марусечко, ой тут день днюєш,
Ой кілько ти, Марусечко, тут ніч ночуєш?
— Ой три дні, три неділі я тутка днюю,
Ой три дні, три неділі я тут ночую.
— Ой ци чуєш, Марусечко, як дитя кричить?
* Друга частина кожного рядка повторюється з «гей, гей».
253
— Та й най кричить, та най кричить, я то не чую,
Та як прийде єго мати, його погодує.
— Ой ци скажеш, Марусечко, йти сі топити,
Ой ци скажеш, Марусечко, йти сі женити?
— Не кажу ти, Івасеньку, йти сі топити,
Лиш кажу ти, Івасеньку, йти сі женити.
ОЙ ПІШОВ ІВАНОЧОК НА ТЯЖЕНЬКУ ВОЙНУ. І
Ой пішов Іваночок на тяженьку войну,
Лишив, лишив а Марічку у дому здоровну.
Та казав ї годувати хлібцем пшениченьким,
Та казав ї напувати медом солоденьким.
А вни єї годували лютов гадиночков,
А вни єї напували гірким полиночком.
Ізвечора Марієчка шиттє вишивала,
На розсвіті Марієчка богу душу дала.
Ой як прийшов Іваночко з войночки, з войночки,
Ой вдарив кінь копитами перед воріточки:
— Вийди, вийди, Марунечко, ід мені, ід мені,
Привіз-єм ти даруночок до нової скрині.
Не виходе та Марішка, але вийшла свість, свість:
— А вповіш ти, Іваночку, немудрую вість, вість.
А вповіш ти, Іваночку, не гаразд, не гаразд,
Вже заснула Марієчка не на раз, не на раз.
Ізвечера Марієчка шитіє вишивала,
На розсвіті Марієчка богу душу дала.
Ай не їхав Іваночок на мамин дім, дім,
А поїхав Іваночок на Марусин гріб, гріб.
— А я прийшов, та Марічко, ци ти спиш, ци чуєш,
Уповіж ми, та Марічко, кілько ніч ночуєш?
— Ой сплю я, Іваночку, ой та й сплю, та й чую,
Та вже сесе третя нічка, як я тут ночую.
— Уповіж но, та Марічко, ци сі маю взєти,
Ци сі маю оженити, ци таки так жити?
— Не женися, Іваночку, не вдавайся в тугу,
Зчарувала мене мамка, зчарує ще й другу.
Ой піди ти, Іваночку, набери пісочку
Та посипай єго, Йванку, по моїм гробочку.
Як жовтенький той пісочок та буде сходити,
Тогди будеш ти до мене на раду ходити.
Отруюючи невістку, свекруха губить і сина.
Версія: Мати парубка отруює чарами його кохану,
тоді він теж приймає отруту; закоханих ховають поруч
МАТИ СИНА ОЖЕНИЛА. А
Повільно іеп.
І$100СПДПЦ
Ма _ ти си _ на о _ же _ ни _ ла,
—ї—^ ""Г~І ' р—
п. ГТ*1 1 Т -II
1
не
м—у-0—Р—1
і _ віс _ тонь _ ки
не злю _ би _ ла.
Мати сина оженила,
Невістоньки не злюбила *.
Посилає сина у дорогу,
А невістоньку в поле брати льону.
Як приїхав син з дороги,
Поклонився неньці в ноги.
Посадила мати сина кінець стола,
А невістоньку у порога.
Дала сину меду-вина пити,
А невістоньці чемериці пити.
— Не пий, мила, цілої чарки,
Вип’ємо, мила, по половинці.
То ти умреш увечері,
А я умру завтра вранці.
Ой я умру завтра вранці,—
Поховають в одній ямці.
Вмерла мила увечері,
Милий умер у неділю вранці.
Милий умер у неділю вранці,—
Не сховали в одній ямці.
Поховали сина на цвинтарі,
А невістку за цвинтарем.
* Парні рядки співаються двічі.
255
Що по синові отець-мати плаче,
По невістоньці чорний ворон кряче.
Над сином зріс яворонько,
Над невісткою — червона калина.
Гілля з гіллям сплітається,
Лист із листом стрічається.
Лист із листом стрічається,
Матері серце скипається.
— Ой що ж бо я наробила,—
Діток своїх отруїла.
ОЙ ЖИЛА ВДОВА НА КРАЙ СЕЛА. Б
Ой жи _ ла
вдо_ ва
на край се_ ла,
ои жи _ ла
на край се« ла,
та ма_ ла
си _ на
Ва _ си _ ли _ на.
Ой жила вдова на край села *
Та мала сина Василина.
А молодого оженила,
А невісточки не злюбила.
Послала сина у дорогу,
А невісточку стадо пасти;
Стадо пасти, кужель прясти,
Шиття шити, біль білити.
Ой їде син із дороги,
А невісточка жене воли.
Мати до сина з радощами,
До невістоньки з чароньками.
— Ой чекай, мила, не пий сама,
Та вип’ємо обоє разом.
А син умер ізвечора,
А невісточка вмерла вранці.
Нарядила сина на лавоньці,
А невісточку під лавкою,
Накрила сина китайкою,
А невісточку каглянкою.
Ой над сином свічка горить,
Над невісткою ожог стоїть;
А по синові дзвони дзвонять,
Над невісткою дуби шумлять.
Поховала сина на цвинтарі,
А невісточку під цвинтарем.
А на синові явор виріс,
Над невісткою яворина:
Верх до верха схиляється,
Лист до листа злипається,
Лист до листа злипається
Матері серце скипається:
— Ой коли б же я була знала,
Обоє б вкупі поховала.
* Непарні рядки співаються двічі.
256
ГЕЙ МАЛА ВДОВА ЄДНОГО СИНА. В
Гей ма_ ла вдо _ ва єд _ но _ го си _ на,
. гей ма_ ла, ма _ ла та й го_ до _ ва _ ла.
Гей мала вдова єдного сина,
Гей мала, мала та й годовала,
Та й годовала, до войська дала.
Гой жде і рочок — не йде синочок,
Гой жде рік другий — не йде син любий.
На третій рочок іде синочок,
Синочок іде, невістку веде.
Гой вийшла мати з нової хати,
Та й п’є до сина самого вина,
А п’є до невістки саму трутину.
Син вина не пив, під коні вилив,
Пили трутизну до половини.
Виходить мати з нової хати,
І взяла мати ручки ламати:
— Ой боже, боже, що ж я зробила,—
Я зчаровала рідного сина.
— Гой знала-сь, мати, враз * зчаровати,
Гой знай же, мати, враз поховати.
Гой ховає сина перед вікнами,
А невісточку — за воротами.
Та й сину, сину садить калину,
А невістці — дві берестиці.
ОЙ ЖИЛА ВДОВА, ВДОВА МОЛОДА. Г
Ц/ з і ; к— 1
Ой
^ , ■
1 V *
і жи _ ла
г ,
І ВДО_ Е
і
іа,
и
в/
" Р J ' ■-*
*о_ ва, мо _ ло _ да,
^ \ І І
ро _ д*
і_ ла вді
о_ ва
ІИ
си _ на
-—' . J Я
со _ ко _ ла.
Ой жила вдова, вдова молода,
Родила вдова сина сокола.
Й она родила да й взростила,
Взростивши, у войско послала:
* Разом.
9 8—27
257
— Іди, мой синок, іди, не барися,
На чужой сторонці да не женися.
Жде мамка годок, жде мамка другий,
На третій годок аж іде синок.
Аж іде синок із невіхною,
Із невіхною, із молодою.
Як вийшла мати сина вітати:
Сина зустріла із медом-вином,
А невіхночку да із отруточкой.
Син меду не пив, под коня вилив,
А отруточку наполам випив.
Випивши отруточку, з коня звалився,
З коня звалився, мамці промовився:
— Не уміла, мати, нами посилати,
Умій, мати, нас поховати.
Сина сховали под церквою,
А невіхну под дзвоницею.
На сину вирос зелений явор,
Над невіхною білая береза.
Росли, росли і схилилися,
Через церковку й зчепилися.
— Десь мої діточки вірно любилися!
ЕЙ МАЛА МАТИ ЄДНОГО СИНА. Д
Ей мала мати єдного сина,
Ей мала, мала, до войська дала.
Ей пройшов рочок: — Де мій синочок?
Ей пройшов другий: — Де мій син любий?
Ей іде, іде, не сам він іде,
Лем невісточку за ручку веде.
Ей вийшла мати з нової хати,
Зачала вона діти вітати.
Сина вітає червоним вином,
А невістоньку щиров трутинов.
Син вина не пив, під коня вилляв,
Щирой трутини напів розділляв.
Ей знала-с, мати, як зчарувати,
Ой знай же тепер, як поховати:
Сина поховай під окінцями,
А невісточку за воротцями.
На сині посадь зелений явір,
На невістоньці — дві березоньці.
На сині явір не розвиваєся,
Дві березоньці прихиляються.
Ей вийшла мати з нової хати,
Зачала вона руки ламати:
— Што мали діти на хліб робити,
А вони пішли до землі гнити.
258
ОЙ МАЛА ВДОВА СИНА ВАСИЛЯ. Е
Ой мала вдова сина Василя,
Сина Василя до шкіл віддала *.
Зі шкіл го взяла, до війська дала,
До війська дала свого Василя:
— А йди, синочку, не обавляйся,
За рочок, за два назад вертайся.
Минає рочок — не йде синочок,
Минає другий — не йде син любий.
Вже третій іде, син з війська іде,
Син з війська іде, невістку веде.
Ой вийшла мати зі свої хати,
Зі свої хати дітей вітати.
До свого сина — з медом і з вином,
А до невістки — з гірким трутином.
Син мед і вино вилляв під коня,
А трутиною переділився.
А трутиною переділився,
Та й із коника перехилився.
— Ой знала-сь, мати, як напувати,
Ой знай же тепер, де нас ховати.
Мене поховай під воротами,
А мою милу — під віконцями.
Там, де синочок,— росте дубочок,
Там, де невістка,— росте берізка.
Ой росте, росте, розростається,
Гілля до гілля нахиляється.
Гілля до гілля нахиляється,
Листок до листка притуляється.
Ой вийшла мати зі свої хати,
Руки зламала, стала плакати.
— Ой боже, боже, що я зробила:
Діти ся люблять — я розлучила.
ОЙ МАЛА ВДОВОЙКА ЇДНОГО СИНОЙКА. Є
Ой мала вдовойка їдного синойка,
Ой мала го, мала, на войну послала.
— Іди, іди, сину, та не забавляйся,
* Парні рядки співаються двічі.
9* 259
і
фі
іА
За рік, за два додому вертайся.
Ще не вистав рочок — їде мій синочок,
Ще не вистав другий — їде син мій любий.
Та не сам він іде, дружину си веде:
— Чи рада ти, мати, що нас іде двоє,
Що нас іде двоє на подвір’я твоє?
— Тобі-м, сину, рада, бо-сь моя дитина,
Невістці-м не рада, бо чужа чужина.
Пішла до пивниці, взяла дві шкляниці.
Сину наточила меду солодкого,
А чужій чужині полину гіркого:
— Ти, мій син рідненький, пий мід солодейкий,
Ти, чужа чужина, пий полин гіркейкий.
Пила, пила та й милому скрила:
— Напийся, милейкий, з моїх рук білейких.
Пили вони, пили та й ся поділили,
А як ся напили та й ся похилили.
— Ой боже ж, мій боже, що я наробила,
Через чужаницю сина-м си втруїла?
Сина поховала перед віконцями,
А чужу чужину аж за ворітцями.
На сину садила явір зеленейкий,
На чужій чужині березу білейку.
Росте явір, росте та й ся розростає,
На білу березу гілля нахиляє.
ЧИ РАДА, ТИ, НЕНЬКО, ДЕ ЙДЕ ДІТЕЙ ДВОЄ. Ж
Помірно
Чи ра_ да ти, нень_ ко,
Є
ді __ тей дво _ є?
Де йде
ді _ тей ДВО_ є?
ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА У СОЛДАТИ. З
<§ц‘р і' іря і і і II і' П
—1—
го_ доч _ ки до_ до_ му вер_ ниТ^ ся
за тих два
260
ОЙ БУЛА, БУЛА В ТІМ СЕЛІ ВДОВА. И
■ і ь 3 , І
і N Ь -К і 1
N——
|г
(ЯКА "Ьі
—^^^—+. 1
Нг—^ ^ -<
'-Ґ-
Ой
1шт
бу
ла,
б^у _ ла
в тім се_ лі ВДО- Ві
П *
1, ой
бу _ ла, бу _ ла в тім се_ лі вдо_ ва.
Ой була, була в тім селі вдова *,
Ой мала вона сина сокола.
Одного мала, до війська дала,
А як давала — наказувала:
— Іди, синочку, не обавляйся,
За рочок, за два назад вертайся.
Чекає рочок: — Де-сь мій синочок?
Чекай другий: — Де-сь мій син любий?
На третій рочок вже йде синочок.
Не сам він іде — невістку веде,
А невістонька дитину несе.
— Ой вийди, мати, з нової хати,
З нової хати дітей вітати.
Винесла вона два бутлі вина,
Два бутлі вина, в третім — трутина.
До синочка п’є — не допиває,
До невістки п’є — не дохиляє.
Син вина не пив, під коня вилив,
Невістка пила та й ся схилила,
[Невістка пила, з сином ділила].
— Як знала, мати, як чарувати,
То знай же, мати, де поховати.
Поховай сина під воротцями,
А невістоньку під віконцями.
А на синові — два ясенове,
На невістоньці — дві березоньці.
* Кожний рядок співається двічі.
261
А ясень росте, розростається,
До берізоньки нахиляється.
До берізоньки пригортається,
Син з невісткою розмовляється.
ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЯ ЧЕРЕЗ МОЮ ХАТУ. І
Помірно
г У 9 ? и ТІ
Ле _ ті _ ла зо_ зу _ ля че _ рез мо_ ю ха _ ту, сі
і Й'О Iі і- Щ
_ла на ка_ ли _ ні та и ста _ ла ку_ ва_
Л і _ п і,
ти, СІ_
Кінець
на ка_ ли_
та й ста _ ла ку_ ва_ ти. Я
Летіла зозуля через мою хату,
Сіла на калині та й стала кувати *.
— Я думала, синку, тебе оженити,
А ти їдеш, синку, в солдати служити.
Я думала, синку, невісточку мати,
А ти їдеш, синку, врага воювати.
Іди, іди, синку, довго не барися,
Через два годочки додому вернися.
Два года минає, синочка немає,
На третій годочок приходить синочок:
— Ой чи рада, мати, чи не рада, мати,
Що нас іде двоє на подвір’я твоє?
— Синочкові рада, бо й моя дитина,
Невістці не рада, бо й чужа чужина.
Посаджу синочка за столом рядочком,
Молоду невістку в сінях у куточку.
Налляю синочку солодкого меду,
Молодій невістці з-під гадюки яду.
ОЙ ЧИЯ ТО ХАТА СТОЇТЬ НА ДОЛИНІ. ї
Ой чия то хата стоїть на долині?
Ой чия то дівчина шиє на машині? *
А машина шиє, а дівчина плаче:
— Вернися, вернися, мій милий козаче!
* Парні рядки співаються двічі.
262
— А я не вернуся — не маю до кого:
Був я вчора в тебе — ти мала другого.
— Я мала другого, але не такого,
Бо я тебе люблю, хлопця молодого.
Кувала зозуля в неділю раненько,
В неділю раненько та вже жалібненько.
Ой то не зозуля, то рідная мати,
Вона виряджала сина у солдати:
— Іди, іди, сину, довго не барися,
За рік, за півтора додому вернися.
Вже рочок проходить, син з війська приходить,
Взяв тую дівчину собі за дружину.
— Чи ти рада, мати, що нас іде двоє,
Що нас іде двоє на подвір’я твоє?
— Я синові рада, бо моя дитина,
Невістці не рада: чужа чуженина.
Ось приходить мати до своєї хати,
Стала два стакани вина наливати:
Синові налляла вина червоного,
Невістці налляла вина зеленого.
Син вина напився, на стіл похилився,
Потім на матусю з жалем подивився:
— Як ти знала, мати, чим нас чарувати,
То тепер подумай, де нас поховати.
— Поховаю сина поміж деревами,
Чужу чуженицю та між дорогами.
Посаджу на сину червону калину,
А на чужениці — суху деревину.
Вітрець повіває, калина всихає,
Суха деревина гілля розпускає.
— Ой боже мій, боже, що то за новина,
Що розвивається суха деревина?
Що розвивається суха деревина,
На сину всихає червона калина?
Ой боже мій, боже, що я наробила,
Що я своїх діток з пари розлучила?
263
МАШИНА РУШАЄ, А ДІВЧИНА ПЛАЧЕ. К
Машина рушає, а дівчина плаче:
— Вернися, вернися, мій любий козаче.
— Я ся не вертаю, бо не маю чого,
Я лишив дівчину на хлопця іншого.
Я лишив дівчину — сама снопи в’яже,
Кого вірно любить, нікому не скаже.
Кого вірно любить, вірно-вірнесенько,
Принеси на крильцях, сива зозуленько.
Не так та зозуля, як рідная мати
Виправляла сина на війну страждати:
— Іди, сину, іди та й не обавляйся,
За рік, за півтора додому вертайся.
Ой минув вже рочок, ой минув вже другий:
— Іде мій синочок, іде мій син любий!
— Ой чи рада, мати, що нас іде двоє,
Що нас іде двоє на подвір’я твоє?
Пішла до пивниці, взяла дві шкляниці:
В одну наточила меду солодкого,
В другу наточила полину гіркого.
Сину свому дала меду солодкого,
А чужій чужині — полину гіркого.
Пила мила, пила, з милим ся ділила,
А як ся напили, то ся похилили.
— Знала-с, мати, знала, як нас чарувати,
Ой чи будеш знати, як нас поховати?
Сина поховала перед оконцями,
А чужу чужину — за воротонцями.
На сину садила явір зелененький,
На чужій чужині — дві берези біленькі.
Росте явір, росте та й ся розростає,
Своїм галуззям милу укриває.
264
ЧИЯ ТО ХАТИНА, ЩО Є ПРИ ДОЛИНІ, л
І
Рухливо
Чи _ я то ха_ ти _ на, що є при до_ ли_
£
$
чи _ я то Дів_ чи _ на
чи _ я то дів _ чи _ на
ши_ є на ма_ ши _
ши _ є на ма _ ши _
КАЛИНА-МАЛИНА БІЛО ПРОЦВІТАЛА. М
1 =63
Калина-малина біло процвітала,
Мати свого сина в військо виряджала *.
— їдь же, мій синочку, їдь же, не барися,
На третій годочок додому вернися.
Минає год перший, минає год другий,—
На третій годочок їде мій синочок.
їде мій синочок з карими очима,
Під праву рученьку — молода дівчина.
— Ой чи рада, мамо, чи рада ти мною,
Ой чи рада, мамо, моєю жоною?
— Ой рада я, сину, рада я тобою,
Тільки я не рада твоєю жоною.
Посадила сина за дубовим столом,
Нелюбу невістку в сінях за порогом.
Наливає сину гарячого чаю,
Нелюбій невістці — зеленого яду.
А син та невістка вірненько любились,
Взяли стакан яду та й переділились:
— Ой вип’ємо, мила, та й по половині,
Щоб нас поховали в одній домовині.
Поховали сина в зеленім гайочку,
Нелюбу невістку — в глубокім ярочку.
* Парні рядки співаються двічі.
265
Посадила сину червону калину,
Нелюбій невістці — колючу шипшину.
Червона калина стала процвітати.
Колюча шипшина стала оплітати.
Пішла стара мати калину ламати,
Колюча шипшина стала не давати.
— Ой якби я, дітки, вашу любов знала,
То я б з вами, дітки, віку доживала.
ОЙ У ЛУЗІ, ЛУЗІ ЗОЗУЛЯ КУВАЛА. Н
:у І N Vі ^ і* | /—Ь ^ ^ 9 ^
Юй У лу_ зі, лу_ зі гзо- зу_ ля ку_ ва_ /
/и Д і—" і |—^ Ч 3 .
та, да
гей!
і
унт Р р.-ш р р і» • • • і
Зо_ зу_ ля ку_ ва _ ла, віс_тонь_ку да_ ва_ ла
І,. П . . і-". . і і\ ь л
-
\
гей!
>
т Р р ■ ' » р р і » » » і і
Зо _ зу_ ля ку_ ва_ ла, віс_ тонь_ ку да_ ва_ л<
Ой у лузі, лузі зозуля кувала, да гей!
Зозуля кувала, вістоньку давала, да гей! *
Ой то не зозуля, то солдатська мати, да гей!
Виряджала сина в нещасні солдати, да гей!
— Ой йди, ой йди, сину, довго не барися, да гей!
За рочок, за другий додому вернися, да гей!
Вже рочок минає, синонька немає, да гей!
Нелюба невістка в вікно заглядає, да гей!
— Ой мамо ж ти, мамо, чи ти рада тому, да гей!
Чи ти рада тому, що йде син додому, да гей?
— Ой сину я рада, бо моя дитина, да гей!
Невістці не рада,— чужа челядина, да гей!
Посаджу я сина та й у кінці стола, да гей!
Нелюбу невістку та й біля порога, да гей!
Ой дала я синові меду солодкого, да гей!
Нелюбій невістці та вина гіркого, да гей!
Нелюба невістка це все розібрала, да гей!
Взяла вона вино з медом розмішала, да гей!
Ой та напилися й оба повмирали, да гей!
Та замість весілля похорон справляли, да гей!
— Ой боже ж мій, боже, що я наробила, да гей!
Було двоє діток — обоє згубила, да гей!
* Кожний парний рядок повторюється без «да гей!»
266
І
$
Посаджу я сину червону калину, да гей!
Нелюбій невістці сухую ялину, да гей!
Вітер повиває, калина всихає, да гей!
Сухая ялина пасинки пускає, да гей!
ОЙ НА ГОРІ, ГОРІ БЕРЕЗА СТОЯЛА. О
} =72 Повільно, з сумом
Ой на го_ рі, го_ рі
бе_ ре_ за сто_ я_ ла,
а на тій 6е_ ре_ зі
зо_ зу _ ля ку_ ва_ ла.
ОЙ В ПОЛЮ ТОПОЛЯ, ОЙ В ПОЛЮ КУДРЯВА, п
Ой в полю тополя, ой в полю кудрява,
На тій і тополі зозулька кувала *.
А то ж не зозулька, то й рідная мати,
Вона виряджала сина йа в солдати.
Вона виряджала та й наказувала:
— Через рік-півтора приїжджай додому.
Вже другий минає, третій наступає,
Йа син з невісткою на поріг ступає.
На поріг ступає, мами ся питає:
— Чи ти рада мною ще й мою женою?
— Ой рада я, сину,— ти моя дитина,
Невісткой не рада, бо чужа чужина.
Посадила сина в середину стола,
А чужу невістку аж коло порога.
Та й налила сину солодкого меду,
А чужій невістці гадючого яду.
А вони не пили та й докупи злили,
Обоє головки докупки склонили.
— Ой боже мій, боже, що я наробила,
Мала двоє дітей та й ті отравила.
Поховала сина в зеленім гайочку,
А чужу невістку — в глибокім ярочку.
Посадила сину червону калину,
А чужій невістці колючу тернину.
Над червоной калиной отець, мати плачуть,
Над колючой терниной чорні круки крячуть.
Червона й калина стала й усихати,
Колюча тернина стала розцвітати.
Колюча тернина стала розцвітати,
Милого грібочок стала обнімати.
* Парні рядки співаються двічі.
267
ОИ В ПОЛЮ ТОПОЛЯ, ОЙ В ПОЛЮ КУДРЯВА. Р
^78
Одна
^ -Л 1 ~і
^ ^ «І
ой ВПО-ЛЮ куд _
_ ря'_ ва,
на ті _ і то _
то й рід _ на _ я
при _ їж_ жай до _ ДО_ му».
ЗАЦВІЛА КАЛИНА В ЛУЗІ НА ПОМОСТІ. С
Не швидко
і _ де син до ма_ ми з дру_ жи_ но _ ю в гос.
268
Зацвіла калина в лузі на помості,
їде син до мами з дружиною в гості.
— На добридень, мамо, чи рада ти мною,
Чи рада ти мною, моєю дружиною?
— Тобі, синку, рада — ти моя дитина,
Невістці не рада — чужа чужанина.
Посадила сина свого кінець стола,
Нелюбу невістку — та й коло порога.
Дала свому сину солодкого вина,
Нелюбій невістці — гіркого полина.
Вони собі двоє вірненько любились,
Взяли теє вино докупочки злили.
Взяли теє вино докупочки злили,
Як голуб-голубка, головки схилили.
Поховали сина в вишневім садочку,
Нелюбу невістку — в воротах в куточку.
Посадила сину червону калину,
Нелюбій невістці — сухую тернину.
Червона калина стала посихати,
Сухая тернина гілля розпускати.
Сухая тернина — гілля розпускати,
До злої матінки стала промовляти.
— Ой мати ж ти, мати, що ж ти наробила,
А я ж твого сина так вірно любила.
— Ой боже мій, боже, що ж я наробила,
Що я своїх діток зі світу згубила!
ОЙ ВІДЧИНИ, МАТИ, ТИСОВІ ВОРОТА. Т
269
Свекруха приготувала отруту для невістки,
а отруївся син; помираючи, він роздає
родичам своє майно
АНДРАШ ЗА ГОРАМИ
Помірно
іш
Ан.драш за го_ ра_ ми,
§ І J'
з чу_ жи _ ми жо_ на _ *
Андраш за горами *
З чужими жонами,
Іде Андраш дому,
Веде собі жону.
Мати то виділа,
Чаров наладила.
Пред Андраша яду,
А пред жінку меду.
Андраш тото тицнув,
За серце ся стиснув.
Жена то виділа,
Рясно заплакала.
— Не плач, жено, не плач,
Буде тобі добре,—
Штири воли в стайні,
Тото тобі буде.
Братцьо тото учув:
— Мені, братцю, мені!
Р Г Р РІЗ'РШ
Ан.драш за го_ ра_ ми
» р і 1-
з чу _ жи _ ми жо_ на- ми.
— Тобі, братцю, тобі
Штири коні в стайні,—
Тото тобі буде.
Сестра то учула:
— Мені, братцю, мені!
— Тобі, сестро, тобі,
Штири крави в стайні,—
Тото буде тобі!
Нянько тото й учув:
— Мені, синцю, мені!
— Дукати в коморі,—
Тото тобі буде.
Мати то учула:
— Мені, синцю, мені!
— Тобі, мамцю, тобі
Камінь у голову,
До Дунаю руціц,
Тото буде тобі!
У ПЕРШІМ САДОЧКУ ЗОЗУЛЕНЬКА КУЄ
У першім садочку зозуленька кує,
У другім садочку соловей ночує.
А в третім садочку яра ружа сходить,
Мати свого сина за рученьку водить:
— Ой сину мій, сину, сину найщиріший,
Скажи мені, сину, хто ти наймиліший?
— Мати мені мила, бо ми породила,
Мила мені мила, бо ми полюбила.
Взяла три шкляноньці, пішла до пивниці:
В єдну наточила солодкого меду,
* Кожен рядок, крім 13—16, 20—21, 25—26 і останніх чотирьох,
співається двічі.
270
В другу наточила червоного вина,
В третю наточила гадячої їди.
Червоного вина сама сі напила,
Солодкого меду синові лишила,
Гадячої їди невістоньці дала.
Невістка не пила, милому лишила,
Миленький напився, за серце вхопився,
А миленька вздріла, на ноженьках вмліла.
— Не лякайся, мила, не ти мя струїла,—
Струїла нас мати гадючойов їдов.
Ой знала-єс, мати, як нас чарувати,
Ой знай же нас, мати, тепер поховати.
Сина поховала в церкві під престолом,
Невістку сховала в церкві за дверима.
На синові росте зелененький явір,
На невістці росте біла березонька.
Вітрець повіває, явір ся схиляє,
Явір ся схиляє, березу вбіймає.
Стара мати ходить, білі ручки ломить:
— Ой боже мій, боже, що-м таке зробила,
Що-м свої діточки з світа погубила.
Ой дай же ми, боже, ше раз діти мати,
Тепер буду знати, як їх шановати.
Свекруха підбурює сина бити невістку,
що приводить до вбивства
ОЙ НА ГОРІ ВАСИЛЕЧКИ СХОДЯТЬ. А
Ой на горі василечки сходять,
Під горою барвіночок слався. (2)
А вдовин син розпив, розгулявся, (2)
Ще й до того не хоче робити, (2)
Та йде в корчму горілочку пити.
Стоптав, зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Марусину.
Марусенька по бережку ходе,
А з нею вітер хвилю гоне.
Марусенька на хвилю ступила,—
Мати сина силою женила, (2)
271
По вулиці невістку судила:
— Та дрімливая, сонлива невістка,
Ще й до того не хоче робити, (2)
Іде в корчму горілочку пити.
А свекруха її не злюбила,
До порога спати положила,
А до сина стиха говорила:
— Піди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, реміннії віжки, (2)
Скрути милій рученьки ще й ніжки,—
Ще й до того дротяну нагайку,
Скатай милу, як синю китайку.
А миленька білу постіль слала,
До постелі стиха промовляла:
— Постіль моя тонка, білесенька,
Хто ж на тобі цю ніч буде спати? (2)
Буде милий, як кат, катувати.
А звечора свічечка горіла,
А в півночі нагайка шуміла, (2)
А к світові миленька умліла.
Лежить мила, як бумага, синя,
А миленький, як білая глина.
— Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадила, як милу карати, (2)
Тепер порадь, як милу сховати.
— Зірви, сину, з комори мостину
Та й заховай чужую дитину.
— Не зорветься в коморі мостина,
Не втаїться чужая дитина.
Треба, мати, коня продавати,
Треба, мати, милу поховати.
— Сідлай, сину, коня вороного,
Та їдь, сину, до тестя рідного.
Нехай їде, нехай поспішає,
Нехай свою дитину сховає.
По миленькій в усі дзвони дзвонять,
Сина й матір до острогу гонять.
На миленьку сорочку наділи,
Сина й матір в острог посадили.
ОЙ НА ГОРІ ВАСИЛЕЧКИ СХОДЯТЬ. Б
ОИ НА ГОРІ ВАСИЛЕЧКИ СХОДЯТЬ. В
І
Поволі
л Один
т
Всі
і-Щ
Ои на го_ рі
ва _ си _ леч _ ки
І
т
схо _ дять,
ПІД
горо _ ю
бар_ ві_
Ф
нок по»
Ш
під го_
ро _ ю
нок по_ слав(ся).
ОЙ ЗАЦВІЛА КАЛИНОЧКА В ЛУЗІ. Г
Ой зацвіла калиночка в лузі,—
Чогось моє серденько ув тузі.
Ой зацвіла калиночка в плоті,—
Чогось моя головка в клопоті.
Чомусь мене мій милий не любить,
Він звечера до іншої ходить,
Опівночі до мене приходить
Та й на мою постільку лягає,
Та й ще й мою матерку лає:
— Ой посунься, негідная, від мене,
Бо в мене є кращая від тебе.
— Хоть най буде їх двадцять і чтири,
То найстарша я буду над ними!
— Поїдь, синку, до міста славного,
Купи собі нагайку-дротянку.
Купи собі нагайку новую
Та научай жінку молодую.
А звечера комора гуділа,
А опівночі нагайка шуміла,
273
На розсвіті миленька заснула.
Спить миленька, вже днина біленька.
— Сідлай, хлопче, всі коні булані,
Поїдемо в поле в польовання,—
Най ся виспить моє укохання.
Приїхали з поля з польовання,—
Ще не встало моє закохання.
— Дав бим, ненько, золотую бричку,
Най хто збудить мою розмовочку.
— Шкода, синку, золотої брички,—
Вже не встане твоя розмовочка.
— Дав бим, ненько, коня вороного,
Най хто збудить приятеля мого.
— Шкода, синку, коня вороного,—
Вже не збудить приятеля твого.
— Дав бим, ненько, золотії кугля.
Най хто збудить сивеньке голуб’я.
Будеш, ненько, в сирій землі гнити,
Бо ж казала мого приятеля вбити.
ОЙ У ГАЮ КАЛИНА ШУМІЛА. Д
) =90
4* 1 J г \-tff~r
^ О
г ґ у-
^ ' і і і—
Ой у га _ ю
■ 1 * Г—
ка _ ли _
на шу _
——г)
мі _ ла,
1 р г Г=
9 ? ■' -р—
-в У-т; 1
^—і—і— 1 ■ —
де свек _ ру_ ха
-+-Г ■-»—і-
мед, го _
ріл _ ку
Т і* ^ ^
пи _ ла.
МАТИ СИНА НА ГВАЛТ ОЖЕНИЛА. Е
Мати сина на гвалт оженила,
Невістоньки та й не злюбила *.
— Піди, сину, на ярмарок пішки,
Купи, сину, дротянії віжки.
Купи, сину, дротянії віжки,
Зв’яжи милій і руки, і ніжки.
Купи, сину, нагайку-дротянку,
Та бий жінку звечора до ранку.
Опівночі комора дзвеніла,
А вдосвіта вже мила зомліла.
* Парні рядки співаються двічі.
274
Пішов милий дати неньці знати:
Лежить мати посеред кімнати.
— Мати, мати, пораднице в хаті,
Порадила, як милу скарати,
Порадила, як милу скарати,
Тепер порадь, як її сховати.
— Зірви, сину, в коморі підлогу,
Сховай, сховай любую розмову!
— Я не буду підлоги зривати,
Я не буду милої ховати.
Я не буду милої ховати,
Тільки піду дам до пана знати.
— Пане, пане, зробилась причина:
Вмерла жінка, зосталась дитина.
Скажи, пане, рученьки зв’язати,
Забив жінку — треба одвічати.
МАРУСЕНЬКА ПО БЕРЕЖКУ ХОДИТЬ. Є
Помірно ^—
4 і J Г р І L_r r L j \J р
Ма _ РУ — сень _ ка по бе _
4 г 1J J 1 f-—
_ реж _ ку хо _ дить, а за
^о
„ у
J- м
Марусенька по бережку ходить,
А за нею вітер хвилю гонить.
А за нею вітер хвилю гонить,—
Мати сина жениться неволить.
Мати сина насильно женила,
На улиці невістку судила:
— Та сонлива, дрімлива невістка,
А ще к тому не хоче робити,
А ще к тому не хоче робити,
І до мого роду говорити.
— Ой ти, мати, порадниця в хаті,
275
Порадь, мати, чим жінку скарати?
— Запрягай, сину, коня вороного,
Та їдь, сину, до торгу нового;
Та їдь, сину, у темную лавку,
Купи, сину, дротяну нагайку;
Купи, сину, дротяну нагайку
Та бий жінку звечора до ранку.
Що звечора комора дзвеніла,
А до світу мила одубіла.
Лежить мила, як ожина синя,
А миленький, як папір біленький.
— Ой ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь, мати, як жінку сховати?
— Запрягай, сину, білую кобилу
Та їдь, сину, в чужу україну;
Та їдь, сину, де сонце не сходе,
А де людський голос не заходе.
— Тепер, мати, нічого тікати,
Убив жінку — треба отвічати..
Туман, мати, на море схилився,
А на мене Сибір одчинився.
ДА МАРУСЕНЬКА ПО БЕРЕЖКУ ХОДИТЬ. Ж
3. Да й о_ же _ ни, ла си _ ка по не _ во _ лі
ні бі_ ле лич_ко, ні чор _ НІ- ї
Одна , В=В Двоє
1 -ТТЬ І
бро...
ГУТТ
дай ні до _ мо _ го си _ на ' го _ во _ ри... У!
Да Марусенька по бережку ходить
Да йа за єю вітер хвилю гонить, (2)
Йа мати сина женитись неволить.
Да й оженила сина поневолі,
Да й взяла жінку та й не до любові.
Взяла жінку та й не до любові:
Ні біле личко, ні чорнії брови.
Да не вміє ділечка робити,
Да й ні до мого сина говорити.
Ні до мого сина молодого,
Ні до свого дитяти малого.
— Ой матінко, порадниця в хаті,
Порадила, яку жінку взяти, (2)
Тепер порадь, як її скарати?
— Візьми, синку, дротяну нагайку
Та бий жінку звечора до ранку.
Ізвечора комора дзвеніла,
Під опівніч постіль говорила, (2)
А до ранку і жінка нежива.
Лежить мила, як синя бузина,
А стоїть милий, як біла картина.
— Ой матінко, порадниця в хаті,
Порадила, як жінку карати, (2)
А тепер порадь, як її сховати?
— Зніми, синку, в сінях помосницю
277
Та й викопай глибоку криницю, (2)
Та вкинь жінку в холодну водицю.
Милу гарно, [гарно] поховали,
А милого в кайдани сковали.
ДАЙ ЖЕ, БОЖЕ, НЕДІЛІ ДІЖДАТИ. З
ТО Я пі_ ДУ до ро- ду гу_ ля _ ти.
ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛИЙ В ДОРОГУ. И
Як поїхав мій милий в дорогу,
Десь поїхав мій милий в дорогу,
Лишив мене слабу нездорову. (2)
Як приїхав мій милий з дороги, (2)
Та й чось мою білу постіль бурить, (2)
Та й на мене, молоду, ся хмурить. (2)
А звечора нагайка шуміла, (2)
З опівночі мила ся просила, (2)
А над ранком мила дух спустила. (2)
Стара мати по подвір’ю ходить, (2)
Та й до сина злегенька говорить: (2)
— Чи ж ти, сину, свою жінку любиш, (2)
Що ти її раненько не збудиш? (2)
— Нема, мамцю, вже кого будити,
Нема, мамцю, вже кого любити:
Стекла кров’ю, не мож приступити.
— Сідлай, сину, коня вороного (2)
Та й виїжджай вже з двору свого. (2)
278
СТАРА. МАТИ, ПОРАДНИЦЕ В ХАТІ. І
син_ ку, йдем, син _ ку, йдем до ко_ мо_ ри.
— Стара мати, пораднице в хаті, (2)
Порадь мене, як милу скарати? (2)
— Кажи, синку: «Йдем в комору спати, (2)
Щось я маю тобі розказати». (2)
Та звечора мила говорила, (2)
На розсвіті мила задубіла. (2)
— Стара мати, пораднице в хаті, (2)
Порадила, як милу скарати,
Тепер порадь, де її сховати?
— Бери, синку, шовкову рубашку, (2)
Схорони ї в вишневім садочку. (2)
Сідлай коня, коня вороного
Та й виїжджай з села головного. (2)
Та й не кажи, що з села виїжджаєш,
Але кажи, що служби питаєш. (2)
— Стара мати, так легко [казати],
Як-[то] мені з села виїжджати? (2)
ОЖЕНИЛА МАТИ СИНА. І
Оженила мати сина,
Та й взяла нелюбу невістку,
Та не любу, та й не до любови,
Не біле личко, не чорні брови.
Мати свого сина научала:
— Замкни, сину, жовтим ключом двері,
Та й бий свою жінку край постелі!
Що звечера комора дзвеніла,
А в коморі свічечка горіла,—
Там миленька білу постель слала,
А стелючи, мученьку приймала:
279
Що прив’язав до стовба косами,
Та й наступив на в’язи ногами,
Та й б’є жінку трьома батогами.
Стоїть милий, як бумага біла,
Лежить мила, як ожина синя.
Вийшла мати його стара з хати,
Та стала свого сина питати:
— Десь ти, сину, свою жінку любиш,
Що ти єї раненько не збудиш?
— Десь ти, мати, в порога стояла,
Як миленька смертю постраждала.
Научала мати, як жінку карати,
Научи ж тепер, як її ховати.
— Сідлай, синку, коня вороного
Та поїжджай до тестонька свого,
Та знай, синку, що в тестя казати:
«Ой їдь, маги, донечку ховати,—
Поїхала по жовтую глину,
Глини не набрала, смертю постраждала».
Іде мати доненьки ховати,
Аж нікому й воріт одчиняти,
Та й нікому правдоньки казати.
Ввійшла мати в новую світлицю,—
Лежить дочка на всюю скамницю:
— Дочко ж моя, дочко, кукібничко,
Чого ж в тебе плечі почорніли,
Чого в тебе й ручки посиніли,
Чого в тебе ніжки пожовтіли?
Плаче мати дрібними сльозами,
Розказує сваха вірними словами:
— Плечі чорні — то глина побила,
Руки сині — в нас пряжу синила,
Ноги жовті — чепурно ходила.
Ой ну ж, сваха, донечку ховати,
А за сина другої шукати.
— Велю ж, сваху, кату в руки дати,
А твого сина на Сибір послати,
Моєї дочки тіло поховати.
ДЕСЬ ТИ, СИНУ, СВОЮ МИЛУ ЛЮБИШ. Й
— Десь ти, сину, свою милу любиш,
Що ти її раненько не будиш?
— Ти, мати, порадниця в хаті,
Порадь, мати, як милу карати?
— Озьми, сину, дротяниї віжки,
Зв’яжи милій рученьки і ніжки;
Озьми, сину, нагайку-дротянку,
Спиши милу, як чорну китайку!
280
А звечіра комора шуміла,
А до світа вже мила зомліла.
Пішла свекруха невістку будити —
А за кров’ю не можна ступити!
— Мати, мати, порадниця в хаті,
Порадила-сь, як милу карати —
Порадь, мати, як милу сховати!
— Озьми, сину, сивую конину,
Втікай, втікай, сину, з лиха на Вкраїну.
— Не можна, мати, з лиха утікати,
Що наробив — треба одбувати.
На милую домовину тешуть,
А милого розоньками сечуть;
Уже милую до гробу впускають,
А милому головку стинають.
Потурання матір'ю дрібним злочинам сина
зрештою призводить до вбивства ним дружини
(до в'язниці)
ОЙ НЕ ПУГАЙ, ТА ПУГАЧЕНЬКУ
— Ой не пугай, та пугаченьку,
Та по зеленому байраченьку!
— Ой як мені не пугати
Та по байраку не літати,
Що нігде сісти, гнізда звити?
Із-за гори, з-за крутої
Підступали гайдамаки
З сокирами і з списами:
Хотять байрак порубати,
Порубавши, зволочити,
Зволочивши, запалити!
Горе ж мені в світі жити,
Що нігде сісти, гнізда звити.
Малі діти — мале й лихо,
Побільшають — погіршають!
Та туман поле покриває,
Мати сина все питає:
— Ой сину мій, Нещуренку,
Що ти зробив, мій синочку?
— Убив, мати, горобчика,
Щоб у стрісі не джеркотав,
Мені, молодцю, спать не давав.
Та туман поле покриває,
Мати сина все питає:
— Ой сину мій, Нещуренку!
Що ти зробив, мій синочку?
— Ой убив, мати, голубчика,
Щоб на вікні не буркотів,
Мені, молодцю, спать не давав!
Та туман поле покриває,
Мати сина все питає:
— Ой сину мій, Нещуренку!
Що ти зробив, мій синочку,
Покровавив постіленьку?
— Убив, мати, свою милу!
— Сідлай, сину, ти кобилу,
Та їдь, сину, на Вкраїну!
— Нікуди, мати, від’їжджати,—
Треба милу поховати!
ОЙ МАТИ, МАТИ, ЙА ЩО ТИ ГАДАЛА
Ой мати, мати, йа що ти гадала,
Да що за нелюба йа світ зав’язала! *
— Ой украв я, мати, корову рябую,
* Парні рядки співаються двічі.
281
Ти сказала, мати, украдь і другую;
Ой украв я, мати, коня вороного,
Ти сказала, мати, украдь і другого;
Ой украв я, мати, аж семеро овець,
Ти сказала, мати, мій сину, молодець!
Ой украв я, мати, да вола сірого,
Ти сказала, мати, украдь і другого;
Ой украв я, мати, сизую галочку,
Ти сказала, мати, мій соколочку!
Ой украв я, мати, хусточку,
Ти сказала, мати, голубочку!
Ой украв я, мати, да чапелинку,
Ти сказала, мати, що горазд, синку.
Як піймали, мати, у неволю брати,
Не йшла мене, мати, да й визволяти.
Ой не йшла ж мати, не йшла й родинонька,
Не прийшла й вірная да дружинонька.
Невістка топить злу, в'їдливу свекруху
ОЙ НЕНЬКО МОЯ СТАРАЯ
Ой ненько моя старая,
Нащо ти мене скарала,— (2)
— Неси, миленький, сам воду,
Я твоїй неньці не вгодю:
Поперу шмаття у милі,
А вона каже: «у глині».
Повішала шмаття на плоті,
А вона каже: «в золоті».
А я, не бувши такою,
Взяла свекруху з собою:
— Іди, свекрухо, зі мною,
Поперу шмаття з тобою.
Втрутила свекруху із кладки,
Сама перу шмаття — й ні гадки.
— Пливи, свекрухо, з водою,
Набралася горя з тобою!
За п’яниченьку віддала.
П’є п’яниченька неділю,
А я нічого не вдію;
П’є п’яниченька другую,
А я молода горюю, (2)
Хліба і солі купую, (2)
Та дрібних діток годую.
Росте калина з ягідьми,
Сидить зозуля над дітьми.
Ніхто зозульки не чує,
Тільки невістка почує.
Неповні відра набрала,
То слізоньками долляла,
ВЗАЄМИНИ
НЕВІСТОК І зовиць
Братова пожаліла муки для голодних дітей
зовиці-вдови, ставши причиною її самогубства;
чоловік закляв свою безсердечну дружину в камінь
ОЙ МАЛА ВДОВА ДРІБНІЇ ДІТИ
А=136, говірком
Ай , -І , Ь к ии- к к ГГ
.л —&—V ^^ ^ ^ ?—&
(^)і.Ой ма _ ла вдо_ ва^ '
=-К—4%—і N І-К——у-
•
дріб _ НІ _ ї ді _ ти,
• у * р—^ Ъ*1 V-
та вна їм .не ма_ ла
.А.. ...А J> J 18..
що_ раз да_ ти їс _ ти.
Фщ
_и 4 4 4_ 4 ^ ^
)на пі _ шла до бра _ та,
|. к N Ь >—1 ■ д
я
бра _ та не _ ма до _ ма,
—V Я
—N N ч К—ИІ
^ І ^ tr.hn. .•
бра _ та не _ ма до _ ма,
^ ^ (П ^ і ■і'
а4— й ли _ ше бра_ то _ ва.
Ой мала вдова дрібнії діти,
Та вна їм не мала щораз дати їсти *.
Вна пішла до брата, брата нема дома;
Брата нема вдома, а й лише братова.
— Братова, братова, дай ми трошки муки,
Дай ми трошки муки та й кавалок хліба.
Вна їй нич не дала, лиш ї виганьбила,
Лиш ї виганьбила, з хати витрутила.
— Якби-с так робила, та як ми робимо,
То ти би то мала, ой що ми маємо!
Ти не хоч робити, а й хочеш лежати,
* Парні рядки співаються двічі.
283
Обложишся дітьми, як сука щеняти!
Вна пішла додому та й лихо зробила:
Найменшу дитину взяла та й зварила.
Взяла та й зварила, дітей покормила,
Сама пішла вгору та й ся повісила.
Прийшов брат додому, сів си коло стола,
Почав хліб краяти, стала ся кров лляти.
— Жоно ж моя, жоно, чи не був хто-дахто?
Жоно ж моя, жоно, чи не був хто-дахто?
— Не було нікого, лише твоя сестра,
Я ї поганьбила, з хати витрутила.
— Бодай ти ся, жоно, стала озеречком,
А в тім озеречку синім камінечком!
Як він то вимовив, і їй ся так стало,
Як він то вимовив, та й їй ся так стало.
Пішов до сестриці, узяв кусень хліба,
Прийшов до сестриці, зачав хліб краяти,
Почав хліб краяти, стала ся кров лляти.
— Діти ж мої, діти, де ж одна дитина?
— Мама ізварила та й нас накормила,
Сама пішла вгору та й ся повісила.
Пішов він нагору, а сестриця висить:
— Сестрице, сестрице, ходи ж ти до мене!
Сестрице, сестрице, ходи ж ти до мене,
Та й ти уже будеш та й довіка в мене!
— Ой я вже не піду, бо я була вчора,
Я вже увиділа, яка в тебе жона.
Я вже увиділа, яка в тебе жона,
Вже ня виганьбила, з хати витрутила.
Невістка (братова) підступом віддає
зовицю розбійникам (татарам)
КЛИКАЛА НЕВІСТКА ТА ЗОВИЦЮ НА НІЧ. А
Повільно, з жалем
Мі ь г, і 7
9 (■ » А Ч ' ч я
тТ“Ч—к їм
Кли _ ка_ ла не _
Уу=а=р
И—І -Г ■ ■■■ -Р- Р Р
віст _ ка та зо _ ви_ цю
» Щ »—Л Я
на ніч, гей,
Ф в иГ М-1-
ра _ но мо _
я! Та зо_ ви_ цю на
4
ніч.
Кликала невістка та зовицю на ніч,
Гей, рано моя! та зовицю на ніч *.
— Ой ходи до мене, да зовице, на ніч!
* «Гей, рано моя!» співається далі за кожним рядком (крім 14—20) з
другою частиною (після цезури).
284
В мене коморонька да рубленая,
А в мене двері да тисовії,
А в мене замки да німецькії,
А в мене кровать да новесенька;
А в мене постіль да білесенька,
А в мене подушки да пуховії,
А в мене положок перебірчастий.
Темної ночі да й опівночі
Стукотить-грукотить коло коміроньки.
— Да невіхно моя, да голубко моя!
Гей, рано моя! да татаре йдуть,
Да татаре йдуть і мене возьмуть!
— Да зовице моя, да не бійся ж ти —
То ж не татаре, то попочлежнички,
Гей, рано моя! чотири братчики:
Що у синьому — замки одбиває,
А в голубому — двері одчиняє,
А в зеленому — положок підняв,
А в червоному — да зовицю узяв.
— Да невістко моя, да ізраднице!
Ізрадила мене темної ночі,
Гей, рано моя! да опівночі.
Не зна об мені ні отець, ні мати,
Виправляє мене темная нічка,
Виряджає мене ясен місяць,
Пляшуть по мені яснії зорі,
Тужить по мені зелена дуброва.
ОЙ НА ГОРІ, НА КАМ’ЯНИЦІ. Б
Ой на горі, на кам’яниці
Кликала невістка на ніч зовицю:
— Іди, зовице, іди, сестрице,
Зо мною нічку ночувати
І вечереньку вечеряти.
— Не піду, невістко-ізраднице,
Ой щоб ти мене не зрадила
І русої коси не збавила.
— Не бійсь, зовице, не бійсь, сестрице,
Петрівки нічки маленькії,
В мене запори кріпкенькії.
Пішла зовиця до невістки
Із нею нічку ночувати
І вечереньку вечеряти.
Коли опівночі стучить, гримить.
Зовиця каже: — Розбой біжить.
Невістка каже: — Вітер шумить.
Зовиця каже: — Розбійнички!
Невістка каже: — Ночліжнички!
Що на вороному — замки ламає,
А в голубому — двері одчиняє.
Взяли зовицю за білу ручку
Та посадили в ридваночку,
Повезли в далеку стороночку.
Ходе стара мати, дочку шукає,
В вишневім садочку промовляє:
— Рушнички мої шиті біленькі!
Чи мені вами дубки в’язати?
Вже мені дочки заміж не давати:
Узяла дочку темная нічка,
Випроводжала невісточка.
Скатерті мої білі тоненькі!
Чи мені вами гори встилати,—
Вже ж мені дочки заміж не давати:
Узяла дочку темная нічка.
Випроводжала невісточка!
У свекровому роду тільки зовиця
захищає невістку
ЧОЛОВІК ЖІНКУ Б’Є, КАТУЄ. А
Швиденько
Ла , . ■ .. ■] -—і
-кік—# #-
Чо _ ЛО_ ВІК )
1 *
кін_ ку б'є,
І ГИ 1
ка _ ту _ є,
к | •—гп '—$—
Ч- ^ ^
та ні _ хто і _ і
# ] п -.1=3=1
«І ^— J 1
не ря_ ту_ є.
. 1=
* "—«и^—-—і
— Све_ ко_ ре,
Ф * о у-1-1
* І \ * І' Л ■■=*
ба_ теч _ ку, встань, ме_ не о _ бо _ ро _ ни.
ЧОЛОВІК ЖІНКУ Б’Є, КАТУЄ. Б
Чоловік жінку б’є, катує,
Що вона йому не статкує.
— Свекорку-батеньку,
Рятуй мене, молоду!
А свекорко устає,
Дубиночку подає:
— Бий, сину, бий, бий-научай,
На свій звичай переворочай!
Чоловік жінку б’є, катує,
Що вона йому не статкує.
— Свекрухо-матінко,
Рятуй мене, молоду!
А свекруха устає,
Качал очку подає:
— Бий, сину, бий, бий-научай,
На свій звичай переворочай!
286
Чоловік жінку б’є, катує,
Що вона йому не статкує.
— Діверку-братику,
Рятуй мене, молодуі
А діверко устає,
Дубиночку подає:
— Бий, брате, бий, бий-научай,
На свій звичай переворочай!
Чоловік жінку б’є, катує,
Що вона йому не статкує.
— Зовице-сестрице,
Рятуй мене, молоду!
А зовиця устала,
Братові в ноги упала:
— Годі, брате, бить, годі
катувать,
Тобі ж з нею вік вікувать!
БАТЬКИ
І IX МАЛІ ДІТИ
Орел програє коневі змагання в швидкості,
бо загаявся коло своїх дітей
ОЙ У ПОЛІ КОРЧОМОЧКА. А
Ой у полі корчомочка,
А в корчомці шинкарочка *.
Ой там козак та й напивався,
А кінь з орлом закладався:
— Од могили та до могили
Сімсот верстов ще й чотири.
Ой хто кого та й спередить,—
Ніж у серце загородить.
Орел полетів все лісами,
А кінь побіг берегами.
Ой кінь біжить — земля
движить,
А орел летить — аж гай
шумить.
Ой прибіг кінь на могилу
Та ждав орла три години,
Та вибив землі в три коліні.
На четверту повертає.
Аж тоді орел прилітає.
— Ой коню мій гнідесенький,
Ти мій братику ріднесенький.
Ой я в гаю дітей маю,
То думав — їх одвідаю!
А кінь на те не вповає.
Та орлу крила одтинає.
ОД КОРЕНЯ ДО КОРЕНЯ. Б
ге(й)
ко _ ня не _
* Парні рядки співаються двічі.
288
Од кореня до кореня —
В отамана коня нема,
Гей, в отамана коня нема *.
А складімося по таляру,
Купім коня отаману,
А складімося по другому,
Купим сідла з попругою.
Од могили до могили
Сімсот верстов ще й чотири.
Закладався сивий орел,
Закладався з гнєдим конем:
— А хто кого попередить,
То й той того та й обідить;
Як я тебе попередю,
Да й тобі перса зоб’ю,
Як ти ж мене попередиш,
То ти мені крильце зіб’єш.
Ой побіг кінь дорогою,
А орел летить дібровою;
Ой кінь біжить —
земля дрижить,
ОЙ НЕ ПУГАЙ, ОЙ НЕ ПУГАЙ, ДА Й ПУГАЧЕНЬКУ. В
Ой не пугай, ой не пугай, да й пугаченьку,
А в зеленому байраченьку;
Що нігде вийти, нігде сісти та гніздо звити,
А малих діток наплодити.
Ой де балки, ой де балки — там і рибалки,
А де кручі — там синки сучі.
Та закладався, та закладався да сизий орел,
А сизий орел із гнідим конем:
— Ой од могили, од могили та до могили
А сімсот верстов ще й чотири:
Ой як ти, коню, як ти, коню, да уперед станеш,
До мені крильця обрубаєш,
А як я, коню, як я, коню, да уперед стану,
То тобі кості обглодаю.
Ой орел летить, орел летить все й горами,
Ай кінь біжить дорогами.
Ой орел летить, орел летить — пір’я гримить,
Ой як кінь біжить — земля дрижить.
Ой як став кінь, ой як став кінь добігати,
А ну ж орла й не видати.
Ой кінь прибіг, ой кінь прибіг, води напився,
А напившися, покотився,
А орел летить —
аж гай шумить.
Ой прибіг кінь до кирниці,
Напився він та й покачався,
Та й до могили поспішався.
Ой прибіг кінь та до могили,
Та ждав орла три години;
А вже орел долітає,
Коня братом називає:
— Ти ж конику гнідесенький,
Братіку ж мій ріднесенький!
Даруй мене крилечками,
А я тебе персечками.
А ти мене крилечками,
З маленькими діточками.
— Де ти, орел, забарився,
Що до могили спізнився?
— Там я, брате, забарився,
Поки з дітками розпорядився.
* Далі з «гей» повторюється кожний парний рядок.
10 8—27
289
А напишися, напившися, покотився,
А і тут орел нагодився.
Ой як став орел, як став орел долітати,
Да коня братом називати:
— Ой коню ж мій, коню, ой коню ж мій гнідесенький,
Ой братику ріднесенький.
Та даруй мене, даруй мене крилечками,
А щоб не ходить ніжечками.
Чайка побивається за забраними чумаками
чаєнятами. Версія: Чайка тривожно кигиче,
бо женці йдуть забирати дітей
ОЙ ГОРЕ ТІЙ ЧАЙЦІ, ГОРЕ ТІЙ НЕБОЗІ. А
Не поспішаючи
Ой го_ ре тій
чай _ ці,
го_ ре тій
т
_ бо _ зі,
що ви_ ве _ ла
ча _ є_ ня
Ой горе тій чайці, горе тій небозі,
Що вивела чаєняток при битій дорозі! *
Ой чаєчка в’ється, об дорогу б’ється,
До дороги припадає, чумака благає:
— Ой ти, чумаченьку, ще ж ти молоденький,
Верни моїх чаєняток, діточок маленьких.
— Полети ж ти, стара чайко, на зелену балку,
Що вже твоїх чаєняток забрав я у шайку.
Полети ж ти, стара чайко, на зелену пашу,
Що вже твоїх чаєняток покидав я в кашу.
Та й не треба тобі, чайко, тутечка літати,
Та й не треба чаєняток більше виглядати!
— Буду я літати, волів завертати,
Та все буду твою долю повік проклинати;
Буду волів завертати, буду сірих пасти,
І до смерті козацькую буду долю клясти!
* Парні рядки співаються двічі.
290
ОИ ГОРЕ ТІЙ ЧАЙЦІ, ГОРЕ ТІЙ НЕБОЗІ. Б
Повільно. Стримано
Ой го_ ре тій чай _ ці, го _ ре тій не_
Iі іі і \і' і Пі) \ і ё г ій
_ бо _ зі, що ви _ ве _ ла ча _ є _ ня _ та
Ой горе тій чайці, горе тій небозі,
Що вивела чаєнята при битій дорозі *.
Ішли чумаченьки, воли попасали,
І чаєчку ізігнали — чаєнят забрали.
А чаєчка в’ється, об дорогу б’ється,
К сирій землі припадає, чумака благає:
— Ой ти, чумаченьку, та ще молоденький!
Верни мої чаєнята, діточки маленькі.
— Ой не верну, чайко, не верну, небого,
Бо забереш чаєняток, полетиш у поле.
— Не буду летіти, тут буду сидіти,
Буду воли завертати й діток доглядати.
— Ой полети, чайко, на зелену пашу,
Бо вже твої чаєнята покидали в кашу.
— Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,
Як ви мої чаєнята у каші зварили.
Бодай вам, чумаки, воли похворіли,
Як ви мої чаєнята з кашею поїли.
Бодай вам, чумаки, воли поздихали,
Як через вас чаєнята навіки пропали!
ОЙ ГОРЕ ТІЙ ЧАЙЦІ, ОЙ ГОРЕ НЕБОЗІ. В
що ви_ ве_ ла ча_ с_ ня_ та в сте_ пу при до_ ро[зі].
* Парні рядки співаються двічі.
10*
291
Ой горе тій чайці, ой горе небозі,
Що вивела чаєнята в степу при дорозі *.
Там чумаки ішли, ту чаєчку найшли,
Вони чаєчку зігнали, чаєнят забрали.
А чаєчка в’ється, в сиру землю б’ється,
До сирої припадає, чумаків благає:
— Ой ви, чумаченьки, ой ви, добрі люде,
Верніть моїх чаєняток, бо горе вам буде!
— Не вернемо, чайко, не вернемо, наша,
Як не було в степу чайки, добра була паша.
Лети, лети, чайко, та у степ на пашу,
Бо ми твоїх чаєняток покидали в кашу.
— Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,
Що ви моїх чаєняток в каші поварили!
Сокіл тужить за дорученими орлові дітьми,
яких орел не зберіг
ПОБРАТАВСЯ СОКІЛ ІЗ СИЗЕНЬКИМ ОРЛОМ. А
Помірно
р г 1 Рр 11 "0- ^ р Ці.44-.
По_бра_ тав_ ся со_ кіл із си _ зень_ ким ор_ лом:
^ . О
— Ор _ ли_ це- се_стри_це, да гля.ди мо_ Тх ді_ ток,
& > Л Л я А ? "=1
ї й я ГИ ^ і
^ ^ Р Р \ ..=І
а я по _ ли _ ну
к А Іл -1 її-Ь - . Ег. 5=
У
ЬГ ц р г 1
-•У- жу СТО- ро- ну,
А. ——N . — —Н
ІД V "9 У--Ч/ Р в,%*'
— да в чу_ жу_ ю сто_ ро_ ну,
Побратався сокіл із (
— Орлице-сестрице,
А я полину у чужу с
Да в чужую сторону,
Спокидаю тобі всі в»
Всі вжитки-маєтки і
^ ^ -1 і
да на Дін ри_ би Тс _ ти.
шзеньким орлом:
да гляди моїх діток,
торону,
да на Дін риби їсти;
ситки-маєтки,
ще й малі дітки.
Як добре буде, то я й забаруся,
А як же яково, ік півроку вернуся.
Нема сокола літо, немає другеє,
А на третє літо летить сокіл, летить,
Да летить він, летить, жалібненько квилить:
— А вже ж моє гніздо да далеко видно,
* Парні рядки співаються двічі.
292
Що вже моє гніздо да далеко видно,
А вже мої дітки да далеко чутно.
Як прилетів сокіл із Дону додому:
— Орлице-сестрице, ой де ж мої дітки?
— Соколе-братове, побрало панове,
Панове побрало, князям дарувало.
Як полетів сокіл із туги та в луги,
Да і сів же сокіл на зеленім дубі:
Як заспіває, то й луг розлягає,
А як заплаче, то й луг потопає:
— Не хилися, дубе, горе тобі буде;
Що як же тобі да без своїх гильок,
То так же мені а без своїх діток.
Да й сів же сокіл на зеленій сосні:
— Не хилися, сосно, бо жить мені тошно;
Що як же тобі да без своїх гильок,
То так же мені а без своїх діток.
При добрій годині — куми побратими,
При лихій годині немає родини.
При добрій годині чужі кумаються,
При лихій годині свої цураються.
ОЙ ПОБРАТАВСЯ СОКІЛ З СИЗОКРИЛИМ ОРЛОМ. Б
Не поспішаючи
фі Д J • І і» її > ош
ор _ ле, то_ ва _ ри _ шу вір_ ний.
Ой побратався сокіл з сизокрилим орлом:
— Ой брате ж мій, орле, товаришу вірний,
Ой брате ж мій вірний, товаришу вірний.
Ой як я ж полину та в чужую сторону, (2)
Доглядай моїх дітей, а дітей-дітеняток,
А дітей-дітеняток, ясних соколяток.
Ой як там гаразд буде, то я й забарюся,
А як же як буде, то й назад завернуся.
Та нема сокола літо, та нема й другеє,
На третє літо та й сокіл прилітає, (2)
Та сокіл прилітає й за дітей питає:
— Ой де ж мої діти, діти-дітенята,
А діти-дітенята, ясні соколята?
— Та наїхали купці з чужої сторони,
293
А тополю зрубали й соколят забрали.
Як удариться ж сокіл та об землю крилами,
Як заскиглить сокіл разними голосами:
— Ой як при добрій годині, то є й побратими,
І куми, і свати, і незвані брати.
При нещасній годині та нема й побратимів,
А ні кума, ні свата, ні званого брата.
ПОБРАТАВСЯ СОКІЛ З СИЗОКРИЛИМ ОРЛОМ. В
і
к;
Поважно, з сумом
О
По_ бра_ тав_ ся со _ кіл з си_ зо_ кри_ лим ор_ лом:
Побратався сокіл з сизокрилим орлом:
— Ой брате ж мій, брате, сизокрилий орле,
Оставляю тобі всі мої пожитки,
Всі мої роскоші й маленькії дітки,
А сам полину я в чужу сторононьку,
В чужу сторононьку, шукать таланоньку.
Ой як добре буде, то я й забарюся,
А як худо буде, то й назад вернуся.
Літа сокіл літо, літа сокіл друге,
На третьоє літо сокіл прилітає.
Сокіл прилітає та й орла питає:
— Ой брате ж, мій брате, сизокрилий орле,
А де ж ти дів, брате, всі мої пожитки,
Всі мої пожитки й маленькії дітки?
— Твої, брате, дітки полинули в луги,
Полинули в луги з великої туги.
Сіли вони в лісі на високім древі,
На високім древі — на колючім терні.
Там їхали пани з чужої сторони,
Терни порубали, соколят забрали.
Терни порубали, соколят забрали,
Турецькому царю в дарунок послали.
ОЙ БРАТЕ Ж МІЙ, БРАТЕ, ГОДУЙ МОЇ ДІТИ. Г
Ой брате ж мій, брате, годуй мої діти,
Най я сі полечу мешкання глядіти.
Як ми буде добре, то я забавлюся,
Як ми буде кепсько, назад повернуся.
Вже зима минула, весна наступає,
294
Сокіл прилітає, за дітьми питає:
— Ой брате ж мій ,брате, де є мої діти?
— Питоньки ся хтіли, в луги полетіли.
Ой як сокіл свиснув, луги почорніли.
— Загинули діти, най загинуть луги!
Соловейко (ремез) жаліється сестрі-зозулі (перепілці),
що в пожежі загинули його діти й гніздо
ГЕЙ, ПО СИНЬОМУ МОРЮ ХВИЛЯ ГРАЄ. А
Гей, по синьому морю хвиля грає,
Гей, турецький корабличок розбиває.
Гей, турецький корабличок розбиває,
Гей, сорок тисяч війська витопляє.
Гей, сорок тисяч війська ще й чотири,
Гей, виїздили козаченьки з України.
Гей, вони посідали на могилі,
Гей, викресали вогнику, закурили.
Гей, викресали вогнику, закурили,
Гей, розпустили пожар по долині,
Гей, розпустили пожар по долині,
Гей, попалили діточки солов’їні.
Гей, що котрії старшенькі — полетіли,
Гей, а котрії менченькі — погоріли.
Гей, прилетіла матінка солов’їна:
— Гей, бідна ж моя головонько, нещаслива!
295
ОЙ ІШЛИ КОЗАЧЕНЬКИ З УКРАЇНИ. Б
Ой ішли козаченьки з України
Та вели кониченьки воронії,
Та пускали пасти по долині,
А самі посідали на могилі
Та викресали вогню з оруншни,
Соловейкове гніздо підпалили.
Полетів соловейко до зозулі:
— Та зозуля-княгине, сестро моя, (2)
Та пропали діточки, пропав же й я!
— Та чи я тобі, брате, не казала,
Що не мости гніздечка край лужечка,
А помости гніздечко та в чистім полі,
На високім древі — на тополі;
Та ніхто того древа не зрубає,
І старого соловейка не спужає.
ТА НАЇХАЛИ ЧУМАКИ З УКРАЇНИ. В
Дуже повільно
&
на _ і _
ІЗ-ЗА ГОРИ ВІТЕР ПОВІВАЄ. Г
Із-за гори вітер повіває,
Та чорну хмару наганяє,
Та се дрібен дощик покрапає,
Та синього моря доповняє.
Щось синєє море розігралось,
Турецький корабель розірвало.
Витопило війська сорок тисяч,
Ой і сорок ще й чотири,
Та усе козаченьки молодії.
Вони нежонаті, холостії,
А під ними коні воронії,
Що на їх жупани голубії.
Ой їхали вони з України,
Стали ночувати край долини.
Попутали коні на долині,
Викресали огню з оружини.
Ой випалили діти солов’їні,
Великого жалю наробили.
296
Удова-кріпачка в безвиході
топить своє немовля
КОЛИ МУРУВАЛИ БІЛУ МАКОВИЦЮ
ІИІУ К' її -Т К - ї 1
#і
' №>_ л,
л му_ ру_ ва _ ли
. . гч 1
1
1 Г * 1 * 1
іі. лу Ма_ ко _ ви _ цю,
—4^—і—
■Т * * Р г# - ' 1
га _ ня_ ли на пан_ ське,
Р*~ І1 гт —
У _ бо _ гу вдо _
L2_J і р—Р—р—її.
га _ ня_ ли на пан.ське
І > у ї
ви _ цю.
Коли мурували Білу Маковицю *,
Ганяли на панське, ганяли на панське убогу вдовицю.
Одну неділеньку мужа хоронила,
В другу неділеньку, в другу неділеньку сина породила.
Третьої неділі на панщину гнали,
Убогу вдовицю, убогу вдовицю робить заставляли.
На одній рученьці синочка тримала,
А з другов рученьков, а з другов рученьков каміння
давала.
На панське ходила, горенько плакала,
А в своїх слізоньках, а в своїх слізоньках синочка
купала.
— Муруйте, мурники, Білу Маковицю,
Не гоньте на панське, не гоньте на панське убогу
вдовицю.
Камені давала, озеро глядала,
Жеби в нім синочка, жеби в нім синочка свого поховала.
— Плавай, синку, плавай по тихім озері,
Не зазнав ти отця, не зазнав ти отця, не зазнаш матері.
Утопить тя мати, не будеш ї мати,
Будеш в тім озері, будеш в тім озері навіки плавати.
Будеш ти в озері, як рибка, плавати,
Я під Маковицьов, я під Маковицьов до смерті плакати.
Мати з умираючою в дорозі дитиною
ВІДЛІТАЛИ ВСІ ЛАСТІВКИ РЯДОЧКАМИ
Відлітали всі ластівки рядочками
Та кликали ластівочку: — Лети з нами!
— Ой як мені летітоньки аж за море,
* Непарні рядки співаються двічі.
297
Коли одно ластів’ятко в мене хворе.
— Як ти свого ластів’ятка не покинеш,
Ми полетим у вирії, а ти згинеш.
— Почекайте, подружечки, на тій гільці,
Возьму хворе ластів’ятко я на крильці.
То не бідна ластівочка з ластів’ятком,
Ой то мати вандрувала із дитятком.
Перебрели бідні люди через річку,
Дала мати дитиноньці в руки свічку.
Ой свічечка ледве горить, догорає,
Плаче мати — дитяточко умирає.
На дубочку буйне листя зашуміло,
Плаче мати — дитяточко скостеніло.
— Розступися, сира земле, під ногами,
Возьми мене з дитяточком враз до ями!
МАТИ І ДОРОСЛІ
ДОЧКИ ТА СИНИ
Мати сповіщає громаду
про перевтілення дочки-утоплениці. Версія:
Розмова вмираючої дочки з матір'ю
БУЛА В МАМОЧКИ Й ОДНА ДОНЕЧКА
Помірно
т
Бу _ ла в ма _
моч_ ки и од _ на
неч - на.
Була в мамочки й одна донечка,
Й одна донечка-одиниченька.
Да пришло ік їй да троє сватів:
Первії свати — із Туреччини,
Другії свати — із Німеччини,
Третії свати — із свого села.
За первих сватів татко не оддав,
За других сватів матка не дала,
За третіх сватів сама не пішла.
Прийшла смерточка — сама забрала,
Не питаючись, не сватаючись.
— Ой де, донечко, наряди дівать?
— Йа спідничками пеньочки вбирать,
Маністечками * коника вгнуздати,
А стрічечками коника ввожжати.
* Намисто.
299
ЯК ПІШЛА ГАННА В ДУНАЙ ПО ВОДУ
Як пішла Ганна в Дунай по воду
І ступила Ганна на хитку кладку.
Приспів:
Ганна, моя панна,
Ягода моя червоная *.
Кладка схитнулась, Ганна втонула,
Як потопала, тричі зринала.
Ганнина мати громаду збирала,
Громаду збирала, усім заказала:
— Не беріте, люди, в Дунаї води,—
В Дунаї вода — Ганнина сльоза.
Не ловіте, люди, у Дунаї щуки,—
В Дунаї щуки — Ганнині руки.
Не ловіте, люди, у Дунаї сомів,—
У Дунаї соми — Ганнині ноги.
Не ламайте, люди, по лугам калини,—
По лугам калина — Ганнина краса.
Не рвіте, люди, по лугам терну,—
У лузі терен — Ганнині очі.
Не косіте, люди, по лугам трави,—
По лугам трава — Ганнина коса.
В розлуці з родиною дівчина помирає з туги;
всі дерева, крім осики, схиляються над нею
ГАВРАНЕ, ГАВРАНЕ, ВИСОКО ЛІТАЄШ
— Гавране, гавране, високо літаєш,
Високо літаєш, далеко видаєш.
Ци не виділ ти там мої штири воли,
Мої штири воли, всі штири полові?
— Ой виділ я, виділ, на високой горі,
На високой горі отец ними оре,
Отец ними оре і все тя споминать:
«Ніт моєй дівоньки навертац волоньки».
Твій найстарший братик пшеничку сіє,
Пшеничку сіє і все тя споминать:
«Ніт моєй сестрички винести пшенички».
Середушній братик борониться сберать,
Борониться сберать і все тя споминать:
«Ніт моєй сестрички навертац конички».
Твоя стара мати за кроснами сидить,
За кроснами сидить і все тя споминать:
Приспів після кожної пари рядків.
«Ніт моей дівоньки навивац чолоки».
Наймолодший братик пистолет витерать,
Пистолет витерать, за тобов ся сберать.
Скоро тото дівча, скоро вислухало,
Зараз ся от жалю на прах розсипало.
А чорни гаврани погріб отправляли,
А дрібні пташкове браз красне співали!
Вшитко ся кланяло: древо і коріння,
Древо і коріння, і вшитко створіння;
Лем ся не вклонила нещасна осика,
Бодай ся трепала од нині довіка.
Од нині довіка, до віка вічного,
До віка вічного, до суду страшного!
Безталанна заміжня дочка пташкою
відвідує свій рід («Дочка-пташка»)
ОДДАЛА МЕНЕ МОЯ МАТІНКА. А
і
Помірно
ш
Од _ да _ ла ме_ не мо_ я ма _ тін_ ка
І
ш
та на чу _ жу _ ю сто_ ро _ нонь _ ку,
та за. ка -
Г^РТГ
та при. ка. за _ ла, щоб сім літ не бу_ ла.
Оддала мене моя матінка
Та на чужую сторононьку;
Та заказала, та приказала,
Щоб сім літ не була.
Поживу я годок, поживу я другий,—
Стало мені нуднесенько;
Покую я крильця з щирого злотця,
Та й полечу з галочками.
Сяду я, впаду у батенька в саду,
На крайній та вишеньці,
Сяду я, впаду у матінки в саду,
На крайній черешеньці.
Вийшов до мене та мій братичок,
Став галок ізганяти:
301
— Ой шуги в луги, чорні галочки,
. Та не сушіте садочку!
Вийшов до його та мій батенько,
Став брату говорити:
— Не займай, сину, сії галочки
Та на чужій і сторонці.
Вийшла до мене сестриця,
Стала галок ізганяти:
— Ой шуги в луги, чорні галочки,
Та не сушіте садочку!
Вийшла до єй моя матінка,
Стала сестрі говорити:
— Не займай, доню, сії галочки
Та на чужій сторонці.
ОДДАЛА МЕНЕ МОЯ МАТІНКА ЗА ДАЛЕКІЇ ГОРИ. Б
} = 90
($1 * р Р Р О І Р Р 9 Р 1 1
Од _ да _ ла ме_ не мо _ я ма _ тін _ ка
4 * р р р Н""3 і р Р Р
за да_ ле_ кі _ ї го_ ри та на_ ка_ за_ ла мні
; Iі1 9 м г ііОрр
не при_ хо_ ди_ ти в гос_ ти _ нонь. ку ні _ ко_ ли.
Оддала мене моя матінка за далекії гори
Та наказала мні не приходити в гостиноньку ніколи.
Не була рочок, не була другий, на третій заскучила;
Щоб мені крильця з самого злотка, полетіла б в гостину.
Лісом летіла, ліс пісмалила своїми крилоньками,
Лугом летіла, луг затопила своїми слізоньками.
Ой сяду, впаду в вишневім саду, на черешеньку стану,
Буду кувати ще й примовляти, чи не почує мати.
Сидить матінка край віконечка, вона все теє чує,
Ходить братічок по нових сінцях, все стрельбоньку готує.
— Ой мій синоньку, мій голубоньку, не стріляй зозуленьки,
Бо тій зозульці, як нашій дочці на чужій сторононьці.
— Ой як зозулька ти сивенькая, то прошу закувати,
А як сестриця ти рідненькая, то прошу до хати.
— Ой не піду я, моя матінко, та й до вашої хати,
Ой було б мені та з нелюбоньком світоньку не в’язати.
302
ВІДДАВАЛА МАТИ ДОЧКУ. В
і
Повільно
р р рг
Від_ да _ ва_ ла ма _ ти доч_ ку
у чу _ жу_ ю
сто_ ро _ ноч _
ку.
Г ей,
як да_ ва. ла
-Л-
та й на_ ка_ зу_ ва _ ла: — Не йди, доч_ ко, сім літ до _ до _моч .
ОЙ ВІДДАЛА МАТИ ДОЧКУ ТА Й ДАЛЕКО ВІД СЕБЕ. Г
Ой віддала мати дочку та й далеко від себе,
А як віддавала, то й приказувала, щоб сім літ не бувала.
А дочка не стерпіла та й у рік прилетіла,
Перекинулась сивой зозулею, 1 9
У вишневім саду сіла. )
Сіла вона на тополі та й стала кувати:
— Ой чи не вийде, ой чи не ночує 1 9
Мене рідная мати. 1
Вийшла мати із хати та й стала на порозі,
А як ізгадала, що дочку віддала, 1 9
Обілляли її сльози. І
— Візьми, сину, рушницю, забий тую зозулицю,
Нехай тут не кує, садочку не глушить, 1 9
Мого серденька не сушить. /
Вийшов син із хати та й націлився стріляти,
Та й стала зозуля, та й стала сивенька 1 9
Словами промовляти: )
— Не є ж бо я пташка, а батькова дитина,
Без щастя, без долі на чужому полі 1 9
Бідная родилася. )
— Коли ти є пташина, лети в луги кувати,
А коли сестриця, коли ти рідненька, 1 9
То прошу до хати. }
Прийшла дочка до хати та й стала край стола
Та за сльозоньками, та й за дрібненькими 1 9
Не промовила слова. /
ОЙ МАЛА МАТИ ДОЧКУ. Д
Ой мала мати дочку Оддавала мати дочку
Та й одним-одиницю, Та й в чужую стороночку,
Ой вона кохала, Ой як оддавала
Вона доглядала, Та й наказувала
Як ягоду полуницю. Сім літ дома не бувати.
303
А дочка не стерпіла,
Та й до року прилетіла,
Перекинулася
Сивою зозулею
Та й в вишневім саду сіла.
Ой як стала кувати,
Став садок посихати,
Як стала кувати,
Став сад посихати,—
Чи не вийде рідна мати?
Вийшла, вийшла рідна мати
Та й стала на порозі,
Ой як спогадала,
Що дочку оддала —
Обілляли дрібні сльози.
Увійшла мати до хати,
Стала сину казати:
— Ой візьми, сину,
Новую рушницю,—
Забий в саду зозулицю.
Нехай вона не кує,
Нам садочка не глушить,
Хай вона не кує,
Нам садок не глушить,
Мого серця не сушить!
Ой узяв син рушницю,
Став зозулю стріляти...
Ой а вона стала
До свого братика
Та й словами промовляти.
