М. П. КОЛОМ1€ЦЬ е.с. РЕГУШЕВСЬКИЙ
словник
ФРАЗЕО-ЛОПЧНИХ СИН0Н1М1В
За редаадею В, О, ВИННИКА
КИТВ «РАДЯНСЬКА ШКОЛА» 1988
ББК 81.2Ук—4
К61
КОЛОМИЕЦ Н. Ф„ РЕГУШЕВСКИП Е. С. Словарь фразеологических синонимов / Под ред. В. А. Винника.— К.: Рад. шк., 1988.— 200 с.— На укр. яз.
Словарь содержит группы близких или одинаковых по значению фразеологизмов, при которых даются краткие данные об их семантических оттенках, эмоционально-экспрессивная окраска, стилистическое использование и особенности употребления в современном украинском литературном языке. Словарь поможет выбрать наиболее удачный фразеологический синоним для точного и яркого выражения мысли. Читатель найдет в словаре свыше 300 синонимических рядов, охватывающих 2000 фразеологических единиц, подобранных из произведений украинских писателей.
Рассчитан на учителей, учащихся общеобразовательных школ, а также на студентов-филологов, журналистов, переводчиков, лекторов, пропагандистов.
Рецензент и: науков! сшвроб!тники 1нсти-туту мовознавства АН УРСР кандидати фыопо-пчних наук В. М. Бионоженко та Н. М. Неровня, За автентичшсть мюстративного матер!алу вшювщають автори.
Редактор Л. В. Молодова,
4602020000-080
К М210(04)-88 КУ~№ 7~69-’988
ISBN 5—330—00353—9
©Видавництво «Ра; школа», 1988
ПЕРЕДМОВА
Загальновизнано, що фразеолопзми, як 1 слова, вступають у сино-н!м!чн! в!дношення. СиношмТчш можливост! фразеолопчного складу украТнсько!, як i imiinx мов, надзвичайно велик!. За шдрахунками В1до-мого досл!дника фразеологп росШсько! мови В. П. Жукова, близько 75 % фразеолопзкив охоплеш явищем синошмп. Водночас природа i особливост! фразеолопчних синонМв поки що вивчеш недостатньо. «Для украТнктики, яка мае певш усп!хи в дослщженш лексично! сино-шмП, зосередження уваги на синон!м!чних взаеминах саме м!ж фразе-олопзмами на сучасному етап! здаеться щлком виправданим. Перша складШсть, на яку натрапляе дослщник фразеолопчноТ синошмП укра-ТнськоТ мови,— в!дсутн!сть спещальних словник!в, де були б в!дпов!д-ним чином снстематизован! фразеологии! синошм!чн! скарби» Саме тому створення словника фразеолопчних синошм!в украТнсько! мови е давно назр!лою потребою.
Пропонований Словник е першою спробою такого типу. В1н розра-хований насамперед на вчителш i учн!в загальноосв!тн!х шк!л, але ним можуть користуватися в сво!й робот! i студенти-ф!лологи, журна-л!сти, перекладачь Вивчення фразеологп у школ! — нев!д’емна складова частика роботи над розвитком усного i писемного мовлення учшв на уроках украТнсько! мови i лиератури. Одним !з основних прийом!в ово-лодшня фразеолопчними багатствами мови е робота з фразеолоНзма-ми-синон!мами.
Словник фразеолопчних синонш1в стане в пригод! також ус!м ша-нувальникам образних засоб!в украТнсько! мови, осюльки врахування семантичних, емоцшно-експресивних i стилктичних в!дт!нк!в фразеолопчних синошм!в, в!домост! про як! наводиться в словникових статтях, допоможуть читачев! швидко знайти серед великоТ юлькост! образних зворопв саме и !з них, як! найбьдьш точно ! виразно передають змкт висловлюваного i в1дпов!дають нормам сучасно! литературно! мови. А правильн!сть, точность ! чистота мови е одним !з п0казник!в загаль-ного культурного р!вня людини, в шднесенш якого, як i в примноженн! загального духовного, !нтелактуального потенциалу нашего народу, словникам належить почесне м!сце.
Укладач! будуть вдячн! за висловлен! пропозицц I побажання щодо полшшення словника.
написали передмову до слов-о --------- ^ириппио! скип на лггери Б, Ж, У, Ф, X, Ц, Ч, Ш, 1Ц,
и, шдготували покажчик фразеолог!зм!в та список л!тературних
М. П. Колом!ець ! С. С. Регушевський ника, уклали словников! статт! на л!тери л1 ntnn^-.----
джерел.
Думка^*1973й П	Г’ ФРазеолог1я украТнсько! мови.— К. : Наук.
3
М. П. Колом!ець написав вступи! частями — «Зм!ст 1 будова словника» та <Як користуватися словником», словников! статт! на л!тери А, В, Г, Д, Е, 3, I, I, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т.
3MICT 1 БУДОВА СЛОВНИКА
Объектом лексикограф!чного опису у Словнику е фразеолопчш сино-н1ми сучасно! украТнсько! л!тературно! мови. Матер!ал для словника добирався переважно з твор!в письменниюв, як! вивчаються в школ! або рекомендуються програмою для самоспйного читання. Фразеоло-п‘чн1 синон!ми— це фразеолопчш одинищ *, шо близьк! (чи тотожш) за своТм основним значениям, але в!др!зняються образною структурою, значенневими вщпнками, емощйно-експресивним забарвленням або на-лежн!стю до того чи шшого функщонального стилю. Таю близьк! або тотожн1 за своГм значениям фразеолопчш’ одинищ звичайно сшвв!дно-сяться з певним словом загальномовного вживания, виконують однако-Bi з ним синтаксичш функцп i утворюють синошм!чш ряди, як! можуть складатися з двох, трьох, чотирьох i больше фразеолопзм!в, наприклад:
В1ДСТАВАТИ—(бути позаду Bcix) бути (!ти, опинятися, плести-ся, плентатися i т. !н.) в (у) хвост!; пасти задшх (задш).
ВИКРИВАТИ— (показувати справжню суть когось) зривати маску (машкару) з кого; (виявляти прихован! нам!ри) розкривати карти ч и Т; (розкривати чиТсь нечесш, шдступш* дп) виводити на чисту (св!жу) воду кого.
ДОРОГИЙ— (який коштуе велик! гроии, в знач. прис.) в (на) ц!н!; не по кишеш кому; (який високо щнуеться, мае велику цшшсть) на вагу золота, [i] ц!ни немае (нема) кому, чому; [!] Шни не [можна] зложити (скласти, не зложиш, не складеш) кому, чому.
ДАВНО—(у далекому минулому) во врем’я оно, заст„ 1рон.; во дни (в дш) они, засл; в оний час, засл, уроч.; за царя Гороха [, як людей було трохи], жарт.; за царя Хмеля (, як було людей жменя], жарт.; за царя Панька (Томка) [, як була земля тонка], жарт.
У синошм!чному ряду прийнято вид! л яти домшанту—по можливост! стшистично нейтрально слово (р!дше — словосполучення), яке виражае найзагальшше значения i виступае як головне, стрижневе (у словнику синон!м!в воно звичайно виступае як реестрове). Осюльки фразеоло-пзми, пройшовши складний i тривалий шлях становления в!д в!льних словосполучень до стойких образно-метафоричних зворопв, вид!лилися в самоспйн! мовш одинищ з таким ц!л!сним значениям, яке ускладнене додатковими семантичними, стил!стичними i емощйно-експресивнимя в!дт!нками, серед групи близьких чи тотожних за значениям фразеоло-пчних одиниць, як правило, важко вид!лити такий зворот, який би в найзагалыиших рисах виражав поняття, стльне для вс!х член!в сино-н!м!чного ряду i виступав би опорним, заголовним виразом ряду — його доминантою. До того ж у навчалыпй лексикограф!! для зручност! кори-стування словником, полегшення знаходження потр!бно! фразеолопчно! одинищ, використання семантично сшвв!дносного з фразеолопчними синошмами слова як реестрово! дом!нанти видаеться лопчним i виправ-даним. Тому в рол! домшанти синошм!чного ряду, що складаеться
1 ГПд фразеологизмами розум!емо так! ст!йк! сполучення сл!в, що не е простою сумою значень сл!в-компонент!в, а мають щл!сне експресивно-оцщне значения, зближуючись з! словами семантично та функщонально-граматично. Саме так! фразеолопзми е об’ектом лексикограф!чного опрацювання за ix синон!м!чними зв’язками в окремих статтях Словника,
4
з фразеолончних одиниць, ми найчаст!ше використовуемо слово, зр1д-ка — в!льнё словослолучення i лише в окремих випадках — фразеологизм Наприклад: АБИКУДИ. АРИСТОКРАТ. БАГАТО. БАГАТО ВСЬО-ГО ЗАЗНАТИ. БИТИ. БИТИ ТРИВОГУ.
Стилютична диференц!ац!я фразеолог!зм!в-синошм!в здшснюеться в трьох аспектах: 1) у функцюнально-стилютичному план! вид!ляемо книжн!, народно-поетичн! (фольклорю), розмовн! i територ!ально-д!а-лектн! фразеолопзми; 2) в емоцшно-експресивному план! урочисть жарпвлив!, фаммьярн!, !рон!чн!, зневажлив!; 3) в !сторико-стил!стич-Н0Му —застар!л!, м!фолог!чш, етнограф!чш. Розм!щення !х у межах словников©! статт! здшснюеться у словнику за принципом: спершу наводиться • найб!льш нейтральн! i з б!лыпою семантичною прозорютю, а пот!м !нш! — з менш яскраво вираженою семантикою i б!льшою емо-ц!йною забарвлешстю. Наприклад: фортуна усм!хаеться (усмахалася) кому, книжн.; камтнь спотикання, книжн.; у тридевятому (у тридесятому, у якомусь) царств!, нар.-поет.; за тридев’ять (за с!м, за триде-сять) земель, нар.-поет.; за горами за долами, нар.-поет.; ще й трен п!вн1 не сшвали, нар.-поет.; зав’язати косу (хустку), заст., етн.; шти до в!нця, заст.; закрутити кичкою голову кому, ч и ю, заст., д1ал., етн.
Окрем! фразеолопзми-синошми розр!зняються одночасно ! за сти-льовими, i за емощйно-експресивними, i за стилктичними ознаками, i, отже, можуть мати триаспектну характеристику, наприклад: прописати 1‘жицю кому, книжн., заст., фам.; ще й чорти навкулачки не билися, розм., заст., фам.; на велику (панську) стопу, розм., заст., д1ал. У поед-нанш з семантичним групуванням синон!м!в це ускладнюе (а часто й просто робить неможливим) дотримання ч!ткого, однотипного порядку розташування фразеолог!зм!в у межах синошм!чного ряду.
Як свщчить д!браний для словника матер!ал, переважна бшышсть фразеолончних синон!м!в належить до розмовного стилю. Значна частика з них останшм часом розширюе сферу свого функцюнування в мов! художньо! л!тератури, газети, радю, телсбачення. У зв’язку з цим у словнику под1бн! синон1’ми не мають позначки розм. i характеризу-ються Т1льки в емоцшно-експресивному та 1сторико-стил1стичному
планах.
В один синон!м!чний ряд об’еднуються ильки тотожн! або близьк! за значениям фразеолопзми, сшвв!дносн! семантично й функщоналыю з одшею i нею ж частиною мови. Так, наприклад, фразеолопзми бути (побувати) в бувальцях; узнати (шзнати, скуштувати) почому (поч!м) К1вш лиха; пройти (кр!зь) огонь i воду i м!дш труби; пройти i м!дн! труби ! чортов! зуби; бути на воз! i п!д возом; бути на kohi, бути i п!д конем; пройти Крим i Рим i м!дш труби; пройти (перейти) кр!зь сито й решето; знати, де раки зимують мають процесуальне значения «бага-то всього зазнати», стввщносяться з д!есловами i утворюють один синон!м!чний рядл Фразеолопзми стреляна птиця; стр!ляний (обстр!ля-ний) птах (горобець); стр!ляний вовк; бита голова; битий жак мають значения предметност!, сшввщносяться з !менниками, а тому й утворюють самоспйний синон1м!чний ряд !з домшантоюлменником. Втдпесе-Н1сть вищеназваних фразеолопзм!в до двох самостшних сипон!м!чних рядш з д!есл!вним i 1менниковим значениям шдтверджуеться й одно-тнпшстю !х . граматично! структури: фразеолопзми синошм!чного ряду з д!есл!вною доминантою за граматичною структурою спш-вщносяться з д1есл’|вними словосполученнями, а фразеолопзми ряду з 1менниковою доминантою — з 1менниковими. Фразеолопзми зберша-Ють граматичну форму словосполучень як синтаксичних одиниць. ми • °?НОМУ синошм!чному ряду можуть поеднуватись ! фразеолопз-и, pi3Hi за граматичною структурою. Але разом з тим вони, як прави-о, сп1вв!дносяться з одшею якоюсь частиною мови i виступають у функ-
ци того самого члена речения, що й дом!нанта — реестрове слово, яке вщкривае синошм!чний ряд фразеолопчних одиниць. Наприклад: РАНО — (коли ще не розвиднялося, не с!р!ло) ще й на зорю не за-ймаеться (не займалося, не зайнялося, не зд!йметься); ще й на cbit не зор!ло (не зазорало, не займалося, не благословилося, не заводилося, не зводилося); ще й Tperi Фвш не сп)валн, нар.-поет.; щей чорти навку-лачкм не билися (не б’ються), заст., фам.; (про передсв!танковий час) ш cbit hi зоря; чи св!т чи зоря; ш с bit hi тьма; скоро cbit; (про час, коли пльки починае с!р!ти, розвнднятися) плькн почало (стало) на свп благословлятися; чуть (чнм, як) cbit; чуть зоря; ледве на cbit за-зорио; (перед сходом сонця) на sopi (на зорях).
У зв’язку з тим, що компонента фразеолопзм!в частково чи пов-Шстю втрачають свое перв!сне лексичне значения, колись властиве Тм як словам в!льного вжитку, слова-компоненти фразеолог!зм!в можуть зам!нюватись шшими словами чи шшими формами сл!в, а деяк! i3 них можуть уживатися в склад! фразеолопчних однниць факультативно, внступаючи в ix склад! в одних випадках i випадаючи в шших. Так! видозм^ни форми одного i того ж фразеологизму, як! не впливають на його щл!сне значения, називають вар!антами фразеолопчноТ единиц!. Так, наприклад, вирази брати за душу, хапати за душу, щипати за душу, брати за серпе, хапати за серце, щипати за серце е вар!антами одного фразеолопзму брати (хапати, щипати) за душу (за серце). Ui вар!ан-ти виникли внасл!док взаемозамши сл!в-компонент!в одного i того ж фразеолопзму. У словнику вони опрацьован! в межах в!дпов!дного си-нон!м!чного ряду як одна фразеолопчна одиниця з наведениям у круг-лнх дужках взаемозам!нних сл!в.
Уживання в склад! фразеолопчних одиниць взаемозампших чи фа-культативних компоненте пояснюеться тим, що за формою фразеолопзми е надсл!вними, нар!знооформленими структурно-граматичними оргашзащями i сп!вв!дносяться з словосполученнями чи речениями, а за зм!стом вони мають, як i слова, цшене значения, яке не е простою сумою значень компонент. У процес! фразеолопзащ! в!льних синтак-сичних конструкщй ! становления фразеолопзм!в як специф!чних мов-них одиниць спостер!гаеться поступальна видозмша форми фразеоло-г!зм!в, В1дх!д II в!д структури речения чи в!льного словосполучення. Коли фразеолопзм ще збер!гае зв’язки з вих!дними переносно-образ-ними виразами, можлива поява чи зникнення окремих сл!в, як! колись входили до структури генетично спорщнених зворопв. Це й приводить до появи факультативних компонент у склад! фразеолопчного зворо-ту. Факультатив»! компоненти фразеолопчних одиниць у словнику наводиться в квадратних дужках, наприклад: сипати словами (слова) [як (мов, паче, неначе) горохом (горох)]; молоти язиком Г, як порож-Н1Й млин (як на жорнах, як вггряком)] i т. in.
Фразеолопчн! синошмн ! вар!анти € важливим стилТстичним засовом мови. Вони дають можлив!сть образно передати найтонш! в!дтшки значения, охарактеризувати предмет, явище чи ситуацпо, даючи Тм в!д-повщну оц!нку.
Фразеолопчн! синон!ми можуть утворювати складщ семантичн! комплексу як! здатн! под!лятися в свою чергу на мении групи. Так, напрн-клад, серед фразеолопчних синон!м!в, як! виражають акт мовлення, можна вид!лити так! шдгрупи: 1) усно повщомляти що-небудь; 2) го-ворнти невиразно; 3) говорити несерйозно; 4) говорити дурниц!; 5) го-ворити швидко; 6) говорити одне i те ж; 7) гшвно говорити; 8) розпо-в!дати; 9) розмовляти; 10) багато говорити; 11) правдиво говорити; 12) говорити марно, попусту; 13) говорити щось неприемне; 14) говорити щось дуже приемне; 15) сказати щось недоладне. Вс! вони наведен! в словнику в однШ статт!. Такий спос!б розташування синон!м!в,
на наш погляд, допомагае швидко знаДти серед велико! юлькост! близь-ких за значениям фразе9лог!зм!в потр!бний вираз ia вщповщннми се-мантичними i стиллстичнимя в!дтшками,
ЯК КОРИСТУВАТИСЯ словником
1.	Близьк! за значениям фразеолопзми з!бран1 в групи (або ряди).
2.	Синошм!чний ряд разом з ремарками та мюстращями утворюе словникову статтю. На початку словниково! статт! з абзаца як реестро-ва одиниця подаеться домшанта ряду, за нею !де повний перелж фра-зеолопчних синошм!в, а попм — ыюстраци з лггературних джерел.
3.	У К1нщ стати — П1сля ьлюстрацш — з абзаца подаеться при потреб! позначна Пор. (Пор!вняйте), яка встановлюе зв*язок м!ж синонЬ м!чними рядами, близькими за значениям.
4.	Словников! стати розм!щен! за алфавитом домшант.
5.	Якщо реестрове слово служить дом!нантою для юлькох синонЬ м!чних ряд1в, так! ряди розташовуються в однш словников!# статт! як шдгрупи.
Кожна тдгрупа оформляеться з абзаца, з порядковым номером зам!сть домшанти, з пояснениям в!дпнк!в значения, яке подаеться в круглых дужках теля арабських цифр 1, 2, 3..., з перел!ком синошм!в i цитат-!люстрац!й:
ПОВН1СТЮ — 1. (без будь-яких залишюв) без останку; до цурки (цурочки); до [останньо!] крихти... . (ГлюстрацП.)
2.	(повною м!рою, ц!лковито) з голови до шг (з н!г до голови); з (в!д) голови до п’ят; (з) плом i душею... .(1люстрацп.)
3.	(з с л. вивчити, прочитати, запам’ятати 1 т. in.) в‘(д букви до букви; В1д (од) дошки до дошки; в!д палпурки до пали турки... . (1люстрац!!.)
6.	П!сля кожного фразеолопзму роэкриваються особливост! керу-вання, наводиться граматичн! i стилктичн! позначкн. Наприклад:
БАЙДУЖЕ (у знач. безос. прис.; не щкавить, не обходить кого-небудь щось) хоч трава не рости; хоч вовк траву !ж; (шчого не варто, нццо не лякае) море по кол!на (по колшо) кому, для кого; (шщо не впливае) як (мов) з (!з) гуски вода; (зовс!м байдуже комусь; н!-скл’льки не хвилюе когось) не rpie i (й) не знобить (ш знобить ш rpie) кого, кому. (1люстрацп.)
7.	Скорочен! позначки, як! характеризують синошми за належжетю до певного функцюнального стилю мови чи за емощйно-експресивним забарвленням, ставляться теля синошма курсивом без дужок, р!дше — в Kimji змктово! ремарки, якщо стилктична позначна стосуеться групи синон!м!в. Наприклад:
БЮРОКРАТ -г- (службова особа, яка виконуе сво! обов’язки формально, на шкоду справ!; зневажл.) чорнильна душа, 1рон.; канцеляр-ськии пацюк; параграф безсловесний; (чиновник, заст.) кропив’яне CIM я; приказний крючок. (1люстрацц.)
8.	У круглих дужках теля деяких компонентов фразеологизму наводиться !нод! !нше слово або юлька слов, що можуть вживатися замлеть цього компонента, утворюючи вар!анти фразеолопчно! одинищ. Наприклад:
ПОДОБАТИСЯ — бути (припадати, приходитися) до вподоби (до Душ1, до серця, по серию, до смаку, по смаку) кому; [бути] п!д смак КОМУ, чий; [бути] до любое! (до мисл!) кому. (1люстрацП).
У.	У квадратних дужках наводиться слово чи калька сл!в, що мо-^уть уживатися ! не вживатися у склад! фразеолопчного звороту. На-
7
МАЛО — (у невеликш юлькост!) не [дуже] густо; [як (мов I т. !н.)] кп наплакав... (1люстрацП.)
10.	Слова, взят! в кругл! чи квадратн! дужки, не впливають на алфа-в!тне розмнцення фразеолопзму в покажчику, вм!теному в kihui словника. Наприклад: фразеолопзм [як] за водою п!ти в алфавтюму покажчику сл!д шукати шд лперою «3», вираз [аж] жижки затруси-лися — шд лперою «Ж>.
11.	Дд€сл!вн! ряди фразеолончних синон!м!в подаються !з формою того виду (доконаного чи недоконаного), з яким вони часпше вжи-ваються. У р!зних синон!м!чних рядах однаков! за своТм складом фразеолопзми з д!есловами доконаного чи недоконаного виду наводиться т!льки тод!, коли вони мають р!зне значения i сп!вв!дносяться з р!зними дом!нантами.
12.	Складов! частики фразеолопзм!в, як! втратили основн! смислов! та синтаксичн! ознаки сл!в, розд!ловими знаками не в!докремлюються. хоч вони й под!бн! за своею структурою до однор!дних член!в речения, пор!вняльних SBOpoTis тощо: и! за що Hi про що; н! ало н! впало (в! пало); бити (драти, лупити i т. !н.) як Сидорову козу; поминай як звали; тихо хоч мак cift.
Якщо ж компоненти фразеолопзм!в не повн!стю втратили ознаки сл!в i нагадують звичайн! синтаксичн! конструкцП, то й розд!лов! знаки в них ставляться за загальними правилами. Наприклад: наговорити, роз-казати, що на верб! груш! ростуть, а на осин! кислиц!; така правда, як на верб! груш!; ц!на — ламаний гр!ш ч о м у; красна ц!на в базарний день — п’ятак к о м у, ч о м у.
13.	В мюстращях з твор!в письменник!в дожовтневоТ доби !нод! зу-стр!чаються слова чи форми сл!в, як! не в!дпов!дають нормам сучасно! украТнсько! л!тературно! мови. У таких випадках шсля цих сл!в у ква-дратних дужках наводяться слова (або форми), як! в!дпов!дають су-часшй л!тературн!й норм!. Наприклад: Не eci ж чительники ]читач!] так! «обстр1лян1 птахи» в л1тератур1 всякой школа, як я (Леся Укра-1нка, 5. 1956, с. 315).
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
безос.— безособовий виг.— вигук груб.— грубий diaA.— д!алектний diecA.— д!еслово док.— доконаний вид етн.— етнограф!чний жарт,— жартчвливий запереч.— заперечення заст.— застармий знач.— значения зневажл.— зневажливий 1нф[н.— шфпптив 1рон.— {рошчний книжн.— книжний
лайл,— лайливий м1ф.— м1фолопчний нар.-поет.— народно-поетич обряд.— обрядовий перев.— переважно
пор.— пор1вняйте прис.— присудок ел.— слово теп. ч.— тепер1шн!й час у знач. прис.— у значенн!
присудка
уроч.— урочистий фам.— фаьпльярний церк.— церковний
УКРАТНСЬКИЙ АЛФАВ1Т
Аа,	Бб,	Вв,	Гг,	Дд,	Ее,
€е,	Жж,	Зз,	Ии,	li,	И,
Йй,	Кк,	Лл,	Мм,	Ни,	Оо,
Пп,	Рр.	Се,	Тт,	Уу,	Фф,
Хх,	Цц,	Чч,	Шш,	Щщ,	Юю,
Яя, ь.
A
АБИКУДИ—(з сл. i т и, I х а т и, т!кати) св!т за оч1; куди оч! дивляться (бачать, понедуть, пока жуть, спали); куди ноги несуть (несли, носили, понесуть).
Льоня— цей просто мае знятись, подякувати сво'!й бабус! за eci турботи ! п!ти сыт за оч1, як ход ять тепер тисяч! людей (Гончар, 2, 1978, с. 135); Голодн! люди юрбились, Пили, куди оч! бачили, розтавали по дорогах (Яновський, 1, 1958, с. 65); [Микита:]—Ну, Марусе, коли й ти еже не ймеш мен! в!ри, то п!ду я, куди оч! поведуть... та або втоплюсь, або зар!жусь!.. (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 57);— ...Але дозвольте д!знатися, пане майор, куди ей прямуете? — Куди ноги несуть,— буркнув Дулькевич (Загребельний, 5, 1981, с. 194),
Пор.: КУДИ ХОЧ.
АРИСТОКРАТ — (людина знатного, дворянського походження) блакитна (голуба, дворянська) кров у кого (тече в жилах чи!х), заст.; 6iла (панська) к!стка (юсть), заст., зневажл.
— 1ване Юхимовичу, ей ж,— каже пан,— благородний; у ваших жилах тече дворянська кров (Панас Мирний, 3, 1954, с. 168); Вони [юнкери] дов!рливо вручають... свою долю йому [ВрангелевП, обрцci-лому шведов!, в жилах якого тече голуба кров в!к!нг!в (Гончар, 2, 1959, с. 207); Иого чорний шлак в!явся по плечах. «Рубай, брати, б!лу к!сть!» (Яновський, 1, 1954, с. 247),
Б
БАГАТО — (велика к!льк!сть кого-, чого-небудь) без л!ку; (переважно грошей) кури не клюють; [1] свин! не Тдять; [хоч] лопатою горни (греби, загребай); (безл!ч) аж кишить, зневажл.; до б!са; як [за гр!ш] маку; як п!ску морського; н! проТхати н1 пройти; на волов!й шку-pi не списати; хоч греблю гати; (про роботу, справи, клони тощо) по горло; по [сам! (сам!с!ньк!)] вуха; [аж] по шию; з головою; по [саму (сам!с!ньку)] зав’язку; шла купа; (надзвичайно багато) як цвпу в город! (по всьому св!ту).
А людей, людей! без л1ку, та все чуж! — минають ! не глянуть на тебе (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 14); В нього [Созоненка] грошей кури не клюють (Стельмах, 2, 1982, с. 351);—У тебе ж tx i свин1 не Тдять,— а вмреш — кому д!станеться? I сам згинеш, i грош! тво'! згинуть... (Васильченко, 1, 1959, с. 142); [С и д i р Трохимович:] А грош! лопатою загргбае (Панас Мирний, 6, 1970, с. 439);—Катанку купив. Так ви забрали соб! в голову, що грош! в мене як полова — лопатою гребу (Стельмах, 2, 1982, с. 370); А там баришень аж кишить (Панас Мир-ний, 1, 1968, с. 491); Грецько! kIhhotu до б!са (Яновський, 2, 1983, с. 213);—Оце добре!—перехопив Лука,— Твоя Мар!я ! моя Мар1я!
10
Тих Март на ceiri — як за epiui маку\ (Коцюбииський, 1, 1955. с. 141); Пасгви то1, паст в и-и~и! Як п1ску морського... (Остап Вишня, 1, 1974, с 97)- Пишуть з ycix ciA до нас:— Рятуйте! Баби-шептухи заЛдають! Развелось 1х по селах, що hi проЪсать Ш пройтиХ (Остап Вишня, 1, 1974, с. 214);— Що я тепвр знаю про тебе, того на воловш шкур* не спишет!—Але я колись-таки спишу твою шкуру вздовж i впоперек! (Стельмах, 1, 1982, с. 327);— Таких «землячков» по всьому свету видимо-невидимо, хоч греблю ними гати,— глузливо eidnoete Павло, якому не сподобався солоденький тон донця (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 16); У Дмитра було справ, як говориться, по горло —то укрупнения, то сЛвба, то електростанщя, а це еже й ремонт тракторов починасться (Збанацький, Переджнив’я, 1960, с. 412); А робота по сам! вуха: треба об!д готу вата та видавати, посуду мити, хустя прати, хл1б пекти... (Ко-цюбинський, 1, 1961, с. 65); [Харитон:] А наб1р? [Денис:] На-брався, братухо, по сам1с1ньк1 вуха\ (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 301); Навколишньми селами ширилася чутка: «Он у СтроМ знали, що з шкуродерами зробити!» Правда, переб1лыиували дшсне: казали, що кожний набрав co6i всякого добра аж по шию.,. (Дем’яп, Крутогори Верховини, 1984, с. 77);—В мене робота не по шию, а просто з головою\ (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 180); [Горнов:! Ск1льки ще в тебе riel пансько! пихи, як подивлюся я на тебе: без стаданку або без кофЧю не можна гостя всдпустити; I хоч би тому госте в! дела було, як кажутъ, по зав'язку, а в1н сиди та жди того коф1ю (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 169); [Харитон:] Напозичався еже й так по саму зав'язку (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 33); 3 такого хлопоту Махаха завжди заходив спритно, але еже оп1сля на того, хто наважився зробити йому прикрссть, неодм'щно звалювалась ц1ла купа лиха (Луговський, Недокопана криниця, 1984, с. 230); Жених1в у тебе, хвалить бога, пк цвету в городу хоч греблю ними гати (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 22); —Д1ти mol, дИи! € вас як цвюу по всьому св1ту, тальки вас коло матер! нема!.. (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 36).
БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ—(мати великий життевий досв!д) бути (побувати) в бувальцях; узнати (ni знати, скуштувати) почому (почки) к!вш лиха; пройти [кр!зь] огонь i воду [i м!дш труби]; пройти i м!дш труби, i чортов! зуби; бути на воз! i шд возом; бути на кон! [бути] 1 тд конем; пройти Крим i Рим [i м!дш труби]; пройти (перейти) кр1зь сито й решето; знати, де раки зимують.
— Побували ми, практично, о р1зних i всяких бувальцях, скушту-вали почему к1вш лиха, коли командира було вбито, а мене поранено (Стельмах, 4, 1983, с. 104); [Кость:] Страх не люблю отих «глибоко-розумних», надто спритних, що пройшли вигонь i воду (Мороз, П’еси, 1959, с. 107); Нав1ть в1н, Пушкарьов, що праймов, як говориться, кр1зь огонь, воду i Midni труби, не зм1г би... заробити соб1 на прожиток (Бурлака, Напередодш, 1956, с. 228); Пот1м аж в к1нц1 стайн! анци-болотний Максим Полатайко, якай праймов i Midni труби, i чортов! зуба, доладно пустив низом теню, i зразу ж над нею чудово плеснув 1 3foo5f ysopy ясний, з осшньою м’як1стю i смутком тенор... (Стельмах, 4, 1983, с. 96); Хто часто в дороз!, був nid возом i на воз! (Укра!нськ! народш присл!в’я, 1963, с. 285); В1н на своЧм в1ку звЧдав усього. Був шавкун на ком, був i nid конем (Панас Мирний, 2, 1954, с. 261) ;
сюди найтрудшших, тих що еже пройшли Крим i Рим (Гончар, о, 1979, с. 167); На тракторе Лхали, нач!плявшись ц!лою купою, хлогиД CTapUii за Яорфира, веселг, в чубах,— yi, видно, пройшли еже кр1зь зим U решего (Гончар, 6, 1979, с. 32);—Знавш, вражий сину, де раки а гарбуза все-таки потягнеш! — гукнули хлопц1 здалеки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с 458)	‘
ДОСВ1ДЧЕНИЙ.
11
БАЙД УЖЕ — (у знач. безос. прис.; не ц(кавить, не обходить кого-небудь щось) хоч трава не рости; хоч вовк траву Тж; (шчого не варто, Н1що не лякае) море по колша (по кол!но) кому, для кого; (нИцо не впливае) як (мов) з (1з) гуски вода; (зовс1м байдуже комусь; Hi-ск!льки не хвилюе когось) не rpie 1 (й) не знобить (н! знобить н! rpie) кого, ко м у.
[Коваленко:] Завзятий конюх у тебе, 1ване Петровичу. Шкода тёльки, що вён лише за свёй колгосп думае, а далё хоч трава не рости! (Мамонтов, Твори, 1962, с. 483); Орендар не дбае про землю, про по-далыш в рожа'ё, пошкрябае букером, щоб зняти один врожай, а там— хоч вовк траву 1ж! (Циба, На злам!, 1984, с. 117); 1м [сус!дам] немае дела до Олечки. I некому нема. Все гуляють, веселиться, кожному море по колена (Кучер, Трудна любое, 1960, с. 275); Ск1льки не критикують того начальника робпостачу, а з нього, мов з гуски вода... (Гончар, Тронка, 1963, с. 10);—Здрастуй, як не жартуеш,—ведповёла стара на привётання таким тоном, неначе дала зрозумети: що ти е на бёлём свете чи немае тебе — бабё не г pie i не знобить (Большак, Образа, 1980, с. 26); Грицько всм1хнувся...— Ну що тобе до того [як люди живуть м!ж собою], Ч1пко, скажи менё, бога ради... Адже тобе вёд того Hi знобить, Hi epie (Панас Мирний, 1, 1969, с. 207).
БЕЗВИХ1ДБ—(про почуття безсилля, безнади, в1дчаю) хоч з мосту та в воду; хоч вовком вий; хоч кричи [караул (проб!)]; хоч сядь та й плач; хоч головою об стшу бийся; хоч вешайся; хоч кулю в лоб; хоч укороти co6i В1ку; хоч лягай та вмирай (помирай); хоч у яму (домовину, могилу) лягай; хоч у зашморг л!зь.
— Для чого тёльки я вас зустрёла? — питае сама в себе крёзь сльо-зц.— Вчилась би, жила б... А тепер хоч з мосту та в воду (Збанацький, 1, 1974, с. 268); Худёбка в пошесть вигибла що до ноги, хоч вовком вий, мене самого на берлёг звалив недуг на рек целий (Франко, 13, 1954, с. 36);—Спасибё тобе, Насте, за капусту. А то хоч кричи. Своеё немае. а на базар — такий дощ лив, та й заспали-таки (Панас Мирний, 1, 1968, с. 418); Пока лёто було, перебивалися якось. А як настала зима, хоч npo6i кричи! Не пучки борошна, Hi зернини крупёв (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 84); I рад би Вовк в яке ворота вскочить, та лишенъко йому: куди не поглядить— Усюда Вовченька недоленъка морочить,— хоч сядь ла й плач (Гл1бов, Вибращ твори, 1, 1957, с. 81);—Начальнички! Один у район, другий на засёданёе [заседания], нема на вас розправи. А ти хоч головою об criny бийся. Бодай вас снегом отак засипело, як оцю бёдну кукурудзу (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 270); Ну, хоч вёшайся, хоч крезь землю провались на якийсь час, щоб у ci Ti злё язики примовкли (Козаченко, Сальв1я, 1959, с. 211); [Михайло:] Обёцяв знатней баришнё приехать... i не поехать — хоть кулю в лоб\ (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 32); [Стеха:] ...Кажу вам, що менё де-йшлося до того, що хоч вёзьми та укороти собе вшу або ж ёди за пер-шого ледащицю, або п’яницю, щоб мати хоч яку-небудь заступу!.. (Кро-пивницький, Вибращ твори, 1967, с. 192);—Так мене мучить, голубчику, що хоч лягай та помирай (Тютюнник, Вир, 1964, с. 66); Нема менё де сховатись од неё, як од мух у спасевку, хоч лягай в домовину (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 19); Думала.., що сети дома нёчого, що з детьми хоч у могилу лягай (Цюпа, Назустр1ч дол!, 1958, с. 442);—Я мислю собё так, же як доскочить сюда гайдамаки, ото ж б уде... Мёсёонери. можнё колегёанти розбёжаться хто куди, а менё хоч у зашморг лезь або сам у вогонь стрибай (Сиротюк, Великий благосв!т, 1983, с. 26).
БЕЗВОЛЬНИЙ— (про безхарактерну людину) н! риба н! м’ясо; н! се ш те; [як] з клоччя бапг.
Ну, Антонёна — то не педагог, Кривохацъке — Hi риба. Hi м’ясо, а втём, я ёх ще не розпёзнав, за Ватожчуками журитись нёчого— п’я-12
нйцъ, як i nonie, не люблю змалечку (Збанацький, Г, 1974, с; 162): — Не знает Юрка? Bin же в нас ш се ni те... ВайЛуватий, нер!шучйй!.. Не вм!е показати себе (Рябокляч, Жайворонки, 1957, с. 10);— Нам лучче, коли чолов1К б уде такий, як з клоччя 6ат1г,— навчала мата дочку (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 304); Батько Ксенин був бат1г з клоччя: що ж!нка казала, те в!н ! роб ив (Гршченко, Без хл1ба, 1958, с. 64).
БЕЗГРОиПВ’Я — у кишен! (кишенях) в!тер (дюдя, хурдига) сви-стить (гуляе, вне) у к о г о; у кишенях аж свистмо у к о г о; у кишен! ani шага у кого; у кишен! ан! дзенькне у кого; н! гроша за душек> немае у кого (не мае хто).
— I грошей — Hi котики? — I засм!явся:— Hyt ! я ж, брате, не об!дав, i не вечеряв, i в кишенях eirep гуляе (Нечай, Любов i пам’ять, 1984, с. 80) ;— Лихийвас не взяв: хоч у кишенях в!тер свистать, та зате ви весел! (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 305); У Ястшембського в кишен1 свистать дюдя (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 297); П!сля гусарсько! зима в отця Балабухи в кишенях аж свистим (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 222);— Чолов!к наймудр!ший може вмерти з голоду, коли в нъо-го eirep у кишенях (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 17);—А вона непогане д!ло мен! радить: грошей чортма, в кишеш ан! шага (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 82); [Денис:] Чорта зна що, в кишенях аш дзенькне! (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 301);—Ви знали, що я учитель, а не землевласник чи фабрикант, у мене т!льки й всього, що ота нужденна м!сячна платня та борги, за душею гроша не маю про чорний день (Ткачук, Назустр1ч вол!, 1984, с. 113).
БЕЗЛАДДЯ — (вщсутшсть порядку) вавмонське стовпотвортня, книжн.; содом i гоморра, книжн.; (серед речей) все догори ногами (дном).
Голови туман! ли в!д невщухаючого ле менту цього вав1лонського стовпотворшня. 3 ранку до ноч! горлають водоноса, вищать шарманки, !ржуть кон! (Гончар, 1, 1959, с. 37); [О т е ц ь Христофор:] «Содом i Гоморра!» (Довженко, 3, 1964, с. 231); Коли таке буде дал!, св!т пере вернет ьс я, все стане догори дном (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 200).
БЕЗНАД1ИНО—(у знач, прис.) пропаще д!ло; пропаща справа; погана (кепська) справа (поган! (кепськ!) справи); д!ло табак (труба), фам.
— 1й же богу, я it не пускав! А еже де жшка вмаиаеться, то й пропаще д!ло. 1й-богу, я н! в чому не винен... (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 182);—Да, Юхиме, д!ла! Якщо й так! еже, як Семен, п!шли до нас,— пропаща справа (Головко, 2, 1957, с. 333); — I що воно буде, як люди отак пошматують землю, з чого вони хл!б !стимуть тод!? Погана справа (Коцюбинський, 1, 1955, с. ПО); [Любов:] Я знаю, що коли д1ло до морфио доходить, то еже кепська справа (Леся Украпь ка, 2, 1951, с. 69);—Поган! тво! справи, командире. Жаром в!д тебе пашить, як eid палаючо! тайги (Тютюнник, Вир, 1964, с. 319); [Оста-n.eH.K?j '"А почув в!н [куркуль], що йде л!н1я на колектив!за-Щю ! дио його, виходить, табак, так його дуже грусть ударила (Кор-шичук, 2, 1955, с. 48);—Кукса... подумав трохи ! бачить, що д!ло його Woa (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 151).
БЕЗПРИЧИННО— з доброго дива; н! за що н! про що; н! с!ло ш впало (пало); н! з того н! з сього (з цього).
Ти думаеш, що оце мене так — з доброго дива та справжнього жалю взяли й випустили на волю? (Панас Мирний, 4, 1955, с. 333); yiaeiTb р!дних брат1в не жалував [Левко]; над!ляв !х запотиличниками а лящами Hi за що ш про що (Стельмах, 1, 1982, с. 539); Скаж!мо, <ЬпиЬ°^ пори Ht С1ЛО впало викликали його до канцеляри на теле-'Г ну розмову з Москвою (Ю. Бедзик, Посшшай у юшсть, 1975,
13
с. 72);—1нод! в!н такий добрий, хоч до рани приклада, а !нколи, я/ с!ло Hi пало, зразу ж за попругу хапаеться (Стельмах, 1, 1982, с. 446); Тод!, поду мар я н! з того Hi з сього, також був дощ (Пастушенко, Тавр1'ка, 1974, с. 11).
БЕЗТУРБОТНО— (спокшно, тихо, у достатках — перев. 1з сл. ж и-ти, спочивати, перебувати i т. in.) як у бога за дверима; як у бога (Христа) за пазухою; як вареник (вареников!) у сметан! (у масл!).
— Оце мен!, дочко, за тобою, як у бога за дверима; хоч сядь та й руки згорни!— не вдержалась 3!нька I похвалила невьстку (Нечуй-Ле-вицький, 6, 1966, с. 348);—Тут, б!ля села,— л1си та яри, эв!р шкодить; а там [у степу] як у бога за пазухою! — одказуе Улас (Панас Мирний. 4, 1955, с. 237);—Ти ж чу в. Отож е й так! indueidu. А ти думав, уже в ycix ceidoMtcTb аж з-nid шапки пре? 6 й таки А чого йому— живе п!д ж!нчиним кер!вництвом, як у Христа за пазухою (Збанацький, 1. 1974, с. 100);—^Ваш!й Лукин! буде за ним, як вареников! у сметан! (Нечуй-Левицький, 3, 1966, с. 325); Жив соб!, як вареник у масл! (Збанацький, Сдина, 1959, с. 82).
БИТИ—(завдавати ударив кому-небудь) п!дн!мати руку на кого; намннати боки кому, зневажл.; давати духопел!» (тришия) ко-м у, жарт., заст.; частувати кулаками кого, зневажл.; стригти по спин! кого, жарт.; (бити когось резкими короткими ударами) давати стусани (стусашв) кому! без додатка; годувати штурханцями кого, жарт.; нагороджувати штовханами кого, жарт.; (нещадно бити) бити (драти, лупити i т. !н.) як Сидорову козу кого, зневажл.; (з силою бити по зубах) давати зуботичку, фам.; (тягати за вуха) драти (накручувати, наминати) вуха (вуш!) кому; (тягати когось за волос-ся за провину) давати чубровки кому, зневажл.; волосся скубти к о-м у; (бити по щоц! долонею) давати ляпанц!в кому, жарт.; годувати лящами кого, жарт.; (бити по потилищ) годувати (частувати) поти-личниками кого, жарт.
— Оце вигадала не знати що! Х1ба ж в!н таки п!д!ймав на тебе руку.,. (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 67); —Але, мабуть, така еже доля ф!лософ!в, бо й Сократова ж1нка не раз наминала йому боки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 81); Не стерпе [стерпить] мати ! почне давати духопел!в Солос! (Панас Мирний, 4, 1970, с. 64); Себе, Латина проклинала I вс!м давала тришия (Котляревський, 1, 1952, с. 178); Але декотр! не втершли i почали частувати кулаками в спину прохожих чолов!к!в ! нав!ть молодиць (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 359); Близ сих плили дуби Аванта. В!н був страшнииий од сержанта... Бо вс!х за все по спин! стриг (Котляревський, 1, 1952, с. 251); Микола одн!ею рукою вхопив пана за ногу, другою почав давати стусани в груди (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 209); Зоньку годували штурханцями по кутках (Леся Укра’Гн-ка, 3, 1952, с. 655); Якийсь нап!вроздягнений чолов!к, без шапки й без пояса, намагався виплигнути з човна, але задунайц! тягли його назад, иагороджуючи штовханами (Добровольський, Очаювський розмир, 1965, с. 313); —Бувало, як украду... золотого — зараз ! програю. I били ж мене батько за се, драли як Сидорову козу!.. (Кропивницький, 4, 1959, с 265); Став 1х [земляк!в] ганяти, а часом i зуботичку давати (Панас Мирний, 2, 1954, с. 129); Демонстранта змйиались ! т!кали. 1х наздо-ганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Смолич, Мир — хатам, вшна — палацам, 1958, с. 209); ...ДИям часто скубли волосся, драли eytui, перйцили ременем (Кротевич, Сини землц 1948, с. 191); За невдачу серце зривав |дяк] завжди на наймит!. Дня того не було, щоб не давав чубровки або ляща (Васильченко, Вибране, 1950, с. 204); Дяк за кожний вняв свавол! годував його, як 1 перший учитель, важкими лящами (1ваненко, Тарасов! шляхи, 1954, с, 41); Н!коли його н!хто не
14
бив а батъко й погств. Бабуся в дитинств! частувала потиличниками й давала ляпанц!в, але то б у ла не кара, а ласка (Собко, Матвпвська затока, 1962, с. 242); Мусила Левантина зоставатися, ! справд! 1й по-кращало: хазяйка еже не годувала И потиличниками I менше лаяла, хоч позирала на не! ще лютйиими очима (Грмченко. 2, 1963, с. 263).
Пор.: ПОБИТИ; УДАРИТИ.
БИТИСЯ—(удаватися до бшки) братися за барки з к им; на кулачки битися (погуляти) з ким i без додатка.
— Hi, брав-ем си [бра вся] з ним за барки за якогось там лат югу, що туманить людей (Стефаник, 1964, с. 88); Не раз, бувало, який чоло-в!к або парубок, nituoeuiu на кулачки погуляти, живай додому не вер-тався — там його ! у копи уложать (Панас Мирний, 1, 1968, с. 3).
БИТИ ТРИВОГУ — (подавати сигнал про небезпеку) бити на сполох; на гвалт бити (дзвонити); (криком спов1щати про небезпеку) кри-чати (гукати) на гвалт (на проб!).
Вел1в [Турн] тривогу бить в клепало, щоб вшсько к бою заступало (Котляревський, 1, 1952, с. 230); В хат! виразно було чути, як довго й густо били на сполох (Ешк, Твори, 1958, с. 408); Дзв!н сумно бевкав на гвалт (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 196); Шмий раб... б’е клввцем по м1дян1й доищ! сильно, р1зко, мов на гвалт (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 271); Якби хто крикнув на проб!,.. люди виб!гли б з хат та кинулись осл!п одн! на других (Коцюбинський, 2, 1955, с. 73); —Мовчки, вложивши руки, сид1ти не годиться. Треба проб! гукати (Панас Мирний. 3, 1954, с. 259); Bidi6paAo йому [Юхимов!] спроможшсть крикнути на гвалт, нав!ть збагнути весь жах становища (Ле, Юхим Кудря, 1956, с. 18).
Б1ДНИЙ—(який живе в нужд!, нестатках) [б!дний] як мак начетверо; [б1дний] мов (як, наче) церковна миша, жарт.; голий як бубон (як турецький святий, як пень); гол1ший од мини, р!дко; н‘1 за пле-чима ш перед очима у кого; i в скрин! пусто i в кишен! не гусю у кого; з голими руками хто.
Гивин1 батьки дуже хопли бути багатими, але так, щоб ус!м людям здавалося, що вони 6idui, як мак начетверо (Стельмах, 4, 1983, с. 458); / нащо в1н [Дзвонар] тоб! здався? Bin же б!дний, мов церковна миша (Стельмах, 1, 1982, с. 547); Зосталася з трьома невеличками д!тками-д!вчатками без грошей... Злидн!, кругом злидн!, гол!, як бубон (Панас Мирний, 1, 1954, с. 49); —А як вони живуть? — кажу... —Чи гаразд у ix господ!? —Де там! Так! стали гол!, як турецьк! свят! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 18); Пшепшинський — голий, як пень (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 235); [Я вдоха:] В!н [1ван] козак хоч i бравий, та голшшй од muiui (Старицький, 2, 1964, с. 27); [1 -ша Д!вчина:| У його ж [Василя] — н! за плечима н! перед очима... приймак — та й года (Панас Мирний, 6, 1970, с. 12); [Христя:] I в скрин! пусто, i в кишен! не густо! (Кропивницький, 1967, с. 193); [Василь:] Праймах безродний, з голими руками! червив! злидн! з голодним ротом! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20—21).
Б1ДУВАТИ — з нуждою битися; нужду терпки; жити з б!дою; го-дувати злидш; битися як риба об л!д; перебиватися з кошйки на копейку; (голодувати) Усти сухий хл!б; на одному сухому xai6i сид!тн; тру-оити в кулак; перебиватися з хл1ба на воду (на чорному хл!б!); жити на вод! та 61Д1.
1 &7C)HCUieo — $ез коп^ки Вдеться з нуждою студент (Руданський, «« л ’ С‘ 59)* Жила соб! удова коло Киева... ТерпЫа вона превелика нужоу та вбожество (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 287); Привикайте, остаючись дома, жити !з б!дою (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 186);
%то ТУТ г°дУе злидн!, того вони й там знайдуть (Карпенко-Рии, 2, I960, с. 108); [Петро:] Х!ба без мене мало е таких с!ромах,
15
що б’ються, як риба об л1д, з свснм безталанням 1 н!як не виб’ються з г!рко! нужда? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 151);— Так, м!й добрий ака, зароб!тки н!кчемн!. Перебивается, як аллаховi угодно — з коптки на котику (Ле, Роман м!жпр’я, 1953, с. 107);—Побачимо, що ти за роб ши на т!й ферм!.—А тоб! все мало! — обзивався Павло...—-Не мало, а люди з! свое’! робота щось мають, а ти весь в!к сухий хл!б tcu (Тютюнник, Вир, 1964, с. 131); Худе I бол!зне лице казало, що нужда бу ла Т! неабияка; що приходилось, видно, б!долашн!й д!вчин! багато дн(в на одному сухому хл!б! cudiru (Панас Мирний, 2, 1970, с, 428); Кожухи, свити погубили i з голоду в кулак трубили, така нам лучилась пеня (Котляревський, 1, 1952, с. 72); Так I жили Глущуки— з хл1ба на воду перебиваючись (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 7); В!н [Степан Кирилович] неохоче брав з собою дружину, бо знав, що вона розкидае всю свою i його платню на всмяк! непотр!бн! реч! та ще й борг!в наробить, а пот!м швроку треба б уде перебиватись на чорному xni6i I сплачувати крамарям за ’!хн! залежал!, бракован! товара (Ткачук, Назустр1ч воль 1984, с. 28); Як же ти завернем вдову, адже правду каже. Не для ут!хи рипить клумак у м!стечко, бо живе на eodi та 6idi (Большак, Образа, 1980, с. 25).
БЛИЗЬКО—(на невеликш вщсташ в!д кого-, чого-небудь) не за горами; недалеко ходити; (дуже близько) [як] рукою подати (кинути); [як] палицею (кийком, палкою, трич1 палицею) кинути (докинути); п‘|д руками (рукою); п1д боком; коло [самого] носа, фам.; шд (перед) [самим (сам1сшьким)] носом, зневажл.; (упритул; з сл. сто яти, з!-ткнутися i т. in.); лице (лицем) в лице (лицем до лиця); носом до носа (Hie у Hie), фам.
Берл!н! Ти близько еже... Ти еже не за горами... (Сосюра, 2, 1958, с. 468); —Де ж той чолов!к живе? — хитаючись, пита Як!в.— Та вони тут: недалеко ходити (Панас Мирний, 1, 1954, с. 294); [Оришка:| Та ми духом... тут же рукою подать (Старицький, 3, 1964, с. 204); Недалеко еже й до базару — палицею кинути (Панас Мирний, 3, 1954, с. 172); До хутора зовс!м палкою кинути. Гон!в з п'ять, мабуть, буде (Цюпа, На крилах весен, 1961, с. 23); Bld хутора до центрально! садиби кийком докинути (Рад. осв!та, 29 груд., 1973, с. 4); [Мотря:] При-йдете чи погордуете? Що тут в!д вашего хутора: доброму молодцев! трич! палицею кинути? (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 315); —Та домагаймосъ, щоб на хут!р сюда виселитись, до земл! ближче, хоч у землянках жили б, та завжди б it nid руками на очах мала (Головко, 2, 1957, с. 16); Все це стояло тут же nid рукою в невелик!й шаф! (Смолим, 1, 1958, с. 64); Ставок недалечко, nid боком у комуни (Донченко, 1, 1956, с. 50); Вони стояли на колгоспному nodeip’t т!сним збратаним колом, лице в лице, плече в плече — письменники I хл!бороби (Рад. УкраТна, 23 с!ч., 1974, с. 3); Ще раз по вулиц! пройшла вона в задум! ! зненацька з!ткнулась майже Hie у н1с !з хлопцем (Рильський, 2, 1956, с. 244); Коло носа в’еться, а в руки не даеться (Номис, № 1938); — Куди ж пак! От посватали Марту Сидор!внц та й видерли П в вас nid caMiciHbKUM носом (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 311).
БУДЬ-ЩО-БУДЬ — (незважаючи на будь-як! труднощ!, обов’язко-во, неодмшно) [хоч] кров з носа; хоч тр!сни; хоч з кол!на вилупи, зневажл.; хоч з земл! викопай; за всяку ц1ну; щоб там не було.
Але сьогодн! — кров з носа! в!н [Христич] повинен бути в Сколе й зустрстися з Бойцуном (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 106); За останн!й м!сяць не видали Райков! в пору жалування, а грош! — хоч кров з носа— треба послати санов! в г!мназ1ю (Васильченко, 1, 1959, с. 143); В т!й хат! чолов!к шкрябаеться в голову, наче хоче вишкрябати з не! ту подать, що так м!цно зас!ла йому в голову. Хоч тр!сни, а дай (Ко-цюбинський, 1, 1961, с. 311); Не йме в!ри вражий пан,—Давай, хоч 16
з колша вилупн, хоч з земл1 викопай, хоч украдь,— каже (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 114); Вона [Репна] викинула наперед себе руки, н1би за всяк щну мала спитати Гайдамаку (Бойко, Маки червой!, 1983, с. 59); — lean повинен вчитися щоб там не було (Колесник, Терен на шляху, 1975 с 20).
БУТИ В ПОГАНОМУ НАСТРОИ — гедзь напав на кого (укусив кого); не в гумор! х т о.
I, спалеЩвши, кинувся в1н [В!тал!й] eid них у парк, в гущав'снь, хлопЩ не встигли й спитати, який його гедзь укусив (Гончар, 5, 1979, с. 39); (Пан М а р к е л:] Не в гумор! я сьогодн1, кохана пан! (Васильченко, 3, 1960, с. 224).
БУТИ ЗАОДНО —руку тягти за кого; в одну дудку грати з к и м; в один гуж тягти.
[Михайло:] Невже ти за мене руку тягнеш? (Старицький, 2, 1964, с. 214); —Дивно виходить: удаете з себе таких «л1вих», a Hacnpaedi — в одну дудку з украшськими «самостшниками» граете (Головко, 2. 1957, с. 464); CeidKie ycix добрано таких, що вони в один гуж тягла (Гршченко, 2, 1963, с. 417).
БУТИ НЕСАМОСТ1ЙНИМ — (перебувати шд чшмось впливом) танцювати п1д дудку ч и ю, по дудщ стрибати ч и i й, бути в рущ (руках) у кого, (перебувати шд чиеюсь владою) шд п’ятою бути (сидпи) чиею, у кого; шд чоботом бути (жити, стогнати) ч и i м.
Ус! танцюють nid Лялину дудку: що ясновелъможна панна захоче, то й мусить бути (В!льде, Йовнолпш д!ти, 1960, с. 290); Коли сам! не вмроть з людьми жити, коли сам! трусяться над у&м„. так хотять, щоб i eci по ix дудц! стрибали! — жалиася вона [Параска] людям (Панас Мирний, 1, 1968, с. 190); Вш був у руках ceoix донок (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 23); Що це з ним [Степаном] сталося? Був же такий тихий та боязкий, в1чно nid п’ятою у свое! Солом!! cudie, а це, бан, як вирвався наперед (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 293); У нас сп!льний ворог — самодержавство. Отже, й сшльна мета: здобути волю eciM народам, що стогнуть nid його чоботом,— сказав Крул!кевич (Тулуб. В степу безкра[м за Уралом, 1964, с. 128).
БУТИ НЕУВАЖНИМ — ловити гав (гави); ловити в!три (в!тр!в).
В друг!й Heepri й мух не стало,— не з1вав, ц1лу чвертъ ловив наш Петя в кла-ci гав, В третш — майже й на уроки не ходив, б о на вулищ etH витришки ловив (Б1лоус, Зигзаг, 1956, с. 12); / це я з мо!м разумом ловив гави, коли таке, що не вм1е штирох [чотирьох] докупи скласти — цтов'яз, з зуб!в видер мен! ниву!,, (Коцюбинський, 1, 1961, с. 110); Коли Наум приходив до церкви молитися, то еже справд! молився. а не ловив eirpie, не розглядав туда i сюди (Кв!тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 66).
БУТИ ПОСТ1ЙНО ЗАЙНЯТИМ—(роботою, клопотами i т. !н) не мати коли [й] дихнути; школи 1 вгору глянути; крутитися як (наче. мов) муха в окроп! (на окроп!); крутитися як (наче, мов) [та] б»лка (булочка) в колес!; товктися як у ступ!; товктися як Марков (по) пекл!.
Нехльода скаржився на нестерпн! т/мови робота, на велику заван-тажешсть, таку велику, що немае коли дихнути eid у с яко! роботи (Шиян, Баланда,. 1957, с. 147); Там у мене була й робота; скЫьки було дма. Що часом школи було й нудитись i вгору глянуть (Нечуй-Левицький, G 1966, с. 327); [Хар итина:] Отак день у день! Як муха в окроп! крутюсь [кручусь] (Карпенко-Карий, 1, I960, с. 222): —Дв! машина тепер у нас у колгосш.., та однаково крутимось ушякта булочка в ко-Aeci (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 115); Щл!с!нький день як у cryni товчешся, та ще й виспатись не дають! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 242); “"А це й правду в и кажете: яке пак життя нашо! cycidu О нисс Степа
17
н!вни? Щлий в1к товчеться коло робота, як Марко по пекл1,— об1звалася Настя (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 304).
БЮРОКРАТ—(службова особа, яка виконуе сво! обов’язки формально, на шкоду справ!; зневажл.} чорнильна душа, !рон.; канцеляр-ський пацюк; параграф безсловесний; (чиновник; заст.} кропивяне ам’я; приказний крючок.
[Ковшик:] Де м1й секретар? Де м1й бюрократ? (Побачила в саду Кандибу) 1ди сюда, чорнильна твоя душа (Коршйчук, 2, 1955, с. 207); Часом хоНлося зазолоти по-арм!йському: «Встать!» Крикнути у закло-потону i вгодовану пику: «Пацюк ти канцелярський, параграф безсловесний, чорнильна душа!» (Большак, Образа, 1980, с. 32); Недаром в народ! охрестили канцеляристов, чинуш I бюрократов презирливим прьзвиськом— кропив*яне с1м*я (Рад. УкраТна, 29 верес., 1954, с. 3); Приказы! крючки попервах дуже охоче хапали Омельков! грошики (Тль-ченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 516).
В
ВИКРИВАТИ— (показувати справжню суть когось) зривати маску (машкару) з кого; (виявляти прихован! намори) розкривати карти ч и i; (розкривати чи!сь нечесШ, шдступш дп) виводити на чисту (св1-жу) воду кого.
Найважливйие заедания карикатуриста — з!рвати маску з негодника, показати його н!кчемну душу (Молодь УкраТни, 26 kbit., 1987, с. 4); Князь вважаеться в помЦцицьких колах либералом, але поет Шевченко в поем! «Княжна» зривае з нього цю машкару (Життя i творч1сть Т. Г. Шевченка, 1954, с. 245); За вечерею Семен Федорович нав!ть розмовляв з дружиною. I тод! Фросина розкрила перед ним у ci карти Макара П!д!гр!того:— Хоче стати на твое м!сце (Зарудний, На белому св1т1, 1967, с. 112); —Я дуже радий. Нарешт! ми виведемо його на чисту воду (Довженко, 3, 1964, с. 169); [Кар по:] Я мушу все ви-вести на ceiwy воду, я не я буду, коли не д!знаюсь, хто перший пустив на мене та Домаху лиху славу!.. (Кропивницький, 2, 1958, с. 165).
ВИЛАЯТИ — моркву вскребти кому; (приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити (напнути) кого.
[3-тя д i в ч и н а:] Чи не сипа бува шукае [Ш кандибиха], щоб йому добро! моркви вскребти? (Панас Мирний, 6, 1970, с. 12);—4, За-лужний! — чи то вдоволено, чи то погрозливо протяг Максим 1ванович. В1дчув: зараз в!н накривае мене мокрим рядном (Збанацький, 1, 1974, с. 22); Настя призналась матер!, що любить Гната, Що хоче жити э ним на elpy. Стара напнула Г! мокрим рядном (Коцюбинський, 1, 1961, с. 72).
ВИСНАЖЕНИЙ — (про худу, змучену людину) як (мов) з хреста знятий; в|‘д (од) BiTpy падае (валиться); т!льки душа в т!л1; одна [т!ль-ки] инь лишилася (зосталася) втд кого; титьки (лиш, сама) шк!ра та метки (к!сть); виходець з того св!ту.
Сама ледве на ногах ходе [ходить], як з хреста знята; а хвалитися ceoiM лихом не хвалиться (Панас Мирний, 4, 1970, с. 264); Стара Я вдоха поралась коло слабо! дочки, а сама ходила, мов з хреста знята (Коцюбинський, 1, 1961, с. 77); —Що ти батька рудного поховав, чи тоб! коняка здохла, що мов неприкаяний тиняешся, од в1тру валишся? (Коцюбинський, 2, 1974, с. 53); —Отак увесь в!к celu прожила,— думала дал! баба Сикл!та,— т!льки душа в тШ... все дома с ид ! ла, д!ло роб ила, а дол! свое! не д!ждала (Григоренко, Вибране, 1959, с. 29); Антон ледве вп!знав сила, в!д якого залишилася одна пнь (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 140); Були вони —сама шк!ра та кост! (Гончар, 2, 1959, 18
с. 75); То не мати, то не жива людина, то — виходець з того ceiry (Панас Мирний, 3, 1969, с. 21).
Пор: ХУДИЙ.
ВИСОКИЙ—(про людину) великий [аж] до неба; [великий] як верства; верства келебердянська, жарт., зневажл.; саженного зросту (росту); у (з) сажень зросту (росту); через хату перехилиться i мор-кву ви рве, жарт.
— Великий до неба, а дурний, як требапробурчав Петро... (Марко Вовчок, Горяни, 1983, с. 101); Вона бачила величезного чолов1ка («аж до неба»), який рухав скелями... (Яновський, 1, 1982, с. 24); Воздвижен* ський, великий, як верства, м1ряв хату широчезними ступенями, роз* пустивши крилами поли свого замодного халата (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 10); В1н був чи не в два рази вищий од не!, верства келебердянська (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 355); Один з них, саженного росту сиб1ряк*вусач, оберну вся (Тютюнник, Вир. 1964, с. 487); У сажень росту, в швсажня ц плечах, як миша кинувся [корч-мар] до бочки (Панас Мирний, 1, 1954, с. 276);—Не малий уже,— сердився бригадир,— через хату перехилиться i моркву вирве (Гончар, 4, 1960, с. 364).
В1ДМОВИТИ—(женихов! при сватанн! д!вчини) дати в!дкоша (одкоша); жарт, дати (шднести, винести) [печеного] гарбуза (гар-бузця); поднести печеного рака, заст., р!дко; (багато раз!в) гарбузами годувати.
До Шури п1дсипалося багато залицяльник1в, але вона вс1м дала р'аиучого eidкоша (Гуршенко, Дв! доби мовчання, 1975, с. 143); —Од* коша ти йому дала, що в!н [3!нько] до хати не йде, а тут виглядае (Добровольський, Тече р!чка невеличка, 1961, с. 157); —А мати? Таже вони загризуть мене, бо й так лих!, що я дала гарбуза аж двом свата* чам (Коцюбинський, 1, 1961, с. 51); —Що ти под у мае ш, коли девчина винесе тоб1 гарбуза? (Яновський, 1, 1958, с. 146); —Мене теж, люба, всдкинули, гарбуза шднесли. Так що жди — nputdy на гарбузову каши... (Збанацький, 1, 1974, с. 131); —А та д!вчина не nidnece вам часом пече* ного гарбуза? — спитав Дудш-Левченко (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 315); И ому [сотнику] вчора И Осиповна О лена панна хорунж[вна, п1днесла печеного гарбузця (Кв!тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 164); [Н а-талка:] ТНднесе [Маруся] печеного рака! (Старицький, 2, 1964, с. 21): Ось i тепер, д!вчин1 [Орин!] еже в!с1мнадцять минуло, а вона й doci женихов гарбузами годуе (Стельмах, 1, 1982, с. 150).
В1ДСТАВАТИ — (бути позаду вс!х) бути (1ти, опинятися, плестися, плентатися i т. in.) в (у) хвост!; пасти задн!х (задн!).
[Г а в р и л о:] Ми видобуток даем за себе i за вас [Галю i Марту!. xe0CTi плентаетесь i всю картину Донбасу псуете (Корн!йчук, 2, 1955, с. 444—145); [Б а к л а ж а н е н к о:] Тиьки б1долашний Савка плутаеться у нас у xeocri, н!як не може дати больше двохсот процентов гп^3 Те п%чав 6^ставати i в дотепах (Микитенко, 1, 1957, с. 484); [Пр1ська:] Що захоче Никодим, то так i б у де, нав1ть i Пилип Доро* Ф^ович пРи них еже став задн1х пасти (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 455); —То отже слухай, Христино батьк1вно,— жартуе панич.— Будь одниш моею слугою, i дай мен!, будь ласка, умитися... Шабаш тепер, Mapie 1еан!вно! Пас1ть задн! (Панас Мирний, 3, 1969, с. 192).
ВПЛИВОВА ЛЮДИНА—(про людину, яка займае визначне Mic-в сусп!льств!) важний птах; важлива (важна, велика, не проста, пишна) птиця; (1рон.) велике цабе; велика цяця.
Люди знають, який то важний птах був землем1р (Чорнобривець, изволена земля, 1950, с. 151); Язик, що npueie в!н разом з товарища* с	вежливою птицею (Рибак, Час спод!вань i звершень, 1960,
. оо1); [Тереш ко:] Писар, брат, тепер важна птиця (Карпснко-
19
Карий, 3, 1961, с. 34); [Яциха:] Соцький, бач, велика птиця (Кропивницький, 2, 1958, с. 98); «Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справ-di пишна птиця!* — Так Камшь, лежачи в пшениц!, На дощик верещав (Глебов, Вибраж твори, 1957, с. 66); Ионька зрозум!в, що бородань не проста птиця i що eid нього тепер залежить, в!дпустять Ионъку чи Hi (Тютюнник, Вир, 1964, с. 438); —Cnpaedi, Маер якось незвично пово-дився,— озвалася Галина 1ван!вна,— мабуть, отой в неумений — dyжe велике цабе (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 58); Bin дума, як голова, то й велика цяця (Панас Мирний, 2, 1954, с. 185).
ВРАЗИТИ — (торкнутися найболючшюго, того, то найбълыпе хви-люе) впекти у живе; доТсти (допекти) [аж] до живих печ!нок (до живого) кого, кому; зачепити за живе кого.
Настане весна — лани зас!еш.— Це Андр!й так вп1к [Маланку] у живе (Коцюбинський, 2, 1955, с. 37); Та ж се вона уперше насмехалась так озватись do чолов1ка гостро та з прокльонами. Але-бо сьо-годн! в!н dote !й до живого (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 554); Але н!хто мен! так не доп1к аж до живих печ1нок, як та капосна баба Палажка СоловЧха (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 7); Коли ж оте все недотро-щене й в1дряджене старе дошку лить селу, допече до живого — хто його знае,— куди те село хитнеться (Блакитний, 2, 1958, с. 99); Олекса обер-нувся на голос, почервон!в i неквапливо почав вибиратися з-посеред т!сно згруджених людей. Пот!м став збоку сцени i, кинувши на Тетяну штригуючий погляд, мовив з посм!шкою: — За живе зачепила (Добро-вольський, Тече р!чка невеличка, 1961, с. 173).
Пор.: ДОШКУЛЯТИ; ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ.
BCI—(про людей) до одного; мале й велике (велике i мале); [1 (й)] старе (стар!) 1 (й) мале (мал!); в!д (од) старого до малого.
Пани до одного спеклись, неначе добр! поросята (Шевченко, 2, 1963, с. 121); Дивлюсь — з лози ide Р1зак,— його мале й велике знае (Глебов, Вибране, 1957, с. 297); А в сел!, як побачили наше авто, так i стар! й мал!, й гусята, й поросята, й телята, й курчата — все геть-чисто повискакувало на вулицю... (Остап Вишня, 1, 1974, с. 139);— ХазяЫ там е,— ! старе й мале так говорить про Степана Петровича довкола (Большак, Образа, 1980, с. 6); lean Оленчук прибув до броду на чол! ц1ло1 валки, п1дняв yeix жител!в свого кутка — eid старого до малого — рятувати броди (Гончар, 2, 1959, с. 428).
ВТЕКТИ — дати драла (драпака, дьору, дьорки), жарт., зневажл.; драпонути (дременути) навт!кача (навтьоки), зневажл.; дати ногам волю; дати ногам знати; жарт., накивати п’ятами; дати тягу; дати чосу, р!дко; намастити (намазати) п’яти салом.
Еней те думав, що еже спала, I т!лько що хот1в дать драла, Аж ось Д!дона за чуб хвать (Котляревський, 1, 1952, с. 82); Перелякан! жовн!ри... хапались за палаш!, за п!стол!, деяк! дали драпака (Стороженко, 1, 1957, с. 395); Це еже трохи не гаразд: напитисъ чаю, а пот!м, користуючись тим, що хазяйка сл'та, дати «дьору» з пишного салону (Остап Вишня, 1, 1974, с. 180); Становий noixae, а ix звел!в ще кр!пше держати, щоб не дали, бува, дьорки (Панас Мирний, 2, 1969, с. 229); Малий злякано драпонув навт1кача в садок (Гаврилюк, Вибраш твори, 1949, с. 155); Зося сторожко, наче птиця, ide м!ж хатами, ладна кожного разу дременути навтьоки (Стельмах, 1. 1982, с. 550); Пан Ржевусъкий, бачачи свою 6idy, дременув навт1кача (Качура, 2, 1958, с. 498); Дала [Лисиця] ногам волю та до л1су (Франко, 4, 1950, с. 86); А Лисиц! только того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестело в бур’янах (Франко, 4, 1950. с. 76); В оно б то й тягу дати, п’ятами накивати,— та як глянуть вони на ceot хати, садочками закрашен!.,. Шкода 1м стане р!дно1 сторона: страшно неведомо!, темно!, як н!ч, будущини (Панас Мирний. 2, 1969, с. 111);
20
Не нули ви? 1з л1су Вовк дав чосу (Годованець, Заяча математика, 1961, с. 132); — Може, cnpaedi послати все до чорта й просто нама-стати п'яти салом, пока не заскочив нас шановний професор? (Смо-лич, 4, 1972, с. 72).
Пор.: Т1КАТИ.
Г
ГАНЬБИТИ — укривати ганьбою (неславою, соромом) кого; ки-дати болотом (грязюкою) у к о г о, на кого; закаляти болотом к о го; зм1шати з болотом (з грязюкою) кого; обливати брудом кого; за-топтати (втоптати) в багно (в грязь, в багнюку) кого; помш лити на голову кому; нести (точити) хулу на кого, книжн.; виставляти на публшу кого, доал.; робити публжу з кого, доал.
Не вкрив ганьбою я лиху громаду вашу. Я горе пив щодня i лиха знав я чашу, але до зрадницьких не долучився лав (Зеров, Вибране 1966, с. 387); [Горнов:] ...Ви кидаете болетом у мое чесне д1ло (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 175);—Не могла бачити ix... Стольки грязюки на мене кинули (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 302); А чи во-даеш ти, неразумна д1вчино, що вод тебе водкаснеться родина.., що eci, з ким ти жила doci, закалять тебе болотом.., (Коцюбинський, 1. 1961, с. 164); Bin знав наперед, що пан мусить чолов1ка з болотом зм'ниати, що мусить посм1ятися (Стефаник, 1, 1949, с. 122);—Осок1п його з грязюкою змошав (Ткач, Плем’я дужих, 1961, с. 259); Запроданецъ Мацько, який майже в кожному номер! фашистсько! нац1онал1стично1 газетки обливав брудом украонську землю, i е н1хто 1нший, як колишшй коле-га Шухновський (Збанацький, 1, 1974, с. 400); Воно [минуле] зоб гало Ярину Валах на роздорожжо, затоптало в багно, але вона еже nidee-лася (Кучер, Золой руки, 1948, с. 3); — Чи нули ви, як пльки що говорили там, як карали нас, як топтали нас в грязь? (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 262); Всю душу мен1 перевернула [Х1вря], всю годность мою чоботьми в багнюку затоптала (Збанацький, ёдина, 1959, с. 142j; [В i т а л i й:] Не дер1ть так високо носа, а дивоться nid ноги, щоб часом не споткнулись та не впали в помийницю з тими помиями, що зараз виливавте на голову мен1 братово, його дитинИ (Карпенко-Карий, 2. I960, с. 224); [Маруся:] Василю! Змовчи, будь ласка, не неси хули... (Панас Мирний, 5, 1955, с. 98); [Матушка 1гуменя:] На кого ти хулу точиш, чие святе мення безславиш? (Панас Мирний, 6. 1970, с. 359);—Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед ц'олою громадою виставляли на публису? (Франко, 1, 1955, с. 148); На dopoei мене перейшла та й публшу з мене робить (Франко, 1. 1955, с. 83),
ГАРНИЙ— (про людину) н! в казн! (казках) не сказати, н! пером написати, нар.-поет.; хоч з лиця воду пий (води напийся), нар.-поет.; хоч картину малюй; хоч 1кону малюй, заст.; хоч у рамц! (рямця) вправ; хоч куди: як сонце; як зоря; очей (ока) не в!д1рвати (не вшрвеш, не вывести) в!д кого; брати на себе очц хоч малюй, хоч ц!луй, жарт.
Ястшембський похвалився ом, що знайшов собо таку д1вчину-кра-суню, за яку Hi в казках не сказати, Hi пером написати (Нечуй-Левиць-кнй, 3, 1965, с. 176);—Молодиця ти гарна, кругом б1гом, а з лиця хоч воду пий... (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 225);—Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226); Д^вка [Гафшка] здорова, чиста, хоч води напийся. Недурно парубки зазираються на нео (Коцюбинський, 2, 1955, с. 14); Ному [Варав!] подобаетъся i 1хня [брапв Щербин] н1яковость, i 1хня упертость.
21
i демо&г сила, що проглядев нав1ть кр{зь незграбнц нужденну одежу. «Одягни ix по-людськи— i хоч картину малюй» (Стельмах, 1, 1982, с. 100); От i почав свою скриню перед и рати i таким вийиюв, хоч тону малюй та в церкву неси... (Стельмах, 4, 1983, с. 50); Зате в Степана Семеновича дочки — кожну хоч у рямця вправ (Панас Мирний, 2, 1954, с. 107); А 1ван парубок — хоч куди (Панас Мирний, 2, 1969, с. 104): А девчина була — як сонце (Марко Вовчок, 1, с. 39); [Василь:] Ти як зоря на неб1 — од тебе не odipeeui i ока (Старицький, 3, 1964, с. 53); В1н [син] у не1 красень, що брови, а що личко гоже, eid такого очей не одведеш (Збанацький, Пригоди 1вана Коструба, 1984, с. 125); [Химка:] Та й красивий же, вражий син, який! Так i бере на себе оч1 (Панас Мирний, 6, 1970, с. 208); У гшву, запалу не завва-жила [молодиця], що коло дверей стоить такий галансць [елегактний хлопецъ] —хоч малюй, хоч ц1луй (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 284).
Г1Р<ШИЙ — i и сл1д не вступить кому, чому, ч и й; fi] у (в) шд-метки не годиться кому; [i] тгтя (м1зинця) не варт (вартий) ч и й о г о.
Що там за сильний ярмарок став у тому ДовготллИ Куди нашему! 1 в сл»д не вступить (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 57); BiH cudie на з1гнутш до само! палуби ноз!, i eci еквшбристи ceiry не годшшся йому й у /идметки... (Загребельний, 6, 1981, с. 96); [Ганна:] Ховатимеш оч1 Bid людей та щоразу оглядатимешся, щоб яка-небудь мерзота, кот-ра не варта твого н!гтя, не осоромила тебе привселюдно!.. (Кропивницький, 2, 1958, с. 59); Xi6a вона [Нюра] варта ЯсногорськоТ? Шзинця не варта... Ми з вогню не вилазимо, а ТУ юра наша б!льше за кавалерами бьгае... (Гончар, 3, 1959, с. 329).
ГЛАДКИЙ — (про дуже товстих людей, зневажл.) як барило; як бодня; як (трохи) не лусне; шия (в’язи) хоч об!ддя гни; в свою шкуру не потовпиться.
Onyxлi он!, як в соей, i ввесь обдувся, як барило (Котляревський, 1, 1952, с. 91); Сама [Олена! товста, як бодня, а шия хоч об1ддя гни (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 265);—Поглянъ на нього, чернобородого— як не лусне! (Донченко, 3, 1956, с. 97); — Я б раднйиий мовчати, але ми пухнемо з голоду, а в1н [Бжозовський] такий гладкий, що в свою шкуру не потовпиться (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 60).
ГЛЯНУТ14 — звесги (т двести) оч! на кого, на що; кинутя оком (очима) на кого, на що; блимнути очима на кого; (поди-витися неприв!тно, злкно) пропекти яоглядом кого.
Звела oni, аж проти мене, на липовой лавц1 старий, старий did (Марко Вовчок, 1, 1955, с. ГО); Bin [Сава] nideie на нс! оч1 (Кобиляп-ська, 2, 1962, с. 280); Колись Юттер ненароком 3 Олимпа глянув i на нас; I кинув в Карфагену оком, Аж там троянеький мартопляс... (Котляревський, 1, 1952, с. 79); Cai6 поздоровкався i кинув очима по ха-тин! (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 349);—«Оратор, оратор»,— злмно tuunie якийсь здоровенний чорний хлоп i блимнув на нього очима, коли ein озирнувся (Коцюбинський, 2, 1961, с. 211); Кульбака зверхньо глянув на геть зШченого Карнауха, свого шашкового партнера, що так невдало дебютував на нив! тайнопису, nponiK його поелядом... (Гончар, 6, 1979, с. 63).
Пор.: ДИВИТИСЯ.
ГНГВАТИСЯ — важким духом дихати на кого; вогнем (пеклом, полум’ям) дихати на кого; бком дивитися на кого; скреготати зубами; рвати й метати; кидати вогнем -б лиска вицею; кидати (вергати) громи (громами); впадати в ппв.
— Що то за чоловьк, що важким бухом дихае (Коцюбинський, 1, 1961, с. 28); Перео&аряться sei, перегризуться, вогнем дишуть одна на одну, у ci сердит! (Коцюбинський, 2, 1961, с. 156);—В мене свекруха
22
люта зм1я: ходить по xari, полу м’ям на мене дише, а з носа гоннть дим кужелем (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 347);—Раду на мене пеклом дише за свою — цур !й! носату цыганку та голо мшить молодицю Hi за що, Hi про що (Коцюбинський, 2, 1961, с. 102);—А я йому, що? Йому не’вгодиш: переступи — зле; недоступи— эле; все 6icoM дивиться (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29);— Щлий в!к продержу у д!вках, хай i коса поЫчеться непокрытою! — скрегот'гв в1н зо зла зубами (Панас Мирний, 4, 1970, с. 369); Арм1я окупайте не виконувала наказу свого коман-дування... Генерал д’Ансельм — командуючий окупаЩйною арм1ею — мае nidcraeu рвати й мет ат и, мае причини вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 617); Держдепартамент кидав еогнем-блискавицею... з приводи того', що в одному з пов1домлень московського podia нагадуеалось про причетшсть ЦРУ до вбивства Пат pica Лумумб и (Рад. Украша, 24 лют., 1983, с. 3); Меланя характеру була лаг1дного, Школи в гн1в не впадала (Смолич, Мир хатам — в!йна палацам, 1958, с. 40).
Пор.-. СЕРДИТИСЯ; ОБРАЗИТИСЯ.
ГОВОРИТИ — 1. (усно пов1домляти що-небудь) вести мову (р!ч>; (голосно висловлюватися, переходячи на крик) здшмати голос; (почи-нати говорити) здшмати р!ч; зааоднти мову; (продовжувати говорити) вести дал!; (говорити скупо, нехотя) ронити слово (слова); (промов-ляти швидко, часом недбало або час в!д часу) кидати слово (слова); (вставляти в чию-неб удь роэмову сво! слова, перебивати чиюсь мову) вкидати (укидати, докидати, увертатя, уставляти) слово (сл1вце); впа-дати в р‘1ч кому, ч и ю.
Довкола вгдбуваються там, поди,, а в1н веде мову про дурнищ (Собко, Средний корабель, 1961, с. 130);—А знасш, Тимофио, куди хо-д!м? — перегодя трохи, веде pin Пацюк.— До пана! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 221); (Любов (гн!вно здшнявши голос):] IdiTb eid мене краще, не ставайте м!ж нами (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 75); ...Коли Остам... здшмав рсч про те, що пора еже висунути шию з панського ярма, люди спочували [сп!вчували] йому (Коцюбинський, 1, 1955, с. 339); Мало не з кожным эсйжджим заводите Демид мову про того свого генерала i дивуеться, що Шхто про нього не чу в i не знав (Гончар, Трояка, 1963, с. 69);—Були раниие i в мене промахи,— eie дам Гаркуша (Гончар, Тавр1я. Перекоп, 1957, с. 34); Учитель, сивой, згорб-лений, з пожовклим лицем i очима, поеными невимовно! туги, лише зр1дка ранив якесь слове (Журахович, Benip над Ормькою, 1958, с. 279);—Ще1 людини Школи не эустрьчала,— тихо ранить слова Тамара (Хижняк, Тамара, 1959, с. 125); Стояла там Ганнусенька i кидала слова (Тичина, 2, 1957, с. 11); Кине слово — I в cepyi пожар (Во ронько, Драп другар!, 1959, с. 108); I т!льки Храпков вкидав одне слово заЩкавлення, як т1 обидва вмикалися, н1би й увесь час вони втрьох сперечаються на ту ж тему (Ле, Роман м1жп’р’я, 1953, с. 480); Лая хвалиться виграшем, панич — нежданим гостюванням, а вона | пан1] i co6i слово уставить (Панас Мирний, 3, 1954, с. 161); Я бцв Пид**4 i Si^K0 д?ки&а& свое словце про очерет, про став (Рильський. 1, 1у46,с. 2'4); Биыиала купа людей; довго слух ала мовчки; пот!м хто-неоудь увертав i свое слово (Панас Мирний, 2, 1954, с. 282); ГД ж о к атан (тихо до Pi чар да):] Але ж, брате, впадати в pin старому — як же можна (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 64).
2.	(говорити невиразно, нерозб1рливо, мимрити) ковтати (жувати) слова; (ледве розтуляючи рота в!д гн!ву, презирства) цгдити [слова! крвь (через) эуби; кр!зь зуби казати; (гугнявити) балакати в шс.
~~ А тц хто така? — трохи згодом питав eiH, ковтаючи слова (Панас Мирний, 1, 1969, с. 38);— А-а, ну, це, знает...— Д!жа жував слова. *Ян наче подавився Шсткою eid риби (Загребельний, День для прий-Дешнього, 1964, с. 317); Вона [Маланка] цедила слова, немое отруту
23
(Коцюбинський, 2, 1955, с. 29); ...Говорить* неначе слова через зуба ц1-дить, ще й не договорное думок (Нечуй-Левицький. 6, 1966, с. 69); Особливо П1дпара ненавид!вб!дних. Зсував гуси брови ! з презирством ц!див кр1зь зуби:—Голота! Що воно мае... (Коцюбинський, 2, 1955, с. 52); Bin було казав що-небудь кр1зь зуби так, що не можна було роз!брати (Григоренко, Вибраш твори, 1959, с. 134); Якщо пана геть-мана долав з остуди нежить ! Однокрил ставав на час гугнявим, почина либалакат и в Hie ! полизан! (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с, 97).
3.	(говорити щось незначне, несерйозне, пусте) теревен! правити (розводити, точити, гнути, плести); теревеш-веш правити, р!дко; ляпа-ти (лопотати, лепетати, ляскати, плескати, клепати, молоти, плести) язиком; (довго говорити про щось не!стотне, беззмктовне; базжати) мозолити св1й язик; чесати язика; переливати з пустого в порожне; (проводити час в розмовах про щось незначне, см1шне, несерйозне) точити ляси (баляси, баляндраси, баляси та баляндраси); брехн‘1 точити (справляти, терти); боби (на бобах) розводити; бали точити (роз-вбдити); ханьки м’яти; (дотепно вигадувати щось) заливати гусара; байки (казки) розповщати (повщати, говорити, гнути, плести, правити).
В!н [Хома] без у гав у правив те ревем, поб лиску ючи з-nid роз-куйовджених eycie б!лими молодима зубами (Гончар, 3, 1959, с. 54); М!тинг тягся недовго. Новий ком!сар багато не балакав. Партизана тёж не любили теревем розводити (Яновський, 1, 1958, с. 107); Пасажири точили теревем про цю станц!ю, про потяг, про ц!ни на борошно й зал!з-ничн! квитки (Досвпнш, Вибране, 1959, с. 102);—Год! вам теревем гнуть*—гукнув Барило,— прислухаючись... (Стороженко, 1. 1957, с. 390);—Про тебе теревем пл!в Ляссота I Левассер Боплан байки складав (Зеров, Вибране, 1966, с. 31); — Тут треба щось робити, а не теревем-вем правити (Коцюбинський, 1, 1955, с. 113—114); [3 i и а:] Я так не люблю, не терплю тих, що надто язиком ляпають (Коршйчук, 2, 1955, с. 101); [I в а н Андр1йович:] Тмьки ж я вас прошу.., не лопотгть язиком багато (Старицький, Вибране, 1959, с. 203); [Фесь-ка:] Все мен! [Рябина] своьм п’яним язиком таке лепече, що й вимо-вити встидно! (Франко, 9, 1952, с. 392); [Л i н а:] Ти мен!, задрипанко, дивися: перед паничами зуба не скаль ! язиком не ляскай! (Мамонтов, Твори, 1962, с. 215);—6 ж таки пустобрехи на св!т!: не зна н!чог!с!нь-ко, темний, як н!ч на Ку палу, а почне плескати язиком — академик та й год! (Муратов, Буковинська пов!сть, 1959, с. 49); Язиком що хоч клепай, а руки при соб! тримай (Номис, № 3810); Шарлота за той час голосно молола язиком, розкидала руками, вигиналася.., але на не! не зважали (Мартович, Твори, 1954, с. 299); Иого [Михайла 1вановича] п!дтримали й шш!. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Збанацький, Сдина, 1959, с. 96); Як би там не мозолили сво! язики папськ! алиуйщики, але пол!тика Ват!кану ! дал! йтиме у фарватер! найреак-ц!йн!шо'! !мпер!ал!стично1 пол!тики (Мельничук, Обличчя божого воинства, 1960, с. 41);—Не мае хтось роботи, то й чеше язика, мов на нього лизак напав (Стельмах, 1, 1982, с. 531);—Кажуть, що ж!нки люблять поговорити. А ви, мужчина, переливаете з пустого в порожне ось уже чималий час (Яновський, 2, 1954, с. 145); Вш [д!д Кузьма] точив ляси, опов!даючи вс!ляк! смаин! побрехеньки, жартом розважаючи eeix, хто потрапляв до його компани (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 471); А Бонковський, незважаючи на сват!в, точив баляси й реготався до Олес! (Нечуй-Левицький, 1, 1956, с. 59); Хто баляндраси точить, хто лае подушне й мирськв (Гребшка, 1, 1957, с. 85); Дал! Максим уже орудував бес!дою: точив баляси та баляндраси (Панас Мирний, 2,1954, с. 115); — А чи не пора б вам кинути брехм точити та заходитись коло роботи? — мовив Корж (Добровольський, Тече р!чка невеличка, 1961,
24
с 34)* [Хвед!р:]—[ван!.. Що нам тут боба розводити? (Панас Мирний, 5, 1955, с, 213); [Рябина:] Ех, буду я з тобою тут на бобах розводити (Франко, 9, 1952, с. 40) ;— До ceiry боли точать, а до швдня вилежуються (Васильченко, 1, 1959, с. 271);— Чого мовчиш, бабо? Нема мен! про що з тобою боли розводити. (Стельмах. Велика р!дня, 1951, с. 651);—Сид ять у сво1й скот! на Чортомлику та з нудьги ханьки мнуть (Мордовець, 1, 1958, с. 104); В'язн! пересм!юються, 1ван шдмор-гуе мен1, мастак, мовляв, цей староста, вм1е гусара заливати (Збанаць-кий, бдина, 1959, с. 167);— Майстер в!н говорити казки, миляну пускать баньку (Франко, 12, 1953, с. 498); Розповтдав Троць д'шчатам байки... (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 44); Bin [Охр1м] знову байки noeida. а в бород!— ycMiutKa (М&лншко, 1, 1956, с. 309); Та що се ти мен1 байки плетеш, на глум здсймаеш, чи смсешся в в!ч1 (Леся Украшка, 2. 1951, с. 194).
4.	(говорити щось беззм1*стовне) городити теревен! (дурниц!); гну-тц всячину; плести (верзти) шсештниц! (в!сен1тницю, небилиц!); сма-леного дуба плести (правити); плести харки-макогоненки; розказувати (наговорити, набалакати, намолоти, наплести) с!м (десять) MiuiKie (юп, лантух1в, три м!шки) гречаноТ вовни [i вс! неповн!]; наговорити (розказати) [, що] на верб) груш! [ростуть, а на осищ кислиц! (а на сосн! яблука)]; гнати (погнати, гонити, плести) химери; ахшеТ (ахшею) гонити (нести, вернути, зд!ймати); харамани (хармани, фараманн) плести (гнути); сон рябо! кобили розказувати; химии! кури розводити; про химии! кури торочити.
Нестор дивився на net, як на дитину, яка городить теревен! (В1ль-де, Сестри Р1чинськ!, 1958, с. 572);—Дурниц! ти, Парамоне, городиш, все тоб1 жарти на ум! (Яновський, 1, 1958, с. 459); Регочуться люди дуже, мов бджоли гудуть, вигадують штуки ! всячину гнуть (Гребжка, 1, 1957, с. 85); Вона [Солом!я] с!дала на лав!, а в!н [Остап] мовчки дивився червоними з гарячки очима або пл1в шсештниц! (Коцюбинський, 1, 1955, с. 372); —Плетеш небилиц!, Гаво,— скрикнув Вовкун (Франко, 3, 1950, с. 18); [Друга д i в ч и н а:] — I не сором тоб!, д!в-ц1, отаку н!сен!тницю плести? (Васильченко, 3, 1960, с. 11); Смоленого дуба плете (Украшсыи народи! присл!в’я, 1963, с. 172); [Лицар:] Нема Hide н!чого, а вона якогось дуба смоленого править та об!цяе. груш! на вербН (Леся Украшка, 2, 1951, с. 194); Вона [Олександра] й на хвилину невгавала, усе плела харки-макогоненки, розказувала с!м лишков гречанок вовни (Коцюбинський, 1, 1955, с. 63); Певне, н!хто не в Mie краще за Нестора намолоти при в!дпов!дних обставинах с!м м!ш-к1в гречано! вовни (Гончар, Тавр1я, 1962, с. 14—15); —Та з цього й к!нь би см!явся— наплели ось с!м м!шк!в гречанок вовни... (Козла-нюк, Юрко Крук, 1957, с. 497); Я наговорив ш [сестр1] про тебе в листах ctM MiuiKie вовни (Колесник, Терен на шляху, 1975, с. 57); За якусь хвилину ця химерна д!вчина [Катря] наговорила с!м Kin вовни — i eci неповш (Речмедш, Вогонь батькових ран, 1971, с. 45); —Год! Tool О1вчино! Ти розкажеш такого, що на верб! груш!, а на сосн1 яблука ростуть! (Марко Вовчок, I, 1955, с. 319); [Оленка:] — Вже в и, мамо, наговорите на eep6i груш!, а на осиц! кислиц! (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 499); Катулле б!дний, вже химери гнать год!, бо те, що втратив ти, пропало нав!ки! (Зеров, Вибране, 1966, с. 203); Химери плели ж на нас yet, хто в лаки, в лоски обкрилися — меншовики, есери — буржуаза кляп шдголоски (Тичина, 1, 1957, с. 206); А то садить в брил!, в кереЛ, о товстою книжкою в руках, I вс!м, бач, гонить axiuet, I спорить о ceoix правах (Котляревський, 1, 1952, с. 252); Щоб здшмати ахшею—треба ж уть не при собИ (Тичина, 2, 1957, с. 92); Верне всяку ахшею, аж шить чорнильний гад.., (Б1лоус, Зигзаг, 1956, с. 100); Злiзaютb живо тарости, ведуть Трохима !з собою I стали хармани плести перед бага-
25.
тим Лободою! (Руданський, ~1959, с. 63): [Старшина:] Ну, це ти почала розказувати сон рябо? кобили (Кропив ницький, 1, 1958, с. 507); — Ти мено, Бреус, не кажи,— вигукнув тоненьким голоском Тягнирядно. ...Ному правду кажуть, а в!н химия! кури разводить (Добровольський, Очамвський розмир, 1965, с. 229); —Ат, покинь мен! про химия! кури торочити. 1 в сво!х м1сцях при батьков! тоб! хватило б самогону, земло та молодиць (Стельмах, 3, 1983, с. 301).
5.	(говорити багато i швидко) сипати словами (слова) [як (мовг наче, неначе) горохом (горох)]; як горохом обе и пати; захлинати словами.
В!н так здавався I н!кчемний, Та був розумний, як письменний, Слова так сипае, як горох (Котляревський, 1, 1952, с. 107); Тим часом Во-лочиха сипала словами, наче горохом... (Нечуй-Левицький, 3,1956, с. 213); Вже в1н [Гарик] сипае та сипае т! слова, мов горох з м!шка (Чаба-швський, Тече вода в сине море, 1961, с. 107); Швники-самохвали I соб1 пристали, як горохом обсипають, смоються, гукають (Гл1бов, Вибране, 1957, с. 176); [Голова:] ...Ти, браток, поменше б говорив. Сиплеш, наче горохом, 6ic не розбере (Коршйчук, 2, 1955, с. 17); В!та сипала словами, см'оялася, обШмала, не даючи Ан! й отямитися (Рябокляч, Жайворонки, 1957, с. 158); Жлнки, аж захлинаючись словами, навпере-б!й виливають !й свое обурення (Гончар, Тронка, 1963, с. 90).
6.	(говорити одне i те ж) заводит» (затягуватн, аатягти) свое (сво-еТ); товкти (твердитн, торочити) свое (одно); (набридливо повторю-вати те саме) жувати (пережовувати) жуйку (жвачку, клоччя, вовну, мотлох 1 т. 1н.).
— Та я ж не комсомолець,— зное заводить вон свое! (Гончар, Людина i зброя, 1960, с. 36); Коли попереду проступили з темряви будинки селища, вона пйила зовс!м повольно ! зное затягла свое!:— Засидиись мало не до п'овноч! (Шовкопляс, Хнженери, 1956, с. 104);—Куди ж я nl-ду?— зное я !м свое товчу (Панас Мирний, 3, 1954, с. 166); Данило Самойлович твердив одно: *Швидше воддайте !! за мене!» (Марко Вов-чок, 2, 1955, с. 231); —Майте, д'овчатка, витримку, майте терпоння!— твердив свое МокеТч (Гончар, 1, 1959, с. 39—40); —Bci, та не вс!,— торочила свое Галина (Збанацький, Малиновий дзвш, 1958, с. 31); ...Каутський, на основ! явно шахрайського тлумачення одное! фраза з мое! про моей, внушае н!мецьким читачам думку, н!би в Роси фабрики передаютъея окремим роботникам! I Каутський п'осля цього на протяз! десятое ! десятк1в рядк!в жуе жуйку про те, що фабрики не можна передавати роб!тникам! (Лен1н, Повие si6p. tbopib, т. 37, с. 313); 3 того часу, як вон [дядько] перебрався до Зарванець, на село, почав потроху читати; i так уважно читав, що що де не вичитае, те пам’ятав 1 двоч!, як корова жуйку, пережовуе (Коцюбинський, 1, 1955, с. 467); Олег Синиця тим часом жуе вже жвачку, повторюетъея: — Тут висту пав шановний Родоон Кал!стратович.— Зал весело гомонить, не слухае Си-ницю... (Большак, Аста ла Bicia, 1967, с. 167); [Лев:] От Ainiue забе-руся до роботи, як маю тут жувати клоччя (Леся Украинка, 3, 1952, с. 227); Каутський в сотий раз неймоворно нудно, в циому ряд! параграфов, жуе i пережовуе старий мотлох про водношення буржуазно! демократ!! до абсолютизму i середньов!ччя! (ЛеЖн, Повне 31бр. твор1в, т. 37, с. 230).
7.	(говорити гшвно) кидати (вергати) громи; метати громи й бли-скавки.
....Командуючий окупацойною арм!ею мае подстава рвати й метати, мае причину вергати грома (Смолич, 5, 1959, с. 607); —Ви, шановний добродою,.. не раз... кидали громи на не люб их вам постов або артистов (Франко, 16, 1955, с. 293); I Панас Максимович знову почав метати громи й блискавки на непокорного сина (Минко, Hchi эор1, 1951, с. 224);
26
Bih блискавки метав, повчав мене сердито, поплескав по плечу й простяг менё... [осел] копито Иванович. Перебендя посм!хаеться, i960, с. 54).
8.	(чистосердечно розпов!датя комусь про що-небудь) в!дкривати (в!дкрити) душу (серне) кому; зв!ряти (зв!рити, виливати, вилити) душу (серне) кому; (повсюдно розголошувати) у великий дзет дзвонити; в yci [дзвони] дзвонити.
Скёльки ж то разёв, зустрёчаючись на вулицё, хотев промовити до net, вёдкрити ей свое серце (Франко, 6, 1951, с. 249); У Opaci не було такое подруги, що ей могла б вона зверята свою душу (Гршченко, 2, 1963, с. 112); Пройшло немало днёв, пока той хлопець ё девчина одне одному свое серця звёрили (Цюпа, Три явори, 1958, с. 13);— Дай мен! адресу якое-небудь учительки або агрономии — Для чого? Напишу 1й листа. Виляю душу (Гончар, 1, 1954, с. 23); Нащо то в великий дзв!н дзвонити? (Франко, Галицько-руськ! народи! приповщки, 1905. с. 505); Не пасивнёсть повиннё nponoeidyeaTU ми.., н1, ми повиннё дзвонити в yci дзвони про необх1днёсть смёливого наступу... (Лешн, Повне з!бр. твор!в» т. 13, с. 351);— Тодё ёдь. Дивись лишень, парубче, не в yci дзвони! — гостро наказуе Роман (Стельмах, 1, 1982, с. 87) .
