За редакцією
Тома Дж. Палмера
МОРАЛЬНІСТЬ
КАПІТАЛІЗМУ
Те, Про ЩО ВИ не почуєте
від викладачів
З передмовою
Каки Бендукідзе

Моральність
капіталізму

The Morality
of Capitalism
What Your Professors
Won’t Tell You
Edited by Tom G. Palmer
Jameson Books

Моральність
капіталізму
Те, про що ви не почуєте
від викладачів
За редакцією Тома Дж. Палмера
Київ
ОСНОВИ
2014

УДК 330.342.141
ББК 65.013.5
М79
Гонитва за прибутком, жадоба, егоїзм, насиль¬
ство — для багатьох сьогодні капіталізм пов’язаний
з несправедливістю й аморальністю, майновим роз¬
шаруванням, нівеляцією культурних відмінностей
та іншими негативними проявами життя сучасного
суспільства.
Проте антикапіталістична риторика не витримує
зіткнення з логікою і фактами: свобода, співпраця,
підприємливість, інновації, приватна ініціатива, турбо¬
та про споживача, індивідуалізм, рівні права і рівні
можливості — усі ці вартості капіталізму не мають
нічого спільного з тим, що зазвичай ставлять йому
в провину.
Видання здійснено в рамках видавничої програми
проекту InLiberty.Ru «Библиотека Свободи»
Переклад з англійської
Тетяна Лнанченко
© Students For Liberty &
Atlas Economic Research Foundation, 2011.
ISBN 978-966-500-353-3	©	Видавництво	«Основи»,	2014.

Зміст
Петро Терлецький. Передмова
до українського видання:
На шляху від антикорупційної революції
до вільного капіталізму [7]
Каха Бендукідзе. Як подолати корупцію —
більше держави чи менше держави? [12]
Том Дж. Палмер. Передмова:
моральність капіталізму [14]
Частина 1. Чесноти
підприємницького капіталізму
Інтерв’ю з підприємцем
Бесіда Тома Дж. Палмера із Джоном Меккі [29]
Дейрдра Н. Макклоскі. Свобода й гідність —
ключ до розуміння сучасного світу [39]
Девід Боуз. Конкуренція і співробітництво [42]
Том Дж. Палмер. Комерційна медицина
і мотив співчуття [48]
Частина 2. Добровільна взаємодія
і власна вигода
Мао Юйши. Парадокс моральності [53]
Леонід Никонов. Моральна логіка рівності
і нерівності в ринковому суспільстві [63]
Том Дж. Палмер. Адам Сміт і міф
про людську жадібність [70]
Девід Келлі. Айн Ренд і капіталізм:
моральна революція [75]
Частина 3. Виробництво
й розподіл багатства
Людвіг Лахмани. Ринкова економіка
і розподіл багатства [91]
Темба А. Нолутшунгу. Комбінація політичної
й економічної свободи дозволяє людству
творити чудеса [99]

Частина 4. Глобалізація капіталізму
Джун Арунга. Глобальний капіталізм
і справедливість [105]
Вернон Сміт. Глобалізація покращує
становище людей [109]
Маріо Варгас Льоса. Культура свободи [115]
Що ще почитати — для задоволення й користі
(і підготовки добротних курсових)[123]
Про авторів [125]

Передмова до українського видання:
На шляху
від антикорупційної революції
до вільного капіталізму
Чому ця книга є важливою
для українського суспільства?
Петро Терлецький
За останні десятиліття вийшло друком чимало книг (від
Мілтона Фрідмана до Хернандо Де Сото), які доводять
практичні переваги вільного ринку над командною еконо¬
мікою. По суті, саме життя розвінчало соціалістичний екс¬
перимент переконливіше за будь-які книги. У колишньому
Радянському Союзі про це знають не з чуток. Після колап¬
су соціалістичної моделі основне вістря критики капіталіз¬
му перемістилося з економічної у моральну площину, про
що красномовно пише у своєму заключному есе у цій книзі
перуанський письменник, лауреат Нобелівської премії, Ма-
ріо Варгас Льоса. Прихильники індивідуальної свободи,
своєю чергою, ще не встигли повністю перегрупуватися: в
дискусії про моральний бік капіталізму голоси його про¬
тивників поки набагато гучніші. Актуальність цієї збірки
полягає саме у тому, що вона заповнює цю інформаційну
та інтелектуальну прогалину.
Ця книга не присвячена безпосередньо Україні чи
якійсь іншій країні. Вона представляє нашій увазі позиції
людей з різних країн щодо цінностей, які лежать в основі
капіталістичної системи. У ній зібрано свідчення живого
досвіду, актуального у різних регіонах світу. Хтось може
заперечити, що для України як для країни з перехідною
економікою було б важливіше видати практичний посібник
з проведення ринкових реформ, аніж збірку з питань лібе¬
ральної моралі. І справді, ця книга не замінить прикладних
рекомендацій з економічної політики. Але у неї дещо інша
функція — по-своєму не менш важлива.
[ НА ШЛЯХУ ВІД АНТИКОРУПЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО КАПІТАЛІЗМУ 1 7

В нашу епоху електронних медіа, коли новина скоро¬
чується до розміру Інтернет-твіту, а складна ідея укла¬
дається у трихвилинний відеоролик на Youtube, погляди
часто структуруються навколо вже знайомих читачеві клі¬
ше, на які надбудовується аналіз новин. Такі медіа-кліше
обростають інформацією, найчастіше перетворюючись на
міфи. Стосовно України є кілька поширених стереоти¬
пів, розібратися з якими допомагає ця книга. Відмовив¬
шись з її допомогою від кліше та міфів, можна уникнути
повторення багатьох помилок минулого і поглянути з упев¬
неністю в майбутнє. Саме тому я вважаю, що ця книжка
особливо актуальна для українського суспільства саме сьо¬
годні. Я бачу три основні стереотипи, які вона спростовує.
Перший поширений стереотип я б назвав «приреченістю
історичної спадщини». Він полягає в тому, |!що через спад¬
щину соціалізму на побудову ринкового капіталізму Украї¬
ні потрібні роки і десятиліття, або його і взагалі побудувати
в Україні неможливо. Це часто доводиться чути навіть від
прихильників ліберальної моделі: мовляв, те, що побудова¬
но на Заході, не вийде у нас. То ж чи варто тоді взагалі про¬
бувати? Але така історична приреченість повністю супер¬
ечить практичному досвіду цілої низки країн. У червні 2014
року колишній міністр фінансів Польщі Лєшек Бальцеро-
вич опублікував статтю, у якій порівнював результати ре¬
форм у країнах колишнього соціалістичного блоку. Стаття
стала свого роду зверненням до нової влади України неза¬
баром після травневих президентських виборів. Бальцеро-
вич, зокрема, пише, що за період з 1989 по 2013 pp. ВВП на
душу населення в Польщі більше ніж подвоївся, а в Угор¬
щині виріс лише на 22%. У Словаччині він зріс на 83%, а в
Чехії — на 48%. В Естонії цей показник збільшився на 90%,
а в Росії — на 18%1.
Як свідчить позитивний досвід Польщі, Словаччини,
Естонії, соціалістичне минуле зовсім не обов’язково при¬
рікає країну на стагнацію. Бальцерович пояснює ці дуже
різні результати вибором економічної моделі і, перш за все,
роллю держави та її інститутів в економіці. Він прово¬
дить принципову відмінність між ринковим і «кумів¬
ським капіталізмом»: «У Польщі та більшості інших країн
Центральної та Східної Європи успіхи приватних фірм,
1 Бальцерович, JI. — газета «Вєдомості», 05.06.2014. «Виграшна польська
формула».
http://www.vedomosti.ru/opinion/news/27408011/vyigryshnaya-polskaya-formula
8 [ ПЕТРО ТЕРЛЕЦЬКИЙ ]

як правило, не залежать від політичних зв’язків і знайомств
її власників та менеджерів у чиновницьких колах. В Росії та
Україні це критично важливий чинник. Політизований або
«кумівської капіталізм» не лише нечесний, але й неефек¬
тивний. Він душить конкуренцію і стимулює економічну
поведінку, спрямовану на пошук джерел ренти. Рівне ігрове
поле з однаковими правилами гри для всіх — це питання не
лише етики, але й ефективності»1.
Некумівський капіталізм означає мінімальні можливості
для збагачення в обхід чесної конкуренції. Таку систему
вільного ринку блискуче описав однією фразою Людвіг фон
Мізес — економіст і філософ, який, до речі, народився у
Львові (тоді — Лемберзі) на території Австро-Угорської
імперії: «За капіталізму є лише один шлях до багатства: об¬
слуговувати споживачів краще і дешевше, ніж це роблять
інші»2.
Другий стереотип я б назвав «страхом розчинитися в
глобалізації». Загроза якоїсь всепоглинаючої світової куль¬
тури, яка асимілює в собі ідентичність різних народів, є
поширеним аргументом серед противників ринкового капі¬
талізму як зліва, так і справа (з боку консерваторів, націо¬
налістів і прихильників ізоляції). Популярність цього до¬
казу полягає в тому, що він переводить дискусію у площи¬
ну культури, де діють не практичні, а емоційні міркування.
Маріо Варгас Льоса у своєму есе блискуче парирує цю
критику. Він наводить приклади того, як капіталізм і де¬
мократія дозволили відродитися культурам багатьох наро¬
дів, які раніше перебували під гнітом імперій і автократії.
Україна і тут не виняток: саме з падінням комуністичного
ладу і розпадом радянської імперії почалося небувале досі
відродження української мови і культури.
Нарешті, третій стереотип, який спростовує книга, мож¬
на назвати «приреченістю ресурсного прокляття». Причо¬
му трактування цього стереотипу можуть бути діаметраль¬
но протилежними. Скажімо, економічну стагнацію в Росії
найчастіше пояснюють проблемою «нафтової голки» —
тобто надмірної залежності від експорту нафти. Водночас
відносно України існує протилежне пояснення: її невдачі
пов’язують з браком корисних копалин (особливо порівня¬
1	Там само.
о
МизесЛ. фон. Либерализм. — М.: Социум, Зкономика, 2001.
С. 191-204. Пер. с англ. А. В. Куряева.
http://www.sotsium. ru/books/70/74/mises50b.html
f НА ШЛЯХУ ВІД АНТИКОРУПЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО КАПІТАЛІЗМУ ] 9

но з Росією). Найцікавіше, що ці пояснення, які по суті
спростовують одне одне, іноді укладаються в головах од¬
них і тих самих політиків. Есе економіста Дейрдри Мак-
клоскі наочно демонструє, чому багато в чому схожі сус¬
пільства часто приходять до діаметрально протилежних
економічних результатів. Пояснюється це тим, що основою
успіхів економіки є не матеріальна база або природні ре¬
сурси або, кажучи словами С. Я. Маршака, не кількість
«заводів, газет, пароплавів», а людська свідомість, ідеї та
система цінностей.
Що привело людей на Майдан у 2013-2014 pp.? Це й
були саме їхні ідеї, ідеали і цінності — найбільша сила, з
якою, зрештою, не можуть впоратися диктатори. Ці ідеї не
виникли з нізвідки. Вони мають історичні корені, зокрема,
це ті позиції, які виклав у своєму проекті української кон¬
ституційної системи «Вільна спілка» ще у XIX столітті
Михайло Драгоманов, котрий ставив на чільне місце недо¬
торканність особи від свавілля чиновників1.
Слово «Майдан» вже увійшло до глобального лексико¬
ну, зайнявши гідне місце в одному ряду з Празькою вес¬
ною, польською «Солідарністю» і площею Тяньаньмень.
Самовіддана боротьба за свою свободу викликає повагу до
українського народу і надихає інші народи, що перебува¬
ють під владою автократії, на боротьбу за свої права. Те,
що відбулося в Україні, — це не лише позбавлення від
диктатури, що перетворила країну в сімейний бізнес. У
гранично стислі терміни український народ пройшов про¬
цес громадянського самоствердження і національного до¬
рослішання, на який іншим народам потрібні довгі роки.
Більше того, те, що країна позбулася пам’ятників Леніну,
стало символом переходу на новий етап історичного роз¬
витку і становлення української ідентичності, вільної від
символів тоталітаризму.
Ті трагічні зимові дні на Майдані часто називають анти-
корупційною революцією. Тоді людьми рухало справедли¬
ве обурення аморальністю влади. Але, крім моральної по¬
рочності, корупція несе в собі колосальний руйнівний по¬
тенціал для економічного розвитку. Цю ключову проблему
пояснює у цій книзі Нобелівський лауреат з економіки
Вернон Сміт, говорячи про те, що корупція поглинає ба¬
гатство і перешкоджає його відтворенню. Домагання чужо¬
1	Драгоманов М. Вільна Спілка // Слюсаренко А. Г., Томенко М. В.
Історія української конституції. К., 1993. — С. 53.
10 [ ПЕТРО ТЕРЛЕЦЬКИЙ ]

го майна заохочують державу, яка діє насильницькими ме¬
тодами, до перерозподілу багатства, тим самим руйнуючи
базові підвалини економічного зростання.
Перемогти корупцію важко, але результат цієї бороть¬
би не є наперед трагічно визначеним. Проблема коруп¬
ції полягає не в особливому «корупційному» менталі¬
теті українців і не у проблемах з «трудовою етикою», а,
як було сказано, у браку певних інститутів. Багаторічний
досвід діаспори демонструє, що мільйони українців, потра¬
пивши в умови ринкового некумівського капіталізму, домо¬
глися значних успіхів далеко від своєї історичної бать¬
ківщини, наприклад, у США, Канаді, Великій Британії
чи Австралії. Ніякі проблеми з «трудовою етикою» не зава¬
дили, наприклад, одному киянину Ігорю Сікорському стати
піонером авіації, а іншому киянину — Максу Левчину —
заснувати найбільшу глобальну платіжну систему PayPal.
Отже, корупція є не породженням ринкового капіта¬
лізму, як нас деколи намагаються переконати його про¬
тивники, а результатом всевладдя бюрократії і відсутності
гарантованих прав власності, які, своєю чергою, не дають
можливості розгорнутися справжньому, а не кумівському
підприємництву. Всемогутнє злиття корумпованого бізнесу
і чиновників виявилося для України раковою пухлиною, що
паралізувала її економіку. Як свідчить досвід інших країн,
наприклад, Грузії, перемогти корупцію можна тільки, якщо
рішуче обмежити масштаби і роль держави в економіці, різ¬
ко скоротити державний апарат і повноваження чиновників
і надійно гарантувати права власності.
Позбувшись політичної диктатури і заплативши за це
життями своїх співгромадян, народ України здолав лише
частину шляху до справжньої свободи. Тільки подолавши
цей шлях до кінця, можна прийти в точку неповернення —
туди, де свобода буде надійно захищена від волюнтаризму
чиновників.
На завершення наведу слова з есе Тома Палмера — лю¬
дини, без якої поява цієї книги та її видання багатьма мова¬
ми світу, у тому числі українською, було б просто неможли¬
вою: «Капіталізм — це створення доданої вартості шляхом
мобілізації енергії та винахідливості людей... це злам укорі¬
нених систем влади, панування і привілеїв, відкриття всіх
шляхів для здібних людей угору». Саме у роз’ясненні ідей
свободи і системи цінностей, яка висуває на перший план
не хапуг і корупціонерів, а інноваторів і підприємців, і по¬
лягає основна цінність цієї книги.
[ НА ШЛЯХУ ВІД АНТИКОРУПЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО КАПІТАЛІЗМУ ] 1 1

Як подолати корупцію —
більше держави чи менше держави?
Каха Бендукідзе
Те, що буцімто у часи Сталіна не було корупції — міф.
Тим, хто вірить у це, можна лише нагадати, що ОБХСС —
відділи боротьби з розкраданням соціалістичного майна —
булі створені в СРСР у березні 1937 року. В Радянському
Союзі діяла величезна кількість контролюючих органів —
інакше система не могла існувати. Ми вже забули, що оз¬
начають ці абревіатури — КНК, КПК, КДБ, ОБХСС... Са¬
ме вони, а також парткоми, держплан, Держкомцін та інші
установи здійснювали контроль. Але корупція існувала.
Однак я хочу розповісти про те, як лібералізація в Грузії
допомогла в боротьбі з корупцією.
В Україні — зачароване коло: правоохоронні органи ко¬
румповані, вони не спроможні контролювати численні дер¬
жавні відомства, які також корумповані. Якщо ви зможете
створити не корумповану поліцію, вона повинна бути над¬
звичайно ефективною, щоб побороти корупцію в інших
державних установах. Інакше масова корупція рано чи піз¬
но роз’їсть усю правоохоронну систему, і коло знову зам¬
кнеться.
Jiao Цзи сказав: «Що більше законів і всілякого впорядку¬
вання, то більше крадіїв і розбійників». Додам від себе: серед
крадіїв і розбійників гірші з гірших — це чиновники-хабарники,
а вони є безпосереднім наслідком величезної кількості зако¬
нів, якими сучасне суспільство намагається себе облаштувати.
Стан справ у країнах, які розвиваються, надзвичайно
прикрий: більшість державних інститутів навіть не намага¬
ються регулювати те, що вони призначені регулювати. На¬
віть не обговорюючи саму необхідність регулювання (маю
сумніви, що воно взагалі потрібне), з упевненістю стверд¬
жую: цілі відомства в кращому випадку займаються дурни¬
цями, а в гіршому — беруть хабарі.
Я вирішив реформувати міністерство в Грузії, яке очолив
2004 року. Після атестації залишилось тільки 25% кращих
працівників. Один звільнений підійшов до мене і сказав:
«Чому ви мене звільнили, адже я нічого не робив?» Я сто¬
ропів і не знав, що відповісти. А він продовжив: «Щоранку о
десятій годині я приходив на роботу, замикався в кабінеті і
до 6 вечора не виходив». Тоді я розсміявся над цими слова¬
12 [ КАХА БЕНДУКІДЗЕ ]

ми, але пізніше зрозумів: чиновник мав рацію, адже своїми
діями він нікому не завдавав шкоди. Проте діяльність біль¬
шості чиновників сміливо можна назвати шкідливою.
Радикальне дерегулювання — єдино можливий для Ук¬
раїни шлях вирішити проблему корупції. Потрібна рефор¬
ма і правоохоронної системи, і судів, але без дерегулюван¬
ня нічого не вийде.
Кардинально скоротивши число державних функцій і
держчиновників, можна реально зменшити кількість точок
дотику громадянина і держави, адже тільки там виникає
чиновницька корупція. Тоді правоохоронні органи і сус¬
пільство отримають змогу ретельно стежити за виконан¬
ням решти їхніх функції — прозоро й ефективно.
Тому також дуже важливою є приватизація: в суспіль¬
стві, де послуги і товари виробляє не держава, а приватний
підприємець, корупція може залишитися тільки там, де
держава ще зберегла свої позиції. Ми реалізували цей під¬
хід у Грузії — радикально скоротили чиновників: у деяких
міністерствах і агентствах у 2, в деяких — у 3, а в деяких —
у 5 разів. Кількість агентств було скорочено удвічі. Ще
більше зменшили кількість державних функції, наприклад,
кількість ліцензій скоротилась ушестеро.
Крім того, були змінені принципи роботи бюрократії,
спрощені процедури, зменшені терміни ухвалення рішень.
Паралельно відбувалась приватизація: держава позбавля¬
лась усіх своїх активів. Ми вирішили, що у приватній влас¬
ності мають бути не лише заводи, фабрики, ресторани і го¬
телі, але і те, що вважається «священною коровою» держа¬
ви: лікарні, школи, університети. Не завжди цей процес від¬
бувався безболісно, не все зроблено до кінця. Але маю ска¬
зати — і ми цим пишаємося — що нам вдалося побудувати,
наприклад, систему медичного обслуговування, у якій по¬
над 95% госпіталів приватні. У цих галузях існує справжня
конкуренція, і громадяни мають свободу вибору, а це над¬
звичайно важливо для підвищення якості життя.
Все це відразу дало свої результати: корупція різко ско¬
ротилася, адже нема кого корумпувати і немає за що. Пра¬
цівники нової реформованої правоохоронної системи ефек¬
тивно виявляють поодинокі випадки корупції, що веде до
подальшого її зменшення.
Грузинська економіка завдяки цим та іншим реформам
стала впевнено зростати. У 2005—2007 роках темпи еконо¬
мічного зростання становили в середньому 10,5%. Росій¬
ська агресія у 2008 році перервала цей процес, але тільки
на один рік — вже у 2010 році ми знову стали на шлях
швидкого зміцнення економіки.
[ ЯК ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ - БІЛЬШЕ ДЕРЖАВИ ЧИ МЕНШЕ ДЕРЖАВИ? | 13

Передмова:
чесноти капіталізму
Том Дж. Палмер
Ця книга присвячена моральному обґрунтуванню того явища,
яке філософ Роберт Нозик назвав «капіталістичними акта¬
ми між повнолітніми, здійсненими за обопільною згодою»1.
У ній розповідається про систему виробництва на основі
співпраці й вільного обміну, де переважають саме такі акти.
Для початку слід сказати кілька слів про назву книги —
«Моральність капіталізму». До неї ввійшли есе, пов’язані з
моральністю капіталізму; вони не обмежуються сферою абст¬
рактної моральної філософії, але стосуються також економіки,
логіки, історії, літератури й інших дисциплін. Більш того, вони
стосуються моральності капіталізму, а не тільки моральності
вільного обміну. Поняття «капіталізм» охоплює не тільки існую¬
чі з незапам’ятних часів ринки, де відбувається обмін това¬
рами й послугами, але також систему, що забезпечує інновації,
створення багатства й суспільні зміни, що принесли мільяр¬
дам людей статки, яких їхні предки й уявити собі не могли.
Капіталізм — це правова, соціальна, економічна й куль¬
турна система, що передбачає рівні права для всіх і «винагоро¬
ду за здібностями», що стимулює децентралізовані інновації й
метод проб і помилок — те, що економіст Йозеф Шумпетер
назвав «творчою руйнацією», — через механізми добровільно¬
го ринкового обміну. Капіталістична культура підносить на
щит підприємців, учених, людей, які не бояться ризику, вина¬
хідників, творців. Хоча філософи зневажливо називають її ма¬
теріалістичною (у тому числі марксисти, що самі аж ніяк не
цураються матеріалізму), капіталістична система має насам¬
перед духовні й культурні засади. Як відзначила історик
Джойс Епплбі у своїй нещодавній праці «Нескінченна рево¬
люція: історія капіталізму», «оскільки капіталізм являє собою
не просто економічну, але й культурну систему, його сутність
не можна пояснити одними матеріальними чинниками»2.
Капіталізм — це система культурних, духовних й етич¬
них цінностей. Економісти Девід Шваб та Елінор Остром у
1	Nozick R. Anarchy, State, and Utopia. New York: Basic Books, 1974. P. 163
[Нозик P. Анархия, государство и утопия. М.: ИРИСЗН, 2000. С. 210].
2	Appleby J. The Relentless Revolution: A History of Capitalism. New York:
W. W. Norton and Co., 2010. P. 25-26.
14 [ ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР ]

своїй фундаментальній праці про роль норм і правил у фун¬
кціонуванні вільної економіки; заснованої на постулатах
теорії ігор, підкреслюють: фундамент ринку — норми, що
утримують нас від злодійства й «підсилюють взаємну дові¬
ру між людьми»1. Капіталізм — аж ніяк не усунута від мо¬
ралі арена зіткнення інтересів, як його часто зображують ті,
хто прагне підірвати або знищити цю систему: взаємодія в
його рамках дуже багато в чому визначається етичними
нормами і правилами. Більше того, капіталізм заснований
на етиці, відкидає грабунок і загарблення — способи, якими
сколотили свої прибутки більшість багатіїв у рамках інших
політико-економічних систем. (Насправді в багатьох країнах і
в наші дні й впродовж майже всієї історії людства вважалося
й уважається, що багаті — це ті, хто відібрав щось в інших, на¬
самперед завдяки доступу до організованої сили, яку сьо¬
годні ми називаємо державою. Хижацькі еліти використову¬
ють цю силу для створення монополій і конфіскації продуктів
чужої праці через систему податків. Вони годуються з держав¬
ної скарбниці, одержують вигоду від установлених державою
монополій і обмеження конкуренції. Лише в умовах капіта¬
лізму люди багатіють, не стаючи при цьому злочинцями).
Візьмімо явище, яке історик Дейрдра Макклоскі називає
«основним фактом»: «Сьогодні в Британії й інших країнах, що
пережили в новий час економічне зростання, середньодушові
доходи перевершують відповідні показники на 1700-і або
1800-і роки мінімум у 16 разів»2. Такого в історії людства
ще не було. При цьому оцінка, яку наводить Макклоскі, ма¬
буть, навіть занадто обережна, адже вона не враховує приго¬
ломшливі досягнення в науці й техніці, завдяки яким усі
культури світу виявилися від нас на відстані витягнутої руки.
Капіталізм ставить творчість на службу людству, пова¬
жаючи й заохочуючи підприємливість та інновації — той
невловимий чинник, завдяки якому наше життя так разюче
відрізняється від життя безлічі поколінь наших предків до
XIX сторіччя. Інновації, що змінили на краще життя людей,
носять не тільки науково-технічний, але й інституціональ-
ний характер. Нові ділові підприємства різної природи на
добровільних засадах координують працю величезної кіль¬
кості людей. Нові фінансові ринки й інструменти цілодобо¬
Ostrom Е., Shcwab D. The Vital Role of Norms and Rules in Maintaining
Open Public and Private Economies // Moral Markets: The Critical Role of
Values in the Economy / Ed. by Paul J. Zak. Princeton: Princeton University
Press, 2008. P. 204-227.
o
Mccloskey D. Bourgeois Dignity: Why Economics Can’t Explain the
Modern World. Chicago: University of Chicago Press, 2010. P. 48.
1 ПЕРЕДМОВА: ЧЕСНОТИ КАПІТАЛІЗМУ ] 1 5

во пов’язують воєдино рішення мільярдів індивідів щодо
заощаджень й інвестиції їхніх коштів. Нові телекомуніка¬
ційні мережі поєднують людей, що живуть у різних куточ¬
ках планети. (Не далі як сьогодні я розмовляв з друзями з
Фінляндії, Марокко, США й Росії і через Facebook зв’язу¬
вався з друзями й знайомими в Америці, Канаді, Пакистані,
Данії, Франції й Киргизстані). Нові види продукції надають
нам такі можливості, про які попередні покоління й мріяти не
могли. (Я пишу ці рядки на ноутбуці Apple Macbook Pro.)
Через ці зміни наше суспільство за безліччю параметрів різ¬
ко відрізняється від усіх суспільств, що існували в історії.
Капіталізм — не тільки будівництво в тому розумінні, яке
вкладали в це поняття соціалістичні диктатори, змушуючи
своїх рабів «будувати світле майбутнє». Капіталізм не прос¬
то активна праця, самопожертва або старанність — це ство¬
рення корисних речей. Ті, хто не розуміє суті капіталізму, з
готовністю підтримують програми щодо «створення нових
робочих місць», щоб люди могли працювати. Але вони не
усвідомлюють не лише суті капіталізму, але й суті праці. Є
така відома історія: в одній з азіатських країн економістові
Мілтону Фрідману показали, як споруджується гігантський
канал. Він був здивований, що безліч робітників вручну, без
спеціального спорядження перелопачують величезні обсяги
землі й каменю. Йому пояснили: «Ви не розумієте, це про¬
грама зі створення робочих місць». Фрідман відповів: «А я-то
думав, ви будуєте канал. Якщо ви прагнете зайняти робо¬
тою якнайбільше людей, видайте їм ложки замість лопат».
Меркантиліст і прихильник «кумівства» X. Росс Перро,
балотуючись у президенти США в 1992 році, у ході перед¬
виборних дебатів нарікав, що Америка купує в Тайваню
комп’ютерні чіпи, а натомість продає йому картопляні чіп¬
си. Перро немов соромився того, що США нарощують екс¬
порт картопляних чіпсів: він, як і Ленін, вважав, ніби до¬
дану вартість має тільки «серйозна» промислова продук¬
ція. У цьому зв’язку економіст зі Стенфордського універ¬
ситету Майкл Боскін справедливо зазначив: долар залиша¬
ється доларом незалежно від того, на чому він заробле¬
ний — на картопляних чіпсах чи комп’ютерних чіпах.
Додана вартість — це додана вартість, незалежно від того,
чи вирощуєте ви картоплю в Айдахо, чи обробляєте крем¬
ній у Тайбею. Порівняльна перевага1 — ключ до спеціаліза¬
ції й торгівлі; праця, що створює щось корисне, не може бу¬
Просте арифметичне пояснення принципу порівняльної переваги див.:
tomgpalmer.com/wpcontent/uploads/papers/The%20Economics%20of%20
Comparative%20Advantage.doc.
16 [ТОМДЖ. ПАЛМЕР ]

ти ганебною — чи то праця фермера, вантажника (саме сьо¬
годні троє вантажників переставили меблі й книги в моїй
бібліотеці, і я прекрасно усвідомлюю, як багато корисного
вони для мене зробили), фінансиста і так далі. Ринок — а не
зарозумілі політики-меркантилісти — показує нам, у яких
випадках ми створюємо додану вартість, а під час відсутнос¬
ті вільного ринку довідатися нам про це не дано.
Капіталізм — це не обмін масла на яйця на місцевому
ринку, який відбувався тисячоліттями. Це створення дода¬
ної вартості шляхом мобілізації енергії й винахідливості
людей у масштабах, не бачених в історії, яка забезпечує
простим людям добробут, що здивувало б наймогутніших і
найбагатших королів, султанів й імператорів минулого. Це
злам закорінених систем влади, панування й привілеїв, від¬
криття всіх шляхів вгору для здібних людей. Це заміна
примусу переконанням1. Це стимули, що спонукають не
заздрити іншим, а домагатися більшого власними зусилля¬
ми2. Це те, що дозволяє мені й вам жити так, як ми живемо.
(Єдине, що було в королів, султанів й імператорів і чого
немає в простих людей сьогодні, — це влади над іншими й
можливість ними володарювати. У них були гігантські па¬
лаци, побудовані рабами на гроші, які були зібрані у ви¬
гляді податей, але які не мали ні опалювальної системи, ні
кондиціонерів; у них були раби й слуги, але не було праль¬
них і посудомийних машин; у них були цілі армії гінців,
але не було мобільних телефонів і Wi-Fi; у них були при¬
дворні лікарі й знахарі, але не було знеболювальних, щоб
полегшити страждання, й антибіотиків, щоб лікувати
інфекції; вони були могутні, але за сьогоднішніми мірками
бідні, як церковні пацюки).
Історія поняття «капіталізм»
У сучасному світі ринкова економіка, обумовлена як сис¬
тема вільного обміну між людьми, яка має чіткі, юридично
гарантованими права на дефіцитні ресурси, що й переда¬
ються, — необхідна передумова добробуту. Однак, як пере¬
конливо доводять фахівці з економічної історії, особливо
1	Аналіз того, як примус став відіграти всі меншу роль у нашому житті,
див.: Payne J. L. A History of Force. Sandpoint, Idaho: Lytton Publishing, 2004.
2	Феномену заздрості як почуття, що шкодить співробітництву в сус¬
пільстві й суперечить ринковому капіталізму, приділяли увагу багато
мислителів. Цікавий підхід до проблеми на основі давньоіндійського епосу
«Махабхарата» міститься в недавно опублікованій праці: Das G. The
Difficulty of Being Good: On the Subtle Art of Dharma. New York: Oxford
University Press, 2009. Особливо див. c. 1-32.
[ ПЕРЕДМОВА: ЧЕСНОТИ КАПІТАЛІЗМУ ] 1 7

Дейрдра Макклоскі, цього недостатньо. Необхідний ще
один елемент: етика вільного обміну й виробництва мате¬
ріальних благ за рахунок інновацій. Тут доречні кілька слів
про саме поняття «капіталізм».
За даними історика Фернана Броделя, слово «капітал»
виникло ще в ХІІ-ХІІІ століттях: тоді воно означало «фі¬
нансові засоби, запаси товарів, суму грошей або грошовий
інтерес»1. Щодо виявлених ним численних значень поняття
«капіталістичний» Бродель іронічно зауважує: «Це слово...
ніколи не вживалося в дружньому ключі»2. Поняття «капі¬
талізм», що має, як правило, негативний зміст, виникло в
XIX столітті; зокрема, французький соціаліст Луї Блан ви¬
значав його як привласнення капіталу деякими людьми за
рахунок інших»3. Карл Маркс говорив про «капіталістич¬
ний спосіб виробництва», а популяризував термін «капіта¬
лізм» його завзятий послідовник Вернер Зомбарт у своїй
нашумілій книзі «Der Moderne Kapitalismus» («Сучасний
капіталізм»), що вийшла в 1912 році. (Друг і співавтор
Маркса Фрідріх Енгельс вважав Зомбарта єдиним німець¬
ким мислителем, що по-справжньому розуміє марксизм;
пізніше Зомбарт став прихильником ще однієї антикапіта-
лістичної ідеології — націонал-соціалізму, або нацизму).
Критикуючи «капіталістів» і «капіталістичний спосіб ви¬
робництва», Маркс з Енгельсом відзначали, що «буржуазія»
(так вони називали «клас», що володіє «засобами виробницт¬
ва») радикально змінила світ: «Буржуазія менш ніж за сто ро¬
ків свого класового панування створила більш численні й
більш грандіозні продуктивні сили, ніж усі попередні поколін¬
ня, разом узяті. Підкорення сил природи, машинне вироб¬
ництво, застосування хімії в промисловості й землеробстві,
пароплавство, залізниці, електричний телеграф, освоєння
для землеробства цілих частин світу, пристосування рік для
судноплавства, цілі, немов викликані з-під землі, маси насе¬
лення, — яке з колишніх сторіч могло підозрювати, що такі
продуктивні сили дрімають у надрах суспільної праці!»4
Маркс й Енгельс дивувалися не тільки технічному про¬
гресу, але й появі «цілих, немов викликаних з-під землі,
1	Braudel F. Civilization and Capitalism, 15th-18th Century: The Wheels of
Commerce. New York: Harper & Row, 1982. P. 232.
2	Braudel F. Op. cit. P. 236.
O
Blanc L. Organisation du Travail. Paris: Bureau de la Societe de l’industrie
Fraternelle, 1847; цит. за: Braudel F. Op. cit. P. 237.
4 Engels F., Marx K. Manifesto of the Communist Party // Engels F., Marx
K. Collected Works. Moscow: Progress Publishers, 1976. Vol. 6. P. 489 [Маркс
K., Знгельс Ф. Собрание сочинений. M.: Госполитиздат, 1954. Т. 4. С. 429].
18 [ ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР 1