Ой стала вона брату
Та й словами промовляти:
— Ой не бий, не бий,
Ріднесенький брате,—
Нас родила одна мати.
— Як ти тая зозуля,
То й лети в ліс кувати,
Ой а як же ти
Моя рідна сестра,—
То й прошу ж тебе до хати.
— Чи я тобі, моя мати,
Увесь хліб переїла,
Що ти мене дала,
Ще й світ зав’язала,
За кого я не хотіла?
Кого вірно любила,—
З тим мене ти розлучила.
Ой ти ж мені,
Рідная матінко,
Та й віку вкоротила.
ОЙ МАЛА Я ДОЧКУ. Е
] =68
^ * і ^ і1 N і ) ІJ ■! і» ^
Ой ма _ ла я доч _ ку, єд_ ним- є _ ди _
£ І 1 н ^ ) М Г
_ ноч_ ку, та й від_ да _ ла доч_ ку
$ і ї і1 ,-т-^ п Е і
єд _ ним- є _ ди _ ноч_ ку, та й в чу_ жу _ ю сто. ро_ ноч _ ку.
Ой мала я дочку
Єдним-єдиночку
Та й віддала дочку, єдним-єдиночку, 1 ^
Та в чужую стороночку. /
304
А як віддавала,
То й наказувала:
— Щоб ти, моя дочко, єдним-єдиничко,
Сім літ дома не бувала.
А я, молоденька,
Цього не стерпіла,
Перетворилася в сірую зозульку
Та й додому прилетіла.
А як прилетіла,
На вишеньку сіла,
Ой на тій вишеньці, на тій черешеньці,
Де з миленьким говорила.
Ой виходить батько
З нової кімнати
Та й виламав гілку, та й вирубав палку,
Став зозулю проганяти:
— Як ти зозуленька,
То йди в сад кувати,
Як ти ж моя дочка, єдним-єдиночка,
Прошу тебе до кімнати.
— Ой не піду, батьку,
До твої кімнати,—
Було б мене, батьку, ріднесенький татку,
За нелюба не давати.
А в нелюба губа
Гірше полиночку,
А в мого милого губки солоденькі,
Ще й солодші від медочку.
ОЙ ВІДДАЛА МЕНЕ МАТИ
ТА Й В ЧУЖУЮ СТОРОНОНЬКУ. Є
Помірно
* ііипірпи
І'
Ой від_ да _ ла ме_ не ма _ ти
та и в чу_ жу_ ю
сто_ ро _ нонь_ ку.
А як від _ да _ ва _
1 Iі 1 і' 1 1 і
то й на _ ка _ зу _ ва_ ла, щоб я в гос_ тях не бу_ ва _ ла.
305
ЗЕЛЕНА ДІБРОВА БЕЗ ВІТРУ ШУМИТЬ. Ж
Зелена діброва без вітру шумить,
А чужий батенько не б’є, та болить *.
Чужая матінка словами жалить,
Піде до сусіди — невістку судить.
Піде до сусіди — невістку судить,
Що тая невістка не хоче робить.
Що тая невістка не хоче робить,
Іде на городець, лягає та й спить.
Іде на городець, лягає та й спить,
Прийде до світлоньки — головка болить...
Ой давно я, давно в батенька була,
Вже ж тая стеженька терном заросла.
Ой заросла терном ще й терниною,
Де я походила ще й дівчиною.
Ой як і схочу — терен висічу,
До свого батенька крильми полечу.
Ой сяду я, сяду в вишневім саду
На тій черешеньпі на самім верху.
Ой як я закую — весь лист розів’ю,
Ой як я заплачу, весь лист промочу.
Як ходить, так ходить батько по дворі,
Як будить, так будить невістки свої:
— Вставайте, невістки, вставайте, мої,
Щось в нашім садочку за пташина є.
— Ой то не пташина, то твоя дитина,
Без щастя, без долі уродилася.
ЗЕЛЕНА ДІБРОВА БЕЗ ВІТРУ ШУМИТЬ. З
306
ЧОГО ДУВ ЗЕЛЕНИЙ? — БО БЛИЗЬКО ВОДА. И
І
М:
Чо _ го дуб зе_ ле_ уий? —Бо близь. ко
Чо_ го дів. ка гар _ на? —Бо ще мо
Чого дуб зелений? — Бо близько вода.
Чого дівка гарна? — Бо ще молода.
Здається, недавно — двадцять три года — (2)
На чужу сторонку та заміж пішла.
Вже тая доріженька терном заросла. (2)
Ой заросла терном ще й шипшиною,
Де я проходжала ще дівчиною. (2)
Шипшину зрубаю, калину стопчу,
До свого батенька в гості полечу.
Ой сяду я, впаду в вишневім саду
Та на ту черешню, що із приходу. (2)
Вийшла ненька вранці по воду в садок,
Не набрала води, набрала слізок.
Увійшла в світлицю, будить невісток:
— Щось у нашім саду за пташина є:
Вийду рано й пізно — вона все кує.
— Ой то ж не зозуля, то ваша дочка,
Вона вродилася та й безщасниця.
Без щастя вродилась, без долі зросла,
На чужу сторону горювать пішла. (2)
ОЙ ДАВНО Я, ДАВНО В БАТЕНЬКА БУЛА. І
Ой давно я, давно в батенька була,
Вже тая стежечка терном заросла.
Ой заросла терном ще й шипшиною,
Де я походила ще й дівчиною.
Ой як я захочу,— терен висічу,
Червону шипшину в пучки пов’яжу, (2)
До свого батенька крильми полечу.
Ой сяду я, впаду в батеньковім саду,
На тій черемшині, на самім верху.
Ой сяду я, впаду, буду кувати,
Ой чи не почує рідная мати.
Ой не вчула мати, а вчув батенько:
— Уставайте, діти, слухайте мене: (2)
Що то пташина у саду кує?
307
— Ой то не пташина, то наша сестра,
Тут вона вродилась, тут вона зросла, (2)
В чужу сторононьку та й заміж пішла.
ОЙ ДАВНО Я, ДАВНО В РОДИНИ БУЛА. І
ОЙ ДАВНО, ДАВНО Я В НЕНЬКИ БУЛА. Й
д | пс мисшшаючи ^
■ Г-
Ой дав _ но,
^ Р г ^
дав_ но
г ■ Г---
я в нень _
Р. 4-
_ ки бу_ ла...
*Р Р Г [ ....
ой не . так дав_ но
19 . «Г? */Т> В_ %=Д
у. р р р =±=1
Г -^ЕХ-Г Р «* ■=!
і не так не_ дав__ но— чо _ ти _ рі
Ой давно, давно я в неньки була...
Ой не так давно і не так недавно,—
Чотирі года.
Ой не так давно: чотири года!
А вже ж тії стежки та тії доріжки
Терном заросли.
Терном заросли, хмелем обвились,
А червоною та калиною
Кругом зацвіли.
Ой візьму, візьму терен виріжу,
А червоную та калину тую
Стопчу і зломлю!
Стопчу і зломлю, [й]я вільна буду
І до своєї неньки та рідної
В гості полину.
308
Та й сяду-впаду в вишпевім саду,
В вишневім садочку та на явірочку —
На самім вершку.
Та й буду кувать, буду щебетать:
Чи не вийде ненька та моя рідненька
Мене пізнавать?
Мене пізнавать, в гості зазивать.
А моя ненька та моя рідненька
Лягла спочивать.
А невісточка, як голубочка,
По двору ходила та неньку будила:
— Устань, пробудись!
Устань, пробудись, у сад подивись:
Що в нашім садочку та й на явірочку
За пташка сидить?
— Ой то ж не пташка,— то моя дочка,
Що в горі родилась, у горі хрестилась,
В нещасті зросла.
Де родилася, де хрестилася,—
А у чужім краї та в чужій країні
Знадобилася!
ОЙ ДАВНО Ж Я, ДАВНО В МАТІНКИ БУЛА. К
Ой давно ж я, давно в матінки була,
А вже та доріжка терном заросла.
Ой терном, не терном, ще й шипшиною,
Червоними квіточками ще й калиною.
Ой сяду я, паду в батенька в саду,
Чи не вийде ненька рано по воду.
Ох і вийшла ненька рано у садок,
Не набрала води, набрала слізок. (2)
Увійшла в світлоньку будить невісток:
— Ой невістки-голубоньки, слухайте мене:
309
Щось у нашім саді за пташка кує.
— Ой то ж не пташечка, то ж наша сестра,
То ж наша сестриця-безталанночка.
Без щастя вродилася, без долі зросла,
У чужу сторонку у найми пішла.
Що старший брат каже: «Я сестру уб’ю».
А менший брат каже: «В гості позову, (2)
Я свою сестрицю медом напою.
Ой чи добре, сестро, у чужині жить,
Ой чи краще, сестро, мед-горілку пить?»
— Ой недобре, брате, мед-горілку пить,
А ще гірше-тяжче на чужині жить.
ОЙ ДАВНО, ДАВНО Я У БАТЕНЬКА БУЛА. Л
Ой давно, давно я у батенька була,
Вже тая доріжка терном заросла. (2)
Ой терном, терном ще й ожиною,
Де я проходила ще й дівчиною. (2)
Ой я ж ту ожинку ножем розсічу,
До свого батенька орлом полечу. (2)
Ой орлом, орлом ще й орлицею,
Сяду на калині над криницею. (2)
Сяду на калині над криницею,
Чи не вийде мати за водицею. (2)
Ой не вийшла мати, вийшов батенько,
Не набрав водиці, набрав слізочок, (2)
Увійшов у хату, будить невісток:
— Вставайте, невістки, щось у нас гуде,
Сивая зозуля в садочку кує.
— Ой то не зозуля, то наша дочка,
То наша дочка-безталанночка. (2)
ОЙ ДАВНО, ДАВНО Я В БАТЕНЬКА БУЛА. М
Помірно
а ^ [Один]
л 1,-^-Ь
І ^ 1 р - л Р"- Е
^і ■ Ґ
1 Г ■» 1
Ой дав. но, дав _ но я в ба. тень_ ка бу_ ла, вже ж
1» ,:~:Р , і
~а і—= і—і—І—£■ 6
Ь=и
^ Г^Т 1
та _ я до
і» . і
-
и—? } Г Р р 1 і
ріж _ ка тер_ ном за _ рос _ л<
] *- ■. 1 « ' • л Є |=»
1- ■ л І
і, вже ж
Р -і
та_ я д<
> _
’ Г 'Г Г г Г 1 ° —■
ріж _ ка тео _ ном за _ рос _ ла.
310
ОЙ У ЛУЗІ, В ЛУЗІ ЗЕЛЕНА ТРАВА. Н
і =56 _
Г* »11 МІГ Іп Гр ІП
Ой у лу_ зі, в лу_ зі зе_ ле _ на тра_ ва,
і1'"1*? \ р І' і і М ^ Р ^ ^
чом во _ на зе _ ле _ на? —Бо близь _ ко во _ да.
Ой у лузі, в лузі зелена трава,
Чом вона зелена? — Бо близько вода *.
Чом вона зелена? — Бо близько вода.
Ой давно, давно я в батенька була.
Ой давно, давно я в батенька була,
Десь моя доріжка терном заросла.
Ой не так же терном, як шипшиною,
Де я походила ще й дівчиною.
Ой як я ісхочу — терен висічу,
До свого батенька крильми полечу.
До свого батенька крильми полечу,
Ой як сяду-впаду в вишневім саду.
Ой як сяду-впаду в вишневім саду,
Ой як защебечу — весь сад звеселю.
Ой а мій батенько по двору ходив,
Своїх невісточок по двору будив:
— Ой ви, невісточки, слухайте мене:
Щось у нашім саду за пташина є.
— Ой то не пташина — то ваша дочка,
Тут вона вродилась, тут вона зросла.
Тут вона вродилась, тут вона зросла,
У чужу сторону та й заміж пішла.
А чужая сторона від вітру шумить,
Чужа матіночка не б’є — та й болить.
* Парні рядки співаються двічі.
311
Чужа матіночка не б’є та й болить,
Піде до сусіди — невістку судить.
Сусідо, сусідо,— не суди її,
Не вміє робити — то й навчи її.
Не вміє робити — то й навчи її,
Як нерано встане — розбуди її.
ОЙ У ЛУЗІ, В ЛУЗІ ЗЕЛЕНА ТРАВА. О
і
1=76
Один
т
Ой
Усі Ой
У ЛУ — ЗІ,
дав _ но ж
в лу_
дав -
щ
г гЗг
зв _ ле _ •
зв _ ле _
в ба_ тень _
г
тра _ • ва,
бу — І
І ОИ 40 _ го зе - І
І. г / Г
вже й та_ я сте _
\І и І
на,
бо_ близь— ' ко _ (го) (го) й во_
_ жеч _ ка
тер _ ном
за- (го) — (го) — рос-
ОЙ ДАВНО, ДАВНО Я В МАТІНКИ БУЛА. П
Ой давно, давно я в матінки була,
А вже та доріжка терном заросла.
Ой заросла терном ще й калиною,
Де я похожала та й дівчиною.
Ой як же я скочу — терни Еисічу,
Червону калину в пучки пов’яжу.
Червону калину в пучки пов’яжу,
До своєї матінки на крильцях злечу.
Ой сяду я, впаду в вишневий садок,
Стану я кувати на весь голосок.
312
А моя матінка ходить по дворі,
Будить своїх синів в новій коморі.
— Ой устаньте ж, сини, дітоньки мої,
Бо в нашім садочку зозуля кує.
— Ой то не зозуля, то наша сестра,
Вона тут вродилась, вона тут зросла.
Вона тут вродилась, вона тут зросла,
В чужу сторононьку та й заміж пішла.
В чужій сторононьці не добре її,
Бо чужий татонько не б’є, та болить.
Бо чужий татонько не б’є, та болить,
А чужая матінка словами в’ялить.
ОЙ ТЕРЕН-ТЕРЕНОЧОК. Р
Не поспішаючи з
<ЗкВ.М і * 'М
І.Ой те _ рен- те _ ре но_ чок та й те_ рен і о.
та ще і я й дів_ чи _ на. 2. Ох я той те _ рен
нень_ ки- тін ки та й в гос _ тонь _ ки по _ ли _ ну.
Ой терен-тереночок
Та й терен і ожина,
Як була я в неньки своєї
Та ще й і я дівчина.
Ох я той терен та й порубаю,
Ожинопьку же і порву,
313
Ой я до своєї неньки-матінки
Та й в гостоньки полину.
Ой де б я не летіла
Та там і поріс лісок,
Ой де я впала, спочивала,
Та там криниченька стала.
Ой вийшла мати води брати,
Та й не набрала водиченьки,
А набрала слізок,
Ой ввійшла в хату у кімнату,
Та й будить невісток:
— Ой невісточки та й голубочки,
Та щось у садочику же кує.
— Ой то не пташка, то не пташка,
То ж і ваша й дочка,
Що на чужую стороночку
Та й заміж пішла.
А на чужій та й стороночці,
Та й удалому жить,
Ой і старому ж і малому
Та й треба і угодить.
Ой і старому ж і малому
Та й треба і угодить,
А своєму миленькому
Та й постіль перебить.
МАЛА МАТИ ЇДНУ ДОЧКУ. С
[Помірно]
Ма _ ла ма _ ти Тд _ ну доч4^—'’ ку та й ку_ па _ ла (й) у ме_
Ой як від_ да_ ва _
4 І і Ні ^ ї ї і1
та и на _ ка _ зу _ ва _ ла,
щоб сім ро_ ків не бу_ ва. ла.
Мала мати їдну дочку
Та й купала [й] у медочку.
Ой як віддавала та й наказувала,
Щоб сім років не бувала.
314
Дочка цего [й] не слухала
Та й до року прилетіла:
Перекинулася сивой зозулею
Та й в вишньовім саду сіла.
Та й в вишньовім саду сіла,
Та й начала кувати,—
Ой чи не вийде, ой чи не почує
Моя рідная мати?
Ой як мати почула
Та й стала на порозі,—
Ой як згадала, куди дочку дала,—
Обілляли її сльози.
— Возьми, сину, рушницю,
Та й застрели зозулицю,—
Ой нехай не кує, садочка не глуше,
Мого серця не суше.
Ой [як] взяв син рушницю
Та й націлив зозулицю.
— Ой не стріляй, брате, бо я твоя сестра,
Та й будемо розмовляти.
— Ой як ти ж моя сестра —
Та й ходімо до хати,
Ой та посідаєм на золотих креслах
Та й будемо розмовляти.
— Ой сестро ж моя, сестро,
Ой де ж твоє біле тіло?
— Моє біле тіло в мого миленького
Під нагайкою згоріло.
— Ой сестро ж моя, сестро,
А де твої русі кудрі?
— Милий пообтинав, пута повиплітав,
Сірі коні попутав.
ВИРЯДЖАЛА МАТИ ДОЧКУ. Т
Помірно
Ви _ ряд _ жа _ ла ма_ ти доч.
жу _
ро _ иоч _
шоб сім год не ве_ рта_
ПОСІЮ Я КОНОПЕЛЬКИ ПОКРАЙ ТЕІ ДОРІЖЕНЬКИ. У
Посію я конопельки покрай теї доріженьки;
Чи всім людям така доля, чи но мені, молоденькій? *
Як всім людям така доля, то не буду журитися!
Як но мені, молоденькій, піду в Дунай топитися.
Наказують отець, мати ясненькими соколами:
— Живи, дочко, рочок зо два із тяжкими ворогами.
Жила рочок, жила другий, на третій не стерпіла,
Вчинилася зозуленька, до матері полетіла.
— Десь я тобі, моя мамцю, хліба-солі переїла,
Що ти мене заміж дала, за кого я не хотіла.
Десь я тобі, моя мамцю, та пшениченьки не жала,
Що ти мене заміж дала, за кого я не жадала.
МАЛА МАТИ ДОЧКУ, ДОЧКУ-О ДИНОЧКУ. Ф
Поволі
А ниви
ЛІ/ / І1 /і1 Л
Ма _ ла ма _ ти доч _ ку,
доч_ ку- о _ ди_ ноч _ ку,
да_ ла і _ і за _
в чу_ жу сто_ ро_ ноч_ ку.
* Парні рядки співаються двічі.
316
ОЙ МАЛА ВДОВОНЬКА ІДНУЮ ДОНЕЧКУ. X
щ
і> « г
Ой ма. ла в до. вонь, ка
ід- ну_ Ю ДО- неч _ ку
то. ту за ліс
да_ ла.
$
яГ Р Р
Як о_ на да_ ва _ ла,
то и на _ ка _ зу_ ва _ ла:
Щ
ц* Р Р р
А я, mo- ло_ день_ ка, ро_ чок не стер_ пі_ ла,
т
пе_ ре _ ки_ ну _ ла_ ся
си _ вов зо- зу_ леч _ ков,
$
де тво_ Т си _ ві во_ ли?
Ой у шин _ ка _ ря,
мо _ я ма _ тін _ ко.
та й сто_ ять на во _ бо_
ТЕЧЕ РІЧЕНЬКА НЕВЕЛИЧЕНЬКА, СХОЧУ — ПЕРЕСКОЧУ. Ц
J=88
гіл_ лє ла _ ма _ ла
317
МО _ Я МЛ _ ТІН_ ко,
за ко_ го я
схо _
чу
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу,
Ой оддай мене, моя матінко, за кого я схочу *.
Як оддавала, приказувала в гостях не бувати:
«Бо як ти прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати».
Терпіла рочок, терпіла другий, третій не стерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, до роду летіла.
Гаєм летіла, гіллє ламала білими руками,
Полем летіла, поле кропила дрібними сльозами.
Залетіла в сад, сад зелененький, сіла, закувала,
Мати сиділа в хаті край стола, рушник вишивала.
Ой мати сидить в хаті край стола, рушник вишиває,
А найменший брат на порозі став, ружжьо заряжає.
— Ой позволь мені, моя матінко, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, я не можу жити.
— Не позволю я, мій ти синойку, цю зозулю вбити,
Бо цій зозульці, як твоїй сестрі, на чужині жити.
Як ти зозулька та й сивесенька, перестань кувати,
Ой як ти дочка та й ріднесенька, то й іди до хати.
— Я не зозулька, не сивесенька, не буду кувати,
Я ваша дочка та й ріднесенька — не піду до хати,
Я ваша дочка та й ріднесенька — не піду до хати:
Як оддавали, приказували в гостях не бувати.
І
ТЕЧЕ РІЧЕНЬКА НЕВЕЛИЧЕНЬКА, СХОЧУ — ПЕРЕСКОЧУ. Ч
Помірно
~ё ; г
Те_ че рі _ чень _ ка
-щ- Г
не _ ве _ ли_ чень. ка,
$
схо_ чу— пе _ ре _ ско _
Ой від- дай ме _ не,
—СГ
схо _ чу
, мо_ я ма_ тін _ ко,
за ко _ го
* Парні рядки співаються двічі.
318
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу,
Ой віддай мене, моя матінко, за кого я схочу.
Як віддавала, наказувала в гостях не бувати:
— Бо як прийдеш ти, моя донечко, то вижену з хати.
Терпіла рочок, терпіла другий, на третім не втерпіла,—
Перекинулась зозуленькою до роду полетіла.
Злетіла селом, махнула крилом та й стала кувати,
А як почула її матінка та й стала плакати.
Сидить матінка край віконечка тугу виливає,
А найменший брат на порозі став, ружжє заряджає:
— Дозволь мені, моя матінко, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, я не можу жити.
— Ой не дозволю тобі, мій синочку, зозулю вбити,
Бо ти не знаєш, як твоїй сестрі на чужині жити.
— Коли зозуля, коли сивая, то прошу кувати,
Коли сестриця, коли рідная, то прошу до хати.
Перейшла поріг, перейшла сіни та й за столом сіла.
Таку пісеньку заспівала, що мати зомліла.
ТЕЧЕ РІЧЕНЬКА НЕВЕЛИЧЕНЬКА, СХОЧУ — ПЕРЕСКОЧУ. Ш
Повільно
Му ]
І—^ }
Те_ че р
к-
С—,Р—^
і _ чень _ ка
*4—і—і
1 і / Iі" Iі У «
не _ ве _ ли _ чень _ ка,
■ ■ \ .-6—. - Ь [*) ^ я ■ - ■
§ * «
схс
ЛиК >
-—1
> — чу —
пе _ р«
» й
ско_ чу
Від. дай же ме_ не,
N К N і а і J л
Т- ’ 1 «
|— 1« *" І « І 1« і ± - ч
мо_ я ма _ тін ко, за ко_ го я схо_ чу.
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу,
Віддай же мене, моя матінко, за кого я схочу *.
Віддала мене моя матінка за діда старого,
Казала мені шанувати його так, як молодого.
Шанувала рік, шанувала два, третій не схотіла,
Перекинулась в сиву зозулю і в гай полетіла.
Гаєм летіла, гілля ламала, вмивалась сльозами:
— Віддала ж мене моя матінка поміж ворогами.
Прилетіла я до свого двора, сіла на калині,
Почала кувать, жалю завдавать всій моїй родині.
А батько старий сидить край стола, книжечку читає,
Матуся стара сидить край вікна, рушник вишиває.
А молодий брат на подвір’ячку став кріса ладити:
— Дозволь же мені, моя матусю, ту зозулю вбити.
— Не дозволю я, мій любий сину, ту зозулю вбити,
Тій зозуленці, як сестрі твоїй, тяжко в світі жити.
* Парні рядки співаються двічі.
319
ТЕЧЕ РІЧЕНЬКА НЕВЕЛИЧЕНЬКА, СХОЧУ — ПЕРЕСКОЧУ. Щ
J =46
дру _ гих не лю _ бить
ТЕЧЕ РІЧЕЧКА НЕВЕЛИЧКА, СХОЧУ — ПЕРЕСКОЧУ. Ю
і) =72
Я ^ин ^С1 . -
4і ^ і' Ш ^
мо_ я ма _ тін_ ко. за ко _ го я схо _ чу.
320
ТЕЧЕ РІЧЕЧКА НЕВЕЛИЧЕЧКА, СКОЧУ — ПЕРЕСКОЧУ. Я
^54
, і і
Л 1
' ■] |Л і =№
Ф*г 11 J
Те - че рі
[ и ]
• 9
* —> 4-.
_ чеч _ ка
-0
не _ в<
■ —^
в _ ли _ чеч _ ка,
1. 1 її -Щ=\
ско _ чу — пе _
1* ] ] \ й
г
ре _ ско _
П і і
чу.
Ой
-4—-—^ Г М
від_ дай ме _ не,
мо _ я ма _ ти
н - ко,
за
ко _ г<
Ф —"ч ^ Є
Э я хо - чу.
Жінка пускає на річку квітку до матері
(брата, сестри) — звістку про своє гірке заміжнє життя.
Версії: а) Дочка посилає до матері птахів — вісників
її лихого заміжнього життя; б) Син птахом
відвідує матір і домівку
ПОУЗ МІЙ ДВІР, ВОРІТЕЧКА ГОЛУБКА ЛЕТІЛА. А
Поуз мій двір, ворітечка голубка летіла *,
Не ’ддав мене мій батенько за кого хотіла.
Та ’ддав мене мій батенько та за воєводу,
У чужий край-сторіноньку, далеко від роду.
Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до мого роду.
Плила, плила з рожі квітка та й стала крутиться,
Вийшла мати води брати та й стала журиться:
— Ой десь моя ти, донечко, в недузі лежала,—
Ой що твоя з рожі квітка на воді зов’яла?
— Не лежала, моя мати, ні дня, ні години,—
Попалася в лихі руки невірній дружині.
* Друга частина кожного рядка (після цезури) співається двічі.
11 8—27
321
ЧЕРЕЗ МОЇ ДА СІНЕЧКИ ЗОЗУЛЯ ЛЕТІЛА. Б
* т Т У'“Г^Р г Р Р Р 1
зо _ зу _ ля ле_ ті _ ла, зо_ зу_ ля лі
Ь >'а '* '0> 'Шт
- ті _ ла... не 'ддав ме _ не мій ба _ тень-
«• Гді іхі <і &
_ко за ко _ го схо _ ті _ ла.
ОЙ ПІДУ Я В ЛІС ПО ДРОВА, НАЛАМАЮ ЛОМУ, ГЕЙ. В
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому, гей!
Заніс мене дурний розум на чужу сторону.
А у чужій сторононьці ні отця, ні неньки, гей!
Тільки в саду вишневому кують соловейки.
Болить, болить головонька — нічим зав’язати, гей!
Ой далеко до родоньку — ніким наказати.
Зав’яжу я головоньку шовковим платочком, гей!
Перекажу до родоньку сивим соколочком.
А шовкова хустиночка головки не зав’яже, гей!
А гой сивий соколонько правдоньки не скаже.
Ой вирву я з рожі квітку та пущу на воду, гей!
— Ой попливи, з рожі квітко, та до мого роду!
Пливла, пливла з рожі квітка та стала топиться, гей!
Вийшла мати води брати та й стала журиться:
322
— Ой чого ти, з рожі квітко, на воді зів’яла, гей!
Мабуть то моя доня недужа лежала!
— Не лежала я, матусю, ні дня, ні часочка, гей!
А попала в лиху сім’ю — немита й сорочка!
Не лежала я, матусю, ні їдної днини, гей!
А попала в лихі руки невірній дружині.
ОЙ ПІДУ Я В ЛІС ПО ДРОВА, НАЛАМАЮ ЛОМУ. Г
Не поспішаючи
рви
Ой пі _ ду
ІУ --Н-і 1
я в лі
1 ї
с по дро. ва, н
а_ лі
і _ м
а _ лв - ^
_ му, за _
-
г г і
вів
г Г і»-1
ме _ не д
УР- н
ІИЙ
ро _
^і
У 1
14
1 г -м
_ зум вчу_ жу, ЧУ _ «V _ ю сто _ ро _ ну.
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум в чужу, чужую сторону.
А в чужій же сторононьці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа соловейко.
Співай, співай, соловейко, всіма голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся сльозами.
Ой зірву я з рожі квітку та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітко, аж до, аж до мого роду.
Пливла, пливла з рожі квітка, стала потопати,
Вийшла мати воду брати та й стала, стала питати:
— Ой чого ж ти, з рожі квітко, на воді зів’яла,
Ой чого № ти, моя доню, така, така стара стала?
— Усіх синів поженила, дочок поддавала,
Ой того ж я, моя мати, така, така стара стала.
ХОДЖУ, БЛУДЖУ ПО ЧУЖИНІ,
ЯК ТОЙ МІСЯЦЬ В КРУЗІ, д
ра _ но вста _ ну, сео _ це мо_ ь в ту_ зі.
11*
323
Ходжу, блуджу по чужині, як той місяць в крузі,
Пізно ляжу, рано встану, серце моє в тузі.
Ой піду я в ліс по дрова та й наломлю лому,
Заніс мене дурний розум на чужу сторону.
Ой чужая стороночка — ні вітця, ні мати,
Ні милого коло мене — ні з ким розмовляти.
Ой урву я з ружі квітку та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з ружі квітко, аж до мого роду!
Плила, плила з ружі квітка та й на шумі стала,
Вийшла мати води брати, квітку ізпізнала:
— Чи ти, доню, рік боліла, чи два хворувала,
Що так твоя з ружі квітка на воді зів’яла?
— Ані рік я не боліла, ні два хорувала,
Та далась ня на чужину — навіки-м пропала.
ОЙ ПІДУ Я В ЛІС ПО ДРОВА, НАЛАМАЮ ЛОМУ. Е
=66-69
і* ^ ^ ^ ^ ^ <м
Ой пі_ ду я в ліс _ по дро_ ва,
] |а+а ^ £
і1 ^ і1 ^ 1^^^
на_ ла _ ма_ ю їло_ му,
■у-ь* і * 3—і—__а_Л.. .3
за_ ніс ме _ не ДУР - ни*
=к&ї¥--г- П Гі-- Г"і іИ
'Г зум
• • у1>18 і’ І 1 |8 + В"
й у чу_ жу сто _— ро
їм* 1 і Р іТМї
І'\ї І * 3 < П:
• _ ну, за _ ніс ме. не
дур_ ним ро _
ЗУМ йу чу, йу чу.жу сто_ро(ну).
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Заніс мене дурний розум й у чужу сторону *.
А в чужій сторононьці — ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють соловейки.
Болить мене головонька,— нема чим зв’язати,
Відбилася від родини, нікому сказати.
Перев’яжу головоньку шовковим платочком,
Перекажу до матінки сивим соколочком.
А той шовковий платочок головки не зв’яже,
А той сивий соколонько правдоньки не скаже.
Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітко, й аж до мого роду.
* Парні рядки співаються двічі.
324
Пливла, пливла з рожі квітка, на воді зов’яла,
Вийшла мати води брати, цю квітку пізнала:
— Квітко моя рожовая, чого ти зів’яла?
Доню моя молоденька, чого марна стала?
Доню моя молоденька, чого марна стала?
Ой чи сина оженила, чи дочку й віддала?
— А я сина не женила, дочки не віддала,
Попалася лихій долі, така марна стала.
ОЙ ПІДУ Я В ЛІС ПО ДРОВА ТА Й НАЛОМЛЮ ЛОМУ. Є
і =102
р —£
Ой пі _ ду яв ліс по дро _ ва та й на _ лом _ лю
Ш
_ ло _ му: —Пли_ ви, пли _ ни, з ро_ жі квіт_
А—
й аж до мо _ (го)_ го роГдуї. два го _ ру
ОЙ ПІДУ Я В ЛІС ПО ДРОВА НАЛОМЛЮ ЛОМУ, ж
ф
<1=76
ґ' V V $ І' Р р V Р р
Ой пі _ ду я в ліс по дро_ ва, на_ ла_ ма _ ю
за _ вів ме _ не
М1 ,1
дур _ нии ро _
(д п і'і
<*) - - ^ «с
на чу _ жу сто_ ро
(ну).
-б«-*
ки.
ОЙ ПО ГОРАХ, ПО ДОЛИНАХ ПТАШЕЧКИ ЛІТАЮТЬ. З
Ой по горах, по долинах пташечки літають.
Не зазнала я розкоші,— вже літа минають.
Чи я спила, чи я з’їла, чи гарно сходила?
Тільки мої всі розкоші, що гірко робила.
323
Ой вирву я з рожі квітку да пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітко, аж до мого роду.
Плила, плила з рожі квітка, на березі стала,
Вийшла мати води брати, квіточку піймала.
Вийшла мати води брати, квіточку піймала.
— Десь ти, моя дитинонько, три літі лежала.
Десь ти моя, дитинонько, три літі лежала,
Ой що твоя з рожі квітка на воді зів’яла?
— Не лежала, моя мати, ні дня, ні години,—
Попалася в лихі руки невірній дружині.
Тече вода із города край кореня дуба,
Нема ж мені одрадоньки од мого нелюба.
Тече вода із города край синьої м’ятки,
Сушать мене, в’ялять мене мої недостатки.
Ізсушили, ізв’ялили, як тую билину,
Ніхто мене не жалує, бідну сиротину.
ОЙ ВИРВУ Я З РОЖІ КВІТКУ ТА Й ПУСТЮ НА ВОДУ. И
Ой вирву я з рожі квітку та й пустю на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітко, аж до мого роду!
Плила, плила з рожі квітка та й зупинилася,
Вийшла мати води брати та й зажурилася.
— Десь ти, моя люба доню, в недузі лежала,
Коли твоя з рожі квітка на воді зів’яла?
— Не лежала ж, моя ненько, ні дня, ні години,—
Зв’ялилася, помарніла від невірной дружини.
Нема ж мені відрадости від отця, від матки,—
Сушать мене, моя ненько, мої недостатки!
ОЙ ВИРВУ Я З РУЖІ КВІТКУ ТА Й ПУЩУ НА ВОДУ. І
Л=66
Vі- р'і:г-'р Си ір р-^"<П[їг
Ой ви _ рву я з ру_ жі квіт _ ку та й пу_ щу на во_ ду:
^ ^ р р О і рі ^ -
— Пли_ ви, пли_ ви, з ру_ жі квіт_ ко, та до мо _ го ро_ ду.
326
ОЙ ЗІРВУ Я З РОЖІ КВІТКУ ТА Й ПУЩУ НА ВОДУ. І
Помірно
/)Л ! І-і
а>»/
— Пли_ ви, пли _ ви,
^—і—ір 1
в Г-Н я
} л - *
Т-* г Г —
і |_& J
•
г
з ро _
ЖІ КВІТ _
ро.
аж до мо _ го
о
—ф
ро
аж до ‘ мо- го
ф
ОЙ ВИРВУ Я ЦВІТКУ З РОЖІ ТА Й ПУЩУ НА ВОДУ. Й
Помірно
ЙЕ
Ой ви _ рву
ЦВІТ _ ку з ро. ЖІ
та и пу__ щу на во _ ду:
— Пли_ ви, пли — ви,
£
ЦВІТ __ ко з ро _
аж до мо _ го ро _ ду.
Ой вирву я цвітку з ірожі та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, цвітно з рожі, аж до мого роду.
А ще цвітна не доплила, вся родина знала,
Вийшла мати воду брати та й цвітку пізнала.
— Чи ти, доню, рік лежала, чи два хорувала,
Що та твоя цвітка з рожі на воді зів’яла?
— Не я, мамцю, рік лежала, не два хорувала,
Тільки ти м’я, моя мамцю, за нелюба дала.
327
ОЙ ЗІРВУ Я З РОЖІ КВІТКУ ТА Й ПУЩУ НА ВОДУ, к
Широко
44 Щ' Л і
і-ггі:Л
з ро _ жі квіт _
ка, аж до аж до мо_ го ро[ду].
ТЕКЛА РІЧКА З-ПІД БЕРЕГА, З-ПІД ЗЕЛЕНОГО ДУБА. Л
І
Тек_ ла річ _ каі з-під бе_ ре_ га, з-під зе- ле_ но_ го
ДУ - ба,
з-під зе _ ле _ но _ го ду _ ба.
Текла річка з-під берега, з-під зеленого дуба,
Було ж мене не сватати, коли я не люба.
Ой не люба, ой не мила, зроду не любила,
Пусти ж мене, мій миленький, у вишневий садочок.
Не буду я в саду рвати твоїх ягодочок,
Тільки зірву з рожі квітку да й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітка, рівно з берегами,
Да й припливи, з рожі квітка, аж до моєї мами.
Пливла, пливла з рожі квітка, да й на воді ізв’яла.
Вийшла мати воду брати, да й квітку спіймала:
— Ой чого ця з рожі квітка на воді зів’яла,—
Видно да моя донечка в недузі лежала.
— Не лежала я, мамочко, ні дня, ні години,
Збила мене лиха доля да і без причини.
ПУСТИ МЕНЕ, МУЖУ, В ВИШНЕВИЙ САДОЧОК. М
Не по _ псу. ю то _
бі жод.них я кві _ то. чок.
328
Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Не попсую тобі жодних я квіточок.
А виріжу квітку з зеленого цвітку,
Пущу по Дунаю, де родину маю.
Плила, плила квітка, па ріці зав’яла,
Прийшла мати води брати, стала й заплакала:
— Ой ти ж, моя доню, три літа лежала,
Коли ж твоя з рожі квітка на ріці зав’яла.
— Не лежала-м, мамцю, ні дня, ні години,
Попалася-м в злії руки невірній дружині.
Ой ти ж, моя мамцю, порадонько в хаті,
Порадь мені, розрадь мені, як нелюба звати?
— Посади нелюба за тесовим столом,
Назови нелюба ясненьким соколом.
— Воліла би-м, мамцю, три гори скопати,
Нежелі нелюба соколом назвати.
Три гори скопаю — сяду й одпочину.
До нелюба піду — навіки загину.
Продай, моя мамцю, всі воли з обори,
Викуп мене, мамцю, з тяжкої неволі.
— Хоч би-м, моя доню, всі воли продала,
Таку тя не возьму, яку тебе дала:
Дала-м тебе, доню, гарну, як калину,
А тепер тя возьму біленьку, як глину.
ПУСТИ МЕНЕ, МІЙ МИЛЕНЬКИЙ, В ВИШНЕВИЙ САДОЧОК. Н
Помірно
Одна
Ф
Пус _ ти
в виш _ не _ вии са .
л О
на _ роб _ лю
З ТВО _ IX я _ ГІ .
до_ чок,
ми _ лень _ кии,4
ДО— чок,
т
Всі.
шко _ ди
не _ чок.
Пусти мене, мій миленький, в вишневий садочок,
Не нароблю тобі шкоди з твоїх ягідочок *.
Лиш урву я з рожі квітку та й пущу на воду:
* Парні рядки співаються двічі.
329
— Пливи, пливи, з рожі квітко, до мамки, до роду.
Пливла, пливла з рожі квітка, при березі стала,
Вийшла мати води брати та й квітку пізнала:
— Чи ти, доню, рік лежала, чи два хорувала,
Що це твоя з рожі квітка на воді зів’яла?
— А я, мамко, не лежала, ані хорувала,
Лиш дала-с ня на чужину, щоб я бідувала.
Іде мамка до донечки темненької ночі,
Надибала соловейка в калиновім корчі:
— Соловейку ти миленький, ти світом літаєш,
Моя дочка на чужині — чи ти її знаєш?
— А я знаю та й відаю — вна дуже бідує,
Кілько лечу через той сад, все в саду ночує.
Іде мамка до донечки, ворота втворяє,
А донечка край віконця синці обзирає.
— Сідай, мамко, коло мене, бо я дуже хвора:
Я в садочку ночувала,— вкусила ня бджола.
— Але коби того бджола, коби того бджілка,
Чому ж тоді не кусала, як ти була дівка?
Іде сестра дорогою, а брат дров рубає.
— Чо’ ти, сестро, сумна ходиш? — Брат сестри питає.
— Тобі, брате, не питати, мені не казати,—
Яку мені долю вибрав, мушу привикати.
ТА ЯК ПІДУ Я ТА В САД-САДОЧОК. О
Л=148
ОЙ ТАМ ЗА ГОРОЮ ТА ЗА КРЕМІННОЮ. П
4'і'Н ' ііпі п її іп ' іііі
Ой там за го _ ро _ ю та за кре _ мін _ но^-^ ю,
р [Пі | ^_Г , ; ^
не по прав _ ді жи _ є чо _ ло _ вік зо мно^— ю
Ой там за горою та за кремінною,
Не по правді жиє чоловік зо мною.
Она йому стелить, біленьким вкриває,
Нагайка-дротянка кров’ю обкипає.
330
А він ї сі дивить, а він ї питає:
— Чого твоє серденько так тяжко здихає?
Чи хліба не має, чи за сіль гадає,
Що твоє серденько так тяжко здихає?
— Та я хліб то маю, за сіль не згадаю,
Лишень я з нелюбом мешкання не маю.
Пусти мене, милий, в вишневий садочок,
Я не буду рвати твоїх ягодочок.
Лиш урву квіточку я з виноградочку,
Пущу ту квіточку та по Дунайочку.
Прийшла її мати в Дунай воду брати,
Взяла свої дочки квітки спізнавати.
— Чи ти, мій синочку, сім рік та й лежала,
Що твоя квіточка в Дунаї зів’яла?
— Не лежала, мати, ні рік, ні годину,
Лиш мене побила лихая дружина.
ОЙ ТАМ ЗА ГОРОЮ ТА ЗА КРЕМІННОЮ. Р
Ой там за горою та за кремінною,
Не по правді жиє чоловік з жоною.
Она єму стелить білу постеленьку,
А він їй готує дротяну нагайку.
Біла постеленька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тільце рвала.
Біла постеленька порохом присіла,
Дротяна нагайка кров’ю обкипіла.
— Ой мужу ж мій, мужу, не бий мене дуже,
В мене тіло біле, болить мене дуже.
Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Та най я си урву ружевий квіточок.
Взяла ружу-квітку та й вергла на воду:
— Плини, плини, руже-квітко, аж до мого роду.
Плини, руже-квітко, плини по Дунаю,
Як увидиш мою неньку, приплини до краю.
Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як уздріла ружу-квітку та взяла плакати:
— Де ж ти, руже-квітко, ту ся об’явила,
Відай тебе моя донька й опустила?
— Ти гадала, мати, що мя не згодуєш,—
Дала-сь мене за нелюба, а тепер бануєш!
Ти гадала, мати, що мя ся не збудеш,—
Така прийде годинонька, ще й плакати будеш.
331
ОЙ ГОРОНЬКО КРЕМІННАЯ, 40’ СІ НЕ ЛУПАЄШ. С
п . ■/ . 1
: Ь N
г к N [у---кі і , і.
§ * р р р-р-І
Ой го_ ронь_ко
-кН N К =щ=
кр
іе_ мін_ на.
я,
чо сі не лу_ па _ еш?
К 1 1 1
(Р Р V '
Чо _ му ме не, ми _ лий, вір_ не не ко_ ха_ єш?
Ой горонько кремінная, чо’ сі не лупаєш,
Чому мене, милий, вірне не кохаєш?
Сам ідеш до коршми пити та й гуляти,
А мені си кажеш йа постівку слати.
Я постівку стелю тоненьку, біленьку,
Ти на мене ладиш нагайку дрібненьку.
Сам ідеш до коршми пити та й гуляти,
А мені си кажеш постівку стеляти.
Я постівку стелю тоншу від паперу,
Ти на мене ладиш нагайку з реміню.
— Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Най я сі подивлю та до свого роду.
— Будеш сі скаржити та будеш плакати,
Обіллють ті сльози, тамой будеш спати.
— Пусти ж мене, милий, в вишневий садочок,
Не буду ти рвати жодних яго дочок;
Лиш вирву квіточку йа з виноградочку,
Пущу по Дунаю, де родину маю.
Плине квітка, плине, стала спочивати,
Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Взяла свої доньки квітку пізнавати:
— Ци ж ти, моя доню, сім літ хорувала,
Що твоя квіточка так дуже зів’яла?
— Я не хорувала ані дві години,
Лише-м сі дістала лихой і дружині.
Приїдь, приїдь, мати, до мене в гостину
Та ми заколишеш маленьку дитину.
— Не приїду, доню, до тебе в гостину,
Не буду бавити маленьку дитину.
Не буду бавити, не буду плекати,
Маєш лиху долю,— мож по личку знати.
ОЙ ТАМ ЗА ГОРОЮ, ТАМ ЗА КРЕМІННОЮ. Т
не по прав_ ді жи _ ют чо - ло_ вік з жо - но-
332
ШУМИТЬ МЕНІ, ЯК У МЛИНІ, В МОЇЙ ГОЛОВОНЬЦІ. У
л Не швидко ^^ ^^
*1^ Р Р рі'Г
Шу _ мить ме _ НІ, як у мли _ НІ,
Шумить мені, як у МЛИНІ, В МОЇЙ ГОЛОВОНЬЦІ,
Тяжко мені, молоденькій, в чужій сторононьці.
Зав’яжу я головоньку шовковим платочком,
Накажу я до родоньку сивим голубочком.
І шовковенький платочок голови не зв’яже,
А сивенький голубочок правдоньки не скаже.
Тече вода холодная з-під кореня дуба,
Не зазнала я розкоші з-за свого нелюба.
Не зазнала я розкоші та й не буду знати,
По чім же я свої літа буду споминати?
Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітко, до мойого родуі
Пливла, пливла з рожі квітка, на криниці стала,
Вийшла мати води брати та й квітку пізнала.
Вийшла мати води брати та й квітку пізнала,
А пізнавши з рожі квітку, гірко заплакала:
— Ой десь же ти, моя доню, три роки лежала,
Ой що твоя з рожі квітка на воді зів’яла.
— Не лежала, моя мамцю, ні дня, ні години,
Попалася в лихі руки невірній дружині.
— Кидай, доню, лиху долю та ходи зо мною,
Поглянь, покрасуйся хоч рочок за мною.
— Ой не мила мені, мамцю, твоя розкошонька,
Коли в мене накритая русая кісонька.
ПИЙТЕ, ЛЮДЕ, ГОРІЛОЧКУ, А ВИ, ГУСИ, ВОДУ.
333
Пийте, люде, горілочку, а ви, гуси, воду,
Ддала мене мати заміж далеко від роду *.
Є що їсти, є що пити, є в чім походити,—
Тільки ж мені тяжко-важко, ні з ким говорити!
Ой вирву я з рожі квітку та пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітко, аж до мого роду!
Плила, плила з рожі квітка,— стала посихати...
Вийшла мати воду брати,— стала пізнавати.
— Ой чогось ся з рожі квітка на воді зів’яла:
Мабуть, моя дитинонька в недузі лежала!
— Не лежала, моя мамцю, ні дня, ні години,—
Попалася в лихі руки невірній дружині,
їдуть люде на ярмарок солі купувати,
А я везу свою долю людям продавати:
— Купіть, люде, мою долю,— моя доля добра:
Як нап’ється — з людьми б’ється, не ночує дома.
Коли твоя така доля, то не зич нікому:
Запрягай же свої воли та й вези додому!
ОЙ ВІДДАЛА МЕНЕ МАТИ ЗА ВИСОКІ ГОРИ
Ой віддала мене мати за високі гори,
Щоби-м до ней я не прийшла у гості ніколи.
Йа віддала мене мати за гори тривати
Та дала ми рідна мамка павку годувати.
— Аж ти буде, донько, добре, держи павку туда,
Аж ти буде та вже лихо — ти прийшли ї сюда.
Як стала та донечка тяженько тривати
Та зачала сиву павку до мамочки слати.
Ой прийшла та павочка та в саду щебече,
Пішла мамка трісок брати та й дідика кличе: (2)
— Ци чуєш ти, дідику, як павка щебече? (2)
То так наша та донечка в чужиночці плаче.
Ой слухай, старий діду, що-с ти му казати:
Ідім, ідім у чужину доньку обізнати.
Ішли они, ішли они, доріжки не знають,—
Ци далеко донька сидить, ци добре ся ймає?
Ой прийшли вни до донички та й ся уклонили:
— Та помалу до серденька, би-с ня не вразили.
Та помалу до серденька — тіло ізранене,
То від тої та вже пчілки дуже укушене.
— До тебе та мамина доріжка з бервінку,—
Чому вна тя не кусала, доки-с була дівков?
— А она ня не кусала — високо літала,
А тепер ся ізнизила, сердця ня вкусила.
Парні рядки співаються двічі.
ПОРОДИЛА МАТИ СИНА-СОКОЛА
Породила мати сина-сокола,
Та не знала, де його діти, та в військо дала.
А навпослі матусенька роздумала:
— Вернись, вернись, мій синочку, хоть на півгода!
— Не вернуся, моя мати, ні на півчаса,—
Я до тебе, моя мати, орлом прилечу,
Побачиш якого тобі жалю нароблю:
Сяду-паду сивим орлом в зеленім саду,
Я своїми сухотами увесь сад висушу,
А дрібними слізоньками весь сад ізіллю!
Та більшого тобі, моя мати, жалю нароблю
Та впять у поход, моя мати, орлом полечу.
Мати не впізнає заміжньої дочки,
в якої помер чоловік
КАЛИНА-МАЛИНА НАД ЯРОМ СТОЯЛА
Широко
"І.К :
у**' лр
Ка_ ли.на- ма_ ли .
на над я. ром сто.^я.
над я. ром сто. я_
ла, без сон_ ця зі. в’я_ ла.
Калина-малина над яром стояла,
Над яром стояла, від сонця зів’яла.
Від сонця зів’яла, без вітру опала,
Мати своей дочки за год не пізнала.
— Десь ти, моя мати, в горі не бувала,
Що ти мене, мати, за год не пізнала.
Ой у мене, мати, аж три журби в хаті:
Що первая журба — свекруха лихая,
А другая журба — дитина малая, (2)
А третяя журба — милий помирає.
— Ой умру я, мила, а ти будеш жива,
Не забувай, мила, де моя могила.
А моя могила край синього моря,
Наберешся, мила, да й без мене горя.
Сороки-ворони тіло поклювали,
А білії кості да й порозкидали...
— Ой піду я, мати, кості позбираю,
На синьому морі поперемиваю,
Білим полотенцем поперетираю,
В вишневім садочку кості поховаю.
335
Мати розшукує сина, розпитує про нього
в сонця, місяця і зірки
ЕЙ, ВЕРХ БЕСКИДА, ВЕРХ ЗЕЛЕНОГО
Ей, верх Бескида, верх зеленого
Приспів:
Синя мгла, ей, синя мгла,
Полонинойки залягла! *
Ходить вдовойка, глядат синойка,
Ей, стрічат єї ясне сонейко.
— Ой помагай бог, світле сонейко!
— Боже, дай здоров’я, бідна вдовице!
— А ти, сонейко, яснейко світиш:
Ци-сь не видало мого синойка,
Мого синойка, ей, Іванойка?
— Ніт, я не видало, ніт, я не слихало
Твого синойка, ей, Іванойка.
Ой пошла она дале стежейков,
Стрічає же ся ясен місячок.
— Ой помагай бог, ясен місячок!
— Боже, дай здоров’я, бідна вдовице!
— А ти, місячку, високо світиш,
Високо світиш, далеко видиш:
Ци-сь ти не видав мого синойка,
Мого синойка, ей, Іванойка?
— Ніт, я не видав, ніт, я не слихав
Твого синойка, ей, Іванойка.
Ой пошла она дале стежейков,
Стрічат же єї ясна зорничка.
— Ой помагай бог, ясна зорничка!
— Боже, дай здоров’я, бідна вдовице!
— А ти, зорничко, яснейко світиш,
Яснейко світиш, далеко видиш:
Ци-сь не виділа мого синойка,
Мого синойка, ей, Іванойка?
— Ой я видала, ой я слихала,
Твого синойка, ей, Іванойка.
Йому сваткове — в лісі пташкове,
Йому музики — в лісі словіки,
Йому женойка — дробна рибойка,
Йому дружина — в воді лозина.
Приспів після кожного рядка.
Син потопає, посилає коня до родини
(дружини, дівчини) зі звісткою про свою загибель
ОЙ НА ГОРІ ВИШНЯ РОЗЦВІТАЄ. А
Ой на горі вишня розцвітає,
Ой там козак конем виграває,
Ой там козак конем виграває
Та на синє море поглядає.
На синєє море поглядає,
Ой чи синє море замерзає.
Під козаком коник розбрикався
Та на синє море увігнався.
На синєє море увігнався,
На синьому морі заломався.
Ой став козаченько потопати,
До свого коника промовляти:
— Бийся, коню, бийся, вибивайся,
До отця, до неньки добивайся!
До отця, до неньки, до родини,
Та ще й на Вкраїну до дівчини!
Нехай так не пряде тонесенько
Та цехай так не білить білесенько!
Нехай так не білить білесенько
Та нехай так не шиє дрібнесенько!
Мені в тій сорочці не ходити,
Мені припадає в морі гнити.
Тобі, вороному, овес їсти,
Мені, молодому, на дно сісти!
ОЙ З-ЗА ГОРИ БУЙНИЙ ВІТЕР ПОВІВАЄ. Б
Ой з-за гори буйний вітер повіває,
Та вишневий садочок розхиляє;
Ізвідтіль зозуленька вилітає,
Та на синєє море поглядає.
Що синєє море замерзає,
Та замерзає льодком тонесеньким,
Припадає сніжком білесеньким.
То козаченько з війська виряджався,
А під ним кінь вороний розігрався
Та на син:єє море ввігнався.
Трохи козаченько не втопився,
Та за сивую гриву ухватився.
— Та бийся, [коню, бийся], вибивайся,
Та на крутий бережочок поспішайся,
Та до отця, до неньки одкланяйся,
Та до моїх братиків-порадників,
Та до моїх сестричок-жалібничок,
337
Та до моєї жінки-удівоньки,
Та до моїх діточок-сиріточок.
Та нехай моя жінка мене не жде,—
Нехай вона заміж іде;
Нехай копа яму глибоку
Та садовить калину червону.
Ой не так калину, як малину,
Ой щоб було видно на Вкраїну.
Мати просить людей рятувати потопаючого сина
(витягнути і поховати втопленого)
ОЙ СІВ, ЗАПИВ, ОЙ СІВ, ЗАПИВ,
ЗАПИВ, ЗАЖУРИВСЯ. А
^112
—1 1 г
+Ч- І і \\ ||[ "]—
Я*±. .1 «і ^
Ой сів, за_ пив,
£ і у, ==і
ой сів, за _ пив, за_ пив, за _ жу-
— Г~ к 7 і —
і ■Ы 'і—1
_ рив_ ся,—
І , і "г-г
■ ^ ■■ ■ #4^
гей, що без щас _ тя, "
без до_
^ о ^ ^ і ^
лень. ки, що без щас _ тя,
6 V і Н І— 1 } 1 1 =р=Н
до _ лень _
зак у _ ро . див_ СЯ.
Ой сів, запив, ой сів, запив, запив, зажурився,—
Гей, що без щастя, без доленьки козак уродився.
А чи його недоленька, чи такеє щастя,
Гей, а чи йому подіяла шинкарочка Настя.
Ой чи дала в хлібі з’їсти, чи в горілці спити?
Гей, аби б тому козакові на світі не жити.
Пішов козак дорогою доленьки шукати,
Гей, та зустрів він старого діда, став його питати:
[— Скажи мені, старий діду, де долі шукати?]
Скажи мені, старий діду, де шукати долі,—
Гей, а чи в Січі, чи в Самарі, чи в чистому полі?
— Ой ні в Січі, ні в Самарі, ні в чистому полі,
Гей, виринає твоя доля по тім боці моря.
Пішов козак дорогою доленьки шукати,
Гей, пішов на синє море та й став потопати,
Червоною хустиною на берег махати —
338
Гей, ніхто того козаченька не йде рятувати.
Тільки вийшла стара мати з моря води брати,
Гей, та й зустріла рибалочок та й стала прохати:
— Рибалочки, голубчики, увольніте мою волю —
Гей, закиньте тонкий невід по синьому морю.
Рибалочки, голубчики, дам вам золотого,—
Гей, та витягніть мого сина а хоч не живого!
Рибалочки, голубчики, дам ще й горілки напиться,—
Гей, та витягніть мого сина та хоч подивиться!
Рибалочки, голубчики, дам вам копу грошей,—
Гей, та витягніть мого сина, який він хороший.
Лежить козак на пісочку, вода з рота ллється,
Гей, його мати на березі, як горлиця, б’ється.
ТА ЗАПИВ Ч:
ЗАЛ
Не поспішаючи
ШАК, ТА Й ЗАПИВ ]
[ИВ, ЗАЖУРИВСЯ. Б
і Л ГТ~1 , 3
ВУРЛАК,
л ^1"; І" “
Т* р рг Цї
Та й за.пив
^ і і |
чу.
мак,
та й за.пив
К І к
бур _ лак, за _ пив,
=Ф=
за _ жу_ рив. ся.
^^ -1 Л —1 сЧ
У* г Г
А тим же
РТП , -к4=
е
П . І
ІІН
1 і
за _ - жу _
Т Іі! А 1 г 1
_рив_ ся,— без до _
лі в|;
# #
50 _ ДИВ _ СЯ.
Та запив чумак, та й запив бурлак, запив, зажурився.
А тим же він зажурився — без долі вродився.
Ой як пішов дорогою доленьки шукати,
Та не найшов щастя-долі, знайшов синє море.
Ой як зійшов серед моря та й став потопати,
Червоною хустиною на берег махати.
Ніхто ж того чумаченька не йде рятувати,
Тільки іде рятувати його рідна мати;
Та й зустріла рибалочок, та й стала прохати:
— Рибалочки молодії, вчиніть мою волю,
Ой розкиньте тонкий невід по синьому морю!
Рибалочки молодії воленьку вволили,—
Закинули тонкий невід, сина уловили.
Тягнуть сина до берега, з рота вода ллється,
Його мати на березі ’б сиру землю б’ється.
— Ой нате ж вам, рибалочки, цього золотого,
339
Що витягли мого сина хоч і неживого.
Ой нате вам, рибалочки, хоч солі на страву,
Поховайте мого сина на велику славу!
ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА В ГУСТІМ ОЧЕРЕТІ. В
Не поспішаючи
і гл
1—
\ р 1
Ь *1 і 1
г-У Г 1
9
6
в
За _ ку_ ва _ ла зо _ зу _ лень_ ка в гус_ тім
Закувала зозуленька в густім очереті.
Кличе дівка козаченька к собі вечеряти:
— Як не прийдеш вечеряти, прийди обідати,
Як не прийдеш обідати, прийди одвідати,
Як не прийдеш одвідати, горе тобі буде:
З окна впадеш, утопишся, диво з тебе буде!
Ой сів козак вконець стола, ой сів, зажурився:
— Бідна ж моя голова,— без щастя вродився! (2)
Пішов козак в чисте поле шукать щастя й долю;
Ой не знайшов щастя й долі, знайшов синє море.
Синє море розграває, козак потопає,
Червоною хустиною на берег махає, (2)
Слівце своє жалібнеє стиха промовляє...
Ніхто того слівця не вчув, тільки рідна мати,
Кричить, біжить до берега сина рятувати:
— Молодії риболовці, ой нате вам гроші,
Ой витягніть сина мого, бо дуже хороший.
Молодії риболовці, вчиніть мою волю:
Витягніте мого сина, нехай поговорю!
Молодії риболовці волю учинили,
Закинули тонкий невод, сина ізловили.
Як принесли до берега, з него вода ллється,
Його мати в сиру землю, як орлиця, б’ється.
Поки ж вони того сина, поки нарядили,
Та вони ж їх в домовині обох положили.
340
ПІШОВ ЧУМАК, ПІШОВ БУРЛАК ДОЛЕНЬКИ ШУКАТИ. Г
зна_ йшов щас _ тя- до _ лі, найшов си _ нє мо_ ре.
Пішов чумак, пішов бурлак доленьки шукати,
Та не знайшов щастя-долі, найшов синє море.
Найшов же він синє море та став потопати,
Червоною хустиною на берег махати.
Ой червоною хустиною на берег махати,—
Ніхто того козаченька не йде рятувати.
— Риболовці, славні хлопці, вволіть мою волю:
Закидайте тонкий невід по синьому морю,
Тягніть, тягніть мого сина, хоч і неживого.
Притягнули до берега, з рота вода ллється,
А матінка по березі, як орлиця, б’ється.
А матінка по березі, як орлиця, б’ється:
— Трусіть, трусіть мого сина, може, обізветься.
Оплакування полеглого зозулями (ластівками)-жалібницями:
матір'ю, сестрою і дружиною («Стріла»)
ЛЕТІЛА СТРІЛА ТА В КІНЕЦЬ СЕЛА. А
Летіла стріла та в кінець села,
Ой рано, рано та в кінець села *
Убила стріла чорна ворона,
Чорна ворона, добра молодця.
Ой прилетіло та три пташечки:
* Приспів «Ой рано, рано» — з другою частиною кожного рядка.
341
Що одна сіла у голівоньках,
А друга сіла на щирім серці,
Третяя сіла в білих ніженьках.
Що в голівоньках — то сестра його,
На щирім серці — то жона його,
А у ніженьках — рідна матінка.
ОЙ ЛЕТІЛА СТРІЛА З-ЗА СИНЬОГО МОРЯ. Б
Ой летіла стріла з-за синього моря *.
Ой де ж вона впала? — На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила? — Вдовиного сина.
Немає нікого плакати по ньому.
Летять три зозуленьки і всі три рябенькі:
Одна прилетіла — в головоньках сіла;
Друга прилетіла — край серденька сіла;
Третя прилетіла — та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла — то матінка рідна;
Сіла край серденька — то його миленька;
А в ніженьках сіла — то його сестриця.
Де матінка плаче, там Дунай розлився;
Де плаче сестриця, там слізок криниця;
Де плаче миленька, там земля сухенька.
Ой матінка плаче, поки жити буде,
А сестриця плаче, поки не забуде,
А миленька плаче, поки його бачить.
В суботу сваталась, в неділю вінчалась,
А у понеділок нагайка шуміла,
Нагайка шуміла коло її тіла.
* Друга частина кожного рядка (після цезури) співається двічі.
342
А ЩО ІЗ-ЗА ГОРИ ВИЛІТАВ СОКІЛ.
Стримано с=ч ^і
Аа , к п 1
В
А що із- за
її ] 14
го _ ри
ви_ лі. тав со_
_ кіл, та
ви _ лі_
... . в
тав
со _
—г 1 г=я
1 J V
—СІ. *
_ кіл, а за ним І> _ релу
А що із-за гори вилітав сокіл,
Та вилітав сокіл, а за ним орел.
Та й за ним орел, він кричить: — Постій!
Та не бить хочу, розпитать хочу,
Та і де ж ти бував, а що ти видав?
— Я бував на морю, видав я диво,
Та видав я диво — козака вбито,
Та козака вбито — не схоронено,
Та в крутім бережку похоронено.
Крізь його ребронька росте травонька,
Та коло серденька обвивається,
Та коло серденька обвивається,
Та ніхто козаку не признається.
Прилетіло к йому а три ласточки,
А три ласточки, три касаточки:
Що перва ластонька — рідна матінка,
А друга ластонька — рідна сестронька,
А третя ластонька — жона молода.
Та де мати стояла — річка біжала,
А де сестриця — стала криниця,
Де жона молода — там роси нема,
Там роси нема і трава посхла.
ОЙ З-ЗА ГІР, З-ЗА ГІР ВИЛІТАВ СОКІЛ. Г
Швиденько
[Один]
Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
Гей, ой з-за хутора вилітало два.
Гей, з-за хутора вилітало два,
Гей, єдин другого братом назива:
— Гей, ти, брат сокіл, високо літав,
Гей, високо літав, гей, що ти, брат, видав?
— Ой бачив я, брат, зелене жито,
Гей, зелене жито — козака вбито.
Ой убито не тепереча,— гей, проросла трава,
Проросла трава крізь реберечка.
Гей, проросла трава крізь реберечка,
Облилася кров кругом сердечка.
Ніхто ж до його не признається,
Гей, тільки признались вже три ласточки,
Аж три ласточки — рідні сьостроньки.
Гей, перва ласточка — рідна матушка,
Друга ласточка — рідна сьострушка,
Третя ласточка — золота жена.
Гей, де плаче мати, гей, то там кирниця,
Гей, а де плаче сестра, там висока роса,
А де плаче жена, то й роси нема,
Гей, то й роси нема,— травка поросла.
ІЗ-ЗА ГІР, З-ЗА ГІР ВИЛІТАВ СОКІЛ. Д
і =65
а Заа
а Заспів ^ цХ Всі _
Ь і Ц ^-У:-"-' .-Ч 1. '« • % І
*3« V * 'я ч 1 і Р ■ *
Із- за гір, з-за гір ви _ лі_ тав
тїг 1 V? 1— і'і—і 3 •
СО-
$ ^^ г- • і1 р
_кіл, гей, із- за ху_
і і і і і га і І\і 1
3—^—J—і
то_
Щ3 ї—■ ■ ^3——3"
_ра ви_ лі _ та _ ло два.
ОЙ З-ЗА ГІР, З-ЗА ГІР ВИЛІТАВ СОКІЛ. Е
344
ОЙ ЛЕТІВ ОРЕЛ, А ЗА НИМ СОКІЛ. Є
#1
^ V
Ик-т^, -і
Іг --Н
г г - -
Ой летів орел, а за ним сокіл:
— Ой постій, орел, постій, не тікай,
Я не буду бить, хочу розпросить:
Ой де ж ти бував, та й що ж ти видав?
— Ой видав же я — козака вбито,
Козака вбито, не погребено:
Крізь його ребра трава поросла,
Крізь його очей вода протікла.
А там сиділо аж три ластівки:
Перва ластівка — рідна матінка, (2)
Друга ластівка — жона молода, (2)
Третя ластівка — рідна сестриця.
Де мати плаче — там річка тече,
А де сестриця, то там криниця.
А де сестриця, то там криниця,
Де жона молода — там роси нема.
Ой жона плаче аж до неділі:
— Неділі дожду та й заміж піду.
ОЙ ЛЕТІЛА СТРІЛА. Ж
Ой летіла стріла
Із міста до села,
Гей, гей, із міста до села *.
— А где ж вона впала?
— На вдовину хату.
— А кого забила?
— Вдовиного сина.
Ой там прилетіли
А три зозуленьці;
Три зозуленьки,
А всі си рідненькі.
Єдна зозуленька — рідна
матінонька,
Друга зозуленька —
То рідна сестронька,
Третя зозуленька —
То єго миленька.
Где матінка плаче —
Бистра річка тече.
Где плаче сестриця —
Там стоїть криниця.
Где миленька плаче —
Сльози не побачиш.
«Гей, гей» — з кожним парним рядком.
345
А матінка плаче,
Щоб красно ховати,
А сестронька плаче,
Щоб ксьондза до хати,
А миленька плаче,
Щоби борше з хати, (2)
Щоб си погуляти, (2)
Розкоші зазнати.
Ув'язнений за злочини син просить матір
викупити його з неволі
В ТЕМНІМ ЛІСІ, В ТЕМНЕНЬКІМ ЛІСОЧКУ. А
Стримано
»1» пп
1. В тем _ нім лі_ сі, в тем_ НЄНЬ_ кім лі_ соч_ ку,
Р О ■ У- І -Г І4 Р ЙР і ^ І )
та тем_ни_ чень _ ку не про._ йде, не про_ ї_ де.
В темнім лісі, в темненькім лісочку,
Там стояла та темниченька та на жовтім пісочку.
Ніхто проз ту та темниченьку не пройде, не проїде,
Тільки пройшла та проїхала моя рідна мати.
— Дитя моє, лебедя моє, чого сюди залетіло?
— Мати моя рідненькая, гуляти захотіло!
— Чи не лучче ж, лебедя моє, по вулиці гуляти,
А чим тобі, лебедя моє, у неволі сидіти?
— Мати моя та рідненькая, нагулявсь я доволі,
Визволь мене, моя матінко, та із цеї неволі.
— Дитя моє, лебедя моє, сім раз я визволяла,
На восьмому, лебедя моє, сума не вистарчала.
— Мати моя та рідненькая, продай сірі воли,
Визволь мене, моя матінко, та із цеї неволі.
— Дитя моє, лебедя моє, сім раз я визволяла,
На восьмому, лебедя моє, сума не вистарчала.
— Маги моя та рідненька, продай коня вороного,
Визволь мене, моя матінко, та парня молодого.
Дитя моє, лебедя моє, сім раз я визволяла,
На восьмому, лебедя моє, сума не вистарчала.
— Мати моя та рідненька, продай свою світлицю,
Визволь мене, моя матінко, та із цеї темниці.
— Дитя моє, лебедя моє, що я буду робити,
Як продам я свою світлоньку, то де я буду жити?
346
ОЙ У ЛІСІ, У ГАЙОЧКУ. Б
Ой у лісі, у гайочку та на жовтім пісочку —
Там стояла превеликая темная темниченька.
А у теї темниченьки сидить козак молоденький.
Ніхто ж к тому козаченьку не йде, не зайде,
Тільки йшла та заїхала гістя дорогая,
Гістя ж моя дорогая — а мати рідная.
— За чим ти, моя дитино, сюди залетіло?
— Та гуляти схотіло.
— Лучче б було, моя дитино по волі гуляти,
Чим тобі, моя дитино, в темниці страждати.
— Продай, мати, воли та корови,
Та викупи мене з тяжкої неволі,
Продай, мати, бички та телички,
Та викупи мене з темної темнички,
Продай, мати, коня вороного,
Та викупи мене, козака молодого.
— Не раз, не два, моя дитино, продавала,
Та тебе з неволі викупала,
А на восьмий раз — казни не достала.
Син розповідає матері, як він розпізнає
у в'язниці пори року
ОЙ СИНУ МІЙ ТА НЕГРУЄНКО
— Ой сину мій та Негруєнко,
Не пий горілочки рано в неділоньку
Та не грай конем улицею,
Не розтопчай малих дітей
Та не зневажуй старих людей.
Не гуляй же, сину, із панами:
Що вони в тебе п’ють, гуляють,
Що вони з тебе ума вивіряють.
— Ой як мені, мати, не пить, не гуляти,
Що у мене двори коштовії... (2)
Що у мене вікна аркушовії,
Що й у мене серебро не щитаное,
Що й у мене злото не важеноє.
Що й в неділеньку рано-вранці
Взяли Негруєнка ізв’язали,
Та ізв’язали руки сирицею,
Та й повели улицею,
Та под його двори коштовії,
Та под його вікна аркушовії,
Та й укинули його в темницю,
Та й в глибокую присподницю.
347
Сидить він літечко, сидить і друге,
А на третє літо стало повертати,—
Аж іде його старенькая мати.
Ой стала ж йому говорити:
— Чи ж я тобі, синку, та й не казала:
Не пий горілочки рано у неділеньку!
Ой по чім же ти, сину, та літечки знаєш,
Ой що ти ніколи світа не видаєш?
— Ой по тім я, мати, став літа знати:
Ішла дівка-семилітка та по водицю
Та вкинула вітку з рожевого цвіту,—
Ой по тім я, мати, став літо знати.
Що на святий день та на Великдень
Всіх невольників повипускали,—
Взяли Негруєнка розчетвертовали.
ПОПІД МУРИ МУРОВАНІ
Попід мури муровані,
Попід вікна мальовані,
Попід тоті камениці
Ведуть мене до темниці —
До темниці темненької,
До неволі тяженької.
Попід мури муровані,
Попід вікна мальовані,
Попід тоті камениці
Ходять браття і сестриці,
Ходить мати по риночку:
— Як тобі там, мій синочку?
По чому ти весну знаєш,
Що ти світа не видаєш?
— Скрип’ять плуги, колісниці,
Чути мені до в’язниці.
Попід мури муровані,
Попід вікна мальовані,
Попід тоті камениці
Ходять браття і сестриці,
Ходить мати по риночку:
— Як тобі там, мій синочку?
По чому ти літо знаєш,
Що ти світа не видаєш?
— Везли сіно парубочки,
Загубили три листочки:
Я то листя визбираю,
По тому я літо знаю.
Попід мури муровані,
Попід вікна мальовані,
Попід тоті камениці
Ходять браття і сестриці,
Ходить мати по риночку:
— Як тобі там, мій синочку?
По чому ти осінь знаєш,
Що ти світа не видаєш?
— Вітер листя обвіває,
У темницю накидає:
Я те листя вимітаю,
По тому я осінь знаю.
Попід мури муровані,
Попід вікна мальовані,
Попід тоті камениці
Ходять браття і сестриці,
Ходить мати по риночку:
— Як тобі там, мій синочку?
По чому ти зиму знаєш,
Що ти світа не видаєш?
— Вітер снігом завіває
І в темницю накидає:
Я тот сніжок вимітаю,
По тому я зиму знаю.
348
Мати хотіла б зозулею полетіти
на могилу сина-козака і підвести його
МАНЕСЕНЬКИЙ СОЛОВЕЙКО, ЧОМ ТИ НЕ ЩЕБЕЧЕШ. А
Помірно
— Ой рад би я ще _ бе _ та _ ти— го _ ло _ су не _ ма _ €.
Манесенький соловейко, чом ти не щебечеш?
— Ой рад би я щебетати — голосу немає.
— Молоденький козаченьку, чом ти не женився?
— Ой рад би я женитися, та долі не маю!
Потеряв я свою долю, ходячи в дорогу.
Ой у Ромні горять огні, а в Тамані чути;
Умер, умер козаченько, у неділю вранці,
Поховали козаченька в зеленім байраці.
— Отамане, товаришу, вчини мою волю,
Виводь коня вороного і винеси зброю,
Нехай зарже кінь вороний, [стоя] наді мною.
Ой зачує стара мати, сидячи у хаті:
— Та вже ж мого сипоченька на світі немає.
Коли б була зозуленька, то я б полетіла,
Сіла б, пала б на могилу та й сказала «куку»,
Подай, подай, мій синочку, хоча одну руку!
— Ой рад би я, моя мати, обидві подати,—
Насипали сирой землі, не могу підняти.
Стулилися мої уха, не могу послухать,
Стулилися ясні очі, не могу поглянуть!
ОЙ У ПОЛІ ОЗЕРЕЧКО. Б
Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко,
Там козаки молодії
Кониченька наповали.
Коні іржуть, води не п’ють,
Вони на себе поход чують.
— Коли б же ви, ворониї коні, а походу не сходили,
Як ви мою головоньку а навіки утопили!
Утопили головоньку у чужую сторононьку,
У чужую сторононьку да на чужиноньку!
Злетів півень на ворота, да й сказав: кукуріку!
Не сподівайсь, мати, сина з походу уже довіку!
— Да коли б же я зозуленька, то б я собі крильця мала,
349
Ой стрепенулася, полинула би а до свого сина Йвана,
То б я свого сина Йвана і в гробі познала!
Злетіла б я на могилу да й сказала б я: куку!
Ой сину мій Івашечку, подай білу руку!
— Ой рад би я, моя мати, обидві подати:
Насипано сирой землі да на грудоньки мені,
Склепилися карі очі, ох і устонька мої!
Матиу чекаючи синів з війни, помирає з горя
БУЛО В МАМОЧКИ ШТИРИ СИНОЧКИ
Було в мамочки штири синочки,
Два ся вженили та й газдували,
А два мамочка на войну дали.
Та як давали — наказували,
Щоб синочки не забували,
Щоби за рочок домів вертали.
Жде мамка рочок — не йде синочок.
Тогди мамочка пожурилися,
Пожурилися, ісплакалися.
Жде мамка два — синочків нема,
На третій рочок вмерла сама.
Тогди синочок з війночки прийшов,
З війночки прийшов, до хати ввійшов.
До хати ввійшов, по хаті ходить,
Єго ся братчик ніц не питає,
Єму невістка їсти не дає.
Ой тогда братчик сів си на лаву,
Нагадав собі за рідну маму:
— Моя мамочка під муравочков,
Нічим не жура, лише сорочков,
Бо нікому зшити, ані зробити,
Бо в невісточки дрібоньки діти,—
Мені немило з ними сидіти.
Він з лави встав, ревно заплакав:
— Будь, братцю, здоров, та й невісточко,
Я ся вертаю знов на войночку.
Ой вийшов братчик на першу гору,
Подибав братця, що йде додому:
— Вертайся, братцю, вертаймося вба,
Бо вже нашої мамочки нема.
Наша мамочка під муравочков,
Нічим не жура, лише сорочков:
Нікому зшити, ані зробити,
Бо в невісточки дрібонькі діти,—
Буде немило з ними сидіти.
350
Зозуля (орел) — вісники материної смерті
ЛЕТИТЬ ОРЕЛ ПОПІД НЕБОМ, ЖАЛІБНО ГОЛОСИТЬ. А
ф&ъ V- і—; і-
Т 4 / ' » =
Ле _ тить о _
Ьь і і=р=і
'»Г м *=
зел по _ під не _ бом,
І4—-Ы—^
жа _ ліб _ но го _
ф «І
_ ло _ сить,
ко _ за— ко— ві
——Р г - ^
на чуж_ би _ ні
— ■■ “П * щ
Т=: -*==^=
ВІС_ тонь.ки при_
її .■ Я
...pJ
но _ сить.
Пі 1 й ,=
———Р Г р-4
ко _ за _ ко _ ві
на чуж _ би _ н
0, і, ь, а— к-т
^ " ■ К- J■ V' ' *
і віс _ тонь_ ки при _ но _ сить.
л иу ^ ) — - щ— -у-
• і ]■]]■• 1 Р J 1 ||
ЛЕТІВ ОРЕЛ ПОПІД НЕБОМ, ЖАЛІБНО ГОЛОСИТЬ. Б
Летів орел попід небом, жалібно голосить,
Козакові на чужину вісточки приносить *.
— Скажи мені, сизий орле, чи добре чувати?
Ой чи жива моя ненька, старенькая мати?
— Та вже ж тобі старенької неньки не видати:
Поховали стару неньку в садку біля хати.
— Чи ще живий старий батько і що поробляє?
— Старий батько горілочку та мед попиває.
— Сестра ж моя рідненькая чи за мною тужить?
— Пропив її старий батько, шинкареві служить.
— Чи ще ж моя Дзюба-люба за мною жалкує?
— А вже ж твоя Дзюба-люба з хлопцями жартує.
Похилився колос в землю,— лихий вітер віє,
Зажурився козаченько, бо серденько ниє.
Зажурився козаченько та й думку гадає:
Летів би я додомоньку, та крилець немає.
— Візьми мене, сизий орле, я тут пропадаю.
— Ой рад би я тебе взяти, та сили не маю.
Злетів орел понад небо, жалібно співає,
Козакові сльози ллються,— козак не втирає.
* Парні рядки співаються двічі.
351
ОДДАЛА МАТИ ДОЧКУ В ЧУЖУ СТОРОНОЧКУ. А
Оддала мати дочку в чужу стороночку,
В чужу стороночку між чужії люде:
— Доню моя, доню, горе тобі буде!
— Як будеш, матінко, тута помирати,
То пришли в мій сад зозулю кувати.
Зозуля кувала, а я не чувала —
У чистому полі пшениченьку жала.
А прийшла додому, сусіда сказала,
Що в моєму саду зозуля кувала.
А я, молодая, всю нічку не спала,
Всю нічку не спала, ніженьки порвала,
Таки свою неньку на лавці застала.
Через поріг ступила та й плакати стала,
Через поріг переступила та й заголосила:
— Мати ж моя, мати, де тебе узяти,
Чи тебе купити, а чи заслужити?
Якби можна купити, я б матір купила,
Якби можна заслужити, то я б заслужила.
Ой змалюю матінку в хаті на покуті,
Буду богу молитися та на матір дивитися;
Богу помолюся, назад оглянуся.
Ой змалюю матінку в світлиці на скамниці,
Де бувають брати та любі сестриці.
АНІ ВІТЕР НЕ ВІЄ, АНІ ТРОШКИ НЕ ДИШЕ. Б
Ані вітер не віє, ані трошки не дише,
Та ні вишневим листом ані колише.
Та ой сестра до брата дрібні листи пише:
— Та ой, брате мій, брате, давай мені знати:
Коли буде мати наша помирати,
То пришлеш зозулю і в садок кувати.
Та зозуля кувала, а я не дочувала,
А на той час-годину дома не бувала.
Та прийшла я додому — сусіда сказала,
Що в моєму садочку зозуля кувала;
Та вона не кувала, вона промовляла,
Що уже твою матір на лаві поклали.
