Text
633
МІНІСТЕРСТВО ОСВП И І НАУКИ УКРАЇНИ
6*2
дніпропетровський НАЦІОНАЛЬНИЙ університет
85-річчю Дніпропетровського
національного університету
присвячується
С.Й. Бобимвд
Запорім Німеччини
з йавніх часів Ьо 1945 рок?
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів
Дніпропетровськ
РВВДНУ
2003
ББКбЗЗИ^М
672
Рецензенти;
д-р Істор. наук, проф, С С. Троян
д-р істор. наук» проф. К. А. Марко»
БобняєваС Й.
Б 72 Історія Німеччини з давніх часів до 1945 року / За ред.
Н, Є Бойцуи, - Д: РВВ-ДНУ»'2003.* 328 с.
У навчальному посібнику викладений систематизований курс історії
Німеччини з давніх часів до періоду розорену гітлерівської Німеччи-
ни. На основі різнобічного фактичного матеріалу досліджені питання
соціальнскекономічного й політичного розвитку Німеччини, проана-
лізовані соцішіьнсьполітнчні процеси й трансформації» що відбула’
лиоя протягом багатьох століть.
Посібник адресований студентам історичних, філологічних, юри-
дичних, економічних факультетів, викладачам. Може бути корисним
широкому колу читачів.
Гриф надано Міністерством освіти І шхуни України
Лист від 04.07.03/6 14/18.2-1176
Посібник опубліковано за фінансової підтримки проекту
«Міжнародні відносини та Європейські студи -
нова спеціальність та спеціалізацій
ДО СП7ЕО-21103-2000)
програми ТЕМРІІ5 Європейської комісії
ББК 633 (4Г)
©Бо&жваС. Й., 2003
КТУЙ
Призначення курсу. Знання історії Німеччини важливе й необхідне
насамперед для того, щоб осмислити сучасний розвиток Німеччини,
об’єктивно прогнозувати основні тенденції її розвитку в найближчому
майбутньому.
Сучасна дійсність не відокремлена від минулого, так само і майбут-
нє буде тісно пов’язане Із сьогоденням. Це - лише нова, важлива віха в
історії. Відповідно, щоб зрозуміти становище сучасної Німеччини, не-
обхідно Дослідити, як виникла ця держава, які основні етапи пройшла у
своєму становленні; які причини стримували 1? розвиток, а які фактори
стимулювали його.
Предмет Історії Німеччини. Вйвченнй історії’ Німеччини - важлива
частина загальноосвітньої і’світоглядної підготовки фахівців і сприяє
інтелектуальному розвитку особистості.
Німецький народ належить до народів, які багато зробили для людс-
тва: для розвитку продуктивних сил, науки і техніки, літератури і мисте-
цтва. Його доля дуже складна і суперечлива. Значна частина його історії
припадає на період феодальної роздробленості, на той час уже подола-
ної в ряді сусідніх держав. На історію німецького народу суттєво впли-
нула надмірна реакційність пануючих соціальних сил, живучість міліта-
ризму, опорою якого була Пруссія.
Одне Ь головних завдань курсу Історії Німеччини - показати істори-
чні шляхи розвитку Німеччини» об'єктивно викласти найважливіші ета-
пи в історії німецького народу, відзначити величезний позитивний вне-
сок, зроблений ним у розвиток цивілізації.
Вивчення історії Німеччини важливе ще й тому, що протягом більше
ніж двох тисячоліть предки наших великих народів жили поруч. Німе-
цький народ був і залишається найближчим західним сусідом слов’ян-
ських народів. Традиції взаємовідносин, взаємопроникнення культур ма-
ють велике історичне значення.
Завдання курсу історії Німеччини і методи її дослідження. На нашу
думку, стати повноцінним фахівцем-філологом, викладачем німецької
4
ВСТУП
мови і літератури без знання Історії Німеччини неможливо. Це обумов-
лено тим, що історія взагалі, як і історія Німеччини зокрема, тісно по-
в’язана з психологією, соціологією, філософією, юридичними науками,
економічною історією, математичною статистикою, мовознавством, лі-
тературознавством тощо. Проте на відміну від них історія розглядає про-
цес розвитку суспільства в цілому, аналізує всю сукупність явищ суспі-
льного життя, всі Його аспекти (економіку, політику, культуру, побут
тощо), їх взаємозв’язок і взаємозумовленість.
Історія виконує декілька соціально-значимих функцій. Найважливі-
шою з них є пізнавальна, яка полягає у вивченні Історичного шляху Ні-
меччини, її народу як складової частини історії людства*
Наступна функція - прагматична. Суть ’ії полягає в тому, що виявлення
на основі теоретичного осмислення історичних фактів, закономірностей
розвитку німецького суспільства допомагає нам формувати науково обгру-
нтований політичний погляд, уникати суб’єктивних оцінок, У єдності ми-
нулого, сьогодення І майбутнього - корені інтересу людей до своєї історії.
Третя функція - світоглядна. Світогляд (погляд на світ, суспільство,
закони його розвитку), грунтуючись на об’єктивній реальності, повинен
бути науковим. Об’єктивна реальність у суспільному розвитку - це істо-
ричні факти; історія, ЇЇ фактологічна сторона є фундамент, на якому три-
мається наука про суспільство.
Історія має величезний виховний вплив: це її четверта функція.
У процесі вивчення Історії МИ НЗВЧ8ЄМОСЯ МИСЛИТИ ІСТОрИЧННМН КЗТЄ-
горіями, бачити суспільство в розвитку оцінювати явища громадського
життя з погляду на їх минуле і співвідносити з подальшим їх розвитком.
Саме такий підхід формує необхідність осмислювати дійсність у ди-
наміці^ в історичному процесі, у хронологічному зв>зку, у діалектиці
розвитку.
Існує декілька дійових методів дослідження історії Німеччини. На-
ведемо основні з них.
Діалектичний метод відіграє виняткову роль у теоретичному осмис-
ленні історії, однак він не передбачає механічного, а отже, спрощеного
застосування загальнофілософських понять при аналізі соціально-еко-
номічних процесів (явищ).
Суттєве значення мають і спеціальні методи дослідження. Вони да-
ють можливість осмислити різні моменти Історії Німеччини. Як прави-
ло, вони застосовуються в діалектичній єдності, що. дозволяє поглибле-
но досл Ідити динаміку історич ного розвитку німецького народу.
Сист емм&струкн&рний мет од найбїл ьш ефективн ий п р и. досл іджен-
ні складних систем, що включають безліч взаємодіючих елементів, які
утворюють відносно стійку цілісність.
________________________________________________________ 5
Порівняльно-історичний метод дозволяє враховувати особливості
розвитку Німеччини: виявлені історичні факти сприймаються під кутом
зору об'єктивного їх значення при зіставленні із численними іншими
подібними фактами.
Хронологічний метод передбачає викладення історичного матеріалу
в хронологічній послідовності.
Статистичний метод застосовується при дослідженні кількісних
фрагментів Історичного процесу у разі* коли об'єкту вивчення прита-
манні масові числові показники.
У даний час статистичний метод почав поступатися математичним
методам.дослідження Історії* що у майбутньому сприятиме неабиякому
успіху. Проте слід зазначити, що далеко не всі суперечливі* багато в чому
залежні від суб'єктивного фактора історичні процеси укладаються в межі
математичних формул. Отже, лише'комплексний, інтегральний підхід
до дослідження може забезпечити позитивні результати.
Періодизація курсу історії Німеччини. Одним із важливих питань
є періодизація історії розвитку людського суспільства, тобто встанов-
лення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку,
. З часу- розвитку історичної науки вченими-Історнками розроблено
багато різних варіантів періодизації суспільного розвитку.
Давньогрецький поет Гесіод (УІП-УІІ ст. до н.е.) розподіляв історію
народів па п'ять періодів - божественний, золотий, срібний, мідний і
залізний, стверджуючи, що від століття до століття люди живуть усе гір-
ше, Давньогрецький мислитель ПІфагор (VI ст. до н. е.), досліджуючи
історію; керувався теорією кола, відповідно до якого І відбувається роз-
виток: зародження, розквіт, загибель.
У XVII і особливо XVIII ст„ що ознаменувалися успіхами світсько-
го раціонального мислення і досягненнями у природничих науках, кри-
терієм періодизації всесвітньої історії вважався не стільки стан мате-
ріальної й духовної культури, скільки ставлення до релігії й церкви.
Два фактори досягнення методологічного характеру істотно поглиби-
ли поняття періодизації. Одним з них є ідея безперервності суспільно-
го розвитку, яка витіснила теорію круговороту, або циклічного розвил-
ку, що брала початок від античності, І християнську ідеюскінченності
світу.
Наступним фактором слід вважати спробу аналізу не тільки подієвої,
переважно політичної, але Я соціальної історії.
Власний варіант періодизації суспільного розвитку за типом госпо-
дарства запропонував німецький учений Бруно Гільдебранд (1812-1878),
який поділяв Історію натри періоди: натуральне господарство, грошове
господарство, кредитне господарство.
ЯСТУП
Істотне поглиблення змісту термінів періодизації дала наука другої
половини-XIX ст., досягнення якої.були пов'язані з оформленням нової
філософії історії - позитивізму
Розвиток позитивізму, з притаманним йому широким спектром ба-
чення історичного процесу на економічному сошально-політичному і
культур но* психологічному рівнях, а також визнанням закономірностей
історичного розвитку, сприяв спрямуванню дослідників на пошук СДПО-
СТІ в розмаїтті факторів. Іншими словами, позитивізм створив підгрунтя
для структурного або системного аналізу.
У XIX ст в історичній науці з'явився і структурний термін «форма-
ція»^ дов'язаний з оформленням марксистської методології Це поняття
розширило кордони людської спільноти до масштабів планети в цілому
виокремивши тимчасовий розподіл історичного процесу в якому за оди-
ницю відліку постали спосіб виробництва і форма власності. На розви-
ток думки зазначимо, що Маркс, виходячи з принципу матеріалістично-
го розуміння історії, розробив формаційну концепцію, ВІДПОВІДНО ДО якої
історія людства постає як послідовна зміна суспяьно-економічннх фор-
мацій (первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної
комуністичної). Монізм марксистської методології, до того ж надто по-
літизованнй, не був сприйнятий у той час більшістю дослідників. Жорс-
тка детермінованість історичного процесу з поділом на первинні - бази-
сні і вторинні - надбудовні явища таїла в собі небезпеку його спрощено-
го розуміння.
Західні вчені XX ст, розвинули концепцію англійця А. Тойнбі (1889-
І 975) про круговорот локальних цивілізацій. Незважаючи на те що виді-
лені ним ІЗ основних цивілізацій розвиваються незалежно одна від од-
ної, всі вони проходять у своєму розвитку ті ж с амі стадії: зародження,
розквіт, загибель.
Цивілізаційний підхід до пошуку загальних закономірностей Істори-
чного процесу грунтується на виявленні спільних рису політичній, ду-
ховній, побутовій, матеріальній культурі, у суспільній свідомості, подіб-
них шляхах розвитку. Крім того, у ньому враховуються відмінності, ви-
кликані географічним середовищем проживання, історичними
особливос гями. Відповідно до названого підходу виділяються три осно-
вних типи цивілізації.
Народи без ідеї розвитку, тобто поза історичним часом. До цього
типу належить суспільство первісного стану, для якого характерні адап-
тація, гармонія людини і природи, повторення традицій і заборона їх
порушувати, виражена через табу
Східний (циклічний) характер розвитку. Для цього типу характерне
переплетення минулого і сьогодення, збереження релігійних прІорите-
_______________________________________________________________7
тів. Його відрізняють відсутність виражених класових відмінностей І
розвиненої приватної власності, наявність кастових громад, які спира-
ються на сильно централізовану владу Прогрес у такому суспільстві ци-
клічний, уповільнений, р
Європейський (прогресивніш). У Його основі - ідея безупинного роз-
витку. Цей тип стає загальним для європейських країн з розвитком хри-
стиянства. Для нього характерні раціоналізм, престижність результатів
праці, розвиток приватної власності, ринкові відносини, класова струк-
тура з активнодіючими політичними партіями, наявність громадянсько-
го суспільства.
УсІ типи цивілізації рівні перед історією, їм притаманні недоліки й
переваги. В умовах першого типу вирішена проблема гармонії людини з
природою, але людина не самореалізується. Східне ж суспільство спря-
моване на духовність, але не цінує особистість. Європейська цивілізація
дає людині шанс самореалізації, але швидкі темпи розвитку призводять
до світових воєн, революцій, гострих соціальних конфліктів.
Американський вчений Уолт Ростоу в 60-х роках XX ст, розробив
теорію стадій економічного зростання, виділив ній спочатку п'ять стадій
економічного зростання (традиційне суспільство, період передумов або
перехідного суспільства, період злету або зрушення, період зрілості, ера
високого масового споживання). У 70-х рр. Ростоу доповнив свою схе-
му шостою стадією - на цій стадії суспільство зайняте пошуком шляхів
якісного поліпшення життєвих умов людини.
XX ст Істотно збагатило системний аналіз у галузі історичних знань.
Вирішальний імпульс ло його розвитку дала «битва за Історію», розпо-
чата в 30-х роках представниками французької історичної науки, які егво-
рияи свій напрямок навколо журналу «Аннали». Увібравши найважли-
віші досягнення соціології XIX ст. І насамперед визнання системності
світу, що існує за своїми об'єктивними законами розвитку, вони разом з
тим помітно ускладнили уявлення про комплексність Історичного про-
цесу. Це спонукало їх дз визнання множинних зв'язків - речових і осо-
бистісних - усередині суспільної системи. Така настанова ламала меха-
нічне розуміння лричи-шості в історії і уявлення про ОДНОЛІНІЙНІСТЬ
розвитку, впроваджувала в історичне пізнання ідею неоднаковості рит-
мів розвитку різних стзрін суспільного пронесу Було запропоновано
більш складне тлумачення поняття «виробничих відносин», що підкрес-
лювало їх нерозривний зв'язок з компонентами свідомості, оскільки сто-
сунки у сфері виробництва будуються людьми, які при цьому керуються
своїми власними уявленнями про них. Нові підходи повернули в історію
людину, не обов'язкове- героя або творця ідей, саме людину з її повсяк-
денною свідомістю.
8
ВСТУП
У даному навчальному посібнику робиться спроба синтезувати всю
сукупність знань, наявних в історичній науці початку XXI ст. У процесі
викладу матеріалу з історії Німеччини загальноприйнятою є така пері-
одизація:
• Давній світ
• Середньовіччя
• Новин час
• Новітній час
За даним поділом період давньої історії охоплює час від появи люди-
ни, у даному випадку на території Німеччини, до формування середньо-
вічної Європи.
Середньовіччя охоплює період У-ХУ ст, коли відбувається станов-
лення та розвиток феодального суспільства, виникає державність на ні-
мецьких землях, які на кінець періоду набувають вигляду політично роз-
різнених територій.
Новий час охоплює події XVI - поч. XX ст. та характеризується роз-
витком буржуазних відносин у Німеччині, ключовим моментом в історії
якої є створення єдиної Німеччини (1870—1871 рр.).
Новітня історія Німеччини означена бурхливими подіями листопад
дової революції 1918р., кризою буржуазної демократії у 30-х рр. та по-
діями Другої СВІТОВОЇ війни, її наслідками, що докорінно ЗМІНИЛИ шлях
розвитку країни.
________________________________________________9
Розділі
МВНІ ГЕРМАНЦІ
і. лляне нлаикия яіліччнви.
псвшкїм і сїиішнй устрій прямців
ЗА ШКАП «шм. шитої
У південній і центральній областях сучасної Німеччини людина
оселилася те на зорі палеоліту Саме в Німеччині знайдені найдав-
ніші в Європі останки людини: у районі м. Гейдельберга - щелепа
людини - знахідка 1907 р. І в далині Неандера, поблизу м. Дюссель-
дорфа,-черепна кришечка і кілька довгих кісток - знахідка 1856 р.
Протягом тисячоліть племена первісних мисливців і рибалок ко-
чували в районах долин повноводних річок Німеччини й освоювали
північні окраїни, що прилягають до морських узбереж. У1ІІ-ІІ тися-
чоліттях до н. е. на території сучасної Німеччини жили племена нео-
літичних культур і культур раннього бронзового віку. З настанням
неолїіу розпочався перехід до землеробства І скотарства.
До І тисячоліття до н.е. СЛІД віднести період знайомства племен,
які иаселяли територію сучасної Німеччини, з металургією заліза.
Значні поклади болотної залізної руди сприяли розвитку багатих
культур залізного віку - лужицької, гальшгаттської і латенської.
Отже, на час, коли з мешканцями Німеччини познайомилися ри-
мляни, туї' малися уже вікові навички землеробства і металургії
заліза. Відбувалася взаємодія культур: так, очевидно, кельти пере-
дали пізнішим мешканцям країни ~ германцям - плуг і металургію
заліза.
* І іонятгя «германські племена», «германці» вживаються на позначення ет-
нічних спільнот, які мешкали на території Європи та стали основою державно-
го об'єднання Німеччини.
10
Рлзд/л І
Відбувалися численні пересування племен. Протягом декількох
сторіч - VI-! ст. до н. е. - на території Німеччини розселялися пле-
мена, близькі за мовою, матеріальною та духовною культурою. Вони
прийшли з південної Скандинавії, Ютландії', з узбережжя Балтійсь-
кого і Північного морів І поступово займали басейни Везера й Одри,
проникаючи на південь до Дунаю. Так вони дійшли до Рейну і част-
ково зайняли лівий берег цієї могутньої ріки. Ці племена римляни й
назвали германцями. Походження Й Сенс цієї назви невідомі. Герма-
нці склали один з могутніх загонів варварського світу і поряд з ін-
шими варварами відіграли певну роль у катастрофі рабовласниць-
кої Римської Імперії і в розвитку феодальних відносин у Європі.
Перші звістки про германців, відомі нам, - це дані грецького ма-
ндрівника ПІтеаса з Массалії (грецька коленія на місці сучасного
Марселя). Близько 325 р. до н. е. він здійснив відважну подорож
морем до північних берегів Європи і повідомив про те, то на узбе-
режжі Балтійського моря (берег Янтарю) живуть тевтони, тобто, без-
сумнівно, германці (назва тевтонів у сучасній німецькій мові збере-
глася в самоназві німців деиізсНе І країни [ІеиізсНІагкі). Мова йде,'1
мабуть, про узбережжя Північного моря.
В елліністичну епоху германські найманці нерідко з'являлися у
військах східних монархів. У II ст. до н. е. римляни зіткнулися з грі-
зними полчищами германців. Близько 120 р. до н. е. тевтони і кімв-
ри, мешканці Ютландії, залишили насаджені місця, можливо, унас-
лідок стихійної катастрофи - повені і рушили на південь. Вони дій-
шли до сучасної Чехії, звідки, зустрівши шалений опір кельтів - бойїв
(від племені бойїв країна одержала назву Богемії), повернули в Гал-
лію. Наприкінці II ст. навала кімврів і тевтонів змусила трепетати
Рим, і лише в 102 р. до н. е. римський полководець Марій зміг роз-
громити сили германців у двох битвах під Аквами Секстійськими
(сучасний Екс у Провансі) та при Верчеллах (згодом - П’ємонт).
Через півстоліття про германців повідомляє праця Гая Юлія Це-
заря. Підкоривши Галлію, в результаті декількох військових кампа-
ній, Цезар близько 49 р, до н. е. написав «Записки про галльську
війну», де вміщені досить докладні відомості про західних сусідів
галлів - германців.
Судячи з опису Цезаря, германці жили в умовах родоплемінного
ладу; римському полководцю найкраще відомий могутній племін-
ний союз евенів (від свевів одержала назву І.івабія.) Заняттями гер-
манців були землеробство і скотарство, причому, за характерним за-
_____________________ААВШГІЯШЦІ___________________________Ц
уваженням Цезаря, германці «не досить ретельно займаються зем-
леробством». їх їжу складали не продукти землеробства, а переваж-
но продукти полювання й скотарства,, хоч вони, як уважав Цезар,
безсумнівно, були хліборобами. Цезар оповідав про наявність у них
общинної власності на землю, оскільки земля займалася лише на
один рік, після чого під ріллю виділялися нові ділянки. Необхідно
підкреслити - Цезар писав про зміну ріллі, а не про відкочовування
на нові місця. Очевидно, тут була підсічно-вогнева система земле-
робства, через які спричинялося швидке виснаження землі, а відтак
відведення нових ділянок під посіви. Подібний переділ, імовірніше
всього, здійснювався раз на два -три роки.
Однак германці легко, залишали свої місця. Вони збирали із со-
бою худобу і перевозили пожитки на візках. Як зазначав Енгельс,
германці «були... далекі і від стадій осідлих селян». У часи Цезаря
германці часто пересувалися. їх спосіб життя (напівосідпість) був
зумовлений тим, що землеробство ще не стало переважаючим для
них заняттям.
Цезар підкреслював майнову рівність, відсутність постійної вла-
ди Вождя, який обирався лише у випадку походу; відсутня в нього і
будь-яка згадка про рабів, що, звичайно, було б помічено спостере-
жливим римлянином. Дуже слабко був розвинений обмін. У той же
час у давніх германців були присутні окремі риси розкладу первіс-
нообщинного ладу - впливова знать, могутні вожді із сильними дру-
жинами (з одним із свевських вождів, Аріовістом, Цезар вів тяжку
війну), грабіжницькі в Йни.
Через півтора століття після Цезаря свою працю про германців
написав найбільш відомий римський історик Тацит (98 р. н. е.). Її
повна назва «Про місце проживання і походження германців».
Залишивши осторонь ідейну спрямованість твору Тацита, який
Ідеалізував германське суспільство і протиставляв його «зіпсованим»
римлянам початку імперії, звернемо увагу на процес розкладу родо-
племінного ладу в давніх германців і появу ознак утворення держа-
вності.
Господарський устрій давніх германців залишається предметом
гострих історіографічних дискусій, зумовлених насамперед станом
джерельної бази. Опираючись на переважаючий погляд (що врахо-
вує, разом з письмовими джерелами, досягнення археології, онома-
стики й історичної лінгвістики), зазначимо, що германці вже в І ст.
вели осідлий спосіб життя, хоча епізодичні переміщення окремих
Розділ І
племен ще мали місце. Міграції викликалися переважно зовнішньо-
політичними ускладненнями, іноді порушеннями екологічної рівно-
ваги в результаті коливань клімату, демографічним зростанням на-
селення й іншими причинами, але аж ніяк не диктувалися приро-
дою господарського устрою. Найбільш розвиненими були племена,
що мешкали на кордонах імперії по Рейну і Дунаю, тоді як у міру
віддалення від римських володінь рівень цивілізованості спадав.
Головною галуззю господарства в германців було скотарство. Роз-
водили переважно велику рогату худобу, а також овець і свиней. Зем-
леробство було на другому плані, але за важливістю мало поступало-
ся скотарству, особливо на IV ст. н. е. Місцями ще зберігалася підсіч-
но-вогнева система землеробства і переліг, однак переважала
експлуатація давно розчищених і до того ж постійно використовува-
них ділянок. Оброблялися дони ралом (сохою) або плугом, в які були
запряжені бики або воли. Використання плуга істотно інтенсифікува-
ло землеробство. Плуг став справжнім «революційним» винаходом.
Крім пшениці, значні площі засівалися житом і ячменем, з якого,
крім хліба і каші, виготовляли також пиво - головний хмільний на-"
пій германців. Вирощували також і деякі городні культури, зокрема
коренеплоди, капусту і салат, занесені германцями згодом на тери-
торію Римської імперії. Проте садівництва і виноградарства вони не
знали, задовольняючи власні потреби в солодощах за рахунок лісо-
вих плодів, ягід, а також меду. Полювання вже не мало великого го-
сподарського значення, рибальство ж відігравало важливу роль, на-
самперед у приморських племен.
Усупереч повідомленню Тацита, германці не потерпали від не-
стачі заліза, яке виплавлялося переважно на місці. Також видобува-
лися золото, срібло, мідь, свинець. Досить розвинутими були ткацт-
во, обробка дерева (утому числі для потреб кораблебудування), об-
робка шкір, ювелірна справа. Навпаки, кам’яне будівництво майже
не практикувалося, кераміка була невисокої якості: гончарне коло
розповсюдилося лише на час епохи Великого переселення народів -
масового міграційного процесу в Європі в ІУ-У1І ст. Помітне місце
в господарському житті германців займав товарообмін. Предметом
внутрішньорегіональної торгівлі найчастіше були металеві вироби;
римлянам германці постачали рабів, худобу, шкіру, хутра, янтар, самі
ж купували в них дорогі тканини, кераміку, коштовності, вино. Пе-
реважав натуральний обмін, лише в прикордонних з імперією обла-
стях мали обіг римські монети.
__________________ллвні пншшт___________________ІЗ
Населення усього германського світу навряд чи перевищувало на
той час 4 млн чол. і в перші століття нашої ери мало тенденцію до
скорочення через епідемії, безупинні війни, а також несприятливі
екологічні зміни. Відповідно густота населення була вкрай низькою,
і поселення, як правило, розділялися великими масивами лісу І пус-
тищами. Особливе місце в розвитку всіх родоплемінних суспільств
займала община.
2. ОБЩИНА ГА й ЕВОЛЮЦІЯ.
ВИНИКНЕННЯ МАЙНОВОЇ НЕРІВНОСТІ
Найбільш ранньою формою общини вважається родова, або кро-
вноспоріднена, заснована на спільному веденні господарства і спі-
льному володінні й користуванні землею кровними родичами. В по-
дальшому під впливом зовнішніх умов розвивалися і видозмінюва-
лися форми й функції общини. Так званій сусідській общині (іншими
словами - общині-марці), яка існувала в середньовічній Німеччині,
була притаманна індивідуальна власність малих родин на наділи
орної землі при збереженні колективної власності громади на ліси,
мисливські та інші угіддя. У перші століття нашої ери рід усе ще
відігравав дуже важливу роль у житті германців. Члени його сели-
лися якщо не разом, то принаймні компактно, разом ішли в бій, ви-
ступали співприсяжниками в суді, в окремих випадках успадковува-
ли майно один одного. Але в повсякденній господарській практиці
роду вже не було місця. Функціонування давньогерманської общи-
ни ще порівняно мало залежало від організації хліборобства І зем-
леробства в цілому. Велике значення мало регулювання експлуата-
ції необроблюваних угідь: луків, лісів, водойм тощо.
Соціальїю-лолііті'ііінй устрій давніх германців
14______________________ Розділ 1____________________________
Членів общини поєднувала також участь у багатьох спільних спра-
вах: захист від ворогів і хижих звірів, відправленнякультів, підтри-
мка елементарного правопорядку, дотримання найпростіших норм
санітарії, будівництво укріплень. Однак колективні роботи не зава-
жали праці общинника у власному господарстві. Саме тому давньо-
германська община склалася як громада земельних власників. Для
германця початку нашої ери його земля - це не просто об’єкт воло-
діння, а насамперед мала батьківщина, «вотчина і дідизна», довжи-
ною, висхідною до богів, низка предків, та спадщина, яку йому,
у свою чергу, слід було передати дітям та їх нащадкам, інакше життя
просто втрачало сенс. Це не тільки і навіть не; стільки джерело хар-
чування, скільки невід'ємна частина або продовження його власно-
го «я». Людина складала з нею єдине ціле і пеза нею себе не мисли-
ла.-Земля, на відміну від худоби, рабів, начиння, не підлягала відчу-
женню, продати або обміняти її, у всякому разі поза межі роду, було
практично так само неможливо, безглуздо, слятотатственно, як не-
можливо було їїпокинути.
Майнова і соціальна нерівність, відома германському суспільст-
ву принаймні з І ст., ще протягом довгого часу виражалася порівня-
но слабко. Найбільш типовим представником дього суспільства була
вільна, ні від кого не залежна людина-домовласник, зайнятий сіль-
ськогосподарською працею, і одночасно воїн, член народних зборів,
охоронець звичаїв І культів свого племені. Але це ще не селянин у
середньовічному сенсі слова, тому що господарська діяльність поки
що не стала для нього єдиною, яка б перекрила й замінила Йому
будь-яку іншу.
Соціальний статус германця визначався в першу чергу статусом
його родини, залежав ще не стільки від рівня багатства, скільки від
чисельності, родоводу й репутації родини. Сполучення зазначених
ознак визначало ступінь знатності людини.
Велика знатність давала вагомі привілеї. Якщо слідувати Тациту,
вона забезпечувала поряд з повагою переваги при розподілі землі І
зверхність на війні навіть юнакам; судячи зтого, що останні могли
дозволити собі ледарювати, не займатися сільськогосподарською
працею, велика знатність, як правило, сполучалася з великим стат-
ком. Однак у часи Тацита знатність ще не перетворилася в герман-
ців на особливий соціальний статус. Усі вільні і вільнонароджені
залишалися повноправними й у цілому рівноправними членами пле-
мені; відмінності в їх середовищі були ще досить несуттєвими й
ЛАВНІ ГЕРМАНЦІ
15
визначалися належніс тю не до того чи іншого соціального розряду,
а до конкретного роду.
Невільні, як І в римлян, формально стоялн лоза суспільством, але
в цілому рабство відігравало в житті германців принципово відмін-
ну роль. Хоча звичаї германців не забороняли перетворювати на ра-
бів одноплемінників, а невпинні війни Із сусідами забезпечували
стабільне джерело поповнення рабів за рахунок чужинців, раби скла-
дали досить мізерний прошарок населення. Полонених часто вимі-
нювали або продавали римлянам, а іноді Й убивали на полі бою чи
приносили в жертву, рабів же через деякий час нерідко відпускали
на свободу і навіть усиновлювали. Рабство залишалося патріарха-
льним, і в тому, що стосувалося повсякденної виробничої діяльнос-
ті й умов існування, спосіб життя рабів мало відрізнявся від способу
життя вільних. Частина рабів працювала поруч з господарем і діли-
ла з ним дах І їжу, однак увагу Тацита більше приваблювала та об-
ставина, що «германці користуються рабами інакше - кожний з них
розпоряджається у своєму будинку, у своєму господарстві. Пан тіль-
ки обкладає його, немов колона, відомою кількістю зерна, худоби
або тканин, і лише в цьому виражаються його повинності як раба».
У наступні три-чотири століття германське суспільство зробило
помітний крок уперед. Археологічний матеріал недвозначно гово-
рить про подальше меійновє і соціальне розшарування: поховання
усе більше розрізняються за інвентарем, найбагатші з них супрово-
джуюсь символічні атрибути влади. Дані варварських судебників
(правди) також дозволяють зробити висновок, що на епоху Велико-
го переселення вільні вже не складали єдиної маси ні в майновому,
ні в соціально-правовому відношенні. Як правило переважав розпо-
діл одноплемінників на знатних, вільних і напіввільних, яких у гер-
манських наріччях зазвичай називали літами. З більшою або мен-
шою чіткістю ці категорії вже розрізнялися обсягом прав. Напри-
клад, за звичаями саксів, життя знатних захищалося більш високим
вергельдом, його клятва цінувалася вище, ніж клятва простого віль-
ного, але в ряді випадків суворіше каралися й скоєні ними злочини.
Ступінь знатності в переддень Великого переселення, як і рані-
ше, значною мірою визначалася походженням: враховувалося, на-
приклад, чи були в роді невільні або представники підкорених пле-
мен. Однак усе більш помітну роль при цьому відігравало майнове
становище людини. Раби й залежні могли бути Й у вільного просто-
людина, і навіть у літа, але частіше літ, а Іноді і вільний сам був
16________________________У_________________________________
чиєюсь людиною, зобов’язаною слухатися свого господаря й відро-
бляти Йому повинності» Сам він потроху усувався від участі в суспі-
льних справах, усе більше зосереджуючись на господарських тур-
ботах. Характерно, що навіть деякі найдавніші правди зараховують
до літів вільновідпущеників.
Зберігаючи господарську самостійність, неповноправні вільні
ставали залежними, експлуатованими людьми. Однак при всій зна-
чимості цього процесу в період, який передував Великому пересе-
ленню народів, він встиг створити лише передумови для встанов-
лення феодального суспільства»
Що стосується соціально-політичних організацій, то напередо-
дні Великого переселення германські племена були ще порівняно
далекі від створення органів влади, які можна було б кваліфікувати
як державні. Соціально-політичний устрій давніх германців-це лад,
характерний для вищої сходинки варварства, яке при цьому ще аж
ніяк не вичерпало своїх можливостей.
Кожен повноправний член племені був особисто І безпосеред-
ньо співпричетний до управління, виступаючи носієм народовлад-
дя. Вищим органом влад» були народні збори або віче племені -
тінг, куди мали доступ усі повнолітні вільні чоловіки, за винятком
тих, хто збезчестив себе боягузтвом у бою. Народні збори склика-
лися для вирішення найбільш важливих справ, якими вважалися
питання війни І миру, суд з особливо тяжких або заплутаних зло-
чинів, висвячення у воїни (а отже, у повноправні члени суспільст-
ва), а також формування особливого загалу племені, який у Тацита
іменується рппсірез («той, хто начальствує», «провідний»), вони
відали всіма поточними справами, у першу чергу судовими. Поряд
з колективною владою народних зборів і ради старійшин у герман-
ців існувала індивідуальна влада племінних вождів, яку лише умо-
вно, з урахуванням Історичної перспективи, можна кваліфікувати
як монархічну
Перехідний характер давньогерманських Інститутів влади, ще,
безсумнівно, додержавних, але вже далеко не первісних, ускладнює
вибір термінів, які б правильно передавали їх суть. Це стосується і
титулів. Говорячи про німецькі стародавності, доцільніше взяти на
озброєння загальнімецьке слово копип£.
У первинному значенні термін конунг - це родовита, шляхетна,
отже, знатна і через це гідна поваги і послуху людина, але ніяк не
володар і не пан.
ллши гєнішар 17
За спостереженнями Тацита, конунг мав дуже обмежену владу і
керував одноплемінниками, скоріше переконуючи і захоплюючи їх
власним прикладом, ніж наказуючи. Конунг був військовим прово-
дирем племені, представляв його в міжнародних справах, мав пере-
вагу при розподілі військової здобичі і право на більш-менш регуля-
рні, хоча й добровільні, підношення з боку одноплемінників, а та-
кож на частину штрафів від засуджених, яка належала йому саме як
главі племені.
Конунг виконував І певні сакральні функції. У деяких племен
багато століть потому він відігравав важливу роль у здійсненні пуб-
лічних гадань .і жертвопринесень, вважався особисто відповідаль-
ним за невдачу на війні І неврожай і у зв’язку з цим міг бути не тіль-
ки зміщеним, але і принесеним у жертву для того, щоб умилостиви-
ти богів.
Посада конунга була виборною. Обирали його на народних збо-
рах з числа найбільш знатних чоловіків. Саме на цих зборах відбу-
валося й» разі необхідності і усунення конунга з посади. Особливе
місце в давньогерманському суспільстві займали керівники дружин.
На відміну від племенігого війська, ополчення, яке складалося з усіх
боєздатних членів племені, будувалося за родами Й родинами і очо-
лювалося конунгом. дружини ж складалися з випадкових, не пов’я-
заних спорідненістю людей. Усередині дружини існувала своя ієра-
рхія, становище кожно ю в ній визначалося не стільки знатністю роду,
скільки особистою доблестю. Це породжувало суперництво між дру-
жинниками, але ВСІ протиріччя між ними були мізерні порівняно із
загальною беззастережною відданістю керівнику. Поступово дружи-
на перетворювалася на справжнє князівське військо й поставала ос-
новою влади племінного вождя.
Давні германці не складали етн Ічногоцілого І, очевидно, не сприй-
мали себе як єдиний народ. Звичний нам етнонім Сегтапі виник як
назва якогось одного німецького племені; кельти поширили Його на
усіх своїх північно-східних сусідів і в цьому значенні передали рим-
лянам. Показово, що слово Зіиїізк (від іізіисіа - «народ»), до якого
сходить сучасна самоназва німців - йеиІзсЬ, зареєстровано в джере-
лах тільки з кінця VIII - початку IX ст. При цьому і на континенті, і 8
Англії воно спочатку зживалося (у сенсі «простонародний») лише
стосовно мови германців, яка протиставлялася латині. Етнічною ха-
рактеристикою воно стало не раніше XI в., однак закріпилося І до
цього часу, лише за німцями.
ІЗ_______________________****** І________________________
Реальною політичною одиницею давньогерманського світу було
плем'я. Племінні об'єднання, які виникали час від часу, будувалися,
не стільки за родинною, скільки за територіальною ознакою, але за
умов безперестанних міграцій нерідко включали і ненІмецькі (ке-
льтські, слов'янські, фракійські) племена. Племінні об'єднання ру-
бежу старої і нової ери були ще дуже нетривкими і нестійкими. їх
поява була спричинена тимчасовими, головним чином зовнішньо-
політичними обставинами (переселенням до чужої країни і скорен-
ням її або загрозою завоювання, яка нависла над класною країною).
Зі зміною обставин вони розпадалися.
На І У-У ст. припадають важливі зміни у політичному устрої
германців. Племінні об'єднання переростали в племінні союзи,
більш спаяні, стійкі і, як правило, більш численні. Деякі з цих со-
юзів (наприклад, аламанськмй, готський, франкський) нараховува-
ли по декілька тисяч чоловік і займали або контролювали величез-
ні території.
Зрослий авторитет верховної влади проявився й у зміні ставлен-
ня до особистості конунга.
3. ВТ№ГИЕННЯ ГЕРМНЦІВ
У ЗАХІМУ МІНСЬКУ шп&иа.
амакяяя влмикьккх квмліктв
Період з IV по VII ст. увійшов в історію Європи як епоха Велико-
го переселення народів, названа так тому, що на ці сторіччя припа-
дає пік міграційних процесів, якими був охоплений практично весь
континент і які радикально ЗМІНИЛИ його етнічний, культурний і по-
літичний вигляд. Це була епоха загибелі античної цивілізації і заро-
дження феодалізму.
Посилення майнової і соціальної нерівності підштовхувало різні
прошарки варварських племен до того, щоб спробувати захопити
нові, зайняті чужинцями землі - на цій стадії розвитку варварське
суспільство схильне до експансії. Позначився також тиск степових
кочівників, які просувалися зі сходу. Однак найбільш загальною при-
чиною одночасного переміщення величезної різноплемінної маси
людей, очевидно, була різка зміна клімату. Приблизно у П ст. почи-
нається і до V ст. досягає максимуму похолодання, яке спричинило
лаяні пнинт
Ш
пересихання сухих і ще більше зволоження ВОЛОГИХ ґрунтів З ВІДПО-
ВІДНИМИ змінами рослинного покриву. Ці зміни негативно позначи-
лися на умовах господарювання як кочових народів євразійських
степів, так і осілого населення європейської півночі, спонукаючи і
тих і інших шукати нове середовище помешкання в більш півден-
них широтах.
Погіршення клімату хронологічно збіглося для багатьох варвар-
ських племен Європи з розкладанням їх родоплемінного устрою.
Переважно екстенсивний розвиток виробництва і зростання наро-
донаселення, що його супроводжувало, зіткнулися на початку но-
вої ери з проблемою обмеженості природних ресурсів лісової, час-
тково лісостепової зони континенту, що за тодішнього рівня про-
дуктивних сил були менш зручні в. господарському відношенні, ніж
райони Середземномор’я. Серед основних причин міграції слід
назвати і.зовнішньополітичні фактори, а саме: Римська імперія, яка
слабшая^ день задмем, сама сприяла вторгненням варварів у її межі
політикою наймання племен І дружин германців на військову слу-
жбу і розселенням союзних римлянам племен як федератів на кор-
донах імперії.
У II ст.готи, які мешкали в гирлі р. Віспи, починають переселен-
ня на південь. На їх місце зі сходу прийшли венеди (слов’яни). Готи
переселялися протягом багатьох десятиліть, використовуючи при-
токи Дніпра і рухаючись до берегів Чорного моря. Тут готи застали
античні міста, які вже існували декілька століть, і високу культуру
місцевих племен. Готи завоювали міста Причорномор’я і підкорили
своїй владі місцеві племена, частково злившись з ними. У IV ст. скла-
лися два великих племінних союзи готів - візі готи - від Дністра до
Карпат і острогами- від Дністра до Дніпра. Первісне значення цих
назв утрачено, І вже давні письменники переосмислили ці незрозу-
мілі назви як вестготи, тобто західні готи, і остготи - східні готи.
Готи прийняли християнство (в аріанській формі). У 341 р. до
них був призначений єпископ Вульфіла (або Ульфіла), який здійс-
нив переклад Євангелія на готську мову (єдина уціліла пам’ятка гот-
ської мови). >
Осівши в Причорномор’ї, готи вступили в контакт З Римом, їх
дружини незабаром стали пострахом для всієї Малої Азії. Частим
явищем стіш відхід готських дружин на службу в римську армію і
наймання прикордонних з Імперією племен як федератів для охоро-
ни римських рубежів.
20
ЯаадМ І
У IV ст. у степах за Доном, на схід від готських рубежів, сформу-
вався інший могутній племінний союз - гуни. Напад гунів на остго-
тів у 375 р. був вихідним моментом для міграцій величезних мас
племен варварів на захід для вторгнення їх у межі імперії І подолан-
ня рабовласницького суспільства в Європі.
Розгром і знищення рунами остготського союзу змусили вестго-
тів поспішно відступати на захід. У 376 р. вестготи, з якими, ймові-
рно, було чимало неготського населення, у тому числі й слов’ян, дій-
шли до Дунаю, за яким розгорталися просторе Римської імперії. Ве-
стготи незабаром перейшли Дунай Із дозволу. Імператорського уряду
оселилися в Мезії (сучасна Болгарія) на правахфедератів* .
Утиски і зловживання римської адміністрації спричинили повстан-
ня вестготів, вождем яких був Фрітігерн. У 378 р. армія римського імпе-
ратора Валента була розбита поблизу Адріанополя. У цій битві загинув
практично весь офіцерський склад римлян на чолі з імператором.
Однак імперія була все ще потужною. З заходу на чолі військ при-
був полководець Феодосій. Він зумів роз'єднати варварів з рабами і
колонами, уклав мир з вестготами, оселивши їх на берегах Пропон-
тиди (Мармурове море). Феодосій згодом став імператором і возз’є-
днав обидві частини імперії - Західну і Східну. Однак у 395 р. він
помер, устигнувши перед своєю кончиною знову поділити імперію
на дві частини, які вже більше ніколи не об’єднувалися: Західна ім-
перія і Східна (Візантійська) імперія.
* Перші зіткнення римлян і германців належать де часу перетворення Галлії
на провінцію Римської держави. Наступна агресія Риму на схід від Рейну мала
своїм наслідком виникнення між Рейном і Лабою провінції Германії. Ця тери-
торія стала новим джерелом експлуатації ї наживи. Тут було введено римську
судову систему, в якій наявні елементи римського гноблення. Усе це стало при-
чиною повстання германських племен. На чолі повсталих став Арміній - князь
племені хсрусків. У 9 р. н. с. повсталі знищили військове угруповання римлян,
загинув І намісник Германії бар. З цього часу Рим перейшов до стратегічної
оборони на Рейні і Дунаї, відмовившись від подальших спроб завоювати ці те-
риторії.
Рівновага сил Риму та германських варварів була тривалою. Криза Риму заго-
стрювалася, посилювався й тиск варварів на римські рубежі.
У середині II ст. германські племена квадів і маркоманів вторгнися у дунайсь-
кі провінції Римської імперії. Почалася Маркомансь са війна (166-180 рр.), по-
штовхом до якої стало переселення готі в з Балтики де узбережжя Чорного моря.
Ця війна потребувала великої напруги сил від Риму. її результатом став компро-
місний мир германців з Римською імперією.
____________________лмкі№миинц_________________________21
Вестготи незабаром з’явилися в Італії. Вождь (князь) вестготів
Аларіх, молодий, честолюбний і енергійний, двічі підступав до Риму,
одержуючи від «вічного міста» великий викуп. У 410 р. Аларіх узяв
Рим. Розгром Риму вестготами був подією великого значення. Рим,
давня столиця яаймогутнішої держави, виявився беззахисним у ру-
ках варварського конунга (князя). Падіння Риму вразило сучасни-
ків, воно наочно свідчило про невідворотну загибель рабовласниць-
кої імперії.
Аларіх незабаром залишив Рим, прямуючи на південь Італії і
маючи на меті переправитися до Сицилії. Проте на шляху до мети
він раптово помер.
Однак уряд Західної Римської імперії зумів у короткий термін за-
володіти ситуацією. З вестготами була укладена така угода: династич-
ний шлюб спадкоємця АларІха Атаульфа з сестрою імператора, крім
того, було обіцяно землі в АквІтанїї для поселення варварів. Після
декількох перипетій вестготи осіли в Південно-Західній Галлії фор-
мально на правах федератів. Це відбулося в 418 р. Так на території
імперії виникла перша варварська держава зі столицею в Тулузі.
Тим часом нові хвилі варварів вливалися в межі Західної імперії.
У 408 р. германці-вандали, що осіли в І ст. у районі середньої
Одри Й ще у IV ст. оселилися в Паннонії, разом зі свевами й аланами
напали на Галлію, прорвавши оборону римлян. Вогнем і мечем прой-
шовши Галлію, варвари вторглись в Іспанію, захопивши її західні й
південні території. Безпомічний Рим змушений був визнати варвар-
ських вождів своїми військовими союзниками. Тут в Іспанії близь-
ко 411 р. склалися Вандальсько-Аланське і Свевське варварські ко-
ролівства. Незабаром витіснені вестготами вандали пішли в Римсь-
ку Північну Африку й у 429 р. захопили давній Карфаген, який став
столицею Вандальського королівства.
Прагнення до розширення володінь штовхнуло їх на захоплення
Балеарських островів, Корсики, Сардинії, Сицилії. Відтак у травні
455 р. вандали піддали місто Рим страшному пограбуванню і руйну-
ванню. Протягом 14 днів йшло руйнування і нищення міста, і, зок-
рема, численних безцінних пам’яток культури.
Близько 440 р. на території імперії склалася ще одна держава гер-
манців - королівство бургундІв. Бургундн розселилися в гирлі Одри,
а потім вирушили до Рейну, На початку V ст. їх центром стало м.
Вормс. Незабаром Імперія була вимушена визнати Бургундське ко-
ролівство зі столицею в Люгдунумі (Ліоні).
22_______________________Розділ І_______________________
У середині V ст. почалося вторгнення германців-англів (жили в
сучасному Шлезвігу), саксів (відповідно в Саксонії*) і ютів (мешка-
ли в Ютландії, сучасній Данії) у Британію, покинуту в 408 р. рим-
ськими легіонами після трьох з половиною століть окупації, У У-УІ ст,
тут виникло декілька десятків варварських королівств, навіть фор-
мально не пов'язаних з Римом,
Варварські держави були в соціальному відношенні суспільства-
ми іншого типу і характеру, ніж Західна Римська імперія, яка знахоч
дилася в стані занепаду*
Розвиток майнової диференціації, виокремлення могутньої знаті,
яка нагромадила у своїх руках величезні багатства - худобу, зброю,
коштовності тощо, зачатки патріархального рабства призводили до
швидкого розкладання первіснообщинного ладу й у тих германських
племен, які не брали участі або почасти брали участь у міграції й пе-
реселеннях, У У-УН ст зародкові форми ранньофеодальних держав
виникають між Рейном і Лабою у базарів татюрингів; у Ютландії - у
ютів та англів; у Скандинавії - у готів (йогів) і свеарів (свіонів).
Влада військових вождів перетворилася на постійний інститут,
необхідний для утримання в покорі переможеного населення і для
захисту завойованих земель від вторгнень. Віче втратило своє зна-
чення. Зростав вплив І могутність дружини. У германців склалася
держава і це була вже не рабовласницька держава* У варварських
державах виникав феодальний спосіб виробництва.
Зародження нового суспільного устрою супроводжувалося замі-
ною релігійної надбудови* Стара язичеська релігія, яка відповідала
родоплемінним відносинам, поступалася місцем християнству.
Утворення держави відбувалося інтенсивніше і швидше на тери-
торіях, які раніше входили до складу Римської держави. Тут варвар-
ські держави могли застосовувати римське право, впроваджувати
_____________________мвш геяміщі_______________________23
римські податки і залишки римської державної машини.
Процес формування народностей і зміцнення молодих варвар-
ських держав був перерваний навалою полчищ гунського союзу пле-
мен («Гунського царства» з центром у Паннонії) на чолі з Аттілою
(за свої насильства прозваний християнськими письменниками Би-
чем Божим). Талановитий організатор і полководець, Аттіла вміло
використовував своє різноплемінне і різномовне військо і Незаба-
ром став у центрі Галлії. Грізна небезпека ліквідації молодих вар-
варських держав змусила варварських королів підтримати імперію
й у 451 р. відбувся генеральний бій гунів з римсько-варварською
армією, очолюваною полководцем Аецієм. Тут на Каталаунських
полях (поблизу Труа 8 Шампані) відбулася одна з найважливіших у
світовій Історії битв: вирішувалася доля не тільки римського пану-
вання в Галлії, але й усієї західної цивілізації* У нечувано кровопро-
литній битві гуни понесли тяжкі втрати, які змусили Аттілу відмо-
витися в|^ завойовницьких планів. У 453 р. він помер і в гунському
союзі розпочалися усобиці. Через два роки відбулося повстання ге-
рманських племен, підлеглих гунам раніше. Зазнавши поразки спо-
чатку від гепідів, потім від остготів, гуни відкочували в Північне
Причорномор'я.
У 476 р. Західна Римська імперія взагалі перестала існувати. Під-
точена зсередини повстаннями рабів, колонів, міських люмпенських
мас, солдатів, неспроможна у військовому сенсі, роздерта жорстокою
економічною кризою, рабовласницька імперія повинна була впасти.
Командуючий варварськими військами Імперії германець Одоакр
очолив заколот своїх солдатів і скинув останнього імператора - під-
літка Ромула-Августула. Одоакр захопив державну владу, ставши,
однак, не імператором, а лише королем Італії.
На кінець V ст. на уламках Західної Римської імперії склалося
декілька варварських королівств: Вандальське, Вестготське, Свев-
ське, Бургундське, Франкське та держава Одоакра в Італії. Племена,
які жили у внутрішніх областях Германії, ще не мали власної держа-
вності. Доля цих політичних утворень була неоднаковою. Найменш
довговічною виявилася держава Одоакра, створена колишніми най-
манцями з числа різних нечисленних германських племен. Очевид-
но, однією з причин її досить швидкої загибелі в 493 р. під ударами
остготів була відсутність міцної племінної основи. Комунг остготів
Теодоріх (493-526 р.), який діяв з відома східноримського імперато-
ра Зенона і розбив Одоакра, очолив королівство остготів, що згодом
24___________________ВтвіА і____________________
стало найсильнішим у Західній Європі. Однгк у 555 р. і воно С*уло
завойоване Візантією. Ще раніше, у 534 р., така ж доля спіткала ко-
ролівство вандалів.
Візантійське панування виявилося неміцним. Вже в 568 р. з гір в
долини р. По спустилися загони германців - лангобардів. Спочатку
мешканці лівобережжя тирла Лаби лангобардн в VI ст. виявилися в
Паннонії, де зайняли територію остготів, які пішли в Італію. Дружи-
ни лангобардів служили у військах Візантії в Італії. а потім величезні
сили конунга Альбоіна вторгнися до італії з відверто завойовницьки-
ми цілями. Вони швидко зламали опір візантійців і оволоділи Північ-
ною Італією. Столицею нового варварського королівства стала Равеи-
на. Долина р. По від лангобардів отримала згодом назву Ломбардії.
Візантійське панування утрималося в окрузі Равенни (Равеннський
екзархат), у Південній Італії (Снцнлія, Неаполь, Апулія, Калабрія),
номінально Візантія зберігала права на Рим (Римський дукат), де, од-
нак, фактично влада перебувала в руках єпископів міста Риму, які вже
з IV ст, називали себе папами (грецьке «паппас» - батько).
Лангобардн здійснили найрішучішу ліквідацію великого римсь-
кого землеволодіння. На конфіскованих землях розселялися общин-
ники-лангобардн. Римське населення було перетворено втяглий стан.
У селі центральною фігурою став вільний общинник-лангобард.а в
землекористуванні визначальною стала сусідська община - марка.