9.	(розмовляти з ким-небудь) заводити (завести, розпочати) розмо ву (балачку, балачки); вести розмову (бес!ду, балачки); точити балач-ку; справляти балачку; розводити балачки; вдаватися (заходити) у (в) розмову (в бес!ду); вступати (встрявати, устрявати) до розмови (в розмову, в балачку).
Ми школа в окопах заводили розмову про вёйну, про те, кому вона потребна (Колесник, На фронт! сталися зм!ни, 1959, с. 12); Дедок, ока-зуеться, волосний писар. Заводимо балачку (Васильченко, 4, 1960, с. 19); Я еже приятель Кузьменкёв. Вставши рано, розпочав з ним балачку про ловлю птиць (Рильський, Бабине лпо, 1967, с. 62); Чёпка з Грицьком вед уть розмову про хозяйство (Панас Мирний, 2, 1954, с. 254); [Парвус:] Дивно! Патрица, замёсть ёти на збори, ведутъ якесь балачки по кутках! (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 427); До столу, тепер уже килимом застеленого, зное сели стар!, точили не закёнченц за вечерею балачку (Головко, 2, 1957, с. 65);—Ми, женки, цёкавёшё од вас i не все любимо тёльки справляти балачку про квётки та вишиван-ня (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 156); Старшина далё не став порожнёх балачок розводити (Горд!енко, Чужу ниву жала, 1947, с. 45);—Я тех колись учився трохи катехёзму i знаю, що вдаватись у розмову з без-вёрниками — дуже важкий грёх. Адже при cnoeidi ксьондэ запитае вас, *чи не заходили в бес1ду з нараженням на небезпеки святое в ери?» (В!ль-де, Сестри Р!чинськ!, 1958, с. 376); Митю Михайло 1ванович любить сердечно i часто заходить ёз ним у довгё розмови... (Рильський, Веч1рн! розмови, 1964, с. 54); Я мусила вступити в розмову (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 575); Иого ображало, що якийсь наймит... устрявав до розмови, як з рёвним (Коцюбинський, 2, 1955, с. 140); Пёдсовувалися й сусёд-н! гуртки, встрявали в балачки i так захоплювалися ними, аж до лайки... (Ле, Роман м!жг!р*я, 1953, с. 234).
10.	(не виявляти стриманосп в розмовах) давати волю язиков!; розпускати язика (губу); (подовгу сперечатися) розводити дискус!ю.
Але Марта була не з такёвських: вона говорила, й говорила багато, а як бёльше сердилась, то бёльше давала вол! своему язиков! (Нечуй-евицький, 2, 1965, с. 58); — Але ж ё ти, Марто, й справдё велика бре-*У-Ха’ еже дуже розпустила язика! — сказав Мельхиседек до свое!
(Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 99); [Д з в о н а р с ь к а:1 Ах ти... с	мое зван^€ гУ&У розпускати (Старицький, 3, 1964.
'	LM 1 л i U1 о н е р:] Громадяни, давайте не будемо розводити дне-*усио. Цщпшшть протокол (Коршйчук, 1, 1955 с. 286).
27
1L	(висловлюватися в)дверто, прямо) викладати на чистоту; pha-ти правду в Bini; р!зати правду-матшку [в оч! (у В1Ч1)]; називати ре Л своими (Тх) 1менами; ставити (поставити) крапку (крапкй) над
[Горлов:] Це ти [Огнев] куди гнеш? Викладай на чистоту (Кор-Шйчук, 2, 1955, с. 22); Р1зкий на язик, грубуватий, як yci сини гивдня, Селаброс часом грубо pisae правду в eiul не одним панам (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 150);—От тоб1 й родич Керенського, рТже правд у-матшку в очИ (Цюпа, Через терпи до з!рок, 1986, с. 104);—Хай моя щиросердна eidnoeidb не дивуе i не обурюе вас: буду р1зати правду-матшку у eiyi (Стельмах, 4, 1983, с. 173); [Скарбун:] Вй eidnoetdae-те за сво1> слова? [Назар:] Я називаю речТ Тх Тменами (Зарудний, Анте!, 1961, с. 15); Рано, мабуть, ставити крапку в щй давнш лето pit. С початку треба поставити yci крапкй над «i», гуртом вимести смТття, нагромаджене в мовчанн1, пасивному спогляданн1 i двозначност1 позиций (Рад. Укра!на, 28 серп., 1976, с. 2).
12.	(говорити марно, попусту) на в*1тер говорити (кидати слова); кидатися словами (словом).
[М а р у с я к:] Бо знай, неб ого, я на eirep говорить не вмью (Франко, 9, 1952, с. 313); BiH [доктор] говорить, аби язик вертТвся,— так cool,— на eirep (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 129); УкраТнськ! колгосп-ники не раз д1лом доводили, що вони не кидають cnie на eirep (Рад. Украина, 21 kbit., 1959, с. 1); Слова на eirep полЩейсъке начальство не кидало (Збанацький, Пригоди 1вана Коструба, 1984, с. 86); Hi яка по-важаюча себе людина, до яко1 прийшли на раду, не буде nocnituaru й кидатись нерозважним словом (Яновський, 2, 1954, с. 114).
13.	(говорити щось неприемне, дошкульне, вЧдливе) жалити язиком; голки заганяти; пускати шпильку (шпильки) кому; квИку при-шпилити.
— Ви Тх краще не чапайте,— озвався парубшко.— Hatui гектарниЩ— аж язиками жалять, як оси (Гончар, 6, 1979, с. 104); Не одну, не dei голки загнав в1н i без того в уражене серце... Христя мовчала (Панас Мирний, 3, 1954, с. 16); 1нколи ж його просто гедзь нападав i rodi eiu ставав нестерпучим i пускав Paid шпильки, глузував з ТТ екзальтацИ, осмйовав навить ТТ поверховшеть, сперечався проти того, що сам pauiiu обстоював (Коцюбинський, 2, 1961, с. 55); А ятр1вка — ...так та такого поприклада, таку кв1тку пришпилить, що i через тиждень сорому не збудеил (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 227).
14.	(говорити щось дуже приемке) з медом та маком промовити (сказати); мазати медом по ry6i (губах) кого; обливати (мазати) реч! [солодким] медом; розпускати мед язиком.
«Правда моя, Парасю?»— промовила вона [Палажка] наче з медом та з маком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11);—Життя солодкого ба-жаю я вс!м так саме, як co6i, i через те вас постилаю мазнути медом по губТ (Самшленко, 1, 1958, с. 230); Там пан-гаман по сто рубл1в дае пройдисвИу, що реч1 медом маже (Гл1бов, Вибране, 1957, с. 251); Ме-яашка прийшла додому, i свекруха справдила свое слово: од того часу вона зное облила Мелашку солодким медом, а полин неначе сховала десь у комору для Morpi (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 394); Кайдаши-ха взяла чарку в руки, i хоч була сердита, але таки не вдержалась i розпустила на всю хату мед своТм язиком (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 364).
15.	(сказати щось недоладне, недоречне) попасти пальцем у небо; утяти (утнути) до гаплишв; бовкнути (вистрибнути) як (мов) Пилип з конопель.
[У с i:] Ха-ха-ха! Попав [Гнат] пальцем у небо! Тю! (Старицький, 3, 1964, с. 231); [Рябков а:] Ну й утяла до гаплимв. Мцзика — одне. а вона — друге... (Старицький, 3, 1964, с. 548); [Грицько:] Перше 28
було мовчить-мовчить та як бовкне, то мов Полип з конопель,.. (Старицький, %, 1964, с. 461); 4 на уроках вен [В1тя] завжди про щось свое думав, а як спитають, завжди скаже не до речё, не до ладу,— як Пилип з конопель вистрибне (Тваненко, Таемниця, 1959, с. 30).
ГОЛ ИЙ—(який не мае на co6i одягу) [голий,] як (мов) бубон, зневажл.; голий, як (мов) турецький святий, жарт.; у чому (як) мати [на cbit] народила (породила, спородила); у костюм! (в одеж!) Адама (€ви, Адама i €ви), жарт.
Сличивши це потребив дело,— коли Оникёй Бевзь перед громадою лшиився, голий, мов бубон, мов турецький святий, голёсенький, навёть не в одежё Адама..,— скёнчивши пальну роботу, Мамай труснув буйним чубом, блиснув сергою, вклонився в пояс (Гльченко, Козацькому роду нема переводу, 1967, с. 155); Треба буде одежё, бо в мене як знёмуть казенну, то я остануся, як турецький святий, буквально голий (Шевченко, 6, 1957, с. 138); У трофейних бочках з-пёд пильного грёлася вода, голе— як мати родила — бёйцё милися на сонц1, стриглися (Гончар, 1959, с. 127); Ханська сторожа вмить здерла з 1вана Тюрёна всю одёж, залиишвши, в чому мати породила, й потягла на вулицю... (Угляренко, 1з дерева жалю, 1979, с. 204); Перед людьми явився Плачинда. в чому на свёт мати породила (Стельмах, 1, 1982, с. 77); Одежу прихопши на руку ё йдеш, як бва. Кёлометри может йти отак вподовж коси в костюме €ви, не ризикуючи нёкого, крём птахёв, зустрёти (Гончар, На кос!. Впчизна, 1966, № 11, с. 31).
ГОЛОДНИЙ—(який в!дчувае сильне бажання 1сти) голодний, як собака; аж шкура болить; тягне за жив!т кого; аж за печ!нки (за печшку) тягне; жив!т присох (притягло) до спини (до хребта); вола б з’Тв; (який зовс!м шчого не Тв) [й] р!ски (р!сочки, рисочки, р!соньки, крихти) в рот! не було (не мав, не мала); [й] ркки (р!сочки, рисочки, р!соньки, крихти) в рот не брав (не брала); росинки в рот! не мати.
— Поклада мене у вез 1з рабою.— Ай! Риба! По всёй Польщё люди голоднё, як собаки. Рабу розкрадуть, ё пана... (Довженко, 1, 1958, с. 269);—Вже од голоду аж шкура болить,— подумав Кайдаш (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 268); Вен не ёв ц1лий день. Пого тягло за живёт (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 300); [Шило:] Аж за печёнки тягне... Ет, треба кёнця покласти (Старицький, 2, 1964, с. 139); [Писар:] Чого той Сидёр бариться,— уже аж за печёнку тягне! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 67); Деяк1 складалися по копейцё купити булку, бо за печшку тягло (Панас Мирний, 1, 1968, с. 447); Ще й не такое заспёваеие, як живёт присохне до спини (Коцюбинський, 2, 1961, с. 75);—А чи не розжився б я у вас на шматочок хлеба? Вже живёт до хребта присох... (Збанацький, Едина, 1959, с. 55);—/стоньки заманулося?— удавано спёвчутливим голосом перепитував вен [Степура].— Животики, мабуть, до спини притягло? (Нечай, Любов i пам’ять, 1984, с. 75); Здаеться, вола б зев... i черствий хлеб здавався смачним! (Панас Мирний, 2, 1954, с. 145); [Старшина (дивиться у bikho):] Еге, вже сонечко ви-соченько пёдбилося, а в мене ще й рёски в ротё не було... (Кропивниць-кий, Вибрант твори, 1967, с. 239); Цёлий день в бреми й рисочки не було в ротё (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 213);—Не, я так не можу... сила не стае... Скёльки ж то день морились голодом..., а сьогодне й рё-сечки в ротё не було (Коцюбинський, 1, 1955, с. 98); Нашвидку перекусивши, б о з самого ранку крихти в ротё не було, Артем зразу ж тшов 9 дому (Головко, 2, 1957, с. 526); Я як ото випив вранцё склянку моло-ш 70 6jAblue и рёски в ротё не мав — був тепер голодний, як арештант... (Нестайко. Тореадори з Васюювки, 1973, с. 118);—Люди скоро вече-Е^тимуть, а я й рёсочки в ротё не мала (Кучер, Голод, 1961, с. 55); [Марта:] Скажёть хоч ви йому, Олексёю Григоровичу! Рёсоньки ж
29
у рот! не мае eld самого ранку (Мороз, ГГеси, 1959, с. 232); Хот1ла | Настя] хоч перед екзаменами схуднути: поролась увесь день, мов у казан! кип1ла, рисочки е рот не брала (Васильченко, 1, 1959, с. 220): Четверо людей стояли в порос! серед дороги... Запал! оч! !м хворобливо блищали.— Другий день росинки в рот1 не мала,— додав найстар!ший i несмииво простяг руки (Панч, 4, 1982, с, 160).
ГОЛОДУВАТИ—(бути тривалий час без !ж!) класти зуби на по-лицю; клацати зубами; (обмежувати себе в ixi) шдтягати жив!т; затягатн (затяг у ваги, шдтягувати, стягувати) ласки (пасок, поясок).
[ще раз вона спече корж!, a rodi хоч зуба клади на лолицю (Чор-нобривець, Визволена земля, 1959, с. 7); То все ж таки йде студент-незаможник, подивиться у eifcfto в «Ренесанс!», як там «почки соте» напинають, i все одно що налвсь... А так ходитиме та зубами т!льки клацатиме (Остап Вишня, 1, 1974, с. 203): Там кухонь польових немае, в тилу владае !нший св!т. Згубив картки c&oi в трамва!, сиди i п!дтя-гай жиыт (Малишко, Серце мое! матер!, 1959, с 228);—Ти в арми був на всьому готовому, а ми тидтягували ласки (Чорнобривець, Пюш rip, 1958, с. 67): Вы [Птлер] усе гидпорядковував в!йн!... Н!мц! т!льки й знали, що затягувала пояси дедал! туг!ше (Загребельний, €вропа-45, 1959, с. 219).
Пор.: ГОЛОДНИЙ.
ГОЛОС НО — (гучно, звучно, добре чутно — з сл. кричат и, г у к а т и i т. in.) на весь голос; на весь (ввесь) рот; не cboim голосом (заст. гласом); на все горло; як на жив!т, фам.; як на пуп, фам.
Василька почав шморгати носом, пот!м з гадав, що цей дядько придавив йому руку, i заплакав уже на весь голос (Панч, Гарш хлопц!, 1959, с. 89); Кайдаш i Лав pin... кричали на все горло, змагались разом з бабами й шдняли такий гвалт на весь куток, що люди повиб!гали з хат (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 339); Деяк! diru кричали на весь рот (Панас Мирний, 4, 1955, с. 195); —Господи! що ж це таке! де це ми! — крикнули оба не ceoiM голосом (Нечуй-Левицькнй, 2, 1965, с. 362); Серед двору Василь нас!в Галю ! чубив, та кричала не сво!м гласом (Панас Мирний, 1, 1968, с. 433); (Харитя:] Ви тальки не гукайте так, як на живи, то й буде добре (Панас Мирний, 6, 1970, с. 418); Хлопець pic крикливий i запальный. Як приходив час годуваться — кричав, як на пуп (Тютюнник, Вир, 1964, с. 524).
ГРОШ1 — шкчемний (презреяний, погорджений) метал, зне&ажл' (невелик!, м!зерн! кошти) щербат! котики; (велик! прябутки) золотин дощ, книжн.; (влада грошей, золота) золотий телець (1дол), книжна золоте теля, книжн., !рон.
— Батьки в наш час п!шли так!, що не можуть ceo'ix д!тей до смерт! догодувати! В пот! чола мушу добувати св!й хл!б, щоденно мушу виборювати той презренная метал, якого мен1, братц!, часто бракуе... (Гончар, 5, 1979, с. 89); [С!мон:} В!н [€вгешй] i doci не хоче сказати, в!дки черпае той погорджений метал... (Франко, 9, 1952, с. 10); Не обмежуючи себе м!сцевою тематикою, митець [I. Труш] на ceot щербат! копшки та на кошти друыв побував у Киев! й на Чернечш гор! (Рад. Украина, 17 с!ч., 1969, с. 4); Кривдно було слухати Валериков!, що Мурашкова велика вода проллеться золотим дощем насамперед на довколишн!х степових магнатов (Гончар, Тавр!я, 1957, с. 176); Думав про трагедию людей, одягнених у dpi шинел!, що тисячами гинуть щоденно «в !м'я золотого гдола», як писалося в останшй, передан!й з заводу «Арсенал» лист!вц1 (Бедзик, Украден! гори, 1984, с. 285) То як, Дмитре? — запитав Свирид Яковлевич.— Та як. Золоте теля облизало руки цьому начальству (Стельмах, 2, 1982, с. 545).
30
д
ДАВНО—(у далекому минулому) во врем’я оно, за ст., ipon.; во дш (в дш) они, заст.; в оний час, заст., уроч.; за царя Гороха L як людей було трохи], жарт,; за царя Хмеля [,як було людей жменя], жарт.; за царя Панька (Томка) [, як була земля тонка], жарт.
Колись то ще, во врем'я оно, ПомпЫй Нума, римський цар... В томившись пишучи закона, ГНшов любенъко погулять i одпочить (Шевченко, 2, 1953, с. 335); Старенька сестро Аполлона, Якби ви часом хоч на час Придибали-таки до нас Та, як бувало во дн! они, Возвисили 6 св1й божий глас До оди (Шевченко, 2, 1963, с, 90); Як в оний час, так I тепер на муку Biddae би ти апостолов свогх... (Старицький, Поетичн! твори, 1958, с. 73); [I в а н:] Та й давно, то, мабуть, було, ще за царя Гороха, як було людей трохи? (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 44);— За царя Гороха, значить? — чухаючись, одказав Cudip (Панас Мирний, 3, 1969, с. 508); [I в а н:] Давно це, братця, було, ще за царя Хмеля, як було людей жменя (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 42); За царя Томка, як була земля тонка (Номис, № 6856); Колись, ще «за царя Панька, як була земля тонка», приходили до лимашв бер-дянських люди,,, заривалися в калюжу, лежали nid сонцем у т1й густ!й багнюц! й вилазили з нес дужими та кр!пкими (Остап Вишня, 2, 1974, с. 297).
ДАЛЕКИЙ РОДИЧ — (перев. про дуже вГддалену або сумш’вяу спор1днен1сть) родич у десятому (восьмому, сьомому) кол!Hi; сьома (десята) вода на кисел!; через дорогу (вулицю) навприсядки, жарт., 1рон.; коваль баб! р!дний швець, жарт.; на одному сонц! онуч! сушили, зневажл.; нашим воротам двоюр!дний сарай, жарт., 1рон.; чорт коз! дядько, зневажл.; його мама 1 моя мама у одшй вод! хустки прали, жарт,
[Гострохвостий:] Для вас... я готовий познайомитисъ з вашими родичами, хоч би й в десятому колии (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 485); —Хоч ми й живемо в одному сел!, хоч ти мен1, десь у сьомому чи восьмому колии, навИь р!днею доводится. але eld тебе н1коли я й доброго слова не почув (Стельмах, Правда i кривда, 1961, с. 274); Сьома вода на кисел!» Так називають дуже далеких родич1в (Копплов, У CBiTi крилатих сл!в, 1968, с. 112); Грабя, «десята вода на кисел!», надув ceol губи, cudie мовчки, не випускаючи з рук шапки I поглядаючи на deepi (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 245); Мен! казали, що ви роди-ч1.~ Такий в1н мен1 родич, як десята вода на кисел! (ГуреТв, Осшн! кв1ти, 1977, с, 148); —Аякже, родич! Коваль баб! р!дний швець, через дорогу навприсядки!—eidnoeie в1н украЫським прислав"ям, I над сол-датськими головами прокотився рег1т (Цюпа, Через терни до з!рок, 1986, с. 103); 3 родич1в вона найближчих,— майже через вулицю навприсядки, та все ж варто знайти (Гончар, Берег любов!, 1976, с. 44);— Воло-дику, так ми ж з тобою майже родичу Через дорогу навприсядки (Сологуб, ЧесЖсть, 1975, с. 171); Влизька р1дня — на одному сонц! онуч! сушили; Нашим воротам двоюр!дний сарай; Такий родич, як чорт коз! дядько; Ми свояки; його мама i моя мама у однш вод! хустки прола (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 659—660).
. ДАЛЕКО—(на велик!й в!дстан! в!д кого-, чого-небудь) на краю В1ту (св!та); не близький св!т; близький (блнзенький, д!ал. блигий, лигомий) св!т, 1рон.; близька сторона; у тридев’япм (у тридев’ятому, У тридесятому, у якомусь) царств! [не в нашему господарств!], нар.-поет., ЛаЛридев ять (за с!м, за тридесять) земель, нар.-поет,; за горами й до->КИтИ’ наР;Поет.; за морем (за морями); за горами; (у глухому, необ-°му М1сц!, груб., фам.) у чорта на болот! (на куличках); у чорта
31
(у д!дька) в зубах (на рогах); (в суворих необжитих краях, !рон.) де козам роги правлять (утинають); де Сид1р козам роги править; де волам роги правлять, а к’1з кують шдковами; (у найвщдалешших краях, нар.-поет.) куди ворон i юсток не заносить (не занесе, не донесе, не доносив); де Макар телят пасе (не пас); куди (де) Макар телят не ганяв (не гонить); (так далеко, ск!льки можна бачити) ск!льки (куди, доки) око (з!р) сягае (д!стае, загляне, огляне, сягне, охоплюе i т. 1н.): сюльки ока.
— Найдемо it [Ярину] ! на краю ceiry!— насварився арапником на долину Омелян (Стельмах, 5, 1983, с. 57); [Б и ч о к (лукаво):] Ой нН Далека, далека сторона, аж на краю св!та!.. (Кропивницький, Ви-бращ твори, 1967, с. 201); —В'яжу ! страх як боюся— не близький св!т додому !ти. Склала полук!пки вже поноч! (Стельмах, 2, 1982, с. 446); Не блигий ceil Гетьмансъке. Набив Ч1пка добре ноги (Панас Мирний, 2, 1969, с. 172); [Гал я:] Зовс!м нН Там гарна вода. [Наталка] Ха-ха-ха-ха! Близький св!т (Старицький, 3, 1964, с. 25); [I в а и:] Еге, близенький св!т! Багато заробив? (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 26); — А тепер ще плентайся до Гудзя!.. Блигий, бач, ceir! — сердився Грицько.— Ду шею наложим через ‘ix, проклятих!.. Та хоч би грош! давали (Панас Мирний, 3, 1969, с. 15); В тридев'яНм славн!м царств!, де колись був цар Горох, с тепер на господарств! мудрий пан, вельможной Ох (Леся Украхнка, 1, 1975, с. 330); Оч! видюч!— за тридев’ять земель бачить (Яновський, 1, 1954, с. 7); Той плом!нь у co6i за с!м земель пон1с [батько] (Рудь, Донецью aopi, 1958, с. 3); 3наймов соб! в!н з чорними бровами д!вчинонъку — нову весну знаймов, I знак нав!к за горами й долами (Рильський, 2, 1960, с. 270); Кузьм! здавалося, що Донбас за морями десь та за горами высокими (Грипр Тютюнник, БатьювсыН пороги, 1972, с. 24); [Галочка:] Я знатиму, що i за морем вы за мною скучатимете (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 340); Той блукае за морями, CeiT переплывав, Шука дол! (Шевченко, 1, 1951, с. 274); / Httdie в!н десь там, в заулках, над Нетечею, у «чорта на куличках», тод! як найкращий театральный будинок захлинаетъся в «аксар1нських» помиях (Остап Вишня, 1, 1974, с. 224); —Бодай вже ти задуб!в, як маем сид!ти десь у чорта в зубах! (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29); —Я знаю, що якби мм позов добувся до рук станового, то в!н би мене запровадив туди, де козам роги правлять!.. (Панас Мирний, 4, 1955, с. 384); —Гулятимеш там, де Cudip козам роги править (Панас Мирний, 1, 1954, с. 341); Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а к1з кують шдковами (Номис, № 3631); Це найв!ддален!м! нетр1, не схож! н! на що в св!т1, зв!рин! запов!дники, Ti м!сця, куди, як говорили в стар! часы, i ворон kIctok не заносить (Довженко, 2, 1964, с. 80); / кепсько ж вони [станов!, урядники, етражники] з оцим д!лом справляються! Ск!ль-ки-то люду через !х в!дв!дування п!шло на казенн! хл!би, а дехто по-пхався аж туди, де Макар телят пасе! (Панас Мирний, 4, 1955, с. 352); Перелякан! магнаты Стали задом рачкувати И опинились в гр!зний час. Де Макар телят не пас Иванович, Поезп, 1967, с. 101); Стражник про-довжував уперто дивитися на Лук’яна, а губи мало не казали: «...Мене не проведете. Уже не одного такого спровадив, куди Макар телят не гонить!» (Панч, Сшпв не видам, 1959, с. 61); П!деш туди, куди Макар телят не ганяв (Укра!нськ1 народи! присл1в’я, 1955, с. 270); Оглянувся навколо. В пол!, куди й око сягало, лежали глубок! сн!ги (Збанацький, Одина, 1959, с. 73); Навколо, куди сягае з1р,— все степ ! степ, р!вний, далекий, неосяжний (ЛИературна УкраТна, 4 груд., 1962, с. 1); I дивись: скинув [Мирон] рушницю на плече та й потяг подовж поля — с кальки оком зглянеш (Панас Мирний, 2, 1969, с. 94); —Лише до цього обр!ю, тату, доки око вхопитъ, ц! прикмети мають силу. А нам — що синоптик скаже (Гончар, 5, 1979, с. 18); Далеко внизу був берег, а да-32
л1 — скьльки око мое сягало — билискувадо сине море (Яновський» 2, 1958, с, 104); С кальки ока — Дн1про перед нами лельв i байдуже котив ceoi хвил1 (Старицький, 1, 1963, с. 104).
ДАРЕМНО—(марно— з сл, пропасти, загинути, постра-ж д а т и i т. in.) hi за що; Hi за цапову душу; ш за пухлу душу; ш за понюх (понюшку) тютюну (табаки).
— Пам’ятаю Устина. Хороший хлопець був! — Та пльки загинув Hi за що (Головко, 2, 1957, с. 435); [П у з и р:] Пропало сто карбованщв ui за цапову душу (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 356); Так i вийшло: зупинили мотоцикли Hi за цапову душу (Яновський, 1, 1982, с. 205); [3 а л i т а й к о:] Ex i становище. Прше за губернаторське... Погибну я Hi за пухлу душу (Микитенко, 1, 1957, с. 292); [Б и чок:] A xi6a я мало передавав старш грошима та хл1бом? Та щоб так мое добро i пропало Hi за понюх табаки? О нН (Кропивницький, 1, 1958, с. 466); — 1ншу думку маю: пропаде украТнсъкий народ Hi за понюшку табаки, коли не буде сила великорусъкоь за нами (Панч, 4, 1982, с. 59).
ДЕШЁВИЙ—(шчого не вартий) кошйка цша ч о м у; [красна] ц!на [в базарний день] — п’ятак кому, ч о м у; цша — ламаний гр!ш ч о м у.
— Та, власне, як1 то реч!— старий костюм — копшка йому цша, к1лька сорочок i ковдра (Головашвський, Тополя на тому берез!, 1965 с. 256); —По гривенику? — ...Твоему богатырю в базарний день красна цша— п’ятак (Ковшька, Кутя з медом, 1960, с. 23); [Ельза:] А що, коли Грета Норман все-таки nide грати в новий театр? [Шредер:] Коли це трапиться, то вам вс1м цша — ламаний граи (Собко, П’еси, 1958, с. 163).
ДИВИТИСЯ — 1. (оглядати, роздивлятися) обводити (обвести) поглядим (очима, оком); (ощнюючи) М1ряти (обм1рювати, обм1ряти) поглядим (очима) кого; (пильно, безв!дривно) не зводити (не зшмати, не вщривати) очей з кого, з ч о г о; впинати (втуплювати, впирати, уп’ялювати, утоплювати, устромляти, р1дко вривати i т. in.) оч! (погляд) в кого, що, pidKO на кого, що; впиватися (упиватися, упина-тися, уп’ястися i т. !н.) очима (оком, поглядом) в кого, що; Усти (поУдати, пожирати) очима кого; (стежити. спостер!гати за кимсь) не спускати ока (очей) з кого.
Стулила [Тоня] зл!сно губи, обвела навкруги тоскним поглядом (Васильченко, 2, 1959, с. 313); Великими с1рими очима Рубанюк обводить ycix, н1би запрошуючи Ticuiiue збитись до гурту (Цюпа, Назустр1ч доли 1958, с. 82); Рустем урвав i обв!в слухач1в оком (Коцюбинський, 2, 1961, с. 198); Партизана м1ряли малого поглядом i ствчутливо радили nidроста (Яновський, 2, 1954, с. 11); — Не тзнаеш мене? — Mipntonu очима, спитався Улас.— Господь тебе знае, хто ти. Багато вас швендяе тепер!— неласково одказала Марина (Панас Мирний. 4, 1955, с. 257); [Я вдоха:] В[н очей з тебе не вводить (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 43); Дехто сказав, що донце випадае мало, дехто зауважав, що бога «ми» прогшвили, а дехто — просто промовчав, не зшмаючи очей 1з Семко-вого рота (Яновський, 1, 1958, с. 98); Солом1я не вьдривала очей eid берега (Коцюбинський, 2, 1961, с. 112); Гальорка вп’яла оч'ь на пан1в, розглядаючи ix, як цькавий, кольористий крам (Васильченко, 1, 1959, с. 315); Вона [Ольга] неначе чогось шукала на п1длоз1, так пильно вт у пила out в Hei (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 263); Дшшло до того, ЩЛ проходячи двором, Морда нер1шуче спинявся, nidxodue до Лазаря, встромляв у нього oui i щось хот1в казати: ворушив губами, але мовчав (Коцюбинський, 2, 1961, с. 239); Фередже зсунулось з и голова i впало додолу, а вона з жахом втопила O4i у налить кров’ю чолов1ков1 банька (Коцюбинський, 2, 1961, с. 129); Панна Анеля уперла в мене здивован! оч1 з холодным блиском, а я почув одразу на к'шчиках падъц1в U ребро
2 8-591
33
(Коцюбинський, 2, 1961, с. 306); Якьв устромив оч1 не знать куди (Панас Мирний, 4, 1970, с. 227); Марья стогнала, кидаючи головою то в одну, то в другу сторону, а 1вон1ка, присунувшися близько до постель вмер-лого ь опустивши голову в руки, врив погляд у лице любимця i не ру-хався (Кобилянська, 2, 1962, с. 223); 3 переляком выскочила, вп’яливиш в нього своь оч1, але майже в тш сам1й хвилинь помчалася вперед (Кобилянська, 1, 1962, с 381); Офщер вп’явся в Лялю очима (Гончар, 2, 1978, с. 146); Олеся н'ького й не бачила, нького й не чула, окр1м одного Казанцева: вона угГялася в його лице своьми очима (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 187—188); [X в е дос к а:] Раз по раз, каже, як тьльки в1н у etude в церкву, то так i ввЬГсться в мене очима... (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 313); Дивлюсь я — вона вже мене 1сть очима, чую, я — вже й мене бере зл1сть (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11); Вона [ж1ика] курила люльку й дивилася байдужо вперед себе, не дба-ючи про те, що ц1ла громада чужих людей неначе пожирала П очима (Кобилянська, 2, 1962, с. 311); [Гордиля:] Азо! Глянь бо, промов до його, ач, як громом прибитий, але очима аж ьстъ тебе (Старицький, 3, 1964, с. 176); Мати не спускала очей з Опись: вона боялась, щоб Онися зное не понакладала гостевь в вьз гарбузьв (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 68).
2.	(кокетливо поглядати, позирати) стрмяти (стригти, закидати) очима (оком) на кого, куди; (раз у раз поглядати в piaiii боки) прясти очима; (поглядати час в!д часу, не затримуючи довго погляду) кидати (скидати, окидати) оком (очима) на кого, що.
На поминках у л1й ьла [Paxipa], як той голодный вовк, а очима лише то сюда, то туди стрьляла (Кобилянська, 2, 1962, с. 261); [Одарка:] А я вам кажу, що Оксана тьльки удав з себе таку перебору, а вона на Вакулу давно уже оком стрьля (Старицький, 2, 1964, с. 68) ; [П р 1-ська:] Одначе I наш чистунчик щось почав закидати очима наб1к! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 478); Сягнисто ступаючи у своему потертому егерсъкому гал1фе, все пряв [стер] очима вперед, ь в руц1 у нього була — Ольга очам не повьрила — мисливська рушниця (Гончар, 5, 1979, с. 481); Скрьзь ярим оком окидае [Турн] Енея з в1йськом уздрьвае / репетуе до своьх (Котляревський, 1, 1952, с. 254); Балабцха кидав очима то на матьр, то на дочку (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 80); Мотря... скинула очима на гостей (Коцюбинський, 1, 1961, с. 45); Коли ж йому вдавалось, що 1ван або Кале ник скидали оком на його руки, в1н кидав грата, засував руки в рукави або ховав позад себе ь, сердитый, розлючений, виганяв ьх 1з хата (Коцюбинський, 2, 1961, с. 252).
3.	(презирливо, з ненавистю) мгряти поглядом (очима); (неприязно, сердито, вороже) Тсти (по!'дати, жертв) очима кого; дивитися вовком (б1сом, чортом) на кого; колоти (пекти, опалити) очима (поглядом) кого; (дуже сердито, люто) дивитися так, що аж молоко кисне; басом дивитися (поглядати).
Сповненим ненависть поглядом лиряе [Плачинда] парубка i всю лють свого тиа вштовхуе в короткь шишння... (Стельмах, 1, 1982, с. 46); Вчорашн! друзь мьряли один одного очима, збираючись пустити в дио кулаки (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 472); [Г а л я:] Ух! Мало не з’ьла очима (Старицький, 3, 1964, с. 34); «Пришелепуватий! Не голову, а ба-няк дьрявий викапустив на плечах!» — визвьрилась головиха й одним оком мене notdae, а другим вулицю пантруе (Стельмах, 4. 1983, с. 17); Хл1б з тобою почне жувати, i господаря очима жертиме (Стельмах, I, 1982, с. 67); Вона [панночка] вже и оком сво'ьм нас пожерла (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 125); Зять дивились на вихватька вовком: раз у раз так выпадало, що жьнки ьхн'ь I Хима були в нього [Андр1я] пьд поглядом (Качура, 2, 1958, с. 9); [Б и чок:] ...Бо зять твьй щось до мене не такий став, як спершу, шось вже бьеом на мене дивиться... (Кропивницький,
34
Бибран) твори, 1967, с. 191); И ого обступили, питали, кололи очима (Коцюбинський, 2, 1961, с. 240); В!н [Корнш Кирилович] зв!вся на ноги, крутий, збл!длий, урвав на п!внот! кашель, оп!к оратора чорними серди-тими очима (Збанацький, 1, 1974, с. 142); — Спасиб!, Тарасе Дмитро-вичу,—опаливши мене поглядом вдячно сяючих очей, сказала Ярина (Збанацький, 1, 1974, с. 77); —Яка вона пан! гарна! — закинула моло-дичка.— Поможеться, що гарна! — гукнув Назар,— коли дивиться так, що аж молоко кисне (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 125); Мовчить [Гризо-та], т!льки дивиться басом та cone (Речмедш, Тв1й побратим, 1962, с. 20).
4.	(здивовано, не розумшчи дивитися) дивитися (задивитися, ви-тр!щити оч1), як (мов) баран (теля, корова) на hobi ворота, зневажл.; п’ялити о’й на лоба; витр1щити з дива оч|; (широко розкривши оч! в1д здивування, жаху, гшву, неспод!ванки тощо) вирячити (витр{щити, ви-лупити, д!ал. вибалушити) оч! (баньки, буркала), зневажл.
Петро мовчав, т!льки втелющиеся в Хлипала, мов баран на нов! ворота (Збанацький, Сдина, 1959, с. 192); — Ты чого стала та задива-лася, як теля на нов! ворота? (Коцюбинський, 1, 1961, с. 60);—Карпе! Чого це ти витр!щив оч! на яблуяю, наче корова на нов! ворота? — впитав JIaepiH (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 304); Еней з ягою розглядали Bel дива там, як! були, Роти сво! пороззявляли I оч! на лоби п’яла (Котляревський, 1, 1952, с. 149); Мати прислухалась ! витр!щала з дива оч!: хлопець розказував укра!нською мовою мужицьку казку (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 129); Оце але! — дивувався 1ван, б!гав за Соло-м!ею, чудно витрицав на не! оч! та докучав усякими дурними радами (Коцюбинський, 2, 1961, с. 107); От ждутъ вони [люди], стоять, Ус! баньки повитр!щали (Гл1’бов, Вибраш твори, 1957, с. 68); —Одно! година не буду я в цьому домИ Чого ж ти витр!щив баньки? 1ди шукай квартира (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 267); —Чого буркала eurpi-щила? Укл!нно проси... (Стельмах, 1, 1982, с. 460); Вона бачила, як б1лява панянка, питаючи и, штовхала чорняву свою подругу л1ктем у б1к I вказувала очима на и п!др!зан! коси; як друга, прищурюючись, зм!ряла I! зр1ст, третя вилупила баньки на П чорн! оч! (Панас Мирний, 4, 1970, с. 447); Я [Ганнуся] вибалушувала кр!зь темряву оч! на не!,— таким голосом не говорила вона звичайно (Кобилянська, 2, 1962, с. 396).
5.	(невдоволено, недоброзичливо) поглядати скоса; косити око (оч1); косувати оком (очима); зизом (зизим оком) дивитися на кого (накривати кого), д!ал.
Дашкович вже став поглядати скоса на молодих людей (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 233); Та, на м!й подав, Парася Квочка, суплячись ! невдоволено косячи око на Будяка, витягла з-п!д парта зошати (Збанацький, 1, 1974, с. 208); —Я так починаю гн!ватись на дядечку, таким косую на нього оком, що нав!ть тато здивовано зиркнув на мене (Стельмах, 4, 1983, с. 587); А танцюристи, ваконуючи карколомн!, майже акро-батичн! па, косували на нього очима (Гурченко, У серця своя пам’ять, 1973, с. 47); Прощай, Гнате, та не згадуй лихом, може коли й зизом глянули, в житт!, як на довг!й нив! (Панч, 4, 1982, с. 136); День у день нал зд ять [панич!] до нас, одно одного попереджуючи та зизом оком накриваючи (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 108).
Пор.: ГЛЯНУТИ.
ДОБРЕ—(про усшшний хи справ) як сл1д; як по писаному; як по маслу; як по нотах.
Пообщяла тьотя! Ну значить: «Общянка-цяцянка, а дурнев! ра-^се значить> як сл!д, Як по писаному»,. (Остап Вишня, 1, 1974, с- 28); [Цок у ль:] О, я знаю, що коли ти в!зьмешся за д!ло, то воно nide як по маслу (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 249); Все добре йшло. CfC^?Tb не як 6 nicn!, як по нотах (Дорошко, Три богатнрц 1959, с. 26).
2*	35
ДОВЕСТИ ДО CMEPTI — вжу вкоротити (збавити) кому; зве-сти (згубити) з (з!) свпу кого; звести (загнати) в могилу (в домовину, в землю, на той cbit, деал. в гр!б) кого.
Та недовго навтешалась Конвал1я бела,— 1 ей пука чолов1ча Веку вкоротила (Леся УкраТнка, 1, 1975, с. 53); —Чи ти здурела сьогодне, чи наважилася мене з ceiry звести? (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 329); — Вертайсь, а то як вони дезнаються, що я тут, то згублять мене з свету,— Як згублять тебе, то згублять i мене,— сказав Cai6 е верну вся до гостей (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 356); Ти що, навмисно задумав звести ее батька в могилу? (Довженко, 3, 1964, с. 419); [Семен:! Як я в1ддам йому хозяйство, то й на т1м ceiTi не посмею стати перед моею старою, котру вен в домовину загнав (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 306); — Ти мене в греб загоним, бо гризеш мене (Мартович, Твори, 1954, с. 76); Вен [Сава] же був у нього [1вошки| всем, целою надеею, i вш загнав його в землю (Кобилянська, 2, 1962, с. 232); [Власов:] Полюбиться йому [батьков!] хто — чоловйсом зробе [зробить], а не полюбиться— е на той свет зажене (Панас Мирний, 1, 1968, с. 519).
ДОВЕСТИ ДО ЩЛКОВИТОГО ЗУБОЖ1ННЯ — об!брати до нитки (сорочки, останнього) кого; об1брати (обдерти) як (мов, наче i т. in.) липку кого; останню сорочку зняти (стягти) з кого; зали-шати (оставляти) без сорочки кого; дерти (здшмати) останню шкуру з кого; пустити з торбами (по миру, старцями, в старш пошдв»-конню) кого.
— Чумаченька, видим, пожалев, а людей не пожал1в до крайньое нитки обебрати (Стельмах, 1, 1982, с. 71); В1йна завжди одних збагачуе е робитъ щасливими, а других оббирае до останнього (Кочура, Золота грамота, 1960, с. 461); [Пузир:] Мен( нужн1 [потр1бн1] люди чесн1, а як ви станете сам! випраеляти мошеникев, то мене обберуть, як липку (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 317); Хоч з бедного багатий останню сорочку знеме, н1хто не посмее заступитись (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 255); — Щоб I нога в школе!., Старцюго, щоб е нога не була!.. Школа останню сорочку стягне з тебе (Тесленко, 3 книги життя, 1949, с. 39); — Що воно за nin?! Здирство! Останню шкуру здшмае! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 197); [У с ай:] Ви хочете мене пустить з торбами, оставить без шматка хлеба мою с'ем’ю? (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 146); [Петро Петрович:] Скопинський,., заснувавши банку [банк], зебрав ц1л1 мшо-ни з розтиканих по всей Росее бережливых людей i розе крав ех, пустивши по миру усю ту зграю, що доверилась йому (Панас Мирний, 2, 1970, с. 408); Зв!вся наш Масляк ненавещо е женку мов у старце пустив (Кв1т-ка-Основ’яиенко, 2, 1956, с. 230); — Що ж мае робити? Замучити... детей i старцями попедвеконню пустити? (Стельмах, 1, 1982, с. 25).
ДОГОДЖАТИ— стелитися п>д ноги (до ни) кому, ч и 1 х; гнути (згинати) спину перед ким; гнутися в дугу перед ким.
[Н а р т а л:] Кубло гадюче! перед ворогами nid ноги стеляться, мов поздихали, а перед братом сторчака стають i раде закусати! (Леся УкраТнка, 4, 1976, с. 200); [Назар Петрович:] Зняли мене не за що-небудь, а за характер. Не xorie стелитися до н1г (Дмитерко, Д1воча доля, 1960, с. 82);—Нащо ти кланяемся стовпам? — питаеться.. Улас.— А для того, щоб не забутись, як треба кланяться людям,— каже Юрко.— Бо як будем гнуть спину перед людьми, то всього добудем (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 29); Ну, та й годе терпеть нам об(ду, Перед дворянами гнуться в дугу (ГПснТ та романеи.., 2, 1956, с. 282).
Пор.: П1ДЛЕЩУВАТИСЯ.
ДОКОРЯТИ — вибивати (колоти) оч! кому, ким, чим, за що; цвшати в оч! кому.
Почув Грицько та ще дужче сказився: вилаяв Федора, трохи не бив i нахвалявся, що в!н сього Притыку з усеею с’ем'ею з свету зжене: так 36
ото Христю де стране, зараз I почне 1й оч1 хлопцями вибивати (Панас Мирний, 3, 1969, с. 18—19);—А за все те дор!кае, коле очг, що я не господиня, що я сиджу та плету непотр!бн! с!тки, б’ю байдики, справляю посиденьки та одриваю слуг од робота (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 265); __То ти см!еш мен! цв!кать в в!ч1? (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 61).
ДОМАГАТИСЯ (чого-небудь вЦ когось)—чтлятися (причепити-ся) причепою до кого; приставати (пристати) реп’яхом до кого; приставати (чшлятися, липнути, причепитися, прилипнути), як (мов, наче i т. in.) реп’ях до кожуха до кого; приставати (ч!плятися, пристати, причепитися i т. in.) смолою; липнути (прилипнути, причепитися, пристати) як (мов, наче i т. in.) шевська смола до кого; приставати (пристати) як муха в спаЫвку до кого; причепитися як (мов, наче i т. 1н.) п’явка до кого; наступати на горло (на горлянку) кому; приставати (пристати) з ножем до горла; брати (взяти) за горло кого; (ставлячи кого-небудь у безвихщне становище) припи-рати (притискати) до спни (стшки) кого.
— Жарт и жартами, а я оце no'idy в Бендера та причепою причеп-люсь, реп’яхом пристану до Бичковського,— об!звалась Христина.— Я вже знаю, з якого боку приступит (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 79); Роями ц!лими вони глотилися по селу, швендяли по полю, по хатах. До кожного газди приставали, мов реп’яхи до кожуха (Франко, 1, 1955, с. 127); От, думаю соб!, причепився Квасоля, як реп’ях дурно-головий! (Донченко, 6, 1957, с. 250); [Сон яшник:] Чого ти [Антоне] причепився, мов реп’ях до кожуха? Наемника йому! Ось потрапиш до Иеслиянових рук, в!н тоб! покаже галактику! Ану, геть зв!дси! (Дмитерко, Д1воча доля, 1960, с. 30);—Знаеш, Альберт, не липни до мене, як реп’ях. Що ти eid мене хочеш? — Дивись який! Сам смолою пристав, а пот!м ще й запитуе (Автомонов, Виктор Кошик, 1954, с. 161); В[н [Мотуз] знав, що Грицай прилипне до його, як шевська смола i сплоха не одчепиться (Нечуй-Левицький, 4, 1956, с. 205);—Ви лучче йд'пь до свого д!ла,— чого ви до мене причепились, як шевська смола (Гршчснко, 1, 1963, с. 478); —Як шевська смола, пристав буе. Аж месила з дому т!кати через нього (Головко, 1, 1957, с. 455); Заманувся тому Макаров! м!й мундир лейб-гварди. Уступи та й уступи, каже, я заплачу тоб! добре. Пристав, як смола (Баш, На земл! наций, 1957, с. 75); [Наташа:] Тату! А рогач! брати?.. А решето?.. [Голос Кряжа:] Та в!дчепись ти, пристала як муха у спаывку (Зарудний, АнтеТ, 1962, с. 205); — Причепився [Стоколоса], мов п’явка, лазить за мною, як т!нь (Франко, 2, 1950, с. 297); Славка наступала батьков! на горло—кинь торговлю (Чорнобривець, Hicni rip, 1958, с. 79); Цей неспод!ваний обшук врятуе його eid сварки з отим, чабаном, що просто наступав на горлянку, наче в!н господар у ковал!вському колгост (Кучер. Прощай море, 1957, с. 213);—Д!д соб! в ком!рчин! овес видав, а баба в хатин1 н1як eid циганок не е!дчепиться: пристали з ножем до горла, де золот1 дукач! захован! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 15); [Гайдай:] На ко раб-, лях провокаци. Одн! додому рвуться, !нш1— контра. Ще день, I за горло б узяли нас, щоб тиьки повернута корабл! (Корншчук, 1, 1955, с. 59); Все перем!шалося в старому, як перемаиуеться лише в тому, кого в перше в житт! припирають до спнки (Шовкопляс, Людина живе дв1Ч1, 1962, с. 352);—Бог з вами, не притискатиму вас до ст1ни... (Леся Украинка, 3, 1952, с. 697); [Арсен:] Мен! якби ще отого Шахрая, Геннад!я, до стшки притиснута! (Мороз, П’еси, 1959, с. 278).
Пор.: ПРИМУШУВАТИ
. ДОРОГИЙ-(який коштуе велик! грош!, в знач. прис. ) в (на) UiHi; не по кишеш ком у; (який високо цшуеться, мае велику цшшсть) на вагу золота; [i] цши немае (нема) кому, чому; [i] цши не [мож-HaJ зложити (скласти, не зложиш, не складеш) кому, чому.
37
Земля тепер в ции — по п’ятдесят карбованщв десятину не купим (Панас Мирний, 3, 1954, с. 294); Miu хл1бе р1дний! Був ти на ц1н1 В важк1 л1та, у 6idHi трудодне, В скуп1м пайку, у фронтовой транше! (Малишко, Листи на свётанне, 1961, с. 39); [Редж!:] Ти страчаеш посаду; такий секретар тепер мен! не по кишена Шукай co6i нового маестро, Miu друже (Кочерга, 2, 1956, с. 146); — Це у вас [у Середшй Ази] вода на вагу золота, а в нас цього добра вистачае (Збанацький, М!ж добрими людьми, 1955, с. 4); Вся [Маруся] в золот1, в шовках. Там одна плахта — павине перо — пар двох вол1в чумацьких стояла, а коралям i ц1ни нема (Кул1ш, Вибране, 1969, с. 266); Знания це скарб, йому й ц1ни не зложиш. Визбируй же його, де Нльки можеш! (Мисик, Б1ля криниц!, 1967, с. 309); Вивели [сини| й Cai6oei такого арабського коня, котрому й цши не можна було скласти (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 121).
ДОСАДУВАТИ— досада бере (взяла) [за серце] кого; (шко-дуючи за втраченим) лют! [собе] кусати (гризти).
Миколу взяла досада, що мати хвалить Варку, а не ту д1вчину, що недавно брала воду в берез! (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 39); [Хом a: J Ага! Досада взяла за серце... (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 196); Катря йому [Павлов!] законна дружина... Хай шалеЩе Солом1я та кусав co6i л1кт1 (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 319).
ДОСВ1ДЧЕНИЙ—(про людину, яка багато бачила, зазнала у своему жити) стреляна птиця; стреляний (обстрмяний) птах; стреляний (старий) горобець; старий вовк; стреляний (обстреляний) вовк; бита голова; битий жак.
Герус був стрЫяною птицею, його вже раз судив революцшний трибунал, але все якось при допомоз! друз1в обшшлося (Стельмах, 2, 1982, с. 224); —Не eci ж чительники [читачё] так! «обстрелян! птахи» в литератур! всяко! школи, як я, то, може, Ьииому й книжка випадае з рук... (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 315); —Стргляний ви горобець,— сказав Баштанник (Сизоненко, Хто тв!й друг, 1972, с. 68); —Не води мене за Hie, Федю. Я старий горобець. Стр1ляний-перестр1ляний (Загребельний, Спека, 1961, с. 285); А я стр1ляний старий горобець, ! теж не пом!тив сильця (Збанацький, 1, 1974, с. 251); Ми crapi стр1лян1 горобц1 (Гончар, 2, 1978, с. 119); Абдулаев був старий вовк, в!н знав — «язика» взя-ти нелегко (Тютюнник, Вир, 1964, с. 494); Т!льки сотня обстрыяних вовк1в лежала спок!йно i стреляла, вишукуючи ворога (Яновський, 2, 1983, с. 234); Шавкун — битий жак! Недаром в!н nocueie, сидячи над бумагами (Панас Мирний, 2, 1954, с. 274).
Пор.: БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ.
ДОТЕП — (влучний висл!в 13 сатиричним або жарпвливим в!дпн-ком) гостре (загостре) слово; атт!чна с!ль, книжн.
Олександра й сама моргала на хлопця, зач!пала гострим словом, палким поглядом (Коцюбинський, 1, 1955, с. 64); Сергей 1ванович, що вм!в, як HixTo, для зактчення найабстрактнЩго! i найсерйозн!шо1 с у перечни неспод!вано п!дсипати атНчнд! coni I цим зм!нювати настр!й сп!в-6ecidHUKie, зробив це й тепер (Л. Толстой, переклад О. Кундзеча, 7, 1959, с. 436).
ДОТЕПНИЙ — (який в!дзначаеться гумором, орипнальнктю ви-словлювання) гострий на язик (мае гострий язик); гострий на слово (на рече’).
Вона бу ла ц!кава, розумна й гостра на язик (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 21); На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик i вм!в зач!пати товарища за найболючаие м!сце (Копиленко, Десятикласники, 1938, с. 31); Два козаки вшхали наперед !з запорозьких ряд!в. Один був молодий, другий стараний, обидва гостр1 на слова (Довженко, 1. 1958, с. 249); Але ц! погляди гостро! на слово д!вчини [Орини] розу Mie [Роман] по-своему, остер!гався 1х, нав!ть про всякий випадок под у му в ав, 38
що й eidnoeicTU 1й (Стельмах, 1, 1982, с. 150); / змалку росло воно хит ре, пронозливе, гостре на реч1, i ласки н1хто не забачив в !скрявих смаиливих очах (Дншрова Чайка, Твори, 1960, с. 154).
ДОШКУЛЯТИ—(боляче зачшати словами, д!ями) доткати (д1-Ймати, доторкати) до живих печшок (до живого [серця]) кого, кому; зачопати за болюче (найболючоше) мосце кого; до [самого] живця проймати кого; доймати до серця кого; кусати за серце кого.
Ми те пер, наша ненько новенъка, ударяемося до тебе,., розсуди нас з нашою злощасною Долею, що споконв!ку пеклом на нас дише,.. до живих печ1нок дшмае... (Панас Мирний, 1, 1968, с. 387); Щ слова допекли И [Марту] до живого серця (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 57); [Хлопець:] Зараз видно, що и доторкае до живого (Леся УкраТнка. 2, 1951, с. 104); Лободу це допекло до живого. Hi Заблудовський, Hi Морчевський не знали ще про обрання його гегемоном (Ле, Наливайко, 1957, с. 361); / eid чого я так побиваюся за всякою усячиною? Чого вона мене до живого доймае? (Панас Мирний, 5, 1955, с. 334) ; Нажарти Марко ображався, а сам мае гострий язик i вм1в зач'шати товарища за найболючиие хйсце (Копиленко, Десятикласники, 1938, с. 31); До самого живця тими словами проймае (Панас Мирний, 3, 1954, с. 338); Коли тебе завжди хтосъ шдслухае та висл1джуе, а пот1м ще и набреше на тебе, то еже хоч який ти спокшний та смирний, а се тебе до серця д1йме (Леся УкраТнка, 8, 1965, с. 193); Прка образа давила Н за душу, кусала за серце (Панас Мирний, 4, 1955, с. 125).
Пор.: ВРАЗИТИ; ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО ВОЛЮ.
ДРАТУВАТИ—(викликати знервоваюсть) виводити з себе кого; виводити з ровноваги кого; виводити з терпцю кого; уривати тер-пець кому; дратувати нерви.
Мене пригн1чувала домашня обстановка, виводила з себе буден-ними розмовами дружина (Збанацький, Малиновий дзвш, 1958, с. 267); / Данила eueie з pienoeaeu Филип з cboimu настирливими породами (Хижняк, Данило Галицький, 1958, с. 166); Патер Гаудентш зное усм1хнувся 1рон1чно, немое почував вдоволенне [вдоволення] оз-за того, що так швидко eueie з терпцю старого npiopa (Франко, 2, 1950, с. 173); — Ох, Оксанко, i намучилась же я з ним [д!дусем], ox i намучилась...— Моя мама Оксана т1льки посхихаеться, бо теж добре бачить, хто коми уривае терпець (Збанацький, Морська чайка, 1959, с. 116); Сон та вчо-рашнш веч1р не йшли йому з голова, дратували нерви (Коцюбинський, 1, 1955, с. 163).
ДРАТУВАТИСЯ—(ставати нсспокшним, знервованим) виходити з себе; виходити з ровноваги; втрачати ровновагу; втрачати самовла-Дания; втрачати (утрачати, тратити) терЖння (терпець, терпеливость, терпливость).
Я разумею Галю, що вона було завжди металась i виходила з себе в так! часа (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 230); —Кидати роботу треба! — заходили вони з р1вноваги (Ле, Роман м1жпр’я, 1953, с. 189); Хлопець [Петро] мовчки вислухав вичитування i, не сказавши Hi слова, нам1рився вийти з кабшету.— Ти розухйеш, що поводився недостойно? — втрачаючи р1вновагу, промовив директор (Багмут, Щасливий день суворовця Криничного, 1951, с. 61); Наказувала co6i [Тамара] бути спокойною, за вся-к^х обставин не втрачати самовладання (Хижняк, Тамара, 1959, с. 31);
спочатку заспокоював 1х, а дал! й сам почав втрачати терпець (Микитенко, 2, 1957, с. 347); [Орест (тратить терпеливкть):] А се уже. против чого? Чи не соб! самому ви читаете мораль, вам воно якраэ так! афоризма тепер потр!бнИ (Леся УкраТнка, 3, 1976, с. 36).
ДРИЖАТИ—(тремпти, трястися в!д холоду, страху, хвилювання. хворобливого стану) дрож проймае (обгортае, пронизуе) кого; ости (оити, ловити, хапати, вибивати) дрижаки (дрижак!в); напали (взяли,
39
пробрали) дрижаки кого, на кого; трясця (пропасниця, лихоманка) трусить (трясе) кого, р!дко к им; труситися, як (мов, наче i т. ш.) у пропасниц!; як (мов, наче i т. in.) лихоманка б’е к о г о; дзвонити (ляскати, hokotiти) зубами; (раптово викликати тремтшня) кидати в дрож кого.
Часом и проймала нервова дрож (ГуреТв, Наша молодшть, 1949, с. 292); Крик, лемент заходив по двору, i кого минула та лиха година — стояв як з хреста знятий, дрижаки /в, лихоманка його била, i хто там побував — то як рак червоний стояв, заплаканий, зарюманий. колихав важким з!тханням важке гаряче пов!тря (Панас Мирний, 4, 1970, с. 173); — Не байте дрижак1в, бо в петрсвку замерзнете,— хоче якось втаиити it вчитель (Стельмах, 1, 1982, с. 593); Вода справд! була крижана, т1ло в одну мить почервонио, Hie у Bad nocunie. Ми ловили дрижаюв (Зба-нацький, 1, 1974, с. 77); — 1ване Тимофшовичу, а вам не страшно?—Та пока що дрижамв не вибиваю (Стельмах, 2, 1982, с. 191); Парубки, сидячи nid мостом, хапали дрижаки на мороз!, а дал! надумались ви-скакувати з-п!д мосту та лякати прохожих (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 359); Семен загорнувсь у свиту, але його взяли дрижаки (Коцюбинський, 1, 1955, с. 124); Та се ж I грдося, бо дрижаки-таки добре пробрали!— в!дказую til (Панас Мирний, 1, 1968, с. 373); За Ганною Анто-швною мене послали,— веду ix, а саму як трясця трусить (Яновський, 1, 1982, с. 175); I боюся так, що мене аж пропасниця трясе i щкава я знати, чи то Грегора вшймали, чи кого шшого (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 353); И ого часто трусила лихоманка, а в!н казав, що та хвороба мае вийти з нього разом з потом (Донченко, 4, 1957, с. 18); В його руки трусились, неначе в пропасницг (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 249); Ускочила [Оксана] у хату... бл1да, труситься, мов лихоманка П б'е... (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 439); Дзвоню зубами, бо мен! зимно (Коцюбинський, 2, 1955, с. 268); — Я [Настя] вся дрижу, аж зуба цокотять, а голова горить, неначе в огн! (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 354); Новий здогад кидае мене в дрож, вогнем ударяе в голову (Зба-нацький. Малиновий дзвш, 1958, с. 351).
ДУЖЕ СИЛЬНО— (з максимальним напруженням) з yciei' (зо вс!-еТ) сили; з yeix сил; скмьки [е] (що е, було, стае, ставало i т. in.) сили (духу); аж дим 1де; (не стримуючись) на повну котушку; на вс! [спусти] й заставки (застави); на вс! заводи; на ч!м (на чому) cbit [стоТть]; аж гай гуде (шумить); небу (небов!, на неб!) жарко буде (стало, стане); (1з сл. кричати, ла яти, гукати) на все горло; на всю (повну) губу; (перев. !з сл. з а к о х а т и с я) по [сам!] вуха; по зав’яз-ку; (!з сл. лити—про дощ), як (мов, наче) з в!дра; (!з сл. бити, г н а т и) [i] у xbict ! [в] гриву.
Остап опирався бистрин! з yciei сили, але його к!л мало що пома-гав (Коцюбинський, 1, 1955, с. 355); Панас раптом закричав з yciei сили (Яновський, 2, 1958, с. 178); Малуша не боялась роботи, як i ранние, вона працювала з yeix сил (Скляренко, Святослав, 1959, с. 105); В чистом пол!, ск1льки сили, Я гасаю на кон! (Грабовський, 1, 1959, с. 286); Bih [Мойсей] борове я з своею думкою дуже, дуже, сюльки було сили (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 141); Отож i eipue я в те, що треба кожному, наче т!й смеречин!, що в густому л!с! зросла, скгльки сили стае пробиватися до сонця (Муратов, Буковинська повесть, 1959, с. 17); Ма Todi обидва хвилювалися й кричали, ск!льки сили ставало в молодих ле-генях (Хоткевич, 1, 1966, с. 147); Ось почав в!н що е сили ж!нку з хата викликать (Франко, 13, 1954, с. 268); 3 разгону налет!в [СаТд Ал!], що було сили вклеТв приставу кулаком у пику (Ле, Роман м!жг!р’я. 1953, с. 92); А к1т що е духу нявчить (Кв1тка-бснов’яненко, 2, 1956, с. 193): Працювали ми так, що аж дим iuioe (Микитенко, 1, 1957, с. 472); «Нев-же в мене [Павлуш!] сили нема крикнути?»—Я во! — гукаю, як то ка-
40
жуть, на повну котушку (Нсстайко, Тореадори з Васюювки, 1973, с. 52): Уласевич повсякчас любив точить за себе брехн! на eci застава (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 291); На eci спусти й заставки Мирка лаяли й ганьбили (Маковей, Вибране, 1954, с. 457); —Слухайте мене,— на yci заводи кричав Уласович.— Адже я сотник! (Квйжа-Основ’яненко, 2, 1956, с. 180); Влагав на him св1т стоить (Кобилянська, 1, 1962, с. 170); Побив [козак] шаблю — б!с !з нею! Враз метну всь пом!ж п!дв!д— i вже ворога люшнею колошматив на him ceir (Б1лоус, Обережно: слово! 1984, с. 50); Л!том, примером, у дроковицю... Вискочив з воловне та як уда-рив, задравши хвоста, вниз по м!стку, аж гай гуде! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 346); — Так трясонемо [розкритикуемо], аж гай шум1тиме (Большак, Образа, 1980, с. Ю); Б!гли, мабуть, так, що небу жарко стало? (Довженко, 2, 1964, с. 108); Ми з Явою лукаво перезираемось ! тягнемо на все горло: «У садочку старшину стр!чае Д!вчинонька, що його кохае» (Нестайко, Тореадори з Васюювки, 1973, с. 32); Яво! — кричу я [Павлуша] на повну губу — Яво! Агов! Де ти? (Нестайко. Тореадори з Васю-к!вки, 1973, с. 79); [Риндичка:] Як прийнялась же я II коренити: лаю на всю губу, а вона мовчить та все годуе Рябка (Кропивницький. Вибран! твори, 1967, с. 247); —Ну, та й вшелепалась я [Онися] оцв в б!ду по сам! вуха (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 243); —Х!ба вона [Ярина] винна, що я [Залужний] втелющився по зав’язку та й розкис ось, як мокра ганч1рка? (Збанацький, 1, 1974, с. 127); А гр!м раз у раз надавав та надавав, а блискавка раз у раз мигт!ла та гор!ла, чутно. дощ, як з eidpa, полив, ось тднявсь i в!тер i жал!бно завив, застогнав у труб1, просячись у хату (Панас Мирний, 4, 1970, с. 27); [Козюра:] •—А ми в тилу по них ударимо. Щоб, значить, i у xeicT, i в гриву дюта-лося петлюрякам (Цюпа, Через терни до з!рок, 1986, с. 202).
ДУМАТИ — мати на думщ; мати думку (гадку); (иочати думати) узяти на думку; (постшно думати) не сходити (не виходити, не йти i т. 1н.) з думки; (м^ркувати, розм!рковувати над чим-небудь) думати Думу (думи, думку), нар.-поет.; прясти думи; гадати думу (думку, гадку, думки-гадоньки); повертати (повернути) розумом (мозком); роз-кидати (розкинути) розумом; (розв’язувати складне питания) голову co6i крутити; ламати голову; сушити [co6i] голову; мозок (м!зки) сушити.
Ще за пансько! Польщ! €встаф1й мав соб! на думц1: Дас! ян Скиба— комун!ст, бо хоче людям добра (Чорнобривець, FlicHi rip, 1958, с. 10); «ta й роб!ть так, аби мо'!м д!тям кривда не було, бо я маю таку гадку, що eidcu я вже не годен вийти» (Стефаник, Твори, 1964, с. 109); В!н зараз узяв на думку, як би то йому свого сотника зовам з’1сти (Кштка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 188); Мен! з думки не сходить Оксана з Пастер! ею (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 414); Д!вчина в його з думка не йшла (А4арко Вовчок. 1, 1955, с. 351); Хима знала, чого сумуе старой, що в нього на думц! (Коцюбинський, 1, 1955, с. 90); Мабуть, у дубах сидить [Катря] та думав думку (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 195); ...Двадцять с!м poKie пряв старий степов! думи, дивився на св!й край аж з Б!лого моря.., (Яновський, 2, 1983. с. 170); Лину в темний садочок на Украшу. Лину я лину, думу гадаю, i н!би серце одпочивав (Шевченко, 2, 1953, с. 20); Дивлюся на небо та й думку гадаю, чому я не сок!л, чому не лгтаю?.. (П1сщ та романеи, 2, 1956, с. 30); Б!ля мило! cudie я, д умки-гад оньки гадав (Леся УкраТнка, 4, 1954, с. ЮЗ); BiH [Ястшемб-ськии] му сив тепер повертати сво1м розумом: взяв У одного дуже богатого польського графа в посесио село Журавку й став посесором (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 158); [Петро:] Ану, разумна голова, п^ерни свснм мозком та скажи, що робити тепер? (Панас Мирний, 6, у о, с. 149); [Павло:] А ти, м!й голубе, розкинь розумом, що кожна ака приятЩсть [приемшеть] для одного коштуе неприятност! [неприем-
41
ностЦ для багатьох (Старицький, 2, 1964. с. 155); — Марино! А чи не бачила ти, де я плуга восени засунув? — Та за клунею! — Дивись, а я еже чотири дн! голову соб! кручу, де я його застромив... (Остап Вишня, 1, 1974, с, 344);— А зараз ламайте голову над тим., як узяти ц1 высота хитр1стю, разумом (Гурченко, Дшв твенх небагато, 1984, с. 98}; Певно, i наречена десь виглядае свого судженого i так само, як вона [Ярина]. сушить голову, убомвае серцем (Панч, 4, 1982, с. 84): Идучи на КП, я сушив соб! голову: чого хоче од мене каштан. Присяжнюк (Гурченко, Дшв твоТх небагато, 1984, с. 113); «Побий тебе гр!м! 1 де в!н [Петлюра] узявся на нашу голову!» — сушили соб! мозок дядьки (Цюпа. Через терни до 31рок, 1986, с. 360);—Може друга частина пергаменту лежать соб! спокшно у ваийй зоряшй скриньц!, а ми тут садимо та сушимо лизки (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 22).
ДУРЕНЬ— (недалека, обмежена людина) набитий (безнад!йний, зашпшений) дурень, зневажл.; дурна (слабка, Капустина, р!дко садова) голова, зневажл.; безпроевпний туман; туман в!с!мнадцятий, д!ал.; (не-розумна i вперта людина) м!дний лоб; (людина, позбавлена кмпливосп) голова з вухами, лайл.; (не здатна Hi до чого людина, телепень — лайл.) дурне сало [без хл!ба]; олух царя небесного.
Т!льки набит! дурн! гадають, що можно упосл!дити й принизити ц!лу кра!ну... (Загребельний, 6, 1981, с. 147); Найб!льший сором — стоя-ти за грубою. Туди ставлять т!льки безнад!йних дурн!в (Микитенко, Кадильннця, 1959, с. 14); П!сля к!лькох зустр!чей !з лйсарем Бруно пере-конався, що його новый знайомець — заплниений дурень, i почав соб! з нього кепку вата (Бокаччо, Декамерон, переклад М. Лукаша, 1964. с. 503); Л Голуб бачить та см!сться: «71 що? Попавсь — от тоб! й на! Вже, певно, голова дурна,..» (Гл1бов, Вибран! твори, 1957. с. 43); Ста-ровинна мудрость доводить, що на слабк! голова влада впливае погано (Микитенко, 2, 1957, с. 494); [Михайло:] Капустина твоя голова! 1ди в ченц!, коли такий богобоязливий! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 180); Де зберуться два-три дурн!, безпросв!тн! тумана, зараз кажуть, що на св!т! найму dpiiui— то вони (Кримський, Вибране, 1965, с. 214); Блискуч! над!! батька на Грицеву будущину давно розв!ялись. Профе-сор просто сказав йому, що Гриць «туман в!с!мнадцятий», що л!пше зробить, коли в!дбере його додому ! назад заставить гуси пасти (Франко, 2, 1950, с. 59) ; Розламано навп!л напасник!в м!дн! лоби, застиглим очам вже не видяться слава й паради, одрубано руки, придатн! лиш для похвальбы, що в deep! ломились тво!, Стал!нграде (Головашвський, По-езп, 1955, с. 126); —Голово з вухами! Хоч при людях кажи на мене ти! — сказала Онися, торкнувши його по руц! (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 127); — Дурне ти сало без хл!ба,— говорить ж!нка в свитин!,— погань отака (Стельмах, 1, 1982, с. 276); Для нього [попа] кожный ичень був «пеньок», сало дурне, «баняк», «халява», «стерео собаче», а також «йолоп», «бовдуръ ! «олух царя небесного» (Левада, Ржи невпинна те-ч1я, 1984, с. 27).
Пор.: ДУРНИЙ.
ДУРНИЙ — (розумово обмежений, нездатний роз!братися в чомусь) на розум небагатий (б!дний); дурному брат; дурний nin хрестив кого; не мае лою (i краплини олп) в голов! хто; немае лою (олп) в голов! у кого; розуму (ума) ш з шило (н! на шило, н! на макове зерня, Hi ложки) нема у кого; курячий розум у кого; капустяний качан на в’язах у кого; голова набита (начинена) В1тром (клоччям, шр’ям, половою) у кого, ч и я; дурний по саму зав’язку; дурний — дал! н!-куди; дурний, аж свериться; дурний, хоч об дорогу вдар; (про людей невеликого розуму, але зарозумклих) без царя в голов!; царя (царка) в голов! немае у кого.
42
— До булави треба голови, Мартине, а ти щось на разум не бага-тищ— сказав роздратовано КривоЩс, об разив шись за зневагу гетьман-ського маестату (Панч, 4, 1982, с. 179); Дурному в!н брат (Номис, № 6247); —Дурний тебе, Левку, п!п крестив,— обурювався Лесь Якубенко (Стельмах, 1, 1982, с. 620); —Ильки не думайте, що в мене тями нема, що й олП краплини в голов! не маю (Гуцало, 3 вогню воскресли, 1980, с. 99) ; Немае лою в голов!; Ума Hi з шило нема; Голова —як казан, а разуму — hi ложки (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 384, 395, 397); —Правду сказавши, я мала його [Лордена] за розумЩшого чоловша, а тепер переконуюся, що в нього курячий розум (Кобилянська, 1, 1962, с. 187); [Юл!ан:] У тебе, Кузьма, капустяний качан на в’язах! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 76); В його [Фесенка] голова наби-та в!тром, а серце самонад!ею на свою красу (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 217); —Коли ж оця Ладковська каже,., що в ix [у пошв] голови напхан! т!льки дертю та половою,— якось прохопився Як!в Кирикович (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 348); *Академ1к» Мастодонтов-Рапаль-ський, бачачи, що наскочив не на дурного по саму зав'язку, тож, щоб шдтвердити ceiu високий авторитет у св!тов!й наущ, мов горохом об ст1ну сипнув... (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 100); Дурний, хоч об дорогу вдар (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 386); —I дурний же ти, 1ване, ах дурний аж св!тишся,— став eiH [староста] перед Щасним у таку позу, шби викликав його на двобш (Збанацький, 2, 1964, с. ИЗ); Сю блискучу, а фалыииву балаканину, сю cnpaedi анархгстичну философию, роблену «без царя в голов!»,— сього абсолютно не разумеемо (Франко, 16, 1955, с. 192); Царка в голов! немае (Номис, № 6552).
Пор.: ДУРЕНЬ; НЕДОУМКУ В АТИЙ.
ДУРНИЦЯ—(щось незначне, несуттеве) повтора людського; маслян! вишкварки; (н!сен!тниця) сон рябо! кобили; химии! кури.
[Г н а т:] 1 видумае старий чорт повтора людського! Хто ж бачив, що парубки з д!вчатами nid cihom стоять та ще й цигарки курять? (Карпенко-Карий, Вибран! п'еси, 1970, с. 77); [Дем’ян:] Та год! вам гризтись за маслян! вишкварки! От нещасливий день: посл1днш [остан-н!й] раз зьбралися, а згоди нема, тмько [тальки] сварка (Карпеяко-Ка-рий, Вибран! п’сси, 1970, с. 81); Блеф, сон рябо! кобили — так можно б назвати б!лыи1сть статей. Особливо яскравий такий сон рябо! кобили появився в одному нап1впорнограф1чномц бульварному журнальчику, що друкувався в Амстердам! (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 116); Хома нев!рний ! лукавий завзято вовтузився коло гною 1з виламл-згрелями в руках I... зараз н!хто б не сказав, що чолов1к спить, а Химин! кури бачить (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 87).
ДУШЕВНО ПРИГН1ЧЕНИЙ— сам не св!й; як (мов) у воду опущений; як скупаний у мертвей вод!.
Та з тим голодний лицар м1й П iuioe додому сам не св!й (Глебов, Вибране, 1957, с. 38); [Перун:] Пане начальнику, чого ви стали, як у воду опущений? (Франко, 9, 1952, с. 394); Минув уже тиждень, як спорожнлв xyrip П'ятигори, а люди, що залишились, все ще ходили, як скупая! в мертвы вод! (Панч, 4, 1982, с 141)
Пор.: ЗБЕНТЕЖЕНИЙ; ПРИГОЛОМШЕНИЙ.
Е
ч ЕКСПЛУАТУВАТИ— (визискувати когось, привласнювати наследии eicb пращ), тягти (повитягати, витягувати, витягти i т. !н.) |всЦ жили [сил аЛ° жи?) 3 к 0 г °; (змушувати тяжко працювати) висисати кров соки) з кого; пити (смоктати) кров ч и ю; (нещадно внзи-
43
скувати) здирати (зшмати, здшмати, стягати, лупити) шкуру (три шкури, С1м шкур, десяту шкуру) з кого; драти (спускати ремшь, ремшяччя) з кого; вижимати (видавлювати, вичавлювати) feci] соки $ кого; луску шкребти з кого, р!дко; (грабувати — ще) оббирати як Сидорову козу кого.
Гульбища потребували грошей, дозору! тягли жили з посполитих, а вони що день б1лыие повставали проти ceo'ix душман!в i т!кали св1т за оч! (Панч, 4, 1982, с. 58); Робтшш вбол1вали за ц! шдприемства, дарма, що нимало жил повитягали з них кап!тал1сти, нимало за свое життя вони тут саж! наковтались ради чи!хось прибутклв (Гончар, 3, 1959, с. 425); Проклятий рудий пес Никифор, т1ун боярський, висмоктув кров, жили витягае (Хижняк, Данило Галицький, 1958, с. 28); [В с i гуртом:] Hi, год! вам над нами збиткуватися. годе нашу кров ссати (Франко, 9, 1952, с. 391); — Ото ж шинкар1, що висисають останн1й с!к 3 нашоь Укрмни (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 352); — Бюрократ ти нещасний, бездушний indueidL Ти звик мою кров пити: по одн1й nideodi всю зиму посилаеш, а мене пот1м у газету? (Збанацький, 1, 1974, с. 64); А то все думав [Фед1р:] «Та й жарт1вливий же який наш пан, пошли йому, боже, здоровья — жартуючи й шкуру здшмае» (Панас Мирний. 1, 1968, с. 271); [Л ев к о:] Верховодить нами, мов гетьман, дере з кожного шкуру, та ще й dienaT наших Hina (Старицький, 2, 1964, с. 258); Не чваньтесь, з нас деруть ремень, а з ix, бувало, й л!й топили (Шевченко, 1, 1963, с. 333); Вижмуть тдприемц! з таких, як в1н, соки.., на-грабуютъ долар1в, заюшених кров’ю, a ix, труд1вник!в, згодом виженуть на вулицю (Цюпа, Назустр1ч дол!, 1958, с. 253); [Ш к е р е б е р т ь:] Я пускав з торбами edie i cupiT, я видавлював yci соки з роб1тник1в, робив ix рабами своёми (Кротевич, Вибране, 1959, с. 519); Цмий в!к з тебе луску шкребли, а ти [Андрей], воле, у плуз! иди! (Коцюбинський, 3, 1961, с. 18); — Бувае, що й з велико! дороги багатиоть, а пот1м смиренниками прикидаються. А загалом, eld того, що iuuiux оббирають як Сидорову козу, за рахунок наймано! прац! в пани виходять (Чумак. Три шляхи, 1984, с. 74).
ЕП1ЛЕПС1Я — падуча хвороба (слабость), розм.; чорна хвороба, розм.
3 корен!в... валериана гот уют ь настойки водн!, спиртов! (inodi и еф1р-н1), як! вживаються при судорогах, при падучш хворобе (Л1карськ1 рос-лини, 1958, с. 130); Он стоТть Андрш — в!н ще не жив, а вже мае сухота. А в Миколки другий р1к падуча слаб!стъ (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 12); Запхався мен! той пан у голову, щоб його чорна хвороба вдарила, що й викинути не можу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 356).
Ж
ЖЕБРАЧИТИ—(випрошувати co6i на прожиття, старцювати — перев. заст.) просити милостиш (милостиню); просити Христа ради; шти (ходити) на жебри (по жебрах, у жебри); ходити (шти) по миру; юти в старщ (старцем, старцями) [по св!ту (в св‘1ти)]; п1ти (ходити) з торбами (з торбою, з горбинками) [пошд в1кнами (пошдв!конню)]; пошитися у прохач!.
На т!м мост! стоить did старый та сивий та просить милостнн! (Франко, 13, 1954, с. 427); —Чого в!н тремтить i чого в!н хоче? — В!н жебрак,— каже мама,— eiH просить милостиню (Смолич, 1, 1971, с. 31); Старц!, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Панас Мирний, 4, 1955, с. 142); [Ксеня:] Робила, пока могла, а дал! п!шла по жебрах (Франко, 9, 1952, с. 354); Так ! виросла
44
[Наталка], навить здорова д!вка виросла — а на жебри ходила (Григоренко, Вибране, 1959, с. 354); Ходить [1ван] з Одаркою по миру, назбира шмат к! в хл!ба довол! i !сть !з дочками своЧми, а п!сля зное ide збирати (Григоренко, Вибране, 1959, с. 59); Дуже йому [Петров!] жаль було старого батька й матер!, бо вони без його повинн! в старц! п!ти, а ще б!лыие ж!нки! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 157); У ляна г!рко махнула рукою:—Старцем nidetu, коли чолов!ка заб’ють (Стельмах, 2, 1982, с. 101); [1-й гуцул:] Торить... Палять наш! хати. Шдуть люди стар-цями по св!ту (Мокр!ев, ГГеси, 1959, с. 102); [Я вдоха:] Ще сьогодн! nidetu з торбами (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 292); [Дуд ар:] Ви ходили з торбою nonid в!кнами, як прохач? (Микитенко, 1, 1957, с. 69); — Невже ж ти виженеш нас !з хати, щоб ми з горбинками поили по-п!дв!конню (Васильченко, 1, 1959, с. 209); в тутечки багато й безта-ланних удовиць з панк!в та с!льських матушок, що через злидн! поши-лись у прохачки,— говорила лепетлива Мокр!евська (Нечуй-Левицький. 7, 1966, с. 380—381).
ЖИТИ — топтати ряст; bik вшувати; (самотньо, замкнуто) жити вовком (вовками); (в достатках, у розкошах, без усяких турбот) жити паном [д!ло]; жити мов (як, немов i т. !н.) у бога за дверима; жити мов (як, немов i т. in.) у бога (Христа, батька) за пазухою; жити (ку-патися, кататися, качатися) як (мов, немов i т. !н.) сир (вареник) у масла (як попав кат на печ!); жарт., в золота (у розкошах, в достатку) купатися; купатися в молода; (жити нев!дпов!дно до cboix достатк!в) жити не по кишена; (жити чесно) жити по правда (з правдою).
— Я, шановний Тарасе Демидовичу, вдв!ч! проти вашого ряст топчу, учителюю в!с!мнадцять рок!в, за цей час виросло ц!ле покол!ння (Збанацький, 1, 1974, с. 121); Робота в мене — тихйио! не знайдеш: бакенщиком в!к звЫивав (Донченко, 6, 1957, с. 386); Вийшов закон про зсе-лення хутор!в. Закон хороший, правильний. Не жити ж людям вовками поза селами, самотньо, як на висилц! (Збанацький, 2, 1964, с. 18); MipouiHUK паном д!ло жив (Грсбшка, 1, 1957, с. 69); [Настя:] Та й сама соб! м!ркую, чого би тоб! журитися? Живеш, як у бога за дверима (Франко, 9, 1952, с. 95); Живе, як у батька за пазухою (УкраТнськ! народна присл!в’я, 1955, с. 301); Зажив Лейба з Щщанами.., як у Христа за пазухою,— коли б Лейба у Христа в!рив (Панас Мирний, 2, 1969, с. ИЗ); —А б!ля не! сидить пан, який I гвьздка забита не вм!е, а живе як у бога за пазухою, купаеться в достатку, шби вареник у масл!,— продовжив Кирик (Циба, На злам!, 1984, с. 14); [В о з н и й i вибор-н и й (с п i в а ю т ь):] До кого ж ласкава ся доля лукава, такий живе як сир в масл!, спустивши рукава (Котляревський, 2, 1953, с. 16); В город! т!льки й жити!.. Та я як... на м!сц! була — як сир у масл! купалася (Панас Мирний, 3, 1954, с. 74); Перш за все й насамперед — говорити сущу правду. Не годуй нас цяцъками-ляцьками! Не викладай Пльки солоденьк! факта, бо е й г!рк!. I не сп!вай ал!луя, що нам т!льки суЩльна колектив!зац!я, а там уже катайся, як сир у масл! (Журахо-вич, Нам тод! було по двадцять, 1968, с. 127); Як сир у масл! качаеться, так Петро Федорович живе, як nonie к!т на печ! (Панас Мирний, 4, 1970, с. 87); Драв старший конво!р, безумовно, мав к!лька штаб-квартир... у кожному сел! в молодих одиноких уд!в ! жив соб!, як вареник У масл! (Збанацький, Сдина, 1959, с. 82); Були й так!, що казали: оолиш, мовляв, свого адм!рала, нащо в!н тоб!, з того багатства соб! не здобудеш, а з нами — в золот! купатимешся, якщо, зв!сно, смерт! не б о 1шся (Угляренко, 1з дерева жалю, 1979, с. 6); Так само I добро люди м!ж собою подиили: одн! од!бравши в!д батьк!в в наща-°к велику спадщину, або наживши сам! усякого добра — у розкошах купаютъея (Панас Мирний, 6, 1970, с. 467); — Нехай,— каже Ызник],— упаеться в молоц!, т!льки не пускайте,— каже,— за кордон (Довженко,
45
3, 1964, с. 235); Пан Г. дуже багато програв грошей в карта i взагал1 живе не по кишем (361’рник про Кропивницького, 1955, с. 61); Зав жди вш говорив 1м: «ЖивЬъ з правдою i по правды {Стельмах, 1, 1982, с. 397).
Ж1НКА — (кохана) дама серця, заст., жарт.; (жшоцтво, зб1рн.) жшочий р1д, розм., ipoH.; жшоча половина; прекрасна стать, жарт.; прекрасна (слабша) половина [роду людського], жарт.; бвине плем’я, заст., фам.
Перед очима встала та, що рицар звав би: дама серця (Гончар, 1, 1978, с. 41); —Н1кчемний той pid жшочий,— каже [батько],— все б 1м гуляти! Гуляютъ та цокочуть, як т1 сороки (Марко Вовчок. 1. 1955, с. 57); Фросина, на заздр'ють жшочш половим Сн1гур1вки, влаштувала гучне... весыля з гармошкою (Зарудний, На бьлому свш, 1967, с. 58); пшого не в1дказала (хазяйка], а т1лъки плюнула, так таки й плюнула на в1чний сором прекраснш половши роду людського (Коцюбинський, 1, 1955, с. 200); Оце ж1нки, Воине плем’я. А ще так1 тенд1тн1 обидв1... (Сиротюк, Великий благовест, 1983, с 74).
3
ЗАБУТИ— (перестати пам'ятати, згадувати кого-, що-небудь) виби-ти [co6i] з голови кого, що; викинути з голови (з думки, з пам’ят!) кого, що; покинути думку про кого, що; викреслити з свого життя (з свого серця) кого, що; вирвати з [свого] серця (з ГсвосТ] душ!) кого, що.
— О, я хочу мерной вабить з голови (нститутський романтизм.— сказала Катерина (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 112); —Невже ж ти зное хотЫа б в1дходити? — питала вдоеиця з тривогою, а заразом любо.— I то в таку непогоду? Вибий соб! лиш те з голови, я тебе не пущу (Кобилянська, 1, 1962, с. 73); [М а т и:] —Раджу, Степо, викинути з голови кавалер1в, вьзьмися л1пше за книжки (Гурченко, Дюв твоТх небагато, 1984, с. 154); ЛИ, може, п’ятнадцять, як nituoe [Остап] на Д1н. Уже його й з ревьзи викинули, не т1льки з думки (Панас Мирний, 2, 1954, с. 38); [К в я т к о в с ь к а:] Я б i з пам’яН it викинула, коли втекла 1пром1няла не на знать кого (Старицький, 3, 1964, с. 530); Треба було покинути думку про якесь справжне д1ло серед свого люду, у р1дн1й KpatHi (Коцюбинський, 1, 1955, с. 223); Вона [РаТса] навИь рахувала день свш з rot хеши, коли могла в ре шт i бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 328); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Рибак, Час спод!вань i звершень, 1960, с. 57); — В цю тяжку для мене хвилину я знайду е co6i сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (Цюпа, В1чний вогонь, I960, с. 16).
ЗАБУТИСЯ — (не зберегтися в пам’ят!) вилепти (вивггритися, випасти) з голови; вщШти в минуле, книжн.; п!ти в непам’ять; в!дшти (канути) в забуття, книжн.
Все те, що складала (Оленка] на nanepi, од разу й вилет1ло з голови. Оголосила по-своему (Кучер, Трудна любов, I960, с. 347); Геть euel-трилася з голови висока Кравцева наука, бо була як хворобливе снова-д1ння, тож i cnodieaecH [1ван], що зараз прокинеться i вся ця мана розв1еться димом (Збанацький, Пригоди 1вана Коструба, 1984, с. 210): — Щось пам’ятаю.., Пам’ятаю... Тишки зовс1м було випало з голови (Збанацький, 2, 1964, с. 49); Все, що снилось-говорилось, Не в1дходило в минуле... (Рильський, Сад над морем, 1955, с. 24); Про тую жалобу за продану Денисое1 землю hIxto i не згадував,— вона вже пиила в непам’ять (Гршченко, 2, 1963, с. 423); Найголовниие ж у цих двох роках
46
це те, що eidiutuAa у забуття його страшна ганьба — перебивания в полон! (Ле, Право молодост!, 1957, с. 231); А може... той пам’ятний веч!р давно канув у забуття (ГуреТв, Друз! не зраджують, 1959, с. 35).
ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО ВОЛЮ—(нагадувати давне горе) розворушувати (роз’ятрювати, ятрити) рану [в серн! (в душ!)]; (спри-чиняти страждання, душсвш муки) ятрити душу (серце); троюдити серце; краяти [ножем] душу (серце); розривати серце (душу, груди), Сололия сид!ла неподалис в!д Оксана, затирала краечком хустки заплакан! оч!. Микола 1ванович розворушив своими словами давню удо-вину рану, згадавши Гордая (Цюпа, В!чний вогонь, 1960, с. 35); Офщер аж до порога npoeie д!дуся. Ному було прикро, що необережною роз-мовою роз'ятрив незагойну рану в серц1 старенького (Збанацький, М!ж добрими людьми, 1955, с. 194); —Не ятр!ть мою рану, д!ду. Я й так насилу стримуюсь (Яновський, 1, 1954, с. 158); Ятрила душу Луки й близька розлука з другим братом Омельком, котрий мае Ще! ж ноч1 рушат и до Москва (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 177); Хтось виглядав через них [в!кна| свое щастя, спод!вався чогось, а пот!м i сльози капали на ц! шибки. Та нащо вони мають ятрити it серце? (Стельмах, 1, 1982, с. 322); 1вась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Панас Мирний, 4, 1970, с. 241); Краяв д!вчин! серце той голодний безкраЫ скрип! (Гончар, 2, 1978, с. 43); Не плач, не край ножем мого серця (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 288); [С о ф i я:] Кожне твое слово розри-ва мое серце, палить чоло, але вибачаю тоб!, бо ти п’яний (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 327); —Скр!зь бачу вбогих людей, б!дак!в роботящих. От що мою душу розривае! От що мое серце розшарпуе! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 348); Розпач, в!дчай розривали ш груди, хвалинами з’являв-с я жах, що ц!пен!ло серце (Донченко, 5, 1957, с. 431).
Пор.: ВРАЗИТИ; ДОШКУЛЯТИ.
ЗАВЕРШУВАТИ — (повести) закшчувати, виконувати що-небудь) доводити справу до к!нця (до краю); (покшчувати з чимось, дово-дити до лог1чного завершения) ставити (поставити) крапку над «i*; ставити (поставити) крапку на чому; (остаточно) здати в арх!в (до apxiey) щ о.
Поможете уже, любий пане Володимире, довести справу до якогось к1нця, бо страх як грош! потреби! I то зараз (Коцюбинський, 3, 1956, с. 280); Поставити крапку над «I» — то неабияке мистецтво у житт! (Рибак, Час спод!вань i звершень, 1960, с. 424); Отже, справд! рано, мабуть, ставити остаточно крапку в ц!й давнш icTopit. Спочатку треба гуртом вимести см!ття, нагромаджене в мовчанш, пасивному спогляданн! i двозначност! позиц!й. A rodi вже можна й здати справу в apxie... (Рад. УкраТна, 28 серп., 1976, с. 2).
ЗАГИНУТИ—(передчасно вмерти — в бою, в!д нещасного випадку i т. ш.) прийняти смерть; вгддати (покласти) життя (душу) за кого — що, покласти (зложити, положити) [свою] голову за кого — Що; накласти (наложити) головою (головами, життям) за кого — Що i без до датка; зложити (покласти) [свое] життя; метки зло-Жити; лягти (полягти) головою (головами, трупом, мстьми) за ко-го—-що 1бездодатка; впасти трупом; позбутися життя (голови, Душр; жаба цицьки дасть кому, зневажл.; п!ти в землю (сиру землю 1сти); чорт злиже кого, зневажл., вульг.
Захар Пилипович вийшов на пор!г ! прийняв смерть з в!дкритими очима (Логвиненко, Створи, 1984, с. 112); —Стережись, Василино! Колись згадаеш moi слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 182); Душу свою готов за нього покласти (Коцюбинський, 1, 1961, с. 322); Хай славен нав!к пом!ж нами, хто гс-л°вУ склав за народ! (Сосюра, 2, 195&, с. 498); Зовс!м би добре, коли б
47
не страшно, що от-от Максим зложе (зложить] свою голову, одтинаючи другим (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); (Я вдоха:] Лдже niiuoe з ко-шов им 'Чегигою в Польщу та там ! голову положив (Старицький, 2, 1964, с. 27); «Князю, де ти своею накладем головою, там i ми накладемо свогми!» (Довженко, 3, 1964, с. 24); [Ох:] Чи вол!еш, може, нин! головою наложить? (Леся УкраТнка, 1, 1975, с. 332); Там голодною смертю i наложили вони головами (Панас Мирний, 2, 1970, с. 206); Семен жит-тям наклав за цюю правду (Ле, Побратими, 1954, с. 42); Тойжиття свое складае, щоб науку збагатить, той у темряв! конае i живе, щоб 1сти й пить (Самшленко, 1, 1958, с. 79); (Ряжен ко:] За наше всенародне життя вони свое життя поклали (Микитенко, 1, 1957, с. 334); —Hi, ж!н-ко,— каже [Максим] Явдос!,— мабуть, уже метки зложимо на моей сторон! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); В!н [генш] рад серед бою лягти головою, Аби не впустить корогви, Bin чесно поляже, Товарищам скаже: «Я вдержав, держ1ть тепер ви!» (Леся Украшка 1, 1975, с. 163); — У битв1 з печенками лягла головами мало не вся дружина князя, але ворог!в розбив князь впрах (Ошльський, 1ду на вас.., 1958, с. 10); [2-й запорожец ь:] Веди нас, Тарасе, куди хочеш, ми трупом ляжем! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 168); Не марно ст!льки впало трупом! Весь св!т поставили ми руба (Сосюра, 1, 1957, с. 470); —Bo'inu, не по-соромимо земле Русько1, поляжемо тут костьми. Мертв! сорому не ймуть (Довженко, 3, 1964, с. 24) ;Лягло костьми людей муштрованих нимало (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 300); —Коли хочеш позбутися життя, то вийди з хати,— понуро перший вьдказав i змовк (Леся Украшка, 1, 1951, с. 293); Черниш думав про це, Cnpaedi, що понесло його в т1 ворота, де в!н— дуже ймов1рно — м1г позбутися голови (Гончар, 3, 1959, с. 280); —Бо пока ми теревенимо, Омелян, можливо, й dytui позбувся (Стельмах, 5, 1983, с. 75); Маршка вперше за свое життя почала вбол1вати над вшськовими д!лами ! де можна допитувалась, чи наступав чи eidcrynae чортова Петлюра i чи скоро жаба дасть цицьки отому гемонському Врангелю (Стельмах, 2, 1982, с. 231); «Клади, каже, голову на nopie, най рубаю: ти nidetu сиру землю 'icru, я на шибеницю...» (Стефаник, Твори, 1964, с. 95); «Як соб! нагадаю за Настю, що вона через мене пнила в землю та й мен! д!ти нан!вець осиротила, та й кров живцем !з серця капав» (Стефаник, Твори, 1964, с. 108); [Степан:] Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 158).
ЗАГРАВАТИ—(кокетувати, залицятися) грати очима; пускати (посилати) бкики [очима (оком)].
В!таликов!, здаеться, не до см!ху, бо Таня все ще л!тае у вальс!,., грае очима до партнера, пускав 6icuKu (Гончар, Тронка, 1963, с. 159); Та, згорнувши nonid л!ктями сво! б!л1 руки,— сама вже послала йому 6icuKu очима (Панас Мирний, 2, 1969, с. 82); Марина думала про те, з ким 1й доведеться рядом у пол! жати, i молила бога, щоб в!н надоумив рядчика поставити б!ля не! кучерявого Василя Прудоусенка — ...парубка, що як стршетъся з нею де-небудь, то, знай, пуска !й бусики очима (Панас Мирний, 1, 1968, с. 265),
Пор.: ЗАЛИЦЯТИСЯ.
ЗАЖУРИТИСЯ — вдатися в сум та тугу; жаль взяв (обняв, про-йняв) кого; повкити (похнюпити) голову (носа).
— Дочко моя! Зное мен! снився тв!й батько ! так страшно!..— казала Нимидора дочц! ! од того часу вона стала журиться i вдалась в сум та тугу (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 125); Коло порогу його взяв такий жаль, що в!н аж спинився (Васильченко, 1, 1959, с. 108); Так-то чогось жаль його обняв: сльози так ! ринули з очей (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 55); Жаль пройняв Максима, як в!н побачив, що свого б’ють (Панас Мирний, 2, 1954, с. 129); Всю дорогу був [Як1в] 48
такий гов1ркий та веселий,., а тут н1би води в рот набрав, I брови вдвинув, i голову noeicue (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 70); Микола стояв над Ядрами, похнюпивши голову (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 58); Народ плакався, б1дкався, бо то ж тьльки першу половины заплачено; з чого взяти на другу? У ci носи повысили (Панас Мирний, 3, 1969, с. 10); От id уть вони вдвох, Хвеська з Петром, в1н соб1 см1еться з-nid вуса, а вона й носа похнюпила (Украина иметься, 1, 1960, с. 225).
ЗАЗНАВАТИСЯ — (поводитися гордовито, занадто самовпевнено) гнути (дерти, задирати) кирпу [вгору (до стел!)]; задирати голову (пику) [вгору (в небо)]; дерти (драти, задирати) носа (шс) [вгору (догори, до неба, до стел!)]; (величатися) високо нестися; нестися вгору; (чванитися) напускати пихи на себе; удаватися в пиху; губу (губи) копилити (закопилювати).
/ Маша в опр'ьчному житль вже не так здорово гнула кирпу перед наймичками й наймитами; вона оговталась, оббулася в чужш осел1, вже не так бундючилась перед с1льськими слугами (Нечуй-Левицький, 8, 1966, с. 71);—Хай соб1 пан дере кирпу,— втдиав себе Сковорода,— аби тьльки не л1з у moi справи. А я вже виховаю з його сина людину, нг схожу на батька... (Ляшенко, Блискавиця темно! ноч1, 1972, с. 99); — / казаками nid Лубнами мало нашкодив [Вишневецький], а вже кирпу дере ссору, задирае носа перед нами старыми (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 41); Син Миколай Iванович не зг1рше батька: тиьки угору кирпу гне,— ось ми, мов, як1, та гуляе, а роботи з його н1яко1 (Панас Мирний, 4, 1970, с. 364); Хоч, як бачите, стоить в1н [барабанщик] На высокому посту, Та найбиыи за все на ceiTi Любить хлопець простоту. Каже в1н:—Meui не личить Задирати голови (Бичко, Вогнище, 1959, с. 279);— Та це знати й по xodi, бо як ходить по церкви то задирае голову вгору, мов москаль на му шт pi,— сказав келейник (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 317); Вона [Палажка] пишаеться та величаеться, як собака в човн1, розчеплрила л{кт{, задерла пику вгору, закотила O4i nid лоб (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 10);—Ну-ну! — бовкнув шдозрьло Гаман, не вто-ропавши, якоь гне цей хитренький did, але в очах полщая майнула темна гидозра.— Не задирай пику в небо. Туда с'ьчас нетрудно попасти (Ю. Бедзик, Посшшай у кипеть, 1975, с. 13); [Г о р п и н а:]—О Сфроси-на таки вередлива, недурно вона так дере носа передо мною, неначе я iu не т1тка (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 226);— Смьеться з мене всякий бьс,— Жал{вться Осел,— усякая скотина Дере передо мною н1с (Гл1бов, Вибране, 1957, с. 185); Став задирати н1с [Пень], Свш сукуватий Hie — 1 дуб йому не брат, I л’ьс йому не льс (1ванович, Перебендя посм!хаеть-ся, I960, с. 18); Становий... хвалився, що ein добрячого пьдвьз возка <у"чм -мНвшунам», щоб не дуже зазнавалися та вгору носа драли (Панас Мирний, 1, 1968, с. 364); [Де хто:] Е, ви [Голохвостий] вже дерете носа до неба (Старицький, 2, 1964, с. 370); [Глейтюк:] Другий би, б у де мо так говорити, супроти такого роду, як твш,— драв би догори носа, а я плохий, я co6i н'ьчого (Старицький, 3, 1964, с. 113); [X р а п-к 0:] Та й чоловьк вьн [Лука Семенович] мень якраз шдходящий: високо не несеться, старших чтить, послухае (Панас Мирний, 6, 1970, с. 141); «Вона забула, що Mill батько був священик, a did — звенигородський протопоп. Чи ти ж MCHi р{вня! А ще й несеться вгору. Задерла кирпу до creni, гордовито поглядае на мене»,— гавкала вчителька в своему Г(Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 173); Цей товстун, видно, про втечу думав; такого ковтюха хоч i nidcadu, то через мур не перевалиться. А ось перед новачком напустив на себе пихи, з першого слова прислкався:—Ти чого? (Гончар, 6, 1979, с. 31—32); Офщери поводились деликатно, обходились з товариством просто, не вдавалися в столичну пихУ> жартували (Нечуй Левицький, 4, 1966, с. 190); [Г олова:] Тьльки Щось вона [Галя] губу копилить: це той шибеник Левко встряв iu
49
в око (Старицький, 2, 1964, с. 254);—Жёнко! Якого чудового жениха дав бог нашёй Галочцё! Та хёба ж ё наша Галя не варта Радюка, хоч стара Радючка й копилить губи,— промовив Масюк до жёнки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 198).
ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1—(залишитися Hi з чим) дктати носа; дн стати од коша; облизня спшмати (впгймати, пшмати, схопити, вхопити, Д1стати, скуштувати, з’Тсти); ухопити шилом (на шило) патоки; (по-трапити в дуже незручне, см!шне становище) асти в калошу (в ка-люжу); пошитися (записатися, убратися) у дурш; зостатися в дурнях; (перев. шд час сватания) з’Тсти (потягти, взяти) гарбуза, жарт.; (не впоравшись з чимось) в’язи co6i скрутити; скти маком.
И шли [арештанти] жалуватися до керкермайстера, ё як мала у керкермайстера грошё, то не раз навёть выходила ех правда, а ключник дёставав «носа» (Франко, 4, 1950, с. 485).— Наск1льки ми разумеемо, княгиня Ольга, (Вставши одкоша в Константинополе, мр'ее ё хоче нав'язати Волгари те, що вона хотела б нав'язати Вёзантёе (Скляренко, Святослав, 1959, с. 209); Турн, облизня в бою пшмавши, зубами з серия скреготав (Котляревський, 1, 1952, с. 280); [Феська:] Як той спёймав облизня, тоде писар до мене (Франко, 9, 1959, с. 392); В станового вона в поймала облизня,— вён насмёявся з нее, й вона з тим вернулась додому (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 209);—Це, це... ваше фракцёйнё зловжитки...— розгубився прихильник немецькое модерни ё стукнув выделкою по столе, а економести розреготалися.— Схопив облизня!? (Стельмах, 1, 1982, с. 346); Усе це на вус мотае Порфир, може, справд! знадобиться, хоча вен уже як вирветься звёдси, то хай i сто Саламурев женуться— облизня вхоплять! (Гончар, 6, 1979, с. 72); Доставши облизня, фашист тёкае, як не перерветься, намагаеться притиснутись до земле ё загубитись на тлё зелених дерев (Яновський, 1, 1982, с. 193);— Скуштував облизня! А що, не молодець Василь? Може, не обрезав? — чулося помёж народом, дехто спльовував (Панас Мирний, 5, 1970, с. 164); Тодоска наче ждала парубка в передпокое, змёряла його злохитрим поглядом, але солодко запитала:— Що, Левку, з’ев облизня? — ледь помётною оборкою зморщечок обметуються ее повнё уста.— Отак то... (Стельмах, 1, 1982, с. 456);— Ага, ухолила шилом патоки? — смёеться вен, помёшуючи ложечкою чай (Панас Мирний, 3, 1969, с» 349); Так i лежала, аж доки до тебе попала... / тепер оце мене чудно: ё трест, i кооператив наш tie у калошу, а споживач без калош! (Остап Вишня, 2, 1974, с. 142); «Шановна редакцее! Гриць Гачок мое ём’я. Та не все ви знаете: не такий хороший я, як мене вважаете. Що ж, коли в калюжу de, буду виправлятися я...» (Б1лоус, Обережно: слово! 1984, с. 164); I хоча enpaedi щось святешне обезвалось в ньоми, одначг насторожився, щоб не пошитися в дурне (Стельмах, 5, 1983, с. 100); [Демид:] Ще кёлька хвилин, I я б зоставсь в дурнях! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 51); Нёмець nid Москвою гарбуза зЧв, тепер казаться (Рибак, Час споддвань i звершень, 1960, с. 269);—Хоч i вбрався Бубка в козачину, а все-таки од Варки гарбуза потягне! — крикнув той парубок, що сидев на тину (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 158); Килька рокёв минуло, як до нее присватувалось багацько женихев, але всё взяли гарбуза (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 126);—А до чого ж тут я? Директору були безгосподарнё.— При такому ставленнё, як у вас, тут який завгодно директор в'язи собе скрутить {Збанацький, 1, 1974, с. 62); Коли головний ёнженер мириться з тим, що ми завтра сядемо маком, то я з цим миритися не хочу й не можу (Шовкопляс, Тнженери, 1956, с. 127).
ЗАКЛАСТИСЯ — (посперечатися на rpouii, яку-небудь pin) поби-тися об (у) заклад; п!ти в заклад.
50
— А я для чогось яобився об заклад з парубками, що притягни з л!су деревину. Воно, зв!сно, дурне д!ло— заклад, але ж не ламати слова (Стельмах, 1, 1982, с. 490);— Може, води в рот понабиравмо. Maple?— Понабираемо ! в заклад п!демо, хто больше вимовчить (Кучер, Чорноморщ, 1956, с. 285).
ЗАЛИЦЯТИСЯ—(виявляти почуття симпатп або кохання до д!в-чнни) шдбивати клинц! (клин, клина) до кого; топтати стежку до кого; смалити (присмалювати) ха л явки (литки) до кого, б! л я кого; (фл!ртувати) крутити роман з ким.
Федорейко таки тйдбивае до не! клин, ! одного дня старый Зосим-чук може видати Лесю за нього (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 251);— Дарма все до Оришки кланц! подбиваете! Що в и знайшли в н1й? (Автомонов, Так народжувалися зор1, 1960, с. 257);—Знаете що, Фесенку? Ви dypuiciHbKO топчете стежку до Сан! (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 241); Як вона йому у в!ч1 диеилася, коли в1н смолив до net халявки! (Коцюбинський, 1, 1955, с. 235); Сашко подбивав клипа до старою! сестри, а крутив роман з молодшою, Галею (Логвиненко, Створи, 1984, с. 127).
Пор.: ЗАГРАВАТИ.
ЗАМОВКНУТИ — ярикусити язик (язика); проковтнути (ковтнути) язик; спинити язик; задержати слово иа язиш; защепнути язика на петельку; рот зашпило кому, безо с.; потягло язик кому, без о с.; (примусити кого-небудь замовчати, зневажл.) заткнути пельку кому; зацт язика кому.
— Покарав мене господь такою ж!нкою! — трохи не зсрвалось в Якима з язика; одначе в!н прикусив язик i мусив 1хати до Середин-ських (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 298); .Хот1в щиро вилаятися з цього, але вчасно прикусив язика (Яновський, 2, 1983, с. 238); Бондар Яцько, мабуть, не чекав на такий страшный вирок, пополотн!в, гикнув ! н1би проковтнув язик... (Панч, 4, 1982, с. 73); [Сологпй:] Та бодай вона [жшка] св!й язик замлеть варениць ковтнула — мен! байдужисен* -ко! (Старицький, 2, 1964, с. 315); Км!та пик-мик! та й спинив язика, навацось закашляв ! замовк (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 419); В!н [Микола Джеря] трохи не вимовивсь, що в!н жонатий, але як глянув на пиши! д1воч1 брови, на молоде палке лице, на хисткий стан, то його слова несамохоть задержались на язиц1 (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 112); [Степан:] Ти язика защепни на петельку, бо оддубасю так, що аж nip’я з тебе сипатиметься (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 159); Як натякнув я за грош!, зараз мо!й Берчис! як рот зацепило. Вже й не гримас й не сердиться! (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 111); [Катерина:] Заткни вже свою пельку та принеси соломы, бачиш, що не став! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 280); [Мерой! я:] Зац!п мен! язик, святий Мовчало! (Старицький, 2, 1964, с. 416).
ЗАПАМОРОЧИТИ—(позбавити можливост! ясно сприймати д!йс-Н1сть) запаморочити голову кому; голову закрутити кому; св!т зама-кирити кому; забити тяму в голов! кому; памороки забити (в!дби-ти: в!д1брати, од1брати) кому i без додатка; памороки забило (в!дбило, одбило, в!д!брало) кому, в кого, безо с.; затуманиги 041 к о м у.
Синов! ycnixu запаморочили голову Лукерц! Васил!вн1 (Сенченко, упов1дання, 1959, с. 112); [Ш к а н д и б и х а:] Може, сама мати i зводн!
Друтила ж, небшсь, та верт!ла, як сватався; шдставила якогось лонця-пройдисв!та, щоб тебе обдурити та твою голову закрутити!.. (Панас Мирний, 6, 1970, с. 50); Ця под!я неначе йому ceir замак1трила \?ОловУ запаморочила (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 421); [Надежда о к i i в н а:] Отой зателепуватий паскудний вухань зовс!м забив мен! ТямУ в голов! (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 40); Вони наб!гали на нас,
51
штовхали, намагалися забита памороки, жбурнути соб[ nid ноги, щоб топтати без пере шкод (Яновський, 1, 1982, с. 275); 1й-богу, не знаю, як воно так трапилось! Чи я забула, чи мен1 памороки одбило, чи ярмарок заморочив мене, чи я вчинила це з незнавки та з нетямучостц чи я человека, може, боялася (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 10);—Я неначе зачарований, бо твоя краса, князгвно, аж памороки мен1 од1брала (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 43); Така людина, як головиха, в ком1тет1 yciM баки заб'е, oui затуманить (Панас Мирний, 4, 1970, с. 505).
Пор.: СПАНТЕЛИЧИТИ.
ЗАПАМ’ЯТАТИ — взяти [соб!] на розум; закарбувати fco6i] в пам’ят!; намотати (замотати, закрутити) [соб!] на ус (вус, вуса); за-рубати fco6i] на нос! (на ум!); убгати [co6i] в голову.
Про таке жшоче вередування слухав наш Парх1м та й узяв cooi на розум (Кв!тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 473); [Варвара:] I за-карбуй co6i в пам’ятг. можна повернута втрачене здоров’я, можна нав1ть повернута молодость; двох речей т1льки жодна сила людин1 повернута не може: життя i чесп (Галан, 1, 1960, с. 499); Яким1вна одразу co6i на вуса й намотала, хто тут голова (Д!маров, Яким!вна, 1972, с. 267); Якось вона [Тамара] сказала, що хоче бачити мене в наемному. Я намотав соб1 на вус i оце... (Колом1*ець, Кравцов, 1975, с. 114); «Ну, цей чорнобривець ласий i до поросятина, i до чорних 6pie..,$— подумав Konponidoc I замотав co6i на вус (Нечуй-Левицький, 5, 1967, с. 333); [Г ера сим:] Треба це на ус закрутить (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 375); [X а л а м и д н и к:] Це треба на Hoci зарубати! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 719); Максим зарубав соб! на ум1, що це мудрйие правило на ceiTi,— та й став по йому жата (Панас Мирний, 2, 1969, с. 161); Ту die чин у звали Нимидорою. Пт бу в сердитий на и неслухняного батька й надавав його д1тям таких 1менн1в, Що eci люди на сел1 Шяк не могли убгати ix co6i в голову (Нечуй-Левщький, 3, 1965, с. 42).
ЗАПОД1ЯТИ СМЕРТЬ КОМУСЬ — зинати (згубити, зжити) з! св!ту кого; вийняти душу з кого; (про бажання з ненависп погу-бити кого-небудь будь-яким способом — з сл. радий, готов и й i т. 1н.) втопити у ложц! води кого; (уживаеться як погроза) скрути-ти голову (в’язи) кому.
— За в1що з1гнав 3t ceiry мою Зоею? — гукнув Здирка (Панч, 4, 1982, с. 126);—A mol гордощИ вони, вони мене запагубили!.. а Ганю з ceira згубили (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 370); Тепер Галя зляка-лась за парубка.— Саливоне, ein же нас 1з св1ту зжене!— промовила вона з широко в1дкритими очима (Панч, 4, 1982, с. 182); Не раз його [Стадии-цького] шабля i спас, добиваючись шляхетства, виймали душу 3i ceoix брат1в: у злобному т1л1 владолюбця легко прищепилася жорсток1сть вельмож i королев (Стельмах, 1, 1982, с. 35); Чапл1нський знову захихикав, але в цю ж мать його обличчя стало злим:— Схизмати padi б утопити мене в ложц1 води, але я пильную iHTepecie пана старости (Панч, 4, 1982, с. 47); [Ж а н д а р м:] Я кожному голову скручу, хто би посмев з тебе см[ятися (Франко, 9, 1952, с. 135);—А коли б я цьому «комусь Щшому» узяв та й ненароком в’язи скрутив i обличчя до taut привернув би, то що б ви тод1 побачили? (Стельмах, 1, 1982, с 140).
ЗАПОД1ЯТИ СОЫ СМЕРТЬ — покшчити життя самогубством; по-к1нчити з собою; накласти (наложити, зняти) на себе руки.
Пльки на КшвщиЩ в одному 1839 poyi покшчили життя самогубством 39 девчат кршачок, зведених панами й офщерами (Кирилюк, Життя i творЧ1'сть Т. Г. Шевченка, 1959, с. 56); / саме тому, що — на випадок катастрофа — у нього було тепер чим покшчити з собою, ein почував себе майже в циковиНй безпец1 (Гончар, 3, 1959, с. 161);
52
Простуючи на Kale, вен [Максим] не переставав думати про Ярину, Не могла вона накласти на себе рук, не такого роду, а вдачё дёвчина смёливое (Панч, 4, 1982, с. 153); Ще й так вона довго протягла: другого б роздавило такою вагою нужди та горя або заставило руки на себе наложити; вона ж усе перетерпела, все перемогла (Панас Мирний. 3, 1969, с. 16); Мене взяли як бранку до светлице, Сторожею обставили мене, Щоб не могла на себе зняти руки (Старицький, 3, 1964, с. 524).
ЗАСОРОМИТИСЯ— (почервошти в1д сорому) спекти рака (рашв); згорпи В1д сорому (стида); сором залив обличчя (лице) ч и е; (стра-ждати вщ AOKOpie coBicTi) сором (ви'1дае, Усть) виУсть оч! кому; мало в (кр1зь) землю не провалився (не запався) [в!д (з) сорому]; готовим (ладний, здатний, xotib i т. in.) в (кр!зь) землю провалитися (пропасти) Пз сорому (стида, стиду)].
Дехто спёк рака вед тих гёрких Грицькових докорёв, а бёльеие не додали нёякоё ваги його речам (Панас Мирний, 5, 1970, с. 142); Куропа-тенко, звичайно, заслужено спёк ракёв — законев конспёрацё'ё треба суво-ро додержувати ё меж собою, щоб не прохопитися за ёнших обставин (Смолич, 4, 1972, с. 92); Я б згорёла вёд сорому, якби зявилася в такому виглядё меж люди (Речмедш, Вогонь батькових ран, 1971, с. 19); Пара-скёца зашарелася вся. Сором гарячою хвилею залляв её лице (Коцюбинський, 1, 1955, с. 271); [Д i д:] Москаль её [Марусю] покине, бо таке недовго живуть вкупё: як зёйшлись, так ё розёйдуться. I що ж потём? Сором виёсть очё (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 242); Мало крёзь землю не провалився хлопець, зиркнув на своё давно не митё, геть покрапленё незаживаючими подряпинами ноги, постояв якусь мить остовпёло, а тодё враз чкурнув з сусёдського городу, добёг до паркану ё спритно, мов кет, видряпався наверх (Збанацький, Пригоди 1вана Коструба, 1984, с. 50); [Птка:]—Це вён тобё, певно, оповёдав, коли ви сидёли в поетично украшенём кутё, а я мало що з сорому в землю не запалася, що крев-нячка мого мужа вдаеться в розмову з соцёалёстом! (Кобилянська, 1, 1962, с. 167); [Рябина:] Лице менё лупаеться, крикнув би чоловёк з жалю, крёзь землю би пропав зо встиду (Франко, 9, 1952, с. 411); Там, де ёншё дёбчата лускали зо смёху, штовхаючи одна одну лёктем, нёби потайки, та перешёптуючися, вона соромилася до слёз ё була б, мабуть, ёз сорому в землю запалася ёз-за того, що чу ла все, особливо ж, коли вён був при тём (Кобилянська, 2, 1962, с. 61); Бравё [сержанти] таке, що куди там Вёталёевё до них братись, вён одразу вёдчув свое жалюгёддя, готовий був крёзь землю провалитись (Гончар 5 1979, с. 40).
ЗБОЖЕВОЛ1ТИ—(стати псих1чно ненормальним) втратити (стра-тити) розум; звихнутися розумом (умом, з розуму, з ума); спасти (сплисти, схибнутися) з розуму; стратитися розуму; стерятися розумом, доел.; зшти з ума; ума тронутися, дёал.; втратити глузд; глузду р!ши-тися; з глузду з’Тхати (скрутитися, зеунутися); неначе [собачоТ] блекоти на!’вся х т о.
Г оворили помёж себе люди, що did зов сём розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить.., як той Марко по пекли (Яновський, 2, 1954. с 162); Якого страху набралася вона тодё в поганём тём млинё, мало розуму не стратила (Кобилянська, 2, 1962, с. 352); Пустили потём ясу, Що звихнулась умом Чабаниха, але цьому мало хто вёрив (Гончар, 5, 1979, с. 156); Hi, наше козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од бёди сховалиё (Гл1бов, Вибран! твори, 1957, с. 32): [Рябина:] Чи ти, ста-Рий, оду рёв, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаеш? (Франко, 9, 1952, с. 388); Чи з великое науки 3 розуму схибнувся? (Руданський, 1, 19^2, с. 119); Воронь боже, хто з людей почцв би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (Чорнобривець, П1сн1 rip, 1958, с. 45); Про-кинувщись вёд жару та диму ё усвёдомивши, що його майно горить.
53
Сул1ман стерявся розумом (В1льде, 3, 1968, с. 225)Слухийте, товарищу, я вже з ума зшшов! Треба до лекаря.— А написали? (Остап Вишня, 1, 1974, с. 245); Келейник, cudie коло його цёлу нёч i думав, що вен тронувся ума (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 353); Хто глянув би збоку на цей разгардёяш, Mie би подумати, що тут люди втратили глузд i тёль-ки шаленеють (Гончар, 1, 1978, с. 95); —Уже ж або обпоёла, або nid-курила чимось. А тельки вен (чолов1к] з ёё воле нёяк не вийде: мов тая дитина, за спедницю держаться, зовйм свого глузду рёшиеся (Дншрова Чайка, Твори, 1960, с. 78); [Мартин:] Я вёддам дочку за мужика!.. Що ж то я з глузду з’ёхав, чи як? (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 334); Та й що ж ви думаете? — Казус сей Так налякав усех людей, Що больше вже н1хто ёз глузду не скрутився (Гл1бов, Вибраш твори, 1957, с. 61); [Тупиця:] Чи ти [Явдохо] з глузду не зсунулась, чи що? (Старицький. 2, 1964, с. 38); —Чи ти здурев сьогодне, чи блекоти наёвся?— кинув Колода (Кучер, Прощай море, 1957, с. 271); Цур тобё, пек тобе! Ти не-наче собачбё блекоти наелась! (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 252).
ЗВОРУШУВАТИ— (розчулювати) брати (хапати, щипати) за душу (за серце) кого; доходити до серця (до душ!, до живого) кому; проймати душу чию (серце чие); (викликати замилування) торкати серце чие.
Пёсня заповнила кёмнату, вулицю, весь свет вона брала за душу (Собко, Б!ле полум’я, 1952, с. 29); Ti голосочок... так за серце i бе ре (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 426); П!сня звучала, хапала за душу, хвилювала, глушила тривогу, збурювала думки, будила сила й бадьо-рила, кликала в нове бойовё походи (Баш, Професор Буйко, 1946, с. 92); Дика радёсть хапае за серце... (Коцюбинський, 2, 1961, с. 178); Як не зведу докупи своёх думок, беру годе сопёлку i починаю э нею радитисы ей думку свою передам, а вона менё голосом вёдповёсть,— хоч i не словами говорить, а за серце щипае (Ляшенко, Блискавиця темно! ночи 1972, с. 42); Видно, слова його дёйшли до серця, до душё Петру, роз-ворушили Тё (ЧабаШвський, Балканська весна, 1960, с. 357); До живого нёкому не доходило: чужа болячка не болить, чужа потилиця не свер-бить,— тёльки бёднёй матер! допекло (Свидницький, Люборацью, 1955, с. 191); Не Шсня — сама Тё заробётчанська молодеете, саме Ге перше кохання билось живим спёвом, гарячими хвилями горнулось в груди, проймало, краяло душу. Незчулася, як сльози бризнули з очей. (Гончар, 2, 1959, с. 175); Не торкала якось мого серця дика краса пёвденноё бцрё (Коцюбинський, 1, 1955, с. 177).	«
Пор.: ХВИЛЮВАТИ.
ЗДИВУВАТИСЯ — розкрити (роззявити) рот (рота) [з подиву]; зробити велик! оч1; скам’яШти В1д дива; рпльки] оч! (баньки) витр1щити (внп’ялити), зневажл.; (виявити повне здивування) як (мов) баран (корова, теля) на нов! ворота витр'ццити оч! (втелющитися, дивитися), зневажл.
Чоловёк повертае голову i з подиву розкривав рота, а сокира сама вислизае з руки: вулицею, погойдуючись... пливли його воли (Стельмах, 1, 1982, с. 579); Пёщани зовсём роти пороззявляли (Панас Мирний, 2f 1969. с. 166); 3 ридвана виэирнуло молоде дёвоче личко, а побачивши кобзаря, зробило велике оч1, але чиясь рука зразу ж закрила вёконце шовковою занавёскою (Панч, 4, 1982, с, 109); Я поглянив на~ святе обличчя i зненацька скам’янёв вёд дива... Я побачив руськее обличчя, Римською Нарою вёнчане! (Леся УкраТнка, 1, 1975, с. 233); lean eurpi-щав на Соломёю очё i крутив, здивований, папиною борёдкою (Коцюбинський, 2, 1961, с. 105); А тепер тёльхи баньки витрёщив, неначе не його дочку сватають (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 301); Як весть така дё-йшла до неньки, То очё випяла, як баньки, А з носа спали е очки (Ко-тляревський, 1, 1952, с. 182); Петро мовчав, тёльки втелющився в Хли*
54
пала, мов баран на нов! ворота (Збанацький, €днна. 1959. с. 192); Бичковський витр1щив на Het оч1, як корова на ном ворота, i, очеви-дячки, вагався: чи знайома, чи не знайома? (Нечуй-Левицький, 1966, с. 35); — Думает, т!лька ти не вп1знав? — прив1тався в1н [Крук] тепло й сердечно.— Позавчора нав[ть pidna сестра дивилась на мене, мов теля на нов! ворота (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 540).
Пор.: ДИВИТИСЯ.
ЗД1ЙСНИТИ ЩОСЬ НЕСПОД1ВАНЕ — викинути коника; викинути колшо (колЕчце); викинути (встругнути, втнути, удрати) штуку; викинути фокус,
Teiu Петро викинув такого коника в клай, що т!льки дивись (Збанацький, 1, 1974, с. 322); [Ми кит а:] / не собака ж наш кошовий, яке кол/но викинув (Кропивницький, 5, 1959, с. 529); Ti дурн! д!вчиська здатн! викидати як! завгодно колшця eid ревнощ!в (Козаченко, Сальв1я, 1959, с. 177); —Де ти взяв цю дерев’яну ковбасу? Це ж звачайн!с!нька г1лка берези, т!льки закручена ! часником натерта!..— Володя так ! по-котився зо CMixy. Це в!н таку штуку викинув (Кравченко, Кв1ти i колючки, 1959, с. 35); Тим часом як старий Прокопович показував Бала-бу ci образа, Онися встругнула й справд! Балабус! штуку (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 59); —Невже в!н не пом1чае, що я повзу? А може, просто вич!куе? Ну, я з ним зараз втну штуку! (Загребельний, Свро-па — 45, 1959, с. 51); [Борис (дуже стривожений):] Оказ!я, брат! Чуеш, мата запевняе, що бущмто я вчора об’яснився перед !змай-ловою?! [Горнов:] Удрав штуку,,. Яка ж то 1змайлова? (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 171); —Сагайдак знову фокуса викидае,,, i що вш соб! думае, не знаю (Добровольський, Тече р!чка невеличка, 1961, с. 301).
ЗЛИТИСЯ —зло бере (розбирае) кого; бере (розбирае, забирав) злкть кого; кишти злобою.
Xрастя мовчала, хоч it ! зло брало за вчорашне: вона за ц!лий день т!лъки невеличкий шматочок хл!ба з'1ла (Панас Мирний, 3, 1954, с. 47); Зло мене таке розбирае, що аж гавкати хочетъся! — гучно бубо-нить Пищимуха, розмахуючи своТми ж довжелезними руками (Панас Мирний, 1, 1968, с. 379); Нав1ть злость брала, що 1ван так побиваеться дуже за нею (Коцюбинський, 2, 1955, с. 339); Починала забирати зл1сть, Ск!льки робота, а воно [сонце], як нарочито, св!тить (Ле, Юхим Кудря, 1956, с. 14); Кайдашиха прикусила язика, але it разбирала зл1сть (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 329); —Одним словом, метушиться, капать злобою [фон Штейнщ] (Гурченко, Дшв тво!х небагато, 1984, с. 274).
ЗЛЯКАТИСЯ — страх найшов (напав) на кого; страх пройняв (обняв, обхопив) кого; взятися страхом; зазнати (набратись, натерпимся) страху; (вщчути великий жах, переляк) душа завмерла (замерла) у кого; душа [аж] у п’ятах (у п’ятках) у кого; душа в (гид) п’яти шшла (заховалася, провалилася i т. ш.) у кого; волосся [на голов!] стало (встало) дибом (диба, дибки, дуба, дубом) у кого; [аж] волосся пол1зло угору (стало сторч) у кого; холодний (циган-ський) шт пройняв кого; духу не стало у кого; кров застигла в жилах у кого; [аж] жижки затрусилися (задрижали) у кого; [аж] мурашки забрали (шшли, полезли, поповзли i т. ш.) за (поза) спиною (по спиш, по т!лу, по iiiKipi) у кого; мурашня пол!зла по плечах у кого; почув мурашки за спиною; [аж] мороз (морозець) п!шов (поб!г, переби, проби, подрав i т. in.) поза шюрою (поза шкурою, по iiiKipi, поза спиною i т. 1н.) кому, в кого; морозом сипнуло за (поза) спиною (поза шк!рою, по т!лу) в кого, кого; серце обЬ Рвалось (упало) у кого, ч и е; серце мов об!рвалося в кого; об1-рвалося щось (усе i т. iH.) всередиш (в грудях i т. in.) укого. кому; серце покололо (похолонуло) в кого; тьохнуло (похололо) в жи-
55
BOTi у кого, безоз.; [аж] в душ! (всередин!) похололо (похолонуло) у кого, безос.
На паше найшов страх (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 245); —Прокину вс я я,— товарищ, Большаков общупав себе,— все ц!ле, на пояс1 три граната висить, страх на мене напав (Яновський, 1, 1958, с. 127); Темно зробилося, як nid кобеняком, за два кроки поперед себе н1чого не видно. Страх мене такий пройняв, що ногами з м1сця не зрушу (Тютюнник, Вир, 1964, с. 17); В одному кутку тиркнула жаба, у другому ударив цв!ркун... Страх обняв Карпа (Панас Мирний, 1, 1954, с. 269); Страх обхопив опришка такий, що ein стремголов хот1в кинутися б1гти (Хот-кевич, 2, 1966, с. 246); Не чу в добре хлопець, що говорила вона, обми-ваючи його. Т1льки вже взявся ввесь страхом, коли ввечер! почала роз-пов1дати про випадок дядьковь (Кротевич, Сини землц 1948, с. 228); Ti подивляють його см1лив1сть, кажуть, що така людина, певно, не може зазнати страху (Коцюбинський, 2, 1955, с. 427); Господи! ск1льки я набралась тод! страху. Дв! ноч! не спала (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 269); Наехало в село чиновного панства. Питають — розпитують, пишу ть — запасують. Натершлася страху Мотря од тих хитрих cnpocie (Панас Мирний, 2, 1969, с. 48); [Л ев ко:] Чи niuioe, чи, може, кра-деться? У мене i душа замерла... (Старицький, 3, 1964, с. 45); Як замах-неться було мати, так у мене душа аж у п’ятах (Остап Вишня, 1, 1956, с. 8);—Натремт1вся, мабуть, за дорогу? Були душа в п’ятах? (Гончар, 2, 1978, с. 90); [Хропко:] Просто душа в п’яти поила, аж хата колом ide... (Старицький, 2, 1964, с. 585); —Бачили таке! Натворили капостей, i в самих душа сховалась у п’яти! (Головко, 2, 1957, с. 628); Макс им Кривошс зв!вся на ноги: — Люди, кому шкода пана, або в кого душа вже в п’ятки провалилась, чи йому i так добре живеться,— нехай повертае додому (Панч, 4, 1982, с. 126); Волосся на голов! дибом стало, а уста страшно та гр!зно кривилися (Панас Мирний, 1, 1954, с. 357); В очах у не! icnpu заграли, волосся дибом стало, руки як простягла, та й не зведе !х (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 457); Пес Из толом] Пре на них [браконьеров],.. А шнур горить!.. Торбохватам не до рибки: Щур «ой, боже!» верещать, В двох Микол волосся дибки! (С. Олшник, 2, 1968, с. 180); Нам обом волосся стало дуба (Леся Украшка, 1, 1951, с. 460); А ось lean... Мае одну таку прикмету, що вам волос дубом стане, слухаючи про не'1 (Мартович, Твори, 1954, с. 50); Вони дивились через труп Синички на свого каштана з такою ненавистю, що волосся б стало сторч у найхоробрйио! людини (Довженко, к 1964, с. 140); Та й розпов!в мен! таке, що аж волосся сторч стало (Збанацький, 1, 1974, с. 218); Аж мороз подрав поза спиною у Василя, аж волосся полезло угору, коли в!н, обернувшись, глянув у Ti псЩ суточки, що т!льки-т1льки що проехав (Панас Мирний, 5, 1970, с. 87); Hiede правда дПа, як почув, яка е панщина у пекл! на тих, хто то noeiCTi, то усяк! ледащ! книжки пише, так мене аж циганський nir пройняв (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 252); То дожидалися гайдамак — i paduiu eci, i padie я з своеми, а як почув слово «гайдамаки», то в мене i духу не стало (Панас Мирний, 4, 1970, с. 209); Тут Денис так глянув на Трохима, що у того ус! жижки задрижали i в душ! похолонуло (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 409); [1-й парубок:] Ага, а у вас мурашки по шк!р! забегали (Франко, 9, 1952, с. 93); В!н [1гор] бачить нерухоме Петрове тело, зжовкле обличчя i струмочок кров!, що повол! стекав з рота по п!дбо-реддю. У хлопчика аж мурашки заб!гали по т!лу (Багмут, Щасливий день суворовця Криничного, 1951, с. 151); —Я пишу, a ein [фашист] шдходить i зеленими очима дивиться, аж мурашки по спин! поповзли (Хижняк, Тамара, 1959, с. 77); Серце [Остапа] затрепалось в гладях i стало. По плечах пол!зла вгору мурашня (Коцюбинський, 1, 1955, с. 341); Параскща почула мурашки за спиною (Коцюбинський. 1, 1961,
56
с. 288); Тальки тепер вен збагнув усе. Аж мороз поза шкёрою nituoe (Собко, МатвПвська затока, 1975, с. 420); —Я хоч i не страхополох, але й у мене морозець поза шкерою пробег, коли вибухнула вода (Донченко, 2, 1956, с. 34); У 1вася мороз поза спиною пробег, в очах боязнь заселила (Панас Мирний, 1, 1968, с. 153); Bid цього видовища мороз перебег Лялё поза спиною, наче до не'1, до самое uiKipu it вже торкну вся той шпичакуватий ганебний дрёт (Гончар, 2, 1978, с. 24); Недокус по-смёхався, а в мене морозом сипнуло поза шкерою (Збанацький, 1, 1974, с. 99); Жах пройняв Гриця eid таких слёв, сипнуло морозом по тЫу. 3 переляку не знав, що робити (Ляшенко, Блискавиця темно! ночь 1972, с. 29); Модель [бшлана] здригнулась у noeirpi й клюнула. Серце мов обервалось, застигла на мить кров у жилах (Донченко, 1, 1956, с. 72); Семен почув, що серце його раптом оборвалось, впало.., у грудях щось стиснуло (Коцюбинський, 1, 1955, с. 124); Юрко вёдчув, як усе всередине у нього оборвалось. Вели його батька (Багмут, Опов1дання, 1959, с. 25); У старое серце похолонуло; як сидела — так i прикипиа на мёсцё (Панас Мирний, 1, 1968, с. 170); Як ysdpie його Трохим, так i руки i ноги опу-стилися, i у животе похолонуло (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 408); Як сказала вона це — в мене в dyuii похололо (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 340); У Христе аж у душе похолонуло вед того реготу. Вона зразу догадалася, що Оришка тельки замина правду (Панас Мирний, 3, 1969, с. 396); [Герасим:] Думав, що довёдалась за грошЛ, аж всередшй похолонуло (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 391).
Пор.: СТРАШНО; ТРИВОЖИТИСЯ.
ЗМАЛКУ — (з раннього дитинства) 1з сповитка (з самого сповиточ-ка, сповиточку); з пелюшок.
— Слухай, який у тебе стаж? По-моему, ти редактор оз сповитка (Гончар, Циклон, 1970, с. 148);—А ви змалечку рибалите, дедусю? — 3 самого сповиточку, як тельки ходити навчився (Збанацький, Морська чайка, 1959, с. 69); [Кнур:] Чого ж ти хотёла, щоб те щастя змалечку за нею ходило, з пелюшок ее стерегло. Вона телько що на ноги знялася.., свёта ще не бачила (Панас Мирний, 5, 1955, с. 84).
ЗМУЧИТИ— (завдати моральних страждань) витягти душу з кого; вимотати [bci] кишки (жили, нерви) кому.
Я знаю, що то есть попасти в Петербург на 10 днёв — саме «конки» душу витягнуть!.. (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 405); Думала [Христя]: от е пёймайся такому в невёстки,— yci з тебе кишки вимотав,.. буде гризтй, поки загризе (Панас Мирний, 3, 1954, с. 53); Не знаете, що менё ваша школа ось тут — о, що ви менё все жили вимотали (Пастушенко, Тавржа, 1974, с. 108); —Теть чисто моему чоловёкоеё нерви вимотав Петро (Головко, 1, 1957, с. 454).
ЗНАТИ ДУЖЕ ДОБРЕ — знати як своТ (своТх) п’ять пальщв (пучок) кого, що; знати як облупленого (як облуплених) кого; знати (вивчити, запам’ятати) на зубок щ о.
[Лимериха:] Я ж його [Карпа], як своех п’ять пальц1в, знаю (Панас Мирний, 6, 1970, с. 31); [Крим:] Я Чорне е Середземне моря знаю, як свое п’ять пальцев (Коршйчук, 2, 1955, с. 243); — Низове това-риство закликало мене до коша, бо я eci гирла, як свое п’ять пучок, знаю (Кул!ш, Вибране, 1969, с. 56); —Треба полщаев i старосту провё-дати, Я ‘ix мушу знати, як облуплених (Автомонов, Так народжувались зор1, 1960, с. 255); Teip побудувати можна правильно лише тодё, якщо той, хто пише, та добре знае, добре вивчив, назубок простудеював технику писания (Тичина, 3, 1957, с. 143).
ЗНЕВАЖАТИ — плювати на все; (в р!зк!й форм! виявити зневагу) плювати в (межи) оч1; плювати в обличчя.
Коли генералёв призначають послами, або менестрами, плюйте образу на все й запасайтеся медикаментами (Довженко, 3, 1964, с. 140):
57
А Мортко всьому перечить I кожному в оч1 плюе (Франко, 5, 1951, с 352); Це не критика, а наклеп,— сказав Максим.— Мен1 плюють в обличчя, а я повинен усмТхатись! Я не згодний! (Зарудний, На б!лому cein, 1967, с. 204).
ЗНЕВ1РИТИСЯ—(стати пасивним, безд!яльним) занепасти (упасти) духом; опустити руки (крила, вуха); махнути рукою на кого, щ о.
— Так, граф Сольський,— хитнула головою дружина.— Як в1н упав духом... Перед! мною, перед жшкою ein плаче i пророкце, що ми eci загинемо (Стельмах, 1, 1982, с. 625); Горе тим, хто втратить мужн1сть, занепаде духом (Цюпа, Через терни до з!рок, 1986, с. 5); ЗовсТм занепав духом, опустив руки i хтозна, як позТвся б lean, коли б щаслива думка не осветила мозок (Збанацький, Пригоди 1вана Коструба, 1984, с. 66); 3 натура нечепурна, неохайна, Олександра зовам опустила руки (Коцюбинський, 1, 1961, с. 26); (Безродний:! Знаете, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила (Старицький, 3, 1964, с. 482); — Так i сказав.., неначе вистрелив.., а я питаю, жартуючи: «Це так як в казц! казали гуси 1васев1-Телесиков1, що cudie на depeei в deopl в Зми?..» A в1н каже: «Еге!» Я й вуха опустив,— сказав Добриловський (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 236); ГЦсля цього на нього махнули рукою: сам про себе дбай (Гончар, 4, 1960, с. 364).
ЗНЕСИЛЮВАТИ—(виснажувати когось важною роботою) виси-сати (випивати, витягати) кров (сили, соки) з кого, чию (ч и 1); вимотувати (тягти) жили з кого.
Кров висисае оте остогиджене, прокляте нишком шиття, що паненя, вередливе, зман1жене, вишвирне геть на см1ття (Грабовський, 1. 1959» с. 52); Важка i незвична для нього праця думок... висисала прудко його сили (Франко, 5, 1951, с. 357); Витягав соки пан Кшивокольський гз ceo'ix хлотв. Bin хот1в би, аби вони й не спали, i не Тли, а все би робили, робили (Хоткевич, Довбуш, 1965, с. 40); / враз на мить згадалися... довг! роки безпросвТтньоТ робота, що вимотувала жили i випивала кров з обличчя (Донченко, 1, 1956, с. 123); Не хоче бути ж1нка наймичкою в deopi, хоч завтра nide в поле, в1зьме ланку, н1хто не буде тягти жили з неТ, не буде розриватися в пол! (Горд1енко, Девчина гид яблунею, 1954, с. 105).
ЗНИКНУТИ— 1. (перестати бути видимим) зникнути (пропасти, щезнути) з очей; (пропасти невиомо куди) був (була, було, були) та загув (загула, загуло, загули); не було й духу, й сл!ду; мокре мкцв залишилося в i д чого.
Злякалась Миша та притьмом, Пом1ж травою, лопушком 3 переполоху почухрала. Туди-сюди — й з очей пропала (Глебов, Вибраш твори, 1957, с. 54); Вона згадала, що той палац, мов пшиний сон, був та й загув, неначе його ветром рознесло, як розносить весняний туман гаря-чого майського ранку (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 209); Була ще & 1тал1я, та, як кажуть, загула. Може ще й не зовам загула, але гуде (Остап Вишня, 1, 1974, с. 26); —Було й 1нше назвище, та загуло. Бо 1рина Михайловна розвелася з своТм чоловТком,— додала хазяйка... (Не-чуй-Левицький, 9, 1967, с. 27); / незважаючи на те, в академа Петра Могили, с. ДимитрТя Туптала й ihuiux не було и духу, й следу тих дав-Hix дТячсв УкраТни (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 9); Оце 6iu! 3 благо-дат1 Нльки мокре м1сце залишилося! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 106).
2. (швидко, в!дразу зникнути) як ветром здуло (здмухнуло) кого, що; як в!тер згинув; як в!л (лиз, лизь, лизень) злизав кого, що; як (наче, шби, мов, неначе) корова язиком злизала кого, що: як (наче, шби, мов, немов) язиком злизало кого, що, безос.
I хоч щойно заедав тоб! об рази, eid якоТ, здавалось би, мае зали-шитись у ньому бодай сл1д каятьби, одначе невдовз! все це з нього як 58
варом здмухнуло (Гончар, 6, 1979, с. 43); А той давно з його грЬими десь, як eirep, згинув (Руданський, 1, 1972, с. 165); [Палажка:] Шукала, шукала Феньки — як лизь злизав\ (Панас Мирний, 6, 1970, с. 209); Знову раптом знак, Немовби й не було його тут. Як лизень злизав Козака (1льченко, Козацькому роду нема переводу. 1958, с. 59); Одинадцять tboix самольоПв— як корова язиком злизала (Яновський, 1, 1982, с. 215); От прийшло лихо i, мов корова язиком, злизало щастя (Коцюбинський, 1, 1961, с. 21); [Василь:] Бог покарав мене: я пого-pie. Уся худ!бонька пропала, Неначе язиком корова излизала (Гл!бов, Вибран! твори, 1957, с. 64); PiK, другий — i хатку, пов1тку, бичк1е та кобилу як язиком злизало (Яновська, 1, 1959, с. 303).
3. (безсл!дно зникнути) як (мов, шби, наче, неначе) провалятися (нети, пропасти) кр!зь (п!д) землю; як у землю ввшшли (запалися): як (мов, немов) вода змила (умила) кого; як (мов, наче, неначе) у воду власти (шрнути, канути); мов у ополонку гнрнув; мов кам!нь у воду; i сл!ду немае (не стало) ч и його; i сл1д загув (простиг, замело) за к и м; i слухи загули ч и i; як за водою шшов; як [димом] здимгв; за впром полепти (шти); (зникнути назавжди) шти (в!д1йги, канути i т. in.) у в!чшсть, книжн.; в!д!йти у небуття, книжн.; Ыти (в!д1-йти, од1йти, канути) в [далеке] минуле, книжн.; канути у (в) лету,
книжн., заст.
Переходить день; минае другий, третш... Як кр!зь землю провалился! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 108); Кума десь д!лась, неначе кр!зь землю провалилась (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 328); Палажц! треба було йти знову у Лавру на д1яння, щоб ictu паску у Лавр!, а Мелашка неначе кр!зь землю пиила (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 383); [Ю р ко:] А коли правда i закон потоптан! в болото, a ceoi не рятуватимуть, а топитимуть ix [правду й закон], то такому краев! провалитись краще nid землю, щоб покрала вона мерзоту од ceiry (Старицький, 3, 1964, с. 247); За хвильку й заки ми ще вспии промовити до себе хоч слово, зникли eci трое так скоро, як би в землю запалися (Кобилянська, 1. 1962, с. 141); Повернулись пани на державу, i eci музики та танц! як вода умила (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 172); Пропав Стьопка, як у воду впав... (Панас Мирний, 2, 1969, с. 125); Через день euixae з Ковал1вки i мов у воду впав (Збанацький, 1. 1974, с. 274); Онопр!енки неначе в воду впали (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 233);—Хай тепер перед!
мною вклоняються злидн!,— похижйиали оч! Карпа.— Горицв!т зала-шився чи подався на cxid? — Десь як у воду канув (Стельмах, 3, 1982, с. 301); Як поехала, то як би в воду пернула (Кобилянська, 1, 1962, с. 174); [Бичок:] ...А Максим з переляку, чи може eid сорому, Kyducb
щез, мов у ополонку вп1рнув! (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 211);—Ще як забрали, б!долашного [чоловша], австр1йц!, так в!д-redi, мов камшь у воду (Д. Бедзик, Студен! води, 1959, с. 18); [Пилип:] Може, вода забрала, бо на другий день nid скалами, б1ля р!чки, виба-чайте, знайшли й книги, й газета, що в!н односив до двору, а самого i с Aid у нема! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 307); Югне Андршко з хати — i cnid загув!.. (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 275); Коли в!н [Як!в] вирвався з-пом1ж Ж1нок ! виб!г насеред двору — панича уже i сл1д простиг (Панас Мирний, 1, 1968, с. 196); Покликали старосту, кинулись за моска-
лями.., та ix уже i cnid замело (Панас Мирний, 2, 1969, с. 156); Минули жнива — за Довбанюком i слухи загули. Мов у eody канув (Франко, 2, 1950, с. 79); В и голос! одразу ж об!звалися сльози:—Даремно по-сп1шали. Не буде, didy, цього веПлля!—Не буде? — не дивцеться, Ъльки пильно вдиеляеться у не! старий.— ГГиило за водою? (Стельмах, о> 1983, с. 41); Зосталась, правда, ще худоба та грошики, котр! 1м кригаки наскладали та за кр!пак!в од!брали,— та скоро те пиило за в1ТР°м, грошики-то прожилися, то вплили на заплату позичок (Панао
69
Мирнии 4, 1970, с. 357); / зв!дки т! гайдамаки взялися? 1 куди вони зникли? З.никли, як зд имели! (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 333); В!ра i без* в!р’я, Золото й грязюка... Сила ! нем!чн!сть,— Все тут на кладовищ1 уляглося, Все пешло у вечнесть (Щогол1в, ПоезП, 1958, с. 162); Ведейшла у небуття патриархальна царська Рос!я, з И в!дстал!стю, социальным I национальным гн!том, феодальным деспотизмом ! кап!тал!стичним визис* ком (Лпературна газета, 26 верес., 1961, с. 1); Ведейшли в минуле по* столы, полотнян! штаны, выткан! з сем!рки (Цюпа, Украша наша радян-ська, 1960, с. 296); «Ой там збиралась б1дна голота До корчмы гулять...» Cnieae тод! оц!её молодий парубок-наймит, ! в минуле одейеили т! проклят! роки (Донченко, 6, 1957, с. 115); У далеке минуле канула в1дстала аграрна Рос1я (Комушст УкраТни, № 5, 1967, с. 13);—Коли ж це бу де? — Скоро. Чим б!льше гнути пружину, тим швидше й дужче вона розправиться. Нема н1чого вечного, й неволя кане в Лету (Шевчук, Предтеча, 1972, с, 121).
ЗНИЩИТИ— стерти (зперти, змести) з лиця земл! кого; з!м’яти (стерти) на табаку кого; стерти (зИерти, розтерти) на (у) порох; стерти (забити, побити) на макуху кого; вигубити з коршням i насш-ням; не лишити (не зоставити) [1] на насшня; вирубати на капусту; до шгтя; шд шготь.
Мовчать, як н!м!, Т!льки очима проп!кають наскр!зь, стирають його з лиця земле (Сологуб, Полинове причастя, 1975, с. 325); Тв!й Птлер Mpie знищити мене, з1терти з лиця земле, щоб мою красну пос1ла фаши-стська наволоч, чума XX стол!ття (Яновський, 1, 1982, с. 215);—Вони б мала й один одного в ложц! води втопити, з лиця земл1 змести!.. (Панас Мирний, 1, 1954, с. 274); Я тебе земну на табаку (Словник Грш-ченка, 4, 1959, с. 241); [2-й прохач (о з и в а еться):1 Як би ж то вызволить! Ти б 1х скрутив, тих вражих монтан!вц!в, стер би в порох! (Леся Украшка, 2, 1951, с. 492); В останньому ряду хтось гармошку витяг i потихеньку «тре на порох ус!х кат1в»: «Ми eclx кат!в зетрем на порох» (Остап Вишня, 1, 1974, с. 146);—Чого ж ти припер нашу землю плюндрувати? Тебе ж тут, слимаче, зТтрутъ на макуху (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 436);—Як! не повтскали [на-падники], то ycix забили на макуху (Стороженко, 1, 1957, с. 395);— / записують те, що треба б зовс!м скасувать, вигубити з кор!нням i на-сшням,— промовив Воздвиженський (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 82); — Як що робити? Бити [пашв]. Не лишити i на насення (Коцюбинський, 3, 1974, с. 106); —По конях! Доженемо! Не зоставимо на насшня (Гончар, 2, 1959, с. 251); Прийшлося попоб!гати за ними, доки вируба-ли на капусту (Яновський, 2, 1983, с. 235);—Треба тельки за дело дружно братись, урожай виростити, голод перемогти, спекулянте — до негтя (Збанацький, 4, 1964, с. 408);—Ти дивись мен1, командуй як сл!д! — Добре, добре,— eidnoeie Щорс.— Щоб порядок був, чуеш? Коли хто не так — nid н'еготь! (Довженко, 2, 1964, с. 109).
ЗНИЩУВАТИ ДОКАЗИ ЧОГО-НЕБУДЬ-замггати сади чого i без додатка; затирати сл!д (сл1ди); кшц! [у воду] ховати (пус-кати).
П рактичний рахёвник узяв соб! добре правило: бути обережним ! своечасно заметати следи (Кириленко, Вибране, 1960, с. 292);—Ти чого звернув сюда? — Следи зам'етаю (Стельмах, 3, 1982, с. 87); Затрем усякий след тих споминок важких (Франко, 10, 1954, с. 67); Правда, це не завадило засудити нас до страти — треба ж було ховати кенце в воду (Стельмах, 4, 1983, с. 57);—Треба тут пустити кенце в воду (Стельмах, 3, 1983, с. 75—76).
ЗРАДЖУВАТИ — (порушувати в!рн1сть у коханш, в подружньому житт!) наставляти роги кому, зневажлл, скакати (стрибати) в гречку, 60
жарт,; скакати (стрибати) в горох, жарт,; скакати (стрибати) через пл1т, жарт.
Хто вона? Примхлива донька якогось сол1дного таточка? А може, з тих, що вискакують зам!ж за стареньких академ!к!в, а потсм настав-ляють !м роги? (Зарудний, На б!лому свт, 1967, с. 9); [Косты] Ви eipuTe жон1 — вона ж слйеться з вас i в гречку скаче (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 453); Вона, мабуть, не знала, що цей оратор калька годин тому позаоч! давав !й зовс1м !ншу характеристику: «Хороша вчителька, але обдурюе свого Тита направо й налево, тримае старого осла nid чоботом I т!льки й дивиться, щоб стрибнути кудись, як не в горох, то в гречку» (Збанацький, 1, 1974, с. 50); 3i своею ж дружиною МатвШ жив на eipy, твердо вирйиивши, що так йому буде сгидручниие: невьн-чана ж1нка таки побо!ться з кимсь скочити через пл1т (Стельмах, 1, 1982, с. 104); Нав1ть в такий час... шдсмиоеться [1ван] в душ! з Денисенко, який за землею не бачить, як жШка з шшими стрибае через пл1т (Стельмах, 2, 1982, с. 106).
ЗРОБИТИ НЕПРИ6МН1СТБ — подвезти в!зка кому; шдкласти (шдсунути, шдставити) свиню кому; niдвести шдступ п i д кого; шдставити [шд ноги] сплець (ст!льця, спльчик) кому; шднести чемерица кому; (завдати неприемностей кому-небудь, наговоривши щось про нього) пустити жука про кого; (завдати великого горя, страж-дань, неприемностей) залити (залляти) за шкуру сала кому.
Вчителька вона хороша, лаг!дна.., а я !й nideie такого в!зка (СмЬ лянський, Сашко, 1957, с. 10);—Хоч би знати, хто це нам nid клав таку свиню. Невже ми повинн! через твого Костя Хмеля сид!ти вдома, a eci попливуть до Канева? (Яновський, 2, 1954, с. 89);—Свиню ти мен! nid-сунув добру (Збанацький, Курилов! острови, 1963, с. 179); Як хоплося Маценков! зараз вилаяти Сшгура, щоб не п!дставляв в!н свиню своему старому dpyeoei (Автомонов, Щастя даеться нелегко, 1959, с. 62); — Це Коцюбенко nideie nid мене nidcryn!— сказав о. Артемш ! постановив виселити Коцюбенка з села (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 178);—Та наш! пани,— промовив о. Мойсей,— таки догоджають батюшкам, хто вм1е к!лька сл!в цвенькнути по-польськш [по-польському]...— Зате ж nidcTae.siHfOTb вони ст!льця тому, хто не годить im! — промовив о. Хвг-дор (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 136);—Я вже чув, що цей нахабний калугер вже шдставляе мен! nid ноги стмъчика, де т!льки зможе (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 49—50); [Г р а ф:] О, ц!п i д!ета !х вил!чить скорой, н!ж Баден, а щодо tItku ! наречено! мое!, то !м я niduecy тако! чемериц!, що чхатимуть довгенько ! в!дц!ля т!катимуть, як eid чуми (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 17); [Хома:] Я добре зробив, що пустив Грицьков! про не! [Марусю] жука (Старицький, 2, 1964, с. 449);—Мовчи!— скрикнула Пр!ська.— Хоч ти не заливай за шкуру сала: i без того залили вже менИ (Панас Мирний, 3, 1969, с. 37); [Андр1’й:] Ти думает, Семене, що я виную У ляну та Харитона, хоця ж вони i залляли мен! гарячого сала за шкуру (Коцюбинський, 1, 1961, ,с. 323).
З’ЯВЛЯТИСЯ — оч! показати (появити); (зустргчатися з ким-не-бУДь) на оч! потрапляти (попадати, навертатися) кому, на ч и г, (показуватися де-небудь) витикати (вистромляти) носа.
[Храпко:] A дв!ст! рубл!в узяв, як одну кошечку взяв, та три роки hi куе н! меле. Хоч би oni коли появив, сказав, що неспромож-н!сть,— одстрочити йому чи перестрочити (Панас Мирний, 6, 1970, с- 87); Стр!ляли без попередження по першому-лшшому, хто попадався командам на оч!, боячись, щоб н!хто не побачив !хню роботу (Гончар, 2, 1978, с. 177);— Що буде, як на полщио або на фашист!е натраните?— а Юрко, а Вовка, a did Захарко? Пому сто рок1в, i не бо!ться.
61
а мен1 не можна й носа н1куди виткнути— страшно! (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 11).
Пор.: НЕ З’ЯВЛЯТИСЯ.
1
1НОД1 — час В1д часу; в!д часу до часу; л!д час (р1дко}; як коли.
— Л1каря ми будемо присилати час eid часу (Тютюнник» Вир. 1964, с. 444); У ei/сно мое врывались eid часу do часу dueni гцки, так! в и раз/и серед глибоко! ноч1 (Лес$1 Укра!нка, 3, 1952, с. 576);— Чого там розхо-дився? Та я ж nid час на мхсяць раз I без того голився! (Гулак-Арте-мовський, Байки. 1958, с. 159);—Ви таки, мамо, чуди! як коли! (Головко, 2. 1957, с. 243).
IT И — переставляв ноги; дорогу м!ряти; верстати дорогу (шлях, путь); (часто ходити) топтати стежку (дор!жку) куди, до кого, до чого; (1ти дуже повмьно, стомлено) ледве (насилу) ноги волочити (нести, совати, тягти); як (мов) не своТми ногами йти; (прискорювати ходу) налягати на ноги; придати ходи в ноги; (йти швидко, легко) сам! ноги несуть (носять) кого; (далеко йти; марно ходити) бити ноги (чоботи); топтати чоботи; (часто ходити до кого-небудь) оббивати пороги.
Вовка стомлено переставляв ноги (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 40);—Знайомих Hi кого, доведеться самому в село дорогу мгряти (Дем’ян, Крутогора Верховини, 1984, с. 18);—Куди верстаете дорогу? — вклонилася до них [чумак!в] i Явдоха (1льченко, Козацько-му роду нема переводу, 1958, с. 26); 3 полони eiH шмецького iuioe.., удень ховався, nid покровом ноч1 верстаючи свою безсонну путь (Риль-ський, Мости, 1948, с. 82); Иди направо, я нал1во шлях верстатиму в туманг (Франко, 11, 1952, с. 13);—Сьогодн! до вас (до Ганни Бойко! eci топчутъ стежку,— сказав старий учитель (Дем’ян, Крутогор! Верховини, 1978, с. 338); Б1дний Б о родив Kin насилу волне ноги: eiH ituoe, неначе в1л на зархз (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 181); Хоч хто й живих} зоставсь, то ледве совав ноги.,, (Леся УкраТнка, 1, 1975, с. 339); Ледве, ледве несу ноги (Шевченко, 2, 1953, с. 415); 1лько човгав десь посеред колони, ледве тягнув ноги (Гуцало, 3 вогню воскресли, 1980, с. 53); Д1вчина як миила, мов сама не своя — хоч би слово. Хлипнула тилъки грудъми i як не своими ногами шла за чоловиеом is к1мнати (Головко. 2, 1957, с. 171); / XAonyi налягли на ноги. Ось i р1чка блиснула своТм чистим голубим плесом (Панас Мирний, 4, 1970, с. 286); Вони [бурлаки] Hiou не йшли, а, здавалосъ, caMt ноги несли 1х додому (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 255);—Попрощаемоеь, мамо, чого вам бита дал{ ноги (Коцюба, Перед грозою, 1958, с. 10); [Степан:] Ти, мабуть, i enpaedi кручений; я To6i кажу: послухай мого совету — не бий ти даремно чзб'п, бо т1льки тдметки почовгаеш (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 159); [Храпко:] Воно ж тоб1 н1чого— т1льки чоботи топчеш, а другим — час гаеш; а той час, може, б1лыие сотн! стое [вартий] (Панас Мирний, 6, 1970, с. 83); — Я вашого сина не силу вала мене брати; я до вас з хлебом з а'ллю не ходила, порогов ваших не оббивала (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 331).
I
ТСТИ — кидати на зуб (зуби) щ о; (1сти з великим апетитом, жад!б-но) 1сти (уминати, ушнтати, убирати, теребит» ! т. !н.), що аж за (поза) вухами лящить, жарт.; за обидв! шоки уминати (уплпати, натоптувати
62
i т. in.) що, розм.; уминаги (уплпати, вульг. тр!скати i т. in.) на вс! заставки (застави), зневажл.; упл1тати на весь рот, зневажл.; (Гсти надм1ру) 1'сти немов не в себе; укладати в копи, жарт.; набивати нель* ку, вульг.
— От мат1нку маю,— скаржився Денис...— Де що в хозяйстве най-ласйие — зараз же кида соб! на зуби. npipea якась. Щоб я живай був! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 242); Свое сало в торб1 тримае, а мо'1х курей едять, аж за вухами лящить (Тютюнник, Вир, 1964, с. 357); BiH... уминав яешню, аж за вухами лящало (Панас Мирний, 1, 1954, с, 297); Д1ти так уминали гиену отраву, що аж за вухами лящало (Стельмах, 1, 1982, с. 224); Леонид Семенович був голодний i без церемонш уплетав борщ, аж за вухами лящало (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 206—207);—Кинулись на гуску, як вовки на в1вцю. Тереблять аж за вухами лящить (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 301); Тепер тельки справжне свято i наступило: зацокали чарки, забряжчали тарелки — розвернулася гцльня: той п’е, той убирав, аж за вухами лящить,— довго дожидали, зате ж i дёжда/шея (Панас Мирний, 5, 1970, с. 24); Все в1йсько добре убирало, Аж поза ухами лящало. Один перед другим хватав (Котляревський, 1, 1952, с. 167); Круг столу cudi/iu хлопщ, i кожен за ooudei щоки вминав гостинце з дому: масло, яйця, горЬики (Головко, 1, 1957, с. 144); Особливо не соромився... Денис: чуже сало та хлеб в1н уплетав за otiudei щоки, так що на лоб1 аж п1т висту пив (Тютюнник, Вир, 1964, с. 143); Мале дёвча, повертаючись, навить усмехнулось, зиркнувши на його i по* бачивши, що вен на eci заставки уминав принесену ежу (Досвггшй, Гюлле, 1961, с. 26); А Воздвиженсъкий, поехавши до Лаври без снсдан-ня I дуже виголода&шись, уплетав на eci застави печеню (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 85); Але Маша, невважаючи на здорову зателепц-вату ложку, таки добре мотала з миски галушки й уминала на eci застави, бо в дороз1 таки добре виголодалась (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 23); Софея Леон1вна трескала на eci застави шинку, неначе нёчого перед тим i не трапилося (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 103); Голодне бурлаки уплетали св1жу щуку, осетрину й белугу на eci заставки (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 97); Отець 6 ре Mi я таки не втерплв: одшма-тував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагреб начинки й почав уплетати на весь рот (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 332); Одине, що &м1е Санько робити з успехом,— це ести. 1в вен немов не в себе (Збанацький, 2, 1964, с. 47); Свеклщький похапцем укладов у копи полидень аж редька хрущала в його зубах на всю хату, i в його аж за вухами лящало (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 276); Той борщ був такой смачний, що вербевськё бурлаки, виголодавшись п1сля дороги, через велику силу набивали ним пельку (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с, 80).
Пор.: ПО1СТИ.
К
КАРТАТИ—(гостро критикувати) браги в шори; зшмати стружку з кого; протирати (драТти) з шеочком кого; накручуватн хвоста ко м у, зневажл.; (докоряти, роз’яснюючи неправильность чи недостой-Н[сть поведшки i т. 1н.) вичитувати (читати) мораль (нотацию, проповедь); (лаючи, змушувати робити так, як це потребно) на гречку пере-ганяти; (дуже ганити, лаяти) кидати громи (громами) на кого; давати (здавати, надавати) прочухана (прочуханки) кому; давати Джосу кому; милити шию (голову, холку) кому; намикати чуба (чуприну) кому; (виражати в гострщ форм! незадоволення пишись вчинками) давати (задавать) [добру] напнку кому; завдавати гарту
63
кому; давати перцю кому; давати припарки кому; чистити на bci боки кого.
Як приехав з дедом секретар, та як викликав Г аркушу прямо з по-стеле в контору, та як узяв Гюго в шор и (Рябокляч, Золототисячник, 1948, с. 52);—Щойно Плужник стружку з мене знёмав,— пожартував Тарас. (Ткач, Плем’я дужих, 1961, с. 291); Я розповёдав йому про по-ведёнку викладача математики Батожчука.— На конференцё'ё треба буде протерта з пёсочком,— зёгнувся над столом Будяк, щоб записати собе про Батожчука (Збанацький, 1, 1963, с. 429); Bid нього перепадало всём: i мотористам, ё комендорам, ё сигналъникам. Гейка вён теж неодноразово дроле, як то кажуть, з песочком (Ткач, Жди, люба д!вчино, 1959, с. 22); [Берест:] Я вже накрутив хвоста головному архётектору (КорнШчук, 1, 1955, с. ИЗ); Учитель, осмёхаючись, ховае перстень в кишеню. Починае вичитувати мораль (Васильченко, 3, 1960, с. 309);— Чи не собё самому ви читаете мораль, вам воно якраз такё афоризма потрёбнё! (Леся Украшка, 2, 1951, с. 29); [Ястшембський:] — Вони мають претензёю на опекунство надо мною й дуже люблять читати менё гидкё нотацёё (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 196); Всё вони [д!вчата] були певнё, що Даргат зараз вичитае ём довгу нотацёю (Шовкопляс, 1нженери, 1956, с. 44);—Нащо ти менё проповёдь читаем,— примирливо озвався Петро,— що ж тут лихого, як дёвчина трохи прокаталася? (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 82); Нёхто нёчим не вгодить Олек-сёевё 1вановичу: ё те не так, ё друге навиворот [навиворгг]!.. Перешивав Олексёй 1ванович дёвчат — на гречку, як кажуть, перегоняв (Панас Мирний, 4, 1955, с. 233);—Ви, шановний добродёю.., не раз кидали громи на нелюбих вам поетёв або артистёв (Франко, 16, 1955, с. 293); Перед начальником стояв не хто ёнший, як посильний з конце лярё'ё, отой похмурий червоноармёець, якому щодня доводилось давати прочу хани (Збанацький, 4, 1964, с. 280);—Попались? А злазьте сюда! Я тепер вам дам джосу! — гукала бабу ня (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 266); Павлик спокёйно зауважуе:—Це вён тут постом став, а в нас йому, прига-дуете, скёльки разёв шию молили за грубощё в повётрё (Гончар, Тронка, 1963, с. 73);—Я знаю, що ти будеш милити менё холку,— додав Логвин.— Адже ж будеш? — запитав вён, позираючи трохи винувато, че-каючи, що на це скаже секретар парткому (Ешк, Твори, 1958, с. 57); В райкомё менё чуба нам’яли, але я свого добився, все поле засёяв у строк (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 109);—Якщо ж ми вчора, ска-жёмо, були з директором на третёй фермё ё Пахом Хрисанотович давав там комусь нагёнку, то треба ж його везти туди й сьогоднё: хай пере-вёрить, чи виконано його розпорядження (Гончар, 5, 1979, с. 67); Бач, спробуваз би ш хто два мёсяцё не писати, задала б гарту!,, (Леся Украшка, 5, 1955, с. 137); [Лубенець:] I йому [Шаповалу], й Денису Панасовичу я давав перцю, не зважаючи нё на ордена, нё на роки (Автомонов, Коли розлучаються двое, 1959, с. 669); Якщо не пёдвищите ланцё Одарки Врожай хоч разочкёв у п’ятъ — Дамо на бюро вам такое припарки, Що будете вёк пам'ятать (С. Ол1йник, 2, 1968, с. 73); Бува-ао й так, що сам голова запросить до себе винного ,.л вже як почне ганьбити, як почне чистити на всё боки, аж пёт з тебе Алеться (Рудь, Гомш до схщ сонця, 1959, с. 42).
Пор.: ЛАЯТИ.
К1НЕЦБ—(перев. у знач. прис.)\ (й) амба (гамба, амшь); та й по всьому; i (та й) квит; i (та й) д!лу (справ!) кшець; i (та й край): та й к!нш в воду; та й год!; та й вже.
— П опекайте, none кайте! Ще два тижнё — й гамба! I пара з ёх не пёде! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 272); Иого [Грака] та Лесю лишити в бригадё — й амёнь! (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 125); Деякё прожили тут i всё десять рокёв, але не забагатёли, хёба що ёз землянок 64
перейшли в хати рублен!, а майна того, що на плечах та б!ля печ!, та й по всьому (Панч, Гомошла УкраТна, 1954, с. 119): У нього [Етто] така ж печаль, як у Чумака: дружина не захот!ла з ним жити. Не захотела— ! квит (Тельнюк, Б1лий камшь, 1984, с. 247);—Таке й скажете!— одмахуеться од Гнатових сл!в Xрастя.— Будь як дома, та й квит! (Вирган, В розповш л!та, 1959, с. 305); Проковтнув би його [вареник], 77 й к!нець д!лу (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 110);—Що мен! люди, я сам соб! хазя!н, та й край! (Васильченко, 3, 1960, с. 95);—Та вже з ним як не говорили — затявся i край (Цюпа, Назустр1ч дол!, 1958, с. 436);—Виключити !з школа, та й к!нц! в воду,— раиуче в!др1зав Шухновський.— 1ншого виходу не бачц (Збанацький, 1, 1974, с. 299); Перед нею [братовою] затихну, поплачу нишком, та й год! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 5);—Поможи, сину,.. одвези в гай... Тепер зима, швидко застигну... Xi6a 6a6i багато треба? Раз-два дихнула, та й вже (Коцюбинський, 2, 1955, с. 274).
КЛАНЯТИСЯ — бити [земш] поклони, заст.; бити чолом, заст.; вЦдавати [земний (поясний)] поклш (укл!н)] кому, чому; класти (складати) [земний (низький)] уклш; класти поклони (поклш), заст.; складати поклш (уклш).
Вс! богомольц!, побачивши Кшв, попадали навкол!шки, хрестились, молились, били поклони (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 6); Зл1зла Мот-ря з печ!, упала навколйики перед образом та тихо й чуло молилася, б’ючи земн! поклони (Панас Мирний, 2, 1969, с. 366); Перший дружко ввшшов Та ударив чолом Перед вашим столом (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 170); П!шли yci поклони йому в!ддати— Волхви, цар! I вбог! пастухи (Леся УкраТнка, 1, 1975, с. 246); Як! чуття 1з мр!й намвзабу-тих плачем вставали в син!й дал! г!н, коли земний в!ддаючи поклш, вони торкались рук його закутих! (Малишко, Книга брапв, 1954, с. 86); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередин! i по-чернечи eidдала поясний уклш (Стельмах, 1, 1982, с. 644); Народе! Я кладу земний укл!н твоему полю ! твоему дому! (Рильський, 2, 1960, с. 332); Вийшла д!вчина на к!н, глянувши прив!тно в залу, склада вс!м низький укл!н (Воскрекасенко, Поезп, 1951, с. 292); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так соб! мене повивала (Шевченко, 2, 1953, с. 218); Кавказу вартовий, Казбеку. Тоб! складаю я поклш (Зеров, Вибране, 1966, с. 400).
КОРИТИСЯ — (беззаперечно слухати кого-небудь, бути залежним В1’д когось) ходити в шорах; ходити [як] по шнуру; ходити навшпинь-ки; ходити на пальцях (на [одних великих] пальчиках); ходити (йти, бути, перебувати 1 т. 1н,) на поводку (на повод!) в кого, чиему; ходити [як (мов, немов i т. ш.)] по струн! (по струнц!, по струночщ).
[I зо ген:] Тепера з молодима трудно. Мов кон!-неуки, рвуть поводи i не хотять н!як ходити в шорах (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 297); [I в а н:] Гори передо мною, по шнуру ходи! Ото по мен!! (Панас Мирний, 5, 1955, с. 242); Коло мене ж!нка буде ходити навшпиньки, на одних великих пальчиках (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 17);—Ти м!й авторитет п!дриваеш! На поводку в Гайворона ходиш! (Зарудний, На белому cbiti’, 1967, с. 274);—Ге-е! У мене так! — знову опускаючисъ на м!сце, сказав Як!в,— у мене держись! Сказано по струн! ходи — i ходи! (Панас Мирний, 4, 1970, с. 229); Ионька... ганьби забути не м!г, вона в!чно смоктала його за серце, як чорна п’явка, ! часто в!н вибухав таким гшвом, що вс! ходили як по струнц!, чекаючи доки перейде буря (Тютюнник, Вир, 1964, с. 7); У них jnanie} ж!нки перед мужиками як по струночц! ходять (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 473.)
КРИЧАТИ — (голосно) горло драти (дерти); (в!д болю, з розпуки) криком кричати.
[Г о л о с Дениса:] Уже почали горло драть (Старицький, 3. 1964, 3 8 591	65
с. 7); А там fy к1нопав1льйонП хтось б!г, хтось горло дер, хтось тяг nid грата апарати... (С. Ол1йник, 3, 1968, с. 52); Не раз dopiKae Марко в думках, скаржився на свое безталання. Бувало така досада запече серце, що криком кричав би (Цюпа, Назустр1’ч дол!, 1958, с. 424).
КУДИ ХОЧ—(будь-куди, у будь-який б!к— уживаються, коли проганяють або в!дпускають кого-небудь) на act чотири; на вс! чотири боки; на feci] чотири в!три (сторони).
— Спи, коли даю пристановище в мо!й xari, а то, про мене, на eci чотири! (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 208); Роздивився зблизька— интересно, яке в нього [зайдя] оч!?— та й б!жи co6i на eci чотири боки (Грипр Тютюнник, Деревей, 1969, с. 7);—А йд!ть ви соб! на eci чотири etTpa, бо, ш же богу, битиму! (Коцюбинський, 1, 1961, с. 41); Максим полежав ще з м!сяць; дали йому «чисту», почепили ще новц медаль та й випустили на eci чотири сторони (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); Иди на чотири в1три (Укра!‘нськ! народи! присл!в’я, 1955; с. 310).
Л
ЛАПДНИЙ— (про добру, пок1рну, сумирну людину) муху (мухи) зобидить не зможе (не зобидить, не заменить); хоч до рани прикладай (приклади); хоч у вухо вбгай (бгай, клади).
— Василько щастя людям хт!в зробить. Bin муху — й ту зобидить би не зм1г! (Кротевич, Вибране, 1959, с. 583);—1нод! в!н такий добрий, хоч до рани приклади, а ёнколи, Hi с!ло Hi пало, зразу ж за попругу хапаеться. A xi6a може любое з попругою бути? — Може, може, Максиме!— см!еться Орина.— Ти, певне, заробив на гор!хи? (Стельмах, 1, 1982, е. 446); — От люба в нас дитана Юрко! — часом говорила Маруся до чолов1ка.— Приязненький та ласкавенький, хоч у вухо вбгай, а про Уласа не знаю, що й сказать (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 28);— О, Серьожка!.. В!н же в мене такий, хоч у вухо його клади (Гончар, 2, 1978, е. 167).
ЛЕГКИЙ—(невагомий) легкий як шр’Тна (як шрТнка); легкий як (мов) пух (пушинка).
Щлими купами зостановлювалися [зупинялися] коло них молодо мйцаночки, i ix оч! гор!ли, дивлячись на довг! разки доброго намиста, червоних криштал!в, легких як nip’ina, шляпок, що, мов мете лики, кри-тилися на дове!й, через усе в!кно, в!ръовочщ (Панас Мирний. 5, 1970, с. 329); На мить 1й здалося, що вона стала легка, як п1р’1нка (Ткач, Плем’я дужих, 1961, с. 6); Розлилась Рось.., то вигинаючи воду, наче шию, то розбиваючи П б!лими краплями в б!л!й легки!, як пух, nini (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 104); Вона йшла nid руку з гвард!йцем.., на голов! мала б!лий капелюшик, легкий мов пушинка (Леся УкраТнка, 3. 1952, с. 622).
ЛЕГКО—(дуже просто, швидко без будь-яких зусиль. з д!есл. д! стати, датис я, зробити it. in.) за ирашку Пграшки) кому; [як] раз плюнути; як з гори котитися (б!гти); (дуже просто i швидко) як собац» (С1’рков1, Орку) муху з’Тсти.
Иосипов! i грамота за ieрашку далася... (Панас Мирний, 5, 1955, с. 44); HpicbKa мовчала. Вона знала добре нього Грицька: не було гаря-ч!шого человека на сел!, як в!н. Розсердити його — як раз плюнути; а коли розсердився — як реп’ях той учепитъея Краще мовчати (Панас Мирний, 2, 1969, с. 15); Пожар, небезпека, teopiru можно, загинути— раз плюнуть, а ми, незважаючи на це все, в огонь, мовляв, л!земо щоб свиснути покров i богов! в дар принести (Остап Вишня, 1. 1974, с 284): KaTpi... за чоловском жилося, «як з гори котилося» (Грипр Тютюнник, 66
Батыавсыа пороги, 1972, с. 24); Розсмшшти мене [Сашка! було —як з гори 6Utu, i я вже ладен був качатися по пор1жку eid cmixy (Левада, Ржи невпинна теч1я, 1984, с. 32); На божому св!т! усього досхочу— не бракуе теж i молодц!в-брехун!в, що збрехати im за превелик ласощ!, а забожитися— як &рку муху з’Чсти (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 260).
Л ЕДАРЮВАТИ —♦ (шчого не робити) байди (байдики) бити; баг-лаУ били (годувати, гнути); гаидри бити, д!ал.; бомкн бити, заст.; хань-ки м’яти; собак ганяти; дурня валяти (клеУти); гав (гави) ловити; го-робцям дул! давати; лежати лежнем; (сид!ти без д!ла) сидш (посиденьки) справляти; сид1ти склавши (згорнувши) руки; (поспйно гуляти, уникати пращ) походеньки (та посиденьки] справляти; 1 (й, Hi, аш) за холодну воду [не братися (не взятися)]; i пальцем не торкатися (не приторкатися) до чого; [i (й)] з-шд пазурчика (пазурця) co6i не вяколупнути; ciM недель (вихУдних) на тиждень справляти (мати).
— Глянеш, скельки тих старшокласншив— парубчаки ж, траси могли б будуеати, а вони ц!ле л1то байди б’ють (Гончар, 6, 1979, с. 26); Та коли воно таке було, щоб ото прост! люди та ceoix д!тей байдики бити привчали (Збанацький, Морська чайка, 1959, с. 172); От, баглаг б*е (Номис, № 10940); [Ольга:] Заметь npayi ти багла! годував та завидував eciM, ecix ганьбив i пестив дурну думку: чи не можна б до ceoix рук прибрати все те, що друг! г!ркою працею здобувають (Кропивницький, 3, 1959, с, 197); —А тепер, коли який-небудь м1сяць-швтора зосталося до icnuTie,— гр1х було би баглаТ гнути (Хоткевич, 1, I960, с. 159); Руш, хл.опщ, до школи, борзо, не поволИ Уже доста гандрп бити, прийшла пора, щоб ся вчити [вчитися] (Федькович, 1950, с. 51); — Погода добра, треба посп'ииити з1 жнивами, а ви б’ете бомки на пол!, аби день до вечора (Малицький, Вибране, 1966, с. 40); —Схаменись лишень, блазню! Треба д!ло робити, а не ханьки мняти [м’яти] (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 203); —Геть чисто нагнав з роботи?—Та кажу ж тоб1, що eid п’ятнадцятого можу вже собак ганяти (В1льде. Сестри Р1чинськ1, 1958, с. 496); —1ди до печей на завод. Там дурня не будеш клегти (Рудь, Гомш до сх!д сонця, 1959, с. 74—75); —Вона [дочка] в тебе увесь день божий сидить та гави ловить, i за холодну воду не в1зьметься (Марко Вовчок, 1, 1955. с. 16); — Будь-яка робота свою ц!ну мав. Давати горобцям дул! — це одне, а носити колода за ту ж саму ц1ну hIxto не буде (Циба, На злам!, 1984, с. 16); Час такий, що некому лежнем лежати не годиться!.. (Панч, Гомонма УкраУна, 1954, с. 260); Електрика за все нам одробляв, I ми, звичайно, cuduie не справляем (Вирган, В розповЖ л!та, 1959, с. 229);—Чи ми ж так! багат!, щоб мен! згорнути руки та посиденьки справляти? (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 336); Поели eid ВенецП i Дубровнику... не сидели склавши руки, а нагадували про себе щедрими дарунками cyATanoei (Загребель-ний, Роксолана, 1983, с. 253); [Г н а т:] Нудно тут сидеть, згорнувши руки (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 261); А Маша одмикувала од роботи зумисне й пльки посиденьки та походеньки справляла, нав!ть крадькома ходила на прогуляння на греблю до питля (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 25); Маша не помигала 1вз! Hi в чому й не бралась ан1 за холодну воду (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 33); [Василина:] Чотири м!сяц!, кажуть, лежать, i за холодну воду не в!зьметься (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 10); — Я звикла до того, що Кабанець — Hi за холодну воду (Збанацький, 1, 1974, с. 201); Bin згадував свш город ! виноградник, той лад, який завела там Параскща власними руками.., адже н1 Мар'щ-ца, Hi eiH i пальцем не праторкнулися hi до чого (Коцюбинський, 1, 1955, с. 265); Маеш бу день — роби, а в неделю й з-nid пазурчика не eti-колупай, бо й то робота (Коцюбинський, 2, 1955, с. 15); — Там, у город!, розкии im, воля, страху немае... От воно ! звикне без д!ла cudiTu, по с!м нед!ль на тиждень справляти! (Панас Мирний, 3, 1954, с. 72).
3*
67
ЛИЦЕМ1РИТИ—(бути нещирим; лукавити, хитрувати) кривит» душею; крутити хвостом; круия крутити; (удавано, нещиро шкодувати з якогось приводу) лити крокодиляч! (крокодилов!) сльози; (прихову-вати пи маскою доброзичливост! сво! поган! нам!ри) надягати овечу шкуру.
Стало соромно за потаемний нам1р урвати в дол! хоч клаптик щастя для себе... Коли було, щоб Кривон!с кривив душею, щоб спричинявся до лиха тим, кому хот!в т1льки щастя? (Панч, 4, 1982, с. 117); Bin [Оксен] хитрий. Любить хвостом крутити (Тютюнник, Вир, 1964, с. 161); Треба добре крутить крутая перед щею бабою (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с, 301); Буржуазн! органа масово! дез!нформаци, наклетв i {ней-, нуащй виступають на захист грибка-маслюка, ллючи рясЩ крокодиляч1 сльози (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 59); Вм1в [буржуазний дипломат] точити к!гт1 eocrpi й хиж!, Вм!в овечу шкуру надягать, П’ять рок!в nidряд брехав в Парижу— В!н, мовляв, за мир ! благодать (Ма-лишко, Запов!тне джерело, 1959, с. 157).
ЛЮБИТИ—(дуже сильно, самовидано) душ! не чути в кому; дух ронити за к и м, р1дко; (виявляти закохашсть до кого-небудь, намагаючись невшступно бути поряд) слшма упадати за к и м.
Ду uii в доньц! не чу в, думав онук1в за ручку водити, а тепер маете (Панч, 4, 1982, с, 131); —Мало коли й дома сидиш— як те перекоти -поле, все гуляеш. Я за тобою й дух роню, а ти мене забуваеш (Грш-ченко, 2, 1963, с. 368); [Одарка:] Парубки за нею сл'тма упадають, а 1й только б жартувать!.. (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 197).
ЛЮДИНА — цар земний, уроч.; володар всесвггу, уроч.; (про люд-ську ктоту на в!дмшу в!д неоргашчно! природи) жива душа; (про лю-дину, далеку вщ цив!л!зацП, близьку до природи) дитя (син) природи.
Скажи ж мен!, царю земний — чолов1че, що твое, а що св!тове? (Панас Мирний, 4, 1955, с. 308); Одне пташеня занепокоено повело гол!вкою i жал1сним, ну прямо дитячим оком поглянуло на людину, немое прохало: «Не роби мен1, чолов1че, зла. Ти ж володар всесвНу, а я дробна пташина» (Стельмах, 4, 1983, с. 23); Центральну частину оголосили [фашисти] военною зоною i розстр1лювали на м!сц! кожнц эустршуту живу душу (Яновський, КиТвська соната, 1974, с. 37); —Ще перед двома роками був, можна сказати, дикун, дитя природи, а нин! в жодн!м салон! не повстидаеться (Франко, 3, 1950, с. 226); Жаль Ма-pyci було розставатися з ц1ею дивною панорамою, але коли перенесла погляд на Опришка,— задивилася й на нього. I eiH же був част иною cel красоти, дитиною cel природи (Хоткевич, 2, 1966, с. 139); Кров приливав гуцулов! до т!ла, i святкують сини природи спиьне свято з мат!р’ю посполу (Хоткевич, 2, 1966, с. 24).
м
МАЙСТЕР—(людина високо! профес1йно! квал!ф1кацП) золот! руки (золота рука) в кого; майстер свое! справи; (вправна в уся-кому д!л1 людина, ум!лець)] майстер на вс! руки; i швець ! жнець i на (в) дуду грець, жарт.
Пока Пр!ська лежала та опочивала, Христя поралась коло страви... Швидка ця Христя, золот! в не1 руки! (Панас Мирний, 3, 1954, с. 11); — У рем1сника — золота рука,— говорили в сел! про Дурову (Козла-нюк, Весняний шум, 1952, с. 30); А. А. Грубов — чудовий майстер свое! справи, В!н досконало оволод!в техшкою, знае eci «секрета» ливарного виробництва (Рад. УкраТна, 25 верес., 1974, с. 1); Батько и Сила Гаврилович — майстер на eci руки: I швець, i столяр, ! скляр, вс! корпуса 68
на 'ферм} склив (Гончар, 2, 1978, с. 77); — У Карила золот! рука! Bin i швець, ! жнець, i в дуду грець (Копиленко, Хата хлопчика-м!зинчика, 1958, с. 4).
МАЛО—(у невелик!й к!лькост!) не [дуже! густо; [як (мов i т. in.)] ют наплакав; котов! (коту) на сльози нема (не вистачить); як у кота сл1з; !з заячий хв!ст; на заячий ск!к; (зовом мало, ледве-ледве) на макове зерно (зернятко); на волосину (волосинку); (незначна частника великого щлого) крапля в мор! (в р!чц!).
Пан вибрав других козак!в, а Середу й Суходолю на старост! л1т одпустив на волю, дав !м до живоття — по хат! й по грунту, бо тод! земл! було довол!, а людей було не дуже густо (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 143); [Котенко:] Та ви придаешься, т!льки холодним оком, то ! таланту Лучицъко! як kit наплакав (Старицький, 3, 1964, с. 474); — Поле вже навчились доглядати, а за с!нок!с задуваемо. С!на, наче к!т наплакав, перепало на трудодн! (Стельмах, 3, 1983, с. 145); Прохор ! справд! не вилазив !з кузн!. Адже йшлося до жнив, роботи чимало, реманенту в селян — к!т наплакав, та й то — латаний-перелатаний, роботи, отже, Прохоров! вистачае (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 57); —В них там opHoi земл! i котов! на сльози нема, единий зар!бок б!ля кола (Муратов, Буковинська повесть, 1959, с. 32); Украшських шк!л там [в Ав-стро-УТорщин!] стиьки, як у кота сл!з (Бурлака, Напередодш, 1956, с. 132); —Ну, я молодо! [жшки] вже й не виню — пожила вона там за мною !з заячий хв!ст! (Збанацький, бдина, 1959, с. 147); Жили, мабуть, найубожче... Бо батько земл! то! мали на заячий ск!к (М. Ол!й-ник. Чуеш, брате мш, 1959, с. 6); —А що ж бо мен!? Лягла, заснула на макове зерно, з!мкнула на волосинку оч! — та й устала (Панас Мирний, 4, 1970, с. 482); Уже перед св!том на волосину з!мкнула оч! (Панао Мирний, 1, 1954, с. 85); / з них [з книжок] я дов!дався, що наш! лук’я-н!вськ! сварки — то т!льки крапля в мор!, не б!лыие (Левада, Р!ки невпинна теч!я, 1984, с. 46).
МАРНОСЛ1В’Я— (беззм!стовн! слова, розмови) марне слово (мар-Hi слова); порожня балаканина; пуст! слова (розмови); плетиво сл!в (словесне плетиво), !рон.
Коли я називаю його сво!м братом, то се не жарт ! не марне слово (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 345); Без марних сл!в ! компл!мент!в н!жних його [В. Маяковського] поети вчителем зовуть (Рильський, 3, 1961, с. 63); Кузьмин... ще нижче схилився над книгою, даючи зрозумШи, що не ц!кавиться порожньою балаканиною (Збанацький, 4, 1964, с. 30); I Малий вол!в мовчки померти при потреб! за Професора, були то не пуст! слова, а переконання (Загребельний, 1, 1979, с. 44); Остап метуш-ливо шдводиться. Досадою взялося лице, Засид!лися за пустими разменами (Горд!енко, 2, 1959, с. 208); Захоплення... химерним плетивом слю родить тв!р важким для сприймання (Рад. Л1тературознавство, № 1, 1962, с. 79).
МАТИ ВЕЛИКИЙ ДОСВ1Д— зуби з’Тсти (проТсти, проТдати, стерти) на чому, в чому; собаку з’Тсти на чому, в чому.
[Бригадир:] — Я зернина не вис!ю по культивацП. Я зуби на гречу! з’!в (Рудь, Гом!н до сх!д сонця, 1959, с. J34); [Гор пи на:] Знаемо справу: я, батьку м!й, на т!м ус! зуби прд1ла! (Старицький, 3, 1964, с. 147); — I це я знаю,— поблажливо промовив в!н, мовляв; моло-дий ти ще, а ми на ц!м д!л! собаку зПли (Загребельний, 6, 1981, с. 161); Знавц! древньо! !стор!ограф!1, котр! собаку з*1ли на дешифру ванн! передних клинописних знак!в.., д!йшли висновку, що риса образу Хома проступають у зображеннях древн!х бог!в (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 10)’.
Пор.: БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ; ДОСВ1ДЧЕНИЙ.
МЕТУШИТИСЯ — (швидко, хапливо рухатися, перед, виконуючн
69
якусь роботу) крутится як дзига; крутитися (верт!тися, круть-верть), як (мов) муха в окроп!; крутитися (вертчтися, мотатися) як 61лка в колес!; крутитися як в’юн на сковор1дц1; крутитися наче курка в решеИ.
А яка корпеть з riei сидн1? Як я, клята, i odniet хвилини не поси-джу— так би все i крутилася, як дзига (Панас Мирний, 4, 1970, с. 483); •— Так отой регент, от так регент! Цей не собачка-дзявкало, що й сюда дзяв-дзяв, I туда дзяв-дзяв! та круть-верть на eci боки, як муха в окро-ni (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 50); Моссаковський т!льки дивився, як вона [Онися] вертелась, мов муха в окроги (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 127); Мотався, як в колес! б!лка, та кожна 1з шахт не взяла. До чого ж ти, клята горика, Сивуху Кузьму довела (С. Олшник, Ви-бране, 1959, с. 215); Хлопчик крутився, як в’юн на сковород!, вига-дуючи, що збрехати (Мокр1ев, Таке близьке, 1974, с. 7); Глибоко Шр-наючи в застелену рядном солому, вш крутиться, наче курка в решет!, i смиренно та достойно роздае благословения селянам (Стельмах, L 1982, с. 424).
МОВЧАТИ — (подовгу не розмовляти) справляти мовчанку; (нс В1дпов1’дати комусь з певних причин) В1*дпов1дати (вщповкти) мовчан-кою; (ухилитися в!д розмов) грати (гратися) в мовчанку; (зовНм не розмовляти) не вимовити (не мовити, не сказати, не проронити) [ж] 1 [жодного] слова; Hi (аж) жодним словом (сл!вцем) не прохо-питися; не зронити hi (ан1, й) слова (словечка, звука); i (й) рота не роззявити (не розкрити); [аж, Hi, i] пари з рота (вуст, уст) не пустити; Hi (аж*) пари з уст (вуст, рота); (не розголошувати чогось, дотриму-ватися таемнищ) держати (тримати) язик (язика) за зубами (на при-в’яз!, на 3aminw, на зашморз!); (эмусити себе промовчати) придержати (припнути) язик (язика); удержати язика (за зубами); прикусити (за-кусити язик (язика); (роэгубившись, втрачати здатшеть шдтримувати розмову) забути язика в рол (в губ!); (шчого не говорити за будь-яких обставин) замкнути рот (рота, уста); (вперто мовчати) [як (мов i т. ih.)J набирати (набрати) в рот води; (не подати й звука) ж (аж) гу-гу; Hi (ан1) чичирк; Hi (аж) телень; Hi (аж) мур-мур.
Мати розмовляе з Одаркою, а вона садить—мовчанку справляв (Панас Мирний, 3, 1954, с. 114); Коли я спитав ix [л1кар1в], чи скоро в!дправлять мене додому, вони eidnoeuiu мовчанкою (Багмут, Служу Радянському Союзу, с. 16); [Ярина:] Я co6i думала, як ото наий хлопщ грають в мовчанку (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 717); Так i dl-йшли вони до цегельЩ мовчки, не зронивши б1лыие н! слова (Перво-майський, Материн солодкий хл1б, 1960, с. 151); Наталя не прохопилася жодним словом докору, але чоловис знав — вона дуже об разилась (Волошин, Озеро серед д(брови, 1959, с. 143); Я тепер i не роззявлю ротах та вже ж побачимо, яка твоя робота (Гулак-Артемовський, Байки, 1958, с. 61); Верну вся сотник м!й додому, Три дн1, три ноч! не вставав, Н (кому й слова не сказав I не пожалувавсь н!комц (Шевченко. 2, 1953, с. 175); Карпо наздогнав it i nituoe з нею поруч, але довго не проявляв ! слова (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 277); Ковальчук... лишився таким же простим i скромним, як i був, i тому н! словом не обмовився про ceot ycnixu (ГуреТв, Новели, 1951, с. 60); Про св1й «сон» хлопець не обмовився й словом (Волошин, Мшячне ср1бло, 1961. с. 137); Вона цькавилась вйма под!ями в Кленах, але жодним словом не обмовилась про Василя Герберу (Скляренко, Карпати. 2 1954, с. 170); — Стояли, кажуть, eci—як один, зщпивиш зуби, i навить рота hixto не розкриз (Гончар, 2, 1954, с. 104); УгодовцГ. теж ан! пари з вуст (Цюпа, Через терни до з!рок, 1986, с. 143); —Тальки ж ви н! пари з рота. Чуете? — таемниче попередила Домка (Кучер Трудна любое, 1960, с. 175); — Усе село гомонить про тебе, а та сам н! пари з уст (Стельмах, 1, 1982, с. 73); 7ж борщ з грибами, держи язик за зубами (Номис, № 1109); — Ну, вже
70
в1зьмемо тебе до компани. Та т!льки з умовою: по-перше, язик маеш мЩно тримати на защ1пц! (Коцюба, Перед грозою, 1958, с. 24): Але на цей раз я таки придержав свого язика i не poenoeie н1чого (Слплян-ський, Сашко, 1957, с. 94);—1 ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (Панч, На калиновш мост!, 1965, с. 56); А що хочеш збрехать, язика прикуси (Номис, № 1126); Андрш з ляком дивився на Гудзя. В!н навить язика забув у port (Коцюбинський, 2, 1955, с. 35); Старий Чюрей навчив людей рот замикати (Черемшина, Твори, 1960, с. 129); Ч!пка— як води в рот набрав. Bin мовчки 1в, мовчки пив (Панас Мирний, 2, 1954, с. 229); —Вже я мовчу, вже я й набираю води в рот — все одно, хоч круть-верть, хоч верть-круть, a ein виведе тебе з останнього тертння (Збанацький, Морсъка чайка, 1959, с. 116); Мов-нить весь з’1зд, ан1 телень! (Панас Мирний, 5, 1955, с. 290); —А про украТнсько-рос inc ьк! взасмини... Hi чичирк,— десь далеко eid Ольги залунав той самий, що перед тим, знайомий голос (ЕИльде, Сестри Pi-чинськ!, 1958, с. 468); Другий день вже Hi гу-гу й кер!вник дТльниц! [шахти] (С. Ол1йник, Вибране, 1959, с. 219); —Мене зло розТбрало— упрохувати и. Ти, кажу, по золоту ходитимеш, а вона Hi мур-мур ( Гуцало, Скупана в любистку, 1965, с. 67).
МОЛОДИЛ — (який не мае життевого досв!ду; зовам юний) [ще материне (матерне)] молоко не обсохло [на губах (коло губ!в, шд ву-сами)] у кого, зневажл.; молоко на губах у кого, зневажл.; губя в молоц! в кого, зневажл.; з молоком на губах, зневажл.; мало ще каш! з’Тв (зТла i т. in.); мало ще пасок з’Тв (з’Тла i т. ж.), заст.: моло-дий [та] зелений (молода [та] зелена, молоде [та] зелене); горобеня жовтодзьобе, зневажл.; курча жовтороте (пухнасте), зневажл.
Молоко материне коло zy6ie ще не обсохло, а вона [Наталя] вже й з паничами! (Панас Мирний, 1, 1968, с. 44); [Шкандибиха:] Материне молоко коло губ1в не обсохло, а скаче, як з1нське щеня, угору! (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20); [П а в у к:] Матерне молоко коло губив не обсохло, блазнем блазень, а баз!ка (Панас Мирний, 5, 1970, с. 232); У сина вже уси позакручувались, a MupiH, аби згадали про невТстку, каже: «Ще молоко не обсохло коло губ!в!» (Панас Мирний, 2, 1969, с. 103); Почала з того, що Залужний, мовляв, молод ий, безвусий, а вже бюрократ, що в нього ще молоко на губах не обсохло, а в1н вигадуе якусь свою «педагогику» та «методику» (Збанацький, 1, 1974, с. 141);— Ми тепер з вусами сами,— похвалявся нам Панько. А в самого nid ву-сами не обсохло молоко (Бичко, Сшся, родися, зерно, 1959, с. 277); [С он я шни к:] Жених! Молоко на губах... (Дмитерко, Д!воча доля, 1960, с. 32); — А ви, ви зв1дки, молодц!? У вас ще губи в молоц! (Олесь, Вибрано, 1958, с. 430); / недаремне я боявся того: як я пот!м doeidaecn, цей засмальцьований Иосель не тьльки студентика з молоком на губах Mie поставити руба в питаниях фТлософП (Хоткевич, 1, 1966, с. 151); «А я в бригаду вашу!..» «Ще мало з’Тла каин, 1ще рости, рости, Оленко. Во зовс!м ти маленько!» (Стельмах, 7, 1984, с. 322);—Ще мало, хлопче, ти пасок з’Тв! I, видать, мало гамселили тебе (Стельмах, 1, 1982, с. 140); [Горнов:] ...Ти скр!зь бачиш одна кв!точки та ясне сонечко. Сказано: молоде, зелене] (Кропивницький, Вибран! твори. 1967, с. 171);—Xi6a ж ви так! стар!? Ви ж iiye молодиця хоч куди!—Та вже ж! Молода та зелена! (Дншрова Чайка, Твори, 1960, с. 28); Що ти Тй скажет, коли воно ще курча пухнасте, горобеня жовтодзьобе (Левада, Ржи невпинна теч1’я, 1984, с. 10); А д!дусь Харитон в!рно говорить. Ну яка вона випускниця? Ну яка з не! студентка? Курча жовтороте (Хижняк, Тамара, 1959, с. 9).
МУЧИТИ — (завдавати ф!зичних страждань; катувати, мордувати) мотати (тягти) жили з кого; пекти зал!зом i вогнем кого; здирати шкуру з кого; драги ремшь (ремшяччя) з кого; л!й топити з кого.
71
BidbOM же тут колесовали i ecix шептух I ворожок. Там жили з них порти мотали i без вертушки на клубок (Котляревський, 1, 1952, с. 141V [Хмельницький:] Тебе, старого Тура, на катування, щоб з тебе тягли жили, залёзом ! вогнем пекли, здирали шкуру,— н! школи (Коршйчук, 1, 1955, с. 243); Я сам робив свою арм!ю, сам и суддя—и люблю i вмру за не1 сто paste, I хай з мене здирають шкуру!.. (Яновський, 2, 1983, с. 189);—Я ж — не про це! Я—про шинки. А що крив-дять б!дних людей от! пани — поляки...— А сам ти релиняччя не дереш is кр!пак!в та хломв? (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1967, с. 115);—Атож!—зное задзвен!в пан Х1вря.— Здирства i податки довели не зг!рше лях!в: дай та дай, не тельний, а телись! 3 кого ремень деруть, з кого вже й яш топлять! (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1967, с. 114).
н
НАБРИДНУТИ —у печшках сид!ти кому, у кого; в’Тстися (за-скти) в печ1нки кому, у кого; намуляти (намулити) оч! кому.
[Михайло:] Та перестань, будь ласка,— мен! тво! сльози в печенках уже сидять! (Старицький, 2, 1964, с. 219); [Пи cap:] Благотворитель! В!н мен! в печшки в'Чвся! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 290); [Т екля:] Засма йому Оксана у печёнки (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 148);—Ой, шануйся, Левку, бо дуже вже ! пан, i полесовщики в*tлися на тебе, намуляв !м очё (Стельмах, 1, 1982, с. 495).
НАДОКУЧАТИ — муляти (мозолити) оч! ком у; л!зти [осою] межи оч! (в оч!, у В1ч1, до очей) кому; (надокучливо докоряти кому-небудь чимсь або вимагати чогось) голову гризти кому; (надокучати своею присутш’стю) стояти над душею.
До вечора сп*ян1ле село гуляло б!ля церкви, до вечора в!н то так, то сяк опинявся б!ля д!вчини, але видно, не муляв ш oni (Стельмах, 2, 1982, с. 112); [Боб:] Я не мозолитиму вам б!лыие очей, прекрасна ледИ (Галан, 1, 1960, с. 422); [Старшина:] Та що ти мен! з Параскою лё-зеш у вёчё? (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 39);—Отак завжди. Вип’е та й лёзе межи очё! (Панас Мирний, 4, 1955, с. 147); [П р i сь к а:] Не лёзьте, бабо, осою в вёчё, бо при людях вилаю (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 249);—Дружина Кужеля в тебе працюе? В тебе. От I натискай. А вона йому хай гризе голову (Збанацький, 1, 1974, с. 62); Вона [Кай-дашиха] стояла над душею в Мотр1, наче осавула на панщин!, а сама не бралась i за холодну воду (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 322).
НАЖИТИСЯ—(нечесним, незаконним шляхом збагатитися) по-гр1ти (нагр|'ти) руки; (мати вигоду з чого-небудь, користуючисъ сприят-ливими обставинами) ловити рибку (рибу) в каламутшй вод!; ловити золоту рибку; убити (пшмати) [добру] гр!нку.
