Б. М. КУЛИК
КУРС
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Частина II
СИНТАКСИС
ПІДРУЧНИК ДЛЯ ФАКУЛЬТЕТІВ
МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ
ПЕДАГОГІЧНИХ ІНСТИТУТІВ
Затверджено Міністерством освіти УРСР
Державне
учбово-педагогічне видавництво
«Радянська школа»
Київ —1961

Книга є підручником, складеним відповідно до
програми з сучасної української літературної мови для
мовно-літературних факультетів педагогічних інститутів
УРСР, і призначена для студентів цих вузів.
До частини другої «Курсу» включений розділ
«Синтаксис» (з підрозділами про словосполучення, просте
речення і складне речення). Докладно розроблені теми
про різновиди простих і складних речень, про члени
речення і т. п. Теоретичні положення викладені на рівні
сучасної лінгвістичної науки.
Книга може бути використана викладачами мови
і літератури середньої школи, а також усіма, хто
бажає поглиблено вивчати синтаксис сучасної української
літературної мови.

§ 1. Предмет синтаксису
Синтаксис (від грецьк. зупіахіз — складання,
впорядкування) — це розділ граматики, який вивчає будову простих і
складних речень, їх типи і форми та умови вживання.
Предметом синтаксису є також словосполучення —
синтаксично і за змістом зв'язані між собою об'єднання слів, які
характеризуються властивими їм граматичними ознаками і
функціями в різноманітних реченнях.
В синтаксисі вивчаються і окремі слова, але не як
лексичні одиниці (слово як лексична одиниця вивчається в лексиці
і в лексикології) і не як морфологічні одиниці (будова слова,
ферми словотворення і словозміни вивчаються в морфології),
а як одиниці синтаксичні — як елементи словосполучення і
члени речення.
В курсі сучасної української літературної мови синтаксис
є важливим розділом: вивчення його є завершуючим етапом,
необхідним для повного осмислення граматичної будови мови.
§ 2. Речення і словосполучення
Словосполученням називається мінімальне смислове
і граматичне об'єднання слів у складі речення.
Словосполучення складається з двох або кількох
повнозначних слів, зв'язаних за змістом і граматично Організованих за
властивими даній мові законами, і утворює розчленоване
позначення єдиного поняття.
В систему комунікативних засобів кожне словосполучення
входить тільки в складі речення і через речення.
В реальній дійсності речення (як і мова) не поділяється на
елементи, а, навпаки, об'єднує їх. Поділ речення на його
елементи (на словосполучення і слова) має на меті докладне і всебічне
вивчення будови типів речення в їх структурно-семантиччіЛ
різноманітності. На відміну від слова, словосполучення завжди
є складним найменуванням, бо виражає складне розчленоване
поняття. Порівняйте: патріотизм — радянський патріотизм;
досліджувати — досліджувати явища, досліджувати мовні
явища і т. п.
Словосполучення бувають підрядні і сурядні.
З

Підрядні словосполучення
Підрядним називається словосполучення, що
складається з двох або кількох зв'язаних за змістом і граматично
нерівноправних елементів мови (слів або словосполучень), з яких один
завжди підпорядковуючий (пояснюваний), а другий —
залежний (підпорядкований, пояснюючий), наприклад: великий
пароплав; батькове слово; виконати план; надзвичайно швидко;
хочеться напитись води; діти дошкільного віку; чай вищого
сорту.
Речення Партія наша народу дала силу левину і мудрість
орла (Р.) можна розчленувати на такі підрядні
словосполучення:
Партія наша народу дала силу левину і мудрість орла.
І | |_ ТГ ' І
Одне слово, підпорядковане другому, може бути
підпорядковуючим до якогось іншого слова. У наведеному реченні слово силу
підпорядковане слову дала, але водночас воно підпорядковує
собі слово левину (див. схему). У таких випадках слово силу
можна назвати підрядним першого ступеня; слово левину —
підрядним другого ступеня. (У більш поширеному реченні може
бути і більше ступенів).
Такий зв'язок слів у реченні виявляється як у формальній,
так і в смисловій стороні словосполучення, а саме:
словосполученню, як і його підпорядковуючому слову, властива певна
система граматичних форм, за допомогою яких здійснюються його
зв'язки з іншими словами і словосполученнями, що входять до
складу речення. Наприклад, словосполучення, що утворюють
наведене речення, можуть мати такі форми: а) наша партія, нашої
партії, нашу партію і т. п.; б) мудрість орла, мудрості орла,
мудрістю орла і т. п.
Здатність підпорядковуючого слова сполучатися з іншими
словами та форми вияву цієї здатності залежать не тільки від
приналежності слова до тієї чи іншої частини мови, а й від його
лексичного значення. Так, слова, що мають споріднену основу
й належать до різних частин мови, часто характеризуються
однотипними синтаксичними зв'язками, наприклад: вживати в мові,
вживання в мові, вживано в мові, вживане в мові.
Цілі розряди словосполучень, що стали стійкими
фразеологічним^ одиницями (замилювати очі, собаку з'їв, робити з мухи
слона і т. п.), функціонально залишаються словами, але вони, як
і будь-яке словосполучення, виникли в складі речення і
розвинулись у ньому в зв'язку з потребами спілкування.
Словосполучення являє собою не тільки граматичну, а й лек-
сико-семантичну єдність з яскраво вираженим семантичним
забарвленням стрижневого, тобто домінуючого, слова. Наприклад,
4

у словосполученнях іду швидко, іду в інститут, іду вулицею, іду
на лекції, іду з колегою при всій різноманітності
підпорядкованого слова впадає в око лексичне значення дієслова іду —
значення руху.
Словосполучення поза контекстом може і не мати того
певного смислу, якого воно дістає в зв'язку з іншими словами і
словосполученнями в реченні. Так, наприклад, словосполучення
повільно йде, що означає рух і його ознаку, при багатозначності
слова йде набиратиме різноманітних семантичних відтінків, якщо
його поєднувати з різними словами: час, солдат, поїзд, робота,
сталь і т. п. Це говорить про те, що словосполучення, як і
окреме слово, має своє власне значення, зумовлене як лексичним
значенням поєднуваних у ньому слів, так і змістом речення в
цілому. Тому вивчення функцій і значення словосполучень у
відриві від змісту висловлення, поза зв'язком даного
словосполучення з іншими словами речення, без урахування експресивних
засобів, стилістичних особливостей речення, без урахування
взаємодії граматичних і лексичних моментів не дасть належних
науково цінних результатів.
Залежно від того, до якої частини мови належить
підпорядковуюче слово, словосполучення бувають іменникові
(субстантивні) : зелене листя, колгоспні лани; дієслівні:
підносити культуру, підвищувати кваліфікацію;
прикметникові (ад'єктивні): здатний до науки, досить
великий, хворий на грип; прислівникові (адвербіальні):
надзвичайно швидко, цілком достатньо та ін.
Розрізняють предикативні й непредикатйвні
словосполучення, залежно від того, яку функцію в реченні вони
виконують.
Предикативними називаються словосполучення, в яких
об'єднується підмет і присудок як структурна основа, «кістяк»
речення. Ці словосполучення можуть стати реченнями і
виконувати комунікативну функцію — виражати повідомлення про
факти і явища реальної дійсності, тобто мати такі ознаки, як
відношення до часу, модальність, інтонаційну закінченість.
Непредикативними є словосполучення, які не
утворюють речення. Непредикатйвні словосполучення, позначаючи
окремі сторони реальної дійсності (предмети, явища, ознаки),
позбавлені основних ознак речення, наприклад: надзвичайно
приємно, читання лекцій, екскурсія в Крим, бажання
вчитись і т. п.
Словосполучення і речення — якісно різні синтаксичні
категорії. Словосполучення не є одиницею мовного спілкування і
повідомлення, бо предикативні стосунки здійснюються тільки в
складі речення, у взаємодії і взаємостосунках між його різними
членами. Як зазначає акад. В. В. Виноградов, «для структури
словосполучення не характерні і не типові ті своєрідні так звані
суб'єктивно-об'єктивні синтаксичні категорії (от як категорія
5

особи, часу і модальності), які обумовлюють відносну
закінченість висловлюваної думки в мовленні» *.
Словосполучення не має комунікативної інтонації. В систему
форм дієслівних словосполучень типу писати твір, готуватись до
екзаменів входять, звичайно, і їх предикативні форми
(наприклад, пишу твір, готуюсь до екзаменів), «але тільки як
потенціальний матеріал для утворення речення, бо словосполучення
само по собі не має інтонації повідомлення» 2.
Словосполучення бувають прості (парні, трислівні і чо-
тирислівні) і складні.
Більша частина простих словосполучень складається з д в о х
повнозначних слів, об'єднаних підрядним зв'язком, одне з яких —
підпорядковуюче, друге — залежне. Таке словосполучення в
граматиці називають граматичною парою, або підрядним
сполученням, наприклад: високі оцінки, покажчик літератури,
відремонтувати машину, сумлінно працювати, вихід на
сцену і т. п.
До простих словосполучень семантично належать і ті
словосполучення з трьох слів, в яких означальна частина являє собою
семантично нерозкладне словосполучення, наприклад: людина
високого росту, жінка похилого віку, дівчина з русою
косою.
Складним називається словосполучення, утворене з трьох і
більше членів — повнозначних слів, об'єднаних підрядним
зв'язком. Воно передає нове, більш розчленоване і конкретизоване,
але єдине, хоч і складне значення.
Порівняйте:
ваша вчорашня робота
ваша вчорашня ^робота з мови
ваша вчорашня робота з
української мови (складні словосполучення).
Складне словосполучення здебільшого є продуктом
поширення простого словосполучення.
До словосполучень не можна відносити: а) нерозкладні
сполучення з аналітичними конструкціями часу, виду, способу —
дієслова в складеній формі майбутнього часу (буду читати,
будемо працювати); форми давноминулого часу (ходив був,
ходила була, ходили були); сполучення допоміжного або модального
дієслова з інфінітивом (почав будувати, хочу відпочити); б)
аналітичні форми вищого і найвищого ступеня прикметників (більш
здібний, найбільш підготовлений, самий кращий); в) синтак-
1 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1-я, Изд-во АН СССР, М.,
І954, стор. 11 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
2 Та м же, стор. 11.
вчорашня робота (просте словосполу
чення).
б

сично нерозкладні конструкції з числівниками і словами
числової семантики (два брати, багато студентів); г) стійкі
нерозкладні єдності, ідіоми і фразеологізми (збити з пантелику, точити
ляси, вижити з розуму, сім п'ятниць на тиждень, без ножа
зарізати), зокрема конструкції з стійкими сполученнями і кальками
при дієсловах (мати велике значення, мати свою окрему думку,
мати можливість щось зробити, надати допомоги, брати участь
у чомусь, справляти враження, впадає в око, втратити
надію і т. п.).
Сурядні словосполучення
Сурядним називається словосполучення, утворене з двох
або кількох синтаксично рівноправних, незалежних один від
одного компонентів — слів або словосполучень. В сурядному
словосполученні кожний з його компонентів самостійний,
«автономний»: він не пояснюється іншим компонентом і сам не пояснює
його.
Сурядні словосполучення, як правило, виражають не одне,
а ряд понять, кількість яких визначається кількістю об'една-
них синтаксично однотипних одиниць, наприклад: робітники,
колгоспники і службовці; осінь, зима, весна, літо; Лебідь, Рак
та Щука; сонячний, але холодний; сніг або дощ.
Синтаксичні зв'язки між словами в сурядних
словосполученнях виражаються сполучниками сурядності (єднальними,
протиставними, розділовими та відповідною інтонацією — інтонацією
переліку, протиставлення, а при відсутності сполучників —
тільки інтонацією й паузами (дивись попередні приклади).
§ 3. Синтаксичні відношення між членами речення та способи
вираження цих відношень
Синтаксичними відношеннями називаються
відношення між членами простого речення та між окремими
складовими частинами складного речення. Синтаксичні відношення
членів речення, поєднаних підрядним зв'язком, можуть бути
різні. Основними з них є: предикативні, атрибутивні, об'єктні,
обставинні.
Предикативними називаються відношення, які
виражають ствердження або заперечення якогось факту, явища
реальної дійсності. Такі відношення встановлюються між
присудком (виразником предиката вислову) і підметом
(виразником суб'єкта вислову) і є типовими для речення,
наприклад: учні читають; робота виконана; він веселий. Але
предикативне словосполучення не можна ототожнювати з реченням.
«Будучи структурною основою, або кістяком речення, воно
лишається словосполученням, поки не набуде всіх істотних ознак
(

речення (інтонації та відповідного вираження предикативності.—
Б. К.) і не включиться в мовний контекст як самостійне ціле» К
Атрибутивними називаються відношення, що
встановлюються між двома компонентами словосполучення, один з яких
є означенням, а другий — означуваним, наприклад: зелена лука,
ясний день.
Між предикативними відношеннями і відношеннями
атрибутивними в деяких конструкціях спостерігається досить тісна
взаємодія, вони взаємно оборотні, наприклад: біла нога,
червона шапка (порівняйте з словосполученнями нога біла, шапка
червона в загадці: Нога біла, а шапка червона («Гриб-підосич-
ник»).
Об'єктними називаються відношення, що виражають:
а) залежність предмета від дії, спрямованої на нього
безпосередньо або непрямо, наприклад: готує уроки; підготовка уроків;
готується до уроків, підготовка до уроків, підготовлений до
уроків; б) залежність предмета від того чи іншого стану, з яким
зв'язаний цей предмет, наприклад: змагається з бригадою,
змагання з бригадою.
Обставинними називаються відношення, що вказують
на залежність обставин часу, місця, причини тощо від присудка
(частіше), наприклад: упав униз, росте вгорі; від означення або
обставини (рідше), наприклад: добре вихований, в школі
вихований; піднімаючись угору, піднімаючись зранку.
Основні способи вираження синтаксичних відношень між
членами речення такі: а) форми повнозначних слів у різних
сполученнях; б) службові слова; в) порядок слів; г) інтонація.
Різні форми слова виражають відношення того ж
самого предмета думки, позначеного даним словом, до інших
предметів думки, позначених відповідними словами. Такими
формами є відмінкові форми іменників. Наприклад, форма знахідного
відмінка у реченні Він випив молоко показує ціле; форма
родового відмінка — Випив молока — показує частину.
У реченні Ми переслали батькові листи брата слово
батькові — непрямий додаток, виражений іменником у формі
давального відмінка; слово брата — неузгоджене означення,
виражене іменником у формі родового відмінка. У реченні Ми
переслали батькові листи брату слово батькові — узгоджене
означення, виражене присвійним прикметником; слово брату —
непрямий додаток, виражений іменником у формі давального
відмінка.
Отже, зміна в смислових взаємозв'язках слів викликає зміну
в синтаксичних відношеннях між членами речення.
У словосполученнях оповідання про мисливців, надії на юна-
1 В. П. Сухотин, Проблема словосочетания в современном русском
языке, зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка», М., 1950,
стор. 162.
8

ків зв'язки слів виражаються не тільки відмінковими формами,
а й за допомогою прийменників; порівн.: оповідання
мисливців, надії юнаків К
Говорячи про важливість вивчення словосполучень,
радянські мовознавці підкреслюють, що «в правилах сполучення слів,
в закономірностях утворення різних видів і типів
словосполучень яскраво виявляється національна специфіка мови» 2.
Це стосується і прийменникових словосполучень:
національну специфіку української і російської мов легко помітити в
правилах організації словосполучень за допомогою прийменників,
якщо порівняти такі словосполучення:
В українській мові
зошит з арифметики
за наказом директора
за старих часів
о п'ятій годині
розійшлися по хатах
В російській мові
тетрадь по арифметике
по приказу директора
в старое время
в пять часов
разошлись по домам
Сполучники, сполучні слова і зв'язки,
пов'язуючи окремі члени речення (також частини складного речення),
вказують на різноманітні синтаксичні відношення і разом з тим
розкривають смислові взаємозв'язки слів (речень).
Синтаксичну роль сполучників можна ілюструвати такими
прикладами: Чисте, незаросле місце то звужувалось, то йшло
між очеретом (Н.-Л.). Порівняйте: звужувалось і йшло між
очеретом — єднальні зв'язки; то звужувалось, то йшло між
очеретом — розділові зв'язки.
Синтаксична функція зв'язок, вживаних у простому реченні
в структурі складеного присудка,— виражати разом з
присудковим словом (призв'язковим членом) предикативність у тих
випадках, коли це слово за своєю морфологічною природою не має
категорій часу, способу (прикметник, інфінітив, категорія стану
тощо), наприклад: Ранок був сонячний, погожий (Гол.).
Броньовик продовжував стояти (П.). Стало славно жити людям у
Країні Рад (Н. тв.).
Порядок слів як засіб вираження синтаксичних
відношень виступає в реченнях тільки тоді, коли із зміною
місця повнозначного слова в реченні змінюється синтаксична роль
цього слова. Наприклад, у реченнях типу Радість розвіє горе.
Буття визначає свідомість. Світло перемагає морок, де форми
називного і знахідного відмінка зовнішньо однакові, порядок
слів служить засобом розмежування суб'єкта і об'єкта дії: як
1 Проф. В. О. Богородицький, розглядаючи такі прийменникові
словосполучення, вважав, що прийменник є такою ж необхідною частиною
форми, як і флексія, і називав його «формальним елементом відмінка» (див.
його «Общий курс русской грамматики», 1935, стор. 222—223).
2 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. I, Изд-во АН СССР, М.,
1954, стор. 35 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
9

правило, в реченні підметом виступає іменник, що стоїть п є -
р є д присудком, а додатком — іменник, що стоїть після
присудка. Якщо ці члени поміняти місцями, зміняться синтаксичні
і смислові відношення між ними. Порівняйте ще синтаксичну
функцію слів веселий і над помилками в таких реченнях:
1. Веселий барабанщик знову до нас прийшов і
Барабанщик знову до нас прийшов веселий.
2. Аналіз контрольних диктантів і робота над помилками
учнів і Аналіз контрольних диктантів і робота учнів над
помилками.
Порядок слів є способом вираження синтаксичних відношень
між головними членами речення і тоді, коли обидва вони
виражені іменниками у формі називного відмінка; присудок у таких
реченнях ставиться після підмета: Лікар — мій брат.
(Про семантичну і стилістичну роль порядку слів див. далі
§§62-64).
У підрядному словосполученні порядок слів стабільний: він
обумовлюється типом словосполучення і характером його
компонентів. Стилістичного значення у словосполученні порядок
слів не має. В зв'язку з цим інверсійний порядок слів у реченні
по суті можна вважати відхиленням від прямого порядку слів
у підрядному словосполученні.
Порівняйте порядок слів у реченні Одкрили зорі золотої
ворота ми в битві за щастя свое (С.) і порядок слів у
словосполученнях, які ми розглядаємо як будівельний матеріал для даного
речення: відкрили ворота — ворота зорі — золотої зорі — в
битві за щастя — своє шуастя.
Зміна порядку слів у реченні може і не викликати зміни
синтаксичних відношень. Так, у реченнях Річка простяглася
стрічкою. Простяглася річка стрічкою. Стрічкою простяглася річка.
Простяглася стрічкою річка. Річка стрічкою простяглася.
Стрічкою річка простяглася порядок слів не має синтаксичного
значення.
Інтонація — найбільш поширений спосіб вираження
синтаксичних відношень між членами речення.
Фонетичними засобами інтонації є: розподіл сили
динамічного, або експіраторного, наголосу між словами, мелодика мови,
паузи, темп мови і окремих її відрізків, чіткість і голосність
мови та окремих її відрізків, емоціональні відтінки голосового
тембру.
Інтонаційна єдність, утворювана проказуванням слів в їх
сукупності,— це засіб зв'язку, неодмінний для всякого речення.
Разом з тим при наявності інтонаційної єдності синтаксичне
ціле розчленовується на складові частини, або синтагми.
Синтагма — це утворювана інтонаційними засобами
(головним чином наголосом) семантико-синтаксична єдність, яка
складається з одного або кількох слів і виражає в даному
контексті єдине поняття, просте або складне. Синтагма може бути
10

частиною речення або реченням, тобто сама може утворювати
цей вищий ступінь членування мови.
Синтагма — це категорія активного і притому стилістичного
синтаксису. Те ж саме речення може членуватись по-різному —
залежно від умов вживання (стилю мови, від контексту, завдань
повідомлення, експресивного забарвлення, конкретної ситуації
тощо), причому в членуванні важливу роль виконує інтонація.
Наприклад, за допомогою акцентно-мелодичних засобів і пауз
можна так поділити речення на синтагми:
Як ти живим лишився? (одна синтагма).
Як?\Ти живим лишився? (дві синтагми).
Енею годі вже журитись (Котл.) (одна синтагма).
Енею! | Годі вже журитись! (дві синтагми).
Членування мовного потоку в різних варіантах може
створювати омонімічні речення, навіть при однаковій кількості синтагм,
наприклад, прості омонімічні речення:
А я рушаю в путь \ нову стрічать весну (Р.).
А я рушаю в путь нову | стрічать весну.
Складні омонімічні речення:
Б'ють гармати за горою, \ сходять зоряниці (Мал.).
Б'ють гармати, \ за горою сходять зоряниці.
Складне безсполучникове речення іноді можйа передати в
різному інтонаційному оформленні: як речення з однотипними
(граматично рівноправними) компонентами і як речення з
різнотипними компонентами. Наприклад, речення Партизани йдуть
в розвідку, | ми даємо їм листівки для розповсюдження
вимовляється як складносурядне з сполучником /, тобто з розповідно-
перелічувальною інтонацією і з невеликою паузою між
компонентами.
Речення Партизани йдуть в розвідку — {ми даємо їм
листівки для розповсюдження вимовляється, як складнопідрядне з
сполучником коли в першій частині речення: з поступовим
підвищенням тону й наголосом на словосполученні в розвідку,
більш тривалою, ніж в попередньому реченні, паузою після цього
словосполучення і поступовим зниженням голосу при
вимовлянні другого компоненту.
§ 4. Типи підрядного зв'язку
Розрізняють такі три типи підрядного зв'язку:
узгодження, керування і прилягання.
Узгодження
Узгодженням називається такий тип підрядного зв'язку
між словами — членами речення, при якому форми
підпорядкованого (залежного) члена уподібнюються формам
підпорядковуючого (пояснюваного) члена
П

Смисловий зв'язок між членами речення виявляється в тому,
що вони зв'язуються змістом — будучи семантично спаяні,
вступають в якісь відношення: в атрибутивні — відношення ознаки
до даного предмета або в предикативні — відношення дії до
діючого предмета.
Граматичний зв'язок їх виявляється в тому, що обидва чле
ни бувають об'єднані спільними граматичними однотипними
категоріями, а саме:
1) Коли відношення між членами атрибутивні
(означальні), обидва члени бувають об'єднані категоріями роду (тіль-
1 І
ки в однині), відмінка і числа, наприклад: Третій батальйон
і і І і ї і
стояв у тимчасовій обороні серед степових горбів та
балок (Гонч.).
Примітка. Внаслідок узгодження прикметника (дієприкметника,
числівника) з іменником утворюються складні лексичні одиниці, що являють
собою сталі словосполучення: фразеологізми в науковій термінології (нейтрально
зона, мічені атоми, виробничі відносини, непряма мова, перехідне дієслово):
крилаті вирази (гордіїв вузол, авгіеві конюшні, прокрустове ложе); складені
власні назви (Радянський Союз, Ленінські гори, Далекий Схід, Чорне
море) та інші лексичні єдності.
2) Коли відношення між членами речення предикатив-
н і, обидва члени бувають об'єднані: а) категоріями роду (тіль-
Г " І
ки в однині), відмінка і числа, наприклад: Всякий труд почес-
і
ний (Н. тв.); б) категоріями числа і особи, наприклад: Іду з ро-
І
боти я, з заводу маніфестацію стрічать (Т.); в) категоріями
роду (тільки в однині) і числа, наприклад: Світла ніч стояла над
горами (Гонч.); г) тільки категорією числа у множині, напри-
і і
клад: Не раз ми ходили в дорогу (Граб.).
Формальними показниками узгодження між членами
речення є флексії. Так, наприклад, коли в реченні В діброві дуб
гордо стоїть необхідно конкретизувати поняття, позначене
іменником в діброві, тоді до цього іменника слід додати прикметник
з флексією -ій, наприклад, прикметник зеленій: В діброві
зеленій дуб гордо стоїть. Узгодивши підпорядкований член з
підпорядковуючим, ми тим самим вкажемо на відношення ознаки
до предмета, позначеного першим іменником, який виступає в
ролі обставини місця. Коли ж ту саму ознаку ми б захотіли
віднести до предмета, позначеного в реченні другим іменником
(дуб), що виступає підметом,— тоді б ми до нього додали
прикметник з флексією -ий, наприклад: В діброві зелений дуб
гордо стоїть. Отже, узгодження підпорядкованого слова з
підпорядковуючим (в даному випадку в роді, числі й відмінку) ви-
12

являється в самій граматичній формі прикметника. Засобом
вираження цієї форми, як бачимо, є флексія. (Порівняйте:
В діброві зелен52- дуб гордо стоїть).
При зміні форми підпорядковуючого слова набуває
відповідної форми і підпорядковане слово, наприклад: золотисте
проміння, золотистого проміння і т. п.; світла ніч стояла, світлі ночі
стояли і т. п.
Залежно від того, в якій мірі використовуються
морфологічні засоби формального уподібнення підпорядкованого члена
речення до підпорядковуючого, узгодження може бути повне
і неповне.
Повним називається узгодження підпорядкованого члена
в усіх тих формах, що властиві підпорядковуючому членові
(див. раніше наведені приклади).
Неповним називається узгодження підпорядкованого
члена лише в частині форм, властивих підпорядковуючому
членові, наприклад: 1. Чесна праця —наше багатство (Н. тв.)
(узгодження тільки у відмінку й числі; в роді не узгоджується).
2. Червоні зорі на Кремлі — дороговказ для трударів (Н. тв.)
(узгодження тільки у відмінку; в числі не узгоджується). 3. Мені
осіння ніч короткою здається (Л. У.) (узгодження тільки в
числі й роді; не узгоджується у відмінку). 4. Не той тепер
Миргород, Хорол-річка не та (Т.) (узгодження тільки у відмінку
й числі; не узгоджується в роді). 5. Я зупинився в готелі
„Москва"; їхав пароплавом „Крупська" (при назвах,
ужитих в переносному значенні, узгодження тільки в числі; у
відмінку й роді не узгоджується).
Керування
Керуванням називається такий тип підрядного зв'язку
між членами словосполучення, при якому залежне слово (тобто
іменник або слово, вжите в його значенні), пояснюючи
підпорядковуюче слово, набирає певної форми непрямого відмінка без
прийменника або з прийменником.
Керування, яке здійснюється безпосередньо, називається
безпосереднім, або прямим. При безпосередньому
керуванні форма непрямого відмінка керованого слова залежить
тільки від керуючого слова, наприклад:
Вітер прозорий мене вогким торкає крилом,
і і ♦ і
Розвеселяє вітрила, гаптовані шовком гарячим,
і і і [
/ навіва дух невідомий рослин (Р.).
У даному реченні керування безпосереднє в таких
словосполученнях: торкає мене; торкає крилом; розвеселяє вітрила;
гаптовані шовком; навіва дух; дух рослин.
із

Керування, яке здійснюється за допомогою прийменника,
називається посереднім.
При посередньому керуванні певна форма непрямого відмін
ка керованого слова може залежати:
а) від керуючого слова і разом з тим від прийменника,
наприклад: Насміялась Титарівна з бідного Микити (Шевч.);
б) тільки від одного прийменника, наприклад: Де-не-де
блищало по хатах світло (Мирн.).
Залежність керованого слова від керуючого може
виявлятись в більшій або меншій мірі. В зв'язку з цим розрізняють
сильне керування і слабке керування.
Сильним називається таке керування, коли дане
керуюче слово (підпорядковуюче) неодмінно супроводжується (і не
може не супроводжуватись) керованим словом в певному
відмінку без прийменника або з прийменником.
Типовим прикладом безпосереднього сильного керування є
сполучення перехідного дієслова з іменником (або словом,
вжитим у значенні іменника) в формі знахідного відмінка без пр -
йменника, наприклад: взяв книжку, приніс газету, зустрів брата,
написав вірш, читаю доповідь.
У словосполученнях безпосереднього сильного керування
кероване слово може ще мати такі форми: а) родового відмінка
(при перехідному дієслові з заперечною часткою не)г
наприклад: Ніхто не подолає у нас цієї сили, народженої в ділі,
змужнілої в бою (Б.); б) родового частковості, наприклад:
куплю чорнила; дістану фарб; візьму паперу; в) орудного
знаряддя: орав плугом; рубав сокирою; намалюю олівцем.
Сильне посереднє керування буває в словосполученнях з
префіксальним дієсловом, що вимагає певної відмінкової форми
іменника з таким прийменником, який дублює префікс
керуючого дієслова, наприклад: з'їхати з гори, списати з книжки,
забігти за хату, ввійти в аудиторію, накреслити на папері.
Як бачимо з наведених прикладів сильного безпосереднього
і посереднього керування, наявність об'єкта (залежного
додатка) в певній відмінковій формі без прийменника або з
прийменником зумовлюється семантикою керуючого дієслова. Без
керованого слова ці дієслова видаються семантично неповноцінними.
Тільки разом з керованим словом керуюче дієслово в даних
прикладах виявляє своє значення. Це говорить про те, що в
сильному керуванні вирішальну роль відіграє семантика
керуючого слова, його лексичне значення.
Смисловий зв'язок керуючого й керованого слова може
виявляти себе в більшій або меншій мірі. Семантична спаяність
їх іноді досягає високого ступеня, особливо в ідіоматичних і
фразеологічних зворотах, наприклад: довести до відома, грати
роль, звернути увагу, виссати з пальця і т. п.
При слабкому керуванні наявність іменника (або іншої
частини мови, вжитої в значенні іменника) без прийменника
14

або з прийменником зумовлена не семантикою керуючого
слова, а смислом висловлення або характером синтаксичної
конструкції.
Так, дуже слабкий зв'язок з певною відмінковою формок>
іменника з прийменником у дієслів неперехідних. Це
пояснюється тим, що за своєю семантикою неперехідні дієслова не
потребують будь-яких відмінкових форм. Наприклад, у
словосполученнях ходив на берег, лежать на столі, зупинився під Києвом
дієслова ходив, лежить, зупинився зовсім не вимагають від
керованого слова обов'язково певного відмінка. Наявність
керованого іменника з прийменником тут обумовлена смислом
висловлення: адже ці дієслова залежно від смислу висловлення
можуть сполучатися і з іншими прийменниками просторового
значення та відповідною відмінковою формою іменника і, таким
чином, по-різному уточнювати місце дії, наприклад: ходив на
берег, ходив по березі, ходив над берегом, ходив біля берега їді
ін.; лежить на столі, лежить у столі, лежить під столом, лежить
біля стола та ін.; зупинився під Києвом, зупинився в Києві,
зупинився близько Києва та ін.
Керування прямим і непрямим додатком чіткіше себе
виявляє, ніж керування тими обставинами, що можливі і при будь-
якому дієслові. Порівняйте: Малював картину фарбами і
Малював цілий місяць; Малював у саду.
Чітко визначити і розмежувати всі види словосполучень з
формами слів, які входять в систему слабкого керування,
досить важко. Існує ще цілий ряд так званих перехідних типів
підрядного зв'язку. Так, наприклад, перехідним типом підряднога
зв'язку між слабким керуванням і приляганням, очевидно, можна
вважати словосполучення з залежним іменником в рдлі
додатка, який тільки прилягає до підпорядковуючого дієслова, стоїть,
при ньому, але обслужуване дієслово не керує ним. Таке
«керування» не обумовлюється ні семантикою дієслова, ні
характером синтаксичної конструкції, наприклад: Пішов козак
молодий в далеку дорогу... Повертає за сім літ, хату оглядає
(Руд.). Поховали громадою, як слід, по закону (Шевч.).
Про те, що при слабкому керуванні певної форми непрямого
відмінка з прийменником вимагає не керуюче слово, а смисл
цілого висловлення, говорить і такий факт: в ряді випадків
залежне слово може мати так звану готову відмінкову форму для
вираження граматичних відношень — форму, яка склалася а
певних умовах і набула широкого вжитку. Наприклад, у реченні
Рибалки віднесли корзини з лози в курінь використана готова
форма родового відмінка іменника з прийменником (з лози),.
яка спочатку виникла із словосполучення з дієсловом (корзини
зробили з лози, корзини зроблені з лози — корзини з лози).
Прикладом слабкого керування можна назвати і таке
керування, при якому «відмінкова форма залежного слова
обумовлена не семантикою керуючого слова і не смислом висловлюван-
15

ня, а граматичними вимогами і характером конструкції, що
відповідає синтаксичним нормам даної мови, наприклад: орудний
предикативний (був монтером); орудний суб'єкта в пасивних
конструкціях (записка передана кур'єром); давальний суб'єкта
в інфінітивному реченні (Мабуть, не буть козі на торзі, а свині
на ярмарку) і т. п.» 1.
Прилягання
Приляганням називається такий тип підрядного
зв'язку, коли залежними виступають слова, яким властиві не-
змінювані форми (прислівник, дієприслівник, інфінітив та
ідіоми, що своїм значенням і функцією наближаються до
прислівників), наприклад: 1. Падають сніжинки ласкаво і млисто
на моє обличчя, на сліди мої (С). 2. Кличе мати вечеряти
(Шевч.). 3. Співають ідучи дівчата (Шевч.). 4. Заможне кол-
госпне село вимагає день від дня все більше й більше
товарів C газ.).
На відміну від узгодження і керування, прилягання як тип
підрядного зв'язку характеризується тим, що «граматичні
прикмети майже нічого не дають для орієнтації у відношеннях між
словами» 2. Отже, залежне слово, що прилягає до
підпорядковуючого слова, зв'язується з ним тільки за змістом. Крім того,
прилягають, головним чином, слова, що в реченні виступають
обставинами.
Найчастіше трапляються в українській (як і російській) мові
різноманітні види словосполучень, з яких: а) прислівник
прилягає до дієслова: важко зітхнув, одягнувся по-зимньому, ішов
пішки; б) прислівник прилягає до прислівника: читає дуже
добре, працює надзвичайно сумлінно; в) іменник у формі
непрямого відмінка з прийменником (або без прийменника)
прилягає до дієслова (таке словосполучення вживається для
вираження просторових і часових та інших характеристик, для
вираження міри чи ступеня вияву дії); летіти понад лісом, віє із-
за гори, (засідання) відбуваються по середах; танцювати до
нестями; г) прислівник прилягає до іменника: робота вручну.
У словосполученнях дієслова та іменника в формі місцевого
відмінка з прийменником на для позначення способу або
характеру проходження дії прийменник на більше тяжить до
наступного іменника, ніж служить засобом керування з боку діє-
1 Є. В. К р о т є в и ч, Способи вираження підрядного зв'язку, «Українська
мова в школі», 1954, № 2, стор. 15—16.
2 «Грамматика русского языка», т. II, ч. I, Изд-во АН СССР, М., 1954.
стор. 30 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
16

слова. Це пояснюється тим,— говорить акад. В. В.
Виноградов.— «що при тісному зв'язку прийменника на і відмінкової
форми іменника виникає прислівник. Отже, в цих випадках
спостерігається своєрідний перехід до прислівникового прилягання,
який здійснюється шляхом перетворення прийменника в
прислівниковий префікс, наприклад: передати на словах,.,, мінятися на
очах, сказати на людях» К
На межі між узгодженням і приляганням стоїть своєрідний тип
підрядного зв'язку, що в деяких посібниках з української мови дістав назву т я-
ж і н н я.
Л. А. Булаховський так характеризує цей тип підрядного зв'язку: <Лз
смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет-підмет у момент
здійснення приписуваної йому присудком дії»2. Словосполучення в таких
випадках складається з дієслова, що означає рух або стан, та узгодженого з
ним у числі (а в однині — і в роді) підпорядкованого прикметника
(дієприкметника, порядкового числівника або прикметникової форми займенника).
Між такими словами в реченні (їх Л. А. Булаховський називає граматичною
трійкою3) виникає двобічний зв'язок: форма прикметника (дієприкметника
і т. п.) тяжить до присудка (прилягає, бо форма підпорядкованого слова не
визначається дієсловом); разом з тим прикметник (дієприкметник і т. п.)
тяжить і до підмета (узгоджується з ним у числі), наприклад: 1. Воронцов
лежав жовтий і зосереджений (Гонч.). 2. Ми прийшли бадьорими новий
Херсон вітать (Криж.).
§ 5. Речення і судження
Відомо, що ідея діалектичної єдності мови і мислення
(свідомості) неодноразово висловлювалась в працях класиків марк-
сизму-ленінізму. Ця ідея покладена і в основу сучасного
радянського матеріалістичного мовознавства.
З ідеєю єдності мови і мислення тісно пов'язується питання
про взаємовідношення логіки (науки про закони побудови
судження) і граматики (науки, про правила побудови слів,
словосполучень і речень). Наші вітчизняні філософи-мовознавці
В. Г. Бєлінський, О. О. Потебня, Д. М. Кудрявський та ін.
настоювали на потребі чіткого розмежування логіки і граматики і
разом з тим у своїх працях визнавали взаємовпливи цих наук.
В. І. Ленін, указуючи на взаємозв'язок логіки й граматики,
говорив: «Логика похожа на грамматику тем, что для
начинающего это одно, для знающего язык (и языки) — дух языка —
другое» 4.
В. Г. Бєлінський у своїй праці «Основания русской
грамматики» писав: «Думка відноситься до слова, як душа до тіла, і слово
до думки,— як тіло до душі, тобто слово є покрив, одежа,
форма вираження думки». І далі в примітці: «Через те, що слово
1 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1, Изд-во АН СССР, М,
1954, стор. 31—32 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
2 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 15.
3 Там же, стор. 11.
4 Ленинский сборник, IX, стор. 33.
2-933
17

тісно зв'язане з думкою,— граматика перебуває в тісних
стосунках з логікою і має бути побудована на ній».
Отже, щоб добре знати граматику, зокрема її розділ —
синтаксис — вчення про будову речень, в якому найвиразніше
знайшла своє відображення ідея єдності мови і мислення,—
необхідно знати логіку, причому не формальну логіку, а логіку
діалектичну.
Подібно до того, як найпростіша одиниця мови — слово —
служить виразом найпростішої одиниці мислення — поняття
(наприклад: газета, організатор, маса), так і речення як основна
синтаксична одиниця відповідає складнішій формі свідомості —
судженню (наприклад: Газета — організатор мас). Таким
чином, судження про предмети і явища реальної дійсності
становить собою зміст думки, а формою його виразу є речення (в
даному разі: Газета — організатор мас).
У вираженому за допомогою речення судженні: Наша
факультетська стінгазета — організатор студентських . мас —
суб'єкт судження — наша факультетська газета] предикат
судження — організатор студентських мас. Такому поділові в
граматиці відповідає поділ простого речення на групу підмета і групу
присудка. Граматичний підмет—це основна, обов'язкова
частина розгорнуто вираженого суб'єкта судження, а граматичний
присудок — це основна обов'язкова частина розгорнуто
вираженого предиката судження. Таким чином, коли в судженні
суб'єктом є наша факультетська газета, то в реченні граматичним
підметом є тільки слово газета] коли в судженні предикатом є
організатор студентських мас, то граматичним присудком є тільки
слово організатор
Як бачимо, граматика, крім головних членів речення —
підмета й присудка,— розглядає ще й другорядні члени. Логіка ж
не знає «другорядних членів судження».
Як у судженні, так і в реченні відбивається реальна
дійсність. Якщо ми говоримо: «Наша факультетська стінгазета —
організатор студентських мас, в предметі, що відбивається в
нашій свідомості як певне поняття (наша факультетська газета),
ми виявляємо ознаку, тобто пізнаємо його в новому понятті і
називаємо: організатор студентських мас. Таким чином,
відбувається судження, в якому об'єднуються: поняття предмета, про
який ми «судимо» — говоримо (суб'єкт судження); поняття
про частину змісту цього предмета, яку ми в даному судженні
розкриваємо, тобто думка про певну приписувану суб'єктові
ознаку — організатор студентських мас (предикат судження),
і думка про зв'язок, про відношення між суб'єктом і
предикатом,— у реченні це виражається зв'язкою — наявною або
нульовою (зв'язка встановлює, що суб'єктові властиве те, що мис-
литься в предикаті).
Коли ж ми заперечуємо якусь ознаку в предметах судження,
тоді ми будуємо речення з заперечним присудком, наприклад:
18

/ золоті удила коневі не милі (Н. тв.). Заперечення у предметі
судження наявності тієї чи іншої ознаки не позбавляє судження
його риси — відбивати реальну дійсність, бо і в цьому
випадку говориться про реальний факт — про відсутність певної
ознаки.
Отже, єдиним критерієм істинності, реальності судження є
те, що воно відповідає дійсності, яка перевіряється практикою.
Але можна побудувати речення з граматичного боку правильно,
тобто граматична будова речення буде відповідати законам
граматики, а логічний зміст його може бути абсурдним, наприклад:
Я двісті років прожив на небі.
Судження-речення повинно бути побудоване за певними
законами логіки і граматики. Якщо сукупність окремих думок не
матиме спільного охоплюючого змісту і ці думки будуть
сприйматися як розпорошені, то судження ще не буде.
Наприклад, якщо ми скажемо газета, організатор, маса, то
ми матимемо окремі поняття, будемо розуміти окремі розрізнені
слова, але ніякого судження не буде і не може бути, бо слово-
думка не об'єднується тут єдиним змістом судження. Якщо ж
ми захочемо висловити судження, думку про щось, пов'яжемо
ні слова за певними законами логіки і висловимо у вигляді
речення, організованого за певними законами граматики, ми
матимемо: Газета — організатор мас.
Судити — означає мислити, відбивати в свідомості предмети
і явища й пов'язувати одне з другим або роз'єднувати,
визначати один предмет чи явище за допомогою другого предмета чи
явища, характеризувати одне через друге, встановлювати
відношення між предметами, приписувати предметові якусь ознаку
або ж вказувати на відсутність певної ознаки в ньому. Інакше
кажучи, всяке судження виражається за допомогою речення.
Крім того, можуть бути різні форми судження, а звідси — і
різні форми речень. Нарешті, те ж саме судження може бути
передане різними реченнями, наприклад: 1 /Листя в саду стає
жовтим. Листя в саду жовтіє. 2. Вода залила луки. Водою залиті
луки. Водою залито луки. Водою залились луки. Водою залили
луки.
Розглядаючи речення як словесну форму вираження
судження і розкриваючи діалектичну природу судження, В. І. Ленін в
статті «До питання про діалектику» говорить: «Почати з
найбільш простого, звичайного, масовидного еіс, з речення першого-
ліпшого: листя дерева зелене, Іван є людина; Жучка є собака
і т. п. Уже тут (як геніально помітив Гегель) є діалектика:
окреме є загальне... Значить, протилежності (окреме протилежне
загальному) тотожні: окреме не існує інакше як в тому зв'язку,
який веде до загального.
Загальне існує лише в окремому, через окреме. Всяке окреме
є (так чи інакше) загальне. Всяке загальне є (часточка або
сторона або сутність) окремого...
2*
19

Таким чином, у першому-ліпшому реченні можна (і треба),
як в «комірці» («клітинці»), виявити зачатки всіх елементів
діалектики, показавши таким способом, що всьому пізнанню
людини взагалі властива діалектика» К
У судженні Іван є людина суб'єкт судження — Іван,
предикат — людина; відношення між суб'єктом і предикатом у даному
випадку є відношенням приналежності поняття про дану людину
до певного роду понять.
У судженні Ялина — дерево суб'єкт — ялина, предикат —
дерево; відношення між суб'єктом і предикатом в даному
випадку є відношенням видового поняття (ялина) до родового
(дерево). Це відношення в обох випадках виражене зв'язкою є (в
першому — наявною, в другому — нульовою), яка вводить
окреме у загальне.
Тільки в судженні суб'єкт і предикат визначаються саме як
суб'єкт і предикат. Самі ж по собі, окремо взяті, вони є
відбитком окремо існуючих речей і явищ. Предикат існує тільки в
зв'язку з суб'єктом. Адже ж ознака (наприклад, «червоний»),
властива предметові (наприклад, прапорові), існує тільки разом з ним
(прапор червоний). Таким чином, суб'єкт і предикат взаємозу-
мовлені.
Виходячи з усього сказаного, судження можна визначити так:
«Судження є єдиним пізнавальним актом, за допомогою якого
ствердженням або запереченням для людського розуму-
розкривається наявність чи відсутність тієї чи іншої ознаки або-ознак
у предметі чи явищі» 2.
Чи тотожні між собою речення і судження (чи адекватні,
тобто рівні, відповідають одне одному повністю)?
Речення не можна ототожнювати із судженням, а члени
судження з членами речення. Інакше кажучи, знак рівняння між
ними ставити не можна. Різниця і співвідносність логічного
судження і речення безсумнівні.
Так, у судженні тільки два члени — суб'єкт і предикат,
якщо зв'язку розглядати як відношення між суб'єктом і
предикатом; у реченні два головні члени — підмет і присудок, але
в односкладному реченні суб'єкту і предикату може відповідати
тільки один головний член. Крім того, для судження будова
речення не має значення. Ми можемо сказати: Я не маю часу і
У мене нема часу. У першому реченні суб'єкту і предикату
відповідають підмет і присудок; у другому — один головний член
з додатком. Отже, зміст судження однаковий, але форма різна.
Речення Кращих учителів-відмінників до аспірантури! виражає
судження. Але граматично виражених підмета і присудка в
ньому немає.
1 К вопросу о диалектике, Ленинский сборник, XII, 1931, стор. 325.
2 Проф. П. С. Попов, Суждение и предложение, зб. «Вопросы
синтаксиса современного русского языка» (под. ред. акад. В. В. Виноградова),
1950, стор. 16.
20

Всяке судження неодмінно є речення в граматичному
розумінні, бо процес утворення судження є одночасно і процес
утворення речення. Але це не означає, що всяке речення є
обов'язково судженням. Акад. В. В. Виноградов, торкаючись питання
про неправомірне перенесення основних конструктивних ознак
судження на речення, пише: «Твердження, ніби безпосереднім
призначенням всякого речення є вираження судження,
неправильне. Для логіки навіть у дієслівному типі речення не істотні
основні граматичні категорії — часу, особи і способу, які
визначають будову речення. Логіка зводить до кількох узагальнених
загальнолюдських схем всю живу різноманітність типів речення,
які різко відмінні один від одного в різних мовах світу.
Граматика ж розглядає форми синтаксичного вираження думки,
почуттів і волі в усіх особливостях їх конкретної мовної будови.
і речення як предмет граматичного вивчення має значно більшу
кількість специфічно виражених народномовних ознак, ніж
загальнолюдська форма логічного судження» К
Отже, будова речення не завжди може бути співвідносною
з будовою судження, бо сама мова співвідносна не тільки з
фактами свідомості, а й з фактами емоцій, волевиявлення, що
супроводжують думку. Почуття і воля людини є найважливішими
моментами пізнання людської дійсності. В. І. Ленін про це
говорив так: «...без людських емоцій» ніколи не бувало, нема і
бути не може людського шукання істини» 2. Разом з тим
мислення якісно відрізняється від емоцій, почуттів. Тому вираження
емоцій і волевиявлень не завжди стає судженням; більше того,
ноно не завжди прибирається в форму граматично
організованого речення. Так, бувають випадки, коли емоції можуть
превалювати, переважати. Скажімо, людина відчуває біль, вона ні
про що не думає, а тільки кричить: Ой-ой! або: Ох! Ох! Це слово-
речення, але не судження.
Не виражають оформленого судження і висловлені питання
(крім питальних речень з риторичним питанням). Наприклад,
речення Підемо? Тобі приємно? не виражають судження, бо в
них нема ні ствердження, ні заперечення, ні істинного, ні
неправдивого-. Істина в них шукається для її ствердження. Судження
в таких питальних реченнях перебуває в захованому, невиявле-
ному, поки що не знайденому вигляді. Але речення з риторичним
питанням є не що інше, як судження, яке лише з зовнішнього
боку має питальну форму, а в дійсності виражає категоричність
твердження.
Проф. П, С. Попов про це говорить так: «Адже питальне
речення в мові в явному чи захованому вигляді дорозумлює
відповідь: так або ні. У питанні «Чи двері відчинені?» дорозумлюєть-
1 Грамматика русского языка, т. II, ч. I., Изд-во АН СССР, М., 1954,
стор. 69 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
2 В. I. Л є н і н, Твори, т. 20, стор. 233.
21

ся, що двері можуть бути відчинені або зачинені» ], але питальне
речення, роз'яснює далі проф. П. С. Попов, в якійсь мірі
наближається до речення, що виражає судження, а саме: якщо в
самому питальному реченні щось стверджується, його слід
вважати судженням, наприклад, питальне речення з риторичним
питанням Хіба до Разіна Степана не йшли вкраїнські бідарі? (Р.).
виражає судження. (Наведене речення порівн. з таким реченням,
що містить ствердження: До Разіна Степана йшли вкраїнські
бідарі).
Імперативні наказові речення також не виражають судження-
Порівняйте: Петренко, відкрий вогонь по ворожих окопах! (це
не судження), але: Петренко відкрив вогонь по ворожих окопах
(це судження).
§ 6. Основні ознаки речення
Як було зазначено раніше, синтаксис розглядає правила
поєднання слів і словосполучень у речення. Але, даючи ці правила,
синтаксис має на меті не якісь конкретні речення, а взагалі
будь-які речення безвідносно до конкретного їх змісту. Отже,
синтаксис вивчає тільки будову речення і форми речень,
властиві тій чи іншій загальнонародній мові.
Втілюючи в собі ту чи іншу форму мислення (судження,
умовивід тощо), «речення є мовною формою, за допомогою якої
здійснюється мовний процес з двома нерозривно зв'язаними
функціями: засобом спілкування між членами суспільства і
виявленням думки» 2.
Речення являє собою єдине смислове ціле, яке не механічно
створюється з слів і словосполучень, а виникає в результаті їх
зв'язків і взаємодії. Характеризуючи речення як смислову
одиницю, В. В. Виноградов називає його «особливим словесним
витвором, тобто таким вираженням думки, в якому відбиваються
нові самостійні смислові ознаки, не властиві тим словам і
словосполученням, які входять до його складу» 3.
Речення є граматично організованою одиницею, бо слова в
ньому зв'язуються в словосполучення (сурядні й підрядні), і
об'єднуються в єдине граматичне ціле за певними властивими
для даної загальнонародної мови правилами. Кожне речення має
організуючі центри — підмет і присудок (двоскладне речення)
або один головний член (односкладне речення), навколо яких
1 П. С Попов, Суждение и предложение, зб. «Вопросы синтаксиса
современного русского языка» (под. ред. акад. В. В. Виноградова), М., 1950,
стор. 18.
2 Е. В. К р о т е в и ч, Предложение и его признаки, Львов, Изд-во
Львовского университета, 1954, стор. 38.
3 Акад. В. В. Виноградов, Идеалистические основы синтаксической
системы проф. А. М. Пешковского, ее эклектизм и внутренние противоречия,
зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка», М., 1950, стор. 48.
22

групуються залежні від них пояснюючі слова (другорядні
члени).
Основними граматичними ознаками речення є інтонація
і предикативність (або предикація).
«В нашій вітчизняній науці, — пише акад. В. В.
Виноградов, — дві загальні характерні конструктивно-граматичні ознаки
речення... Це інтонація повідомлення і предикативність, тобто
сукупність таких граматичних категорій, що визначають і
встановлюють природу речення як граматично організованої одиниці
мовного спілкування, яка виражає ставлення говорящего до
дійсності і яка втілює в собі відносно закінчену думку» К
Інтонація — це сукупність фонетичних засобів мови, які
організовують мову, розчленовуючи її відповідно до змісту на
речення та його відрізки (синтагми), встановлюють між
частинами речення смислові відношення, надають реченню, а іноді і
окремим його частинам розповідного, питального або
спонукального значення і відтінків значення. Цими інтонаційними
засобами встановлюється комунікативне значення слів у даному
реченні, за допомогою цих засобів членується речення і здійснюється
його внутрішня смислова єдність.
Смисловій і граматичній єдності речення завжди відповідає
і його інтонаційна.єдність. Завдяки інтонації не тільки ціла
група слів, а й окреме слово може становити речення. Інтонація
виконує також роль виразника оціночно-емоційної сторони
змісту речення. За інтонацією розрізняються й оформлюються
основні функціональні й разом з тим модальні типи речень —
розповідні, питальні, спонукальні, модально-вставні та ін. Але
інтонація сама по собі не є засобом формування і втілення думки.
Речення як одиницю мовного спілкування поряд з інтонацією
формує категорія предикативності, яка є необхідним
фактором створення всякого речення.
Предикативність — це співвіднесення змісту речення
з об'єктивною реальною дійсністю.
Створюється предикативність сукупністю таких синтаксичних
категорій, як категорія модальності в різних її формах,
категорія часу та — в широкому синтаксичному розумінні — категорія
особи, які в різних типах речення по-різному (більш або менш
помітно) себе виявляють (наприклад, важко встановити
синтаксичне значення категорії часу, особи в номінативних,
безособових, інфінітивних, в неповних спонукальних реченнях).
Модальність (від лат. тосіиз — спосіб) — форми
граматичного вираження різного роду відношень змісту мови до
дійсності. Так, наприклад, те, про що повідомляється, може мисли-
тись говорящим як реальне, наявне в минулому чи тепер або як
таке, що має бути реалізоване в майбутньому, чи як бажане,
1 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1, Кзд-во АН СССР, М.,
1954, стор. 76 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
23

можливе, необхідне, ймовірне, недійсне і т. п. Отже, модальність
речення вказує на те, якими саме є ті зв'язки предметів і явищ,
що про них іде мова, і чи бажає говорящий їх здійснити 1.
Модальність виражається різними засобами: способами
дієслова, модальними словами, модальними частками, особливими
формами інтонацій.
Речення як форма повідомлення про дійсність містить у собі
зв'язану з категорією модальності категорію часу, значення
якої створюється в реченні не тільки формами часу дієслова
(наприклад, Вийду я у поле, гляну на село — Н. тв.) чи
зв'язкою, вжитою в сполученні з категорією стану (У хуторі було
тихесенько, як у вусі — М. В.) або в сполученні з прикметникОхМ
(дієприкметником, порядковим числівником) в ролі іменної
частини складеного присудка (Я кіннотником червоним називаюсь
неспроста — Перв.), а й дієслівними формами способу, також
формою інфінітива.
Синтаксичне значення часу, створюване ситуацією і
контекстом, властиве і таким реченням, як Вогонь! у значенні: а)
«Стріляй!», б) «Запали вогонь», або «Дай вогню», в) «Видно
ВОГОНЬ».
Через те, що речення як основна форма мовного спілкування
є засобом передачі говорящою особою своїх думок і разом з тим
знаряддям, за допомогою якого співрозмовник розуміє думки
говорящого, — структура речення включає в себе і категорію
особи в широкому її синтаксичному розумінні, яка виражається:
а) формами займенників і дієслова, наприклад: Ой, виорю я
нивку широкую (Н. тв.). Подарунок назад не беруть (Н. тв.); б) у
деяких типах речення — особливою інтонацією вимоги,
спонукання, просьби, наказу, поради і т. ін., наприклад: Ну бо дружно
всі за план! (Н. тв.). Будь сином свого народу! (Н. тв.).
Розцвітати державі, як сонцю в розмаї (Шпорта).
Предикативність не слід ЗхМІшувати з дієслівністю і з
присудковістю. Ці поняття не тотожні.
«Суть дієслівності полягає у вираженні ознаки,
створюваної діяльністю предмета» 2.
Суть присудковості полягає у вираженні тієї чи іншої
ознаки, приписуваної предмету — підмету двоскладного
речення.
Предикативність як одна з основних найбільш
істотних загальних ознак властива будь-якому реченню,
незалежно від його синтаксичної структури, навіть при відсутності
в реченні дієслова-присудка, наприклад, односкладному бездіє-
1 Е. А. Крашенинникова, Побудительная модальность в немецком
языке, «Известия» АН СССР, Отделение литературы и языка, т. XII, вып. 5,
1953, стор. 457.
2 Акад. В. В. Виноградов, Идеалистические основы синтаксической
системы проф. А. М. Пешковского,' ее эклектизм и внутренние противоречия,
зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка», М., 1950, стор. 46.
24

слівному реченню, зокрема номінативному (Вечір. Ніч),
спонукальному (Увага! До зброї!); словам-реченням (Так. Ні. Ого-го).
На підставі всього сказаного можна дати таке визначення:
речення — це інтонаційно і граматично оформлена за
законами даної мови найменша комунікативна одиниця, що служить
головним засобом формування, вираження думки, вольових
почуттів і емоцій.
Являючи собою смислове й граматично організоване ціле,
оформлене інтонаційно (в усній мові) або розділовими знаками
(на письмі), речення виражає окреме цілком закінчене або
відносно закінчене висловлення і разом з тим відношення змісту
думки до дійсності.
Речення бувають прості і складні.
Просте речення становить собою сукупність форм вираження
категорії часу, модальності і особи. Будівельним матеріалом для
простого речення є слова.
Складне (складносурядне або складнопідрядне) речення —
це витвір, що складається з двох або кількох компонентів, які
за своєю граматичною будовою більш або менш однотипні з
простими реченнями і притому об'єднані в єдине складне
граматичне ціле.
Отже, для складного речення будівельним матеріалом є
частини, умовно названі «простими реченнями», бо складне речення
в цілому має значення, яке не виводиться з простої суми значень
його компонентів. Це пояснюється, по-перше, тим, що
предикативність у складному реченні вже не властива кожному
окремому компонентові: вона властива складному реченню в цілому
незалежно від його складу і морфологічного вираження його
членів; по-друге, тим, що кожне просте речення, ставши
компонентом складного, трансформується: втрачає властивість бути
окремим реченням — вже не виражає закінченої думки, не має
інтонаційної закінченості, тобто за своєю граматичною будовою
стає однотипним з словосполученням, а властивостей виражати
закінчену думку набуває складне речення в цілому. Наприклад,
у реченні Цілими днями сіялись крізь сіре сито осінні дощі, а
коли їх не було, то над полем від ранку до самого вечора
бродили тумани (Гонч.) перше речення — Цілими днями сіялись крізь
сіре сито осінні дощі — на перший погляд ніби можна вважати
самостійним, окремим реченням. В дійсності ж наявність
дальшого речення, приєднаного за допомогою сполучників а 1 коли
та вжитого в ньому займенника їх, говорить за те, що думка,
висловлена в першому реченні, доповнюється думкою,
висловленою в наступних двох простих реченнях, об'єднаних в одно
складносурядне, і тим самим вказує на незакінченість думки,
висловленої в першому реченні, на залежність другого речення
від третього.
Тому складне речення визначається так:
Складним називається речення, що являє собою єдине
25

інтонаційне і смислове ціле, але утворене з таких частин (двох
і більше), які за своєю зовнішньою формально граматичною
структурою бїльш-менш однотипні з простими реченнями !.
§ 7. Види речень за характером висловленого відношення
ДО ДІЙСНОСТІ
Висловлюючи ті чи інші думки, говорящий виражає своє
відношення до дійсності: він повідомляє чи запитує про щось або
висловлює свою волю (просьбу, бажання, пораду, наказ і т. п.).
Залежно від цього речення бувають розповідні,
питальні і спонукальні.
Всі ці речення можуть бути окличними, тобто набувати
яскравого емоційного й емоційно-вольового забарвлення, а в
зв'язку з цим і особливої інтонації. Тому окличні речення (крім
вигукових) не становлять окремого структурного типу речень, як
це має місце в шкільних підручниках.
Розповідні речення
Розповідними називаються речення, що містять у собі
якесь повідомлення говорящого або його розповідь про щось.
Наприклад: 1. Сьогодні відбудеться заняття студентського
лінгвістичного гуртка. 2. В одній долині, під горою, зелений явір
зеленів (Гл.).
Розповідні речення можуть бути не тільки простими, а й
складними. У складному розповідному реченні прості речення
відділяються одне від одного паузою, наприклад: Співають
пташки. Крізь віти дерев пробивається ранкове сонце. То засяє під
його променем жорстка дубова кора, то ловить його життєдайне
тепло одинока квітка лісової герані, то заблищить на ягіднику
дрібна роса, що впала з ночі на цю зелень та й лежить, доки
не підніме її сонце у височині (А. Шиян).
З інтонаційного боку розповідні речення характеризуються
закінчено-розповідним тоном, тобто проказуються вони рівним
спокійним голосом, із зниженням інтонації наприкінці речення.
Темп мовлення розповідних речень середній.
Розповідні речення — найбільш поширений тип речень у всіх
стилях мови. Вони являють собою основний вид речень
наукового, офіціально-ділового і публіцистичного стилів.
Розповідні речення властиві монологічній формі мови.
1 Див. «Грамматика русского языка», т. II, ч. 1, Изд-во АН СССР, М.,
1954, стор. 99 (акад. В. В. Виноградов, Введение).
26

Питальні речення
Питальними називаються речення, які містять у собі
питання. Наприклад: А яке у нас сьогодні свято? Чом знамена
радісно шумлять? (Бич.).
За характером питань питальні речення поділяються на такі
три групи: власне питальні, риторично-питальні,
питально-спонукальні.
1) Власне питальні речення містять у собі питання,
які неодмінно вимагають відповіді від співрозмовника,
наприклад: Чи їздили ви коли-небудь по Україні?
Питальне речення може бути емоціонально забарвленим,
коли питання супроводжується якимсь почуттям (незадоволення,
досади, жалю, подиву і т. п.). Засобами емоційного забарвлення
в таких випадках бувають частки, вигуки, модальні слова,
наприклад: 1. Що ж ти дивишся з журбою на потоптані квітки?
(С). 2, Ну, навіщо ж так турбуватись? (Скл.). 3. Хто ж бо
велич міряє метром? (Гал.).
2) Риторично-питальні1 речення містять у собі
заховане категоричне твердження або заперечення. Такі речення
не вимагають відповіді. Вживаються вони як стилістичний засіб,
що надає мові емоційного забарвлення, експресивності.
Наприклад: Хто може -випити Дніпро, хто властен виплескати море,
хто наше злото-серебро плугами кривди переоре, хто серця
чистого добро злобою чорною поборе? (Р.).
Не вимагають відповіді і так звані зустрічні питання, бо по
суті вони містять у собі відповідь, наприклад:
— З чого ж ви будете жити?
— А голова, а руки навіщо? (Горьк.).
Різновидом риторичних питальних речень є такі питальні
речення, якими користуються в своїй мові лектори, учителі,
доповідачі, агітатори і пропагандисти, публіцисти для того, щоб
зосередити увагу читачів (слухачів) на тих чи інших положеннях.
Як засіб посилення експресивності мови риторичні питання
використовують також письменники, зокрема в розсудах,
роздумуваннях автора чи діючих осіб, наприклад: Г а й д а й. Куди
іду?.. Хіба я знаю, куди йти? Де берег мій?.. Тепер його нема.
У порох розлетілось все. Скажіть мені, куди йти? (Корн.).
3) Питально-спонукальні речення містять у собі
відтінок спонукання до дії, наприклад: Чи не продали б ви,
чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? (Коц.).
Інтонація питальних речень різко відрізняється
від інтонації розповідних. Вона характеризується підвищенням
тону (логічним наголосом) на тому слові, з яким безпосередньо
1 Від грецького слова ретор, тобто «оратор». Риторично-питальні речення
часто вживались в ораторській мові, звідки вони проникли в поетичну мову.
27

пов'язується зміст питання. А через те, що логічно наголошене
слово може стояти на різних місцях у реченні, інтонація
питального речення може бути висхідною, иисхідною або
висхідно-нисхідною.
а) Ви східною інтонація буває тоді, коли логічно
наголошене слово стоїть в кінці питального речення
(обриваючись, така інтонація ніби створює враження незавершеності
висловлення, яке вимагає відповіді), наприклад: Так, значить, в
море ми не підемо? (Корн.). Порівняйте:
Ви вчора виступали на зборах?
Ви вчора на зборах виступали?
На зборах виступали вчора ви?
Ви на зборах виступали вчора?
б) Нисхідною інтонація буває тоді, коли логічно
наголошене слово стоїть на початку питального речення,
наприклад:
Ви вчора виступали на зборах?
Вчора ви виступали на зборах?
Виступали ви вчора на зборах?
На зборах ви вчора виступали?
в) Висхідно-нисхідною інтонація буває тоді, коли
логічно наголошене слово стоїть в середині питального
речення, наприклад:
Ви вчора виступали на зборах?
Ви виступали вчора на зборах?
Одним із засобів вираження питального речення є вживання
питальних займенників (хто, що, який, чий, котрий,
скільки) та займенникових прислівників (де, куби, звідки, коли,
доки, відколи, як, чому та ін.), які, виступаючи членом
речення, підсилюють питальне значення даного речення. Питальне
слово в них, як правило, стоїть на початку. Інтонація таких
речень нисхідна; створювана нею нібито незавершеність вислову
сигналізує про потребу відповіді. Вживаються питальні слова
тоді, коли говорящому невідомі ті чи інші елементи думки, які
його цікавлять; йому важливо знати особу або предмет, їх якості,
28

місце, час, причину, мету дії і т. д. Наприклад: 1. Що я маю
з тобою робити? (Стеф.). 2. Про що думаєш, синку? (Риб.).
3. А де ж ваш рід, дядечку? Звідки ви самі? (М, В.). 4.
Червона калино, чого в лузі гнешся? (Фр.)-
Частки хіба, невже вживаються тоді, коли
стверджувальна відповідь здається говорящому маловірогідною, сумнівною чи
недоречною, наприклад: Хіба ти не чуєш? Невже тобі неволя
не обридла? (Л. У.).
Частка чи має тільки власне питальне значення.
Модального ж відтінку вона набуває тоді, коли виступає в тій самій
функції, що й частка хіба, наприклад: Чи совам зборкати орла?
Чи правду кривді подолати? (Р.).
Спонукальні речення
Спонукальними називаються речення, які виражають
волевиявлення говорящого — накази й просьби в різноманітних
їх відтінках.
Основною формою вираження волевиявлень є наказовий
спосіб дієслова, за допомогою якого передаються різноманітні
емоційні відтінки імперативності (наказовості), от як вимога,
заборона, заклик, застереження, побажання, порада, просьба,
запрошення, умовляння, благання та ін.
Для вираження категоричного наказу або вимоги
використовується форма інфінітива, а для пом'якшення наказу, просьби,
запрошення, поради тощо — форма умовного способу.
Інтонація спонукальних речень, вживаних для передачі різних
відтінків імперативності, не однакова. Так, речення, що
виражають категоричний наказ або вимогу, заборону або заклик,
вимовляються здебільшого високим тоном, з більшою силою і
більшим ступенем напруженості.
Речення, що виражають застереження, побажання, просьбу,
запрошення, пораду, умовляння, здебільшого проказуються
низьким тоном, з меншим ступенем напруженості. Наприклад:
категоричний наказ — Кораблі Чорноморської ескадри, слухати
команду! (Корн.); заклик — Юнаки і дівчата! Вчіться у Олега
Кошового безмежної любові до своєї Вітчизни!; порада— 1. На
світі живучи, довіку вчись, чого не тямиш — не берись (Н. тв.).
2. Відпочив би, а потім брався б за уроки; просьба — Дайте
мені, будь ласка, цю книжку; запрошення— 1. Прошу, сестрице,
тебе, голубко, за старшу дружку до мене, любко! (Л. У.). 2.
Зайшла б на хвилину до нас.
Вживані разом з наказовою формою дієслова різні частки
також надають спонукальним реченням різних модалвних і
емоційно-експресивних відтінків. Наприклад:
Частка та (вживається в розмовній мові) створює відтінок
нетерпіння, настирливої просьби, наприклад: Та пустіть же
мене, мамо! Звідки в вас отеє зло? (Т.).
29

Частка ну при дієслові в формі наказового способу виражає
поступку з боку говорящого, його згоду з чимсь, про що йде
мова, після тих чи інших заперечень, що були висловлені
співрозмовником, наприклад: Ну, іди (перед цим заборонялось:
«Не ходи!»). Ну, грай (перед цим заборонялось: «Не грай!».
(Порівняйте з підсильно-спонукальною часткою ну типу Ну,
читай уже!)
Дієслово гляди, дивись у формі наказового способу,
приєднане до другого дієслова, але з заперечною часткою не, втрачає
своє лексичне значення, набуває функції частки: надає
спонукальному реченню відтінку застереження від дії, вираженої
другим дієсловом, або підкреслює необхідність виконання даної
просьби, поради чи доручення, наприклад: 1. Гляди, небоже,
щоб не закопав своє щастя й свою душу в оті ями (Фр.)-
2. Тільки глядіть, братця, не спіть. Як у дзвін ударимо, щоб
почули всі! (Гол.).
Частки но, бо, вжиті з дієсловом у наказовій формі,
пом'якшують просьбу, надають відтінку близьких відношень,
наприклад: Підійди-но ближче! Покиньте ж бо, бабуню, шити та
розкажіть казку! Крім того, частка ну вносить у речення
відтінок підсилення наказу чи запрошення, наприклад: «Ну, тепер
бери ложку та сідай вечеряти»,— сказав батько (Вас).
Частка би (б), вжита при інфінітиві, пом'якшує наказ,
наприклад: Вам би самим виступити по цих питаннях.
Частка давай (дай) в сполученні з дієсловом-присудком
у формі першої особи множини майбутнього часу доконаного
виду теж інтенсифікує спонукання чи заохочення до дії,
позначеної дієсловом, наприклад: «Давайте, хлопці, заспіваємо
абощо», — сказав жвавий і непосидливий Марченко (Вас).
Частка бодай надає 'реченню побажання. Вона найчастіше
використовується, коли говорящий висловлює якесь неприємне
побажання «Бодай ці Западинці були запались, ніж мала я в
них їхати!» — лаялась Кайдашиха (Н.-Л.).
Спонукальні речення характеризують експресивне мовлення
і науковому стилю мови не властиві, а в офіціально-діловому
набувають специфічного застосування в командах, наказах,
оголошеннях і т. ін. Найбільш широко вживаються спонукальні
речення в емоціонально забарвленій розмовно-побутовій мові і
діалогах художніх творів, причому в діалогічній формі мови часто
вживаються різного типу неповні спонукальні речення (зокрема
без підметів), основу яких становлять іменники і займенники або
прислівники (Води швидше! До мене, сюди! і под.).
§ 8. Окличні речення
Окличними називаються такі розповідні, питальні й
спонукальні речення, які виражають емоційні переживання
говорящого або його емоційно-інтелектуальне ставлення до фактів і
ЗО

явищ дійсності і вимовляються з особливою, так званою
окличною, інтонацією.
Інтонація окличних речень характеризується досить високим
тоном з різким виділенням того слова, яке безпосередньо
виражає емоцію; притому високий тон окличного речення спадає не
поступово, як у розповідних реченнях, а несподівано й різко.
В зв'язку з тим, що окличної інтонації можуть набувати речення
розповідні, питальні й спонукальні, інтонаційний малюнок їх
буде різний.
Розповідно-окличні: Як чудесно жити, як творить
чудесно в Батьківщині сонця! (С).
Питально-окличні: А де ж моя веселая дівчина-ди-
тина?! (Шевч.).
Спонукально-окличні: Світи нам, день,
безсмертними огнями! Шуміть, сади, роди зерно, земля! (С).
Окличні речення можуть виражати різні емоції, переживання
говорящого (страх, подив, зневагу, ненависть, любов, жаль,
ніжність тощо), те чи інше його ставлення до фактів і явищ
дійсності. Кожне з таких речень передається різною окличною
інтонацією. Але характерними граматичними ознаками
окличних речень є ще такі:
а) вживання вигуків, наприклад: 1.0, якби пісню вдать
палку, натхненну! (Фр.)\ 2. Ой радісно, радісно в нашім краї жить!
(Н.тв.);
б) вживання часток що за, хай, нехай, займенників який
(яка, яке), скільки і займенникових прислівників як, куди,
де та ін. в ролі емоційно-підсильних слів, наприклад: 1. Що
за страшний був той дядько! Що за лихий! (Н.-Л.). 2.
Лупайте цю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! (Фр.)-
3. Весна, весна! Яка блакить! Який кругом прозор! (Т.);
в) інверсія; порівняйте: Гори сьогодні прекрасні (розповідне
речення) і Прекрасні сьогодні гори! (окличне речення);
г) звертання: Діти! Нагромаджуйте енергію, знання,
дисциплінуйте волю і розум! (Горьк.).
В окличних реченнях з різко вираженим емоційним
забарвленням можуть поєднуватись різні вище названі засоби
вираження емоцій, наприклад: Ах, скільки радості, коли ти любиш
землю, коли гармонії шукаєш у житті! (Т.). (Порівняйте з
розповідним реченням Море сьогодні чудове такі окличні речення
з різним ступенем емоційного забарвлення: Чудове сьогодні
море! Яке чудове сьогодні море! Ах, яке чудове сьогодні
море!)
До окремої групи окличних речень належать речення-приві-
тання, речення-здравиці, речення-побажання, наприклад: Хай
живе Перше травня! Бувайте здорові! З Новим роком! З святом
вас! Здрастуй, сонячний килиме ще не скошених трав! (Р.).
Щастя вам! (Деякі з них наближаються до фразеологізмів: Ні пуху
ні пера!)
31

Окличні речення властиві емоціонально насиченій діалогічній
мові, тому вони широко використовуються в ліриці, в діалогах
драматичних творів, в емоціонально забарвлених публіцистичних
творах. В науковому і офіціально-діловому стилях мови окличні
речення майже не вживаються,
СИНТАКСИС ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
§ 9. Члени речення. Просте двоскладне речення
та його склад
Членами речення називаються такі основні типи
складових елементів речення, які визначаються з точки зору їх
синтаксичних взаємозв'язків та за роллю, яку вони виконують в
реченні.
Членом речення буває тільки самостійне слово, а також
нерозкладне словосполучення, тобто словосполучення, що виконує
і : , і і і : і ' і
функцію слова, наприклад: На. лугах калина мріє весен двісті
_..... . .• . . . . . . _ .
(Мал.). Далі коні ряд за рядом в такт копитами січуть (Фр.).
«Сонячні кларнети» — перша збірка поезій Павла Тичини.
Член речення завжди відповідає на питання або виражає
питання.
В українській мові (як і в російській та інших слов'янських
мовах) розрізняють головні і другорядні члени
речення.
Вчення про головні і другорядні члени речення розкриває
тільки граматичну сторону, бо синтаксис як розділ граматики
дає правила для складання речень, маючи на увазі не якісь
конкретні речення і не якісь його конкретні члени, скажімо,
конкретний підмет, конкретний присудок чи конкретний додаток
і т. п., а взагалі всякі речення, незалежно від того, який зміст
вони передають.
Головними членами речення є підмет і присудок. Називають
їх головними тому, що вони утворюють структурну основу
двоскладного речення.
Другорядні члени речення — це повнозначні слова (або їх
фразеологічні еквіваленти), одні з яких зосереджуються навколо
підмета, інші — навколо присудка. Вони доповнюють,
уточнюють, конкретизують і, таким чином, пояснюють з якогось боку
головні члени (або другорядні, а тим самим — і головні).
В зв'язку з цим речення членуються на два смислові комплекси,
які називаються синтаксичними групами: групою
підмета і групою присудка. Наприклад: Успіхи в
розвитку соціалістичної економіки і науки І забезпечили дальше
32

піднесення матеріального добробуту радянського народу C газ.).
У наведеному реченні два основні елементи речення — успіхи
забезпечили. Навколо підмета успіхи групуються слова, що
становлять групу підмета: успіхи в розвитку соціалістичної
економіки і науки; навколо присудка забезпечили групуються слова,
що становлять групу присудка: забезпечили дальше піднесення
матеріального добробуту радянського народу.
Група підмета і група присудка являють собою не тільки
єдності смислові і синтаксичні, а й фонетичні, — вони можуть
збігатися з мовним тактом. Наприклад, наведене вище речення
може розпадатись на дві частини не тільки як розчленоване на
групу підмета і групу присудка, а й за темпом, паузою і
інтонаційно. Наприклад: Успіхи в розвитку соціалістичної економіки і
науки І забезпечили дальше піднесення матеріального добробуту
радянського народу.
У цьому реченні кожна група становить собою так звану
синтагму, що збігається в даному випадку з мовним (ритмо-мело-
дійним) тактом, тобто з таким сполученням слів, зв'язаних
змістом і інтонаційно, яке вимовляється як єдине фонетичне ціле
і відокремлюється від сусідніх груп паузою. (Про це див. ще § 6,
«Основні ознаки речення»).
Головні члени двоскладного речення або синтаксичні групи
двоскладного речення, як було зазначено раніше (§ 5),
відповідають членам логічного судження: підмет (або група підмета)
відповідає суб'єкту, а присудок (або група
присудка)—предикату. Разом з тим підмет і присудок між собою тісно зв'язані
(співвідносні), вони обумовлюють один одного: у присудку мислиться
дія, виконувана діючою особою; в підметі — діюча особа або
предмет, що виконує дію.
Про співвідносність понять «підмет», «присудок» О. М. Пєшковський
говорив так: «Присудок показує ознаку, створювану діяльністю предмета. Але
коли в нужда пляшет присудок пляшет показує ознаку, створювану
предметом, який виражено словом нужда, то, очевидно, слово нужда означає
предмет, що створює ознаку, виражену словом пляшет... Ми можемо це значення
висловити й стисліше. Коли присудок означає дію, що її виконує предмет, то
підмет означає діючий предмет» !.
ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
ПІДМЕТ ТА СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ
§ 10. Підмет
Підметом називається головний член двоскладного
речення, граматично не залежний від інших членів, що означає
предмет (в широкому розумінні цього слова), якому
приписується в часі дія, стан, якість або властивість.
1 А. М. Пешкове кий, Русский синтаксис в научном освещении, М.,
1956, стор. 183.
3-933
33

Підмет, як правило, відповідає на питання називного
відмінка — хто? або щ о?
Підмет буває простий і складений. Простий
підмет виражається одним словом, складений —
словосполученням.
§ 11. Простий підмет
Простий підмет буває виражений такими частинами мови:
1) Найчастіше іменником або займенником: 1. Співала
колосом нива. Лунали співи на сінокосах (Коц.). 2. Не раз ми
ходили в дорогу (Граб.). 3. Дехто ще зоставсь у гаю (Л. У.).
4. У нас кожен працює і кожен одержує за своєю працею (З
газ). 5. То був Микола, син Джерин (Н.-Л.).
Примітки: 1. Вказівні займенники це (оце, се), то (ото) в ролі
підмета не слід змішувати: а) з омонімічними вказівними частками це (оце,
се), то (ото), які виконують роль предикативної зв'язки між підметом і
присудком; б) з омонімічними вказівними частками, що вживаються в
розмовному стилі мови здебільшого в реченнях розповідних і питальних. Порівн.:
1. Справді, це була не звичайна мінеральна вода (Гонч.) (вказівний
займенник в ролі підмета); 2. Дружба народів—це злагода й мир (Р.) (вказівна
частка в ролі предикативної зв'язки); 3. Хто се, хто се по сім боці чеше
косу (Шевч.) (вказівна частка в питальному реченні).
2. Особовий або вказівний займенник те, це в ролі простого підмета
часто виступає в сполученні з означальним займенником сам або весь типу він
сам, ми самі, ти вся, вся вона, всі вони (також числівник у сполученні з
означальним займенником весь типу всі троє, всі чотири, всі двадцять, всі сто
і под.), наприклад: 1. Вони самі не знають. 2. Ми всі од станка і од
плуга (С). 3. / всі семеро зірвались з місця кар'єром геть (См.).
Синтаксична функція означального займенника в таких випадках близька
до функції означально-підсильної частки або прислівника. Порівн.: Я сам
з'явлюсь до нього на розмову і Я особисто з'явлюсь до нього на розмову.
2) Іншими частинами мови (відмінюваними і
невідмінюваними), якщо вони субстантивовані: 1. По паузі з лави піднявся
старий (Гол.). 2. Там, де річка Тетерів, там, де сизі води,
їдуть перші четверо (Мал.). 3. Перші атакуючі зайняли
рубежі противника. 4. Одні хотіли йти на завод, другі раяли
йти на заробітки в степи або на Бессарабію (Н.-Л.). 5. Твоє
завтра мене непокоїть. 6. „Ура"! —вирвалось серед
курсантів (Скл.).
Крім наведених у прикладах субстантивованих частин мови,
підметом (вірніше, його еквівалентом) може виступати
інфінітив (так званий незалежний інфінітив).
Інфінітив виступає еквівалентом підмета:
а) Коли присудок при підметі іменний і виражений
іменником в називному відмінку (при ньому може бути вказівна
частка ось, це, то), наприклад: 1. Жити краще у колгоспі —
справа наших дужих рук (Н. тв.). 2. Яке це щастя жити на
землі, де Ленін жив... (Нех.); або іменником в орудному відмін-
34

ку із зв'язкою, наприклад: 1. Першою думкою Остапа було
довідатись про місце (Коц,). 2. Море, о море! Метою
святою для мене € вічно служити тобі (Т.).
При прямому порядку головних членів у реченнях з іменним
присудком без зв'язки між групою підмета і групою присудка
витримується пауза (на письмі ставиться тире). Якщо іменний
присудок сполучається з зв'язкою, то в реченні як з прямим,
так і з зворотним порядком головних членів пауза (тире)
відсутня.
б) Коли присудок при підметі виражений прислівником на
-О, -є, який походить від прикметника, наприклад: 1. їхати
куди-небудь було вже пізно (Фадєєв). 2. Спати влітку
надворі приємно й корисно. У таких реченнях порядок
головних членів прямий і притому на межі між групою падмета і
групою присудка також буває пауза.
Л. А. Булаховський вважає, що для правильного визначення в подібних
реченнях синтаксичних функцій інфінітива і присудкового слова на -о (-є)
«можна — і практично, мабуть, доцільно — спиратися на ознаки порядку слів
і особливо інтонаційні (виділення наше.—Б. К.). Постановка
інфінітива перед прислівником дозволяє легше асоціювати все речення з
двоскладним, а наявність між інфінітивом і прислівником паузи, яка буває на межі
групи підмета і присудка (інтонація «тире»), ще збільшує ймовірність таких
асоціацій» *.
Примітка. У реченні Приємно в трави в'ялі і духмяні упасти
ниць (Криж.) підметом виступає інфінітив упасти (незважаючи на те, що
він стоїть не на початку речення), присудком — прислівник приємно.
Підстава для цього: препозитивний по відношенню до підмета-інфінітива
прислівниковий присудок наголошений, а інфінітив від нього віддалений. Інфінітив
тут називає дію (в широкому розумінні цього слова), яка оцінюється,
визначається прислівником на -о ; це виражається за допомогою порядку
розміщення членів у реченні (зворотний порядок і віддаленість їх) і за допомогою
інтонації (наголос на слові приємно надає висловленню
емоційно-експресивного забарвлення). Отже, тут порядок слів і інтонація виконують не тільки
синтаксичну функцію (предикативну), а й акцентно-логічну та стилістично-
ритмічну роль виразника оціночної й емоційної сторони змісту речення.
Рекомендуючи при аналізі таких конструкцій спиратися на ознаки
порядку слів і особливо на ознаки інтонаційні, Л. А. Булаховський вважає, що
речення — Важко звідси вибратись навесні (Мур.) (подібне до
наведеного вище прикладу) — «найбільше наближається до особових конструкцій» 2.
в той час як у реченні Ах, як добре збирати усмішки і віддавать їх
другим... (Коц.) «і порядок слів, і відсутність характерної для двоскладного
речення паузи виразно підкреслюють односкладно-безособовий склад речення»3.
в) Коли присудок — інфінітив з дієслівною зв'язкою значить
чи без неї або ж інфінітив з вказівною часткою це і дієслівною
зв'язкою значить, наприклад: 1. Боротись — значить
жить (Фр.). 2. Спати — не воювати (Н. тв.).
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 61.
2 Там же.
3 Там же.
З*
35

г) Коли при підметі присудок — дієслово у відмінюваній
формі, наприклад: І. Грамоті учиться завжди пр игодит ься
(Н. тв.). 2. Курити забороняється.
Речення з підметом-інфінітивом властиві книжній
літературній мові.
§ 12. Складений підмет
Найчастіше зустрічаються такі структурні типи складеного
підмета:
1) Сполучення кількісного числівника з іменником у
називному відмінку множини, також в родовому однини або
множини: 1. На сірім піщанім узліссі стоять три високі сосни
(Я. Колас). 2. Чотири літа пролетіло - (Мал.). 3. Поверну-
лися додому п'ять братів-богатирів із боїв (Бич.).
До складу словосполучення числівника з іменником в
родовому множини можуть входити іменники типу осіб, душ,
чоловік (чоловіка), штук, голів і т. п. з послабленим лексичним
значенням (так звані гатункові лічильні іменники): 1. На
заводському дворі стояло чоловік вісімсот робітників (М. Остр.).
2. Було козаків душ тридцять (См.).
2) Сполучення неозначено-кількісного числівника типу
багато, кілька, декілька, також неозначено-кількісного
прислівника типу мало, чимало, трохи і т. п. або неозначено-кількісного
займенника стільки чи скільки з іменником у родовому відмінку:
1. Багато громів упадало з небес (Мал.). 2. За столом
розсілося кілька голів колгоспів (Гонч.). 3. Лягло кістьми
людей муштрованих чимало (Шевч.).
3) Сполучення іменника, що має кількісне значення (типу
трійка, п'ятірка, половина, півдесятка, сотня, півсотні і т. п.) з
іменником у родовому відмінку множини: 1. П'ятірка сивих
плотарів сиділа в тінях яворів (Мал.). 2. Це в майбутнє
вдивлялися сотні очей (Перв.).
4) Сполучення іменника, що має значення групи,
сукупності осіб чи предметів з іменником у родовому відмінку: 1.
Бринить аеропланів зграя з передсвітанкової мли (Перв.). 2.
Табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм
гуком вільне повітря степів (Мирн.).
Примітка. В ролі підсилюючого слова перед іменником, що має
значення групи, сукупності (також перед числівником), можуть стояти
прикметники цілий, повен: 1. Червоніло ціле море колосків пшениці (Коц.)
2. Повен віз понасідало проводжаючих (Шиян).
5) Сполучення іменника, що має значення міри, з іменником
у родовому відмінку (типу пляшка пива, кілограм цукру,
чашка молока, тонна дров і т. п.): Чашечка медку закопана в
льодку до нового годку (Загадка. «Озимий хліб»).
6) Сполучення іменника (або особового займенника) в
називному відмінку з іменником (або іншим словом у значенні
36

іменника) в орудному відмінку з прийменником з: 1. Остап
з Соломією звернули з шляху на поле (Коц.). 2. Правда з
кривдою старою б'ються під горою (Перв.).
Підмет типу Остап з Соломією, правда з кривдою своїм
змістом дорівнюється до словосполучень Остап і Соломія, правда
і кривда. Присудок при такому підметі стоїть у множині. Але у
реченнях: 1. Часто Петро з товариством ходив до Жука.
2. Петро з ним діливсь своєю працею (Мирн.) — підметами є
Петро, а з товариством, з ним — додатки. (Про це див. ще § 20,
стор. 55, п. 7). Коли ознака, виражена дієсловом-присудком,
приписується обом особам, позначеним іменником у називному
відмінку та іменником в орудному відмінку з прийменником з,
такий складений підмет називають соціативним1.
Якщо до словосполучення іменника в називному однини та
іменника в орудному з прийменником з приєднується
прислівник із значенням сукупності дії (разом, укупі), присудок
ставиться в однині, отже, іменник в орудному з прийменником З
виступає в функції додатка, наприклад: Укупі з братом
полював я на качок.
При словосполученні, до складу якого першим елементом
входить особовий займенник (типу я з ним, я з тобою, ти зі
мною, він з нею і т. п.), присудок у множині не вживається.
Вживається присудок у множині тільки при словосполученнях
типу ми з тобою, ви зі мною, вони з тобою і т. п., в яких
займенники ми, ви, вони вжито або в їх основному значенні (в значенні
множини), або коли ми вжито в значенні я, наприклад: 1. З
Восьмим березнем, мамо, із святом! З любим святом весни і пісень!
ЛІи для тебе сьогодні із татом подарунок шукаєм весь
день (Бич.). 2. З тобою ми вдвох не зітхали, ніколи не
плакали ми (Н. тв.).
7) Сполучення числівника (або займенника) з іменником
(або іншою частиною мови в значенні іменника) у формі
родового відмінка з прийменником з (Із) (типу одна з учениць,
троє з них, дехто з присутніх, хто-небудь з вас, кожний з нас),
наприклад: 1. Деякі з хижих птахів шкодять людині,
нападаючи на свійську птицю (З газ.). 2. Кожний з нас до труда,
як до бою грімливого звик (С).
8) Форми, до яких не входить жодне слово в називному
відмінку, а саме:
а) сполучення числівника (або іменника з кількісним
значенням) в родовому або знахідному відмінку з іменником у
родовому відмінку. До складу такого словосполучення входить
прийменник, який завжди передує слову з числовою семантикою
і надає йому певного додаткового значення, наприклад:
прийменник понад надає значення «зверх даної кількості»: Понад сто
1 Див. Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Була-
ховського), т. II, К-, 1951, стор. 26—27.
37

козаків з куреня отамана Лубенка озброєні стоять коло
дверей (Корн.); прийменник з (із знахідним) та прийменники
близько, до (з родовим) надають значення приблизного числа:
1. Зібралося з десяток чоловік (Р.). 2. Близько
чотирьохсот тисяч робітників брали участь у першотравне-
вих страйках в 1912 році C газ.). 3. До сорока учнів працює
є гуртку юннатів; прийменник по надає розподільчого значення
У двох матерів по п'яти синів, одне ім'я всім (Н. тв.);
б) словосполучення, до складу якого входить форма
вищого ступеня прислівників більше, менше (не більше, не менше):
Серед бору вікового не один стоїть намет: їх стоїть не менше
сотні (Мал.);
в) форма, в якій наявний іменник у родовому відмінку
множини поєднується з потенціальною (нульовою)
неозначено-кількісною частиною у формі називного відмінка, наприклад: Бачиш,
меншає у мене хлопців у загоні (Перв.).
9) Нерозкладне фразеологічне словосполучення іменного типу,
наприклад: Радянський Союз, Радянська Україна, Велика
Жовтнева соціалістична революція, Жовтневі свята, Восьме
березня, Міністерство освіти, Районний виконавчий комітет і т. п.,
наприклад: 1. Радянська Україна як самоцвіт сія (Т.).
2. Тридцяте листопада стоїть в календарі (Б.).
10)Словосполучення імені, по батькові і прізвища: 1. Іван
Якович Франко народився 27 серпня 1856 року. 2. Лідія
Захарівна Романенко — учителька.
11) Словосполучення, що становить ціле речення —непо-
ширене або поширене; також складне речення або групи
речень, наприклад: 1. „Слава! Слава!" докотилось і лягло до
ніг (Т.). 2. / гримить здалля і зблизька: „Слава владі Рад!"
(С.).З. „Запрягайте, хлопці, коні" липе в небо молоде (Т.).
ПРИСУДОК ТА СПОСОБИ ЙОГО ВИРАЖЕННЯ
§ 13. Присудок та його типи
Присудком називається залежний від підмета член
двоскладного речення, який означає дію, стан, якість, властивість,
приписувану в часі тому предметові, назва якого в даному
реченні виступає підметом.
Присудок відповідає на питання: що робить підмет?
що з ним робиться? в якому стані він перебуває?
чим або ким він є (був)? та ін.
За будовою присудок буває простий, складений і
складний.
Простим називається присудок, виражений дієсловом >
будь-якій способовій формі без участі інших повнозначних
частин мови, наприклад: І. Зачервонілось небо (Шв.). 2. Тума-
38