мас населення» — так оригінально вони описали зниження
смертності, зростання добробуту, збільшення середньої
тривалості життя людей. Звичайно, незважаючи на всі ці
досягнення, Маркс й Енгельс виступали за злам «капіта¬
лістичного способу виробництва», а точніше — вважали,
що він зруйнує сам себе й розчистить шлях для нового
ладу — настільки чудового, що давати хоча б найменше
уявлення про його механізми не тільки нема чого, але й
було б до образливості антинауково1.
Важливіше, втім, інше: Маркс й Енгельс засновували
критику капіталізму (що й досі має сильний вплив на інте¬
лектуалів в усьому світі, незважаючи на нездатність усіх ко¬
муністичних експериментів виконати обіцянки своїх твор¬
ців) на повній плутанині з визначенням «буржуазії», яке во¬
ни пов’язували з «капіталістичним способом виробництва».
З одного боку, цим поняттям вони позначають власників
«капіталу», що організують виробничі підприємства, а з
іншого — тих, хто годується за рахунок держави та її влади.
Останню точку зору Маркс висловлює в одній зі своїх най¬
цікавіших статей на політичні теми: «Матеріальний інтерес
французької буржуазії найтіснішим чином переплітається
із збереженням цієї великої й широко розгалуженої держав¬
ної машини. Сюди збуває вона своє зайве населення й по¬
повнює у формі казенної платні те, чого не змогла одержати
у формі прибутків, відсотків, ренти й гонорарів. З іншого
боку, політичний інтерес буржуазії змушує її з кожним
днем усе більш підсилювати репресії, тобто щодня збільшу¬
вати кошти й особовий склад державної влади»2.
Розгромну критику економічної теорії Маркса видатним ученим див.:
Bohm_Bawerk Е. von. Karl Marx and the Close of His System [1896]. New York:
Augustus M. Kelly, 1949. Більш точним перекладом назви роботи Бем-Ба-
верка було б «До завершення марксистської системи», оскільки вона є
відгуком на публікацію третього тому «Капіталу» Маркса, що завершував
виклад його економічних поглядів. Слід також зазначити, що Бем-Баверк
критикує лише вади самої марксистської теорії, жодним чином не залучаючи до
цього результати «малої революції» в економічній науці, що відбулася в 1870
році. Див. також есе Людвіга фон Мізеса: Mises L. von. Economic Calculation in the
Socialist Commonwealth // Collectivist Economic Planning / Ed. by F. A. Hayek.
London: George Routledge & Sons, 1935. У ньому показана нездатність
колективістськими методами розв’язати проблему економічних розрахунків.
2	Marx К. The Eighteenth Brumaire of Louis Bonaparte // Karl Marx:
Surveys from Exile: Political Writings / Ed. by D. Fernbach. New York: Vintage
Books, 1974. Vol. II. P. 186 [Маркс K., днгельс Ф. Указ. соч. T. 8. С. 158].
Протиріччя й вади соціально-економічної теорії Маркса я розглядаю в
статті: Palmer Т. G. Classical Liberalism, Marxism, and the Conflict of Classes:
The Classical Liberal Theory of Class Conflict // Palmer T. G. Realizing
Freedom: Libertarian Theory, History, and Practice. Washington: Cato Institu¬
te, 2009. P. 255-275.
f ПЕРЕДМОВА: ЧЕСНОТИ КАПІТАЛІЗМУ ] 19

Таким чином, з одного боку, Маркс ототожнював «бур¬
жуа» з підприємцями, що зробили «виробництво і спожи¬
вання всіх країн космополітичним», а «національну зам¬
кнутість» неможливою, створили «всесвітню літературу»,
забезпечили «швидке удосконалення всіх знарядь вироб¬
ництва й нескінченне полегшення засобів повідомлення» і
подолали «завзяту ненависть варварів до іноземців» за ра¬
хунок «низьких цін товарів»1. З другого боку, «буржуазія¬
ми» він називає тих, хто живе за рахунок «державного кре¬
диту» (зокрема, державних облігацій): «Уся сучасна гро¬
шова справа, усе банківське господарство найтіснішим чи¬
ном пов’язане з державним кредитом. Частина банківсько¬
го капіталу за необхідності вкладається в легко реалізовані
державні процентні папери. Банківські вклади, капітали,
що надаються банкам і розподіляються ними між купцями
і промисловцями, частково мають своїм джерелом дивіден¬
ди державних кредиторів»2. На думку Маркса, «буржуазія»
безпосередньо брала участь у боротьбі за контроль над дер¬
жавною машиною і мала з цього вигоду: «Усі перевороти
удосконалювали цю машину замість того, щоб зламати її.
Партії, які, змінюючи одна одну, боролися за панування, роз¬
глядали захоплення цього величезного державного будинку
як головний здобуток при своїй перемозі»3.
Як відзначає історик Ширлі Грюнер, «Маркс уважав, що
своїм визначенням “буржуазії” він відобразив дійсний стан
речей, але насправді він сформулював лише досить слизьке
поняття»4. У деяких текстах Маркс позначає цим поняттям
підприємців-новаторів, які організують виробничі підпри¬
ємства і вкладають кошти у створення багатства, а в
інших — тих, хто «приліпився» до держави, живе за раху¬
нок податків, лобіює обмеження конкуренції і свободи тор¬
гівлі: одним словом, тих, хто займається не створенням ба¬
гатства, а закріпленням за собою права перерозподіляти
або знищувати багатство інших, щоб ринки не відкривали¬
ся, бідняки залишалися бідняками, а суспільство як і рані¬
ше перебувало під їхнім контролем.
Через вплив Маркса і його послідовника Зомбарта по¬
няття «капіталізм» стало загальновживаним. Варто згада¬
1	Engels F., Marx К. Manifesto of the Communist Party... P. 488 [Маркс K.,
Знгельс Ф. Указ. соч. T. 4. С. 428].
2	Marx К. The Eighteenth Brumaire of Louis Bonaparte... P. 222 [Там же.
T. 8. C. 191].
3	Ibid. P. 238 [Там же. T. 8. C. 206].
4	Gruner S. M. Economic Materialism and Social Moralism. The Hague:
Mouton, 1973.
20 [ ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР ]

ти, що його популяризували люди, які не лише плутали не
тільки продуктивне підприємництво й ринковий обмін з
життям за рахунок податків, зібраних з інших, але й висту¬
пали за скасування приватної власності, ринку, грошей,
цін, розподілу праці, за демонтаж усієї «будівлі» лібераліз¬
му: прав особистості, свободи совісті, свободи слова, рів¬
ності усіх перед законом і демократичного ладу з консти¬
туційним обмеженням повноважень держави.
Нерідко, як це трапляється з багатьма поняттями, що
мають негативний підтекст, термін «капіталізм» підхоплю¬
вали ті самі прихильники вільного ринку, проти яких він
використовувався. Однак через історію його вживання інте¬
лектуали, що називали «капіталізмом» систему, за яку вони
виступали або просто використовували це слово як ней¬
тральний науковий термін, виявлялися в невигідному ста¬
новищі, оскільки: 1) він мав подвійне значення, відносячись
як до вільного підприємництва, так і до паразитизму на по¬
датках і заступництві держави, і 2) майже завжди викорис¬
товувався в негативному сенсі. Дехто пропонує взагалі від¬
мовитися від цього терміна через його суперечливість й
ідеологізованість1. Подібний варіант виглядає спокусливо,
але тут є одна проблема. Просто дозволяти людям вільно
торгувати, керуючись міркуваннями прибутків і видатків,
звичайно, необхідно для економічного прогресу, але для
створення сучасного світу цього недостатньо. Сучасна рин¬
кова економіка й виникла з вихору інституціональних, тех¬
нічних, культурних, художніх і соціальних інновацій, що
долають рамки обміну яєць на масло, і підстьобує цей ви¬
хор. Сучасний ринковий капіталізм оновлює життя не із че¬
репашок) швидкістю руху льодовиків, а усе швидше й швид¬
ше — саме це так лякало у сучасному світі й соціалістів
(зокрема, Маркса), і їхніх союзників — консерваторів-анти-
ринковиків. У своїй праці «Капіталізм, соціалізм і демокра¬
тія» Йозеф Шумпетер критикує тих, для кого «проблема»
полягає в тому, «як капіталізм функціонує в рамках існу¬
ючих структур, тоді як дійсна проблема в цьому випадку
полягає в тому, як він створює й руйнує ці структури»2.
Сучасний вільний ринок — це не просто майданчик для
обміну, подібний до існуючих ще в давнину ярмарків. Для
нього характерні хвилі «творчої руйнації»; те, що було но¬
1	Див. наприклад: Rickman S.Is Capitalism Something Good?
[www. thefreemanonline. org/ column/rgif/is-capitalism-something-good/].
2	Schumpeter J. Capitalism, Socialism, and Democracy. London: Routledge,
2006. P. 84 [Шумпетер Й. Теорія економічного розвитку. Капіталізм,
соціалізм і демократія. М.: ЗКСМО, 2007. С. 462].
[ ПЕРЕДМОВА: ЧЕСНОТИ КАПІТАЛІЗМУ ] 2 1

вим десять років тому, сьогодні уже застаріло й заміняєть¬
ся вдосконаленими варіантами, новими обладнаннями,
інституціональними формами, технологіями й методами
взаємодії, які раніше й уявити собі було неможливо. Саме
це відрізняє сучасний вільний ринок від колишніх ринків.
І кращий з наявних термінів, що дозволяє відрізнити рин¬
кові відносини, які створили сучасний світ, від тих різно¬
видів ринку, що їм передували, — це поняття «капіталізм».
Однак капіталізм — не синонім безладдя. Це одна з
форм спонтанного порядку, що народжується в ході певно¬
го процесу (деякі автори називають його «формуючим по¬
рядком»). Подібні інновації стають можливими завдяки пе¬
редбачуваності, обумовленої міцністю верховенства закону
й гарантованих прав.
Як відзначає Девід Боуз на сторінках The Futurist, «роз¬
гледіти порядок в уявному хаосі ринку завжди було непро¬
сто. Незважаючи на те, що ціновий механізм постійно спря¬
мовує ресурси туди, де вони використовуються ефективніше
за все, зовні ринок видається прямою протилежністю по¬
рядку — фірми банкрутують, люди втрачають роботу, статки
нерівномірні, інвестиції найчастіше розтрачуються впусту.
Динамічна Епоха інновацій здається ще більш хаотичною:
гігантські бізнес-структури будуть виростати й руйнувати¬
ся швидше, ніж будь-коли раніше, а гарантовану зайнятість
будуть мати усе менше працівників. Однак насправді підви¬
щення ефективності транспорту, зв’язку й ринків капіталу
забезпечить ще більш високий рівень порядку, ніж в умовах
ринку в промислову епоху. Головне — не дозволяти державі
примусовими методами «усувати ексцеси» або «спрямову¬
вати» ринок у бік бажаних для когось результатів»1.
Ринковий і кумівський капіталізм
Щоб уникнути плутанини, викликаної двозначним вико¬
ристанням терміна «капіталізм» мислителями-соціаліста-
ми, необхідно проводити чітку відмінність між ринковим
капіталізмом і «кумівським» капіталізмом — системою, че¬
рез яку так багато держав загрузло в корупції й відсталості.
У ряді країн багатство в багатьох випадках стає синонімом
високої політичної посади або означає, що його власник
(рідше власниця) — родич, друг або прихильник (одне сло¬
во, «кум») когось із наділених владою, і його багатство
1	Boaz D. Creating a Framework for Utopia // The Futurist. 1996.
December 24.
22 [ТОМДЖ. ПАЛМЕР ]

пов’язане не з виробництвом корисних товарів, а з приві¬
леями, які держава надає одним людям на збиток іншим.
Як це не сумно, поняття «кумівський капіталізм» усе біль¬
ше характеризує й економіку США — країну, де фірмам,
що збанкрутували, усе частіше «допомагають» за рахунок
засобів платників податків, де національний капітал пере¬
творюється у вулик, що кишить здобувачами на «привлас¬
нення ренти» — лобістами, бюрократами, політиками, кон¬
сультантами, продажними писаками, де чиновники з Мі¬
ністерства фінансів і Центробанку (Федеральної резервної
системи) вирішують, які фірми облагодіяти, а яким зашко¬
дити. Подібне корумповане кумівство не можна ототожню¬
вати з ринковим капіталізмом — системою виробництва й
обміну, заснованою на верховенстві закону, рівних правах
для всіх, свободі вибору, торгівлі, інновацій, які дисциплі¬
нують орієнтири прибутків і збитків, праві на плоди влас¬
ної праці, накопичень, інвестицій, відсутності побоювань,
що вони будуть конфісковані тими, хто вкладався не у ви¬
робництво корисних товарів і послуг, а в політичну владу.
Хвилі змін, породжувані ринковим капіталізмом, часто
викликають невдоволення традиційних еліт. Вони вважа¬
ють, що представники меншостей нахабніють, а нижчі кла¬
си забули своє місце. Ще більше їх шокує той факт, що
ринковий капіталізм дозволяє жінкам посісти належне міс¬
це в суспільстві. Підривається непорушність соціального
статусу. Люди формують взаємини, засновані на добро¬
вільному виборі й згоді, а не на привілеях, що дісталися їм
по праву народження й соціального становища1. Ненависть
консерваторів до ринкового капіталізму, настільки ретель¬
но узагальнену Марксом і включену в його власні теорії,
відображає збурення подібними змінами, а найчастіше — і
втратою привілеїв. Лео Меламед (почесний голова СМЕ
Group, а в минулому — Чиказької товарної біржі, біографія
якого — він зумів врятуватися від гестапо й КДБ, а потім
зробив революцію у світових фінансах — являє собою ви¬
датну історію мужності й далекоглядності) на власному до¬
свіді зробив висновок: «На фінансовому ринку Чикаго го¬
ловне не те, хто ви такий — ваше походження, родина,
фізичний стан, стать, — а ваша здатність розуміти потреби
споживачів і тенденції розвитку економіки. Усе інше вели¬
Історик-правознавець Генрі Самнер Мейн у своєму знаменитому
визначенні назвав «перехід прогресивних суспільств» від успадкованих
відносин, заснованих на сімейних узах, до особистої свободи й громадян¬
ського суспільства «просуванням від статусу до контракту» (Maine Н. S.
Ancient Law. Brunswick, NJ: Transaction Publishers, 2003. P. 170).
І ПЕРЕДМОВА: ЧЕСНОТИ КАПІТАЛІЗМУ ] 23

кого значення не має»1. Підтримка ринкового капіталізму
тотожна підтримці свободи змінювати світ, вносити в
нього щось нове, винаходити. Вона означає готовність
прийняти зміни, повагу до права інших робити все, що во¬
ни захочуть, з тим, що їм належить. Вона означає створен¬
ня умов для появи нових технологій, наукових теорій, ху¬
дожніх форм, нової ідентичності й нових взаємин. Вона
означає підтримку свободи створення матеріальних благ —
єдиного інструмента боротьби з бідністю. (У багатства є
причини, а в бідності немає. Бідність — це результат того,
що багатство не створюється, але багатство — не результат
того, що не створюється бідність2.) Вона означає підтримку
звільнення людей і реалізації ними свого потенціалу.
Автори, чиї есе публікуються в даному збірнику, пред¬
ставляють різні країни, культури, професії й наукові спец¬
іальності. Кожний з них по-своєму аналізує питання про
моральне коріння ринкового обміну й про те, як ринок сти¬
мулює моральність. Це різні праці — деякі досить короткі,
інші більш об’ємисті; деякі написані в популярній формі,
інші — у науковій. Книга включає дві статті, що колись не
публікувалися англійською: спеціально для неї вони пере¬
кладені з китайської й російської. Серед авторів — два лау¬
реати Нобелівської премії (з літератури й економіки), у
збірник увійшло також інтерв’ю з успішним підприємцем,
прихильником, як він висловлюється, «свідомого капіталіз¬
му». У статтях представлена не вся сукупність аргументів
на користь ринкового капіталізму, але вони можуть слугу¬
вати вступом у досить велике коло відповідної літератури.
(Невелика вибірка із цього масиву літератури подана в ко¬
роткій бібліографії наприкінці книги). '
Чому цей збірник містить тільки праці, автори яких
енергійно захищають ринковий капіталізм? Тому, що існу¬
ють сотні, а то й тисячі книг із проблем ринкової економіки,
де дається нібито «збалансований» аналіз нашої теми, а на¬
справді являє собою засудження багатства, заповзятливості,
інновацій, механізму прибутків і видатків та ринкового ка¬
піталізму в цілому. За своє життя я прочитав сотні праць із
нападками на ринковий капіталізм; я аналізував аргументи,
Melamed L. Reminiscences of a Refugee // Melamed L. For Crying Out
Loud: From Open Outcry to the Electronic Screen. Hoboken, N.J.: John Wiley
& Sons, 2009. P. 136.
2
Докладніше я висвітлюю питання про бідність і ринковий капіталізм
в праці: Palmer Т. G. Classical Liberalism, Poverty, and Morality // Poverty and
Morality: Religious and Secular Perspectives / Ed. by William A. Galston and
Peter H. Hoffenberg. New York: Cambridge University Press, 2010. P. 83-114.
24 f TOM ДЖ. ПАЛМЕР 1

що містяться в них, і продумував власні докази для бороть¬
би з ними. Що ж стосується критиків ринкового капіталіз¬
му, то серед них мало хто прочитав більше однієї книги, ав¬
тор якої насмілився б виступити на захист цієї системи.
Найчастіше, в крайньому разі, в «англосаксонських» інте¬
лектуальних колах трапляються посилання на одного вче¬
ного — Роберта Нозика, але й тут стає ясно, що автори про¬
читали лише одну главу з однієї його книги: ту, де він за¬
пропонував «іспитовий» уявний експеримент, тестуючи
противників ринкового капіталізму. Більшість авторів-со-
ціалістів вважають цілком достатнім ознайомитися з од-
нією-єдиною працею і заперечити один уявний експери¬
мент1. Спростувавши єдину тезу, противники ринкового ка¬
піталізму — якщо вони взагалі вважають за потрібне про¬
довжити критику своїх опонентів — як правило, дають не¬
правильний або плутаний переказ концепцій Мілтона
Фрідмана, Айн Ренд, Ф. А. Хайека або Адама Сміта, не ут¬
руднюючи себе цитуванням цих авторів.
Ось один недавній приклад: професор Гарвардського уні¬
верситету Майкл Сандел спробував спростувати аргументи
на користь ринкового капіталізму у своїй книзі «Справед¬
ливість: що слід робити?». Крім Нозика, він посилається на
Фрідмана й Хайека, але з контексту ясно, що саме їхні кни¬
ги Сандел не читав. Зокрема, він цитує риторичне питання
Фрідмана: «Хіба є в нас право насильницьки утримувати її
[людину, що не бажає робити пенсійні нагромадження] від
проходження обраного шляху?»2. Однак він не згадує при
тому, що в наступному абзаці цитованої праці Фрідман на¬
водить підстави для такого примусу3, і відзначає: «Ваго¬
Особливо такий підхід характерний для філософів; найбільш сумний
приклад являють собою багаторічні невдалі спроби покійного Дж. А. Коєна
спростувати уявний експеримент Нозика. Посилання на статті Коєна й докази
неспроможності його критики див.: Palmer Т. G. G. A. Cohen on Self-Ownership,
Property, and Equality // Palmer T. G. Realizing Freedom... P. 139-154.
2	Цит. за: Sandel M. Justice: What’s the Right Thing to Do? New York:
Farrar, Straus, and Giroux, 2009. P. 61.
O
«Можливим обґрунтуванням примусової покупки ануїтету з точки
зору принципів лібералізму є та обставина, що люди, які не турбуються про
своє майбутнє, не постраждають від наслідків своїх власних дій, але змусять
розплачуватися інших. Ми не хотіли б, говориться у виправдання, бачити
незаможних старих, що страждають від безвихідної вбогості. Ми допоможе¬
мо їм за рахунок приватної й громадської добродійності. І отже, людьми, що
не опікуються про забезпечення власної старості, буде опікуватися суспіль¬
ство. Примус його до придбання ануїтету виправдовується не його власним
благом, але благом усіх нас» (Friedman М. Capitalism and Freedom. Chicago:
University of Chicago Press, 1962. P. 188 [Фридман M. Капитализм и свобода.
M.: Новое издательство, 2005. С. 217]).
[ ПЕРЕДМОВА: ЧЕСНОТИ КАПІТАЛІЗМУ ]

мість цього аргументу явно повинна підкріплюватися фак¬
тами»1. (Фрідман мав на увазі класичний ліберальний
принцип «презумпції свободи»2, не виносячи категоричного
судження щодо питання про права, як помилково заявляє
Сандел). Сандел також стверджує, що в «Конституції сво¬
боди» економіст і філософ австрійського походження Фрід-
ріх Август Хайек (1899-1992) відзначав: «Будь-які спроби
забезпечити економічну рівність неминуче поєднані з на¬
сильством і виявляють деструктивний вплив на вільне сус¬
пільство». Насправді нічого подібного Хайек не стверджу¬
вав: він справді вважав, що «прогресивний прибутковий по¬
даток» (чия ставка збільшується залежно від розміру дохо¬
дів індивіда) несумісна з верховенством закону, оскільки
«на відміну від пропорційного, прогресивний податок не
ґрунтується на принципі, що показує нам, яким повинен бу¬
ти відносний податковий тягар для різних людей»3, але це
аж ніяк не рівнозначне заяві, начебто будь-які спроби зміц¬
нити економічну рівність (наприклад, шляхом скасування
спеціальних субсидій і пільг для багатіїв) пов’язане з на¬
сильством. І помилкове твердження Сандела, і його аналіз
показують, що він не потрудився хоча б заглянути у книгу
Хайека; імовірно, працю Адама Сміта «Дослідження про
природу й причини багатства народів» цей учений охарак¬
теризував би як книгу про виробництво шпильок.
Серйозним людям так чинити не личить. Я наполегливо
рекомендую тобі, читачу, прагнути до більшого. Прочитай
найвидатніші праці з критикою ринкового капіталізму.
Прочитай Маркса, прочитай Зомбарта, прочитай Ролза,
прочитай Сандела. Розберися в концепціях авторів, обміркуй
їх. Особисто я прочитав більше критичних зауважень на
адресу ринкового капіталізму, ніж більшість його супро¬
тивників, і вважаю, що здатен викласти їхню аргументацію
краще, ніж вони самі, — тому що я краще її знаю. На сто¬
рінках даної книги ми подаємо думку іншої сторони у цій
дискусії — саме існування якої найчастіше обходиться мов¬
чанням.
Отже, уперед, читачу, дерзай! Познайомся з аргумента¬
ми, викладеними в цій книзі, обміркуй їх. І сам виріши, хто
має рацію.
1	Ibid. Р. 188 [Там же. С. 217].
2	Пояснення див.: Jasay A. de. Liberalism, Loose or Strict // Independent
Review. Vol. IX (2005). № 3. P. 427-432.
3	Hayek F. A. The Constitution of Liberty. Chicago: University of Chicago
Press, 1960. P. 313.
26 [ ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР ]

Частина 1
Чесноти
підприємницького
капіталізму

Інтерв’ю з підприємцем
Бесіда Тома Дж. Палмера із Джоном Меккі
Палмер: Джон, ви досить нетиповий представник ділового
світу — підприємець, що не соромиться відстоювати тезу
про моральність капіталізму. Ви також відомі своїми твер¬
дженнями про те, що особистий інтерес не є єдиною осно¬
вою капіталістичної системи. Що ви маєте на увазі?
Меккі: Говорити, що в основі всього лежать особисті інте¬
реси, значить керуватися досить неповним уявленням про
природу людини. Це нагадує мені студентські дебати з
людьми, які стверджували, що все, що ви робите, за логі¬
кою повинно виникати з особистих інтересів, інакше ви не
стали б цього робити. Цю точку зору неможливо спросту¬
вати, оскільки по суті вона абсурдна: навіть якщо ви зро¬
били щось, керуючись не особистими інтересами, вам все
одно скажуть, що ви виходили з них, інакше ви б цього
просто не зробили. Суперечка перетворюється в замкнене
коло.
Палмер: У чому, по-вашому, полягає значення не пов’яза¬
них з особистими інтересами мотивів для капіталізму?
Меккі: Мені не подобається сама постановка питання: у
людей різні уявлення про особисті інтереси, і найчастіше
розмова на ці теми перетворюється на діалог глухих. То¬
му-то я й згадав про ці юнацькі дискусії про те, що, мов¬
ляв, нічого, крім особистих інтересів, не існує. Я говорю,
що люди — істоти складні, і в нас багато мотивів, у тому
числі й особисті інтереси, але не тільки вони. Нами рухає
чимало речей, які нам небайдужі, що включають наші осо¬
бисті інтереси, але не обмежуються ними. Думаю, у чомусь
лібертеріанський рух — можливо, через сукупний вплив
теорій Айн Ренд і ряду економістів — зайшов у своєрідний
ідеологічний глухий кут і не повністю враховує особливос¬
ті бізнесу, капіталізму й людської природи. Якщо вдумати¬
ся, ми сильніше за все керуємося особистими інтересами в
юному віці, коли ми ще не дозріли емоційно. Більшість
дітей і підлітків украй зосереджені на самих собі й піддані
нарцисизму. Вони виходять із особистих інтересів — у сво¬
єму власному розумінні. Але дорослішаючи, входячи у зрі¬
лість, ми більшою мірою спроможні на співпереживання,
[ ІНТЕРВ’Ю З ПІДПРИЄМЦЕМ І 29

жаль, любов — коло наших емоцій розширюється. Учинки
людей обумовлені численними причинами. Часто дово¬
диться зустрічатися з неправильним протиставленням осо¬
бистого інтересу або егоїзму, альтруїзмові. Я вважаю це
протиставлення неправильним, оскільки в нас є й те й
інше. Нами рухають особисті інтереси, але не лише вони.
Інші люди нам теж небайдужі. Нас, як правило, дуже хви¬
лює благополуччя нашої родини. Нас хвилює стан справ у
співтовариствах, у яких ми живемо, і в суспільстві загалом.
Когось із нас хвилює ставлення до тварин і в цілому захист
довкілля. У нас є ідеали, завдяки яким ми прагнемо зроби¬
ти наш світ кращим. У строгому сенсі слова все це начебто
протилежне особистим інтересам — якщо, звичайно, абст¬
рагуватися від нескінченної дискусії про те, що все, до чого
ми небайдужі, і все, що ми робимо, продиктоване особис¬
тими інтересами.
Таким чином, я думаю, що особисті інтереси — це ще не
все, і теза про те, що у всіх своїх учинках ми керуємося
особистими інтересами, непридатний для пояснення при¬
роди людини. На мій погляд, капіталізм і бізнес повинні
відбивати людську природу у всій її складності. Мені та¬
кож здається, що теза про особисті інтереси шкодить
«брендам» бізнесу й капіталізму, оскільки дозволяє супро¬
тивникам зображувати бізнесменів і капіталістів жадібни¬
ми егоїстами й визискувачами. Ця ситуація мене по-
справжньому турбує, Томе, оскільки капіталізм і бізнес —
дві найбільші сили добра в нашім світі. Цю роль вони гра¬
ють як мінімум уже триста років... і проте величезна ко¬
ристь, яку вони принесли, не має належної оцінки.
П а л м е р: Чим же займається бізнес, крім реалізації особис¬
тих інтересів (одержання прибутку)?
Меккі: У найзагальнішому плані, успішний бізнес — це
створення вартості. Капіталізм прекрасний тим, що вреш¬
ті-решт в його основі лежить добровільний взаємовигідний
обмін. Візьмемо, приміром, фірму на кшталт Whole Foods
Market: ми створюємо вартість, приносимо користь нашим
клієнтам, надаючи їм товари й послуги. їх ніхто не змушує
з нами торгувати: вони це роблять за власним бажанням,
вважаючи, що це відповідає їхнім інтересам. Таким чином,
ми робимо те, що вони вважають вартісним. Ми також
створюємо вартість для тих, хто в нас працює, — членів
нашої команди. Вони не раби. Вони працюють з нами з
доброї волі, тому що робота їх улаштовує, зарплата задо¬
вольняє й працювати в Whole Foods їм подобається — не
тільки в матеріальному плані, але і в плані психологічного
ЗО [ БЕСІДА TOMA ДЖ. ПАЛМЕРА ІЗ ДЖОНОМ МЕККІ ]

комфорту. Таким чином, і для них ми робимо щось вартіс¬
не. Далі, ми створюємо вартість для наших інвесторів: адже
наша ринкова капіталізація зараз перевищує десять міль¬
ярдів доларів, а починали ми з нуля. Тобто за тридцять із
зайвим років ми створили для наших інвесторів вартість у
розмірі десять мільярдів.
Нікого з наших акціонерів не примушують купувати на¬
ші цінні папери. Вони роблять це добровільно, оскільки
вважають, що ми створюємо для них вартість. Ми також
приносимо користь постачальникам нашої компанії. Ми
працюємо з ними багато років, і я бачу, як їхні фірми роз¬
виваються, як вони процвітають — і все це завдяки добро¬
вільному процесу. Вони допомагають Whole Foods, а ми
допомагаємо їм.
Палмер: Ви називаєте свою філософію концепцією «сві¬
домого капіталізму». Що це означає?
Меккі: Ми використовуємо це формулювання, щоб наша
концепція відрізнялася від безлічі «ярликів», що вносять
плутанину, коли їх валять на одну купу — наприклад, «со¬
ціальна відповідальність бізнесу», або «творчий капіта¬
лізм» (за Біллом Гейтсом), або «стійкий капіталізм». Ми
виробили досить чітке визначення свідомого капіталізму,
засноване на чотирьох принципах. Перший з них полягає
в тому, що бізнес може мати більш високу мету, ніж одер¬
жання прибутку — останнє, звичайно, завжди є наявним,
але цим справа не обмежується. Отже, у кожної фірми мо¬
же бути вища мета. І якщо вдуматися, в усіх інших профе¬
сій також є мета, не обмежена вузькими рамками прибут¬
ковості. Лікар — одна з найбільш високооплачуваних про¬
фесій у нашому суспільстві, але у лікаря є мета — лікувати
людей — продиктована етикою, яку їм прищеплюють у ме¬
дінститутах. Це, звичайно, не означає, що жадібних лікарів
не існує, але принаймні багато з лікарів, яких мені дове¬
лось знати особисто, щиро хвилюються про пацієнтів і роб¬
лять усе можливе, щоб їх вилікувати. Учителі несуть лю¬
дям знання, архітектори проектують будинки, а юристи —
залишимо за дужками всі анекдоти про адвокатів — нама¬
гаються забезпечити в нашому суспільстві правосуддя і
справедливість. Кожне ремесло має мету крім максималь¬
ного прибутку — і ті, хто ним займається, керуються цією
метою. Whole Foods — продовольча компанія: ми продаємо
людям якісні, натуральні й органічні продукти харчування,
сприяючи тому, щоб вони були здоровішими й прожили
довше.
Палмер: А другий принцип?
І ІНТЕРВ’Ю З ПІДПРИЄМЦЕМ ] З 1

Меккі: Другий принцип свідомого капіталізму — принцип
партнерства, про який я мимохідь уже згадав. Необхідно
думати про безліч партнерів, для яких ваш бізнес створює
вартість і які здатні вплинути на. його успіх. Слід розуміти,
що бізнес — річ складно організована, і намагатися робити
щось вартісне для всіх цих взаємозалежних учасників —
клієнтів, співробітників, постачальників, інвесторів і спів¬
товариства, у якому ми живемо.
Третій принцип полягає в тому, що будь-якій фірмі пот¬
рібні лідери, які керуються етикою і ставлять на перше
місце мету бізнесу. Вони намагаються служити цій меті і
сповідують принцип партнерства. Тобто в них справи не
повинні розходитися зі словами.
Нарешті, четвертий принцип свідомого капіталізму
пов’язаний зі створенням культури, що підкріплює три ос¬
танні принципи, що й згуртовує їх воєдино.
Пал мер: Чи рухають вами ці принципи в повсякденній
роботі? Що ви говорите собі, встаючи вранці: «Я прагну
заробити ще грошей» або «я буду вірний своїм принци¬
пам»?
Меккі: Думаю, я в цьому сенсі людина досить дивна, тому
що я вже майже п’ять років не одержую ніякої завплати в
Whole Foods. І бонусів теж. Опціон на пільгову купівлю
акцій, який мені належить, я передав Фонду Whole Planet,
що займається мікрокредитуванням бідняків з різних кра¬
їн. Моя мотивація пов’язана із цілями Whole Foods, а не із
грішми, які я можу одержати, займаючись бізнесом. Мені
особисто цілком достатньо доходів від акцій компанії, яки¬
ми я усе ще володію.
П а л м е р: Ще раз сформулюйте цю мету, будь ласка.
Меккі: Мета Whole Foods — це... якби в нас було більше
часу, можна було б докладно поговорити про вищу мету
Whole Foods. На цю тему я виступав перед нашим керів¬
ництвом тижнів два тому. Двома словами можу сказати
тільки, що в рснові діяльності нашої компанії лежать сім
основних ціннісних орієнтирів. Перший — задовольняти й
радувати наших клієнтів. Другий — щоб члени нашої ко¬
манди були задоволені й могли вдосконалювати свою май¬
стерність. (До речі, усе це викладене на нашім інтернет-
сайті, так що ми нічого не приховуємо.) Третій орієнтир —
створення вартості за рахунок прибутків й росту. Четвер¬
тий — бути'відповідальними членами тих співтовариств, у
яких ми займаємося бізнесом. П’ятий — намагатися, щоб
наш бізнес не шкодив довкіллю. Шостий — ми розглядає¬
мо наших,постачальників як партнерів і намагаємося бу¬
32 J БЕСІДА TOMA ДЖ. ПАЛМЕРА ІЗ ДЖОНОМ МЕККІ ]

дувати відносини з ними на взаємовиграшній основі. Сьо¬
мий — ми намагаємося інформувати всіх наших партнерів
про переваги здоровішого способу життя й здоровішого
харчування. І наші вищі цілі — пряме продовження цих
ціннісних принципів. Серед них можна назвати прагнення
вилікувати американців, що страждають на різні захворю¬
вання й зайву вагу: ми харчуємося просто жахливо й у
результаті гинемо від серцевих хвороб, раку й діабету. Ці
хвороби пов’язані зі способом життя — їх цілком можна
уникнути, і в цьому полягає одна з наших вищих цілей.
Інша вища мета пов’язана з нашим сільським господар¬
ством: ми намагаємося надати йому більшої екологічності
при збереженні високої продуктивності. Третя вища мета
пов’язана з нашим Фондом Whole Planet, що співпрацює
із Grameen Trust та іншими організаціями, які спеціалізу¬
ються на мікрокредитуванні, щоб сприяти ліквідації бід¬
ності в масштабі всієї планети. Ми сьогодні працюємо в
тридцяти чотирьох країнах — а через два роки їх число
зросте до п’ятдесяти шести — і наша діяльність уже допо¬
магає сотням тисяч людей. Наша четверта вища мета —
поширення ідей свідомого капіталізму.
Палмер: Ви говорите про цілі вашого бізнесу... але де тут
прибуток? Хіба компанія не прибуткове підприємство?
Могли б ви все це робити, не одержуючи прибутку? Зароб¬
ляти рівно стільки грошей, щоб компенсувати витрати, і
все?
Меккі: На це можна зауважити, зокрема, що в цьому ви¬
падку неможливо ефективно здійснювати свої цілі, оскіль¬
ки, заробляючи гроші тільки на покриття витрат, ви не
зможете серйозно впливати на ситуацію. Сьогодні Whole
Foods здатна куди більше впливати на події, ніж тридцять,
двадцять, п’ятнадцять або десять років тому. Оскільки ми
високоприбуткова компанія, тому що, розвиваючись, ми
реалізуємо наші цілі в усе більших масштабах, ми можемо
допомогти мільйонам, а не тисячам людей. Тому, на мій
погляд, прибутковість необхідна для більш ефективного
здійснення ваших цілей. Крім того, прибуток створює ка¬
пітал, необхідний нашому світу для інновацій і розвитку:
не буде прибутків, не буде прогресу. Ці дві речі абсолютно
взаємозалежні.
Палмер: Але якщо прибуток осідає в кишенях ваших ак¬
ціонерів, чи може він повною мірою сприяти реалізації ва¬
ших цілей?
Меккі: Природно, більша частина прибутків не потрапляє
в кишені акціонерів. Вони одержують лише порівняно не¬
[ ІНТЕРВ’Ю З ПІДПРИЄМЦЕМ ] 33

