&
і *
Р. пі чі п Вга$й
; Засвистали Нозаченьии
Оперета
на 3 дії
\ УКРАЇНСЬКА БІБЛІОТЕКА В БРАЗИЛІЇ
ВИПУСК 7.

>
СИЛЬВЕСТЕР КАЛИНЕЦЬ
)
(
)
Засвистали Козаченьки
Оперета на 3 дії
Українське В-во „ПАРАНА*
Ргіпіесі іп Вгазії
£
ОСОБИ:
1.	Марта, удова
2.	Маруся, її дочка
3.	Василь, парубок, ко-
ханець Марусі
4.	1. Парубок
5.	2.- Парубок
б.	3. Парубок «
7.	Дяк
8.	Іван, старий козак
9.	Панас
10.	Данило, парубок
Парубки і дівчата
Діється на Україні.
Передрук застережений
Печатня 00. Василіян у Прудентополіс. 1935.
Село. Город з високим частоколом, в городі хата.
Уліворуч простяглося село. Хаги, сади, церква. Смеркає.
ВАСИЛЬ: (йде шляхом, зупиняється біля
города, співає):
ПІСНЯ 1.
(на голос: „Лугом іду, коня веду")
Вже і нічка невиднонька,
Блідий місяць сходить,
А Маруся моя любка
З хати не виходить.
Обіщала у неділю,
Як була зі мною,
Як лиш смеркнеться, так буде
Ждати під вербою.
А вже сонце давно згасло,
Блідий місяць сяє,
А я ходжу, виглядаю,
Марусі немає.
Вийди, вийди моя любко,
Моя крале красна,
4
Мого неба вечірного,
Зірко мила ясна.
Вийди серце, вийди любко,
Вийди Марусенько,
Я пригорну, приголублю,
Як знає серденько.
Чи ти чуєш мою пісню,
А може заснула,
Спиш спокійно, а про мене
І снити забула?...
(По хвилині) Обішала вийти як лиш смер-
кнеться, а не виходить?... Може мене не
любить та з иншим сидить в хаті?... Ні!
Вона мене ніколи ще не зрадила!... Певно
спить?... Треба її розбудити!... (винимає пі-
столя і стріляє).
МАРУСЯ: (нишечком вкрадається по між
деревя, задержується за плечима Василя.
Співає):
ПІСНЯ 2.
(на голос першої пісні)
Я не спала, не заснула,
Твою пісню чула,
І про тебе мій миленький
Також не забула.
5
Але вийти не могла я,
Мусиш вибачати,
Я хотіла вийти з хати
Не пустила мати.
Зараз що йно пішла мати
До тьоті Тетяни,
А я пташкою прибігла
До тебе коханий.
Прилетіла я до тебе
Милий, чорноокий,
Щоб прогнав ти з мого серця
Журбу, жаль глибокий!...
(Обнімає Василя) Ах, серце моє! Душі
в собі не чую, так бігла!...
ВАСИЛЬ: (звертається до Марусі) Вітай
моя Марусечко! Я думав що ти не вийдиш!...
Не можна було діждатися тебе!
МАРУСЯ: Ти мене кохаєш?
ВАСИЛЬ: Так серце! Так крале моя мальо-
вана! Як би не кохати?... Та пощож ходивби
я сюди, викликував тебе співами та вистрі-
лом з хати?... Хіба є де краща за тебе?...
Ні, моє серденько! І в піснях про гарніших
не співають! (Співає):
6
ПІСНЯ 3.
(на голос першої пісні)
Люблю тебе Марусенько,
Ти мій світ серденько,
Над усе що є на світі,
Люблю я щиренько.
Люблю я твій голосочок,
Гнучкий стан як в кралі,
Біля тебе забуваю
Всі турботи, жалі.
Ах, моя ти Марусечко,
Найдороща птичко,
Рай для мене, цілувати,
Твоє свіже личко! (цілує).
МАРУСЯ: Василечку! Правда, що в наші
серця, ніколи осінь не загостить? Нам роз-
цвилася вічна весна, зі співом і цвітом?
ВАСПЛЬ: Ясочко моя дорога, щиру правду
повідаєш! В наших серцях весела весна, але
від кілька днів, безустанно клопоче мене
одна думка, яка не дає мені спокою.
МАРУСЯ: Що сталося таке? Скажи! Ти
мене тим розцікавив, що з нетерпеливости
не остоюсь тут! Скажи Василечку, коли не
хочеш щоб я розболілась!...
7
ВАСИЛЬ: Не хочу тебе прогнівати!
МАРУСЯ: Не прогніваюся, скажи! А коли
не скажеш, знай, твоя Маруся розхорується,
змарніє як квітка без роси і сонця, що за
кілька днів й не пізнаєш!
ВАСИЛЬ: Вчора стрінула мене Катерина
Щербата й казала, що твоя мати говорила,
що надармо витоптав я стежку до тебе, бо
тебе ховає для кого иншого, а не для мене!
МАРУСЯ: Не журися мій сизий! Господь
до такого нещастя не допустить! Якщо це
правда, що неня говорили таке перед Ка-
териною, хай там, з говорення хліба не за-
місять, бо я лиш тебе одного кохаю і ко-
хатиму! Ти припав мені до серця, що або
ти, або ніхто! (співає):
ПІСНЯ 4.
(народна)
1.	Ой летіла горлиця, через сад,
Гей, розпустила пірячко на весь сад.
2.	Ой хтож теє пірячко ізбере,
Гей, о-той мене молодую забере.
3.	На курочці пірячко в один ряд,
Гей, любімся серденько в один лад,
4.	На курочці пірячко рябоє,
Гей, любімся серденько обоє!
8
ВАСИЛЬ: Славно Марусечко! Голосочок
як срібний дзв ночок, мягкий як оксаміт!
Так співає дійсно дівчина як в неї душа
повна любови! Справді співаєш-щебечиш
як соловейко в вишневім садочку.