Тому й думаю: а що як заманеться комусь 1з охорони нагрёти руки бия мого гаманця? (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 213); О, там пан Чап-л!нський погрев соб! руки; на хутор! було к!п чотириста ще тор!шнього хл!ба, та ще пас!ка, та ще добра на двор! (Панч, 4, 1982. с. 79); Може статись, що де як! елементи спробують зводити наклеп на чесних кол-госпник!в, ловити рибу в каламутнёй водё (ГуреТв, За снегами б!лими, 1973, с, 51); Не в горд!й самотност! ловила Красникова свою «золоту рибку» (Рад. УкраТна, 28 серп., 1976, с. 2); От так Еней жив у Д!дони... Пустився все бенкетовать [бенкетувати!; Д!дону мае в!н мов за ж!нку, убивши добру в нее грёнку... (Котляревський, 1, 1969, с. 52); [Марфуша:] Ну, якщо тому правда, то убила грёнку (Кропивницький, 2 1958, с. 333),
72
НАЗАВЖДИ —на Ычш часи; на вйси вкн1; на в!чнкть: на безв1к; в (на) безрш; на eci тики потомит.
Утворення единого всеросшського ринку В. I. Лен}н eidnocue при? близно до середини XVII стол}ття. В друг}й половин} цього столгпя в систему всеросшського ринку ввшшла i Украина, возз’еднавшись на ei4Hi часи з Pociefo (Комушст УкраТни, № 12, 1966, с. 47); Виймала [Ганна] Василев} сорочки... I здавалось ш, що з кожною сорочкою одриваеться чистка и серця i десь щезае на в1ки в1чн1 (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 72); [Павло:] Все спродам i ранньою весною в Орен-бурзьку губернию... Банк грошей дасть, } я куплю там сто десятин на в1чн1сть (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 107); Похолонула кожна жила в т}л} вироблен}м, стар}м — одлетма на безв1к сила, в чорну землю ввшшла, як гр}м! (Вирган, В розповщ лгга, 1959, с. 61); I не хотС/юся мен}, щоб ти ноч}, ти дн} минали в безр1к (Щогол1в, ПоезП, 1958, с. 193); Коли я кажу, що зосталась би тут на безргк, то Ви ж знаете, як} тому причини (Леся Украшка, 5, 1956, с. 152); цар цар}в, я, сон-ця син могутнш, соб} оцю гробницю збудував, щоб славили народи незчисленн}, щоб тямили на вы в}ки потомш }мення...» (Леся УкраТнка, 1, 1951, с. 252).
НА ЗГАДКУ— (щоб пам’ятати, не забувати про кого-, що-небудь) на згад; на пам’ять; на спогад; на [добрий] спомин; на незабудь.
В двадцятш вЩ} сорок третШ plk тут [над Дшпром] прогрим}в } залишив на згадку те, що святинею засяе в}ддал}к тоб}, багатий славою нащадку (Дмитерко, В обшмах сонця, 1958, с. 13); I тепер — в}кам на згад — м}сто, Лен1ним натхненне, де родилась влада Рад,— гордо зветъся: Ленинград! (Нехода, Ми живемо на УкраТж, 1960, с. 123); Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам'ять нащадкам... Художник охоче згодився } за к'глька хвилин ув1чнив Хому на аркуш} цупкого паперу (Гончар, 3, 1959, с. 230); Анка хутко зняла з себе з грудей значок KIMy } приколола його до d'tdoeoi сорочки.— Це на спогад,,, eid мене, didy (Донченко, 2, 1956, с. 59);—Прийм1ть, лю-бий наш пане директоре, цей скромний дарунок на спомин eid вдячних учениць! (Мартович, Твори, 1954, с. 196);—В}зъм}ть оцю оптику eid мене на добрий спомин. Таких oкyляpiв у Киев} небогато...— Спасиб},— просто i весело eidnoeUa Тоня (Собко, Матвнвська затока, 1962, с. 10); А пастушок на незабудь дав голосну жалШку в путь, оту, що сам р}зь-бив на луз} (Нагниб1да, Вибране, 1957, с. 177).
НАОДИНЦ1— сам на сам; око в око; на чотири ока.
Бачура сам nituoe на квартиру г}дротехн}ка. Навацо кликати старого в райком? Чи не краще провести розмову сам на сам? (Чабан1‘в-ський, Тече вода в сине море, 1961, с. 50); В додатку ще й те важке почуття, яке огортае нас, коли станемо око в око з кимсь, що не хоче говорити з нами, а нам треба сказати щось, а нема кому (Франко, 16. 1955, с. 275); Чую, moi хлопц} за дверима шепочутъся... Ану, думаю, в}дсунусъ у т}нь, ц}каво, про в1що брати м1ж собою на чотири ока говорить? (Муратов, Буковинська пов!сть, 1959, с. 100).
НАРОБИТИ КРИКУ—(почати кричати, лементувати) зд!йняти (зчинити, шдняти) галас; наробити галасу (гвалту); ш’дняти (зчинити) гвалт; шдняти галас та гвалт; збити (здшняти, зняти, зчинити, п!дняти) бучу; закрутити веремтю; зчинити шарварок; зчинити хай, р}дко, зневажл.
Волость присудила Jlaepinoei та матер} батьювське добро.., як почула це Мотря, то трохи не скрутилась i наробила крику nid волостю (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 357); Пепееывц}, чорноп}днебенн} ендеки... сторонництво генерала Сшорського — eci yi сторонництва... змагалися пом1ж собою, хто здшме б1льший галас (Загребельний, 5, 1981, с. 172); До к1мнати в цей час зайшли гом}нк} eid eidу в ач}. Вони попряму вали до
73
столу праворуч i зчшииш голос (Хнжяяк, Тамара. 1959. с. 64); ГКапР тан:] Заважають разряда, н!мц! подняли голос в еф!р!, але зв’язок тримаемо (Корншчук, 2, 1955, с. 39); Стара Кайбашиха виб!гла з хата, вглед!ла кабанчика й наробила галасу на ввесь deip (Нечуй-Левицький, 1, 1977, с. 502); Онися вабила на город I мдняла гвалт (Нечуй-Левицький, 2, 1977, с. 234); 1 от другого дня дружина одного з сторож!в зчи-нала гвалт.— Нема чолов!ка (Остап Вишня. 1, 1956, с. 416); Шинкаря зв'язали, а пан та молдавани кинулись в село, наробили гвалту ! погнались за циганами (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 277); (Соломирець-кий:] Що тут скоТлося? Хто це п1дняв голос та гвалт в ц1й св!тлиц!? (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 361);— А як поховали Ониська, вона [Параска] збила таку бучу! Поспорилася з Настею, погризлася з Яковом, збиала по всьому м!сту, славила м!ж чужими людьми не т!льки брата, братову, pid ГрицаТв, а й Иосипа (Панас Мирний, 4, 1955, с. 54); Таку здшняв бучу, що увесь Петроград заговорив (Цюпа, Через терни до З1‘рок, 1986, с. 145); Дуже я змерзла, а п!ти,— думаю,— як його шти? Ще пан! бучу зн1ме! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 119); Тропилось, що бека прибирала в хат!, знайшла черевики й зчинила бучу (Чорнобривець, ГИсш rip, 1958, с. 41);— Ондечки новий зоотехник таку бучу подняв за т! мясопоставки, хоч з слободи т!кай (Добровольський. Тече р!чка невеличка, 1961, с. 121);—Учепився в!н: дайте та дайте жому. Не дай... Таку верелию закрутить, хоч з хати т!кай (Добровольський, Тече р!чка невеличка, 1961, с. 122); Аж усм1хнувся хлопець, уя&ивши, який там зчинив шарварок п1сля його втеч!, як лютуе Саламу р, креше громи на свою невдатну сторожу (Гончар, Бригантина, 1973, с. 89); В одн!м сел! такий случай Прийшлося нам зустрИи: На цвинтар! зчинили хай Стар!, доросл!, д!ти (Воскрекасенко, Сатира, 1946. с. 39).
НАСМ1ХАТИСЯ — брати (шдшмати, шдШмати, зд1ймати, зшмати) на cmix (на смкшки, на nocMix, на глум, на кпини) кого, що i без до датка; на глузи (глуз) шдшмати (брати) кого; брати на спички кого; (давати образливе прТзвисько) пришивати квггку (гаплик) кому.
Засмутився Карпо, не 1сть, не п’е, як н!ч ходить... Глузують наш!, на см!х його беруть (Коцюбинський, 2, 1961, с. 53); Борислав почав на CMix nidtitMUTu, я його вилияв, в!н соб!, засторчивши Hie у книжку, лежав i читав (Панас Мирний, 4, 1969, с. 35); Цю фотографию таки за и спиною подымали на cmix, а панич! й пани глузували (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 10); [Лучицька:] Мало назнущались, так !ще тут привселюдно зняти на nocMix, на публ!ку поставить? (Старицький, 3, 1964, с. 541); Цю дяк!вську послугу зараз шдхопили в м!ст! на язики й п1дняли на смиики (Нечуй-Левицький, 9. 1967, с. 13);—То ти береш мене старого на глум (Мартович, Твори, 1954, с, 60); Ще в м’ясниц! був шдскочив з Майдан!в син монополыцика, так i того д!вка тдняла на глум: «Добрий жених, т!льки н!с i вуха стирчать» (Стельмах, 1, 1982, с. 150); (Л ица р:] Та що се ти мен! байки плетеш, на глум sdi-ймасш, чи см!ешся в в!чТ> (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 194); Колодубов! трохи cmIuiho зробилося eid того ! нав!ть образливо, бо почувся так, начебто беруть на кпини, справляюсь з нього жарти-см!шечки (Ю. Бсд-зик, Поспппай у юшеть, 1975, с. 154);—Щоб вгдплатити св!тов! за його жорсток1сть, мерщш кидаються в глузи сам!, здшмають на кпини inodi найсвятиие (Загребельний, 6, 1981; с. 208); Та над Петром ну реготать, Петра на глузи п!дшмать! (Гулак-Артемовський, Байки, балади, лирика, 1958, с. 148); (Михайло:] Як же то так? Чи ви мене справд! морочите, чи на глуз п1дн1масте? (Котляревський. 2. 1953, с. 73);—Та ти (Даниле] на глузи мене береш, опудало чортове?.. (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 6); — Там cycidu люб! та мил! так тебе на спички ! беруть, 74
а тут ще i дома (Панас Мирний, 1, 1968, с. 469); [Я в д о х а:] Та й осо-руокний оцей Печариця — як вён менё остогид! 3 кожного посмёхаеться, кожному квётки пришивае, а сам же то? (Панас Мирний. 6. 1970, с. ИЗ).
НАШВИДКОРУЧ — (квапливо, посгихом, похапки) на живу нитку; на швидку (скору) руку; на скору руч, розм.: на хваток (на хватку), розм., рёдко.
Увечерё тёльки Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася та нимало й зносилася: рукава мало не доходили до лёктёв, стан насеред спина, одна пола розёрвана, зметана на живу нитку, листе у дёрках— сорочку креэь ех видно (Панас Мирний, 4, 1955, с. 117); На бриговё е следи ремонту на швидку руку (Яновський, 2, 1958, с. 68); А там поставлять закусити на скору руч чого-небудь (Словник Гршченка, 4, 1959, с. 90); Випив на хватку стакан чаю (Словник Гршченка, 4, 1959, с. 391).
НЕВМ1ЛО ЗРОБЛЕНИЙ— [аж] палъц! знати; б!лими нитками шитий.
Пархём орав: у плуг молодичк'ев вен здумав попитати: поили Бачки вихрить — аж пальц! знати (Боровиковський, Твори, 1957, с. 169); План ухвалили врештё Матюшин та Гнидин. План бёлими нитками шитий, але — хай. Хто тале доскёпуватися буде (Головко, 2, 1957, с. 146).
НЕДОРЕЧНО —не до ладу; не до реч1‘; i гич не до реч1, заст.: н1 пришити, Hi прилатати; н! в тин н! в ворота; не до шмиги, зневажл.; вискочити (вистрибнути) як Пилип з конопель, зневажл; вискочити (висунутися) як козак (як голий) з маку, зневажл.
А на уроках вён [В!тя] завжди про щось свое думае, а як с питаюсь, завжди скаже не до pent, не до ладу,— як Пилип з конопель вист рибне (1ваненко, Таемниця, 1959, с. 30); Оженитися старому на такёй дитинё... не женися! I гич не до речё (Шевченко, 2, 1953, с. 169); Все думае [товарищ] ...А часом як що скаже, то н1 пришити, Hi прилатати (Франко, 1, 1955, с. 350); На запитання Мельник вёдповёв плутано, не в тин не в ворота (ГуреТв, За снегами б!лими, 1973, с. 32); Лёдине весёлля було страшенно не до шмиги (Дмитерко, Наречена, 1959, с. 209); [Горлов:] Ну, редактор, вискочив з статтею як той Пилип з конопель (Коршйчук, 2, 1955, с. 12); Вона [Мотря] вискочила з~за в угла, як козак з маку (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 424).
НЕДОУМКУВАТЙЙ—(розумово ненормальний) несповна розуму; на голову шкандибае, зневажл.; не мае гаразду в голов!, деал.; голова (макпра) не в порядку у кого, зневажл.; з дуринкою хто; вивчхну-тий [шкереберть] мозок у кого; не вс! дома (вдома) у кого; зайц! в голов! у кого; клепки розсохлись [в голов!] у кого; немае (не ви-стачае, розм. не хватае, недостае, деал. не хапае, не стае) [одн!еТ (тре-тьоТ, сьомоТ, десято!, тринадцятоТ)] клепки [в голов! (у т!м'Т)'| у кого, кому; без сьомоТ (десято!, дванадцятоТ) клепки [в голов!]; тринадцп-та клепка вискочила [з голови) у кого; [ше] на цв!ту прибития; жуки в голов! у кого; miuikom з-за рогу (угла) прибито (вдаренп) <ого; як (мов, немов i т. ш ) miwkom [!з-за рогу] намаханий (прибитий).
Казали, що вён став несповна розуму (СмЬтянський, Сад. 1952, с. 132); [Кнур:] Та вён [Карло], либонь, е на голову трохи шкендибав (Панас Мирний, 6, 1970, с. 31); Тому занесли до хоти, а юрба вийшла за ворота е почала судити по-своему.— Басараби зное зачинають вёша-тися, не мають гаразду в головё (Стефаник, Твори, 1964, с. 15С); Зараз же лёкар статтю пёдбирае нащот того, що макет ра не в порядку. Такого не приймають:—Дурний! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 48); Чи вён трохи, бува, не з дуринкою? (Украшена народи! присл!в’я.^ 1963, с. 390);—Ти клоун, ти вёчний кривляка, — у тебе й мозки шкереберть... (Тичина, 2, 1961, с. 99); До не! [Параски] нёхто з старостами i через
75
пор!г не заглядав, доки не тддурила Омелька; та й той узяв Ti, мабуть, через те, що в його i тепер не eci дома, а з-за молод у зовс!м-таки не було одно! клепки (Нечуй-Левицький. 2, 1956, с. 19);—Чи в його eci вдохи? Зайця, часом, в голов! немае? (Коцюбинський, 1, 1961, с. 131); [Пр ок in:] У твого чолов!ка трохи клепки розсохлись (Коршйчук, 2, 1955, с. 117); — Чи в тебе [Петре] не eci дома, чи зроду нема одн!ё! клепки в голов!? (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 248);—Досить, що в!н |Денис] став якийсъ мов без сьомо! клепки у т!м’!, змарньв геть i згор-бився гаком (Козланюк, Юрко Крук, 1957, с. 434);—Давно в тебе зв!дсп тринадцята клепка вискочила? Чи в тебе лоб для того, щоб го-pixu трощити? (Стельмах, 2, 1982, с. 232);—Ой, горячий ти, Мус!ю, та клепки не хватав!— сказала сама соб! Мар’яна, з!тхнувши важко (Косинка, Новели, 1962, с. 86);—Ми не як!сь,— казав м!й did,— заблуди пришелепки. У тих, хто забува св!й р!д, не вистачае клепки (Биюус, Обережно: слово!, 1984, с. 48); [Кнур:] То що люди, то люди; а то таки у того Карпа десято! клепки недостае (Панас Мирний, 6, 1970, с. 31); [3-тя д!вчина:] Давно в його не ставало клепки в голов!, а тепер i останн! розгубе [розгубить] 1 (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20); Чи cnpaedi такий дурний, що вже в мене не хапав клепки роз!брати, що на корпеть, а що на в!тер (Панас Мирний, 4, 1970, с. 253); Се був чолоб1к прибитий ще на цв!ту, плохий, похилий (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 222); [О х р i м:] Нехай, dypHi, соб! пустують! У них, видно, жуки у голов! (Гл1бов, Вибран! твори, 1957, с. 62); В!н, може б, так ! не робив, Та хтось !з-за угла млшком його прибив (Глебов, Вибраш твори, 1957, с. 219); HapeuiTi вс! чомусь зшшлися на т!й думу!, що його «мгш-ком з-за рогу вдарено», i перестали звертати на нього уваги (Тютюнник, Вир, 1964, с. 164);—Чого в!н [вершник] такий? — Наче намаханий !з-за рогу м'ииком (Панч, Гомошла Украша, 1954, с. 413).
НЕ ДУМАТИ —[i] гадки (в гадщ) [co6i] не мати; [i] гадоньки (гадки’гадоньки, думки-гадоньки) [co6i] не мати; закинути гадку [за грядку]; не мати на (в) думщ; у голову (у голови) [соб!] не брати (не покладати); (шчого не думае хтось) не було гадки у кого про щ о; i (й) [в (в!, вв1, у, ув!) сш] не снилося (не сниться) кому; i не гадати, i не снити.
Зум!в збити соб! кошйчину.,, не то, що ми, дурн!; тепер i гадки не маем... (Васильченко, 1, 1959, с. 146);—Прокурор викликае Гузиря до Дрогобича, а в!н, мов кавалер, ходить по вулиц! та й не мае соб! н!яко! гадки (Чорнобривець, П1сш rip, 1958, с. 76); XopTie годуемо, спускаем. 1 гадоньки соб! не маем, Г наем сам!, себе не бачим (Шевченко, 2, 1953, с. 501); Сво! ягнята I телята На пол! вольн!м в!льно пас Чабан, було, в своему pal. I гадки-гадоньки не мае, Пасе i догть ! стриже Свою худобу та cnieae... (Шевченко, 2, 1953, с. 351); Л калина з ялиною.. Мов д!вчаточка !з гаю Виходжаючи сп!вають; Думки-гадоньки не мають, В’ються-гнуться та сп!вають (Шевченко, 2, 1953, с. 342); Та цур йому. власному лихое!, я про нього давно гадку закинула! (Леся Украшка, 5, 1956, с. 70); Й, наприклад, не розумио, як би я, бреши здоровою, не провела Михаля або Френкеля, не в!дпов!ла на 1х листи i вза-гал! «закинула гадку за грядку», раз вони зЧхали з molx очей (Леся Украшка, 5, 1956, с. 427); Вона школи i в думц! не мала почути таке в!д сина (Панас Мирний, 1, 1970, с. 146); В той день Ер!к ! на думу! не мав, що незабаром Олесь стане найближчим його другом (Панч, Epi к шукае шастя, 1950, с. 6); Н!хто тод! з хлопц!в i в голову не брав, що д!вчину ж треба провести додому (Чабашвський, Тече вода в сине море, 1961, с. 120);—Винуватий, товарищу ком!сар!.. Дозвольте donoeicTit.— ми соб! й у голови не покладали, що ви почуете (Яновський. 1. 1958. с. 276); Я було рад!ю. слухаючи того Г! щебетания. Не було й гадки, щоб усе те щастя у велике лихо повернулось (Марко Вовчок, 1, 1955,
76
с. 281); Коли так по Семен!, другого дня, i не спод!валась, i не снилося мен!, та й посватав в!н (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 3); f не гадав, I не снив нав!ть (Коцюбинський, 2, 1961, с. 106).
НЕ ЖУРИТИСЯ—(зберщати почуття оптимизму) не падати (.че занепадати) духом; бити (кидати, ударити) лихом об землю; [держа-ти] xbict (хвоста) бубликом; тримати хв!ст трубою.
Мучитимуть вас, в геенн вогняну ввергнуть — не падайте духом! Бо — за правду! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 46); —А чого його жури-тись? Бий лихом об землю! Топчи його ногами та й год! (Панас Мирний, 5, 1970, с. 258);—Ми не загинемо! Вдармо тепер лихом об землю! (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 212); Воно минетъся все, козаче, не журись! Кинь лихом об землю! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, с. 129);—...Головне, Романе, держи хвоста бубликом! — мщно потиснув руку ! подався з подв!р’я Шмал!я (Стельмах, 1, 1982, с. 138); Bel ходить, голови задравши i xeicr бубликом (Копиленко, Вибране, 1953. с. 131); Нав1ть в шахту принаг!дно В!н спускаетъся... сол!дно: 3 про-вожатим, як турист, ! трима трубою xeicr (С. Олшник, Вибране, 1959, с. 226),
НЕЗАБАРОМ—1. (у найближчому майбутньому; у знач. прис.) не за горами; на носц [бути, сто яти i т. !н.] на пороз!; (про бли-зьку б!ду, нещастя) [бути, с т о я т и it. 1н.] за плечима.
Не за горами наша перемога (Довженко, 3, 1960, с. 26); — Даю вам в!дпустку на тиждень. Тим б1лыие, що icnuTu у вас на нос! (Рибак, Час спод1вань i звершень, 1960, с. 170); Б!льша половина дерев загинула nid час пересаджування, багато саджанщв загинуло у весняну noeidb. Злидн! стали на пороз! (Довженко, 1, 1958, с. 424); Закручено руки в ремен!, i ноги в колодки забит!. Червона китайка прим’ята, 6ida за плечима стоить. 1 хоче козак [CipKo] засшвати (Малишко, Заповпне джерело, 1959, с. 82).
2. (у найближч! днг, у знач обет.) не сьогодн!, то (так) завтра (не сьогодн! — завтра); з дня на день.
[I в а н:] Скр!зь поверталися козаки: не сьогодн!, так завтра вернуться i наш! (Васильченко, 3, 1960, с. 37); Не сьогодн!, то завтра заплачет I ти, ! твоя жшочка (Речмедш, Народження Афрод!ти, 1974, с. 69); Не сьогодн!— завтра до не! прийдуть старости (Нечуй-Левицький, 2, 1956, с. 47); 3 дня на день ждали в село землем!р!в (Головко, 2, 1957, с. 183).
НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ—(не пом!чати) нуль уваги; (не звертати шяко! уваги на те, що говорить, не слухати) пропускати повз вуха щ о; (навмисне не пом!чати чогось недозволеного або !гнорувати когось, щось) дивитися кр!зь пальц! на кого, щ о.
Мокрий сшг, легко падаючи, як цв!т вишн! од eirpy, лягав на землю й засипав Соломио, але вона не ввергала на те уваги (Коцюбинський, 1, 1955, с. 383); —Ну а хто ж таки автор [листа]? — Не знаю, чесне тонерське, Тр!шки, правда, догадуюсъ, та т!льки я нуль уваги в той б!к (Гончар, 5, 1979, с. 21); Чемериця, заклопотаний ! все ще неспокШ-ний, якось байдуже пропустив повз вуха и слова (Коцюба, Нов! береги, 1959, с. 414) ; I все ж на нього [1вана Твановича Горобця] вс! дивились кр1зь пальц!, посм!ювались, нав!ть полаювали ! все збиралися до-noeicTu про його шспектування зав!дувачев! райвно, товаришев! Кетягу (Збанацький, 1, 1974, с. 20).
Пор.: БАЙДУЖИМ БУТИ.
НЕ З’ЯВЛЯТИСЯ — (уникати зустр!ч! з ким-небудь, намагатися не бувати десь) не показувати (не появляти, не навертати, не повер-нути i т. !н.) оч1 (очей); не показувати (не навертати, не потикати, не сунути i т. !н.) носа; як (наче, шби i т. !н.) ногу (ноги) вломити; 1 (й) У хату не плюне (не наплюе).
77
Циий тиждень Казанцев не показував очей,— целий тиждень Олеся не бачила його (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 208); Мелетея навёть не виходила до гостей i очей не появляла (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 348); [Борис (з серцем):] А, не нагадуй менё! Вёсём день очей не навернута, вёсём день... я ненавиджу себе!.. (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 172); [Тетя на:] Повилётали птахи з гнезда i покинули нас, старих: ан! Михайло, ан! Петро i носа сюда не покажу ть!.. (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 53); [Грива:] Сюдё нёхто i носа не наверне! Одно — далеко вёд двора, та ще в яру глибокем, а друге — пустка, то побоюються, щоб часом, бува, не здибав тут ix Сава Чалий (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 233; Учшв розпустили ранете. Все одно дощ лле, як з eidpa, нёякий чорт з шспекторату носа не суне (Ткачук, Назустр1ч волк 1984, с. 85); [X а р и т я:] Як замеж вийшла—ш разу в мене не були, наче ногу вломили! (Панас Мирний, 6, 1971, с. 497); [Маруся:! Так уже ж бу де з тиждень, як вен [Грицько! верну вся, а й у хату не плю-не, очей не покаже (Старицький, 2, 1964, с. 445); А це вже надвечер мама питае: «Що це за знак, що нё одна i в хату не наплюе, чи не побили, бува, глечикёв?» (Панас Мирний, 4, 1970, с. 112).
Пор.: З’ЯВЛЯТИСЯ.
НЕ ПОДОБАбТЬСЯ — [бути] не до вподоби (сподоби) кому; не до (по) дупл; не до серця; не до смаку; серце (душа) не лежить до кого, ч о г о; не навертаеться серце до кого, чи е; не по нутру.
— До якого ж часу, батьку, будемо отак сидёти? — питався Андрей, якому таке життя було явно не до вподоби (Довженко, 1, 1958, с, 241); — Чиж тобё не до сподоби? — питаю.— Хороший,— промовила [Маруся] стиха (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 190); Якась дурна делёкатнёсть при-че питье я часом i не может одмовитися зробити те, що не по душ! (Коцюбинський, 3, 1956, с. 152); Почував себе [Дорош] збудженим ё трохи схвильованим eid того, що перед ним розкриваеться нове життя, що немае вже вёйськовое служба, якое вён... не любив i яка нёколи не була йому до серця (Тютюнник, Вир, 1964, с. 109); Не ходив, як видно, ти, мёй друже, У начальстве на своем вёку, I маленъка критика не дуже До смаку бува керёвнику (Воскрекасенко, Плями па cobicti', 1966, с. 53); [Тетя на:] Може, воно й добре, а тельки щось у мене до такое моди серце не лежить (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 33); —Хёба ж ти не ба-чши: моя душа не лежить до тебе? (Стельмах, 5, 1983, с. 27); Чу в ота-ман пушкарський, що не навертаеться до нього женчине серце,— i все йому остогидло (Хоткевич, 2, 1966, с. ИЗ);—Ми мёж людьми будемо жити по-людськи, а кому в нас не по нутру, той нехай ide на Сеч (Кул1’ш, Вибране, 1969, с. 181).
НЕПОСИЛЬНИЙ—(який не В1дпов1дае чиТм-небудь ф!зичним або духовним можливостям; важкий, недоступний для виконання або розу-М1ння) не шд силу кому, чому; не по сил! кому, чому; не по зубах кому, ч и 1 х; твердий (м!цний) горниок [видався (виявився) i т. in.]; не по плечу кому, щ о.
Християнству ця ноша [врятування цив!л1зацп] вже не nid силу (Стельмах, 2, 1982, с. 59); Мар"я увёйшла в хату з оберемком дров у руках. Видно, вони були ей не по силц б о вона аж з'егнулася (Панас Мирний, 3, 1954, с. 72); —Напрасно [даремно] ви вёдмовляетесь eid комёсёйних магазинёв. Там теж бувае першокласний товар. И ого здають туда, тому що вён декому не по зубах (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 59); —А чого ж! — навёть з вигляду закомизився фон Штейнёц.— Рагузен виявився не таким уже й твердим горйиком, як ми думали (Гуршенко, Дшв tboix небагато, 1984, с. 416); Однак педви-щення по службе не радувало його [Сотника], а навпаки — тяжило: сам вёдчував, що цей чин йому, як кажуть, «не по плечу» (Циба, На злам!, 1984, с. 59).
78
НЕП0ТР1БНИЙ — (у якому немае потреби, необх!дност1; }рон., лайл.) приший кобил! xbict; [потр!бний (потр!бен) як] п’яте колесо до воза (у воз!, автобусов!); потр!бний (потр!бна, потребен) як д!рка (д1-ра) в мост!; потр!бний (потр!бна, потребив) як сл1пому дзеркало, як лисому гребшь, як глухому музика, як тор^шнш сшг, як коло трактора в1жки, як (мов) зайцев! бубон, як ci ль в oui; потр!бний як собац! п’ята нога (здрастуйте, другий xbict); потребив як очкур на шию.
[Максим:] — Ви ж таки розу мн} I вчен}, мовляв, люде то й розлиркували б: що циисшький день в и соб} удвох балакаете, а за вами сладком човгае щось таке, шби теж скидаеться на людину, а ви його вважаете Hi за приший xeicr кобил} чи за шмого!.. (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 140); —Х}ба я не знаю, що ти любила Романа,— вже з серцем промовила Зося.— Потр^бний в1н мен1, як п’яте колесо до воза (Стельмах, 1, 1982, с. 294); Герман увесь в}ддався тш погон} за богатством; Рифка тепер стала для нього п’ятим колесом у воз} (Франко, 5, 1951, с. 284); Що мае казати у eidnoeidb «неб1ж»? Сказати, що готовий на подвиг в 1м’я науки? Чи крикнути, що йому та наука norpio-на, як п’яте колесо автобусов}? (Збанацький, Пригода 1вана Коструба, 1984, с. 224); / вони вирйиили, що не сл1д зараз розпов1дати про це Оксан! вже нав1ть тому, що Jlida у В}кторовому житт1 — як п’яте колесо у воз} (Автомонов, Коли розлучаються двое, 1972, с. 173); Так потр}бно, як dipu в мост} (УкраТнсыа народш присл!в’я, 1955, с. 272); Тее му [йому] так потр}бно, як лисому гребшь, слшому дзеркало, глухому музика (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 744); Яого прививали, як офщера, до гетьманського в1йсъка. Петро пов1стку подер.— Дайте спокш. Ваш гетьман так мен} потрЪбен, як тормишй сшг! (Панч, На калинов!м мост!, 1965, с. 98); Потр}бний, як коло трактора в}жки. По-тр}бний, як с1ль в оц} (Гурин, Образне слово, 1966, с. 149);—Потр}бна мен} ваша Окушвна, мов зайцев} бубон! — презирливо фиркнув Левко й одвернувся до в1кна (Стельмах, 1, 1982, с. 542); —Меш твоя защита потр1бна, як собац} п’ята нога (Москалець, Сейм виходить з берепв, 1961, с. 213); —Потр1бне твое спасиб} } перепросини, як собац} драстуй (Стельмах, 1, 1982, с. 114); —Жартуй соб}, молодий чолов'ше, з девчатами.., коли вже маеш таку охоту до жарт1в, а нам вони — як собац} другий xeicr,— вже трохи м’якше зауважив Перегуда (1щук, Верб!вчани, 1961, с. 202); Воно, те шдслухування, правду кажучи, йому потр}бне, як счкур на шию (Сиротюк, Великий благов!ст, 1983, с. 100).
НЕ РЕАГУВАТИ— (шчого не робити) i (й) за пухом не свербить у кого, кому; i вухом не веде; Hi куе Hi меле; й у вус не дути; i (hi) усом не моргиути; хоч би тоб! вусом моргнув; i бровою не вед® (не моргне, не здвигне); хоч би бровою моргнув.
MipouiHUK спить та спить. Вода ж б1жить... Хом1 й за вухом не свер-б*'ть (Глтбов, Вибране, 1957, с. 39); Сестра навчае — вш не слухов; я навчаю, говорю — eiH [Анттн] } вухом не веде (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 425); — Скшки часу стою та кричу, а вони й ухом не ведуть (Васильченко, 1, 1959, с. 121); Як пишуть у зв1тах, що вже придбали машина i вже встановлюють, i вже, i вже, вже, а сам} н} кують, н1 мелютъ (Загребельний, 1, 1979, с. 129); Кужель i у вус не дув: посилав по однш-dei шдводи в л1с, та й то т1льки тод}, коли в школ} не лиша-лося hi полша дров (Збанацький, 1, 1974, с. 62); «Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуеш, як тебе я ганю, Зевес! — ш усом не моргнеш» (Котляревський, 1, 1952, с. 104); [Гор-пина:] Я таки, щоб запевнити себе, чи й cnpaedi заснув батько, взяла соломинку та й полоскотала його по щоц}, а в1н хоч би тоб} вусом моргнув,— хропе (Кропивницький, 1, 1958. с. 194); Коло них [д!вчат] худа й довготелеса Текля Барилова вимахуе руками, щось свое дока-зуе. А вони й бровою не ведуть. Мов не чують (Кучер, Трудна любое.
79
.1960, с. 451); Говоримо було ёз мамою та згадуемо [Катрю],— батько слухае,— бровою не здвигне... (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 232); —... Девчина закохана в нього [Сагайдачного], а вён хоч би бровою моргнув (Добровольський, Тече р!чка невеличка, 1961, с. 8).
НЕРОЗЛУЧНИЙ—(який мщно, щиро дружить, завжди разом з ким-небудь; у знач. прис.) водою не [можна] розлити (не розмлеш) кого; бути (стати) нерозлийводою; дихнути один без одного не можуть; як (мов i т. in.) риба з водою з ким, чим.
Утрат нам не уникнути в життё, Бувае серце тугою повите,— Та ми живемо в дружньому гурте, i нас, мовляв, водою не розлити! (Рильський, Зграя веселиюв, 1960, с. 16); А вже школа, навчання так зблизили хлопцев, що стали вони, як то кажуть, нерозлийводою, дихнути один без одного не могли (Власенко, Над Сулою сине небо, 1984, с. 72—73); [Г уса к:] Вже дёйсно ми з тобою, як риба з водою (Довженко, 1, 1964, с 274); —Ви з книжками, як риба з водою, —сказав Фесенко (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 200).
НЕРУХОМО — (перев. з сл. стати, сто яти с и д i т и, зу лини тис я та 1н.) як (мов, наче i т. in.) укопаний (умуровании, вритий); як (мов, наче i т. in.) стовп (пень, скеля); як (мов i т. in.) камяний [стовп]; як (мов, немов i т. in.) з каменю (мармуру) вито-чений (виструганий).
Кёнь, що як укопаний стояв, як стрела зервався I помчав вподовж долина (Панас Мирний, 5, 1970, с. 88); А Ярошенко стояв на мёсцё, як укопаний, ё до чогось уже прислухався (Васильченко, 1, 1959, с. 195); Стали ми об идее, як у ко пане, та й стоемо, дивимось одна на други, неначе зроду не бачились (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 11); Перед нами з’явилася, наче вкопана, наче з земле виросла — тетка (Кобилянська, 1, 1962, с. 161); Марёя ломила мовчки руки.., а 1вон1ка станув як вритий (Кобилянська, 2, 1962, с. 228); Злякався хлопчик, аж поблёд; Стоеть як стовп i не текае (Гл1бов, Вибран! твори, 1957, с. 49); Карпо встав э лави ё став, неначе стовп (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 331); Гнат не пручався: вен стояв, як покёрна дитина, або, краще, як пень, з котрич можна все зробити (Коцюбинський, 1, 1961, с. 76); Карпо стояв, неначе скеля (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 340); Михалчевський стояв, немов кам’яний (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 259); Молодице водили очима слёдком за Те рукою, а Мелашка стояла, мов кам’яна (Нечуй-Левицький. 3. 1965, с. 376); Лице и було су мне, заду мане; очё, немов сном поен-лися — змеркли; вона сидела, як з каменю виточена, нё поворухнетъея, н1 заколихаеться (Панас Мирний, 2, 1970, с. 424); Довго вона сидела так нёма, мовчазна, нерухома, немов з мармуру вистругана (Панас Мирний, 4, 1970, с. 462).
НЕСПОД1ВАНО—(перев. з сл. з’явитися i т. ш.) як (мов, наче i т. in.) з-шд (з, 1з) земл! [вирости (виринути, уродитися, виник-нути)]; як (мов, наче i т. 1н.) з неба власти (звалитися, скотитися): (викликаючи, спричиняючи подив, зам1шання, приголомшення) як (мов, наче i т. in.) rpiM з (серед) [ясного (чистого)] неба; як (мов, наче) rpiM [упав] на голову; як (мов) сшг на голову; (раптово — з сл. упасти, поб!гти i т. in.) мов два зияло; як (наче, неначе) стрель (стрмь) стрельнув.
CiHeeuHi deepi рипнули, одчинилась хата, ё перед Хомихою, як з-nid земле eupic, з’явився e'i син Василь (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 53); Недавно казала тётка вёдчинити одно фронтове вёкно; я вёдчиняю, а вён наче з земле eupic — надёйшов! (Кобилянська, 1. 1962, с. 134); Саме тоде навинувся й вен [Орядин], немов eupic ёз земле коло мене (Кобилянська, 1, 1962, с. 148); Зайнялись ё тё старе скирти, ё неначе з земле виник одразу другий ряд огняних кучерявих квёток (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 67); Вона перескочила з вёдрами через перелаз, ё Денис ви-
80
йшов з-за верб неспод!вано, неначе з~п!д земл! eupic (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 362); Ординарець наче з-п!д земл! вилет!в на бистрому кон! (Яновський, 2, 1983, с. 227); [Любо в:] Зв!дки се ви, Сергио Петровичу, наче з неба впали! (Леся УкраТнка, 2, 1951, с, 72); [I ван:] Зненацька, як гр!м з чистого неба, упала на мене пригода (Карпенко-Карий, 3, 1981, с. 138); Що ти говорит, любко моя мила? Се наче гром з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? (Леся УкраТнка. 1, 1961, с. 96), Льотчик з сивими скронями, подякувавши, пояснив: — Сьогодн! ми не-питущ!. Чабан здивовано глянув на сина. 1 той шдтвердив:— Правда, тату.— Чого ж це? — Ми, тату, летимо.— Було це як гром серед ясного неба (Гончар, 5, 1979, с. 55); —Жили ми з одинокою мат!рю, i ось на саму кутю, як гр!м з неба,— пришили й забрали мене. По доказу с1ль-ського старости (Збанацький, 2, 1964, с. 76); Як гром упав на голову Петров! Федоровичу, як блискавиця засв!тила и оч! i ослйгила (Панас Мирний, 4, 1970, с. 93); Жив у сестри та зятя. Кобильчина була — обмялись. А влотку— вже почали до жнив збиратися — як раптом, наче гром на голову, н!мц! з гайдамаками (Головко. 1, 1957, с. 201); «Вона... часто пршздила до нас у в!дрядження, падала мов сшг на голову» (Загребельний, 6, 1981, с. 160); А це як сн!г на голову: «П!деш з! мною?» — Куди? На яку погибель? (Речмедш, Вогонь батькових ран, 1971, с. 93); Бариня ступила на пор!г та так опукою й посунулася до-долу. Зачепилася вона чи в!д чого — мов два дняло! — впала додолу (Панас Мирний, 1, 1968, с. 280); Коли це — наче стролъ стрельнув! — Марта кинулася... (Панас Мирний, 1, 1968, с. 354).
НЕТЕРПЕЛ ИВИТИСЯ—(виявляти нетершння) бере (брала, взяла, охопила, розбирала i т. in.) нетерплячка кого; горгги нетерпшням; згэряти в1д (з) нетерпшня (нетерплячки); жерла (мучила) нетерплячка кого; (дуже хочеться щось зробити) руки сверблять (сверб!ли) у кого, кому; аж жижки трясуться (трусяться, трусилися, затру-силися, задрижали) у кого; (втрачати тершння) терпець ув!рвався (урвався, уриваеться) кому; тратити (втрачати, втратити i т. in.) терпелив!сть (терпець): терпцю немае (нема, не стае, не стало i т. in.) в кого.
Було знать, що писаршу брала нетерплячка щось сказать чолов!ков!: вона аж зайорзала, засовалась на ст!льц! (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 159); И ого [пана] взяла нетерплячка зараз поб!гти до старо! Качу-рихи (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 53); Оксана СергПвна прискорила кроки,— тепер, поблизу домовки, 1! охопила нетерплячка (Яновський, 2, 1954, с. 65); Згораю з нетерпшня колись побачити автора славетно! «Ене од и» (Полторацький, Дитинство Гоголя, 1954, с. 14); Микола згоряв вод нетерплячки (Полторацький, Дитинство Гоголя, 1954, с, 104); Сергш теж мовчав, хоч його жерла нетерплячка послухати опов!дання !з життя Дороша (Тютюнник, Вир, 1964, с. 166); / як зустр!неш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять п!дб!гти, Щдняти рясу та хоч одним оком глянути, чи в!н и штанях (Остап Вишня, 1. 1974, с. 31); [Богун:] Ну так хутчш, бо вже сверблять ! руки! (Старицький, 4, 1964, с. 61); У Тимоша аж жижки затряслися — так корт!ло поквитатися з п'яницями (Колесников, Коли розвгеться туман, 1962, с. 102); Вс!м паничам хоплося танцювати, аж жижки трусилися. Вся молод!ж п!шла заразом у танець (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 158); — Я довго тершла, але в мене вже терпець ув!рвався (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 157); Ганж! зрештою, видно, таки урвався терпець.— Год!! — стукнув кулаком по столу.— Досить з мене ваших нотащй! (Гончар, 2, 1959, с. 103); [Орест (тратить терпеливость):] А се уже проти чого? Чи не соб! самому ви читаете мораль..\ (Леся УкраТнка, 3, 1976, с. 36); Матв!й спочатку заспокоював ох, а дал! й сам почав втрачати терпець (Микитенко, 2, 1957, с. 374); Тершла, тершла, а дал! й
81
терпцю не стае1.. Де се видано? Що се за чолов!к? До хати його й псами не заженеш (Коцюбинський, 1, 1955, е. 29).
Н1КОГО— (про в1дсутн1сть людей) немае живо? душ!; н! (анг) [живоТ] душ!; ш (аш) лялечки; хоч би [тоб!] лялечка; ш [живого) духу; hi (й) духа.
П огляну ла [Хим а) навкруги— нема живо! душ!, т!льки шумить кучерява верба (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 52); На розсаднику ан! душ!, нав!ть CAidie людських немае — неторкана земля (Грипр Тютюнник, Климко, 1984, с. 30); На стежц! не видно було Hi живо! душ!,— за Олесею н!хто не думав б!гти таП просити (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 182); Степан; причинивши deep!, зазирнув на другу половину дому, ! там порожньо, i там Hi душ! (Ю. Бедзик, Посшшай у юшсть, 1975, с. 209); Густе, в гарячих прошвах марево приколисуе спраглу потр!скану землю. Навколо н! лялечки, ni звуку (Стельмах, 1, 1982, с. 63); I Hide ан! лялечки (Грипр Тютюнник, Климко, 1984, с. 191); —Оце раз як обпали бджоли.., гукав-гукав — ан! телень! Хоч би лялечка тоб! озвалася! (Днь прова Чайка, Твори, 1960, с. 89); Але, увшшовши в горницю, вона не бачила Hi живого духа в горницях (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 12); Озирнулась— Hide Hi духу (Васильченко, 1, 1959, с. 221); Двер! пороз-чинен!, одежа... порозкидана, скриня одчинена й каганець горить, а в хат!— hi духа (Васильченко, 1, 1959, с. 308).
Н1КОЛИ — (hi в який час. Hi за яких обставим) н!коли в св!п; доки (коли, поки, як) рак свисне [на o6opi (на гор!)]; [тод!,] як (коли) на долой! волосся виросте; швидше на долон! волосся виросте; (нш ли не мати) не бачити як (мов) свого носа чого; не бачити як (мов) своТх вух чого; побачити як власн! вуха щ о.
— Та щоб отакий бандитюга був moim зятем? Та школи в св!т!! Краще в труну ляжу! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 96); [Панько:] Кажуть, була колись правда, пожила та й гайда! На Юр!я о ц!й по pi [прийде], як рак свисне на оборН Не буде в твочй республщ! н! ножа. Hi образа, hi зар!затись, н! помолитись! (Яновський, 2, 1983, с. 197); — Haepie, як рак на гор! свисне,— засм!ялася Марья (Логвиненко, Створи, 1984, с. 192); [Дени с:] Коли ж настане той час? [П а л а ж к а:] Коли рак свисне (Старицький, 3, 1964, с. 1'7);—Т!льки дшде до царч чутка, що вони й його й нас дурять,— знатимуть вони! В!н ix зараз у кр!паки поверне, а нас панами породить.— Це тод! буде, як, на долон! волосся виросте,— охолоджуе неймовьрний (Панас Мирний, 2, 1969, с. 78);— Оце попродасть I принесе мен! довг.., хоч не ввесь, частину.., та не бачити мен! його поля, мов свого носа (Коцюбинський, 1,_ 1961, с. 124); Тепер йому не бачити й посади ян-шая [старости], як ceoix вух (Досв1ТН1’й, Гюлле, 196Г, с. 87);—Смикнуло ж тебе за язик... Дядько, було, вже зовс!м в!дписав нам свою левадку, а п!сля цього побачиш ти П, як власн! вуха (Панч, На калиновом wocri, 1965, с. 85).
Н1КУДИШН1Й —(Hi на що непридатний; дуже поганий, шчого не вартий) н!куди не годиться (не годний, не годна, не годне) хто, то-небудь; не вартий [ламаного] гроша (шага, шеляга, фунта клоччя i т. in.); щна — ламаний rpiui кому, чому; щербато? (зламаноТ, ла-маноТ) кошйки не вартий; кошйка ц!на кому, чому; rpiui щна [в базарний день] кому, чому; щна — м!дний rpiui кому, чому.
— Стара вже баба в тебе, дитино, стара. Н!куди не годиться, дочко. Спина болить (Головко, 1, 1957, с. 270); Вона [драма] шкуди не годна (Панас Мирний, 5, 1955, с. 346); [Клеопатра:] 1хн! роботи ламаного гроша не eapri (Коршйчук, Чому посм!халися зорь 1958, с. 74); В здоровому т!л! здорова душа, Та часто бувае не варта гроша (Франко, И, 1952, с. 331); [Ганна X мельницька:] Вули вони колись княз!, а тепер шага не вартий на Украьн! здр!бн!лий, та занидьлий, та захидже-ний р!д княз!в Соломирецьких (Нечуй-Левицький. 9, 1967, с. 360); До-
82
сить глянути ось на цю п1щдгу, щоб зрозум1ти тутешне хлеборобство, що ламаного шеляга не варте (Досв!тн1й, Вибране, 1959, с. 39); {Генерал:] Ваша eeapdin не варта фунта клоччя. Маете гармати? (Полковник здвигнув раменами] (Франко, 3, 1950, с. 319); [Ельза:] А що, коли Грета Норман все-таки nide грати в новий театр? [Шредер:] Коли це тралиться, та вам вйм цша ломаний гр1ш! (Собко, П’еси, 1958, с. 163); Хай помовчить в1н завтра, хай скаже про свое кохання згодом... Коли ж посм1е Каргат сказати про ceo'i почуття вже завтра, то це озна-чатиме, що й щербато! копшки п почуття не eapri (Шовкопляс, 1нже-нери, 1956, с. 268); Ному копейка циеа, i н'ьякого авторитету вен школа не завоюе (Микитснко, 1, 1957, с. 349); Гр1ш ц1на тому генералов!, який не знае ceolx кращих команд up ie (Ю. Бедзик, Полки 1дутьна переправу, 1959, с. 323);—Чого ж. Твоя [полщаева] влада теж задавала як1сь пашрци 1м, правда, граи цша в базарной день (Большак, Образа, 1980. с. 99); Ц1на всяким законам про вибори народних представншав— м!дний граи, пока немае фактично завойованого самодержавства народу... (Леши, Повне 3i6p. TBOpiB, т. 11, с. 173).
Н1СК1ЛЬКИ— (н!трохи) Hi (am, i, й) крапл! (краплини, краплин-ки, крапеливи, краплиночки, крапельки); ш на каплину; ж на йоту; ж (анк 1) крихти (крихточки, крихкки, крихпочки); Hi (i) на крихту (крихпку); Hi (аж, i) на волос (волосину, волосинку); ж на макове зерно; Hi (аж) гич, розм.
Вони все-таки мають людськ! idet, добр! зам!ри i Hi крапл! кру-тшетва (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 140); [Кряж:] Думает, я шкодую, що мене не обрали головою? Hi краплини (Зарудний, АнтеТ, 1962, с. 210; [М а р i я:] Ви так... усм1хаетесь, що я Hi краплиночки вас не боюся (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 109); Дощики hixto й краплинки не бачив (Квкка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 123); [Шевченко:] Караюсь, мучусь я, але не каюсь. I не змшивсь Hi на краплину (Тичина, 1, 1957, с. 313); 1 Яша Hi про що не питав Семена Лесних, не вьдступався Hi на йоту eid того, що Семен вимагав eid нього жестами (Логвиненко, Ру-б1кон, 1973, с. 172); Гомер зробився незр!внянним майстром грецько! моей, не вмявши ам крихти граматики (Франко, 16, 1955, с. 246); Марта не була на ix [батыав] схожа... ин! крихточки (Григоренко, Вибране, 1959, с. 256); В П голой не було ni крих1тки попередньо! пустотливосл (В1льде, На пороз;, 1955, с. 34); В його чесност! та порядност! вона ш на крихту не сумШвалася (Тютюнник, Вир, 1960, с. 169); В!н [барометр] i на крихттку не хоче посунутись на сухеньке, хоч нам дуже потр!бна година (Коцюбинський, 2, 1955, с. 234); А Параска за всю ту шч н1 на волосину не заснула (Панас Мирний, 4, 1955, с. 61); В!н зроду Hi пи-линки не вкрав i на волосинку не збрехав (Квкка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 288); [Семен:] Так кажете, що у Петра н! крихИки хисту до поезП? [Василь:] Hi на макове зерно (Самшленко, 2, 1958, с. 100); [3 1нька:] Жал!бниць багато, та допомоги ан! гич! (Кропивницький, 2, 1958, с. 20).
Н1ЧОГО—1. (про повну вщсутнкть чого-небудь) д;рка з (в!д) бублика, жарт.; ж (аж) гич; дуля з маком, вульг.
Взяв з бублика д!рку!.. (Нехода, Хто cie в!тер, 1959, с. 157);— Вуйко Степан! — радо скопив з лавки Михайлик.— Цукерки маете? Солтис зшяковГго пом’явся i зважився на жарт.— Д!рку eid бублика! (Луговський, Недокопана криниця, 1984, с. 121); Двадцать чиьних Пров!дник!в тих «рух!в шкьльних» Прикликав [пан] не сказав Hi гич, А лиш по черз! простирати Вел!в i кожному влтляти По двадцять соленых палиць (Франко, 10, 1954, с. 287); [Степансць:] BidnuHue крамницю, кинувся одразу до зошита, а там, вибачаюся, дуля з маком! (Луговський, Недокопана криниця, 1984, с. 51).
83
2. (про повну необ1знан1сть у чомусь — з с л. не знати, не розум it и, не розбиратися i т. iH.) Hi аза, заст.; ш бе ш ме (н! кукуржу], зневажл.; hi бельмеса, заст.; Hi бум-бум, зневажл.; Hi (аш) в зуб, розм.; як баран в аптещ (в б1блП, в книзО, ipoH.
— Хай краще моя дочка не знатиме Hi аза, а в школу ту я не пУЩУ (Панас Мирний, 4, 1970, с. 504);—Хто ж не знае, що Мар'ян не тямив Hi бе Hi ме Hi кукурису, а це заглядае в книгу, ще й шепче щось, мов рак у торб{ (Стельмах, 1, 1982, с. 431); На кожних зборах те ж саме Жуе про лаза-кандид ат. В науц! в!н hi бе Hi ме! Зате зар-плата в акурат! (С. Олшник, 2, 1968, с. 126) ;Л що там ти ще додавш — hi бельмеса не розберу (Яновський, 1, 1982, с. 30); Сорока зневажливо кидав:— Якщо вже сам агроном настроював, а ти Hi бум-бум, то н1який ти не музикант, а чоботар (Тельнюк, БЕдий кам1нь, 1984, с. 11);—Кози [д!вчата] латин! Hi в зуб, а за хлопцями вже стр!ляють (Ткачук, На-зустр!ч вол!, 1984, с. 182); В1н [брат] навить сам того не прим1чаючи, привик м1ряти людей математикою: наприклад, як часом каже про яко-го, що недотепний, дурний, то каже, що «в1н математики Hi в зуб не знае» (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 11); 3 людиною бувае часто так, Шо добре знаючи колишнього nodil, Вона сучасност1 Hi в зуб не розуму (Рильський, Поеми, 1957, с. 263); [Дуд ар:] Не з того кищя береш. Не розум1еш украснсько! культури. [К н и ш:] Я не розумйо? (Дуда р:] Аш в зуб (Микитенко, 1, 1957, с. 29—30);—Правду кажу, хоч t родич мш Грицько. В1н же до тебе об1ймав цю посаду [б!блютекаря]. Скинули його, бо в книгах eiu розбираеться як баран в аптещ (Большак, Образа, 1980, с. 69); (Дм мт р о:] В1н (Крамовий] мен1 наукою почав на людях оч! пекти, а сам в т1й наущ, як баран у книзц розбираеться (Стельмах, 3, 1982, с. 141).
Н1ЯКОВО (почувати себе)—не по co6i кому; н! в сих н! в тих (hi в тих hi в сих) (бути (почуватися, стоят и, сид!тй i т. iH.)]; Hi в п’ять ш в десять; не в своТй тармщ (бути) почувати себе; [с и д i т и] як (наче i т. ш.) [сорока] в сливах.
Мару ci було якось не по co6i в одн1й задшй запасщ: мовби зовс1м роздягнена (Хоткевич, 2, 1966, с. 148); (Тарас:] Тепер — Hi в сих hi в тих; не той узяв приц1л i не попав в мииень (Карпенко-Карий, 3, 1960, с. 50); Bci люде в шинку зареготались. Старий Бубка стояв з кожухом ui в сих н1 в тих (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 156); Яким ocMixHyecn. Мати сидела Hi в сих, Hi в тих (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 195); Свирид випустив Мар’ю i зостався Hi в сих Hi в тих серед хати (Панас Мирний, 3, 1969, с. 300); Пр1ська стояла ш в тих Hi в сих (Яновська, 1, 1959, с. 223); Пани регочуться, мужики поставили, Hi в п’ять Hi в десять. Вони пос пускали голова i не знают ь, що д1яти (Стефа-ник, 1, 1949, с. 168); Bin прислухався до того, що казав Хохол, побою-ючись недоречно eidnoeicTu, бо той м1г подумати, що Харкевич просто переполошився на передов1й i почував себе не в сво!й тарищ! (Голова-швський, Тополя на тому берез!, 1965, с. 31); Садить, як сорока в сливах (Номис, № 3193); [Галя (пометивши, що Явдоха наче в сливах):] Ход1мо, Дуню, й ми туда... А ви посидьте тут (Панас Мирний, 5, 1955, с. 153).
НУДЬГУВАТИ— нудьга бере (взяла, заТла, з’Тла) кого; нуды а взяла за серце кого; нудьгувати (нудити) евпом; (дуже нудитися) пропадати з нудьги; нудити нудом.
(Марина:] То танцюйте, коли вас нудьга бере, а роботи н1яко'1 нема (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 400); Тимйи не довго маявся по ceiiy: нудьга його з’1ла (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 56); Бородавкша перегрела одну-другу партио, н1чого не виграла, а прогрела нимало: Vi взяла за серце нудьга й зл1сть, i потягло до гурту (Нечуй-Левицький, 5. 1966, с. 183); [Палажка:] Он нещасна Химка, теж по модному захо-84
т1ла жити, та тепер i нудьгуе свитом (Панас Мирний, 5, 1955, с. 211);— О, не т!кайте! Ви весела людина, а наш! гост! без вас i справд! будуть в нас нудить светом,— сказала Ватя (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 169);—Чи так, чи !нак, а ми не дамо вам пропадати з нудьги; ми ынягнемо ваших дам з затвору на св!т, заведемо танц!, рауты, п!кн!-ки,— говорив другий молодий офщер Погожаев (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 189); Водить Шур очима по к!мнат!, нудить нудом смертельным (Васильченко, Вибране, 1950, с. 114).
О
ОБМАНУТИ — лишити з носом кого; взяти на пушку кого; (спритно) обвести (обкрутити) навколо (круг, кругом) пальця кого; (поманивши общянками) поводити за шс (за носа) кого; (обманом поставивши кого-небудь в незручне становище) пошити в дурн! кого; (неправильно пошформувавши) ввести в Оману кого; пустити (напу-стити) ману в В1ч1 кому; дим (пил) пустити в оч! кому; замилити оч! кому, зневажл.; (вывернувши увагу хитрощами) забити баки кому; пустити (напустити) туман (туману) в оч! (у в’ш!) кому; за-мазати оч! ком у; заговорити зуби кому; вывести оч! ком у.
1нколи дядя Живак брав и в розв!дку, удаючи себе за слшого. а Зою — за поводыря. Лишав «з носом» зайд-карател!в (Земляк, Гшв-ний Страной, 1960, с. 204);—Чи не задаються д!вчата?— Чи не хочуть вони просто узяти нас на пушку (Коцюба, Нов} береги, 1959, с. 295);— Так ix, Тимоф!ю!— задоволено вигукнув Бондар.— Думали нас круг пальця обвести! (Стельмах, 2, 1982, с. 133);—Школи соб! цього не прощу! Отак по-дурному дали себе круг пальця обкрутити (Головко, 2, 1957, с. 460);—Питав, чи буду я? П1дожди, страну я тебе де-неб удь, уже ж правды допитаюся; та вже ж I за Hie поводжу!.. (Панас Мирний, 3, 1969, с. 50);—Якщо обдарований, то це ще eiptue в нашому д!л!1 Тупий навряд чи зум!в би отаке вит!яти, а цей, бач, yeix нас у дурн! пошив (Гончар, 6, 1979, с. 84); Б!бл!я вводить в оману вьруючих, пере-шкоджае 1м оволод!вати знаниями.., сков у е tx творчу 1н!ц!ативи i активность (Наука i життя, № 1, 1958, с. 59);—Еней пустив на нас ману (Котляревський, 1, 1952, с. 71);—Кому ви дим пускаете в оч1? Х!ба в цьому — в благополучной загальной цифр! — i в eci найзапов!тн!ий !нтереси району? (Рябокляч, Жайворонки, 1957, с. 34); Воно вже тод! може такого пилу в оч! пустити, що т!льки носом закрутит (Збанацький, 1, 1974, с. 377);—А то так. Бо так!, як наш Ласо’й, х!ба правду скажуть? — Еге, гляди, щоб не сказав. В!н тоб! так оч! замилить, такого наговорить (Збанацький, Переджнив’я, 1960, с. 127);—Т!льки й щастя того, що добре говорити вм!е ГКрамовий], nid усе nideede хитромудр! ви сновки, заб'е баки розу мнимы цитатами, так Що й справд!, подивится зооку, наче правильно чолов!к говорить (Стельмах, 3, 1983, с. 141);— Хитрый лис 1Крамовий]. Ум!е в оч! туману пустити ! словом, i видим!стю д!ла та додатковими планами видирати хл!б у людей (Стельмах, 3, 1983, с. 140); (Г острохвостий:] Старий ! стара держатимуть руку за мною. Напустив я im в в!ч! туману (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с- 237); [Коцюбинський:] Меншовикы напустили на нас туману (11юпа, Через терни до 31рок, 1986, с. 104); [Мелашка:] Мен! очей не замажете, н!... (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 243); [Я вдоха:] Ондечки батько зное чимчикують, балакайте, балакайте соб! тут, а я п!ду 1м назустр!ч та й заговорю зуби (Кропивницький, 2, 1958, с. 434);—Доведет ься, панове-товариий,— каже отаман,— турков! оч! одвести. Чи е охоч!? (Панч, 4, 1982, с. 23),
85
ОБМОВЛЯТИ — (говорити щось погане про кого-небудь, ганити) перемивати (перетирати) [yci] метки (меточки) кому, ч и Т; персбл-рати yci жилочки кого; брати на зуби кого; перетирати (перемивати) на зубах кого.
Проте жшки якось образу об лишили перемивати Меточки друмиМ колгоспного бухгалтера (Колесников, Однолюби, 1975, с. 4) ;—От в!зьми подивись, яками наш! баби стали. То раМше зберуться — yci Меточки одна одн!й перемиють, yci брехн1 в одне рядно стягнуть, за яйце одна однш O4i видряпав (Стельмах, 3, 1983, с. 193); / не було того дня, щоб не було суду над Яковом; вона [Параска] перетирала yci Меточки, перебирала yci жилочки його,— так не ворогу ют ь чуж1, так не гризуться запекл} вороги м!ж собою! (Панас Мирний, 1, 1968, с. 190); Коли проходив котрийсь з багач!в.., т!, що мокли nid ганком зборн!, брали його на зуби (Коцюбинський, 2, 1955, с. 69); А в гостиный паншки скреко-тять, як т! сороки: без сорома кожного на зубах перетирають (Панас Мирний, 2, 1969, с. 119); / зное почав Грицько гукати на всю хату, перетираючи та переминаючи на зубах не т1льки Пр!ську з Христею, а й увесь pid ix (Панас Мирний, 2, 1954, с. 56).
ОБРАЗИТИ —зачепити честь (пдшеть, самолюбство) ч и ю (ч и е); зачепити возом кого, жарт.; зачепити за живе (до живого) кого.
[Михайло:] Мамо, тут зацепили честь мое! наречено! (Собко, П’еси, 1958, с. 350); Понижения боляче зацепило його самолюбство, через те на нов1й посад! вш працював абияк, наче соромився (ГуреТв, Життя 1де, 1954, с. 95); — От уже й розсердилась!— nidxonue м’яко Дмитро.— Xi6a я тебе возом зацепив, чи що? (Панас Мирний, 4, 1970, с. 158); Лайливе Кшдратове слово зацепило за живе Параску Дмитpie-ну, бо приховувало в соб! натяк на 1хн! колишн! взаемини (Дмитерко, Наречена, 1959, с. 209); 1нод! т!льки наесть його [Казика] до живого зацепить та чи шша несправедлив!сть, ! тоб! в!н уже безпардонно роз-сипаетъся (ЕПльде, Троянди i терня, 1961, с. 195).
ОБРАЗИТИСЯ — надути (закопилити) губи (губки), розм., жарт.; надутися як (мов, наче i т. in.) [той] сич (шдик) [перед смертю], зневажл.; (дуже образитися) пол!зти (вдаритися, упасти) в амбщтю; уда-ритися в образу.
— Не дратуйте. Я ж чу ла! — опустила руки, надула губи i веред-ливо одвернулася (Сологуб, Полинове причасти, 1975, с. 334); Секлета Пилшивна... надула губки, сердито на бригадира поглянула (Остап Вишня, 1, 1963, с. 429);—Купи мен!, Мартиночку, на курорт пцт(вку. Мартин губу закопилив I сказав суворо:— Та ти ж знает, що в!дпцстка у мене не скоро! (Глазовий, Вибране, 1974, с. 62);—Вам права старшина eidoMi? Хома над у вся в темнот!, як сич:— BidoMi (Гончар. 3, 1959, с. 309); Роэсердився старий, гримнув дверима, niuioe. А Карпо й соб! надувся, мов шдик (Коцюбинський, 1, 1955, с. 302); [Г о р п и н а:] Чого це ти, Явдохо, надулась, наче той шдик перед смертю? (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 224); Тут Карпо пол!з в амбщ!ю, вийшов на лисце голова [збор!в] ! давай лаятись (Яновський, 2, 1958, с. 312);—Що?!—Кажу — поженимось... Я ж не малол!тн!й,— вдарився Остап в амбщ1ю (Тарнов-ський, Незримий горизонт, 1962, с. 263); 4 що клят! вила кепсько слуха лись його рук, то «академ!к» упав в амбЫю й став хвалитись перед Хомою, який-то в!н великий учений (Гуцало, Парад планет. 1984, с. 99);—Так що ж я здирник, чи що?—ударився в образу Дзюба (Панас Мирний, 4, 1970, с. 347).
Пор.: СЕРДИТИСЯ.
ОДИНОКИЙ—(безрщний, який не мае батьюв, роди'пв! [нема (немае)] Hi роду, н! племен! (н! роду, н! плоду. Hi роду, ni приплоду) в кого; без роду [й племен!] хто; один (одинокий, сам, сама) як па* 86
лець; [сам (один, одним один)] як билина в пол! (як горох при доро-з<); одним один»
Hi роду у мене, значить, ш племеш? (Яновська, 2, 1954. с. 117); Щось свое, щось р1дне почула я в йому; може, i в його, як у мене, н1 роду, Hi приплоду, та hixto не пригорне, не npueirae (Панас Мирний. 1, 1968, с. 13);—Я круглий сирота: Hi роду, hi плоду, ви мене на ноги поставили, ви мене до розуму довели (Кв!тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 351); Гавриленко боявся красти, та й нащо воно йому здалося б одинокому як палець, без роду i племеш (Панас Мирний, 4, 1970, с. 171); «Твоя мати,— писав дал1 [Фед!р],— живе в хат1 сама, як па-лець» (Циба, На злам!, 1984, с. 4); Тепер вона одна, одна як палець, на увесь биий ceir, на всю широку землю (Панас Мирний, 4, 1970. с. 265); Поковала 17 Сашута i зосталася одним одна, як горох при до-po3i, як билина в пол! (Панас Мирний, 4, 1970, с. 481); [Мелашка:]— Коли, мамо, кругом мене все чуж1 люди, чужий pid, чуже село. Я одна, як билина в полг, а вони eci на мене, як eirep на билини (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 371); Bci померли, саму бабу лишили на ceiri, саму, як билину в noлi (Франко, 3, 1950, с. 280); А то зосталась, як та билина в пол! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 29),
ОДНАКОВ1— (про людей, схожих кпж собою характером, поглядом, поведшкою, способом життя тощо) з одного (того) т!ста [книш]; птиця (пташка) одного (нашего, !хнього) польоту; одного гжздечка птиц!; одного роду, одного плоду: одного (свого) поля ягода (ягоди); одним миром мазан!; одним ликом шип; на один копил [зшип (шип, скроен! i т. !н.)]; (одного походження) [з] одно! (одн!е!) плл! ягоди; (пройняп однаковим настроем, мають однаков! намори) одним духом дишуть; (один другого вартий, зневажл.) обое рябое; два чоботи — пара (р!дко — пара чобп на одну ногу).
[Катер ина:] Bci ви [хлопш] з одного ricra. Мабуть, помру i не побачу справжнього кохання (Корншчук, 1, 1955, с. 311); Та Сви-рид Костомаха не того иста книш. Miu батька... не брехав i cuuoei не вел1в (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 260); Оскиьки eci вони [шефи] малы висок! ак&)ем1чн! звання, то й цей, зв1сно, був пташкою Чхнього польоту (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 99); Помйцик та nin були одного гшз-дечка птиц! (УкраТнськ] народи! присл!в’я, 1955, с. 385); / той [Йосип], i цей [Як(в]—одного поля ягода; одного роду, одного плоду (Панас Мирний, 4, 1955, с. 61);—Ти i я [Кирик i його жшка] —одного поля ягоди. Одна доля зв'язала нас (Большак, Образа, 1980, с. 98);—Що фашиста, що петлюр1вц[ чи intua под1бна наволоч — eci вони одним миром мазан! (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 50);—Як! жевжики?— насторожився Дмитро.— Так! ж, як i ти,— одним миром мазани Шукав я орл!в, а на хвости свиняч! напав (Стельмах, 3. 1982, с. 359); [Оксана:] Ви eci хлопц!— парубки одним ликом шит! (Ста-рицький, 2, 1964, с. 64); [Ко но пл !цький:] Оченята шби хотять повистрибувати — eci вони [девчата] на один копил (Колом!ець, Кравцов, 1978, с. 107);— Адже се твш брат! Адже ви обое з одно! г1лл1 ягоди (Франко, 7, 1951, с. 26); Вони одним духом дишуть. Учора контору обокрадено (Панас Мирний, 4. 1955, с. 195);—Обое, значить, рябое! — каже Кавун (Панас Мирний, 5, 1970, с. 235); [Шило:] Та цур йому згадувати: обое — рябое (Старицький, 2, 1964, с. 139); Але й Льонц! Галя сказала, що вони з Юликом «два чоботи — пара», а и власне серце не oeipoK i не яблуко, й д'иити вона не дозволить, ! щоб в!н взаеал! не ошивався бия не! в клуб! (Мушкетик, Руб!ж, 1984, о, 123);—•А в чому ж справа? — Справа дуже проста. 3!бралися ми з Федором АндрШовичем — пара чоб!т на одну ногу. В нього р1дня, а в мене те ж (Збанацький, Малиновпй дзв!н, 1958, с. 281).
87
ОДНАКОВО—(так само, под!бним чином) на один аршин; однГею маркою [м1ряти]; на один копил (лад).
— Товарищу гварди майор, а як зал1зничш коли?— запитуе хтось 13 б1йцсв.— У нас ширша, у них вужча. Вона буде колись перешива-тись? Щоб скрозь на один аршин? (Гончар, 1, 1954, с. 188); / чесн1сть теж повинна вим!рятись одшею маркою (Сартаков, Пов1льний гавот, 1975, с. 64); А 1ван Падафа на ходу лайнув художника за те, що той носа ecix новатор1в на один копил править (Рудь, Гомш до сх^д сонця, 1959, с. 102); В Сьч!... довкола великого майдану розташувалися курена побудованс eci на один копил (Панч, Гомошла УкраТна, 1954, с. 226); Hatui л1тературн1 редактора... 1нод1 надм1рно захоплюються «прич1су-ванням» мови на один лад (Рильський, 3, 1956, с. 73).
ОДРУЖИТИСЯ—(про девчину, ж!нку)) вийти зам!ж; зав’язати голову (головоньку), заст.: зав’язати косу (хустку), заст., етн.; (про чоловжа i ж!нку) взяти шлюб, заст.; шти до шлюбу, заст.; стати на рушник (на рушничок, на рушники), нар.-поет., заст.; (вшчатися, про церковний шлюб, заст.) шти до вшця; стати шд вшець; закон взяти (прийняти); у закон уступити.
Замлж вийти — не дощову годину пересидьти (УкраТнськ! народи! присл1в’я.., 1963, с. 638); —Якби не Лавр1н, то я б, здаеться, ладна й до вас вер ну тись.— Не можна, дочко! Зав'язала головоньку, не розв’я-жеш дов1ку,— сказала Балашиха, осм1хаючись через сльози (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 371); Не знати, що р1к Длвчатам скаже... Може, не одна косу зав’яже (Руданський, 1, 1972, с. 58); —У нас любов...— Ми eupi-ишли побратися...— Хочемо взяти шлюб... П1сля цих, або схожих сл1в почуття перестають бути таемницею, казкою, справою двох (Молодь УкраТни, 24 верес., 1975, с.4); Хоч i прийняли Олена з Дем’яном шлюб... через Явдоху та через П реп’яхи та косточки сушено! жаби, так воно усе i пало прахом (Квпка-Основ’яненко. 2, 1956, с. 223); На вес1лл1 прилагодила все файно; м*яса, щлого барана, голубцов, eidpo горолки, все, що треба, а сама пошла до шлюбу (Кобилянська, 2, 1962, с. 340); Десь близько дванадцято! такий наплив бажаючих стати на рушник злагоди, що я вже не встигаю розпитати кожне подружжя (Молодь УкраТни, 24 верес., 1975, с. 4); П’ятдесят рогав тому у Клетшнському сольбуд! в'одбулося комсомольське весолля: на вишиваний рушник стали тод! доярка Олена i тракторист Василь (Рад. УкраТна, 15 ч^рв., 1982, с. 4); Обозвався козак молоденький: <А я твое водерце д1стану I з тобою на рушничок стану» (УкраТнсько народи! nicni, 1958, с. 205); Не оглянулись, як ще м1сяць злеНв, коли ми з Мароею на рушники стали (Муратов, Буковинсъка повкть, 1959, с. 38); «Слава богу! Теперечки двадцять п’ять тисяч моН А вже я поти не поду до вшця, поки стара не дасть вексел1в в moi руки...» (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 300); Коли майбут-не подружжя уже мало стати nid вшець — традищя ця була тод! ще мщна,— Micyeei духовно власть категорично водмовилися його звЫчати (Грипр Тютюнник, Батыовськ! пороги, 1972, с. 128); Закон прийнявши, не по-собачи жити (УкраТнськ! народи! присл1в’я, 1963, с. 635); —Коли б можно [можна], щоб сьогодня нас i звшчали!.. Аби б у закон уступити (Кв!тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 350.)
Пор.: ОДРУЖУВАТИ.
ОДРУЖУВАТИ — (про жшку, д!вчину) в!ддавати (видавати, в!д-дати, видати) зам!ж кого; (перев. нещасливо) зав’язувати (зав’язати) в!к, св!т кому; завити голову (головку) рушником кому, чию, заст.; закрутити кичкою голову кому, чию, заст., д1ал., етн.
Мати так само була приветна до Балабухи. бо вже був час видавати Олесю замож (Нечуй-Левицький, 3, 1956, с. 45); [Я рина:] Ненька ж моя pidna,.. не губи мене, не eiddaeau замож за Русаловського,.. не 88
зав’язуй мен1 eitcy з немилым (Карпенко-Карий, 2, 1960. с. 199); Невже це могла сказати його многотерпелива Фросина, якш eiu, певне, зав’язав ceir, хоч вона н!коли й не признавалася в цьому, а т!льки говорила, що мае щастя з ним [Мар’яном] (Стельмах, 1, 1982, с. 182); —Парасинко. душко, як бог дасть, то зав’емо твою головку рушником cet вже зима! (Кобилянська, 2, 1962, с. 15); —I довго ти будем в nidпарубках ходити?— смьеться обличчям [Орина], а дикуват! оч! ще б!льше темниоть.— Пока To6i кичкою голову не закрутить (Стельмах, 1, 1982, с. 150).
Пор.: ОДРУЖИТИСЯ.
ОЖЕНИТИСЯ— (про хлопця, чоловжа) узяти за дружину (жшку, жону); узяти за себе; узяти co6i дружину; взяти зам!ж кого; розпле-сти косу кому, нар.-поет.; зав’язати хустку (косу) к о м у» нар.-поет.
Bin узяв co6i дружину, маленьку, кволу, але щиру до роботи жшку (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 42); [Калеб:] Так. брате Джошу е, хай прийде Дженн! i скаже нам, чи общяв 1й Пчард it узяти за жону (Леся УкраТнка. 3, 1952, с. 66); —Нене,— каже [Тим1ш],— полюбив я дьвчину, хочу it за себе взяти; благословить мене (Марко Вовчок. 1, 1955, с. 51); В1зьму замюс [д!вчину] за себе (Словник Гр1н-ченка, 3, с. 210); Не вернеться чорнобривий Та й не привИае, Не розплете довгу косу, Хустку не зав’яже (Шевченко, 1, 1951, с. 4); Той мене пригорне, хто косу зав’яже! (Руданський, 1, 1972, с. 61).
ОПРИТОМН1ТИ — прийти до св1домосп (тями, тямку); прийти до пам’яп; прийти до (в, у) себе.
Чи було воно так?.. Чи вмер кшвський столяр Боженко де-неб у дь в глухому волинському шпитал! nid ножем безсилого xipypea? Загинув, не приходячи до ceidoMocri..? (Довженко, 1, 1958, с. 210);—Набрав [льотчик] высоту, кисню нема, став непритомшти... При зниженн! зное у прийшов до тями, посадив лстак, навИь не пошкодив (Гончар, 5, 1979, с. 21); Машина рушила, Андрш все ще н1як не м1г прийти до тямку (Ю. Бедзик, Полки 1дуть на переправу, 1959, с. 46); [Михайло:] Прийшов до пам’яп, повезли додому (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 78); [Катерина:] Шсля операцП, коли ви ще не прийшли в себе eid наркозу, до вас шдшшла Ганна (Корншчук, 2, 1955, с. 338).
п
ПЕКЛО—(потойб!чний свгг — за м1фолопчними, релпчйними уяв-леннями) геена вогненна, книжн.; царство пней, книжн.
[Га ври л о:] Коли ж погано будете биты шляхту, eci до одного тдете в геену вогненну (Корншчук, 1, 1955, с. 219); Hid фрескою мозаТ-ка, що зображае щлу плетеницю м1стерш в пам’ять Adonica, його nld-земну мандр!вку по царству пней i його воскреання в постап Дюшса (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 385).
ПЕРЕБ1ЛЬШУВАТИ—(надм!ру посилювати, г1пербол1зувати що-небудь) згущувати (згущати, згустити) фарби (барви); (надавати якшсь дробниц! надто великого значения) з мухи робити (зробити) слона (бугая).
— Я навмисне згустив фарби, щоб акцентувати на головнш небез-neyi (Муратов, Св1же пов1тря для матер!, 1962, с. 91); [Граф:] Я не дивуюся н1чому, б о ecnie переконатися, що люди часто з мухи слона роблять (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 16); Вони б усюди брехн! рознес-ли. Зробили б бугая 13 мухи (Гл1бов. Вибраш твори. 1957, с. 143).
ПЕРЕБОРЩИТИ—(перевишити Mipy в чому-небудь) перебрати Mipy (лпрку); взяти (перехопити) через край; перегнути палку; пере-дати куп меду, жарт.
89
Коли найстарший син Ростислав склав атестат зр1лост1, Орест Б1-линський схаменувся, що перебрав Mipy, нац1ливши син1в на надто одно-б1чш штереси (Вшьде, Сестри Пчинсыа, 1955, с. 172); Базьо i сам побачив, що трохи перебрав м1рку (Стефаник, Твори, 1964, с. 122); Bin тепер мгркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальников (Самшленко, 2, 1958, с. 231); Янек надто тзно зрозум1в, що cnpaedi перехопив через край (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 54); — Будемо самокритична Муравйов, ми перегнули трохи палку (Цюпа, Через терни до з!рок, 1986, с. 265); Дядько 1ван, очевидно, догадався, що передав кут1 меду (Стельмах, 4, 1983, с. 641).
ПЕРЕВЕРТОМ — догори (вверх) ногами (дном); догори дригом.
Оце вже сьогодн!, як охати з1бралися, кинувся ein [Данюша] та таку пан1ку знание — все догори дном перекинув, а листа нема (Головко, 2, 1957, с. 29); Коли б дати волю, девчина зараз в к!мнат! все перевернула б догори ногами (Собко, Звичайне життя, 1957, с. ПО); Я eclx поставлю вверх ногами (Котляревський, 1, 1952, с. 179); Хоч би увесь св1т з людьми вверх дном перевернувся, т!льки б 1м було добре (Стороженко, 1, 1957, с. 127); Раптом один самольот загубив керування, скру-тився на крало i приземлився догори дригом (Яновський, 1, 1954, с. 54).
ПЕРЕВЕРШИТИ—(виявити перевагу над ким-небудь) заткнути за пояс кого; утерти носа кому; узяти верх над к и м.
[Печериця:] У мене I гортань добра, i pin плавка; одно тиьки — закоюв я не знаю,— закон1в мене навчи, то я i тебе, старого, за пояс заткну (Панас Мирний, 6, 1970, с. 137); — А тепер вони [молодь, нйнки] ще й нам носа утруть. 1м почесть почала снитись, нав!ть ордена. Не бачив, яке жито моя ж1нка з Шевчиком вирощують? (Стельмах, 3, 1983, с. 193); — От носа нам ус1м i втер цей новачок, дивиться, та як утер! — см1явся Кульбак— То ж норму дати можна, раз дав it оцей юнак (До-рошко, Три богатир!» 1959, с. 24—25); [Ми кит а:] Так, отже, кажу: хоч би я мае i душу свою занапастить, а не попущу, щоб Семен на 1й оженився; не попущу, щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець, голодранець! (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 37).
ПЕРЕМОГТИ — взяти гору (верх); мое (його, П, наше i т. 1н.) [буде] зверху; (добитися переконливо! перемоги в бою) розгромити (розбити) наголову кого; у (в) пух i прах розбити кого; (у rpi. 61ЙШ, змагаин!, суперечщ) покласти на обидв! лопатки кого.
Ми пишаемось тим, що ще раз взяла гору започаткована Великим Леншим миролюбив полИика Комунктичноо парта i Радянськоо держа-ви (Рад. Укра!на, 20 черв., 1979, с. 1); [Петро:] Дай боже, щоб и природна доброта взяла верх над приманою богатого зятя (Котляревський, 2, 1953, с. 38); — Та коли вже н1яко! тоб! влаштованост! нема, а в eiuHi ми, бач, гору взяли, наше таки зверху, то й краще, виходить, мае тепер прискоритись, душа з нас геть! (Довженко, 3, 1964, с. 70); Назва броского м1ста Турка i пиила eid того, що в глибокш долин! р!ки Стрий руське вшсько на голову разгромило турка (Чорнобривець, Ви-зволена земля, 1959, с. 6); Ми ворога-ворона на кожнш територи зни-щимо, роз'об’емо в пух i прах (Герасименко, Поез1я, 1950, с. 115); По-клавши мене на лопатки, бнька eupiuiue додавлювати до кищя (Загребельний, 6, 1981, с. 175); Шсля натяку Башкуева в!н просто не знав, що говорити, почуваючи, що його поклали на обиде! лопатки (Добро-вольський, Олов’ян! солдатики, 1961, с. 87).
ПЕРЕШКОДА—(значка) камшь спотикання, книжн.; (непередба-чена, неспод!вана, прихована) шдводне (п!дводн1) камшня (камеш).
Головним каменем спотикання и е'гдносинах м!ж двома крайними [США i Япон1ею] стали тепер питания торг!вл! (Рад. Украша, 2 трав., 1979, с. 4); HenoKo'iTb мене те, що е сила-силенна небезпек i подводного камоння, серед яких треба пролав!рувати (Еллан, 2, 1958, с. 202).
90
ПЕРЕШКОДЖАТИ— (заважати) бути (ставати, стояти) на Завад! кому, чому; як б!льмо (б!льмом) на (в) ощ [бути (стояти)); як (мов) с!ль (смлю) в ОЦ1 (в очах) бути кому; ккткою [як (мов) кктка] в горл! (поперек горла) [стояти, ставати] кому; стояти поперек (упо-перек) горла (горлянки); (бути перешкодою комусь у досягненш мети) ставати на до роз! кому; поперек дороги стояти кому, ч и е Т; буги (стояти) на перешкод! кому; вставляти (ставити) палиц! (палицю) в колеса (в колесо) кому; ставити шдшжку кому, чому.
На Мар’ю знову нас1ло... 1й усе здавалося не так, все було на завадН (Панас Мирний, 3, 1954, с. 155); [Настя:] —Кюжен летать с воем шляхом, Максиме. Лети куди завгодно, я тоб'с не стою на завад1 (Цюпа, В1чний вогонь, 1960, с. 42); [Горд и л я:] Чи, може, ми йому, як бельмо на ощ? (Старицький, 3, 1964, с. 129); Те вес'слля. а ще бымие 1браг1м стояли яничарам бельмом у оц1 (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 220); А ми для них [воропв] як заметив, Як штик, як вила в боци Для них, Маринко, ми як аль у 1х несшим оц1 (Воскрекасенко, Hi л ком серйозно, 1947, с. 38); Хай погуляв дитина. Тиьки ей вол1, пока в мама та в тата. Та й те людям, мов ссль у оцс (Коцюбинський, 2, 1955, с. 14); Заплакана оч1 [Тванихи] палали нестриманим гневом: — Ти радий зди-хатись мов! дитини! Вен тобн с1ль в очах\ (Леся УкраТнка, 3, 1952, с 553); —Але оте [молоде поколения] —господи, се вже такс собаки, такс дзявкуни, що хоч на м1сц1 погибай! Найневиннйие свинство [сви-Hi] —i те см аллю в оцс (Франко, 3, 1950, с. 123); Б1дн1 люди любили 1вана. А дукачам його язик i характер меткою в горл1 стояли (Муратов, Буковинська повесть, 1959, с. 16); —Не ставай мене меткою поперек горла, — вже розсердився Левченко (Лановенко, Первоцвет, 1974, с. 7); —Ця ракета — дребниця в порсвняннс з кораблями майбутнього, а от стала вона нам, як метка в горл}, — доки не викинемо Ti в небо, дихати неможливо (Собко, Ср!бний корабель, 1961, с. 194); —Це той прапорщик Коцюбинський. Bin мене поперек горла стоить (Цюпа. Через терни до aipOK, 1986, с. 263); —Hixro й слухати не хоче. Собака см упоперек горла (Загребельний, 6, 1981, с. 92); [Сам росы] Тепер вона [3 i н ь к а] мен1 мов поперек горлянки стала! (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 318); — Чого стаеш на до розе до щастя власнос дитини? Завжди хоче всем життя попсувати (Ткачук, Назустр!ч вол), 1984, с. 105); — То, може, ти хочеш задля свое! искури см [страйкарям] попе-рек дороги стати? (Муратов, Буковинська повкть, 1959, с. 23); [Демид:] Ви неначе хочете посм1ятись, стать на nepetUKodi (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 21); Продовжують ставити палиц1 в колеса процесов1 всеосяжного полстичного врегулювання на Близькому Cxodi i denni держава, що давно вже висту пають як покровителе агресивнос полстик и 1зраслю (Рад. УкраТна, И с:ч.„ 1976, с. 3); —Веям тоб'с... полную в колеса вставляють, заважають (Речмедш, Веснин! грози, 1961, с. 161); Бракоробам, зароб1тчанам, там, хто ставить шдшжку колективу, треба оголосити нещадну вшну (Веч!рн!й КиТв, 26 с!ч., 1963, с. 1).
ПИЛЬНУВАТИ— (бути обачним) бути насторож!; дивитися [1 при-слухатися] обома (в обидва), розм.; мати себе (матися) на обережност! (на бачност!), д1ал.
[I в а н:] Одначе Маруся, мабуть, щось знае... Треба сьогоднс бути насторожи (Кропивницький, 1, 1958, с. 90); Митько поставив на гребл1 одного [хлопця], ще й пальцем застер!г: дивись, мовляв, обома (Головко, 1, 1957, с. 367); Воно [нещастя] приходить i ведходить а коли не маем себе на бачност1.., то ведтак приходить дрцг1 с кажуть тоб'с, що ти е.., i ти е пропащий (Кобилянська, 3, 1956, с. 425); Зрадлива девчина, очевидячки, тельки й чату вала, аби стягти ху стану з шш. Та Мон мавсь на обе реж ноет i (Коцюбинський. 1, 1955, с. 235); — Не забудь, що я тоб1 казав, i майся на бачностН (Франко, 8, 1952, с. 369).
91
П1ДК0РИТИ—(поставити в залежшсть; призвичаТти до себе): взяти в руки (до рук) кого; прибрати до рук кого; узяти (р1дко убрати) в шори кого; згнути в дугу кого; зинути (скрутити) в баранячий pir кого; вкрутити (зламати, обламати, скрутити, впра-вити i т. ш.) роги кому; скрутити в три погибел! кого.
Розумний, дотепний, не зговориш з таким, зд1бний, енергшний, а ось спробуй такого взяти в руки! (Збанацький, 1, 1974, с. 372); —Ти всзьми ix [режисер!в] ycix до рук,— сказав в1н мены.,— так в1зьми, щоб i не писнули (Яновський, 2, 1958, с. 18); —Н1чого, Ми ix ycix приберемо до рук, ycix,— мовив Павук (Панас Мирний, 5, 1970, с. 245); Зум1в [Потьомкш] узяти в шори розбшницьк1 турецько-татарськ! орди, спи-нити tx ру1нницьк1 наскоки на niedeHHi земл! УкраТни (Добровольський, Очаювський розмир, 1965, с. 394);—Козаки самТ там [у таборП пора-ються, а нашому брату дають оглоблею по гамаликц! — Що ж оце? Дак це нас козаки, мабуть, убрали в шори? (Кул1ш, Вибране, 1969, с. 173); [Мака р:] Загнула вона нас, didy, ця землиця, в дугу з1гнула, а ви ще й цТлуете i'i, сльозою кропите (Панч, 2, 1956, с. 106); Хай бастують — я з1гну tx в баранячий pie, коли кишки заграють голодний марш (Бурлака, Напередодн!, 1956, с. 398); —То чи можна, ласкавий пане, Тнакше tx [мужиюв] скрутити в баранячий pie? — посм1хнувся в1рний лакуза (Стельмах, 1, 1982, с. 361); —А цьому Пилипу ми таки вкрутимо роги, зробимо з нього чоловТка (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 441); «3 цими людьми навТть didbKoei роги зламати можна»,— з задоволенням подумав Христич (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 197); —I доки ми будем панський гн1т i наругу тершти?—Прийде час, ХаритоненковТ роги обломаем.!— твердить Сильвестр (ГорД1'енко, 2, 1959, с. 190); А ОмельковТ роги скру-тимо (Речмедш, Вогонь батькових ран, 1972, с. 102); —Заводоуправления йому [чоловжовП новоТ хати не дасть — поскаче, поскаче, a поНм пошле-таки свою каргу к 6icy i приповзе до мене на колшах! Не таким роги правили (Тельнюк, Б1лий камшь, 1984, с. 272); —Я тебе в три погибел! скручу, як не увинешся сьогоднТ з тим листком (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 401).
Пор,: ПРИБОРКАМ.
ТПДЛЕЩУВАТИСЯ — (перев. принижуючи власну пдтсть) скакати (служити 1 т. 1н.) на задних лапках перед к и м; лизати руки (п’яти, pidKO по руках i т. in.) кому, у кого; згинатися в три погибели перед ким; гнути кол!на (шию, спину i т. in.) перед к и м; св1тити в оч! кому; ламати шапку (бриль) перед ким.
— Як виставимо ceoi драми, ...то будуть rodi наше «генИ» перед нами на задшх лапках скакати (Леся Украшка, 5, 1956, с. 184); — Я [Цуцик] те роблю, чого ти не зумТеш: На задшх лапках я по-вченому служу (Гл1бов, Вибране, 1951, с. 116); [Крамарюк:] Тобм треба мати при co6i блазня, над яким ти будеш см'еятись, кепкувать, плювать йому у морду, а в!н лизатиме у тебе руки! (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 140), Жила соб! тая Петлюра в Польщц панам п’яти лизала, УкраТни продавала, головним отаманом себе прозивала, грошики народы у Baptuaei прождала, свое «вшсько» за польськими дротами катувала, на УкраТну повернути бажала (Остап Вишня, 1, 1974, с. 258); Все корилось перед ним, шанувало, поважало i лизало по руках (Франко, 13, 1954, с. 9); В сел! його прозвали Гицлем, бо шкуродером був i перед панами любив у три погибел! згинатися та руки 1м лизати (Дем’ян. Крутогори Верхо-вини, 1984, с. 40); Як гордый соняшник, самого сонця сын, Лише до нього вид обертае кв'гтущий, Так ти, обернений до майбуття годин. Hide й hi перед ким не гнеш ceoix колш I знаеш: вТчний ти, а все скороминуще (Рильський, 1, 1956, с. 121); Кр'шак не гнув tuu'i перед паном, робИ-н::к — перед хазясном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, S2
тднялося на дибки I прокричало про свое право (Панас Мирний, 3, 1954, с. 186); Перед професорами гнув спину, низенько кланявся ченцям, бо знав, що вони те дуже люблять, та все терся коло тих професор1в, котр1 мали багацько дочок (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 37); Не знав неборак, що пан т1льки в оч1 светив, що, лучче було б, якби вен г уд ив (Свидницький, Люборацью, 1955, с. 65); Перед ним ламав шапку так, що аж у крижах болить. Може, змилуеться Шемека, борг в!дстрочить (Рибак, Час спод!вань i звершень, 1960, с. 83).
Пор.: ДОГОДЖАТИ.
П1ДРОСТАТИ—(ставати доросл!шим) зводитися (звестися, спи-натися, зш’ястися, зшматися, знятися, шдшматися, шднятися, ставати, стати i т. in.) на ноги; вбиватися (вбитися) в колодочки (в палки, в шр’я i т. iH.); виходити (вийти) з дней, р1дко.
Тут, у степах, ледве зв1вшись на ноги, я вперше торкну вся чеп1ги плуга i... ручки eid к1сся (Кравченко, Кв1ти i колючки, 1959, с. 5); Разом з 1васиком вони спиналися на ноги, училися говорити (Панас Мирний, 1, 1968, с. 423); Аби зт’ялось на ноги,— зараз у поле: хай змалку при-викае до свого побиту (Панас Мирний, 2, 1969, с. 144); Як тднявся хлопець на ноги, то did узяв його do себе в пом!ч коло отари (Панас Мирний, 2, 1969, с. 84); Ще змалечку була [дочка] для нього i пом'щни-цею, i порадницею. Може, тому так рано i стала на власш ноги (Речме-д!н, Твш побратим, 1962, с. 13); 3 тобою бдинее бобро було — Твое дитя, пока росло, В колодочки поки вбивалось (Шевченко, 2, 1953, с. 236); Грицько переконався, що за час вшни не лише eiH убився, як то кажуть, у колодочки, а й Параска не марнувала часу, змшилася до невшзнання (Яновський, Мир, 1956, с. 81); Шла небогато в HacTi: ще Todt вона тиьки з детей виходила (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 261).
ШДСИЛЮВАТИ — (про почуття, переживания, суперечки; розпа-лювати) тдливати (доливати) масла (pidtue лою, оливи) у вогонь (в огонь); шдкидати дров у вогнище; докидати хмизу в жар, р1дко; до печеного вогню (огню) прикладати; (говорячи з !рошею, глумом, викликати роздратування) шдсипати перцю; (спонукати до чогось) шд-давати (шдсипати) жару.
— Авжеж, що правда, то не гр1х,— притакнула Довбишка й неначе подлила масла в вогонь (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 321); —Ну, гаразд! Твое д!ло п1дливати масла в огонь та направляти невдоволених до Григора... Оце буде праведна путь (Панч, 9, 1982, с. 204); —Невже ти [Irope] й там не отямився, не epoeyMie, куди вони [спекулянти] тебе штовхали, oyi, що сидять зараз в нашш хат! за столом та подливают ь лою у вогонь твош матер!, а мош жниц СоломИ? (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 137); Вибух явного повстання на Угорщин! долив оливи до огню i прискорив катастрофу (Франко, 3, 1950, с. 323); [Василь:] Подкидай ще дров у огнище, прикладай огню до печеного!.. (Панас Мирний, 6, 1970, с. 20); I вона [Мар!я Африкашвна], вислухавши роз-noeidb Луки Овдивни, теж докинула хмизу в жар (Збанацький, Курилов! острови, 1963, с. 244); До лиха — та ще лихо; до печеного — та ще вогню прикладають... (Панас Мирний, 3, 1969, с. 19); —Шдсипай, nid-сипай перцю,— HacMiu/кувато сказав Карпо (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 423); Спочатку Марща Нльки свИила на Раду б!лками, а в!н злегка nidморгував 1й гарячим оком та чорним вусом, але коли скрипка почала шдсипати жару i лоскотати танцюристц! жили, молодиця не в нт раму-вала, зривалася з призьби, як чорний птах, i кидалась у танець так прудко, що син1й плащ и надувався i лопопв на efrpi (Коцюбинський, 2, 1974, с. 131); Це поддало фрицам жару, i вони довго обстр!лювали будинок, од якого Фел1кс i Воля опинилися eid разу за ц1лий квартал (Яновський, 1, 1982, с. 292).
93
П13НО — (несвоечасно, зап!зно— з с л. приходит и, з’явля-тис я та 1н.) у свинячий голос; (наприк1нщ‘, коли bci розходяться) на шапкобрання.
До школи учень у свинячий голос приходить (Яновський, 1, 1954; с. 26); [Па раска:] Та ми ж пйики посп1емо на шапкобрання. Так буде, як у ту неделю: люди з церкви, а ми в церкву (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 398).
ПЛАКАТЙ— 1. (з горя, в!д болю, зворушення, сшвчуття i т. ih.) пускати сльози (сльозу) [з очей]; втирати сльози (сльозу); ронити (ро-няти) [др!бн1] сльози (сльозу [за сльозою]), нар.-поет.; см i я тис я (рего-тати) на купи [зуби]» зневажл., фам.; пускати патьоки, зневажл.
— Любов згадала, ...сльози пускасш? (Яновський, 2, 1958, с. 106); — Обч1сую я твО1 д1ти щосуботи, та й сорочки 1м перу щотижня, та й пускаю стар! слези [сльози] за водою,— в1дпов1ла баба (Стефаник, Твори, 1964, с. 109); 1ван розчулено схлипнув, пустив сльозу, обхопив рвучко за шию Сеспеля, пощлував у худючу вилицю (Збанацький, 4, 1964, с. 298); —Сама знайшла co6i страшну смерть, помагаючи людям. Господи, як жаль б1дно1 доброТ Солома,— говорили молодицу вертаю-чись з кладовища з бабою ЗЫькою та втираючи сльози (Нечуй-Левицький, 1, 1966, с. 418); Молод ичка давай благати, давай проситись, сльозу втирати (Збанацький, 2, 1964, с. 55); Коло в1кна стою, dpi6Hi сльози роню, Др1бн1 сльози роню, слова не промовлю (УкраТнськ! народи! л!ричш nicHi, 1958, с. 205); Явдоха не спускала очей з свого сина, роняючи сльозу за сльозою (Панас Мирний, 4, 1955, с. 48); Коли б Лук1я давно не разучилась плаката, вона, цю гйсню слухаючи, зрони-ла б сльозу (Тльченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 324); — Заслисшся, Лесю, прийде час, ще й на кутни Ще дочекаюсь я того дня (Стельмах, 1, 1982, с. 570); — Ми то тепер регочемо, а чи не дове-деться нам на кутнл зареготатись, як шмець cnpaedi машиною весь хл1б п1дн1ме? — спитав хтось (Панас Мирний, 4, 1955, с. 243); [Цибуля:] Уже пустила патьоки (Старицький, 2, 1964, с. 306).
2.	(прко, нодовгу — в*1Д неисправного горя, душевних страждань, нар.-поет.) лити (вяливати, проливати) [др1бш] сльози; умиватися (об-ливатися, заливатися i т. ш.) [др!бними (пркими)] сльозами (сл!зонь-ками, сл1зьми); др1бними умивати що; митися сльозою (сл^зьми), нар.-поет.
— А та ж удова, те мое лихо пекуче! — каже Чайчиха, д‘р!бн1 сльози виливаючи (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 219); Пльки лила вона [Марина] сльози не за ним, а за другим, чужим (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 73); Тальки я сердита зроду: хто задаваться на вроду, Чи сунеться ц1лувать — Буде сльози проливать (Гл1бов, Вибране, 1951, с. 216); Я т1льки сл1зьми вмиваюсь (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 5); Я знаю, що eci молодищ зб1жаться до мене та будуть сльозами вмиватись, як я буду перед смертю ногами дригот1ть (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 393); Отцю-неньц1 низенько уклонися, ДрЪбненькими а/изоньками умийся (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 178); Прощалися i обшмались, Слгзьми г1рки-ми обливались (Котляревський, 1, 1952, с. 156); Веде Олександра д1ток, обливаючись сльозами, та все ильки благословляе ix (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 33); / вже не здержуючись, вони обливалися слгзьми i з доко-рами, перебиваючи один одного, поспаиали розказати iu ceoi сир1тськ1 кривди (Васильченко, 1, 1959, с. 217); Ж1нка встала... /, мов водою, залилась Дргбними, як горох, сльозами (Шевченко, 2, 1953, с. 107); А тепер, повертаючись думкою в минуле, якого вже не повернеш, шепоила ц1 незграбш батьк1вськ1 eiptui, й заливалась слгзьми (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 255); [Кость:] Дов1давшись, в ч1м pin, вона спершу хватилась за вшик, пойм за рогача... дал1 залилася горками (Васильченко, 3, 1960, с. 173); [Тетя на:] Я з тобою, як з р1дною
94
дочкою, увесь час живу-, а сипи в1дцурались: Михайло оженився, Петро — оженився — та й на eecUxi не була I невесток не бачила, байдуже 1м, що мати тут убиваеться, як чайка при дороз1, упадав за дИкама, що розл1злись по степу широким, та ночами темнима квилить та по-ст1ль др^бними вмивав (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 42); Як калина при долши Вранщ nid росою, Так Ганнуся черв ониа, Милася сльозою (Шевченко, 1, 1963, с. 160),
3.	(невпшно плакати) плакати (ридати) [пркими (дргбними, кри-вавими 1 т. iH.)] сл1зьми (сльозами); розливатися слазьми.