Та ой боже мій, боже мій, що я буду робити?
Та поїхала б кіньми, та я їх не маю;
Побігла б ногами,— матір прозіваю,
Та побігла ногами — ніженьки пристали,
Таки свою матір на лаві застала.
352
ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЯ З ГОРИ ДА В ДОЛИНУ. А
і
і =92
щ
* ■ —^ ї
Ле_ ті _ ла зо_ зу _ ля з го
да в до_ яи _
Ш
-ну,
Г—г
ри (и)
І ДО _ ли _ ну, в чер
ІР
т
_во _ ну
ка_ ли_
ич
ну.
т
о
іг
до _ ли _ ну, в чер .
ну ка_ ли_
Летіла зозуля з гори да в долину,
З гори да в долину, в червону калину *.
З гори да в долину та стала кувати,
Молода дівчина виходила з хати.
Молода дівчина виходила з хати,
Виходила з хати та й стала питати:
— Зозуля, зозуля, чого рано куєш,
Невже ти, зозуля, моє горе чуєш?
Коли б не чувала, то я б не кувала,
Твоя ненька вмерла, ти й досі не знала.
Доходжу до двору, на поріг ступила,
На поріг ступила та й заголосила:
— Ой матінко-ненько, кому доручила:
Чи дядьку, чи тітці, чи розовій квітці?
Що дядько полає, тітка скоса гляне,
А розова квітка від сонця зів’яне.
Ой матінко-ненько, ой де ж тебе взяти,
Чи з воску зліпити, чи намалювати?
Змалювала личко, змалювала брови,
Та не змалювала тихої розмови.
ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЯ З ЯРУ НА ДОЛИНУ. Б
Летіла зозуля з яру на долину,
З яру на долину, сіла на калину.
Сіла на калину та й стала кувати,
А я молодая виходила з хати.
* Парні рядки співаються двічі.
12 8—27
353
А я молодая виходила з хати,
Сивої зозулі голосом слухати.
— Зозуле, зозуле, чого ти все куєш,
Чи ти, зозуленько, моє горе чуєш?
— Якби не чувала, то я б не кувала:
Вмерла твоя ненька,— ти й досі не знала.
Ой коли б я бігла та й не зупинялась,
Може б свою неньку живою зостала.
Добігла б до хати, де стружечки стружать,
Де мої сестриці за ненькою тужать.
Добігла до хати, впала на порозі:
— Мамо ж моя, мати! — полилися сльози.
Ой матінко-мати, нащо покидаєш,
Нас, бідних сиріток, кому доручаєш:
Чи дядьку, чи тітці, чи розовій квітці?
Як ми маєм бути, як тебе забути?
Що дядько полає, тітка скоса гляне,
А розова квітка від сонця зів’яне.
Ой матінко-мати, де ж нам тебе взяти:
Чи з воску зліпити, чи намалювати?
Ой приїхав маляр з далекого краю,
Змалював він неньку, тільки неживеньку.
Змалював він личко ще й чорнії брови,
Та не намалював тихої розмови.
СУТИЧКИ НЕСЛУХНЯНИХ ТА НЕВДЯЧНИХ
СИНІВ І ДОЧОК З БАТЬКАМИ
Мати забороняє синові брати вдову
і за непослух заклинає його в явора (гору),
а вдову в долину. Версії: а) Мати не дозволяє
синові одружуватися з удовою, він відвідує її
і отруюється чарами-пригощанням
ОЙ ЗА ЛІСОМ, ЗА ТЕМНЕНЬКИМ. А
Поважно
тем _ нень ким бра_ла вдо_ ва льон
дріб- нень_ кий.
Ой за лісом, за темненьким *
Брала вдова льон дрібненький.
Брала, брала, добирала,
Аж до землі припадала;
Брала, брала, вибирала,
Стонка голос витягала:
— Ой коли б я мужа мала,
Я би його шанувала,—
Я би його шанувала,
В білий папір завивала.
Ой там Василь сіно косе,
Заніс його вдовин голос.
Кинув Василь косу в росу, (2)
А сам пішов додомочку,
Склонив на стіл головочку.
Питає його стара мати:
— Чого не п’єш,
не гуляєш, (2)
А сів за стіл та й думаєш?
— Буду пити та й гуляти,—
Позволь мені вдову взяти.
— Гей, позволю розбивати,
Не позволю вдову взяти,
Бо та вдова чарівниця,
Зчарувала свого Гриця.
Загубила мужа свого,
Згубе й тебе, молодого.
Де стояли парубочки,
Там виросли три дубочки,
А де Василь молоденький,—
Непарні рядки співаються двічі.
12*
355
Виріс явір зелененький.
Ішла мати в поле жати,
Та став дощик накрапати.
Стала вона під явором,
Під явором зелененьким, (2)
Під Василем молоденьким.
Взяла гілля пригинати,
Та й листочки з него рвати.
— Ой ти, моя рідна нене,
Будеш мати гріх за мене:
Не рви листя з сина свого,
Та й з Василя молодого.
ОЙ ПІД ГАЄМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ. Б
тон _ ким го _
по_ да _ ва .
Ой під гаєм зелененьким
Брала вдова льон дрібненький,
Брала, брала, вибирала,
Тонкий голос подавала.
Ой там Василь сіно косить,
Вдовин голос переносить.
Кинув косу на нивочку,
А сам іде додомочку.
Іде мати із кімнати,
Стала Василя питати:
— Чого сидиш та думаєш,
Чом ти не п’єш, не гуляєш?
— Позволь, мати, вдову
взяти,—
Буду пити і гуляти.
— Не позволю вдову взяти,—
Вона вміє чарувати.
Зчарувала мужа свого,
Ще й зчарує сина мого.
— Не позволиш взяти вдову,
Я поїду у Молдаву.
ГЕЙ, ТАМ ЗА ЛІСОМ, ЗА ТЕМНЕЙКИМ. В
І у ? 1 д Ц т
-ГІгу-я-|Яі
УІ ‘.Г. 1 Р -
Iі Г І
М---^13
—1—^—(3—р—1
4-і-Р
лі _ сом, за тем _
Ь
там за лі. сом,
т
за . тем _ ней _ ким бра _ ла вдо_ ва
Гей, там за лісом,
за темнейким
Брала вдова льон дрібнейкий.
Брала, брала і думала,
І тяжейко заплакала:
лен дріб- ней _ < кий.
Коби то я мужа мала,
То би го я шановала:
У суботі — в самім злоті,
У неділю — в самім сріблі.
Івась того вислухавши,
356
До матінки поїхавши.
— Старенькая моя мати,
Чи кажеш ми сі женити,
Чи кажеш ми вдову брати?
— Кажу я ти ся женити,
Не кажу ти вдови брати;
Возьми собі сирітойку,
Купи на ню кошулейку;
А ней же вна тоту сходить,
А на другу си наробить.
Івась того не слухав си,
На Поділе поїхавши.
Як поїхав на Поділе,
Ішов без вдови подвір’є:
— Ци спиш, вдовонько,
ци чуєш,
Ци здорова ніч ночуєш?
Скоро вдова тото вчула,
Кватиройков вискочила:
Коничейка за цугельки,
Івасейка за ручейки;
Коникові вівсяний сніп,
Івасьові пшеничний хліб.
Конику дрібного сіна,
Івасьові меду, вина.
Скоро-сь Івась вина напив
Та за сердейко вхопив:
— Дайте до матінки знати,
Най ме прийде поховати.
А матінка відповіла:
— Бодай вдовойка змертвіла.
ОЙ ПІД ГАЄМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ. Г
Ой під гаєм зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Брала, брала, добирала,
Та й так собі заспівала:
— Ой коби я мужа мала,
Я би єго шанувала:
В кармазини убирала,
Медом-вином напувала.
Ой там Василь сіно косить,
Єї голос го доносить.
Кинув косу у травоньку,
А сам пішов додомоньку:
— Позволь, мати, вдову взяти,
Будем пити і гуляти,
Сріблом-злотом убирати,
Будем собі панувати.
— Не позволю вдови брати,—
Вдова вміє чарувати:
Зчарувала мужа свого,
Зчарує тя, молодого.
ОЙ ПІД ГАЙКОМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ. Д
■эта л—-А—=
а П 4— ] ■ 1
ф1*і * Г и 1
Ой під гай _ ком
.. .) л Л 1
зе _ ле _ нень_ ким
- 0 Р і г ■
бра_ ла вдо _ ва
льон дріб_нень_ кий.
і к ра=і
Бра _ ла во _ на,
т Ь і ^
% С—Р Р
ви. би_ ра _ ла,
тон_ кий го _ лос
по_ да _ ва(ла).
Ой під гайком зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Брала вона, вибирала,
Тонкий голос подавала.
Ой там Василь сіно косить
Та той голос переносить.
Кинув косу в травиноньку,
А сам пішов додомоньку,
А сам пішов додомоньку
Та й сів собі на лавоньку.
Та й сів собі на лавоньку,
Та й думає про вдівоньку.
357
Вийшла мати стара з хати,
Стала сина докоряти:
— Чого сидиш ї
та думаєш, І
Чому не п’єш, І
не гуляєш? і
— Дозволь, мати, вдову взяти,
Буду весело гуляти.
Не дозволиш вдови брати,)
Буду марно пропадати. )
— Ой їдь, сину, дорогою,
Стане тобі кінь горою,
ОЙ ЗА ДВОРОМ, ЗА
Ой за гаєм зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
Брала вона, вибирала,
Тонкий голос подавала:
— Ой коли б я мужа мала,
То я б його шанувала:
Медом-вином напувала,
В оксамити одягала,
Периною укривала.
Ой там Василь сіно косить,
Йому вітер голос носить.
Кинув косу додолоньку,
А сам пішов додомоньку.
Дома на стіл похилився,
Тяжко-важко зажурився.
Вийшла мати із кімнати,
Стала Василя питати:
— Чого сидиш та й думаєш,
Чом ти не п’єш, не гуляєш?
— Дозволь, мати, вдову брати,
Вдова буде шанувати:
Медом-вином напувати,
В оксамити одягати,
Периною укривати.
— Не дозволю вдови брати,
Бо вдівонька не дівонька,
Зав’язана голівонька.
Не дозволю вдови брати,
Вдова вміє чарувати:
Зчарувала мужа свого,
Зчарує ще й сина мого.
Сіделечко — кременою, 1
Сам молодий — дубиною./
Стала хмара наступати,
Ой став дощик накрапати,
Стала мати утікати
Та під дубом ся ховати,
Та під дубом ся ховати,
Та з дубини листя рвати.
— Не рви, нене, листя з мене,
Буде тобі гріх за мене,
Що вдовиці не злюбила, 1 ~
Сина свого погубила. )
НОВЕНЬКИМ. Е
Бо та вдова мужа мала,
Вона його зчарувала,
Чароньками напувала.
А син матері не слухав,
Осідлав коня й поїхав.
Стала мати проклинати:
— Ідеш, сину, у дорогу,—
Щоб тобі кінь став горою,
А сідельце кремінною,
А нагайка гадиною,
А сам ти, сину, яворою!
їхав поле, їхав друге,
На третьому встановився.
Під ним кінь вороненький
Та й горою зробився,
А сідельце кремінною,
А нагайка гадиною,
А сам козак яворою.
Вийшла мати в поле жати,
Стала хмарка наступати,
Дрібний дощик накрапати.
Стала ж вона під явором,
А з явора листя рвати,
А гадюка не давати,
А явор став промовляти:
— Не рви, нене, листя з мене,
Буде тобі гріх за мене.
Що не дала вдови брати,
Тепер мушу пропадати.
— Вернись, сину, додомоньку,
Візьми тую удівоньку.
358
ОЙ ЗА МЛИНОМ, ЗА НОВЕНЬКИМ. Є
$
*
Ой за мли _ ом,
за но_ вень _ ким
бра _ ла вдо_
ва льон дріб_ нень_ кий. Во _ на бра _ ла,
т
т
ДО _ би _ ра _
ла, тон_ кии го _ лос
ви _ тя _ га _ ла.
ОЙ ЗА ГАЄМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ. Ж
Ой за гаєм зелененьким: ,
Брала вдова льон дрібненький.
Брала, брала, вибирала,
Тонкий голос подавала.
Ой там Василь сіно косить,
Вдовин голос переносить.
Кинув косу на нивочку,
А сам пішов додомочку
Та й сів собі на лавочку,
Склонив на стіл головочку.
Вийшла мати із кімнати,
Стала Василя питати:
— Чого сидиш, що думаєш,
Чом ти не п’єш, не гуляєш?
— Позволь, мати, вдову взяти,
Буду пити ще й гуляти.
— Не позволю вдови взяти,
Вдова вміє чарувати:
Зчарувала мужа свого
Ще й зчарує сина мого.
Скричав Василь на малого:
— Сідлай коня вороного
Та поїдем у Молдову,
Там найдемо другу вдову.
Ой став Василь виїжджати,
Стала мати проклинати:
— Щоб тобі став кінь горою,
А нагайка — гадиною,
Сам, молодий,— яворою!
Ой там жито під горою,—
Вийшла мати жито жати,
Ой став дощик накрапати,
Стала мати утікати,
Під явором спочивати, (2)
Із явора листя рвати, (2)
І став явір промовляти:
— Не рви, нене, листя
з мене,—
Буде тобі гріх за мене.
— Іди, сину, додомочку,
Змию тобі головочку, (2)
Позволю взять удівоньку.
— Не клич, мати, додомочку,
Не мий мені головочку,
Не мий мені головоньки,
Не тра мені удовоньки.
ОЙ ЗА ЛІСОМ, ЗА ТЕМНЕНЬКИМ. З
Ой за лісом, за темненьким
Брала вдова льон дрібненький.
Брала, брала, вибирала, ) 2
Жалібної заспівала. /
Ой там Василь сіно косить,
Аж до нього голос носить.
Кинув косу на нивоньку, 1 ~
А сам пішов додомоньку. /
359
А сам пішов додомоньку,
Та й сів собі на лавоньку,
Та й сів собі на лавоньку,
Склонив на стіл головоньку.
Його мати питається:
— Чого сидиш та й думаєш,
Чого сидиш та й думаєш,
Чому не п’єш, не гуляєш?
— Позволь, мати, женитися,
Позволь, мати, вдову взяти!
Позволь, мати, вдову взяти —
Буду пити та й гуляти!
— Вдова, сину, мужа мала,—
Буду тяжко проклинала!
Василь мати не слухає,
Вивів коня та й сідає.
Його мати виряжає
Та й тяженько проклинає:
— Щоб ти їхав — не доїхав,
Щоб ти відти не приїхав!
Ой виїхав в чисте поле,—
А став коник горочкою,
Ой став коник горочкою,
А сідельце — купиною.
Ой сідельце — купиною,
А нагайка — гадиною,
Ой нагайка — гадиною,
А поясок — дорогою.
Ой поясок — дорогою,
А шапочка — криницею,
Ой шапочка — криницею,
Чобіточки — два дубочки.
Ой шапочка — криницею,
Чобіточки — два дубочки,
Чобіточки — два дубочки,
А сам Василь — зелен явір.
У неділю дуже рано
Гнала мати в гай телята.
Стала хмара наступати
І став дощик накрапати.
2
2
2
2
2
2
2
2
2
2
360
Стала мати утікати
Під явора зеленого,
Під явора зеленого — | 9
Під Василя молодого. }
Стала мати листи рвати.
Та й став явір розмовляти:
— Ненько ж моя ріднесенька, \ 9
Не рви з мене ції листи! \ *
Ненька ж моя рідненькая,
Не рви з мене ції листи:
Я не явір зелененький,— 1
Я твій синок молоденький! І
— Іди, сину, додомочку,
Нехай змию головочку,
Нехай змию головочку,— 1
Сватай, сину, удовочку. )
ОЙ ПІД ГАЄМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ. И
Ой під гаєм зелененьким
Брала вдова льон дрібненький,
Вона брала, вибирала,
Жалібненько заспівала.
Ой там Василь сіно косить,
Тонкий голос переносить.
Кинув косу додолоньку,
А сам пішов додомоньку.
Схилив на стіл головоньку
Та й думає він думоньку.
Мати його ся питає:
— Чого, сину, не гуляєш?
— Дозволь, мати, женитися,
Перестану журитися;
Дозволь, мати, вдову брати,
Буду жити ще й гуляти.
— Я дозволю женитися,—
Не дозволю вдови брати:
Вдова мужа свого мала,
Вона ж його зчарувала.
А син матір не послухав,
Сів на коня та й поїхав.
Мати його виряджала
Та й тяженько проклинала:
— Щоб ти їхав, не доїхав,
Щоб ти їхав, не доїхав,
Щоб тобі став кінь горою,
Сам наложив головою.
Сповнилися ті прокльони
Та й напало хлопця горе;
Ой де лежав парубчина,
Там виросла яворина.
Де лежали кінські ноги,
Там виросли дві тополі.
Ішла мати жито жати,
Та став дощик накрапати.
Стала мати листя рвати,
Від дощу ся накривати,
Стали громи шарудити,
Стали листя говорити:
— Не рви, мати, листя з мене,
Будеш мати гріх за мене;
Не рви, мамо, листя мого,
Прокляла-сь мя, молодого.
361
Мати отруює сина, що хотів одружитися
без її згоди
ІШОВ яничко в огляди
Не швидко
І _ шов Я _ нич_ ко в о _ гля_ ди,
і _ шов Я _
*
_ нич _ ко в о_ гля _ ди без ма_ те _ рин _ ськой
рр
по _ ра _ ди, без ма _ те _ рин_ ськой по _ ра.
Ішов Яничко в огляди *
Без материнськой поради.
А як ся мати дознала,
На чорну гору біжала,
Дрібне коріння копала,—
Она Яничка струц ** мала.
А як ся Янчик то напив,
Зараз за серце ся злапив.
— Нич ти, синочку, не буде,
Лем покля сонце не зайде.
Сонце за гору заходить,
З Яничка душа виходить.
З Ганичком ідуть на воду,
Яничка несуть до гробу.
— Тераз, мамичко, тераз маш,
Тераз весілля, погріб враз.
Мати (батько) проганяє неслухняного сина з дому
до чужинців (у пущі). Версія: Син збирається
кинути домівкуу мати прагне затримати його
різними пересторогами
ОЙ КОЛИСЬ БУЛА РОЗКІШ-ВОЛЯ. А
Ой колись була розкіш-воля,
А теперенька неволенька,
Та болить серце й головонька,
Бо чужа, дальня сторононька.
Та туман поле налягає,
Батько сина виганяє:
— Іди, сину, пріч від мене,
Через тебе сварка в мене;
Не так сварка, як та спірка,
Не так спірка, як та лайка,
Не так лайка, як та бійка.
Та нехай тебе орда займе,
Орда займе, зарубає,
В сиру землю заховає,
* Кожний рядок співається двічі.
** Отруїти.
362
Лопатами закидає.
— Та мене ж, тату, орда знає,
Вона мене не рубає,
А рідним братом називає,
За дубовий стіл саджає,
Пивом-медом напуває,
Сріблом-злотом наділяє.
Та туман поле покриває,
Мати сина завертає:
— Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку.
— Ізмий, мамо, сама собі,
Сама собі, дочці своїй,
Дочці своїй, коханочці,
А мені змиють дрібні дощі,
А розчешуть густі кущі,
А висушать буйні вітри,
А пригладить ліщинонька,
Кудрі зав’є дівчинонька.
Та туман поле покриває,
Дрібен дощик накрапає,—
Сестри брата знаряджають,
В доріженьку заряжають.
Старша сестра коня веде,
Середульша зброю несе,
Щонайменшая брата пита:
— Коли брата в гості ждати?
— Піди, сестро, до Дунаю,
Візьми, сестро, піску зграю,
Та посій піску на камені:
Коли пісок той ізійде,
Тоді братик в гості прийде!
Нема дощу, нема сходу —
Нема брата із походу.
ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ. Б
Не поспішаючи.
Го _ мін, го _ мін по ді_ бро_
туман по _ ле
по _ кри_
Ж
є,..
З
Ма _ ти си _ на ви _ га _ ня _
Гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває...
Мати сина проганяє:
— Іди, сину, пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме! (2)
— Мене, мамо, орда знає,
В чистім полі об’їжджає. (2)
— Іди, сину, пріч від мене,
Нехай тебе турчин візьме! (2)
— Мене, мамо, турчин знає,
Сріблом-злотом наділяє. (2)
— Іди, сину, пріч від мене,
Нехай тебе ляхи візьмуть! (2)
— Мене, мамо, ляхи знають,
Пивом-медом напувають. (2)
— Іди, сину, пріч від мене,
Нехай тебе москаль візьме!
— Мене, мамо, москаль знає,
Жить до себе підмовляє! (2)
— Вернись, сину, додомоньку,
Змию тобі головоньку. (2)
— Мені, мамо, змиють дощі,
А розвіють буйні вітри,
А розчешуть густі терни!
363
ГОМІН, ГОМІН, ГОМІН ПО ДІБРОВІ, в
Не поспішаючи. Поважно
по_ ле по_кри_ ва — €, ма _ ти си_ на про _
га_ ня_ с.
ЧОРНА ХМАРА КОЛОТИТЬСЯ
^ ,п±1
£УТЇНІ VТ
бать. КО з си _ ном роз_ хо_ ДИТЬ-СЯ, (і) . _дить ся.
Чорна хмара колотиться,
[І] батько з сином розходиться *.
— Іди, сину, та від мене,
Через тебе сварка в мене.
Вийшов Ванька за ворота
Та й став собі, як сирота.
Його сестра й питається:
— Куда, братчик, збираєшся?
— Тобі, сестро, не питати,
Сказав батько йти від хатж.
Озьми, сестро, піску жменю,
Посій пісок по кременю:
Коли жито в піску зійде,
Тоді братчик в гості прийде.
Нема жита, нема сходу,
Нема брата й не приходе.
Нема й жита, мушка спила,
Нема й брата, куля вбила.
МЕНЕ МАТИ ГОДОВАЛА
Мене мати годовала,
Потіхи ся сподівала.
— Не йди, синку, в чорний ліс,
Бо там тебе вовк із’їсть.
— Мене, мати, вовки знають,
Скоро вийду, то втікають.
— Не йди, синку, в чисте поле,
Бо там тебе колька сколе!
— Мене, мати, колька знає,
Як я іду, утікає.
— Не йди, синку, в бистру воду,
Бо там тебе вода втопить.
* Кожний другий рядок повторюється двічі.
364
— Мене, мати, вода знає, Бо там тебе пожар спалить!
Як я йду, то с’ розступає. — Мене, мати, пожар знає,
— Не йди, сину, у пожари, Як я іду, загасає.
Батьки виганяють сина з дому
через нелюбу невістку
ГЕЙ, У НЕДІЛЮ, ГЕЙ, РАНО, ПОРАНЕНЬКУ. А
Поважно
Гей, у неділю, гей, рано, пораненьку,
Гей, та мати сина, гей, сина проклинає:
— Ой іди, сину, ступай проч від мене!
Гей, не взлюбленна й жіночка у тебе.
— Ох ти, мати моя, я й сам добре знаю,
Гей, що вороного, гей, кониченька маю.
Гей, ізвечора, гей, його осідлаю,
А із півночі з двора виїжджаю.
Як приїхав козак до синього моря,
Гей, а к синьому морі річки протікають,
Гей, течуть річки, річки кривавії,
Гей, ідуть судна, судна зеленії!
Гей, на первому судні свічечка палає,
Гей, а на другім судні козак помирає.
Гей, а на третьому судні, гей, мати плаче й ридає.
— Ой не плач, мати, мати старая,
Гей, та нехай плаче, гей, жона молодая;
Ой нехай росте травка-муравка,
Гей, нехай росте травка-муравка,
Гей, нехай плаче дівчина-коханка!
ДА ІЗ-ПІД ГОРИ ДА БУЄН ВІТЕР. Б
365
Да із-під гори да буєн вітер,
Да буєн вітер повіває,
Батька сина упроч прогоняє:
— Ой іди, синку, проч, хоть на всю ноч,
Твоя жена да непокорная.
Є у мене да три дочки,
Сама большая — коня веде,
Середульша сідло несе,
Сама меньшая проводжає,
Проводжаючи, вельми плаче:
— Ох ти братка наш,
Ти один у нас,
Ти один у нас, не кидай ти нас.
Як будеш нас кидати,
Буде тебе бог карати.
— Возьми, сестра, піску жменю,
Да й посій, сестра, на каменю.
Нема піску, нема всходу,
Нема братка із походу.
Нема з піску, нема цвіту,—
Десь наш братка по всім світу.
ТУМАН ПОЛЕ НАЛЯГАЄ. В
Туман поле налягає,
Батько сина зневажає,
Пріч од себе проганяє:
— Да йди, сину, пріч од мене,
Нема добра через тебе,—
Неправдива жінка в тебе,
Да не по правді живе в мене!
— Ой я, тату, три сестри маю,
Всіма трьома замишляю:
Що старша іде, коня веде,
А підстарша сідло несе,
А найменша осідлала,
Осідлала, хустку дала,
Хустку дала да й заплакала:
— Ой брате наш, ти один у нас,
Ти один у нас, не кидай нас.
Як будеш нас ти кидати,
Буде тебе бог карати —
Не буде тобі долі давати,
Що ні в полі, ані в домі,
Ані в путі, ні в дорозі,
Ані в твоїх літах,
Ані в малих дітях!
— Сестро ж моя найменшая,
Найменшая, найжалобнішая,
366
Да найменшая ти всіх,
Найжалобніша од усіх!
Ой піди, сестро, до Дунаю,
Да візьми, сестро, піску в жменю,
Да посип, сестро, по каменю:
Як цей пісок да ізійде,
Тобі брата бог принесе.
Да нема піску, нема й сходу,
Нема брата із походу.
Да нема піску, нема зміни,
Нема брату переміни.
ОЙ ТУМАН ЯРОМ ТА НАЛЯГАЄ. Г
Ой туман яром та налягає,
Та батько сина лає, проганяє,
Ой а матінка лає, проклинає:
— Та й іди, сину, ступай пріч від мене:
Не возлюбленая та жінка у тебе!
— Та ой, мати моя, я сам добре знаю,—
Не возлюбленую собі жінку маю!
— Ой іди, сину, хоть у темний ліс,
Та нехай тебе хоч і звір із’їсть!
— Ой мене ж, мати, та звірі знають,
Ой вони ж мене та й не займають!
— Ой іди ж, сину, та хоч утопись!
— Ой мене ж, мати, та річки знають,
Та вони ж мене та й не приймають!
Пізно звечора коня осідлаю,
А ік півночі з двора виїжджаю,
А що ік світу к морю доїжджаю.
А на моречку четверо суден плаває:
Що на першім судні свічечка палає,
Що на другім судні козак помирає,
А на третім судні — матінка ридає,
На четвертім судні — жінка молодая.
— Ой не плач, мати, бо вже ти старая,
А нехай плаче жінка молодая!
ЧОРНА ХМАРА НАСТУПАЄ. Д
Чорна хмара наступає,
Батько сина проганяє:
— Ой йди, сину, ти від мене,
Бо недобра жінка в тебе.
Бо недобра жінка в тебе,—
Через неї сварка в мене.
Син од батька ’дділяється,
Сльозоньками вмивається.
Сльозоньками вмивається,
Та з сестрами прощається:
Одна сестра коня тримає,
А друга коня сідлає,
367
І свого брата питає:
Посій його на каменю:
Коли пісок парость пустить,
Тогді твій брат в гості буде.
— Ой брате мій, офіциру,
Скажи мені правду щиру,
Скажи мені правду щиру,
Коли до нас в гості будеш?
— Візьми, сестро, піску
Нема піску, нема сходу,
Нема братика з походу.
жменю,
Син змушений залишити родину
через лихого вітчима
ОЙ В НЕДІЛЮ ДУЖЕ РАНО ВСІ ДЗВОНИ ДЗВОНИЛИ
Ой в неділю дуже рано всі дзвони дзвонили,
Як в вдовиному вже дому громко гомоніли.
Лихий вітчим козаченька молодого лає,
Мати сину-козаченьку слізно промовляє:
— Іди, сину, іди, сину, меж чужії люде,
Чи не лучче, чи не легше на чужині буде.
Нехай тебе чужий батько, синочку, не лає,
Щастя твого козацького навік не збавляє!
Тяжко, важко мені тебе з дому відправляти,
А ще тяжче біля себе в незгоді держати.
Хоч ти пійдеш на чужину,— сльози мені лити,
Хоч зоставлю тебе, синку, то треба ж тужити.
Вже старшая сестра його коника виводить,
Середуща зброю усю срібную виносить,
Щонайменшая ридає да так промовляє:
— Із якої тебе, брате, сторононьки ждати:
Чи вже, брате, тебе ждати від чистого поля,
Чи від Чорного вже моря, чи від Запорожжя?
— Ой возьми ти, сестро люба, жовтого пісочку,
Та посій ти при дорозі та на камепьочку:
Коли зійде жовтий пісок, буде виростати
І зеленим барвіноньком камень устилати,
В той час, сестро, буду до вас, буду прибувати,
Бо вже тяжко безродному в чужі проживати!
Та він, теє мовлячи, на коня сідає,
Смутно з двора отцьовського козак виїжджає.
Довго вони на могилі край села стояли,
Довго, довго козаченька вічми проводжали
Та ще довше його вона дома оплакала.
368
Смерть самовільного сина (козака, чумака тощо),
який не рахувався з батьками,
без їх згоди залишив родину
ОЙ У ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА. А
Ід*. Г"11 П ] =*
Ой у
£ьі> і
по _ лі
мо
О
ги _ ла
■чь
3 І
віт _ рс
>М ГО- во _
т г <>- *
_ ри _ ла: —
9 і-Ь— ^
п
н=«=|
Іо _
К
вій,
У V -
віт _ ре
буй_
не _
сені
"■■27“ ■■■
>_ КИЙ,
- 6 —
-ж-
щоб я не м
1,1, к ^
ар_ ні _
ла,
-1 ь
по
1
вій,
§ Р -Р- -
ВІТ_ ре буи_ не_
" 6'
сень_ КИЙ,
.1
щоб я не мар _ ні_
ла.
Ой у полі могила з вітром говорила:
— Повій, вітре буйнесенький, щоб я не марніла *.
Щоб я не марніла, щоб я не чорніла,
Щоб на мені трава росла та ще й зеленіла.
Ой у полі річка, через річку кладка,
Ой не кидай, козаченько, рідненького батька.
Ой як батька покинеш, то і сам загинеш,
Річенькою бистренькою за Дунай заплинеш.
— Бодай тая річка риби не сплодила,
Вона мене, молодого, із світу згубила.
Бодай тая річка куширом заросла,
Вона ж мене, молодого, в чужий край занесла.
ОЙ У ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА. Б
- сень _ кий,
щоб я не чор_ ні-
Парні рядки співаються двічі.
369
ОЙ У ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА, в
Не поспішаючи
буй _ не _
щоб
Ой у полі могила з вітром говорила:
— Не вій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла.
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб на мені трава росла та ще й зеленіла.
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тілько в степу на могилі трава зеленіє.
Ой у полі річка, через річку кладка:
— Не покидай, козаченьку, рідненького батька,
Бо як батька кинеш, то і сам загинеш,
Річенькою бистренькою за Дунай полинеш.
Бодай же та річка риби не плодила,—
Вона того козаченька без жалю згубила.
Згубила, згубила у далекім краю,
Положили козаченька в глибокую яму.
Лежить козаченько, лежить спочиває,
Степ чорніє, а могила з вітром розмовляє.
ОЙ У ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА, г
і
Повільно
Ой у по_
мо _ ги _
*
З ВІТ— ром го_ во_ ри _
По- ВІЙ, ВІТ- ре
Іпг
буй _ не _ сень _ кий, щоб я не чор_ ні
370
У ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА, д
Не поспішаючи
5
с> • • V.
У по _ лі
'Аь ^ ' гЛ ■ ії
і
мо_ ги _ ла
1^-~—рі і . - К
з віт_ром ГО _ ВО -
ри_ ла: —По- вій, віт_ ре,
ТІ
9) Ч- ' • І Я-+ *
ти на ме_ не, я не чоо_ ні_ ла.
У полі могила з вітром говорила:
— Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла *.
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб по мені трава росла та ще й зеленіла.
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в полі край дороги трава зеленіє.
Ой у полі річка — через річку кладка;
Не покидай, козаченьку, рідненького батька!
Бо як батька покинеш — сам марно загинеш,—
Річенькою бистренькою у Дунай заплинеш.
Бодай тая річка риби не плодила:
Вона мого товариша навіки втопила;
Бодай тая річка куширьом заросла:
Вона ж мого товариша за Дунай занесла.
Летить крячок понад морем та й летячи кряче,
Сидить козак біля моря та й сидячи плаче.
Летить крячок понад морем, ніжки червоненькі,
Помирає на чужині козак молоденький.
Ой у полі орел літаючи кряче,
Ходить мати в чистім полі, питаючи плаче:
— Сизий орле, сизий орле, ти скрізь же літаєш:
Чи не бачив мого сина,— де він пробуває?
— В полі, мати, в полі, мати, твій син пробуває,
На зеленій травиченьці коня попасає.
ОЙ У ПОЛІ МОГИЛА З ВІТРОМ ГОВОРИЛА. Е
Ой у полі могила з вітром говорила:
— Повій, вітре буйнесенький, щоби-м не змарніла.
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тілько в степу край дороги трава зеленіє.
Ой у полю річка, через річку кладка.
Не покидай, козаченьку, рідненького батька,
* Парні рядки співаються двічі.
371
Бо як батька покинеш, то й сам марне згинеш,—
Річенькою бистренькою за Дунай поплинеш.
Та бодай тая річка очеретом заросла,—
Вона ж мене, молодого, в чужий край занесла.
Та бодай тая річка риби не сплодила,—
Вона ж мене, молодого, із світа згубила.
Летить ворон понад гору та й летючи кряче,
Сидить козак понад морем та й сидячи плаче.
Летить ворон понад гору — ніжки червоненькі,
Помирає на чужині козак молоденький.
Летить ворон понад гору та й летючи крикнув:
— Горе ж мені на чужині, що я не привикнув!
Летить орел понад гору, крила по діброві:
— Горе ж мені на чужині — родини не мавши.
Нехай мене не ховають: ні попи, ні дяки,—
Нехай мене поховають чорноморські козаки.
Бо попи і дяки все за гроші друться,
Молодії козаченьки горілки нап’ються.
ОЙ ВІТЕР З ПОЛЯ ПОВІВАЄ
і
■1 = 80
Один
Всі
т
г * Ги г
Ой ві_ тер
Л Г*1
О
іГ Т ‘ ир
Г Г
ой бать _ ко
си _ на
Ой вітер з поля повіває,
Ой батько сина вговоряє:
— Ой слухай, сину, мого слова,
Ой не йди гулять, сиди дома.
Ой а син батька не послухав,
Осідлав коня та й поїхав,
їхав поле, їхав друге,
А на третьому становився.
А на третьому становився —
Вороний коник зноровився.
Вороний коник зноровився,
Молодий козак зажурився.
Прив’язав коня
та й до прикорня,
Ря-
До прикорня дубового, до явора
зеленого.
Ой а сам пішов до дівчини,
До дівчини Катерини.
До дівчини Катерини
На біленькі спать перини.
Ой чи спав, не спав —
прокинувся,
Вийшов на двір — подивився.
Ой нема коня, ні прикорня,
Ні прикорня дубового, ні явора
зеленого.
372
Як дочки зустріли давно відсутнього батька,
так і він віддячив їм
ГЕЙ, ВДОВО, ВДОВО, ДАВНО-С ПОВДОВІЛА
— Гей вдово, вдово, давно-с повдовіла? *
— Трийцять і три роки — як-єм повдовіла.
— Гей вдово, вдово, маєш дітей много?
— Маю три синоньки з вітцьом на війноньці,
Маю три доненьці йа в новій світлоньці.
Найстаршая вийшла — гордая і пишна,
Й пишна середуща та й поклонилася,
Наймолодша вийшла та й до ніг упала,
Та й до ніг упала та й так промовляла:
— Ой тату ж мій, тату, давно-м ті видала,
Давно-м ті видала, але-м ті пізнала.
Найстаршої віно — голеє коліно,
Середущій віно — воли і корови,
Наймолодшій віно — воли та й і гроші,
Воли та й і гроші і посад хороший.
Син виганяє з дому свою стару мати (батька),
за що гірко розплачується
У СУБОТУ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. А
Стримане
П 14 ІГі ^—
? ч А 9 я
—# П—
ті
М- Р Т--- д 7 1
І*-р р
І" у V
У су_ бо _ ту ра_ но- по_ ра« нень«. ку,
4* Р Сгр і V р Ог ^ і
У су. бо- ту ра _ НО- по_ ра_ нень.*, ку
к о
і
ви__ га_ ня_ є а син сво __ ю нень« ку.
У суботу рано-пораненьку **
Виганяє а син свою неньку:
— Іди, нене, тепера од мене,
Бо то будуть гості у мене.
Будуть гості, у сірій свитині,
Буде стидно моїй господині.
— Ой є в тебе, сину, друга хата, (2)
То ти скажи, що то твоя пряха:
* Кожен рядок співається двічі.
** Непарні рядки повторюються.
373
Я там буду куколку чесати,
Мале дитя буду колихати.
— Нащо, ненько, куколку зривати, (2)
Мале дитя буде й само спати.
Вийшла мати за нові ворота, (2)
Стала собі, як сирота.
А вийшов син з рубленої хати: (2)
— Чого стоїш, моя стара мати?
Чого стоїш, чого думаєш?
Чом ти собі хати не шукаєш?
Пішла мати густими лозами, (2)
Умилася дрібними сльозами.
Пішла ненька лугом-стежечкою, (2)
Зустрілася з рідною дочкою.
— Чого, ненько, чого тут блукаєш?
Чого ти в себе господи не маєш?
— Ой якби я господоньку мала, (2)
То я б, дочко, тута не блукала.
— Іди, нене, тепера до мене,
Будеш, ненько, ти гостя у мене.
— Ой що ж, дочко, ти будеш робити: (2)
Буде тебе лиха доля бити.
— А як буде лиха доля бити, (2)
То не кидайсь, ненько, боронити.
А як буде лиха доля ворчати, (2)
То ми будем обидві мовчати.
У неділю рано-пораненьку (2)
Одпитує а син свою неньку:
— Іди, нене, тепера до мене:
Сталась мені пригода без тебе.
Сталась мені без тебе причина: (2)
Жінка вмерла, зосталась дитина.
— Хоч у брата і хата горіла б,
Я б матусі гасить не звеліла.
МАТИ СИНА ГОДОВАЛА ТА Й ПЕЛЕНОВАЛА. Б
Ма_ ти си_ на го_ до__ ва _
ла та и пе_ ле _ но _ ва _
Р] Ір
сту _ де _ но _ му та й віт_ ро_ ві
Мати сина годовала та й пеленовала,
Студеному та й вітрові віяти не дала:
— Не вій, вітре студененький, на мою дитину,
Я го гірко згодовала, та й при нім загину.
374
— Не будеш ти, моя мати, при мені вмирати,
Бо я виріс, оженився, а взяв газдовати.
Не гадай ти, моя мати, при мені вмирати,
Шукай собі, моя мати, дев’ятої хати.
Прийшла мати, прийшла мати хати напитати,—
А син біже, а син біже мати здоганяти.
— Ходіть, нене, вже до мене, сталась пречка в мене
А вдарив грім а на мій дім, впали дощі в мене.
А вдарив грім а на мій дім, а вбив мені жінку,
А вбив жінку та й дитину, й в стайні худобину.
— Не дощі то, синку, впали, лише мої сльози;
Не грім тото, синку, вдарив, лише мої словці.
А В НЕДІЛЮ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. В
А в неділю рано-пораненьку *,
Проганяв син свою рідну неньку:
— Іди, нене, ти тепер й од мене,
Будуть гості теперенька в мене;
Будуть гості — брати, побратими,
А ти, нене, в латаній свитині.
— Єсть у тебе, синку, друга хатка,
То ти скажеш, що я твоя прядка.
Буду тобі білий кужіль прясти,
Буду твоє дитя колихати.
— Ой ти, мати, кужіля засмичеш,
А дитини мені не вколишеш.
Пішла мати, пішла толокою,—
Стрічається з рідною дочкою.
— Чого ти, мати, тута блукаєш?
Десь ти, мати, господи не маєш?
— Поки, доню, дітей годувала,
То доти я й господу мала.
А тепера дітей подружила,
То я себе й господи лишила.
— Іди, нене, тепера до мене,
Тілько, нене, лиха доля в мене.
Ой як буде лиха доля бити.
Не кидайся мене боронити.
Не за великий час, за малу годину,
Ой іде син матері прохати:
— Іди, нене, тепера до мене,
Бо лихая година й у мене.
Тепер в мене лихая година,—
Вмерла жінка, зосталась дитина.
— Хоч би, брате, й хата в тебе горіла,
То б матері гасить не пустила.
Непарні рядки співаються двічі.
ТА Я ЩО Ж ЦЕ ДА ЗА СВІТ НАСТАВ. Г
ЩО СИН
да мам_ку
з дво- ру про_ гнав.
Та й що ж це да за світ настав,
Що син мамку з двору прогнав:
— Долой, долой, моя мамочка,
Долой, долой, моя рідная.
Да вже ж ти мені надокучила,
Моїх діток помучила,
Жену мою ізніштожила.
Пішла мамка заплакавши,
Заплакавши, ридаючи,
Свого сина проклинаючи:
— Бодай, синку, бог тобі діла не дав,
Що ти мене з двору прогнав.
Іде поле, іде і друге,
На третє узбирається,
Листочками покривається.
Шумить, гуде ліс-дубравочка,
За мамкою син в погоночку:
— Вернись, вернись, моя мамочко,
Вернись, вернись, моя рідная,—
В моїм дворі нещастя стало:
Жена моя дитя приспала,
Коровочки — всі погинули,
Найкращий кінь на стайні впав.
А В НЕДІЛЮ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. Д
Не поспішаючи
А в не_ ді _ лю ра_ но- по _ ра_ нень.
376
А в неділю рано-пораненьку (2)
Проганяв син свою рідну неньку:
— Іди, нене, тепера від мене, (2)
Бо наїдуть гостоньки до мене.
А все гості, а все на помості,
А ти, мати, в подраній сорочці;
А все гості, а все в кармазині,
А ти, мати, в подраній свитині.
— Ой є в тебе, сину, друга хатка,
Ой скажеш, може, що я тобі прядка.
Буду тобі білий кужіль прясти,
Буду тобі дитину колисати.
— А в темноті білий кужіль збавиш,
А ти мені, моя мати, дитини не вбавиш.
Пішла мати, спотикаючись, (2)
Свого сина проклинаючи.
Ішла мати попід тинами,
А вмивається дрібними сльозами.
Пішла мати полем-толокою,
Зустрінулась з рідною дочкою.
— Чого, мати, по полі блукаєш,
Десь ти, мати, привілля не маєш?
— Якби я привіллячко мала,
Чого ж би я в полі блукала?
— Іди, мати, тепера до мене:
Будеш мені діти колисати!
Будеш, мати, хліб одробляти,
Будеш, мати, долю годувати.
Ой як ляже лиха доля спати,
Будем, мати, всю ніч розмовляти.
Ой як буде лиха доля бити,
Не кидайся, мати, боронити!
А в неділю рано пораненьку
Приходить син а по свою неньку.
— Іди, нене, тепера до мене,
Скарав мене господь за тебе!
Тепера мені лихая година:
Вмерла жінка — зосталась дитина.
Сестра каже: «Хоч би тобі, брате, і хата горіла,
То б я матері гасити не веліла».
— Буду, мати, білі ноги мити,
Буду, мати, тую юшку пити!
У НЕДІЛЮ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. Е
У неділю рано-пораненьку *
Розсердився син на свою неньку:
— Іди, нене, тепера від мене,
* Непарні рядки співаються двічі.
377
Бо приїдуть гостоньки до мене.
Будуть гості та все в бархатині,
А ти, нене, в подертій свитині.
— Єсть у тебе, сину, друга хата,—
Вони скажуть, що то чужа пряха!
— Єсть у мене друга хата біла,
То там тобі сидіть не до діла.
Пішла мати за нові ворота,
Стала мати, як бідна сирота.
Забрехали вражії собаки,—
Мати дума, що йде син прохати.
А він не йде матері прохати,
А він іде далі проганяти.
Пішла мати крутою горою,
Зустрілася з рідною дочкою.
— Чого, мати, ти тут ходиш-блудиш,
Чого, мати, білим світом нудиш?
— Ходжу, доню, ще й буду ходити:
Ні при кому і віку дожити!
— Іди, мати, тепера до мене,
Будеш сидіть на печі у мене.
Будеш в мене на печі сидіти,
Будеш моїх діточок глядіти.
А як буде лиха доля бити,
Не совайся, мати, боронити.
Сіла мати близько край віконця,
Не промовить ні до кого й слівця.
Забрехали вражії собаки,
Коли йде син матері прохати:
— Іди, нене, тепера до мене,
Случилася причина у мене,
Случилася у мене причина:
Вмерла жінка — осталась дитина.
— Бодай, брате, ще й хата згоріла,
Як матінці нашій сидіть не до діла.
А як буде та хата горіти,
Явлю людям, щоб не йшли тушити, (2)
Як матінці нашій не до діла жити.
МАТИ СИНА КОЛИХАЛА. Є
Не поспішаючи
" Сі Г- гИп г г Ш
Ма _ ти си _ на ко _ ли_ ха_
Мати сина колихала,
Ні дня й нічки не всипляла,
Користоньки дожидала.
Вона думала — добрий буде,
А він вдався п’яницюга,
П’яницюга, ледацюга;
Де горілку п’є, там людей б’є,
Де мед чує, там ночує;
Прийде додому, розбой робе,
Розбой робе, розбиває,
Свою неньку проганяє:
— Іди, нене, пріч од мене,
Будуть гостоньки у мене,
Будуть гості у жупанах,
У жупанах, холоданах,
А ти, ненько, в сірячині,
У драненькій спідничині,
Шукай собі господині.
ОЙ В НЕДІЛЮ ПОРАНЕНЬКУ. Ж
Ой в не _ ді _ лю по _ ра _ нень_ ку, ой в не _ ді_ лю
по _ ра _ нень_ ку роз_сер_див_ ся син на нень_ ку.
Ой в неділю пораненьку *
Розсердився син на неньку:
— Геть ми рушай, мати,
з хати,
Бо я буду гості мати.
Будуть гості в кармазині,
А ти в бідній сірячині.
— Не стидайся, мій соколе,
Бідної матері ніколи.
Гості будуть у квіточку,
А я стану у куточку.
Будуть гості та гуляти,
З тобою сі розмовляти.
Будуть гості в кармазині,
А я стану при дитині.
Син на тоє не зважає,
Бере матір виганяє.
ОЙ В НЕДІЛЮ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. З
Ой в неділю рано-пораненьку *,
Посварився рідний син на неньку.
— Іди, нене, йди собі від мене,
Будуть, нене, завтра гості в мене.
Мої гості в златі, в кармазині,
А ти, ненько, в старій кожушині.
* Непарні рядки співаються двічі.
Іде мати горонькою,
Здибається із донькою:
— Прийми мене, доню,
в себе,—
Вигнав мене син від себе.
Іще мати розмовляє,
А син її доганяє:
— Вертай, прошу, вертай,
нене,
Бо без тебе лихо в мене:
Вдарив грім та на мій дім,
Спалив жінку і хатину,
Спалив жінку і хатину,
Остав сі я при дитині.
Спалив гості у квіточку,
Остав сі я на бідочку.
379
— Є у тебе, сину, другая хата,
Скажеш гостям, що я твоя пряха.
Буду тобі я куклу чесати,
Буду тобі дитя колисати.
— Будеш, мати, куклу проривати
І дитину малу проклинати.
Вийшла мати за нові ворота,
Стала вона, як бідна сирота.
— Ой поки я сина годувала,
То поти я хату свою мала.
Перестала сина годувати,—
Перестала свою правду мати.
Пішла вона шляхом-дорогою
Та здибалась з рідною дочкою.
— Не йди, нене, не йди ти до мене,
Бо є, нене, лиха доля в мене.
— Буду, доню, кужелину прясти,
Буду тобі дитя колисати.
— Іди, нене, іди ти до мене,
Ой є, нене, лиха доля в мене.
Як піде він на тік молотити,
Тоді будем, нене, говорити.
А як буде лиха доля бити,
Ой не совайся мене боронити.
Ой хто-то у лісі гукає,
Ой то ж син матері шукає.
Ой в неділю рано усі дзвони дзвонять,
А рідний син свої неньки просить:
— Іди, нене, йди тепер до мене,
Покарав-бо син божий за тебе.
Ударив грім на хату новую,
Забив мені жінку молодую, (2)
Лишив мені дитину малую.
— Щоб тобі, сину, хата горіла,
То я й гасити б не веліла.
Нехай тобі згорить іще й хата,
Ти — не мій син, я — не твоя мати.
380
ОЙ У НЕДІЛЮ РАНО-ПОРАНЕНЬКУ. И
Ой у неділю рано-пораненьку,
Розсердився син на свою неньку.
— Піди, нене, тепера од мене,
Будуть, нене, гості в мене,
Будуть в мене все в жупанах,
Все в жупанах, у каптанах,
А ти, нене, в сірячині,
В полатаній запасчині.
Пішла мати за нові ворота,
Сіла мати, як бідна сирота.
Дума мати, що йде син прохати,
А син іде воріт зачиняти,
Новим замком замикати.
Пішла мати густою лозою
Та зустрілася з рідною дочкою.
— Чого ж, мати, по сій лозі блудиш,
Чом до мене в гості не прибудеш?
Чого, мати, по сій лозі ходиш,
Чом до мене в гості не приходиш?
— Ой рада б я, дочко, до тебе ходити,
Та буде тебе лиха доля бити.
А як ляже лиха доля спати,
То ми будем удвох розмовляти.
— Хоч і буде лиха доля бити,
Та ми будем удвох говорити.
У неділю, рано-пораненьку,
Приїхав син по свою неньку.
— Іди, нене, тепера до мене,
Поїхали всі гості од мене.
А тепера мені худа хуртовина,
Умерла жінка, зосталась дитина.
— Бодай тобі, синку, і хата згоріла,
Як я в тебе, синку, хліб-сіль переїла.
ОЙ В НЕДІЛЮ, ОЙ В НЕДІЛЮ,
В НЕДІЛЮ РАНЕНЬКО. І
Ой в неділю, ой в неділю, в неділю раненько
Та відганяє рідний синок неньку.
— Ой іди, нене, ой іди, нене, іди ж ти від мене,
Бо будуть гості з України в мене.
Та будуть гості, та будуть гості в синій кармазині,
А ти будеш, нене, в старій чугаїні.
А ти будеш, нене, а ти будеш, пене, в старій чугаїнці,
Та буде мені сором, та ще й моїй жінці.
— Ой є в тебе, синку, ой є в тебе, синку, через сіни хата,
Та скажеш, синку, що я в тебе пряха.
Буду тобі, синку, буду тобі, синку, вірно догоджати,
381
Буду тобі, синку, дитя забавляти;
Буду тобі, синку, буду тобі, синку, дитя забавляти,
А ручечками кужелину прясти.
А ручечками, а ручечками кужелину прясти,
А очечками ягняточок пасти.
— Та ти мені, нене, та ти ж мені, нене, дитя не забавиш,
Та ти ж мені, нене, куколочки збавиш.
Та ой ти, нене, та ой ти, нене, очечками зблудиш,
Та ти ж мені, нене, ягняточка згубиш.
Ой пішла ненька, ой пішла ненька долин-долиною
Та й здибалася з рідною дочкою.
— На день добрий, на день добрий, мати, ой що там чувати,
Чи не відгонить рідний син від хати?
— Ой ідім, дочко, ой ідім, дочко, та до твої хати,
Та буду тобі, дочко, всю правду казати.
Та буду тобі, та буду тобі, дочко, всю правду казати...
Оглядається — біжить син без шапки.
— Ой вернися, нене, ой вернися, нене, вернися до мене,
Бо случилася принуд очка в мене:
Вмерла мені жінка, вмерла мені жінка молоденька
Та лишилася дитина маленька.
Ой ненька йому, ой ненька йому з жальом відповіла:
— Та щоб тобі, синку, ще й хата згоріла.
ЧОРНА ХМАРА НАСТУПАЄ. ї
Чорна хмара наступає,
А син матір проганяє,
А син матір проганяє,
Мати ж сина проклинає:
— Щоб ти, сину, не добився
І щоб ти не доробився
Ні у полі, ні в дорозі,
Ні в хазяйстві, ні в худобі!
Пішла мати стежечками,
Вмивається слізоньками;
Пішла мати стежечкою,
Зустрілася із дочкою:
— А куди ж ви, мамо, йдете,
Що ви стежки не бачите?
— Іду, доню, вже до тебе,
Проганяє син від себе.
— Не йдіть, мамо, ви до мене,
Бо лихая доля в мене.
— Будем, доню, заробляти
Й лихій долі догоджати.
— І напрядем, і заробим,
А лихій долі не догодим.
Пішла мати стежечкою,
Здибалась з меншою дочкою.
— Куди, мамо, ви ідете,
Що ви стежки не бачите?
— Іду, доню, я до тебе,—
Проганяє син від себе.
Син від себе проганяє,
Старша дочка не приймає.
— Ідіть, мамо, ви до мене,
Бо добрая доля в мене.
Йдіть дитину доглядати,
Ми вас будем пильнувати.
Дочка матір забирає,
А син матір доганяє:
— Ой верніться ви до мене —
Случилася біда в мене:
Стала хмара наступати,
Та став дощик накрапати,
Та упав грім на мій дім, (2)
Забив жінку ще й дитинку,
Спалив двору половинку.
— Піду, сину, утоплюся,
А до тебе не вернуся.
РОДИННІ ВЗАЄМИНИ
МІЖ БРАТАМИ Й СЕСТРАМИ.
БРАТИ — ЗАХИСНИКИ СЕСТЕР
Сестра-утоплениця просить брата не зачіпати
води і рослин, у які вона перемінилася
ОЙ БРАТ СЕСТРУ ЧЕРЕЗ МОРЕ ВІВ. А
Ой брат сестру через море вів,
Сестра потопилась, брат переплив.
Потопала вона і приказувала:
— Ой не пий, брате, із моря води,
Бо у морі вода — то ж кров моя.
Не лови, брате, у морі риби,
Бо у морі риба — то кості мої.
Не коси, брате, у лузі трави,
Бо у лузі трава — то коси мої,
А роса на траві — то ж сльози мої!
Не ламли, брате, у лузі калини,
Бо в лузі калина — то ж краса моя.
Не рубай, брате, білої берези,
Бо береза білая — чистота моя.
Не рубай, брате, у полі тополі,
У полі тополя — то ж печаль моя.
ОЙ ЩО БРАТ ДА СЕСТРА. Б
Ой що брат да сестра
Да служили в короля.
Не добули году,
Брели через воду.
Ой що брат перебрів,—
Сестра потонула.
Ой сестра ж брату
Да й приказувала:
— Ой не пий, брате,
З того моря води,
Ой не їж, брате,
Із озера риби,
Ой не коси, брате,
У степу травиці,
Да не ламли, брате,
У лузі калини,
Да не рубай, брате,
Білої берези.
383
Що в морі водиця — То коса моя,
До то кровця моя, А в лузі калина
А в озері риба — Красота то моя,
До то тіло моє, Білая береза —
А в степу травиця — Висота то моя.
Козака (солдата), що заблудився в лісі,
виводить з нього сестра-зозуля
РЕВУТЬ ВОДИ, ШУМЛЯТЬ ЛОЗИ. А
вуть во _ ди, шум _ лять ло_ зи
геи, ко_ за _ ко _
ві при
ДО- ро.
Ревуть води, шумлять ЛОЗИ,
Козакові при дорозі *.
Козак іде, козак блудить,
Під собою кониченька нудить.
Як приїхав він до гаю,
Та до тихого Дунаю,
Як став же він коня напувати,
Стала зозуля кувати.
— Зозуленько, моя ненько **,
Закуй мені жалібненько,
Скажи мені ту дорогу,
Куди їхати до роду;
Що до роду, до родини,
Та до вірної дівчини.
— Не питайся зозуленьки,
Попитайся соловейка.
— Соловеєчку, мій брате,
Зупинися щебетати!
Скажи мені путь-дорогу,
Куди їхати додому,
І до дому, до родини,
І до вірної дівчини?
— Не питайся соловейка,
Попитайся сокілонька.
Сокіл високо літає,
Він доріженьки всі знає.
— Скажи мені, соколоньку,
Додомоньку доріженьку,
І до дому, до родини,
І до вірної дівчини?
Ой на дубі, в темнім лугу,
Кричить пугач: пугу! пугу!
Вертай коня, козаченьку,
Вже не знайдеш домівоньку,—
Ні домівки, ні родини,
Ані вірної дружини.
* Парні рядки вдруге співаються з «гей».
** В більшості варіантів козак зозулю називає сестрою.
384
А ВЖЕ ТОМУ СІМ ЛІТ БУДЕ. Б
Темп маршу.Журливо
дМи і —т—і 1 і -4 . і---
У * ■
А вже
г
і ТО _ А
* 1 г г
лу сім літ
' 4 ' 1 Г =4
бу _ де, а вже
її . =
ф—1 Р-
то _ му
, р 1
сім
літ
і г г
бУ- де,
як
Г 1 1
по га_
г
ю
М=—^
Ш
жов _ нір блу _ де, як по га _ ю жов _ нір блу_ де.
А вже тому сім літ буде *,
Як по гаю жовнір блуде.
Приблудився до явора,
А там сидить сивий орел.
— Ой ти, орле сивесенький,
Виведи мя з цього гаю!
Виведи мя з цього гаю:
Я дороги в нім не знаю.
— Виведу тя з того гаю,
Я дороги в нім всі знаю.
Виведу тя з того гаю,—
А ті вочі видзьобаю.
Ой став жовнір та й думає,
Карабіна набиває.
Як поцілив межи крила,
Аж ся орла кров полила.
Приблукався до ялиці,
До сивої зозулиці:
— Ти, зозуле сивесенька,
Ти, сестрице ріднесенька,
Виведи ся з того гаю,
Я дороги в нім не знаю.
— Як дороги ти не знав би,
То сестрицею не звав би.
Я полечу дорогою,
А ти йди слідом за мною.
Вийшов жовнір з лісу того,
І трафив вже на дорогу.
ЙА ВЖЕ ТОМУ СІМ РІК БУДЕ. В
Йа вже тому сім рік буде,
Гей, як жовняр гайом блудит.
Приблудивсі гей до бука
Та й сів собі конець слука.
Летить сокіл вище, вище
Та й сів собі на гілище.
— Ти соколе, ти сивенький,
Ти братчику мій рідненький,
Виведи мя з цего гаю,
З цего гаю, з цего краю..
— Не виведу я ті з гаю,
Чорні очі видзьобаю.
Жовняр цеє зачуває,
Туго лучок набиває.
Як устрілив межи крила,
Аж сі гілля похилила.
— Ти зозулька, ти сивенька,
Ти сестричко, ти рідненька,
Виведи мя з сего гаю,
З сего гаю, з сего краю.
— Діти свої згодувала,
Гаю краю не видала.
Я буду іти куваючи,
А ти за мнов слухаючи.
Як я сяду на ялину,
Аж там ліса бай третина.
Як я сяду на калину,
Аж там ліса половина,
Як я сяду на горісі,
Аж там буде конець лісі.
Як я сяду на яворі,
Будеш мати три дорозі.
* Кожен рядок співається двічі.
13 8—27
385
Котров хочеш, то цев підеш,
Вітця-мамки вже не найдеш.
— Ой е в мене братчик
й сестра,
Та й далеченько та й сидя.
Та й ци до них лист писати,
ОЙ КІЛЬКО я
— Ой кілько я світа сходив,
Нігде-м добра не находив.
Лише в єднім заріночку
Три листочки барвіночку.
Оден урву та й заграю,
Другий урву — заспіваю,
Третій урву та й заплачу:
Отця-мати не побачу.
Далі жовнір сім день
блудить,—
Приблудився до явора,
На яворі орел сидить:
— Ой ти орле, ти орляю,
Виведи мі з сего гаю.
— Виведу ті з сего гаю,
Най ти очі видзьобаю.
Ой став жовнір та й думає
Та й карабін набиває.
Ой як стрілив межі крила,
Аж сі гіллє поломило.
Далі жовняр сім день
блудить,—
Приблудився до калинки,
Та й ци до них мандрувати?
Ой у мене коник тлустий,
Возьми моїй милій хусти.
Ой рад би я, каже, взяти,
Коб дорогу добре знати.
СВІТА СХОДИВ
На ній сидить зозулечка.
— Ти зозулько, мамко моя,
Виведи мні з сего гаю.
— Дрібні діти згодувала,
Гаю краю не видала.
Я полечу, кукаючи,
Ти йди за мнов, слухаючи.
Як я сяду на калинку,
Уздрю гаю половинку,
Як я сяду на дубочок,
Не вздрю гаю, лиш крайочок.
Як я сяду на облозі,
Будеш мати три дорозі.
Однов підеш та й заграєш,
Другов підеш — заспіваєш,
Третьов підеш
та й заплачеш —
Отця-мати не побачиш.
Лишень чужа чуженина,
Та й заплачеш, як дитина.
Ані брата, ні сестриці —
Лише чужа чужениця.
Давно відсутнього брата-солдата з усієї родини
пізнає одна наймолодша сестра
ПРОСТІ ЖОВНЯРИ ПО ВСІМ СЕЛІ СТАЛИ
Прості жовняри по всім селі стали,
Молодій вдові поручика дали;
Вийшла вдова, вийшла та взяла плакати:
— Ой нема ж бо в мене де кіньми стояти.
— Ой ти, вдовонько, не фрасуйся того,
Не фрасуйся, вдово,— не буде злого.
Суть бо у мене два вартовниченьки,
Будуть вартовати мої кониченьки.
Ой мій ти коник стайні не загноїть,
А золота зброя клинців не поломить,
386
І я сам, молод, ложе не заляжу,
Ложе не заляжу і тебе не зраджу.
Ой ти, вдовонько, скажи ми два слова:
— Ци много ти, вдово, як-єсь повдовіла?
— Вже третій рочок, молодий паночку,
Як пов’язала чорним головочку.
— Ци много ти, вдово, діточок мала?
— Мала ж бо я мала великі і мали:
Мала я синочка, в Цісарщині служить,
В Цісарщині служить, по всячині тужить.
Маю три дівоньці, сидять в комороньці,
Сидять в комороньці, на моїй головоньці.
— Ой ти, вдовонько, клич же їх до хати,
Дай же ми, вдово, на їх поглядіти!
Найстарша вийшла та й ся відступила,
Середуща вийшла та й ся поклонила,
Наймолодша вийшла та й до ніг упала,
Бо свого братчика по руці пізнала.
З усієї родини тільки брат захищає сестру
ЩО БУДУ РОБИТИ, ЩО МУЖ МЕНЕ Б’Є
по _ жа _ луй ме _ не, по _ жа _ луй ме _ не!
— Що буду робити, що муж мене б’є?
Жодна родиночка мя не жалує.
Моя хата на помості,
Приїдь, приїдь, неньку, в гості,—
Пожалуй мене! (2)
Ненько приїжджає в нові ворота,
А на нім шапочка з самого злота.
— Ой бий, зятю, дочку мою,
Гарапником пірви шкіру,
Бо вона твоя! (2)
387
— Що буду робити, що муж мене б’є?
Жодна родиночка мя не жалує.
Моя хата на помості,
Приїдь, приїдь, мамко, в гості,—
Пожалій мене! (2)
Мамка приїжджає в нові ворота,
А на ній хусточка з самого злота.
— Ой бий, зятю, дочку мою,
Гарапником пірви шкіру,
Бо вона твоя! (2)
— Що буду робити, що муж мене б’є?
Жодна родиночка мя не жалує.
Моя хата на помості,
Приїдь, приїдь, брате, в гості,—
Пожалуй мене! (2)
Братик приїжджає в нові ворота,
А на нім шапочка з самого злота.
— Ой ти, швагре недорослий,
Не бий сестру,— не будь злосний —
То сестра моя! (2)
Багач продає розбійникам вагітну дружину,
брат рятує її
ГЕЙ, ОРЕ БАГАЧ, ОРЕ ШТИРМА ВОЛОЙКАМИ. А
Гей, оре багач, оре штирма волойками,
Штирма волойками, двома парібками.
Та пришло до нього гей, два розбійники:
— Орачу-богачу, дай же боже щастє.
Орачу-богачу, порай нам невісту.
— Якую, якую? — першу а тяжкую.
— Пораю, пораю,— я сам таку маю.
— Орачу-богачу, що ж ти хочеш за ню?
— Пару коней вороних, міх грошей червоних.
Нич ся не спирали,— міх му грошей дали,
Міх грошей дали червоних, пару коней вороних.
— Орачу-богачу, де ж би її чекати?
— В лісі коло млина, де густа ялина.
Приїхав додому,— шле жінку до млина:
— Бігай, жінко, до млина, де густа ялина.
Вона ся здуміла і пішла до брата:
— Порадь мене, брате, що маю діяти?
Шле мя муж до млина, де густа ялина.
Країну-м сходила,— в тім млині не була.
388
— Бігай, сестронько, вперед, а я за тобою,
Буду ся дивити на зрадойку твою.
Скоро в ліс вступила, зараз її зіймали,
Ножі вже острили, а руки в’язали.
Гой як брата вздріли, оба постовпіли,
А як брат в них стрілив, оба враз застрілив.
— Тепер тобі, швагре, в кайданах зогнити,
А тобі, сестройко, тими грішми жити.
ОРЕ БАГАЧ, ОРЕ ШТИРМА ВОЛОНЬКАМИ. Б
1. О _ ре ба _ гач, о _ ре штир _ ма во _ лонь_ ка _ ми,
Ш
І. П в ^
—І
Г'Д
[-Р Р -4 •
-^1—1
і*1’-
9
шість _ ма си _ нонь _ ка_ ми.
2. Ой прийшло же до них
два _ над __ цять збуй _ ни_ ків, гей, гей,
т
т
І
два_ над_ цять збуй_ ни _ ків. 9. До по _ луд _ ня в гар_ му_ зи_ ні
по по _ луд_ ню в кар__. ма _ зи _ ні, гей, гей
по по _ луд _ ню в кар _ ма _ зи _ ні.
Оре багач, оре штирма волоньками,
Шістьма синоньками,
Гей, гей, шістьма синоньками.
Ой прийшло же до них дванадцять збуйників,
Гей, гей, дванадцять збуйників *.
— Багачу й орачу, ци не знаш за жінку,
За жінку такую, за тягітненькую?
— Ой знаю я, знаю, бо сам таку маю.
— Багачу й орачу, що-сь би за ню хотів?
— Ні менше, ні більше — два мішки дукатів.
* Подібно повторюється друга половина кожного рядка з початковим
«гей, гей».
389
— Багачу-орачу, у чім вона ходить?
— До полудня в гармузині, по полудню в кармазині.
— Багачу й орачу, як би її взяти?
Нам би серце взяти із того дитяти.
— Вна прийде до млина, де густа калина.
Ой ніхто не чув то, лиш найменший хлопець,
Як він то й учув, до мами скіцнув:
— Мамко ма рідненька, зрада над тобою,
Ти сім синів мала — в млині-сь не бувала,
Восьмого носите, в млин іти мусите.
Прийшла я до млина, де густа калина.
Там мельнички муку мелють, розбійнички ніж ріхтують.
Як я то й уздріла, до братця й успіла:
— Братцю мій рідненький, зрада надо мною,
Я сім синів мала, в млині не бувала,
Восьмого-м носила, в млин іти мусила.
Як братцьо раз стрілив — всіх дванадцять вмірив,
Другий раз поправив — у швагра утрафив.
Брати карають швагра за знущання
над своєю дружиною, їхньою сестрою
ОЙ НЕ ЛЮБИВ РОМАН ЖОНИ. А
Ро _ ман жо_ ни, йа з люд. сько_ ї та й на _ мо_ ви].
ОЙ НЕ ЛЮБИВ РОМАН ЖОНИ. Б
Ой не любив Роман жони,
А з людської все намови.
Заложив ї дві роботі,—
Головонька у клопоті:
А звечора мити, прати,
На розсвіті стадо гнати.
— Не жени го гостинцями,
Но жени го манівцями!
Романова не слухала,
Гостинцями стадо гнала.
Аж їде два козаченьки,
Оба браття ріднесенькі:
— А чиє то стадо гониш?
— Романове стадо гоню.
— Ци ти, сестро, слуг
не маєш,-
Сама стадо завертаєш,
Ніжки свої розшибаєш?
— Ой маю я два служеньки,
А все з-за Романа того,
Мужа мого лихенького.
— А є, сестро, Роман дома?
Поїдемо привітати.
— їдьте, браття, привітайте,
Іно єго не карайте!
До світлоньки вони впали,
390
Назад руки ізв’язали,
Вивели го на улоньку,
Втяли йому головоньку:
— От то, тобі, Романоньку,
За нашу рідну сестроньку!
Ой Романів коник грає,
Романова омліває:
— Ой хоть він був
лихесенький,
Та на весь світ славнесенький!
ГЕЙ, ЩО В ПОЛІ ЗА ДИМОВЕ. В
Гей, що в полі за димове?
Косять сіно Романове.
Ой за ними Роман ходить,
За поводи коня водить,
За поводи шовковії,
За трензельки золотії.
Ой не злюбив Роман жони
Ой з людської ой намови.
Казав єї рано встати,
Рано встати, стада гнати,—
Та й горами, долинами,
Колючими ожинами.
Она єго не слухала,
Гостинцям стада гнала.
Над’їхали три панове —
Усі три єї братове:
— А дзень добрий, Романівна,
Ой ти наша сестра рідна!
Ци ти, сестро, слуг не маєш,—
Сама стадо випасаєш?
— Ой маю я слугів много,
Але мені ніц до того.
— Ци є, сестро, Роман вдома,
Бо ми ідем до Романа:
їдем, єго не картаєм,—
На мак дрібний порубаєм.
— їдьте, їдьте та картайте,
На мак дрібний не рубайте.
— На дзень добрий,
Романочку,
Ти наш рідний ой швагрочку!
Ой де ж твоя Романівна,—
Она наша сестра рідна?
— Ваша сестра на риночку
П’є з панками горівочку.
— Ой Романе, Романочку,
Не говори неправ дочку:
Наша сестра стадо пасе,
Стадо пасе, кукіль пряде,
Оченьками завертає,
Слезоньками сі вмиває.
Втяли єму праву руку:
— То, Романе, за науку.
Втяли єму штуку м’яса:
— То, Романе, сестра наша.
Втяли єму праву ногу:
— То, Романе, за намову.
Та й Романів коник грає,
Романівна вже вмліває.
Та й Романів коник скаче,
Романівна ревно плаче:
—- Що-сьте, браття, наробили,
Посікли-сьте, порубали?!
Ой хоть він був ой лихенький,
Коли він був мій миленький.
Вчера була Романівна,
Нині вже я вдова бідна.
МАЛА ВДОВА ДЕВ’ЯТЬ СИНІВ. Г
Мала вдова дев’ять синів *,
Дев’ять синів, єдну дочку.
Єдну дочку вона мала,
За Романа єї дала.
Роман каже, що не любить,
Та й ся хвалить, що ю згубить.
Завдав він їй три роботи:
* Непарні рядки співаються двічі.
[Казав він їй рано встати],
Рученьками кужіль прясти,
Ноженьками стадце пасти.
Вона стадце припасає,
До Дуная привертає.
Ой надходять три купчики -
Молоденькі три братчики:
391
— Ой дзінь добрий,
Романівна,
Ой ти, наша сестра рідна.
Де-с Романа та й поділа?
— Мій десь Роман
на риночку,
П’є з панами горівочку.
— Чому сама стадце пасеш,
Чому слугів си не наймеш?
— Ой є в мене слугів много,
Ой є в мене слугів много,
Але мені ніц до того.
— Ходім ми ся повитати,
Романа ся запитати;
Романа сі запитати,
Шабельками порубати.
— Картайте го словеньками,
Не рубайте шабельками.
Відтяли му праву руку:
— То, Романе, за науку.
Відтяли му праву ногу:
— То, Романе, за налогу.
Відтяли му штуку м’яса:
— То, Романе, сестра наша.
Вона прийшла, заплакала,
Що Романа не застала.
— Що-сьте, браття,
наробили —
Романа-сьте ми убили,
Діти-сте ми всиротили.
Хоць я сама стадо пасла,—
Вчера-м була Романівна,
А нині вже — вдова бідна.
БУЛО СЕЛО ВАСИЛІВЦІ. Д
Було село Василівці,—
Там мала вдова дев’ять хлопців;
Єдну дочку вона мала
Та й ту дала за Романа.
Роман єї та не любить
Всьо ся хвалить, що ї згубить.
Заставив ю стадо пасти,
Рученьками кужіль прясти.
Та пасе вона долинами,
Та колючими будяками,
Та крівця сліди заливає,
Та свою маму споминає.
— Щоб ти, мамо, ісконала,
Що-сь мня дала за Романа.
Роман мене та не любить,
Всьо ся хвалить, що мя
згубить.
Приїжджають три братчики,
Питаються Романихи:
— Де є твій пан Романочок?
— А мій дома Романочок,
Лежить собі, як паночок.
— На дзінь добрий,
Романочку,
А де ж твоя Романиха?
— А в Хотині на риночку
П’є мед-вино-горівочку.
— Ой брешеш ти, старий
песе,—
Романиха стадо пасе.
Взяли єго на науку
Та врубали праву руку.
Взяли єго на підмову
Да врубали праву ногу.
Урубали кусок м’яса,—
— Ото, дурню, сестра наша!
Потопаюча молода мати залишає
сестрі свою дитину
НА МОЇЙ ЗАГОРОДІ ЧАСНИЧКИ СЯ ПЛЕТУТЬ
На моїй загороді часнички ся плетуть,
Які файні дві панійки за ручки ся ведуть!
Як они ідуть, за ручки ся ведуть
Та й малейке на ручках несуть.
392
Ідуть они, ідуть темними лісами,
А малейке плаче ревними сльозами.
— Не плач, дитя, не плач та підеш із мамков —
Най вона перейде високую лавку.
Лавочко тонейка, би-сь ся не пригнула,
Паннойко молода, би-сь ся не минула.
Лавочко тонейка, би-сь ся не вломила,
Паннойко молода, би-сь ся не втопила.
Іде панна лавков, лавочка ся гонить,
А її сестриця білі ручки ломить.
Лавочка тонейка вже ся уломила,
Паннойка молода вже ся утопила.
Як она поплила тихими водами,
Сестриця єй плаче ревними сльозами.
— Не плач, сестро, не плач, я ще не погину,
Я на тя лишаю [та] свою дитину.
Брат віддає заміж сестру за її бажанням
у багату (велику) сім'ю, де вона страждає (помирає)
від знущань, непосильної роботи
ОЙ НА ДВОРІ ДОЩИК, НА ДВОРІ ДРІБНЕНЬКИЙ. А
Ой на дворі дощик, на дворі дрібненький,
Повіває вітер, вітер холодненький.
Вітер повіває, лучиноньку зносить,
А сестриця брата хорошенько просить:
— Ой брате мій, брате, віддай мене заміж,
В новую деревню, в веселую сем’ю!
Я в новій деревні люблю походжати,
А в веселій сім’ї люблю жартувати.
Пожила я рочок, пожила я другий,
На третій звертає, мій брат приїжджає.
— Як ся маєш, сестро, чись дужа-здорова?
Чи дужа-здорова головонька твоя?
— Не питайся, брате, чи дужа-здорова,
А питайся, брате, яка моя доля!
Хусточка біленька від слізок мокренька,
Постіль тонка, біла кров’ю обкипіла.
— Ото ж тобі, сестро, новая деревня,
Новая деревня, веселая сем’я.
393
ОЙ З-ЗА ГОРИ ДОЩИК. Б
ОЙ ОРЕ БРАТ, ОРЕ, ДО СЕСТРИ ГОВОРИТЬ. В
Повільно, говіркою
—р. и~ Ь ' у
г г д
Ой о _ ре
& ] ■ =р==
■ V Г*
брат, о _ ре,
> т 9 Р л
до сест.ри го_ во- рить;
1
гей, гей
1 -К- к к=
: Р—
до сест_ ри го
#
во _ рить.
- Л л Р а л К
— Сест _ рож мо_
4
і
£ Р І4]
і, сест_ ро,
—V
Р—Р ; 1
по _ ра за_ між і- ти,
І) я Ф я « І [ 1
гей, гей, по _ ра за _ між і _ ти.
ВІДДАВ БРАТ СЕСТРОНЬКУ В ЧУЖУ СТОРОНОНЬКУ. Г
±ьь,і8г ,
•-9—Ш ^
—1 Ф ■ Г"-р-кф
и Г т •' 1
І-Г Г г ; 1
Від_ дав брат сест_ ронь_ ку в чу_ жу сто_ ро_ нонь. ку
<§>''4. Ьг і і ц} |‘ ) І г Г 0 А-
З
та й став до_ жи_ да_ ти сест_ рич _ ки в го[сті].
А В НЕДІЛЮ РАНО ВО ВСІ ДЗВОНИ ДЗВОНЯТЬ. Д
А в неділю рано во всі дзвони дзвонять,
Там брат із сестрою по риночку ходять,
По риночку ходять та радоньку радять:
— Сестро ж моя, сестро, час тя замуж дати!
— Оддай мене, брате, не за селянина,
Оддай мене, брате, та за міщанина;
394
Бо у міщанина новая деревня,—
Новая деревня, великая сем’я.
У новій деревні люблю проходжати,
У великій сем’ї люблю розмовляти.
Ой у місті, в місті на новім помості,
Ой там приїжджає брат до сестри в гості:
— Сестро ж моя, сестро, чи дуже здорова?
— Не питайся, брате, чи дуже здорова,
Запитайся, брате, яка моя доля:
Шовкова хусточка в ручках моїх стліла,
Нагайка-дротянка кров’ю обкипіла!
— Ото ж тобі, сестро, новая деревня,—
Новая деревня, великая сем’я!
У новій деревні любиш проходжати,
У великій сем’ї любиш розмовляти!
СЕСТРИЦЯ БРАТА ПРОСИЛА Й ПРОСИЛА. Е
Сестриця брата просила й просила:
— Оддай мене, брате, в чужую слободу,
В чужую слободу, в багатую сім’ю,
В багатую сім’ю, де діла багацько,
Щоб я теє діло усе поробила,
І до тебе, брате, у гості ходила.
Жде братик неділю, жде братик другую,
На третю неділю стало повертати,
Не став братик сестри дожидати,
Став коника до сестриці виряджати.
Сестриця не пишна, за ворітця вийшла,
За ворітьми стала, брата не пізнала,
Брата не пізнала, аж його злякала.
— Ой чого ж ти, сестро, така стара стала?
—- Вже ж третя неділя, як я запаніла,
Четверта настала, як я постіль слала,—
Отого я, брате, така стара стала.
Запрягай, брате, коня вороного
Та поїдь теперечки до торгу нового,
Та купи, брате, три свічки воску білого:
Що одну засвітиш, як буду вмирати,
А другу засвітиш, як будуть вбирати,
А третю засвітиш, як будуть ховати.
Свічечка палає, сестриця вмирає,
А друга палає,— брат сестру ховає,
Брат сестру ховає, слізно промовляє:
— Оце ж тобі, сестро, чужая сторінка,
Оце ж тобі, сестро, і діла багацько.
А ти ж того діла та й не поробила,
І до мене, сестро, в гості не ходила,
Свою головоньку в землю положила.
ВІДГОМОНИ СОЦІАЛЬНОЇ
НЕРІВНОСТІ У ВІДНОСИНАХ
БРАТІВ І СЕСТЕР
Бідна сестра-вдова (перепілка) з дітьми
у приймах багатого брата (жайворонка)
УСІ ГОРИ ЗЕЛЕНІЮТЬ. А
Усі гори зеленіють *,
Тільки одна гора чорна...