МАРУСЯ: Подобалась тобі моя пісонька?
ВАСИЛЬ: ій Богу що за гарна мельодія. 1 до
раня не наслухався-б. Слова повні чару лю-
бови, аж душу поривають. Чи дійсно серце
твоє, палає такою любовю до мене?
МАРУСЯ: Звісно! Але знай, що дівоче сер-
це, тайна велика. Воно часом хімерне, ба-
гате на вибаги, загадочне, але вірнокохаю-
чого не зраджує!
ВАСИЛЬ: Якщо так, то я щасливий, і з
царями не мінявся б! Нема на цілій нашій
Україні, подібної дівчини, повної чарів і
розкоший, як ти моя ясочко! Ти, чудова кра-
ле, рішила стати моєю судженою, моїм свя-
тим нерозтайним янголом. Рідко кому лу-
чається таке щастє!...
МАРУСЯ: Славите Господа, що вже раз
до нашого берега доплило. Зараз нашому
подружу, нічого не стоїгь на заваді!
(Чути пісню з початку тихо, гей би дале-
ко, опісля чимраз голосніше).

ПІСНЯ 5.
(далеко).
Засвистали козаченьки,
. , В похід полуночі,
. Заплакала Марусенька
Свої чорні очі.
(блище).
Не плач, не плач Марусенько,
Не плач не журися.
За свойого миленького
Богу помолися!
МАРУСЯ: Хлопці співають, певно ідуть сю-
ди! Треба бігти до хати щоб мене не заг-
лянули!...
ВАСИЛЬ: Стрівай Марусю! Вони далеко і
так швидко ще не надійдуть!
(ще блище).
Стоїть місяць над горою,
А сонця не має.
Мати сина в доріженьку
Слізно поовожає.
а
МАРУСЯ: Вже ось, ось що йно їх не видно!
Прощавай! Не хочу щоб бачили мене у ве-
чір з тобою. Якщо перейдуть, то я ще при-
. лину до тебе! {Вибігає).
10
(Входять на сцену три парубки).
Іди, іди мій синочку,
Та не забавляйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!
(Всі три парубки). Добривечір, Василю!
ВАСИЛЬ: Доброго здоровля бажаю! А
куди так?
1.	ПАРУБОК: Ідемо до Настасі аж за потік!
ВАСИЛЬ: Ге, ге, а там що таке в Настасі?
Певно вечорниці!
2.	ПАРУБОК: Звісно! Вечорниці! Ходи і
ти з нами, буде нас більше!
3.	ПАРУБОК: Пуста бесіда! Василя поза
межу хМарусиного садку і тройкою не ви-
тягнеш! Він тут й до раня перестоїть наче
салдат на стежі!
1. ПаРУБОК: Сторожить Марусиного сад-
ку, щоб хто на яблука не закрався! Прав-
да Василю?
2. ПАРУБОК: Не яблука, а швидше щоб
хто Марусю не вкрав!..!
ВАСИЛЬ: Не те! Іду від Прокопа, і тут
задержався бючися з думками чи зайтщдо
Марусі чи піти додому, але зачув спів, от-
же ждав на вас!
11
2. ПАРУБОК: А зараз підеш з нами, там.
Хведір прийде з балалайкою і потанцюєм!
ВІСИЛЬ: Ні, таки ніде не піду! Піти до
Настасі, Маруся готова гніватися. Зайти до
МаруД вже пізно, не світиться в її хаті!
То таки краще, піду додому.
3. ПАРУБОК: Коли не йдеш з нами, то
заспіваєм на добраніч твоєї Маруси!
2. ПАРУБОК: Щоб солодше спалося її!
(співають).
ПІСНЯ 6.
(народна)
Тече річка невеличка
З вишневого саду
Кличе козак дівчиноньку
Собі на пораду. 2.
Гей-гей...
Порадь мене дівчинонько,
Як рідненька мати,
Чи я маю женитися,
Чи на тебе ждати. 2.
Гей-гей...
Ой я тебе козаченьку,
Раджу і не раджу,
Я з тобою в вечір стою,
12
За другого важу. 2.
Гей-гей...
Бодай тебе дівчинонько,
З твоєю радою,
Я до тебе щирим серцем,
А ти з неправдою. 2.
Гей-гей...
ІВАН: (ввіходить) Здраствуйте хлопці!
Співаєте? Співайте здоровенькі, заки весна
цвите у ваших серцях. І я колись співав,
як козакував, а як старість прилягла то
вже бачте не туда. Призабув всі пісні, я-
кими людий розважав і веселив.
1. ПАРУБОК: А зараз ви діду не співаєте
вже?
ІВАН: Ого! Мені сьогодні до співанок, як
голодному танок!
2. ПАРУБОК: Та ви діду, ще не так ду-
же й старі?
ІВАН: Не старий і не молодий, але вже
копа літ, давно минуло! Тай ви хлопці, як
діждетися сивого волосся на голові, тоді
й вам співанки не будуть при голові!
ВАСИЛЬ: Дідо все ще не забули своїх
приповідок!
ІВАН: Незабув я й незабуду, як довго .
13
ще ходити буду, а як ляжу в домовину,
жартувать на все покину!
1.	ПАРУБОК: А звідкіля ви так йдети ді*
ду?
•2. НАРУБОК: Певно з коршми?
ІВАН: Якщо з коршми повертавби, зві-
сно хлопці я співавби. А я іду від дяка,
тож твереза голова! Ну, хлопці, жарт ні-
чого не варт, краще заспівайте ще одну
козацьку пісню, бо хто знає, чи вже коли
почую ваше співання!
3: ПАРУБОК: А саме чому? Чи не заду-
мали ви забиратися з цього світу?
ІВАН: Ге, ге! Тобі на жарти збірається,
а не знаєш, що не на гаразд заноситься
у нас?
ВАСИЛЬ: Що такого сталося?...
ІВАН: Покищо нічого! Але може статися!
1. ПАРУБОК: Ви були у дяка, то певно
щось і чули нового!