Суспільство лангобардів вже в VI ст. було складним. Тут були
залежні люди -аяьдії. вільні і знатні. Подальший розвиток спричи-
нив зростання великого поміщицького землеволодіння, поглинання
ним вільного селянського землеволодіння, появу великого прошар-
ку незаможних, розорених і безземельних селян, які злилися з аль-
діями в один клас феодально-залежного селянства.
Аналогічні процеси відбувалися і в інших варварських королівс-
твах. Ці процеси найкраще вивчені на еволюції Франкського коро-
лівства, яке виявилося найбільш життєздатним і динамічним.
Політичні зміни, які відбувалися, мали досить суттєві наслідки,
оскільки супроводжувалися глибокими соціально-економічними
змінами - мав місце поступовий процес становлення феодалізму.
Феодалізм зростав І розвивався в результаті синтезу двох елеме-
нтів. По-перше, це елементи феодалізму, які з’явилися всередині
Римської імперії (колонат, раби, посаджені на землю і приписані до
землі, початок феодальної ренти, патронат і зростання приватної
власності землевласника, покріпачення станів тощо). А по-друге, це
______________________ААВШ пмллкш___________________________25
елементи, привнесені германцями на фунт імперії (марка, описа-
ний ще Тацитом спосіб експлуатації рабів, присяга дружинників та
ін.). Синтез цих елементів і двох суспільних систем породили якіс-
но нові відносини.
Найбільш активно феодальний синтез відбувався там, де анти-
чний і варварський початок були урівноважені. Спочатку варварсь-
ке суспільство мало менше феодальних потенцій, ніж античне; по-
яснюється це, ймовірно, тим, що воно меншою мірою вичерпало свої
Історичні можливості. Однак зрештою серед найбільш відстаючих
за темпами розвитку виявилися саме ті області, де античні елементи
синтезу превалювали над варварськими. Мова йде про те, що родо-
племінний устрій давніх германців, який розкладався, нІсу собі більш
сильний феодальний заряд, ніж пізньоантичне римське суспільство.
Ступінь активності феодального синтезу залежала від ряду фак-
торів. У тому числі: з) від кількісного співвідношення варварів і
римлян, які опинилися на одній території; б) характеру розселення
варварів^ в) культурного порівняльного рівня прийшлого і місцево-
го населення; г) релігійних факторів; д) правових факторів.
Те, що франки відразу ж, у 496 р., прийняли християнство в като-
лицькій формі, безсумнівно, полегшувало контакти зримлянами, тоді
як прихильність вестготів І лангобардІв до аріанства (відповідно до
кінця VI і початку VII ст.) ЦІ контакти помітно ускладнювала. На
конкретні форми феодалізму впливали також природно-географічні
та зовнішньополітичні умови.
Поселення варварів на території імперії створили лише переду-
мови для феодального синтезу. Потрібен був час, мінімум півтора-
два сторіччя, для того, щоб взаємодія двох систем стала реальністю.
Контрольні питання
І . Дайте характеристику соціально-політичного устрою давніх германців.
2. Порівняйте господарське життя давніх германців часів Цезаря і Тацита.
3. Перелічіть основні причини Великого переселення народів.
4. Поясніть сутність поняття «Велике переселення народів».
5. Охарактеризуйте відносини готів з Римом.
б. Проаналізуйте господарський і суспільний лад германських племен у
ІУ-У ст.
7. Перелічіть фактори, які впливали на активність становлення феодаль-
них відносин.
26
Розділ П
РОЗВИТОК Німецьких ЗЕМЄАЬ
У СКАЛАХ ФРАНКСЬКОЇ АСРЖАВИ
ч Н ' ’ •
і. гасаоллрський і суспшяий гстй фншків
ЗА АМШЛШ хСШЧИК ЯВЛЯЛИ»
Франкське суспільство і держава займають винятково важливе мі-
сце в Історії трьох європейських країн - Німеччини, Франції й Італії.
Франки як плем’я сформувалися з декількох більш давніх гер-
манських племен (сигамбрів, батавів, хаттїв та ін.). В III ст. існували
два великих союзи племен: салічні франки («приморські», або «со-
лоні», франки) - у низов’ях Рейну і рипуарські франки («берегові»
франки) - по середньому Рейну.
Наприкінці V ст. у Північній Галлії склалася рання держава фра-
нків - найбільш могутній союз північних германських племен, фра-
нки зіткнулися з Римською Імперією в 111 ст., розселяючнсь З ПІВНІЧ-
НИХ прирейнських областей. У другій половині IV ст. вони оселили-
ся в Галлії на правах федератів Риму, поступово поширюючи свій
вплив і виходячи з-під влади Риму. Після падіння Західної Римської
імперії франки (салічні) захопили рештки римських володінь у Гал-
лії. На завойованих землях франки селилися переважно цілими об-
щинам и-марками - родами, заселяючи частково землі, які пустува-
ли, частково землі колишньої римської скарбниці, частково - місце-
вого населення. Марка вважалася власником усього майна. Однак
стосунки франків з галло-римським населенням були переважно
миролюбними. Це забезпечувало надалі формування зовсім нової
соціально-етнічної спільноти, кельтсько-германського синтезу.
'У розвитку Франкської держави простежуються дві основні ста-
дії: перша - VI-VII ст., відома як час монархії МеровінгІв; друга -
VIII ст.— перша половина ЇХ ст. - монархія Каролінгів.
ямімгми лиш у оццш ♦нииинюГ лимиия* 27
У другій половині V ст. могутній конуиг салічних франків Хлод-
віг (481 - 511), зі знатного роду Меровея (Меровінгів), підкорив рн-
пуарських франків і став володарем великої країни від Сомми до
Рейну.
У 496 р. Хлодвіг зробив важливий політичний крок, разом ЗІ сво-
єю дружиною і частиною одноплемінників прийнявши християнст-
во за римським обрядом, на відміну від більшості варварів, які при-
ймали християнство у формі так званого аріанства. Значення прийн-
яття християнства було величезним. Це давало можливість
франкській знаті встановлювати тісні контакти з впливовим галло-
римським духовенством і користуватися безроздільною підтримкою
церкви, Керівники церкви зайняли високі посади в державі. Мова
богослужіння і церковного побуту- латинська - стала мовою дер-
жавних актів, суду, літописання, міжнародних відносин, зберігши
цю виняткову роль протягом дванадцяти століть.
Проіїес феодалізації у Франкській державі проходив у формі си-
нтезу пізньоримських (які розкладалися) і германських родоплемін-
них відносин. Співвідношення їх було неоднаковим на півночі та
півдні королівства. Північні райони були романізовані значно слаб-
кіше південних. Однак згідно з даними археологів тут, аж до V ст.
включно, залишалося багато римських рабовласницьких вілл, де го-
ловною робочою силою були раби І колони, і навіть після франксь-
кого завоювання основну масу населення складали галло-римляни.
З іншого'боку, для цих областей була характерна і більш швидка та
глибока варваризація суспільства, ніж у південних частинах коро-
лівства в ході франкських завоювань. Привнесені франками примі-
тивні відносини сприяли поширенню тут родоплемінного, устрою,
який поступово розкладався.
Наступники Хлодвіга в першій половині VI ст, завоювали і при-
єднали до Франкської держави Тюрінгію, Бургундію і землі аллема-
нів (Ельзас). Верховну владу меровінзьких коралів визнали баварн,
які зберегли значну частину самостійності.
На відміну від старих земель германців Галлія мала на диво ви-
соку, античну культуру, римське право, рабовласництво, яке склало-
ся. Синтез германських елементів і елементів рабовласницького ладу,
що розкладався, позначився на тому, що в германців у Галлії швид-
ко розвивався Інститут приватної земельної власності, а раби, які
залишилися в Галлії, і колони поступово злилися з франками, що
розорилися, утворивши феодально-залежне селянство.
При цьому І на півночі, і на півдні Франкського королівства важ-
ливим фактором варварського впливу на процес феодального синте-
зу було зосередження політичної влади в руках варварської верхів-
ки, що полегшувало ЇЙ насадження власних порядків. Король і на-
ближені до нього фактично вирішували всі найважливіші питання
життя країни, хоча ще й зберігалися народні збори й інші інститути
колишнього устрою франків. Король зосередив у своїх руках усі
функції управління, центром якого став королівський двір. Влада
короля грунтувалася насамперед на тому, що він був найбільшим
земельним власником і стояв на чолі численної, особисто відданої
Йому дружини. Країною він управляв як особистим господарством,
дарував своїм прибічникам у приватну власність землі, які раніше
складали загальноплемінну власність, довільно розпоряджався при-
бутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів, торго-
вих поборів. Королівська влада спиралася на підтримку верств ве-
ликих землевласників, які поступово складалися. Формувалася нова
публічна влада. Вона складалася не тільки з озброєних людей, які не
залежали від рядових вільних, але і примусових установ, яких не
було при родоплемінному ладі. Утвердження нової публічної влади
пов’язано з уведенням територіального поділу населення.
Раніше держава франків була слабоцентралізованою. Країна по-
ділялася на графства, графства - на округи (ппги), колишні римські
громади; нижчою, але дуже важливою одиницею була сотня. Окру-
ги І сотні зберегли самоврядування: окружні І сотенні народні збори
вирішували судові справи, відали розкладкою податків. Граф не був
загальним правителем, він керував тільки володіннями короля в граф-
стві (в Інших областях таких правителів називали сацебаронами),
зважаючи на доменіальні права, йому належали судові й адмініст-
ративні повноваження стосовно підвладного населення.
Основу державної єдності спочатку складала переважно військо-
ва організація. Щорічні збори ополчення - «Березневі поля» - віді-
гравали Істотну роль у вирішенні державних питань. Оскільки в ме-
рові нзький період основну масу франків становили ще вільні об-
щинники, з яких складалося і загальне військове ополчення, на
«Березневі поля» сходилися всі дорослі вільні франки. Однак ці збо-
ри, на відміну від загальнонародних зборів минулого, вже не мали
серйозного політичного значення. До кінця VI ст. вони припинили
своє функціонування. Але в VII ст, на військову службу почали залу-
чати не тільки франків, але й галло-римське населення, причому не
ммдвм» шш у осдлді лдгаимг аа
тільки вільних, але й залежних утримувачів земель - літів. Військо-
ва служба стала перетворюватися на загальнодержавний обов’язок,
і «Березневі поля» стали переважно своєрідними оглядами військо-
во-служилого населення.
Вивчення суспільного ладу франків, їх господарських і общин-
них організацій можливе завдяки існуванню «Салічної правди» (Ьех
8а1іса), яка являє собою запис судових звичаїв салічних франків,
зроблений, як гадають вчені, на початку VI ст. ще за Хлодвіга. Рим-
ський вплив тут проявляється головним чином у зовнішніх рисах:
латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях; Протягом
VI-ЇХ ст. франкські королі доповнювали «Салічну правду». Тому цей
документ разом з іншими джерелами більш пізнього періоду Дозво-
ляє простежити еволюцію Франкської держави, розвиток суспільст-
ва від родоплемінного устрою до феодалізму
У VI ст. землеробство у франків залишалося основним заняттям:
вони вирощували жито, пшеницю, овес, ячмінь, бобові культури,
льон; обробляли породи, сади, виноградники. Франки у великих кі-
лькостях утримували велику рогату і дрібну худобу розводили до-
машню птицю, займалися полюванням, рибальством, бджільницт-
вом.
Було розвинене домашнє ремесло. У «Салічній правді» згадуються
ремісники багатьох спеціальностей.
Прогрес у господарстві був наслідком як внутрішнього розвитку
франкського суспільства, так І результатом запозичення германцями
більш досконалих методів ведення сільського господарства, з яким
вони зіткнулися на завойованій римській території.
У цей період у франків уже існує розвинена приватна, вільно-
відчужувана власність на рухоме майно. Індивідуально-сімейна вла*
' сиість на землю у франків у V І в VI ст. тільки зароджувалася. У
«Салічній правді» община- марка виступає власником орних наділів
землі, які знаходяться в Індивідуальному і спадковому землекорис-
туванні, власником ус х вигонів, луків, лісів, боліт, рибних ловів.
Приватної власності на землю ще немає, і відомості, які зустріча-
ються в9 главі «Салічної правди» - «Про аллоди», дозволяють гово-
рити про те, що аллод означає ще тільки спадкове майно. Земельна
спадщина на відміну від рухомого майна (воно могло .вільно перехо-
дити в спадщину або даруватися) успадковувалася тільки по чоло-
вічій Ліни - синами померлого глави великої родини; жіноче погом-
ство виключалося із спадкування землі. У випадку відсутності синів
зо гвщл и___________
земля переходила в розпорядження сусідів (тобто общини). Общи-
на мала також ряд інших прав на землю, яка знаходилася в Індивіду-
альному користуванні її членів: всі орні наділи після збирання вро-
жаю і наділи на луках після косовиці перетворювалися на загальне
пасовище.
У франків, усупереч твердженням ряду істориків кінця XIX І XX ст.
(Н. Д. Фюстель де Куланж, В. Віттіх, А. Дожі, М. Майєр, О. Бруннер
та ін.) про те, що у франків у У-УІ ст. панувала повна приватна вла-
сність на землю, визначну роль відігравала община. Про це свідчить
і глава XIV «Про переселенців». У ній мова йде про те, що якщо
прибулець селиться в селі, він може залишитися тут тільки за зго-
дою всіх членів маркового союзу. Іншими словами, община «Саліч-
ної правди» являла собою в У УІ ст. перехідний етап від великосі-
мейної «землеробської» общини до сусідської общини - марки.
У той же час у документі простежується ще помітна роль родових
відносин (усі члени роду до шостого коліна зобов’язані були висту-
пати в суді як співприсяжники при одержанні вергельда або в сплаті
вергельд а брала участь не тільки родина убитого чи убивці, але Й
їхні найближчі родичі з боку батька і матері).
Записи «Салічної правди» більш пізнього періоду говорять про
серйозні соціально-економічні зрушення в середовищі франкського
суспільства. Йшов процес розкладу й занепаду родових відносин,
помітним ставало прагнення більш заможних членів вийти із союзу
родичів, тобто мала місце відмова від споріднення. В останньому
випадку, якщо така людина, вмирала, тс її спадщина переходила не
родичам, а в королівську скарбницю.
Наприкінці VI ст. послабшали родові зв’язки. Спадковий наділ
вільних франків перетворювався на індивідуальну, відчужувану зе-
мельну власність окремих малих родин - аллод. в результаті чого
трансформувалось саме поняття «аллод». Це видно з едикту короля
Хільперіка (561-584 р,), який замінив главу «Салічної правди» «Про
аллоди». Едиктом було встановлене правило, згідно з яким у випад-
ку відсутності сина землю може успадковувати дочка або брат чи
сестра померлого, але «не сусіди, як було раніше», тобто не община.
Земля стала об’єктом заповіту, дарування, купівлі-продажу, іншими
словами, стала власністю общинника. Мінявся і сам характер (об-
щини) громади. До кінця VI ст. вона перетворилася на об’єднання
індивідуальних родин, що володіють аллодами - сусідську общину,
яка являла собою останню форму общинного землеволодіння, у ра-
вілщги ялии у аслллі +вяякськ9ї мржлвн лі
мках якої завершувався розклад родоплемінного устрою й зароджу-
валися феодальні відносини.
Відчутними стали майнове розшарування І соціальні розбіжності.
За складною системою судових стягнень — штрафів можна відтво-
рити картину соціальних відносин. Унизу соціальних сходинок-раби
(серви). Розвитку рабства у франків сприяли завоювання Галлії і
наступні війни, що давали значний приплив рабів. Пізніше джере-
лом рабства ставала кабала, в яку потрапляли вільні люди, що роз-
орилися, а крім того, злочинці, що не заплатили судового штрафу
або вергелвда: вони перетворювалися на рабів тих, хто сплачував за
них ці внески. Однак рабська праця у франків не була основою ви-
робництва, як у Римській державі. Раби використовувалися найчас-
тіше як двірські слуги або ремісники, Іноді як пастухи і конюхи, але
не як основна робоча сила в сільському господарстві. Шлюб раба з
вільним спричиняв втрату останнім волі. Вище за сервів на соціаль-
ній сходинці розташовані літи - напіввільні, потім - вільні франки і,
нарешті, знатні франки. Відмінності між ними були не стільки еко-
номічними, скільки соціально-правовими і були пов'язані головним
чином з походженням і правовим статусом осіб і соціальної групи,
до якої вони належали.
Про майнове розшарування у франкському суспільстві говорить
і розповсюджена система позик і боргових зобов'язань.
На цьому етапі Історії франкського суспільства зростання вели-.
кої земельної власності здійснювалося, в першу чергу, за рахунок
королівських пожалувань. Велике землеволодіння зростало і зсере-
дини громад. З моменту утвердження приватної власності на землю
швидкими темпами зростала кількість обезземелених селян. Втрата
селянином своєї землі супроводжувалася наступом на його особис-
ту свободу. Найчастіше обезземелені поневолювалися через договір
прекарія (від лат. - прохання). Ранній варіант цієї угоди припускав
передачу селянину ділянки панської землі в користування на умовах
виконання ним визначених повинносте#. Формально прекарний до-
говір не встановлював особистої залежності, але він створював для
цього сприятливі умови.
У той же час виникла система патронату («заступництва»), В умо-
вах наростаючих утисків і зловживань селяни були змушені зверга-
тися до захисту сильних впливових осіб. Віддання себе під «заступ-
ництво» (комендація) передбачало: І) передання пану прав власнос-
ті на землю з наступним її поверненням у вигляді держання;
32________________Сивіли__________________
2) встановлення особистої залежності «слабкого» від свого патрона;
3) виконання на користь патрона-ряду повинностей.
У-У І ст. були відзначені початком могутнього ідеологічного на-
ступу християнської церкви. Служителі монастирів і храмів висту-
пали з проповідями про людське братерство, про допомогу бідним і
стражденним. Населення Галлії стало все більше сприймати ідею
спокути, докладаючись на заступництво святих отців, заради про-
щення при переході в Інший світ. В епоху воєн, руйнувань, насильс-
тва, хвороб, в умовах домінування релігійної свідомості лкщи, ціл-
ком природно, концентрували свою увагу на питаннях смерті, спо-
кути, пекла: і раю. Цей стан був використаний церквою у своїх
інтересах. Вона збирала і накопичувала численні пожертвування, у
тому числі й земельні. Зростання церковного землеволодіння розпо-
чалося з земельних відмов на користь церкзи, зроблених Хлодві-
гом.
Зростаюча ідеологічна, морально-психологічна й економічна роль
церкви рано чи пізно повинні були проявитися в її владних домагань
нях. Однак церква на той час ще не була політичним утворенням, не
мала єдиної організації.
У діяльність церкви як «намісників Христа» на землі часто втру-
чалися королі, які з метою зміцнення своєї влади призначали єпис-
копів зі своїх прибічників, скликали церковні собори та ін. У 51 і р.
на скликаному Хлодвігом Орлеанському церковному соборі було
прийняте рішення, відповідно до якого жоден мирянин не міг бути
введений у церковний сан без королівського дозволу. Церковним
собором 549. р. було остаточно закріплене правої королів контролю-
вати призначення, єпископів..
Це був час тісногопереплетіння світської і релігійної влади. Час-
тими були випадки, кола єпископи керували містами, сільськими
поселеннями, карбували гроші, збирали податки з земель, які підля-
гають оподатковуванню, контролювали ринкову торгівлю. Рішенням
едикту Паризького церковного собору 614р. була закладена законо-
давча основа імунітету єпископських територій.
Зміцнення феодальної державності не супроводжувалося поси-
ленням влади коралів, тому що зростання великого-землеволодіння
і приватної власності великих земельних власниківуже за синів
Хлодвїга призвели до послаблений королівської влади. Меровінги
були змушені роздані практично всі землі, які їм належали. Висна-
ження земельних ресурсів супроводжувалося послабленням влади
НІМЕЦЬКІ ЛЕМІ У СКАЛА! ФЛШКСЬКЛУ дстжлви 33
королів. ї наприкінці VII ст. вони були цілком відсторонені від справ.
Настав час, як тоді говорили, «ледачих королів})?
Державна влада Зосередилася в руках знаті^яка захопила всі го-
ловні посади: посада архіканцлера, який відав листуванням короля,
охоронця печатки й архіву завжди була у руках церкви. Начальник
королівської стайні (марескалькус - звідси військове звання пізні-
шого часу - маршал) був командуючим кіннотою; керуючий палацо-
вим господарством - майордом (лат. «дворецький») був правою ру-
кою короля, фактично - першим міністром. Однак поступово пра-
вочинності його розширилися настільки, що він фактично став
главою держави. На рубежі VII-VIII ст. ця посада перетворилася в
спадкоємне надбання знатного і багатого роду, який поклав початок
династії Карол і нгів.
У VII ст намічається відокремлення самостійних політичних оди-
ниць у складі Франкського королівства: Нейстрія (північно-західна
Галлія ^Парижем) з переважаючим галло-римським населенням;
Австразія (північно-східна частина Франкської держави), яка вклю-
чала споконвічні франкські області по обох берегах Рейну і Маасу;
Бургундія - територія колишнього королівства бургундів; Аквітанія
(південно-західні території Франкської держави). В усіх цих облас-
тях були присутні етнічні, соціальні І мовні розходження. У Нейст-
рії розмовна латина витиснула франкський діалект. У Бургундії виз-
рів особливий діалект романської мови. У східних областях панува-
ла німецька мова. Між меровінзькнми удільними королівствами йшла
вперта боротьба. Перемогли майордоми Австразії, які спиралися на
вільних землевласників, тому що тут не було римського ярма І довго
зберігалося вільне дрібне селянство. На цей час (рубіж УП-УПІ ст.)
посада майордома перетворилася на спадкову.
Посилення королівської влади і відновлення єдності Франкської
держави могло відбутися тільки на грунті нових пожалувань, надання
нових прав землевласникам, установлення нових сеньйоріально-ва-
сальних зв’язків. Майордоми Австразії започаткували нову династію
франкських королів, що згодом одержали назву династії Карелінгів
за ім’ям найбільш визначного з її представників - Карла Великого.
З Ім’ям одного з представників цього роду майордом і в - Карла
Мартелла (перша половина VIII ст.) пов’язане важливе перетворен-
ня в соціально-політичній структурі франкського суспільства, відо-
ме як реформа Карла Мартелла («Молот», 715-741 рр.). Він почав
своє правління з утихомирення внутрішніх смуту королівстві. У ході
34_________________________Розділ и___________________________
цієї боротьби ним була проведена конфіскація земель своїх політич-
них супротивників з частковою секуляризацією церковних і монас-
тирських земель. Таким чином, був створений новий королівський
земельний фонд.
Розвиток феодальних відносин вимагав зміни форм земельної
власності. Аллодіальна власність повинна була поступитися місцем
більш зрілій формі феодальної власності.
Карл Мартелл через обставини був змушений провести важливу
військову реформу. Стара система ополчення, підкріплюваного дру-
жиною,: не відповідала військовим завданням держави. Прогресую-
че розорення селянства призвело до занепаду і без того невисоких
бойових якостей ополчення. Такими були соціальні передумови так
званої бенефіціальної реформи Карла Мартелла. Її суть полягала в
роздачі землі на умовах військової служби. Бенефіцій, як правило,
давався довічно. Він повертався власникові, якщо користувач бене-
фіцій помер або не виконав свій військовий обов’язок (здійснив акт
фелонії - зради). З часом бенефіцій став перетворюватися з довіч-
ного в спадкове володіння і протягом ІХ Х ст. набув рис феоду (.ієну)"
тобто спадкового умовного держання, пов’язаного з обов’язком не-
сення військової служби.
Бенефіціальна реформа мала декілька важливих соціальних нас-
лідків:-
.1) зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, які стали ос-
новою кінного ополчення І всієї військової організації;
2) зміцнила феодальну земельну власність і селянську залежність;
3) створила поземельні зв’язки між пожалувачем й одержувачем,
сприяючи встановленню відносин особистої вірності та заступниц-
тва (васалітету) між ними. Тим самим реформа сприяла подальшо-
му утвердженню феодальних відносин у франкському суспільстві
шляхом посилення центральної влади, що й було однією з її цілей.
Одним із напрямків діяльності Карла Мартелла було сприяння
поширенню християнства і таким чином волздінь церкви на підко-
рених ним територіях.
Син і спадкоємець Карла Мартелла Піпін Короткий здійснив дер-
жавний переворот, скинув і постриг номінально™ главу держави- остан-
нього з меровінзьких королів і проголосив себе королем (751 р.).
{Син і наступник Піпіна Короткого Карл Великий (768-814) став
на чолі великої держави, кордони якої безперервно розширювалися
як наслідок агресивних війн.
днмнімм дииі у «шиї еттшько/ агрлшнг ая
Феодальне суспільство за Карпа Великого набуло завершеної
форми, яка свідчила про закінчення перевороту в аграрних відноси-
нах, а саме зникнення селянського аллода і покріпачення вільного
селянина-общинника. Завоювання перетворили державу Карла Ве-
ликого на конгломерат народностей і племен. Центральний апарат
значно удосконалився. Карст і н ги скасували посаду майордома, яка
слугувала для них сходинкою до трону, і першою особою після ко-
роля ставсеиешод керуючий палацом і, власне, перший міністр дер-
жави- Величезна держава поцілялася, як І раніше, на графства з гра-
фами- намісниками. В загрозливих прикордонних районах створю-
валися великі військово-адміністративні округи -маркграфства з
маркграфами на чолі. Для ревізії графств був створений інститут
государевих послів - роз’їзних контролерів з правами ревізії і суду
на місцях. Судова система звільнялася від пережитків родового ладу
і набувала рис суто феодальною суду. Судив сам король, у менш ва-
жливих справах - палацові графи (надвірні судді - пфальцграфи).
Король*Ьтав вищою судовою апеляційною інстанцією, Норми кар-
ного права «Салічної правди» ще зберігали значення в юрисдикції
графів і королівських управляючих. Франкські феодали під керівни-
цтвом Карла Великого вели майже безперервні завойовницькі війни
за кріпаків і за землі. Найбільшими з них були саксонські війни.
Напрям н походів
і---------------------Г ----------------------------------1
Д Італію
— лангобарди були
розбиті: Північна та
Центральна Італія
включені в імперію
8 Іспанію
-проти арабів-мусуль-
мащ область на південь
під Піренейських гір
включена в імперію
В землю германського,
племені саксій (між
Рейном і Ельбою,
8 походів: ця земля
включена п імперію
Племена саксів, які населяли країну розпалися на чотири групи:
остфади* вестфади {тобто східні І західні сакси), ангарії(мешкали
в центрі) і нордальбінги (займали північний берег гирла р. Лаби).
Єдності племінних груп не було.
Соціальне розшарування серед саксів суттєво поглибилось, і ко-
лишня майнова рівність давно перестала існувати.
36_______ _______ РавдМІІ_________________________
Суспільні відносини в саксонському суспільстві відбиває «Сак-
сонська правда», записана на рубежі ЇХ ст., хоч І відображає більш
ранні риси.
Феодальні відносини в саксів знаходилися ще в зародковому ста-
ні. Нерозвиненості феодальних відносин відповідала й ідеологічна
надбудова саксів. Вони вперто трималися давнього язичництва, і
християнські місії, які надсилалися франкськими королями в країну
саксів, практично не мали майже ніякого успіху Більш того, сакси
активно протидіяли впровадженню християнства, руйнували мона-
стирі, виганяли місіонерів..
Саксонські війни Карла Великого розпочалися в 772 р. і, звичай-
но, потребували від Франкської держави 32 роки великої напруги.
Лише на четвертому десятилітті винищувальної війни франкським
феодалам удалося шляхом лютого терору і за підтримки церкви зла-
мати опір саксів.
Перший період саксонських воєн (772-782) спричинив підко-
рення вестфалів і частини ангаріїв. На скорених землях вогнем І
кров’ю впроваджувалося християнство. «Саксонський капітулярій»
Карла Великого погрожував смертю за недотримання християнсь-
ких обрядів. Це був, у повному розумінні сенсу слова, терористич-
ний закон.
Повстали і скорені вестфали, розпочався другий період воєн (782-
785). Війська Карла у Вестфалії були розбиті І знищені. Король від-
повів нечуваним актом жорстокості, наказавши обезглавити дві ти-
сячі полонених саксів у Вердені. Це викликало нове піднесення духу
повсталих, що і зумовило їх нові успіхи.
Карл ужив енергійних заходів, пославши до Саксонії нові опол-
чення. Величезна нерівність сил незабаром принесла франкам пер-
ші перемоги, а потім сталася зрада вождів саксів. Найвизначніші
керівники саксів Відукінд та Аббіон розпочали переговори з Кар-
лом, прийняли християнство і були щедро винагороджені за зраду
землями та селянами.
Народ продовжував уперту боротьбу за незалежність ще 10 років
(третій період воєн - 804 р.). Карл змушений був вдатися до деякого
пом’якшення драконівського «Саксонського капітулярія». З іншого
боку, він шукав союзників. Князь бодричів (ободритів) допомагав
Карпові в боротьбі проти саксів. Лютичі, навпаки, підтримували сак-
сів. Карл розпочав масові висилання саксів у глиб Галлії. Він повніс-
тю переселив нордальбінгів, розташувавши на їх території бодричів.
НІМЕЦЬКІ ЗЕМЛІ У СКАЛА!ФРАНКСЬКОЇ АЕРЖАВИ 37
На 804 р. сакси були скорені. Країна ввійшла до складу Франксь-
кої держави, сакси були насильно охрещені і стали об’єктом феода-
льної експлуатації з боку держави, своїх і франкських феодальних
сеньйорів. Саксонська знать була урівняна в правах і становищі з
франкськими феодалами; близькість мови сприяла злиттю франксь-
кої і саксонської знаті. Втім, сепаратизм саксонських феодалів ще
вперто тримався протягом декількох століть.
Карл Великий знищив Лангобардську державу (773-774) І при-
власнив собі титул короля франків і лангобардів. Таким чином, дер-
жава франків захопила частину Італії.
На черзі було підпорядкування Баварії. У V! ст баварські вожді
добровільно визнали верховенство Мерові нгів. У той же час зв’язок
баварів Із Франкською державою .був незначним. Бавари зберігали
свій герцогський рід АгІлолфінгІв.
У той час культурний вплив франків мав певний ефект. Релігія
франків - християнство в римській формі - поширювалася серед
баварі в,ч насамперед серед знаті, яка оцінила вигоди християнства
як ідеологічної системи феодального суспільства, що складалося.
Остаточно християнство затвердилося в Баварії на початку VIII ст.
На середину VII ст. влада меровінзьких королів послабшала, і
Баварія на декілька десятиліть стала незалежною країною. Протя-
гом VII—VIII ст. на її території поступово розвивався феодалізм і
вільні общинники перетворювалися на залежних селян.
Пам’яткою цієї епохи є «Баварська правда». Записана через декі-
лька століть після «Салічної правди», вона зберегла менше елемен-
тів родового ладу. Але й у ній, безумовно, простежується походжен-
ня земельної общини з родового ладу І поступовий шлях селян-об-
щинників від свободи до закріпачення.
У баварів Існувала родина, глава якої був вільним общинником -
власником аллода і членом маркового союзу (соткпагсапиз). Аллод
вільного бавара ще був часткою в общині-марці. Але в той же час
цей аллод був уже товаром; земля могла купуватися, даруватися; ча-
стими були дарування землі, її перехід з одних рук в інші; аллоди
подрібнювалися, й аллодисти потрапляли в економічну залежність
від великих церковних і світських магнатів-землевласників.
Однак згідно з «Баварською правдою» заборонялося примушу-
вати людей до продажу або дарування землі. З документа також ви-
дно, що суспільство на той час уже досягло значної диференціації.
Існували досить заможні общинники, деякі з них володіли десятка-
38____________________Розд/лЯ_____________________
ми рабів; такі члени общини наближалися до дрібних вотчинників. У
«Правді» часто згадуються біднота та «гірші люди» (тіпогез Ьотіпез).
Отже, члени общини були неоднакового ступеня заможності.
«Баварська правда» свідчить про початок процесу закріпачення
вільних общинників.
Зростали сила й вплив баварських герцогів: за рахунок династи-
чних шлюбів, тісних взаємин з церквою, політики захоплення зе-
мель слов’ян вони ставали усе більш сильними і могутніми. Це не
могло не викликати побоювань з боку франкських феодалів.
Сам король Карл керував силами, які напали на Баварію. У 788 р.
франкська інтервенція призвела до повного розгрому, баварського
герцога. Самостійність герцогства була зламана. Однак Баварія за-
лишилася герцогством і зберегла власні закони, але отримала орга-
нізацію, спільну з іншими областями Франкської держави. Водно-
час після розпаду Каролінзької імперії Баварія знову стала великим
І сильним герцогством.
З Карла Великого починається багатовікова агресія німецьких
феодалів проти слов'янського світу. Карл Великий воював проти
лютичів, сербо-лужичан, хорутанів, чехів; слов’янські племена зму-
шені були платити Франкській державі данину і допомагати опол-
ченнями в її походах.
Сусіда франків-Тюрінзьке королівство в 531 р. також було заво-
йовано Меровінгами. Південну частину Тюрінгії заселили франки.
Проникнення в 'Порінгію феодальних відносин, близькість мови та
культури дозволили франкам незабаром лікзідувати незалежність
країни. Уже за Піпіна Короткого Тюрінгія була цілком підлеглою, а
самостійність герцогства - скасована. Країна була поділена на декі-
лька графств.
.На р. Заалі Карл Великий заснував оборонний рубіж - Сербську
або Тюрінзьку марку, правитель якої титулувався маркгерцогом.
Порівняно з Баварією і Саксонією Тюрінгія була маленькою і
досить слабкою країною. Її захопили саксонські герцоги І історія
Тюрінгії поєдналася з Саксонією.
Підсумком багаторічних воєн у центрі Європи стало створення
величезної феодальної держави (яка охоплювала території сучасних
Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Чехії, Словаччини, Угорщи-
ни, Голландії, Бельгії).
У 800 р. Карл утрутився у внутрішні справи Риму. Він допоміг
папі Леву ПІ відновити владу в Римі, звідкіля пдпу вигнав заколот
НІМЕЦЬКІ ЛИШ У СКААА1 ФЖЯКСЬКОІ АГРЖАВЯ
баронів. Вдячний Лев НІ вінчав Карла за обрядом римських цезарів
як римського імператора.
Так відбулося відновлення Західної Римської імперії. Вона, зви-
чайно, не мала нічого спільного з давньою рабовласницькою держа-
вою, Таким чином, з 830 р. ця держава була проголошена імперією,
що повинно було значно скоротити статус та незалежність окремих
земель у державі.
Імперія Карла Великого була ефемерним утворенням, набагато
слабкішим, ніж давня могутня Римська імперія.
Франкська держава цього періоду може-слугувати типовим при-
кладом організації варварської держави. Ця держава не мала влас-
ної столиці в сучасному її розумінні, хоча в останні роки життя Кар-
ла офіційно столицею було обрано м. Ахен (сучасна Німеччина).
Однак насправді столиця знаходилася там, де перебували король і
його дружина* Король пересувався територією Франкської держави
від одного свого маєтку до Іншого, оскільки саме там знаходилися
запаси продовольства й інші речі, необхідні для задоволення потреб
двору й армії* Збиралися продукти й інші товари у вигляді податків з
місцевого населення. Після того як запаси одного замку спустошу-
валися, король І його оточення переїжджали до наступного. Франк-
ська держава не мала і чітко окреслених кордонів. Фактичними кор-
донами її були рубежі, куди сягала влада короля та його дружин/що
збирали податки. До імперії Карла Великого входили сучасна Фран-
ція, Північна Італія та значна частила західної Німеччини.
Величезна держава, була позбавлена міцних економічних зв’яз-
ків, Панувало натуральне господарство, яскраву картину якого по-
дає ознайомлення з «Капітулярієм про маєтки» кінця VIII або поча-
тку IX ст, «Капітулярій» являє собою специфічний різновид типово-
го статуту або інструкції керуючого королівського маєтку, продукція
якого надходила для потреб палацу чи війська. Панувала панщина з
працею залежних кріпосних селян. «Капітулярій» свідчить про по-
заекономічний примус, а декілька параграфів «Капітулярій» - про
опір селянства феодальному гнобленню. Характерним було злиття
різних категорій селянства в один клас кріпаків. «Капітулярій» роз-
криває порівняно високий рівень агротехніки. Перехід до трипілля
простежується в Галлії раніше, ніж у Німеччині* Помітно удоскона-
лився плуг, який вже став колісним. Обмін був незначним і здійсню-
вався або для ліквідації надлишків, або для придбання насіння, вина
тощо.
40
яващии
У каролінзькі часи будувалося багато водяних млинів, на яких
мололи пшеницю. Вирощували полбу, овес, ячмінь.
Широко розвинулося городництво; вирощували ріпу, редьку, цибу-
лю, часник, огірки, буряк, моркву, капусту, салат, дині, гарбузи, бо-
бові. Культура льону, коноплі, хмелю поширилася в нових районах.
Виноробство також завойовувало все нові райони. Розпочалося спо-
рудження знаменитих гребель у Нідерландах, осушувалися болота,
здійснювалися великі розчищення лісів.
Дуже важливою галуззю господарства було скотарство. Коні, як і
раніше, були необхідні переважно для війська, а не для господарст-
ва. Робочою худобою в основному були воли, осли, мули. Населен-
ня. Франкської держави вже займалося селекцією сільськогосподар-
ських тварин.
За незначного обміну відчувалося деяке пожвавлення торгових
зв'язків - ярмарки, митниці, карбування срібної монети.
Що стосується організації органів влади імперії, то слід зазначи-
ти значне посилення політичного й адміністративного впливу коро-
лівського двору і поступове одержавлення місцевого самоврядуван-
ня. Помітним був вплив церкви і церковних настанов і канонів, а
також римської традиції політичних інститутів.
Титул імператора зробив незаперечними законодавчі права ко-
роля. Однією з найважливіших справ влади стала турбота про стан
церкви, а разом з цим і адміністративну підпорядкованість церкви
монархам. Як глава всієї держави король вважався главою війська,
мав право будувати укріплення й фортеці в будь-яких землях дер-
жави.
Центральний державний апарат, як і раніше, був зосереджений у
королівському дворі. Державні справи переважно розподілялися між
8 палацовими чинами: сенешал керував справами палацу, пфальцг-
раф здійснював королівське правосуддя, маршал або коннетабль за-
відували військовими справами І за дорученням короля приймали
командування військом, камерарій відав королівським майном І ска-
рбницею, канцлер вів дипломатичні й загальнодержавні справи, здій-
снював підготовку законодавства. Велике значення в управлінні мали
архікапелан, духівник короля й абат двору.
За Каролінгів збори знаті стали ототожнюватися з «генеральною
асамблеєю франків». Провадилися вони традиційно навесні й восе-
ни. Скликав збори король у своєму палаці (за Карла Великого такі
збори проводилися 35 разів). Зазвичай непогодження зборів король
німецькі землі у аииш мншкеьклХ лержави 41
виносив свої закони - капІтулярії, а також великі акти про земельні
дарування. Обговорення тривало 2-3 дні. Духовні й світські чини
засідали окремо, але найбільш важливі питання вони вирішували
разом.
Основною фігурою державного управління на місцях залишався
граф, однак його статус і повноваження Істотно змінилися. Він став
королівським призначенцем. Старі графські округи були знищені і
на їх місці створено 600-700 нових. Повноваження графів стали ши-
ршими і набули в основному загальноурядового характеру. Вони здій-
снювали політичну владу, мали право накладати штрафи, контро-
лювали місця ув’язнення.
Новим адміністративним інститутом Каролінгів стали королів-
ські посланці (тІ55І). Це були королівські призначенці з вищими ко-
нтрольними повноваженнями.
2. РОЗЛАД АИЛГРІ/ КАРОШЛГП
Незважаючи на посилення королівської влади, значення центра-
лізованого управління, державно-політична єдність Імперії була умо-
вною. Зі смертю Карла Великого І переходом влади до його спадко-
ємців вона стала майже ілюзорною. Імперія дала можливість зміц-
ніти великим феодальним магнатам, які більше не були зацікавлені
у державі. Тільки церква активно виступала за збереження єдності
імперії, хоча власні позиції значної частини єпископів також були
іншими.
У протиріччі з інтересами державності, як цілісного, знаходили-
ся і доменіальні традиції Каролінгів. У 806 р. Карл Великий видав
особливий капітул ярій про поділ влади між своїми спадкоємцями.
Цей поділ стосувався не тільки територій, але й політичних повно-
важень. Під тиском церкви наступник Карла Людовик змушений був
замінити порядок престол ©наслідування і тимчасово зберегти полі-
тичну єдність. Згідно з капІтулярІєм 817 р. Історична частина імперії
разом з імператорською власністю повинні були успадковуватися за
принципом майорату - одним із синів, інші ж одержували звичайні
королівські титули й права над іншими частинами колишньої Імпе-
рії. Однак незабаром капІтулярій був скасований. Після декількох
років політичних суперечок внуки Карла уклали Керченський дого-
42_______________________яазділ II_______________________
вір 843 р. Згідно з ним Франкське королівство політично поділялося
на три приблизно рівні частини: Карпові дісталися землі Франції,
Людовику- Німеччини й Австрії, Лотарю- Німеччини, Італії і Про-
вансу, а Лотар, як старший сни, зберіг за собою титул Імператора ~
уже суто номінальний.
У 878 р, один з останніх Імператорів, Казл Лисий, видав «К’ср-
сійський капітулярій», який остаточно визнав спадковість бенефіці-
їв, тобто узаконив перетворення бенефіція у феод. Графи, які раніше
вважалися королівськими слугами, фактично перетворилися на спад-
коємних фесталів.
З розпадом імперії КаропІнгів на історичних територіях герман-
ських племен утворилася самостійна Східно-Франкська держава. Не
будучи чимось єдиним, вона відрізнялася від Інших земель імперії
насамперед двома особливостями. По-перше, там переважали не
романські, а німецькі діалекти. По-друге, господарство і суспільні
відносини тут були набагато архаїчнішими, ніж у Італії або в землях
на захід від Рейну
На території, заселеній саксами, тюрінгами, гессенцями» аллема-
намн, баварами, особливості розвитку феодалізму визначалися тим,
що тут не було римської окупації, якщо не брати до уваги досить
невеликий період на рубежі н. е. і при цьому лише в західній частині
країни. Отже, тут не було синтезу рабовласницького ладу, який роз-
кладався, з місцевими германськими елементами. У Німеччині про-
тягом століть збереглася вільна община-марка, щр свідчило про жи-
вучість пережитків* первіснообщинного лад;/. Також протягом сто-
річ Існувало вільне селянство, а кріпосне право почало розвиватися
лише наприкінці доби середньовіччя. Нарешті, розвиток феодаліз-
му тут відбувався нерівномірно. Так^ Південна Німеччина йшла по-
переду за темпами складання великого феодального землеволодін-
ня, тоді як у Саксонії цей процес був уповільненим.
Основою феодального ладу була феодальна власність на землю І
різний ступінь залежності безпосереднього виробника від феодала.
Велика поміщицька власність на землю поєднувалася з дрібним го-
сподарством безпосереднього виробника - селянина.
Центром феодального ладу, його основним осередком став має-
ток феодала. Замок став місцем зосередження феодального володін-
ня, він панував над округою з десятками сіл.
Навколо замку знаходилися селища феодальнозалежних селян,
зобов'язаних відробляти пану панщиною, етапувати оброк, відбу-
ИШВДМИ ЗИМУ СКЛАДІ ФЛОГКСЬКОІЛГЯЖДЖМ 4Л
вати військову службу в ополченні; для них пан був суддею, військо-
вим начальником; він розпоряджався працею, майном І життям се-
лян.
У XI ст. розпочався процес відокремлення ремесла від сільсько-
го господарства. Розвивалися металургія, гірнича справа, текстиль-
ний, гончарний, деревообробний промисли.
Були досягнуті успіхи в луківництві, конярстві, селекції. Ремесла
зосереджуються в невірах товарного господарства - у містах.
Міста, які були на початку доби феодалізму військовими, адміні-
стративними або культовими центрами, набувають нових рис, вони
стають місцем зосеред:кення виготовлення виробів для обміну - то-
варного виробництва.
У Німеччині міста почали зростати як центри товарного вироб-
ництва з XI ст. Май раніше піднімалися міста на водних шляхах спо-
лучення країни - на Рейні, Дунаї, Одрі.
Політичний устрій Німеччини відзначався своєрідністю. Для неї
було характерним збереження па досить тривалий час герцогств.
Території німецьких ггрцогств були територіями племен (союзів
племен), І влада феодальних герцогств - результат еволюції племін-
них князів, які перетворилися на феодальних володарів: (герцог -
від німецьких: Неег - військо І гіеііеп - вести, дослівно - воєвода).
Цими герцогствами були: Швабія (шваби-аллемани), Баварія (земля
баварів), Франконія (земля східних франків), Саксонія (земля сак-
сів). На початку X ст. до цих чотирьох феодальних державних утво-
рень приєдналося п’яте - Лотарингія. Герцогство Лотарингія мало
зовсім інший, не племінний, характер. Лотарингія з’явилася як ре-
зультат суто політичних комбінацій і поділів, не мала власної етніч-
ної основи і містила в собі на заході області з переважанням не німе-
цького, а романського населення.
Німецька знать являла собою сукупність більш-менш великих
родинних груп, взаємини яких між собою багато в чому визначили
як політичну історію ранньої Німеччини взагалі, так І шляхи стано-
влення німецького королівства зокрема. З часом співвідношення між
старою племінною знагтю і вже цілком феодальною, яка вийшла з
середовища вільних, що перебували на службі в короля або герцога,-
змінюються на користь останньої.
Влада герцогів була значною. Причому вони лише подекуди під-
тримували королів - там, де заходи, що проводилися короною, збі-
галися з їх Інтересами, або там, де корона забезпечувала їх привілеї
44
Яозділ ІІ
й панування над населенням герцогства. Посилення влади герцогів
спричинилося до того, що коралі стали зводитися на трон лише за
згодою герцогів, і німецька корона стала виборною. Тільки сильним
І великим королям удавалося зламати моїугність герцогів і, зазначи-
мо, лише на певний час, а також закріпити трон за членами своєї
родини, за життя домагаючись згоди князів і церкви на це і роблячи
сина співправителем королівства. Розвиток феодального ладу став
причиною того, що значення й авторитет корони в Німеччині упа-
ли, і країна зрештою перетворилася на комплекс багатьох князівств.
Герцогів оточувала юрба васалів - середніх і дрібних феодалів. По-
ступово складалася феодальна ієрархія.
Каролінги правили країною до 911 р., коли помер, не залишивши
нащадків, король Людовик Дитя, і з’їзд німецьких князів вирішив
обрати зі свого середовища нового государя. Вибір випав на герцога
Франковії Конрада, який став першим виборним королем Німеччи-
ни. Принцип виборності королівської влади зберігався дев’ять сто-
літь,
Конрад 1 (911-918) вісім років провів у боротьбі з герцогами, які *
не визнали ні його влади, ні його прерогатив. Очевидно, до кінця
правління намітився компроміс короля з його супротивниками, тому
що перед смертю Конрад рекомендував герцогам обрати на престол
найбільш завзятого свого ворога - герцога Саксонії. Князі з радістю
прислухалися до цієї поради й обрали королем Генріха І Птахолова
(91 £-936), Саме з проголошенням Генріха І королем прийнято запо-
чатковувати історію німецького королівства.
Генріху І та його нащадкам удалося забезпечити трон за своєю
династією протягом століття, Генріх 1 і особливо його син Оттон І
(936-973) були енергійними і вольовими людьми. Вони змогли зна-
чно зміцнити авторитет центральної влади і здолати спротив непо-
кірливих герцогів. Отгон І сміливо Йшов на подрібнення герцогств,
роздаючи великі лени своїм родичам.
Важливою була опора саксонських королів на церкву. Королі за-
хищали духовних феодалів, розширюючи їх володіння й щедро об-
даровуючи монастирі та єпископства. Оттон І подарував єпископам
значні привілеї, визнавши за єпископами права феодальних сеньйо-
рів у їхніх округах (так звані «Оттонові привілеї»). Єпископський
округ відтепер став Імунітетним, тобто на нього не поширювалися
акти державної влади. Єпископи одержували повну юрисдикцію у
своєму окрузі. «Оттонові привілеї» поставили вище духівництво
імамами лиш у аииш фдилиммг дямюииг 45
(князів церкви) у надзвичайний стан, зміцнили і без того величезну
владу церкви. Цілком логічно, що в німецьких землях саме імпера-
тора, який досить щедро обдаровував церкву, але і розпоряджався за
аласною волею церковними посадами, звикли вважати главою цер-
кви і навіть намісником Христа на землі. Церковна організація, під-
легла імператорам І складова основа їх влади, в історіографії отри-
мала назву «імперської церкви».
Незабаром світським феодалам довелося на собі випробувати
негативні наслідки непомірного піднесення церкви.
Контрольні питання
1. Дайте оцінку значення держави Меровінгів в історії трьох європейсь-
ких країн - Німеччини, Франції та Італії.
2. Перелічіть основні види діяльності франків.
З, ДаіЙе характеристику системи управління за Меровінгів.
4. Охарактеризуйте значення прийняття франками християнства.
5. Поясніть процес феодалізації у Франкській державі і назвіть фактори,
які на нього впливали.
б. Визначте форми власності на землю І землекористування у франків за
«Салічною правдою». З’ясуйте причини майнового розшарування.
7. Розкрийте суть і значення військової реформи Карла Мартелла.
8. Дайте аналіз визначення Каролінгського відродження.
9. Перелічіть основні відмінності Схїдаофрадкської держави від Інших
земель імперії.
Розділ Ш
ПОЕТИЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ
в іх-хі ст. основні напрямки
ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ,
ггпппгмма
СВЯЩЕННОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
і. еаюлявості політичноги1 розвитку
НІМЕЧЧИНИ В ІХ-ХІ іСГ.
Саксонські герцоги, ставши королями Німеччини, спрямували
агресію проти східних сусідів полабських слов’ян.
Полабські слов’яни зберігали ще первіснообщинний лад, і їх полі-
тична організація не виходила за рамки союзу племен. Відсутність
держави і політичної єдностів сусідів дозволили феодальній Німеч-
чині за могутньої підтримки церкви (слов’яни зберігали язичництво)
одержати декілька перемог над роз’єднаними слов’янськими племе-
нами. Генріх І підкорив сербів-лужичан, дійшов до Лаби, підкорив
гаволян, шпровян (які мешкали по берегах річок Гавели й Шпрови -
сучасної Шпреє), здійснив декілька походів проти лютичів, завоюва-
вши частину їх земель. Слов’янські племена повинні були платити
тяжку данину, на їхніх землях будувалися монастирі, бурги (замки),
створювалися колонії німецьких поселень. Німецькі феодали стосов-
но слов’ян проявляли жорстокість, надзвичайну навіть для тих часів,
нещадно знищували населення, посіви, випалювали села.
Васалом Німеччини (правда, формально) визнав себе польський
король Мешко.
Агресія проти Данії призвела до захоплення німецькими феода-
лами Шлезвіга, що, у свою чергу, вбило своєрідний клин між полаб-
РОАТТИЧИНЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ В ІК-ХІ СГ. 47
ськими слов'янами і їкнІми союзниками в боротьбі з німецькими
феодалами - датчанами.
Іншим важливим напрямком зовнішньої політики були війни з
угорцями (мадярами), як* прийшли зі степів Азії в Центральну Єв-
ропу наприкінці IX ст. Угорці (самоназва - мадяри) осіли в Панно-
нії, звідки розпочали робити руйнівні наскоки на землі сусідів. Бо-
ротьба з угорцями була дуже тяжкою, адже легка й рухлива їх кінно-
та швидко поверталася на рівнини Пан нон ії, залишаючи за собою
пожарища І руїни. Генріх І провів реформу малорухливого й не зо-
всім дисциплінованого феодального війська, створивши кінні пан-
цирні загони, І запозичив в угорців тактику кінноти. На рубежах з
угорцями будувалися бурги з гарнізонами.
У 955 р. Оигтон І зміг наголову розгромити сили угорців у битві під
Лехфельде, біля Аугсбурга. До рук переможців потрапила багата здобич.
Німецьких феодалів також вабила Італія, багата і давня країна.
Вже в X ст. у долині Ломбардії почали зростати й підніматися міста.