пяться далекі вітряки (С). 3. Не лякаймось, брата мої,
моря, будем сміливо вкупі пливти (Граб.).
Складеним називається присудок, виражений
сполученням інфінітива або іменної частини чи прислівника з дієслівною
зв'язкою (вона може бути і опущеною) в будь-якій способовій
формі, наприклад: 1. Стали старші брати з тернів, з байраків
виїжджати (Н. тв.). 2. У лісах партизанських я стала
нерве па {Ті. Бровка). 3. Жити стало краще (Н. тв.). 4. У
колгоспі все паше (Н. тв.).
Складним називається присудок, що складається з двох
компонентів, які є повнозначними частинами мови, або з трьох
чи чотирьох будь-яких компонентів, серед яких є зв'язка,
наприклад: 1. Сяк-так добув Чіпка підпасичем до осені
(Мирн.). 2. Ми повинні примусити її [долю] служити собі
(Дольд).
За морфологічними ознаками виділяються такі типи
присудка: 1) дієслівний присудок простий і складений; 2) іменний
складений; 3) прислівниковий складений; 4) складний, зокрема
такий, що суміщає в собі два типи складеного
присудка—дієслівний і іменний.
§ 14. Простий дієслівний присудок
Простий дієслівний присудок може бути
виражений:
1) Дієсловом у формі теперішнього або в простій, складній чи
складеній формах майбутнього часу та у формі наказового
способу; такий присудок узгоджується з підметом тільки в числі,
наприклад: 1. Розливається пісня луною, розцвітає
заможне життя (Н. тв.). 2. Заквітпе сад, заколоситься
нива, і голосно прославиться в віках величний труд
радянського народу (Р.). 3. Лиш нам шуміти будуть віти (С). 4.
Послужи ще ти, вітрило, вітре-чорнобров (Т.).
2) Дієсловом у формі минулого (давноминулого) часу та в
формі умовного способу. Такий присудок узгоджується з
підметом у числі, а з підметом-іменником або з підметом-займенни-
ком третьої особи — у роді (в однині), наприклад: 1. Мене
виховав ленінський комсомол—вірний помічник партії (М. Остр.).
2. Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала (Н. тв.).
3. Підійшла Христя і щось була весело сказала (Гол.).
Дієслівний присудок може бути виражений також формою
давноминулого часу в деформованому вигляді з часткою було,
бувало, наприклад: 1. Я було дивлюсь, як дядина голубить своїх
дітей, та все думаю про свою матір (Н.-Л.). 2. Інколи, як мати
бувало засне, діти самі собі обсядуться десь... та й почнуть
собі радитись (Гол.).
Простий присудок може бути виражений вигуковим
дієсловом. Такий присудок вживається, коли треба передати раптову
39

дію в минулому, наприклад: 1. Заплакала Катерина та бух
йому в ноги (Шевч.). 2. Яшко тоді зайцем шмиг через
вулицю (Гол.).
Простий дієслівний присудок може бути
ускладнений службовими частинами мови. У таких випадках він
буває виражений:
1) Дієсловом у простій формі майбутнього часу в
сполученні з часткою як (як не). Такий присудок має експресивно-
динамічну функцію — вживається, коли треба показати
несподівану дію в минулому, наприклад: Тоді схопився Осел на ноги та
як зареве, а птахи всі врозліт (Фр.)-
2) Дієсловом недоконаного виду у формі інфінітива в
сполученні з модально-вольовою часткою (і) ну або давай,
наприклад: 1. Став я в кутку і ну роздавати всім
семикласникам і меншеньким — кожному одно чи двоє стебел (Десн.).
2. Раз жаба, стрівши на лугу Вола..., давай пиндючитися,
пихкать, надиматись (Крилов). «В цій... конструкції,—як
її характеризує Л. А. Булаховський,— значення раптовості
початку дії звичайно сполучається з уявленням її тривалості,
великої інтенсивності і наполегливості» *.
Варіантом таких речень є речення, в якому при присудку-
інфінітиві відсутня частка давай, наприклад: Я їй
розказувати, а вона сміятись та радіти (М. В.).
3) Дієсловом доконаного виду у формі минулого або
майбутнього часу, а також у формі наказового або умовного
способу в поєднанні з сполучниками та, й (та й) і з
препозитивним дієсловом взяв (взяла, взяло, взяли), яке виступає в
ролі частки. Такий присудок виражає несподівану, непідготовлену
дію або дію, що являє собою реалізоване рішення, наприклад:
А ми взяли та й збудували в майбутнє калиновий міст
(Криж.).
Повторення дієслова-присудка є також однією з форм
ускладненого простого дієслівного присудка, наприклад: Мит-
рик, бачачи, що двері у хату відчинені, поліз-поліз, переліз
через поріг, доліз досеред хати (Кв.-Осн.).
До типів простого присудка належать також присудки,
виражені різними стійкими словосполученнями дієслівного
характеру: взяв участь, став у пригоді, припав до душі, прийшов до
висновку, точить зуби, гріє руки, пустив у діло, наклав на себе
руки, живе на широку ногу, терпить нестатки, ніг під собою
не чує та ін. Наприклад: 1. Поступово в вагоні дирекції
входила в свої права ділова атмосфера (Риб.). 2. Сьогоднішній
пасажир впав дідові в око (Бедзик). 3. Дорога круто й
невблаганно бралася вгору (Борзенко).
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 36.
40

§ 15. Складений дієслівний присудок
Складеним дієслівним присудком
називається присудок, виражений сполученням суб'єктного1 інфінітива
з допоміжним дієсловом у відмінюваній формі. Такі
словосполучення акад. В. В. Виноградов називає морфологізова-
н и м и. Наприклад: 1. Ведмідь сердито став ревіть (Греб.).
2. Валько взяв у руки крейду, приступив до дошки й почав:
писати (Фр.).
Граматичне значення допоміжного дієслова виявляється в
тому, що це дієслово вказує на час, спосіб, вид (порівн.: Ти
починаєш читати і Ти починав читати).
Інфінітив поза реченням називає дію безвідносно до особи і
часу. Коли ж інфінітив у реченні сполучається з іншим
дієсловом — у даному разі з допоміжним дієсловом у відмінюваній
формі,— тоді і на інфінітив поширюється значення того часу,
шо його виражає допоміжне дієслово. Щодо лексичного
значення присудка, то його основним носієм є інфінітив.
В ролі допоміжних дієслів у складеному
дієслівному присудку виступають не всі дієслова у відмінюваній формі,
а тільки ті, що належать до певних семантичних груп, а
саме:
1) Дієслова, що означають початок, продовження
або кінець дії, вираженої інфінітивом (почати, починати,
стати; продовжувати; перестати), наприклад: 1. Зоря на небі
рожева уже починала займатись (Л. У.). 2. І я вірші став
писати під вечір золотий (С). 3. По інерції поїзд
продовжував іти (Донч.). 4. Ждали вони, ждали та вже й ждати
перестали (Н. тв.).
До цієї семантичної групи близькими є такі дієслова (вони
мають ширше значення початку, продовження і кінця дії): піти,
кинутись, заходитись, лишитися, повадитись, кинути, звикнути
та ін., наприклад: 1. А гостра коса вже пішла зрізувати
густу ячмінну гриву (Донч.). 2. Шура заходилася тут же на
місці перев'язувати (Гонч.). 3. Повадився кухоль по воду
ходити, поки йому вухо не відламали (Н. тв.). 4. Травень
кожен трудівник зустрічать з піснями звик (Р.).
2) Дієслова, що надають складеному дієслівному присудку
модального значення, тобто разом з інфінітивом
«виражають явище (дію або стан), яке не розглядається говорящим
як явище, що відбувалось, відбувається чи відбудеться, а мис-
1 Суб'єктним називається інфінітив, що означає дію особи, до яко:
стосується і дія, виражена відмінюваною формою дієслова, наприклад: Я хочу
намалювати цю квітку. (Також в односкладному реченні: Мені хочеться
намалювати цю квітку).
Об'єктним називається інфінітив, що означає дію не тієї особи, до
якої стосується дія, виражена відмінюваною формою дієслова, а до іншої (до
об'єкта, тобто додатка), наприклад; Я порадив учневі намалювати цю квітку.
41

литься як можливе, необхідне, бажане або ж як, явище, що його
вимагають» К
Сюди належать дієслова, що означають:
а) можливість або неможливість, повинність, необхідність
або передбаченість здійснення дії, вираженої інфінітивом, або
здатність, схильність суб'єкта до її здійснення [могти, вміти,
здумати (в значенні могти), умудритися, мати, мусити та ін.],
наприклад: 1. Ярина всяке знала діло і на всяке йшла. І орати
й жати вміла і косить могла (Ісак.). 2. А ти не
здужаєш і встати, щоб хоч огонь той розвести (Шевч.).
3. Страшний той гук, потужний і величний, по всіх країнах має
залунати (Л. У.). 4. Кайдашиха мусила заходжуватись
сама коло своїх сорочок (Н.-Л.);
б) волевиявлення: бажання або небажання, намір, спробу,
готовність або рішення суб'єкта виконати дію, виражену
інфінітивом (хотіти, бажати, воліти, жадати, жадатися, прагнути,
старатися, намагатися, збиратися, нахвалятися, прицілятися,
силкуватися, спокушуватися, насмілитись, наважуватись,
наважитись, зважитись, сміти, пробувати, братись, готуватись,
відмовитись, поспішати, хапатись, погодитись, вирішити, ухвалити,
взятись та ін.), наприклад: 1. Україні, її люду хочу я служити
(Т.). 2. Хлоп'я в саду собі гуляло та й побажало на іграшки
ужа піймать (Гл.). 3. Мій гостю, щоб тебе не дратувати,
волію я розмови залишити про сі матерії (Л. У.). 4.
Невимовну я твою науку намагався справдити, як міг (Криж.).
5. Тільки вночі Остап з Соломією зважились податись на
берег (Коц.). 6. Микола й Кавун з товаришами постановили
того ж таки вечора тікати на сахарні в Стеблів (Н.-Л.);
в) процеси мислення, мовлення (думати, мріяти, забути, до
гадуватись, обіцяти, проситися та ін.), психічні й фізичні
переживання (рватись, поспішати, встигати, боятися, соромитися,
стидатися, клястися, божитися, втомитися та ін.). Наприклад:
1. Лісовик. / що ж ти тепер думаєш робити? (Л. У.)
2. Сержант посміхнулась, але не встигла нічого відповісти
(Ян.). 3. Розумний батько не соромиться порадитись з
сином (Н. тв.). 4. Кляніться життям, непохитні і грізні,
рівняти свій шлях на кремлівські зірки, кляніться віддати
єдиній Вітчизні думки і надії, серця і клинки (Перв.).
До складених дієслівних присудків також належать
присудки, в яких один із складових елементів — дієслівну зв'язку або
прилягаючий до неї інфінітив — виражено нерозкладним
фразеологічним словосполученням, наприклад: 1. Савченко з Рудиком
навіть задля такого незвичайного дня не мають охоти по-
ступатися своїм апетитом (Коц.). 2. Поставив він собі за
справу честі найважчий камінь спершу перенести (Криж.).
1 В. П. Сухотин, Синтаксическая роль инфинитива в современном рус:
м языке, «Ученые записки» Кабардинского пединститута, Нальчик, 1940.
42

§ 16. Іменний складений присудок
До складу іменного складеного присудка
входять зв'язка та іменна частина. Роль зв'язки — виражати ту
чи іншу граматичну категорію присудка, насамперед категорію
модальності.
Роль іменної частини — виражати лексичне значення
присудка.
Іменна частина присудка називається призв'язковим
членом.
В складі іменного складеного присудка розрізняють такі дві
групи дієслів-зв'язок:
1). Дієслова-зв'язки, що виражають лише граматичне
значення присудка. До цієї групи належать зв'язки бути,
являти, становити в будь-якій способовій формі. Виступаючи лише
індикатором (вказівником) часу і способу при іменній частині
присудка, ці зв'язки повністю позбавлені лексичного значення.
Наприклад: 1. Млин у мірошника був водяний (Гл.). 2.
Виховання навичок є одним із найважливіших педагогічних завдань
(З підручн. педагогіки). 3. Лекало являє собою спеціальну
криву лінійку, за допомогою якої креслять різні криві лінії
(З підручн. креслення).
2) Дієслова-зв'язки, які не тільки вказують на час і спосіб,
а й частково зберігають лексичні значення, причому специфічні,
от як значення вияву ознаки, виникнення стану, переходу з
одного стану в інший або збереження попереднього стану та ін.
Такі дієслова в складі іменного присудка називаються н а п і в-
повнозначними, наприклад: 1. Мені осіння ніч короткою
здається (Л. У). 2. Ніч видалась темнішою (А. Шиян).
3. Мрія стала дійсністю (Шв.), 4. Катрусею вдовівна
звалась (Шевч.).
Види іменного складеного присудка можна згрупувати у двох
розділах в залежності від дієслова-зв'язки, що входить до
складу присудка:
І. А. В сучасній українській мові дієслово-зв'язка бути в
формі теперішнього часу (є, єсть) здебільшого буває відсут-
н я. Іменна частина в таких випадках має форму називного
відмінка. В усній мові в реченнях з такою структурою присудка на
межі групи підмета і групи присудка має місце пауза (на
письмі— тире), а перед паузою тон підвищується, особливо коли
іменна частина присудка, виражена іменником або кількісним
числівником (крім числівника один), стоїть у постпозиції
по відношенню до підмета, наприклад: 1. Дружба народів —
джерело сили Радянського Союзу C газ.). 2. Москва — це
надія всіх націй (Криж.). 3. Сім та три — десять. Це ж саме
помічаємо, коли іменна частина, виражена іменником, стоїть
у препозиції, наприклад: І. Мій поклик — праця, щастя і
свобода (Фр.). 2. Найкращий звіт —колгоспна комора (Н. тв).
43

Пауза на межі групи підмета і групи присудка при
прямому порядку головних членів у реченні здебільшого буває
відсутня (на письмі не ставимо тире), коли іменна частина
складеного присудка виражена:
а) іменником у непрямому відмінку з прийменником або без
нього: Я йду. Мій шлях то із костриці,, то із жоржин (Т.);
б) прикметником, дієприкметником: 1. Дуби поважні, а
ясен, клен і явір гордовиті (Л. У.). 2. Ой, яка Вітчизна в нас
велика! (Нех.).
Примітка. Числівник один в ролі іменної частини присудка
найчастіше вживається в значенні «однаковий», «спільний» або в значенні «сам»,
наприклад: 1. Я теж моряк, і доля в нас одна (Криж.). 2. Далека нам путь, алг
ми не одні (С);
в) займенником прикметникової форми: А ось подружжя.
Вже й літа у них не ті (Підсуха);
г) нерозкладним словосполученням, наприклад: 1. Коні в
друзів вороної масті, гвинтівки в них із одного заводу
(Мал.). 2. Мій син тисяча дев'ятсот тридцять
дев'ятого року народження*
Рідше речення з такою структурою проказуються з інтонацією
тире, наприклад: 1. Всі поля і луг — у квітному цвіту (Т.).
2. І я з юрбою йду. Мої думки— крилаті (С). 3. Червона
Армія— вся славою повита (Т.). 4. Фабрики, заводи,
земля — наші, народні.
Після підмета, вираженого особовим займенником, перед
присудком чи групою присудка може і не бути паузи
(інтонації тире), наприклад, в постпозиції: 1. Я поет. Я будівельник
слова (Криж.). 2. Я молодий (Т.); в препозиції: 3. / він вперед
ступив два кроки. Стріляй! Розвідник я. Солдат (Мал.).
4. Немолодий я, але і вмирати тепер не збираюся скоро
(Козл.).
Б. Коли дієслівну зв'язку бути вжито в теперішньому часі
(є), то сполучуваний з нею призв'язковий член буває виражений
такими ж самими частинами мови, які виступають як іменна
частина присудка з опущеною зв'язкою, причому, коли сполучувана
із зв'язкою є іменна частина стоїть у постпозиції, вона
може мати як форму називного, так і форму орудного відмінка,
наприклад: Мова є найважливіший засіб людських стосунків
(В. І. Ленін).
У реченнях із зв'язкою єсть (ця зв'язка властива архаїчній
мові), а також у реченнях з наявною вказівною часткою це
перед дієслівною зв'язкою є іменна частина присудка, як правило,
має тільки форму називного відмінка, наприклад: 1. З Турном
дружба єсть пуста (Котл.). 2. Я він і єсть, бо кажу
правду (Шевч.).
Іменна частина, що стоїть у препозиції, як правило, має
форму орудного відмінка, наприклад: Джерелом наших
уявлень є відчування C підр. психології).
44

Вживання зв'язки є в сучасній українській літературній мові
характеризує науковий, діловий і почасти публіцистичний стилі
мови. Розмовно-побутовій мові вживання зв'язки є (єсть) .не
властиве, крім окремих випадків, наприклад, коли підмет і
присудок збігаються: Життя є життя. В сучасній українській
літературній мові, зокрема в художньому стилі, зв'язка єсть може
вживатися з стилістичною метою, наприклад, коли треба надати
мовленню відтінку категоричного твердження: Я єсть народ,
якого Правди сила ніким звойована ще не була (Т.).
В. В складі іменного складеного присудка вживається
дієслівна зв'язка являти (собою) або становити, в сполученні з
якою іменна частина вживається тільки в формі знахідного
відмінка і притому показує постійну ознаку предмета-підмета,
наприклад: 1. Кронциркуль являє собою інструмент, за
допомогою якого креслять кола малих радіусів (З підручн.
креслення). 2. Знання синтаксису становлять теоретичну основу
усної і писемної мови.
Іменний складений присудок із зв'язкою являти (собою),
становити так само, як і зв'язка є, вживається переважно в
науковому стилі мови.
Із зв'язкою бути в іменній частині складеного присудка
найбільш широко вживається форма орудного відмінка, яка в
сучасній мові витіснила форму називного відмінка, дуже
поширену раніше.
Основне значення орудного присудкового іменника
полягає в тому, що він здебільшого означає не постійну ознаку,
а таку, що пов'язується з яким-небудь моментом або відрізком
часу, тоді як називний відмінок присудкового іменника
показує ознаку постійну, наприклад: 1. Прадід був чапаєвцем,
дід мій був хасанівцем, батько мій — гвардієць в
авіаполку (В.). 2. До війни вш[Кармазін] був директором середньої
школи (Гонч.). 3. Батько Уляни, Матвій Максимович Громов,
був українець (Фадеев).
Але в багатьох випадках називний і орудний, по-перше, не
дають чіткого розмежування щодо постійної чи тимчасової
ознаки присудка (наприклад: 1. Турн-князьок не буде зять —
Котл. 2. Крикливий ударником не буде — Н. тв.);.
по-друге, називний і орудний можуть вживатися не тільки з
допоміжним дієсловом бути, а й з іншими допоміжними дієсловами, і,
крім того, сполучатись з допоміжними дієсловами може не
тільки призв'язковий іменник, а й призв'язковий прикметник
(дієприкметник) та ін. Тому при розгляді питання про вживання
називного і орудного предикативного в складі іменного
складеного присудка слід брати дб уваги характер (семантику) допо
міжного дієслова та приналежність призв'язкового члена до тієї
чи іншої частини мови. Так, коли дієслівна зв'язка бути вжита
в минулому або майбутньому часі, в умовному або наказовому
способі, то сполучувана з нею іменна частина щодо морфологіч-
45

ного оформлення є надто строкатою. Вона може мати як форму
орудного, так і форму називного відмінка, причому іменна
частина, виражена іменником, частіше вживається в формі
орудного відмінка, наприклад: а) 1. Я муляром був (Криж.). 2. Мій
дідусь бійцем червоним був у давні дні (Бич.); б) 1. Вона
була ще молодою і прехорошая собою (Шевч.). 2. Коваль
був чоловік розумний (Гол.).
Лексичне значення іменника в називному відмінку, коли він
виступає частиною іменного складеного присудка, може
послаблюватись. Це буває тоді, коли іменник виконує функцію
вказівного слова, а в зв'язку з цим основного лексичного значення
набирає означальне слово або означальне нерозкладне
словосполучення, яке відноситься до цього іменника і, таким чином,
входить до складу іменного складеного присудка. Найчастіше до
складу такого присудка входять іменники з послабленим
лексичним значенням: чоловік, хлопець, парубок, жінка,
дівчина, тварина, птиця та ін., наприклад: 1. Еней був парубок
моторний (Котл.). 2. Це був хлопець доброї науки (Криж.).
3. Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській
родині Палійчуків (Коц.). 4. Синичка— птичка
невеличка (Н. тв.).
Іменна частина, виражена прикметником
(дієприкметником, порядковим числівником), вживається переважно в
формі називного відмінка, а в сполученні з заперечною дієслівною
зв'язкою — частіше в формі орудного відмінка, наприклад:
1. Робота в нас була артільна (Гонч.). 2. Берегова стежка
була затоплена; з боку моря село було відірване від
світу (Коц.). 3. В сім'ї Тарас Шевченко був третій. 4. Робота
на пришкільній ділянці не була важкою*
Порядок вживання дієслівної зв'язки бути у реченні може
набувати стилістичного значення. Так, у розмовно-побутовому
мовленні і в деяких письменників зв'язка бути ставиться на
початку речення: 1. Буде головонька снігом покрита (Гл.).
2. Був він чоловік непоганий. Книжним стилям літературної
мови такий порядок вживання зв'язки не властивий.
В розмовно-побутовій мові, а також в художньому стилі з
метою експресивно-смислового виділення присудка-дієслова зв'язка
ставиться на кінці неповного речення після іменної частини
присудка, наприклад: 1. Жив у нас на селі козак Хмара; богатир
був! (М. В.). 2. А ЩО вже женихів було!.. Де вона пройде,
то як рій гуде! Та й дівчина була! (М. В.).
Іменна частина в сполученні з дієслівною зв'язкою бути
вживається у формі знахідного відмінка з прийменником за.
В таких випадках призв'язковим членом буває тільки іменник,
наприклад: 1. — Хай чабан,— усі гукнули, — за отамана буде
(Т.). 2. Лев був за старшину (Гл.). Такий іменний присудок
чітко виражає тимчасову ознаку предмета-підмета — має
значення «замість».
46

Без зв'язки бути присудковий іменник з прийменником за
вживається рідше, наприклад: Чубенко там за старшого (Ян.).
Інші відмінкові форми іменника без прийменника або з
прийменником у сполученні з дієслівною зв'язкою бути також
можуть набирати предикативного характеру. Серед них доцільно
відзначити такі найбільш уживані:
а) родовий якісної оцінки, що становить нерозкладне
словосполучення іменника в родовому з пояснюючим його
прикметником, наприклад: / мати твоя і бабка твоя були чесного роду
(Коц.);
б) родовий матеріалу з прийменником з: Сюртуки на
молодих паничах була з темної парусини (Н.Л.);
в) родовий відношення або походження з прийменником з:
Боєць, що виступав перед учнями, був з сусідньої частини
(З газ.);
г) родовий ознаки з прийменником без: 1. Я був без
імені, роду й племені (Коц.). 2. Відповіді учнів були стислі
і без помилок;
д) інші непрямі відмінки з прийменниками: 1. Карпо був
широкий у плечах, з батьківськими карими гострими
очима, з блідуватим лицем (Н.-Л.). 2. Каштани були в цвіту.
3. Човен був на замку.
Іменна частина присудка може бути виражена іменником в
називному відмінку з порівняльною часткою як, ніби,
нібито, наче, неначе, начебто, мов, немов, немовби, що
(порівняльний присудок *), наприклад: 1. Високі в нас гори,
верхів'я блискучі, радянськії люди — як цвіт на весь світ (Т.).
2. Ніч — мов криниця без дна (Р.).З. Колгоспні ниви —наче
океан. 4. Панська ласка — що вовча дружба (Н. тв.). Ь.Бу-
ла ти наче лісова царівна (Л. У.).
Примітка. Прості речення наведеного типу слід відрізняти від
складнопідрядних з підрядним присудковим порівняльним. Порівняйте:
Просте речення
Складнопідрядне з підрядним
присудковим
Брови в неї були як п'явки (М. В.).
Брови в неї такі, як пявки. Брови в
неї були такі, як п'явки. (Підрядне
присудкове пояснює наявну в
головному реченні іменну частину
складеного присудка, виражену
займенником).
Іменний складений присудок може бути виражений
стійким фразеологічним сполученням, наприклад:
1 У такому реченні виражається відношення подібності між групою
підмета і групою присудка.
47

1. Парубок — хая води напийся (Н. тв.). 2. Чіпка — сам не
свій (Мирн*). 3. На КП серед офіцерів ця палатка давно вже
стала притчею во язицех (Гонч.). 4. Шестірний був ні
«в сих ні в тих (Мири.),
II. У сполученнях із напівповнозначними дієслова-
ми-зв'язками стати, робитися, спинитися, ставати; здаватися,
видаватися, снитися, уявлятися; лишатися, зостатися предикативні
іменник, прикметник (а також дієприкметник, числівник або
займенник, що мають прикметникову форму), вживаються в формі
орудного і називного відмінків, але переважає форма
орудного.
1) Дієслівні зв'язки ставати, робитися, стати, зробитися,
опинитися показують, що «ознака, приписувана підметові, ще тільки
•формується або сформувалась, що вона для нього нова» *,
наприклад: 1. З року в рік вона робилася непокірливіша,
вередливіша (Мирн.). 2. А я тепер у колгоспі стала ланковою
(Н. тв.). 3. Раптом пан голубий опинивсь на коні
одноруким (Т.).
Також рідше у формі називного відмінка: 1. На нашім світі
влада світла стала (Л. У.). 2. І зробився я знову
незримий (Шевч.).
В сполученні із зв'язкою стати (як і з зв'язкою бути)
предикативний іменник може вживатись у формі знахідного відмінка
з прийменником за, наприклад: Трактор став усім за дру-
га(Т.).
2) Дієслова здаватися, видаватися, ввижатися, снитися,
уявлятися показують таку приписувану підметові ознаку, яка
видається ірреальною (не існуючою в дійсності або сумнівною,
непевною), наприклад: 1. Картинками старих дитячих книг
здається далеч (Р.). 2. Плавні видавались не страшними,
навіть гарними (Коц.).
Також у формі називного відмінка (застарілі конструкції):
1. Матері усяка дитина хороша здається (Кв.-Осн.).
2. / сниться їй той син Іван і уродливий, і багатий (Шевч.).
3) Дієслова лишатися, зоставатися показують, що
приписувана підметові ознака є триваючою, наприклад: Справа з
відпусткою все ще лишалася відкритою (Дольд); рідше
вживається в іменній частині форма називного відмінка: Лице його
зоставалося спокійне (См.).
4) Дієслова називатися, зватися показують, що приписувана
підметові ознака виступає його назвою. З цими допоміжними
дієсловами предикативні іменники (рідше прикметники)
вживаються в науковій літературі (у визначеннях), як правило, в
формі орудного відмінка, наприклад: Антонімами
називаються пари слів з протилежним значенням.
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т II, К., 1951, стор. 40.
-48

Власні назви, зокрема нагзви населених пунктів, у сполученні
з допоміжним дієсловом називатися (зватися) вживаються в усіх
стилях мови як у формі орудного відмінка, так і в формі
називного відмінка, наприклад: 1. Кам'янець-гора висока, вгору
стежка в'ється. Шлях до нового життя Леніновим зветься (Н. тв.).
2. Молодиця звалася Чайчиха Горпина (М. В.). Також
власні географічні і астрономічні назви та назви, які являють
собою спрлучення іменника з пояснюючим прикметником,
наприклад: Це сузір'я називається Великою Ведмебииею (або
Велика Ведмедиця). Але іменники середнього роду на -є —
назви населених пунктів типу Коцюбинське, а також взяті в лапки
власні назви, вжиті в сполученні з допоміжним дієсловом
називатися, мають форму називного відмінка, наприклад: 1. Село, в
якому я живу, називається Михайло-Коцюбинське. 2.
Колгосп, у якому ми були на виробничій практиці, називається
„Шлях до комунізму". В географічній і військовій літературі
при зв'язці називатись здебільшого зберігається початкова
форма назви, тобто форма називного відмінка, для того, щоб уявити
найменування в його вихідній, офіціально встановленій формі,
наприклад: Село називається Вища Дубечня.
§17. Прислівниковий складений присудок
Прислівниковим складеним присудком називається
присудок, виражений прислівником або прислівниковим
словосполученням, що виступає в предикативно-атрибутивній функції
в сполученні з дієслівною зв'язкою або без неї, наприклад;
1. Бійці були напоготові. 2. Всі додаткові пропозиції були
до речі. 3. Жити стало краще (Н. тв.). 4. Вулиця справді
на диво (Мирн.).
§ 18. Складний присудок
Складний присудок може складатися з двох
компонентів, які є повнозначними частинами мови, або з трьох чи
чотирьох будь-яких компонентів, серед яких є зв'язка.
Структурно-семантичними різновидами складного присудка,
до складу якого входять два компоненти, виражені
повнозначними частинами мови, є такі:
1) Складний присудок, перший складовий елемент якого
виражений прикметником (дієприкметником), а другий —
інфінітивом або стійким фразеологічним сполученням, наприклад: 1. Рад
би ще раз він побачить отаку зиму (Т.). 2. Цей виноградник
слабий, ти повинен його варту вати (Коц.). 3. За свою країну
стіною стати ми завжди готові.
2) Складний присудок, перший компонент якого виражений
дієсловом, що означає перебування в якомусь стані (стояти,
4-9»
49

лежати, сидіти, родитися, зростати, вмерти, служити, працювати, •
лічитись та ін.), або дієсловом руху (приходити, прийти, їхати,
приїхати, повернутися та ін.), а другий — іменником, що означає
назву людини за її професією, спеціальністю, за родом діяльності,
чи прикметником (дієприкметником), порядковим числівником у
формі орудного або називного відмінка, наприклад: 1. Горіла на
столі лампа, стояли відчиненими двері (Гонч.). 2. Бійцем
зростає Лі (С). 3. Працює Охрім Захарович у колгоспі
ковалем (Донченко). 4. Я приїхала до вас за вчительку
(Коц.). 5. Увечері Маланка повернулась весела (Коц.). 6.
Першою до кабінету увійшла старенька... бабуся (Я. Баш).
В ролі першого або другого компонента може виступати
нерозкладне фразеологічне словосполучення, наприклад: 1.
Кореспондентом я армійським сповняю місію свою (Криж.).
2. Микола вийшов до пана ні живий ні мертвий (Н.-Л.).
Носіями лексичного значення в складних присудках є як
іменна частина, так і дієслово із значенням стану чи руху, причому
іменна частина виражає ознаку, приписувану підметові лише
тимчасово. Лексичне значення дієслів стану чи руху трохи
зблідле, тому це дієслово так само, як і в російській мові, лише
нагадує зв'язку — «являє собою початковий ступінь утворення
зв'язки» \ але зв'язкою в повному розумінні цього слова (такою, як
зв'язки, що їх розглянуто вище) вважати його не можна.
3) Прикладами складного тричленного і чотиричленного
присудка можуть бути: 1. За стряпчого, як завсігди годиться,
була приставлена Лисиця (Гл.). 2. Брат був згоден стати
керівником експедиції.
Як тричленний, так і чотиричленний складний присудок може
суміщати в собі обидва типи складеного присудка — дієслівного
й іменного. Цим саме і пояснюється досить помітна
різноманітність форм сполучення самих компонентів присудка. Такий
присудок називають складним присудком змішаного
типу. Наприклад:
I. І. Я хочу стати моряком. 2. Танкісти змушені були
залягти у воронку — урвище від бомби (Ле).
II. Вже то мусять бути коні неабиякі вправні і
неабиякі гостро ковані (Фр.).
Л. А. Булаховський зауважує, що однією з характерних
тенденцій сучасної мови є те, що «присудок набирає властивості
включати в свій склад чимраз більше слів. Мислення
відбувається не стільки парами слів, скільки цілими розгорненими
словесними групами — комплексами: Буде змушений упасти
мертвим хижий птах (Б.)»2.
1 А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, ч. И,
синтаксис, М., 1958, стор. 63.
2 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 50.
50

УЗГОДЖЕННЯ ПРИСУДКА З ПІДМЕТОМ
§ 19. Особливі випадки узгодження присудка з простим
підметом
1) При простому підметі, вираженому кількісним
числівником, присудок вживається в однині, якщо числівник
сприймається: а) як абстрактна назва, наприклад: Двадцять
ділиться на п'ять без остачі; б) як єдине ціле, наприклад: 1. Один
розповідає, десять слухає; десять розповідає — сто слухає
(Н. тв.). 2. У човні сиділо четверо: двоє на веслах, а двоє один
проти одного (Коц.). 3. Видають раз на святки нам білети.
Дивлюсь: у моєму по поведінню, замість п'яти, стоїть три з
половиною (Тесл.). «Якщо числівник виступає не як абстрактна
назва числа, — пише Л. А. Булаховський, — то з ним в'яжеться
уявлення якихось предметів, — причому ці предмети, якби вони
були названі, стояли б, звичайно, у множині. Чим яскравіше
уявляємо ми ці предмети, тим більше можливість поставити
присудок у формі множини, цебто узгодити його з реальним змістом
числівника, ігноруючи відсутність у цього останнього
граматичної форми числа» !. Це можна ілюструвати такими прикладами:
1. Ще двоє вернулися поповзом (См.). 2. На краю великого
міста у кривобокій хатині сидять троє (Мирн.).
2) Коли підметом виступає іменник чоловічого роду, що
позначає рід занять, професію, посаду тощо, то дієслово-присудок
у минулому часі ставиться в чоловічому роді навіть тоді, коли
носієм цієї професії є особа жіночої статі, наприклад:
Кондуктор зупинив вагон. Поширення серед жінок в наш час усіх
професій зумовило вживання в усній і письмовій формі мови
конструкцій типу Доцент Ткач прочитала лекцію і под.
В розмовно-побутовій мові вживаються також присудки, рід яких
відповідає статі певної особи, а не роду іменника, наприклад:
Секретар захворіла. Директор вже прийшла. Бригадир
повернулася з наради. Подібне вживання присудка є
порушенням правила граматичного узгодження. Щоб уникнути цього,
доцільно в таких випадках вводити в речення власне ім'я тієї
особи, яка позначена іменником, що виражає посаду, професію
тощо, наприклад: Бібліотекар Ганна Козуб повернулася з
наради.
3) При підметах-абревіатурах, які утворено з початкових
звуків (букв) або з частин слів і початкових звуків і які зовні не
мають родових ознак, дієслово-присудок у формі минулого часу
узгоджується з основним словом того словосполучення, з букв
чи складів якого утворена абревіатура, наприклад: 1. ЦК
(Центральний Комітет) ухвалив... 2. КПРС (Комуністична пар-
- Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, 1951, стор. 23—24.
4*
51

тія Радянського Союзу) накреслила величну програму
комуністичного будівництва в нашій країні.
Але потрібно взяти до уваги, що абревіатури, які
закінчуються на приголосний звук, часто морфологізуються, набуваючи
значення іменників чоловічого роду II відміни, наприклад: дзот,
колгосп, Дніпрогес. До чоловічого роду належать також
абревіатури Епроп (хоча це Експедиція підводних робіт
особливого призначення), ТАРС (Телеграфне агентство
Радянського Союзу), дот (довгочасна огнева точка), з якими
присудки узгоджуються в чоловічому роді: ТАРС
уповноважений заявити... Ворожий дот, нарешті, замовк.
4) Коли при підметі, вираженому іменником, який позначає
родове поняття, є прикладка, що становить власну назву, то
присудок узгоджується не з нею, а з підметом. Наприклад: Справді,
то була шхуна «Ломоносов» (Трубл.).
Коли ж іменника, що виражає родове поняття, немає, слід
додержуватись таких правил узгодження присудка з підметом —
власною назвою:
а) коли підмет виражено одним словом — власною назвою, то
присудок узгоджується з ним у роді й числі на загальних
підставах: То наближався „Малигін" (Трубл.);
б) коли підметом виступає незмінюване слово, що є власною
назвою, то родові ознаки присудка відповідають тому
відсутньому іменнику, який виражає родове поняття: „Юманіте"
вмістила повідомлення...;
в) коли підмет виражений двома або декількома словами, що
становлять власну назву, і серед них є основне слово в
називному відмінку, то присудок узгоджується з ним у роді і числі:
Зазеленів і закучерявився „Калиновий гай" по багатьох
театрах нашої квітучої Батьківщини (О. В.);
5) При підметі, вираженому збірно-кількісним іменником
типу більшість, меншість, частина, решта і т. п., присудок
ставиться в однині і, якщо має форму роду, узгоджується з ним
у роді, наприклад: Більшість голосувала за пропозицію ком-
сомольського бюро.
§ 20. Особливі випадки узгодження присудка з складеним
підметом
Узгодження присудка з складеним підметом в значній
мірі залежить від форми вираження підмета, іноді від типу
присудка, часто від порядку слів у реченні.
1) При складеному підметі, вираженому збірно-кількісним
іменником типу більшість, меншість, частина, решта, ряд і т. п.
або неозначено-кількісним іменником типу купа, гурт, гурток,
юрба, група і т. п. у сполученні з керованим іменником у формі
родового відмінка множини, присудок має форму однини, на-
52

приклад: 1. Решта людей стояла з хитрою, прихованою
посмішкою на устах (Ян.). 2. Частина членів комісії вийшла
до коридору палити (См.).
Це правило діє і тоді, коли іменна частина складеного
присудка виражена пасивним дієприкметником, наприклад:
Частина тракторів була направлена до сусіднього колгоспу.
2) Присудок при підметі, до складу якого входить слово
більшість, решта і т. п., може мати і форму множини (так
зване узгодження за змістом). Такий присудок ніби підкреслює,
що дію виконує не одна особа, а кілька. Присудку у формі
множини при названому складеному підметі надається перевага за
таких умов:
а) якщо в складеному підметі при іменнику з неозначено-
кількісним значенням є кілька керованих однорідних іменників
у формі родового множини (наявність таких іменників підсилює
уявлення про множинність підмета), наприклад: Переважна
більшість наукових працівників, учителів та керівників
органів народної освіти висловились за скорочення
програмного матеріалу з української мови в п'ятих класах C газ.);
б) якщо при складеному підметі є кілька присудків,
наприклад: Цілий ряд комсомольців літературного факультету
виявили наполегливість у навчанні, добре підготувались до
заліково-екзаменаційної сесії, показали високі знання з мови
і літератури C газ.);
в) якщо треба підкреслити активність дії, особливо коли дія
приписується кожній окремій особі, наприклад: Більшість
робітників фабрики систематично перевиконують норми (але:
Ряд стільців залишався вільним);
г) при так званому зворотному узгодженні, тобто коли
зв'язки стали, були узгоджуються не з підметом, а з іменною
частиною присудка, яка стоїть у множині, наприклад. 1. Значна
частина випускників нашої школи стали сількорами. 2.
Більшість учасників наради були мовознавцями.
3) При складеному підметі, вираженому кількісно-іменним
словосполученням, присудок може мати як форму однини,
так і форму множини, а саме:
а) якщо потрібно підкреслити кількість осіб або предметів,
як єдине, нерозчленоване ціле, присудок ставиться в однині
і притому частіше перед підметом, а коли має форму роду — то
в середньому роді. Коли ж особи чи предмети сприймаються як
діючі одиниці, отже, коли потрібно підкреслити не кількість, а
саму назву діючих осіб, предметів, — присудок ставиться у
множині і притому частіше після підмета.
Порівняйте:
1. Приїхало до матері та три сини, 1. Два сини в гостях у діда, з'їха-
три сини вояки, та не однакі (Т.). лись додому (Нех.).
53

2. Двоє курчат лягло на місці 2. Четверо коліс залюбки кру-
(Н.-Л.). шились на ясному сонці (Н.-Л.).
3. Кілька десятків людей упало 3. кілька десятків чоловіка роз-
пораненими, решта натовпу кидали стіжок і кидали снопа
почасти кинулась тікати за окіп на поле (Н.-Л.);
(Горьк.).
б) іноді навіть в одному і тому ж реченні при одному і
тому ж кількісно-іменному складеному підметі з двох однорідних
присудків один стоїть в однині, другий — у множині, наприклад:
1. / знялося їх двоє [качок], полетіли через річку, мабуть,
спустились десь на озері (Шиян). 2. Біля прилавка стояло
двоє селян.., і переказували продавцеві, напевно, останні
новини (Панч);
в) якщо при складеному підметі стоїть простий присудок в
особовій або родовій формі, при якому обставина способу дії
виражена стійким нерозкладним словосполученням («один
одного», «одна одну», «одне одного», «один одному»), то присудок
може стояти як в однині, так і в множині, наприклад: 1. Дві
тополі високії одна одну хилить (Шевч.). 2. Два брати
через дорогу живуть, та один одного не бачать (Загадка);
г) часто можна помітити, що при підметі, вживаному для
позначення великого числа осіб чи предметів, присудок ставиться
в однині, коли, звичайно, лексичне значення присудка не
перешкоджає цьому. Отже, дуже велика група найчастіше
сприймається як одне ціле, наприклад: Дев'яносто п'ять юнаків
і дівчат „Молодої гвардії" загинуло мужньо, як герої,
не зрадивши святої справи (Фадєєв). Навпаки, при підметі, що
позначає небагато осіб, множинній формі постпозитивного
присудка надається перевага, наприклад: 1. Шість чоловік
ввійшли в ліс (Н.-Л.). 2. Два бійці стояли на варті;
д) якщо при іменній частині підмета є означення в множині
(а це ніби підсилює уявлення про множинність діючих осіб),
присудок майже завжди має форму множини, наприклад: 1. Дві
холодні сльозини на щоку пролились (Перв.). 2. /
вродилися ті дев'ять синів як дев'ять соколів, один у одного (М. В.).
3. Сто тракторів, розподілених на п'ять таборів, повзали по
степу (Панч);
є) але присудок препозитивний, зокрема виражений
дієсловом руху або стану, найчастіше має форму однини, а в
минулому часі — форму середнього роду, наприклад: Минуло
дев'ять трудних днів (Б.). Див. раніше подану порівняльну
таблицю в п. З, «а»;
є) присудок в однині (а в минулому часі і в середньому
роді) при кількісно-іменному підметі буває і тоді, коли числова
частина підмета — іменник півдесятка, півсотні, півмільйона,
півдюжини і т. п. або числівник півтора, півтори, наприклад:
1. Півдесятка німецьких підбитих машин стояло в балці
(Гонч.). 2. Через кілька хвилин вибігло півтора десятка
людей (М. Остр.);
54

ж) коли числова частина кількісно-іменного підмета показує
приблизну кількість осіб чи предметів, присудок частіше
ставиться в однині, наприклад: 1. На заводському дворі стояло
чоловік вісімсот робітників (М. Остр.). 2. Сиділо нас
чоловіка з вісім (Тесл.). 3. Вже залишилося кроків два-
дцять-десять (См.);
з) присудок в однині буває і тоді, коли кількісно-іменний
підмет показує вік людини, наприклад: 1. Зрівнялося Оксані
двадцять годочків (М. В.). 2.Стукнуло Андрієві
дев'ятнадцять років (Коц.). (Порівн. з реченням, в якому підмет
простий: Мені тринадцятий минало —Шевч.).
4) Присудок при складеному кількісно-іменному підметі,
числова частина якого виражена числівником багато або
прислівниками мало, немало, чимало, трохи, ставиться переважно в
однині, незалежно від його місця в реченні, наприклад:
1. Пройшло багато літ. Я знову на селі (С). 2. В класі
повно вже було школярів (Фр.)-
5) Коли при кількісно-іменному підметі призв'язкове слово
складного присудка має форму множини, то й дієслівна його
частина, виражена повнозначним дієсловом, теж має форму
множини, наприклад: \. Біля конов'язу стояли пов'язані
кілька верхових коней та пара чалих у санях (Гол.). 2. Чимало
дерев стояли й зовсім голі (См.).
6) При складеному підметі, вираженому займенниками
дехто, жоден, кожен у сполученні з іменником у родовому
множини і прийменником з, присудок ставиться в однині,
наприклад: І. Дехто з селян не встиг і з двору вибігти (Гол.).
2. Жоден з нас не говорив і слова (Скл.).
7) Якщо іменник у називному відмінку тісно зв'язаний з
іменником в орудному відмінку за допомогою прийменника з і дія
чи ознака, виражена присудком, приписується в однаковій або
в приблизно однаковій мірі обом особам, названим цими
іменниками, то таке словосполучення є складеним підметом, а
присудок при ньому завжди має форму множини, наприклад:
І. Щастя з нещастям на однім коні їздять (Н. тв.). 2.
Данило з прадідом Данилом вийшли з села і попрямували
в степ (Ян.).
Коли ж дія чи ознака, виражена присудком, приписується
тільки одній особі, саме особі, названій іменником у називному
відмінку, то такий іменник виступає простим підметом, а
присудок узгоджується з ним у числі (в однині), а в минулому
часі — і в роді, наприклад: 1. Попрощався Чапай з
ведмедем і пішов розшукувати свій загін (Н. тв.). %Кайдашиха
не говорила з Мотрею по три дні (Н.-Л.). 3. Вітер з гаєм
розмовляє, шепче з осокою (Шевч.). (Про це див. ще § 13,
«Складений підмет», п. 6).
8) Коли підмет виражений власною назвою, що являє собою
словосполучення або речення, в якому немає потрібного основ-
55

ного слова в називному відмінку, то присудок ставиться в
середньому роді однини, наприклад: „Ой не шуми, луже" почулось
здаля.
Власні назви, виражені сполученням слів, у письмовій форм/
мови здебільшого вживаються з іменниками, які позначають
родові поняття, наприклад: Книга „Сорок вісім годин" була
для мене плодом наполегливої праці (См.).
ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
§ 21. Загальні відомості про другорядні члени речення
Члени речення, що уточнюють або пояснюють головні члени,
називаються другорядними. Другорядні члени в свою
чергу можуть пояснюватись якимись іншими другорядними
членами.
У реченні другорядні члени виражають різні відношення між
словами, а в зв'язку з цим виконують різні синтаксичні
функції: одні виражають атрибутивні відношення (означення),
другі— об'єктні відношення (додатки), треті — часові, просторові,
причинові, цільові та інші відношення (обставини).
Означенням називається другорядний член речення,
який характеризує предмет з боку його якості, ознаки чи
властивості й відповідає на питання який? чий? котрий? (в усіх
відмінках однини і множини) та на питання скількох?
скільком? скількома? на скількох? Наприклад:
1. Ми воювали на Дніпрі за рідний Київ на горі (Шпорта).
2. В купе пасажирського вагона сидів молодий лейтенант
з золотою зіркою (Гринько). 3. Липневий день, як дзвін,
стояв, жита по плечі, трави в пояс, у сажень стебла
виганяв (М. Лужанін). 4. О. В. Суворов брав участь у
шістдесяти трьох битвах і в усіх цих битвах був переможцем.
Додатком називається другорядний член речення, який
означає об'єкт або знаряддя дії, а також особу, з участю чи за
допомогою якої здійснюється дія. Додаток відповідає на
питання непрямих відмінків. Наприклад: 1. У димному полі встає
Наливайко і землю стрясає страшною рукою (Мал.). 2. Вона ж
[осінь] із вереснем брела в зеленому саду (Мал.).
Обставинами називаються другорядні члени, які
характеризують дію (ознаку) щодо її якості, інтенсивності або
вказують спосіб, образ дії, місце, час, причину, мету, з якими
зв'язана дія чи вияв ознаки, і відповідають на питання як? де?
куди? звідки? коли? ч о м у? і т. д. Наприклад: 1.
Уперто, молодо і сміло завжди, завжди дивись вперед
(С). 2. Вітер виє завірюхою, свистить попід стріхами
(Н.-Л.).З. Кінь скаче вчвал, що сили є, що духу (Л. У.).
4. Цвіти, цвіти, барвіночку, з весни до зими (Гл.). 5. Із-за
5Є

крайніх хат вискочив загін кіннотників і розгорнувся для
атаки (Ян.). 6. Сидить ворон нл могилі та з голоду кря-
че (Шевч.).
Питання про критерії і принципи виділення й розмежування другорядних
членів речення досить важке, і розв'язувалось воно нашими вітчизняними
мовознавцями (О. X. В о с т о к о в и м, М. І. Г р є ч є м, Ф. І. Буслаевим,
О. О. Потебнею, О. М. Пєшковським, О. О. Шахматовим,
Л. А. Булаховським та ін.) по-різному.
В сучасних вузівських посібниках з української і російської мов члени
речення виділяються на основі урахування їх граматичних (морфологічних і
синтаксичних) ознак і лексичних значень. Та через те, що слова можуть
переходити з одного лексико-граматичного розряду в інший, а в структурі речення
та ж сама форма слова залежно від її відношення до іншого слова може
виконувати різні синтаксичні функції,— іноді визначити, яким членом
виступає в реченні те чи інше слово, буває нелегко.
В шкільній практиці досить легко розпізнаються і визначаються більш
типові функції кожного другорядного члена речення, тобто такі, що не
викликають труднощів при розборі, бо з достатньою ясністю вкладаються в
традиційні граматичні схеми. Такими членами насамперед є: 1) узгоджені
означення, виражені прикметниками, порядковими числівниками, дієприкметниками
(також займенниками прикметникової форми); 2) прямі додатки; 3)
обставини, виражені прислівниками. Основним прийомом визначення цих
другорядних членів речення є постановка логічного питання.
Важче визначаються другорядні члени, виражені іменником у непрямому
відмінку без прийменника або з прийменником. При визначенні таких членів
принципово важливе значення має не форма логічного питання, а лише
правильне встановлення співвіднесення слів між собою за їх фактичними
зв'язками, причому залежно від того, який зміст вкладається в фразу, відношення
між словами того чи іншого словосполучення в даному реченні будуть то
атрибутивні, то об'єктні, то обставинні. Правильно встановити ці
відношення можна тільки на основі урахування граматичних значень даних слів
(приналежності до тієї чи іншої частини мови), способів вираження
синтаксичних відношень (інтонації та порядку слів у даному реченні), лексико-се-
мантичної співвіднесеності компонентів словосполучення — керуючого слова
(пояснюваного) і керованого (залежного). В ряді випадків синтаксична
роль слова визначається контекстом, іноді навіть широким.
Так, слово весною може виступати в реченні то обставиною часу, то
додатком. У реченні Згадай мене, мила, ранньою весною (Руд.) прислівник
весною з дієсловом згадай утворюють словосполучення, яке в даному реченні
виражає обставинні (часові) відношення, отже, слово весною виступає
обставиною часу; у реченні Буває так, що і в лютому весною пахне сніг (Нагн.)
іменник весною з дієсловом пахне утворюють словосполучення, яке в даному
реченні виражає об'єктні відношення; отже, слово весною виступає додатком.
Іменник у формі орудного відмінка з прийменником з може виступати
в реченні то обставиною способу дії, то додатком, то означенням, то частиною
складеного підмета. У реченні Бійці з піснями вулицями йдуть (Турч.) —
з піснями — обставина способу дії, бо словосполучення з піснями йдуть
виражає обставинні відношення із значенням способу дії. (Порівн. з реченням
Над Дніпром розгнівана могила розмовляє з вітром сніговим (Р.), де
словосполучення розмовляє з вітром виражає об'єктні відношення з відтінком
сумісності дії). У реченні Секретар дивився на Воропаева, який приїхав
відпочивати і претендує на будинок з садом (Павл.) — з садом — неузгоджене
означення, бо словосполучення будинок з садом виражає атрибутивні
відношення. У реченні Маланка з Гафійкою йдуть курною дорогою (Коц.) —
з Гафійкою — частина складеного підмета, бо дієслово-присудок у множині
(йдуть) виражає дію, яка приписується обом особам — Маланці і Гафійці.
У реченні Поїздка в район старого Золототисячника видалася не
такою вдалою, як думалося (Ряб.) прийменникову конструкцію в район можна
57

вважати неузгодженим означенням тільки в тому разі, коли речення буде
проказане з наголосом на пояснюваному слові поїздка. Коли ж це речення
проказати з іншою інтонацією — з наголосом на прийменниковій конструкції
в район або ж змінити в ньому порядок слів (наприклад: Поїздка старого
Золототисячника в район видалася не такою вдалою, як думалося), — тоді
в район слід вважати обставиною місця. Отже, при синтаксичному аналізі
даного речення до уваги береться також інтонація і порядок слів.
У реченні На підвіконні лежала скрипка Семенова без ширшого
контексту важко визначити, яким членом виступає слово Семенова — узгодженим
означенням (від імені Семен) чи неузгодженим означенням (від прізвища
Семенів).
Нарешті, слід сказати, що чіткі межі між другорядними членами не
завжди можна легко встановити, бо існуючий в практиці синтаксичного розбору
традиційний поділ членів речення на додатки, означення і обставини за тими
принципами, що їх вказують сучасні вузівські посібники з мови, встановлює
досить загальні і розпливчасті синтаксичні категорії. Крім того, при
граматичному аналізі часто можна натрапити і на такі категорії, що в структурі
даного речення суміщають дві якісь синтаксичні функції, або ж такі, що не
вкладаються в рамки існуючої класифікації. Так, не завжди можна чітко
визначити межі між неузгодженим означенням, з одного боку, і непрямим
додатком— з другого, бо трапляються речення, в яких керований іменник з
прийменником суміщає в собі функції неузгодженого означення і непрямого
додатка. В таких структурах немає ніяких підстав приписувати даному члену
речення одну якусь синтаксичну функцію. Наприклад, у реченні В шумі лісу,
у вільному плині ріки чути спів про відважних дітей комсомолу (Агн.) —
про дітей суміщає функцію неузгодженого означення і непрямого додатка.
У реченні За вікном у сніжних квітах усміхається весна (С.)
—прийменникова конструкція у (сніжних) квітах виступає не додатком і тим більше
не означенням, а обставиною, що означає обстановку, ситуацію, в якій
відбувається дія — тобто обставину, що не вкладається в рамки класифікації, яка
має місце в шкільних і навіть вузівських курсах.
Труднощі розмежування другорядних членів речення особливо бувають
відчутними у випадках образного (метафоричного і метонімічного)
вживання слів.
03 НА ЧЕННЯ
§ 22. Узгоджене означення га способи його вираження
За типами синтаксичного зв'язку з пояснюваним словом
означення поділяються на узгоджене і неузгоджене.
Узгоджене означення найчастіше виражається
прикметником, числівником, займенником прикметникової форми,
дієприкметником. З пояснюваним словом таке означення
узгоджується в роді (в однині), числі й відмінку. Нормативним для
узгодженого означення є суміжне його розташування поруч
пояснюваного слова і притому перед ним. Наприклад: 1.
Примеркли барвінково - сині урочисті небеса (Перв.). 2.
Курна дорога з-під Маланчиних ніг біжить у поле (Коц.). 3. Ще
треті півні не співали (Шевч.). 4. Чи не хлопці летять то із
мого села? (Мал.).
Якісні прикметники в ролі означень виступають звичайно в
повній формі (див. вищенаведені приклади). Прикметники в
короткій формі в ролі означення вживаються зрідка і притому
58

тільки в поетичній мові, в фольклорі як засіб надання мові
експресивності, наприклад: Світе, світе ясен місяць ще й вечірняя
зоря (Істор. пісня). «Широке вживання коротких форм
прикметників в функції означень загалом архаїзує мову» 1.
Кількісним числівником узгоджене означення буває виражене
тільки тоді, коли пояснюваний іменник має форму непрямого
відмінка (крім знахідного, якщо іменник означає назву речі),
наприклад: До семи планет небесних прирівняю їх обох (Б.).
Примітка. Кількісно-іменне словосполучення, до складу якого входить
знахідний відмінок іменника — назви неживого предмета, є нерозкладним.
Воно виступає в реченні додатком, наприклад: Сім струн я торкаю (Л.У.).
(Порівн.: Пяпгьох піонврвожатих нагородила грамотою,— де додатком
виступає тільки слово піонер вожатих, а числівник п'ятьох — узгоджене означення
до нього). (Про це див. § ЗО, «Прямий додаток»).
§ 23. Неузгоджене означення та способи його вираження
Неузгоджене означення показує ознаку предмета
за його приналежністю особі або характеризує предмет з боку
ваги, розміру, віку чи за відношенням його до місця, часу тощо.
Неузгоджене означення може бути виражене: а) іменником в
непрямому відмінку без прийменника або з прийменником;
б) присвійним займенником; в) невідмінюваними словами
(інфінітивом, прислівником, дієприслівником); г) порівняльним
зворотом. В зв'язку з цим на відміну від узгоджених означень
неузгоджене означення (залежно від того, чим воно виражене)
вступає з пояснюваним словом у зв'язок слабкого керування
(посереднього чи безпосереднього) або ж у зв'язок прилягання.
§ 24. Різновиди неузгодженого означення, вираженого
іменником без прийменника
В ролі означень цього типу виступають іменники, які
бувають залежними словами в іменникових словосполученнях,
що виражають атрибутивні відношення з їх різноманітними
значеннями й додатковими відтінками значення.
Неузгоджені означення, виражені іменником в
родовому відмінку без прийменника, можна поділити
на такі різновиди за їх значенням:
1) Означення, що характеризує предмет за його
приналежністю особі, наприклад: Ще мить —і бунчук Гетьмана
владно піднісся над притихлим натовпом (Риб.).
Примітка. Іменник у формі родового відмінка, що означає предмет,
який належить особі, слід розглядати як непрямий додаток, наприклад: Рича-
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. И, К., 1951, стор. 48.
59

ка привітав старий господар будиночка (Бойч.). (Порівн.: будинок
господаря і господар будинка; машина хазяйки і хазяйка машини. Див. ще
§ 33, «Непрямий додаток при членах речення, виражених іменником без
прийменника», п. 3).
2) Означення, що характеризує якусь частину тіла тієї особи,
назва якої позначена родовим відмінком (так званий родовий
цілого), наприклад: Нові квітки на килимах рука дівчини
вишиває (Р,).
3) Означення, що характеризує предмет за приналежністю
яка має узагальнене чи переносне значення, наприклад: 1. А син
Угорщини дивився в світлу даль (Мал.). 2. Надра
Азербайджану невичерпно багаті нафтою (Мих.). 3. Ляхович поспішав
до контори колгоспу (Ле). 4. Штаб Південного фронту
розмістився в Серпухові C газ.).
4) Означення, що показує ознаку предмета за місцем його
знаходження, поширення, наприклад: 1. Славний шлях пройшли
народи Радянського Союзу за 40 років C газ.). 2. Другий
день землі Грем'ячого Лога поливав проливний дощ (Шол.).
5) Означення, що відноситься до пояснюваного іменника,
який означає форму відтворення образу людини або її
зовнішнього вигляду, наприклад: 1. Зі стін дивилися на мене фото
Ірини (Серпілін). 2. Убога постать кардинала в нас лиш
огиду виклика (С.).
6) Означення, що показує ознаку за діячем, витворювачем дії
(родовий суб'єкта). Таке означення відноситься до
пояснюваного іменника, що своїм значенням співвідносний з
неперехідним дієсловом, наприклад: 1. З зітханням матері
прорвалася дума, і зазвучали слова, наче молитва (Горьк.). 2. Люди
давно дізналися про приїзд Сергія (Баб.).
Коли означення відноситься до такого пояснюваного
іменника, який своїм значенням співвідносний з перехідним
дієсловом, тоді синтаксичну функцію керованого іменника можна
визначити, урахувавши характер синтаксичних відношень між
пояснюючим і пояснюваним словами. Так, у реченні —
Рішення зборів було доведене до всіх учнів старших класів —
виділене словосполучення виражає атрибутивні відношення
(зборів — родовий суб'єкта, неузгоджене означення); у реченні —
Рішення задачі було доведене до всіх учнів старших
класів — виділене словосполучення виражає об'єктні відношення
{задачі — родовий об'єкта, непрямий додаток). Порівняйте
виділені омонімічні словосполучення в таких двох реченнях:
Підготовка учителів до уроків і Підготовка учителів для
нових шкіл. У першому реченні підготовка учителів означає
«готуються учителі» (учителів — означення). У другому
реченні підготовка учителів означає «готують учителів» (учителів —
додаток).
7) Означення, що показує ознаку за її носієм або її
джерелом, наприклад: 1. Цієї ночі доля молодого архітектора була
60

вирішена (Скл.). 2. Країно волі і труда, —ми тружено
кричим,— непереможна будь! (Т.). 3. Крізь радісний грім
овацій... проходять танки переможців (Гонч.).
8) Означення, що дає предметові якісну характеристику з
-боку сорту, розміру, віку, часу чи за його моральними ознаками
тощо (родовий якісно-означальний). Таке означення
називається двочленним; воно виражається сполученням
керованого іменника з узгодженим прикметником (займенником або
числівником), причому значення характерної ознаки міститься
в узгодженому означенні, наприклад: 1. На тракторі сидить
хлопець років вісімнадцяти і старанно вивертає стерню
праворуч (Коз.). 2. Сила миру не в зброї, а в людях доброї
волі (Н. тв.).
9) Означення, що показує ознаку предмета, яка розкриває,
конкретизує чи уточнює зміст означуваного предмета (родовий
змісту). Таке означення виражається іменником, що має
абстрактне значення, наприклад: Війна одгриміла. Салют
уславив шляхи перемоги (П. Глєбка). До цього типу неузгодже-
них означень належить також означення, що характеризує чи
конкретизує якесь поняття часу або простору (відноситься до
пояснюваного іменника з часовим або просторовим значенням),
наприклад: 1. Такої канонади ми ще не чули за всі дні
перебування в резерві (Серпілін). 2. Вся творчість Сосюри
періоду Великої Вітчизняної війни спрямована до однієї
мети — захисту Радянської Батьківщини C газ.).
§ 25. Неузгоджене означення, виражене присвійним
займенником його (її, їх) в родовому відмінку
До неузгоджених означень належать досить поширені в мові
означення, виражені присвійним займенником його (її, їх) у
формі родового відмінка, наприклад: 1. На призьбі сиділа
його [Миколина] мати, Маруся Джериха (Н.-Л.). 2. / тоді
йому Ярина тихо пісню заспіває, і слова її привітні в серце
зморене впадуть (Мал.).
§ 26. Різновиди неузгодженого означення, вираженого
іменником з прийменником
На відміну від неузгоджених означень, виражених іменни*
ком без прийменника, означення, виражені прийменниковою
конструкцією, характеризують предмет за матеріалом,
кількісним складом; за місцем, часом, за причиновими та цільовими
стосунками з предметами*; за наявністю або відсутністю в
предметі якихось рис, деталей.
1 Означення з обставинним значенням (просторовим, часовим, причиновим,
цільовим) в мовознавчій літературі іноді називають означальними
обставинами (див. Г. М. Макаров, Несогласованное именное
определение с пространственным значением, «Русский язык в школе», 1955, № 2,
стор. 19).
61

Для неузгодженого означення, вираженого іменником у
непрямому відмінку з прийменником, порядок слів набирає
важливого, часто навіть вирішального значення, а саме: неузгодже-
не означення повинно стояти поряд з пояснюваним іменником.
Постпозиція означення є чи не основним показником лексико-
семантичної співвіднесеності керованого і керуючого слів.
Переміщення такого неузгодженого означення нерідко руйнує
співвіднесеність і спричиняється до зміни синтаксичної функції
даної прийменникової конструкції або до зміни змісту речення.
В цьому можна легко переконатися, коли порівняти речення з
такими двома варіантами порядку слів у ньому: До школа йдуть
дівчатка русокосі і хлопчаки із піонерзагону (Мал.) і Із
піонерзагону до школи йдуть дівчатка русокосі і хлопчаки
У першому варіанті із піонерзагону — неузгоджене означення;
у другому — обставина місця.
І. Неузгоджене означення, виражене іменником в родово-
м у відмінку, показує:
1) 3 прийменником з — а) ознаку позначуваного предмета
за матеріалом, з якого він зроблений чи виготовлений,
наприклад: /. Вгорі на стінах висіли гірлянди 3 сосни (Гол.).
2. Мати з дочкою стрічали гостей... садовили за стіл, пригощали,
варом з груш напували (Горд.); б) ознаку за кількісним
складом; таке означення виражається словосполученням, яке
складається з числівника й прийменникової конструкції,
наприклад: 1. На заставі стояв загін з десяти кіннотників.
2. В плавні переправили стадо з двадцяти корів.
2) 3 прийменником до — ознаку предмета за просторовими
стосунками, наприклад: Дорога до Губич була не близька
(Фр.). [Порівн. з реченням Пісня до роботи додає охоти (Н. тв.),
де до роботи — непрямий додаток, який відноситься до
дієслова додає].
Неузгоджене означення з відтінком обставини часу може
бути виражене сполученням двох іменників з прийменниками з
і до або від і до. Таке означення показує ознаку
позначуваного предмета за якимсь відрізком часу, наприклад: 1. Перед
його [Корчагіна] обличчям пробігло все його життя з
дитинства і до останніх днів (М. Остр.). 2. День в(д ранку
до вечора Соломія перемивала вовну у заможного
болгарина (Коц.).
3) 3 прийменником без — ознаку предмета за відсутністю
в ньому чогось; також ознаку предмета за його просторовою
необмеженістю, наприклад: 1. Чоловічі голови без шапок
чорніли, неначе недавно пооране поле (Н.-Л.). 2. Люблю я, Литва,
твою землю без меле (Людас Гіра).
4) 3 прийменником з-під— ознаку предмета за речовиною,
що міститься в означуваному предметі, наприклад: На землю
безладно розкидано каструлі, бляшанки з - під варення
(Смол.).
62

5) 3 прийменником від (од) — ознаку предмета за
джерелом, з якого виникає позначуване явище, предмет, дія,
наприклад: 1. У вікно до мене заглянули від яблуні гілки (Л. У.).
(Таке означення може мати додатковий відтінок причини,
наприклад: Повітря було повне свисту від сшоілянини — Панч).
2. Вогонь від б готпь освітлював похмурі обличчя (Риб.);
також ознаку за призначенням (з прийменником для, від),
наприклад: зошит для малювання, чорнило для авторучки,
пороиіки від кашлю.
II. З інших більш поширених у мові різновидів неузгоджено-
го означення, вираженого непрямим відмінком іменника з
прийменником, доцільно вказати такі:
1) Означення, виражене іменником у знахідному
відмінку, може показувати: а) з прийменником на — ознаку
предмета за його призначенням, наприклад: Рудик витирав
склянки на вино (Коц.); б) з прийменниками на, в —
ознаку за кількістю (таке означення виражається кількісно-іменним
словосполученням), наприклад: 1. Серед майдану стояла
прездорова сахарня на чотири поверхи (Н.-Л.). 2. Гармати
вийшли на передній край і з віддалі в кілька десятків
метр в вдарили в мур (Гонч.).
2) Означення, виражене іменником в орудному
відмінку з прийменником з (із), показує ознаку предмета за
наявністю в ньому якихось частин, деталей, прикмет тощо,
наприклад: 1. Я вдоха поклала на спинку дивана гарний рушник З
вишивною (Карпенко-Карий). 2. По дорозі тяглися люди з
ціпкми (Коц.). Це саме означення вживається у назвах
кулінарних виробів: Довелося з наказу пані пекти пироги з
ягодами, з сиром, з яйцями, варити різну страву (Десн.).
Неузгоджене означення, виражене орудним відмінком з
прийменником 3, може мати в своєму складі прикметник,
узгоджений з іменником, наприклад: 1. Цю струнку, синьооку, з
світлою зачіскою дівчину він не раз бачив у рахівничій конторі
(Я. Баш). 2. Починалося життя з новими інтересами
(Гонч.). [Порівн. з реченням Ольга 3 бадьорою посмішкою
підійшла до столу і розсміялась, показавши свої білі зуби (Ва-
сил.), де з посмішкою — обставина способу дії]. (Про аналогічне
за своїм значенням неузгоджене означення див. § 24,
«Різновиди неузгодженого означення, вираженого іменником в
родовому відмінку без прийменника», п. 8).
3) Неузгоджене означення, виражене іменником у місце-
вому відмінку, може показувати: а) з прийменником по —
ознаку, що вказує на фах, спеціальність, призначення, сферу
застосування тощо; таке означення обмежує означуваний
предмет з якогось боку, наприклад: Незабаром у гуртожитку
звільнилося місце, і дід став другим сусідом Ґонтаря по ліжку
(Я. Баш); б) з прийменником в (у) —ознаку за наявністю у
позначуваного предмета якоїсь зовнішньої характерної риси,
63

наприклад: 1. Один у обмотці відстав (Перв.), 2. Поїзд мчав
повз озера в торішніх комишах (Коб.); також з
узгодженим прикметником, з яким воно становить нерозкладне
словосполучення: Уважно слухав жінок Серьожа, син Кузьми Су-
качова — синьоокий хлопчик у рябенькій сорочці, в старик
батькових штанах (Шиян).
Неузгоджене означення, виражене іменником в родово-
м у відмінку з прийменниками з (із), біля, коло,
проти та ін., в знахідному з прийменниками на, в, у, в
орудному з прийменниками за, під, над, перед, між:,
у місцевому з прийменниками в (у), на, показує ознаку
предмета за місцем його мешкання, знаходження або
перебування, за положенням або напрямком розташування його в
просторі, наприклад: 1. Василь Буянов — син селянина з Ста-
лінградської області (Шиян). 2. У димній, брудній кімнаті
з вікном в кам'яну стіну сусіднього будинку тісно і
душно (Коц.). 3. Битва під Москвою була серйозною школою
для наших воїнів. 4. В кінці столу сидів Марко і розповідав про
життя на шахті (Коц.).
§ 27. Інші способи вираження неузгоджених
означень
Неузгоджене означення може бути виражене прислівником
(означальним і обставинним), інфінітивом, стійким
фразеологічним словосполученням.
1) Неузгоджене означення, виражене означальним
прислівником, показує ознаку предмета з боку якості,
кількості або за способом чи образом дії, наприклад: сівба
вручну, прогулянка втрьох, кофе по-варшавськи, стрільба
по-снайперськи, читання вголос. 1. Хороший, як Микитина
свита навиворіт (Н. тв.). 2. Галя, захопившись грою
наввипередки, не помітила, як опинилася аж на середині
Дніпра (Я. Ваш).
Неузгоджене означення, виражене обставинним
прислівником (в ролі такого означення найчастіше виступають
прислівники місця), показує ознаку предмета за місцем чи
напрямком розташування його в просторі. Цей різновид неузго-
дженого означення так само, як і аналогічні за змістом
конструкції, виражені іменником в непрямому відмінку з
прийменником (див. вище), тяжить до іменника тільки при
відповідному інтонуванні і порядку слів, наприклад: 1. Дорога ліворуч
була наглухо закрита дубовими завалами (Гонч.). 2. А поле
навкруги то чорне, то прозоро-зелене (Ст.).
2) Дієприслівник і інфінітив частіше виступають
у ролі неузгодженого означення при керуючих членах речення,
виражених віддієслівним іменником, наприклад: 1. Стрільба ле*
64

жачи нам здавалась нелегкою. 2. В пана була думка й справді
оддати Джерю й Кавуна в москалі (Н.-Л.). 3. Правді
служити, неправду палити вічну дай страсть (Фр.). 4. Мій танк
дістав завдання дійти до майдану (Ле). При членах
речення, виражених іменником, що не походить від дієслова,
означальна функція інфінітива виявляє себе сильніше (порівн.:
звичка розмовляти, прагнення написати, любитель
посміятись, талант розповідати, властивість згущатись).
3) Неузгоджене означення може бути виражене ідіомно-
фразеологічним словосполученням, наприклад: Він з удаваною
байдужістю прислухався до запальних розмов з цьог^
приводу (Коб.).
§ 28. Прикладка
Прикладка — різновид означення.
Прикладка виражається узгодженим іменником, наприклад:
1. А вітеречко-сіверечко тихенько повіва (Шпорта). 2.
Шумлять тополі-сторожі (Мал.).
Від узгодженого означення, вираженого прикметником,
прикладка відрізняється тим, що вона вказує ознаку предмета і
разом з тим дає йому другу назву, тоді як узгоджене означення,
виражене прикметником, тільки вказує ознаку предмета.
Порівн.: Пішла в сад-виноград до річки-поточна, під калиною
писала милому листочка (Н. тв.) і Виноградні сади, як
водоспади висять (Т.).
Прикладка може відноситись до будь-якого члена речення,
вираженого іменником або іншими частинами мови, вжитими
в значенні іменника, а також до звертання; наприклад, до
підмета: Хмари-шати розпливлися, розпливлись по всьому небі
(Р.); до звертання: Моя вітчизно-партизанко! Про тебе снив
я у ночах (П. Глєбка).
Нерідко виникають труднощі при визначенні того, який саме
з двох іменників виступає прикладкою, особливо коли обидва
іменники — пояснююче слово і пояснюване — є загальними
назвами. В таких випадках на допомогу стають семантичні і
синтаксичні показники: а) відношення між предметами, що мають
видову і родову назви, бо в одних випадках в ролі прикладки
виступає видова назва (частіше), в інших — родова (рідше);
б) синтаксичні зв'язки деяких форм присудка (з яким словом —
пояснюючим чи пояснюваним — узгоджується в роді присудок,
виражений дієсловом у формі минулого часу або
прикметником); в) зміст даного речення і навіть зміст попередніх чи
наступних речень.
Прикладка буває непоширена (виражена одним словом),
наприклад: / війнув і зашумів вітер-легіт з-за ярів (Ус), і
поширена (виражена нерозкладним словосполученням), наприклад:
На сцені літнього театру колгоспний драмгурток показав п'єсу
5-933
65

„Калиновий гай" (Збанацький). Гвардії майор Воронцов
лежав у ліжку, вкритий кожухом і важкими яскравими
килимами (Гонч.).
По відношенню до пояснюваного слова прикладка може
бути і препозитивною, наприклад: / заплакала Лілея росою-сльо-
зою (Шевч.), і постпозитивною, наприклад: Горобці-розбиша-
ки підняли на хаті гармидер (Донченко).
Прикладка може бути невідокремленою (див. наведені вище
приклади) і відокремленою, наприклад: Грицько,
підстароста, дивувався тому багатству (Мирн.).
Часто відокремлюється поширена прикладка, яка стоїть
після пояснюваного слова, наприклад: Бабина онука Христя,
дівча сімнадцяти літ, низенька, некрасивд, чогось важко
зітхала на всю хату (Мирн.). (Про відокремлену прикладку
див. §73).
За значенням прикладки можна поділити на такі основні
групи:
1) Прикладки, що характеризують особу за її
національністю, професією, характером діяльності, віком, місцем
проживання, походженням, за приналежністю до певної соціальної
групи, до організації чи певного політичного напрямку, причому,
коли обидва іменники (пояснюючий і пояснюваний) —
загальні назви особи, прикладкою виступає той, що має видову
назву (він здебільшого буває постпозитивний), наприклад:
1. Наш візник-молдуван зикнув на коні і пустив їх з гори
щодуху (Коц.). 2. За шумним життям околиць, за лісами, де
туман, ...б'ється хлопець-партизан (Мал.).
Якщо один з іменників — загальна назва людини, а другий —
власна (ім'я або прізвище), в ролі прикладки завжди виступає
загальна назва (така прикладка здебільшого буває
препозитивною), наприклад: 1. / мовчав юнак Федькович (Т.). 2. Вийшла
в бій і комсомолка Земська Люба (Т.).
Прикладка, що означає загальну назву, постпозитивною
буває: а) коли потрібно відрізнити одну особу від другої при
збігу їх прізвищ, наприклад: 3 машини втомлено виліз Літке-син
(М. Остр.); б) коли вона відокремлюється з тим, щоб надати
їй більшої самостійності, стилістичної виразності, наприклад:
1. Дядькова дружина, Оксана, швидко розтопила піч (В.
Беляев). 2. У нашому селі був чоловік, Петро Самійленко
(М. В.). (Поріви.: У нашому селі був чоловік Петро
Самійленко). (Про це див. § 73, стор. 156, п. 3).
2) Прикладки, що дають якісну характеристику осіб і
предметів, вказуючи на їх риси, ознаки, властивості. Такі
прикладки часто служать засобом образної характеристики й емоційної
оцінки осіб і предметів, тому в ролі прикладок часто
виступають іменники-епітети, художні порівняння. Прикладки-епіте-
ти і прикладки-порівняння бувають як препозитивні, так і
постпозитивні, наприклад: 1. Месник-воїн вдень не схибить, не впа-
66

де вночі (Б.). 2. Бджоли-робітниці якось таємничо шепочуть
поміж собою (Фр.)« 3. День осінній... вітер віє, і красуня-сон-
це змерзло (Р.). 4. Край чистого неба усміхнувся своїм
блакитним личком з блискучими зірочками-очима (Мирн.).
Широко використовуються образні прикладки як художній
засіб в експресивній мові української поезії, байок та в
фольклорній мові, в думах та історичних піснях (хлопці-запорожці,
дівка-бранка, багач-дукач, історія- правда, веселочка-воля
і т. п.); в казках (вовк-бурлака, телепень-осел,
ведмідь-ласун, муха-цокотуха, рак-неборак і т. п.). Показовими
для фольклорного стилю мови є характерні пестливі чи
голубливі прикладки-епітети, вживані в піснях і казках
(ластівка- щебетушечка, квітоньки- зірниченьки, лисичка-
сестричка, вовчик-братик, зайчик-стрибунчик і т. п.);
порівняльні (сльози-перли, дівчинонька-вишенька і т. п.).
3) Прикладки, що означають власні географічні назви
(назви міст, сіл, морів, озер, річок, гір, островів тощо) при
загальних назвах; .також прикладки, що означають видові назви
рослин, тварин тощо при родових назвах. Такі прикладки частіше
стоять в постпозиції по відношенню до пояснюваного слова-за-
гальної назви і рідше — в препозиції, наприклад: 1. Село
Глибоке при самому Дніпрі (М. В.)\ 2. Полк займав позицію коло
станції Фронтівка (М. Остр.). 3. Вишні-черешні цвітом
вкрилися (Н. тв.). 4. Постать Шестірного ворушилася проти
вікна, як тінь павука-тарантула (Мирн.). (В останніх двох
прикладах словосполучення близькі до складних термінів).
Рідше в ролі прикладки виступає загальна назва при
власній назві. Це буває тоді, коли і загальна і власна назви мають
різний граматичний рід або різне число і коли присудок
узгоджується з власною назвою, яка стоїть в препозиції по
відношенню до загальної назви, наприклад: Довкола неї гомоніла і
шуміла Москва-місто, сама назва якого є символом людського
щастя (Дм.).
Примітка. Прикладки, виражені іменниками, які означають назви
міст, узгоджуються з пояснюваною родовою назвою в усіх відмінках,
наприклад: у місті Одесі, під містом Ригою, до міста Дніпропетровська; також
узгоджується чимало таких назв неслов'янського походження, наприклад:
в місті Алма-Аті, у місті Ашхабаді, за містом Чебоксарами, близько
міста Цюриха,
У географічній і воєнній літературі, в офіціальних документах і
повідомленнях прикладки — найменування міст часто зберігаються в формі називного
відмінка при родових назвах, наприклад: Туркменська республіка з центром
Ашхабад; 400-ліття піста Чебоксари.
Не узгоджуються з пояснюваною родовою назвою в формі непрямого
відмінка (тобто залишаються у формі називного відмінка) прикладки, що означають:
а) назви міст на -о, наприклад: з міста Апостолово, над містом Сталіно,
до міста Єнакіево; б) назви озер, бухт, гір, залізничних станцій, планет (крім
тих випадків, коли власна географічна назва має форму прикметника),
наприклад: до озера Байкал, на горі Ельбрус, до станції Харків, на
станцію Жмеринка, до планети Марс; в) назви сіл, якщо форма роду або числа
5*
67

пояснюваної родової назви не збігається з формою роду або числа власної
назви, наприклад: Коли лічити й Дніпрову водяну перепону, то до рідного
села Зелена Долина було б звідси кілометрів сім (Коп.); г) назви таких
невеликих населених пунктів, як виселок, аул, кишлак, застава, наприклад
у виселку Яківна, до аула Арисипай, біля кишлака Гілян, над заставою
Босанка.
4) Прикладки, що означають умовні назви неживих
предметів: газет, журналів, наукових, художніх та інших
літературних творів, підприємств, організацій, кораблів і т. д. (такі
прикладки властиві офіціально-діловому стилю мови), наприклад:
Комсомольці колгоспу „Червоний піонер" запропонували
посилити темпи зяблевої оранки C газ).
Прикладки, виражені умовними назвами, при зміні
пояснюваного слова за відмінками не змінюють своєї форми і, як
правило, стоять після пояснюваного слова, наприклад: Колгосп
„Жовтень" кращий у нашому районі. Я працюю в колгоспі
„Жовтень" з 1950 року.
При пояснюваному іменнику можуть стояти дві прикладки,
тоді дефісом приєднується до пояснюваного іменника тільки
одна прикладка, наприклад: 1. Дитячі роки Нечуя-Левицького
проминули в містечку Стебльові, розкиданому на берегах ріки-
красуні Росі. 2. Снується краєвидів плетениця, розтопленим
сріблом блищать річки,— то ж матінка-природа чарівниця
розмотує свої стобарвнії нитки (Л. У.).
Рідше трапляються випадки, коли між собою з'єднуються
дефісом дві прикладки, наприклад: І. То ж перший вітер
Сніговій-Морозище летить, гуде, свище, снігом хати обкидає
(Т.). 2. Комсомолець-учений Микола Корольков —
електроінтегратор C газ).
Примітка. Словосполучення, до якого входить прикладка і
пояснюване слово, не слід змішувати: а) з власними іменами, що складаються з
імені, по батькові і прізвища, наприклад: Володимир Миколайович Сосюра:
б) із складними словами, утвореними з синонімів, наприклад: 1. Всі ляди-
вікна, одчинені настіж, весело сяли у чорній пітьмі (Коц.). 2. Серед мороку,
бурі-негоди цілу ніч буде човен блукати (Л. У.); в) із складними термінами,
наприклад: 1. Із ґат-лабораторій добру вість привозить вранці
найдорожчий гість (Шпорта). 2. Не сон-трава на могилі вночі процвітає (Шевч.).
3. Вітер піднімає мерзлу плащ-палагпку (Швець).
ДОДАТОК
§ 29. Загальні відомості про додаток
Додаток буває прямий і непрямий.
Прямий додаток означає об'єкт, на який
безпосередньо поширюється дія.
Прямий додаток виражається знахідним відмінком без
прийменника і відноситься до члена речення, вираженого
перехідним дієсловом, наприклад: Я руку подаю через моря і гори
68

усім, хто камінь 6у є, хто землю ревно оре, хто вугіль добува
і зеленить поля,—усім, чиїм трудом овіяна земля (Р.).
Непрямий додаток означає непрямий (побічний) об'єкт
дії (стану, ознаки) або знаряддя дії, тобто виражає
відношення дії до об'єкта не таке безпосереднє і повне, як відношення
між дією і прямим об'єктом. На відміну від прямого непрямий
додаток виражається формами непрямих відмінків без
прийменників (крім знахідного відмінка) і з прийменниками, наприклад:
Про даль я мрію, про безмежжя хмарні (Б.).
Додаток вступає з підпорядковуючим словом у зв'язок
керування: прямий додаток підпорядковується члену речення,
вираженому перехідним дієсловом; непрямий додаток — члену
речення, вираженому самостійною частиною мови (здебільшого
дієсловом, іменником, прикметником, прислівником, категорією
стану).
§ ЗО. Прямий додаток та способи вираження його
Прямий додаток при перехідних дієсловах виражається
іменником, займенником і будь-якою частиною мови, вжитою в
значенні іменника, наприклад^ 1. В умілого і долото рибу ловить
(Н. тв.). 2. Ненавиджу в собі старе від давніх днів ганьби й
неволі, що вмерти мусить і помре (Перв.). 3. Вовк і лічене
бере (Н. тв.). 4. Хоч би навіть ненароком теє ох промовив (Л. У).
Прямий додаток може бути виражений нерозкладним
кількісно-іменним словосполученням, наприклад: Ц Після покрови
Кайдашиха витягла з скрині два сувої полотна (Н.-Л.).
2. Жінки наварили казан картоплі (Коз.). (Про
синтаксичну функцію кількісно-іменних словосполучень див. ще § 12,
«Складений підмет», пп. 2, 3, 4, 5, та «Примітку» до § 22).
При присудках, виражених перехідним дієсловом з часткою
не, прямий додаток в українській мові частіше має форму
родового відмінка, яка вживається в значенні знахідного,
наприклад: Сили трудової горе не поборе, порвано навіки ланцюги
сторіч (Р.).
Така форма широко вживається в народній творчості (в
казках, прислів'ях, піснях), а також в поезіях, близьких своїм
стилем до народної творчості, наприклад: 1. Батога з піску не
сплетеш. 2. Ой не шуми, вітре, вітре з України, і не край ти
серця* дум моїх не рви (С).
При заперечному присудку, вираженому перехідним
дієсловом, прямий додаток може мати і форму знахідного відмінка,
наприклад: Не забуть мені ніколи ту ласкаву журну осінь (Ма-
сенко).
Нерідко прямі додатки у формі родового і знахідного
відмінків при заперечних присудках, виражених перехідним
дієсловом, вживаються як рівнозначні, наприклад: Законів боротьби
нікому не зламать, закони материнства не перемінить (Т.).
69

У деяких випадках вживання прямих додатків у родовому і
знахідному відмінках при керуючому дієслові-присудку з
заперечною часткою не зумовлюється лексико-граматичними і
стилістичними факторами, а саме: прямий додаток у формі
знахідного відмінка вказує на об'єкт, цілком охоплюваний дією,
а в формі родового відмінка — на охоплення дією лише
частини об'єкта, наприклад: не взяв сало (все) і не взя$ сала
(в неозначеній кількості).
Вживаються прямі додатки у формі знахідного і родового
відмінків і в стверджувальних реченнях, де теж можна
спостерігати різницю у відтінках значення обох форм, а саме:
знахідний має відтінок визначеності, родовий — неозначеної кількості.
Порівн.: Семен витяг з торбини хліба і кілька яблук (Коц.).
і Двоє недужих сіли та й хліб з'їли (Н. тв.).
Прямий додаток, виражений іменником в родовому
відмінку, який набирає функції знахідного, може означати і повне
охоплення об'єкта дією, але з обмеженням у часі (родовий
об'єкта із значенням тимчасового користування). Таке значення
родового відмінка зумовлює сполучення цієї форми з
дієсловами певного лексичного значення типу дістати, позичити,
попросити, наприклад: І, Ви у дуба мідяного моці щиро попросіть
(Мал.). 2. Гаразд, моя доню Ізольдо, я золота в сонця візьму,
блакиту морського позичить попросим русалку саму (Л. У.).
В українській мові родовий частковості і родовий
тимчасового користування є експресивною літературною формою, яка
особливо широко вживається в розмовно-побутовій мові, в
діалогічній формі художнього стилю, в народній творчості.
Із значенням охоплення дією частини об'єкта непрямий
додаток у формі родового відмінка досить широко вживається при
членах речення, виражених дієсловами з префіксами на-, під-,
наприклад: нарвати квітів, накупити книжок, набрати води;
підкинути дров, підсипати цукру. Я тобі сьогодні назбирав
конвалій (С).
Родовий, що означає охоплення дією частини об'єкта, а
також родовий, що означає об'єкт, який максимально
використовується в процесі дії, доцільно віднести до додатків
проміжного чи перехідного типу, тобто таких, що займають місце між
прямим і непрямим додатком 1.
При багатьох перехідних дієсловах (наприклад: грати,
співати, танцювати, скласти, написати та ін.) вживаються паралель
ці форми родового і знахідного відмінків прямого додатка,
порівн.: танцювати гопака (і гопак), співати пісень (і пісні),
скласти акта (і акт), написати листа (і лист). Різниця відтінків
значення родового і знахідною при цих дієсловах майже
непомітна. Сфера вживання родового відмінка при цих дієсловах —
1 Див. ще А Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык,
ч. II, Синтаксис, М., 1958, стор. 90.
70

усна розмовна мова, тоді як форма знахідного поширена в
книжних стилях.
У безособовому реченні прямий додаток може відноситись
до головного члена, вираженого безособово-предикативним
словом із значенням сприймання, почуття (видно, чутно, жаль,
жалко, шкода), наприклад: 1. Зверху було видно невеличку
смужку синього неба (Н.-Л.). 2. На,задньому возі чутно було веселі
жарти, регіт, пісню (Коц.). 3. Жаль було діточок
маленьких.
НЕПРЯМИЙ ДОДАТОК
§ 31. Непрямий додаток при членах речення, виражених
дієсловом, та його різновиди
Непрямий додаток може відноситись до члена речення,
вираженого неперехідним дієсловом. Він часто
вживається поруч прямого додатка, вжитого при перехідному
дієслові. Отже, при членах речення, виражених перехідним
дієсловом, можуть бути два додатки — прямий і непрямий, напри-
І : і і
клад: На березі блакитну хустку шовками розшива дівча
(Перв.).
І. Непрямий додаток, виражений формами непрямих
відмінків без прийменника, може означати:
1) У формі р о д о в о г о відмінка:
а) об'єкт дії, наприклад: Не бажай синові багатства, а
бажай розуму (Н. тв.).
б) об'єкт, що викликає певний стан, переживання, почуття,
наприклад: 1. Воду люби, та поводі стережися (Н. тв.). 2. Не
цурайся коня й трактора придбавши (Н. тв.);
в) об'єкт нестачі, наприклад: Не вистачало монтажників,
бракувало потрібного інструменту (Я. Баш);
г) об'єкт навчання, наприклад: їхав вчитись музики у місто
хлопець наш з колгоспу «Комуніст» (Підсуха). (Рідше дієслова-
присудки вчитися, навчатися керують давальним відмінком:
вчитись музиці).
2) У формі давального відмінка:
а) особу (рідше предмет), до якої виявляються почуття або
яка зазнає певного стану, наприклад: Тепер я зрадів Гриші,
ніби він був мені другом (Л. Смілянський). Це саме значення
має додаток при членах речення, виражених прикметником,
наприклад: Раді люди літу, а бджоли світу (Н. тв.);
б) суб'єкт дії (рідше предмет), що перебуває в якомусь
стані, зазнає різних переживань, наприклад: 1. Не спиться вовкові
під селом (Н. тв.). 2. Розцвітати державі, як сонцю в розмаю
(Шпорта). 3. Нам тільки б випити чаю (Мал.);
71

в) особу, на користь або на шкоду якої відбувається дія,
наприклад: 1. Дороги всі відкрито нам (Мал.). 2. Враз щось
зірвало Василькові шапку (Коц.).
3) У формі орудного відмінка:
а) об'єкт скеровуючої діяльності, володіння, внутрішнього
захоплення, предмет інтересу, заняття, навчання, наприклад:
1. Попереду Гамалія байдаком керує (Шевч.). 2. Росте
зміна, дуже цікавиться хлопець нашою наукою (Коп.);
б) знаряддя або засіб дії, наприклад: 1. Біля воріт конем
грає витязь молодий (Н. тв.), 2. Я за правду моєї країни словом
зброї боровся і ворога бив на фронтах (Криж.);
в) витворювача дії (орудний дійової особи, предмета),
наприклад: 1. Спало містечко, повите мороком (Гонч.). 2.
Запахло бузком і м'ятою (П.). 3. Сніжком запорошено
чистим балкони, новісінький дім (Мас).
II. Непрямий додаток, виражений формами непрямих
відмінків з прийменником.
У ролі додатків, виражених формами непрямих відмінків з
прийменниками, виступають всі іменники та ті займенники і
субстантивовані частини мови, які входять у дієслівне
словосполучення (в тому числі в дієприкметникове і
дієприслівникове) і вступають в об'єктні відношення, а також у відношення
сумісності дії. Конкретне значення додатків, вживаних з
прийменниками при дієсловах та його формах, визначаються
флексіями разом з прийменниками. Так, непрямий додаток у формі
родового відмінка з прийменником 3 (із) може означати
об'єкт глузування, матеріал, з якого виготовляється предмет,
предмет, від якого звільняється інший предмет; наприклад:
1. В гаю русалочки гуляли, вінок із квіточок плели (Л. У.).
2. О недаремно, ні, моя старенька мати зняла 3 своїх дітей
дукатики й хрести (С); з прийменником для (задля), ради
(заради)- особу або групу осіб, в інтересах якої або на
користь якої відбувається дія, наприклад: Тепер для
Малакки настали кращі часи (Коц.). В формі знахідного
відмінка з прийменниками на, в означає об'єкт дії, також
предмет, участь якого в дії характеризує її, наприклад: У травах
коник, як зелений гном, на скрипку грає (Р.); предмет, що
є результатом перетворення іншого предмета в нову якість,
наприклад: Ми працю любимо, що в творчість перейшла.
В формі орудногоз прийменником за — об'єкт
цілеспрямованості дії; об'єкт, що викликає почуття, внутрішній стан;
предмет, за яким виступає інший предмет, наприклад: 1. За двома
зайцями погонишся, жодного не впіймаєш (Н. тв.). 2. Бійці
скучали за сонцем (Гонч.). 3. За сонцем хмаронька пливе
(Шевч.).
72