Кармель ide гаем i cnieae, коли бачить — недалечко eid шляху молоди, девчина зрива якесь зиля й плаче г1ркими сльозами (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 350); —Чи згадав далеку милу й заридав дргбними сл1зьми на чужиш? (Леся УкраТнка, 1, 1951, с. 306); [Василина:] Тепер я не боюся нгчого, упаду nanoei в ноги, буду плакать кривавими слъозами (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 121); Катря впала коло Til кам*яно1 постели на котна, розливаеться сл1зъми (Марко Вовчок, I, 1955, с. 230).
4.	(сильно плакати над ким-, чим-небудь) обливати (поливати) [ripкими (гарячими, рясними i т. in.)] сльозами (сл!зьми, сльозою) кого, що; заливати [пркими] сльозами (слазьми) то: (плакати не стри-муючись) дати волю сльозам.
Татко ручку дон1 щлував i ггркими сльозами обливав (Леся УкраТнка, 1, 1951, с. 31); Раптом уб1г до юмнати Поет Тарас Григорович Шевченко, Стискае Олдр1джа в мщних обшмах, Гарячими сльозами обливав (Рильський, 1, 1956, с. 170): Живий жаль брав д(вчину за серце, рясними слгзьми обливала вона не т1льки лице, а й лапатий вино-градний лист (Коцюбинський, 1, 1955, с. 272); Bin ...читав його [«Кобза р>], коли на dyuti було важко, читав i поливав сльозою читане (Збанацький, 4, 1964, с. 74); — Bipuiu у безсмертя? Це вже добре. В усякому разг, краще, н1ж сл1зьми подлогу поливати (Гончар, 6, 1979, с. 26); П серце розривалося eid болю, i вона одно знала — усю шч заливала його глркими сльозами (Панас Мирний, 4, 1955, с. 52); СтоЧтъ Катря серед ноля, Дала сльозам волю (Шевченко, 1, 1963, с. 34).
5.	(захлинатися в1д плачу; ридати, стримуючи плач) давитнся сл!зь-ми (сльозами); (нестримно. на весь голос ридати) ревма рев!ти, розм., ридма ридати (плакати), розм.; ревти як корова, зневажл.
Орися не могла забути, як по ночах давилася сльозами, випрохуюча любовь, вимовляючи Тимка, i eid тих сл1в ойдала в О рис ин их жилах г1ркота (Тютюнник, Вир, 1964, с. 508); — Ida к oicyl Гляди, щоб tool ноги онишником не пол1кував — давно eiH ревма реве по Tooi (Стельмах, 2, 1982, с. 485); Д1ти ридма ридали nid шибеницями, на яких умирали txHi матер! (Панч, Гомон i ла УкраТна, 1954, с. 365);—Ось я випла-калась (ревла, 1й-богу, як корова), I тепер мен1 легко I ясно (Д Hi проза Чайка, Твори, 1960, с. 51).
ПОБИТИ— 1. (кулаками, палицею i т. ih.) шдняти руку на кого; пом’яти (нам’яти) боки (шкуру) кому; на к ласти боки кому; дати (задати, вс и пати) бобу (перцю) кому; дати (задати) духу кому; дати прочухана (прочуханки) кому, дати пам’ятного кому; нам’яти чуба (чуприну) кому; нам’яти (наклепати) потилицю (шию) кому; намилити (нам’яти) шию (вязи) кому: накласти (надавати) по шиТ (в шию) кому; натовкти [шд] боки [в] (потилицю) кому, кого; декласти воза кому, заст., жарт.; дати кучму кому i без додат-ка, розм.; натовкзи морду (пику) кому, вульг.; вибити бубну (бубни) кому, з кого розм.
НавИь йому не стало зухвальства подняты руку на Василя Марковича (Довженко, 3, 1964, с 26);—Один бурлака причепився до мене, ...та й сунувся битисъ. Я добре нам’яв йому боки (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 276);— Ну, ну, Габелку! — крикнув йому Василь.— Гляди лиш,
95
щоб я тоб! не нам’яв шкура (Панас Мирний, 1, 1968, с. 440); I Василь не мине случаю, щоб чим Грицьков! дозолити; т1лъки все стиха, крадъ-кома як юшка, мов i не в!н, то кийок мережаний поламае, то пужално цяцькозане закине.., а часом ! боки накладе Грицьков! (Панас Мирний, 1, 1968, с. 148); Кинулися [господаре на нього (вовка] ! всипали йому такого бобу, що пару день некуда не ходив, т!льки лежав у л!с! та вилизувався (Франко, 4, 1950, с. 87);—Вони [стражники] тдуть на панське поле, i хай-но якнись писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печ! не всадить ! не влежить! (Стельмах, 1, 1982, с. 580);—Ось вен тоб! дасть зараз перцю! (Шиян, Баланда, 1957, с. 12);—А побратим же тв!й де? — спитав Петро.— Побратимов!,— каже,— моему тепер довол! дела, Хочемо задати перцю городовш старшин!, так шатаеться тепер по всех усюдах (Кул:ш, Вибране, 1969, с. 131);—Драча побили... Стерео чолов!к, а ще н!би свш, козак. Ну, йому вноч! дали вже духу (Панч, 4, 1982, с. 125); 1вась, спершу боячись, щоб батько прочухана не дав за те, (Цо тако! шкода наробав, тепер почав хвастати та вихвалятись (Панас Мирний, 4, 1955, с. 245);—Даймо йому добро! прочуханки, щоб пам'ятав до нових в!ник!в,— загукали бурлаки (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 73);—«1й-богу,— кажу до Левадихи,— нарву кропиви, та прост ягн1мо Палажку коло криниц!, та даймо !й добро! прочуханки та пам’ятного, щоб не забувала в!дер» (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 12);— А хто ж тоб!, чолов!че, чуба мае иамняти [нам’яти]? (Руданський, 1, 1972, с. 172);—Так, кажете, здорово нам’яли вам окупанти i гайдамаки потилиц!? (Довженко, 2, 1964, с. 108); (Де хто (з хлопщв):] А так, так! [Взвило:] Наклепати йому потилицю (Старицький, 3, 1964, с. 120); (К а нон:] Я прайду, як смеркне. А н!хто мен! тут ши! не на-милить? (Кропивницький, 2, 1958, с. 414);— Ну-ну, не займай, а то намилимо в’язи! (Шиян, Баланда, 1957, с. 22);—Намну я тоб! шию, коли зустршемося (Яновський, 2, 1958, с. 147); (Тим1ш:1 Л спробием гукнуть, То в шию накладуть (Кропивницький, 5, 1959, с. 596); (Платон Гаврилович (гр1зно до Дороша):] Ей ти, чорток, хочеш, щоб я тоб! по шиг надавав (Васильченко, 3, 1960, с. 146); (Юхим:] А я соб! думаю: лежи ти й вверху, а я тоб! з!споду натовчу мовчки боки (Васильченко, 3, 1960, с. 80);—Всъого доводиться тертти... А як не в лад загавкаем, на пана, То ще й nid боки натовчуть (Гл1бов, Байки, 1959, с. 185);—Та п!ди та побий !й (баб! Палажщ*] морду, та натовчи добре потилицю (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 384); ЗШнув (буд!вни-чий] чолов!ка з муру, I налаяв щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк (Франко, 5, 1951, с. 302); [Михайло:] Борони боже. Якби я свою ж!нку п!дстер!г в ч!м, тут би !й ! доклав воза (Ко тля рев: ський, 2, 1953, с. 69); Як пан Еней так забавлявся, То лиха в!н соб! не ждав, Не думав ! не спод!вався, Щоб хто з Олимпа кучму дав (Котляревський, 1, 1952, с. 101);—Пику натовчу, хоч ти мен! й батько (Васильченко, 1, 1959, с. 148); Двом американцям просто серед б!лого дня на ГрафськШ пристан! в Севастопольському порту як!сь матроси на-товкли морду (Гончар, 2, 1959, с. 347);—Ход!м, голубчику,— сшнув юнака за рукав Кирило Сидоренко,— я тоб! виб’ю таку бубну, що дядь-ков! закажем (Собко, Звичайне життя, 1957, с. 173),
2.	(в1*дшмагати, виа’кти р1'зками) всипати гарячих кому; з!драти (здерти, облупити, спустити) [з живого) шкуру (три шкури, ом шкур) ком у; у три березини потягти кого; всипати березовой каш! кому, жарт,; пригостити березовою кашею кого, жарт.; березовим в!ником почесати кого, жарт., !рон.; дати [березово!] припарки кому, !рон.: дати (задати, завдати, всипати) хльосту (хлосту, хлости) кому, розм.; дати хльору, д!ал.
— Ось в!н, утскач! — вигукнув голова колгогпи—Пому б гаоячих всипати, а ми, дурн!, бенкет влаштували (Збанацький. 1. 1974, с. 39);
96
[Жезн 1цький:] Я з тебе живого здеру шкуру за так! слова (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 253);—Закипало в мене серце — сём шкур би з них зёдрав за таку шкоду (Тютюнник, Вир, 1964, с. 160);—До самого полЩмейстера доставлю! Облупе [облупить] шкуру на тобё! (Панас Мирний, 5, 1965, с. 293); [Медведь:] То глядёть, що сам Потоцький наскочить на село з волохами своими ё шкуру спустить з нас (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 263);—Ей, козаки,— каже Ганжа Гандибер,— дёти, друзё, молодцИ Прошу я вас добре дбайте.., У три березини потягайте [дук!в] (УкраТнськ! народи! думи, 1955, с. 76);—Павло Михайлович усипле 1м, хитрунам, березовоё кашё,— ё, похитуючи широкими плечима, починав прощатися (Стельмах, 2, 1982, с. 545); 3 березових гёлочок вив’язуються добрячё мётли, а також гнучкё вёники, з котрих легко можна висмикнути лозину, щоб пригостити неслухняних дётей березовою кашею (Левада, Р!ки невпинна теч!я, 1984, с. 11);—Он учо-ра нахвалились [пан!], що як ще раз ви будете отак зачёсан!. то мене на конюшню одёшлють.., щоб конюх Тришка березовими вёникама почесав (Панас Мирний, 1, 1968, с. 348); «А вам, олимпськё зубоскали, Моргу хи, дзиги, фиглярки, Березово'ё дам припарки, Що довго буде вам втямки» (Котляревський, 1, 1952, с. 242); [Г i л ь з е (несамовито):] Пожди, я тобё дам хльосту. (Шукае, чим би набити) (Леся Украшка, 4, 1954, с. 248); [Баба:] Ой, задамо вам хутко хльосту (Кропивницький, 5, 1959, с. 259); И ого пёймали хлопи панськё ёз ляшкёв ё заедали доброе хлости (Мордовець, 1, 1958, с. 130); [Петро:] Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай боже! (Костомаров, 1, 1967, с. 184); [Г у р т:] Ой набий, бондаре, стальовий [сталевий] обруч! Всип йому хлосту ще (Старицький, 2, 1964, с, 258); Всем старшинам тут без розбору, Панам, nidпанкам ё слугам Давали в пекл! добру хльору, Всём по заслузё, як котам (Котляревський, 1, 1952, с. 136),
3.	(дуже сильно побити) дати духопела; скрутити в’язи кому; полатати [кием (палицею)] боки (ребра) кому; полоскотати ребра кому; обламати ребра кому, рёдко; поламати (потрощити) kictkh (ребра) кому; пол!чити (порахувати) ребра кому; обламати кий (палицю, в!ник i т. !н.) на ком у, об кого; оббити все шр’я з к о г о; (до кров!) спустити мазку кому; (нещадно) печшки в1дбити (одбити) кому; дати чосу (переносу) кому; дати (задати) зат!рки (затьору) кому, фам.; бебехи (тельбухи) надсадити кому, зневажл.
Односельчани Сергей Кушнер е Борис Заплава — як боксера: спер-шу обмёнялися дружнём рукостисканням, а потём дали один одному духопелу (Комаров, Кенгуру па балкон!, 1984, с. 151);—Ну, маеш ти [Копродощс] щастя, що втек! Я тобё скрутив би в’язи! (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 355);—А хто почне орать, то ми полагаемо киями боки (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 233);—Нашё московськё святё боролися ще бёлыие i полагали боки самому сатанё! — сказав енергёчно Воздви-женський, которого нацёональне чуття було трохи зобижено (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 32);—А як побачу тебе ще раз коло Василина, то так полагаю тобё ребра оцими кулаками, що ти й додому не дёйдеш (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 273);—Ти що, парубче, може, товченикёв захотёв? — нарештё вирвалося у Левка.— А то нам втрьох не довго ребра полоскотати (Стельмах, 1, 1982, с. 73);—Нахваляються [мужики], ласкавий пане, що нёяк на ваше не вийде, кажуть, до сенату ё самого царя будить добиватися. ё таки б у дуть, коли декому не обламати ребра (Стельмах, 1, 1982, с. 361); [Огнев:] Ого, ти не дивися, що худенький ё в окулярах, кёстки може поламати [Орлик] будь-кому (Коршй-чук, 2, 1955, с. 39); А що вмёе [Фед!р], то вмее. I кёстки потрощити, коли треба, не пожалёе нё чужих, анё ceoix, ё нерви кому завгодно по-шарпае (Логвиненко, Створи, 1984, с. 204); Як умре Ганя, то я йому |Ясев!] ребра потрощу кием! — промовив отець Хведор дорогою до
[/2 4	8-5^1
97
млнки (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 357); [Петро:] Хот1в бив тоб! ребра полечить, та н1коли— гиду до учител1в, може порозумшшаю (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 69); Скакав [Псякревський] з воза на в1з i бив усе за рядом дот и, пока не перебив yci горшки на ярмарку. Торгов^ у eidnoeidb порахували йому ребра i потягли його до полщи. (Казки Буковини, 1968, с. 43); [I в а н:] Та еге ж! В’яжеться та й в’я-жеться!.. Вже я хот1в йому ребра полечить, та здорова, 6icoea личина: боюсь, щоб самому часом печшок не eid6ue (Кропивницький, Вибран! твори, 1967, с. 26); [Богун:] Сто, deicTi, хоч тисячу кшв на мен1 обломайте. Вперше я переможений без бою (Коршйчук, 1, 1955, с. 213);—От поб1жи-но мен1 ще раз до л1су з панною, то я об тебе вшика обламаю! (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 632);—Не прийде вчасно додому, то дштане по м’якишу — все nip’я з нього об1б’ю! (Гончар, 6, 1979, с. 60);—Я йому [бурлаков!] спустив кулаками чимало мазки (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 276); [Катря:] У не! не то Василя --печгнки треба одбити (Старицький, 3, 1964, с. 25);—Послали фашиста облаву, та мало хто з нес повернувся. Доброго чосу дали,— озиваеться з горд1стю АндрШ (Стельмах, 3, 1983, с. 382); Нептун з Болом з пере-просу Дали такого переносу, Що й doci зашпори щемлять (Котляревський, 1, 1952, с. 245); Я тоб! дам зат!рки! Попадется ти в мос лещата! (Словник Гршченка, 2, 1908, с. 107); Як задавав Еней затвору Всем супостатам на заказ, Як вс!х калечив без разбору i убивав по десять враз (Котляревський, 1, 1952, с. 260); А также пану Теленору Смертельного дали затвору, I сей без духа тут оставсь (Котляревський, 1, 1952, с. 236);—А такий гладкий ! завзятий [с!човик],— зное почав Щука,— що насилу десять чолов!к його подужали; деяким таки добре надсадив бебехи (Стороженко, 1, 1957, с. 376);—А я [Антш] тебе по-зиватиму в суд за те, що ти мен! кулаками телвбухи надсадив (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 419).
4.	(провчити) дати перцю кому; дати (утерти) маку кому; стер-ти на мак кого.
Ого! провчу я еиЛкаку i перцю дам йому, i маку, Потямить якова-то я (Котляревський, 1, 1952, с. 173);—От.., авантюрист шмаркатий! Ванько-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухати-мешея! (Нестайко, Тореадори з Васюювки, 1973, с. 7); Иде Горобчик i ридае. Наш Рябко його стрсчае:—Хто тебе зобсдив так? Я *його з1тру на мак! (Стельмах, 7, 1984, с. 265).
Пор.: БИТИ; ПОКАРАТИ; УДАРИТИ.
ПОВН1СТЮ—1. (без будь-яких залишюв) без останку; до цурки (дурочки); до [останньоТ] крихти; до [останньо’1] нитки (ниточки); до ноги; по зав’язку; до голки [забрати, р оз д i л и ти i т. 1н.].
Любить i борсться за щастя безкрае, згорИь без останку за край дорогий (Сосюра, 2, 1958, с. 125); Вороги мают в нам!р усе, що ми родимо, знищити до цурки. Знищити нас ф1зично, стерта наесть сл!ди наше (Довженко, 3, 1960, с. 189);—Ваша екселенц'ся!.. Засипались!—Що таке? — Савенкова впшмали! Вибовтав! До цурочки все вибовтав! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 331);—I все до крихти розказала [княжна] Мен! i Ксени. сестре (Шевченко, 2, 1963, с. 36);—Хорошего, Свириде, рибалку маеш,— eidpueae [Руденко] оч! друга eid земле.— Чесний до останньо? крихти, а твердий, мов кам1нь (Стельмах, 2, 1982, с. 212);— На вашей дранщ все ж до нитки записано, xida ж ви що пропустите9 — охоплюють парубка тривожн! здогадки (Стельмах, 1, 1982, с. 138); До нитки зв!вся, Усе на панщин! проклятш, А був хазя!н... (Шевченко. 2. 1963, с. 126);—Доли не зроблю цього, мое серце, то завтра тебе до нитки обберуть, а шелязавтра I до мене те ос б oxci люди доберуться (Стельмах, 1, 1982, с. 300); Ураз змокнув [Антон] до нитки (Гурченко, Дн|‘в tboix небагато, 1984, с. 182); Заскреготавши буферами, eidimiioe 98
поезд, а жшки все гибели nid дощем, промокли до останньое ниточки (Хижняк, Тамара, 1959, с. 163); впёскоп зараз бачив, як поблизу eid нього Михайликова сотня витратила до ноги чималий загён кримчак1в (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 394); Коли Стра-тон Стратонович дивився на цю голову, то ловив себе на думщ, що вона по зав’язку начинена турботами (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 13); Тепер Пашко розповёв про нову владу на селё, яку вён очолив, I про Иоганёв маеток, що громадою до голки роздёлили (Дем’ян, Крутогори Верховный, 1984, с. 69).
2. (повною м!рою, щлковито) 3 ГОЛОВИ ДО Н1Г (з шг до голови); з (в1д) голови до п’ят; (з) плом i душею (душею i плом); до самих k'ictok [бути к и м о с ь]; до [самих] юсток [промокнут и, висок* пути 1 т. 1н.]; у (в) пух i прах [розбити, рознести i т. in.]; на bci сто [проценте].
Припровадили мене перед якогосъ чорношинельника, доповёли йому. Позёхнув лёниво, зм1ряв поглядом з голови до нег, буркнув:— У камеру (Збанацький, 2, 1964, с. 39); Становий здивованим поглядом зм1ряв Семена eid голови до п’ят, наче не сподёвався тако! упертость (Коцюбинський, 1, 1955, с. 126); 1нший побит, вищё звичае мёськё захоп-люють II зовам, з телом i душею (Панас Мирний, 5, 1955, с. 360); Душею i телом |Глухенький] вёдданий артиё (Гончар, Новели, 1954, с. 139); Афёноген Максимович педагог, як кажуть, до самих кесток (Мельничук, Коли кров холоне в жилах, 1960, с. 48); Дивуватися дово-дилося, де береться в цьому маленькому, висохлому до самих кесток теле стиьки вогню (Загребельний, 1, 1979, с. 38); Сагайда i Чернит сидёли nid насипом не ховаючись eid дощу, бо й Hide було ховатися, i Hi для чого: вони вже промокли до кесток (Гончар, 1, 1978, с. 169);— Рознесуть нас, Тарасе Демидовичу, на зимовёй конфе ренци,— шкрёб гостре пёдборёддя Шухновський.— Рознесуть в пух е в прах (Збанацький, 1, 1974, с. 239); Сухенькё на все сто (Ю. Бедзик, Посгйшай у кипеть, 1975, с. 277).
3. (з сл. вивчити, прочитати, запам’ятати 1 т. ih.) В1д букви до букви; в!д (од) дошки до дошки; в!д пал!турки до пал1-турки; в!д i до, рёдко.
— А хто ж працюе в колгосш?— цёкавився Артьомов, перечитуючи вед букви до букви кожен папёрець (Чорнобривець, Пот1к життя, 1956, с. 121); Але, не змёняючи ix неколи, хоч наука ё змёнялась, вён вивчив 1х напам’ять од дошки до дошки; часом силкувався 1мпровёзувати (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 51);—Ото сёдай на велосипед i гайда, бо як захочу — ще й прочитаю тебе всього, eid палётурки до полетурки, поба-чу, що там у твоей dyiui написано (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 18); В самёй семирёчцё нашёй була навёть чимала бёблёотека (яки я, насмё-люсь запевнити, пречитав, як то ниш говориться, «eid е до»)... (Левада, Р1ки невпинна теч!я, 1984, с. 59).
Пор.: УЩЕНТ.
ПОВОЛ1—(дуже мляво, без бажання — п е р е в. з с л. працю-вати, вчитися i т. 1н.) як мокре горить; як (наче, неначе) три дш не 1в (не Тла); (з с л. it и, рухатися, посуватися i т. in.) крок за кроком; як черепаха.
Власне, кожен з них [Матьоха i Пузирьов] не вартий був i чверте зарплатнё, бо працювали вони, як мокре горить, а вёльний eid роботи час витрачали на якёсь комбёнаца (Тельнюк, Б}лий камшь, 1984, с. 167); Настуся вчилась дома поволё, не хапаючись, вчилась, як мокре горить; вчилась, коли сама хотела (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 296);—А чого ти, молодице, насилу соваеш руками?_—крикну в* на Василину постригая,— ти робиш, неначе три дне не ела (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 224); Дно було нерёвне, i вони му сила посуватися обережно. крок
li2 4*
99
за кроком (Гончар, Новели, 1954, с. 60); Хоч би швидкост! були, я б зманеврував, а то йдеш, як черепаха (Яновський, 1, 1954, с. 54).
ПОДОБАТИСЯ—[бути (припадати, приходитися)] до вподоби (до душ!, до серия, по серию, до смаку, по смаку) кому; [бути] шд смак кому, ч и й; [бути] до любов! (до мисл!) кому.
— Треба сказати тоб!, Павлу шо, по щирост!, чимдал! б!льш ти мен! до вподоби, Що напористий отакий (Головко, 2, 1957, с. 274); 1й [Люб!] припадають до вподоби т!льки компл!менти й п!длеслив!стъ (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 439); Раз чув, як ти комусь читала вго-лос мою пов!сть...— так можна читати т!льки те, що до душ! (Дмитерко, Розлука, 1957, с. 164); [Л у к! я:] Певно, вона вже впала Хвилимо-нов! в око! А що в!н 1й до серця припав, то се вже видко (Кропивницький, 4, 1960, с. 268);—Розмова припадав мен! до смаку (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 28); Життя [м!ське] ще менше приходилось йому до смаку (Франко, 3, I960, с. 180); Служба по мен!, по моему смаку i вдач! (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 13);—Мен! бог уже послав такого, що й до любое!, й до пари (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 24); Я мусив мовчки признати, що так! подружжя не зовам nid м!й смак (Леся Ук-раТнка, 3, 1952, с. 684); «Тепер я стала тоб! р!дною духом ! н!коли од тебе не отступлюсь: ти мен! до мисл!, ти мен! й до серця»,— подумала Саня (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 216).
Пор.: СПОДОБАТИСЯ.
ПОПО1СТИ — (трохи з’Тсти, вгамувати голод) кинути (покласти) на зуб (на зуби) що; заморити черв’яка (черв’ячка, pidiue гробачка); задушити [в пуз!] комара, жарт.; (дуже багато з’Тсти, наТстися) укла-сти в копи, заст., жарт.; набити черево, зневажл.: напхати пельку, вульг.
Ви соб! дома, може, хоч який сахар маете, а нам ! на зуб н!чого покласти (Панч, Сишв не в!ддам! 1959, с. 23);—Я ранние, коли селаще не знав, теж, бувало, заморював черв’ячка всячиною (Грипр Тютюнник, Вогник далеко в степу, 1979, с. 19); Порфир, заморивши черв’яка, зн!-чев’я розглядав давн! фотографа (Гончар, 6, 1979, с. 90): [Д о р о ш:1 Cidau лиш отит поруч, поговоримо та гробачка заморимо та й рушимо дал! (Кропивницький, 5, 1959, с. 282); Хлопецъ посп!шав додому, щоб задушити в пуз! комара й заспокости неню, коли та и дос! не спить, дожи-даючи сина (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 450); Гануш вклав у копи з твфунта варения I почав хилити пунш! (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 289); Набив черево по саме н!куди, аж набридло (Гончар, 6, 1979, с. 148); [I в а н:] Та знаеш, аби чим-небудь напхати пельку (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 42).
ПОКАРАТИ — зняти голову кому; дати (всипати) перцю кому; всипати по перше (по шосте) число кому, р!дко; надрати (накрутити, нам’яти) вуха (уш!) кому; наскубти вуха (чуба, чуприну) кому; намилити шию (голову) кому; показати, де раки зимують кому; дати прикурити кому, фам.; прописати !жицю кому, книжн., заст.: (когось покарають, хтось буде покараний) д’ютанеться (дкталося, буде i т. in.) на гор!хи (кислички, кутю i т. iH.) кому; д!станеться перцю з квасом кому.
За цю газету тоб! голову зн!муть (Панч, Гарж хлопщ, 1959, с. 23); Та ось д!яча ф!зкультурного руху Зовуть зв!туватись у зал виконкому, Щоб дать йому перцю, сякому-такому (С. Олшник, 2, 1968, с. 12);— Ну, зажди, 1ване, побачу тебе з !ншою,— добра не жди. За нашу подружку ми тоб! всиплемо перцю! (Шиян, Мар’яна, 1956, с. 7);—Бач, як пльки де-небудь загавився, так й кинувся кожен: «Де Маковей?.. Розшукати негайно! Всипати по перше число» (Гончар, 1, 1954, с. 276);—Я вам покажу «точно»! — спалахнув Гречкун.— Чого не доповми про готовность батальйону? Я вам всиплю по шосте число! Я вас навчу воювати!
J0O
(10. Бедзик, Полки 1дуть на переправу, 1959, с. 208); [Пол! на: | А от коли тв!й Льонъка ще раз покаже сюда св!й товстий н!с i розб!й-ничу бороду, я йому намну вуха... (Кочерга, 2, 1956, с. НО);—Гарнень-ко намнлть йому, шибеников!, yuii: хай не лазить по чужих городах (Васильченко, 1, 1959, с. 118);—Треба накрутити мен! вуха за те, що ви й doci не в л!жку (Шовкопляс, Тнжснери, 1956, с. 122); Спод!вався [Вовка], що Горка im враз намне чуприни, а в!н розмовляе, мов з кра-щими приятелями (Збанацький, Старший брат, 1952, с. 45); А для Зайця р!ч нелюба, що надрав учитель чуба? Н!би нас не драли вс!х? (Франко, 12, 1953, с. 12); Була вона якась утла на здоровья ! завжди кисла, як кислиця, I через не! мен! часто доводилося од матер! продувать кислиць: оце було зачеплю ti або штовхну так, що вона й ноги заде ре, то вона зараз б!жить до матер! жалиться; а мати мен! зараз тиць кислицю в зуби: було добре намне чуба або наскубе вуха (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 92); Калька раз!в таки п!дн!мав [М и к и т а] бучу, погрожу-вав спшмати Сапуна ! наскубти чуприну (Рябокляч, Золототисячник, 1948, с. 63);—Погано! — з!тхнув Бракват!ста...— Якщо д!знаеться генерал, тоб! намилятъ шию (Ю, Бедзик, Вогонь на вершин! Комо, 1960, с. 118);—Але я йому покажу, де раки зимують! Я йому всиплю бобу! (Франко, 9, 1952, с. 101);—Та х!ба ж то люди, Док!е. То виродки... Скоро Заруба, як кажуть хлопц!, 1м дасть прикурити (Кучерл Трудна любов, 1960, с. 56); Треба б йому 1жицю прописать (Номис, № 13637); [Кирил1’н:]—Ну, думаю, перев1ряе, чи все гаразд у полку. Д!ста-неться нам на eopixu, що др!маемо (Цюпа, Через терни до З1рок, 1983, с. 99); Андрш, Вова ! В!ктор кину лися рятувати товарища, але !м теж дюталося на гор!хи (Копиленко, Твори, 1955, с. 327);—Це в1рно,— шдтримав 1нший селянин.— Бува, Костор повернеться, то дгстанеться нам на кислички (Юхв1д, Оля, 1959, с. 310);—Дщталося б на кутю i ка'!нському Петлюр!, ! його благород!ю Ден!к!ну (Цюпа, Через терни до з!рок, 1986, с. 369);—Я, Юхим Петрович Басов, На германськй! був в!йн!. Ну, ! зв!сно перцю з квасом Там дюталося мен! (Бичко, Сшся, родися, зерно, 1959, с. 279).
Пор.: КАРТАТИ; БИТИ.
ПОК1РНИЙ — тих1ший (тихший) [в!д] води, нижчий [в!д] трави (за воду); i (й) води (водою) не замутить; хоч у вухо бгай кого: св!чки можна сукати з кого; хоч св!чки л1пи з кого; на голов! воду носить i не хлюпне; похиле дерево.
Присмир!в вьдтод! В!ктор. Став тихаиий eid води, нижчий eid трави (Речмед1н, Твм побратим, 1962, с. 9); [Храпко:] Ось ц! цяцьки [гро-mi], за котр! чолов!к гадюкою в’еться, родиться нижче трави, тихше води (Панас Мирний, 6, 1970, с. 99); Для Федора 1политовича теж було новиною, що тихаиий за воду Серг!й см!е, та ще так нечемно, перед и-вати в!дпов!дальн!шого колегу (Шовкопляс, Людина живе дв‘1Ч1, 1962, с. 315); Вона [жшка] в нього така тиха, що i води не замутить (Стельмах, 2, 1962, с. 23);—Бач, бач. Оце той тихий! Оце той, що й содою не замутить! — торохпв Власов (Панас Мирний, 4, 1955, с. 130); Диво диене сталося з Иосином: то, бувало, н!кому на св!т! не вступить, не послу хае некого, а то хоч у вухо бгай (Панас Мирний, 1, 1968, с. 166); Поцмуйко... сам з приемн!стю в1дчував, як перед ним мшиться господам осел!.— Тепер !з нього можна й св!чки сукати, а то, бач, як спочатку дер носа (Стельмах, 4, 1983, с. 355); Було видно: не характер в Ант о-Шни Никон!вни — в!ск. 3 не! хоч св!чки л1пи (Збанацький, 1, 1963, с. 275); До в!йни Харитя подобалась йому. В клуб! вона не раз ловила жарк! Степанов! позирки. Степан був не з тих, хто на голов! воду носить i не хлюпне, проте з нею поводився смирно (Ярмолюк, 3 роду CipHKiB, 1984, с. 112); Патер сказав: «Насуплене та якесь вовкувате i н!би зв!ркувате княжа прив!з до нас оцей князь, але ж безл!чн! мает-
4 8-591	191
ноете князев Вишневецьких... Це княжа — не дуже похиле дерево.., але ж сила грошей» (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 14).
ПОПАСТИ В Б1ДУ— (зазнати неприемностей, страждань i т. ш.) вплутатись (розм. вшелепатися) в б1ду (лихо) [по сам! вуха]; доскочити лиха; потрапити (вскочити, ускочити, влипнути) в халепу.
— Ну та й в телепалась я оце в 6idy по сам! вуха (Нечуй-Леви-цький, 4, 1966, с. 243); Вона [Василина] вперше на в1ку вплуталась в лихо проти свое! вол! й трохи не плакала (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 176); Спати в так1й дороз!— не сл!д, щоб не доскочити лиха (Колесник, На фронт! сталися змши, 1959, с. 180); Сьогодн! я потрапив у халепу, а завтра ти. Над кожним з нас висить (Циба, На злаки, 1981, с. 53); Никольцов в таку халепу вскакував не вперше (Бойко, Маки червой!, 1983, с. 67); —Не зум1еш [Лесю] розр1знити, де вцж, а де гадюка. Чи ще в яку халепу вскочит... Що бу де, як на полщсю або на фашист! в натратив? (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 11); — Ой, Даниле, Даниле, ускочиш ти в халепу колись за св1й язик! (Головко, 2, 1957, с. 641); Влип у халепу — достойно виберися (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 271).
ПОСВАРИТИСЯ — [чорна] кника ([чорний] к!т) проб!гла (пробег) Mi ж (по Mi ж) ким; глека (глечик, глеки, горшки, макпру) розбити (побити) з ким i без додатка.
Кучер давно здогадувався, що м1ж головою колгоспу й С1рико.п пробела чорна кйика, але не думав, що зашило так далеко (Ярмолюк, 3 роду CipHKiB, 1984, с. 132);— Скажите, бвгене Панасовичу,.. чому Настя мене цураеться?.. Я кий це kit пробег пом!ж нами? (Речмедш. Веснин! грози, 1961, с. 263); —Птлер обстр1люе Лондон, де тиька зустрше англшськ! корабл!—топить [додав Джексон], американських до часу не чшае. Не хоче з нами розбивати глек (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 213); 31рвавсь Сал1й, схопив за петельки Пацьору...— Сал!й, намни йому боки! — розсипалась к чорту Антанта [група куркул!в]! — Розбили глека земляки (Воскрекасенко, I всерйоз i жартома, 1960, с. 87); — Про Хмеля чу в? Глечика з ляхами розбив! (Панч, 4, 1982, с. 113); В1сть, що голова колгоспу й директор школа розбили макИру м!ж собою, безумовно, просочилася з партзбор{в у маси (Бабляк, Вишневий сад, 1960, с. 332); А це вже над eeuip мама питае: «Що це за знак, що Ш одна i в хату не наплюе, чи не побили, бува, глек1в?» (Панас Мирний, 4, 1970, с. 112); Правда, ще перед тим, як визволення прийшло, перейшла Катерина до одинокой ж1нки, бо з Кириком вони немое горшки побили (Большак, Образа, 1980, с. 26).
ПОСТАВИТИ У СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ — шдвести п!д мояа-стир кого; загнати (завести) на слизьке кого; на л!д посадяти кого; посадити в калошу кого; посаднти на м1лину кого; загнати (завести) в [пений] (глухни)] кут кого; загнати у сл!пу вулицю кого; (завдавати прикрощ!в) без ножа р!зати кого; (шдступно заплати прикрошдв) шдкласти (тдеунути) свиню кому, розм.
— Що, як в1н [панич] не прийде? Скаже: nid монастир nideecra хочете (Панас Мирний, 1, 1968, с. 199); [Пилип:] Загнала ти мене, старого, на слизьке, не знаю, що тоб1 й казать! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 425); Василь Заець мае гарну пам’ять, знав багато eiptuie i цитував ци1 стор1нки з книжок, що робило його промови переконли-вими ВЫ частенько заводив «прокуроров» на слизьке (Лановенко, Пер-BouBiT, 1974, с. 70);—Приймгмось, човни попал!м, Todi i мусять тут остаться [чоловлки] 1 нехотя до нас прижаться; Ось так на Aid ix иоса-diM (Котляревський, 1, 1952, с. 103); Аж нетерпеливився [Павлусь] — в клал ще хлопцям розповести i в deopi теж. От посадить Славку в калошу, задаваку (Головко, 2, 1957, с. 268); Незручно йому [командиру корабля] такого досв1дченого боцмана на лйлину перед командою садо-102
сити (Ткач. Жди, люба дт’вчино, 1959, с. 9); I няньчину всю рать разбили,— Скал!чили, розпотрошили. J вс!х в т!сний загнали кут (Котляревський, 1, 1952, с. 183); 1нтерпеляц!я б!логвард!йц!в була, очевидно, колективна I розрахована на те, щоб загнати нас у глухни кут (Кулик, Записки консула, 1958, с. 174); Розкладаеться буржуазне сусшльство, вичерпавши сво! творч! сили, зав1вши культуру, цив!л!зац!ю в глухий кут (Еллан, 2, 1958, с. 122); Здавалося, що Ф!л!пчук своею лог!кою загнав його [Бронка] у CAiny вулицю (ЕИльде, Сестри Р1чннськ1, 1958, с. 489); —Ти ж мене без ножа р1жеш! Прямо по серую пиляеш!— eipKO одказала Пр!ська (Панас Мирний, 3, 1969, с. 80); Ти чув: наш! cycidu з Дубово! тишком-нишком шдсунули нам свиню (Стельмах, 5, 1983, с. 91).
ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ—1. (опинитися в не-зручному, неприемному становищ!) попасти (скочити, наскочити) на слизьке; убратися по сам!с1ньк1 халяви; ускочити вище халяв; ускочити (вскочити) по [сам!] вуха; ускочити по саме шкуди (у шкуди); ускочити у (в) сливки; потрапити (попасти) як муха в OKpin; влипнуги як муха в мед; потрапити (попасти) з огню (з вогню, з жару) [та] в по-лум’я.
— Мен! здалося, що ти, Андроне Потаповичу, попав на слизьке, а признатися не хот!в,— засм!явся Броварник (Стельмах, Правда i кривда, 1961, с. 223); —Треба дов!датися, куди т! грош! йдуть.— Старшина собачив, що наскочив на слизьке, i зараз звернув уб!к: — Грош! вс! щлх (Гршченко, 2, 1963, с. 360); «Таки висл!дкувала... Ну та и убрався ж оуе я по сам!с!ньк! халяви»,— думав Мишук (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 447); —Треба т!кати зв!дси!— говорив Остап Солом!!, опов!даючи !й сво! споете реження,— а то ще вскочит, вище халяв. Раду на мене пеклом дише за свою — цур !й! — носату циганку та голомшитъ моло-дицю н1 за що н! про що (Коцюбинський, 2, 1974, с. 130); Ускочив Хома по сам! вуха, таки влучив батька по кол!нах (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 22); — По вуха, значить, вскочив? — п!дсм!юеться Варивон (Стельмах, 2, 1982, с. 488); [Старшина:] А ото на т!м тижнев!, у середу, уноч!, трохи-трохи було не вскочив, як кажуть, у шкуди! (Кропивницький, Вибрант твори, 1967, с. 240); От у так! сливки ускочили наш! старости! Пшмали облизня (Квттка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 443); [Вйговськйй:] ...Л я попався в ту сварку, як муха в окр!п (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 361); «Ну що ж, стр!ляй!»— сам соб! сказав Дер-мщель i noeie стволом автомата, спрямовуючи його в напрямку байтового. Отак влипнути як муха в мед, потрапити як жаба в пащу в ужа' (Гурченко, Дн1в tboix небагато, 1984, с. 352); —Ой, гляди! Коли б ти не попала з огню та в полум’я!.. (Панас Мирний, 3, 1969, с. 290); 3 вогню в!н потрапив у полум’я (Загребельний, Свропа — 45, 1959, с. 39); —Не думав, не гадав я, що попаду з вогню та в полум’я (Большак, Образа, 1980, с. 175); Недавно на друг!й женився. Та, бач, в ра-хунку помилився. 1з жару в полум’я попав (Котляревський, 1, 1952, с. 252).
2. (потрапити в безвих(дь) зайти (потрапити) в [глухий] кут; Нети на малину; скти (лишитися) як (наче i т. 1н.) рак на м!лин1 (на мелкому); Нети маком; потрапити (попасти) в лабети до кого, кому, ч и i та без д о д а т к а; опинитися в лабетах; попасти в тенета (в капкан).
— Чим б!льше я розм!рковувала про свое становище, тим 61 льни заходила в кут, не знаходячи виходу (Колесник, Терек на шляху, 1959, с. 339); Потрапив Мстислав Будко у глухий кут i вих!д в нього т!льки один — дотримуватися свого слова (Собко, Матвпвська затока, 1975, с. 433); —1е, я ж не к!ноз!рка i нав!ть не Валерш Лобановський,— мовив Свграф, в!дчуваючи, що cidae на малину (Чорногуз, Претендента
103
на папаху, 1983, с. 50); Cie, як рак на мглкому (УкраТнськ: народи} присл!в’я, 1955, с. 300); Лишившись наче рак на м1лин1, в!н eidnpaeuecn в те село, де його батько був киька рок1в управителем, де вмер i похо-ваний (Мар’яненко, Минуле украшенного театру, 1953, с. 19); Пока ми ще мала реч1 — вывозили 1х у села i вим!нювали у селян на борошно, картоплю й iHtui продукты, а як того добра не стало — с1ли маком (Гжицький, Велик! над!!, 1963, с. 22); Вимагали б [фашисти] виявити партизансъку таемницю. А партизан не мае на це права. Потрапив у ла-беги — мусив умерти мовчки (Збанацький, бдина, 1959, с. 237); Вколо рук Moix гадюками мотався Густозелений л1с водорослин i трав — 1 epetuTi у так! лабети я попався, що дал! н1 пливти, Hi вирватись нЛяк (Рильський, Поеми, 1957, с. 263); Всяка ж забара дасть Богуну змогц стягти потугу, скригитися сильно; тод1 ми опинимося в лабетах (Старицький, Облога Буш!, 1961, с. 29); Все ж ти хоч б1гай — не б1гай неволЦ А не втечеш немлшучо! дол!! Я я не втекла it: nicHi сшвала, а у тенета, як сарна, попала (Щогол!в, ПоезП, 1958, с. 340); —Ой, хлопче, хлоп-че,— док1рливо каже Роман,— не грайся з вогнем. 1 незчуешся, як десь в капкан попадет (Гончар, 3, 1959, с. 300).
ПО ТУРАТИ — (поблажливо ставитися до чтх-небудь вчинюв, хва-лити, заохочувати когось) гладити по голов! (по гол!вц!) кого; гла-дити за шерстю кого.
Один сидить та сам себе по голов} гладить:— От молодець! От, брат, учора засплвав так засшвав! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 207); / реноме б it шдтримали, i весь би Зах!д по гол1вц} нас гладив: — От хорош} люди! От як до свое! династП! (Остап Вишня, 1, 1974, с. 93); [Настя:] — А я тоб! скажу по правд}, Параско, сердься не сердься.— коли ти одного будет гладить за шерстю, а другого проти шерсти.., так воно завжди буде (Панас Мирний, 1, 1968, с. 434).
ПОЩАСТИЛО — (поталанило, повезло комусь) доля (фортуна) усм!хнулася (посм!хнулася) кому, книжн.; щастя усм!хнулося (bcmix-пулося) кому; (герев. з шфш.) випало щастя кому; мае щастя (перев. у форм! 2-Т ос. теп. ч.) маеш (маете) щастя; щастя твое (ваше i т. 1н ); щастя (щастячко) ще десь завалялося; доля (фортуна ! т. !н.) послужила кому.
А може, й cnpaedi — у Kueei, у т!й художшй школ!, нарешт! усм1х-неться йому доля, може, саме там в!н стане знаменитым або хоч би хорошим художником (Збанацький, 4, 1964, с. 154); Коли б доля йому вс.шхнулася — багато Mie зробити на земл! (Нечай, Любов i пам’ять, 1984, с. 66); [Бойчук:] А най би раз, хоч раз один таке Мен1 всмгх-нулось щастя, як йому! (Франко, 9, 1952, с. 310); Нарешт! нам таки услйхнулося щастя, Зшшовши на якесь узг!р’я, ми побачили л!хтарц почили близький гудок паровоза (ГуреТв, Друз! не зраджують, 1959, с. 25); Фортуна таки раз услихнулася йому (Франко, 8, 1952, с. 363); Фортуна знову послихнулася Пощлуйков!, але нащо було при цьому маты св!дка? (Стельмах, 4, 1983, с. 183); —Так ви. Федоре 1вановичу, выходить, ! товарища Лен1на бачили? — А то ж як!.. Отак, як тебе зараз бачу.— Скажи ти! — з!тхнув Мус!й.— I випаде ж щастя таке! (Головко, 2, 1957, с. 499); —Це мое р!дне лйсто, мен! випало щастя визволяти його власними руками (Гончар, 3, 1959, с. 29); —На цю прикажу я м!г би вам дещо в!дпов!сти, але маете щастя, що хочу спати,— сказав Рудик (Коцюбинський, 1, 1955, с. 201); За триста карбованщв в!дпродам T6iu городець i халупу. Ще маеш щастя, що не розвалив и на дрова (Стельмах, 1, 1982, с. 197); Я мае щастя бути учнем дорого! Ганни Антошвни (Яновський, 1, 1954, с. 27); Це Ваше щастя, що маете веселы вдачу, добрий гумор. I це треба берегти, бо воно шдтримуе сили (Коцюбинський, 2. 1956, с. 369); —Ну, щастя твое, що ти не знаеш! I намотай соб1 — знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазя1нам оддай
104
(Головко, 2, 1957, с. 146); —I я живай! — десь у салим кутки бадьоро дзвенить Маковей.— Наше щастя, що добра кроква попалась лад нами! (Гончар, 3, 1959, с. 240); Невже наше щастячко ще десь завалялося, i я скоро обшму тебе, обц!лую синочка свого? (Логвиненко, Давш рани, 1961, с. 19); —I скаж!ть ви,— полегшено з!тхнув батъко,— ще десь ! щастя завалялося, що к!нь копитом не наступив (Нечай, Любов i пам'ять, 1984, с. 68); —Як послужить доля, то сього року буде велика добич. Отаман мене не скривдить (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 91); —Той же зоставсь ув убожеств!, а йому фортуна на eiuni послужила, у старшину, у значне козацтво ускочив (Кул1ш, Вибран! твори, 1969, с. 118).
ПРАЦЮВАТИ—(багато й старанно) докладати зусиль (сил, рук, пращ i т. 1н.); не покладати рук; грпи чуба (лоба; чуби, лоби — про багатьох); (довго) мозолити руки (ручки); набивати мозол!; (дуже важко, виснажливо, до знемоги) обливатися (умиватися) [кривавим] потом; гнути (попогнути) спину (горб, горба, хребет, хребта); ламати спину (хребта); рвати жили (руки, силу) [на робот! (на пращ)]; (виконувати важку, неприемну, одномаштну роботу) тягти (терти, по-потерти) лямку.
В радгосп! докладали вс!х зусиль, щоб створита найкращ! у моей для роботи (Качура, 1, 1958, с. 434); Доклали немало сил для пропаганда й запровадження передового doceidy в буряк!вництв! (Рад. УкраТ-на, 3 с1ч., 1974, с. 4); Всюди можна збирати висок! в рожа!, але до цього треба докласти рук (Рад. УкраТна, 27 листоп., 1956, с.1); [Чирва:] А скиьки я доклав прац!. Скмьки жил висотав (Микитенко, 1, 1957, с. 84); —М!й did теж був б!бним, все життя працював. Батько не покладав рук. Ну, ! подолали злидн! (Цюпа. Назустр!ч долг 1958, с. 67); В!н [Мар’ян] зал!з у чагарник ! п!вдня довбав гору, вивертав кам!ння й пускав у долину, а др!бн! кам!нц! вигортав лопатою... I гр1в чуба над омшаником, що, можливо, буде зовс!м не потр!бний (Чориобривець, Визволена земля, 1959, с. 221); Скриня була важка, неповоротка, ! чо лотки добре нагрели чуби, пока установили П на м!сце (Яновська, 1, 1959, с. 141); Тож Олег та Степанко, а особливо сам в!д”!жджаючий, нагрЬш лоби, пока втиснули все те до т!сного купе та закинули на верхню полную, зайнявши i'i геть усю (Збанацький, Пригоди !вана Коструба, 1984, с. 15);—Чула?'—хвалились доярки колгоспницям.— Наш зоотехник сам доглядае ! дость корову.— Нехай помозолить сво! н!жн! ручки,— кепкувала Химка (Добровольський, Тече р!чка невеличка, 1961, с. 63— 64); Важко людям обробляти сво! городи, бо голодному н!яка робота не п!д силу. Але треба працювати; може, хоч якась картоплина буде. Набивати мозол! до полудня (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 65); Наймити та невиьники обливались потом, аж отогнали од важко! роботи (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 37); —Увесь св!т збунту-вався, а я гну спину (Цюпа, Через терни до 3ipOK, 1986, с. 198); [Г а н-на:] Жируеш ти [Зшько]! Це все з багла!в! Попогнула б спину на спец! та вмилася б кривавим потом — не зажирувала б! (Кропивпи-цький, 2, 1958, с. 38); В!н [Охр1м] гне натруджено горба, в поту сорочка: жарко (Малишко, 1, 1956, с. 309);—Любить цив!л!зац!ю,— подумав Гуменний,— то хай хоч раз наламае хребта заради не!. Х!ба м!шок з снарядами такий уже важкий ради ц!е! високо! мети? (Гончар, Новели, 1954, с. 15); Поважае вона Пахома Хрисантовича, як небагато кого. 3 тих в!н, що жили рвуть на робот! (Гончар, Тронка, 1963, с. 84): Блукати по наймах — це... г!рко! Рвати руки на чуж!й пращ, ламати спину, губити здоровья... (Головко, 1, 1957, с. 223); Рве [хлопець] силу, аби догодити господарев! (Горд!енко, 2, 1959, с. 194); Старий Серебренников nocidae на д!льниц! м!сце робочого вола. Неприемна й бру дна робота завжди потрапляла до нього, i в!н пок!рливо тяг лямку (Яновський, 2, 1954, с. 101); Ось хай лиш сам! попотруть лямку, як труть U
105
м1щанськ1 д'пи, то тод1 побачать, чи дотепн1сть родова, чи називна (Панас Мирний, 4, 1970, с. 411).
ПРИБОРКАТИ — (домогтися послуху) приборкати крила; обламати крила (роги, руки) кому; збити пиху кому, з кого; укрутити (утнути) хвоста кому.
[Ч о л о в 1 к 3-й:] Он Бурлака ide, i люди з ним. [Петро:! Може, хоч трохи приборкае крила нашому Михайлова Михайловичу (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 50); Вони мр1яли обламати крила кр'шацькому посту, приручити його, зробити ceotM (Колесник, Безсмертний кобзар, 1961, с. 40); —Гляди, щоб за баламутство i розб1й не забряжчав [ржавима кайданами до самого Сиб1ру. Ще й не таким розумникам обламували руки (Стельмах, 1, 1982, с. 252); —Лрийде час, Харитоненков1 роги обламаемо!— твердить Сильвестр (Горд1енко, 2, 1959, с. 190); Парася Квочка заговорила, чи що 1нше заЩпило рота Шухновському, збило з нього пиху несхибного пророка eid педагогики (Збанацький, 1, 1974, с. 238); Вкрутив гетьман хвоста цьому Терновому. А то вже такий став, що куди тобИ (Рибак, Переяславська Рада, 1953, с. 510); —Чухаетесь, Кириле Остаповичу? — проходячи поблизу, насмйикувато кинув якийсь чаплинсъкий гольттака.— Хочуть I вам хвоста утнути, га? (Гончар, 2, 1959, с. 213).
Пор.: П1ДКОРИТИ.
ПРИГАДАТИСЯ — прийти на пам’ять (на думку, заст. на ум) кому; спасти на думку (на згадку, на пам’ять, заст. на ум); спливти (сплисти) в пам’ят! (на пам’ять, в спогадах); (неспод!вано згадатися) виринути (майнути i т. 1н.) у пам’ят!.
— Хочеться що-небудь доброго зробити.., i покшний тато, царство im небеснее, приходять на пам’ять (Коцюбинський, 1, 1955, с. 440); «7 чого б ото рад[ти»,— поду мае Марта. A ein [Дмитро] I приходить на думку, TO4HiciHbKO таким, як з Варивоном приходив (Стельмах, 2. 1982, с. 339); —Як-то часто приходять меш на ум молод1 л1та: де що було, як... (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 181); Феликсу спало на думку, як в однш к1нокартиш революционера кле1ли ночами в1дозви на стЬи, [ ein, порадившись 1з Волею, вирйиив спробувати й соб[ (Яновський, 2, 1954, с. 42); Чомусь спало на згадку Явдос[, що... бачила б1ля монопольки Якима (Донченко, 3, 1956, с. 7); Спадали на пам’ять [МикитП yci л1ки та знад1б’я, як1 вживають шдвереджем [з шд!рванйм здоров’-ям] люди (Яновська, 1, 1959, с. 312); Чогось мен1 спала на ум та гадюка, що я бачив в берез1 (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 97); В пам’яп знову сплили Гандзючис1 док1рлив1 Bacwieei слова (Косинка, Новели, 1962, с. 159); Ось I зараз спливло все в пам’яп; i в1н перегортав свою власну ненаписану книгу життя (Цюпа, Краяни, 1971, с. 40); В його пам’ят[ виринув давно вже забутий еп1зод, бачений ним колись на одному з вокзалов швдня (Тютюнник, Вир, 1964, с. 161); Майнули в пам’яп JleoHidoei трагьчш картина херсонського в1дступу мину лого л[та (Гончар, 2, 1959, с. 415).
ПРИГОЛОМШЕНИЙ — (збентежений, дуже вражений чим-небудь) [сам] не при co6i; сам не свш; як (мов) у воду опущений; як скупаний у мертв!й вод!; ш живий и! мертвий; як (мов, немов i т. in.) громом прибитий (вражений).
Та з тим голодний лицар м1й Пииов додому сам не свш (Гл1бов, Вибране, 1957, с. 38); [Перун:] Пане начальнику, чого ви стали, як у воду опущений? (Франко, 9, 1952, с. 394); Минув уже тиждень, як спорожшв хупр П'ятигори, а люди, що залишились, все ще ходили, як скупаю в мертвш eodi (Панч, 4, 1982, с. 141); Микола вийшов од пана н1 живий hi мертвий: ein niiuoe додому, не промовивиш Hi одного слова, ходив щлий день, опустивши голову (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 48); Отець Харитш npuixae додому, мов прибитий громом (Нечуй-Левицький, 106
4, 1966, с. 242); Bid санитара Черниш д!энався, що його хот1в бачити Cieepyee.— Але це так т1льки мовиться.. Бачити,— г1рко сказав Шов-кун.— Пому, б!дному, н1чого вже не судилось бачити...— Тобто як? — Без очей зостався,., ёвген стояв, наче вражений громом (Гончар» 3, 1959, с. 265).
ПРИД1ЛЯТИ НЕЗАСЛУЖЕНУ УВАГУ — носитися (панькатися) як [дурень (старець)] з писаною торбою; носитися як дурень 1з ступою; панькатися (возитися i т. 1н.) як kit з оселедцем (з салом); биати (носитися) як (наче i т. !н.) курка з яйцем.
— Нам треба ранИие думати про волю, а пот!м про землю! — гукнув через ст!л Варава.— 3 нас досить.., як дурень з писаною торбою, носитися з гдеалами cipoi свити (Стельмах, 1, 1982, с. 347); Цю фотографов вона [Катерина Маврикивна] привезла додому, носилась з нею, як старець з писаною торбою, ! тикала в руки уНм знайомим добро-д!ям, ще й показувала цю саму !люстрац!ю в газет! з зв1сткою, в котр1й було надруковане it имения (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 10); [Г н а т:] Любила мене мати, пестила, прямо як з писаною торбою носилась (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 289); [Оксана:] Та як за таким батьком не голосить? Це вже все село знае, що в!н панькався з бфремом, як з писаною торбою (Кропивницький, 4, 1960, с. 356); [Ганна:] I носиться з ceoiM Капказом [Кавказом], як дурень з ступою (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 303); [К i н д р а т Антонович:] Панькався зо мною тесть, як kit з оселедцем (Кропивницький, 2, 1958, с. 300); От щось мен! не подобаеться, правду мовлячи, та украТнська допись: витяг чолов!к дав-нев!чного Алекс!ева, що про нього i бог i люди вже забули, та й возиться з ним, як kit з салом (Леся Украинка, 5, 1956, с. 70—71); Нев!стка заслала ст!л б!лою скатеркою, поклала на стол! хл!б та с1ль, б!гае по хат!, як курка з яйцем (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с, 26); — Прости мен!, Григор!ю, це ж не зл!сть, а м!й б!ль вихлюпнувся наверх.— Кому ж в!н т!льки потр!бний? Носимся з ним, наче курка з яйцем (Стельмах, 4, 1983, с. 84).
ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ — зав’язати язик (язика, рот, рота) кому; загородити (закрити, замазати) рот (рота) кому; замкнути (за-тулити) рот (рота, уста) кому; замурувати уста кому; заткнути (д!ал. зацшити, заткнути) рота кому, зневажл.; стулити губи ком у; загородити (заткнути, д!ал. заткати, засупонити) пельку (пащеку) к о-м у., вульг.
Людям язик1в не зав’яжеш (УкраТнськ! народш присл!в*я, 1955, с. 188); Такий неспод!ваний випадок зав’язав рота свекрус! й нев!стц! (Нечуй-Л-евицький, 3, 1965, с. 329); [Грицько:] Може, хто дурне I скаже. Не загородим же йому рота (Панас Мирний, 5, 1955, с. 237); [Денис:] Коли несла, то краще мовчати! [Старшина (гр!зно):] Тоб! давно вже пора замазати рота! (Кропивницький, 2, 1958, с. 15); [Оксана:] Скажу, ще так скажу. На шахт! мен! н!хто рота не закрие (Коржйчук, 2, 1955, с. 147); Хто м!г замкнути уста Шевченков! нав!ть nid рекрутсъким ранцем ! капральським буком? (Франко, 16, 1955, с. 377);—Ти що мен! рота затуляеш, диктатура? — втягуючи голову в плеч!, враз охиж!лий, обернувся в!н до Баржака (Гончар, Тавр1я, 1957, с. 309); Не можна затулити уста народов! (Рильський, 3, 1956, с. 11); [Баба О лена:] Знову цей сатана, бодай ти скапав, як в!ск! Знову уста мен! замуруе (Галан, 1, 1960, с. 466); [Настя:] Дав [Го* пох] розперезатися Чирв!. Чого рота йому не заткнув? (Микитенко, 1, 1957, с. 68); Людям рота не заткаеш (Франко, 3, 1950, с. 117); Не знаю, чи м!й р!зкий тон, що прозвучав як натяк ! виклик досв!дченому педагогов!, чи що !нше зацшило рота Шухновськомц (Збанацький, Малино-вий дзвш, 1958, с. 235);— Я тоб!, щирозуба, помию ложки! — сачить Омелян.— Загороди пельку i щезни, язычнице, з очей (Стельмах, 5, 1973.
107
с. 57);—Заткшть пельку, Ф!нк!— наказав Гейдр!х (Загребельний, 5, 1981, с. 282); Потр!бна ж яка-небудь пригода, якась 6ida, а то й кров нав!ть, щоб стулити губу чи, як казав пан Пампушка, заткати пельку, засупонити пащу всш ощй по-базарному крику ч!й юрб! (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958. с. 199).
ПРИМУШУВАТИ—(настирливо, нев!дступно домагатися виконан-ня чого-небудь) брати (хватати) за горло (за горлянку) кого; насту-пати на горло (на горлянку) кому; за зябра (за жабри) брати (ха-пати); брати (хапати) за барки (за петельки) кого.
...— Hi, старина, !з тебе ще будуть люди, коли подолаеш селянську стих!ю. Бери ’it за горло, шакше вона придовбнить твою голову (Стельмах, 5, 1983, с. 113); — Хватай за горлянку i eiddepu зброю, а пот!м хай кажуть, де справедливость (Яновський, 2, 1983, с. 167); [Варка:] А ск1льки нам винш? [Демк о:] Ну що ж, як винш? На горлянку кожному не наступит — в!ддадуть... (Кропивницький, 2, 1958, с. 186);— Крикнет, a в!н зацулиться, та й пйиов. А ти з характером, за зябра берет, за зябра (Збанацький, 1, 1974, с. 63);—Рибохвати, нищитело, хочуть вони жити злодшським шчним життям,— похмуро каже дядько 1ван,— та Нльки не вийде... Ми ix за жабри берем i братимем (Гончар, 6, 1979, с. 188); Стоколос [бурильник] брав за барки компресорщиков, приму шував ix ре мо нт у ват и труби (Яновський, Мир, 1956, с. 167);— Що?— скрикнув в!н [Земф1р], хапаючи цыгана за барки.— Мене не пускати на виноградник?! (Коцюбинський, 1, 1955, с. 212);—Явтух вЬьме вас [студенпв] за петельки й вимагатиме, щоб розповоли кол-госпникам про нов1тн! течи в мистецтв! (Яновський, 2, 1954, с. 203).
ПРИ CMEPTI [БУТИ] — (в1дчувати загрозу смори, смертельну не-безпеку) смерть заглядае (зазирае, дивиться) в оч! (у в!ч1) кому; смерть занесла свою гостру косу над ким; (бути близьким до смерти) смерть за плечима у кого; [бути (стояти)] на божш (останшй) дорозц заст.; стояти над гробом (над могилою), р!дко; стояти одшею (одною) НОГОЮ В МОГИЛ! (в гробу, V TpyHi); Три ЧИСНИЦ1 до СМерТ! [ли-шилося] ком у; три чисниш життя [лишилося] кому; недовго лиши-лося ряст топтати кому; не топтати ряст (рясту) кому; на ладан дихати; на останню прясти.
— Чи живий вон, чи но. В сорок першому я залиишв його в оточен-Hi майже при смерт! (10. Бедзик, Полки йдуть на переправу, 1959, с. 42);—Раз таке з! мною сталося, що дв1ч! на день мен! смерть у в!ч1 заглядала (Хоткевич, 1, 1966, с. 88); Часом вона [Мар1я] зупинялась... Пот1м схоплювалась i б!гла знову. Б!гла eid смертц що вже було занесла над нею свою гостру косу (Цюпа, Назустр1ч дол1’, 1958, с. 194);— Hi, дочко! Моя смерть вже в мене за плечима (Нечуй-Левицький, 3, 1965; с. 124); Бувши на останшй дороз! i не маючи жадного... приятеля, которому дов!ряв би б!лыие, н!ж ДжакомЩов!, приручив йому д!вчинку свою.., poKie десяти (Бокаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, с. 326);— I не смшся з тих, що стоять на божш дорози— Вас ще, тату, дсвбнею не доб’еш, а все про божу дорогу торочите (Стельмах, 1, 1982, с. 332); Пробравшись у натовп, Гаркуша побачив ш!сть чолов!чих н!г в обгор!лих чоботях, що визирали з-nid cipo'i ковдри.— Що це? — Ну, Ti, що спеклися в хат!. Два вже готов!, а третш ледве дихае, теж на божш дороз! (Сиротюк, Великий благов1ст, 1983, с. 92); Я над гробом, стою, брехати не хочу (Словник Гршченка, 4, 1959, с. 212); Не мен! цвьли запашш квитки, лии садок tipopic скрюь бу силою. Hihuu милии з!р не запав втямки, не простяг шхто за весь в!к руки.. В самот! стою над могилою (Грабовський, 1, 1959, с. 343);—Див!тъся на цього слух-няного синочка! — сердився голова.— Мати твоя, пробач, що так кажу, стогть одшею ногою в могил!. Тоб! з дИьми треба по-новому жити (Дем’ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 310); Одшею ногою в гробу
108
стоить, а ще зло творить (УкраТнськ! народы! присл!в’я, 1955, с. 157): Катерина, почуваючи, що 1й лишилося три чисниц! до смерт!, вже без всякого страху eidnoeidae на погрози пани (Бълецький, В!д давнини до сучасност!, 1, 1961, с. 263); [Шрам:] То ще ми з бабусею й потан-цюемо. [Баба:] Тьху! Три чисниц! до смерт!, a ein ще танцювати зби-раеться (Старицький, 4, 1964, с. 479);— Хто м!г подумати? Ну, хто б, Лягти живою краще в гроб Або умерти nid порогом, Н!ж полюбити без пуття, Такого лисого, старого, Кому три чисниц! життя (Швець, Неспо-кшне Л1то, 1959, с. 173); Як i знайде хто, то недовго лишилось ряст топ-тати, в!дпов!м i за це! (Тщенко, Скарб, 1968, с. 139); — На них би Максима Кривоноса, то, чув, такий, на кого розгшваеться, тому вже рясту не топтати (Панч, 4, 1982, с. 125);—А в пов!тов!й л!карн1 зараз нав!ть фельдшера нема. 1 взагалц навйцо ц! зайв! клопоти, коли людина, як-то кажуть, уже на ладан дшие? (Циба, На злам!, 1984, с. 41): Дивиться Губр1й, аж його дочка побл!дла, мов рутонька в"яла: зомл1ла, мов на останню пряде (Барвшок, Опов!дання з народных уст, 1902, с. 465).
ПРОСИТИ—(за кого-небудь) замовляти (замовити) [добре (при-хильне)] слово (словечко) за кого; (довго, набридливо) оббивати пороги; (принизливо) низько кланятися; кланятися в ноги; заглядати в руки (до рук) к о м у; (уклшно, шанобливо) ударити чолом, заст.
[3 е л е н с ь к и й:] Дурно н!хто шчого не робе [робить]; ви для мене, я для вас. (Дае грош!). Замоете добре словечко, ви найближчий до хазяьна чолов1к (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 309): Мое прохання до Вас: замоете за мене д. Уманцев! прихильне слово (Коцюбинський, 3, 1956, с. 160): Перед виконробом та кухарками зимовие [батько] за не1 словечко. JUhI аж незручно було за цю його непотр!бну протекцию (Гончар, 5, 1979, с. 209);—Не nidy, мамо, до Киева, не хочу молитись та дурно богов! пороги оббивати ^Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 59);— Я радий, що мен! пощастило д!стати потр!бн! документу Консулу, хоча й довелося низько кланятися Шарпинському (Лисенко, Наказ лейтенанта Вершини, 1984, с. 24);—Мого няня й нашу всю с!м’ю пограбував Грозман, а мен! йти до ворога та йому в ноги кланятись! Такого не буде вже школи (Дем’ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 39); [Соло-м i я:] От я зараз пришила набрать на ц!лий м!сяць борошна, сала ! пшона, щоб пот!м не заглядать тоб! у руки (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 178); Попереду людей ждав голод. Назр!вала распря [ворожнеча]. Галушка це пом!тив ! сам повинився, що ватажкувать не вм!е. I тод! неспод!вано для Максима ватага вдарила чолом йому. Так став Голо-бородько... ватажком (Басенко, Початок, 1982, с. 153).
р
РАД1ТИ—(в!дчувати велику радость) душа (серце) радуетьсл (сглвае) у кого, р!дко кому; пити радость; (перебувати в шднссе-ному настроТ, схвильованому стан! в!д чогось рад!сного) не чути земл! (nir) п1д собою; як (мов, наче, шби i т. ш.) [удруге (знов)] на csiг народитися; (бути дуже задоволеним, щасливим) ходити »менинн*лкзм (як !менинник); на сьомому неб! (бути, перебувати i т. in.); в1дчув?.:л (кочувати) себе на [сьомому] неб!; сшвати в!д щастя; аж танцюе.
Ой як вона засплвае,— село розлягае, Ой як. вона засм/еться, дусш радуеться (Народна л'1рика, 1956, с. 166); — Ск!льки того народу вчить-ся!.. Як глянеш — серце радуеться (Гончар, Новели, 1954, с. 60); Вс ь час душа cnieae (Коцюбинський, 3, 1956, с. 358); Серце старого г!рника сп!зало, солодко щем!ло eid рад!сного передчуття (Ткач, Плем’я дужих, 1961, с. 90); Я п’ю невимовну радость життя (Микитенко, 2, 1957,
109
с. 66);—Як в1н [Туровець] живе з Солом1ею? — Душа в душу. Соло-Mi я тепер земл! не чуе nid собою (Стельмах, 5, 1983, с. 140): Гарно ж усе як вийшло! Максим шшов — як на свет народився (Басенко, Початок, 1982, с. 118); Джериха готувалась до вес!лля. Нимидора наче зное на ceir народилась (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 49); —Я наче вдруге народився на ceir (Кротевич, Вибране, 1959, с. 544); Антон ходив по кораблю, як 1менинник (Ткач, Крута хвиля, 1956, с. 155); Починалося н1би здорово: з нагоди його, Гринино!, появи на св1т колись було вла-штовано бучну гулянку — рай, i батько новонародженого — найкращий год! на всю МТС ударник-мехашзатор— був просто на сьомому неб! (Гончар, 5, 1979, с. 90);—Пршхав додому, м1сця не знаходжу, мама, правда, padie, щаслива, на сьомому He6i старушка (Гончар, 5, 1979, с. 59); Але коли Маркевич заграв з скрипачем Стером концерт Jliniu-ського, Тарас в1дчув себе на сьомому неб1 (Тваненко, Тарасов! шляхи, 1954, с. 153); Котика в1дчував себе на небу бо возить Пароконя. Зда-валося, його обсипае якесь сяйво, невидимий н1мб висить над ним (Мушкетик, Руб^ж, 1984, с. 134); Bin [Свген] м1г см1ятися, бо одержав нарешт! стан, i хоч шчого не Mie на нъому втнути, але однаково почу-вався на сьомому небе.. (Загребельний, 6, 1981, с. 191); Якби це все сталося з Павлом, то в1н би cnieae од щастя, але Блямка не сп!вала (Тельнюк, Б1лий камень, 1984, с. 211); А Тимоха ж то аж танцюе, що seis Левка, i вже господарюе уНм (Кв)тка-Основ'яненко, 2, 1956, с. 265).
Пор.: ЩАСЛИВИМ БУТИ.
РАНО—(коли ще не розвиднялося, перед свНанком) ще й на зорю не займаеться (не займалося, не зайнялося, не здшметься); ще й на св1т не зор!ло (не зазормо, не займалося, не благословило, не заво-дилося, не зводилося); ще [й] трет! п!вш не сшвали, нар.-поет.; ще [й] чорти навкулачки (на кулачки) не билися (не б’ються), заст., фам.; (коли ильки починае cipiTH) н! св!т н! зоря; чи св!т чи зоря; н! cbit н! тьма; скоро св!т; (коли починае розвиднятися) ильки почало (стало) на св1т благословлятися, заст.; чуть (чим, як) св!т; чуть зоря; ледве на св1т зазорию; (перед сходом сонця) на зор! (на зорях),
Уci сплятъ; 1ще й на зорю не займаеться — !мла (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 7); Було ще й на зорю не здшметься, вона з коромислом дожить по воду (Барвшок, Оповщання з народних уст, 1902, с. 112); Ще й на ceir не зорЬю, як я потягся на Донець i щл1с!нький день бликов його берегами (Гримайло, Подробищ листом, 1956, с. 32); Ще трет! п1вш не сп1вали, н!хто Hide не гомон1в (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 7);— / чого тебе так рано марудить i колотить? Ще чорти навкулачки не билися!..— солодко noeixae парубок (Стельмах, 1, 1982, с. 118); Ще й чорти на кулачки не б’ються, а Мотря з бабою бежать у л!с, з1лля шука-ють, варять, п’е Мотря й голову мие (Дшпрова Чайка, Твори, 1960, с. 31); Прокинувся чолов!к Hi ceir hi зоря — i хоч тоб! оч1 виколи — не стулилися больше та й год! (Збанацький, Переджнив’я, 1960, с. 214); Чи ceir чи зоря, вже й повставали (Барвшок. Оповщання з народних уст, 1902, с. 58); На другий день, скоро ceir, з1бралися eeipi до походу (Франко, 4, 1950, с. 69); Мотря того лихого дня прокинулась, ще т1льки стало на свИ благословлятись (Панас Мирний, 2, 1954, с. 186); На другий день Яшко схопився рано, як i завжди — чуть свит (Головко, 1, 1957, с. 135);—Ну, хлопцИ Сонечко заходить, розходьтесь вечеряти, а завтра чим ceir з косами косит и мен! (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 200); Вже ж тзно. А завтра ж як ceir на степ !ти (Головко, 1, 1957, с. 267); На другий день — чуть зоря — уже були на ногах (Панас Мирний, 2, 1969, с. 241); Вийшли в поле косар! косить ранком на зор1 (УкраТнськ! народш’ nicHi, 1963, с. 184); Рано на зорях сестри проза* джали Веснянку (Гончар, 2, 1978, с, 175),
ПО
РОЗВИДНЯТИСЯ—(про свпанок) братися на св)танок, безос.? займатися на сви (на свпання, на зорю, на день), безос.; благословля-тися на св)т, безос., заст.; св)т св!тае, нар.-поет.
Хоч ще й не бралося на свётанок, було видно, як серед белого дня (Ю. Бедзик, Полки 1дуть на переправу, 1959, с. 25); Тёльки що стало на ceir займатися, заскрипели залёзнё ворота Шд баеитою (Стороженко, 1, 1957, с. 385); Скёнчилося гуляния, вже займаеться на день... зирк!! а та девчина, що звечора була мене чорнявою — вона зовсём стала бёля-венька (Марко Вовчок, 4, 1956, с. 230); Ще тельки почало на свет бла-гословлятися, темнота ночё посерела, крайнеба почервонёв ё розбёглися вёд його в yci боки doeei пасма рожевого свёту, разводячи густё померяй, як прокинулася Горпина вёд свого недовгого сну (Панас Мирний, 4, 1970, с. 460); Ой без милого соловейка i свёт не свётае (Словник Гршченка, 4, 1959, с. 109).
РОЗК1ШНО—(у великих достатках, п е р е в. з с л. жити) на широку ногу; на всю губу; на велиюй (панськш) стоп!, заст.
Панькайся з хворою дружиною та детьми, коли можна пожити одинаком — на широку ногу\ [думав тесляр] (Рудь, Гом1н до схщ сон-ця, 1959, с. 158—159); Вёддаю на тиждень вольну. Погуляй на всю губу (Б. Ол.’йник, Закликання вогню, 1978, с. 17);—Я не жила сими часами на великёй стопё, не бу вала так часто в товариствах (Франко, 6, 1951, с. 383).
РОЗПУСТИТИСЯ—(стати розбещеним, морально нестшким, здат^ ним на поган! вчинки) збитися з пуття (з шляху); пуститися берега; стати (ступити) на слизький шлях; ступити на похилу стежку (на слизь-ку кладку).
— Тобе так легко збитися з пуття в твоех лётах,— говорила стара Михальчевська на прощание з Василиною (Нечуй-Левицький, 3, 19С6, с. 289); [I в а и:] Я збився з шляху, я потеряв смак до чистого життя (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 126);—Що ж то мене за кумпанёя з Гайдашем? Вен парубок, а в мене вдома трейко детей, дружина... Пустив(Я берега, Потягнуло дурня на легкий хлёб (Сиротюк, Великий благовКт, 1983, с. 17); [Я р о ш е н к о:] Ви стали на слизький шлях, товарищу За-болотний. [В1ктор:] Я не знаю, чому ви надумались повчати мене (Левада, Драми i комедп, 1967, с. 374); Притикёвна, закохавши панича, ступае на слизький шлях (Панас Мирний, 5, 1955, с. 360); Леда не при-гадуе, як е коли вён ступив на похилу стежку (Мушкетик, Серце i ка« м1нь, 1962, с. 297); Хай ступае на слизьку кладку (Панас Мирний, I, 1968, с. 56).
РОЗУМНИЙ — свила (ясна) голова у кого; мае голову на плечах (на в’язах): [е] голова на плечах (на в’язах) у кого; (км’иливий) мае розум у (в) голов); з головою (з розумом); бистрий на розум; живого ума; (збагачений знаниями, навчений) з натоптаною головою; (який вгдзначаеться неабиякими розумовими зд1бностями) розуму (ум-) палата у кого; з)рки (зв)зди, розм.) з неба хапае (зн)мае, зд)ймае); ъл_-кп (трохи) зор! (зв)зди, розм.) з неба не зн)мае; повний (золотин) л< 5 у кого; мак)тра розуму в кого, жарт.; (який мае здоровий глуз \ персе, фам.) розуму не позичати кому; мае лш (ол‘по) в голов); е л: 1 (ол)я) в голов) в кого; не в т)м’я (не в потилицю) битий; (про люд<й недурних, але зарозум’лих, ерон.) [наче] вс) розуми по!в (поТла, поТло); розуму як наклано (в голов)) в кого.
— До чого ж у вас мудра та светла голова! — Може, ви трохи й переоцёнюете мое якосте, але знаходитеся близько до естини,— вкл >-нився ей Мокроступ (Тарновський, Як на довпй нив), 1958, с. 104»; Олекса завжди правду говорить. Ясна в хлопця голова (Цюпа, Назуст^ Pin дол|, 1958, с. 256); Хе-хе, i Корнш мае голову на плечах (Стельмах, К 1982, с. 167); [Л а и к о в а:] — Вён [голова колгоспу] за все наше
Ш
господарство дбае. У мене ланка, I то стиьки клопоту, а тут — кол-госп, м!льйонами орудуе. Тут добру треба голову мати на в’язах (Большак, Образа, 1980, с. 12); [Свирид:] У !ншого н!би й голова на плечах, а придивишся... [Пи лип:] Побачиш порожне м!сце (Кропивницький, 2, 1958, с. 49);—У Панаса ще е голова на в’язах, а в голов! трохи оли, я н1коли не пропаду! (Гуцало, 3 вогню воскресли, 1980, с. 41);—Я не сказав би,— кохати не заборониш... Але ж батьки повинн! мати розум у голов! — то р!ч !нша (Яновський, 1, 1958, с. 631);—Недавно купили,— оказавши поглядом на буфет, з горд!стю сказала Мот-ря.— Хто з головою, той I зараз живе — не горюе (Нечай, Любов ! пам’ять, 1984, с. 87); Новопризначеному голов! троян!вц! були рад!: хло-пець молодий, з розумом, такий д!ло поводе (Тютюнник, Вир, 1964, с. 28); Бистра на розум, вона розмовляла так жваво й дотепно, що слухати !'! не можна було без задоволення ! тепло'! посм!шки (Гримай-ло, Незакшчений роман, 1962, с. 17);—Тому панове козаки можуть, не накликавши на себе немилост! пана Круля, обрати на гетьмана людину твердо! руки, живого ума, шляхетност! та багатства (Басенко, Початок, 1982, с. 162); Баба розказувала. 1й любо було одкривати св!т його очам,— ут!шно думати: з якою натоптаною головою виросте it онуча (Панас Мирний, 1, 1968, с. 56); Розуму палата, та ключ в!д не! загублены! (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1955, с. 250); У нього розуму палата, та грошей малувато (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 323); — Ви т!льки гляньте, що нако!в наш попередшй нерозумний голова! Тут треба десять рок!в св!тл!й голов! !з палатою ума працювати, щоб толку якось добитись (Рад. УкраТна, 15 листоп., 1962, с. 2); Яки б вона роз-мову не розпочала, з ким би не побачилася, уже вона завжди зверне на Василя. I сякий, ! такий, зв!зди з неба здшмае (Панас Мирний, 1, 1968, с, 424); А про Василя вже того —! такий ! он який, трохи не зор! з неба зн!ма (Панас Мирний, 4, 1955, с. 14); Hi, не забуть цього до гроба, коли побив мене йолоп за те, що в мене поении лоб, а в нього порожньо у лоб! (Сосюра, 2, 1958, с. 364); / люди е так! ледач!, Муд-рують.л Ми, бачте, сила, ми — стовби. У нас, мов, золот! лоби (ГлГ бов, Вибране, 1951, с. 68); — Давайте породи! В вас же розуму добра мак!тра (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 136); В!н ! осв!чений, ! говорить красно, та й розуму йому не позичати (Добровольський, Очаков-ський	розмир, 1965, с.	406); — Що	ж	там родиться? — хот!в допита-
тись	Мар’ян. — Коли	маеш л!й	в	голов!, сам	розчовпеш, —в!д-
noeie	Лесь (Стельмах,	2, 1982, с.	207); Був в!н	чолов!к сердеч-
ний,	у голов! мав оли не трохи	та	й питущим	не був (Гуцало,
Скупала в любистку, 1965, с. 136); в лш в голов! у хлопця (Стельмах, 1, 1982, с. 103); Так же п!п не в т!м’я битий; його не обдуриш (Марто-вич, Твори, 1954, с. 40); Не взяла його врагова мати — не в потилицю битий (Номис, № 5714); [Рябина:! Ще молоко на губах не обсохло, а воно вже лизнуло того письма та капральських кулак!в покоштувало, та й гадае, що вс! розуми по!ло (Франко, 9, 1952, с. 40); Ну, б!с,— ein [Ханко], скажемо, на цей б!к дурненький, а наш! — так! вже розумн!, наче вс! розуми по!ли,— чи ж тими цяцечками не хапаються? (Марко Вовчок, 6, 1956, с. 277); Голова як мак!вка, а розуму як наклано (УкраТнськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 318).
РОЗУМНИК— (км!тлива, тямуща людина) мудра голова; свила голова: розумна голова; метикована голова.
[Старшина други й:] Мудра голова, сидить соб! в хутор!, н!би не знае н!чого, а дивишся—скр!зь Головатий (Шевченко, 1, 1953, с. 95); СвИла голова Ковальов! Як в!н здорово тод! придумав конст-рукц!ю цил!ндра до десятитисячного преса (Собко, Б!ле полум’я, 1952, с. 120); Коваль,— той не дуже любив говорити... I хитне головою на Пигулю — слухайте, мовляв, що он розумна голова каже (Головко, 2, 112
1957, с. 253); Кюмушсти переглянулись: «Таки в!н, цей комбриг Антоненко, видно, ком1саром народився — метикована голова» (Збанацький, 4, 1964, с. 47).
С
САМ1ТНИЙ — (який живе або залишився одпнаком, без шкого) сам co6i; один як палець (як мкяць у неб1); один одинцем.
Сам co6i у бур’ян!, щоб не почув хто, не побачив, eucnieyto та плачу (Шевченко, 2, 1963, с. 63); [Оксана:] Сама знаеш, що хазяйствечко у нас слава богу; а що ж, одна у батька, як палець, ! в хат!, I в под-eip'l (Кропивницький, 1967, с. 150); —Ми — це я, один, як м!сяць у неб1 (Стельмах, 5, 1983, с. 83); Може, в окопах уже н! душ!, може, Маковей залишився вже один одинцем на всю дамбу? (Гончар, 3, 1959, с. 365).
СЕРДИТИСЯ — дути (надимати, копилити) губи (губу); (бути пезадоволеним ким-небудь) мати (чути) жаль до кого, р!дко; (без-шдставно) л!зти в пляшку; (потай) тагги (затаювати) зло на кого; мати серце на кого, проти кого; мати зуб (зуба) на кого, и роти кого; гострити (точити) зуби на кого, р!дко проти (с у проти) кого; держати (тримати, носити) камшь за пазухою; гострити (точити) н1ж на кого.
В!н морщить лоб, надимае губи, поглядае скоса на княжного дв!р-ського (Хпжняк, Данило Галицький, 1958, с. 570); —Покажи вже, чого губи копилиш,— докинув Петро (1щенко, Суади, 1969, с. 58); Свекруха лаеться... як скажем що, то — й «дурна i неспособна», як мов-чши— то — «чого губу копилиш»? (Григоренко, Вибране, 1939, с. 197); Була д!вка, як ог!рочок, а стала, немое черниця. Схудла, мовчить ! до батька жаль мае, А в!н чим винен? (Коцюбинський, 2, 1961, с. 34); Я чу в жаль до себе, до вас, до матер! (Кобилянська, 3, 1956. с. 22); Зрештою, сам соб! винен, ! шчого тепер л1зти в пляшку (Гончар, 1. 1954, с. 343); Мала д1вчина таку добру душу та лаг!дне серце, що за т! dpionuyi школи й н! на кого довго зла не затаювала (Козаченко, Саль-ы*я, 1959, с. 30); Загадали тод! на С!ч! в море йти, ту pule пужати, а казаки давно вже серце на султана мала за татар: ск!льки того ясиру перетягали бусурмани (Панч, 4, 1982, с. 21); Гнат !, мабуть, деяк! з присутшх, може, отой композитор або отой поет з своими б у лижи и-ками,— вс! вони мали на мене зуб за Верон!ку (Загребельний, 4, 1980, с. 488); Пан Андрш... мае зуба на Кшивокольського за його завжди зухвал! й гвалтовн! виступи (Хоткевич, Довбуш, 1965, с. 23); — Па Полтавщину нема вороття. Там на мене управитель зуби гострить, зака-туе, б!с!в н!мчура (Кочура, Золота грамота, 1960, с. 437); — А мене теж, мабуть, не мине цюпа, б о банк уже точить на мене зуби, що не плачу довг!в (Коцюбинський, 3, 1956, с. 280); —1 пам’ятайте одно: хто держать камшь за пазухою, тому погано буде жити в нашому сел! (Кучер, Трудна любов, I960, с. 471);—Настя вчора якось сказала, що рашилг з тобою гуляла, от я й вирииив поговорити... Навйцо кам!нь за пазухою тримати (Тарновський, День починався неспокшно, 1963, с. 238); —Значить, у тебе ще е щось проти мене? Не крийся... Скажи, не носи каменя за пазухою (Колесников, Однолюби, 1975, с. 165); [Антон:] Та ще Котик чомусь гшваеться на мене... [Я к i в:] Не полйчав, щоб В!ктсп точив па тебе шж (^Автомонов Колн розлучаються пвое 195Q г ^84)
Пор.: ГН1ВАТИСЯ; ОБРАЗИТИСЯ/	~	’
СКР13Ь—(в yeix напрямах) по eeix усюдах; куди не кинь (не глянь) [оком]; куди (де) не гляну; (де б не був хто-небудь) на кожному кроил; (на всьому простору в!д краю до краю; 1з (з) краю в край; (в P13HHX шнцях краТни чи евпу) по [вс!х] св!тах.
113
Та ще наче весь ceir збожевол1в: дзвонять про Тхню бригаду по ecix усюдах (Логвиненко, Створи, 1984, с. 192); / скр1зъ, куди не кинь оком, банив Орлюк crpatuHi с Aida руша й нещадного палшства (Довженко, 3, 1964, с. 51); Куди не глянь — життя, неначе казна. 1 т1лькй ъути: Прошу вас, Будь ласка Иванович, Поезп, 1967, с. 78): —Школа мен1 з тобою розмузикувати. Треба корито свинящ зрихтувати. А то куди не кинь — все 1нтел1генц1я, а корита шкому полагодити (Большак, Лета ла в!ста, 1967, с. 49); Цишй безконечний проспр— одне i те саме, куди не гляну, сам1 хвил1 (Кобилянська, 1, 1962, с. 126); Скр1зь, де не гляну, cyxi тумана розляглися (Леся УкраТнка, 1, 1951, с. 251); Щ гово-рильн1 [гучиомовщ], поначтлюваш на кожному крощ, вже добре надо-кучили Сахно (Смолич, 1, 1958, с. 63); Плацдарм... забульбився eid краю до краю вибухами (Гончар, 3, 1959, с. 363); Через день летгла зв1стка з краю в край (Глазовий, КумТада, 1969, с. 6); Наш1 кроки — повни повнозвучш,— по eeix ceirax yciM народам чуть (Тичина, Зростай, пре-чудовий св1те, 1960, с. 19); Иого [Гущу] питали — як? що? Що чути про землю, що по сектах говорить... В1н був бажаний г1сть (Коцюбинський, 2, 1955, с. 65).
СКРУТНО—(зовам погано — у з н а ч. прис.) не до см!ху кому; не до жарив кому; не до сол! кому, жарт.; кепська справа (кепськ! справи) у кого 1 без додатка; д!ло труба ч и е, фам.; (комусь загрожують неприемност!, небезпека або й загибель) д!ло табак ч и е; Д1ло швах у кого, розм., р1дко; Д1ло тютюном пахне ч и е, розм; пахне смаленим.
Забродчики жартували, см1ялись, а Микол1 було не до см1ху, не до жартгв (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 106); Робота у мене останшми часами йшла не шпарко, бо так1 були справи, що було «не до сом» (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 173); [Любов:] Я знаю, що коли д1ло вже до морфдо доходить, то вже кепська справа (Леся УкраТнка, 3, 1976, с. 82); —Кукса хоч i п’яний був, але подумав трохи I бачить, що dUo його труба (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 151); [Остапенко:] А коли почув в1н [куркуль Макогоненко], що йде л1н1я на колектив1зац1ю i дгло його, виходить, табак, так його дуже грусть ударила (Коршйчук, 2, 1955, с. 48); —У нас, брат, д1ла швах. По селах даться щось неймо-в1рне. Центральна рада осатаниа од безеилля (Колесник, На фронт! сталися змши, 1959, с. 36); Bin [куркуль] ранйие за нас, молодих та короткозорих, пронюхав, що його (Нло тютюном пахне (Прйлюк, Село на нашш УкраТн!, 1961, с. 79); Т1льки вже зачувши войовнич1 вигуки Одарки, л1кар здогадався, що пахне смаленим (Збанацький, 1, 1974, с. 81).
СЛАБК1СТБ — вразливе (болюче, дошкулъне, слабе, слабке) м!сце у к о г о, ч и е, в чому, чого; слаба (слабка) сторона; ахктлесовт п’ята, книжн.; (риса характеру, на яку легко впливати) болюча (слаба, слабка) струна (струнка) ч и я, кого.
— На жаль, Обручев такий обережний, що важко намацати у нього вразливе м1сце: xa6apie не бере, ...закона та наказа виконуе (Тулуб, В степу за Уралом, 1964, с. 492); Очевидно, прим1вка муляра вразила його в саме болюче лисце: вш був з хлопського роду i тепер, ставши «паном шдмайстером», дуже стидався свого походження (Франко, 1, 1955, с. 227); Земля була... дошкульним лпецем старого Плачинди (Стельмах, Хл1б i Иль, 1959, с. 246); Батаре! см1лив1ше пристриюються до гусенице [танка], колупають дорогу, луплять в лоб, шукають слабого мЛсця в брон1 (Яновський, 1, 1954, с. 54); Я особисто любив бита в мотор, а Швець знав i imai слабы м&ця ЩмецькоЧ черепахи [танка] (Яновський, 1, 1954, с. 85); А що в1н [Ляуфлер] мае м1ж 1ншим, так, «побочно», ту славу сторону, що любив одушевлятись гарячими напитками,— се не мало некого обходити (Кобилянська, 1. 1962, с. 45); — Я за вклю-
114
чення Цимбала до спортивно!, команда. У Цимбала в слабк! сторона? Исхай так, але ж у нас е майже твтора м!сяця для подготовки (Багмут, Служу Радянському Союзу, 1950, с. 81); Ахиллесова п’ята дробнобуржуазно! пол!тики — невм!ння i нездатн!сть позбутись !дейно! ! политично! гегемона л!беральних буржуа (Ленш, Повне si6p. твор!в, т. 15, с. 50); [Г ан на:] Ну, от се ж ! е болюча струна для Льолика (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 719); Ядзя помотала, що !! терпко слова зробили матер! прикрыть, о повела вже дало бес!ду лаг!дн!шим тоном, котра, однак, якраз ! водкрила !ншу болючу струнку оо почуттов (Кобринська, Вибран! оповщання, 1954, с. 108); Вон досконало знав слабк! струни свого родича (Донченко, 6, 1957, с. 527).
СЛУХАТИ — (уважно) насторожувати (нашорошувати) вуха (уха, вухо, слух); ловити кожне слово; ловити слово 13 рота; (дов!рливо, втрачаючи пильжсть) розв!шувати (розставляти) вуха; (прислухатися) прихнляти [свое] вухо (ухо) до кого, до чого, заст.
Зац!плюють [селяни] зуби з холоду,., вирячують оч! о насторожуютъ вуха, щоб хоч що трохи почутоо з того, що говориться в коршм! [корчмП (Франко, 8, 1952, с. 9); 1лько нап’яв поводи й ще дужче одкинувся на кон! й вухо чуйнйие насторожив (Головко, 2, 1957, с. 141); И ого роз-думи оборвав скрип сЛнешних дверей. Байда насторожив слух (Д. Бед^ зик, Серце мого друга, 1981, с. 14); —Молодице, нашорошуйте вуха, бо новина буде: е з чим по селу поб!гти!— гукнув Васюта на Кат рю (Гршченко, 2, 1983, с. 349); Простяглася по д!бров! понад Днопром Козацька ватага... Хто балака, хто кобзаря слуха. А Залозняк поперед и Нашорошив уха (Шевченко, 1, 1951, с. 116); Од не! [Зое!] не одступалч панич!, богали, просили на танц!, ловили кожне П слово, слодкувала очима за нею (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 295); Прок!п вмовляе: — Держоться. Як будемо разом стояти, наш буде верх.— Ному ловля'в слова h рота (Коцюбинський, 3, 1961, с. 61); А я й вуха розвосив. Дю мав, справд! це п!де на користь, а про Батожчука й заву в (Збанацьки 1, 1974, с. 224); [Храпко:] ...В1н каже, а ти — в!риш?— Розставала уха, слухаеш? (Панас Мирний, 4, 1970, с. 144); А щоб ти знав, як мене звати, До мене ухо прихили. Скажу по правд! (Гл1бов, Вибране, 1951, с. 194).
СМЕРТЬ — ос^ания смертна мить; смертний юнець; остання (смертна) година; смергний час (час смерт!); в!чний спок!й (покш), поет.: взчний спочинок (в!дпочинок, одпочинок), уроч.; кирпата свашка, !рон.
Здавалося !м в останню смертну мить, що пливуть вони в наб-зоряну сяючу далину (Довженко, 1, 1958, с. 331); Клянусь.., що бцб / скр!зь единим, чистим, як наш! зор! ! сонця, I з честю !м’я комун!ста нести до смертного к!нця (Сосюра, 2, 1958, с. 431); Я розмовляв з Глази-р!ним, ! в!н мен! розпов!в про останн! година вс!х моряксв (Кучер, Чор-номорщ, 1956, с. 387); Коли почула [бабуся] свою смертну годину,., звел!ла увечер! скликати р!дню (Стельмах, 4, 1983, с. 549); Смертна I час ceiu я на пол! битви стр!ну (Рибак, Переяславська Рада, 1953, с. 167); —Усе — омана, ! ви, й цей сад, i я сама. Вс!х нас, як смерт! час настане, покрие саваном зима (Сосюра, 2, 1958, с. 156); Не думала [стара] про рай, а т!льки ревно б лагала, щоб !! dir и не зас!вали землю с.йзьми, хай в!н [бог] пошле !м просте селянське щастя, а 1й хоч ! зараз сиянии споксй (Стельмах, 1, 1982, с. 53); Стара вже стала, пора б t Щеточкам на в!чний покш (Стороженко, 1, 1957, с. 103); Лежи, Олечко! Лежи на сво1й смертн!й постел!. Знайшла ти в!чний спочинок далеко в!д р!дно! матер! (Хижняк, Тамара, 1959, с. 181); Без жалю, без туги, CKopitue рад!ючи, кинула б вона сей св!т; такий в!н !й г!ркий та обрид-ливий, темний та неприв!тний... Там —хоч в!чний од починок;* а тут н! спочинку немае, н! едино! одрад!сно! хвилини (Панас Мирний, 3, 1969<
115
c. 1G); А там, козаче, зирк! н! в!дс1ль, Hi в!дт!ль,— Кирпата свашка — гулък у хату! (Гулак-Артемовський, Байки, 1958, с. 126).
СМ1ЯТИСЯ — (вщ веселогщв, радосп, нервового збудження) захо* дитися cmixom (реготом); [бути] на реготах; кидае (кидало) в сг-.их кого; (дуже весело, голосно) лускати з! (зо) см!ху; (реготати. переважно в жартах або безшдставно) заводити cmixh та реготи; смшнси (см1хи, регот) справляти; справляти хихи (х!хи) [та реготи]; заводити хихоньки та хахоньки; (дуже сильно см^ятися) захлинатися (псхллна-тися, заливатись, залягатися) cmixom (реготом, в1д сшху); качатнся в!д (од, 3i) cwixy (реготу); лягати в!д (од, зо) cMixy (з реготу); в’1д реготу братися (хапатися) за боки; в!д реготу (cMixy) братися за живи; [ре-гсиати (см(ятися)] аж за жив1т (животи) братися; (смгятися дозго й нестряхмно, до нестями) кишки рвати [31 (зо, в!д) см’1ху (в:д реготу)!; рватн боки (животи) [ошючись, в!д (зо, з) CMixy]; [мало не] падати 3i cwixy (в1’д реготу); (посм1хатися, осм1хатися з недобрим виглядом, зневажл,) вискаляти (вишшряти, скалити, шюрити) зуби до кого i без додатка; продавати (сушити) зуби; торгувати зубами; лупи-ти зуби; виб1лювати зуби.