У політичних планах Оттона І та його найближчого оточення не
останнє місце займала ідея підпорядкування римських пап. Загар-
бання Риму, приєднання його до Німеччини, панування над церк-
вою - такими були плаци Оттона І й німецьких феодалів,
Італія, на той час роздроблена на десятки феодальних князівств,
переживала смугу безупинних уособиць і не спроможна була чини-
ти серйозний опір навалі з півночі. Титул короля Італії (Ломбардії')
був позбавлений усякого сенсу, але за корону Італії йшла напружена
боротьба великих феодальних князів країни.
Папська держава переживала глибокий занепад. Папи роздали в
лени свій фонд земель і стали Іграшкою в руках римських феодалів.
На півночі країни виросли великі міста-центри ремесла і торгівлі-
Павія, Мілан, Кремена., Брешія; швидко багатіли приморські міста-
Венеція, Генуя, на півдні - Амальфі, Неаполь, Палермо* Південь кра-
їни ще належав Візантійській імперії. У 951 р. Оттон 1 розпочав пе-
рший похід в Італію. Втрутившись в чвари феодалів, він захопив
Ломбардію І врешті вінчався тут на царство залізною короною лан-
гобардських королів. Новий похід в Італію був розпочатий лише че-
рез 10 років. Цього раз/ його метою був Рим, куди закликав німець-
ких феодалів папа, не спроможний сам боротися проти баронів.
СУ 962 р. німці вступили до Риму і папа Іоанн XII вінчав Оттона І
імператорською короною. Оттон прийняв пишний римський імпе-
раторський титул, і в Європі виникла нова держава - Римська імпе-
48 _______________________Гвяділ Ш____________________________
рія. Згодом - з XII ст. - вона стала іменуватися Священною Римсь-
кою імперією, а з XV ст. до цих трьох слів додавалося «германської
нації». Починаючи з Оттона І, протягом декількох століть кожний
обраний князями німецький король повинен був здійснити римсь-
кий коронаційний похід і вінчатися в Римі, де отримував з рук папи
імператорську корону. Священна Римська імперія і Німеччина - по-
няття аж ніяк не тотожні. До пертої входили, окрім Німеччини й
Австрії, тобто країн з німецькою мовою, Швейцарія, Голландія, Че-
хія, польські землі, французькі землі (Бургундія, Прованс), значна
частина Італії, далматські міста та Ін. Німеччина - це тільки частина
Священної Римської імперії.
Нова імперія за самою ідеєю - всесвітня держава, що, звичайно,
не мала ані найменших економічних або політичних передумов.
V основі н лежали розрахунки німецьких феодалів, пов'язані з погра-
буванням багатої Італії. Римські коронаційні походи створювали не-
обмежені можливості для збагачення ЇХ учасників - німецьких феода-
лів і їх васалів. Ідея всесвітньої держави була реакційною з початку І
до кінця. Італійська політика німецьких королів прив’язала їх до при-
марної римської корони і сприяла тому, що пануючі сили Німеччини,
аніскільки не зацікавлені в об'єднанні власної батьківщини, збагачу-
валися І посилювалися за рахунок грабунку чужих країн.
Спроби об’єднання в одне політичне ціле країн, таких різних за
мовою, населенням, рівнем економічного розвитку, культурою й тра-
диціями, як Італія та Німеччина, зрештою виявилися безуспішними
і нічого не принесли обом країнам, окрім нещастя, руйнування, зни-
щення продуктивних сил і посилення політичної роздробленості як
в одній, так і в іншій країнах.
Реальністю було лише короткочасне, менше ніж сторіччя, Пану-
вання німців у Римі та повне підпорядкування папства Німеччині.
Реальністю також були й римські коронаційні походи, тобто систе-
матичний грабіж багатої країни німецькими князями та лицарями.
Італійська політика королів Німеччини була не тільки не спрямо-
вана на закріплення панування над Італією, але й втягла німецьких
феодалів у тяжкі війни, відвернула їх увагу від слов’янських земель
і сприяла успіху повстань слов’ян проти гнобителів.
Оттон І і його наступник Оттон П (973 -983) також зазнали не-
вдач у походах проти візантійських володінь на півдні Італії. Найма-
ні війська візантійських правителів ~ араби розгромили німців. Не-
можливість захоплення візантійських колоній в Італії привела до
тлтічтй пятк яимччшш я и-хі ш.
49
миру з Візантією, скріпленого шлюбним союзом Оттона II з візан-
тійською царівною Феофанією. Син від цього шлюбу Оттон Ш (983—
1002) мріяв про створення єдиної християнської світової держави з
центром у Римі й Ахечі, а можливо, і в Константинополі.
Всесвітню «Римську імперію» Оттон ПІ уявляв, імовірно, як су-
купність самостійних християнських королівств, підлеглих владі
єдиного Імператора. Політичні проекти Оттона ПІ не знайшли спів-
чуття серед знаті Німеччини, якій відводилося місце лише одного з
королівств, що складали імперію. Ще гірше поставилися до ідей
імператора в Італії, оскільки вони найсерйознішим чином торкали
інтереси багатьох впливових сил - від римського духівництва до
численних італійських, сімейств нобілів, які суперничали між собою.
Зрештою в Римі стався заколот, Оттон III втік з міста і незабаром у
віці двадцяти двох років помер, не залишивши нащадка. Королівсь-
ка корона перейшла до представника побічної гілки саксонської ди-
настії Генріха П (1002-1024), для якого не характерні були романти-
чні політичні фантазії його попередника. А в 1024 р. саксонська ди-
настія була замінена Франконською.
Римсько-німецька імперія (середина X ст.)
50__________________________Розділ Ш____________________________
4 4
італійська політика відвернула Німеччину від проблеми полаб-
ських слов'ян. Активна Християнізація племен заельбських слов'ян,
розпочата ще Оттоном 1, наштовхувалася на серйозний опір. Місіо-
нерська діяльність серед язичників-слов’ян архієпископа Магдебур-
зького Альберта, який їздив в.961-962 рр. на запрошення послів
княгині Ольги з тією ж метою до Києва, не принесла успіхів.
У 983 р. спалахнуло велике повстання в Полаб’ї, яке згодом пе-
реросло в народну визвольну війну. Героїчна боротьба слов’ян за
волю, проти феодального гноблення, проти чужої і нав’язаної релі-
гії тривала 17 років. Близько 1000 р. майже все Полаб’я скинуло
владу німецьких феодалів і стало вільним. Лише землі сербів-лужи-
чан німцям удалося утримати. Інші ж слов’яни на півтора століття
повернули собі волю.
2. КАЮШЙСЬКНЙ РУХ
Однією з найважливіших сторінок політичного життя Німеччи-
ни в XI ст. були стосунки держави та церкви, які зрештою вилилися
в боротьбу папства й імперії.
Вихідним моментом боротьби імператорів І пап був рух, ідейним
натхненником якою виступало Клюнійське абатство в Бургундії, так
званий Клгонійський рух.
Розбагатіла церква, багатьох служителів якої поплинули суто мир-
ські справи, практично вела світський спосіб життя, священики були
недостатньо освіченими, тому могли з часом повністю втратити ав-
торитет у суспільстві.
Джерела прибутків церкви
Церква - найбільший земельний власник.
Десятина - нодаїик у вигляді десятої частини грошових,
натуральних прибутків селянського двору.
Торгівля посадами єпископів і абатів (до XI ст.).
Це змушувало далекоглядних представників церкви виступати за
її реформування. З програмами глибоких реформ усіх сторін церко-
вної організації виступали представники абатства Клюні.
поапвчимй розвйпкнімеччния в іх-хі а. зі
У X-на початку XI ст. в Німецькій імперії розпочинаються спроби
реформувати чернецтво, головним же поборником реформи висту-
пив сам імператор Генріх НІ (1033-1056). У зв’язку з цим сучасники
навіть називали його «правителем ченців», Реформаторські нама-
гання німецьких імператорів були спрямовані на зміцнення системи
імперської церкви. Імператори претендували на роль захисників це-
ркви і істинного благочестя. Генріх III та його оточення виступили з
ідеєю церковної реформи. Суть її зводилася до такого: 1) покласти
кінець владі’римської аристократії над Апостольським Престолом;
2) закріпити симонії; 3) увести целібат. Виконуючи перше положен-
ня,Генріх Ш у 1046 р. усунув відразу трьох пап, обраних різними
угрупованнями римського духовенства і нобілів. Після цього він сам
призначив папою Прихильника реформи німецького єпископа Лева
IX (1049-1054). Цей період називають епохою німецького папства.
Що стосується введення целібату, то він забезпечував невідчужува-
ність церковного майна, сприяючи зростанню економічної могугно-
сті церкви в наступні століття? Крім того, целібат зосереджував усі
помисли кліриків навколо проблем релігії і церкви, не відволікаючи
їх мирськими інтересами, інтересами родини....
Лев ЇХ реорганізував папську канцелярію, яка незабаром отри-
мала назву римської курії. Він створив колегію кардиналів, яких
сприймали як опору папства в управлінні церквою і проведенні ре-
форми. Одним з найближчих радників папи був Гільдебранд - най-
більш послідовний прихильник КЛЮНІЙЦІВ.
У 1054 р. відбувся розрив між папством і східною церквою, який
поклав початок роздільному існуванню двох церков - римсько-като-
лицької (грец.: всесвітньої) і православної. Остання більше не під-
порядковувалася папі і вже можна було не побоюватися опору клю-
нійським реформам з боку візантійського імператора та великого
князя київського.
При начебто спільності поглядів на реформу церкви німецького
імператора і клкжійців між ними існувала й принципова розбіж-
ність у питаннях Інвеститури. Вона чітко позначилася наприкінці
50-х рр. XI ст., коли розпочався аналіз невдач реформаторів у бо-
ротьбі, із симонією. Справжні корені симонії вбачалися тепер у по-
рушенні канонічної процедури обрання священнослужителів. Від-
повідного канонічного права кандидатуру на вакантну духовну по-
саду пропонував внщестоячий ієрарх церкви, потім претендента
обирали «клір і народ». Однак залучення церкви до васально-лен-
52_______________________Рвзвииі___________________________
них відносин призвело до того, що духовні посади стали розподіля-
тися імператорами і сеньйорами» а це робило їх своєрідним об'єк-
том торгівлі.
Інвеститурою називався інститут феодального права, сутність
якого полягала у переданиі феоду. Особа, яка вручила інвеституру, -
сеньйор, особа, яка отримала її, - васалу"
Єпископи у Священній Римській Імперії були васалами імпера-
тора й одержували інвеституру з його рук. Саме це було об’єктом
жорстоких нападок клюнійців, які висували принцип вассалітепу у
церковній ієрархії.
Сутність «суперечки через інвеституру» полягала, зрозуміло, не
в ритуальних формальностях, а в тому, під чиїм контролем повинна
знаходитися церковна організація - головна опора Імперії. В супере-
чці за інвеституру зважувалося питання про те, кому бути на чолі
християнського світу - імператорам чи папам - перемогла церква.
У і 059 р. папою Миколою II був підписаний декрет, згідно зяким
обрання папи стало винятковою прерогативою колегії кардиналів.
Затвердження обраного папи імператором стало формальним і не-
забаром зовсім відпало.
У 1073 р. на святійший престол під ім’ям Григорія VII зійшов
Гільдебрамд, названий за свою непримиренну боротьбу зі світською
інвеститурою «святим сатаною». Григорій VII вдався до декількох
заходів, спрямованих на повне звільнення церкви від влади мирян І
підпорядкування її папі, які в Історіографії отримали назву «григо-
ріанської реформи».
Реформа вапн Григорія VII (IX ст.)
І. Заборонені шлюби священикам
(целібат- обітниця не одружуватися).
2. Заборонена купівля церковних посад (сімоііія),
3. Новий порядок обрання пап - право вибору належало кардиналам.
Між тим, Генріх IV, який правив Німеччиною а той час, - люди-
на, не позбавлена розуму, волі, самолюбства І освіченості, не поді-
ляв позицій Григорія VII. Розправившись Із заколотною на той час
Саксонією, він виступив проти реформи. 1075 рік став часом почат-
ку суперечки за Інвеституру.
політичний розвиток Німеччини в іх-х/ ст. 5.4
Папа Григорій VII заборонив духівництву під страхом позбав-
лення сану приймати інвеституру від світських осіб, а останнім
заборонив під загрозою відлучення від церкви жалувати інвести-
туру духівництву. У відповідь на це німецький король демонстра-
тивно призначив декількох німецьких єпископів. Погрози папи
король ігнорував і на початку 1076 р. скликав у Вормсі церков-
ний собор з духовних князів Німеччини та частково Італії, які під-
тримали Генріха IV. При цьому Генріх IV спирався на своїх міні-
стеріалів, на значну групу опозиційних папі німецьких і Італійсь-
ких князів церкви; нарешті, на міста Рейнської долини, які почали
в той час швидко зростати; Король не зміг оцінити реальне спів-
відношення сил. Собор у Вормсі підтримав короля, який напра-
вив папі знамените послання. «Ми, Генріх, божою милістю, а не
насильством, король...» Згідно з ним король усував папу з пре-
столу.
Григорій VII прийняв виклик. Він негайно скликав у Римі церко-
вний собЬр, оголосив короля позбавленим трону і, звільнивши його
васалів від присяги на вірність королю, відлучив Генріха від церкви.
Саксонські феодали скористалися з цього, щоб поновити заколот.
Це ускладнило становище Генріха, і йому нічого не залишалося, як
шукати замирення з папою.
У 1077 р. король прибув у Каноссу, де знаходився в цей час папа.
Переживши неабияке приниження, Генріх IV був усе-таки прийня-
тий папою, і з нього було знято відлучення.
Пішовши на болюче приниження самолюбства (недарма Канос-
са стала синонімом приниження), король, по суті, здобув диплома-
тичну перемогу, домігшись хоча б тимчасового миру з найбільш грі-
зним своїм ворогом.
Генріх повернувся до Німеччини, де на той час феодали обрали
антикороля - Рудольфа Швабського, боротьба з яким вимагала від
Генріха значних жертв. Урешті підтримка рейнських міст дозволила
Генріху вийти переможцем, а антикороль загинув під час смути. Ко-
роль Генріх IV і не думав підкорятися папі і незабаром був знову
відлучений від церкви й підданий анафемі, однак тепер він міг від-
повісти на відлучення війною і повів вірних йому німецьких феода-
лів на Рим. У 1084 р. Генріх IV зайняв Рим (папа Григорій VII захо-
вався в римській цитаделі); німці привезли в обозі німецького свя-
щеника, якого король оголосив антипапою (Климент III). Анти папа
вінчав короля імператорською короною.
54 ________________________Яозд/л ш ____________________________
На допомогу своєму сюзерену - папі прийшли італійські норма*
ни на чолі з князем Робертом Гвіскаром. Німці поспішно відступили
з Риму. Нормани, звільнивши Григорія VII з блокади, розпочали гра-
бувати Рим з таким розмахом, що викликали повстання жителів, які
вигнали непроханих «рятівників». Німці знову ввійшли до Риму, папа
втік до норманів, але через декілька місяців помер.
Німцям також незабаром довелося повернутися на батьківщину
разом з антипапою Климєитом Ш. Боротьба за інвеституру продов-
жувалася. Спадкоємці Григорія VII піднімали в Німеччині заколоти,
озброюючи навіть синів Генріха IV проти батька, вели запеклу літе-
ратурну полеміку, апелюючи до феодальної суспільної думки всієї
Європи. Не залишався в боргу й імператор. Успіхам Генріха IV спри-
яла політична І військова підтримка, надана йому Чехією (князь, який
за допомогу під час римського походу одержав від імператора титул
короля), Угорщиною й Польщею (з 1025 р. - королівством, абсолю-
тно незалежним від Німеччини).
У 1106 р. Генріх IV помер в Кельні у розпал війни проти повста-
лого сина, який діяв як агент папи. Королем став Генріх V, який та-
кож виступив проти папи. Лише через 16 років намітилися основи
для компромісного миру, укладеного в 1122 р. у Вормсі (так званий
Вормський конкордат). Компромісне рішення було знайдено відо-
мим теологом Іво Шартрським, який визначив різницю між духов-
ним і світським компонентами у владі престолу. Відтепер духовна
інвеститура, тобто затвердження в сані єпископа (архієпископа), здій-
снювалася папою (символічний обряд вручення посоха й персня),
після чого імператор жалував світську інвеституру - лен, що пере-
творювало князя церкви на васала імператора. Світська інвеститура
здійснювалася врученням скіпетра - емблеми світської влади. Та-
ким чином, останнє слово залишалося за імператором, що міг від-
мовити в лені небажаному кандидату. Цей подвійний порядок інвес-
титури діяв у Німеччині, що ж стосується Італії, то там імператор не
міг втручатися в обрання духовних осіб. ВормськиЙ конкордат за-
вдавав істотного удару по системі «імперської церкви». Конкордат
II22 р. залишався в силі аж до нового часу. Порушення конкордату
не були винятками, що давало підстави для нових подібних конфлі-
ктів. Конкордатом завершився перший етап боротьби за інвеститу-
ру. Боротьба виснажила сили Німеччини і сприяла зростанню могу-
тності німецьких князів. У результаті кризи імперії кінця X—почат-
ку ХП ст. остаточно'змінилася сутність зв’язків між імператорами і
юлтпвкй впзттк Німеччини в дми шь 55
німецькою знаттю. Вони повного мірою набули характеру васально-
ленних відносин, що, природно, означало зниження можливостей
центральної влади. Розмежування зв'язків між імператорами й ні-
мецькою церквою призвело до того, що монархи усе більше шукали
собі опору серед міністерїалів. Це стало характерною рисою політи-
ки правителів Саксонської династії та династії ШтауфенІв, яка її за-
мінила.
Нарешті, боротьба за інвеституру вплинула на зміцнення незале-
жності Угорщини, Чехії Й Польщі. Особливо важливі наслідки бо-
ротьба мала для Чехії, яка входила (з кінця X в.) до складу Священ-
ної Римської імперії; чеські князі (стали королями з 1086 р., а оста-
точно закріпили цей титул з середини XII ст.) в обмін за підтримку
імператора отримали незалежне становище і свої зв'язки з імперією
звели до простої формальності. Відбулися зміни і в церкві: з кінця
XIII ст. папи обиралися особливою комісією кардиналів, яка назива-
лася конклавом. Вибори відбувалися таємним голосуванням. Цере-
монія обрання папи, яка мало змінилася за дев'ять століть, описана
в романі Золя «Рим».
І&нтрольні питання
І' Поясніть причини, цілі й задачі Італійської політики німецьких королів
у X ст.
2. Розкажіть про створення Священної Римської імперії німецької нації.
3. Розкрийте сутність взаємовідносин церкви й німецьких імператорів у
1X^X1 ст.
4. Розкрийте зміст програми реформ церкви імператора Генріха іП.
5. Дайте визначення, що таке інвеститура.
6. Перелічіть основні положення реформи церкви, здійснені з ініціативи
римського папи Генріха VII.
7. Розкрийте суть Вормського конкордату.
Ра&Іл/У
ІМПЕРІЯ ЗЛ ШПУФІШВ
г. ямчигми м мшелцмкшсу каюпг
У 1125 р. припинила Існування Франконська династія І між най-
сильнішими князями розпочалася тривала боротьба за корону Пре-
тендентами на корону виступали три князівських роди: Штауфени
(або Високі Штауфени - Гогенштауфени), герцоги Швабії й Фран ко-
ні?; Вельфя - герцоги Баварії; герцоги Саксонії. Королем обрали
Лотаря Саксонського, а після його смерті в 1137 р.- Конрада ПІ Го-
генштауфена.
З великими труднощами впоравшись із кризою часів «боротьби
за інвеституру» і пристосувавшись до нових умов, середньовічна
імперія знову переживає піднесення у роки правління государів з
династії ШтауфенІв (Гоген штауфенів) (1138 - 1254).
Смути часів «боротьби за Інвеституру» призвели, зокрема, до
зміцнення права німецької знаті обирати собі королів. У результаті
спадкоємна монархія в середньовічній Німеччині так І не склалася.
Починаючи з ХНІ сп центральний апарат імперії на чолі з імпе-
ратором лише номінально був носієм державної влади, фактично ж
знаходився в руках або під безпосереднім контролем курфюрстів.
Його діяльність на місцях була значною мірою паралізована реаль-
ною владою територіальних князів, які поступово перетворювалися
на справжніх монархів.
Обрання Імператора тепер здійснювалося досить вузькою колегі-
єю князів, які перестали враховувати права спадкоємців померлих
імператорів. Таким чином, міг бути обраний будь-який кандидат
князівського роду, який особисто влаштовував колегію, «Сильний»
Імператор міг змусити князів ще за його життя обрати королем сво-
го сина і спадкоємця, але замінити сам принцип виборності правом
_______________ІМПЕРІЯ ЗА ШТАУФЕЯІВ___________57
успадкування не вдалося нікому, Князівське право обирати короля
не дозволяло скластися ні міцному королівському домену, ні іншим
ІнституцІЙним основам королівської влади. За їх відсутності доля
династії і королівства значною мірою залежала від особистості мо-
нарха, від тривалості правління.
Імператор продовжував залишатися верховним суддею в імперії,
іцо було пов’язано з традиційними обов’язками королівської влади
підтримувати «мир» і здійснювати правосуддя. Однак ця прерогати-
ва імператора залишилася, власне кажучи, єдиною і до того ж такою
регалією, яка поступово втрачалася. Імператор практично був по-
збавлений можливості обкладати підданих податками й одержував
прибутки тільки зі своїх власних земель. Якщо ж, у зв’язку з відсут-
ністю спадкоємців; у скарбницю відходили землі васалів імперато-
ра, німецьке право вимагало передання таких земель Іншим васа-
лам. Спроба ФрІдріха Барбаросси відновити Імператорські регалії -
права на прибутки від використання доріг і рік, від портів, митниць
і монетних дворів, а також увести подушний і земельний податок
закінчилася безрезультатно.
Імперська влада не змогла створити систему центральних імпер-
ських установ і «виплекати» королівську бюрократію. Імперія фак-
тично не мала Столиці, казначейства, професійної канцелярії І цент-
рального суду. Негативно на єдність Імперії впливали династичні
події.
У той же час королівська влада за ШтауфенІв, яка спиралася на-
самперед на імперських міністеріалІв та розвинену на той час систе-
му денних зв’язків, була відносно сильною. Найбільш важливу роль
в Історії XII - першої половини XIII ст. відіграли три імператори з
роду ШтауфенІв: Фрідріх І (1152-1190), його син Генріх VI (1191-
1197) І онук Фрідріх II (1212-1250).
2. ЗО8ИІШЯЯ ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКИХ ІМПЕРАТОРІВ
Характерною рисою політики всіх ШтауфенІв було наполегливе
прагнення підкорити своїй владі Італію. Штауфени послідовно пра-
гнули перетворити Італію на головну опору своєї влади. При цьому
їм, природно, раз по раз доводилося зіштовхуватися з папами, які
вбачали в Італії область, що повинна перебувати винятково під їх
власним впливом. Тому багаторічна боротьба імператорів з Римом
58 Дивдід п
являла собою не стільки суперництво двох універсалІстських сил,
що претендували на лідерство в усьому християнському світі, скіль-
ки зіткнення конкретних політичних інтересів німецьких государів і
пап в Італії.
Другим після папи супротивником Штауфенів в Італії було нор-
манське Сицилійське королівство, яке виникло в 1130 р. Згодом у
Північ ній.Італії виросла ще одна могутня сила - міські комуни. Ве-
лика частина їх на чолі з Міланом частіше протистояла імперато-
рам, менша, зазвичай, очолювана суперницею Мілана Кремоною,
була схильна в основному підтримувати їх.
Імператор ФрідрІх І Варбаросса (або Рудобородий) протягом де-
кількох років намагався створити в Північній Італії щось на зразок
власного домену. Розвиток процесів феодалізації в Німеччині вима-
гав від її государів формування могутнього комплексу власних фа-
мільних володінь як основи для влади в країні. ФрідрІх І намагався
створити такий комплекс у найбагатшій області Імперії.
Для здійснення своїх політичних планів ФрідрІх І відправлявся
військовим походом до Італії шість разів. Вирішальну роль у їх долі
відіграла битва поблизу Леньяно (1176), коли військо імператора
зазнало поразки від ополчення союзу ломбардських міст, підтриму-
ваного папою. Після Леньяно Фрідріху 1 знову довелося Йти на під-
писання мирних угод з папою (1177) і Ломбардською лігою (1183).
Згідно з цими угодами імператор змушений був відмовитися від де-
яких своїх найважливіших претензій у Північній Італії.
Незабаром Барбароссі вдалося частково компенсувати тяжкі не-
вдачі німецьких феодалів в Італії. Він влаштував шлюб свого сина і
нащадка Генріха і спадкоємиці Сицнлійського королівства принце-
си Констанції. Цей династичний шлюб приніс Гогенштауфенам Пів-
денну Італію, яка формально була леном папи. Об’єднання в одних
руках Німеччини - імперії і СицилІйського королівства (СицилІЇ і
Неаполя) означало суттєве погіршення позицій Папської держави,
підставленої під удари І з півночі, І з півдня.
Окрім того, у Південній Італії Гогенштауфени ставали спадкоєм-
ними королями, влада їх була тут більш могутньою, а сама країна
багатшою.
У 1190 р., беручи участь у третьому Хрестовому поході, ФрідрІх
Барбаросса загинув.
Італійська політика ФрІдріха І набула розвитку за його сина ім-
ператора Генріха VI. За збігом обставин він став спадкоємцем Си-
мштя за шпотиіа
50
індійського королівства і зумів силою підтвердити своє право на
південноіталійську корону. Військовий похід закінчився пишною ко-
ронацією Генріха VI у Палермо (1194). Об’єднання під владою од-
ного володаря імперії й Сицилійського королівства викликало над-
звичайне занепокоєння як у Римі, так і в Константинополі. Енергій-
ний Генріх VI виношував плани підкорення Візантії й звільнення
Святої Землі, але в розпал підготовки до Хрестового походу він, пе-
ребуваючи ще у квітучому віці, раптово помер.
Тим часом на трон римських пап вступив ІнокентІй III (1198-
1216), один із найвидатиіших державних діячів середньовіччя. Га-
рячий прихильник теократичних ідей Григорія VII, він вважав вла-
ду папи найвищою у світі. Тому він навіть не соромився називати
себе віце-богом.
Багатства католицької церкви, величезні цінності, які стікалися
до Риму, землеволодіння церкви були основою світодержавної полі-
тики Інокентія Ш. Папа прагнув поширити свою світську владу на
всю Італію, а задля цього слід було вигнати німців. Тому міжусоби-
ця в Німеччині в цілому була в інтересах папи.
^Син Генріха VI Фрідріх народився і виріс у Сицилійському коро-
лівстві під пильною опікою папи Інокентія ПІ. Хоча об’єднання ко-
рон Німеччини й Сицилії було вкрай невигідним для Риму, обстави-
ни змусили Інокентія НІ висунути саме юного сицилійського короля
претендентом на німецький трон. У 1212 р. Штауфен став німець-
ким королем, а через вісім років імператором Фрідріхом II. Незва-
жаючи на те що Фрідріх II був ставлеником римської церкви, саме за
нього боротьба між імперією і папством досягла виняткової жорсто-
кості. Рішуче продовжуючи політику батька і діда в Північній і Се-
редній Італії, Фрідріх II міг спиратися на великі ресурси надзвичай-
но централізованого за мірками XIII ст. Сицилійського королівства.
Ставши Імператором, Фрідріх П Гогенштауфен зобов’язався перед
папою (нокентієм НІ не встановлювати унію Сицилії й Німеччини,
але незабаром пін порушив цю клятву. Крім того, Фрідріх обіцяв
папі відправитися в п’ятий Хрестовий похід, який тоді вже ретельно
готувався, але відкладав участь у ньому цілих 14 років!
Фрідріх був яскравою І своєрідною людиною. Він знав, крім обо-
в’язкової латини, грецьку й арабську мови, був обдарованим труба-
дуром - поетом. Зовсім не в дусі епохи він був байдужим до релігії,
натомість захоплювався астрологією та алхімією. Неприборканий
тиран, жорстокий І підступний, у побуті східний деспот, який мав
60 __________________________
власний гарем, він люто переслідував єретиків* вбачаючи в них во-
рогів феодальної держави.
У Німеччині Фрідріх II аніскілью* не втручався в самовладдя кня-
зів. Він визнав за німецькими князями право на карбування монети
і вищу юрисдикцію, право укладати самостійно союзи* дозволив
князям за їхнім розсудом споруджувати бурги (замки) і засновувати
міста. Він не зважав на захоплення князями його особистих доменів
і навіть допускав безкарне зведення замків на його землях* У Німеч-
чині політика Фрідріха II-це політика поступок князям. Більше того*
у цій політиці була визначена мета - забезпечити за рахунок посту-
пок підтримку його загарбницьких планів в 1 галії з боку німецьких
феодалів. Саме тому Фрідріх II забороняв союзи міст у Німеччині
(цю заборону* втім* не можна було ні провести в життя, ні забезпечи-
ти). Так само він спрямував агресію німецьких феодалів на схід - у
Прибалтику І на Руські землі.
Його опорою булаСицилія* де він здійснював самодержавне пра-
вління. Розумна податкова й митна політика дозволила Фрідріху II
мати у своєму розпорядженні багату скарбницю і утримувати німе-
цьке військо,
У 1228 р. він нарешті відплив до Палестини,, де йому вдалося
майже без кровопролиття укласти почесний мир Із султаном Єгипту,
згідно з яким управління Єрусалимом передавалося Фрідріху.
НІ папа, ні Імператор не надали допомоги Східній Європі* яка
стікала кров’ю лід ударами полчищ монголів* останні ж. розгромив-
ши Польщу* Болгарію* Угорщину* досягай маніть воріт Італії і лише
звідти повернулися у степи Сходу.
У середині 30-х рр, могутність фрідріха досягла зеніту. Але не-
внрішеним залишалося головне завдання: підкорення Італії і вклю-
чення її у сферу феодальної експлуатації Німеччини. У1237 р. імпе-
ратор зміг помститися за Леньяно: він розгромив відроджені сили
Ломбардської ліги міст при Кортенуово. Тепер Ломбардія була в ру-
ках німців* міста втратили самостійність І залежали від вікаріїв ім-
ператора.
Папа Григорій ЇХ у відповідь на цю перемогу імператора відлу-
чив його від церкви і звільнив його підданих від присяги на вір-
ність. Між Імператором і папою розпочалися воєнні дії. фрідріх ви-
трачав сили* але не міг домогтися вирішального успіху. У 1245 р.
папа Інокентій IV* який мобілізував усі сили церкви для перемоги
над грізним ворогом* домігся на соборі в Ліоні нової анафеми для
__________________мину» за жмиранж______________________61
імператора. ФрідрІх марно намагався заручитися підтримкою коро-
лів інших європейських країн, У 1250 р. він помер.
Унія Сицилії та Німеччини розпалася.
У 1254 р. після декількох здобутих перемог помер останній ко-
роль з роду Штауфенів - син і нащадок Фрідріха П. З цього часу
розпочинається майже тридцятирічне «міжцарювання», коли в Ні-
меччині не було загальновизнаного володаря. Папам і їх союзникам
згодом вдалося викоріняти весь люто ненависний для них рід «го-
нителів церкви» Штауфенів. Останній законний нащадок штауфен-
ського роду - юний онук Фрідріха ІІ швабський герцог Конрадин -
спробував у 1268 р. відвоювати Сицилійське королівство, але про-
грав битву, потрапив у полон і був позбавлений голови переможця-
ми в Неаполі. Смутні часи князівських міжусобиць, у ході яких було
пограбовано багато імперських володінь у Німеччині, продовжува-
лися до 1273 р., коли князі обрали на престол Рудольфа І (1273—
1291) зі скромного швабського роду графів Габсбургів.
Однак йміжцарюванням» повною мірою скористалися німецькі
князі, які почали об’єднання комплексів своїх володінь у більш-менш
суцільні території. Від старих племінних герцогств на той час уже
мало що залишилося унаслідок як загального розвитку феодалізації
в Німеччині, так І свідомої політики імператорів.
Швабське герцогство після вгасання Штауфенів розпалося на без-
ліч незалежних волщіінь. Зате нове Австрійське герцогство, відвойо-
ване королем Рудольфом 1 у найсильнішого Імперського князя - коро-
ля Чеського, стане згодом ядром великих земель габсбурзького роду.
Придбання Рудольфом І Австрії стало важливою віхою не тільки
в історії Габсбургів, але й в еволюції королівської влади в Німеччи-
ні, Після поразки Штауфенів І тривалого міжцарювання верховні
права і прерогативи імператорів були ослаблені настільки, що кож-
ному німецькому государю доводилося розраховувати лише на ре-
сурси власного фамільного князівства.
Боротьба пап І імператорів лише посилила роздробленість Німе-
ччини. Однак безсумнівним підсумком цієї боротьби був крах спроб
німецьких феодалів підкорити собі Італію. Іншим результатом полі-
тики Штауфенів в Італії були зміни в самій Німеччині. Авторитет
імператорської влади гадав, а разом з тим зростали князівське само-
державство і феодальна анархія.
(Політична історія Німеччини пов’язана не тільки з італійським
вектором зовнішньої політики. Чимале місце в планах німецьких
62 ______________Рн/ілЯ_____
феодалів займала «східна канонізація». Тепер об’єктом їх інтересів ста-
вали не тільки землі полабських, але й прибалтійських народностей.
Нова демографічна ситуація і сприятливі політичні обставини
призвели в ХП ст. до різкого посилення колонізаційних процесів на
східних рубежах імперії. Якщо в південній частині слов’яно-німе-
цького прикордоння колонізація проходила переважно мирним шля-
хом, то на півночі вона призвела до безкінечних і кровопролитних
воєн. Штауфени рідко звертали увагу на східних сусідів - їх цікави-
ло переважно лише визнання Чехією, Польщею й Угорщиною лен-
ної залежності від імперії. Зате князі, що стояли на чолі прикордон-
них марок, були дуже зацікавлені в розширенні своїх володінь. З XII ст.
вони знову наполегливо прагнуть до скорення полабських слов’ян -
ободритів І лужичів, які звільнилися від влади німецьких духовних і
світських князів після повстання 983 р.
Крім великих феодалів, у походах було зацікавлене дрібне ли-
царство, яке також прагнуло збагачення й наживи. Крах Хрестових
походів у Палестину, тяжкі жертви, яких вимагали авантюри в Іта-
лії, робили для лицарів більш бажаною агресію на схід від Лаби. Ця
агресія, яка тривала декілька століть, увійшла в історію під зловіс-
ною назвою «натиск на Схід» (Огап£ пасЬ Озіеп).
Католицька церква відіграла значну роль у підготовці й здійснен-
ні агресії. Кадри церкви Ініціювали походи, організаційний досвід
духівництва забезпечив консолідацію сил феодалів. Церква прагну-
ла до розширення своїх земель, до зростання багатств, до збільшен-
ня прихильників християнства, що гарантувало безупинне зростан-
ня десятини. Церква, авторитет якої похитнули боротьба з імперією
і провал Хрестових походів у країни Близького Сходу, найенергійні-
шим чином брала участь у нових завойовницьких авантюрах німе-
цьких феодалів. Духовні князі та військово-чернечі ордени були уда-
рною силою у грабіжницьких нападах.
У 1147 р. Генріх Лев І декілька півнІчнонімецьких князів органі-
зували Хрестовий похід проти полабських слов’ян, попередньо отри-
мавши від папи днспенс (звільнення від обітниці) замість їх участі в
другому Хрестовому поході, який готувався під началом французь-
кого й німецького королів. Незважаючи на значні сили німецьких
феодалів, які виступили з двох напрямків у землі лютичів та бодри-
чів, похід закінчився повного поразкою хрестоносців. Проте в 1160 р.
Генріху Леву вдалося зламати мужній опір слов’ян і скорити землі
бодричів.
___________________митей» за иимюнв_____________________ 03
У середині ХП ст. незалежність лютичів була остаточно ліквідо-
вана. Організатором захоплення став маркграф Північної марки
Альбрехт Ведмідь із князівського роду АсканІїв. Його син І онук
проникли ще далі на Схід» скорили землі гаволян І шировян. На за-
хопленій землі було утворено маркграфство Бранденбурзьке (від
слов'янського укріпленого селища Бранібор, тобто «Охоронний ліс»).
Значну роль в історії заельбськнх областей, у Тх господарському
освоєнні відіграли селяни-переселенці з заходу, яких князі залучали
на завойовані землі великими земельними наділами, податковими й
Іншими пільгами.
Німецька колонізація охоплювала не тільки землі, завойовані си-
лою зброї; Деякі західнослов'янські князі, які прийняли християнс-
тво, самі запрошували у свої володіння німецьких поселенців, очі-
куючи від них істотного збільшення своїх прибутків. У результаті
німецької колонізації багато слов'янських племен були цілком аси-
мільовані. Так, у 1170 р. Барбаросса дав одному із слов'янських князів
інвеституру на Мекленбурзьке герцогство, і ця слов’янська держава
стала швидко онімечуватися. До складу герцогства увійшла частина
володінь бодричів, інші землі слов’ян увійшли в нові утворені німе-
цькі графства. Частина слов’янських князів, зацікавлених у закріпа-
ченні своїх одноплемінників, зрадила народу і перейшла на службу
до німецьких феодалів. Датські феодали систематично спустошува-
ли землі поморян, і поморський князь Богуслав став шукати захисту
в німців. У ) 180 р. Барбаросса надав йому інвеституру на Поморсь-
ке герцогство (Померанію), Богуслав став імперським князем, при-
слуговуючи німцям.
Так загинула незалежність полабських і поморських слов'ян. У
захоплених місцевостях здійснювалася насильна християнізація.
Відбувалося масове винищування слов’янства. Виникали монасти-
рі, які швидко ставали найбільшими феодалами; утворювалися ве-
ликі світські маєтки.
Підсумком жорстоких гонінь і вікового насильства слов’янсь-
ких земель стало їх онімечення. Протягом ХІУ-ХУ ст. практично
всі Мови полабських слов’ян зникли. Про слов’янське минуле.По-
лаб’я і Помор’я завжди нагадували лише міста Штаргард (Старго-
род), Вісмар (Вишемир), Вольгаст (Волегощ), ріка Бяла (Біла) у
Саксонії та ін. Після захоплення німцями слов’янського Любеча
він перетворився на Любек (1143) - опорний пункт подальшої аг-
ресії на Балтиці.
$4 ______________РюдІлП__________________
У XIII ст. численні німецькі поселення Існували вже в Сілезії;
Чехії, Угорщині, На те ж сторіччя припадає й німецька колонізація
Східної Прибалтики, населеної язичеськими племенами балтійсь-
кої і фінно-угорської мовних груп - лівів/ летів» естів» пруссів.
Дорога в гирло Західної Двіни найраніше була освоєна купцями
з Бремена І Любека» За ними прийшли місіонери (які одержали від
полоцького князя дозвіл проповідувати в цих краях)» а за місіонера-
ми й воїни. У 1201 р. на землях лівів була заснована Рига» яка згодом
стала центрам нової німецької землі - Лівонії. Один за одним у Лі-
вонії почали споруджуватися кам'яні замки. Прагнення колоністів
охрестити місцеве населення наштовхувалось на впертий опір - вій-
ни в регіоні продовжувалися багато років. Масового переселення
селян з Німеччини до Лівонії організувати не вдалося, тому» на від-
міну від інших областей у зоні східної колонізації, німецьке насе-
лення тут завади складало меншість і зосереджувалося переважно
в містах та замках. Відповідно досить слабко були виражені й про-
цеси асиміляції. У політичних стосунках Лівонія не була єдиною -
ризькі єпископи (пізніше архієпископи) раз по раз вступали в конф-
лікти із заснованим у 1202 р. духовно-лицарським Орденом мечоно-
сців, інколи з іншими лівонськими єпископами, а згодом і з міською
громадою Риги. Стосунки з сусідніми руськими землями (Новгород,
Псков, ПогкЯіьке князівство) у німців були досить непростими» то»
втім» не виключало союзів за конкретних політичних обставин.
Підкорення Пруссії було пов’язане з такими подіями. Польські
феодали знаходилися в стані постійних військових конфліктів із пле-
менами Пруссія, які жили в умовах первіснообщинного ладу» але мали
власну культуру землеробства» досить розвинуте ремесло й торгів-
лю. За такої ситуації один із польських князі*- Коярад Мазовецький
звернувся за допомогою до військово-чернечого Тевтонського орде-
ну. У 1230 р. Орден уклав договір з Конрадом і приступив до підко-
рення пруссів. Перевага сил дозволила Ордену зламати їх опір, прус-
си були підкорені, охрещені і піддані частковому знищенню. Неза-
баром вони почали вимирати. У XVII ст. зникла їхня мова/а
переможці назвали себе ім’ям зниклого народу. Орден створив на
завойованих землях пруссів невелику, але досить міцну й добре ор-
ганізовану державу. У 1236 р. Тевтонський орден об’єднався з Орде-
ном мечоносців» який зазнав величезних втрат у боротьбі з повста-
лими куршами й земгалами. Мечоносці (Лівонський орден) зберег-
ли автономію, ставши васалом старшого Тевтонського ордену.
___________________МНИИМИ М ДЮЙМІВ________________________ 05
У 1308 р. Орден віддібрав у Польщі Гданськ (Даний?) і закрив їй
вихід до моря.
Тепер основна діяльність Ордену зосередилася в Пруссії, з 1309 р.
там перебував і верховний магістр. Завоювавши землі пруссів і при-
душивши спочатку нерідкі повстання, Орден залучив у країну
значну кількість переселенців ~ селян, дворян, міщан із Німеччини.
У той час, коли Русь зазнала монгольського погрому і значна ча-
стина руських міст лежала в руїнах, папство організувало коаліцію
для агресії на землі Новгорода й Пскова. У коаліції взяли участь,
окрім папи, Орден, Данія І Швеція. Першими виступили шведи
(1240), але вони зазнали поразки від новгородського війська, яким
командував молодий і талановитий князь Олександр Ярославович.
Від коаліції відколовся один союзник.
Орден і датчани виступили в 1241 р. Спочатку їм удалося прони-
кнути глибоко в Новгородську землю. Однак 5 квітня 1242 р. Олек-
сандр Невський знищив військо Ордену на льоду Чудського озера.
Розгро№іОслабив військову міць Гогенштауфенів і наблизив їх
катастрофу.
У 1410 р. об’єднані сили Польщі І Литви за участю чехів і русь-
ких полків завдали вирішального удару Ордену в битві при Грюи-
вальді. Від цього удару Орден уже не зміг оправитися І з 1466 р.
потрапив у васальну залежність від польського короля.
Контрольні питання
І. Дайте характеристику прерогатив імператорської влади.
2. Поясніть сутність політики ШтауфенІв у Німеччині.
3. Поясніть роль католицької церкви у колоніальній політиці німецьких
феодалів.
4. Визначте сутність, значення й результати Італійської політики німець-
ких імператорів у ХП-ХІІ! ст.
5. Назвіть характерні риси східної політики німецьких феодалів. Вка-
жіть її наслідки.
Розділ V
німеччинл у періоа хіі-ху ст.
>. мйшйнк агаШКпних ш
У Німеччині в XI(-XV ст. повільно, але неухильно йшов процес
зростання продуктивних сил. Підвищувалася продуктивність сіль-
ського господарства. Трипілля стало'пануючою системою сівозмі-
ни. Швидке демографічне піднесення у XI ст. спричинило .аграрне
перенаселення і, відповідно, нестачу оброблюваних земель. Наслід-
ком цього стало різке розширення внутрішньої колонізації. До поча-
тку XIV ст. по всій Німеччині інтенсивно розчищалися ліси, 6сушу:
валися заболочені рівнини, що всіляко заохочувалося сеньйорами, і
селяни, які бралися за освоєння нових земель, користувалися чима-
лими пільгами. Тому новозаснованим поселенням не була властива
соціальна строкатість сіл попереднього періоду. Тепер усі жителі
залежали від одного й того ж сеньйора і мали перед ним приблизно
однакові обов'язки. Це сприяло об'єднанню селян - не випадково
саме в поселеннях, що виникли на розчищеннях, виявляються кла-
сичні зразки общини-марки.
Розширення посівних площ і зростання врожайності сприяли під-
вищенню продуктивності праці І створенню додаткового продукте.
Стало вигідно одержувати ренту у вигляді частини селянського
врожаю.
_______________шшччииа у леям хн-ху сг. в?
Сганонише селянського населення а Німеччині XIV о, у цілому
дещо покращилося, оскільки замість колишньої панщинної системи
феодалами вводилися нові форми організації господарства, які до-
пускали ослаблення і ліквідацію особистої залежності.
У південній і північно-західній німецькій землях селяни пере-
творилися на короткотермінових орендаторів-мейсрів. У Серед-
ній Німеччині і південно-західних областях збереглася так звана
«скам'яніла сеньйорія» з доменом, спадковими селянськими
держаннями і панщиною, хоча й тут було здійснено частковий пе-
рехід до грошової ренти. Це привело до зникнення найбільш тя-
жких форм особистої' залежності селян, багато з них одержали
особисту свободу, але часто цей процес супроводжувався втра-
тою спадкових прав на землю. Крім того, посилилося розшару-
вання селянства.
У ХІУ-ХУ ст. і селяни, і феодали усе більше втягувалися в зв’я-
зки з ринком. На початку XIV ст. в економіці Німеччини, як І всієї
Західне^ Європи взагалі, спостерігалися деякі явища занепаду. Не-
сприятливо позначилися на економіці характерні для цього періоду
розбіжності цін: високі ціни на ремісничі вироби І низькі - на сіль-
ськогосподарські, особливо на зерно. Ситуацію загострювали епі-
демія чуми в 1348-1349 рр., епідемії 60-70-х рр., війни, декілька
неврожайних років. Зникла майже 1/5 частина населення. За постій-
ного зменшення кількості населення стало невигідним товарне зер-
нове господарство в широких масштабах, а це призводило до скоро-
чення посівних площ.
В аграрному устро1' Х1У-ХУ ст. з’явилися дві тенденції. Перша
була характерна для територій, розташованих на схід від Ельби,
для раніше колонізованих земель, друга - для західних територій.
На схід від Ельби було багато вільних селян, які мали у власності
2/3 орних земель. Лицарство, прагнучи підвищити прибутковість
своїх володінь (почав зростати попит на хліб для вивозу його за
кордон, особливо в Нідерланди), почало зганяти селян із землі І
використовувати їх працю на панщині. Це спричинило на кінець
XV ст. масове особисте закріпачення як бідних, так і заможних
селян.
На захід від Ельби перебудова вотчини призвела до часткової або
повної відмови від панських заорювань. У північно-західній Німеч-
чині частина селянства. поліпшила своє становище, тут склався про-
шарок вільних заможних селян-майєрів. Вони господарювали на
68_________________Році а V__________________
великих-у 20-40 га,-ділянках, платили великі чинші і використо-
вували працю збіднілих селян. У.південно-західній Німеччині, де
панувала «чиста сеньйорія», переважали дрібні селянські госпо-
дарства, тут особливо болісним було майнове розшарування селянс-
тва. Феодали намагалися рекомутувати ренту, погіршити умови оре-
нди, використовувати особисті й судові повинності селян, віднови-
ти їх особисту залежність, що викликало селянські обурення.
Розглядаючи питання розвитку Німеччини цього часу, не можна
залишити поза увагою проблеми феодальної ієрархії, оформлення
якої відноситься до початку XII ст. Тут, у Німеччині, вона мало чим
відрізнялася від подібної структури сусідніх країн.
На XIII ст. складається німецька феодальна ієрархія, так званий
«порядок щизів»(Ізеег$сІіі1сіоМпип§). Король (імператор) вважався
сюзереном, власником верховних державних прав (суверенітету -
ІапбезЬоЬеіі). Від нього залежать князі, його прямі васали, «безпо-
середні чини імперії», що мали своїх васалів. Відповідно до «поряд-
ку щитів» щит першого рангу належав королю (імператору), щит
другого рангу - духовним князям, третього рангу - світським кня-
зям, четвертого - «вільним баронам», п'ятого - лицарям, шостого -
служивим людям (міністеріалам) - субвасалам лицарів І сьомого
рангу- «вільним людям* породженим у шлюбі». Щит знижувався
на один ступінь, якщо феодал ставав васалом рівної собі за чином
(станом) особи.
Лени і стосунки нерідко були дуже заплутаними. Так, герцог Сак-
сонський був князем І васалом Імператора, але одночасно він був і
васалом єпископа Бамберзького; герцог Баварський був не тільки
князем, але й васалом абата фульдського.
У лен (феод) могли віддаватися і земля, і сан, і стягнення подат-
ків, десятини тощо. Існувала категорія «неблагородних лс ні в» («ґеисіа
ітргоргіа») - лени сільських старостів (8сішІгеІеІіпеп), навіть «се-
лянські лени» (ВаиегіеЬпеп), утримання яких було пов’язане з ви-
значеними повинностями.
Умови одержання лену вимагали обов’язкової церемонії оммажа
або комендації (Ниісіе) - присяги й обміну рукостисканнями - а та-
кож Інвеститури (Ьеіііе), яка здійснювалася врученням прапора (світ-
ським васалам, звідси «знаменні лени») або скіпетра (після Пермсь-
кого конкордату - духовним васалам, звідси «скіпетроносі лени» -
ЗсергегІеЬпеп). Умови денного тримання не відрізнялися від анало-
гічних у сусідніх країнах.
_____________нмяччяиа у ятм хн-хг сг.______________60
2. внтиикння Л іязитк ліа яииччяліі.
пргіяАЯ м ванти ннвяикли
Процес соціально-економічного розвитку німецьких міст супро-
воджувався зростанням майнової диференціації, а відтак утворен-
ням трьох різних груп: патриціату - міської верхівки, яка тримала у
своїх руках усі міські посади, бюргерства - повноправних «грома-
дян міста». Ними вважалися ті, хто одержав у спадщину або при-
дбав міське громадянство і користувався міськими привілеями: пра-
вом на проживання, на угіддя міської громади, на придбання неру-
хомості. Щоб стати бюргером, треба було бути особисто вільним,
здатним заплатити значний внесок, нести тягло місту і державі, бра-
ти участь у міських платежах, малі майно не нижче визначеної вар-
тості. Бюргерство дало початок першим елементам буржуазії, воно
знаходилося в опозиції' до патриціату.
1 нарешті, третю групу міського населення складав плебс, який
теж був опозиційно налаштований щодо патриціату; до нього нале-
жали підмайстри, поденники, незаможні городяни.
(Іїійвдке зростання населення починаючи з XI ст. стало однією з
найважливіших передумов поступового піднесення міст. Не випад-
ково найбільш урбанізована область у Європі на північ від Альп
почала складатися у нижніх течіях Рейну і Маасу - у «нижніх зем-
лях» або в Нідерландах (більша їх частина належала до Німецької
імперії). Саме в цих краях вже з Х-Х1 ст. було особливо помітним
значне демографічне піднесення.
Однією з найважливіших подій епохи розвинутого феодалізму
було зростання міст. Лише деякі міста Німеччини мали ще римське
походження - лівобережні рейнські міста, такі як Кельн (у римлян
Колонія АгрипІна) або південні міста - Регенсбург (у римлян Регіна
кастра). Переважна більшість німецьких міст виникла в ХІ-ХПІ ст.
як наслідок найважливішого стрибка в житті феодального суспільс-
тва - відокремлення ремесла від сільського господарства.
Міста виростали в Європі повсюдно. ЗанепалІ та перетворені на
дрібні містечка, римські міста піднімалися раніше всього - тут збе-
реглися кам'яні стіни й вежі, збереглися елементи благоустрою (во-
догони, мости, рідше - навіть бруківки). Зростали міста поблизу
бродів, які часто замінювали рідкісні тоді мости (Франкфурт - брід
у країну франків: одне місто - на Майні, інше - на Одрі; Швейнфург -
«свинячий брід»); поблизу мостів (Цвейбрюккен), поблизу монас-
70___________________Яоділ у___________________
тирів, біля замків,' на перехрестях торгових шляхів. Міста у Німеч-
чині засновувалися також в низинах рік (Гамбург, Бремен), на бе-
регах широких повноводних рік (Дунаю, Рейну, Везера, Лаби). В
XII ст. у Німеччині були вже сотні міст. За ознакою політичної зале-
жності міста поцілялися на імперські, тобто міста ~ васали імпера-
тора; вільні, становище яких було досить близьким до імперських
(вільні міста відрізнялися від них лише тим, що звільнялися відсила-
ти імперського податку й постачання ополчення імператору); наре-
шті, князівські міста.