велику частку прибутку, який ми виплачуємо як дивіден¬
ди. Більше 90% коштів, які ми заробляємо, реінвестуються
в бізнес для його розвитку. Ваше зауваження було б слуш¬
ним, якби ми виплачували всі 100% прибутків у вигляді
дивідендів, але я не знаю жодної компанії, яка так діяла б,
крім REIT (фонду інвестицій у нерухомість). Усі інші
вкладають прибуток у справу, забезпечуючи зростання.
Більше того, одержувана акціонерами частка прибутку сти¬
мулює їх до нових інвестицій у компанію: без цього у вас
не було б капіталів для реалізації ваших вищих цілей.
Здатність нарощувати обсяг капіталів фірми означає, що
ви вмієте створювати вартість і наочним мірилом цього є
курс ваших акцій. Саме це я мав на увазі, коли говорив,
що за тридцять із зайвим років ми створили вартість у
розмірі десять мільярдів доларів.
Пал мер: Часом доводиться чути, що ринкова економіка
породжує нерівність. Як ви оцінюєте такі твердження?
Меккі: На мій погляд, це неправда. Протягом усієї історії
крайня бідність була нормою для більшості людей. Усі бу¬
ли однаково бідні й жили недовго. Двісті років тому 85%
жителів планети повинні були існувати менше ніж на до¬
лар на добу в перерахуванні на нинішній курс — 85%! Те¬
пер ця цифра становить усього 20%, а до кінця століття
повинна знизитися до нуля. Таким чином, прогрес наяв¬
ний, люди стають багатшими, вибиваються з убогості.
Людство справді прогресує — наша культура, наш інтелек¬
туальний потенціал. Ми рухаємося по висхідній спіралі, і
будемо рухатися — якщо звичайно, самі себе не знищимо
(а такий ризик є, оскільки людям часом притаманна й во¬
йовничість). От, до речі, одна із причин, за якою слід роз¬
будовувати бізнес, підприємництво і створювати вар¬
тість — це дає вихід нашій енергії в більш здоровій формі,
ніж мілітаризм, політичні конфлікти й руйнування. Але це
зовсім інша велика тема.
То чи призводить усе зазначене до зростання нерівнос¬
ті? Мені здається, капіталізм не стільки породжує нерів¬
ність, скільки допомагає людям домагатися добробуту, а це
неминуче означає, що рівень добробуту не може зростати
однаково — але згодом він підвищується в усіх. Ми бачимо
це на власні очі, особливо в останні двадцять років: у міру
того, як у Китаї й Індії вкорінюються капіталістичні відно¬
сини, буквально сотні мільйонів людей у цих країнах ви¬
биваються з убогості. Реальний стан речей полягає в тому,
що одні долають бідність і досягають добробуту швидше, а
інші — повільніше. Але так чи інакше, мова йде не про
34 [ БЕСІДА TOMA ДЖ. ПАЛМЕРА ІЗ ДЖОНОМ МЕККІ ]

збільшення бідності, а про її подолання. Капіталізм не по¬
роджує нерівність у тому розумінні, яке більшість людей
вкладають у це поняття. Нерівність існувала протягом усієї
історії людства — при будь-якій організації суспільства.
Навіть комуністичне суспільство, що претендувало на май¬
нову рівність, було надзвичайно стратифіковане, але й там
існувала еліта, що користувалася особливими привілеями.
Тому я не вважаю, що капіталістичну систему можна зви¬
нувачувати в існуванні нерівності. Капіталізм дозволяє лю¬
дям позбутися бідності, підвищити рівень життя й добро¬
буту — і це дуже добре. От на цьому питанні нам і слід
зосереджувати увагу. У нашому світі головний вододіл
пролягає між країнами, що впровадили ринковий капіта¬
лізм і тому розбагатіли, і тими, які цього не зробили й
залишаються бідними. Проблема не в тому, що хтось бага¬
тіє, а в тому, що інші як і раніше злидарюють. Але ж у
такій ситуації немає нічого неминучого!
Палмер: Ви проводите відмінність між ринковим капіта¬
лізмом й іншими системами, у рамках яких люди також
дістають прибуток і займаються бізнесом, але які часто-
густо звуться «кумівський капіталізм». У чому відмінність
між вашою моральною концепцією й тієї реальністю, яку
ми спостерігаємо в багатьох країнах світу?
Меккі: Необхідне верховенство закону. Потрібні правила,
однакові для всіх, і їх дотримання повинна забезпечувати
судова система, головна мета якої полягає саме в цьому.
Першорядним завданням повинна бути рівність усіх пе¬
ред законом — ніяких особливих привілеїв для «обраних».
Але в багатьох країнах, і, як мені здається, в усе більшій
мірі в Америці, ми бачимо, що людям зі зв’язками в полі¬
тичних колах виявляються особливі послуги. Це непра¬
вильно. Це погано. У тій мірі, у якій будь-яке суспільство
страждає від кумівського капіталізму або «кумпіталізму»,
як висловлюється мій друг Майкл Стронг, воно втрачає
ринковий характер і можливості збільшення добробуту: рі¬
вень життя багатьох людей без нестатку залишається більш
низьким, ніж в умовах справді ринкової системи, захище¬
ної верховенством закону.
Палмер: Звернемося до ситуації в нашій країні — Сполу¬
чених Штатах. Чи існує, на вашу думку, кумівський капі¬
талізм у США?
Меккі: Дозвольте навести мій улюблений приклад з нашої
поточної ситуації. Тобто їх у мене навіть два. По-перше,
адміністрація Обами вже видала понад тисячу звільнень
від правил і норм, прийнятих у рамках обамівської рефор¬
[ ІНТЕРВ’Ю З ПІДПРИЄМЦЕМ ] 35

ми охорони здоров’я. Це одна з форм кумівського капіта¬
лізму: правила не поширюються на всіх. Крім того, повно¬
важення робити винятки з правил означають і повноважен¬
ня для відмови в таких винятках. І ви можете відмовити у
звільненні від правил фірмі, яка не робить досить щедрих
внесків до фонду політичної партії, що перебуває при вла¬
ді, або просто компанії, яка з якихось причин вам не подо¬
бається. Виникає простір для сваволі: закон вибірково за¬
стосовується стосовно до одних і не застосовується до
інших.
По-друге, проявами кумівського капіталізму я вважаю
різноманітні субсидії на впровадження «екологічних техно¬
логій». Субсидіюються окремі фірми, і врешті-решт, ос¬
кільки держава сама грошей не заробляє, ці кошти беруть¬
ся в платників податків і перерозподіляються на користь
людей, що перебувають у фаворі в політичної влади. Я ба¬
чу, наприклад, що зараз відбувається з General Electric у
плані оподатковування, пільг і відрахувань, які включають¬
ся в податкове законодавство. І оскільки ця фірма активно
займається альтернативними енергетичними технологія¬
ми — принаймні деякими з них — вона незабаром, завдяки
своїм зв’язкам у політичних колах, не буде платити подат¬
ки з більшої частини одержуваних прибутків. Це мене обу¬
рює. На мій погляд, це дуже погано.
П а л м е р: Ви вважаєте таку практику аморальною?
Меккі: Так, я особисто вважаю це аморальним. Але тут
треба визначитися з тим, що ми маємо на увазі під словом
«аморальний». Такі речі безсумнівно суперечать моїм етич¬
ним принципам, моєму розумінню того, що правильно, а
що неправильно. Чи суперечить це етичним принципам
інших людей? Важко сказати. Мені це однозначно не по¬
добається, я проти цього. Це несумісне з моїм уявленням
про те, як повинне управлятися суспільство. У суспільстві,
де надійно панує закон, такі речі відбуватися не повинні.
Пал мер: Кому, по-вашому, приносить найбільшу користь
та ринкова модель капіталізму, яку ви підтримуєте?
Меккі: Буквально всім! Усі члени суспільства стають у
виграші. Саме завдяки такому капіталізму значна частина
населення планети вибилася з убогості. Завдяки йому роз¬
багатіла наша країна. Ми були бідні як церковні пацюки.
Америка була країною широких можливостей, але вона не
була багатою країною. І хоча Америка не була вершиною
досконалості, її економіка протягом двохсот років була од¬
нією із найбільш вільних у світі, і в результаті ми з дуже
36 [ БЕСІДА TOMA ДЖ. ПАЛМЕРА ІЗ ДЖОНОМ МЕККІ ]

бідної країни перетворилися в процвітаючу, по-справжньо-
му багату.
Палмер: У своїй книзі «Достоїнства буржуазії» Дейрдра
Макклоскі стверджує, що зростання добробуту простих
людей стало можливим завдяки тому, що змінилися уяв¬
лення про бізнес і підприємницькі інновації. Чи вважаєте
ви, що ми здатні повернути собі це поважне ставлення до
бізнесу, який створює вартість?
Меккі: На мій погляд, здатні, тому що я бачив, що трапи¬
лося після обрання Рональда Рейгана. В 1970-х Америка
переживала занепад — у цьому немає ніяких сумнівів: зга¬
дайте тодішній рівень інфляції, розміри процентних ставок,
динаміку ВВП, часті рецесії. Одним словом, наша країна
страждала від «стагфляції», що оголила всі вади кейнсіан-
ської теорії. І тут у нас з’явився лідер, що знизив податки
за рахунок дерегулювання, що звільнив від пут ряд галузей
економіки, і почалося відродження Америки, її відновлен¬
ня, що тривало останні піввіку, а то й більше. Ми розвива¬
лися по висхідній спіралі зростання і прогресу. На жаль, в
останні роки почався новий відкат назад — принаймні на
пару кроків. Спочатку при... ну, певну провину можна по¬
класти на всіх президентів і політиків, і Рейган теж був аж
ніяк не бездоганним, але реально відкат прискорився при
Бушеві, а тепер Обама тягне країну назад, як жоден з його
попередників. Але, знаєте, я підприємець, а тому — опти¬
міст. Думаю, нам під силу переломити цю тенденцію. На
мою думку, наш занепад ще не став незворотнім, але я
вважаю, що вже найближчим часом країні знадобляться
серйозні зміни. По-перше, США на грані банкрутства. І
якщо ми не поставимося до цієї проблеми всерйоз і не
розв’яжемо її, не підвищуючи при цьому податки й не за¬
душуючи підприємництво, якщо ми не будемо готові ви¬
правити ситуацію, занепад стане незворотним. Але поки
що я, як і раніше, сподіваюся на краще!
Палмер: Що, на ваш погляд, породжує капіталізм — одно¬
манітність чи різноманіття? Я думаю про людей, яким по¬
добається кошерна або халяльна їжа, про релігійні, куль¬
турні і сексуальні меншини...
Меккі: Ви самі майже відповіли на це питання — просто
тим, що можете все це перелічити. Врешті-решт суть капі¬
талізму — це співробітництво людей заради створення цін¬
ностей не тільки для себе, але й для інших. Звичайно, фак¬
тор особистих інтересів теж наявний. Але головне — здат¬
ність створювати вартість за рахунок співробітництва — як
для себе, так і для інших. І це породжує різноманіття плід¬
[ ІНТЕРВ’Ю З ПІДПРИЄМЦЕМ | 37

ної діяльності, оскільки потреби й бажання людей досить
різноманітні. Мета капіталізму, мета співробітництва в
умовах ринку — задоволення цих потреб і бажань. І це
створює величезний простір для розкриття індивідуальнос¬
ті. В авторитарній державі якась група — релігійна органі¬
зація, інтелектуали з вищої школи або просто фанатики —
яка вважає, ніби вона володіє істиною в останній інстанції,
може нав’язати усім свої цінності. Вони можуть диктувати
іншим свою волю. У капіталістичному суспільстві просто¬
ру для прояву індивідуальності куди більше. Тут можуть
рости і розцвітати мільярди «квітів», просто тому, що розк¬
віт людини — це й кінцева мета капіталізму, і результат
його існування.
П а л м е р: Яким вам бачиться майбутнє суспільство, де па¬
нують справедливість, заповзятливість і процвітання?
Меккі: Насамперед мені хотілося б, щоб прихильники ка¬
піталізму почали усвідомлювати: їх нинішня стратегія ллє
воду на млин його супротивників. Вони поступилися опо¬
нентам «командними висотами» високої моральності, доз¬
воляючи їм зображувати капіталізм як систему, що заохо¬
чує жадібність, егоїзм, що породжує нерівність, яка експлу¬
атує трудящих, обманює споживачів, що руйнує екологію
й спільність між людьми. Захисники капіталізму не зна¬
ють, що відповісти на це, оскільки вони уже поступилися
його критикам важливими позиціями. їм необхідно подо¬
лати зосередженість на проблемі особистих інтересів і зро¬
зуміти, які цінності капіталізм створює — не тільки для
інвесторів, хоча й для них теж, але для всіх тих, хто має
справу з бізнесом: споживачів, працівників, постачальни¬
ків, суспільства в цілому, держави. Де була б наша держава
без потужного ділового сектора, що створює робочі місця,
а також прибутки й багатство, яке воно обкладає подат¬
ком? Це так, хоча сам я від цього не завжди в захваті.
Капіталізм приносить величезну користь. Це найбільш
приголомшливий інструмент соціального співробітництва з
усіх, що коли-небудь існували. І про це ми маємо говорити
вголос. Потрібно змінити характер наративу. З точки зору
етики нам треба змінити ставлення до капіталізму, показа¬
ти, що він створює вартість для всіх, а не для небагатьох.
Якщо люди почнуть ставитися до капіталізму так само, як
я, вони полюблять його не менше, ніж я.
П а л м е р: Дякую, що вділили мені час.
Меккі: Був радий з вами поговорити, Томе.
38 [ БЕСІДА TOMA ДЖ. ПАЛМЕРА ІЗ ДЖОНОМ МЕККІ ]

Свобода й гідність —
ключ до розуміння
сучасного світу
Дейрдра Н. Макклоскі
Промислову революцію й наш сучасний світ породила змі¬
на в оцінці людьми ринку й інновацій. Однак у традицій¬
них історичних концепціях для питання про ставлення до
торгівлі й інновацій, для ліберальної думки місця не
знайшлося. Стара матеріалістична версія стверджує: при¬
чини Промислової революції носять матеріальний харак¬
тер. Це інвестиції й грабунок, зростання накопичень й
імперіалізм. Усі ми це чули: «Європа розбагатіла завдяки
колоніям», «Сполучені Штати були побудовані на кістках
рабів», «Китай багатіє завдяки торгівлі».
Але що, коли передумовою Промислової революції ста¬
ли зміни в способі мислення. людей, і особливо в їхньому
ставленні один до одного? Уявімо, що паровози й ком¬
п’ютери з’явилися не завдяки зростаючим корпусам завод¬
ських цехів чи нещадній експлуатації африканців, а тому,
що винахідники стали користуватися повагою.
Економісти й історики починають усвідомлювати: щоб
пустити в хід маховик Промислової революції, було потріб¬
но щось більше, ніж грабунок підкорених народів і первісне
накопичення капіталу — необхідною була радикальна зміна
в сприйнятті комерції й інновацій на Заході. Люди виявили
потяг до «творчого руйнування» — заміні старих ідей на но¬
ві. Це як у музиці: нова рок-група приносить із собою нову
ідею, і якщо достатня кількість людей добровільно підхоп¬
лять її, ця ідея замінює попередні. Якщо люди вважають, що
нова музика краща за стару, остання «руйнується» у ході
творчого процесу. Аналогічним чином електричні лампочки
витіснили гасові лампи, а комп’ютери — друкарські машин¬
ки. І все це відбувається нам на благо.
Справжня історія виглядає так: перше ніж голландці на
початку XVII століття й англійці на початку XVIII зміни¬
ли свій спосіб мислення, досягти пошани можна було дво¬
ма способами — будучи воїном або священиком, у зам¬
ку або в церкві. Людьми, що просто заробляли на життя
[ СВОБОДА Й ГІДНІСТЬ | 39

купівлею-продажем або вигадували щось нове, нехтували,
уважаючи їх шарлатанами, що потопали в гріху. В XIII сто¬
літті тюремник відповів на благання багатія про пощаду
такими словами: «Годі вам, месір Арно Тессьєр, ви купали¬
ся в такому багатстві! Як же ви можете бути без гріха?»
У 1800 році середньодушовий добовий прибуток у всіх
країнах світу становив, у перерахуванні на нинішні гроші,
від 1 до 5 доларів. Приймемо за середню величину цифру 3 до¬
лари. А тепер уявіть, що в сьогоднішніх Ріо, Афінах або Йо¬
ганнесбургові вам потрібно прожити день на 3 долари. (Де¬
кому, на жаль, доводиться і тепер доводиться робити це...).
Вам не вистачить і на чашку капучіно в Starbucks. Подібне
убозтво було жахливим тоді й жахливе сьогодні. Потім
щось змінилося — спочатку в Голландії, потім в Англії. Пе¬
ріод революцій і Реформації в Європі — з 1517-го по 1789
рік — наділив правом голосу простих людей, а не тільки
єпископів і баронів. Європейці, а потім і жителі інших ре¬
гіонів світу почали захоплюватися підприємцями на кшталт
Бена Франкліна, Ендрю Карнегі й Білла Гейтса. Представ¬
ників середнього класу почали вважати добропорядними
громадянами, дали їм можливість творити добро й попутно
багатішати. Люди «підписали контракт» із середнім класом,
який з тих пір діє в країнах, що багатіли, на зразок Британії,
Швеції або Гонконгу. Його умови такі: «Не заважайте нам
придумувати щось нове й заробляти на цих інноваціях купу
грошей — врешті-решт ми збагатимо й вас». Так і сталося. По¬
чинаючи з електричної дуги Франкліна й парової машини
Ватта в XVIII столітті процес інновацій на Заході, що багато
століть відставав від Китаю й Індії, набирав обертів, досягши
в XIX і особливо XX сторіччі запаморочливої швидкості.
Досить було вперше в історії людства наділити волею й
гідністю середній клас — і ось результат: паровий двигун,
ткацький верстат, конвеєр, симфонічні оркестри, залізниці,
аболіціонізм, паровий штампувальний прес, дешевий папір,
загальна грамотність, дешева сталь, дешеве скло, сучасна
вища школа, сучасні газети, очищення води, залізобетон, жіно¬
чий рух, електричне освітлення, ліфт, автомобіль, відпустки в
Йеллоустоуні, пластмаса, півмільйона нових книг, що вихо¬
дять щорічно тільки англійською, гібридні зернові, пеніцилін,
літак, чисте повітря в містах, громадянські права, операції
на серці й комп’ютер. У наслідку вперше в історії прості лю¬
ди, і особливо бідняки, досягли небаченої заможності — зга¬
дайте умови «контракту» із середнім класом. Сьогодні най-
бідніші 5% населення США мають стільки ж кондиціонерів
й автомобілів, скільки найбагатші 5% жителів Індії.
40 [ ДЕЙРДРА Н. МАККЛОСКІ 1

На наших очах те ж саме відбувається в Китаї й Індії —
країнах, де живе 40% населення планети. Головна по¬
дія сучасності у сфері економіки — не «велика рецесія»
2007-2009 років, при всій її хворобливості, а те, що Китай (в
1978 році) й Індія (в 1991-му) взяли на озброєння лібераль¬
ні економічні ідеї й принцип «творчої руйнації». Тепер у
цих країнах виробництво товарів і послуг на душу населен¬
ня кожні 20 років збільшується в чотири рази. Сьогодні в
тих багатьох країнах, де середньому класу забезпечуються
свобода й гідність, люди в середньому заробляють і витра¬
чають по 100 доларів на день. Згадаймо: 200 років тому в пе¬
рерахуванні на нинішні ціни ця цифра становила 3 долари.
При цьому ми не беремо до уваги величезне підвищення
якості багатьох товарів і послуг — від електричного освіт¬
лення до антибіотиків. За найобережнішими оцінками рі¬
вень матеріального добробуту молодих людей в Японії,
Норвегії й Італії зараз приблизно в ЗО разів вищий, ніж у їх¬
ніх прапрапрапрадідів. Усі інші «прориви» останніх сто¬
річ — демократизація, звільнення жінок, підвищення серед¬
ньої тривалості життя й рівня освіти, духовний розвиток,
революція в мистецтві — також міцно пов’язані з «основним
фактом» нової і новітньої історії: зростанням на 2900% у
сфері забезпечення продовольством, освіти й подорожей.
Цей «основний факт» настільки масштабний і безпреце¬
дентний, що його не можна пов’язати з такими «буденними»
причинами, як розвиток торгівлі, експлуатація, інвестиції й
колоніальні завоювання. Саме подібні «рутинні» явища так
добре вміють пояснювати економісти. Однак усі вони мали
місце — і в більших масштабах — у Китаї, Османській імпе¬
рії, Стародавньому Римі й Південній Азії. Рабство було по¬
ширене на Близькому Сході, торгівля — в Індії, китайські
імператори витрачали величезні кошти на будівництво ка¬
налів, а римські цезарі — на прокладання доріг. Але «основ¬
ний факт» у цих країнах не став реальністю. Виходить, у
традиційних поясненнях економічного порядку криються сер¬
йозні вади. Іншими словами, спроби пояснити сучасний світ
винятково в рамках економічного матеріалізму — будь то
історичний матеріалізм лівих або економічні теорії пра¬
вих — помилкові. Ключ до розгадки — ідеї людської гідності і
свободи. Як висловився фахівець з економічної історії Джоел
Макір, «економічні зміни в будь-яку епоху залежать від
мислення людей куди більше, ніж вважають більшість еконо¬
містів». Грандіозні зміни матеріального плану були не при¬
чиною, а наслідком. Причиною ж того добробуту і свободи,
якими ми користуємося зараз, стали ідеї — «риторика».
[ СВОБОДА Й ГІДНІСТЬ ] 41

Конкуренція і співробітництво
Девід Боуз
Прихильники ринку часто підкреслюють переваги, які несе
із собою конкуренція. Конкуренція дозволяє постійно про¬
бувати різні підходи, експериментувати й адаптуватися до
мінливого середовища. Конкуренція змушує бізнес постій¬
но робити все можливе, щоб якнайкраще обслужити спо¬
живачів. Як на аналітичному, так і на емпіричному рівні
ми бачимо, що в систем, заснованих на конкуренції, ре¬
зультати кращі, ніж у централізованих або монополістич¬
них структур. Тому в книгах, газетних статтях і телепере¬
дачах прихильники вільного ринку підкреслюють значення
конкуренції і виступають проти її обмеження. Але занадто
багато хто, сприймаючи аргументи на користь конкуренції,
чують такі слова, як «ворожість», «нещадність», «людина
людині вовк». У них виникає питання: невже співробіт¬
ництво не краще, ніж подібне антагоністичне ставлення до
навколишнього світу? Так, інвестор-мільярдер Джордж
Сорос відзначає на сторінках Atlantic Monthly: «Занадто
високий рівень конкуренції при занадто низькому рівні
співробітництва може обернутися неприпустимою нерів¬
ністю й нестабільністю». Далі він пояснює: його «головна
теза... полягає в тому, що гасло “виживає найсильніший”
нівелює цей факт».
Слід однак підкреслити, що прихильники свободи і віль¬
ного ринку, як правило, не послуговуються виразом «ви¬
живає найсильніший». Це поняття характеризує процес
біологічної еволюції й означає, що виживають види, най¬
більш пристосовані до навколишнього середовища. Його
можна віднести також до конкуренції підприємств на рин¬
ку, але це жодним чином не означає, що при капіталізмі
виживають лише найсильніші індивіди. Для опису конку¬
ренції фразу «виживає найсильніший» уживають не при¬
хильники, а противники ринку.
Необхідно чітко прояснити: ті, хто стверджує, що люди
«створені для співробітництва, а не для конкуренції», не
розуміють однієї речі — ринок саме й побудований на спів¬
робітництві. Більше того, як ми покажемо нижче, люди
конкурують саме заради співробітництва.
42 [ ДЕВІД БОУЗ ]

Індивідуалізм і співтовариство
Подібним чином опоненти класичного лібералізму огульно
звинувачують лібералів у підтримці «індивідуалістичної
роздробленості», у межах якої кожна людина існує сама по
собі, цікавлячись лише власною вигодою й не звертаючи
уваги на нужди й потреби інших. Так, І. Дж. Діонн-Молод-
ший з Washington Post пише: сучасні лібертаріанці переко¬
нані, що «люди приходять у цей світ як повністю сформо¬
вані дорослі й повинні відповідати за свої вчинки із самого
народження». Оглядач Чарльз Краутхаммер у рецензії на
книгу Чарльза Мюррея «Що значить бути лібертаріанцем»
відзначає: до появи цієї праці лібертаріанці сприймали
людство як «расу крайніх індивідуалістів, кожен з яких
живе у власній хатині на вершині гори, оточений колючим
дротом і написами “Вхід заборонено”». Дивно, що він ще
не додав для ясності «озброєних до зубів індивідуалістів».
Звичайно, насправді в «індивідуалістичну роздробле¬
ність», яку так люблять висміювати викладачі й експерти,
ніхто не вірить. Очевидно, що ми співіснуємо один з одним
і працюємо в складі груп. Як може такий перебільшений
індивідуаліст існувати в сучасному суспільстві — загадка:
чи означає це, що ми повинні їсти тільки те, що самі ви¬
ростимо, ходити в домотканому одязі, жити в будинках,
побудованих власними руками, і споживати лише природ¬
ну поживу, добуту із цілющих рослин? Деяким критикам
капіталізму й прихильникам «повернення до природи», на¬
приклад Унабомберу або Елу Гору — якщо він усерйоз
переконаний у тому, що писав у своїй книзі «Земля на
чаші терезів» — така ідея може навіть сподобатися. Але
переважна більшість лібертаріанців уже точно не захочуть
жити на незаселеному острові, відмовившись від благ «ве¬
ликого суспільства», як висловлювався Адам Сміт, тобто
складного й продуктивного суспільства, заснованого на со¬
ціальній взаємодії. У такий спосіб розумно мислячим жур¬
налістам варто б зробити паузу, перечитати тільки що над¬
руковане й сказати собі: «Отут я, схоже, спотворив їхню
позицію. Потрібно ще раз прочитати те, що писали мисли¬
телі-лібертаріанці». У наш час це кліше — щодо ізоляції й
роздробленості — завдає великої шкоди справі прихильни¬
ків ринку. Нам необхідно чітко заявити: ми згодні з тезою
Джорджа Сороса про те, що «співробітництво — настільки
ж важливий елемент системи, як і конкуренція». Більше
того, ми вважаємо співробітництво настільки необхідним
для добробуту людей, що прагнемо не тільки говорити про
[ КОНКУРЕНЦІЯ І СПВРОБІТНИЦТВО ] 43

це, але й створити соціальні інститути, які забезпечують
таке співробітництво. Саме цьому покликані слугувати
права власності, обмеження повноважень держави й вер¬
ховенство закону.
У вільному суспільстві індивіди користуються природ¬
ними, невід’ємними правами й повинні виконувати спільне
для всіх зобов’язання — поважати права інших. Інші наші
зобов’язання ми обираємо самі, укладаючи контракти. Не
випадково для суспільства, в основі якого лежать права на
життя, свободу і власність, характерні також соціальний
мир і матеріальне благополуччя. Як продемонстрували
Джон Локк, Давид Юм та інші засновники філософії кла¬
сичного лібералізму, система прав необхідна нам для забез¬
печення соціального співробітництва — без нього люди не
спроможні досягати багато чого. У «Трактаті про людську
природу» Юм перелічив основні умови, у яких доводиться
діяти людям: 1) наявність у нас власних інтересів, 2) наше
з необхідності небезмежне благородство стосовно інших, і
3) недостатність наявних ресурсів для задоволення наших
потреб. Через ці обставини нам необхідно співпрацювати з
іншими й мати справедливі правила — особливо в тому, що
стосується власності й обміну, — які визначають це співро¬
бітництво. Ці правила встановлюють ті, хто має право ух¬
валювати рішення про використання конкретного об’єкта
власності. За відсутності чітких прав власності між людьми
постійно виникали б конфлікти з цього питання. Саме на¬
ша згода із правами власності дозволяє виконувати складні
завдання соціального співробітництва й координації, за до¬
помогою яких ми досягаємо своїх цілей.
Було б, звичайно, чудово, якби цього можна було досяг¬
ти завдяки братній любові, без акценту на особистих інте¬
ресах й індивідуальних правах, і багато опонентів лібера¬
лізму малюють нам досить привабливу картину суспіль¬
ства, побудованого на загальній доброзичливості. Але, як
зазначав Адам Сміт, «у цивілізованому суспільстві вона
[людина] безупинно потребує підтримки й співробітництва
великої кількості людей», і при цьому за все життя вона
може особисто подружитися далеко з не всіма з тих, чиє
співробітництво їй необхідне. Якби співробітництво пов¬
ністю залежало від нашої взаємної доброзичливості, ми бу¬
ли б не в змозі виконувати скільки-небудь складні завдан¬
ня. Опора на особисті інтереси інших людей у рамках сис¬
теми чітких прав власності й вільного обміну — єдиний
спосіб організації співтовариства, більш масштабного, ніж
маленьке село.
44 [ ДЕВІД БОУЗ ]

Громадянське суспільство
Ми взаємодіємо з іншими для здійснення утилітарних ці¬
лей — виробництва більшої кількості їжі, обміну товарами,
створення нових технологій, — але цим справа не обмежу¬
ється: ми до того ж відчуваємо глибоку, чисто людську
потребу в спілкуванні, любові, дружбі й солідарності. Асо¬
ціації, які ми створюємо разом з іншими, становлять так
зване громадянське суспільство. Ці асоціації ухвалюють
найрізноманітніші форми — родина, церковна громада,
школа, клуб, спільноти, організації мешканців будинку або
кварталу й міріади різновидів комерційних об’єднань
(партнерства, корпорації, профспілки, торговельні співто¬
вариства). Усі ці асоціації різними способами служать за¬
доволенню потреб людей. Сукупність цих природних і доб¬
ровільних асоціацій і являє собою громадянське суспіль¬
ство.
Деякі аналітики показують відмінність між комерційни¬
ми й некомерційними організаціями, стверджуючи, що
структури бізнесу являють собою елемент ринку, а не гро¬
мадянського суспільства. Я однак дотримуюся іншого тра¬
диційного погляду — справжній вододіл між асоціаціями
пов’язаний з їхнім примусовим (держава) або природним і
добровільним (усі інші) характером. Незалежно від того,
яка мета ставиться при створенні асоціації — одержання
прибутку чи щось іще — головне полягає в тому, що ми
вирішуємо в ній участь за власним, добровільним вибором.
При всій існуючій сьогодні плутанині щодо громадянсько¬
го суспільства й «національних завдань» не можна забува¬
ти про тезу Ф. А. Хайека: асоціації в рамках громадянсько¬
го суспільства створюються заради конкретних завдань, але
в громадянського суспільства в цілому не може бути єди¬
ного завдання — воно являє собою ніким не спланований,
спонтанний результат існування всіх цих цільових асоціа¬
цій.
Співтовариство як основа ринку
Ринок — один з найважливіших елементів громадянського
суспільства. Його існування пов’язане з двома фактами: у
співробітництві з іншими люди спроможні досягти більшо¬
го, ніж поодинці, і ми в змозі це усвідомити. Якби для
нашого виду співробітництво було менш продуктивним,
ніж робота в ізоляції, або якби ми не розуміли переваг
співробітництва, людство залишалося б роздробленим. Гір¬
[ КОНКУРЕНЦІЯ І СПВРОБІТНИЦТВО ] 45

ше того, як пояснював Людвіг фон Мізес, у цьому випадку
«кожна людина була б змушена розглядати всіх інших лю¬
дей як своїх ворогів; прагнення до задоволення власних
апетитів призвело б її до нещадного конфлікту з усіма су¬
сідами». Без можливості взаємовигідного співробітництва
й розподілу праці не могли б виникнути ні співчуття й
дружба, ні сама ринкова система. У рамках ринкової сис¬
теми індивіди й фірми конкурують, щоб удосконалювати
співробітництво. General Motors і Toyota конкурують один
з одним, щоб співробітничати зі мною в досягненні моєї
мети — мати засіб пересування. AT&T і MCI конкурують
між собою, щоб співпрацювати зі мною в досягненні ще
однієї моєї мети — спілкуватися з іншими телефоном.
Більше того, вони настільки енергійніше конкурують зара¬
ди мене, що я для власного спокою вступив у співробіт¬
ництво із третьою комунікаційною фірмою, що встановила
мені автовідповідач.
Критики ринку часто нарікають, що капіталізм заохочує
й винагороджує егоїстичні інтереси. Насправді ж люди ке¬
руються власними інтересами за будь-якого політичного
ладу. Ринок однак дозволяє спрямувати ці інтереси на ко¬
ристь суспільству. В умовах вільного ринку люди здійсню¬
ють власні цілі, з’ясовуючи, чого прагнуть інші і намагаю¬
чись задовольнити ці бажання. Це може виливатися в
спільну роботу кількох людей над виготовленням рибаль¬
ської сітки або над прокладанням дороги.
У рамках більш складної економічної системи це озна¬
чає прагнення отримати прибуток за рахунок пропозиції
товарів і послуг, що задовольняють бажання й потреби
інших. Працівники й підприємці, які задовольняють ці по¬
треби найкраще, будуть нагороджені; ті ж, кому це не вда¬
ється, швидко усвідомлюють свою помилку й будуть мати
всі стимули, щоб імітувати дії більш успішних конкурентів
або знайти нові підходи до справи.
Усі різноманітні способи організації економічної діяль¬
ності, які ми спостерігаємо на ринку, — експерименти з
пошуку більш ефективних форм співробітництва для до¬
сягнення цілей усіх його учасників. Система прав власнос¬
ті, верховенство закону й мінімальні повноваження держа¬
ви забезпечують людям максимальний простір для експе¬
риментів з новими формами співробітництва. Розвиток
співпраці дозволив реалізовувати більш масштабні еконо¬
мічні завдання, ніж ті, що були до снаги окремим людям
або невеликим партнерствам. Такі організації, як асоціації
мешканців, пайові інвестиційні фонди, страхові компанії,
46 [ ДЕВІД БОУЗ ]

банки, кооперативи й ін., є спробами розв’язати конкретні
економічні проблеми за допомогою нових форм асоціації.
Деякі з цих форм бувають неефективними: так, гігант¬
ські корпоративні конгломерати, що виникали в 1960-х,
виявилися важкокерованими, і їхні акціонери втратили
кошти. Оперативний «зворотний зв’язок» з ринковим про¬
цесом забезпечує стимули для копіювання вдалих органі¬
заційних форм і відмови від невдалих.
Співробітництво — така ж невід’ємна частина капіталіз¬
му, як і конкуренція. Обидва ці процеси є найважливі¬
шими елементами простої системи, побудованої на природ¬
ній свободі, і більшість з нас куди частіше співробітничає
з партнерами, колегами, постачальниками й клієнтами, ніж
конкурує із суперниками. Якби ми були приречені на
«одиночне плавання», наше життя справді було б непри¬
вабливим, жорстоким і коротким. На щастя, у капіталіс¬
тичному суспільстві воно не таке.