Тільки одна гора чорна:
Виорала бідна вдова.
Ой орала, волочила,
Слізоньками примочила.
Де взялася чорна хмара
Та й упала зима біла...
Та й упала зима біла...
— Головонько моя бідна І
Де я буду зимувати,
Дрібних діток годувати!
Ой піду я до братика,
До братика-соколонька...
Ой братику-соколоньку,
Прийми ж мене на зимоньку!
— Ой сестрице-перепілко!
Коли в тебе дітей скілько!
Як я сяду обідати,
Будуть діти заглядати.
— Ой братику-соколоньку,
Не жур твою головоньку.
Як ти сядеш обідати,
Я виведу дітей з хати.
«Ідіть, ідіть, діти, з хати,—
Сяде дядько обідати!»
Як ти сядеш вечеряти,
Я уложу дітей спати.
«Ой лягайте, діти, спати,
Бо сів дядько вечеряти!»
Заки обід зобідали,
Діти батька одвідали:
— Вставай, вставай, тату,
з гробу,-
Горе жити біля роду!
Вставай, вставай, тату,
з ями,-
Горе жити коло мами.
УСІ ГОРИ ЗЕЛЕНІЮТЬ. Б
Повільно
* Непарні рядки повторюються.
396
ТА ВСЕ ГОРИ ЗЕЛЕНІЇ. В
1 = 72
ОЙ УПАЛА ЗИМА БІЛА. Г
Л =69-76
і 1 11 £гО
2. Ой бра_ ті _ ку, , жай_ во_ р0н
* ^ і і і)і О С5
! и і і
4.5. ні й од...
397
— Ой упала зима біла *,
Де я дінусь, вдова бідна?
Ой братіку-жайворонку,
Прийми мене на зимоньку.
— Сестро ж моя, перепілко,
Але в тебе дітей стілько.
Коли в тебе діток много,
А у мене ні одного.
Як я сяду обідати,
Будуть діти заглядати.
— Як ти сядеш обідати,
То я вишлю діток з хати.
«Ідіть, діти, ідіть з хати,
Бо сів дядько обідати.
ПІД БІЛОЮ БЕРЕЗОЮ. Д
■ Дія
У —£_р—/у
Під бі_ ло _ ю
а т м і
[_1
бе _ ре _
"1. ■
зо _
ю
7 Р_
сто- їть бра- тик
м.
цу 'О ' ■' ' і і г у У ІМ
4 - 1-« 4-і
із сест_ ро_ ю, [сто— Тть бра _ тик із сест_ ро _ ю].
Не так дядько, як дядина,
Вона сичить, як гадина».
Покіль дядько обідали,
Діти батька одвідали:
— Устань, тату, встань
із ями,—
Горе жити коло мами.
Устань, тату, устань з гробу,—
Горе жити коло роду.
— Не устану, діти, з гробу,—
Живіть собі коло роду.
Не устану, діти, з ями,—
Живіть собі коло мами.
Під білою березою
Стоїть братик із сестрою;
А брат грає, виграває,
Сестра плаче, омліває.
— Ой чого ж ти, сестро,
плачеш,
Чи ти мене не зобачиш?
— Ой того я, брате, плачу,—
Щастя, долі не зобачу.
Що єдна нас мати родила,—
Не єдну долю учинила:
Тобі, брате, пановати,
А мні, бідній, горювати, (2)
Хліба й солі заробляти.
Ой братіку, братусейку,
Прийми мене в сусідоньку.
— А я, сестро, не приймаю,
Бо ти маєш діток много,
А й у мене — ні єдного.
Як я сяду обідати,
Будуть діти заглядати.
— Ой братику, голубоньку,
Як ти сядеш обідати,
Пошлю діти в сад співати:
«Діти, діти,— в сад співати,
Бо сів дядько обідати!»
Ой сів браток та й думає,
Думка думку побиває, (2)
Сльоза сльозу наганяє.
— Іди, сестро, в сад по діти,
Кажи: «Діти, обідати!»
— Ой обідай, брате, із жоною,
Не називай мене сестрою;
Назви мене сусідою,—
Не близькою, далекою.
* Непарні рядки співаються двічі.
398
Багатий скупий брат і бідна сестра
СТОЇТЬ ВЕРБА НАД ВОДОЮ. А
Стоїть верба над водою,
Розмовляє брат з сестрою;
Сестра брату хустку шила
І сидячи заплакала.
— Ой чого ж ти, сестро,
плачеш,—
Чи од мене плати хочеш?
— Я од тебе плати не хочу,
Тілько собі подумала,
Що єдна мати родила,—
Не єднеє щастя дала:
Тобі дала воли, корови,
[Мені дала чорні брови].
Мені дала дві голочки,—
Гіркі мої зарібочки.
В брата хата на помості:
— Йди до мене, сестро,
в гості.
Тілько сестра в ворітечка,
А братічок в оконечко:
— Сховай, жінко, хліб
зі стола,
А бо їде сестра моя;
Сховай, жінко, хліб во скриню,
Бо іде сестра в гостину.
Тілько сестра теє вчула,
Назад коні завернула:
— Ой стій, брате, не лякайся,
З своїм хлібом не ховайся,
Єсть у мене хліб у возі,
Буду мати обід в дорозі.
Не до тебе я їхала,
Жеби тебе одвідала,
Не до тебе,— до діток твоїх,
Бо не мала зроду своїх.
УСІ ЛЮДЕ БРАТІВ МАЮТЬ. Б
Не поспішаючи
■А 18 і—Ф—-Ь—Ь » " 1 =-
1
я ---І ■ -4^ ■ -
* * ь—4-
У _ сі лю _ де бра_ ті в
ма _ ють,
і Р Р £=/ -'-д
у- сі лю- де
_
-ГГ * ^ 4
9
N. У Г* ^
брала- ЮТЬ,‘ ВО - НИ З НИ _ МИ п ють,
Усі люде братів мають,— (2)
Вони з ними п’ють, гуляють.
Я рідного брата маю, (2)
А з ним не п’ю, не гуляю.
Запряжу коні в повозку (2)
Та поїду к брату в гості.
Сидить братик край віконця, (2)
Пізнав сестру против сонця.
— Ховай, жінко, хліб
зі стола, (2)
Бо вже їде сестра моя!
А як сестра це зачула, (2)
399
Назад коні завернула...
— Ой цить, брате,
не лякайся, (2)
З хлібом-сіллю не ховайся:
Я не прийшла обідати,— (2)
Тебе, брате, одвідати.
Єсть у мене хліб у возі,—
Буде обід у дорозі.
В мене хата на помості,— (2)
Прийди, брате, сам у гості.
В мене хата над водою,— (2)
Приїдь, брате, із жоною.
В мене хата з квіточками,— (2)
Приїдь, брате, з діточками.
ПІД БІЛОЮ БЕРЕЗОЮ. В
Під білою березою *
Стояв братко із сестрою.
Сестра хустку вишиває,
Сльоза сльозу доганяє.
— Ой чого ж ти, сестро,
плачеш,
Чи од мене плати хочеш?
— Не хочу од тебе плати,—
Нас одна родила мати,
Одна мати породила,
Щастя-долі не вділила.
Тобі дала два волочки,
Мені дала дві голочки.
Мені дала дві голочки,—
Гіркі мої заробочки.
Щоб я шила-вишивала,
Кусок хліба заробляла.
В брата хата на помості,
Іде сестра рано в гості.
— Приймай, жінко, обід з стола,
Уже іде сестра моя.
— Ой стій, брате, не лякайся,
Та з обідом не ховайся.
Я не буду обідати,
А я хочу одвідати.
Долі багатої і бідної сестер
ОЙ ВИОРЮ НИВКУ ШИРОКУЮ. А
Ой виорю нивку широкую
Та посію хмелю високого,
Та наварю меду солодкого,
Та зозву родину близьку і далеку,
Убогу і багату.
По убогу сестру пішки піду,
А по багатую коні пошлю.
Ой поки багата зібралася,
А убога сестра нагулялася.
А багата сестра кінець стола,
г * Непарні рядки співаються двічі.
400
А убога сестра у порога.
А багата сестра мед-вино п'є,
А убога сестра сльозами ллє.
Із багатою сестрою напиваються,
А з убогої насміхаються.
А багата сестра у жупані,
А убога сестра в сірачині.
— Ой як би ти, сестро, у жупані,
То сіла б ти, сестро, міждо нами.
А як же ти, сестро, в сірачині,
Наробила сорому всій родині.
— Одна, сестро, мати породила,
Та не одну долю поділила:
Тобі дала долю багатую,
Мені дала долю нещасную.
Тобі дала долю панувати,
Мені дала долю горювати.
— Ой як би ти, сестро, так робила,
То б ти гола, сестро, не ходила.
— Ох і роблю, брате, лучче тебе,
Та немає, брате, так, як у тебе *.
— Ой ходімо, сестро, у лісочок,
Та крикнемо, сестро, в голосочок.
Ой крикнула сестра багатая,
Обізвалась доля чубатая:
— Ой чого ти кличеш, чого ти звеш?
Чи ти тії шуби поносила?
То я тобі другі приготовила.
Ой крикнула сестра убогая,
Обізвалась доля к їй голая:
— Ой чого ти кличеш, чого ти звеш?
Чи ти півмітка покрутила?
То я тобі другі наготовила.
ОЙ ВИОРЮ НИВКУ ШИРОКУЮ. Б
:5Г ч \ ^
^ььі> М
^——=—■*—
Ой ВИ_ О _ рю НИВ_ ку
К ^ К 1 1 £:
—(—£—«1—й
ши_ ро_ ку_ ю
і-? -1 ;і і' , о і рі
та по _ сі _ ю хме _ лю
X -4 --И'
ви _ со_ ко_ го.
Вар.:
Ой виорю нивку широкую
Та посію хмелю високого,
Устаю я, сестро, раніш тебе,
Пряду куделицю тонше від тебе,
Та все чужі скрині наповняю,
А у себе, сестро, нічого не маю.
40*
А нароблю пива солодкого,
Та зберу я роду багатого,
Та запросю сестру багатую,
Та запросю сестру убогую.
По багату сестру коні пошлю,
По вдову-небогу посла пошлю!
Багата сестра кіньми їде,
А вбога-небога пішки іде;
Багатая сестра край стола,
А вбога-небога край порога;
Багата сестра в злоті-кармазині,
А вбога-небога в сіренькій свитині.
Багата сестра мед-вино п’є,
А вбога-небога слізоньки ллє:
— Ой якби ти, сестро, така, як я,
То там би сиділа, де і я!
Ой іде брат до комори —
Та наступив сестрі на босі ноги:
— Оступися, сестро, із дороги,
Які твої страшні сильно вбори!
— Що я тобі, брате, провинила,
Що тобі дорогу заступила?
— Якби ти, сестро, жупан мала,
То би з нами пила і гуляла;
Як же ти, сестро, в сіренькій свитині,
Наробила страму всій родині!
Ой якби ти, сестро, та й не спала,
Ой якби ти, сестро, рано вставала,
Великі кужелі навивала
Та свою скриню наповняла!
— А я, брате, рано устаю,
Великі кужелі навиваю,
Великі кужелі навиваю
Та чужую скриню наповняю.
— Десь ти, сестро, та й не робиш,
Що ти до мене в гості боса ходиш!
— Ой роблю я, брате, більше тебе,
Та не маю тої долі, що у тебе.
Пішли сестри у лісочок
Та й подали голосочок;
Як гукнула сестра багатая,—
Обізвалась доля добрая:
— Чи ти ті жупани поносила,
Бо я тобі вже других нашила!
Як гукнула сестра убогая,—
Обізвалась доля недобрая:
— Чи ти всі мички вже попряла?
Бо я тобі других наприймала!
ВПОРЮ Я НИВКУ ШИРОКУЮ, в
да й на _ сі _ ю хме _ лю
Виорю я нивку широкую
Да й насію хмелю високого.
Насію я хмелю високого
Да й наварю пива солодкого.
Наварю я пива солодкого
Да й запрошу роду багатого.
По багату сестру коні пошлю,
По вдову-небогу перекажу.
А багата сестра ще й не вчула,
А вдова-небога вже й прибула.
Багатая сестра кіньми грає,
А вдова-небога слізьми лляє.
Багатая сіла кінець стола,
А вдова-небога край порога.
Багатая сестра їсть калачі,
А вдова-небога їсть сухарці.
Ой іде братік із комори:
— Оступися, сестро, із дороги!
МОЯ МИЛА, НАВАРИ ПИВА. Г
Моя мила, навари пива,
Навари меду, бо зберу беседу.
По старшу сестру коника пошлю,
По меншу убогу людьми покажу.
Старша багата коником їде,
А менша убога піхотою йде.
— Старша багата, сядь коло брата,
А менша убога, сядь коло порога.
Старша багата мед-вино п’є,
Менша убога слізоньки ллє.
ви _ со_ ко _ го.
— Що я тобі, брате, провинила,
Що тобі дорогу заступила!
— Чого прийшла, сестро,
в чугаїні,—
Наробила встиду всій родині!
— Як же мені, брате, одягатись:
Маю дрібні діти годувати!
Ой одна нас мати породила,
Не однаке щастя нам ділила.
Тобі дала мати перо в ручки,
Мені дала мати дві голочки.
Тобі дала перо, щоб писати,—
Мені дала голки вишивати.
Мені дала голки вишивати,
Маю дрібні діти годувати.
Тобі дала, брате, панування,—
Мені дала мати горювання!
403
— Чи ж ти, сестро, у полю не робиш,—
Як прийде свято так чорно ходиш?
— Ой я роблю ще й заробляю,
Людям скрині та й наповняю.
В людей скрині — аж вічка тріщать,
А мої діточки голі сидять.
В людей сипанки — аж вічка тріщать,
А мої діточки голодні сидять.
ОЙ ПІДУ Я ДО ЛІСА, ДО ЛІСА ТЕМНОГО. Д
Ой піду я до ліса, до ліса темного,
Та й нарву си хмелю, хмелю зеленого.
Та й навару пива, пива молодого,
Будемо женити брата рідненького.
По багату сестру штири коні слати,
До тої бідної хоть переказати.
Багатая сестра штирми кіньми їде,
А тая бідная ледве пішки лізе.
Багатая сестра каплуна привезла,
А тая бідная барана привела.
Багатую сестру в воротях вітають,
А тої бідної навіть не спитають.
Багатую сестру попід боки носять,
А тої бідної до хати не просять.
Багатая сестра п’є мед і горівку,
А тая бідная стоїть при одвірку.
Багатая сестра п’є вино і пиво,
А тая бідная тілько воду зимну.
Прийшла вна до хати та й хтіла си сісти,
А брат повідає: — Звари дітям їсти.
Йди, сестро, додому, йди, сестро, додому,
Звариш дітям їсти, прийдеш си потому.
Йде вона додому, люде ся питають:
— Де йдете, сусідо,— там музики грають?
Прийшла вна додому, питаються діти:
— Було собі, мамо, в цьотки посидіти.
Пішла вона в поле, на широкі гони,
Так ся розтягає, аж їй в боці коле.
ЗБИТКУВАННЯ НАД СИРОТАМИ
(МАЧУХИ, ПРИЙМАКА).
СИРІТСЬКА ДОЛЯ
Смерть матері, страх дітей перед мачухою
ОЙ ПОЇХАВ ОЛЕКСАНДРО У ПОЛЕ ОРАТИ
Ой поїхав Олександро у поле орати,
За ним сусідочки услід доганяти:
— Вернись, Олександро, вернися додому,
Бо вже твою жінку давно нарядили,
На дубовій лавці уже положили.
Олександро дума, що зозулі кують,
Що зозулі кують, солов’ї щебечуть,
А то його дочки по матері плачуть.
— Ой не плачте, дочки, сиві голубочки,
Куплю я вам, дочки, два теремочки,
Два злотих намиста, молодую матір.
— Нехай тобі, тату, терем загориться,
Золоте намисто докупи зіллється,
Молодая матір у гріб уженеться,
А рідная ненька назад завернеться.
Тобі буде, тату, головонька змита,
А нам буде, тату, вона щодня бита.
Тобі буде, тату, білу постіль слати,
А нас буде, тату, з хати виганяти.
Тобі буде, тату, їсти-пить давати,
А нас буде, тату, вона проклинати.
ЕЙ ЗА САДОМ, САДОМ, САДОМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ
Ей за садом, садом, садом зелененьким,
Ей там жона мужа та вговарювала:
— Ей ти, муж, ти мій муж, ей законненький!
Та не бий, та не лай, ей рано звечора,
Ей побий та полай мене з півночі,
Як сусіди твої рано спати лягли,
405
А малим діточкам щоб не чути було.
Вранці діти встають, батька спрашувають:
— Ей ти, батеньку наш, ей де ж наша мати?
— Ей що ваша мати пішла в шинк гуляти.
— Ей ти, батеньку наш, не обманюй ти нас,
Наша мати на горі й у сирой й у землі.
— Ей ви, діточки, мовчіть і нікому не кажіть:
Ей построю ж я вам та хату високу,
Ей озьму ж та я вам мачуху хорошу.
— Завались, завались, ти хата висока!
Ти й умри, пропади, мачуха хороша!
ІСХИЛИВСЯ ДУБ НА ДУБА, ЛІЩИНА ПІДПЕРЛА
Ісхилився дуб па дуба, ліщина підперла,
Заплакали сиротоньки: рідна мамка вмерла.
— Ой не плачте, сиротоньки, не робіть на тугу,
Коби нянько здоровенький, приведе вам другу.
— Ой уже в нас більше мами такої не буде,
Бо мачуха зварить їсти, а за нас забуде.
Ей, буде вона нянькові вечерю давати,
А ми будем, сиротоньки, по кутках дрімати.
Посідали сиротята на маминім гробі:
— Кажіть, мамко, що вам добре, беріть нас ід собі.
— Не будете, сиротоньки, ні їсти, ні пити,
Лиш будете, сиротоньки, в сирій землі гнити.
Ей ідіте, сиротята, ід дому, ід дому,
Най вам ваша мачошина розчеше голову.
— Та уже нас мачошина чесала, чесала,
Та з кожного волосочка кровця витікала.
Чоловік топить свою жінку-невдашку
і приводить дітям мачуху
ОЙ ТИ, ТАТУ, ТАТОЧКУ. А
/) = 176
■^3 п
Ой
щ
$
ти, та_ ту,
точ _ ку, де
$
Чи
про _
МІ_ няв, чи
ри_ бо _ лов_ чи _ кам да_ ром дав?
406
— Ой ти, тату, таточку,
Де ти подів мамочку?
Чи ти її продав, проміняв,
Чи риболовчикам даром дав?
— Цитьте, діти, не кричіть
І сусідам не кажіть,
А я сеє все найду,
Вам молоду маму приведу.
А я сеє все найду,
Вам молоду маму приведу.
— Тобі, тату, жінка молода,
А нам, дітям, горе та біда.
Тільки мачуха до хати —
Пішли діти попід хати.
Ходить батько по полю,
Кличе дітей додому.
Ходить батько по полю,
Кличе дітей додому:
— Ідіть, діти, додому,
Не буде прогону нікому.
Тільки діти на поріг,
А мачуха за батіг:
— Ідіть, діточки, від хати
Свої матінки шукати.
Сироти охороняють від пташок золоту росу
(пшеницю)у бояться мачухи (чарівниці)
МАЛИ ДІТИ МАТІР
Пожвавлено
Г Г Р
~9 V г
Ма_ ли ді_ ти ма _ тір,
Ф
ма ли ді _ ти ма _ тір,
¥
то би_ ла ма_ чо _ ха, то би_ ла ма. чо _ ха.
Мали діти матір *,
То била мачоха,
Вивела она їх
Стерен оганяти.
Діточки піснули,
Стерен не вігнали,
Взяла она собі
Два прути тернови.
Так она їх била,—
Прути поламала.
Пішли они, пішли
На свой мами гробик.
— Ой а хто то там, хто
По моїм гробі ходит?
— Ой ми, мамусю, ми,
Пусте нас ку собі.
А ідьте ви, ідьте
До свой мачошиці,
Най вам їсти дає
І приодіває.
— Як она нас миє,
Поза карк нас биє,
Як она нас чеше,
З голови кров тече.
Своїм дітятонькам
Колачики пече,
А нам, сиротонькам,
З отрубів загнете.
Зіслав пан-біг, зіслав
Двох шатанів з пекла,
Взяли мачошицю,
Пішли з ньом до пекла.
— Кеби я ся могла
На сей світ достати,
Знала би я, знала,
Як сиротам платить.
Кожний рядок співається двічі.
407
ПОСІЯЛА ЛЕНКУ НА ЗАГУМЕНКУ
Посіяла ленку на загуменку.
Приспів:
А в неї, а в неї,
А в молоденькій, а в неї!
Леник ся не вродив, лем конопелька.
На тих конопельках золота ряса,
Обдзьобують мі ї дрібні пташкове,
Обганяли ї три сиротойки.
— Іше-ге, ге-ге, дрібні пташкове,
Не обдзьобуйте золоту рясу!
Ей бо ми м’єме люту мачеху,
То вна нас спалить на дрібен попіл,
Вна нас посіче на загородойці,
Та з нас ся вродить трояке зілля.
Перше зіллячко — біж-деревочок,
Друге зіллячко — крутая м’ята,
Третє зіллячко — зелен барвінок.
Біж-деревочок дівкам до кісочок,
Крутая м’ята хлопцям за шап’ята,
Зелен барвінок дівчатам на вінок.
Мачуха отруює пасербицю
ЖОНА МОЯ МИЛА, ДЕ НАСТУСЮ ДІЛА?
— Жона моя мила, де Настусю діла?
— Пішла до криниці черпати водиці.
Пішов до криниці — Настусі нема.
— Жона моя мила, де Настусю діла?
— Пішла й у садочок рвати ягідочок.
Пішов й у садочок — Настусі нема.
— Жона моя мила, де Настусю діла?
— Пішла й у кімнату [білу постіль слати.
Пішов й у кімнату],— чи Настуся лежить.
— Жона ж моя мила, нащо ж й отруїла,
Мою дочку рідную, тобі нерідну?
Ей щоб тебе скарала та лихая година,
Як ти дочку вбила, душу загубила,
Йа мене та старого та й посиротила!
408
Мачуха посилає пасербицю по воду,
де її загризають (штовхають у ріку) вовки
В КОГО МАТИ РІДНА — ВОЛЕНЬКА ГУЛЯТИ. А
Помірно
ще и ма.
лю_ та.
В кого мати рідна — воленька гуляти,
В мене ж молодої — ще й мачуха люта.
Посилає мене до броду по воду,
До броду по воду ще й по холодну.
Та ще й приказала, щоб повненькі брала,
Щоб повненькі брала, ні з ким не стояла.
Щоб повненькі брала, ні з ким не стояла,
Ні з ким не стояла, та й не розмовляла.
З-за крутої горки де взялись три вовки
Та взяли дівчину під білії боки.
Та взяли дівчину під білії боки,
Повели дівчину на яри глибокі.
Ой що первий каже: — Мої білі руки!
А другий же каже: — Мої білі груди!
Ох, а другий каже: — Мої білі груди!
А третій же каже: — Уся моя буде!
З-за крутої горки, з-під чорної хмарки,
Відтіль вилітає пара голубоньків.
Ой ви, голубоньки, летіть додомоньку,
Ой да накажіте батькові рідному —
Нехай мені батько волів не кохає,
Нехай мені мати рушників не дбає;
Нехай мені мати рушників не дбає,
Мене молодої на світі немає,
Тільки руса коса по полю літає.
409
В КОГО МАТИ РІДНА. Б
Помірно
Один
В ко _ го ма
рід _ на— во. лень_ ка гу_ ля_ ти,
в ме _ не, мо_ ло _ до _
ї,— ще й ма_ чу _ ха лю _ та.
В кого маги рідна,
Воленька гуляти,
В мене, молодої,—
Що мачуха люта.
В мене, молодої,—
Що мачуха люта,
Посила до броду
Рано по воду.
Та ще приказала,
Щоб повненькі брати,
Ні з ким не стояла
Та не розмовляла.
З-за гори крутої
Де взялися три вовки,
Взяли ту дівчину
Під білії боки.
Що один же каже:
«Мої білі руки».
А другий же каже:
«Мої білі груди!»
А другий же каже:
«Мої білі груди».
А третій же каже,
Що вся моя буде!
З-за гори крутої,
З-під чорної хмари,
Відтіль вилітає
Голубоньків пара.
Ви перекажіте
Моєму родові:
Нехай мені батько
Волів не кохає.
Нехай мені мати
Рушників не дбає —
Мене, молодої,
На світі немає!
БИЛА У ГАНУСІ ЛИХА МАЧИХА. В
і
Би _ ла у Га_ ну_
сі ли_ ха ма _ чи. ха,
по _
сила _ ла Га_ну. сю скрозь ночь по во. ду.
Била у Ганусі лиха мачиха,
Посилала Ганусю скрозь ночь по воду:
— Іди, Гануся, ти не оглядуйся,
Оглянешся — улякнешся.
Оглянулась, улякнулась,
Ганусі здається, то ліси шумлять,
Аж но за Ганусей вовки біжать.
Почали Ганусю вони ірвать:
Кому ручки, кому ножечка,
410
А старому вовку — вся головочка.
Поніс головочку на таткову домовочку;
Татка коники сідлає, ручки ламає,
Сестра вишиває — причитиває,
Мачиха кросни тче — усміхається.
Батько з мачухою розгонить дітей,
а потім просить їх повернутися додому
ОЙ ЖУРАВЛЮ, ЖУРАВЛЮ. А
Не поспішаючи
т
Ой жу _ рав _ лю, жу_
рав_ лю,
ш
ои жу _ рав _ лю, жу _
рав- лю,
Е_Щ=І
ска _ жи ме _ ні всю
Ой журавлю, журавлю *,
Скажи мені всю правду:
Котра нива луччая,
Чи перша, чи другая?
— Лучча нива першая,
А не тая другая:
Бо на першій жито жав,
А на другій воли пас.
Лучча жінка першая,
А не тая другая:
Бо з першою діти мав,
прав _ ду.
А з другою розігнав.
Один пішов до попа,
Другий пішов до дяка,
Третій пішов до пана,
Щоб мачуха пропала.
Щось у полі гукає,
Батько дітей скликає:
— Ідіть, діти, додому,
Не буде вам розгону.
— Живи, тату, як сам знав,
Коли нас порозганяв.
ТА ХОДИТЬ ЖУРАВЕЛЬ ПО ГОРІ. Б
Та ходить журавель по горі *,
А журавка по траві.
Та питається журавка,
Та яка лучча хазяйка:
А чи тая ж первая,
А чи тая другая?
Та що з первою нажився,
А з другою набився.
Що з первою діти мав,
А з другою розігнав:
— Ідіть, діти, у найми,
Вам роскоші немає.
— Лучче будем служити,
Чим мачусі годити.
Ходить батько по двору,
Обняв свою голову.
Кличе діти додому;
Горе жити самому.
— Живи, тату, тепер сам,
Коли гарну жінку взяв.
Непарні рядки співаються двічі.
411
Як ми, тату, до воріт,
То мачуха у живіт;
Як ми, тату, до тину,
То мачуха у спину;
Як ми, тату, на поріг,
Той мачуха за батіг;
Як ми, тату, за шматок,
То мачуха за ціпок.
НАЛЕТІЛИ ЖУРАВЛІ. В
Не поспішаючи
жу _ рав _ лі,
сі _ ли впа - ли на ріл _ лі,
4 Iі Iі
сі_ ли впа _ ли на ріл _ лі.
Налетіли журавлі *,
Сіли-впали на ріллі.
Де журавка ходила,—
Там пшениця вродила:
Де журавель походив,—
То там кукіль уродив.
Лучче жінка первая,
А ніж тая другая:
Що з первою дітей мав,
А з другою розігнав...
Ходить батько по лану,
Кличе дітей додому:
— Ідіть, діти, додому,
Не буде вам розгону.
— Живи, тату, тепер сам,
Як молоду жінку взяв;
А ми будем служити,
Чужим батькам годити.
А ми будем зароблять
Та матінку поминать.
ГЕЙ ЖЕ! ТА ГОВОРИЛО ДВА ВДІВЦІ. Г
Гей же! Та говорило два вдівці,
Та сидячи на лавці. Та гей!
Гей же! Лучче жінка першая,
Аніж тая другая. Та гей!
Гей же! Що з першою нажився,
А з другою набився. Та гей!
*' Кожен рядок співається двічі.
412
Гей же! Та що з першою дітей мав,
А з другою розігнав. Та гей!
Гей же! Та ішли діти горами,
Вмиваючись сльозами. Та гей!
Гей же! Та ходе батько по двору,
Обняв свою голову. Та гей!
Гей же! Та обняв свою голову,
Кличе дітей додому. Та гей!
— Гей же! Ідіть, діти, додому,
Горе мені старому! Та гей!
— Гей же! Та живи, батьку, як живеш,
Та уже ж ти нас не збереш. Та гей!
Гей же! Та живи, батьку, як бог дав,
Коли молодую жінку взяв. Та гей!
І
ОЙ ХОДИВ ЖУРАВ ПО ГОРІ, д
Не поспішаючи
т
ЛУЧЧЕ РІЛЛЯ РАННЯЯ. Е
ОЙ ПО РОЛІ, ПО РОЛІ. Є
Повільно
* цивільно
-Л* Й к -1 1 - =5=
Ь ' К ' '» "
—-
Ои по ро_ ЛІ,
іґ~$Ч
по ро _
N К
&
ЛІ,
*—м
ОЙ по ро- ЛІ,
ГГ- і* і>=!
р=‘ У
.. 4 — ..А *7Т
ОЙ ПО ГОРІ, ПО ГОРІ, ж
Ой по горі, по горі
Походили журавлі,
Не журавлі — синиці,
Журавлеві сестриці.
Де журавель походив,
То там ячмінь уродив,
Де журавка ходила,
Там пшениця вродила.
Питається журавель
Та своєї журавки:
— Та яка зябла луччая,—
Ой чи тая ранняя,
Ой чи тая пізняя?
— Що на ранній женці
жнуть,
А на пізній кіньми б’ють.
Питається брат брата:
— Яка жінка луччая,—
Ой чи тая первая,
Ой чи сяя другая?
— Бодай, брате, не діждав,
Щоб ти другу жінку брав!
Я з первою діток мав,
А з другою розігнав.
«Та ідіть, діти, у найми,
Нема життя із нами».
Пішли діти у найми,
Стало життя між нами.
Та ідуть діти мимо двір,
Ходе батько по двору,
Обняв свою голову:
— Та ідіть, діти, додому,
Горе мені самому.
— Живи, тату, як бог дав,
Ти хорошу жінку взяв;
А ми будем служити,
По матері тужити.
Сироти скаржаться на мачуху на могилі матері
(зустрічному дідові, богові)
НЕ ЇДНА ГОДИНА ОД БОГА НАСТАЛА. А
Сумно, говіркою
1-0 , Л г
■ Л Л
4 А і J Д !• 6
—Г ~ Р
Не їд _ на
-Р •
го _ ди _ на
* у Р Р '-7 Г 1*
од бо _ га на_ ста- ла,
, о
і ■——Р) І—1
^ р р :?
не їд _ на си_ ріт _ ка од ма_ тін_ ки ста_ ла.
Не їдна година од бога настала,
Не їдна сирітка од матінки стала.
Зашуміли гори, забреніли ріки,
Ой померла мати, зосталися діти.
Тепер же ви, діти, сироти навіки.
Отець жону найде, буде в парі жити,
Бідній сироті а підуть служити.
Которії більшії — будуть роботати,
Которі малії — будуть пропадати.
Отецький син робить — робота спішиться,
Сирота хоч робить, завжди ледащиться;
Сирота хоч робить,— робота нізащо,
414
Мачуха говорить — сирота ледащо.
Та пішла сирітка по світу блукати,
Рідної матінки своєї шукати.
Господь зустрічає, став її питати:
— Куди йдеш, сирітко? — Матінки шукати.
— Вернися, сирітко, далекий світ зайдеш,
Своєї матінки довіку не знайдеш.
Бо твоя матінка на високій горі,
Спочиває вона у гробовім домі.
Та пішла сирітка на той гроб плакати,
Ік ней обізвалась її рідна мати;
— Ой і хто то плаче на моєму гробі?
— А це ж я, матінко, прийми мене к собі.
— А як тяжко-важко сонце з неба зняти,
А ще гірше-тяжче тебе к собі взяти.
— Нема тут, сирітко, ні їсти, ні пити,
Бо призволив господь в сирій землі гнити,
— Пішла б ти, сирітко, мачухи впросила,
Чи не змилувалась — головоньку змила.
А злая мачуха головки не змила,
Нещасній сирітці здоров’я вмалила.
— Пішла б ти, сирітко, мачухи впросила,
Чи не змилувалась — сорочку пошила.
А злая мачуха сорочки не шила,
Бідную сирітку на смерть нарядила.
Ізсилає господь ангели із неба:
— Ступай ти, сирітко, до ясного неба.
А як же ти будеш бога визволяти,
Будеш со святими в небі царствувати.
А злая мачуха в пекло вготувала:
За сироти-діги, що не доглядала.
Розверзися, пекло,— там будеш горіти,
За сироти-діти: не вміла глядіти.
БО ПОМЕРЛА МАТИ —ЛИШИЛИСЯ ДІТИ. Б
_ ві _ ки, си _ ро _ ти на- ві - ки.
415
Бо померла мати — лишилися діти,
Лишилися діти — сироти навіки.
Та пішла сирітка по світі блукати,
По світі блукати, мамуньці шукати.
По світі блукає, мамуньці шукає,
Здибав ї сам господь, та й ї сі питає,
Здибав ї сам господь, взяв ї сі питати:
— Де ж ти йдеш, сирітко? — Йду мамці шукати.
— Верни сі, сирітко, бо далеко зайдеш,
Бо далеко зайдеш, мамуньці не знайдеш.
Хоч би ти сходила всі гори та доли,
А вже ж бис не знайшла мамуньці рідної,
Бо твоя мамуньця на високій горі,
На високій горі, а в сидящім гробі.
Та й пішла сирітка, та й на гробі стала,
Та й на гробі стала, ревне заплакала.
Та й на гробі стала, ревно заплакала,
Аж ї сі мамуньця з гробу обізвала:
— Ах, боже ж мій, боже, хто ж на моїм гробі?
— Я сама сирітка, прийміть, мамцю, д’ собі.
— Нема ж тут, сирітко, ніц їсти, ні пити,
Тільки бог приказав в сирій землі гнити.
— Не хочу ж я, мамо, ніц їсти, ні пити,
Рада би я з вами в сирій землі гнити,—
Гірко мені, гірко на тім світі жити,
Вже ми надоїло по газдах служити.
— А йди ж ти, синочку, до свого домочку,
Най тобі мачуха змиє головочку.
Головочку змиє, сорочечку вшиє,
Най тебе, сирітку, бідную прикриє.
А взяла сирітка так ревне плакати,
Взяла своїй мамці всю кривду казати:
— Відколи-м сі, мамко, сиротов лишила,
Відтогди ми мачуха головки не змила.
Головки не змила, сорочки не вшила,
Лише ж мі мачуха в’язи накрутила.
В’язи накрутила, бебехи відбила,
Вже ж мі мачушина сорочка немила.
Сорочку краяла, мене проклинала:
— Аби ти, сирітко, її не сходжала!
Сорочку краяла, мене проклинала,
А мене, сирітку, ні за що не мала.
Як мені мачуха головку чесала,
З кождого волоска кровця виступала.
Взяла сі сирітка так богу молити,
До господа бога молитви творити:
— А вислухай, боже, та й молитви мої,
Прийми тіло й душу та до хвали свої.
А за першу хвильку, за першу годину,
416
Виступає з пекла два пекельні змії,
Виступає з пекла два луциперії,
По мачушину душу і по тіло її.
А взяли з мачухи так душу тягнути,
Аж лівим то боком та зелізним гаком.
Піднесли мачуху так строго високо,
Кинули мачуху та в пекло глибоко:
— А знай ти, мачухо, не знала-сь сироток,
Плавай же, мачухо, тут маєш широко.
Тепер же ту плавай, маєш де плавати,
Було тобі знати, сиріт шановати.
Тут будеш, мачухо, кипіти, горіти,
За бідні сироти, сиротинські діти.
— Та дай ми сі, боже, на землю достати,
Знала би я, знала сиріт шановати.
Я би шановала, я би доглядала,
А бідним сиротам кривди не зробляла.
А бідним сиротам кривди не зробляла,
Та коби я за них небо оглядала.
— Чось ти сі, мачуха, пізно-сь догадала,—
Коли твоя душа вже в пеклі пропала.
Но бідна сирітка в небі зо святими,
Котра зла мачуха,— в пеклі з проклятими.
Бо бідна сирітка йа в небі кролює,
Котра зла мачуха,— то в пеклі гарує.
Та дай же нам, боже, ще в мирі прожити,
Сиротинську пісню на віки хвалити!
В ГАЇ НАД РІЧКОЮ БІДНА СИРОТА СТОЯЛА. В
Не поспішаючи
Ми»1 т К N >1
В га_ і над
]І > 1
річ. ко
_ и
і—и ^ ^
э бід_ на си_
і N п Я .-і
Т1' Г ■“ * J
_ ро _ та сто. я _
^г в . рг
ла,
J • 5— * - і—
про _ си_ ла свя_ тих си _
-О я
к— Н
^ Р V 1
_ ро _ та, щоб ї_ ї до се _ бе взя _ ли.
В гаї над річкою бідна сирота стояла,
Просила святих сирота, щоб її до себе взяли.
Ішов тудою пан багатий, сироту побачив,
Жалко йому стало, спитав: — Чого плачеш?
— Ой не питай мене, пане, нащо тобі цеє знати?
Мабуть, в тебе єсть і батько, єсть у тебе, мабуть,
і мати.
А я бідна осталась на чужі злії руки,—
14 8—27
417
Ой зізнала я вже горя, зазнала і муки.
Ой матінка у могилі, батенька люде забрали,
Чужі люде у кайданах на Сибір загнали.
Мала й брата я каліку,— малий не вмів хліба прохати,
Люди відігнали од себе; мусів під тином пропадати.
Тіло рознесли ворони, кості рознесли собаки,
Душу бог забрав до себе, пане, й мені такий кінець!
— Не плач, дитя моє кохане, бог твої сльози спитає.
Я тобі за батька стану: більше горя вже не зазнаєш!
Повільно
А В ГОРАХ, ДОЛИНАХ БУЛА СТАРА ХАТА. Г
І
А в го_ рах, до_ ли _ нах бу_ ла ста _ ра ха_ та,
&
там жи _ ла си_ ро_ та без ма_ ми, без та _ та.
А в горах, долинах була стара хата,
Там жила сирота без мами, без тата.
А в неділю рано, нім зоря сходила,
Непевна мачуха сироту побила.
А як і побила, стала прозивати:
— Іди преч від мене, не хочу тя знати!
Ой пішла сирота горами, долами,
Здибав ї господь бог з двома ангелами.
А як ї надибав та й став ся питати:
— Де ж ти йдеш, сирото? — Матусі шукати.
— Вернися, сирото, бо далеко зайдеш,
Бо далеко зайдеш, матусі не знайдеш.
Ой іди, сирото, на високу гору,
Там твоя матінка у лежащім гробу.
Ой іди, сирото, та й іди додому,
Най твоя мачуха змиє та голову.
Ой ніж ї мачуха голову обмила,
За кожним волоском кровцю ї пустила.
Ой зіслав же господь два ангели з неба:
Забрали сироту — жити їй не треба.
418
ОЙ ІШЛА СИРІТКА ТА Й СТАЛА ПЛАКАТИ. Д
Наспівно, з сумом
І _[ І І І 1 І Ні І |і Н~~| | І І
Ой і _ шла си_ ріт_ ка та й ста_ ла пла_ ка_ ти, >
і іО і і і і гт і ^ ? і
зди_ бав і_ 7 ста_ рець, став ї_ ї пи_ та_ ти.
Ой ішла сирітка та й стала плакати,
Здибав її старець, став її питати:
— Куди йдеш, сирітко? Вернися додому.
Бо далеко зайдеш, мамуні не знайдеш.
Бо твоя мамуня — на високій горі,
На високій горі, у глибокім гробі.
Вернися, сирітко, вернися додому,
Хай тобі мачуха та й змиє голову.
Хай тобі мачуха головоньку змиє,
Хай тобі мачуха сорочку пошиє.
— Ще мені мачуха головки не мила,—
Вже мене мачуха не раз, не два била.
Ще мені мачуха сорочки не дала,—
Вже мене мачуха навіки прокляла.
Ходить по вулиці, тяжко проклинає,
Лихими словами маму споминає.
ПІШЛА БІДНА СИРОТОНЬКА НА ГРОБИК МАМОНЬКИ. Е
Пішла бідна сиротонька на гробик мамоньки,
Плаче, плаче і ридає та ламле рученьки.
Ойротськими слезоньками земля напоїлась:
— Мамко моя рідненькая, куди ж ти поділась?
— Ой іди ти, донько моя, додому, додому —
Най розчеше мачошина головоньку твою.
— Коби мене, моя мамко, мачоха чесала,
За кождим би волосочком кровця висякала.
Людські діти, як цвітоньки, а я убогонька,
Людські діти матір мають, а я сиротонька.
Людські діти йдуть із школи, ідучи співають,
Чим до хати повертають, їсточки дістають.
А я прийду, молоденька, серед хижі стану,
Доки води не занесу, їсти не дістану.
Не доїла, не доспала, висхла, як тополя.
Така ото, люди добрі, у сироти доля.
14*
419
ОЙ ЗАГУДУ, ЗАГУДУ
Ой за_ гу_ ду, за _ гу_ ду,
що в Ви.соць. ку не бу_ ду,
кру_
Ой загуду, загуду,
Що в Висоцьку не буду,
Бо в Висоцьку вороги
Кругом мене облягли.
Будуть мене судити,
Що не вмію робити;
Чорт їх буде просити,
Щоб учили робити.
Хто там в лісі гукає?
Дочка батька шукає.
Найшла собі ялину,—
Батенькову могилу.
— Устань, тату, до мене,
Бо мні тяжко без тебе;
Ой встань, тату,— заведу,
Білу постіль постелю.
— Іди, доню, не гайся,
Мене вдома не надься *:
Я до тебе не встану,
На оченьки не гляну.
Ой не встану, не встану,
Головоньку не зведу.
Маєш дома худобу
І маленькії діти,
І маленькії діти,
Хто їх буде глядіти?
ОЙ НАЛЕТІЛИ ГОЛУБИ
Помірно
т
І
Ой на_ ле_ ті _ ли
лу_ би,
ой на_ ле _ ті
би
та до бід _
но_ ї
Ой налетіли голуби **
Та до бідної дівчини.
Та сіли-впали голуби
Та й у дівчини на дворі.
Ой вишла дівка із хати
Та голубоньків прохати.
— Ой не гудіть, голуби,
Та не клопочіть голови!
Бо я дівка молода,
А бідна ж моя голова!
Ой щось у лісі гукає,
То дочка матір шукає.
Ой шукала — не знайшла
Та заплакала та й пішла.
Та найшла вона билину,
То ж матусину могилу.
Ой до могили принада
І жалібненько розмов ля:
* Не надійся.
** Непарні рядки співаються двічі.
420
— Ой устань, ненько,
пробудись,
На дитя своє подивись!
— Ой устань,
ненько-вишенько,
Бо без тебе лишенько.
Ой устань, ненько-роженько,
Бо без тебе горенько!
Та чужа мати — не своя,
Ой жить мені несила!
Ой візьми ж мене до себе,
Бо нема життя без тебе!
— Ой я не встану, не піду,
Бо головоньки не зведу.
Ой насипано, бач, землі
Та все на груди на мої,
Ой руки воском ізлиті
Та не можу їх розняти!
— Ой іди, доню, де була,
Та живи, доню, як жила!
Ой корись, доню моя, тій,
Своїй матері новій.
— Ой лучше, ненько,
утоплюсь,
А додому не вернусь.
Бо мачусі хоч корись,
А вже ласки пе дивись!
ОЙ ІШЛА ДІВКА ЛІЗКАМИ
Ппміпил
Ой ішла дівка лізками (2і)
Та вмилася слізками.
Ой ішла вона та ішла, (2)
Билиночку ізнайшла.
До билини припала, (2)
Та й матінку згадала.
— Ой устань, нене, до мене, (2)
Горе мені без тебе!
— Я не встану, не піду, (2)
Голівоньки не зведу.
Бо важкий камінь
на грудях, (2)
Сира земля на ногах!
— Ой я той камінь ізверну, (2)
Жовтий пісок ізгорну.
Жовтий пісок ізгорну, (2)
Ой матінку ізведу!
— Ой іди, доню, не тужи,
Та й наймися, та й служи!
— Ой легше, мати,
служити, (2)
Ніж мачусі годити.
421
Дочка-відданиця просить померлу матір
(батька) встати й дати порядок на весіллі
(розчесати косу, благословити на шлюб тощо)
СОЛОВЕЙКУ МАЛЕНЬКИЙ
і
Помалу
С_Г І ІІ
Со. ло_ вей _
ма_ лень_ кии,
Соловейку маленький *,
В тебе голос тоненький.
Защебечи же мені,
Бо я в чужій стороні.
Ой я в чужій стороні,
Нема роду при мені,
Ані роду-родини,
Ні вірної дружини.
А ні неньки, ні отця,
Та нікому журиться.
Ані брата, ні сестри,
Та нікому провести
Мене, бідну сироту,
У чужу сторону.
Ой знімусь я, полину,
Чи не знайду талану?
Усю гору ізійшла,
А талану не знайшла.
Тілько знайшла долину,
Материну могилу.
Ой стану я щебетать,
Свою неньку розважать:
— Устань, нене, до мене,
Порадь же ти да мене:
Що я буду робити,
Що ні в чому ходити?
— Ходи, доню, в чім маєш,
Роби, доню, що знаєш.
З ким ти, доню, сюди йшла,
Що ти мене тут знайшла?
Чи з хмарою, чи з дощем?
Чи з бистрою водою?
— Ні з хмарою, ні з дощем,
Ні з бистрою водою.
Ні з бистрою водою,
А з лихою долею.
ОЙ ХОДИЛА ТА МАРУСЯ ПО КРУТІЙ ГОРІ
Не поспішаючи, наспівно
рі, по _ ба _ чи _ ла
селе. зе _ ня на ти_ хіи во_ ді.
*? Непарні рядки співаються двічі.
422
Ой ходила та Маруся по крутій горі,
Побачила селезеня на тихій воді.
— Пливи, пливи, селезеню, тихо по воді;
Прибудь, прибудь, мій батеньку, тепера к мені.
— Ой рад би я, дитя моє, прибути к тобі:
Насипали сирої землі на груди мої.
Насипали сирой землі на груди мені,
Склепилися карі очі й вустонька мої.
Склепилися карі очі й вустонька мої,—
Не дам тобі порадоньки, бідній сироті.
ОЙ ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА ЧЕРЕЗ КРУТУ ГОРУ. А
Помірно
__ лень_ ка че _ рез кру_ ту го _ ру
ІьзП П
-о
| ,1 ,]
[РЛ і -і
та й ви _ би
тР-ь—я я—і*——
ш
- с
—* £-
пше _ ни
-4—9—
чень _ ку,
'її
: фЧп
і
і>ц
—С-ІГ ^
ли _ ши _ л
а по _ ло _
Д
в'
і
І,
■ -0
- ло _ ву.
Ой летіла зозуленька через круту гору
Та й виїла пшениченьку, лишила полову.
Нащо ж ти мені та полова, як зернят немає,
Нащо мені та родина як неньки немає.
Всі дівчата неньку мають, а я батька маю,
Сім раз води я принесла з тихого Дунаю.
Сім раз води я принесла, восьмий напилася,
Якби мені рідна ненька, я б не журилася.
Ой вийду я на ту гору, подивлюсь на грядку,
Нема в мене рідної неньки,— немає порядку.
Ой вийду я на ту гору та й стану плакати:
— Прийди, прийди, рідна ненько, косу розплітати.
— Іди, доню, додомоньку, вари вечеряти,
А я прийду до вечері косу розплітати.
Прийшла дівка додомоньку, сіла вечеряти,
В середнєє віконечко заглядає мати.
То ж не мати, то ж не мати, то ж тінь удалася,—
Прийшла дівка до віконця, слізьми залилася.
423
ОЙ ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА ЧЕРЕЗ КРУТУ ГОРУ. Б
3§ї
=66
Один
Всі
Ой ле _
ті _ ла
зо_ зу _
лень- ка
і і ' і і ЩЩ
че _ рез КРУ- ту
І
і і і чі 0і
•4- -6 ■
ви _ клю.
пше _ ни _
чень- ку
і J ]
11
- 3--1- 1
* 1
>
$ І "І
У
^ V 1;
V 1
1
3
Ой летіла зозуленька через круту гору,
Виклювала пшениченьку, сталась полова *.
Ой що ж мені по полові, як немає зерна,
Ой що ж мені по родині — моя мати вмерла.
Ой що ж мені по родині, як я батька маю,
Сім раз води приносила з тихого Дунаю.
Сім раз води приносила, восьмий напилася,
Якби мені рідна мати, я б не журилася.
Ой вийду я у садочок та й стану на грядку,
Нема в мене матіночки,— немає й порядку.
Ой вийду я у садочок та й стану постою,
Всі дівчата мами мають, а я сиротою.
Ой вийду я на ту гору та й стану плакати:
— Прийди, прийди, стара мати, косу розплітати.
— Іди, іди, моя доню, сідай вечеряти,
А я прийду по вечері косу розплітати.
Прийшла, прийшла стара мати, стала за стіною,
Пізнавала свою дочку межи родиною.
ОЙ ЛЕТІЛА ЗОЗУЛЕНЬКА ГОРОЮ КРУТОЮ. В
* Парні рядки співаються двічі.
Ой летіла зозуленька горою крутою,
Визбирала пшениченьку, лишила полову.
Нащо ж мені та полова, як зерна немає?
Нащо ж мені та родина, як мами немає?
Всі дівчата маму мають, а я батька маю,
Сім раз воду приносила з тихого Дунаю.
Сім раз воду приносила, восьмий найнялася,
Щоб я мала рідну маму, я б не журилася.
Ой вийду я на подвір’я та й гляну на грядку,
Хто немає рідной мами — не має порядку.
Ой вийду ж я на долину та й стану плакати:
— Прийди, прийди, рідна мамо, косу розчесати.
— Іди, доню, додомоньку, вари вечеряти,
А я прийду по вечері косу розчесати.
Руса коса до пояса, роса виступає,
На маминій на могилі трава вилягає.
За горою, за крутою орел воду носить,
На маминій на могилі косар траву косить.
ПО ШИРОКІЙ РІЧЦІ ПЛИЛИ КАЧЕНЯТА
Не швидко
“—=К~ і « * " ■ 0
в—^^
. По ши_ рс
■іі ^ . і -
Л J ^ 1 р р Г =р=
>_ кій річ- ці пли- ли ка_ че-
ч К ' ' Ч N К ' ' ' '
ня- та,
Т "І
Т Р -■
Ри ^ 1 ^ ' І і' 1 і
-.М
гар_ ний той ві _ но_ чок, що пле_ ли дів _ ча _ та.
По широкій річці плили каченята,
Гарний той віночок, що плели дівчата.
Вінок мій зелений, а завтра зів’яне,
Молода дівчина до шлюбоньку стане.
Як буду ставати, то буду плакати,
Мою маму в гробі буду споминати:
— Ой прийди, мамуню, бо я ся видаю *,
Зелений віночок на голові маю.
— Ой не прийду, доню, бо я нездужаю
Ту землю піднести, що сили не маю.
— Ой рідна мамуню, я на вас чекаю,
Кому ся поклоню, як мами не маю?
* Тобто, видаюся, виходжу заміж.
425
Ой прийди, мамуню, в неділю зраненька,
Як до шлюбу стану, така молоденька?
— Ой не прийду, доню, прийде друга мама,
Я встати не можу — заглубока яма.
Ой горе на світі бідній сиротині,
Ніхто не пригорне при лихій годині.
Козака-сироту ховають у степу птахи
ЗАШУМІЛИ ЛУГИ ЩЕ Й БИСТРІЇ РІКИ
Зашуміли луги ще й бистрії ріки,
Помер отець-мати — сирота навіки!
— Да порадь мене, брате сизокрилий орле,
Помер отець-мати, хто мене пригорне?
— Да чого ж ти питаєш, що ти сам добре знаєш?
Кидай сю сторонку, де вже родоньку не маєш,
Да йди в тії степи, де я пробуваю,
Де я пробуваю, собі здобич маю.
А я пробуваю в степу на роздоллі,
Не знайдеш, козаче, да кращої долі!
Чи схочеш погуляти, щоб степів розізнати,
Будеш із орлами собі здобич мати.
Да як я побачу тебе неживого,
Зберу своє браття — орлів сизих много,
Поховаю тебе, як брата рідного!
Да вже ж тая слава серед Січі стала,
Що птиця козака в степу поховала.
Солдати забивають козака — вдовиного приймака за те,
що змарнував вдовину й сирітську худобу і залишив удову
ОЙ НА ГОРІ, НА ВИСОКІЙ — ТАМКИ ПЛУЖОК ОРЕ
Ой на горі, на високій — тамки плужок оре,
Посіяла бідна вдова мислоньками поле.
Мислоньками посіяла і заволочила,
Дрібненькими слізоньками поле підмочила.
— Ой ти повій, вітруненьку, не поломи лози,—
Ой ти, бідна й удовонько, повтирай си сльози.
— Не мож лози поломити, коли лози гнуться,
Не мож сльози повтирати, коли сльози ллються.
Ой їде козаченько на воронім кони
Та вступає край дороги до бідної вдови.
Ой приїхав козаченько і став під ворота:
426
Стоїть єї худобиця уся, як сирота.
Ой бо бідна й удовонька рано й уставала,
Вона свої сиваники в поле виганяла.
— Ой ідіть ви, сиваники, пасітеся сами,—
Я не маю господаря, не піде за вами.
Ой виїхав козаченько з зеленого краю...
— По чім ти мене пізнаєш, що мужа не маю?
Ой за хвильку, за годинку, за хвильку маленьку
Та посватав козаченько удову бідненьку.
Ой за хвилю, за годину, за хвилю другую
Попропивав козаченько худобу сивую.
Ой за хвилю, за годину, за хвилю маленьку
Та й покинув козаченько удову бідненьку.
Ідуть, [ідуть] жовнярики, ідуть плаєчками,
Подибали бідну вдову межі беріжками.
Ой бідная вдова стала та й си розгадала,
Та кожному жовняреві по талеру дала:
Ой ви їжте, жовнярики, ой їжте та пийте,
Де найдете мого любка, лишень го не бийте.
Ой і їли козаченьки, ой їли та й пили,
Ой де нашли козаченька, там й на смерть убили.
— Не вважав ти, козаченьку, на вдову бідную:
Попроїдав, попропивав худобу сивую.
Не вважав ти, козаченьку, на сирітські діти:
Не будемо ми за тебе в Самборі сидіти.
СІМЕЙНІ НЕЩАСТЯ
ВІД РОЗБІЙНИЦТВА
Брати-розбійники вбивають швагра (й небожа),
роблять вдовою (знеславлюють) свою невпізнану сестру
ЖИЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. А
і
Помірно
т
т
і
Жи _ ла вдо _
на По- до _
Г Г Р і Г
ш
жи _ ла вдо _ ва на
$
По - до _ лі,
О
&
та не ма _
щас _ тя- до _ лі.
Жила вдова на Подолі *,
Та не мала щастя й долі.
Вісім синів вона мала,
А дев’яту дочку Галю.
Сини зросли, в розбій пішли,
Дочку Галю заміж дала.
Дала ж вона за купчика,
За купчика молодого,
За купчика молодого,
За крамаря дорогого.
Поїхали краму брати,
Стали в степу ночувати.
Наїхали розбійники,
А Галині все братики.
Взяли купця зарізали,
А купчиху й ізв’язали.
А купчиху й ізв’язали,
Срібло й злото одібрали.
Срібло й злото одібрали,
Самі спати полягали.
Полягали й усі спати,
А менший став вартувати.
Менший братик не всипляє,
З купчихою розмовляє:
— Чи ти з краю далекого,
Чи ти з роду багатого?
— Ой я краю не далекого,
Ой я роду не багатого:
Тої вдови на Подолі,
Що не мала щастя й долі.
* Непарні рядки співаються двічі.
428
— Встаньте, брати,
не всипляйте
Та вже швагра поховайте,
Та вже швагра схороніте,
Сестрі руки розв’яжіте.
Взяли швагра поховали,
Галі руки розв’язали.
Галі руки розв’язали,
Срібло й злото повертали.
ЖИЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. Б
т
и до _ ЛІ.
Жила вдова на Подолі *,
Та не мала щастя й долі,
Тільки мала дев’ять синів,
А десяту дочку мала.
Сини зросли, в розбой пішли,
Дочка зросла, заміж пішла.
Пішла дочка за крамара,
А матуся за маляра.
— Ой крамару, крамарочку,
Ой одчиняй комірочку:
Ой одчиняй комірочку,
Клади на віз худібочку,
Клади на віз худібочку,
Та поїдем на ярмарок,
Та поїдем на ярмарок,
Худібочки продавати.
Ой їхали перше поле,
Та їхали друге поле,
А на третім огонь горить,
Коло вогню розбой сидить.
Мого мужа взяли, вбили,
Дитя моє утопили,
Крамарочку полюбили.
Увесь розбой та спати ліг,
А найстарший не лягає,
З крамаркою розмовляє:
— Ой крамарко, крамарочко,
Чи ти краю далекого,
Чи ти роду убогого?
— Ой я краю далекого,
А я роду убогого:
Жила вдова на Подолі,
Та не мала щастя й долі,
Тільки мала дев’ять синів,
А десяту мене мала.
Та сини зросли, в розбой
пішли,
А я зросла, заміж пішла.
Пішла я за крамаря,
Мати пішла за маляра.
— Уставайте, миле браття,
Недобре ми ізробили.
Свого зятя взяли вбили,
Племінничка утопили,
Сестру Настю полюбили.
* Непарні рядки до 15 рядка співаються двічі.
429
ЖИЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. В
Помірно ^
"*; j> J г 11? р J г -4-г--^ і' і
Жи_ ла вдо _ ва на По _ до _ лі, жи_ ла вдо _ ва
У )■ > j ГЗі? і мі» н, *
на По_ до_ лі. шо не ма_ ла щас_ тя й до_ лі.
Жила вдова на Подолі, (2)
Що не мала щастя й долі.
Вісім вона синів мала, (2)
А дев’яту дочку Галю.
Сини зросли — в розбій
пошли, (2)
А Олена * замуж вийшла
За купчика молодого, (2)
За крамара багатого.
Поїхали краму брати, (2)
Стали в степах ночовати.
Найшли на них
розбойники — (2)
Всі Оленині братики.
Взяли купця зарубали, (2)
А купчиху та й зв’язали.
А як купця зарубали, (2)
ЖИЛА ВДОВА, ЖИЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. Г
до _ лі, та не ма _ ла щас. тя- до_ лі.
ЖИЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. Д
* Так у записі: спершу героїня названа Галею, а далі — Оленою.
Срібло й золото забрали.
Полягали вони спати,— (2)
Найменшому вартовати.
Менший братик не всипляє,—
До купчихи промовляє:
— Чи ти роду багатого,
Чи ти краю далекого?
— Ні, я роду бідненького
І я краю близенького.
— Встаньте, браття,
не всипляйте,
Свого швагра поховайте.
Свого швагра поховали —
Галі ручки розв’язали.
А як ручки розв’язали,
Срібло, золото оддали.
430
ДА ЖИЛА ВДОВА НА РОЗДОЛІ. Е
Повільно
4
$
Да жи. ла вдо_ ва на роз _ до_ лі,
2)
да жи _ ла вдо _ ва
на роз _
т
да не дав
$
гос _ подь
2)
да жи _ ла
ЖИЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. Є
Не поспішаючи
Жила вдова на Подолі (2)
Та й не мала щастя й долі,
Тільки мала дев’ять синів, (2)
Десятую дочку мала.
Сини зросли — в розбій
пішли, (2)
Дочка зросла — заміж пішла.
Дочку ’ддала за крамаря, (2)
Сама пішла за муляра.
Муляр пішов малювати, (2)
Крамар пішов торгувати.
Сини пішли розбивати, (2)
Ішли полем, ішли другим,
На третьому вогонь горить, (2)
Біля вогню розбій сидить.
Взяли коня і спинили, (2)
Взяли крамаря й убили, (2)
А наслідника затопили.
Наслідника затопили, (2)
Крамарочку полюбили.
Усі брати лягли спати, (2)
А дев’ятий не лягає, (2)
З крамаркою розмовляє.
— Крамарочко-голубочко!
Скажи мені всю правдочку:
Чи ти краю далекого, (2)
Чи ти роду багатого?
— А я краю Подольського,
А я роду вдовиного.
— Встаньте, брати, годі
спати,
Пора сестру виряжати.
(2)
431
Що ми, брати, наробили —
Сестриного мужа вбили.
На тобі, сестра, гроші,
Іди собі в краї свої.
— Я не хочу ваших грошей,
Верніть мужа, бо хороший.
Ваші гроші на тиночки,
Верніть мужа й дитиночку. ,
ЖИЛА СОБІ ВДОВА СІМ ГОД НА ПОДОЛІ. Ж
і
і =80
Один
Усі
шщ
Жи _ ла со_ бі вдо _ ва сім год на По_ до _ лі
^Ч€ГГ Гг PH/ Г и МОГ ІГ
3е
та не ма_ ла во_
на ні щас.тя, ні до_ лі.
Жила собі вдова сім год на Подолі,
Та не мала вона ні щастя, ні долі.
Тільки вона мала дев’ять синів зроду
Ще й десята Галя, за крамаря дана.
Ой поїхав крамар крамом торгувати,
Взяв з собою Галю гроші відбирати.
А поторгувавши, їхали додому,
Ой їм довелося в лісі ночувати.
Ой десь узялося дев’ять розбишаків,
Крамаря убили, Галю з собой взяли,
Галю з собой взяли, сіли й поїхали.
Приїхали д’ дому, сіли вечеряти,
А повечерявши, полягали спати.
Один не всипає, все Галю питає:
— Ой скажи, скажи, Галю, якого ти роду?
— Ой я того роду, а дев’ять братів зроду,
А десята Галя, за крамаря дана.
— Ой на тобі, Галю, коня вороного,
Та і їдь шукати крамаря нового.
— Ой не хочу, братці, коня вороного,
Дайте мені, братці, крамаря мойого.
В СТЕПУ НА ПОДОЛІ — ТАМ ЖИЛА ДА Й ВДОВА. З
В степу на Подолі — там жила да й вдова,
Да не йміла вдова ні щастя, ні долі, (2)
Тільки йміла вдова дев’ять синов зроду,
Дев’ять синов зроду да всі в розбой пошли,
Десятую Галю за крамаря дали. (2)
Десь поїхав крамар крамом торговать, (2)
Прийшлося крамару в степу ночувать.
432
Прийшлося крамару в степу ночувати,
Напали на крамара дев’ять гайдамаків; (2)
Молодому крамару головку зрубали. (2)
Усі гайдамаки да й полягли спати, (2)
Один гайдамака не спить, не дрімає, (2)
Не спить, не дрімає, все Галю питає,
Один гайдамака все Галю питає:
— Скажи, скажи, Галя, якого ти роду?
— А я тої вдови, жила ж на Подолі. (2)
— Уставайте, братці, що ми наробили, (2)
Сестру свою Галю вдовою зробили.
ТА БУЛА ВДОВА ВАСИЛИНА. И
т
Швиденько
Г ІГ Г Г 'Щ
Та бу_ ла вдо_ ва Ва_ си_ ли_ на,
та жи_ ла во_
та жи _ ла во _
на на
Та була вдова Василина,
Та жила вона на край села.
Гей, гей! Та жила вона на край села *.
Та мала вона дев’ять синів,
А десяту дочку-єдиначку.
Та сини зросли — в розбій пішли,
А сама вийшла за чумака,
Ой сама вийшла за чумака,
А дочку ’ддала за шинкаря.
Та не хтів шинкар роботати,
Та пішов в степи шинкувати.
Та наїхали розбойники,
Да й усьо дев’ять рідні браття.
Та шинкаря вони вбили,
А з шинкаркою гріх творили.
Вісім вийшло на підсіння,
А дев’ятий сів на лаву.
А дев’ятий сів на лаву,
Та в дуду, дуду, дуду грає.
А не так же він та в дуду грає,
Як шинкарки ся питає:
* Кожний парний рядок повторюється з «гей, гей!»
433
— Ой шинкарко, ти шинкарочко!
Та чия ж бо ти дочка?
— Ой була вдова Василина,
Та жила вона на край села.
Та мала вона дев’ять синів,
А мене — дочку єдиначку.
— Да що ж ми, браття, наробили?
А що ми швагра вбили, вбили,
З рідною сестрою гріх творили!
Та ходім, сестро, ходім, сестро,
А в ліси буйнії,
А нехай же нас, нас рознесут
А звірі лютії!
ОЙ БУЛО СЕЛО ВАСИЛІВНА. І
і
«1=102
Ой бу_ ло се _ ло Ва _ си_ лів _ ка,
І
Р Р Г ■ Г ■■ І ы Г Г г
ой 6у _ ло се _ ло Ва _ си_ лів_ ка, в нім жи_ ла вдо_ ва
І
т
ГР р г г
Ва _ си _ ли _ на.
2. Там жи _ ла вдо _ ва
І
Мг
си _ ли _ на,
де _ в ять си_ нів
на _ ро _ ди _ ла.
3.5. Де_ в'ять си _ нів
*Г Г Г : 1р
І
по _ ро _ ди _ ла,
де_ в ять си _ нів на _ ро_ ди_ ла
а де _ с я _ ту доч_ ку Га _ ли _ ноч _ ку.
Ой було село Василівка, (2)
В нім жила вдова Василина.
Там жила вдова Василина,
Дев’ять синів породила. (2)
Дев’ять синів породила,
А десяту дочку Галиночку. (2)
Сини зросли — в розбій пішли, (2)
Сама вийшла за чабана, (2)
434
Сама вийшла за чабана,
Дочку дала за шинкаря. (2)
А той шинкар не хтів роботати, (2)
Пішов у степ шинкувати. (2)
Десь ся взяли дев’ять гайдамаків, (2)
Шинкарика вони вбили,
З шинкаркою гріх творили. (2)
Вісім лягло спочивати,
А дев’ятий почав в дудку грати,
Шинкарочки ся питати,
Шинкарочки ся питати:
— Чи є в тебе отець-мати?
— Нема в мене отця й неньки,
Лиш я сама молоденька.
Було село Василівка,
Там жила вдова Василина,
Там жила вдова Василина,
Дев’ять синів породила,
Дев’ять синів породила,
А десяту дочку Галиночку.
Сини зросли — в розбій пішли,
Сама вийшла за чабана,
Сама вийшла за чабана,
А мене віддала за шинкаря.
— Що ж ми, браття, наробили,
Що ми свого швагра вбили?
Що ми свого швагра вбили,
А з сестрою гріх творили?
Даймо сестрі срібла-злота
Та виправлю сестру за ворота.
Даймо сестрі ще й корову
Та виправлю сестру на дорогу.
Іди, сестро, йди додому,
Та не кажи про це нікому.
БУЛО СЕЛО ВАСИЛЕВЕ. І
Широко _
і* р р р ОС^ір
Бу_ ло се_ ло Ва_ си_ ле _ ве,
1—с—
—к—^^—‘Ь—
=ґЬ
^ р * і і [
6у _ ло се_ ^ло В,
# д >
.. 1.
* г
ле _ ве,
1—^
бу_ ла вдо_ ва Ва.
/
си _
р
—Ли _ ха,
1 4 4 Л
бу_ ла вдо_ ва Ва __ си _ ли_
-Ф1 “
ха.
435
Було село Василеве *,
Була вдова Василиха.
Мала вона дев’ять синів,
А десяту Ганну-дочку.
Сини зросли — в розбій пішли,
Ганну дали за крамаря.
Прийшли вночі дев’ять збоїв
Та й крамаря в хаті вбили;
Ой крамаря в хаті вбили,
А крамарку з собов взяли.
Ідуть вони та й горою,
Ідуть вони та й другою,
А на третій спочивають.
Полягали вісім спати,
А дев’ятий — вартувати.
Вартує він та й вартує,
Та крамарку випитує:
— Чи ти з роду попівського,
Чи ти з роду дяківського?
— Я не з роду попівського,
Та й не з роду дяківського:
Було село Василеве,
Була вдова Василиха.
Мала вона дев’ять синів,
А десяту Ганну-дочку.
Сини зросли — в розбій пішли,
Ганну дали за крамаря.
— Встаньте, браття,— земля
горить:
Межи нами сестра сидить.
Даймо їй та много грошей,
Та й бо був наш зять хороший.
Та й най вона, най панує,
Та най на нас не банує.
— Хоч я буду пановати,
На вас буду банувати.
ОЙ У ВДОВИ АЖ ТРИ ДОЧКИ. Й
Не поспішаючи
Ой у вдови аж три дочки,
Аж три дочки, три синочки.
А всі сини в розбій пішли,
А всі дочки розійшлися.
Найстаршая замуж пішла,
Середущу звірі з’їли.
Середущу звірі з’їли,
А найменша заблудила.
Приблудила та й до гаю,
А в тім гаю вогонь горит.
А в тім гаю вогонь горит,
А при вогню розбой сидит.
Єден сидит — кашу варит,
Другий сидит — люльку курит.
Другий сидит — люльку курит,
Третій сидит — дівча манит:
— Пристань, дівча, в віру нашу,
Будеш їсти з нами кашу.
Єден каже: «Зарубаймо!»
Другий каже: «Спать лягаймо!»
Другий каже: «Спать лягаймо!»
Третій каже: «Розпитаймо!»
— Чи ти з краю подольського?
Чи ти з села селянського?
Чи ти з села селянського,
Чи ти з роду вдовинського?
— Видно ж мене господь стеріг,
Що з сестрою спати не ліг.
Вивели сестру на дорогу,
Дали сестрі грошей много.
* Кожен рядок, крім 11 і 12, співається двічі.
436
БУЛА ВДОВА, БУЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ. К
Повільно
-+—-ф1-
р
*
Бу _ ла вдо _ ва,
бу .
ла вдо _ ва на По_
-до- лі,
та й не ма _ ла щас_ тя, до _ лі.
Була вдова, була вдова на Подолі
Та й не мала щастя-долі.
Тільки мала, тільки мала три синочки,
Три синочки і три дочки.
Сини зросли, сини зросли — в розбій пішли,
А три дочки — на лісочки.
Гей, старшую, гей старшую звірі з’їли,
Середульша утонула,
Середульша, середульша утонула,
А найменша заблудила.
Приблудила, приблудила до діброви,
А в діброві вогонь горить,
А в діброві, а в діброві вогонь горить,
Біля вогню розбой сидить.
— Добривечір, добривечір, добрі люде!
[Ой тут мені конець буде!]
Старший каже, старший каже: — Зарубаймо!
Середульший: — Не займаймо!
Менший вивів, менший вивів на дорогу.
Питається її роду.
— Ой я роду, ой я роду не простого,
Ой я роду от такого:
Була вдова, була вдова на Подолі
Та й не мала щастя-долі.
Тільки мала, тільки мала три синочки,
Три синочки і три дочки,
Сини зросли, сини зросли — в розбій пішли,
А три дочки — на лісочки.
Гей, старшую, гей старшую звірі з’їли,
Середульша утонула,
Середульша, середульша утонула,
А найменша заблудила.
Приблудила, приблудила до діброви,
А в діброві вогонь горить,
А в діброві, а в діброві вогонь горить,
Біля вогню розбій сидить.
— Чолом, чолом, чолом, чолом, сестро наша,
Бо то ж була мати наша!
Ходім, сестро, ходім, сестро, на три шляшки,
437
Будем бити пани-ляшки,
Будем бити, будем бити — розбивати,
Будем гроші здобувати!
— Стійте, братця, стійте, братця, становіться,
Бо чужа кров — не водиця,
Бо чужа кров, бо чужа кров — не водиця,—
Розливати не годиться!
Годі, братця, годі, братця, панувати,
Та ходімо горювати,
Та ходімо, та ходімо горювати,
Хліба й солі заробляти,
Хліба й солі, хліба й солі заробляти,
Стару матір годувати!
Старші пішли, старші пішли панувати,
А найменший — горювати,
А найменший, а найменший — горювати,
Хліба й солі заробляти,
Хліба й солі, хліба й солі заробляти,
Стару матір годувати.
ЖИЛА ВДОВА
/)=104
і' }• гз Я р ^
Жи_ ла вдо_ ва на роз.
^і1 Г ; #-н-
на роз _ дол _ лі, та
Жила вдова на роздолі *,
Та не дав їй господь долі.
Мала вдова три синочки,
Три синочки а три дочки.
Сини зросли — в розбій пішли,
Дочки зросли — розійшлися.
Найстаршая втопилася,
Середужчу звірі з’їли.
Середужчу звірі з’їли,
А найменша заблудила.
Приблудила аж до гаю,
До глибокого Дунаю.
* Непарні рядки співаються двічі.
НА РОЗДОЛІ. Л
А £ І * *
дол_ лі, жи_ ла 'вд6_ ва
9 #№ п мі
не дав їй гос . подь до_ лі.
А там в гаю вогонь горить,
Коло вогню розбой сидить.
Один сидить люльку палить,
Другий сидить кашу варить.
Другий сидить кашу варить,
Третій сидить дівча манить:
— Пристань, дівча, в віру нашу,
Будеш їсти з нами кашу.
Будеш їсти, постіль слати,
Будеш з нами ночувати.
— Я дівчина не такая,
Щоб я з вами ночувала.
438
Один каже: — Зарубаймо!
Другий каже: — Розстріляймо!
Другий каже: — Розстріляймо,
Третій каже: — Розпитаймо!
— Якого ти, дівча, села,
Якого ти, дівча, роду?
— А я з села із Волиння,
А я дочка удовиння.
— Не вкипіла, браття, каша,
Либонь же це сестра наша.
Помолімся, братці, богу,
Ведім сестру на дорогу.
і
*
к£і
ОЙ ЖИЛА ВДОВА НА РОЗДОЛІ. М
— Ъ
иг- ди
Ой жи _ ла вдо_ ва на роз_
Ш
Ш
До _ лі,
ои жи _ ла вдо _ ва на роз _ до _ лі,
Ой жила вдова на роздолі *
Та й не мала щастя й долі.
Та тільки мала три синочки,
Та три дівчини-паняночки.
Ой сини зросли, в розбій пішли,
А дочки зросли, заміж пішли.
Ой сама старша заміж пішла,
А середужча — втопилася,
А сама менша воли пасла,
А пасучи, погубила,
А шукаючи, заблудила.
Та приблудилась аж до гаю,
А коло гаю огонь горить,
А коло огню розбій сидить,
Та розбій сидить, кашу варить
Та до себе дівку манить:
— Ой пристань, дівко, в віру
нашу,
Та будеш їсти з нами кашу,
Та будеш їсти, будеш пити
Та по нашому говорити.
Та сіла дівка каші їсти,
Та не їсть каші та все плаче,
Бо великеє горе бачить.
* Непарні рядки співаються двічі.
Ой один каже: — Зарубаймо!
А другий каже: — Не займаймо!
А третій каже: — Розпитаймо!
— Ой чия, дівко? — Вдовичина,
А на мені плахта позичена.
Ой було в матки три синочки
Та три синочки-соколочки,
Та три донечки-паняночки.
Сини зросли, в розбій пішли,
А дочки зросли — заміж пішли.
Ой сама старша заміж пішла,
А середуща втопилася,
А я, менша, воли пасла,
А пасучи, погубила,
А шукаючи, заблудила.
— Ой помолімось, брати, богу,
Та виведім сестру на дорогу.
Ой іди, сестро, аж додому,
Та не кажи, сестро, та нікому,
Та не кажи, сестро, де бувала,
Ой що в братиків гостювала.
— Ой мене мати виглядає
Та білі рученьки ламає.
439
ОЙ ЖИЛА ВДОВА НА КРАЙ СЕЛА. Н
=80
т
^"*"3II
Ой жи_ ла вдо_ ва на край
се _ ла,
т
т
ма_ ла вдо _ ва
аж три
си_ на.
ОЙ ЖИЛА ВДОВА ТА ЖИЛА НА ПРИДОЛЛІ. О
Ой жила вдова та жила на придоллі,
Ой та й не мала та й собі щастя й долі, (2)
Ой тільки мала та собі сім синочків, (2)
Ой сім синочків, ой та й три дочки.
Ой сини взросли, в розбой пішли,
Ой а дочки виросли та й вони розбрелися.
Ой первая дочка та заміж пішла,
Ой а друга дочка та й у морі втопилась, (2)
Ой третя дочка та з дорожки заблудилась.
Ой приблудилась та к зеленому гаю,
Ой а в тім гаю та дорожки не знає. (2)
Ой та серед гаю та й огонь горить, (2)
Ой там розбой та сидить, кашу варить.
Та йому дівка ой та й «добрий вечір» каже.
— Ой добрий вечір, та ви, добрії люди, (2)
Ой скажіть, куди та цей шлях буде?
Ой один каже: — Та давай зарубаймо!
Ой другий каже: — Та давай розтерзаймо! (2)
А третій каже: — Та давай розпитаймо! (2)
— Ой ти, дівко, та чийого ти роду?
Ой чийого роду, ой та як тебе звать?
— Ой а звуть мене та звуть мене Маша.
— Ой як ти Маша, то й ти сестра наша.
440
Ой сідай, сестро, та вечерять з нами,
Ой повечерявши та помолимось богу.
Повечерявши та помолимось богу
Та й розкажем та тобі шлях-дорогу.
ЖИЛА В СВІТІ ВАСИЛИХА. П
Рухливо
А.-ІЧ1+& . К К п
N К
(Ф) Жи . ла
^1. ]| ]'
в сві _ ті
'і 11 ^ і —1
Ва _ си _ ли _ ха,
1 р і
жи _ ла в сві _ ті
-і-ії К
^^—с)
Ва _ си _ ли _ ха,
' ' і і
що за _ зна _ ла
мно - г° ли _ ха, що за _ зна _ ла
Мн£5 го ли _ ха.
Жила в світі Василиха, (2)
Що зазнала много лиха. (2)
Дев’ять синів згодувала, (2)
Нічо з них не скористала. (2)
Сини зросли, в розбой пішли, (2)
Сама пішла за вівчара, 1 ~
Дочку дала за крамаря. }
Крамар не вмів крамувати, (2)
Взявся доми будувати. (2)
Будував він вісім домів, (2)
Йа дев’яту кіявочку 1 9
Та й на свою крамарочку. }
Прийшло вночі дев’ять братів, (2)
Кіявочку завалили, 1
Крамарову з собов взяли. )
Ідуть горов, ідуть другов, (2)
Йа на третій спочивати, 1
Полягали вони спати. )
Вісім братів лягло спати, (2)
Йа дев’ятий вартувати. (2)
Той дев’ятий, як вартував, (2)
Крамарову випитував: (2)
— Чи ти роду ярмівського, (2)
Чи ти роду попівського? (2)
— Моя мати Василиха, (2)
Що зазнала много лиха.
— Станьте, браття, земля горить, (2)
Межи нами сестра лежить. (2)
Що ми, браття наробили, (2)
Що ми свого швагра вбили. (2)
441
Складім, браття, купку грошей, (2)
Купім сестрі дім хороший. (2)
Щоби сестра газдувала, (2)
Братів рідних не вкликала, 1 ^
Що доброго мужа мала. /
БУЛА В ДАНЯ КРАСНА ЖОНА. Р
/)=224, говірком
Бу- ла в Да_ ня крас _ на жо_ на, бу_ ла в Да_ ня
З
ш
р р р р"^ р
т
крас_ на жо _ на,
не міг із нев в се. лі бу _ ти,
ш
му _ сив ІЗ нев у Ліс І _ ти.