Розвиток торгівлі
Найбільшими містами в.Імперії були: у XI -- XII ст. - Регенсбург
(близько 25 тис.), Кельн (близько 20 тис.), Страсбург (близько
15 тис.); пізніше значення і розміри Регенсбурга знижуються і на
зміну йому формуються нові центри - Нюрнберг, Магдебург, Гам-
бург, Любек, Прага.; Надалі темпи зростання міст падають: за 1370-
1470 рр. вони втратили 15 - 20% свого населення. Наприкінці
XV ст. найважливішими.містами були Кельн (понад ЗО тис.), Прага
(близько ЗО тис.), Нюрнберг і Гамбург (приблизно по 25 тис.).
Місто було тісним і малим. Затиснуте фортечним муром, воно не
мало можливостей для зростання. Дуже небагато міст могли похвали-
тися благоустроєм. Хмари пилу плітку і непрохідний бруд восени -
звичайна картина міського життя. Так, імператор Фрідріх Ш ледь не
потонув разом з конем у калюжі, в одному з невеликих міст.
Три грізних нещастя підстерігали городян. Перше - пожежі. Бо»-
родися з пожежами головним чином шляхом профілактики: заборо-
нялося палити вогонь увечері після спеціального сигналу, у випадку
_________________яілцчуина у шяеим мнге ст.____________________71
пожежі розбиралися сусідні будівлі» щоб запобігти поширенню вог-
ню, Пожежних труб не знали, а водогони були рідкістю. Друге не-
щастя - війна. Але найбільш грізним нещастям були епідемії тифу»
віспи» чуми. Ці страшні хвороби зазвичай не розрізнялися І їх всі
називали чумою. Використання ліків практично не давало резуль-
татів, у містах панували бруд і антисанітарія, а отже, страшні епіде-
мії масово знищували населення. Велика чума XIV ст, («чорна
смерть» - 1348-1349 рр.) спустошила всю Європу, не обминула й
Німеччину
Місто розташовувалося, як правило, на землі феодального сень-
йора, Дуже часто володарем міста був єпископ, який з часів Оттона І
перетворився на князя, власника сеньйоріальннх прав І носія імуні-
тету, Сеньйор керував містом, здійснював у ньому правосуддя, стя-
гував побори, вимагав від городян участі у поході. Влада сеньйора
поступово витіснила залишки маркового устрою в місті - народні
збори (віча - бурдинги). Водночас сеньйоріальна влада гальмувала
економічний розвиток міста.
По мірі зростання чисельності й значення міського населення з
XI ст. починає складатися міська громада, Інтереси якої все більше
відрізнялися від інтересів сеньйора.
У розвинутому вигляді міська громада на західних німецьких зе-
млях з’являється тільки з середини XII ст. Приблизно на той же час
припадає й становленая цехів: у 1128 р. уперше згадується один з
них - вюрцбурзьких шевців, а в XIII ст. цехи стають повсюдним яви-
щем у містах Німеччини. Купецькі корпорації (гільдії) - більш дав-
ні: так, гільдія вормських торговців рибою одержала свій привілей
вже в 1106-1107 рр. Напевно» були і більш ранні гільдії, про які не
дійшло прямих свідчень.
У XII ст. і особливо в ХШ ст. міста вступають у боротьбу з сень-
йорами і поступово або скидають їх гніт, або пом’якшують його.
Цілі боротьби місі зя незалежність:
- скорої'ній побори феодалів;
- отримати горюй і привілеї;
- домелися права на міське самоуправління.
Місто впертою боротьбою домагається проголошення правила
«міське повітря робить вільним». Селянин-утікач, який прожив у
12__________________________Розділ V___________.________________
місті певний час, здебільшого один рік і один день, отримував права
вільного жителя міста. Воля втікача гарантувалася владою міста І
сформованим правом, нормами звичайного права. Це була найбіль-
ша перемога міста над сеньйором.
Імператори нерідко сприяли звільненню міста від сеньйоріаль-
ної влади. Чинячи так, імператори розуміли значення і роль міста як
джерела фінансових і людських ресурсів. Міста Рейнської області
були першими помічниками Генріха IV у його боротьбі проти Риму,
і вороги глумливо величали військо Генріха IV військом крамарів.
Міста Німеччини переважно домоглися незалежності від влас-
ників протягом ХНІ ст. Органи сеньйоріальної влади в містах зник-
ли, а виникли дрібні міські республіки. Особливе становище займа-
ли в цей час Імперські міста (підлеглі безпосередньо імператору) -
Любек, Гамбург, Бремен, Нюрнберг, Магдебург, Франкфурт-на-МаЙні,
Аугсбург. Насправді вони були міськими республіками.
Протягом ХІІ-ХШ ст. у більшості німецьких міст формується
міський патриціат з багатих купців і міністеріалів, що поступово бере
в свої руки владу.
XII і XIII ст. були періодом появи багатьох нових міст. Часто міс-
та виникали з ініціативи князів, матеріально зацікавлених у зрос-
танні й розвитку міст на їхній землі. Князі використовували ресурси
міста в складній політичній боротьбі і проти своїх суперників і кон-
курентів - таких же князів, І проти деяких васалів, і проти імпера-
торської влади. Але при цьому завжди були певні обмеження у під-
тримці міста князем. Князь використовував багатства міста, його
товарне виробництво, ремісничий досвід, його кадри, але завжди
опирався посиленню міської самостійності.
Разом з тим XIII ст. привнесло багато змін у життя міст Німеччи-
ни. Імператорська влада вже при Фрідріхові II Гогенштауфені капі-
тулювала перед князями. Зайнятий боротьбою в Італії, ФрідрІх II
відмовився від ряду своїх державних прав на користь князів Німеч-
чини (1231). ФрІдріх II, йдучи назустріч князям, підписав едикт
(1220), який забороняв містам приймати у свої стіни кріпаків-утіка-
чів. Син Фрідріха Генріх VI заборонив містам розширювати судову
владу поза межі міських стін і приймати до складу бюргерів жителів
приміських селищ (так званих пфальцбюргерів). Треба, однак, наго-
лосити, що в імператорської влади не було ніяких засобів здійснити
ці грізні закони, тому вони залишилися «мертвою літерою». Такою
ж безжиттєвою літерою залишився ще більш грізний Равеннський
______________шмеччмяд у мріоа хіі-ху а.______________73
едикт Фрідріха II (1232), який заборонив міські ради і цехи. ЦІ зако-
ни не могли зупинити невпинного економічного розвитку, але вони
показували сутність процесів, які відбувалися в політичному житті -
капітуляцію центральної влади перед князями і становище міст, яке
значно погіршувалося.
^Німецькі міста, використовуючи вигідність свого географічного
розташування (багато з них знаходилися на торговельних шляхах),
ставали центрами торгівлі. Особливої популярності набула Ганза
(тобто братерство, гільдія) - торгово-політичний союз купецтва пі-
внічноєвропейських міст В організаційному плані це була дуже амо-
рфна організація. Однак саме ця її особливість дозволяла союзу лег-
ко пристосовуватися до дуже різних в окремих зонах його впливу
умов, Ганза виникла в XII ст (сама назва вживалася з 1358 р.) як
антцпіратський союз 60 міст Північної Німеччини на чолі з Любе-
ком. Н* початок, XV ст. Ганза вже нараховувала до 170 німецьких і
західнослов'янських міст, мала власні філії і стала головною силою
на Балтиці й у Північному морі. Формально союз проіснував до 1669
року.
Метою Ганзи була активна посередницька торгівля, безпека тор-
говельних шляхів, гарантії привілеїв, а по можливості - і монопо-
льних прав своїх купців за кордоном, підтримка стабільності полі-
тичного ладу в містах союзу, де при владі була, як правило, багата
патриціанська верхівка. Ганза забезпечувала взаємний захист і ре-
гулювання судових, митних, монетних справ. Вона здійснювала свої
завдання всіма доступними їй способами - від дипломатичних до
застосування проти суперників або непокірливих економічної бло-
кади й воєнних дій. Її ядро складали вже згадувані міста північної
зони, найвпливовішими з них були Любек і Гамбург. Ганза панувала
в торгівлі між Нідерландами, Англією, скандинавськими країнами і
Руссю, мала свої торгові контори, житлові будинки, складські при-
міщення в Новгороді, Стокгольмі, Бергені, Лондоні, Брюгге й Інших
містах, але її купці бували й у Бордо, Лісабоні, Севільї,
Внутрішню І зовнішню політику Ганзи визначав патриціат міст.
Кожне ганзейське місто було автономним у веденні власних тор-
говельних і політичних справ, але все це не повинно було завдавати
будь-якої шкоди союзу в цілому. У Ганзи не було єдиного управлін-
ня, каси, флоту; зусилля обЧд ну валися лише для досягнення загаль-
них вигідних усім його учасникам конкретних завдань. Нерідко вони
визначалися інтересами однієї з груп міст, що входили до союзу.
74_______________ Рюділ V____________________________________
Ганза відігравала подвійну роль: вона сприяла розвитку посеред-
ницької торгівлі на величезній території, але й придушувала будь-
яку конкуренцію з боку купців Інших країн; вона відстоювала кому-
нальні свободи своїх членів від домагань феодальних володарів, але
й придушувала внутрішні міські виступи проти засилля патриціату;
Вона поєднувала міста Північної Німеччини, але й відокремлювала
їх від-інтересів Інших частин країни.
На середину XV ст. Ганза зазнавала все більш зростаючого тиску
з боку конкурентів, то одержували підтримку від своїх держав, у
той час як ганзейці її не мали. Її спочатку потіснили голландські, а
потім і англійські купці.
Ганза була не єдиним великим міським союзом у Німеччині. Але
для економічної роздробленості країни характерним було те, що ці
союзи не мали ні господарських, ні політичних зв'язків з Ганзою.
У другій половині XIV ст. виникають Швабський і Рейнський
союзи, які в 1381 р. об’єдналися. До цієї коаліції входило більше 50
міст. їх метою було забезпечення незалежності від князів, захист від
нападів лицарів.
У 1291 р. на території імперії було покладено початок новому
політичному утворенню - Швейцарському союзу. Вільні громади
трьох альпійських «лісових земель» - Швіца, Ури й Унтервальдена
- об’єдналися проти спроб Габсбургів підкорити їх І оволодіти важ-
ливим торговельним шляхом, який через перевал Сен-Готард пов’я-
зував Німеччину й Італію. У 1315 р. швейцарська піхота, яка склада-
лася переважно з селян, наголову розбила лицарську кінноту Габс-
бургів поблизу гори Моргарген (південніше Цюріхського озера). До
союзу, який зумів відстояти свою незалежність, у середині XIV ст,
приєдналося п'ять «міських» округів (кантонів), у тому числі Лю-
церн, Цюріх, Берн. Знадобилися, однак, тривала боротьба і нові вій-
ськові перемоги швейцарців, перш ніж конфедерація зміцніла, І тоді
її учасники вирішили домогтися фактичної автономії від імперії. Це
відбулося після розгрому членами «вічного союзу» своїх супротив-
ників у Швабській війні 1499 р. Однак міжнародне визнання своєї
незалежності Швейцарія одержала лише в 1648 р, згідно з Вестфаль-
ським миром, який підбив підсумки Тридцятирічної війни в Європі.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. Швейцарський союз попов-
нився ще п’ятьма новими членами, включаючи місто Базель, І став
конфедерацією ІЗ невеликих держав-кантонів. До них примикали
«союзні землі», які мали більш обмежений правовий статус, а також
______________ммготмлл у лгмад хіл-ху сг,______________75
території, підвладні союзу, що контролювалися одним чи відразу
декількома кантонами. Постійних органів центрального управління
в конфедерації не було, верховною владою вважався тагзатцунг -
періодичні збори представників кантонів. Кожний з кантонів мав
право на власну внутрішню І зовнішню політику, але брав зобов’я-
зання не діяти на пікшу загальним інтересам конфедерації.
У південній Німеччині роль найважливішого торгового центру
відігравав Регенсбург у Баварії. Саме туди надходила основна час-
тина східних товарів.
Німецькі міста виростали переважно на посередницькій торгів-
лі,, виробництво ж власних товарів, які б користувалися попитом поза
межами безпосередньої округи, спочатку було рідкісним випадком.
При відносно слабкому розвитку ремісничого виробництва деякі
німецькі городяни освоїли досить прибуткові промисли, Найвигід-
пішим з них - вилов оселедця на Балтиці - займалися жителі півні-
чних приморських міст, починаючи з ХНІ ст. Засолений балтійський
оселедець користувався високим і постійним попитом у Європі, що
не дивно за наявності багатьох пісних днів, під час яких християнам
заборонялося їсти м’ясо.
У південній Німеччині активно розвивався гірський промисел.
Для потреб європейської торгівлі, яка все більше розширялася, по-
трібно було все більше срібла. Крім відомого ще в X ст. родовища в
горах Герца, протягом XII—XIII ст. були виявлені поклади срібла у
Шварі.щальді й Тіролі. Однак тільки успіхи «внутрішньої колоніза-
ції» дозволили заснувати найбільші копальні в Рудних горах, які стали
іхшовним постачальником срібла в ХНІ ст., а також рудні, в Сілезії й
Чехії. Вже в XII ст. німш навчилися робити шахти для розробки
шарів, що залягали порівняно глибоко. Щоб освоювати родовища,
сеньйори повинні були надавати чималі привілеї майстрам гірської
справи. З таких привілеїв протягом ХНІ в. складалося особливе гір-
ське право. Крім срібла, в Німеччині XII- XIII ст. добувалося чимало
залізної руди. У добре поставленій металургійній справі вже близь-
ко 1200 р. розпочалося використання енергії падаючої води для роз-
дування міхів. Це дозволило збільшити гемперагуру плавлення І від-
повідно підвищити якість випланлюваного металу.
Основою життя міста було товарне виробництво - ремесло і про-
даж виробів. Як і скрізь у феодальній Європі, формою організації
виробництва в середньовічному місті Німеччини був цех, який роз-
вивався в цілому аналогічно цехам в інших європейських країнах.
76
Роиіїл*
Перші статути німецьких цехів, що дійшли до нас, відносяться до
Х1У-ХУ ст., але немає сумніву в тому, що цехи виникли значно ра-
ніше, можливо у XI-XII ст.
Як і в більшості країн Європи, у німецькому цеху були майстер,
підмайстри й учень. Якщо підмайстри одержували заробітну платню,
то учень, навпаки, не тільки не одержував заробітної платні, але й сам
платив за навчання. Статути цехів регламентували стосунки майстрів
і підмайстрів, майстрів і учнів, терміни й умови учнівства. Статути
визначали кількість, обсяг, якість продукції, її зовнішній вигляд, вагу,
упакування тощо. Найважливішою рисою цеху був 2ипЛгшап£ - це-
ховий примус, тобто система, яка не дозволяла бути ремісником, не
будучи при цьому членом цеху. У цеховому примусі та строгомурегу-
люванні дрібних питань виробництва І збуту - суть цехової регламен-
тації. Вона відіграла свого часу позитивну роль, тому що сприяла під-
несенню продуктивних сил і розквіту ремесла. Згодом, однак, цехова
регламентація стала гальмувати розвиток І удосконалення ремесла,
перешкоджати технічному прогресу і перетворилася на ретроградне,
реакційне явище. Наприкінці середньовіччя, з розвитком у надрах
феодалізму капіталістичного укладу, цехи стали перешкодою прогре-
су і знищення цехів стало одним із гасел буржуазних революцій.
Цехи були не тільки виробничою організацією. Вони виконували
функції кас взаємодопомоги, піклувалися про вдів і сиріт, ховали
своїх померлих членів, несли поліцейську й пожежну службу, а в
разі потреби захищали стіни рідного міста або виступали у військо-
вий похід, нерідко в боях перемагаючи навіть феодальну кінноту.
Цех брав активну участь у релігійному житті, мав власну церкву або
каплицю (дрібні цехи - лампаду або боковий вівтар у церкві), на
власні кошти ставив містерії, оформляв релігійні процесії тощо.
Цех - союз майстрів однієї й тієї ж професії
----------------------------------------
Цілі:
І) організація
виробництва й
збувані гя готової
продукції;
2) збереження
рівності серед
майстрів
Господарські функції:
І) доставлений сировини;
2) визначення місця й часу ро-
боти, кількості й способу ви-
готовлення виробів;
З) контроль за якістю виробі в;
4) визначення кількості під-
майстрів та учнів;
5) визначення вартості виробу
та забезпечення його реалізації
Умови вступу:
І) спіште вступного
грошового та
натурального
податку;
2) подання на суд
майстрів зразкового
виробу (шедевра)
ликччмкл у ятвл хн-хг а.
_77
З часом становище підмайстрів та учнів закономірно змінювало-
ся. Якщо на початку історії цеху - у X[І—XIV ст. підмайстер у пода-
льшому міг стати майстром (за умови стажу і виконання в порядку
випробовування шедевра), то надалі, за часів розкладу феодальних
відносин, підмайстрам фактично було‘перепинено доступ до цехів І
з’явилася своєрідна категорія «вічних підмайстрів», одна з головних
складових частин у формуванні передпролетаріату. Терміни учнівс-
тва безупинно зростали. У XIV ст. виникали братерства підмайстрів
- спочатку як союзи взаємодопомоги або похоронні товариства; а
потім вони перетворювалися.на органи захисту класових інтересів
підмайстрів, У XV ст. нерідкими були з’їзди братств, учасники яких
мали свою систему, паролів, шифру явок( таємних знаків тощо; від-
бувалися страйки, підмайстрів у масштабах цеху; міста-або навіть
декількох міст Майстри в-боротьбі зі своїм класовим супротивни-
ком використовували юстицію феодальної держави, і підмайстрів
сікли батогами*таврували, кидали до в’язниць, калічили; майстри
застосовували? локаути і систему «чорних списків». Боротьба1 лід^
майстрів - одна з. найяскравіших сторінок історії німецького пе-
редпролетаріату. .
Цехи боролися проти правлячої верхівки міста - патриціату за
участь у міському самоврядуванні. У ХІП - XV ст.-у багатьох містах
Німеччини відбувалися цехові повстання (так звані «цехові револю1
ції») проти патриціату (1200 р. - у Кельні, у ХІП ст. - у Вормсі, Уль-
мі; 1396 р. - знову в Кельні, у 1410 р. - у Гамбурзі і т. д.). Однак
лише в рідкісних випадках цехам удавалося зламати владу патриці-
ату, і захопити магістрат у свої руки (Кельн у 1396 р.). Іноді цехи
змушували патриціат розділити владу з цеховою верхівкою, але час-
тіше вони зазнавали поразки. Нижчий прошарок міста - плебейство
нерідко активно підтримувало цехові повстання, але ніколи не мало
влади в руках І навіть ні домагалося достатньої кількості хліба і по-
ліпшення власних прав.
ХІУ-ХУ ст. для міст Німеччини були часом найвищою розквіту,
бурхливо розвивалися ремесла, торгівля, особливо посередницька.
У XIV ст. у містах Німеччини, яких на той час нараховувалося бли-
зько 3500,-проживало 15-15 млн чол., які становили приблизно п’я-
ту частину населення. Тут сформувалися три зони переважаючої
концентрації міського населення: перша з цих зон - північнонімець-
ка (Бремен, Гамбург, Любек, Вісмар, Росток та інші портові міста
Північного І Балтійського узбережжя або річкові шляхи до нього).
78____________________________________________________________
Основною їх спеціалізацією була транзитна торгівля. Друга зона -
лівденнонімецька: Аугсбург, Нюрнберг, Ульч, Регенсбург, Базель.
Відень та інші м іста. Основна спеціалізація- торгівля з землями пс
Дунаю і з Італією. Третя.зона •* міста уздовж Рейну, від Кельна де
Страсбурга. Основна спеціалізація -товарообмін; півдня і півночі.
Виробництво, яке існувало в німецьких містах, було розраховане
переважно на місцеві ринки. У той самий час з'явилися центри, про-
дукція яких цінувалася й поза межами Німеччини (льон, виробниц-
тво паперу в південнонімецьких містах, вироби з металу нюрнбер-
зьких ремісників: художнєлиття, ювелірні вироби, церковні дзвони,
дрібний інструментарій; тонке кельнське сукно; І т. д.; книгодруку-
вання). Виготовлення.якісних "виробів відбувалося на тлі спеціаліза-
ції виробництва, яка поглиблювалася, а це було однією з передумов
розвитку мануфактурного виробництва. З'явилася розсіяна мануфа-
ктура, особливо, в текстильному виробництві.
Значних успіхів Німеччина досягла в гірничодобувній справі.Туї
зароджувалися елементи ранньокапіталістнчннх відносин..
Подальше зростання німецької економіки і. зародження цряді га-
лузей виробництва нових форм його, організації зустрічали на своє-
му шляху серйозні перешкоди. Головними з них були.; нерівномір-
ність господарського; розвитку окремих регіонів і їх слабкий взає-
мозв'язок, політична роздробленість країни.
а. зрасгмкя илкпйиюі
ПРИГтААМКХМЯЗІКП. кМАМЕК вшл» хдлм лг
/ЗЛКППАЄЯЯЯ МЗДОММЖ«0£П «МШУЧМГММ
Священна римська, імперія була найбільшим політичним утво-
ренням у Західній Європі. її ядро складали старойімецькі землі й
території, онімечені в ході колонізації (області за Ельбою І по Ду-
наю). В той же час у складі, імперії знаходилися фактично автономні
держави Північної:Італії, Тоскани ( королівства Чехії.
Імперія не мала чітко-окреслених кордоні», оскільки вони-часто
змінювали свою конфігурацію- Цебуло обумовлено частими війсь
новими конфліктами ! війнами, династичними шлюбами, змінами у
васальних відносинах. Це, державне утворення не мадо* внутрішньої
єдності не тільки у зв’язку з етнічним різноманіттям населення, яке
_______________шлм'.ччіша уядмм хіт-ху ст._______________79
мешкало на цих- землях, не лише із-за розходження економічного
рівня розвитку цих земель, але і через політику князів, Які доклада-
ли чимало, зусиль, щоб не допустити, посилення імперської влади.
Адже кожен з них прагнув досягти централізації в межах лише під-
владних йому територій.
ЦІЙ меті слугувало й обрання князями на Королівський престолу
1308 р. графа Люксембургу Генріха VII (1308-1313),економічна сила
й політичний вплие якого серед німецьких князів були далеко не
визначальними. Прагнучи створити умови для зміцнення королівсь-
кої влади шляхом, династичної політики (одруживши свого сина Іо-
анна зі спадкоємицею Ппіемисловичів - королів Чехії); Генріх VII
зробив Люксембургів чеськими королями. Генріх VII намагався ре-
анімувати традиції минулого і здійснив похід до Італії, де він був
коронований імператором.
Стурбовані активною діяльністю Люксембургів (вбачаючи в ній
загрозу своїм власним інтересам), князі після смерті Генріха VII ви-
рішнлнТОбрати на престол представника іншого князівського роду.
Але голоси розділилися, ї Німеччина-одержала відразу двох коро-
лів: фрідріха Габсбурга І-Людвіга Баварського. Між ними розв’яза-
лася вперта боротьба, переможцем у якій вийшов Людвіг Баварсь-
кий (1314-1347);
/Скориставшись занепадом'папства, Людвіг поновив домагання
наРим і італійські землі й організував похід до Італії: Однак король
не зумів скористатися антипапськими настроями в італійських міс-
тах І не залучив на спій бік гібеллі нів. Король грабував італійські
міста, а-в конфлікті з лапою не проявив ні волі, ні такту. Не зумів він
використати й підтримку німецькнхкнязів, які наз’їздїв Рензі(1338)
ухвалили, що' римський похід не обов’язковий, а обраний німець-
кий король одночасно є й римський імператор.
Турбота Людвіга тільки про округлеиня своїх доменів і Зрештою
втрата авторитету змусили князів ухвалити рішення про його усу-
нення. В 1346 р. вони проголосили імператором чеського-короля
Карла Люксембурга (1346^1378).
Карл ! — чеський король в імперії став Карлом IV (1346-1378).
Протягом його лравліиня визначань» ими елементами політики були
Міцний союз з авінйонськими папами І турбота про .процвітання Че-
хії. Самецятериторія стала його головною опорою в політиці. Тут
він сприяв розвитку ремесел, що зумовило зростання обміну окраї-
ні, зростання внутрішньої торгівлі, головним осередком якої була
80________________________Роадм У__________________________
Прага* Використовуючи своє положення Імператора і сприяючи че-
ській торгівлі, він надав чеським купцям пільги в імперії, не надав-
ши таких прав німецьким купцям у Чехії* Розвиток торгівлі значно
підвищив прибутки королівської скарбниці, Карл IV оголосив спад-
коємною королівську владу в Чехії. З економічним піднесенням Че-
хії у другій половині XIV ст* пов'язаний і розквіт чеської культури.
Високого рівня досконалості досягає в цей період чеська архітекту-
ра, Епоха розквіту чеської готики - час правління Карла IV (знаме-
нитий костьол Св, Віта в Празі і цілий ряд :нших прекрасних буді-
вель). З’явилося навіть визначення Праги, яка стала столицею імпе-
рії- «Злата Прага», У 1346 р. було засновано знаменитий Празький
університет (до цього часу він носить ім’я засновника - Карлів уні-
верситет) - перший університет у Центральній Європі*
Якщо в Чехії був наявййм прогрес, то в Німеччині, до якої Карп IV
ставився як до другорозрядної території, ситуація була іншою. Тут з
ім’ям Карла IV пов’язана політика, спрямована до політичної роздро-
бленості, що отримала своє правове закріплення в імператорській
«Золотій буллі» (1356), Цей документ узаконив систему і порядок об-
рання імператора, що склалися вже давно* Він фактично був консти-
туцією Священної Римської імперії аж до її скасування в 1806 р:
Цим документом установлювалося право особливої колегії? кур-
фюрстів: троє з них - духовні князі - архієпископи Майнцький (го-
лова колегії), Кельнський і ТрірськиЙ, четверо - світські князі (ко-
роль Чеський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбурзький.
пфальцграф Рейнський) на своєму з’їзді обирати імператора.
Імператор обирався простою більшістю. Булла передбачала пе-
ретворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державно-
го управління* Колегія мала право суду над Імператором і його усу-
нення від влади. Права курфюрстів були надалі визначені як спадко-
ємні і нерозривно пов’язані з особливим статусом самих князів як
суверенних правителі в.
«Золотабулла» визнавала повну політичну самостійність курфю-
рстів, їх рівність поруч з імператором. Вона закріпила права їх тери-
торіальної першості, встановила неподільність курфюршеств* Кур-
фюрсти зберегли за собою захоплені ними регалії, особливо такі, як
власність, на надра та їх експлуатацію, стягування поборів, карбу-
вання монет. Курфюрсти одержували максимальний судовий імуні-
тет, мали право вищої юрисдикції у своїх володіннях, право уклада-
ти зовнішньополітичні союзи. Васалам було заборонено вести вій-
_______________НІМЕЧЧИНА У вірша ХІЙ-ХУ СГ. ЛІ
ни проти сеньйорів, містам - укладати союзи проти курфюрстів.
Курфюршества були об’єднані тільки загальним підданством імпе-
ратору І не володіли лише правом самостійно оголошувати війну й
укладати мир з іноземними державами (ця прерогатива зберігалася
за імператором). Згодом, на вимогу курфюрстів, кожний з імперато-
рів приобранні приймав вироблені ними умови, які обмежували його
владу, або так звані «зиборчі капітуляції». Ця практика збереглася
до кійця XVIII ст. Великі князі скликали у своїх володіннях ландта-
ги, які копіювали рейхстаг, а їх рішення Іноді навіть протиставляли-
ся актам рейхстагу.
Таким чином, імператорська влада це мала у своєму розпоряджен-
ні реальної адміністрації. Управління імперією Здійснювалося поза-
інстнтуційно. Фінанси імперії були децентралізовані. Практично
єдиним важелем влада: було право опали на того, хто завинив, тобто
позбавлення можливості вдаватися до захисту імперського суду.
З ХІУ-ХУ ст. у Німеччині крім Імператора існували ще дві зага-
льно імперські установи - рейхстаг І імперський суд.
Рейхстаги склалися як своєрідне продовження зборів знаті епохи
денної монархії (буквально «імперський день»), 3 оформленням у
соціально-правовому укладі Імперії станів рейхстаги стали розгля-
датися як їх представництво в справах управління імперією. Рейхс-
таг складався з трьох колегій: колегії курфюрстів, колегії князів, гра-,
фів І вільних панів і колегії представників Імперських міст. Харак-
тер їх представництва відрізнявся від представництва трьох станів
інших західноєвропейських держав: були відсутні представники дрі-
бного дворянства і бюргерства неімперських міст, духівництво не
утворювало окрему колегію. Таким чином, рейхстаг виступав фак-
тично як орган представництва окремих політичних одиниць, а не
як орган станового представництва.
Не були чітко визначені компетенції рейхстагу. Імператору була
потрібна згода рейхстагу з військових, міжнародних і фінансових
питань. Рейхстаг мав право законодавчої Ініціативи; укази, видані
імператором разом із членами гофрату (імперської ради), подавали-
ся на затвердження рейхстагу. Акти рейхстагу не мали обов'язкової
сили, а мали скоріше характер Імперських рекомендацій.
Наприкінці XV ст. рейхстаг здійснив декілька невдалих спроб
увести хоча б деякі елементи централізації в політичному устрої ім-
перії, що стало відображенням стурбованості частини феодальної
знаті ослабленням центральної влади в умовах наростання сопіаль-
82
ЛВДІД Г
мої напруженості в суспільстві, Рейхстаг 1495 р, проголосив «зага-
льний земський мир» в Імперії (заборонив приватні війни), запрова-
див імперський верховний суд. Члени суду призначалися курфюрс-
тами і князями (14 чоловік), містами (2 .чоловіки), а голова- імпера-
тором. Крім того, була -здійснена спробаявесгги єдиний імперський
додаток - «загал ьноімперський пфенінг»; Однак значна частина цих
заходів так д.не була доведена до кінця.
Існував рейхстаг і деякі інші станові Інститути, Однак їх роль в
імперії визначала Німеччину як станову-монархію, але дуже віднос-
ну у своїй державній єдності. Фактично Існуюча в Німеччині стано-
ва монархія прикривала всевладдя курфюрстів 1 була своєрідною
конфедеративною формою державної, єдності.
Контрольні питання
.1, Проаналізуйте еволюцію господарського розвитку Німеччини ХП—
XV ст.
2. Охарактеризуйте основні шляхи формування німецької феодальної
ієрархії.
З, З'ясуйте основні риси впливу товарно-грошових відносин На соціаль-
но-економічні відносини.
4» Дайте характеристику німецьких міст, їх місця та ролі в історії- Німе-
ччини ХІРХУ ст, З'ясуйте специфіку Ганзн.
5. Охарактеризуйте цехове ремісниче виробництво,
б, Розкрийте зміст «Золотої булли», їїзкачення для майбутнього Німеч-
чини.
83
РозділVI
КУЛЬТУРИ Німеччини
[ПИХИ СЕРЄАНЬОВІЧЧЯ
І. ЦЕРКВАЙОСВІТА
Середньовічна культура виникла й існувала на ґрунті феодаліз-
му, У середні віки було закладено основи національних культур І
виникло багато місцевих шкіл, прямі традипіїяких продовжують іс-
нувати й тепер у мистецтві сучасних націй.
Таким чином, середньовіччя поклало початок власної європей-
ської культурної- історії, яка виросла на підґрунті взаємодії спадщи-
нйцйвілізаиії Римської імперії, яка розпалася, породженого нею
християнства І; з іншого боку - культур варварських народів. Визна-
чальним у культурі середніх віків був здебільшого світоглядний, ре-
лігійно-філософський план - християнство, зміст основних поло-
жень якого проникав у всі сфери життя - від побутової до наукової і
художньої.
Церква, намагаючись бути «загальною», зверталася до людсько-
го колективу в цілому і до кожною члена общини зокрема. Релігійні
постулати християнства накладали незгладимий відбиток на філо-
софій, мораль, моральні уявлення. Фактично християнство стало
об’єднуючим началом для найрізноманітніших поглядів і уявлень -
від теологічних доктрин до язичеських забобонів І варварських об-
разів,ацерква в період раннього середньовіччя була носієм культу-
ри, що й надало останній Церковного забарвлення.
Елементи римської цивілізації, - а, як відомо, західноєвропейсь-
кі Держави формувалися там, де ще недавно існували центри могут-
ньої римської цивілізації, - були деякою мірою сприйняті середньо-
віччям. Зокрема, це проявлялося в збереженні трансформованої анти-
84_______________Рвязиш__________________
чної шкільної традиції. Школи, які існували в цю епоху знаходилися
в руках католицької церкви, котра затверджувала програму визнача-
ла й відбирала контингент учнів, формуючи церковну ієрархію.
Середньовіччя сприйняло систему семи ВІЛЬНИХ МИСТЄЦТВ, ЯКІ
поділялися на два рівні: нижн^, податковий трнвіум, що включав
граматику, діалектику риторику, І вищий - квадривіум, який склада-
ли арифметика) геометрія,, музи/сай астронрмія^.
Найважливішим засобом культурної наступнсюті між античніс-
тю і середньовіччям була латинська мова, яка зберегла своє значен-
ня як мова церкви і державного діловодства, міжнародного спілку-
вання і культури і послугувала основою для згодом сформованих
романських мов.
Латинська мова стала мовою міжцивілізаційних зв’язків. Але за-
своєння й сприйняття кйаснгчної античності в період раннього сере-
дньовіччя здійснювалося не безперешкодно. Та ж церква боролася
зате, щоб зберегти лише визначену частину культурних цінностей
минулого. Але навіть ця усічена часздаабула найважливішим скла-
дником розвитку європейської, середньовічної культури.
Сприйняття частини знань І досягнень античної культури като-
лицькою церквою було їй необхідне, оскільки без цього християнс-
тво було б просто не сприйняте, незрозуміле середньовіччям. Отже,
«сім вільних мистецтв», які викладалися в західноєвропейських мо-
настирських школах, являли собою лише жалюгідні залишки того,
що викладалося в школах античності. Риторика представниками
християнської церкви розглядалася лише як -предмет, що навчає це-
рковному красномовству; формальна логіка - як «служниця теоло-
гії», що допомагає церкві перемагати єретиків; арифметика - як пред-
мет, що полегшує релігійно-містичне тлумачення чисел, які зустрі-
чаються у священному писанні. Під геометрією розумілися
найфантастичніші відомості, які стосувалися опису землі. Музика
розглядалася як предмет, необхідний у церковній службі, астроно-
мія - як предмет, що дозволяє визначати терміни настання церков-
них свят. Найбільшу увагу з «вільних мистецтв» церква приділяла
граматиці. На середньовічних'картинах граматика зазвичай зобра-
жалася у вигляді цариці з короною на голові, в оточенні інших «ві-
льних мистецтв».
Змушена допустити у своїх школах.елементи «вільних мистецтв»,
християнська церква на Заході затаврувала сзітське знання, цілком
не підпорядковане інтересам церкви.
____ЮМГУМ ШМХЧЧШШ ЕШті ЙЯ
Всяке знання, стверджували носії церковної освіченості, корис-
не лише остільки» оскільки воно допомагає засвоєнню церковного
знання. У зв’язку з цим твори античних авторів» що вивчалися в
монастирських школах, як правило, фальсифікувалися- Ченці без-
жалісно знищували античні рукописи. Однак саме католицькій цер-
кві цивілізація зобов'язана тим, що багато античних цінностей нею
було врятовано в епоху німецьких завоювань. Те, що відбулося, по-
яснювалося не стільки намаганням врятувати найдавнішу культуру»
скільки бажанням використовувати її відому частину для своїх вла-
сних цілей.
Загибель Західної Римської імперії і смуга варварських завою-
вань призвели до того, що культурне життя Західної Європи в другій
половині VII ст. практично занепало, воно ледь жевріло лише в мо-
настирях. Час від середини VI до середини VIII ст. отримав назву
«темних століть», оскільки розвиток культури цього періоду значно
поступаєгьс^господарським» соціально-політичним перетворенням.
Це час формування у ішрварських королівствах європейських наро-
дів. Загальновідомо, що на цей час почав складатися героїчний епос
народів Західної І Північної Європи, який тоді заміняв їм історію.
Варвари раннього середньовіччя принесли з собою вільне бачен-
ня і відчуття світу. їх неприборканість І сумовита фантазія, їх уявлен-
ня знайшли відображення в орнаментах варварського звіриного сти-
лю в мистецтві. Сповнені експресії і гострої наївної виразності, орна-
ментальні мотиви «звіриного стилю»; птахів, звірів, різних чудовиськ,
демонів ніби втілювали сили невтомної життєвої боротьби. Часто ці
зображення спліталися в орнаменти складної композиції і своєрідно-
го ритму У них знаходили відбиття давні язичницькі уявлення, страх
перед стихією природи, дією таємних сил чаклунства і християнсько-
го повчання про гріховність світу, ворожість його людині.
Середньовічне мистецтво Західної ї Центральної Європи у своє-
му розвину пройшло три етапи: дороманський (середина У-Х ст,),
романський (XI-ХН ст.) і готичний (кінець ХП-ХІУ ст.).
У дороманський період почали викристалізовуватися основні
принципи середньовічного мистецтва, явили собою процес синтезу
лізньоантичної, християнської І варварської традицій. Тоді ж поча-
ло з’являтися тяжіння до натхненності образів І відродження інтере-
су до античності.
Цим відрізняється період VIІНХ ст., який отримав назву Каролі-
нгського Відродження. Карп Великий прагнув до консолідації різ-
86
Ря»*ІлУІ
ноплемінних територій своєї держави. Одним з найважливіших
об’єднуючих факторів була християнська релігія (встановлення єди-
ного канонічного тексту для всієї Каролінгської .держави, однако-
вості літургії, яка відповідає римському зразку). «Каролінгське відро-
дження» не порушило монополії церкви в галузі інтелектуальної осві-
ти. Бурхливий процес феодалізації, який проходив у Західній Європі,
був пов’язаний з найглибшими соціально-економічними зрушеннями
в житті суспільства, що мало потребу в розширенні кола освічених
людей, спроможних до практичного здійснення нових' політичних і
соціальних завдань. Саме це Й викликало до життя виданий у 737 р.
«КапІтулярій про науки». Згідно з ним у монастирях повинні були бути
створені школи, до навчання в яких допускалися не тільки клірики,
але й діти мирян. Такі вчинки правителя мали далеко не одноразовий
характер, оскільки разом з цим була проведена реформа письма, ство-
рювалися підручники з шкільних дисциплін. Розпорядження імпера-
тора були підтверджені Шалонським собором 813 р., який відзначив
нагальну потребу в організації церковних шкіл.
Головним центром освіченості стала придворна академія в Ахе-
ні. Сюди були запрошені найбільш освічені люди тодішньої Євро-
пи. З Італії прибули Петро Пізанський і Павло Диякон, з Іспанії -
Теодульф- У 782 р. Карл залучив до свого двору вихованця йорксь-
кої школи Алькуїна, що відіграло дуже важливу роль у «Каролінгсь-
кому відродженні». При дворі Карла Великого склалася дуже своє-
рідна історична школа, яскравим представником якої були Павло
Диякон, автор «Історії Лангобардів», і Єйнхард, який склав «Життє-
пис Карла Великого». На пропозицію Карла в монастирях велася
робота переписування творів античних авторів, багато з яких дійш-
ли до нас саме у своїх копіях.
З монументальної архітектури того періоду до нас дійшли при-
дворна капела Карла Великого в Ахені (795-805)* і церква в Герн-
роді оттонівського періоду (друга половина X ст.)** з її пластичною
цілісністю великих мас. Смерть Карла Великого супроводжувалася
занепадом культурного життя і на X ст. настав період «культурного
* Ця церква, яка вважається дивом архітектурного мистецтва, викликала ни-
зку наслідувань, хоч центральні будівлі мало відповідали вимогам католицько-
го культу Панівною стає базил і кальна форма. У внутрішньому оздобленні ши-
роко використовувались фреска і мозаїка.
** Поєднуючи класичний і варварський елемент, відзначається суворою ве-
личчю, вона підготувала оформлення романського стилю.
КМЬТУИІ мюччшевохншшьішіччя 87
мовчання. Що стосується народної творчості, то в цей період най-
більш, популярними в Німеччині були шпільмани (носії музичної І
поетичної творчості) І «швенки» (жарти). Так, у швенці «Піп Аміс»
(ХНІ ст) оповідається про пригоди і витівки хитрого священика. Тоді
ж з'являється і лицарський епос. Одним із блискучих Ного зразків є
«Пісня про Нібепунгів», створена наприкінці XII - на початку XIII ст.»,
З XI се спостерігається стійке піднесення середньовічних шкіл, ЯКІ
стали поділятися на монастирські, кафедральні (при міських собо-
рах), парафіяльні. Набирають сили світські, міські приватні, гіль-
дійні та муніципальні школи, не підвладні юрисдикції церкви. Уч-
нями Церковних шкіл були мандрівні школярі-ваганти, які походили
з міського, селянського, лицарського середовища, нижчого духівни-
цтва, З XIV ст. з’являються школи з викладанням на національних
мовах.
Роки заснування університетів у Німеччині
1348 р. - Прага;
1365 р - Відень;
1366 р. - Кульм;
1379/89/92 рр,-Ерфурт;
1419 р. - Росток
1385 р. - Гейдельберг;
1388 р. - Кельн;
1402 р,- Вюрцбург;
1409 р. -Лейпциг;
З XII - XIII ст. за обставин економічного й культурного піднесен-
ня удосконалювалася система освіти. Кафедральні школи перетво-
рилися на загальні школи, а потім на університети, які отримали назву
від латинського ипіуегзйаз - сукупність, спільність. Поряд із визнан-
ням геніальних витворів давньогрецького міста - філософії, мате-
матики, політики, необхідно визнати і геніальний витвір середньо-
вічного міста - європейський університет, Зрозуміло, університети
в процесі свого становлення робили все більший акцент на загаль-
ній освіті, особливо там, де вони виникали не на базі ремісничих
гільдій, а створювалися церквою на основі церковних кафедраль-
них шкіл. Університети мали юридичну, адміністративну, фінансову
автономію, яка їм дарувалася спеціальними документами володаря
або папи. Зовнішня незалежність університету сполучалася із суво-
рою регламентацією і дисципліною в його внутрішньому житті. Стру-
ктура університетів була скопійована з Паризького (1347), Найбіль-
шими університетами Німеччини були Празький (1348), Гейдельбер-
88 _____________________Розділ VI________________________
зький (1385), Кельнський (1388), Ерфуртський (1372), Віденський
(1365) і десятки інших. Німецькі університете брали діяльну участь
у національному житті, виконуючи подвійну функцію: по-перше,
продовжуючи традицію античності, виховували Інтелектуалів, по-
друге, слідуючи сутності університету як органу професійного на-
вчання, допомагали більш якісній підготовці фахівців. Ніколи жо-
дна установа, перенесена з чужої країни, не пускала на новому ґру-
нті більш глибоких і міцних коренів як університети. З XV ст.
університети розпочали відігравати важливу роль; нові ідеї, які хви-
лювали найбільш освічених людей, знаходили в них притулок від
переслідувань, а коли для цих ідей наставав сприятливий час, то
університети надсилали армії їх прибічників. У XVI ст. універси-
тети перетворилися на своєрідне поле бою: заколотний клич Лю-
тера, який народився у ВІттенберзі, розпочав новий відлік бороть-
бі ідей. За душі боролися з тою ж силою переконаності, як і за зем-
лі. Грім гармат на полях боїв переходив у не менш гучні суперечки
і дискусії в аудиторіях. Можливо, ніколи раніше розумові сили не
були так затребувані, як у період Реформації. Однак після інтенси-
вної боротьби настав період втоми та виснаження. Не лише мате-
ріальні сили Німеччини були надірвані Тридцятирічною війною.
Університети, яких спіткала така ж доля, прийшли також до зане-
паду, як і сама Німеччина.
Значну роль у розвитку освіти у середньовічній Німеччині віді-
грало винайдення Іоганном Гутенбергом (близько 1440 р.) друкарс-
тва. Дуже швидко друкарство набуло рис зрілої й високої майстер-
ності; на початку XVI ст. у Німеччині вже існували сотні друкарень.
Важко переоцінити значення цього винаходу. Відтепер книга стала
набагато доступнішою, а знання в різних галузях стрімко поширю-
валися, цілком благополучно минаючи кордони графств, князівств і
навіть держав.
2. ССРЕАНЬОВІЧИА АРХІТ^КПМ
Провідним видом романського мистецтва була архітектура. Їїроз-
виток пов’язаний з монументальним будівництвом, яке почалося в
Західній Європі в період створення й розквгу феодальних держав,
пожвавлення господарської діяльності і новою піднесення культури
й мистецтва. Романська архітектура Німеччини створила ряд видат-
КУЛЬТУ** М&ИЕЗДИННГ димш сггеммвют» 99
них пам’яток культової архітектури, які дійшли до нашого часу, -
величних соборів в імперських містах, розташованих по середній
течії Рейну Майнці. вормсі, Шпейрі Ці собори, зведені в XII—
XIП ст мають багато спільного в планах, в обЧмніб структурі та
декоративному оздобленні. Вони були своєрідними кам'яними ен-
циклопедіями універсального знання, «бібліями мирян».
Церковні споруди являють
собою масивні кам’яні будинки у
формі довгастого хреста. Собор
у Вормсі (1171-1234)-велична і
сувора тринефна, помітно витяг-
нута споруда з вежею на серед-
ньохресті й чотирма круглими
вежами, з конічними покрівлями
по кутах храму: дві з них розта-
шовані у вівтарній і дві в захід*
ній вхідній частині храму Маси-
ви стін Вормського, як Майнць-
кого і Шпейрського соборів,
мають вузькі вікна, аркатури на
колонах. Центральні і бічні нефи
Вормськнй собор (XI - ХІІ <х) в них перекриті зводами,
ЗІ світських цивільних спо-
руд виділяється побудований на початку ХНІ ст, замок у Вартбу-
рзі, який належав тюрінзькому ландграфу. Споруджений у 1190-
1250 рр., за своїм оздобленням він наближався до палаців імпера-
торських замків. Спочатку це був двоповерховий будинок, третій його
поверх був надбудований у ХІЛ ст. Кам’яний «блок» палацу вклю-
чає мотиви, які багаторазово повторюються в церковних споруджен-
нях, - аркові вікна, розділені колонами, розташовані або безперерв-
но в ряд, або зведені попарно. У парадних залах і кімнатах замків і
багатих міських будинків кам’яні стіни іноді декорувалися розпи-
сом, частково покривалися декоративними тканинами, здебільшого
східного походження; застосовувалося обшивання стін деревом. У
Хі-Хі! ст. виникли невеликі вітражі (від лат. уііпіт - скло) орнаме-
нтальні чи сюжетні декоративні композиції нв вікнах, дверях чи як
самостійні панно із скла чи іншого матеріалу, що пропускав світло).
Але в цілому навіть самі парадні приміщення в романській архітек-
турі зберігали простоту, лаконізм І суворість оздоблення.
90
З другої половини XII ст. з’являється архітектура нового стилю,
так званого «готичного». Більш досконала з технічного погляду, вона
відображала безсумнівний прогрес у загальному розвитку цивіліза-
ції. Характерною рисою готичної архітектури було устремління всі-
єї споруди вгору, що досягалося за допомогою гострих стрілчастих
арок, які замінили собою напівкруглі склепіння арки будівель ро-
манського стилю.
Найважливішим фактором формування готичного стилю були
зростання монастирів, збільшення їх багатств у результаті паломни-
цтва і Хрестових походів, зростання міст та їх успішна: боротьба з
феодалами засвоїправа.
Готична архітектура Німе-
ччини презентована декілько-
ма значними спорудами.
Німецька готика має декілька
своїх специфічних ознак. У
німецьких соборах менше ви-
шуканості, ажурності, власти-
вих подібним французьким
спорудам. Драматизм, експре-
сивність, які відрізняли німе-
цьку готику, сполучалися в
архітектурі зі збереженими
романськими традиціями.
Плани соборів прості. В зов-
нішньому вигляді будинків
властива готиці спрямова-
ність догори одержала безме-
Кафедральннй собор у Фрайбурзі жне вираження. Часто зустрі-
чався тип однобаштового со-
бору, який нагадував гігантський кристал, шпиль якого гордо врізався
в небо. Зовнішні форми строгі, вільні від різьбленого і скульптур-
ного декору.
У Фрайбурзькому соборі (близько 1200 р. - кінець XV ст.) з могу-
тньою вежею фасаду, шо завершується ажурним наметом з кам’я-
них брусів, наявний інтер’єр з невисоким середнім і широкими біч-
ними нефами.
Найбільшою готичною спорудою Німеччини є Кельнський собор
(1248-1880). Це величезна споруда з п’ятьма нефами, трансептом І
_______кушум шшмчшш єшвхк стлаьашччя 91
двома колосальними вежами на задньому фасаді, увінчаними гост-
рими пірамідальними, ажурно оздобленими шпилями.
У північних частинах Німеччини як основний матеріал, через
недостатність каменю, застосовувалася цегла. «Цегельна готика»
залишила декілька цікавих композицій, особливо в частині декора-
тивної орнаментальної розробки фасадів, до якої'вводилася і глазу-
рована плитка.
У деяких німецьких соборах містяться чудові пам'ятники мону-
ментальної пластики. Серед кращих і найбільш відомих - скульпту-
ри ХШ ст. у соборі Бамберга (унікальні зображення Адама та €ви,
фігура бамберзькоіо сановника - втілення мужності й лицарської
енергії; у Кельнському соборі - статуї Христа, Богоматері і дванад-
цяти апостолів у супроводі янголів, що музичать на хорах. Остання
композиція представляє завершальну стадію в розвитку готичної ску-
льптури. Своєю куртуазиістю, манірністю, елегантністю вони про-
тистоять аскетичному ідеалу середньовіччя.
Німецька готика відіграла найважливішу роль у розвитку порт-
ретної культури. У статуї маркграфа Еккерхарта Наумбурзького со-
бору (ХШ ст.) поданий типовий образ владного лицаря з чуттєвим
гордовитим обличчям. Витонченість і ліричність відрізняють Його
дружину Уту - зосереджену, з неповторно індивідуальною виразніс-
тю ніби раптово відтворених рухів.
З 60-х рр. ХІЇІ ст. натхненність витіснялася манірністю миловид-
них образів, що особливо проявлялася в дрібній пластиці.
У ХІУ-ХУ ст. в архітектурі продовжував панувати готичний стиль.
Готика цього періоду одержала назву «полум’яніючої». Для неї ха-
рактерні витонченість у конструкціях, надмірна вишуканість в оздо-
бленні. Вікна в готичних громадських і житлових будинках стають
великими, вони набувають, як і в церквах, вітражного характеру. Ві-
конні плет іння та кольорове скло надавали внутрішнім приміщен-
ням абсолютно специфічного характеру.
Підлога з кам’яних плит найчастіше настилалася в шаховому
порядку, але іноді мала й інший складно-сплетений малюнок. В оздо-
бленні інтер’єрів особливого значення набули тканини. Стіни жит-
лових приміщень в окремих випадках повністю обтягувалися кольо-
ровою тканиною.
Із середини XIV ст. починають вироблятися ткані килими -
шпалери з тематичними композиціями й орнаментальними моти-
вами.
92_______________________________________________
Кям*яннй міст, квартал Зальцш-
тядл і собор св. Петра в Регенсбуріі
Готична архітектура як верши*
на західноєвропейської культури,
вираження її матеріальної І духо-
вної величі склалася в логічну си-
стему, своїм успішним розвитком
зобов’язану досить високому рі-
вню ремісничоїтехніки- Доскона-
лість ремісничої майстерності до*
зволила створити такі грандіозні
споруди, як міські собори, рату-
ші Й інші будинки. Така техніка Й
майстерність значною мірою в
подальшому полегшили процес
становленій архітектури і худож-
ньої культури Відродженняь
Внесок Середньовіччя в істо-
рію світової культури величез-
ний, і він проявився у всіх сфе-
рах - у філософії, освіті, науці,
мистецтві, що стало підгрунтям її
надзвичайного злету в Нові часи.
Контрольні питання
1. Подайте періодизацію культури епохи середньовіччя.
2, Визначте місце середньовічної культури у світовій цивілізації.
3. Покажіть роль і місце католицької церкви в становленні і розвитку
середньовічної культури.