Комерційна медицина
і мотив співчуття
Том Дж. Палмер
Можливо, комерційна медицина — це щось огидне й амо¬
ральне. Зрештою, її лають усі кому не ліньки. Навіть зараз,
коли я пишу ці рядки, Canadian Broadcasting Corporation
транслює передачу, у якій рішуче засуджується існування
приватних лікарень. Багато хто твердить: коли лікарів, сес¬
тер і лікарняну адміністрацію хвилює тільки прибуток, на
зміну співпереживанню приходять черствість та егоїзм.
Але мені тільки що довелося подивитися на цю ситуацію
по-новому, коли я, проходячи лікування від тяжкої й до¬
сить болісної недуги, побував у двох лікарнях, одна з яких
працює на комерційних засадах, а інша — на некомерцій-
них.
Нещодавно в мене стався розрив міжхребетного диска —
такий біль мені не доводилося відчувати ніколи. Я звер¬
нувся до фахівця в місцевій комерційній лікарні і він уп¬
родовж години організував мені МРТ (магнітно-резонанс-
ну томографію) у сусідній комерційній рентгенологічній
клініці. Потім він улаштував мені епідуральну ін’єкцію,
щоб послабити запалення хребцевих нервів, які й виклика¬
ли біль. Я так страждав, що ледь міг рухатися. Лікарі й
сестри в комерційній клініці й лікарні поставилися до мене
надзвичайно доброзичливо й люб’язно. Коли сестра роз’яс¬
нила мені майбутню процедуру й переконалася, що я зро¬
зумів усі вказівки, лікар, відрекомендувавшись, докладно
розповів про всі етапи процедури й зробив укол — досить
професійно й очевидно переймаючись моїм самопочуттям.
Минуло кілька тижнів. Мій стан — хоча я усе ще страж¬
дав від болю й не міг вільно рухатися — набагато покра¬
щився. Щоб моє здоров’я остаточно прийшло до норми,
лікар порекомендував мені ще одну епідуральну ін’єкцію.
На жаль, у комерційній клініці, де мені робили перший
укол, вільних місць не було — усі процедури були розпи¬
сані на три тижні вперед. Я не хотів чекати так довго й
обдзвонив кілька найближчих лікарень. В одній некомер-
ційній лікарні — досить відомій, яка має хорошу репута¬
48 [ ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР ]

цію, — мене були готові прийняти через два дні. Я з радіс¬
тю погодився.
Коли я приїхав у цю лікарню, мене зустріли декілька
досить люб’язних пенсіонерок і пенсіонерів, одягнених в
акуратну уніформу добровольців-помічників. Вони були
щиро доброзичливі — нічого іншого я й не очікував від
некомерційної медичної установи. Потім я, опираючись на
ціпок, дошкандибав до відділення знеболювання й зареєст¬
рувався. Сестра, яка підійшла, назвала моє ім’я, і коли я
озвався, сіла поруч із мною в приймальні. Вона почала роз¬
питувати мене там же — у присутності інших пацієнтів. На
щастя, «незручних» питань не пролунало. Тим часом я по¬
мітив, що інші сестри розмовляють із хворими тоном нака¬
зу. Одна з них веліла жінці, що явно страждала від болю,
пересісти на інший стілець. Пацієнтка пояснила, що їй
зручніше там, де вона є, але сестра, вказавши на стілець,
різко обірвала її: «Ні, пересядьте!» Коли вона підійшла до
мене, з мого вигляду, напевно, було зрозуміло, що я не
дозволю поводитися із собою таким чином. У результаті
сестра, не сказавши жодного слова, показала мені на двері
в процедурну і я пройшов туди.
Лікар, що ввійшов, не відрекомендувався й не обмінявся
із мною рукостисканням. Заглянувши в історію хвороби,
він щось пробурмотав собі під ніс, а потім наказав мені
сісти на кушетку, спустити штани й задерти сорочку. Я
зауважив: коли мені робили перший укол, мене поклали на
бік, і так мені було зручніше, оскільки сидячи я відчував
біль. Лікар відповів, що визнає за краще провести проце¬
дуру, коли я сиджу. Я знову повторив, що лежачи мені
зручніше. Тоді він сказав — якщо пацієнт сидить, це забез¬
печує кращий доступ до хворого місця. Оскільки цей доказ
стосувався не тільки його, але й моїх інтересів, я поступи¬
вся. Потім, на відміну від лікаря в комерційній лікарні, він
устромив у мене голку й впорснув знеболююче з такою
несподіваною й болючою брутальністю, що я навіть скрик¬
нув — минулого разу подібних неприємних відчуттів я не
відчував. Потім лікар вийняв голку, зробив помітку в істо¬
рії хвороби й вийшов. Сестра вручила мені квитанцію й
показала, де вихід. Я розплатився й пішов.
Прибуток і співчуття
Звичайно, цих особистих спостережень недостатньо, щоб
судити про порівняльні чесноти комерційної й некомерцій¬
ної медицини, але зробити деякі висновки про комбінацію
[ КОМЕРЦІЙНА МЕДИЦИНА І МОТИВ СПІВЧУТТЯ ] 49

прибутковості зі співчуттям вони дозволяють. Я не стверд¬
жую, що добрі люди, здатні на співчуття, трудяться тільки
в комерційних лікарнях: літні волонтери в некомерційній
клініці безсумнівно мали ці якості. Але я не можу позбу¬
тися думки, що в лікарів і сестер у комерційній лікарні є
якісь стимули, що спонукають їм не тільки робити свою
справу, але й співпереживати хворим. Так чи інакше, якщо
мені знадобиться додаткове лікування або хтось попросить
мене порекомендувати гарну медичну установу, я відразу
подумаю про комерційну клініку. Але я ніколи більше не
звернуся в некомерційну лікарню й ніколи її не порекомен¬
дую.
Причина очевидна: поведінка тамтешніх лікарів і сестер
не викликає в мене такого бажання. Стає зрозуміло й те,
чому в некомерційній лікарні погодилися так швидко мене
прийняти — навряд чи знайдеться багато людей, що праг¬
нуть прийти до них іншого разу. Цей епізод не свідчить
про те, що прибутковість — необхідна й навіть достатня
умова для співчутливого, доброзичливого й увічливого по¬
водження з людьми. Я сам працюю в некомерційній орга¬
нізації, що існує за рахунок постійної підтримки численних
спонсорів. Якби я не виконував своїх зобов’язань перед ни¬
ми, вони припинили б фінансувати мою діяльність. У нас
із колегами й спонсорами ті самі прагнення, тому наші сто¬
сунки мають гармонійний характер. Але коли спонсорів,
працівників і «клієнтів» (будь то страждаючі пацієнти чи
журналісти й працівники освіти, що потребують інформа¬
ції й пояснень) не пов’язують загальні цінності або мета,
як це відбувається в некомерційній лікарні, мотив одер¬
жання прибутку служить потужним інструментом, що веде
цю мету до гармонії.
Прибуток, одержуваний у рамках чітких і юридично га¬
рантованих прав (на відміну від прибутку, що дістається
спритному шахраєві), може стати основою для співчуття, а
не черствості. Прагнення до прибутковості змушує лікаря
враховувати інтереси пацієнта — так би мовити, ставати на
його місце, пам’ятати про страждання інших і співчувати
їм.
В умовах ринкової економіки прибутковість буває сино¬
німом співчуття.

Частина 2
Добровільна взаємодія
і власна вигода

Парадокс моральності
Mao Юйші
Конфлікт інтересів
у Країні Шляхетних Людей
У китайського письменника Лі Жу-Чженя, що ^ жив в
XVIII-XIX сторіччях, є роман «Квіти в дзеркалі». Його ге¬
рой Тан Ао зазнає невдачі на службі й разом із шурином
відправляється за кордон. У ході подорожі він відвідує ба¬
гато країн, бачить масу дивовижного. Перша держава, де
побувала парочка, зветься «Країна Шляхетних Людей».
Усі її жителі навмисно завдають собі шкоди заради блага
інших. В 11-й главі книги описується ситуація, у яку по¬
трапив місцевий судовий пристав (Лі Жу-Чжень свідомо
використовує ієрогліф, яким позначалася ця посада в ста¬
родавньому Китаї, де пристав мав особливі привілей і час¬
то залякував простих людей), коли робив покупки: «При¬
став, оглянувши пригорщу товару, говорить продавцеві:
“Друже, у тебе такий якісний товар, а ціна на нього низька.
Якщо я скористаюся цим, моя совість не буде спокійною.
Підвищ ціну, інакше наша угода не відбудеться”.
Продавець відповів: “Зайшовши в мою крамницю, ви
вже зробили для мене добру справу. Є приказка: продавець
задирає ціну до небес, а покупець повертає її назад на зем¬
лю. Моя ціна захмарно висока, а ви прагнете, щоб я її ще
підвищив. Мені важко на це погодитися. Краще купіть те,
що вам потрібно, в іншій крамниці”». Почувши це, пристав
сказав: «Ти продаєш настільки якісний товар так дешево.
Хіба ти не торгуєш собі у збиток? Ми повинні діяти без
обману й виважено. Хіба не говорять, що в кожного з нас
у голові рахівниця?» Вони продовжували сперечатися, але
продавець ні в яку не погоджувався підвищити ціну, і при¬
став, розгнівавшись, купив удвічі менше товару, ніж зби¬
рався. Коли він повернувся, щоб піти, продавець загородив
двері. У цей момент повз проходили двоє старих. Оцінив¬
ши ситуацію, вони прийняли таке рішення: пристав пови¬
нен забрати 80% товару й піти.
Далі в книзі описується інший «торг»: покупець також
[ ПАРАДОКС МОРАЛЬНОСТІ ] 53

уважає, що товар дуже добрий, а ціна на нього занадто
низька, але продавець наполягає: товар несвіжий, а тому
його якість слід вважати посереднім. Врешті-решт поку¬
пець відбирає потрібну кількість із найгіршого товару, що
є в продавця, але юрба людей, що зібралася, кричить, що
це нечесно, і тоді він бере половину з найкращого товару,
і половину із найгіршого. У ході третьої угоди учасники
сваряться через оцінку ваги і якості срібла. Людина, що
розплачується сріблом, категорично заявляє, що її монети
викарбувані з неякісного металу й мають недостатню вагу,
а продавець стверджує, що й з якістю, і з вагою срібла все
в порядку. Коли покупець розплатився й пішов, продавцеві
стає настільки соромно, що він віддає «зайві», на його пог¬
ляд, монети злиденному чужоземцеві.
У зв’язку із цими епізодами в очі впадають дві речі, що
заслуговують на подальший аналіз. По-перше, коли обидві
сторони бажають відмовитися від своєї частки прибутку
або наполягають, що він занадто високий, виникає супер¬
ечка. У реальному житті більшу частину суперечок прово¬
кує наше бажання забезпечити власні інтереси. У резуль¬
таті ми найчастіше помилково припускаємо: якщо ми по¬
ставимо себе на місце іншої сторони, суперечки не буде.
Однак у Країні Шляхетних Людей рішення, прийняті на
основі інтересів інших людей, а не ваших власних, теж
призводять до конфліктів, і в результаті ми як і раніше не
можемо знайти логічну основу для соціальної гармонії й
координації.
Наступний крок у нашому аналізі — визнати, що в ре¬
альному світі учасники ділових трансакцій прагнуть до
власної вигоди й угода досягається в результаті перегово¬
рів про умови угоди (включаючи ціну та якість товару). У
Країні Шляхетних Людей така угода неможлива. У романі
для розв’язання конфлікту автор повинен задіяти старих,
жебрака, а то й примусові методи1. Тут ми стикаємося з
однією непорушною й важливою істиною: коли кожна зі
сторін шукає власної вигоди, переговори між ними дозво¬
ляють забезпечити рівновагу, але якщо кожний з учасників
клопочеться про інтереси іншої сторони, їм ніколи не до¬
мовитися. Більше того, суспільство, побудоване на такому
принципі, буде в розладі із самим собою. Цей факт повніс¬
тю суперечить очікуванням більшості людей, але це так.
1 На щастя, жебрак був чужоземцем — інакше суперечки тривали б
нескінченно.
54 [ MAO ЮЙШІ ]

Якщо мешканці Країни Шляхетних Людей не можуть
знайти баланс у відносинах один з одним, вона неминуче
перетворюється в Країну Безцеремонних і Бездушних. Ос¬
кільки життя в цій країні «заточене» під турботу про інте¬
реси інших, вона перетворюється в поживне середовище
для негідників. Коли Шляхетні Люди не в змозі зробити
обмін, Безцеремонні й Бездушні можуть скористатися у
своїх цілях тим, що для Шляхетних прибуток рівносиль¬
ний відмові від власних інтересів. Якщо так буде тривати
довго, Шляхетних просто не залишиться — їх замінять
Безцеремонні й Бездушні.
З вищевикладеного випливає, що люди в змозі співро¬
бітничати, тільки якщо вони дбають про власні інтереси.
Це той надійний фундамент, на якому людство може зас¬
новувати своє прагнення до ідеального світу. Якщо ж люди
будуть прямо й виключно шукати блага для інших, ніяких
ідеалів досягати не вдасться.
Звичайно, виходячи з реальності, ми всі, щоб уникнути
конфліктів, повинні пам’ятати про інших людей і знаходи¬
ти способи приборкання наших егоїстичних бажань. Але
якщо увага до інтересів інших стане єдиною метою наших
вчинків, виникнуть конфлікти на зразок тих, які Лі Жу-
Чжень описав у своїй Країні Шляхетних Людей. Напевно,
знайдуться такі, хто скаже, що ці комічні епізоди в реаль¬
ному житті неможливі, але, як поступово стає ясно з рома¬
ну, події в Країні Шляхетних Людей і в реальному світі
мають ті самі причини. Іншими словами, ні в реальному
світі, ні в Країні Шляхетних Людей немає ясності щодо
принципу дотримання власних інтересів.
Які мотиви жителів Країни Шляхетних Людей? Для по¬
чатку треба поставити питання: «Навіщо людям обмін?»
чи мова йде про примітивний бартер або про обмін товару
на гроші в сучасному суспільстві, мотив незмінний — по¬
ліпшити власне становище, зробити своє життя більш при¬
ємним і комфортним. Без цього мотиву для чого людям
обмінюватися, а не трудитися поодинці? Усі матеріальні
блага, що в нас є — від нитки з голкою до холодильника й
телевізора — ми одержуємо за рахунок обміну.
Якби люди не обмінювалися, ми могли б лише вирощу¬
вати зерно й бавовну в селі, будувати глинобитні хатини й
намагатися вирвати в землі все необхідне для нашого існу¬
вання. В такий спосіб люди спроможні забезпечити собі те
життя, яким десятками років жили наші предки. Але ми,
розуміється, не змогли б насолоджуватися тими благами,
які дає сучасна цивілізація.
[ ПАРАДОКС МОРАЛЬНОСТІ ] 55

У жителів Країни Шляхетних Людей уже є держава й
ринок, а це означає, що вони відмовилися від натурального
господарства й вибрали шлях обміну, щоб поліпшити своє
матеріальне становище. Але якщо так, чому в рамках цього
обміну вони відмовляються враховувати власні інтереси?
Звичайно, якщо із самого початку мета обміну — позбави¬
ти переваг себе й забезпечити переваги іншим, таку пове¬
дінку можна назвати «шляхетною». Але, як відомо кожно¬
му, хто коли-небудь брав участь в обміні, обидві сторони
йдуть на нього заради власної вигоди, а ті, хто в ході обмі¬
ну діє всупереч власній вигоді, страждають непослідовніс¬
тю мотивації.
Чи можливе суспільство,
засноване на взаємній вигоді,
без домовленості про ціну?
У той період, коли в Китаї пропагувалася біографія й ді¬
яння Лей Фена1, по телевізії часто можна було бачити його
відданих наслідувачів-альтруїстів, що ремонтували щось на
очах у тих людей, які зібралися. Потім ви зауважували, як
до такої людини вилаштовується довга черга зі старими
побутовими приладами, що потребують ремонту. Метою
подібних репортажів було спонукати глядачів брати при¬
клад із цього добросердого наслідувача Лей Фена. Відзна¬
чимо, що якби не довга черга, подібна пропаганда втратила
б переконливість. Відзначимо й інше: ті, хто стояв у цій
черзі з кухонним знаряддям, що потребувало ремонту,
прийшли туди не вчитися в Лей Фена, а одержати вигоду
за рахунок інших. Можливо, така пропаганда спроможна
спонукати когось робити добрі справи, але ще наочніше
вона вчить того, як можна скористатися з праці інших лю¬
дей. Раніше вважалося, що пропаганда, яка закликає задар¬
ма допомагати людям, здатна поліпшити стан суспільної
моралі. Але ця думка майже напевно помилкова, оскіль¬
ки тих, хто зрозуміє, яким чином можна одержати в цій
ситуації якусь вигоду для себе, буде набагато більше, ніж
тих, хто під її впливом стане безкорисливо служити ближ¬
ньому.
1 Лей Фен (18.12.1940—15.08.1962) — солдат Народно-визвольної армії
Китаю, що став китайським національним героєм після своєї загибелі в
автокатастрофі. Державна кампанія, що почалася в 1963 році, «Вчіться в
товариша Лей Фена» закликала китайський народ брати за зразок його
відданість китайській компартії й соціалізму.
56 [ MAO ЮЙШІ ]

З економічної точки зору обов’язок усіх служити
іншим — чисте марнотратство. Ті, кого привабить пропоно¬
ваний безкоштовний ремонт, цілком можливо принесуть
вироби, які й ремонтувати не варто — не виключено навіть,
що вони підібрані на смітнику. Але оскільки вартість ре¬
монту в цьому випадку дорівнює нулю, існуючий дефіцит
часу через ремонт цих приладів збільшиться, як і дефіцит
матеріалів — за рахунок тієї їхньої кількості, що буде ви¬
користано при ремонті. Оскільки тягар ремонту виробів
лягає на плечі інших, єдині витрати для середньостатис-
тичного претендента на безкоштовний ремонт пов’язані з
часом, який він відстоїть у черзі. З погляду суспільства в
цілому, результатом витрат часу, праці й матеріалів на ре¬
монт цих несправних предметів буде лише якась кількість
ледь придатного для використання кухонного начиння. Як¬
би витрачений час і матеріали були використані в більш
продуктивних цілях, це, безсумнівно, принесло б суспіль¬
ству більше користі. У плані економічної ефективності й
загального добра подібна обов’язкова й безкоштовна робо¬
та, безумовно, завдає більше шкоди, ніж користі.
Більше того, якщо ще хтось із добросердих послідовни¬
ків Лей Фена встане в чергу, щоб комусь із охочих пола¬
годити діряву каструлю не довелося витрачати час на очі¬
кування, ця черга стане ще довшою. Це була б справді аб¬
сурдна ситуація: люди займають чергу, щоб іншим не треба
було в ній стояти. Подібна «зобов’язалівка» за визначен¬
ням припускає наявність бажаючих, щоб їм у такий спосіб
допомогли. Така «етика добрих справ» не може бути за¬
гальною. Очевидно, ті, хто доводить перевагу системи вза¬
ємних безоплатних послуг, не врахували цю обставину.
Обов’язок лагодити чуже майно обертається ще одним не¬
передбаченим результатом. Якщо послідовники Лей Фена
витиснуть професійні ремонтні майстерні, ті, хто там тру¬
диться, втратять роботу й, таким чином, постраждають. Я
жодним чином не заперечую проти прикладу Лей Фена:
адже він за власним вибором допомагав бідним, а для сус¬
пільства це не тільки корисно, але й необхідно. Однак, як¬
що така допомога іншим стає обов’язковою, це створює не¬
послідовність, безладдя й спотворює зміст добровільних
дій Лей Фена.
У нашому суспільстві є й відверті циніки, і ті, хто нехтує
соціум за те, що він, на їхню думку, ставить на перше місце
гроші. Вони вважають, що життя багатіїв безбідне, що ба¬
гаті ставлять себе вище суспільства, а бідняки страждають
заради людства. Вони переконані, що гроші псують стосун¬
[ ПАРАДОКС МОРАЛЬНОСТІ ] 57

ки між людьми. У результаті ці люди прагнуть створити
суспільство, засноване на взаємних послугах, у якому про
гроші й ціни ніхто навіть не заїкається. У такому суспіль¬
стві селяни повинні обробляти землю, не думаючи про ви¬
нагороду за свою працю, ткачі — також безоплатно виго¬
товляти тканини, перукарі — безкоштовно стригти людей і
так далі. Чи можливо на практиці подібне ідеальне сус¬
пільство?
Щоб відповісти на це запитання, необхідно звернутися
до економічної теорії розподілу ресурсів, на якийсь час від¬
хилившись від нашої безпосередньої теми. Для наочності
почнемо з уявного експерименту.
Візьмімо перукаря. Зазвичай люди стрижуть волосся раз
на три-чотири тижні, але якщо послуги перукаря стануть
безкоштовними, вони, можливо, стануть це робити раз на
тиждень. Плата за стрижку дозволяє більш раціонально
використовувати працю перукаря. В умовах ринку частка
працезатрат суспільства на стрижку волосся визначається
ціною на ці послуги.
Якщо держава штучно занижує цю ціну, число охочих
постригтися зростає й, отже, суспільству потрібно більше
перукарів. Відповідно, при константній величині трудових
ресурсів в інших професіях виникає дефіцит робочих рук.
Природно, сказане стосується не тільки до професії перу¬
каря, але й будь-якого роду занять.
У багатьох сільських районах Китаю безкоштовна допо¬
мога іншим — досить розповсюджене явище. Якщо хтось
будує собі будинок, у цьому беруть участь його рідні й
друзі. Як правило, вони працюють безплатно: господар бу¬
динку лише організовує для своїх добровільних помічників
добрий обід. Але коли комусь із друзів і родичів теж пот¬
рібно побудувати будинок, цей господар як компенсація
теж приходить їм на допомогу. Ремонтники також найчас¬
тіше лагодять електроприлади безплатно, очікуючи лише
подарунку на китайський Новий рік. Подібні обміни немо-
нетарного характеру не дозволяють точно визначити вар¬
тість надаваних послуг.
Відповідно, немає й ефективної оцінки вартості праце¬
затрат, і стимулів до поділу праці. Гроші й ціни відіграють
важливу роль у розвитку суспільства. Звичайно, гроші не
замінять такі почуття, як любов і дружба. Із цього однак
не випливає, що любов і дружба спроможні замінити гро¬
ші. Від грошей не можна відмовитися просто через наші
побоювання, що вони можуть підірвати емоційні зв’язки
між людьми. Насправді ціни в грошовому еквіваленті —
58 [ МАО ЮЙШІ ]

єдиний механізм, що дозволяє визначити, як найбільше
продуктивно розподіляти наявні ресурси. Не відмовляю¬
чись ні від цін і грошей, ні від наших високих почуттів і
принципів, ми можемо сподіватися на побудову суспіль¬
ства, що відрізняється як ефективністю, так і гуманністю.
Баланс власних інтересів
Уявімо, що А і Б треба поділити між собою два яблука. А
першим простягає руку й бере те яблуко, що більше. Б з
гіркотою запитує: «Як можна бути таким егоїстом?» А па¬
рирує: «А якби ти встигнув першим, яке яблуко ти б
взяв?» А відповідає: «Те, що менше». На це А зі сміхом
зауважує: «У такому випадку зроблений мною вибір пов¬
ністю відповідає твоїм побажанням».
У рамках цього сценарію А має вигоду за рахунок Б,
який «ставив інтереси іншого вище своїх власних». Якщо
такого принципу дотримується тільки один із сегментів
суспільства, його представники страждають від цього, а
члени інших суспільних груп мають вигоду. Якщо подібну
ситуацію не приборкати, вона неминуче призведе до кон¬
флікту. Очевидно, якщо тільки дехто з людей ставить чужі
інтереси вище своїх, така система в остаточному підсумку
породить лише сварки й безладдя.
Але якщо й А, і Б опікуються інтересами іншої сторони,
змальовану нами проблему з яблуками розв’язати взагалі
неможливо. Коли кожний з них претендує на менше яблу¬
ко, виникає нова проблема, яку ми знаємо з епізодів у Кра¬
їні Шляхетних Людей. Причому це стосується не тільки А
і Б, але й будь-якої людини. Якщо всі члени суспільства,
крім одного, дотримуються принципу служіння іншим, то
все суспільство буде діяти на благо цієї єдиної людини;
така система з логічної точки зору можлива. Але якщо й
ця людина перетвориться в прихильника згаданого прин¬
ципу, суспільство перестане бути суспільством, тобто меха¬
нізмом співробітництва. Принцип служіння іншим можна
реалізувати лише за умови, що турботу про інтереси сус¬
пільства в цілому можна комусь делегувати.
Однак у масштабах усієї планети таке неможливо — хіба
що якщо турботу про інтереси всього населення Землі візь¬
муть на себе марсіани. Причина цієї ситуації криється в
тому, що з погляду суспільства в цілому різниці між «са¬
мим собою» й «іншими» не існує. Звичайно, для конкрет¬
ної людини вона сама — це вона сама, а інші — це інші.
Однак з погляду суспільства кожна людина — одночасно й
[ ПАРАДОКС МОРАЛЬНОСТІ ] 59

«вона сама», й «інший». Коли конкретний індивід А споТві-
дує принцип «послужи іншим перш, ніж послужиш собі»,
він повинен у першу чергу думати про вигоди й збиток для
інших. Але якщо того ж принципу дотримується індивід Б,
для нього А стає людиною, чиї інтереси він повинен ура¬
ховувати в першу чергу. Для членів одного суспільства пи¬
тання про те, чи повинні вони в першу чергу думати про
інших чи інші повинні в першу чергу думати про них, пря¬
мо веде до плутанини й протиріччям. Таким чином, у да¬
ному контексті принцип самовідданості є логічно непослі¬
довним і суперечливим, а тому він не здатний виконувати
функцію вирішення численних проблем, що виникають у
стосунках між людьми. Це, звичайно, не означає, що без¬
корисливість або врахування інтересів інших не варті по¬
хвали: мова йде лише про те, що вони не можуть забезпе¬
чити універсальну основу, яка дозволяє всім членам сус¬
пільства погоджувати свої взаємні інтереси.
Ті, хто пережив «культурну революцію», напевно пам’я¬
тають: коли компартія викинула гасло «Боріться проти
егоїзму, критикуйте ревізіонізм» (dousi pixiu), кількість
«змовників» і кар’єристів у країні досягало піка. У той час
більшість простих китайців (laobaixing) вірили, що це гас¬
ло може стати соціальною нормою, і тому щосили намага¬
лися його наслідувати. Але в той же час кон’юнктурники
застосовували гасло «Боріться проти егоїзму, критикуйте
ревізіонізм» як засіб одержати вигоду за рахунок інших.
Кампанію проти експлуатації вони використовували як
привід, щоб обшукувати будинки інших людей і привлас¬
нювати їхнє майно. Вони закликали інших покінчити з
егоїзмом і заради справи революції визнати себе зрадника¬
ми, шпигунами або контрреволюціонерами, додавши ще
один пункт до списку своїх гріхів. Не коливаючись, ці
кар’єристи ставили під загрозу життя інших — і все це
заради одержання державної посади.
Дотепер ми аналізували проблеми із принципом «послу¬
жи спочатку іншим, а потім собі» на теоретичному рівні,
але історія «культурної революції» є доказом суперечли¬
вості цього принципу в його практичному втіленні.
«Культурна революція» сьогодні — давня давнина, але
не варто забувати, що в той час усі гасла зазнали критики.
Зараз цього не відбувається, оскільки питання про те, який
принцип дозволяє найкраще вирішувати проблеми сус¬
пільства, схоже, перестав бути предметом аналізу. Однак
ми дотепер часто використовуємо старі пропагандистські
кліше, закликаючи людей урегулювати суперечки, причому
60 [ MAO ЮЙШІ ]

ці застарілі методи нерідко впливають навіть на хід судо¬
вих розглядів.
У читачів, навчених досвідом в уявних експериментах,
безсумнівно виникнуть додаткові питання щодо згаданої
проблеми з розподілом двох яблук між двома людьми. Як¬
що ми погодимося з тим, що принцип «послужи іншому
перш, ніж собі», як правило, не дозволяє розв’язати цю
проблему якнайкраще, то чи означає це, що більш ефектив¬
ного способу її вирішення не існує? Згадаймо: у нас є яб¬
луко більше і яблуко менше, і в їхньому розподілі беруть
участь лише двоє людей. Невже навіть легендарні китай¬
ські філософи не знайшли б прийнятного рішення для
цього випадку?
Розв’язання «головоломки» справді існує — у рамках
суспільства, побудованого на обміні. Для цього згадані
індивіди можуть для початку проконсультуватися один з
одним. Уявімо собі, що А, вибравши яблуко побільше, про¬
понує Б наступного разу забрати велике яблуко собі, щоб
якось компенсувати йому обмеження його інтересів. Зок¬
рема, подолати скрутну ситуацію допомогла б грошова ви¬
плата. В умовах товарно-грошових відносин, безсумнівно,
знайдуться охочі скористатися саме цим методом. Почати
можна із пропозиції про невелику компенсацію (в один
цент, наприклад), а потім підвищувати суму доти, поки
інша сторона не погодиться взяти яблуко менше плюс гро¬
ші. Якщо початкова сума дуже мала, можна припустити,
що обидві сторони захочуть взяти велике яблуко й запла¬
тити компенсацію. Але в міру її збільшення настане мо¬
мент, коли одна зі сторін погодиться на маленьке яблуко
разом з компенсацією. Можна з упевненістю сказати: якщо
обидві сторони оцінюють проблему раціонально, вони
знайдуть спосіб вирішити суперечку. Таким чином, даний
метод дозволяє мирним шляхом урегулювати конфлікт
інтересів.
Сьогодні, через тридцять років після початку реформ і
лібералізації в Китаї, на порядку денному знову стало пи¬
тання про бідних й багатих, і ворожість стосовно останніх
наростає з кожним днем. У період, коли акцентувалася
класова боротьба, на початку кожної масової кампанії лихі
часи минулого протиставлялися щасливому життю в сьо¬
годенні. Колишнє суспільство засуджувалося, а експлуата¬
ція людини людиною при старому режимі використовува¬
лася для збурення ненависті народу. Коли в 1966 році по¬
чалася «культурна революція» (кампанія з викорінення зла
колишньої класової системи), у багатьох районах країни
І ПАРАДОКС МОРАЛЬНОСТІ ] 6 1

нащадків землевласників закопували в землю живцем, хоча
більшість самих поміщиків на той час уже померла. Не
щадили нікого — ні старих, ні молодих, ні навіть жінок і
дітей. Є приказка: як не буває безпричинної любові, так не
буває й безпричинної ненависті. Звідки ж узялася ця нена¬
висть до дітей землевласників? Її причиною стала жагуча
переконаність людей у тому, що ці нащадки «застовпили»
собі місце у світі за рахунок експлуатації. Сьогодні розрив
між багатством і бідністю знову став більш вираженим.
Але хоча дехто з нових багатіїв сколотив статки незакон¬
ними методами, прірва між багатими й бідними неминуча
в будь-якому суспільстві. Навіть у розвинених країнах, де
незаконні можливості збагачення вкрай обмежені, цей фе¬
номен існує повсюдно.
Логіка, що лежить в основі ворожості до багатих, страж¬
дає вадами. Якщо ви не любите багатіїв тому, що самі поки
не розбагатіли, найбільш раціональний спосіб дій — скину¬
ти багатих, почекати, поки сам не розбагатієш, а потім
вжити заходів для захисту інтересів багатіїв. Для певної
групи людей такий шлях справді найлогічніший. Але для
суспільства в цілому скоординувати цей процес таким чи¬
ном, щоб усі його члени розбагатіли одночасно, неможли¬
во. Хтось збагатиться раніше за інших і якщо чекати, поки
всі рівною мірою стануть багатими, не розбагатіє ніхто. Не¬
прийняття багатіїв невиправдане, оскільки бідні можуть
розбагатіти лише в тому випадку, якщо право на збагачен¬
ня гарантоване всім, якщо ніхто не заважає вам користува¬
тися плодами своєї праці, а права власності дотримуються.
Суспільство, де усе більше людей стають багатими й згодні
з тим, що це «гідне похвали», побудувати цілком реально.
Колись китайський вчений Лі Мін відзначив: ділити лю¬
дей на «багатих» і «бідних» хибно. Відмінність слід прово¬
дити між тими, хто має права, і тими, хто безправний. Він
мав на увазі той факт, що в сучасному суспільстві питання
багатства й бідності — це, по суті, питання прав. Багаті
сколотили статки, тому що мають права, а в бідних їх не¬
має. Під «правами» він, напевно, мав на увазі права люди¬
ни, а не привілеї. Усі громадяни не можуть мати доступ до
привілеїв, їх має лише незначна меншість. Якщо ми праг¬
немо розв’язати питання з багатими й бідними, треба для
початку надати всім рівні права.
Висновок Лі Міна в цьому сенсі бездоганний.
62 [ MAO ЮЙШІ ]

Моральна логіка
рівності й нерівності
в ринковому суспільстві
Леонід Никонов
Результати функціонування ринку не завжди відповідають
принципу рівності й участь у ньому не вимагає рівних
стартових умов. Але це не сумні втрати ринку. Нерівність
не просто нормальний результат ринкового обміну — це
передумова обміну, без якої він втрачає сенс. Очікувати,
щоб підсумки ринкового обміну, а виходить, і діяльності
суспільства, де багатство розподіляється через ринкові ме¬
ханізми, відповідали критерію рівності — просто абсурдно.
Для функціонування вільного ринку необхідні рівні основ¬
ні права, зокрема рівне право брати участь в обміні, але від
нього не можна очікувати результатів, що відповідають
принципу рівності, і засноване воно на рівності юридичних
прав, а не умов.
Ідеал рівного обміну може означати рівність стартових
умов або рівність результатів. Якщо мова йде про перший
варіант, учасники рівного обміну повинні бути рівні у всіх
відношеннях: будь-яка відмінність додасть йому нерівно¬
правного характеру — через це дехто вважає нерівноправ¬
ним, а виходить, і несправедливим, трудовий договір між
роботодавцем і найманим робітником. У другому варіанті
мова йде про обмін однакової вартості або про те, що його
результати для учасників однакові за вартістю. Наприклад,
обмін буде відповідати критеріям рівності, якщо мова йде
про перехід з рук у руки однакового обсягу товарів тієї
самої якості. Уявіть собі сюрреалістичну картину: двоє лю¬
диноподібних істот, як дві краплі води схожих одна на од¬
ну (тобто, які не мають особистісних відмінностей, що яв¬
ляють собою одну з форм однаковості), передають одна
одній зовсім ідентичні речі. Залишаючи осторонь естетич¬
не неприйняття настільки протиприродного видовища, слід
зазначити: простий здоровий глузд указує на те, що сама
ідея рівноправного обміну містить у собі глибоке протиріч¬
чя. Подібний обмін нічого не міняє: він не поліпшує ста¬
[ МОРАЛЬНА ЛОГІКА РІВНОСТІ Й НЕРІВНОСТІ ] 63