ІВАН: Війна хлопці, як на волоску ви-
сить! Говорив дяк, якщо цього тиждня не
прийде до згоди, то Гетьман підпиши вій-
ну!
2. ПАРУБОК: А з ким саме?
ІВАН: Звісна річ, з бисурманом!
2. ПАРУБОК: Хай там! Підем на війну!
14
Бо хтож добуватиме долю рідному крае-
ви? Хто дасть йому сили прогнати ворога?
Ми, ми молоді козаки! Якщо треба буде
то й життя жертвуватимем за наш ^р^й,
за Україну, так як славні наші батьки і
прадіди, клали свої буйні голови, добуваю-
чи Україні долю і волю!...
ІВАН: Славно! Помагайбі тобі молодий
козаче! Одначе знай що боротьба за Віт-
чину, мусить бути завжди щира і охоча.
Ні одна пядь української землі ворогам!
Жертва для неї, ви молоді козаки! І я ко-
лись козакував, як в жилах грала молода
кров, Україні волю здобував, хоча і в не-
волю попав, одначе за рік, я з неволі втік!
ВАСИЛЬ: На війні, мусить бути десь
страшно?
ІВаН: Звісно! Як собі пригадаю, то ще
й сьогодні, волосся в гору піднимаеться.
Дивуюся сам собі, як то з між граду куль
я вийшов і живу! Таж я вже лежав над
гообом, який викопали для мене!...
1. ПАРУБОК: А це як? Розкажіть діду!
ІВАН: Було то під Очаковом кількана-
цять верств. В погоні за бисурманами, ді-
став я кулю в ліву руку і в пав з коня.
Бачу зле, треба серед шляху згинути. Я
15
наче убитий, причаївся до землі, лежу ти-
хонько і чекаю що то буде. А тут стріля-
ють, а тут бубнять, кричать, стогнуть, гра-
ють. дими закурились світа божого не ви-
днр! ,А я лежу наче убитий. Не один че-
рез мене конем перелетів, а я все лежу^ти-
хонько. Так полежав я до ночі і цілу ніч,,
аж трохи в ночі я піднісся, щоб приложи-
ти губку до рани і рану обвинув шматка-
ми. Я з’їв шматок хліба, що мав при
собі, знов положився і заснув. Мусів я
довго спати, бо сонце підійшло вже на
два хлопа, як я прибудився і вчув що ме-
не хтось тягне. Я з жахався і знов гей-би
не живий, а він таки тягне мене по земли,
заложивши на мої ноги 'мотузяну петлю.
Бачу що зле, врешті кажу до него тихо,Га
ти мене де тягнеш? А він на це, „до ями“!
О, падоньку, гадаю собі, чи здурів чи що,
ба він таки тягне дальше, а я вкрик: „Дай
спокій чоловіче! Таж бачиш, що я слави-
ти Бога живий, лиш ранений!0 І знаєте
хлопці, ледве він дався упросити, а вже
ось, ось недалеко було до могили. Ну, о-
звався він врешті до мене, коли ти живий,
то сядь щоб тебе бачили що ти живий,
отже прийдуть по тебе! І правда, я сів, за
16
хвилю прийшли до мене два салдати, взя-
ли на віз, і відвезли мене до лічниці. А
якже, таке було зі мною!
2. ПАРУБОК: На таке, то ви діду були
в жаху тоді?	• •
ІВАН: Був і перебув! А сьогодні хоч ста-
рий я, одначе як треба було-б з охотою
йду на війну, бо горджусь, що я членом
того славного і великого козацького наро-
ду, котрий над все, всі ми повинні гарячо
любити! Ми всі живем на земли українській
так широкій, що в ній сонце не заходить,
а та Україна, це наша ненька, котра нас
живить і кормить, ми повинні боронити її
від ворогів! Вороги хотіли-б її нам видерти,
запанувати над нами, знищити і вигубити
нас, щоб потім могли сами в нашій Вітчи-
ні господарити як в своїй хаті!...
1. ПАРУБОК: Не діждуться! Ми, на це не
позволим! Ми покажем що вмієм любити
нашу Україну, нашу віру і наш народ!...
2. ПАРУБОК: Славно! Хай живе козацька
Україна!... А зараз, заки ще нема війни,,
заспіваєм!
ІВАН: Так хлопці, заспівайте, але веселої
і забавної, щоб довго згадували про вас
дівчата в селі! (Хлопці стають в один ряд,
— 17 —
звернені до публики, співають весело і жи-
во танцюють на місце).
ПІСНЯ 7.
Пішла мати на село,
Грецькой муки купувати,
Гречанники учиняти,
Своїх діток годувати.
Гоп, мої гречанники,
Гоп мої білі,
Чогось мої гречанники
На шкурині сіли. 2.
З помийниці воду брала,
Гречанники розчиняла,
Гречанники учиняла,
Свої діти годувала!
(Вибігає з ряду один парубок і танцює
присюди).
Гоп, мої гречанники,
Гоп, мої білі,
Чогось мої гречанники
На шкурині сіли. 2.
Наїхали паничі,
Гречанники у печі,
Наїхали і гетьмани,
Гречанники похапали.
18
(Вибігає з одного крила один парубок, а
з другого крила старий Іван, і танцюють
весело присюди, а хлопці співають і плещуть
в долоні).
Гоп, мої гречанники, . .
Гоп, мої білі,
Чогось мої гречанники
На шкурині сіли. 2.
п.
(Діється в хаті Марти)
МАРУСЯ: {одна) „Прощай моя Марусю!"
Це були останні слова мойого Василя, коли
прощався зі мною, виїзджаючи на війну.
Мені здавалося тоді, що вся природа кру-
гом мене, прибрала на себе осінний вигляд.