Іноді дуже важко провести чітку межу між непрямим додатком і
обставиною, коли вони виражені іменником у непрямому відмінку з прийменником.
Але слід пам'ятати, що «коли залежне слово при членах речення, виражених
дієсловом, означає істоту чи предмет, не поєднаний більш-менш виразними
об'єктними зв'язками з певним місцем, відрізком часу чи іншими моментами
дійсності, що відображаються в граматичній категорії обставин, то до такого
залежного слова здебільшого не можна поставити будь-яке обставинне
питання і таке слово, звичайно, являє собою непрямий додаток»1. Порівн.: Поїхав
до батьків, де член речення до батьків суміщає функцію непрямого
додатка і обставини місця — поїхав до к о г о? і поїхав куди? Підійшов до
батьків—непрямий додаток — підійшов до кого?
Порівн. ще: Під зорями над нами, над водою пролинув тінню тихий птах
нічний (Перв.), де над нами — обставина місця; Востаннє спочили сини, а вона
пильнує цілу ніч над ними, тихо та гірко плачучи (М. В.), де над ними —
непрямий додаток. У реченні — Клекотіло сите вариво в казанах (Горд.) —
в казанах можна розглядати як непрямий додаток з відтінком обставини
місця.
§ 32. Непрямий додаток при членах речення, виражених
прикметником
При членах речення, виражених прикметником, в ролі
непрямого додатка виступають іменники, рідше займенники та
субстантивовані частини мови в формі непрямих відмінків без
прийменника (крім знахідного) та з прийменником, наприклад:
1. Чисто прибрана білена хата... була повна дітвори (Фад.).
2. Ліс шумить, красою повен, навіває птицям сни (Л. У.).
Непрямі додатки при членах речення, виражених
прикметником, означають особу (або предмет), по відношенню до якої
виявляється ознака. Найчастіше такі додатки вживаються при
повних прикметниках, що виступають в ролі іменної частини
складеного присудка, а також в ролі відокремленого
означення; рідше при прикметниках, що виступають в ролі невідокрем-
лених означень, наприклад: 1. Буває март за всіх варт
(Н. тв.). 2. В дні, що пахли передчуттям весни, мокрі від
бистрих мінливих дощів, ще голі й холодні, але вже повні
блакиті, — відчувався ремонт квартири (Васил.).
Непрямі додатки при членах речення, виражених
прикметником, досить багаті на різноманітні відтінки. Найбільш
поширеними з них є додатки, що означають:
1) Предмет, явище, з яким порівнюється інший предмет чи
явище (вживаються при присудках і означеннях, виражених
прикметником вищого або найвищого ступеня порівняння),
наприклад: 1. Та хіба ж не завше молодь молодіша від усіх!
(Т.). 2. Наше майбутнє, товариші, звісно, виявиться сміливішим
і кращим за найсміливішу мрію (О. Ільченко). 3. Та нема
цвіту найсинішого над ту ожиноньку (Н. тв.).
2) Предмет, до якого подібний або від якого відмінний ін-
діий предмет, наприклад: Над Стальгородом нависло важке
с'ре небо, схоже на свіжозатиньковану стелю (Коп.).
1 «Українська мова в школі», Консультація, 1952, № 2, стор. 67.
7&

3) Предмети, що є джерелом виникнення ознаки, наприклад:
Розумом, правдою, серцем багатий руський народ — всіх
знедолених друг (Масенко). В цьому ж значенні вживається
також форма знахідного відмінка з прийменником на,
наприклад: Ніч осіння на дощ та тумани багата (Л. У.).
Додаток цього типу, виражений іменником в родовому
відмінку з прийменником від (од), суміщає значення обставини
причини, наприклад: Мороз припікає й паморозить іскристу
від снігу землю (Ян.).
4) Особу, предмет, по відношенню до якої виявляється
ознака або на який вона поширюється, наприклад: Сила партії
незмірна, бо народу вона вірна (Н. тв.).
5) Об'єкт, наприклад: 1. Мелашка була молода, незугарна
до важкої роботи (Н.-Л.). 2. Варто дивитись, бо картина
оригінальна, гідна пензля першорядного баталіста (Коц.).
§ 33. Непрямий додаток при членах речення, виражених
іменником
При членах речення, виражених іменником, розрізняють
два структурні типи непрямого додатка—додаток, виражений
іменником, займенником та субстантивованими частинами мови:
а) у формі непрямого відмінка без прийменника (крім
знахідного); б) у формі непрямого відмінка з прийменником.
Непрямий додаток при членах речення, виражених
іменником, вступає з керуючим словом в зв'язок безпосереднього або
посереднього керування, наприклад: 1. Молодим дорога в
нас усюди, і пошана старим всюди є (Леб.-Кум.). 2. Любов
до Буковини, до свого народу —основний мотив творчості
О. Кобилянської.
Найчастіше вживаються непрямі додатки при членах
речення, виражених іменниками дієслівного і прикметникового
походження, тобто іменниками, що означають дію, процес, стан,
ознаку; причому найбільш чітко значення об'єкта виступає при
членах речення, виражених іменниками, які походять від
перехідних дієслів. Такі непрямі додатки вживаються у формі
родового відмінка без прийменника відповідно до значення, що його
має прямий додаток, наприклад: зарядка гвинтівки, обороно
країни, з'ясування причини, одержання стипендії (порівн.:
зарядити гвинтівку, обороняти країну і т. д.).
Непрямі додатки, виражені іменниками у формах непрямих
відмінків без прийменника або з прийменником, що походять від
прикметників ї неперехідних дієслів, здатних вступати з
іменником у зв'язок керування, здебільшого зберігають значення
тих непрямих додатків, які вживаються в безприйменниковій
і прийменниковій конструкціях при членах речення, виражених
відповідними дієсловами і прикметниками, наприклад: завіду-
74

вання бібліотекою, завідувач бібліотеки, досягнення вершини,
чекання поїзда, наступ на ворога, інформація про з'їзд,
листування з друзями, віра в перемогу; здатність до музики,
досвідченість у справах, подібність до кола (порівн.: завідувати
бібліотекою, досягти вершини, чекати поїзда і т. д.; здатний до
музики і под.). У зв'язку з цим із структурних типів непрямого
додатка, вживаних при членах речення, виражених іменником,
тут, мабуть, доцільно розглянути лише додаток у формі
родового відмінка без прийменника, оскільки ця форма значно
багатша своїми відтінками значення за інші форми непрямих
відмінків. Крім того, формою родового відмінка без прийменника,
як відомо, виражається і неузгоджене означення, а це іноді
спричиняється до утворення синтаксичних омонімів: керований
іменник в однозвучних словосполученнях виступає то в функції
неузгодженого означення, то в функції непрямого додатка,
наприклад: атака ворога, захист товариша, попередження декана
і т. п. Нарешті, в шкільній практиці частіше можна натрапити
на труднощі саме при розмежуванні непрямого додатка і
неузгодженого означення, виражених формою родового відмінка
без прийменника.
Непрямий додаток у формі родового відмінка означає:
ЇХ Об'єкт дії (родовий об'єкта), наприклад: 1. Ми відсіч
дамо паліям війни, як в край наш квітучий полізуть вони
(Н. тв.). 2. Ринуть вище всіх на світі, далі всіх летять в польот
завойовники висот (Б.). Такі конструкції можуть бути
омонімічні з означальними. Без контексту, наприклад, важко
визначити, яким членом виступає слово батальйону в реченні —
Тим часом штурмовики першого батальйону вже проклали
гранатами проходи в дротяних загорожах — непрямим додатком
(родовий об'єкта) чи неузгодженим означенням (родовий
ознаки). (Про це див. ще § 24, «Різновиди неузгодженого означення,
вираженого іменником в родовому відмінку без прийменника»,
п. 6).
2) Посаду, установу, організацію, підприємство, галузь
науки тощо, якою керує або до якої має відношення особа,
наприклад: 1. Парторг батальйону приніс секретний випуск
листівок про подвиг Оамійла Поліщука (Гонч.). 2. Командир
загону Іван Павлович... щось креслив червоним олівцем (Зба-
нацький).
3) Предмет, що є власністю особи, наприклад: 1. А наш
голова колгоспу— власник машини «Москвич» (Ряб.). 2.
Господар ресторану швидко зник і за якусь мить на столі вже
шумувало пиво (Бойч.).
4) Неживий предмет — річ, від якої береться частина,
названа керуючим іменником, наприклад: 1. Козаков не
роздягався, тільки розстебнув комір гімнастьорки (Гонч.). 2. Край
неба палає (Шевч.). (Порівн. з неузгодженим означенням
у § 24, п. 2, що характеризує частину тіла особи).
75

(Про родовий іменника типу половина городу, п'ятірка
хлопців, табун коней, кілограм цукру, чашка молока див. § 12,
«Складений підмет», пп. З, 4, 5, та § ЗО, «Прямий додаток»).
§ 34. Додаток, виражений інфінітивом
У ролі додатка може виступати об'єктний інфінітив. Такий
додаток завжди відноситься до присудка, вираженого дієсловом
у відмінюваній формі, з яким він вступає в зв'язок прилягання,
наприклад: 1. Він запросив Черншиа сісти (Гонч.). 2.
Негайно ж уночі Мстислав наказав війську рухатись (Донченко).
При дієслові-присудку може бути суб'єкт дії, названої
інфінітивом, виражений іменником (займенником) у формі
давального або знахідного відмінка. (Див. вищенаведені приклади).
У сполученні з об'єктним інфінітивом можуть вживатися
тільки дієслова із значенням якоїсь форми впливу на волю тієї
особи, назва якої (коли вона наявна в реченні) виступає
додатком по відношенню до діеслова-присудка.
До групи дієслів з названою семантикою належать дієслова,
що виражають:
1) наказ, наприклад: 1. Іван Половець наказав
приготувати кулемети (Ян.). 2. Старий Кайдаш загадав звечора Кай-
дашисі і Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь
(Н.-Л.);
2) примус, наприклад: А мене ще квасолю чистить, хату
вимітать заставляють (Тесл.);
3) пораду, побажання, просьбу, запрошення, умовляння,
наприклад: 1. Ленін вів нас до сонця крізь бурі і єдиним шляхом
нам до нього іти заповів (С). 2. Начальник табору запросив
Таню сісти (Соб.);
4) дозвіл, наприклад: Лев у дуплі дозволив їй, самотній та
старій, хазяйство завести маленьке (Гл.);
5) процеси навчання, повчання, наприклад: Старий батько
іде рядом, наставляє сина... старших шанувати, товариства
поважати (Шевч.).
ОБСТАВИНИ
§ 35. Загальні відомості про обставини
Обставини виражаються прислівниками, іменниками в
непрямих відмінках з прийменником або без прийменника,
дієприслівниками одиничними і дієприслівниковими зворотами
(деякі обставини) та нерозкладними фразеологічними
словосполученнями прислівникового характеру. Обставини мети можуть
бути виражені інфінітивом.
76

Типовим способом вираження обставин є означальні і
обставинні прислівники. (Про прислівники в ролі неузгодженого
означення див. § 27). Іменники з прийменником і без прийменника
виступають в ролі обставин тільки тоді, коли вони означають
спосіб чи образ дії, місце, час, причину дії і т. д., тобто коли
вони не вступають з іншими членами в атрибутивні і об'єктні
відношення.
Іноді іменник з прийменником або без нього має при собі як
невід'ємний складовий елемент узгоджене означення, разом з
яким він утворює один член — обставину, наприклад: А
світанковою порою... в'їздила осінь (Мал.).
Обставини завжди відносяться до таких членів речення, які
мають значення дії, стану, ознаки, тобто до членів речення,
виражених дієсловом (дієприкметником, дієприслівником),
категорією стану та (з деяким обмеженням) прикметниками і
прислівниками.
Обставини, виражені дієприслівниками одиничними і
дієприслівниковими зворотами, можуть відноситись не тільки до
присудка, а й до речення в цілому.
За значенням обставини поділяються на такі групи: 1)
обставини способу дії, 2) обставини міри і ступеня, 3) обставини
місця, 4) обставини часу, 5) обставини причини, 6) обставини
мети, 7) обставини умови, 8) обставини допустовості.
§ 36. Обставини способу дії
Обставини способу дії означають якість дії, стану,
ознаки, вказують різні способи й деталі здійснення дії чи вияву
ознаки і відносяться до членів речення, виражених дієсловом
(дієприслівником, дієприкметником).
За значенням виділяються такі різновиди обставин
способу дії:
1) Обставини, що означають якість дії, стану, ознаки.
Такі обставини виражаються:
а) означально-якісними прислівниками, наприклад: 1.
Синіли на межі прощально васильки (С). 2. Тихо в лузі
плакала калина (Перв.);
б) іменником з прийменником, наприклад: Колись були
бідарі, тепер живемо у добрі (Н. тв.);
в) іменником з прийменником у сполученні з узгодженим
прикметником, наприклад: Сніг співа на різні г а ми (Т.);
г) фразеологічним словосполученням прислівникового
характеру, наприклад: 1. Добре тому ковалеві, що на обидві руки
кує (Н. тв.). 2. У важку хвилину майор Сергеев особисто повів
в атаку й поліг в бою смертю хоробрих (Риб.).
2) Обставини, що означають спосіб і деталі
здійснення дії чи вияву стану. Такі обставини виражаються:
77

а) означальними прислівниками способу та
прислівниковими сполученнями, зокрема прислівниками сумісної дії (разом,
вкупі, удвох, утрьох і т. п.) та прислівниками роздільної дії
(поодинці, вроздріб, поурочно і т. п.), наприклад: 1. Дві великі
тучі пішли напереріз (Мал.). 2. Фронтовик щодня
зустрічається з смертю віч-на-віч (Гонч.). 3. Ми разом виходили
на шлях, переораний плугом війни (Швець). 4. Бетховена
гуртом і поодинці тут слухали донецькі шахтарі (Підсуха);
б) іменником з прийменником з, без, в, по та ін.,
наприклад: 1. Покришки з брязкотом упали з цистерни (Коц.).
2. В полях жита шумлять без краю, як моря мрійного прибій
(С). 3. Ми по зорях шукаєм шляхи до ворожих частин і
застав (А. Астр.);
в) дієприслівниками одиничними і дієприслівниковими
зворотами, наприклад: 1. Співаючи, підніс угору Осип високий
стяг (Б.). 2. Я пройшов по мокрому перону, дихаючи
повними грудьми (Р.);
г) фразеологічними словосполученнями, наприклад; 1.
Одна до другої схилялися лілеї (Л. У.). 2. Мамо, не плач...
Твій син піде на смерть з піднятим чолом (Коц.). 3.
Потягли піщани по домівках, носи повісивши (Мирн.).
Обставини можуть характеризувати спосіб здійснення дії чи
вияву стану за допомогою порівняння. В ролі таких
обставин виступають:
а) означальні прислівники способу на -ому, -ему (рідше
-ськи, -цьки, -зьки) з префіксом по-, наприклад: А ми
воюємо по-партизанськи — значить, мало не
по-науковому (Стельм.);
б) іменник в орудному відмінку без прийменника із
значенням порівняння, уподібнення, наприклад: 1. Василина
розходилася у танцях. Вона то плавала лебедем, то йшла павою,
то пурхала метеликом, то линула ластівкою, а далі
вдарила дрібного тропака і пішла крутитись з Марією (Н.-Л.).
2. Серце тремтить і зітхає дзвонами кайла і плит (С). (По-
рівн. з непрямим додатком у формі орудного відмінка із
значенням знаряддя дії: Нам травень золотий квітками стеле
шлях— С);
в) порівняльним зворотом з сполучником як, наче,
неначе, ніби, нібито, мов, немов та ін., наприклад: Літню
хмару, як малу колиску, колисає жайворон вгорі (Мал.);
також фразеологічним словосполученням, що виступає в
функції порівняльного звороту, наприклад: Треба як п'ятого
колеса до воза (Н. тв.).
§ 37. Обставини міри і ступеня
Обставини міри і ступеня близькі до обставини способу дії.
Вони характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем чи мірою
78

їх вияву і відносяться до присудків, узгоджених означень,
виражених прикметником, дієприкметником, та обставин,
виражених прислівником.
Обставини міри і ступеня виражаються:
а) означально-кількісними прислівниками із значенням
посилення або послаблення дії чи ознаки (дуже, надто,
надзвичайно, виключно і т. п.; трохи, ледве, недостатньо і т. п.) та із
значенням межі дії (вщерть, впень, вкрай, вволю, доволі, дотла,
догола, допізна і т. п.), наприклад: 1. Батько був дуже
добрий' (М. В.). 2. Гудки заводів сьогодні були надзвичайно
дружні (Я. Ваш). 3. По рясці стрибають довгоногі павуки.
Човен ледве- ледше пролазить (Коц.). 4. Ми сталлю з гармат,
свинцем з карабіна розтрощимо впень ворогів (Б.);
б) означально-якісними прислівниками в формі вищого
ступеня порівняння, наприклад: Гримить од краю і до краю все
вище сонячний наш спів (С);
в) іменником в орудному відмінку без прийменника,
наприклад: 1. Іди, іди, дощику, цебром, відром, дійницею (Н. тв.).
2. Країна домнами ковтає моря огненні чавуна (С);
г) іменником у формі родового відмінка (з прийменником
до) і знахідного (з прийменниками по або на), наприклад:
1. Капелюх і плащ архітектора були намочені до нитки
(Скляр.). 2. Сад музикою сповнений по вінця (Підсуха). 3. На
новий рік прибавилось дня на заячий скік (Н. тв.);
д) кількісно-іменним словосполученням у формі знахідного
відмінка без прийменника, наприклад: Разів із шість
Рябка водою одливали (Гул.-Арт.).
є) нерозкладним фразеологічним словосполученням,
наприклад: — Що ти робиш? — гукнув не своїм голосом Івась
(Мирн.).
§ 38. Обставини місця
Обставини місця означають місце дії чи стану і
відносяться до членів речення, виражених дієсловом.
За значенням обставини місця поділяються на три підгрупи:
1) обставини, що означають місце, де відбувається дія, або
місцезнаходження предмета, положення його в просторі; 2)
обставини, що означають напрямок руху предмета; 3) обставини,
що означають віддалення.
І. Обставини, що означають місце, де щось діється або
перебуває, вживаються при членах речення, виражених
дієсловами з будь-яким значенням, і відповідають на питання д є? Такі
обставини виражаються:
1) Обставинними прислівниками місця, наприклад: 1.
Процвітало усе та цвіло навкруги (Граб.).
2) Іменником в орудному відмінку без прийменника,
наприклад: Ніч ночує комишами, чорною травою (Перв.) (тобто
«в комишах», «у чорній траві»).
79

3) іменниками із значенням конкретних предметів і
просторових понять у формі непрямих відмінків з різними
прийменниками (означають місце дії чи місцезнаходження предмета в
будь-яких точках і межах простору) в таких формах:
а) в родовому відмінку: біля (побіля) лісу, близько
(поблизу) озера, коло млину; навколо саду (має відтінок близькості);
кругом (круг, навкруги) хати (має відтінок оточення);
б) в орудному відмінку: за парканом, перед площею, під
землею, над річкою (має різні відтінки просторового значення);
в) з прийменником між (межи, поміж) в родовому,
наприклад: між могил, поміж гір; в знахідному, наприклад: між
громаду, межи стіни; в орудному — з двома іменниками або з
одним іменником у множині, наприклад: між горами, ніж
Херсоном і Одесою;
г) в місцевому відмінку з прийменниками у (в), на, по
в ящику, в районі, на деревах, на фабриці, по снігу, по садах,
причому з прийменником у (в) обставина означає, що дія
відбувається чи предмет знаходиться в середині чогось, а з
прийменником на — на поверхні чогось, наприклад: в будинку — на
будинку; в хаті — на хаті; крім того, з прийменником у (в) в
формі місцевого відмінка часто вживаються іменники, що
означають назви чітко окресленого, обмеженого або, навпаки,
неясно обмеженого простору, наприклад: висить у кімнаті,
лежить в ящику, плаває у мисці, росте у степу, живе в
лісі, водиться в Австралії; з цим самим прийменником
вживаються також (за традицією) назви міст і провулків,
наприклад: в Києві, в Бутишевому провулку, а з прийменником
на — назви відкритого простору, наприклад: на небі, на
острові; також назви площ і вулиць, наприклад: на Львівській площі,
на Суворовській вулиці.
Але часто прийменники в і на, маючи однакове значення
або дуже тонісі відмінності в значенні, конкурують, наприклад:
працювали в степу і на степу, в полі і на полі; добувають
вугілля в Донбасі і на Донбасі; так само, коли в ролі
обставин місця виступають власні географічні назви, наприклад: в
Криму і на Кавказі; в Білорусії і на Україні; в Полтавській
області і на Полтавщині; в Сибіру і на Уралі.
4) Нерозкладними словосполученнями, до складу яких
входять: а) іменник бік, сторона з узгодженим прикметником або
займенником, б) умовні назви установ, організацій, підприємств,
в) складені власні географічні назви, наприклад: 1. Сидить
козак на тім боці (Шевч.). 2. Інтереси артілі, а відтак і
Батьківщини, стали в „Здобутку Жовтня" справою совісті і
честі (В. Минко). 3. Павло Діденко у Вітровій балці був
тепер не часто (Гол.).
5) Фразеологічними словосполученнями, наприклад: 1. Де-
не-де у вікнах світло янтаріє (С). 2. Отак і з тим буває, хто
чортзна-де добро своє діває (Гл.).
80

II. Обставини місця, що означають н аті р*я м о к,
вживаються при членах речення, виражених дієсловами руху (рідше
дієсловами, що означають конкретну дію), і відповідають на
питання куди? звідки? За відтінками значення ці обставини
можна поділити на такі різновиди:
1) Обставини місця, що означають напрямок руху без
вказівки на вихідний чи кінцевий його пункт. Такі обставини
виражаються:
а) обставинними прислівниками, наприклад: Тумани линуть
вгору, вгору, а хмари вниз (Т.);
б) фразеологічними словосполученнями, наприклад: Пішов
сбіт за очі.
2) Обставини місця, що означають вихідний пункт дії чи
руху. Такі обставини виражаються:
а) обставинними прислівниками, наприклад: Зразу ж од
степу... вигін... Цілий табун вітряків прилетів звідкілясь і
опустився отут (Гол.);
б) іменником у формі родового відмінка з прийменником з,
з-за (із-за), з-над (із-над), з-під (із-під), з-поза,
наприклад: 1. Сонце, мов здорова, червона діжа, випливало з-з
краю землі (Коц.). 2. Із-над Дністра вітер гуде (Н. тв.).
3. Проїжджаючи побіля переднього воза, ви бачите що з-під
його халабуди визирає до вас молодиця з невеличкою
дитиною на руках (Мирн.). 4. Суне туча з-поза виднокгуга
обсягом у тридцять три версти (Перв.).
3) Обставини місця, що означають кінцевий пункт дії чи
руху. Такі обставини виражаються:
а) іменником у формі родового відмінка (з прийменником
со), знахідного [з прийменниками у (в), на, за, під, попід],
наприклад: 1. Хай лунають наші співи аж до самого
Кремля (Р.). 2. Попід зелені хутори простяглася стежка аж у Зар-
ванці (Коц.). 3. Подалась я г а Попівку по веселому
сніжку (Т.). 4. Сонечко спускалось за гору (Мирн.);
б) фразеологічним словосполученням, наприклад: Ні в тин,
ні в ворота (Н. тв.); також обставини місця з відтінком
мети: Кинув роботу й десь подався на легкі хліба та на
довгі рублі (С. Жур.)-
4) Обставини місця, що означають шлях руху. Такі
обставини виражаються іменником в формі орудного відмінка без
прийменника та місцевого з прийменником по, наприклад:
1. Пліт несло серединою річки (Коц.). 2. Тихим полем,
синім морем, долом і горою йдуть богунці у походах,
затискають зброю (Мал.). 3. Ходить ніч по саду місячними
кроками (Т.).
III. Обставини місця, що означають віддалення,
відповідають на питання д є? За значенням і способом вираження
вони поділяються на дві підгрупи: а) обставини, що означають
віддалення, в межах якого відбувається рух; б) відстань, яка
6—933
81

відділяє місце, де відбувається дія або знаходиться предмет, від
якогось пункту, названого в даному чи попередньому реченні.
Обставини, що належать до першої підгрупи, виражаються
нерозкладним словосполученням, до складу якого входить
кількісний числівник та іменник, що означає міру довжини, у формі
знахідного відмінка без прийменника, наприклад: Качка
раптом знялася, пролетіла декілька кроків і зникла в сухих
комишах (Тургенев).
Обставини, що належать до Другої підгрупи, виражаються
нерозкладним словосполученням, до складу якого входить
кількісний числівник та іменник, що означає міру простору, в
формі знахідного відмінка з прийменниками за, на або місцевого
з прийменником в. Назвою пункту, що є межею, від якої
встановлюється відстань, виступає іменник у формі родового
відмінка з прийменниками від, од, наприклад: 1. Кілометрів за
п'ять лежали рідні луки (Коц.). 2. Безмежний світ рипів
попід ногою, на сотні верст рипіла далечінь (Б.). 3. В семи
верстах від Мар'янівки примостився Великий Кут (Мирн.).
§ 39. Обставини часу
Обставини часу означають час дії, стану, ознаки і
відносяться до членів речення, виражених дієсловом
(дієприслівником, дієприкметником). За значенням обставини часу
поділяються на дві групи: а) обставини, що характеризують дію без
вказівки на вихідний (початковий) або кінцевий момент часу;
б) обставини, що вказують на вихідний або кінцевий момент
часу.
І. Обставини, що характеризують дію чи стан без
вказівки на його вихідний чи кінцевий момент
часу, мають різноманітні відтінки. Вони можуть означати: 1) що
дія займає необмежений час, наприклад: завжди існує, навіки
полюбив; частину якогось періоду чи відрізку часу: влітку
бачив, днями приїде, в січні прийду, на сьомий день доїхали;
або весь період чи відрізок часу, наприклад: на місяць
відрядили, за два роки побудують, цілу ніч не спав; 2) час дії, яка
повторюється, наприклад: вечорами; 3) відсутність збігу дії в
часі з тим явищем, назва якого служить засобом вираження
часу, наприклад: рибалить по обіді, поїхав після обіду, спав до
обіду, перед обідом.
Такі обставини виражаються:
а) обставинними прислівниками, наприклад: 1. Наша,
навіки вже наша Комуни осяяна путь (С). 2. Опівночі
земля стугоніла (Б.). 3. Літом і качка прачка (Н. тв.);
б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами,
наприклад: 1. Поснідавши, Максим почав збиратися до міста
(Н.-Л.). 2. Кінчивши з бур'янами, ланка поспішала
обробити просо (Скл.);
82

в) іменниками в непрямих відмінках без прийменника: у
формі знахідного та орудного, наприклад: 1. / день і ніч лунає
бій (Нагнибіда). 2. Жухрай вечорами виходив і вертався
пізно вночі (М. Остр.); також у сполученні з узгодженим
означенням (в родовому, знахідному), наприклад: 1. Неспокійно
спав Тихович тої ночі (Кип.). 2. Цілу ніч не давали
заснуть солов'ї (С.)- 3. Маланка з Гафійкою цілими днями
сиділи в нетопленій хаті (Коц.). 4. Ще малим хлопцем він
зробив маленьку дудочку (Н.-Л.);
г) іменниками в непрямих відмінках з прийменником: в
родовому з прийменниками після, за, наприклад: 1.
Після вечері Микола взяв свиту і ліг спати на соломі (Н.-Л.).
2. За царя нема й сухаря (Н. тв.); також з узгодженим
означенням, наприклад: За студентських часів друззя були з
Макаром Івановичем (Гол.);у знахідному з
прийменниками за (в значенні «протягом»), в (у), на, під, через,
наприклад: 1. На годину спізнишся — за рік не доженеш
(Н. тв.). 2. Посій у пору, матимеш хліба гору (Н. тв.);
також з узгодженим означенням, наприклад: 1. В останній час
сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, мете, гуде і зверху
йде (Н. тв.). 2. Під ясну годину усі побратими (Н. тв.)*
в орудному з прийменниками за, перед, 3, наприклад:
1. За обідом Антоші не було (Коц.). 2. Місяць сходив перед
світанком (Коз.); в місцевому з прийменниками в, на,
при, по, наприклад: 1. Як у травні дощ надворі, то
восени хліб у коморі (Н. тв.). 2. На світанку група партизанів
в'їхала в невеличке село (Збанацький). 3. / моря красу
споглядали не раз ми при тихій годині (Л. У.). 4. Думи про
землю будили Маланку по ночах (Коц.);
д) сполученням іменника з порядковим числівником, а
також сполученням іменника з кількісним числівником у формі
непрямих відмінків, наприклад: 1. Шостого січня ввечері
два вершники спинилися біля двору полковника Павла Тетері
(Риб.). 2. За кілька годин вулиці завалило м'якими
білими заметами (М. В.). 3. Третій день тут пожежа свище
(Швець). 4. На тисячі весен, на тисячі літ ми
Партії стяг піднімаєм (Масенко);
є) фразеологічними словосполученнями, наприклад: 1.
Держи копієчку про чорний день (Н. тв.). 2. День за днем
у суворім труді гартувалась наша міць (М. Руденко). 3. Завтра
чим світ устану (Кв.-Осн.).
II. А. Обставини, що в к а з у ю т ь на вихідний
(початковий) момент часу, виражаються:
а) обставинними прислівниками, наприклад: 1. Віддавна
Україну поети славили в піснях, немов красу-дівчину (Л. У.)-
2 Бережи одежу знову, а здоров'я змолоду (Н. тв.);
б) іменником у формі родового відмінка з прийменниками
з, від (од) (найчастіше в сполученні з узгодженим озна-
6*
83

ченням), наприклад: 1. З колективної пори в нас заможні
всі двори (Н. тв.). 2. Від того дня почали звірі день у день
посилати Ведмедеві одного з-поміж себе (Н. тв.).
Б. Обставини, що вказують на кінцевий момент
часу, виражаються:
а) обставинними прислівниками, наприклад: Я й досі чую
рідних рук ласкавий дотик (С);
б) іменником в родовому відмінку з прийменником до,
наприклад: Косарі кують до сходу (Т.); також у сполученні
з узгодженим означенням, наприклад: До вечірньої ЗОрі
паленіла я в труді (Я. Купала);
в) фразеологічним словосполученням, наприклад: На
передовий пункт треба було пробратись до схід сонця (П.).
В. Обставини часу можуть бути виражені зворотом, до
складу якого входять два іменники — один з прийменником 3 або
від (од), другий — з прийменником до. Такі обставини
об'єднують вихідний і кінцевий моменти часу,
наприклад: 1. Цвіти, цвіти, барвіночку, з весни до зими
(Гл.). 2. Од сходу до заходу сонця голубіють шибки в моїй
хаті, як морське око (Коц.).
§ 40. Обставини причини
Обставини причини означають або причину, або підставу
дії, або ж причину виникнення стану, ознаки і відносяться до
членів речення, виражених дієсловом (дієприслівником,
дієприкметником).
Обставини причини виражаються:
а) обставинними прислівниками (кількісно ці прислівники
обмежені: згарячу, здуру, знехотя, знічев'я, зопалу, зосліпу,
спересердя, спохвату, спрожогу, сп'яну), наприклад: 1. Кайдаш
спересердя грюкнув дверима (Н.-Л.). 2. Ти знову чогось
сумуєш, Наталко (Котл.);
б) дієприслівником і дієприслівниковим зворотом,
наприклад: Замислившись, Євген не помітив, як підійшов до
нього Роман Блаженко (Гонч.); також з причиново-часовим
значенням: Побачивши Черниша, боєць зворушився до сліз
(Гонч.);
в) іменником в непрямому відмінку з прийменником: в
родовому з прийменниками від (од) і з (із, зо),
наприклад: 1. Багряні од зорі шумлять мені тополі (С.).
2. З одчаю на узлісся іде сумний Трістан (Л. У.); також у
сполученні з узгодженим означенням: Обличчя в Щорса було
стомлене, очі боліли від безсонних ночей (Скл.); в д а-
вальному з прийменником завдяки, наприклад: В їздові
Хаєцький попав завдяки реформам Івана Антоновича
(Гонч.);в знахідному з прийменниками через, за, із-
84

за, під, на, наприклад: 1. Ніяк було вирватись через
спішну роботу (Гол.). 2. Ой, Даниле, Даниле, ускочиш ти в
халепу колись за свій язик (Гол.). 3. Лиця із-за такого газди не
мала, та й не буду мати (Стеф.); в орудному з
прийменником за, наприклад: 1. Чоловік з Ямищ за криком не міг
нічого сказати (Коц.). 2. За лихими людьми та за ворогами
гуляти не вийшла (Н. тв.);
г) прийменниковими конструкціями, що утворюють звороти
типу з якого приводу, з приводу (чого), з нагоди (чого), в зв'язку
(з чим) (означають привід, підставу дії, події чи виникнення
ознаки), наприклад: 1. З найменшого приводу... Гаркуша
рвав і метав (Гонч.). 2. В шкільному саду збирались школярі
на вечірку з нагоди закінчення учбового року (Трубл.);
д) фразеологічним словосполученням, наприклад: Сиділа-си-
діла Лисичка, та й заснула від нічого робити (Н. тв.).
§ 41. Обставини мети
Обставини мети означають мету дії і відносяться до
членів речення, виражених дієсловом (дієприслівником,
дієприкметником).
Обставини мети виражаються:
а) обставинними прислівниками [їх тільки три: зумисне,
навмисне^), навіщо], наприклад: Усі вулиці Вербівки ніби
навмисне обсаджені вербами (Н.-Л.);
б) дієприслівниковим зворотом, що суміщає в собі значення
обставини причини, наприклад: Голосов прискорив біг,
намагаючись відірватися, віддалитися від надто сильного
суперника (Соб.);
в) іменником в непрямому відмінку з прийменником: в
родовому з прийменниками для (задля), ради (заради),
від, до, наприклад: 1. Мільйонно всі сили і мозок напружим
для щастя Вітчизни в труді (С). 2. Бійці, скинувши з себе
плащ-палатки, вкрили ними міномети від дощу (Гонч.).
3. Вітрець весняний тихенько дише, немов діток тих до сну
колише (Л. У.); в знахідному з прийменниками на, по,
в, про, наприклад: 1. Нехай, поки від них ще серце б'ється,
я вам на незабудь спишу думки свої (Л. У.). 2. Тепер
ходить дівчина в шані та славі, до неї учений іде по науку
(Криж.); в орудному з прийменником за (має те саме
значення, що й знахідний з прийменником по), наприклад:
Дехто з хлопців пішли за сосною (Гол.);
г) прийменниковими зворотами типу з метою (чого), в
інтересах (кого, чого), на предмет (чого), на честь (кого, чого)
(вживаються в офіціально-діловому стилі), наприклад: На
честь перемоги нашої країни у Великій Вітчизняній війні
нововідкрита надхмарна вершина названа піком Перемоги C газ.);
85

д) фразеологічним словосполученням, наприклад: Хоч літак
ішов з заходу, я все ж на всякий випадок просигналив
йому (Верш.);
є) інфінітивом (при членах речення, виражених дієсловами
руху, стану; причому словосполучення з дієсловом доконаного
виду в формі інфінітива називають рух, спрямований на
досягнення мети, результату дії, а словосполучення з дієсловом не-
доконаного виду називають рух, спрямований тільки на
здійснення дії, без вказівки на досягнення мети, результату цього
руху), наприклад: 1. Я прийшов сюди з заводу про Комуну
розказать (С). 2. Хомиха сіла різати галушки (Н.-Л.).
3. Одного вечора Кармелиха прилягла у своїй хаточці
спочити (М. В.).
Примітка. Інфінітив у ролі обставини мети при членах речення,
виражених іменниками, що означають назви конкретних речей, для сучасної
української мови явище не типове, архаїчне !, наприклад: ВаЬиль попросив води
вмитись (Н.-Л.).
§ 42. Обставини умови й допустовості
I. Обставини умови означають умову, при якій
відбувається дія, і відносяться до дієслова (дієприслівника,
дієприкметника).
Обставини умови дуже бідні на способи вираження. Вони
виражаються:
а) іменником ,у формі місцевого відмінка з прийменником
при, наприклад: При двох таких чудових ходах гра може
закінчитись перемогою;
б) прийменниковими конструкціями, що утворюють звороти
типу на випадок (чого), в разі (чого), наприклад: 1. На
випадок дощу екскурсія не відбудеться. 2. В разі потреби
книжку надішлемо поштою;
в) нерозкладними словосполученнями, що мають
умовно-часове значення, наприклад: А рояль Хомі не вдавався. Чорні
блискучі боки його кололись і западались з кожним махом
кілка (Коц.);
г) дієприслівниковим зворотом, наприклад: Не
знайшовши броду, не лізь прожогом у воду (Н. тв.); також з
умовно-часовим значенням: Зробивши діло, гуляй сміло (Н. тв.).
II. Обставини допустовості означають умову,
всупереч якій щось відбувається.
Обставини допустовості відносяться до висловлення в
цілому. Вони виражаються:
а) іменником з прийменниками при, наперекір, всупереч,
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 103—104.
86

наприклад: А Чіпка, наперекір світові й людям, якийсь
веселий, радий (Мирн.);
б) зворотом, наприклад:. Незважаючи на спеку й
духоту косарі співали косарських пісень (Н.-Л.).
ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ
§ 43. Типи односкладних речень
Основним типом для сучасних слов'янських мов, отже, і для
української мови, є двоскладне речення. На фоні цього типу як
його різновиди або як відхилення від нього сприймаються інші
типи речення. Так, в українській мові широко вживаються
односкладні речення.
Односкладним називається речення, в якому суб'єкт і
предикат виражені в одному члені. Отже, граматичний центр
односкладного речення складається з одного головного члена,
«співвідносного» з підметом або з присудком двоскладного
речення.
Двоскладні і односкладні речення, в яких є другорядні
члени, називаються поширеними; речення, в-яких нема
другорядних членів — непоширеними. Наприклад:
Поширені двоскладні речення
Ніч темна людей всіх потомлених
вкрила під чорні широкії крила.
Погасли вечірні огні; усі спочивають у
сні (Л. У.).
Непоширені двоскладні речення
Б'є барабан. Мовчить юрба.
Завмер майдан. (Мал.).
Я хочу бути вічно-юним, незламно-
нолодим (Т.).
Очі були великі, темно-карі, з
довгими віями, з молочними білками, з
чорними таємничими зіницями (Фад.).
Непоширені односкладні речення
Тиша. Вечір.
Тихо. Вечоріє.
Поширені односкладні речення
Швидше, коню, швидше, коню,
поспішай додому (Шевч.).
Під човном клекотіло, шумувало,
кипіло (Коц.).
Ось і рідний край і любе село
(Кропивницький).
Поширеним є також речення, в якому нема ні підмета, ні
присудка, наприклад:
Кращих відмінників — до лав піонерів!
До односкладних належать такі речення: 1) безособові,
2) інфінітивні, 3) узагальнено-особові, 4) означено-особові,
5) неозначено-особові, 6) номінативні.
87

БЕЗОСОБОВІ РЕЧЕННЯ
§ 44. Безособові речення, їх види та способи вираження
в них головного члена
Односкладні речення, в яких різні процеси і стани
уявляються поза відношенням їх до суб'єкта-підмета, називаються
безособовими.
Безособові речення виражають так звані безособові
судження, в яких носій ознаки (стану), приписуваної йому головним
членом, або не названий (у свідомості він може існувати у вигляді
певних образів, якими може бути саме навколишнє
середовище), або ж названий непрямим відмінком іменника. Отже,
граматично вираженого підмета в безособовому реченні нема. Не
підказуеться він і формою головного члена речення. Саме цією
ознакою безособові речення як односкладні безпідметові
відрізняються від неозначено-особових, узагальнено-особових, які
також належать до односкладних безпідметових, але дійова
особа в них мислиться як особа узагальнена або неозначена.
З безособових конструкцій, вживаних у сучасній
українській літературній мові, одні типи «кількісно обмежуються і
витискуються особовими, інші, навпаки, досить помітно
розвиваються» *, притому розвиваються ті типи безособових
речень, які «легше сприймаються на фоні особової конструкції як
її особливий варіант або як певне відхилення від неї у
випадках невідомості, узагальненості або другорядного значення
дійової особи» 2.
В зв'язку з цим при поділі безособових речень на розряди
і групи ураховується більша чи менша віддаленість даної
безособової конструкції від будови двоскладного особового
речення, той чи інший спосіб позначення чи непозначення (усунення
із складу речення) дійової особи, яка в двоскладному реченні
відповідає підметові. При цьому береться також до уваги
природа того слова чи словосполучення, яке є граматичним
центром даної безособової конструкції — її головним членом.
У безособовому реченні головний член виражає не
діяльність суб'єкта, а його психічний чи фізичний стан, настрій,
волевиявлення, прагнення, бажання; також стан (явище)
природи, оточення, якийсь процес тощо.
В українській мові так само, як і в російській, безособові
речення багаті своїм значенням, що зумовлює різноманітність
їх синтаксичної структури.
«Весь час виникаючі безособові речення, — пише проф.
Є. М. Галкіна-Федорук,— ще більше збагачують і розцвічують
складний і багатий малюнок конструкцій російського синтак-
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, стор. 52.
2 Т а м же, стор. 52.
88

сису, даючи незчисленні можливості вираження тонких
відтінків значення» 1.
У сучасній українській мові виділяються такі основні групи
безособових речень:
1) Безособові речення, головний член яких виражений
безособовим дієсловом.
2) Безособові речення, головний член яких виражений
особовим дієсловом у безособовому значенні.
3) Безособові речення, головний член яких виражений
безособовою дієслівною формою на -но, -то.
4) Безособові речення, головний член яких виражений
безособово-предикативним словом.
§ 45. Безособові речення, головний член яких виражений
безособовим дієсловом
Безособові речення, головний член яких виражений
безособовим дієсловом, поділяються на дві такі
підгрупи:
I підгрупа. Безособові речення, в яких головний член
виражений безособовим дієсловом без афікса
-ся, співвідносним з дієсловом 3-ї особи однини, а в минулому
часі однини — з дієсловом у формі середнього роду. У цій
підгрупі безособових речень (в сучасній мові вона кількісно досить
обмежена) дійова особа абсолютно не може бути виражена.
Речення цієї підгрупи можуть означати:
а) явища природи, наприклад: Надворі емеркало і
сутеніло (Н.Л.);
б) кількісні зміни або стани, наприклад: Вугілля на
флагмані вистачить на два дні (Корн.).
II підгрупа. Безособові речення, головний член яких
виражений безособовим дієсловом з афіксом
-ся. Вони охоплюють такі три різновиди:
А. Речення, головний член яких виражений дієсловом, що
означає стан природи. У реченнях цього типу дійова особа
абсолютно не може бути виражена, наприклад: Вже трохи
розвиднилось (Коц.).
Безособові дієслова, що виступають у безособових реченнях
цього різновиду, не мають омонімів у колі особових дієслів
зворотно-середнього й пасивного станів.
Б. Речення, головний член яких виражений дієсловом, що
означає стан або настрій дійової особи, наприклад: 1. Ну, та
звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюєть-
сяу щоб мати користь (Коц.). 2. Замфірові не вірилось (Коц.).
1 Е. М. Галкина-Федорук, Безличные предложения в современном
русском языке, зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка», М,
1950, стор. 304—305.
89

В. Речення, в яких безособові дієслова, маючи значення
необхідності, повинності, бажання та інші модальні значення,
вживаються в ролі допоміжних дієслів у сполученні з
інфінітивом, що називає конкретну дію. Таким чином утворюється
складена форма головного члена безособового речення,
наприклад: 1. Козакову доводилось посуватися з своєю групою
повільно, весь час маскуючись (Гонч.). 2. Як хочеться усе
життя прожить достойним класу й прапора свого (Б.).
В безособових реченнях другого й третього різновиду (див.
пп. «Б» і «В») при головному члені може бути непрямий
додаток у формі давального відмінка іменника або займенника із
значенням особи, що перебуває в якомусь стані або чинить
дію, названу безособовим дієсловом. У таких реченнях «дійова
особа виступає не як витворювач дії (ознаки), а як сприймач
її; сама ж дія набирає характеру самодовільності,
саморозвитку, незалежності від будь-якої особи» К
§ 46. Безособові речення, головний член яких виражений
особовим дієсловом, вжитим у безособовому значенні
Безособові речення, головний член яких виражений
особовим дієсловом, вжитим у безособовому значенні,
поділяються на три підгрупи:
І підгрупа. Безособові речення, головний член яких
виражений особовим дієсловом без афікса -ся у формі
3-ї особи однини (в минулому часі й умовному способі — у
формі середнього роду), вжитим у безособовому значенні.
Наприклад: 1. Довкола мене гриміло, ревло, клекотіло, мов у
котлі (Фр.)- 2- У доброму колгоспі і на поганій землі родить
(Н. тв.). (Порівн. з особовими: Гриміло потьмарене море
здаля — Б.; Де господар не ходить, там нивка не
родить — Н. тв.).
Безособові речення, що належать до цієї підгрупи, можуть
виражати:
а) фізичні явища природи, навколишнього середовища
(атмосферно-метеорологічні, світлові, звукові, стихійні явища
природи та ін., що сприймаються органами чуття), наприклад:
1. Капає з стріх (Коц.). 2. У хаті потемніло (Мирн.);
б) фізіологічні процеси, фізичні й психічні відчуття й
переживання людини, події й процеси соціального порядку,
наприклад: Від залізної ходи мого народу лунає аж ген за
Тихим океаном, і на Північнім морі, й там, де Гібралтар (Т.).
У безособових реченнях, що мають перелічені вище
значення, при головному члені може стояти непрямий додаток, вира-
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К-, 1951, стор. 58.
90

жений іменником (займенником) у формі давального відмінка,
який має таке ж саме значення, як додаток у безособових
реченнях з головним членом, виражений безособовим дієсловом
(див. § 45, стор. 89—90), наприклад: 3 кожним віддихом і рухом
кололо йому (Коц.). Також у реченнях з стійким
фразеологічним сполученням у ролі головного члена, наприклад: Вже й
самому Семенові дійшло до плачу (Коц.).
Більш поширеними в сучасній українській мові — в
розмовному та художньому жанрі — є безособові речення з головним
членом — дієсловом на -ло, які вживаються тоді, коли треба
позначити явища і процеси природи, психічні й фізичні
переживання людини (див. приклади, наведені вище в пп. «а», «б»),
а також стихійні явища природи, дії і явища, які здаються
неясними, загадковими щодо свого походження, або ж коли
треба сказати, що дія чи явище відбувається на шкоду комусь,
наприклад: 1. Жита запалило (Коц.). 2. Всі будівлі позносило
(Мирн.). 3. Раптом ранило їй [Любі Земській! в ногу (Т.).
Сказане вище стосується й випадків, коли дія чи стан
пов'язується з уявленням про неоформленого витворювача дії,
наприклад: Яєчня вже готова, а його десь носить (Коц.).
При головному члені, вираженому перехідним дієсловом,
обов'язковий прямий додаток, наприклад: 1. Двері замело,
забило (Мирн.). 2. Ось погнало її [хвилю] аж до берега,
плеснуло ген на місточок, підхопило порожню черепашку,
сіпнуло ї ї в воду, погойдало, погралось і знову викину-
ло на берег (Мирн.).
В ролі головного члена, вираженого перехідним дієсловом,
може виступати і стійке фразеологічне сполучення, наприклад:
1. Андрія взяло за живе (Коц.). 2. Василя всього аж у жар
кинуло (Мирн.).
Структурним різновидом безособових речень, в яких
головний член виражений особовим дієсловом без афікса -ся,
вжитим у безособовому значенні, слід вважати речення,
необхідною складовою частиною яких є непрямий додаток, виражений
іменником в орудному відмінку. Такий додаток означає
предмет, який чинить дію (орудний витворювача дії), наприклад:
1. Потому несподівано зразу труснуло сніжком (Коц.).
2. В лице сталевий вітер віє, лунає залпами навкруг (С).
3. Як почнуть вони розмовляти, то розум Андрія наче якимсь
світом освітить (Коц.).
Якщо непрямий додаток у формі орудного відмінка
відноситься до головного члена, вираженого дієсловом сприймання,
значення витворювача дії в ньому послаблюється або ж
зникає; додаток в орудному відмінку при такому головному члені
означає предмет, явище, що сприймається, наприклад: 1.
Смачно пахло борщем (Коц.). 2. У степу, як із вогкої печери,
тягло свіжою прохолодою (Гонч.).
Головний член описуваних у даному параграфі речень може
91

мати складену форму, до якої входить допоміжне дієслово в
сполученні з інфінітивом, наприклад: 1. В очах починає
рябіти (Коц.). 2. А випало косить мені (Підсуха).
В ролі допоміжного дієслова в таких безособових
конструкціях може виступати стійке фразеологічне сполучення,
наприклад: Спершу Йонові й на думку не спадало кинути
дівчину (Коц.).
Особливе місце серед описаних структурних різновидів
безособових речень І підгрупи займають речення, головний член
яких складається з дієслова є (було, бувало, стало),
займенника в будь-якому відмінку (або займенникового
прислівника чи кількісно-іменного звороту) та інфінітива, наприклад:
1. Є що згадати друзям у битві, у труді (Криж.). 2. Баноу-
ристе, орле сизий! Добре тобі, брате: маєш крила, маєш силу,
є коли літати (Шевч).
II підгрупа. Безособові речення, головний член яких
виражений особовою формою дієслова з афіксом - ся,
вжитою в безособовому значенні.
У реченнях цієї підгрупи вживаються дієслова, що мають
такі значення:
а) значення конкретного явища, наприклад: У Якимовому
вітряку світилось (Коц.). (Порівн. з омонімічними
особовими дієсловами, що виступають присудком у двоскладному
реченні: Світилось віконце);
б) значення сприймання чогось (дієслова: сниться,
привиджується, ввижається, мариться, бачиться, чується і т. п.).
Речення з такими дієсловами в ролі головного члена слід
вважати відносно-безособовими. Вони вживаються тільки як головні
речення в складнопідрядних з підрядними підметовими1,
наприклад: 1. Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі старий
дідусь навча своїх онуків (Л.У.). 2. Козакову уявилось на мить,
як лежало б через місяць тут почорніле солдатське тіло (Гонч.);
в) значення, зв'язані з процесами мовлення, наприклад:
1. Два роки нічого не говорилось (Стеф.). 2. Трохи й
забулося про помсту (Коп.); цей різновид речень може також
виступати головним реченням у складнопідрядному з підрядним
додатковим, наприклад: 1. В рецензії говорилось про те, що
в практичній частині підручника відсутні вправи на
повторення. 2. В газетах писалось про те, що... (або з підрядним
підметовим, наприклад: 1. В листі нагадується, що... 2. В
телеграмі зазначається що...).
III підгрупа. Заперечні безособові речення, в яких
головний член виражений заперечним дієсловом у формі
минулого часу середнього роду, вжитим у безособовому значенні.
У цих конструкціях також наявний додаток, виражений імен-
1 Докладніше про це див. § 95, «Складнопідрядні речення з підрядним
підметовим».
92

ником у формі родового відмінка, наприклад: 1. Ні, справді,
осені такої ніколи в світі не було (Криж.). 2. Сміху вже
не чулося (Коз.). 3. До самого села не зустрічалися
жодної живої душі (Гонч.).
Розгляд безособових речень другої групи та поділ їх на
підгрупи (за їх структурою), на різновиди (за їх значенням) з
урахуванням ступеня віддаленості їх граматичної структури від
граматичної структури двоскладного речення дають підстави
вважати, що ця група становить «переходовий тип від
абсолютної до відносної безособовості», тобто такої, «при
якій підмет-суб'єкт не виражений і не мусить бути виражений,
«але може бути все ж уявлений і підставлений» 1.
Так, наприклад, те, що у відповідному двоскладному
реченні становило б підмет,— у реченнях цієї групи або заховане
в головному члені [наприклад: Морозить (мороз). Гримить
(грім)]; або уявляється у вигляді неоформленого, невідомого
чи загадкового витворювача ознаки (дії) (це значення
випливає з дієслова — головного члена), отже, дозволяє підставити
слова щось, усе [наприклад: 1. Панаса Кандзюбу наче
вкололо (щось) (Коц.). 2. Внизу гримнуло, заревло... (щось).
Потім замовкло (все) (Гонч.)]; або ж виступає додатком у
формі давального відмінка [наприклад: Мені хочеться все
знати (порівн.: Я хочу все знати)} чи орудного [наприклад:
Житом запахло (порівн.: «Жито запахло)].
§ 47. Безособові речення, головний член яких виражений
безособовою дієслівною формою на -но, -то
Основне значення безособових речень, головний член яких
виражений дієслівною формою на -но, -то,— показ стану не
як процесу, а як результату дії в минулому або наявності
результату в момент мовлення, наприклад: Велика подія на
шахті новій: ім'я Комсомолу присвоєно їй (Мур.).
Головний член цих речень означає стан як результат
переважно людської дії в минулому (див. наведений вище приклад),
але може означати результат дії, не зумовленої волею
людини, наприклад: 1. Віконця замуровано морозом (Мирн.).
2. Дивлюся — ранком вже заволочено серпанком сіреньке
небо (Л. У.).
Додатком при головному члені виступає іменник у формі
орудного відмінка, причому частіше — іменник, що означає
назву неживого предмета (орудний знаряддя), наприклад:
1. Що написано пером, не витягнеш і волом (Н. тв.). 2. Зал
залито яскравим сліпучим світлом (Ян.). Дуже рідко
додаток виражається іменником (займенником), що означає назву
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 54.
93

істоти (орудний дійової особи), наприклад: Наші-мрії давно
ним відчуто (П. Бровка).
Для того, щоб підкреслити минулий (майбутній) час дії,
вираженої безособовою дієслівною формою на -но, -то, до
неї додається допоміжне дієслово було (буде), наприклад.
1. Знов Суровікіно було відбито вранці (Б.). 2. Хоробрим
буде складено подяку (Мал.).
Примітка. Дієслівні форми на -но, -то іноді вживаються як
присудки в особовому реченні, наприклад: Попасти в пекло, може, се й цікаво, але
воно занадто вже яскраво описано у Данте (Л. У.).
Безособові речення з головним членом, вираженим
безособовою дієслівною формою на -но, -то, наближаються
значенням, з одного боку, до неозначено-особових [порівн.: Проса
покошено (Р.) і Проса покосили; Десь його мудро навчено
(М. В.) і Десь його мудро навчили], з другого боку — до
безособових, у яких головний член виражений особовою формою
дієслова на -ло, вжитою в безособовому значенні (порівн.:
Луги залито водою і Луги залило водою). Але основним
фоном, на якому сприймаються безособові речення цієї групи, є
двоскладні речення з іменним присудком, вираженим пасивним
дієприкметником.
Порівняйте:
Дивне місто проти сонця: всі взо- Дивне місто проти сонця: всі
взолочено віконця (Т.). аочєні віконця.
Село було засипано снігом до Село було засипане снігом до
половини. половини (Коц.).
Проте це не означає, що ту ж саму думку можна
висловлювати, використовуючи без будь-якої стилістичної
вмотивованості як речення з безособовою дієслівною формою на -но,
-то, так і двоскладні речення з іменним присудком,
вираженим пасивним дієприкметником. «Там, де, напр.,
констатується постійна закономірність, безособові речення на -но, -то
немсжливі» 1. Не можна сказати: Наше навчання зв'язано з
життям, з середньою школою, бо така конструкція
передавала б стан як результат діяльності; отож тут доцільне
двоскладне речення (Наше навчання зв'язане з життям...).
§ 48. Безособові речення, головний член яких виражений
безособово-предикативним словом
Безособові речення цієї групи поділяються на такі
різновиди:
1) Безособові речення, головний член яких виражений
безособово-предикативним словом на -о (-є), що означає стан
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 66.
94

істоти або навколишнього середовища, наприклад: 1. Як радо,
як юно нам! (Т.). 2. На нашій вулиці так славно, так ясно-
ясно від знамен (Бич.). 3. Од села чутно далекий гомін (Коц.).
У безособовому реченні цього різновиду в ролі
головного члена із значенням стану може виступати стійке
фразеологічне сполучення, наприклад: Кожному чогось не по собі
(Мирн.).
Безособово-предикативні слова в ролі головного члена
можуть вживатись у сполученні з допоміжним дієсловом було,
буде, стало, стає, стане та ін., наприклад: / стало тепло,
тихо і відрадно (Б.). Також у сполученні з допоміжним
дієсловом і постпозитивним інфінітивом, наприклад: Як весело
було широкими грудьми повітря краяти (Р.). (Про це див.
ще § 11, «Простий підмет», стор. 35).
2) Безособові речення, головний член яких виражений
безособово-предикативним словом типу жаль, шкода, гріх, сором,
ганьба, охота, кінець, час, пора та ін., що означає стан істоти,
наприклад: Чого ж мені його шкода, чого його жаль?
(Шевч.). Найчастіше ці слова виступають у функції головного
члена безособового речення в сполученні з допоміжним
дієсловом або з постпозитивним інфінітивом, наприклад: 1. Жаль
стало батька (Коц.). 2. Шкода журитись, молодичко
(М. В.). 3. Ну, мені вже час іти (Коз.). Також у
тричленній формі: безособове предикативне слово, допоміжне
дієслово і постпозитивний інфінітив, наприклад: Пішла по лісу
косовиця, аж страх, аж жаль було дивитись (Шевч.).
3) Речення, в яких головний член виражений словом нема
(немає). У складі таких речень наявний непрямий додаток,
виражений іменником (займенником) у формі родового відмінкач
що означає особу або предмет, про відсутність якого
повідомляється, наприклад: 1. Без труда нема плода (Н. тв.). 2. Нам
немає ні впину, ні меж (С).
Різновидами цих речень є речення:
а) в яких слово нема (немає) відсутнє, а в складі їх є
іменник у формі родового відмінка з заперечною часткою ні в ролі
сполучника. Такі безособові речення означають повне
заперечення наявності того, що названо іменником, і мають значення
теперішнього часу, наприклад: 1. Ні меж, ні краю
колгоспному врожаю (Н. тв.). 2. Від козла ні шерсті, ні
молока (Н. тв.).
б) речення, в яких у ролі головного члена в сполученні з
інфінітивом (або з допоміжним дієсловом і постпозитивним
інфінітивом) виступають заперечні займенники з
безособово-предикативним значенням типу нікому, ніким, нічим, ніде (вонн
можуть розкладатись на заперечення і займенник: нема кому,
нема ким, нема чим, нема де). Такі речення виражають стан,
наприклад: Москви нікому не зайняти, бо вона всім
пролетарям мати (Н. тв.).
95

4) Безособові речення, головний член яких виражений
безособово-предикативним словом типу треба, потрібно, слід,
необхідно, доцільно, можна, не можна, неможливо, не сила та ін.,
що означають стан, маючи модальне забарвлення (значення
повинності, необхідності, доконечності, неминучості, доцільності,
можливості, неможливості та ін.). У таких безособових
реченнях головний член найчастіше має складену форму, тобто
безособово-предикативне слово, що виступає в ролі головного члена,
завжди вживається в сполученні з інфінітивом або з інфінітивом
і допоміжним дієсловом було, наприклад: 1. Треба було
щось думати (Тол.). 2. Степом молена йти безвісти (Ян.).
3. Тії землі забути нам не сила (Криж.).
5) Головний член у реченнях цього різновиду може мати
складену тричленну форму, до якої входить
безособово-предикативне слово на -о, інфінітив повнозначного дієслова та
іменник у формі орудного відмінка (орудний предикативний),
наприклад: Гарно ніччю вартовим стояти! (Криж.).
У кожному з описаних у даному параграфі різновидів
безособового речення суб'єкт стану може виступати непрямим
додатком, вираженим іменником (займенником) у формі
давального відмінка, наприклад: 1. Я Леніна читаю, і радісно мені
(С). 2. Ні, справді недоречно старіть більшовику (Б.).
ІНФІНІТИВИ! РЕЧЕННЯ
§ 49. Поняття про інфінітивні речення
Односкладні речення, головний член яких виражений
незалежним (вільним) інфінітивом, самостійним в смисловому
відношенні, називаються інфінітивними, наприклад: 1. Тобі
сьогодні виступати. 2. Де б нам цього року відпочити
під час відпустки? 3. Почитати б трохи. 4. Негайно
виступити в похід!
Залежним (прилягаючим) інфінітив буває, коли він
виступає в реченні частиною дієслівного складеного присудка
(Я хочу відпочити), частиною складеної форми головного
члена в безособовому реченні (Довелось заночувати), обставиною
мети при дієсловах руху і стану (прийшов допомогти, ліг
відпочити), неузгодженим означенням (наказ наступати). В ролі
підмета в двоскладному реченні 1 та в ролі головного члена в
односкладному інфінітивному реченні інфінітив виступає н є -
залежним, самостійним в смисловому відношенні членом.
У ролі присудка в двоскладному реченні при підметі-інфінітиві
або при підметі-іменнику, що має абстрактне значення (типу
завдання, обов'язок, мета і т. п.), інфінітив не є прилягаючим
1 Про інфінітив в ролі підмета див § 11, «Простий підмет», стор. 34.
Уб

членом, тут він є відносно залежним, бо між ним і підметом
встановлюється «...деякий логічний зв'язок, але не часовий, не
причиновий, а зв'язок логічних підмета й присудка» *.
Через те, що головний член інфінітивного речення буває
виражений незалежним інфінітивом, у складі цього типу
односкладних речень нема і не може бути безособового дієслова чи
безособово-предикативного слова. Відсутність при інфінітиві
цих слів є тією важливою ознакою, що відрізняє інфінітивні
речення від безособових, в яких інфінітив є залежним членом,
тобто прилягаючим до дієслова чи до
безособово-предикативного слова.
Виступаючи головним членом в односкладному
(інфінітивному) реченні, інфінітив неодмінно набуває необмежених
властивостей виражати модальність як основну ознаку
предикативності, зокрема такі модальні значення: необхідність, об'єктивну
неминучість, бажаність, спонукання та ін. Ці значення
виражаються самою формою інфінітивних речень, інтонацією, а
іноді і модальними частками.
Конкретне значення того чи іншого часу в інфінітивних
реченнях граматично не виражене. І тільки через те, що певну
дію має виконати або певного стану повинна зазнати чи
бажає (може) зазнати та чи інша особа в умовах майбутнього,—
загальним значенням інфінітивних речень здебільшого є
позначення дії (стану), що відбудеться в майбутньому часі (по
відношенню до моменту мовлення), в той час як у безособових
реченнях модальні значення необхідності, доконечності,
бажаності і т. п. виражаються лексичними засобами. Порівн.: Тобі
виступити б. Спочити б трохи (інфінітивні речення) і Тобі
потрібно виступати. Хочеться спочити (безособові речення).
§ 50. Основні групи інфінітивних речень
За структурою головного члена інфінітивні речення
поділяють на дві основні групи: 1) інфінітивні речення без
частки би (б); 2) інфінітивні речення з часткою би (б).
І група. Інфінітивні речення без частки би (б)
можуть означати дію, яка повинна (або не повинна) відбутись;
стан, в якому повинні (чи не повинні) перебувати; дію (стан),
здійснення якої (якого) бажане або небажане. У таких
реченнях при інфінітиві здебільшого буває непрямий додаток,
виражений іменником (займенником), ще означає ту особу, якій
потрібно (необхідно, бажано) виконати дію, названу
інфінітивом, або ж особу, якій доведеться виконати якусь дію.
«Бувши сам по собі безособовим,— зазначає Л. А. Булахов-
ський,— інфінітив легко допускає узагальнення особи, хоч, з
1 Л. В. Щерба, Фонетика французского языка, Учпедгиз, 1937, стор. 118.
7-933 97

другого боку, може бути застосований до всякої конкретної
особи» *.
Інфінітивні речення без частки би (б) бувають: 1)
розповідними, 2) питальними, 3) спонукальними. Кожне з них може
мати й окличну інтонацію, тобто може бути
розповідно-окличним, питально-окличним і спонукально-окличним.
Інфінітивні розповідні речення: 1. Нам робити та
ворогів бити, ще й учитись до пуття (Т.). 2. Розцвітати
державі, як сонцю в розмаю (Шпорта).
Інфінітивні питальні речення: 1. Як же нам, трудящих
діти, не співати, не радіти? (Р.). 2. Бути у нас
субтропікам чи не бути? (Гонч.).
Інфінітивні питальні речення можуть виражати сумнів,
роздумування, нерішучість щодо виконання дії, названої
інфінітивом, наприклад: Хіба піти самому в хату? (Карпенко-Ка-
рий).
Інфінітивні спонукальні речення: Посилити
атеїстичну пропаганду серед населення C газ.).
Інфінітивні речення без частки би (б) можуть виражати
такі модальні значення:
а) неможливість здійснення дії. У таких реченнях в ролі
головного члена завжди виступає інфінітив з заперечною
часткою не, наприклад: 1. Не наздогнати нас, ми — родичі
вітрам (С). 2. У дружбі тій ми вічно будем жити, її ніякій тьмі
не погасити (Криж.);
б) неминучість дії (стану) або приреченість. В
інфінітивних реченнях з таким значенням, як правило, при інфінітиві
стоїть (частіше в препозиції) додаток, виражений іменником
(займенником) у формі давального відмінка. Ці речення
можуть бути стверджувальними й заперечними. Наприклад:
1. У сім'ї народів вільній, у любові й дружбі спільній буть
тобі щасливій, сильній, непе золота (С). 2. Школярських
днів намне забуть ніколи (Мал.). Також з риторичним
питанням: Ну, як же потоку не бігти в долину? Ну, як не
цвісти червоній калині? (Т.).
Інфінітивні спонукальні речення за інтонацією бувають
здебільшого окличними. Волевиявлення в них може виражатись в
різних формах:
а) як категоричний наказ, що слід виконати неодмінно,
беззастережно, наприклад: 1. Слухать команду! (Корн.)
2. Навести мінні апарати!.. (Корн.);
б) як порада, побажання, пропозиція, просьба виконати таку
дію, виконання якої з точки зору говорящего є необхідним,
наприклад: 1. Твоїм пісням, полкам твоїм і чотам вставать з
бійцями рано на зорі (Корн.). 2. Повідчиняти вікна. Про-
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К-, 1951, стор. 62.
98

вітрити оселю. Викинуть разом із сміттям і тих, хто
смітять. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій (Коц.).
Такі інфінітивні речення часто вживаються в закликах у
заголовках газетних і журнальних статей, наприклад: Ширше
розгорнути соціалістичне змагання на Шовкобуді! (З газ.).
II група. Інфінітивні речення з часткою би (б)
можуть виражати:
а) бажану для говорящего дію, наприклад: Ах, мені б
сосною стати, на горі сосною, з високості зачепити хмари
головою (П. Бровка).
У складі інфінітивних речень, що виражають бажану дію, з
часткою би (б) можуть вживатись частки тільки, хоч,
коли, як, наприклад: 1. Хоч би чим трохи одвести свою
самітню душу (Шевч.). 2. Коли б хоч з чоловіком словечко
промовити (М. В.).
Бажану дію можуть виражати і питальні інфінітивні
речення з часткою би (б), наприклад: 1. Що б таке їм гарне
зробити? Як би хоч обізватися до їх? (Тесл.). 2. Ну, що
якби йому гукнуть? (Тесл.);
б) пораду виконати якусь дію або бажання перебувати в
якомусь стані; доцільність певної дії (говорящий вважає, що
здійснення саме цієї дії було б найбільш доцільним,
корисним), наприклад: 1. Сидіть би вам тільки на печі та
жувати калачі (Шевч.). 2. Тільки б ось, здається, жити (Т.).
3. От якби шубовснути з тих верб,— думає,— зробитись
русалкою (Тесл.);
в) побоювання з приводу здійснення чи нездійснення дії,
застереження. Такі інфінітивні речення з часткою би (б)
завжди бувають заперечними, наприклад: 1. Поїхати нам
потрібно, та тільки не програти б змагання. 2. А вам
через річку переправитись. Не спізнитися б тільки на
переправу.
§ 51. Інфінітивно-називні речення
Окремий тип інфінітивних речень становлять інфінітивно-
називні речення, речення, в яких головний член виражений
інфінітивом, що має констатаційне, тобто називне значення
(містить у собі назву якоїсь дії-процесу).
Характерною особливістю інфінітивно-називних речень є
оклична (здебільшого) інтонація, за допомогою якої
передається те чи інше ставлення говорящого до дії, названої
самим інфінітивом (захоплення, бажання або незадоволення,
протест тощо), наприклад: 1. А пісні співатися червоно,
крилатої Танцю танцюватися, бо на те ж і свято (Т.). 2.
Дивитися і підмічати, виводить висновок з подій,— тобою ж
хочу я звучати, народе рідний, любий мій (Т.). 3.Любима земле!
Повставать і славить життя всеможне, яросне, земне! (Б.).
7*
99

УЗАГАЛЬНЕНО-ОСОБОВІ у ОЗНАЧЕНО-ОСОБОВІ ТА
НЕОЗНАЧЕНО-ОСОБОВІ РЕЧЕННЯ
§ 52. Узагальнено-особові речення
Узагальнено-особовим називається речення, із
складу якого підмет усунено в зв'язку з узагальненням, а
через це і неконкретністю діючої особи, наприклад: 1. Шилом
моря не нагрієш (Н. тв.). 2. Дивишся й не надивишся, дишеш
і че надишешся тим чистим повітрям (Н.-Л.).
За вживанням узагальнено-особові речення становлять два
різновиди:
1) узагальнено-особові речення, що широко вживаються в
афористичній мові (в прислів'ях, приказках, загадках) або
становлять вислови-афоризми, зокрема сентенційні (повчальні);
2) узагальнено-особові речення, що вживаються у
розповідях і виступають синонімічними до особових речень, а саме:
коли вони означають дію або стан самого оповідача і
відносяться до першої особи.
І. Для узагальнено-особових речень, що становлять перший
різновид, характерним є усунення підмета-займенника при
головному члені, вираженому дієсловом у формі будь-якої
особи, наприклад: 1. Здобудемо освіту, побачим більше світу
Щ. тв.). 2. Чистим зерном сійте поле, вродить хліб як море
(Н. тв.).
Як бачимо, у наведених реченнях головний член,
виражений дієсловом, що має різну особову форму (першу і другу),
означає дію з переносно-узагальненим значенням, тобто
дію, яку ми часто спостерігаємо, дію, що стосується не до
якоїсь конкретної однієї особи, а до багатьох осіб, до всіх
людей, в тому числі і до мовця. (Порівняйте: Добре діло роби
сміло і Сину! Добре діло роби сміло. Перше речення —
узагальнено-особове, друге — означено-особове).
Проте можна сказати, що в узагальнено-особових реченнях
частіше вживаються форми другої особи, оскільки їм
«потенціально властива далеко більша суб'єктивна розтягненість,
вони абстрактніші, ніж форми першої особи. Позбавляючись
прямого відношення до даного конкретного співбесідника, вони
набувають узагальнюючого значення, що відбирає в них інди-
шдуально-особовий характер» К
Основне значення узагальнено-особових речень цього
різновиду зводиться до образного вираження загальних суджень,
сентенцій на основі введення окремого, конкретного випадку
в ступінь широкого узагальнення.
Найбільш типовими формами вираження головного члена в
цих реченнях є форми другої особи однини і множини теперіш-
1 В. В. Виноградов, Современный русский язык, вып. II, М., 1938,
стор. 366.
100

нього або майбутнього часу та форми другої особи однини,
першої і другої особи множини наказового способу. Речення
з названими формами мають такі значення:
а) умовно-наслідкове (одна дія обумовлює наслідок другої
дії), наприклад: 1. Поле трактором ореш, землю добривом
укладаєш—з гектара більше маєш (Н. тв.). 2. Машину
доглядатимеш — поміч матимеш (Н. тв.);
б) модальне значення можливості, частіше неможливості
дії (головним членом виступає дієслово майбутнього часу, і
притому, коли виражається неможливість дії, дієслово
вживається з заперечною часткою не), наприклад: 1. По ниточці
дійдеш до клубочка (Н. тв.). 2. Наука не пиво: в рот не
віллєш (Н. тв.).
в) значення поради, зокрема поради, що висловлюється з
відтінком іронії; застереження від якоїсь небажаної дії; в
допустових реченнях — значення неминучості дії, дії, що
відбувається проти волі людини (головний член — дієслово в усіх
цих реченнях має форму наказового способу), наприклад:
1. Не страши кота салом. 2. Держись, Хома,— іде зима.
3. Гнись не гнись, а в голоблі становись C народної
творчості).
Серед узагальнено-особових речень цього типу виділяються
речення з головним членом — дієсловом у формі однини
наказового способу, вжитим з часткою хоч, які виражають
неминуче скрутне становище і становлять стійкі фразеологічні
вирази, наприклад: хоч вовком вий; хоч сядь та й плач; хоч
стоячи кричи; хоч живий у яму лізь (З народної творчості).
Всі описані узагальнено-особові речення, як речення, що
виражають експресивні нюанси, досить широко вживаються в
розмовно-побутовій мові, в народній творчості (прислів'ях й
приказках), а також знаходять своє відповідне місце в мові
художніх творів (особливо в мові персонажів), в публіцистичній
мові (в ораторській та в мові газет).
II. Другий різновид узагальнено-особових речень являє
собою речення, що означають дію або стан самого мовця і
стосуються, таким чином, до першої особи; дія ця
виставляється як типова при подібних обставинах для багатьох і для всіх,
наприклад: Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся
в многоголосну тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не
земне, а небесне (Коц.).
З наведеного прикладу ми бачимо, що в
узагальнено-особовому реченні цього типу стан першої особи не
відмежовується від стану інших осіб, коли б вони перебували у даній
обстановці.
Цей різновид узагальнено-особових речень може в своєму
складі мати модальне слово було. В таких реченнях
підкреслюється, що дія відбувалась у віддаленому минулому, напри-
101

клад: Там-то було надавишся, як-то промисловці скакали ко-
ло такої ями (Фр.)«
Для позначення повторюваної дії, що відбувалась у
віддаленому минулому, в такі речення вводиться частка бувало,
наприклад: Бувало ранок, очерет, затока... із братом тихо у
човні сидиш (Р.).
О. О. Шахматов так характеризує ці узагальнено-особові речення:
«Причина заміни 1-ої особи 2-ою лежить, як указано, у внутрішній мові,
в можливості такої мови, співбесіди говорящого з самим собою; говорящий,
виявляючи свою особистість, говорить в першій особі; але, поринувши в свої
думки, згадки, відтворюючи свої внутрішні переживання, природно вдається
до 2-ої особи, роблячи себе об'єктом свого мовлення, свого повідомлення» 1.
І далі: «Говорящий розповідає про настільки звичайні й повторювані явища,
шо не виключає можливості того, що їх переживали й інші» 2.
Подібну характеристику цих узагальнено-особових речень знаходимо і в
О. М. Пєшковського: «У таких реченнях у форму узагальнення втілюються
нерідко чисто особисті факти, які носять глибоко інтимний характер»3. І далі:
«У цих випадках узагальнювальна форма сполучення набуває глибоко
життєвого літературного значення. Вона є тим мостом, який з'єднує особисте
з загальним, суб'єктивне з об'єктивним. І чим інтимніше якесь переживання,
чим важче говорящому виставити його напоказ перед усіма, тим охочіше віч
одягає його в форму узагальнення, яка переносить це переживання на всіх,
в тому числі й на слухача, який завдяки цьому захоплюється розповіддю
більше, ніж при суто особовій формі»4.
Дієсловом минулого часу головний член
узагальнено-особового речення буває виражений дуже рідко, наприклад: Цілив
у ворону, а попав у корову (Н. тв.).
Узагальнено-особові речення як першого, так і другого
різновиду за своєю структурою можуть бути не тільки
односкладними, а й двоскладними. У таких випадках присудок,
виражений особовим дієсловом у формі другої особи однини або
першої чи другої особи множини, вживається при наявному в
реченні підметі — займеннику ти, ми або ви з
узагальнено-особовим значенням, наприклад: 1. Що ти з ним будеш робити? Він
погано вчиться, а ти відповідай за нього. 2. Наче мала
дитина, ви починаєте бавитись серед води... (Мирн.).
Характеризуючи цей тип узагальнено-особових речень,
Л. А. Булаховський зауважує, що двоскладне речення набуває
узагальнено-особового значення, «якщо впровадження
займенника не загрожує асоціюванням його з певною дійовою
особою»5, і стверджує це таким прикладом: Другим ми часто
пророкуєм, як знахурі, чуже толкуєм... (Котл.).
1 А. А. Шахматов, Синтаксис русского языка, Выпуск первый, Учение
о предложении и о словосочетаниях, Л., 1925, § 61, стор. 57.
2 Та м же, стор. 57.
3А. М. Пешковский, Русский синтаксис в научном освещении, М.,
1955, стор. 375.
4 Т а м же, стор. 375—376.
5 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А Булахов-
ського), т. II, К.> 1951, стор. 68.
102

§ 53. Означено-особові речення
Всі двоскладні речення належать до означено-особових, бо
діюча особа (підмет) у них виражена окремим словом (чи
словосполученням) і розкрита з граничною ясністю. Але означено-
особові речення бувають і односкладні.
Односкладним означено-особовим реченням
називається таке речення, в якому головним членом є дієслово
першої або другої особи, що одночасно виступає і виразником
дії чи стану і — потенціально — виразником тієї чи іншої
діючої особи, наприклад: 1. Розплющую очі і раптом бачу у
вікнах глибоке небо і віти берез (Коц.). 2. Оживляєм гори, води.
вибудовуєм заводи (Т.). 3. Для радості життя, для щастя
Батьківщини твори, завжди твори! (С).
У наведених реченнях немає словесно вираженого суб'єкта
дії (я, ми, ти, ви), але підстановка особи можлива як у думці,
так і в мові, тобто наявність суб'єкта дії відчувається в
особовій синтетичній формі дієслова — головного члена,
підкачується її особовою флексією -ю, -у, -єм і т. д.1 (див. наведені
приклади).
Односкладні означено-особові речення вживаються:
4) В діалогічній мові, де й без підмета-займенника
зрозуміло, до якої особи відноситься дія, виражена особовим
дієсловом — до говорящего чи до співрозмовника, і де, крім того,
часто усунення особи можна пояснити тим, що її згадувано в
попередніх реченнях, наприклад:
Савка. / довго думаєш тут сидіти?
Тиміш. Посиджу ще (одступає).
С а в к а. То куди ж тікаєш?
Тиміш. Кажіть, звідсіля почую (Вас).
2) В поетичній, зокрема афектній, патетично-урочистій
(схвильованій) Мові. У таких реченнях відсутність підмета,
вираженого займенником, диктується, з одного боку, вимогами
ритмомелодики, з другого — потребою надати вислову
більшої напруженості, наприклад: За всіх скажу, за всіх пере-
болію... Глибинами не етану, не змілію, верхів*ями розкриле-
но росту (Т.).
Головний член односкладних означено-особових речень
буває виражений:
а) дієсловом першої особи однини і множини теперішнього
або майбутнього часу (найчастіше в розповідних реченнях),
наприклад: 1. Яворів насаджу біля дому та черешень — хай
шумлять у цвіту (Шпорта). 2. Задуваємо домни, сієм хліб
на роздоллі, своє щастя несем на плечі (Шпорта);
б) дієсловом другої особи однини теперішнього або май-
1 Проф. Є. М. Галкіна-Федорук такі речення називає реченнями
з нульовим підметом («Русский язык в школе», № 2, 1947, стор. 6—8).
103

бутнього часу (найчастіше в питальних реченнях), наприклад:
1. Бачиш ліс на горизонті? 2. Може, на зорі літатимеш
сині? (Пригара). Також у реченнях, до складу яких входить
звертання: Брате мій, пам'ятаєш дні весни на світанні
волі? (Т.).
Дієслова минулого часу або умовного способу головним членом означено-
особового речення не виступають, бо відсутність особових закінчень у цих
формах дієслів робить конче потрібним уживання підмета. Підмет може бути
відсутній тільки тоді, коли сама дія або контекст показують, хто є суб'єктом
дії, вираженої дієсловом-присудком минулого часу або умовного способу.
В таких випадках речення є неповним, наприклад: Уверх по Дунаю поспішно
відпливали кораблі, навантажені державним добром. Пливли проти течії по
темному важкому Дунаю, як по хмарі (Гонч.);
в) дієсловом наказового способу другої особи однини та
множини (в спонукальних реченнях), особливо, коли до їх
складу входить звертання, наприклад: 1. Вдар словом так,
щоб аж дзвеніло міддю (Т.). 2. Славте мову цю чудову на
оновленій землі! (Т.). 3. Живи, Україно, наш зоряний
сад! (С);
г) дієсловом наказового способу першої особи множини.
Як правило, такі речення не мають займенника ми, тобто
бувають односкладними. Вживаються вони в закликах, в
політичній ліриці; в складі їх часто бувають звертання, наприклад'.
1. Згуртовані станьмо на цілій планеті (Шпорта). 2.
Комсомольці, в безкласове прокладаймо мости! (Т.). Також
дієсловом дійсного способу майбутнього простого часу, вжитим у
значенні наказового способу, .наприклад: Зведем заводи,
плав річок загатим, здобудемо мільйони тонн руди!
(Шпорта). Такі означено-особові речення досить поширені в
діловому стилі мови (в офіціальних виробничих зобов'язаннях),
наприклад: Здамо у жовтні 70 000 квадратних метрів жител!
(З газ.).
Односкладні означено-особові речення не слід змішувати з
односкладними узагальнено-особовими реченнями, в яких
головний член теж може бути виражений дієсловом дійсного
способу першої особи однини або# множини; наприклад,
узагальнено-особовими є речення: ...їду-їду—нема сліду (Н. тв.).
Здобудемо освіту, побачим більше світу (Н. тв.). Вони
вживаються в народній творчості. Не маючи прямого стосунку до
даної конкретної особи, вони набувають узагальненого
значення: дія тут стосується до багатьох осіб. (Про це див. ще § 52,
«Узагальнено-особові речення»).
Односкладні означено-особові речення слід вважати
повними, бо, як було зазначено раніше, діюча особа (підмет) у них
підказується самою особовою формою дієслова — головного
члена. Неповним воно буває тоді, коли із змісту самого
речення або з даної обстановки чи ситуації ми можемо встановити
відсутнє в ньому дієслово в особовій формі. Наприклад: Ми-
104

коло! Після відпочинку — за книжку, за уроки! (відсутнє
берись!), «Ну ще!» — Дем'ян благає знов (Гл.) (відсутнє
їж).
§ 54, Неозначено-особові речення
Односкладне безпідметове речення, головний член якого,
виражений дієсловом 3-ї особи множини дійсного способу,
визначає дію, здійснювану неозначеним суб'єктом, називається
неозначено-особовим, наприклад: Пшеницю в копи
склали (Мал.),
Особливістю неозначено-особових речень в порівнянні з
односкладними означено-особовими і узагальнено-особовими є
те, що в них увага зосереджується на факті — на дії/(події,
вчинку тощо), а суб'єкт дії залишається неозначеним (невизна-
ченим). Причини неозначеності суб'єкта дії такі:
а) назвати його важко — суб'єкт являє собою багато осіб,
наприклад: В артілі виспіли жнива. Вантажать динь
багряні кулі (Мал.);
б)~ назвати його неможливо — суб'єкт невідомий
говорящему, наприклад: Латину тільки що сказали, що од Енея єсть
посли (Котл.);
в) назвати його говорящий не вважає за доцільне тому, що
це не так важливо, наприклад: 1. Посадили над козаком явір
та ялину (Шевч.). 2. Листи доставили в траншею (Мал.);
або тому, що суб'єкт дії відомий говорящому і співбесідникам
з загального змісту чи обставин мовлення, наприклад: Виставу
вже почали? Кличуть обідати;
г) говорящий свідомо малює дію, як виконувану діючими
особами, навмисно ним не названими, наприклад: Повезли
мене в столицю на колгоспний з'їзд. А в Москві при всім
народі, у самім Кремлі, за мій труд найбільший орден там дали
мені (Ісак.).
Неозначено-особові речення можуть позначати і таку дію,
яка відноситься до однієї неозначеної, але відомої
говорящому особи. Наприклад: Мені говорили про вас (коли говорила
одна особа). Так само: Запросили до кімнати. Дзвонили по
телефону. Мене попередять.
Неозначено-особові речення вживаються в різних мовних
стилях. Більш помітною неозначеністю, близькою до безособо-
аості, характеризуються неозначено-особові речення в
науковому і офіціально-діловому стилях (в оголошеннях,
повідомленнях, інформаціях тощо), почасти в публіцистичному стилі (в
мові газет, зокрема в заголовках), наприклад: 1. Тепер уже не
усвідомлюють, що рос. защитить, защита складається з
кореня щит- і префіксального елемента за... (Л. А.« Булахов-
ський). 2, Тут приймають передплату на Газети і журнали.
В розмовно-побутовій мові зустрічаються також неозначено-
105

особові речений, які позначають дію, що виконує сам
говорящий (Просять тебе замовчати! До кого говорять?!).
Неозначено-особові речення не слід змішувати з тими
неповними реченнями, в яких пропущений підмет можна
встановити, виходячи із змісту суміжного речення. При цьому слід
звертати увагу на те, як зазначає Л. А. Булаховський, що
обов'язкова умова для неозначеності дійової особи «при певності
в тому, що взагалі-то дійова особа, безперечно, є» — «щоб
контекст не давав ніяких вказівок на якусь конкретну особу —
підмет» *,
Порівняйте:
Потім молодих і всіх гостей за- Колгоспні луки. Широкою терен-
прошують до хати. Молодих са- гою ідуть косарі. Почувши оклик
довлять на покуті і кладуть пе- бригадира: «Помантачимо!»— вони
ред ними хліб (Н. тв.). раптом зупиняються. Потім
дістають мантачки і починають
мантачити.
Обидва речення односкладні неоз- Останнє речення двоскладне не-
начено-особові. повне: дійова особа в ньому не
названа, але її можна встановити,
виходячи з змісту суміжного речення.
Неозначено-особові речення не слід змішувати і з тими
вживаними в народній творчості односкладними реченнями, в
яких головний член — теж дієслово 3-ої особи множини
дійсного способу, але вжите з узагальненим значенням. Порівняйте:
На те коня кують, щоб не спотикався (Н. тв.) і Уже й мого
коня кують. (Про це див. ще § 52, «Узагальнено-особові
речення»).
Неозначено-особові речення вважаються повними
реченнями. Неповним неозначено-особове речення може бути тоді,
коли відсутній у ньому якийсь член можна встановити з
суміжного речення, наприклад: Через тиждень — свято Першого
травня. Уже оздоблюють вулиці. В першу чергу центральні.
(Друге речення — неозначено-особове повне; третє —
неозначено-особове неповне: в ньому відсутній головний член
«оздоблюють»).
НОМІНАТИВНІ РЕЧЕННЯ
§ 55. Номінативні речення
Односкладні речення, що означають буття (констатують
наявність чи вияв стану, стверджують існування певних
предметів, явищ, подій), називаються номінативними.
Головний член номінативних речень буває виражений
іменником (рідше особовим займенником, числівником) в
називному відмінку, а також кількісно-іменним словосполученням, на-
• Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, 1951, стор. 68.
106

приклад: О люба Інно, гіІОіСгіСІ Інно! Я— сам. Вікно* Сніги...
Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів. Зимовий вечір. Ти*
ша. Ми (Т.).
Незважаючи на те, що номінативні речення не мають
виразних часових ознак, ідея буття, яка відбивається в них,
здебільшого сприймається під знаком теперішнього часу. В плані
минулого часу, дещо подібного до теперішнього історичного, ці
речення сприймаються тоді, коли виражають спогади про
минуле або коли значення минулого часу виявляється в суміжних
з ними двоскладних чи безособових реченнях, наприклад:
1. Баку. Шумить Каспійське море (С). 2. Весна. 1944 рік.
Прифронтовий аеродром. Сніг, сльота (І. Греб.).
«Через те, що номінативні речення позбавлені виразних
часових ознак і їх час визначається сусідніми реченнями —
двоскладними або безособовими, виникає потреба,— говорить
Л. А. Булаховський,— супроводити називні речення хоч одним
двоскладним або безособовим, яке ніби створює для називних
речень якусь рамку, без якої вони легко могли б розсипатися.
Практично називні речення часто попереджаються або
замикаються реченнями іншої структури» К
Отже, в контексті номінативні речення можуть займати
різне місце, наприклад: 1. Ніч. Десь далеко чути вибухи
снарядів, гуркіт обозів (Корн.). 2. З неба смутно поглядають бліді
зорі. Ніч (Я. У.).
Номінативні речення можуть бути розповідними (зокрема з
вказівною часткою ось, он), питальними,
розповідно-окличними і питально-окличними; притому вони можуть бути емоційно
забарвлені, мати різні модальні значення, яких їм надають
відповідні модальні слова й частки, а в усній мові — відповідна
інтонація, наприклад: 1.Рубіжне... знову путь...Володине...
Кабанне... Нарешті, Сватове, і крикнув потяг: «Стій!» (С).
2. Вже станція... завод... і рейки заблищали під безліччю
огнів... Ось робітничий клуб... (С). 3. Плані Наказ!
Облога хліба! Штурм! Атака! Боротьба! Недарма стогнала
скиба, кучерявилась сівба (Р.).
Коли потрібно показати наявність великої кількості
названих предметів або інтенсивний вияв явища чи стану,
вживаються повторні номінативні речення, наприклад: 1. Тополі цвіт,
тополі цвіт. Вода в цвіту. Шепоче вітер поміж віт. Ми на
мосту (С). 2. Тиша над містом. Тиша (Мал.).
Номінативні речення можуть виступати групами.
Сполучаючись між собою за допомогою інтонації й сполучників
сурядності або тільки інтонації, номінативні речення можуть
відділятися одне від другого, а також від суміжних неномінативних
речень різними знаками (комою, крапками, крапкою), напри-
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Б у л а х-о в -
ського), т. II, К., 1951, стор. 71.
107

клад: 1. / день, і дим, і даль, і рими, бадьорий крик, ба-
дьорий спів. Шумлять міста (С). 2, Темна ніч. Чорні
хмари, ніби великі хвилі, насуваються одна на другу. Дощ...
Блискавка... Грім... (Коц.).
Головний член номінативного речення, виражений називних*
відмінком іменника, будучи організуючим центром речення,
часто має при собі залежні слова — означення, додатки,
обставини.
Означення при головному члені можуть бути як
препозитивні, так і постпозитивні. Найчастіше означення бувають
виражені прикметником (рідше дієприкметником, числівником,
займенником), наприклад: 1. Темний осінній вечір. З далеких
узворотів, понурих провалів виповзли чорні стовбури хмар
(Г'ал.). 2. Ліс і вітер. Ніч зимова. Страшно, страшно в тьмі
такій (С).
Не завжди легко можна розрізнити речення, в яких
прикметник виступає простим присудком, і ті номінативні речення,
в яких прикметник виступає означенням, узгодженим з
іменником — головним членом. Засобами синтаксичної
диференціації в таких реченнях є порядок слів та інтонація з
урахуванням, звичайно, контексту, в якому знаходиться речення, а
саме:
Препозитивний прикметник здебільшого виступає
означенням. Таке означення не виділяється наголосом і вимовляється
разом з пояснюваним іменником без паузи; наголосом
виділяється пояснюваний іменник, тобто головний член
номінативного речення (див. перший наведений нами приклад). Також
при інверсивному порядку слів (див. другий наведений нами
приклад).
Постпозитивний прикметник, якщо він не відокремлений,
здебільшого виступає іменним присудком, який інтонаційно
виділяється наголосом і відділяється від пояснюваного іменни-
ка-підмета паузою, наприклад: В чаші Карпатських гір лежить
Борислав. Чаша глибока. На рубчастих краях її іскряться
сніги (Нагнибіда).
Але бувають і такі випадки, коли визначити тип речення
(номінативне чи двоскладне) буває нелегко. Так, наприклад, і
як номінативне, і як двоскладне може сприйматись вимовлене
з неоднаковою інтонацією перше з таких речень — Пісок
сипучий по коліна. Ми їдем... меркне день (Тютчев). Якщо
наголос на іменнику пісок і дальші три слова (сипучий по коліна)
вимовлені рівним тоном без паузи, це надає реченню
констатуючого значення: предмет тільки називається, уявленню
предмета («пісок») приписується тільки те, що він існує, як пісок.
Це ж саме речення може сприйматись і як двоскладне, якщо
після словосполучення пісок сипучий зробити паузу, а
прийменниково-іменникове сполучення по коліна виділити
наголосом.
108