новища жодної зі сторін, а виходить, ні в жодної зі сторін
немає причин, щоб його здійснювати. (Карл Маркс напо¬
лягав: на ринку обмінюється однакова вартість, що й по¬
збавило його економічну теорію змісту й послідовності).
Прив’язка ринкового обміну до принципу рівності позбав¬
ляє його основної причини, тобто вигоди для учасників
обміну. Економічний механізм обміну заснований на ви¬
знанні неоднакової оцінки товарів і послуг його учасни¬
ками.
Проте в етичному плані принцип рівності має в очах
декого свою привабливість. Загальна риса багатьох мораль¬
них суджень полягає в тому, що вони сформульовані в чис¬
то деонтичній модальності, тобто за логікою винного. Вони
стосуються лише того, що, мабуть, незалежно від економіч¬
ної логіки або того, що є, і навіть того, що буде через те,
що повинне бути зроблене. Іммануїл Кант стверджував:
борг вимагає реалізації незалежно від результатів, наслід¬
ків і навіть можливості зробити те, що має бути зроблено.
Ти повинен — виходить, ти можеш. Тому, навіть якщо рів¬
ноправність обміну абсурдна з економічної точки зору, її
можна підтримувати як моральний ідеал.
Рівність як питання моральне — досить складна пробле¬
ма. Тут можна провести відмінність між позицією, у рам¬
ках якої досягнення рівності — це головне, і позицією, що
не надає цьому основного значення. Перша називається
егалітаризмом, а друга — антиегалітаризмом. При цьому
антиегалітаристи не обов’язково вважають рівність небажа¬
ною, а нерівність бажаною: вони просто відкидають зосере¬
дженість егалітаристів винятково на рівності на шкоду
іншим цілям, і особливо на забезпеченні рівності в матері¬
альному достатку.
Антиегалітаристи, що являють собою класичний лібера¬
лізм (або лібертаріанство), навіть вважають необхідною
певну форму рівності — рівність основних прав, що не оз¬
начає, на їхню думку, рівності результатів. Таким чином, їх
можна теж вважати егалітаристами, але іншої штибу. (На
рівності прав багато в чому побудовані юриспруденція,
система власності й толерантність, що члени сучасного
вільного суспільства вважають само собою зрозумілим).
Вони вважають рівність «найчистішою», послідовною й
стійкою формою рівності, але прихильники рівності в
«розподілі» багатства стверджують, що ця лібертаріанська
концепція насправді є рівністю чисто формальною, рів¬
ністю на словах, а не на ділі. (Вони мають рацію в тому,
що ідея рівності стосується способу мислення й дії, а не
64 [ ЛЕОНІД НИКОНОВ]

зримого стану світу чи статичного розподілу активів. Чи є
такий підхід до рівності формальним чи стосується суті
справи, залежить від того, якого значення надається право¬
вим процедурам і поведінковим стандартам).
Часто трапляється, що складні філософські проблеми
обговорюються до того, як бувають чітко сформульовані й
поставлені. Так, тисячі років філософи Заходу й Сходу
створювали етичні доктрини, а систематичний аналіз .су¬
джень про повинність і перформативну логіку відбувся піз¬
ніше. Цю роботу всерйоз почали Давид Юм та Іммануїл
Кант, продовжили філософи-позитивісти (Джордж Мур,
Альфред Айер, Річард Хейр та інші); дослідження деонтич-
ної і перформативної логіки не закінчене дотепер. Хоча су¬
перечка між егалітаристами й антиегалітаристами не обме¬
жується питанням про логічний зв’язок між рівністю й мо¬
раллю, прояснення співвідношення між ними стало б
цінним внеском у триваючу активну дискусію щодо допус¬
тимості з моральної точки зору примусового перерозподілу
нерівних плодів ринкового обміну. (Це не має ніякого від¬
ношення до повернення власникам ресурсів, відібраних у
законних власників правителями держав або «звичайни¬
ми» злочинцями).
Розглянемо проблему моральної природи рівності, сфор¬
мулювавши просте питання: чому рівність стартових умов
або результатів з моральної точки зору краща за нерівність
(або навпаки)? Це пряме запитання, яке завжди має бути
адресоване егалітаристам й антиегалітаристам, якщо ми хо¬
чемо чесно з’ясувати, наскільки обґрунтовані їхні етичні
позиції.
Коло можливих відповідей обмежене. По-перше, можна
спробувати довести, що певні числові співвідношення (рів¬
ність або нерівність) кращі за всі інші. Наприклад, відно¬
шення X до Y добре у випадку, якщо значення, прийняті
змінними, однакові, і погано, коли вони не однакові. Тобто
1:1 краще, ніж 1:2 (не кажучи вже про 1:10). Однак, незва¬
жаючи на всю ясність подібної позиції, питання про
моральні переваги так просто не вирішується. З опису
зв’язків математичних об’єктів не виводиться оцінка. На¬
справді, числові співвідношення етично нейтральні, і
стверджувати, що одні кращі або гірші за інших, можна
лише приблизно, у тому ж сенсі, у якому піфагорійці під¬
розділяли числа на чоловічі, жіночі, дружні, неповноцінні і
так далі.
Можливо, як основу для аналізу відносин між людьми
(у тому числі обміну) доцільніше зосередити увагу не на
[ МОРАЛЬНА ЛОГІКА РІВНОСТІ Й НЕРІВНОСТІ ] 65

рівності стартових умов і результатів, а на рівності або не¬
рівності морального статусу людей. Іншими словами опо¬
рою тут буде виступати твердження: у моральному плані
кожна людина не краща й не гірша за будь-кого іншого
(або, відповідно, деякі люди кращі або гірші за інших).
Звідси випливає висновок про бажаність рівності або не¬
рівності стартових матеріальних умов чи результатів обмі¬
ну. Обидві ці точки зору можуть зійтися на необхідності
примусового перерозподілу благ — або для ліквідації нерів¬
ності, або для його утвердження, і в обох випадках цен¬
тральним аргументом буде моральний статус людини, хоча
між самою ідеєю морального статусу й реальними ситуа¬
ціями, з якими стикаються люди, лежить непереборна кон¬
цептуальна прірва.
При такій постановці завдання головне питання звучить
так: чи існує зв’язок між моральним статусом людини, з
одного боку, і кількістю, якістю й вартістю товарів, якими
вона розпоряджається, з другого. І з цього логічно випли¬
ває наступне питання: чому дві однаково гарних людини
повинні пити ранками каву тієї самої якості й ціни в одна¬
ковій кількості? Або чому щедра людина і його сусід-ску-
пердяй, що мають рівний моральний статус (чи так це, до
речі?) повинні — або не повинні — мати квітучі сади, що
приносять однаково цінний урожай? Виходить, що рівний
моральний статус не має особливого значення з погляду
рівності стартових умов, майна й споживання. Розглянемо
аналогію із гравцями в шахи, які за визначенням мають
рівний моральний статус. Чи означає це, що їхні здібності
теж повинні бути рівні й кожна гра повинна закінчуватися
внічию? Або це значить тільки, що вони грають за тими
самими правилами, із чого аж ніяк не випливає норматив¬
ний висновок про нічийний результат матчів? Таким чи¬
ном, прямого зв’язку між моральним статусом людини, її
стартовим матеріальним становищем і кінцевим результа¬
том не існує.
Якщо ж ми зосередимося на поведінці людини й прави¬
лах, якими вона керується, з’ясується, що становище ви¬
значається її поведінкою, вибором і (особливо в тих випад¬
ках, коли йдеться про правопорушення) намірами. Те,
скільки грошей у неї в кишені й наскільки ця кількість
менша або більша, ніж у її сусідів, — це критерій, зовсім не
значущий для оцінки. Справедливим і несправедливим мо¬
же бути й магнат, і таксист, залежно від того, наскільки
їхні дії відповідають універсальним моральним стандартам,
тобто наскільки вони поважають норми справедливості й
66 [ЛЕОНІД НИКОНОВ]

самостійну особистість у собі й інших. Похвалу й осуд лю¬
ди заслуговують не багатством або бідністю як такими, а
своїми діями. Різне становище дає різні можливості для
гарних і поганих учинків, для добродійності чи пороку, для
справедливості й несправедливості, але ці стандарти визна¬
чають поведінку людей, а не їхній добробут або результати
їхніх дій. Рівне застосування стандартів є реалізацією рів¬
ного морального статусу, на основі якого ми можемо дава¬
ти моральну оцінку поведінці людей. Моральна рівність
означає, що злочин — це злочин, незалежно від того, вчи¬
нений він таксистом чи магнатом, а чесна угода, що при¬
носить прибуток, — це чесна угода, незалежно від того, хто
в ній бере участь: два таксисти, два магнати, або магнат і
таксист.
Повернемося до питання про зв’язок між багатством і
рівністю. Багатство може бути результатом як чесних
учинків, так і насильства. Результатом ринкового обміну
може бути як посилення нерівності, так і посилення рів¬
ності, а втручання держави й перерозподіл багатства її ру¬
ками також може приводити й до того, і до іншого. Обидві
ці форми взаємодії не пов’язані споконвічно з рівністю або
нерівністю. Підприємець, що створює матеріальні блага,
може бути багатшим за іншу людину, хоча процес створен¬
ня благ приносить вигоду й цьому іншому. Обміни на віль¬
ному ринку можуть сприяти рівності — за рахунок підви¬
щення загального рівня добробуту й підриву несправедли¬
вих привілеїв можновладців, успадкованих від колишньої
системи. У той же час грабіжник, що обікрав когось, може
в результаті стати багатшим за жертву, що підсилює нерів¬
ність, або мати стільки ж, скільки потерпілий, що підсилює
рівність. Аналогічним чином, втручання організованої ма¬
шини примусу — держави — здатне породжувати вкрай
високу майнову нерівність: або шляхом анулювання рі¬
шень, прийнятих ринковими гравцями (за рахунок протек¬
ціоністської політики, субсидій і «присвоєння ренти»), або
шляхом прямого грубого насильства, як це відбувалося в
країнах, де при владі перебували комуністи. (Офіційно за¬
явлена прихильність рівності не означає рівності на прак¬
тиці — про це свідчить гіркий досвід багатьох десятиліть).
Питання про те, чи сприяє та або інша правова й еконо¬
мічна система, наприклад, вирівнюванню доходів, носить
емпіричний, а не концептуальний характер. У доповіді
«Економічна свобода у світі» (www. freetheworld. com) оці¬
нюється рівень економічної свободи в різних країнах, і от¬
римані показники рівняються за рядом індикаторів матері¬
[ МОРАЛЬНА ЛОГІКА РІВНОСТІ Й НЕРІВНОСТІ ] 67

ального добробуту (таких як середня тривалість життя, рі¬
вень грамотності населення, поширеність корупції, серед-
ньодушові доходи й ін.). Ці дані свідчать не тільки про те,
що за рівнем добробуту жителі країн з найбільш вільною
економікою набагато перевершують інших, але й про те,
що майнова нерівність (виражена в частці національного
доходу, що дістається найбіднішим 10% населення) не є
результатом тієї або іншої економічної політики, а обсяг
одержуваних доходів — є. Розділивши країни світу на
кварталі (кожний з них включає 25% держав), ми одержує¬
мо такий результат: середня частка національного доходу,
що дістається найбіднішим 10% населення, на 2008 рік (за
більш пізній період даних немає) у квартилі найменш віль¬
них країн (туди входять, зокрема, Зімбабве, М’янма й Си-
рія) становила 2,4%, у третьому за рівнем свободи кварти¬
лі — 2,19%, у другому квартилі — 2,27%, і у квартилі най¬
більш вільних країн — 2,58%. Відмінності тут, як ми
бачимо, невеликі. Це означає, що на ситуацію з нерівністю
доходів ступінь економічної свободи не впливає. У той же
час обсяг доходів, одержуваних найбіднішими 10% насе¬
лення, різниться дуже сильно, і саме тому, що на цю змін¬
ну економічна політика держави безсумнівно впливає. Бу¬
ти бідним у найменш вільних країнах означає мати прибу¬
ток усього 910 доларів на рік, у той час як найбідніші
громадяни країн з вільною ринковою економікою мають
8474 долари.
Іншими словами, якщо ви входите до складу найбідні-
ших 10% населення, вам набагато краще живеться у Швей¬
царії, ніж у Сирії.
Таким чином, питання про те, чи маємо ми з вами рівне
майнове становище до вільного обміну або за його резуль¬
татами, саме по собі не носить морального характеру. З
іншого боку, відмова від рівного ставлення до рівних у мо¬
ральному плані людей і єдиним для всіх правил у спробі
досягти більшої рівності (такі спроби, як правило, не при¬
зводять до успіху, оскільки маніпулювати подібними ре¬
зультатами непросто), безсумнівно, є моральною пробле¬
мою. Тут важливе порушення питання моральної рівності.
Найскандальніша проблема, пов’язана з майновою не¬
рівністю, полягає не в нерівності багатих і бідних в еконо¬
мічно вільних країнах, а в гігантському розриві між добро¬
бутом людей у країнах з вільною й невільною економікою.
Цей розрив між багатством і бідністю, безсумнівно, можна
усунути, змінивши правила гри, тобто економічну політи¬
ку. Звільнення людей в економічно невільних суспільствах
68 [ ЛЕОНІД НИКОНОВ ]

породить величезний обсяг матеріальних благ, що буде
сприяти ліквідації прірви між багатими й бідними у світо¬
вому масштабі куди більше, ніж будь-які інші заходи. Біль¬
ше того, подібний результат стане позитивним наслідком
реалізації принципу справедливості, усунення нерівного
ставлення до людей у країнах, що страждають від «кумів¬
ства», етатизму, мілітаризму, соціалізму, корупції й жор¬
стокого насильства з боку влади. Економічна свобода, тоб¬
то єдині стандарти справедливості й рівна повага до права
всіх людей на виробництво й обмін, — єдино правильний
критерій справедливості для моральних суб’єктів.

Адам Сміт
і міф про людську
жадібність
Том Дж. Палмер
Часто доводиться чути, ніби Адам Сміт вважав: якщо люди
будуть керуватися винятково егоїстичними спонуканнями,
справи в нашому світі підуть на лад — так би мовити, «жа¬
дібність — двигун прогресу». Насправді він, звичайно, не
ствержував, що наше життя можна поліпшити, спираючись
тільки на егоїстичні мотиви, і ніколи не заохочував егоїзм.
Уже один той факт, що в «Теорії моральних почуттів» він
приділяє стільки уваги ролі «безстороннього спостерігача»,
повинен покласти край цьому помилковому тлумаченню.
Сміт не піднімав на щит егоїзм, але й не був настільки
наївним, щоб думати, ніби зробити наш світ кращим здатна
лише безкорислива прихильність до блага інших (на ділі
або на словах). Як відзначає Стівен Холмс у своєму ціка¬
вому дослідженні «Таємна історія власних інтересів»1,
Сміт дуже добре усвідомлював, до яких деструктивних
наслідків можуть призвести такі не пов’язані з вигодою
пристрасті, як жадібність, злість, помста, фанатизм і т. п.
Безкорисливі фанатики іспанської інквізиції творили
звірства в надії, що перед смертю страждаючі від мук єре¬
тики покаються і заслужать спокуту від Господа. Ця докт¬
рина називалася «виправдання спокутою». Гумберт із Ро-
манса у своїх вказівках інквізиторам наполягав, щоб вони
обґрунтовували перед паствою покарання, призначені єрети¬
кам, у такий спосіб: «Ми молимо Господа й просимо вас,
аби ви молили його разом зі мною, щоб він у своїй нескін¬
ченній милості дарував тим, кого карають, терпіння, з яким
вони переносили б кару, якій ми пропонуємо їх піддати (в
ім’я справедливості, але із глибокою скорботою), і тим са¬
мим заслужили порятунок. Для цього ми й накладаємо на
1 Holmes S. The Secret History of Self-interest // Holmes S. Passions and
Constraints: On the Theory of Liberal Democracy. Chicago: University of
Chicago Press, 1995.
70 f ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР ]

них ці покарання»1. На думку Сміта, подібна безкорислива
відданість благу інших у моральному плані нітрохи не кра¬
ща за «егоїстичне» прагнення купця збагатитися за раху¬
нок продажу пива й солоної риби людям, що страждають
від спраги й голоду.
Сміта не можна назвати беззастережним прихильником
егоїстичних учинків, адже відповідь на запитання про те,
чи направить «невидима рука» подібні мотиви на службу
загальному добру, дуже багато в чому залежить від кон¬
тексту чинених дій, і особливо від інституціонального ус¬
трою суспільства. Часом езопове бажання подобатися
іншим здатне надихнути нас на моральні вчинки, змушую¬
чи замислитися, як ми виглядаємо в очах інших людей.
У міжособистісних стосунках невеликого масштабу, про
які в основному й іде мова в «Теорії моральних почуттів»,
подібна мотивація може обернутися загальним добром, ос¬
кільки вона спонукає «і нас бажати, щоб ми вселили самим
собі такі ж приємні почуття, щоб нас любили й звеличували
так само, як тих, котрих ми самі найбільше любимо і звели¬
чуємо», і вимагає від нас «стати неупередженими суддями
своїх власних учинків»2. Навіть надмірна прихильність до
власних інтересів у правильному інституціональному кон¬
тексті може приносити користь іншим, як у розказаній Смітом
історії про вихідця з бідної родини: спонукуваний амбіція¬
ми, він невтомно сколочує багатство, але після багатьох де¬
сятиліть завзятої праці розуміє, що жебрак, який ніжиться
на сонечку біля дороги, нітрохи не менш щасливий, ніж він.
Надмірна турбота цієї людини про власні амбіції й інтереси тим
не менше принесла добро людству, оскільки створене й на¬
копичене ним багатство забезпечило існування багатьох — ад¬
же «своєю діяльністю людина змусила землю подвоїти свою
первісну родючість і годувати більшу кількість людей»3.
У загальному політекономічному контексті, описаному в
багатьох пасажах «Дослідження про природу й причини
багатства народів», зокрема в тих, де мова йде про взаємо¬
дію з інститутами держави, — погоня за власними інтере¬
сами з меншою ймовірністю приводить до позитивних ре¬
зультатів. Наприклад, власні інтереси купців спонукають їх
1	Цит. за: Ames С. С. Righteous Persecution: Inquisition, Dominicans, and
Christianity in the Middle Ages. Philadelphia: University of Pennsylvania Press,
2008. P. 44.
n
Теорія моральних почуттів. Ч. З, гл. 2.
3 Там само. Ч. 4, гл. 1.
[ АДАМ СМІТ І МІФ ПРО ЛЮДСЬКУ ЖАДІБНІСТЬ ] 7 1

домагатися від влади створення картелів, вживання про¬
текціоністських заходів і навіть розв’язання воєн: «Очіку¬
вати відновлення коли-небудь повністю свободи торгівлі у
Великобританії так само безглуздо, як очікувати здійс¬
нення в ній “Океанії” або “Утопії”. Цьому непереборно
перешкоджають не тільки упередження суспільства, але й
приватні інтереси багатьох окремих осіб, які ще важче здо¬
лати»1. Дрібні бариші, що наживаються купцями на моно¬
поліях, у випадку виникнення імперій або воєн обертають¬
ся жахливим тягарем для суспільства в цілому: «У загаль¬
ній системі законів, установлених для управління нашими
американськими й вест-індськими колоніями, інтереси віт¬
чизняного споживача були принесені в жертву інтересам
виробника ще в набагато більших розмірах, ніж у всьому
іншому нашому комерційному законодавстві. Була органі¬
зована величезна сфера з єдиною метою створити нації
споживачів, зобов’язаних купувати з магазинів різних на¬
ших виробників усі товари, якими вони можуть постачати
їх. Заради того невеликого підвищення ціни, яке ця моно¬
полія могла дати нашим виробникам, на вітчизняних спо¬
живачів була звалені всі витрати з утримання й захисту
цієї сфери. З цією і тільки з цією метою на дві останні
війни було витрачено більш 200 млн. і був створений но¬
вий державний борг, що перевищує 170 млн., на додаток до
всіх витрат з тією ж метою в попередніх війнах. Одні від¬
сотки цього боргу перевищують не тільки весь той додат¬
ковий прибуток, який коли-небудь могла давати монополія
колоніальної торгівлі, але й усю вартість обігів цієї торгівлі
або всю вартість товарів, які в середньому вивозилися що¬
річно в колонії»2.
Таким чином, судження Сміта про тезу Гордона Гекко,
вигаданого персонажа з фільму О лівера Стоуна «Волл-
Стріт», «жадібність — це добре» можна однозначно сфор¬
мулювати як «іноді добре, іноді ні» (якщо вважати власний
інтерес і жадібність синонімами). Відповідь тут залежить
від інституціонального середовища.
Але як же бути з поширеною думкою про те, що ринок
сприяє егоїстичним вчинкам, що психологічне налашту¬
вання, породжуване обміном, стимулює егоїзм? Мені не ві¬
домо жодного вагомого аргументу на користь того, що ри¬
нок заохочує егоїзм або жадібність, у тому розумінні, що
1	Дослідження про природу й причини багатства народів. Кн. 4, гл. 2.
2	Там само. Кн. 4, гл. 8.
72 [ ТОМ ДЖ. ПАЛМЕР ]

ринкова взаємодія підсилює елемент жадібності або схиль¬
ність людей до егоїзму більшою мірою, ніж стан справ у
тих країнах, де держава пригнічує й підриває ринкові від¬
носини або втручається в них. Насправді ринок дає як сто¬
відсотковим альтруїстам, так і закоренілим егоїстам макси¬
мальні можливості безперешкодно реалізовувати свої праг¬
нення. Ті, хто присвятив життя допомозі іншим людям,
використовують ринкові механізми для здійснення своїх
цілей такою ж мірою, як і ті, хто прагне власного збагачен¬
ня. Деякі з останніх, до речі, накопичують багатство, щоб
мати більше можливостей допомагати іншим. Досить зга¬
дати Джорджа Сороса й Білла Гейтса: вони заробляють ве¬
личезні гроші як мінімум почасти для того, щоб допомага¬
ти іншим за рахунок масштабної благодійної діяльності.
Багатство, створене в рамках прагнення до прибутку, доз¬
воляє їм бути щедрими.
Філантроп або безсрібник використовує свої гроші, щоб
нагодувати, одягти і втішити максимальне число людей.
Ринок дозволяє тому, хто прагне допомогти бідним, знайти
ковдри, продовольство й ліки за найнижчими цінами. Він
забезпечує створення багатства, яке можна використовува¬
ти для допомоги тим, кому не пощастило, і дає щедрим
людям максимум можливостей, щоб опікуватися іншими.
Ринок, таким чином, сприяє добродійній діяльності.
Дуже багато хто помилково вважає, що всі цілі людей
продиктовані винятково «власними інтересами», які до того ж
ототожнюються з «егоїзмом». Мета людей, що діють на ринку,
справді носить особистий характер, але як цілеспрямовані
особистості ми також піклуємося про інтереси й добробут
інших — наших рідних, друзів, сусідів і навіть незнайомців.
Філіп Вікстид дає деталізоване визначення мотивів рин¬
кового обміну. Замість слова «егоїзм» стосовно причин
участі в такому обміні (адже на ринок можна вийти, на¬
приклад, щоб купити їжу для бідняків) він придумав понят¬
тя «несамозреченість» (nontuism)1. Ми можемо продавати
нашу продукцію, щоб на виручені гроші допомагати друзям
і навіть зовсім незнайомим людям, але, торгуючись з приво¬
ду ціни, ми найчастіше не опікуємося тим, щоб облагодіяти
того, з ким ми торгуємося. А якщо ні, то мова йде не тільки
про обмін, а й про дарунок, що трохи спотворює природу об¬
«Специфіка економічних відносин пов’язана не з егоїзмом, а з неса-
мозреченістю» (Wicksteed P. Н. The Commonsense of Political Economy,
including a Study of the Human Basis of Economic Law. London: Macmillan,
1910. Ch. V [http://oli. libertyfund. org/title/1415/38938/104356]).
[ АДАМ CMIT І МІФ ПРО ЛЮДСЬКУ ЖАДІБНІСТЬ ] 7З

міну. Тих, хто переплачує за щось, навряд чи можна назвати
хорошими бізнесменами: як відзначає Г. Б. Актон у своїй
книзі «Моральність ринку»1, ведення бізнесу собі в збиток —
необачний, а то й просто дурне розуміння добродійності.
Тим, хто ставить політичну діяльність вище за виробни¬
чу й комерційну, варто згадати, що політика здатна завда¬
вати величезної шкоди й лише зрідка — користі. Вольтер
ще до появи праць Сміта чітко усвідомлював цю відмін¬
ність. У своєму есе «Про торгівлю» в «Листах про англій¬
ську націю» (Вольтер написав їх англійською, якою добре
володів, а потім створив французький варіант, опублікова¬
ний за назвою «Філософські листи») він відзначав: «У
Франції розпоряджаються маркізи і кожен з них, прибув¬
ши в Париж із глибокої провінції з шаленими грішми й
титулом маркіза Ака або Іля, може говорити про себе: “Лю¬
дина, подібна до мене, людина мого становища” — і гордо
нехтувати негоціантом; сам негоціант так часто чує презир¬
ливі відгуки про свою професію, що має глупство за неї
червоніти. Однак я не знаю, яка із цих двох професій ко¬
рисніша державі — чи професія напудреного вельможі,
якому точно відомо, коли просинається король і коли він
лягає, і який набирає величного вигляду, граючи роль дар¬
моїда в приймальні міністра, або ж професія негоціанта, що
збагачує свою країну, роздає зі свого кабінету накази Сю-
ратту й Каїру і сприяє процвітанню всього світу»2.
Торгівцям і капіталістам не варто червоніти, коли сучасні
політики й інтелектуали дивляться на них звисока, крити¬
кують те, засуджують це, вимагаючи при цьому, щоб комер¬
санти, підприємці, працівники, інвестори, ремісники, фер¬
мери, винахідники й інші виробники створювали багатство,
яке політики конфіскують, а антикапіталістично налашто¬
вані інтелігенти нехтують, однак жадібно споживають.
Ринок заснований на егоїзмі й припускає егоїстичні спо¬
нукання не більше ніж політика. Точно так само він не біль¬
ше ніж політика стимулює егоїстичні вчинки й мотиви. При
цьому, на відміну від політики, вільний обмін на добровільній
основі створює багатство й сприяє миру — а це ті передумо¬
ви, що дозволяють розцвітати щедрості, дружбі й любові.
І це багато чого вартує — що чудово розумів Адам Сміт.
1	Acton Н. В. The Morals of Markets and Related Essays / Ed. by David
Gordon and Jeremy Shearmur. Indianapolis: Liberty Fund, 1993.
2	Voltaire. Letters Concerning the English Nation / Ed. by Nicholas Cronk.
Oxford: Oxford University Press, 1999. P. 43 [Вольтер. Филосософские
сочинения. M.: Наука, 1988. С. 99-100].
74 [ТОМДЖ. ПАЛМЕР]

Айн Ренд і капіталізм:
моральна революція
Девід Келлі
У наших силах почати будувати світ заново.
Томас Пейн, «Здоровий глузд», 1792
Криза на фінансових ринках, як і слід було чекати, спро¬
вокувала різке зростання антикапіталістичних настроїв.
Хоча однією з головних причин рецесії стало державне ре¬
гулювання, противники капіталізму та їхні помічники зі
ЗМІ поклали всю провину на ринкові механізми й захоті¬
ли ще більше обмежити їхню дію.
Уряд уже в безпрецедентних масштабах втручається у
функціонування фінансових ринків, і можна з упевненістю
сказати, що нові заходи щодо контролю над економікою не
обмежаться Волл-Стріт. Регулювання виробництва й тор¬
гівлі — одна з двох основних функцій держави в нашій
змішаній економіці. Друга пов’язана з перерозподілом —
передачею прибутків і багатства з одних рук в інші. У цій
сфері противники капіталізму також скористалися момен¬
том, щоб забажати нових пільг, наприклад, гарантованої
медичної допомоги, а також посилення податкового тягаря
для багатих людей. Економічна криза й обрання президен¬
том Барака Обами виявили наявність у суспільстві силь¬
ного «прихованого попиту» на перерозподіл. Чим це ви¬
кликано? Щоб дати розгорнуту відповідь на це питання,
необхідно згадати про генезис капіталізму й ретельніше
проаналізувати аргументи на користь перерозподілу.
Капіталістична система сформувалася в 1750- 1850-х ро¬
ках у результаті трьох революцій. Перша з них носила по¬
літичний характер: мова йде про тріумф лібералізму, і зок¬
рема доктрини про природні права, а також тези про те, що
функції держави повинні обмежуватися захистом прав осо¬
бистості, у тому числі права власності. Друга революція
відбулася в економічній теорії — її символом стала праця
Адама Сміта «Багатство народів». Сміт показав: коли лю¬
дям надають свободу в реалізації їхніх економічних інтере¬
сів, результатом стає не хаос, а спонтанний порядок — рин¬
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ] 75

кова система, у рамках якої дії індивідів координуються
краще, а багатства створюється більше, ніж при державно¬
му управлінні економікою. Третьою революцією, звичайно,
був Промисловий переворот. Технічні інновації стали
інструментом гігантського розширення можливостей люди¬
ни у сфері виробництва. Результатом стало не тільки за¬
гальне підвищення рівня життя, але й поява в енергійних
і заповзятливих людей шансів сколотити статки, немисли¬
мі за старих часів.
Політична революція — торжество доктрини прав люди¬
ни — супроводжувалася утвердженням моральних ідеалів:
звільненням від тиранії й визнанням самоцінності кожної
особистості, незалежно від становища в суспільстві. Водно¬
час час моральна оцінка економічної революції відрізняла¬
ся неоднозначністю: багато хто вважав капіталізм гріхов¬
ним явищем. Прагнення до збагачення стало жертвою по¬
стулатів християнства, спрямованих проти егоїзму й
користолюбства. Автори концепції спонтанного порядку
розуміли, що вона містить у собі моральний парадокс —
гріховність окремих людей може обернутися благом для
суспільства.
Критики ринку завжди використовували у своїх цілях ці
сумніви в його моральності. Соціалістичний рух підтриму¬
вався тезами про те, що капіталізм породжує егоїзм, екс¬
плуатацію, відчуження й несправедливість. Більш м’яким
проявом цього ж підходу стала концепція «держави загаль¬
ного добробуту» — перерозподілу доходів руками влади в
ім’я «соціальної справедливості». Капіталізму так і не вда¬
лося подолати цю споконвічну моральну неоднозначність.
Його цінують за економічне процвітання, яке він прино¬
сить, і за створення необхідних передумов для політичної
й інтелектуальної свободи. Але більшість його захисників
не готові визнати, що «капіталістичний» спосіб життя —
реалізація особистих інтересів за рахунок виробництва й
торгівлі — заслуговує поваги й у моральному плані (не
кажучи вже про те, щоб назвати його шляхетним і тим
більше ідеальним).
У причинах моральної антипатії стосовно ринку нічого
загадкового немає. Вона пов’язана з етикою альтруїзму,
глибоко вкоріненою в західній культурі, та й у більшості
інших. За мірками альтруїзму, реалізація власних інтересів
у найкращому разі ніяк не пов’язана з моральністю й зас¬
луговує нейтрального ставлення, а в гіршому — розціню¬
ється як гріх. Звичайно, успіх на ринку досягається за ра¬
хунок добровільного обміну, а виходить, задоволення по¬
76 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

треб інших людей. Але правильно й те, що людьми, що
домагаються такого успіху, рухають міркування власної
вигоди, а в етиці мотиви мають не менш важливе значення,
ніж результат.
У просторіччі поняття «альтруїзм» часто означає просто
доброту або доброзичливість. Але його реальне значення в
історичному й філософському сенсі — це самопожертва.
Для соціалістів, які й створили цей термін, він означав
повне підпорядкування окремої особистості суспільному
цілому. Як відзначає Айн Ренд, «головний принцип аль¬
труїзму полягає в тому, що людина не має права жити
заради себе, що єдине виправдання її існування — це слу¬
жіння іншим, а самопожертва є найвищим моральним боргом,
чеснотою й цінністю». Альтруїзм у цьому строгому розу¬
мінні став основою для різних концепцій «соціальної спра¬
ведливості», використовуваних для обґрунтування пере¬
розподілу багатства руками держави. Ці державні соціальні
програми передбачають примусові пожертви з боку людей,
яких оподатковують для їхнього фінансування. Вони озна¬
чають використання індивіда як «ресурсу» для колективу,
як засобу для досягнення цілей інших людей. І в цьому
полягає основна причина, через яку кожний прихильник
капіталізму повинен засуджувати їх з моральних позицій.
Концепції соціальної справедливості
Концепції соціальної справедливості можна підрозділити
на дві категорії, пов’язані, відповідно, із загальним добро¬
бутом й егалітаризмом. Згідно з концепцією загального
добробуту (соціальної підтримки) усі люди мають право на
найнеобхідніше, зокрема на якийсь мінімум харчування,
житла, одягу, медичної допомоги, освіти і т. д. Обов’язок
суспільства полягає в тому, щоб гарантувати всім своїм
членам цей необхідний мінімум. Однак капіталістична сис¬
тема, побудована за принципом laissez faire, таких гарантій
не забезпечує. Таким чином, стверджують прихильники со¬
ціального забезпечення, капіталізм не дозволяє суспільству
виконувати це моральне зобов’язання і держава повинна
його модифікувати для того, щоб ті люди, які не можуть
забезпечити собі відповідні блага власними зусиллями,
все-таки їх одержували.
На думку егалітаристів, створюване в суспільстві багат¬
ство повинне розподілятися порівно. Якщо деякі люди за¬
робляють в 15, 50 або 100 разів більше за інших, це не
відповідає критеріям справедливості. І оскільки капіталіс¬
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ] 77

тична система, побудована за принципом laissez faire, не
тільки допускає, але й сприяє подібному диспаритету при¬
бутків, вона несправедлива. Прикметною рисою егалітариз¬
му є різні статистичні викладки щодо розподілу доходів.
Скажімо, у 2007 році 50% сукупного доходу в США діста¬
лося найбагатшим 20% населення, а на частку найбідніших
20% припало лише 3,4%. Мета егалітаризму — скоротити
цей розрив: будь-яке просування до рівності розглядається
як тріумф справедливості.
Відмінність між цими двома концепціями соціальної
справедливості — це відмінність між абсолютним і порів¬
няльним рівнем добробуту. Прихильники соціальної під¬
тримки вимагають, щоб усім був забезпечений якийсь мі¬
німальний рівень життя. Якщо існує ця «нижча планка»
або соціальна «страхувальна мережа», уже не важливо,
який майновий стан членів суспільства або який розрив
між багатими й бідними. Тому адепти соціального забезпе¬
чення вимагають насамперед здійснення програм допомоги
людям, що живуть нижче певного рівня бідності, хворим,
безробітним й іншим знедоленим. Егалітаристів же хвилює
порівняльний добробут. Вони часто стверджують, що відда¬
ють перевагу суспільству, де багатство розподіляється
більш рівномірно, навіть якщо загальний рівень життя в
ньому нижчий. У результаті егалітаристи виступають, зок¬
рема, за прогресивне оподатковування, покликане забезпе¬
чити перерозподіл багатства по всій шкалі доходів, а не
тільки на користь найбідніших громадян. Вони також під¬
тримують націоналізацію таких суспільних благ, як освіта
та охорона здоров’я, їх повне відділення від ринку й надан¬
ня всім членам суспільства на рівній основі.
Розглянемо ці дві концепції соціальної справедливості
по черзі.
Соцзабезпечення: обов'язок з примусу
В основі концепції соціальної підтримки лежить теза про
те, що всі люди мають право на такі блага, як їжа, дах над
головою й медична допомога. Вони повинні все це мати в
обов'язковому порядку. Відповідно, кожний, кому ці блага
дістаються від держави, одержує лише те, що йому нале¬
жить, — ніби це покупець, що оплатив товар. Надаючи со¬
ціальні пільги, держава попросту захищає права грома¬
дян — подібно до того, як вона захищає права покупців. Ні
в тому, ні в іншому випадку дякувати їй нема чого.
Концепція прав на соціальне забезпечення або «пози¬
78 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