Пташки в садку утихли, квітки у городці
помарніли, а я ціла тряслася, наче оси-
кове листя, находилась в його обіймах. Зда-
валося, будьто би хто прикував мене до
нього. Хотіла висвободитись з його обіймів,
одначе не могла. (Зітхаючи) Ох, Боже! Ти
не оставиш мене сиротою! Віру, що Ти не
вирвеш у мене мого Василя. Любови в сер-
ці моїм, не найде ніхто инший!... (по хвили) .
Василь мій!... Він вернеться ще до мене!...
19
Він успокоїть мене, від цього нарушення
супокою моєї гарячої любови!... Про него
я буду мріти так довго, поки надія не у-
вінчає мене радостю! Поки не побачу Ва-
силя, І не почую з уст його радісне при-
витання!... (переходжуеться) Тут на цьому
місці, де я тепер стою, стояв він більш як
сто разів, а біля нього я, і з ним забувала
на небо, і на всі розкоші цього світу!... Тут
його взір вабив мене, я розуміла все і крас-
ніла перед ним як рожа, а уста його горі-
ли на моїх устах!... (співає).
ПІСНЯ 7.
(народня)
Не щебечи соловейку,
На зорі раненько,
Не щебечи малюсенький
Під вікном близенько.
Як засвищеш ти, засвищеш,
Неначе заграєш,
Аж забється в грудях серце
Душу розважаєш.
Як засвищеш голосніше
А далі тихенько,
20
Аж у душі похолоне
І завмре серденько.
А як трошки перестанеш,
Луна всюди піде,
Ти і в темну ніч веселий,
Як і сонце зійде.
Твоя пісня дуже гарна,
Ти гарно співаєш,
Ти щасливий спарувався
І гніздечко маєш.
Ой як важко пугачеві,
Проти води плисти,
А ще тяжше мені в світі
Без милого жити.
МАРТА: (ввіходить) Марусю! як довго ще
співатимеш, такі плаксиві пісні?... Перш ти
співала все весело, і мені відрадніше ста-
. вало. А від тоді як з села хлопці виїхали
на війну, ти стала, гей-би не та! Сумуєш і
сумуєш що аж дурман голови хватається
глядіти на це! Змилуйся, закинь ті твої хі-
мери, бо їй Богу, вони предвчасно заведуть
мене до гробу!
МАРУСЯ: Негнівайтесь мамо! Мені чось
21
так важко на серці що й сказати не мо-
жу! Сама не знаю що зо мною діється?...
Чогось моє серце здрігається, неначе яке
лихо віщувало-б!...
ЗІАрТА: Кинь лихом об землю, та смійся
з віщування твого серця!...
МАРУСЯ: Ох, нене, нене!
МАРТА: Не журися сизокрила! Господь
тебе не опустить! Викинь з своєї голови
те палке кохання, яке вже минуло й не
вернеться, лиш затроїло твоє серце!... Бач
Марусю, я вже стара, і ось, ось не зду-
жаю так дальш без господаря хозяїнова-
ти. Батько помер, Василь на котрого ти
всю надію покладаєш, на війні, та дай Го-
споди щоб він вернув, але знаєш, на вій-
ні смерть не перебірає. Може повернути,
або повернути калікою! Подумай, як війна
потріває кілька літ, то доки будеш дівкою
сидіти?
МАРУСЯ: А щож мені зараз почати?
МАРТА: Треба доню віддаватися, як тра-
пляються люди!
МАРУСЯ: Не знати які люди?...
, МАРТА: А Данило? Він переказував дя-
, ком, що сьогодні зайде тебе сватати!
МАРУСЯ: Хто Данило?
22
МАРТА: А вжеж! Адже він парубок собі
нічого! А що трохи старший тим краще
для тебе, бо лучше шануватиме!
МАРУСЯ: Ненечко! Лучше камінь на шию
і стрімголов у воду, чім світ мені «.вязати
з Данилом! Ви не соромилися-б людий,
щоб з кривим ставала я до шлюбу? '
МАРТА: Ах Господи! Чиж кривий вже не
чоловік? Чиж кривому не жити на світі? А
впрочім він не так дуже й кривий? Трохи
ліва нога коротша від правої, це нічого,
про цю хибу хозяїном може бути! А ска-
завши правду, де сьогодні найти здорово-
го парубка без ніякої хиби, як всіх здо-
рових загорнули в козаки!
МАРУСЯ: Я лиш одного любила, і до '
смерти його незабуду!
МАРТА: То ти хочеш до сивої коси ді-
вувати?
МАРУСЯ: Я ще не перестаріла! Що йно
девятьнацять літ буде мені на Зелені Свя-
та!
МАРТА: Ой Марусю, Марусю! Не засму-
чуй мене!...
МАРУСЯ: (співає).
(
23
ПІСНЯ 9.
(Народня)
Ні мамо не можна нелюба любить,
Нещасная доля, за нелюбом жить.
Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти,
Хай лучше я буду весь вік дівувати.
МАРТА: {співає)
Хібаж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину літати пора,
Як очі заплющу, що буде з тобою,
Зістанешся доню на вік сиротою.
МАРУСЯ: {співає).
Ой мамо, голубко, не плач не ридай,
Гутуй рушники і густки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу,
Ти будеш весела, я гірко заплачу.
ДЯК: {в дверах) Здраствуйте!
Щасти.Боже, на все добре і гоже! Чи по-
зволите увійти?
МАРТА: Мої двері відчинені кожному че-
сному чоловікові! Увійдіть, огляньтеся, та
як буде вам до в подоби, то хай Бог бла-
• гословить!
. ДЯК: {ввіходить) яко рече святе писаніє,
гість в дім, Бог в дім!
24
ПАНАС: (ввіходить за дяком). Добриве-
чір свахо! Алеж бо уїдлива ваша собака,
та шастє що на припоні! Була-б наші лит-
ки обскубала!
ДЯК: {оглядається) А деж Данило?< Гу-
кніть на парубка!
ПАНАС: {обертається до дверий). ‘Да-
нило! А ходи-но в хату! {звертається
до Марти). Кличте Данила в хоту, та
благословіть його хлібом і сіллю!