Отже, беручи до уваги такі ознаки, як порядок слів,
інтонація, а також контекст, в якому перебуває дане просте
речення, безсумнівними номінативними реченнями (з прикметника-
ми-означеннями) слід вважати такі: 1. Київські вулиці. Вечір.
Каштани. Очі зелені, небо рум'яне. Квіти барвистії, шум маши-
новий, вітру серпневого дотик шовковий (С). 2. Прапори
просторі, як вітер, і квіти, як сяйво, великі, і сонячні грози
оркестрів, робочих капел голоси (Б.). (Порівн. двоскладне з при-
кметником-присудком: А небо тихе і безмовне, на ранок —
зоряні гаї — С).
Кілька прикметників до іменника в називному відмінку
(вони майже завжди бувають препозитивними) слід вважати
означеннями до головного члена номінативного речення (звичайно,
при відсутності дієслова-присудка), наприклад: Жовтень.
Темно-сірі осінні ранки. Безбарвні безрадісні дні (Я. Гри-
майло).
З номінативним реченням, при головному члені якого є
узгоджене означення, не слід змішувати: а) односкладне
окличне речення, в якому при іменнику, що має форму
називного відмінка, є узгоджений займенник який (яка, яке, які)
в ролі підсилюючої частки, наприклад: Весна, весна! Яка
блакить! Який кругом прозорі (Т.); б) односкладні питальні
речення з емоційно-експресивною часткою що за, наприклад:
Що за вітер з-за гори (Мал.). «Такі речення суміщають із
значенням наявності, буття названого явища значення оцінки
його» * і тому до номінативних речень не належать.
Означення може бути виражене іменником узгодженим
(прикладка) і неузгодженим, наприклад: 1. Степ донецький,
край отецький, вітру посвист молодецький, хмари-прапо-
ри, дим заводів, птичі зграї, і сніги, сніги безкраї, і копри,
копри (С). 2. Ось їх могили. Приклонім чоло (Р.).
В номінативному реченні в ролі означення може виступати
(в постпозиції) відокремлений дієприкметниковий або
прикметниковий зворот, а також підрядне означальне речення,
наприклад: 1. Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі
вінця. Вони облягають мою кімнату (Коц.). 2. Батьківщина
М. В. Гоголя. Лани Полтавщини... Задумливі верби над ставом.
Кучеряві гаї. Будинок Ніжинської гімназії вищих наук, де
вчився майбутній письменник... Старовинний парк, алеями
якого гуляв Гоголь-гімназист C газ.).
Додатки та обставини (місця і часу) в номінативному
реченні також бувають препозитивними і постпозитивними. Додатки
при головному члені, як і в двоскладному реченні, бувають
виражені іменниками в непрямому відмінку, а обставини — або
іменниками в непрямому відмінку, або прислівниками, напри-
1 Грамматика русского языка, т. II, ч. 2, Изд-во АН СССР, 1954,
стор. 65--66.
109

клад: Жайворон у небі, жита коливання, в мареві
тремтливім села і сади (С.).
Такі номінативні речення вимовляються з логічним
наголосом на головному члені, що і надає реченню значення
констатації.
Номінативні речення, як правило, є повними, інтонаційно і
змістом закінченими. Неповними (тобто з відсутнім головним
членом) вони не бувають.
Найчастіше речення з обставинами, зокрема з обставинами
місця, своєю будовою бувають дещо подібні до таких
двоскладних неповних речень з обставинами, присудок-дієслово в яких
відсутній, але його можна встановити, виходячи з змісту
попереднього речення. Наприклад, в уривку — Замети. Холод,
Сніг. Юнак з приволзького села у мене зліва біг. Праворуч —
білорус, який в атаці перший раз (Підсуха) — останнє речення
є неповним: при наявному в ньому підметі обставина місця
праворуч стосується до відсутнього в даному реченні
присудка — дієслова біг, який можна встановити з сусіднього
речення. Неповним слід також вважати виділені речення в такому
уривку: Що згадав у непокою, що привиділось тобі? Чи за
дальньою рікою переправи голубі? Чорні дзоти на
заводі, тягачі, осінній шлях, служба в танковій бригаді?..
(Мал.).
Номінативні речення з обставинами місця подібні і до таких
неповних (еліптичних) речень з іменником-підметом і
обставинами місця, в яких усунення дієслова-присудка диктується
вимогами ритму або ж в яких наявність присудка стилістично
себе не виправдовує, тому і встановлювати його немає потреби.
Прикладами неповних (еліптичних) речень цього типу можуть
бути такі: 1. В росі Тарасова могила, навколо— мармур
і чавун (С). 2. Зліва поле, справа поле, — спереду затон.
їдуть, їдуть комсомольці на родимий Дон (Мал.). 3. В чистім
полі жовте жито, там козаченька вбито (Фр.).
В мовознавчій літературі питання про те, чи в номінативному реченні
можуть бути при головному члені обставини, виражені прислівником або
іменником з прийменником, на жаль, залишається ще й на сьогодні
недостатньо з'ясованим. Так, О. М. Пєшковський, розглядаючи головний
член номінативного речення як присудок, вважає, що межею, яка відділяє
номінативне речення від неповного з відсутнім присудком-діесловом є
обов'язкова відсутність в номінативному реченні «специфічно придієслівних
(розрядка О. М. Пєшковського) членів», що чим важче заповнюються такі
неповні речення (тобто з опущеним присудком.—Б. К.) дієсловом і чим
менша в їдому потреба, тим ближче вони стоять до номінативних 1. На цій
підставі друге з наведених ним речень, вживаних у ремарках драматичних
творів — Бедная, но чистенькая комната. В глубине дверь в переднюю —
О. М. Пєшковський відносить до неповних.
Л. А. Булаховський вважає, що і речення з іменником в називному
й наявними обставинами, але відсутнім присудком-дієсловом, перебуваючи
1 А. М. Пешковский, Русский синтаксис в научном освещении, М.„
1956, стор. 377.
110

серед номінативних речень (а постпозиції), може набувати номінативного
значення. Ілюструючи це твердження таким прикладбм — Веселі обличчя,
усмішки ясні. Серця бунтівливі, бадьорі пісні. У сніжному морі гудків перегук. Гаї
неозорі піднесених рук. Все ближче комуна під крики «віват»! Це ти, моя юна
республіка Рад (С.) —Л. А. Булаховський говорить, що «уже третє речення
ми схильні вважати неповним через наявність у ньому обставинних елі*
у сніжному морі, і тільки інерція попередніх називних речень утримує нас від,
цього» !.
До номінативних речень не належать, хоч за формою і
збігаються з ними, такі конструкції:
а) слова і словосполучення в формі називного відмінка
іменників, які передають написи на вивісках, штампах, назви
страв в меню їдалень; назви книжок, газет, журналів,
пароплавів, установ, підприємств, організацій тощо, наприклад: М'ясо-
комбінат. Миколаївська 15-а середня школа. «Українська
література» (підручник). «Радянська освіта» (газета).
Такі слова і словосполучення, виконуючи функцію
називання, не виражають значення буття, існування, не мають ознак
предикативності, тому і не становлять речення;
б) найменування осіб по йменню, по батькові й прізвищу
при рекомендації, наприклад: Олександре Сергійовичу,
дозвольте познайомитись: Махновський (Маяк.). Такі речення за
своєю функцією наближаються до функцій присудка при доро-
зумлюваному підметі «я» («це я»), «він» («це він») і т. п.
Також у формі питального речення називний відмінок власного
імені при дорозумлюваному підметі «ти» («це ти»), «ви» (по-
шанне) («це ви»), наприклад: Микола Іванович? Заходьте;
в) вживані в художніх описах характеристики, що
становлять собою перелік певних рис особи (портрет), про яку
говориться в попередньому реченні. Такі речення не мають
значення буття, констатації, а називають ознаку того, про кого чи про
що говориться в попередньому реченні, наприклад: До багаття
підійшов чоловік, зняв з плеча валізу, пов'язану широким
солдатським ременем. Жовтогаряче світло від убогого багаття
освітило давно неголене обличчя... Високий на зріст,
кудлата непокрита голова, маслакувата постать... (І. Ле).
§ 56. Різновиди номінативних речень та їх вживання
Серед номінативних речень виділяються такі їх основні
різновиди: 1) описові, або екзистенціальні, 2)
оклично-номінативні, 3) вказівні.
1) Описові, або екзистенціальні, речення —
найбільш поширений вид номінативних речень. Такі речення
вживаються:
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
сього), т. II, 1951, стор. 71—72.
111

а) в художніх описах, наприклад, в пейзажах: Синій
вітер. Метелики й квіти, співи птиць і цвітіння дерев.
Скрізь росою забризкані віти, чути моря бурхливого рев.
Синій рев (С). Також, коли треба передати швидку зміну
картин, подій (наприклад, динаміку бою) чи окремі деталі в описі
явищ минулого, історичних подій, наприклад: 1. Риплять тугі
вози. Скрегочуть ешелони, під ляскіт буферів зчіпляючись
вночі. Тривожний коней храп. Людей тяжкі колони.
Снарядні ящики. Бляшанки бомб. Харчі. Могуче рухання
військового огрому (Б.). 2. Дитинство. Школа. Як багато
і вражень, і споминів, і снів/ (С.);
б) в драматичних творах (як ремарки), коли треба
виділити окремі предмети і явища, які в сукупності дають уявлення
про певну обстановку (опис декорацій, позначення місця дій,
звукових ефектів тощо), наприклад: 1. Ніч. Зала
адміральського будинку (Корн.); 2. Будуар Джені. Ніч. Годинник
вказує три чверті на другу. Радіоапарат. Море сильніше ту-
мить. Лампа в померанцевому абажурі (Гал.);
в) в розповідях, коли треба перелічити речі, явища,
наприклад: 1. Я вицілив, та як попхну з ,обох стволів разом! Під'їздю
човном, підбираю. Одна, дві, три, чотири, п'ять, шість,
сім, вісім, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять,
тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. П'ятнадцять... на
вірьовочці (О. В.). 2. Вів мене Андрій городами. Буряки.
Капуста, картоплі... По межах соняшники рядами посхиляли
важкі голови... (Вас).
2) Оклично-номінативні речення вживаються,
коли треба повідомити про якусь незвичайну подію чи дати
сигнал про щось, наприклад: 1. Ось чутно, як лопотить хтось
босими ногами по вулиці... По-же~жа! (Коц.).2.— Тюлені! —
гукнув помічник (Трубл.).
До оклично-номінативних не належать:
а) різні вітальні фразеологічні звороти у формі називного
відмінка типу Добрий день! Вечір добрий!;
б) окремі ізольовані слова-іменники, включені в мовлення
(так званий «називний уявлення»), які називають особу
(предмет), щоб викликати в свідомості слухача (читача) певне
уявлення про неї. Як правило, такі слова стоять на початку
речення, мають окличну або незакінчену інтонацію, синтаксично з
наступним реченням не пов'язані, хоч у смисловому
відношенні і збігаються з тим чи іншим його членом, здебільшого
вираженим іменником, наприклад: 1. Людина! Гордо слово це
звучить (Р.). 2. Дні перемоги! Яке багатство думок, почуттів
збуджують у людей ці два слова C газ.).
Оклична інтонація «називного уявлення» пояснюється тим,
що уявлення чи судження про дану особу (предмет),
згадування чи нагадування про неї зв'язані з виявленням певних
.емоцій.
112

3) Вказівні речення з частками ось, он, от (осьде, онде,
отде) вживаються переважно в розмовній мові і відповідно в
мові художніх творів, коли треба передати розірвані
враження або показати слухачеві (читачеві) розрізнені предмети.
Функція частки — вказувати на щось таке, що знаходиться чи
відбувається поблизу, або ж на наявність чогось, наприклад:
1. Ось школи знайомої мури (С). 2. Цілі підприємства
стають колективами комуністичної праці. Ось вони, зримі риси
комунізму.
СЛОВА-РЕЧЕННЯ
§ 57. Загальне поняття про слова-речення
До простих синтаксично закінчених речень належать
речення, виражені одним словом або нерозкладним
словосполученням. Такі речення виражають якусь категорію модальності:
ствердження, заперечення, згоду, незгоду, здивування,
емоційну оцінку попереднього висловлення чи спостережуваних дій,
явищ, ситуацій тощо або ж спонукання до виконання якоїсь
дії, привітання, подяку, ввічливість.
Вживаються слова-речення в розмовній мові — переважно
в діалогах (у репліках-відповідях, у репліках-питаннях, у
репліках, що виражають якісь реакції:-емоції, волевиявлення
тощо), наприклад:
1. — Гм... а менше не буде? — Ні! (Коц.). 2. Міністр.
Наказ твій я виконав, пресвітлий! Султан. Ну й що ж?
(О. В.).
При вживанні слів-речень у розмовно-побутовому мовленні
велике значення має інтонація, міміка і жести, зокрема
стверджувальний і заперечний рухи голови, які посилюють
виразність слів-речень, перетворюючи у ствердження і заперечення
вигуки і навіть деякі звуки: ага, еге, угу, гм.,., ммм... і под.
Слова-речення не мають у своєму складі ні головних, ні
другорядних членів. В зв'язку з цим у мовознавчій літературі такі
однослівні утворення відносять не до речень, а до
еквівалентів речення1.
Слова-речення можуть складатися і з кількох компонентів:
крім слова, що утворює речення, до складу таких речень
можуть входити частки (ж, же, та, ну, бо, а та ін.), модальні
слова; слова-речення можуть являти собою і фразеологічне
сполучення. Інакше кажучи, слова-речення характеризуються
синтаксичною нерозкладністю.
1 Порівн. «Курс сучасної української літературної мови» (за ред.
Л. А. Бул а ховськ ого), т. II, К., 1951, стор. 73. Див. також Є. В. К р о-
т є в и ч, Предложение и его признаки, Изд-во Львовского университета,
1954, стор 46.
8—933
113

Примітка. До слів-речень не належать уживані в діалогічній мові
(у репліках-відповідях) однослівні неповні речення, наприклад:
1. — Хто хоче записатись у цей гурток?
— ЯІ (Донченко).
2. — Ти дружиш із Тишком Стецурою?
— Дружу (Донченко).
§ 58. Типи слів-речень
Розрізняють такі слова-речення за характером змісту, що
його вони виражають: 1) стверджувальні, питальні й
заперечні, 2) емоційно-оціночні, 3) спонукальні, 4) слова, що
виражають привітання, подяку, ввічливість тощо.
1. С тв ер дж у в а л ьн і, заперечні й питальні
слова-речення
А. Стверджувальні слова-речення можуть бути
прямою стверджувальною відповіддю на поставлене питання. Такі
речення виражаються стверджувальними словами так (рідше
да), еге, еге ж. Нейтральне в експресивному відношенні
стверджувальне слово-речення так часто вживається в офіціально-
діловому стилі мови, в офіціальних розмовах, при заповненні
анкет, в судових допитах і т. д. (як відповідь на запитання).
Стверджувальне слово-речення так вживається і в
розмовно-побутовій мові, де його факультативність і обмежене
вживання зумовлюється, очевидно, його книжним характером,
наприклад:
— Це ви про колгосп «Червона Зірка» та імені
XVIII партз'їзду?
— Так (О. В.).
Слово-речення так може і не виражати прямого
ствердження, а давати ухильну або непевну відповідь на поставлене
питання, наприклад:
Хведорка похитала головою:
— Не хочу.
— Чого?
— Так (Гол.).
В розмовно-побутовій мові стверджувальні слова-речення
частіше виражаються стверджувальними словами еге, еге ж,
атож, рга, ну да та ін., наприклад:
1. — Так оце ти прямо з трактора?
— Еге (О. В.).
2. — Пожнивували?
— Еге ж! А ви?
— / ми! Зерно стеріг?
— Атоле. На горобців кишкав (О. В.).
Коли стверджувальна відповідь набуває того чи іншого
забарвлення чи містить у собі оцінку того, про що запитують,
114

стверджувальне речення виражається модальними словами
звичайно, а як же, іноді ускладненими частками (наприклад,
часткою ну) і проказуються з відповідною інтонацією, наприклад:
1. — Хіба ви й про нас думали?
— Ну, а як же! (Гонч.).
2. — А потім восени гвалт: на трудодні мало! Так?
— Ну да, що так! (О. В.).
Стверджувальні слова-речення можуть виражати згоду з
чиїм-небудь висловленням, пропозицією, наказом і т. п., тобто
не відповідати на поставлене питання, а тільки стверджувати
сказане. В діалогічній мові такі слова-речення являють собою
репліки, що йдуть за стверджувальними або спонукальними
реченнями. Виражаються вони тими чи іншими (залежно від
стилю) стверджувальними словами добре, гаразд, вірно,
правильно або словами ще б пак, атож, авжеж; у військовій
мові — словами так точно, єсть. Наприклад:
— Іди ти, дочко, а я вернусь додому.
— Добре, — відказала бабина дочка (Н. тв.).
Слова-речення ще б пак, атож, авжеж, а як же вживаються
переважно в розмовно-побутовій мові, наприклад:
1.— Старий, а бачучий,— ревниво зауважив Конон
Макарович,— додивився, які там жижки.
— Ще б пак! (Гонч.).
2. Прокіп вмовляє:
— Держіться. Як будемо разом стояти, наш буде верх.
— А як же. Гуртом, мовляли, і батька бить добре
(Коц.).
Б. Заперечні слова-речення можуть бути прямою
заперечною відповіддю на поставлене питання. Такі речення
виражаються здебільшого загальним для всіх стилів і форм мови
заперечним словом ні, яке в експресивному мовленні може
повторюватись (ні-ні; ні, ні, ні) або сполучатись з частками ще,
та, модальними словами зовсім, звичайно, якраз, мабуть або
вигуком о, наприклад:
1. — Ви на Кирмасовому були?
— Ні!
— Ой! Та там же ж качви тої, як гною! (О. В.)
2. — 3 хлібом нікого не зустрічав?
— Ще ні. Але за всіма даними — незабаром хлинуть
(Гонч.).
3. — А вам це подобається?
— Ну, звичайно ж, ні! (І. Греб.).
В розмовно-побутовій мові із заперечним значенням
вживається емоційно забарвлене слово дзуськи, наприклад:
— Признався?
— Дзуськи! (Гонч.).
8*
115

Примітка. Від слів-речень, виражених заперечним словом ні, слід
відрізняти неповні безособові речення, в -яких головний член виражений
безособово-предикативним словом нема, наприклад:
— Дядьку, закурить нема ?
— Нема! (О. В.).
Заперечні слова-речення можуть виражати незгоду з
висловленим або сумнів, невпевненість в його правильності. Такі
заперечні слова-речення йдуть після питальної репліки
співбесідника або після розповідного речення, заперечуючи в ньому
те, що стверджується, наприклад:
1. Сотник. А од весілля не втечеш/
Настя. Ба ні, втечу, та ще й заплачу (Шевч.).
2. — А лисичка тебе з'їсть?
— Навряд (Н. тв.).
Заперечні слова-речення можуть виражати заперечну
відповідь говорящого самому собі. Як і стверджувальні
слова-речення цього типу, вони вживаються в монологічній мові і
здебільшого мають експресивний характер, наприклад: Ти
прикріплена до приюту. Скажи, будь ласка... а ти була там хоч
один раз? Ні/ Ну й погане ж ти, як я тобі скажу, дівчисько
(Гайдар).
В. Питальні слова-речення виражаються
стверджувальними, заперечними або спонукальними словами, вжитими з
питальним значенням, і вимовляються з чіткою питальною
інтонацією. Вживаються вони в діалогічній мові, наприклад:
1. — От і добре! На гарбі сидітимеш, коні поганятимеш.
Добре ?
— Добре! (О. В.).
2. — А курей на буряки вивозили?
— Ні!
— Ні? А чому ні ?
— Та воно, знаєте, все ніколи та ніколи (О. В.).
2. Емоційно-оціночні слова-речення
Слова-речення цього типу виражають емоційну оцінку
висловленого або дій, ситуацій тощо. Вони виражаються
вигуками і здебільшого бувають окличними.
Емоційно-оціночні слова-речення так само, як і
стверджувальні, заперечні і питальні слова, є цілісними висловами,
граматично не зв'язаними з реченнями, що їх вони супроводжують.
Наприклад:
1. Хмара пустила в одповідь вогняну стрілу.
— Ой/— закрила Палагна очі рукою, як розсипались
гори (Коц.).
2. Робочий день має бути коротший на четвертину.
— Ого! (Коц.).
116

Емоційно-оціночні слова-речення можуть бути виражені і
нерозкладним фразеологічним словосполученням, що виступає
в функції вигуку, наприклад:
— Де Ян? От тобі й маєш! Він сам послав Яна до
Ямищ, женців наймати (Коц.).
Емоційно-оціночні слова-речення можуть також
виражатися іменником в називному відмінку. Від номінативних речень
вони відрізняються тим, що не мають значення буття,
існування, а виражають ставлення говорящого до спостережуваних
дій, явищ, ситуацій тощо, причому це випливає з лексичного
значення самих слів-речень, наприклад: Плотніков, заховавши
за пазуху якісь уламки, дивився на садибу з захопленням:
„Красотаї" (Горьк.).
3. Спонукальні слова-речення
Спонукальні слова-речення виражають таке спонукання до
якоїсь дії, яке є наслідком реагування на те чи інше
попереднє висловлення або ж на існуючу ситуацію, чиюсь поведінку
тощо, наприклад:
1. Гай дай. Стопі Ясно. Смерть провокатора розплутає
тебе, вас, і це не дорого, не дорого, Оксано (Корн.).
2. Ультиматум? Вон! (Корн.).
3. Гвалт! То ти мене смієш лаять! (Н.-Л.).
Спонукальні слова-речення властиві емоційній
розмовно-побутовій мові.
§ 59. Слова-речення, що виражають привітання, подяку,
ввічливість тощо
Окрему групу слів-речень становлять такі однослівні
речення (або нерозкладні словосполучення), які виражають
привітання, подяку, вибачення, ввічливість тощо.
Такі слова-речення часто сполучаються з звертанням,
утворюючи одну звертальну конструкцію, наприклад:
1. — Доброго ранку!— кричали вони [діти] хором.
— Здорові були, орлята,— відповідав Кузьма (О. В.).
2. Драстуйте! І та й добре ж оце, що приїхали (О. В.).
3. Привіт! Привіт!.. Куди це ви літали, друзі мої най-
щирішії (О. В.).
У деяких посібниках * емоційно-оціночні й спонукальні
слова-речення, а також слова-речення, що виражають привітання,
подяку тощо, називаються вигуковими (рос.
«междометными»).
1 А. М. ф и н к е л ь, Н. М. Баженов, Курс современного русского
литературного языка, К., 1960, стор. 542—543; А. М. Земский,
С Ь. Крючков, М. В. Светлаев, Русский язык, ч. II, Учебник для
педагогических училищ, М., 1955, стор. 73—74.
117

Л. А. Булаховський 19 а також І. А. Попова 2 ці емоційно-
оціночні вирази відносять до еквівалентів речення.
Акад. В. В. Виноградов3 вважає, що «питання про те, чи
вигуки утворюють речення, залишається спірним». Проте, —
продовжує далі акад. В. В. Виноградов,— важко не визнавати
того, що вигукові вирази мають значення і належать до
«еквівалентів речення». А. Н. Гвоздев 4 до вигукових речень
відносить всі описані вище типи слів-речень.
НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ
§ 60. Загальне поняття про неповне речення
У реченні може не бути одного або кількох членів речення.
Відсутність хоч би одного члена (якщо зіставити дане речення
з відповідним йому типом повного речення) ніби створює
враження структурної неповноти формально-граматичного складу
речення, наприклад: 1. Колос повний гнеться до землі, а
порожній догори стирчить (Н. тв.). 2. Високо вився той хміль
по тичині і дав урожай в перше літо дівчині. Дівчина —
артілі, з артілі — державі (Криж.). 3. Уже перед самим окопом
її поранило вдруге двома кулями: однією — в стегно,
другою — в праву руку (Гонч.).
У виділеному реченні першого прикладу «не вистачає»
одного члена (якщо це речення зіставити з відповідними типовими
конструкціями повних речень); в інших прикладах у кожному
з виділених речень «не вистачає» по два члени.
Такі речення традиційна граматика об'єднала під терміном
«неповні речення». Але неповними вони названі умовно,
бо в дійсності відсутність у таких реченнях одного чи кількох
членів в умовах контексту зовсім не порушує їх смислової
повноти, а в зв'язку з цим така відсутність є для них
синтаксичною нормою.
Неповними можуть бути різноманітні типи речень
двоскладних і односкладних, поширених і непоширених, причому в
неповному реченні може не бути будь-якого члена — підмета,
присудка (або обох головних членів), додатка, рідше
обставини, означення. Однак спостереження показують, що в багатьох
повних реченнях наявність того чи іншого члена не є
обов'язковою, а відсутність його не веде до утворення неповного
речення. Це стосується насамперед односкладних речень. Так,
і Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 73.
2 И. А. Попова, Неполные предложения в современном русском языке,
«Труды» Института языкознания АН СССР, т. II, М, 1953, стор. 119—124.
3 В. В. Виноградов, Русский язык, М., 1947, стор. 31.
4 А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, ч. II,
Синтаксис, М., 1958, стор. 157—161.
118

означено-особове речення Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжко і
напружено слухаю (Коц.), неозначено-особове Посадили над
козаком явір та ялину (Шевч.), номінативне і безособові
Серпень. Тихо. Сухо (Ісаковський) з формально-граматичного боку
є повні, хоч кожне з них має не обидва головні члени речення
(підмет і присудок), а тільки один — з залежними словами або
без них. Така їх синтаксична природа.
У реченні Світить місяць наявність підмета й присудка і
відсутність того чи іншого другорядного члена (наприклад,
означення ясний або обставини надворі) теж не говорить про
неповноту цього речення, бо й без названих членів воно
залишається структурно і з боку змісту повним. Отже, неповними
бувають тільки такі речення, в яких за відповідними
стилістичними нормами і не може бути членів, що їх теоретично можна
встановити. Такими факторами є: вимоги естетичного порядку
(потреба уникнути повторення слів, словосполучень, вжитих
уже в попередньому реченні); вимоги емоційно-експресивного
порядку (потреба надати вислову жвавості, динамічності,
емоційності, більшої виразності).
§ 61. Типи неповних речень та їх вживання
Основними умовами, які дають можливість висловлювати
думки за допомогою неповних речень, є: а) контекст
(смисловий зв'язок їх з наступними або попередніми реченнями);
-5) ситуація, тобто обстановка, в якій відбувається мовлення;
в) структура самого речення.
Додатковими умовами (що лише компенсують неповноту
речень) є інтонація, спільний досвід співрозмовників, міміка,
жести; авторські ремарки (в монологах і діалогах драматичних
творів).
Всі ці умови, звичайно, перебувають у взаємодії.
Залежно від умов вживання розрізняють такі три основні
типи неповних речень: контекстуальні, ситуативні, еліптичні.
1) В контекстуальних неповних реченнях
відсутність якогось члена, необхідного для відповідного за
структурою попереднього повного речення, диктується потребою
уникнути небажаного з стилістичних міркувань повторення його.
Будучи наявним у попередньому реченні, цей член виступає
ніби спільним для наступного одного або кількох речень,
наприклад: Бджола жалить жалом, а людина — словом (Н. тв.);
або ж при відсутності якогось члена з попереднього контексту
настільки ясно, про який предмет, явище (чи дію) йде мова,
що немає потреби його називати, наприклад: Уже зовсім
смеркало, як Давид підходив до села. Зараз за кладовищем, на
вигоні край слободи, махали крилами вітряки. Нагнав жінку
якусь по дорозі — везла з дівчинкою возик з мішком од
млина (Гол.).
119

Л. А. Булаховський говорить, що таке опущення
«стилістично не тільки дозволяється, але й диктується потребою
опускати слово, яке повинно було б повторюватись в сусідніх
синтаксичних групах, коли воно не служить цілям нагнітання
емоції або підкреслення смислу»1; пояснюється це тим, що «в
мовній свідомості існує певне відштовхування від скупчення
однакових елементів (якщо скупчення це не викликається
спеціальними мотивами)»2.
Основними структурно-синтаксичними різновидами
контекстуальних речень, неповнота формально-граматичного складу яких
зумовлюється смисловим зв'язком з попереднім контекстом, є:
а) речення, в складі якого нема підмета або його
компонента, наприклад: 1. Собакам душно. Лягли на межі, як три
копиці вовни, звісили з ротів язики, носять боками з
коротким свистом (Коц.). 2. Половина листя жовта,
половина зелена;
б) речення, в складі якого нема присудка або (якщо він
складений) його компонента, наприклад: 1. Квітку метелик
цілує, обрії — сонце ясне, вітер — берізку німую (С).
2. Пташка красна своїм пір'ям, а людина — своїм знанням
(Н. тв.).
Речення з неназваним присудком найчастіше вживається як
компонент двочленного складносурядного речення, в якому
виражаються протиставні або зіставні відношення. Зовнішнім
виразником відсутності в реченні присудка, вжитого в
попередньому реченні, є особлива інтонація, пауза (на тому місці, де
міг стояти присудок, коли б це речення було повним), якій на
письмі відповідає тире (див. наведені приклади);
в) речення, в складі якого нема ні підмета, ні присудка,
наприклад: / хворі почали марити: один — мартеном, а
другий — гутою (Ян.);
г) речення, в якому нема прямого додатка, наприклад:
Люди дякують дощеві, а подорожній лае (Н. тв.;;
д) щодо обставини, означення і непрямого додатка, то в
переважній більшості відсутність якогось із них у наступному
реченні (якщо він наявний в попередньому реченні) не
створює неповного речення. Однак трапляються випадки
(щоправда, зрідка), коли відсутність такої обставини, означення або
додатка робить речення неповним, наприклад: В одній кишені
смеркає, а в другій світає (Н. тв.).
Найчастіше речення стає неповним, коли в ньому відсутній
присудок разом із залежними від нього членами, наприклад:
1. Три явори посадила сестра при долині, а дівчина
заручена — червону калину (Шевч.) (відсутнім є словосполучення
1 Л. А. Булаховский, Курс русского литературного языка, т. I, К.»
1952, стор. 405.
2 Т а м же, стор. 407.
120

посадила при долині), 2. Ланка обібрала з кожного листочка
гусінь, двічі обмила кожен листочок — раз — милом,
вдруге — галуном (Ян.) (відсутнім є словосполучення обмила
кожен листочок).
Примітка. Близькими до контекстуальних неповних речень є виділені
ніби в самостійне речення головні або другорядні члени, винесені за межі
стрижневого речення і притому відокремлені від нього інтонаційно
(зниженням голосу й паузою), на письмі — крапкою, наприклад: 1. Несподівано,
раптом, у чорну тишу щось впало. Живе, веселе і безтурботне (Коц.).
2. З вулиць, з безладної груди каміння випливали чорні постаті і нечутно-
ступали по гарячій землі. Купками і поодинці (Коц.).
Такі синтаксичні конструкції в мовознавчій літературі називають
по-різному: «безсполучниковими приеднальними конструкціями»!, «видільними
реченнями» 2, «відокремленими членами речення, інтонаційно оформленими як
окремі речення» (Л. А. Б у л а х о в с ь к и йK.
Контекстуальні неповні речення досить поширені в
книжних стилях, зокрема в монологічній авторській мові (в
художніх і наукових творах), у мові персонажів (у художній
літературі)» У фольклорі (в прислів'ях).
Найширшою сферою вживання контекстуальних неповних
речень є усна діалогічна мова, де вони звичайно зустрічаються
як репліки-запитання й репліки-відповіді. В діалогах також
часто не вимовляються ті слова, що їх було вжито в
попередньому реченні, бо репліки-питання і репліки-відповіді, утворюючи
тісно пов'язані між собою з смислового боку парні зчіплення
і взаємно продовжуючи одна одну, не викликають необхідності
повторювати вжите раніше слово чи словосполучення,
наприклад:
— А дозвольте вас запитати,— говорить Василина Гнатів-
на,— на скількох гектарах у вас такий урожай виріс?
— На двох! — одповідає голова.
— А всього скільки ви буряків сіяли?
— Сто чотири/
— Аз решти гектарів по скільки центнерів накопали?
— По тридцять! (О. В.).
2) Ситуативними називаються такі неповні речення,,
відсутні члени яких підказуються ситуацією, певною
конкретною обстановкою мовлення. Так, коли якась особа хоче
довідатись, чи даний автобус іде на вокзал, вона може запитати:
«На вокзал?» (замість «Цей автобус іде на вокзал?»).
Почувши бій кремлівського годинника, ми можемо сказати:
«Дванадцять» (замість: «Зараз дванадцять годин ночі»).
1 Порівн. С. Е. Крючков, О присоединительных связях в
современном русском языке, зб. «Вопросы синтаксиса современного русского языка»,
М, 1950, стор. 404
2 Порівн. П. С. Д у д и к, Видільні речення в сучасній українській
літературній мові, «Українська мова в школі», 1955, № 6, стор. 10—15.
3 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор 131
121

Сфера вживання ситуативних речень —
розмовно-діалогічна мова.
3) Еліптичними (від грецьк. еІІеір8І8 — опущення,
пропуск) називаються особливого типу неповні речення, в яких
пропуск якогось члена є відносно постійною ознакою їх
синтаксичної структури. Відсутній в еліптичному реченні той чи
інший член, який міг би бути в уявлюваному, співвідносному з
ним повному реченні, ні з попереднього контексту, ні з ситуації
не встановлюється, бо в цьому немає потреби, хоч уявлення
про неназваний член, що міг бути, і створюється самою
синтаксичною ситуацією: наявними в реченні додатками чи
обставинами, залежними від уявлюваного члена. Пропуск члена в цих
реченнях служить виключно стилістичним цілям: він
викликається необхідністю висловити думку стисло і разом з тим
піднести емоціональний тонус викладу або надати висловленій
думці більшої виразності. Наприклад: 1. Вийшла з хати
лісничиха — до очей долоні (Мал.). 2. Угорі над нами — неба !
неба! (Т.). 3. Ми за сонце і за весни (С).
Еліптичними часто бувають:
а) імперативні й окличні речення, що виражають заклик,
наказ, побажання тощо. Такі речення здебільшого
складаються з другорядного члена, вираженого прислівником або
непрямим відмінком іменника, або ж являють собою стійкі
конструкції розмовної мови, наприклад: 1. Зима, На фронт, на фронт!
(С). 2. Назад! Додому ! (Корн.). 3. Творчих успіхів вам
і багато років життя!;
б) питальні речення в діалогічній мові, наприклад: 1. Що
з тобою, Антоне? (Коц.). 2. Оксана. Стійте... Самосуд?
Відійдіть! (Корн.);
в) неповні безприсудкові речення, співвідносні з повними, в
яких простий присудок виражений дієсловом із значенням
буття, наявності, існування, сприймання, перебування тощо *,
наприклад: 1. У всякого своя доля і свій шлях широкий (Шевч.).
2. А скільки в нас багатства й щастя золотого! (Т.). 3. На
небі— сонце, серед нив — я (Коц.). Порівн. також аналогічні за
структурою питальні речення в діалогічній мові, наприклад:
Хто там на висоті? Скільки їх? (Гонч.).
Примітка. Різні типи слів-речень, як-от: стверджувальні, заперечні
й питальні слова-речення; слова-речення, що виражають емоційну чи вольо-
1 А. Н. Гвоздев вважає, що речення цього типу «нема підстав в
сучасній мові відносити до неповних» (див. його «Современный русский
литературный язык», ч. II, Синтаксис, М., 1958, стор. 156). «Грамматика
русского языка» такі речення відносить до неповних, але називає їх
«самостійними, повнозначними і закінченими реченнями» (див. «Грамматика русского
языка», т. II, ч. 2, Изд-во АН СССР, М., 1954, стор. 98).
А. Н. Назаров приходить до висновку, «що це — повні речення
особливого структурного типу» (див. А. Н. Назаров, Неполные предложения,
условия их употребления и их структуры, автореферат канд. диссертации,
Пенза, 1951).
122

ву реакцію того, хто говорить, привітання, подяку, ввічливість тощо, стоять
за межами класифікації речень з погляду їх структурної повноти і неповноти.
Також початі, але недоговорені речення, що виражають обірвані, до кінця не
висловлені думки, наприклад: Комісар. На кораблі, синок... Тримайте
штаб... шторм... шторм... Ідуть кільватер... міноносці.. (Корн.). 2. —Я хотіла
сказати, що ви...— Я сам знаю, що мені робити. Отже... (Горд.). Обірваними
реченнями виражаються думки, почуття, що виникають внаслідок нервового
збудження, хвилювання, важких переживань, емоціональної піднесеності
тощо.
ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІ
§ 62. Загальні зауваження
Порядком слів (або словоладом) називається
властиве даній мові взаєморозташування слів у реченні, зумовлене
змістом і граматичною структурою самого речення.
В українській мові допускаються різні варіанти
розташування слів у реченні. Але не можна сказати, що порядок слів
в українському реченні є цілком вільний. Безперечно, в
українській мові (як і в російській та в інших слов'янських мовах)
можливості зміни порядку слів у реченні ширші, ніж,
наприклад, у французькій, де за певним членом речення закріплене
постійне місце. Та все ж таки ці можливості не безмежні. Так,
у реченні Тихий вечір заглядає у замріяне вікно (С),
можна зробити багато перестановок слів, і синтаксична функція
кожного члена речення не зміниться, хоч, слід сказати, деякі
перестановки слів у цьому реченні зовсім недопустимі,
наприклад: Тихий у вікно вечір замріяне заглядає; Заглядає
замріяне вечір у вікно тихий.
Місце члена речення з граматичного боку зумовлюється
змістом і синтаксичною будовою речення, способом вираження
кожного члена та місцем того слова, з яким він безпосередньо
зв'язаний, а тому кожний член речення, як головний, так і
другорядний, має узвичаєне, тобто певне властиве йому в більшості
випадків місце. Однак він може займати й інше, менш
властиве йому місце, якщо це не порушує основного змісту речення.
На цій підставі розрізняються два типи порядку слів: 1)
прямий, або звичайний, порядок і 2) зворотний порядок, або
інверсія.
Інверсією (від лат. іпюегзіо — переміщення)
називається своєрідна, супроводжувана зміною інтонації всього речення
перестановка слів, яка полягає в навмисному відхиленні від
прямого порядку, тобто постановка слова чи словосполучення
на місце, відмінне від узвичаєного, щоб цим виділити його,
підкреслити й тим самим надати виразності не тільки окремому
слову, а й вислову в цілому.
Наявність прямого і зворотного порядку слів свідчить про
те, що в українській мові, як і в інших слов'янських мовах, сло-
123

вопорядок вільний, але разом з тим він підлягає певним
нормам.
Порядок слів в українській мові виконує три пов'язані між
собою функції: синтаксичну, семантичну і стилістичну.
Синтаксична функція порядку слів полягає в тому, що він
нерідко допомагає визначити синтаксичну роль того чи іншого
члена. Так, порядок слів служить засобом розрізнення підмета
й прямого додатка, коли в ролі їх виступають іменники (один
в називному, другий в знахідному відмінку), в яких флексійні
ознаки не чіткі. Підметом у таких реченнях є іменник, що стоїть
на першому місці, а прямим додатком — керований іменник,
що стоїть в кінці речення або між підметом і присудком,
наприклад: 1. Радість розвіє горе. 2. Буксир пароплав тягне.
Зворотний порядок при такому морфологічному
оформленні підмета й прямого додатка можливий тільки при одній
умові, коли синтаксична функція кожного з іменників
визначається їх семантикою або контекстом у цілому, наприклад: 1. Горе
розум гострить (Н. тв.). 2. Б'ють дороги копитами партизанські
коні (Перв.). 3. Усюди, куди б не пішли ми — у школу, на
фабрику, в сад,—увічнене Кірова ім'я нагадує нам Ленінград (Бич.).
Зміна порядку слів у реченні може спричинитися до зміни
синтаксичних відношень між словами, отже, й до зміни змісту
речення. Порівн.: Радість розвіє горе і Горе розвіє радість;
Буксир пароплав тягне і Пароплав буксир тягне.
Зміна порядку слів може надати реченню лише нового
відтінку значення. Порівн.: 1. П'ять років ми не бачились і Років
п'ять ми не бачились (у першому реченні період часу точно
окреслений, у другому — приблизно). 2. Хворий батько
повернувся додому і Батько повернувся додому хворий (у першому
реченні прикметник хворий показує ознаку і виступає в ролі
означення; у другому — означає стан і виступає присудковим
словом — частиною складного присудка).
Порядок слів завжди виступає у взаємодії з слабким або
посиленим фразовим наголосом. «Для звичайного порядку
характерним є слабкий фразовий наголос; навпаки, при неузвичаєно-
му порядку слів фразовий наголос підсилюється і набирає
вирішального значення» К Але в тих випадках, коли місце
фразового наголосу і його характер (слабкий він чи посилений) не
можна встановити (це, звичайно, стосується до писемної
форми мови),— вирішує справу порядок слів.
Так, порядок слів допомагає відрізняти:
а) підмет від іменного присудка, коли вони обидва
виражені формою називного відмінка; підметом у таких реченнях
виступає іменник, що стоїть на першому місці; порівн.:
Трактористи — наші сусіди і Наші сусіди — трактористи;
1 А. Н. Гвоздев, Современный русский язык, ч. II, Синтаксис, М., 1958,
стор. 140.
124

б) підмет від складової частини головного члена в
безособовому реченні, коли вони виражені інфінітивом:
препозитивний інфінітив виступає в ролі підмета, в іншій позиції —
складовою частиною головного члена в безособовому реченні.
Порівн.: Відпочивати влітку на річці — приємно і Приємно
відпочивати влітку на річці;
в) означення, виражене прикметником, від присудкового
члена, вираженого прикметником: препозитивний прикметник
виступає в ролі означення, постпозитивний — в ролі присудкового
члена; порівн.: Осінь. Тьмяно-сірі, туманні ранки. Безбарвні
похмурі дні і Осінь. Ранки тьмяно-сірі, туманні. Дні безбарвні,
похмурі.
Наведені приклади говорять про те, що порядок слів у
реченні (разом з інтонацією) може виконувати
семантично-синтаксичну функцію.
Проте «порядкові слів належить не стільки власне
синтаксична, скільки стилістична роль» К Так, порядок слів є однією
з умов відокремлення другорядних членів речення. Порівн.:
Поцятковане зорями небо розіпнуло над пустинею намет ночі
(Риб.) і Небо, поцятковане зорями, розіпнуло над пустинею
намет ночі.
§ 63. Особливості словопорядку підмета і присудка
При прямому порядку слів підмет буває препозитивний у
реченнях з присудком будь-якого типу, наприклад: 1. Рожевий
туман оповивав осінній степ (Ян.). 2. Добробут народний та
воля — то наша найперша засада (Гр.). 3. Вже з полудня
хвиля почала спадати (Коц.). 4. Довго я не хотіла коритись весні
(Л.У.).
Іноді дієслівний складений присудок розривається підметом
або кількома членами речення. В таких випадках допоміжне
дієслово стоїть у препозиції, а інфінітив — після того члена
(чи членів), що стоїть безпосередньо за допоміжним дієсловом,
наприклад: 1. Все життя бажав ти померти так, як помер
Теодор Нетте (Криж.). 2. Стали старші брати з тернів, з
байраків виїжджати (Н. тв.).
В питальних реченнях підмет, виражений питальним
займенником, має постійне місце — завжди стоїть на початку речення.
Це зумовлюється самою структурою питального речення.
Наприклад: Хто властен виплескати море? (Р.).
Завжди буває постпозитивний присудок, виражений
дієслівним вигуком (наприклад: Заридала Катерина та бух йому в
ноги — Шевч.), також присудок, що має форму наказового
способу, а значення — дійсного способу, наприклад: Другі бігають,
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. И, К., 1951, стор. 134.
125

кричать, а ти сиди, пряди, вечеряти подай, посуду
перемий, та тоді й лягай (Мирн.). Якщо присудок у формі
наказового способу однини вжито в значенні умовного способу,
він завжди стоїть перед підметом (наприклад: Прийди я
раніше, не спізнився б на поїзд.
Зворотний порядок (підмет після присудка) є нормативним
у ремарці автора, якщо вона стоїть у середині прямої мови,
а також після неї, наприклад: 1. «г# комсомолець, —
схвильовано сказав Корчагін, — моє місце на лінії фронту»
(М. Остр.). 2. «А ну тихіше пісню, послухайте моє
оповідання»,— озвався комбайнер (Криж.).
Перед прямою мовою в ремарці автора маємо прямий
порядок головних членів: Корчагін сказав: «г# комсомолець».
В односкладних означено-особових реченнях спонукального
характеру головний член, виражений дієсловом наказового
способу, як правило, стоїть на першому місці, бо основний зміст
міститься саме в головному члені, наприклад: 1. Линь, моя
пісне, як чайка прудкая (Л. У.). 2. Заспіваймо пісню
веселеньку про венгерку молоденьку (Н. тв.).
Інверсованим буває не тільки простий дієслівний присудок,
а й присудок будь-якого типу, наприклад: 1. Чудовий ти,
Києве, літом (Криж.). 2. Мов карб старий — цей. місяць-
білозір, мов сни старі — ці хмари білопінні (Б.). 3. З
кожним днем могутнішою стає наша індустрія, родючішою
стає земля (Н. тв.). 4. Українська поетеса, Юльцю,
будеш ти колись (Т.). 5. Творити хочу я (С); також в
окличних реченнях, особливо при наявності окличних
займенників або часток, наприклад: Яке сьогодні блакитне
небо! (Коц.).
Препозиція присудка може зумовлюватись постановкою
залежних від нього додатків чи обставин на перше місце,
наприклад: 1. Кучері юнацькі цілувала осінь (С). 2. По
шляху дзвінкому весняному тихо-тихо йде на землю ніч
(Пригара).
Та чи інша особливість порядку слів може характеризувати
стилі і жанри мови. Так, офіціально-ділоівий і науковий стилі
мови користуються переважно прямим порядком слів, причому
для логічних визначень, як правило, характерний прямий
порядок, наприклад: 1. Транспорт поряд з промисловістю і сільським
господарством належить до основних галузей народного
господарства (Підр. з економ, географії). 2. Лексикологія—
розділ мовознавства, що вивчає лексику і фразеологію мови
(Є. В. К р о т є в и ч і Н. С. Р о д з є в и ч, Словник
лінгвістичних термінів).
Прямий порядок характерний і для мови художніх творів
оповідального характеру, нейтральної з емоційного боку, тобто
для оповідань спокійного, рівного тону. Це стосується
насамперед розповідей, де увага зосереджується на діях чи подіях, що
126

поступово розвиваються, наприклад: Мисливець причаївся в
кущах і звідти уважно оглядав прибережний очерет. Раптом на
тім боці він угледів тигрицю. Вона обережно продиралася
хащами, несучи в зубах щось важке. Потім вона облишила
свою ношу, перепливла річку, пройшла повз мисливця,
і він бачив, як вона подалася кудись геть (О. Перовська).
З стилістичною метою застосовується прямий порядок і в
лірично-епічній розповіді. Зразком такого застосування його
в поетично-віршованій мові може бути уривок з поеми
Т. Г. Шевченка «Сон»: Летим. Дивлюся, аж світає, край неба
палає, соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Тихесенько
вітер віє, степи, лани мріють. Між ярами над ставами вер-
би зеленіють. Сади рясні похилились, тополі поволі стоять
собі, мов сторожа, розмовляють з полем.
Натуральність інверсії присудка виразно відчувається і в
такому прикладі: Співає Маланці поле, сміється лука
ранніми росами, дзвоном коси, кличуть городи синім сочистим
листом... (Код.).
Інверсія широко використовується в художньому стилі мови
як експресивно-стилістичний засіб. Так, речення, в яких на
першому місці стоїть присудок, часто трапляються на початку
розповіді або якої-небудь більш самостійної її частини. Присудок
> таких реченнях здебільшого виражається дієсловом, що
означає буття, існування, становлення, перебіг дії в часі [бути,
жити, (на)стати, минати, проходити і т. п.]; фразовий наголос (не-
посилений) падає на підмет, наприклад: 1. Заступало свято,
настав багатий вечір (Мирн.). 2. Сумно минали празникові
дні, важко тяглися довгі ночі (Мирн.).
Інверсія присудка використовується як стилістичний засіб
і в фольклорній мові, зокрема в зачинах народних казок:
1. Жили собі дід та баба... (Н. тв.). 2. Як був собі чоловік
та жінка, та не було в них дітей... От той чоловік посіяв проса,
і вродилось просо таке славне, що аж весело дивитися. Де
не взявся вітер — вибив те просо. Прийшов чоловік
додому та й голосить: «Будемо, — каже,— ми тепер, жінко, без
каші...» (Н. тв.).
В художніх описах використовують систему інверсованих
присудків при образно-експресивному зображенні акцентованих
дій як деталей єдиної картини, а також при змалюванні
переживань героїв, наприклад: Ідуть дощі... Пливе у сірі
безвісті нудьга, пливе безнадія і стиха хлипає сум. Плачуть
голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами
убога земля... (Коц.).
§ 64. Особливості словопорядку другорядних членів
При прямому порядку слів узгоджене означення,
виражене прикметником, дієприкметником, числівником, за-
127

йменником, ставиться перед означуваним іменником,
наприклад: Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті
квітка (Л. У.).
Означення, що відноситься до неозначеного займенника,
ставиться після нього (щось хороше, хтось чужий, що-небудь
нове). Інверсія узгодженого означення, вираженого
прикметником (числівником, займенником), — постановка його після
означуваного слова або відрив від нього і винесення на кінець
чи початок речення — служить (переважно в художній мові)
різним стилістичним завданням. Вона вживається:
а) для підкреслення, виділення ознаки, наприклад: 1. Над
вітами вітер ласкавий хмарки пурпурові жене (С). 2.
Дикою і неспокійною ніч обізвалася мовою (Швець). 3. Ота-
кий-то на чужині сон мені приснився (Шевч.);
б) для надання урочистості вислову, наприклад: Рать
світозора грозою повстала (Р.).
Означення-дієприкметники на відміну від означень-прикмет-
ників частіше вживаються (в різних стилях мови) після
означуваного ним іменника, якщо мають при собі залежні слова,
наприклад: Губичі — досить велике село, розложене вздовж
річки Тисьменниці (Фр.); рідше — перед означуваним
іменником: Поцятковане зорями небо розіпнуло над пустинею
намет ночі (Риб.).
Неузгоджене означення при прямому порядку
слів ставиться після означуваного іменника, крім означення,
вираженого присвійним займенником його, її, їх, наприклад:
І. Сухі губи Маланки стиснулись од болю (Коц.). 2. Шість
впевнених бійців із цупівського роду в атаки кидались
(Б.). 3. Несподівано хвіртка відчинилась — / на подвір'я вбігло
двоє дівчаток років по десять (Гонч.).
Інверсія неузгодженого (як і узгодженого) означення
служить засобом підкреслення ознаки, наприклад: 1. За дорогами
прослався степу гобелен (Ус). 2. Блукає листопад і в
шахти заглядає, неначе з листя він браслетами дзвенить (С).
Трапляються і речення з інверсією узгодженого й
неузгодженого означення, наприклад: 1. Одкрили зорі золотої
ворота ми в битві за щастя своє (С). 2. О мій народе, Про-
мете я ти маєш душу молоду (С).
Додаток при прямому порядку слів ставиться в реченні
після того слова, що ним керує, наприклад: Сизокрила птиця
перемоги зустрічає піснею бійців (Тер.). Для смислового
виділення додатка, який відноситься до дієслова-присудка,
застосовується його інверсія, наприклад: 1. Комуністичну
Україну я так люблю (С). 2. Із зір тремтячий міст в
майбутність неоглядну години перемог тільки для нас прядуть (С).
Обставини стоять у реченні на різних місцях, залежно
від їх значення, способу вираження та від того, до яких слів
ВОНИ ВІДНОСЯТЬСЯ.
128

Обставини способу дії, виражені прислівниками на
-о, -є, при прямому порядку слів здебільшого ставляться перед
дієсловом-присудком, наприклад: Сумно заспівала ластівка
люба (Граб.). Обставини міри і ступеня, виражені
різноманітними прислівниками, також ставляться перед членами речення,
вираженими прикметниками, дієприкметниками і
прислівниками, до яких вони відносяться, наприклад: В ту хвилину він був
навдивовижу лагідний і привітний (Смол.).
Інверсією обставин способу дії є постановка їх після
пояснюваного дієслова-присудка, а також віддалення від нього,
наприклад: 1. Наші гармати б'ють завзято (Н. тв.). 2.
Жайворон відзвонює вгорі так переливно, солодко і тонко
(Бич.).
Обставини способу дії, виражені іншими прислівниками,
іменником з прийменником або ідіомно-фразеологічними
словосполученнями, а також ті обставини міри і ступеня, які
відносяться до дієслів-присудків, при прямому порядку слів
стоять в реченні після того слова, до якого вони прилягають чи
яке ним керує, а при інверсійному — перед ним,
наприклад:
а) 1. Гармати садили раз за разом (Гонч.). 2. Ми їхали
вдвох цілу нічку (Л. У.).
б) 1. По-святковому щодня до мене вся земля уміє
промовляти (Криж.). 2. Мій народ головою піднісся вище тисячі
стратосфер (Т.).
Обставини місця можуть стояти як перед словом, до
якого вони прилягають чи яке ними керує, так і після нього. Це
зумовлюється значенням, вірніше, відтінком значення даної
обставину а саме:
а) обставини, що означають місце, де щось діється, або
положення предмета в просторі, можуть стояти як у препозиції,
так і в постпозиції, наприклад: 1. Вгорі пропелери шумлять
(С). 2. Зоря висіла над обрієм (Скл.). Але постпозиція
таких обставин місця (див. останній приклад) не становить такої
інверсії, з якою пов'язується смислове виділення,
намагання підкреслити місце дії. Поширені обставини місця з
таким відтінком, як правило, стоять на початку речення,
наприклад: 1. Коло самих хат ростуть груші та яблуні (Н.-Л.).
2. На битій дорозі трава не росте (Н. тв.);
б) обставини, що означають напрямок руху предмета або
шлях руху, здебільшого стоять у постпозиції по відношенню до
присудка, вираженого дієсловом руху, наприклад: 1. Степовий
орел знявся в піднебесся (Трубл.). 2. Знов ідуть вони
походом полем, лісом, лугом, бродом (Перв.).
Інверсією цих обставин є постановка їх у препозиції по
відношенню до присудка, зокрема винесення їх на початок
речення: а) для смислового підкреслення їх, наприклад: І. Ми в
край електричний невпинно ідем (С). 2. За Мостище лине
9—933
129

луна (Мал.); б) для надання урочистості вислову, наприклад:
В полках прославлені мої сини робочі із краю в край землі
наш прапор пронесуть (Б.).
Для обставин часу, як і для тих обставин місця, що
означають положення предмета в просторі або місце дії, звичайною
є позиція на початку речення, наприклад; 1. За тиждень
знову приїхала комісія (Панч). 2. У суботу заслав Чіпка
старостів до Максима (Мирн.).
Поширені обставини часу так само, як і поширені обставини
місця, при прямому порядку слів стоять на початку речення,
наприклад: 1. Вранці-рано на калині пташка щебетала (Шевч.).
2. В один із цих зимових днів на шляху з Красногородки
загуркотіла машина (Скл.).
Якщо в реченні є і обставина часу і обставина місця,
то перша з них ставиться на початку речення, а друга
(обставина місця)—після дієслова-присудка, наприклад: 1. За
тиждень прийшли в Київ (М. В.). 2. Теплим весняним
ранком ішов Іван у полонину (Коц.).
Положення обставини часу після дієслова-присудка, зокрема
в кінці речення, вважається художньо виправданою інверсією,
наприклад: 1. Пішов смерком я за село (Гл.). 2. Павлуша
мріяв комісаром служити в війську двадцять літ (Мал.).
Обставини причини і мети, як і інші обставини,
можуть стояти в реченні а) в препозиції (в середині і на початку
речення) і б) в постпозиції (в середині і в кінці речення) по
відношенню до пояснюваного слова. Обставини, що стоять у
препозиції, становлять інверсію.
Приклади:
а) 1. Я од щастя не засну, знову радісні путі (С). 2. За
слізьми стежечки не бачу (Гл.). 3. По залізо для кузні
їхали кіньми (Гол.).
б) 1. Палатки посивіли від морозу (Гонч.). 2. Тепла рука
моя простяглася для дружнього потиску (Коц.).
Обставини мети, виражені інфінітивом, можуть стояти
безпосередньо після дієслівного присудка (наприклад: Батько з
грабками пішов косити панський овес — Н.-Л.) і можуть
бути відділені від присудка іншими членами (наприклад: А я
рушаю в путь нову стрічать весну—Р.).
Смислове виділення інфінітива-обставини досягається
постановкою його перед діесловом-присудком, до якого він
прилягає, наприклад: День паркий був; у холодку спочити
ховавсь усяк (Гл.).
В поетичній віршованій мові, в фольклорі інверсія як
головних, так і другорядних членів часто пояснюється причинами
ритмомелодійного характеру, наприклад: 1. Понад ставом
молодим тане, тане дим (Т.). 2. Чорний вітер на скалу гонить
хмару чималу (Перв.).
Та не завжди інверсія увиразнює окремі слова і речення
130

в цілому, наприклад: 1. Дзвенить птахів співами ліс (Фр.)-
2. Звелися башти кам'яні твердині мечоносців на Двіні (Б.).
Невдале розміщення слів може спричинитися до
семантичної двозначності речення. Потрібно уникати, наприклад,
питальних речень типу Щодає продуктивність праці?, в якому
займенник що може бути і підметом і додатком, а відтак і речення
набуває двозначності.
ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
§ 65. Загальне поняття про однорідні члени
Тотожні за своєю синтаксичною функцією члени речення, які
перебувають в однаковому відношенні до спільного для них
члена і об'єднуються один з одним сурядним зв'язком,
називаються однорідними.
Однорідними можуть бути:
а) підмети, наприклад: Поміж виноградом на межах
довгими рядами росли абрикоси та черешні (Н.-Л.);
б) присудки, наприклад: 1. Весела людей течія іскриться,
шумить, славословить, сміється, співає, сія (Б.). 2. Вона
ростом невеличка ще й літами молода (Шевч.);
в) головні члени односкладного речення або їх частини,
наприклад: 1. Засвистіло у дротах і вщухло (Т.). 2. Сорок
років випало тачати халявки та кроїть переди (М. В.);
г) додатки, наприклад: Славлю молота пісню залізну і
звитяжних сердець передзвін (С);
д) узгоджені і неузгоджені означення, наприклад: 1. Гори
востаннє засвітилися легким, ажурним золотом (Гонч.).
2. З гір на воду городи бучні розвелися. Там-то стежечок і до
води, і до сусіди, і до другої (М. В);
є) обставини, наприклад: / в свята й будні, вдень і в ніч
німую в містах шумливих, селах голубих багатство нам дари
свої готує, своїм трудом ми заслужили їх (Я. Купала).
Найістотнішою ознакою однорідності є функціональна
рівноправність елементів ряду, їх граматична незалежність один від
одного. Ця ознака знаходить своє оформлення в сурядному
зв'язку, зовнішніми виразниками якого є або особлива
об'єднуюча інтонація (переліку або протиставлення), проказувана з
виразними розчленовуючими паузами, або сполучники разом з
інтонацією. Логічно ж члени одного ряду іноді можуть
залежати один від одного. Так, наприклад, ряд однорідних
присудків, які вказують послідовність дій, можуть перебувати між
собою у своєрідній смисловій залежності: Шестірний устав,
зложив книжки, підійшов до дзеркала, причесав уже трохи
не вдесяте свій вихор, побачив пір'їнку на каптанці, скинув
його, обмів, знову надів, застебнувся й підійшов до тарілки
з хлібом та салом (Мирн.).
9*
131

«Ця взаємна залежність членів ряду, — говорить Л. А. Бу-
лаховський, — може настільки чітко заявити свої права, що для
виразу її між ними з'являється навіть сполучник
гіпотактичного {складнопідрядного) речення — причиновий: «Багато було
згадок в ту ніч, можливо зайвих, бо неприємних (Риб.)»1.
По відношенню ж до спільного члена однорідні члени
речення функціонально рівноправні, логічно рівнозначні, і тому у
відношенні до нього вони завжди виступають в однаковій
синтаксичній функції, наприклад: Зацвіли груші і яблуні.
Заспівали, защебетали пташки (М. В.).
Однорідні члени речення здебільшого виражаються одно-
іменними частинами мови (однорідні підмети — іменниками,
присудки — дієсловами, додатки — іменниками, означення —
прикметниками, обставини — прислівниками, іменниками в
формі непрямих відмінків) і однаковими формами. Проте в ролі
однорідних членів можуть виступати:
а) неодноіменні частини мови, наприклад: Говорила моя
бесідниця дрібно, швидко, тонким сопрано, перебиваючи
себе раз у раз (Л. У.);
б) одноіменні частини мови, але в різних формах,
наприклад: 1. Хай же ні на свято, ані в будні не спиняється наш
гордий лет (Мур.). 2. Із уст в уста, од хати в хату, з
села в село котилась радість (Коц.);
в) різні лексичні елементи: слова і різноманітні за будовою
нерозкладні словосполучення, наприклад: 1.' Щука та
частенько лисиці й шле то щупачка, то сотеньку карасиків
живеньких або линів гарненьких (Гл.). 2. Знайшла десь-то
середнього віку чоловіка, смаглявого, з плямами на всьому
виду, в темно-синьому з латками на ліктях сюртуці
(Гоголь).
Кілька підметів і присудків в одному і тому ж простому
реченні, як правило, завжди бувають однорідними.
Другорядні ж члени речення, однакові за своєю синтаксичною функцією,
можуть бути як однорідними, так і неоднорідними. Так, кілька
супідрядних означень можуть і не бути однорідними, якщо вони
пояснюють предмет з різних боків (показують ознаки різного
порядку), наприклад: Гей, над дорогою стоїть верба, дівінкі
дощові струни ловить (Т.). (Докладніше про однорідні і
неоднорідні означення див. § 66).
Однакові за синтаксичною функцією супідрядні обставини
не будуть однорідними, якщо вони логічно не рівнозначні,
тобто з смислового боку по-різному характеризують дію чи стан
предмета. Так, у реченні В село із лі:у Вовк забіг (Гл.)
дві обставини місця відносяться до того самого присудка забіг,
але вони не однорідні, бо з просторового боку характеризують
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 115.
132

дію по-різному: в село — обставина місця, що означає кінцевий
пункт руху (куди забіг?), а з лісу — обставина місця, що
означає вихідний пункт руху (звідки забіг?). В реченні
У гарному будинку на вікні бриніла Квіти у макітрі
(Гл.) дві супідрядні обставини місця (у будинку і на вікні)
логічно не однорідні, бо мають різні відтінки просторового
значення (в будинку — в середині предмета; на вікні — на поверхні
предмета), притому одне просторове значення ширше, друге —
вужче.
У реченні А влітку у жнива там чути пісню (Н.-Л.)
дві обставини часу (влітку, у жнива), що відносяться до одного
і того ж присудка чути і відповідають на те саме питання (к о-
ли чути?), не однорідні, бо мають різні відтінки часового
значення: влітку — пора року; у жнива — період часу за
характером роботи. Відсутність саме перелічувальної інтонації при
проказуванні наведених речень з обставинами ще раз підтверджує,
що обставини в них не однорідні. Порівняйте ще таке речення,
проказане з різною інтонацією: Пливло луною за селом, в
гаях і на полях; Пливло луною за селом — в гаях і на
полях. У першому випадку однорідними є всі три обставини
місця (інтонація перелічення); у другому — тільки дві: друга і
третя (інтонація роз'яснювальна).
Морфологічно тотожні дієслова, що могли б бути
однорідними присудками, в певних синтаксичних ситуаціях можуть
бути позбавлені однорідності, наприклад: Оце написала кілька
рядків, сиджу спочиваю (Ян.). Виділені присудки не
однорідні.
Однорідні члени речення можуть бути непоширеними,
наприклад: Зеленіють по садочку черешні та вишні (Шевч.),
і поширеними, тобто можуть мати при собі залежні
слова, наприклад: Жита рясні, пшениця стоголоса під обрій
гонять хвилю золоту (Мал.). Часто можна спостерігати в
реченні поєднання обох структурних типів однорідних членів — і
поширених і непоширених, наприклад: Червона цятка росла,
червоніла, пирскала, врешті схопилась полум'ям, бух-
нула сивим димом і залляла світлом дно чорториї
(Коц.).
У реченні може бути кілька послідовно розташованих
двочленних і багаточленних рядів однорідних членів, різноманітних
за складом і синтаксичними функціями, об'єднаних у реченні
в складні конструкції, наприклад: Голос тонкий, гнучкий,
дзвінкий так і розходився на всі боки, то розлягався в
високому просторі, то слався по землі, по зелених житах, то
завмирав оддалеки на полях розлогих, то вливався в
душу якимсь невідомим щастям (Мирн.).
^ У простому реченні (як і в складносурядному) сурядний
зв'язок може бути сполучниковий або безсполучниковий.
Нерідко обидва ці типи об'єднуються, виступають один поруч дру-
133

гого. Засобами вираження сурядного зв'язку, як уже
зазначалося, є інтонація однорідності — інтонація переліку або
протиставлення та сурядні сполучники.
Інтонація однорідності є обов'язковим засобом вираження
сурядного зв'язку, сполучники — необов'язковим. Але за
допомогою сполучників краще можна передати різноманітні логіко-
граматичні стосунки й зв'язки між однорідними членами, а
саме: єднальні, приєднальні, протиставні, зіставні, розділові, в той
час як за допомогою однієї інтонації (без сполучників)
можливості для вираження деяких із цих зв'язків (наприклад, зі-
ставних, розділових) обмежені; крім того, інтонація
поступається перед сполучниками в чіткості вираження зв'язків між
однорідними компонентами.
§ 66. Узгоджені однорідні і неоднорідні означення
Однорідні означення
При розмежуванні узгоджених однорідних і неоднорідних
означень слід брати до уваги синтаксичні й смислові
відношення їх між собою і з пояснюваним словом, способи вираження
цих відношень, ураховуючи семантичні ознаки самих означень.
Однорідні означення, безпосередньо зв'язуючись з спільним
для них членом і перебуваючи в однакових смислових
відношеннях, завжди виражають видові поняття, які можуть бути
об'єднані ширшим, родовим поняттям, наприклад: білі,
рожеві, блакитні хмари — різнобарвні хмари.
Однорідні означення пов'язуються між собою за допомогою
сполучників і перелічувальної інтонації або ж тільки за
допомогою інтонації, тому вставка сполучника / між означеннями
(в останньому випадку) часто служить в шкільній практиці
одним із практичних способів розмежування однорідних і
неоднорідних означень. Розглянемо однорідні означення, що
пов'язуються між собою за допомогою інтонації (без сполучників).
Найчастіше однорідними бувають означення, які,
перелічуючи ознаки предмета, характеризують його з одного боку —
з боку кольору або розміру, матеріалу і т. п., наприклад: 1.
Рожеві, жовті, золоті, руді сади і мури (Р.). 2. В моєму
серці розвіялось важке, тривожне чуття (Фр.). (Порівн. із
реченням Великі темно-сірі очі втомлено дивилися кудись
вперед — Коз., в якому означення не однорідні: виражають
ознаки, що характеризують предмет з різних сторін — з боку
розміру і з боку кольору).
Але однорідними можуть бути і такі означення, що за своїм
лексичним значенням вказують ознаки різного^порядку.
Об'єднуючим у таких випадках може служити не найближче в
логічному розумінні слова родове поняття, а якесь більш віддалене;
іноді — подібність враження, створюваного ознаками, зовнішній
134

вигляд і т. п.1, наприклад: 1. / досі він [Гольдкремер] живо
нагадує ту напіврозвалену, підгнилу, вогку, нехарну2 й
занедбану хатку на лану в Дрогобичі, в котрій побачив світ
(Фр.). 2. Понад греблею росли густі, високі, зелені та
кучеряві верби (Н.-Л.). (Порівн. з реченням того ж автора —
Густий осінній туман встає над лісом вечірньою добою —
Н.-Л., в якому виділені означення не однорідні).
Прикметник і дієприкметниковий зворот, що стоїть
безпосередньо після нього, завжди виступають в ролі однорідних
означень, наприклад: Рівний, залитий сонцем степ одразу
принишк, (Гонч.).
Однорідними завжди бувають означення-синоніми,
наприклад: Осінній вітер кинув до середини цілу хмару пилу і
якихось невиразних, хаотичних звуків (Коц.).
В художній мові однорідними часто виступають означення-
епітети, наприклад: У млині стояв теплий,
приємно-солодкуватий дух свіжої кукурудзяної муки (Коц.).
Постпозитивні непоширені узгоджені означення здебільшого
бувають однорідними незалежно від того, відокремлені вони від
пояснюваного слова чи не відокремлені, наприклад: 1. Мене
спиняє біла піна гречок, запашна, легка (Коц.). 2. Мама
дала Катрусі квітки білі, сині, зелені, червоні (Стеф.).
В постпозиції можуть об'єднуватись інтонацією переліку і
ставати однорідними і такі означення, які в препозитивному
вживанні були б неоднорідними, наприклад: Проти сонця
блищав Дунай тихий, широкий і Проти сонця блищав Дунай,
тихий, широкий. (Порівн.: Проти сонця блищав тихий широкий
Дунай).'
Неоднорідні означення
Неоднорідними означення бувають тоді, коли кожне
попереднє означення відноситься не до одного пояснюваного ним
слова, а до словосполучення, яке складається з пояснюваного
слова і наступного означення, наприклад: На столі лежав
І І
І ! 1
чорний шкіряний портфель.
У наведеному реченні означення чорний, шкіряний не
вказують на споріднені ознаки предмета. Виражаючи ознаки, що
стосуються до різних родових понять, ці означення
характеризують предмет (портфель) з різних боків: перше
означення — з боку кольору, друге — з боку матеріалу; крім того,
синтаксичний зв'язок кожного з них не однаковий, отже, й
відповідають вони на різні питання: означення шкіряний відно-
1 Современный русский язык, Синтаксис (под ред. проф. Е. М. Галкиной-
Федорук), Изд-во МГУ, 1957, стор. 249—250.
2 Нехарна — брудна, неохайна.
і 35

ситься до слова портфель і відповідає на питання який
портфель? а означення чорний відноситься до словосполучення
шкіряний портфель, яке є лексикалізованим або принаймні
нагадує складне найменування, і відповідає на питання який
шкіряний портфель? Отже, вставити між цими означеннями
сполучник / не можна.
Неоднорідні препозитивні означення не пов'язуються
сполучниками: у реченні Університети й інститути повинні озброювати
студентів глибокою теорією для майбутньої практичної
діяльності C газ.) виділені означення не можна з'єднати
сполучником. Показовими в цьому розумінні можуть бути
приклади, в яких поруч однорідних означень стоять неоднорідні,
наприклад: Всі коси вона [Мотря] пообтикала квітами з
червоних, синіх, зелених і жовтих вузеньких стьожок (Н.-Л.).
Неоднорідні узгоджені означення утворюють групи або з
прикметників, які належать до різних розрядів, або з
прикметників і дієприкметників, наприклад: 1. Блідий
широколистий тютюн насичує повітря наркотичною парою (Коц.). 2. Світ
вечірнього сонця... позолотив білу стіну з
понамальовуваними червоними квітками (Н.-Л.).
Рідші випадки, коли сполучення неоднорідних означень
утворюється з одних тільки якісних прикметників, наприклад:
Великі білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах
(Коц.).
Неоднорідними є також означення, одне з яких (наступне)
доповнює, уточнює попереднє. (Хоч такі означення і
неоднорідні, але вони відділяються один від одного комою, бо
вимовляються з особливою пояснювальною інтонацією. Між такими
означеннями можна вставити слово тобто). Наприклад: Тільки
на нашій, радянській землі щастя усміхається (Н. тв.).
Неоднорідні означення частіше стоять у препозиції (див.
наведені вище приклади), але вони можуть стояти і в постпозиції,
навіть тоді, коли вони не є відокремленими членами, наприклад:
1. Уже застеляла мла вечірня пахуча (М. В.). 2. На чорній
зритій землі по краях поплуталась огудина суха гарбузова
(Гол.).
§ 67. Сполучники при однорідних членах
Єднальні сполучники
До єднальних належать такі сполучники: / (й), та, які
можуть вживатись і як одиничні, і як повторювані, та
сполучник ні... ні, що вживається тільки як повторюваний.
Одиничний сполучник і, з'єднуючи два однорідних члени
(вони можуть бути і логічно близькі, і логічно далекі), має
об'єднувальне значення, наприклад: Породила мати сина в
зеленій діброві, дала йому карі очі і чорнії брови (Шевч.).
136

Сполучник / може виступати у вигляді й. В таких
випадках він часто має відтінок більшої щільності зв'язку понять,
наприклад: Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти
(Шевч.).
Таке саме значення, як і сполучник і (й), має сполучник
та, наприклад: Сила та розум — краса людини (Н. тв.).
Залежно від сполучників і лексико-граматичного значення
однорідних членів єднальний зв'язок може набувати
додаткових семантико-стилістичних відтінків, а вислів — експресивного
забарвлення 1.
Так, в сурядній конструкції мішаного типу —
безсполучниковій і сполучниковій — при наявності трьох і більше членів
ряду одиничний сполучник і може виступати в замикаючій
функції. Перші однорідні члени в такій конструкції,
сполучаючись без допомоги сполучників, відділяються один від одного
паузами, а останній, з'єднуючись з попереднім за допомогою
сполучника, замикає ряд і, тим самим, надає перелікові вичер-
паності, завершеності, наприклад: Сонечко встало, прокинулось
ясне, грає вогнем, променіє і по степу розлива своє світлонько
красне (Л. У.).
Два однорідні члени, виражені іменниками в формі
називного відмінка і зв'язані сполучником / або та, своїм
значенням можуть наближатися до звороту, що означає відношення
когось до чогось або до когось, наприклад, в заголовках статей,
нарисів тощо: Гоголь М. В. і Лисенко В. М.; І. Г. Церетелі
і класова боротьба; Л. М, Толстой і його епоха; також у
назвах байок: Хазяїн та Шкапа; Перли і Свині.
В тих конструкціях, де з двох присудків-дієслів попередній
виражає причину дії, а наступний — наслідок дії, одиничний
сполучник / має висновкове значення — дорівнює значенню
сполучника а тому (тому й), наприклад: За п'ять хвилин
до кінця гри кияни забили у ворота москвичів ще один м'яч
і вийшли переможцями C газ.).
Якщо перелічувані одиниці (предмети, явища, дії, ознаки)
сприймаються попарно, однорідні члени, що їх виражають,^ теж
зв'язуються попарно, причому в публіцистичній, науковій і
художній мові парні групи утворюються із слів, близьких за
значенням, наприклад: Тополі і пальми, кедри й осокори тебе
зустрінуть з висоти (Криж.).
Повторення сполучника перед кожним членом ряду теж
використовується як стилістичний засіб — для надання вислову
помітної експресивності, наприклад: Все було палким в годину
творчу: і небо, і земля, і камінь, і різець, і серце майстра
(Л. У.). У наведеному реченні постановкою єднального сполуч-
1 Докладніше про стилістичне використання однорідних членів див.
посібник В. С. Ващенка «Стилістичні явища в українській мові», X, 1958„
стор. 188—196
ПТ

ника і перед кожним підметом підсилюється перелік:
підкреслюється, що все перелічуване — важливе, всьому приділено
увагу в рівній мірі.
У такій самій стилістичній функції, як сполучник і,
виступає повторюваний сполучник та, наприклад: Вітер хвилю б'є,
та крутить, та шумить, ридає (Л. У.).
Сполучник ні... ні (ані... ані, ані... ні) вживається
при однорідних членах як повторюваний, притому в заперечних
конструкціях для підсилення заперечення. Він виконує роль
сполучника і, наприклад: 1. Йде партія в чолі колони, не зна
ні втоми, ні вагань (Перв.). 2. Душі моєї не купить вам ані
лавровими вінками, ні золотом, ні хлібом, ні орлом (Т.).
Сполучник ані... ані ширше вживається в розмовній мові
та в мові фольклору, наприклад: Не защебече тобі соловейко,
не зацвітуть тобі вишневі сади, не зазеленіє ані м'яточка, ані
руточка (Г. Барв.).
Приєднальні сполучники
Приєднальний сполучник при однорідних членах указує, що
до переліченого приєднується ще один елемент (або кілька),
який в процесі висловлення ніби пізніше виник в свідомості
того, хто говорить.
В приєднальній функції виступають тільки одиничні
сполучники і, та та ускладнені частками сполучники / навіть,
та й, ще й, та ще й. Приєднальні сполучники властиві
усній розповідній мові, мові народної поезії, почасти мові
художньої літератури, зокрема жанрам, що імітують усну
розповідну мову, наприклад: 1. Він [Давид] роздягся, шинель на
ключці повісив і будьонівку (Гол.). 2. Всі до Олесиної хати
біжать — і старі, і молоді, і навіть діти (М. В.). 3. Схопила
лиска півника та й зникла в гущині (Н. Забіла).
Примітка. Приєднальний зв'язок між однорідними членами може
оформлятися і без сполучників. В таких випадках наступний член ряду
інтонаційно відривається від попереднього і виноситься за межі основного
речення. На місці розриву робиться більша пауза, на письмі їй відповідає крапка,
наприклад: 1. Гей, дзвін гуде іздалеку. Думки пряде над нивами (Т).
2. Приходив Тихон. Вносив з собою гострий пах овечої вовни (Гол.).
Протиставні сполучники
Протиставні сполучники, об'єднуючи однорідні члени,
утворюють замкнені двочленні конструкції.
До протиставних сполучників-належать: 1) одиничні
сполучники а, але, та, тільки, проте, однак, хоч, зате;
2) парні сполучники хоч ... але, хоч ... проте, хоч... зате,
хоч... та.
138

Сполучник а виражає протиставлення (без інших
додаткових відтінків), яке полягає в тому, «що члени ряду однаково
стосуються до пояснюваного слова-поняття, але це робиться
всупереч їх логічному значенню, бо логічно вони сприймаються
як протилежні, як взаємовиключаючі»1. Тому-то сполучник а
пов'язує такі однорідні члени, одна частина ряду яких має
заперечне значення, а друга — стверджувальне, наприклад: 1. Труд
у нас господар, а не гість (Криж.). 2. Народи не просять, а
вимагають миру.
Такого ж типу зв'язок може бути між однорідними членами,
зв'язаними за допомогою однієї інтонації (без сполучників),
наприклад: 1. Вітер. Не вітер — буря (Т.). 2. Друзі зброї і
смертної брані не вмирають, не гинуть, — живуть (Ус).
Інші протиставні сполучники, вказуючи протиставні зв'язки,
разом з тим передають додатковий відтінок значення, а саме:
сполучники а, але, та (в значенні «але»), тільки, проте,
однак, хоч (хоча й), зате надають протиставному
зв'язку відтінку обмеження, наприклад: 1. Голос Павла звучав тихо,
але твердо (Горьк.). 2. Росли брати, зростали, та не були
друзями (Коц.).
Сполучник зате виражає протиставлення з відтінком
компенсування чогось, наприклад: 1. Було тісно, зате тепло
(Шер.). 2. Сад був невеликий, зате густий і вигідний
(В. Бєл.).
Сполучник так теж виражає протиставлення, але
вживається він у фольклорі та в творах, що перебувають під
впливом народної усної поезії, наприклад: Полетіла б я до тебе,
так крилець не маю (Л. У.).
Сполучник хоч і (хоча й) може вказувати на
обмежувально-допустові, а сполучники але, проте, однак — на
обмежувально-протиставні відношення між однорідними членами,
наприклад: 1. Спокійний і невблаганний, Сава знову розробив
неправдоподібні, хоча й цікаві вигадки (Збанацький). 2.
Дівчина була невелика на зріст, але рівна, гнучка, довгообраза,
повновида (Н.-Л.).
Протиставно-допустовий зв'язок між однорідними членами
може виражатись і за допомогою парного сполучника хоч
(хоча)... але (проте, зате, однак, та). Перший з них
ставиться перед першим з однорідних членів, другий — перед
другим, наприклад: 1. Ми хоч бідні, але чесні (Коц.). 2.
Хата хоч старенька, та чепурна, біла (Мирн.) 2. Такі речення
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л А. Булахов-
ського), т. II, К-, 1951, стор. 116
2 Докладніше про вживання сполучника хоч (рос. хотя) в реченнях
з однорідними членами та в складних реченнях див. М. С. Бунина,
Уступительные предложения с союзом несмотря на то что («Ученые записки»
Московского гор. пед. института им. В. П. Потемкина, том Ы, Кафедра
русского языка, вып *5, М, 1956, стор. 106—114).
139

своєю структурою і семантикою дещо подібні до
складнопідрядних речень з підрядним протиставно-допустовим. (Див. § 109,
«Складнопідрядні речення з підрядним допустовим», п. 2,
«Протиставно-допустові конструкції», стор. 237—238).
Зіставні сполучники
Конструкції з зіставними сполучниками (як і
протиставними) нормально двочленні. Зіставні сполучники є парними; одна
частина їх, що стоїть перед першим членом ряду, вимагає
другої частини сполучника, яка і стоїть при другому члені ряду.
До них належать синонімічні сполучники як... так і; не
тільки (не лише)... а (але й); не стільки... скільки
(як); та парний сполучник не то щоб... а.
Перші три парні сполучники мають книжний характер
(вживаються в науковому, публіцистичному й офіціально-діловому
стилях).
Сполучники як... так і, не тільки (не лише)... а
(але) й мають значення необхідної сумісності, наприклад:
1. Захищати свою незалежність мають право як великі, так і
малі народи*?,. СРСР не тільки велика сухопутна, але й
велика морська держава (Мих.).
Сполучник не стільки... скільки (як), виражаючи
зіставлення міри чи ступеня чогось, разом з тим вказує на
більшу значимість поняття, яке передається другим однорідним
членом, наприклад: Він не стільки забився об стіл, як
стривожився (Н.-Л.).
Парні сполучники не то щоб... а; не так і... як
мають розмовний характер. Вони виражають «зіставлення
припущень, перше з яких уявляється неясно, не піддається
встановленню, а друге уточнює те, що має бути розв'язаним» \
наприклад: Гори мої високії/ Не так і високі, як хороші, хороші,
блакитні здалека (Шевч.).
Розділові сполучники
До розділових належать: а) сполучники або, чи, а чи,
хоч, чи то, які можуть вживатися і як одиничні, і як
повторювані; б) парний сполучник як не... то; в) сполучники
то... то, не то... не то, які вживаються тільки як
повторювані.
Сполучники -або, чи, хоч вказують, що з перелічуваного
можливе щось одне, а решта виключається, наприклад: 1. На
ходу Соломія висмикувала стебло або корінь (Коц.). 2. Олек-
1 А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, ч. II,
Синтаксис, М., 1958, стор. 118.
140

са або щось стругав, або розказував якусь новину (Коз.).
3. Наче в провесні чи в літі зацвіли поля (Мас).
Парний сполучник як не.. . то, виражаючи розділовість
(дорівнює значенню сполучника або... або), вносить у ряд
додатковий відтінок умовності, наприклад: У Килини та Горпи-
ни як не свадьба, то родини (Н. тв.). Цей сполучник
властивий розповідному стилю мови та фольклору.
Сполучник то... то вказує, що перелічувані дії,
предмети чи їх ознаки змінюють одне одного, чергуються, наприклад:
1. Дівчина поглядала то на Чіпку, то на матір (Мирн.).
2. Сине море звірюкою то стогне, то виє (Шевч.).
Сполучники не то... не то, чи то ...чи то
вказують на непевність враження, що створюється від предметів,
явищ чи дій, позначених однорідними членами, наприклад:
1. Не то сон, не то забуття склепляло повіки (Коц.).2. Од
вікна до мене в хату червонясте світло впало, — чи то ву-
личнее світло, чи то полиски пожежі (Л. У.).
§ 68. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення
У реченні перед однорідними членами або після них можуть
стояти узагальнюючі слова.
Узагальнюючими називаються слова, що об'єднують в одну
групу ті предмети, ознаки, дії і под., які перелічуються у
вигляді однорідних членів
За лексико-граматичними ознаками та вживанням
узагальнюючі слова можна поділити на три групи.
П Узагальнюючі слова, що по відношенню до однорідних
членів означають досить загальні, широкі родові
поняття. У ролі таких узагальнюючих слів виступають означальні або
заперечні займенники (все, всі, кожний, всякий, ніхто, ніщо та
ін.), прислівники місця і часу (скрізь, кругом, навкруги, всюди,
ніде; завжди, ніколи та ін.). Слова цієї групи можуть стояти як
перед однорідними членами, так і після них, наприклад:
1. Все зникло, наче в казці: місто, гори, поле, гай (Л. У.).
2. Скрізь червоно: на небі, і на узгір'ях, і на горі (М. В.).
3. Чорні кучері, одежа—все припало пилом (Н.-Л.).
Речення, в яких узагальнюючими словами виступають
означальні або заперечні займенники та прислівники, властиві всім
стилям мови.
2) Узагальнюючі слова, що означають найближче
родове поняття по відношенню до перелічуваних
однорідних членів — видових понять. У ролі таких узагальнюючих слів
виступають іменники, прикметники (рідше дієслова), кількісно-
іменні словосполучення та словосполучення, до яких входить
означальний або заперечний займенник. Слова цієї групи
майже завжди стоять перед однорідними членами (вживання їх
14І

після однорідних членів дуже обмежене, притому вони досить
поширені в науковій і офіціально-діловій мові).
При проказуванні таких речень з однорідними членами після
узагальнюючих слів голос трохи знижується, робиться пауза
(це ніби попереджує, що далі буде перелік), потім однорідні
члени вимовляються з перелічувальною інтонацією, наприклад:
У Північному Льодовитому океані водяться такі полярні
тварини: морж, тюлень, гренландський кит.
Пояснювальний зв'язок, що встановлюється між
узагальнюючим словом, що стоїть у препозиції, і однорідними членами,
які конкретизують зміст вираженого ним поняття, може
підкреслюватись спеціальними словами (а саме, наприклад, як-
от), наприклад: М'який знак не пишеться після ц у кінці слова
в іменниках чоловічого роду іншомовного походження,
наприклад: палац, паяц, шприц. Галац; також у деяких вигуках,
як-от: бац, клац (Український правопис).
Речення з узагальнюючими словами другої групи
вживаються і в художніх творах, наприклад: 1. Підібрав собі Чіпка
трьох товаришів щирих: Лушню, Матню та Пацюка
(Мирн.). 2. Стара мати всьому порядок дає в хаті: і при-
бере, й догляне, і вечеряти наварить (Н.-Л.).
Примітка. Інтонація попередження може мати місце перед групою
однорідних членів і в тих випадках, коли узагальнююче слово перед нею
відсутнє, наприклад: За соснами, вздовж огорожі, стояли: гараж,
приміщення для складу з червоної цегли і водогінна будка (Коз.). (Порівн.: Із хмари
тихо виступають обрив високий, гай, байрак — Шевч.— інтонація
попередження відсутня).
В більшості випадків узагальнюючі слова виступають у
реченні в тій самій синтаксичній функції, що й перелічувані при
них однорідні члени (див. приклади, наведені раніше), причому
узагальнюючі слова, що стоять після однорідних членів
речення, завжди виступають з однорідними членами в однаковій
синтаксичній функції. Але в художніх творах у тих реченнях,
де узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами,
логічні відношення їх (як відношення родового поняття до
супідрядних видових) іноді можуть себе нечітко виявляти. Цим
саме і можна пояснити ті випадки, коли узагальнюючі слова
і однорідні члени виступають в різних синтаксичних функціях,
наприклад: 1. Сергій гуртував молодь, непомітно скеровував її
мрії, думки й бажання в одному напрямі: на піднесення
і поліпшення праці в колгоспі, на поліпшення культурного і
матеріального стану села (Коз.). 2. Довкола вирував натовп —
величезний і тісний: гімназисти, техніки, комерсанти,
семінаристи, учні художньої школи (См.). (Порівн. із складним
безсполучниковим реченням: Добре тій вівці: і кожух, і свита, ще
й губа сита—Н. тв., в якому перша його частина, безособове
речення, пояснюється в цілому другим реченням).
3) Узагальнюючі слова, відношення яких до однорідних
142

членів таке, як відношення цілого до його
складових частин. Наприклад: Перед очима розгортався типовий
для Угорщини ландшафт: вибалки, пагорби, рівнини (Гонч.).
Також при узагальнюючому слові все: Все у цвіті сонця
золотого: наша школа, вулиця й завод (Бич.).
Узагальнюючі слова здебільшого-вживаються при
однорідних членах, які пов'язуються між собою за допомогою
перелічувальної інтонації (без сполучників) або за допомогою
єднальних сполучників і інтонації. Рідше вони вживаються при
однорідних членах, які пов'язуються між собою за допомогою
розділових сполучників, наприклад: Перед очима виходили
різні кружала: то червоні, то зелені, то білуваті (Н.-Л.).
У реченнях, однорідні члени яких пов'язуються протиставними
й зіставними сполучниками, узагальнюючі слова не вживаються.
§ 69. Узгодження присудка з однорідними підметами
Та чи інша форма числа і роду, в якій присудок
узгоджується з однорідними підметами, залежить від різних умов: від
порядку слів у реченні, значення сполучників, якими зв'язуються
однорідні підмети між собою, лексичного значення присудка
або підметів, іноді від форми числа, роду підмета, найближчого
до присудка.
При однорідних підметах, що мають форму множини,
незалежно від порядку слів присудок ставиться тільки в множині,
наприклад: Зеленіють по садочку черешні та вишні (Шевч.).
В інших структурах слід додержуватись таких правил:
І. При однорідних підметах, зв'язаних єднальними
сполучниками і (та), ні... ні або тільки інтонацією переліку,
як постпозитивний, так і препозитивний присудок по
відношенню до однорідних підметів може мати і форму однини, і форму
множини.
1) При підметах, що мають форму однини і означають
назви осіб або уособлених предметів, присудок, як правило,
вживається у множині, незалежно від порядку слів у реченні,
наприклад: 1. Осталися сиротами старий батько й мати
(Шевч.). 2. Раділи і садок, і поле, і долина (Гл.).
Але препозитивний присудок при підметах з особовою
семантикою може мати форму числа (а в минулому часі і форму
роду) найближчого підмета, наприклад: 1. Жив собі дід та
баба (Н. тв.). 2. Посеред хати сидів Семенко й сестра
(Стеф.). (Порівн. з можливими варіантами: Посеред хати
сиділа сестра й Семенко).
2) Якщо з кількох однорідних підметів найближчий до
присудка має форму множини, а решта (всі або деякі) — форму
однини, препозитивний присудок вживається тільки в формі
множини, тобто узгоджується з найближчим підметом, напри-
143

клад: 1. Пішли дощі, пороша, вітер (Л. У.). 2. Царям не
поможуть ні брехні, ні жест (Т.).
3) При однорідних підметах в однині, а також при підметах
з неоднаковими формами числа, коли найближчий підмет має
форму однини, а решта — всі або частина — форму множини:
а) постпозитивний присудок здебільшого вживається у
множині, б) препозитивний — в однині, тобто узгоджується з
найближчим підметом, нагїриклад: а) Гнів і жаль, огонь і холод,
несамовита радість і гірка туга охопили Петрове серце (Мирн.);
б) Чорніє поле, і гай, і море (Шевч.).
При підметах в однині постпозитивний присудок в однині,
як і препозитивний присудок у множині, вживаються рідше,
наприклад: 1. Наша воля і правда жива (С). 2. Нехай ні жар,
ні холод не спинить вас (Фр.). 3. Перед хатиною на
маленьких грядочках росли картопля, буряки та цибуля (Н.-Л.).
Конструкцію з препозитивним присудком у формі множини
при підметах в однині або в різних формах числа в офіціально-
діловому стилі можна зустріти частіше, ніж в інших стилях,
наприклад: До підшефного колгоспу поїхали Новицька, Тиш-
кова і Подолинна.
4) Узгодження постпозитивного присудка з найближчим
підметом в однині, особливо коли серед однорідних підметів наявні
і такі, що мають форму множини, — явище, яке можна
спостерігати лише в поетичному та фольклорному жанрах і
притому не часто, наприклад: 1. Крейда, пісок, червонясте та
сіре каміння скрізь понад шляхом нависло (Л. У.). 2.
Затихло все. Тільки дівчата та соловейко не затих (Шевч.). Форма
однини постпозитивного присудка, відділеного від найближчого
підмета пояснюваними словами, іноді створює враження, ніби
перша частина речень з такою структурою має еліптичний
характер, наприклад: / клен гнучкий, і в'яз із лиха вниз на-
гнувсь (Греб.).
5) Завжди вживаються у множині при підметах у формі
однини (незалежно від порядку слів у реченні) присудок,
виражений зворотним дієсловом з семантикою взаємної дії,
наприклад: Навіки дружбою старою здружились Київ і Москва
(М. Упеник).
II. Узгодження присудка з однорідними підметами, які
зв'язуються між собою протиставними сполучниками чи
протиставною інтонацією (без сполучників), повинне
відповідати таким правилам:
1) При однорідних підметах в однині присудок вживається
в однині, тобто узгоджується з підметами, причому присудок,
виражений дієсловом минулого часу або прикметником,
дієприкметником, узгоджується з найближчим підметом у числі, а в
однині — і в роді, наприклад: 1. Не вітер, а буря завіяла
(Мирн.). 2. Миколу взяв за серце не жаль, а злість (Н.-Л.).
3. Не ріки —море пролилось (Шевч.).
144