Була в Даня красна жона (2)
Не міг із нев в селі бути, І 2
Мусив із нев у ліс іти. /
Побудував си хижечку (2)
На три й угли камінную, 1 2
На четвертий — желізную. /
Прийшли, прийшли розбійнички: (2)
— Пущай, Даню, до світлички! (2)
— Нема мого Даня дома, (2)
Бо поїхав він до Львова, (2)
Пішов кумки запрошати, 1 ~
Мале дитя охрещати. /
— Пущай, Даничко, до хати, (2)
Бо йдемо ся добивати! (2)
— Не пущаю я до хати, (2)
Не велю ся добивати! (2)
В мене двері желізнії, І 2
В мене замки стальовії. /
— Не поможуть замки твої, (2)
Як приложим плечі свої. (2)
Стали плечі прикладати, (2)
Стали замки відлітати. (2)
Увійшли вони до хати, (2)
Вони Даня порубали, 1 ^
А з Данечков согрішили. /
Із дев’ятьма согрішила, (2)
Десятого відпросила. (2)
— Пусти мене, оточатко, | ^
Най колишу све дитятко. /
442
Вона дитя колисала (2)
Та й так йому заспівала: (2)
— Люлю, люлю, ме дитятко, (2)
По таткові сиротятко.
Якби твої вуйки знали, 1
Що їм татка порубали. }
Один не спав, а й всьо слухав. (2)
— Уставайте, браття, д’ горі, )
Бо йдуть на нас гіркі зорі. } ^
Усі брати повставали, (2)
Данички ся запитали: (2)
— Ой Даничко, скажи правду,
Із якого ти родочку?
— Я із Львова, я попова, (2)
Віддала-м ся до Кракова. (2)
Десять братчиків я мала,
Одинадцята я була.
Один пішов на війночку, (2)
Дев’ять пішло в розбійночку. (2)
— Уставайте, браття, д’горі, (2)
Зійшли на нас гіркі зорі. (2)
Бо ми швагра порубали,
А з сестричков согрішили. (2)
Ой ми Даня поховаймо, (2)
А сестричку не віддаймо. (2)
А на дитя гроші даймо,
Самі в Дунай поскакаймо.
Вони Даня поховали,
А сестричку не віддали,
А на дитя грошей дали,
Самі в Дунай поскакали.
Із дев’ятьма согрішила,— (2)
Тоті вода примулила. (2)
Десятого відпросила,— 1
Того вода виносила. /
Чоловік-розбійник грабує і вбиває
рідних дружини (швагра, батьків),
топить (або прощає) її саму
САМА ШИЛА, САМА ПРЯЛА. А
Са _ ма ши_ ла, са _ ма пря_ ла, с а _ ма се _ бе роз_ ва_жа_ ла:
не буть ме _ ні ні за па _ ном, ні за пол .. коа_ ничком.
443
Сама шила, сама пряла,
Сама себе розважала:
Не буть мені ні за паном, 1 г
Ні за полковником, / ^
А буть мені за шельмою
За розбійничком.
Чужі шельми-розбійники
Все з розбою йдуть,
То по двоє, то по троє
Вороних коней ведуть.
Мій розсукин син розбійник
Сам дев’ятеро веде,
На десятім воронім
У жупані голубім.
Приїжджає до двора:
— Здрастуй, милая моя,
Одчиняй, мила, ворота, 1 г
Ще й темнії погреба! } *
Скидай з мене сорочечку,
Бо вся кров’ю облита,
Неси її до Дунаю,
Не розвірчувай.
Жінка таки не втерпіла,
Сорочечку розвертіла.
— Ти, розсукин син
розбійник,
Убив брата мого,
Убив брата мого
І шурина свого.
— Не я його убивав,
Убила його темна ніч:
А я їхав та свистав,—
Він з доріжки не звертав.
А я їхав та й гукнув,—
Він з доріжки не звернув.
А я вийняв острий меч.
Чесав головку з плеч.
А В СУБОТУ БАРЗО РАНО. Б
т
^ р і р р р р
А в су. бо _ ту бар _ зо ра _ но роз _ бой ко _ ня на _ пу _ вав.
роз_ бой ко _ ня на_ пу_ вав,
на роз _ бой_ство ви _ їжд.жав.
НЕ ЖАЛЬ МЕНІ ТА Й НІ НА КОГО. В
і
/>=120
Л іН-ї }\1
т
Не жаль ме _ ні та й
ні на _ ко .
(НИИ
Iі г і Л 1)11
не жаль ме. ні
О
на ко _
на ба_ тень_ ка
рід_ но_ го.
Не жаль мені та й ні на кого *,
Лиш на батенька рідного.
Не дав мене, за кого я хтіла,
Щоб я свого серденька не їла.
Не дав мене за ремісниченька,
* Непарні рядки співаються двічі.
444
А дав мене за розбійниченька.
Ремісничок робить, роботає,
Прийде вечір, спатоньки лягає.
Прийде вечір, спатоньки лягає,
Опівночі до роботи встає.
Розбійничок все п’є та гуляє,
Прийде вечір, коника сідлає.
Прийде вечір, коника сідлає,
Опівночі в розбій виїжджає.
Ой приїхав під нові ворота:
— Вставай, Ганю, привіз срібла, злота.
А ще Ганя з постелі не встала,
З-під батенька коника впізнала,
Із ненечки — жовті черевички,
А з сестрички — білі рукавички.
— Сідай, Ганю, в мальовані сани,
Та поїдем до твоєї мами.
Поїдемо на яр, на долину,
Там побачиш всю свою родину.
Приїхали на яр, на долину:
— Ось де, Ганю, вся твоя родина.
— Що ж бо це за така долина,—
Не лежить тут вся моя родина.
Добрая година настала —
Ганя свого роду не впізнала.
Якби була свій рід упізнала,
Була б свою головку поклала.
РОЗБІЙНИЧОК, СЛАВНИЙ ЧОЛОВІЧОК, г
і ——
ГЧ—1 3 '-к
-■ Г --І
Р Р ^
*
*
т
-0—
чок,
роз .
бій_
НИ_ чок,
день на _
з пос _ те .
Розбійничок, славний чоловічок *,
День настане — з постелі не встане.
А звечора коням обрік дає,
В опівночі з двору виїжджає,
В опівночі з двору виїжджає,
На досвітку назад приїжджає:
* Непарні рядки співаються двічі.
445
— Вставай, Ганю, відчиняй ворота,
Везу тобі усе срібла й злота.
А ще Ганя з постелі не встала,—
Від батенька всю працю впізнала.
— Це те плаття, що я походжала,
Черевички — з младшої сестрички;
Черевички з младшої сестрички,
А коничок — то старшого брата.
— Сідай, Ганно, в мальовані сані
Та й поїдем до батенька в гості.
Привіз Ганю в глибоку долину:
— Отут, Ганю, вся твоя родина.
Тут, Ганю, вся твоя родина,
Скажи, Ганю, а хто тобі любий?
— Голубе сивий, голубка сивіша,
Батько милий, дружина миліша.
— Знала, Ганю, що на се сказати,
Тепер їдем віку доживати.
і
Щ
96
ШТИРИ МИЛІ ДО КРАКОВА. Д
т
Шти_ ри ми_ лі до Кра_ ко_ ва від_ да _ ла_ ся сест_ра мо_
І
а
£
шти _ ри ми.
Штири милі до Кракова *
Віддалася сестра моя.
до Кра_ ко _ ва
2
Віддалася за вояка,
За старшого розбишака.
А він вдома не ночує,
Лиш по лісі все вандрує.
Приніс він хустину білу
Всюю кров’ю обкипілу.
— Ой на, жоно, випери ми
І на сонці висуши ми.
Жінка прала і плакала,
Бо хустину пізнавала.
2
2
2
2
2
від _ да_ ла _ ся
сест_ ра мо_ я.
— Ця хустина — брата 1
могол 2
Вчора вечір забитого. )
— Тихо, жінко, І
не виражуй,| 2
Темно було,— я не вважав.'
Темно було, дощик росив, І ^
Я го рубав, він ся просив. }
Темно обуло, дощик капав,) ~
Я го рубав, а він плакав. }
Головонька — начетверо, ї 9
зро.}
А серденько — навосьмеро
Білі пальці — на ковальці,
Білі руки — на три штуки
* Кожний рядок співається двічі.
446
НЕ ОДДАЛА МЕНЕ МАТИ ЗА САПОЖНИЧЕНЬКА. Е
Не оддала мене мати за сапожниченька,
Та оддала мене мати за розбойниченька.
І звечора на зорі собиралися вори,
К білому світу, на світанні із розбою йшли.
Він попереду йде, дев’ять коників веде,
На десятому сидить, в правій руці шаблю держить.
Доїжджає до двора: — Здрастуй, милая моя,
Здрастуй, милая моя, ’дчиняй нові ворота,
Ще й конюшеньки нові та кучері молоді.
Пійди, мила, погляди, чи всі коні вороні?
Бери плаття шовковеє, йди на річеньку пери,
Не розгортуючи, не розвертуючи.
Мила серця не впинила, взяла плаття й розгорнула,
Розгорнула й розмотала, жалібненько заплакала:
— Не єсть ти мій чоловік,— великий розбійник,
Убив брата мойого, ще й шурина свойого,
Убив брата рідного, а шурина вірного.
Покотилась голова так, як маковочка,
Стрепенулась душа так, як ластівочка,
Розсипались жовті кості, як жар по печі,
Розлилася кров гаряча, як вода по землі,
Розослались чорні кудрі, як трава по ’блозі.
— То не я його вбив,— вбила темна ніч,
Я на його накричав, щоб з дорожки зворочав,
Він з дорожки не звернув,— з пістолетика вжарнув.
НЕ ЖАЛЬ МЕНІ ДА ТАК НІ НА КОГО. Є
Не жаль мені да так ні на кого,
Як на батенька мого:
Не оддав мене, за кого хотіла,
Оддав мене, кого не любила,
Оддав мене за розбійниченька.
Розбійничок — лихий чоловічок:
Він звечора коника сідлає,
А під півні з двору виїжджає,
Білим світом додомоньку їде.
Да й приїхав під нові ворота:
— Ой одчиняй, милая, ворота,—
Везу тобі много срібла-злота,
Везу тобі коня вороного.
Чи рада ти сему сріблу-злоту,
Чи рада ти коню вороному,
Чи рада ти мені, молодому?
— Не рада я сьому сріблу-злоту,
Раднійша я тобі, молодому.
Срібло-злото — батенька мого,
447
Кінь вороний — братіка мого,
А нлахотки — моєї матінки,
А черевички — моєї сестрички.
— Не плач, мила, не плач ні по кому,
А плач, мила, по мойому здоров’ю.
Твій батенько у чистому полю,
А матінка в зеленій діброві,
А братічок на високій могилі,
А сестриця в глибокій долині.
По батеньку сірий вовчок скиглить,
По матінці сірий ворон кряче,
По братіку вся Вкраїна плаче,
По сестриці сама зажурися.
НЕ ЖАЛЬ МЕНІ ТА ТАК НІ НА КОГО. Ж
Не жаль мені та так ні на кого,
Як жаль мені на батенька свого.
Чи я в його хліб-сіль переїла?
Не ’ддав мене, за кого хотіла,
Та оддав мене за розбійниченька.
Розбійничок — лихий чоловічок:
Він звечора коника сідлає,
Опівночі з двора виїжджає,
А ік світу к двору приїжджає.
— Ой одчиняй, милая, ворота
Бери в мене много срібла й злота
Та пізнавай, чия се худоба?
Мила стала, йому розказала:
— Се ж худоба батенька рідного!
— Сідай, мила, на нову коляску,
Та поїдем у чистеє поле.
В чистім полі глибока долина,
А в долині висока могила,
На могилі білий камінь лежить,
З-під каменю крові річка біжить,—
Отам же мій батько й мати лежить.
В чистім полі стояла кислиця,
Отам лежить братик і сестриця.
Із-за гори вітер повіває,—
Вже матусі на світі немає.
— Голуб сивий, голубка сивіша,
Батько рідний, дружина — рідніша.
— Знала, мила, та як ісказала,
Оттут же б ти й сама пострадала.
ВИСОКОЄ КЛИН-ДЕРЕВО ТА БЕЗ ЛИСТЯ РОСТЕ. З
Високоє клин-дерево та без листя росте,
Вродилася гарна дівка, та бог щастя не дає.
Ей дав їй бог щастя — та розбойничка,
І розбойничка, і острожничка.
А у вечірній зорі та із двору виїжджа,
А у пізній зорі та до луга доїжджа,
А в полуночній зорі та розбій розбива,
А ік світовій зорі та до двора доїжджа.
Та до двора доїжджа та й до милої гука:
— Ой ти, милая моя, відчиняй же ворота,
Замикай сії коні за дванадцять замків,
Бери з воза тонке плаття, не розгортуючи,
Не розгортуючи, не розглядуючи.
Розгорнула, подивилась та й заплакала:
— Ей ти, муж-мужичок, ти — розбойничок!
Ей ти, муж, ти, собака, нащо вбив мого брата?
— Та було б йому втікать, як став же я доганять,
Та було б йому закричать, як став же я убивать.
А у первой охоті — хоч би й батюшка родний,
А у другой охоті — хоч би й матушка родна,
А у третій охоті — хоч би милая моя,
Хоч би милая моя, то б злетіла голова.
НІ НА КОГО Я НЕ ЖАЛІЮ,— НА СВОГО ТАТОНЬКА. И
Ні на кого я не жалію,— на свого татонька
Да гей, гей, ні на кого не жалію, на свого татонька,
Що не дав мене за ремісниченька,
Тільки дав мене за розбойниченька.
А розбійник п’є, у коршмі гуляє,
А звечора коника сідлає,
Опівночі в розбой виїжджає,
А світає, то в воротах стає:
— Вийди, Ганю, одчини ворота,
Навіз тобі много срібла, злота.
Ще Ганя з постельки не встала,
Вже братонька коника познала:
— Кінь вороний — то мого братонька,
Срібло, злото — то мого татонька.
— Сідай, Ганю, в мальовані сани,
Поїдемо, Ганю, до рідної мами.
Завіз Ганю в глубоку долину:
— Ой тут, Ганю, я тебе покину!
Ой взяв Ганю під білі боченьки
Та й показав всі свої меченьки;
Ой взяв Ганю під білії боки,
15 8—27
449
Вкинув Ганю в Дунай глибокий:
— Було б тобі, Ганю, того не казати,
Тепер мусиш в морі потопати!
Розбійник стинає голову своїй жінці
за пісню — осторогу дитині
не йти слідами батьків
ОЙ ЗА ДВОРОМ, ЗА САМБОРОМ. А
¥
[Помірно]
Ш
*
Ой за дво _ ром за Сам. бо _ ром, ой за дво_ ром
ҐТ\
за Сам _ бо _ ром о _ ре дів _ ка єд_ ним во _ лом.
Ой за двором, за Самбором *
Оре дівка єдним волом;
бдним волом йа в три плужки,
Посадила три петрушки.
Посадила, підливала,
Мати долю не вгадала:
Не дала мні за турчина,
Не дала мні за ляшина,
Але дала за кальвіна **,
Шкода праці, шкода віна...
Ще й до року дитя мала,
Стихенька си заспівала:
— Люляй, люляй, гарний
хлопець,
Не будь такий, як твій отець,—
Бо твій отець мечем грає,
Людську кровцю проливає.
Людська кровця — не водиця,
Проливати не годиться.
Милий — тато — зачуває,
У світлицю повертає,
У світлицю повертає,
До милої промовляє:
— Співай, мила, що-сь співала,
Кажи, мила, що-сь казала!
— Та я нічо не співала,
Та я нічо не казала,
А наймичку наказала,
Щоби волам їсти дала;
А наймичку намовила,
Щоби дармо не сиділа.
— Лягай, мила, на лавочку,
Най ти зітну головочку.
— Чекай, милий, зараз ляжу,
Най дитяти щось іскажу.
В праве личко цілувала,
В ліве вушко йа сказала:
— Будеш, хлопець, пам’ятати,
За що стратив отець мати.
* Непарні рядки співаються двічі.
1 ** На західноукраїнських землях «кальвіном» називають деспотичну
людину, розбійника, вбивцю, садиста і под.
450
ОИ ЗА ГОРОВ, ОЙ ЗА ДОЛОМ. Б
Не поспішаючи, з сумом
Мт =К—1
Т * Р Р ^ ^1 г—
Ой за го_ ров, ой за д<
щ J > к і і і ] . =
1 Г 1 р р Р Р 1
э_ лом, ой за го_ ров,
ГІ- і ' --у N N 1
N —М г
ой за до_ лом, о _ ре Ан _ ця си _ вим во _
§‘*--1- І 4, і і) і' 11 у і 14
_ ЛОМ, о Ан _ 11 я си _ вим во _ лом.
Ой за горов, ой за долом *
Оре Анця сивим волом.
Ще борозду не зорала,
Вже і мати закликала:
— Анцьо, Анцьо, пойд додому,
Бо даю тя, не знам кому.
Бо даю тя Янчійові,
Найстаршому розбуйцьові.
Коли двері отворила,
Янчійові ся вклонила.
— Сідай, Анцьо, на коліна,—
Ци ня любиш, Анцьо біла?
— Якби-м тебе не любила,
Я би ти ся не вклонила.
Янчій Анцю в гору повів
І матері нич не вповів.
Та на гору струменисту,
А в палату каменисту.
У ніч ** піде, у ніч прийде,
Все кровавий ніж принесе
І сабельку заострену,
І сорочку скровавлену.
Анця дитя колисала
І так йому при співала:
— Люляй, люляй, білий
хлопець,
Коби-сь такий, як твій отець,
Зараз би-м тя порубала,
Та по кіллю повішала.
Вби тя чорні кавки їли,
Вби сусіди не виділи.
Ішов Янчій додомоньку
Та й вислухав всю пісеньку:
— Співай, Анцьо, як співала,
Аж не співаш — паде глава.
— Люляй, люляй, білий
хлопець,
Коби-с такий, як ти отець,
В меду би-м тя іскупала,
Злому вітру дуть не дала.
— Іди, Анцьо, до комори,
Та вберися в свої вбори,
Бо ідеме на прогульку,
На червену нашу гурку.
— Вже сім літ, як я із тобов
Та й гуляти не ходила.
А восьмого мушу іти,
Дев’ятого — в землі гнити.
Пестунечко моя мила,
Подай ще раз мого сина.
У ротик го ціловала,
У личко го покусала:
— Сесе, синку, на пам’ятку,
Що зрубає нянько мамку.
Єще слова не вповіла,
Вже голова одлетіла.
* Кожен рядок співається двічі.
** Тобто, вночі.
15*
451
А ТАМ ДОЛОВ ПІД ЯВОРОМ. В
Повільно, з почуттям
“К—N
^ 4 р л * р J
А там до _ лов під я _ во _ ром
А*» , її -III-« А ї
у у «і =і
о _ ре дів- ча
<g-.l_.J_. ■ ^ ^ д. *
3 €Д _ ним во _ лом, — ще бо _
-94-ж ґ— т —
роз _ ду
Р у Р ■ Р •' J—«Е Г——
ей, гой, не рі _ за _ ло, уж на ньо_ го
±£—4 »-—■ И
мать во_ ла_ ла.
А там долов під явором
Оре дівча з єдним волом,—
Ще борозду ей, гой, не різало,
Уж на нього мать волала:
— Подь, Ганічко, подь додому!
Бо я тя дам, не знам кому.
Бо я тя дам, ей, гой, Янічкові,
Великому збуйничкові.
— Подь, Ганечко, подь за мене,
Бо я дуже люблю тебе;
Та як ми ся, ей, гой, побереме,
На тій горі жить будеме.
А як жити ми будеме,
Хижу собі збудуєме,
Пожиєме, ей, гой, рочок і два
Та виховаш мого сина.
А як она сина мала
Та она му так співала:
— Люляй, люляй, ей, гой, малий хлопець,
Не будь такий, як твій отець!
— Як ’бдеш такий, як твій отець,—
Тепер би-м тя порубала,
Тіло, кості, ей, гой, повкладала,
А воронам з’їсти дала.
Бо твій отець розбійник є,
Нігда дома не ночує,
А я уже, ей, гой, зуповала,
Жеби ножі шуровала.
452
Вночі піде, вночі приде,
А тобі нич не принесе,
Лем шабельку ей, гой, зкирвавену,
А кошульку загноєну.
А як она так співала,
Красні била вислухана,
Бо він стояв, ей, гой, під облаком,
Пісню слухав малом шпарком.
— Співай, співай співаночки,
Як-єсь тогди співавала,
Як-єсь тогди, ей, гой, співала,
Коли-сь сина колисала.
А она му так казала,
Же синові співавала:
— Люляй, люляй, ей, гой, малий хлопець,
Бил би-сь такий, як твій отець!
Він ся пришов поза сади,
Не міг знести такой зради;
А так пришов, ей, гой, до хижечки,
Імив жену за ручечки:
— Клякай, клякай, клякай долу,
Най ти зотну главу твою!
Она його, ей, гой, так просила,
Же вцалує свого сина.
— Дай же ти мі сина мого,
Най цалую личка його!
А за єдно, ей, гой, цалувала,
А за друге го кусала.
А як она так робила,
Та синові то повіла:
— На ти, сину, ей, гой, на пам’ятку,
Коли стинав отець матку.
А ТАМ ДОЛОВ ПІД ЯВОРОМ. Г
453
і . . |
Р р *4
єд_ ним во _ лом,
а л Варіант.
ІЧ а —--
о
" ri.y-.-p- - * =д
ре дів „ ча єд_ ним во_ лом.
г~тг- 3—-1 пз *-9 пг
ЛД " * ■ — 1=1=$=.
Ой там до_ лов
-іНїГР ґгпг
1. -
під я_ во_
Р--Ф—1
. ром, но, но, но,
1 Ь N Н 1 І Л
Р Р-Р"Ш V У У-рі
■ . Я . 4/—А Н
4 ■
о_ ре Ган_ ця сд_ ним во _ лом ой, но, лем да _ ле, но!
А ТАМ ДОЛОВ ЗА СТОДОЛОВ. Д
А там долов за стодолов,
Оре дівча чорним волом,
Ще борозду не зорала
Юж ї матка заволала:
— Піди, дівча, піди до дом,
Сама не знам, кому тя дам!
Дала мене мати, дала
Янічкові-збійничкові.
Зночі прийде, вночі піде,
Все кривавий меч принесе,
Сам сі сідат під облачок,
Меч сі кладе на столичок.
Мати сина колисала
Та так єму припівала:
— Люляй, люляй, синочку мій,
Мав би-с бути, як отец твій,—
Дала би-м го порубати,
До Дунаєчку зметати.
Взяв о він єй за ручейку,
Повів він єй на лучейку:
— Клякни, клякни, жено моя,
Буде стята главка твоя.
Співай, співай, жено моя,
Як-єсь втоді і співала,
Кед єсь синка колисала!
— Не співанку я співала,
Лем єм правду ті казала.
Мати моя старейкая,
Подай ти мі синка мого,
Най я цілу’ в личко єго!
Єдно личко му цілила *,
А друге му викусила:
— На ж ти, синку, на пам’ятку,
Коли стинав отець матку!
Як став синочок плакати,
Не міг Янчик ради дати:
Взяв він го за ручейку,
Вивів він го до лісойка,
Справив він му колисойку,
З яворовог’ деревойка:
Буде вітрець подувати,
Буде синок так думати,
Же г’ колише рідна мати;
Буде дождик покрапляти,
Буде синок так думати,
Же го купать рідна мати **.
ОЙ У ПОЛІ ПІД ДУБОВОМ. Е
Ой у полі під Дубовом Засіяла лан петрушки,
Оре вдова одним волом, На цибульку зачинала,
Одним волом на три плужки Доньці долю вибирала.
* Цілувала.
** У варіанті з с. Мацина Велика Горлицького пов. (Наше слово.— 1973.—
2 грудня.— № 48.— С. 5) є ще такі рядки:
Будуть ворони прилітати,
1 В лице будуть тя клювати,
То буде ся ти привиджати,
Же цілує тя твоя мати.
454
Вибирала та й не вдала —
За кальвіна її дала, (2)
Ще до року хлопця мала, (2)
Вона його колисала:
— Гайцю, люлю, малий
хлопець,
Аби-с не був, як твій отець!
А кальвін си прохожає
Та й в віконце заглядає:
— Що ж ти, мила, то співаєш
Та й дитину научаєш?
Ходи, мила, в коморочку,
Най ти зітну головочку.
— Чекай, кальвін, годиночку,
Най скупаю дитиночку.
Пішла мила в коморочку,
Стяв їй кальвін головочку.
Головочка ся котила,
Ще три слова говорила:
— Ліпше мені в землі гнити,
Як з кальвіном в світі жити.
Жінка впізнає розбійників — убивців
її чоловіка. Версія: Впізнані жінкою вбивці
чоловіка спалюють її
ОХ І ГОРЕ, ГОРЕ, ГЕЙ, НЕЩАСЛИВА ДОЛЕ. А
Не поспішаючи о
-4—« к-П - — чк
—"Т—1
■ и Л ш. ■ 1г * ■
г-|
■
Ох і го _
іи|. N > . 1» 1
^=1
ре,
СІ-/
го _ рє
=Й===
І, гей,
не_ щас_ли_ ва
ДС
* _ ле
о»
у " 1 " ^
О1 «І 111
І _ зо _ ра _ л а Ма _ ру_ сень _ ка мис _ лонь_ка_ ми по _ ле.
Ох і горе, горе, гей, нещаслива доле!
Ізорала Марусенька мислоньками поле,
Карими очима та й заволочила,
Дрібненькими слізоньками все поле змочила.
Гей, по горі-горі пшениченьки ярі,
По долині ходять козаченьки п’яні.
Гей, там вони ходять, в руках коней водять,
Та до Марусеньки істиха говорять:
— Марусенько-пані, чи є твій пан дома?
Як немає дома пана, вийди до нас сама.
Марусенька пишна в черевичках вийшла,
На порозі стала, згорда одказала:
— Не єсть ви козаки, єсть ви гайдамаки,
Бо я свого пана Йвана коників пізнала.
— Марусенько наша, неправдонька ваша!
Неправду ти кажеш, неправду говориш:
Бо ми в твого пана коні покупили,
На гнилій колоді гроші полічили, (2)
З глибокої криниченьки могорич запили (2)
І там твого пана Йвана спати положили.
До землі очима, до неба плечима,
Тобі єго не видати карими очима.
455
За свідків стояли дуби та берези,
Ой вбили ми твого пана не п’яні — тверезі.
А кінь підо мною, сідло під джурою,—
Зоставайся, Марусенько, бідною вдовою!
ОЙ ГОРЕ, ГОРЕ, НЕЩАСНАЯ ДОЛЕ. Б
ІЦ і’ Ір
Ой по
ОЙ ПО ГОРІ, ГОРІ ПШЕНИЧЕНЬКИ ЯРІ. В
го _ рі, го _ рі пше_ ни-чень-ки Я- рі,
в
ш
т
ПІД го _ ро _ ю хо _
дять ко_ за. чень _ ки бра_ ві.
ГЕЙ, ПО ГОРІ, ГОРІ ПШЕНИЧЕНЬКИ ЯРІ. Г
[Повільно]
*
Гей по го_ рі, го _ рі пше_ ни _ чень_ ки
я _ рі,
о
а по до _ ли _ нонь_ ці ко _ за _ чень.ки п я _ ні.
ОЙ У ЧИСТІМ ПОЛІ ТИМИ ДОЛИНАМИ, д
Ой у чистім полі тими долинами,
Орала Марія сірими волами.
Волами орала, кіньми волочила,
Дрібними сльозами груду розмочила.
Приїхав до неї панич молоденький,
Панич молоденький, коник вороненький:
— Марія, Марія, чи є твій пан дома?
— За пана знаєте, мене питаєте.
— Марія, Марія, по чому-сь пізнала?
— По тому-м пізнала, бо кінь мого пана.
— Марія, Марія, ми коні купили,
456
Ми коні купили в лісі при долині.
Ми гроші лічили при гнилій колоді,
Ми могорич пили з керниці-водиці.
Була шинкаречка — біла березочка;
Ой були свідочки — зелені дубочки.
Марія, Марія, подай-по реміння.
Марія подала, Марію зв’язали,
Зв’язали, зв’язали, попід коня взяли.
Повезли Марію йа в чистеє поле,
Прибили Марію до сосни плечима,
Посяг у кишені, витяг губку й кремінь,
Викресав огню, видув у порохню,
А підпалив сосну зверху і зісподу.
Сосночка ся курит — Марія ся журить,
Сосночка горить — Марія говорить.
Сосночка палає — Маріє вмліває,
Сосночка згоріла — Марія скипіла.
ЯРОМ, ХЛОПЦІ, ЯРОМ. Е
Яром, хлопці, яром —
Пшениченька ланом,
Темними лугами —
Шовкова травиця.
А один кінь карий,
А другий буланий,
А третій вороний -
То панів верховий.
Темними лугами —
Шовкова травиця.
Козаки гуляли,
Пана виглядали.
— Марусенько-пані,
Чи є пан удома?
А як нема пана,
Вийди до нас сама!
Марусенька пишна
В черевичках вийшла,
На поріг ступає,
Згорда промовляє:
Згорда промовляє:.
— Здрастуйте, козаки!
Не єсть ви козаки,—
Єсть ви гайдамаки!
Не єсть ви козаки,—
Єсть ви гайдамаки,
Бо я свого пана
Коники спізнала.
А третій вороний —
То панів верховий,
Той, що під тобою,
Той був під слугою!
— Марусенько наша,
Неправдонька ваша,
Бо ми усі коні
В пана покупили.
Бо ми усі коні
В пана покупили,
На гнилій колоді
Гроші полічили.
На гнилій колоді
Гроші полічили,
В глибокій криниці
Могорич запили.
В глибокій криниці
Могорич запивали,
В широкій долині
Пана поховали!
457
Розбійники вимагають у пастуха
за потраву жінку, він б'ється з ними і гине
ОЙ ПАС ЯНЧІ ДВА ВОЛИ —У ГАЮ
1=96
Ой пас Ян_ чі два во _ ли —
У га _ ю,
$
* *
$
ой пас Ян_ чі два
во _ ли
на зе_ ле _ ній о_ та _ ві,
на зе _ ле _ ній о _ та _ ві -
Ой пас Янчі два воли — у гаю,
Ой пас Янчі два воли
На зеленій отаві,
На зеленій отаві — у гаю *.
Прийшли ’д ньому гайніце,
Ті словенські збойніце:
— Дай нам, Янчі, Гелену,
Що-сь нам попас отаву.
— Я вам Гелену не дам,
Я ся з вами поєднам.
Так вони ся єднали,
Що Янічка забили.
Лежить Янчі убитий,
Розмарійков прикритий.
Прийшла ’д нему Гелена —
То Янчійова жена:
— Ой ти, Янчі, що-сь робив,
Що-сь си ручку скривавив?
— Побили ня гайніце,
Ті словенські збойніце.
Милий повертається з дороги
(ярмарку, полонини, Волощини, Запоріжжя)
покалічений розбійниками, розмовляє перед смертю
з милою. Версія: Милий повертається побитим,
сповіщає милу, що це зробили її брати,
просить поховати
ІЗ-ЗА ГОРИ, ІЗ-ЗА ЛІСА СОНЕЧКО БРЯСКАЄ. А
Із-за гори, із-за ліса сонечко бряскає,
Та уже мій Петруненько коника сідлає.
— Та де ти ся вибираєш, мій милий Петруню?
— До Сигота на ярмарок, серденько Настуню.
— Та коли ти відти прийдеш, мій милий Петруню?
— Як ня ввидиш коло хижі, серденько Настуню.
. * Далі кожні два рядки розспівуються а словом «у гаю» за такою ж
схемою.
458
Ой приїхав Петруненько в кирвавій сорочці,
Вдарилася Петруниха по своїй головці.
— Та хто тебе порубав, мій милий Петруню?
— Два хлопчуки-волощуки, серденько Настуню.
— Та чим тебе порубали, мій милий Петруню?
— Сабельками світленькими, серденько Настуню.
— Та хто тебе позавивав, мій милий Петруню?
— Дві дівчата-волощата, серденько Настуню.
— Та чим тебе завивали, мій милий Петруню?
— Ширінками шовковими, серденько Настуню.
— Та, видав, ти умираєш, мій милий Петруню?
— Ой як видиш, як гадаєш, серденько Настуню.
— Та де тебе поховати, мій милий Петруню?
— У облозі, при дорозі, серденько Настуню.
— Як за тобов задзвонити, мій милий Петруню?
— На Миколи в усі дзвони, серденько Настуню.
— Як за тобов заплакати, мій милий Петруню?
— Та від дому аж до гробу, серденько Настуню.
— Что за тобов даровати, мій милий Петруню?
— Яїчничку з колачиком, серденько Настуню.
— За кого ся та вйдати, мій милий Петруню?
— Хоть за кого, моя мила, вже ти не вбороню.
ОЙ З’ЇХАЛО ТРИ КОЗАКИ З ГОРИ ВИСОКОЇ. Б
Ой з’їхало три козаки з гори високої,
Насамперед Андрусенько на воронім коні,
На Андрусю сороченька кров’ю обкипіла,
Як уздріла Ганусенька, на ніженьках вмліла:
— А хто ж тебе так порубав, соколе Андрусю?
— Твої браття ріднесенькі, серденько Ганнусю.
— Чим же вни тя порубали, соколе Андрусю?
— Ясненькими шабельками, серденько Ганнусю.
— Чим же вни тя обвивали, соколе Андрусю?
— Єдвабними хусточками, серденько Ганнусю.
— Чим же вни тя наповали, соколе Андрусю?
— Медом, вином і горівков, серденько Ганнусю.
— Де они тя порубали, соколе Андрусю?
— У Тернавці на забавці, серденько Ганнусю.
— Де ж си кажеш постелити, соколе Андрусю?
— У світлоньці при віконьці, серденько Ганнусю.
— Як си кажеш задзвонити, соколе Андрусю?
— У всі звони на розгони, серденько Ганнусю.
— Як си кажеш заплакати, соколе Андрусю?
— Дрібненькими слезоньками, серденько Ганнусю.
— Де ся кажеш поховати, соколе Андрусю?
— У костелі при престолі, серденько Ганнусю.
— Ой треба би, Андрусеньку, штири воли дати,
459
Аби тебе ісхотіли в костелі ховати.
— Ой маю я штири воли, штири половії,
Най си беруть, най ся ділять попи молодії!
Ой най мене не ховають ні попи, ні дяки,
Лише най мня поховають молоді козаки!
Бо попоньки та дяченьки на заплаті б’ються,
Молодії козаченьки горівки нап’ються.
КУДИ ЇДЕШ, КОНЯ СІДЛЕШ,
ЧОРНЯВИЙ ПЕТРУСЮ? В
— Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий Петрусю?
— Я йду в гори, везу соли, солодка Марусю.
— Коли тебе сподіватись, чорнявий Петрусю?
— За три, за дві неділеньки, солодка Марусю.
Іде Петрусь з полонини в кривавій сорочці,
Марусенька вдарила си ручков по головці:
— А що ж тебе там побило, чорнявий Петрусю?
— Дві дівчини в смерячині, солодка Марусю.
— А в що тебе перебрати, чорнявий Петрусю?
— В сорочечку вишивану, солодка Марусю.
— А чим тебе вперезати, чорнявий Петрусю?
— Ой краєньков шовковеньков, солодка Марусю.
— А в що ж тобі голов вбрати, чорнявий Петрусю?
— В капелюшок з трясунками, солодка Марусю.
— А в що ж тобі ноги вбрати, чорнявий Петрусю?
— В черевички буксовенькі, солодка Марусю.
— А йкі дружки закликати, чорнявий Петрусю?
— Дві трембіти бляшанії, солодка Марусю.
— А де тобі постелити, чорнявий Петрусю?
— На цвинтарі при дорозі, солодка Марусю.
— А як тобі заспівати, чорнявий Петрусю?
— Ой із дому аж до гробу, солодка Марусю.
Ой волики та загули, трембіти заграли,
Молодого Петрусенька навіки сховали.
Сидить потя на воротях, на крильцях си здуло,
Ой це не є співаночка, лиш це правда була.
ДЕ ТИ ЇДЕШ, ДЕ ТИ ЇДЕШ,
МИЛЕНЬКИЙ ПЕТРУНЮ? Г
— Де ти їдеш, де ти їдеш, миленький Петруню?
— Йду на Венгри та по гроші, солодка Гандзуню
— А коли ся відти вернеш, миленький Петруню?
— У неділеньку раненько, солодка Гандзуню.
Вертається Петрусенько у неділю вранці,
Вертається Петрусенько в кервавій сорочці, (2)
460
Вдарилася Гандзуненька по своїй головці:
— Ой хто тебе так порубав, миленький Петруню?
— Ой хлопчики-молодчики, солодка Гандзуню.
— Чим же тебе порубали, миленький Петруню?
— А ножами волоськими, солодка Гандзуню.
— А що тобі постелити, мій милий Петруню?
— Подушечки та й перини, солодка Гандзуню.
— А чим тебе та й укрити, мій милий Петруню?
— Хустинами шовковими, солодка Гандзуню.
— А що їсти зготовити, миленький Петруню?
— Когутика ситенького, солодка Гандзуню.
— А де тебе поховати, мій милий Петруню?
— У цвинтарі, у косцьолі, солодка Гандзуню.
— Яку хату збудовати, мій милий Петруню?
— Деревляну із віконцем, солодка Гандзуню.
— Як за тобов голосити, мій милий Петруню?
— Туди йдучи, звідти йдучи, солодка Гандзуню.
— А коли ся віддавати, мій милий Петруню?
— А щоднини, щогодини ти, псьохо Гандзуню!
Напад розбійників на жінку, яка їхала
до матері в гості. Версія: Обламавшись у лісі
по дорозі до матері, дочка передав солов'єм звістку,
щоб не сподівалися її в гості
В ПОЛІ, ПОЛІ СТОЇТЬ ГРУШЕЧКА
В полі, полі стоїть грушечка,
Була в матінки одна донечка.
Вна одну мала та й тоту дала
За сині гори, за темненький ліс.
Та як давала — розказувала:
— Аби-с, донечко, не забувала,
Не забувала, в гості їхала.
Жде матінка рік — донечки нема,
Жде матінка два — донечки нема,
Жде матінки три — взялася іти.
Йде через лісок — пташки співають,
Йде через поле — косарці косять,
Косарці косять, відпочивають,
Старої неньки вни ся питають:
— Ой де ж ти ідеш, старая мати?
— Ой іду, іду до доньки в гості.
— Ой не йди, не йди, вернися домів,
Нема донечки, ні сивих волів.
Твоя донечка в гості їхала,
В темненькім лісу вона блудила,
Вона блудила, воли згубила.
461
Ой ішли стрільці, воли побили,
Воли побили, до ятки взяли,
Твоїй донечці косоньки втяли,
Косоньки втяли, в Дунай пустили:
«Плиніть, косоньки, аж до матінки».
Коло матінки вни спинилися,
Щоби матінка подивилася,
Надивилася, наплакалася.
Йшла матінка водиці брати,
Взяла косоньки водов питати:
— Чиї косоньки? — Меї донечки,
Меї донечки жовті косочки,
Жовті косочки, личко рум’яне,
Личко рум’яне, очка соловії,
Очка соловії, губки медянії.
ІЗ-ЗА ЛІСУ, ЛІСУ тьомного
Із-за лісу, лісу тьомного,
А із-за садика зельоного
Наступала тучка громная,
А другая непохожая,
Со вітрами, всьо з морозами,
Із дощами із холодними.
Дочка к матері в гості їхала,
Вона їхала, не доїхала, (2)
Добра й лошадь притомилася, (2)
Колясочка обломилася, (2)
Серед ліса становилася, (2)
Серед ліса, ліса тьомного,
Серед садика зельоного, (2)
Проти куща та й вишньового,
Проти гнізда соловйового.
— Соловеєчко-разнопташечко,
Підіймися ти у горушку,
Полетімо у сторонушку, (2)
Накажи ж ти моєм[у] батюшці, (2)
Іще к тому родной матушці,
Нехай вони не прибираються,
Дочки в гості не сподіваються.
462
Розбійники нападають на подружжя,
забирають гарну жінку
й збиткуються над чоловіком
СЕЛЯНИН З СЕЛЯНКОЮ
В ПОЛІ ЖИТО ЖАЛИ
Селянин з селянкою в полі жито жали,
В полі жито жали, вони розмовляли.
Де не взялися та два розбойнички —
Взяли селяночку за білую ручку,
А селянина та за шиєчку.
Повели селянку у нову світлицю,
А селянина у темну темницю.
Перед селянкою все мед та горілка,
Перед селянином — нагаєчка гірка.
Перед селянкою все музики грають,
А селянина сльози обливають.
— Оце тобі, селянине, за хорошу жінку,
За хорошу жінку, за білу постільку!
Ой не держи, селянине, хорошої жінки,
Держи собі, селянине, коня вороного.
На воронім коню можна утікати,
За хорошу жінку треба погибати!
Турки (німці) ведуть на шибеницю
спійманого розбійника (вбивцю) Янчука
СИДИТЬ ЯНЧИК ПРИ ПОТОЧКУ, ГЕЯ-ГОЙ. А
Не поспішаючи
А ИС ііиі'ііішаїи'іп
• *
Си_ дить Я
і—Ф ■
Ін_ ЧИК при пс
4 * "
) _ точ _ ку,
Г-іг 1
с ч А* л—ч—Р-1
— 1 ЄН—^ -і ~Д- ^^7—
ге _ і
Фь „ ,
і- гой! С
и - ДИТЬ Ян _ ЧИК
—=£
при ПО_ ТОЧ_ ку,
Сі
"-1 11
МИ. є со_ бі з кер _ ВИ РУЧ- ку, го _ я гой!
ОЙ ТИ, ЯНЧУКУ УРОДЛИВИЙ. Б
Ой ти, Янчуку уродливий,
Гей, ще й хороший, чорнобривий!
Де ж ти, Янчуку, руки покривавив?
— Забив голубочку в лісі на дубочку,
Ой що сиділа, воркотала,
Мені, Янчуку, спать не давала.
463
А в неділю рано в усі дзвони дзвонять,
Гей, за Янчуком турки гонять.
Дзвонили, дзвонили та вже перестали,
А вже ж Янчука турки спійняли.
Вивели Янчука та в чистеє поле:
— Що-сь зглянеш, Янчуку, то все буде твоє!
— Ой виджу я, виджу пласкіяницю,
Ще золотую шибеницю.
Ой коли б я знав, що то моя буде,
Що мені готують добрії люди,
Гей, то казав-бим домурувати,
Ще й талярами пооббивати.
ОЙ СНІГ ІДЕ, ОЙ СНІГ ІДЕ І ЗИМА БУДЕ. В
Ой сніг іде, ой сніг іде і зима буде,
А на тебе, левенце, та біда буде *.
Ой в Києві, ой в Києві та всі дзвони дзвонять,
Вже Янчура німці ловлять.
Ой в Києві, ой в Києві вже й передзвонили,
Вже Янчура німці уловили.
Та ведуть його, та ведуть його вулицею,
Ізв’язали руки сирицею.
Та вивезли, та вивезли в чисте поле,
Та поставили на могилі.
— Та дивись, дивись, Янчуре, в чисте поле:
Що заглядеш — то все твоє!
— Ой бачу ж я, ой бачу ж я шибеницю,
Ще й мальовану кобилицю.
Та коли б я знав, та коли б я знав, що то смерть
моя,
Велів би талярами обсипати,
І шовкові стьожки, і шовкові стьожки почепляти.
Ой хто б ішов — таляр найшов,
І левенця, і левенця спом’янув,
Що хорош парень левенець був;
Хорош парень, хорош парень уродливий,
Уродливий і справедливий.
Прийшло к йому, прийшло к йому дві дівчини:
Одна каже: — Я буду сестрою.
Друга каже, друга каже: — Я буду женою.
— Та тобі, сестро, не бути сестрою,
А тобі, шеймо, а тобі, шеймо, не бути женою.
* Парні рядки співаються двічі.
ПРИМІТКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
Умовні
скорочення
Багатоголосся
Балліна
Бессараба
Бігдай.—
Вил. 1—12
Бодянські
Василенко
Верьовка
Вовчок —
Маркович
Врабель
Галаган —
Маркевич
Гижа
Гнатюк
Гнєдич
Гоголь
Голентюк
Головацький.—
Ч. 1—3
Гошовський
Грірченко
Повна назва
Українське народне багатоголосся / Упорядкували 3.
Василенко, М. Гордійчук, А. Гуменюк, О. Правдюк, JI. Ященко.—
K.: Мистецтво, 1963.
Українські пісні : Видання коштом О. G. Балліної.— Спб.,
1863.
Материалы для этнографии Херсонской губернии / Собрал
И. В. Бессараба // Сборник ОРЯС Академии наук.— Спб.,
1916.— Т. 94.— № 4.
Бигдай А. Материалы к изучению Кубанского козачьего
войска. Песни Кубанских казаков.—М., 1896.—Вып. 1—4;
1897.— Вып. 5—7; 1898.— Вып. 8—12.
Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодян-
ських / Упорядкування та примітки А. Ю. Ясенчук. Загальна
і текстологічна редакція та вступна стаття О. І. Дея.— K.:
Наукова думка, 1978.
Закарпатські народні пісні / Упорядкування, передмова та
примітки 3. І. Василенко.— K.: Вид-во АН УРСР, 1962.
Народні пісні в записах Григорія Верьовки /
Упорядкування і примітки Е. П. Верьовки-Скрипчинської, А. І. Гуменюка,
В. В. Юдіної. Вступна стаття А. І. Гуменюка.— K., 1974.
Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича /
Атрибуція автографів, упорядкування, передмова і примітки
О. І. Дея — К. : Наукова думка, 1983.
Угро-русские народные спеванки / Издал Михаил Врабель.
Т. 1. Спеванки мараморошски.— Будапешт, 1901.
Южноруські пісні з голосами / Видавець Г. Галаган,
упорядник М. Маркевич (анонімні).—K., 1857.
Українські народні пісні з Лемківщини / Зібрав Орест Гижа.
Вступна стаття, упорядкування С. Й. Грици.— K., 1972.
Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка /
Упорядкування, вступна стаття та примітки M. Т. Яценка.—
К. : Музична Україна, 1971.
Гнедич П. А. Материалы по народной словесности
Полтавской губернии. Роменский уезд.— Полтава, 1915.— Вып. 1, 2;
1916.- Вып. 3, 4.
Народні пісні в записах Миколи Гоголя / Упорядкування,
післямова і примітки О. І. Дея.— К. : Музична Україна, 1985.
Фольклорна веселка : Українські народні пісні з голосу
Антоніни Голентюк.— К. : Музична Україна, 1984.
Народные песни галицкой и угорской Руси, собранные
Я. Ф. Головацким.— М., 1878.— Ч. 1—3.
Гошовский В. Украинские песни Закарпатья.— М. :
Советский композитор, 1968.
Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные
в Черниговской и соседних с ней губерниях.— Чернигов,
1899.— Т. 3.
466
Гулак-
Артемовський
Демуцький.—
Ч. 1,2
Дніпрова Чайка
Дулеба
ЕЗ
Єдлічка
Закревський
Залеський
Зілинський
ЗНТШ
ИОРЯС
Ігри та пісні
ІЛ
Ільницька
ІМФЕ
Каменецький
Квітка
Колесса І.
Колесса, 1923
Колесса, 1929
Колесса, 1938
Кольберг.— Т. ЗО
Кольберг.— Т. З!:
Кольберг.—Т. 36
Конощенко, 1—3
Концевич.—
Вил. 1—4'
Кравченко
Купчанко
Народні пісні з голосом / Зібрані, споряджені і видані О. Гу-
лаком-Артемовським.— К., 1883 (перше видання — 1863).
Народні українські пісні в Київщині / Записав голос і слова
П. Демуцький.—К., 1905.—Ч. 1; К., 1907 —Ч. 2.
Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах /
Упорядкування, вступна стаття і примітки О. І. Дея та
В. Г. Пінчука.— К. : Музична Україна, 1974.
Українські народні пісні Східної Словаччини / Записав і
упорядкував Андрій Дулеба.— [Пряшів], 1977.— Кн. 3.
Етнографічний збірник. [Львів, 1895—1929].— Т. 1—40.
Собрание малороссийских народных песен / Аранжировал
Алоиз Едличка.— М., 1885.— Ч. 2.
Старосветский бандуриста / Собрал Н. Закревский.—М.,
I860.— Ч. 1.
Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego / Zebrał i wydal
Wacław z Oleska.— Lwów, 1833.
Zilynskyj O. Slovenska ludowa balada v interetnickom kon-
texte.— Bratislava, 1978.
Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка
Известия отделения русского языка и словесности Академии
наук
Ігри та пісні : Весняно-літня поезія трудового року /
Упорядкування і примітки О. І. Дея. Нотний матеріал
упорядкував А. І. Гуменюк.— К. : Вид-во АН УРСР, 1963.
Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
АН УРСР
Ой зацвіла черемшина : Народні пісні з голосу Ганни Іль-
ницької / Запис текстів і упорядкування М. М. Ільницького.
Запис мелодій І. І. Майчика.— К. : Музична Україна, 1981..
Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклору
та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР
Українські пісні з голосами / Видав Данило Каменецький.—
Спб., 1861.
Українські народні мелодії / Зібрав Климент Квітка //
Етнографічний збірник.— К., 1922.— Т. 2.
Галицько-руські народні пісні з мелодіями / Зібрав у с. Хо-
довичах Іван Колесса // Етнографічний збірник.— Львів,
1901.—Т. 11.
Колесса Ф. Українські пісні з південного Підкарпаття.—
Ужгород, 1923.
Народні пісні з галицької Лемківщини / Тексти й мелодії
зібрав, упорядкував і пояснив Ф. Колесса // Етнографічний
збірник.— Львів, 1929.— Т. 39—40.
Народні пісні з Підкарпатської Русі.— Ужгород, 1938 (Наук,
зб. т-ва «Просвіта»).
Kolberg О. Dzieła wszystkie. T. ЗО. Pokucie.— Wroclaw —
Poznań, 1963.— Cz. 2.
Kolberg O. Dzieła wszystkie. С. 35. Przemyskie.— Wroclaw —
Poznań (1964).
Kolberg O. Dzieła wszystkie. T. 36. Wołyń.— Wrocław —
Poznań, [1964].
Українські пісні з нотами / Зібрав А. Конощенко 1-ша сотня,
вип. 2.— Одеса, 1909; 2-га сотня.— Одеса, 1909; 3-тя сотня.—
К., 1906.
Концевич Г. М. Репертуар Кубанского хора.— 1904—1907.—
Вып. 1—4.
Етнографічні матеріали, зібрані Васильом Кравченком на
Україні, а більшістю в межах Волині. Т. 2. Пісні, хрестини
та весілля.— Житомир, б. р.
Песни буковинского народа / Собрал Г. И. Купчанко.
составил О. Лоначевский // Записки юго-западного отдела импе-
467
ЛНБ
Леся Українка
Лисенко.—
Вип. 1—7
Лисенко.—
Т. 15-19
Лінтур, 1959
Лінтур, 1966
Ліньова
Людкевич —
Роздольський.—
Ч. 1—2
Максимович, 1827
Максимович, 1849
Манжура
Марко Вовчок
Метлинський
Мирний — Білик
Мишанич
Новицький
НТЕ
Павлик
Паулі
Пісні Великого
Кобзаря
Пісні з Волині
Пісні Явдохи
Зуїхи
Поліщук —
Остапович
Присяжнюк
раторского общества.— Том второй за 1874 год — K., 1875.—
G. 371—600.
Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника.
Українка J1. Зібрання творів : В 12 т.— K., 1977.— Т. 9.
Збірник українських пісень / Зібрав й у ноти завів М.
Лисенко.— Лейпціг; Київ, 1868—1911.— Вип. 1—7.
Лисенко М. В. Зібрання творів : В 20 т.—K., 1953—1958.—
Т. 15-19.
Народні балади Закарпаття / Запис та впорядкування
текстів, вступна стаття і примітки П. В. Лінтура.— Ужгород,
1959.
Народні балади Закарпаття / Запис та впорядкування
текстів, вступна стаття і примітки П. В. Лінтура.— Львів, 1966.
Опыт записи фонографом украинских народных песен. Из
музыкально-этнографической поездки в Полтавскую
губернию в 1903 г. Е. Линевой.— М., 1905.
Галицько-руські народні мелодії, зібрані на фонограф
Йос. Роздольським, списав і зредагував G. Людкевич.—
Ч. 1—21/ Етнографічний збірник.— Львів, 1906.— Т. 21; 1908.—
Т. 22.
Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем.— М.,
1827.
Сборник украинских песен, изданный Михаилом
Максимовичем.— К., 1849.— Ч. 1.
Народні пісні в записах Івана Манжури / Упорядкування,
вступна стаття і примітки Л. С. Каширіної.— К. : Музична
Україна, 1974.
Народні пісні в записах Марка Вовчка : Двісті українських
пісень / Реставрація за рукописними та друкованими
джерелами, упорядкування, післямова і примітки О. І. Дея.— K.,
1979.
Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлин-
ского.— К., 1854.
Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика.
Упорядкування, вступна стаття і примітки І. В. Хланти.—
К. : Музична Україна, 1977.
З гір карпатських : Українські народні пісні-балади /
Упорядкування, підготовка текстів, вступна стаття, примітки та
словник С. В. Мишанича.— Ужгород: Карпати, 1981.
Малорусские исторические песни, собранные в Екатерино-
славщине (1874—1903 гг.).—Екатеринослав, 1908.
Жури. «Народна творчість та етнографія»
Народні пісні в записах Михайла Павлика / Упорядкування
і примітки О. І. Дея та В. А. Качкана. Вступна стаття
О. І. Дея.— K.: Музична Україна, 1974.
Pieśni ludu ruskiego w Galicyi / Zebrał Żegota Pauli.— Lwów,
1839.—T. 1; 1840.—T. 2.
Пісні Великого Кобзаря / Упорядкування, коментарі та
примітки О. Правдюка.— K., 1964.
Пісні з Волині / Упорядкування текстів та примітки
О. Ф. Ошуркевича; нотних матеріалів — M. G. Стефаниши-
на.— К. : Музична Україна, 1970.
Пісні Явдохи Зуїхи / Записав Гнат Танцюра. Упорядкування,
передмова і примітки В. А. Юзвенко, M. Т. Яценка. Редакція
та упорядкування нотного матеріалу 3. І. Василенко.— K. :
Наукова думка, 1965.
Збірник найкращих українських пісень з нотами : Зібрав
К. Поліщук. Ноти записав М. Остапович.— K., 1913.
Пісні Поділля : Записи Насті Присяжнюк в селі Погребище
1920—1970 рр. / Упорядкування, вступна стаття С. В.
Мишанича.— К. : Наукова думка, 1976.
468
Радченко, 1888
Радченко, 1911
Ревуцький.—
Вил. 1—3
Ребошапка
Рубець, 216
Рубець, 100
Руданський
Стеблянко
Таранченко
Тичина
Тобілевич
Укр. нар. пісні,
1954
Укр. нар. пісні,
1965
Федькович
Франко
Хведорович
Хвиля
Ходаковський
Цимбора
ЦНБ
Чубинський
Чумацькі пісні
Шухевич
Щепотьєв
Яворницький
Ярошинська
Ященко
Радченко 3. Гомельские народные песни.— Спб., 1888.
Радченко 3. Сборник малорусских и белорусских народных
песен Могилевской губернии.— Спб., 1911.
Золоті ключі / Упорядкував Д. М. Ревуцький.— К., 1926.—
Вип. 1—2; К., 1929.— Вип. 3.
Ребошапка 1. Відгомін віків : Збірка народних балад,
історичних пісень та пісень-хронік. Зібрав і упорядкував Іван
Ребошапка.— Бухарест : Критеріон, 1974.
Рубец А. И. 216 народных украинских напевов.— Спб., 1872
(тільки мелодії з підтекстовками перших куплетів).
Рубец А. И. 100 украинских народных песен.— М., 1889.
Народні пісні в записах Степана Руданського /
Упорядкування, вступна стаття і примітки Н. С. Шумади. Нотний
матеріал упор. 3. І. Василенко.— К. : Музична Україна, 1972.
Українські народні піспі / Зібрав і упорядкував О.
Стеблянко.— К., 1965.
Народні пісні Київщини / Запис, упорядкування та музична
редакція Ю. Таранченка.— К., 1958.
Народні пісні в записах Павла Тичини / Упорядкування
і примітки В. І. Суржі. Вступна стаття О. А. Правдюка.—
К. : Музична Україна, 1976.
Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич /
Упорядкували С. В. та М. В. Мишаничі.— К. : Наукова думка,
1982.
Українські народні пісні.— К., 1954.— Кн. 1, 2.
Українські народні пісні.— К., 1965.— Ч. 1, 2.
Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича /
Упорядкували і склали примітки О. І. Дей та О. С. Романець.
Вступну статтю написав О. С. Романець.— К. : Музична
Україна. 1986.
Народні пісні в записах Івана Франка / Упорядкування,
вступна стаття і примітки О. І. Дея.— К. : Музична Україна,
1981.
Хведорович А. Збірничок українських пісень з нотами.—
Одеса, 1895.
Українська народна пісня / Упорядкував Андрій Хвиля.—
К., 1936.
Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаков-
ського / Упорядкування О. І. Дея, атрибуція автографів і
передмова Л. А. Малаш і О. І. Дея.— К. : Наукова думка, 1974.
Українські народні пісні Східної Словаччини / Упорядкував
Ю. Цимбора.— Пряшів, 1963.— Кн. 2.
Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР
Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-
русский край : Материалы и исследования, собранные
д. чл. П. П. Чубинским.— Т. 5. Песни.— Спб., 1874.
Чумацькі пісні / Упорядкували О. I. Дей, А. І. Іваницький
та А. Ю. Ясенчук.— К. : Наукова думка, 1974.
Гуцулыцина. Написав проф. Володимир Шухевич.— Львів,
1902.— Ч. 3.
Щепотьев В. Народные песни, записанные в Полтавской
губернии (с нотами).— Полтава, 1915.
Малороссийские народные песни, собранные проф. Д. И. Эвар-
ницким в 1878—1905 гг.— Екатеринослав, 1906.
Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошин-
ської / Упорядкування, вступна стаття і примітки М. В. Гу-
ця.— К. : Музична Україна, 1972.
Буковинські народні пісні / Упорядкування, вступна стаття
та примітки Л. Ященка.— К. : Вид-во АН УРСР, 1963.
ПРИМІТКИ
ВИПАДКОВЕ АБО ПОПЕРЕДЖЕНЕ КРОВОЗМІШАННЯ
(Інцест)
Ой у нашому селі. А. Зап. 1875 р. І. Н. Філянський у с. Піски Лубенського
нов. на Полтавщині від Варки Вовк. І М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 55, арк. 45. З мел.
Гой у полі був дерен. Б. Зап. у 1860—1970-х рр. О. Кольберг на Покутті.
К о л ь б е р г.— Т. ЗО.— С. 32—33, № 37.
Ой на горі там дерен. В. Там же.— С. 32, № 36. З мел.
Там, де Дунай глибокий. Г. Т о б і л е в и ч — С. 266—267. З мел.
Що то в лузі за верба. Д. Зап. А. Конощенко в с. Дудчине на Херсонщині.
І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 149, арк. 30, № 24.
Ой що, братця, за вдова. Е. Зап. у 1896—1921 рр. К. Квітка в м. Гадяч
Полтавської губ. Квітка, 1922 —С. 111, № 343 3 мел.
За Дунаєм широким. Є. Зап. 1919 р. Г. Танцюра в с. Зятківці Гайсинсько-
го р-ну Вінницької обл. від Явдохи Зуїхи. Пісні Явдохи Зуїхи.—
С. 540—542.
Удовушка молода двох купчиків любила. Ж. Зап. у 1950-х рр. О. Стеблянко
в с. Мартове Печенізького р-ну на Харківщині від М. Давидової. С т е б л я н-
к о.— С. 115—116. З мел.
Там на горі високій. 3. Зап. 1956 р. С. Стельмащук у с. Скородинці Чорт-
ківського р-ну на Тернопільщині від П. Бандури та М. Шевцова. Нові
надходження.
Ой у полі могила. И. Зап. 1963 р. 3. Василенко в с. Шевченкове
Звенигородського р-ну на Черкащині від М. І. Олійник. Пісні Великого
Кобзар я.— С. 100.— З мел.
Там на горі тернина. І. Зап. у 1940-х рр. О. Гижа в с. Мохначка Нижня
повіту Новий Сянч (тепер — ПНР) від Т. Марчина. Г и ж а.— С. 197—198. З мел.
Була собі удова. ї. Зап. 1970 р. 3. І. Василенко, Г. В. Довженок та Г. А. Івань-
ко в с. Великі Дедеркали Шумського р-ну на Тернопільщині від Д. С. Стасюк.
І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 414, арк. 47; мел.— стрічка 1149. Мел. розшифр. А. І. Іва-
ницький.
По садочку ходила, василечки сіяла. Й. Зап. 1971 р. В. А. Юзвенко та
Ю. 3. Круть в с. Пулемець Любомльського р-ну на Волині від М. П. Берко.
ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 421-ІІ, арк. 38; мел.—ф. 14-10 (1197—1202). Розшифр.
Г. Шпірна. З мел.
А над тихим Дунаєм. К. Зап. 1970 р. в Сокирянському р-ні Чернівецької
обл. від Є. Г. Лозан. З гір карпатських.— С. 153—154, № 114.
Ой глибоко, глибоко. Л. Зап. 1971 р. П. О. Будівський та О. І. Дей в с. Ку-
раш Дубровицького р-ну на Ровенщині від О. В. Корнійчук. ІМФЕ, ф. 14-5,
од. зб. 420-ІІІ, арк. 36—37; мел.—ф. 14-10 (1188). Мел. розшифр. А. Івапиць-
кий. З мел.
Була вдова молода. М. Зап. 1972 р. в с. Негостина Сучавського пов.
Відгомони в і к і в.— Бухарест, 1974.— С. 45, № 6. З мел.
Ой у полі ріс терен. Н. Зап. 1973 р. О. І. Дей, А. І. Іваницький та М. М. Па-
зяк в с. Волосівці Летичівського р-ну Хмельницької обл. від сестер Г. В. Яки-
мової та Л. В. Телушенко. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 430-1, арк. 57. Розшифр.
А. Ф. Омельченко.
470
Ой у полі ріс дерен. О. Зап. 1965 р. в Канаді. Western folklor. London,
1974.—№ 2.—P. 117—118. З мел.
Там на горі високій. П. Зап. 1983 р. 3. І. Вдовин у с. с. Горішня Слобідка
Монастириського р-ну на Тернопільщині від Й. Я. Старик. Нові
надходження. З мел.
Молодая удова. Р. Зап. в 1870-х pp. JI. Ільченко в м. Вишеві на Київщині.
Чубинський.— G. 921—922, № 486. Балада подана в контамінації з піснею
«Ой під дубком, під дубком».
Ой на горі лобода. С. Зап. М. Лисенко в с. Зміївці на Харківщині. І М Ф Е,
ф. 24-5, од. зб. 27, арк. 60.
У вишневім садочку. Т. Зап. 1884 р. 3. Грушкевич у с. Нивиці на Стані-
славщині. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 105, арк. 59.
Ой що ж вона за верба? У. Зап. 1896 р. В. Степаненко на Київщині. І М Ф Е,
ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 13, № 1.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1306, арк. 15, № 74; од. зб. 1318, арк. 14-15, № 28;
арк. 27, № 51; од. зб. 1331, арк. 37, № 126; од. зб. 1359, арк. 45; од. зб. 1372,
арк. 23, ЗО; од. зб. 1375, арк. 14; од. зб. 1389, арк. 18, № 12; од. зб. 1434, арк. 71;
од. зб. 1463, арк. 132; од. зб. 1478, арк. 9—10; од. зб. 1485, арк. 6—7, № 9;
IJI, ф. 99, од. зб. 186, арк. 95, № 20; од. зб. 189, арк. 49; ІМ Ф Е, ф. 3-3,
од. зб. 137, арк. 65 (зап. М. Білозерський 1861 р. в с. Плиска на Чернігівщині);
од. зб. 145, арк. 17—18, № 35 (зап. М. Білозерський у с. Красилівка
Бахмацького пов. на Чернігівщині); ф. 8-4, од. зб. 143, арк. 73; од. зб. 151, арк. 13, 15;
ф. 4-2, од. зб. 48, арк. 118; ф. 8-3, од. зб. 75, арк. 42—43; од. зб. 289, арк. 18
(зап. 1940 р. в с. Опака Підбужського р-ну на Дрогобиччині); ф. 8-4, од. зб. 312,
арк, 84, № 100 (зап. А. Кудрицька в с. Овечачому на Бердичівщині); ф. 15-3,
од. зб. 170, арк. 42; од. зб. 179, арк. 13; од. зб. 184, арк. 462, 487; од. зб. 197,
арк. 77—79; ф. 28-3, од. зб. 36, арк. 14, № 2; од. зб. 41, арк. 36, № 63; од. зб. 49,
арк. 93 (зап. 1868 p. М. Бучинський у с. Гринівка на Станіславщині); од. зб. 101,
арк. 17; од. зб. 106, арк. 24, № 128; од. зб. 118, арк. 6, № 12 (зап. 1895 р. в с. Пе-
ченіжин на Станіславщині); од. зб. 150, арк. 4; од. зб. 167, арк. 3—4; од. зб. 182,
арк. 16 (зап. 1908 р. в с. Настасів на Тернопільщині); од. зб. 207, арк. 7 (зап.
в с. Вербівці Теребовельського пов.); од. зб. 278, арк. 11—12 (зап. 1919 р. в с. Іва-
нихівці Богородчанського пов.); од. зб. 319, арк. 28—29 (зап. в Болехівському
пов. в Галичині); од. зб. 324, арк. 12—14; од. зб. 340, арк. 1; од. зб. 346, арк. 18—19
(зап. в с. Лука Мала Скалатського р-ну на Тернопільщині); од. зб. 357, арк. 6—8
(зап. С. Підручний в с. Задорові Бучацького пов.); од. зб. 372, арк. 6—7, № 14;
од. зб. 378, арк. 25, № 7; од. зб. 381, арк. 10—12; од. зб. 383, арк. 14—15, № 24;
од. зб. 401, арк. 15 (зап. ІО. Піддубний в с. Липці на Харківщині); од. зб. 407,
арк. 73; ф. 29-3, од. зб. 60, арк. 6, № 4 (зап. 1864 р. в с. Мшанець на
Тернопільщині); од. зб. 79, арк. 115, № 9 (зап. 1902 р. в с. Яремче на Станіславщині);
од. зб. 94, арк. 9, № 5 (зап. в 1880-х pp. на Дрогобиччині); од. зб. 96, арк. 38,
№ 2; од. зб. 107, арк. 13, № 22; од. зб. 109, арк. 2, № 35 (зап. 1884 p. І. Стефанчук
в с. Воскресинці на Станіславщині); од. зб. 173, арк. 19, № 36 (зап. 1890 р.
М. Іванців у Скалатському пов.); од. зб. 181, арк. 75—76 (зап. 1902 р. Я. Сенчик
в с. Голубне Люблінської губ. від Я. Пущало); од. зб. 192, арк. 15, № 11 (зап.
1895 р. Є. Боднарівна на Дрогобиччині); од. зб. 229, арк. 121—122, № 169 (зап.
1902 р. А. Гловачевський-Юрчук у с. Демидівка Лубенського пов. на Ровен-
щині); од. зб. 235, арк. 22, № 69; од. зб. 250, арк. 14—16, № 11 (зап. 1904 р. на
Тернопільщині); од. зб. 262, арк. З (зап. 1907 р. в с. Гвіздці на Станіславщині);
од. зб. 280, арк. 33—34, «N*2 123 (зап. в 1910 р. на Волині); од. зб. 283, арк. 8,
№ 8 (зап. 1911 р. Д. Калинчук у с. Хом’яківка на Станіславщині); од. зо. 285,
арк. 37, № 5 (зап. 1911 р. О. Уличний в с. Погорільці Перемишлянського пов.
на Львівщині); од. зб. 296, арк. 15—16, № 9; од. зб. 340, арк. 4, № 4; од. зб. 351,
арк. 1а, № 2; од. зб. 382, арк. 1, N° 1 (зап. в с. Залужжя на Станіславщині);
од. зб. 397, арк. 42—43, № 131; од. зб. 402, арк. 1—3, № 52.
Балада про шлюб вдови з сином і сестри з братом відома на всій
українській території і записана в численних варіантах (починаючи від запису,
щоправда, неповного, 3. Доленгою-Ходаковським з 1810-х pp. і до записів 1970—
1980-х pp. Тільки друкованих варіантів відомо близько ста. Вони відзначаються
сюжетною і текстовою стійкістю. Українські балади цього сюжетного типу
дуже близькі до російських та білоруських. Сюжет відомий і в інших слов’ян.
471
У фольклористиці існує ряд досліджень цього сюжету; велика праця з 1880-х рр.
М. Драгоманова «Слов’янські переробки Едіпової історії» (в кн.: «Розвідки
М. Драгоманова про українську народну словесність і письменство».— Львів,
1907.—Т. 4.— С. 1—141), статті Я. Бистроня «Polskie podania ludowe,
spokrewnione ze sredniowioczną legenda o swętim Gregorzu» (Wisla.— 1888.— T. 2.—
S. 762—766); Я. Карловича «Dodatek do st. Bystrona «Polskie podanie ludowe...»
(там же.— C. 766); Б. Путілова «Исторические корни и генезис славянских
баллад об инцесте» (VII Международный конгресс антропологических и
этнографических наук.— М., 1964), П. Лінтура «Народные баллады Закарпатья и их
западнославянские связи» (Доповідь на V Міжнародному з’їзді славістів.—
K., 1963). Про мелодії балад цього сюжету див. широкий коментар К. Квітки
до запису з голосу Лесі Українки (Леся У к р а ї н к а.— С. 287—291).
Балада «Там на горі високій росте терен широкий» в окремих місцевостях
співалася як гаївка (запис 1908 р. в с. Настасів на Тернопільщині.— І М Ф Е,
ф. 28-3, од. зб. 182, арк. 16).
У Києві на ринку. А. Зап. М. Лисенко від Є. П. Красовської, яка перейняла
баладу від Т. Шевченка. Л и с е н к о.— Вип. 2.— С. 38. Дуже близький текст
і мелодію див.: Марко Вовчок — Маркович.— С. 299—300. З мел.
Вандровало пахоля. Б. Зап. у 1810-х рр. 3. Доленга-Ходаков-
с ь к и й.— С. 541.
Ой у полі корчомка. В. Зап. в с. Колодяжне на Волині. Леся Україн-
к а.— С. 57—58.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1449, арк. 17—18; од. зб. 1486, арк. 22, № 54;
І М Ф Е, ф. 4-2, од. зб. 47, арк. 20; ф. 15-3. од. зб. 189, арк. 89; ф. 28-3, од. зб. 49,
арк. 28 (зап. 1867 р. М. Бучинський в с. Кутище на Станіславщині); од. зб. 116,
арк. 61—62; од. зб. 197-а, арк. 9 (зап. 1908 р. в с. Дидьова Турчанського пов.
в Галичині); од. зб. 324, арк. 31; ф. 29-3, од. зб. 60, арк. 22, № 25 (зап. в с. Тро-
стянець на Чернігівщині); арк. 31, № 43; од. зб. 109, арк. 18, № 29 (зап. 1881 р.
І. Стефанчук в с. Воскресинці на Станіславщині).
Пасло дівча та й гусоньки. А. Зап. Ф. Колесса в с. Розстайне на Лемківщині
від І. Гомика. Колесса, 1929.— С. 295—296, № 97. З мел.
Ой летіло пахоля. Б. Зап. 1880 р. М. Зубрицький в с. Ясінки Турківського
пов. в Галичині від Я. Ільницького. І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 67, арк. 6.
Вар.: І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 222, арк. 40; од. зб. 314, арк. 6—9; ф. 29-3,
од. зб. 96, арк. 137.
Йшли жовняри а з войни. В. Зап. С. Цап в с. Залужжя на Станіславщині.
І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 382, арк. 1—2, № 3.
їхав козак з Дону. Зап. І. Манжура в с. Трьомсиновка на Катеринослав-
щині. М а н ж у р а.— С. 188—189.
ВИВІРЯННЯ РОДИННОЇ ТА ПОДРУЖНЬОЇ ВІРНОСТІ
Ой умру я, каже, умру, буду ся дивити. А. Зап. на Покутті. Кольбер r.-
т. ЗО.— С. 185, № 344.
Ой вумру ж бо я, вумру та й сі буду дивити. Б. Зап. в с. Гряда на
Львівщині. Людкевич — Роздольський.— Ч. 2.— С. 242, № 1014. З мел.
Умру я, умру та буду дивиться. В. Зап. в 1910-х рр. у Роменському пов.
на Полтавщині. Г н є д и ч.— Вип. 2, ч. 1.— С. 105—106, № 696.
Скажу тобі, милий, першу загадочку. Г. Зап. в 1870-х рр. на Буковині.
К у п ч а н к о.— С. 462—463, № 162.
Там під черешнею, ой там рута сходить. Д. Зап. 1891 р. в Галичині. І М Ф Е,
ф. 29-3, од. зб. 48, арк. 13, № 4.
По садочку ходжу, коня в руках воджу. Е. Зап. Ю. Горошко в с. Передмір-
ки на Тернопільщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 367, арк. 201.
Вар.: І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 317, арк. 8 (зап. К. Малицька в с. Вулька
Гомулець у Галичині); ф. 14-3, од. зб. 435, арк. 29 (зап. Г. Прокопенко в с. Жда-
нівка на Дніпропетровщині).
За горами гори чорніють. Зап. 1961 р. В. Матвієнко та Л. Гоголєв в с. Старе
Село Кобринського р-ну Брестскої обл. (БРСР) від групи дівчат. ІМ Ф Е,
ф. ^14-5, од. зб. 348, арк. 44. З мел.
472
Вар.: І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 26, арк. 14, № 25 (зап. в 1940-х рр. А. Д. Шми-
говський від Г. О. Стельмах з с. Слобода Коростишівського р-ну на
Житомирщині); арк. 117, № 186 (зап. 1945 р. М. С. Шудрик у с. Степанівна Ковалівсько-
го р-ну на Полтавщині); од. зб. 515, арк. 55 (зап. 1964 р. Н. А. Кучеренко
в с. Бабанка Уманського р-ну на Черкащині); од. зб. 25-а, арк. 17 (зап. К. Дя-
дюренко в с. Великі Сорочинці на Полтавщині); ф. 14-5, од. зб. 442-1, арк. 53—54
(зап. 1976 р. О. І. Дей та С. В. Мишанич в с. Облапи Ковельського р-ну на
Волині).
НАГЛА СМЕРТЬ ВІРНОЇ ДРУЖИНИ
Поїхав козаченько на польованнє. А. Зап. в 1860-х рр. О. Кольберг на
Волині. Кольбер г.— Т. 36.— C. 358—359, № 543. 3 мел.
Ои поїхав Іванюша на полюваннє. Б. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки,
яка перейняла баладу на Волині. Леся Українк а.— С. 291—292.
Ой поїхав Івасенько на польовання. В. Зап. О. Роздольський в 1900—1902 рр.
в с. Гряда на Львівщині. Людкевич — Роздольський.— Ч. 1.— С. 152,
№ 614. Мел. без повного тексту. З мел.
Як поїхав королевич на погуляння. Г. Зап. О. Лободовський у с. Охтирка
Харківської губ. І М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 77, арк. 24, № 16.
Ой поїхав королевич на полювання. Д. Зап. в м. Звягель на Волині. Ко-
н о щ е н к о.— 1-ша сотня.— С. 27—28, № 19.
Як поїхав королевич на полювання. Е. Квітка, 1922.— С. 185, № 585.
Тільки мелодія з першим куплетом тексту. З мел.
Як приснився козакові невідомий сон. Є. Зап. 1937 р. М. Стельмах та Д. Му-
зиченко в с. Дяківці Літинського р-ну на Вінниччині від Н. Костюк. ІМФЕ,
ф. 8-3, од. зб. 211, арк. 20—21, № 33.
Ой поїхав козак на полювання. Ж. Зап. 1947 р. П. К. Медведик у с. Жабиня
Зборівського р-ну на Тернопільщині від матері Юлії. Нові
надходження. З мел.
Пігнав козак коня пасти в зелену траву. 3. Зап. 1958 р. в с. Синевир Між-
гірського р-ну на Закарпатті від М. Торвата. Василенко.— С. 94.
Циганочко-ворожечко, скажи про мій сон, сон. И. Зап. 1979 р. М. Л. Калет-
ник у с. Клембівка Ямпільського р-ну на Вінниччині від М. Комісарчук та
С. Мельник. Нові надходження. З мел.
Як поїхав козаченько на полюваннє. І. Максимович, 1827.— С. 42.
Поїхав Івасенько до тещеньки в гостоньки. ї. Залеський.— С. 496—
497, № 16.
Да як поїхав королевич на погуляинє. Й. Зап. 1865 р. М. Білозерський
у с. Часниківка на Чернігівщині. ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 141, арк. 7, № 12.
Ой поїхав королевич на погуляннє. К. Зап. в 1870-х рр. І. Рудченко на
Полтавщині. Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1327, арк. 14.
Як поїхав Васюненько на полювання. Л. Зап. 1877 р. І. Франко від М. Тес-
люка з с. Батятичі Жовківського пов. на Львівщині. Франк о.— С. 150.
Ой поїхав Івасенько на воювання. М. Зап. 1884 р. І. Коцин там же. ІМФЕ,
ф. 28-3, од. зб. 75, арк. 2, № 1.
Ой поїхав Іванюша на польовання. Н. Зап. 1901 р. А. Гловачевський-Юрчук
у с. Демидівка Лубенського пов. на Ровенщині від Я. Дубчукової. ІМФЕ,
ф. 29-3, од. зб. 229, арк. 22—23, № 26.
Ой виїхав козаченько на Україну. О. Зап. 1936 р. В. Супранівський на
Львівщині. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 314, арк. 20—21, № 12.
Десь поїхав мій миленький в Польщу на війну. П. Зап. в 1970-х рр. в с. Бо-
родець Володимирецького р-ну Ровенської обл. від О. Д. Гандзюр. Нові
надходження.
Як поїхав козаченько з дому на війну. Р. Зап. 1982 р. О. Ф. Ошуркевич
в с. Видричі Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Г. Г. Павляшик.
Нові надходження.
Ой у полі ратай оре. Зап. 1971 р. О. І. Дей та П. О. Будівський в с. Кураш
Дубровицького р-ну на Ровенщині від О. В. Корнійчук. ІМФЕ, ф. 14-5,
од. зб. 420, арк. 55—56. Мел. розшифр. Н. Бучель.
473
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1314, арк. 15; од. зб. 1327, арк. 14; од. зб. 1329,
№ 54; од. зб. 1382, с. 65, № 79; од. зб. 1401, арк. 216 (зап. в с. Трубайці Хороль-
ського пов. на Полтавщині); од. зб. 1403, арк. З (зап. О. Потебня в Роменсько-
му пов. на Полтавщині); од. зб. 1404, арк. 15, 17; од. зб. 1428, арк. 17-а, № 25;
арк. 18, № 28; од. зб. 1478, арк. 3; од. зб. 1486-а, арк. 65, № 174; І JI, ф. 99,
од. зб. 140, арк. 47 (зап. І. Вагилевич у Галичині); од. зб. 187, арк. 134, № 17;
од. зб. 189, арк. 159; І М Ф Е, ф. 2, од. зб. 14, арк. 96—97, № 20 (зап. С. Д. Нос
на Чернігівщині); ф. 3-3, од. зб. 132, арк. 14 (зап. 1856 р. М. Білозерський
в с. Ярковцях Переяславського пов.); од. зб. 187, арк. 9 (зап. в с. Понори
Конотопського пов. на Чернігівщині); ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 175; од. зб. 45, арк. 93;
од. зб. 151, арк. 23; ф. 6-4, од. зб. 121, арк. 90; ф. 8-к1, од. зб. 25, арк. 76; ф. 8-3,
од. зб. 208, арк. 160—161 (зап. 1937 р. в м. Дніпропетровськ); од. зо. 232, арк. 189
(зап. в с. В’юнище Переяславського р-ну Київської обл.); ф. 15-3, од. зб. 186,
арк. 129; од. зб. 197, арк. 12; ф. 24-5, од. зб. 73, арк. 7, № 4 (запис 1848 р.);
ф. 28-3, од. зб. 58, арк. 46 (запис 1875 р.); ф. 29-3, од. зб. 314, арк. 22—24, № 12-а
(зап. 1920 р. В. Супрапівський від сестри Галі); од. зб. 439, арк. З, № 11.