МАРТА: {йде до дверий) Данило! Увійди
в хату!
ДАНИЛО: {ввіходить) Добривечір! {знимає
шапку і кладе під стіл.)
МАРТА. Доброго здоровлячка бажаю! Сі-
дайте, та скажіть дещо доброго!
ПАНАС: Доброго нині свічкою шукати!
Та, якщо просите, то сядем, тільки не зна-
єм з чого зачинати, чи з торби чи з міха.
{Сідають за стіл так щоб Данило був в
середині, між дяком а Панасом)
МАРТА: 3 чого краще, з торби чи з мі--
ха, щоб лиш була потіха!...
ДЯК: Якщо так, то Господи помилуй! Я-
ко рече святе писаніє, з торби зачинати-
мем, бо з шастєм до хати йдем! На вітер <
ніколи не говорю! Не вару юшки без пе-
25
трушки. Інший як що розкаже, то тільки
правди як у заяця хвоста, а я на таке не
привик. Ні одно з моїх слів брехнею не
пахне. Отже, свахою хочем вас звати і з
тим приходим до хати!...
МАРТА: (до Марусі) Марусю! застели-но
стіл, поклади хліб і сіль, хай гості не си-
• дять біля порожного стола! (Маруся вихо-
дить.
ДЯК: Яко рече святе писаніє, хто має у-
ха слухати, хай слухає: Не добре чолові-
кові бути самому! Сказав Бог, сотворимо
йому таку поміч, щоб до пари була йому!
1 создав Господь жінку. Дальше рече свя-
те писаніє, оставить чоловік, отца свойого
і матір свою, та й приліпиться до жени
своєї і будуть у двох тілом одним! Отже
й ми зайшли сюди в тій справі, може по-
щастилося-б нашому Данилови з вашою
Марусею, по словах святого писанія, злу-
чити у двох тілом одним?...
МАРТА: Не від мене це зависить, краще
про це, вперід розвідати Марусю, що во-
на скаже?
ПАНАС: Навірно! Але ви мати, а вона
•ваша дитина. Отже вона відкриє вам своє
серце!
24
ПАНАС: (ввіходить за дяком). Добриве-
чір свахо! Алеж бо уїдлива ваша собака,
та шастє що на припоні! Була-б наші лит-
ки обскубала!
ДЯК: (оглядається) А деж Данило? Гу-
кніть на парубка!
ПАНАС: (обертається до дверйй). ‘Да-
нило! А ходи-но в хату! (звертається
до Марти). Кличте Данила в хоту, та
благословіть його хлібом і сіллю!
МАРТА: (йде до дверйй) Данило! Увійди
в хату!
ДАНИЛО: (ввіходить) Добривечір! (знимає
шапку і кладе під стіл}
МАРТА. Доброго здоровлячка бажаю! Сі-
дайте, та скажіть дещо доброго!
ПАНАС: Доброго нині свічкою шукати!
Та, якщо просите, то сядем, тільки не зна-
єм з чого зачинати, чи з торби чи з міха.
(Сідають за стіл так щоб Данило був в
середині, між дяком а Панасом)
МАРТА: 3 чого краще, з торби чи з мі-
ха, щоб лиш була потіха!...
ДЯК: Якщо так, то Господи помилуй! Я-
ко рече святе писакіє, з торби зачинати-
мем, бо з шастєм до хати йдем! На вітер 
ніколи не говорю! Не вару юшки без пе-
І
25
трушки. Інший як що розкаже, то тільки
правди як у заяця хвоста, а я на таке не
привик. Ні одно з моїх слів брехнею не
пахне. Отже, свахою хочем вас звати і з
тим приходим до хати!...
МАРТА: (до Марусі) Марусю! застели-но
стіл, поклади хліб і сіль, хай гості не си-
• дять біля порожного стола! (Маруся вихо-
дить.
ДЯК: Яко рече святе писаніє, хто має у-
ха слухати, хай слухає: Не добре чолові-
кові бути самому! Сказав Бог, сотворимо
йому таку поміч, щоб до пари була йому!
1 создав Господь жінку. Дальше рече свя-
те писаніє, оставить чоловік, отца свойого
і матір свою, та й приліпиться до жени
своєї і будуть у двох тілом одним! Отже
й ми зайшли сюди в тій справі, може по-
щастилося-б нашому Данилови з вашою
Марусею, по словах святого писанія, злу-
чити у двох тілом одним?...
МАРТА: Не від мене це зависить, краще
про це, вперід розвідати Марусю, що во-
на скаже?
ПАНАС: Навірно! Але ви мати, а вона
•ваша дитина. Отже вона відкриє вам своє
серце!
26
МАРТА: Краще таки, хай вона сама про
себе говорить!
ДЯК: Звісно! Яко рече святе писаніє, сва-
ха правду повідають. Бо супружжя це не-
будь яка річ! Супружже, щоб було щасли-
ве, треба щоб молодята побиралися з лю-
бови, бо супружже без любови буває1,най-
нешасливіше в світі!	.	,
МАРТА: Воно бачте так, і я таке кажу!
Маруся як звісно, любилась з Василем, от-
же ще й досі не тратить надії про него!
МАРУСЯ: {Ввіходить, застелює стіл, кла-
де хліб і сіль).
ДЯК: Яко рече святе писапіє, і в пісні
співається, пропала надія! Дармо Маруся
надіється Василя, його вже пів року немає <
в живих. До попа прийшла карта, список,
ранених і вбитих з нашого села, отже в
списку між убитими є і Василь!...
МАРУСЯ: Що?... Василь не жіє?!...
ДЯК: Ні, не жіє дитинко! Яко рече святе
писаніє, поляг в борні за рідний край, за
Україну!... Шкода його, добрий і чесний
був з него парубок! Хай земля йому буде
пером!... [Встає з лави і хреститься] Со
святими упокой, Господи, прийми душу ра-
ба твоєго, до царства небесного!...