2) Якщо присудок постпозитивний або ж стоїть між двома
однорідними підметами і притому перед заперечним підметом,
присудок узгоджується з підметом стверджувальним, а не
заперечним, наприклад: Злість, а не жаль Миколу взяла за
серце. Жаль взяв Миколу за серце, а не злість.
III. Правила, які охоплюють випадки узгодження
однорідних підметів, зв'язаних між собою розділовими
сполучниками, такі:
1) При підметах у формі однини присудок, виражений
дієсловом теперішнього або майбутнього часу, вживається в
однині, тобто узгоджується в числі, наприклад: 1. Чи то садок
видніє, чи город, чи поле? (Мирн.). 2. Так циган угадував, що
завтра буде хоч дощ, хоч сніг, хоч сонечко (Н. тв.).
2) При підметах в однині, а також при підметах, що мають
різний граматичний рід, присудок, виражений дієсловом
минулого часу, як правило, узгоджується з найближчим підметом,
наприклад: 1. Там, приперта до сліпої стіни якогось
довжелезного будинка, стояла нужденна не то шопа, не то буда (Фр.)-
2. Над дорогою попадалась вся в цвіту груша або кущ
черемухи (Коц.).
При підметах, що мають різні форми числа, присудок,
виражений дієсловом у будь-якій відмінюваній формі, може
вживатись як в однині, так і в множині. Форму однини присудок
має тоді, коли найближчий до нього підмет стоїть в однині.
І навпаки, коли найближчий підмет стоїть у множині, присудок
теж має форму множини, наприклад: Ось зааніла на
небосхилі попруга, чи ліс, чи гори (Мирн.). (Порівн.: Ось
засиніли на небосхилі гори чи ліс).
При підметах в однині, що означають назви осіб, присудок,
незалежно від порядку слів у реченні, може вживатись як в
однині, так і в множині, наприклад: 1. Свічка на припічку
нерівно горіла: знай — гніт нагорав — жужелився, й знай його
зривала або Мотря, або Галя (Мирн.). 2. Виряджатимуть
мене в дорогу брат або сестра.
РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ДРУГОРЯДНИМИ
ЧЛЕНАМИ
§ 70. Поняття про відокремлення
Другорядні члени речення для посилення їх смислової ролі
й надання їм більшої самостійності й виразності можуть разом
з усіма залежними від них словами відокремлюватись від
інших членів. В усній мові вони відокремлюються особливою
інтонацією (перед відокремленим членом, якщо він стоїть не на
початку речення, голос підвищується, робиться пауза,
відокремлений член має свій логічний наголос), а на письмі — комами,
10-933
145

рідше тире або крапкою. Такі члени речення називаються
відокремленими.
Порівняйте:
1. Збентежений Яшко на луках 1. Збентежений, Яшко на луках
блукав і не знаходив собі місця. блукав і не знаходив собі місця
(Гол.).
2. Густа мряка чорним запина- 2. Густа мряка чорним
запиналом єднала з небом спалену сонцем лом єднала з небом полонину, спа-
полонину (Код.). лену сонцем.
У прикладах, поданих в лівій колонці, невідокремлений
дієприкметник збентежений і невідокремлений дієприкметниковий
зворот спалену сонцем, виступаючи в ролі означення, тільки
характеризують предмети. Отже, між означеннями, вираженими
дієприкметником і дієприкметниковим зворотом, та
пояснюваними словами, до яких вони стосуються, — відношення
атрибутивні.
У першому прикладі правої колонки відокремлений
дієприкметник збентежений не тільки характеризує особу (Яшка), а й
виражає додаткове твердження (тим самим створює
предикативне нашарування, або другорядну предикацію), тобто все
речення має приблизно такий зміст: «Яшко був збентежений;
Яшко на луках блукав і не знаходив собі місця» або: «Будучи
збентежений, Яшко на луках блукав і не знаходив собі місця».
У другому прикладі правої колонки в ролі означення
виступає не дієприкметник, а дієприкметниковий зворот спалену
сонцем, який не тільки характеризує предмет (полонину), а й
виражає додаткове твердження, тобто все речення має приблизно
такий зміст: «Густа мряка чорним запиналом єднала з небом
полонину; полонина була спалена сонцем». Отже, і в другому
прикладі відокремлений член перебуває з пояснюваним словом
у напівпредикативних відношеннях... Ці відношення
створюються не стільки граматичними формами (в даному випадку
дієприкметниками й дієприкметниковими зворотами), скільки
інтонаційними засобами та порядком слів. Ось чому відокремлені
члени речення, виражені дієприслівниковими або
дієприкметниковими зворотами (також прикметниковими), легко можна
замінити відповідними за синтаксичною функцією підрядними
реченнями і навпаки, бо і своїм смисловим навантаженням і
інтонаційним оформленням вони подібні.
У відокремленому положенні другорядні члени речення не в
однаковій мірі набувають напівпредикативності, або так званої
другорядної предикації. Ступінь її вияву залежить від того,
якою морфологічною категорією виражений даний другорядний
член, поширений він чи непоширений, як він пов'язується з
пояснюваним словом, в якій синтаксичній функції виступає
пояснюване слово. Так, у реченнях з невідокремленим
дієприслівником другорядна предикація виявляє себе в більшій мірі, ніж
146

у реченнях з невідокремленим дієприкметником; ще в більшій
мірі вона виявляється, коли вони відокремлюються, і, нарешті,
найбільш помітною вона буває у відокремлених
дієприслівникових і дієприкметникових зворотах.
Відокремлюватись можуть тільки другорядні члени речення.
Головні члени (підмет і присудок, крім уточнюючого присудка)
не можуть відокремлюватись тому, що, вступаючи один з
одним у предикативні (а не напівпредикативні) відношення, вони
служать для вираження основного, а не додаткового
твердження чи заперечення.
Відокремленими можуть бути і уточнюючі чи конкретизуючі
члени: обставини місця, часу, способу дії, означення, в тому
числі прикладки, рідше — присудки, наприклад: 1. Там,на горі,
і музика і спів (С.). 2. Він шумів і серце молодев чарував со-
лодким тихим болем, всеслов'янський голубий Дуний (Р.).
Названі категорії уточнюючих слів також створюють напів-
предикативність, щоправда, менш виразну від тої, яка буває
при відокремленні обставин і означень, виражених зворотами.
Відокремлені члени бувають непоширені і поширені. У
складі поширених відокремлених членів можуть бути порівняльні
звороти, модально-вставні слова, відокремлені члени як
синтаксичний паралелізм і навіть підрядні речення, що являють собою
складні синтагми, наприклад: 1. Кирило вийшов у сад, якось
разом убрав у себе важкі дерева, повні, як губка, водою
(Коц.). 2. Дрібні дзвіночки розбіглись по луці і сіяли сум,
такі делікатні і такі ніжні, що самі аивувались, як
животіють на світі (Коц.).
Явище відокремлення другорядних членів речення здавна привертало
увагу наших вітчизняних мовознавців. Так, у працях О. X. Востокова,
М. І Греча, І. І. Давидова і особливо Ф. І. Буслаева знаходимо
спроби встановити аналогію між деякими структурами підрядних речень,
з одного боку, та скороченими підрядними реченнями, що нині мають назву
«відокремлені означення, виражені дієприкметниками, та відокремлені
обставини, виражені дієприслівниками», з другого.
О. О. Потебня в своїх працях висловив думку (її потім розвинув
О. О. Шахматов) про наявність у таких другорядних членів часткової
(неповної) предикативності.
Пізніше вчення про відокремлені члени речення докладно розробив
О. М. Пєшковський. Спираючись на інтонацію і ритм, як на зовнішні
показники деяких синтаксичних відтінків, О. М. Пєшковський встановив
поняття відокремлених другорядних членів, дав їм визначення 1, докладно
розробив питання про умови відокремлення їх.
Відокремлення другорядних членів речення — явище,
властиве літературно-книжній мові. За висловом Л. А. Булахов-
1 О. М. Пєшковський так визначив другорядні члени:
«Відокремленим другорядним членом називається другорядний член, що уподібнився
(один або разом з іншими, залежними від нього членами) щодо мелодії й
ритму і паралельно щодо зв'язків своїх з оточуючими членами окремому
підрядному реченню» («Русский синтаксис в научном освещении», М., 1956,
стор. 416).
10*
147

ського, відокремлені звороти виконують у ній надзвичайно
важливу функцію економізації вислову, концентрації його навколо
одного центра — в одному реченні, збагачують гнучкість
синтаксичної структури літературної мови, збільшуючи кількість
можливих паралельних конструкцій (синтаксична синоніміяI.
§ 71. Умови відокремлення другорядних членів
Умови відокремлення другорядних членів такі: 1) смислове
навантаження відокремлюваного члена, зокрема його
додатковий (доповнюючий, уточнюючий або роз'яснюючий) характер;
2) порядок слів; 3) ступінь навантаження відокремлюваного
члена залежними від нього словами; 4) неможливість деяких
членів, які перебувають у смислових зв'язках, входити в
синтаксичне словосполучення; 5) сусідство відокремлених членів,
не однакових за синтаксичними функціями; 6) потреба уникнути
такого 'збігу кількох підрядних речень, який зневиразнює зміст
висловленої думки.
Перелічені умови нерідко діють сумісно, сполучаючись по
кілька. Вирішальною умовою відокремлення є перша умова —
цілеспрямованість вислову — прагнення того, хто говорить,
відтінити певну сторону думки — ознаку, об'єкт, обставину. Тому
відокремлюються тільки такі слова і групи їх, які мають
додаткове (доповнююче, роз'яснююче або уточнююче) значення. Всі
інші умови є другорядними, супровідними, вони лише сприяють
відокремленню слів і їх груп.
Розглянемо окремо кожну з цих умов.
1) Смислове навантаження
відокремлюваного члена речення. Препозитивне означення (також
препозитивна поширена прикладка), що має тільки атрибутивне
значення, не відокремлюється, а ускладнене обставинним
значенням — відокремлюється.
Порівн.: 1. Задоволений Василь посміхнувся і Задоволений,
Василь посміхнувся (Риб.). 2. Старшина мінометної роти Вася
Багіров був з тих людей, що для них війна давно вже стала
звичною справою (Гонч.) і Справжній мічурінець і патріот
Батьківщини, Йосип Яковлевич не замикається в собі і має багато
учнів, яким всіляко допомагає (Мин.).
Прикладами, які ілюструють уточнюючий характер одного
члена по відношенню до другого, можуть бути такі: На взгір'ї,
біля тихої ріки, ми посадили гомінкі тополі (Бровка).
2) Порядок слів. Означення, виражені
прикметниковими або дієприкметниковими зворотами, при прямому
порядку слів (тобто, коли стоять в препозиції по відношенню до по-
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 131.
148

яснюваного слова), як правило, не відокремлюються;
постпозиція, що не є типовою для таких означень, сприяє їх
відокремленню. Порівн.: 1. Сірі, трохі холодні очі плавали на
білках серед червоних жилок і Сірі очі, трохи холодні і воює
пригаслі, плавали на білках серед червоних жилок (Коц.).
2. Здавалося, за темними горбами лягли укриті тайною віки
(Перв.) і Здавалось, за темними горбами лягли віки, укриті
тайною.
Означення, виражені прикметниками, як правило, бувають
препозитивними, наприклад: Тепле і приязне сонце ще не
встигло наложити палючих слідів на землю. Постановка
означень, виражених прикметниками, в постпозицію підкреслює їху
посилює їх смислову роль, тобто сприяє їх відокремленню.
Порівн.: Сонце, тепле і приязне, ще не вспіло наложити
палючих слідів на землю (Мирн.).
Розрив зв'язків між означенням, вираженим прикметником,
дієприкметником або прикметниковим чи дієприкметниковим
зворотом, і означуваним словом, спричинений постановкою
присудка між ними, також сприяє їх відокремленню, наприклад:
Опромінена славою небувалих в історії подвигів, іде до
комунізму героїчна радянська людина (Дм.).
3) Ступінь обтяженості відокремлюваного
члена залежними від нього словами. Чим
більша обтяженість другорядного члена залежними від нього
словами, тим важче його підпорядкувати іншим групам чи
певному членові, отже, тим більше виявляється необхідність
відокремити його, виділити, щоб звернути на нього увагу. Через це
поширені другорядні члени речення (тобто ті, що мають
пояснюючі слова) частіше відокремлюються, ніж непоширені. Так,
одиничні дієприслівники частіше бувають невідокремленими
(особливо, коли вони стоять після присудка); навпаки,
дієприслівникові звороти майже завжди відокремлюються. Порівн.:
і. Лежачи їжі не здобудеш (Н. тв.) і Лежачи на печі, їжі не
здобудеш. 2. Вже бджола за обніжжю летіла гудучи (М. В.)
і Вже бджола за обніжжю летіла, тоненько гудучи. Одиничне
постпозитивне означення, виражене прикметником або
дієприкметником, здебільшого не відокремлюється, а поширене —
відокремлюється. Порівн.: Листя вмите поблискувало на сонці і
Листя, вмите рясним дощем, поблискувало на сонці (Коц.).
4) Неможливість деяких членів, що
перебувають у смислових зв'язках, синтаксично
сполучатись. Так, особовий займенник не може мати при
собі таких пояснюючих слів, які б вступали з ним в
атрибутивні відношення. Цим саме й можна пояснити
відокремлення означень, виражених прикметниками, дієприкметниками,
іменниками, а також зворотами, коли вони відносяться до
особового займенника, наприклад: 1. Рада, вона хустину зняла
(Гол.). 2. Та й йому, Климові, на старості добре б було (М. В.).
149

3. Уся вона, з зеленою керсеткою, з червоною спідницею,
привиджувалась йому, як жива... (Мирн.).
5) Сусідство відокремлених членів, не
однакових за синтаксичною функцією, наприклад:
Тоді ми знов сідлали тихі коні, облиті синім місячним вапном,
далі йшли, затиснувши долоні, над берегом над дном
ущелини, наповненої тьмою (Перв.).
6) Потреба уникнути такого збігу кількох
підрядних речень, який зневиразнює зміст
висловленої думки. Комбінування різних синонімічних
конструкцій, навпаки, надає висловленій думці більшої виразності,
наприклад: Гори, порослі дґре ами, що їх потворно вигнув
норд-ост, різкими помахами підняли свої верхівки в синю
пустелю, над ними суворі контури їх закруглилися, повиті
теплою і лагідною млою південної ночі (Горьк.).
Б/ДОК ЕМЛЕНІ ОЗНАЧЕННЯ
§ 72. Відокремлені узгоджені означення
Узгоджені означення, як непоширені, так і поширені,
можуть відокремлюватись в постпозиції і в препозиції.
Відокремлені однорідні означення пов'язуються між собою
інтонацією переліку і сполучниками або однією інтонацією (без
сполучників), причому від пояснюваного слова і один від
одного вопи відділяються паузою; поряд з підкресленням означень
при відокремленні підкреслюється і означуваний іменник,
наприклад: 1. Оживлялась музика крапель, сумних і веселих,
гшивих і жвавих, глух х та дз інких (Коц.). 2. На самому
гподі жовтіли черевички, а над ними здіймались топольки
вероніки, то сіро-блакитні, то густо-сині (Коц.). Там, де
неможливе підкреслення означуваного іменника або немає в
цьому потреби, там відсутня і пауза після цього іменника, а
при таких умовах відпадає відокремлення, наприклад: Є сила
на світі могутня, но а (Т.).
Найважливіші випадки відокремлення означень такі:
І. 1) Майже завжди відокремлюються постпозитивні
означення, виражені прикметниковим або дієприкметниковим
зворотом, наприклад: І. А ми від всього серця і чуття свою
країну — правдою відому — ще більш прикрасим квітами
життя (Т.). 2. Надзвичайно важлива роль у комуністичному
вихованні підростаючого покоління належить радянській школі,
покликаній готувати молодь до життя, до корисної праці.
2) У постпозцції відокремлюються два (і більше)
однорідні непоширені означення (одне — рідше), коли вони мають
додатковий (роз'яснювальний чи уточнюючий) характер по
відношенню до інших членів даного речення або коли потрібно
підкреслити, виділити означення й тим самим надати їм більшої
150

смислової ваги, наприклад: 1. Я спала сном камінним у
печері, глибокій, чорній, вогкій та холодній (Л. У.).
2. Давид, поривний, схватив будьонівку з ключки і — до
дверей (Гол.). Найчастіше однорідні непоширені означення
відокремлюються, коли і перед пояснюваним іменником стоїть
узгоджене з ним означення, наприклад: 1. В хату увійшов старий
Джеря, високий, тонкий (Н.-Л.). 2. В більшовицькій
сім'ї, славній, вольній, новій, ми тебе не забули, Тарасе (С).
Однорідні непоширені означення можуть і не
відокремлюватись у постпозиції, якщо говорящий не має наміру підкреслити,
виділити їх. Такі означення у вимові тісно об'єднуються з
пояснюваним словом *, наприклад: 1. Пальми покірно поникли
гілками сухими, смутними (Л. У.). 2. / вірю: того вже дня
проростуть на нім зелені пагінці дубові та кленові, і ти
воскреснеш знов у молодій обнові (Р.).
У постпозиції не відокремлюються неоднорідні означення,
наприклад: Чи по ночах виїжджають хлопці на шляхи
чернігівські старі? {Ст.).
У поетичній мові неоднорідні означення можуть не
відокремлюватись навіть тоді, коли перед пояснюваним словом стоїть
узгоджене означення, наприклад: Минаючи убогі села
понаддніпрянські невеселі, я думав (Шевч.).
Відомо, що однорідні постпозитивні означення при
відокремленні відділяються від означуваного іменника паузою. Коли ж
вони неоднорідні, то найближче до пояснюваного слова
означення ритмічно зливається з ним і паузи між ними нема (див.
наведені вище приклади). Показовими в цьому розумінні мо^
жуть бути речення, в яких із кількох постпозитивних означень
відокремлюються не всі, а тільки частина — ті, що є
однорідними, наприклад: Одчиняються склади рибацькі, темні і
вогкі, наче печери (Коц.).
3) Прикметники і дієприкметники, дієприкметникові
звороти, інтонаційно відділені від підмета або присудка для
посилення їх смислової ролі, незалежно від їх місця в реченні, слід
вважати відокремленими предикативними
означеннями2, якщо вони синтаксично і з смислового боку тяжать до
1 Порівн. Е. В. К р о т є в и ч, Обособленные синтагмы, «Вопросы
славянского языкознания», кн. I, Львов, 1948, стор. 88—89.
2 У вузівських посібниках з російської мови для університетів і
педагогічних інститутів прикметники і дієприкметники в такій функції називаються
по-різному: В «Курсі сучасної української літературної мови» (за ред.
Л. А. Булаховського), т. II, К., 1952, стор. 129 — «присудковими
прикметниками»; в посібнику «Современный русский язык, синтаксис» (под ред.
Е. М. Галкиной-Федорук), изд. МГУ, 1957, стор. 261—262—«определением,
выполняющим атрибутивную и предикативную функцию»; в посібнику
«Современный русский язык, Синтаксис» Е. М. Галкиной-Федорук, К. В.
Горшковой и Н. М. Шанского, М., 1958, стор. 93 — «дополнительным
сказуемым»; в посібнику «Современный русский язык, ч. II, Синтаксис»
А. Н. Гвоздева, М., 1958, стор. 130 (§ 237) і стор. 131—132 (§ 239) —
«обособленным согласованным определением».
151

підмета і в більшій мірі до присудка, притому вираженого
дієсловом руху або стану, наприклад: 1. Високо, трохи не серед
неба, стояв, місяць, ясний, блискучий, повний (Н.-Л.).
2. / так ми всі йдемо, в одну громаду скуті святою
думкою (Фр.)- У складі відокремленого предикативного
означення може бути порівняльний зворот, наприклад: Іде весна, як
май, весела (ШпортаI. Відокремлений дієприкметник, який
виступає в ролі предикативного означення, може мати залежне
підрядне речення, наприклад: Прийшли дігтярі, задоволені,
що скінчили роботу (Горьк.).
Без відокремлення такі прикметники і дієприкметники
виступають в ролі предикативного члена складного присудка.
Дієслова руху або стану в таких реченнях виконують роль зв'язки,
сполучуваної з предикативним членом (див. § 18, «Складний
присудок», п. 2, стор. 49—50J, наприклад: 1. Весна стояла
суха і вітряна (Код.). 2. Чорні, закурені стояли там
будинки (Л. У.). 3. Повернулась сестра хвора зовсім.
4) Не відокремлюються в постпозиції непоширені і поширені
означення, якщо пояснюваний іменник без означень не
становить у даному реченні смислової самостійності, наприклад:
{.Народе, йди вперед шляхом просторим і ясним (Н. тв.). 2. Об-
личчя його мало вигляд най звичайно зосереджений і
діловий.
II. Непоширені і поширені препозитивні означення
відокремлюються, якщо вони поряд атрибутивного значення
мають додаткове обставинне значення (причини, умови,
уступки) або коли потрібко виділити, підкреслити ознаку, що
передається означенням, наприклад: 1. Знесилений, кінь зупинив-
ся, важко дишучи (Гонч.). 2. Окрилена довір'ям партії,
радянська молодь в боротьбі і праці зростає і мужніє.
У наведених реченнях означення, проказані без
відокремлення, втрачають обставинне значення. (Порівн. ще з реченням
Причепурені задля неділі молдувани придивлялися до Замфі-
рової підводи — Код., в якому поширене препозитивне
означення до підмета-іменника не має обставинного
значення).
Поширені і непоширені означення, які відносяться до
пояснюваного слова — другорядного члена, в постпозиції, як
правило, не відокремлюються, наприклад: На холодній стромині
1 До відокремлених означень відносить їх О. М. Гвоздев (див. його
посібник «Современный русский литературный язык», ч. II, Синтаксис, 1958,
§ 91, стор. 63, і § 239, стор. 131—132). Є. В. Кротевич називає такі
означення атрибутивно-предикативними (див. його статтю «Обособленные
синтагмы», «Вопросы славянского языкознания», кн. I, 1948, стор. 74).
2 Порівн. в зв'язку з цим цінне твердження Л. А. Б у л а х о в с ь к о г о:
«Чим конкретніше дієслово, до якого тяжить прикметник, що входить до
складу присудкової частини, тим більш помітно цей прикметник із складного
присудка виділяється в більш чи менш самостійний член (присудковий)»
(див. його «Курс русского литературного языка», т. I, К-, 1952, стор. 286).
152

повитої в хмари гори льодовик невідомий і грізний лежав
од правіку (Перв.).
III. 1) Поширені і непоширені означення, які відносяться
до другорядних членів, виражених займенником, завжди, в будь-
якій позиції, відокремлюються, наприклад: 1. Ой, готую я всім
страву смачну та добреньку, за те ж мене поважають, гарну
молоденьку (Н. тв.). 2. Рідну, славну, кров'ю
перемиту, я тебе нікому не віддам (Мал.). Зокрема
відокремлюється поширене або непоширене означення, яке стоїть в препозиції
по відношенню до підмета-займенника і тяжить більше до
присудка, ніж до нього. Таке означення завжди має додатковий
відтінок обставинного значення, наприклад: Оглушений
ними, він похилив голову (Фр.). (Порівн. з реченням Це сад,
я знаю. І не раз він в снах мені шумів, кошлатий — Нагни-
біда, в якому означення кошлатий, відокремлене в
постпозиції, не має додаткового відтінку обставиннбго значення).
Препозитивні відокремлені означення до підмета-займенника так
само, як і до підмета-іменника, відповідають зворотові з словом
будучи.
У реченні з підметом-займенником і складеним присудком,
в якому зв'язкою виступає повнозначне дієслово руху або
стану, прикметник або дієприкметник не відокремлюється: він
виступає в ролі предикативного члена складеного присудка.
Будучи відокремленими, такі прикметники і дієприкметники
виступають в іншій синтаксичній ролі, — в ролі предикативного
означення, наприклад: Вона найбільше сиділа замкнена в
своїм покої (Фр.). (Порівн. іце з реченням Сухий і
хмурий стояв він перед нею, нелюбий — Гол., в якому перші
два прикметники сухий і хмурий виступають в ролі
предикативних членів складеного присудка і тому не відокремлюються..
а третій прикметник нелюбий — в ролі предикативного
означення, яке відокремлюється).
2) В будь-якій позиції відокремлюються поширені і
непоширені означення, якщо між ним і пояснюваним членом стоять
інші члени, зокрема присудок, наприклад: 1. Я бачив будиночки
поміж садками, високі, просторі та чисті (Мирн.).
£. Обважніла насінням, шепталась по своїх логовищах
недоступна кропива (Коц.).
Коли таке означення з смислового боку пов'язується і з
присудком, тоді воно має додаткове обставинне значення, отже,
й відокремлюється, наприклад: Не затримуваний
розв'язаними полами, до намету вривався холодний вітер
(Шовк.).
У реченнях з такою структурою непощирене або поширене
означення може стояти після сполучника сурядності, який
з'єднує однорідні присудки або об'єднує прості речення в
складносурядні, наприклад: Аж ось деревце похилилося, хруснуло і,
підтяте, впало на сніг (Коц.). Таке відокремлення різко фік-
153

сує увагу: воно означає намір того, хто пише, залучити до цього
означення посилену увагу читача. Але кома, що ставиться після
сполучника, цілком умовна і живої івимови не відбиває.
3) Коли одне непоширене означення препозитивне, а
друге— постпозитивне, тоді обидва вони, як правило, виступають
в атрибутивній функції, отже, й не відокремлюються,
наприклад: 1. Погасла золотої зорі коханая краса велична
(Л. У.). 2. Тонесенька сопілка калинова плаве в громах
і кличе на бої (Мал.).
§ 73. Відокремлені прикладки
Відокремлені прикладки виражаються іменником
(найчастіше), субстантивованою частиною мови, синтаксично не
розчленованим словосполученням, наприклад: 1. Жухрай, матрос,
з нами не раз розмовляв (М. Остр.). 2. Треба самовільно брати
її, землю (Гол.). 3. Потім устав із свого місця найстарший
у зборі, Захар Беркут (Фр.)« 4. А один з них, молодий
селянин, вже підвівся (М. В.).
Відокремлюватись можуть непоширені прикладки і поширені,
тобто прикладки, що мають залежні слова, притому вони
можуть відноситись до будь-якого члена речення (підмета,
додатка, іменної частини присудка, обставини), вираженого
іменником, особовим займенником, субстантивованою частиною мови,
нерозкладним словосполученням (див. наведені вище
приклади).
Прикладки в реченні видаються більш самостійними членами,
ніж означення-неприкладки: більш помітно, ніж в означень,
виявляється в них і другорядна предикація, бо за наявністю
предикативних оз'нак прикладки наближаються до присудка, отже,
вони й більш схильні до відокремлення, ніж інші другорядні
члени. Порівн.: Павленко — учительці Павленко, учитель,
нагороджений грамотою.
Основне (атрибутивне) значення відокремленої прикладки
може ускладнюватись додатковим обставинним значенням.
Зовнішньо це виявляється в тому, що такі прикладки, як правило,
мають залежні слова і найчастіше стоять у препозиції,
наприклад: Вірний син народу, Ярослав Галан все своє життя
боровся проти сил старого світу.
Прикладки відокремлюються в основному при тих самих
умовах, що й узгоджені означення.
Відокремлюватись можуть:
1) Одиничні непоширені прикладки,
наприклад: 1. Не вийшов один— Залізняк (Мал.). 2. Послухайте
нас, старих (М. В.).
2) Група однорідних прикладок, як непошире-
них, так і поширених, причому однорідні відокремлені
прикладів

ки можуть пов'язуватись між собою інтонацією і сполучниками
(єднальними, розділовими) або тільки інтонацією (без
сполучників), наприклад: 1. Тихо танула зорі, мерхла хвиль течія. Ми
стояли в дозорі мовчки— пісня і я (Перв.). 2. Тоді
заговорив другий — з дищячим обличчям учитель чи
семінарист (Ян.). 3. Ідуть на працю люди наші —вчені, шахтарі,
будівники (Нех.).
3) Група послідовно доповнюючих
(включених) прикладок, наприклад: І. А я в нього, молодого, в
того чорнобривця, беру коня (Шевч.). 2. Ось приходить і
другий підпасич—Грицько, Чупринів син, хлопчик
однакових з Чіпкою літ (Мирн.).
4) Група, в якій об'єднуються однорідні
і доповнюючі (включені) прикладки, наприклад:
Дядько мій, Микита, чорнокнижник, швець і мрійник,
славний чоловік, все життя розповідав про ніжність, хоч її
не бачив цілий вік (Мал.). [В останньому прикладі
чорнокнижник, швець і мрійник — однорідні прикладки; Микита і славний
чоловік — доповнюючі (включені) прикладки.]
Однорідні і включені групи відокремлених прикладок
використовуються в художній літературі з стилістичною метою:
вживаються, коли потрібно дати всебічну характеристику
діючої особи — вказати на її соціальний і родинний стан, зовнішній
вигляд, внутрішні якості тощо.
І. Найважливіші випадки' відокремлення прикладок (що
стоять у постпозиції) такі:
1) Відокремлюються поширені і непоширені постпозитивні
прикладки, які виступають в доповнюючій,
роз'яснювально-довідковій функції — вказують якусь ознаку означуваного
предмета: соціальний стан, родинні відношення особи, її професію
чи ознаку за характером діяльності, ім'я, прізвище тощо,
наприклад: 1. Була в мене сусідка, вдова Пилипиха (Мирн.).
2. Правда, досі Чернииі уявляв майора, Героя Радянського
Союзу, не таким (Гонч.).
Ясно виявляють свою роз'яснювально-довідкову роль такі
прикладки, які відносяться: а) до особового займенника
(докладніше про це далі), наприклад: Він, Роман, не дасть йому
загинути (Коц.); б) до іменника — власної назви, наприклад:
1. Грицько, підстароста, дивувався тому багатству (Мирн.).
2. Ось видно убік Лани, велике багате село (Мирн.);
в) до пояснюваного іменника, який має при собі залежні слова,
наприклад: 1. Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр,
Тимко (Коп.). 2. А вчора дочка тітки Ганни, Катя,
чоловіка врятувала (Коз.).
2) Відокремлена прикладка іноді вживається з тим
прийменником, який вжито при означуваному слові. В поетичній мові
це зумовлюється вимогами ритмомелодики, наприклад: 1. „.Щоб
на неї роса вночі падала — на чорну мою й вічну
155

троянду (Ян.). 2. А на Катерину, на дитя своє єдине,
тільки поглядає (Шевч.).
3) Відокремлюються також роз'яснювальні прикладки,
виражені сполученням вказівного слова чоловік, людина, дівчина,
хлопець та ін. з узгодженим або неузгодженим означенням,
наприклад: Жив собі, був собі в городку городничий Ераст
Антонович Малимонів, чоловік сивовусий, чорнобривий
(Мирн.).
4) Дві поширені постпозитивні прикладки можуть
відноситись не до одного і того ж пояснюваного слова, наприклад:
Аромати і звуки— росяне листя, пташиний гомін —
вдарили до кімнати вслід за сонцем (См.).
5) Прикладки в постпозиції можуть приєднуватись до
означуваного слова уточнюючими або роз'яснювальними словами.
В ролі таких слів (вони служать допоміжним синтаксичним
засобом відокремлення другорядних членів) виступають частки,
прислівники, різноманітні прийменниково-іменникові
конструкції (навіть, зокрема, особливо, переважно, родом, на
імення, на прізвище та ін.), сполучники або, чи, тобто, як,
наприклад: 1. Справжньому письменникові, навіть
таланту, не можна обмежувати себе лише спогадами про дитинство
і юнацтво. 2. До студентської наукової сесії готувалась вся
молодь, особливо члени наукових гуртків. 3. Мавка.
Який? Невже се «Той, що греблі рве»?.. Лісовик. Ні, люд-
ський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення
(Л.У.).
Сполучники або, чи (коли вони не розділові) означають
тотожність того, що виражається прикладкою та попереднім
іменником, наприклад: Всі букви, розміщені в певному
порядку, становлять алфавіт, або азбуку.
Сполучник тобто (цебто, себто) служить для роз-
тлумачення певного поняття, наприклад: 1. Тайга, тобто
заболочений хвойний ліс з домішкою осики,
тягнеться на сотні кілометрів. 2. Через вузький пересип були
перекопані єрики, цебто канали (Н.-Л.).
Прикладка, приєднувана сполучником як, відокремлюється:
а) коли вона має додатковий відтінок причиновості, наприклад:
Лаврін, як менший син, мав право зостатися в батьковій
хаті (Н.-Л.); б) коли вона показує таку ознаку означуваного
предмета, на яку слід звернути особливу увагу, бо наявністю
цієї ознаки обґрунтовується те, що говориться в основній
частині речення, наприклад: 1. Для Суворова, як полководця,
всі дані, що стосувалися кожного офіцера і кожного солдата,
мали першорядне значення. 2. У горах Брянський, як
командир, зустрівся з новими труднощами (Гонч.).
6) Особливий тип уточнюючої прикладки створюється
повторенням основного іменника. Таке повторення, обтяжене
залежними словами, «ніби відтворює сконцентрованість мислі навко-
156

ло даного поняття і поступове викристалізовування його в
свідомості в усій сумі його ознак» \ наприклад: 1. Для мене ваша
воля, воля революційних моряків —закон (Корн.). 2. /
дим влетів мені в вікно гіркою хмарою— поганий дим (Л. У.).
II. Препозитивні прикладки, як поширені, так і не-
поширені, відокремлюються, якщо вони мають додаткове
обставинне значення, наприклад: Демократ своїми
переконаннями, Леся Українка виступала за ідейне активне
мистецтво, додержуючись соціального аналізу в критиці (Хр.
Крит. мат.).
Якщо такі прикладки не мають додаткового обставинного
значення, вони не відокремлюються, наприклад: Визначний
письменник-демократ Осип-Юрій Федькович виступив у
літературі в кінці 50-х років XIX століття (Підр. з укр. літ.).
III. В будь-якій позиції відокремлюються:
1) Поширені і непоширені прикладки, які відносяться до
членів речення, виражених особовим займенником, наприклад:
і. Оце вони— бійці червоні—принесли волю на штиках
(Криж.). 2. Старший брат наш —це він з нами грози
розвіяв криваві (С). 3. Снопов'язалка, одна вона залишилась
в колгоспі після німців (І. Цюпа).
Прикладка, що відноситься до займенника, також може
мати додаткове обставинне значення, наприклад: Непокірна
душа, він ніяк не кається, про розплату з панами балака...
(Горд.).
2) Поширені і непоширені прикладки-епітети, які
відносяться до іменника. Такі прикладки надають вислову емоційно-
експресивного забарвлення. Вони вживаються переважно в
художніх стилях мовлення і можуть стояти як у постпозиції, так-
і в препозиції. Роз'яснювальна функція їх послаблена,
наприклад: 1. Вічна слава народові, трудівнику й герою!.. (Р.).
2. Соняхи, щирі огнепоклонники сходу, кивають златого-
лово (Мал.).
§ 74. Стилістичне вживання прикладки
За смисловою функцією відокремлені прикладки можна
поділити на дві основні групи: 1) прикладки, в яких основна
(атрибутивна) функція поєднується з мінімально вираженою
роз'яснювально-довідковою функцією, 2) прикладки, в яких
основна (атрибутивна) функція поєднується з чітко
вираженою довідковою (уточнюючою або роз'яснюючою) функцією.
Разом з тим відокремлені прикладки як першої, так і другої
групи можуть мати додатковий відтінок обставинного значення.
Такі прикладки здебільшого мають залежні слова і стоять у
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 124.
157

препозиції, наприклад: Полум'яний патріот, М. В.
Лисенко прагнув віддати весь свій хист на служіння Батьківщині
(З газ.).
І. Прикладки, які належать до першої групи, широко
вживаються в мові художніх творів та в фольклорній мові, де
вони використовуються для образної характеристики
зображуваних предметів, явищ, понять. Такі прикладки мають
емоційний, оціночний характер, експресивне забарвлення. Ці ознаки
можуть передаватись різними способами, а саме:
1) Лексичним значенням самої прикладки, наприклад:
1, Вони раділи, бідолахи, що я на хорошому місці (Тобіле-
вич). 2. Недавно, недавно у нас в Україні старий Котляревський
отак щебетав; замовк, неборака, сиротами кинув і горе і
море, де перше витав (Шевч.).
2) Суфіксами суб'єктивної оцінки, наприклад: 1. Взяли її —
сиріточку — й вернули всім полям, і золотому житечку, і
ягідним садкам (Т.). 2. На ослінчику вона, матуся, сидить
(Тесл.).
3) Художніми засобами, наприклад: 1. Подихнув
пустотливий вітрець, той віщун світання (Коц.). 2. Здрастуй,
здрастуй, Україно, красноягодо моя! (Ус). 3. Хотілося б зогнить
оскому на коронованих главах, на тих помазаниках
божих (Шевч.).
4) Пояснюючими словами, що стоять при прикладці, зокрема
узгодженими означеннями, та включеними відокремленими
прикладками, наприклад: 1. Та цур їм, отим царям поганим
(Шевч.). 2. Робітники, селяни, трудова інтелігенція Західної
України вели боротьбу за возз'єднання з своєю Батьківщиною,
квітучою Радянською Україною (Дм.). 3. Це ти, мій
Києве квітчастий, моє життя, моя любов (Р.).
5) Віддаленням прикладки від пояснюваного слова.
Стилістична доцільність такого вживання полягає в тому, що
збільшується увага до певного поняття, отже, й вага його в реченні,
особливо, коли пояснюваним словом виступає займенник і коли
він навмисне ставиться раніше, на початку речення, а
прикладка, що його роз'яснює, — в кінці або навіть виноситься за межі
речення, наприклад: 1. Отакий він характером, Михайло
Семенович Щепкін (Мал.). 2. Я взяв за звичаєм її на березі
крутому, де слід цобіт і тягачів, — ромашки сяйво рядом, —
сухеньку грудочку землі, обпалену снарядом (Мал.).
3. Ми йдемо серед поля. Три білих вівчарки і я (Коц.).
«Такий засіб, — говорить Л. А. Булаховський, — створює
враження, ніби іменник цей давно був знаний мовцеві і
слухачеві, ніби це і дозволило почати з займенника. Отже, іменник
наближається до читача, наче конкретизується...» !.
1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 112.
158

6) Підкресленням прикладки — вживанням при ній вказівного
займенника цей, той, отой, наприклад: 1. Він був
ніжний, той весняний легіт (Л. У.). 2. Він мені зразу
полюбився, цей Адаменко (Ян.).
II. Відокремлені прикладки другої групи, які не
використовуються як засіб образної характеристики, вказуючи
видову, рідше родову ознаку пояснюваного слова, вживаються як
довідкові, причому не тільки в мові художньої літератури, а й
в інших стилях, зокрема в науковому, офіціально-діловому
(приклади див. у попередньому параграфі).
§ 75. Відокремлені неузгоджені означення
Неузгоджені означення, виражені іменниками в формі
непрямих відмінків з прийменником або без нього,
відокремлюються тоді, коли потрібно посилити їх смислову вагу: звернути
особливу увагу читача (слухача) на якісь зовнішні риси чи
вказати на наявність незвичайних для даного предмета ознак,
властивостей.
Порівняйте:
Неузгоджені означення Неузгоджені означення
невідокремлені відокремлені
1. На шляхах дівчата в сірих 1. Кремезні козаки, в одних
шинелях. кольорових сорочках, чистили
коней (Коц.).
2. Ні, то не ставок, то друге 2. Аж землю рвуть копитами во-
небо з місяцем, із зорями (Коц.). роні, в милі (Гол.).
Показовим щодо відокремлення і невідокремлення неузго-
джених означень може бути речення, в якому автор вважав за
потрібне в одному випадку не відокремлювати неузгоджені
означення, а в другому відокремити, наприклад: Попереду на
вгодованих конях летіли, мов херувими, хоругви народової
кавалерії з крилами за плечима і з списами в руках,
за ними гусари, панцирні, в залізних кольчугах і місюр-
ках на головах (Панч).
Неузгоджені відокремлені означення займають більш
самостійне місце в реченні, тому вони наближаються до підрядних
речень, наприклад: 1. Другий, в шкірянці, очі звів (М.).
2. Софія Петрівна — Соня — в свіжім літнім капоті,
уже тримала в руці срібний ополоник (Коц.). (Дані речення
своїм змістом приблизно дорівнюють таким реченням: 1.
Другий, що був у шкірянці, очі звів. 2. Софія Петрівна —
Соня, яка була в свіжім літнім капоті, —уже
тримала в руці срібний ополоник.)
Неузгоджені означення, які відносяться до особових
займенників і разом з тим по змісту зв'язані з присудком, відокрем-
159

люються як у препозиції, так і в постпозиції. Такі неузгоджені
означення виражають додаткове обставинне значення
(здебільшого значення причини), наприклад: Маленька й метушлива,
з чубчиком на стриженій голові, з ластовинням на
кінчику гострого пташиного носика, вона [свердліль-
ьиця Таня] нагадувала скуйовдженого березневого горобця
(Донч.).
Якщо означуваним словом є іменник, відокремлені
неузгоджені означення, як правило, стоять у постпозиції і мають
значення додаткового повідомлення, наприклад: 1. В обід до
школи прийшли Соболевський, Рихлов — в офіцерській
формі— і Глафіра Платонівна (Десн.). 2. Позад олешківців рівно
одбиває ногу ще й матроський загін — у чорних бушлатах
(Ян.). 3. Вона мовчки хитнула головою й тихо зачинила за ним
ворота узорні— чирвою (Гол.).
Відокремлюється також неузгоджене означення, виражене
порівняльним зворотом, наприклад: 1. На вилицях широких,
як зайчик сонця, — сміх (Т.). 2. Рибалки виносять на
барки важкі бронзові сіті, наче пишне волосся русалок
(Коц.).
Одиничне неузгоджене означення, як поширене, так і непо-
ширене, не відокремлюється, якщо воно настільки тісно
зв'язане змістом з пояснюваним словом, що при відсутності його
було б неясно, який саме предмет має на увазі той, хто говорить,
наприклад: 1. По всьому селу дух горілого хліба стелиться,
німці запалили комори із хлібом (Горд.). 2. Я ношу пальто з
відкритим коміром. У таких реченнях неузгоджене
означення ритмічно зливається з означуваним словом.
Неузгоджені відокремлені означення можуть бути
однорідними, наприклад: Попадались маленькі озера, що грали лускою
і тріпотіли, як срібна риба, кинута з річки на надбережну
траву. Або великі— з муром синього очерету, з білим
обличчям водяних лілій, з багнистими берегами,
чорними і блискучими, як мокрі спини гіпопотамів, з
теплим духом води і намулу (Коц.). Порівн. з таким
реченням подібної структури, в якому однорідні неузгоджені
означення є невідокремленими: Там синіє Дніпр широкий з
жовтими пісками, з високими берегами, з темними
лісами (Гл.).
До групи однорідних відокремлених означень можуть
входити узгоджені і неузгоджені означення. Вони також можуть
мати додаткове обставинне значення і, пов'язуючись з
смислового боку з присудком, відноситись як до підмета-займенника,
так і до підмета-іменника, наприклад: Перед очима виразно
виступав Попенко, сухий, довгообразий, з жовтими
плямами на виду (Мирн.).
Прийменниково-іменникова конструкція (відірвана від
дієслова руху або стану, при якому вона могла виконувати роль
160

предикативного члена складеного присудка, коли б тяжіла до
нього в більшій мірі, ніж до підмета), виступає в ролі
предикативного відокремленого означення, наприклад: В білій сукні,
з нерозплетеними косами на плечах, вона тихенько підійшла до
столу (Горьк.). (Порівн. з реченням: Вона підійшла до столу
в білій сукні, з нерозплетеними косами на плечах).
ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ І ДОДАТКИ
§ 76. Відокремлені обставини
В залежності від значення і граматичного вираження
відокремлені обставини поділяються на такі дві основні групи:
1) відокремлені обставини, виражені дієприслівниками і
дієприслівниковими зворотами; 2) відокремлені обставини, виражені
прийменникоіво-іменниковими та прислівниковими
конструкціями.
§ 77. Відокремлені обставини, виражені дієприслівниками
і дієприслівниковими зворотами
Граматична природа дієприслівника двоїста:
дієприслівник — це форма дієслова, яка поруч дієслівних ознак (виду,
часу, стану) має ознаки прислівника (незмінність, обставинну
функцію, прилягання як форму підрядного зв'язку). Така
двоїстість дієприслівника зумовлює і його неоднорідні функції в
реченні.
Основна синтаксична функція дієприслівника — показувати
другорядну, додаткову дію, яка супроводжує основну дію,
виражену дієсловом-присудком. Тому одиничний дієприслівник
або дієприслівниковий зворот (тобто дієприслівник з
залежними від нього пояснюючими словами) виступають в реченні як
другорядні присудки. Така функція дієприслівника більш
помітно виявляє себе в реченнях з ясно вираженим часовим
співвідношенням дій. Так, у реченні Дівчата йдуть, співаючи, з
ланів (Л. У.) дієприслівник співаючи означає другорядну дію,
яка супроводжує основну дію, виражену дієсловом йдуть. В
цьому саме різниця цих дій. Близькість обох цих дій виявляється в
тому, що обидві вони означають ніби паралельні, хоч і різні за
значенням дії, які відносяться до того ж самого підмета дівчата
і відбуваються одночасно, тому дієприслівник співаючи можна
легко-замінити особовою формою дієслова і, таким чином,
утворити синонімічну конструкцію з однорідними присудками:
Дівчата йдуть з ланів і співають.
Дієприслівник чи дієприслівниковий зворот, виступаючи в
ролі другорядного присудка, може вказувати і на таку дію, яка
відбувається раніше за основну дію, наприклад: Упоравшись
11—933
161

коло хазяйства, Чіпка поїхав (Мирн.). Таке речення можна
замінити складнопідрядним реченням з підрядним часу,
наприклад: Чіпка поїхав після того, як упорався коло хазяйства.
Дієприслівник як дієслівна форма не має часових ознак, що
їх мають інші форми дієслова: час названої ними дії
визначається через його зв'язок з діесловом-присудком, причому
різноманітні відтінки часового зв'язку дієприслівника з дією,
вираженою дієсловом-присудком, зумовлюються видовим
значенням дієприслівника і дієслова-присудка, порівн.: йдуть,
співаючи; упоравшись, поїхав К
Виступаючи в основній своїй функції — у функції
другорядного присудка, дієприслівниковий зворот іноді слабо або чітко
виявляє якийсь відтінок обставинного значення. Так, у реченні
Данько ще замовив по кухлю води і, смачно напившись,
відчув себе зовсім чудово (Гонч.) дві дії йдуть одна за одною,
причому дієприслівниковий зворот (смачно напившись),
виражаючи супроводжуючу і передуючу дію по відношенню до
основної (відчув), має разом з тим відтінок зумовленості дії.
Можливість заміни дієприслівника однорідною з присудком
дієслівною формою (та в ряді випадків можливість заміни
дієприслівникових зворотів підрядним реченням з відповідним
обставинним значенням) дає підставу вважати, що
дієприслівник, виступаючи поруч присудка (в одних випадках в ролі
другорядного присудка, в інших — ще й з додатковим відтінком
обставинного значення), відтіняє позначену ним дію,
відокремлюється, набуваючи напівпредикативного значення.
Обставини, виражені дієприслівником, можуть
відокремлюватись і не відокремлюватись. Це залежить від того: а) якого
саме додаткового відтінку значення набирає дієприслівник у
реченні; б) одиничний він чи обтяжений пояснюючими словами;
в) в якій позиції він стоїть по відношенню до присудка; г)
іноді від того, яке лексичне значення має дієприслівник та
присудок, до якого він прилягає. Нарешті, залежно від того, якою є
дана обставина в реченні — відокремленою чи невідокремле-
ною, поширеною чи непоширеною, вона може мати більший або
менший ступінь напівпредикативності2.
1 Докладніше про це див. статтю Н. И. Бовтрук «До питання про
значення і синтаксичну функцію дієприслівників і дієприслівникових зворотів
у сучасній українській мові («Наукові записки» КДПІ ім. О. М. Горького,
т. XXIV, філологічна серія, К-, 1957, стор. 70—80) та статтю Е. С. С ас и
нови ч «Дієприслівники в сучасній українській мові» («Українська мова в
школі», 1958, № 4, стор. 14, 17—19).
2 Є. В. Кротевич правильно зауважує, що коли вважати
відокремлені дієприслівникові звороти за ступінь найбільшої повноти вираження
напівпредикативності, то можна розмістити дієприслівники за цим ступенем
в такому порядку: 1) невідокремлені одиничні дієприслівники — найменший
ступінь вираження напівпредикативності; 2) відокремлений одиничний
дієприслівник; 3) два або кілька відокремлених одиничних дієприслівники;
4) відокремлений дієприслівниковий зворот («Вопросы славянского языко-
162

З найважливіших випадків відокремлення дієприслівників 1
дієприслівникових зворотів слід назвати такі:
1) Одиничні дієприслівники відокремлюються, якщо вони
зберігають своє дієслівне значення — значення процесу, який
передує основній дії або супроводжує її. Такі дієприслівники
можуть мати додатковий відтінок того чи іншого
обставинного значення (часу, умови, причини, уступки, рідше — мети),
причому частіше вони відокремлюються в препозиції, рідше —
в постпозиції, наприклад, з відтінком обставини часу:
Поснідавши, генеральний писар виїхав у табір хана (Риб.); з
відтінком обставини умови: Не обмочившись, рибки не
піймаєш (Н. тв.); з відтінком обставини, що суміщає значення
умови і значення часу, наприклад: Ой не клюйте,
гайворони, чумацького трупу: наклювавшись, подохнете коло мене
вкупі (Шевч.); з відтінком причини: Зачувши на вогневій
голос Черниша, вилетів із бліндажа простоволосий Маковей-
чик (Гонч.); з відтінком обставини допустовості,
наприклад: Ласка — не коляска,— сівши, не поїдеш (Н. тв.); з"
відтінком мети, наприклад: 3 одного місця переходили люди на
друге, шукаючи волі (Мирн.).
2) Не відокремлюються дієприслівники, що стоять
безпосередньо після дієслова-присудка і тісно з ним об'єднуються,
отже, й у вимові ритмічно зливаються з ним. Такі
дієприслівники означають психічний або фізичний стан особи або
положення в просторі; з морфологічного боку це здебільшого
дієприслівники недоконаного виду, утворені від неперехідних дієслів,
які, втративши властиві їм дієслівні ознаки, перейшли в
прислівники (адвербіалізувалися) або стоять на межі переходу -в
прислівники. З синтаксичного боку—це обставини способу дії,
наприклад: 1. Раділи люди встаючи (Шевч.). 2. Василина
встала з-за стола не ївши (Н.-Л.).
Не відокремлюються такі дієприслівники і в препозиції (в
цій позиції вони вживаються рідше), наприклад: 1. Додому
плачучи прийшла і спати плачучи лягла і не вечеряла
(Шевч.). 2. Що дівуючи придбала Мотря, то все
позношувала (Мирн.). (Порівн. з реченням В неволі виріс між чужими, і,
не оплаканий своїми, в неволі, плачучи, умру (Шевч.), де
дієприслівник плачучи відокремлений, бо зміст речення вимагає,
щоб виражена ним дія була підкреслена, логічно виділена).
3) Відокремлюються, як правило, препозитивні і
постпозитивні дієприслівникові звороти, що виступають: а) в ролі
другорядного присудка; б) в ролі обставин, наприклад: а) Семен
обчищав леміш та, щиро налягаючи, йшов за плугом (Коц.);
б) Василько замовк, прочитавши у тому погляді
невимовний смуток (Коц.).
знания», кн. І, Львов, 1948, стор. 79). Див. також твердження Л. А. Була-
ховського в «Курсі сучасної української літературної мови»; т. II, К.,
1951, стор. 127—128.
11*
163

4) Не відокремлюється дієприслівниковий зворот як в
препозиції, так і в постпозиції, коли він сам є логічним центром
повідомлення. В усній мові такий зворот не виділяється як
окрема синтагма. Наближаючись до суцільного
прислівникового виразу, він являє собою такий конструктивний елемент, при
відсутності якого речення не має смислової самостійності,
наприклад: Такі вправи роблять стоячи на носках.
5) Відокремлюються також дієприслівники і
дієприслівникові звороти, приєднувані до основної частини речення
порівняльними сполучниками мов, немов, наче, начебто, неначе,
ніби, нібито. Такі сполучники надають зворотові ірреального
(уявного) значення, наприклад: 1.— Отож принесло їх ледве
не під самі вікна з тими дзеркалами,— сказав Кабашний, ніби
виправдовуючись (Гонч.). 2. Наче повторюючи Мартинові
слова, гетьман задумливо мовив (Риб.). Вказуючи ознаку, що
зіставляється з іншою ознакою, також вираженою
дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, конструкції,
приєднувані порівняльними сполучниками мов, немов та ін., можуть
уточнювати обставину способу, разом з нею відноситись до діє-
слова-присудка, наприклад: То тут, то там вже починали
бриніти перші заробітчанські співи, поступово наростаючи, немов
розгойдуючись (Гонч.).
6) Відокремлюється дієприслівник, від якого залежить
підрядне речення, наприклад: Тепер сержант по-тигриному
вигинав свою широку засмальцьовану спину, пригадуючи, скільки
мурашок бігало тоді по ній (Гонч.).
7) Відокремлюються дієприслівники і дієприслівникові
звороти, які виступають в реченні як однорідні, наприклад: 1.
Помчали темні хмари далі..., понеслися вони на другий край,
гудучи та блимаючи (Мирн.). (Порівн. з реченням Юрба
просувалась жартуючи, судячи та радячись—Ж. В., в якому
однорідні дієприслівники теж стоять безпосередньо після діє-
слова-присудка, але тут вони, наближаючись до
адвербіалізованих дієприслівників, не відокремлюються, а у вимові
ритмічно зливаються з дієсловом-присудком). 2. Василько буде ізо
мною сидіти, мене слухаючи та мені в вічі пильненько
дивлячись (М. В.).
§ 78. Відокремлені обставини, виражені іменником, вжитим
з прийменником
Обставини цього типу являють собою конструкції,
утворені з іменника та прийменника. Вони можуть бути непошире-
кими — складатися тільки з іменника і прийменника (без
пояснюючих слів) — і поширеними (частіше) — з пояснюючими
словами.
Обставини, виражені іменником з прийменником, відокрем-
164

люються тоді, коли їх потрібно виділити серед інших членів
речення і тим самим надати їм більшої смислової ваги. В усній
мові таке відокремлення оформляється за допомогою пауз та
посиленого логічного наголосу на словосполученні, а на письмі
виділяється комами.
Відокремленню таких обставин сприяє те, що вони
становлять слабкокеровані групи слів з обставинним значенням.
Особливо помітним це буває тоді, коли вони потрапляють у
сусідство з відокремленими членами, неоднаковими за синтаксичною
функцією, наприклад: Кирило стежив творчі процеси, що
відбувались на небі... Тоді, знемігшись, в розпуці, мішав все
разом у сірий хаос (Коц.).
Обставини цього типу можуть стояти на початку, в середині
і в кінці речення, причому для того, щоб привернути увагу до
обставин, що стоять у середині речення, потрібно їх
відокремити (див. приклади, наведені вище й далі), тоді як
обставини, що стоять на початку або в кінці речення, більш
самостійні, отже, менше потребують відокремлення *.
Відокремлення обставин з такою структурою може бути і
факультативним, а іноді залежить від того — поширена
обставина чи не поширена. Здебільшого відокремлюються поширені
обставини.
Відокремлені обставини характеризуються деякою
смисловою самостійністю і тому інтонаційно, а в ряді випадків і за
значенням наближаються до підрядних речень.
З різних за своїм значенням обставин найбільш схильні до
відокремлення такі обставини:
1) Обставини часу, наприклад: Здається, і сама пісня
складалася саме десь тут, в темні угорські ночі, серед
степу... (Гонч.).
Обставини часу можуть мати відтінок умови, наприклад:
Поволі-поволі, з ростом маєтну, потухала спекуляційна
гарячка в Германовій крові (Фр.).
Відтінок умови може мати обставина, що означає або
зовнішню обстановку, в якій перебуває предмет, або
внутрішній (психічний чи фізичний) стан, в якому перебуває особа,
наприклад: Серед ночі, при місяці, при тяжкім болі тіла,
всі денні пригоди вставали перед ним, як те страховище (Мирн.).
2) Обставини причини, наприклад: Завдяки
піклуванню партії та держави, радянська жінка має можливість
проявити себе нарівні з чоловіком в усіх галузях
господарського, державного, культурного й громадсько-політичного життя
(З газ.).
Обставина причини, яка може мати такі відтінки значення,
як підстава дії, привід до здійснення дії та ін., наприклад:
1. Тут, за задумом гетьмана, треба було зосередити всі гар-
1 Див. А. Б. Шапиро, Основы русской пунктуации, М., 1955, стор. 272.
165

мати (Риб.). 2. Марс, внаслідок свого меншого розміру,
швидше, порівняно з Землею, пройшов шлях свого розвитку
(С. Всехсвятський).
3) Обставини допустовості, наприклад: Попри всі
злигодні і турботи переднього краю, Хома навіть
погладшав (Гонч.).
4) Обставини мети, наприклад: Сюди, в сонячну столицю,
для участі в роботі Верховної Ради, з'їхались кращі
люди країни C газ.).
Примітка. Відокремлення обставин, які виражають інші значення
(просторове, способу дії) і не мають таких чітко виражених синтаксичних
ознак, що сприяли б відокремленню, є сугубо авторським, воно зустрічається
переважно в мові художніх творів і іноді має приєднувальний характер,
наприклад: 1. Од матушки-цариці, таки із самої столиці, прийшов указ
лоби голить (Шевч.). 2. Усе це, з плачем, викрикнула Маланка Андрієві
в спину при булькоті горнятка та потріскуванні сухого труску (Коц.).
§ 79. Відокремлені додатки
Відокремлюватись можуть непрямі додатки, виражені
іменником (займенником) у сполученні з прийменниками
яскравого смислового виділення: прислівниковими (крім, окрім,
опріч, замість та ін.), віддієслівними (включаючи, починаючи
з... / кінчаючи, виключаючи, не рахуючи та ін.),
складеними (поряд з, на відміну від, за винятком та ін.).
Додатки, виражені такими прийменниково-іменниковими
конструкціями, означають, що якийсь предмет (в широкому
розумінні цього слова) включається в ряд інших предметів або ж
навмисно виділяється чи виключається з ряду інших.
Семантичні відтінки їх визначаються досить яскравим лексичним
значенням самих прийменників.
Відокремлення додатків так само, як і обставин, виражених
іменником з прийменником, не є обов'язковим. Наявність
його зумовлюється вимогами стилістичного характеру —
бажанням того, хто говорить (пише), підкреслити значимість
додатків у даному реченні. Сприяють відокремленню додатків різні
фактори: по-перше, те, що вони є слабкокерованими членами; по-
друге, функція і значення названих вище прийменників; по-
третє, більша обтяженість їх пояснюючими словами.
Наприклад: 1. Опріч Гафійки, було ще два наймити (Коц.). 2. А я
не знаю нічого ніжного,окрім берези(Л. У.). 3.Всі, за
винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера (Трубл.).
4. До середніх спеціальних учбових закладів за 1959—1965
роки буде прийнято понад 4 мільйони чоловік, включаючи тих,
що вчаться без відриву від виробництва.
Примітки. 1) Додаток, виражений іменником з прийменником
замість, не відокремлюється, якщо цей прийменник можна замінити кон-
166

струкцією з прийменником за, наприклад: Сьогодні в нічну зміну замість
батька працюватиме син (за батька).
2) Описані в даному параграфі конструкції вважаються додатками
умовно. Об'єктних відношень вони не виражають, і підставою для віднесення цих
зворотів до додатків є лише те, що вони об'єднуються з реченням або його
частиною зв'язком керування і складаються з іменників у формі непрямих
відмінків та прийменників (отже, до них можна поставити відмінкове
питання) 1.
§ 80. Відокремлені уточнюючі члени речення
В різних стилях мовлення вживаються слова і
словосполучення, які служать для уточнення, роз'яснення змісту якогось
члена. Такі члени речення називаються уточнюючими.
Уточнення майже завжди пов'язується з обмеженням
уточнюваного поняття, звуженням його, наприклад: Високо вгорі,
за долиною, бір, а внизу, зараз же коло підніжжя спуску,
озеро (М, Остр.), Випадки, коли уточнюючий член виражає
ширше поняття, ніж уточнюваний, слід віднести до малопоши-
рених, наприклад: На заплаві, в Тихім Ірпені, обшукали
скарби ми на дні (Криж.).
Уточнюючі члени бувають непоширеними (одиничні члени,
без пояснюючих слів) і поширеними (члени з пояснюючими
до них словами — словосполучення). Див. наведені вище
приклади.
Уточнюючі члени завжди відокремлюються. Вони, як
правило, стоять безпосередньо після того члена, зміст якого вони
уточнюють, наприклад: 1. А далі, на виднокрузі, простяглися
сори (Коц.). 2. На Меланки, проти Нового року, побігла
Марина під вікна з першим млинцем (Мирн.).
Віддаленими від уточнюваного члена бувають переважно
уточнюючі приєднувальні конструкції, наприклад: 1.
Ненадовго ж хочу полетіти — на тиждень чи на два (Гл.). 2. Хай
собі сонечко як завгодно сходить — чи по-зимньому, чи по-
весняному (Т.). Такі конструкції можуть стояти і за межами
основного речення і виступати як самостійні неповні речення,
наприклад: Мотря день і ніч в роботі та в роботі; літом — на
полі, зимою — дома (Мирн.),
Відокремлення уточнюючих членів — слів і словосполучень —
є виразним стилістичним засобом, воно привертає до них увагу
читача (слухача). В усній мові таке відокремлення
оформляється виділенням відповідних слів паузами, а на письмі —
постановкою ком або двох тире на межах відокремлюваної
групи.
Уточнюючим може виступати не кожний член. Серед
другорядних членів уточнюючими членами можуть бути обставини
(крім обставин допустовості), додатки і означення. Сере а,
1 Порівн.: «Современный русский язык, Синтаксис (под ред. Е. М. Гал-
киной-Федорук), Изд-во МГУ, 1957, стор. 269—270.
167

головних членів уточнюючим виступає тільки присудок або
його складова частина. Підмет уточнюючим членом не
виступає.
Уточнюватись можуть і головні члени (або їх компоненти),
і другорядні. Уточнююче слово (крім тих, що відносяться до
підмета) виконує дві функції: з одного боку, воно відіграє
допоміжну роль, службову по відношенню до уточнюваного
члена; з другого боку, на нього переноситься синтаксична функція
уточнюваного слова; але уточнюючий і уточнюваний члени
не є однорідними навіть тоді, коли обидва вони виконуїоть
однакову синтаксичну функцію і відповідають на те саме
питання.
Члени, що уточнюють підмет або додаток, виступають у ролі
прикладки, якщо вони виражені іменником або субстантиво-
ваною частиною мови. (Про уточнюючі прикладки див. ще § 73,
«Відокремлені прикладки», стор. 154—157).
Іноді уточнюючий член може суміщати дві синтаксичні
функції — обставини і прикладки. Так, у реченні # на курси
трактористів, у Попівку, у село (Т.) друга прийменниково-
іменникова конструкція у село, виступаючи уточнюючою до
попередньої конструкції у Попівку (яка в свою чергу є
уточнюючою до обставини на курси трактористів), суміщає дві
синтаксичні функції: уточнюючої прикладки і уточнюючої обставини
місця.
Розглянемо окремо кожний розряд уточнюючих слів.
1) Уточнення до підмета: 1. Кумис,абоперешумоване
кобиляче молоко, вживається як ліки. 2. Він дзвенів не раз,
переливався, споконвічний голубий Дунай (Р.); до
іменної частини складеного підмета: Зажигалок була ціла
купа — з патрона, з пластмаси, з алюмінієвих
снарядних обідків (См.) (у наведеному реченні уточнюючими є
виділені неузгоджені означення до слова зажигалок).
2) Уточнення до ^додатка: 1. Я бажаю поетові
дальшого росту, тобто поширення і поглиблення тематики
і нових досягнень у мові і формі (Р.). 2. Під час
роботи з мікроскопом я вимагаю від учнів одного — бути
уважним.
3) Уточнення до обставин. Серед обставин найчастіше
уточнюються обставини місця і часу, рідше — обставини
способу дії, умови, причини. В ролі відокремлених уточнюючих
обставин у таких випадках виступають іменники в непрямих
відмінках з прийменником і без прийменника (рідше
прислівники, при яких часто бувають пояснюючі слова), наприклад:
обставини місця: Іду з роботи я, з завода, маніфестацію стрічать
(Т.). [Порівн. з реченням За млинами, за мостами, неба
синяву п'ючи, широчезними листами оновилися кущі (П.
Бровка), в якому нема уточнення: виділені обставини є
однорідними]; обставини часу: Тоді ж, в квітневу ніч, із Цуповської
168

хати пішов іще один, останній син Андрій (Б.); обставини
способу дії: Добривечір тобі, Ганно, в хату! — ляснула вона
голосно, на всю хату, мов брязнула шклянкою об землю
(Н.-Л.); обставини причини: 3 найменшого приводу — за
поламані граблі, за порвану косу чи за розтовчений
кимось валок сіна — Гаркуша рвав і метав (Гонч.).
4) Уточнюючі означення до різних членів, виражених
словосполученням іменника з узгодженим прикметником: а) до
обставини місця: За круглим, чорного дерева, столом сиділи
сухорлявий і жовчний князь Ярема Вишневецький, Стефан По-
тоцький (Риб.); до обставини часу: В день цей радісний,
довгожданий, найпрекраснішоі весни, пригадав я тебе (Криж.);
донеузгодженого означення: Об гш годині знайшли
їх трьох в оцій долині: один юнак, а два — в літах. Знайшов їх
хлопчик із села, із нашого (Мал.); до прямого додатка:
Берете ви аркуш дикту, так приблизно з метр у квадраті,
і невеличкий молоток (О. В.).
5) Уточнення до присудка: Шестірний перемінився в
лиці— поблід (Мирн.); зокрема: а) до присудка, вираженого
нерозкладним фразеологічним словосполученням: Гнат став на
ноги, зробився хазяїном (Коц.); б) до іменної
частини складеного присудка: Семен був вищий за Карпа, але
плечі в Карпа були широкі, чи не найширші на все село
(Н.-Л.).
6) Уточнення до уточнення: Там, далеко, на Вкраїні,
сяє сонечко ясне (Граб.).
Серед уточнюючих членів тільки обставини місця і часу та
означення можуть відокремлюватись або не відокремлюватись
в залежності від того, чи потрібно надати їм більшої
смислової ваги.
Порівн. з поданими вище відокремленими обставинами
місця і обставинами часу такі невідокремлені обставини з тим
самим значенням: 1. На першій сторінці біля заголовка
зображений орден Леніна (Гонч.). 2. Над смугою горбів за комишами
прозорий відсвіт долини лежав (Перв.). 3. Завтра, мабуть, на
зорі знову почнеться битва (Риб.). Невідокремлені уточнюючі
обставини місця або обставини часу, тісно прилягаючи до
попередньої уточнюваної обставини, не мають логічного наголосу
і інтонаційно не виділяються К Щодо уточнюючих означень, то
їх іноді шажко відрізнити від групи однорідних означень.
Порівн. такі речення: На фабриці застосували новий,
виготовлений за останнім словом техніки, верстат і На фабриці
застосували новий, виготовлений за останнім словом техніки
верстат.
1 Докладне роз'яснення з приводу відокремлення і невідокремлення
обставин місця і часу див. В. А. Добром ыс лов и А. Э. Розенталь,
Трудные вопросы грамматики и правописания, М., 1958, стор. 298—299.
169

ЗВЕРТАННЯ І ВОКАТИВНІ РЕЧЕННЯ
§ 81. Поняття про звертання. Способи вираження звертання
Звертанням називається слово в реченні, що означає
назву особи або предмета, до якого звернена мова.
Звертання вживається для того, щоб показати, до кого саме
звернена мова. Той, хто говорить або пише, не просто
встановлює той чи інший факт, явище, не просто виражає своє
почуття, а хоче залучити увагу слухача чи читача до цього явища чи
до свого почуття. Звичайно, таким слухачем є взагалі друга
особа, співрозмовник. Це адресат, до якого спрямована мова
особи, що говорить. Таким адресатом може бути:
а) людина, присутня або відсутня під час розмови: 1. — Ти
житимеш,Павло...— казав йому на вухо схололий батько (Б.).
2. Шевченку!Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (Р.);
б) взагалі істота: Як ти співаєш, півне, веселенько.,, (Гл.);
в) будь-який неживий або тільки уявлюваний предмет,
міфічна особа, явище природи тощо як художній засіб
уособлення: Прощавай же, мій саперний полку на передовій, і
ти, шинеле, й ношена ушанка, усі мости, всі землі й
полустанки, що я сходила в ночі грозовій (Мал.). 2.
Вставай же, сонце! Слався, дух творчості людської/ Живи,
життя безсмертне, життя більшовика! (Б.).
Звертання може бути виражене:
1) Найчастіше іменником у кличній формі: Пісне моя, ти
лети по аулах! (Джамбул).
2) Іменником у формі, ідентичній з формою називного
відмінка, наприклад: Вітайте дні студентські, друзі, вітайте дні,
що в них жили! (Криж.); називний звертання відрізняється від
називного відмінка підмета специфічною кличною інтонацією.
Примітка. Від звертання, вираженого іменником у формі називного
відмінка, треба відрізняти так званий «називний уявлення», тобто такий
називний відмінок іменника, який вживається для того, щоб викликати у
слухача (читача) уявлення про особу чи предмет, що про нього говориться в
реченні!. Такий називний відмінок не означає, що до особи чи предмета,
вираженого цим іменником, адресується наступне речення. Порівн.: Москва,
слухай голос народів далеких країн! і Москва.., О, скільки в цьому звуці
для серця руського злилось! (Пушкін).
Звертання іноді легко можна змішати з відокремленою прикладкою.
У реченні Де ви, верби і тополі, вечори примарні в полі і пісні
широкополі у багряній далині? (С) виділені слова є звертаннями. У реченні
Це ти знайшла мене, хороша, між спопелілих чорних трав? (Мал.)
виділене слозо є відокремленим означенням-прикметником, яке дуже подібне до
звертання, вираженого субстантивованим прикметником, і в такій самій мірі
до відокремленої прикладки. У реченні Навіщо ж ви, мої друзі, кривите
душею? виділене словосполучення при різному читанні може виступати в
ролі звертання і в ролі прикладки.
і Про це див, ще § 56, «Різновиди номінативних речень та їх вживання»,
стор. 112.
170

3) Субстантивованою частиною мови (прикметником,
дієприкметником, порядковим числівником): 1. Приїжджайте,
чорноброві, ждуть вас зорі у діброві, жде вас рідний край
(Нех.). 2. Перший, починай!
Примітка. Особовим займенником в сучасній українській
літературній мові звертання, як правило, не виражається. Займенник другої особи
однини і множини у реченнях з дієсловом-присудком є не звертання, а
підмет, наприклад: / де ти навчився гарячого слова? І де ти набрався
такого ума? (Мал.).
Звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи
однини і множини, вживається тільки в експресивному мовленні і має або
грубуватий тон (наприклад: 1. Слухай, ти! Що ти там отому дурневі пле-
щеш?—Мирн. 2. Ну, ви, ходіть сюди!—Л. У.), або входить до складу
поширеного звертання (в таких випадках «він підпирає інше звертання»,
підтримує і зміцнює загальний тон речення, навіть голубливий, урочистий тощо 1,
наприклад: Здрастуй, красуне ти моя!).
4) Підрядним підметовим реченням. Таке звертання має
узагальнено-особовий характер, наприклад: 1. Наперед, хто
не хоче конати, стати трупом живим живучи (Фр).
2. Хто в полі, хто в лісі, стережися! То котиться
пропасниця лукава (Л. У.).
При звертанні можуть стояти пояснюючі слова (узгоджені
з ним або залежні від нього). Таке звертання називається
поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода,
безмежна, непереборна, яснокрая!(Мал.).
У реченні може бути кілька звертань, об'єднаних сурядним
зв'язком, — коли мова адресується не до однієї, а до кількох
осіб, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щас~
ливі! Я люблю вас! (Л. У.). (Порівн. з реченням Здрастуй,Іван
Франко, вічний революціонер, каменяр і мрійник— Мал.,
в якому виділені слова є однорідні прикладки при звертанні, а
не однорідні звертання).
У шкільних граматиках і деяких вузівських посібниках
звертання відносять до слів, що стоять поза граматичним зв'язком
з реченням. Проте граматичний зв'язок звертання з реченням
може виявлятися. Так, у реченнях Радянська країно, в
синів своїх вір! (Р.); Ростіть, будови, гомоніть, мости, старому
тліть, новому процвісти (Р.) форму числа присудків {вір, ростіть,
гомоніть) ми підбираємо, ураховуючи форми числа звертань
(Радянська країно, будови, мости), тобто узгоджуємо присудок із
звертанням у числі. У реченнях Встала ти за рідну землю,
сестро наша, Зою (Т.); Ой, палка ти була, моя пісне (Л.У.); Який
ти, світе, теплий і широкий (Мал.) форми присудка (встала,
палка була, теплий і широкий) ми орієнтуємо на ті форми
роду, що їх відповідно мають звертання (Зою, пісне і світе),
тобто узгоджуємо присудки з звертанням у роді.
і В. С. В ащенко, Стилістичні явища в українській мові, ч. І, X., 1958,
стор. 11.
171

Особливо цей зв'язок помітний тоді, коли звертання
оформлене як підрядне речення, наприклад: Вставай, хто живий, в
кого думка повстала! (Л. У.).
§ 82. Стилістична роль звертання
Звертання властиві різним стилям мовлення:
розмовно-побутовому, мові персонажів художньої літератури, епістолярній
мові.
Для розмовно-побутової мови характерні пестливі,
голубливі і лайливі, а також нейтральні з емоційного боку звертання:
власні імена людей, іменники, що означають родинні стосунки
тощо. Голубливі і пестливі звертання часто вживаються в
фольклорній мові, в художній літературі в мові персонажів.
В ораторському і діловому стилях мови вживаються загально-
офіціальні звертання (громадяни, товариші, трудящі,
колгоспники й колгоспниці, робітники й робітниці, бійці і офіцери
Радянської Армії, учні і піонери і т. п.). Крім того, в ораторській
мові вживаються звертання-перифрази, що надають вислову
піднесеного, урочистого характеру.
Для того щоб привернути більшу увагу до об'єкта
звертання -і, таким чином, викликати у читача (слухача) певне ста%;
лення до цього об'єкта, вживаються риторичні звертання —
до відсутніх осіб, до явищ природи і навіть речей. Такі
звертання виступають як засоби збільшення експресивності,
емоціональності мови, вони більш властиві монологічній
літературній мові, причому особливо широко вживаються в
поетичному і ораторському її різновидах. За висловом О. М. Пєшков-
ського, звертання в літературній мові «стає естетичним або
риторичним центром, вбирає в себе максимум думки і почуття
автора»1 (приклади див. нижче).
Виразні ілюстрації цього знаходимо в художніх творах
класиків дожовтневої і радянської української літератури, в яких
звертання використовується як стилістичний засіб — для
показу історичного минулого та щасливого радісного життя нової
радянської людини.
Крім свого прямого призначення — називати особу
(предмет), до якої звернена мова, і залучати її увагу до
висловленої думки, звертання може характеризувати цю особу,
виражати певне суб'єктивне ставлення до неї того, хто говорить..
Емоційне забарвлення, що його в таких випадках має
звертання, може розкриватись:
а) у лексичному, зокрема переносному, значенні слова,
яким виражено звертання: 1. Чого ви прагнете, грабіжники
1 А. М. П є ш к о в с к и й, Русский синтаксис в научном освещении, М.„
1956, стор. 407.
172

пустелі? Чого ви претеся в радянський наш город? (Р.) 2.
Гади, гади! Чи напилися ви людської крові? (Шевч.);
б) у звертаннях-перифразах та в пояснюючих словах, що
стоять при звертанні (в узгоджених і неузгоджених означеннях-
епітетах, у прикладках-епітетах тощо), наприклад: 1. Україно
моя, молода і орлина, у вінках із пісень, під крилами
невиданих зір... Я люблю тебе, рідна радянська країно,
твоє щастя — моє, ти для мене і серце і зір (С). 2. Не вам мій
спів, уквітчані герої кривавих справ та братовбивчих
воєн! Моя хвала трудівникам (Граб.). 3. Заводе, тату мій!
До тебе вернувся знову я з благанням на устах (С);
в) за допомогою суфіксів суб'єктивної оцінки, наприклад:
1. Яку тобі, мій синочку, тепер раду дати? (Н. тв.). 2. Се-
рьожко! Марш додому зараз же (М. Остр.).
Повторенням звертання та вживанням вигуків при ньому
підкреслюється схвильованість того, хто говорить, особливе
ставлення до адресата чи бажання скоріше залучити, його увагу до
повідомлюваного, наприклад: а) 1. Тату* тату, страшно!
(Гол.). 2. Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! (Шевч.);
б) 1. О зоре, постій, не йди! (С). 2. Гей блискавице,
громова сестрице, де ти? (Л. У.).
§ 83. Вокативні речення
Вокативним називається таке речення, яке складається
тільки з одного звертання і яке, називаючи адресата мови,
разом з тим передає певну модально або емоційно забарвлену
думку — оклик, заборону, докір, незадоволення, обурення,
радість тощо.
Характерними особливостями вокативних речень є те, що,
по-перше, в них вживаються тільки назви осіб у кличній
формі або ідентичній з нею формі називного відмінка, притому
переважно власні -імена або іменники, що означають осіб за їх
сімейними стосунками (мамо, батьку, сине, брате і т. п.); по-
друге, вирішальну роль у вокативному реченні відіграє
інтонація, бо з її допомогою передаються спонукання і ті чи інші
емоційні реакції; по-третє, вокативні речення з семантико-гра-
матичного боку є нерозкладними. Нарешті, вокативні речення
передають думки і почуття, які при звичайному звертанні
передаються реченнями, до якого це звертання прилягає.
За змістом і функцією вокативні речення можна поділити
на такі три основні групи:
1) Речення, що виражають кликання когось або вимогу
відгукнутись, наприклад: 1.— Чіпко!—гукнув Лушня під вікном.
Чіпка скочив і боязко сховався за піч (Мирн.). 2. Килино!
Гей, Килино! Ну та й спить же! (Л. У.).
2) Речення, в якому звертання проказується тоном
заборони, що має на меті припинити висловлення, дії чи вчинки спів-
173

бесідника, напр.: 1. Л і да. Пробачте, але я вина не п'ю.
(Поставила бокал).Марія Тарасівна (підходить до Ліди).
Випийте хоч трошки... (подає бокал). Платон. Мамо І
(Корн.). 2. Марта. А це Трохим. Тільки, тьотю... Марія.
Не вчи, сама бачу (Подала руку). А гарненький який!
Марта. Тьотю... (Корн.).
3) Речення, що виражає різноманітні емоційні реакції:
а) здивування, радість при зустрічі, наприклад: Наталка
(побачила Петра, скрикнула). Петро!.. Петро. Наталко!..
(обнімаються) (Котл.);
б) докір, наприклад: Наталка (докірливо). Миколо,
Миколо!.. (Котл.)Г
в) любов, наприклад:—Марусе кохана!—каже він,
пригортаючи її (М. В.);
г) переляк, наприклад: Дивлюсь на город, а по городові щось
біле так і носиться, так і в'ється... Перелякалась я до смерті,—
Маша! Маша!—закричала (М. В.).
ВСТАВНІ І ВСТАВЛЕНІ СЛОВА, СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ
Й РЕЧЕННЯ
§ 84. Загальні відомості про вставні слова, словосполучення
й речення
Вставними називаються такі окремі слова, групи слів і
цілі речення, які вставляються в речення для того, щоб
показати певне суб'єктивне ставлення того, хто говорить, до
висловлюваних ним думок, подати їх оцінку чи зауваження з приводу
сказаного.
За обсягом вставні категорії поділяються на три типи:
1) вставні слова, наприклад: Кажуть, біля залізниці третій рік
як ти живеш (Перв.); 2) вставні словосполучення: На Мико-
лине щастя, один скрипчинський парубок посватав вербівську
дівчину (Н.-Л.); 3) вставні речення: Мельник був, як уже
сказано, чоловік понурий (М. В.).
Вставні слова, словосполучення і речення більш поширені в
усній мові — в її розповідному і діалогічному різновидах, тому
в художній літературі вони типові для жанрів і стилів, що
орієнтуються на відтворення усної мови. В науковому і
публіцистичному жанрах літературної мови вживаються переважно такі
вставні слова і речення, які виражають оцінку логічних
відношень між висловленими думками.
В офіціально-діловому мовленні вставні слова й вставні
конструкції майже не вживаються.
174

§ 85. Вставні слова і словосполучення
У деяких вузівських посібниках вставні слова і
словосполучення розглядаються як щось «стороннє», «внутрішньо чуже»
для речення, до складу якого вони вставлені.
Так, О. М. Пєшковський вважав, що вставні слова є
елементами, внутрішньо чужими для речення, яке дало їм притулок, і
порівнює їх з кулею, яка, потрапивши в організм, лишилась у
ньому Ч Такої ж думки додержується і О. М. Гвоздев,
вважаючи, що їх особливе в порівнянні з членами речення положення
дістає вираження в інтонації, яка показує, що до складу
речення входить щось стороннє, таке, що перериває звичайне
інтонаційне об'єднання слів у реченні2. В мовознавчій літературі за
останні роки висловлені й інші погляди на це питання. У статті
«Основные грамматические и семантические свойства вводных
слов и словосочетаний» А. І. Анікін справедливо зауважує, що
«незважаючи на своєрідність їх (вставних слів і
словосполучень — Б. К.) функції та на зв'язки з реченням в цілому і з
окремими членами речення, вони вплітаються в тканину речення і є
одним із його компонентів» 3; що граматичний зв'язок вставних
слів і словосполучень з реченням у цілому або з яким-небудь
його членом полягає в інтонаційному зв'язку 4, що «інтонування
вставних слів і словосполучень визначається структурою і
змістом речення, а тому вони інтонаційно не випадають із речення,
вони проказуються в єдності з усім реченням, вплітаючись в
його тканину» 5. В зв'язку з цим і думка про факультативність
їх, про те, що вони легко можуть бути «усунуті з речення без
порушення самого змісту висловлення» 6, вимагає деякого
уточнення. Безперечно, вставні слова, якщо їх вилучити з речення, не
змінять його синтаксичної будови, але таке вилучення в одних
випадках не викличе якихось змін у змісті висловлення, а в
інших спричиниться до більш або менш помітного порушення його
змісту. Це, звичайно, залежить від того, якого саме
додаткового відтінку надає висловленню дане вставне слово —
модального, емоціонального чи експресивного. Так, коли з речення
У цих мандрах залізний організм Багірова не надломився, а,
навпаки, здобув богатирського гарту (Гонч.) вилучити
вставне слово навпаки, яке, підсилюючи протиставлення, надає
вислову експресивного забарвлення, зміст його не порушиться.
Але помітно зміниться зміст речення Ти мене, кохана, прове-
1 А. М. Пешковский, Русский синтаксис в научном освещении, М.,
1956, стор. 404.
2 А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, ч. II,
Синтаксис, М., 1958, стор. 162.
3 «Русский язык в школе», 1956, № 4, стор. 22—27.
4 Т а м же, стор. 25—26.
5 Т а м же, стор. 26.
6 А. А. Шахматов, Синтаксис русского языка, вып. I, Учение о
предложении и о словосочетаниях, Л., 1925, стор. 258.
175

деш до поля, я піду— і, може, більше не прийду (Р.), коли
вилучити з нього вставне слово може, яке, виражаючи
модальне значення, надає вислову додаткового модального відтінку
невпевненості, передбачуваної недостовірності.
Вставні слова можуть відноситись не тільки до речення в
цілому, а й до окремих компонентів — до частини складного
речення, до відокремлюваного члена речення, наприклад: 1.
Андрійко мав, може, десять років, а Іванко з вісім (Стеф.).2. За
узліссям поле лежало, правда, чисте й рівне, але ж ззаду, в
долині, був ліс (См.).
Вставне слово і словосполучення може вступати з одним
яким-небудь членом речення (тим, на який падає наголос) у
щільніший зв'язок, ніж з якимсь іншим членом того ж самого
речення. У таких випадках воно здебільшого займає місце поруч
або поблизу цього члена, наприклад: Туман ішов, очевидячки,
з річки, з плавнів (Коц.). (Порівн.: Очевидячки, туман ішов
з річки, з плавнів. Туман ішов з річки, очевидячки, з
плавнів).
Синтаксична рухомість вставних слів і словосполучень
дозволяє їм займати різні позиції в реченні — на початку його, в
середині і, рідше, в кінці, наприклад: 1. На щастя Багірова,
це була не осколкова міна (Гонч.). 2. Добрий почин, кажуть,
половина діла (Н. тв.). 3. Бігли вулицею люди до греблі — в
степ, видно (Гол.).
В ролі вставних слів можуть виступати: а) деякі модальні
слова і частки, що являють собою особливий
лексико-граматичний розряд слів (либонь, значить, отже, мабуть та ін.);
б) слова, сформовані на основі повнозначних частин мови, які
втратили своє лексичне значення: на основі іменників (правда,
шкода), прикметників (головне), дієслів (каже, може, думаю,
бачите, здається, розуміється, сказати б, признатися та ін.),
прислівників (очевидно, безперечно, певно, звичайно, вірніше,
нарешті та ін.), категорії стану (видно), сполучників (проте,
однак).
Вставні словосполучення бувають: прийменниково-іменними
(на щастя, без сумніву, до речі, по-перше, по-друге та ін.);
дієслівними (сказати правду, вірніше сказати, уявіть собі та ін.);
дієприслівниковими, особливо з дієприслівником кажучи
(правду кажучи, коротко кажучи, не вам кажучи, інакше кажучи,
точніше кажучи та ін.).
В ролі вставних конструкцій виступають також вільні і
фразеологічні словосполучення різних структурних типів (на
превеликий жаль, без всякого сумніву, з точки зору когось або
чогось, таким чином, спитати б вас, що й казать, нівроку йому,
ніде правди діти, ніде гріха таїти та ін.).
Частина встайних слів і словосполучень являють собою
уламки вставних речень, зокрема таких речень, до складу яких
входили особові або родові форми дієслів (каже, кажуть,
знань

чать, знаєте, мовляв, виявляється, було, бувало, здається,
дивлюсь та ін.) та дієслова в неозначеній формі (признатися,
сказати б та ін.), наприклад: 1. Кажуть, перші цеглинки в цей
дім муляр-щорсівець клав (М. Руд.). 2. Признатись, така мрія
була мені мила (Л. У.). (Порівн. із вставним реченням Жаль
не пристав мені, а все ж—я мушу признатися—таки
старого шкода — Л. У.).
У деяких дієсловах, що втратили своє лексичне значення і
стали вставними (бачите, бачиш, бувало, має бути та ін.)
відбулося скорочення або стягнення звуків, внаслідок чого вони
змінили свою форму (бува, бач, бачте, мабуть), наприклад:
1. Пилипко пильно дивився, щоб, бува, не збитися з дороги
(Гол.). 2. Я, як бач, знайшов собі захист і роботу (Мирн.).
Вставні слова і словосполучення в усній мові виділяються
паузами і проказуються з невеликим зниженням тону; на
письмі вони виділяються комами і дуже рідко — тире, наприклад:
1. Брехню, як бачте, добре чеше мій Севастян, а інший
неборак і городян і Севастяна перебреше (Гл.). 2. По мені —роби
вже лучче те, що вмієш (Гл.).
Деякі вставні слова й словосполучення хоч і виділяються
на письмі комами, але в усній мові інтонації, характерної для
ьставних слів, не мають. Особливо це стосується тих, що стоять
на початку речення і частіше вживаються © мові порівняно з
іншими (мабуть, значить, видно, бувало, бува і т. п.).
За значенням вставні слова і словосполучення можна
поділити на такі основні групи:
1) Слова і словосполучення, що виражають емоційну
оцінку повідомлюваних фактів чи явищ дійсності з боку того, хто
їх сприймає, наприклад: на жаль, на превеликий жаль, на
радість, на щастя, на сором, дивна річ, чого доброго, як на біду,
як навмисне і т. п. 1. На жаль, я зараз мушу їхати (Корн.).
2. На щастя, за виноградник Замфірів філоксера далеко не
пішла (Коц.).
2) Слова і словосполучення, що визначають мовну
експресію, емоційний тон мови, наприклад: правду кажучи, сказати
правду, признаюсь по правді, ніде правди діти, ніде гріха
подіти і т. п. 1. Правду кажучи, Семен тоді не зрозумів
завдання, яке доручив йому Щорс (Скл.). 2. Цікаві (ніде правди
діти) підкралися, щоб ізлякать (Шевч.).
3) Слова і словосполучення, що виражають: а)
достовірність, безсумнівність того, про що говориться в реченні чи в
його окремій частині, повну відповідність з фактами дійсності чи
впевненість у правдивості здійснюваного факту, наприклад:
безперечно, без сумніву, безсумнівно, дійсно, напевно,
зрозуміло, розуміється, звичайно, правда і т. п., б) недостовірність,
непевність, гаданість, наприклад: видимо, видно, здається,
здавалось, мабуть, може, може бути, можливо, очевидно, певно
і т. п. Наприклад: а) Гаврилкові, звичайно, припало найбіль-
12—933
177

те (Коц.); б) Сняться, мабуть, хлопцям сни погожі, певно,
десь літають біля зір (Криж.).
4) Слова і словосполучення, що виділяють, підкреслюють
якусь кількісну чи якісну сторону предмета (дії, явища), про
який говориться в реченні {інтенсифікація вислову),
наприклад: головне, знай, мало того, зокрема і т. п. 1. Кульчицький
був на два роки старший, на голову вищий і, головне, вдвоє
дужчий від Сербіна (См.). 2. Ідуть дівчата в поле жати та,
знай, співають ідучи (Шевч.).
5) Слова і словосполучення, які мають значення посилання
на щось звичайне, наприклад: як водиться, як завжди; було,
бувало, буває. 1. Боря, як завжди, привітався до кожного
зокрема (Гонч.). 2. Цілими днями, бувало, хлопець просиджує над
складами (Гол.).
6) Слова і словосполучення, що вказують на
взаємовідношення окремих думок, на зв'язок висловленого з попереднім
контекстом. Серед них виділяються однорідні групи з такими
значеннями:
а) слова і словосполучення, які вказують, що далі йде
роз'яснення або приклад. Такими є слова: інакше кажучи, на-
приклад, так, приміром. Порівн.: Не сподобалось, приміром,
Сашкові Мостовому слухати урок, взяв і вийшов, нікого не
питаючи (Коп.);
б) із значенням протиставлення, наприклад: проте, однак,
навпаки; із значенням приєднання, наприклад: між іншим, до
речі. Наприклад: 1. Цокотуха така, а проте, розумне і
слухняне дитятко (М. В.). 2. Ганна, навпаки, весела та шумна
була (О. Іваненко);
в) слова, що означають порядок руху думок (іноді з
урахуванням ступеня їх важливості), наприклад: по-перше, по-
друге, по-третє, нарешті. Будинок готелю був, по-перше,
високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний (Гонч.);
г) слова, які вказують, що далі йде висновок, узагальнення,
наприклад: отже, таким чином, значить, виходить, словом,
інакше кажучи. 1. Значить, єсть у нас ті соки, що коріння поять
(Т.). 2. Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерета й на
тихі-тихі плеса (О. В.).
7) Слова і словосполучення, звернені до співрозмовника,
щоб активізувати його увагу, викликати бажане реагування з
приводу висловленого (діалогізація вислову), наприклад:
знаєте, вірите, уявіть собі, можете собі уявити, зверніть увагу,
зрозумійте і т. п. 1. Якби можна, забив би оце парочку гусей та
засмажив на маслі, знаєте, з яблуками (Коц.). 2. А що таке,
спитати б вас, жар-птиця? (Гл.).
8) Слова і словосполучення, що вказують на джерела
повідомлення, вираженого реченням в цілому або його окремим
компонентом, наприклад: з точки зору..., на думку..., з
погляду..., за повідомленням..., кажуть, як кажуть, каже, кажу, як
178