4. Охарактеризуйте Каролінзьке відродження та Його характерні риси.
5. Перелічіть основні елементи середньовічної системи освіти.
б. Дайте визначення романського стилю в архітектурі Німеччини.
7. Наведіть характерні риси німецької готики та приклади.
Розділ VII
ШМЕЧЧИНА ВПІ-
ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХПІ Сї.
і. кяишлічие і пвшлчии становиш шмеччнии
НА ПОЧАТКУ хп тшпя Л ОСОБЛИВОСТІ а РОЗВИТКУ
Протягом XV ст. відбувалися на перший погляд непомітні, але
все ж значні зміни. Незважаючи на строкатість економічного розви-
тку і господарську роз’єднаність, у країні були наявними елементи
прогресу. У різних галузях промислового виробництва були істотно
удосконалені знарядді- праці й технологія виробництва. Також помі-
тним був прогрес у видобувній та обробній галузях. З’явилося скла-
дне устаткування для шахт (механізми для відкачування води, по-
дання повітря, підняття на поверхню рудокопів, підняття самої руди
та ЇЇ подрібнення). Воно дозволяло будувати більш глибокі шахти і
розробляти недоступні раніше пласти. Удосконалення торкнулися й
металургії та металообробки (горни перетворилися на доменні печі,
був знайдений спосіб одержання сталі з чавуну, який в основних
рисах зберігся до сьогоднішнього дня).
Значні поклади руд - заліза, срібла, свинцю, олова, міді - сприя-
ли піднесенню гірничої справи. Німеччина поставляла Європі ос-
новну масу срібла до того як у середині XVI ст. з Америки хлинув
потік дешевого срібла. За технікою гірничовидобувної справи, мис-
тецтвом гірників Німеччина стояла на першому місці у світі.
Деякі зрушення в техніці й технології спостерігалися також в те-
кстильному виробництві: нові сорти тканин, оксамит, плюш, фла-
нель, батист, напівпаперові тканини, шпалера та ін.
Гордістю німецького народу є винайдення Іогаином Гутенбергом
(близько 1440 р.) друкарства. На початку XIV ст. розпочалося все
більш масове виробництво паперу; паперові млини з’явилися в де-
04 ______________________Розділ уіі_______________________
сятках міст. Помітними, крім того, стали успіхи у скловиробництві,
які перетворили скло на предмет масового вжитку, перестали бути
рідкістю скляні вікна, ввійшов у побут скляний посуд. Значних успі-
хів також було досягнуто в будівельній справі.
Розвиток промисловості спричиняв усе більшу відособленість її
від сільського господарства. Зростала товарність виробництва. Оче-
видною ставала «нездатність» дрібного виробництва до подальшо-
го розвитку, особливо в гірничій, металургійній, металообробній га-
лузях. Дрібне виробництво неминуче витіснялося більш потужним і
значним за обсягом.
З’являються розсіяна і централізована мануфактури. У нижній
течії Рейну і районах Любека, Аугсбурга, Нюрнберга розвивалися
розсіяні мануфактури (полотно, металевий посуд, кераміка, мереживо
тощо). Деякі друкарні були невеликими капіталістичними мануфак-
турами. Широко застосовувалася наймана праця в гірничій справі
(Саксонія, їіорінгія, Шварцвальд, Грац, Тіроль). Один з указів Імпе-
ратора в 1525 р. свідчив, що в гірничодобувній справі було зайнято
близько 100 тис. чоловік.
Значні зміни відбувалися й в економіці сільського господарства.
У селі спостерігалися риси прогресу - зростання врожайності, роз-
ширення посівних площ, розвиток луківництва, вапнування грунтів,
осушення боліт, успіхи в тваринництві в результаті багатовікової
селекції і т. д. Міста вимагали все більше вовни, льону, прядива,
шкіри, воску, меду, м’яса. Але поряд з прогресом проявлялася і ціла
система утисків феодалами селян, справжня сеньйоріальна реакція
в селі. Піднесення міст і зростання добробуту патриціїв і бюргерів
«не давали спокою помісному дворянству». Це спричиняло збіль-
шення оброків і панщини, прагнення перетворити вільних селян на
кріпаків. Як наслідок посилювалось феодальне гноблення, тим са-
мим започатковувалося повторне закріпачення селянства.
Що стосується торгівлі, то початок XVI ст., з одного боку, був по-
чатком занепаду Ганзи, а з Іншого - періодом піднесення міст півдня.
Через Німеччину, як і раніше, проходили міжнародні торговельні
шляхи (з півдня - через Альпи на Базель - Страсбург - Шпейєр -
Вормс - Майнц - Коблекц - Кельн до моря або від Кельна через
Вестфалію, Брауншвейг на Гамбург і Любек). Великі географічні
відкриття вже започаткували катастрофу середземноморської торгі-
влі, але до середини XVI ст. це ще не торкнулося економіки Німеч-
чини.
_______тяЕФтшл ш т - в»апй пшкштіак. 95
Успішно розвивалася торговельна сфера, функціонуючи здебіль-
шого у формі торговельного дому.
Місто Аугсбург було центром діяльності знаменитої лихварсько-
банкірської фірми Фуггерів, яка вела операції величезних масшта-
бів; Фуггери кредитували пап і королів, під заставу кредиту одержу-
вали рудні в Німеччині й Іспанії, брали на відкуп карбування моне-
ти. З Фуггерами суперничали Вельзери, які фінансували експедиції
в Америку й монопольно експлуатували більш дрібні фірми. Однак
ці банкірські будинки поки ще не можна було вважати капіталістич-
ними підприємствами, тому що їхні капітали були лихварськими, і
вкладалися в позики, а не в мануфактури.
Умови, у яких визрівали капіталістичні елементи, сковували їх
розвиток. Не було централізації: капіталістичні елементи не відігра-
вали ніякої політичної ролі. Роздробленість країни гальмувала роз-
виток виробництва і торгівлі. Реакційні князівські дрібні держави
цілком влаштовували німецьких феодалів, воннне прагнули до об’єд-
нання країни. ;
Аналізуючи загальний .стан економіки того часу, варто сказати,
що Німеччина.була країною економічних контрастів, у ній сполуча-
лися елементи прогресу, і рутини, нового Й старого. Основна слаб-
кість економічного розвитку полягала у відсутності в країні практи-
чно будь-якої єдності. Не було єдиного внутрішнього ринку, не було
спільності господарських зв’язків, не було єдиної країни.
По суті імперія в той період охоплювала головним чином країни
з німецькою мовою,, що і підкреслювалося новою назвою держави:
«Священна Римська імперія германської нації». Однак нації в сучас-
ному розумінні тоді не було, оскільки не було й повного витіснення
капіталізмом докапіталістичних форм господарювання, Капіталізм
був укладом, який розвивався в надрах феодалізму.
Ця ситуація ускладнювала соціальне струкгурування німецького
суспільства. Панівний клас феодалів не являв собою єдиної маси.
Він зазнав певної диференціації, а інтереси його прошарків нерідко
були суперечливими. Феодали поділялися на світських і духовних.
Верхівку князів складали курфюрсти. Середнє дворянство - помі-
щики - або піднімалися до становища князів, або були васалами
князів,- або опускалися до рівня дрібних феодалів. Лицарі - дрібні
феодали,дуже численний у Німеччині стан -знаходилися у важко-
му економічному становищі. Вони жили на невелику грошову рен-
ту, яка постійно зменшувалася через коливання цін. Вони не могли
96______________Рт&л ИГ________________
служити у війську: Німеччина не мала пост ійної армії, до того ж
прогрес вогнепальної зброї і зростаюча роль піхоти практично ніве-
лювали військове значення лицарської кавалерії.
Якщо князі були опорою існуючого режиму, то серед лицарів на-
зрівала опозиція князям. Лицарі готові були піднятися проти багато-
го міста, проти князів, особливо духовних: привілеї і могутність це-
ркви викликали в лицарів заздрість і підживлювали надію на поліп-
шення свого матеріального добробуту за рахунок секуляризації
церковних маєтиостей. Політичний ідеал лицарства виражався в пла-
нах створення могутньої держави дрібних феодалів. Абсолютно ви-
няткове місце займала в Німеччині-церква. Якщо могутня абсолю-
тистська держава обмежувала хижацькі прагнення церкви, то роз-
дроблена Німеччина відкривала необмежені можливості для грабежу
німецького населення церквою. Римські папи одержували з Німеч-
чини левову частку своїх прибутків. Десятина, побори за треби, фе-
одальна рента, що сплачувалися церкві як феодалу-землевласнику,
прибутки від продажу Індульгенцій і реліквій робили церкву об’єк-
том невдоволення з боку різних соціальних п рошарків суспільства.
Міста були складними організмами. Якщо правляча верхівкам!'
щан - патриціат — орієнтувалася на союз із феодальними реак-
ційними елементами, то зовсім іншою була позиція бюргерства*
яке також боролося за владу в місті. Бюргери висували ідею ство-
рення церкви, підлеглої бюргерству, незалежної від Риму, суто ні-
мецької, яка б не вимагала великих витрат» тобто дешевої церкви.
Економічні вимоги бюргерів зосереджувалися на захисті інтересів
купецтва (єдність мір, монети, обмеження лихварських фірм, без-
пека торгівлі тощо). Третій елемент міського населення - плебей-
ство - був дуже строкатим за складом. Це були переважно збіднілі
і розорені ремісники, підмайстри, розраховані слуги, які прийшли
до міста в пошуках їжі, безземельні селяни, зрештою, це й позаце-
хова маса міського люду - бурлаки, жебраки, каліки, вуличні коме-
діанти та ін. Безправне і пригноблене плебейство було природним
союзником у боротьбі селянства й головною силою всіх міських
антифеодальних повстань.
На постійне посилення феодального гноблення селянство відпо-
відало впертим опором. Про це свідчить боротьба селян Альгау в
1406 р. проти своїх панів, селянське повстання 1476 р. у Вюрцбур-
зькому єпископстві. Серед розмаїття соціальних рухів цієї пори най-
більш значними є рухи, пов’язані з діяльністю союзу «Черевика» у
_______шмхччкнл хи - «ммй ма—иш хуіі а. &7
Південній і Південно-Західній Німеччині наприкінці XV ст. І його
поширення на Верхній Рейн у 1513 р.
«Черевик» висував програму політичних і економічних перетво-
рень - скасування панщини, десятини, оброків, податків і поборів
князям, дворянам, скасування кріпосного права, секуляризація й
розподіл церковних маєтностей, вільне полювання, рибні лови, по-
вернення альмендів. Згодом у його програмі почали звучати й полі-
тичні мотиви - єдина Німеччина з імператором на чолі. Таким чи-
ном, єдність країни була вперше висунута як бойова програма на-
родними масами Німеччини.
У 1514 р.у Вюртемберзі виникла Інша таємна селянська органі-
зація - «Бідний Конрад», яка виступила в союзі з бюргерством про-
ти герцога Ульрїха. Однак феодалам вдалося відколоти бюргерів від
їх союзника - селянства і придушити рух. Випадки союзу селян з
бюргерами спостерігалися й у Південно-Західній Німеччині.
Розгром селянських союзів владою, жорстокі розправи із «зако-
лотниками» призводили лише до того, що учасники «Черевика» роз-
порошувалися по Німеччині і повсюди визрівали нові паростки со-
ціального невдоволення.
2. К*ПМШ*МЛ 4ЕРЯИМ Л 9В93ШІШ М ВСІ.
тишізл у кииччнмі п Лага агздгеган ввш
Що стосується суспільної думки Німеччини, то вже з другої поло-
вини XV ст. вона розвивалася під гаслом розкріпачення людини від
християнської догматики і схоластики. Натхненниками цього руху були
гуманісти - передові вчені, суспільні діячі тієї епохи, які розглядали
всі явища сучасної їм дійсності з погляду загальнолюдських інтере-
сів. Вони боролися за світську освіту, прагнули наблизити мистецтво
й науку до життя. Гуманістичний рух у Німеччині виражав Ідеологію
передового бюргерства. Це була ідеологія прогресивної німецької Ін-
телігенції. Від свого побратима - п алійського гуманізму - німецький
гуманізм відрізнявся значною увагою до боротьби за єдність країни і
помітним інтересом до церковно-богословських питань.
Гуманісти високо цінували розум, справжні, а не схоластичні знан-
ня. Звідси їх рішучі виступи проти проявів неуцтва, обскурантизму,
проти схоластів, які хизувалися своєю насправді вдаваною вченістю.
9В ______________________Розділ VII_________________________
Першими вогнищами гуманістичної думки в Німеччині буди уні-
верситети (з 1456 по 1527 р. у Німеччині було засновано сім нових
університетів). Саме в їх стінах вперше з'явилися вчені, які, ознайо-
мившись з культурними досягненнями античного світу і гуманісти-
чною культурою Італії, розпочали справжн атаки на схоластичну
премудрість.
Розвиток гуманізму найбільш інтенсивно відбувався у передових
в економічному відношенні містах Німеччини (Нюрнберзі, Страс-
бурзі, Аугсбурзі). Саме тут народжувалися досягнення нового гума-
ністичного мистецтва - полотна Дюрера (1471-1528) і Гольбейна,
вірші Г. Сакса і І. Фішарта, діяли найвизначніші вчені - астроном
РегІомонтанус (Іоганн Мюллер (1436-1476), іеограф Мартін БехаЙм
(1459-1507)).
У 70-х рр. XV ст. з’явилися переклади на німецьку мову «Дека-
мерона», а також байок Єзопа, комедій Теренція. Себастьяніїрант
(1457-1521), уродженець Страсбурга, який протягом 20 років був
канцлером рідного міста, у 1494 р. опублікував «Корабель дурнів» -
знамениту сатиру, у якій гнівно й саркастично висміював життя та
побут «вищих станів», лихварів, дворян. Брг нт передбачає прийде-
шню бурю, і майже одночасно (1498) Альбрзхт Дюрер у циклі гра-
вюр «Апокаліпсис» передрікає близькі й грізні події. Яскравою са-
тирою стала задерикувата й весела поема про шахрайства Райнеке-
Лиса, яка вийшла в 1498 р. І викривала вади німецького феодального
суспільства. Ця поема увічнена у переробці Ґетс. Широко поширю-
ється жанр «народних книг», у яких звучали бойовий заклик до бо-
ротьби за краще життя і неприборканий дух народу. їдкий народний
гумор, дотепність І яскравий комізм пронизу.оть народну книгу про
ТІля Єйленшпігеля (1515) - прообраз героя знаменитого роману
Шарля де Постера.
У цілому творчість німецьких гуманістів була спрямована на роз-
вінчання обскурантизму, порочного життя чен ців, князів. Звідси його
сатирична і морально-дидактична спрямованість.
Раніше Інших на шлях боротьби за світську освіченість став Ер-
фургський університет, де на чолі гуманістів був енергійний і тала-
новитий педагог Муціан Руф. У своїх лекціях він відкрито виступав
проти неуцтва духівництва, проти схоластичної науки, наполягав на
розкріпаченні думки від тиранії церковних догм.
Помітним був вплив гуманізму і в Тюбінгемському університеті.
ТУг найбільш активну роль на початку XVI ст. відігравав Генріх
_______шмеччина и т - першій шмолшм худ т 99
Бебель (1472-1518), Він вів боротьбу з обскурантами не тільки з
професорської кафедри» але й у художній творчості» у своїх фацеті-
ях, невеликих оповіданнях, які часто нагадують анекдоти.
Цитаделлю консерватизму в Німеччині XV] ст, був Кельнський
університет «Партію» схоластів тут очолювали Арнольд Тонгрсь-
кий та Ортуїн Грацій» які користувалися популярністю у богослов-
ських колах.
Законне місце серед відомих гуманістів того часу займає Іоганн
Рейхлін (1455-1522).
Цей прославлений філолог І фахівець з давньоєврейської мови
висунувся в зв’язку зі знаменитою суперечкою про єврейські книги.
Богослови зуміли вирсати в імператора Максиміліана і указ про спа-
лення єврейських книг» як ворожих християнству (1509), Рейхлін був
одним з тих» хто відкрито висловився проти цього варварського ука-
зу, Він мужньо заявив, що спалювати книги нерозумно, адже в них
дуже багато цінного. Слід, навпаки, перекласти ці книги на німець-
ку мову і вивчати їх; переслідувати людей за віру неприпустимо, а
потрібно лише пропагувати і роз’яснювати істини християнства.
Рейхлін виступив прапороносцем гуманного І великого принципу
віротерпимості. Німеччина розкололася на два табори, за висловом
одного із сучасників-гуманістів, - «на прихильників Рейхліна і на
дурнів». Все передове було за Рейхліна, натомість все реакційне -
на боці неосвічених ченців, які ополчилися проти маститого вчено-
го богословів. Велика «РеЙхлІнівська суперечка» була ідеологічною
боротьбою передової гуманістичної думки з реакційною середньо-
вічною схоластикою,
У 1515 р. у розпал суперечки з’явилася знаменита сатира «Листи
темних людей» (1517 р. - друга частина): Це добірки листів, написа-
них нібито лютими ворогами Рейхліна їхньому ідейному вождю
Ортуїну Грацію. Листи були складені гуманістами, найімовірніше
Ерфуртського гуртка, і кожен лист дискредитував, викривав І висмі-
ював їх вигаданого автора і адресата - Ортуїна Грація. Автори лис-
тів постали перед читаючим світом саме як «темні», неосвічені люди.
Це була в’їдлива сатира на феодальну мораль, побут, школу, науку,
церкву, державу - «Листи», складені на «неможливій» латині, пере-
сипані суто народним гумором і солоними жартами, «Листи» зали-
шилися у світовій літературі чудовою пам’яткою епохи.
«Листи тем них людей» мали величезний успіх. Вони підірвали
авторитет схоластів і зміцнили позиції гуманістів, 3 огляду на що
100
Розділ VII
обставину папа Лев X вважав доцільним відкласти рішення у «спра-
ві Рейхліна» на невизначений термін.
Рим був змушений завершити суперечку про спалення книг бул-
лою «Про мовчання», заборонивши висловлювання як за, так і про-
ти знищення єврейських книг. Моральна перемога гуманістів була
безперечною.
Творчість Ульріха фоіі.Іуіптеїіа (1488-1523) складає особливий
напрямок у німецькому гуманізмі.
Лицар за походженням і політичною діяльністю, блискучий поет,
талановитий невдаха, Гуттен був сповнений протиріч. Він писав ні-
мецькою, чудово знаючи латину, Його поезія - знаряддя в політичній
боротьбі. Його ідеалом було всевладдя лицарства, і, борючись проти
Риму й панування церкви, відстоюючи ідеї гуманізму, він, однак, за-
лишався представником вІджилого лицарського стану. Гуттен - один
з авторів «Листів темних людей». Сатири Гуттеиа, які нещадно вра-
жали Рим («Римська тріада», «Ніхто»), і сваволя князів залишаються
в золотому фонді німецької літератури. Своїми виступами проти Риму
він, як ніхто із сучасних йому письменників, підривав авторитет пап-''
ської влади і тим самим сприяв справі Реформації. Однак позиція в
реформаційному русі у Гуттена була особливою. Його майже зовсім
не цікавив релігійний аспект проблеми. Він і в цьому питанні був на-
самперед політиком. Виступаючи проти папи І католицького духівни-
цтва, він прагнув головним чином звільнити Німеччину від економіч-
ного і політичного гноблення. Католицька церква, будучи великим
землевласником, виснажувала країну безкінечними поборами. У сво-
їй боротьбі з папською курією Гуттен виступав як патріот і гуманіст.
Головною силою у боротьбі з папством Гуттен вважав лицарст-
во. Саме воно було його ідеалом і він мріяв про створення міцної
німецької держави, у якій управляв би імператор, слухняний волі
лицарів. Саме в цьому полягала сутність задуманої ним реформи
політичного управління. Гуттен прагнув скасувати владу князів, які
заважали об’єднанню країни, його про грама також передбачала се-
куляризацію церковних земель.
Характерно, що деякі свої публіцистичні твори й вірші у 20-х рр.
Гуттен писав німецькою мовою. Також він перекладав на німецьку
мову свої діалоги. За рахунок цього Його творчість знайшла більш
широку аудиторію, значно зростала сила його впливу.
Видатне місце в історії німецького гуманізму належить Дезиде-
рію Еразму Роттердамському (1467-1536). Він став вождем і пат-
________янлеччіша в хгі - а&шій млпкві хт ал. юі
ріархом німецького гуманізму. Будучи позашлюбним сином голла-
ндського бюргера Герарда, провівши багато років у монастирських
стінах і одержавши університетську освіту в Паризькому універси-
теті, Еразм Роттердамський у 1503 р. опублікував «Похвальне слово
глупотІ» - твір, який приніс йому всесвітню славу. Сам Еразм не
надавав йому особливого значення. Він більше всього пишався кри-
тичним виданням тексту Євангелія грецькою мовою, яке вимагало
від нього виняткових філологічних і богословських знань. Багато
сил І часу він віддав коментуванню й підготовці до друку творів ка-
толицьких авторів, які жили в ранні епохи християнства. Розгляда-
ючи їх творчість, Еразм доводив, що сучасна йому католицька церк-
ва втратила простоту Й щирість, тим самим грубо порушивши запо-
віти «отців церкви».
До голосу Еразма Рогтердамського прислухалися гуманісти всієї
Європи. Його твори збуджували розум, критично налаштовуючи
читачів^цодо соціального зла, схоластики, зміцнюючи їх любов до
людей, до знання і свободи. Творчість Еразма багатогранна. Однак у
життя наступних поколінь він увійшов головним чином двома свої-
ми творами - «Похвальне слово глупогі» і «Розмови запросто». Пе-
рший твір був написаний під відомим впливом «Корабля дурнів»
Бранта.
Це була блискуча сатира на феодальний світ, у якому правила са-
модержавна цариця Дурість, яка повелівала імператорами, папами,
ченцями, полководцями, попами. Це її накази породжують війни, її
волею існують монархії, і сама «християнська віра подібна дурос-
ті». Руйнівна сила цієї сатири Еразма величезна, хоча він сам не був
борцем і відійшов від Реформації І селянської війни. Співчуваючи
боротьбі Лютера проти католицької обрядовості та зловживань пап-
ської курії, він не приймав зайвої суворості лютеранства І його за-
стосовуваності до вільної критичної думки. Він довго не приставав
до жодної з християнських партій, які боролися між собою, всіляко
намагаючись їх примирити. Вичерпавши всі можливості, він у 1524 р.
виступив із трактатом «Бесіда про свободу волі», полемічно загост-
реним проти Лютера. Еразм відстоював право особи вільно визна-
чати свою долю, а не перебувати в рабській залежності від божест-
венних сил..У суперечці з Люгером він постає як гуманіст, що від-
дає перевагу критичній думці перед сліпою вірою. Хоча Еразм вважав
себе покликаним богословом, його концепція очищеного і реформо-
ваного християнства, його вільний переклад Біблії як літературного
Ю2 _______________________Розділ VII______________
пам’ятника, а не як книги одкровення, згодом призвели до того, що
його твори були проголошені єретичними.
У цілому німецький гуманізм при всій своїй бюргерській обме-
женості відіграв прогресивну роль. Він став ідеологічною основою
антифеодальної боротьби бюргерсько-плебейських сил Німеччини,
згодом підтриманих частиною феодалів. Ця боротьба перетворила-
ся у відкритий виступ проти Ідеологічної основи феодалізму - Рим-
ської церкви, тобто у реформацію.
Реформаційний рух (боротьба за реформу католицької церкви)
мав у Німеччині серйозні економічні й суспільно-політичні причи-
ни. У католицької церкви були значні земельні володіння, вона ви-
снажувала населення всілякими поборами, тримала Його в неуцт-
ві, Папська курія втручалася в життя німецьких князівств, підтри-
мувала політичну роздробленість країни. Усе це викликало
невдоволення в німецькому суспільстві. Проти всевладдя католи-
цизму в Німеччині поступово складалася суспільна опозиція. Без-
умовно, кожна соціальна сила в боротьбі з Римом переслідувала
свої власні цілі. Німецькі князі хотіли приєднати церковні землТ
до своїх володінь; бюргерство мріяло про дешеву церкву, про по-
вернення до порядків, які Існували в релігійній общині на ранньо-
му етапі розвитку християнства; закабалене селянство виступало
за ліквідацію не тільки церковного, але й феодального землеволо-
діння, за соціальну рівність. Отже, його вимоги були найбільш ра-
дикальними.
У німецькій реформації виділяються три напрямки: князівський
(боротьба усередині класу феодалів за землю, феодальну ренту);
помірний бюргерський, яким керував Лютер (заміна Римської уні-
версальної церкви суто німецькою, бюргерською, дешевшою і про-
стішою, з німецькою мовою богослужіння, з мінімумом складних
обрядів, без непотрібної для церкви, але необхідної бюргерству зе-
млі). Нарешті, народна реформація на чолі з Мюнцером складала
третій напрямок. Цей напрямок відбивав Ідеали народних мас, бага-
томільйонного селянства і міського плебейства. їх програма перед-
бачала ліквідацію феодального ладу, десятин, оброків, панщини,
розподіл церковних земель, збройну боротьбу проти гнобителів, рі-
вність усіх «синів божих», рівність перед судом і законом, скасуван-
ня станових привілеїв і обмежень. Спроба її практичного втілення
привела до Селянської війни 1524-1525 рр.
Німеччина и т - першій доловиш хуіі ст. юз
3. МАРИН ЛЮТЕРІ ЙОГО ВЧЕННЯ.
НАПЛИВ РЇООтАЦІЯ І ТОМАС МЮНЦЕР
І ф ч
" ї ' І .
На початок XVI ст. у Німеччині виникла вибухонебезпечна соці-
альна напруженість. Палали селянські повстання. Оформлювалася
бюргерська опозиція, розпалювалася «Рейхлінська суперечка»» за-
знали краху спроби реорганізації імперії, розпочаті в 90-х рр. XV ст
енергійним імператором Максиміліаном 1.
У Німеччині склалися три головні угруповання соціальних сил
(три «табори»). Перший табір ~ консервативний, ворожий рефор-
мам, Його представниками були, крім імператора і його оточення,
патриціат міст, лихварський капітал, прелати.
У другому таборі знаходилися бюргери і князі, які вимагали по-
міркованого реформування церкви.
Третій табір - народно-революційний - склали маси селянства і
міський плебс.
Папство на початку XVI ст. у широких розмірах розгорнуло про-
даж індульгенцій. Безсоромна спекуляція на релігійних почуттях
народу викликала бурхливі протести. Дім ФуггерІв узяв на відкуп
продаж Індульгенцій, і контролерами церкви роз'їжджали саме аге-
нти Фуггерів. Можна було придбати індульгенцію перед здійснен-
ням гріха, існувала такса гріхів і незначних грішків, можна було на-
віть купити бланк І заговнити в ньому ім’я І прізвище.
Глибокої осені 1517 р. країну вразила дивна звістка, У саксон-
ському місті Віттенберзі професор богослов’я в місцевому уні-
верситеті Мартін Лютер виступив з протестом проти продажу ін-
дульгенцій. У неділю ЗІ жовтня він прибив до дверей церкви 95
тез, спрямованих проти зловживань папської влади. Цей сміли-
вий акт був початком великих подій - початком німецької рефор-
мації.
Мартін Лютер (І483™1546) закінчив Ерфуртський університет.
Гуманістична освіченість не вабила Лютера, він став богословом і
по закінченні університету -- ченцем Августинського ордену, а неза-
баром - магістром у Віттенберзькому університеті. Людина природ-
ного розуму, вольовий і енергійний, Лютер незабаром розчарувався '
в служінні церкві.
95 тез містили ще досить боязкий протест Але в них у зародко-
вому вигляді містилися основні положення згодом доопрацьованої
Лютером теорії.
104________________Раздиун__________________
Вчинок Лютера послугував
сигналом до виступу проти ка-
толицької церкви, який набув
надзвичайно широкого розма-
ху, На початку своєї реформа-
торської діяльності Лютер ПО-
ВОДИВСЯ досить рішуче, його
церковна реформа являла со-
бою один з різновидів протес-
тантизму. Лютер навчав, що
кожна щиро віруюча людина
Мяртїн Лютер (1483-1546), картина може врятувати СВОЮ ДУШУ
Лукаса Кранаха Старшого (1472-1553) безпосереднім звертанням ДО
Бога. Тобто не «добрими спра-
вами» (не механічним виконанням таїнств: хрещення, причащан-
ня, шлюб, священство, сповідь, соборування; обрядів: дотримання
постів, молитви, хресне знамення, цілування хреста, ходіння по
святих місцях, дотримання свят, шанування ікон і т. д.), а вірою.
Це логічно спричиняло визнання непотрібності всієї громіздкої
системи церкви з її Ієрархією й установами, яка існувала півтори
тисячі років. Лютер відстоював вчення про Євангеліє як основу
моралі й істини («святе писання вище переказу»; під переказом
розумілися практика церкви, декрети соборів, булли як писання
«святих отців» тощо. Інакше кажучи, пріоритет належав Єванге-
лію, у якому звичайно не було феодальної церкви). Лютер не ви-
ступав проти прерогатив папи і не задумував всенімецького повс-
тання проти Риму.
Але логіка подій поглинула Лютера; за словами Енгельса, бли-
скавка, «яку метнув Лютер, потрапила у ціль». Все німецьке су-
спільство почало рухатися. Сам Лютер виявився вождем загаль-
нонІмецького національного руху, і його виступи ставали все
більш радикальними. Він сміливо виступав проти Риму, нази-
вав папістів служителями сатани, закликав до кривавої розпра-
ви над ними. Підданий папою анафемі, відлучений від церкви,
Лютер у 1520 р. привселюдно спалив папську буллу, яка відлу-
чала його від лона церкви. Він перетворився на найпопулярні-
шу людину в країні.
Тим часом на початку 1519 р. помер старий імператор МаксимІ-
ліан 1. Курфюрсти з’їхалися для обрання нового Імператора, і на де-
_______Німеччина віт- першій наловиш хуіі он. іп<ч
який час політична боротьба навколо обрання спадкоємця Максимі-
ліана прикувала увагу всієї країни.
Браку кандидатів не було. За корону імператора змагалися від-
разу три королі. Одним з них був французький король Франциск І,
другим - англійський король Генріх VIII, третім - іспанський ко-
роль Карл І. Курфюрсти торгувалися з претендентами і брали ха-
барі від усіх. Генріх VIII незабаром вийшов із гри, яка віщувала
йому величезні витрати і досить сумнівний успіх. Франциск 1, на-
впаки, не шкодував засобів на підкуп курфюрстів. Французька знать
уже.бачила.себе пануючою над Німеччиною і здійснюючою пере-
можний.похід на Константинополь; саме такими були плани Фран-
циска І.
За допомогою величезної позики Карл купив голоси курфюрстів
і 28 червня 1519 р. був проголошений імператором під Ім’ям Карла
V (залишаючись одночасно і королем Іспанії").
Карл належав до Габсбургів (Габсбурги на початку XVI ст. у
результаті династичного шлюбу стали Іспанськими королями (Карл
був онуком Максиміліана 1). Йому було стільки ж років, скільки
століттю (народ, у 1500 р.). Уродженець Нідерландів, він звик з
дитинства до французької мови. Ставши у 1516 р. королем Іспанії,
він не знав ані слова іспанською, а відтер імператор Карл V не знав
жодного слова німецькою, заявляючи при цьому, що німецькою
мовою він воліє говорити хіба що з конями. Карл отримав непога-
ну освіту, відрізнявся холодною гордовитістю, волею, енергією, але
у великому розумі боги йому відмовили. Нині 19-літній юнак ви-
явився на чолі величезних володінь, які розкинулися в Європі,
Африці (декілька пунктів у Тунісі), Азії (Філіппінські острови),
Америці (незабаром завойовані конкістадорами сучасні Мексика,
Чилі, Аргентина тощо). «Над володіннями Карла V ніколи не захо-
дило сонце», - стверджували придвірнІ підлесники. Немає нічого
дивного втому, що Іспанські, бургундські, італійські, німецькі фе-
одали, які оточували нового володаря, всерйоз мріяли про всесвіт-
ню державу Карна V.
У 1520 р. молодий імператор прибув до Німеччини. Карл зайняв
позиції, непримиренно ворожі лютерівській єресі.
У і 520 р. Люгер пише «Звертання до християнського дворянства -
німецької нації» і вже в цьому трактаті реформатор покладає надії
не на народ, а на дворянство. Навесні 1521 р. імператор скликав у
Вормсі рейхстаг, який цілком зайнявся лютеровською справою. Лю-
106 ___________ ЯаадМ Иі_________________.____________
тер поїхав у Вормс, знаючи, що йому співчувають деякі з князів. Він
мужньо і непохитно тримався в рейхстазі, відмовився відректися від
своїх поглядів, заявивши: «На цьому я стою, я не можу інакше! Бог
мені на поміч!»
Рейхстаг оголосив Лютера єретиком І таким, хто знаходиться під
опалою, його вчення заборонялося. Але все ж ніхто не посмів зааре-
штувати Лютера, він спокійно виїхав з Вормса І сховався в замку
Вартбург під заступництвом курфюрста Саксонського Фрідріха Му-
дрого, який першим із князів примкнув до реоормації. У замку Вар-
тбург Лютер прожив під ім’ям лицаря Георга багато місяців («Варт-
бурзьке сидіння»), займаючись літературною працею. Результатом
роботи Лютера став виконаний ним зразковий переклад Біблії, який
відіграв величезну роль в Історії німецької л тературної мови. Лю-
тер виконав свій переклад на верхньонімецькому діалекті, який зго-
дом став нормою німецької літературної мови. Біблія Лютера була
цілком народною книгою з огляду на її лексичний склад. Словник її
був надзвичайно багатий, складений з використанням живої народ-
ної мови. Своєю мовною реформою Лютер заклав фундамент німе-
цької літературної мови.. Його Біблія читалася в усіх куточках Німе-
ччини, виховуючи в німців почуття мовної стільності і тим самим
сприяючи єднанню нації.
' Ще більшого значення набув цей переклад в іншій області. Пере-
клад на народну мову зробив Біблію доступною для народу. Як за-
значав Енгельс, «своїм перекладом Біблії Лкг’ер дав у руки плебей-
ському руху могутню зброю. За допомогою Біблії він протиставив
феодальному суспільству, яке розпадалося - картину суспільства, яке
зовсім не знало багагоскладної, штучної, феодальної Ієрархії». Біб-
лія, кожне слово якої було «одкровенням Бога», нічого не Знала про
феодальний ладі феодальну церкву. Звідси міг бути тільки один ви-
сновок: установи, закони І звичаї феодалізму введені людьми, а не
Богом, вони - «перекази», «людські домисли», і «писання» їх відки-
дає. «Селяни, - зазначав Енгельс, - всіляко використовували цю
зброю проти князів, дворянства і попів».
По мірі розвитку подій змінювалася й позиція Лютера. Його ко-
ливання, бажання не втратити відчуття політичної кон’юнктури ста-
ли відчуватися з самого початку Селянської війни. Лютер подав бли-
скучий приклад політичної еволюції особистості: від коливань, сум-
нівів до центризму в оцінкових характеристиках і, нарешті, перехід
до табору правих.
_______Німеччина їв хуі - повний вшанмні ті «ж. 107
4. селянська війка іма-ізоб і^іаіії мсмш
Ідеологом і вождем народної реформації був інший діяч - То-
мас Мюнцер. Основна, риса його світогляду - віра в близький соці-
альний переворот, який не прийде сам по собі як акт Божого про-
мислу, але повинен бути здійснений народом-селянами і міською
біднотою. Переворот, у результаті якого «сильні будуть принижені,
а слабкі піднесені», стане першою сходинкою на шляху перебудо-
ви суспільства на засадах справедливості Й добра, створенням «цар-
ства Божого» на землі. Мюнцер, суб’єктивно віруюча людина, по
суті, відійшов від офіційного християнства, розуміючи багато пи-
тань віри в раціоналістичному дусі. Рай повинен бути на землі, не
слід його шукати на небі; покликання віруючих - встановити цей
рай - справедливе суспільство на землі. Христос у Мюнцера не
Бог, а людина і вчитель. Енгельс зазначав, що «єретичне» вчення
Мюнцера було спрямоване «проти всіх основних догматів не тіль-
ки католицизму, але й християнства взагалі. У християнській фор-
мі він проповідував пантеїзм,... місцями дотичний навіть з атеїз-
мом».
У служінні благородним цілям він .вбачав прояв справжньої релі-
гійності.
Мюнцер був політичним агітатором, який ніс. Ідеї заколоту в на-
род у релігійній формі, обґрунтовуючи їх відсилками до Біблії. На
його проповіді, які вії вів німецькою мовою, незважаючи на забо-
рони князів, стікалися величезні юрби слухачів, Мюнцер запалював
їх серця жагою боротьби.
Першою спробою силою зброї вирішити завдання реформації
було повстання лицарів на Середньому Рейні, Вождем повсталих
був типовий лицар Франц фон ЗІккінген, а його правою рукою- зна-
менитий іуманІст УльрІх фон Гуттен. Лицарі в 1522 р, оголосили
війну одному з найбагатших князів - архієпископу Трірському, спо-
діваючись, що ця війна перетвориться на повстання німців «проти
князів і попів»: Однак лицарський заколот швидко згас.. Справа в
чому, що лицарі не змогли залучити на свій бік селянство Й бюргер-
ство, Інтереси яких не збігалися з Інтересами лицарів. Штурми Трі-
ра були відбиті, князі прийшли на допомогу князю-архієпископу І
відкинули лицарів. При обороні свого родового замку Франц фон
ЗІккінген був смертельно поранений, а його друг УльрІх фон Гуттен
втік до Швейцарії, де незабаром помер (1523). Лицарське повстання
108
Розділ VII
знаменувало собою закінчення періоду самостійного існування цьо-
го прошарку класу феодалів.
Давно назріла Селянська війна - форма народної реформації -
спалахнула влітку 1524 р. і протягом 10 місяців охопила територію
майже всієї Німеччини.
Причини
- поглиблення феодальної експлуатації;
- майнове розшарування на селі
Завдання
- ліквідація феодальної експлуатації:
- подолання політичного роздроблення
Улітку 1524 р. піднялися селяни ландграфства Штюлінген (Шва-
рцвальд). Складався союз селян з міською біднотою, яка групувала-
ся в м. Вальдсгут навколо популярного анабаптистського проповід-
ника Губмайера. Але, хоча рух поступово розповсюдився на весь .
південь країни, керівництво ним знаходилося в руках заможних і
помірковано налаштованих елементів. До весни 1525 р. війною се-
лян проти гнобителів були охоплені Швабія І Шварцвальд.
В обстановці Селянської війни, яка поступово розгоралася в ко-
лах, близьких до Мюнцера, на рубежі 1525 р. вийшла програма се-
лянського повстання - Постатейний лист.
Автори листа заявляли про кінцеву мету - повну ліквідацію світу
пригноблення і неправди, усунення панів, уведення «царства Божо-
го на землі» шляхом передай ня влади народу.
Ця революційна програма не була сприйнята селянськими вож-
дями.
Навесні 1525 р. у м. Меммінгені зібралися керівники селянських
загонів, які прийняли програму селян - «Дванадцять статей».
Преамбула «Дванадцяти статей» пов’язувала виступ селянства з
ідеями реформації, підкреслюючи, що права селян ґрунтуються тіль-
ки на Євангелії, і якщо повсталим доведуть помилковість цього по-
ложення, вони розійдуться по домівках.
Особливістю Селянської війни, яка навесні охопила Франконію,
була активна участь у русі міського бюргерства, що прагнуло вико-
ристати Селянську війну в інтересах заможної міської верхівки. У
районах Франконії оперували декілька великих селянських загонів,
найбільш значними з них були - «Світлий і Чорний загони». «Світ-
шяиччшм яхті- вершій аалюшт ххп <ж їла
лий загін» Складався з оденвальдських і неккарських селян* його
керівником був Йєклейн Рорбах. «Чорним загоном» керував лицар
Флоріан Гейєр. Об’єднаний загін очолив Георг Мешіер. Але факти-
чним керівником усіх цих сил був Вендель Пплер, канцлер опол-
чення, дворянин, юрист і взагалі досить визначна людина. Ідеалом
Гіплера була єдина Німеччина з пануючим впливом бюргерства і
лицарства. Гіплср вбачав у селянах лише тимчасових союзників
бюргерства.
У м. Гейльбронні Гіплер скликав раду делегатів селянських заго-
нів і саме тут була прийнята так звана Гейльброннська програма.
І Програмні документи повстав ці в І
1
«12 статей»
1, Обирання* а не призначен-
ня священика
2. Ліквідація особистої зале-
жності?
3. Повернення общинної
власності*
4. Ліквідація церковної деся-
тини/
5* Відміна смертного побо-
ру.
б* Обмеження панщини, об-
року* штрафів
ГеЙльброппсьжа араграма
Ь Об’єднання країни і відміна денної сис-
теми. Підпорядкування всіх влад імпера-
тору,
2* Ліквідація чернечих і військово-черне-
чих орденів,
3. Позбавлення духовенства влади у світ-
ських справах, конфіскація церковних на-
стлостей. Усунення витого духовенства,
виборність духовенства.
4. Загальною перське законодавство І ви-
борний суд.
5, Рівність усіх перед судом.
б. Єдність монети, мір і ваги*
Селянам Гейльброннська програма практично нічого не давала,
але до неї додавалося «Пояснення дванадцяти статей», згідно з яки-
ми передбачалося скасування кріпосного права І малої десятини.
Нарешті, програма обіцяла селянам викуп феодальних повинностей
з 5% капіталізованого оброку (тобто за викупною ціною, що у 20
разів перевищувала річний оброк),
Саксонія та Тюрінгія були третім районом Селянської війни, Вож-
дем плебейсько-селянського руху тут був Мюнцер. На початку 1525 р,
Мюнцер оселився в м. МюльгаузенІ, де незабаром революційний рух
плебейства привів до усунення патриціату від влади* До влади при-
йшла «Вічна рада», фактичним главою якої був Мюнцер* Міське
плебейство захопило владу в місті, що само по собі було визначною
подією* Мюльгаузен перетворився на центр революційного руху се-
лянства і плебейства*
110 Ра^іАУП
Селянська війна була жорстоко придушенії військами Швабсько-
го союзу, які складалися з лицарів імперських міст І князів Півден-
но-Західної Німеччини. Усюди споруджувались шибениці, до поло-
нених застосовувалися катування, їх спалювали» вішали. Загинуло
більше 100 тис. чоловік. Найдовше чинили супротив селяни Тіролі.
Поразка Селянської війни призвела: а) до посилення феодальної
реакції, поширення повторного закріпачення; б) закріплення полі-
тичної роздробленості Німеччини; в) загибелі виниклих зародків
капіталізму, а всі ці чинники вкупі затримали на три століття ство-
рення німецької нації.
Серед основних причин поразки Селянської війни слід назвати
розрізненість селянських виступів І невміння всіх прошарків опози-
ції піднятися над місцевими провінційними інтересами.
Розгром Селянської війни був розгромом народної реформації.
Перемогли князі. Частина з них, і чимала, врахувала вигідність ре-
формації! пристала до ЇЇ проведення, підпорядковуючи собі церкву і
секуляризуючи її багатства. Бюргерська реформація об’єдналася з
князівською.
Один за одним князі секуляризували церковні землі. Прихильни-
ком Лютера став герцог Саксонський, який і раніше його підтриму-
вав; незабаром троє із семи курфюрстів (Саксонський, Бранденбур-
зький, Пфальцький)примкнулн до реформації, підкоривши церкву
князівському абсолютизму. У 1525 р. великий магістр Тевтонського
ордену Альбрехт Гогенцоллерн (з 1466 р. - васал польської корони,
але одночасно - імперський князь) став лютеранином І Іменувався
відтепер герцогом Прусським*. Прикладу великих князів слідували
їх васали.
Імператор Карл V змушений бувзммритися з поширенням єресі,
з тим щоб використати військовий потенціал князів у боротьбі з
французьким королем. У 1525 р. Карл поблизу Павїї розгромив фра-
нцузьку армію, полонив короля Франциска І і повернув йому волю,
лише за умови відмови Франції від посягань на [талію і Фландрію.
Франциск І повернувся до Парижа і негайно поновив війну (у союзі
з турецьким султаном Сулейманом Чудовим). У 1529 р. турки дійш-
♦3 1618 р, після пресічення його роду герцогами Пруськими стали Брандсн-
бурзькіГогенцоллсрни (з 1701 р. - прусські королі), У 1561 р. відмовився від
свого титулу і прийняв лютеранство останній магістр Л івонського ордену, роз-
громленого військами царя Івана IV. який став герце гом Курляндським (і васа-
лом Польщі).
яикиччмал » т ~ мтій половиш тії ст. пі
ли до Відня, але тут зазнали невдачі, Франція знову була розгромле-
на, а імператор уже не мав потреби у військових контингентах кня-
зів. У 1529 р. Карл V скликав Шпейєрський рейхстаг, на якому про-
вів рішення про відновлення Вормського едикіу 1521 р., тобто про
заборону єресі Лютера. Однак 6 князів і 14 міст,відмоглися визна-
ти рішення рейхстагу, заявивши імператору протест. Тому нова релі-
гія почала називатися протестантською (причому спочатку лютеран-
ство і протестантство виступали синонімами, а згодом лютеранство
стало однією з декількох протестантських церков).
Доктрннальні особливості лютеранства
1,Заперечується культ католицької церкви.
2. Стверджується ібсояютиий авторитет Біблії, на ранньому етапі
визнається право кожної людини самостійно тлумачити Біблію.
3. Стверджується, що порятунок досяі*ається лише особистою вірою.
.4. Заперечуються пости, відвідування святих місць, прийняття та-
їнств.
5. Стверджується необхідність проведення богослужінь націо-
нальною мовою. Переклад Біблії на німецьку М0ВУ М. Лютером.
Протест КНЯЗІВ ЗМІЦНИВ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ СОЮЗ, МСТОЮ ЯКОГО
було не допустити реставрації католицької церкви, тобто не допус-
тити повернення їй того, що князі у неї відібрали.
У 1530 р. нова релігія, яка перемогла на той час у Швеції (1527),
одержала ідеологічне оформлення в так званому «Аугсбурзькому
сповіданні віри»; щр його уклав учень Лютера - Меланхтон зі схва-
лення свого вчителя, Аугсбурзьким сповіданням понині визначаєть-
ся життя лютеранської церкви: Лютер відійшов від принципів, які
ним проголошувалися раніше, - від учення про виправдання вірою,
визнавши необхідність церкви. Ця церква прийняла форму князів-
ської і до неї примкнула частина бюргерства. Основні особливості
лютеранства: релігія простіша і дешевша за католицьку; церква під-
коряється не папі, а князю (королю); пастори можуть одружуватися;
мова богослужіння місцева (німецька, шведська, фінська тощо); не-
має монастирів, ікон, мощі в, святих, розп’ять, святої води, ходінь по
святих місцях, немає особливого одягу пастора; шлюб може розри-
ватися; таїнствами вважаються тільки хрещення і причащання. Мо-
ляться сидячи, музика займає велике місце в богослужінні. Лютер
112 РвяіІлУН
власне сам написав знаменитий хорал «Бог моя твердиня». Енгельс
назвав цей хорал «Марсельєзою XVI століття».
Князі-лротестанти в 1531 р. об’єдналися для захисту награбова-
ного в церкви майна (Шмалькальденська ліга).
Незабаром розпочалися військові дії Ліги і Карла V (Шмалькаль-
денська війна). Вона продовжувалася декілька років зі змінним ус-
піхом.
Однак перспектива перемоги імператора над князівським сепа-
ратизмом була не під силу навіть князям-католикам.
Карл V зазнав поразки як в боротьбі за гегемонію в Європі, так і
у боротьбі з рядом князів у самій Німеччині. Це був крах усієї полі-
тичної системи Карла V. Зломлений фізично і морально, рано поста-
рілий, імператор, передчуваючи власну скору смерть, вирішив від-
ректися від своїх тронів.
Імператором став його брат Фердинанд І; королем Іспанії (з Ні-
дерландами і Новим Світом) став Його син Філій II. Держава Кар-
ла V розпалася. Фердинанд і уклав у 1555 році мир із князями (Ауг-
сбурзький релігійний мир), за умовами якого князі самі обирали віру*
(принцип сіуиз ге£Іо е)из ге!І§іо) - «чия влада, того й віра». Таким
чином, вирішення релігійних суперечок стало суто феодальним -
князь обирав віру і це нічого спільного з гуманним і прогресивним
початком віротерпимості не має. Мирний трактат забороняв в кня-
зівствах пропаганду віри Інших релігій.
Аугсбурзький договір узаконив роздробленість Німеччини на
безліч політично незалежних одиниць і закріпив існування двох угру-
повань серед князів. Визнавалася рівноправність католиків І люте-
ран.
Таким чином, головними результатами Реформації для Німеччи-
ни були: злам диктатури католицької церкви, підрив економічної
основи її могутності в результаті секуляризації церковних володінь,
виникнення нових християнських віросповідань, зміцнення світсь-
кої влади.
5. трялцятмлтш війна
В другій половині XVI - на початку XVII ст. спостерігається за-
непад господарств у німецьких територіях. Це визначалося багать-
________ШЛЮЧИМИ Н XV/ - ПХЯШ/Й ПОЛОВИНІ XV» СШ. 113
ма причинами. Розгром народної реформації посилив позиції най-
реакційніших прошарків феодалів, підірвав вплив міст, послабив бю-
ргерство. Панувала феодальна реакція, розширювалося повторне
закріпачення селянства. Кріпосне населення села не могло забезпе-
чити платоспроможний попит на вироби мануфактур і не могло по-
стачати робочу силу місту. Розпад Німеччини на окремі князівст-
ва гальмував створення єдиного ринку. Перенесення світових тор-
говельних шляхів на океанські простори в результаті Великих
географічних відкриттів усе більше позначалося на економіці Німе-
ччини. На Балтиці занепала могутністьГанзи, а їїспадкоємцями ста-
ли голландці.
Повторне закріпачення селянства призвело до відродження пан-
щини у великій області на схід від Лаби. Тут розвивалося поміщи-
цько-панщинне господарство, яке з середини XVI ст. орієнтувалося
на вивезення хліба і сільськогосподарської сировини. Різко зросли
панські заорювання, селян зганяли із землі.
У Західній Німеччині селянству вдалося зберегти наділи і зали-
шитися власниками землі, але й тут різко зросла рента, водночас
посилилася експлуатація.
Друга половина XVI ст. позначена натиском населяй у південно-
східній частині Імперії, у землях Габсбургів.
У розсипаній на сотні держав імперії складалися політичні сою-
зи князів, виникали нові І загострювалися старі протиріччя. Розкол
феодалів за релігійною ознакою був закріплений згідно з Аусбурзь-
ким релігійним миром 1555 р. Секуляризація церковних маєтностей
протестантськими князями порадила, з одного боку, спроби Римсь-
кої церкви повернути відняті в неї блага і привілеї, а з Іншого - згу-
ртування протестантів, зацікавлених за будь-яку ціну зберегти захо-
плені багатства.
Слід врахувати і загальноєвропейську контрреформацію, яка роз-
почалася в XV] ст. Однак не можна зводити причини кровопролит-
ної війни І 616 - 1648 рр. лише до релігійної боротьби,
Причини Тридцятилітньої війни складні. Тут і боротьба за пану-
вання на Байта ці, яка втягла у війну Данію, Швецію і декілька німець-
ких держав; і боротьба Чехії за національну незалежність; і боротьба
Франції за розгром Габзбурзького блоку; і боротьба Іспанії з буржуа-
зною Голландією, і територіальні домагання німецьких держав тощо.
Імператор Рудольф II (1575-1612) захищав єзуїтів І з радістю ві-
тав би повну реставрацію Римської церкви по всій Німеччині. По-
114______________л^яілги
в'язаний спорідненими зв'язками з іспанськими Габсбургами, Рудо-
льф II підгримував тісний союз католицьких князівств Німеччини з
Іспанією.
Протестантські князі. Німеччини в 1608 р. .утворили Євангелічну
унію, поставивши на чолі неї одного з курфюрстів -ФрІдріха Рейн-
ського. ,
Під керівництвом Максиміліана Віїтельсбаха (Баварського) у
1609 р. склався союз католицьких держав Німеччини - Католицька
ліга, якій покровительствували папа та іспанський король. Єванге-
лічна унія одержала підтримку кальвіністської Голландії, католиць-
кої Франції Й англіканської Британії. Таким чином, суперечка за це-
рковні землі в Німеччині перетворювалася на європейську, війну. Ін-
шими словами, у цій війні брали участь багато країн, які об’єдналися
у два блоки: габсбурзький і антигабсбурзький. Якщо габсбурзький
блок виступав під прапором католицизму, то антигабсбурзький (осо-
бливо спочатку) - протестантизму.