— Розб1глись ягнята, нема,— знову шдкидае котрийсь, I eci заходиться слйхом, а найохоч!ше кидаеться у вир веселощ!в сам Порфир (Гончар, 6, 1979, с. 40); Задоволений сво!м дотепом, в!н займовая тим демонським реготом, який заглушав см!х тисяч! нормальних людських горлянок (Дмитерко, Розлука, 1957, с. 229); На що вже Маланка — весела д!вка, завжди на реготах. А й та ствчувала мен1 (Микитенко, 2, 1957, с. 158); Остапа кинуло в cmix, мотало, аж трусило ним (Гордиенко, 2, 1959, с. 297); Д!вчата лускали зо CMixy, штовхаючи одна одну л!ктем (Кобилянська, 2, 1956, с. 54); На панщин! вона не роб ила, як друг!, а биыие давилась — заводила см1хи та реготи (Панас Мирний, 4, 1955, с. 33); Дука щасливий не спить: Добре йому у палатах п!д кршиею Вина-гор!лочку пить. Любо йому у тепл! вигр!ватися, См'иики справляти з eicTbMii (Грабовськин, 1, 1959, с. 606); Москали.. лабу снились до Я вдохи, а Я вдоха справляла з ними cmixu та реготи (Панас Мирний, 2, 1969, с. 164); 7 гомонять та реготи справляюсь так!, що аж стр!ха шелестите, а з в!дчинених навс!ж дверей дим валуе надв!р, як 1з шинку (Грипр Тютюнник, Батылвсью пороги, 1972, с. 126); Стояла [Тоня] в кол! сержант!в з пол!гона ! хихи та реготи з ними 'справляла (Гончар, Тронка, 1963, с. 45); Чолов!к ц!лу н!ч не спав, а в!н хихоньки та хахоньки починае заводити (Стельмах, 3, 1983, с. 279); В одному кутку... захлиналась якась [д!вчина] cmixom, немое од лоскоту (Головко. 2,1957, с. 95); В!н захлинався реготом, махов руками I майже посшйв (Смолич, 1, 1958, с. 267); А Давидов! що? Зам!сть рятувати хазя!на,— аж упав на pie, захлинаючись eid густого CMixy (Стельмах, 1, 1982, с. 120); —То це ти, парубче, лякаеш д!да, геж? — похлинаючисъ реготом, вимовив Арсен (Григ1р Тютюнник, Вогник далеко в степу, 1979, с. 48); Д!вчата ск!нчили меню ! зное заляглися смехом (Леся УкраТнка, 3. 1952, с. 657); А О лена махала на нього рукою, заливалася cmixom й ще р!зче, ще голоснйие виводила про те, що «вона молода, як ягода» (Остап Вишня, 3, 1964, с. 243); Велет глянув, подивився, диким реготом залився, наче гр!м загуркот!в (Заб1ла, Малим про велике, 1958, с. 35); 7/7 коля pi качалися од см1ху. Реготу було до сл1з (Васильченко, Вибране, 1954. с. 143): 1ван ппиглв, затачав, а дал! давай ревти так удатно та химерно, що вс! аж лягали од CMixy (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 48); Весь базар мало не л1г зо CMixy (Довженко, 2, 1964, с. 52); Спекулянтка заплуталася у сит!, ре пет у вала, сипала прокльони, а юрба лягала з реготу (Микитенко, 2, 1957, с. 333); В!н хот!в збудити Соломио, але лиш глянув на не!, як схопився за боки eid шаленого реготу (Коцюбинський, 1, 1955, с. 343); Так он б!да: куди в!н не поткнеться — У сяк ыд
116
реготу береться за жив1т (Глебов, Вибране, 1957, с. 62): Варто було Хом1 казна-що сказати, як голова с1льради см1явся, аж за живота брав-ся (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 38); Ittodi було насм'ииить [д1д] 6ecidy, аж за животи беруться (Панас Мирний, 2, 1954, с. 115); ДИи залягались од cMixy (Григоренко, Вибране, 1959, с. 122); А старший боярин, пан ГИстряк, кишки рве зо CMixy та 61га по селу, та збира ceiu noted, щоб швидше на посаг молод их садовити (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 217); Хлоп’ята одпов1дають: «Ох, ком1к цей Цюпа, просто кишки можна порвати!» (Яновський, 1, 1954, с. 52); Як скаже, як втне [Дунай!—боки рвеш, см1ючисъ (Муратов, Жила на cbitI вдова, 1960, с. 39); Трохи ми боки з нього не порвали] (Яновський, 2, 1983, с. 242); Люди рвали животи з пот!хи, наседали з ycix бок1в, щоб подивитись на Петра (Хорунжий, Micro над нами, 1962, с. 87); Вона якраз eidxu-лялася, a eiu потрапляв у драбину, що аж в!дголос ituoe, a eci падали 31 см1ху (Кобринська, Вибраш опов!дання, 1954, с. 116); Легко одводячи рукою настоебу ученого багнета вб!к, я кричу йому в обличчя: — Ти чув? У /Нмеччиш— ре-во-лю-ц/я!..— i сам мало не падаю eid реготу (Колесник, На фронп сталися змши, 1959, с. 134);—А парубкам з девчатами ci-дати? — питав один парубок, вискаливши зуби (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 116); —Вас i так б1ля кабши багацько,— шдстрибуючи до стел1 брезентово'! будки, сказав на те Володя.— A мен! й тут весело. I тут же вышарив зуби, показуючи, як йому весело (Тельнюк, Б1лий камшь, 1984, с. 321); Враз дама дожовуе, ковтае i премило виишрюе золот! зуби до Юри (Смолич, 1, 1971, с. 63); —Треба знати, коли жартувати. На все час с. Не все скалити зуби (Панас Мирний, 5, 1970, с. 255); А Дал!-страт Пилипович пихкае цигаркою й усм!хасться..— 1 чого б я ото зуба пиарив? Он в газетах пишуть, що озимина шдгуляла, що шк!дник часу-ваеться... Дощ!в щось не чути. Погода змшилася... А Дал1страт Пилипович усм1хаеться (Остап Вишня, 2, 1964, с. 64); —Не бшся, зуби до парубкнв знаеш ишрити, а хвора! води подати не можеш? (Дем’ян, Кру-тогори Верховини, 1984, с. 231); Аж одного дня таки не витримав: eiu сказав iii, що взяв и не на те, щоб вона продавала зуби та реготалась з парубками; що онде городина заростае бур'яном, що в хат! нема ладу (Коцюбинський, 1, 1961, с. 65); Одчинив [Безбородько] ворота i вдово-лено засмаявся...—Чого це ти, чолов1че, зуби сушиш — об!зваласъ 1з городця Mapin (Стельмах, 4, 1983, с. 234); —А ти чого зубами торгусш? Тут про д!ло балакають! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 119); Не швидко npuoie лакей на генеральшин клик. Ну де ж eiu був — як не лупив зуби з Уляною! (Панас Мирний, 2, 1969, с. 124); Ти чого вибЫюеш зуби? — здивувався батько.— Бо е що вибиювати,— ще б!лыие разбирав мене см!х (Стельмах, 4, 1983, с. 576).
СОРОМИТИСЯ — (червошти в!д сорому) пекти раюв (рака); ropi-ти (згорати, згоряти, палежти i т. in.) в!д (з) сорому.
Та в!н [Залужний] одночасно розу Mie, що вечеряти у Шухновських доведеться, доведетъся весь веч!р з ними говорити, пекти рак1в nid пронизливими поглядами пожадливих передраних очей Елеонори Степа-швни (Збанацький, 1, 1974, с. 31); Чорнокнижний неуважно, за звичкою, перехрестився на розкииний, з червоного дерева к!от, потер л!вою рукою щоку, оту, яка й дос! пекла рака, та й почав потихеньку вкладати о торбану клинц! свое'! бироди (Стельмах, 1, 1982, с. 459); Солом1я zopina eid сорому i злост! (Коцюбинський, 2, 1961, с. 110); [I в а н:] Не ждав я, що i мен!, старому, прийшлось згорати eid сорому перед добрими людьми за тебе! (Васильченко, 3, 1960, с. 55); Карпов стояв, згоряючи з сорому, клтав очима й ладен був !ти геть (Земляк, Гшвиий Страной, 1960, с. 118); BiH... пален!в eid сорому i тершв тяжку муку, коли бачив де п’яного работника (Леся Украшка, 4, 1954, с, 272); /шла
117
co6i Роксолана слухняна Та палеитла з сорому (Забашта, ГНсня i хл!б, 1961, с. 62).
СОРОМНО — сором Тсть оч! ком у; пече сором кого.
[Оксана:} Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не 1сть мен! очей! (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 167); Пене мене сором на саму згадку (Коцюбинський. 2, 1961, с. 335).
СПАЛИТИ— (шдпалити з метою помети) пустити [червоного! п!в-ня; (знищити вогнем) обернути в пошл (перетворити на пошл) що; пустити [з] димом [за вггром] (з вогнем).
Перший поштовх розлюченого розуму був — повернута назад i пустити такого червоного п1вня, який би злизав не лише господарство, а й yci ф!льварки i всю Золотар!вку разом з хатою Сотника (Циба, На злам!, 1984, с. 38); —Пустили п!вня, виродки (Стельмах, 2, 1982, с. 551); —Краще б зарево пожеж! св!тнуло на 'ix [жител!в]; краще б воно обняло ix в огненному euxpoei св!та, обернуло у погил (Панас Мирний, 1, 1968, с, 86); [Криво Hi с:] Армаду корабл!в султана, що розбивала великий флот венец!анц!в, ми ск!льки раз!в на попил пере-творювали (Корншчук, 1, 1955, с. 226); —Коли ж з’явиться мьж вами яка продажна шкура — з димом усе його кодло пуст1тъ, як пустили ми еашого старосту (Стельмах, 3, 1982, с. 432); —Сплюндрувати все, без-думно пустити з димом найлегше, кожному дурнев! по плечу. Ти от притримай його для знедолених (Сиротюк, Великий благов!ст, 1983, с. 8); [Стась:] Нахвалявся Кармелюк перепороть р1зками всю ком!с!ю i димом пустить eci ix папери (Васильченко, 3, 1960, с. 389);—Та йому [панов!] й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за eir-ром пустити\ (Головко, 2, 1957, с. 221);—Проклятий фашист все село nid небо з вогнем пустив (Копиленко, Хата хлопчика-м!зинчика, 1958. с. 6).
СПАНТЕЛИЧИТИ—(заплутати, дезор!ентувати когось) збити з пантелику (з толку) кого, pidno; закрутити (заморочити) голову кому; збити з пливу (з плиту) кого, д!ал.
Мусив перетворитися на дикого зв!ра, на якого полюють тисяча мисливщв i який заповзявся обдурити tx ycix, заплутати, збити з пантелику (Загребельний, 5, 1981, с. 179); Довго сл!дчий намагався збити з толку молодих револющонер!» (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 96); — Такий ловелас, як Микола /ванович, як'ьй завгодно д1вчин1 голову закрутить (Збанацький, 1, 1974, с. 313); [Писар:] Тут стати-, стика зовам голову заморочила (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 37); У ci одного з1б’ють з пливу (Словник Гр!нченка, 3, 1959, с. 195); —В1н же в ix голова, старшина!..— зареготався Копаниця...— нам треба його збити з плигу (Гршченко, 2, 1963, с. 321).
Пор.: ЗАПАМОРОЧИТИ.
СПАТИ — (перебувати у стан! чуткого, сторожкого сну) спати на одне вухо; (сидячи др!мати) клювати носом; ловити окушв (окун!) [носом]; носом рибу вудити; (спати з хрошнням) давати (задавати ! т. !н.) хропака; (спокщно) спати сном праведника (праведников); (мщно спати, напрацювавшись, натомившись) спати без задних н!г; спати без пам’яп; спати як кам1нь (як мертвий); (дуже мщно, непробудно спати) спати мов (як, наче ! т. !н.) убитий (побитий, забитий); спати (заснути) мов (як, наче i т. ш.) [дитина] тпеля маку (мак!вки); спати на оба вуха, дшл.
Село eid тога часу спало пльки на одне вухо. 3 кожно! хати,, чи родина хтось був на чатах, прислухалися до кожного шереху (Дем’ян, Крутогори Верховипи. 1984, с. 89); Ларивону Орчику все раптом стало байдужим, в!н уже клював носом (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 43); Пилип з Конопель уже носом ловив окуш, хоч doci й ум!в начебто
118
вапити чарку горолки (Тльченко, Козацькому ‘роду нема Переводу. 1958, с. 504); Стоять з позасв!чуваними св!чками, хто слуха, а хто окушв ловить, слухаючи, як славно чита... попович (Кв!тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 239); Вже Зшъка куняла, дрТмала, носом удила рибу, вже нав!ть засинала, i Тй почали верзтися якось сни, а Настя не приходила (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 354); 3 нудоти [глядач!] поз1хали чи хропака давали. А потом повставали й дирекци сказали: — Постаете на полную свою кшо-дурницю Иванович, Перебендя посм!хаеться, 1960, с. 52); Дало закутався [Павлусь] краще eid ранкового холоду, схилився до Корнюии, що з самого двору задавав хропака, то й соб! заснув (Головко, 2, 1957, с. 263); —Подумайте: старшина роти... оздових стереже! Коней 1м го-дуе! А вони co6i сплять сном праведников... (Гончар, 3, 1959, с. 310); — Спить [Павлик] без задн!х н!г. Наковзаеться за щлий день — ледве додому чапае (Стельмах, 2, 1982, с. 396); —Я повертався з роботи... натомлений i голодний... Лягав дол! i спав без пам’ят! (Яновський, 2, 1958, с. 65); Чолов1к спить як кам!нь (Стефаник, 1, 1949, с. 223); [Р i-ч а р д:] Я сам про себе задував не раз: вдень прауював, вноч!, як мертвая, спав (Леся Украинца, 3, 1952, с. 11); Спае як убитий. Давно так не спав. Спасибо вам (Сологуб, Полинове причастя, 1975, с. 329); Бурлаки покотом спали на солом! як побито (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 78); Василина спала як вбита (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 151); Пастух спав також мов забитии (Франко, 7, 1951, с. 150); Там Коваленко простелив газету, шдклав nid голову чемодан i заснув м!цно й безтурботно, як дитина посла маковки (Загребельний, 5, 1981, с. 13); Переживши нал!т, eci... заснули, як посля маку (Муратов, Жила на св;т! вдова, 1960, с. 24); Bin [Перегуда] наряд на роботу дае звечора, а вран-Щ, коли той наряд починають виконувати на господарств! i зчиняеться лайка, Перегуда спить, як п'осля мак!вки (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 315); Ранком дехто ще спав на оба вуха, а Михайло вже був is соки-рою в Aid (Дем’ян, Крутогори Верховини, 1984, с. 89).
СПРИТНИЙ — (про вправну людину, яка використовуе обставини для власно! вигоди) не проспить (не заспмть) грушку (грушки) в попел!; (дуже хитрий) на ходу (6iry) шдметки рве (зривае); з варено! крашанки курча висидить, д1ал.; зум!е вптймати (вхопити) возка за вухо.
Молодший сержант таки cnpaedi не проспав грушок у попел! (За* гребельний, 6, 1981, с. 92);—A в!н не заспав грушок у попело! (Загребельний, 6, 1981, с. 181); Не дуже приязно поглядаю на хитреньки й задерикувату тТточку, яка школа не проспить Hi чужоц н1 свое! грушки в попел! (Стельмах, 4, 1983, с. 628);—Тиьки не спи, Жоржику, бо тут вештаються так! художники, що на ходу подметки рвуть (Мшяйло, На ясн1 зор1, 1975, с. 360); Цей в житт! не пропаде, цей зум1е впшмати совка за вухо! (Гончар, 6, 1979, с. 53); Цей вовка за вухо вхопить? (Гончар, 6, 1979, с. 58; [Клим:] Це в!н на людях посмсхаетъся— хитрий. 3 варено! крашанки курча висидить (Зарудний, Анте!, 1962, с. 71).
Пор.: ХИТРИЙ.
СТАРАННО—(пер ев. стерегти, берегти, охороняти) як зшищо ока (як око); як ока [в голов! (в лоб!)]; паче ока, заст.
Товариш! роботники, солдата, селяни i eci трудящИ Бер1ть у сю в ладу в руки своох Рад. Береж!ть, охороняйте, як зоницю ока, землю, хл!б, фабрики, знаряддя, продукта, транспорт — все це eld ниш б у de щлком вашим, загальнонародним добром (Лен1н, Повне 3i6p. tbopib, т. 35, с. 63); Як! стар! зв’язки були з людьми, то тих я бережу, як ока в голов!; i тому я дуже радий, що можу до вас зное писати (Стефаник, 3, 1954, с. 232);—Перемога залежить eid проходов крозь Балкани. Тому пильнуй Тх, як ока в голов! (Отльський, 1ду на вас, 1958, с. 80); [3 i н а ! д а:] Мене стережуть отут yci, як ока в лоб! (Нечуй-Левицькнй.
119
9, 1967, с. 352); [Хмельницький (до Лизогуба):] Вона [Зося] отруби хотела мене, але отруьла Варвару. Веди... в шдземелля i бережи, як ока (Корншчук, 1, 1955, с. 268); Не перший pin лмок цей пани Я паче ока стережу (Манжура, Твори, 1955, с. 123).
СТЕЖИТИ—1. (пильно спостер!гати, не в!дриваючи очей, погля-ду) не спускати (не зводити) очей з кого, чого; не випускати з очей кого, щ о; пасти очима (оком) кого, що, з а к и м, ч и м.
Клас не спускав з не1 очей (Довженко, 3, 1964, с. 23); Клнна бригада не зводила очей з комдива (Яновський, 2, 1983, с. 261); Вона що-не-будь побить, a ein, nidперши руками кучеряву голову, не випуска П з очей (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 99); Дивчина знала, матроси не приходить так co6i, пасти очима, вони завжди щось купу ют ь (Кучер, Прощай море, 1957, с. 11); Зиркнув, аж м’ш Савка дриголить nid л1сою та пасе оком, що я буду робити (Франко, 2, 1950, с. 42).
2. (здшснювати контроль, нагляд за ким-, чим-небудь) не спускати ока (очей) з кого, чого; не спускати (не випускати) з очей кого, шо; гримати на ощ кого, щ о; пасти очима кого, щ о, за ким, ч и м.
Bin, 1 брагам, не спускав очей з султанам (Загребельний, Роксолана, 1982, с. 291); Дочку свою Яцуба посадив так, щоб вона була на виду, щоб eiH Mie не спускати з Het ока (Гончар, 5, 1979, с. 109); На стайнл eUbHlute трохи, н1ж у горницях. Там — що не зробив, пан бачить, бо з ceoix очей не спускав (Панас Мирний, 2, 1969, с. 194); Не важко було политити, що його (каштанов!] люди пальнують за нами, постшно тримають нас на оц1 (Земляк, Гшвний Стратюн, 1960, с. 64); Зное стро-катими табунцями розбрелися по садах гарему безжурш одал1ски, зное у пасли tx очима з-поза куиДв i дерев нев£дступн1 евнухи (Загре-бсльний, Роксолана, 1983, с. 229).
СТРАШНО—(в!дчувати страх, боязнь — у знач. прис.) страх (сстрах) бере кого; страх (жах) проймае кого; (в!дчувати великий жах, переляк) душа в (шд) п’яти ховаеться (скаче i т. ш.) в кого: волосся (волос) (на голов!] стае (заст. становиться) дибом (дротом) у кого; волосся (на голов! (догори)] шдшмаеться (шдшмаеться) в кого: кров холоне (в жилах] у к о г о, к о м у; жижки труситься в кого; ноги згинаються (в кол!нах] у кого; наче комашня поп!д шкурою биае в кого; мурашки (мурахи) б!гають (лазять i т. in.) за <поза) спиною (по спин!, по т!лу, за плечима i т. !н.) кому, у кого; [аж] мороз :де (йде, сягае, проб!гае, продирае i т. in.) спиною (поза спиною, поза шк!рою, поза шкурою, по шк!р!, з-за плечей, поза плечима) в кого, кому; холоне душа (в душ!, на душ!) в кого; холоне серце (в серп!) в кого.
Як згадаю дорогу додому, то аж страх вере, сильки вона забере у мене сил (Коцюбинський, 3, 1956, с. 335); Мене острах бере, морозом обдае (Барв!нок, Опознания з народних уст, 1902, с. 88); Ось ein уже pasie зо два ynipuye, знесилившись. Todt нас раптом проймае страх — людина тоне (Яновський, 2, 1958, с. 17); Глобу проймае жах, гнався за ним табуном мовчазних, упевнених вов/cie (Гончар, Новели, 1954, с. 72); Раз канчуком вчеше пан — до печшки дшде, а голосом крикне— душа з ляку... аж nid п’яти ховаеться (Панас Мирний, 4, 1955, с. 220); А коли я намагався переконати себе, що це не зовам так,— ноги сам1 починали 6ieTu, в живоН кишки замерзли, душа скакала в п’яти i ще нижче (Яновський, 1, 1982, с. 226); Волосся дибом становиться i здаеть-ся неначе за шиворот хто i ловить (Котляревський, 2, 1953, с. 68); Ми часто задуваемо про дуже важлив1 речи не бачимо ix, i поНм... у нас волосся стае дибом: куди ж ми doci дивилися? (Довженко, 3, 1960, с. 189); С идиш часом на фасМвському вокзалу a dieuya як ударить з репродуктора басом — профундо..,— так волосся на голов1 дротом
120
i стае (Мак!вчук, Анфас i в проф1’ль, 1972, с. 13); [Савка:] Вийняв фалыииву бумажку, даю Кукленчис!, а у самого серце затьопалось i волосся,чую, п}дн}мавться на голов} (Карпенко-Карий, 1, 1960, с, 405); [3 а ч е п и х a:] М!й батько був з запорожцев! Господи! Як почне було розказувать про ту войну [вшну],— волосся догори п1д1ймасться (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 59); [Е д i т а:] Кров мен! холоне в жилах, як я дивлюсь на «аграшки» так! (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 33); У мене он кров холоне за Паньком. Hi, не вижену я людини з хата (Гуршен-ко, У серця своя пам’ять, 1973, с. 91); Збадьорюе себе,— подумав Ста-Hi с лав,— а в само!', мабуть, жижки трусяться (Большак. Аста ла в!ста, 1967, с. 61); [Мор дох ай:] Щось у мене в колшах ноги згинаються ! наче nonid шкурою комашня б!гае (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 162); Andpieei оч! л!зуть на лоб, а за плечима — мурахи (Коцюбинський, 3, 1974, с. 96); Мурашки бегали по спин}, але ц!кав!сть перемогла страх (Гжицький, Чорне озеро, 1961, с. 15); [Катря:] Не можу я, б!дна, ! зрозум!ти такого щастя.., т!льки аж мороз спиною йде, так страшно (Старицький, 2, 1964, с. 183); [Кабиця:] Налякала як, аж мороз поза шкурою й дос!! (Старицький, 2, 1964, с. 28); «Невже в!н брат м!й?» — мигот!ло у його в думц!, i аж мороз проб1гав у його поза спиною (Панас Мирний, 1, 1968, с. 53); Х!ба забудем рядки Шевченка, пройнят! таким гострим почуттям самоти, що аж серце стискуеться ! мороз ide по шк}р} (Крижашвський, М. Рильський, 1960, с. 165); Було й слухати, як ваш батько-пок!йничок розказуе, то мороз з-за плечей бере (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 307); [В а р т о в и й колет! а нт:] — Я мислю соб! так, же [що] як доскочить сюда гайдамаки, ото ж буде. Страшно й уявити, мороз поза плечима сягас. Куди тод! ховатися? (Сиротюк, Великий благовест, 1983, с. 26); — А Клава он пршхала, таке розказуе, що душа холоне!,.— Вона стала розпов!дати, як бомбили 1х у дороз!, як гор!ли станци (Гончар, 4, 1978, с. 57); Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйн! поховаютъ, Що не в Украйн! буду жить (Шевченко, 1, 1951, с. 393); 1 от... знову увижаеться страшна темнота... Тихо.., глухо.., страшно аж в серц} холоне (Панас Мирний, 4, 1955, с. 332).
Пор.: ЗЛЯКАТИСЯ; ТРИВОЖИТИСЯ.
СУМУВАТИ — вдаватися (вдарятися, впадати) в сум (смуток, тугу); сохнути з печал!; (тяжко сумувати, побиватися, сильно жури-тись за ким-небудь) битися головою; заламувати (ламати) руки; рвати волосся (коси, чуб) [на голов! (на co6i)]; осипати (присипати) попе-лом голову (голови, коси), заст.
— I дос!, згадуючи той веч!р, я впадаю в сум, неначе щось вороже, су мне i неухильне стае передо мною (Довженко, 3, 1960, с. 505); «Венерин сину! Не жахайся,— Д!д очеретяний сказав:—I в смуток дуже не вдавайся» (Котляревський, 1, 1952, с. 199); Ой не плачте, не журиться, в тугу не вдавайтесь: заграв м!й к!нь вороненький, назад сподовай-тесь (УкраТнськ! народи! nicni, 1967, с. 73); Як пол!чили одрадяни, то хл!ба не то що до нового, а хоч би до р!здва стало. А проте не дуже в тугу вдарялися (Панас Мирний, 4, 1955, с. 248);—Не журиться й ле впадайте в тугу надаремно, бо туга — це один з семи смертельних epixie,— втииала Майбородиха (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 392); [Пет-р о:] Нехай один буду я горювати i сохнути з печал} (Котляревський. 2, 1953, с. 30); Жанки заплакали [проводжаючп рекрута], сестра руки за-ламали, а мама била головою до одв!рка (Стефаник, Твори, 1961, с. 35); / заставляло [життя] заламувати руки i битись, битись об землю, в дикому бажанн! зеинути з сього св1та, де щастя i горе так боже-вольно сплелись (Леся УкраТнка, 1, 1951, с. 205); [Пашка:] Чуднт ти якась: друг! ждуть того кохання, як щастя, а вона [Катря] руки лтма (Старицький, 2, 1964, с. 173); Д!дона г!рко заридала, i з серця аж
121
волосся рвала (Котляревський, 1, 1952, с. 83);—Чёпко!— гукнув Луш-ня,— Чи ти, бува, не збожеволёв? Я кого ти бёсового батька качается та рвет на головё волосся? (Панас Мирний, 2, 1969, с. 219); Вона рве на coot коси i стогне, присягаючись, що н1 в чому не винна (Тютюнник, Вир, 1964, с. 122);—Bin рвав на головё чуб, що спекулянта так нагло, мов з душё, вирвали худобину (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 35);—Ну, друзё?— кинув бадьоро вусами [Жук].— Не казав я вам, щс немае чого попелом голови присипати? Не говорив, що справа не загине на Затишнёй? (Козланюк, Мандр1вники, 1946, с. 70); Та от я ёду по землё, а земля — як матёр, що всипала попелом коси над криком могил (Б. Олшник, 1стина, 1976, с. 57); Надягнувши траур ё волосяницё, посипали голову попелом бёднё батьки ё голосно кричали (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 198).
СХОЖИЙ—(про дуже подобиях зовшшшстю людей) скидаеться з лиця; волос у волос, нар.-поет.; як (мов i т. 1н.) крапля (дв1 краплц дв1 краплини, дв1 капл1, мов одна капелька) води [под!бний (схожий)]; капля в каплю.
Слугам уявлялось, що до ix випадком заскочила в пекарню на вечерю посесорова менша дочка, на котру Маша трохи скинулась з лиця i чорними бровами, ё гостреньким, довгеньким видом (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 22); / вродилися тё дев’ять синёв, як дев’ять соколёв, один в одного: голос у голос, волос у волос (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 287); А ти на дёда свого, як del Kpanni води схожий, то й перебирай дёло його на своё руки (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 5); О, вони [брати! схожё як dei краплё води (Загребельний, 5, 1981, с. 253); Та девчина була, як dei краплё води Олеся Музикёвна (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 350); Та вже ж ё синок у Василя Семеновича,— сказано: якби той розум — батько, як det каплё води (Панас Мирний, 2, 1969, с. 129); [Березняк:] Ти молодим, як крапля води, на нього схожий був (Кро-тевич, Вибране, 1959, с. 509); Вона [доля] була подёбна до моет, мов одна капелька води до другоё (Кобилянська, 1, 1962, с. 161); ёвасик, як dei краплини води, скидався на свою матёр (Д. Бедзик, Серце мого друга, 1961, с. 17); Були у Василя три сини,— парубки, що макёв цвёт. Здоровё, крепкё,— обичаем та вдачею капля в каплю у вётця вдались (Франко, 1, 1955, с, 127).
СХУДНУТИ — [аж] з (1з) лиця (з личенька, на лиц!) спасти; спасти з т!ла (в wii); Ильки оч! ростуть у кого; позбути [свого] жиру, зневажл.; (дуже схуднути, змаршти) сама (одна) снасть зробилася (стала i т. iн.) з кого; одна (лльки) пнь залишилась (лишилась, зосталась) в!д кого, з кого; перепався на смик (на сухар).
Бачу я з першого погляду, що вён зовсём ёз лиця спав, аж почорнёв (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 19); —Чого ти, Мелашко, журится, аж з лиця спала? — питав у неё чоловёк (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 369); На лицё помётно спала [Любов Прохор1вна] ё все щось мёркувала, ёнко-ли навёть уголос (Ле, Роман М1жпр’я, 1953, с. 320); Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 344); Схудала, спала з лиця [Тамара], тёльки очё ростуть (Гончар, 5, 1979, с. 97); [Л ис иц я:] Усе було труджусь, роблю — Аж з тёпа спала (Глебов, Вибран! твори, 1957, с. 35);—Так перемучилась, що аж з тёла спала и робота менё не в думцё (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 162); Тро-фейнё важкё битюги й чистокровнё крас из I рисаки спадали в тёлё за кёлька важких переходёв (Гончар, 3, 1959, с. 88); [Храпко:] 1й-богу, пострижу [Дуню]! Хай лиш там свого жиру позбуде (Панас Мирний, 5, 1955, с. 176); 3 Насту сё там часом зробилась одна снасть,,: ёзеохла, зчорнёла, змарнёла (Барвинок, Оповщання з народних уст, 1902, с. 452); А з блени вже тёльки тёнь зосталась,,. Не було пощо жити. Чоловёка нема, дитини нема — для кого ж! (Хоткевич, Довбуш. 1965, с. 362) j
122
Антон ледве вплзнав сина, eid якого залишилася одна т!нь (Чорнобри-вець, Визволена земля, 1959, с. 140); Уздр!вши чолов!ка, Олена обривала cnie i починала докоряти, що в!н, Марко, i не o6idae, ! не вечеряв, i забувся за жшку, i сам перепався на смик (Стельмах, 4, 1983, с. 406);—Та з кобилою щось. Трет!й тиждень на ногу не стае, Перепилась— ну на сухар (Головко, 1, 1957, с. 145).
Пор.: ХУД Ий; ВИСНАЖЕНИЙ.
т
ТЕМНО — [темно] хоч око (оч!) виколи (вийми, вибий); [темно] хоч в око (в оч1, у В1ч1) стрель (стрельни, дай); [темно] хоч оком свин.
[Карпо:] Темно, хоч око виколи! Н1кого не видко! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 107); Д!вчинка йде серед ноч! JJIcom др1мучим одна. Темно, хоч виколи оч1, Мертва стоить тишина (Бичко, Сшся, родися, зерно, 1959, с. 204); Устав Ч'тка тихо; налипав deepi; нишком вийшов у с!ни. Темно, хоч око виколи (Панас Мирний, 2, 1969, с. 275); [Овлур:] Хоч око виколи! Не видно! Н!ч мов сажа чорна (Франко, 9, 1952, с. 227); 1 п!тьма, хоч око вийми (Довженко, 3, 1964, с. 45); [Ш е р е м е т а (входить):] Свисни ще раз, бо темно, хоч око вибий (1рчан, 1, 1958, с. 54); Веч!р, дощ, темно, хоч в око стрель,— тому й зби-лися з р!вного шляху (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 29); Клятий туман, хоч в око дай (Качура, Вибращ твори, 1953, с. 389); Було темно хоч оком свИи (Смолич, Реве та стогне Дншр широкий, 1960, с. 339).
ТЕМРЯВА— (абсолютна в’1дсутн!сть свила) кром!шня ттьма (тем-рява); египетська тьма, заст.
1 сниться im, б1дним [черв’якам], у п'пьм! кром1шн1й, Десь сонце горитъ у вс!м чар! весни (Франко, 10, 1954, с. 37); В кромиинш темряв1 виринуло обличчя мого командира полку (Яновський, 2, 1954, с. 76); Такий туманний час тепер для Ялти невиг!дний.., св!тла на вулицях нема, а як скшчаться м!сячн! ноч1, то вже буде зовс!м тьма египетська (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 226).
ТИХО—(про BiacyTHicTb будь-яких звук!в) [тихо (тихо-тихо)] як (немов i т. 1н.) у вус! (в yci); [тихо] хоч мак (маком) с’1й; чутко було як [i] муха л!тала (пролегить); [ш] муха (мушка) не забринить.
— Дссс!..— засичав Загниб1да ! знову почав дослухатись. Кругом, як у eyci, тихо, тиьки з к!мнати доноситься сап важкий (Панас Мир-н-’й, 3, 1969, с. 119); Саранчук... наче тягар важкий, що ледве дон!с оке, впустив:— Поган! в!ст!! — I стало в к1мнат1 тихо-тихо, як у eyci (Головко, 2, 1957, с. 325); У хат! стало так тихо, хоч мак с1й, т!льки голос Марини роздавався, передаючи слова nicni, та перо, записуючи, б1гало-скрип!ло (Панас Мирний, 3, 1969, с. 227); П!сля гомону та гала-су настане така тиха хвилина, що чутно, як i муха пролетать, думает, мов yci зговорилися мовчати (Панас Мирний, 4, 1970, с. 119); У хат! стало так тихо, що чутно, як муха пролетать, I т!льки коли-не-коли порушило ту тишу доччине... з!тхання i хриплий кашель (Панас Мирний, 4, 1970, с. 415); В хат! ш мушка не забринить (Кобилянська. 2, 1962, с. 259)- В хат! тишина, мушка не забринить (Кобилянська, 3, 1956, с. 539)'
Т1КАТИ— (швидко б1гти, намагаючись уникнути небезпеки) давати драла (драпака i т. in.); [братися] в ноги; [брати] ноги на плеч!; давай (дай) бог (боже) ноги; ноги на плеч! [1 (й) гайда]; кивати п’ятами; (т!кати, виявляючн свое боягузтво) показувати спину (потилицю); ма-зати (мастити, намазувати i т. in.) п’яти (п’ятки) салом (смальцем).
123
Дает неначе з ляну драла.— Гука Ховрах,— н! на що не глядит. Мене б то й не тзнала (Глебов, Вибраш твори, 1957, с. 35); «Коли б хоч брехливий Лящ мерщ1й закидав св!й мотузок на князев! роги,— подумав Заславсъкий,— а то хоч зараз виходь з намету та й давай дропака додому» (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 229); Куди це вони [фашисти] eci драпака дають? (Гончар, 3, 1959, с. 386); —Ви даете такого драпака од руських, що на пощлунки не лишаеться часу, вже не кажучи про те, що тутешн! ж!нки передбачливо ховаються од кава-лер!в (Загребельний, 5, 1981, с. 211); [Чирва:] Улучив!.. Тепер пкати! (Озираеться й беретъся в ноги) (Микитенко, 1, 1957, с. 92); [О лекса:] Фальшивого пашпорта пшмали, i його мала вже злапати, так не на дурня наскочили,— до нього, a в!н круть-верть та в ноги,— т!льки п’яти й по-бачили (Старицький, 3, 1964, с. 200); —Todi, Андрюшко, мабуть, i тоб! треба брати ноги на плеч! (Панч, Мир, 1937, с. 18); —Заб1г у храм, схопив оце-о,— кивнув nin на реч1 nid пахвою,— виб!г i почав замикати deepi. Тут ! наскочили знову панове-ляхове. Я ноги на плечи Вони — за мною. Один таки наздогнав (Сиротюк, Великий благовгст, 1983, с. 83); Оп1сля треба було роззброТти ecix коридорних, вивести в’язн!в на по-дв!р’я, в!дчинити deepi з тюрми !... дай бог ноги (Збанацький, Едина, 1959, с. 211); «Todi вже i я вибралася на дорогу— та й дай боже ноги. До самих Кожум’як i не оглянувся Hi разу»,— док!нчила свою onoeidb т!тка Маланка (Власенко, Над Сулою сине небо, 1984, с. 65); [Дем’-я н:] Краще зшмемось отак, як есть, yci й друг! за нами, та ноги на плеч! й гайда! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 326); Вони [полки] так кивають п’ятами, що нав!ть не скористалися is старих н!мецьких укр!п-лень (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 12); Князь !гор був мудрий i см!ливий. Княгиня Ольга пригадуе, як рииуче й безжально судив в!н дружину свою, коли хто перед ворогом показував спину (Скляренко, Святослав, 1959, с. 52); Суворов знав генерала Река як людину, що не звикла показувати потилиил ворогов! (Добровольський, Очаювський розмир, 1965, с. 75); [Козачук (бере гармошю, cnteae на мотив «Яблцчка»):] Заку вала зозу ленька Три-чотири рази, То ж див!ться— вже Петлюра Салом п’ятки маже (Мокр1ев, П’еси, 1959, с. 32); —Зимувати думають [фашисти], проклят!! Але Червона Армья викурить вас :з Кулдиги! На-мазуйте салом п’яти, поки не п!зно (Автомонов, Коли розлучаються двое, 1959, с. 422); —А я, батьку, не збираюсь мастита смальцем п’яти. Хай !мпер!ал!сти мастять (Стельмах, 5, 1983, с. 99).
Пор.: ВТЕКТИ.
TICHO—(про т1сноту в!д скупчення кого-, чого-небудь, у знач. прис.)-, ногою ступити шде; курщ ступити Н1де; курщ шде (заст. шгде) клюнути; шде (заст. шгде) просунутися; пальця просунути шкуди (hi-де, заст. шгде); пальцем шкуди ткнути; шде голки встромити (просунути); н1де й голкою ткнути; яблуку (яблуков!, голщ, горошиш, ор1шку) шде впасти.
Idem, а на земл! Hide ногою ступити: гн!зда, яйця, голеньк! пташата плутаються в трав!, одн! вже вбираються в пух, а т! лише вилуплю-ються (Гончар, 5, 1979, с. 28); Хати лтились одна побия одно!, а на город! — курц! ступити Hide було (Головко, Артем Гармаш, 1971, с. 354); — Я [Леош’д Семенович] ix [картин] вже понавозив братам нимало, а в себе обвйиав вс! crinu, так що й курц! н1где клюнуть (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 46); Майдан, як в!дзначив старий Лук’ян, заповнили браномльчани—курц! Hide клюнути. (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 158); А в горницах гостей — шгде просунутись (Панас Мирний, 2, 1969, с. 118); У церкву навалило стиько — пальця просунути шгде — i все тоб! с!рома cipa, кршацтво голодрабе (Панас Мирний, 5, 1970, с. 192); Людей найшло на вес!лля видимо-невидимо... Сказано: Hide пальцем просунути н! в хат! н! на двор! (Панас Мирний, 3, 1969, с. 303); Перш!
124
пропустили його, так що в1н зёбрався було аж на рундук, зате дам — i пальцем некуда було ткнута (Панас Мирний, 1, 1968, с. 507); Ото ж людей на вулице е коло хати— Hide й голки встромити (Марко Вовчок. I, 1955, с. 189); На завтра... поили [шщани] до пана в Красногорку. Прийшли, стали у дворе коло ганку — повнёЛнький дв'ер, негде голки просунута (Панас Мирний, 2, 1969, с. 239); Як Соф1я з баронесою при-були до театру, там було вже сила людей, як-то кажуть: Hide й голкою ткнута (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 541); В клуб набилося стельки люду, що яблуку Hide впасти (Збанацький, 1, 1974, с. 242); / справде, 10 бе-резня людей i особливо молод! зёбралось поена школа, Hide було яблу-Koei впасти (Ткачук, Назустр}ч вол}, 1984, с. 40);— Е-е! Та тут I голце Hide упасти... Христя мовчала (Панас Мирний, 3, 1954, с. 16); Великий зал «Просв1ти», один з найб1льших в Санощ п1сля польського г!мна-сточного клубу «Сокел», був забитий людьми так щ1льно, що, здаеться, горошин! Hide впасти (Д. Бедзик, Украден} гори, 1984, с. 186); Народу зёйшлося, мёщан, що Hide було й ориику впасти (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 17).
ТРИВОЖИТИСЯ — (вщчувати тривогу, побоювання) мати страх на душ!; (втрачати душевну р}вновагу, спокш, непокоТтися) не знахо-дити fco6i] м1сця; бути (сидии) як на голках; (болкно переживати що-небудь, убол}вати за когось) брати [близько] до серця; болпи ду-шею (серцем) за к и м, чи м, за кого, що; мл1ти серцем з а кого.
— Люди добрИ Питав тут Дмитро, хто мае страх на dytui. Я маю страх на душ!. Ну, куди я з ощею гирлигою та проти ixuix дредноутов? (Гончар, 2, 1959, с. 44); Мати, мабуть, м!сця соб'е не знаходить, вболл-ваючи за нее, клянучи себе за те, що дозволила Mapii not хат и в Севастополь до брата (Кучер, Чорноморщ, 1956, с. 31);—Я сиджу, мов на голках, жду [В1рку]. Прибёгав й каже, щоб я сама йшла пробачитися. бо Сергей Якович мовчить (Кучер, Червоний вогонь, 1959, с. 12); —Не треба, Степанидо 1ванёвно, так близько все брати до серця. Може, це все й брехня (Стельмах, 4, 1983, с. 137); [Омелян:! А якби я почав соб! все до серця брати, то давно б одурев (Франко, 9, 1952, с. 150); Доки буду мучить душу е серцем болИи? (Шевченко, 1, 1951, с. 340); Вона думала про землю, за котру стельки болела душею (Панас Мир-ний, 3, 1954, с. 52); Вночё не спить [Катря], його доглядае, вдень серцем за його MAie, коли робота одёрве eid його на яку хвилину (Панас Мирний, 1955, с. 296).
ТРИВОЖНО—(про вщчуття неспокою, хвилювання при очшу-ванш чогось неприемного, страшного, у знач. безос. прис.}\ тривогэ душу (серце) обгортае чию (чие); душа (серце) не на м!сц< в кого; обшмае неспоюй кого; гризе неспок!й (непокш) серце чие, кому; серце завмирае (замирае) в кого, чие; коти (к!шки) скребуть (скребли, шкребуть) душу (на душ!, на серц*1, за серце) в кого; на серщ [наче] мини шкребуть (шкрябають) у кого.
Хоч часом ем доводилось дуже скрутно I душу кожного обгортала тривога,— але все, що сталося, не проминуло даремно (Скляренко, Легендарний начдив, 1957, с. 33); —Може, зёв би щось, 1ване?..— Не хочеться, Ганно.— Ой, щось у тебе душа не на мёсц!... (Стельмах, 1, 198?, с. 437); — Пешов i я,—каже Михайло,—три кёлометри пройду, а там Савка дасть мотоцикл, миттю буду на МТС... У мене серце не на Micyi (Яновський, Д}вчиика У в!нку, 1974, с. 73); Вён вернивсь у хати е ебз за стёл. Дал! схопивсь i почав сновигати по хате. Неспокш усе бёлыиз.Л та больший обшмав його (Гршченко, 1, 1963, с. 415); Гризе непоейЧ серце Микитё: «Де вона взялася на мою голову!» (Васильченко, 1, 19о9, с. 268); У девочих очах був невимовний сум е тяжке передчуття недо.ц. Завмерли серця дёвочё в немей тузе (Довженко, 3, 1960, с, 25); ТоГ , ;я
125
поглянула на те багаття, на той страшний знак помети й смертё. В нее серце замирало (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 206); Нам погано. На дуиа, як то кажуть, коти шкребуться. Отак с сети маком з тёею «бомбою»! (Нестайко, Тореадори з Васюк!вки, 1973, с. 44); В самого Михаила Хмельницького при тих статечних меркуваннях душу каики скребли (Ле, Хмельницький, 1, 1957, с. 330); Як то було слухати Марусяковё? На лицё застигла усмиика — жарти, мовляв, жартуете — а на серце коти скребли (Хоткевич, 2, 1966, с. 216); Шби все правда i правильно, а десь на серце коти шкребуть (Собко, Звичайне життя, 1957, с. 155); Я нама-гався не надавати тим словам ваги, а самого за серцр шкребли коти гострими кегтями (Збанацький, 1, 1974, с. 272); Воно якось не пристало... eipuTU в сни, як eipuTb у них темна, неосвечена баба на сел1,.< А проте на cepyi, наче миии шкрябають (Коцюбинський, 1, 1955, с. 163).
У
УБИТИ — позбавити життя кого; об!рвати життя кому, чие; вкоротити в!ку (життя) кому; випустити дух з кого, зневажл.; пролити кров чию; пустити кров (кровицю) кому, чию; випустити душу з т!ла кому; випустити кишки з кого, кому, зневажл.; обагрити руки кров’ю ч и е ю; покласти на в1чний споюй кого; спро-вадити на той cbit кого; зробити амшь (кшець) кому, заст.
— Темний, дикий, беглуздий народ! Через якусь дурну вигадку, якусь нлеенетну легенду вён ладен був розбити мен1 дорогий апарат, скалёчити або й позбавити мене життя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 259): Фаишстська бомба в перший день вероломного нападу гётлерёвськое Hi-меччини на Радянський Союз — 22 червня 1941 року — обервала життя пи с ьменника-патриота [С. Тудора] (1стор!я украТнсько! л!тератури, 2. 1956, с. 581); Була се в!сть, мабуть, правдива, Що пан один ёз добра-дива йому [KOMicapoBi] за пёвбутелька пива Трохи не вкоротив веку (Франко, 1, 1954, с. 284);—Придавлю, причавлю пана, мов змёю пёд-колодну! — i руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницъко-му (Стельмах, 1, 1982, с. 45); Лигар ударом макогона Дух випустив ёз Емфёона, I сам нав1ки зуби стяв (Котляревський, 1, 1952, с. 236); [Жирондист:] Кров Цезаря проливши, Брут об мае усе болото цезарських Тр1умф1в (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 164); I сам я особисто пролив кров1 ворожое... нимало (Довженко, 1, 1958, с. 279); Не раз пускав [Остряни-ця] ... шляхетську кровицю (УкраТнськ! народи! думи, 1955, с. 86); [Василь:] Так ти й дасися йому душу з тела випустити? Певне, будеш оборонятися (Панас Мирний, 5, 1955, с. 106); — Ти ще менё щось скажи. Я з тебе льотом кишки випущу!—визвёрився бандит (Стельмах, 2, 1982, с. 179); Сплять мертвецьким сном... Ti, хто сьогоднё ще й дитячою кро-в’ю руки свое обагрив (Гончар, 2, 1959, с. 265); Он Трохим Книш н1кого не ждав. Взяв гвинтёвки ё поклав на вёчний спокш фашиста й полёцая, а ще одного поранив (Власенко, Над Сулою сине небо, 1984, с. 41— 42); —Ми цих переможцёв свету завтра pituuMo,— процедив крезь зуби Шахай (Яновський, 2, 1983, с. 210); —Розкажёть, як вёв себе на фронте мей братик? Менё ведомо, якою звериною вен був, скёльки людей спровадив на той свет (Чумак. Три шляхи, 1984, с. 142); «Та я тобе амень зроблю!» Та й знову л1тав як несповна розуму по толоцё (Стефаник, Твори, 1964, с. 93); [Покликан:] Зосталось три почеснйиого стану, то вирок ем ще затвердити мае божистий цезар-ёмператор. [Голос и:] Маем! Коли се буде? Ми не згодне ждати! Вони втечуть! Не пёдемо додому, пока не зроблять ём кшець (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 537).
126
УДАР ИТ И — (завдати удару по moui або ши! долонею) дати (залЬ пити, затопити i т. iH.) ляпаса (ляща) кому; (бити когось коротким резким ударом) вл^пити буханця кому; дати стусана (штовхана, штовханця, штурхана, штурханця) кому; в!дважити бебеха (стусана i т. in.) кому, зневажл.; (ударити колшом ззаду) дати киселя кому; (вдарити по зубах) заТхати в зуби кому, груб.; пол!чити зуби кому, зневажл.; (з силою ударити в обличчя) ткнути м1ж (межи) оч1 кулаком кого, кому; тицьнути кислицю в зуби, фам.; заТхати в рота (в пику, в морду) кому, вульг.; затопити в пику (по пищ, по мармизО кого, груб.; защдити в вухо (в зуби) кому, груб.; (сильно бити кулаком по потилиц!) дати (затопити, втелющити i т, !н.) по потилищ кому, груб.; почастувати потиличником кого,
Хочеться nidiu.Tu i дати ляпаса такому типов! на весь базар (Гоя* чар, 2, 1978, с. 46); [Тимофтй:] Не думав, що ця н1жна рученька такого ляпаса може залЛпити (Корншчук, Чому посм!халися 3opi, 1958, с. 26);—Та й ляпаса ви затопили».— i вш потер соб1 зелену що щ (1льченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, с. 261); За Кучму сю твою велику як дам ляща To6i я в пику. То тут тебе лизне i чорт (Котляревський, 1, 1952, с. 83); A inodi, було, й буханця улшить [Мотря] Ч1пц1 у спину, щоб довго не роздумував (Панас Мирний, 2, 1969, с. 52); И стали dida видворяти, Гупать кулаками, Стусанов понадавали. От I вся розмова Иванович, На город! бузина, 1963, с. 58); [Петро 1 Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мен! дасть, як прочита Ш (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 68); Директор стиснув кулак, н[би хот1в дати ще штовханця на дорогу цой зухвалш учениц!, але зго-дом став спокойнйиим (Bi льде, Повнол!тн! д!ти, I960, с. 112); Враз чиясь дужа рука дала такого штурханця чорному арештантовц що той аж поточився й обскочив наб!к (Гршченко, 2, 1963, с. 450); За вощо < е eiH мен1 бебеха eidзажив межи плечо? (Словник Гршченка, 1, 1958, с. 206); Корж методично в'одважував йому замаши! стусани (Тулуб, Людолови, 1, 1957, с. 52); Спусти 1м — то таке закоять ! власть твою собо присвоять, i вам дадуть нам киселя (Котляревський, 1, 1952, с. 219); Надзорець син!е зо злост!, стискае кулаки, готов першомц-лдг-шому заохати в зуби (Франко, 5, 1951, с. 416); — Чом ти йому зуби не пол1чив? — загомон1ли кругом, з ycix боков (Панас Мирний, 2, 1939, с, 107); — Оце було зачеплю it або штовхну так, що вона й ноги заде-ре, то вона зараз бгжыть до матер! жал1ться, а мати зараз тиць кислицю в зуби, було добре намне чуба або наскубе вуха (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 92); 1 в пан! Федору вже борються два почуття: чи приту лит.1 до себе цю важку голову, чи ткнути м1ж оч! кулаком (Стельмах, 1982, с. НО); — Ти ще ковтатимеш i сво! зуби,— сказав eiH,— коли тобй француз залде в рота (Яновський, 2, 1983, с. 204); [Л едачий:] От я тоб! у морду як заоду, то буде тоб! д!ду! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 31); Дивлюсь, цар подходить До найстаршого... та в пику його як затопить (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 222); [Старшина:! Ти хочеш, щоб я тебе по мармиз! затопив? (Кропивницький, Вибраш твори, 1967. с. 239); —Не розумио вас,— зм!ряв вон мене з н!г до голови з так’-ч виглядом, мовби збирався защдити в вухо (Загребельний, 6, 1981, с. 161); Ну, а вищий як подскочить... Як защдить прямо в зуби Нижчого невдаху! (Глазовии, Усм!шки, 1971, с. 75); Старець, не розжувавши гаразд, хотов прокавтнуть [буханець] та й подавився. Тут !нш! стара! почали його в спину штовхать — хто кулаком стусоне межи плечо, хто костилем ткне под ребра, хто затопить по потилицо (Стороженко, 1, 1957, с. 34); Денис... втелющив десяцького по потилищ так, що обидва зари.ui носами (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 358); —Пам’ятаеш ти ще, хто така Paxipa та й кого ти [Анко] потиличником почасту вала! (Кобилянська, 2, 1962, с. 186).
127
УМЕРТИ — шти з життя (в могилу, в!д нас); лягти в землю (тру-ну, домовину, rpi6, яму, могилу); закрити (заплющити, замкнути i т. !н.) оч1, тёльки док.; заснути навжи (дов1ку, в!чним сном) книжн., уроч.; покинути св1т, книжн.; спочити нав!ки, книжн., уроч.; шти (од1йти) на спокш (до спокою), книжн., уроч.; В1д1йти у в!чн1сть (у дов'шний сон), книжн., уроч.; в1д!йти у небуття, уроч.; в!д1йти у царство небесне, заст.; п1ти до бога, заст.; вЦдати (оддати) богов! (богу, богам) душу (дух), заст.; переступити (шти, переставитися) на той св!т, заст.; шти з цього (сього) св!ту (св!та), заст.; спустити дух, заст.; тепер 1рон.; пуститися духу, заст., тепер 1рон.; шти (полепти) до праотщв, жарт.; шти шд б!лу березу, фам.; дутеля з’Тсти (1з’1сти), фам.; [лягти (заграти)| догори очима, до земл! плечима, жарт.; витягти (витягнути, протягнути, вТдкинути i т. ш.) ноги (вульг., жарт, копита), зневажл.; витягтксь вздовж лави, груб.; задерти ноги, груб.; дуба дати (вр!зати), груб.; зпратп в ящик, груб.; выдать кшщ, груб.
Кулеш [Микола] рано niuioe з життя, залишивши великий сл1д в радянськш драматурга (Рад. л!тературознавство, № 1, 1969, с. 78); При мене вже тод1 з деток Марушка четверта в могилу пнила (Тесленко, 3 книги життя, 1949, с. 73); Говорили люди в лютёй скрути — Вмер 1ллёч. П iuioe од нас 1ллеч (Малишко, Заповпне джерсло, 1959, с. 181); Нехай ще раз усмлхнетъся, Серце на чужинё, Пока ляже в чужу землю В чуж1й домовине (Шевченко, 1, 1963, с. 64); — Нёяк не збагну, що воно за людина [кОАпсар]. Коли отак про себе турбуватиметься та дбатиме— ляже в домовину.., (Збанацький, 4, 1964, с. 107); —Уб’ють тебе, вона в греб ляже; живи для нее, я прошу (Котляревський, 1, 1952, с. 222): Лисий я, волосся спало, Решта бёлая, як снег. Недалеко моя яма, Та я в яму ще не л1г (Руданськнй, Твори, 1956, с. 58); В могилу ляже проклята зверота. I смерть её— нам золоте ворота (Тичина. 2, 1957, с. 163); — Я все бёльше та бёлыие ослабею... I що з тебе... [Парасинка] буде, як я [Доюя] замкну оч1? (Кобилянська, 2, 1962, с. 15); Х'еба ж ти не бачши, яка я стара? Мен1 в домовину лягати пора. Як оч1 закрию, що буде з тобою? (Гребшка, 1, 1957, с. 87); —Сплять! Бодай в1н навеки заснув! — герко промовила мати (Панас Мирний, 5, 1970. с. 230); Не вертатись вже до тебе [д!вчини] козаку,— заснув в степу вен, сердега, доелку (УкраТнськ! народи! л!ричш nicHi, 1958, с. 484); Вён так боеться смерте, так боеться, що часом, вкладаючись спати, до швноче лежать 1з розплющеними очима: це ж можна заснути в1чним сном (Куртяк. Долина печал!, 1971, с. 39); Я не журюся, що свит сей хороший покину (Леся УкраТнка, 1, 1951, с. 173); 1 знову плаче трембита. Тепер вже на смерть... Спочив хтось нависи по тяжкёй пращ (Коцюбинський, 2, 1955, с. 314); Мажит Гафуре niuioe уже на спокш, Але перед смертю своею вен шаблю ненавистё класовоё молодшому поколшню поет’ев передав (Тичина, 3, 1957, с. 249); Буде в Сурамё Велике свято — пам’ят ни к вёдкриють Иезламнёй поетесё-войовницё [Лес! УкраТнш], Що там у сон довёчний еедёйшла (Рильський, 1, 1956, с. 423); [Г а н н а А н д р i Т в н а:] Hi, сыну, мене легко на серце. Я спокёйно в1дходжу в небуття, бо знаю кёнець... Перемогу нашу бачу над ворогом (Мокр!ев, П’еси, 1959, с. 182); Була колись у нас жёночка. На подобу Регени. Вёдшшла у царство небесне. Через дурницю (Бойко, Маки червош, 1983, с. 69); [Олеся:] Зараз теля великодня померли батько, а за ними... ё мати пиили до бога (Кропивницький, 2, 1958, с. 300); <т.Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала dytui богам» (Котляревський, 1, 1952, с. 254); Раёса дёзналася, що школа стоетъ порожньою ще з посту, коли учителька злягла та й хутко и душу боговё оддала! Он там, у тёй малень-кёй хатинЩ, де Раеса буде спати,— там мучилась одинока як палець вчителька, ё, коли б не старё матушки, не було б кому i очё закрити (Коцюбинський, 2, 1974, с. 66); — Ти б делёкатнёше, а то...-^ посуту-
128
лився Насташевський, напевно, злякавшись, що в його к!мнат! Батюта може eiddaru богов! душу (Куртяк, Бескиди, 1983. с. 339); Отак вони любилися! На той св'и хот!ли обнявшися переступить (Шевченко, 1, 1951, с. 156);—Нема Мошка на цьому св!т!, nituoe на той св1т! — каже Ант!н поважним тоном (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 419); На ранок в!н [ди Улас] затих, а об об!дн!й годин! й на той ceir переставився (Панас Мирний, 1, 1968, с. 311); Поставили громадою Хрест над сиротою И розшшлися... Як билина, як лист за водою, Пииов казак з свого свиа (Шевченко, 1, 1963, с. 254);—Ой, лишенько... умираю! — скрипнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний, 2, 1954, с. 292); Схватив його за чуб рукою, Меч в серце засадив другою, Волсент i духу тут пустивсь (Котляревський, 1, 1952, с. 229); Давно пора б полети и до праотщв, так в!н ще летать у Тегеран (Довженко, 3, 1964, с. 141); — / взагал!, Тарасе, в ц!й л!карн! тебе бачу, можуть зал!кувати так, що nidetu nid б!лу березу (Збанацький, 1, 1974, с. 343); Паллант Еван-дрович наскоком Якраз Пбсона ! uacie, Шпигнув в висок над правим оком, Пбсон ! дутеля ie’ie (Котляревський, 1, 1952, с. 256); [М и к и т а:] Я вчад!в; а з чаду я можу так зробить, що Семен ! дутеля зЯсть (Кропивницький, 1, 1958, с. 76); Думаю, як в!зьмуться коло мене чорта — пропаду Hi за цапову душу,— тод! заграю догори очима, до земл! пле-чима (Яновський, 1, 1982, с. 260); — У вагонах того [корму] не матиме худобонька, так соб! й знай, синку... Бо !накше — догори очима, до зем-л! плечима (Кучер, Прощай море, 1957, с. 26); Bci пиал и, а його [Зарубу] покинули. Ще, чого доброго, колись отак ! ноги витягне. Ус! роз!-йдуться, серце здуишть спазма, почисться знову приступ, i край (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 384); Аж тут свин! Скрутилось ! змололось. Змололось так, що скоро край дороги Свиня-агресор протягнула ноги Иванович, Перебендя иосмкхаеться, 1960, с. 93); [С вир ид:] Жде, мать, не д!ждеться, пока дядько ноги одкидае (ГриНр Тютюнник, Батъ-KiBCbKi пороги, 1972, с. 106); —Ну-ну, не гарцюй!— крикнув на його Юхим.— Ще пока донесеш до м!сця, то ! ноги пов!дкидаеш (Панас Мирний, 5, 1970, с. 91); —Тод! я одним куликом борошна вирятував три душ!: ! Омельянову, i твое'! матер!, ! твою. 1накше пов!дкидали б eci копита (Стельмах, 5, 1983, с. 28); —Але я колись таки спишу твою шкуру вздовж ! впоперек! — у жовтих очах [Теренпя] густииае злоба.— То й сам [Теренпю] вздовж лави витягнешся! — стиснув тухни кулак [Як1в] (Стельмах, 1, 1982, с. 327); [Г н i т:] Слисей тепер т!льки спить ! бачить, коли б батько швидше задер ноги! (Кропивницький, 3, 1959, с. 301); Щ закликання, цей гам!р, цей гармидер м1г почути й мертвий — ! отой, що вмер та й ноги задер, що не гор1в, не бол1в — зразу окол!в, ! отой, що якби не бол!в — та славно окол!в (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 34);—Прокинувся, Григорно? А я вже думав дуба даси (Стельмах, 3, 1982, с. 32); [2-й ч о л о в i к:] Ж1нка з д'пьми niuuta у найми, a в!н [Мартин] був у шинкаря за попихача, з десято! чарки, доки й дуба не дав! (Кропивницький, Вибраю твори, 1967, с. 222); Одарку так скалатнуло, що вона справд! мало не вр1зала дуба з переляку (Збанацький, 1, 1974, с. 80); А п!д!ть ви на cnoeidb, щоб душу свою очистити, або спробуйте, як дуба вр1жете, без карбованця душу свою в царство небесне просунута?! (Остап Вишня, 2, 1974, с. 124); —У тебе гншний апендицит. Коли не видалити, з!граеш, браток, у ящик (Збанацький, 1, 1974, с. 338); —Не тако! ми, моряки, породи, щоб к1нц! вЮдавйти (Ткач, /Кдч, люба дшчипо, 19о9, с. 17).
УНИКАТИ КАРИ — (уьпло ухилятися в!д покарання, нар1кань i т. in.) вийти сухим (сухеньким) 1з води; вискочити (видряпатися) на сухе.
Кажуть, що е так! шах pal, як! виходятъ з води сухими (Донченко, 6, 1957, с. 34); Кота Петровича, де я живу, На лаву садовили судовц:
129
...Л eiH Мишами й Кицями подперся, Сухеньким вийшов !з води (Голо-ванець, Заяча математика, 1961, с. 19); — Образ Василини Вакуленко — це моя святиня: вона ж ерятувала мене,— почав довго простор!кувати Поцмуйко, не надйочись вискочити на сухе (Стельмах, 4, 1983, с. 425); [Орися:] То й ви хочете мене втопити, щоби по мош б!днш голов! самому на сухе еидряпатися! (Франко, 9, 1952, с. 76).
УПАСТИ ~ (звалитися додолу, вниз головою) дати (зловити, впЬ ймати, вхопити) сторчака; стовбула дати (стати, полети i т. ш.); полети (в1длет!ти) сторчака (сторчма, сторчаком); (впасти на землю, шд-логу обличчям донизу) зарити носом [ у (об) землю]; заритися носом [у землю]; заорати (зорати, порити) носом (р[дко зубами) [землю (д!л)]; (важко власти ва’м телом) повалитися (звалитись j т. in.) як (наче, мов i т. ih.) [тдкошений] сн!п; звалитися з шг; опукою повалитися.
Микола зачепився ногою за вал, дав сторчака в пшеницю i тиьки через це не достав атамана дрючком по спин1 (Нечуй-Левицький, 3. 1965, с. 128); Товстоногий синьйор Пом!дор... п1сля к!лъкох кроксе уже зловпв сторчака, так воно й мало бути: nocniutuui— людей наслйшши (Гончар, 6, 1979, с. 133); Зослшу вш налет!в на ординарця, впшмав сторчака, розсипав дрова, ординарецъ незлобиво засмсявся i кин у вся допомагати Петренко-Дмитренков! збирати важк! дубов! полша (Загребельний, 6, 1981, с. 16); Що то вже за 1зда, коли те й думает, як не впасти, як не вхопити сторчака..! (Загребельний, Диво, 1968, с. 155); [Чолов1к] nideiecn i знову стовбула дав (Панас Мирний, 1, 1954, с. 273); Наткну вс я [чоловж] на 1вася, що лежав на дорозс, наткну вся, пото-чився i сторчака полепв через хлопця (Панас Мирний, 1, 1954, с. 272); Богдан потяг його на себе i... так шддав йому ногою ззаду, що eiH... в!д-nerie на дорогу сторчаком (Гончар, Людина i зброя, 1960, с. 13); Хулиган не дав Любчику eidnoeicTU, шарпонув його i так штовхнув, що той полетов сторчма (Хижняк, Невгамовна, 1961, с. 44); — Але постривайте. девчата! Ще побачимо, як хлопц! зариють носом об землю (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 243); Давно не чули в Ковал!вц1 постр1лу, з тих nip як останнш шмець зарив носом коло гребл! (Кучер, Трудна любов, 1960, с. 68); Порфир... смиконув те нещасне рученя так, що Карнаух мало носом не заорав (Гончар, 6, 1979, с. 63); [Килина:] —Випхали мене [полщаТ], ще й si cxidyie турнули. Мало носом землю не зорала. Отакл-. то порядки. НовИ (Стельмах, 3, 1983, с. 424); —Ст!й! Hi з м1сця! — крикнув той [панич] i шпорнув [шпурнув] першого з рундука так, що аж той зубами заорав (Панас Мирний, 4, 1955, с. 187); —Mapie, прощай! А пам'ятавш, як ти рила носом д1л! (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 284); I другой парубок сл!дом за першим порив землю носом (Яновський, 1, 1982, с. 258); [Мик и та:] Чуеш, я вже мертвець!.. Пташка мане-сенька крильцем зачепе [зачепить] злегенька, i я зеалюсь, як cein (Кропивницький, 1, 1958, с. 118); Христя, наче енш, повалилася додолу (Панас Мирний, 3, 1954, с. 253); —Синочку ж м!й р'сднесенъкий, не побивай-ся,— кинулася Мотря до сина, що, як той тдкошений cnin, звалився на лаву (Яновська, 1, 1959, с. 358); Змей од злостс ледве з н1г не звалився, а потому кинув оком на солому (Первомайський, Райдуга в иеб1. 1960, с. 137); Опукою повалилася Катря б!ля сина та вже больше й не Щдводилася (Панас Мирний, 4, 1955, с. 306).
УПИРАТИСЯ — (настирливо не погоджуватися з чим-небудь) ставати дибки (на дибки, на диби), розм.; скакати цапа, зневажл.; ставати цапки; гопки ставати; як на пню стати.
Мату стала проти того дибки, сперечалась довго й таки не дала дочки в чуж! руки, м!ж чу ж! д!ти усякоЧ мает! (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 295); Тут стала на диби й Орися. Вона категорично в!дмовилася грати д!вчину, подружку Оксана (В1льде, Повнолтй д!ти, 1960, с, 293);
130
[Роман:] Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на МотД (Карпенко-Карий, 1, I960, с. 396); Вона [зима] не хот1ла скоритися: ставала цапки, мела лютою хурделицею.., передчуваюча свёй неминучий $1нець (Ешк, Твори, 1958, с. 164); — Коли що робиться не по-вашому, то ви зараз стаете гонки й вередуете мов дитина (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 103); От же як стара одмагалась! А внучечка як на пню стала: л1каря та й лекаря! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 112).
УCTAHIСХВИЛЬОВАНОСТ!—(з сл. бути, сид!ти, стоят и, почувати себе i т, 1н.) як (мов) на голках (голочках, к!лочках, комочках, шпильках, шпичках 1 т. 1н.); як (мов, шби, наче i т. 1н.) на вопи (жару, жаринах, жарин!, вуплл! i т. ш.); як (мов) на терню; (весь час бути в напруженш) як (мов) на ножах.
Сидить мов на голках i раз у раз криво посмехаеться до 1вана Федоровича, затуляючи губи хусточкою (Гончар, 4, 1978, с. 448); Мама cudUa, як на голочках, коло Олександра Петревни I на кожне питания И в1дказувала або не, або так, а при кожнем розказе с плеску вала руками i веселим cmlxom або здивованим викриком наделяла Олександру Петр1вну (Панас Мирний, 4, 1970, с. 447); Устя сидела як на к1лочках: чужай непотребна (Коцюбинський, 2,1955, с. 251); Коцюбинський почивав себе як на комочках (См1лянський, Сад, 1952, с. 198); Вже ж щоб то Василь та не почув би Марусиного голосу? Не знаю! Стоеть як на шпичках i дожида (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 48); Таранюк мов на шпильках сидев (Д. Бедзик, Дшпро горить, 1951, с. 214);—Я страшенно чогось боявся. Hi6u я сидев на вогш (Яновський, 2, 1958, с. 154); Сидить, як на жару (Номис, № 3190); В1н е сшдае похапцем.., i за столом сидить, мов на жаринах — крутиться, вертитъся (Рябокляч, Жайво-ронки, 1957, с. 3); Дмитро сидить як на углях (Панас Мирний, 4, 1970, с. 165); Зёбрано грошей так мало, що стид було давати ix Грицевь, що весь той час cudie мов на терню i не знав, де подетися з заклопотання (Франко, 3, 1950, с. 319); —Почин хороший,— каже Наум, а сам i видно, що як на ножах сидить (Квггка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 60); Галя мов на ножах стояла (Панас Мирний, 4, 1955, с. 143).
УЩЕ НТ — (остаточно, без залишку, з сл. з ни щит и, розбити i т. in.) до ноги; до пня (до пенька); у (в) пух [i прах]; до цурки.
— Пострияв би я таких всех до ноги! — сказав один боець (Довженко, 1, 1964, с. 193); [Ярослав:] Встав полкёв залезна стена, щоб нашу Русь од хижакев певденних Оборонить i знищить ех до пня (Кочерга, 3, 1956, с. 103); Хома послав Луку в свей лес над рати лика; А мш Лука за ликом увесь лес очистив, до пенька (Боровиковський, Твори, 1957, с. 175); Така-то збёрниця [зборище] валилась. Енея щоб побита в пух (Котляревський, 1» 1952, с. 197); Велела [Юнона (Ютурш)] швидше умудриться, На всяк! хитрост! пуститься, Щоб брата не стро-щили в прах (Котляревський, 1, 1952, с. 285); Ми ворога-ворона на кожн1й територа знищимо — розеб’емо в пух i прах (Герасименко, Пое-aii, 1950, с. 115); В голов! майнуло—турки! Тут наш предок на коня: 3 казаками бив до цурки Ворогев, рубав до пня (Б1лоус, Обережно: слово! 1984, с. 50).
Пор.: ПОВН1СТЮ.
ФАНТАЗУВАТИ — (бути мршником, сприймаючи дшсшсть наТвно, нереально) витати в емшреях (у хмарах), книжн.; жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами); заноситись за хмари; зал!зати (залиати) в (у) хмари; (вигадувати) снувати химери; (мр!ятн про щось неймо-
131
Bipne, нсздшсненне, нереальне) удаватися в химери; думкою багатпи; сипати зайцям сол! на xbict.
— Ви просто тумануватий! — I дос! в емтреях витаете! — крутнув [о. Миколай] рукою навколо чола ! розсм!явся (Стельмах, 1, 1982, с. 424); Дожила Катря до сивого волосся, а все ще у хмарах витае (Муратов, Св1же пов!тря для матер], 1962, с. 18); Цей [Огнев] любить у хмарах жити, а ми на земл! (Коршйчук, 2, 1955, с. 11); —Хороша в!н, чесна людина, але жив наче за хмарами (Тулуб, В степу безкраТм за Уралом, 1964, с. 45); [В а тут in:] А може, й ми з тобою заносимом за хмари? Га? Брати Ки!в не з Букрина, а з Вишгорода, зв!дти, зв!дки не чекаютъ н!мци Що, не вийде? (Дмитерко, Драматичн! твори, 1958, с. 83); —Ну, ви, Панове, мабуть, залезли в хмари,— я б зроду не !ла печеного ведмедя (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 193): —Ось год!,— кажу, залИати у хмари, та берись або за карандаш або за краски та малюй, наломлюй руку (Панас Мирний, 5, 1970, с. 296); Чайка не слу-хае перемовлянь Микола з старшиною. В!н взагал! не здатен прислуха-тися до будь-кого, В!н дал! снуе сво! химери (Загребельний, Шешт, 1966, с. 305); 3 природи само! бувши тверезий розумом, Артем i зараз оце, думаючи про батька ! сумуючи за ним, однак не вдавався hi в як! химери, щоб забутися в них (Головко, 2, 1957, с. 391); Розумний б’е на те, що справд! в нього е, А дурень думкою, як кажуть, багат1е (ГлГ бов, Вибране, 1957, с. 171); Весь в!льний час ви мр!ете над водою про такенну-о! щуку або сиплете зайцям сол! на xeicr (Козланюк, Сонце над Верховиною, 1957, с. 128).
X
ХАРЧ! — (нсобх1дн1 засоби для життя, кнування людини) хл*1б насущний (насушний); шматок хл!ба [насущного]; насущний шматок; кусок (кусень, кусник) хл!ба; хл!б-с1ль.
— Люба мамочка! Отримали ми вчора грош!,— спасиб! тоб! за них, тепер уже «хл1б насущний» надовго забезпечений (Леся УкраТнка, 5, 1956, с. 130); РаЩш селянина давили меж!, панськ! волод!ння, в!чн! турботи про хмб насушний (Чабашвський, СтоТть яв!р над водою, 1939, с. 31); Життя Олени, як i кожно! селянсько! ж!нки, проходило в що-денних клопотах по господарству, боротьб! за шматок хл!ба, турбот! про д!тей (Тютюнник, Вир, 1964, с. 26); Тяжко стогнуть хл!бороби. Брак насущного шматка, Люта смертшсть та хвороба Шдтинають мужика (Грабовський, 1, 1959, с. 396); Коли ж нема х!т! того робить [складати вшомосп], коли робиш ради куска хл1ба,— о, яке невеселе i тяжке життя! (Панас Мирний, 5, 1955, с. 342);—Вивчиться, матиме якийсь кусень хлеба,— а це не кожному щастить (Добровольський, Олов’жи солдатики, 1961, с. 27);—ГИдростеш, тод! зрозум1еш, яка в св!т! точиться жорстока боротьба за отой кусник хл1ба (Вальде, Ti з КовальськоТ, 1947, с. 4); Вони проходили перед Ш ахаем.., як нагадування про пан-ську в!роломн!сть, царсъку розправу, про опоганення хл1ба-сол1 друж-нього столу (Яновський, 2, 1983, с. 169); Мудрий i добрий мельнику, спасиб! тоб! за хл1б-с1ль i за непоказну людян!сть! (Стельмах, 5, 1983,
ХВАЛИТИ—(надм1рно славословити когось, щось) сшвати диф1-памби кому, чому; кадити (палити, курити i т. ш.) ф!м1ам (фонами) кому, перед ким; сшвати хвалу кому, чому; шдносити (п1д|’ймати) до небес.
Коли Хома занадто вже розходився, сшваючи дифирамба сво!м мшометам, хтось нав!ть осадив його (Гончар, 1, 1954, с. 371); Щоб запоб1гти в не! [Настус1] ласки, треба було безперестанки кадить перед нею ф!м1ами лестощ!в (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 321); Раби i п!дн!ж-132
ки всяко1 елади палять ф!м1ам земським начальникам (Коцюбинський, 3, 1956, с. 154); Вона [усмешка] так зм!нювала Катерину, що декому здавалась: не так уже Брага, може, й переб1льшував, сп!ваючи дружин! хвалу (Гончар, 5, 1979, с. 219); Сам! звеличували, гидносили до небес, сам! ж ! в т!нь в!д!пхнули при периий нагод! (Гончар, 2, 1959, с. 261).
ХВИЛЮВАТИ — (викликати неспокш, бснтсжшсть, захоплення чимось i т. in.); бентежити (бунтувати, розпалювати i т. 1н.) кров у ко-г о; брати (щипати) за душу; брати за живе кого; зачшати за живе (до живого) кого; захоплювати дух кому; проймати серце (душу) ч и е (ч и ю).
Плач, зл!сть, досада разом подымались в душ! [МотрП, бунтували стару кров (Панас Мирний, 2, 1969, с. 365); Воля, воля i воля! Це чар овне слово... розпалювало кров у хлопця (Коцюбинський, 1. 1955, с. 339); — Ось читаю товарища Лен!на, i за душу так ! бере, так i бере. За все турбуеться, все бачить (Речмед1н, Веснин! грози, 1961, с. 49); Венеру ж за душу щипало, що з флотом поступили так (Котляревський. 1, 1952, с. 217); Молодший [брат] бистрйиий, ось-ось допливе... Та старшого брата взяло за живе (Шеремет, Дорога в життя, 1957, с. 61); Полонен! зац!кавлено дослухалися до т!е! розмови. Видно, вона ix заче-пила за живе, розворушила душу (Збанацький, 4, 1964, с. 254); Ось могила козацька, це м!сце колись звалося Скарбне. Не раз в дитинств! тоб! захоплювали дух перекази про скарба, закопан! тут запорожцями (Гончар, 5, 1979, с. 173); Огненне слово його ГТ. Шевченка] наскр!зь проймало серце не т!льки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того (Панас Мирний, 5, 1955, с. 312); А як стане сп!вати, то зразу своТм голосом душу проймае (Васильченко, 1, 1959, с, 133).
Пор.: ЗВОРУШУВАТИ.
ХВИЛЮВАТИСЯ — (в!д глибокого зворушення, душевного переживания) захоплюе (перехоплюе) дух (подих) у кого, кому, безос.; запирае (затискуе) дух (подих, дихання) [у грудях] кому, у кого. безос.; завмирати душею (серцем); серце в’яне у кого, ч и е; серце як (ледве) не вискочить [з грудей] у кого, ч и е; (в!д неспод!ваного переляку, очшування чогось нев!домого) обливатися (холодним) потом; мороз 1де (1шов, заходить, проходив, no6ir i т. in.) поза шкурою (поза шк!рою, по шкур!, поза спину, поза спиною i т. !н.) кому, в кого; морозом сипонуло за (поза) спиною в кого, безос.; обсипае сшгом кого, безос.; холод npo6irae по спин! (по жилах) у кого; мурашки (мурахи, комашки) б!гають (забегали, лазять, шшли, полезли, пробили й т. !н.) за (поза) спиною (по спин!, по плу, по хребту ! т. 1н.) у ко-г о; (в!д страху, крайнього збудження, переживань) обсипае жаром кого, безос.; кидае в жар кого, перев. безос.; наче жаром всипало (сипонуло) [по спиш] кого, безос.; мов хто жару за ком!р насипав кому; у шт кидае (вдарило ! т. !н.) кого, перев. безос.; кида то в жар, то в холод (в жар i в холод) кого, перев. безос.; кидае ! в жар i в шт кого, перев. безос.; то в жар (в огонь) кидае (укине), то морозом пройме (обсипле) кого, перев. безос.	,
У мене дух захопило, I я, мов кам’яна, стою, а Марта там часом мою косу розч!суе (Панас Мирний, 1, 1968, с. 348); Товарищам пере-хопило дух (Гончар, 2, 1978, с. 152); В метро спускаемося вмить по сходах-самоходах,— в п!дземних залах все блищить, аж захопило подих! (Заб!ла, У широкий cbit, 1960, с. 121); Серце у грудях калаталося, аж йому дух запирало (Мартович, Твори, 1954, с. 164); У Любов! Прохи-р!вни затиснуло дух у грудях (Ле, Роман м!жпр’я, 1953, с. 74); В!н [Фед!р] знав папам"ять майже всього «Кобзаря», читав його, коли на душ! було важко, читав !... завмирав душею, весь плакав ! хвилювався (Збанацький, 4, 1964, с. 74); Завмираючи серцем eid страху та щкавост!,
133
Микоша йшов следом за старою (Полторацький, Пов!сть про Гоголя, I960, с. 64); А як гляне, серце в’яне i в нього i в мене (УкраТнськ! народи! л!ричн1 nicHi, 1958, с. 169); Я затримую дихання, мое серце ледве не вискакув з грудей (Яновський, 2, 1982, с. 188): Калинович стояв, обливаючися холодном потом, i ждав, що буде дал! (Франко, 6, 1951, с. 339); [Сухарик:] Книги!,. А розшиии видання! Ви обливаетесь потом, коли який-небудь нев!глас мусолить брудними пальцями вашого «Фауста», за якого ви заплатили чотириста карбованщв (Кочерга, 2, 1956, с. 328); Через ск!льки часу почулося старече стогнання, охания.., по вс!х мороз заходив по шкур!, сльози заблищали ив очах (Панас Мирний, 4, 1970, с. 173); «Мороз проходить поза шк!рою, наче мене прокляв хто»,— говорить матрос Палщин (Довженко, 2, 1964, с. 306)'; У Свирида аж мороз проб!г поза спиною eid того таемного didoeoeo шептания (Панас Мирний, 4, 1970, с. 324); Гнатов! аж мороз niuioe поза спину (Коцюбинський, 1, 1961, с. 32); Щось перехопило дух, серце застукало в грудях. За спиною аж морозом сипнуло (Гржченко, 1, 1963, с. 255); Гната раз обсипае сн!гом, другой — жаром... Ах, це неправда!.. в!н не злочинець... (Коцюбинський, 1, 1955, с. 76); Петро Федорович п1знав, де в!н— i холод проб!г по його горячих жилах (Панас Мирний, 1, 1968, с. 85); Якийсь неприемной холод проб!г по спин1, у голову закралась п!дозра...— Куди ви мене завели? — спитав !нженер (Гжицький, Чорне озеро, 1961, с. 197); Синяв1н надто ревниво ставився до музики,.. й eid тих мажорних, сильних акорд!в здригнувсл, в1дчув, як мурашки пол!зли по т!лу (Ле, Роман м‘1жг1р’я, 1953, с. 60); У о. Кв!нт!л!ана поили мурашки поза спиною eid сих д!дичевих сл!в (Франко, 8, 1952, с. 38); Холоди! мурахи пробили по спин!. Д1вчина здригнулась (Донченко, 5, 1957, с. 351); «Револющя— велике слово»,— думав Шахай i почувае, як по хребту в нього л!зуть комашки (Яновський, 2, 1983, с. 171); Bid цих думок враз обсипало [Данила] жаром (Смолич, 2, 1971, с. 211); —Ну от я до тебе доторкнувся, то мене в жар кидав одразу... (Грипр Тютюнник. Климко. 1984, с. 254); Пов!рте, аж наче жаром сипонуло по спин! (Довженко, 3, 1964. с. 101); Мене наче жаром всипало (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 60); Мен! мов хто жару за ком!р насипав (Збанацький, 1, 1974, с. 305); [Рябина:] Ой господи! Так ось воно як! Аж в п!т вдарило (Франко, 9, 1952, с. 82); Панов! слова аж у п!т кинули Нромашного Дейнеку (Добровольський, Олов’яш солдатики, 1961, с. 8); Bid того, що той приймач, а з hum ! Москва, були зараз такими близькими i заразом такими недосяжними, Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремНли, а щоки палали (Козаченко, Гаряч! руки, 1960, с. 188); В обител! ця зв!стка [про приТзд СаТ’да] просто в жар ! холод кинула !шан!в (Ле, Роман мТжпр’я, 1953, с. 359); [Р о-модан:] Я nid час пленуму н!чого не в!дчував. Мене там кожну хви-лину i в жар, ! в п!т кидало (Корншчук. 2, 1955, с. 337); —Знаеш: як розказала мен! твоя мати, яку ви нужду, яке лшиенько замолоди терпели, то мене то в огонь укине, то морозом обсипле (Панас Мирний, 2, 1969, с. 309); У мене похололо всередин!, щось об!рвалосъ в гридях, я ледве передихнув, здавалося, ще хвилина, i захлинувся б. Мене то в жар кидало, то проймало морозом (Збанацький, 1, 1974, с. 108).
Пор.: ЗЛЯКАТИСЯ; СТРАШНО; ХВИЛЮВАТИ.
ХИТРИЙ— (дуже нещирий, потайний) co6i на ум!; (надто меткий, спритний, пронозливий) [1] в ступ! не влучити кого; сам чорт в ступ! не влучить кого; [такий, що] в одно вухо вл!зе, а в друге вил!зе.
Bin показав себе ще в студентськ! роки: користувався репутац!ею хитро! пронози, людина соб! на ум! (Бойченко, Молодость, 1949, с. 201); А хтось:— А Оверко де? — О, Оверко! — Оверко не дурний*. в одне вухо слухае, в друге вил!тае. BiH на ум! соб! (Головко, 1, 1957, с. 226— 227); Д!да ! в ступ! не влучиш... Сказав одн! слова, а думав, мабуть.
134
мииок витрушений, подншому (Большак, Образа, 1980, с. 17); Не раз уже й Хома терме через плутощ! шуряка... Bin тоб{ з теки мотузку суче, а ти його в стуги не влучиш (Гримайло, Незакшчений роман, 1962, с. 25); — Мама сказала, що ти крутшка, i що тебе сам чорт у ступ! не влучить (Копиленко, Сус!ди, 1955, с. 40); — Та вш тоб! в одне вухо вл^зе, а в друге вил1зе — й сама не зчуешея, як нащебече вище носа (Васильченко, 1, 1959, с. 272);—...3 ходу ловить чуж! дцмки й nidi-ймае 'ix на всю губерЩю або приноровляеться до них, як вигТдшше йому. 1 вш [Кульницький] такий, що в одно вухо вл1зе, а в друге вилгзе (Стельмах, 2, 1982, с. 212).
Пор.: СПРИТНИЙ.
ХИТРУВАТИ—(вдаватися до неправдивих, нечесних вчинк!в) шд-ходити (шдлазити) з хитрощами; удаватися до хитрування (до хитрецов); братися (даватися, вдаватися, п!дн!матися, пускатися) на хитро* Щ1; (лукавити, лицем!рити) крутити (верти) хвостом.
Bin спод1вався, що Марися, як ж1нка, краще за його зум!е nidi-йти з хитрощами та лестощами, шдластитись до ТодозТ й по-жшоцьки' намовити П вил хати до Брагина (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 154); УранцТ писар до голови й п!дл1з з хитрощами, не розказуючи шчого, який йому бешкет Макух1вна 1вга зробила (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 300); — Тут, кумонько, силою шчого не зробиш, тут треба на хитрощ1 взятися (Франко, 4, 1950, с. 75); Онися далася на хитрощ! (Нечуй-Левицький, 4, 1966, с. 265); — Чому солдата однаково зображаемо хитрим i здатним на тисяч! випвок? Бо поснйний голод наштовхув його на те, голод i знущання начальства. Це штовхае його вдаватися до хитрування, розвивае в ньому км1тлив1сть (Полторацький, Дитинство Гсголя, 1954, с. 264); ТПсля родин не вшчаетъея копитан [каштан]... Треба Оксан! на хитрощ! гидшматися (Кв!тка-Основ*яненко, 2, 1956, с. 454); [Василь:] Коли вже д!ло доходить до шкуди, то треба на хитрощ1 пускатись (Кропивницький, 1, 1958, с. 171); / розказала [Юнона] ш свш страх: Вел1ла швидше умудриться. На всяк! хитрощ! пуститься, Щоб брата не строщили в прах (Котляревський, 1, 1952, с. 282); — Bin [Оксен] хитрий. Любить хвостом крутити (Тютюнник, Вир, 1964, с. 161); Не вм1тиме [м!щанка] так вертсги хвостом та крутити головою, як умйоть Люцина та Рузя,— перебив синов! батько (Нечуй-Левицький, 1, 1965, с. 236).
ХОЛОДНО—(про низьку.температуру пов!тря. наявшеть холоду в примпценнц у знач. прис.) хоч вовюв гони (ганяй); хоч собак гони (ганяй); що й собаку не вдержиш; (про в!дчуття ким-небудь холоду, у знач. прис.) морозом по т!лу дере кого; клацае зубами [з холоду]; холодний (циганський) шт проймае кого; кров застигае (стигне) в жилах.
Хатн! deepi забула Здориха причинити; у Тх роззявлену д1рку йшов з сшей холод: у хан — хоч вовкТв гони! (Панас Мирний, 3, 1969, с. 27) ;— Один [ф!нн] каже: «Ну й холодно ж у нашому бл!ндаж!, хоч собак гони. Давай оцю сосонку звалимо та натопимо» (Тютюнник, Вир, 1964, с. 291); Холодно в хат!, що й собаку не вдержиш (Укра!нськ! народи! присл!в’я, 1963, с. 25); Отже, вода не т!льки не бадьорить мене, а здаеться якоюсь неприемною — руки eid неТ клякнуть, морозом по т1лу дере (Панас Мирний, 1, 1968, с. 371); Але в дощ, в непогоду, в ос!нн1й холод змокне було, що й ниточки сухоТ не знайдеш на спин!, с яде десь nid кущем та клацае зубами з холоду, та мориться голодом, бо що то й за Тжа — хл!б з цибулею (Коцюбинський, 1, 1961, с. 21); Не знае б!дний суд, де д!ться, yeix циганський п1т пройма (Гл!бов, Вибран! твори, 1957, с. 60); [Боска:] Ух, холодно! Аж кров у жилах стигне, у рот! зуб на зуб не попаде (Панас Мирний, 6, 1970, с. 717).
Пор: ДРИЖАТИ.	,
135
ХУДИЙ— [т!льки (лиш, сама)] шк!ра (шкура) та kictkh (кост!) в кого; [одн1 (сам!, тмьки)] юстки та шк(ра, (шкура) в кого; однГ к!стки стирчать у кого; [аж] ребра знати на кому; [аж] ребра св!-тяться у кого; [аж] хребет можна промацати через жив1т у кого; живий труп, piduo; ходячий мрець (мертвець), редко; (дуже ослабляй, виснажений) валиться (хилиться) од (в!д) в!тру; як (шби) з хреста знятий; як (наче i т. ш.) [жив!] мощь
От назбиралися прохаш, гостц Бл1д1, намучене — шкура та кост1. Bclx богат up до комори веде; Сперлась, принишкла, напружено жде Хл1ба с1рома — i боса i гола (Грабовський, 1, 1959, с. 240);—А ти все такий самий: метки та шмра (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, с. 10); — Не здужають [шдпанки]! Cyxi як хорти: сала метки та шкура (Ту-луб, Людолови, 1, 1957, с. 20); Щсля закШчення громадянськое в1йни обдертий i худющий — cumi метки та шмра,— до села повернувся Михайло Попович (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 224); 3 тим Пилипом 1й ще буде клопоту. Геть занехаяв себе, метки caMi та шк1ра (Ю. Бедзик, Посшшай у юшеть, 1975, с. 237);—Як же ти перепався, одн1 метки всюди стирчать (Стельмах, Дума про тебе, 1973, с. 111);— Чого ви колись були cyxi, аж ребра на вас було знать, а тепер сит1, трохи не луснете?— питав кииечка в собак (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 40); Худий, аж ребра свгтяться (Номис, № 8551); У пол1ськ1й Борзн'е ба-чили його [Хому] худющим, аж хребет можна промацати через жив1т (Гуцало, Парад планет, 1984, с. 49); BiH [Михайло] enpaedi схожий був на живий труп — жовтий, сухий, мов тараня (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 224); Не було вже, мабуть, шчого на ceiTi, що могло би вразити б id-ного Халма. Це був ходячий мертвець (Хоткевич, 1, 1966, с. 160); Про-Kin бл1дий, аж зчорниий, од ветру валиться (Коцюбинський, 2, 1955, с. 29);— А схожа вона знаете на кого? — Hi, не знаю.— На л1сову мавку. Хороша д1вчина.— Шчого, т1льки од eirpy хилиться (Стельмах, 2, 1982, с. 90); Т1льки я в хату — су не Карпо до нас, а сам схуд, зчор-Hie, як з хреста знятий (Коцюбинський, 1, 1955, с. 304); Все забрала дитиночка 1 вигнала з хати, / вийшла ти за царину, 3 хреста н1би знята (Шевченко, 2, 1953, с. 195); Вихудла як мощ'е (Барв1нок, Оповшання з народних уст, 1902, с. 15);—Пёдходжу я до цього сухого, як тараня, н'емця, ну, наче жив1 мощ1 ro6i, аж дивитися незручно (Стельмах, 3, 1983, с. 424).
Пор.: ВИСНАЖЕНИЙ; СХУДНУТИ.
ц
Ц1ЛИЙ ДЕНЬ—(весь свГгловий день) з (од, в!д) ранку до вечора (смерку, смеркання, ноч!); з (в!д) рання (рана) до вечора (смер-ку, смеркання, ноч!); в!д (од) зор! до зорь
Я з ранку до вечора робила чорно. За хвостами с в [ту не бачила (Журахович, Нам тод! було по двадцять, 1967, с. 64); Вони не покладали рук од ранку до вечора (Нечуй-Левицький, 5, 1966, с. 37); Наче й мотаешея по району з ранку до смерку, а все ж таки не косиш, не молотиш (Цюпа, Краяни, 1971, с. 67); Шд вогнем бейц1 на переправе, i на тей— на правей— сторон1 теж вогонь eid ранку до смеркання (Гончаренко, Вибране, 1959, с213); Робить Павло з ранку до ночц без од-починку (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 178); Ти [Парасинка] знаеш, що я [Док1я]в!д рання до вечора працюю для тебе й що я все лише хотела твого добра (Кобилянська, 2, 1962, с. 15); Быка сумочки свою Розстеб-нула у гаю I eid рання до смеркання В сумку зносить харчування (Стельмах, 7, 1984, с. 190); Bid рання до нош в роботе, У вИер i в спеки 136
стою... Тому я тепер i в почотц Що я в барабан подаю! (С. Олшник. 1, 1968, с. 175); Живу eid рана до вечора, бо вечора д1ждатися треба, а н1ч пересплю, бо за нею наступав ранок (Кобилянська, 1, 1962, с. 1/3); Bid зоpi до 30pi Ходить баба по двор!. Ходить баба б!лорука. Ц!лий день годуе внука Иванович, На город! бузина... 1963, с. 35).
ч
ЧЕРВОН1ТИ—(в!д хвилювання) червошти (шар!ти) як (мов, наче i т. !н.) калина (мак, буряк, жар, кармазин, рак); (в1д збудження. захоплення, сорому) кров (рум’янець, сором i т. in.) заливае (залила, залив, залляв i т. iH.) обличчя (лице i т. iH.) кому; заливатися (обли-ватися, заходитися, розм., закраситися i т. iH.) рум’янцем; заливатися (наливатися) кармазином (фарбою, розм. краскою); краска [сорому] заливае обличчя (лице) ч и е, кому, розм., р!дко; обличчя (лице) по-криваеться краскою ч и е, у кого, розм., р!дко; наливатися жаром (вогнем); нашить вогнем [з лиця] хто; пекти рак‘1в (раки); (в!д злост!, напруження) наливатися кров’ю.
Думала одну т!нь свою побачити, а глянула, то мало не заплакала: все лице, мов на лихо, шар!ло, як калина (Васильченко, 1, 1959, с. 220); Маруся, вийшовши is к1мнати, засоромилась — ...почерво-Шла, що тв!й мак (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 330); Молодиця почервоШла, наче буряк, гн!вн! Икорки заграли у запалих очах (Панас Мирний, 3, 1954, с. 309); Дал! бачу, що вона [панП вже червонце, як жар найчервонииий (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 76); Олена ...почервоШла, як кармазин (Квпка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 192);—Але ж парубок який! — весело eidnoeie Каленик Романович.— 3 шибки вир1зав круг, як nid циркуль! Bid тако! рекомендаци Руб!н почервоШв як рак i опустив голову (Сенченко, Опов1дания, 1959, с. 18); Иав!ть при м1~ сяц! пом1тно було, як кров залила Марши лице (Головко, Л1та молоди, 1956, с. 147); Рум’янець розповзаеться до скронь i п!дбор!ддя, заливав повне обличчя (Стельмах, Хл1б i с!ль, 1959, с. 321); Параскща зашарь лась вся. Сором гарячою хвилею залляв 1й лице (Коцюбинський, 1, 1955, с. 271); — Добридень,— несм!ливо прив1талася Василина, ховаючи nid зваблив! ви велик! dpi оч! й заливаючись рум’янцем (Куртяк, Бес; ди, 1983, с. 106); Читаючи його [лист] я чула, що всяобливаюся рум’яя-цем, то зное бл!дну (Франко, 3, 1950, с. 104); — Що ж ти здавала? — Teip.. — ! писала його, мабуть, азбукою Морзе? — весело зауважив брат. Тоня зайшлася рум’янцем»—Ти вгадав (Гончар, 5, 1979, с. 56); Вона рум’янцем уся закрасилася, як те слово почула (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 204); Чорнявий хлопецъ, здшмаючи бриля, питае присмним баритоном:— Чи в!льно сполохати заду му вашу, панно? — Ярина жахаеться, бл!дне, щоб зараз заллятися кармазином (Коцюбинський, 1, 1955, с. 161); Тимко залився фарбою, опустив оч! (Тютюнник, Вир, 1964, с. 212); — Я думала, ти хот!в мен! щось сказати. Так постшав... з висоти на землю...— I скажу,— наливавться фарбою Омелько (Цюпа, В1чний во-гонь, 1960, с. 130); Непок!рна краска залила обличчя до само! хмари чорних кучер!в (Леся УкраТнка, 3, 1952. с. 682); Краска сорому залила обличчя (Збанацький. 1. 1963. с. 231); При т!й думу! покрилося мое лице краскою ! в нутр! моем скишло (Кобилянська, 1, 1962, с. 301); — Так ви ненавидите пан!в?— Оторошло пом!тив [Л1совський], як м!-нився, наливаючись жаром, тонкий вид молодиц! (Стельмах, 1, 1982, с, 32); Поперед ycix Марина! Чорн! оч! зайнялися, так ! горять, так i блищать! 3 лиця пашить вогнем! (Нечуй-Левицький, 1, 1977, с. 38); Припухл! гаряч! губи, дотик яких ще к!лька хвилин томи Юрко в!дчу*
5 8.591
137
ваз на ceoix щоках, паийли вогнем, чутлив! Hisdpi нервово здригались, а в глубоких темпах очах — i радость якась, i туга (Цюпа, Через терни до 3ipoK, 1988, с. 13); В1н onoeidae, а я печу patcie eid сорому (Збанацький, 1, 1974, с. 379); — Ти бачила, Оленко, як Сава раки гик? Не знав, куди O4L дИи (Копиленко, Суади, 1955, с. 65): Лице it мЫилося^ раз наливалося кров’ю, мов буряк, то зное бл1дло, мов полотно (Франко, 5, 1951, с. 386).
Пор.: СОРОМИТИСЯ.
ЧОРТ—(за м!фолопчними уявленнями— надприродна 1стота, що вплюе в соб! зло) злий (нечистий, лихий i т. in.) дух; нечиста сила; дух тьми; князь (цар) тьми.
[Ж i р о н д и с т:] Якби я eipue у лихого духа, я думав би, що то сам сатана подав мен! оту фатальну раду (Леся УкраТнка, 2, 1951, с. 179); Зять називав тестя божев!льним та казав, що etn запродав душу нечистш сил! (Коцюбинський, 3, 1956, с. 10); Тут nid колесом во-дилися чорти, i коли мельник знався з нечистою силою, вони йому ! в безводдя мололи борошно i товкли в ступах (Стельмах, 5, 1983, с. 66); Забобонному татаринов! здавалося, н!би то в!дьма накликав на нього дух!в тьми (Тулуб, Людоловн, 1, 1957, с. 181); [С пископ;] Ми ке-саря шануемо ! владу, не повстаем Hi словом, ani д!лом супроти них, а тыьки князю тьми Hi жертва. Hi поклон!в не давмо (Леся УкраТнка. 2, 1951, с. 233).
ЧУДО — (те, що пдне великого подиву; незвичайне, дивовпжне) чудо з чудес; диво (чудо) природи; диво дивне, нар.-поет.; (при вияв-ленш здивування) чудеса (диво) в решет!, в знач. виг.
— Константинополь! Царев город! Цар-город! Чудо з чудес! (Скляренко, Святослав, 1959, с. 135); Сиваш!, оце гниле таемниче море, не перестають дивувати Дьяконова. Диво природи. Геолог!чна загадка (Гончар, 2, 1959, с. 59); Сестри й молодь л!карки... зробили з мене якесь чудо природи: щохвилини приходили мацати м!й пульс ! все наб ива-лися читати художню л!тературу (Яновський, 2, 1954, с. 78); Диво дивнее на св!т! 3 там серцем бувае! Увечер! цураеться, Вранц! забажае! (Шевченко, 2, 1953, с. 79); — Чудеса в решетН Аж незручно якось, сплутав... Думав, що артистка, a nacnpaedi...— Що насправд!, тату? — поц!кавився н!би м!ж !ншим син.— Ыженерка по водних справах (Минко, Ясгп зор1, 1951, с. 55).
ш
ШВИДКО — 1. (про процес, роэвиток чого-небудь) семимильними (саженними, пгантськими) кронами (про час, який пройшов дуже швидко, зовс1м непом1тно) як (мов) один день; (на великш швидкосп’, з сл. везти, i хатн i т. in.) з вггерцем; з в!тром навзводи; на Bcix (повних) парах; на повних парусах.
Якима семимильними кроками йде розвиток техники в наш! часа! (Дмитерко, Там, де сяе ГНвденний Хрест, 1957, с. 43); Розвиток ра-дянськоь енергетики йде саженними кроками (Наука i життя, № 7, 1962, с. 6); П’ятдесят л!т нашо! дружба прошум!ли в тайзь, як один день (Довженко, 2, 1964, с. 78); Чвертъ в!ку чабанування п1слявоенного пролетии мов один день (Петльований, Безмежнее поле, 1968, с. 9): До буфету, В оперету. На город по гарбузи — Подавай йому карету, 3 в!-терцем його вези (С. Олшник, Вибране, 1959, с. 200); Танки мчали легко, навзводи з в!тром (Качура, Вибран! твори, 1953, с. 325); A noted мчать на вс!х парах прям!с!нько на Кшв (Довженко, 2, 1964. с. 15); Помчав noted на повних парах... Загуло, загрим!ло (Мокр1ев, Сто колючок в боки, 1961, с. 128); Фрегат на повних парусах за'!хав
138
у celu же бриг, п’ять мачт з в!трилами упали, мов зр!зан! (Яновський, 2. 1958, с. 200).