Сюжет цієї балади наявний у східно- і західнослов’янських народів. М.
Костомаров відносить баладу до старовинних. На Україні відомо багато записів,
з них друкованих понад 70. Найдавніші записи здійснив 3. Доленга-Ходаков-
ський в 1810-х рр. (два варіанти), на західній Волині балада фіксується й досі.
Розгляд балади на великому слов’янському матеріалі провів М. Драгоманов
у статті «Відгук лицарської поезії в руських народних піснях» (Розвідки
М. Драгоманова.— Львів, 1899.— Т. 1.— С. 66—87) та І. Жданов у статті «Песни
о князе Михайле» (Живая старина.— 1890.— Вип. 1—2.—С. 19—27).
Ой коли б я знала, а що тепер буде. А. Зап. Л. О. Василевська в с. Коро-
лівка Сквирського пов. на Київщині. Мелодію з її голосу зап. М. Лисенко та
(варіант) А. Конощенко. Дніпрова Чайка.— С. 111—112.
Коли б же я знала, як буду вмирати. Б. Зап. в с. Янишівка Таращанського
пов. на Київщині. Демуцький.— Ч. 2.— С. 83, № 150-А.
Щоб я була знала, що я скоро умру. В. Золоті ключ і.— 1964.— Вип. 3.—
С. 121. З мел.
Ой якби я знала, що я буду жити. Г. Зап. в 1920-х рр. Г. Танцюра в с. Зят-
ківці Гайсинського р-ну на Вінниччині від Я. Зуїхи та Т. Полиці. Пісні
Явдохи Зуїхи.— С. 580—582.
Ой коли б я знала, а що мені буде. Д. Зап. 1974 р. в смт Погребище на
Вінниччині від Н. А. Присяжнюк та В. Колодій. ІІрисяжню к.— С. 413—414.3 мел.
Казала ми мати явора зрубати. Е. Зап. в 1960-х рр. у с. Скородинці на
Тернопільщині. Стельмащу к.— С. 45.
Коб була я знала, що буду вмирати. Є. Зап. в 1970-х рр. М. Ільницький
в с. Ільник на Львівщині від своєї матері Ганпи Іванівни. Ільпицьк а.—
С. 20—21. З мел.
Ой коли б я знала, ой як мені буде. Ж. Зап. 1974 р. С. Турик в с. Нова
Котельня Андрушівського р-ну на Житомирщині від О. С. Лісайчук. І М Ф Е,
ф. 14-3, од. зб. 342, арк. 311.
Вар.: І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 338, арк. 5 (зап. О. Вітенко в м. Кременець
на Тернопільщині); ф. 28-3, од. зб. 324, арк. 51; ф. 29-3, од. зб. 283, арк. 2, № 18
(зап. 1911 р. Д. Калинчук в с. Хом’яківка на Станіславщині).
Балада відома на всіх українських землях; це — оригінальний сюжет
українського баладного фонду. Більшість зразків зафіксовано на Східній
Україні, вона записувалась також на західноукраїнських землях — у
Прикарпатті та Закарпатті. Твердження П. Лінтура, нібито балада не фіксувалась
у Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях (див.: Народні
балади Закарпаття.— Львів, 1966.— С. 270) — помилкове.
Ой умру ж бо я, умру, мій милесенький, умру. А. Зап. М. Лисенко в с. Сви-
дівок Черкаського пов. від І. Стрижевського. Л и с е н к о.— Вип. 6.— С. 14—16,
№ 6. З мел.
Умру ж бо я, милий, та умру ж бо я, умру. Б. Зап. в 1890-х рр. в с. Ходо-
вичі Стрийського пов. на Львівщині. К о л е с с а І.— С. 224—225, № 17. З мел.
Убери мі, милий, вишиту сорочку. В. Зап. 1969 р. С. Й. Грица в с. Слобідка
Галицького р-ну на Івано-Франківщині від М. Засядько. Нові надходжен-
н я. Розшифр. записувачка. З мел.
474
Ой умру я, мій миленький, умру. Г. Зап. в Гадяцькому пов. на Полтавщині.
Метлинський.— С. 265—267.
Як приїхав мій миленький з поля. Д. Зап. 1857 р. М. Білозерський в с. Маків
Глухівського пов. на Чернігівщині. І М Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 214, арк. 71.
Ой умру я, мій миленький, умру. Е. Зап. у 1850-х рр. П. Єгоровський у
Переяславському пов. Марко Вовчок.— G. 72—73.
Ой там за гаєм, гаєм зелененьким. Є. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки.
Леся Українка.— С. 298—300.
Слаба я, слаба я, либонь же я умру. Ж. Зап. в 1940-х рр. А. Д. Шмигов-
ський від Я. Гуляр з м. Волочиськ на Поділлі. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 34-а,
арк. 21, № 1. З мел.
Купи мені, милий, вишиту сорочку. 3. Зап. М. Й. Колісникова в м. Орджо-
нікідзе Дніпропетровської обл. Нові надходження.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1306, арк. 16, № 79; од. зб. 1475, арк. З, № 5;
од. зб. 1476, арк. 43—44; од. зб. 1486-а, арк. 13, № ЗО; од. зб. 1486-6, арк. 90—91,
№6; ІМФЕ, ф. 4, од. зб. 143, арк. 114; ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 37; ф. 28-3,
од. зб. 185, арк. 89; од. зб. 222, арк. 43, № 19; ф. 29-3, од. зб. 228, арк. 53—54
(зап. в 1900-х рр. в с. Шешори в Карпатах); ф. 14-5, од. зб. 420, арк. 27—28
(зап. 1971 р. П. Будівський та О. Дей в с. Кураш Дубровицького р-ну Ровен-
ської обл. від О. В. Корнійчук); ф. 31-2, од. зб. 21, арк. 55 (зап. 1927 р. Г. Тан-
цюра в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Вінниччині від П. Палиці).
ВТРАТА ДОБРОГО ЧОЛОВІКА
Жона мужа виряджала. Друк, за виписками В. Гнатюка зі збірників 1834—
1882 рр. ІМ Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 32, арк. 47. Майже тотожний текст зап.
в 1810-х рр. 3. Доленга-Ходаковський. Ходаковський.— С. 540—541.
Лежить милий на полу. А. Зап. в 1850-х рр. Марко Вовчок в хут. Петру-
шівка Борзнянського пов. на Чернігівщині від П. Кітчиної. Вовчок —
Марко в и ч.— С. 268—269.
А там долов при млині, при млині. Б. Зап. в с. Гуменному на Східній
Словаччині. Зілинський.— С. 233.
Чоловіче, що ти дієш? Г р і н ч е н к о.— С. 143—144, № 294.
Вар.: ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 37, арк. 25 (зап. в XIX ст. в Херсонській
губернії).
КОНФЛІКТИ МІЖ ОДРУЖЕНИМИ БЕЗ ЛЮБОВІ
Ой ходить Іван понад лиман. А. Зап. на Поділлі. Т о б і л е в и ч.— С. 286.
Ой ходив Іван понад лиман. Б. Зап. А. Конощенко в с. Кардашівка Єлиса-
ветградського пов. па Херсонщині.— Конощенко — 3-тя сотня.— С. 50—51,
№ 35. З мел.
Ой ходить Іван понад Дунай. В. Мел. зап. К. Квітка від І. Франка. Балада
походить з с. Тяглів Белзького пов. на Львівщині. Франк о.— С. 131. З мел.
Ой ходить Іван понад лиман. Г. Зап. в 1919 р. Г. Танцюра в с. Зятківці
Гайсинського р-ну на Вінниччині від Я. Зуїхи. Пісні Явдохи Зуїхи.—
С. 585—586.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1318, арк. 22—23, № 40; од. зб. 1449, арк. 23; І Л,
ф. 99, од. зб. 202, арк. 24; І М Ф Е, ф. 4-2, од. зб. 45, арк. 166; ф. 24-5, од. зб. 78,
арк. 11, № 9 (зап. Б. Познанський на Звенигородщині); ф. 28-3, од. зб. 96, арк. 2;
од. зб. 324, арк. 40; од. зб. 360, арк. 12; ф. 29-3, од. зб. 395, арк. 13—14, № 28.
Ой п’яна я та й валюся. А. Зап. 1919 р. Г. Танцюра в с. Зятківці
Гайсинського р-ну на Вінниччині від Я. Зуїхи. Пісні ЯвдохиЗуїх и.— С. 586—587.
Ой п’яна я та й валюся. Б. Зап. 1979 р. М. Л. Калетник в с. Клембівка
Ямпільського р-ну на Вінниччині від 93-літньої М. С. Калетник. Нові
надходження. З мел.
Ой п’яна я та й валюся. В. Зап. 1981 р. М. Л. Калетник у с. Клембівка від
С. Мельник. Нові надходження. З мел.
475
Мала мати й одну дочку. Г. Зап. 1952 р. експедицією ІМФЕ в с. Козацьке
Звенигородського р-ну Черкаської обл. Багатоголосе я.— С. 278. З мел.
Мала вдова їдну доню. Д. Зап. 1984 р. експедицією студентів Київського
інституту культури в с. Василівка Сокирянського р-ну Чернівецької обл. від
Ф. В. Легоди та К. І. Швець. Нові надходження. Розшифр. А. І. Іва-
ницький. З мел.
Мала мати їдну доню. Е. Зап. там же від О. Т. Уманець. Розшифр. А. І. Іва-
ницький. Нові надходження. З мел.
Продав козу на ярмарку, а корову на торгу. Є. Зап. 1956 р. 3. Василенко
в с. Великий Раковець Іршавського р-ну на Закарпатті від Є. С. Ланьо. В а с и-
л е н к о.— С. 104. З мел.
Пронив вівці на гороньці, й а корову на лану. Ж. Зап. 1980 р. С. В. Миша-
нич у смт Перечин на Закарпатті від М. С. Тирлич та О. С. Тирлич. Миша-
нич.- С. 191—192. З мел.
Не знала моя мати. 3. Зап. в 1810-х рр. 3. Доленга-Ходаковський. Хода-
ковс^ький.— С. 497.
Ей, Грушечко давна. И. Зап. в першій половині XIX ст. в Галичині. Г о л о-
в а ц ь к и й.— Ч. З, вип. 1.— С. 184—186, № 59.
Вар.: ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 338, арк. 930 (зап. О. Вітенко в с. Олесине
Бережанського р-ну на Тернопільщині від Я. Кульбачинської); ф. 14-5,
од. зб. 426-11, арк. 8 (зап. 1972 р. Л. К. Вахніна і В. А. Юзвенко в с. Гречани
Хмельницького р-ну); ф. 28-3, од. зб. 360, арк. 12—13, № 29 (зап. Л. Киселиця
на Буковині); ф. 29-3, од. зб. 351, арк. 6, № 20.
Долом, долом, іще й долинами, гей, гей. А. Зап. 1903 р. Я. П. Сенчик
в с. Веремин на Холмщині від М. 3. Царко. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 181, арк. 4.
Долом, долом та й долиною, гей, гей. Б. Зап. в 1820-х рр. у Галичині. З а-
л е с ь к и й.— С. 433, або: Головацьки й.— Ч. 1.— С. 199—200, № 22.
Ой приїхав Івасенько з Поділля. Зап. 1909 р. в с. Вербівка Теребовлян-
ського пов. на Тернопільщині від М. Деркач. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 207, арк. 18.
Ця балада кінцівкою перегукується з сюжетом про Лимерівну.
Ой горе, горе, як хто кого любить. А. Зап. С. Тобілевич від Л. Старицької-
Черняхівської. Тобілевич.— С. 184—185. З мел.
Ішов козак яром-долиною. Б. Зап. 1920 р. Г. Танцюра в с. Зятківці Гай-
синського р-ну на Вінниччині від Я. Зуїхи, К. Жук, М. Важейло. Пісні
Явдохи Зуїхи.— С. 593—594.
Ой якби я, молод, не женився. В. Зап. в кінці XIX ст. в Полтавській губ.
Г р і н ч е н к о.— С. 331—332, № 632 А.
Вар.: Ц Н Б, ф. 2, од. зб. 3250, арк. 8 (зап. 1898 р. Є. Гутовський в с. Ло-
тівка Заславського пов. Волинської губ. від Марти Чернетчихи.
Летіла зозулька попід гай, куючи. А. Зап. 1918 р. Г. Танцюра в с. Зятківці
Гайсинського пов. на Вінниччині від Я. Зуїхи та Г. Танцюри. Пісні Явдохи
Зуїх и.— С. 691—692. З мел.
Вмирай, старий, вмирай. Б. Зап. 1927 р. І. Корсовецький у с. Ковалівка на
Вінниччині від М. К. Романенко. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 93, арк. 26, № 7. З мел.
Ой в полі могила з вітром говорила. В. Зап. на початку XX ст. О. Роздоль-
ський у с. Добрівляни на Львівщині. Людкевич — Роздольськи й.—
Ч. 1.— С. 74, № 264. З мел.
Летіла зозуля, сумно кукаючи. Г. Зап. 1867 р. В. Навроцький у с. Котузові
(Галичина). ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 41, арк. 35.
Заплаканий, задуманий садок зелененький. Зап. 1980 р. Г. В. Дем’ян
у с. Ясень Рожнятівського р-ну на Івано-Франківщині від М. О. Гавич. М и-
ш а н и ч.— С. 294—295.
Що молода жінка з старим мудрувала. А. Зап. М. Лисенко в Чернігівській
губ. Л и с е н к о.— Вип. 3.— С. 24—25, № 12, або: Т. 17.— С. 91, № 69. З мел.
Там на горі церковця стояла. Б. Зап. в Галичині в 1820-х рр. З а л е с ь-
к и й.— С. 368, або: Головацьки й.— Ч. 1.— С. 203—204, № 28.
Ой піди, діду, ой піди, старий, на Дунай по калину. В. Зап. О. Кольберг на
Покутті. Кольбер г.— Т. ЗО.— С. 166, № 303.
Ходжу я, ходжу греблею коло ставу. Г. Зап. в 1880-х рр. М. Павлик
від сестри Анни з с. Монастириського поблизу Косова на Покутті. П а в-
л и к.— С. 94.
476
Ой оддала мене мати та за недоростка. А. Зап. М. Лисенко. Лисенко.—
Т. 18.— С. 162—163, № 114. З мел.
Ой росла я, росла, як у бору сосна. Б. Зап. в с. Колодяжне на Волині від
B. Дмитрук. Мел. зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки. Леся Українк а.—
C. 295—296, № 111. З мел.
Ой оддала мене мати та й за недоростка. В. Зап. в 1896—1921 рр. в с. Губ-
ське Лубенського пов. Полтавської губ. Квітка, 1922.— С. 112, № 347. З мел.
Ой оддала мене мати та за недоростка. Г. Зап. в 1896—1921 рр. на хут. Мот-
ронівка Борзнянського пов. Чернігівської губ. Квітка, 1922.— С. 144,
№ 445. З мел.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1302, арк. 10; од. зб. 1327, арк. 82; од. зб. 1334,
арк. 5; од. зб. 1359, арк. 61; од. зб. 1390, арк. 139, 193; од. зб. 1422, арк. 99, № 22,
23; од. зб. 1434, арк. 36; од. зб. 1463, арк. 163; од. зб. 1479, арк. 12. № 49;
од. зб. 1560—1580, арк. 86 (зап. І. П. Новицький 1864 р. в с. Рудьківка Козе-
лецького пов. на Чернігівщині); ІЛ, ф. 99, од. зб. 202, арк. 189; ІМ Ф Е,
ф. 6-3, од. зб. 79, арк. 12; од. зб. ЗО, арк. 126 (зап. в с. Друге Жовтневе Вільхо-
ватського р-ну на Харківщині); од. зб. 107, арк. 227—229 (зап. в с. Зайцеве
Павлоградського р-ну на Дніпропетровщині); арк. 105 (зап. в с. Кринички
Дніпропетровської обл.); од. зб. 167, арк. 22 (зап. Г. Литвин на Полтавщині);
І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 420, арк. 15—16 (зап. 1971 р. О. Дей та П. Будівський
у с. Кураш Дубровицького р-ну на Ровенщині).
Коло млина, коло броду. А. Зап. С. Руданський на Поділлі. Рудан-
с ь к и й.— С. 130—131.
Коло млина, коло броду. Б. Зап. С. Тобілевич у с. Кардашева. Т о б і л е-
в и ч.— С. 187. Текст близький до вар. А. З мел.
Зеленая та ліщинонька. В. Зап. в с. Звягель Волинської губ. Конощен-
к о.— 2-га сотня.— С. 22—23, № 13.
Ой у полі озеречко. Г. Зап. 1922 р. В. Мілятицький і Н. Присяжнюк в м.
Погребище на Вінниччині. Присяжнюк.— С. 385—386.
Ой у полі озеречко. Д. Зап. 1913 р. П. Тичина від Н. Любенка з
Херсонщини. Тичин а.— С. 48—49. З мел.
Ой зійшов же місяченько. Е. Верьовк а.— С. 50—52.
Не тепер стою, не тепер стою під твоєю коморою. Є. Зап. О. Кольберг на
Покутті. К о л ь б е р г.— Т. ЗО.— С. 179, № 331.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1486-6, арк. 99, № 30.
Балада поширена на всіх українських землях, найбільше записувалась на
Східній Україні, Волині та Прикарпатті. Куплети з неї зустрічаються в рукопи-
сі XVII ст. «Українсько-руський архів» (Львів, 1925.— Т. 9.— С. 15—16, № 11).
Найдавніший повний запис зробив 3. Доленга-Ходаковський у 1810-х рр.
Ой на горі дуб, дуб, тече вода з дуба. Зап. в 1930-х рр. О. І. Тимінська на
Буковині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 344, арк. 119.
Та й у полі дуб зелений, тече вода з дуба. Зап. 1979 р. С. В. Мишанич
у с. Розтоки Рахівського р-ну на Закарпатті від А. І. Кокіш. М и ш а н и ч.—
С. 333—334, № 272. З мел.
Ой зима, зима та холодная. А. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки. Леся
Українк а.— С. 276. З мел.
Ой зима, зима, зима лютая. Б. Зап. 1925 р. Г. Танцюра від Я. Зуїхи та
П. Танцюри. Пісні Явдохи Зуїхи.— С. 594—595. З мел.
Ой зима, зима ти холодная. В. Зап. 1937 р. в с. Лип’янка Златопільськогс
р-ну Кіровоградської обл. від Н. М. Майдибури. І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 204,
арк. 59—60.
Ой мороз, мороз, прошу я тебе. Г. Зап. в 1850-х рр. М. Білозерський
в хут. Мотронівка на Чернігівщині. І М Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 137, арк. 38.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1359, арк. 55; од. зб. 1421 в, арк. 38, № 175;
од. зб. 1472, арк. 7, № 29; І М Ф Е, ф. 4-2, од. зб. 43, арк. 68; од. зб. 144, арк. 163;
ф. 8-3, од. зб. 204, арк. 59; ф. 14-3, од. зб. 2, арк. 116, № 160 (зап. 1926 р. А. Шми-
говський в с. Сидорівка на Київщині); од. зб. 118, арк. 68 (зап. О. Бугай в с.
Хомутець Миргородського р-ну на Полтавщині від М. П. Павленко); од. зб. 319,
арк. 26 (зап. Д. І. Боцян в с. Серебринці Могилів-Подільського р-ну на
Вінниччині); ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 17, № 11 (зап. 1896 р. В. Степаненко на
Київщині).
477
Ув огороді случилось нещастє. А. Зап. в 1900-х pp. 3. Радченко в Могилів-
ській губ. Радченко, 1911.— С. 55—56, № 127. З мел.
Пані пана не любила. Б. Зап. в 1830-х pp. в м. Варва на Полтавщині. Б о-
д я н с ь к і.— С. 194—195.
Жена мужа не злюбила. В. Чубинський.— Т. 5.— С. 839—841, № 410.
Із-за лісу темненького. Г. Зап. в 1970-х pp. в с. Білятичі Сарненського р-ну
на Ровенщині від У. М. Івашин. Нові надходження.
В нас на селі новина. Д. Т о б і л ев и ч.— G. 279—280.
Стала нам ся новина. Е. Зап. Ф. Колесса в с. Маластів на Лемківщині.
К о л е с с а, 1929.— С. 395, № 487; мел.— С. 203.
Ой сталася новина. Є. Зап. на Закарпатті. Гошовський.— С. 411—412,
№ 254. З мел.
Вар.: І JI, ф. 99, од. зб. 187, арк. 125, № 3; І М Ф Е, ф. 4, од. зб. 143, арк. 206;
ф. 4-2, од. зб. 43, арк. 1; од. зб. 48, арк. 113; ф. 3-3, од. зб. 137, арк. 25 (зап.
в 1857—1864 pp. М. Білозерський у с. Плиска на Чернігівщині); ф. 14-3, од. зб. З,
арк. 331 (зап. 1942 р. А. Шмиговський в м. Києві від мешканки с. Озеро
Луцького р-ну) ; ф. 28-3, од. зб. 72, арк. ЗО—31, № 33 (зап. 1882 p. М. Ляторовський
у с. Сапогів Борщівського пов. на Тернопільщині); од. зб. 185, арк. 63, № 188
(зап. 1906 р. в Галичині); ф. 29-3, од. зб. 62, арк. 15, № 18 (зап. 18Ö5 р. на
Тернопільщині); од. зб. 94, арк. 42, № 46 (зап. в 1880-х pp. на Дрогобиччині);
од. зб. 96, арк. 180; од. зб. 161, арк. 165, № 181; арк. 167, № 182 (зап. Д. Єндик
1892 р. в Галичині); од. зб. 192, арк. 20, № 19 (зап. 1895 р. Є. Боднарівна на
Дрогобиччині); од. зб. 260, арк. 55 (зап. на Лемківщині); од. зб. 283, арк. 23,
№ 21 (зап. 1911 р. Д. Калинчук в с. Хом’яківка на Станіславщині).
Балада відома в східних і західних слов’ян. Вона поширена на всій
українській території, де розгалужується на дві основні версії — центральноукраїн-
ську, близьку до російських та білоруських варіантів, та західноукраїнську,
тісно споріднену з польськими, словацькими, моравсько-чеськими варіантами.
В польській та чеській фольклористиці цій баладі присвячені розвідки Е.
Кухарського («Pani pana zabiła» // Pamiętnik literacké.— 1931.— Cz. 28.— S. 349—
376, 509—537; «Pani pana zabiła» jako zabytek średniowiecznej poezji dwerskiej //
Pamiętnik literacki.— 1932) та ї. Горака («Ze studii o lidovych baladach slovan-
skych. I. Polska balada «Pani pana zabiła» // Narodopisnÿ vëstnik cëskosloven-
skÿ.— 1949—1950.—Roc. 31.— S. 161—203.
У полі верба, коло неї вода. А. Зап. О. Кольберг на Волині. К о л ь б е р г.—
Т. 36.— С. 353—354, № 538. З мел.
Понад бережком шовкова трава. Б. Зап. О. Кольберг на Волині.— Т а м ж е.—
С. 355—356, № 540.
Ой оженився та и одружився. А. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки.
Леся У к р а ї н к а.— С. 270—271. З мел.
Ой поїду я у Китай-город. Б. Зап. Г. Танцюра в с. Зятківці на Вінниччині
від Я. Зуїхи. Пісні Явдохи Зуїхи.— С. 582—583.
Ой не жаль мені так ні на кого. В. Зап. у 1926—1928 pp. А. Конощенко
в с. Обознівка Єлисаветградського пов. на Херсонщині. ІМ Ф Е, ф. 6-4,
од. зб. 148, арк. 36, № 61. З мел.
Ох і жаль же мені да й на таточку. Г. Зап. 3. Радченко на Гомельщині.
Рад'тонко, 1911 — С. 43, № 101; мел.— С. ЗО. З мел.
Ой поїхав мій милий. Д. Зап. 1971 р. Г. Довженок, В. Іванов та Н. Шумада
в м. їхам яиець-ГІодільський від Т. А. Сис. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 419-11, арк. 59.
Мел. розшифр. 3. І. Василенко. Текст неповний. З мел.
Ой ти сад, ти мой сад, розвиваєшся. Е. Зап. 1981 p. М. Л. Калетник у с. Клем-
бівка Ямпільського р-ну на Вінниччині від M. М. Будної. Нові
надходження. З мел.
Оженився удовець, оженився молодець. Є. Зап. в 1830—1840-х pp. Ф. Бодян-
ський у м. Варва на Полтавщині від А. Левуна. Бодянськ і.— С. 202.
Ой з неділі на понеділок. Ж. Зап. 1882 р. Л. Ляторовська в с. Сапогів
Борщівського пов. на Тернопільщині. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 73, арк. 55, № 27.
Усі молодці поженилися. 3. Зап. 1879 р. в с. Солнцевка Харківського пов.
Яворницький.— С. 329—331, № 336 В.
Ой хмариться, не годиниться. И. Зап. 1946 р. Є. Чарва в с. Одарівка на
Дніпропетровщині. ІМФЕ, ф. 14-3 б, од. зб. 19 б, арк. 87, № 264.
478
Ходив козак по долині. А. Зап. 1938 р. Р. Верещага та П. Павлій у с. Гре-
бениківка Краснопільського р-ну на Харківщині від Ф. Киященка. ІМФЕ,
ф. 8-3, од. зб. 236, арк. 134; мел.— арк. 301.
Та й уже ж мені та й надокучило. Б. Зап. в 1950-х рр. О. І. Стеблянко
в с. Уплатне Близнюківського р-ну на Харківщині. Стеблянк о.— С. 99.3 мел.
Мати сина оженила. В. Зап. М. Костомаров у Харківській губ. Ч у б и н-
с ь к и й.— С. 629, № 235.
Терен, терен по городу, терен по ярі. Г. Зап. в м. Бориспіль під Києвом.
Т а м ж є — С. 1137.
Бар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1318, арк. 14; од. зб. 1320, арк. ЗО, 31, 76 (зап.
І. Я. Вербицька в с. Синявка Сосницького пов. на Чернігівщині); од. зб. 1359,
арк. 35, 79, 133, 134; од. зб. 1367, арк. 52, 53; од. зб. 1377, арк. 82—83, 144;
од. зб. 1382, арк. 14, № 21; од. зб. 1390, арк. 178; од. зб. 1401, арк. 102; од. зб. 1405,
арк. 17; од. зб. 1406, арк. 6; од. зб. 1407, арк. 10; од. зб. 1421-в, арк. 38, № 154;
од. зб. 1429, арк. 16; од. зб.1470, арк. 11; од. зб. 1479, арк. 10, № 43; І М Ф Е,
ф. 3-3, од. зб. 127, арк. 57 (зап. М. Білозерський у с. Миколаївка на
Чернігівщині) ; од. зб. 146, арк. 42, № 49 (зап. 1880 р. М. Білозерський на Чернігівщині);
ф. 4, од. зб. 143, арк. 95; ф. 6-3, од. зб. 73, арк. 40; од. зб. 90, арк. 71; ф. 14-5,
од. зб. 405, арк. 159—160 (зап. 1967 р. О. А. Правдюк в м. Кам’янець-Подільський
від Т. Сис); ф. 15-3, од. зб. 184, арк. 253; од. зб. 190, арк. 38; од. зб. 198, арк. 7;
ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 19, № 17 (зап. 1896 р. В. Степаненко в с. Полствин на
Київщині); од. зб. 229, арк. 71—72, № 93 (зап. 1901 р. А. Гловачевський-Юрчук
у с. Демидівка Дубенського пов. на Ровенщині від Я. Дубчукової).
Ой задумавсь, зажуривсь. А. Зап. в 1830—1840-х рр. у м. Васильків на
Київщині. Бодянськ і.— С. 202.
Ой задумав, загадав. Б. Зап. в другій половині XIX ст. А. І. Димінський
на Поділлі. ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1486, арк. 11—12, № 26; тотожний текст:
Руда н с ь к и й.— С. 162.
Ой вийду я на гору. Зап. 1972 р. 3. І. Василенко, Г. В. Довженок та Г. Т.
Рубай у с. Карлюкове Жмеринського р-ну на Вінниччині. ІМ Ф Е, ф. 14-5,
од. зб. 424-111, арк. 63—65. Розшифр. Г. Виноградов. З мел.
Ой мав мене мій батечко єдну єдиничку. Зап. 1959 р. в с. Шипинці Кіцман-
ського р-ну на Буковині від К. Грекул. Я щ е н к о.— С. 226. З мел.
Нагнівався мій миленький без причини на мене. Зап. 1971 р. О. Дей та
П. Будівський у с. Кураш Дубровицького р-ну на Ровенщині від О. В.
Корнійчук. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 420, арк. 27—28. Розшифр. мел. Н. Бучель.
ПОДРУЖНЯ ЗРАДА. ПЕРЕЛЮБСТВО
Ой я, молодая, сюю нічку не спала. Зап. в середині XIX ст. в
Радомишльському пов. на Київщині. Метлинський.— С. 287—288.
Ой із суботи та на неділеньку та стала сі темна ніч. А. Зап. в кінці XIX ст.
в с. Ходовичі Стрийського пов. на Львівщині. К о л е с с а І.— С. 205—206,
№ 6. З мел.
За ріками, за водами. Б. Зап. в 1820—1830-х рр. у Галичині. Залеськи й.—
С. 461, № 355.
Ой темна, темна, ой та невидненька та, пане-брате, ніч, ніч. В. Зап. в
першій половині XIX ст. в Галичині.— Головацький.— Ч. 1.— С. 143, № 45.
Як задумав соколонько діти годувати. Г. Зап. в кінці XIX ст. Укр. нар.
пісні, 1965.— Ч. 2.— С. 40—41.
Ой з неділі на понедівнок темненькая ніч. Д. Зап. в кінці XIX ст. над
Дністром. Ярошинськ а.— С. 251.
Вар.: ІМФЕ, ф. 15-3, од. зб. 197, арк. 8; ф. 28-3, од. зб. 79, арк. 5.
Балада-алегорія про зраду голубки була відома на всіх українських землях
вже двісті років тому (вона зафіксована 3. Доленгою-Ходаковським, В. Залесь-
ським, О. Бодянським вже в перші десятиріччя XIX ст. Більшість записів її
належить до XIX — початку XX ст.
Ой оре Семен, оре та чорними волами. А. Є д л і ч к а.— № 1.
Ой оре Семен, оре та чорними волами. Б. Галаган — Маркевич.—
С. 77, № 46. З мел.
479
Ой оре Семен, оре. В. Зап. М. Лисенко. Л и с е н к о.— Вин. 3.—С. 22—23,
№ 11. 3 мел.
Ой оре Семен, оре. Г. Зап. на Чорномор’ї. Б і г д а й.— Вин. 6 — С. 388—389,
№ 204. 3 мел.
Ой оре Семен, оре. Д. Зап. в м. Звягель Волинської губ. Конощенк о.—
3-тя сотня — С. 65, № 47. 3 мел.
Оре Семйон, оре Семйон із стареньким дідом. Е. Зап. 1959 р. в с. Шипинці
Кіцманського р-ну на Буковині від Г. В. Єремійчук. Я щ е н к о.— С. 251—252.
3 мел.
Оре Семен, оре. Є. Зап. 1951 р. Л. Ященко на Вінниччині. Багатоголос-
с я — С. 371. 3 мел.
Ой оре Семен, оре та на шлях поглядав. Ж. Зап. 1963 р. в с. Фастовець
Білоцерківського р-ну Київської обл. від Л. І. Липської. Пісні Великого
Кобзар я.— С. 88—89.
Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка. 3. Зап. 1951 р. Л. I. Ященко в с. Красне
Кобеляцького р-ну на Полтавщині. Багатоголосе я.— С. 372. 3 мел.
Кидай, Семен, жінку, а я чоловіка. И. Зап. 1930 р. М. Гайдай у с. Журбинці
Бердичівського р-ну Житомирської обл. Багатоголосе я.— С. 372—373.
3 мел.
Бросай, Петре, жінку, а я чоловіка. I. Зап. 1971 р. М. М. ІІазяк та А. Ф.
Омельченко в с. Новознаменівка Олєксандрівського р-ну Донецької обл. IМ Ф Е,
ф. 14-5, од. зб. 422-1, арк. 7—9. Розшифр. А. Ф. Омельченко. 3 мел.
Покинь, Ясю, матір. Ї. Зап. 1971 р. Г. Довженок, В. Іванов та Н. Шумада
в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. I М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 419,
арк. 61. Розшифр. В. Іванов. 3 мел.
Оженився Семен, узяв жінку Катерину. Й. Зап. 1970 р. в с. Великі Дедер-
кали Шумського р-ну Тернопільської обл. I М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 414, арк. 32—
33. 3 мел.
Ой у нашому селі та й стала новина. К. Зап. 1971 р. О. Дей, А. Гуменюк,
П. Будівський, В. Скрипка в с. Озерськ Дубровицького р-ну на Ровенщині від
А. П. Матуляк. I М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 422, арк. 44—45.
Ой на нашій Україні там случилася новина. Л. Зап. 1970 р. в м. Кременець
Тернопільської обл. від Д. С. Стасюк. I М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 414, арк. 59.3 мел.
Пішов Василь молоденький за гори орати. М. Зап. на Покутті. К о л ь-
б е р г.— Т. 30.— С. 37, № 43. 3 мел.
Ой поїхав Івасейко на поле орати. Н. Там ж е.— Т. 35.— С. 137—138,
№ 15. 3 мел.
Йа в понеділок рано пішов Івась орати. О. Зап. в 1890-х рр. у с. Ходовичі
Стрийського пов. на Львівщині. К о л е с с а I.— С. 206—207, № 7. 3 мел.
Оре Івась, оре Івась зі стареньким дідом. П. Зап. 1893 р. В. Герасимович
у с. Крехів Жовківського пов. на Львівщині від Ю. Курницького. I М Ф Е,
ф. 28-3, од. зб. 101, арк. 17, № 18.
Ой пішов Іваненько у поле орати. Р. Зап. в с. Крачукові на Закарпатті.
В р а б е л ь.— С. 253—256.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1302, арк. 31; од. зб. 1318, арк. 39, № 74; од. зб. 1327,
арк. 54; од. зб. 1359, арк. 28; од. зб. 1360, арк. 5; од. зб. 1377, арк. 5 (зап.
в м. Києві); од. зб. 1401, арк. 66 (зап. в с. Понорниця на Полтавщині);
од. зб. 1448, арк. 8; од. зб. 1466, арк. 25, 53; од. зб. 1486, арк. 20, № 47;
од. зб. 1486-а, арк. 33—34, № 87; арк. 45, № 118; од. зб. 1552, арк. 1; од. зб. 1575,
арк. 18, 94; од. зб. 1576, арк. 13; од. зб. 3801, арк. 7; од. зб. 3802, арк. 1 (зап.
1884 р. в м. Ровно); I Л, ф. 99, од. зб. 189, арк. 16, № 4; I М Ф Е, ф. 2, од. зб. 14,
арк. 59, № 33 (зап. в 1856—1862 рр. С. Нос); ф. 3-3, од. зб. 127, арк. 42 (зап.
М. Білозерський у с. Оленівка на Чернігівщині); ф. 4-2, од. зб. 27, арк. 96;
од. зб. 30, арк. 55; ф. 6-3, од. зб. 83, арк. 26; од. зб. 88, арк. 8; ф. 8-3, од. зб. 204,
арк. 102; од. зб. 226, арк. 39 (зап. 1938 р. М. Нагорний та Г. С. Сухобрус у с. Мед-
ведівка Чорно-Острівського р-ну Кам’янець-Подільської обл. від Г. П. Нагорної);
ф. 14-3, од. зб. 4, арк. 39—40 (зап. Л. Дем’ян 1939 р. на Закарпатті); од. зб. 400,
арк. И (зап. 1961 р. Т. Грибок у с. Борщівка Березнівського р-ну на
Ровенщині) ; од. зб. 447, арк. 97 (зап. 1964 р. Г. Богун в с. Тернівка Козятинського р-ну
на Вінниччині); од. зб. 348, арк. 16 (зап. 1961 р. В. Матвієнко та Л. Гоголев
у с. Пулемець Шацького р-ну Волинської обл.); ф. 14-5, од. зб. 458, арк. 28
480
(зап. О. Дей, А. Іоаніді та С. Мишанич в смт Калинівка на Вінниччині від
Д. Нечай); ф. 14-10, од. зб. 1150; ф. 15-3, од. зб. 184, арк. 454; од. зб. 197, арк. 96;
ф. 28-3, од. зб. 101, арк. 17; од. зб. 133, арк. 3; од. зб. 147, арк. 9; од. зб. 151,
арк. 17; од. зб. 162, арк. 11, № 12; од. зб. 382, арк. 3; ф. 29-3, од. зб. 45, арк. 19;
од. зб. 100, арк. 12, № 18 (зап. 1882 р. Залюбовський на Харківщині); од. зб. 160,
арк. 4, № 45 (зап. 1886 р. на Дрогобиччині); од. зб. 194, арк. 29, № 49 (зап.
1896 р. В. Степаненко на Київщині); од. зб. 212, арк. 92—96, № 65 (зап. 1911 р.
І. Волошинський в с. Гостів Вижницького пов. на Станіславщині від А. Джу-
рак); од. зб. 341, № 1 (зап. А. Галанзюк на Станіславщині); од. зб. 420, арк. 50
(зап. в с. Шешори на Станіславщині); від. рук. ЛНБ, ф. НД-105, т. 12, арк. 44—45.
Балада відома на всій українській території, записується й друкується
з 1820-х рр. і досі. Тільки опублікованих варіантів за цей час нараховується
близько сотні. Вона побутувала в Білорусії, зустрічається і в деяких
російських публікаціях, багато варіантів цієї широко популярної балади записано
в 1950—1980-х рр. в різних областях УРСР.
Над Дунаєм, над річкою брало дівча воду. А. Зап. 1966 р. П. К. Медведик
у с. Жабиня Зборівського р-ну Тернопільської обл. від М. Долинної.
Виконується як танок-гаївка. Нові надходження. З мел.
Ой коло городу брало дівча воду. Б. Зап. 1970 р. С. Й. Грица в с. Лошнів
Теребовлянського р-ну на Тернопільщині. Мишанич.— С. 186—187, № 141.
З мел.
Там коло берега брало дівча воду. В. Зап. в с. Утіховичі в Галичині. Люд-
кевич — Роздольський.— Ч. 2 — С. 218, № 907. З мел.
Коло броду, броду брало дівча воду. Г. Зап. в 1970-х рр. М. Ільницький
у с. Ільник на Львівщині від своєї матері. Ільницька.— С. 42. З мел.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1333, арк. 279; ІМФЕ, ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 157;
ф. 14-3, од. зб. 4, арк. 25—26 (зап. 1926 р. Л. Дем’ян у с. Вишні Верецьки на
Гуцульщині); од. зб. 338, арк. З (зап. в м. Кременець на Тернопільщині від
збирача фольклору О. Вітенка); ф. 15-3, од. зб. 167, арк. 12; ф. 28-3, од. зб. 41,
арк. 321—323, № 7; од. зб. 44, арк. 79, № 60 (зап. 1876 р. в м. Коростишеві);
од. зб. 65, арк. З, 6—7 (зап. 1878 р. 3. Грушкевич у с. Залісся Чортківського пов.
на Тернопільщині); од. зб. 73, арк. 56, № 60 (зап. 1882 р. Л. Ляскоронська
в с. Сапогів Борщівського пов. на Тернопільщині); од. зб. 75, арк. З, № 2 (зап.
1884 р. в с. Батятичі Кам’янсько-Бузького пов. на Львівщині); од. зб. 88,
арк. 9—10, № 7 (зап. в с. Красносільці Збаразького р-ну Тернопільської обл.);
од. зб. 96, арк. 5-6; од. зб. 106, арк. 5-6; од. зб. 150, арк. 1; од. зб. 164, арк. 42-43;
од. зб. 324, арк. 37; од. зб. 328, арк. 18—20 (зап. в с. Висоцьке Вижне Турків-
ського пов. в Галичині); од. зб. 315, арк. 1—4 (зап. в с. Пикуличах
Перемишльського пов.); од. зб. 324, арк. 37, № 52; од. зб. 364, арк. 3; од. зб. 512, арк. 1—3
(с. Морянці Яворівського пов. на Львівщині); ф. 29-3, од. зб. 47, арк. 58 (зап.
1931 р. в с. Лука над Дністром); од. зб. 79, арк. 23 (зап. 1903 р. Б. Заклинський
в с. Жураки Богородчанського пов.); од. зб. 109, арк. 37, № 66 (зап. 1884 р.
І. Стефанчук в с. Воскресинці на Станіславщині); од. зб. 228, арк. 18, № 41
(зап. 1900 р. А. Павлусевич в с. Шешори на Станіславщині); од. зб. 285, арк. 38,
№ 2 (зап. 1911 р. О. Уличний в с. Погорільці Перемишлянського пов. на
Львівщині); од. зб. 352, арк. 1—2; од. зб. 420, арк. 33 (зап. в с. Корнів
Коломийського пов. на Станіславщині).
Балада поширена переважно на західному Поділлі та в Карпатах і
Прикарпатті, звідки й походить більшість записів, найдавніший з яких зробив
у 1810 рр. 3. Доленга-Ходаковський.
Йа в нашого орендаря пилц козаки. Зап. 1889 р. М. Павлик в с. Торговиця
Городенківського пов. на Станіславщині від Леся Мартовича. Павли к.—
0 219 220.
Вар.: ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 163, № 177 (зап. 1891 р. Д. Єндик в с.
Зозулинці у Галичині); од. зб. 165, арк. 2, № 4 (зап. 1890 р. В. Равлюк на
Станіславщині) ; од. зб. 167, арк. 8, № 22 (там же); од. зб. 262, арк. 9—10 (зап. 1907 р.
в с. Гвіздці на Станіславщині); од. зб. 341, арк. 35—36, № 44 (зап. А. Галандюк
на Станіславщині); ф. 28-3, од. зб. 107, арк. 7, № 26; од. зб. 185, арк. 65, № 190;
од. зб. 207, арк. 2 (зап. в с. Вербівка Теребовлянського пов. на Тернопільщині);
од. зб. 231, арк. 13—14; од. зб. 232, арк. 5—6, № 3 (зап. в с. Видинів Снятин-
ського р-ну Станіславської обл.); од. зб. 321, арк. 4 (зап. на Станіславщині).
16 8—27 481
Дана балада є версією сюжету про втоплення дочки шинкаря мандрівними
спокусниками. В баладах даної версії страждає зваблена жінка (подібно до
сюжету про молоду жінку шевця), і через цю героїню обидва сюжети
набувають родинного конфлікту та зближуються між собою.
Да й поспитай, Йване, чого попадя ридає. А. Зап. М. Білозерський в с. Кра-
силівка на Чернігівщині. І М Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 145, арк. 19; тотожний текст —
«Із збірки П. Куліша» — див.: Ч у б и н с ь к и й.—С. 665—666, № 258-Б.
В шинку на ринку п’є чумак горілку. Б. Зап. в 1880-х рр. в с. Макогонівка
Ізюмського нов. на Харківщині. ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1477, арк. З, № 7.
Гей долов мі, долов, там долов далечко. В. Зап. Ф. Колесса на Лемківщині.
К о л е с с а, 1929.— С. 298—299; мел.— с. 36, № 111. 3 мел.
Вар.: I Л, ф. 99, од. зб. 192, арк. 12, № 5; од. зб. 195, арк. 91.
Ой Петрусь у стодолі пшеницю молоте. А. Зап. 1884 р. М. Загорська
в м. Києві від мешканця м. Звенигородки. ІМ Ф Е, ф. 24-5, од. зо. 57,
арк. 18.
Чи -сьте слихали ось такії новини. Б. Зап. 1864 р. в с. Чернихів на
Тернопільщині. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 60, арк. 19, № 21; мел.—арк. 38. З мел.
Чи чули ви, люде, о такій новині. В. Зап. О. Кольберг в с. Чернелиця на
Покутті. Кольбер г.— Т. ЗО, ч. 2.— С. 47—49, № 56. З мел.
Вельможная пані Петруся кохала. Г. Зап. О. Кольберг на Волині.
Кольбер г.— Т. 36.— С. 352, № 536. З мел.
Ой Петре, Петруню, уволи ж мою волю. Д. Зап. 1886 р. I. Срезневсышй
у с. Березняки Черкаського пов. I М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 58, арк. 33.
Ой вельможная пані да Петруню кохала. Е. Зап. в с. Вереміївка на
Полтавщині. Л и с е н к о.— Т. 18.— С. 59—60, № 41. 3 мел.
Чи чули ви, люде, такої новини. Є. Зап. в Луцьку Леся Українка, з її
голосу — К. Квітка. Леся Українка.— С. 280—282, № 103. З мел.
Далеко чувати о такій новині. Ж. Зап. в 1890-х рр. І. Колесса в с. Ходовичі
Стрийського пов. на Львівщині від О. Луціва. Колесса І.— С. 290, № 2 а.
З мел.
На Джуринськім мості, на поповім тоці. 3. Зап. в 1980-х рр. А. Конощенко
в м. Калюс Новоушицького повіту Подільської губ. ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 148,
арк. 64, № 97.
Ой ясновельможна свого пана мала. Н. Зап. 1925 р. І. Корсовецький
в с. Клембівка на Поділлі. ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 146, арк. 9, № 12.
Паня пана мала, Петруся кохала. І. Зап. 1970 р. С. Грица в м. Кіцмань
Чернівецької обл. від Н. П. Твердохліб. ІМФЕ, ф. 14-10, № 1156. З мел.
Чи чули ви, люде, о такій новині. ї. Зап. в 1820—1830-х рр. в Галичині.
Залеський.— С. 514—515, № 32.
Ой чи чули ви, люди, а про того Петруню. Й. Зап. 1887 р. в Олександрів-
ському пов. Новицький.— С. 59—60, № 64 А.
Ой далеко слишно о такій новині. К. Зап. 1880 р. в с. Ясіпки на Станіслав-
щині. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 96, арк. 134—135.
А в полі калина, в долині калина. Л. Зап. на Херсонщині від Г. Шевченка.
Бессараб а.— С. 291—292, № 407.
А у місті в Богослові сталася новина. М. Зап. на Гуцульщині. Шухе-
в и ч.— С. 187—189.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1334, арк. 10; од. зб. 1370, арк. 58; од. зб. 1389,
арк. 11; од. зб. 1401, арк. 183 (зап. в с. Трубайці Хорольського нов. на
Полтавщині); од. зб. 1434, арк. 75—76, № 77; од. зб. 1476, арк. 37—38; од. зб. 1485,
арк. 13, № 20; арк. 14, № 23; арк. 24, № 51; арк. 25, № 54; арк. 26, № 56; арк. 32,
№ 73; од. зб. 1493, арк. 14, 16, 40, 42, 55; ф. 21, од. зб. 208 (зап. 1897 р. Ю. Явор-
ський в с. Доброгостові); ІМФЕ, ф. 4, од. зб. 143, арк. 137, 138; од. зб. 144,
арк. 93; од. зб. 151, арк. 9, 11; ф. 8-3, од. зб. 217, арк. 110—111 (зап. 1938 р.
в с. Ободівка на Вінниччині); ф. 8-4, од. зб. 303, арк. 123—124 (зап. 1908 р.
О. Роздольський в с. Ляхівка Богородчанського пов.); арк. 125—126 (зап. він же
в с. Добрівляни Заліщицького пов.); ф. 15-3, од. зб. 169, арк. 132; од. зб. 180,
арк. 177; ф. 24-5, од. зб. 27, арк. 63, № 31; од. зб. 58, арк. 50, № 3; ф. 28-3,
оД. зб. 56, арк. 3—4 (зап. 1872 р. П. Бородайкевич в Чортківському пов. на
Поділлі); од. зб. 81, арк. 27; од. зб. 116, арк. 99, № 16; од. зб. 185. апк. 91;
од. зб. 207, арк. 33, 34 (зап. в с. Вербівка Теребовлянського пов.); од. зб. 228,
482
арк. 1 (зап. 1913 р. в с. Вовчківці Заболотівського р-ну Станіслав, обл.; од. зб. 308,
арк. 9—10; од. зб. 319, арк. 4—8 (зап. в с. Лукавиця Нижня Стрийського пов.
на Львівщині); од. зб. 360, арк. 1—4; од. зб. 364, арк. 10; од. зб. 380, арк. 17;
ф. 29-3, од. зб. 45, арк. 20; од. зб. 72, арк. 22—23, № 4; од. зб. 76, арк. 13 (зап.
1877 р. І. Белей в Золочівському пов.); од. зб. 79, арк. 12 (зап. 1903 р. Б. Заклин-
ський в с. Жураки Богородчанського пов.); од. зб. 96, арк. 48, № 15; од. зб. 109,
арк. 8, № 7 (зап. 1884 р. І. Стефанчук в с. Воскресинці на Станіславщині);
од. зб. 159, арк. 17, № 35; од. зб. 161, арк. 168, № 183 (зап. 1890 р. Д. Єндик
в с. Зозулинці в Галичині); од. зб. 166, арк. 14, № 45 (зап. В. Равлюк в с. Старі
Кути Косівського пов. на Станіславщині); од. зб. 171-172, арк. 72, № 95 (зап.
1889 р. М. Іванців у с. Товстоглови на Тернопільщині); од. зб. 176, арк. 15, № 44
(зап. 1890 р. О. Колянківський на Станіславщині); од. зб. 346, арк. 9—
10, № 8.
Балада має величезну кількість записів, її сюжет стабільний на всіх
українських землях. В Росії цей сюжет відомий під назвою «Ванька-ключник»;
балада поширена в Білорусії. Т. Шевченко в поемі 1850 р. «Петрусь»
скористувався окремими елементами цієї народної балади.
Вельможная пані да й була вразлива. Зап. в 1860—1870-х рр. А. Василев-
ський у с. Волосовець Летичівського пов. на Поділлі. І М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 56,
арк. 6, № 5.
Ой удово, удовонько, неслава на тебе. Зап. І. Колесса в с. Ходовичі
Стрийського пов. на Львівщині. Колесса І.— С. 240, № 1.
Ой там на долині та на смородині. Зап. 1856—1862 pp. С. Д. Нос в с. Ороб’я
Лубенського пов. на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 2, од. зб. 14, арк. 125—126, або:
од. зб. 16, арк. 5—6. Балада опублікована Чубинським (т. 5, с. 1071—1072, № 206
з покликанням на матеріали Я. Новицького).
Приїхав Звіринський з дороги додому. Зап. А. І. Димінськвй на Поділлі.
Чубинський.— С. 678—679, № 277.
Настя в пана служила. А. Зап. в 1877—1887 рр. А. Василевський у с.
Волосовець Летичівського пов. на Поділлі. ІМ Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 56, арк. 15,
№ 23. З мел.
Ой служила Настя в пана. Б. Зап. на Покутті. К о л ь б е р r.— Т. ЗО.—
С. 51, № 58.
Ой служила Настя в пана. В. Зап. в с. Дунаїв у Галичині. Там ж е.—
С. 103, № 395. З мел.
Служила Настя в пана. Г. Зап. 1961 р. Н. Присяжнюк від сестри Софії
в м. Погребище на Вінниччині. Присяжню к.— С. 245. З мел.
Ой служила Настя в пана. Д. Зап. 1962 р. у м. Луцьк від Г. Давидової.
Пісні з Волин і.— С. 180. З мел.
Ой служила Кася в пана. Е. Зап. 1972 р. в с. Негостина Сучавського пов.
в Румунії. Відгомони віків.— Бухарест, 1974.— С. 99, № ЗО. З мел.
Ой служила Настя в пана. Є. Зап. 1969 р. С. Й. Грица в с. Олешки Снятин-
ського р-ну на Івано-Франківщині від К. Ф. Кобко. Розшифр. записувачка.
Нові надходження. З мел.
Ой служила Настя в пана. Ж. Зап. на Покутті. К о л ь б е р г.— Т. ЗО.—
С. 51—52, № 59.
Ой служила Настя в пана. 3. Зап. 1890 р. В. Равлюк на Станіславщині.
І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 165, арк. 1, № 1.
Гей служила Настя в пана. И. Зап. 1890 р. М. Левицький на Станіславщині.
І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 174, арк. 2—3, № 2.
Ой служила Настя в пана. І. Зап. 1904 р. І. Шустакевич на Тернопільщині.
І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 250, арк. 5, № 4.
Ой служила Настя в пана. ї. Зап. 1971 р. E. І. Ткаченко в с. Витава Тиврів-
ського р-ну на Вінниччині. Нові надходження.
Сідлай, хлопче, два коня вороних. Зап. у 1810-х рр. Ходаковський.—
С. 554—555.
Вар.: І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 122, арк. 44, 45; од. зб. 287, арк. 162—163; ф. 28-3,
од. зб. 56, арк. 5—6; од. зб. 63, арк. 13, 21—22 (зап. в с. Колоколині Рогатинсько-
го пов. в Галичині); од. зб. 106, арк. 10, № 48; од. зб. 324, арк. 64; од. зб. 374,
арк. 21—22, № 94; ф. 28-4, од. зб. 525, арк. 11; ф. 29-3, од. зб. 62, арк. З, № 1
(зап. 1865 р. на Тернопільщині); од. зб. 108, арк. 1 (зап. 1884 р. в Иістині в
Га16*
483
личині); од. зб. 109, арк. 10, № 8; од. зб. 198, арк. 27, № 48 (зап. 1897 р.
в с. Піддністрянах на Дрогобиччині); од. зб. 345, арк. 17, № 47 (зап. в с. Оприш-
ківцях на Станіславщині).
Ходила дівчина зеленим байраком. Зап. 1976 р. О. І. Дей та G. В. Мишанпч
у с. Мілятин Іваничівського р-ну Волинської обл. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 442-1,
арк. 82—83. З мел.
Туман, туман, туманами. Зап. на Буковині в другій половині XIX ст. Ф е д ь-
к о в и ч.— С. 145.
Ой повій, вітроньку. А. Зап. 1921 р. Г. Танцюра від Я. Жук в с. Зятківці
Гайсинського р-ну на Вінниччині. Пісні Явдохи Зуїхи.— С. 570—572.
З мел.
Ой на горі льон цвіте, по долині стелиться. Б. Зап. 1970 р. Д. Бурдило
в с. Прибилів Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. Мел. зап. В. В. Федюк.
Нові надходження.
На городі чорнобиль на межу похилився. В. Зап. 1977 р. експедиція ІМФЕ
(О. Дей, А. Іоаніді, G. Мишанич) у с. Кам’яна Гребля Сквирського р-ну
Київської обл. від гурту жінок ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 458, арк. 10. Мел. розшифр.
О. А. Правдюк. З мел.
На городі чорнобиль по стежечці стелиться. Г. Зап. 1977 р. та ж експедиція
в смт Стара Синява Хмельницької обл. від М. М. Горільченко. ІМФЕ, ф. 14-5,
од. зб. 458, арк. 60. Мел. розшифр. О. А. Правдюк. З мел.
Стоїть явор над воротами, аж і вітер не хиляє. Д. Зап. в 1830—1840-х рр.
на Полтавщині. Бодянські.— С. 158.
Ходить, блудить козак по дорозі. Зап. в кінці XIX ст. В. Ф. Степаненко
в Канівському пов. на Київщині. Г р і н ч е н к о.— C. 363—364, № 663.
Прийшов милий у рік із дороги. А. Зап. М. Лисенко. Л и с е н к о.—
Вип. 7.— С. 5, № 4. З мел.
Зацвіла калина при дорозі. Б. Зап. 1905 р. Я. П. Сенчик в с. Петрилові
Холмського пов. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 181, арк. 136. З мел.
Тихо, тихо, гей, на вулиці буде. В. Зап. 1938 р. О. Бандурко та П. Майбо-
рода від робітниці Кременчуцької суконної фабрики H. М. Сімакової. ІМФЕ,
ф. 8-3, од. зб. 234, арк. 33, 65. З мел.
Ой тиха ж, тиха вуличенька, тиха. Г. Зап. 1943 р. Т. Онопа в м. Кам’янка
Смілянського р-ну Черкаської обл. Багатоголосе я.— С. 363. З мел.
Ой боже мій, ой що мені буде. Д. Зап. в 1950-х рр. О. Стеблянко в с.
Уплатив Близнюківського р-ну Харківської обл. Стеблянко.— С. 107.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1382, арк. 52—53; од. зб. 1390, арк. 196, 197, 198;
од. зб. 1401, арк. 180; од. зб. 1421-в, арк. 38, № 153; ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 420,
арк. 29—30 (зап. О. І. Дей та П. Будівський в с. Кураш Дубровицького р-ну
на Ровенщині); ф. 14-10, № 1155 (зап. 1970 р. С. Грица та А. Іваницький
в с. Лошнів Теребовлянського р-ну на Тернопільщині від лемкині А. А. Колтко;
ф. 14-3, од. зб. 299-а, арк. 192—194 (зап. 1965 р. М. А. Руденко в с. Нищівцях
Могилів-ГІодільського р-ну на Вінниччині від Г. Г. Маловічко); ф. 29-3, од. зб. 436,
арк. 9—10, № 10 (зап. Д. Щербаківський в с. Спичинці на Вінниччині); ф. 28-3,
од. зб. 289, арк. 33 (зап. 1922 р. в с. Суськ Ровенського пов. на Волині); Ц Н Б,
ф. 10, од. зб. 30841, с. 4 (зап. 1926 р. Д. Проценко в с. Тягинка на
Херсонщині).
Затопила, закурила сирими дровами. А. Зап. на Волині. Кольбер r.-
т. 36.— С. 363—364, № 549. З мел.
Оре плужок попід лужок від леду до леду. Б. Зап. в с. Перешори Ананіїв-
ського пов. на Херсонщині. Конощенко.— 2-га сотня.— С. 36—38, № 25.
З мел.
Та як поїхав та мій миленький та й у поле орати. В. Зап. в м. Ровне Єли-
саветградського пов. на Херсонщині. Там ж е.— С. 34—35, № 24. З мел.
Як поїхав мій миленький у поле орати. Г. Щепотьєв.— С. 8, № 7. З мел.
Посилає мене милий фасольку садити. Д. Зап. 1925 р. І. Корсовецький
у с. Клембівка Могилівської округи на Поділлі від В. Кравчика. ІМФЕ,
ф. 6-4, од. зб. 146, арк. 7, № 10. З мел.
Посаджу фасольку, най фасолька родить. Е. Зап. 1959 р. Л. Ященко
в с. Шипинці Кіцманського р-ну Чернівецької обл. від К. В. Грекул. Ящен-
к о.— С. 265—266. З мел.
484
Да й оддав мене мій батенько за крутії гори. Є. Зап. 1879 р. М. Білозер-
ський у с. Красилівка на Чернігівщині. І М Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 145, арк. 10—11,
№ 18.
Ой піду я та у город фасолі садити. Ж. Зап. на Покутті. К о л ь б е р г.—
Т. ЗО.— С. 232, № 430.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1370, арк. 8, 9; арк. 166 (записи 1880-х рр.);
од. зб. 1486, арк. 19, № 45; арк. 24, № 60; І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 35, арк. 8
(зап. 1947 р. в с. Уставиця Велико-Багачанського р-ну на Полтавщині); од.зб.37,
арк. 79 (зап. 1947 р. В. Ф. Покотило в с. Шабалинів Коропського р-ну на
Чернігівщині) .
Мене мати за нелюба оддала. Зап. в 1860-х рр. К. Кибальчич у с. Щаснівка
Козелецького пов. на Чернігівщині. Чубинський.— С. 642—643, № 247.
ВБИВСТВО (ПОКАРАННЯ) ЧОЛОВІКОМ ДРУЖИНИ
(АБО НАВПАКИ) ЗА НАМОВОЮ
Ой долов ми, долов, там долов далеко. Зап. в середині XIX ст. в Сяноцькому
окрузі. Головацький.— Ч. 1.— С. 89—90.
Ой учора ізвечора, ще кури не піли. А. Зап. Леся Українка, мел. з її
голосу—К. Квітка. Леся Українка.—С. 294—295, № 110. З мел.
Прийшов милий до милої: «Добривечор, серце!» Б. Кольберг.— Т. 36.—
С. 365—366, № 553. З мел.
Прийшов Яким до вдовоньки: «Помагай біг, серце!» В. Зап. в с. Ходовичі
Стрийського пов. на Львівщині. К о л е с с а І.— С. 222, № 14. З мел.
Єще вчора та й звечора, ще й кури не піли. Г. Зап. 1903 р. в с. Шиховиці
Люблінської губ. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 181, арк. 31—32. З мел.
Ой а вчора йа звечора, ще й кури не піли. Д. Зап. в 1926—1928 рр. А. Ко-
нощенко в с. Калюс Новоушицького пов. на Поділлі. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 148,
арк. 28—29, № 48. З мел.
Прийшов Яків да й до удівоньки да в оконце стук, стук. Е. Квітка,
1922.— С. 181, № 570. З мел.
Серед ночі опівночі, ще кури не піли. Є. Зап. в 1920-х рр. в с. Устя Руське
на Лемківщині. К о л е с с а, 1929.— С. 352—353, № 331 г. З мел.
Сеї ночі, опівночі, ще кури не піли. Ж. Зап. 1970 р. С. Грица та А. Іваниць-
кий в с. Виженка Вижницького р-ну Івано-Франківської обл. від Д. Д. Клим.
Нові надходження. З мел.
Ой учора ізвечора, ще кури не піли. 3. Зап. 1940 р. О. Т. Бандурко та
М. М. Гордійчук в с. Опака Підбужського р-ну на Дрогобиччині від М. Є. Гвоз-
децької. І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 289, арк. 14, 149. З мел.
Цеї ночі опівночі, ще кури не піли. И. Зап. 1959 р. в с. Шипинці Кіцман-
ського р-ну Чернівецької обл. Я щ е н к о.— С. 418—420. З мел.
Серед ночі, опівночі когути запіли. І. Зап. в 1940-х рр. від лемків із с. Мох-
начка Нижня. Г и ж а.— С. 199. З мел.
А од ночі до півночі, гей кури не піли. ї. Зап. Ю. Цимбора в с. Убля на
Пряшівщині. Ц и м б о р а.— С. 400, № 458. З мел.
Пожену я воли в поле, товар на долину. Й. Зап. в 1920-х рр. В. Харків
у с. Демшин на Вінниччині. X в и л я.— С. 228—229. З мел.
Пожену я воли в поле, в поле на долину. К. Зап. 1927 р. І. Корсовецький
в с. Немирів на Поділлі. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 146, арк. 18, № 31. З мел.
Погнав Роман сиві воли, да гей, на зимную росу. Л. Зап. 1970 р. в с.
Стежок Шумського р-ну на Тернопільщині. І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 414, арк. 84.
Розшифр. мел. Г. Т. Шпірна. З мел.
Ой пожену я товар на яр, телята в долину. М. Зап. 1981 р. М. Л. Калетник
у с. Клембівка Ямпільського р-ну на Вінниччині від Т. Iі. Гром. Нові
надходження. З мел.
Із-за гори, із-за кручі козак воду носе. Н. Зап. 1970 р. А. І. Остащенко
в с. Козинка Павловського р-ну на Воронежчині від родини Сидоренко. Нові
надходження.
Напалю я нову хату сирими дровами, гей. О. Зап. А. Конощенко з голосу
Дніпрової Чайки, що перейняла пісню в с. Королівка на Київщині. Коно-
щ е н к о.— 2-га сотня.— С. 44—46, № 32. З мел.
485
Запалю я в печі дрова та й заллю водою. П. Зап. 1941 р. А. Шмиговський
у Києві. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 2, арк. 130, № 174. З мел.
Запалю я в печі дрова та й заллю водою. Р. Зап. 1945 р. Г. Верьовка
в с. Стольне Менського р-ну на Чернігівщині від Л. Чоботько. В е р ь о в к а.—
С. 121. З мел.
Горіть, горіть, сирі дрова, бо заллю водою. С. Зап. 1977 р. О. І. Дей та
С. В. Мишанич у с. Шпичинці Ружинського р-ну на Житомирщині. ІМФЕ,
ф. 14-5, од. зб. 458, арк. 17. Мел. розшифр. Г. Т. Шпірна. З мел.
Чи високо сонце сходить, чи низько заходить. Т. Зап. 1937 р. в с. Лип’янка
Золотоніського р-ну на Кіровоградщині. ІМФЕ, ф. 8-3, од. зб. 204, арк. 25—26.
З мел.
Ой з-за гори місяць сходить, за другу заходить. У. Зап. 1926 р. І. Корсовець-
кий у с. Криничівка Могилівської округи. ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 146, арк. 13,
№ 19. З мел.
Невисоко сонце сходе, низенько заходе. Ф. Зап. 1967 р. А. І. Остащенко
в с. Дуванка Павловського р-ну на Воронежчині від В. Г. Коваленко. Нові
надходження. З мел.
Ой з-за гори сонце сходить, за другу заходить. X. Зап. 1979 р. М. Л. Калет-
ник у с. Клембівка Ямпільського р-ну на Вінниччині від М. С. Калетник. Нові
надходження. З мел.
Ой червоно сонце сходить, червоно заходить. Ц. Зап. 1981 р. М. П. Криницька
в с. Білокриниці Бережанського р-ну на Тернопільщині від О. П. та Ф. М. Кри-
ницьких. Нові надходження. Мел. розшифр. А. Іваницький. З мел.
Як ішов же Писаренко, ще й кури не сіли. Ч. Зап. 1939 р. М. П. Гайдай від
жительки Ємільчинського р-ну Житомирської обл. О. І. Чехівської. ІМФЕ,
ф. 8-3, од. зб. 259, арк. 54—55. З мел.
Ой вишенько-черешепько, чом вишень не родиш. Ш. Зап. 1961 р. Н. При-
сяжнюк в с. Погребищі на Вінниччині. Присяжнюк.— С. 244—245. З мел.
А калина біло цвіте, а червоно родить. Щ. Зап. 1940 р. П. Майборода на
Станіславщині. ІМФЕ, ф. 8-3, од. зб. 282, арк. 21. З мел.
Пішов Іван до Марусі та й зачав казати. Ю. Зап. в 1960-х роках на
Закарпатті. Гошовський.— С. 415, № 256. З мел.
Прийшов Іван до Марійки. Я. Там ж е.— С. 223, № 122. З мел.
Стоїть верба над водою, корінь вода миє. а. Зап. в 1970-х рр. С. Й. Грица
від М. Засядько на Івано-Франківщині. Нові надходження. З мел.
Пішов Яків та й до вдівоньки, до нової хати. б. Зап. 1896 р. В. Степаненко
в с. Полствин Канівського пов. на Київщині. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 194,
арк. 21, № 22. Друк.: Г р і н ч е н к о.— С. 353—354.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1320, арк. 14 (зап. 1864 р. В. Панченко в с. Чер-
няхівка Київського пов.; зап. Ф. Штангей в м. Жаботин на Київщині); од. зб. 1332,
арк. 1—2; од. зб. 1377, арк. 89, 90; од. зб. 1384 а, арк. 2; од. зб. 1389, арк. 21,
№ 20; од. зб. 1423, арк. 24, № 20; од. зб. 1486, арк. 12, № 29; арк. 16, № 38, 39,40;
ф. 36, од. зб. 132, арк. 197, № 39; од. зб. 143, арк. 509; ІМФЕ, ф. 1-6, од. зб. 677,
арк. 12—13 (зап. 1928 р.); ф. 4, од. зб. 151, арк. 18; ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 36, 46,
47, 48; од. зб. 45, ар. 158; ф. 6-3, од. зб. 80, арк. 17—18; од. зб. 90, арк. 69; ф. 6-4,
од. зб. 148, арк. 27, «N*2 47 (зап. А. Конощенко в с. Перешори Ананьївського пов.
Херсонської губ.); ф. 8-3, од. зб. 212, арк. 11 (зап. 1937 р. Т. Онопа в с. Худяки
Черкаського р-ну; од. зб. 235, арк. 99 (зап. 1938 р. М. Нагорний та С. Мейзлер
на околиці Харкова); од. зб. 226, арк. 40—41, № 32 (зап. 1938 р. М. Нагорний
та Г. Сухобрус в с. Медведівка Чорноострівського р-ну Кам’янець-Подільської
обл.); од. зб. 250, арк. 41—42 (зап. 1939 р. О. Бандурко в м. Сквира Київської
обл.); од. зб. 278, арк. 32—32 (зап. 1940 р. П. Охріменко в с. Рожен Великий
Станіславської обл.); од. зб. 281, арк. 64—65 (зап. 1940 р. в с. Жаб’є-Красник
на Станіславщині); од. зб. 283, арк. 39—41, № 95 (зап. 1940 р. на
Станіславщині); ф. 8-4, од. зб. 303, арк. 29—30 (зап. 1913 р. О. Роздольський у с. Задни-
шівка Скалатського пов.); ф. 14-3, од. зб. З, арк. 327 (зап. 1940 р. А.
Шмиговський у с. Волиця Кам’янець-Подільської обл.); од. зб. 19, арк. 19 (зап. 1946 р.
Є. С. Чирва в с. Одаревка Криничанського р-ну Дніпропетровської обл.);
од. зб. 165, арк. 103—105 (зап. в с. Врублівка Хмельницької обл.); од. зб. 299 а,
арк. 331—332 (зап. 1965 р. М. Руденко в с. Слобода Яришівська Могилів-По-
дільеького р-ну на Вінниччині); ф. 14-5, од. зб. 410, арк. 119—121 (зап. 1969 р.
486
С. Грица в с. Лисятичі Стрийського р-ну на Львівщині); арк. 157—158 (зап.
1969 р. G. Грица в с. Уховецьк Ковельського р-ну Волинської обл.); од. зб. 415,
арк. 124, № 154 (зап. 1970 р. С. Грица в с. Лосне Путильського р-ну
Чернівецької обл.); од. зб. 418, арк. 95—96 (зап. 1967 р. М. Генсецька в с. Ільці на Івано-
Франківщині); од. зб. 419-ІІ, арк. 86 (зап. 1971 р. в м. Кам’янець-Подільський);
од. зб. 420-ІИ (зап. 1971 р. О. Дей та П. Будівський в с. Озерське Дубровиць-
кого р-ну на Ровенщині); од. зб. 429-ІІ, арк. 39 (зап. 1973 р. М. М. Гайдай
в хут. Заріччя Рокитнівського р-ну на Ровенщині); од. зб. 421-1, арк. 32 (зап.
1971 р. Л. К. Вахніна в с. Затишшя Любомльського р-ну Волинської обл. від
Г. П. Шачанін); од. зб. 442, арк. 48 (зап. 1976 р. О. Дей, С. Мишанич та Й. Федас
в с. Облапи Ковельського р-ну Волинської обл.); од. зб. 442-11, арк. 164 (зап.
1976 р. ті ж в с. Риковичі Іваничівського р-ну Волинської обл.); ф. 15-3, од. зб. 184,
арк. 39, 158; од. зб. 197, арк. 86; ф. 24-5, од. зб. 44, арк. 21; од. зб. 58, арк. 64
(зап. 1886 р. І. Стрижевський в с. Березняки Черкаського пов.); ф. 28-3, од. зб. 106,
арк. 27; од. зб. 107, арк. 11, № 50; од. зб. 116, арк. 97, № 18; од. зб. 133, арк. 1,
№ 3; од. зб. 158, арк. 26—27, № 46 (зап. 1901 р. в с. Демидівка на Ровенщині);
од. зб. 185, арк. 66—67, № 193; од. зб. 193, арк. 5 (зап. 1906 р. в с. Трудовач
Золочівського пов.); од. зб. 101, арк. 15; од. зб. 200, арк. 29—30 (зап. 1910 р.
в с. Вацовичі в Галичині); од. зб. 207, арк. 26 (зап. в с. Вербівка Теребовлян-
ського пов.); од. зб. 211, арк. 9, № 21; од. зб. 222, арк. 38; од. зб. 228, арк. 92—97;
од. зб. 229, арк. 23; од. зб. 271, арк. 4, № 36; од. зб. 276, арк. 16 (зап. 1918 р.
в с. Черепнівці на Буковині); од. зб. 327, арк. 1—2 (зап. в с. Волоща Самбір-
ського пов. на Львівщині); од. зб. 374, арк. 41—42, № 158; од. зб. 391, арк. 14—15
(зап. в с. Зелениця на Гуцульщині); од. зб. 408, арк. З (зап. в с. Велеснів
Бучацького пов. на Тернопільщині); ф. 29-3, од. зб. 49, арк. 29, № 4 (зап.
в с. Кривенькім на Тернопільщині); од. зб. 58, арк. 16 (зап. 1907 р. в с. Кадобна
Калуського пов.); од. зб. 67, арк. 22—23; од. зб. 73, арк. 13 (зап. 1870 р. О.
Стефанович в с. Велеснів Бучацького пов.); од. зб. 94, арк. 35, № 38 (зап. в 1880-х рр.
на Дрогобиччині); од. зб. 96, арк. 1, № 3 (зап. 1889 р. В. Равлюк в с. Орелець
Снятинського пов.); од. зб. 171—172, арк. 85—87, № 17 (зап. 1889 р. в с. Жов-
ківське, Синява, Хмелівець на Тернопільщині); од. зб. 174, арк. 10, № 25 (зап.
1890 р. М. Левицький на Станіславщині); од. зб. 192, арк. 27, № 29; од. зб. 193,
арк. 44—45 (зап. 1897 р. в с. Ператино Камінецького пов. на Львівщині);
од. зб. 205, арк. 7—8, № 27; од. зб. 228, арк. 15—16, № 34 (зап. 1910 р. в с. Ше-
шори в Карпатах); од. зб. 229, арк. 35—36, № 46; од. зб. 283, арк. 30—31, № 28
(зап. 1911 р. в с. Хом’яківка на Станіславщині); од. зб. 314, арк. 14—19, № 10, 11;
од. зб. 34, арк. 8; арк.19—20; од. зб. 417, арк. 8.
Балада в XIX—XX ст. опублікована понад сто разів, поширена на всій
етнографічній українській території, сюжет відомий в Білорусії та Росії,
раніше — у фольклорі західних слов’ян. В ряді правобережних областей записується
збирачами до цього часу. І. Франко обговорив її зміст у праці «Жіноча неволя
в руських піснях народних». М. Драгоманов присвятив її аналізові окрему
розвідку «Фатальна вдова. Карно-психологічна тема в українській
народній пісні».
Ой мамуню, голова мі болить. А. Зап. 1902 р. Ф. Мисько в с. Боршовичі на
Львівщині.^ І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 162, арк. 39—40. З мел.
Не гудіте, голуби, на хаті. Б. Зап. 1910 р. В. Свистун у с. Сороцьке на
Тернопільщині. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 245, арк. 18.
Ой сталася, стала та в Монастирищах шкідка. Зап. в Галичині. Голо-
в а ц ь к и й.— Ч. 1.— С. 51—54, № 12.
Балада про вбивство жінкою разом з коханком шлюбного чоловіка широко
побутувала в першій половині XIX ст. в Прикарпатті та Карпатах, про що
свідчать і публікації того часу (3. Доленги-Ходаковського, В. Залеського,
«Русалки Дністрової»). Проте вона збереглася й до нашого часу в пам’яті
мешканців цієї території (див. зб. «З гір Карпатських» с. 178—179, № 134 — зап.
Ю. О. Пашковський в с. Плавому Сколівського р-ну на Львівщині). Друкуємо
найширший текст із наявних у нашому розпорядженні 10-ти варіантів.
А там долов на муравце. А. Зап. Ф. Колесса в с. Розстайне на Лемківщині.
К о л е с с а, 1929.— С. 389—390, № 458. З мел.
На зелені та й у луці. Б. Зап. Ф. Колесса в с. Висова. Там же.— С. 417,
№ 559 а. З мел.
487
Там на горі білий камінь. В. Зап. від лемків в 1960-х роках. Наше сло-
в о.— (Варшава).— 1972.— 15 жовтня.— С. 5.
Ой був в мене Данилушка, ой та й пив, ой та й пив. А. Зап. О. Кольберг
в є. Туричани на Волині. К о л ь б е р г.— Т. 36 — С. 349—350, № 532. З мел.
А в перший день Данилушка ані їв, ані пив. Б. Зап. 1902 р. Я. П. Сенчик
в с. Веремин Люблінської губ. на Холмщині. ІМ Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 181,
арк. 16. З мел.
Ой поїхав та Данилонько на сім год воювать. В. Зап. в 1900-х роках С. Ко-
зицький у с. Новосілки Ровенського пов. І М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 74, арк. 28,
№ 61. З мел.
Ой поїхав Дребеньоха йа з панам на війну. Г. Зап. в 1890-х рр. І. Колесса
в с. Ходовичах Стрийського пов. на Львівщині. Колесса Ф. Українська
усна словесність.— Львів, 1938.— С. 484—485, № 13.
Та як пішов Гребенюшок. Д. Зап. в 1950-х рр. на Буковині Ященко.—
С. 293. З мел.
Ой мала да мала вдова два синочки рідні. Е. Зап. 1969 р. С. Грица в м. Кіц-
мань Чернівецької обл. від Н. П. Твердохліб. І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 415 а,
арк. 76; мел.— од. зб. 1136. З мел.
Поїхав Івась на польованнячко. Є. Зап. у Волинській губернії. Ч у б и н-
с ь к и й.— С. 686—687, № 294.
Ой мала Гребенючка та два сини рідні. Ж. Зап. в с. Криворівня на Гуцуль-
щині. Шухевич.— С. 199—200, № 12.
Ой поїхав Ванюшина на проклятую війну. 3. Зап. 1964 р. М. А. Руденко
в с. Кукавка Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині від О. М. Сушак. І М Ф Е,
ф. 14-3, од. зб. 299, арк. 361—363.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1377, арк. 171; од. зб. 1421 в, арк. 39, № 155;
од. зб. 1452, арк. 5; І М Ф Е, ф. 4-2, од. зб. 24, арк. 41; ф. 6-3, од. зб. 324, арк. 94;
ф. 8-3, од. зб. 283, арк. 35—37, № 93 (зап. 1940 р. на Станіславщині); ф. 8-4,
од. зб. 303, арк. 128—129 (зап. 1912 р. О. Роздольський у с. Монастирець Жи-
дачівського пов.); арк. 130—131 (зап. 1914 р. О. Роздольський в с. Лука За-
ставнівського пов.); ф. 14-5, од. зб. 176, арк. 2—3 (зап. 1954 р. І. Березовський
у с. Немиринці Хмельницької обл.); од. зб. 410, арк. 90—92 (зап. 1969 р. С.
Грица в с. Уховецьк Ковельського р-ну на Волині); ф. 15-3, од. зб. 173, арк. 181;
од. зб. 184, арк. 138; од. зб. 197, арк. 56, 59; ф. 28-3, од. зб. 36, арк. 25, № 42;
од. зб. 42, арк. 9; од. зб. 48, арк. 15; од. зб. 49, арк. 106—107 (зап. 1868 р. М. Бу-
чинський у с. Кутиці на Станіславщині); од. зб. 65, арк. 14—15 (зап. 1878 р.