<
ТІ
МАРУСЯ: Ох, горе!... серце уривається!...
Василь не жіє!... Не побачу його більше!...
(вибігає).
ЛІ^АРТА: (Виходить за Марусею).
ЛЯК* Розжалібнив дівчину!
ПАНАС: Не треба було про це згадувати!
в ДАНИЛО: Щож зараз [буде? Маруся про
женячку й чути не схоче* Вона до півночі
не виплакається!
ПАНАС: Звісно! Таку сумну новину по-
чути, розкоханій дівчині, є великою розпу-
кою, через що й до нещастя може дійти.
Одначе ти Данило, повинен бути, більше
живішим якщо захотілось тобі жінки, а не
такою нездарою, яким ти є зараз! Ти по-
винен якось до неї приговорити, її розра-
дити, потішити, показати свою щирість,
любов, показати, що вмієш ще гарячіше
кохати чім Василь. Такою поведінкою, при-
вабивби ти дівчину до себе, та втихомирив
бурю її серця. Але щож, ти сидиш, нена-
че-б язик в дома забув!
ДАНИЛО: Вибачте вуйку! Я щось до дів-
чат залицятись не вмію! Я такий стидливий,
/цо ніяк відваги не маю з дівчиною про
любов заговорити!...
ДЯК: Погано з тобою Данило! Яко рече
28
святе писаніє, треба бути відважний до та-
кого діла. Бо чого ти нас сюди привів? Чи
на посміховисько? Щож ти думаєш, що ми
старі твої дурні?
ДАНИЛО: Не прогнівайтесь на мене за це,
пане реєнтий! Я цьому не винен, що коли ,
зближуся до дівчини, вся моя відвага \ пя-
ти ховається!
ДЯК: Треба, яко рече святе п-исаніє, заки
посилається в свати, вперед навчитися ко-
хати! Инший на твойому місті, то всі па-
льці дівчині облизавби, якщо з такою кра-
лею як Маруся поговорити смів. А ти
страхопуде, до дівчини зблизити боїшся!
ДАНИЛО: Звісно! Маруся гарна дівчина і
гетьманові не сором з нею під вінець, та
нещастя моє, що як до дівчини підійду, як
та риба німію. Чиж я цьому винен, що вже
така моя погана вдача?
ДЯК: Яко рече святе писаніє, плохий |заяць,
вовком не буде! Якщо твоє таке нещастє,
то я за тебе говоритиму! Розумієш ?...
ДАНИЛО: Та як би ні? Розумію пане ре-
єнтий! Будьте так ласкаві, а промовте її
до серця так, щоб зараз вона мене полю-
била!
ДЯК: Яко рече святе писаніє, верба тов- ,
29
ста та пуста! Тобі фасолю вибірати а не
женихатись! Шкода, що ти грамоти
вчився, а язик у тебе не в роті а в па-
зусі!
•ДАНИЛО: Щож вдію? Хоча мене вбийте,
та ^оч тут зараз на голові дуба ставайте, та
хоч рачки лізьте то я чогось не можу від-
важитися!
ПАНАС: Цур та пек! І не снилося мені
іти в сватання з таким тхором! Ти тілом
дозрів, а розумом здурів! Дарма на тебе
спускатися, возьмем самі цю справу у руки,
бо икакше ще сорому наберемося!
ДАНИЛО: Ваша свята правда вуйку! їй
богу, я й зараз готов під вінець, але щож,
біда, не вдасться мені привабити Марусю!
У цьому хлопоті хіба ви вуйку і пан реєн-
тий помогли-б!
МАРТА: {ввіходить а за нею Маруся). Пе-
репрошую вас дуже, мої чесні гості, що я
оставила вас самих в хаті а вийшла за Ма-
русею, бо боялась щоб що лихого її не
сталось!
ДЯК: Нічого, нічого! Яко рече святе писа-
ніє, ми люди дозрілі не дітваки, знаєм, що
• инакше не могло бути! Ви мати, отже згля-
дом дочки, ви поступили правильно, так як
зо
поступила-б, кожна добра мати кохаюча
свою дитину! (звертається до Марусі) Не
тужи дитино! Туга мертвого не воскресить!
Якщо так сталось, га? Яко рече святе пи-
саніє, Божа воля! Бог кермує-долею люди-
ни і супротивлятись є гріхом! Нема Васи- •
ля, найдеться инший, може ще й лучший
за Василя!
ПАНАС: Коби про що иншого так як о
парубка, то тільки й клопоту було-б! Ось
Данило бажає з тобою ставати під вінець!
ДАНИЛО: (підноситься з лави, обтирає
піт з чола). Так, так Марусю! їй богу вуй-
ко не брешуть! Ти мені дуже подобалася
і я бажавби конечно тебе дістати!...
ДЯК: Даруйте! яко рече святе писаніє,
Данило мав на думці сказати, що він тебе
Марусю любить, і був би щасливий коли-б
ти його хотіла! Скажи дитино любиш ти
Данила?
МАРУСЯ: Не так це легко сказати мені,
як вам видається! Бо щоб кого полюбити,
треба в перед заглянути в його серце, чи
гідне любови?...
ДАНИЛО: Го, го! їй богу Марусю, гідне
моє серце твоєї любови! Ти припала мені
до вподоби, і я покохав тебе...
31
ДЯК: (помагає) Кажи, цілим серцем!
ДАНИЛО: Так, так цілим серцем і... (звер-
тається до дяка) ще як?...
ДЯК: Яко рече святе писаніє, кажи, цілою
душею, цілими мислями!...
ДАНИЛО: їй богу так, яко рече святе пи-
саніє; цілою душею, цілими мислями...(звер-
• тається до дяка) А ще чим?...
ДЯК: І всею кротостію моєю!...
ДАНИЛО: Ага! І всею кропкою моєю! їй
богу! Тільки що я тепер не маю сміливо-
сті! висказати тобі Марусю! Згодом як по-
беремся, тоді їй богу, про все скажу!...