тивних прав», як їх часто називають, скопійована з тради¬
ційного ліберального постулату ■ про невід’ємне право на
життя, свободу і власність. Однак відмінність між цими
концепціями добре відома. Традиційні права — це права на
дії без стороннього втручання. Право на життя — це право
діяти в ім’я самозбереження, але не імунітет від смерті з
природних причин, навіть передчасної. Право на влас¬
ність — це право на вільну купівлю-продаж і використання
не належних нікому благ, надаваних природою.
Це право прагнути до придбання майна, але не на одер¬
жання майна від природи або держави: успіх у придбанні
власності нікому не гарантований. Відповідно, ці права ви¬
магають від інших людей лише «негативних» обов’язків —
не втручатися, не обмежувати силою можливості індивіда
робити те, що він вважає потрібним. Уявімо собі, що я
живу поза суспільством, скажімо на незаселеному острові:
у цьому випадку мої права абсолютно гарантовані. Можли¬
во, моє життя не буде довгим й вже точно не буде ком¬
фортним — але я буду повністю захищений від убивства,
грабунку або фізичного насильства.
Права на соціальне забезпечення, навпаки, являють со¬
бою права користування певними благами незалежно від
дій індивіда: якщо ви не можете заробити ці блага, ви має¬
те право на одержання їх від інших. Відповідно, вони по¬
кладають на інших «позитивні» обов’язки. Якщо я маю
право на продукти харчування, хтось зобов’язаний їх ви¬
ростити. Якщо я не можу заплатити за них, хтось зобов’я¬
заний придбати їх для мене. Прихильники соціальної під¬
тримки часом стверджують, що ці обов’язки лягають на
суспільство в цілому, а не на конкретних індивідів. Але
суспільство не існує окремо від його членів, і вже тим біль¬
ше не несе моральних зобов’язань окремо від них, тому всі
подібні зобов’язання лягають на нас. Наприклад, якщо пра¬
ва на соцзабезпечення забезпечуються державою, відповід¬
ні обов’язки поширюються на всіх платників податків.
Таким чином, з етичної точки зору суть концепції за¬
гального соцзабезпечення полягає в тому, що потреби од¬
ного стають обов’язками для інших. Ці обов’язки можуть
поширюватися тільки на жителів одного містечка або всієї
країни. Вони не стосуються всього людства. Але у всіх ва¬
ріантах цієї доктрини ваші обов’язки не залежать від осо¬
бистого знайомства з тим, кому ви допомагаєте, або вашого
бажання йому допомогти, або вашої переконаності в тому,
що він заслуговує допомоги. Це обов’язок не за вашим ви¬
бором, а за фактом існування в нього певних потреб.
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ] 79

Цим, однак, наш аналіз не вичерпується. Якщо я живу
на незаселеному острові, у мене, звичайно, немає прав на
соціальну підтримку, оскільки нікому надати мені відпо¬
відні блага. З тієї ж причини, якщо я живу в первісному
суспільстві, що не має поняття про медицину, у мене немає
права на охорону здоров’я. Сенс прав на соцзабезпечення
пов’язаний з рівнем економічного добробуту й виробничих
можливостей суспільства. Відповідно, обов’язок людей за¬
довольняти потреби інших залежить від їхньої спромож¬
ності це робити. Мене як індивіда не можна звинувачувати
в тому, що я не забезпечив інших тим, що я не можу зро¬
бити для себе.
Але якщо я можу це зробити, але просто не хочу? При¬
пустімо, спроможний заробляти набагато більше, ніж за¬
робляю, і податки із цих доходів могли б прогодувати го¬
лодуючого. Чи зобов’язаний я працювати більше, зароб¬
ляючи гроші для цієї людини? Не знаю жодного філософа
із числа прихильників концепції загального добробуту,
який відповів би на це питання ствердно. Мій моральний
обов’язок, обумовлений потребами іншого, залежить не
тільки від моєї спроможності, але й від бажання створюва¬
ти необхідні йому блага.
Це дозволяє зробити важливі висновки про етичну
спрямованість концепції соціального забезпечення. Вона не
передбачає обов’язки задовольняти потреби людей і вже
тим більше домагатися в цьому успіху. Обов’язок носить
обумовлений характер: ті, хто вміє створювати багатство,
можуть займатися цим лише в тому випадку, якщо іншим
буде дозволено одержати його частку. Мета тут — не стіль¬
ки допомогти вбогим, скільки зв’язати по руках і ногах
спроможних людей. Побічно мова йде про те, що спромож¬
ність й ініціативність людини є суспільним надбанням, і
вона може їх реалізувати лише за тієї умови, що вони спря¬
мовані на службу іншим.
Егалітаризм: «справедливий» розподіл
Звернувшись до егалітаризму, ми виявляємо, що приходи¬
мо до того ж принципу — тільки іншим логічним шляхом.
Етичною основою егалітаризму служить не концепція
прав, а ідея справедливості. Дивлячись на суспільство в
цілому, ми бачимо, що доходи, багатство і влада певним
чином розподіляються серед індивідів і груп. І головне пи¬
тання звучить так: чи справедлива існуюча система розпо¬
ділу? Якщо ні, ситуацію слід виправити реалізацією дер¬
80 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

жавних перерозподільних програм. «Чиста» ринкова еко¬
номіка, звичайно, не забезпечує рівності індивідів. Але
більшість егалітаристів і не стверджує, що справедливість
вимагає строгої рівності результатів. Найпоширеніший під¬
хід полягає в презумпції на користь такої рівності: будь-
який відхід від цього принципу повинен бути виправданий
користю для суспільства загалом. Так, британський публі¬
цист P. X. Тоуні відзначав: «Нерівність умов має право на
існування, якщо вона є необхідною передумовою забезпе¬
чення послуг, необхідних співтовариству». А знаменитий
«принцип диференціації» Джона Ролза, згідно з яким не¬
рівність припустима, якщо воно служить інтересам най¬
менш захищених членів суспільства, — лише останній за
часом варіант подібного підходу. Іншими словами, егаліта¬
ристи розуміють, що тверда «зрівнялівка» таїть у собі ка¬
тастрофічні наслідки для виробництва. Вони визнають, що
не всі члени суспільства роблять однаковий внесок у його
добробут.
Таким чином, людей у певній мірі треба винагороджува¬
ти за їхніми здібностями у плані виробництва, щоб стиму¬
лювати до праці з максимальною віддачею. Але будь-які
відмінності такого роду припустимі тільки в тому випадку,
якщо вони необхідні для загального добра.
У чому полягає філософська основа цього постулату?
Багато егалітаристів стверджують, що вона логічно випли¬
ває з головного принципу справедливості: до людей можна
ставитися по-різному, тільки якщо між ними існують від¬
мінності морального порядку. Однак, застосовуючи цей ос¬
новний принцип до системи розподілу доходів, ми для по¬
чатку повинні прийняти як даність, що суспільство в
дослівному сенсі займається таким розподілом. Але це аб¬
солютно неправильне припущення. В умовах ринкової еко¬
номіки результати визначаються рішеннями мільйонів
індивідів — споживачів, інвесторів, підприємців і працівни¬
ків. Ці рішення координуються законами попиту та пропо¬
зиції, і не випадково, скажімо, успішний підприємець за¬
робляє набагато більше, ніж поденник. Це, однак, не є ре¬
зультатом якихось усвідомлених прагнень суспільства. В
2007 році найбільш високооплачуваною телеведучою в
США була Опра Вінфрі: вона заробляла близько 260 міль¬
йонів доларів на рік. Але таку зарплату «присудило» їй не
«суспільство», а мільйони шанувальників, які дивляться її
шоу. Навіть у соціалістичному господарстві, як ми тепер
знаємо, економічні результати непідконтрольні плановим
органам держави. Навіть у ній існує спонтанний порядок,
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ J 8 1

нехай і корупційний: результати визначаються бюрокра¬
тичними «міжусобицями», функціонуванням чорного рин¬
ку і т. д.
Незважаючи на відсутність розподілу в дослівному зна¬
ченні, егалітаристи часто стверджують, що суспільство по¬
винно гарантувати відповідність статистичного розподілу
доходів певним стандартам справедливості. Чому?
Тому що виробництво матеріальних благ — це суспіль¬
ний процес, заснований на співробітництві. Суспільство, де
існує торгівля й поділ праці, створює більше багатства, ніж
суспільство, засноване на натуральному господарстві. По¬
діл праці означає, що у виробництві кінцевого продукту
бере участь багато людей, а торгівля — що за багатство,
створене виробниками, відповідає ще більш широке коло
осіб. Егалітаристи стверджують: ці відносини настільки
змінюють характер виробництва, що реальною виробничою
одиницею й джерелом багатства повинна бути визнана вся
зазначена група учасників. Принаймні саме вона забезпе¬
чує ту різницю в добробуті, що існує між суспільством,
заснованим на співробітництві, і суспільством, де такого
співробітництва немає. Тому саме суспільство повинно га¬
рантувати справедливий розподіл плодів цієї співпраці між
усіма учасниками.
Однак цей аргумент логічний лише в тому випадку, як¬
що розглядати багатство як анонімний суспільний продукт,
тобто якщо виділити внесок окремих учасників у його ви¬
робництво неможливо. Тільки в цьому випадку необхідно
постфактум розробляти принципи, що забезпечують спра¬
ведливий розподіл його часток. Але це припущення знову
ж помилкове. Так званий суспільний продукт насправді є
собою гігантським спектром окремих товарів і послуг. І ми,
безсумнівно, спроможні визначити той товар або послугу,
до виробництва яких був причетний кожний індивід. Коли
ж продукт зроблений групою людей — наприклад, у рамках
фірми — теж відомо, хто з них що робив. Зрештою, підпри¬
ємець не наймає працівників за власним капризом. Праців¬
ника наймають відповідно до очікуваної різниці в кінцево¬
му продукті, яку повинен принести його трудовий внесок.
Це визнають і самі егалітаристи, допускаючи нерівність як
стимул для зусиль найбільш продуктивних працівників зі
збільшення сукупного багатства суспільства. При цьому, як
відзначав Роберт Нозик, щоб стимулювати саме тих, кого
треба, навіть егалітарист повинен визнати, що нам під силу
визначити роль окремих учасників у виробництві. Одним
словом, основи для застосування принципу справедливості
82 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

до статистичного розподілу доходів і багатства в масштабі
всієї економіки не існує. Не можна розглядати її як вели¬
чезний пиріг, який добрий батько розріже так, щоб усім
дітям за столом дісталися однакові шматки.
Але коли ми відмовимося від такого підходу, що відбу¬
деться із принципом, про який говорять Тоуні, Ролз та
інші — принципом, згідно з яким нерівність припустима
лише в тому випадку, якщо вона служить інтересам усіх
членів суспільства? Якщо його не можна обґрунтувати з
погляду справедливості, цей принцип слід розглядати в
контексті наших обов’язків один перед одним як індивідів.
Але тоді мова йде про той же принцип, що ми виділили,
аналізуючи концепції соціальної підтримки. Він полягає в
тому, що люди можуть користуватися плодами своєї про¬
дуктивної праці тільки за умови, що вона приносить виго¬
ду й іншим. Ніякого обов’язку щось робити, створювати,
заробляти у вас немає. Але якщо ви це робите, потреби
інших стають бар’єром, що обмежують ваші зусилля. Ваші
здібності, ініціативність, розум, цілеспрямованість та інші
якості, що визначають успіх, є вашим власним надбанням,
яке накладає на вас обов’язки перед менш здібними, ініціа¬
тивними, розумними й цілеспрямованими людьми. Іншими
словами, усі концепції соціальної справедливості засновані
на тезі про те, що особисті якості є суспільним «активом».
Мова йде не тільки про те, що люди не мають права вико¬
ристовувати свої таланти для нехтування правами менш
здібних членів суспільства, і не тільки про те, що доброта
й щедрість — це безсумнівні чесноти. Згідно із цією тезою
індивід повинен сприймати себе, хоча б почасти, як засіб
для досягнення добробуту інших. І тут ми підходимо до суті
справи. Поважаючи права інших людей, я визнаю їх само-
ціннісними особистостями й не повинен ставитися до них
як до засобів задоволення моїх потреб, якими є лише не¬
живі предмети. Які ж моральні міркування забороняють
мені й себе сприймати як самоціннісну особистість? Чому
з поваги до власної гідності як морального суб’єкта я не
повинен відмовлятися розглядати себе як засіб, поставле¬
ний на службу іншим?
До індивідуалістської етики
Докази Айн Ренд на захист капіталізму ґрунтуються на
індивідуалістській етиці, що визнає за індивідом моральне
право діяти у власних інтересах і повністю відкидати аль¬
труїзм.
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ] 83

Альтруїсти стверджують, що життя ставить нас перед
основним вибором: або жертвувати інтересами інших зара¬
ди себе, або жертвувати своїми інтересами заради інших.
Другий варіант являє собою альтруїстичний спосіб життя,
і єдина альтернатива йому, випливаючи з цієї логіки, —
хижацтво. Однак Ренд уважає цю альтернативу хибною.
Життя не вимагає від нас жертвувати ні тим, ні іншим.
Інтереси раціонально мислячих людей не вступають у про¬
тиріччя один з одним, і здійснення наших справжніх влас¬
них інтересів передбачає взаємодію з іншими шляхом мир¬
ного добровільного обміну.
Щоб зрозуміти причини цього, поставимо питання: як
ми визначаємо свої власні інтереси? Інтерес — це цінність,
яку ми прагнемо знайти: багатство, задоволення, безпека,
любов, самоповага або інше благо. Етична філософія Ренд
заснована на висновку про те, що основною цінністю —
summum bonum — є саме життя. Саме існування живих ор¬
ганізмів, необхідність підтримувати його постійними діями
для задоволення власних потреб породжує сам феномен
цінностей. Бездушний світ був би світом фактів, але не
цінностей, світом, у якому жодний стан не може бути кра¬
щим або гіршим за інший. Таким чином, основний крите¬
рій цінності, відповідно до якого людина повинна вирішу¬
вати, що відповідає її інтересам, — це її життя: не просто
виживання, але повне задоволення своїх потреб за рахунок
постійного використання своїх здібностей. Головна здіб¬
ність людини, головний засіб її виживання — це розум.
Саме розум дозволяє нам жити за рахунок виробництва й
тим самим піднятися над ризикованим існуванням за раху¬
нок полювання й збирання. Розум — основа мови, за допо¬
могою якої ми співробітничаємо й передаємо один одному
знання. Розум — основа суспільних інститутів, що діють
відповідно до абстрактних норм. Мета етики — дати стан¬
дарти існування відповідно до розуму, що служать нашому
життю.
Щоб жити за розумом, ми повинні визнати незалежність
чеснотою. Розум — індивідуальна властивість. Скільки б
людина не пізнавала від інших, розумовий процес відбува¬
ється тільки в її розумі. Кожний з нас ініціює його з влас¬
ного вибору й спрямовує власними розумовими зусилля¬
ми. Таким чином, раціоналізм вимагає, щоб ми брали на
себе відповідальність за підтримку власного життя й роз-
поряжалися ним.
Крім того, щоб жити за розумом, ми повинні визнати
чеснотою продуктивність. Виробництво — це процес ство¬
84 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

рення цінності. Люди не можуть жити безпечним і повним
життям, знаходячи все необхідне в природі, подібно до
інших тварин. Вони також не можуть жити, паразитуючи
за рахунок інших. «Хоча хтось намагається існувати за ра¬
хунок грубої сили або шахрайства, — підкреслює Ренд, —
за рахунок грабунку, обману й поневолення виробників,
існування таких людей однаково можливе тільки завдяки
їхнім жертвам, завдяки тим, хто мислить і робить блага, які
привласнюють собі ці грабіжники. Такі грабіжники — па¬
разити, неспроможні вижити самостійно, вони існують
тільки за рахунок знищення тих, хто здатний вижити, хто
діє так, як личить діяти людині».
Егоїста, як правило, зображують як людину, готову піти
на все, щоб одержати бажане, — готову брехати, красти й
підкоряти собі інших для задоволення своїх бажань. Ренд,
як і більшість людей, вважає такий спосіб дій аморальним.
Але не тому, що ці вчинки шкодять іншим, а тому, що вони
шкодять самій особистості людини, яка їх чинить. Суб’єк¬
тивне бажання — не мірило наших інтересів, а обман, зло¬
дійство й насильство — не засіб досягти щастя й успіху.
Чесноти, про які я згадав вище, — це об’єктивні критерії.
Вони вкорінені в природі людини, а тому стосуються всіх
людей. Але їх мета — дати можливість кожному «знаходи¬
ти, підтримувати, реалізовувати й насолоджуватися вищою
цінністю, самоціллю — власним життям». Таким чином,
завдання етики — дати нам уявлення про те, як реалізувати
наші справжні інтереси, а не жертвувати ними.
Принцип торговця
Як же тоді ми повинні діяти стосовно інших? Соціальна
етика Ренд ґрунтується на двох основних принципах:
принципі прав і принципі справедливості. Принцип прав
стверджує: з іншими ми повинні взаємодіяти мирно, шля¬
хом добровільного обміну, не застосовуючи проти них си¬
лу. Тільки так ми можемо жити незалежно, за рахунок
власної продуктивної праці, а людина, яка прагне контр¬
олювати інших, — не більш ніж паразит. Більше того, у
рамках організованого суспільства ми повинні поважати
права інших, якщо прагнемо, щоб наші власні права теж
поважали. Тільки так ми можемо одержати численні виго¬
ди від соціальної взаємодії: користь від економічного й
інтелектуального обміну й цінності, які несуть у собі
близькі особисті стосунки. Джерело цих благ — розум, про¬
дуктивність, індивідуальність іншої людини. Щоб усе це
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ] 85

могло розцвітати, необхідна свобода. Якщо я живу за раху¬
нок сили, я підрубую коріння тих самих цінностей, які
прагну знайти.
Принцип справедливості, або «принцип торговця», як
його називає Ренд, вимагає жити за рахунок обміну, про¬
понувати цінність за цінність, не намагатися придбати не-
зароблене й не надавати таку можливість іншим. Гідна лю¬
дина не перетворює свої потреби в обов’язок для інших: як
основу для будь-яких взаємин вона пропонує щось вартіс¬
не. Водночас вона не буде з примусу брати на себе обов’я¬
зок задовольнити потреби інших. Жодна людина, що цінує
власне життя, не може прийняти на себе неконкретне зо¬
бов’язання бути «сторожем братові своєму». А самостійна
особистість ніколи не захоче від когось залежати — чи то
господар або міністерство охорони здоров’я й послуг для
населення. Принцип торговця, відзначає Ренд, — єдина ос¬
нова взаємодії людей як незалежних і рівних партнерів.
Одним словом, об’єктивістська етика розглядає індивіда
як самоціннісну особистість у найповнішому розумінні
цього слова. Із цього випливає, що капіталізм — єдина
справедлива й моральна система. Капіталістичне суспіль¬
ство засноване на визнанні й захисті прав особистості. У
капіталістичному суспільстві люди можуть вільно здійсню¬
вати свої цілі за власним розумінням. Як і в будь-якому
іншому суспільстві, при капіталізмі людину обмежують за¬
кони природи. Продовольство, житло, одяг, книги й ліки
не ростуть на деревах: їх необхідно виробляти. Крім того,
як і в будь-якому суспільстві, при капіталізмі людину об¬
межує не безмежність власної природи, власних індивіду¬
альних здібностей. Але єдине соціальне обмеження, що
накладається капіталізмом, полягає в тому, що кожний, хто
прагне одержати від інших будь-які послуги, повинен за¬
пропонувати замість щось вартісне. Ніхто не має права ви^
користовувати державні механізми для експропріації того,
що створили інші.
Економічні результати функціонування ринку — розпо¬
діл доходів і багатства — залежать від добровільних вчин¬
ків і взаємодії всіх учасників. Принцип справедливості сто¬
сується не результатів, а процесу економічної діяльності.
Отриманий людиною прибуток належить їй по справедли¬
вості, якщо він зароблений завдяки добровільному обміну,
як винагорода за запропоновану нею цінність, розмір якої
визначають ті, кому вона пропонується. Економісти давно
вже встановили, що «справедливої» ціни на товар не існує
в природі: такою можна вважати лише думку ринкових
86 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

гравців про вартість пропонованого їм товару. Те ж саме
стосується й цін на надавані людям послуги. Сказане не
означає, що цінність своєї особистості я повинен визначати
розміром свого доходу: мова йде лише про те, що, коли я
хочу жити за рахунок обміну з іншими, я не можу вимага¬
ти, щоб вони сприймали мої умови, жертвуючи власними
інтересами.
Людинолюбство як цінність,
яку ми обираємо
Але як бути з тими, хто бідний, непрацездатний або з іншої
причини не може забезпечувати себе? Це аж ніяк не лег¬
коважне питання — просто воно не повинно бути першим
питанням, над яким ми думаємо, аналізуючи ту або іншу
суспільну систему. Уявлення про те, що головний критерій
оцінки суспільства — це його ставлення до найменш про¬
дуктивних своїх членів, є не чим іншим, як спадщиною
альтруїзму. Христос говорив: «Блаженні злиденні духом,
блаженні лагідні». Але принцип справедливості не дає нія¬
ких підстав, щоб ставитися до злиденних і лагідних з особ¬
ливим пієтетом і надавати їхнім потребам першорядного
значення. Якби нам довелося обирати між колективіст¬
ським суспільством, де всі не вільні, але ніхто й не голодує,
та індивідуалістським суспільством, де всі вільні, але деякі
голодують, я б сказав, що з моральної точки зору перевагу
слід віддати другому, вільному суспільству. Ніхто не має
права вимагати, щоб інші служили йому не з власної волі,
навіть якщо від цього залежить його життя.
Однак такий вибір перед нами не стоїть. Насправді при
капіталізмі навіть біднякам живеться краще, ніж при соціа¬
лізмі або в «соціальній» державі. Досвід історії вчить: у
суспільствах, де немає свободи, як, наприклад, у радян¬
ському суспільстві, багато хто до того ж і голодує.
Ті, хто спроможний трудитися, зацікавлені в економіч¬
ному зростанні й технічному розвитку, які відрізняються
найбільшим динамізмом в умовах ринку. Капіталовкладен¬
ня й механізація дозволяють задіяти працю людей, які в
іншому випадку не могли б робити достатньо, щоб себе
забезпечити. Наприклад, з появою комп’ютерів і сучасних
засобів зв’язку інваліди одержали можливість працювати
вдома.
Що ж стосується тих, хто просто не в змозі працювати,
то у вільному суспільстві завжди існує безліч форм при¬
ватної допомоги й філантропії за межами ринку, представ¬
[ АЙН РЕНД І КАПІТАЛІЗМ: МОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ] 87

лених різноманітними благодійними товариствами й орга¬
нізаціями. Необхідно відразу пояснити: між егоїзмом і доб¬
родійністю немає ніякого протиріччя. Враховуючи, яку ви¬
году приносять нам контакти з іншими, цілком природним
видається доброзичливе ставлення до своїх ближніх, спів¬
чуття їхнім бідам і надання їм допомоги — якщо для цього
не потрібно жертвувати власними інтересами. Однак між
егоїстичним й альтруїстичним поглядами на суспільство
існують важливі відмінності.
Для альтруїста людинолюбство — першорядний етичний
принцип, і реалізовувати його слід аж до самопожертви, за
принципом «віддай останню сорочку». Віддавати — ваш
моральний борг, незалежно від будь-яких інших цінностей,
які ви сповідуєте, і від того, чи має право на вашу допомо¬
гу той, кому ви її виявляєте. Для егоїста людинолюбство —
один з багатьох способів реалізації наших цінностей, вклю¬
чаючи ту цінність, яку має в наших очах добробут інших
людей. Робити це варто в контексті інших цінностей, які
сповідує людина, за принципом «віддавати, коли це комусь
справді допоможе». Це не борг, і той, хто одержує допомо¬
гу, не має на неї прав. Альтруїст розглядає людинолюбство
як спокуту провини, припускаючи, що в талантові, успіху,
продуктивності й багатстві є щось гріховне або підозріле.
Егоїст розглядає перераховані характеристики як достоїн¬
ства і вважає щедрість стосовно інших проявом гордості за
те, що ми їх маємо.
Четверта революція
На початку статті я відзначив, що капіталістичний лад став
результатом трьох революцій, кожна з яких являла собою
радикальний розрив з минулим. Політична революція за¬
твердила пріоритет прав особистості й принцип, згідно з
яким держава повинна бути слугою людини, а не його гос¬
подарем. Економічна революція принесла із собою розу¬
міння ролі ринку. Промислова революція різко розширила
можливості застосування плодів нашого інтелекту з вироб¬
ничою метою. Але порвати з минулим в етичному плані
людство так і не зуміло. Принцип, згідно з яким здібності
індивіда є суспільним надбанням, несумісний із свободою.
Щоб вільне суспільство збереглося й розцвітало, необхідна
четверта революція, яка утвердила б моральне право люди¬
ни жити заради себе.
88 [ ДЕВІД КЕЛЛІ ]

Частина З
Виробництво
розподіл багатства

Ринкова економіка
і розподіл багатства
Людвіг Лахманн
Хто сьогодні засумнівається в правоті професора Мізеса,
який ще ЗО років тому вказав, що будь-яке втручання по¬
літичної влади в економіку спричиняє й подальше втру¬
чання, необхідне для запобігання неминучих негативних
наслідків цього першого кроку? Хто стане заперечувати,
що для функціонування командної економіки необхідна
інфляційна обстановка, і хто сьогодні не знає, якими пагуб-
ними результатами обертається «контрольована інфля¬
ція»? Хоча деякі економісти пустили в обіг панегіричний
термін «звичайна інфляція», що позначає постійну інфля¬
цію, з якою ми всі так добре знайомі, це навряд чи зможе
когось ввести в оману. І без недавнього прикладу з відро¬
дженням Німеччини було зрозуміло, що ринкова економіка
навіть у найнесприятливіших умовах спроможна створити
порядок з «контрольованого адміністративними методами»
хаосу. Форма організації економіки, заснована на добро¬
вільному співробітництві й загальному обміні знаннями, за
визначенням, перевершує будь-яку ієрархічну систему, на¬
віть якщо в рамках останньої можлива раціональна пере¬
вірка кваліфікації тих, хто віддає накази. Люди, спроможні
чути голос розуму й досвіду, усвідомлювали цей факт і
раніше, а ті, кому це не під силу, навряд чи зрозуміють і
тепер.
Зіштовхнувшись із цією ситуацією, опоненти ринкової
економіки змінили свою позицію: тепер вони виступають
проти неї, виходячи не з економічних, а із соціальних мір¬
кувань, обвинувачують ринок не в неефективності, а в не¬
справедливості. Сьогодні ці критики міркують про «ефек¬
ти, що спотворюють» володіння багатством і стверджують,
що «плебісцит ринку підтасовується багаторазовим голосу¬
ванням». Вони намагаються показати, що розподіл багат¬
ства впливає на виробництво й структуру прибутків, ос¬
кільки власники багатства не просто одержують «неспра¬
ведливо більшу» частину суспільного доходу, але й
впливають на асортименти продукції: виробляється занад¬
[ РИНКОВА ЕКОНОМІКА І РОЗПОДІЛ БАГАТСТВА ] 9 1

то багато предметів розкоші й занадто мало предметів пер¬
шої необхідності. Більше того, оскільки більша частина
заощаджень припадає на частку тих же власників, вони ви¬
значають і темпи нагромадження капіталу, а виходить, й
економічного прогресу.
Дехто з цих опонентів не заперечує повністю той факт,
що розподіл багатства в якійсь мірі є накопичувальним ре¬
зультатом дії економічних сил, але стверджує: це накопи¬
чення відбувається таким чином, що сьогодення стає «ра¬
бом» минулого — анахроністичного й довільного фактора.
Сьогоднішній розподіл доходів визначається нинішнім роз¬
поділом багатства, і навіть незважаючи на те, що сьогод¬
нішнє багатство частково накопичене вчора, воно було на¬
громаджене в результаті процесів, що відбивають вплив
позавчорашнього характеру розподілу багатства. В основ¬
ному ця аргументація противників ринкової економіки зас¬
нована на інституті «успадкування», якому, як вони нам
навіюють, зобов’язані своїм багатством більшість нинішніх
власників.
Цей аргумент сьогодні, зважаючи на все, користується
великою популярністю — навіть у багатьох щирих при¬
хильників економічної свободи. Ці люди повірили в те, що
«перерозподіл багатства», зокрема у формі податку на
спадщину, призвів би до суспільно корисних економічних
результатів за відсутності негативних наслідків. Більше то¬
го, оскільки подібні заходи допоможуть звільнити сього¬
денність від «мертвої руки» минулого, вони будуть сприя¬
ти корегуванню нинішніх доходів відповідно до нинішніх
потреб. Розподіл багатства — це параметр ринку, і, змінив¬
ши параметр, ми можемо змінити результат, не втручаю¬
чись у дію ринкового механізму! Із цього випливає, що
ринковий процес дає «соціально прийнятні» результати
тільки в тому випадку, якщо він супроводжується постій¬
ними політичними заходами, спрямованими на перерозпо¬
діл існуючого багатства.
Цієї точки зору, як ми вже відзначали, сьогодні дотри¬
муються багато хто, включаючи й деяких економістів, що
усвідомлюють перевагу ринкового господарства над ко¬
мандною системою й негативну роль державного втручан¬
ня, але незадоволених соціальними наслідками, якими, на
їхню думку, обертається функціонування ринкової еконо¬
міки. Вони готові прийняти ринкову економіку тільки в
комбінації з подібною перерозподільною політикою.
Дана стаття присвячена критиці основ подібної точки
зору.
92 [ ЛЮДВІГЛАХМАНН ]

По-перше, у логічному плані вся ця аргументація побу¬
дована на словесній плутанині, пов’язаній з розпливчастіс¬
тю поняття «параметр». У просторіччі, а також у більшості
наукових дисциплін, наприклад у статистиці, слово «пара¬
метр» означає щось «задане» для нас, хто спостерігає за
тим, що відбувається в який-небудь конкретний момент ча¬
су. У цьому сенсі само собою зрозуміло, що в будь-який
конкретний момент та або інша модель розподілу багатства
являє собою параметр — з тієї найпростішої причини, що
вона існує, а інших немає. Але в рамках теорії рівноваги,
яка, добре це чи погано, відіграє настільки важливу роль у
сучасній економічній думці й дуже багато в чому визначає
її сенс, слово «параметр» набуло ще одного, зовсім іншого
значення: як необхідна умова рівноваги, незалежна змінна.
«Параметри» у множині означають сукупність необхідних
і достатніх умов, на підставі яких, коли всі вони стають
нам відомі, ми без додаткових зусиль можемо визначити
рівноважну ціну й кількість товарів і послуг. Таким чином,
у цьому другому сенсі розподіл багатства разом з іншими
параметрами стає детермінантою (хоча й не єдиною) цін і
кількості різних послуг і товарів, що є предметом купівлі-
продажу.
Однак головна мета даної статті — довести, що в цьому
другому сенсі розподіл багатства не є «параметром». Він не
тільки не являє собою «незалежну змінну» ринкового про¬
цесу, але, навпаки, постійно змінюється під впливом рин¬
кових сил. Нічого й говорити, що це спостереження жод¬
ним чином не спростовує той факт, що характер розподілу
багатства перебуває серед факторів, що визначають шлях
ринкового процесу на найближчу перспективу, однак постій¬
ного впливу він як такий не має. Хоча багатство завжди
розподіляється якимось конкретним способом, модель
цього розподілу увесь час змінюється.
Тільки якби модель розподілу залишалася постійною
при передачі окремих об’єктів багатства в спадщину протя¬
гом декількох періодів, що змінюють один одного, можна
було б стверджувати, що ця константна модель являє со¬
бою постійно діючий економічний фактор. Але в реальнос¬
ті цього не відбувається. Розподіл багатства визначається
ринковими силами, будучи об’єктом, а не суб’єктом, і яким
би не був його характер сьогодні, завтра він уже відійде в
минуле, втратить актуальність.
Таким чином, для розподілу багатства немає місця серед
параметрів рівноваги. Однак найбільший інтерес із соці¬
ально-економічної точки зору являє не модель розподілу
[ РИНКОВА ЕКОНОМІКА І РОЗПОДІЛ БАГАТСТВА ] 93

багатства в якийсь конкретний момент, а характер її змін
у тимчасовій перспективі. Справжнє місце цих змін, як ми
побачимо, — серед подій, що відбуваються на тому пробле¬
матичному «шляху», що може привести, але в реальності
рідко приводить, до рівноваги. Це типовий «динамічний»
феномен. Парадоксально, але факт: сьогодні, коли стільки
говориться про необхідність більш активного й поглибле¬
ного дослідження динамічних процесів, це явище викликає
дуже мало інтересу.
Володіння — правове поняття, що стосується конкрет¬
них матеріальних об’єктів. Багатство ж — економічне по¬
няття, що стосується дефіцитних ресурсів. Усі ціннісні ре¬
сурси є матеріальними об’єктами, або їх відображенням,
або їх втіленням, але не всі матеріальні об’єкти являють
собою ресурси: очевидні приклади цього — занедбані бу¬
динки, купи сміття й будь-які об’єкти, яких власники з
радістю позбулися б, якби знайшовся хтось, готовий їх
знести або забрати. Більше того, об’єкт, що сьогодні є ре¬
сурсом, завтра може ним уже не бути, а об’єкт, що сьогодні
не має жодної цінності, завтра може її мати. Таким чином,
статус ресурсу для матеріального об’єкта завжди проблема¬
тичний і деякою мірою залежить від передбачення. Об’єкт
можна назвати «багатством» тільки в тому випадку, якщо
він є джерелом прибутку. І цінність об’єкта для його ни¬
нішнього або потенційного власника в будь-який момент
відображає очікування в плані його прибутковості. Це ж, у
свою чергу, залежить від можливостей використання об’єк¬
та. Таким чином, просте володіння об’єктами не завжди
еквівалентне багатству: останнє виникає з успішного вико¬
ристання об’єктів. Джерелом прибутку й багатства служить
не володіння, а використання ресурсів. Наприклад, фабри¬
ка з виробництва морозива в Нью-Йорку може принести
власникові багатство, але таку ж фабрику в Гренландії нав¬
ряд чи можна навіть назвати ресурсом.
У світі, де відбувається стільки несподіваних змін, збе¬
регти багатство завжди нелегко, а в довготривалій перспек¬
тиві, мабуть, і неможливо. Щоб підтримувати певний обсяг
багатства для передачі в спадщину від одного покоління до
іншого, родина повинна володіти такими ресурсами, які
приносять постійний чистий прибуток, тобто дають пере¬
вищення вартості продукції над витратами на фактори ви¬
робництва, що доповнюють відповідний ресурс. Видається,
що це можливо або в статичному світі, де сьогоднішній
день анітрошки не відрізняється від учорашнього, а зав¬
трашній від сьогоднішнього, і тому день за днем, рік за
94 [ ЛЮДВІГ ЛАХМАНН ]