' Тридцятилітня війна поділяється на чотири періоди: чесько-
пфальцький (1618-1623) - чеське повстання проти Габсбургів, іцо*
закінчилося поразкою чехів у 1620 р. поблизу Білої гори; датський
(1625-1629) - війська габсбурзького блоку (під командуванням А.
Валленштейна і І. Тілле) завдали поразки Данії, датські війська були
вигнані з території Німеччини; шведський (1630-1635) - шведська
армія під командуванням Густава III Адольфа вдерлася до Німеччи-
ни, вона здобула перемоги при Брейтенфельді (1631) і ЛютценІ
(1632), однак зазнала поразки при НердлінгенІ (1634); франко-швед-
ський (1635-1648) - визначалася явна перевага антигабсбурзької
коаліції з вступом у війну Франції. Підсумком став крах реакційних
планів Габсбургів щодо створення «світової імперії» і підпорядку-
вання їй європейських держав.
Тридцятилітня війна 1618-1(48 рр.
Гамбурзький блок АнТіїїДбсбурзькніі блок
| Католицькі князі Німеччини?] І Протестантські князі. Німеччини,!
Іспанії. Австрії Франції, Швеції, Данії
Річ Посполита, Країни підтримки /Англія, Голландія
Святий престол \ ' / Росія \
Така тривала війна була можливою тільки за особливих умов ре-
крутування й утримання солдат. З 20-х по 40-вІ роки XVII ст, вся
ВХУІ-НГУШ/ЙЯЄАДЖММІХГІІСШ- 115
Німеччина перетворилася на дивовижний за розмірами військовий
табір. Молодики, які набиралися вербувальниками, були виходцями
практично з усіх європейських країн: тут боролися італійці, хорва-
ти, поляки, угорці, валлони, голландці, французи, англійці, шотлан-
дці, ірландці та ін. Ці люди легко переходили з одного табору в ін-
ший, їм були байдужі політичні Інтереси, через які сперечалися го-
сударі та володарі. Для найманців було абсолютно байдужим і
релігійне питання. Рішельє писав, що «люди всіх віросповідань ма-
зали чоботи священним єлеєм, ламали ікони Богоматері, топтали хліб
Причастя і стріляли по розп’яттю».
Платили солдату по суп небагато, але він брав у країні усе, що
хотів, тим більше що по закінченні війни йому загрожували повне
безробіття й зубожіння. Цих солдатів практично неможливо було
тримати в дисципліні. Після будь-якої перемоги або взяття міста вони
перетворювалися на звірів, часто знищували все чоловіче населен-
ня і, забрарши здобич, спалювали все селище. Цілі області, розгрог
млені військами всіх партій: Саксонія, Сілезія, Бранденбург, Швабія
були перетворені на сумні пустелі, які після війни треба було заселя-
ти заново.
ВестфяльськпіІ мирний договір 1648 р.
Переданім Ш&ецїї Західної і частини Східної Померанії, збережем*
ля цільностей ганзейських міст, вступ Швеції до складу Священно?
Римської імперії вихід зі складу Священної' Римської імперії Швей-
царії і Об'єднаних провінцій (з визнанням їх суверенітету), терито-
рій льні компенсації Бранденбургу і Мекленбургу за рахунок секуля-
ризації єпископських володінь, закріплення секуляризації церковних
земель, яка відбуласят зрівняння у правах християнських конфесій у
Німеччині, скасування права князів на визначення віросповідання
підданих, приєднання Ельзасу до Франції і Верхнього Пфальііу до
Ба нари.
Єдиним виходом з нескінченної війни було винагородження іно-
земних держав за рахунок Німеччини і визнання рівноправності усіх
релігійних партій в межах країни. 24 жовтня 1648 р. був підписаний
мирний трактат, що одержав назву Вестфальського. За його умова-
ми була перекроєна карта Європи. Франція одержала частину Ель-
засу на Рейні, за нею остаточно визнавалися три єпископства - Мец,
Туль і Верден, передані ще в XVI ст. Шмалькандеиськими князями
Ц0__________________Рвади УН____________________
королю Генріху II. Швеція здобувала частину Померанії з гирлом
Одри (місто Щецин) і гирлом Везера. Шведський король, як герцог
ПомеранськиЙ, ставав князем Імперії, що надавало йому широкі
можливості для втручання у внутрішні справи Імперії. Щедро був
винагороджений Бранденбург, який одержав частину Померанії, се-
куляризовані єпископства Гальберштадт, Мінден, Камін. Бранден-
бург став Балтійською державою. Секуляризовані землі одержав ге-
рцог Мекленбурзький.
Пфальцграфу Рейнському був повернутий курфюрстський титул,
визнаний і за Баварським герцогом; відтепер курфюрстів стало 8 (у
1692 р. герцог ГанноверськиЙ також одержае курфюрстський титул
і курфюрстів стало вже 9).
Швейцарія і Голландія були урочисто проіюлошені незалежними
державами.
Священна Римська імперія германське? нації
після Вестфальського миру (164Я р.)
________НІМЕЧЧИНА Я т - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст. 117
За німецькими князями був визнаний повний суверенітет
(Іапсіезіїоііе'й); усі вони,, незалежно від рангу чи титулу, величини дер-
жави, одержали право укладати будь-які союзи, самостійно вести внут-
рішню і зовнішню політику. Заборонялося лише вести війну проти ім-
ператора. Фактично ця заборона часто порушувалася. Імператор втра-
тив будь-який авторитету спільних справах Німеччини. Але й рейхстаг
не мав ніякої сили: для вирішення спільних справ у ньому була потріб-
на не більшість голосів, а одноголосність трьох курій, курфюрстів, ін-
ших князів і міст, що було практично недосяжним. Для вирішення релі-
гійних питань не Існувало взагалі законного способу І релігійні питан-
ня вирішувалися згідне з Аугсбурзькими умовами 1555 р.
Весь порядок був ніби розрахований на бездіяльність імперії в
цілому і на самостійність її складових частин. Князі перестали самі
з’являтися на рейхстаг і надсилали туди своїх уповноважених. Те-
пер імперія існувала лише за інерцією. Німеччина розпалася на сот-
ні держав. Князівський абсолютизм тріумфував. На відміну від ве-
ликих кра^н Європи, де абсолютизм був історично прогресивним яви-
щем, князівський абсолютизм у Німеччині не мав ані найменших
ознак прогресивності. Така ситуація склалася у зв’язку з тим, що,
по-перше, він формувався не в рамках всієї імперії, а в межах окре-
мих князівських володінь; по-друге, він став вираженням повного
торжества феодальної реакції, її перемоги над буржуазним рухом і
підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям, у той час як в
інших країнах утвердження абсолютизму було результатом тимча-
сової рівноваги сил між дворянством та буржуазією.
Контрольні питання
1. Поясніть особливості економічного й політичного становища Німеччи-
ни на початку ХУН ст. Дайте характеристику соціальноїструктури суспільства.
2. З’ясуйте особливості становиш католицької церкви в Німеччині.
3. Укажіть на причини опозиційності католицькій церкві різних соціа-
льних сил у Німеччині.
4. Розкрийте специфічні риси гуманізму в Німеччині.
5. Зробіть порівняльний аналіз учень Лютера і Мюнцера.
6. Поясніть причини Селянської війни в Німеччині та її характер.
7. Дайте оцінку історичного значення Реформації й Селянської війни в
Німеччині.
8. Перелічіть передумови Тридцятилітньої війни.
9. Подайте періодизацію Тридцятилітньої війни й охарактеризуйте кож-
ний з її періодів.
10. Охарактеризуйте Вестфальський мирі його значення для Німеччини.
Розділ VIII
НІМЕЧЧИНА
НАПРИКІНЦІ XVII - у XVIII ст.
і. лмломгашк ашткяк ніікччш
« хун-хуш сш. аявпаяя
ичшикпрг-пггимиІшжАвк
Після .закінчення Тридцятирічної війни Німеччина залишилася
великим полем, на якому європейські держави час від часу вирішу*
вали свої суперечки, зіштовхувалися ворожі .армії, втягуючи в про*
тистояння ті чи Інші німецькі держави. Міжнародний авторитет ім-
перії впав остаточно. Могутня Франція створила особливі «палати
приєднань», які спеціально вишукували «права» Французького ко-
ролівства на землі імперії. У 1681 р. Людовнк XIV без будь-яких
негативних наслідків для. себе захопив Страсбург, який з того часу
перейшов до Франції.
Лише на півдні Імперія могла вести війну з Туреччиною, але вела
її головним чином Австрія. За допомогою Венеції, Польщі і Росії
Австрії спочатку вдалося потіснити Туреччину і за Карловацьким
миром (1699) одержати Угорщину (Габсбурги з 1526 р. носили ти-
тул угорських королів, хоча значна частина Угорщини була турець-
кою провінцією). Угорщина була своєрідним позаімперським воло-
дінням Габсбургів. У цілому Священна Римська імперія германської
нації являла собою строкатий конгломерат народів і релігій. -Якщо
деякими землями Імперії володіли іноземні государі (королі Фран-
ції, Швеції, а пізніше Й Англії, королем якої став курфюрст Ганнове-
ра), то курфюрст Бранденбурга з будинку Гогенцоллернів володів
Пруссією, яка не входила до Імперії, власник земель Австрійського
будинку Габсбургів, король Богемії, був королем Угорщини, що та-
кож не входила до складу Імперії. Таким чином', остання.являла со-
дмшіздгімі иляткіяу хуп-г хгшал.
бою співтовариство окремих держав, з'єднаних деякими загальни-
ми інститутами й установами, і в першу чергу кайзером (Імперато-
ром) - Символом єдності князів І держав. Імператор обирався коле-
гією духовних і світських курфюрстів на чолі з Майнцьким архієпи-
скопом. Імператор до кінця існування Імперії був, за рідкісними
винятками, представником династії Габсбургів (Австрійського бу-
динку), а отже, знаходився у Відні. Колегія курфюрстів (рада кур-
фюрстів) складала першу курію, якою управляв Майнцький архієпи-
скоп. Другу курію складала рада князів (світських і духовних), які
володіли 100 голосами; а третю курію - рада міст, куди входили
наприкінці існування Імперії представники від 51 імперського міс-
та. 3 1663 р. рейхстаг з посланців князів постійно засідав у м. Реге-
нсбурзі.
В Імперії існували більше 300 світських і духовних князівств,
51 імперське місто і 1475 імперських лицарів (у другій половині
XVII ст.)^ що також вважалися «суверенами». Володіння багатьох
князів, у тому числі Й таких великих, як курфюрст Бранденбурга,
складалися з частин, розкиданих по Імперії і навіть поза її межами.
У середньому одне князівство займало територію, що не переви-
щувала 20 - 25 кв. км. Прикладів таких карликових держав безліч (у
Саксонських землях їх було близько 20. на території колишньої Фра-
нковії - 29, у Вестфалії - 52 і т. д.).
Зовнішня політика правителів німецьких держав була у цілому
-згубною для країни. Національні Інтереси Німеччини продавалися
іноземним державам. Усе це відбувалося на тлі великої європейсь-
кої ПОЛІТИКИ.
Протягом XVIII ст. головними конфліктами між європейськими
державами були боротьба Англії і Франції за морську Й Колоніальну
гегемонію, Росії - за вихід до Балтійського і Чорного морів, що зі-
штовхувало її, насамперед, зі Швецією й Османською імперією,
Австрії й Пруссії - за превалювання в Німеччині.
Війна за іспанську спадщину (1701-1713) була великою загаль-
ноєвропейською сутичкою за розподіл Іспанських володінь. Приво-
дом до неї' була смерть останнього Габсбурга на іспанському троні -
бездітного короля Карла II. Претендентами на Іспанський престол
були представники Франції, Священної Римської імперії І Пруссії.
Згідно з заповітом Карла II, який намагався уникнути розподілу іс-
панських володінь, корона повинна була перейти до онука францу-
зького короля Філіпа Анжуйського. У 1700 р. він став Іспанським
120 ЯиоМГШ
королем Філіпом V, а в 1701 р. - спадкоємцем французького трону.
Це означало надзвичайне посилення І без того грізної Франції. Про-
ти Людовика XIV (1638-1715) об’єдналися Англія, Голландія, Свя-
щенна Римська імперія, Пруссія й інші держави.
Уся територія Європи від Вісли до Атлантичного океану пере-
творилася на арену військових дій. За Утрехтським (1713) і Рашта-
дтським (1714) мирними договорами Філій V був визнаний Іспансь-
ким королем, але відмовився від прав на французький престол. Ім-
ператор Священної Римської імперії Карл VI одержав іспанські
володіння в Нідерландах і Італії (Неаполітанське королівство, час?
тика Тоскани і герцогство Міланське). Пруссію визнали королівст-
вом, у підпорядкуванні Англії виявилися ряд іспанських володінь у
Північній Америці, контроль над іспанським Гібралтаром.
У 1714 р. ганноверський курфюрст став англійським королем.
Таким чином, коралі Данії, Швеції й Англії, будучи в підпорядку-
ванні імперії, виявилися спроможними використовувати свої полі-
тичні важелі та вплив в Інтересах власних держав, безкарно втруча-
тися в справи імперії.
Королями Польщі стали саксонські курфюрсти.
Політична роздробленість країни дійшла кульмінаційного моме-
нту. Крім того, у країні цілком були відсутні які б то не були економі-
чні умови для політичної централізації. Гегель охарактеризував по-
літичний устрій Німеччини того часу як «конституційну анархію».
Найбільш значними абсолютистськими державами імперії були
Пруссія й Австрія. Між ними вже тоді розпочалося суперництво за
політичне лідерство в Імперії.
(Пруссія була утворена в XVII ст. за рахунок возз’єднання Бран-
денбургу на Середньому Одері з містом Берліном І власне Пруссії
між Нижньою Віспою й гирлом Німану з м. Кенігсбергом, що ко-
лись були землями Тевтонського ордену. У грудні 1510 р. молодий
Альбрехт Гогенцоллерн був обраний великим магістром Тевтонсь-
кого ордену. Через 15 років на землях ордену перемогла Реформа-
ція. Прийнявши лютеранство, Альбрехт оголосив секуляризацію
орденських володінь і перетворення їх на світську державу. Так у
1525 р. виникло герцогство Пруссія з центром у м. Кенігсберзі під
спадкоємною владою Гогенцоллернів. Як герцог Пруссії, курфюрст
був васалом Польщі. Після смерті в 1618 р. сина Альбрехта, який не
мав нащадків-чоловіків, Пруссія була успадко вана бранденбурзьким
курфюрстом Іоганном Сигізмундом (1608-1619) як главою раду І до
яилтчкял яляміїикшхун-у хушош.
121
того ж зятем покійного герцога. Він і об’єднав Бранденбург І Прус-
сію. Крім того, отримав у спадщину ще й невелике володіння по
обидва боки Нижнього Рейну (Клеве). Ці три розрізнені території
окреслили кордони пізнішої держави, яка згодом заповнила пробіли
між ними.
1657 р. курфюрст Фрідріх ВІльгельм скористався війною ан-
тишведської коаліції (Росія, Австрія, Польща, Данія, Голландія)
проти Швеції, а потім перейшов на бік Польщі, отримавши від неї
згоду на перехід Прусської держави до Бранденбургу за повного
суверенітету курфюрства. Таким чином, герцогство перестало бути
леном Польщі.
Тяжка спадщина дісталася Фрідріху ВІльгельму Прусському
(1640-1688), якого сучасники і нащадки називали «великим курфю-
рстом». Країна, розорена Тридцятилітньою війною, нагадувала ве-
личезну рану, яка кровоточила. Вона була спустошена, розорена, обез-
люднена. Землі перетворювалися на пустелю. Нечисленне селянст-
во, яке вЙжило, піддавалося повторному закріпаченню. Селянство
втрачало спадкоємне право на землю. Процес захоплення селянсь-
кої землі І вигнання з неї селян (Ваиег1е£еп) набув величезних роз-
мірів. Зігнаний з землі селянин перетворювався на безнадільноґо
городника, поденника. Відтепер він повинен був прашовати в маст-
ім пана.
Ще жахливішим було становище кріпаків. У XVIII ст.. панщина
складала 5-6 днів на тиждень. Тут, у Пруссії, сформувалося феода-
льне господарство особливого типу (СийНеггхсІїаЙ) - панщинне ве-
лике господарство. Поміщик жив не за рахунок селянського оброку
(як зазвичай на заході Й півдні Німеччини), а за рахунок прибутків зі
свого власного господарства. ЦІ прибутки поміщику забезпечувала
панщина, яку відбували залежні селяни. Так було закладено основи
майбутнього прусськоі'о шляху розвитку капіталізму.
У не менш важкому становищі знаходилися промисловість і тор-
гівля. Це пояснювалося як різким скороченням робочих рук у містах
(війна, чума, голод тощо), так І значним падінням обсягу виробниц-
тва сільськогосподарської сировини. Внутрішній ринок практично
був відсутній, а торговельні зв’язки із закордоном виявилися розі-
рваними.
За таких умов «великий курфюрст» змушений був шукати і зна-
ходити прийоми і політичні рішення, спроможні швидко й ефектив-
но змінити загальну ситуацію на краще.
122 ____________________Яааді* УШ_________________________
Фрідріх Вільгельм,
курфюрст Бранденбурзі»-
Кий. З голландської
гравюри І- Голе
Багато що з його «державного інвен-
таря» було сприйнято нащадками. Розоре-
на земля потребувала робочих рук. Праг-
нучи заселити території, Фрідріх ВІльге-
льм став на шлях активного залучення на
свої землі переселенці в Лїезглузді релігій-
ні гоніння у Франції (скасування в 1685 р.
Нантського едикту) призведи до пересе-
лення в Пруссію 20 тис. французьких гу-
генотів. Також приймалися вигнані з Ав-
стрії протестанти. Взагалі правителі
Пруссії не зважали на віросповідання,
коли мова йшла про виробників. Також пе-
реселялися тисячі біженців з Іспанських
Нідерландів. Голландські поселенці створили тут зразкові ферми,
розвивали садівництво й городництво. Серед прибулих було чимало
аристократів, купців, інтелігенції, але малися й численні талановиті
ремісники, які привезли сюди свої капітали, навички й секрети
майстерності, культуру виробництва. їх внесок у економіку країни
був значним.
Фрідріх Вільгельм докладав багато зусиль для розвитку промис-
ловості. Його підтримкою користувалися зароджувані цехи й ману-
фактури. За наказом «великого курфюрста» будувалися нові дороги,
прокладалися канали, створювався флот. Він вважав, що «промис-
ловість І торгівля суть головні опори держави». У Пруссії наприкін-
ці XVII ст. діяла державна пошта, здійснювалися пасажирські пере-
везення між містами.
Як освічена людина, великий курфюрст відкрив багато шкіл. Бе-
рлін, який ще в роки Тридцятилітньої війни був запиленим гарні-
зонним містечком, став при ньому значним культурним центром. Уні-
верситет і публічна бібліотека, видавництво газет і книжкові мага-
зини примножили славу прусської столиці й самого курфюрста.
Однак більш вагомою в діяльності ФрІдріха Вільгельма, цього
справжнього творця Прусської держави, була сформульована й успі-
шно реалізована ним зовнішньополітична концепція. Важливим її
складовим елементом була армія. Кожна з численних німецьких дер-
жав її звичайно мала. Але Пруссію від інших держав відрізняла до-
мінуюча роль армії, що неминуче повинно було привести до міліта-
ризації всього суспільства. Одного разу курфюрст заявив, що «на
_________НІМЕЧЧИНА НАПРИКІНЦІ ХПІ - У хуііі <мь 123
мечі й науці повинне бути засноване значення цієї держави без ми-
нулого, з одним майбутнім», і розпочав реалізацію своїх державних
задумів. До кінця його правління невелике наймане військо пере-
творилося на 30-тисячну дисципліновану армію, яка власне склада-
ла приблизно 3 % від усього населення держави. Вся військова сис-
тема зазнала радикальної реформи. Орієнтацією на рекрутський на-
бір був нанесений удар по «регіоналізму», здійснювалася своєрідна
уніфікація армії, створювалися офіцерські школи, вводилася жорст-
ка регламентація служби. Врешті все це сприяло перетворенню ар-
мії на професійну.
Армія повинна була забезпечувати принцип його зовнішньої по-
літики. Саме цей принцип породив численні однотипні епітети, яки-
ми сучасники нагородили Фрідріха ВІльгельма; «порушувач миру»,
«найхитріший лис Європи» тощо. Мова йде проте, що ФрідрІх Віль-
гельм завжди дотримувався одного життєвого правила, згідно з яким
«ніякий^оюз не повинен далі зберігатися, якщо він досяг своєї мети,
І ніякого договору не обов’язково дотримувати вічно». Іншими сло-
вами, зовнішня політика Фрідріха ВІльгельма як глави порівняно
невеликої держави полягала в тому, щоб завжди бути на боці більш
сильного. Великий курфюрст вміло користувався протиріччями МІЖ
великими державами того часу.
Промислові цілі вказували прусським правителям характер і на-
прямок їхніх воєн і витрат. Головні ріки Північної Європи були спря-
мовані на північ, впадаючи у Північне та Балтійське моря: Прусська
держава була створена з багатьох клаптиків майже на всіх цих рі-
ках - Німані, Віслі, Одері, Ельбі, Везері й Рейні. Але майже скрізь
прусська територія розташовувалася в середній течії рік, тим часом
як гирлами володіли інші німецькі держави, а частково шведи, які
отримували прибутки з вивізних пошлин. Політика Пруссії поляга-
ла в тому, щоб оволодіти низовинами і виходами до моря заради
збуту своїх продуктів і прямих торговельних стосунків з морськими
державами. Там, де Пруссія не могла сподіватися на військові успі-
хи, вона шукала дружби й союзу. Через постійні порушення курфю-
рстом своїх союзницьких обов’язків Людовик XIV назвав його «най-
більш віроломним з усіх віроломних васалів». Проте держава тери-
торіально зростала й міцніла.
Головним досягненням Фрідріха ВІльгельма, курфюрста Брацден-
бурзького, було створення із розрізнених між собою володінь єдиної
території, об'єднаної функціональною діяльністю Державного апарату.
124 Ролям ии
Курфюрст Фрідріх Вільгельм зламав жалюгідну опозицію станів
у ландтазІ, знищив автономію міст, підірвав самостійність дворянс-
тва. Дворяни, вручивши владу в руки самодержавного короля, вина-
городили себе безмірною владою над селянством. При ньому скла-
лася абсолютистська система правління. Його постійна армія не тіль-
ки підсилила позиції Бранденбург-Пруссії в Європі, але Й відігравала
роль об’єднуючого фактора для досить віддалених одна від одної
земель. Виникли передумови для формування так званого служиво-
го дворянства, яке повинне було стати суттєвою опорою абсолютно-
го монарха,
і. пниліяня «лмгам шамешміа і (іііз-пі»).
явмшчвл сясшлл арусшмї денкшш
Й ПВЕЯМЕЯЯЯ АКОЛЮТЯМУ
Спадкоємцем «великого курфюрста» став Його син Фрідріх*. Його
єдине видатне політичне досягнення - придбання королівської ко-
рони. На думку Фрідріха II, Його дід був «великий у малому і малий
у великому».
Саме географічне положення
Бранденбург-Пруссії І сила армії
могли перетворити його для сусідів
або на важливого союзника, або на
небезпечного супротивника. Вихо-
дячи з цього, курфюрст фрідріх III
зробив висновок про. МОЖЛИВІСТЬ
свого сходження на. королівський
престол. Імператор вперто ухиляв-
ся від позитивної відповіді на це
питання, небезпідставно побоюю-
чись подальшого посилення курфю-
рста Бранденбург-Пруссії.
Фрідріх І, .король Прусський Зрештою згоди імператора на
отримання ним королівського титу-
лу фрідріх І домігся у зв’язку з питанням про іспанську спадщину.
Імператор не тільки взяв зобов’язання визнати Фрідріха королем
* Роки правління курфюрста Бранденбурга Фрідріха [II (1668-1713) (з 1701 р. -
король Пруссії Фрідріх І)
_________вииччіші мшгякшш хун-гхушєт. 125
Пруссії, але й переконати інші держави підтримати це рішення. У
свою чергу ФрідрІх обіцяв у випадку війни надати кайзеру 8-тисяч-
не військо і підтримати Габсбурга на наступних виборах імперато-
ра. Коронація Фрідріха відбулася 18 січня 1701 р. у Кенігсберзі, у
Східній Пруссії,тобто поза межами Священної Римської імперії.
Королівська гідність, безсумнівно, посилила позиціїФрідріха ІІ все-
редині і поза межами Імперії.
Оскільки Пруссія не входила до складу Священної Римської імпе-
рії, ФрідрІх І мав можливість надавати прусські контингенти як у роз-
порядження імператора, так і його супротивника. Королівський титул
врешті приніс Пруссії повну незалежність від Польщі. Однак Західна
Пруссія залишалася під польським суверенітетом і розділяла володін-
ня Фрідріха І на дві частини, що слугувало підставою для наступних
експансіоністських домагань Пруссії по відношенню до Польщі.
ФрідрІх І не був за своєю сутністю військовим, але збільшив ар-
мію до 40 тис. чоловік. За його правління регулярно засідала Таємна
військові рада. Величезні витрати на утримання військ і неймовір-
на розкіш королівського двору завдали величезних збитків держав-
ній скарбниці. Однак у тих межах, що йому дозволяли бідність і роз-
киданість його володінь, ФрідрІх І зробив багато для розвитку мис-
тецтва, науки й освіти. Так, за його задумом були засновані
університет у Галлі і Берлінська Академія наук, а побудовані при
ньому споруди визначали архітектурний вигляд Берліна аж до кінця
Другої світової війни.
Прусські королі в XVIII ст. у внутрішній І тим більше у зовніш-
ній політиці дотримувалися визначених великим курфюрстом при-
йомів: лавірували між європейськими державами. Об’єднуючись з
Росією проти Швеції, потім проти Польщі, вони на цілком законній
підставі підтримували свого Імператора, тобто Австрію, проти Фран-
ції, а при нагоді без усякого закону І права спиралися на Францію
проти Австрії і в моменти загальних ускладнень відривали собі нові
території. Для таких моментів малося 90-тисячне військо. Пруссія,
яка займала за чисельністю 13-те місце в Європі, мала четверту за
чисельністю в Європі армію.
У цій державі «війна складала національну індустрію», вона фа-
ктично стала головною «галуззю економіки і джерелом поповнення
скарбниці». Оскільки нові землі давали нових платників податків,
дозволялося переселя''и туди частину зайвого населення. У той же
час армія поглинала половину фінансів країни.
120 Розділ УШ
Король Фрідріх Вільгельм І (1713—1740) утворив «Вище управ-
ління фінансів, військових справ і доменів», що державна інститу-
ція покликана була контролювати прибутки й витрати держави. Ко-
роль був строгим І домагався беззастережного виконання усіх своїх
наказів.
На відміну від батька,- Фрідріх Вільгельм і був ощадливим до
скнарості, ненавидів пишність І марнотратство, які процвітали при
дворі, вважаючи, що вони ведуть до руйнування держави. Чиновни-
кам було покладено невелике жалування, але від них вимагалися
сумлінність, точність і повна віддача себе роботі. Робочий день роз-
починався о 6-7 годині ранку й завершували його пізно ввечері.
Найменше залізнення загрожувало великим штрафом. Суворо кара-
лися хабарництво й казнокрадство.
Сам король невтомно працював і намагався скрізь встигнути, час
від часу роблячи раптові поїздки по провінціях. Нерідко він сам втру-
чався в судочинство.
Територіальна роздробленість і економічна відсталість держави
Гогенцоллернів посилювали їх прагнення до приєднання більш роз-
винених областей. У країні відбувався помітний розвиток лише тих
галузей промисловості, які були пов’язані з військовими постачан-
нями - виробництво зброї і сукна для обмундирування. Фрідріх Віль-
гегіьм І, ставши королем, розпочав докладати чимало зусиль для те-
риторіального розширення своєї держави. Так, він домовився зі шве-
дами про те. що до кінця Північної війни Штеттін буде зайнятий
прусськими військами, оскільки самі шведи були вже неспроможні
протидіяти російській армії. Надавши шведам ніби дружню послу-
гу, Фрідріх Вільгельм не тільки не збирався йти звідти, але й був
сповнений рішучості навіть за дбіїомогою зброї привласнити ще
велику частину Передньої Померанії. У 1714 р. він підписав секрет-
ний договір з російським царем Петром 1, згідно з яким він міг заво-
лодіти Передньою Померанією до Пеєне. У 1720 р. підтиском Анг-
лії Пруссія уклала договір зі Швецією і розірвала союз з Росією. Від
Швеції до Бранденбург-Пруссії перейшла частина так званої Ста-
рої Передньої Померанії. Таким чином, у даних випадках було про-
демонстровано вміле сполучення дипломатії та військової сили.
Військова сила застосовувалася Й усередині країни для боротьби
з виступами селян,-ремісників, підмайстрів тощо. (Дуже тяжкий по-
датковий прес і розвій кріпосництва не могли не викликати соціаль-
ного протесту). Коли в 1717 р. у Котбусському окрузі близько 4 ти-
________ммхччккл кммитаилт-гхпиак, т
сяч сербських селян відмовилися відпрацьовувати панщину на сво-
їх поміщиків,за наказом короля війська жорстоко придушили повс-
тання. За його ж розпорядженням у 1731 р. солдати, зносили старі
будинки в Берліні, щоб примусити жителів до побудови нових буди-
нків, які б відповідали зовнішньому вигляду великого міста - рези-
денції короля.
У цілому Фрідріх Вільгельм І проводив тверду меркантильну
політику, усіляко перешкоджав увезенню поварів через кордони для
того, щоб максимально зменшити відтік грошей поза межі держави.
Одночасно велику увагу він приділяв розбудові аріиії, отримавши за
це прізвисько «короля-солдага». У той же часу 1717 р.було'введено
обов’язкове шкільне навчання, а в 1715 р. заборонені процеси Проти
відьом.
За Фрідріха Вільгельма 1 королівський абсолютизм став всеохоп-
люючим, король постав будівничим прусської військово-чиновни-
цької держави з повною централізацією управління, коли офіцерсь-
кий корпус армії і чиновництво складали дворяни, а традиційними
якостями як прусського офіцера, так і прусського чиновника стали
непохитна вірність королю І безумовне виконання своїх обов’язків.
3. П9ЛІТККА 9РІЛМХЛ И КАМКВГа
Його наступник Фрідріх II (1740-1786) був далеко неординар-
ною людиною. Стосовно власних інтелектуальних інтересів Фрід-
ріх був набагато вищим за інших європейських монархів, професій-
но займаючись літературою, філософією, музикою. Він написав ве-
личезну кількість спеціальних досліджень («Генеральні принципи
ведення війни», «Про німецьку літературу», «Критика «Системи при-
роди» (Гольбаха), «Історія Семирічної війни»). Його політичне Й осо-
бисте листування складає десятки томів. Виявляючи помітну віро-
терпимість і навіть наближаючись до атеїзму, він розпочав листува-
тися з Вольтером. Водьтер навіть мешкав у нього в Потсдамі як гість
протягом 1750 - 1753 рр.
У 1745-1747 рр. за малюнком короля архітектор Георг Кнобельс-
дорф побудував у Потсдамі палац Сан-Сусі. Король грав на флейті і
складав музичні твори різноманітних жанрів. Він не приховував вла-
сних симпатій до французького Просвітництва.
128________________ЯаадМ У№____________________
ФрідрІх ІІ (Великий) - король
Пруссії (1712-1786). Карнім
Похапна Хайнріха КрісНана
Франка (1763)
Але ця зовнішність «короля-філо-
софа», «корогя-реформатора» дуже
слабко приховувала деспотичні звич-
ки можновладного князя* який виріс
у патріархально-чиновницькій обста-
новці.
З Іменем Фрідріха 11 та роками
його правління пов'язують політику
«просвітницького абсолютизму»,
ФрідрІх тлумачив буржуазні дер-
жавно-правові теорії у феодальному
дусі І використовував їх для ідеологі-
чного обґрунтування свого пануван-
ня. Проведені ним реформи обмежу-
валися сферами юстиції й культури,
шляхом реформ він намагався вийти
з кризи феодальної системи* коли зро-
стаючі елементи нового класу буряту
азІЇ мріяли про здійснення своїх спо-
дівань усередині Існуючої системи. ФрідрІх II проводив реформи в
галузі управління, продовжував здійснювати меркантилістську по-
літику; при ньому засновувалися мануфактури, відкривалися банки,
будувалися канали, здійснювалося велике будівництво в Берліні й
Потсдамі, поліпшувалася освіта* широко пристикувалася віротерпи-
мість.
Просаггмнцький абсолюти-м
Державна система, орієнтована на загально національну консо-
лідацію, гнучку асиміляцію нових соціальних груп, у тому числі Й
через проведення протекціоністської політики, підтримку просвіт-
ницької ідеології, проведення загальнонаціональної експансіоніст-
ської зовнішньої ПОЛІТИКИ.
У той же час* будучи великим шанувальником французької
мови, ФрідрІх II, за його власним визнанням, німецькою говорив
«як кучер». Він так і не зрозумів значення Тете і Канта для.куль-
турного розвитку країни» навіть наприкінці свого життя вислов-
люючись досить зневажливо про німецьку літературу. Сама кон-
фесіональна терпимість Фрідріха II пояснювалася прагненням
________татям клшчиїшшхіні-у ти<ж. іх>
збільшити населення країни з фіскальними цілями, в Інтересах її
промислового розвитку і розширення можливостей рекрутуван-
ня солдат. «Фрідріх Великий, - писав один з його чиновників, ~
сам управляв усіма колесами державного механізму. Міністри
письмово перепитували його про накази, і він одним розчерком
пера вирішував як найважливіші справи, так і найдрібніші по-
дробиці...» У Фрідріха не було міністра, який би складав для ньо-
го бюджет. Він сам був своїм міністром фінансів і контрольною
палатою.
Серед досягнень фрідріховської епохи особливе місце займає
Прусське земське уложення. Воно стало найбільш значним (і за зна-
ченням, І за обсягом) зводом права епохи «просвітницького абсолю-
тизму». У ньому на нових принципах було узагальнене все наявне
право.
14 квітня 1780 р. спеціальним указом король поставив за обов’я-
зок уряду в особі канцлера). X. Кармера розпочати загальну рефор-
му юстиції, у тому числі здійснити загальну кодифікацію права, пе-
реклавши його на німецьку мову. Були визначені і конкретні внутрі-
шні завдання відновлення права: забезпечити єдність правоположень
на всіх історичних територіях, спростити судовий процес, укласти
кодифікацію на національній, німецькій, мові, оскільки Прусське
королівство жило за законами старого земського права, римського
права (особливо в питаннях карного права) І законодавства рубежу
ХУН-ХУПІ ст. Тим часом для «просвітницького абсолютизму» було
важливим представити державу як єдиного законодавця, підкорив-
ши все Інтересам нової держави.
«Загальне земське право для Прусських держав» (АІІ^етеіпев
ЬапбгесЬї Гиг РгеизаізсЬеп Зіааіеп) по суті було зводом законів, які
офіційно набули чинності з І червня 1794 р.,тобто вже після смер-
ті Фрідріха II. Воно передбачало формальну рівність громадян пе-
ред законом, свободу віросповідань і совісті, закріплювало стано-
ву організацію суспільства (дворянство з правовими привілеями і
вотчинними правами). Відповідно до Загального земського права
у колишньому розумінні - кріпосництво скасовувалося, селянство
звільнялося від усіляких особистих повинностей стосовно колиш-
ніх своїх панів, але при цьому зберігалася залежність по землі від
колишніх панів, виконання деяких повинностей на користь помі-
щиків; селяни не могли без дозволу вотчинника займатися ремес-
лом, йти на навчання, одружуватися, вони, як і раніше, підлягали
130 Ризяїл УНІ
вотчинному суду пана. Третім основним станом було визначено
бюргерство (міщани).
Фрідріх II прагнув не допустити згону коронних селян Із зайня-
тих ними ділянок. Тому за ними було встановлено спадкове право
на землю. Уряд хотів зберегти від розоренню й поміщицьких селян.
З цією метою Фрідріх II заборонив приєднувати селянські ділянки
до панської землі; селянський двір не можна було навіть купувати,
хоча б і за згодою селянина.Щя «охорона селян» не принесла вели-
кої користі, тому що не була створена судово-адміністративна сис-
тема нагляду за дотриманням королівських вказівок у цій галузі.
За такої ситуації перевага сил залишилася га боці землевласників,
заходи уряду пройшли здебільшого повз них і юнкерство продов-
жувало розширювати свої володіння за рахунок селянства. Забо-
рони проти згону селян більш-менш послідовно виконувалися тіль-
ки в Сілезії.
Фрідріх 1і Великий увійшов в Історію не СТІЛЬКИ СВОЇМИ ДІЯМИ в
галузі законодавчих реформ, скільки успіхами своєї зовнішньої по-
літикй. Ще будучи кронпринцом, Фрідріх у праці «АнтимаккІавеліж
виклав власні погляди на різні види воєн, між тим цілком виправду-
ючи розв’язання превентивних воєн. Він уважав, що «краще випе-
редити самому, ніж дозволити випередити себе...» Тоді ці слова крон-
принца не привернули до себе особливої уваги, але ставши королем,
Фрідріх П негайно взявся за виконання своїх планів і розв’язав вій-
ну проти Австрії за Сілезію. У результаті трьох воєн значна частина
Сілезії стала прусською провінцією. Він виношував плани захоп-
лень у Польщі, анексії Богемії І розраховував перетворити Курлян-
дію на залежне від Пруссії князівство зі своїм братом на. престолі.
Але особливо приваблювала Його одна з найбільш промислово роз-
винутих німецьких держав - Саксонія.
У серпні 1756 р, прусські війська вторглися в Саксонію І зайняли
її територію, поклавши тим самим початок Семилітній війні, У ній
зійшлися дві коаліції, які остаточно склалися вже в ході воєнних дій.
Якщо Англія надавала Фрідріху II субсидії, вкрай йому необхідні, то
«коаліція Кауніца», до якої входили, окрім Австрії і Франції, Росія,
Польща, а пізніше і Швеція, йому протистояла. Саме в Семилітній
війні (і 756-1763) цілком розкрився військовий талант Фрідріха. У
безупинних походах він встигав по черзі до всіх кордонів, випере-
джав супротивників швидкими переходами, давши їм десять вели-
ких битв, з яких три програв. На четвертий рік війни, унаслідок не-
_________НІМЕЧЧИНА НАПРМКІНД1XVII -УХУШст, 131
личезиої переваги сил ворогів, становище Фрідріха стало критич-
ним; росіяни зайняли Східну Пруссію* австрійці - Сілезію* король
був затиснутий у виснаженому центральному краї. Його врятували
дві обставини: смерть ворожої йому імператриці Єлизавети Петрів-
ни (1761) і воцаріння Петра III, великого шанувальника прусського
короля, 3 часом після виходу з союзу Франції, Фрідріх залишився
віч-на-віч з єдиним ворогом - Австрією. У 1763 р. вони помирилися
і Сілезія остаточно була передана Фрідріху Через 10 років він зміг
порозумітися зі своїми недавніми ворогами, Австрією та Росією. Він
спонукав їх до першого розділу Польщі (1772), будучи учасником
цього великого східноєвропейського пограбування. Отримана ним
Західна Пруссія на лівому березі Нижньої Вісли поелнувазійґСхідйу
Пруссію з Померанією і Бранденбургом; головні області королівст-
ва набули, нарешті, єдиної форми. До 2 млн населення, які були в
державі на момент вступу Фрідріха на престол, додалися ще 3 млн
нових підданих.
ФріДріХ 11 зробив значний внесок у розвиток військового- мисте-
цтва. Загалом, залишаючись у межах тодішнього способу ведення
війни, він замінив і удосконалив стару тактику із застосуванням но-
вих видів зброї.
На кінець правління Фрідріха П його армія виросла до 195-
200 тис. чол. На її утримання йшло практично 2/3 державного бю-
джету
Фрідріх Н домігся перетворення своєї країни на велику європейсь-
ку державу, яка змагалася за пальму першості з Австрією щодо прева-
лювання серед німецьких держав. Австро-прусське протистояння пе-
решкоджало формуванню в німецьких землях внутрішнього ринку і
негативно позначалася на розвитку німецької торговельної буржуазії.
Опорою прусського короля, крім вимуштруваної армії, був вели-
кий бюрократичний апарат. Прусське чиновництво, виховане на тра-
диціях «німецької вірності» і дисципліни, організоване за табелем
про ранги, було зразком для інших держав Німеччини. Король ро-
бив усе для захисту й охорони дворянства. У Пруссії були створені
дворянські банки кредитування юнкерських маєтків під невеликий
відсоток. Дворян цілком влаштовував залізний деспотизм короля,
який надавав їм пільги, привілеї* чини, нагороди, військову здобич,
славу, хоча й позбавляв їх деякої політичної свободи.
Заходи держави, сгрямовані на запобігання руйнування селян,
на охорону селянського господарства, спочатку насторожено
132____________________ ______________________________________
сприйняті юнкерами» не змогли похитнути влади поміщиків над
селянами.
Своєрідною була політика Фрідріха стосовно прусськоТ промис-
ловості. З одного боку, він сприяв отриманню промисловістю не-
обхідних робочих рук на мануфактурах (праця карних злочинців,
жебраків, залучення до країни іноземних ремісників), 3 іншого боку,
своїм указом забороняв застосування в промисловості машин, мо-
тивуючи це иібито неминучим скороченням населення. Проводив
політику меркантилізму погрожуючи стратою тим, хто намагався
вивозити сировину за кордон; охороняв прусську промисловість
високими митними поборами на іноземні промислові вироби; За-
охочував розвиток сукняної, полотняної, шовкової, бавовняної,
скляної, паперової промисловості» виробництва зброї. За наказом
Фрідріха П в Пруссії споруджувалися канали і добротні шосейні
дороги.
Уряд Фрідріха II наклав на населення тягар податків» який за
обсягами не мав рівних у Європі. Село платило прямий податок
(так звану контрибуцію), місто - непрямі податки (акцизи). Дворя-
ни були звільнені від податків. Фінансові труднощі змушували дер-
жаву вдаватися до послуг монополій (регалій), які надзвичайно
обмежували товарообіг. Сіль, кава, тютюн були оголошені регалі-
єю корони.
Режим дріб'язкового нагляду і прискіпливого втручання абсолю-
тизму в усі галузі політичного, господарського і приватного життя -
характерна риса Пруссії кінця XVIII ст їй була властива і своєрідна
структура влади. У верхівках панували самодержавство короля, най-
суворіша бюрократична централізація при повному мовчанні і по-
корі з боку бюргерства, дворянства, церкви, армії, чиновництва, пре-
си. Унизу, у селі» поземельне дворянство цілком панувало над се-
лянством,
До кінця XVIII ст. в роздробленій на безліч держав Німеччині
зросла державна міць військово-феодальної Пруссії. Реформи не
похитнули основ кріпосницьких відносин. Зародки капіталізму не
здатні були розвинутися в сильний уклад. Не могла скластися німе-
цька нація.
Умовою перемоги капіталізму в Німеччині було подолання фео-
дальної роздробленості. Однак у XVIII ст. це завдання не було вирі-
шене.
шмеччияа влатшшш-утпсш. т
Контрольні питання
1. Проаналізуйте політичну ситуацію в Німеччині після закінчення Три-
дцятилітньої війни.
2. Охарактеризуйте систему обрання імператорів.
3. Назвіть основні етапи становлення Бранденбург-Прусської держави.
4. Подайте характеристику внутрішньополітичної діяльності прусько-
го курфюрста Фрідріха Вільгельма.
5. Порівняйте правління Фрідріха Вільгельма 1 і Фрідріха II. Виокремте
загальне й особливе в їх політиці.
6. Поясніть сутність «освіченого абсолютизму» Фрідріха II.
7. Розкрийте суперечливість меркантилістської політики Фрідріха П.
8. Виявіть особливості та їх причини у зовнішньополітичній концепції
пруських королів.
134____________________________________________________
Розділ IX
НІМЕЦЬКА КУЛЬТУРА.
ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА
і. іаерим-ьшюФаькллтм
аицщшо вркигкиківл
Після підписання Вестфальського миру (1648) Німеччина пере-
живала один із похмурих періодів своєї Історії. Тридцятирічна війна
обернулася для Німеччини найбільшою економічною, політичною Г
демографічною катастрофою, яка довела країну до спустошення і
варварського становища.
За умовами миру, як ми пам’ятаємо, німецькі держави були зму-
шені піти на численні й принизливі поступки на користь більш роз-
винутих європейських держав, змиритися з несприятливими, неви-
гідними для подальшою розвитку місцем І роллю в загальноєвро-
пейському порядку. Така ситуація на багато десятиріч наперед
визначила уповільнений економічний і політичний розвиток Німеч-
чини.
Крім економічного руйнування й розвалу політичної структури
Німеччини, Тридцятирічна війна призвела до страшного культурно-
го здичавіння народу, глибокої культурної деморалізації різних ста-
нів, до занепаду й деградації не тільки світського, але й релігійного
життя. Та проте, незважаючи на цю найглибшу кризу за останні де-
сятиліття XVII сг„ тут почали зароджуватися процеси, характерні
для нового типу соціально-економічних відносин. Принизлива еко-
номічна і політична залежність Німеччини від розвинутих країн так
чи Інакше все ж приводила до поступового її втягування до загаль-
ноєвропейського процесу капіталістичного розвитку.
Ідея національної єдності, створення централізованої німецької
держави стали своєрідною віссю, центром, навколо якого концепт-
________лмиимм дзаьгут. аюхл южатнніт іад
рувалися Інтереси різних опозиційних прошарків німецького суспі-
льства, що усвідомило власну відсталість в економічному, суспіль-
но-політичному розвитку, у сфері науки, філософії, освіти. Саме в
цей трагічний період історії Німеччини в ній відбувалися дуже спе-
цифічні духовні процеси. Однією з характерних їх особливостей було
те, що взаємостосунки та взаємонакладення власних релігійних тра-
дицій, форм протестантського світогляду і запозичених ззовні у пе-
редових країнах нових наукових і філософських ідей, ідеологічних
настанов і форм свідомості буржуазії, яка піднімалася, вели до ви-
никнення тут досить специфічного типу філософського світогляду.
Цей «синтез» старого й нового, консервативного й передового,
«свого» І «чужого» був однією з найбільш характерних рис німець-
кого духовного життя даного періоду, і, що особливо важливо, ця
барвистість і суперечливість не залишалися статичними. З розвит-
ком просвітительського руху, викликаного не тільки впливом пере-
дових країн Європи, але й внутрішніми процесами в економічному
та політичному житті країни, усе більш переборювалися ізоляціо-
нізм і роз’єднаність духовного життя Німеччини. Така була ситуація
рубежу ХУП-ХУПІ ст.
Вісімнадцяте століття - вік Розуму, руйнівного скепсису й іронії,
століття філософів, соціологів, економістів. У цей час розвивалися
точні природничі науки, географія, археологія, історія. Загальним для
всіх країн Західної Європи була криза феодалізму, його ідеології,
формування широкого суспільного руху - Просвітництва з його кри-
тикою сучасної зіпсованої цивілізації І мріями про гармонію приро-
ди і нової демократичної цивілізації, яка тяжіє до природного стану.
При всій розмаїтості думок більшість мислителів сходилися в
оцінці Просвітництва як передового, новаторського явища. Як течія
суспільної думки, Просвітництво являє собою певну єдність. Воно
полягало в особливому умонастрої. Мова йде насамперед про цілі
та Ідеали Просвітництва, такі як свобода, добробут, щастя людей,
мир, ненасильство, віротерпимість, критичне ставлення до автори-
тетів, несприйнятгя застиглих догм.
Саме різнодумсгво просвітителів, об’єднаних спільними цілями
й ідеалами, стало передумовою виняткової плідності їх теоретичної
ДІЯЛЬНОСТІ.
Просвітителі походили з різних класів і станів. Різноманітними
були й умови, у яких вони жили. У кожній країні просвітительський
рух мав відбиток національної самобутності.
136______________________Ролд/д/X_________________________
Культура Просвітництва зародилася в Англії. Її джерела знаходи-
мо у філософи Джона Локка (1632-1704). Саме він висунув ідею
«природної людини». Локк уважав, що метою кожного суспільства є
захист особистої свободи. Це твердження стало по-справжньому
революційним і вплинуло на суспільні погляди передових мислите-
лів багатьох європейських країн.
У подальшому центром культури Просвітництва стала Франція.
Вона відбивала насамперед інтереси третього стану, але ідеї Про-
світництва мали, безсумнівно, більш широке значення. Підтверджу-
ючи всесилля людського розуму, просвітителі піддавали його суду
все минуле й сьогодення: закони І суспільні твердження, традиційні
погляди - все виявлялося неспроможним перед цим судом.
Просвітництво в Німеччині являло собою складне ^суперечливе
явище вже через політичну роздробленість країни і різноманітність
місцевих умов. По-перше, поширенню нових впливів сприяло інте-
нсивне культурне життя провінцій. Монархи дрібних держав, не
маючи можливості утвердити свій авторитет великодержавними
методами, прагнули прославитися меценатством. Пошана, якою була
оточена в Німеччині французька культура, також сприяла проник-
ненню сюди просвітницьких ідей.
Кожен можновладний князь намагався мати на своїй території
університет; завдяки чому утворилася значна кількість науково-куль-
турних центрів, що конкурували між собою.
Німецька культура відрізнялася за змістом І характерними при-
йомами від англо-французької: тут на першому місці знаходилися
заняття не стільки природничими науками, скільки давньою літера-
турою, історією Риму, Греції і раннього християнства. Німецькі вче-
ні - переважно філологи, археологи, богослови-критики. З середи-
ни XVIII ст. в науці і шкільному житті Німеччина переживає своєрі-
дне «друге народження».
По-друге, політична роздробленість Німеччини кінця XVII -
XVIII ст. стосовно розвитку суспільно-політичної думки не відігра-
вала однозначно негативної ролі: всередині численних і ізольова-
них одна від одної держав виникали власні університети, школи й
інші культурні та наукові центри. Це призводило до того, що в Німе-
ччині, з одного боку, було відсутнє централізоване загальнонаціона-
льне духовне життя, не було необхідних умов для вироблення ідей-
но-теоретичної платформи, загального соціально-політичного І фі-
лософського світогляду. Сепаратизм соціально-економічного і
________німецька лимьіум. ашхл яннмаитцпл та?
політичного життя усередині феодально-князівських володінь поро-
джував специфічний ізоляціонізм і підтримував провінційний тради-
ціоналізм у сфері культурного й духовного життя. З іншого боку, це
сприяло появі та розвитку відносно самостійних і стійких шкіл, усі-
ляких груп і об’єднань місцевого значення, які тяжіли до вироблення
власних теоретичних програм, створення надзвичайно різноманітної
І навіть строкатої картини різних ідейних і наукових орієнтацій і на-
прямків у німецькій думці кінця XVII ст. На цю обставину, щоправда,
стосовно літературного життя Німеччини, указував Ґеге в «Поезії і
правді». Але це мало місце й у сфері освіти, науки й філософії.
Один із парадоксів німецького Просвітництва полягав у тому, що
воно нерідко одержувало імпульси з боку правлячих верхів. У Прус-
сії ініціатором публічного обговорення цих проблем виступав сам
корбль ФрідрІх НВеликий. Не без старань влади однією з характер-
них ознак німецького Просвітництва став його переважно теоретич-
ний характер. Однак у Його активі значилися й окремі практичні спра-
ви. V Пруссії просвітителі не тільки розробили важливу реформу
освіти, але й домоглися її втілення. У результаті була розширена
мережа початкових шкіл і створена система професійного навчання
ремеслам, сільському господарству, торгівлі та державній службі.
Німецьке Просвітництво своїми коренями сягає в Реформацію;
воно виросло на антикріпосницьких ідеях Реформації, висунутих
німецьким бюргерством. Не випадково, що розвиток прогресивної
думки проходив переважно в протестантських землях Німеччини.