ДЯК: Яко рече святе писаніє, Провидініе
Боже, так людською долею управляє, щоб
все добре і до Його возвеличіння...
ДАНИЛО: (Перебиває) їй богу що так, дяк
не брешуть, що до мого возвеличіння, тре-
ба мені лиш Марусі! Правда, що я не бре-
шу, пане реєнтий?...
ДЯК: Яко рече святе писаніє, якщо я го-
ворю, ти не перескакуй мене в бесіді, тут
сватання, а не перегони!
ДАНИЛО: Звісно шо так! Говоріть дальше!
ДЯК: (думає) На чім я став?...
• ДАНИЛО: О, йой! Та стали ви на мою
ногу! їй богу аж затерпла!
32
ДаК: Не те, хотів я сказати, про що я
говорив?...
ДАНИЛО: (пригадує) Та, щось гей, то?
Ага!... про його возвеличіння!...
ж ДЯК: Звісно! Яко рече святе писйніє'; і
Його Слави. Кожна твар, свою пару має, <
і ми прийшли до вашої хати Данилові па-
ри шукати!
ДАНИЛО: (до Марти) А увасє голуби?
МАРТА: (з дивом) А навіщо тобі голубів?
ДАНИЛО: Пан реєнт кажуть, шо прийшли
до вас, шукати пари, а в мене дома є дві
самички без пари, може у вас найшлися-б
два голуби?
МАРТА: На жаль у мене голубів не має,
лиш є одна голубка без пари!
ДАНИЛО: Голубки мені не треба, у мене
в дома є дві!
ПАНАС: Данило, ти щось таке плетеш як
бись дітваком був! Сваха мають на думці
не голубку що літає, але про свою голуб-
ку, цеб то Марусю!
ДАНИЛО: Еге! як так, то що иншого! Та-
ка голубка як Маруся, то хіба для мене
здалася-б!
ДЯК: (до 'публики) 3 дурнем не вигово- 1
33
рюся! (до Данила) Звісно, для тебе а не
для мене!
ПАНАС: Ми і до раня не прийдем до
слова! Досить вже тих жартів, оставмо їх
наи пізніше, а зараз кінчім те, за чим сюди
ми прийшли, (до Марусі) Отже, як ти Ма-
русю надумалася? Чим нагородиш Дани-
, ла, рушником чи гарбузом? Бо ми бажали-б
по закону, випити по чарці?
МАРТА: Тут нема про що багато думати!
Скажи Марусю таке слово, щоб свати від-
ходили від нас, так як Бог приказав!
ДЯК: Звісно! Яко рече святе писаніє, ска-
жи дитино мила, чи підеш за Данила? Як
підеш то подай рушники і могорич на стіл,
а як ні то опустим дім!
МАРУСЯ: Щоб вволити волю моєї нень-
ки, вийду за Данила, але з тим застере-
женням, якщо сама переконаюся, чи дій-
сно Василь находиться в списку між уби-
тими!
ПАНАС: Згода! А що я сам читав цей
список, і є певний що Василь не жіє, ува-
жаю нашому сватанню кінець, а ділу ві-
нець!
. МАРТА: (подає Марусі рушник) Подай че-
сному старостови рушник!
34
МАРУСЯ: (Мовчазно подає рушник).
ДЯК: (дає рушник Данилови) Зараз, яко
рече святе писаніє, возвеличен буди жени-
ти якоже Авраам, благословен буди якоже
Ісаак, і умножишася якоже Яков! (зверша-
ється до Марусі) І ти невісто, возвеличена
буди якоже Сара, возвеселися якоже Реве-
ка, і умножишася якоже Рахіль. Амінь!
іп.
УКРАЇНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ
Хата Марти удови. На стінах образи заквітчані
різноманітними квітками. Довгий стіл накритий білим
обрусом. На столі розкинені квіти. Дівчата сидять за
столом, плетуть вінки і співають. При однім боці на
лаві сидять музики які від часу до часу пригравають
до піснів.
ПІСНЯ 10.
(на голос весільної пісні)
По під гай зелененький,
Упав сніжок молоденький,
Дівчата його подробили,
По барвіночок ходили.
Ходили ми по гайови,
Рвали зілля розмайрове,
Бодай ся той гай розцвив,
35
Що нам зіленько вродив.
Зілля тоє барвіночок,
Для Марусі на віночок.
Коб не громовії стріли,
Були-б нас вовки поїли,
Но стрілили, вогню дали,
Вовків від нас відогнали.
Ой місяцю пирожоньку,
Засвіти на дорожоньку,
Аби ми не поблудили,
Барвінок не загубили.
Ой знати, дівчино знати,
З котрої ти хати,
Навкола осторожина,
В середині цвіт калина.
Утко матінко, утко,
Звивайжеся нині хутко,
Так як ми ся назвивали,
Барвіночку назбирали.
ДЯК: {ввіходить} Яко рече святе писаніє;
Мир дому сему!
МАРТА: І всім живучим в нему! {до музи-
*ків} Гей музики! Ви дрімаєте? Чиж не
* бачите, пан староста ввійшли? Заграйте на
36
привитання! (Музики встають і грають я-
кийсь марш}.
ДЯК: (дає одному музиці гріш} Спасибі вам
не за те, що грали, а за те, що перестали!
(звертається до дівчат} Ну, дівчат^, цко
рече святе писаніє, співайте, не дрімайте!
(Музики сідають, а дівчата співають дальЧие}.
ПІСНЯ 11.
(на голос весільної)
В городеньку рутка,
Прийшов староста тутка,
Щоб ся на нас подивити,
Чи ми вмієм вінки вити.
Ой вмієм вінки сплітати,
І до вінків приспівати,
Вій-же ся віночку гладко,
Як червоноє яблко.
А як ся не хочеш вити,
То тебе будемо бити,
Ми з тобою меже люди,
Наша славонька буде!
Сплили вінок зелененький,
Для нашої Марусеньки,
Щоб Марусеньку прибрати,
А ми підем танцювати.