2. (посшшно, дуже квапливо, з сл. бити, л е т i т и, мчатися, к и н у т и с я i т. 1н.) аж у вухах в>тер свистить; що (сюльки) [е (було) i т. in.] сили (духу); у дух; з ycix (з! bcix) шг; не чути шд собою ни; не чути земл! шд собою (шд ногами); як стр!ла; як (мов, немов i т. in.) на пожежу; як (мов, немов i т. 1н.) опечений (опарений); як (мов, немов i т. 1н.) огню вхопивши; мов камшь з npaiui; як пробка, зневажл.; (як наказ, прохання чи общянка дуже швидко куди-небудь ппи) одна нога тут, [а] друга там.
3!нька б!гла, що було сили, аж у вухах ветер свист1в (Головко. 2, 1957, с. 177); Руб!н ск'/льки сили погнався за нею [д1вчиною], але коли доб1г вниз, д!вчина вже почала видиратися з санками на гору (Сенченко, Опов1дання, 1959, с. 13); Вона [Парашина] навела такий жах на д!тей, що т! не сво’!м голосом верещали та б!гли що було духу (Коцюбинський, 1, 1961, с. 282); —Б!жу скильки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудк'иие б!жу (Ковшька, Кутя з медом. 1960, с. 31); [Килина:] Якби хто перевесла крутив, то я б у дух сю нивку вижала (Леся УкраТнка, 3, 1952, с. 235); Н!мець сказав щось прикажчиков!, той з ycix н!г помчався у дв!р (Панас Мирний, 4, 1955, с. 243); Вона [Марта] крутнулась !, шелестячи сшдницею, з/ ecix н1г летать у темряву (Стельмах, 2, 1982, с. 350); В1дпустив Степку. Побила, не чуючи nid собою Hie (Ю. Бедзик, Посшшай у юшеть, 1975, с. 62); Не чуючи nid собою земл!, не бачачи н!чого кругом, хутко-хутко пиила, пот!м поб!гла на с!льський майдан (Довженко, 1, 1964, с. 201); — Переймай, переймай! — чимдуж кричав 1вась на брата, а сам — землл nid ногами не чув, як той в1тер мчавсь (Панас Мирний, 4, 1955, с. 10); Як стр/ла пустився хлопець з люлькою на плеч1 (Панас Мирний. 5, 1970, с 18); Початок тропаря в!н добре знав, що ж до к!нця, то був трохи невпевнений, що скаже в1рно, тому й nocnimae мов на пожежу (Доб-ровольський, Олов’яш солдатики, 1961, с. 24); — Голуб ж1нку б’е! — дзвоне [дзвонить] чутка eid хати до хати, i люди б1жать немов на пожежу (Панас Мирний, 4, 1970, с. 145); MipoaiHUK, як опечений, ско-чив з канапи (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 175); Довгошия, б1лява die-чина виб[гла, як опарена, !й назустр1ч (Панас Мирний, 4, 1970, с. 417); 6рем!я схопився з дзиглика, наче опечений, i неначе зашкварчав, як вишкварка на сковород! (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 231); Bin схо-пивсь. шби опечений, протер оч!, поз!хнув ! nituoe вмиватись, навить не перехрестивишсъ (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 90); Хоч i часто вони забегали до нас на хут!р.., та, як папа не застануть дома, побудить хвилину-другу та мерщ!й, наче огню вхопивши, впкають назад (Панас Мирний, 1, 1968, с. 346); Той вилет1в з Яковенкових рук, мов камшь з пращ/, одним г!гантським скоком перетнув подв/р’я ! мчав навет pin Левенцю (Загребельний, 6, 1981, с. 64); Вилетиш ти зв!дси, як пробка (Довженко, 3, 1964, с. 219); Вадик, як пробка, вилеПв на поверхню, зовс!м не в тому м!сц!, де його чекали, а майже на другому берез! ставка (Збанацький, Таемниця Соколиного бору, 1971, с. 408); [Старшина:] Ну, живо! Щоб одна нога мен! тут була, а друга — там! По щучому вел!нню! (Кропивницький, Вибраш твори, 1967, с. 239); — Мерщ!й, не в!дкладаючи, одна нога там, друга — тут, перше н!ж про посла буде сказано султанов! (Загребельний, Роксолана, 1988, с. 241); - Може, я скочу? Одна нога тут, друга — там? — благав с!н сотника. Але той, знаючи його вдачу, мовчав (Циба, На злам!, 1984, с. 56).
3 (протягом дуже короткого часу; миттю, моментально) в [один] момент (д!ал. мент, мет); в (за) одну (едину) мить; в один миг ока; не встигнеш (не вешеш, не встиг, не вешв i т. in.) i оком моргнутн (змигнути i т. iH.); i оком не моргнеш (не змигнеш i т. in ); не встигнем
139
(не встиг i т. in.) [i] оглянутися (огледпися); i не оглянется (огля-нуся, оглядимося); (вшразу) одним духом; з (одного] маху; [за] одним (единим) махом; як блискавка.
— Побудь, сину, дома, я в один момент обернуся (Нечай, Любов । пам’ять, 1984, с. 91); Кармель в один мег, як it задание, скопив з воза i опинився коло д!вчини (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 350); За димом па-лахнуло полум’я й обхопило клуню в одну мить (Нечуй-Левицький, 3. 1965, с. 67); (Павло до Л е с Г]—Так цей дядя Коля велосипед за одну мить зробить (Телыиок, БГтий камшь, 1984, с. 188); Грозова хмара вихлюпнула зливу. За мить одну (Воронько, Тепло земл! мое!, 1959, с. 166); В ед ину мить eidiuuuo вб!к усе, про що мр!ялось. Нема зори (Гончар, 3, 1959, с. 267); Вони почали стиха шдгарчувати один на одного i в один миг ока розлют у вались (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 263); Диви — одного веде бухгалтер в чайну... Йе встиг оком моргнуть, а уже з другим ide (Большак, Образа, 1980, с. 18); Як побачив [Василь] свою Г алю нежив у, шдняв косу та черк себе! Шхто не ecnie i оком змигнути (Марко Вовчок, 1, 1955, с, 83); А шч у Севастополе коротка, пролетать, i оком не моргнем (Кучер, Голод, 1961, с. 56); Не встила [не встигла] мати оглянутися, вже у Mapyci i готов об1д (Кв1тка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 49); Не раз ein чув жал! та скарги на скороминуицсть людсько-го життя. Промайнуло, як сон, пролеНло мигцем [миттю], не встиг i оглянутися... (Гончар, 5, 1979, с. 244); Так мен! якось час зб!гае по-дурному, що й не оглянуся, коли день минеться (Коцюбинський, 3, 1956, с. 178); — Се добрий тоб! десь сон приснчвся,— каже свекруха.— Треба визирати Данила. I не огледимось, як притягнуть (Марко Вовчок. 1, 1955, с. 64); Надувши свою полотняну сорочку, одним духом мчав його десятки гон! в понад степом, портик в'юном верт!вся в його руках, верещав i за-ходився eid реготу (Васильченко, 1, 1959, с. 127); XpiH з квасом, редьку, бураки; Рябка, тетерю, саламаху — Як не було: not ли з маху (Котляревський, 1, 1952, с. 167); За одним махом зробив [Панталаха] порядок (Франко, 2, 1950, с. 240); А бувае ж; прийде хтось — I единим махом Опоганить ту красу (Глазовий, Усм1шки, 1971, с. 6);—Знай, дочка, що я м!г би одним махом всю твою хитрить розбити (Бурлака. Наперед одш, 1955, с. 111); «Яструбок» сховався в б!л!й хмари На ворога вш вихопився, як блискавка (Яновський, 1, 1954, с. 47).
4. (з’являтися дуже швидко й у ведший кГчькост;, з сл. р остр, в простат и, сходит и, виникати 1 т. iH.) як (наче, неначе i т. iH.) гриби [шсля дощу (по дот»)]; (дуже легко) як (мов i т. in ) з води [йде]; не по днях [а] по годинах; як (мов, наче i т. in.) на др’1ж-джах [сходити (рости)].
Товариства виникали тод! по селах буквально як гриби п!сля дощц (Минко, Моя Минювка, 1962, с. 102); Невеличк! хатки кругом дворища неначе гриби виростали (Паиас Мирний, 4, 1955, с. 205); Укра!нсыи газета та журнала повискакують незабаром, як гриби по дощ1, 1 цей факт, на мою думку, матиме вплив ! на галицьку пресу (Коцюбинський. 3, 1956, с. 285); Попов! д!ти як з води росли (Б. Олшник, 1стина, 1976, с. 137);—Добре, добре, Дмитре. Роби так, щоб гречка як з води йшла.— Це eid якост! суперфосфату найб1лыие залежатиме,— знову по-косився Дмитро (Стельмах, 3, 1982, с. 195); Ростутъ мов !з води! (Гончар, 5, 1979, с. 113); Тебе мов з води жене! — дивувався брат (Нечай, Любов i пам’ять, 1984, с. 81); В давню давнину, як Н!л народився в пустинл, Мати його положила в розкБину зелену колиску. Батька з високого неба промшням утйиним _дивився, Як його син виростав не по днях — по годинах (Леся УкраТнка, 1, 1975, с. 336); 3acie й засадить Пам!ра своею рукою город, все сходить та росте, як на др!жд-жах (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 113); Тут [в АсканП] буквально все саме пливе тоб! в руки, багатства тво1 ростуть, мов на дрЫджах (Гон-140
чар, Тавр!я, 1957, с. 97);—Як там Клав? Будуеться i розбудовуеться?— Будуеться..,—- потвердив 1ван.— Не те слово будуеться... На др1жджах сходить.., Столиця (Збанацький, Пригоди 1вана Коструба, 1984, с. 21).
щ
ЩАСЛИВЕЦЬ— (переважно в знач. прис.) пестунчик (пестш, д1ал.) дол; (фортуни); родився (народився) шд щасливою з!ркою (зорею): родився (народився) в сорочць
На превелике здивування мое, Кость за об1дом не мае вигляду пестунчика фортуни (Яновська, 1, 1959, с. 447); Не приходила школа панотцев! думка про смерть. Як же? Bin — «пестш доле» — та мае би вмирати?! (Мартович, Твори, 1954, с. 423); На прощания сказав пора-некому Василев! старший лейтенант:— П1д щасливою зорею ти родився (Горд;енко, Сильн1ше смерть 1946, с. 48); Ти, Максиме, в сорочц! родився!— розпогодився ком1сар.— Та ще не знаеш, що таке орден! (Стельмах, 5, 1983, с. 101);—Вважайте, адалковський, що вам поща-стило... Ви народилися в сорочц! (Чорногуз, Претенденти на папаху, 1983, с. 87).
ЩАСЛИВИМ БУТИ — зазнавати (зазнати) щастя; мати щастя; (бути безмежно щасливим) в!дчувати (почувати i т. 1н.) себе на сьомому неб!; на сьомому неб! перебувати (бути i т. !н.),
В цш маленькш хатин! зазнала вона щастя (Коцюбинський, 1, 1955, с. 71); У тихому гаю Лисичка щастя мала, Як у сво1м добр1 жила, гуляла (Гл1бов, Вибран! твори, 1951, с. 125);—Село! Я вибираю хати з димком, в якш немае ще жодного солдата, I, впавши на солому, по-чуваю себе на сьомому неб1 (Багмут, Записки солдата, 1951, с. 103); По всьому видно було, що в1н зараз перебував на сьомому неб! (Реч-мед!н, Веснин! грози, 1961, с. 156); Вш був на сьомому неб! (Лановенко, Первоцв!т, 1974, с. 48); Б1гав, мчав, клопотався то в хат!, то на город!, то в саду, бажаючи «не здрейфити», як найлтше прийняти гостю. Витав на сьомому небИ (Бабляк, Жванчик, кн. 2, 1971, с. 303); ...Вона на сьомому неб!, а може, i за стратосферою вже. Вчора тато й мама благословили ‘ix на шлюб [Твана з Галею] (Кучер. Трудна лю-бов, 1960, с. 435).
ЩАСТИТИ—(складатися на щастя, на ycnix) в руку йдеться к о м у; випадае щастя кому, перев. з 1нф!н.; фортуна усм!хаеться (посм1хаеться) кому, книжн.
Так усе те пера чогось Хведоров! в руки йшлося: урожай був доб-рий, щепи поприймались чисто eci, два ловких стригуна вигодувалисъ, вже й вшжджати ix почав (Григоренко, Вибран! твори. 1959, с. 276); Роман насм1шкувато i гадливо зм[ряв 1жакове обличчя Корнюиа:—Не велм таке щастя, дядьку, випадае (Стельмах, 1, 1982, с. 524); В у явь гетьмана виник лисячий образ запорозького пройди, якому фортуна так всмьхалася в житт! (Ле, Наливайко, 1957, с. 179); [Михайло:] Знаеш. коли i надал! так буде мен1 усм'ьхатись фортуна, то я скоро i в директора вискочу (Карпенко-Карий, 3, 1961, с. 59); / от ще не просохлий nanipeub тремтитъ у руках Поцмуйка, i змщнюе, i збьлыиуе клубок життя в його дуии. Фортуна знову посм!хнулася Пощлуйков1 (Стельмах, 4, 1983, г 179).
ЩИРО—(в!дверто, без упереджень) з в!дкритим (розкритим) серцем; з в!дкритою душею; (не кривлячи душею) з (в!д, од) [усього] серця; в1д (од) щирого серця; (н!чого не приховуючи; з сл. говорити, сказати, признатися ! т. !н.) поклавши руку на сеоце; як на спов!дг, як (мов) на духу, заст.
141
Донька схня ГхазяТв хутора] — б!лявенька, зовс!м ще юне д!вча — 'линула до бшц!в з в!дкритим серцем ! не приховувала свого захоплення приходом наших в!йськ до них на хут!р (Гончар, Маша з Верховики. 1959, с. 4);—Ну! — вигукнув бадьоро Брюллов...— Розкв!тайте, Тарасе, для свого народу, зустр!чайте нове життя з розкритим серцем (См1лян-ський, Крила, 1954, с. 119); Вони [шдшщ] зустр1чали нас з в1дкритою душею, з ослихненим лицем (Микко, Намаете, 1нд1е!. 1958, с. 78); Як добре, що !снуе Нароч, Як добре, що Дшпро дзвенить, Як слова милого «товарищ» 3 усього серця не любить? (Рильський, 3, 1961, с. 273); [Кондрат Антонович:) Ну, а скажи eld серця, не приховуючисъ: легше тоб! тепер живеться, правда, легше? (Кропивницький. 2, 1958, с. 247—248); А мен! захот!лось то! мит! eid усього серця подякувати незнайомим людям: батьков! Валерика ! його матер! за те, що вони так виховуютъ свого сина (Петльований, Безмежнее поле, 1974, с. 11): Cni-еаючи теню, од серця голосить д1дусь ! до плачу доводить (Кул1ш, Ви-бран! твори, 1969, с. 55); Полохаючи темну зграю, ЖивИь для людсько-го добра! Bid серця щирого бажаю Я вам н! пуху н! пера (Рильський, 3, 1961, с. 93); Поклавши руку на серце, давайте в!дразу скаже мо, що виступ цей мае у соб! в!д Дмитра Череда х1ба що темперамент i стр!м-лив!сть у читана! (Загребельний, Намилена трава, 1974, с. 75); Ын, зви-чайно, слабший на характер, п!шов до Глаф!ри 1ван!вни ! все, як на cnoeidi, розказав (Микитенко, Кадильниця, 1959, с. 13); — Усе думаю, може, якось ! перем!нилися списки на землю.— В зал! почувся рег!т, а Мирон смикнув брата за полу; ну, чого признаватися, мов на духу (Стельмах, 2, 1982, с. 13).
Я
ЯК-НЕБУДЬ— (недбало, перев. з сл. працювати, робити, вчитися i т. ш.) аби день до вечора; на галай-балай (на галай-на балай); стук-грюк, аби з рук; тяп-ляп; через пень колоду (пень-колоду); п яте через десяте.
— Роб!тники дивляться на тебе, як на якогось спеца двадцятих рок!в, котрий працюе аби день до вечора (Автомонов. Щастя даеться нелегко, 1959, с. 83);—Я не маю й думки ганити вас, але я шчого не роблю, на галай-на балай, не пом!ркувавши гаразд! (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 84); В дуелях класик ! педант, Метод! в!рний був Зарець-кий, I дозволяв людину в рай Послать не на галай-балай, А як велить закон мистецький (Пушкш, ёвгешй Онегш, перекл. Рильського: 1949, с. 153); Житлобуд!вельний брак — явище не лише херсонське. Стук-грюк, аби з рук — цей стиль побутуе ! в комб!нат1 «Волиньпромбуд» (Рад. Украша, 4 жовт. 1975, с. 2);—Ну що, зняли кулемет з разбитого танка? — запитав !х Пузанов насмйикувато.— Ви думали тут так — тяп-ляп? (Гончар, 4, 1960, с. 62); В!дм!нники дивилися на свого вчораш-нъого побратима сшвчутливо, а т!, хто вчився через пень-колоду, з ра-д!стю чекали на те, що !хнъого полку прибуде (Грипр Тютюнник, Клим-ко, 1984, с. 75); Граю —через пень-колоду (Яновський, 1, 1982, с. 155); Гребенясту п!внячу голову Хома поклав б!ля лежанки, а безголового галагана б!ля порога. Похижйиавши колючими оченятами, бубон!в заклинания — п*яте через десяте (Гуцало, Парад планет. 1984, с. 26).
ЯКОСЬ— (про час: колись) одного дня; одного разу.
Одного дня я зваживсь доторкнутись б!лих рук: it брови стрепени-лись, наче крила давних птиць (Б. СЫйник. Тетина, 1976, с. 318); Одного разу, коли Каленик Романович стояв б!ля горна ! розмовляв з учня-ми про ковальськ! справи, Руб!н раптом додумався: «От в!зьму терпужок, всуну у вогнь..» (Сенченко, Оповщання, 1959. с. 4).
ПОКАЖЧИК ФРАЗЕОЛОГ13М1В
Покажчик охоплюе Bci фразеолопзми, як1 утворюють синошшчн! групи (ряди), що ввшшли до Словника. У л!вш колонщ подано алфавитами передне Bcix фразеолопзьнв. У правш колонщ наводиться доминанта синошмцчних ряд1в, за якими i треба шукати той чи 1ншнй фра-зеолопзм. ГЕдгрупи синошм!чних ряд^в позначаються арабськими циф^ рами п^сля домшанти.
А
абн день до вечора — аж гай гуде (шумить) — аж дим ще —
аж жижки трясуться (трусяться, труси-лися, затрусилися, задрижали) — [реготати (см!ятися)] аж за живи (жи-воти) братися —
аж за печшки (за печшку) тягне — аж кишить — аж по шию —
аж тавцюе —
аж у вухах в!тер свистить — аж шкура болить — этична С1’ль — ах!ллесова п’ята —
ахшея (ахшею) гонити (нести, вернути, здшмати) —
Б
баглаТ бити (годувати, гнути) —
байди (байдики) бити —
байки розповщати (повода ти, гнути, плести) —
балакати в Hie —
бали точити (розводити) —
басом дивитися (поглядати) —
бебе.чи (гельбухи) надсадити —
без л1ку —
без ножа р!зати —
без останку —
безпроевпний туман —
ЯК-НЕБУДЬ
ДУЖЕ СИЛЬНО ДУЖЕ СИЛЬНО
НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ
СМ1ЯТИСЯ ГОЛОДНИЙ БАГАТО БАГАТО РАД1ТИ
ШВИДКО, 2 ГОЛОДНИЙ ДОТЕП СЛАБКЮТЬ
ГОВОРИТИ, 4
ЛЕДАРЮВАТИ ЛЕДАРЮВАТИ
ГОВОРИТИ, 8
ГОВОРИТИ, 2
ГОВОРИТИ, 3
ДИВИТИСЯ, 3
ПОБИТИ, 3
БАГАТО
ПОСТАВИЛИ В СКРУТНЕ
СТАНОВИЩЕ
ПОВН1СТЮ, 1 ДУРЕНЬ
143
без роду [й племен!] —
без сьомой (десято!, дванадцято!) клепки в голов!—
без царя в голов! —
бентежити (бунтувати, розпалювати)
кров —
берегти (обер!гати. пильнувати, хоронити i т. in.) як ока [в голов! (в лоб!)] (як жницю ока, як око) —
бере (розбирае забирае) зл!сть — березовим вшиком почесати — бере (брала, взяла, охопила, розбирала) нетерплячка —
бистрий на розум —
бита голова —
битий жак —
бити (кидати, ударяти) лихом об землю —
бити на сполох —
бити ноги (чоботи) —
бити [земнП поклони —
битися головою —
битися як риба об л!д—
бити чолом —
fiirani (носитися) як (наче) курка
з яйцем —
б!ла (панська) к!стка (к!сть) —
орлими нитками шитий —
б!сом дивитися —
благословитися на свп —
блакитна (голуба, дворянська) кров у кого [тече в жилах кого] — близька сторона —
близький (близенький, блигий, блигомий) св!т —
блимнути очима —
боби (на бобах) розводити —
бовкнути (вискочити, вистрибнути)
як (мов) Пилип з конопель —
бол!ти душею (серцем) —
болюча (слаба, слабка) струна (струнка) —*
болюче (дошкульне, вразливе, слабе, слабке) м!сце —
бомки бити —
брати в тори —
брати [близько] до серця —
брати (хапати) за барки (за петельки) — брати (хватати) за горло (за горлянку) —
брати (хапати, щипати) за душу (за серце) —
брати за живе —
брати на зуби —
144
ОДИНОКИЙ
НЕДОУМКУВАТИЙ
ДУРНИЙ
ХВИЛЮВАТИ
ОБЕР1ГАТИ ЗЛИТИСЯ ПОБИТИ, 2
НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ РОЗУМНИЙ ДОСВ1ДЧЕНИЙ ДОСВ1ДЧЕНИЙ
НЕ ЖУРИТИСЯ
БИТИ ТРИВОГУ 1ТИ КЛАНЯТИСЯ СУМУВАТИ Б1ДУВАТИ КЛАНЯТИСЯ
ПРИД1ЛЯТИ НЕЗАСЛУ-
ЖЕНУ УВАТУ АРИСТОКРАТ НЕВМ1ЛО ЗРОБЛЕНИЙ ГН1ВАТИСЯ РОЗВИДНЯТИСЯ
АРИСТОКРАТ ДАЛЕКО
ДАЛЕКО ГЛЯНУТИ ГОВОРИТИ, 3
ГОВОРИТИ, 15 ТРИВОЖИТИСЯ
СЛАБКЮТЬ
СЛАБКЮТЬ ЛЕДАРЮВАТИ КАРТАТИ ТРИВОЖИТИСЯ ПРИМУШУВАТИ
ДОМАГАТИСЯ, ПРИМУШУВАТИ
ЗВОРУШУВАТИ, ХВИЛЮВАТИ ХВИЛЮВАТИ ОБМОВЛЯТИ
брати на пушку — брати на себе oni — брати (шдшмати, шдшмати, здшматп, зжмати) на cMix (на посм!х, на см!шки, на глум, на кпини) — брати на спички — брати ноги на плеч! — братися в ноги — братися за барки — братися на свпанок —
братися (даватися, вдаватися, шдшма-тися, пускатися) на хитрощ! — брехн! точити (справляти, терти) —
[11 бровою веде (не моргне. не здвиг-не) —
був (була, було, були) та загув (загула, загуло, загули) — бути (побувати) в бувальцях—
бути (йти, опинятися, плестися, плента-тися i т. in.) в (у) хвост! — бути на воз! i шд возом —
бути (ставати, стояти) на завад! — бути на кош [бути] i шд конем — бути (стояти) на перешкод! — бути насторож! — бути (стати) нерозлийводою — бути (стояти) як на голках —
В
вав!лонське стовпотворшня — важким духом дихати — важлива (важна, велика, не проста, пиш-на) птиця— важний птах — валиться од (в!д) виру-
са лить с я (хилиться) од (в!д) в!тру в баранячий pir (р!жок) з!гнути (скру-тити) —
вбиватися (вбитися) в колодочки (в палки, в шр’я) — ввести в оману —
вдаватися (вдарятися, впадати) в сум (смуток, тугу) — вдатися в сум та тугу —
вдаватися (заходити) у (в) розмову (балачку) —
[аж] в душ! (всередиш) похололо (похолонуло) — велика цяця — велике цабе— великий [аж] до неба — великий як верства —
[готовив (ладний, здатний, хот!в i т. !н.)] в (кр!зь) землю провалитися (пропасти)
ОБМАНЮВАТИ ГАРНИЙ
НАСМ1ХАТИСЯ
НАСМ1ХАТИСЯ
Т1КАТИ Т1КАТИ БИТИСЯ розвиднятися
ХИТРУВАТИ ГОВОРИТИ, 9
НЕ РЕАГУВАТИ
ЗНИКНУТИ, 1 БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ
В1ДСТАВАТИ БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ ПЕРЕШКОДЖАТИ БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ ПЕРЕШКОДЖАТИ ПИЛЬНУВАТИ НЕРОЗЛУЧНИЙ ТРИВОЖИТИСЯ
БЕЗЛАДДЯ ГН1ВАТИСЯ
ВПЛИВОВА ОСОБА ВПЛИВОВА ОСОБА СХУДНУТИ ХУДИЙ
П1ДКОРИТИ
ШДРОСТАТИ ОБМАНУТИ
СУМУВАТИ ЗАЖУРИТИСЯ
ГОВОРИТИ, 9
ЗЛЯКАТИСЯ
ВПЛИВОВА ОСОБА ВПЛИВОВА ОСОБА ВИСОКИЙ ВИСОКИЙ
! 45
f’3 сорому (стида, стаду)] — всрстати дорогу (шлях, путь) — верства кслебердянська — вести дал!— вести мову — вести розмову (бешду, балачки) — в золоп (у розкошах, в достатку) купатися —
взяти в руки (до рук) — взяти гору (верх) —
взяти зам1Ж —
взяти на пушку —
взяти (узяти) соб! на розум — взятися страхом —
взяти (перехопнти) через край — взяти (прийняти) шлюб — вибивати (колоти) oni — вибити бубну (бубни) — вибити fco6i] з голови — вибпчювати зуби — вивихнутий [шкереберть] мозок— виводити з р1вноваги— виводити з себе — виводити з терпцю —
в шодити на числу (св!жу) воду — вшубити з коршням i касаниям — вижимати (видавлювати) ГвсП соки— вийпяти душу — вийти зам!ж — вийти сухим (сухеньким) 13 (з) води — викинути з голови (з думки, з пам’я-Ti) — викинути кол1но (кол!нце) —
викинути коника —
викинути фокус —
викинути (встругнути, втнути, удрати) штуку —
викладати на чистоту —
викреслити з свого життя (з свого серця) —
вилепти (вивпритися, випасти) з голови —
вимотати [eci] кишки (жили, верви) — вимотувати (тягти) жили —
випадас щастя — випустити дух — випустити душу (кишки) — вирваги з серця (з душО — виринути (майнути i т. 1н.) у пам’яп — вирубати на капусту —
вирячити (витр1щити, вилупити, вибалу-шити) оч! (баньки, буркала) —
висисати (випивати, витягати) кров (сили, соки) —
ЗАСОРОМИТИСЯ 1ТИ високий ГОВОРИТИ, 1 ГОВОРИТИ, 1 ГОВОРИТИ, 9
ЖИТИ
ШДКОРИТИ ПЕРЕМОГТИ ОЖЕНИТИСЯ ОБМАНУТИ ЗАПАМ'ЯТАТИ ЗЛЯКАТИСЯ ПЕРЕБОРЩИТИ ОДРУЖИТИСЯ докоряти ПОБИТИ, 1 ЗАБУТИ СМ1ЯТИСЯ НЕДОУМКУВАТИИ ДРАТУВАТИ ДРАТУВАТИ ДРАТУВАТИ ВИКРИВАТИ ЗНИЩИТИ ЕКСПЛУАТУВАТИ ЗАП0Д1ЯТИ СМЕРТЬ ОДРУЖИТИСЯ УНИКАТИ КАРИ
ЗАБУТИ
ЗД1ЙСНИТИ ЩОСЬ НЕСП0Д1ВАНЕ ЗД1ЙСНИТИ ЩОСЬ НЕСП0Д1ВАНЕ здшенити щось НЕСП0Д1ВАНЕ здшенити щось НЕСГЮД1ВАНЕ ГОВОРИТИ, и
ЗАБУТИ
ЗАБУТИСЯ ЗМУЧИТИ ЗНЕСИЛЮВАТИ ЩАСТИТИ
УБИТИ УБИТИ ЗАБУТИ ПРИГАДАТИСЯ ЗНИЩИТИ
ДИВИТИСЯ, 4
ЗНЕСИЛЮВАТИ
висисати кров (сили, соки) — вискалювати (вискаляти) зуби — вискочити (видряпатися) на сухе — вискочити (висунутися) як козак (як голий) з маку —
вискочити (вистрибнути) як Пилип 3 КЗ-нопель— високо нестися — виставляти на публжу— витати в емшреях (у хмарах) — витикати (вистромляти) носа — витирати сльози (сльозу) —
витр!шки продавати (купувати, ловити, !сти) —
витр1щити з дива оч! — витягти душу —
витягти (витягнути, протягнути) ноги — витягтись вздовж лави — виходець з того св1ту — виходити (вийти) з дней — виходити з р!вноваги — виходити з себе —
вичитувати (читати) мораль (нотащю, пропов!дь) —
вишюряти зуби —
В1Д букви до букви — виважити бебеха (стусана i т. 1н.) —* вывести оч! —
В1д (од) в1тру падае (валиться) — в1’ддавати (видавати) зам1Ж— гиддавати земний (поясний) покл!н (уклш) —
В1'ддати (оддати) богов! (богу, богам) душу (дух) —
В1ддати (покласти) життя (душу) — в1ддать KiHiii —
В1Д (од) дошки до дошки —
В1д (од) 3opi до зор! —
В1‘д i до —
В1Д1ЙТИ (канути) в забуття— вшйти в минуле — в1Д1Йти у BinHicTb (у дов!чний сон) — вишти у небуття —
В1‘д1’йти у царство небесне —
В1’дкннути (одкинути, пов1дкидати) ноги (оульг. ко пита) — в!д краю до краю —
В1’дкривати (в!дкрити) душу (серце) — ви пал1’турки до палиурки — в!дпов1дати мовчанкою — в!д реготу братися (хапатися) за боки— в5д реготу (CMixy) братися за живи— В1‘д (од) старого до малого — в!д часу до часу — вичувати (почувати i г, ш.) себе на [сьомому] неб! —
ЕКСПЛУАТУВАТИ СМ1ЯТИСЯ
УНИКАТИ КАРИ
НЕДОРЕЧНО
НЕДОРЕЧНО ЗАЗНАВАТИСЯ ГАНЬБИТИ ФАНТАЗУВАТИ З’ЯВЛЯТИСЯ ПЛАКАТЫ, 1
БУТИ НЕУВАЖНИМ ДИВИТИСЯ, 4 ЗМУЧИТИ УМЕРТИ УМЕРТИ ВИСНАЖЕНИЙ П1ДРОСТАТИ ДРАТУВАТИСЯ ДРАТУВАТИСЯ
КАРТАТИ СМ1ЯТИСЯ ПОВН1СТЮ, 3 УДАРИТИ ОБМАНУТИ ВИСНАЖЕНИЙ ОДРУЖУВАТИ
КЛАНЯТИСЯ
УМЕРТИ ЗАГИНУТИ УМЕРТИ ПОВН1СТЮ, 3 Ц1ЛИЙ ДЕНЬ ПОВН1СТЮ, 3 ЗАБУТИСЯ ЗАБУТИСЯ УМЕРТИ ЗНИКНУТИ, 3; УМЕРТИ УМЕРТИ
УМЕРТИ СКР13Б ГОВОРИТИ, 8 ПОВН1СТЮ, 3 МОВЧАТИ СМ1ЯТИСЯ СМ1ЯТИСЯ BCI 1НОД1
РАД1ТИ; ЩАСЛИВИМ БУТИ
10*
147
в!д (од) щирого серця — BiK в!кувати — вису вкоротити (збавити) — В1чний cnoKin (поюй) — В1ЧНИЙ СПОЧИНОК (в1ДПОЧИНОК. одпочи-пок) — в’Тстися (у!стися, зайсти) в печшки — вкидати (укидати, докидати, увертати, уставляти) слово (сл!вце) — вкоротити в1ку (життя) — вкрутити (зламати, обламати. скрутити. вправити) роги— влипнути як муха в мед —	ЩИРО жити ДОВЕСТИ ДО CMEPTI СМЕРТЬ СМЕРТЬ НАБРИДНУТИ ГОВОРИТИ, 1 УБИТИ П1ДКОРИТИ ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 1
вл^пити буханця — в [один] момент — в (на) безрш — в ноги — во врем’я оно — вогнем (пеклом, полум’ям) ди- хати — води в рот набрати — в один гуж тягти — в один мет — в один миг ока — во дн! (в днП они — в одну дудку грати — в (за) одну (едину) мить — [такий, що] в одно вухо вл!зе, а в друге вил;зе — водою не розлити (не розмлеш) — вола б з’Тв — володар всесв!ту — волосся [на голов! (догори)] шдн!ма-еться (шдшмаеться) — [аж] волосся пол1зло угору (стало сторч) — волосся (волос) [на голова] стае (становиться) дибом (дротом)— волосся [на голов!] стало (встало, pidко стануло) дибом (диба, дуба, дубом, дротом) — волос у волос — в оний час — впадати в гшв — впадати в р!ч — впасти (запасти) в око— впасти трупом — впекти у живе — впиватися (упиватися, упинатися, уп’я-стися) очима (оком, поглядом); впинати (утуплювати, упирати, уп’ялювати, за-топлювати, устромляти. впивати) оч! (по-гляд) — вплутатись (вшелепатися) в б!ду (лихо) [по сам! вуха] — в руку йдеться —	УДАРИТИ ШВИДКО, 3 НАЗАВЖДИ Т1КАТИ ДАВНО ГШВАТИСЯ МОВЧАТИ БУТИ ЗАОДНО ШВИДКО, 3 ШВИДКО, 3 ДАВНО БУТИ ЗАОДНО швидко, 3 ХИТРИЙ НЕРОЗЛУЧНИЙ Г0Л0ДНИЙ ЛЮДИНА СТРАШНО ЗЛЯКАТИСЯ СТРАШНО ЗЛЯКАТИСЯ СХОЖИЙ ДАВНО ГШВАТИСЯ ГОВОРИТИ, 1 СПОДОБАТИСЬ ЗАГИНУТИ ВРАЗИТИ ДИВИТИСЯ, 1 ПОПАСТИ В Б1ДУ ЩАСТИТИ
148
все догори ногами (дном) —
всипати березово! Kami —
всипати гарячих —
всипати по перше (шосте) число —
[наче) Bci розуми по! в (по!ла, по!ло)—
[i] в стуш не влучити —
вставляти (ставити i т. in.) палиц! (па-лицю) в колеса (в колесо) —
вступати (встрявати, устрявати) до роз-мови (в розмову, в балачку) —
[сам чорт] в стуш не влучить —
втирати сльози (сльозу) —
втопити у ложщ води —
втратити глузд —
втратити (стратити) розум —
втрачати р!вновагу—
втрачати самовладання —
втрачати (утрачати, тратити) терпшня (терпець, терпеливкть) —
в yci [дзвони] дзвонити —
в (на) щн!—
в свою шкуру не потовпиться —
в’язи [co6i] скрутити —
Г
БЕЗЛАДДЯ
ПОБИТИ, 2
ПОБИТИ, 2 ПОКАРАТИ РОЗУМНИЙ ХИТРИЙ
ПЕРЕШКОДЖАТИ
ГОВОРИТИ, 9 ХИТРИЙ ПЛАКАТИ
ЗАПОД1ЯТИ СМЕРТЬ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ ДРАТУВАТИСЯ ДРАТУВАТИСЯ
ДРАТУВАТИСЯ ГОВОРИТИ, 8 ДОРОГИЙ ГЛАДКИЙ ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1
гав (гави) ловити —
гадати думку (думу, гадку, думки-гадоньки) —
[!] гадки (в гадщ) [собП не мати —
П] гадоньки (гадки-гадоньки, думки-гадоньки) [co6i 1 не мати — гандри бити — гарбузами годувати — гедзь напав (укусив) —
геена вогненна — гладити за шерстю — гладити по голов! (по гол!вц!) — глек (глека, глечик, глеки, горшки, ма-KiTpy) розбити — глузду р!шитися —
гнати (погнати, гонити, плести) химе-ри —
гнути всячину —
гнути (дерти, задирати) кирпу [вгору (до стел!)] —
гнути кол!на (шию ! т. !н.) — гнути (попогнути) спину (горб, горба, хребет, хребта) ~ гнути (згинати) спину —
гнутися в дугу—
говорити казки (казку) —
БУТИ НЕУ ВАЖНЫМ ЛЕДАРЮВАТИ
ДУМАТИ
НЕ ДУМАТИ
НЕ ДУМАТИ ЛЕДАРЮВАТИ В1ДМОВЛЯТИ БУТИ В ПОГАНОМУ HACTPOI
ПЕКЛО
ПОТУРАТИ ПОТУРАТИ
ПОСВАРИТИСЯ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ
ГОВОРИТИ, 4 ГОВОРИТИ, 4
ЗАЗНАВАТИСЯ ШДЛЕЩУВАТИСЯ
ПРАЦЮВАТИ ДОГОДЖАТИ;
ШДЛЕЩУВАТИСЯ
ДОГОДЖАТИ ГОВОРИТИ, 8
149
годувати злидн!— гол1ший од мини — юлий як бубон (як турецький святий, як пень) — голки заганяти—
голова впром (клоччям, шр’ям, половою) набита (начинена) — голова з вухами —
голова (макпра) не в порядку — голову гризти — голову закрутити — голову (co6i) сушити — голодний як собака — гонки ставати —
горни (згорати, згоряти, палении) в!д (з) сорому —
горни нетершнням — горло драти (дерти) — горобеня жовтодзьобе— горобцям дул! давати — городити теревеш (дурниц!) — гостре (загострене) слово— гострий на слово (на речО — гострий на язик (мае гострий язик) — гострити (точити) зуби (зуб) — гострити (точити) н!ж — грати (гратися) в мовчанку— грати очима — гризе неспокш (непокш) серце — грпи чуба (лоба, чуби, лоби) — rpiLii ш’на (в базарний день) чому — губи в молощ —
(Hi] гроша за душею немае (не мати) — губу (губи) копилити (закопилювати) —
Д
давай (дай) бог (боже) ноги — давати волю язиков! — давати джосу —
давати драла (дропака, драпака i т. iH.) — давати (задавати) [добру] напнку — давати перцю — давати припарки —
давати (задавати, надавати) прочухана (прочуханки)—
давати (задавати, надавати) хропака — давитися сл1зьми (сльозами) — дама серця — дати (всипати) бобу — дати В1дкоша (одкоша) — дати волю сльозам —
дати (шднести, винести) [печеного] гар-буза (гарбузця, кабака)—
дати драла (драпака, дьору. дьорки) — дати духопела (духопел!в, духопели-К!В) —
Б1ДУВАТИ Б1ДНИЙ
Б1ДНИЙ ГОВОРИТИ, 13
ДУРНИЙ ДУРЕНЬ НЕДОУМКУВАТИЙ НАДОКУЧАТИ ЗАПАМОРОЧИТИ ДУМАТИ ГОЛОДНИЙ УПЕРТИСЯ
СОРОМИТИСЯ НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ КРИЧАТИ МОЛОДИЙ ЛЕДАРЮВАТИ ГОВОРИТИ, 4 ДОТЕП ДОТЕПНИЙ ДОТЕПНИЙ СЕРДИТИСЯ СЕРДИТИСЯ МОВЧАТИ ЗАГРАВАТИ ТРИВОЖНО ПРАЦЮВАТИ Н1КУДИШН1Й МОЛОДИЙ БЕЗГРОИПВ’Я ЗАЗНАВАТИСЯ
Т1КАТИ ГОВОРИТИ, 10 КАРТАТИ Т1КАТИ КАРТАТИ КАРТАТИ КАРТАТИ
КАРТАТИ СПАТИ ПЛАКАТИ, 5 Ж1НКА ПОБИТИ, 1 В1ДМОВИТН ПЛАКАТИ, 4
В1ДМОВИТИ ВТЕКТИ
ПОБИТИ, 3
150
дати (задати) духу — дати (задати) заирки (затьору) —* дати киселя — дати кучму — дати (залшити, затопити i т. in.) ляпаса (ляща) — дати (утерти) маку — дати ногам волю — дати ногам знати — дати пам’ятного— дати (всипати) перцю — дати (затопити, втелющити i т. in.) по потилищ — дати прикурити— дати [березовоТ] припарки — дати прочухана (прочуханки) — дати (зловити, вшймати, вхопити) сгср-	ПОБИТИ, 1 ПОБИТИ, 3 УДАРИТИ ПОБИТИ, 1 УДАРИТИ ПОБИТИ, 4 ВТЕКТИ ВТЕКТИ ПОБИТИ, 1 ПОКАРАТИ УДАРИТИ ПОКАРАТИ ПОБИТИ, 2 ПОБИТИ, 1
чака — дати стусана (штовхана, штовханця, штурхана, штурханця) — дати тягу — дати хльору— дати (задати, завдати, всипати) хльосту (хлосту, хлости) — дати чосу (перечосу) — два чоботи — пара — де волам роги правлять, а к!з кують шдковами — де козам роги правлять (утинають) — де Макар телят пасе (не пас) — дсржати (тримати, носити) камень за пазухою — держати (тримати) язик (язика) за зубами (на прив’язп на заицшц, на зашморз!)— дерти (драти, задирати) носа (шс) [вго-ру (догори, до неба)] — дерти (здшмати) останню шкуру —	УПАСТИ УДАРИТИ ВТЕКТИ ПОБИТИ, 2 ПОБИТИ, 2 ВТЕКТИ; ПОБИТИ, 3 ОДНАКОВ1 ДАЛЕКО ДАЛЕКО ДАЛЕКО СЕРДИТИС МОВЧАТИ ЗАЗНАВАТИСЯ ДОВЕСТИ ДО Ц1ЛКОВИ ТОГО ЗУБОЖ1ННЯ
де Сид1’р козам роги править — дзвшка монета — дзвонити (ляскати, цокопти) зубами — дивитнся вовком. (6icoM, чортом) — дивитися кр1зь пальщ — дивитися (задивитися, витр!щити oni) мов баран (теля, корова) на hobi ворота —	ДАЛЕКО ГРОШ1 ДРИЖАТИ ДИВИТИСЯ, 3 НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ ДИВИТИСЯ, 4; ЗДИВУВАТИСЯ
дивитися П прислухатися] обома (в обидна) — дивитися так, що аж молоко кисне — диво дивне— диво (чудо) природи— дим (пил) пустити в O4i — Дитя (дитина, син) природи — дихнути один без одного не може — Дшмати до серця — Д1ло табак (труба) — Д1ло тютюном пахне —	ПИЛЬНУВАТИ ДИВИТИСЯ, 3 ЧУДО ЧУДО ОБМАНУТИ ЛЮДИНА НЕРОЗЛУЧНИЙ ДОШКУЛЯТИ БЕЗНАД1ЙНО; СКРУТНО скрутно
151
Д1рка в1д (з) бублика — щ’станеться (д!сталося, буде i т, iH.) на горюхи (кислички, кутю) — дктанеться перцю з квасом —
Д1стати носа — д'ютати одкоша — до 6ica — доводити справу до кшця (до краю) — до голки [забрати, розд1лити i т. iH.] —-догори дригом — догори (вверх) ногами (дном) — [лягти] догори очима, до земл! пле-чима — до [самого] живця пройняти — локти (допекти) [аж] до живих печшок (до живого) — докидати хмизу в жар — доки (коли, поки, як) рак свисне [на обор! (на ropi)] —
до [самих] к!сток [промокнути, висохну-ти i т. iH.] — докладати зусиль (сил, рук, пращ) — докласти воза —
до [останньоТ] крихти — до лампочки —
[бути] ДО ЛЮбОВ1 (до МИСЛ1) — доля (фортуна) усм!хнулася (посм(хну-лася, всм1хнулася) — до [останньо!] нитки (ниточки) г— до шгтя (шд н1готь) —
до ноги — до одного — до печеного огню прикладати — дошкати (д1ймати, доторкати) до живих печшок (до живого [серця]) — до пня (до пенька) —
дорогу м!ряти— досада бере [за серце] — до самих кусток [бути кимсь] — доскочити лиха —
[бути (припадати, приходитися)] до вподоби (до душ!, до серця, по серцю, до смаку, по смаку) —-
доходити до серця (до дупл, до живого i т. in.) —
до цурки —
до цурки (цурочки) — драпонути (дременути) навпкача (навтьоки) —
драти ремшь (ремшяччя) — дратувати нерви —
др1бними умиватись — дрож проймае (обгортае, пронизме) — дуба дати (вр!зати) —
дуля з маком — думати думу (думи, думку) — думкою багапти —
Н1ЧОГО
ПОКАРАТИ ПОКАРАТИ
ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 БАГАТО ЗАВЕРШУВАТИ ПОВН1СТЮ, 1 ПЕРЕВЕРТОМ ПЕРЕВЕРТОМ ПОКАРАТИ УМЕРТИ ДОШКУЛЯТИ
ВРАЗИТИ П1ДСИЛЮВАТИ
ШКОЛИ
ПОВШСТЮ, 2 ПРАЦЮВАТИ ПОБИТИ, 1 ПОВН1СТЮ, 1 БАЙДУЖЕ ПОДОБАТИСЯ
ПОЩАСТИЛО ПОВШСТЮ, 1 ЗНИЩИТИ ПОВШСТЮ, 1; УЩЕНТ BCI
П1ДСИЛЮВАТИ
ДОШКУЛЯТИ УЩЕНТ 1ТИ ДОСАДУВАТИ ПОВШСТЮ, 2 ПОПАСТИ В Б1ДУ
ПОДОБАТИСЯ
ЗВОРУШУВАТИ УЩЕНТ ПОВШСТЮ, 1
ВТЕКТИ МУЧИТИ ДРАТУВАТИ ПЛАКАТИ, 2 ДРИЖАТИ УМЕРТИ Н1ЧОГО ДУМАТИ ФАНТАЗУВАТИ
152
дурна (слабка, Капустина, садова) голова —
дурне сало (без хл)ба1 —
дурний аж св1титься —
дурний — дал! шкуди —
дурний nin хрестив —
дурний по саму зав’язку —
дурний хоч об дорогу вдар —
дурному брат —
дурня валяти (клеУти) —
дутеля з’Усти (1з’!'сти) —
дути (надимати, копилити) губи (губу, губки) —
дух ронити —
дух тьми —
духу не стало —
душа в (шд) п’яти ховаеться (скаче i т, iH.) —
душа завмерла (замерла) —
душа (серце) не на м)сц) —
душа (серце) радуеться (сшвае) — душа (аж) у п’ятах (у п’ятках) — душа у (в, шд) п’яти шшла (заховалася, провалилася, сховалася i т. )н.) — душею i илом —
душ) не чути—
ДУРЕНЬ ДУРЕНЬ ДУРНИЙ ДУРНИЙ ДУРНИЙ ДУРНИЙ ДУРНИЙ ДУРНИЙ ЛЕДАРЮВАТИ УМЕРТИ
СЕРДИТИСЬ ЛЮБИТИ ЧОРТ ЗЛЯКАТИСЯ
СТРАШНО ЗЛЯКАТИСЯ ТРИВОЖНО РАД1ТИ ЗЛЯКАТИСЯ
ЗЛЯКАТИСЯ ПОВН1СТЮ, 2 ЛЮБИТИ
е
Свине плем’я —
египетська тьма —
с голова на плечах (на в’язах) — е л!й (ол)я) в голов) —
Ж
жаба цицьки дасть — жалити язиком —
жаль взяв (обняв, пройняв) — жерла (мучила) нетерплячка — жива душа — живий труп — ’
жив)т присох (притягло) до спини (до хребта) —
жив1т присох до спини (до хребта) — живого ума —
[аж] жижки затрусилися (задрижали) — жижки трусяться —
жити вовком (вовками) —
ЖИТИ 3 61Д0Ю—
жити на вод) та б)д) — жити не по кишеш — жити паном Гд1ло] — жити по правд) (з правдою) — жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами)—
ЖШКА ТЕМРЯВА РОЗУМНИЙ РОЗУМНИЙ
ЗАГИНУТИ ГОВОРИТИ, 13 ЗАЖУРИТИСЯ НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ ЛЮДИНА ХУДИЙ
ГОЛОДНИЙ ХУДИЙ РОЗУМНИЙ ЗЛЯКАТИСЯ СТРАШНО ЖИТИ Б1ДУВАТИ Б1ДУВАТИ ЖИТИ жити жити
ФАНТАЗУВАТИ
153
жити як (мов, немов i т. 1н.) у бога за дверима —
жити як (мов, немов i т. ih.) у бога (Христа) за пазухою — жшоча половина —
ж!ночий pi д —
жувати (пережовувати) жуйку (жвачку, клоччя, вовну, мотлох) —
жувати слова —
жуки В ГОЛОВ1 —
3
жити
жити
Ж1НКА
Ж1НКА
ГОВОРИТИ, 6
ГОВОРИТИ, 2
НЕДОУМКУВАТИЙ
забити баки —
забити тяму в голов! —
забути язика в рот! (в ry6i) — завдавати гарту—
завити голову (гол1вку) рушником — за впром полепти (шти) — завмирати душею (серцем) — заводити мову—
заводити (завести, розпочати) розмову (балачку, балачки) —
заводити (затягувати) свое (свое!) —
заводити см^хи та реготи —
заводити хихоньки та хахоньки — як за водою шти — за всяку щну —
зав’язати голову (гол!воньку) —
зав’язати косу —
зав’язати хустку —
зав’язати язик (язика, рот, рота) —
зав’язувати в!к (життя, св!т) — заглядати в руки (до рук) — загнати (завести) в (пений (глухий)!
кут —
загнати (завести) на слизьке—
загнати у сл’шу вулицю —
заговорити зуби —
за горами й долами —
загородити (заткнути) пельку—
загородити (закрити, замазати) рот (рота) —
задержати слово на язищ —
задерти ноги —
задирати голову (пику) (вгору (в небо)] —
задушити (в пуз!] комара —
зазнавати (зазнати) щастя—
зазнати (набратись, натерштися)
страху —
за зябра (за жабри) брати (хапа-ти) —
ОБМАНУТИ ЗАПАМОРОЧИТИ МОВЧАТИ КАРТАТИ ОДРУЖУВАТИ ЗНИКНУТИ, 3 ХВИЛЮВАТИСЯ ГОВОРИТИ, 1
ГОВОРИТИ, 9 ГОВОРИТИ, 6 СМ1ЯТИСЯ СМ1ЯТИСЯ зникнути, 3 БУДЬ-ЩО-БУДЬ одружитися ОДРУЖИТИСЯ ОЖЕНИТИСЯ ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ ОДРУЖУВАТИ ПРОСИТИ
ПОСТАВИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ
ПОСТАВИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ
ПОСТАВИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ ОБМАНУТИ ДАЛЕКО
ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ
ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ ЗАМОВКНУТИ УМЕРТИ
ЗАЗНАВАТИСЯ ПОТСТИ
ЩАСЛИВИМ БУТИ
ЗЛЯКАТИСЯ
ПРИМУШУВАТИ
154
за 1грашку (!грашки) —
заТхати в зуби —
за!хаги в рота (в пику, в морду) — займатися на св!т (на свпання, на зорю, на день) —
зайти (потрапити) в Гглухий] кут —•
зайц! в голов! —
закаляти болотом —
закарбувати fco6i] в пам’яп —
закинути гадку [за грядку] —
закон взяти (прийняти) —
закрити (заплющити, замкнути та !нЗ оч! —
закрутити верем!ю—
закрутити (заморочити) голову —
закрутити кичкою голову —
заламувати (ламати) руки —
заливати гусара —
заливати за шкуру (гарячого] сала —
заливати сльозами (сл!зьми) —
заливатися (наливатися) кармазином (фарбою, розм. краскою) —
заливатися (обливатися, заходнтися, розм. закраситися i т. !н.) рум’янцем — заливатися (залягатися) см!хом (рего-том) —
залити (залляти) за шкуру сала—
залишати (оставляти) без сорочки —
зал1зати (залиати) в (у) хмари — замазати оч! — замилити оч! —
зам!тати сл!ди —
замкнути рот (рота, уста) —
замкнути (затулити, р1дко закувати) рот (рота, уста) —
замовляти (добре (прихильне)] слово (словечко) —
за морем (за морями) —
заморити черв’яка (черв'ячка, pidiue госбанка) —
замурувати уста —
занепасти (упасти) духом— заноситись за хмари —
за обидв! щоки уминати (упл!гати) — заорати (зорати, ворити) носом (pidtco зубами) (землю (д|л)] —
запаморочити голову —
запирав (затискуе) дух (подих, дихання) (у грудях] —
(бути, стояти] за плечима — зарити носом (у (об) землю] — заритись носом (у (в) землю] —
ЛЕГКО УДАРИТИ УДАРИТИ
розвиднятися
ПОТРАПИТИ В СКРУ1НЕ СТАНОВИЩЕ НЕДОУМКУВАТИЙ ГАНЬБИТИ ЗАПАМ’ЯТАТИ НЕ ДУ МАТ И ОДРУЖИТИСЯ
УМЕРТИ
НАРОБИТИ КРИКУ СПАНТЕЛИЧИТИ ОДРУЖУВАТИ СУМУВАТИ
ГОВОРИТИ, 8 МУЧИТИ ПЛАКАТИ, 4
ЧЕРВОН1ТИ
ЧЕРВОН1ТИ
СМ1ЯТИСЯ
ЗРОБИТИ НЕПРИСМН1СТБ ДОВЕСТИ ДО Ц1ЛКОВИТОГО ЗУБОЖ1ННЯ ФАНТАЗУВАТИ ОБМАНУТИ ОБМАНУТИ ЗНИЩУВАТИ ДОКАЗИ ВЧИНКУ МОВЧАТИ
ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ
ПРОСИТИ ДАЛЕКО
ПОТСТИ
ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ
ЗНЕВ1РИТИСЯ ФАНТАЗУВАТИ
1СТИ
УПАСТИ
ЗАПАМОРОЧИТИ
ХВИЛЮВАТИСЬ НЕЗАБАРОМ, 1 УПАСТИ
УПАСТИ
155
зарубати [co6i] на Hoci (на ум!) — заснути нав(ки (довжу, в!чним сном) — затирати сл!д (сл1*ди) —
заткнути за пояс — заткнути пельку — заткнути (заткати) рота — затопити в пику (по пищ, по мармизр — затоптати (втоптати) в багно (в грязь, в багнюку) —
за тридев’ять (за ciM, за тридесятъ) земель — затуманити оч! —
затягати (затягувати, шдтягувати, стягу-вати) паски (пасок, поясок) — захлинатися словами —
захлинатися (похлинатися, заливатися, залягатися) смехом (реготом, В(Д cMixy) — заходитися см1хом (реготом) — захоплювати дух — захоплюе (перехоплюе) дух (подих) — за царя Гороха [,як людей було трохи| — за царя Панька (Томка) |\як була земля тонка] —
за царя Хмеля [,як було людей жменя] — защ'дити у вухо (в зуби) — защпити рота — зашп язика — зачепити за живе — зачепити возом — зачепити за живе (до живого) <— зачепити честь (пдшсть, самолюбство) — зачшати за болюче (найболюч!ше) шсце — защепнути язика [на петельку] — збити (здшняти, зняти. зчинити, шдняти) бучу — збити з пантелику (з толку) — збити з пливу (з плигу) — збити пиху — збитися з пуття — збитися з шляху — звалигися з Hir —
з варено! крашанки курча висидить — звести (загнати) в могилу (в домовину, в землю, на той cbit, в гр’1б) — звести (згубити) з (з!) св!ту— звести (шдвести) oni — звестися на [воскову] св!чку — звихнутися розумом (умом, з розуму, з ума) —
з В1ДКРИТИМ (розкритим) серцем — з В1’дкритою душею —
зв^ряти (зв1рити, виливати, вилити) душу (серце) —
з в1терцем —
з вггром навзводи—
ЗАПАМ’ЯТАТИ
УМЕРТИ
ЗНИЩУВАТИ ДОКАЗИ ВЧИНКУ ПЕРЕВЕРШИТИ ЗАМОВКНУТИ ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ УДАРИТИ
ГАНЬБИТИ
ДАЛЕКО
ЗАПАМОРОЧИТИ
ГОЛОДУВАТИ ГОВОРИТИ, 5
СМ1ЯТИСЯ СМ1ЯТИСЯ ХВИЛЮВАТИ ХВИЛЮВАТИСЬ ДАВНО
ДАВНО ДАВНО УДАРИТИ ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ ЗАМОВКНУТИ ВРАЗИТИ
ОБРАЗИТИ ОБРАЗИТИ ОБРАЗИТИ
ДОШКУЛЯТИ ЗАМОВКНУТИ
НАРОБИТИ КРИКУ СПАНТЕЛИЧИТИ СПАНТЕЛИЧИТИ ПРИБОРКАТИ РОЗПУСТИТИСЯ РОЗПУСТИТИСЯ УПАСТИ СПРИТНИЙ
ДОВЕСТИ ДО CMEPTI ДОВЕСТИ ДО CMEPTI ГЛЯНУТИ СХУДНУТИ
ЗБОЖЕВОЛ1ТИ ЩИРО ЩИРО
ГОВОРИТИ, 8
ШВИДКО, 1 ШВИДКО, 1
156
зводитися (звестися, спинатися, зш’ясти-ся. зшматися, знятися, шдшматися, Шд-нятися, ставати. стати) на ноги — згинатися в три погибел! —
з глузду зТхати (скрутитися, зсунути-ся) —
3 ГОЛОВИ ДО Hir (з Hir до голови) — з (ви) голови до п’ят —
з головою — з головою — з голими руками — згорпи в!д сорому (стида) — згоряти В1Д (з) нетершння (нетерпляч-ки) — згущувати (згущати) фарби (барви) — здати в apxis (до арх(ву) — здирати шкуру — здирати (зшмати, здшмати, стягати, лу-пити) шкуру (три шкури, с1м шкур, деся-ту шкуру) — здшмати голос (pin) — здшняти (зчиннти, шдняти) галас — з доброго (добра) дива — з дуринкою — зизом (зизим оком) дивитися (накри-вати) —
зггнати (згубити. зжнти) 3i (з) cb’ity — з(гнути в дугу — 31грати в ящик —
зщрати (здерти, облупнти, спустити) [з живого] шкуру (три шкури. С1М шкур) — зшти з ума — 31м’яти (стерти) на табаку —
З1*рки (зв!зди) з неба хапае (зшмае, зд(й-мае) — з!терти на мак — з{терти (забити) на макуху — з’Гсти (потягти, взяти) гарбуза — [як] з клоччя 6aTir — злий (нечистив, лихий i т. in.) дух — з (13) лиця (з личенька, на лиш) спасти — зло бере (роздирае) — зложити (поклагти) [свое] життя — з [одного] маху — з медом та маком промовити (сказати) — змпиати з болотом (з грязюкою) — з молоком на губах — з мухи робити слона (бугая) — знати де раки зимують —
знати (вивчити, запам’ятати) на зубок— знати як облупленого (як облуплених) — знати як своТ (cboix) п’ять палый в (пучок) —
[як (мов, наче i т. 1н.)1 з неба впасти (звалитися, скотитися) —
П1ДРОСТАТИ П1ДЛЕЩУВАТИСЯ
ЗБОЖЕВОЛ1ТИ ПОВН1СТЮ, 2 ПОВН1СТЮ, 2 БАГАТО РОЗУМНИЙ Б1ДНИЙ
ЗАСОРОМИТИСЯ
НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ ПЕРЕБ1ЛБШУВАТИ ЗАВЕРШУВАТИ МУЧИТИ
ЕКСПЛУАТУВАТИ
ГОВОРИТИ, 2
НАРОБИТИ КРИКУ БЕЗПРИЧИННО НЕДОУМКУВАТИЙ
ДИВИТИСЯ, 5
ЗАПОД1ЯТИ СМЕРТЬ П1ДКОРИТИ УМЕРТИ
ПОБИТИ, 2 ЗБОЖЕВОЛ1ТИ ЗНИЩИТИ
РОЗУМНИЙ ЗНИЩИТИ ЗНИЩИТИ ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 БЕЗВОЛЬНИЙ ЧОРТ СХУДНУТИ ЗЛИТИСЯ ЗАГИНУТИ швидко, 3
ГОВОРИТИ, 14 ГАНЬБИТИ МОЛОДИЙ ПЕРЕБ1ЛЫИУВАТИ БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ
ЗНАТИ ДУЖЕ ДОБРЕ ЗНАТИ ДУЖЕ ДОБРЕ
ЗНАТИ ДУЖЕ ДОБРЕ
НЕСПОД1ВАНО
157
зникнути (пропасти, щезнути) з очей — зншати стружку —
з нуждою битися — зняти голову —
з одного (того) т1ста [книш] — золотим дощ —
золот! руки (золота рука) — зостатися в дурнях —
з пелюшок —
[i (й)] з-шд пазурчика (пазурця) co6i не виколупнути —
з (од, В1д) ранку до вечора (смерку. смеркання, ноч!) —
з (в1д) рання (рана) до вечора (смерку, смеркання, ноч!) —
зривати маску (машкару) —
зробити амжь (кшець) —
зробити велик! oni—
з розумом —
з (В1д, од) Гусього] серця—*
зуб з зубом не зведе —
зуби з’Тсти (проТсти, попроТ’дати. стерти) —
зуб на зуб не попадав —
зум1евшймати (вхопити) вовка за вуха — з yciei (зо BcieT) сили —
з ycix (з1 Bcix )н!г—
з ycix сил —
з усього (т!льки) духу —*
зчинити хай —
зчинити шарварок—
ЗНИКНУТИ, 1
КАРТАТИ
Б1ДУВАТИ
ПОКАРАТИ
ОДНАКОВ1
ГР0Ш1
МАЙСТЕР
ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 ЗМАЛКУ
ЛЕДАРЮВАТИ
Ц1ЛИЙ ДЕНЬ
Ц1ЛИИ ДЕНЬ ВИКРИВАТИ УБИТИ
ЗДИВУВАТИСЯ РОЗУМНИЙ
ЩИРО
ХОЛОДНО
МАТИ ВЕЛИКИЙ ДОСВ1Д холодно СПРИТНИЙ
ДУЖЕ СИЛЬНО
ШВИДКО, 2
ДУЖЕ СИЛЬНО швидко НАРОБИТИ КРИКУ НАРОБИТИ КРИКУ
I
i (й) амба (гамба, ам’шь) —
i (й) води (водою) не замутити —
i в скрин! пусто i в кишеш не густо —
i в сл1*д не вступить —
i вухом не веде —
i гич не до реч! —
i (та й) д!лу (справ!) кшець —
i (й) за вухом не свербить —
i (й, Hi, ан!) за холодну воду не братися (не взятися) — i3 заячий хв!ст — i3 (з) краю в край —
i3 сповитка (з самого сповиточка, сповиточку) —
i (та й) квит —
i (та й) край —
i не гадати i не снити —
i не оглянется (оглянуся, оглядимося) — i (й) [в (Bi, bbi\ у, увО chi] не снилося (не сниться) —
i оком не моргнеш (не змигнеш i т. 1н.) — i пальцем не торкатися (не приторка< тися) —
КШЕЦЬ ПОК1РНИЙ
Б1ДНИЙ ПРШИЙ НЕ РЕАГУВАТИ НЕДОРЕЧНО КШЕЦЬ
НЕ РЕАГУВАТИ
ЛЕДАРЮВАТИ МАЛО
СКР13Б
ЗМАЛКУ КШЕЦЬ КШЕЦЬ НЕ ДУМАТИ ШВИДКО, 2
НЕ ДУМАТИ ШВИДКО, 3
ЛЕДАРЮВАТИ
158
i рота не розкрити —
i (й) рота (губи) не роззявити —
I сл1д загув (простиг, замело) —
i сл1ду немае (не стало) —
i слухи загули —
i (ni) усом не моргнути —
1 (й) у хату не плюне (не наплюе) -*•
I швець i жнець i на (в) дуду грець —
I
МОВЧАТИ МОВЧАТИ ЗНИКНУТИ, 3 ЗНИКНУТИ, 3 ЗНИКНУТИ, 3 НЕ РЕАГУВАТИ НЕ З’ЯВИТИСЯ МАЙСТЕР
Тсти (бити, ловити, хапати, вибивати) дрижаки (дрижаюв) —
Тсти (ловити, хапати i т. iH.) дрижаки (дрижаюв) —
Тсти немов не в себе —
Тсти (поТдати, пожирати) очима —
Тсти (уминати, уплггати, убирати,тереби-ти) що аж за (поза) вухами лящить (ля-щало) —
'1СТИ сухий хл\б —
й
його мама i моя мама у однш вод! хуст-ки прали —
й у вус не дути —
К
кадити (палити, курити i т. 1н.) ф1м1ам— камшь спотыкания — канути у (в) Лету — канцслярський пацюк — капля в каплю — капустяний качан на в’язах — качатися в1д (si) CMixy (реготу) — KBiTKV пришпилити —
[як] келебердянська (пирятинська, чугу-Твська) верства — кепська справа (келсыа справи) — кивати п’ятами — кидае (кидало) в cmix — кидати болотом (грязкжою) — кидати в дрож — кидати в жар —
кидати вогнем-блискавицею —
кидати (вергати) громи (громами) —
кидати i в жар i в п!т —
кидати (скидати, окидати) оком (очима) —
кидати слово (слова) — кидатнся словами (словом) —
кидати то в жар, то в холод (в жар i в холод) —
кидати на зуб (зуби) —
кинути (покласти) на зуб (на зуби) — кинути оком (очима) — к и пни злобою —
ДРИЖАТИ
ХОЛОДНО тсти
ДИВИТИСЯ 1, з
тсти Б1ДУВАТИ
ДАЛЕКИЙ РОДИЧ НЕ РЕАГУВАТИ
ХВАЛИТИ
ПЕРЕ ШКОДА ЗНИКНУТИ, 3 БЮРОКРАТ СХОЖИЙ ДУРНИЙ СМ1ЯТИСЯ ГОВОРИТИ, 13
ВИСОКИЙ СКРУТНО Т1КАТИ СМ1ЯТИСЯ ГАНЬБИТИ ДРИЖАТИ ХВИЛЮВАТИСЬ ГН1ВАТИСЯ ГОВОРИТИ, 7;
ГН1ВАТИСЯ; КАРТАТЕ ХВИЛЮВАТИСЬ
ДИВИТИСЯ, 2 ГОВОРИТИ, 1 ГОВОРИТИ, 12
ХВИЛЮВАТИСЬ тсти потсти ГЛЯНУТИ злитися
кирпата свашка —
кишки рвати [si (зо, в!д) CMixy (вш реготу)! —
KiHui (у воду) ховати (пускати) — кустки зложити —
[одш (caMi, Нльки)] к(стки та шк1ра (шкура) —
К1сткою (юстю, як юстка, мов к’1стка) в горл! (горлянш, поперек горла, поперек горлянки) стояти (застрявати) — [як (мов i т. iH.)] kit наплакав — [чорна] юшка ([чорний] kit) пробела (пробег) Mine (пом(ж) — кпнки скребуть (скребли, шкребуть) душу (шкребуться на душ!, на серш) — кланятися в ноги — класти зуби на полицю — класти поклони (поклш) — класти (складати) [земний (низький)! УКЛ1Н — клацати зубами — клацае зубами [з холоду] — клепати язиком — клепки розсохлись [в головП — клювати носом — князь (цар) тьми — коваль 6a6i р!дний швець — ковтати слова -— коло [самого] носа — колоти (пекти, опалити) очима (поглядом) — котика цша —
косити око (оч[) — косувати оком (очима) — коти (к[шки) скребуть (скребли, шкребуть) душу (на дуни, на cepui, за серце) — котов! (коту) на сльози нема (не виста-чить) — крапку ставити (поставити) — крапля в мор! (в pinui) — краска [сорому] заливае обличчя (лице) — краяти (ножем) душу (серце) — кривити душею — криком кричати— кричати, аж 1з шкури вибиватися — кричати (гукати) на гвалт ([на] npo6i) — кричати (гукати, репетувати) [як] на жив!т — кр1зь зуби казати — кров (рум’янець, сором i т. ш.) заливае (залила, залив, залляв i т. iH.) обличчя (лице i т. in.) —
СМЕРТЬ
СМ1ЯТИСЯ
ЗНИЩУВАТИ ДОКАЗИ
ЗАГИНУТИ
ХУДИЙ
ПЕРЕШКОДЖАТИ
МАЛО
ПОСВАРИТИСЯ
ТРИВОЖНО ПРОСИТИ ГОЛОДУВАТИ КЛАНЯТИСЯ
КЛАНЯТИСЯ ГОЛОДУВАТИ холодно ГОВОРИТИ, 3 НЕДОУМКУВАТИЙ СПАТИ ЧОРТ
ДАЛЕКИЙ РОДИЧ ГОВОРИТИ, 2 БЛИЗЬКО
ДИВИТИСЯ, 3 ДЕШЕВИЙ;
Н1КУДНШН1Й ДИВИТИСЯ, 5 ДИВИТИСЯ, 5
ТРИВОЖНО
МАЛО ЗАВЕРШУВАТИ МАЛО
ЧЕРВОН1ТИ ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ ЛИЦЕМ1РИТИ КРИЧАТИ КРИЧАТИ БИТИ ТРИВОГУ
КРИЧАТИ ГОВОРИТИ, 2
ЧЕРВОН1ТИ
160
кров застигае (стигне) у (в) жилах — кров застигла в жилах —
fхоч] кров з носа —
кров холоне [в жилах] —
крок за кроком —
кролишня штьма (темрява) —
крутити роман —
крутити словами —
крутити хвоста (хвостом) —
крутити (верпти) хвостом —
крутитися наче курка в решен —
крутитися (верптися, мотатися) як (наче, мов) [та] б!лка (биточка) в колеи —
крутитися як в’юн на сковород! —
крутитися як дзига —
крутитися (верптися, круть-верть) як (мов) муха в окроп! (на окрогп) —
крупя крутити —
куди ворон i KicTOK не заносить (не завесе, не донесе, не доносив) — куди й око сягало (куди сягае 3ip) — куди (де) Макар телят не ганяв — куди (де) не гляну — куди не кинь (не глянь) [оком] — куди ноги несуть (несли, носили, поне-суть) —
куди оч! дивляться (бачать, поведуть, покажуть, стали) —
кулаками сльози утирати—
купатися в молод! — купатися у масл! — кури не клюють — курча жовтороте (пухнасте) — курц! Н1де (заст. шгде) клюнути — курячий розум — кусатп за серце — кусок (кусень, кусник) хл!ба —
Л
ламати fco6i] голову — ламати спину (хребет) — ламати шапку (бриль) — легкий як шрТна (як шрЧнка) — легкий як (мов) пух (пушинка) — ледве (насилу) ноги волочити (нести, совати, тягти) — лежати лежнем —
лепетатн (ляскати) язиком —
лизати руки (п’яти, р1дко по руках i т. ш.) —
ХОЛОДНО ЗЛЯКАТИСЯ БУДЬ-ЩО-БУДЬ СТРАШНО ПОВОЛ1 ТЕМРЯВА ЗАЛИЦЯТИСЯ ОБМАНЮВАТИ ЛИЦЕМ1РИТИ ХИТРУВАТИ МЕТУШИТИСЯ
БУТИ ПОСТШНО ЗАЙНЯТИМ; МЕТУШИТИСЯ МЕТУШИТИСЯ МЕТУШИТИСЯ
БУТИ ПОСТШНО ЗАЙНЯТИМ; МЕТУШИТИСЯ ЛИЦЕМ1РИТИ
ДАЛЕКО ДАЛЕКО ДАЛЕКО СКР13Б СКР13Б
АБИКУДИ
АБИКУДИ
ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ жити жити БАГАТО МОЛОДИЙ TICHO ДУРНИЙ ДОШКУЛЯТИ ХАРЧ1
ДУМАТИ ПРАЦЮВАТИ П1ДЛЕЩУВАТИСЯ ЛЕГКИЙ
ЛЕГКИЙ
1ТИ
ЛЕДАРЮВАТИ ГОВОРИТИ, 3
ШДЛЕЩУВАТИСЯ
161
липнути (прилипнути, причепитися, пристати) як (мов, наче) шевська смола — лити крокодиляч! (крокодилов!) сльози— [як (мов, наче, j т. iH.)] лихоманка б’е— лице (лицем) в лице (лицем до лиця) — лишити з носом —
Л13ТИ в пляшку —
л!зти (осою) межи оч1 (в очц у Bini, до очей) —
Л1Й топити —
л(кп [co6i] кусати (гризти) —
ЛОВИТИ В1ТрИ —
ловити золоту рибку— лэвити кожне слово — ловити окушв (окуш) [носом] — ловити рибку (рибу) в каламутшй ВОД! — ловити слово 13 рота —
[хоч] лопатою горни (греби, загр!бай) — лупити зуби—
лускати 3i (зо) CMixy — луску шкребти — лягати в!д (од, зо) скйху (з реготу) — лягти в землю (труну, домовину, rpi6, яму, могилу) — лягти (полягти) головою (головами, трупом, К1СТЬМИ, костьми) —
ляпати (лопотати, лепетати, ляскати, плескати, клепати, молоти, плести) язиком —
ляси точити—
М
маг i чародш (чар!вник) —
мае голову на плечах (на в’язах) — мае лш (ол1ю) в голов! — мае розум у (в) голов! — мазати медом по ryoi (губах) — мазати (мастити, намазувати, намащу-вати i т. in.) п’яти (п’ятки) салом (смальцем) — майстер на вс! руки —
майстер (митець) своеТ справи (свого Д1ла) —
маютра розуму — мале й велике —
мало в (кр1*зь) землю не провалився (не запався) [в!Д (з) сорому] — мало me Kami зТв —
мало ще пасок зТв (з’Гла i т. iH.) — марне слово (марш’ слова) — масляш вишкварки — мати гшв (серце) — мати думку (гадку) — мати (чути) жаль — мати зуб (зуба) — мати на думц! —
ДОМАГАТИСЯ ЛИЦЕМ1РИТИ ДРИЖАТИ БЛИЗЬКО ОБМАНУТИ СЕРДИТИСЯ
НАДОКУЧАТИ МУЧИТИ ДОСАДУВАТИ БУТИ НЕУВАЖНИМ НАЖИТИСЯ СЛУХАТИ СПАТИ
НАЖИТИСЯ СЛУХАТИ БАГАТО СМ1ЯТИСЯ СМ1ЯТИСЯ ЕКСПЛУАТУВАТИ СМ1ЯТИСЯ
УМЕРТИ
ЗАГИНУТИ
ГОВОРИТИ, 3
ГОВОРИТИ, 3
МАЙСТЕР РОЗУМНИЙ РОЗУМНИЙ РОЗУМНИЙ ГОВОРИТИ, 14
Т1КАТИ МАЙСТЕР
МАЙСТЕР РОЗУМНИЙ BCI
ЗАСОРОМИТИСЯ МОЛОДИЙ МОЛОДИЙ МАРНОСЛШ’Я ДУРНИЦЯ СЕРДИТИСЯ ДУМАТИ СЕРДИТИСЯ СЕРДИТИСЯ ДУМАТИ
162
мати себе (матися) на обережносЯ (на обачносп) —
мати страх на душ! — мати щастя — махнути рукою —
метати [громи Й1 блискавки — метикована голова — милити шию (голову, холку) митися сльозою (сл!зьми) — М1ДНИЙ лоб — м!ряти поглядом (очима) — мешком з-за рогу (угла) прибито (вдарено) — мл^ти серцем — мов два зияло — мов кам1нь з пращ! — мов кам!нь у воду —
мов (як, наче, н!би i т. in.) [удруге (знов)] на св1т народитися—
мов у ополонку шрнув —
мов об ст1ну горохом (наче горохом об спну) —
мов хто жару за komi’p насипав — [б{дний] мов (як, наче) церковна ми-ша —
мое (його, И, наше i т. ш.) [буде] зверху—
мозок (м!зки) [у голов!] сушити — мозолити руки (ручки) — мозолити (св!й) язик —
мокре м!сце залишилося —
мокрим рядном накрити (напнути) — молодий [та] зелений (молода [та] зелена; молоде [та] зелене) —
молоко на губах —
[ще материне (матерые)] молоко не обсохло [на губах (коло губ!в)1 — молоти язиком —
море по колша (кол!но) — моркву шкребти —
мороз !де ({шов, заходить, проходив, по-б!г i т. ш.) поза шкурою (поза шк!рою, по шкур!, поза спину, поза спиною i т. in.) —
[аж] мороз !де (йде, сягае, проб!гае, продирав i т. !н.) спиною (поза спиною, поза uiKipoio, поза шкурою, по uiKipi, з-за пле-чей, поза плечима) —
[аж] мороз (морозець) п!шов (поб!г, пе-Pe6ir, проб!г, подрав i т. !н.) поза шк!рою (поза шкурою, по uiKipi, поза спиною i т. in.) —
морозом по т!лу дере —
морозом сипонуло за (.поза) спиною — морозом сипнуло за (поза) шк!рою (спиною, по плу) —
мотати (тягти) жили —
ПИЛЬНУВАТИ ТРИВОЖИТИСЯ ЩАСЛИВИМ БУТИ ЗНЕВ1РИТИСЯ ГОВОРИТИ, 7 РОЗУМНИК КАРТАТИ ПЛАКАТИ, 2 ДУРЕНЬ ДИВИТИСЯ, 1, 3
НЕДОУМКУВАТИЙ тривожитися НЕСПОД1ВАНО ШВИДКО, 2 ЗНИКНУТИ, 3
РАД1ТИ ЗНИКНУТИ, 3
ДАРЕМНО ХВИЛЮВАТИСЬ
Б1ДНИЙ
ПЕРЕМОГТИ ДУМАТИ ПРАЦЮВАТИ ГОВОРИТИ, 3 ЗНИКНУТИ, 1 ВИЛАЯТИ
МОЛОДИЛ МОЛОДИЙ
МОЛОДИЙ ГОВОРИТИ, 3 БАЙДУЖЕ ВИЛАЯТИ
ХВИЛЮВАТИСЬ
СТРАШНО
ЗЛЯКАТИСЯ ХОЛОДНО ХВИЛЮВАТИСЬ
ЗЛЯКАТИСЯ МУЧИТИ
163
мудра голова —	РОЗУМНИК
муляти (мозолити) ОЧ1 —	НАДОКУЧАТИ
мурашки (мурахи, комашки) б!гають (забшали. лазять, гишли, полезли, пробили) за (поза) спиною (по спин!), по т:лу, по хребту —	ХВИЛЮВАТИСЬ
мурашки (мурахи) б!гають (лазять i т. in.) за (поза) спиною (по спин!, по т!лу, за плечима i т. ш.) —	СТРАШНО
[аж] мурашки забшали (шшли, пол!зли, поповзли i т. in.) за (поза) спиною (по спин!, по т!лу, по niKipi) —	ЗЛЯКАТИСЯ
мурашня пол!зла по плечах —	ЗЛЯКАТИСЯ
fin] муха (мушка) не забринить —	тихо
муху (мухи) зобидить не може (не зобидить, не зачепить) —	ЛАГ1ДНИЙ
н
на безвж —
(бути (стояти)] на божш (останшй) ДО-
РОЗ! —
набивати мозол! —
набивати пельку —
набирати (набрати) в рот води —
набитий (безнадшний, запл!шений) дурень —
набити черево —
на вагу золота — на весь голос — на весь (ввесь) рот — на великш (панськш) стоп! — на в!ки [в!чн!] —
на BiTcp говорити (кидати слова) —
на в!чшсть—
на Bi4Hi часи —
на воловий шкур} не списати —
на волосину (волосинку)—
на все горло —
на Bci в!ки потомш —
на Bci [спусти й] заставки (застави) — на Bci заводи —
на вс! сто [процсн’пв] —
на Bcix (повних) парах —
на eci чотири —
на eci чотири боки —
на [вс1‘1 чотири В1три (сторони) —
па всю губу —
на всю (повну) губу —
на галай-балай (на галай-на балай) — на гвалт бити (дзвонити) —
на гвалт кричати —
на глузи (глуз) шдшмати (брати) — наговорити (розказати) Г, що] на верб! rpymi [ростуть, а на осищ кислиц}] —
НАЗАВЖДИ
ПРИ CMEPTI ПРАЦЮВАТИ 1СТИ МОВЧАТИ
ДУРЕНЬ ПОТСТИ ДОРОГИН голосно голосно РОЗК1ШНО НАЗАВЖДИ ГОВОРИТИ, 12 НАЗАВЖДИ НАЗАВЖДИ БАГАТО МАЛО ГОЛОСНО;
ДУЖЕ СИЛЬНО НАЗАВЖДИ ДУЖЕ СИЛЬНО ДУЖЕ СИЛЬНО П0ВН1СТЮ, 2 ШВИДКО, 1 КУДИ хоч КУДИ хоч КУДИ хоч РОЗК1ШНО ДУЖЕ СИЛЬНО ЯК-НЕБУДЬ БИТИ ТРИВОГУ БИТИ ТРИВОГУ НАСМ1ХАТИСЯ
ГОВОРИТИ, 4
164
на голов! воду носить i не хлюпне — на голову шкандибае— на гречку переганяти —
надрати (нам’яти, накрутити) вуха (ву-mi) —
надута (закопилити) губи (губки) — надутися як (мов, наче i т. iH.) сич (iH-дик) [перед смертю] — надягти овечу шкуру — на живу нитку — на заячий сюк — на згад —
називати реч| своТми (Тх) [менами — на 3opi (на зорях) — накивати п'ятами — накласти боки —
накласти (наложити) головою (головами. життям) —
накласти (наложити, зняти) на себе руки —
накласти (надавати, дати та in.) по шш (в шию) —
на кожному крощ —
на краю cBiTy (св!та) —
накручувати хвоста —
на кулачки битися (погуляти) —
на ладан дихати—
наливатися жаром (вогнем) — наливатися кров’ю —
на Л1Д посадити —
налягати на ноги —
на макове зерно (зернятко) — намастити (намазати) п’яти салом — наминати чуба (чуприну) — намилити шию (голову, в’язи) — намотати (замотати, закрутити) [собП на ус (вус, вуса) —
на мул яти (намулити) оч1 — нам’яти (наклепати) потилицю — нам’яти (надерти, надрати) чуба (чуприну) —
нам’яти чуба (потилицю) —
на незабудь—
на нос1 —
на один аршин —
на один копил —
на один копил (лад) —
на одному сонц! онуч! сушили —
на одному сухому хл!б! сид!ти — на останпю прясти —
на оч1 потрапляти (лопадати, наверта-тися) —
на пам’ять —
напали (взяли, пробрали) дрижаки — на повних парусах —
П0К1РНИЙ НЕДОУМКУВАТИЙ КАРТАТИ
ПОКАРАТИ ОБРАЗИТИСЯ
ОБРАЗИТИСЯ ЛИЦЕМ1РИТИ нашвидкуруч МАЛО
НА ЗГАДКУ ГОВОРИТИ, 11 РАНО ВТЕКТИ ПОБИТИ, 1
ЗАГИНУТИ
ЗАП0Д1ЯТИ
С0Б1 СМЕРТЬ
ПОБИТИ, 1 СКР13Б ДАЛЕКО КАРТАТИ БИТИСЯ ПРИ CMEPTI [БУТИ| ЧЕРВ0Н1ТИ ЧЕРВ0Н1ТИ
ПОСТАВИТИ У СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ 1ТИ МАЛО ВТЕКТИ БИТИ
ПОБИТИ, 1; ПОКАРАТИ
ЗАПАМ’ЯТАТИ НАБРИДНУТИ ПОБИТИ, 1
ПОКАРАТИ ПОБИТИ, 1 НА ЗГАДКУ НЕЗАБАРОМ, 1 ОДНАКОВО ОДНАКОВ1 ОДНАКОВО ДАЛЕКИЙ РОДИЧ Б1ДУВАТИ ПРИ CMEPTI [БУТИ]
З’ЯВЛЯТИСЯ НА ЗГАДКУ ДРИЖАТИ ШВИДКО, 1
165
на повну котушку — |бути, стояти] на пороз! — напускати пихи на себе — напхати пельку — [бути] на реготах — наробити галасу (гвалту) — на розум небагатий (будний) — на cepixi [наче] мшш шкребуть (шкря-бають) — на скору руч — наскубти вуха (чуба, чуприну)— на спогад — на [добрий] спомин — наставляти роги —
насторожувати (нашорошувати) вуха (уха, вухо, слух) — наступати на горло (на горлянку) —
насущний шматок — на сьомому He6i [бути, перебувати i т. Ш.1 —
натерштися страху —
натовкти [шд] боки ([в] потилицю) — натовкти морду (пику) — натоптана голова — на хваток (на хватку) —
на ходу (6iry) шдметки рве (зривае) —» [ще] на цв1ту прибитий —
начежаром всипало (сипонуло) [по спин!]— наче комашня пошд шкурою 6irae — на Ч1’м (на чому) св1т [стоггь] — на чотири ока — на шапкобрання— на швидку (скору) руку — нашим воротам двоюр{дний сарай — на широку ногу — не бачити як (мов) свого носа — не бачити як (мов) cboix вух — не близький св1т —
небу (небовк на небО жарко [буде (стало, стане)] — нс було й гадки — не було й духу, й сл!ду —
не вартий [ламаного] гроша (шага, ше-ляга, фунта клоччя i т. in.) — не в гумор! —
не вимовити (не мовити, не сказати, не проронити) [ш] слова (i [жодного] слова) —
не випускати з очей —
не в своТй тарьлш [бути (почувати себе)] —
не Bci дома (вдома) —
не встигнеш (не вешеш, не встиг, не всп!в i т. in.) i оком моргнути (змигнути) —
ДУЖЕ СИЛЬНО НЕЗАБАРОМ, 1 ЗАЗНАВАТИСЯ ПО1СТИ СМ1ЯТИСЯ НАРОБИТИ КРИКУ ДУРНИЙ тривожно нашвидкуруч ПОКАРАТИ НА ЗГАДКУ НА ЗГАДКУ ЗРАДЖУВАТИ
СЛУХАТИ ДОМАГАТИСЯ; ПРИМУШУВАТИ ХАРЧ1
РАД1ТИ; ЩАСЛИВИМ БУТИ ЗЛЯКАТИСЯ ПОБИТИ, 1 ПОБИТИ, 1 РОЗУМНИЙ НАШВИДКУРУЧ СПРИТНИЙ НЕДОУМКУВАТИЙ ХВИЛЮВАТИСЬ СТРАШНО ДУЖЕ СИЛЬНО НАОДИНЦ1 шзно НАШВИДКУРУЧ ДАЛЕКИЙ РОДИЧ РОЗК1ШНО ШКОЛИ НЕ МАТИ ШКОЛИ НЕ МАТИ ДАЛЕКО
ДУЖЕ СИЛЬНО НЕ ДУМАТИ ЗНИКНУТИ, 1
ШКУДИШН1Й БУТИ В ПОГАНОМУ HACTPOI
МОВЧАТИ
СТЕЖИТИ, 1
Н1ЯКОВО НЕДОУМКУВАТИЙ
ШВИДКО, 3
166
не встигнеш (не встиг 1 т. !я.) ГН огляну-тися (огл яд пися) —
не в пм’я (не в потилицю) битий —
не rpie i (й) не знобить (Hi знобить ш rpie) —
не [дуже] густо —
недалеко ходити —
недовго [лишилося] ряст топтати —
не до (по) дуни-
не до жарт1в —
не до ладу —
не до peni —
не до серця —
не до смаку —
не до CMixy —
не до сол! —
не до шмиги —
не за горами —
не зводити (не зн!мати. не вщривати, не спускати) ока (очей) —
не знаходити fco6i] мкця —
не зронити Hi (ani, й) слова (словечка, звука) —
не лишити (зоставити) fi] на насГння
не мае за душею алтина — нема живо! дупл —
немае (не вистачае, не хватае, недостае, не стае, не хапае) (одше! (третьо!. сьо-Moi, десято!, тринадцято!')] клепки [в го* лов! (у пм’!) ] —
немае лою (fi краплини] олп) в голо-
Bi —
немае лою (олп) в голов! —
не мати гаразду в голов! —
не мати коли [й] дихнути —
не мати (не було) на (в) думщ — немов не чути (недочувати) —
не наважуватися (боятися i т. in.) дихнути —
не навертаеться серце —
неначе собачо! блекоти наТвся —
не падати (не заиепадати) духом —
не шд силу —
не по днях [а] по годинах —
не по зубах —
не показувати (не навертати, не потика-ти, не сунути) носа —
не показувати (не появляти, не навертати) оч! (очей) —
не по кишен! —
не покладати рук —
не по нутру —
не по плечу —
не по сил! —
не по соб! —
Гсам] не при соб! —
швидко, 3 РОЗУМНИЙ
БАЙДУЖЕ МАЛО БЛИЗЬКО
ПРИ CMEPTI ГБУТИ]
НЕ ПОДОБАСТЬСЯ СКРУТНО НЕДОРЕЧНО НЕДОРЕЧНО НЕ ПОДОБАСТЬСЯ НЕ ПОДОБАСТЬСЯ скрутно СКРУТНО НЕДОРЕЧНО БЛИЗЬКО; НЕЗАБАРОМ
ДИВИТИСЯ, 1 ТРИВОЖИТИСЯ
МОВЧАТИ
ЗНИЩИТИ
Б1ДНИЙ
Н1КОГО
НЕДОУМКУВАТИЙ
ДУРНИЙ ДУРНИЙ НЕДОУМКУВАТИЙ БУТИ ПОСТ1ЙНО ЗАЙНЯТИМ НЕ ДУМАТИ НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ
БОЯТИСЯ
НЕ ПОДОБАСТЬСЯ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ НЕ ЖУРИТИСЯ НЕПОСИЛЬНИЙ ШВИДКО, 4 НЕПОСИЛЬНИЙ
НЕ З’ЯВИТИСЯ
НЕ З’ЯВИТИСЯ ДОРОГИЙ ПРАЦЮВАТИ НЕ ПОДОБАСТЬСЯ НЕПОСИЛЬНИЙ НЕПОСИЛЬНИЙ Н1ЯКОВО ПРИГОЛОМШЕНИЙ
167
не розлий вода —
не своТм голосом (гласом) — несповна розуму —
не спускати (не випускати) з очей —
не спускати ока (очей) —
не спускати (не зводити) очей —
нестися вгору —
нести хулу —
не сходити (не виходити, не йти i т. in.)