відомо, як указано, звісно, по-моєму, по-вашому, по мені.
1. Була, кажуть, Джерина хата, а тепер Чабаненкова (Н.-Л.).
2. А по мені — вже лучне пий, та діло розумій (Гл.).
§ 86. Вставні речення
Вставні речення виконують ті самі функції і в основному
мають ті самі значення, що й вставні слова і словосполучення.
Вони можуть показувати ступінь достовірності висловленого,
співвідношення між окремими частинами вислову,
характеризувати вислів з емоційного боку, давати авторську оцінку
стилю та способів висловлення думки, вираженої в різних формах
звернення до співбесідника тощо.
За способом включення в основне речення вставні речення
поділяються на дві групи: а) речення, включені без
сполучників; б) речення, включені за допомогою сполучників або
сполучних слів, наприклад: 1. Береговенко, як здавалося мені*
з недовір'ям глянув і підморгнув (Збан.). 2. За тучами, за
хмарами та зливами, я бачу, сходить день ясний над нивами (Т.).
Проказуються вставні речення прискореним темпом,
низьким тоном; відділяються на межах паузами в усній мові, а на
письмі — комами.
Вставні речення являють собою досить обмежене коло
синтаксичних структур і семантичних різновидів. Найбільш
поширеними вставними реченнями є двоскладні речення з підметом.,
вираженим особовим займенником (я це добре знаю, я думаю,
ти розумієш, ви розумієте, як ви бачите, як ви знаєте, ми в цьому
переконані, ми про це вже говорили, як ми думали, думав він
і т. п.), односкладні речення, зокрема означено-особові (дозволю
собі сказати, нагадую вам ще раз, уявіть собі, як хочете знати,
майте на увазі і т. п.), неозначено-особові (як про це кажуть, як
про це думають і под.) і безособові (нам думається, признатись
по правді, треба сказати, якщо так можна висловитись, як і слід
думати і, т. п.).
Як видно з наведених прикладів, складовими частинами
вставних речень бувають дієслова, що означають процеси
мислення, мовлення, сприймання. Такі самі дієслова виступають
і в ролі вставних слів. Тому між категоріями вставних речень і
вставних слів, виражених дієсловами, іноді важко провести
чітку межу. Перші з них здебільшого перетворюються у
фразеологізми, втрачаючи ознаки речення, а другі ще частково
зберігають предикативність (думаю, думається, кажуть,
признаюсь і т. п.I.
1 Порівн.: А. Н. Гвоздев, Современный русский ^литературный язык,
ч. II, Синтаксис, М., 1958, стор. 166.
12*
179

§ 87. Вставлені слова, словосполучення і речення
На відміну від вставних слів, словосполучень і речень, що
виражають суб'єктивне ставлення того, хто говорить, до
висловленої ним думки, вставлені слова, словосполучення і
речення виражають такі додаткові повідомлення чи побіжні
асоціативні зауваження, які поповнюють, уточнюють, розвивають
зміст висловлення, вказуючи на якісь деталі чи нові факти.
Що не були передбачені в перший момент формування думки *.
З боку змісту і структури вставлені слова, словосполучення
і речення досить різноманітні. В їх ролі можуть виступати
будь-які окремі слова, різноманітні за своєю будовою
словосполучення, різні типи речень, як простих, так і складних, і
навіть цілі групи самостійних речень, об'єднані однією темою,
наприклад: 1. В сучасній українській мові звуки о, є (у
відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах).
2. Почув він (мабуть, від сороки), що соловейка хвалить
всяк (Гл.). 3. Там, за муром,— Юра знає —ріг вулиці, схил,
величезний млин, загата, річка Рось (См.). 4. За тридев'ять
земель, у тридесятім царстві та в іншім государстві, якийсь-то
храбрий молодець (чи дворянин він, чи купець — про те
воює не скажу вам, братця, щоб іноді не
забрехаться) — та що утяв! Узяв покинув жінку та й поплівся, хто його зна
куди й чого (Гл.).
Вставлене речення може мати в своєму складі вставне
слово або вставне словосполучення, наприклад: Зв'язали бідного
та й повезли по ярмарках в залізній клітці на диво світові
всьому (видно, були німецькі митці) (Гл.). (Див. ще вище
другий приклад).
За характером смислового зв'язку з основним реченням
вставлені речення можна поділити на такі групи (вживані
найчастіше) :
1) Уточнюючі речення, наприклад: 1. Митько Чубатий —
так звали вантажника, що стояв поруч, — глянув
на неї (П.). 2. В хащах жасминових кущів — то ж,
безперечно, незаймані тропічні ліси — Юра, нарешті,
спинився (См.).
Уточнюючі речення здебільшого уточнюють один із членів
основного речення (див. наведені приклади); рідше — основне
речення в цілому, наприклад: Зовсім низько над головою
1 А. Б. Ш а п і р о вставлені слова і словосполучення влучно назвав
«вставками». Він їх так характеризує: «Основний характер ознак вставлених
слів і вставлених речень полягає в тому, що вони появляються в реченні ніби
несподівано не тільки для слухача (читача), але й для самої особи, що
говорить (пише), інакше кажучи — вони появляються тоді, коли певна
структура речення вже намічена, здійснюється, але в процесі цього здійснення
виникає потреба в доповненні, роз'ясненні, в зауваженні чи в якомусь
застереженні з приводу висловленого» (А. Б. Шапиро, Основы русской
пунктуации, Изд-во АН СССР, М., 1955, стор. 306).
180

(здається, простягнеш руку і вхопиш) летять стрепети
(Риб.).
Засобами зв'язку уточнюючих вставлених речень з основним
реченням можуть бути сполучник тобто, модальні вставні
словосполучення інакше кажучи, точніше кажучи, наприклад:
Царська Росія була відсталою, аграрною (тобто
землеробською) країною. У ній переважало дрібновласницьке,
малопродуктивне, одноосібне селянське господарство.
2) Речення, що виражають мимохідь («між іншим»)
висловлене в формі підрядного речення пояснення, яке стосується
змісту основного речення в цілому, його окремого члена або
словосполучення, наприклад: 1. Споконвіку їх куток Кононівки
(що за річкою) пишався найкращими кіньми (І. Ле). 2. Це
завжди художники малюють з натури (от як і ви, Катре,
вишиваєте з узору) (Гол.).
Зв'язок вставлених підрядних речень з головним (в даному
разі — з основним) в порівнянні з аналогічними підрядними
реченнями невставленими слабкіший, що зумовлюється
інтонацією вставки та яскраво виявленим відтінком приєднувального
зв'язку. Тому-то ці речення не можуть стояти перед головним
(як це буває з підрядними невставленими): вони або
вставляються в середину його, або стоять після нього.
Без допомоги сполучників речення з подібною семантикою
зрідка приєднуються до основного речення, за винятком тих,
що виражають мимохідь висловлену підставу, обгрунтування чи
причину дії (стану, явища та ін.), про яку говориться в
основному реченні. Цей тип речень (так званих мотивуючих) досить
поширений, наприклад: 1. Андрій рідко звертав увагу на
страву — голова його була запрятана фабрикою — але
часом і він одсовував нізчимну юшку і починав бурчати (Коц.).
2. Гордій умів на світі жити, куток свій щиро поважав, далеко
щастя не шукав — шукають щастя нещасливі, — воно
само його знайшло (Гл.).
3) Речення доповнюючі. Речення цього типу являють собою
побіжні зауваження, які не роз'яснюють факт, про який
говориться в основному реченні, а становлять собою повідомлення
про якісь додаткові, нові факти, викликані потребою доповнити
зміст основного речення, але разом з тим помітно
«відсторонені» від нього, наприклад: / пригадалося (в вікно лилась
пахуча темрява) таке далеке з мого дитинства: літня ніч
якась, село, умите нею після спеки (Р.). У вставлених реченнях
цієї групи нерідко вживаються займенники (особові, вказівні
та ін.), за допомогою яких встановлюється щільніший зв'язок
вставлених речень з основним реченням, наприклад: Білясте
море (воно наче вкрите на ніч рядном) потягається слабо
і в сонній млості ніжно викидає перші хвилі на берег (Коц.).
Вставлені доповнюючі речення можуть мати приєднальний
характер. Такі вставлені речення включаються в основне речен-
181

ня за допомогою сполучників сурядності (і, та, а) та
відносних сполучників що, як, наприклад: 1. Цвітуть каштани
все життя одним і тим же цвітом, а ми — і в цьому зміст
життя — пишніше кожним літом (Підсуха). 2. Там батько,
плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів
лихої долі, умер на панщині (Шевч.).
Вставлені доповнюючі речення можуть виражати різні
емоції того, хто говорить. В основне речення такі речення
включаються без допомоги сполучників, наприклад: 1. На мене хтось-
то набрехав (бодай би той добра не знав!) що я хабарики
лупила... (Гл.). 2. Як помер батько (земля йому пером/)
зоставив нам дев'ять пар волів полових хороших (М. В.).
В порівнянні з вставними словами, словосполученнями й
реченнями, які можуть стояти в будь-якому місці (на початку,
в середині і в кінці основного речення), вставлені слова,
словосполучення й речення на початку речення не можуть стояти, бо,
приступивши до викладу своїх думок, особа, що говорить,
природно, не може наперед уточнювати чи розкривати те, що буде
сказано далі, або додавати до нього якісь нові факти.
За характером інтонації розрізняють два типи вставлених
речень:
а) речення, що проказуються з помітним прискоренням
темпу мови, нижчим (в порівнянні з основним реченням) тоном,
тихішим голосом і виділяються значними паузами. Така
інтонація вказує, що вставлене речення різко випадає з структури
синтаксичного цілого. На письмі їй відповідають дужки.
Речення цього типу можуть стояти в середині основного речення
і після нього, наприклад: 1. Художня література найбільше
збагачує людину, дає мооюливість (про це говорить мій
досвід) зростати людині, краще розуміти людей (М. І. Калінін).
2. Раз в темну ніч на бій дівчина вийшла (тоді йшли всі, —
жінки і чоловіки, і навіть діти не сиділи дома (Л. У.);
б) речення, яке виділяється тільки значними паузами.
Інтонація ж його (темп мови, сила голосу) така, яку воно могло б
мати, коли б не було вставленим. Будучи непоширеним або
невеликим за своїм складом поширеним, або ж неповним
реченням, воно найчастіше стоїть в середині основного речення і
д!уже зрідка — після нього. На письмі таке речення виділяється
тире, наприклад: 1. Один купець — забув, як звати — із
ярмарку багато грошей віз (Гл.). 2. За вікном — згори було
видно — шуміло, вирувало залите сонцем місто (Скл.).
СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ
§ 88. Поняття про складне речення. Типи складного речення
Складним називається таке речення, яке складається з
кількох простих речень, з смислового боку й інтонаційно об'єд-
І8і

наних за допомогою тих чи інших синтаксичних засобів в одне
граматичне ціле (див. § 6, стор. 25—26).
Компоненти складного речення простими реченнями
називаються умовно: структурно вони подібні, але, об'єднуючись у
складне, вони вже втрачають свою смислову самостійність та
інтонаційну закінченість. В. О. Богородицький писав: «В
усякому складному реченні його частини становлять одне зв'язне
ціле, так що, коли взяти ці частини окремо, вони вже не можуть
повністю зберегти попередній зміст або навіть зовсім
неможливі, подібно до того, як морфологічні частини слова існують
лише в самому слові, але не окремо від нього; таким чином, ні
та ні інша частина складного речення, в повному розумінні, не
є самостійними, а тільки спільно утворюють одне ціле» *.
За ступенем злиття об'єднуваних компонентів (слабкіший
чи тісніший зв'язок між простими реченнями, що входять у
складне), за характером синтаксичного зв'язку між ними та
способами оформлення цього зв'язку складні речення
поділяються на такі основні чотири типи: 1) складносурядні речення,
2) складнопідрядні речення, 3)-складні речення змішаного типу,
або сурядно-підрядні, 4) складні речення проміжного типу.
Зміст того чи іншого типу складного речення не можна
вивести за допомогою звичайного складання чи нанизування
значень тих простих речень, що лежать в його основі. У цьому
синтезі простих речень, який здійснюється різними засобами
синтаксичного зв'язку (сполучниками, інтонацією, порядком
компонентів та ін.), виникає нова, так би мовити, вища якість —
знаходить своє вираження нова цілісна складна думка,
оформлена складним реченням,— яке містить у собі дві (і більше)
предикативні одиниці.
1) Складносурядні речення. Цей тип охоплює
випадки, коли два-три (і більше) простих речення об'єдналися
за допомогою сурядних сполучників і інтонації (або тільки
інтонації) в єдине ціле складне речення. Об'єднані змістом і
структурно, прості речення в складносурядному є синтаксично
рівноправними, але інтонаційно і з смислового боку не
самостійними, бо смислова і інтонаційна закінченість властива лише
всьому складному реченню, а не його окремим частинам,
наприклад: І.Студений вітер б'є в холодні вікна, і олов'яний
важко дише став (Р.). 2. В метілі все змішалось, але штики не
проминають ціль (М. Руд.)-
Складові частини складносурядного речення на. перший
погляд видаються незалежними одна від одної. В дійсності ж
вони утворюють структурно-синтаксичну і смислову єдність, в
якій окремі частини взаємозалежні. Засобами зв'язку і разом
з тим засобами вираження взаємозалежності, взаємозумовле-
1 В. А. Богородицкий, Общий курс русской грамматики (из уни
верситетских чтений), изд. 5-е, переработанное, М.-Л., 1953, стор. 299.
183

ності окремих частин складносурядного речення служать
сполучники сурядності, інтонація, а також структурне
співвідношення цих частин. Так, у реченні Сонце заходить, гори
чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Шевч.) тільки перше просте
речення можна умовно визнати «самостійним і незалежним».
В дійсності ж, усі чотири складові частини взаємно пов'язують-
ся, виражаючи причиново-наслідкові відношення: сонце
заходить, внаслідок чого гори чорніють; цим у свою чергу
зумовлюються дії, про які говориться в наступних реченнях —
пташечка тихне, поле німіє. Отже, з смислового боку прості речення в
складносурядному взаємозв'язані і взаємозалежні; з
синтаксичного боку вони рівноправні, незалежні.
2) Складнопідрядні речення. Підрядністю
називається таке сполучення простих синтаксично нерівноправних
речень, яке утворює смислову й структурно-синтаксичну єдність
і в якому одне речення (підрядне) підпорядковується другому
(головному), пояснюючи, доповнюючи чи розкриваючи його
зміст, наприклад: Все блищало, ясніло до сходячого сонця, що
кидало перше проміння крізь вікна до кімнати (Фр.).
Головне речення, хоч і є незалежним, але не є самостійним,
бо воно не має інтонаційної закінченості. Більше того, в
українській (як і російській) мові зустрічаються складнопідрядні
речення з таким головним, яке виявляє смислову неповноту,
наприклад: 1. Війна показала всьому світові, наскільки виросла
і зміцніла Радянська держава. 2. Там, де рідні кожна стежка
і стеблина, бродять мої думи і пісні мої (С.).
У наведених реченнях не тільки підрядне речення не може
існувати без головного, але й головне потребує наявності
підрядного. У першому прикладі це зумовлюється тим, що
присудок головного речення виражений дієсловом сильного
керування; у другому—необхідністю конкретизувати співвідносне
слово (прислівник там).
3) Складні речення змішаного типу (з
сурядністю і підрядністю). Три і більше простих речень, утворюючи
смислове і структурно-синтаксичне ціле, можуть з'єднуватись
між собою зв'язком сурядності і підрядності, наприклад: 1. На
всякий випадок ми виставили кулемети, але я наказав відкрити
вогонь лише тоді, коли група підійде до берега річки (Верши-
гора). 2. Мічурін говорив, що ми не можемо чекати милостей
від природи і що завдання людей — самим добитися від землі
доброго врожаю.
У першому наведеному прикладі перше речення
об'єднується з другим зв'язком сурядності, а друге з третім — зв'язком
підрядності; у другому прикладі перше речення — головне, його
пояснюють два підрядні речення, що сполучаються з ним
підрядним сполучником що, а між собою — сурядним
сполучником І.
4) Складні речення проміжного типу. Про
184

наявність речень такого типу писав ще В. О. Богородицький:
«Крім цих двох типів складного речення (тобто —
складносурядних і складнопідрядних — Б. К.) можна виділити ще один
ніби перехідний між ними тип, в якому обидві частини
складного речення взаємно зумовлюють одна одну» \ і далі: «Таким
чином, звичайний поділ всіх складних речень на складносурядні
й складнопідрядні має деяку штучність, особливо, коли
намагатись живу різноманітність мови вкласти в ці довільно напе-
редуказані і надто категорично відмежовані рубрики» 2.
Таке зауваження знаходимо і в працях В. В. Виноградова:
«...не можна підвести всю різноманітність видів смислових
відношень між частинами складного речення тільки під дві
полярні рубрики — сурядність і підрядність» 3.
Складні речення проміжного типу за структурними
особливостями можна поділити на такі основні групи:
а) Речення, в яких складові частини оформлені так само,
як у складнопідрядних реченнях, але смислові зв'язки між цими
частинами такі, як у складносурядних реченнях, наприклад: За
1954—1958 роки середньорічні темпи приросту валової
продукції сільського господарства в СРСР становили понад 8
процентів, тоді як в США — менше 2 процентів C газ.).
Вказівні слова тоді як, що виступають у ролі
складеного сполучника підрядності, характерні для підрядних речень
часу, але в наведеному реченні за їх допомогою виражаються
протиставно-зіставні відношення. Таку конструктивну
особливість складних речень називають структурним паралелізмом4.
Конструкції речень проміжного типу з названими
сполучниками властиві переважно літературно-книжній мові, особливо
її науковому і офіціально-діловому стилям, причому
протиставне й зіставне значення їх зумовлюється не тільки наявністю
названих сполучників, а й конкретним змістом об'єднуваних
компонентів.
б) Речення з відносною підрядністю. Один із компонентів
складного речення (друге речення), пояснюючи перше в цілому,
а не один якийсь член його, приєднується до нього сполучним
словом що. Синтаксичні відношення між складовими
частинами в таких реченнях — сурядні, а з смислового боку підрядні,
що виражають причиново-наслідкові відношення, наприклад:
У 1958 році населення одержало від держави пенсій на суму
64 мільярди карбованців, що майже в два з половиною рази пе-
1 В. А. Богородицкий, Общий курс русской грамматики, изд. 5-е,
переработанное, М.-Л., 1935, стор. 229.
2 Т а м же, стор. 229.
3 В. В. Виноградов, Идеалистические основы синтаксической
системы проф. А. М. Пешковского, ее эклектизм и внутренние противоречия, збірн.
«Вопросы синтаксиса современного русского языка», М., 1950, стор. 67.
4 В. А. Белошапкова, Строение сложного предложения в
современном русском языке, «Русский язык в школе», 1959, № 4, стор. 23.
185

ревищує розмір пенсій, виплачених населенню в 1953 році
(З газ.I.
Аналогічними до речень з відносною підрядністю є речення,
б яких засобом синтаксичного зв'язку є словосполучення від
чого, від того, в результаті чого, внаслідок чого, тим самим,
тим-то, за те, за що та ін., наприклад: 1. Краска заливала йому
лице, від чого вуса біліли, наче молочні (Коц.). 2. Натомлене
тіло просило відпочинку, тим-то в уяві ближчало село,
домівка (Ст.).
в) Речення із взаємною підрядністю. Одним із різновидів
складних речень проміжного типу є конструкції, в першому
реченні яких присудок виражений дієсловом будь-якого виду, а в
другому — доконаного виду; друге речення пов'язується з першим
за допомогою сполучника коли. Складні конструкції з такими
формами присудків показують, що здійснення дії другого
речення збігається з закінченням або продовженням дії першого
речення. Для того, щоб виразніше передати характер цих
часових взаємовідношень, до складу першого компоненту вводиться
частка вже, наприклад: Вже розвиднілось, коли партизани
підійшли до одної з лісових сторожок (Збанацький).
Про наявність взаємної підрядності в цих складних
реченнях свідчить той факт, що сполучник коли можна перенести
на початок першого речення 2.
Примітка. Конструкції, що належать до описаного різновиду
складних речень проміжного типу, не слід змішувати з подібними лише за своєю
зовнішньою будовою складносурядними реченнями з сурядним
сполучником коли, що передає значення раптовості дії, наприклад: Вчора вийшов
мій на село, вже сонце сідало, коли скаче щось верхи (Коц.).
До проміжних речень, що являють собою складні речення із
взаємною підрядністю, належать і такі речення з часовим
значенням, які виражають швидку зміну дій, наприклад: Не встиг
старшина проскакати десятка метрів, як земля вибухнула під
ним (Гонч.). Те, що кожна з складових частин даного
складного речення може відповідати на питання коли? (а перша
ще й на питання чому?), а через це й перебувати у .взаємній
причиновій і часовій залежності, — дає підставу вважати, що
1 Л. А. Булаховський такі речення відносить до особливого типу'
складнопідрядних речень з підрядним означальним (див. його «Курс русского
литературного языка», т. I, К., 1952, стор. 342); С. I. Абакумов —до
«присочиненных» (див. його «Современный русский литературный язык», М., 1942,
стор. 162). В «Курсі сучасної української літературної мови» (за ред. Л. А. Бу-
лаховського) такі речення віднесені до підрядних пояснювальних (див. т. II,
К., 1951, стор. 315—317).
2 Порівн. дану характеристику цього різновиду складних речень
проміжного типу із твердженням М. С. Поспелова в його статті «О
грамматической природе сложного предложения», збірн. «Вопросы синтаксиса
современного русского языка», М., 1950, стор. 334. (Див. ще А. М. Земский,
С. Е. Крючков, М. В. С в е т л а е в, Русский язык, ч. 2-я, Синтаксис,
учебник для педагогических училищ, под ред. В. В. Виноградова, М., 1955,
стор. 124, примітка).
186

дане речення суміщає в собі підрядність і сурядність: сурядний
зв'язок між складовими частинами цього речення виявляється
в тому, що дії, про які говориться в обох частинах речення,
є співпричетні; підрядний зв'язок виявляється в тому, що ці дії
взаємозумовлені: дія, про яку говориться в першій частині
складного речення, не закінчилась, бо була перервана дією,
про яку говориться в другій частині.
г) Елементи підрядності й сурядності суміщаються також
у складних реченнях, складові частини яких зв'язані умовно-
наслідковими відношеннями. У таких реченнях перша складова
частина, являючи собою безособове речення, в якому головний
член виражений безособово-предикативним словом варт, доволі
або досить у сполученні з прилягаючим інфінітивом, означає
таку умову, поява якої зразу ж викликає певний наслідок (про
цей наслідок говориться в другій складовій частині, що
пов'язується з першою сполучником і або як), наприклад: 1.
Варто, здається, Брянському хоч уві сні окликнути його, як
Шовкун одразу відгукнеться (Гонч.). 2. Доволі було кордонному
козакові загнути за виступ, і коліно річки зникало йому з очей
(Коц.). (У першому прикладі сполучник як виступає у функції
сурядного сполучника /).
§ 89. Засоби вираження смислових і синтаксичних зв'язків
між простими реченнями в складному реченні
Смислові і синтаксичні зв'язки між простими реченнями в
складному виражаються за допомогою різних засобів. До них
належать: 1) сполучники, 2) сполучні слова, 3) співвідносні
слова, 4) інтонація, 5) порядок речень, 6) співвідношення видо-
часових і способових форм присудків, 7) лексичні і фразеологічні
засоби, 8) спільні другорядні члени.
Інтонація є невід'ємним, обов'язковим засобом вираження
зв'язків і взаємовідношень у будь-якому типі складного
речення. Інші засоби необов'язкові, притому здебільшого вони діють
сумісно, об'єднуючись по кілька. Так, у реченні Ідуть полки.
й поля бавовни за ними шумом ніжним, повним хитають кучері
свої (С.) одночасність дій різних суб'єктів виражено
дієсловами, що мають однакову часову форму (теперішній час),
єднальним сполучником й, інтонацією переліку і порядком речень.
Розглянемо окремо кожний з цих засобів.
1) Сполучники сурядності і сполучники підрядності є
типовим засобом об'єднання простих речень в одне граматичне
ціле — в складне речення.
Для вираження сурядних зв'язків між частинами складного
речення та смислових зв'язків між ними використовуються
сполучники сурядності. Такими сполучниками пов'язуються
синтаксично рівноправні частини складного речення. До цих
187

сполучників належать єднальні, приєднальні, протиставні, зі-
ставні і розділові, наприклад: 1. Б'ють, як грім, барабани, і
ідуть сурмачі (Перв.). 2. То комин упаде в око, то дим
тріпоче в повітрі (Коц.).
Сполучники підрядності пов'язують нерівноправні
частини складного речення — залежну частину (підрядне
речення) та підпорядковуючу частину (головне речення) і разом
з тим виражають ті чи інші смислові зв'язки між ними,
наприклад: 1. Ми узнали від радиста, що вороги програли бій
(Швець). 2. Як настане вечір, лагідно і ніжно засіяють в небі
зорі вогняні (В. Омельченко).
Межа між сурядними і підрядними сполучниками точно не
окреслена: вживання деяких сполучників (наприклад,
допустових, часових та ін.) характеризується хитаннями у способах
вираження зв'язку. (Про це див. § 88, п. 4, «Речення проміжного
типу»).
2) Сполучні слова, пов'язуючи підрядне речення з головним,
не тільки виражають ті чи інші відношення між ними, а й є
разом з тим членами підрядного речення. Вказуючи на один із
членів головного речення, сполучне слово заступає цей член
у підрядному реченні. В ролі сполучних слів виступають
займенники і прислівники, тому на відміну від сполучників, які
є службовими словами, сполучні слова є повнозначними
частинами мови, наприклад: 1. Хто в темряву дивиться, той од
світла кривиться (Н. тв.). 2. Ось твій дім — просторий і
прекрасний, дім, куди ввіходить наша пісня (Б.). 3. Той, кого
навчила ти літати, з-під небес ніколи не впаде! (Мал.). У
першому реченні сполучне слово хто є підметом, у другому
сполучне слово куди — обставина місця, у третьому сполучне
слово кого — додаток. Іноді те ж саме слово може виступати
в підрядному реченні то як сполучник, то як сполучне слово.
Порівн.: Ми добре показали ворогам, що є в нас уміння й
сила і Ми показали всім друзям, що є в нас. У першому
реченні що — сполучник, а в другому — сполучне слово
(підмет).
3) Співвідносні вказівні слова (переважно вказівні
займенники або займенникові прислівники) вживаються тільки в
головному реченні. Те, що вони означають, розкривається в
підрядному реченні, наприклад: 1. А хто посягне на радянську
державу, того ми на порох, на порох зітрем (С). 2. Де робить
гуртрчок, там повний куточок (Н. тв.).
Наявність співвідносних слів у головному реченні може бути
не обов'язковою, наприклад: Що написано пером— (того)
не витягнеш і волом (Н. тв.), і обов'язковою, наприклад: Хто
правду лама, з тим ти сміло борись (Фр.).
Співвідносні слова в підрядному реченні так само, як
сполучні слова, є членами речення (див. наведені приклади).
Наявні в реченні вказівні займенники або займенникові при-
188

елівники можуть і не виступати в ролі співвідносних слів.
Порівну 1. Славен той, хто обріїв шукає... (Криж.) і 2. Я бачу
той струмок і як дерева гнуться... (С). У другому прикладі
виділений займенник не є співвідносним словом.
4) Інтонація в складному реченні не тільки об'єднує в одне
граматичне ціле окремі речення, надаючи вислову смислової
закінченості, а й виражає різноманітні смислові
взаємовідношення між об'єднуваними реченнями. Виключно важливу роль
відіграє інтонація в безсполучникових складних реченнях.
Розрізняються такі основні типи інтонації:
а) інтонація перелічення, наприклад: 1. / гай шумить, і
дзвонить море, і хори дивнії гримлять, і вже свободи край говорить
(С). 2. Прозорий вересень іде по нивах, іскряться ріки в
срібних переливах, сади стоять, од плоду обважнілі, достатками
пишаються артілі (Криж.);
б) інтонація протиставлення, зіставлення: 1. Україні жить,
ворогам тужить (С). 2. В долині персики цвітуть, а в горах
знову сніг (Р.);
в) інтонація, що виражає підрядні зв'язки:
причиново-наслідкові, умовно-наслідкові, часові,
попереджувально-роз'яснювальні, зумовленості дії та інші як у сполучникових, так і в
безсполучникових складних реченнях, наприклад: 1. Пробіг
автомобіль, і синя хмарка диму за ним розвіялась (Р.). 2. Білі мухи
налетіли — все подвір'я стало білим (Р.). 3. В товаристві лад,
усяк тому рад (Н. тв.). 4. Лиш мартени дихнуть — і летить
їхній подих вогнистий до тучі (Криж.). (Порівн. речення, яке
можна іірочитати як з перелічувальною інтонацією, так і з
інтонацією, що виражає зумовленість дії: Складете всі екзамени,
одержите путівки; Складете всі екзамени — одержите путівки).
5) Порядок частин складного речення (простих речень)
може мати синтаксичне значення (в таких випадках він є твердий:
перестановка частин іне допускається), але він може бути і
вільний (перестановка частин не порушує синтаксичних
взаємозв'язків, хіба що вносить незначні стилістичні відтінки).
Твердим, непорушним є порядок частин: а) у
складносурядних реченнях з часовою послідовністю дій чи явищ,
наприклад: Гасло полум'я, на заході зайнялись подекуди серед неба
ясні зорі (Н.-Л.); б) у складносурядних реченнях, що
виражають швидку зміну дій, явищ, наприклад: Раптом блиснуло
у хмарі — й почалося гримотіння (Т.); у більшості складних
безсполучникових речень, зокрема тих, що виражають
зумовленість дій, явищ, наприклад: 1. Багато птиць — не буде
гусениць (Н. тв.). 2. Добре грунт угноїш — урожай потроїш
(Н. тв.); також коли друге речення розкриває зміст першого,
наприклад: Ой, на річці на Дніпрі новина настала: від Кодака
до Хортиці порогів не стало (Н. тв.).
Вільним порядок частин буває у складних реченнях, що
виражають: а) одночасність дій чи явищ, наприклад: 1. Роже-
189

вий тане пил, синіє все кругом, і комсомольці йдуть шумливою
юрбою (С); б) зіставні відношення: Згода будує, а незгода
руйнує (Н. тв.); в) цільові відношення, наприклад: Щоб лиха
не знать, треба спільним плугом на спільному полі орать
(Н. тв.).
6) Немала роль в об'єднанні основних частин складного
речення та у вираженні ними смислових взаємовідношень
відіграють видові, часові і способові форми дієслів. Так,
одночасність дій різних суб'єктів, як правило, передається присудками
об'єднуваних речень, вираженими дієсловами теперішнього або
минулого часу недоконаного виду, а послідовність дій, — як
правило, дієсловами минулого часу доконаного виду,
наприклад: 1. Гудуть сурми вітрів над поїздами, і стоїть на станції
рум'яний ранок (Мал.). 2. Війнуло задушливим димом, і між
кущів ліщини заграло полум'я (Донч.).
7) Засобом тісного зв'язку одного речення з другим у
складному реченні поряд з іншими засобами нерідко бувають
лексичні елементи:
а) займенники, наприклад: ...Журавлі бринять дзвінкоголосі,
їх кличе даль прозоро-вітрова (Мал.);
б) прислівники, наприклад: Спочатку попримовкали ко-
ники, тоді коротко шелеснуло листям, потім знову запала
тиша, і раптом вітрець шпарко перебіг по верхів'ях, ліс
зітхнув і зразу прокинувся (См.);
в) прислівник і займенник разом, наприклад: Спочатку
морок поліз з-поміж очеретів, а за ним дихнули озерця і
купини білим туманом (Коц.).
8) Частини складного речення можуть об'єднуватись
спільним другорядним членом, наприклад: 1. У нас одна мета і
партія єдина (Перв.). 2. Часом бурхне з тріском сніп іскор
або вітер зірве напівзотлілий віхоть та розмече зірками (Коц.).
СКЛАДНОСУРЯДНІ РЕЧЕННЯ
§ 90. Складносурядні речення
Смислові й синтаксичні відношення між простими реченнями
в складносурядних та засоби вираження цих відношень в
основному такі самі, як і між однорідними членами в простому
реченні. Так, засобами вираження зв'язку між частинами
складносурядного речення (простими реченнями), як і зв'язку між
однорідними членами в простому реченні, є інтонація і
сполучники сурядності (єднальні, приєднальні, протиставні і
розділові), або тільки інтонація (без сполучників); крім того, смислові
відношення між простими реченнями в складносурядних із
сполучниками виражаються чіткіще і бувають більш різноманітні,
ніж у співвідносних з ними складних реченнях без сполучників.
190

СКЛАДНОСУРЯДНІ РЕЧЕННЯ З СПОЛУЧНИКАМИ
§ 91. Складносурядні речення з єднальними сполучниками
Єднальні сполучники найбільш поширені і найбільш
різноманітні. Самий термін «єднальні» є умовним, бо, як правильно
зазначив О. М. Пєшковський, «кожний сполучник з'єднує».
Прості речення в складносурядному пов'язуються за
допомогою таких єднальних сполучників: / (й); та, а (в
значенні і), ні... ні, ані... ані, причому сполучники і, й, та, а,
вживаються як одиничні і як повторювані; сполучники ні ... ні,
ані... ані— тільки як повторювані.
Найчастіше сполучники і (й), та мають єднальний
відтінок значення, наприклад: 1. Гойдає вогку черемшину весни
всевладної рука, і серце пісню солов'їну на поєдинок виклика
(Р.). 2. Не сплять лише цвіркуни й фонтани, та кліпа очима-
зорями небо (Коц.).
Сполучник / може виступати в замикаючій функції, якщо
попередні складові частини речення пов'язуються тільки
інтонацією (без сполучників), наприклад: Стоїть гора високая,
зелений гай шумить, пташки співають голосно, і річечка блищить
(Гл.).
Повторення єднального сполучника і, та підсилює
перелік і надає складносурядному реченню експресивності,
наприклад: В імлі світило світло край землі, і полк пішов у бій, у
січ, і очі мружив нам Ілліч, живі ласкаві, у вогні на тім
гвардійськім знамені (Мал.).
Єднальний відтінок значення може мати повторюваний
сполучник а. Суміщаючи функцію частки, він надає вислову
певної експресивності. Повторюваний сполучник а вживається в
емоційно забарвленій мові, наприклад: А земля лежить медова,
а поля пожаті мріють, на городах достигають гарбузи зелено-
ребрі (Р.).
Сполучник і може мати висновковий відтінок значення,
наприклад: Снаряди нашої артилерії вже перелітали через наші
голови, і за кілька хвилин батареї німців почали замовкати
(Коп.).
Висновковий відтінок значення може мати сполучник
тому (а тому), характерний для наукового і
офіціально-ділового стилів (про це далі).
Повторювані сполучники ні... ні, ані... ані, виступаючи
в єднально-перелічувальній функції, об'єднують у
складносурядне тільки такі прості речення, в яких присудки заперечні,
причому повторюваний сполучник ані... ані показує
сильніше заперечення, ніж сполучник ні... ні. Він властивий
просторіччю й розмовно-побутовій мові, наприклад: Ані до його
заговорити, ані його спитати (М. В.).
Складносурядні речення, в яких прості речення зв'язані
191

єднальними сполучниками і, та, а, можуть виражати часові
відношення (засобами вираження таких відношень, як
зазначалося це в § 89, є видо-часові і способові форми дієслів-при-
судків), а саме: а) одночасність дій, явищ, подій,
наприклад: Студений вітер б'є в холодні вікна, і олов'яний важко
дише став (Р.); б) послідовність дій чи станів,
наприклад: Загриміло кілька разів, густий, грубий дощ
пролився протягом десяти хвилин, і за півгодини знову
вияснилось (Фр.).
Часові відношення (найчастіше послідовність дій, явищ) мо*
жуть підкреслюватись спеціально введеними в речення словами,
шо мають часову семантику, наприклад: СпочатНку почувся
вереск, потім з води вихлюпнулось щось велике, чорне, з
гострою спиною (Трубл.).
Значення часової послідовності може бути ускладнене
відтінком причиново-наслідкового значення. У таких випадках
твердження, висловлене в другому реченні, являє собою виклад
думок, що становлять наслідок попередньої ситуації або ж
виклад тих фактів, які витікають з попередньої ситуації,
висловленої в першому реченні, наприклад: 1. Спустився вечір, і
одразу похолоднішало (Гонч.). 2. Пробіг автомобіль, і синя
хмарка диму за ним розвіялась (Р.).
Різновид цих складносурядних речень з сполучником і
становлять такі речення, в яких друга частина зображує швидку,
раптову, несподівану дію чи наслідок дії. Виражається це
порядком речень (його не можна змінити), особливою інтонацією
(підвищення голосу в кінці першої частини і різка пауза),
наприклад: 1. Відчинив я вікно, і в кімнату зоря увійшла
золотою ходою (С). 2. Раптом блиснуло у хмарі — й почалося
гримотіння (Т.). Такі речення, як і речення з сполучником і,
що одночасно виражають і часові і причиново-наслідкові
відношення, близькі до складних речень проміжного типу (див.
стор. 186—187).
Друга частина речення може приєднуватись до першої
сполучником тому, і тому, і того, а тому, через те, через
це, а через те, через що, наприклад: 1. Вітер хитає її
[хмару], / тому на землю мільйонами важких патьоків
ллється дощ (Риб.). 2. Тридцять літ тобі, Вкраїно, тож прийми
привіт од сина (С).
Складносурядні речення з названими сполучниками
вживаються в науковій, діловій і публіцистичній мові, де друга
частина може становити висновок, умотивування чи умовивід
загального характеру, наприклад: Сучасні проблеми вивчення
перемінних зірок дуже актуальні, тому вони викликають
великий інтерес у наших вітчизняних астрономів C газ.).
До складносурядних речень із зв'язком одночасності чи
послідовності дій належать також конструкції, в яких друге
речення, виражаючи несподівану дію, приєднується до першого
192

сурядним сполучником раптовості коли, як або часткою аж,
вжитою в значенні цього сполучника, наприклад: 1. Одного дня
раненько іду з водою, коли назустріч мені чоловік (М. В.).
2. Вже Дашкович встав і хртів іти спати, як коло самісінького
двора дівчина заспівала пісню (Н.-Л.).
В реченнях цього типу сполучники коли, як часто
сполучаються з прислівниками раптом, раптошо, зненацька,
несподівано, які виразніше передають значення раптовості
дії, названої в другому реченні, наприклад: Я вже пройшов
кілометрів із сім, не зустрівши жодної живої істоти, коли
раптом дитячий голосок врізався в шум ріки (Чефр.).
Часові відношення можуть об'єднуватись з умовно-наслід-
ковими відношеннями. У таких складносурядних реченнях
перше речення, що містить у собі умову, має присудок чи його
компонент, виражений дієсловом наказового способу; друге, що
вказує наслідок, який наступить, має дієслово-присудок чи його
компонент у формі майбутнього часу, наприклад: Не
турбуйтесь! Зумійте бути вольними — і будете вольні, забажайте
бути братами — / будете братами! Зумійте жити — /
будете живі (Фр.).
Такі речення часто трапляються в науковій мові: Зумійте
змінити тип обміну речовин живого тіла, і ви зміните
спадковість (Т. Лисенко).
Перша частина, в якій виражено умову, може знайти своє
лексичне вираження в коротких прикметниках з модальним
значенням (типу повинен) та в безособово-предикативних словах
з тим самим значенням (типу потрібно, необхідно, треба і т. п.),
наприклад: Публіка повинна усвідомити свої права на
літературу, і тоді література неухильно піде вперед (Чернишев-
ський).
§ 92. Складносурядні речення з приеднальними
сполучниками
В складносурядних реченнях вживаються також приєдналь-
ні сполучники. Приєднальні зв'язки, Як слушно зауважує
0. М. Гвоздев, вказують на деяку нерівнозначність
об'єднуваних конструкцій, на додатковість, меншу вагу приєднуваних
речень1. За допомогою приєднальних сполучників до
складносурядного вводиться речення, що з якогось іншого боку розвиває,
доповнює думку, висловлену в попередньому реченні.
До приєднальних сполучників належать ще й, та »> та-
кож, а також, причому, притому. В ролі
приєднальних можуть виступати сполучники а, і, та. Наприклад:
1. Через трави по росі мчить кіннота, б'ють підкови, ще й
1 А. Н. Гвоздев, Современный русский литературный язык, ч. II,
Синтаксис, М., 1958, стор. 194.
13—933
193

будьонниця казкова розцвітає в поросі (Перв.). 2. Дівчина
спить тихо в кімнаті, а місяць промінням тремтить (Л. У.).
Треба сказати, що в таких конструкціях друге (чи останнє)
речення, приєднане до попереднього приєднальнцм сполучником
а, і, та, часто має в своєму лексичному складі особовий
займенник, наприклад: 1. Ліс одягався тоді у жовте і червоне
листя, а сонце обертало його у золото і вогні (Коц.). 2. Лине
сонячний шлях, а на нім ти і я, і кругом у квітах Україна
моя (С).
§ 93. Складносурядні речення з протиставними
та зіставними сполучниками
Основними виразниками, за допомогою яких передаються
протиставні відношення, є сполучники а, ж (же);
але, проте, а проте, так, сполучник та, коли він
виступає синонімом до сполучника але, сполучник однак та
сполучник зате.
З погляду будови складносурядне речення, що виражає
протиставні відношення, являє собою синтаксично замкнену
одиницю, яка складається з двох протиставлюваних.
Протиставлення може мати різноманітні відтінки, в зв'язку з чим
розрізняють такі його типи: 1) контрастне, 2) обмежувальне, 3)
компенсуюче. Той чи інший характер протиставлення залежить від
змісту простих речень, об'єднуваних протиставним зв'язком, та
від сполучника, яким пов'язуються ці речення.
Контрастне протиставлення, як правило, знаходить
своє вираження в реченнях з протиставними сполучниками а,
ж (же). За змістом такі речення поділяються на два
різновиди:
а) речення, в якому протиставлення має стверджувальний
характер (протиставляються два прямо протилежні, антитезні
висловлення), наприклад: 1. Раніше у мільйонерів жито жали,
а тепер мільйонерами колгоспи стали (Н. тв.). 2. Там, за
морем, для воєн муштрують полки, ми ж вернулися з битви і
садим садки (Шпорта);
б) речення, в якому протиставлення має
заперечно-стверджувальний характер, наприклад: Не ясла до коней ходять, а
коні до ясел (Н. тв.).
У реченнях з яскраво вираженим контрастним
протиставленням сполучники а, ж (же) не можна замінити
сполучниками але, проте, однак, зате. (Про речення з
протиставним зв'язком див. ще § 120, «Безсполучникові складні речення
із значенням зіставлення», стор. 253).
Контрастне протиставлення виявляє себе і в
складносурядних реченнях з яскраво вираженими часовими відношеннями.
і' таких реченнях вживаються сполучники а, але, проте,
та, однак, а для підкреслення протиставності в складно-
194

сурядне речення вводяться слова ще, вже. Перше з них
може стояти в першому компоненті, а друге в другому. Також
може вживатись тільки в одному компоненті якесь одне з них,
наприклад: 1. Ще срібний місяць воду п'є з блакитного потока,
а воює над шахтами встає зоря золотоока (С). 2. Завтра —
весна, день радості й сонця, а вже сьогодні гори цвітуть
вогнями (Коц.).
Обмежувальне протиставлення здебільшого
передається за допомогою сполучників але, проте, а проте, та,
так. Воно виявляється в тому, що друга частина
складносурядного речення містить у собі протиріччя, яке обмежує
ступінь вияву того, що говориться в першій частині, або
перешкоджає його здійсненню, наприклад: 1. Ошелешений несподіваним
ударом, противник кинувся до апаратів, але зв'язок був уже
перерізаний (Гонч.). 2. Соломія сливе несла Остапа, а проте
їй доводилось часто зупинятись (Коц.). 3. Ніччю впадуть роси,
та сонце їх вранці ісп'є (Шпорта). 4. Дочка вечерять подає,
а мати хоче научати, так соловейко не дає (Шевч.).
Близьким до обмежувального протиставлення є
протиставлення з допустовим відтінком, наприклад: 1. Зозулі кували десь
далеко-далеко, але їх м'який голос був виразний серед
пташиного щебетання (Н.-Л.). 2. Ніяких звісток від Юрія не мала,
проте була переконана, що він десь є (Гонч.).
Чітко виявляє себе протиставлення з допустовим відтінком
тоді, коли в першій частині складносурядного речення присудок
виражений дієсловом умовного способу, наприклад: Я летіі
би, як птаха, так сили злетіти нема (Мал.).
Сполучники однак (одначе), тим часом (вони
найчастіше вживаються в розмовній мові, виражаючи обмежувальне
протиставлення) можуть виступати і в приєднувальній
функції, наприклад: Думка ця кружляла в Настиній голові, одна*
Настя стояла на одному місці (Коц.).
В ролі протиставно-обмежувального сполучника можуть
виступати частки тільки, лише (лиш), наприклад: 1.
Навкруги тихо, гарно, зелено, тільки буйні жита стиха шуршали
довгими колосками (Мирн.). 2. Навколо ні голоса, ні зітхання,
тільки мовчазні дуби похмуро стережуть на ліловому узліссі
якусь урочисту тайну (Донченко).
Компенсуюче протиставлення передається за
допомогою сполучника зате або іншого протиставного сполучника,
вжитого із значенням «зате». У таких структурах друга частина
складносурядного речення (протиставлюване) компенсує те, про
що говориться в першій його частині, напр.: 1. На гору
доступитися нелегко, зате з гори зручніше боронитись (Л. У.).
2. Самій не довго збитися з путі, та трудно з неї збитися в
гурті (Л. У.).
З і с т а в н і відношення в складносурядному реченні
виражаються за допомогою сполучника а, лексичних засобів (при-
13*
195

слівників і прийменниково-іменникових конструкцій, які пока
зують розташування предметів, явищ у просторі), а також всією
структурою речення, наприклад: 1. З правого боку збігала вниз
течійка маків, а зліва усміхалося море (Коц.). 2. На Подолі
огні, на Подолі одбиваються в тихім Дніпрі, а над ними
хмарки мрійночолі (С).
Для вираження зіставних відношень між двома судженнями
вживаються також подвійні, двойменні, так звані парні
сполучники не тільки — а й, не тільки — але й, які
вживаються і в простому реченні при однорідних членах. Одна
частина цієї пари стоїть у першому реченні, а друга — на початку
другого речення.
Парний сполучник не тільки — а й, не тільки — але й
є зіставно-видільним; кожною з частин пари виділяються
певні частини простих речень, і зміст обох компонентів
складносурядного речення, набуваючи значення необхідної сумісності
дій, явищ, взаємно доповнюється, наприклад: Не тільки
хімікам стане в пригоді винахід чудо-сита, а й металурги за
його допомогою можуть відділяти цинк від кадмію, кобальт від
нікелю... (З газ.).
§ 94. Складносурядні речення з розділовими сполучниками
Для вираження розділових відношень у складносурядному
реченні вживаються сполучники або, чи, а чи, то .. • то;
не то ...не то; чи то ...чи то.
Ці сполучники найчастіше вживаються як повторювані.
Повторення їх сприяє тіснішому об'єднанню простих речень в
одне складносурядне, чіткішому вираженню смислових
стосунків. Сполучники або, чи, а чи можуть вживатись і як
одиничні, і як повторювані; сполучники то... то, не то...
не то, чи то... чи то— тільки як повторювані. Всі
сполучники (крім сполучника то... то), вживаються для
вираження так званої альтернативи; сполучник то... то
вживається тільки для вираження чергування дій, яцищ.
Одиничний сполучник або, чи вказує на роздільність
двох дій чи явищ, наприклад: 1. Часом у блакитній вишині
пропливала біла хмара або пролітала пташина (Шиян).
2. Фронт мовчав, чи його не чути було за вітряницею
(Гонч.).
Повторення сполучників або, чи, а чи вказує на
перелік таких дій, явищ, з яких відбувається одна дія чи одне
явище, наприклад: І. Або не сокіл я, або спалила мені неволя
крила (Л. У.). 2. Чи підпалено, чи, може, самі необережними
були (Коц.).
Сполучники не то ...не то, чи то ...чи то, а чи...
а чи вживаються тільки як повторювані. Ці сполучники
вказують, що з двох чи кількох дій, явищ важко виділити щось
196

одне, тому що кожне з них справляє непевне враження,
наприклад: 1, Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то
вітер бився в заломах провалля (Коц.). 2. Чи то настане
нічка темна, чи то веселий день шумить (Гл.). 3. А чи його
звірі з'їли, а чи він втопився? (Н. тв.).
Сполучник то... то вказує на чергування дій чи явищ
або повторювану заміну одних іншими, наприклад; То сонце
вигляне, то знову туча, і блискавка, і дощ (Т.).
СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ
§ 95. Складнопідрядні речення з підрядним підметовим
Підрядним підметовим називається таке підрядне
речення, яке конкретизує підмет головного речення, виражений
займенником, або виконує роль відсутнього в головному
реченні підмета, наприклад: 1. Хто в захваті вміє горіти, той буде
повік молодим (Дм.). 2. Здавалося, що на дні ставка кипіло
срібло (Коц.).
За структурними особливостями виділяються
складнопідрядні речення з такими підрядними підметовими:
1) Підрядне підметове, що конкретизує такий підмет
головного речення, при якому присудок має виразно особову форму:
він може бути дієслівним і іменним (як простим, так і
складеним). Підмет головного речення в таких структурах буває
виражений вказівним займенником той, те, та, ті; означальним —
все, всі, всякий, кожний; «еозначено-кількісним — стільки; за
йменниковим словосполученням не хто інший як, не що інше як.
Таке підрядне підметове приєднується до головного речення
сполучним словом хто, що, який, чий, котрий, скільки (у формі
різних відмінків). Відмінкова форма цих сполучних слів у
кожному окремому випадку визначається структурою даного
підрядного речення, наприклад: 1. Спокійний той, хто має час
дозвілля (Мал.). (Порівн. з підрядним означальним: Гарний
той гість, що небагато їсть — Н. тв.). 2. Те, що Козаков
побачив, зупинившись за останнім наметом, вкрай здивувало
його (Гонч.). 3. Кожен там рідний, хто вольності син (Р.).
4. Усе, що на землі доглянутій росте, з весни посаджене у
мене і полите (Р.). (Порівн. з підрядним додатковим: Усе, що
на землі доглянутій росте, з весни посаджено у мене і полито).
5. Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці
моїм (С).
Рідше підрядне підметове конкретизує підмет головного
речення, виражений особовим займенником, наприклад: 1. Що
змолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується
(М. В.). 2. Ми, що першими йшли в комсомолі, до Москви
готувалися в путь (Мал.).
197

Підмет-займенник у головном> реченні може бути відсутній.
В таких випадках підрядне речення саме виступає підметом,
наприклад: 1. Хто раз пізнав — забути не захоче ладу неволі
і чужинців лють (Криж.). 2. Щасливий, хто сни має милі
(Л. У.).
Примітка. Підрядне підметове речення може бути оформлене як
звертання, наприклад: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Л. У.).
Підрядне підметове може поєднуватись з таким головним реченням, в
якому присудок відсутній, наприклад: 1. Для серця радянського в слові
Москва усе, чим любов наша вічно жива (С). 2. Тільки й на думці, як би
хутче побачитись (М. В.).
2) Підрядне підметове, що відноситься до присудка
головного речення, вираженого дієсловом на -ся (-сь), яке означає
стан, процес сприймання, уявлення, мовлення, мислення. Одні
з таких присудків {здавалось, здається, бачилось, видитьсЛ,
сниться та ін.) можуть мати при собі додаток у формі
давального відмінка (давальний суб'єкта), інші (виявляється,
бачиться та ін.) не можуть його мати; до головного речення вони
приєднуються сполучниками що, щоб, як, ніби, нібито,
мов, немов, немовби, наче, неначе, начебто,
наприклад: 1. Здалось, примарилось мені, наче ти печальною
ходою десь пройшла у білому вбранні (С). 2. Чи це ж мені ви-
диться, чи це мені сниться, що від Сяну й по Дінець гнучкая
пшениця! (Т.). 3. Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались
(Шевч.). (Порівн. з підрядним додатковим: Хотілось нам, щоб
наші руки пропахли золотом пшениць — Шпорта).
В мовознавчій літературі нема єдиної думки про те, як треба розглядати
головні речення з дієсловом-присудком на - ся (- сь). О. О. Потебня і
О. О. Шахматов розглядали такі речення як безособові, вважаючи, однак, що
вони логічно зв'язані з підрядними підметовими, які розкривають зміст
відсутнього підмета. Нам думається, що при ізольованому розборі такого головного
речення його слід розглядати як відносно безособове або таке особове неповне,
розгорнутим підметом якого виступає наступне підрядне речення. Адже
можливість сполучення безособового речення з підметом в будь-якій його формі
(а в даному випадку з його заступником — підрядним підметовим)
суперечить самій синтаксичній природі безособового речення: безособові речення
не тільки не мають підмета, але й не можуть його мати, вони не потребують
його, отже, без нього виступають як завершені з смислового боку
конструкції (див. визначення безособового речення, що його дає Л. А. Булахов-
с ь к и й в «Курсі сучасної української літературної мови», т. II, К., 1951,
стор. 52), в той час як у складнопідрядному реченні головні «безпідметові»
речення з дієсловом-присудком на - ся не виражають закінченої думки і
вимагають підмета в тій чи іншій формі.
Речення цього типу, в яких підрядне конкретизує зміст
наявного в головному реченні підмета, вираженого займенником
це, те, вживаються значно рідше, наприклад: Може, це
приснилося мені, що з тобою, рідною тобою, розмовляю я у тишині
(С). Такого типу підрядні речення не слід змішувати з
тотожними за змістом підрядними додатковими. Порівн.: Зведення
були лаконічні, загрозливі, В них говорилося про те, що на
198

фронті неспокійно (Скл.) — складнопідрядне речення з
підрядним додатковим. Зведення були лаконічні, загрозливі. В них
говорилось, що на фронті неспокійно — складнопідрядне
речення з підрядним підметовим.
3) Підрядне підметове, яке виконує роль підмета при
присудку головного речення, вираженому прикметником на -о, -є
типу ясно, зрозуміло, відомо, певно, цікаво, добре, байдуже,
гірше і т. п. часто в сполученні з допоміжним дієсловом було,
буде, стало. Такі підрядні речення з'єднуються з головним
різноманітними сполучниками: де, куди, звідки, коли, як,
який, чи, щоб та ін., а найчастіше —сполучником що;
причому в головному реченні при присудку на -о, -є може
бути додаток у формі давального відмінка (давальний
суб'єкта), наприклад: 1. Вам було відомо, які вас тут повинності
чекають (Л. У.). 2. Опанасу байдуже, пагорок чи ліс (Мал.).
Рідше трапляються речення, в яких при присудку на -о, -є
в головному реченні наявний підмет, виражений займенником
те, це, наприклад: 1. Либонь ще й те відомо, що смерть
бува і поночі приходить (Л. У.). 2. Адже це уже не дивно, що
ми твердо, супротивно, владно устаєм (Т.).
Примітка. Підрядні підметові при головному реченні з присудком на
-о, -є не слід змішувати з іншими видами підрядних речень:
а) з підрядними додатковими, наприклад: 1, Було по всьому
видно, що Балаш був чоловік убогий (Н.-Л.). 2. Вже чутно, як гейкають люди
(Коц.). 3. / добре, хто мае к багаттю чийому вклонитися слухом і оком
(Л. У.); у перших двох прикладах підрядні речення виконують роль прямик
додатків до головних членів видно, чутно, виражених
безособово-предикативними словами, утвореними від перехідних дієслів; у третьому прикладі
підрядне виконує роль непрямого додатка до головного члена добре, що є
безособово-предикативним словом (порівн. / добре тому, хто... і т. д.);
б) з підрядними причиновими, наприклад: / радісно мені, що й
ми приносим нині маленькі наші трудодні на користь Батьківщині (Н. Заб.);
у наведеному прикладі підрядне виконує роль обставини причини до
головного члена головного речення радісно, вираженого безособово-предикативним
словом;
в) з підрядним часу, наприклад: 1. Вольці дуже досадно було, коли
не виходило що-небудь (Ільч.). 2. Мені аж страшно, як згадаю оту
хатину край села (Шевч.). У наведених прикладах підрядні виконують роль
обставин часу до головних членів головного речення досадно, страшно,
виражених безособово-предикативними словами.
4) Підрядне підметове, що характеризує підмет головного
речення з кількісного боку. Це виражається:
а) співвідношенням слів стільки — скільки. Таке
складнопідрядне речення має зіставлюваний характер. Слово стільки
виступає в головному реченні як частина складеного підмета; в
підрядному реченні, яке конкретизує цю частину складеного
підмета за допомогою зіставлення, слово скільки виступає
сполучним словом, наприклад: Скільки квітів в полях осіянних,
стільки співів у серці моїм (С);
б) співвідношенням слів стільки — що. Таке підрядне підме-
№

тове має відтінок наслідку, зумовлений певною мірою ознаки
підмета головного речення, наприклад: 1. В світлиці Абрума
набилось стільки народу, що стало дихати трудно (Коц.).
2. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть
не уявлялось, як це може його не бути (Гонч.). (Порівн.
з підрядним міри: Скільки намолочу, стільки й
заплачу— Н. тв.).
§ 96. Складнопідрядні речення з підрядним присудковим
Підрядним присудковим називається таке речення, яке
конкретизує іменну частину головного речення, виражену
займенником.
Іменна частина присудка в таких реченнях виражається
вказівним займенником той, такий у формі називного відмінка,
рідше — у формі орудного або родового відмінка, ще рідше —
словосполученням не хто інший як, не що інше як. Дієслово-
зв'язка при іменній частині може бути наявною і опущеною.
При іменній частині, вираженій займенником у формі
називного або родового відмінка, зв'язка бути в формі теперішнього
часу опускається, наприклад: 1. Який стук, такий і гук
(Н.тв.). 2. Чия відвага, того й перемога (Н. тв.). Зв'язка
бути в формі минулого або майбутнього часу незалежно від
відмінкової форми іменної частини завжди буває наявна. В
ролі зв'язок виступають також напівповнозначні дієслова
здавалось, здається, видається та ін., наприклад: 1. Гора була така,
що з неї спускалися цілий день (Гонч.). 2. Та не такий же й
Чіпка вдався, щоб його можна бійкою спинити (Мирн.).
З головним реченням підрядні присудкові поєднуються
сполучними словами який, чий, котрий, що в різних
відмінкових формах та сполучниками що, як, мов, немов, немовби,
наче, неначе, начебто, ніби, нібито, щоб.
Складнопідрядні речення з підрядним присудковим треба
відрізняти від простого речення, в якому іменна частина
складеного присудка, виражена іменником у формі називного
відмінка, приєднується до підмета за допомогою
порівняльного сполучника як, ніби, нібито, наче, неначе,
начебто, моє, немов, немовби, що, наприклад: 1. Під
парусом біло-крилатим сам я стану як птах (Р.). 2. В затоці
кораблі—мов чайки золоті (С). 3. Весь народ — немош одна
родина (Криж.). 4. Довгі тіні між деревами — наче повів синіх
крил (Р.). Отже, складнопідрядне з підрядним присудковим
відрізняється від простого речення тим, що в головному реченні
іменна частина складеного присудка виражена вказівним
займенником такий (така, таке, такі), тоді як у
простому реченні з такою структурою в ролі іменної частини
складеного присудка виступає іменник, приєднуваний до підмета
порівняльним сполучником (порівн. Дим-димок од машин —
200

мов дівочі літа (Т.) — просте речення і Дим-димок од машин
такий, мов дівочі літа — складнопідрядне речення з
підрядним присудковим*.
Вказівні займенники, якими виражається іменна частина
присудка (вони одночасно виступають як співвідносні слова в
головному реченні), та сполучники і сполучні слова в
підрядному (вони відповідають тому чи іншому співвідносному слову
головного речення) надають підрядному присудковому реченню
різних семантичних відтінків, в зв'язку з чим виділяють такі
різновиди підрядного присудкового:
1) Підрядне присудкове, яке, конкретизуючи зміст іменної
частини присудка, характеризує з якогось боку особу чи
предмет (підмет). Цей відтінок значення передається
співвідношенням слів той (та, те, ті, того, з тих) — що (хто); один
(одна, одне, одні) — що (хто); той (та, те, ті) —
котрий (котра, котре, котрі), наприклад: І. Оселя лишилась
та, що й була (Л. У.). 2. Сергій із тих, що виконати годні
призначення і рішення своє (Б.). (Порівн. з підрядним
означальним: Сергій із тих людей, що виконати годні призначення
і рішення своє). 3. Ти одна, хто вночі не засне і зітханням
врятує мене (Шв.).
Підрядне присудкове може характеризувати особу чи
предмет (підмет) за допомогою зіставлення чи уподібнення. Такий
відтінок значення передається співвідношенням слів який (яка,
яке, які) — такий і (така й, таке й, такі й) та
співвідношенням слів чий (чия, чиє, чиї) — того й, наприклад:
І. Який пастух, така й череда (Н. тв.). 2. Яка головонька,
така й розмовонька (Н. тв.). 3. Чиє весілля, того й
музика (Н. тв.).
Підрядне присудкове може характеризувати особу чи
предмет (підмет) за допомогою порівняння, засобами вираження
якого є співвідношення слів такий (така, таке, такі) —-
як (мов), наприклад: Я такий, як хліб м'який (Н. тв.).
Порівняння може мати відтінок припущення, непевності
враження, яке справляє порівнюваний предмет на особу, що
говорить. Таке порівняння передається співвідношенням слів
такий — немов (немовби, ніби, нібито, наче, неначе,
начебто), наприклад: / така його поема, ніби щедрості
рукав (Р.).
У складнопідрядних реченнях із співвідношенням слів
такий — щоб підрядне присудкове має відтінок мети,
наприклад: У всіх така думка, щоб Василя обрати (Десн.).
У складнопідрядних реченнях із співвідношенням слів не
такий — щоб підрядне присудкове, конкретизуючи іменну
частину присудка, виражену вказівним займенником з
заперечною часткою не, вказує ознаку предмета, за яку править якась
1 Про це див. ще § 16, «Іменний складений присудок».
201

недопустима для нього дія, наприклад: 1. Нещастя моє не
таке, щоб грішми можна од його одкупитись (Котл.). 2. Не
такий був Варивон, щоб швидко відмовитись від свого (Ст.).
2) Підрядне присудкове з відтінком наслідку. Цей відтінок
передається співвідношенням слів такий (така, таке, та-
кі) — що (аж, що аж, що й) або такий (така, таке,
такі) — хоч (хоч би), наприклад: 1. Настрій у нього був
такий, що він хотів обняти весь степ (Десн.). 2. А цей коваль
такий, хоч би й паном йому бути (М. В.).
§ 97. Складнопідрядні речення з підрядним додатковим
Підрядним додатковим називається таке підрядне
речення, яке конкретизує додаток головного речення, виражений
займенником, або виконує роль додатка до одного із членів
головного речення. Як і підрядні підметові речення, додаткові
речення поділяються на два типи залежно від структури
головного речення та характеру зв'язку з ним:
I. Підрядні додаткові речення, що конкретизують,
наповнюють змістом додаток головного речення, виражений
займенником у формі непрямого відмінка: вказівним (той, та, те,
ті), означальним (весь, вся, все, всі, всякий, кожний),
рідше особовим (ці займенники одночасно є і співвідносними
словами). Такі підрядні додаткові поєднуються з головним
реченням відносними займенниками хто, що, який, чий,
котрий у формі будь-якого відмінка, які виконують роль
сполучних слів. Виступаючи в ролі того чи іншого члена речення,
сполучні слова разом з тим зосереджують увагу на чомусь: хто,
що — на суб'єкті або об'єкті дії чи стану; який — на якості
або на різновиді предмета; котрий — на порядку предметів;
чий—на приналежності предмета; наприклад: І, Який там
лад пішов у господарстві по смерті мами — я те й згадать
боюсь (Фр.)- 2. Кому легко на серці, тому й світ весь
сміється (Н. тв.). 3. Що нам скаже партія, те й зробим на землі
святій своїй радянській (Т.). 4. / все, що ти любив, що
передумав, вона мені опівніч розповість (Мал.). (Порівн. з підряд*
ним підметовим: / все, що йшло в тумані, ставало тінню й
щезало навіки — Коц.).
II. Підрядне додаткове, яке підпорядковується одному із
членів головного речення, виконуючи роль додатка до нього,
наприклад: 1. Ми ще покажем, хто ми є (Т.). 2. Андрій
плекав таємну надію, що все минеться якось (Коц.). 3. Чутно,
як хтось дише стиха (Л. У.).
Залежно від того, якому члену головного речення
підпорядковується підрядне речення та чим виражений цей член, серед
підрядних додаткових речень виділяються такі найбільш
поширені у вжитку різновиди їх:
202

1) Підрядні додаткові, які підпорядковуються присудку
головного речення (або головному членові, якщо головне речення
безособове, інфінітивне, означено-особове, неозначено-особове,
узагальнено-особове), вираженому дієсловом (здебільшого
сильного керування), що означає:
а) процес сприймання, наприклад: 1. А ведмідь посува та
оглядає, де кращий вулій, де солодший мед (М. В.) 2. Сагай-
да уважно стежить, яке враження справлять його слова на
ординарця (Гонч.). 3. Чітко чуть, як в мерзлу землю дрібно
б'ють копита (Б.). (Порівн. з підрядним підметовим: Йому
навіть почулось, що над головою заскреготала сорока—Коц.);
б) процес мовлення, мислення, наприклад: 1. Розкажи нам,
молодице, де пройшли червоні (Перв.). 2. Ти хочеш знати>
звідки моя сила... (Л. У.);
в) волевиявлення, емоційний стан, наприклад: 1. Не
відкладай на завтра, що сьогодні можеш зробити (Н. тв.). 2.
Мусить пташка маленька дбати, де б водиці дістати краплинку
(Л. У.). 3. Люблю, коли хвилі юрбою шумують, ламаючи
лід (С);
г) рідше підрядні додаткові підпорядковуються присудку
головного речення, вираженому дієсловом з іншою семантикою,
наприклад: 1. Ой, не крийся, природо, не крийся^ що ти
в тузі за літом, у тузі (Т.). 2. Війна показала всьому світові,
наскільки виросла і зміцніла Радянська держава C газ.).
Підрядні речення, які підпорядковуються присудку
головного речення, вираженому дієсловами ждати, чекати, і
поєднуються з головним реченням за допомогою сполучників поки, аж
поки, можуть суміщати відтінок часу, наприклад: 1. Ввечері
Нимидора помила миски і ложки, трохи прибралась і ждала,
поки поснуть хазяїни (Н.-Л.). 2. Бідний хлопець не міг доче-
кати, аж поки сонечко закотиться за обрій, і погнав товар з
поля раніше (Коц.). Незважаючи на те, що до присудків
головного речення можна поставити і питання чого ждати?
чого дочекати?, і питання доки ждати? доки
дочек а т и?, наведені підрядні речення слід розглядати як
підрядні додаткові з відтінком часу, бо слова ждати,
дочекати, будучи дієсловами сильного керування, вимагають
додатка, який у наведених реченнях і виражений підрядним
реченням.
2) Підрядні означально-додаткові присубстантивні, що
підпорядковуються будь-якому членові головного речення,
вираженому іменником із значенням сприймання, уявлення,
мовлення, мислення, волевиявлення, емоціонального стану — типу
чутка, уява, думка, згадка, звістка, пісня, слово, знак, віра,
надія, загроза та ін. Переважна більшість цих іменників походить
від перехідних дієслів з тим самим коренем (див. вище п. 1,
пп. «а», «б», «в»), наприклад: 1. Се був знак, що найдостой-
ніший гість завітав у вулиці Борислава (Фр.)- 2. У Кармелевім
203

селі пройшла чутка, що Картель отаманує в Чорному лісі
(М. В.). (Порівн. з підрядним присудковим: А чутка у гаю-
була така, що ніби Щука та частенько Лисиці й шле то
щупачка, то сотеньку карасиків живеньких або линів
гарненьких — Гл.).
3) Підрядні додаткові, що підпорядковуються головному
членові безособового речення, вираженому безособоио-предика-
тивним словом (іноді з зв'язкою було), яке належить до
категорії стану (наприклад, жаль), зокрема до безособоїю-преди-
кативних слів, утворених від перехідних дієслів (типу видно,
чутно, помітно та ін.), наприклад: 1, Як жаль, що я так мало
знав цей сплав понадтвердої сталі (Криж.). 2. З дороги видно*
було, як вився у низині кривульками глибокий яр та
каламутний Прут (Коц.). 3. Чутно, як хлющать по калюжах коні
(Мирн.). 4. Крізь шибки було помітно, що серед болота
встигли підсохнуть стежки (Коц.). (Порівн. з підрядним
підметовим: Тепер уже було ясно, що дивізія звернула на захід —
Гонч.). (Про це див. ще § 95, «Складнопідрядні речення з
підрядним підметовим», стор. 199).
4) Підрядне речення, що виконує роль непрямого додатка
при іменній частині присудка, вираженій прикметником певен
(певний), наприклад: Якщо зробиш, парубче, своє діло як
слід,— тоді я буду певен, що все у гаразді (Грінч.).
5) Підрядне речення, що конкретизує виражений
займенником непрямий додаток, керований прикметником (типу
щасливий тим, цікавий тим, гордий тим, винний у тому, байдужий до
того і т. п.) або дієприкметником (типу задоволений з того, не-
задоволений тим), і виступає в головному реченні іменною
частиною присудка, наприклад: 1. Ми горді тим, що наш
факультет зайняв перше місце в спортивних змаганнях по
волейболу. 2. Повість цікава тим, що в ній розповідається про
подвиги самих школярів C газ.).
Примітка. Підрядні речення, що безпосередньо пояснюють такі члени
голозного речення, які означають почуття, переживання, обґрунтовуючи
причину цих переживань, належать до підрядних причинових речень,
наприклад: 1. Щасливі, дітки, ви, що народились в лагідний час, в безпечную
годину! (Л. У). 2. Я радий, що не бачив лихоліття (Л. У.). (Докладніше про
це див. § 103, «Складнопідрядні речення з підрядним причиновим»,— зокрема
про підрядні причинові, приєднувані сполучником що).
Досить помітно відтінок причинового значення виявляється в
складнопідрядних реченнях з підрядними додатковими, в яких головне речення в своєму
складі має додаток за те, від того, а підрядне приєднується до
головного сполучником що, наприклад: Ми з тобою все зумієм, любим ми тебе
за те, що ти Київ, Київ, Київ, наше місто золоте (С).
Слабкіше виявляється причиновий відтінок у додаткових реченнях з
названим сполучником, які приєднуються до головного вигукового або
імперативного речення. До складу такого головного речення (воно здебільшого
буває еліптичним — без дієслівного присудка) входять слова типу спасибі^
подяка, прокляття і т. п. При них може стояти непрямий додаток, що вказує
на адресата, наприклад- 1. Спасибі Іллічу, що в нас хліба досхочу (Н. тв.)ч
2. Прокляття королю, налигачеві дуків, що нас запріг облудою в ярмо (Граб.).
204

Сполучники і сполучні слова, що поєднують підрядне
додаткове речення з головним, надають йому (підрядному
додатковому) тих чи інших семантичних відтінків.
Підрядні додаткові з сполучником щоб (щоби) передають
бажаний об'єкт. Вони вживаються тоді, коли присудок у
головному реченні (чи головний член головного безособового
речення) виражено дієсловом із значенням волевиявлення або
коли волевиявлення передається самою формою присудка чи
головного члена (наказовою або умовною), наприклад: 1. Я
хочу, щоб кожна людина дивилась на світ очима нашої пар-
тії (Коп.). 2. Прийшла сестра, дає знати, щоби хутко
утікати (Н. тв.). 3. Ластівка влетіла у моє вікно... Я хотів би,
ластівко, щоби ти була вісником побіди, миру і тепла (Нех.).
4. Йому бажалось, щоб Нимидора була щаслива (Н.-Л.).
Волевиявлення також передається підрядним додатковим
реченням, до складу якого входить описова форма наказового
способу з імперативною часткою хай, нехай, наприклад: Бувай
здорова... Гляди ж, не забувай мого дідуся. Перекажи, хай
вони не журяться (Коц.).
Підрядні додаткові з сполучниками щоб (щоби), як
можуть підпорядковуватись головному члену безособового
речення, вираженому безособово-предикативним словом потрібно,
треба, можна, не можна або зворотом типу нема гіршого, нема
того, наприклад: 1. Треба нам, щоб всю душу народную знав,
як азбуку, наш депутат (Леб.-Кум.). 2. Немає гірше, як в
неволі про волю згадувать (Шевч.).
Сполучники немов, немовби, ніби, нібито, наче, неначе,
начебто вживаються тоді, коли треба висловити невпевненість у
тому, про що говориться у підрядному реченні, наприклад:
1. Ви тільки що запевняли Валю, ніби Платон Іванович
безнадійний ідеаліст (Корн.).
Підрядне додаткове речення може виражати непряме
питання. Конструкції з непрямим питанням характеризуються
наявністю в головному реченні дієслів типу спитав, подумав та ін.
або їх еквівалентів типу звернувся з питанням, хотів вияснити
питання і т. п. Такі підрядні додаткові частіше з'єднуються з
головним реченням за допомогою сполучника чи і
відділяються від нього комою (знак питання в кінці їх не ставиться),
наприклад: 1. В голові його майнула думка, чи пан буває не
здурів (Фр.)- 2. Як я знайшов його, я запитався, що маю я
робити (Л. У.).
Знак питання в кінці підрядних питально-додаткових речень
ставиться тоді, коли в кінці головного речення стоїть
двокрапка. Таке підрядне додаткове виражає пряме питання,
наприклад: Одного я не розумію: як ви могли це зробити?
Сполучні слова де, куди, звідки, якими з'єднуються
підрядні додаткові речення з головним, підкреслюють обставину
місця, сполучник коли — обставину часу, а сполучник як —
205

якість, характер дії або спосіб чи образ її здійснення,
наприклад: 1. Я ледве поспішав за нею, але незабаром втратив уяву,
куди ми йдемо (Ян.). 2. Олексій незчувся, коли настала
п'ятниця (Васил.). 3. Видно було, як в лукавих його очах бродять
численні вигадки і комбінації (Гонч.).
(Про сполучні слова хто, що, який, котрий, чий і
скільки було сказано при розгляді першого типу підрядних
додаткових) .
§ 98. Складнопідрядні речення з підрядним означальним
Підрядне речення, що уточнює означення до якогось члена
головного речення або виконує роль означення, називається
підрядним означальним.
Як і означення, підрядні означальні характеризують
предмет чи явище, вказуючи на його дію, стан, якість або
властивість, наприклад: 1. Ми людства авангард, що в комунізм
іде (Дм.). 2. Немає хмар таких на світі, щоб наше сонце
погасить (Мур.). 3. Значить, есть у нас ті соки, що коріння
поять (Т.).
Підрядні означальні поєднуються з головним реченням за
допомогою таких сполучних слів: а) відносних займенників що,
хто, який, чий, котрий в будь-якій формі; б) прислівників
займенникового походження де, куди, звідки, коли, як; а
також за допомогою сполучників що (що й, що але, що хоч),
щоб, як, мов, немов, мовби, немовби, наче, неначе,
начебто, ніби, нібито.
Сполучнику або сполучному слову підрядного речення в
головному реченні може відповідати вказівний займенник той,
такий,що супроводжує означуваний ним іменник і виступає в
ролі підсилюючого співвідносного слова (див. останні два
приклади, наведені вище).
Сполучне слово який (і рідше вживане котрий), що стоїть
у підрядному означальному, узгоджується в роді (в однині) і
числі з означуваним словом головного речення, а форма
відмінка його залежить від того, в ролі якого члена воно
виступає в підрядному реченні. В складі підрядного означального
речення ці сполучні слова ніколи не виступають в ролі
узгодженого означення, для них можливі лише функції підмета,
додатка, обставини і неузгодженого означення, наприклад: 1. В
Павлограді Максим зостався лікувати рану, яку дістав в
останньому бою (Коп.). 2. Василь згадав про ті верби, під
котрими він колись гуляв, і потягся на музики (Н.-Л.). 3. Я єсть
народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була (Т.).
Якщо означувані іменники в головному реченні виступають
однорідними членами і мають форму однини, сполучне слово
підрядного речення може мати форму множини, наприклад;
206

Люблячи Батьківщину і свій народ, Зарян 1 оспівував те
найвище благо — свободу і щастя, які приніс Вірменії радянський
лад C газ.).
Сполучне слово чий узгоджується в роді (в однині), числі
і відмінку з тим іменником підрядного речення, який означає
предмет, що належить особі, про яку говориться в головному
реченні. З пояснюваним іменником головного речення
сполучне слово чий пов'язується тільки семантично і не завжди з ним
узгоджується в роді і числі, наприклад: І. Із них бери зразок
прекрасний, з мартенівців, із шахтарів, чий труд щочасний і
незгасний в єдиний в'яжеться мотив (Р.). 2. Російський флот
виховав славетних флотоводців і воїнів, чиї імена завжди
будуть зразком доблесті та майстерності C газ.).
Сполучні слова і сполучники, як правило, займають перше
місце в підрядному реченні (див. раніше наведені приклади).
Сполучні слова який, котрий (в будь-якій формі) можуть
стояти і не на самому початку підрядного означального,
наприклад: Фатьма стояла під деревом, тінь од якого вкривала
Алі (Коц.).
Вжитий у функції сполучного слова відносний займенник
що може сполучатись з особовим займенником третьої особи
в формі непрямого відмінка (що його, що її, що їх, що на
нього і т. п.), наприклад: 1. Твій кінь, що найбільше його
любиш ти, той має загибель тобі принести (Фр.). 2. А хто ж
були ті вояки одважні, що їх зібрав під прапор свій
Спартак? (Л. У.).
Залежно від того, як підрядні означальні поєднуються з
головним реченням (якими синтаксичними засобами) і в
зв'язку з цим яких відтінків значення набувають, їх можна
поділити на такі два основні типи:
I) Підрядні означальні, які, вказуючи на певну ознаку
предмета чи явища, виділяють його з ряду інших,
індивідуалізують. З головним реченням такі підрядні поєднуються за
допомогою сполучних слів, що їм у головному реченні може
відповідати вказівний займенник той у відповідній формі.
II) Підрядні означальні, які дають якісну характеристику
предмета чи явища. Такі підрядні речення з головним реченням
поєднуються за допомогою сполучників, яким у головному
реченні може відповідати вказівний займенник такий у
відповідній формі.
Підрядні, що належать до першого типу означальних
речень, можна поділити на такі три групи:
1) Підрядні означальні, що з'єднуються з головним
реченням сполучними словами що, хто, який, котрий, чий. В
головному реченні, з яким поєднуються підрядні речення цієї
групи, часто вживається присубстантивне співвідносне слово —
1 Зарян — сучасний вірменський поет.
207

вказівний займенник той (той самий), який підсилює
виділення окремого предмета чи явища з ряду інших, наприклад:
1. Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється? (Істор. пісня).
2. Знов той самий голос чую, що мені й по ночах снився
(Л. У.). 3. # з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять
гаї (Нагнибіда).
Примітка. Якщо підрядне речення конкретизує суботам цінований
займенник той (в будь-якій формі), тип підрядного речення було низначатися
за синтаксичною функцією, яку виконує цей займенник у ічшшному реченні.
Порівн.: а) підрядне означальне — Старшина мінометної роти Пася Багіров
був з тих людей, що для них війна давно вже стала звичною справою
(Гонч.), б) підрядне додаткове — Земля для тих, хто коло неї ходить
(Коц) — з підрядним присудковим: Сергій із тих, що виконати годні
призначення і рішення своє (Б.).
Значення індивідуалізації предмета може зберігатися і при
відсутності в головному реченні співвідносного слова той,
наприклад: 1. Він [Горький] жив між нас, найкращий серед нас,
серед людей, у кого зброя — слово (Р.). 2. Дорогу
загороджував фургон-газик, що лежав боком серед шосе (Гонч.).
2) Підрядні означальні присубстантивні, що поєднуються з
головним реченням за допомогою сполучних слів де, куди,
звід<и.Так\ підрядні означальні пояснюють член головного
речення, виражений іменником, що означає місце дії або пункт,
від якого або до якого йде рух. їх необхідно відрізняти від
підрядних речень місця, які з головним реченням з'єднуються за
допомогою названих сполучних слів. Підрядними
означальними, що з'єднуються з головним реченням за допомогою
сполучних слів де, куди, звідки, слід вважати такі речення, які
підпорядковуються підмету або додатку головного
речення, вираженому іменником чи субстантивованою частиною мови.
Такі підрядні означальні, хоч і з'єднуються сполучними
словами, які виступають в ролі обставин місця, не мають
відтінку просторового значення, наприклад: 1. А там далеко десь
село твоє і школа, де вчився ти і ріс, вступив до ком-
сомола (С). 2. Чи видно вам, учителько, із класу перевали,
де райдуги, упавши, в наметах задрімали? (Нагнибіда).
Порівн. з підрядними реченнями місця, які пов'язуючись з
головними реченнями тими ж самими сполучними словами де, куди,
звідки, конкретизують обставину місця головного
речення, виражену прислівником, або виконують її роль, коли
вона відсутня в головному реченні, наприклад: 1.
Робітники ідуть, і очі їх орлині лиш дивляться вперед, де юнь
весни ясна (С). 2. Гончар виглянув туди, куди вказували
бетонярі (Я. Баш).
Підрядні речення, що з'єднуються з головним реченням
сполучними словами де, куди, звідки і підпорядковуються о б-
ставині місця головного речення, вираженій
прийменниково-іменниковою конструкцією, слід вважати підрядними
208

означальними (присубстантивними), що суміщають у собі
відтінок значення обставини місця, наприклад: 1. Я стою
на горі, де братерська могила, і в задумі давлюсь на село
(Перв.). 2. Та на подвір'ї, куди вона повагом вийшла,
нікому було милуватись красунею (Коц.). 3. Цілі юрми молодіжі...
простували на майдан, звідки на село ціле розходилось
глухе гудіння (Коц.).
Означальна функція таких підрядних означальних речень з
відтінком значення обставини місця сильніше себе виявляє,
коли до складу прийменниково-іменникової конструкції, що
виступає в ролі обставини місця головного речення, входить
вказівний займенник той у відповідній формі, наприклад: 1. Я
вернувся в ту синь задніпрову, звідки сонце розвиднює тьму
(Ус). 2. А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце
широкою плямою (Мирн.).
Відтінок просторового значення в цих підрядних
означальних сильніше себе виявляє, коли вони підпорядковуються
обставині місця, яка уточнює попередню обставину того самого
значення, зокрема, виражену прислівником, напр.: 1. А там, у
вибалку за маєтком, де залягла піхота, було неспокійно
(Тонч.). 2. Суботня прийшов з Гончарівки на село, до
ставу, де біля колгоспного прапора стояло багато людей (Скляр.).
(Порівн. наведені речення з підрядним реченням місця
Довбиш жив на самому кінці села, там, де глибокий яр входив у
ліс вузьким клином — Н.-Л., яке підпорядковується обставині
місця, вираженій не прийменниково-іменниковою конструкцією,
а прислівником).
3) Підрядні означальні присубстантивні, що поєднуються з
головним за допомогою сполучних слів коли, як. Такі
підрядні найчастіше пояснюють член головного речення, виражений
іменником, що має часове значення (час, рік, місяць, тиждень,
день, ніч, година, хвилина, момент, мить і т. п.), наприклад:
1. Чи він забув ту ніч дзвінку, як ми між вербами густими
ловили раків у ставку (С). 2. Від того дня, коли відбувся
вечір, Софія стала дуже прихильна до канапки (Л. У.). Рідше
такі підрядні означальні пояснюють член головного речення,
виражений іменником, що не має значення часу, наприклад:
1. Не забути ті вихорі бою, крики в тьмі, стрілянину
застав, коли Ленін крізь бурі рукою у майбутнє нам шлях
показав (С). 2. Чи знаєш ти світання в полі або в
задуманих садах, коли од щастя мимоволі сіяють сльози на
очах? (С.).
Підрядні означальні речення, що з'єднуються з головним
за допомогою сполучних слів коли, як, необхідно відрізняти від
тих підрядних речень часу, які з головним реченням з'єднуються
за допомогою названих сполучних слів. Підрядними
означальними присубстантивними, що з'єднуються з головним реченням
за допомогою сполучних слів коли, як, слід вважати такі
14-033
209

речення, які підпорядковуються підмету або додатку
головного речення, вираженому іменником, що означає часове
поняття. Такі підрядні означальні хоч і з'єднуються з головним
реченням сполучними словами коли, як, однак відтінку
часового значення не мають, наприклад: 1. Були часи, коли
насідали на Україну татарські орди (Н. тв.). 2. Подивлюсь
весною в небо на хмарину, певне, пригадаю день я і
хвилину, як сховала хмара промінь ясний в тінь, як відплив ти,
милий, в синю далечінь (Турч.).
При підметі або додатку головного речення, вираженому
іменником з часовим значенням, може бути узгоджене
означення, виражене вказівним займенником той або
прикметником, наприклад: 1. Тепер прийшов той час, коли по щастя
йдуть (Б.). 2. Цілу ніч не давали заснуть солов'ї... І згадав я
минулії ночі, коли в мене були юні очі й не сивіли ще
скроні мої (С). Порівн. з підрядними реченнями часу, які,
пов'язуючись з головним реченням тими ж самими сполучними
словами (коли, як), конкретизують обставину часу
головного речення, виражену прислівником (прислівниковим
словосполученням або фразеологізмом з часовим значенням),
наприклад: 1. Щовечора, як зіронька до місяця сходить,
молодая дівчинонька в садочок виходить (Шевч.). 2. З весною,
коли розпочались справжні роботи, розмови ставали більш
різнобарвні і розростались (Коц.). 3. Кожного разу, коли
Маруся нахилялась до бочки, густі біляві коси закривали її
обличчя (Коз.), або виконують роль відсутньої в головному
реченні обставини часу, наприклад: 1. До купи зливаються
ночі і дні, коли ярость битви палає в зеніті... (Б.). 2. Був
надзвичайно холодний ранок, коли я приїхав (Коц.).
Підрядні речення, що з'єднуються з головним реченням
сполучними словами коли, як і підпорядковуються
обставині часу головного речення, вираженій
прийменниково-іменниковою конструкцією, слід віднести до таких підрядних
означальних, які суміщають в собі відтінок часового значення (їх
можна назвати присубстантивними означально-часовими).
До складу прийменниково-іменникової конструкції, що
виступає в головному реченні в ролі обставини часу, часто
входить узгоджене або неузгоджене означення, наприклад: У дні
пожежі світової, коли в крові конала мла, ти санітарною
сестрою в Червону Армію пішла (С).
Означальна функція підрядного речення з відтінком
часового значення сильніше себе виявляє тоді, коли при іменнику
з часовим значенням, який входить до обставинного
словосполучення головного речення, є займенник той у відповідній
формі [типу в той день, коли (як); в ту пору, коли
{як); в ті дні, коли (як); того вечора, коли (як); в ту
мить, коли (як) і т. п.], наприклад: 1. Тут прозвучав мій
перший крок у дзвоні серця і металу в ті дні, коли я в грози
210

йшов (С). 2. Черниш народився в ту ніч, коли країна
прощались з Іллічем (Гонч.).
При наявності в головному реченні двох обставин часу, з
яких друга є уточнюючою, сильніше себе виявляє відтінок
часового значення, тобто значення підрядного речення часу, бо в
іакій синтаксичній ситуації воно й саме набирає уточнюючої
функції, наприклад: На схилі літ, в ясний ранковий час,
коли роса мої зволожить очі, я усміхнусь і пригадаю Вас
(Перв.).
Підрядні речення, що належать до другого типу
підрядних означальних речень, поділяються на такі три групи:
1) Підрядні речення, що поєднуються з головним
сполучними словами який (котрий), що або сполучниками як,
мов, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби,
нібито» У головному реченні їм відповідає співвідносне слово
такий.
Якісна характеристика предмета чи явища в таких
структурах передається за допомогою порівняння, вказівки на
подібність або на достовірність ознаки, синтаксичними засобами
вираження яких є співвідношення слів такий — як,
такий — який, такий — наче (неначе, начебто),
такий — мов (немов, немовби), такий — ніби (нібито),
наприклад: 1. В голосі її чувся такий жах, наче в горнят-
ку щонайменше варилося людське м'ясо, а не риба (Коц.).
2. І здався їй Чіпка не таким гультіпакою та
волоцюгою, яким його люди взивали (Мирн.). (Порівн. з підрядним
присудковим Не такий вже Чіпка вдався, щоб його можна було
бійкою спинити — Мирн.).
Співвідносного слова в головному реченні може і не бути,
наприклад: Тепер уже видно було і відблиски вогню,
немовби над станцією вигравали зірниці (П.).
В українській мові досить часто (особливо в мові
художньої літератури) вживаються такі порівняльно-означальні
підрядні речення, які утворюються з порівняльного звороту,
приєднуваного до головного речення за допомогою сполучного
слова що, наприклад: 1. Єсть у нас могутні люди, що немов із
сталі (Т.). 2. Там за горами, що як мідь, є рудник
Брянський (С). Від таких означальних порівняльних речень
слід відрізняти порівняльні звороти, що виступають: а) в ролі
означення до підмета або додатка, вираженого іменником,
наприклад: На обох берегах, як фортеці, заводи Україна
моя підвела (Перв.); б) в ролі уточнюючого слова до означення
або до присудка, вираженого прикметником, наприклад: Вітер,
гострий, як наточена бартка\ бив йому в груди (Коц.).
2) Підрядні означальні, що з'єднуються з головним
реченням сполучником що, іноді ускладненим часткою аж, й, хоч,
ІЗ а р т к а — невелика гуцульська сокира.
14*
211

якому в головному реченні здебільшого відповідає присубстан-
тивне слово такий. Такі речення суміщають у собі відтінок
наслідку, який зумовлюється певним ступенем вияву ознаки
означуваного предмета чи явища, наприклад: 1. Па атомні
гроза такою грозою їм відповідь наші народи дадуть, що
більше ніколи над даллю земною не буде шуміти боїв каламуть
(С). 2. По дворах понавертало такі кучугури, що страшно
глянути (Мирн.).
3) Підрядні означальні, що з'єднуються з головним
реченням аа допомогою сполучника щоб. У головному реченні
цьому сполучникові може відповідати вказівне слово такий.
Структурними різновидами цих підрядних речень є:
а) підрядне означальне, що характеризує предмет з
якісного боку. В таких випадках опорним словом підрядного
речення є присудок, виражений дієсловом у формі минулого
часу, наприклад: Купи мені хустку, щоб горіла (М. В.).
Складнопідрядне речення цього різновиду може бути
питальним, наприклад: 1. Чи є у бога люте зло, щоб у тій хаті
не жило? (Шевч.). 2. Де тії струни, де голос потужний, де
теє слово крилате, щоб заспівали про се лихоліття, щастям
і горем багате? (Л. У.);
б) підрядне означальне, що характеризує предмет за
допомогою припущення, яке разом з тим заперечується в
головному реченні. Такі підрядні бувають при головному
безособовому реченні. Вони виконують роль означення до іменника-до-
датка, що має форму родового відмінка, наприклад: Немає
армії такої, щоб подолати нас могла (Мур.). Також у
конструкціях з відсутнім у головному реченні співвідносним
словом такий: Нема краю, щоб миліший був за наш (Ма-
сенко);
в) підрядне означальне з відтінком мети або призначення,
наприклад: Я шукаю такий засіб, щоб від
найскладніших операцій у найскладніших умовах менше вмирало людей
(Корн.).
§ 99. Складнопідрядні речення з підрядним місця
Підрядне речення, що уточнює або заступає обставину місця
головного речення, називається підрядним реченням місця.
З головним реченням підрядні місця поєднуються
сполучними словами де, куди, звідки (відки, відкіль,
відкіля, звідкіль, звідкіля), яким у головному реченні
можуть відповідати співвідносні слова — вказівні прислівники
займенникового походження там, тут, туди, звідти
(відти, відтіль, відтіля, звідтіль, звідтіля), всюди. Ці
співвідносні слова разом з тим виступають обставинами місця
при присудку головного речення, зміст яких і розкривається
підрядним реченням.
212