37
(Музики грають, а хлопці дівчата тан-
цюють. Опісля грають козака, а дяк бере
сваху Марту в танець і приспівує музиці).
Ой біда, тай яка,
. в Била жінка ніяка,
Ой біда та публіка,
• Била жінка чоловіка.
, (Музика грає, дяк з Мартою танцює).
Жінка била, діти били.
Аж кочергу поломили,
Тай сестриця помагала,
Аж лопату поломала.
(Музика грає, дяк з Мартою танцює).
Тай і тещи хтось доніс,
Що піяк з коршми приліз,
Як вхопила помела,
Добре йому там дала.
(Музика грає, дяк з Мартою танцює).
ДЯК: (скінчивши танок) Гей, гей, яко ре-
че святе писаніє, минули ті літа що вити-
нав гопака! Щоб молоді літа світилися, а
старі й не снилися! Колись потрапив і ці-
лу ніч ногами перебирати, та не змучився,
а сьогодні лиш хвилину і уже змочив чу-
прину! (утирає хусткою піт з чола) Гей
музики грайте, а ви хлопці і дівчата гу-
ляйте!... (Виходить).
38
(Музики грають, хлопці з дівчатами тан-
цюють, два танці).
ДЯК: (Ввіходить) Зараз, яко рече святе
писаніє, будем Марусю на княгиню вбира-
ти, щоб подобалась боярам, котрі неза-
довго мають сюди загостити! * г
МАРУСЯ: (сідає на столець, а діцчата ,
вбирають її цвітами і співають).
ПІСНЯ 12.
(на голос весільної)
Ні з вогню ні з полуміни палає, •
На Марусі, золотий вінок сіяє,
А на неї її ненечка взглядає
Не взглядайся, ненечко на мене,
Не заслужилам такого вінка у тебе, <
Не рік, не два, мій милий ся залицяв,
І все мені золотий вінець обіцяв.
Ой вінку мій вінку,
З золотого барвінку,
Купувалам тя в шинку,
Замикалам тя в скринку.
Доким тя не рушала,
Плакати-м не мала,
А тепер тя рушу,
І плакати мушу.
39
(Чути далеко пісню: „засвистали коза-
ченьки", з початку тихо а опісля чим раз
олосніше).
ДІВЧИНА: Хтось співає! (заглядає у ві-
кно) Марусю! Козаки їдуть! (Всі слухають).
(По хвилі чути близько гей би біля хати).
Ой не плачте, не журіться
В тугу не вдівайтесь,
Заграв мій кінь підомною,
Мене сподівайтесь.
(По хвилині відчиняються двері. У дверах
являється Василь в одягу козацькім, а по
заду Василя ще три козаки).
МАРУСЯ: (побачивши Василя) Ах! Василь
мій!... (встає швидко зі стільця і біжить
до Василя) Вітай мій голубе сизий! Звід-
кіля ти взявся тут?...
ВАСИЛЬ: Приїхав до тебе, бо дуже зату-
жив за тобою!...
МАРУСЯ: Невже затужив?...
ВАСИЛЬ: Так, Марусечко, серце моє!... (об-
німає і цілує) А ти?...
МАРУСЯ: І я про тебе не забула, бачиш
як я гарно пристроїлась, і дівчат запросила
на твоє привитання!
. ВАСИЛЬ: А як ти дізналась що приїду?..;
МАРУСЯ: Серце віщувало, мій дорогень-
40
кий! Серце, про все скаже! А зараз я біля
тебе буду, і вже нас ніхто нерозлучить!...
ВАСИЛЬ: А мати?
МАРУСЯ: Моя мати не противитисьме на-
шому щастю! (Маруся бере Василя за під
руку і вводить на середину хати, а за ни-
ми ступають три козаки. Вітаються' Всі •
здивовані. Василь вітаючись цілує Маршу
в руку}.
ДЯК: (по хвили} Якщо таке склалось, то
Господи помилуй! Вельмишановні гості!
Яко рече святе писаніє, як Христос воскрес
із гробу, і Своїм вескресенням звеселив і
здивував увесь світ, так і Василь, котрого
мали ми вже за умерлого, сьогодні він для
нас воскрес, він між нами живий і здоро- <
вий. Отже сьогоднішня днина для нас тут
зібраних, то празник-празників, торжество-
торжеств, радіймо, тішмося і веселімся, яко
рече святе писаніє, до скончанія віка амінь!
Покищо буде, то ви музики вшкварте За-
порожця або Катерини, хай козаки потан-
цюють собі! (Наступає танок, опісля по-
вали заслона спадає}.
Курітиба, (Бразилія) 18. Мая 1935.

X
Досі вийшли друком
ТАКІ ТЕАТРАЛЬНІ ТВОРИ С. КАЛИНЦЯ:
; 1. МАЛАНКИН ВЕЧІР .... картина
2.	СВАТАННЯ В НЕЦЬКАХ . . комедія.
3.	ЗНАХОРКА СОЛОХА ...
4.	ВУЙКО З АМЕРИКИ ...
; 5. РОМАН І ЮЛІЯ........
6.	ХОЧУ МУЖА...........
7.	КОХАННЯ З ПЕРЕШКОДАМИ
8.	ЛІТЕРАТУРНА КОМЕДІЯ . .
9.	КРОВАВИЙ ВЕЛИКДЕНЬ . . . драма.
10.	ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ оперета.
ДРУКУЄТЬСЯ:
11.	МЕЛЬНИКОВА ГАНДЗЯ, драма з житгя
українців в Бразилії.
5 12. ДІВЧИНА З ІРАСЕМИ, картина на три
дії, з часів як Ботокуди нападали на пер-
ших українських поселенців в Бразилії.
ЗАМОВЛЯТИ:
5іі\’Є5ігє Каїупес
Єаіха р, 12 І ♦>
СигіііЬа — Езіасіо 'о Рагапй — Вгавії