3. Грушкевич в с. Залісся Чортківського р-ну на Тернопільщині); од. зб. 185,
арк. 62; од. зб. 217, арк. 56—57; од. зб. 222, арк. 39; од. зб. 324, арк. 94; од. зб. 346,
арк. 31 (зап. в с. Текліївка Скалатського пов. на Тернопільщині); од. зб. 348,
арк. 13 (с. Раранче Чернівецького пов.); од. зб. 362, арк. 7; од. зб. 372, арк. 11—
12; од. зб. 391, арк. 1 (Гуцульщина); ф. 29-3, од. зб. 48, арк. 14, № 10 (зап.
1891 р. в с. Сірки Середні в Галичині); од. зб. 76, арк. 13 (зап. 1877 р. І. Белей
в с. Золочівське в Галичині); од. зб. 79, арк. 62 (зап 1904 р. в м. Войнилові);
од. зб. 93, арк. 3—4, № 2 (зап. 1879 р. К. Трильовський у Галичині); од. зб. 161,
арк. 158, № 168 (зап. 1890 р. Д. Єндик в с. Зозулинці в Галичині); од. зб. 165,
арк. 6, № 9 (зап. 1890 р. В. Равлюк в Галичині); од. зб. 213, арк. 57—60, № 33
(зап. 1911 р. І. Волошинський в с. Ростоки коло Вижниці на Станіславщині);
од. зб. 217, арк. З, № 8 (зап. 1898 р. там же); од. зб. 235, арк. 38—39, № 94;
од. зб. 341, арк. 24—25, № 26 (Станіславщина); од. зб. 420, арк. 39 (зап. в с. Доб-
ряни на Львівщині).
Ой ходив донець сім год по Дону. А. Зап. в 1900-х рр. А. Міщенко в м. Лю-
теньки Гадяцького пов. на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 8-4, од. зб. 307, арк. З, № 1.
Ой ходив донець сім год по Дону. Б. Зап. 1925 р. В. Щепотьєв в хут. Гера-
сименки на Полтавщині. Ревуцький.— Вип. 3.— С. 59, № 48. З мел.
Ой ходив донець сім год по Дону. В. Зап. 1972 р. А. Л. Іоаніді та О. А. Прав-
дюк в с. Скоробагатьки Лохвицького р-ну на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 14-5,
од. зб. 425-1, арк. 36, № 33. З мел.
Ой ходив дінець ой сім год по Дону. Г. Зап. 1972 р. О. Правдюк на
Полтавщині. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 425-11, арк. 61, № 56. З мел.
Од уже сім літ донця на Дон ніт. Д. Максимович, 1827.— С. 40—42,
№ 24’ В примітці до останніх рядків балади М. Максимович зазначає, що в них
488
«досить поетично сказано в народному дусі, адже й тепер ще в Ярославській
та Орловській губерніях існує повір’я, що змії п’ють сонце, а на Україні
кажуть, що відьми знімають і ховають зорі».
Повернувся козак з походу додому. Е. Зап. 1957 р. І. Г. Федько в с.
Башлики Ківерцівського р-ну на Волині. Волинь у піснях.— Львів, 1969.—
С. 116.
Вар.: І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 220, арк. 50 (зап. Т. Онопа 1938 р. в м.
Нікополь на Дніпропетровщині); од. зб. 248, арк. 12 (зап. 1939 р. П. Лебідь в с. Гу-
палівка Магдалинівського р-ну на Дніпропетровщині).
Балада про вбивство жінки чоловіком за брехливим оскарженням її
свекрухою перед сином має на Україні дві версії — лівобережну (про донця)
і правобережну (про Гребенюка), особливо широко відому в Підкарпатті та
Карпатах. Обидві відомі в записах від перших десятиліть XIX ст. і до нашого
часу. Близькі паралелі до цієї української балади зустрічаються в російській
і польській пісенності. Подібний сюжет наявний і в німецькій народній
середньовічній поезії (лицар, почувши звістку про зраду жінки, повертається
додому, забиває жінку, а потім, дізнавшись про її невинність,— себе).
ЗНУЩАННЯ СВЕКРУХИ НАД НЕВІСТКОЮ
Оженила мати неволею сина. А. Є д л і ч к а.— № 22. З мел.
Оженила мати молодого сина. Б. Зап. О. Кольберг на Покутті. Коль-
б е р г.— Т. ЗО.— С. 39—40. З мел.
Мала удовонька єдного синонька. В. Там ж е.— С. 40. З мел.
Оженила мати сина, сина молодого. Г. Зап. в Гомельському пов. Р а д-
ч е н к о, 1888.— С. 13, № 22. З мел.
Виправляла мати синочка в дорогу. Д. Зап. 1893 р. в с. Ганусівка під
Станіславом. І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 99, арк. 6. З мел.
Та оженила мати неволею сина. Е. Зап. в 1890-х рр. на Кубані. Б і г д а й.—
Вип. 7.— С. 459, № 246. З мел.
Ой молода вдова сина й оженила. Є. Зап. в 1890-х рр. І. Колесса в с. Ходови-
чі Стрийського пов. на Львівщині. Колесса І.— С. 299—300, № 9. З мел.
Ой у полю, полю береза стояла. Ж. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки.
Леся Українка.— С. 273—274. З мел.
Ой жила удівонька та й на роздоллі. 3. Зап. Л. Василевська в с. Королівка
Сквирського пов. на Київщині. Мелодію з її співу — М. Лисенко. Дніпрова
Ч а й к а.— С. 129—130. З мел.
Ой жила й удовушка, гей, да й на Подолі. И. К в і т к а.— С. 76, № 233.3 мел.
Ой з-під верби вода біжить. І. Там ж е.— С. 110.— № 341. З мел.
Не вибереш льону, то й не йди додому. ї. Там ж е.— С. 173.— № 549. З мел.
Виряджала мати сина в дорогу. Й. Зап. в 1920-х рр. А. Бабій в м. Борисполі
на Київщині. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 147, арк. 8, № 8. З мел.
Оженила мать сина та й по неволі. К. Зап. 1930 р. А. Бабій в с. Ріпки на
Чернігівщині. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 147, арк. 29—32, № 23. З мел.
Оженила мати сина, привела невістку. Л. Зап. 1958 р. в с. Синевір Міжгір-
ського р-ну на Закарпатті. Василенк о.— С. 85. З мел.
Мала мати сина та го оженила. М. Зап. 1949 р. в с. Орябині на Пряшівщині.
Укр. нар. пісні Східної Словаччини.— Упор. Ю. Костюк.— Браті-
слава, 1958.— Кн. 1.— С. 20, № 4. З мел.
Мала мати сина, сина-сокола. Н. Зап. 1962 р. Н. Присяжнюк в смт
Погребище на Вінниччині. Присяжню к.— С. 236—237.
Ой мати свого сина оженила. О. Зап. С. Турик в с. Пустомити
Тувинського р-ну на Ровенщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 342, арк. 8.
Мала мати сина та й го оженила. П. Зап. в 1960-х рр. О. Гижа від лемків
з повіту Новий Сянч (тепер ПНР). Гижа.—С. 191. З мел.
Мала мати сина, його оженила. Р. Зап. 1970 р. П. К. Медведик у с. Великий
Глибочок на Тернопільщині від Є. Світлич. Нові надходження.
Та вженила мамка сина, вженила, вженила. С. Зап. 1972 р. в с. Палнітум
Сучавського пов. в Румунії. Ребошапк а.— С. 41—42, № 4. З мел.
489
Ой у полі, в полі стоїть дві тополі. Т. Зап. 1970 р. в м. Кременець на
Тернопільщині. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 414, с. 50, № 36. Мел. розшифр. А. І. Іва-
ницький. З мел.
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси? У. Зап. 1978 р. О. А. Правдюк у с.
Хомутець Миргородського р-ну на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 461, арк. 9.
Мала мати сина, рано оженила. Ф. Зап. в 1970-х—1980-х рр. Г о л е н т ю к.—
С. 92-94.
У полі крапивонька жалливая. X. Зап. М. Костомаров на Полтавщині. Ч у-
б и н с ь к и й.— G. 710—711, № 308 К.
Виправила мати сина в дорогу, в дорогу. Ц. Зап. в 1880-х рр. М. Курилович
у с. Вікторові на Станіславщині. З о р я.— 1882.— № 22.— G. 345.
Ой послала мати та сина в дорогу. Ч. Зап. С. Тобілевич на Поділлі. Т о б і-
л е в и ч.— G. 261—262.
Оженила мати сина, привела невістку. Ш. Зап. в 1950-х рр. в с. Ставне
Перечинського р-ну на Закарпатті. JI і н т у р, 1959.— С. 17—19.
Мала мати сина та його вженила. Щ. Зап. С. Турик у с. Малі Дедеркали
Шумського р-ну на Тернопільщині від О. І. Михальчук. ІМ Ф Е, ф. 14-3,
од. зб. 342-11, с. 285, № 11.
Виряджала мати сина у солдати. Ю. Зап. 1976 р. О. Дей, С. Мишанич та
Й. Федас у с. Білин Ковельського р-ну Волинської обл. ІМ Ф Е, ф. 14-5,
од. зб. 442, арк. 22.
Ой чиє то жито, чиї то покоси. Я. Зап. 1973 р. О. Дей, А. Іваницький та
М. Пазяк в с. Волосівці Летичівського р-ну Хмельницької обл. від сестер
Г. В. Якимцевої та Л. В. Телущенко. Мел. розшифрував А. Іваницький. І М Ф Е,
ф. 14-5, од. зб. 430-ІІ, арк. 56. З мел.
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси, а. Зап. 1977 р. О. Дей, А. Іоаніді та
С. Мишанич у с. Шпичинці Ружинського р-ну на Житомирщині від Т. Б.
Ковальчук, Р. І. Ланових, Г. та Н. Кузнець. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 458, арк. 3.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1359, арк. 31, 52; од. зб. 1380, арк. 7; од. зб. 1401,
арк. 93 (зап. в с. Понорниці на Полтавщині); од. зб. 1406, арк. 8; од. зб. 1407,
арк. 8, 16; од. зб. 1422, арк. 96, № 16; ІЛ, ф. 99, од. зб. 187, арк. 137, № 38;
ІМФЕ, ф. 2, од. зб. 29, арк. 23, № 11 (зап. в 1860—1870-х рр. С. Нос в
Чернігові) ; ф. 3-3, од. зб. 216, арк. 44, № 32 (зап. Ф. Богуславський на Чернігівщині);
од. зб. 136, арк. 14 (зап. в 1850-х рр. М. Білозерський в хут. Мотронівка на
Чернігівщині); ф. 4, од. зб. 151, арк. 17; ф. 6-3, од. зб. 90, арк. 71; ф. 8-к1,
од. зб. 24, арк. 62 (зап. в 1860-х рр. К. Кибальчич в с. Щаснівка Козелецько-
го пов. на Чернігівщині); ф. 8-3, од. зб. 226, арк. 8, № 5 (зап. 1938 р. М. Нагорний
та Г. Сухобрус в с. Западинці Красилівського р-ну Кам’янець Подільської обл.);
од. зб. 287, арк. 243—244 (зап. 1970 р. О. С. Підлипки на Львівщині); од. зб. 294,
арк. 66—67 (зап. 1940 р. А. Кінько в с. Шипинці Кіцманського р-ну
Чернівецької обл.); ф. 8-4, од. зб. 312, с. 22 (зап. А. Кудрицька в м. Збараж на
Тернопільщині) ; ф. 14-3, од. зб. 299 а, арк. 435 (зап. 1966 р. М. А. Руденко в с. Слобода
Яришівська Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині); од. зб. 342, арк. 16—17,
№ 17 (зап. 1977 р. І. Турик в с. Биківці Шумського р-ну на Тернопільщині);
ф. 14-5, од. зб. 402, арк. 50—51 (зап. в 1960-х рр. М. М. Гайдай в с. Андріївка
Ічнянського р-ну на Чернігівщині); од. зб. 410, арк. 62 (зап. 1969 р. С. Грица
в с. Кульчин Ківерцівського р-ну Волинської обл.); од. зб. 420-ІІІ (зап. П. Бу-
дівський та О. Дей в с. Кураш Дубровицького р-ну на Ровенщині від О. В.
Корнійчук); од. зб. 430-ІІ, арк. 71 (зап. 1973 р. М. Пазяк в с. Дорогобуж Гощан-
ського р-ну Ровенської обл.); од. зб. 437, арк. 60—61 (зап. 1975 р. О. Дей та
С. Мишанич в с. Підлісне Маневицького р-ну на Волині); од. зб. 442, арк. 49
(зап. 1976 р. О. Дей, С. Мишанич у с. Облапи Ковельського р-ну Волинської
обл.); од. зб. 442-ІІ, арк. 278 (зап. 1976 р. Й. Федас в с. Грушів Іваничівського
р-ну Волинської обл.); од. зб. 443, арк. 9 (зап. 1975 р. Н. ІПумада в с. Перерив
Коломийського р-ну на Івано-Франківщині); ф. 15-3, од. зб. 169, арк. 149;
од. зб. 183, арк. 35; од. зб. 184, арк. 204; од. зб. 197, арк. 40, 54; ф. 24-5, од. зб. 68,
арк. 59, № 81 (зап. в с. Карпилівка Прилуцького пов.); арк. 67, № 97 (зап.
в с. Засулля Роменського пов.); од. зб. 78, арк. 17, № 21 (зап. Б. Познанський
в с. Дударі Канівського пов. на Київщині); ф. 28-3, од. зб. 41, арк. 53, № 71
(зап. В. Гнатюк в с. Котузів на Дрогобиччині); од. зб. 42, арк. З, № 6; од. зб. 79,
арк. 70 (зап. В. Левинський в Кропивнику Новому); од. зб. 99, арк. 6; од. зб. 113,
490
арк. 6, № 6 (зап. в с. Корневі Городенківського пов. в Галичині); од. зб. 204,
арк. 53—54, № 17 (зап. 1909 р. в с. Григорове Рогатинського пов. на Станіслав-
щині); од. зб. 207, арк. 58, 90 (зап. в с. Вербівка Теребовлянського пов.);
од. зб. 217, арк. 31—32 (зап. 1913 р. в с. Джурин у Галичині); од. зб. 222, арк. 39
(зап. 1917 р. в с. Синевідське Нижнє в Карпатах); од. зб. 228, арк. 50 (зап.
1913 р. в с. Вовчківці Снятинського пов. на Станіславщині); од. зб. 229, арк. 17
(зап. 1914 р. в с. Драгасинів Снятинського пов.); од. зб. 292, арк. 4—5 (зап.
1923 р. на Дрогобиччині); од. зб. 324, арк. 52; од. зб. 341, арк. З, № 8; од. зб. 351,
арк. 99; од. зб. 361, арк. 11—12 (зап. в с. Грабовець на Станіславщині); од. зб. 497,
арк. 5—6; ф. 29-3, од. зб. 76, арк. 2 (зап. 1872—1877 pp. І. Белей на
Станіславщині); од. зб. 96, арк. 177 (зап. 1889 р. в с. Русів у Галичині); од. зб. 100, арк. 67,
№ 18 (зап. 1882 р. в Харкові); од. зб. 109, арк. 25, № 41 (зап. 1884 р. в с. Вос-
кресинці на Станіславщині); од. зб. 160, арк. 7, № 50 (зап. 1886 р. на Дрого-
биччині); од. зб. 163, арк. 1—2(зап. 1888 р. на Львівщині); од. зб. 194, арк. 15,
№ 6 (зап. 1896 р. на Київщині); од. зб. 228, арк. 51—52 (зап. в с. Шешори на
Станіславщині); од. зб. 233, арк. 10—11 (зап. 1902 р. на Львівщині); од. зо. 248,
арк. 13—14, № 3 (зап. 1904 р. в с. Побужани на Львівщині); од. зб. 275, арк. 6,
№ 7 (зап. 1910 р. на Тернопільщині); од. зб. 340, арк. 6—7, № 11; од. зб. 397,
арк. 34.
Балада активно побутує в наш час, записана в численних варіантах на всіх
українських землях. Найдавніші записи — 3. Доленги-Ходаковського в 1810-х рр.
(дві версії). Балада широко відома в Білорусії та Росії. Мотив перетворення
людини в дерево — міжнародний. Виступаючи в баладних сюжетах різних
народів, він типологічно уподібнює їх, проте в кожного народу опрацьовується
оригінальне. Розгляд цієї балади див. у праці: О. /. Дей. Українська народна
балада.— K., 1986.— С. 115—143.
Наділа ми свекра куділь. Зап. Ф. Колесса в с. Розстайне на Лемківщині.
К о л е с с а, 1929.— С. 419, № 563 а. З мел.
Ой у Галі свекруха лихая. А. Зап. в 1880-х рр. Л. Василевська в с. Збур’ївка
Таврійської губ.; мел. з її голосу зап. М. Лисенко. Дніпрова Чайка.—
С. 133—135. З мел.
Була у Галі нерідная мати. Б. Зап. А. Конощенко в с. Кононівка Пирятин-
ського пов. на Полтавщині. Конощенко.— 3-тя сотня.— С. 60—61.
У неділю рано, рано пораненьку. В. Зап. в с. Глодоси Єлисаветградського
пов. на Херсонщині. Там ж е.— С. 58—59, № 8. З мел.
Ой мала Гандзя свекруху лихую. Г. Зап. 1910 р. О. І. Роздольський у
Західній Україні. ІМФЕ, ф. 8-4, од. зб. 303, арк. 116—117; мел.—од. зб. 305, арк. 8.
З мел.
Ой мала Гандзуня свекруху лихую. Д. Зап. 1975 р. П. Медведик у с. Великий
Глибочок на Тернопільщині від Г. Гарцули. Нові надходження.
З мел.
Що у мене да свекруха лиха. Е. Квітка, 1922.— С. 141, № 446. З мел.
Ой мала Гандзя свекруху лихую. Є. Зап. в 1920-х рр. В. Харків у с. Демшин
на Вінниччині. X в и л я.— С. 182—183.
Була в Гандзі лихая свекруха. Ж. Зап. 1919 р. Г. Танцюра в с. Зятківці на
Вінниччині від Я. Зуїхи. Пісні Явдохи Зуїхи.— С. 573. З мел.
Ой мала Галя свекруху лихеньку. 3. Зап. 1952 р. в с. Шипинці Кіцмансько-
го р-ну на Буковині від К. В. Грекул. Я щ е н к о.— С. 241—242. З мел.
Ти, кропиво моя, ти, жаркучая. И. Зап. 1913 р. П. Тичина від Никона Лю-
бенка з Херсонщини. Тичин а.— С. 73—74.
Ти, кропивушка, ти, жалючая. І. Зап. 1936 р. О. Стеблянко в м. Лебедин
на Сумщині. Багатоголосе я.— С. 309. З мел.
Ти, крапивушка, ти жалюченькая. ї. Зап. в с. Плоске на Київщині. ІМФЕ,
ф. 14-3, од. зб. 38, арк. 84. З мел.
В неділю раненько, ще сонце не сходить. Й. Зап. 1973 р. Ю. 3. Круть,
M. М. Гайдай та Т. П. Руда в с. Березове Рокитнівського р-ну на Ровенщині.
ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 429-11, арк. 20. Мел. розшифр. Н. Бучель.
Ой в неділю рано дзвонять в церкві дзвони. К. Зап. 28 серпня 1978 р.
M. М. Шубравська в с. Муровані Курилівці на Вінниччині від Н. Я. Онуфрійчук,
корінної жительки, 68 р. Нові надходження. Мел. розшифр. А. Іваниць-
кий. З мел.
491
Вродилася Настя без долі, без щастя. Л. Зап. в кінці XIX ст. в с. Покуля
Чернігівського пов. Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1337, арк. 37.
Була в Галі нерідная мати. М. Зап. 1945 р. М. С. ІПудрик у с. Степанівка
Ковалівського р-ну на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 26, арк. 119, № 193.
Ой мала невістка свекруху лихую. Н. Зап. 1969 р. М. А. Руденко в с.
Михайлівна Ямпільського р-ну на Вінниччині. ІМ Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 299 а,
арк. 571—572.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1337, арк. 37; од. зб. 1377, арк. 125, 165; од. зб. 1390,
арк. 136; од. зб. 1476, арк. 40—41; од. зб. 1486, арк. 25; І М Ф Е, ф. 4-2, од. зб. ЗО,
арк. 78; ф. 8-3, од. зб. 236; од. зб. 251, арк. 6—8 (зап. 1939 р. М. Ісірович в м. Кро-
левці на Сумщині); од. зб. 267, арк. 45 (зап. 1939 р. Ф. Гарін в с. Парафіївка
Ічнянського р-ну на Чернігівщині); ф. 14-3, од. зб. 26, арк. 2, № 4 (зап.
в 1910-х рр. А. Шмиговський в с. Степанівка Ковалівського р-ну на Полтавщині);
ф. 14-5, од. зб. 402, арк. 23—24, № 23 (зап. 1966 р. М. М. Гайдай в с. Андріївна
Ічнянського р-ну на Чернігівщині); од. зб. 410, арк. 63 (зап. 1969 р. С. Грица
у с. Кульчин Ківерцівського р-ну Волинської обл.); ф. 24-5, од. зб. 77 (зап.
1886 р. І. Стрижевський у с. Березняки Черкаського пов.); од. зб. 63, арк. З, № 6
(зап. в с. Жовнин на Полтавщині); од. зб. 68, арк. 26, № 29 (зап. в с. Карпилівка
Прилуцького пов.); ф. 28-3, од. зб. 116, арк. 97, № 17; од. зб. 118, арк. 4, 10
(зап. 1895 р.); од. зб. 185, арк. 120; од. зб. 204, арк. 61—62, № 28; од. зб. 289,
арк. 14 (зап. 1922 р. в с. Суськ Ровенського пов. на Волині); од. зб. 324, арк. 50;
од. зб. 336, арк. 8 (зап. в с. Розношинці Збаразького пов. на Тернопільщині);
од. зб. 350, арк. 42—43; од. зб. 372, арк. 32, № 96; ф. 29-3, од. зб. 94, арк. 26,
№ 24 (зап. в 1880-х рр. на Дрогобиччині); од. зб. 194, арк. 19—20, № 18 (зап.
1896 р. В. Степаненко на Київщині); од. зб. 201, арк. 11, № 49 (зап. 1897 р.
в с. Колінки Городенківського пов. на Станіславщині); од. зб. 423, арк. 8, № 73.
Ой поїхав Івасенько сім рік на війну. А. Зап. О. Кольберг на Покутті.
К о л ь б е р г.— Т. ЗО.— С. 35, № 41. З мел.
Та й поїхав Івасечко сім літ на війну. Б. Зап. у 1900-х рр. О. Роздольський
в с. Дунаїв у Галичині. Людкевич-Роздольський.— Ч. 1.— С. 149,
№ 601. З мел.
Збирає си Івасенько сім літ на війну. В. Зап. О. Роздольський в с. Добров-
ляни на Львівщині. Т а м ж є,— С. 149, № 602. З мел.
Ой поїхав Андрусенько на вірльованнє. Г. Зап. І. Колесса в с. Ходовичі
Стрийського пов. на Львівщині. Колесса І.— С. 298—299, № 8.
Гей у лісі огні горять. Д. Там ж е.— С. 227—228, № 7. З мел.
Іде Іван на войночку. Е. Зап. 1980 р. С. В. Мишанич у с. Тур’я Поляна
Перечинського р-ну на Закарпатті. Мишанич.— С. 140—141, № 103.
Гей поїхав Івасенько сім літ на війну. Є. Зап. в 1830-х рр. у Галичині.
П а у л і.— Т. 2.— С. 13. Текст майже тотожний із опублікованим у «Русалці
Дністровій» 1837 р.
Ой поїхав Івасенько на тяжку війночку. Ж. Зап. М. Павлик у Галичині.
Павли к.— С. 212—214.
Ой поїхав Івасенько сім рік на війну. 3. Зап. 1884 р. І. Стефанчук в с. Вос-
кресинці на Станіславщині. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 109, арк. ЗО, № 51.
Ой поїхав Івасенько та й на війночку. И. Зап. 1902 р. І. Чупрей у с. Пече-
ніжин на Станіславщині. І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 165, арк. 20—21.
Ой пішов Іваночок на тяженьку войну. І. Зап. 1903 р. Б. Заклинський
в с; Буковел на Станіславщині. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 78, арк. 59.
Вар.: ІЛ, ф. 99, од. зб. 203, арк. 36; І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 162, арк. 48
(зап. 1904 р. в с. Винники під Львовом); од. зб. 200, арк. 1 (зап. 1908 р. в с. Ва-
цовичі на Дрогобиччині); од. зб. 356, арк. 1 (зап. в с. Шульганівка Чортків-
ського р-ну на Тернопільщині); од. зб. 324, арк. 39; ф. 29-3, од. зб. 296, арк. 22—
23, № 13 (зап. 1912 р. на Львівщині).
Варіанти цієї балади зафіксовані в західних регіонах української території.
Близький сюжетний тип зустрічається й серед російських балад (див.
порівняльну працю І. Жданова «Песни о князе Михаиле» (Живая старина.—1890.—
№ 1.—С. 19—27).
Мати сина оженила. А. Балада з с. Скулин Ковельського пов. на Волині.
Мел. з голосу Лесі Українки зап. К. Квітка. Леся Українк а.— С. 282—284.
З м$л.
492
Ой жила вдова на край села. Б. Зап. С. Тобілевич в с. Плисків на
Вінниччині. Тобілевич.— С. 270—271. З мел.
Гей мала вдова єдного сина. В. Зап. О. Кольберг на Покутті. Кольбер г.—
Т. ЗО.— С. 41—42, № 49. З мел.
Ой жила вдова, вдова молода. Г. Зап. на Могилівщині в Білорусії.
Радченко, 1911.— С. 64, № 147. З мел.
Ей мала мати єдного сина. Д. Зап. в 1920-х рр. Ф. Колесса на Лемківщині.
К о л е с с а, 1929.— С. 313, № 176-а.
Ой мала вдова сина Василя. Е. Зап. 1962 р. С. Турик в с. Кокошинці Підво-
лочиського р-ну на Тернопільщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 342, арк. 74.
Ой мала вдовойка їдного синойка. Є. Зап. в 1970-х рр. в с. Ільник на
Львівщині. Ільницька.— С. 32—33. З мел.
Чи рада ти, ненько, де йде дітей двоє. Ж. Зап. в 1920-х рр. А. Конощенко
в с. Калюс Новоушицького пов. Подільської губ. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 148,
арк. 45, № 79. З мел.
Виряджала мати сина у солдати. 3. Зап. 1980 р. Л. Тестова в с. Шимкове
Ананьївського р-ну на Одещині. Мел. розшифр. записувачка. Нові
надходження. З мел.
Ой була, була в тім селі вдова. И. Зап. 1966 р. П. Медведпк у с. Жабиня
Зборівського р-ну на Тернопільщині від Н. Прокопів. Нові надходження.
З мел.
Летіла зозуля через мою хату. І. Зап. 1954 р. І. Березовський та А. Гуме-
нюк у с. Вовчок Брацлавського р-ну Вінницької обл. І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 171,
арк. 66, № 8. Мел. розшифр. Ф. П. Мотуляк. З мел.
Ой чия то хата стоїть на долині. І. Зап. С. Турик у с. Бихівці
Кременецького р-ну Тернопільської обл. від. Л. М. Драпалюк. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 342,
арк. 117—118.
Ой чия то ж хата, хата при долині. Й. Зап. 1981 р. Л. Осадча в с. Тисьме-
ничани Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Мел. розшифр. запису-
вачка. Нові надходження. З мел.
Машина рушає, а дівчина плаче. К. Зап. у 1940 р. М. Бабій та М. Гордійчук
в м. Східниця на Дрогобиччині. І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 289, арк. 94—97. З мел.
Чия то хатина, що є при долині. Л. Зап. в 1960-х рр. від лемків. Г и ж а.—
С. 193—195. З мел.
Калина-малина біло процвітала. М. Зап. 1954 р. в с. Піски Лохвицького р-ну
Полтавської обл. Багатоголосе я.— С. 376. З мел.
Ой у лузі, лузі зозуля кувала. Н. Зап. 1966 р. в м. Луцьк. Пісні з
Волин і.— С. 182—183. З мел.
Ой на горі, горі береза стояла. О. Зап. в 1980-х рр. М. Л. Калетник у с. Клем-
бівка Ямпільського р-ну на Вінниччині. Нові надходження. З мел.
Ой в полю тополя, ой в полю кудрява. П. Зап. 1971 р. Г. Довженок, В. Іванов
та Н. Шума да в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. ІМФЕ, ф. 14-5,
од. зб. 419-1, арк. 47. Мел. розшифр. А. Ф. Омельченко.
Ой в полю тополя, ой в полю кудрява. Р. Зап. 1975 р. в с. Врублівка Кам’я-
нець-Подільського р-ну Хмельницької обл. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 421-11,
арк. 45. Мел. розшифр. А. Іваницький. З мел.
Зацвіла калина в лузі на помості. С. Зап. в 1970—1980 рр. Г о л е н т ю к.—
С. 90—91. З мел.
Ой відчини, мати, тисові ворота. Т. Зап. 1978 р. М. М. Шубравська в с.
Муровані Курилівці на Вінниччині від Н. Я. Онуфрійчук. Мел, розшифр. А.
Іваницький. Нові надходження. З мел.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1333, арк. 247, 248; од. зб. 140, арк. 5; од. зб. 1406,
арк. 20; од. зб. 1486-а, арк. 12, № 28; арк. 44—45, № 117; арк. 82—83, № 222;
ІЛ, ф. 99, од. зб. 103, № 3; ІМФЕ, ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 122; ф. 6-3, од. зб. 73,
арк. 37; од. зб. 208, арк. 29 (зап. 1937 р. в Дніпропетровську); ф. 14-3, од. зб. 26,
арк. 1, № 1 (зап. 1944 р. А. Шмиговський від А. Сташейко з с. Дуброва Боро-
дянського р-ну на Київщині); од. зб. 34-а, арк. 11 (зап. А. Шмиговський
в с. Городище Малинського р-ну Житомирської обл.); од. зб. 215, арк. 447 (зап.
О. Тараненко в с. Білозір’я на Черкащині); од. зб. 299-а, арк. 538—539 (зап.
М. А. Руденко в с. Березівка Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині);
од. зб. 353, арк. 22—24 (зап. 1962 р. на Житомирщині); од. зб. 402, арк. 4 (зап.
493
1966 р. О. І. Дей в с. Андріївна Чернігівської обл.); ф. 14-5, од. зб. 420-ІІ,
арк. 26—27 (зап. 1971 р. О. Дей та П. Будівський в с. Кураш Дубровського р-ну
на Ровенщині); од. зб. 421-11, арк. 21 (зап. М. М. Гайдай, Л. Вахніна та В. Лір-
ниченко в с. Затишшя Любомльського р-ну Волинської обл.); ф. 24-5, од. зб. 67,
арк. 26; од. зб. 85, арк. 29; од. зб. 429-ІІІ, арк. 5 (зап. 1973 р. М. Гайдай і Т. Руда
в с. Познань Рокитнівського р-ну Ровенської обл.); ф. 15-3, од. зб. 52; ф. 28-3,
од. зб. 41, арк. 63, № 4; арк. 422, № 29; од. зб. 49, арк. 39 (зап. 1867 р. М. Бу-
чинський в с. Гринівка на Станіславщині); од. зб. 79, арк. 63; од. зб. 107, арк. 6,
№ 23; од. зб. 113, арк. 8, № 8 (зап. в с. Корнів Городенківського пов. на
Станіславщині); од. зб. 131, арк. 4; ф. 28-3, од. зб. 193, арк. 24 (зап. 1910 р.);
од. зб. 198 а, арк. З (зап. в с. Перегінське на Станіславщині); од. зб. 204, арк. 48—
49; од. зб. 210, арк. 15—17 (зап. в с. Ременів Львівського пов.); од. зб. 217,
арк. 60—61; од. зб. 298, арк. 22—23; од. зб. 317, арк. 9 (зап. в Галичині);
од. зб. 309, арк. 14—15 (зап. в с. Лукавиця Нижня Стрийського пов. на
Львівщині); од. зб. 324, арк. 31, № 44; од. зб. 346, арк. 244 (зап. в Скалатському пов.);
од. зб. 408, арк. 6 (зап. в с. Велеснів Бучацького пов. на Тернопільщині);
ф. 29-3, од. зб. 48, арк. 14, № 11 (зап. 1891 р. в с. Сірки Середні в західних
областях України); од. зб. 73, арк. 8 (зап. 1870 р. О. Стефанович в с. Велеснів
Бучацького пов. на Тернопільщині); од. зб. 76, арк. 5, № 7 (зап. 1873 р. І. Белей
в Галичині); од. зб. 93, арк. З, № 1 (зап. 1879 р. К. Трильовський на Львівщині);
од. зб. 160, арк. 8, № 51 (зап. 1876 р. на Дрогобиччині); од. зб. 169, арк. 97,
№ 122; од. зб. 192, арк. 32, № 37 (зап. 1897 р. на Дрогобиччині); од. зб. 216,
арк. 49 (зап. 1898 р. в Галичині); од. зб. 244, арк. 18—21 (зап. 1904 р. на
Станіславщині); од. зб. 248, арк. 12 (зап. 1904 р. в с. Побужани Буського пов. на
Львівщині); од. зб. 249, арк. 7 (зап. 1904 р. в с. Озеряни на Станіславщині); од.
зб. 262, арк. 8—9 (зап. 1907 р. в с. Гвіздець на Станіславщині).
Балада поширена на всій українській території. Перший її запис належить
3. Долензі-Ходаковському (1810-ті рр.). Окремі варіанти балад мають колядкову
ритміку і співаються як колядки (записи М. Пазяка з с. Ілемня на Івано-
Франківщині), що є одним із своєрідних показників її давнього походження.
Андраш за горами. Зап. Ф. Колесса в с. Кострина на Закарпатті. Колес-
с а, 1923.— С. 30—31, № 66. З мел.
У першім садочку зозуленька кує. Зап. 1895 р. Є. Боднарівна на
Дрогобиччині. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 193, арк. 23—24, № 24.
Вар.: І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 217, арк. 62; од. зб. 162, арк. 24, № 33.
Ой на горі василечки сходять. А. Хведорович.— С. 10—13, № 6. З мел.
Ой на горі василечки сходять. Б. Б а л л і н а.— С. 41—42, № 20. З мел.
Ой на горі василечки сходять. В. Зап. 1973 р. Г. А. Іванько в с. Прохорівка
Канівського р-ну на Черкащині. І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 446, арк. 8. Мелодію
розшифр. Н. Бучель. З мел.
Ой зацвіла калиночка в лузі. Г. Зап. О. Кольберг в с. Чортовець на Покутті.
К о л ь б е р г.— Т. ЗО.— С. 177—178, № 329. З мел.
Ой у гаю калина шуміла. Д. Квітка, 1922.— № 412. З мел.
Мати сина на гвалт оженила. Е. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки.
Леся Українка.— С. 272—273, № 96.
Марусенька по бережку ходить. Є. Зап. В. Щепотьєв в с. Великі Будища
Зіньківського пов. на Полтавщині. Щ е п о т ь є в.— С. 22—23, № 34. З мел.
Да Марусенька по бережку ходить. Ж. Зап. 1983 р. експедиція студентів
Київського інституту культури в с. Товстий Ліс Чорнобильського р-ну на
Київщині. Пісня співається в жнива. Мел. розшифр. А. Іваницький. Нові
надходження. З мел.
Дай же, боже, неділі діждати. 3. Зап. .1938 р. М. П. Гайдай в с. Скоморохи
Житомирського р-ну від Ф. М. Пілєцької. 1 М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 259, арк. 56—
57. З мел.
Як поїхав мій милий в дорогу. И. Зап. 1971 р. Г. Довженок, В. Іванов та
Н. Шумада в м. Кам’янець-Подільський від П. М. Стілецької. І М Ф Е, ф. 14-5,
од. зб. 419-1, арк. 66.
Стара мати, пораднице в хаті. І. Зап. 1984 р. експедиція студентів
Київського інституту культури в с. Василівка Сокирянського р-ну Чернівецької обл.
від О. Т. Уманець. Нові надходження. Мел. розшифр. А. І. Іваницький.
Починаючи з 6-го куплета, співачка перейшла на трирядкову форму. Наспів
494
залишився той же, але на мелодію тактів 2—3 вона вже співала 2-й рядок,
тактів 5—6 — також другий. Починаючи з 6-го куплета, репризний повтор
(такти 5—6) більше не використовувався.
Оженила мати сина. ї. Із зібрання М. В. Гоголя. Г о г о л ь.— С. 89—90.
Десь ти, сину, свою милу любиш. Й. Зап. в 1840-х рр. М. Костомаров на
Волині. Чубинський.— С. 731, № 325 И.
Ой не пугай, та пугаченьку. Зап. в м. Глухів. Метлинський.— С. 213.
Ой мати, мати, йа що ти гадала. Зап. Марко Вовчок в хут. Петрушівка
Борзнянського пов. на Чернігівщині. Чубинськи й.— С. 882—883, № 446.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1306, арк. 14, № 70 (зап. П. Єгоровський у
Переяславському пов. на Полтавщині); од. зб. 1327, арк. 68, 76; од. зб. 1337, арк. 16;
од. зб. 1370, арк. 92; од. зб. 1377, арк. 129, 178; од. зб. 1389, арк. 21, № 18;
од. зб. 1403, арк. 17 (зап. І. Рудченко в м. Гадяч на Полтавщині); од. зб. 1405,
арк. 18; од. зб. 1406, арк. 5; од. зб. 1403, арк. 115; од. зб. 1466, арк. 32; од. зб. 1476,
арк. 4; од. зб. 1478, арк. 9—10; од. зб. 1481, арк. 1, № 3; арк. 2, № 4; од. зб. 1486 а,
арк. 38—39, № 100; арк. 52, № 135; ІЛ, ф. 99, од. зб. 187, арк. 103, № 2; арк. 12,
№ 27; од. зб. 202, арк. 196; І М Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 137, арк. 54 (зап. М. Біло-
зерський у с. Берестовець); од. зб. 141, арк. 2—3, № 4 (зап. 1865 р. М. Білозер-
ський в с. Кросни на Чернігівщині); од. зб. 146, арк. 34, № 40 (зап. 1880 р.
М. Білозерський на Чернігівщині); ф. 4, од. зб. 143, арк. 96; ф. 4-2, од. зб. ЗО,
арк. 105; ф. 8-3, од. зб. 204, арк. 25, 134; од. зб. 212, арк. 11; ф. 8-к1, од. зб. 24,
арк. 59 (зап. К. І. Кибальчич в с. Щаснівка Козелецького пов. на Чернігівщині);
ф. 14-3, од. зб. 115, арк. 26 (зап. в с. Водяне Донецької обл.); од. зб. 273, арк. 97
(зап. в с. Гулявці Калинівського р-ну на Вінниччині); ф. 14-5, од. зб. 410,
арк. 159—161 (зап. 1969 р. С. Грица в с. Уховецьк Ковельського р-ну на Волині);
ф. 15-3, од. зб. 169, арк. 148; од. зб. 174-г, арк. 64; од. зб. 180, арк. 300; од. зб. 183,
арк. 92, 176; од. зб. 184, арк. 38, 169, 359; од. зб. 197, арк. 42, 48, 55; ф. 28-3,
од. зб. 35, арк. 82; од. зб. 48, арк. 22 (зап. 1871 р. М. Бучинський на Станіслав-
щині); од. зб. 51, арк. 55 (зап. тоді ж, там же); од. зб. 68, арк. 31, № 64 (зап.
в 1880-х рр. на Кам’янець-Подільщині); од. зб. 73, арк. 24, № 38 (зап. в 1880-х рр.
в с. Сапогів Борщівського пов. на Тернопільщині); од. зб. 101, арк. 11; од. зб. 133,
арк. 2; од. зб. 207, арк. 50 (зап. в с. Вербівка Теребовлянського пов.); од. зб. 228,
арк. 54—56 (і;ап. 1913 р. в с. Вовчківці Снятинського пов.); од. зб. 348, арк. 14
(зап. в с. Раранче Чернівецького пов.); од. зб. 368, арк. 7; од. зб. 374, арк. 27—28,
№ 119; ф. 29-3, од. зб. 76, арк. 78, № 11 (зап. І. Белей); од. зб. 160, арк. 1, № 40
(зап. 1886 р. на Дрогобиччині); од. зб. 171—172, арк. 66—68, № 88 (зап. 1889 р.
М. Іванців на Тернопільщині); од. зб. 194, арк. 77, № 335 (зап. в 1890-х рр.
В. Степаненко на Київщині); од. зб. 205, арк. 7, № 26 (зап. 1904 р. на Стані-
славщині); од. зб. 350, арк. 13; од. зб. 388, арк. 5, № 62; од. зб. 442, арк. 15,
№ 143; од. зб. 442, арк. 35, № 125.
Ой ненько моя старая. Зап. 1920 р. Г. Танцюра в с. Зятківці на Вінниччині
від О. Лебідь. І М Ф Е, ф. 31-2, од. зб. 21, арк. 18—19.
ВЗАЄМИНИ НЕВІСТОК І ЗОВИЦЬ
Ой мала вдова дрібнії діти. Зап. 1979 р. В. В. Сокіл в с. Новому Кропивнику
Дрогобицького р-ну на Львівщині. М и ш а н и ч.— С. 210—212, № 161. З мел.
Кликала невістка та зовицю на ніч. А. Зап. О. Маркович від П. Яковенко
з с. Сичівка Радомишльського пов. Вовчок — Маркович.— С. 107—108.
З мел.
Ой на горі, на кам’яниці. Б. Зап. О. Зозуля. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 350,
арк. 6.
Чоловік жінку б’є, катує. А. Квітка, 1922. № 420. З мел.
Чоловік жінку б’є, катує. Б. Зап. у Миргороді на Полтавщині А. Конощенко.
X в и л я.— С. 196—197.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1486, арк. 29, № 75.
495
БАТЬКИ І ЇХ МАЛІ ДІТИ
Ой у полі корчомочка. А. Зап. в с. Шамраївка на Білоцерківщині від А.
Харченка. Ревуцький.— Вин. 3.— G. 43.
Од кореня до кореня. Б. Зап. 1937 р. Ф. Луговий у с. Лип’янка Златопіль-
ського p-ну на Кіровоградщині. І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 207, арк. 3—5. З мел.
Ой не пугай, ой не пугай, да й пугаченьку. В. Зап. 1881 р. Ф. Кондратович
(Ф. Вовк) від О. Демчука з м. Тульча.— Г р і н ч е н к о.— C. 695—696, № 1704.
Балада належить до давніх творів цього жанру. Перший відомий її запис
зробив в 1810-х pp. 3. Доленга-Ходаковський. Ходаковський.— С. 679.
Ой горе тій чайці, горе тій небозі. А. Л и с е н к о.— Т. 17.— С. 85, № 65
(або: вип. 3.— С. 16—17, № 8). З мел.
Ой горе тій чайці, горе тій небозі. Б. Зап. в м. Кам’янець-Подільський. К о-
н о щ е н к о.— 1-ша сотня.— С. 110—112, № 81. З мел.
Ой горе тій чайці, ой горе небозі. В. Тобілевич.— G. 226—227. З мел.
Пісня відома з XVII ст. Найдавніший її варіант опублікував В. Перетц
(стаття «Новые данные для истории песни в России» // ИОРЯС, 1907.— Т. 12,
ч. 1.— С. 154—155). Це — варіант про чайку і женців. В XVII—XVIII ст.
з’явився і варіант з чумаками, який в XIX—XX ст. став дуже поширеним. В зб.
«Чумацькі пісні» (K., 1976) опубліковано 14 текстових і 15 варіантів мелодій.
У примітках вказано на джерела понад 120 друкованих і рукописних варіантів.
Побратався сокіл із сизеньким орлом. А. Зап. в м. Ніжин. Л и с е н к о.—
Вип. 4.— G. 42—44, № 20. З мел.
Ой побратався сокіл з сизокрилим орлом. Б. Зап. в м. Зіньків на
Полтавщині. Т а м ж е.— G. 44, № 20 Б. З мел.
Побратався сокіл з сизокрилим орлом. В. Хведорович.— G. 88—89,
№ 60. З мел.
Ой брате ж мій, брате, годуй мої діти. Г. Зап. 1877 p. І. Франко від М. Тес-
люка з с. Батятичі в Галичині. Франк о.— G. 136.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1327, арк. 65; од. зб. 1401, арк. 128; од. зб. 1405,
арк. 8, 12; од. зб. 1406, арк. 16; од. зб. 1464, арк. 22; од. зб. 1477, арк. 1; ІЛ,
ф. 99, од. зб. 195, арк. 314; ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 202, арк. 8 (зап. 1842 р.
М. Білозерський у Борзнянському пов. на Чернігівщині); ф. 4, од. зб. 143,
арк. 214; од. зб. 151, арк. 2. Найдавніший запис балади належить 3. Долензі-
Ходаковському (1810-ті роки).
Гей, по синьому морю хвиля грає. А. Хведорович.— G. 41, № 24. З мел.
Ой ішли козаченьки з України. Б. Конощенко.— 1-ша сотня.— С. 76,
№ 55. З мел.
Та наїхали чумаки з України. В. Зап. на Київщині. Ревуцький.—
Вип. 1 — С. 25. З мел.
Із-за гори вітер повіває. Г. Зап. в с. Липів Кременчуцького пов. Ч у б и н-
с ь к и й.— С. 851, № 415 В.
Вар.: ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 58, арк. 14 (зап. 1875 р. на Поділлі). Вказівки
на рукописні і друковані варіанти (понад ЗО) див. у книзі «Чумацькі пісні»
(с. 487—488), де також надруковано 15 текстів з мелодіями, 2 мелодії без повних
текстів і 2 тексти без мелодій. Перші записи відносяться до середини XIX ст.
(Метлинськи й.— С. 367; Марко Вовчок — Маркови ч.— С. 311).
Коли мурували Білу Маковицю. Зап. 1980 p. С. В. Мишанич у с. Тур’я
Поляна Перечинського p-ну на Закарпатті від А. В. Фальч. М и ш а н и ч. С. 308—
309, № 250. З мел.
Відлітали всі ластівки рядочками. Зап. 1980 р. В. І. Хома в с. Купчинці на
Тернопільщині від Олени Хомів. Нові надходження.
МАТИ І ДОРОСЛІ ДОЧКИ ТА СИНИ
Була в мамочки й одна донечка. Зап. В. Харків в с. Макошин Менського
р-ну на Чернігівщині. Ігри та пісн і — С. 315—557. З мел.
Як пішла Ганна в Дунай по воду. Ігри та пісн і.— С. 389.
г Гавране, гавране, високо літаєш. Зап. А. Торонський у Галичині. Голо-
в а ц ь к и й.— Ч. 2.— С. 719.
496
Оддала мене моя матінка. А. Є д л і ч к а.— С. 54—55, № 33. З мел.
Оддала мене моя матінка за далекії гори. Б. Зап. А. Д. Шмиговський від
М. Зіпчук з с. Штунь Любомльського р-ну Волинської обл. І М Ф Е, ф. 14-3,
од. зб. 34-а, арк. 25, N° 16. З мел.
Віддавала мати дочку. В. Зап. 1925 р. П. Тичина в м. Києві від Л. П.
Тичини. Тичин а.— G. 64—65. З мел.
Ой віддала мати дочку та й далеко від себе. Г. Зап. 1961 р. G. І. Турик
у м. Кременець на Тернопільщині від О. Л. Вітенко. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 342,
арк. 104.
Ой мала мати дочку. Д. Зап. В. Томілін на Вінниччині. Хвиля.—
С. 202—203.
Ой мала я дочку. Е. Зап. 1951 р. Л. Ященко та О. Кувеньова в с. Ометинці
Немирівського р-ну на Вінниччині. Багатоголосе я.— С. 270. З мел.
Ой віддала мене мати та й в чужую сторононьку. Є. Зап. 1977 р. Л.
Тестова та Л. Малова в с. Лесничівка Балтського р-ну на Одещині від О. О. Стані-
славської та Л. Е. Давидової. Нові надходження. Мел. розшифр.
Л. О. Тестова. Текст майже тотожний з вар. Е. З мел.
Зелена діброва без вітру шумить. Ж. Руданський.— С. 148. З мел.
Зелена діброва без вітру шумить. 3. Зап. в 1900-х рр. в с. Кімнатка
Кременецького пов. Поліщук — Останович.— G. 40. З мел.
Чого дуб зелений? — Бо близько вода. И. Зап. 1944 р. А. Шмиговський від
О. 3. Вишацької з с. Розумниця та О. О. Куценко з с. Багатирка Ставищан-
ського р-ну на Київщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 34-6, арк. 20, N° 78. З мел.
Ой давно я, давно в батенька була. І. Зап. К. Квітка з голосу Лесі Українки.
Леся України а.— С. 311, № 124.
Ой давно я, давно в родини була. ї. Зап. в с. Будераж Дубенського пов.
Ревуцький.— Вип. 1.— С. 126. З мел.
Ой давно, давно я в неньки була. Й. Зап. в 1920-х рр. А. Конощенко
в с. Дудчина на Херсонщині (пісня занесена з с. Жовнин Золотоніського р-ну
на Полтавщині). ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 148, арк. 7. З мел.
Ой давно ж я, давно в матінки була. К. Зап. 1917 р. А. Д. Шмиговський від
Г. Шульги з с. Кропивна Золотоніського пов. на Полтавщині. ІМФЕ, ф. 14-3,
од. зб. З, арк. 188, N° 24. З мел.
Ой давно, давно я у батенька була. Л. Зап. 1954 р. в с. Локнисте
Чернігівського р-ну. Мел. розшифр. О. Правдюк. Багатоголосе я.— G. 263.
Ой давно, давно я в батенька була. М. Зап. в с. Старосільці Коростишівсько-
го р-ну на Житомирщині. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 38, арк. 93. З мел.
Ой у лузі, в лузі зелена трава. Н. Зап. 1951 р. Л. Ященко в с. Зарудинці
Немирівського р-ну на Вінниччині. Багатоголосе я.— G. 237. З мел.
Ой у лузі, в лузі зелена трава. О. Зап. 1977 р. О. Дей, А. Іоаніді та С. Ми-
шанич в с. Волосівка Летичівського р-ну Хмельницької обл. від групи жінок.
Мел. розшифр. О. Правдюк. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 458, арк. 53-а.
Ой давно, давно я в матінки була. П. Зап. 1956 р. у с. Несвіч Сенкевичів-
ського р-ну Волинської обл. Пісні з Волин і.— G. 173—174.
Ой терен-тереночок. Р. Зап. 1969 р. А. І. Остащенко в с. Єлизаветівка Пав-
ловського р-ну на Воронежчині від А. Т. Васильченко. Нові
надходження. З мел.
Мала мати їдну дочку. С.Зап. 1972 р. 3^ Василенко, Г. Довженок та Г.
Рубай в с. Кармалюкове Жмеринського р-ну на Вінниччині. ІМФЕ, ф. 14-5,
од. зб. 424-ІІІ, арк. 15—17. Мел. розшифр. Г. Виноградов. З мел.
Виряджала мати дочку. Т. Зап. 1972 р. А. І. Остащенко в с. Гельмязів
Золотоніського р-ну на Черкащині. Нові надходження. З мел.
Посію я конопельки покрай теї доріженьки. У. Зап. в с. Новосілки Ровен-
ського пов. Ревуцький.— Вип. 3.— С. 120—121.
Мала мати дочку, дочку-одиночку. Ф. Зап. 1965 р. в с. Привітне Горохів-
ського р-ну на Волині. Пісні з Волип і.— С. 171—172. З мел.
Ой мала вдовонька їдную донечку. X. Зап. в 1900-х рр. в с. Джунин в
Галичині. Людкевич — Роздольський.— Ч. 2.— G. 206, N° 852. З мел.
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу. Ц. Зап. 1980 р. Л. О. Созо-
нік в с. Буцинь Старовижівського р-ну Волинської обл. від Г. І. та Є. М. Созо-
нік і K. Т. Бодюк. Нові надходження. Мел. розшифр. записувачка. З мел.
17 8—27
497
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу. Ч. Зап. 1951 р. в с. Пнівне
Камінь-Каширського р-ну від О. П. Гопалик. Пісні з Волині.— С. 172—
173. З мел.
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу. Ш. Зап, 1958 р. П. К. Мед-
ведик у с. Кокутківці Зборівського р-ну на Тернопільщині від С. Приведи.
Нові надходження. З мел.
Тече річенька невеличенька, схочу — перескочу. Щ. Зап. 1970 р. П. Будів-
ський у с. Зелений Гай на Тернопільщині. Народна творчість та етнографія.—
1971.- № 4.— С. 102. З мел.
Тече річечка невеличка, скочу — перескочу. Ю. Зап. 1972 р. А. Іоаніді та
0. Правдюк від хору-ланки с. Велика Обухівка Миргородського р-ну на
Полтавщині. І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 425-11, арк. 86. З мел.
Тече річечка невеличечка, скочу — перескочу. Я. Зап. 1977 р. О. Дей,
А. Іоаніді та С. Мишанич у с. Кам’яна Гребля Сквирського р-ну на Київщині.
І М Ф Е, ф. 14-5, од. зб. 458, арк. 9. Мел. розшифр. О. Правдюк. З мел.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1„ од. зб. 1318, арк. 27—28, № 53; од. зб. 1318. арк. 27, № 53;
од. зб. 1359, арк. 4, 11; од. зб. 1377, арк. 170; од. зб. 1380, арк. 18; од. зб. 1390,
арк. 132; од. зб. 1401, арк 106; од зб. 1404, арк. 22; од. зб. 1406, арк. 19; од. зб.
1464, арк. 9, 34; од. зб. 1472, арк. 2, № 10; од. зб. 1476, арк. 40, 41—43; од. зб.
1486 а, арк. 67, 74, 84; ІЛ, ф. 28, од. зб. 319, № 7; ф. 99, од. зб. 195, арк. 154,
№17; архів АН СРСР (Ленінград) ф. 849, оп. 1, од. зб. 547, арк. 179 (зап.
1. Манжура в с. Покровське); І М Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 179, арк. 64 (зап. 1843 р.
А. Новосельський у с. Новосілка Київського пов.); ф. 4-2, од. зб. 30, арк. 203;
ф. 6-3, од. зб. 77, арк. 38; ф. 8-3, од. зб. 226, арк. 19—20, № 17 (зап. 1970 р.
в с. Кузьмин Красилівського р-ну Хмельницької обл.); од. зб. 276, арк. 50—52,
№ 56 (зап. 1940 р. на Станіславіцині); ф. 8-4, од. зб. 303, арк. 142—143 (зап.
О. Роздольський 1901 р. в с. Джулин Стрийського пов. на Львівщині); од. зб.
312, арк. 59, № 67 (зап. А. Кудрицька в с. Овечачому Бердичівського пов.);
ф. 8-кІ, од. зб. 25, арк. 9 (зап. К. Кибальчич у с. Щаснівка Козелецького пов. на
Чернігівщині); ф. 15-3, од. зб. 197, арк. 21—29; ф. 14-3, од. зб. 4, арк. 11 (зап.
1936 р. Л. Дем’ян у с Воловець на Закарпатті); од. зб. 26, арк. 21. № 35; од. зб.
32, арк. 34—35 (зап. 1946 р. Г. Колесниченко в с. Басаличівка Гайсинського р-ну
на Вінниччині); од. зб. 224, арк. 11 (зап. у с. Завалів Підгаєцького р-ну на
Тернопільщині); од. зб. 299, арк. 342—343 (зап. 1961 р. М. Руденко в Могилів-
Подільському р-ні); од. зб. 299 а, арк. 585—587 (зап. 1970 р. М. Руденко в с. Гра-
барівка Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині); од. зб. 340, арк. 105, № 82
(зап. 1943 р. А. Шмиговський у селах Войкове та Вороньків на Полтавщині);
ф. 14-5, од. зб. 410, арк. 66 (зап. 1969 р. С. Грица в с. Тупали та с. Зілове
Волинської обл.); од. зб. 415, арк 3—4 (зап. 1970 р. С. Грица та А. Іваницький у с. Ма-
начин Волочиського р-ну Хмельницької обл.); од. зб. 415, арк. 43—44 (зап.
1970 р. С. Грица в м. Кіцмань Чернівецької обл.); од. зб. 437, арк. 149 (зап.
1975 р. О. Дей та С. Мишанич у с. Пересопниця Ровенського р-ну); од. зб. 426-ІІ.
арк. 28 (зап. 1973 р. М. Гайдай та Н. Шумада в с. Корчин Житомирського р-ну);
ф. 28-3, од. зб. 133, арк. 3; од. зб. 207, арк 79 (зап. в с. Вербівка Теребовлянсько-
го пов.); од. зб. 210, арк. 18—20 (зап. в с. Ременів Львівського пов.); од. зб. 497,
арк. 6 (зап. 1903 р.); ф. 29-3, од. зб. 181, арк. 57—58 (зап. 1903 р. Я. Сенчик
у с. Веремин Люблінської губ.); од. зб. 248, арк. 18 (зап. в с. Побужани на
Львівщині); од. зб. 275, арк. 38—39, № 34 (зап. 1910 р. в с. Сороцьке Скалат-
ського пов. на Тернопільщині); од. зб. 283, арк. 32—34, № 29 (зап. 1911 р.
в с. Хом’яківка на Станіславіцині); од. зб. 395. арк. 8—9, № 18.
Балада про дочку-пташку належить до давніх за походженням творів усної
словесності. Вона відома в багатьох слов’янських і неслов’янських народів. Як
твердив Ф. Колесса, найдавнішою формою цього сюжету є весільна пісня, що
побутує й досі з обрядом, хоча в більшості випадків співається й поза ним. На
Україні записана величезна кількість варіантів, діапазон розходження яких
між собою в деталях, зачинах і т. п. дуже широкий порівняно з іншими
баладними сюжетами. Балади про дочку-пташку розпадаються на кілька
ритмічних груп, одні з яких споріднені з російськими та білоруськими баладами
цього сюжету, інші — з польськими, словацькими і чесько-моравськими.
Поуз мій двір, ворітечка голубка летіла. А. Каменецький.— С. 20—21,
№7; або: Рубець, 100.— С. 10.
498
Через мої да сінечки зозуля летіла. Б. Зап. в с. Іржавець Прилуцької
округи. Ревуцький. — Вип. 2.— С. 77. З мел.
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому, гей. В. Зап. Л. Василевська в с. Ко-
ралівка Сквирського пов. на Київщині. Конощенко. 1.—С. 59—61, № 42;
або: Дніпрова Чайка. — С. 89. З мел.
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому. Г. В е р ь о в к а. — С. 84—85. З мел.
Ходжу, блуджу по чужині, як той місяць в крузі. Д. Зап. І. Омельський
на Буковині. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 366, арк. 43. З мел.
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому. Е. Зап. 1977 р. О. І. Дей,
А. Л. Іоаніді та С. В. Мишанич у с. Лисанівці Старосинявського р-ну
Хмельницької обл. від А. М. Яцкової та Ф. М. Логвин. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 458,
арк. 35. Мел. розшифр. О. Правдюк.
Ой піду я в ліс по дрова та й наломлю лому. Є. Зап. 1980 р. Л. О. Созонік
в с. Буцинь Старовижівського р-ну Волинської обл. від Є. М. та І. І. Созонік
і К. Т. Бодюк. Нові надходження. Мел. розшифр. записувачка. З мел.
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому. Ж. Зап. 1984 р. експедицією
Київського інституту культури в с. Василівна Сокирнянського р-ну Чернівецької
обл. від О. Т. Уманець. Нові надходження. Мел. розшифр. керівник
експедиції А. І. Іваницький. Співачка робить репризу в останній строфі. З мел.
Ой по горах, по долинах пташечки літають. 3. Укр. нар. пісні, 1954—
Кн. 1.—С. 422.
Ой вирву я з рожі квітку та й пустю на воду. И. Зап. в хут. Громуха Єли-
саветградського пов. на Херсонщині. Конощенко. — 2-га сотня.— С. 61—
62. № 43.
Ой вирву я з ружі квітку та й пущу на воду. І. Зап. 1941 р. А. Шмиговський
від М. Микитченко з с. Тарасовичі Чернігівської обл. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. З,
арк. 142. З мел.
Ой зірву я з рожі квітку та й пущу на воду. ї. Зап. на Київщині. Т а-
р а н ч е н к о. — С. 26. З мел.
Ой вирву я цвітку з рожі та й пущу на воду. Й. Зап. 1959 р. С. Стельмащук
у с. Ласківці Теребовлянського р-ну на Тернопільщині від М. Апостола. Мел.
розшифр. записувач. Нові надходження. З мел.
Ой зірву я з рожі квітку та й пущу на воду. К. Зап. 1970 р. В. Бойко та
О. Правдюк у селищі Веселі Терни біля Кривого Рогу від Н. І. Нечай, Н. Ю.
Гордієнко та М. О. Пень. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 416, арк. 36, № 44. З мел.
Текла річка з-під берега, з-під зеленого дуба. Л. Радченко, 1911.— С. 36,
57. З мел.
Пусти мене, мужу, в вишневий садочок. М. Зап. 1911 р. Я. П. Сенчик в с.
Дорогу сі Холмського пов. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 183, арк. 17. З мел.
Пусти мене, мій миленький, в вишневий садочок. Н. Зап. 1959 р. в с. Лу-
жани Кіцманського р-ну на Буковині від О. К. Дудчак та Г. М. Кошарюк.
Я щ е н к о. — С. 275—277. З мел.
Та як піду я та в сад-садочок. О. Зап. в 1950-х рр. в с. Уплатне Близню-
ківського р-ну Харківської обл. Стеблянко. — С. 100. З мел.
Ой там за горою та за кремінною. П. Зап. О. Кольберг на Покутті. Коль-
б е р г. — Т. ЗО.— С. 177, № 328. З мел.
Ой там за горою та за кремінною. Р. Зап. в 1870-х рр. І. Франко від А. Пав-
лик з с. Монастирище Косівського пов. на Станіславщині. Мел. з голосу І.
Франка записав 1885 р. М. Лисенко. Лисенко. — Вип. 4.— С. 56—57, № 26.
Ой горонько кремінная, чо’ сі не лупаєш? С. Зап. І. Колесса в с. Ходовичі
Стрийського пов. на Львівщині. Колесса І. — С. 215—217, № 9. З мел.
Ой там за горою, там за кремінною. Т. Зап. в с. Серафинці в Галичині.
Людкевич — Роздольський. — Ч. 1.— С. 74, № 263. З мел.
Шумить мені, як у млині, в моїй головоньці. У. Зап. 1905 р. П. Козицький
у с. Новосілки Ровенського пов. Ревуцький.— Вип. 3. С. 108; або: Пісні
з Волині. — С. 134. З мел.
Пийте, люде, горілочку, а ви, гуси, воду. Зап. в м. Зв’ягель Волинської губ.
Конощенко. — 2-га сотня.— С. 20—22, № 12. З мел.
Ой віддала мене мати за високі гори. Зап. 1969 р. в с. Бістра Вішулуй
(Бистрий) Марморошського пов. (НРР). Відгомони віків.— Бухарест,
1974.— С. 56—57, № 11.
17*
499
Породила мати сина-сокола. Зап. Ф. Штангей в м. Жаботин Черкаського
пов. Чубинський. — С. 878—879, № 438.
Вар.: ЦН Б, ф. 1, од. зб. 1428, арк. 1, № 1; од. зб. 1486, арк. 4, № 10; од. зб.
1572, арк. 26 (зап. в 1850-х рр. Л. Жемчужников у с. Линовиця Прилуцького
пов. на Полтавщині); І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 207, арк. 58—59 (зап. 1937 р.
в с. Лип’янка Златопільського р-ну на Кіровоградщині); ф. 14-3, од. зб. 18, арк.
59 (зап. в хут. Прощуради Кобеляцького р-ну на Полтавщині); од. зб. 26, арк.
118, № 188 (зап. 1945 р. в с. Степанівна Ковалівського р-ну на Полтавщині);
од. зб. 30, арк. 13, № 13 (зап. 1944 р. в с. Степанівна Краснокутського р-ну на
Харківщині); од. зб. 107, арк. 195 (зап. в с. Письмичево Новопокровського р-ну
на Дніпропетровщині); арк. 266 (зап. в с. Перещепине на Дніпропетровщині);
од. зб. 118, арк. 100 (зап. в с. Хомутець Миргородського р-ну на Полтавщині);
од. зб. 320, арк. 22 (зап. в с. Самійлівка Ширяївського р-ну на Одещині); од. зб.
342, арк. 19—20 (зап. 1961 р. С. Турик в с. Шкроботівка Дедеркальського р-ну
на Тернопільщині); арк. 20 (зап. там же); арк. 77 (зап. 1962 р. в с. Перемилів
Чортківського р-ну на Тернопільщині); од. зб. 386, арк. 435—436 (зап. 1965 р.
в с. Шкроботівка на Тернопільщині); ф. 14-5, од. зб. 445, арк. 164—166 (зап.
1970 р. С. Грица в с. Кобаки на Івано-Франківщині); ф. 24-5, од. зб. 58, арк. 79
(зап. в с. Березняки Черкаського пов.); ф. 28-3, од. зб. 41, арк. 66, № 9; ф. 29-3,
од. зб. 69, арк. 42 (зап. 1868 р. П. Кумановський в с. Сапогів Чортківської
округи) ; од. зб. 173, арк. 23, № 40 (зап. 1890 р. М. Іванців у с. Товстоглови на
Тернопільщині); од. зб. 193, арк. 42—43 (зап. 1897 р. на Львівщині); од. зб. 205, арк.
З, № 14 (зап. 1904 р. на Станіславщині); од. зб. 275, арк. 41 (зап. 1910 р. в с. Со-
роцьке на Тернопільщині); од. зб. 355, арк. 7, № 15 (зап. на Станіславщині).
Калина-малина над яром стояла. Зап. А. Конощенко в хут. Шелехівка біля
с. Кононівка Пирятинського пов. на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 148,
арк. 29, № 49. З мел.
Ей, верх Бескида, верх зеленого. Зап. 1942 р. П. Лінтур у с. Сколе на
Закарпатті. Линтур П. Угро-русские коляды. — Ужгород, 1942.— С. 28—29.
Ой на горі вишня розцвітає. А. Зап. В. Томілін на Вінниччині. X в и л я.—
С. 156.
Ой з-за гори буйний вітер повіває. Б. Зап. на Полтавщині.
Чубинський. — С. 797.
Ой сів, запив, ой сів, запив, запив, зажурився. А. Б а л л і н а. — С. 17—20,
Ке 9. З мел.
Та запив чумак, та й запив бурлак, запив, зажурився. Б. Зап. М. Лисенко
в Чернігівській губ. від М. Загорської. Лисенко. — Вип. 4.— С. ЗО—31, № 14.
З мел.
Закувала зозуленька в густім очереті. В. Зап. на початку 1900-х рр. в с. Ян-
шівка Таращанського пов. на Київщині. Демуцький. — Ч. 1.— С. 65—66,
№ 120. З мел.
Пішов чумак, пішов бурлак доленьки шукати. Г. Зап. 1946 р. А. Шмигов-
ський від Т. Д. Вельгань з с. Сидорівна Корсунь-Шевченківського р-ну. І М Ф Е,
ф. 14-3, од. зб. 34. арк. 48. З мел.
Летіла стріла та в кінець села. А. Рубець, 10 0. — С. 14. З мел.
Ой летіла стріла з-за синього моря. Б. Зап. 1915 р. С. І. Турик у с. Пого-
рілівці Костопільського р-ну на Ровенщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 342, арк.
11. З мел.
А що із-за гори вилітав сокіл. В. Лисенко. — Вип. 6.— С. 8, № 3. З мел.
Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл. Г. Зап. 1937 р. В. Дяченко в с. Лип’янка
Златопільського р-ну Кіровоградської обл. від Л. К. Кохана. І М Ф Е, ф. 8-3,
од. зб. 207, арк. 37—38. З мел.
Нотний фрагмент, який позначено у записувача як «Заспів», не
вкладається у 4-рядкову форму строфи (6+6) (1+6+6). Проте упорядники вирішили
цей фрагмент подати. Не виключено, що існував ще один виконавський
варіант — з конканацією. Наприклад:
1. Ой з-за гір, з-за гір
Вилітав сокіл.
л Гей, ой з-за хутора
Вилітало два.
500
2. Вилітало два...
Гей єдии другого
Братом називав.
Братом називав...
Гей, а брат сокіл
Високо літав (і т. д.)
У такому варіанті фрагмент «Заспів» (текст «вилітало два») знаходить своє
місце. Тоді перші 2 такти виконуються лише у 1-й строфі і виключаються
з подальшого співу.
Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл. Д. Зап. 1940 р. А. Шмиговський від М. І. Дя-
ченко з с. Медведівка Чигиринського р-ну. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 34-6, арк. 5,
№ 18. З мел.
Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл. Е. Зап. 1965 р. в с. Стеблі Ковельського
р-ну. Пісні з Волині. — С. 177—178. З мел.
Ой летів орел, а за ним сокіл. Є. Зап. 1940 р. М. П. Гайдай у м. Маріуполь
від М. Д. Бережного. І М Ф Е, ф. 8-3, од. зб. 290, арк. 50. З мел.
Ой летіла стріла. Ж. Зап. 1867 р. В. Навроцький у Галичині. ІМ Ф Е,
ф. 28-3, од. зб. 41, арк. 74.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1377, арк. 96; од. зб. 1387, арк. 5, № 7; од. зб. 1390,
арк. 85; од. зб. 1422, арк. 98, № 18; І Л, ф. 99, од. зб. 195, арк. 151, № 14; І М Ф Е,
ф. 4, од. зб. 150, арк. 35; ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 180; од. зб. 45, арк. 19; ф. 6-3,
од. зб. 73, арк. 35; ф. 6-4, од. зб. 148, арк. 10, № 12 (зап. в 1910-х рр. А. Конощенко
в с. Дудчина-Глибин); ф. 8-3, од. зб. 216, арк. 61; од. зб. 255, арк. 41; од. зб. 262,
арк. 24; ф. 14-3, од. зб. 118, арк. 86 (зап. в с. Шульжани Хомишнянського р-ну
на Полтавщині); ф. 15-3, од. зб. 197, арк. 91; ф. 24-5, од. зб. 64, арк. 16—17, № 8
(зап. 1888 р. П. Колтоновський у с. Красносілка Чигиринського пов.); ф. 28-3,
од. зб. 68, арк. 36—37, № 69 (азп. 1882 р. в с. Михайлівна Подільської губ.);
ф. 29-3, од. зб. 194, арк. 68, № 280 (зап. 1896 р. В. Степаненко в с. Мартинівка
на Київщині); од. зб. 283, арк. 24, № 22 (зап. 1911 р. Д. Калинчук у с. Хом’я-
ківка на Станіславщині).
В темнім лісі, в темненькім лісочку. А. Зап. в с. Круті горби Таращанського
пов. на Київщині. Лисенко. — Вип. 6.— С. 22—23, № 10. З мел.
Ой у лісі, у гайочку. Б. Зап. Панас Мирний на Полтавщині. ІЛ, ф. 5, од.
зб. 219, арк. 25.
Ой сину мій та Негруєнко. Г о г о л ь. — С. 98—99.
Попід мури муровані. Зап. 1913 р. Анна Берлад в с. Видинове у Галичині.
І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 231, арк. 4—7.
Манесенький соловейко, чом ти не щебечеш? А. Б і г д а й. — Вип. 12.—
С. 414—415, № 218. З мел.
Ой у полі озеречко. Б. Максимович, 1849.— С. 110—111, № 34.
Було в мамочки штири синочки. Зап. 1962 р. М. Пазяк у с. Ілемня на
Станіславщині від Я. Луцик. Колядки і щедрівки.— К., 1965.— С. 242—243.
Летить орел попід небом, жалібно голосить. А. Зап. О. Кольберг на Волині.
Кольбер г. — Т. 36.— С. 273—274, № 428. З мел.
Летів орел попід небом, жалібно голосить. Б. Зап. в м. Херсон (копія
М. Драгоманова).— І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 45, арк. 85.
Оддала мати дочку в чужу стороночку. А. Зап. в с. Полствин на Канівщині.
Грінченко. — С. 395.
Ані вітер не віє, ані трошки не дише. Б. Зап. на Херсонщині. Б е с с а р а-
б а. — С. 265, № 367.
Летіла зозуля з гори да в долину. А. Зап. 1974 р. в с. Підлісне Козелецько-
го р-ну на Чернігівщині. Нові надходження. Мел. розшифр. О. І. Мур-
зіна. З мел.
Летіла зозуля з яру на долину. Б. Зап. М. Полтавець у с. Свиридівка Лох-
вицького р-ну на Полтавщині. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 161, арк. 167—168.
501
СУТИЧКИ НЕСЛУХНЯНИХ ТА НЕВДЯЧНИХ
СИНІВ І ДОЧОК З БАТЬКАМИ
Ой за лісом, за темненьким. А. Лисенко. — Вин. 7.— С. 32. № 31. З мел.
Ой під гаєм зелененьким. Б. Зап. в с. Перешори Ананьївського пов. на
Херсонщині. Конощенко.— 2-га сотня.— С. 29—30, № 20. З мел.
Гей, там за лісом, за темнейким. В. Зап. О. Кольберг на Перемишлянщині.
Кольбер г. — Т. 35.— С. 149—150, № 36. З мел.
Ой під гаєм зелененьким. Г. Зап. О. Роздольський у Галичині Колесса Ф.
Наша дума. — Львів, 1902.— С. 27—28, № 29.
Ой під гайком зелененьким. Д. Т о б і л е в и ч. — С. 263—264. З мел.
Ой за двором, за новеньким. Е. Зап. Н. Присяжнюк в смт Погребище на
Вінниччині. Присяжню к.— С. 234—235.
Ой за млином, за новеньким. Є. Зап. 1926 р. І. Корсовецький у с. Клембівка
на Поділлі. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 146, арк. 32, № 66. З мел.
Ой за гаєм зелененьким. Ж. Зап. Г. Танцюра в с. Зятківці на Вінниччині
від Я. Зуїхи. Пісні Явдохи Зуїхи. — С. 539.
Ой за лісом, за темненьким. 3. Зап. А. Конощенко в с. Калюс на
Вінниччині. X в и л я.— С. 344.
Ой під гаєм зелененьким. И. Зап. 1967 р. О. Правдюк в м. Кам’янець-По-
дільський від Т. А. Сис. І М Ф Е, ф. 4-5, од. зб. 405-ІУ, арк. 163—164.
Вар.: І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 124, арк. 19, 40 (зап. 1925 р. М. П. Гайдай
у с. Хатки на Полтавщині); од. зб. 148, арк. 49, № 87 (зап. 1926 р. А. Конощенко
в с. Калюс на Вінниччині); ф. 8-3, од. зб. 284, арк. 41 (зап. 1940 р. Б. Цимбалі-
стий в с. Ворохта Яремчанського р-ну Станіславської обл.); ф. 8-4, од. зб. 312,
арк. 79—80, № 94 (зап. А. Кудрицька в с. Овечаче Бердичівського р-ну); ф. 14-3,
од. зб. 299-а, арк. 191—192 (зап. 1965 р. М. А. Руденко в с. Нишівці Могилів-
Подільського р-ну на Вінниччині); ф. 14-5, од. зб. 405, арк. 163 (зап. 1967 р.
О. Правдюк в м. Кам’янець-Подільський); ф. 15-3, од. зб. 197, арк. 61, 80—81;
ф. 24-5, од. зб. 67, арк. 26; од. зб. 69, арк. 8, № 12; од. зб. 85, арк. 60; ф. 29-3,
од. зб. 280, арк. 29, № 107 (зап. 1910—1911 рр. на Волині).
Ішов Яничко в огляди. Зап. від лемків. Г и ж а. — С. 169—170. З мел.
Ой колись була розкіш-воля. А. Б а л л і н а. — С. 39—40, № 20. З мел.
Гомін, гомін по діброві. Б. Концевич. — Вип. 2.— С. 9, № 5. З мел.
Гомін, гомін, гомін по діброві. В. Є д л і ч к а.— С. 27, № 17. З мел.
Вар.: І М Ф Е, ф. 2, од. зб. 14, арк. 37, № 22 (зап. С. Нос на Чернігівщині);
ф. 28-3, од. зб. 158, арк. 124, № 173 (зап. 1901 р. А. Гловачевсышй-Юрчук у с. Де-
мидівка на Ровенщині). Пісня друкується з 1827 р. (зб. Максимовича).
Чорна хмара колотиться. Зап. 1984 р. експедицією київського Інституту
культури в с. Василівна Сокирнянського р-ну Чернівецької обл. Нові
надходження. Мел. розшифр. А. Іваницький. З мел.
Мене мати годовала. Зап. в Галичині в середині XIX ст. Головаць-
кий. —Ч. 1.— С. 174, № 24.
Гей у неділю, гей, рано-пораненьку. А. Зап. в Таращанському пов. на
Київщині. Демуцький. — Ч. 1.— С. 46—47, № 87. З мел.
Да із-під гори да буєн вітер. Б. Зап. в Могилівській губ. Радченко,
1911.— С. 50—51, № 114. З мел.
Туман поле налягає. В. Зап. в 1830-х рр. на Полтавщині. Бодянські.—
С. 198.
Ой туман яром та налягає. Г. Грінченко. — С. 382.
Чорна хмара наступає. Д. Зап. 1980 р. М. Ю. Фандуль в с. Вереміївка Кра-
силівського р-ну на Хмельниччині від Г. М. Фандуль. Нові надходження.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 3742, № 198. Найдавніший запис відноситься до
1810-х рр. Ходаковський. — С. 641.
Ой в неділю дуже рано всі дзвони дзвонили. Закревський. — С. 62—63,
№ 84. Мел. за: Галаган — Маркевич. — С. 88—95, № 50. Балада розробляє
сюжет думи «Проводи козака».
Ой у полі могила з вітром говорила. А. Вовчок-Маркович. — С. 309.
З мел.
Ой у полі могила з вітром говорила. Б. Є д л і ч к а. — С. 23, № 15. З мел.
502
Ой у полі могила з вітром говорила. В. Александров В. Народный
песенник лучших украинских п е с е н. — Харьков, 1887.—С. 3, № 1;
с. 1, № 1. 3 мел.
Ой у полі могила з вітром говорила. Г. Концевич.— Вип. 2.— С. 33,
№ 20. 3 мел.
У полі могила з вітром говорила. Д. Б а л л і н а. — С. 51—52, № 25. 3 мел.
Ой у полі могила з вітром говорила. Е. Зап. в кінці XIX ст. ЦНБ,
ф. XXXVI, од. зб. 132, арк. 107—108, № 253.
Вар.: ІМФЕ, ф. 8-3, од. зб. 220, арк. 51 (зап. 1938 р. в Новодніпровському
р-ні на Дніпропетровщині); од. зб. 243, арк. 38 (зап. 1938 р. в с. Оліньки
Прилуцького р-ну), ф. 28-3, од. зб. 31, арк. 37.
Ой вітер з поля повіває. Зап. в с. Кам’янка Смілянського р-ну на
Черкащині. Багатоголосся. — С. 140. 3 мел.
Гей, вдово, вдово, давно-с повдовіла? Зап. 1897 р. в с. Подністрянах
Борецького пов. в Галичині. I М Ф Е, ф. 29-3. од. зб. 198, арк. 24, № 45.
У суботу рано-пораненьку. А. Лисенко. — Вип. 5.— С. 10—11, № 5. 3 мел.
Мати сина годовала та й пеленовала. Б. Зап. О. Кольберг на Покутті. К о л ь-
б е р г. — Т. 30.— С. 46—47, № 55. 3 мел.
А в неділю рано-пораненьку. В. Гулак-Артемовський. — С. 18—19.
Та й що ж це за світ настав. Г. Зап. в Могилівській губ. Р а д ч е н к о.—
С. 31, № 46. 3 мел.
А в неділю рано-пораненьку. Д. Зап. на Київщині. Демуцький. — Ч. 1.—
С. 3—4, № 5. 3 мел.
У неділю рано-пораненьку. Е. Зап. в с. Вищий Булатець на Полтавщині.
Конощенко. — 2-га сотня.— С. 94—95, № 69.
Мати сина колихала. Є. Зап. на Полтавщині. Щепотьєв. — С. 20—21,
№ ЗО. З мел.