Сполучні слова де, куди, звідки вступають у зв'язок
і * ічііішідносними словами там, туди, звідти, утворюючи
иг тільки такі відповідності, як там — де, туди — куди,
л відти — звідки, а й поєднання з будь-якими із цих
вказівних прислівників: там — куди, там — звідки, туди —
Ое, туди — звідки, звідти — де, звідти — куди, всю-
ди — де, наприклад: 1. Там жита колосяться, де билися
крила пожеж (Шпорта). 2. Ой, не відтіль вітер віє, відкіль
мені треба (Котл.). 3. Прискорено йдемо за днем золотокри-
лим туди, де криці дзвін напружено гуде (С).
Підрядні речення місця можуть уточнювати в головному
реченні обставину, виражену прислівником не займенникового
походження, наприклад: Скрізь, де оком не кинь, неосяжна
й завжди молода нам скарби віддає Батьківщина по знаку
Труда (С).
Співвідносні слова — прислівники там, туди, звідти —
можуть виступати в головному реченні в ролі таких обставин
місця, які доповнюють попередню обставину місця, виражену
ирийменниково-іменниковою конструкцією або прислівником не
займенникового походження, і вказують, що ця попередня
обставина має бути розкрита підрядним реченням, наприклад:
На болоті біля річки, там, де вогко, тхне теплом, ми
знайшли кумедну пташку із пораненим крилом (Н. Забіла).
При відсутності в головному реченні обставини місця
підрядне речення виконує її роль, підпорядковуючись присудкові
головного речення, наприклад: 1. / де ми проходим,
зникають руїни, на згарищах квітнуть сади (С). 2. Де впаде
зерно свободи, будуть грізні сходи (Перв.).
Підрядні речення місця за відтінками, яких надають їм
сполучні слова, поділяються на такі три групи:
1) Підрядні речення, що означають місце, де знаходиться
чи відбувається те, про що говориться в головному реченні.
Такі підрядні речення поєднуються з головним реченням за
допомогою сполучного слова де. Вони можуть: а) вказувати на
певне місце, де знаходиться чи відбувається те, про що
говориться в головному реченні, наприклад: 1. А там, де сонце
торкнулося вершечків дерев, спалахнуло листя злото-зеленим
вогнем (Коц.). 2. А тут, де рогачі стояли, лежать Торбині
довелось (Гл.); б) мати узагальнене значення місця. Підрядне
речення в конструкціях з узагальненим значенням місця
з'єднується з головним реченням за допомогою сполучника де не,
якому може відповідати в головному р'еченні співвідносне
слово — прислівник з узагальнюючим значенням (скрізь, всюди,
ніде та ін.), наприклад: 1. Де б на землю не ступив
радянську, всюди рідною її назву (Криж.). 2. Чекає на ката
ганьба й домовина, де б чоботом він не ступив (Б.).
2) Підрядні речення, що означають напрямок руху. Такі
підрядні речення поєднуються з головним реченням за допомогою
213

сполучного слова куди, наприклад: Куди кінь з копитом,
туди й рак з клешнею (Н. тв.).
Підрядні речення, що означають напрямок руху, можуть
мати узагальнене значення. Такі підрядні з'єднуються з
головним реченням за допомогою сполучника куди не, якому
може відповідати в головному реченні прислівник з
узагальнюючим значенням (скрізь, всюди та ін.), наприклад: Куди
не кинь оком, скрізь зелена осока, очерети, лоті, та верби,
та пологі зелені луки (Н.-Л.).
3) Підрядне речення, яке означає вихідний пункт дії чи
руху. Такі речення поєднуються з головним за допомогою
сполучного слова звідки (звідкіль, відкіля). Вони можуть
лише уточнювати обставину при присудку головного речення,
виражену прислівником, наприклад 1. Звідки вони [бійці]
йдуть, там бори гудуть (Мал.), г. Мала виходила на береги
туди, звідки видно до гаю (М. Б.).
Підрядні речення місця не слід змішувати з тими
підрядними означальними, які суміщають у собі значення обставини
місця і з'єднуються з головним сполучними словами де, куди,
звідки (див. § 98, стор. 208—209).
§ 100. Складнопідрядні речення з підрядним часу
Складнопідрядним реченням з підрядним часу
називаються таке речення, в якому виражається часове співвідношення
між діями (станами, ознаками тощо), про які говориться в
головному й підрядному реченнях.
Основними різновидами часового співвідношення є
одночасність і різночасність дій (процесів, явищ тощо), про які
говориться в головному і підрядному реченнях.
§ 101. Одночасність та засоби її вираження
Одночасність дій, станів, процесів, ознак, про які
говориться в головному реченні і в підрядному реченні часу,
виражається сполучниками коли, як, якже, поки, доки,
складеними сполучниками в той час як, в міру того
Я#, співвідношенням видо-часових форм дієслів-присудків
головного і підрядного речень та (іноді) порядком речень.
Перелічені засоби вираження одночасності, як правило,
діють сумісно, передаючи різноманітні її значеннєві відтінки,
серед яких, насамперед, слід назвати такі:
1) Дія головного й підрядного речень може повністю
збігатися в часі. У таких складнопідрядних реченнях присудки
виражаються дієсловами недоконаного виду, наприклад: 1. Коли
багатотонний кран піднімає свою вагу, він робить це
витончено, без помітного зусилля (Коп.). 2. Як проїздили Вітрову
Балку, співали півні (Гол.).
214

2) 3 сполучником поки речення, які мають аналогічну
структуру, показують, що дія головного речення повністю
вкладається в відрізок часу, протягом якого протікає дія підрядного
речення, наприклад: Поки ми спускались в долину, червоне
сонце котилось краєм макітри (Коц.).
Для того, щоб підкреслити межу тривання дії головного
речення, до складу цього речення вводиться співвідносне слово
доти або словосполучення до того часу, до тих пір,
наприклад: 1. Доти ягнята скачуть, поки матір бачать
(Н. тв.). 2. / поки битиметься могутнє серце насосної, до
того часу йтиме на степ вода, живитимуться нею колгоспні
поля (Збанацький).
3) Дія головного речення може частково збігатися з дією
підрядного (часткова одночасність): закінчується вона в один
із моментів того часового відрізку, протягом якого відбувається
дія підрядного речення. У таких складнопідрядних реченнях
присудок головного речення виражається дієсловом доконаного
виду, а присудок підрядного — дієсловом недоконаного виду,
наприклад: 1. Коли Черниш підходив до поста, його увагу
привернув кремезний, плечистий сержант (Гонч.). 2. В той час, як
вербівські бурлаки розмовляли з робітниками, надійшов сам
посесор (Н.-Л.). (Про підрядні означальні речення й підрядні
речення часу, що поєднуються з головним реченням: перші —
сполучними словами як, коли; другі — омонімічними
сполучниками, див. § 98, стор. 209—211).
4) Менш поширеним різновидом складнопідрядних
конструкцій, що виражають одночасність дій, є речення із складеним
сполучником в міру того як, яке показує, що дія
головного речення розвивається поступово і паралельно з
дією підрядного1. Присудки' в таких реченнях можуть бути
виражені тільки дієсловами недоконаного виду, наприклад:
В міру того, як підіймалося сонце, туман осідав нижче,
стелився тільки по ярах та низинах (Коц.).
Структурною особливістю речень із сполучником в міру
того як є те, що підрядне речення по відношенню до
головного здебільшого буває постпозитивним або інтерпозитивним.
§ 102. Різночасність та засоби її вираження
Засобами вираження різночасності виступають:
1) видо-часові форми дієслів-присудків; 2) сполучники: а)
коли, як, після того як; б) перед тим як, до того як,
раніше ніж; в) поки, аж поки, доки, аж доки; г)
відколи, відтоді як, з того часу як, з тих пір як; д) як
1 Такі підрядні речення іноді називають «підрядними поступовості».
(Див И. Г. Чередниченко, Особые случаи придаточности в современном
русском языке, «Вопросы славянского языкознания», кн. 1, Львов, 1948,
сюр. 115).
215

тільки, тільки що, тільки-но, тільки, ледве, ледве
тільки, лиш, лише, хкоро, щойно.
Сполучникам коли, як у головному реченні може
відповідати співвідносне (вказівне) слово тоді; сполучникам
поки, доки — співвідносне слово доти; сполучнику
відколи— співвідносне слово відтоді.
Різні сполучники і співвідносні слова разом із видо-часови-
ми формами присудків передають різноманітні відтінки
значення різночасності.
І. Речення з сполучниками коли, як, після того як,
в яких присудки головного і підрядного речень виражені
дієсловами доконаного виду, показують, що дія головного речення
наступає після дії підрядного, наприклад: 1. А як стали
на ярах, ...ярий вітер крутояром закрутився на буграх (Перв.).
2. Після того, як в бою під висотою одного з телефоністів
поранило, Романа поставили на апарат (Гонч.).
Якщо ж присудки головного і підрядного речень виражені
дієсловами доконаного виду і притому при дієслові-присудку
підрядного речення стоїть прислівник ще і частка не, це
означає, що дія головного має відбутися до початку дії
підрядного, наприклад: Не бійся досвітньої мли, досвітній огонь
запали, коли ще зоря не заграла (Л. У.).
У складнопідрядних реченнях з сполучниками коли, як
різночасність як різновид часових відношень між діями
головного і підрядного речення може ускладнюватись такими
додатковими відтінками:
1) Відтінком умови, наприклад: 1. Завжди рани дістає
колишнє, як нове бере свої права (Р.). 2. Коли весело
живеться, до роботи серце рветься (Н. тв.).
2) Причиново-наслідковим відтінком, наприклад: Як Бу-
дьонний появився, пан від ляку затрусився (Н. тв.).
Причиново-наслідковий відтінок складнопідрядне речення
з підрядним часу може мати і тоді, коли головне починається
часткою аж, характерною для складнопідрядних речень з
підрядним наслідковим, наприклад: Як почула я слова такі
ласкаві, аж за серце мене вхопило (М. В.).
У тих складнопідрядних реченнях (найчастіше з
сполучниками коли або як), що виражають відношення різночасності,
головне речення (якщо воно стоїть після підрядного), може
починатися часткою то (то й, так), яка вживається: а) для
розмежування головного й підрядного, наприклад: А як лід на
ріках сколеться, то лугами повесні на майдани і околиці
понесу свої пісні (Мал.); б) для підсилення відтінку
результативності, наприклад: Як повернуло Івасеві на шістнадцятий рік,
то він зовсім покинув іграшки в бої та став ходити до волів,
додивлятися до плуга, до борони (Мирн.).
II. Сполучники перед тим як, до того як вказують,
що дія головного речення передує дії підрядного речення,
216

наприклад: 1. Перед тим, як іти на роботу, Пархоменко
завжди зупиняється перед календарем (Риб.). 2. До того,
як почати велику і цікаву роботу, він завжди почував себе
трохи схвильованим (Соб.).
НІ. Так само, як сполучники коли, як, сполучники поки,
доки сумісно з видо-часовими формами дієслів-присудків
можуть виражати не тільки одночасність, а й різночасність з її
різноманітними відтінками, а саме: якщо присудки головного
і підрядного речень виражені дієсловами доконаного виду, це
означає, що дія головного речення здійснилась, здійсниться (або
може здійснитись) раніше за дію підрядного речення,
наприклад: Поки найде, сонце зайде (Н. тв.).
В підрядних реченнях з сполучником поки, доки
присудок може вживатись з часткою не, яка втрачає своє
заперечне значення і виступає компонентом складеного сполучника
поки не, доки не.
Конструкції з сполучником поки не, доки не, в яких
присудок головного речення виражений дієсловом недоконаного виду,
а присудок підрядного — дієсловом доконаного виду, показують:
а) що дія підрядного речення відбулась або відбудеться як
наслідок дії підрядного речення, наприклад: Оксамитовий
чорний пояс внизу над землею все ширшав, доки не піднявся до
самої середини неба (Н.-Л.);
б) що дія підрядного речення ніби припиняє дію головного
речення, наприклад: Соловей співає, поки дітей не виведе
(Н. тв.).
(Про підрядні речення, які приєднуються до головного
речення сполучниками поки, доки, аж поки, але доки
і підпорядковуються присудку головного речення, вираженому
дієсловами ждати, чекати, див. § 97, «Складні речення з
підрядним додатковим»).
IV. Сполучники відколи та складені сполучники відтоді
як, з того часу як, з тих пір як вказують на
момент, з якого починається дія головного речення. Присудки
головного і підрядного речень можуть мати будь-яку видову
і часову форму. В головному реченні сполучникові відколи
може відповідати співвідносне слово відтоді, наприклад:
1. Відколи вона віддалася..., не перестає вона марити про
такі чоботи (Коц.). 2. З того часу, як Олесь почав
виконувати доручення комсомольця, він помітно споважнів (П.).
У таких структурах часто в головному реченні вживається
присудок, виражений дієсловом, що означає проходження часу,
іноді з наявним словосполученням, до складу якого входить
прийменник з (від), займенник та іменник з часовою
семантикою в родовому відмінку (з того дня, з того часу
і т. п.). Підрядне речення, яке в таких конструкціях буває
завжди постпозитивним, приєднується до головного за
допомогою сполучника коли (як, відколи), наприклад: 1. Про-
217

йшло сімнадцять років, коли він, невгамовний, врочистий і
тривожний, ввійшов уперш в цей дім (Б.). 2. Минає двадцять
років з тих днів, коли побачив вперше я в газеті спів
свій (С).
V. Складнопідрядні речення з сполучниками як тільки,
тільки що, тільки-но, тільки, ледве, лиш, лише,
скоро, щойно показують дуже швидке слідування дії
головного речення зразу після дії підрядного речення, її початку або
закінчення. Присудки головного і підрядного речень у таких
складнопідрядних конструкціях виражаються найчастіше
дієсловами доконаного виду, наприклад: 1. Як тільки бричка вико-
тилась на широкий двір, закувала зозуля (Коц.). 2. Ледве
ясне сонечко скотиться додолу, тихий вечір присмерком вкриє
ліс і поле (Н. Забіла).
Якщо підрядне речення стоїть перед головним реченням і
з'єднується з ним будь-яким із названих сполучників, крім
сполучника як тільки, — в головному реченні (на початку
його) може вживатись сполучник як (рідше коли) для
підкреслення вказівки на безпосереднє настання дії головного
речення зразу ж після початку або закінчення дії підрядного *,
наприклад: 1. Тільки Созінов осідлав коня, як в глибині лісу
почулися рушничні й автоматні постріли (Ст.). 2. Ледве
Гордій переступив поріг, як за столом підвівся генерал (Коп.).
З, Тільки наладивсь, коли до зборні верхи під'їхав на
панськім коні Мажуга (Коц.).
Примітка. Різночасність дій може мати місце і в деяких видах
складних речень проміжного типу. До них належать конструкції, в яких
допоміжним дієсловом в складеному присудку першої частини речення виступає
дієслово не встиг (не вспів) або простим присудком — дієслово не пройшло
(не минуло), а друга частина речення починається сполучником раптовості
як, коли або часткою аж, що виступає в функції сполучника раптовості.
(Про це див. § 88, «Типи складного речення», стор. 186).
Підрядні речення часу можуть відноситись до обставин часу
головного речення і уточнювати їх. За своєю функцією такі
підрядні подібні до відокремлених обставин часу, що уточнюють
попередню обставину часу, наприклад: Щовечора, як зіронька
до місяця сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить
(Л. У.).
§ 103. Складнопідрядні речення з підрядним причиновим
Підрядне речення, яке розкриває причину або
обгрунтування того, про що говориться в головному реченні, називається
підрядним причиновим.
1 Такі конструкції в «Курсі сучасної української літературної мови»
(т II, стор. 263—264) відносяться не до складнопідрядних речень з
підрядним часу, а до складних конструкцій з підрядним реченням часу, утворених
контамінацією підрядності й сурядності
218

З головним реченням підрядні причинові поєднуються за
допомогою простих сполучників бо, щоб, складених
сполучників через те що, тому що, завдяки тому що, в зв'язку
з тим що, тим що, затим що (які, розчленовуючись,
утворюють співвідносні пари слів через те... що, тому ...
що і под.) та парного сполучника а що — то.
За допомогою названих сполучників виражаються причинові
відношення в їх різноманітній складності: а) власне причиново-
наслідкові; б) відношення приводу і викликаного ним наслідку.
1) Причиновий сполучник бо вживається в різних стилях
і жанрах літературної мови. Підрядні речення з цим
сполучником завжди стоять після головного речення, наприклад: 1. Всі
говорили разом, бо всіх одно турбувало (Коц.). 2. Тепер
кожна ніч зоряна, бо артіль електрифікована (Н. тв.).
В поетичній мові сполучник бо може стояти і не на самому
початку підрядного причинового речення. Така постановка його
зумовлюється вимогами ритмомелодики вірша, наприклад: Ми
переможем, в нашій бо землі і правда й сила (Т.).
2) Причиновий сполучник що вживається переважно в
розмовно-побутовій мові, в фольклорі та в поетичній мові,
стилізованій під мову усної народної творчості, наприклад: 1. А
мені дуже весело, ЩО такий мені тепер клопіт великий (М. В.).
2. Козаченько зажурився, що без долі уродився (Н. тв.).
3. Тим трава зелена, що близько вода (Метлинський).
Переважна більшість підрядних речень, приєднуваних
сполучником що, пояснюють такі члени головного речення, які
означають психічний стан людини, її почуття, переживання,
обґрунтовуючи причину цього стану чи переживань. Деякі вчені
називають такі підрядні причинові підрядними емоціонального
обгрунтування1, наприклад: 1. Я радий, що на кожнім крузі
росте моя Країна Рад (Криж.). 2. їй [Нимидорі] стало чудно,
що вона розказує про себе хлопцеві (Н.-Л.).
3) Сполучник через те що (найчастіше він вживається
як розчленований) властивий різним стилям української
літературної мови, наприклад: 1. Через те ти, земле, молодіти
стала, що рука трудящих тебе уквітчала (Н. тв.). 2. Найбільше
Панас лютував через те, що йому не пощастило зібрати
з усієї десятини хліба (Фр.)«
4) Сполучники тому що, завдяки тому що, у зв'язку
з тим що вживаються майже виключно в науковому,
публіцистичному та офіціально-діловому стилях мови, причому
сполучник завдяки тому що вказує на причину чи привід
чогось, а сполучник у зв'язку 3 тим що служить для
вираження послабленого причиново-наслідкового зв'язку, напри-
1 Див. И Г. Чередниченко, Особые случаи придаточности в
современном русском языке, «Вопросы славянского языкознания», кн 1, Львов,
1948, стор. 117.
219

клад: Тільки завдяки тому, що всі народи нашої країни
на чолі з російським народом об'єднані в Радянський Союз,
ворог був розбитий.
5) Сполучники тим що, затим що, затим ...бо в
сучасній літературній мові не мають широкого вжитку, але
зустрічаються в художніх творах письменників XIX і початку
XX століття, наприклад: 1. / пішли вони тихіше, пішли тим,
що побачили позад себе Василя. їм хотілось подивитись на
його (Н.-Л.). 2. Та то я, дівчата, затим туди біжу, бо тут
з гори, так легше!.. (Кв.-Осн.).
6) Парний сполучник а що — то властивий розмовному
стилю мови. Сполучник а ставиться перед сполучником що
в підрядному реченні, завжди препозитивному по відношенню
до головного речення, для того щоб підкреслити
причиново-наслідковий зв'язок між діями, про які говориться в
складнопідрядному реченні, наприклад: Гроші, звичайно, присуджено з
Семена, а що Семен не мав чим поплатитися, то продали
три морги родючої землі, купленої від пана Янковського (Коц.).
Складені сполучники тому що, тим що, затим що
можуть стояти повністю в підрядному реченні. «При такому
характері співвідношення між головним і підрядним реченням
причина не є спільним логічним центром як для головного, так
і для підрядного. І головне і підрядне, кожне само по собі, про
щось повідомляють, причому, будучи складним сполучником і
приєднуючи підпорядковане до підпорядковуючого, перше
(тобто підрядне. — Б. К.) розуміємо як причину по відношенню до
другого» *, наприклад: Я веселий тому, що здоровий
(Криж.).
При розчленуванні складених сполучників на дві частини
{тому — що, тим — що, затим — що і т. п.) підрядне
речення приєднується до головного тільки сполучником що, а
слова тому, тим, затим і т. п. входять до головного
речення, виступаючи в ньому в ролі вказівних співвідносних слів.
Вказуючи на наявність при підпорядковуючій частині складного
речення підпорядкованої частини, вони підкреслюють
важливість причини, про яку говориться в дальшій, підрядній частині
складного речення. «Саме на цих словах зосереджується
смисловий фокус «речення» 2. В усній мові це оформлюється
відповідною інтонацією: співвідносне слово виділяється підвищеним
голосом, після нього робиться пауза, наприклад: 1. Не можна
знищувати гнізд корисних пташок тому, що вони наші друзі
(Коц.). 2. Він [Петро] тут, та боїться показатися тобі затим,
що ти посватана за возного (Котл.).
1 М. С. Бунина, Из наблюдений над сложными причинными союзами
современного русского литературного языка, «Ученые записки» Московского
гор. пед. института им. В. П. Потемкина, т. ХІЛІ, Кафедра русского языка,
вып. 4, М., 1957, стор. 170
2 Т а м же, стор. 171.
220

Словосполучення через те що, в зв'язку з тим що
і завдяки тому що дуже рідко вживаються як складені
сполучники — як суцільні, неподільні, граматикалізовані
сполучникові категорії. Частіше вони виступають як розчленовані
співвідносні пари слів. Перша частина кожної такої пари (не-
рез те, в зв'язку з тим, завдяки тому) майже
завжди виступає в головному реченні в ролі співвідносного члена,
а друга (що) в ролі сполучника.
§ 104. Складнопідрядні речення з підрядним способу дії
Підрядне речення, яке конкретизує обставину способу дії
головного речення або заступає її, називається підрядним
способу дії.
Підрядне речення способу дії вказує на якість дії чи стану,
різні способи й деталі здійснення дії. З головним реченням воно
поєднується за допомогою сполучного слова як та сполучників
як, що, щоб, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе,
начебто, ніби, нібито. Цим сполучникам у головному
реченні може відповідати співвідносне слово — вказівний
прислівник так, який разом з тим виконує роль обставини
способу дії, наприклад: 1. Ми виконуємо свої завдання так,
як треба. 2. Як під сонцем цвітуть квіти, так оюивуть
радянські діти (Н. тв.). 3. Сполохи далекі крають небокраї, наче
йде за морем бій богатирів (С).
При відсутності в головному реченні співвідносного слова
підрядне речення виконує роль обставини способу дії,
наприклад: 1. Життя біжить, як музика дзвенить (Н. тв.).
2. Другий рядок старих скирт чорнів проти вогню, неначе
якісь здорові й довгі чорні звірі стояли рядками коло полум'я
(Н.-Л.).
За вживанням сполучних слів і сполучників у підрядному
реченні та співвідносних слів у головному реченні підрядні
способу дії поділяються на такі три групи: 1) власне способу дії,
2) способу дії порівняльні, 3) способу дії з двома відтінками
значення — відтінком наслідку і відтінком мети.
І. Підрядні власне способу дії являють собою такі
речення, що тільки характеризують дію головного речення і
ніяких додаткових відтінків значення не мають.
Серед підрядних речень власне способу дії розрізняють такі
три структурно-семантичні різновиди:
а) підрядне, яке поєднується з головним сполучним словом
як. (Наявність співвідносного слова так у головному реченні
цих конструкцій — явище дуже рідке). Таке підрядне речення
може стояти в будь-якій позиції по відношенню до головного,
наприклад: Я підняв праву руку, як міг, і дістав до половини
таблиці (Фр.);
221

б) підрядне речення власне способу дії, яке поєднується з
головним за допомогою сполучника що. Особливістю цього
підрядного речення є те, що, по-перше, в головному реченні при
дієслові (яке, до речі, завжди безособове і означає буття —
і ранилось, сталось, прийшлося, вийшло, буває, було і т. п.)
співвідносне слово так є обов'язковим; по-друге, приєднуване
цим сполучником підрядне речення має постійно місце: воно
може стояти тільки після головного речення, наприклад: Отак
буває на початку травня, ЩО сонце гріє та не дуже (Т.).
Якщо в таких конструкціях при дієслові головного речення
співвідносне слово так (отак) буде відсутнє, при
визначенні типу підрядного речення можуть бути хитання. Віднести
його можна і до підрядних власне способу дії і до підрядних
підметових, бо відсутність співвідносного слова дає підставу
вважати його підрядним реченням з подвійним семантичним
навантаженням (порівн., наприклад, перефразоване: Буває на
початку травня, що сонце гріє, та не дуже);
в) підрядне речення власне способу дії, яке приєднується
до головного речення сполучником щоб. Характерними
ознаками такого підрядного речення є те, що, уточнюючи обставину
способу дії головного речення, виражену прислівником такр
воно вказує на припущення, яке заперечується в головному
реченні; крім того, воно завжди буває постпозитивним, наприклад:
Ніколи не було так, щоб ми боялись своїх ворогів.
Якщо обидва компоненти складнопідрядного речення (і
головне і підрядне речення) будуть заперечні, висловлена думка
матиме стверджувальний характер, наприклад: Ми не могли
пройти повз цей пам'ятник культури, щоб не поцікавитись його
історією.
II. Підрядні речення способу дії порівняльні
(найбільш поширена група) вказують на спосіб дії головного
речення за допомогою порівняння, уподібнення, зіставлення.
Для порівняння здебільшого використовують певні образи.
Різниця в характері порівнянь виражається співвідношенням
наявного або уявного слова так з сполучним словом як або
з тим чи іншим порівняльним сполучником (як, що, мов,
немов, ніби та ін.).
1) Співвідношення слів так — як або як — так
указує:
а) на тотожність порівнюваних дій, станів, ознак. У таких
конструкціях, як правило, в головному і підрядному реченнях
ті чи інші члени бувають лексично однаковими або
синонімічними, наприклад: 1. Як зграя над морем летить лебедина, так
слава безсмертна над світом летить (С). 2. Вітри вмерзали в
землю голомозу, як в лід вмерзають крила мертвих птиць (Б.);
б) на те, що висловлене в головному реченні уподібнюється
висловленому в підрядному реченні, наприклад: Ударив, як
муха крилом зачепила (Н. тв.);
222

в) на відповідність зіставлюваних дій чи станів. У таких
конструкціях висловлене в головному реченні зіставляється з
висловленим у підрядному реченні, наприклад: 1. Як між
павами ворона поваги не мае, так невчений в товаристві голову
схиляє (Фр.). 2. Як прочистиш зерно, так і зійде воно
(Н. тв.).
2) Сполучник НІЖ (аніж) або сполучник як, вжитий
у значенні сполучника ніж, вказують, що висловлене в
головному зіставляється з висловленим у підрядному. Такі підрядні
речення поєднуються з головним, у складі якого є прикметник
або прислівник, що має форму вищого ступеня порівняння,
наприклад: 1. Математику знав Марко в значно більшому обсязі,
ніж: вимагає того середня школа (Коп.). 2. Нема сильніш од
землетрусу, як потрясать серця людей (Т.).
3) Співвідношення слів так — мов (немов), так —
наче (неначе), так — ніби (співвідносне слово так
може бути і відсутнім) вказує, що висловлене в головному
реченні уподібнюється висловленому в підрядному, наприклад: 1.
Ячмені почали половіти, немов сивина старості злегка торкнула
буйну рослинність землі (Коц.). 2. Наче промінь місяченька
крізь серпанок хмар блищить, так для мене сяє завжди ясний
спогад з темних літ (Л. У.).
4) Підрядне способу дії порівняльне: а) може являти собою
фразеологізм, наприклад: Шавкун на лайку мовчав, наче
йому в рот води налито (Мирн.); б) може поєднуватись
з головним реченням порівняльним сполучником ЩО, який
взагалі не має і не може мати в головному реченні будь-якого
співвідносного слова, наприклад: А там все хмари... одна одну
заступають, що тії дими димлять (Вас).
5) Коли порівняльне підрядне приєднується до головного
сполучниками мовби, немовби, нібито, начебто, тобто
коли до сполучників мов, немов, наче, неначе
додається ще частка би (б) або частка то, тоді на основне
значення уподібнення нашаровується відтінок припущення,
наприклад: 1. Тепер уже видно було і відблиски вогню, немовби
над станцією вигравали зірниці (П.). 2. Остап усього дізнав
й довідав — начеб уся його дорога полинем поросла (М. В.).
Підрядні речення способу дії порівняльні можуть бути
повними і неповними. До повних підрядних способу дії
належать такі речення, в яких нема відсутніх членів. Повні
підрядні порівняльні речення можуть бути як двоскладні, так і
односкладні, наприклад: 1. Хмара на хмару найшла, наче й
сонце не сходило (Коц.). 2. Сотня стояла струнко, як і
належить регулярній частині (Корн.).
До неповних (еліптичних) підрядних способу дії належать
підрядні порівняльні: а) в яких уявлення про підмет
створюється самою синтаксичною ситуацією, наприклад: 1. Гафійка
сміялася дзвінким, уриваним сміхом, наче намисто низала (Коц.).
223

2. Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе
кликав у дорогу (С); б) в яких уявлення про присудок
створюється самою синтаксичною ситуацією, наприклад: 1. Вітер,
пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати
дитячу головку (Коц.). 2. Як в лузі калина, цвіте Україна,
радянських республік сестра (Нех.). (Див. ще § 60, «Неповні
речення»).
Примітка. Неповне підрядне речення способу дії поріїшяльне не слід
змішувати з порівняльним зворотом, до складу якого входи п, сполучник
як (мов, немов, наче, ніби і т.п.). Неповне підрядне речений способу дії
порівняльне завжди має в своєму складі підмет або присудок. (Див.
наведені вище приклади). Воно завжди виступає складовою частиною
складнопідрядного речення.
Порівняльний зворот, образно характеризуючи предмет (явище), ознаку
предмета чи його дію (стан) за допомогою порівняння або зіставлення з іншим
предметом чи його ознакою, дією, станом, може виступати в реченні тільки
в ролі другорядного члена -, наприклад: 1. Він [Франко] проникливим словом,
як молотом, б'є (Криж.). 2. Як у вулкановій безодні, в серцях у нас
клекоче гнів («Інтернаціонал»). 3. У небі чистім і прозорім сонце сяє, наче
в морі (Р.). 4. Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів (Т.).
Серед порівняльних конструкцій нерідко зустрічаються й такі
конструкції, в яких опорне слово — іменник у формі називного відмінка
одиничний або з пояснюючими до нього словами, наприклад: 1. Мов сурми,
пропелери грають (Перв.). 2. Навколо в мільйонах голосів Союз Республік
молодих гримів, як перемоги марш багатолюдний (Р.). 3. Далеке море одкрило
широкі обійми землі і радісно тремтіло, немов жива блакить неба (Коц.).
Питання про те, як слід розглядати подібні конструкції — як порівняльні
звороти чи як -неповні порівняльні підрядні речення способу дії з відсутнім
присудком — на сьогодні залишається ще не розв'язаним у науці2.
Від порівняльних сполучників мов, немов, наче,
неначе, ніби і под., що входять до складу порівняльних
конструкцій, потрібно відрізняти омонімічні слова — модально-
порівняльні частки мов, немов, наче, неначе, ніби і под.,
1 Докладніше про порівняльні звороти в ролі різних другорядних членів
див* проф А. Г. Руднев, Синтаксис осложненного предложения, М., 1959,
стор. 84—87
2 Порівняльні конструкції цього типу автори «Грамматики русского
языка» (т. II, ч. 2, Изд-во АН СССР, М., 1954, § 1561, стор. 369—370) відносять
до порівняльних зворотів. З ними згодні автори деяких журнальних статей
(М. Л. Ванслова, Об употреблении союза как и о правилах постановки
запятой перед ним, «Русский язык в школе», 1947, № 2; Н. Т. Мальша-
к о в а, Сравнительные обороты с союзом как, «Русский язык в школе», 1953,
№ 6; Ван Ю й - ф у, Разграничение конструкций со сравнительным союзом
как, «Русский язык в школе», 1958, № 1), а також проф. О. Г. Руднев
(див. його «Синтаксис осложненного предложения», М., 1959, стор. 76—94)
О. М. Ф і н к е л ь і М. М. Баженов (див. «Современный русский
литературный язык», К., 1951, стор. 408), I. К. Кучеренко (див. «Пунктуація
при порівняльних конструкціях», «Українська мова в школі», 1958, № 3)
відносять подібні конструкції до неповних підрядних порівняльних речень;
в «Курсі сучасної української літературної мови» (т. II, К-, 1951) ці
порівняльні конструкції не мають єдиної назви: в одному місці вони названі
«підрядними порівняльними реченнями неповними» (стор. 273); в другому —
«еквівалентами речень із значенням порівняння» (стор 392); в третьому —
«порівняльними зворотами» (стор. 392).
224

наприклад: 1. Поле мов травою вкрилось неживою — тільки
трупи, ворони та кривавий пил (Перв.). 2. Гори наче линуть
в небо чистим, легким візерунком! (Л. У.).
III. В окрему групу підрядних речень способу дії
виділяються речення, що суміщають у собі два відтінки
значення: відтінок наслідку і відтінок мети. Обидва ці
відтінки зумовлюються великим ступенем вияву ознаки дії, про
яку говориться в головному реченні. Такі підрядні речення
поєднуються з головним за допомогою сполучника щоб, якому
відповідає в головному реченні завжди наявне співвідносне
слово так з якісним значенням, наприклад: 1. Ви навчіть мене
вишивки, мамо! І навчіть мене, рідная, так, щоб з мережки
живими словами промовляли волошки і мак (Масенко). 2. Ні-
хто не може заступити Лесі, ніхто не може заволодіти його
серцем так, щоб він забув перший поцілунок і перше
кохання (Коз.).
§ 105. Складнопідрядні речення з підрядним міри, ступеня
Підрядне речення, яке уточнює обставину міри, ступе-
н я, виражену в головному реченні прислівником, займенником
такий із значенням міри, або заступає її, коли вона відсутня,
називається підрядним реченням міри, ступеня.
З головним реченням підрядні міри, ступеня поєднуються
сполучними словами скільки, наскільки, як,
сполучниками оскільки, щоб, що (останній може ускладнюватись
частками аж, й, хоч) та парним сполучником чим — тим.
Цим сполучним словам і сполучникам у головному реченні
можуть відповідати співвідносні слова: а) неозначено-кількісні
прислівники міри стільки, настільки; б)
неозначено-кількісний займенник стільки; в) прислівник так або підсильно-
вказівний займенник такий, вжитий при прикметнику,
наприклад: 1. Ти мусиш ризикувати рівно настільки,
наскільки дозволить комітет (Ян.). 2. Навколо, скільки оком
окинеш, плюскають на вузьких нивах остисті й безості пшениці
(Ст.). 3. Ось північ вдарила — найкращий праці час, — так
дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша (Л. У.). 4. А під
горою річка тиха така, а чиста така, що хоч чепурним в неї
вдивлятися (М. В.). 5. Гнів — це вогонь. Чим більше дров
кладеш, тим ярче полум'я лютує ясне (Фр.)-
Наведені вище сполучні слова і сполучники утворюють із
співвідносними словами різноманітні парні комбінації слів:
наскільки — настільки, скільки — стільки, стільки — як,
так — як, так — що (що й, що аж, що хоч),
такий — як (що), настільки — щоб, стільки — щоб та
ін., які надають підрядним реченням різних додаткових
відтінків. В зв'язку з цим виділяються такі групи підрядних речень
15—933
225

міри або ступеня: 1) підрядні власне міри, ступеня, 2) підрядні
міри, ступеня зіставлювані, 3) підрядні міри, ступеня з
відтінком наслідку, 4) підрядні міри, ступеня з відтінком мети,
5) підрядні міри, ступеня з відтінком модального значення.
1) Підрядні речення власне міри, ступеня
показують велику і притому невизначену міру простору, на якому
знаходиться чи відбувається те, про що говориться в
головному реченні. Здебільшого являючи собою фразеологізм і
поєднуючись з головним реченням тільки за допомогою сполучного
слова скільки, такі підрядні функціонують лише як речення,
що виконують роль обставини міри (а не уточнюють її, бо в
головному реченні не буває і не може бути співвідносного
слова, яке б виступало в ньому як обставина, що вимагає
конкретизації за допомогою підрядного речення), наприклад: 1. Поза
хатами тягліїся виноградники на всі боки, скільки можна
було окинути оком (Н.-Л.). 2. / скільки видно було, на цілі
кілометри рухались і рухались колони військ (Гонч.).
2) Підрядні речення міри, ступеня зіставлювані
охоплюють такі три структурно-семантичні підгрупи, на які вони
поділяються за характером співвідносних парних слів:
а) співвідношення слів стільки — скільки (як), так —
як, такий — як вказують на те, що зіставлювані ознаки,
дії або стани, про які говориться в головному і підрядному
реченнях, кількісно однакові, рівні щодо вияву у тій чи іншій
мірі, наприклад: 1. Скільки намолотили, стільки й
загатили (Н. тв.). 2. На серці було так легко, радісно, як часом
у малої дитини гарного погідного ранку (Коц.). 3. Гончарі
заставили горшками таке місце завбільшки, як наш базар
(Н.-Л.).
Рідше вживаються конструкції, в яких співвідносне слово
стільки в головному реченні опускається (дорозумлюється),
наприклад: Накладем кіпок, як на небі зірок (Н. тв.);
б) співвідношення слів настільки — наскільки,
остільки — оскільки показують, що дія чи ознака, про яку
говориться в головному реченні, обмежується певними рамками,
вказаними в підрядному реченні, наприклад: Капіталізм сприяв
розумовому розвиткові людей праці настільки, наскільки
це необхідно і вигідно для успіхів промисловості і торгівлі
(Горьк.).
Співвідносне слово настільки може бути опущене,
наприклад: Вона вскочила у комиші і бігла прудко, наскільки
дозволяв це Остап та густий очерет (Коц.);
в) співвідношення слів чим — тим (то), що — то
вказують на те, що ступінь вияву ознаки, про яку говориться в
головному реченні, залежить від ступеня вияву ознаки, про яку
говориться в підрядному реченні. У таких конструкціях
підрядне речення, здебільшого препозитивне, виражає підставу, а
головне — випливаючий з нього висновок. Значення зумов-
226

лніого зростання знаходить свій вияв і в тому, що в підрядному
І головному (рідше — тільки в підрядному) обов'язковою є
форма вищого ступеня порівняння прикметника чи
прислівники ц складі іменного присудка або в ролі обставини способу
дії, міри, ступеня, наприклад: 1. Чим чорніший пар, тим бі-
Мшй паляниця (Ц. тв.). 2. Що дальше в ліс, тим більше дров
(Н, тв.).
3) До підрядних речень міри, ступеня з відтінком
наслідку належать такі речення, які вказівкою на наслідок
характеризують з кількісного боку спосіб вияву дії чи
ознаки, про яку говориться в головному реченні, наприклад:
1. Вона... вхопила з бильця колиску з дитиною і рвонула її
так, що всі вервечки порвалися (Н.-Л.). 2. Так тихо, хоч
мак сій (Ном.).
Значення міри, ступеня вияву дії чи ознаки, що є основним
для даної (третьої) групи речень, як бачимо, в наведених
прикладах міститься в наявній у головному реченні неконкретній
обставині міри, ступеня, вираженій займенниковим словом
стільки, настільки, так, такий (з кількісним
значенням), до того (у значенні «в такій мірі»). Ці слова,
вступаючи у словосполучення з якісними прикметниками,
дієприкметниками (наприклад: настільки блідий, до того висохлий,
такий веселий), з якісно-означальними прислівниками
(настільки ясно), з дієсловами (так ударив, до того змерз, настільки
виріс), вимагають конкретизації. Це і здійснюється
приєднуванням підрядного речення міри, ступеня: неконкретну
обставину міри, ступеня головного речення воно конкретизує
вказівкою на наслідок, що зумовлюється певною силою чи мірою
вияву дії або ознаки.
З головним реченням підрядні міри, ступеня з відтінком
наслідку поєднуються: а) сполучником що, який іноді
ускладнюється частками але, й, хоч; б) порівняльним сполучником
мов (немов, наче, ніби та ін.), наприклад: 1. Справа
настільки ясна, що навряд чи потрібне обговорення (Гол.).
2. Так замерзло, що хоч тури гони (Ном.). 3. Сонце так
світить ласкаво, що але каміння сміється (Коц.). 4. Тихо і
тепло так, наче і справді весна (Л. У.).
Сполучник що в підрядному реченні може опускатися, тоді
його роль виконує частка але або хоч, наприклад: 1. / зараз же
за блискавицею так ударило, аж хата залящала (Мирн.).
2. Надворі стало ясно, хоч голки визбируй (Н.-Л.).
Підрядні речення міри, ступеня з відтінком наслідку за
характером співвідносних слів головного речення і сполучників
підрядного речення поділяються на такі підгрупи:
а) речення, що поєднуються з таким головним, у якому в
ролі обставини міри, ступеня і разом з тим у ролі співвідносного
слова виступає неозначено-кількісний прислівник настільки,
словосполучення до того, в такій мірі в значенні «настільки»
.5*
227

або неозначено-кількісний займенник стільки, наприклад:
1. Цегляно-червоне обличчя бійця зашарілось до того, що
вкрилося краплинками поту (Фад.). 2. Маю я багатства
стільки, що його й на тебе стане (Л. У.);
б) речення, що поєднуються з таким головним, у якому в
ролі обставини міри, ступеня і разом з тим у ролі співвідносного
слова виступає прислівник так з кількісним значенням,.
Кількісне значення у співвідносного слова так виникає або під
впливом дієслів, що означають таку дію (стан), яка може
посилюватись і послаблюватись, або під впливом таких прислівників чи
слів категорії стану, які можуть вступати в словосполучення з
прислівником, що має кількісне значення. Тому слово так
кількісного значення в головному реченні набуває тоді, коли
сполучається з певними синтаксичними категоріями: з присуд-
ком-дієсловом, що означає дію або ознаку, яка може виявлятися
в більшому або меншому обсязі, наприклад: 1. Неба чорний
намет так затрясло, що посипались зорі (Мал.). 2. Хоч в око
стрель, так темно (Гул.-Арт.).
При відсутності в головному реченні співвідносного слова
так підрядне речення саме виступає в ролі обставини міри,
ступеня з відтінком наслідку, наприклад: А сова десь затужила,
що аж серце в грудях мліє (Федьк.).
У конструкціях, до складу яких входить підрядне речення
міри, ступеня з відтінком наслідку, іноді1 можна об'єднати
співвідносне слово так і сполучник що в один складений
сполучник так що. Тоді підрядне речення міри, ступеня з відтінком
наслідку перетвориться в підрядне речення наслідкове. Але таке
об'єднання не завжди можливе. Неможливе воно в тих
випадках, коли дієслово без вказівки на міру недостатньо
характеризує дію. Так, у реченні Порожня ж [бочка] так собі пустує...,
що аж на все село гуде (Гл.) об'єднання співвідносного слова
так і сполучника що можливе. У реченні Ти поводиш себе
так, що ми змушені закликати тебе до порядку подібне
об'єднання неможливе, бо прислівник так супроводжує дієслово
(поводиш), що означає таку дію, яка не має і не може мати
кількісного об'єму;
в) речення, що поєднуються з таким головним, у якому
іменний присудок або означення, виражені прикметником,
-утворюють словосполучення з обставиною міри, ступеня, вираженою
вказівним займенником такий у значенні «настільки» (цей
займенник разом з тим є і співвідносним словом), наприклад:
Чудовий такий був вечір весняний, що сама веснянка на думку
наверталась (М. В.).
Примітка. Підрядні міри, ступеня з відтінком наслідку не слід
змішувати з тими підрядними присудковими, що мають той самий відтінок
і з'єднуються з головним реченням тим самим сполучником. Порівн.: Вона
[Джериха], очевидячки, була така рада, що в неї невеличкі темні і ясні очі
228

мл / крутились на всі боки (Н.-Л.) (підрядне міри, ступеня з відтінком
наслідку). Нині така, що й одпочити не дасть (М. В.) (підрядне присудкове
і иідтінком наслідку).
Підрядне міри, ступеня може конкретизувати в головному
реченні обставину способу дії, супроводжувану словом так> або
означення, супроводжуване словом такий, вказівкою на
наслідок, який лише припускається. В цих випадках воно
поєднується з головним реченням за допомогою модально-порівняльних
сполучників мов9 немов, наче, неначе, нібито та ін.,
наприклад: Червоні, жовтогарячі й жовті веселчині смуги були такі
ясні, неначе горіли тихим полум'ям (Н.-Л.).
4) Підрядні речення міри, ступеня з відтінком мети
поєднуються з головним сполучником щобу якому відповідає в
головному реченні завжди наявне співвідносне слово настільки,
наприклад: На самій середині косогір був рівно скопаний
настільки, щоб на ньому вмістилася хата з маленькою повіткою
(Н.-Л.).
5) До підрядних речень міри, ступеня з відтінками
модального значення належать такі речення, в яких значення міри,
ступеня ускладнюються відтінком можливості, бажаності,
необхідності або неможливості здійснення дії чи вияву ознаки. Такі
підрядні речення також поєднуються з головним сполучником
щоб, якому відповідає в головному реченні співвідносне слово
настільки. Той чи інший відтінок модального значення
передається співвідношенням слів настільки—що та
запереченням, наприклад: Задача не настільки легка, щоб її могли
розв'язати учні четвертого класу. (Порівн.: Задача не настільки
важка, щоб її не могли розв'язати учні четвертого класу).
§ 106. Складнопідрядні речення з підрядним наслідковим
Підрядне речення, яке вказує на наслідок того, про що
говориться в головному реченні, називається підрядним
наслідковим, наприклад: Теплий туман слався по полю й наливав
балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (Коц.).
У складнопідрядному з підрядним наслідковим, що
приєднується сполучником так що, як і в складнопідрядному з
підрядним причиновим, між головним і підрядним установлюються
причиново-наслідкові відношення, причому в першому з них
головне виражає причину, а підрядне наслідок; в другому —
навпаки.
Порівн.:
Складнопідрядне з підрядним Складнопідрядне з підрядним
причиновим: наслідковим:
Всі по-бойовому настроєні, бо
і права ж бойова (Р.).
Молоді, чорняві скрипачі
позакидали назад голови, так що на їх
ледве держались шапки (Н.-Л.).
229

Підрядне наслідкове завжди пояснює або головне речення в
цілому, а не якийсь окремий його член (див. наведені вище
приклади), або тільки певну частину його, наприклад,
дієприслівниковий зворот: Зав'язавши голову й обличчя шаллю, так що
видно було самі тільки очі, я вирушила в дорогу.
З головним реченням підрядне наслідкове поєднується
складеним сполучником так що, який не може мати співвідносного
слова в головному реченні.
Роздвоєння сполучника так що (у тих реченнях, де це
можливо) — перенесення слова так у головне речення (тоді воно
стає" співвідносним словом і виконує в цьому реченні роль не
наповненої конкретним змістом обставини способу дії),
постановка логічного наголосу на ньому і паузи перед сполучником
що —змінює зміст речення: руйнує підрядне наслідкове і
створює підрядне способу дії з відтінком наслідку.
П о р і в н.:
Ряди набілених хат з плоскими Ряди набілених хат з плоскими
земляними покрівлями стояли один земляними покрівлями стояли один
над другим, так що покрівля од- над другим так, що покрівля
одного дому служила подвір'ям для ного дому служила подвір'ям для
другого (Коц.). другого.
Частки аж, й, вжиті при сполучнику так що,
підкреслюють наслідок і тим самим підсилюють експресію вислову,
наприклад: 1. Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм
кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (Коц.). 2. Під
час сівби я занедужала, так що й з полу не зведусь (Бойч.).
§ 107. Складнопідрядні речення з підрядним мети
Підрядне речення, яке вказує на мету або призначення
того, про що говориться в головному реченні, називається
підрядним реченням мети, наприклад: 1. Щоби нам жилося
краще, так, як Ленін заповів, об'єднали силу й працю ми в
великий колектив (Н. тв.). 2. В природі ніч існує для того,
щоб у тиші росло деяке зілля і відпочивала людина (Ст.).
З головним реченням підрядні мети поєднуються
сполучниками щоб (щоби), аби, аби тільки, яким у головному
реченні можуть відповідати співвідносні (вказівні) слова для
того, задля того, затим, з тим, па те.
З структурного боку підрядне речення мети становить
конструкції, в яких присудок буває виражений:
а) дієсловом умовного способу, наприклад: О, якби мені
крила орлині, щоб до хмари і я полетів (С.);
б) інфінітивом; ця форма присудка в підрядному мети
вживається при тій умові, коли дії (стани), про які говориться в
головному й підрядному реченнях, належать тій самій особі,
конкретній або узагальненій, наприклад: 1. Море бушує, і ре-
230

вуть хвилі й лізуть на берег, щоб все затопити (Коц.). 2. /
хочу я знов юність повернуть, щоб молодіть з епохою моєю (С).
Дії, про які говориться в головному і підрядному реченнях,
як правило, належать узагальненій особі і тоді, коли
інфінітивне підрядне поєднується з безособовим головним реченням, в
якому головний член виражений безособово-предикативним
словом (що має модальне значення) в сполученні з інфінітивом,
наприклад: 1. Щоб врожаї добрі мати, треба добре
працювати (Н. тв.). 2. А щоб збудить хиренну волю, треба миром,
громадою обух сталить (Шевч.).
Найбільш поширеним сполучником підрядних речень мети є
сполучник щоб (див. приклади, наведені вище).
Сполучник щоби (варіант сполучника щоб) вживається
іноді в сучасних українських поезіях, де його вживання,
очевидно, зумовлюється вимогами ритмомелодики, та в художніх
творах деяких західноукраїнських (рідше — східноукраїнських)
письменників, зокрема в творах І. Я- Франка, наприклад:
1 Герман Гольдкремер випив каву, засів до бюрка і добув
величезну рахункову книжку, щоби позводити рахунки за весь
тиждень (Фр.). 2. Я візьму тебе за руку, по Вкраїні поведу, щоб
не впав ти на поріг, щоб узрів тебе, хто міг, щоби люди твому
горю низько кланялись до ніг (Мал.).
Словосполучення для (задля) того щоб, затим (з тим)
щоб і на те щоб майже не вживаються як суцільні нєрозчле-
новані складені сполучники. Перша їх частина (для того, за-
для того, затим, з тим і на те), як правило, входить до
складу головного речення, виступаючи в ролі співвідносного
слова, а щоб — до складу підрядного. У таких структурах
виразніше передається цільовий зв'язок між змістом головного і
підрядного речень.
Співвідносні пари слів для того — щоб, з тим — щоб
властиві офіціально-діловому, науковому і публіцистичному
жанрам літературної мови, наприклад: Передбачається краще
використання деревини і переробка круглого лісу в районах
лісозаготівель з тим, щоб значно скоротити перевозки деревини
в необробленому вигляді C газ.).
Вживання співвідносних пар затим—щоб, на те—щоб
в сучасній літературній мові помітно звужується. Ширше
вживання їх спостерігається в художніх творах письменників XIX
та початку XX століття, в фольклорі, наприклад: І. На те й
ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати
користь (Коц.). 2. На те й щука в морі, щоб карась не дрімав
(Н. тв.).
В ролі сполучника підрядного речення мети може
виступати частка хай (нехай). Такі конструкції мають яскраве
емоційно-експресивне забарвлення, наприклад: Обніміте ж, брати
мої, найменшого брата, нехай мати усміхнеться, заплакана
мати (Шевч.).
231

Сполучник аби (аби тільки) вживається тоді, коли
потрібно вказати, що до поставленої мети прагнуть наполегливо
і що засобом здійснення її є те, про що говориться в
головному реченні, наприклад: 1. Перекидалась словами пустими і
незначними, аби подати один одному голос (Коц.). 2. Хлоп'ята
готові були не їсти, не пити, аби тільки гратися в цю
незвичну гру (Бедз.). Сполучник аби (аби тільки) більш
поширений у говірках та фольклорі.
§ 108. Складнопідрядні речення з підрядним умовним
Підрядне речення, яке вказує на умову, при якій
здійснюється або може здійснитись те, про що говориться в
головному реченні називається підрядним умовним. Отже, в
складнопідрядних реченнях з підрядним умовним виражаються
умовно-наслідкові відношення, наприклад: 1. Кожній людині
відкрито в нас путь, якщо вона хоче трудящою буть (Т.).
2. Тож, коли хто з вас цікавий, сядь і слухай давню казку
(Л. У.). 3. Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей
пожалила (Н. тв.).
Складнопідрядні речення з підрядним умовним поділяються
на два основні типи: 1) Складнопідрядні речення, в яких і
умова і зумовлене уявляються як реально здійснюване;
2) Складнопідрядні речення, в яких і умова і зумовлене
уявляються лише як ірреальне (можливе, допустиме).
І. Складнопідрядні речення з підрядним
умовним, в яких умова і зумовлене
уявляються як реально здійснюване.
У складнопідрядних реченнях цього типу підрядні умовні
приєднуються до головного речення сполучниками якщо, якже,
коли, як, раз; причому, для вираження умовно-наслідкових
відношень можуть вживатися різні видо-часові форми дієслів
дійсного способу та різні видові форми наказового способу й
інфінітива. (Приклади див. нижче).
1) Сполучник якщо вживається в різних стилях і жанрах
літературної мови. Більш поширений він у науковій,
публіцистичній і офіціально-діловій мові, бо має тільки умовне
значення (без будь-яких інших додаткових відтінківI, наприклад:
Юність — не юність, якщо її подвиг не кличе (Н. Тихий).
2) Тільки умовне значення має і сполучник якже.
Зустрічається він у художніх творах письменників XIX століття та в
фольклорі, наприклад: Прийде милий в мою хату хазяїнувати.
А якже ні, то я піду доленьку шукати (Шевч.).
Сполучник якже тепер належить до просторічних
сполучників.
1 Про зіставні сполучники якщо — то див. стор. 235, «Примітка».
232

Умовно-наслідкові відношення, що виражаються в
складнопідрядних реченнях з підрядним умовним, можуть
об'єднуватись з часовими відношеннями.
Особливо помітним це буває, коли підрядне речення
приєднується до головного сполучниками коли, як, парним
сполучником а що — то, а те, про що говориться в головному і
підрядному реченнях, виражається формами майбутнього часу або
полісемантичними часовими формами (які означають дії і
явища, що відбуваються постійно), наприклад: 1. Коли ж ти
мрієш добре, працюєш добре теж (Б.). 2. Як будеш
дружинонька шлюбна моя, то можеш ти з того радіти (Л. У.). 3. А
що розсипляться сарни, то ведмідь їх заверне, отак як вівці
вівчарка (Коц.).
Якщо до дієслова-присудка головного речення прилягає
співвідносне слово тоді, значення умови послаблюється в
зв'язку з посиленням часового значення, наприклад: 1. Пан сказав,
що пустить Нимидору тільки тоді, як з Вербівки яка-небудь
дівка вийде заміж у Скрипчинці (Н.-Л.). 2. Як даси що
попоїсти, трохи підкріпитись, тоді піду я з тобою в чисте поле
битись (Руд.).
Сполучники коли, як широко вживаються в усіх стилях і
жанрах літературної мови та в багатьох діалектах. За
значенням вони еквівалентні, тому в підрядному умовному реченні
вони можуть взаємно замінюватись. При ілюстрації таких замін
потрібно брати до уваги ті чи інші умови: семантик о-
синтаксичні (наприклад, небажано допускати збіг
сполучників як, коли з такими самими сполучниками, що
приєднують неоднакові за синтаксичною функцією підрядні
речення); фонетичні (порушення милозвучності); стилістич-
н і (функціонування того чи іншого сполучника лише в певних
стилях мовлення; наприклад, сполучник як не властивий
урочистому стилю; сполучник коли більш властивий науковому і
офіціально-діловому стилям, ніж сполучник як; сполучник як
порівняно з коли ширше вживається в фольклорних зразках
і, крім того, має виразне емоційне забарвлення).
3) Складнопідрядні речення з сполучником раз виражають
відношення умови, що здійснилась або здійсниться, і висновку
який з того витікає. Сполучник раз своїм значенням близький
до сполучників якщо воює, а коли воює. Значення умови в
таких реченнях ускладнюється значенням причини,
обгрунтування *. Сполучник раз вживається в розмовній мові, напри-
1 Порівн. в посібнику «Современный русский язык, Синтаксис» (поц
ред. проф. Е. М. Галкиной-Федорук), М., 1957, стор. 376: «Сполучник раз
указує, що умова, про яку говориться в підрядному реченні, являє собою
реальний факт, який відбувся колись чи тепер і який разом з тим є причи
пою того, про що говориться в головному реченні. Це значення може бути
віднесене і в план майбутнього».
233

клад: Раз до комунізму йдеш, Кіндрате, так треба йти до нього
швидко і щодня (Корн.).
До складу головного речення в конструкціях з сполучником
раз часто входить модальне слово значить або виходить,
наприклад: А раз ми люди хороші, значить, будемо
прикрашати землю... (Коп.).
Аналогічне значення можуть мати сполучники якщо,
коли, як, наприклад: Коли вам страшно, геть ідіть з дороги
(Л. У.). (Порівн.: Раз вам страшно, геть ідіть з дороги).
В деяких конструкціях з підрядним умовним (незалежно від
того, за допомогою якого сполучника підрядне речення
приєднується до головного) умовно-наслідкові відношення важко,
відрізнити від причиново-наслідкових \ наприклад: Як багато
птиць — не буде гусениць (Н. тв.).
При відсутності того чи іншого умовного сполучника
значення умови в підрядному реченні може виражатись
співвідношенням форм дієслів-присудків, сполучниками-відповідника-
ми то, так, що стоять на початку головного речення, та
порядком речень: підрядне речення стоїть перед головним. Такі
структури здебільшого мають узагальнююче значення,
наприклад: 1. Привик собака за возом бігти, то й за санками
побіжить (Н. тв.). 2. Пошануй одежину раз, то вона тебе десять
раз (Н. тв,).
II. Складнопідрядні речення з підрядним
умовним, в яких умова і зумовлене
уявляються лише як можливе, допустиме.
Підрядні умовні в складнопідрядних реченнях цього типу
поєднуються з головним реченням сполучниками коли б,
якби, аби. Наявність часток б, би надає цим підрядним
умовним ознак, властивих для конструкцій, до складу яких входить
дієслово умовного способу, а в зв'язку з цим і дієслово-прису-
док головного речення має теж форму умовного способу
(приклади див. нижче).
1) Найбільш вживаним у складнопідрядних реченнях цього
типу є сполучники коли б і якби, однакові своїм значенням і
функціонуванням, наприклад: 1. Коли б я юнаком зеленим
шукав дороги у житті, в твоїм саду благословеннім я б
зупинив свої путі (Криж.) 2. Якби я була зіркою в небі, я б не
знала ні туги, ні жалю (Л. У.).
До дієслова-присудка головного речення може прилягати
співвідносне слово — вказівний прислівник тоді б. Значення
умови в таких складнопідрядних реченнях послаблюється в
1 Про складнопідрядні причиново-наслідкові речення див.: С. Г.
Ильенко, О специфике главного предложения в сложноподчиненных предложениях
с придаточными обстоятельственными, «Ученые записки» Ленинградского
гос. пед. института им. А. И. Герцена, т. 44, кафедра русского языка, Л.,
1958, стор. 28.
234

зв'язку з посиленням часового значення, наприклад: Х.Коли б
же я був соловейком, до тебе тоді б прилітав... (Л. У.). 2.Якби
мені знову колишня, сила..., тоді б мене туга оця не гнітила
(Л.У.).
2) Рідше вживаний сполучник аби ніби обмежує значення
умови, виражене в підрядному реченні, наприклад: 1. Аби нам
дістатись у гори, я тебе там вигою, мій брате (Л. У.). 2. Народ
сам скув собі долю, аби тільки не заважали (Коц.).
3) Сполучник коби (коб) вживається тільки в деяких
західноукраїнських діалектах, наприклад: Коб я знав, зараз би
поїхав за нею (Фр.).
Про умовно-допустові речення див. далі § 109,
«Складнопідрядні речення з підрядним допустовим».
У складнопідрядних реченнях обох описаних типів головне
речення може починатись сполучником-відповідником то,
рідше так. Ці сполучники вживаються тоді, коли треба
підкреслити наслідок, обгрунтований умовою, наприклад: І. Як погано
орать, то краще в поле не ходить (Н. тв.). 2. Якби мені,
мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто (Шевч.). 3. Аби
сіяв вчасно, то і вродить рясно (Н. тв.).
Примітка. Парні сполучники якщо—то, коли—то можуть
вживатися в складних реченнях із значенням зіставлення, наприклад: Якщо студенти
стаціонару систематично працювали протягом року, то переважна більшість
заочників свої самостійні роботи виконувала тільки в ході сесії C газ.).
Про парні сполучники якщо ж — то, коли ж — то, як
не — то в простому реченні типу У Килини та Горпини як не
свадьба, то родини (Н. тв.) див. § 67, Розділові сполучники.
Сполучники якщо, коли, як можуть приєднувати і
вставне речення типу: якщо (коли) хочете знати, якщо (коли)
можна так висловитись, якщо (коли, як) казати прав-
ду, якщо (коли) не помиляюсь, наприклад: Отож, як прав-
ду говорить, він знав доволі по-латині, щоб епіграфи
розуміть (Пушк.).
§ 109. Складнопідрядні речення з підрядним допустовим
Підрядним допустовим називається речення, що
вказує на не взяту до уваги умову, тобто на таку умову, всупереч
якій здійснюється те, про що говориться в головному реченні,
наприклад: 1. Хоч вітри ідуть супроти, та незламні наші
крила (Мал.). 2. Дарма що разом з клунками насіння вона
кинула в порох свої колишні надії, вони тепер знову прохалися
до її серця (Коц.).
Складнопідрядні речення з підрядним допустовим
охоплюють два типи конструкцій: 1) власне допустові і 2) узагаль-
нено-допустові. Кожний з цих типів поділяється на окремі
різновиди, відмінні відтінками значення, засобами зв'язку підряд-
235

ного речення з головним (зокрема сполучниками і сполучними
словами), місцем підрядного речення по відношенню до
головного.
Підрядні допустові речення, як і підрядні наслідкові,
пояснюють головне речення в цілому, а не один якийсь член його.
До головного речення вони можуть приєднуватись за
допомогою допустових сполучників хоч (хоча), незважаючи на те
що, дарма що, правда (щоправда), хай (нехай); розділово-
допустових сполучників — повторюваних чи —чи, хоч — хоч
і одиничних чи, хоч; узагальнено-допустових сполучних слів,
ускладнених частками не, хоч, би, як-от: як не, скільки не,
який не, хто не, що не, де не, куди не, звідки не, коли:
не; хоч як, хоч який, хоч хто, хоч що. Більшість цих
сполучників можуть вступати у співвідношення з різними
протиставними сполучниками головного речення, якщо підрядне
речення препозитивне.
І. Власне допустові конструкції. Ці
конструкції характеризуються тим, що підрядне речення виражає
перешкоджаючу умову, незважаючи на яку відбувається те, про що-
говориться в головному реченні. Вони охоплюють такі три
різновиди складнопідрядних речень з підрядним допустовим:
1) обмежувально-допустові, 2) протиставно-допустові, 3) розді-
лово-допустові К
1) До обмежувально-допустових належать такі
конструкції, в яких підрядним допустовим реченням
обмежується зміст члена речення, словосполучення або ж
головного речення в цілому.
З головним реченням таке підрядне з'єднується
сполучниками хоч (хоча), незважаючи на те що, дарма що і стоїть
або після нього (найчастіше), або в середині його.
Підрядні, що поєднуються з головним сполучниками хоч
(хоча), дарма що, можуть стояти або після головного, або в
середині його (рідше), а підрядні, що поєднуються
сполучником незважаючи на те що—в будь-якій позиції, наприклад:
1. / дівчина його лідбить, хоч лата на латі (Шевч.). 2. В
пустелі стояла непорушна недвижна тииіа, дарма що був тільки
квітень (См.). 3. Лень був душний, незважаючи на те що
краплі учорашнього рясного дощу іскрилися на траві (М. В.).
(Порівн. з простим реченням, в якому обставина допустовості
виражена зворотом, до якого входить іменник з прийменником
незважаючи на: Незважаючи на той зневажливий рух,
хмарка турботи повила Замфірове чоло — Коц.). (Див. ще § 42,
«Обставини умови і допустовості»).
1 В основу цього поділу взято схему класифікації власне допустових
конструкцій А. Г. Кващука, до якої нами внесено деякі зміни. (Див.
А. Г. К в а щ у к, Структурно-семантические типы сложных предложений
уступительного соотношения в современном украинском литературном языке.
Автореферат канд. диссертации, К., 1959).
236

Найбільш поширеними в українській мові є конструкції з
допустовим сполучником хоч. Вони властиві усім мовним
стилям. (Сполучник хоча найчастіше вживається в поетичних
творах, що здебільшого диктується вимогами ритму, та в
розмовній мові). Конструкції з сполучником незважаючи на те
що властиві книжним стилям — науковому, публіцистичному,
офіціально-діловому та авторській мові в художній прозі.
В обмежувально-допустових конструкціях сполучник хоч
(хоча) може своїм значенням наближатися до протиставного
сполучника але (проте, однак), тим часом семантично
тотожними їх визнати не можна: при заміні сполучника хоч
сполучником але (проте, однак) значення допустовості
залишається, але воно дуже послаблюється, тоді як значення
протиставлення підсилюється.
П о р і в н.:
Близько, зараз отут, дихала хо- Близько, зараз отут, дихала
холодною вогкістю річка, хоч її не лодною вогкістю річка, але її не
видко було у пітьмі (Коц.). видко було у пітьмі.
Примітка. Сполучники хоч, хоч і (хоча й) з
обмежувально-допустовим значенням можуть вживатись і для сполучення деяких однорідних
членів. (Див. § 67, «Сполучники при однорідних членах», Протиставні
сполучники). Порівн.: 1. Сонця не було ще видно, хоч деякі шпилі рожевіли
(Коц.)—складнопідрядне речення; 2. Огорожа ціла, хоч і низенька
Ширн.) — просте речення.
2) Протиставно-допустові конструкції
(найчастіше вживані в порівнянні з іншими допустовими)
характеризуються тим, що логічна невідповідність між змістом головного
і змістом підрядного речень підкреслюється протиставленням:
висловлене в головному реченні різко протиставляється тому,
що могло б випливати із змісту підрядного речення.
Протиставно-допустові відношення передаються за
допомогою: а) сполучників допустовості (властивих лише тому чи
іншому структурно-семантичному різновиду цих конструкцій);
б) сполучників протиставлення, вживаних на початку
головного речення; в) препозиції підрядного речення; г) граматичного
співвідношення форм присудків головного й підрядного речень.
Ці засоби здебільшого діють сумісно.
Залежно від того, в якій мірі виявляється значення
допустовості чи протиставлення і які саме засоби використовуються
для вираження цих значень, протиставно-допустові конструкції
можна поділити на такі три структурно-семантичні групи:
а) Конструкції з сполучниками хоч (хоча), дарма що
(в підрядному реченні), яким у головному реченні
відповідають протиставні сполучники (а, але, проте, зате, однак9
все ж, та, так, то), якщо головне речення стоїть після
підрядного, наприклад: 1. Хоч у нього і свій будинок, але поло-
237

вина під майстернею (Гол.). 2. Хоч у житті стрічав тебе я
рідко, та все ж мені той спогад гріє (Фр.).З. Дарма що
повість без сюжету, зате принаймні не без рим (Р.).
У протиставно-допустових конструкціях у головному реченні
протиставний сполучник може бути і відсутнім, наприклад:
Хоч не одного там калічили ті скали, ми далі йшли (Фр.).
Такі складнопідрядні речення відносять до конструкцій, що
стоять між протиставно-допустовими і обмежувальио-допусто-
вими, тобто до структур проміжного типу1. Сфера їх
вживання — поетична мова.
Про вживання протиставних сполучників у простому реченні з
однорідними членами та в складносурядних реченнях див. § 67, «Сполучники при
однорідних членах», Протиставні сполучники, та § 93, «Складносурядні
речення з протиставними і зіставними сполучниками».
б) Конструкції з сполучником правда2, якому в
головному реченні може відповідати протиставний сполучник.
Співвідношення сполучника правда з протиставним сполучником
показує, що в першій частині даної конструкції (в підрядній)
якесь твердження є важливим, але для сказаного в другій
частині (головній) воно не має істотного значення, наприклад:
Правда, від поля вставали якісь голоси, щось промовляли,
але він того слухати не хотів (Коц.).
Конструкції з сполучником правда вживаються в
розмовній мові та в мові художньої прози.
в) Конструкції з сполучником-часткою хай (нехай).
Характерною ознакою цих конструкцій є те, що вони «виражають
припущення, паралельно якому в головній частині подається
сподіваний, контрастний результат» 3, притому вони «виявляють
себе менш залежними в порівнянні з хоч. В свідомості ще
відчувається зв'язок їх з самостійними реченнями, продуктом
переродження яких вони є і від яких вони власне відрізняються
тільки ритмомелодикою»4, наприклад: 1. Нехай умру, та
думка не умре (Л. У.). 2. Нехай і повінь валом бухне, моя
відвага не потухне (Фр.)«
Наявність протиставного сполучника в таких конструкціях
обов'язкова, якщо присудки головного і підрядного речень
виражені дієсловами в формі минулого часу. Значення
сполучника хай (нехай) у таких протиставно-допустових конструкціях
дорівнює значенню «допустимо що», наприклад: Нехай те вже
минуло, а серце любить, поки не заснуло, те світло, що живе і
1 А. Г. К в а щ у к, Названа праця, стор. 8.
2 Слово правда в таких конструкціях виступає в подвійній функції:
ь функції вставного слова і допустового сполучника.
3 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-
ського), т. II, К., 1951, стор. 306.
4 Л. А. Булаховский, Союзы и союзные слова, Лекции для
студентов-заочников педагогических и учительских институтов, К., 1947, стор. 36.
238

без зорі (Л. У.). Якщо ж обидві частини складнопідрядного
речення (головне і підрядне) мають інші структури,
протиставного сполучника в головному реченні може і не бути,
наприклад: 1. Хай смерть — а ворога поборем (Т.). 2. / нехай там
за морем кричать про війну,— ми крокуєм вперед, нас назад не
вернуть (Шпорта).
Емоційно забарвлені протиставно-допустові конструкції з
сполучниками хай, нехай вживаються майже виключно в
поетичній мові.
3) До розділово-допустових належать
конструкції, в яких те, що говориться в головному реченні,
відбувається всупереч одній якійсь умові, висловленій у підрядному
реченні, при виключенні другої. До складу підрядного розділово-
допустового речення входять однорідні члени, здебільшого
присудки. Розділово-допустове значення цих конструкцій
оформляється повторюваними або одиничними розділовими
сполучниками (чи — чи, хоч — хоч; чи, хоч), що з'єднують однорідні
члени в підрядному реченні, та протиставним сполучником (він
може бути і відсутній), що стоїть на початку головного
речення, наприклад: 1. Чи так, чи інак, а не буде з риби рак
(Н. тв.). 2. Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і не
голодний був (Н. тв.). 3. Гість, не гість, а хліб їсть (Н. тв.). 4. Чи
їздить, чи ходить,— на одне виходить (Н. тв.).
Конструкції з розділово-допустовим значенням вживаються
тільки в розмовній мові.
II. Узагальнено-допустові конструкції. Для
цих конструкцій характерно, що в головному реченні йде мова
про результат, протилежний тому, на який слід було б чекати,
виходячи з змісту підрядного, притому зміст підрядного
речення тут завжди має узагальнюючий характер. Узагальнення
може стосуватись часу, місця, напрямку дії, ступеня чи
міри вияву дії або ознаки; рідше узагальнення стосується
діючих осіб, об'єктів дії. Свій вираз узагальнення знаходить в
ускладнених часткою не або хоч займенниках, прислівниках,
які виступають в ролі складених сполучних слів {як не,
скільки не, який не, де не, куди не, коли не, хто не, що
не; хоч як, хоч який, хоч хто та ін.). Головне речення, що
виражає протиставлення сказаному в підрядному реченні,
може мати протиставний сполучник. Наприклад: 1. Як не
вмовляли Олесю, нічого не помоглося (М. В.). 2. Скільки не
кликали Гафійку їсти, вона не увійшла (Коц.). 3. Де не ходжу і
не блукаю, до тебе повернусь назад (Криж.). 4. Хоч як ми не
поспішали, але догнати Івана Онисимовича не змогли (М. Ча-
банівський).
Примітка. Коли складене сполучне слово типу де не, куда не,
коли не, хто не, що не і под. в головному реченні має свій
відповідник, тобто таке слово, яке має узагальнююче значення і утворює з цим
сполучим словом співвідносну пару, наприклад: де не — скрізь, де не — всюди,
239

коли не — завжди, хто не— кожний (всякий, всі), що не — все, тоді
значення допустовості помітно послаблюється. Значення ж узагальнення в
ньому зберігається, а синтаксична роль його буде визначатись залежно від
того, яким членом у головному реченні виступає співвідносне слово, наявне
або нульове, наприклад: 1. Де не піду я, всюди твій розумний любий
погляд сяє (Л. У.). 2. Та куди не глянеш —впали чорноземи, та куди
не кинеш — обриси заграв (Ус). (Виділені речення є підрядними місця
з відтінком узагальнено-допустового значення).
На фоні власне допустових (обмежувально-допустових і
протиставно-допустових) та узагальцено-допустових
виділяються умовно-допустові конструкції.
За структурно-семантичними ознаками їх поділяють на дві
групи:
1) Конструкції з підрядним, що вказує на ірреальну
(допущену) умову, всупереч якій відбувається чи може відбутися
сказане в головному реченні.
Найбільш поширеними засобами вираження такого
значення є:
а) постпозиція підрядного речення, приєднуваного до
головного сполучником хоч (хоча) з часткою би (б), наприклад:
Боже, боже! Розбий кару надо мною, та не таким горем карай
серце: розірветься, хоч би було камінь (Шевч.) (порівн. з
обмежувально-допустовими конструкціями);
б) препозиція підрядного речення, приєднуваного
сполучником хай (нехай) з часткою би; форма умовного способу для
присудка підрядного речення, наприклад: Нехай би я
зостався тут, нехай одружилися б ми,— куди б же я дівся тоді з
тобою (Вас); препозиція підрядного речення, приєднуваного
сполучником хоч (хоча) з часткою би (б), якому в
головному реченні можуть відповідати сполучники то, так,
наприклад: Хоч би сова попід небом літала, то соколом не буде
(Н. тв.) (порівн. з протиставно-допустовими конструкціями);
в) сполучні слова: займенники що, який та ін.,
прислівники де, куди, як та ін. з часткою би (б) і підсильною
часткою не (що б не, який би не, де б не, куди б не, як би не)
або частками хоч та би (хоч би що, хоч би який, хоч би
де, хоч би куди, хоч би як і под.), наприклад: Де б я не
був, завжди зі мною образ твій (С.) (порівн. з узагальнено-
допустовими конструкціями).
2) Конструкції з підрядним умовно-дспустовим, що не мають
атрибутів умовного способу. У цих конструкціях часто
вживаються парні сполучники хоч — то, хоч — так, якщо і — то,
якщо навіть — то [останні два своїм значенням
наближаються до сполучника хоч і (хоча й)\ наприклад: 1. Хоч коли й
робить, то так, ненароком, мов для іграшки... (Мирн.). 2. А
червінців! Хоч не його, так що? Аби гроші (Шевч.).
Рідше головне речення в таких конструкціях не має
сполучника тоу наприклад: Хоч буде горе — приймай за добре (М. В.).
240

§ ПО. Складнопідрядні речення з кількома підрядними
За характером зв'язку підрядних речень з головним та між
собою розрізняють два типи складнопідрядних конструкцій з
кількома підрядними: 1) конструкції з супідрядними реченнями
і 2) конструкції з послідовною підрядністю, або включенням.
§ 111. Конструкції з супідрядними реченнями
Супідрядністю називається такий тип підрядності,
коли два (і більше) підрядних речень залежать від того ж
самого головного речення.
Конструкції з супідрядними реченнями охоплюють такі
чотири види складнопідрядних речень з кількома підрядними:
1) складнопідрядні речення з однорідною
супідрядністю;
2) складнопідрядні речення з неоднорідною
супідрядністю;
3) складнопідрядні речення з різночл^нною
супідрядністю;
4) складнопідрядні речення з супідрядністю змішаного
типу.
1) Однорідною супідрядністю називається такий вид
підрядності, коли два (і більше) однакових за синтаксичним
і смисловим значенням підрядні речення відносяться до того ж
самого члена головного речення або до головного речення в
цілому. Пояснюючи головне речення в цілому (або один з його
членів) і притому з одного якогось боку, такі підрядні за
характером зв'язку подібні до однорідних членів простого
речення, а тому і називаються супідрядними
однорідними.
Супідрядні однорідні речення, як правило, поєднуються з
головним реченням за допомогою того самого повторюваного
сполучника чи сполучного слова. Вони майже завжди ідуть
одне за одним безпосередньо і можуть стояти як після головного,
так і перед головним. Постановка супідрядних речень в
препозицію по відношенню до головного речення надає їм більшої
смислової ваги в складі синтаксичного цілого. Приклади:
1. Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб
нове життя будило рух і гомін між людьми (Граб.). 2. Де небо
стає від пожеж багроцвітне, де прахом залізо і камінь стає,
там серце радянських солдатів несхитне (Б.).
Тільки в поетичній мові супідрядні речення можуть не йти
одне за одним, а роз'єднуватись головним реченням. Такий
порядок їх зумовлюється вимогами ритмомелодики, наприклад:
Щоб розправить крила соколині ми змогли, кипіла боротьба,
щоб у нашій зоряній країні не було ні пана, ні раба (С.).
16-933
241

Перед наступним супідрядним реченням сполучник
(сполучне слово) може і не повторюватись, наприклад: 1.
Хмельницький розумів і бачив, ЩО народ цим уже не задовольниться,
народ чекає на створення власної держави, на давно вимріяне
возз'єднання з Росією (П.). 2. Як тільки смеркне і чорне
небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає
червоним сяйвом (Коц.).
Рідше супідрядні однорідні речення поєднуються з
головним реченням за допомогою різних сполучників або
сполучних слів, наприклад: О земле рідна, земле пребагата,— куди
я не піду, куди не гляну, та де б не був, де б не шукав дороги,
я не забуду вчителя старого (Мал.).
Характерною особливістю супідрядних однорідних речень є
те, що вони поєднуються між собою за допомогою засобів
сурядного зв'язку.
Залежно від кількості складових частин, що утворюють
складнопідрядне речення з супідрядними однорідними, воно
може бути тричленним, тобто з двома підрядними (наприклад:
Він [Серьожка] не був упевнений, чи й досі пташарня
функціонує і чи працює там тьотя — Гонч.), і багаточленним,
наприклад:
Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена
земля поволі скидає з себе золоті шати, коли на бліде
втомлене днем небо з'являються крадькома несміливі зорі, в
останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивно м'яке,
злото-рожеве повітря приймає оддаль бузкові тони й робить
простори ще ширшими і ще глибшими,— Маланка з Гафійкою
волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття
скінченого дня (Коц.).
Супідрядні однорідні речення, зв'язані між собою
сполучником (чи сполучниками) сурядності, являють собою
синтаксично замкнену структуру; вони тісніше зв'язані між собою,
ніж супідрядні речення, об'єднані без сполучників.
2) Неоднорідною супідрядністю називається такий тип
підрядності, коли два різні за синтаксичним і смисловим
значенням підрядні речення відносяться до того ж самого
члена головного речення. Зв'язок таких підрядних речень з
головним нагадує зв'язок двох другорядних членів, які по-різному
пояснюють той самий третій член (здебільшого присудок),
тому такі речення і називаються супідрядними
неоднорідними.
Складнопідрядні речення з неоднорідною супідрядністю
можуть бути тільки тричленними; головне речення в них, як
правило, стоїть у центрі, перше підрядне стоїть перед ним, а
друге після нього або в середині його, причому обидва підрядні
речення пов'язуються з ним за допомогою різних, а не тих
самих сполучників.
На відміну від супідрядних однорідних речень, які можуть
242

ион'и:.умитись між собою за допомогою сполучників
сурядності, супідрядні неоднорідні речення між собою ніякими
граматичними засобами не пов'язуються. Приклади: 1. Коли
школярі птахами розлітались на літні канікули, вчительку завжди
огортав неясний смуток, наче залишала її раптом радісна
гомінка сім'я (Донч.). 2. Якби артилерійський технік був
говіркіший, він розповів би, якою ціною здобула дивізія ту
полоту сопку (Гонч.).
3) Різночленною супідрядністю! називається такий
вид підрядності, коли два (або кілька) однакові або різні за
синтаксичним і смисловим значенням підрядні речення
відносяться до різних членів головного речення 2, зокрема однорідних.
Залежно від семантико-граматичної природи членів
головного речення, які пояснюються чи уточнюються підрядними
реченнями, конструкції з різночленною супідрядністю можна
поділити на такі три групи:
а) конструкції, в яких підрядні речення пояснюють або
уточнюють неоднорідні члени того самого головного речення.
Таких членів (отже, і підрядних речень) може бути два і більше,
наприклад: 1. Устане Чіпка рано, ще до сонця, набере хліба в
торбу, візьме малахай, що дід дав йому завертати овець, та
й іде в царину, до землянки, дожидати, поки збереться
отара (Мирн.). 2. Ті, що стояли на ній [на косі], так ясно і
виразно вимальовувались у повітрі, що Маруся відразу пізнала
знайомі постаті (М. В.);
б) конструкції, в яких підрядні речення пояснюють або
уточнюють різні, але однорідні члени того ж самого головного
речення (їх може бути два і більше), наприклад: 1.
Батьківщино моя! В мармурових морях колонад ти засяєш, як день,
зашумиш і розквітнеш, як сад (С). 2. Серед друзів були
ті, що виховували його, і ті, яких він виховував (Ст.);
в) конструкції, в яких два із трьох підрядних пояснюють чи
уточнюють однорідні члени головного речення, а одно пояснює
чи уточнює слово, яке не входить до групи однорідних членів
головного речення, наприклад: 1. Шура, думаючи про
винищувачі нових систем, що випробовуються за п'ять тисяч
кілометрів від фронту, про ешелони гвардійських мінометів, що
мчали крізь тайгу, відчула, що ніяким ворогам не скорити її
Батьківщину (Гонч.). 2. Йому вдалось так просто й яскраво
1 Термін «разночленное соподчинение» вперше вжито в працях І. О. В а-
силенка (див. його «Сложное предложение с соподчинением в
современном русском языке», «Ученые записки» Моск. гор. пед. института им. В. П.
Потемкина», т. II, кафедра русского языка, вып. 5, М„ 1956, стор. 90—105;
й о г о ж «Сложные предложения с разночленным соподчинением», «Русский
язык в школе», 1953, № 6, стор. 1—7).
2 В посібнику О. М. Гвоздева підрядні речення, які відносяться до
різних членів того самого речення, розглядаються як підрядні неоднорідні
(А. її. Гвоздев, Современный русский литературный язык, ч. II,
Синтаксис, М., 1958, стор. 267—268).
16*
243

змалювати протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і
тих, що мусять її брати, що навіть самому ця річ стала
яснішою (Коц.).
4) Супідрядністю змішаного типу називається такий вид
підрядності, коли багаточленне складнопідрядне речення
об'єднує в собі різні види супідрядності в різних їх комбінаціях,
наприклад:
а) складнопідрядне речення з однорідною і
неоднорідною супідрядністю: Як сурма заграє, як буря настане, як з
кров'ю змішається кров, ви серце Сергія Лазо... не вирвете
знов, бо серце Сергія Лазо не вмирає, в бою оживаючи знов
(Перв.).
б) складнопідрядне речення з різночленною і однорідною
супідрядністю: Хто йшов до Перемоги по дорогах, встелених
вогнем, крізь люті заметілі й спеку, крізь концтабори,
партизанські ліси і героїчні піхотинські окопи, той знає, якою ціною
дісталася перемога, скільки чесної героїчної крові запеклось у її
підвалинах (Гонч.).
§ 112. Конструкції з послідовною підрядністю
Послідовною (ступеневою) підрядністю, або
включенням, називається такий вид підрядності, коли перше підрядне
пояснює чи уточнює якийсь член головного речення або головне
речення в цілому (підрядне першого ступеня); друге підрядне
пояснює чи уточнює якийсь член першого підрядного або перше
підрядне в цілому (підрядне другого ступеня); третє підрядне
пояснює чи уточнює якийсь член другого підрядного або друге
в цілому (підрядне третього ступеня), наприклад: Маковейчику
і радісно і легко на серці, бо сонця так багато, що небо аж
побіліло від нього (Гонч.).
Таким чином, складнопідрядне речення з послідовною
підрядністю об'єднує в собі такі складові частини, які, зчіплюючись
за допомогою відповідних синтаксичних засобів, утворюють
ланцюг, в якому (див. приклади, наведені вище) головне речення
абсолютно незалежне, а кожне підрядне є залежним від
попереднього і разом з головним є підпорядковуючим відносно
наступного.
Складові частини в тричленних конструкціях з послідовною
підрядністю можуть мати і такий порядок:
а) підрядне першого ступеня — підрядне другого ступеня —
головне речення, наприклад: Як веселка многоцвітна угорі, що
стоїть у небі гордою дугою, — так ясною над всім світом,
дорогою височить Країна Рад у цій порі (Т.);
б) головне — підрядне першого ступеня, яке розривається
підрядним другого ступеня, наприклад: Наш народ пишається
тим, що соціалістична демократія, яка утвердилася в СРСР, за-
244

пилюг, трудящих буржуазних країн на боротьбу проти
капіталістичного рабства C газ.I.
Особливий тип складних речень з кількома підрядними ста-
іюиить таке тричленне і багаточленне складнопідрядне речення,
и якому одне з підрядних відноситься не до головного речення,
і\ до складнопідрядного речення, тобто до головного в його
взаємозв'язку з іншим підрядним. Такий ускладненого типу
зв'язок зумовлюється як структурними особливостями
складнопідрядного речення в цілому, так і лексико-граматичними
ознаками членів головного речення, наприклад: 1. Не може при добрі
той жить, хто хоче злу й добру служить, бо, хтівши догодить
обом, він швидко стане зла рабом (Фр.). (Підрядне речення
причини пояснює ке одне головне речення, а головне разом з
підрядним підметовим). 2. Я син народу, що вгору йде, хоч був
запертий в льох (Фр.). (Третє речення, підрядне допустове,
відноситься не до першого і не до другого речення, а до першого
і другого в їх єдності, тобто до складнопідрядного з підрядним
означальним).
Від описаних вище складнопідрядних речень з супідрядністю
чи з послідовною підрядністю структурно відрізняються і такі
багаточленні речення з кількома підрядними, в яких одне
складнопідрядне речення залежить від другого складнопідрядного,
як підрядне від головного, наприклад: Коли ми слухаєм слова,
які Москва говорить, — ми серцем знаєм, що Москва незмінно
з нами поруч (Н. Забіла).
В межах багаточленного складнопідрядного речення
супідрядність з її видами (однорідна, неоднорідна і різночленна) та
послідовна підрядність можуть об'єднуватись, утворюючи
різноманітні комбінації складнопідрядного речення з кількома
підрядними, наприклад:
1. Легка тому робота й сама найважча, хто її робить по
своїй волі залюбки, хто пестить у серці надію, що немарно вона
йде, що через ту роботу він засягне свого щастя, котре ще й не
видне, котре десь далеко-далеко (Мирн.). Це багаточленне (се-
мичленне) складнопідрядне речення з однорідною
супідрядністю і послідовною підрядністю. Перше речення головне, до
нього відносяться друге і третє речення — супідрядні однорідні,
1-го ступеня підрядності, додаткові; до другого з цих двох
відносяться четверте і п'яте речення — супідрядні однорідні, 2-го
1 Порівн. з И. О. Василенко, Последовательное подчинение в
современном русском языке, Грамматика современного русского языка, «Ученые
записки» Моск. гор, пед. института им. В. П. Потемкина, Кафедра рус.
языка, т. XXIII, вып. 6, М., 1959, стор. 166—167.
245

ступеня підрядності, додаткові, до одного з яких відносяться
шосте і сьоме речення — супідрядні однорідні, 3-го ступеня
підрядності, означальні.
2. Не казка це, що там, де в темному забої в пласти
урубують шахтарі-герої,— Ілліч іде між тих, що, піт з чола
зітерши, не спиняться й на мить, що в праці завжди перші (Бич.).
Це — багаточленне (п'ятичленне) складнопідрядне речення з
різночленною й однорідною супідрядністю та послідовною
підрядністю. Перше речення (не казка це) головне; друге речення
(що там Ілліч іде між .тих)—підрядне підметове, 1-го ступеня
підрядності. До одного з його членів (співвідносного слова там)
відноситься третє речення — підрядне місця, 2-го ступеня
підрядності; до другого члена першого підрядного речення (до
співвідносного слова тих) відносяться два останні речення
(четверте і п'яте) — супідрядні однорідні, означальні, що є також
підрядними реченнями 2-го ступеня підрядності. Оскільки трете
з четвертим, як і з п'ятим є різночленні, а четверте і п'яте
однорідні,— складне речення в цілому об'єднує різночленну,
однорідну і послідовну підрядності.
§ 113. Складні речення з сурядністю й підрядністю
Складнопідрядні речення можуть входити до більш
складного синтаксичного цілого і об'єднуватись як з
складносурядними реченнями, так і з іншими типами складних речень і, таким
чином, утворювати багаточленне ускладнення речення —
сурядно-підрядне, наприклад:
1. Рої метеликів летять на квіти, щоб далі й далі знов
летіти, і бджіл гуде незримий дзвін в гарячу синь (С).
Тричленне сурядно-підрядне речення з одним підрядним — підрядним
мети, яке підпорядковується тільки першій частині
складносурядного речення — першому реченню.
2. Коли я смуток свій на струни клала, з'являлась ціла зграя
красних мрій, веселкою моя надія грала, далеко линув думок
рій (Л. У.). Чотиричленне сурядно-підрядне речення з одним
підрядним: перше речення, підрядне часу, підпорядковується не
одному, а трьом реченням, об'єднаним між собою без
сполучників (ритмомелодикою) в одне — складносурядне.
§ 114. Період
Періодом називається таке літературно оброблене
багаточленне складне або ускладнене речення, яке з боку зміст\
характеризується широко розгорнутим викладом якоїсь теми,
а з боку форми — стрункістю й гармонійністю синтаксичної
структури, наприклад: 1. Як дівчина, дожидаючи свого милого,
умивається й прибирається, тремтить, мов у лихоманці, і палає,
246