з думки —
не сьогодн! — завтра —
не сьогодн! то (так) завтра —
не топтати ряст (рясту) —
нечиста сила —
не чути земл! (н!г) шд собою —
не чути земл! шд собою (п!д ногами) — не чути Гп!д собою! Hir — низько кланятися—
Hi аза —
н{ бельмеса —
Hi бе п! ме Гн! кукушку] —
Н! бум-бум —
Hi (ан!) в зуб —
н! в казш не сказати, Hi пером напи-сати —
Hi в п’ять н! в десять —
н! в сих Hi в тих (Hi в тих Hi в сих) [бути (почуватися. стояти, сщцти ! т. !н.) ] —
Hi в тин Hi в ворота —
Hi (ani) гич —
[i] н!гтя (м{зинця) не варт (вартий) —
Hi (ani) гу-гу —
н!де голки встромити (просунути) —
шде й голкою ткнути —
шде (заст. ш’где) просунутися —
hi (й) духа —
Hi [живого] духу —
Hi [живо!] душ!—
н! живий Hi мертвий —
н! (ан!) жодним словом (сл!вцем) не прохопитися —
н! за плечима Hi перед очима —
н! за понюх (понюшку) тютюну (табаку) —
Hi за пухлу душу —
Hi за цапову душу —
Hi за що Hi про що —
Hi з того Hi з сього (з цього) —
юколи в свт —
школи i в гору глянути —
Hi (ani, i) крапл! (краплини. крапелини, краплиночки, крапельки) —
Hi (ani, i) крихти (крихточки. крихпки, кри xi точки) —
НЕРОЗЛУЧНИЙ голосно НЕДОУМКУВАТИЙ СТЕЖИТИ, 2 СТЕЖИТИ, 2 СТЕЖИТИ, 1 ЗАЗНАВАТИСЯ ГАНЬБИТИ
ДУМАТИ
НЕЗАБАРОМ, 2 НЕЗАБАРОМ, 2 ПРИ CMEPTI [БУТИ] ЧОРТ РАД1ТИ ШВИДКО, 2 ШВИДКО, 2 ПРОСИТИ ШЧОГО, 2 ШЧОГО, 2 ШЧОГО, 2 ШЧОГО, 2 ШЧОГО, 2
ГАРНИЙ Н1ЯКОВО
Н1ЯКОВО НЕДОРЕЧНО Н1СК1ЛБКИ; ШЧОГО ПРШИЙ МОВЧАТИ TICHO TICHO TICHO Н1КОГО Н1КОГО Н1КОГО ПРИГОЛОМШЕНИЙ
МОВЧАТИ
Б1ДНИЙ
ДАРЕМНО ДАРЕМНО ДАРЕМНО БЕЗПРИЧИННО БЕЗПРИЧИННО Н1КОЛИ
БУТИ ПОСТ1ЙНО ЗАЙНЯТИМ
ШСК1ЛБКИ
ШСК1ЛБКИ
168
шкуди не годиться (не годний, не годна, не годне) —
hi куе не меле — шкчемний метал — Hi (ani) лялечки — Hi (ani) мур-мур — Hi (ani. i) на волос (волосину, волосинку) —
Hi на йоту —
ni на краплину—
Hi (i) на крихту (крих1тку) —
Hi на макове зерно —
Hi (аш) пари з уст (вуст, рота) —
Hi пришити Hi прилатати —
Hi проТхати Hi пройти —
Hi риба Hi м’ясо —
[нема (немае)] Hi роду Hi племен} (ш роду Hi плоду, Hi роду Hi приплоду) — Hi cbit Hi зоря —
hi се Hi те —
Hi сьло Hi впало (пало) —
Hi (ani) телень —
Hi (аш) чичирк —
ноги згинаються [в колшах] —
ноги на плеч} П гайда] — ногою ступити шде — носитися як дурень з ступою —
носитися (панькатися) (як дурень (ста-рець)] з писаною торбою —
носом до носа (Hie у Hie) — носом рибу вудити — нудити нудом —
нудьга бере (взяла, заТла, зЧла) — нудьга взяла за серце — нудьгувати (нудитись) cbitom — нужду тершти — нуль уваги —
О
Н1КУДИШН1Й НЕ РЕАГУВАТИ ГРОШ1 Н1КОГО МОВЧАТИ
Н1СК1ЛЬКИ Н1СК1ЛВКИ Н1СК1ЛВКИ Н1СК1ЛВКИ Н1СК1ЛВКИ МОВЧАТИ НЕДОРЕЧНО БАГАТО БЕЗВОЛЬНИИ
ОДИНОКИЙ РАНО БЕЗВОЛЬНИИ БЕЗПРИЧИННО МОВЧАТИ МОВЧАТИ СТРАШНО Т1КАТИ TICHO ПРИД1ЛЯТИ НЕЗАСЛУЖЕНУ У ВАГУ ПРИД1ЛЯТИ НЕЗАСЛУЖЕНУ УВАГУ БЛИЗЬКО СПАТИ НУДЬГУВАТИ НУДЬГУВАТИ НУДЬГУВАТИ НУДЬГУВАТИ Б1ДУВАТИ НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ
обагрити руки кров’ю —
оббивати пороги —
оббирати як Сидорову козу —
оббити [все] шр’я —
обвести (обкрутити) навколо (круг, кругом) пальця —
обводити поглядом (очима, оком) —
обернути в пошл —
обгёрати до нитки (сорочки, осганньо-го) —
об}брати (обдерти) як (мов. наче) липку—
УБИТИ 1ТИ; ПРОСИТИ ЕКСПЛУАТУВАТИ ПОБИТИ, 3
ОБМАНУТИ ДИВИТИСЯ, 1 СПАЛИТИ
ДОВЕСТИ ДО Ц1ЛКОВИТОГО ЗУБОЖ1ННЯ ДОВЕСТИ ДО шлковитого ЗУБОЖ1ННЯ
б 8-591
16J
обшмае неспокш —
об1рвалося щось (усе i т. ihJ всередин! (в грудях i т. iH.) — об1рвати життя —
обламати кий (палицю, вшик i т. in.) —• обламати крила (роги, руки) —-обламати ребра —
обливати брудом —
обливати (мазати реч!) солодким ме* дом —
обливати (поливати I т. in.) [пркими (гарячими, рясними i т. 1н.)1 сльозами (сл!зьми) —
обливатися [кривавим] потом — обливатися холодним потом — облизня сшймати (шймати, схопити, вхопити, отримати. Д1стати. скуштувати, з’кти) —
обличчя (лице) покриваеться краскою^ обое рябое —
обсипае жаром —
обсипае снегом —
[як] вогнем обхопило — один одинцем —
один (сам, сама) як палець —
один як палець (як м!сяць у небО —-одна нога тут, а друга там —
одна (ильки) пнь залишилася (лишила-ся, зосталася) —
одна (пльки) пнь лишилася (зосталася) —
одним духом —
одним духом дихати —
ОДНИМ ЛИКОМ (ШИТ —
[за] одним (единим) махом —
одним миром мазан! —
одним один —
одн!ею м1ркою [м1ряти] — одш юстки стирчать — одного гшздечка птиш — одного дня —
одного (нашого, свого) поля ягода (яго-ди) —
одного TiCTa книш —
[з] ОДНО1 Г1ЛЛ1 ягоди—»
ОКО В ОКО—
олух царя небесного — опинитися в лабетах —
опукою повалитися —
опустити руки (крила, вуха) — останню сорочку зняти (стягти) —
ТРИВОЖНО
ЗЛЯКАТИСЯ УБИТИ ПОБИТИ, 3 ПРИБОРКАТИ ПОБИТИ, 3 ГАНЬБИТИ
ГОВОРИТИ, 14
ПЛАКАТИ, 4 ПРАЦЮВАТИ ХВИЛЮВАТИСЯ
остання (смертна) година —
рчей (ока) не в1д!рвати (не вШрвеш, не ыдвести) —
ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 ЧЕРВОН1ТИ ОДНАКОВ1 ХВИЛЮВАТИСЬ ХВИЛЮВАТИСЬ ЧЕРВОН1ТИ САМ1ТН1Й ОДИНОКИЙ САМ1ТН1Й
ШВИДКО, 1
СХУДНУТИ
ВИСНАЖЕНИЙ швидко, 3 ОДНАКОВ1 ОДНАКОВ1 ШВИДКО, 3 ОДНАКОВ1 ОДИНОКИЙ ОДНАКОВО ХУДИЙ ОДНАКОВ1 якось
ОДНАКОВ1 ОДНАКОВ1 ОДНАКОВ! НАОДИНЦ1 ДУРЕНЬ ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 2 УПАСТИ ЗНЕВ1РИТИСЯ
ДОВЕСТИ
ДО щлковитого ЗУБОЖ1ННЯ СМЕРТЬ
ГАРНИЙ
170
[т1льки] 04i (баньки) випЯщити (вип’я-лити) —
оч{ показати (появити) —
П
[мало не] падати зо CMixy (bi д реготу) — падуча хвороба (слабкть) —
[як] палицею (кийком, палкою, трич! палкою) кинути (докинута) — пальцем н!куди ткнути —
[аж] пальщ знати —
пальця просунута шкудн (шде, заст. ш-где) —
памороки забило (в!дбило, одбило. вщ-брало) —
памороки забити (в1’дбити, одбити, вШ-брати, од!брати) — параграф безсловесний— пара чоб!т на одну ногу —
[ani. Hi, i] пари з рота (вуст. уст) не пустити —
пасти задних (задш) -— пасти очима (оком) — пахне смаленим (смаженим) — паче ока берегтн (стерегти)— пошитися у прохач( — пашить вогнем [з лиця] — пекти зализом i вогнем — пекти paKiB (рака) — пекти рак(в (раки) — перебирати yci жилочки — перебиватися з кошйки на кошйку — перебиватися з хл(ба на воду (на черному ХЛ161) •—
перебрати Mipy (м1рку) —
перевертати душу —
перегнута палку —
передати куп меду —
перейти межу (Mipy. через край) — перемивати (перетирати) [yci] kictkh (ккточки) —
переливати з пустого в порожне — перепався на смик (на сухар) — переставляти ноги —
песни (пестунчик) дол! (фортуни) — переступити (шти, переставитися) на той
СВ1Т —
перетворити на пошл —
перетирати (переминати) на зубах — пече сором —
печшки в1дбити (одбити)«— пити (смоктати) кров —
пити радкть —
швтора людського —
шддавати (шдсипати) жару — шдбивати клинц! (клин, клина) —
ЗДИВУВАТИСЯ З’ЯВИТИСЯ
СМ1ЯТИСЯ ЕП1ЛЕПС1Я
БЛИЗЬКО TICHO НЕВМ1Л0 ЗРОБЛЕНИЙ
TICHO
ЗАПАМОРОЧИТИ ЗАПАМОРОЧИТИ
БЮРОКРАТ 0ДНАК0В1
МОВЧАТИ В1ДСТАВАТИ СТЕЖИТИ, 1, 2 СКРУТНО 0БЕР1ГАТИ ЖЕБРАЧИТИ ЧЕРВ0Н1ТИ МУЧИТИ СОРОМИТИСЯ ЧЕРВОН1ТИ ОБМОВЛЯТИ Б1ДУВАТИ
Б1ДУВАТИ ПЕРЕБОРЩИТИ ЗВОРУШУВАТИ ПЕРЕБОРЩИТИ ПЕРЕБОРЩИТИ ПЕРЕБОРЩИТИ
ОБМОВЛЯТИ ГОВОРИТИ, 3 СХУДНУТИ 1ТИ ЩАСЛИВЕЦЬ
УМЕРТИ СПАЛИТИ ОБМОВЛЯТИ СОРОМНО ПОБИТИ, 3 ЕКСПЛУАТУВАТИ РАД1ТИ ДУРНИЦЯ ШДСИЛЮВАТИ ЗАЛИЦЯТИСЯ
171
п!д боком — шдвезти в!зка — шдвести шд монастир —
шдвести шдступ —
шдводне (шдводнП кам!ння — шдшмати верами—
гидкидати дров у вогните —
шдкласти (шдсунути, шдставити) свиню-
гидливати (доливати) масла (pidtue лою. оливи) у вогонь (в огонь) —
шднести печеного рака — шднести чемерищ —
шд Шготь —
шдняти руку —
шдносити (шдшмати) до небес —
гид (перед) [самим (самкшьким)] носом —
шдняти галас та гвалт — шдняти (зчинити) гвалт — шдняти руку —
шдняти хай —
шд п’ятою бути (сидпи) — шд руками (рукою) — шдсипати перцю —
(бути] шд смак —
шдставити (шд ноги] сплець (спльця, стульчика) —
шдтягати жив1т —
шдходити (шдлазити) з хитрошами — шд час —
шд чоботом бути (жити, стогнати) — шти в заклад —
шти в землю (сиру землю Тсти) —
шти (вишти, канути i т. ih.) у в1чШсть — шти (вшйти, одшти, канути) у (в) [далеке] минуле— шти в непам’ять — шти до бога —
ШТИ ДО В1НЦЯ —
шти (полстИи) до праотщв — шти до шлюбу —
шти з життя (в могилу, В1’д (од) нас) — шти, ходити з торбами (з торбою) [по-шд вжнами] —
шти з цього (сього) св1ту (св1‘та) —
шти (ходити) на жебри (по жебрах, у жебри) —
шти на (в) napi —
шти (одшти) на спокш (до спокою) — шти шд б1лу березу —
БЛИЗЬКО
ЗРОБИТИ НЕПРИеМШСТЬ ПОСТАВИТИ В СКРУТИВ СТАНОВИЩЕ ЗРОБИТИ НЕПРИ6МН1СТБ ПЕРЕШКОДА БИТИ ТРИВОГУ
П1ДСИЛЮВАТИ ЗРОБИТИ НЕПРИСМН1СТБ; ПОСТАВИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ
П1ДСИЛЮВАТИ В1ДМОВИТИ ЗРОБИТИ НЕПРиемшсть ЗНИЩИТИ ПОБИТИ, 1 ХВАЛИТИ
БЛИЗЬКО
НАРОБИТИ КРИКУ НАРОБИТИ КРИКУ ПОБИТИ НАРОБИТИ КРИКУ БУТИ НЕСАМОСТ1ЙНИМ БЛИЗЬКО П1ДСИЛЮВАТИ ПОДОБАТИСЯ ЗРОБИТИ НЕПРиемшсть ГОЛОДУВАТИ ХИТРУВАТИ 1НОД1
БУТИ НЕСАМОСТ1ЙНИМ ЗАКЛАСТИСЯ ЗАГИНУТИ ЗНИКНУТИ, 3
ЗНИКНУТИ, 3 ЗАБУТИСЯ УМЕРТИ ОДРУЖИТИСЯ УМЕРТИ ОДРУЖИТИСЯ УМЕРТИ
ЖЕБРАЧИТИ УМЕРТИ
ЖЕБРАЧИТИ ЗАКЛАСТИСЯ УМЕРТИ УМЕРТИ
172
П1ТИ П0П1ДВ1К0ННЮ —
niTH у старШ (старцями. старцем) Гпо св|ту (в св!ти)1 —
плакати (ридати) (пркими (др1бними, кривавими)] сльозами (сл!зьми)—
плести (верзти) Шсештнищ (шсештницю, небилищ) —
плести харки-макогоненки —
плести язиком —
плетиво сл!в —
плювати в обличчя —
плювати в (межи) oni —
побачити як власш вуха —
побитися об (у) заклад —
повалитися (звалитися i т. in.) як (наче, мов i т. in.) [шдкошений] ciiin —
повертати (повернути) розумом (моз-ком) —
пов1сити (похнюпити) голову (носа) повний (золотий) лоб —
поводити за Hie (за носа) —
по Bcix усюдах —
по [сам!] вуха —
погана (кепська) справа —
поган! (кепськО справи —
поглядати скоса —
по горло —
погр1ти (нагрпи) руки —
по зав’язку—
по (саму (сам1С1ньку)1 зав’язку — позбавити життя —
позбутися життя (голови, душ!) —* позбути [свого! жиру —
показати, де раки зимують — показувати спину (потилицю) —
покинути думку —
покинути CBiT —
пок1нчити життя самогубством —
П0К1НЧИТИ з собою —
поклавши руку на серце —
покласти (зложити, положити) голову —
покласти на в'1чний спокш —
покласти на (обидв!) лопатки —
поламати (кием (палицею)! боки (ребра) —
полатати (потрощити) метки (ребра) — полетпи (в1длет!ти) сторчака (сторчма, сторчаком) —
поливати сльозою (сл1зьми, сльозами) — пол!зти (вдаритися, упасти) в амбщш — пол1’чити зуби —
пол1чити (порахувати) ребра — полоскотати ребра —
пом’яти (нам’яти) боки (шкуру) —
ЖЕБРАЧИТИ
ЖЕБРАЧИТИ
ПЛАКАТИ, 3
ГОВОРИТИ, 4 ГОВОРИТИ, 4 ГОВОРИТИ, 3 МАРНОСЛ1В’Я ЗНЕВАЖАТИ ЗНЕВАЖАТИ Н1КОЛИ НЕ МАТИ ЗАКЛАСТИСЯ
УПАСТИ
ДУМАТИ ЗАЖУРИТИСЯ РОЗУМНИЙ ОБМАНУТИ СКР13Б
БАГАТО; ДУЖЕ СИЛЬНО БЕЗНАД1ЙНО БЕЗНАД1ЙНО ДИВИТИСЯ, 5 БАГАТО НАЖИТИСЯ ДУЖЕ СИЛЬНО;
П0ВН1СТЮ, 1 БАГАТО
УБИТИ
ЗАГИНУТИ СХУДНУТИ ПОКАРАТИ Т1КАТИ ЗАБУТИ УМЕРТИ ЗАПОД1ЯТИ СОБ1 СМЕРТЬ
ЗАПОД1ЯТИ СОБ1 СМЕРТЬ
Щ11Р0
ЗАГИНУТИ УБИТИ ПЕРЕМОГТИ
ПОБИТИ, 3 ПОБИТИ, 3
УПАСТИ
ПЛАКАТИ, 4 ОБРАЗИТИСЯ УДАРИТИ ПОБИТИ, 3 ПОБИТИ, 3 ПОБИТИ, 1
173
попасти (скочити, наскочнтн) на
слизьке —
пспасти в тенета (в капкан) —
попасти пальцем в небо —
[стояти! поперек (упоперек) горла — поперек дороги.стояти — порожня балаканина— посадити в калошу —
посадити на малину —
по [вс!х] святая — посиденьки справляти — посипати (присипати) попелом голову (голови, коси) —
потрапити (попасти) в лабети —
потрапити (ускочити, влипнути) в хале* пу —
потрапити (попасти) з огню (з вогню. з жару) та в полум’я —
потрапити (попасти) як муха в okpin —
потр!бний (потр!бна, потр!бне) як слепому дзеркало (як лисому гребшь, як глухому музика, як тор!шн!й CHir, як коло трактора в!жки, як зайцев! бубон (стоп-сигнал); як с!ль в ощ ! т. iH.) — потр!бний (потр!бна. потр!бне) як д!рка Uipa) в мосп —
потр!бний як собац! п’ята нога (здра-стуйте, другий xbict) —
потр!бне як очкур на шию — потягло язик —
похиле дерево —
походеньки [та посиденьки! справляти — почастувати потиличником — по чиТйсь дудц! стрибати —
почув мурашки за спиною — пошити в дури! —
пошитися (записатися, убратися) у дур-н! —
презренний (погорджений) метал — прекрасна (слабша) половина [роду люд* ського] —
прекрасна стать — приборкати крила — прибрати до рук— пригостити березовою кашею — придержати (припнути) язик (язика) — прийняти смерть —
прийти до душ! (до серця, по серию.’ до вподоби, до сподоби) — прийти до пам’ят! —
прийти до свщомост! — прийти до (в, у) себе —
ПОТРАПИТИ В СКРУТИВ СТАНОВИЩЕ, 1 ПОТРАПИТИ В СКРУТИВ СТАНОВИЩЕ, 2 ГОВОРИТИ, 15 ПЕРЕШКОДЖАТИ ПЕРЕШКОДЖАТИ МАРНОСЛ1В’Я ПОСТАВИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ ПОСТАВИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ СКР13В ЛЕДАРЮВАТИ
СУМУВАТИ
ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 2
ПОПАСТИ В Б1ДУ ПОТРАПИТИ В СКРУТИВ СТАНОВИЩЕ, 1 ПОТРАПИТИ В СКРУТИВ СТАНОВИЩЕ, 1
НЕПОТР1БНИЙ
НЕПОТР1БНИЙ
НЕПОТР1БНИЙ НЕПОТР1БНИЙ ЗАМОВКНУТИ ПОК1РНИЙ ЛЕДАРЮВАТИ УДАРИТИ
БУТИ НЕСАМОСТ1ЙНИМ ЗЛЯКАТИСЯ ОБМАНУТИ
ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 ГРОШ1
Ж1НКА
Ж1НКА ПРИБОРКАТИ П1ДКОРИТИ ПОБИТИ МОВЧАТИ ЗАГИНУТИ
СПОДОБИТИСЯ ОПРИТОМН1ТИ ОПРИТОМН1ТИ ОПРИТОМН1ТИ
174
прийти на пам’ять (на думку, заст. на Ум) —	л ,
нрийтися ДО вподоби (до ДУШ1, -П.0 ДУШ1, до серця, до смаку) — приказний крючок — прикусити язик (язика) — прикусити (закусити) язик (язика) — прийтися до вподоби (до ДУШ1, ПО ДУШ1, до мисл1, до серця, до смаку) — припирати (притискати) до стжи (спи-ки) — приставати з ножем до горла — приставати (чшлятися, липнути, приста-ти, причепитися, прилипнути) мов (як, наче i т. in.) реп’ях (до кожуха] — приставати (пристав) реп’яхом — приставати (ч!плятися, цристати, приче-питися) смолою — приставати як муха в спасгвку — прихиляти (свое] вухо, (ухо) — причепитися мов (як, наче i т. in.) п'явка — пришивати кв!тку (гаплик) — приший кобил! XB1CT —
[як (мов, шби, наче, неначе)] провали-тися (шти) кр1зь землю — продавати (сушити) зуби — проймати душу (серце) —
пройти 1 М1дн! труби i чортов! зуби —
пройти Крим i Рим [i М1дш труби] —
пройти (перейти) кр(зь сито й решето — пройти [кр!зь] огонь i воду [i м1дн( труби] —
проковтнути (ковтнути) язик — пролити кров — пропадати з нудьги— пропаще дмо — пропаща справа — пропекти поглядом — прописати 1жицю — пропустити повз вуха ~ просити милостиш (милостиню) — просити христа ради — протирати (дра!ти) з шсочком — про химию кури торочити — прясти думи — прясти очима — птиця (пташка) одного (нашого, Тхньо-го) полноту-— пускати (посилати) бусики [очима (оком)] — пускати кров — пускати патьоки —
ПРИГАДАТИСЯ
СПОДОБАТИСЯ БЮРОКРАТ ЗАМОВКНУТИ МОВЧАТИ
СПОДОБАТИСЯ
ДОМАГАТИСЯ ДОМАГАТИСЯ
ДОМАГАТИСЯ ДОМАГАТИСЯ
ДОМАГАТИСЯ ДОМАГАТИСЯ СЛУХАТИ
ДОМАГАТИСЯ НАСМ1ХАТИСЯ НЕПОТР1БНИЙ
ЗНИКНУТИ, 4 СМ1ЯТИСЯ ЗВОРУШУВАТИ; ХВИЛЮВАТИ БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ
БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ
БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ ЗАМОВКНУТИ УБИТИ НУДЬГУВАТИ БЕЗНАД1ИНО БЕЗНАД1ЙНО ГЛЯНУТИ ПОКАРАТИ
НЕ ЗВЕРТАТИ УВАГИ ЖЕБРАЧИТИ ЖЕБРАЧИТИ КАРТАТИ ГОВОРИТИ, 4 ДУМАТИ ДИВИТИСЯ
ОДНАКОВ1
ЗАГРАВАТИ МУЧИТИ
ПЛАКАТИ, 1
175
пускати сльози (сльозу) [з очей] — пускати шпильку (шпильки) —
пустити [з] димом[ за вЦром] (з вогнем) —
пустити жука —
пустити з торбами (з торбою, по миру, старцями пошдв1конню, в старш) —
пустити кров (кровицю) — пустити [червоного] гпвня— пустити (напустити) туман (туману) [в оч! (у Bini)] — пуститися берега — пуститися духу— пустити туман (туману, розм, туману) [в оч! (у Bini)] — nycTi слова (розмови) — л’ялити oni на лоба — Гпотр|бний (потребен)] як п’яте колесо у воз! (до воза, автобусов!) — п’яте через десяте—
Р
рвати боки (животи) [смшчись (в!д, зо, з CMixy)] —
[як] раз плюнути — рвати волосся (коси, чуб) на голов: (на co6i) —
рвати жили (руки, силу) на робот! (на пращ) —
рвати й метати — [аж] ребра знати — [аж] ребра свпяться — ревма рев1ти — ревти як корова — ридма ридати (плакати) — р{зати правду в Bini — р!зати правду-матшку [в oni) у ) | — [й] р!ски (р!сочки, рисочки, р1соньки, крихти) в рот} не було (не мав, не мала)—
[й] р1ски (piconKH, р1соньки, рисочки, крихти) в рот не брав (не брала) — робити публику — родитися (народитися) в сорочщ — родитися (народитися) nix щасливою 3ipK0K) (зорею) — родич у десятому (восьмому, сьомому) кол ini — розш’шувати (розставляги) вуха — розводити балачки — розводити дискуспо—-розворушувати (роз’ятрювати. ятрити) рану [в cenni (в душ!)] — розгромити (розбити) наголову —>
ПЛАКАТИ, 1 ГОВОРИТИ. 13
СПАЛИТИ ЗРОБИТИ НЕПРиемшсть ДОВЕСТИ
ДО ЩЛКОВИТОГО ЗУБ0Ж1ННЯ УБИТИ
СПАЛИТИ
ОБМАНУТИ РОЗПУСТИТИСЯ УМЕРТИ
ОБМАНУТИ МАРН0СЛ1В’Я ДИВИТИСЯ, 4
НЕП0ТР1БНИЙ ЯК-НЕБУДЬ
СМ1ЯТИСЯ ЛЕГКО
СУМУВАТИ
ПРАЦЮВАТИ ГНШАТИСЯ ХУДИЙ ХУДИЙ ПЛАКАТИ, 5 ПЛАКАТИ, 5 ПЛАКАТИ, 5 ГОВОРИТИ, 11 ГОВОРИТИ, 11
ГОЛОДНИЙ
ГОЛОДНИЙ ГАНЬБИТИ ЩАСЛИВЕЦЬ
ЩАСЛИВЕЦЬ ДАЛЕКИЙ РОДИЧ СЛУХАТИ ГОВОРИТИ, 9 ГОВОРИТИ, 10 ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО ВОЛЮ ПЕРЕМОГТИ
176
розказувати (наговорити, набалакати, намолоти, наплести з ciM (десять) MiuiKie (kin, лантух!в, три лншки) гречано! вовни [i Bci неповнП — розкидати (розкинути) розумом — розкривати карти— розкрити (роззявити) рот (рота) [з поливу) —
розливатися (роззмятися) [палючими (пркими i т. iH.) 1 сл!зьми (сльозами) — розплести косу— розпускати мед язиком — розпускати язик[а] (губу) — розривати серце (душу, груди) — розумна голова — розуму не позичас—
розуму (ума) Hi з шило (Hi на шило, Hi на макове зерня, Hi ложки) [нема! — розуму (ума) палата — розуму як наклано [в голов!] — роз’ятрювати (роз’ятряти, троюдити i т. iH.) серце — ронити слово (слова) —
ронити (роняти) Гдр1бш] сльози (сльозу |за сльозою]) —
росинки в poTi не мати — рот зацшило — роги правити — руки сверблять (свербьли) — [як) рукою подати (кинути) — руку тягти —
ГОВОРИТИ, 4 ДУМАТИ ВИКРИВАТИ
ЗДИВУВАТИСЯ
ПЛАКАТИ, 3 ОЖЕНИТИСЯ ГОВОРИТИ, 14 ГОВОРИТИ, 10 ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО ВОЛЮ РОЗУМНИК РОЗУМНИЙ
ДУРНИЙ РОЗУМНИЙ РОЗУМНИЙ ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО волю ГОВОРИТИ, 1
ПЛАКАТИ, 1 ГОЛОДНИЙ ЗАМОВКНУТИ ШДКОРИТИ НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ БЛИЗЬКО БУТИ ЗАОДНО
С
саженного зросту (росту) —
сама (одна) снасть зробилася (стала i т. iH.) — caxii ноги несуть (носять) — сам на сам — сам не свш — сам соб! —
П] свин! не Тдять — св1т замакприти •— св1тити в оч! — свггла голова — св1тла (ясна) голова— св1т за оч}— cbi’t CBirae — св!чки можна сукати — семимильними (саженними, пгантськи-ми) кроками — серце в’яне — серце завмирае (замирае) — серце мов об!рвалося — с?гще (душа) не лежить — серце не на Micui —
ВИСОКИЙ
СХУДНУТИ 1ТИ
НАОДИПЦ1
ПРИГОЛОМШЕНИП САМ1ТНИЙ БАГАТО ЗАПАМОРОЧИТИ П1ДЛЕЩУВАТИСЯ РОЗУМНИК РОЗУМНИЙ АБИКУДИ РОЗВИДНЯТИСЯ ПОК1РНИИ
ШВИДКО, 1 ХВИЛЮВАТИСЬ ТРИВОЖИТИСЯ ЗЛЯКАТИСЯ НЕ ПОДОБАСТЬСЯ ТРИВОЖИТИСЯ
серце об1'рвалося (упало) —
серце похололо (похолонуло) —
серце як (ледве) не вискочить з грудей— сидни дурнички —
сид1ти склавши (згорнувши) руки —>
сидш справляти —
син природи—
сипати зайцям соЛ1 на хв(ст —
сипати словами (слова) [як (мов, наче, неначе) горохом (горох)]—
мов (як) с!ль (с!ллю) в оц! (в очах)
[бути] —
ci и нед!ль (вихтдних) на тиждень
справляти (мати) —
С1сти в калошу (в каяюжу) —
С1сти маком —
с1сти на М1лину —
скти (лишитися) як (наче) рак на минь Hi (на М1лину) —
скакати (стрибати) в горох —
скакати (стрибати) в гречку —
скакати (служити) на задшх лапках—
скакати цапа—
скакати (стрибати) через плп—
скалити (ншрити) зуби —
скам’яшти в!д дива —
скьдьки ока —
ск!льки (куди. доки) око (sip) сягае (дь стае, загляне, огляне, сягне, охоплюе) — сюльки [е] (що [е], було. стае, ставало i т. in.) сили (духу) —
скидатися з лиця —
складати поклон (укл!н) —
скоро (чим, ледь, р1дко чуть) ceiT —
скреготати зубами —
скрутити в три погибель —
скрутити в’язи—
скрутити голову (в’язи) —
скрутити (зламати) ребра —
слаба (слабка) сторона —
слшма упадатн—
Гдр1бн1] сльози лити (виливати, проли-вати) —
смаленого дуба плести (правити) — смалити (присмалюватй) халявки (литки) —
смерть заглядае (зазирае, дивиться) в 041 (у В1Ч1) —
смерть занесла свою гостру косу —
смерть за плечима —
смертна мить —
смертний кшець —
смертний час (час смерт!) —
смешки (см1хи, реготи) справляти —
ЗЛЯКАТИСЯ ЗЛЯКАТИСЯ ХВИЛЮВАТИСЯ ЛЕДАРЮВАТИ ЛЕДАРЮВАТИ ЛЕДАРЮВАТИ ЛЮДИНА ФАНТАЗУВАТИ
ГОВОРИТИ, 5
ПЕРЕШКОДЖАТИ
ЛЕДАРЮВАТИ ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ; ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1 ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 2 ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 2 3 РАДЖУ ВАТИ ЗРАДЖУВАТИ ШДЛЕЩУВАТИСЯ УПЕРТИСЯ ЗРАДЖУВАТИ СМ1ЯТИСЯ ЗДИВУВАТИСЯ ДАЛЕКО
ДАЛЕКО
ДУЖЕ СИЛЬНО;
ШВИДКО. 2 СХОЖИЙ КЛАНЯТИСЯ РАНО ГН1ВАТИСЯ П1ДКОРИТИ ПОБИТИ, 3 ЗАП0Д1ЯТИ СМЕРТЬ ПОБИТИ, 3 СЛАБК1СТБ ЛЮБИТИ
ПЛАКАТИ, 2 ГОВОРИТИ, 4
ЗАЛИЦЯТИСЯ
ПРИ CMEPTI БУТИ ПРИ CMEPTI БУТИ ПРИ CMEPTI БУТИ СМЕРТЬ СМЕРТЬ СМЕРТЬ
СМ1ЯТИСЯ
178
см!ятися (реготати) на купи’ Гзуби] — собак* г ан яти*— снувати химери— собаку з’Тсти — co6i из ум! — содом i гоморра*— сон рябо! кобили— сон рябо! кобили* розказувати — сором ВШСТЬОЧ!-----
сором залив обличчя (лице) — сором O4i Тсть — сохне з печал!—
спасти з лиця (з личенька, на лиц!. на виду) —
спасти (сплисти, схибнутися) з розуму— спасти з пла [у (в) т!л!, на лиц!, (пл!)] —
спасти на думку (на згадку, на пам’ять, заст. на ум) — спати без пам’яп — спати- без задних* н!г — спати на одне вухо—
спати сном^ праведника (праведниюв) — спати мов (як, наче) убитий (побитий, вбитий, забитий) —
спати (заснути) мов (як, наче) [дитина] теля маку (мак!вки) — спати на оба (на два) вуха — спати як кам!нь (як мертвий) — спекти рака (раюв) — спинити язик — сшвати в!д щастя — сшвати диф!рамби сшвати хвалу —
спливти (сплисти) в пам’яп (на пам’ять, в спогадах) — спочити нав!ки — справляти балачку— справляти мовчанку — справляти хихи (х!хи) [та реготи] — спровадити на той св!т— спуститидух*— • спустити мазку —
ставати дибкиХйа дибки, на диби) — ставати на дороз! — ставати цапки —
ставити (поставити) крапку (крапки) над «i> —
ставити шдн1Жку —
[i (й)1 старе (стар!) i (й) мале (мал!)— старий вовк— стати шд вшець —
стати на рушнику (на рушники, на [вя-шиваний] рушник (злагоди) — стати (ступити) на слизький шлях— стелитися п!д ноги (до н!г) —
стерти (з!терти, змести) з лиця земл! —
ПЛАКАТИ, 1 ЛЕДАРЮВАТИ. ФАНТАЗУВАТИ МАТИ ВЕЛИКИЙ ДОСВ1Д ХИТРИИ БЕЗЛАДДЯ ДУРНИЦЯ ГОВОРИТИ, 4 ЗАСОРОМИТИСЯ ЗАСОРОМИТИСЯ СОРОМНО СУМУВАТИ
СХУДНУТИ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ
СХУДНУТИ
ПРИГАДАТИСЯ СПАТИ СПАТИ СПАТИ СПАТИ
СПАТИ
СПАТИ СПАТИ СПАТИ-ЗАСОРОМИТИСЯ ЗАМОВ КНУТИ РАД1ТИ ХВАЛИТИ ХВАЛИТИ
ПРИГАДАТИСЯ УМЕРТИ ГОВОРИТИ, 9 МОВЧАТИ СМ1ЯТИСЯ УБИТИ УМЕРТИ ПОБИТИ, 3 УПЕРТИСЯ ПЕРЕШКОДЖАТИ УПЕРТИСЯ ГОВОРИТИ, И; ЗАВЕРШУВАТИ ПЕРЕШКОДЖАТИ BCI
ДОСВ1ДЧЕНИЙ ОДРУЖИТИСЯ
ОДРУЖИТИСЯ РОЗПУСТИТИСЯ ДОГОДЖАТИ ЗНИЩИТИ
179
стерти (з!терти) на (у) порох — стерти (з!терти) на мак — стерятися розумом — стовбула дати (стати, полепти i т. (и.) — стояти над гробом (над могилою) — стояти над душею —
СТОЯТИ 0ДН1СЮ (одною) НОГОЮ В МОГИЛ1* (в гробу, у труш) — стратитися розуму — страх (острах) бере — страх (жах) проймае — страх пройняв (обняв, обхопив) — страх найшов (напав) — стреляна птиця — стрмяний (обстр(ляний) ВОВК — стрМяний (обстр!ляний) птах стр!ляний (старий) горобець — стр^ляти (стригти, закидати) очима (оком) — стук-грюк аби з рук — стулити губу кому — ступити на похилу стежку — ступити на слизьку кладку — схуднути на обличи! (на пл!) — сьома (десята) вода на кисел! —
Т
таТти (затаювати) зло (зл!сть) — та й вже — та й год! — та й к!нц| в воду — та й по всьому — танцювати шд чию-небудь дудку — твердий (мщний) гор!шок видався (вия-вився) — темна темнота — теревеньвен! правити —
теревен! правити (розводити, точити, гнути, плести) —
терпець ув!рвався (урвався, уриваеть-ся) —
терпцю немае (нема, не стае, не стало i т. !н.)
ТИХ1ШНЙ (тихший) Гв!д1 води [, нижчий [в!д1 Трави] (за воду) — тиць кислицею в зуби —
[з] Т1лом i душею — т!льки душа в тгл! — лльки (трохи) зор! (зв1зди) з неба не зн!мае —
Т1льки оч! ростуть — тальки почало (стало) на св!т благосло-влятись — т!льки ГП лит сама шк!ра та к!стки (KiCTb) — ткнути М1Ж (межи) оч! кулаком —
180
ЗНИЩИТИ
ПОБИТИ, 4; ЗНИЩИТИ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ УПАСТИ
ПРИ CMEPTI (БУТИ) НАДОКУЧАТИ
ПРИ CMEPTI (БУТИ) ЗБОЖЕВОЛ1ТИ СТРАШНО СТРАШНО ЗЛЯКАТИСЯ ЗЛЯКАТИСЯ ДОСВ1ДЧЕНИЙ ДОСВ1ДЧЕНИЙ БУВАЛЕЦЬ ДОСВ1ДЧЕНИЙ
ДИВИТИСЯ, 2 ЯК-НЕБУДЬ ПРИМУСИТИ МОВЧАТИ РОЗПУСТИТИСЯ РОЗПУСТИТИСЯ СХУДНУТИ ДАЛЕКИЙ РОДИЧ
СЕРДИТИСЯ
К1НЕЦБ
К1НЕЦБ
К1НЕЦБ
КШЕЦЬ
БУТИ НЕСАМОСТ1ЙНИМ
НЕПОСИЛЬНИЙ
ТЕМРЯВА
ГОВОРИТИ, 3
ГОВОРИТИ, 3
НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ
НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ
ПОК1РНИЙ
УДАРИТИ
ПОВН1СТЮ, 2 ВИСНАЖЕНИЙ
РОЗУМНИЙ
СХУДНУТИ
РАНО
ВИСНАЖЕНИЙ
УДАРИТИ
товкти (твердити, торочити) свое (одно) —
товктися як Марко в (по) пекл! —
товктися як у ступ! —
то в жар (в огонь) кидае (укине), то морозом пройме (обсипле) —
тод1, як (коли) на долош волосся виросте—
топтати стежку —
топтати ряст —
топтати чоботи— торгувати зубами — торкати серце-— точити балачку — точити ляси (баляси, баляндраси, баляси та баляндраси) —
тратити (втрачати, втратити i т. ш,) тер-пеливкть (терпець) —
тривога душу (серце) обгортае — тримати на oni — тримати хв1ст трубою —
тринадцята клепка выскочила з голови — три чиснищ до смерт! (лишилося! — три чиснищ життя (лишилося! — троюдити серце —
трубити в кулак —
труситися (битися, ппатися, тремпти) як (мов, паче i т. in.) у пропаснищ — трясця (пропасниця, лихоманка) трусить (трусила) —
туман В1с1мнадцятий — тягне за жив(т —
тягнути (повитягати, витягувати ГвсП жили) (нимало] жил —
тягти (терти, попотерти) лямку — тягти (витягати) соки—
тяп-ляп —
тьохнуло (похололо) в ЖИВ0Т1 —
У
у баранячий pir зинути	(скрутити —
убгати [co6i] в голову — убити (шймати) (добру] гршку — убратися по caMiciHbKi халяви —
у великий дзвш дзвопити —
у голову (у голови) (собЦ не брати (не покладати) — удаватися в пиху — удаватися в химери — удаватися до хитрогщв — ударитися в образу — ударити чолом —
ГОВОРИТИ, 6
БУТИ ПОСТ1ЙНО ЗАИНЯТИМ
БУТИ ПОСТ1ЙНО ЗАИНЯТИМ
ХВИЛЮВАТИСЬ
школи
1ТИ; ЗАЛИЦЯТИСЯ жити
(ТИ
СМ1ЯТИСЯ ЗВОРУШУВАТИ ГОВОРИТИ, 9
ГОВОРИТИ, 3
НЕТЕРПЕЛИВИТИСЯ ТРИВОЖНО
СТЕЖИТИ, 2
НЕ ЖУРИТИСЯ НЕДОУМКУВАТИЙ ПРИ CMEPTI (БУТИ] ПРИ CMEPTI (БУТИ! ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ Б1ДУВАТИ
ДРИЖАТИ
ДРИЖАТИ ДУРЕНЬ ГОЛОДНИЙ
ЕКСПЛУАТУВАТИ ПРАЦЮВАТИ МУЧИТИ
ЯК-НЕБУДЬ
ЗЛЯКАТИСЯ; СТРАШНО
П1ДКОРИТИ ЗАПАМ’ЯТАТИ НАЖИТИСЯ ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ ГОВОРИТИ, 8
НЕ ДУМАТИ ЗАЗНАВАТИСЯ ФАНТАЗУВАТИ ХИТРУВАТИ ОБРАЗИТИСЯ ПРОСИТИ
131
удержати язика (за зубами] — У дух — у закон уступити — узнати (шзнати, скуштувати) почому (поч1м) kiblu лиха — узяти (убрати) в шори — узяти верх — узяти за дружину — узяти за себе — узяти на думку — узяти co6i дружину — у кишеш ан] шага — у кишенях аж свистело — у кишеш (кишенях) в!тер Г(дюдя) сви-стить (гуляе)] — у кишенях аш дзенькне — укладати в копи — укласти в копи — у костюм! (в одеж!) Адама (Сви, Адама	МОВЧАТИ ШВИДКО, 2 ОДРУЖИТИСЯ БАГАТО ВСЬОГО ЗАЗНАТИ ШДКОРИТИ ПЕРЕВЕРШИТИ ОЖЕНИТИСЯ ОЖЕНИТИСЯ ДУМАТИ ОЖЕНИТИСЯ БЕЗГРОПИВ’Я БЕЗГРОПИВ’Я БЕЗГРОПИВ’Я БЕЗГРОИИВ’Я ТСТИ ПОТСТИ
i Сви) — укривати ганьбою (неславою, соромом) — укрутити (утнути) хвоста — ума тронутися — умиватися (обливатися, заливатися) [др!бними] сльозами (сл!зоньками, сл!зь-ми) — умннати (ушптатн. вульг. тр!скати) на вс! заставки (застави) — у н!с говорити — уносити ноги — у печшках сид!ти— fi] у (в) шдметки не годиться— у шт кидати (вдарити i т. !н.) — упл!тати на весь рот — у (в) прах — у (в) пух П прах] — у (в) пух i прах розбити — у (в) пух i прах [розбити, рознести i т. !н.] — уривати терпець — (бути) у (в) руц‘1 (руках) — у (з) сажень зросту (росту) — у свинячий голос — ускочити вище халяв —	ГОЛ Ий ГАНЬБИТИ ПРИБОРКАТИ ЗБОЖЕВОЛ1ТИ ПЛАКАТИ, 2 ТСТИ ГОВОРИТИ, 2 Т1КАТИ НАБРИДНУТИ ПРШИЙ ХВИЛЮВАТИСЬ ТСТИ УЩЕНТ УЩЕНТ ПЕРЕМОГТИ ПОВН1СТЮ, 2 ДРАТУВАТИ БУТИ НЕСАМОСТ1ЙНИМ ВИСОКИЙ ШЗНО ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 1
ускочити (вскочити) по [сам!] вуха —	ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 1
ускочити по саме шкуди (у шкуди)	ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 1
ускочити у (в) сливки —	ПОТРАПИТИ В СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, 1
утерти (втерти) носа — у три березини потягти — у тридев*ят!м (у тридев’ятому, у тридесятому, у якомусь) царств! [не в нашому господарствЦ — утяти (утнути) до гаплик!в —	ПЕРЕВЕРШИТИ ПОБИТИ, 2 ДАЛЕКО ГОВОРИТИ, 15
182
у хату наплювати —
[i] у хв1ст i Гв] гриву —
ухопити шилом (на шило) патоки — у чому (як) мати [на cbit] народла (породила, спородила) —
у чорта (у д!дька) в зубах (на рогах) — у чорта на болот! (на куличках) —
Ф
фортуна усм1хаеться (посм!хаеться) —
X
ханьки м’яти —
харамани (хармани, фарамани) плести (гнути) —
хвилювати (бентежити, бунтувати. роз-палювати i т. iH.) кров —
[держати] xbict (хвоста) бубликом —* химии! кури —
химии! кури розводити — хл!б насущний (насушний) — хл!б-с!ль — ходити в шорах —
ходити !менинником (як !менинник) — ходити навшпиньки —
ходити на пальцях (на одних великих пальчиках) -—
ходити (йти, бути, перебувати) на повод* ку (на повод!) —
ходити (бути) [як] на шнурку — ходити (шти) по миру —
ходити [як (мов, немов ! т. 1н.)1 по стру* Hi (по струнц!, по струночц!) — ходити [як] по шнуру — ходячий мрець (мертвець) — холодний (циганський шт проймае — холодний (циганський) шт пройняв — холод проб!гае по спин! (по жилах) — холоне душа (в душ!, на ДУ mi) — холоне серце (в серщ) — хоч би бровою моргнув — хоч би [тоб!] вусом моргнув (пов!в) — хоч би (To6i) лялечка — хоч в!шайся — хоч вовк!в гони (ганяй) — хоч вовком вий — хоч вовк траву Тж —
[темно] хоч в око (в O4i, у Bini) стрель (стрельни, дай) —
ХОЧ ГОЛОВОЮ Об CTiHKy бийся — хоч греблю гати — хоч до рани прикладай (приклади) — хоч за в!тром пусти — хоч з земл1 викопай —
З’ЯВЛЯТИСЯ ДУЖЕ СИЛЬНО ЗАЗНАТИ НЕВДАЧ1
ГОЛИЙ
ДАЛЕКО
ДАЛЕКО
ЩАСТИТИ
ГОВОРИТИ, 3; ЛЕДАРЮВАТИ
ГОВОРИТИ, 4
ХВИЛЮВАТИ НЕ ЖУРИТИСЯ ДУРНИЦЯ ГОВОРИТИ, 4 ХАРЧ1 ХАРЧ1 КОРИТИСЯ РАД1ТИ КОРИТИСЯ
КОРИТИСЬ
КОРИТИСЬ КОРИТИСЬ ЖЕБРАЧИТИ
КОРИТИСЯ КОРИТИСЯ ХУДИЙ ХОЛОДНО ЗЛЯКАТИСЯ ХВИЛЮВАТИСЬ СТРАШНО СТРАШНО НЕ РЕАГУВАТИ НЕ РЕАГУВАТИ Н1КОГО БЕЗВИХ1ДБ ХОЛОДНО БЕЗВИХ1ДБ БАЙДУЖЕ
ТЕМНО ёЕЗВИХ1ДЬ БАГАТО ЛАПДНИЙ СХУДНУТИ БУДЬ-ЩО-БУДЬ
183
хоч з коЛ1на вилупи —
хоч з лиця воду пий (води напийся) — хоч з мосту та в воду —
хоч 1кону малюй — хоч картину малюй — хоч кричи (караул (проб!) 1 — хоч куди —
хоч кулю в лоб —
хоч лягай та вмирай (помирай) —
(тихо] хоч мак (маком) с!й —
хоч малюй, хоч щлуй —
[ШИЯ (в’язи)] ХОЧ 061ДДЯ гни —
[темно] хоч око (оч1) виколи (вийми, вибий) —
ХОЧ ОКОМ СВ1ТИ —
ХОЧ СВ1ЧКИ лши —
хоч собак гони (ганяй) —
хоч сядь та й плач —
хоч трава не рости —
хоч тресни —
хоч в вухо бгай —
хоч у вухо вбгай (бгай, клади) —
хоч у зашморг Л1зь —
хоч укороти co6i вшу —
хоч у рамщ (рямця) вправ —
хоч у яму (домовину, могилу) лягай —
[аж] хребет можна промацати через ЖИВ1Т —
хулу точити —
Ц
пар земний —
царство пней —
царя (царка) в голов] немае—
цвшати в оч] —
Ц1дити [слова] кр!зь (через) зуби — шла купа —
щна —ламаний rpiui —
ц(на — М1дний rpiui —
[красна] Ц1на [в базарний день] п’ятак —
[i] ц’ши немае (нема) —
П] ц1ни не [можна] зложити (скласти, не зложиш, не складеш) —
Ч
час В1Д часу —
червошти (шар1ти) як (мов, наче i т. ihJ калина (мак, буряк, жар, кармазин, Фак) —
через дорогу (вулицю) навприсядки — через пень колоду (пень-колоду) — через хату перехилиться i моркву ви-рве —
чесати язика —
чи cbit чи зоря —
БУДЬ-ЩО-БУДЬ ГАРНИЙ БЕЗВИХ1ДБ ГАРНИЙ ГАРНИЙ БЕЗВИХ1ДБ ГАРНИЙ БЕЗВИХ1ДБ БЕЗВИХ1ДБ ТИХО ГАРНИЙ ГЛАДКИЙ
ТЕМНО ТЕМНО ГЮК1РНИЙ ХОЛОДНО БЕЗВИХ1ДБ БАЙДУЖЕ БУДЬ-ЩО-БУДЬ ПОК1РНИЙ ЛАПДНИЙ БЕЗВИХ1ДБ БЕЗВИХ1ДБ ГАРНИЙ БЕЗВИХ1ДБ
ХУДИЙ ГАНЬБИТИ
ЛЮДИНА ПЕКЛО ДУРНИЙ ДОКОРЯТИ ГОВОРИТИ, 2 БАГАТО ДЕШЕВИЙ; ШКУДИШН1Й Н1КУДИШН1Й ДЕШЕВИЙ ДОРОГИЙ
ДОРОГИЙ
1НОД1
ЧЕРВОШТИ ДАЛЕКИЙ РОДИЧ ЯК-НЕБУДЬ
ВИСОКИЙ
ГОВОРИТИ, 3 РАНО
184
чистити на вс! боки —	КАРТАТИ
чшлятися (причепитися) причепою —	ДОМАГАТИСЯ
чорна хвороба —	ЕП1ЛЕПС1Я
чорнильна душа —	БЮРОКРАТ
чорт злиже —	ЗАГИНУТИ
чорт KO3t дядько —	ДАЛЕКИЙ РОДИЧ
[сам] чорт ногу зломить —	БЕЗ ЛАДДЯ
чудеса (диво) в решен —	ЧУДО
чудо з чудес —	ЧУДО
чутно було, як П1 муха л!тала (проле-	
тить) —	ТИХО
чуть зоря —	РАНО
чуть СВ1Т —	РАНО
Ш	
швидше на долон! волосся виросте —	Н1КОЛИ
[ильки (лиш, сама)] шюра (шкура) та	
юстки (косп) —	ХУДИЙ
шматок хл!ба [насущного] —	ХАРЧ!
Щ	
щастя (усм!хнулося) всм!хнулося (по-	
смпхнулося) i т. iH. —	ПОЩАСТИЛО
ще й на зорю не займаеться (не займа-	
лось, не зайнялася, не здшметься) —	РАНО
ще й на св!т не зор!ло (не зазор!ло, не	
займалося, не благословилося, не заводи-	
лося, не зводилося) —	РАНО
ще й треп niBHi не сшвали —	РАНО
ще й чорти навкулачки не билися (не	
б ються) —	РАНО
щербат! кошйки —	ГРОШ1
щербато! (зламано!, ламано!) кошйки не	
вартий —	Н1КУДИШН1Й
що й собаку не вдержиш —	ХОЛОДНО
я
яблуку (яблуков!, голщ, горошин!.
ор!шку) шде впасти —	Т1СНО
язика чесати —	ГОВОРИТИ, 3
як баран в аптсщ (в б!блП, в книзО — як (мов) баран (корова, теля) на нов! ворога дивитися (витр!щити оч(, виря-	ШЧОГО, 2
чити) —	ЗДИВУВАТИСЯ
як барило (бодня) — [сам (один, одним один)] як билина	ГЛАДКИЙ
в П0Л1 (як горох при дорозО — як бьчьмо (б!льмом) на oni [бути, стоя-	ОДИНОКИЙ
ти] —	ПЕРЕШКОДЖАТИ
як блискавка —	швидко, 3
[голий,] як (мов) бубон —	Б1ДНИЙ; ГОЛИЙ
як вареников! у сметан! — як (мов, наче ! т. !н.) вирости (вири-нути, уродитися. виникнути) 3-П1Д (з. 13)	БЕЗТУРБОТНО
земл! —
як в1л (лиз, лизь, лизень) злизав —
як В1‘тер згинув —
як вггром здуло (здмухнуло) —
як (мов, немов) вода змила (умила) — Гсщц'ти] як (наче i т. in.) [сорока] в сливах —
як горохом обсипати —
як (наче, неначе) гриби шсля дощу (по догщ) —
як (мов, наче i т. in.) rpiM з (серед) (ясного (чистого)] неба—
як (мов, немов i т. ih.) громом прибитий (вражений) —
як (мов, наче) з вгдра —
як (мов i т. iH.) з води [йде] —
як 3 гори КОТИТИСЯ (61ГТИ) — як з гробу встав — як (мов) з (is) гуски (гуся) вода — ЯК [димом] ЗДИМ1В —
як (мов, немов i т. ш.) з каменю (мармуру) виточений (виструганий) —
як зоря —
як (мов) з хреста знятий —
як (мов i т. iH.) кам’яний [стовп] — як ют з оселедцем (з салом) панькатися (возитися i т, in.) —
як коли —
як (наче, шби, мов, неначе) корова язиком злизала —
як (мов i т. 1н.) крапля (дв! крапли дв! краплини, дв1 капли мов одна капелька) води под!бний (схожий) —
[6iдний] як мак начетверо — як [за (на) грпп] маку — як (мов. немов i т. 1н.) м!шком Пз-за рогу] намахатий (прибитий) — як мокре горить— як (наче) [жив!] мощ! —
як на жару (жаринах, жариШ, вуплль углях) —
як (мов) на голках (голочках, юлочках. комочках, шпильках, шпичках) —
як (мов, наче) [упав] на голову — як (мов, наче i т. iH.) на др[жджах [схо-дити (рости)] — як (мов) на духу — як на жив!т — як (мов) на ножах —
як на пню стати —
як (мов, немов i т. iH.) на пожежу — як на пуп — як на спов1д1 —>
НЕСПОД1ВАНО
ЗНИКНУТИ, 2
ЗНИКНУТИ, 2
ЗНИКНУТИ, 2
ЗНИКНУТИ, 3
Н1ЯКОВО
ГОВОРИТИ, 5
ШВИДКО, 4
НЕСПОД1ВАНО
ПРИГОЛОМШЕНИЙ
ДУЖЕ СИЛЬНО
ШВИДКО, 4
ЛЕГКО
ЗМАРН1ТИ; СХУДНУТИ
БАЙДУЖЕ
ЗНИКНУТИ, 3
НЕРУХОМО
ГАРНИЙ
ВИСНАЖЕНИЙ; ХУДИЙ НЕРУХОМО
ПРИД1ЛИТИ
НЕЗАСЛУЖЕНУ УВАГУ 1НОД1
ЗНИКНУТИ. 2
СХОЖИЙ Б1ДНИЙ БАГАТО
НЕДОУМКУВАТИЙ ПОВОЛ1
ХУДИЙ
У CTAHI СХВИЛЬОВАНОСТ!
У CTAHI СХВИЛЬОВАНОСТ! НЕСПОД1ВАНО
ШВИДКО. 4 ЩИРО ГОЛОСНО У CTAHI СХВИЛЬОВАНОСТ! ЗАТЯТИСЯ ШВИДКО, 2 ГОЛОСНО ШИРО
186
як (мов) на (у) терню —
як (трохи) не лусне —
як (мов) не своТми ногами йти —
як (наче) ногу (ноги) вломити —
як (мов, немов i т. in.) огню вхопивши — як (мов) один день-—
як (мов, немов i т. ш,) опечений (опаре-ний) —
як по маслу — як по нотах — як по писаному — як пош’в kit на печ! —
як пробка —
як (мов i т. ih.) риба з водою —
як (мов, нгби, наче, неначе) провалитися (шти, пропасти) кр!зь землю —
як скупаний у мертв1й вод! — як теку морського —
як сл!д —
як (мов) CHir на.голову —
як собащ (CipKOBi, С|рку) муху з’Тсти — як сонце—
як (мов, наче i т. in.) стовп (пень, ске-ля) —
як (наче, неначе) стрель (стр!ль) стрельнув —
як стр1ла —
ЯК ИЛЬКИ CB1T —
як (неначе) три дш не Тв (не Тла) — Гголий,] як (мов) турецький святий — як у бога за дверима —
як у бога (Христа) за пазухою —
як (мов, наче, неначе) у воду впасти (шрнути, канути) —
як (мов) у воду опущений —
як (немов i т. in.) у Byci (в yci) — як у землю ввшшли (запалися) — як (мов, наче i т. in.) укопаний {pidtue умурований, вритий) — як у кота сл1‘з -—
як UBiTy в город! (по всьому CBiiy) — як черепаха —
як (наче, Шби, мов, немов) язиком зли-зало —
ятрити душу (серце) —
У CTAHI
СХВИЛЬОВАНОСТ! ГЛАДКИЙ 1ТИ
НЕ З’ЯВЛЯТИСЯ
ШВИДКО, 2 швидко, 1
ШВИДКО, 2 ДОБРЕ ДОБРЕ ДОБРЕ ЖИТИ ШВИДКО, 2 НЕРОЗЛУЧНИЙ
ЗНИКНУТИ, 3 ПРИГОЛОМШЕНИЙ БАГАТО ДОБРЕ НЕСПОД1ВАНО ЛЕГКО ГАРНИЙ
НЕРУХОМО
НЕСПОД1ВАНО
ШВИДКО, 2 РАНО ПОВОЛ1 ГОЛИЙ БЕЗТУРБОТНО БЕЗТУРБОТНО
ЗНИКНУТИ, 3 ПРИГОЛОМШЕНИЙ ТИХО ЗНИКНУТИ, 3
НЕРУХОМО МАЛО БАГАТО ПОВОЛ1
ЗНИКНУТИ, 2 ЗАВДАВАТИ ДУШЕВНОГО БОЛЮ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОТ Л1ТЕРАТУРИ
ПОЛ1ТИЧНА Л1ТЕРАТУРА
Л е н ! н В. I. Вибори до установчих збор!в i диктатура пролстар!а-ту // Повне 3i6p. твор!в.— Т. 40.
Лен!н В. I. Сднання царя з народом i народу з царем//Повне з:бр. твор!в.— Т. 11.
Лен!н В. I. Конспект книги Гегеля «Лекцп з icTopii фмософп» // Повне 31бр. творив.— Т. 29.
Л е н i н В. I. Пролетарська револющя i ренегат Каутський // Повне з1бр. TBOpie.— Т. 37.
Матер1али XXVII з’Тзду КПРС.— К.: Полггвидав УкраТни. 1986.— 422 с.
Програма КПРС: Нова редакщя.— К.: ПолИвидав УкраТни, 1986.— 80 с.
ХУДОЖНЯ Л1ТЕРАТУРА
Автомонов П. Ф. BiKTop Кошик.— К. : Рад. письменник, 1954.— 296 с.; Коли розлучаються двое. Трилопя.— К.: Держлпвидав УРСР. 1959.— 780 с.; Молодь, 1972.—612 с.; Щастя даеться нелегко.— Харк!в: Книжкове вид-во, 1959.— 194 с.; Так народжувались зорь—К.: Молодь, I960.— 306 с.
Б а б л я к В. С. Вишневий сад.— К.: Молодь, 1960.— 409 с.; Жван-зик : Роман у земляцьких бувалицях.— Ужгород: Карпати. 1971.— 375 с.
Б а г м у т I. А. Служу Радянському Союзу.— К.; Молодь, 1950.— 96 с.; Щасливий день суворовця Криничного.— К. : Молодь, 1951 — 161 с.; ОповЩання.— К.: Держлпвидав УРСР, 1959.— 116 с.; Записки солдата.— К. : Рад. письменник, 1961.— 125 с.
Барв1нок Ганна. Опов[дання з народних уст.— К., 1902.— 544 с.
Басенко К. Я. Життя прожити.— К. : Держлпвидав УРСР, 1963.— 417 с.; Початок: 1сторичний роман.— К. : Дншро, 1982.— 582 с.
Б а ш Я. В. Профссор Буйко.— К- : Рад. письменник, 1946—95 с.; На земл! нашш.— К.: Рад. письменник, 1957.— 88 с.
Бедзик Д. I. Дншро горить —К.: Держлпвидав УРСР, 1951.— 252 с.; Студен! води.— К.: Дитвидав, 1959.— 180 с.; Серце мого друга.— К. : Молодь, 1961.— 274 с.; Украден! горн: Трилопя.— К. : Дншро, 1984.— 664 с.
Бедзик Ю. Д, Полки !дуть на переправу.— К. : Рад. письменник, 1959.— 332 с.; Вогонь на вершин! Комо.— К. : Дитвидав, 1960,— 230 с; Альма матер.— К. : ДержлДвидав УРСР, 1964.—305 с.; Посшшай У юность.— К. : Рад. письменник, 1975.-304 с.
Б и ч к о В. В. СШся, родися, зерно.— К. : Держл!твидав, 1959.—414 с.
Б!лоус Д. Г. Зигзаг—К. : Рад. письменник, 1956.— 108 с.; Обе-режно: слово! Сатирнчне i л!ричне (в.'ршд поеми, ешграми, шарж!).— К. : Рад. письменник, 1984.— 189 с.
188
Бойко Б. М. Маки червон!: Роман.— Ужгород: Карпати. 1983.— 288 с.
Бойченко О. М. Молодеть.— К.: Молодь, 1949.— 427 с.
Большак В. Г. Аста ла Bicia.— К.: Рад. письменник. 1967 — 279 с.; Образа: Роман; Гел1ос—бог сонця : Повить.— К.: Дшпро, 1980.— 509 с.
Боровиковський Л. I. Твори.— К.: Рад. письменник. 1957.— 284 с.
Бурлака Ф. М. Напередоднь— К.: Рад. письменник, 1956.—436с.
Васильченко С. В. Вибран! твори.— К. : Молодь, 1950.— 339 с.; Вибране.— К.: Рад. письменник, 1954.— 312 с.; Твори: В 4 т.— К.: Видно АН УРСР. 1959—1960.— Т. 1—4.
Вирган I. О. В розповн! л!та.— Харк!в : Кн. вид-во, 1959.— 376 с.
Вишня Остап Твори : В 2 т.— К.: Держлпвидав УРСР, 1956.— Т. 1—2; Твори : В 7 т.— Т. 1—3.— К. : Дшпро, 1963—1964; Твори : В 5 т.— К.: Дшпро, 1974—1975.—Т. 1—5.
Bi льде I. Д. Ti з КовальськоТ.— Льв1в : В1льна УкраТна, 1947.— 96 с.; На порози—К.: Держлпвидав УРСР, 1955.— 344 с.: Сестри Pi-чинськ!.— Льв!в : Льв!в. кн.-журн. вид-во, 1958.—588 с.; Повнолпш* д!тн.— К.: Молодь, 1960.— 413 с.; Троянди i терня.— К.: Держлпвидав УРСР, 1961.—355 с.; Твори : В 5 т.— К.: Дшпро, 1968.—Т. 1—5.
Власенко I. М. Над Сулою сине небо : Пов!сть.— К.: Дшпро, 1984.—351 с.
Вовчок В. ГО. Горяни; Повшть-дилопя.— Ужгород : Карпати, 1983.-407 с.
Вовчок Марко. Твори: В 6 т.—К.: Держлпвидав УРСР, 1955 — 1956.— Т. 1—6.
Волошин 1. I. Озеро серед д!брови.— К.: Держлпвидав УРСР 1959.— 175 с. о
В о р о н и й М. К. Вибран| поезп.— К. ’ Рад. письменник, 1959.—323 с.
Воронько П. М. Тепло земл! мое!*.—К.: Рад. письменник, 1959 — 207 с.; Драп* другар!.— К. : Молодь, 1959.— 164 с.
Воскрекасенко С. I. Сатира.—К.: Держлпвидав УРСР, 1946— 84 с.; Ц!лком серйозно.— К.: Рад. письменник, 1947.— ИЗ с.; ПоезП.— К.: Держлпвидав УРСР, 1951.— 317 с.; I всерйоз i жартома.— К.: Молодь, 1960.— 94 с.
Гаврилюк О. Я. Вибран! твори.— К.: Рад. письменник. 1949,— 211 с.
Галан Я. О. Гори димлять.— К.: Рад. письменник, 1956.— 236 с.; Твори: В 4 т.— К. : Держлпвидав УРСР, 1960.— Т. 1—4.
Герасименко К. М. Поезп — К.: Держлпвидав УРСР. 1950 — 182 с.
Гжицький В-. 3. Чорне озеро,— Льв!в : Кн.-журн. вид-во, 1961.— 420 с.; Велик! над!!*.— К. : Рад. письменник, 1963.— 337 с.; Опришки.— К. : Держлпвидав УРСР, 1962.— 337 с.
Г i р н и к М. А. Сонце i грози.— К.: Держлпвидав УРСР, 1958.— 236 с.
Глазовий П. П. Кум!ада.— К.; Мистецтво. 1969.— 31 с.; Усмешки — К.: Рад. письменник, 1971.—95 с.; Вибране.— К.: Дшпро, 1974 — 142 с.
Г л i б о в Л. I. Вибран! твори.— К.: Рад. шк., 1951.—244 с.; Вибран! твори.— К.: Держлпвидав УРСР, 1957.— 471 с.; Байки i в!рш1.— К.: Рад. письменник. 1959.— 503 с.
Годова нецьМ. П. Заяча математика.— К. : Рад. письменник, 1961.— 167 с.
Голован!вський С. О. Поезп.— К.: Держлпвидав УРСР,
189
1955.— 384 с.; Драми.— К.: Держл!твидав УРСР, 1958.—460 с.; Тополя на тому берез!.—К. : Рад. письменник, 1965.— 469 с.
Головко А. В; Л!та молоди.—К. : Рад. письменник, 1956.— 208 с.; Твори: В 2 т — К. : Держл!твндав УРСР. 1957.—Т. 1—2; Артем Гармаш.— К.: Рад. письменник, 1971. — 268 с.
Гончар О. Т. Новели.—К. : Молодь, 1954.— 192 с.; Тавр!я. Перекоп.— К.: Рад. письменник, 1957.— 726 с.; Твори: В 4 т.— К. : Держ-л!твидав УРСР, 1959— 1960.—Т. 1—4; Людина i зброя.— К. : Рад. письменник, 1960.— 324 с.; Тронка.— К. : Рад. письменник. 1963.—343 с.; Циклон.— К.: Дн1про, 1970.— 286 с.; Бригантина,— К.: Рад. письменник» 1973.— 296 с. Твори: В 6 т.— К. : Дшпро, 1978—1979.— Т. 1—6; Верен любов!.— К.: Рад. письменник. 1976.— 227 с.
Гончаренко I. I. Вибране.— К.: Держлпвидав УРСР, 1959.— 501 с.
Го рд1енко К» О. Сильшше смерт!.— Харк!в : Кн.-газ. вид1во; 1946.— 72 с.; Чужу ниву жала.— Харк!в : Кн.-газ. вид-во, 1947.—320 с.; Твори: В 2 т.— К.: Держл!твидав УРСР. 1959.—Т. 1—2.
Грабовський П. А. 31’брання твор!в: В 3 т.—Т. 1.— К.: Вид-во АН УРСР; 1959 — 688 с.
ГребЗнка €. П. Твори: В 5 с.— Т. 1.— К.: Держлпвидав УРСР, 1957:— 424 с.
Григоренко Грицько. Вибран! твори.— К.: Держливидав УРСР, 1959.— 495 с.
Гримайло Я. В. Подробищ листом.— К.: Рад. письменник, 1956.— 180 с.; Незаюнчений роман.— К.: Держл!твидав УРСР, 1962.— 344 с.
Гр!нченко Б. Д. Без хл!ба.— К.: Дитвидав, 1958.— 178 с.; Тво< ри : В 2 т — К. : Вид-во АН УРСР, 1963,— Т. 1—2.
Гула к-А р т е м о в с ь к и й П. П. Вибран! твори.— К.: Держл!тв1н дав УРСР, 1950.— 89 с.; Байки, балади, л!рика.— К.: Рад. письменник, 1958.—212 с.
Г у р е ! в О, I. Наша молодость.— К.: Рад. письменник, 1949.—398хд Життя 1’де.— К. : Рад. письменник, 1964.— 408 с.; Друз! не зраджують.— К.: Молодь, 1959.— 264 с.; За сн!гами б!лими.— К.: Рад. письменник. 1973.— 324 с.; Ocihhi кв!ти.— К.; Дн!про. 1977.— 320 с.
Гур Гн енко П. В. У серця своя пам’ять.— К.: Дшпро, 1973.— 373 с.; Дв! доби мовчання.— К.: Дншро. 1975.— 216 с.; Дшв tboix небогато : Роман.— К:: Дшпро, 1984.— 447 с.
Г уца лхт €. П. Скупана в любистку.— К.: Молодь, 1965.— 270 с.; Пёрсдчуття радость Д!вчата на виданн! — К.: Рад. письменник, 1971.— 207 с.; 3 вогню воскресли: ГТовют!.— К. : Дншро, 1980.— 334 с.; Шк!ль-штй хл!б: Повють-дилопя, опоыдання.—К.: Рад. письменник, 1981.— 408 с.; Парад планет: Роман, пов!стЕ— К.: Рад. письменник, 1984.— 480 с.
Дем’ян Л. В. Крутогори Верховини.— Ужгород: Карпати, 1984.— 400 с.
Д i м а р о в А. А. I будуть люди: В 2 кн.— К.: Рад. письменник. Кн. 1, 1964.— 313 с.; Кн. 2, 1966.— 278 с/, Яким!вна.— К.: Дшпро. 1972;— 440 с.
Дмитерко Л. Д. Там, де сяе П!вденний Хрест.— К.: Молодь, 1957— 147 с.; Розлука.— К. : Рад. письменник, 1957.—328 с.; В обшмах сонця.— К. : Рад. письменник, 1958;— 172 с.; Драматичн! твори.— К.: ДержлГтвидав УРСР, 1958.—663 с.; Наречена.— К.: Молодь. 1959.'— 252 с.; Д!воча доля.— К. : Pan, письменник, 1960.—97 с.
Д н i п р о в а Чайка. Твори.— К.: Дёржл!твидав УРСР, I960.— 511 с.	„
Д о б р о в о л ь с ь к и й С. П. Олов'ян! солдатики.— К.: Молодь.
190
1961.— 215 с.; Тече ’р!чка невеличка.— К.: Рад. письменник, 1961.— 811 с.; Очаювський розмир.— К. : Рад. письменник. 1965.— 429 с.
Довженко О. П. Твори: В 3 т.— К.: Держлпвидав УРСР. 1958—1960.—Т. 1—3; Зтбрання твор!в: В 5 т,— К. : Дшпро, 1964— 1966.—Т. 1—5.
Донченко О. В. Твори: В 6 т.— К.: Молодь, 1956.— Т. 1—6.
Дорошко П. О. Серед степу широкого.— К.: Рад. письменник, 1952 — 126 с.; Три богатирь— К. : Молодь, 1959.— 87 с.
Д о с в i т н i й Олесь. Вибраш твори.— К.: Держлпвидав УРСР, 1959.—438 с.; Гюлле.— К. : Рад. письменник, 1961.— 263 с.
Еллан Василь (Блакитний). Твори: В 2 т.— К.: Держл]твидав УРСР, 1958 —Т. 1—2.
Е п i к Г. Д. Твори: — К.: Держлпвидав УРСР, 1958.— 603 с.
Ж у р а х о в и ч С. М. Велика розмова.—К. : Рад. письменник, 1955.— 140 с.; Веч1р над Оркпькою.— К. : Молодь, 1958.— 411 с.; Нам тод] було по двадцать.— К. : Рад. письменник, 1968.— 198 с.
Забашта Л. В. ГПсня i хл]б.— К.: Рад. письменник. 1961.— 218 с.
3 а б i л а Н. Л. Малим про велике.— К. : Дитвидав. 1958.— 60 с.; У широкий св1т.— К. : Дитвидав, I960.— 183 с.
Загребельний П. А. Свропа— 45.— К.: Молодь, 1959.—576 с.; Спека.— К. : Рад. письменник, 1961.—347 с.; День для прийдешнього.— К.: Рад. письменник, 1964.— 379 с.; Диво.— К.: Рад. письменник. 1968.— 701 с.; Твори: В 6 т.— К.: Дн]про, 1979—1981.— Т. 5—6; Рокса-лана.— К.: Дншро, 1983.— 583 с.
Зарудний М. Я. Анте!.— К.: Держл]твидав УРСР, 1962.— 469 с.; На б!лому свгг].— К. : Рад. письменник, 1967.— 422 с.
Збанацький Ю. О. Старший брат.— К.: Молодь, 1952.— 105 с.; М1Ж добрнми людьми.— К. : Молодь, 1955.— 208 с.; Малиновий дэв]н.— К. : Молодь, 1958.— 405 с.; Сдина.— К. : Рад. письменник, 1959.— 398 с.; Морська чайка.— К.: Дитвидав, 1959.—359 с.; Переджнив’я.— К.: Рад. письменник, 1960.— 445 с.; Сеспель.— К. : Молодь, 1961.— 451 с.; Курилов] острови.— К. : Держл]твидав УРСР, 1963.— 264 с.; Твори: в 4 т — Держлпвидав УРСР. 1963.— Т. 1; 1964.— Т. 2; К. : Дншро, 1964.— Т. 3— 4; Тасмниця Соколиного бору.— К. : Веселка, 1971; Твори: В 2 т.— К.: Дншро, 1974.— Т, 1—2; Пригоди 1вана Коструба: Повкть.— К.: Веселка, 1984 —278 с.
Земляк В. С. Гшвний Страной.— К. : Рад. письменник, 1960.— 483 с.
Зеров М. К. Вибране.— К.: Дшпро, 1966.— 539 с.
1ваненкоО. Д. Тарасов] шляхи.— К.: Молодь, 1954.— 507 с.; Таемниця.— К. : Дитвидав, 1959.— 224 с.
1вановичВ. I. Перебендя посм]хаеться.— Одеса: Кн. вид-во, I960.— 186 с.; На город] бузина, а за морем сатана.— К.: Держлпвидав УРСР, 1963.— 91 с,; Поезп.— К. : Рад. письменник, 1967.— 11 с.
1льченко О. €. Козацькому роду;нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця.— К.: Рад. письменник, 1958.— 588 с.; К.: Дншро, 1967.—537 с.
!рчан Мирослав. Вибран] твори: В 2 т.— К.: Держл]твидав УРСР, 1958.—Т. 1—2.
I щ е н к о М. Г. Скарб.— К. : Молодь, 1968.— 269 с.; Сус1ди.— К.: Рад. письменник, 1969.— 321 с.
1щук А. О. Вербтвчани.— К. : Рад. письменник, Ю61 —467 с.
Карпенко-Карий (I. К. Тобшевич). Твори: В 3 т.— К. : Держ-л]твидав УРСР, 19.60—1961 —Т. 1—3; Вибраш п*есш— К.: Дш’про, 1970,—311 с.
Качу р а Я. Д. Вибран] твор].— К.: Рад. письменник, 1953.—472 с.; Вибран] твори: В 2 т.—К.: Держл1твидав УРСР, 1958.— Т. 1—2.
191
К в i т к а-0 с н о в’я н ен ко Г. Ф. Твори: В 6 т.— Т. 2.— К. : Держ-лпвидав УРСР, 1956.— 496 с.
Кириленко I. У. Вибран! твори.—К.: Держлпвидав, 1960.—438 с.
Кобилянська О. Ю. Твори: В 3 т.— К.: Держлпвидав УРСР. 1956.— Т. 1—3; Твори: В 5 т.— К. : Держлпвидав УРСР, 1962—1963.— Т. 1—5.
Кобринсъка Н. I. Вибран! опов!дання.— Льв!в: Кн.-газ. вид-во. 1954 — 215 с.
Ко в i н ька О. I. Кутя з медом.— К.: Держлпвидав УРСР, I960.— 151 с.
Козаченко В. П. Сальв!я.— К.: Держлпвидав УРСР. 1959.— 232 с.; Гаряч! руки.— К.: Молодь, 1960.— 250 с.
Козланюк П. С. Мандр!вники.— Льв!в: Вьльна УкраТна, 1946.— 77 с.; Весняний шум.— Льв!в: Кн.-журн. вид-во, 1952.— 108 с.: Юрко Крук.— К. : Держлпвидав УРСР, 1957.— 580 с.; Сонце над Верхови-ною.— Льв!в: Кн.-журн. вид-во, 1957.— 156 с.
Колесник П. Й. На фронт! сталися зм!ни.— К. : Держлпвидав УРСР, 1959.— 216 с.; Терен на шляху.— К.: Держлпвидав УРСР, 1959.— 384 с.; Безсмертний Кобзар.— К. : Дитвидав, 1961.— 75 с.
КолесниковМ. П. Коли розв!еться туман.— К. : Держлпвидав УРСР, 1962.— 260 с.; Однолюби.— К.: Рад. письменник, 1975.— 243 с.
К о л о м ! е ц ь О. Ф. Кравцов.— К. : М-во культ. УРСР, 1975.— 82 с.
Комаров Л. Г. Кенгуру на балкон!: Гуморески.— Дшпропет-ровськ: Промшь, 1984.— 207 с.
КопиленкоО. I. Лейтенанти.— К. : Рад. письменник, 1947.— 233 с.; Вибран! твори.— К. : Рад. письменник, 1953.— 548 с.; Сус!ди.— К. : Рад. письменник, 1955.— 88 с.; Хата хлопчика-м!зинчика,—К.: Дитвидав, 1958.— 16 с. Твори: В 4 т. — К.: Держлпвидав УРСР, 1961— 1962.—Т. 1—4.
Корнейчук О. €. Драматичн! твори: В 2 т.— К.: Держлпвидав УРСР, 1955.— Т. 1—2; Чому посм!халися зор!.— К-: Держлпвидав УРСР, 1958.— 100 с.
Косинка Г. М. Новели.— К. : Рад. письменник, 1962.— 221 с.
Костомаров М. I. Твори: В 2 т.—К. : Дшпро, 1967.— Т. 1—2.
Котляревський I. П. Повне з!брання твор!в: В 2 т.— К. : Вид-во АН УРСР, 1952—1953.— Т. 1—2; Твори: В 2 т.— К. : Дшпро, 1969.— Т. 1—2.
Коцюба Г. М. Перед грозою.— К. : Рад. письменник, 1958: Нов! береги.— К. : Держлпвидав УРСР, 1959.—468 с.
Коцюбинський М М Твори: В 3 т.—К. : Держлпвидав УРСР, 1955—1956.—Т. 1—3; Твори: В 6 т.— К. : Вид-во АН УРСР, 1961.— Т 1—3, 5; 1962.— Т. 4, 6; Твори: В 7 т.— К.: Наук, думка, 1973— 1975.—Т. 1—7.
Кочерга I. А. Ярослав Мудрий. Св!ччине веш’лля. Майстри часу.— К. : Держлпвидав УРСР, 1951.— 338 с.; Твори: В 3 т.— К. : Держлпвидав УРСР, 1956.—Т. 1—3.
1Сочура П. Ф. Золота грамота.— К. : Рад. письменник, 1960.— 555 с.; Родина Сокорин.— К.: Рад. письменник, 1962.— 303 с.
Кравченко С. С. Квпи ! колючки.— К. : Рад. письменник, 1959.— 188 с.; Бувалыцина.— К. : Держлпвидав УРСР, 1961,— 175 с.
Крижан!вський С. А. Максим Рильський.— К. : Держлпвидав УРСР, 1960 — 237 с.
Кропивницький М. Л. Твори: В 6 т.—К.: Держлпвидав УРСР, 1958—1959 —Т. 1—6; Вибран! твори.— К. : Дшпро, 1967,— 512 с.
К р о т е в и ч €. М. Сини земли—К. *. Рад. письменник, 1948,— 448 с.; Вибране.— К. Держлпвидав УРСР, 1959.— 592 с.
192
Кулик!. Ю. Записки консула.— К.: Рад. письменник. 1958.— 239 с.
К у л i ш П. О. Вибран! твори.— К.: ДШпро, 1969,— 279 с.
Курт я к 6. Г. Долина печаль—К.: Рад. письменник. 1971.— 203 с.; Бескиди: Дилопя.— К.: Дншро, 1983.— 374 с.
Кучер В. С. Золой руки — К. : Рад. письменник, 1948.— 246 с.; Чорноморщ.— К.: Держл!твидав УРСР, 1956.— 588 с.; Прощай море,— К. : Рад. письменник, 1957.— 488 с.; Червоний вогонь.— К. гДитвидав, 1959.— 96 с.; Трудна любов.— К. : Рад. письменник, 1960,— 611 с.; Голод.— К.: Молодь, 1961.— 465 с.
Лановенко П. К. Первоцвет.— К.: Рад. письменник, 1974.— 231 с.
Ле I в а н. Роман м!жпр’я.— К. : Рад. письменник, 1953.— 556 с.; Побратими.— К. : Молодь. 1954.— 44 с.; Юхим Кудря.— К.: Молодь, 1956.— 345 с.; Право молодост!.— К. : Молодь, 1957.— 375 с.; Наливай-ко.— К. : Держлпвидав УРСР, 1957.— 476 с.; Хмельницький. В 3 т.— К. : Рад. письменник, 1957.— Т. 1—3: В снош дозр!вае.— К. : Рад. письменник, 1960.— 377 с.
Левада О. С. Драми i комедп.— К.: Дшпро, 1967.— 519 с.; Р!ки невпинна теч!я: Л!ричш пов!сть—К. : Дншро, 1984.— 254 с.
Лисенко В, О. Наказ лейтенанта Вершини: Пов!сть.— К.: Веселка, 1984 — 252 с.
Логвиненко В. А. Давщ рани.— Одеса: Кн. вид-во, 1961.— 187 с.; Руб1кон.— К. : Дшпро, 1973.— 469 с.; Створи: Роман, повщть— К.: Рад. письменник, 1984.— 365 с.
Луговський В. I. Недокопана криниця: Роман.— К.: Молодь, 1984.—256 с.
Ляшенко Л. I. Блискавиця темно! ночь—К.: Веселка, 1972.— 152 с.
Мак!вчук Ф. Ю. Анфас i в профиль,— К. : Дншро, 1972.— 443 с.
Малицький Ф. М. Вибран! твори — К. : Держл!твидав УРСР. 1966.—267 с.
Малишко А. С. Книга брапв.— К. : Рад. письменник, 1954.— 132 с.; Твори: В 3 т.— К.: Держлпвидав УРСР, 1956.— Т. 1—3; Запо-в!тне джерело.— К. : Молодь, 1959.— 258 с.; Серце мое! матер!.— К.: Рад. письменник, 1959.— 236 с.
Мамонтов Я. А. Твори.— К. : Держл!твидав УРСР, 1962.— 583 с.
М а н ж у р a I. I. Твори.— К. : Дсржлпвидав УРСР, 1955 — 280 с.
Мартович Лесь, Твори.— К. : Держл!твидав УРСР, 1954.— 484 с.
Мар’яненко I. О. Минуле украшського театру.— К.: Мистецтво. 1953.—251 с.
Мельничук Ю„ С. Порщдя 1уди.— Льв!в: Кн.-журн, вид-во, 1959.— 96 с.; Коли кров холоне в жилах.— К. : Рад. письменник, 1960.— 167 с.; Обличчя божого воТнства,— К. : Молодь, 1960.— 126 с.
Микитенко I. К. Вибран! твори: В 2 т.— К.: Держлп'впдаз УРСР, 1957.— Т. 1—2; Кадильниця.— К.: Держл!твидав УРСР, 1959 — 64 с.
Минко В. П. Ясн! зорь—К. : Рад. письменник, 1951.— 253 с.; Намаете, 1нд!е! — К.: Рад. письменник. 1957.— 108 с.; Моя Миншвка.— К. : Рад. письменник, 1962.— 151 с.
Мирний Панас. Твори: В 5 т.— К.: Вид-во АН УРСР, 1954— 1955.— Т. 1—5; 3!брання твор!в: В 7 т.— К. : Наук, думка, 1968— 1971.— Т. 1—7.
Мисик В. О. Б!ля криниц!.— К. : Дшпро, 1967.— 367 с.
Меняйло В. О. На ясн! зор!: В 2 кн — К.: Рад. письменник. 1975.—Т. 1—2.
193
М о к p i е в Ю. О. ГГеси.— К.: Держл1твидав УРСР. 1959.— 323 с.; Сто колючок в боки.— К. : Молодь. 1961 — 151 с.; Таке близьке — К. ;• Рад. письменник, 1974.— 141 с.
МордовецьД. Л. Твори. В 2 т.— К.: Держлпвидав УРСР.— 1958 —Т. 1—2.
Мороз 3. П. ГГеси.— К.: Рад. письменник, 1959,— 366 с.
Москалець В. К. Сейм виходить з берепв — К.: Рад. письменник, 1961.—307 с.
Муратов I. Л. Буковинська повкть.— К.: Держлпвидав УРСР. 1959.— 323 с.; Жила на cuni вдова.—Харшв: Кн. вид-во, 1960.— 238 с.; Св1же пов!тря для матер! (В1кна вщчинеш навспж).— К.: Держлпвидав УРСР, 1962.—202 с.
МушкетикЮ. М. Серце i камень.— К.: Держлпвидав УРСР. 1962.— 335 с.; Руб1ж: Роман.— К. : Рад. письменник, 1984.— 462 с.
Нестайко В. 3. Тореадори з Васюювки: Трилопя про пригоди двох друз!в.— К. : Веселка, 1973.— 415 с.
Нехода I. I. Хто cie впер.— К.: Молодь, 1959 — 449 с.; Ми жи-вемо на УкраТш — К.: Дитвидав, I960.— 134 с.
Н е ч а й М. П. Любов i пам’ять: Трилопя.— К.: Дн1про, 1984.—620 с.
Нечуй-Левицький I. С. Твори: В 5 т.—К. : Держлпвидав УРСР, 1956.— Т. 1—5; 31брання творив: В 10 т.— К.: Наук, думка, 1965—1967.—Т. 1—10; Твори; В 2 т —К.: Дншро, 1977.—Т. 1—2.
Олесь Олександр. Вибране.— К.: Рад. письменник, 1958,— 518 с.
Ол1йник Б. I. 1стина — К.: Дншро, 1976.—390 с.; Закликання вогню.— К.: Молодь, 1978 — 95 с.
Ол1йник М. Я. Чуеш, брате м1й.— Льв1в: Кн.-журн, вид-во, 1959.— 234 с.
Ол1йник С. I. Вибране.— К. : Держлпвидав УРСР, 1959.— 379 с.; Твори: В 3 т.— К. : Дншро, 1968.— Т. 1—3.
Оп1льський Ю л i а н. 1ду на вас. 1доли падуть. Сумерк.— Льв1в: Кн.-журн. вид-во, 1958.—750 с.
Панч П. Й. EpiK шукае щастя.— Харюв: Кн.-газ. вид-во, 1950.— 131 с.; Гомонила УкраТна.— К. : Рад. письменник, 1954.— 464 с.; С и Hi в не вщдам! — К.: Рад. письменник, 1959.— 112 с.; На калиновом мост!.— К. : Рад. письменник, 1965.— 319 с.; Твори: В 6 т.— К.: Дншро, 1981 — 1983.—Т. 1—6.
Пастушенко А. Ю. Таврша — К.: Дшпро, 1974 — 128 с.
Первомайський Л. С. Твори: В 3 т.— К. : Держлпвидав УРСР, 1958.— Т. 1—3; Райдуга в неб!.— К.: Дитвидав, 1960.— 125 с., Матер! солодкий хл!б.— К. : Рад. письменник, 1960.— 185 с.
Петльований В. I. Безмежне поле.— К.: Рад. письменник, 1968.—252 с.
П 1 д с у х а О. М. Жарти жартами...— К.: Рад. письменник, 1968.— 133 с.
Полторацький М. А. Дитинство Гоголя.—К.: Рад. письменник, 1954.—290 с.; Пов1сть про Гогозя.— К- Держлпвидав УРСР. 1960—606 с.
Речмед1н В. О. Веснин! грози.— К.: Рад. письменник, 1961.— 479 с.; Твш побратим.—К.: Молодь. 1962.—211 с.; Вогонь батькових ран.— К.: Рад. письменник, 1971.— 252 с.; Народження Афродпи.— К.: Молодь, 1974.— 176 с.
Р и б а к Н. С. Час спод!вань i звершень.— К.: Рад. письменник, I960,— 873 с.
Рильський М. ПоезП. В 3 т.— К.: Держлпвидав УРСР, 1946.— Т. 1—3; Мости.— К.: Рад. письменник, 1948.— 118 с.; Сад над морем.— К. : Рад. письменник. 1955.— 132 с.; Твори: В 3 т.— К.Держлпвидав УРСР, 1956 —Т. 1—3; Поеми.—К.: Держлпвидав УРСР, 1957.—406 с.;
194
Зграя веселиюв,—К.: Рад, письменник, I960.—87 с.; Твори: В 10 т.— Т. 1—3.— К.: Держлпвидав УРСР, 1960—1961; Бабине лото.— Львы: Каменяр, 1967.—132 с.
Руданський С. В. Твори.— К.: Держлотвидав УРСР, 1956.— 323 с.; Твори: В 3 тК.: Наук, думка, 1972—1973.— Т. 1—3.
РудьМ. Д. Донецьк! зорь—К.: Держлотвидав УРСР, 1953 — 124 с.; Гомон до сх!д сонця—- К. : Держл!твидав УРСР, 1959 — 168 с.
Рябо кляч I. О. Золототисячник.— К»: Рад. письменник, 1948.— 233 с.; Жайворонки — К.: Рад. письменник. 1957.— 238 с.
Сам1йленко В. I. Твори: В 2 т.— К.: Держлпвидав УРСР; 1959 —Т. 1—2.
Свидницький А. П. Люборацькь—К.: Держл1твидав УРСР. 1955.—248 с.
Сенченко!. Ю. Опов!дання.— К. : Рад. письменник. 1959,—400 с.
Сизоненко О. О. Хто твой друг.— К. : Рад. письменник. 1972.— 299 с.
Сиротюк М. Й. Великий благосвот: Роман у двох книгах.— К.: Рад. письменник, 1983.—509 с.
Скляренко С. Д. Легендарний начдив.— К.: Дитвидав. 1957 — 85 с.; Святослав.— К.: Рад. письменник, 1959.— 656 с.
С м i л я н с ь к и й Л. 1. Сад.— К.: Держлявидав УРСР, 1952.— 392 с.; Крила — К.: Держлотвидав УРСР, 1954.— 144 с.; Сашко.— К.: Молодь, 1957.— 235'с.
Смолич Ю. К. Прекрасна катастрофы.— К.: Рад. письменник, 1965.— 412 с.; Мир хатам, вшна палацам.— К. : Рад. письменник. 1958:— 568 с.; Твори: В 6 т— К.: Держлотвидав УРСР, 1958 —Т. 1; 1959 — Т. 5; Реве та стогне Дншр широкий.— К. : Рад. письменник, 1960.— 830 с.; Твори: В 6 т — К.: Дншро, 1971—1973.—Т. 1—6.
С об ко В. М. Бше полум’я.— К.: Рад. письменник, 1952.—332 с.; Запорука миру.—К.: Держлпвидав УРСР, 1952.—256 с.; Звичайке життя.— К. : Рад. письменник, 1957 — 320 с.; П’еси — К.: Держлотвидав УРСР, 1958.— 448 сд Ср1бний корабёль,— -К.: Держлотвидав УРСР, 1961.— 288 с.; Матвпвська затока:—К.: Рад. письменник, 1962.— 381 с.
Сологуб В. П. Чесшсть. Полинове причастя.— К.: Дншро, 1975.—431 с.
С о с ю р а В. Мг Щоб сади шумши;— К. : Рад. письменник. 1947.— 168. а; Твори: В 3 т,— К.: Держлотвидав УРСР, 1957—1958.— Т. 1—3..
Старицький М. П. ПоетичШ твори.— К.: Рад. письменник, 1958.— 544 с.; Вибран! твори.— К.: Держлотвидав УРСР, 1959 — 685 с. Облога Буш!.— К.: Молодь. 1961.— 92 с.; Твори: В 8 т.— К.: Держл1т-видав УРСР, 1963—1965 —Т. 1—8.
С т е л ь м а хМ. П. Велика pi дня.— К.: Рад. письменник, 1951.— 935 с.; Хл!б i с!ль.— К. : Рад. письменник. 1959.— 664 с.; Правда i кривда (Марко Безсмертний).—К.: Рад. письменник, 1961.—470 с.; Твори: В 5 т.—Т. 1—2.— К.: Держлотвидав УРСР, 1962; Твори: В 6 т.— Кж Дншро, 1972—1973.— Т. 1—6; Дума про тебе.— К.: Молодь, 1973.— 391 с.; Твори: В 7 т.— К.: Днопро, 1982—1983.— Т. 1—7.
Стефаник В. С. Твори.— К.: Дшпро. 1964.— 551 с.
Стороженко О. П. Твори: В 2 т.— К.: Держлотвидав УРСР, 1957 —Т. 1—2.
Сушинський Б. I, Морава : Роман.— К.: Молодь, 1984—264 с.
Т а р и о в с ь к и й М. М. 3 далеко! дороги.— К.: Держлотвидав УРСР, 1961.—487 с.
Та рновський М. Ю. Як на довпй нив!.— Льв!в: Кн.-журн. вид-во, 1958.— 148 с.; Незримий горизонт.— Львов: Кн.-журн. вид-во. 1962.— 371 с.; День починався неспокойно.— К.: Держлотвидав УРСР, 1963.— 391 с.
195
Те ль н ю к С. В. Б1лий камшь: Пов1ст1, опов!дання.— К.: Рад. письменник» 1984.— 340 с.
Тесленко А. Ю. 3 книги життя.— К.: Рад. письменник 1949 — 220 с.	’	'
Тихий Наум. Рахунок за сонце.— К.: Рад. письменник. 1970.— 264 с.
Тич ин а П. Г. Вибран! твори: В 3 т.— К.: Держл!твидав УРСР, 1947.— Т. 1—3; Вибран! твори: В 3 т..— К.: Держлпвидав УРСР, 1957.— Т. 1—3; Зростай, пречудовий св!те.— К.: Рад. письменник, I960.— 82 с.
Т к а ч Д. В. Крута хвиля — К.: Держлггвидав УРСР, 1956,— 346 с.; Жди, люба Д1вчино.— К-: Рад. письменник, 1959.— 96 с.; Плем’я ду-жих.— К.: Держлпвидав УРСР, 1961.— 371 с.
Ткачук О. С. Назустр!ч воле Роман.— К.: Дшпро, 1984.— 356 с.
Тулу б 3. П. Людолови: В 2 т.— К.: Держлгтвидав УРСР, 1957; В степу безкраГм за Уралом.— К.: Держлгтвидав УРСР, 1964.— 509 с.
Тютюник Г. М. Вир.— К.: Дшпро, 1960.— 296 с.
Тютюнник TpHrip. Батьшвськ! пороги: Опов!дання, спогади.— К. : Молодь, 1972.— 175 с.; Кор!ння: Опов1дання, пов!сть.— К. : Дшпро, 1978.— 293 с.; Вогник далеко в степу: Казка, опов!дання, noBicri.— К.: Веселка, 1979.—184 с.; Климко: Оповщання. Пов!сп.— К.: Рад. шк., 1984 — 271 с.
Угляренко П. В. 1з дерева жалю: Роман.— К.: Рад. письменник, 1979.— 311 с.; Плач б!ля чужо! стши: Роман.— К.: Рад. письменник, 1984.—277 с.
Укра‘1нка Леся. Твори: В 5 т.— К.: Держлгтвидав УРСР. 1951—1956.—Т. 1—5; 31брання твор!в: В 12 т.—К.: Наук, думка, 1975 — 1979.—Т. 1—12.
Федькович О. А. Вибран! твори. К.: Молодь, 1950.— 158 с.
Франко I. Я* Твори: В 20 т.— К.: Держл!твидав УРСР, 1950— 1956.
X и ж н я к А. Ф. Данило Галицький.— К. : Держл!твидав УРСР, 1958.— 613 с.; Тамара.— К.: Рад. письменник, 1959. 296 с.; Невгамов-на — К. : Молодь, 1961 — 342 с.
Хорунжий А. М. Ковила.— К.: Рад. письменник. 1960.— 111 с.: Micro над нами.— К.: Рад. письменник, 1962.— 223 с.
Хоткевич Г. М. Довбуш,— Льв1в: Каменяр. 1965; Твори: В 2 т — К.: Д Hi про, 1966.— Т. 1—2.
Циба М. 6. На злам!: Роман.—Одеса: Маяк, 1984.— 255 с.
Цюпа I. А. Три явори.— К.: Рад. письменник, 1958— 127 с.; На-зустр1ч доле— 2-е виправ. вид.— К.: Держлгтвидав УРСР, 1958 — 458 с.; В1чний вогонь.—К. : Молодь. I960.—295 с.; Украина наша радянська — К.: Держл!твндав УРСР, 1960.— 349 с.; На крилах весен.— К. : Держ-лп’видав УРСР, 1961.— 346 с.; Краями.— К.: Рад. письменник, 1971.— 406 с; Через терни до з!рок.— К. : Дшпро, 1986.— 414 с.
Чабан i в с ь к и й М. I. СтоТть яв!р над водою.— К.: Молодь, 1959.—320 с.; Балканська весна — К.: Держлиъидав УРСР, I960 — 313 с.; Тече вода в сине море.— К.: Обл. кн.-газ. вид-во, 1961.— 198 с.
Черемшина Марко. Твори.— К. : Держлгтвидав УРСР, I960 — 458 с.
Чорнобривець С. А. Потж життя.— К. : Рад. письменник. 1956.—416 с.; FlicHi rip —К.: Рад. письменник, 1958.— 96 с.; Визволена земля.— К-: Держл1твидав УРСР, 1959.— 559 с.
Чорногуз О. Ф. Претенденти на папаху: Сатиричний роман.— К. : Рад. письменник, 1983.— 406 с.
Чумак Р. М. Великий Луг: Роман.— Дншро, 1983.— 397 с.; Три шляхи: Роман.— К. : Рад. письменник, 1984.— 327 с.
196
Швець В. С, Неспокшне лпо.— К.: Рад.	письменник» 1959.—
188 с.
Шевченко Т. Г. Повне з!брання твор!в: В 10 т.— К. : Вид-во АН УРСР, 1951.— Т. 1; 1953.— Т. 2; 1957.— Т. 6; Повне згбрання творТв* В 6 т. Т. 1—2.— К. : Вид-во АН УРСР. 1963; Кобзар.— К.: Держлпвидав УРСР, 1963 — 717 с.
Шевчук В. А. Предтеча. Роман.— К. : Дншро, 1972.— 253 с.
Шеремет М. С. Дорога в життя.— К. : Молодь, 1957.— 160 с.
Шиян А. I. Гроза. Мар’яна.— К. : Держлпвидав УРСР. 1956.— 756 с.; Баланда.— К.: Молодь, 1957.— 271 с.
Шовкопляс Ю. Ю. 1нженери.— К.: Держлпвидав УРСР, 1956.— 496 с.; Людина живе двТч!.— К. : Рад. письменник, 1962.— 436 с.
Щогол 1в Я. I. Поезп.— К.: Рад. письменник, 1958.— 512 с.
Юхв1’д Л. А. Оля.— К. : Дитвидав, 1959.— 328 с.
Я новська Л. О. Твори: В 2 т.—К. : Держлпвидав УРСР. 1959.— Т. 1—2,
Яновський Ю. I. Твори: В 2 т.— К. : Держлпвидав УРСР, 1954.— Т. 1—2; Мир (Жива вода).— К. : Рад. письменник, 1956.— 300 с.; Твори: В 5 т.— К. : Держлпвидав УРСР, 1958—1959.— Т. 1—5; Д!вчмя-ка у вшку.— К. : Веселка, 1974.— 108 с.; КиТвська соната.— К. : Веселка; 1974.— 108 с.; Твори: В 5 т.— Т. 1—2.— К. : Дншро, 1982—1983.
Я р м о л ю к М. Я. 3 роду С!рик!в: Повкть, опов!дання.— К.: Рад. письменник, 1984.— 365 с.
ПЕРЕКЛАДНА Л1ТЕРАТУРА
Бернс Р. Вибране/Пер. М. Лукаша i В. Мне и к а.— К.: Держлпвидав УРСР, 1959.— 256 с.
Боккаччо Д. Декамерон / Пер. М. Лукаш а.— К.: Держлпвидав УРСР, 1964.— 663 с.
Сартаков С. В. Повшьний гавот.— К.: Дншро. 1975.— 206 с.
Пушк!н О. С. Свгенш Онегш / Пер. М. Рильського.— К.: Держлпвидав УРСР, 1949.— 184 с.
Толстой Л. М. Твори: В 12 т.—Т. 1—12.— К.: Держлпвидав УРСР, 1958—1959.—376 с.
НАРОДНА TBOPMICTb ТА ЗБ1РКИ Л1ТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Казки Буковини. Казки Верховини.— Ужгород: Карпати, 1968.— 223 с.
Народна л!рика.— К.: Рад. письменник, 1956.— 389 с.
Образне слово (Постшн! народна поргвняння) / 3!брав i упорядку-вав I в а н Г у р и н.— К.: Дншро, 1966.— 220 с.
nicni та романсу украТнських поепв.— В 2 т.— К. : Рад. письменник, 1956.— Т. 1—2.
УкраТна см!еться: В 3 т.— К. : Рад. письменник, 1960.— Т. 1—3.
УкраТнськ! народи! думи та кторичш nicHi.— К. :Вид-во АН УРСР, 1955.— 660 с.
УкраТнськ! народи! казки.— К. : Держлпвидав УРСР, 1951.— 408 с.
УкраТнськ! народи! шсш.— К. : Вид-во АН УРСР, 1958.— 687 с.
УкраТнськ! народи! nicHi: Календарно-обрядова лирика.— К. : Держлпвидав УРСР, 1963.— 569 с.
УкраТнськ! народи! nicHi: П!сш сусшльно-побутов!.— К. : Музичиа УкраТна, 1967.— 735 с.
УкраТнськ! народи! присл!в’я та приказки.— К. : Вид-во АН УРСР. 1955,— 447 с.
УкраТнськ! народи! присл!в’я та приказки: Дожовтневий пер!од.— К. : Держлпвидав УРСР, 1963.— 791 с.
197
НАУКОВА ТА НАУКОВО-ПОПУЛЯРНА Л1ТЕРАТУРА
Б!лец ький О. I. ЕИд давнини до сучасност!: В 2 т.— Т. 1—К. г Держл!твидав УРСР, I960.—-503 с.
Iciopia укра!нсько1 лператури: В 2 т.— К.: Вид-во АН УРСР, 1954—1956.—Т. 1—2.
Кирилюк €. П. Т. Г. Шевченко: Життя i творч1сть.— К.: Держ-л!твидав УРСР, 1959.— 676 с.
Копт!лов В. В, У св1Т1 крилатих сл!в.— К.: Веселка. 1968.— 158 с.
Кропивницький М. Л. Зб!рник статей, спогад!в i матер!ал!в.—-К. : Мистецтво, 1955.— 532 с.
Н о с а л ь I. М., Н о с а л ь М. А. Л!карськ! рослини i способи Тх за-стосування в народ!.— К. : Держл1твидав УРСР. 1958.— 256 с.
Федченко П. Слово про Кобзаря (б!ограф!чний нарис).— К-> Дсржлпвидав УРСР, 1961.— 188 с.
словники
Александрова 3. Е. Словарь синонимов русского языка,— М. : Сов. энцикл., 1968.— 600 с.
Англо-украТнський фразеолопчний словник / Уклад. К. Т. Баран-ц е в К. Т.— К.: Рад. шк.. 1969 — 1052 с.
Б а тюк Н. О. Фразеолопчний словник: На допомогу вчителев!— К. : Рад. шк., 1966.— 235 с.
Г а у р о ш Н. В., Лепешек!. Я., Я н к о в с к i Ф. М. Фразеала-пчиы слоУжк.—М1нск: Народная асвета, 1973— 352 с.
Галицько-руськ! народи! припов!дки/Забрав, упорядкував i пояснив I. Франко: УЗ т.— Льв!в, 1901—1910.— Т. 1—3.
Даль В. И, Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т,— М. : ГИС, 1955.—Т. 1—4.
Деркач П. М. Короткий словник синон!м!в украТнсько! мови.— К. : Рад. шк., 1960.— 209 с.
Клюева В. Н. Краткий словарь синонимов русского языка.— М. : Учпедгиз, 1961.— 342 с.
Коваль А. П., К о п т i л о в В. В. Крилат! вислови в укра!нськ!й л!тературн!й мов!.— 2-е вид — К.,— Вища шк. Вид-во при Ки!в. держ. ун-т!, 1975.— 335 с.
Н!мецько-украТнський фразеолопчний словник: У 2 т. / Уклад. В. I. Гаврись, О. П. Пророченк о.— К.:Рад. шк., 1981.—Т. 1—2.
Ол!йник I. С., Сидоренко М. М. УкраТнсько-росшеький I росжсько-украТнський фразеолопчний словник.— 2-ге вид.— К.: Рад. шк., 1978.—477 с.
Росшсько-украТнський словник: В 3 т./Голова редкол. акад. АН УРСР I. К. Б i л о д i д — К. : Наук, думка, 1968.— Т. 1—3.
Словарь синонимов русского языка: В 2 т.— Т. 1—2./Гл. ред. А. П. Евгеньев а.— Л.: Наука, 1970—1971.
Словарь украТнсько! мови: В 4 т. / 3!брала ред. журн. «Киевская Старина /. Упорядкував, з дод. власного матер!алу Борис Г р ! н-ч е н к о — К. : 1907—1909 — Т. 1—4.
Словник украТнсько! мови: В 11 т./Голова редкол. акад. АН УРСР I. К Б!лод!д.— К. : Наук, думка, 1970—1980.— Т. 1—11.
Удовиченко Г. М. Фразеолопчний словник украТнсько!’ мови: В 2 т — К. : Виша шк., 1984 —Т. 1—2.
УкраТнськ! приказки, присл!в’я i таке !нше. /Спорудив М. Но-м и с.— СПб, 1864.— 304 с.
Фразеологический словарь русского языка / Под ред. А. И. М о л о т^ ков а.— М.: Сов. энцикл., 1967.— 543 с.
198
Словарь
Коломиец Николай Филиппович Регушевский Евгений Семенович
СЛОВАРЬ ФРАЗЕОЛОГИЧЕСКИХ СИНОНИМОВ
Под редакцией В. А. Винника На украинском языке
Киев, «Радянська школа» Зав1дуючий редакц1ею украТнськоТ мови Л. О. Баранов. Художник оокладинки О. В, Пермяков. Художжй редактор 77, В, Кузь, Техн1чний редактор Ж< А. Головина. Корек-тор Kt Ct Коваленко,
ИБ № 4583
Здано до набору 18.12.87, П1дписано до друку 04.08.88. Формат 84X108/зг. Hanip друк. № 1. Гар«1тура литератур* на. Друк високий. Умов», друк. арк. 10,5. Умовн. фарбо-в!дб. 10,5. Обл.-вид. арк. 17,95. Тираж 18 000 прим. Вид.
№ 30541. Замовлення № 8-591. Цша 90 к.
Видавництво «Радянська школа». 252053, КиТв, Ю. Ко-цюбинського, 5.
Харк1вська книжкова фабрика 1м. М. В. Фрунзе, 310057, Харк1в-57, вул. Донець-Захаржевського, 6/8.