роком ті самі власники або їх спадкоємці одержують той
самий обсяг прибутку, або в ситуації, коли всі власники
ресурсів мають дар абсолютно точного передбачення. Ос¬
кільки обидва варіанти не мають стосунку до реальності, їх
можна сміливо залишити за дужками. Що ж тоді насправді
відбувається з багатством у постійно мінливому світі?
Усе багатство складається з капітальних активів, у тій
або іншій формі, що втілюють або що принаймні побічно
відбивають матеріальні ресурси виробництва, — джерела
створення вартісної продукції. Продукція ж виробляється
працею людей за допомогою таких ресурсів. З цією метою
ресурси необхідно задіяти в певних комбінаціях: взаємодо-
повнюваність — суть використання ресурсів. Форми цієї
взаємодоповнюваності аж ніяк не «задані» підприємцям,
що розробляють і реалізують виробничі плани. Таких ре¬
чей, як виробнича функція, у реальності не існує. Навпаки,
завдання підприємця полягає саме в тому, щоб в умовах
постійних змін вгадати, яка комбінація ресурсів у сьогод¬
нішній обстановці дасть максимальне перевищення вартос¬
ті продукції над вартістю факторів виробництва, і спрогно-
зувати, яким ця комбінація повинна бути в імовірній зав¬
трашній ситуації, коли вартість продукції, витрати на
додаткові фактори виробництва й технології зміняться.
Якби всі капітальні ресурси мали необмежену універ¬
сальність, підприємцям досить було б піти за змінами зов¬
нішніх умов, перенацілюючи ресурси на ті способи вико¬
ристання, які в результаті цих змін стають прибутковими.
Насправді, однак, універсальність ресурсів, як правило, об¬
межена; для кожного з них існує лише певний набір спо¬
собів використання1. Тому необхідність пристосовуватися
до змін найчастіше спричиняє необхідність корегування
складу групи ресурсів («перегрупування ресурсів»). Однак
будь-яка зміна в характері взаємодоповнюваності впливає
на вартість вхідних у групу ресурсів, породжуючи приріст
капіталу або збитки. Підприємці будуть робити високі
ставки на ті ресурси, для яких вони знайшли більш при¬
буткові способи використання, і низькі — на тих, які дово¬
диться використовувати з меншою вигодою. В умовах, ко¬
ли набувають чинності обмеження, тобто для ресурсу, що
1 Моя подальша аргументація багато в чому зобов’язана ідеям Людвіга
фон Мізеса (див.: Mises L. von. Das festangelegte Kapitał // Mises L. von.
Grundprobleme der Nationalokonomie. Jena: Gustav Fischer, 1933. S. 201-214;
англ. переклад: Mises L. von. Epistemo-logical Problems of Economics. New
York: D. Van Nostrand, 1960. P. 217-231).
[ РИНКОВА ЕКОНОМІКА І РОЗПОДІЛ БАГАТСТВА ] 95

входив у прибуткову комбінацію, уже не можна виявити
спосіб використання (сьогодні або в майбутньому), остан¬
ній повністю втрачає характер ресурсу. Але навіть якщо не
брати подібні крайнощі, постійна мінливість світу, у якому
ми живемо, неминуче спричиняє приріст або зменшення
капіталу, втіленого в активах тривалого користування.
Таким чином, ринковий процес являє собою процес ви¬
рівнювання. В умовах ринкової економіки перерозподіл ба¬
гатства відбувається постійно й у масштабах, у порівнянні
з якими зовні схожі процеси, ініційовані сучасними полі¬
тиками, виглядають незначними — хоча б з тієї причини,
що ринок наділяє багатством тих, хто здатний ним розпо¬
рядитися, а політики — своїх виборців, котрі, як правило,
на це не спроможні.
Рушійна сила процесу перерозподілу багатства — не
комбінація випадкових факторів. Ті, хто в ньому бере
участь, грають не на «навмання», а виявляють свої навич¬
ки. Цей процес, як і всі справді динамічні процеси, відоб¬
ражає передачу знань від однієї людини до іншої. Він мож¬
ливий лише тому, що дехто має знання, коли інші їх ще не
здобули, оскільки інформація про зміни і їх наслідки по¬
ширюється в суспільстві поступово й нерівномірно.
У рамках цього процесу успіху досягає той, хто раніше
за всіх інших усвідомлює, що якийсь ресурс, котрий сьо¬
годні можна задіяти, якщо він ще не з’явився, або купити
(якщо він уже існує) за ціною А, завтра стане елементом
якоїсь продуктивної комбінації, у результаті чого його вар¬
тість становитиме вже А’. Подібний прибуток або збитки,
обумовлені можливістю або потребою в переході від одно¬
го способу використання ресурсу до іншого (більш ефек¬
тивного або менш ефективного, ніж перший), становить
економічну суть багатства в мінливому світі і є головною
рушійною силою його перерозподілу.
У ході цього процесу ймовірність того, що та сама лю¬
дина раз за разом буде правильно вгадувати нові способи
можливого використання існуючих або потенційних ресур¬
сів, украй мала — якщо вона, звичайно, не геній. Але навіть
в останньому випадку її спадкоємці навряд чи покажуть
настільки ж блискучий результат (якщо вони, знову ж, не
геніальні). У світі несподіваних змін збитки в остаточному
підсумку так само неминучі, як і приріст капіталу. Конку¬
ренція між власниками капіталу й специфіка ресурсів три¬
валого користування, навіть якщо ця специфіка багато¬
гранна, обумовлюють чергування прибутку й збитків.
У цих економічних феноменів є певні соціальні наслід-
[ ЛЮДВІГ ЛАХМАНН ]

ки. Оскільки критики ринкової економіки сьогодні хочуть
ґрунтуватися на аргументах «соціального» плану, нам, ма¬
буть, варто прояснити справжні соціальні результати рин¬
кового процесу. Ми вже відзначали, що суть цього проце¬
су — вирівнювання. Зараз ми можемо точніше визначити
його результати як варіант феномена, який Парето називав
«кругообігом еліт». Багатство рідко залишається надовго в
тих самих руках. У міру того як непередбачені зміни нада¬
ють цінність то одному, то іншому конкретному ресурсу,
породжуючи приріст або зменшення капіталу, воно перехо¬
дить із рук у руки. Можна повторити слідом за Шумпете-
ром: власники багатства нагадують пожильців готелю або
пасажирів поїзда — вони завжди існують, але їх склад час¬
то змінюється.
Як ми бачили, в умовах ринкової економіки будь-яке
багатство проблематичне. Чим більш довгостроковий і спе¬
цифічний характер носять ресурси, тем обмеженішим є ко¬
ло способів їх використання й тим очевидніша наявність
проблеми. Однак у суспільстві, де обсяг фіксованого капі¬
талу був невеликий — основний обсяг накопиченого багат¬
ства набирав форми запасів товарів в основному сільсько¬
господарських і з обмеженим терміном придатності, і де
споживчих товарів тривалого користування, за винятком
хіба що будинків і меблів, практично не існувало, — ця
проблема була не настільки помітна. Саме в такому сус¬
пільстві жили класики економічної науки і багато його
особливостей вони перенесли у свої теорії. Таким чином,
стосовно тодішніх умов висновок цих економістів про те,
що будь-який капітал має однорідність й ідеальну універ¬
сальність (вони протиставляли його єдиному на той момент
специфічному й невідтворному ресурсу — землі), видаєть¬
ся якоюсь мірою обґрунтованим. Однак у наш час подібна
дихотомія невиправдана. Чим більший обсяг основних
фондів у суспільстві, чим триваліший термін їх викорис¬
тання, тим сильніша ймовірність того, що капітальні ресур¬
си, поки вони не вичерпаються, будуть використовуватися
не в тих цілях, для яких вони спочатку призначалися. На
практиці це означає, що в сучасній ринковій економіці
постійних джерел доходу не існує. Тривалість користуван¬
ня й обмежена універсальність це попросту виключають.
У даній статті ми підкреслювали насамперед той факт,
що перерозподіл капіталу під впливом ринкових сил у
постійно мінливому світі — повсюдний і очевидний фено¬
мен. Чому ж тоді він незмінно ігнорується? Можна зрозу¬
міти, чому його ігнорують політики: зрештою, переважна
[ РИНКОВА ЕКОНОМІКА І РОЗПОДІЛ БАГАТСТВА ] 97

більшість виборців не випробовують безпосередньо на собі
його впливу, і навіть якщо випробовують, навряд чи здатні
зрозуміти суть того, що відбувається — як було наочно
продемонстровано на прикладі інфляції. Але чому цей фе¬
номен залишають без уваги й економісти? їм, за ідеєю, по¬
винна імпонувати теза про те, що розподіл багатства —
результат дії економічних сил. Чому ж тоді так багато еко¬
номістів продовжують розглядати розподіл багатства як
«параметр» у вищеописаному другому значенні цього по¬
няття? На нашу думку, проблема пов’язана з надмірною
увагою до проблем рівноваги.
Як ми вже бачили, зміна способів розподілу багатства —
атрибут неврівноваженого світу. Приріст і зменшення ка¬
піталу відбувається в основному через те, що ресурси три¬
валого характеру доводиться використовувати незаплано-
ваними способами, і через те, що дехто з людей раніше й
краще за інших розуміють значення мінливих потреб і ре¬
сурсів у динамічному світі. Рівновага означає сталість пла¬
нів, але перерозподіл багатства ринковими механізмами, як
правило, стає результатом спонтанних дій. Тим, хто звик
мислити категоріями рівноваги, процеси на зразок тих, що
ми описали, природно, уявляються чимось не занадто «рес¬
пектабельним». Для них «реальні» економічні сили — це ті,
що підтримують рівновагу. Тому сили, що діють під час
наявності рівноваги, таким економістам малоцікаві й най¬
частіше ними ігноруються. Ми, звичайно, не стверджуємо,
що сучасний учений, настільки спокушений «граматикою»
рівноваги й настільки необізнаний про реалії ринку, не
спроможний або не готовий аналізувати зміни в економіці:
це було б безглуздо. Ми тільки прагнемо сказати, що він
добре підготовлений лише до дослідження змін, що відпо¬
відають досить негнучким теоретичним рамкам.

Комбінація політичної
й економічної свободи
дозволяє людству творити чудеса
Темба А. Нолутшунгу
У липні 1794 року Максиміліан Робесп’єр — революціо-
нер-республіканець, радикал-демократ і натхненник яко¬
бінського терору, від якого до 40 000 французів і францу¬
женок загинули на гільйотині як «вороги народу», — був
страчений своїми політичними супротивниками. За мить
до смерті він звернувся до юрби, яка раніше схилялася пе¬
ред ним, а тепер жадала його крові, з такими словами: «Я
дав вам свободу, а ви прагнете ще й хліба». На цьому за¬
кінчився терор.
Мораль, яку ми можемо винести з цієї історії, полягає в
тому, що між політичною свободою й економічним добро¬
бутом існує зв’язок, але це не одне й те саме.
Економічний добробут — наслідок свободи. У ПАР, де
рівень безробіття, за офіційним даними, становить 25%
працездатного населення (ця цифра не включає тих, хто
вже зневірився й залишив спроби знайти роботу), розрив
між політичною свободою й економічним добробутом таїть
у собі катастрофічні наслідки — причому ця небезпека
збільшується тим, що уряди, що приходять до влади, раз
за разом обіцяють своїм виборцям усілякі соціальні пільги.
Щоб упоратися з нашими проблемами, необхідно позбу¬
тися деяких помилкових уявлень.
Створення нових робочих місць — не функція держави.
Щоб робота була постійною, вони повинні створюватися
приватним сектором. Держава створює робочі місця на
гроші платників податків, і це рівносильне субсидуванню
зайнятості. Такі робочі місця не є постійними, а тому їх
наявність не дає позитивних економічних результатів.
Створює багатство насамперед приватний сектор, а держ¬
сектор його споживає.
Гроші — лише засіб, який забезпечує обмін товарами й
послугами, а тому вони повинні бути пов’язані із продук¬
тивністю праці й відображати її рівень. Коли я в 1991 році
[ ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ] 99

відвідав посткомуністичну Росію й Чехословаччину, там у
вжитку був анекдот: робітники роблять вигляд, що працю¬
ють на державу, а держава робить вигляд, що їм платить.
Тому, на мою думку, ведучи мову про осмислене створення
робочих місць, увагу слід зосереджувати винятково на при¬
ватному секторі.
Напрошується питання: яку економічну політику слід
проводити стосовно приватних підприємств? Які заходи
сприяють підвищенню їх продуктивності, а які перешко¬
джають? Одним словом, що слід робити?
Розглянемо принципи, що лежать в основі найпростішо¬
го обміну з двома учасниками. Прості трансакції можуть
служити «мікроілюстрацією» функціонування економіки в
цілому. Вони повинні показувати керівництву держави,
яка політика найбільше відповідає природі людини, оскіль¬
ки в економіці саме людський фактор має вирішальне зна¬
чення. Перенесімося для початку в найдавніші часи й уяві¬
мо собі печерну людину — досвідченого мисливця, що не
вміє, однак, робити зброю для полювання. І от наша печер¬
на людина зустрічається з досвідченим майстром і пого¬
джується віддати частину здобичі в обмін на потрібну йо¬
му зброю. За підсумками трансакції обидва учасники задо¬
волені: вони вважають, що одержали щось більш вартісне
для них, ніж те, що вони віддали. Рано чи пізно майстер
зрозуміє: якщо він не буде сам ходити на полювання й
зосередиться на виготовленні зброї, він зможе міняти свої
вироби на хутро, м’ясо, слонову кістку і так далі. Одним
словом, він почне займатися бізнесом. У результаті мають
вигоду як сам майстер, так і всі його клієнти, які обзаво¬
дяться більш ефективною мисливською зброєю.
У зв’язку із цим сценарієм необхідно відзначити, що в
ході описаного процесу не застосовуються ні сила, ні об¬
ман. Не беруть участі у ньому й жодні треті сторони. Ніхто
не вказує, за якими правилами повинен вестися бізнес.
Правила, якими керуються учасники трансакцій, виника¬
ють спонтанно. Учасники немов підкоряються природному
порядку речей. Економіст Фрідріх Хайек називав це спон¬
танним порядком, і одним з його елементів є взаємоповага
до прав приватної власності.
Цей простий приклад свідчить про те, що в сучасних
умовах відмова держави від втручання в економічну діяль¬
ність обертається високими темпами зростання й відповід¬
ними соціально-економічними благами. Іншими словами,
якщо влада заохочує економічну свободу виробників і спо¬
живачів, дозволяє їм безперешкодно здійснювати трансак¬
100 [ ТЕМБА А. НОЛУТШУНГУ ]

ції, не поєднані з примусом або шахрайством, країна і її
народ розцвітають. Це гарантований спосіб досягти скоро¬
чення безробіття, поліпшити якість освіти й охорони здо¬
ров’я.
Ці основні принципи стосуються всіх економік, незалеж¬
но від культурного контексту, у якому кожна з них форму¬
валася. Розповсюджений міф про «трудову етику» вимагає
критичного аналізу. Ця концепція побічно підкріплює на¬
ціональні чи етнічні стереотипи, пов’язані з наявністю або
відсутністю трудової етики. Логічним наслідком цього стає
висновок про те, що бідні є бідні, оскільки в них відсутня
трудова етика, а багаті домагаються успіху завдяки тому,
що в них вона є, — така точка зору досить небезпечна,
особливо якщо розрізнення робиться за расовою ознакою.
До падіння Берлінської стіни в 1989 році ФРН за обся¬
гом ВВП посідала друге місце у світі, а економіка НДР
перебувала в катастрофічному становищі. Але ж в обох
державах жив той самий народ з однаковою культурою, і
навіть члени тих самих родин, розділених після Другої сві¬
тової війни. Те ж саме можна сказати й про Корейський
півострів: Південна Корея — економічний гігант, а КНДР
котиться в прірву й не може обходитися без іноземної до¬
помоги. Але ж знову ідеться про один народ однієї культу¬
ри. Згадаємо також, який контраст існував між КНР і Гон¬
конгом до того, як в 1992 році Ден Сяопін ініціював ради¬
кальні ринкові реформи, оголосивши, що багатство
заслуговує похвали, і не важливо, якої масті кішка — го¬
ловне, щоб вона ловила мишей. І знову — той самий народ,
та сама культура, одні й ті ж красномовні економічні
контрасти. У всіх цих випадках відмінності визначаються
ступенем свободи, яким користуються економічні актори.
З 1992 року завдяки радикальним ринковим реформам
Китай активно нарощував свій економічний потенціал, і
сьогодні він посідає третє місце у світі за обсягом ВВП. У
той же час США, як відзначає Бертель Шмітт, на жаль,
«підібрали соціалістичну інструкцію з керівництва еконо¬
мікою, яку Ден Сяопін розсудливо викинув».
Багатство країни і її жителів визначається законодавчою
й інституціональною системою, у рамках якої відбувається
економічна діяльність, і особливо ступенем державного ре¬
гулювання економіки. Іншими словами, доходи індивідів
залежать від того, наскільки держава дозволяє їм користу¬
ватися економічною свободою.
Сказане можна підсумувати словами професора Волтера
Вільямса, автора книги «Війна Південної Африки проти
[ ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ] 101

капіталізму», яка змушує замислитися. Ще в 1986 році він
відзначав: «Проблеми ПАР дозволять розв’язати не спеціа¬
льні програми, не пільги для чорношкірих, не соціальні ви¬
плати й підтримку. їх розв’яже свобода. Адже якщо ви,
дивлячись на ситуацію у світі, шукаєте багатих людей і
різноманітні способи, що дозволяють їм добре жити, це
значить, що ви шукаєте суспільство з досить високим рів¬
нем свободи особистості».

Частина 4
Глобалізація
капіталізму

Глобальний капіталізм
і справедливість
Джун Арунга
Мій досвід свідчить про те, що переважна більшість —
можливо до 90% — розбіжностей викликані відсутністю
інформації в однієї зі сторін. Особливо важливого значен¬
ня цей факт набуває, коли люди переміщаються з одного
культурного простору в інший. Сьогодні ми спостерігаємо
різке зростання торгівлі в Африці, між африканцями, — і
це після тривалого періоду їхньої ізоляції один від одного
через протекціонізм, націоналізм і нерозуміння. Думаю,
розвитку торгівлі можна тільки порадіти. Дехто сприймає
зростання товарообігу з побоюванням; мені здається, їм
просто не вистачає інформації.
Глобалізація — це реальність і, на мій погляд, її слід
схвалювати. Вона забезпечує передачу навичок, доступ до
технологій з усіх країн світу й багато чого іншого. Однак
багато хто залишається за бортом цього процесу. Виникає
питання: чому? У 2002 році мені довелось зустрітися зі
шведським економістом Юханом Норбергом, автором кни¬
ги «На захист глобального капіталізму», і мене вразило, як
він працює з інформацією. Норберг не відкидав з ходу ар¬
гументи опонентів вільної торгівлі. Він вислуховував їх,
аналізував їхні точки зору й перевіряв їхні дані. Саме інте¬
рес до реальних фактів зробив його прихильником капіта¬
лізму.
Вразив мене і його непідроблений інтерес до становища
найнезахищеніших людей — бідняків. Норберг подорожує
по світу і ставить запитання. Він не вказує людям, що ті
повинні думати. Розпитуючи бідняків, які дістали можли¬
вість займатися торгівлею як комерсанти або співробітни¬
ки підприємств, що брали участь у міжнародній торгівлі, —
він здобував відомості, які випускали з уваги чиновники й
можновладці. Стало ваше життя краще або гірше після то¬
го, як ви поступили на цю нову фабрику? Допомагає вам
перший у вашому житті мобільний телефон? Збільшилися
чи зменшилися ваші прибутки? Як ви пересуваєтеся: піш¬
ки, на велосипеді, на мотоциклі чи на машині? Що вам
[ ГЛОБАЛЬНИЙ КАПІТАЛІЗМ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ ]

більше подобається: їздити на мотоциклі чи ходити пішки?
Норберг наполегливо аналізує факти з нашого повсякден¬
ного життя. Він запитує людей, безпосередньо пов’язаних
з вільною торгівлею, що вони про неї думають і чи змінила
вона їхнє життя на краще. Його цікавлять не узагальнення,
а особисті думки.
Нам варто задуматися над питанням не тільки про те,
що наша держава робить для нас, але й що вона робить з
нами. Наші уряди заподіюють нам зло: грабують нас, не
дають займатися комерцією, не дозволяють біднякам виби¬
тися з убогості. Через відсутність верховенства закону в
країнах з низькими середньодушовими доходами місцевим
інвесторам не дозволено брати участь у конкурентній бо¬
ротьбі. Можливо, саме тому такі країни й залишаються бід¬
ними — тому що їх уряди не поважають власний народ.
Уряди багатьох бідних країн намагаються залучити
«іноземних інвесторів», але не допускають на ринок влас¬
них громадян. Забезпечення співвітчизникам доступу до
ринку й конкуренції не входить у їхні плани. У місцевих
жителів є розуміння специфіки власної країни, те, що на¬
зивається «місцевим знанням». Але уряди наших африкан¬
ських країн не дають їм брати участь у ринковій діяльнос¬
ті, віддаючи перевагу іноземним і вітчизняним групам інте¬
ресів.
Наприклад, тверді обмеження, що душать конкуренцію
в секторах послуг африканських країн — зокрема, у банків¬
ській справі й водопостачанні, — ігнорують спроможність
їхніх громадян з користю застосовувати «місцеве знання»
відповідних технологій, переваг споживачів та існуючої
інфраструктури. Коли особливі привілеї надаються «іно¬
земним інвесторам», а місцеве населення усувають від
участі в конкуренції, це не має нічого спільного із справж¬
ньою глобалізацією. Якщо «особливі економічні зони»,
створювані урядами наших країн для залучення «інозем¬
них інвесторів» такі хороші, чому переважній більшості
африканців вони не приносять ніякої вигоди? Чому вони
вважаються «особливими», привілейованими зонами, а не
частиною системи вільної торгівлі, доступної для всіх?
Свобода торгівлі — це свобода участі в конкурентній бо¬
ротьбі за обслуговування людей, а не особливі привілеї для
місцевих еліт, що цураються конкуренції, та іноземних
інвесторів, для яких завжди відкриті двері в міністерські
кабінети.
Коли транснаціональні корпорації користуються особли¬
вою прихильністю наших урядів, а місцевим фірмам влас¬
106 [ ДЖУН АРУНГА ]

на влада блокує доступ на ринок, це ніяка не «свобода
торгівлі». Свобода торгівлі припускає рівність усіх перед
законом і право всіх безперешкодно брати участь у най-
природнішому із занять: добровільному обміні.
Процвітання африканцям принесе не іноземна допомога
або незароблені гроші. Цього ми в Африці вже нахлебта¬
лись досить, і на тяжку долю бідняків це ніяк не вплинуло.
Подібна «допомога» породжує корупцію й підриває вер¬
ховенство закону. Вона прив’язується до придбання послуг
у певних фірм із країн, які надають допомогу, що спотво¬
рює комерційні відносини. Але гірше всього інше — «допо¬
мога» відриває уряди від власних народів, оскільки ті, хто
оплачує їхні рахунки, живуть не в Африці, а в Парижі,
Вашингтоні або Брюсселі.
Процес торгівлі може спотворюватися й сковуватися
місцевими елітами, що мають «доступ до тіла» міністрів —
ну, ви знаєте, як це робиться. Він може спотворюватися
наданням монопольних прав, відсіканням конкурентів —
вітчизняних і закордонних. Крім того, процес торгівлі
спотворюється й стає невільним, коли іноземні еліти одер¬
жують від наших урядів монопольні права за рахунок угод
про «прив’язку» допомоги, які укладаються за співучасті
іноземних урядів: угод, що носять фіксований характер, а
значить, таких, що відсікають місцевих і закордонних кон¬
курентів. Усі ці форми регулювання обмежують наш ринок
і нашу свободу. Оскільки в нас немає свободи вибору, ми
змушені купувати товари й послуги не найвищої якості й
не за найвигіднішою ціною. Несвобода заважає нам підня¬
тися з колін і закріплює вбогість.
Але нас не просто позбавляють якісних і дешевих това¬
рів. Нас позбавляють можливості придумувати щось нове,
користуватися плодами нашої думки, поліпшувати своє
становище за рахунок нашої енергії й інтелекту. У довго¬
строковому плані це ще більш тяжкий злочин, чинений
проти нас. Протекціонізм і привілеї не просто закріплюють
банкрутство економіки — вони паралізують наш розум, від¬
вагу, силу характеру, волю, рішучість і віру в себе.
Що нам потрібно — так це інформація. Треба говорити
з простими людьми. Треба перевіряти факти. У більшості
випадків вони не секретні, але мало хто завдає собі клопо¬
ту з ними ознайомитися. Переважна більшість даних свід¬
чить про те, що ринкова капіталістична економіка, свобода
торгівлі й рівноправність у рамках верховенства закону за¬
безпечують процвітання більшості людей.
Нам потрібен ринковий капіталізм, що створює простір
[ ГЛОБАЛЬНИЙ КАПІТАЛІЗМ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ ] 107

для реалізації нашого потенціалу. У своїй книзі «Загадка
капіталу» перуанський економіст Ернандо де Сото показує,
як бідняки можуть перетворити «мертвий капітал» на «жи¬
вий» і тим самим поліпшити своє становище. Відсутність
капіталу не можна вважати непереборною перешкодою. У
нас в Африці капіталу хоч відбавляй, але більшу його час¬
тину не можна використовувати, щоб поліпшити наше
життя. Він «мертвий». Щоб оживити його й використову¬
вати на благо, нам слід удосконалювати наші права влас¬
ності. Нам потрібна власність, тобто повага до наших прав.
Нам потрібно рівність усіх перед законом. Нам потрібен
вільний ринковий капіталізм.

Глобалізація покращує
становище людей
Вернон Сміт
Сьогодні я буду виступати на оптимістичну тему. Мова
йтиме про обмін і ринки, що забезпечують спеціалізацію
завдань і знань. Саме ця спеціалізація — ключ до створен¬
ня будь-якого багатства і єдине джерело стійкого покра¬
щання становища людей. Вона суть глобалізації.
Проблема полягає в тому, що всі ми діємо одночасно у
двох «просторах обміну». По-перше, ми живемо у світі осо¬
бистого соціального обміну, заснованого на взаємності й
нормах, загальних для невеликих груп, родин і громад.
Фраза «я в тебе в боргу» існує багатьма мовами: люди доб¬
ровільно визнають, що зобов’язані іншим за зроблені по¬
слуги. З часів первісних людей особистий обмін забезпечує
спеціалізацію завдань (полювання, рибальство, виготовлен¬
ня знарядь праці), закладає основу для зростання продук¬
тивності праці й добробуту. Цей поділ праці за давніх років
дозволив людям розселитися по всьому світу. Таким чи¬
ном, спеціалізація дала старт глобалізації задовго до появи
того, що ми називаємо ринковою економікою.
По-друге, ми живемо у світі безособового обміну на рин¬
ку, у рамках якого в процесі «дистанційної» торгівлі між
незнайомцями виникли спілкування й співробітництво.
Здійснюючи особистий обмін, ми зазвичай прагнемо зро¬
бити щось хороше для інших. На ринку це прагнення най¬
частіше зникає, оскільки кожен з нас як правило зосере¬
джується на власній вигоді. Однак наші лабораторні експе¬
рименти показують: ті ж люди, що щосили намагаються
співробітничати в процесі особистого обміну, у масштабах
ринку в цілому прагнуть до максимальної вигоди для себе.
При цьому в ході ринкових трансакцій вони неусвідомлено
збільшують до максимуму загальну вигоду для групи. У
чому причина? Вона пов’язана із правами власності. При
особистому обміні правила, що визначають його, виника¬
ють за рахунок добровільної згоди сторін. В умовах безосо¬
бового ринкового обміну аналогічні правила — наприклад,
права власності, що забороняють що-небудь брати, не від¬
[ ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ПОКРАЩУЄ СТАНОВИЩЕ ЛЮДЕЙ ] 109

даючи нічого замість, — закладені в інституціональній сис¬
темі. Таким чином, і в тому й в іншому випадку простір
обміну функціонує однаково: аби щось одержати, треба
щось віддати.
Основа добробуту
Ступінь спеціалізації визначають ринки товарів і послуг, у
межах яких створюється багатство. На організованих рин¬
ках витрати виробництва й пропозиція вартісних в очах
споживачів товарів порівняно передбачувані. Ці постійно
повторювані дії на ринку відрізняються неймовірною ефек¬
тивністю — навіть в умовах досить складних ринкових від¬
носин, коли обмін охоплює безліч товарів.
У ході своїх експериментів ми також виявили: люди, як
правило, не згодні з тим, що яка-небудь модель дозволяє
спрогнозувати кінцеву ціну, а також обсяг товарів, які вони
продають і купують. Насправді для ефективності ринку не
потрібно великої кількості учасників, повної інформації,
розуміння економічних процесів і якихось особливих
знань. Зрештою, люди торгували на ринках задовго до то¬
го, як з’явилася економічна наука, що досліджує ці проце¬
си. Усе, що вам потрібно знати, — це коли ви заробляєте
більше грошей, а коли менше, і є чи у вас можливість ско¬
регувати свої дії.
Прикметною рисою ринків товарів і послуг є розмаїття
— розмаїття смаків, навичок, знань, природних ресурсів,
ґрунтів і кліматичних умов. Але розмаїття без свободи об¬
міну означає бідність. Жодна людина, навіть удосталь на¬
ділена яким-небудь єдиним ресурсом або кваліфікацією, не
може досягти добробуту за відсутності торгівлі. В умовах
вільного ринку ми залежимо від інших людей, яких ми не
знаємо особисто або по імені й навіть не розуміємо. Без
ринку ми були б бідні, знедолені, грубі й неосвічені.
Ринок вимагає добровільного дотримання правил соці¬
альної взаємодії й економічного обміну. Найкраще цей
принцип сформулював Давид Юм ще 250 років тому: існує
лише три закони природи — право власності, передача
майна за обопільною згодою й виконання обіцянок. Такі
головні засади порядку, що робить можливим існування
ринку й процвітання.
«Закони природи» Юма випливають із прадавніх запо¬
відей: не вкради, не прагни майна ближнього свого, не
лжесвідчи. «Злодійство» поглинає багатство й перешко¬
джає його відтворенню. Посягання на майно ближнього
110 [ ВЕРНОН СМІТ ]

заохочують державу, що діє насильницькими методами, до
перерозподілу багатства, тим самим ставлячй під загрозу
стимули для вирощування завтрашнього врожаю. Лжесвід¬
чення підриває єдність, репутацію менеджменту, довіру
інвесторів, прибутковість у довгостроковій перспективі й
особисті обміни, що носять найбільш людяний характер.
Ринок дає обіцяні результати
Економічний розвиток пов’язаний з наявністю вільних еко¬
номічних і політичних систем, породжених верховенством
закону й правами приватної власності. Централізована пла¬
нова економіка жодного разу не виправдала надій, що по¬
кладалися на неї. У той же час існує чимало більших і
менших країн (від Китаю до Нової Зеландії), де держава
зламала хоча б частину бар’єрів на шляху економічної сво¬
боди. Ці країни забезпечили вражаюче економічне зростан¬
ня, просто дозволивши своїм громадянам поліпшувати
власне економічне становище.
Китай значно просунувся по шляху до економічної сво¬
боди. Трохи більше року тому в його конституцію були
внесені поправки, що дозволяють людям мати, купувати й
продавати приватну власність. Для чого це було зроблено?
Одна із проблем, з'якими зіштовхнулася влада КНР, поля¬
гала в тому, що люди купували й продавали власність, на¬
віть незважаючи на те, що такі трансакції не визнавалися
державою. Це дозволяло чиновникам на місцях брати ха¬
барі з тих, хто порушував закон, займаючись торгівлею.
Визнавши права власності, уряд країни намагається підір¬
вати основу чиновницької корупції на місцях, яку дуже
важко відслідковувати й перебороти з Центру. На мою
думку, прийняті поправки до конституції є інструментом
обмеження всепроникаючої корупції в держапараті й полі¬
тичного втручання в процес економічного розвитку.
Хоча цей крок не став результатом прихильності полі¬
тичної демократії, він цілком може прокласти шлях до
більш вільного суспільства. Позитивні результати вже на¬
явні: 276 фірм, що входять у список 500 найбільших ком¬
паній світу за версією журналу Fortune, сьогодні вклада¬
ють капітали в гігантський технопарк поблизу Пекіна, що
діє на досить сприятливих умовах п’ятдесятилітньої орен¬
ди, наданої державою.
Приклад Ірландії слугує ілюстрацією того, що й мала
країна може збагатитися за рахунок реалізації економічної
політики держави. У минулому Ірландія масово «експорту¬
[ ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ПОКРАЩУЄ СТАНОВИЩЕ ЛЮДЕЙ ] 111

вала» людей. Це приносило вигоду Сполученим Штатам і
Британії, куди прямували здібні емігранти-ірландці, що ті¬
кали від безпросвітного життя в себе на батьківщині. Усьо¬
го двадцять років тому Ірландія була бідна як країна тре¬
тього світу, але сьогодні по середньодушовому доходу вона
випередила свою колишню метрополію й стала значним
гравцем на європейській економічній арені. За даними Все¬
світнього банку, темпи зростання ВВП Ірландії підвищи¬
лися з 3,2% в 1980-х роках до 7,8% в 1990-х.
В останні роки вона посідає восьме місце у світі за се-
редньодушовими доходами, а Великобританія — тільки
п’ятнадцяте. За рахунок залучення прямих іноземних
інвестицій (у тому числі венчурного капіталу) Ірландія не
тільки припинила «витік мізків», але й розгорнула процес
у зворотній бік — молодь тепер повертається на батьківщи¬
ну. Ці молоді люди повертаються завдяки можливостям,
які створило розширення сфери економічної свободи в
Ірландії. їх можна назвати прикладом впевнених у собі
підприємців у сфері «економіки знань», що поліпшують
становище людей і створюють багатство не тільки для рід¬
ної країни, але також для Сполучених Штатів та інших
держав світу. Біографії цих людей свідчать про те, що від¬
мова від неприйнятної державної політики створює нові
економічні можливості, здатні діаметрально змінити ситуа¬
цію з «витоком мізків».
Боятися нема чого
Одним з найважливіших елементів процесу змін, зростан¬
ня й поліпшення економічних умов є надання можливості
«учорашнім» робочим місцям рушити в дорогу слідом за
технологіями вчорашнього дня. Якщо влада заборонить
вітчизняному бізнесу займатися аутсорсингом, іноземних
конкурентів це не зупинить. За допомогою аутсорсингу ці
конкуренти зможуть скоротити витрати, за рахунок зеко¬
номлених коштів знизити ціни й модернізувати вироб¬
ництво, одержавши тим самим серйозні переваги на ринку.
Один з найбільш відомих прикладів аутсорсингу — пе¬
реміщення текстильного виробництва з Нової Англії на
південь США після Другої світової війни: у південних
штатах зарплати були нижчі. (Як і слід було сподіватися,
це привело до зростання зарплат на Півдні, і в остаточному
підсумку текстильне виробництво знову перемістилося —
тепер в азійські країни з дешевою робочою силою).
Однак робочі місця в Новій Англії нікуди не зникли. На
112 [ ВЕРНОН СМІТ]

зміну текстильній промисловості прийшли високотехноло-
гічні галузі — електронно-інформаційна- й біотехнологічна.
У результаті, незважаючи на втрату колись важливих під¬
приємств, Нова Англія від цього переміщення тільки ви¬
грала. В 1965 році Воррен Баффет придбав одну із занед¬
баних текстильних компаній штату Массачусетс — Berks¬
hire-Hathaway. Фінансові надходження від цієї фірми (їх
обсяг падав, але залишався значним) він реінвестував у
цілий ряд венчурних компаній, що відчували недолік фі¬
нансування. Як відомо, ці компанії досягли вражаючого ус¬
піху, і через 40 років ринкова капіталізації корпорації Баф-
фета склала 133 мільярди доларів. Те ж саме сьогодні від¬
бувається з компаніями K-Mart і Sears Roebuck. Ніщо не
вічне на сім світі: коли старі фірми занепадають, їх ресурси
спрямовуються на створення нових.
Тільки що Національне бюро економічних досліджень
оприлюднило нову доповідь про інвестиції американських
транснаціональних корпорацій на батьківщині й в інших
країнах. Результати дослідження показали: їх капітало¬
вкладення в Сполучених Штатах у три рази перевищують
інвестиції за рубежем. Це свідчить про взаємодоповнюю¬
чий характер інвестицій у своїй країні й за кордоном:
збільшення в одній сфері спричиняє збільшення капіта¬
ловкладень і в іншій. За оцінкою Mckinsey and Company,
кожний долар, витрачений американськими компаніями на
аутсорсинг в Індії, дає Сполученим Штатам збільшення в
1,14 долара. Приблизно половина отриманого доходу по¬
вертається інвесторам і клієнтам, а частина, що залишила¬
ся, використовується в основному для створення нових ро¬
бочих місць у США. Для контрасту: у Німеччині кожний
вкладений за рубежем євро дає національній економіці від¬
дачу лише в 80% — насамперед тому, що через масштабне
державне регулювання звільненим німецьким трудящим
отримати нову роботу набагато важче, ніж американцям.
На мій погляд, поки Сполучені Штати будуть посідати
перше місце у світі за рівнем інновацій, нам нічого боятися
ні самого аутсорсингу, ні того, що нашим політикам
удасться його заборонити. За даними Інституту міжнарод¬
ної економіки, в 1999-2003 роках у країні було створено
понад 115 000 високооплачуваних робочих місць у сфері
виробництва комп’ютерного програмного забезпечення, а
через аутсорсинг за той же період ми втратили тільки
70 000 робочих місць. Аналогічним чином у секторі послуг
було створено 12 мільйонів робочих місць, а загублено 10
мільйонів. Цей феномен динамічних змін у технологічній
[ ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ПОКРАЩУЄ СТАНОВИЩЕ ЛЮДЕЙ ] 113

сфері й заміні робочих місць у старих галузях новими ста¬
новить суть економічного розвитку.
Переносячи виробництва в інші країни, американські
компанії заощаджують гроші й вкладають кошти, що ви¬
вільнилися, у нові технології й нові робочі місця — це доз¬
воляє їм зберегти конкурентоспроможність на світовому
ринку. На жаль, неможливо отримати плоди перетворень
без хворобливого процесу змін. Зміни хворобливі для тих,
хто втрачає роботу й змушений шукати новий рід занять.
Вони хворобливі для тих, хто йде на ризик, інвестуючи в
нові технології, і програє. Але вигода, одержувана пере¬
можцями, створює величезні обсяги багатства для економі¬
ки в цілому. Ці переваги закріплюються на ринку за раху¬
нок проб і помилок, а також досвіду, що накопичується в
процесі конкуренції.
Глобалізація — явище не нове. Це просто новочасний
термін, що позначає віковічний шлях людства, прагнення
людей поліпшити своє становище за рахунок обміну й спе¬
ціалізації у світовому масштабі. Крім того, глобалізація —
синонім миру. Згадаємо мудре зауваження великого фран¬
цузького економіста Фредеріка Бастіа: якщо кордони не
перетинають товари, їх рано чи пізно перетнуть солдати.