наче в огні, замирає, довго ждучи, і оживає, не терплячи, \ — так
земля дожидає ясного сонця і міниться, не діждавшись (Мирн.).
2. А як тільки в розкриті очі вступило зелене, що котилось
буйними хвилями луків та лісу, як тільки небо спустилось і ніжно
торкнулось обличчя, немов пушинка, як тільки в груди ввіллявся
золотий напій повітря, \ — його [Кирила] сповила солодка вто-
ма... (Коц.). 3. Поруч сиділи за столом бурлаки в таких чорних
сорочках і з такими немитими видами, з такими брускатими
бородами, ,| що й глянути було страшно (Н.-Л.).
З боку змісту період являє собою ніби невеликий художній
твір, написаний на певну тему. Так, тема періоду в першому
прикладі — «Земля перед сходом сонця».
Період має свої структурно-синтаксичні ознаки і свою
ритмомелодику.
За структурио-синтаксичними ознаками період являє собою
ряд однорідних за змістом і однотипних за інтонаційним
оформленням ритмічно проказуваних синтаксичних одиниць:
поширених однорідних членів речення (див. перший приклад), або
супідрядних однорідних речень, підпорядкованих одній темі (див.
другий приклад), або ж складових частин головного речення,
які характеризуються паралелізмом синтаксичної структури
(див. третій приклад).
Період, попередня частина якого чітко поділяється на
кілька паралельно функціонуючих однорідних одиниць (речень або
членів речення), може бути названий
паралельно-членним1, а однорідні синтаксичні одиниці, які входять до складу
попередньої частини паралельно-членного періоду, називаються
членами періоду2.
За ритмомелодійними ознаками період поділяється на дві
нерівномірні, неоднакові за структурою і інтонацією частини,
поділені довгою (головною) паузою. Перша частина
вимовляється з поступовим підвищенням тону, яке створює зростаюче
інтонаційне напруження, а тим самим і смислове напруження
у слухача (читача); друга (коротка і з погляду будови
простіша, хоч вона теж може складатися з кількох інтонаційно
однотипних членів) починається з помітно зниженого тону і
закінчується глибшим зниженням в кінці.
Якщо період за змістом і структурою являє собою складне
речення ускладненого типу, наприклад, коли членами періоду
виступають супідрядні однорідні члени з включеними до них
підрядними (див. другий цриклад), то підвищення і зниження
тону в свою чергу можуть поділятися на дрібніші частини, які
відділяються у вимові один від одного малою паузою.
Між підвищенням і зниженням у періоді на місці головної
1 І. Г. Чередниченко, Період як синтаксична конструкція в
сучасній українській мові, «Українська мова в школі», 1957, № 2, стор. 11
2 Там же.
247

паузи ставиться тире. Якщо в цьому місці відповідно до будови
речення повинна стояти кома, вона залишається (перед тире).
Члени періоду всередині можуть відділятися один від одного
крапкою з комою, якщо вони за своїм складом дуже поширені.
З боку синтаксичного період не становить щось нове:
здебільшого це багаточленне складне речення ускладненого типу.
Смислові відношення між підвищенням і зниженням такі самі,
як і між частинами складного речення — часові, просторові,
причинові, цільові та ін. Так, у першому нашому прикладі
перша частина періоду — порівняльне речення способу дії з
однорідними присудками, яке підпорядковується співвідносному
члену в заключній частині — обставині способу дії головного
речення (слову так). У другому прикладі між членами періоду і
заключною частиною — часові відношення. У третьому прикладі
між членами періоду (складовими частинами головного
речення) і заключною частиною (підрядним реченням) відношення
міри, ступеня ознаки з відтінком наслідку *.
Період властивий піднесеній мові. Він вживається як в
художній, так і в публіцистичній мові.
БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ
§ 115. Загальні відомості про безсполучникові складні
речення
Безсполучниковими складними називаються
такі складні речення, частини яких, являючи собою граматично
організовані предикативні одиниці, об'єднуються в одне
синтаксичне ціле не за допомогою сполучників чи сполучних слів, а
безпосередньо взаємозв'язаністю змісту їх складових частин,
шо і виражається тими чи іншими морфологічними і ритмо-інто-
наційними засобами2, наприклад: 1. Тихо шелестіли зелені
вершечки ліз, білі поплавці з березової кори біліли разками на
лозах (Н.-Л.). 2. Воли ревуть, води не п'ють: в Крим доріженьку
чують (Н. тв.).
Засобами вираження смислових і синтаксичних зв'язків між
складовими частинами безсполучникового складного речення є:
1) співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків (це
співвідношення зумовлює синтаксично-смислову однорідність чи
неоднорідність частин у певних типах безсполучникових ре-
1 Докладніше про класифікацію періодів див. цитовану статтю
1. Г. Чередниченка, стор. 15—17.
2 Порівн. Н. С. Поспелов, О грамматической природе и принципах
классификации бессоюзных сложных предложений, сб. «Вопросы синтаксиса
современного русского языка» (под. ред. акад. В. В. Виноградова), М., 1950,
стор. 343.
248

чонь); 2) характерна для того чи іншого типу безсполучнико-
ього складного речення інтонація; 3) порядок розташування
частин (для деяких типів речення він не має синтаксичного
значення); 4) паралелізм синтаксичної структури об'єднуваних
частин; 5) лексико-граматичні засоби (співвідносні за значенням
займенники й прислівники, що стоять у наступних частинах;
пояснювані слова, що стоять у першій частині; спільний для
предикативних частин член, об'єднуючий їх, та інші).
Деякі з цих засобів діють сумісно, деякі властиві лише
окремим типам безсполучникових речень.
Приклади: 1. Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та
щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям, свистів
стругом бондар (Коц.). Складові частини даного речення є
однорідні. Вони означають одночасність дій. Засобами вираження
цього значення є співвідношення видо-часових форм дієслів-при-
судків у частинах складного речення (форми теперішнього часу
недоконаного виду) та перелічувальна інтонація. Щодо порядку
розташування складових частин, то в цьому складному реченні
він не відіграє синтаксичної ролі: якщо змінити його, зміниться
лише стилістичний відтінок безсполучникового речення, а смисл
його не зміниться.
2. Нема краю тихому Дунаю, нема впину вдовиному сину
(Н. тв.). Зв'язок між двома частинами в цьому реченні дістає
своє вираження в синтаксичному паралелізмі: обидві частини
речення синтаксично паралельні — члени речення в кожній із
них ідуть один за одним в однаковому порядку щодо їх
розташування.
3. Ти мені ось що скажи: правда, що до Маякіна син
повернувся? (Горьк.). Логіко-граматична залежність другої частини
від першої виражена такими засобами: наявністю
словосполучення ось ЩО при дієслові сильного керування, завдяки чому
перша частина потребує другої, пояснюючої частини; особливою
інтонацією (пояснюване словосполучення логічно
наголошується, і тому перша частина проказується з попереджувальною
інтонацією); твердим порядком розташування частин складного
речення (та частина, до складу якої входить пояснюване слово,
в цьому типі безсполучникових речень завжди знаходиться на
першому місці).
Одні безсполучникові складні речення своїм значенням і
структурою близькі до складносурядних речень, інші — до
складнопідрядних. У такі речення можна, не порушуючи їх
смислу, ввести відповідний сполучник чи сполучне слово,
наприклад:
1. Вітер зривався з вологої 1. Вітер зривався з вологої
мли, падали хвилі. мли, і падали хвилі.
2. Людвіга зрозуміла: стало- 2. Людвіга зрозуміла, що ста-
ся щось надзвичайне лося щось надзвичайне.
(М. Остр.).
249

Але поділяти безсполучникові складні речення на
складносурядні і складнопідрядні немає достатніх підстав. По-перше,
у безсполучникових реченнях менше граматичних показників,
ніж у сполучникових: сполучники і сполучні слова відсутні,
інтонаційні ж засоби нездатні так чітко і ясно передавати
найрізноманітніші смислові зв'язки. По-друге, серед
безсполучникових речень є кілька типів, не співвідносних з тим чи іншим
типом сполучникових речень. (Одним із таких є
безсполучникове речення, в якому виражається попереджувально-поясню-
вальне відношення, наприклад: Враз сталось щось незвичайне:
тихе повітря стрепенулось, скрутнулось вбік, знялось над
землею і з божевільним жахом кинулось тікати — Коц.) По-третє,
безсполучникові складні речення відрізняються від
сполучникових тим, що сфера їх вживання вужча: безсполучникові
поширені лише в мові художньої літератури — в поезії і прозі,
найчастіше в авторській мові при описах і розповідях, але дуже
рідко їх можна зустріти у творах наукового і публіцистичного
жанру, тоді як складні речення з сполучниками вживаються в
усіх стилях і жанрах літературної мови.
§ 116. Типи безсполучникових складних речень
За структурно-семантичними ознаками складових
(предикативних) частин та характером синтаксичних і смислових
взаємозв'язків цих частин безсполучникові складні речення
поділяються на 1) речення з однотипними частинами і 2) речення з
різнотипними частинами.
§ 117. Безсполучникові складні речення з однотипними
частинами
Безсполучникові складні речення з однотипними частинами
являють собою «двочленні, тричленні і багаточленні
сполучення однорідних за синтаксичним значенням речень, що втратили
свою комунікативну самостійність як окремої одиниці
повідомлення та об'єдналися без сполучників цілісністю висловленої в
них складної думки та єдністю притаманного їм синтаксичного
значення однорідності, тобто однакового відношення до того
цілого, що вони його виражають» 1.
Безсполучникові складні речення з однотипними частинами
охоплюють такі групи: 1) речення, що означають одночасність,
1 Н. С. Поспелов, О грамматической природе и принципах
классификации бессоюзных сложных предложений, сб. «Вопросы синтаксиса
современного русского языка» (под. ред. акад. В. В. Виноградова), М., 1950, стор.344.
250

сумісність або взаємну відповідність дій, явищ; 2) речення, що
означають часову послідовність дій, явищ; 3) речення із
значенням зіставлення або протиставлення.
§ 118. Безсполучникові складні речення, що означають
одночасність, сумісність або взаємну відповідність дій, явищ
Безсполучникові складні речення, що означають
одночасність, сумісність або взаємну відповідність дій і явищ, близькі
за структурно-сомантнчними ознаками до складносурядних
речень з єднальними сполучниками (див. § 91). Засобами
вираження цих значень є: 1) граматично однотипні (однорідні)
форми присудків, п саме: а) форми минулого часу недоконаного
виду; б) форми теперішнього часу; в) форми минулого часу
доконаного виду з починальним або результативним значенням;
г) форми минулого часу недоконаного виду або форми
теперішнього часу, вжиті сумісно з формами минулого часу доконаного
виду, який має починальне або результативне значення: д)
сполучення (при вираженні сумісності дій, явищ, ознак) різних
присудкових форм - дієслівних та іменних; 2) перелічувальна
інтонація з паузами після кожної частини. Порядок розташування
частин не має синтаксичного значення, за винятком тих
структур, в яких вживаються співвідносні займенники або прислівники
в наступних реченнях.
З структурного боку безсполучникові складні речення із
значенням одночасності є незамкненими синтаксичними одиницями,
а тому за кількістю складових частин вони можуть бути
двочленними, тричленними і багаточленними. Сфера вживання їх —
художні описи.
Приклади: а) Котилось сонце в синій стелі, тополі
гнулися в поклін, гудки на станції веселі кричали вітру вперегін
(Мал.); б) Реве Дніпро, лани широкополі медами пахнуть,
колосом шумлять (Мал.); в) Важкі краплини загойдалися на
колоссях, легенька пара знялася над нивами (Коц.); г) Тануть
снігу полотнища білі, струмені дзюркочуть опівдня, квіту-рясту
голівки несмілі засиніли з-під старого пня (Мал.).
Складовими частинами безсполучникового складного
речення можуть бути номінативні речення, наприклад: Жайворон у
небі, жита коливання, в мареві тремтливім села і сади. Перші
і несмілі промені кохання, рейки, і вагони, і копри, й мости (С).
Додатковими засобами вираження одночасності, сумісності
і взаємної відповідності є лексико-морфологічні засоби, з яких
слід відмітити такі:
а) наявність в першій частині складного речення спільного
для предикативних частин об'єднуючого їх члена (слова або
словосполучення), наприклад: В печі палає полум'я, кипить вечеря
(Н.-л.);
251

б) анафоричне вживання того чи іншого члена: 1. Я стояла,
мій друже, з тобою, я* дивилась на тебе з журбою (Л. У.).
2. Співала колосом нива, співали жайворонки над нею, співав
пісню серп, підрізуючи стебло, лунали співи по сінокосах,
співало, врешті, серце, повне надій (Коц.) ь,
в) вживання в наступних реченнях співвідносних
займенників, прислівників при потребі уникнути стилістично
невиправданого повторення однакових членів, наприклад: 1. Зоря
нових висот горить на виднокрузі, на кличний жар їі ідуть
трудівники (Перв.). 2. На горі стоїть хатина, там живе гірник
старий, там шумить ялина віттям, сходить місяць золотий
(Л. У.).
Порядок розташування частин у таких безсполучникових
конструкціях має синтаксичне значення: його не можна
міняти.
§ 119. Безсполучникові складні речення, що означають
часову послідовність дій, явищ
Засобами вираження часової послідовності є: а) форми
минулого або майбутнього часу доконаного виду дієслів-присуд-
ків; б) порядок розташування частин (в реченнях цього типу
він має синтаксичне значення: його не можна міняти); в)
перелічувальна інтонація.
Часову послідовність можуть виражати або всі частини
безсполучникового речення, або лише окремі його частини.
Приклади: 1. Поклала мати коло хати маленьких
діточок своїх, сама заснула коло їх (Шевч.). 2. Небо порізали
вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор
(Десн.). 3. Невідомо звідки налетів вітер, зашуміли гіллям
берези, долинуло з заливних лугів могутнє іржання коней (Шиян)
(часова послідовність виражена тільки першою і другою
частинами).
Додатковими засобами вираження часової послідовності
можуть бути (як і в реченнях із значенням одночасності) лекси-
ко-морфологічні засоби: а) прислівники, коли треба підкреслити,
що дії (чи явища) послідовно змінюють одна одну; б)
займенники (при потребі уникнути повторення однакових членів),
наприклад: 1. Спочатку попримовкали коники, тоді
шелеснуло листям, потім знову запала тиша (См.). 2. Самовар
закипів, мати внесла його в кімнату (Горьк.).
Значення часової послідовності може сполучатись із
значенням наслідку або із значенням швидкої зміни дій, явищ. У та-
1 І. О. Василенко такого типу речення називає
паралельно-синонімічними безсполучниковими складними реченнями (див. його «Бессоюзные
сложные предложения в современном русском литературном языке»,
«Грамматика русского языка», «Ученые записки» Московского гор. пед. института
им. В. П. Потемкина, т. XXIII, вып. 6, М, 1959, стор. 250).
252

ких реченнях наступна частина (їх може бути і кілька)
відноситься до попередньої (однієї або кількох разом), як наслідок
до дії, яка його викликала, наприклад: 1. Ясний місяць
заглянув у віконце, заблищали невеличкі шибки з темними рямцями,
пішов блиск по всій хаті (Н.-Л.). 2. Спалахнули електричні
ліхтарі, по всіх вулицях бризнуло золотим сяйвом світло по хатах,
село Літки заіскрилось веселими, привітними вогнями (Я.
Качура).
Порядок речень у таких конструкціях має синтаксичне
значення, присудки здебільшого бувають виражені однорідними
видо-часовими формами. В наступній частині для уникнення
повторення іменників вживаються займенники; інтонація
перелічувальна.
Примітка Двочленні безсполучникові речення, в яких перша частина
виражає причину або обгрунтування дії, а Друга — наслідок, належать до
безсполучникових речень з різнотипними частинами (про це див. далі, § 126,
«Безсполучникові складні речення з загальним значенням
причиново-наслідкових відношень»).
Безсполучникові складні речення, що означають часову
послідовність, співвідносні з однозначними складносурядними
реченнями. Вони можуть бути двочленними, тричленними і
багаточленними.
§ 120. Безсполучникові складні речення із значенням
зіставлення
Зіставлення (або протиставлення — контраст між двома
діями, станами, явищами, ознаками, судженнями і т. д.) в
складних реченнях цього типу виражається безсполучниковим
поєднанням таких двох частин, які становлять вислови, протилежні
своїм змістом. Характерною структурною ознакою таких речень
є синтаксичний паралелізм їх предикативних частин. В усній
мові зіставлення (або протиставлення) виражається
відповідною інтонацією: перша частина складного речення лроказуєть-
ся з підвищенням тону, друга — із зниженням; між обома
частинами робиться пауза.
Безсполучникові складні речення із значенням зіставлення
(протиставлення), крім безсполучникових
заперечно-протиставних (про що буде далі), співвідносні з тими однозначними
складносурядними реченнями, в яких частини з'єднуються за
допомогою сполучника а. Вони завжди двочленні —
складаються з двох зіставлюваних частин, що зумовлюється самою
специфікою зіставлення.
Приклади: 1. Рослина тягнеться до сонця, народи — до
миру (Н. тв.). 2. Колись дим від каганця виїдав нам очі —
тепер лампа Ілліча світить дні і ночі (Н. тв.).
В центрі зіставлення (протиставлення) здебільшого знахо-
253

дяться дії (стани) або приписувані тому чи іншому суб'єктові
(суб'єктам) ознаки. Зіставлення дій чи ознак, як правило,
підтримується одночасним зіставленням: а) їх суб'єктів, дій чи
ознак, б) об'єктів, в) суб'єктів і об'єктів, г) суб'єктів та
обставин, при яких відбувається дія.
Приклади:
а) 1. Літо збирає, зима поїдає (Н. тв.). 2. Хліб — батько,
вода — мати (Н. тв.);
б) 1. Не бажай синові багатства, бажай розуму (Н. тв.).
2. Не шукай долі, шукай волі (Н. тв.);
в) Щастя має ноги, біда має роги (Н. тв.);
г) Від горл хворість, від хворості смерть (Н. тв.).
Зіставлення і протиставлення як певні поняття мають і
спільні риси і деякі відмінності. В одних випадках протилежність
між зіставлюзаними об'єктами підкреслюється за допомогою
відповідних лексико-граматичних засобів, і тоді ці об'єкти різко
впадають в око як протилежні; в інших — ця протилежність
майже не помітна. Так, наприклад, коли порівняти два складні
речення Добро пушить, лихо сушить (Н. тв.) і У попа очі
завидющі, руки загребущі (Н. тв.), то можна легко помітити, що в
першому з них зіставлення виявляє себе як протиставлення, бо
слова в даному контексті осмислюються як своєрідна
протилежність, тоді як у другому прикладі зіставлення вказує лише на
відмінність в ознаках, тому це речення можна проказати з
перелічувальною інтонацією. Отже, зіставлення в
безсполучникових складних конструкціях цього типу набуває протиставного
значення тоді, коли в них об'єднуються речення, що являють
собою висловлення, різко протилежні своїм змістом. Особливо
яскраво себе виявляє протилежність при наявності в складових
частинах цих речень лексичних антонімів або слів, семантично
співвідносних з ними, наприклад: 1. Був колись чолов'яга, тепер
сутяга (Н. тв.). 2. Лисий кінь — краса, лисий парубок — біда
(Н. тв.). 3. На панському лані вже стояли полукіпки довгими
стайками; на людському полі не видно було ні снопа (Н.-Л.I.
Об'єднані в безсполучникове складне речення контрастні
частини завжди мають експресивне забарвлення2: 1. В мужика
землянка вогка, в пана хата на помості (Л. У.). 2. Пан гуляв
у себе в замку, у ярмі стогнали люди (Л. У.). 3. Вся наша
зненависть тобі, світ крові й сліз, тобі любов світів, моя Країно!
(Перв.).
Серед безсполучникових складних речень з протиставним
значенням розрізняють складні речення
стверджувально-протиставні і заперечно-протиставні.
1 Порівн. з цього приводу: А. Н. Гвоздев, Очерки по стилистике
русского языка, изд. 2-е, М., 1955, стор. 302—303.
2 В теорії літератури це — антитеза, одна із фігур
(інтонаційно-синтаксичний засіб виразності мови), що широко використовується в художніх
творах (особливо в поезіях) та в публіцистиці.
254

У стверджувально-протиставних реченнях, при загальному
значенні одночасності або взаємної відповідності, у другій
частині безсполучникового речення стверджується щось
протилежне до висловленого в першій його частині, наприклад: 1. Учора
се була казка, сьогодні дійсність (Коц.). 2. Однією рукою воли
поганяє, другою — сльози утирає (Н. тв.).
В заперечно-протиставному реченні те, що заперечується в
першій частині, роз'яснюється в другій, стверджувальній,
частині.
Такі речення часто вживаються в народній поетичній
творчості, наприклад: Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна, ой то ж моя
вірная дівчина по водицю йшла (Н. тв.). Широко вживаються
такі речення і в художній літературі: 1. На тротуарах не лілеї,
не лебединий в небі крик — ясна безодня над землею дзвінкими
барвами горить ((І.). 2. Не русалонька блукає — то дівчина
ходить (Шевч.).
§ 121. Безсполучникові складні речення з різнотипними
частинами
Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами
не мають повної відповідності з сполучниковими
складнопідрядними реченнями. Лише окремі групи їх або
структурно-семантичні різновиди тієї чи іншої групи мають паралелі серед
однозначних складнопідрядних речень. Так, в ряді випадків про
безсполучникові складні речення, з одного боку, і про речення
складнопідрядні й складносурядні, з другого, можна говорити,
як про синтаксичні синоніми, наприклад: 1, Ти прийдеш до
нас — ми порадимось. Коли ти прийдеш до нас, ми порадимось.
Якщо прийдеш до нас, ми порадимось. 2. Надішли свої
вірші — я прочитаю їх. Надішли свої вірші — і я прочитаю.
Разом з тим деякі групи безсполучникових складних речень з
різнотипними частинами не виражають всіх тих смислових
взаємовідношень, які передаються складнопідрядними реченнями
(наприклад, взаємовідношень, що виникають у складнопідрядних
реченнях із сполучними словами хто, що, де, куди,
звідки та ін,). Деякі групи безсполучникових речень
характеризуються тим, що між складовими частинами їх синтаксична
залежність іншого типу, ніж у тих, які можуть передаватись
складнопідрядними реченнями з сполучниками чи сполучними
словами .(наприклад, друга частина безсполучникових складних
речень може розкривати зміст того, про що говориться в першій
частині, не маючи певного синтаксичного зв'язку з тим чи іншим
словом першої складової частини речення). Отже, при розгляді
кожної окремої групи безсполучникових складних речень з
різнотипними частинами потрібно ураховувати такі синтаксичні
засоби: інтонацію, порядок розташування складових частин,
255

співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присуд-
ків у складових частинах речення, сполучення лексичних значень
слів, що входять до складу цих частин.
Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами
завжди двочленні *. Вони охоплюють такі групи:
а) безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних з
підрядним підметовим;
б) безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
з підрядним додатковим;
в) безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
з підрядним способу дії порівняльним;
г) безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
з підрядним порівняльно-означальним;
д) безсполучникові речення з загальним значенням
причиново-наслідкових відношень;
є) безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
з підрядним мети;
є) безсполучникові речення з часовим значенням;
ж) безсполучникові речення з значенням умови;
з) безсполучникові речення з значенням допустовості;
і) безсполучникові речення, друга частина яких уточнює
один із членів першої частини або пояснює зміст першої
частини в цілому.
§ 122. Безсполучникові складні речення, подібні
до складнопідрядних речень з підрядним підметовим
Перша частина безсполучникових речень цієї групи є або
а) відносно безособове неповне речення; головний член його
виражений безособовим дієсловом з афіксом -ся (-сь), яке
означає буття, процеси сприймання, уявлення, мислення,
мовлення (здавалось, здається, почулось, думалось, говорилось
і т. п.); або б) неповне речення; присудок його виражений
прикметником на - о, -є (відомо, ясно, однаково і т. п.). (Див.
§ 44). Друга частина таких безсполучникових речень виступає
по відношенню до першої як розгорнутий підмет. Перша части-
1 Вважаємо за доцільне навести таке роз'яснення змісту термінів
«частина складного речення» і «член складного речення»:
«Якщо мати на увазі вживаний іноді при застосуванні до «речень», що
входять у складне, термін «частина» складного речення, то можна сказати,
що в безсполучникових складних реченнях однотипного складу кількість
«членів» збігається з кількістю частин складного речення, тоді як у реченнях
різнотипного складу, завжди двочленних, «частин» може бути більше, ніж
«членів» (маємо на увазі випадки, коли один з «членів» або обидва «члени»
і самі складаються із зв'язаних за допомогою однорідної' сполуки «частин»)»
(див. Е. А. Иванчикова, Соотносительное употребление форм будущего
времени глагола, сб. «Исследования по синтаксису современного русского
литературного языка», Изд-во АН СССР, М., 1956, стор. 81.
256

на складного речення вимовляється з попереджувальною 1
інтонацією; друга починається з низького тону, поступово
зростаючи. Між першою і другою частиною витримується пауза, якій
на письмі відповідає двокрапка, рідше тире.
Приклади: а) І. І їй здається* — виринає з-за хвилі чо-
аену доплива (Шевч.). 2. Цієї весни знов почулось скрізь —
знов Кармелюк отаманує (М. В.). 3. / вірилось тоді, і
марилося — скоро розтане воєн дим (Ус);
б) Однаково: отут чи там (Гл.).
Треба відрізняти вставне слово здавалось (здається), коли
воно стоїть на початку речення, від однозвучного невставного
слова, коли воно є неповним реченням — початковою
складовою частиною безсполучникового складного речення. Після
вставного слова здавалось (здається) ставиться кома, хоч воно
і не виділяється інтонаційно: на ньому не зосереджується
увага — воно близько стоїть до модальних часток. Коли ж таке
слово виступає як початкова складова частина безсполучникового
речення, воно вимовляється з попереджувальною інтонацією,
якій на письмі відповідає знак тире (рідше двокрапка). Порівн.:
Здавалось, то хвилі бушують у грізному морі і Здавалось — то
хвилі бушують у грізному морі (Харч.). У першому
прикладі здавалось — вставне слово, у другому — неповне речення.
§ 123. Безсполучникові складні речення, подібні
до складнопідрядних речень з підрядним додатковим
Спільними для всіх різновидів даної групи речень є такі
ознаки: перша частина речення є підпорядковуючою, а друга,
що являє собою розгорнутий додаток до одного із членів
першої частини, залежною. Отож порядок розташування
складових частин у безсполучникових речень цієї групи має
синтаксичне значення. Перша частина проказується з
попереджувальною інтонацією, друга — із звичайним зниженням тону. Між
першою і другою частинами витримується пауза, якій на письмі
відповідає в рівній мірі двокрапка або тире.
Безсполучникові складні речення цієї групи поділяються на
три підгрупи.
Ознаки безсполучникових речень, що належать до першої
підгрупи, такі: перша складова частина^ цілої конструкції
являє собою речення, присудок якої (в односкладному
реченні — головний член) може бути виражений будь-якою
відмінюваною формою дієслова або інфінітивом, що означає процес
сприймання, мислення, мовлення, стан людини; друга частина
1 Попереджувальна інтонація характеризується деяким зниженням топу
в кінці першої частини (зниження неповне і притому неспокійне), яко ніби
попереджує, що мовлення буде продовжуватись.
17—933
25/

по відношенню до першрї виступає розгорнутим додатком,
наприклад: 1. Ти чуєш — до бою вступають гармати (Перв.).
2. Я бачу: Маланка іде до могили і квіти з веселого саду несе
(Мал.). 3. Пам'ятаю: на Дніпрі од берегів так пахли трави (С).
4. Я знаю труд це бій... (С).
Примітка. Слова або словосполучення бачу, чую і под. можуть
виступати також в ролі модальних (вставних) слів і словосполучень і стояти
як на початку речення, так і в середині його. На початку речения вони
відділяються тільки комою, (а не тире і двокрапкою), а в середині речення як
комами, так і тире. Тоді вся структура речення буде інша за своїм складом
наприклад: Я бачу, погляд твій палає від погорди (Л. У).
Друга підгрупа безсполучникових складних речень,
близьких до складнопідрядних речень з підрядним додатковим,
охоплює такі складні конструкції, перша частина яких — безособове
речення з головним членом, вираженим безособовою дієслівною
формою на -но, -гііОу або безособовим предикативним словом
типу чутно, видно, що походить від перехідних дієслів,
наприклад: 1. На ярмарку почуто поміж людом — Устима вбито
(М. В.). 2. По всьому видно було — велика втома обняла його
(Мирн.).
Третя підгрупа безсполучникових речень цієї групи
характеризується тим, що в них друга складова частина виступає в
ролі розгорнутого додатка до такого іменника першої частини,
який має значення сприймання, мислення і под., незалежно від
того, в якій синтаксичній функції виступає цей іменник,
наприклад: Батько є ще! З Краснодона нам був звістку передав: в
Армію пішов Червону (Т.).
§ 124. Безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
речень з підрядним способу дії порівняльним
Безсполучникові складні речення цієї групи мають на
першому місці підпорядковуючу частину, на другому — залежну.
Залежна частина являє собою порівняльне речення, що
виступає в ролі обставини способу дії до присудка першої частини.
З інтонаційного боку ці речення характеризуються тим, що пер
ша частина вимовляється із значним підвищенням тону, після
чого робиться велика пауза, якій на письмі завжди відповідає
тире. Друга частина речення вимовляється із звичайним
зниженням тону, наприклад: Гляне — холодною водою зіллє
(М. В.).
Безсполучникові речення цієї групи співвідносні з тими
складнопідрядними реченнями способу дії, в яких підрядне
порівняльне (одне з різновидів підрядних способу дії) стоїть у
постпозиції по відношенню до головного речення. Вони
допускають введення порівняльного сполучника на початок другої
частини.
258

§ 125. Безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
речень з підрядним порівняльно-означальним
Речення цієї групи структурно дуже близькі до
складнопідрядних речень з підрядним порівняльно-означальним. Вони
мають той самий порядок розташування; подібні вони і своїми
інтонаційними ознаками; залежна частина в них також являє
собою порівняльне речення, наприклад: Єсть карії очі — як
зіроньки сяють (Шевч.). Такі речення близькі до тих
складнопідрядних речень, в яких підрядне порівняльно-означальне
пов'язується з головним реченням за допомогою сполучного слова
ЩО. Серед інших структурних різновидів складнопідрядного
речення з підрядним означальним безсполучникові речення цієї
групи не знаходять своїх відповідників.
§ 126, Безсполучникові складні речення з загальним значенням
причиново-наслідкових відношень
Безсполучникові складні речення з загальним значенням
причиново-наслідкових відношень в залежності від значення
другої частини поділяються на дві підгрупи, які відрізняються
одна від одної насамперед порядком розташування складових
частин речення: в безсполучникових реченнях із значенням
причини причинова частина стоїть на другому місці, наприклад:
Не страшні нам погрози глухої зими, — нам весна свої брами
розкрила (С); в безсполучникових реченнях із значенням
наслідку причинова частина стоїть на першому місці, наприклад:
Вітер дужчає — на човні збирають вітрила (Коц.).
1. Безсполучникові складні речення із значенням причини
являють собою таку конструкцію, друга частина якої вказує на
причину або обгрунтування дії (стану, ознаки), що про неї
говориться в першій частині. Такі речення проказуються з
попереджувальною інтонацією, якій на письмі відповідає двокрапка,
рідше тире, наприклад: 1. / раптом Бруно похитнувсь назад:
засліп його пташино-жовтий зір від сяйва (Б.). 2. Мир у світі
таки буде: його хочуть усі люди (Н. тв.).
У безсполучникових реченнях цієї групи значення причини
виявляє себе не так чітко і яскраво, як у складнопідрядних
реченнях з підрядним причиновим. Відрізняються вони від
сполучникових речень і інтонаційним малюнком: після першої
частини робиться більша пауза, ніж у сполучникових реченнях;
логічним наголосом у першій частині виділяється те слово чи
словосполучення (найчастіше присудок), для якого в другій
частині висловлюється причина чи дається обгрунтування. Порядок
розташування частин завжди має синтаксичне значення, його
не можна міняти, тоді як у складнопідрядних речень з
підрядним причиновим він такого значення не має.
17*
259

За формами вираження присудків (а в односкладному
реченні — головного члена) безсполучникові речення із значенням
причини поділяються на дві підгрупи: власне з'ясувальні і
наказово-з'ясувальні.
1) До власне з'ясувальних речень належать:
а) речення, в яких обидві складові частини мають присудки,
виражені дієсловом у формі дійсного, рідше умовного способу,
наприклад: 1. Люди, знай, їздили по шляху: настала саме
гаряча пора возовиці (Мирн.). 2. Я горджусь тобою, дорогий мій
сину: ти охороняєш нашу Батьківщину (Н. тв.);
б) речення, в яких як перша, так і друга частина —
односкладні речення, наприклад: В колективах гарно жити: є що
їсти, є що пити, радісно гуртом робити (Н. тв.). (В наведеному
реченні друга частина об'єднує три безособових речення);
в) речення, в яких перша частина має присудок, виражений
дієсловом дійсного способу, а друга — односкладне речення
(або навпаки), наприклад: Ліс стоїть задумливий, печальний:
йому ось-ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти
свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим (О. В.).
2) До наказово-з'ясувальних належать:
а) речення, в яких головний член односкладного речення
(рідше присудок двоскладного речення) виражений формою
наказового способу або іншою формою, що має імперативне
значення, наприклад: 1. Сиди, Векло, — ще не смеркло (Н. тв.).
2. Не поспішати — справа відповідальна (Корн.).
Структурно-семантичною особливістю цього різновиду
безсполучникових речень із значенням причини є те, що перша
частина в ньому, завжди оформлена у вигляді означено-особового
речення, виражає пораду, а друга, будучи за структурою
двоскладним реченням з дієсловом-присудком у формі дійсного
способу, є умотивуванням її, наприклад: Любіть книгу: вона
допоможе вам розібратися в строкатому сплетінні думок,
навчить вас поважати людину (Горьк.)
У тих випадках, коли наказова форма дієслова в першій
частині речення заперечна, означено-особове речення виражає
застереження від якоїсь небажаної дії, а друга, будучи за
структурою двоскладним реченням з присудком у формі майбутнього
часу, означає дію, яка обов'язково відбудеться, якщо
застереження не буде взяте до уваги і вимога, висловлена в першій
частині, не буде здійснена. В таких реченнях значення причини
ускладнюється відтінком протиставлення, наприклад: Ой не
клюйте, гайворони, чумацького трупу: наклювавшись, подохнете
коло мене вкупі (Шевч.). Нерідко такі речення мають
узагальнене значення, наприклад: Не копай другому яму — сам
упадеш (Н. тв.).
Наказово-з'ясувальні безсполучникові речення із значенням
причини можуть мати відтінок допустовості. Перша частина
таких речень означає спонукання до припинення дії; значення
260

другої — що бажаного результату не буде — незалежно від
виконання вимоги, наприклад: Дмись не дмись — волом не будеш
(Н. тв.).
Сфера вживання безсполучникових речень із значенням
причини вужча в порівнянні з однозначними складнопідрядними
реченнями. Вони широко вживаються в мові художньої прози
(найчастіше в авторській при розповідях), в афористичній мові;
значно рідше їх можна зустріти у творах наукового і
публіцистичного жанрів. На відміну від них складнопідрядні речення
з підрядним причиновим вживаються в усіх стилях і жанрах
української мови. Але значна частина безсполучникових
складних речень із значенням причини за структурно-семачтичними
ознаками подібна до складнопідрядних речень з підрядним
причиновим: вони допускають заміну однозначними
складнопідрядними реченнями з тим чи іншим сполучником, хоча таку
заміну з стилістичного боку не завжди можна визнати
доцільною.
II. У безсполучникових реченнях із значенням наслідку
друга частина означає результат того, про що говориться в
першій частині, наприклад: Защебетав соловейко — пішла луна
гаєм (Шевч.), або висновок з того, про що говориться в першій
частині, наприклад: Комуністи нас навчали — в цьому наша
сила (Н. тв.).
Інтонація в цих реченнях пояснювальна, вона не така
напружена, як у безсполучникових реченнях із значенням причини:
перша частина вимовляється тоном самостійного ствердження,
тобто спокійним, рівнішим, ніж у реченнях із значенням
причини; наголос на логічно наголошуваному слові не такий різкий;
між двома складовими частинами пауза чекання не така
глибока, але більша, вона передбачає вимовляння другої частини
(висновку чи наслідку) як приєднувальної частини. На письмі
цій паузі відповідає тире, наприклад: У колгоспі машина
молотить— луна по всьому світу котить (Н. тв.).
Із структурно-семантичних підгруп безсполучникових речень,
що мають значення наслідку, слід виділити такі найбільш
уживані:
1) Речення, в яких друга частина вказує на результат дії
(найбільш поширена підгрупа), наприклад: 1. Вітер війнув —
листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло (Т.). 2. Вдарив
революцьонер — захитався світ (Т.).
2) Речення, друга частина яких являє собою висновок з того,
що стверджується в першій частині, наприклад: Ми стоїм на
всенародній варті — не вирвать зброї з нашої руки (Б.).
Різновидом цієї підгрупи речень є такі безсполучникові
речення, в яких друга частина становить висновок, зроблений на
підставі прикмети, що про неї говориться в першій частині,
наприклад: 1. Чайки скиглять — буде буря. 2. Кіт гуде — весілля
буде (Н. тв.). £Порівн.: Грім гримить — земля тремтить (Мирн.)
261

(наслідкове) і Грім гримить — хліб буде родить (Н. тв.) (ви-
сновкове)].
3) Речення, в першій частині яких «присудок, будучи
заперечним, виконує функцію порівняння, так що тотожність між
двома поняттями заперечується; друга частина сприймається як
наслідок цього заперечення1, наприклад: 1. Наука не пиво:
в рот не віллєш (Н. тв.). 2. Риба не хліб: ситий не будеш
(Н.тв.).
Більшу частину безсполучникових складних речень із
значенням наслідку можна замінити складносурядними реченнями
з сполучниками тому, і тому, а тому або
складнопідрядними реченнями з сполучником так що. Як і безсполучникові
речення із значенням причини, безсполучникові речення із
значенням наслідку широко вживаються в мові художньої прози,
в афористичній мові, зокрема в прислів'ях і приказках.
§ 127. Безсполучникові речення- подібні до складнопідрядних
речень з підрядним мети
Безсполучникові складні речення із значенням мети за своїм
значенням і структурою співвідносні з тими складнопідрядними
реченнями, в яких підрядне мети постпозитивне. Інтонаційний
малюнок їх такий: між першою і другою частинами
витримується велика пауза; перша частина вимовляється з різким
підвищенням тону, друга—з різким зниженням тону, наприклад: Нам,
хліборобам, що з мечем почати? Нову зробить прийдеться перекову:
патріотичний меч перекувати на плуг — обліг будуч-
чини орати; на серп — щоб жито жать, життя основу; на
вила — чистить стайню авгійову2 (Фр.).
Безсполучникові складні речення із значенням мети —
група, не часто вживана в українській мові.
§ 128. Безсполучникові складні речення з часовим значенням
Засобами вираження смислових і синтаксичних зв'язків між
складовими частинами цієї групи безсполучникових речень є:
а) співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків; б)
порядок розташування складових частин; в) інтонація.
Безсполучниковим реченням із значенням часу властива за-
лежно-підпорядковуюча інтонація: обидві частини речення ло-
1 Г. С. В а р л а к о в а, Причинно-следственные и сопоставительные
отношения и средства их выражения в бессоюзных сложных предложениях по
словиц, «Известия» Крымского педагогического института им. М. В. Фрунзе,
т. XXXIII, вып. 1, Кафедра русского языка, Симферополь, 1959, стор. 71.
2 Слово авгіеву друкуємо за старим правописом, зберігаючи
написання І. Франка.
262

гічно наголошуються з однаковою силою і відділяються
невеликою паузою. Порядок розташуваннй складових частин має
синтаксичне значення: залежна частина завжди препозитивна.
Присудки в них можуть виражатися як однорідними, так і
неоднорідними формами дієслів.
Часові взаємовідношення між складовими частинами в цих
безсполучникових реченнях різноманітні. Залежно від того, в яких
смислових зв'язках перебувають ці частини між собою і якими
граматичними формами виражаються ці зв'язки,
безсполучникові речення із значенням часу можна поділити на такі три
підгрупи: 1) речення, що виражають одночасність дій, 2) речення,
що виражають послідовність дій, 3) речення, що виражають
різні дії щодо характеру проходження їх у часі.
1) Коли обидва присудки мають форму недоконаного виду,
безсполучникове речення виражає одночасність дій.
Залежна частина в таких реченнях завжди стоїть на першому
місці, наприклад: Па гору йду — не бичую, з гори йду — не
гальмую (Н. тв.).
2) Коли присудки обох частин мають форми доконаного
виду, безсполучникове речення виражає послідовність
дій, наприклад: Очі заплющу — приходить спокій (Мал.).
У тих безсполучникових реченнях, обидва присудки яких
виражені дієсловами минулого часу доконаного виду, в другій
частині вживається частка воює для підкреслення значення
часової послідовності, наприклад: Вернувся він — вже смеркло
(Мирн.).
3) Безсполучникові речення, які виражають дії, різні
щодо характеру проходження їх у часі, мають
інше, ніж перші дві підгрупи часових речень, співвідношення
форм дієслів-присудків, а саме: присудок першої частини має
форму доконаного виду, а присудок другої частини — форму
недоконаного виду. Таке співвідношення присудкових форм
показує, що дія, про яку говориться в першій частині, закінчилась
тоді, коли дія, про яку говориться в другій частині, ще
продовжувалась, наприклад: Зайде сонце — Катерина по садочку
ходить (Шевч.). [У наведеному прикладі форма майбутнього часу
(зайде) і форма теперішнього часу (ходить) вжиті з іншим
значенням: вони означають повторювані дії в плані минулого].
В аналогічних реченнях з присудками минулого часу
в другій частині вживається частка ще для того, щоб
підкреслити частковий збіг двох дій (дія, про яку говориться в першій
частині, закінчилась в один із моментів того часового відрізку,
протягом якого відбувалась дія, про яку говориться в другій
частині речення), наприклад: Мати вмерла — я ще маленькою
була (М. В.).
Описані підгрупи безсполучникових часових речень
допускають заміну їх однозначними складнопідрядними реченнями, що
приєднуються до головного сполучником коли (як). Але з роз-
263

глянутих конструкцій слід окремо виділити безсполучникові
речення, в другій частині яких наявні частки вже або ще,
типу Вернувся він—воює смеркло (Мирн.) і Мати вмерла —
я ще маленькою була (М. В.). Такі речення при заміні їх
на однозначні складнопідрядні допускають введення
сполучника коли на початок б у д ь-я к о ї частини складного речення,
а тому залежна частина в замінених конструкціях може бути
як препозитивною, так і постпозитивною. Порівн.: а) Коли він
вернувся, вже смеркло і Він вернувся, коли вже смеркло; б) Ко-
ли мати вмерла — я ще маленькою була і Мати вмерла, коли я
ще маленькою була.
Деякі з безсполучникових складних часових речень із
значенням одночасності або послідовності дій близькі до
безсполучникових умовних (наприклад: 1. Летить — виє, сяде — риє—
Н. тв. 2. Закінчу інститут — поїду на роботу); деякі до
безсполучникових із значенням наслідку (наприклад: Промисловість
в нас зросла — стали ми багаті — Н. тв.).
§ 129. Безсполучникові речення із значенням умови
Всі безсполучникові складні речення із значенням умови
поділяються на реальні і ірреальні (див. § 108). За специфікою
вживання безсполучникові речення із значенням умови мають
два різновиди: речення із значенням конкретної
зумовленості (дія і умова її здійснення стосується певної конкретної
особи і відбувається в певний час), наприклад: Будь вона
порядна й чесна, швидко б хвіст з води піднесла (Фр.); речення
із значенням узагальненої зумовленості (реальність або
можливість здійснення дії сприймається як постійна і як така,
що стосується до будь-якої особи, до всіх, наприклад: На бога
вважати — врожаю не мати (Н. тв.).
Засобами вираження основного синтаксичного значення та
його додаткових відтінків у безсполучникових реченнях із
значенням умови є співвідношення видо-часових і способових форм
дієслів-присудків у складових частинах їх, порядок цих частин
та інтонація. Зумовлююча частина речення завжди
препозитивна; вона вимовляється з підвищенням тону; зумовлена частина—
із зниженням голосу К На стику складових частин робиться
велика пауза або (рідше) мала. Великій паузі на письмі
відповідає тире, малій — кома. У реченнях із значенням конкретної
зумовленості інтонація гостріша, ніж у реченнях із значенням
узагальненої зумовленості.
Граматична будова кожної складової частини цих
безсполучникових речень, особливо речень із значенням узагальненої
зумовленості, досить різноманітна.
1 Далі з практичних міркувань зумовлюючу частину будемо називати
першою, зумовлену — другою.
264

І. Реальні безсполучникові рече» и ми
із значенням умови
Присудки в обох складових частинах безсполучниковий
речень із значенням конкретної зумовленості виражаються як мч
норідними, так і неоднорідними видо-часовими і сіюсоопвимн
формами дієслів. Найбільш поширеними з них є такі:
1) Речення, в яких присудки обох складових частин мир.і
жені дієсловами в формі майбутнього часу доконаного ші/і\,
наприклад: Ударником станеш — полюблю ізнов (Т.).
Зв'язок умовних значень з часовими (в даному разі і:і «им
ченням майбутнього часу) можна пояснити тим, що майбутній»
му часу властиве значення умовності. Рідше трапляються ре
чення, в обох частинах яких присудок виражений дієсловом ми
нулого часу недоконаного виду. Значення зумовленості в таких
реченнях набирає часового відтінку, наприклад: Попадавсь їм
багач у руки - вони його оббирали, попадавсь вбогий — вони
його наділяли (М. В.).
2) Речення, в яких присудок першої частини виражений
дієсловом у формі дійсного способу, присудок другої — формою
наказового способу, наприклад: Піде куди Мотря, сиди, мати,
з хлопчиком дома й не рипайся (Мирн.). Такі речення
називають «умовно-спонукальними безсполучниковими складними
реченнями» К
3) Речення, в яких присудок першої частини виражений
формою наказового способу, вжитою в значенні умовного, а
присудок другої—формою майбутнього часу, наприклад: Перестань
битись водокачка — все тут замре (Гонч.).
У першій частині в значенні майбутнього часу може
вживатись описова форма наказового способу з часткою хай (нехай),
яка надає реченню спонукального відтінку, наприклад: Нехай
іде дощ — наловимо риби, буде борщ (Н. тв.). У другій частині
таких конструкцій може виступати в ролі корелятива слово
тоді, яке підкреслює значення наслідку і разом з тим надає
часового відтінку. (Порівн.: Нехай іде дощ — тоді наловимо
риби, буде борщ).
4) Речення, в яких присудок першої частини виражений
формою минулого часу, а другої — наказовою формою. При
такому співвідношенні на значення умойи нашаровується відтінок
причинового значення і притому підкреслюється необхідність
наслідку2, наприклад: Привезли—показуйте (М. В.).
5) Речення, в яких присудки виражені іншими формами-
1 Е. А. Иванчикова, Соотносительное употребление форм будущего
времени глагола в составе частей бессоюзного сложного предложения, сб
«Исследования по синтаксису русского литературного языка», Изд-ио ЛИ
СССР, М., 1956.
2 Л. С. Дротвинас, Бессоюзные условные предложения и русском
языке, «Русский язык в школе», 1959, № 6, стор. 20.
2(ІҐ>

і. Багато няньок — дитина без носа (Н. тв.), 2. Ти боєць —
повинен битись! Ти співець собі — співай/ (Граб.).
Безсполучникові складні речення із значенням узагальненої
зумовленості вживаються головним чином в афористичній мові,
зокрема в прислів'ях і приказках. Складові частини їх являють
собою речення різноманітних типів — двоскладні і односкладні,
поширені і непоширені, повні і неповні. Найбільш уживані з
них односкладні речення. Співвідношення дієслів-присудків у
складових частинах безсполучникових речень із значенням
узагальненої зумовленості таке саме, як і в реченнях із значенням
конкретної зумовленості, наприклад: 1. Погодуєш рослину —
нагодуєш родину. 2. Пусти осот у город — огірків не буде
3. Багато снігу — багато хліба. 4. До роботи — в Гриця чоботи
порвані. 5, Боятися смерті — на світі не жить C народної
творчості) .
Примітка. Безсполучникове складне речення, що об'єднує два
інфінітивних речення (див. останній приклад), не слід змішувати з простим
реченням, в якому підмет і присудок—інфінітиви, наприклад: 1. Життя про-
жити — не поле перейти (Н. тв.). 2. Заміж вийти — не дощову годину
пересидіти (Н. тв.).
Всі безсполучникові речення із значенням зумозленості, крім
тих, що мають у першій складовій частині присудок, виражений
наказовою формою, своїм значенням і структурою подібні до
складнопідрядних речень з підрядним умовним. Вони
допускають відповідну заміну реченнями з сполучником якщо, коли,
як, раз.
Безсполучникові речення, в першій частині яких присудок
виражений дієсловом у формі дійсного способу, дуже подібні до
безсполучникових речень із значенням часу. При визначенні
семантичної групи їх необхідно враховувати конкретне значення
їх складових частин. Порівн.: Прийде вечір — всі вулиці аж
гудуть піснями (Вас.) — речення з часовим значенням; Бур'ян
знищиш — урожай підвищиш (Н. те.) — речення із значенням
узагальненої зумовленості. Але деякі з тих речень, що мають
у першій частині присудок, виражений формою дійсного
способу, можуть суміщати значення часу і значення зумовленості.
Такими передусім є речення, в яких присудок (у першій частині
їх) виражений формою майбутнього часу з полісемантичним
значенням, наприклад: До мови доторкнешся — м'якіше м'яких
вона тобі здається (Т.).
II. Ірреальні безсполучникові речення
із значенням умови
Значення ірреальності (здогадності) створюється наявністю
в першій частині речення присудка в формі умовного способу
або наказового із значенням умовного способу, причому прису-
260

док, виражений формою наказового способу, може відноситись
до будь-якої особи (першої, другої, третьої) однини і множини
або мати узагальнююче значення. У другій частині присудок
має форму умовного або дійсного способу, наприклад: 1. Був
би сам білий, не чорнив би другого (Н. тв.). 2. Була б піч на
коні, а я на ній,— добрий козак був би (Н. тв.). 3. Будь вона
порядна й чесна, швидко б хвіст з води піднесла (Фр.). 4. Не
налучись на той час дід Улас, певно, розірвали б (Мирн.). Ця
підгрупа безсполучникових умовних речень не співвідносна
з однозначними складнопідрядними реченнями.
§ 130. Безсполучникові складні речення із значенням
допустовості
У безсполучникових допустових конструкціях перша частина
виражає умову, всупереч якій відбувається сказане в другій
частині. Таке співвідношення встановлюється на основі
конкретного значення складових частин цілого речення. Значенням ці
речення близькі до протиставних, як і складнопідрядні з
підрядним допустовим, але інтонаційним малюнком вони подібні до
безсполучникових складних умовних речень.
В першій частині речення присудок може бути виражений
формою будь-якого способу, у другій — формою дійсного
способу, наприклад: 1. Дощ давно пройшов — подекуди ще стояли
калюжі (Мирн.). 2. Кинь правду в калюжу — вона чиста буде
(Н. тв.). 3. Танцював би — музики нема (Н. тв.).
Заміну на однозначні складнопідрядні речення з
допустовими й протиставними сполучниками хоч-—але, дарма що —але
допускають всі наведені структури, крім тих, які в першій
частині мають присудок у формі умовного способу.
Безсполучникові складні допустові речення поширені лише
в розмовній мові та в народній творчості.
§ 131. Безсполучникові складні речення, друга частина
яких уточнює один із членів першої частини або пояснює
зміст першої частини в цілому
Складні речення цієї групи поділяються на безсполучникові
пояснювальні речення і безсполучникові приєднувальні.
І. Безсполучникові пояснювальні речення
Розрізняють два види цієї підгрупи речень: 1)
безсполучникові складні речення, в яких друга складова частина
конкретизує один із членів першої складової частини; 2)
безсполучникові речення, в яких друга частина пояснює зміст
першої частини в цілому.
267

Речення як першого, так і другого виду вимовляються з по
переджувальною інтонацією, яка на письмі позначається
двокрапкою, рідше тире.
А. Безсполучникові складні речення, в яких
друга складова частина конкретизує один
із членів першої складової частини
Характерною структурною особливістю цього виду
безсполучникових пояснювальних речень є те, *що в складі першої
частини речення є певне слово або словосполучення, яке вимагає
конкретизації. Уточнюючи пояснюване слово, друга частина
являє собою розгорнутий у вигляді речення головний або
другорядний член першої частини.
Одну групу пояснюваних слів у безсполучникових
пояснювальних реченнях становлять займенниково-вказівні слова:
такий, той, ніхто, ніщо, один, одно, ось що, так. Оскільки
в цих словах відсутній конкретно виявлений матеріальний зміст
і наявне лише узагальнююче значення, остільки вони і
вимагають конкретизації (в певних умовах побудови першої частини
складного речення).
Друга частина, конкретизуючи пояснюване слово, може
виступати в функції:
а) підмета: Для партизан важливим було лише одно:
любити свою Батьківщину, свій народ і служити їм всім серцем
і душею;
б) іменної частини присудка: 1. Мова була вже далі якось
ніби не та: весь час неначе думка стороння якась плуталась
і не давала плавно говорити (Гол.). 2. Такий наш Йосип,
нема — і не просить (Н. тв.);
в) додатка: Ні з чим зостався мій Хома: води нема, курей
чортма (Гл.);
г) означення: Мишва таку приміту знає: у кого довгий
хвіст, той розум мае (Гл.);
д) обставини способу дії: Часто так буває: один вину свою
на другого звертає (Н. тв.);
є) обставини міри, ступеня ознаки: Такий добрий — в
ложці води втопив би (Н. тв.).
Речення, що конкретизує обставину міри, ступеня з
відтінком наслідку, виражену займенником такий у кількісному
значенні, найчастіше стоїть на першому місці, наприклад:
Сметана на голові встоїться — такий тихий (Н. тв.).
В ролі пояснюваного вказівного слова може виступати
фразеологізм, наприклад: А роботи по самі вуха: треба обід
готувати та видавати, посуду мити, хустя прати, хліб пекти
(Коц.).
Другу групу пояснюваних слів становлять слова, не
вказівні за своїм значенням. Серед цієї групи найбільш чітко
268

виділяються: а) іменники з абстрактним значенням ! (типу
питання, завдання, думка, порада, наказ і т. п.), зокрема субстан-
тивовані (головне, несподіване, неприємне і т. п.); б)
прикметники, які розвивають займенникові значення (різний, певний
і т. п.). Друга складова частина, що розкриває чи уточнює зміст
пояснюваного слова, виконує атрибутивно-пояснювальну
функцію — найчастіше по відношенню до підмета і додатка.
Приклади: 1. Наказ ваш виконано: два загони відбили
(Корн.). 2. Між школярами скоро рознеслася новина: Роман
не вчитає (Вас).
Безсполучникові складні речення, в яких друга частина
конкретизує один із членів першої частини речення, близькі до
складних речень з пояснювальними сполучниками тобто,
а саме, а також до складнопідрядних з сполучниками що,
ніби та ін. За допомогою цих сполучників смисловий і
граматичний зв'язок між складовими частинами виражається чіткіше.
Б. Безсполучникові речення, в яких друга
складова частина уточнює зміст першої
частини в цілому
Цей вид безсполучникових пояснювальних речень
функціонально близький до першого. Залежно від лексичного значення
присудка в першій частині та смислового зв'язку його із змістом
другої частини можна вказати на такі різновиди цих
пояснювальних речень:
1) Присудок першої частини має значення певної дії, зміст
якої конкретизується в другій частині, наприклад: 1. Погуляли
гайдамаки, добре погуляли: трохи не рік шляхетською кров'ю
напували і/країну (Шевч.). 2. Я стільки днів провівши в
штормах, себе самого переміг: не загубився в водах чорних, не
проклинав тяжких доріг (Шв.).
2) Присудок першої частини вказує на певну ознаку
предмета, зміст якої розкривається в другій частині, наприклад:
1. В нас одна мета, єдина: жити в здруженій сім'ї (Т.). 2.
Удовине серце — як осіннє сонце: воно світить, світить та не гріє,
все холодом віє (Нар. п.).
3) Головний член першої частини, виражений
безособово-предикативним словом, має значення стану, зміст якого
розкривається в другій частині, наприклад: Було ще не пізно — тільки
починало смеркати (Мирн.).
1 Про такі пояснювані слова, як виразники граматичного
(синтаксичного) значення, слушно зауважує Н. В. Кирпичников а: «Чим менше
пояснюване слово містить у собі предметно-матеріального значення, чим
більше узагальнено його значення, тим більше потребує воно пояснення, тим
тісніше прив'язує другу частину до першої, тим більше стає його
синтаксична вага в складному реченні» (Н. В. К и р п и ч н и к о в а, Бессоюзные
сложные предложения, в которых вторая часть поясняет одно из слов первой
части, «Русский язык в школе», 1956, № б, стор. 34).
269

Безсполучникові складні речення, друга частина яких
пояснює зміст першої частини в цілому, можуть мати відтінок
припини. Такі речення близькі до безсполучникових речень із
значенням причини, тому їх не завжди легко можна розмежувати.
Здебільшого труднощі в розмежуванні виникають тоді, коли
друга частина безсполучникового пояснювального речення
містить у собі обгрунтування ознаки предмета, наприклад: 1. Дми-
тер хитер — з'їв курку, а сказав, що полетіла (Н. тв.). 2. Гриць-
ко багатий дука: у його три пари волів (Мирн.).
II. Безсполучникові складні речення,
що виражають приєднувальні відношення
Безсполучникові складні речення, що виражають
приєднувальні відношення, є синтаксичними конструкціями особливого
типу. Серед різних типів складних сполучникових речень вони
не знаходять своїх відповідників. Своєю структурою ці речення
подібні до безсполучникових складних речень, що виражають
пояснювальні відношення, але інтонаційно відрізняються від
них тим, що між складовими частинами їх більший розрив,
напр.: Мати подивилася на сина — він стояв коло дверей до
кімнати і посміхався (Горьк.).
Найбільш поширеними є такі два різновиди
безсполучникових складних речень, що виражають приєднувальні відношення:
Перший різновид:
В першій частині складного речення повідомляється лише
про зовнішній бік якогось факту, а внутрішній зміст цього
факту розкривається в другій частині. Присудок у першій частині
таких речень виражається перехідним дієсловом сприймання
або руху у формі дійсного або наказового способу, наприклад:
1. Поглянув я на ягнята — не мої ягнята. Обернувся я на хати—
нема в мене хати (Шевч.). 2. Увійшла я в базар — іде купочка
молодиць, дівчат (М. В.). 3. Пройди сади од краю і до краю —
нагнулось долу гілля од врожаю (Криж.).
Приєднувальні відношення в таких реченнях можуть
сполучатись з умовно-часовими, наприклад: Вправо глянеш — там
димлять заводи... Вліво глянеш — ниви і поля (Т.).
Структурною ознакою всіх цих речень є те, що їх перша
частина має еліптичний характер: в них відсутні слова «і побачив,
що...»\ «і побачиш, що...» і т. п. Але заміна таких
безсполучникових речень складнопідрядними сполучниковими з підрядним
додатковим (із вставкою цих слів) майже позбавляє їх
експресивності.
Другий різновид:
Перша частина — самостійне висловлення, а друга — лише
доповнення змісту першої частини, наприклад: 1. Вже пахло
морем: ось-ось воно мало з'явитися із-за обрію (Гонч.). 2. А тут
і весна саме — парує земля (Гол.).
270

Друга частина безсполучникового речення цього різновиду
може починатись приєднально-вказівним займенником це, то,
такий та ін., наприклад: 1. Луг заливався голосами: це до
нього в сяйва грі вийшли рівними рядами загорілі косарі
(П. Глєбка). 2. У лісі дзвеніли пилки й лунали удари сокир —
то будувались нові будівлі (Збанацький).
Вживаються і такі речення, в яких приєднально-вказівний
займенник на початку другої частини відсутній, але він
відчувається, домислюється, наприклад: Стукотить, гуркотить —
комар з дуба летить (Н. тв.).
§ 132. Безсполучникові складні речення ускладненого типу
У безсполучникових складних реченнях ускладненого типу
друга частина може являти собою складне безсполучникове
речення з двома (і більше) однотипними або різнотипними
частинами.
Коли друга частина є складним реченням, що складається
з однотипних речень-частин, то по відношенню до них перша
частина виступає як спільна, об'єднуюча, наприклад: 1.
Уявлялося: гуркочуть танки, січень снігом ліпить у лице (Криж.).
2. / здавалось: розтає сніжинка, у мира сніжинка на землі (Р.).
Прикладом безсполучникового складного речення
ускладненого типу з різнотипними частинами може бути таке речення:
Чутно — хтось витягає з колодязя: довгий немазаний журавель
немилосердно скрипить (Коц.).
У безсполучникових складних реченнях ускладненого типу
різнотипні частини можуть послідовно виражати різні смислові
відношення, наприклад: Скажу я, люди добрі, й вам (до казки
приказка годиться хоч і панам): не плюй в колодязь:
пригодиться води напиться (Гл.).
Безсполучникове складне речення ускладненого типу може
об'єднувати і однотипні і різнотипні частини. Такі складні
конструкції називаються безсполучниковими
складними реченнями змішаного типу, наприклад: 1.
Триста років вже минуло — нам ще й досі чується: в Переяславі
народ радісно хвилюється (Т.). 2. Не китайкою покрились
козацькії очі, не вимили біле личко слізоньки дівочі: орел вийняв
карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли,— така його доля
(Шевч.).
Два і більше безсполучникових складних речень, кожне з
яких побудоване з різнотипних частин, самі можуть бути
однотипними частинами в безсполучниковому складному реченні
змішаного типу, наприклад: Глянеш збоку — зелено, глянеш угору—
зелено, глянеш униз — також зелено (Коц.).

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА
§ 133. Пряма і непряма мова
Мова, передана говорящим від імені того, хто її висловив
чи міг висловити, з точним збереженням змісту і всіх мовних
особливостей прямого висловлення, називається прямою
мовою, наприклад: Микола подумав, встав, покликав Кавуна,
вербівських бурлак і нишком промовив: «Знаєте що, хлопці?
Давайте провчимо вражого пана, щоб не квапився ганятися за
бурлаками» (Н.-Л.).
У зв'язку з тим, що чужа мова передається із збереженням
граматичних, лексичних і інтонаційних особливостей прямого
висловлення, пряма мова справляє враження мови, переданої
дослівно.
Проте зміст висловлення, переданого в формі прямої мови,
іноді може зазнавати значних змін як з лексично-граматичного,
так і з стилістичного боку, наприклад, висловлене усно або на
письмі українською мовою в перекладі на іншу мову може бути
передане точно, але не дослівно і, крім того, із збереженням не
всіх мовних особливостей прямого висловлення.
Мова якоїсь особи, передана від імені автора або оповідача
разом з словами автора в формі складнопідрядного речення з
збереженням змісту прямого висловлення, називається
конструкцією з непрямою мовою.
П о р і в н.:
Пряма мова Непряма мова
Володимир Ілліч говорив: «Чи- Володимир Ілліч говорив, що
читати взагалі — мало користі, треба тати взагалі — мало користі, треба
вчитись регулярно, систематично». вчитись регулярно, систематично.
Слова автора 1 не являють собою якогось особливого типу
речення. Здебільшого це просте двоскладне речення з
дієслівним присудком, який має такий обов'язковий порядок слів:
підмет — присудок, коли слова автора по відношенню до прямої
мови препозитивні; присудок — підмет, коли по відношенню до
прямої мови слова автора постпозитивні або коли вони
розривають пряму мову, наприклад: 1. Якось серед зими Оленка й
каже Марині: «Іди, Марино, принеси мені з лісу фіалок».— «Що з
тобою, сестрице ? Хіба взимку ростуть фіалки ?»— відповіла
бідна дівчина (Н. тв.). 2. «А що, дітки ?— питає бабуся.— Чого
прийшли, мої соколята?» (М. В.). Порушення такого порядку
спостерігаємо в поетичній мові, в байках, наприклад: «Так, бачу,
ти усім тут добре надоїв»,— Кіт Вовкові сказав (Гл.).
1 В мовознавчій літературі до мови драми замість терміна слова
автора застосовується термін ремарка.
272

Пряма мова як частина конструкції, до якої входять і слова
автора, являє собою самостійне за змістом і синтаксичною
будовою відносно незалежне речення.
«Яке б місце не займали слова автора по відношенню до
прямої мови, пряма мова завжди виконує роль прямого або
непрямого додатка, якого вимагає зміст дієслова мовлення і
його синтаксичні зв'язки. Можна сказати, що дієслово
мовлення керує прямою мовою або безпосередньо, або ж за
допомогою прямого чи непрямого додатка, що входить до складу
авторських слів» х.
Разом з тим форма граматичної залежності відмінна від
форми граматичної залежності підрядного речення від
головного: «...Маючи призначення коментувати репліки прямої мови
та виражати відношення і зв'язки між ними, слова автора
виконують допоміжну, службову роль, підпорядковану прямій
мові» 2.
Це дає підставу вважати, що слова автора і пряма мова,
об'єднуючись, утворюють особливий тип синтаксичної
конструкції, близький до безсполучникового речення із
взаємозалежними складовими частинами.
Конструкції з прямою мовою можуть передавати:
а) чуже висловлення, наприклад: Пишуть люди із заводу:
«Ми вітати дуже раді Вас, обраницю народу, депутата у Рай-
раді» (Бич.);
б) слова самого говорящого, раніше сказані, наприклад:
«Хто се такий?» — запитав я свого провідника (Фр.);
в) невисловлені думки, наприклад: Се був четвер. «Значить,
два дні ще,— подумав я собі.— Що діяти, треба терпіти» (Фр.).
Пряма і непряма мова — два різні види відтворення і
передачі висловлення. Кожний з них має не тільки свою
синтаксичну структуру, а й стилістичні можливості. Обидва ці види
використовуються в художніх творах як засоби характеристики мови
персонажа.
В мові персонажа виявляється його розвиток, соціальна
приналежність, професія, ідеологія, ставлення до інших осіб, до
предметів; розкривається його внутрішній світ; в манері
говорити виявляється характер людини, його настрої, емоції в
момент мовлення.
Пряма мова в порівнянні з непрямою більше насичена
засобами емоціональності й експресивності, зокрема такими, як
вигуки, звертання з суфіксами суб'єктивної оцінки та
емоціонально забарвленими прикладками, питальні, окличні й спонукальні
слова і речення, модальні слова та ін. Це дає письменникові
широкі можливості за допомогою прямої мови передавати всі
1 М. К- Милых, Прямая речь в художественной прозе, Ростов-на-Дону,
1958, стор. 99.
2 Там же, стор. 119—120.
18-933
273

особливості мови персонажа, як-от: діалектні риси; професійно-
виробничу лексику (і фразеологію), типову для даної
соціальної групи; особливості мови в зв'язку з різним ставленням до
співбесідників та інших осіб (ділові стосунки, повага,
зневажливе ставлення і т. п.).
Слова автора як частина конструкції з прямою мовою
виконують не тільки граматичну функцію (тобто вводять пряму
мову, вказуючи, кому вона належить): дієсловам-присудкам в
рамках авторських слів належить і організуюча роль. Так,
найбільш уживані дієслова (дієслова з стилістично нейтральним
лексичним значенням, наприклад, сказати) допускають у
прямій мові речення будь-якого типу і з будь-яким модальним чи
стилістичним забарвленням. Але в рамках авторських слів існує
ще ряд дієслів, які зумовлюють синтаксичну будову прямої мови,
наприклад, дієслово спитати в будь-якій формі формує питальне
речення прямої мови; дієслова наказувати, запрошувати,
порадити та ін. — спонукальні речення; дієслова гукнути,
скрикнути — окличні речення.
Слова автора виконують і стилістичну функцію. По-перше,
використання синоніміки лексико-граматичних засобів в рамках
авторських слів, особливо в способах вираження присудка, дає
можливість уникнути лексико-граматичної одноманітності. По-
друге, слова автора використовуються і для характеристики
персонажів. З цією метою з групи дієслівних синонімів (слів і
фразеологічних виразів) із значенням мовлення добираються
такі дієслова, які з стилістично-функціонального боку
відповідають змісту й інтонації прямої мови, наприклад: 1. Коли
наймити їли, голодні, багато, він [Підпара] бурчав жінці: «Якість,
то впріє, а як робить, то змерзне... Стук-грюк, аби з рук». 2. Хома
був всюди. Він, здавалось, забув людську мову і лиш, як
жужіль од горіння душі, викидав із себе: — Бити! палити!
3. — Всім буде, всім стане!— дзвеніла Маланка. (З творів
М. М. КоцюбинськогоI.
Характеристика персонажів досягається також вживанням
в рамках авторських слів обставин способу й образу дії при
дієсловах-присудках (причому експресивне й емоціональне
забарвлення присудка в авторських словах виявляє себе навіть
тоді, коли він виражений стилістично нейтральним дієсловом),
наприклад: «Здрастуй, тихе місто, світлий Новгород»,— так
душевно мовив Опанас (Мал.).
Більшої експресивності набирає дієслово-присудок,
пояснюваний дієприслівником або дієприслівниковим зворотом,
наприклад: 1. — От і маєш, Андрійку, гуральню! — шипіла Маланка,
зганяючи злість (Коц.). 2. Не спускаючи з неї [Палагни]
1 Приклади запозичені з роботи Л. С Паламарчука «Лексична
синоніміка художніх творів М. М. Коцюбинського», Вид-во АН УРСР, К., 1957,
стор. 13—18.
274

очей... Юра блиснув зубами: «Такої, як ей, Папагно, бігме, не видів
(Коцюб.).
Прямою мовою вважається тільки така передача чужої мови від
імені того, хто її висловив, яка супроводжується словами автора.
Отже, чужу мову, введену в розповідь без авторських слів, як правило,
не можна вважати прямою мовою. Також не вважається прямою мовою
чужа мова, передана в формі діалога без супроводу її словами автора,
напр.:
— Звідки, хлопче, ти?
— З Прилуччини.
— Де ти був, юначе?
— В школі.
Тимчасом «пропуском» слів автора в конструкціях з прямою
мовою нерідко користуються в художній літературі як одним із
стилістичних прийомів.
Особливо широко цей прийом використовує А. Головко («Мати»,
«Бур'ян» та ін.), Ю. Яновський («Вершники»). Ми бачимо у
«Вершниках» чимало реплік, взятих у лапки як пряма мова, але
синтаксично не пов'язаних з оточенням, — зв'язок у них лише
смисловий. Вони не виділяються абзацами, а інколи навіть не починаються
великою буквою, і лише лапки показують, що це своєрідна пряма
мова, напр.: «...з переліску під'їхав верхи Чубенків помічник — «все
зроблено, команда пішла до ріки, зв'язок встановлюємо», і помічник
поїхав назад до переліску»1.
§ 134. Пунктуація та інтонація в конструкціях з прямою
мовою
Для виділення прямої мови вживаються лапки й тире.
Коли пряма мова починається з абзаца, то при оформленні мови у
вигляді діалога перед першим її словом ставиться тире, а в кінці —
крапка, знак питання, знак оклику або крапки — залежно від змісту.
Після слів особи, яка говорить, тире не ставиться, якщо нема
вказівки на те, хто сказав. При наявності такої вказівки ставиться тире:
Гафійка увійшла в хату і притулила до печі замерзлі руки.
— Забула, що піч холодна, — винувато посміхнулась вона.
Маланка обернула до неї червоні очі.
— З ким розмовляла у сінях?
— Прокіп приходив...
— Чого йому треба?
— До мене приходив.
— До тебе? Чого?
— Книжки приносив (Коцюб.).
1 Див. І. К. Б і л о д і д, Мова і стиль роману «Вершники» Ю. Яновського, Вид-во
АН УРСР, К., 1955, стор. 52.
275

У драматичних творах, для того щоб указати, хто саме говорить,
ставиться ім'я або прізвище чи якась інша назва діючої особи:
С а в к а. / довго ще ти думаєш тут сидіти?
Т и м і ш. Посиджу ще... Коли б оце ви та ще винесли сірників, то й до
ранку висидів би.
С а в к а (наближаючись). А може б ти, Тимоше, батога
покуштував?
Т и м і ш. Ні, спасибі — я вже вечеряв (одступає).
С а в к а. То куди ж це ти тікаєш? Зажди: поговоримо трохи.
Т и м і ш. Кажіть, я й звідсіля почую (Вас).
Якщо пряма мова йде в рядку, без абзаца, то перед нею ставляться
відкриваючі лапки, а в кінці — закриваючі лапки, крапка або знак питання,
знак оклику, крапки, причому крапка ставиться після закриваючих лапок,
інші знаки — перед лапками. Наприклад: Промила я рану, змастила йодом,
взяла медицинський ножик, подержала його на вогні і кажу їм: «Тримайте,
хлопці, комісара, тримайте міцно, бо будемо починати» (Корн.).
Слова автора можуть стояти:
а) перед прямою мовою — тоді після них ставиться
двокрапка, напр.: Потім плями очей ворухнулись, і чоловік спитав:
«Злякалася? Не бійсь, дитино, я не страшний» (Головко).
Або: Потім плями очей ворухнулись, і чоловік спитав:
— Злякалася? Не бійсь, дитино, я не страшний.
У такій позиції слова автора вимовляються з попереджувальною
інтонацією, а речення прямої мови — з інтонацією, яка буде залежати від
модального забарвлення цього речення;
б)після прямої мови — тоді після неї ставиться тире, а
пряма мова виділяється лапками, напр.: «Хто ви така?» — питає матрос,
видко, командир: «Христина Архипівна, санітарка», —кажу я (Корн.).
Або:
— Хто ви така? — питає матрос, видко, командир.
— Христина Архипівна, санітарка,— кажу я.
У такій позиції слова автора виконують пояснювальну функцію у
відношенні до прямої мови, а вимовляються з звичайним зниженням тону в кінці.
Інтонаційний малюнок речення прямої мови залежатиме від того модального
забарвлення, яке має це речення.
Примітка. Крапки, що можуть стояти після прямої мови, комою не
супроводжуються і не замінюються:
«Аркадій ... заспокойся, Аркадій...» — благала Софія Петрівна (Коцюб.).
Або: —Аркадій... заспокойся, Аркадій... — благала Софія Петрівна.
Коли слова автора стоять в середині прямої мови, треба додержувати
таких правил розстановки розділових знаків:
1) Якщо в місці розриву прямої мови при відсутності слів автора не
стоїть жоден розділовий знак або ж стоїть кома, крапка з комою чи
двокрапка, то слова автора відділяються з обох боків паузами, а на письмі
— комами і тире. Лапки в кінці першої частини прямої мови і перед початком
другої частини її в таких випадках не ставляться. Перша розірвана частина
276

прямої мови вимовляється з підвищенням тону, як незакінчена.
Отже, слова автора, розриваючи інтонаційну лінію прямої мови
(але не порушуючи її), поділяють всю конструкцію на три
частини, наприклад: «Ні, Лисичко, не піду з тобою,—каже їжак,—
боюся» (Н. тв.).
2) Якщо на місці розриву прямої мови стоять слова автора,
і перше речення прямої мови при їх відсутності могло б бути
відділене від другого крапкою або знаком оклику, або ж
знаком питання, то після слів автора ставиться крапка й тире,
а перед словами автора — відповідний знак (кома, знак оклику
або знак питання — залежно від інтонації речення прямої мови
перед словами автора) і тире. Інтонація кожної розірваної
частини речення буде залежати від її модального забарвлення,
наприклад: 1. «Ось тобі кінь-бігунець,— сказав дід.— На ньому
ти від усіх небезпек утечеш» (Н. тв.). 2. «Де ж мій товариш, де
кінь мій баский? — промовив Олег своїм слугам.— Скажіть, чи
здоровий, чи досі легкий розкішним він бігає лугом?» (Пушк.).
3) Коли слова автора стоять між двома частинами речення,
перша з яких при відсутності слів автора могла б бути
відділена від другої крапками, як перервана фраза, тоді друга частина
прямої мови починається з великої або з малої букви, залежно
від того, яка буква стояла б після цих крапок при відсутності
розриву. Після слів автора в першому випадку ставиться
крапка й тире, в другому — кома й тире, наприклад: «Кіньми
поїдуть...—шепотів батько вночі,—це ж гречку витолочать» (Гол.).
§ 135. Заміна прямої мови на непряму
Пряма мова замінюється на непряму так:
1) Якщо присудок прямої мови має форму дійсного або
умовного способу, то пряма мова замінюється підрядним
додатковим з сполучником що:
«Чепурнішою треба бути», — І Михайло скаже їй іноді, що
іноді їй скаже Михайло. \ треба бути чепурнішою.
Іноді пряма мова, замінена підрядним додатковим реченням
з сполучником що, залишається без змін. Це, зокрема, буває
тоді, коли подається якась цитата.
Цитату, що стоїть в середині речення як без сполучника,
так і після сполучника, треба брати в лапки: Іван Франко чудо-
во розумів, що «життя і твори Щедріна так тісно, так
нерозлучно зв'язані з розвитком цілого суспільного життя в Росії, як
наслідок з причиною, як образ в дзеркалі з дійсним лицем»
(З газ.).
2) Якщо присудок прямої мови виражений наказовою
формою, то пряма мова замінюється додатковим підрядним з
сполучником щоб:
277

Батько замислився, а згодом
мгукнув і сказав: «Мовчіть»
(Гол.).
Батько замислився, а згодом
мгукнув і сказав, щоб
мовчали.
3) Якщо пряма мова містить у собі запитання, що
виражається не тільки питальною інтонацією, а й питальним словом
(хто? що? де? куди? звідки? і ін.) або питальною часткою чи,
то в непрямій мові буде непряме питання, тобто підрядне
речення з питальними словами:
Один з зіркою питає: «Це
лікарня?» (Корн.).
Один з зіркою питає, чи це
лікарня.
При заміні прямої мови на непряму змінюються форми
особових займенників, а також у певних випадках доводиться
переміщати деякі слова, замінювати іншими, часом опускати:
Каже Федір тоді братам:
«Тримайтесь, а я побіжу до
прикордонників» (Н. тв.)\
Каже Федір тоді братам, щоб
вони трималися, а він
побіжить до прикордонників.
Не всяку пряму мову можна замінити непрямою. Що більше
насичена пряма мова характерними для усної мови словами і
зворотами, вигуками, звертаннями, вставними словами, то й
важче її замінити непрямою. Наприклад, не піддаються заміні
конструкції з такою побудовою прямої мови: 1. / тихо ступивши
на череп німий, князь мовив: «Спи, кінь одинокий» (Пушк.).
2. / охоплена цими думками, Антоніна Василівна, вже не
стримуючи себе, загукала: «Серьожко, марш додому, зараз же!»
(М. Остр.).
Емоційні елементи прямої мови (вигуки, звертання) іноді
можуть бути передані в описовій формі. Але в таких випадках
зникає емоціональність самого вислову, наприклад, друге
речення можна перетворити так: / охоплена цими думками,
Антоніна Василівна, вже не стримуючи себе, запропонувала Серьож-
ці зараз же йти додому. (Порівняйте з попереднім реченням).
§ 136. Невласна пряма мова
Невласна пряма мова 1 — особлива форма передачі чужої
мови, яка використовується в художній літературі як
стилістичний прийом.
Невласна пряма мова поєднує в собі властивості прямої і
непрямої мови. Як і пряма мова, вона повністю або частково
зберігає лексичні, фразеологічні й синтаксичні особливості мови
говорящого, але синтаксично вона може виділятись і не
виділятись з авторської розповіді.
Паралельний термін — «вільна непряма мова»
278

Однією з граматичних ознак невласної прямої мови є те,
що правила заміни особових форм займенників і дієслів, такі ж,
як і для непрямої мови (замість форм першої і другої особи,
властивих прямій мові, виступає форма третьої особи),
наприклад: Кирило вийшов у сад... Природа зітхнула повними грудь-
ми, зітхнув і Кирило. Невже він сього ніколи не бачив? (Коц.).
Невласна пряма мова — складний і разом з тим витончений,
високохудожній прийом, за допомогою якого автор описує дію
і одночасно розкриває образи своїх героїв, їх внутрішній світ,
їх думки, почування, прагнення. Користуючись цим засобом,
автор ніби перевтілюється в свого героя, передаючи його думки,
переживання, переплітаючи і зливаючи свою розповідь з його
мовою.
Невласна пряма мова часто представляє внутрішню мову
персонажа (внутрішній монолог), за допомогою якого автор
своєрідно розкриває образи своїх героїв. Наприклад:
Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко як наїдуть
пани, усе полагодять і пустять фабрику.
Ну, а тепер він певний, бо панський пастух Хома Гудзь
шепнув йому новину. Хома хоч ходить біля товару, а все ж ближче
до панів, бо треться коло них. Буде фабрика, буде!..
Бо то, пане добродзею, чиста загибель тепереньки
чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати,
кругом злидні, а їсти мусиш! Та! велике щастя — латочка землі!..
Крутиться оден з одним на своїй скибці, а сам ходить чорний,
як земля... а їсть не краще за того, що нічого не має... Хазяї!..
Андрій з презирством чвиркнув крізь зуби (М.
Коцюбинський).
У наведеному уривку мова Андрія Волика, героя повісті,
включена в авторську розповідь. У цьому саме зовнішня
формальна ознака невласної прямої мови: вона характеризується
двоплановістю, збігом двох мовних планів, двох мовних стилів:
передається «внутрішня мова» героя, його думки, мрії,
переживання; говорить ніби Андрій, але виступає за нього автор. По
суті, говорять тут і герой і автор. Чужа мова поєднується з
мовою автора. Звернемо увагу на уривок: в першому абзаці це
ще розповідь автора. В другому абзаці що далі, то ясніше
починаємо відчувати, а до кінця абзаца і зовсім ясно, що це думки
героя, — і далі аж до початку четвертого абзаца, в якому знову
чуємо голос автора. Мова героя, таким чином, ніби опинилась
у рамці авторської розповіді.
Використання автором форми невласної прямої мови дало
можливість зберегти індивідуальні особливості мови героїв, як-
от: просторічну лексику (товар, тепереньки, оден); живі усно-
розмовні конструкції з характерними для них рисами простоти,
лаконічності й безпосередності; емоційно забарвлену лексику і
фразеологію (треться коло панів, крутиться на своїй скибці,
ходить чорний, як земля та ін.).
279

Будучи вільною, не зв'язаною такими
структурно-синтаксичними формами, як непряма мова, невласна пряма мова в
наведених зразках повніше й точніше передає емоції героїв не
тільки за допомогою лексичних і фразеологічних засобів, а й за
допомогою синтаксичних — окличних речень, риторичних
питальних речень і риторичних звертань («буде фабрика, буде!»; «Та!
велике щастя — латочка землі!..», іронічні «пане добродзею»
та «хазяї», подані в риторичній формі).
Всі ці засоби експресивності й емоціональності мови
недоступні для звичайної авторської розповіді, а форма невласної
прямої мови дала можливість автору не тільки передати чужу
мову, зберігшії в ній індивідуальні особливості мови героїв, а й
повніше і глибше, ніж за допомогою інших форм (прямої і
непрямої мови, діалога), виразити думки і прагнення героїв.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
А. Астр.—А. Астрейка
А. Бял. — Л. Бялевич
Агн. — Е. Агняцвєт
Аж. — В. Ажаєв
А. Кул. — А. Кулешов
Б. — М. Бажан
Бедз. — Д. Бедзик
Бич. — В. Бичко
Бойч. — О. Бойченко
Вас. — С. Васильченко
Васил. — В. Василевська
В. Бєл. — В. Беляев
Верш. — Я. Вершигора
В. Некр. — В. Некрасов
Гавр. — О. Гаврилюк
Гал. — Я. Галан
Г. Барв. — Г. Барвінок
Гл. — Л. Глібов
Гол. — А. Головко
Гонч. — О. Гончар
Горд. — К. Гордієнко
Горьк. — ЛІ Горький
Граб. — Я. Грабовський
Греб. — в. Гребінка
Грінч. — 5. Грінченко
Гул.-Арт. — Я. Гулак-Артемовський
Десн. — О. Десняк
Дм. —«//. Дмитерко
Дольд — ТО. Дольд-Михайлик
Донч. — О. Донченко
Заг. — Загадка
З газ. — 3 газети
І. Греб. — 7. Гребенюк
Ільч. — О. Ільченко
Істор. п. — Історична пісня
Карп. — 7. Карпенко-Карий
Кач. — Я. Качура
Кв.-Осн. — Г. Квітка-Основ'яненко
Коб. — О. Кобилянська
Коз. — В. Козаченко
Козл. — Я. Козланюк
Коп. — О. Копиленко
Корн. — О. Корнійчук
Котл. — 7. Котляревський
Коц. — Лі. Коцюбинський
Коч. — /. Кочерга
Криж. — С. Крижанівський
Кроп. — М. Кропивницький
Ле — І. Ле
Леб.-Кум. — В. Лебедєв-Кумач
Л. У. — Леся Українка
Луж. — ЛІ Лужанін
Мал. — Л. Малишко
Мас. — Г. Масенко
Маяк. — В. Маяковський
М. В. — Марко Вовчок
Мик. — /. Микитенко
Мин —іЗ. Минко
Мирн. — Я. Мирний
Мих. — Лі. Михайлов
М. Остр. — Лі. Островський
М. Руд. — Лі. Руденко
Мур. — 7. Муратов
Нагн. — Лі. Нагнибіда
Нар. п — Народна пісня
Нех. — 7 Нехода
Н.-Л. — 7. Нечуй-Левицький
Ном. — ЛГ. Номис
Н. тв. — Народна творчість
Н. Тих. — Наум Тихий
О. В. — Остап Вишня
Олійн. — С. Олійник
П. — Я. Панч
Перв. — Л. Первомайський
Пришв. — Лі. Пришвін
Підр. — Підручник
Р. — Лі. Рильський
Риб.— Я. Рыба/с
Руд — с. Руданський
Ряб. _ 7. Рябокляч
С — /3. Сосюра
Серп. — «Я. Серпілін
С Жур. — С Журахович
Скляр. — С Скляренко
См — /0. Смолич
Соб. — 5. Соб/со
Ст — Лі. Стельмах
Стеф.'— іЗ. Стефаник
Т — Я. Тичина
Тер. — Лі. Терещенко
Тесл. — ^ Тесленко
Тоб. — 7. Тобілевич
281

Турч. — А. Турчинська
Ус. — Я. Усенко
Федьк. — Ю. Федькович
Фр. — /. Франко
Харч. — Ю. Харченко
Хр. Крит. мат. — Хрестоматія
критичних матеріалів
Чер. — М. Черемшина
Чефр. — С. Чефрано*
Чех. — Л. Чехов
Шв. — В. Швець
Шевч. — Т. Шевченко
Шер. — М. Шеремет
Шиян —А. Шиян
Шовк. — Ю. Шовкопляс
Шпорта — Я. Шпорта
Щог. — Я. Щоголів
Ян. — Ю. Яновський

ЗМІСТ
Стор.
§ 1. Предмет синтаксису З
§ 2. Речення і словосполучення З
§ 3. Синтаксичні відношення між членами речення та способи
вираження цих відношень 7
§ 4. Типи підрядного зв'язку 11
§ 5. Речення і судження 17
§ 6. Основні ознаки речення 22
§ 7. Види речень за характером висловленого відношення до дійсності 26
§ 8. Окличні речення ЗО
СИНТАКСИС ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
§ 9. Члени речення. Просте двоскладне речення та його склад . . 32
Головні члени речення
Підмет та способи його вираження
§ 10. Підмет 33
§ 11. Простий підмет 34
§ 12. Складений підмет 36
Присудок та способи його вираження
§ 13. Присудок та його типи 38
§ 14. Простий дієслівний присудок 39
§ 15. Складений дієслівний присудок . 41
§ 16. Іменний складений присудок ... 43
§ 17. Прислівниковий складений присудок 49
§ 18. Складний присудок 49
Узгодження присудка з підметом
§ 19. Особливі випадки узгодження присудка з простим підметом . . 51
§ 20. Особливі випадки узгодження присудка з складеним підметом . 52
Другорядні члени речення
§ 21. Загальні відомості про другорядні члени речення .... 56
283

Означення
стор_
§ 22. Узгоджене означення та способи його вираження .... 58
§ 23. Неузгоджене означення та способи його вираження .... 59і
§ 24. Різновиди неузгодженого означення, вираженого іменником без
прийменника 59
§ 25. Неузгоджене означення, виражене присвійним займенником
його (її, їх) в родовому відмінку 61
§ 26. Різновиди неузгодженого означення, вираженого іменником з
прийменником 61
§ 27. Інші способи вираження неузгоджених означень .... 64
§ 28. Прикладка 65-
Додаток
§ 29. Загальні відомості про додаток ... 68
§ ЗО. Прямий додаток та способи вираження його ...... 69*
Непрямий додаток
§ 31. Непрямий додаток при членах речення, виражених дієсловом
та його різновиди 71
§ 32. Непрямий додаток при членах речення, виражених прикметником 7&
§ 33. Непрямий додаток при членах речення, виражених іменником . 74
§ 34 Додаток, виражений інфінітивом 76
Обставини
§ 35. Загальні відомості про обставини 76'
§ 36. Обставини способу дії . . .... .77
§ 37. Обставини міри і ступеня . . .... 78
§ 38. Обставини місця . . 79
§ 39. Обставини часу .... ... . . 82
§ 40. Обставини причини . 84
§ 41. Обставини мети . 85
§ 42. Обставини умови і допустовості .86
Односкладні речення
§ 43. Типи односкладних речень 87
Безособові речення
§ 44. Безособові речення, їх види та способи вираження в них
головного члена 88
§ 45. Безособові речення, головний член яких виражений
безособовим дієсловом 89
§ 46. Безособові речення, головний член яких виражений особовим
дієсловом, вжитим у безособовому значенні 90
§ 47. Безособові речення, головний член яких виражений безособовою
дієслівною формою на -но, -то 93
§ 48. Безособові речення, головний член яких виражений безособово-
предикативним словом » 94
Інфінітивні речення
§ 49. Поняття про інфінітивні речення .96
§ 50. Основні групи інфінітивних речень 97
§ 51. Інфінітивно-називні речення 99
284

стор.
§ 108. Складнопідрядні речення з підрядним умовним ... . 232
§ 109. Складнопідрядні речення з підрядним допустовим . . 235
§110. Складнопідрядні речення з кількома підрядними . 241
§ 111. Конструкції з супідрядними реченнями 241
§ 112. Конструкції з послідовною підрядністю . . . . 244
§113. Складні речення з сурядністю й підрядністю 246
§ 114. Період ... . . 246
Безсполучникові складні речення
§115. Загальні відомості про безсполучникові складні речення . . 24&
§ 116. Типи безсполучникових складних речень 250
§ 117. Безсполучникові складні речення а однотипними частинами . . 250
§ 118. Безсполучникові складні речення, що означають одночасність,
сумісність або взаємну відповідність дій, явищ 251
§ 119. Безсполучникові складні речення, що означають часову
послідовність дій, явищ 252
§ 120. Безсполучникові складні речення із значенням зіставлення . . 253-
§ 121. Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами . . 255
§ 122. Безсполучникові складні речення, подібні до складнопідрядних
речень з підрядним підметовим 256
§ 123. Безсполучникові складні речення, подібні до складнопідрядних
речень з підрядним додатковим 257
§ 124. Безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
речень з підрядним способу дії порівняльним 25&
§ 125. Безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних
речень з підрядним порівняльно-означальним 259
§ 126. Безсполучникові складні речення з загальним значенням
причиново-наслідкових відношень 259
§ 127. Безсполучникові речення, подібні до складнопідрядних речень з
підрядним мети 262
§ 128. Безсполучникові складні речення з часовим значенням . . . 262
§ 129. Безсполучникові речення із значенням умови 264
§ 130. Безсполучникові складні речення із значенням допустовості . . 267
§ 131. Безсполучникові складні речення, друга частина яких уточнює
один із членів першої частини або пояснює зміст першої
.частини в цілому 267
§ 132 Безсполучникові складні речення ускладненого типу .2/1
ПРЯМА 1 НЕПРЯМА МОВА
§ 133. Пряма і непряма мова 272
§ 134. Пунктуація та інтонація в конструкціях з прямою мовою . 275
§ 135. Заміна прямої мови на непряму 277
§ 136. Невласна пряма мова ... . . . . 278-
У мовні скорочення 281

Борис Николаевич Кулик
Курс современного украинского литературного
языка, ч. II, (на украинском языке)
Государственное учебно-педагогическое издательство
«Радянська школа»
Редактор В. И. Марков
Технічний редактор Л. I. Клименко
Коректор Г. С. Гейко
Здано до набору 24/ІХ-1960 р. Підписано
до друку 17/ІУ-1961 р. Папір 60X90716.
фіз. друк. арк. 18. Тираж 30 000. БФ 19677.
Ціна 51 коп.
Державне учбово-педагогічне видавництво
«Радянська школа».
Київ, вул. Юрія Коцюбинського, 5.
Видавн. № 12344і.
Зам. № 933. Львівська книжкова друкарня
Головполіграфвидаву Міністерства культури
УРСР, Львів, Пекарська. 11.