Просвітительська діяльність відбивала протест проти феодальної
роздробленості, проти абсолюгистської сваволі, проти релігійної
нетерпимості.
Перші просвітителі, які намагалися осмислити Історичні уроки
Тридцятилітньої війни і вказати шлях до кращого майбутнього, з’яви-
лися на німецьких землях наприкінці XVII ст. Серед них одне з про-
відних місць по праву належить Християну Томазію (1655-1728).
Юрист за освітою, Томазій невтомно поширював просвітительські
ідеї, які будили громадську самосвідомість. Заперечуючи середньо-
вічну схоластику, яка грунтувалася на вірі в авторитети, Томазій ви-
магав; щоб пізнання світу було вільним від догматизму і керувалося
тільки розумом. Для ТомазІя пізнання не було самоціллю. Тільки
користь робила його наукою.
У своїх лекціях і статтях Томазій розвивав основні положення
ідеології, що цілком відповідала потребам буржуазії, яка тоді підні-
138________________________Розділ їх___________________________
малася, він доводив, що практичні знання І професійне уміння куп-
ця й ремісника важливіші за далеку від житія вченість. Багатий ку-
пець - кращий бюргер. Але багатство аморальне, якщо не вміти його
правильно використовувати, а марнотратство веде до занепаду мо-
ралі. З цього випливала проповідь ощадливості, яка отримала гаря-
чу підтримку в бюргерському середовищі.
Виходячи з принципів природного права, Томазій учив, що псі
люди підлеглі однаковим фізичним законам. Звідси .Томазій робив
висновок, що головне у вченні про суспільство - рівність, Він був
активним захисником свободи совісті, виступав за терпиме ставлен-
ня до всіх релігій, доводячи, що поняття «єретик» позбавлене юри-
дичного сенсу, оскільки Його, породили тільки владолюбство і нете-
рпимість духовенства.
Велика заслуга Томазія в справі удосконалення університетської
освіти. Будучи професором Лейпцизького університету, Томазій ви-
магав, щоб професори надавали студентам широку освіту і в той же
час були вихователями юнацтва. На заняттях він користувався сис-
темою диспутів, привчаючи студентів до вільного висловлення вла
сних думок.
Для того щоб бути зрозумілим більш широкому колу слухачів,
Томазій читав лекції німецькою мовою. Це було нечуване за своєю
сміливістю нововведення, адже на той час академічного мовою вва-
жалася латинська.
Подальший розвиток просвітительські ідеї знайшли у філософії
Християни Вояьфа (1679—1754). Вояьф був сином бреславського
обробника шкір, виходцем з ремісничих низів. Він виявив неабиякі
здібності ще в єзуїтській школі, після закінчення якої йому вдалося
вступити до енського університету. У 1703 р. Вольф, захистивши
дисертацію «Про практичну філософію за математичним методом»,
отримав у Галлі кафедру математики і природознавства. Тут Вольф
зустрівся з Томазієм, просвітительська діяльність якого йому була
близькою. Це був найбільш плідний період у житті Вольфа. Гегель
цілком справедливо назвав Його «учителем німців».
У 1723 р. Вольф у результаті доносу реакційної групи пієтистів
був за велінням Фрідріха Вільгельма І вигнаний з Галле. Однак не-
вдовзі йому вдалося одержати кафедру в Марбурзі, де він читав лекції
з усіх розділів науки. У нього було багаго'учнів, серед них і
М. В. Ламоносое, який цінував свого вчителя і листувався з ним після
від’їзду до Петербурга. У 1746 р. Ломоносов переклав «Єксперимен-
________ніллхнькл культура. епоха проевітшщтва по
тальну фізику» Вольфа на російську мову. Після сходження на пре-
стол Фрідріха II Вольф зміг знову повернутися на кафедру в Галле.
Вольф учив, що до кола трудового життя входить і духовне життя
людини. Людина не тільки має право, але й зобов’язана розвивати
свої духовні здібності. Поряд з ремісничою, селянською працею і
Працею купця Вольф возвеличував працю вчених І письменників,
творців духовних цінностей, і тим самим зробив важливий крок упе-
ред порівняно зі своїми попередниками.
Духовне життя людини, підкреслював Вольф, полягає в думках.
Здатність ясно мислити за допомогою понять - є розум. Йому було
доступним філософське пізнання. За допомогою розвинутої системи
понять Вольф доводив, що тільки теоретичні абстракції й узагальнен-
ня ведуть людське мислення до пізнання сутності явищ. Він створив
декілька наукових і філософських термінів, які були творю сприйняті
німецькою класичною філософією, а потім міцно вкорінилися у по-
всякденному житті. Саме слово «поняття» (Ве^гіїТ) було введене Во-
льфом, Те ж саме стосується таких категорій, як свідомість (Везуизв-
Ізеіп), уявлення (Уог5іе11ип£), зв'язок (ХизаттепЬапсІ). Навіть слово
«наука» (ХУіззепзсКаЙ). а також назви декількох наукових дисциплін,
наприклад психологія, гносеологія й історія (СезсНсШе замість коли-
шнього терміна Нізіогіе), були запропоновані Вольфом.
ВІН уважав, що держава утворюється шляхом договору. Вона по-
винна гарантувати громадянам, які передають їй свої суверенні пра-
ва, постачання і безпеку, матеріально забезпечене щасливе життя.
Громадяни ж зобов’язані працювати і нічого не робити такого, що
зашкодило б державі. Вольф навіть допускав, шо у випадку невико-
нання верховною владою договірного зобов’язання народ має право
на опір. Але відразу ж: обмовлявся, що останньою гарантією Проти
сваволі і будь-яких зловживань владою є Бог. Отже,- страх і віра в
Бога повинні утримувати народ у покорі.
Перші просвітителі надали поштовху руху, який з часом усе більш
переборював обмеженіст ь проповідей Томазія і Вольфа, які не йшли
далі обґрунтування вільної від релігії світської моралі, необхідності
емансипації наукового знання.
Німецькі просвітителі кінця XVII ст. - початку XVIIІ ст., виходя-
чи з утілення розумного початку, вимагали звільнення особистості
від влади будь-яких авторитетів, утверджували її самостійність. Од-
ночасно вони настійливо впроваджували в культурне життя німець-
ких держав німецьку мову, сприяючи усвідомленню бюргерством
140 Рляділіх..
власне національних інтересів. Але час Ішов І обмежуватися лише
цнм було неможливо. На середину XVIII ст. просвітительська ідео-
логія набула нових рис. її носії усе ближче підходять до вимог полі-
тичного звільнення, ліквідації феодально-абсолютистських поряд-
ків. На цьому етапі надзвичайно активну роль у Просвітництві по-
чала відігравати німецька література, «батьком» якої, за визначенням
М. Г. Чернишевського, був Лессінг.
Готха/іьд Евфраїм Лессінг (1729-1781) народився в Саксонії в
пасторській родині, навчався в Лейпцизькому університеті, де слу-
хав лекції з філософії і метафізики. Будучи студентом, він захоплю-
вався театром, вважаючи, що театр є краща трибуна для пропаганди
ідей віротерпимості й іуманізму.
Особливо яскраво талант Лессінга розкрився в його драматич-
них творах. Філософи Просвітництва у своїх теоретичних роботах
висунули на перший план індивідуальність, закликаючи її до звіль-
нення від пут авторитетів. Але ця індивідуальність залишалася най-
частіше абстракцією. Лессінг зробив індивідуальніст ь живою й ді-
ючою у реальному середовищі, у визначену історичну епоху. У сво-
їй «міщанській» драмі «Мінна фон Барнхельм» він узяв сюжет із
життя простих людей періоду Семилітньої війни, демонструючи бла-
городство і патріотизм цих людей за тяжких умов. П’єса являла со-
бою сатиру на режим Фрідріха 11. В іншій драмі Лессінга «Емілія Гал-
лоті» - події розгортаються в епоху італійського Відродження; але всім
було зрозуміло, що автор змальовує звичаї, характерні для будь-якого
князівського двору Німеччини, засуджує самовладдя хтивого І жорс-
токого деспота, якому все дозволено, у той час як його піддані позба-
влені права вільно розпоряджатися навіть своїм життям.
Однією з вершин художньої творчості Лессінга, а разом з тим і
всього німецького Просвітництва була драма «Натан Мудрий» (1779).
Тут Лессінг виступив як борець за свободу совісті, проти релігійної
і національної ворожнечі, проти ненависті до інакомислячих, яка
призводила до жорстокості й бузувірства.
2. «вуря Л НАТИСК»
У 70-80-х рр. у Німеччині виступили письменники більш ради-
кального напрямку. За назвою драми Клгнгера «8іигт ипб Огапр> їх
час називається епохою «Бурі й натиску».
________шлиздмм іпмиьпгмі. авхлпмипкіщпА ш
Особливе місце серед мислителів епохи «Бурі й натиску» займав
ІоганнГотфрід Гердер (уіМ-Л%№). Він народився в МорунгенІ (Схі-
дна Пруссія) у родині шкільного вчителя, навчався в Кенігсберзько-
му університеті, де слухав лекції Канта. Тоді ж Гердер познайомив-
ся з ідеями Руссо, які досить суттєво вплинули на нього. У 1764 р.
Гердер одержав місце проповідника в Ризі, потім деякий час подо-
рожував по Франції, Голландії І Німеччині. З 1776 р. до самої смерті
Гердер жив у Веймарі як проповідник при веймарському дворі, іні-
ціатором його запрошення сюди був Гете.
Гердер першим із просвітителів сформулював ідею прогресив-
ного розвитку людства. Цю думку він докладно обгрунтував у своє-
му головному творі «Ідеї філософії людства».
. Закони історичного розвитку, за Гердером, тотожні законам при-
роди, тому що людина- продукт природи. Історія людства може роз-
глядатися як природна історія людських творінь і дій, які підкоря-
ються впливу умов місця і часу. Усі сторони людської діяльності й
творчості випливають, як доводив Гердер, із закону історизму. Тому
що всі вони знаходяться в розвитку; але розвиток не йде по прямій
лінії, він проходить у різних напрямках, Іноді відхиляючись від ви-
східної лінії.
Згідно з Гердером для дослідження історичних явищ і явищ при-
роди повинен бути використаний той самий метод, тому що і приро-
ді, і історії притаманна однакова закономірність. Гердер не допускав
можливості втручання надприродних сил у хід історичного процесу.
Центральною ідеєю Гердера стала ідея гуманізму. З нею, писав
Гердер, пов’язане ПОНЯТТЯ ЛЮДЯНОСТІ, людських прав і обов’язків,
людської гідності і любові до людини.
У середині XVIII ст. народилися два також геніальних поети -
Ґете і Шиллер, які своєю творчістю сприяли справжньому розквіту
німецького Просвітництва.
Іаганн Вольфгане Ґете (1749-1832) народився в імперському
місті Франкфурті-на-Майні в заможній бюргерській родині. Навча-
вся на юридичному факультеті в Лейпцигу, а потім у Страсбурзі,
де, поряд із правом, ретельно займався природничими науками.
Після закінчення університету Ґете служив в імперській судовій
палаті у Ветцларі. У 1775 р. на запрошення веймарського герцога
Карла-Августа він переїхав до Веймара. Там Ґете прожив до кінця
свого життя, обіймаючи декілька досить високих міністерських
посад.
142 ___________________РезуМ/Х_______________
Першим драматичним твором, який вийшов з-під його пера, був
«Гец фон Берліхінген», Цей твір згодом став ніби маніфестом усьо-
го руху* Історичним підґрунтям драми послугувала Селянська війна
XVI ст., але в центрі драматичної дії був не народ, а герой. Ґете з
захопленням малює фігуру лицаря-бунтаря, який стає на чолі селян,
але побоюється крайнощів селянської революції. Таким чином, рух
переростає вождя, який гине, сумніваючись у можливості перемоги.
Не випадково проти цього твору різко виступив Фрідріх II, який аб-
солютно не МІГ погодитися з політичною тенденцією' драми - вмі-
щеним у ній закликом до боротьби за єдність Німеччини.
Особисті переживання і спостереження за життям буржуазної
інтелігенції дали Ґете історичну канву для роману «Страждання мо-
лодого Вертера». І тут герой-бунтар виступає проти існуючого сус-
пільного устрою^ І особливо проти суспільної моралі.
Своє рішення головних життєвих проблем Ґете виклав у другій
частині «Фауста», над якою він працював помад 20 років, починаю-
чи з 1808 р* (коли була закінчена перша частина)* Ґете пройшов з
Фаустом тривалий і болісний шлях. Шлях розчарування в середньо-^
вічній науці, у політиці дрібних дворів, у любові. Але зрештою він
пізнав мету існування - це активне життя задля суспільства, у якому
немає місця станам, створення найкращих умов для всіх людей,-усіх
націй. Саме у звільненні людства від турбот, пороків і нестатку Фа-
уст одержує задоволення:
Пусть миллионьї здесь людей живут,
И на Земле моей свободньїй труд да процветает.
Не про революційну боротьбу мріяв Ґете, а лише про творчу пра-
цю і суперництво із силами природи. Він не прийняв Французьку
революцію навіть у її початковій стадії, як прийняли її багато німе-
цьких письменників-просвітителів. Проте Ґете зрозумів епохальне
значення цієї революції. Після поразки контрреволюційної армії
поблизу Вальмі, свідком якої він був, Ґете сказав, що відтепер почи-
нається нова епоха всесвітньої Історії
Соціальні ідеї руху «Бурі й натиску», його бунтарська спрямова-
ність зазвучали з особливою силою в творах молодшого сучасника
Ґете — Шшілера. Фрідріх Шиллер (1759-1804) народився в родині
бідного лікаря й одержав медичну освіту* Але заняття медициною
Його мало задовольняли. Любов до читання Й літератури визначила
його майбутнє*
________нииушкл кмиюти. єпохл вгасшпшцт иа
Під впливом твору Ґете Шиллер написав свою першу драму
«Розбійники». У цю юнацьку п’єсу він вклав усю свою ненависть
до тиранічного абсолютистського ладу, під гнітом якого страж-
дав і сам, до станової нерівності, від якої постійно терпів прини-
ження.
Серед літературних творів Шиллера особливе місце займає дра-
ма «Луїза Міллер», або, як ЇЇ потім назвали, «Підступництво і лю-
бов», Матеріалом послугувала добре відома Шиллеру дійсність і
трагедії на підгрунті забобонів і злиденності життя в маленькій гер-
цогській резиденції, Життєві ситуації, зображені в цій драмі, були
абсолютно реальними: І станові перепони, які заважають брати шлюб
з коханою дівчиною, і розпуста при дворі, і свавілля влади, і прини-
женість підданих. Шиллер сміливо оголив виразки німецької дійс-
ності, розкривши пороки існуючої суспільної системи.
У 1785 р, Шиллер переселяється до Дрездена і там, оточений
друзям^ продовжує займатися Історією. Це був період спокійного
життя, коли, сповнений Ййдій, він пише свою оду «До радості», за-
кликаючи до єднання все пригноблене людство. Там же Шиллер ство-
рив драму «Дон Карпос» - викриття середньовічної феодально-аб-
солютистської і клерикальної реакції.
Вибір тематики його трагедій був зумовлений інтересом Шилле-
ра до переломних моментів історії, коли на історичну арену висту-
пав народ, намагаючись звільнити себе від оков тиранії. Шиллер був
захоплений епохою широких антифеодальних народних виступів, і
в цих визвольних рухах минулого він знаходив уроки для сучасни-
ків. Не дивно, що після «Дона Карлоса» Шиллер пише історію пер-
шої буржуазної революції в Європі - «Відпадіння Нідерландів», а
потім «Історію Тридцятилітньої війни», де змальовує широку карти-
ну нещасть, яких зазнав німецький народ у результаті вторгнення
іноземних полчищ.
У 1789 р. Шиллер одержав кафедру історії в Єнському універси-
теті. Темою Його вступної лекції було: «Що таке загальна історія і з
якою метою її вивчають?» Прагнучи розкрити зміст Історичного про-
цесу, його закономірність, Шиллер розглядав його Ідеалістично як
поступальний рух уперед до торжества розуму і гуманності через
моральне виховання особистості.
У роки перебування Шиллера в Єні відбулися дві надзвичайно
важливі події в його житті - знайомство з філософією Канта і збли-
ження з Ґеге. Під впливом Канта Шиллер пише «Листи про естети-
144__________________ймиаіік______. _________
чне виховання людства», де він розглядав мистецтво як важіль, що
створює нову людину і гармонійне суспільство.
Громадянські і патріотичні почуття позначилися й на останніх
драмах Шиллера - трилогії «Валленштейн», «Орлеанська діва» І
«Вільгельм Телль». У трилогії Шиллер показував, що Тридцятиліт-
ня війна не мала суто релігійного характеру, а була боротьбою німе-
цьких князів за свої особисті інтереси, які перепліталися з інтрига-
ми і честолюбними задумами воєначальників.
Німеччина переживала тяжкі роки наполеонівських війн. У цей
час Шиллер звернувся до історичного сюжету, який особливо пере-
гукувався із сучасністю. Героїнею його драми «Орлеанська діва» була
проста дівчина з народу, яка своєю патріотичною наснагою врятува-
ла вітчизну.
У цілому творчість Шиллера сприяла формуванню національної
самосвідомості НІМЦІВ.
Німецьке просвітництво
Просвітительство другої половини XVIII ст. благотворно впли-
нуло й на історичну науку. Майже всі історики того часу були тою чи
Іншою мірою прихильниками Ідей Просвітництва, пропагували їх у
своїх лекціях, у наукових працях і публіцистичних статтях.
Висунуте просвітительською філософією поняття прогресу да-
вало можливість представляти історію не як хаотичне-зібрання ви-
падкових фактів, а як поступальний рух, що закономірно веде людс-
тво від стадії здичавіння і варварства до розумно організованого
життя. Принцип же рівності всіх людей, який пронизує просвіти-
________НІМЕЦЬКА КУЛЬТУРА. ЕЯОХА ПРОСВІТНИЦТВА 145
тельську літературу, одержав в історичній науці широке застосуван-
ня. З цього принципу історики-просвітителі виводили Ідею рівності
всіх народів, великих і малих, необхідності вивчення їхнього мину-
лого, Саме цим пояснюється поява в другій половині XVПІ ст. вели-
кої кількості всесвітніх історій, які включали в себе історію народів,
до того часу практично недосліджених.
Одним із таких істориків був Август-Людвіг Шлецер (1735—1809).
Він закінчив Геттін ганський університет. У 1761-І769 рр. Шлецер
працював у Петербурз ькій Академії наук. Вивчивши російську мову,
він став збирати джерела з російської Історії. Заслуги Шлецера в
галузі російського джерелознавства досить значні. У 1768 р. він ра-
зом з молодим російським Істориком Семеном Башиловим (1740-
1770), якого дуже високо цінував, видав «Російський літопис за Ни-
коновим списком».
У своєму курсі «Поняття всесвітньої історії» (1772 р.) Шлецер
ставив но^і для того часу важливі проблеми - історичні зв’язки і
відбір подій, які суттєво вплинули на перебіг історії. Для Шлецера
всі народи були однаково гідні вивчення, і він не обмежувався Істо-
рією греків і римлян, >к тоді було прийнято. Ідея розвитку і прогре-
су червоною лінією проходила через усі Його курси і дослідження.
Шлецер уважав, що іст орія повинна вселяти оптимізм, навчати люд-
ство боротися за кращі, більш справедливі умови життя.
Принципово новою в роботі Шлецера була і його методика обро-
бки історичного матеріалу. Він першим застосував крити ко-філософ-
ський аналіз у історичній науці, першим звернув увагу на археологі-
чні розкопки, на ці, як він говорив, «джерела з підземних архівів».
Величезного значення Шлецер надавав мовним зв’язкам між наро-
дами. Він також поставив статистику на службу історії.
Окрім Шлецера, на позиціях Просвітництва знаходилися й де-
які інші великі історики - Ісаак Ізелін, Людвіг Шпіттлер, Людвіг
Геєрен.
Проблеми історизму стояли в центрі дослідницьких Інтересів у
найбільшого філософа. Німеччини періоду пізнього Просвітництва
Іммануїла Канта (1724-1804).
На тлі загальної боязкості просвітительської думки в Німеччині
погляди Канта відрізнялися сміливістю і послідовністю. Характер-
ним було саме життя великого кенігсберзького філософа. Всебічно
обдарований вчений і мислитель, який загубився у самоті далекого
східнопрусського містечка, Кант ніколи не виїжджав далі ніж на
146___________________ГалдІлІ*______________________________
7 миль від місця народження. Педантична одноманітність його існу-
вання - повна протилежність багатосторонній спостережливості і
життєвим випробовуванням Локка, Монтеск'є, Вольтера. Можливо,
це і дозволило Йому підбити підсумок теоретичним пошукам епохи
Просвітництва. Основними його працями були: «Критика чистого
розуму», «Критика практичного розуму» і «Критика здатності су-
дження». Особливо значним є його внесок у розвиток концепції пра-
вової держави. Призначення останньої Кант вбачав не в турботі про
практичні потреби членів суспільства, а в підтримці режиму справе-
дливості між ними. Громадянами такої держави, на його думку, є
морально повноцінні люди, які не мають потреби в опіці з боку кого
б то не було. «Правління батьківське, - писав він, - заякого піддані,
як неповнолітні, неспроможні розрізнити, ЩО ДЛЯ НИХ ДІЙСНО корис-
не або шкідливе... таке правління є найбільшим деспотизмом». Укла-
даючи суспільний договір, люди не жертвували своєю волею, а лише
створювали правові умови для більш надійного й упорядкованого
користування нею. Гарантію від деспотизму Кант вбаЧав не у фор-
мах правління (республіка, монархія), а в розподілі законодавчої і
виконавчої влади. Він припускав, що за будь-якої форми правління
частина громадян залишиться незадоврлена політикою уряду і буде
прагнути його змінити. Але їх дії не повинні порушувати закони,
дискредитувати державу або взагалі її руйнувати. Кант обґрунтував
правові форми і методи боротьби за зміну державного І суспільного
устрою, які допускають шлях постійних реформ І виключають грубе
насильство.
Глибиною й. оригінальністю відрізнялася етична концепція Кан-
та. Він виступив проти утилітаризму сучасної Йому просвітительсь-
кої думки. Уявлення про те, що добрі справи можна робити лише з
задньою думкою, у розрахунку на успіх чи винагороду, Кант відки-
дав як радикальне зло, тому що така моральна установка вимагає
від людини пристосування до обставин, за яких найважливішим є
ставлення до нього тих, хто знаходиться при владі. Тому егоїзм, на-
віть розумний, штовхає безправні низи суспільства до раболіпства,
невпевненості у своєму завтрашньому дні, «середні прошарки» -до
лицемірства, упоєні владою верхи - до безсоромності. Цьому прин-
ципу Кант протиставляв імперативне тлумачення моральності: «Чини
так, щоб ти завжди ставився до людини й у власній особі, і в особі
будь-кого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до
неї тільки як до засобу». Оголошуючи особистість самоціллю гро-
_______ЩЛиЗДЙЯА КУЛЬТУІШ СТОХД ДЯОСШПГЯДГМ 147
мадської організації, Кант боровся з розповсюдженими в Пруссії
уявленнями про виправданість беззастережного підпорядкування
державним інтересам»
У цілому німецьке Просвітництво при всіх своїх недоліках, обу-
мовлених історичними обставинами, було однією з найбільш яскра-
вих сторінок в історії німецького народу. Воно стало важливим ета-
пом ідеологічної підготовки найбільших соціальних рухів, які роз-
горнулися в XIX ст. і мали на меті назавжди покінчити з
роздробленістю країни, її відставанням від найбільш передових дер-
жав того часу як наслідком тривалого панування абсолютизму і фео-
дальних порядків.
З. МУЗИКА
Важливе місце в Ієрархії духовних цінностей у XVIII ст, займала
музика. Якщо образотворче мистецтво рококо прагнуло прикрасити
життя, театр - розвінчувати і розважати, то музика епохи Просвіт-
ництва вражає людину масштабністю і глибиною аналізу найбільш
втаємничених куточків людської душі. Змінюється і ставлення до
музики, яка ще в XVII ст, була прикладним інструментом впливу як
у світській, так і в релігійній сферах культури, У Німеччині розвива-
лися найбільш серйозні форми музичних творів - ораторія і меса (у
церковній культурі) І концерт (у світській культурі).
Німецька музика з XVIII'ст. завдяки геніальній творчості
Г, Ф. Генделя, І. С. Баха, а пізніше - молодого Бетховена вступила в
кульмінаційний період своєї історії,
Георг Фрідріх Гендель (1685-1759) - особистість надзвичайно
яскрава і самобутня. Його музика і він сам вражали сучасників сво-
єю неординарністю, Музикант-самоук, який основну частину свого
життя провів поза межами Німеччини, зазнавши у молодості силь-
ного впливу італійської опери, Гендель став творцем дивовижних
музичних шедеврів, які відрізняються неповторністю музичного сти-
лю. Стилю, підданого змінам і переходам у якісно нові фази,
Гендель був великим гуманістом. Його натурі було чуже розпо-
всюджене в Німеччині абстрактне людинолюбство, яке перебувало
лише в ідеальних сферах, далеке від дійсності. Його творчість була,
навпаки, наскільки можливо це було в той час, правдивою, конкрет-
148_____________________ ****«____________________________
ною і діючою. Творчість Пенделя припадає на період між Англійсь-
кою І Французькою буржуазними революціями. У двох найбільших
на той час країнах Західної Європи було поїшіено старий феодаль-
ний порядок І в цьому полягав найголовніший зміст, соціальний зміст
всієї епохи.
Велич Пенделя полягала в тому, що у своїй творчості він відбив
деякі істотні сторони революцій того часу і, що особливо важливо,
дивився ще далі в майбутнє.
Дух ліберального компромісу зі старим порядком, його дво-
рянською аристократією, святенництвом, респектабельним при-
ниженням, який панував серед англійської буржуазії після «слав-
ної революції» 1688 р., - усе це не торкнулося Генделя. Аристок-
ратія ненавиділа і переслідувала його; він платив ЇЙ тим же,
викриваючи у своїх ораторіях сваволю монархів, гноблення на-
родів, работоргівлю, хижацьку війну. Він викликав до себе воро-
же ставлення з боку церковної верхівки: вона вбачала в ньому
богохульника, який з неприхованим кошукством витяг Біблію на
театральну сцену.
Як будь-який великий художник, Гендель був багатогранним, його
допитливий інтерес збуджували велике й мале, героїчне й повсяк-
денне, ординарне, побутове. «Месія» (1742), «Музика на воді», «Іуда
Маккавей» (1746) - і клавесинні варіації, які в широкої публіки оде-
ржали характерне найменування «Гармонійний коваль», - ось по-
люси його творчості. Але серцевина, природний тематичний центр
усієї його музики - це образи народу, який страждає, пригноблено-
го, але могутнього, народу, що рве ланцюг рабства і поступово кро-
кує до майбутнього-ДОсвітла, миру і свободи:
Вражде меж народе» да буде? конец!
Пусть мир, и свобода, н счастье людей
От края царят и до края земли.
А войньї и рабство навеки падуг!
Недарма схилявся перед Пенделем Бетховен. Імовірно, у творця
«Месії» він ясно відчував свого попередника. Гендель остаточно знай-
шов себе в ораторії І широко розгорнувся в цьому жанрі* оскільки
лише просторі і величні форми, розкуті від придворно-театральної
залежності, які здіймалися поверх «золотої публіки» і її клакерів,
могли вмістити його титанічні образи народів - борців за волю, про-
ти гноблення і духовного мороку.
_______имицмилул^уяі. кявхл лнюигтшял ма
Його головні герої - маси у їх, так би мовити, сукупних, сумар-
них рухах, вчинках, почуттях. Тому, як давно вже визнано всіма, най-
більш могутній і невідпорний Гендель в ораторіальних хорах - фре-
сках його музики. Луг його Людина втілена у всій величі й красі. Те,
що стиль Генделя -- це стиль героїчний, - загальновідомо. Складні-
шою Є справа з національною природою цього стилю. Прагнення
визначити його як винятково німецький, а тим більше суто англійсь-
кий, - однобічні. Спроби ж розглядати Генделя як деякого позанаці-
онального «громадянина світу» (вони мали місце не тільки в закор-
донній, але й у нашій літературі) зовсім помилкові і спотворюють
справжній вигляд його музики. Гендель - син німецького народу,
вирощений і вихований на німецькій демократичній культурі, інто-
нації протестантського хоралу часто звучать-у його ораторіях. Як
поліфоніст і віртуоз гри на органі, він - спадкоємець німецьких май-
стрів XVII ст. Його органні концерти дуже близькі до Баха, а деяки-
ми рисами передвіщають* Бетховена. Його клавірні сюїти написані
скоріше, в стилі піааеннонімецької школи, ніж англійських верджи-
налістів. 1 після переходу в 1726 р. в англійське підданство Гендель
продовжував зберігати спадкоємні зв'язки з німецькою музикою. Це
особливо відчувається в його ораторіях на біблійні сюжети. Німець-
кий народ з повним правом уважає Його своїм національним худож-
ником. Проте ми-повишіі мати на увазі дві обставини. .
Перше. Гендель-творець мистецтва не тільки німецького, але Й
загальносвітового, загальнолюдського знання, оскільки він немину-
че став спадкоємцем не тільки німецької, але й усієї західноєвро-
пейської музики, дійово І гармонійно засвоївши її скарби. Він широ-
ко звертався до італійської опери, концерту, сонати як до жанрів, але
вирішував їх у своєму оригінальному стилі. Його зв'язки були баїа-
тонаціональними, але і він сам і його музика не стали від цього «по-
занаціональними».
Друге. Історичним фактом є те, що для німецького композитора
Генделя Англія була другою батьківщиною й англійці, як і німці,
вважають його своїм. Насправді, практично неможливо заперечува-
ти, що його творча й концертна діяльність, принаймні з початку
20-х рр. XVIII ст., стала центром усього англійського музичного
життя. В антенах, почасти органних концертах і ораторіях Гендель -
єдиний законний нащадок Персеяла, найбільшого композитора Ан-
глії. Ораторії «Месія», «Іуда Маккавей» та інші були написані на-
самперед для англійського нараду в зв'язку з подіями його життя і
150_______________________Ртділ а___________________________
боротьби. Деякі арії Генделя стали англійськими народними пісня-
ми. Позбавити цього англійську культуру було б неможливо і не-
справедливо. І справа не тільки в тому, ідо Гендель з’явився в Анг-
лії, цураючись німецької обмеженості і деспотизму. На цьому також
позначилася глибоко товариська природа музики як засобу зближення
не тільки між окремими людьми, але й між народами світу.
Гендель через особливість свого творчого шляху і натури зберіг
самобутній індивідуальний німецький стиль, синтезувавши також
кращі риси англійської й італійської музичної культури.
Критичні епохи в історії народів практично завжди викликали до
життя велике мистецтво, яке намагалося осмислити сучасність і ви-
світлити шлях у майбутнє. Але художники по-різному вирішували
це завдання. Одні, кидаючись у вир подій, виступали перед народа-
ми як їх полум’яні трибуни від музики, «тамбур-мажори революцій».
Вони втілювали у своїй творчості кипіння суспільної боротьби, її
пафос і оспівували її борців. Звідси - споруджені ними пантеони
героїчних образів, тяжіння до жанрів масового звучання. Таким був
Гендель - цей Томас Мюнцер німецької музики, за вдалим висловом
Вальтера Зигмунд-Шульца.
Але духовне життя людей у ці епохи, їх культура та мистецтво
також потребували поетів і живописців, драматургів і музикантів
іншого типу. 1 оскільки ці люди були історично необхідні, вони рано
чи пізно також закономірно з’являлися, відбиваючи у своїй творчос-
ті не стільки антагонізми і колізії політичної боротьби, скільки гли-
боко втаємничені почуття й думи безлічі людей про їх життя в мину-
лому, сьогоденні, майбутньому. Вони не створювали грандіозних
батальних полотнищ, подібних «Іуді Маккавею» або «Валтасару».
То були лірики, вдумливі філософи від музики. Втілена в образи, їх
думка текла повільніше, але русло її було, ймовірно, більш глибо-
ким. До них належить їогани Себастьян Бах (1685-1750). За широ-
тою і могутністю його генія Баха слід розглядати як вершину музич-
ного життя того періоду. Він жодного дня не розлучався з Німеччи-
ною, і це постійне, безупинне німецьке оточення не могло не накласти
глибокого відбитку на його творчість. Любов до роздумів на філо-
софсько-етичні теми вже тоді стала однією з характерних ознак ні-
мецького національного характеру. Подібно до Генделя, 1. С. Бах був
не тільки вершителем величезної епохи німецької музики, але й пер-
шовідкривачем нових шляхів у майбутнє для свого вітчизняного і
світового музичного мистецтва. Його могутній вплив простираєть-
________ШМЕЦЬКА КУЛЬТУРА. ИЮХА ЛИМГМГЛШЦПЦІ 151
ся аж до наших днів. Владно і нев’янучо свіжо твори Баха продов-
жують звучати і сьогодні.
Іоганн Себастьян Бах народився в 1685 р. у Вйзенасі (Тюрінгія) у
скромній родині міського музиканта. Він походив з роду, цілі поко-
ління якого століттями старанно працювали на музичній ниві. Таки-
ми були його батько і брат - перші музичні наставники в дитинстві.
До того ж він ще дитиною залишився сиротою, а з п’ятнадцяти ро-
ків уже сам заробляв собі на їжу. Це сприяло формуванню таких рис
його характеру, як скромність, величезна старанність і дисципліна
праці, що не тільки не обтяжувала його, але, мабуть, складала не-
від’ємну частину Його артистичної натури. Народна пісня, говір, та-
нець, народний музичний побут, особливо побут селянина і реміс-
ника, були тим середовищем, яке виховувало його слух, смаки, інто-
наційний лад його музичного мислення.
Варто врахувати той факт, що мандри 1. С. Баха до 1723 р., коли
він остаточно оселився в Лейпцигу, обмежувалися (не враховуючи
короткочасних паломництв до Гамбурга і Любека) провінційними
німецькими містечками і що життя його протікало досить одномані-
тно, тихо, осторонь від великих соціальних рухів сучасності Й ІСТОт
ричних подій. До нього цілком застосовне сказане Віктором Пого
про Бальзака, що головними подіями його життя були Його власні
твори.
Формування Баха було складним, але оригінальним. Ще дити-
ною він співав у хорі Ейзенаха, добре грав на скрипці, удосконалю-
вався в грі на клавесині й органі. Слухав гру знаменитих органістів
Бема і Рейнкена (у Гамбурзі), вивчав у нотній бібліотеці творіння
стародавніх і сучасних йому німецьких, австрійських, італійських і
французьких майстрів. Його моральне становлення відбувалося під
безпосереднім впливом релігії, тому що в той час «почуття мас були
вигодувані безпосередньо релігійною їжею» (Ф. Енгельс),
Для Баха релігія була чимось більшим, ніж поетична метафора
на вустах оратора-трибуна (Гендель). Вона не тільки визначила ба-
гато жанрів і літературно-поетичних зв’язків його творчості. Релігія
проникала часом в образно-тематичний зміст його музики і, як етні-
чна доктрина, наклала відбиток на емоційний лад ряду його творів.
Однак ставлення Баха до релігії ніколи не було рабським або вузько-
догматичним* Непереборне прагнення до художньої правди прояви-
лося в кінцевому рахунку все ж сильніше, ніж віра в небеса. Воно
зламало інертні релігійні рамки і піднеслося в живій практиці твор-
152______________________Ршдиїх__________________________
часті. Реформаційна кантата і Висока меса, Магніфікат і органні тво-
ри на зразок Фантазії і фуги соль мінор або Пассакальї до мінор -
незаперечні свідчення того, з яким натхненням і мистецтвом міг Бах
втілювати могутній дух великих народних рухів, їх високий протес-
тантський пафос. Але в безлічі своїх композицій, також геніальних,
таких як «Негг, §еЬе пісЬі іпз ОегісМ» («О, не постань перед судом
неправим!»), «Ісіз шіІІ <іеп КгеихзіаЬ §егпе Па§еп» («Охоче хрест я
понесу»), навіть у «Пристрастях по Іоаннові», він набагато більшою
мірою, ніж Гендель, заявляється перед нами «скутим Бетховеном
XVIII століття». І тут релігійна сторона його світогляду, корені якого
глибоко лежали в дитячому, отроцькому, юнацькому періодах, віді-
грала вирішальну роль.
Однак ставлення до релігії і стосунки з церквою, її організацією,
ієрархією - це речі хоча і пов'язані між собою, проте аж ніяк не
тотожні. Релігійний Бах із юності вступив у конфліктні стосунки з
церковниками. Протягом усього життя він стояв осторонь від запек-
лої боротьби між двома таборами лютеранської церкви - ортодокса-
ми і пієгистами. Йому дорікали за непомірно вільне поводження з
хоралом і церковними настановами. Однак саме в роки навчання
(1700-1708) були створені перші духовні кантати «Але душу не за-
лиш», «До тебе звертаюсь з глибини».
Веймарський період (1708-1717) творчої біографії Баха був над-
звичайно важливим, тому що тут він уперше отав уже не тільки цер-
ковним, але й світським, до того ж ще й придворним музикантом,
іуг він пізнав не тільки результати свого розладу з церковниками,
але і тяжкість князівської сваволі, гіркоту марнолюбно-зневажливо-
го заступництва тих, хто знаходився при владі. У той же час саме тут
Бах постав як лірик. Свідченням того була перша кантата веймарсь-
кого періоду «Асшв іга§Іси$» («Трагічна дія») для альта, тенора, баса
і хору й одна з бахівських перлин «ІсЬ Ьайе іпеї ВекОттегпізз» («Я
багато горя переніс»).
Поступово удосконалюючись, Бах досяг вершин у розвитку по-
ліфоній яка періодично підривається могутнім драматизмом задуму
композитора: Органна фантазія, Перший Бранденбурзький концерт
тощо. Вершиною творчого шляху Баха був лейпцигський період
(1723-1750). З 1723 р. Бах- найбільший, поряд з Генделем, органіст
XVIII ст,,- граючи в церквах св. Фоми і св. Микали, знову поверну-
вся до свого інструмента і створив для нього останні сонати, хора-
льні прелюдії і чудесної майстерності канонічні варіації на тему різ-
нмиулкл піплтя. ашянатшдпи
двяної пісні «Уопі НіпгітеІ ЬосН» («З небесної висоти», 1746). Робота
з хором у «Томаскірхі» (ТІіотазкігсЬе) і широке коло діяльності Баха
- церковного музиканта викликали до життя безліч нових духовних
кантат. І хоча релігійна сюжетика, яка панувала в них, іноді сковува-
ла політ творчої фанпізії, коло образів і тут було широким. Могутня
епіко-гімнічна Кантата ре мажор «На святкування Реформації» зго-
дом зазвучала на всю Німеччину і воскресила героїчні образи Се-
лянської війни XVI ст.
У німецькій інструментальній музиці другої половини XVIII ст. і
становленні сонатно-симфонічного циклу найважливішу роль віді-
грала творчість синів І. С. Баха: ВІльгельма Фрїдемана (1710-1784),
ФілІппа Еммануїіїа (1714—1788), Іоганна Християни (1735-1782).
4.ЛЛЮГШСГУМ
Розвиток західноєвропейської архітектури в ХУИ-ХУІП І на по-
чатку XIX ст. в стилістичному відношенні може бути розбитий на
два великих етапи - бароко і класицизм.
Бароко як стиль виник у складну історичну епоху в результаті
переміщення торговельних шляхів з Середземного моря в Атланти-
чний океан і формування в Західній Європі нових торговельних І
промислових центрів. У до того часу передовій Італії спостерігаєть-
ся економічний занепад, зростає політичне роздроблення країни. Тя-
жку кризу переживає й папство. Міцніють сили реакції. Монумента-
льна архітектура цього часу в Європі в цілому була служницею аб-
солютистських режимів королів, світських і духовних князів,
католицької церкви;' У кожній із країн мали місце свої власні полі-
тичні, соціальні умови, існували особливі національні традиції, а це
позначилося й на архі тектурі.
Основними ознаками архітектури бароко були підвищено підкре-
слена монументальність, представницькість, що значною мірою були
самопревалюючими якостями і нерідко досягалися штучними засо-
бами. Прагнучи створити враження монументальності, репрезента-
тивності, мальовничості, динаміки форм, викликати відчуття незви-
чайності й несподіванки при сприйнятті архітектури, зодчі виходи-
ли насамперед із зовнішнього пластичного вигляду споруд (маючи
на увазі екстер’єр і інтер’єр). У бароко вирізнялося переважання
складних криволінійних форм при визначенні планів і фасадів сло-
154________________ Розум їх____________________
руд, активне застосування скульптурних і архітектурно-декоратив-
них мотивів.
Занепад будівельної діяльності в Німеччині, що його спричини-
ла Тридцятилітня війна (1618-1648), давався взнаки протягом усієї
другої половини XVII ст. Занадто великою була народна руйнація,
щоб життя могло швидко увійти у свою мирну колію. Будівництво
набуває певного розвитку лише з початку нового XVIII ст.
Війна призвела до ще більшої територіально-політичної роздро-
бленості Німеччини, що, поряд з відставанням у розвиту архітекту-
ри у зв’язку з війною, обумовило Його стилістичну неоднорідність і
наявність іноземних впливів в окремих регіональних школах. Фран-
цузьке зодчество вплинуло на Західну Німеччину, Баварію; Нідер-
ландське - на північну частину країни; Італійське - на Південну Ні-
меччину Особливо варто підкреслити значення еміграції італійців*
Баварія висунула декілька талановитих майстрів, які створили
чимало характерних споруд барочного типу Серед них повинна бути
названа невелика церква Іоганна Непомук у Мюнхені, яка має дуже
красивий пластичний фасад, що добре запам’ятовується своєю своє-'
рідністю (автор - архітектор Е.ЧС Азам)*
Іншим провідним архітектурним центром на Півдні Німеччини
була ФранконІя. У першій половині XVIII ст у місті Вюрцбурзі за
проектом одного з найбільш визначних архітекторів Німеччини Ба-
льдассара Н ей мана було збудовано палац для місцевого єпископа
Шенборна - одна з найбільших пам’яток барочного зодчества* Зага-
льна композиція Вюрцбурзького замку багато в чому зобов’язана
Версалю* Найбільший інтерес представляють інтер’єри - величні
трьохмаршеві сходи з плафоном, розписаним у 1750-х роках вели-
ким італійським живописцем Д-Б. Тьєпало, й Імператорська зала.
Головне місто Саксонії - Дрезден наприкінці XVII і в XVIII ст.
було найбільшим центром мистецтва й архітектури* Визначний пред-
ставник дрезденського бароко МаттеусДанієць Петеяьман з 1711
по 1722 р, побудував туї1 Цвінгер - частину великого ансамблю, за-
думаного саксонським курфюрстом для свят під відкритим небом,
для публічних видовищ і відпочинку Цвінгер (або Цитадель) являє
собою прямокутну площадку з пов’язаними з нею двома напівкруг-
лими майданчиками* На вісях споруджені двоповерхові павільйони*
Витончена архітектура Цвїнгера - яскравий зразок бароко, фор-
ми якого в Німеччині не обмежуються інтер’єрами, а переносяться
й на фасади будівель*
________шлідщм кулмуид. евоха просвітництва івд
Архітектура Дрездена в першій половині XVIII ст. збагатилася вели-
кими церквами - протестантською ФрауенкІрхе (архітектор Георг
Бер) і католицькою - Придворною церквою (архітектор Гаетано Кіа-
верї). ФрауенкІрхе (1726-1743), зруйнована під час Другої світової вій-
ни, була найбільш відомою протестантською церквою в Німеччині.
План її - квадрат? зі зрізаними кутами. Вісім опорних стовпів, оброб-
лених ордерами, обмежували об'єм зали і підтримували купол І бага-
тоярусні хори, які обгинали церкву. Зовнішній об’єм купола значно
перевершував внутрішній. Усе спорудження, у тому числі І купол, І
дах, було облицьовано каменем, через що воно здавалося ніби вите-
саним з одного блоку. Складні форми купола і кутових башточок на-
давали будинку надзвичайно «живого» рухливого силуету.
Придворна католицька церква (1738-1751) має базиликальну
форму, із закругленими завдяки креповкам стіни вузькими сторона-
ми. Споруда розчленована на п’ять нефів, причому головний висту-
пає як самостійний, більш високий за об’ємом. До церкви примикає
струнка триярусна дзвіниця, в легких ажурних обрисах якої чітко
помітний вплив російської архітектури, добре знайомої автору спо-
рудження, який раніше працював у Росії за часів Петра 1. Творіння
КІаверІ - пам’ятник зрілого бароко.
Найбільш визначним майстром берлінської архітектури початку
XVIII ст. був Андреас Шлютер, який проявив себе також І в галузі
скульптури. У 1698 р. Шлютер приступив до робіт по розширенню
старого Королівського палацу в Берліні, реконструкція якого була
здійснена лише частково. Великою заслугою автора було вдале син-
тезування і поєднання мотивів бароко і класицизму. Палац був зруй-
нований під час Другої світової війни. Шлютеру належали головний
портик споруди і східний двір; він створив також парадні сходи па-
лацу. Шлютер прославився також і своїми скульптурними робота-
ми. Йому належить міцна, характерна своєю величною патетикою
кінна статуя курфюрста Фрідріха Вільгельма, встановлена в 1709 р.
перед фасадом побудованого за проектом Шлютера Королівського
палацу. Стиль Шлютера - зріле бароко, у якому відіграють активну
роль ордера. У 1713 р. Шлютер був запрошений Петром І до Петер-
бурга, де незабаром помер, тільки-но розпочавши виконання отри-
маних замовлень.
Перехід від бароко до класицизму в берлінській архітектурі від-
бився у творчості Георга Кнобельсдорфа, який в 1745-1747 рр. по-
будував одноповерховий палац Сан-Сусі в Потсдамі.
156______________________________________________________________
Будинок оперного театру в Берліні (1750) - одна з кращих споруд
Кнобельсдорфа - свідчить уже про деяке посилення класицизму в
його творчості. На фасадах застосовані ордери» зокрема головний з
них має корінфський портик із фронтоном; внутрішні ж приміщен-
ня будівлі є ще зразками рококо.
Узагалі у протестантській Пруссії великого значення набуло ци-
вільне будівництво. Відбудовувалася столиця Пруссії Берлін» замі-
ська королівська резиденція. У цілому в архітектурі Пруссії досить
рано і чітко проявилися тенденції класицизму Що стосується баро-
ко» то воно тут одержало більш стримане вираження.
При всій неоднозначності оцінкових характеристик соціально-
економічного та політичного розвитку Німеччини в XVIII ст. слід
підкреслити величезний внесок її в розвиток різних галузей світо-
вої культури.
Контрольні питання
ї. Визначте фактори» які обумовили визрівання в Німеччині ідеї націо-
нальної єдності.
2. У чому полягає історична обумовленість епохи Просвітництва?
3. Укажіть на особливості німецького Просвіта нцтва.
4. Дайте загальну характеристику суспільно-політичним поглядам
X. Томазіо.
5. Розкажіть про наукову діяльність Християни Вольфа.
6. Розкрийте ідейний зміст драм Лессінга.
7. Перелічіть представників радикального напрямку в літературі «Бурі й
натиску».
8. Назвіть основні риси й етапи творчості Гете.
9. Поясніть внесок Канта в розвиток концепції правової держави.
10, Проаналізуйте внесок німецьких композиторів у скарбницю світової
культури.
157
Розділ X
економічний і йолігичвкіі
РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ
НА ПОЧАТКУ XIX СШ.
і. валяв великої фншцгзькоі мволюоії
на шличччиу. ниияькЕ яковшсквв
Звістка про Французьку революцію (1789) схвилювала всю Ні-
меччину Енгельс досить образно висловився про саму Німеччину і
ситуацію, яка склалася в ній на той момент. Він писав, що Францу-
зька революція «як грсмова стріла, вдарила в Цей хаос, який назива-
вся Німеччиною». Дійсно, повідомлення про події, які відбулися, до-
сить швидко поширилося по німецьких землях. Реакція на них не
змусила себе довго чекати. Об’єктивна оцінка всіх сукупних факто-
рів соціального, економічного, політичного життя в німецьких дер-
жавах із усією безапеляційністю дозволяє стверджувати, що всі вони
потребували змін, феодальні пута ставали нестерпними для суспі-
льства, через що буржуазні перетворення на французьких територі-
ях нікого не залишали байдужими. Насамперед слід зазначити, що
селянський рух у Франції вплинув на німецьких селян: улітку 1789 р.
у деяких німецьких державах, близько розташованих до кордонів
Франції, прокотилася хвиля їх виступів; восени цього ж року хви-
лювання перекинулися на деякі прирейнські міста та ін. У серпні
1790 р. було придушено повстання селян у Саксонії. Автор статті в
німецькому «Альманасі революції» («КехоІиІІопз-АІтапасІї»), який
виходив протягом 1793-1800 рр., писав про ці події таке: «Ці події
дали про себе знати в 'Юй час, коли приклад Французької революції
знайшов найбільшу кількість захоплених панегіриків і прихильни-
ків...» і далі: «цілі громади» припиняють роботу і сходяться для того,
158
Розділ X
щоб обговорити можливість виходу зі свого тяжкого становища»* У
1793-1794 рр* відбулися великі повстання селян у Сілезії* Вони ви-
магали скасування податків, привілеїв, скорочення панщини, У міс-
тах відбувалися антифеодальні виступи цехових ремісників. Бюрге-
ри відмовлялися сплачувати податки.
Роки Французької революції спресували в собі стільки подій, про-
блем, породили стільки мінливих умонастроїв від бурхливого захо-
плення до гіркого розчарування, що за своїм могутнім і досить шви-
дким впливом вони виявилися воістину епохальними.
Значення революційних подій, величезну перетворюючу їх силу
усвідомлювала німецька інтелігенція, яка жагуче прагнула змін. Кант
вітав у революції торжество розуму* «Коли б я мав сто голосів, я
уславляв би галльську волю», - писав Клапшток. Зорю волі вітали
Шиллер, Гете* Навесні 1793 р* Фіхте під впливом цих настроїв на-
писав: «Вимоги до правителів Європи про повернення свободи дум-
ки, яку дотепер вони придушували»* За формою це було звертання
до государів, на ділі ж - рішучий напад на феодалізм і абсолютизм,
просякнутий історичним оптимізмом. Фіхте рішуче виступав на за-
хист вільного поширення буржуазних ідей.
Ще яскравіше ставлення до Французької революції проявилося в
іншому його творі - «До виправлення судження публіки про Фран-
цузьку революцію» 1793 р. Фіхте знову виправдовував Французьку
революцію з позиції вчення про суспільний договір* Він відстоював
не тільки справедливість революції взагалі, але й особливо рішуче -
скасування дворянських і церковних привілеїв*
Вищим щаблем піднесення масового руху в Німеччині тих років
стали події в МайнцІ. Ще в 1790 р. у місті та на його околицях відбу-
валися революційні виступи селян і ремісників* іуг були створені
читальні клуби* їхніми організаторами були жагучі шанувальники
Французької революції. До клубів входили представники радикаль-
ної Інтелігенції, студенти, ремісники* Спочатку своїм головним за-
вданням вони вважали донести до громадськості правду про фран-
цузькі події* За свої симпатії до ліворадикального крила французь-
ких революціонерів вони одержали назву німецьких якобінців.
Німецька преса тих років писала про «значне поширення духу яко-
бінства і демократії*** у рейнських провінціях і особливо в Майнці»*
У першу чергу мова йшла про Георга Форстера. Видатний натура-
ліст і мандрівник гаряче сприйняв ідеї Французької революції і став
їх активним пропагандистом* Крім Форстера, відкрито проповіду-
_________РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ ИА ИОЯГАТКУ XIX сш. 150
вали демократичні погляди в читацьких товариствах професори Хо-
фманн і Метгерніх, а також Лікмайєр, Ведекінд, Хартманн, Умпфе-
нбах та ін. Так, в одній із своїх лекцій професор Андреас Хофманн
після похвали Французької революції дозволив собі такі висловлен-
ня: «Я розчаруюся в Провидінні, якщо подібна революція ще не
швидко відбудеться в нас». Енергійні дії майнцьких радикалів бага-
то в чому сприяли тому, що коли 20 жовтня 1792 р. революційні фра-
нцузькі війська під командуванням генерала Кюстіна підійшли до
Майнца, головного міста Майнцького архієпископства, то військова
рада Майнца ухвалила рішення про капітуляцію. Вже 27 жовтня
Кюстін звернувся з відозвою до населення. У ній говорилося: «Я
прийшов до Німеччини, щоб захистити слабких і переконати тим
самим несправедливих правителів у тому, що люди від народження
мають рівні права і їхнє призначення полягає не в тому, що вони
повинні зносити імперське ярмо...» У прокламації мова йшла про
сплату контрибуції, яка повинна була стягуватися не з усіх громадян
Майнца, Стільки з багатих «патриціанських» родин. Кюстін заявив,
шо хоче, щоб Майнц став столицею Німецької республіки...