Культура свободи
Маріо Варгас Льоса
Найбільш ефективні нападки на глобалізацію, як правило,
пов’язані не з економічною тематикою, а з соціальними,
етичними й насамперед культурними проблемами. Ці аргу¬
менти звучали під час непорядків у Сієтлі в 1999 році,
відлунювали в Давосі, Банкоку й Празі. Ось їхня суть: сти¬
рання національних меж і формування світу, взаємозалеж¬
ного через ринки, завдасть смертельного удару регіональ¬
ним і національним культурам, а також традиціям, побуту,
міфам і звичаям, які визначають культурну ідентичність
кожної країни або регіону. Оскільки більшість країн світу
не здатна опиратися вторгненню культурних продуктів з
розвинених країн, а точніше, з єдиної наддержави — Спо¬
лучених Штатів, що неминуче плетуться у хвості гігант¬
ських транснаціональних корпорацій, їм врешті-решт буде
нав’язана північноамериканська культура, що нівелює світ
і витоптує пишні «паростки» культурного розмаїття. Так
усі інші народи, а не тільки малі й слабкі, втратять свою
ідентичність, свою душу, і будуть зведені до колоніальних
підданих зразка XXI століття — зомбі або карикатурних
наслідувань культурних норм неоімперіалізму, який буде
не тільки пра&ити світом за рахунок капіталу, військової
могутності й наукових знань, але й нав’яже іншим свою
мову, спосіб мислення, переконання, насолоди й мрії.
Ця антиутопія, кошмарна картина світу, що втрачає че¬
рез глобалізацію своє культурне розмаїття, «експропрійо¬
ване» у культурному аспекті Сполученими Штатами, — до¬
ля не тільки лівих політиків, які ностальгують за Марксом,
Мао або Че Геварою. Подібна обвинувальна істерія, поро¬
джена ненавистю й злістю стосовно північноамерикансько¬
го гіганта, виявляється й у розвинених країнах, серед куль¬
турних народів, у всіх політичних колах — лівих, правих,
центристських.
Особливо жахливий характер вона носить у Франції, де
держава раз по раз розвертає кампанії на захист французь¬
кої «культурної своєрідності», якій нібито загрожує глоба¬
лізація. Багато інтелектуалів і політиків б’є на сполох у
зв’язку з тим, що країну, яка породила Монтеня, Декарта,
( КУЛЬТУРА СВОБОДИ ] 115

Расіна й Мольєра і давно вже стала законодавицею мод в
одязі, думках, мистецтві, кулінарії й усіх духовних сферах,
можуть завоювати «Макдональдс», «Піца Хат», «Кентуккі
Фрайд Чикен», рок, pen, голлівудські фільми, джинси, кро¬
сівки й футболки. Результатом цього страху стало, наприк¬
лад, щедре субсидування французькими владою вітчизня¬
ної кіноіндустрії й вимоги введення квот, що пропонують
кінотеатрам показувати певну кількість французьких філь¬
мів і лімітують імпорт американської кінопродукції.
Подібні побоювання також спонукають муніципальні
органи видавати грізні постанови, що встановлюють високі
штрафи за рекламні оголошення, у яких мова Мольєра «за¬
бруднюється» англіцизмами. (Втім, гуляючи Парижем, ко¬
жен може переконатися, що цих приписів ніхто особливо
не дотримується). Із цієї причини Жозе Бове, фермер і
самозваний борець проти la malbouffe («бридкої їжі»), став
у Франції справжнім народним героєм. (Тепер, коли його
засудили на три місяці в’язниці, популярність Бове, швид¬
ше за все, тільки підсилилася).
Хоча особисто я вважаю такі аргументи культурного по¬
рядку проти глобалізації неприйнятними, необхідно визна¬
ти, що в них є й безсумнівне зерно істини. Нинішнє сто¬
річчя, той світ, у якому ми маємо жити, буде менш мальов¬
ничим, меншою мірою забарвленим місцевим колоритом,
ніж той, який ми залишили позаду. Свята, одяг, звичаї,
церемонії, ритуали й вірування, що забезпечували колись
фольклорну й етнологічну різноманітність людства, ідуть у
минуле або зберігаються лише в меншин: основна частина
суспільства відмовляється від них на користь іншого спо¬
собу життя, більш відповідного до реалій нашого часу. Цей
процес охоплює всі країни світу — десь він іде швидше,
десь повільніше. Але пов’язане це не із глобалізацією, а з
модернізацією, стосовно якої перша є наслідком, але не
причиною.
Звичайно, можна шкодувати з приводу цього процесу й
відчувати ностальгію за минулим способом життя, який —
особливо заднім числом — видається повним веселощів,
оригінальності й барв. Але цей процес неминучий. Тоталі¬
тарні режими в таких країнах, як Куба й Північна Корея,
побоюючись за власну долю, відгороджуються від світу, за¬
бороняють усе, що пов’язане із сучасністю. Але навіть вони
не здатні перешкодити поступовому проникненню сучас¬
ності в ці держави, підриву їх так званої культурної іден¬
тичності. Можливо, у теорії країна й здатна зберегти цю
ідентичність, але лише в тому випадку, якщо вона — подіб¬
116 [ МАРЮ ВАРГАС ЛЬОСА ]

но до деяких племен, загублених у глибині Африки чи
Амазонії, — остаточно самоізолюється, перерве всі обміни
із зовнішнім світом і буде жити за принципом автаркії. Але
подібне збереження культурної ідентичності відкине цю
країну назад, до первісного способу життя.
Так, модернізація означає зникнення багатьох аспектів
традиційного існування. Але одночасно вона дає нові мож¬
ливості, забезпечуючи просування всього суспільства впе¬
ред. Тому, маючи свободу вибору, народи, часом всупереч
бажанням своїх лідерів й інтелектуалів — «прибічників на¬
ціональної ментальності», без коливань віддають перевагу
модернізації.
Обвинувачення на адресу глобалізації й аргументи на
захист культурної ідентичності відображають статичне уяв¬
лення про культуру, позбавлене історичного підґрунтя.
Про які культури можна сказати, що вони згодом не під¬
дадуться жодним змінам? Щоб їх назвати, необхідно шука¬
ти приклади серед незначних і примітивних громад, що
живуть у печерах і поклоняються грому й звіроподібним
божествам і через власну дикість украй незахищені від екс¬
плуатації й винищення. Усі інші культури, особливо ті, що
мають право називатися сучасними й «живими», еволюціо¬
нували настільки, що в них важко впізнати їхні власні ри¬
си п’ятдесяти-сімдесятирічної давнини. Особливо ця ево¬
люція впадає в око в таких країнах, як Франція, Іспанія й
Англія, де за останні п’ятдесят років відбулися настільки
глибокі і явні зміни, що Марсель Пруст, Федеріко Гарсіа
Лорка й Вірджинія Вульф не впізнали б суспільство, у
якому вони народилися й відновленню якого настільки
сприяли їхні твори.
Поняття «культурна ідентичність» небезпечне. Із соці¬
альної точки зору вона являє собою лише сумнівну штучну
концепцію, але в політичному плані вона загрожує найдо¬
рожчому з досягнень людства: свободі. Я не намагаюся за¬
перечувати той факт, що люди, що говорять однією мовою,
що народилися й живуть на одній території, стикаються з
однаковими проблемами, сповідують однакову релігію й
звичаї, мають спільні риси. Але цей колективний деноміна-
тор не дозволяє повністю охарактеризувати кожного з них:
він лише усуває або відсуває на малозначний другий план
суму унікальних якостей і рис, що відрізняють будь-якого
члена групи від інших. Поняття ідентичності, якщо воно
застосовується не тільки на індивідуальному рівні, по ви¬
значенню носить спрощенський і нівелюючий характер, яв¬
ляючи собою колективістське й ідеологізоване відсікання
[ КУЛЬТУРА СВОБОДИ ] 117

всього, що є оригінальним й творчим в окремій особистос¬
ті, усього, що не продиктоване походженням, географією й
впливом середовища. Справжня ідентичність, навпаки, ви¬
никає зі здатності людини пручатися цим впливам, протис¬
тавляючи їм дії, чинені вільно й за власним розумінням.
Поняття «колективна ідентичність» — це ідеологізована
фікція й підґрунтя націоналізму. На думку багатьох етно¬
логів і антропологів, воно не відображає дійсного стану
справ, навіть коли мова йде про найбільш архаїчні співто¬
вариства. Спільні методи й звичаї, можливо, необхідні для
захисту групи, але серед її членів елемент ініціативи і твор¬
чості, прагнення звільнитися від групового впливу незмін¬
но буває високим, і коли людей вивчають як особистості,
а не як другорядні елементи колективного цілого, їхні
індивідуальні особливості перевершують загальні риси.
Глобалізація надає всім жителям планети можливість бу¬
дувати свою індивідуальну культурну ідентичність за раху¬
нок добровільних дій, відповідно до власних переваг і осо¬
бистих прагнень. Сьогодні громадяни не завжди зобов’яза¬
ні, як це було в минулому й у багатьох країнах має місце
навіть зараз, відповідати ідентичності, яка замикає їх у
концтабори, звідки неможливо втекти, — ідентичності, що
нав’язується їм через мову, національність, релігію й звичаї
тієї країни, де вони народилися. У цьому сенсі глобаліза¬
цію слід вітати — адже вона суттєво розширює горизонти
свободи особи.
Дві історії нашого континенту
Мабуть, Латинська Америка може служити найбільш наоч¬
ним прикладом штучності й абсурдності будь-яких спроб
установити колективну ідентичність. Якою повинна бути
культурна ідентичність Латинської Америки? Що слід
включити у зв’язний набір вірувань, звичаїв, традицій,
практик і міфів, що наділяє цей регіон єдиним «характе¬
ром», унікальним і неповторним? Написання історії Ла¬
тинської Америки супроводжувалося науковою полемі¬
кою — часом лютою — у спробі відповісти на це питання.
Найбільшої популярності набула дискусія, що розгорнула¬
ся з початку XX століття і прокотилася луною по всьому
континенту, — у ній зіткнулися «іспаністи» і «прибічники
національної ментальності».
На думку «іспаністів», наприклад, Хосе де ла Ріва Агуе-
ро, Віктора Андреса Белаунде й Франсіско Гарсіа Кальде-
рона, Латинська Америка народилася тоді, коли в резуль¬
118 [ МАРЮ ВАРГАС ЛЬОСА ]

таті відкриття Нового Світу й Конкісти вона приєдналася
до іспано- і португаломовного співтовариства й; прийняв¬
ши християнство, стала частиною західної цивілізації,
«іспаністи» не намагаються принизити культуру корінних
народів континенту, але вважають її лише одним з «плас¬
тів» — і не найважливішим — соціально-історичної реаль¬
ності, яка остаточно знайшла власну своєрідність тільки
завдяки оживляючому впливу Заходу.
«Прибічники національної ментальності», навпаки, із
щирим обуренням відкидали тезу про сприятливий вплив
європейців на Латинську Америку. На їхню думку, коріння
й «душу» нашої ідентичності треба шукати в доіспансько-
му періоді, культурах і цивілізаціях, чий розвиток і модер¬
нізація минулого грубо й насильно перервані, чия своєрід¬
ність замовчувалася, зазнала гоніння і витиснення не тільки
протягом трьохсотрічної колоніальної епохи, але й надалі,
після торжества республіканського ладу. На думку теоре-
тиків-«прибічників національної ментальності», справжнє
«лице нашого континенту» (запозичимо назву твору Хосе
Лесами Ліми) складається з культурних виявів — від мов
корінних народів до вірувань, ритуалів, мистецтва й народ¬
них звичаїв, — що встояли в період «культурного утиску»
з боку Заходу і вціліли до наших днів. Провідний історик,
що відображав цю ж течію, перуанець Луїс Валькарсель
навіть вимагав спалити церкви, монастирі й інші пам’ятни¬
ки архітектури колоніальної епохи, оскільки вони являють
собою «анти-перу», «самозванців», що заперечують перво¬
зданну латиноамериканську ідентичність, яка може мати
винятково корінний характер.
А один із найоригінальніших латиноамериканських
письменників — Хосе Марія Аргедас — у своїх творах,
сповнених як вишуканості, так і жагучого морального про¬
тесту, розповідав про те, як культурі індіанців кечуа вдало¬
ся зберегтися в Андах, незважаючи на задушливий і спот¬
ворюючий вплив Заходу.
Течії «іспаністські» і «прибічників національної мен¬
тальності» породили низку першокласних історичних
праць і найцікавіших художніх творів, але з позицій сьо¬
годнішнього дня обидві ці доктрини виглядають «сектант¬
ськими», спрощенськими й хибними. Обидві концепції є
спробами втиснути пишне розмаїття латиноамериканської
дійсності у вузькі ідеологічні рамки й до того ж відгонять
расизмом. Хто зараз насмілиться стверджувати, що тільки
«іспанська» або «індійська» спадщина легітимно представ¬
ляє Латинську Америку? Проте спроби зліпити й відмежу¬
[КУЛЬТУРА СВОБОДИ ] 119

вати нашу своєрідну «культурну ідентичність» тривають
донині — з політичною й інтелектуальною запопадливістю,
що заслуговують кращого застосування. Нав’язувати наро¬
ду культурну ідентичність — однаково що замкнути його у
в’язниці, позбавивши найкоштовнішої із усіх свобод: права
самому обирати, ким він прагне бути. У Латинської Аме¬
рики не єдина культурна ідентичність, їх багато — і жодна
з них не має права претендувати на особливу легітимність
і «чистоту».
Звичайно, «латиноамериканськість» містить у собі доіс-
панську спадщину і її культуру — які в Мексиці, Гватемалі
й Андських країнах дотепер являють собою потужну соці¬
альну силу. Але Латинська Америка — це й іспаномовне, і
португаломовне населення, за яким стоїть п’ятсотлітня тра¬
диція, чия присутність і вплив зіграли вирішальну роль у
формуванні сьогоднішнього «лиця» континенту. І хіба не¬
має в Латинській Америці ще й африканського елемента —
адже африканці прибули на наші береги разом з європей¬
цями? Хіба їхня присутність не залишила незгладимий
слід на кольорі нашої шкіри, на нашій музиці, нашому тем¬
пераменті, нашому суспільстві? Культурні, етнічні й соці¬
альні інгредієнти, з яких складається Латинська Америка,
пов’язують нас практично з усіма регіонами й культурами
планети. Мати стільки культурних ідентичностей — одна¬
ково що не мати жодної. І ця реальність, всупереч думці
націоналістів, і є нашим найбільшим багатством. Крім того,
вона — чудове «посвідчення особи», що дозволяє нам по¬
чувати себе повноправними громадянами нашого глобалі-
зованого світу.
Голоси з місць звучать на увесь світ
Страх перед американізацією скоріше відображає ідеоло¬
гічну параною, ніж реальність. Звичайно, у процесі глоба¬
лізації англійська безсумнівно стала для нас «загальною»
мовою — як латинь у Середньовіччі. І її розповсюдження
буде тривати, оскільки англійська — незамінний інстру¬
мент міжнародних трансакцій і спілкування. Але чи озна¬
чає це, що вона неминуче розвивається на шкоду іншим
великим мовам? У жодному разі. Усе відбувається з точ¬
ністю до навпаки. Розмивання національних меж і зростан¬
ня взаємозалежності у світі створюють стимули для піз¬
нання молоддю інших культур і занурення в них — не тіль¬
ки як хобі, але з необхідності: адже володіння кількома
мовами й здатність комфортно себе почувати в різних
120 [ МАРЮ ВАРГАС ЛЬОСА ]

культурах стали ключем до професійного успіху. Візьмімо,
наприклад, іспанську мову. Піввіку тому люди, що гово¬
рять по-іспанськи, являли собою інтровертне співтоварист¬
во: за межами свого лінгвістичного ареалу ми користували¬
ся лише досить обмеженим впливом. Сьогодні ж іспанська
мова набула нової динаміки й енергії, вона завойовує
«плацдарми» і навіть великі «ділянки» на всіх п’яти кон¬
тинентах. Іспаномовних громадян США сьогодні налічу¬
ється від 25 до ЗО мільйонів: цим пояснюється той факт,
що на недавніх президентських виборах два кандидати —
губернатор Техасу Джордж Буш-Молодший і віце-прези¬
дент Ел Гор — вели передвиборну кампанію не тільки по-
англійськи, але й по-іспанськи.
Скільки мільйонів юнаків і дівчат з різних країн світу у
відповідь на виклики глобалізації почали вивчати япон¬
ську, німецьку, китайську, російську чи французьку? Ми
не знаємо, але, на щастя, можемо із упевненістю сказати,
що в майбутньому ця тенденція неминуче стане набирати
силу. Тому кращий спосіб захистити наші мови й культу¬
ри — це їх енергійне поширення в новому світі, а не наївні
спроби робити їм «щеплення проти англійської». Ті, хто
пропонує подібні рецепти, докладно говорять про культу¬
ру, але насправді вони неосвічені люди, що приховують
своє справжнє обличчя: адже вони діють на ниві націона¬
лізму. І якщо на світі існує щось, що протистоїть вселюд¬
ському потенціалу культури, те це містечкова, вузьколоба
й плутана концепція культурного життя, що нав’язується
націоналістами. Найкоштовніший урок, що викладає нам
історія культур, полягає ось у чому: щоб зберегти життєву
силу й енергію, не потрібен захист бюрократів або коміса¬
рів, не потрібно відгороджувати ґратами або ізолювати
приписами митних служб. Напроти, подібні заходи лише
висушують і навіть примітивізують культуру. Вона повин¬
на жити вільно, постійно стикаючись з іншими культура¬
ми. Це дозволяє культурам оновлятися, розвиватися й
адаптуватися до нескінченно мінливого життя. В античні
часи поширення латині не погубило грецьку: навпаки, рим¬
ська цивілізація була пронизана художньою самобутністю
й інтелектуальною глибиною еллінської культури — через
Рим поезія Гомера, філософія Платона й Арістотеля поши¬
рилися по усьому світу. Глобалізація не призведе до зни¬
щення «місцевих» культур: у рамках всесвітньої відкритос¬
ті все ціннісне й гідне збереження в цих культурах знайде
родючий ґрунт для розквіту.
Саме це зараз відбувається по всій Європі. Особливо
[КУЛЬТУРА СВОБОДИ ] 121

прикметна ситуація в Іспанії, де з новою енергією відро¬
джуються регіональні культури. У часи диктатури генерала
Франсіско Франко вони пригнічувалися й заганялися в
підпілля. Але коли в країні знову утвердилася демократія,
культурне різноманіття Іспанії вирвалося назовні у всьому
своєму багатстві, знайшло можливість для вільного розвит¬
ку. У рамках системи автономій місцеві культури пережи¬
ли справжній бум — особливо в Каталонії, Галісії й Країні
Басків, але й в інших регіонах Іспанії теж. Природно, цей
регіональний культурний ренесанс — явище позитивне,
збагачуюче — не можна ставити на одну дошку з феноме¬
ном націоналізму, що загрожує культурі свободи.
У знаменитій статті «Нотатки до визначення культури»,
опублікованій в 1948 році, Томас Еліот спрогнозував: у
майбутньому людство чекає новий злет регіональних і міс¬
цевих культур. У ту пору його прогноз видався досить смі¬
ливим припущенням. Однак в XXI столітті глобалізація,
швидше за все, втілить його в реальність, і це слід тільки
вітати. Відродження «малих» місцевих культур поверне
людству ті різноманіття форм поведінки й самовираження,
які було знищено національною державою наприкінці
XVIII і особливо в XIX сторіччі у спробі сформувати так
звану національну культурну ідентичність. (Ми часто про
це забуваємо або прагнемо забути, оскільки цей факт при¬
зводить до доволі похмурих висновків морального поряд¬
ку). Національні культури найчастіше створювалися вог¬
нем і кров’ю, заборонами викладання й публікацій на міс¬
цевих діалектах, релігійних вірувань і звичаїв, які не
збігаються з тими, котрі національна держава вважала
зразковими. Так, у багатьох країнах світу держава нав’язу¬
вала культуру більшості, а інші пригнічувалися й виганя¬
лися з офіційної практики. Однак усупереч застереженням
тих, хто боїться глобалізації, остаточно викорінити культу¬
ру — навіть «малу» — надзвичайно важко, якщо за нею
стоять багата традиція й люди, що зберігають їй вірність,
хоча б потайки. І сьогодні, завдяки ослабленню національної
державності, ми бачимо, як забуті, витиснуті на узбіччя або
змушені замовкнути місцеві культури знову прориваються
назовні, а ноти їх життєвої енергії вплітаються в потужний
багатоголосий «концерт» нашої глобалізованої планети.

Що ще почитати —
для задоволення й користі
(і підготовки добротних курсових)
Масив робіт про моральні аспекти капіталізму величезний.
В основному це, на жаль, лише макулатура. Нижче ми про¬
понуємо короткий список якісної літератури, яка знадо¬
биться вам у ході осмислення питань, пов’язаних з капіта¬
лізмом. Він міг би бути набагато довшим, але посилання на
ряд інших книг і статей — у тому числі праці Сміта, Мізе-
са, Хайека, Ренд, Макклоскі й інших захисників ринкової
економіки — уже дали автори есе, включених у наш збір¬
ник. Тому сміліше заглиблюйтеся у виноски! Проте наве¬
дений нижче список праць — вони розташовані за абеткою
по прізвищах авторів — безсумнівно, дасть вам поживу для
роздумів.
Acton Н. В. The Morals of Markets and Related Essays. Indi¬
anapolis: Liberty Fund, 1993. Британський філософ Г. Б. Актон
чітко й логічно висвітлює такі феномени, як прибуток, конкурен¬
ція, індивідуалізм, колективізм, планування, і низку інших тем.
Friedman D. Morals and Markets: An Evolutionary Account
of the Modern World. New York: Palgrave Macmillan, 2008.
Автор розповідає про паралельний розвиток ринкової економіки
й моральності, а також формулює неоднозначні пропозиції з удо¬
сконалювання обох цих сфер.
Hayek F. A. The Fatal Conceit: The Errors of Socialism. Chi¬
cago: University of Chicago Press, 1988 [Хайек Ф. А. Пагубная
самоуверенность. Ошибки социализма. М.: Новости, 1992].
Хайек отримав Нобелівську премію з економіки, але він був не
«просто економістом». У цій короткій книзі — останній з його
праць — він на основі своїх різних наукових досліджень висуває
переконливі докази на користь ринкового капіталізму.
Jouvenel В. de. The Ethics of Redistribution. Indianapolis: Li¬
berty Fund, 1990 [Жувенель Б. де. Зтика перераспределе-
ния. М.: Институт национальной модели зкономики, 1995].
Ця коротка книга написана на основі лекцій, прочитаних знаме¬
нитим французьким політологом у Кембриджському університеті.
[ ЩО ЩЕ ПОЧИТАТИ ] 123

Автор змістовно й чітко аналізує етичні засади й наслідки спроб
перерозподілу прибутків з метою досягнення рівності.
Kirzner І. Discovery and the Capitalist Process. Chicago: Uni¬
versity of Chicago Press, 1985. Економіст, що належить до
«австрійської школи», аналізує питання, пов’язані з капіталізмом,
державним втручанням і соціалізмом через призму підприємли¬
вості. У книзі міститься чимало цікавих висновків про активність,
інновації, стимули й прибутки.
Meadowcraft J. The Ethics of the Market. New York: Palgrave
Macmillan, 2005. Досить стислий огляд питань, що порушують¬
ся різними противниками ринкового капіталізму.
Moral Markets: The Cńtical Role of Values in the Economy /
Ed. by Paul J. Zak. Princeton: Princeton University Press,
2008. Автори статей, включених у цей збірник, висвітлюють ряд
тем, пов’язаних з моральністю ринку, на основі сучасних досяг¬
нень науки в галузі теорії ігор, біології, психології й інших дис¬
циплін.
Ridley М. The Origins of Virtue: Human Instincts and the
Evolution of Cooperation. New York: Viking, 1997. Рідлі —
зоолог і відомий популяризатор науки. Свої знання він застосо¬
вує для пояснення поведінки людей через призму еволюційної
біології. У книзі містяться цінні зауваження про вартості, влас¬
ність і торгівлю; до того ж вона досить легко читається.
Sugden R. The Economics of Rights, Cooperation, and Welfa¬
re. London: Palgrave Macmillan, 2005. Автор у доступній формі
розповідає читачеві про моральні аспекти прав власності й обміну
у світлі теорії ігор. Його математичні викладки дуже прості
(правда-правда) і допомагають нам зрозуміти великі ідеї філосо¬
фа Давида Юма.

Про авторів
Джун Арунга, бізнесмен і кінопродюсер з Кенії. Засновник і
генеральний директор Open Quest Media LLC, автор двох
документальних фільмів про Африку для BBC. Один з
авторів книги «“Стільникова революція” у Кенії» («The
Cell Phone Revolution in Kenya»).
Девід Боуз, віце-президент Інституту Катона й консультант
програми «Студенти за свободу» (Students For Liberty).
Автор книги «Лібертаріанство: вступ» («Libertarianism: А
Primer») і укладач 15 видань, включаючи «Хрестоматію
лібертаріанства: класичні й сучасні праці — від Лао Цзи
до Мілтона Фрідмана» («The Libertarian Reader: Classic
and Contemporary Writings from Lao Tzu to Milton Fried¬
man»). Автор статей в New York Times, Wall Street Journal
і Washington Post.
Девід Келлі, генеральний директор Atlas Society, чия мета —
сприяти розвиткові й розповсюдженню філософії об’єкти¬
візму. Автор низки книг, у тому числі «Що говорять нам
органи почуттів» («Evidence of the Senses»), «Мистецтво
аргументації» («The Art of Reasoning»), що стала одним з
найпоширеніших підручників про логіку в США, і «Влас¬
не життя: права особистості й “соціальна держава”» («А
Life of One’s Own: Individual Rights and the Welfare
State»), а також численних статей в Harper’s, The Sciences,
Reason, Harvard Business Review і Barron’s.
Людвіг Лахмани (1906—1990), німецький економіст, у 1933 ро¬
ці був змушений покинути Німеччину й поселитися в
Англії, де продовжив роботу в Лондонській школі еконо¬
міки. Автор низки книг, у тому числі «Капітал і його
структура» («Capital and Its Structure»), «Спадщина Мак-
са Вебера» («The Legacy of Max Weber»), «Макроеконо-
мічне мислення й ринкова економіка» («Macro-Economic
Thinking and the Market Economy»), «Капітал, очікування
й ринковий процес» («Capital, Expectations, and the Mar¬
ket Process») і «Ринок як економічний процес» («The
Market as an Economic Process»). Текст, що ввійшов у цю
книгу, є трохи скорочений варіант його статті, що вийшла
в 1956 році.
[ ПРО АВТОРІВ ] 125

Дейрдра Н. Макклоскі викладає історію, англійську й навички
спілкування в Університеті штату Іллінойс (Чикаго). Ав¬
тор 13 книг з економіки, економічної історії, статистики,
риторики й літератури, а також мемуарів «Переходячи
межу» («Crossing»), у минулому співредактор Journal of
Economic History. Тільки-но вийшла у світ її нова кни¬
га — «Чесноти буржуазій: чому економічна наука не може
пояснити сучасний світ» («Bourgeois Dignity: Why Econo¬
mics Can’t Explain the Modern World»).
Mao Юйіии, засновник і голова пекінського Інституту єдиних
правил (Unirule Institute), автор декількох книг, а також
низки наукових і науково-популярних статей. Творець од¬
ного з перших приватних благодійних фондів і незалеж¬
них організацій самодопомоги в Китаї. В 1950-х роках був
засуджений на примусову працю, «перевиховання» і на¬
півголодне існування за дві фрази: «Якщо свинини немає
в продажу, треба підвищити ціни на свинину, і вона
з’явиться» і «Якщо голова Мао хоче зустрітися із вченим,
хто з них до кого повинен приїхати?».
Маріо Варгас Льоса, письменник, публіцист і громадський ді¬
яч, лауреат Нобелівської премії. Автор численних худож¬
ніх творів, серед яких «Свято козла», «Війна кінця світу»,
«Тітонька Хулія й писака», «Пригоди кепського дівчи¬
ська» та «Історія Майти». Есе, що увійшло до даної кни¬
ги, вперше було опубліковано в січні 2001 року в журналі
Foreign Policy.
Леонід Никонов, викладач Алтайського державного універси¬
тету (Барнаул), творець і глава Центру філософії свободи,
який діє на території Росії й Казахстану. Наймолодший
член Товариства Мон-Перелін.
Темба А. Нолутпшунгу, директор південно-африканського Фон¬
ду вільного ринку, викладач, публіцист. Один з авторів
«Зімбабвійської доповіді» (Zimbabwe Papers) — програми
відновлення економіки країни після катастрофічної полі¬
тики Мугабе.
Том Дж. Палмер, віце-президент Atlas Network, відповідаль¬
ний за міжнародні програми, старший науковий співробіт¬
ник Інституту Катона, член консультативної ради органі¬
зації «Студенти за свободу». Автор статей з питань полі¬
тики й моральності в наукових журналах, у тому числі
Harvard Journal of Law and Public Policy, Ethics і Critical
Review Constitutional Political Economy, а також в Slate,
Wall Street Journal, New York Times, Die Welt, Al Hayat,
Caixing, Washington Post і лондонському Spectator. У
2009 році вийшла книга Палмера «Реалізація свободи:
126 [ ПРО АВТОРІВ ]

історія, теорія й практика лібертаріанства» («Realizing Fre¬
edom: Libertarian Theory, History, and Practice»).
Вернон Сміт, професор економіки в Університеті Чапмена
(Каліфорнія), один із творців нової дисципліни — «експе¬
риментальної економіки», лауреат Нобелівської премії.
Автор книг «Записки про експериментальну економіку»
(«Papers in Experimental Economics») і «Торг і ринкова
поведінка: статті з експериментальної економіки» («Bar¬
gaining and Market Behavior: Essays in Experimental Econo¬
mics»). Текст, що ввійшов у цю книгу, є уривком з його
виступу у Фонді економічної освіти у вересні 2005 року.

Моральність капіталізму
Те, про що ви не почуєте від викладачів
Переклад з англійської
Тетяна Ананченко
Переклад з російської вступних статей
Вікторія Вишенська
Редактор Людмила Таран
Дизайн обкладинки
Дмитро Єрмолов
Видавництво «Основи».
01004, м. Київ, вул. Дарвіна, 10, оф. 25А.
Тел. (044) 230-92-80
E-mail: osnovypublishing@gmail.com
http://osnovypublishing.com
Моральність капіталізму
М79 Те, про що ви не почуєте від викладачів / За ред. Тома
Дж. Палмера К.: Основи, 2014. — 128 с.
ISBN 978-966-500-353-3
Гонитва за прибутком, жадоба, егоїзм, насильство — для
багатьох сьогодні капіталізм пов’язаний з несправедливістю
й аморальністю, майновим розшаруванням, нівеляцією куль¬
турних відмінностей та іншими негативними проявами життя
сучасного суспільства.
Проте антикапіталістична риторика не витримує зіткнення
з логікою і фактами: свобода, співпраця, підприємливість,
інновації, приватна ініціатива, турбота про споживача, інди¬
відуалізм, рівні права і рівні можливості — усі ці вартості
капіталізму не мають нічого спільного з тим, що зазвичай
ставлять йому в провину.
ББК 65.013.5

Гонитва за прибутком, жадоба, егоїзм,
насильство — для багатьох сьогодні
капіталізм пов’язаний з несправедливістю й
аморальністю, майновим розшаруванням,
нівеляцією культурних відмінностей та іншими
негативними проявами життя сучасного
суспільства.
Проте антикапіталістична риторика
не витримує зіткнення з логікою і фактами:
свобода, співпраця, підприємливість, інновації,
приватна ініціатива, турбота про споживача,
індивідуалізм, рівні права і рівні можливості —
усі ці вартості капіталізму не мають нічого
спільного з тим, що зазвичай ставлять йому
в провину.
&
ВИДАВНИЦТВО
ATLAS ГССО
atlasnetwork.org
r-e-e-d.com