Ой в неділю пораненьку. Ж. Зап. 1921 р. І. Чабан в с. Тудорковичі і Стар-
город Сокальського пов. на Львівщині. ІМФЕ, ф. 29-3, од. зб. 316, арк. 8. З мел.
Ой в неділю рано-пораненьку. 3. Зап. 1920 р. Г. Танцюра в с. Зятківці Гай-
синського р-ну на Вінниччині від Я. Зуїхи. Пісні Явдохи Зуїхи.—
С. 595—596.
Ой у неділю рано-пораненьку. И. Зап. І. Манжура на Харківщині. М а н-
ж у р а. — С. 163—164.
Ой в неділю, ой в неділю, в неділю раненько. І. Зап. 1978 р. М. Зінчук
в с. Молодове Сокирянського р-ну Чернівецької обл. Нові надходження.
Чорна хмара наступає. ї. Зап. 1980 р. М. Ю. Фандуль в с. Вереміївка Кра-
силівського р-ну Хмельницької обл. від Г. М. Фандуль. Нові
надходження.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1434, арк. 73 (зап. на Полтавщині); од. зб. 1469,
арк. 3; од. зб. 1486 а, арк. 22—23, № 56 (зап. А. Димінський на Поділлі), арк. 83;
ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 178, арк. 1; ф. 14-3, од. зб. 338, арк. 1658 (зап. О. Вітенко
в с. Пальчинці Підволочиського р-ну на Тернопільщині); од. зб. 535, арк 42
(зап. О. Прокоф’єв у с. Стецівка Чигиринського р-ну на Черкащині); ф. 29-3,
од. зб. 194, арк. 63, № 237 (зап. 1896 р. В. Степаненко в с. Полствин
Васильківського пов. на Київщині); нові надходження (зап. 1982 р. О. Ф. Ошур-
кевич у с. Топільне Рожищенського р-ну Волинської обл. від Л. К. Шрай).
РОДИННІ ВЗАЄМИНИ МІЖ БРАТАМИ Й СЕСТРАМИ.
БРАТИ — ЗАХИСНИКИ СЕСТЕР
Ой брат сестру через море вів. А. Зап. в м. Баришівка Переяславського
пов. на Полтавщині. Грінченко. — С. 404—405.
Ой що брат да сестра. Б. Зап. Г. Т. Андрієвський в с. Рожнівка Борзнян-
ського пов. на Чернігівщині. ЦНБ, ф. 260, од. зб. 700, арк. 1.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1390, арк. 234.
Балада відома на пограниччі, серед лемків, куди вона прийшла від чехів
та словаків.
503
Ревуть води, шумлять лози. А. Зап. від М. Загорської в с. Покошичі
Чернігівської губ. Лисенко. — Вип. 4.— С. 38—39, № 18. З мел.
А вже тому сім літ буде. Б. Зап. 1977 p. G. Турик в с. Садичівка Гусятин-
ського р-ну Тернопільської обл. від В. П. Нич. І М Ф Е, ф. 14-3, од. зб. 342,
арк. 347, № 8. З мел.
Йа вже тому сім рік буде. В. Зап. 1891 р. Д. Єндик в с. Зозулинці на
Буковині. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 161, арк. 128—129, № 108.
Вар.: 1 М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 107, арк. 13, № 60 (зап. 1908 p. І. Волошин-
ський в с. Далешове Городенківського пов.); од. зб. 185, арк. 134 (зап. 1906 р.
М. Капій в с. Іванівна Теребовлянського пов.); од. зб. 278, арк. 21 (зап. 1919 р.
в с. Старий Лисець Богородчанського пов.).
Ой кілько я світа сходив. Зап. 1908 p. І. Волошинський у с. Далешове
Городенківського пов. І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 107, арк. 13, № 60.
Прості жовняри по всім селі стали. Головацький. — Ч. З, від. 1.—
С. 156-157, № ЗО.
Що буду робити, що муж мене б’є. Зап. 1930 р. О. Тимінська в с. Рідківці
Новоселицького пов. на Буковині. Я щ е н к о. — С. 304—305. З мел.
Гей, оре багач, оре штирма волойками. А. Зап. О. Кольберг на Перемишлян-
щині. Кольберг. — Т. 35.— С. 127—123, № 1.
Оре багач, оре штирма волоньками. Б. Зап. 1977 р. Г. В. Дем’ян у с. Пшанці
Сколівського р-ну Львівської обл. від Г. П. Отенії. Мишанич. — С. 376—
377, № 303. З мел.
Вар.: І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 324, арк. 32; ф. 29-3, од. зб. 79, арк. 88; од. зб.
96, арк. 138; од. зб. 160, арк. 5, № 48; (зап. 1886 р. на Дрогобиччині); од. зб. 248,
арк. 20—21 (зап. 1906 р. в с. Побужани Буського пов. на Львівщині); од. зб.
262, арк. 18—19 (зап. 1907 р. в с. Гвіздці на Станіславщині); од. зб. 340, арк. 6,
№ 10 (зап. на Станіславщині).
В баладі відобразився середньовічний забобон про те, що засушена рука
ненародженого дитинчати здатна була оберігати розбійників, робити їх
невловимими.
Ой не любив Роман жони. А. Зап. 1965 р. від галичан в Канаді. Western
folklore.— 1974 — № 2.— P. 105. Тактування наспіву відредаговане А. Іваниць-
ким. З мел.
Ой не любив Роман жони. Б. Головацький.— Ч. 1.— С. 88—89,
№45. о
Гей, що в полі за димове. В. Зап. Ю. Козловський на Станіславщині.
І М Ф Е. ф. 29-3, од. зб. 315, арк. 3.
Мала вдова дев’ять синів. Г. Зап. 1904 р. П. Петрунів на Станіславщині.
І М Ф Е„ ф. 28-3, од. зб. 178, арк. 42.
Було село Василівці. Д. Зап. в XIX ст. в Галичині. ЦНБ, ф. 1, од. зб.
1486-а, арк. 18, N° 42.
Вар.: І М Ф Е, ф. 4-2, од. зб. ЗО, арк. 50; ф. 28-3, од. зб. 232, арк. 3—5, № 2
(зап. Д. Федюк в с. Видинів на Станіславщині); од. зб. 346, арк. 20—21 (зап.
П. Стадник в с. Текліївка Скалатського р-ну на Тернопільщині); ф. 29-3, од. зб.
46, арк. 15, № 5 (зап. І. Процик, в с. Брикун Перемишлянського пов.); од. зб.
62, арк. 16, № 19 (зап. 1865 р. на Тернопільщині); од. зб. 79, арк. 36 (зап. 1903 р.
Б. Заклинський в с. Жураки Богородчанського пов.); од. зб. 109, арк. 21, № 33
(зап. 1884 p. І. Стефанчук в с. Воскресинці на Станіславщині); од. зб. 235,
арк. 23—24, № 7.
На моїй загороді часнички ся плетуть. Зап. 1895 р. О. Гнатюк в с. Хитар
Стрийського пов. на Львівщині. Г н а т ю к. — С. 194.
Ой на дворі дощик, на дворі дрібненький. А. Зап. в С. Радихів Володимир-
ського пов. Ревуцький. — Вип. 3.— С. 85—86. З мел.
Ой з-за гори дощик. Б. Зап. в с. Денисівна Лубенського пов. Лисенко. —
Вип. 5.— С. 18—19, № 9. З мел.
Ой оре брат, оре, до сестри говорить. В. Людкевич — Роздоль-
с ь к и й. — Ч. 2.— С. 370, № 1509. З мел.
Віддав брат сестроньку в чужу сторононьку. Г. Тобілевич. — С. 186—
187. З мел.
А в неділю рано всі дзвони дзвонять. Д. Зап. в Бердичівському пов.
М е т л и н с ь к и й. — С. 36.
504
Сестриця брата просила й просила. Е. Зап. О. О. Потебня. ЦНБ, ф. 1,
од. зб. 1330, арк. 9.
Балада відома з початку XIX ст., записувалася в Східній Україні та в
Галичині.
ВІДГОМОНИ СОЦІАЛЬНОЇ НЕРІВНОСТІ
У ВІДНОСИНАХ БРАТІВ І СЕСТЕР
Усі гори зеленіють. А. Зап. А. Конощенко зі співу Дніпрової Чайки, яка
перейняла пісню в с. Королівка Сквирського пов. на Київщині.
Конощенко. — 1-ша сотня.— С. 98—99, № 72.
Усі гори зеленіють. Б. Зап. В. Харків у с. Потіївка на Київщині.—
Хвиля. — С. 244. З мел.
Та все гори зеленії. В. Зап. 1949 р. в с. Скуносове Буринського р-ну на
Сумщині. Багатоголосся. — С. 309. З мел.
Ой упала зима біла. Г. Зап. 1977 р. О. Дей, А. Іоаніді та С. Мишанич в с.
Кам’яна Гребля Сквирського р-ну на Київщині. ІМФЕ, ф. 14-5, од. зб. 458,
арк. 12. З мел.
Під білою березою. Д. Зап. О. Кольберг на Волині. Кольбер г. — Т. 36.—
С. 252. З мел.
Вар.: І М Ф Е, ф. 29-3, од. зб. 76, арк. З, № 5 (зап. 1872 р. І. Белей на Ста-
ніславщині).
Стоїть верба над водою. А. Зап. О. Кольберг на Волині.— Кольберг.—
Т. 36.— С. 251, № 398. З мел.
Усі люде братів мають. Б. Зап. в с. Перешори Ананьївського нов.
Коноїд е н к о.— 1-ша сотня.— С. 117—118, № 84. З мел.
Під білою березою. В. Зап. 1971 р. О. Дей та П. Будівський в с. Кураш
Дубровицького р-ну на Ровенщині від ланки М. О. Корнійчук. Нові
надходження. Мел. розшифр. Н. Бучель.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1486-а, арк. 64, № 171; ІМФЕ, ф. 8-3, од. зб. 234,
арк. 46—68 (зап. 1938 р. О. Бандурко та П. Майборода від студентки
Кременчуцького бібліотечного технікуму Д. Г. Максакової); ф. 14-5, од. зб. 320, арк. 23
(зап. 1961 р. О. А. Правдюк у с. Глібівка Димерського р-ну на Київщині);
ф. 28-3, од. зб. 193, арк. 23 (зап. 1910 р. в с. Трудовач Золочівського пов.); од. зб.
217, арк. 26 (зап. 1913 р.); ф. 29-3, од. зб. 173, арк. 20, № 37 (зап. 1890 р. в с. Тов-
стоглови); од. зб. 248, арк. 25 (зап. 1904 р. в с. Побужани на Львівщині); од. зб.
275, арк. 60 (зап. 1910 р. на Тернопільщині).
Ой виорю нивку широкую. А. Лисенко.— Вип. 6.— С. 38—39, № 18.
З мел.
Ой виорю нивку широкую. Б. Зап. 1922 р. Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зят-
ківці Гайсинського пов. на Вінниччині. Пісні Явдохи Зуїхи. — С. 626—
627. З мел.
Виорю я нивку широкую. В. У к р. нар. пісні, 1954.— С. 468—469. З мел.
Моя мила, навари пива. Г. Зап. 1956 р. в с. Миляновичі Луківського р-ну.
Пісні з Волині. — С. 142. З мел.
Ой піду я до ліса, до ліса темного. Д. Зап. в Галичині. ІМФЕ, ф. 29-3,
од. зб. 352, арк. З, № 3.
Вар.: ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 107, арк. 221 (зап. в с. Зайцеве
Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл.); ф. 28-3, од. зб. 58, арк. 37 (зап. 1875 р.
в Подільській губернії); од. зб. 133, арк. 4, № 13 (зап. 1896 р. в с. Карабіївка
Старокостянтинівського пов. на Поділлі); ф. 29-3, од. зб. 275, арк. 2 (зап.
1910 р. в с. Сороцьке Скалатського пов. на Тернопільщині); од. зб. 351, арк. 2—3.
ЗБИТКУВАННЯ НАД СИРОТАМИ МАЧУХИ (ПРИЙМАКА).
СИРІТСЬКА ДОЛЯ
Ой поїхав Олександро у поле орати. Зап. в кінці XIX ст. І М Ф Е, ф. 29-3
од. зб. 74, арк. 16, 19. ^ *
Ей за садом, садом, садом зелененьким. Зап. 1880 р. в сл. Нижня Писарівка
Вовчанського пов. на Харківщині. Яворницький. — С. 331, № 337.
505
Ісхилився дуб на дуба, ліщина підперла. Зап. 1969 р. П. Пойда в с. Нижнє
Селище Хустського р-ну на Закарпатті. Нові надходження.
Ой ти, тату, таточку. Зап. 1921 р. Г. Танцюра в с. Зятківці на
Вінниччині. Пісні Явдохи 3уїхи. — С. 471—472. З мел.
Мали діти матір. Зап. 1957 р. від лемків з с. Мохначка Нижня Новосянч-
ського пов. (ПНР). Г и ж а. — С. 195—197. З мел.
Посіяла ленку на загуменку. Головацький. — Ч. 2.— С. 77, № 10.
Жона моя мила, де Настусю діла. Зап. в сл. Нижня Писарівка Вовчанського
пов. на Харківщині. Яворницький.— С. 287, № 299.
В кого мати рідна — воленька гуляти. А. Зап. в хут. Оріховщина на
Харківщині. Конощенко. — 1-ша сотня.— С. 104—105, № 76. З мел.
В кого мати рідна. Б. Зап. В. Верховинець у с. Яреськи на Харківщині.
Хвиля. С.— 178. З мел.
Била у Ганусі лиха мачиха. В. Радченко, 1911.—С. 40, № 95; мел.—
С. 29. З мел.
Вар.: ІМ Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 29, арк. 65 (зап. 1865 р. М. Білозерський
у м. Борзна на Чернігівщині).
Ой журавлю, журавлю. А. Зап. М. Лисенко від Л. Василевської, яка
перейняла пісню в с. Збур’ївка Таврійської губ. Лисенко. — Вип. 6.— С. 44—45,
№ 21; або: Дніпрова Чайка. — С. 113—114. З мел.
Та ходить журавель по горі. Б. Зап. на Полтавщині. Ліньова. —
С. 29, № 7.
Налетіли журавлі. В. Зап. в с. П’ятигорці Лубенського пов. на Полтавщині.
Конощенко. — 2-га сотня.— С. 105—106, № 77. З мел.
Гей же! Та говорило два вдівці. Г. Зап. на Полтавщині. Щепотьєв. —
С. 17, № 24. З мел.
Ой ходив журав по горі. Д. К в і т к а. — С. 104, № 321. З мел.
Лучче рілля ранняя. Е. Там ж е. — С. 108, № 333. З мел.
Ой по ролі, по ролі. Є. Там ж е.— С. 183, № 576. З мел.
Ой по горі, по горі. Ж. Зап. в с. Нижня Писарівка на Харківщині. Я в о р-
ницький. — С. 427—429, № 436.
Вар. див.: Наймитські та заробітчанські пісні.— К., 1975.— С. 221—230.
Балада записується протягом майже двох століть, починаючи з зібрання 3. До-
ленги-Ходаковського з 1810-х рр.
Не їдна година од бога настала. А. Зап. в с. Багатирка Таращанського
пов. на Київщині від лірника Редька. Л и с е н к о.— Вип. 6.— С. 42—43. № 20.
З мел.
Бо померла мати — лишилися діти. Б. Зап. на Покутті. Кольберг. —
Т. ЗО.— С. 194-196, № 359. З мел.
В гаї над річкою бідна сирота стояла. В. Зап. на Поділлі.— Д е м у ц ь-
к и й. — Ч. 1.— С. 21—22, № 41. З мел.
А в горах, долинах була стара хата. Г. Зап. 1951 р. С. Стельмащук в с. Унів
(Межигір’я) Перемишлянського р-ну Львівської обл. від Н. Орихівської. Нові
надходження. З мел.
Ой ішла сирітка та й стала плакати. Д. Г о л е н т ю к. — С. 73. З мел.
Пішла бідна сиротонька на гробик мамоньки. Е. Зап. 1963 р. П. В. Лінтур
в с. Мала Уголька на Закарпатті від М. Ковач. Лінтур, 1966.— С. 180.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1448, арк. 10-11; ІМФЕ, ф. 15-3, од. зб. 197,
арк. 75.
Балада «Про сирітку» (або «Сирітка») входила до репертуару лірників,
була поширена на всій українській території і в Білорусії. Близькі пісні про
долю сироти є й у фольклорі західних слов’ян. Часто виконувалась у
скорочених варіантах.
Ой загуду, загуду. Зап. на Волині. К о л ь б е р г. — Т. 36. — С. 267. З мел.
Ой налетіли голуби. Зап. А. Конощенко в с. Дудчине на Одещині.
Хвиля. — С. 176—177. З мел.
Ой ішла дівка лізками. Зап. в с. Миронівка на Київщині. Там же.—
С. 179. З мел.
Соловейку маленький. Гулак-Артемовський. — С. 18, № 4. З мел.
Ой ходила та Маруся по крутій горі. Зап. в с. Обознівка Єлисаветградсько-
го пов. на Херсонщині. Конощенко. — 2-га сотня.— С. 133—134, № 95. З мел.
506
Ой летіла зозуленька через круту гору. А. Зап. в 1950-х рр. на Київщині.
Таранченко. — С. 44—45. З мел.
Ой летіла зозуленька через круту гору. Б. Зап. в с. Гопчиця Погребшцен-
ського р-ну на Вінниччині. Багатоголосся. — С. 312—313.— 3 мел.
Ой летіла зозуленька горою крутою. В. Зап. 1956 р. в с. Залужжя Усти-
лузького р-ну на Волині. Пісні з Волині. — С. 186—187. З мел.
Вар.: І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 79, арк. 8.
По широкій річці плили каченята. Зап. від лемків. Г и ж а. — С. 37—38.
З мел.
Зашуміли луги ще й бистрії ріки. Зап. 1860 р. на Київщині.
Українські народні пісні / Упоряд. О. Хмілевська.— K., 1967.— С. 170.
Ой на горі, на високій — тамки плужок оре. Зап. М. Павлик у Галичині.
Дей О. І. Спілкування митців з народною поезією. — K.,
1981.— С. 32-33.
Балада співалась і на Східній Україні (неповні її варіанти записані 3. До-
ленгою-Ходаковським, О. Марковичем).
СІМЕЙНІ НЕЩАСТЯ ВІД РОЗБІЙНИЦТВА
Жила вдова на Подолі. А. Гулак-Артемовський.— С. ЗО, № 26.
З мел.
Жила вдова на Подолі. Б. Зап. в с. Свидівок Черкаського пов. від І. Стри-
жевського. Лисенко. — Вип. 6.— С. 12—13, № 5. З мел.
Жила вдова на Подолі. В. Зап. 1901 р. Я. Сенчик у с. Матче Люблінської
губ. від Г. Лучука. І М Ф Е, ф. 29-3, од. зо. 181, арк. 19—20. З мел.
Жила вдова, жила вдова на Подолі. Г. Квітка, 1922 —С. 106, № 325.
З мел.
Жила вдова на Подолі. Д. Там же. — С. 111, № 344. З мел.
Да жила вдова на роздолі. Е. Там же. — С. 178, № 562. З мел.
Жила вдова на Подолі. Є. Зап. 1927 р. М. Антоненко в с. Соловіївка Бру-
силівського р-ну на Київщині від Г. Колощука. І М Ф Е, ф. 6-4, од. зб. 128,
арк. 9, № 17. З мел.
Жила собі вдова сім год на Подолі. Ж. Зап. А. Д. Шмиговський від О. Під-
тілок з с. Обухів на Київщині. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 34-6, арк. 16, № 63. З мел.
В степу на Подолі — там жила да й вдова. 3. Зап. 1978 р. О. А. Правдюк
у с. Гірськ Щорського р-ну на Чернігівщині. Правдюк О. А.
Міжнаціональні зв’язки в музичному фольклорі. — K., 1982 — С. 179—
180, № 30.
Та була вдова Василина. И. Зап. в 1920-х рр. А. Конощенко в м. Калюс
(нині Хмельницької обл.) від Н. Коротана. ІМФЕ, ф. 6-4, од. зб. 148, арк. 66—
67, № 101. З мел.
Ой було село Василівка. І. Зап. 1961 р. М. А. Руденко в с. Слобода Яри-
шівська Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині від Н. Маліманчук. ІМФЕ,
ф. 14-3, од. зб. 299, арк. 217—218. Мел. розшифр. А. І. Іваницький. З мел.
Було село Василеве. І. Зап. 1959 р. Л. Ященко в с. Шипинці Кіцманського
р-ну на Буковині. Я щ е н к о. — С. 185. З мел.
Ой у вдови аж три дочки. Й. Зап. 1884 р. С. Тобілевич на східному Поділлі.
Тобілевич. — С. 264. З мел.
Була вдова, була вдова на Подолі. К. Зап. в с. Перековичі Ковельського
пов. на Волині. Леся Українка. — С. 284—285. № 105.
Жила вдова на роздолі. Л. Зап. 1919 р. Г. Танцюра від Я. Зуїхи в с. Зятків-
ці Гайсинського р-ну на Вінниччині. Пісні Явдохи Зуїхи. — С. 553.
Ой жила вдова на роздолі. М. Зап. 1930 р. Ю. Коляда в с. Скрипки
Васильківського р-ну на Київщині. ІМФЕ, ф. 36-6, од. зб. 675, арк. 16. З мел.
Ой жила вдова на край села. Н. Зап. 1941 р. А. Шмиговський від О. Негоди
з с. Хомутинці на Вінниччині. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 2, арк. 131, № 175. З мел.
Ой жила вдова та жила на придоллі. О. Зап. на Харківщині. С т е б л я н-
ко.— С. 116—117. З мел.
Жила в світі Василиха. П. Зап. 1970 р. С. Й. Грица в с. Лашнівка
Кіцманського р-ну на Буковині від І. В. Фурман. ІМФЕ, ф. 14—10, стрічка 1157.
Мел. розшифр. записувачка.
507
Була в Даня красна жона. Р. Зап. 1975 р. Ю. Пашковський в с. Плаве Ско-
лівського р-ну Львівської обл. від А. П. Улич. Мишанич. — С. 352—354,
№ 286. З мел.
Вар.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1320, арк. 17; од. зб. 1331, арк. 36, № 119 (зап.
0. Потебня в Роменському пов.); од. зб. 1359, арк. 46 (зап. 1863 р. в
Чигиринському пов.); од. зб. 1360, арк. 17—18; од. зб. 1372, арк. 44 (зап. 1883 р. С.
Волох); арк. 45 (зап. 1882 р. в с. Волівка); од. зб. 1382, с. 19—20, № 25 (зап.
1863 р. Г. Залюбовський у Харкові); од. зб. 1421-6, арк. 23, № 50 (зап. в с. Со-
кілець Бердичівського пов.); од. зб. 1421-в, арк. 78—79, № 227 (зап. в с. Сте-
цівка Звенигородського пов.); од. зб. 1423, арк. 9, № 2 (зап. 1873 р. в с. Не-
дригайлів Лебединського пов.); од. зб. 1434, арк. 72—73, № 75 (зап. в
Чигиринському пов.); од. зб. 1463, с. 86—87; од. зб. 1476, арк. 57; од. зб. 1477, арк. 11;
ІМ Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 137, арк. 36 (зап. в 1857—1864 рр. М. Білозерський
в с. Плиска на Чернігівщині) ; од. зб. 141, арк. 17—18, № 34 (зап. 1865 р. М.
Білозерський на Чернігівщині); ф. 6-3, од. зб. 73, арк. 13, № 4 (зап. 1927 р.
у с. Дубровне на Чернігівщині); од. зб. 81, арк. 126 (зап. 1925 р. В. Харків
у с. Борсуки Староушицького р-ну Кам’янецької округи); од. зо. 90. арк. 75
(зап. 1931 р. О. Гажула в с. Бубнівська Слобідка на Черкащині); ф. 6-4, од. зб.
166, арк. 22 (зап. 1931 р. Т. Онопа на Київщині); ф. 8-3, од. зб. 204, арк. 238
(зап. 1937 р. В. Новицька в с. Лип’янка Златопільського р-ну на Київщині);
од. зб. 205, арк. 227 (зап. там же); од. зб. 229, арк. 178—180 (зап. Т. Онопа та
1. Волошин в с. Паньківка Петриківського р-ну на Дніпропетровщині); ф. 8-4.
од. зб. 312, арк. 66, № 76 (зап. 1923 р. А. Кудрицька в с. Корсунка Тальнівсько-
го р-ну на Київщині); арк. 73, № 84 (зап. 1924 р. А. Кудрицька в с. Овечачому
на Бердичівщині); ф. 8-31, од. зб. 75, арк. 26—27 (зап. в 1920-х рр. в с. Спичинці
на Бердичівщині); ф. 14-2, од. зб. 45, арк. 113—114 (зап. в 1860-х рр. І. Новиць-
кий у Борисполі під Києвом); ф. 14-3, од. зб. ЗО, арк. 37 (зап. 1944 р. в с. Чу-
ботівка Богодухівського р-ну на Харківщині); од. зб. 34-6, арк. 16, № 62 (зап.
в 1940-х рр. А. Шмиговський в с. Обухів на Київщині); од. зб. 118, арк. 18
(зап. в с. Пісочки на Полтавщині); од. зб. 299-а, арк. 197 (зап. 1965 р. М. А.
Руденко в с. Нишівці Могилів-Подільського р-ну на Вінниччині); од. зб. 299-6,
арк. 46—47 (зап. 1964 р. Л. І. Ященко в с. Слобода Яришівська на Вінниччині);
од. зб. 934, арк. 35—37, № 46 (зап. 1977 р. Г. Дем’ян в с. Тухолька Сколівського
р-ну на Львівщині); арк. 132—133, № 146 (те ж, в с. Пшанець, там же); од. зб.
973, арк. 267—268 (зап. 1978 р. Г. Дем’ян в с. Вереничанка Заставніського р-ну
Чернівецької обл.); ф. 14-4, од. зб. 345, арк. 47 (зап. 1956 р. М. А. Мишастий
у с. Блистова Менського р-ну на Чернігівщині); ф. 14-5, од. зб. 176, арк. 109—
110 (зап. 1954 р. І. П. Березовський та А. І. Гуменюк у с. Маньківці Барського
р-ну на Вінниччині); од. зб. 262, арк. 144 (зап. 1959 р. в с. Шипинці Кіцман-
ського р-ну на Буковині); ф. 15-3, од. зб. 167, арк. 50 (зап. 1898 р. в с. Самчики
Старокостянтинівського пов. на Волині); од. зб. 176, арк. 7—8 (зап. 1927 р.
М. Баранівський в с. Кодня на Житомирщині); од. зб. 184, арк. 427—428 (зап.
1891 р. В. Кравченко в с. Плюваки Черкаського пов.); арк. 468—469 (зап. 1892 р.
він же в с. Словути Глухівського пов. на Чернігівщині); ф. 24-5, од. зб. 58,
арк. 69 (зап. 1886 р. І. Стрижевський у с. Свидівок Черкаського пов.); од. зб.
68, арк. 69, № 100; ф. 28-3, од. зб. 120, арк. ЗО (зап. в кінці XIX ст. на
Закарпатті); од. зб. 192, арк. 128, № 4 (зап. І. Єрофеїв в с. Баламутівка Київської губ.);
од. зб. 324, арк. 36; ф. 29-3, од. зб. 78, арк. 94—95 (зап. 1874 р. Р. Заклинський
у Станіславі); од. зб. 109, арк. 21, № 34 (зап. 1884 р. І. Стефанчук в с. Вос-
кресинці на Станіславщині); од. зб. 229, арк. 116, № 116 (зап. 1901 р. А. Глова-
чевський-Юрчук на Ровенщині); од. зб. 350, арк. 33.
Балада належить до давніх творів (див.: Смирнов И. Сборник
древнерусских памятников и образцов народной русской речи.— Варшава, 1882.— С. 156—
157), відома усім східним слов’янам; українські варіанти розділяються на три
версії, які охоплюють всю етнічну територію, (детальніше див.: Дей О. І.
Українська народна балада.— К., 1986.— С. 86—115).
Сама шила, сама пряла. А. Зап. 1888 р. в с. Красносілка Чигиринського
пов. І М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 64, арк. 59. З мел.
А в суботу барзо рано. Б. Зап. на початку XX ст. в с. Гряда Львівської
області ^Галичина). Людкевич — Роздольский.— Ч. 2.— С. 338, № 1413.
З мел.
508
Не жаль мені та й ні на кого. В. Зап. 1920 р. Г. Танцюра в с. Зятківці на
Вінниччині від Я. Зуїхи та Р. Риманської. Пісні Явдохи Зуїхи.—
С. 552. З мел.
Розбійничок, славний чоловічок. Г. Зап. 1926 р. П. Тичина в м. Гайсин на
Вінниччині. Тичина. — С. 89—90. З мел.
Штири милі до Кракова. Д. Зап. 1977 р. М. В. Мишанич у с. Розгірче
Стрийського р-ну на Львівщині від Р. Гримайло. Мишанич. — G. 372—373,
№ 300. З мел.
Не оддала мене мати за сапожниченька. Е. Зап. 1863 р. К. Кибальчич
у с. Щаснівка Козелецького пов. на Чернігівщині. Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1320,
арк. 18; або: І М Ф Е, ф. 8-кІ, од. зб. 25, арк. 8.
Не жаль мені да так ні на кого. Є. Чубинський С. 738 Б.
Не жаль мені та так ні на кого. Ж. Зап. в с. Засулля Роменського пов.
І М Ф Е, ф. 24-5, од. зб. 68, арк. 58, № 80.
Високоє клин-дерево та без листя росте. 3. Яворницький.— С.362.
Ні на кого я не жалію,— на свого татонька. И. Зап. в 1910—1911 рр. на
Волині. І М Ф Е. ф. 29-3, од. зб. 280, арк. 7.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1422, арк. 22, № 6; од. зб. 1423, арк. 5—6; од. зб.
1428. арк. 10, № 15; од. зб. 1463, арк. 112; од. зб. 1485, арк. 28, № 63; ІМФЕ,
ф. 3-3, од. зб. 141, арк. 23, № 48; од. зб. 143, арк. 1 (зап. 1877 р. М. Білозерський
у с. Красилівка на Чернігівщині); ф. 15-3, од. зб. 173, арк. 185; ф. 28-3, од. зб.
36, арк. 17, № 10, од. зб. 116, арк. 71; од. зб. 271, арк. З, № 34 (зап. в м. Мона-
стиршце Липовецького пов. на Київщині); од. зб. 302, арк. 65; од. зб. 362,
арк. 13, № 27; од. зб. 369, арк. 122; од. зб. 406, арк. 22; ф. 29-3, од. зб. 60, арк. 10.
№ 8 (зап. 1864 р. в с. Залісці на Тернопільщині).
Балада вперше надрукована у збірці М. Максимовича «Малороссийские
песни», 1827 р. (с. 75—76, № 44); відома в кількох версіях на всій українській
етнографічній території і у всіх східних слов’ян.
Ой за двором, за Самбором. А. Зап. 1893 р. Г. Вовк у с. Ганнусівка на Ста-
ніславщині. ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 99, арк. 2—3. З мел.
Ой за горов, ой за долом. Б. Народні пісні подкарпатських
русинов / Зобрали Д. Задор, Ю. Костьо, П. Милославський.— Унгвар, 1944.—
Ч. 1.— G. 14, № 8. З мел.
А там долов під явором. В. Зап. 1967 р. А. Дулеба в с. Руська Поруба
в Східній Словаччині. Дулеба. — С. 13—14, № 6. З мел.
А там долов під явором. Г. Зап. 1940 р. від лемків з с. Висока Горлицького
пов. Г и ж а. — С. 175—176. З мел.
А там долов за стодолов. Д. Головацький. — Ч. 1.— С. 171—173, № 22.
Ой у полі під Дубовом. Е. Зап. 1939 р. Є. Лазорій у с. Карапчів у Карпатах.
Радянська Буковина. — 1940.— 14 липня.
Вар.: ІЛ, ф. 99, од. зб. 195, арк. 105, № 21; ІМФЕ, ф. 8-3, од. зб. 287,
арк. 66—67 (зап. 1940 р. І. Борковський та В. Стеценко в с. Гаї поблизу
Львова); ф. 28-3, од. зб. 228, арк. 5 (зап. 1913 р. П. Гаврущак у с. Вовчківці Сня-
тинського пов.); од. зб. 231, арк. 9—10 (зап. в с. Видинів на Станіславщині);
ф. 29-3, од. зб. 79, арк. 102 (зап. 1904 р. в с. Чорнолозець Товмацького пов.);
од. зб. 262, арк. 4 (зап. 1907 р. в с. Гвіздець на Станіславщині); од. зб. 345,
арк. 1-а, № 2 (зап. на поч. XX ст. в с. Опришківці на Станіславщині).
Даний баладний сюжет фіксувався в Карпатах, Прикарпатті й Закарпатті
(наприклад, у збірці «З гір карпатських» подано дев’ять зразків, записаних
у 1946—1980 рр.), а особливо на Лемківщині. Я. Бистронь вважав (див. його
статтю «Pieśni о zbójniku і jego żonie» у виданні «Prace і materiały
antropologiczne і etnograficzne». Warczawa. 1925.— Т. 4.— S. 59—93), що пісня походить
з південного Підкарпаття. Виникла вона на етнічному пограниччі українців,
поляків та словаків, розпочавши звідти поширення з різномовними відтінками.
Цей сюжет в сукупності з іншими сюжетами про розбійників розглянув
B. М. Гнатюк у дослідженні «Словацький опришок Яношик у народній
поезії» (ЗНТШ.— 1899.— Т. 35—36).
Ох, і горе, горе, гей, нещаслива доле. А. Зап. в 1854—1863 рр. на Київщині.
Лисенко. — Вип. 1.— С. 18—19, N° 10. З мел.
Ой горе, горе, нещасная доле. Б. Зап. на Волині. Кольбер г. — Т. 36.—
C. 312-313, N° 481. З мел.
509
Ой по горі, горі пшениченьки ярі. В. Зап. G. Тобілевич від M. К. Садовсько-
го. Т о б і л е в и ч. — С. 298. З мел.
Гей, по горі, горі пшениченьки ярі. Г. Зап. 1893 р. Г. Вовк у с. Ганнусівка
на Станіславщині. І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 99, арк. 2. З мел.
Ой у чистім полі тими долинами. Д. Зап. на Покутті. К о л ь б е р г.—
Т. ЗО.— С. 76-77, № 111.
Яром, хлопці, яром. Е. Зап. у 1920-х рр. В. Харків у с. Погребище на
Вінниччині. Хвиля. — С. 35.
Вар.: Ц Н Б, ф. 1, од. зб. 1327, арк. 27; од. зб. 1477, арк. 16; од. зб. 1485,
арк. 21, № 39; Архів Географ, тов-ва GPCP у Ленінграді, ф. 31,
од. зб. 25, с. 55—57 або: ІМ Ф Е, ф. 3-3, од. зб. 172, арк. 8 (зап. П. Куліш
у с. Сміла на Черкащині); ф. 14-5, од. зб. 421-ІІ, арк. 53 (зап. 1971 р. Л. К. Вах-
ніна, М. Гайдай та Ю. Круть в с. Затишшя Любомльського р-ну Волинської
обл.); ф. 15-3, од. зб. 169, арк. 162; од. зб. 184, арк. 385; ф. 24-5, од. зб. 78, арк.
12—13, № 13 (зап. Б. Познанський); ф. 28-3, од. зб. 39, арк. 1, 2; (зап. 1857 р.
в Конотопі); арк. З, 4 (зап. в Звенигородці); арк. 6 (зап. А. О. Шевченко
в с. Кирилівка Звенигородського пов.); арк. 15 (зап. в Олександрівському пов.);
арк. 21 (зап. Я. Новицький); арк. 21—22 (зап. Штангей); од. зб. 185, арк. 66;
од. зб. 228, арк. 57 (зап. 1913 р. в с. Вовчківці Снятинського пов.); од. зб. 289,
арк. 73 (зап. 1922 р. в с. Суськ Ровенського пов.); од. зб. 319, арк. 39—40 (зап.
в с. Нинів Долішній Стрийського пов.); од. зб. 368, арк. 3; од. зб. 369, арк. 122,
123—126; ф. 29-3, од. зб. 74, арк. 13, № 40; од. зб. 229, арк. 122—123, № 171 (зап.
1901 р. А. Гловачевський-Юрчук у с. Демидівка на Ровеніцині).
Ой пас Янчі два воли — у гаю. Зап. 1980 р. С. В. Мишанич у с. Тур’я Поляна
Перечинського р-ну на Закарпатті від В. І. Гав’юк.— Мишанич. — С. 383—
384, № 309. З мел.
Із-за гори, із-за ліса сонечко бряскає. А. Зап. П. Ференчук в с. Тернове
Тячівського пов. на Закарпатті. Народні пісні підкарпатських
русинів / Зібрали Д. Задор, Ю. Костьо, П. Мислославський.— Унгвар, 1944 —
С. 23; мел. № 16.
Ой з’їхало три козаки з гори високої. Б. Головацький. — Ч. З, від. 1.—
С. 48, № 7.
Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий Петрусю? В. Зап. 1940 р. П. Охріменко
в с. Рожен Великокутського р-ну на Станіславщині від В. Г. Воротняка. І М Ф Е,
ф. 8-3, од. зб. 278, арк. 30—31.
Де ти їдеш, де ти їдеш, миленький Петруню? Г. Зап. 1964 р. П. Лінтур
в с. Чорна Тиса Рахівського р-ну на Закарпатті від А. Бровчук. Лінтур,
1966.— С. 195—196, № 100.
Вар.: І М Ф Е, ф. 28-3, од. зб. 78, арк. 32 (зап. 1898 р. в с. Раневичі в
Галичині); од. зб. 79, арк. 32; од. зб. 116, арк. 102 (зап. в 1900-х рр. в с. Зелів
Городецького пов. на Львівщині); од. зб. 195, арк. 9; ф. 29-3, од. зб. 44, арк. 17;
од. зб. 109, арк. 13, № 16 (зап. 1884 р. в с. Воскресинці на Станіславщині); од.
зб. 169, арк. 94, № 117; од. зб. 171—172, арк. 60—61, № 77 (зап. 1889 р. на
Тернопільщині); од. зб. 228, арк. 8—9, № 8 (зап. 1900 р. в с. Космач на
Станіславщині); од. зб. 341, арк. 18, № 16 (зап. на Станіславщині).
В полі, полі, стоїть грушечка. Зап. 1952 р. М. Пазяк в с. Ілемня на
Станіславщині від П. Гавриляк. Колядки і щедрівки. — K., 1965.— С. 473—474.
Із-за лісу, лісу тьомного. Зап. в Роменському пов. на Полтавщині. Гнє-
д и ч. — Вип. 2, ч. 1.— С. 122, № 726.
Селянин з селянкою в полі жито жали. Зап. в 1880-х рр. в Харкові. Ц Н Б,
ф. 1, од. зб. 1359, арк. 14.
Сидить Янчик при поточку, гея-гой. А. Зап. в с. Ганчова Горлицького пов.
на Лемківщині. Зілинський. — С. 220, № 19-в. З мел.
Ой ти, Янчуку уродливий. Б. Зап. в середині XIX ст. С. Руданський. Ру-
данський. — С. 173—174.
Ой сніг іде, ой сніг іде і зима буде. В. Зап. в с. Кушугумівка Олександрів-
ського пов. Н о в и ц ь к и й. — С. 30, № 24.
словник
МАЛОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
Банувати — шкодувати, тужити,
сумувати
бардзо, барзо — дуже
баршан — бархат
бекеша — вид верхньої одежі
блавати — голуба шовкова матерія
борзо — швидко
бочкори — вид кожаного взуття
буксовенький, буксовий —
самшитовий
Відай — мабуть, напевне
вірлове (вірли) — орел
вна — вона
вой — війна, битва
враня главка — вороняча голова
втваряти — відкривати
Гальба — половина літра
гаренда — корчма
гармузин — кармазин
го — його
гони — зоране поле
Дакий — який
Єдвабний — шовковий
Жичить — зичить (іноді — позичає)
Загуменок — місце за гумном
задуркати — стукати
запукати — застукати
зарінок — берег, покритий дрібними
камінцями
зохабити — залишити
Кавка — ворона, гава
каплун — тут: кабанчик
кармазин — вид дорогої тканини
кепень — вид суконної куртки
кіявочка — невеличка будівля
кляштор — монастир
корець — міра сипучих тіл
коч — фаетон, карета
крави — корови
Левенець — молодець, великого
зросту хлопець
летінка — качка
Ма — моя
Ме — моє
ми — мені
мочарі — болотисте місце
му — йому
мя — мене
Навиджати — відвідати
небощик — небіжчик
ней — хай
но — тільки, лише
Облак — вікно
обліг — давно неоране поле
ожог — палиця для помішування
вугілля або горящої соломи
(кочерга)
очучати — приводити в свідомість
Пахоля — хлопчик, парубок, юнак
пенязи — гроші
петек — верхній одяг з ворсистого
сукна
підле — біля
погар — чарка, стакан
позов — дати, заложити
помосниця — груба дерев’яна дошка,
якою вистелялася долівка
попатрив — подивився
потя — пташка
перемітка — міра ниток
пречки — пріч
присподниця — пекло (від рос. «пре-
исподняя»)
511
Рантух — головний убір для
молодиці
ридван — дорожня карета, колимага
рискаль — лопата, заступ
ріхтовати — готувати, споряджати
розльомпартувати — зіпсувати
рубок — тонке полотно, батистовий
платок
Савтир — псалтир
свість — своячка
сипанка — дерев’яна посуда для
засипки зерна
сой — собі
струмениста — стрімка
струц — отруїти
сукмани — суконний верхній одяг
Тлустий — товстий, дебелий
тота — та
трензельки — вуздечка
турати — звертати
тшевички — черевички
Фаля — хвиля
фірман — візник
фраїр — милий, коханий
фрасуватися — журитися, клопотати
Цугельки — вуздечка
Чабачок —риба (лящ)
чемериця — рослина
черчата — шовкова тканина,
фарбована кошеніллю
чижми — чоботи, взуття
чугаїна — верхня одежа у лемків
чупер — чуприна
чура — слуга
Шатан — чорт
шати — одяг, сукня
шеге ськати — відганяти
шерінка — платок, хустка
шмарити — кинути
шпацір — прогулянка
шувна — гарна
Яв — став
ягер — мисливець
яла — стала; в іншому значенні —
личить, пасує.
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК ПІСЕНЬ
А в горах, долинах була стара хата
418, 506 *
А вже тому сім літ буде 385, 504
А в неділю рано во всі дзвони
дзвонять 394, 504
А в неділю рано-пораненьку 375, 503
А в неділю рано-пораненьку 376, 503
А в перший день Данилушка ані їв,
ані пив 207, 488
А в полі калина, в долині калина
153, 482
А в суботу барзо рано 444, 508
А калина біло цвіте, а червоно
родить 199, 486
А над тихим Дунаєм 31, 470
Андраш за горами 270, 494
Ані вітер не віє, ані трошки не
дише 352, 501
А од ночі до півночі, гей кури не
пі ли 190, 485
А там долов за стодолов 454, 509
А там долов на муравце 205, 487
А там долов під явором 452, 509
А там долов під явором 453, 509
А там долов при млині, при млині
75, 475
А у місті в Богослові сталася
новина 154, 482
А що із-за гори вилітав сокіл 343,
500
Била у Ганусі лиха мачиха 410, 506
Бо померла мати — лишилися діти
415, 506
Бросай, Петре, жінку, а я чоловіка
130, 480
Була в Галі нерідная мати 246, 492
Була в Гандзі лихая свекруха 241,
491
Була в Даня красна жона 442, 508
Була вдова, була вдова на Подолі
437, 507
Була вдова молода 32, 470
Була в мамочки й одна донечка
299, 496
Була собі удова 30, 470
Була у Галі нерідная мати 238, 491
Було в мамочки штири синочки
350, 501
Було село Василеве 435, 507
Було село Василівці 392, 504
Вандровало пахоля 36, 472
В гаї над річкою бідна сирота
стояла 417, 506
Вельможная пані да й була
вразлива 156, 483
Вельможная пані Петруся кохала
145, 482
Виорю я нивку широкую 403, 505
Виправила мати сина в дорогу, в
дорогу 230, 490
Виправляла мати синочка в дорогу
218, 489
Виряджала мати дочку 316, 497
Виряджала мати сина в дорогу 223,
490
Виряджала мати сина у солдати
233, 490
Виряджала мати сина у солдати
260, 493
Високое клин-дерево та без листя
росте 449, 509
Віддав брат сестроньку в чужу
сторононьку 394, 504
Віддавала мати дочку 303, 497
В кого мати рідна 410, 506
В кого мати рідна — воленька
гуляти 409, 506
Вмирай, старий, вмирай 88,476
* Перша цифра — сторінка тексту, друга — сторінка примітки.
513
В нас на селі новина 105, 478
В неділю раненько, ще сонце не
сходить 244, 491
Вродилася Настя без долі, без
щастя 245, 492
В полі, полі стоїть грушечка 461,
510
В степу на Подолі — там жила да
й вдова 432, 507
В темнім лісі, в темненькім
лісочку 346, 501
В шинку на ринку п’є чумак
горілку 139, 482
Гавране, Гавране, високо літаєш
300, 496
Гей, вдово, вдово, давно-с
повдовіла 373, 503
Гей долов мі, долов, там долов да-
лечко 140, 482
Гей же! Та говорило два вдівці 412,
506
Гей мала вдова єдного сина 257,
493
Гей, оре багач, оре штирма волой-
ками 388, 504
Гей, по горі, горі пшениченьки ярі
456, 510
Гей поїхав Івасенько сім літ на
війну 250, 492
Гей, по синьому морю хвиля грає
295, 496
Гей служила Настя в пана 163, 483
Гей, там за лісом, за темнейким
356, 502
Гей у лісі огні горять 249, 492
Гей, у неділю, гей, рано,
пораненьку 365, 502
Гей, що в полі за димове 391, 504
Гой у полі був дерен 25, 470
Гомін, гомін по діброві 363, 502
Гомін, гомін по діброві 364, 502
Горіть, горіть, сирі дрова, бо заллю
водою 194, 486
Да жила вдова на роздолі 431, 507
Да із-під гори да буєн вітер 365,
502
Дай же, боже, неділі діждати 278,
494
Да й оддав мене мій батенько за
крутії гори 180, 485
Да й поспитай, Йване, чого попадя
ридає 139, 482
Далеко чувати о такій новині 147,
482
Да Марусенька по бережку ходить
276, 494
Да як поїхав королевич на погу-
ляннє 54, 473
Десь поїхав мій миленький на
війну 57, 473
514
Десь ти, сину, свою милу любиш
280, 495
Де ти їдеш, де ти їдеш, миленький
Петруню 460, 510
Долом, долом, іще й долинами, гей,
гей! 83, 476
Долом, долом та й долиною, гей,
гей 83, 476
Ей, верх Бескида, верх зеленого
336, 500
Ей, Грушечко, давна 82, 476
Ей за садом, садом, садом
зелененьким 405, 505
Ей мала мати єдного сина 258, 493
Єще вчора та й звечора, ще й
кури не піли 186, 485
Жена мужа не злюбила 103, 478
Жила вдова, жила вдова на Подолі
430, 507
Жила вдова на Подолі 428, 507
Жила вдова на Подолі 429, 507
Жила вдова на Подолі 430, 507
Жила вдова на Подолі 430, 507
Жила вдова на Подолі 431, 507
Жила вдова на роздолі 438, 507
Жила в світі Василиха 441, 507
Жила собі вдова сім год на Подолі
432, 507
Жона моя мила, де Настусю діла
408, 506
Жона мужа виряджала 74, 475
За горами гори чорніють 44, 472
За Дунаєм широким 27, 470
Закувала зозуленька в густім
очереті 340, 500
Запалю я в печі дрова та й заллю
водою 194, 486
Запалю я в печі дрова та й заллю
водою 194, 486
Заплаканий, задуманий садок
зелененький 89, 476
За ріками, за водами 123, 479
Затопила, закурила сирими
дровами 177, 484
Зацвіла калина в лузі на помості
268, 493
Зацвіла калина при дорозі 174, 484
Зашуміли луги ще й бистрії ріки
426, 507
Збирає си Івасенько сім літ на
війну 248, 492
Зелена діброва без вітру шумить
306, 497
Зелена діброва без вітру шумить
306, 497
Зеленая та ліщинонька 95, 477
Іде Іван на войночку 249, 492
Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл 344,
501
Із-за гори вітер повіває 296, 496
Із-за гори, із-за кручі козак воду
носе 192, 485
Із-за гори, із-за ліса сонечко бряс-
кає 458, 510
Із-за лісу, лісу тьомного 462, 510
Із-за лісу темненького 104, 478
І схилився дуб на дуба, ліщина
підперла 406, 506
Ішов козак яром-долиною 86, 476
Ішов Яничко в огляди 362, 502
їхав козак з Дону 39, 472
Йа вже тому сім рік буде 385, 504
Йа в нашого орендаря пили козаки
138, 481
Йа в понеділок рано пішов Івась
орати 133, 480
Йшли жовняри а з войни 39, 472
Казала ми мати явора зрубати 63,
474
Калина-малина біло процвітала 265,
493
Калина-малина над яром стояла
335, 500
Кидай, Петре, жінку, а я чоловіка
129, 480
Кидай, Семен, жінку, а я чоловіка
129, 480
Кликала невістка та зовицю на ніч
284, 495
Коб була я знала, що буду вмирати
64, 474
Коли б же я знала, як буду
вмирати 60, 474
Коли мурували Білу Маковицю 297,
496
Коло броду, броду брало дівча воду
137, 481
Коло млина, коло броду 95, 477
Коло млина, коло броду 95, 477
Куди їдеш, коня сідлеш, чорнявий
Петрусю 460, 510
Купи мені, милий, вишиту сорочку
72, 475
Лежить милий на полу 74, 475
Летить орел попід небом, жалібно
голосить 351, 501
Летів орел попід небом, жалібно
голосить 351, 501
Летіла зозуля з гори да в долину
353, 501
Летіла зозуля з яру на долину
353, 501
Летіла зозуля, сумно кукаючи 88,
476
Летіла зозуля через мою хату 262,
493
Летіла зозулька попід гай, куючи
87, 476
Летіла стріла та в кінець села 341,
500
Лучче рілля ранняя 413, 506
Мала вдова дев’ять синів 391, 504
Мала вдова їдну доню 79, 476
Мала мати дочку, дочку-одиночку
316, 497
Мала мати їдну доню 80, 476
Мала мати їдну дочку 314, 497
Мала мати й одну дочку 79, 476
Мала мати сина, його оженила 226,
489
Мала мати сина, рано оженила 229,
490
Мала мати сина, сина-сокола 225,
489
Мала мати сина та го оженила 225,
489
Мала мати сина та й го оженила
226, 489
Мала мати сина та його вженила
232, 490
Мала удівонька єдного синочка 218,
489
Мали діти матір 407, 506
Манесенький соловейко, чом ти не
щебечеш 349, 501
Марусенька по бережку ходить
275, 494
Мати сина годовала та й пеленова-
ла 374, 503
Мати сина колихала 378, 503
Мати сина на гвалт оженила 274,
494
Мати сина оженила 117, 479
Мати сина оженила 255, 492
Машина рушає, а дівчина плаче 264,
493
Мене мати годовала 364, 502
Мене мати за нелюба оддала 181,
485
Молодая удова 34, 471
Моя мила, навари пива 403, 505
Нагнівався мій миленький без
причини на мене 121, 479
На городі чорнобиль на межу
похилився 169, 484
На городі чорнобиль по стежечці
в’ється 170, 484
Над Дунаєм, над річкою брало
дівча воду 135, 481
На Джуринськім мості, на поповім
тоці 148, 482
Наділа ми свекра куділь 236, 491
На зелені та й у луці 205, 487
Налетіли журавлі 412, 506
515
На моїй загороді часнички ся
плетуть 392, 504
Напалю я нову хату сирими
дровами, гей! 193, 485
Настя в пана служила 159, 483
Не вибереш льону, те й не йди
додому 222, 489
Невисоко сонце сходить, низенько
заходе 196, 486
Не гудіте, голуби, на хаті 201, 487
Не жаль мені да так ні на кого 447,
509
Не жаль мені та так ні на кого 448,
509
Не жаль мені та й ні на кого 444,
509
Не знала моя мати 81, 476
Не їдна година од бога настала 414,
506
Не оддала мене мати за сапожни-
ченька 447, 509
Не тепер стою, не тепер стою під
твоєю коморою 97, 477
Ні на кого я не жалію,—на свого
татонька 449, 509
Оддала мати дочку в чужу
стороночку 352, 501
Оддала мене моя матінка 301, 497
Оддала мене моя матінка за
далекії гори 302, 497
Од кореня до кореня 288, 496
Оженився Семен, узяв жінку
Катерину 130, 480
Оженився удовець, оженився
молодець 112, 478
Оженила мати молодого сина 217,
489
Оженила мати неволею сина 216,
489
Оженила мати сина 279, 495
Оженила мати сина, привела
невістку 224, 489
Оженила мати сина, привела
невістку 231, 490
Оженила мати сина, сина молодого
218, 489
Оженила мать сина та й по неволі
224, 489
Ой а вчора та звечора, ще й кури
не піли 186, 485
Ой боже мій, ой що мені буде 176,
484
Ой брате ж мій, брате, годуй мої
діти 294, 496
Ой брат сестру через море вів 383,
503
Ой був у мене Данилушка, ой та
?й пив, ой та й пив 206, 488
Ой була, була в тім селі вдова 261,
493
Ой було село Василівка 434, 507
516
Ой вельможная пані да Петруню
кохала 146, 482
Ой виїхав козаченько на Україну
57, 473
Ой вийду я на гору 119, 479
Ой виорю нивку широкую 400, 505
Ой виорю нивку широкую 401, 505
Ой вирву я з рожі квітку та й пус-
тю на воду 326, 499
Ой вирву я з ружі квітку та й
пущу на воду 326, 499
Ой вирву я цвітку з рожі та й пущу
на воду 327, 499
Ой вишенько-черешенько, чом
вишень не родиш 198, 486
Ой віддала мене мати за високі
гори 334, 499
Ой віддала мене мати та й в
чужую сторононьку 305, 497
Ой віддала мати дочку та й далеко
від себе 303, 497
Ой відчини, мати, тисові ворота 269,
493
Ой вітер з поля повіває 372, 503
Ой в неділю дуже рано всі дзвони
дзвонили 368, 502
Ой в неділю, ой в неділю, в
неділю раненько 381, 503
Ой в неділю рано дзвонять в церкві
дзвони 244, 491
Ой в неділю пораненьку 379, 503
Ой в неділю рано-пораненьку 379,
503
Ой в полі могила з вітром
говорила 88, 476
Ой в полю тополя, ой в полю
кудрява 267, 493
Ой в полю тополя, ой в полю
кудрява 286, 493
Ой вумру ж бо я, вумру та й сі
буду дивити 42, 472
Ой глибоко, глибоко 32, 470
Ой горе, горе, нещасная доле 456,
509
Ой горе, горе, як хто кого любить
85, 476
Ой горе, тій чайці, горе тій небозі
290, 496
Ой горе тій чайці, горе тій небозі
291, 496
Ой горе тій чайці, ой горе небозі
291, 496
Ой горонько, кремінная, чо’ сі не
лупаєш 332, 499
Ой давно, давно я в батенька була
310, 497
Ой давно, давно я в матінки була
312, 497
Ой давно, давно я в неньки була
308, 497
Ой давно, давно я у батенька була
310, 497
Ой давно ж я, давно в матінки
була 309, 497
Ой давно я, давно в батенька була
307, 497
Ой давно я, давно в родини була
308, 497
Ой далеко слишно о такій новині
152, 482
Ой долов ми, долов, там долов
далеко 183, 485
Ой жила вдова на край села 256,
493
Ой жила вдова на край села 440,
507
Ой жила вдова, вдова молода 257,
493
Ой жила й удовушка, гей, да й на
Подолі 222, 489
Ой жила вдова на роздолі 439, 507
Ой жила вдова та жила на придол-
лі 440, 507
Ой жила удівонька та й на
роздоллі 221, 489
Ой журавлю, журавлю 411, 506
Ой за гаєм зелененьким 359, 502
Ой за горов, ой за долом 451, 509
Ой загуду, загуду 420, 506
Ой за двором, за новеньким 358,
502
Ой за двором, за Самбором 450, 509
Ой задумав, загадав 118, 479
Ой задумавсь, зажуривсь 118, 479
Ой за лісом, за темненьким 355, 502
Ой за лісом, за темненьким 359, 502
Ой за млином, за новеньким 359,
502
Ой зацвіла калиночка в лузі 273,
494
Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл
343, 500
Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл
344, 501
Ой з-за гори буйний вітер повіває
337, 500
Ой з-за гори дощик 394, 504
Ой з-за гори місяць сходить, за
другу заходить 195, 486
Ой з-за гори сонце сходить, за
другу заходить 196, 486
Ой зима, зима, зима лютая 100, 477
Ой зима, зима та холодная 99, 477
Ой зима, зима ти холодная 100, 477
Ой зійшов же місяченько 96, 477
Ой зірву я з рожі квітку та й
пущу на воду 327, 499
Ой зірву я з рожі квітку та й
пущу на воду 328, 499
Ой з’їхало три козаки з гори
високої 459, 510
Ой з неділі на понедівнок
темненькая ніч 125, 479
Ой з неділі на понеділок 113, 478
Ой з-під верби вода біжить 222, 489
Ой із суботи та на неділеньку та
стала сі темна ніч 123, 479
Ой ішла дівка лізками 421, 506
Ой ішла сирітка та й стала
плакати 419, 506
Ой ішли козаченьки з України
296, 496
Ой кілько я світа сходив 386, 504
Ой коли б я знала, а що мені буде
62, 474
Ой коли б я знала, а що тепер
буде 59, 474
Ой коли б я знала, ой як мені
буде 65, 474
Ой коло городу брало дівча воду
136, 481
Ой колись була розкіш-воля 362, 502
Ой летів орел, а за ним сокіл 345,
501
Ой летіла зозуленька горою
крутою 424, 507
Ой летіла зозуленька через круту
гору 423, 507
Ой летіла зозуленька через круту
гору 424, 507
Ой летіла стріла 345, 501
Ой летіла стріла з-за синього моря
342, 500
Ой летіло пахоля 38, 472
Ой мав мене мій батечко єдну єди-
ничку 120, 479
Ой мала вдова дрібнії діти 283, 495
Ой мала вдова сина Василя 259, 493
Ой мала вдовойка їдного синойка
259, 493
Ой мала вдовонька їдную донечку
317, 497
Ой мала Галя свекруху лихеньку
241, 491
Ой мала Гандзуня свекруху лихую
240, 491
Ой мала Гандзя свекруху лихую
239, 491
Ой мала Гандзя свекруху лихую
240, 491
Ой мала Гребенючка та два сини
рідні 210, 488
Ой мала да мала вдова два синочки
рідні 209, 488
Ой мала невістка свекруху лихую
246, 492
Ой мала мати дочку 303, 497
Ой мала я дочку 304, 497
Ой мамуню, голова мі болить 201,
487
Ой мати, мати, йа що ти гадала
281, 495
Ой мати свого сина оженила 226,
489
Ой молода вдова сина й оженила
219, 489
517
Ой мороз, мороз, прошу я тебе 101,
477
Ой на горі василечки сходять 271,
494
Ой на горі василечки сходять 272,
494
Ой на горі василечки сходять 273,
494
Ой на горі вишня розцвітає 337, 500
Ой на горі, горі береза стояла 267,
493
Ой на горі дуб, дуб, тече вода з
дуба 98, 477
Ой на горі лобода 34, 471
Ой на горі льон цвіте, по долині
стелиться 169, 484
Ой на горі, на високій тамки
плужок оре 426, 507
Ой на горі, на кам’яниці 285, 495
Ой на горі там дерен 25, 470
Ой на дворі дощик, на дворі
дрібненький 393, 504
Ой налетіли голуби 420, 506
Ой на нашій Україні та случилася
новина 132, 480
Ой не жаль мені так ні на кого 110,
478
Ой не любив Роман жони 390, 504
Ой не любив Роман жони 390, 504
Ой ненько моя старая 282, 495
Ой не пугай, ой не пугай, да й пу-
гаченьку 289, 496
Ой не пугай, та пугаченьку 281, 495
Ой оддала мене мати та за
недоростка 92, 477
Ой оддала мене мати та за
недоростка 94, 477
Ой оддала мене мати та й за
недоростка 94, 477
Ой оженився, та й одружився 108,
478
Ой оре брат, до сестри говорить
394, 504
Ой оре Семен, оре 126, 480
Ой оре Семен, оре 126, 480
Ой оре Семен, оре 127, 480
Ой оре Семен, оре та на шлях
поглядає 128, 480
Ой оре Семен, оре та чорними
волами 125, 479
Ой оре Семен, оре та чорними
волами 126, 479
Ой пас Янчі два воли —у гаю 458,
510
Ой Петре, Петруню, уволи ж мою
волю 145, 482
Ой Петрусь у стодолі пшеницю
молоте 141, 482
Ой під гаєм зелененьким 356, 502
Ой під гаєм зелененьким 357, 502
Ой під гаєм зелененьким 361, 502
Ой під гайком зелененьким 357, 502
Ой піди, діду, ой піди, старий, на
Дунай по калину 91, 476
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю
лому 323, 499
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю
лому 324, 499
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю
лому 325, 499
Ой піду я в ліс по дрова, наламаю
лому, гей! 322, 499
Ой піду я в ліс по дрова та й
наломлю лому 325, 499
Ой піду я до ліса, до ліса темного
404, 505
Ой піду я та у город фасолі садити
181, 485
Ой пішов Іваненько у поле орати
134, 480
Ой пішов Іваночок на тяженьку
войну 254, 492
Ой побратався сокіл з сизокрилим
орлом 293, 496
Ой повій, вітроньку 167, 484
Ой по горах, по долинах пташечки
літають 325, 499
Ой по горі, по горі 414, 506
Ой по горі, горі пшениченьки ярі
456, 510
Ой пожену я товар на яр, телята в
долину 192, 485
Ой поїду я у Китай-город 109, 478
Ой поїхав Андрусенько на вірльо-
ваннє 248, 492
Ой поїхав Ванюшина на
проклятую війну 211, 488
Ой поїхав Дребеньоха йа з панами
на війну 208, 488
Ой поїхав Іванюша на полюваннє
47, 473
Ой поїхав Іванюша на польовання
56, 473
Ой поїхав Івасейко на поле орати
133, 480
Ой поїхав Івасенько на воювання
56, 473
Ой поїхав Івасенько на польовання
47, 473
Ой поїхав Івасенько на тяжку вій-
ночку 251, 492
Ой поїхав Івасенько сім рік на
війну 247, 492
Ой поїхав Івасенько сім рік на
війну 252, 492
Ой поїхав Івасенько та й на війноч-
ку 253, 492
Ой поїхав козак на полювання 49,
473
Ой поїхав королевич на полювання
48, 473
Ой поїхав королевич на погуляннє
54, 473
Ой поїхав мій милий 111, 478
518
Ой поїхав Олександро у поле орати
405, 505
Ой поїхав та Данилонько на сім
год воювать 207, 488
Ой послала мати та сина в дорогу
231, 490
Ой по ролі, по ролі 413, 506
Ой приїхав Івасенько з Поділля 84,
476
Ой п’яна я та й валюся 77, 475
Ой п’яна я та й валюся 78, 475
Ой п’яна я та й валюся 78, 475
Ой росла я, росла, як у бору сосна
93, 477
Ой сину мій та Негруєнко 347, 501
Ой сів, запив, ой сів, запив, запив,
зажурився 338, 500
Ой служила Кася в пана 162, 483
Ой служила Настя в пана 159, 483
Ой служила Настя в пана 160, 483
Ой служила Настя в пана 161, 483
Ой служила Настя в пана 162, 483
Ой служила Настя в пана 163, 483
Ой служила Настя в пана 163, 483
Ой служила Настя в пана 164, 483
Ой служила Настя в пана 164, 483
Ой сніг іде, ой сніг іде і зима буде
463, 510
Ой сталася новина 106, 478
Ой сталася, стала та в Монастири-
щах шкідка 202, 487
Ой там за гаєм, гаєм зелененьким
70, 475
Ой там за горою та за кремінною
331, 499
Ой там за горою та за кремінною
330, 499
Ой там за горою, там за кремінною
332, 499
Ой там на долині та на смородині
157, 483
Ой темна, темна, ой та невиднень-
ка та, пане-брате, піч, ніч 124, 479
Ой терен-тереночок 313, 497
Ой ти сад, ти мой сад, розвиваєшся
112, 478
Ой ти, тату, таточку 406, 506
Ой тиха ж, тиха вуличенька, тиха
175, 484
Ой ти, Янчуку, уродливий 463, 510
Ой туман яром та налягає 367, 502
Ой у вдови аж три дочки 436, 507
Ой удово, удовонько, неслава на
тебе 157, 483
Ой у Галі свекруха лихая 237, 491
Ой у гаю калина шуміла 274, 494
Ой у лісі, у гайочку 374, 501
Ой у лузі, в лузі зелена трава 311,
497
Ой у лузі, в лузі зелена трава 312,
497
Ой у лузі, лузі зозуля кувала 266,
493
Ой умру ж бо я, умру, мій
милесенький, умру 66, 474
Ой умру я, каже, умру, буду ся ди-
вити 41, 472
Ой умру я, мій миленький, умру
68, 475
Ой умру я, мій миленький, умру
70, 475
Ой у нашому селі 24, 470
Ой у нашому селі та й стала
новина 131, 480
Ой у неділю рано-пораненьку 381,
503
Ой упала зима біла 397, 505
Ой у полі, в полі стоїть дві тополі
227, 490
Ой у полі корчомка 37, 472
Ой у полі корчомочка 288, 496
Ой у полі могила 29, 470
Ой у полі могила з вітром говорила
369, 502
Ой у полі могила з вітром
говорила 369, 502
Ой у полі могила з вітром
говорила 370, 503
Ой у полі могила з вітром
говорила 370, 503
Ой у полі могила з вітром
говорила 371, 503
Ой у полі озеречко 96, 477
Ой у полі озеречко 349, 501
Ой у полі озеречко 96, 477
Ой у полі під Дубовом 454, 509
Ой у полі ратай оре 58, 473
Ой у полі ріс дерен 33, 471
Ой у полі ріс терен 32, 470
Ой у полю, полю береза стояла 220,
489
Ой у чистім полі тими долинами
456, 510
Ой учора ізвечора, ще кури не пі-
ли 184, 485
Ой учора ізвечора, ще кури не пі-
ли 189, 485
Ой хмариться, не годиниться 114,
478
Ой ходив донець сім год по Дону
211, 488
Ой ходив донець сім год по Дону
212, 488
Ой ходив донець сім год по Дону
213, 488
Ой ходив донець сім год по Дону
213, 488
Ой ходив журав по горі 413, 506
Ой ходив Іван понад лиман 76, 475
Ой ходила та Маруся по крутій
горі 422, 506
Ой ходить Іван понад Дунай 77, 475
Ой ходить Іван понад лиман 76, 475
519
Ой ходить Іван понад лиман 77, 475
Ой червоно сонце сходить, червоно
заходить 196, 486
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси
228, 490
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси
235, 490
Ой чиє ж то жито, чиї то покоси
234, 490
Ой чи чули ви, люди, а про того
Петруню 151, 482
Ой чия ж то хата, хата при
долині 263, 493
Ой чия то хата стоїть на долині
262, 493
Ой що брат да сестра 383, 503
Ой що, братця, за вдова 27, 470
Ой що ж вона за верба 35, 471
Ой якби я знала, що я буду жити
60, 474
Ой якби я, молод, не женився 86,
476
Ой я, молодая, сюю нічку не спала
122, 479
Ой ясновельможна свого пана мала
149, 482
Оре багач, оре штирма волоньками
389, 504
Оре Івась, оре Івась зі стареньким
дідом 134, 480
Оре плужок попід лужок від леду
до леду 178, 484
Оре Семен, оре 128, 480
Оре Семьон, оре Семьон із
стареньким дідом 127, 480
Ох і горе, горе, гей, нещаслива
доле! 455, 509
Ох і жаль же мені да й на
татоньку 111. 478
Ох уже сім літ донця на Дін ніт
214, 488
Пані пана не любила 102, 478
Паня пана мала, Петруся кохала
150, 482
Пасло дівча та й гусоньки 37, 472
Пийте, люде, горілочку, а ви, гуси,
воду 333, 499
Пігнав козак коня пасти в зелену
траву 50, 473
Під білою березою 398, 505
Під білою березою 410, 505
Пішла бідна сиротонька на гробик
мамоньки 419, 506
Пішов Василь молоденький за гори
орати 132, 480
Пішов Іван до Марусі та й зачав
казати 199, 486
Пішов чумак, пішов бурлак долень-
іки шукати 341, 500
Пішов Яків та й до вдівоньки, до
нової хати 201, 486
Побратався сокіл з сизокрилим
орлом 294, 496
Побратався сокіл із сизеньким
орлом 292, 496
Повернувся козак з походу додому
214, 489
Погнав Роман сиві воли, да гей, на
зимную росу 191, 485
Пожену я воли в поле, в поле на
долину 191, 485
Пожену я воли в поле, товар на
долину 190, 485
Поїхав Івасенько до тещеньки в
гостеньки 53, 473
Поїхав Івась на польованнячко 209г
488
Поїхав козаченько на польованнє
46, 473
Покинь, Ясю, матір 130, 480
Понад бережком шовкова трава 107,,
478
Попід мури муровані 348, 501
Породила мати сина-сокола 335, 500
Посаджу фасольку, най фасолька
родить 180, 484
По садочку ходжу, коня в руках
воджу 44, 472
По садочку ходила, василечки
сіяла 31, 470
Посилає мене милий фасольку
садити 179, 484
Посію я конопельки покрай теї
доріженьки 316, 497
Посіяла ленку на загуменку 408,
506
По широкій річці плили каченята
425, 507
Поуз мій двір, ворітечка голубка
летіла 321, 498
Приїхав Звіринський з дороги
додому 158, 483
Прийшов Іван до Марійки 200, 486
Прийшов милий до милої:—
Добривечір, серце 185, 485
Прийшов милий у рік із дороги 172,
484
Прийшов Яким до вдовоньки: —
Помагай біг, серце! 185, 485
Прийшов Яків да й до удівоньки да
в оконце стук, стук 187, 485
Продав козу на ярмарку, а корову
на торгу 80, 476
Пропив вівці на гороньці, й а
корову на лану 81, 476
Прості жовняри по всім селі стали
386, 504
Пусти мене, мій миленький, в
вишневий садочок 329, 499
Пусти мене, мужу, в вишневий
садочок 328, 499
Ревуть воли, шумлять лози 384, 504
520
Розбійничок, славний чоловічок 445,
509
Сама шила, сама пряла 443, 508
Сеї ночі опівночі, ще кури не піли
188, 485
Селянин з селянкою в полі жито
жали 462, 510
Серед ночі, опівночі когути запіли
190, 485
Серед ночі опівночі, ще кури не
піли 188, 485
Сестриця брата просила й просила
395, 505
Сидить Янчик при поточку, гей-гой
463, 510
Сідлай, хлопче, два коня вороних
165, 483
Скажу тобі, милий, першу
загадочку 42, 472
Слаба я, слаба, либонь же я умру
72, 475
Служила Настя в пана 160, 483
Соловейку маленький 422, 506
Стала нам ся новина 105, 478
Стара мати, пораднице в хаті 279,
494
Стоїть верба над водою 399, 505
Стоїть верба над водою, корінь
вода миє 200, 486
Стоїть явір над воротами, аж і
вітер не хиляє 171, 484
Та була вдова Василина 433, 507
Та вженила мамка сина, вженила,
вженила 227, 489
Та все гори зеленії 397, 505
Та запив чумак, та й запив бурлак,
запив, зажурився 339, 500
Та й що ж це да за світ настав 376,
503
Та й поїхав Івасечко сім літ на
війну 247, 492
Та й уже мені та й надокучило 116,
479
Та й у полі дуб зелений, тече вода
з дуба 98, 477
Там, де Дунай глибокий 26, 470
Там коло берега брало дівча воду
137, 481
Там на горі білий камінь 205, 488
Там на горі високій 28, 47Ö
Там на горі високій 33, 471
Там на горі тернина 29, 470
Там на горі церковця стояла 90, 476
Там під черешнею, ой там рута
сходить 43, 472
Та наїхали чумаки з України 296,
496
Та оженила мати неволею сина 218,
489
Та ходить журавель по горі 411, 506
Та як піду я та в сад-садочок 330,
499
Та як пішов Гребенюшок 209, 488
Та як поїхав мій миленький та й у
поле орати 179, 484
Текла річка з-під берега, з-під
зеленого дуба 328, 499
Терен, терен по городу, терен по
ярі 117, 479
Тече річенька невеличенька,
схочу — перескочу 317, 497
Тече річенька невеличенька,
схочу—перескочу 318, 498
Тече річенька невеличенька,
схочу — перескочу 319, 498
Тече річенька невеличенька,
схочу—перескочу 320, 498
Тече річечка невеличечка, скочу —
перескочу 321, 498
Тече річечка невеличка, схочу —
перескочу 320, 498
Ти, кропиво моя, ти, жаркучая 242,
491
Ти, кропивушка, ти, жалючая 243,
491
Ти, кропивушка, ти жалюченькая
243, 491
Тихо, тихо, гей на вулиці буде 175,
484
Туман поле налягав 366, 502
Туман, туман, туманами 166, 484
Убери мі, милий, вишиту сорочку
68, 474
У вишневім садочку 35, 471
Ув огороді случилось нещастє 102,
478
Удовушка молода двох купчиків
любила 28, 470
У Києві на ринку 36, 472
Умру ж бо я, милий, та умру бо я,
умру 67, 474
Умру я, умру та буду дивиться 42,
472
У неділю рано-пораненьку 377, 503
У неділю рано, рано пораненьку
239, 491
У першім садочку зозуленька кує
270, 494
У полі верба, коло неї вода 107,478
У полі крапивонька жалливая, 229
490
У полі могила з вітром говорила 371,
503
Усі гори зеленіють 396, 505
Усі гори зеленіють 396, 505
Усі люде братів мають 399, 505
Усі молодці поженилися 114, 478
У суботу рано-пораненьку 373, 503
Ходжу, блуджу по чужині, як той
місяць в крузі 323, 499
521
Ходжу я, ходжу греблею коло
ставу 91, 476
Ходив козак по долині 115, 479
Ходила дівчина зеленим байраком
166, 484
Ходить, блудить козак по дорозі 172,
484
Цеї ночі опівночі, ще кури не піли
189, 485
Циганочко-ворожечко, скажи про
мій сон, сон 51, 473
Через мої да сінечки зозуля летіла
322, 499
Чи високо сонце сходить, чи низько
заходить 195, 486
Чи рада, ти, ненько, де йде дітей
двоє 260, 493
Чи-сьте слихали ось такії новини
142, 482
Чи чули ви, люде, о такій новині
143, 482
Чи чули ви, люде, о такій новині
150, 482
Чи чули ви, люди, такої новини
146, 482
Чия то хатина, що є при долині
265, 493
Чоловік жінку б’є, катує 286, 495
Чоловік жінку б’є, катує 286, 295
Чоловіче, що ти дієш 75, 475
Чого дуб зелений? — Бо близько
вода 307, 497
Чорна хмара колотиться 364, 502
Чорна хмара наступає 367, 503
Чорна хмара наступає 382, 503
Штири милі до Кракова 446, 509
Шумить мені, як у млині, в моїй
головоньці 333, 499
Що буду робити, що муж мене б’є
387, 504
Щоб я була знала, що я скоро умру
60, 474
Що молода жінка з старим
мудрувала 90, 476
Що то в лузі за верба 26, 470
Що у мене да свекруха лиха 240,
491
Як задумав соколонько діти
годувати 124, 479
Як ішов же Писаренко, ще й кури
не сіли 197, 486
Як пішла Ганна в Дунай по воду
300, 496
Як поїхав Васюненько на
полювання 55, 473
Як поїхав козаченько з дому на
війну 58, 473
Як поїхав козаченько на полюваннє
52, 473
Як поїхав королевич на погуляння
47, 473
Як поїхав королевич на полюваннє
49, 473
Як поїхав мій милий в дорогу 278,
494
Як поїхав мій миленький у поле
орати 179, 484
Як приїхав мій миленький з поля
69, 475
Як приснився козакові невідомий
сон 49, 473
Яром, хлопці, яром 457, 510
ЗМІСТ
Від упорядників 5
Родинно-побутові балади. О. І. Дей 7
РОДИННО-ПОБУТОВІ БАЛАДИ
Випадкове або попереджене кровозмішання (іпцест) 24
Вивіряння родинної і подружньої вірності 41
Нагла смерть вірної дружини 46
Втрата доброго чоловіка 74
Конфлікти між одруженими без любові 76
Подружня зрада. Перелюбство 122
Вбивство (покарання) чоловіком дружини (або навпаки) за намовою 183
Знущання свекрухи над невісткою 216
Взаємини невісток і зовиць 283
Батьки і їх малі діти 288
Мати і дорослі дочки та сини 299
Сутички неслухняних та невдячних синів і дочок з батьками 355
Родинні взаємини між братами й сестрами. Брати — захисники сестер . 383
Відгомони соціальної нерівності у відносинах братів і сестер 396
Збиткування над сиротами (мачухи, приймака). Сирітська доля . . . 405
Сімейні нещастя від розбійництва 428
ПРИМІТКИ. ДОДАТКИ
Список умовних скорочень 466
Примітки 470
Словник малозрозумілих слів 511
Алфавітний покажчик пісень 513
Научное издание
Академия наук Украинской ССР
Институт искусствоведения, фольклора и этнографии
им. М. Ф. Рыльского
УКРАИНСКОЕ НАРОДНОЕ ТВОРЧЕСТВО
БАЛЛАДЫ
Семейно-бытовые отношения
Составители
ДЕЙ АЛЕКСЕЙ ИВАНОВИЧ,
ЯСЕНЧУК АЛЛА ЮЛИАНОВНА (тексты),
ИВАНИЦКИЙ АНАТОЛИЙ ИВАНОВИЧ (мелодии)
Ответственный редактор
Гайдай Михаил Михайлович
Киев, издательство «Наукова думка»
На украинском языке
Редактор Л. Д. Сушко
Оформлення художника 6. I. Муштенка
Художній редактор В. П. Кузь
Технічний редактор /. А. Ратнер
Коректори О. С. Улезко, П. С. Бородянсъка
ИВ № 9372
Здано до набору 04.02.88. Підп. до друку 27.04.88. БФ 01067.
Формат 60Х90Дб. Папір кн. журнальний. Звич. нова гарн. Вис. друк.
Ум. друк. арк. 33,0. Ум. фарбо-відб. 33,93. Обл.-вид. арк. 37,11.
Тираж 21 500 пр. Зам. 8—27. Ціна 3 нрб. 20 к.
Видавництво «Наукова думка». 252601 Київ 4, вул. Рєпіпа, 3.
Київська книжкова фабрика «Жовтень».
252053, Київ 53, вул. Артема, 25.
Балади. Родинно-побутові стосунки. АН УРСР Інститут мис-
Б20 тецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського.
Упорядники: О. І. Дей та ін.— К.: Наук, думка, 1988.— 528 с.—
(Українська народна творчість).
1ЭВК 5-12-009253-5. З крб. 20 к. 21 500 пр.
В чергову книгу серії «Українська народна творчість» ввійшли
балади, в основі яких лежать сімейні драми й трагедії. Представлено
більше ста сюжетних типів балад родинно-побутової тематики в їх
найбільш досконалих варіантах з усіх регіонів України.
Для літераторів, фольклористів, етнографів, шанувальників народної
творчості.
4702590000-331
В М221 (04) -88~ Ку"8-164-88 ББК 82.3Ук-6