Ці ідеї і положення були близькими Форстеру. Як послідовник
теорії природного права, Форстер думав, що люди наділені однако-
вими якостями і потребами, що немає народів, які за своєю приро-
дою приречені на відсталість, темряву і неуцтво, що будь-який на-
род здатний досягти справжнього просвітництва. Тоді він і буде ві-
льним, оскільки «насправді освічена людина не потребує ніякого
господаря». Форстера особливо обурювали твори, автори яких за
допомогою посилань на релігію і Біблію прикривали існуючу соціа-
льну несправедливість.
Релігії Форстер Протиставляв мораль, основи якої він також за-
позичив у французьких матеріалістів.
Фактичною відповіддю Юостіну був виступ Г. Форстера в яко-
бінському клубі, який мав назву «Про ставлення жителів Майнца до
франків. Приєднання лівого берега Рейну до Франції». Основна ідея
його виступу полягала в такій фразі: «Рейн, велика, судноплавна ріка,
є природним кордоном великої вільної держави, яка не бажає завій
ювань, але приймає тільки народи, що вільно приєднуються до неї...
Якщо жителі Майнца і прилеглих місцевостей виявлять бажання бути
вільними і стати франками, то вони будуть включені до складу непе-
реможної вільної держави... і тоді Французька республіка повинна
вас захищати, як свої власні провінції».
160 ________________Розділ X___________________________
23 жовтня 1792 р. там за зразком якобінського клубу виник клуб
«Товариство друзів свободи й рівності». 15 грудня 1792 р.у Майнці,
як і на Інших територіях, окупованих французькими військами, дек-
ретом французького Конвенту було проголошено суверенітет наро-
ду, проведено скасування феодальних прав і повинностей і установ-
лювалися вибори влади. 24 - 26 лютого 1793 р. відбувалися вибори
до Рейнсько-німецького національного конвенту - перші на німець-
кій землі демократичні вибори. Конвент відкрився 17 березня, Його
президентом був обраний просвітитель і демократ Георг Форстер.
Конвент позбавив феодальних володарів усіх прав і з ініціативи
Форстера проголосив територію від Ландау до Бінгена «вільною,
незалежною неподільною державою, заснованою на законах свобо-
ди й рівності». Це була перша демократична республіка на німець-
кій землі - Майнцька республіка. 19 березня Конвент проголосував
за її входження до складу Франції і направив делегацію на чолі з
Форстером до Парижа. Майнцькі клубісти, діючи за зразком фран-
цузьких комун, ліквідували цехи, боролися проти феодальної контр-
революції. «Альманах революції» зазначав, що кількість «клубістів^
у 1793 р., тобто напередодні падіння Майнцької республіки, склада-
ла 454 чоловіки. А в самому Майнці кипіли революційні.пристрасті.
Тут політичне життя було представлене 146 революційними і контр-
революційними виданнями. Французька революція, безумовно, ви-
кликала до життя цю активність. Однак слід пам’ятати, що Форс-
тер Г. - ідейний натхненник Майнцької республіки, формувався як
демократ і республіканець задовго до її початку,
Форстер вважав найбільш значним злочином панівних класів то,
що вони «перетворювали розумну самостійну в своїй діяльності
людину на сліпе, безжиттєве знаряддя їхніх капризів і прагнень».
Негативне ставлення до режиму, який принижував права особистос-
ті, розділяли Й інші представники німецького Просвітництва. Але в
статті Форстера «Про ставлення мистецт ва державного управління
до щастя людства» особливо сильно звучав І Інший мотив - обурен-
ня деспотизмом влади, яка трималася на презирстві до людини, на
приниженні її гідності, на тупості й затурканості народу. Форстер
обурювався з того, що освіта за його часів була доступною тільки
невеликій купці людей. Тим часом широким народним масам, також
здатним жити духовним життям, мислити і створювати культурні
цінності для того, щоб перетворити ЦЮ МОЖЛИВІСТЬ на дійсність,
погрібно було «зняти з натомлених плечей тягар, покладений неспра-
_________мміггал кииччяял м —адипг хіх «. ісх
вадливим урядом на клас трудящих», і «не змушувати віддавати плоди
його праці привілейованим розбійникам і ледарям».
Саме такі ідеї живили політику й практику Майнцької республі-
ки. ЗО березня 1793 р. французький Конвент приєднав область до
Франції. Але Майнц був уже оточений і наприкінці червня 1793 р.
Майкцька республіка впала. Після капітуляції і відходу французь-
ких військ збройні сили коаліції відновили владу курфюрста-архі-
єпископа І старі порядки, майнцькі клубісти та якобінці були піддані
жорстоким репресіям. Однак у ході воєнних дій восени 1794 р. фра-
нцузька армія знову зайняла Майнц І приєднала область до Франції.
Трагедією німецьких якобінців стала відсутність союзу з народ-
ними масами. Після повернення французьких військ на лівобереж-
жя Рейну там продовжував розвиватися німецький якобінізм. При
підтримці французької військової влади були досягнуті відомі успі-
хи в 1797-1799 рр. Виступи німецьких якобінців відбувалися й у
зайнятій французькими військами Південній Німеччині у другій по-
ловині 90-х років XVIII в. Німецькі якобінці також виступали в пре-
сі та вели агітацію в інших регіонах країни, зокрема в Гамбурзі.
Послідовним прихильником ідей Французької революції був прус-
ький барон Жан Батіст Клоотс. Він вбачав у Парижі колиску віль-
ного людства і столицю земної кулі, проповідував ідею всесвітньої
республіки, боровся проти релігії й церкви. Філософ-просвІтитель,
яскравий публіцист Клоотс очолив «посольство народів», яке з'яви-
лося на засідання Конвенту 19 червня 1790 р. Там він виступив від
імені «представників народів світу» і заявив, що увесь світ приймає
Декларацію прав людини й громадянина. Його мова була настільки
емоційно насиченою та переконливою, що він одержав титул «Огаїеиг
<іи йспге Нитаіп». За свою діяльність на благо революції (Клоотс
організував особливий «лрусський легіон», включений до армії ре-
волюційної Франції') цей «ревний якобінець» був удостоєний честі,
разом із Клолштоком, Шиллером і Кемпе, одержати громадянство
Французької республіки.
По мірі розвитку подій у Франції різні групи і прошарки передо-
вої німецької інтелігенції, спочатку натхненні революцією, почина-
ють розходитися в поглядах, в оцінках французького досвіду. На
одному полюсі виявилися, наприклад, поет ФрідрІх Готліб Клоп си-
ток, який взяв особисту участь у Французькій революції, ГеоргФор-
стер, один з ідейних натхненників Майнцької республіки 1792-
1793 рр. На іншому полюсі було багато німецьких Інтелігентів, які,
162..._______________ ЯаадМХ_________________________________________
подібно Шиллеру, підтвердили свою в цілому високу оцінку сенсу
революції у Франції, але одночасно чітко й досить різко висловили-
ся щодо неприйнятності власне для них таких її ПОЛІТИЧНИХ мето-
дів, як репресії, терор проти тих, хто мислив і діяв інакше. Одним із
найсуттєвіших пунктів розмежування було, безсумнівно, ставлення
до релігії французького Просвітництва і Французької революції. З
того самого моменту, коли в цілому підтримувана німецькими пись-
менниками і мислителями французька критика конкретних форм або
релігійності офіційної політики, практики церковних інститутів пе-
реросла в непримиренний антиклерикалізм, тим більше атеїзм і пе-
реслідування релігій, цього моменту німецька критична думка від-
мовилася наслідувати те, що діялось у Франції. Тут, як і в питанні
щодо методів революційних дій, зав'язалися вузли найгостріших
розходжень з досвідом революції і з ідеями Просвітництва у сусід-
ній Франції. іншими словами, Кант, Шиллер, Ґете, Гердер, Шеллінг,
Гегель, з одного боку, вбачали в революції подію найбільшого істо-
ричного значення, з іншого ж боку, філософів, як і великих пись-
менників, поетів Німеччини, бентежили і відштовхували такі катак-
лізми і протиріччя революції, як кров і терор, тобто діяння, на їхню
думку, не сумісні з ідеями свободи, рівності, братерства.
2. УЧАСТЬ НІМЕЦЬКИХ ДЕРЖАВ
У ВІЙНАХ ПРОТИ ФПИИІІІ
Окрім помітного впливу Французької революції на політичне
життя Німеччини, на німецький суспільний оух, революція у Фран-
ції прямо зачіпала інтереси німецьких фесніалів. Деякі з них були
позбавлені своїх володінь у Франції. Якщо зважити ще й на селян-
ські виступи на німецьких землях, заворушення в німецьких містах,
а також на потік контрреволюційних емігрантів Із Франції, який за-
полонив прикордонні німецькі князівства, то стане зрозумілою по-
зиція прусського короля Фрідріха Вільгельма II та австрійського ім-
ператора Леопсльда II, які спільно виступили в авангарді військової
інтервенції проти революційної Франції. Однак до осені 1792 р. ви-
явилося, що німецькі війська не спроможні протистояти французь-
кій революційній армії, яка захищала завоювання революції. У бит-
ві при Вальмі 20 вересня 1792 р. пруссько-авбтрійська армія зазнала
_________ЯОЗВИГОК НІМЕЧЧИНИ НА ПОЧАТКУ XIX сш. 163
поразки. Ґете, який супроводжував у поході свого сюзерена - вей-
марського герцога, після битви сказав офіцерам - своїм співрозмов-
никам: «Відтепер і з цього місця відкривається нова епоха світової
історії і ви можете вважати себе щасливими, що присутні при цьо-
му!» Незабаром французькі війська вступили на німецьку землю.
Населення переважно доброзичливо зустрічало війська, сподіваю-
чись на стабілізацію економічного' й політичного становища у краї-
ні. Ці гіодії відбувалися на тлі активізації зовнішньополітичної дія-
льності Пруссії в Іншому напрямку.
Щоб компенсувати поразку, Фрідріх Вільгельм 11 (1786-1797)
продовжив анексію польських земель, здійснивши в 1793 р. разом
з Росією другий розділ Польщі. До провінції Західна Пруссія були
приєднані Гданськ і Тізрунь з їх округами. З анексованих Пруссією
земель була створена провінція Південна Пруссія. Другий розділ
Польщі, від участі в якому була відсторонена Австрія, довершив
австрІЙсько-прусські протиріччя, логічним наслідком яких був роз-
пад анти французької коаліції. 5 квітня 1795 р. Фрідріх Вільгельм II,
цілком у традиціях Гогенцоллеряів, уклав сепаратний мирний до-
говір у Базелі. Згідне з цим договором Франція зобов’язувалася
вивести свої війська з прусської території; до Франції відходили
97 дрібних німецьких князівств І вільних міст на лівому березі Рей-
ну (більше 21 тис. кв. км із населенням у 1,6 млн чол.). За це Прус-
сії були обіцяні німецькі князівства на правому березі. Рейн став
кордоном Франції. Прусський король гарантував нейтралітет пів-
нічнонімецьких держав, що фактично означало визнання Його про-
текторату над цими державами.
У приєднаних до Франції землях було знищено феодальні приві-
леї дворянства, розпродано володіння церкви І дворян, які втекли,
скасовано цехи. Але разом з падінням феодального ладу тут встано-
вилося іноземне ярмо. Уже починаючи з 1794 р. з цими областями
чинили так, як із завойованими територіями. На них накладалися
контрибуції й реквізиції, звідти вивозилися кращі твори мистецтва,
які становили національну гордість. Реквізиції та контрибуції накла-
далися спочатку на багатіїв і аристократів, - потім вони стали поши-
рюватися і на більш широкі верстви населення. Про згоду самого
населення щодо приєднання до Франції починали забувати. Усе бі-
льшого значення набували Інші мотиви: забезпечення військовоїбез-
пеки, відшкодування військових витрат. Уводилися значні податки і
рекрутські набори.
Ю4________________________Р*яділ X__________________________
У 1795 р. було здійснено черговий третій розділ Польщі* у ре-
зультаті чого була ліквідована польська державність. Активну участь
у цьому* поряд з Австрією та Росією, брала й Пруссія.
Разом з тим таке поводження Пруссії з іншими німецькими дер-
жавами призвало до падіння престижу прусського королівства. Прус-
сія аж до 1806 р. не брала участі у війнах проти Франції. У той же
час інші німецькі держави продовжували війну. У 1796 р. французь-
кі війська зайняли Баден, Вюртемберг і Баварію, у 1797 р. увійшли
до Австрії. Буржуазія, а особливо селянство, зустрічали переможців
дружелюбно. Після декількох поразок Австрія 17 жовтня 1797 р.
уклала мирну угоду з Францією в Кампоформіо. За умовами мирно-
го договору Австрія визнавала домагання Франції стосовно лівого
берега Рейну, одержавши компенсацію за рахунок німецьких і іта-
лійських держав. КампоформІЙськиЙ договір мав для Німеччини
серйозні політичні наслідки, поклавши початок підпорядкуванню
дрібних німецьких держав більш великим.
У листопаді - грудні 1797 р. у РаштатІ було скликано конгрес для
врегулювання стосунків між Францією І Священною Римською Ім-
перією, у роботі якого брав участь і Наполеон. Було схвалено прин-
цип секуляризації духовних володінь і вирішено винагородити ве-
ликі німецькі держави за втрату земель на лівому березі Рейну, при-
єднавши до них деякі дрібні німецькі держави. Переговори
залишилися незавершеними, тому що в 1799 р. союзники почали
нову війну проти Франції; з числа німецьких країн у ній взяли участь
Австрія, Баварія, Вюртемберг І декілька інших більш дрібних кня-
зівств.
Розгром другої коаліції Францією стався вже після державного
перевороту 18 брюмера і встановлення у Франції диктатури Наполе-
она Бонапарта. Війни наполеонівської Франції набули грабіжниць-
кого, загарбницького характеру. Поразки антифранцузької коаліції
при Маренго (14 червня 1800 р.) і Гогенлиидені (3 грудня 1800 р.)
привели до Люневільського миру (9 лютого 1801 р.), згідно з яким
лівий берег Рейну остаточно відійшов до Франції.
Під натиском Бонапарта в лютому 1803 р. у Регенсбурзі імперсь-
ка депутація при рейхстазі прийняла постанову про секуляризацію
духовних володінь і план «винагород» великих князівств. Рейхстаг, -
а йоло рішення були затверджені імператором Францем 11, ~ скасу-
вав усі духовні князівства. Виняток був зроблений лише для Майн-
цького курфюршества. Різко скорочувалося число імперських міст:
_________РОЗВЯГОК НІМЕЧЧИНИ ЯЛ ПОЧАТКУ ХІХ дш іая
з 51 до 6 (Аугсбург, Бремен, Гамбург, Любек, Нюрнберг, Франкфурт-
на-Майні). З політичної карти зникла значна кількість дрібних світ-
ських князівств. Усього було ліквідовано 112 дрібних держав (з на-
селенням 3 млн чол.).
Ці території були розподілені між декількома князями. Щедро
були винагороджені Пруссія, Баден, Вюртемберг, обидва Гессена,
Баварія. Ліквідація дрібних і найдрібніших феодальних володінь була
прогресивним актом.
Проведення подібної медіатизації стало суттєвим ударом по Свя-
щенній Римській імперії німецької нації, початком її фактичного
розвалу. Це був важливий крок на шляху до ослаблення роздробле-
ності Німеччини, хоча й не усував її цілком.
Заняття Наполеоном Ганноверу (1803 р.) привело до створення
третьої коаліції. До Англії приєдналися Австрія, Росія, Швеція і
Неаполітанське королівство. Англія, Росія й Австрія тиснули на прус-
ького короля, переконуючи його примкнути до коаліції. Але ці спро-
би зустріли з його боку рішучий опір. ФрідрІх ВІльгеЛьм 111 (1797-
1840) знав, що Пруссія перша постраждає від Наполеона і його по-
лчищ. Він заперечував військовий тиск і оголосив, що скоріше буде
воювати з тими, хто порушить нейтралітет Пруссії, ніж підкориться
насильницькому способу змусити Пруссію воювати, коли вона цьо-
го не бажає. (Фактично це була відповідь російському царю Олек-
сандру І.) Однак нейтралітет Пруссії порушила не Росія, а наполео-
нівська Франція, чиї війська, прямуючи в Баварію (1805 р ), пройш-
ли через пруську територію.
Тим часом Бонапарт, який на той час уже став імператором Напо-
леоном 1, розгромив сили нової коаліції (так званої «третьої коалі-
ції»). Театром війни були Південна Німеччина, Чехія й Австрія. Ба-
варія, Вюртемберг та Інші пІвденнонІмецькІ держави стали на бік
Наполеона. 13 листопада 1805 р. Наполеон вступив у Відень, а
2 грудня завдав тяжкої поразки австро-російськїй армії під Аустер-
ліцем. Австрія змушена була підписати важкий ПрессбурзькиЙ мир
і поплатилася землями, якими Наполеон винагородив своїх васалів.
Вюртемберг одержав значну частину австрійської Швабії; Бадену
дісталися Брейсгау, Констанц, Вальдегут і інші міста; Баварії - Ауг-
сбург і Тіроль.
Політична карта Німеччини знову зазнала серйозних змін.
Наполеон ліквідував політичну самостійність вільних міст, духов-
них орденів, а потім залізною рукою знищив владу численних князьків.
106 _____________________________________________________
Він проголосив створення Рейнського сокку (КЬеіпЬипд) під своїм
протекторатом. До союзу ввійшли архієпископ РегенсбурзькиЙ, ко-
ролі Баварський і Вюртемберзький (у 1805 р., зведені Наполеоном у
королівську гідність), великі герцоги Баденський, Гессенський, Бер-
гський, Нассауський і декілька дрібних князів. Усі вони уклали «ві-
чний союз» і на першу вимогу свого найяснішого протектора зобо-
в'язувалися закликати під зброю 63 тис. солдат. Союз продовжував
зростати, до нього приєдналися новіясамостійні» держави; через
декілька років у союзі було 15 млн населення з армією 120 тис. чол.
Поза Союзом залишилися тільки Австрія І Пруссія. Учасники-Рейн-
ського союзу оголосили, що вони виходять зі складу Імперії і скасо-
вують у своїх володіннях всі імперські установи. Це був кінець Свя-
щенної Римської імперії. 6 серпня 1806 р. імператор Франц II склав
із себе корону І звільнив членів імперії від обов'язків стосовно себе.
Імператор Франц II, відмовившись від існуючого більш ніж тися-
чу років титулу імператора Священної Римської імперії, став відни-
ні називатися імператором австрійським Францем І. Цс було зробле-
но за бажанням Наполеона, який вважав себе спадкоємцем великої
імперії, створеної давнім Римом.
Держави Рейнського союзу знаходилися в оборонному і наступа-
льному союзі з Францією, І Наполеон використовував їх війська. У
державах Рейнського союзу за зразком Франції було проведено ба-
гата антифеодальних перетворень і, зокрема, скасовано кріпосну
залежність селянства; у деяких з них уводився Цивільний кодекс,
була здійснена емансипація євреїв тощо. Однак модернізація німе-
цьких держав здійснювалася тільки в мєжїх, які були вигідними
наполеонівському режиму. Французьке панування виявлялося в ма-
сових реквізиціях^примусових позиках, збільшенні податків, в осо-
бливо тяжких рекрутських наборах. Усе це, а також континентальна
блокада, яка тяжко позначалася на економічному становищі німець-
кого населення, викликало невдоволення І п|хггидік>.
з. тіамігськкй шір їла? а-
» його нлашш лля деютИ.
мчяпне ятамзших у
Прусське юнкерство серйозно побоювалося поширення францу-
зького впливу на німецькі держави. Крім того, невдоволення вйкли-
________ИНВЮТК ШМЕУННШ ЇМ ПОШУКУ XIX аа. 107
кало введення в прид онських землях буржуазного законодавства з
усіма Його проявами і наслідками. Якщо врахувати, що і торговель-
на політика Франції мала негативні економічні наслідки для Прус-
сії, то стане очевидним комплекс проблем, які спонукали правлячі
кола Пруссії вступити до четвертої антифранцузької коаліції. У НІЙ
брали участь Англія, Росія, Швеція.
Тим часом Наполеон вів досить активну дипломатичну підготов-
ку війни з Пруссією. З усіх прикордонних пунктів І з усіх держав
Рейнського союзу ФрідрІх Вільгельм НІ одержував тривожні зведення
про початок пересування французьких військ. Розуміючи, що напа-
ду не уникнути, він нгдіслав Наполеонові листа на зразок ультима-
тивної вимоги, пропонуючи очистити Південну Німеччину І ВІДМО-
ВИТИСЯ від створення Рейнського союзу. Відповіддю на цю вимогу
було вторгнення Наполеона в Саксонію І потім у Пруссію.
8 жовтня 18Обр. розпочалася війна, наслідком якої був блискави-
чний розгром Пруссії. 14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні
битви^при Ієні й АуерштадтІ. Прусські війська були розбиті наголо-
ву і 27 жовтня 1806 р. війська Наполеона вступили в Берлін.
Таким чином, ФрідрІх Вільгельм 111 Справедливий (як його нази-
ває історіографія) зазнав нищівної поразки.
Населення Пруссії досить спокійно поставилося до подій, які від-
булися. Дворянська адміністрація І військова влада послужливо під-
несли Наполеонові і його маршалам ключі від міст І фортець. Се-
лянство і дрібна буржуазія очікували від французів нових порядків
і не збиралися чинити їм опору. «Наполеон дмухнув на Пруссію і її
не стало», - писав Гейне.
Однією з перших справ Наполеона в Берліні, коли він уже почу-
вав себе володарем Свропи, було видання знаменитого декрету, який
з цього часу став значною мірою основою його зовнішньої політи-
ки. 21 листопада 1806 р. у Берліні був опублікований декрет, згідно
з яким усім країнам, підвладним Наполеонові, не тільки забороня-
лося торгувати, але й підтримувати будь-які зносини з Британськи-
ми островами та англійськими колоніями.
Тільзітським мирним договором (7-9 липня 1807 р.) завершили-
ся воєнні дії четвертої антифранцузької коаліції.
Згідно з мирним договором в Тільзіті (9 липня 1807 р.) Пруссія
втрачала свої землі на захід від Ельби, вони увійшли до складу ко?
ролівства Вестфальського. Пруссія була позбавлена земель, отрима-
них у результаті другого і третього розділів Польщі (вони увійшли
108 Розділ х
тепер до складу знову утвореного Великого герцогства Варшавсько-
го). Територія Пруссії зменшилася більш ніж удвічі, відтак повинна
була скоротити свою армію до 40 тис. чол. І сплатити 100 млн фран-
ків контрибуції. У результаті цих змін населення Пруссії зменшило-
ся з 10 млн до 5 млн. Пруссія була окупована французькими війсь-
ками, евакуація яких була поставлена в залежність від сплати конт-
рибуції. Від повної ліквідації Пруссію врятувало заступництво
імператора Олександра І, який виступав проти надмірного посилен-
ня Франції.
Між Рейном і Ельбою Наполеон створив нову маріонеткову дер-
жаву - Вестфальське королівство, призначивши Його королем свого
брага Жерома. Викроєне з віднятих у Пруссії земель, з герцогства
Брауншвейзького, Гессен-Касселя, це королівство мало 2 млн чол.
населення. Незабаром до королівства був приєднаний Ганновер -
володіння англійського короля. Втім, імператор французів неодно-
разово довільно змінював кордони цієї «суверенної держави», при-
єднуючи до імперії окремі частини споконвіку німецької землі. Від-
тепер у Німеччині було три територіальних комплекси: 1) лівий бец
рег Рейну й узбережжя Німецького моря відійшли до Франції;
2) держави Рейнського союзу (туди увійшли Вестфальське королівс-
тво й Інші держави) склали Середню Німеччину, 3) схід Німеччини
включав Австрію і Пруссію.
У 1809 р. проти наполеонівської Франції утворилася нова п’ята
коаліція, до складу якої з німецьких держав увійшла тільки Австрія.
У боях під Регенсбургом і в генеральній битві 6 липня 1809 р. при
Ваграмі Наполеон знову розбив австрійські війська. Мирний дого-
вір був підписаний 14 жовтня у Відні - у Шенбруннському замку
(звідси і назва Шенбруннський договір). За умовами цього договору
Австрія втрачала все Далматинське узбережжя Адріатичного моря.
Західна Галичина перейшла до Варшавського герцогства, а Терно-
пільський округ Галичини - до Росії. Договір передбачав також ско-
рочення австрійських військ до 150 тис. чол. і сплату Австрією зна-
чної контрибуції.
Французьке панування несло із собою цивільне право буржуаз-
ної Франції, скасування кріпосного права, феодальних сервітутів,
цехів, свободу ремесла і торгівлі, скасування станів, віротерпимість,
але поряд з цим установлювалося ярмо французької буржуазії, тяж-
кий податковий гніт, податок кров’ю - Наполеон нещадно проливав
німецьку кров у загарбницьких війнах. До 120 тис. німецьких сол-
_________РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ НА ПОЧАТКУ XIX сш. 1ДЙ
даті» знаходилися одночасно у французькій армії, чимала їх кіль-
кість гинула в завойовницьких походах. Безупинні війни спричиня-
ли розташування французьких армій на німецьких землях, реквізи-
ції, конфіскації, пограбування* Континентальна блокада, вигідна тіль-
ки французькій буржуазії, спотворювала економіку німецьких земель
і підривала добробут німців. Наполеон руйнував кордони, аніскіль-
ки не зважаючи на національні інтереси, традиції, побут німецького
народу. Так, у Вестфальському королівстві державною мовою була
проголошена французька мова.
Наполеон розширював територію своєї імперії за рахунок Ні-
меччини - до Франції були приєднані Гамбург, Бремен та Інші ні-
мецькі міста, а межі французької імперії доходили до Балтійського
моря.
У той же час ситуація в німецьких землях набувала все більш
напруженого характеру Негативні наслідки континентальної бло-
кади, яі^а практично повністю зруйнувала торгівлю північноніме-
цьких і прибалтійських міст, гострий дефіцит промислових това-
рів, нестача сировини, превалювання ввозу (бавовни), відсутність
можливості експорту сільськогосподарської продукції в Англію і,
нарешті, військова поразка Пруссії™усе це змусило Фрідріха ВІль-
гельма III і прусський уряд стати на шлях проведення ряду буржу-
азних реформ. Реформи стали результатом зусиль ліберально на-
лаштованих дворянських патріотичних сил, лідером яких висту-
пив Генріх Фрідріх Карл фон ШтеЙн. Ця людина мала достатній
політичний досвід і вже в 90-х рр. проводила політику реформ в
інтересах буржуазії. Особливої популярності Генріх набув на по-
чатку XIX ст., перебуваючи на посаді міністра фінансів. Саме тоді
з його ініціативи була здійснена реорганізація соляної монополії І
було розпочато випуск перших у Пруссії паперових грошей. Маю-
чи за плечима такий багаж реформ, барон фон Штейн у 1807 р*,
обіймаючи посаду одного з прусських міністрів, поставив перед
собою як головне завдання повернення політичної та військової
могутності країни. Цих же позицій дотримувався і його наступник
Гарденберг.
Королівським едиктом від 9 жовтня 1807 р., підготовленим ШтеЙ-
ном, було оголошено скасування особистої залежності селян від по-
міщиків. Едикт санкціонував відразу дві реформи. По-перше, дозво-
лявся вільний перехід земель від однієї особи до іншої і скасовува-
лися будь-які відмінності між землями, що належали дворянам і
170________________________якиах______________________________
виходцям з інших соціальних станів, за рахунок чого надавалася
можливість переходу землевласників з одного стану в інший. По-
друге, знищувалася особиста залежність селян від поміщиків.
Вона скасовувалася негайно для спадкоємних власників землі, а
з осені 1820 р. - для неспадкоємннх власників і безземельних
селян.
Однак цей документ залишив недоторканими всі селянські повин-
ності, а також не вніс змін у діяльність судової й адміністративної
влади. Оскільки ж разом з указом від 9 жовтня були скасовані зако-
ни, які забороняли зменшувати кількість селянських дворів, помі-
щики розпочали масово приєднувати селянські господарства до своїх
маєтностей. У зв’язку з цим становище селян у Пруссії стало ще
більш тяжким.
У 1808 р. Штейн домігся повернення містам самоврядування, прав
на створення магістратів. Але брати участь у виборах магістратів,
склад яких затверджувався урядовими чиновниками, мали право тіль-
ки багаті городяни. Нарешті, була проведена адміністративна рефо-
рма - створені міністерства (військове, внутрішніх справ, інозем-
них справ, юстиції, фінансів), на чолі провінцій були поставлені обер-
президенти, вища адміністративна влада була зосереджена в руках
державної ради при королі. Це посилювало бюрократичну центра-
лізацію.
У 1808-1810 рр. була проведена важлива військова реформа, її
керівниками стали найвизначніші діячі Пруссії тих років Шарнгорст,
Гнейзенау, КлаузевІц. Було реорганізовано прусську армію: створе-
но генеральний штаб, засновано військову академію, скасовано ті-
лесні покарання солдатів.
З мстою обійти жорстокі вимоги Тільзітського миру, який уста-
новив для Пруссії чисельність армії не більше ніж у 40 тис. чол.,
було введено короткі терміни служби, що незабаром дало досить
значні кадри навчених військовій справі.
За зразком буржуазної Франції вводилася військова повинність
замість феодальної системи рекрутських наборів. Крім кадрової ар-
мії, створювався ландвер (народний рух). Недворяни могли відте-
пер займати офіцерські посади. Ці реформи означали проникнення
буржуазних рис до військової системи І відіграли надалі видатну роль.
Але це відбувалося вже після відставки Штейна.
Прусські юнкери вважали ліберала Штейна небезпечним «якобі-
нцем»; Вони згуртувалися проти нього. Усунення міністра-патріота
________РОЗВИТОК ІНІЛЄЧЧИИИ НА ПОЧАТКУ XIX ап. 171
вимагав і Наполеон, який довідався про антифранцузьку діяльність
Штейна. Король слухняно виконав волю свого повелителя. Штейн
був звільнений з посади, його маєтки конфісковані; сам він утік спо-
чатку до Праги, а потім у Росію. Половинчасті реформи Штейна були
пригальмовані або скасовані.
У 1811 р., щоб знайти вихід з тяжкого становища, уряд Гарден-
берга був змушений поновити реформи. Він розробив І провів у
життя закон «Про регулювання стосунків між поміщиками та селя-
нами». Указ, виданий 14 вересня 1811 р., пропонував поміщикам
вступити в добровільні угоди з селянами стосовно викупу ними
повинностей І панщини. Умови викупу, передбачені указом, були
досить тяжкими для селян: вони повинні були сплатити поміщику
25-кратну вартість річних платежів або поступитися йому від 1/3
до 1/2 своєї земельної ділянки. У 1812 р. на вимогу юнкерства був
виданий указ, який позбавляв безкінних І однокінних селян права
викупу панщини.
Однак реформи 1807-1811 рр. в аграрній сфері практично не по-
слабили позиціїюнкерства, тому що умови викупу повинностей були
настільки тяжкими, що скористатися ними могла лише незначна ча-
стина селянських господарств. У той же час, незважаючи на свою
обмеженість, ці реформи все-таки відкривали шлях для розвитку
капіталізму в сільському господарстві Пруссії. Мова йде проте, що
селяни, неспроможні викупити землю, були змушені значну її час-
тину віддавати юнкергм, самі перетворюючись фактично на сільсь--
когосподарських найманих робітників.
Гарденберг провів фінансову і податкову реформи. Церковні зе-
млі були секуляризовані, дворяни були зобов'язані сплачувати не-
прямі податки й мита; позбавлені права збирати на свою користь
мито за помел, за варітня пива й виготовлення горілки. Закон дозво-
лив скасовувати цехи, а отже і їх привілеї. У 1812 р. євреї стримали
рівноправність.
Підсумовуючи значення всіх згаданих реформ, слід підкреслити
таке; по-перше, ці реформи певною мірою розхитували феодально-
абсолютистський лад; по-друге, король Пруссії погоджувався лише
на-ті реформи й у тій мірі, в якій це сприяло інтересам прусської
юнкерської держави; по-третє, ці реформи практично створювали
передумови для визвольної боротьби німецького народу проти фран-
цузького гноблення.
172 Ровдмх
< НАПІВНЛЛЬНЕ ШЛНЕСЕННЯ У НІМЕЧЧИНІ.
ВІЙНА ЇВН Д. І ЗВІЛЬНЕННЯ НІМЕЧЧИНИ
Французький окупаційний режим викликав природну протидію,
що виражалася в посиленні визвольного руху, у зростанні антифра-
нцузьких настроїв. Частина німецької інтелігенції, яка раніше віта-
ла Французьку революцію і поділяла її ідеї, під впливом побаченого
й усвідомленого відхитнулася від революції. Так, Фіхте, який у 1799 р.
вважав французьку республіку своєю батьківщиною, у 1807-1808 рр.
виступив з «Промовами до німецької нації», у яких намагався про-
будити національну самосвідомість німців, закликав до боротьби за
звільнення Німеччини від французького панування.
Ідеологами визвольної війни були, крім Фіхте, також поет, публі-
цист І історик Ернст-Моріц Арндт (1769-1860), натуралісти брати
Гумбольдти, історик Георг Нібур, теолог Фрідріх-ДанІель Шлейєр-
махер. Вони закликали народ до боротьби не лише проти французь-
кого панування, але й проти феодального абсолютизму, виступали
прихильниками буржуазних перетворень.
Виникали різні організації: «Тугевдбунд» («Союз доброчеснос-
ті») 1808 р. - Кенігсберг, спортивні союзи з політичним підгрунтям,
засновником яких був ФрІдрІх-ЛюдвІг Ян (1811 р.) та ін. У соціаль-
ному відношенні їх склад був досить строкатим. У них брали участь
військові чини, цивільні чиновники, бюргери, студенти. Усіх їх по-
єднувало бажання звільнитися від іноземного панування, домогтися
національного відродження Німеччини.
Демократичні сили німецького народу переходили від форм па-
сивного політичного супротиву французькій присутності до відкри-
тої збройної боротьби. Так, у квітні 1809 р. у Гессені спалахнуло
антифранцузьке повстання. Однак, будучи погано організованим,
воно зазнало поразки.
У травні 1809 р. майор Шілль за власною ініціативою зібрав до-
бровольців у Північній Німеччині І рушив на допомогу повсталим.
Його загін хоробро боровся з військами окупантів, але був розби-
тий. ШІлль був схоплений і розстріляний. Виступи селян проти за-
гарбників очолив селянин А. Гофер. Тірольським партизанам вда-
лося нанести серйозних ударів по французьких військах. Однак і це
повстання було придушено. А. Гофера стратили. Майже одночасно
з повстанням у Тіролі відбулися повстання у Вестфалїї, Саксонії,
Брауншвейзі. Патріотично налаштовані офіцери: майор Катт, полює-
________двямивк Німеччини на початку хіх «ж, 173
ник Дернбергта ін. керували повсталими. Герцог Брауншвейгський
Ольс («чорний герцог») вів партизанську війну в Середній Німеччи-
ні. Зі своїм загоном він пройшов через Німеччину до Північного моря.
Однак заклик демократичних сил до збройної боротьби не був під-
триманий правлячими колами.
Наявність політичної опозиції, навіть деякі збройні виступи так І
не вилилися в створення загальнонаціонального фронту боротьби з
французьким пануванням. Занадто слабкими і розрізненими вияви-
лися патріотично налаштовані елементи. Позначалася відсутність
певної соціальної сили, здатної об’єднати всі прогресивні соціальні
верстви нації для боротьби за звільнення від наполеонівського па-
нування.
Скориставшись з цього, Наполеон зміг напередодні війни 1812 р.
змусити Пруссію й Австрію до підписання з ним військових догово-
рів, згідно з якими обидві держави зобов’язалися виставити контин-
генти військ на допомогу французькій армії. Усього в поході 1812 р.
взяло участь близько 200 тис. німецьких солдатів і офіцерів. Для
всіх них була досить далекою головна мета війни, і навіть багато хто
з них потай бажав перемоги російській армії.
Багато німецьких патріотів з надією дивилися на Росію, розрахо-
вуючи з її допомогою домогтися національного визволення. Актив-
ну позицію зайняв Штейн, який на запрошення Олександра 1 у трав-
ні 1812 р. приїхав до Росії. Сам факт приїзду Штейна мав широкий
резонанс у Німеччині. Ним було складено своєрідний план заходів,
які мали на меті організувати в Німеччині «повстання проти наполе-
онівського панування». Планом передбачалось проведення на німе-
цьких територіях широкої агітаційної роботи, організація партизан-
ських загонів, створення німецько-російського легіону. Для здійс-
нення наміченого плану було створено Комітет з німецьких справ -
організація німецьких патріотів, яка поклала початок спільній боро-
тьбі німецького і російського народів проти наполеонівської Фран-
ції. Його ідейним натхненником став Штейн, До кінця осені 1812 р.
німецько-російський легіон досяг кількості близько 8 тис. чоловік.
У липні 1812 р. 10 тис. екземплярів анти французького звернення
до німців у наполеонівській армії, складеного Штейном і підписа-
ного головнокомандуючим Барклаєм де Толлі, було поширено в ба-
варських, вестфальських, прусських та інших частинах, знайшло
багатьох читачів в армії і проникло до Німеччини. Німецько-росій-
ський легіон взяв участь у воєнних діях, значну роль у ньому відІ-
174________________________пк^ІлХ.___________________________
грав офіцер Карл фон Клаузевіц, майбутній визначний німецький
військовий мислитель і генерал.
З ім’ям Штейна пов'язані й наступні події. На початку 1813 р. за
дорученням імператора Олександра І Штейи тимчасово управляв
Східною Пруссією, передав прусському королю Фрідріху Вільгель-
му III проект союзного договору з Росією, який згодом І був укладе-
ний; за наказом Олександра І він також тимчасово управляв Саксо-
нією.
Поразка французької армії в Росії різко змінила ситуацію. Вже в
грудні 1812 р. командир прусського допоміжного корпусу генерал
Йорк фон Вартенбур без дозволу монарха підписав з одним із росій-
ських генералів документ про свій нейтралітет (Таурогенську.кон-
венцію). Його дії стали своєрідним сигналом до визвольної війни
німців проти французьких загарбників. У Пруссії виникали й діяли
партизанські загони, зростала кількість членів товариства «Туген-
бунд». Коли російська армія перейшла кордони Пруссії, населення
зустрічало переможні війська, які здолали Наполеона, як своїх бра-
тів І визволителів; у свою чергу, російські солдати дружньо стави-
лися до жителів. «Уявити не можна, - писав М. 1. Кутузов, - як ми
прийняті в Пруссії. Ніколи ні свого короля, ті його війська так не
зустрічали».
- 5 січня було звільнено Кенігсберг, 22 січня до міста прибув Штейн,
який взявся за мобілізацію сил І ресурсів провінції для сприяння
російській армії. 5 лютого східнопрусський ландтаг схвалив закони
про створення ландверу і ландштурму. Рішення ландгагу, прийняті
усупереч волі короля, були сміливим кроком. Наприкінці січня - на
початку лютого 1813 р. російська армія зайняла Східну Пруссію,
значну частину Польщі. У середині лютого передові загони перейш-
ли Одер І рушили до Берліна. Дії цих загонів спиралися на підтрим-
ку населення.
обстановці загального патріотичного підйому Фрідріх Віль-
гельм ПІ відчув реальнузагрозу бути скинутим. Виходом із ситуації,
що складалася, могли стати тільки рішучі дії монархії. І вони були
здійснені. 28 лютого 1813 р. було укладено пруссько-російськцй союз,
спрямований проти наполеонівської Франції. Прусський король зве-
рнувся до населення з відозвою, яка містила заклик до народу ски-
нути французьких загарбників. Більше того, по досягненні перемо-
ги над ворогом народу було обіцяно широкі реформи, аж до введен-
ня конституції. Насправді Фрідріх Вільгельм ПІ, як і російський цар
_________РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ НА НЯЧАТКУ ХІХ смг. \/5
Олександр 1, переслідував не тільки шляхетну визвольну мету, але Й
хотів частково за рахунок розгрому наполеонівської Франції вирі-
шити власні політичні й територіальні питання.
За підтримки населення в Пруссії було сформовано армію, у неї
влилося багато добровольців. Прусські війська під командуванням
Я. Блюхера хоробро боролися за звільнення своєї батьківщини.
Розпочався швидкий, розвал імперії Наполеона. Розпався Рейн-
ський союз. Австрія більше не підтримувала Наполеона, зберігаю-
чи спочатку ворожий йому нейтралітет, а незабаром примкнула до
коаліції. Швеція, Англія, Австрія, Пруссія мали у своєму розпоря-
дженні величезну перевагу в силах. 9 вересня 1813 р. Росія, Пруссія
Й Австрія уклали договір у Тепліці, домовившись про ліквідацію
Рейнського союзу, Вестфальського королівства, про розділ Велико-
го герцогства Варшавського, відновлення Ганновера тощо.
16-18 жовтня 1813 р. союзні армії виграли вирішальну битву під
Лейпцигом («битва народів»).
Французи зазнали повної поразки, що визначила подальшу долю
імперії Наполеона. Війська Наполеона розпочали відхід на захід;
союзні армії незабаром ступили на землю Франції. Німеччину було
звільнено. V березні 1814 р. імперія Наполеона впала.
(У жовтні №14 р. у столиці Австрії місті Відні відкрився конгрес
представників усіх європейських держав. Йому належало перекрої-
ти політичну карту Європи. Однак між учасниками Віденського кон-
гресу Існували серйозні протиріччя і вся робота конгресу являла со-
бою ланцюг політичних інтриг, компромісів, дипломатичних торгів.
На загальному тлі цього європейського форуму особливо виділяли-
ся п’ять політичних фігур; російський імператор Олександр І, канц-
лер австрійської імперії Метгерніх, англійський міністр закордон-
них справ лорд Кестлзі, прусський міністр закордонних справ Гар-
денберг І французький міністр закордонних справ Тал ей ран. Саме
їх ворожнеча, торг, договори визначили основні рішення Віденсько-
го конгресу.
. Головною метою учасників конгресу була ліквідація політичних
змін і перетворень, які відбулися на європейському континенті під
безпосереднім впливом Французької революції та військових похо-
дів Наполеона. ..
Талейрану ще до початку роботи конгресу вдалося переконати
його майбутніх учасників у визнанні як визначального буквально у
всьому «принципу легітимізму». Його сутність полягала в тому, що
170 _______________РаздМХ___________________
Європа, яка зібралася в особі государів і дипломатів на Віденський
конгрес, повинна при перерозподілі земель і зміні територіальних
кордонів залишити в непорушному вигляді те, що Існувало до по-
чатку революційних воєн, тобто до 1792 р. Коли б цей принцип
було прийнято і втілено, то не тільки Франція одержала б упевне-
ність у цілісності власної території, захищати яку військовою си-
лою вона на той момент була не здатна, але й Пруссія та Росія були
б приборкані у своїх прагненнях до територіального розширення.
У кінцевому рахунку, принцип «легітимізму» передбачав віднов-
лення «законних» прав колишніх монархів, які втратили свої воло-
діння. У результаті складних політичних кроків і комбінацій, розпо-
чатих дипломатами всіх країн -учасниць Віденського конгресу, кар-
та Європи була перекроєна в такий спосіб: Франція зуміла зберегти
кордони 1790 р., в Італії відновлювалася Папська держава, Австрія
одержувала Ломбардію і Венецію, Генуя передавалася Сардинсько-
му королю, до Неаполя повернулися Бурбони. З Бельгії і Голландії
утворювалося Нідерландське королівство. Датський король попла-
тився за союз з Наполеоном - у нього відняли Норвегію, приєднав--
ши її до Швеції. Польські землі герцогства Варшавського відійшли
до Росії (Царство Польське).
Актом Віденського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Ні-
мецький союз замість Священної Римської імперії германської на-
ції. До Союзу входили 35 суверенних монархій і 4 вільних міста -
Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майиі. Офіційно він був
створений «для внутрішньої і зовнішньої охорони безпеки Німеччи-
ни, незалежності й недоторканості держав, які вступили до союзу»,
а насправді - для збереження роздробленості Німеччини. Справами
союзу відав Союзний сейм у Франкфурті-на-Майні. На сеймі голо-
вувала Австрія. Сейм складався з дипломатів - послів від німецьких
держав. Рішення бундестагу не були обов’язковими для окремих
членів Союзу.
Німецький союз оголошувався нерозривним. Австрія й Пруссія
входили до Союзу тільки тими землями, які у минулому перебува-
ли в складі Імперії. Членами Союзу були також король Великобри-
танії як король Ганноверу, король Данії як герцог Шлезвіга і Голш-
тінії, король Нідерландів як великий герцог Люксембурзький; Союз
мав п’ять фортець і теоретично - союзну армію (бундесвер), яка
складалася з контингентів окремих держав. Найсильнішими чле-
нами Союзу були Австрія І Пруссія, усі найважливіші рішення бу-
_____ммипяк яшвччмшг ям л»ямпку хіх <иь 177
ндестагу досягалися шляхом попереднього обговорення між ними.
Знищена Наполеоном Священна Римська імперія не була віднов-
лена. Принцип легітимізму (тобто повернення «законних», дорево-
люційних порядків) країнам, які влаштовували конгрес, у цілому
провести не вдалося. За королями Баварії, Саксонії, Вюртемберга
збереглися їхні високі титули, якими вони були зобов’язані Наполе-
ону.
Однак Саксонія поплатилася значно більше, ніж усі інші союз-
ники Наполеона, оскільки значна частина її території (864 тис. насе-
лення з 2 млн) відійшла до Пруссії. До Пруссії перейшла І шведська
Померанія (захоплена шведами під час Тридцятилітньої війни). Зна-
чна частина скасованого Вестфальського королівства також була пе-
редана Пруссії. Князі 1 графи, які раніше втратили свою самостій-
ність; знову отримали частину своїх прав і привілеїв: судову І полі-
цейську владу, право нагляду за церквою і школою, право
встановлювати податки. Німецький союз не мав на меті економічне
й політичне об’єднання німецького нараду, а, власне кажучи, був зна-
ряддям реставраційної політики австрійського канцлера князя Кле-
менса фон Меттерніха. Крім того, Пруссія й Австрія стали членами
Священного союзу, створеного монархами Європи для боротьби з
демократичними рухами.
Контрольні питання
1. Простежте еволюцію поглядів передової інтелігенції Німеччини на
Велику французьку революцію.
2. Укажіть на безпосередній вплив французьких подій на піднесення
селянського руху в Німеччині.
3. Розкажіть про обставини створення Майнцької республіки.
4. Перелічіть представників німецького якобінства.
5. Охарактеризуйте участь німецьких держав у війнах проти Франції.
6. Дайте оцінку наполеонівської політики медіатизації.
7. Подайте аналіз причин, характеру, ходу й результатів війни Пруссії
проти Франції.
8. Дайте оцінку сутності буржуазних реформ у Пруссії.
9. Наведіть приклади національного піднесення в Німеччині.
10. Розкрийте сутність політики учасників Віденського конгресу по від-
ношенню до Німеччини.
178_______________________________:____________________
Розділ XI
ЙІШЦЬКІЦРЖАВИ В 1813-ІВ47 рр.
і. лтклвил юзлкшиїаь Німеччини
Створений згідно з рішенням Віденського конгресу Німецький
союз номінально був найбільшим державним утворенням Західної
Європи. За загальною площею території та кількістю населення він
перевищував як Англію, так і Францію. Водночас слід враховувати,
що населення Австрії й Пруссії, разом узятих, складало 2/3 від зага-
льної кількості жителів Союзу, що здебільшого і визначило бороть-
бу між ними за гегемонію в Німецькому союзі. У цілому Союз являв
собою конфедерацію самостійних держав, яка не мала ні спільного
коаліційного уряду, ні єдиного законодавства, ні загальної армії, ні
загальних фінансів, ні загального дипломатичного представництва.
У той же час він мав верховний орган - Союзний сейм.
Союзні акти зберігали недоторканим історичний внутрішній
устрій німецьких держав. Єдиним нововведенням, і то висловленим
у формі політичного, побажання, була вказівка на якнайшвидше вве-
дення у всіх державах - членах союзу «земсько-станового устрою».
Відповідно до духу часу і пануючих політичних настроїв під цим
розумілося введення представницьких дорадчих органів, які б ра-
зом з монархами брали участь у політичній владі і права яких були б
конституційно закріплені. Таким чинш, наполеонівські війни в Єв-
ропі, розгром наполеонівської Імперії і союзні акти прискорили на-
зрілий у Німеччині історичний процес перетворення абсолютних
монархій на конституційні.
Період 18 І 5-І 847 рр. (так званий Передберезневнй - Уогтагг) у
Німеччині був часом важливих соціально-політичних зрушень. Саме
тоді у 24 німецьких державах установився конституційний лад. Най-
перша конституція була розроблена в герцогстві Нассау (1814) ще
__________ИІМНИМИ ДЕРЖМИТ В ТЯІ5-1М7 др.____>79
до оформлення Німецького союзу. Але процес переважно розпочав-
ся в 1816 р. Одними з перших конституційні перетворення провели
великі монархії Південної Німеччини, де були більш вираженими
прагнення соціального й політичного відновлення: Баварія (1818),
Бален (1818), Вюртемберг (1819), Гессен (1820). Поява конституцій
та укладання їх принципів відбувались під безсумнівним впливом
Конституційної хартії Франції 1814 р. Під впливом французьких
революційних подій 1830 р. нова хвиля конституціоналізму захопи-
ла І східні німецькі держави: Брауншвейг (1830), Саксонію (1831) -
а також північ: Шлезвіг-Гольштейн (1834).
Усі німецькі конституції цього часу були даровані монархами.
Тому монархія зберігалася як основа державно-політичного устрою.
Значні державні права зберігалися за спадкоємним монархом.
У більшості конституцій становий лад зберігався тільки як фор-
мальна категорія громадянства. Закріплювалася ліквідація кріпос-
ного прага. Дворянство позбавлялося вотчинних прав і особливої
юрисдикції. Однак у деяких державах за дворянством конституцій-
но визнавалися окремі особисті й майнові привілеї, у тому числі
особливі права на участь у політичному представництві.
Представницькі органи мали різний вигляд і різні повноваження.
У північнонімецьких державах було закріплено існування старих
«земських чинів» у вигляді історичних ландтагів. Складалися вони
переважно з дворянства, а повноваження зводилися до подання ста-
нових петицій. У деяких невеликих державах, зокрема Саксен-Вей-
марі, однопалатному ландтагу було цілком передано право затвер-
джувати бюджет. Відповідно до конституції Гессена ландтаг вважа-
вся навіть «рівноправним фактором» державного управління поруч
з монархом. Представництву було віддане право контролю за діяль-
ністю міністрів і навіть за виконанням законів. Ландтаги були як
одно-, так І двопалатними. Поділ у них відбувався постаново. Пере-
вага практично скрізь була за дворянами і представниками міських
верхів, а також чиновництвом. Члени верхніх палат зазвичай при-
значалися монархами персонально або місця в них займалися спад-
ково. Представницько-виборними органами були тільки нижні па-
лати. Виборчими правами користувалися особи з високим майно-
вим цензом.
Найбільш важливою правовою ознакою німецьких конституцій
стало закріплення в них громадянських прав і свобод (наприклад, у
баварській або баденській).
180______________________Розділ їй_______________________
Конституції вводили положення про рівність громадян перед за-
коном (хоча за вотчинниками зберігалися права на особливу юсти-
цію і незалежність від звичайної цивільної юстиції’), свободу віро-
сповідання і свободу думок, друку, власності й-пррфесійних занять.
Найбільш обмеженою була сфера політичних прав (зборів, петицій,
участі в представницьких органах). У той же час уведення таких
конституційних режимів не надавало Інщим, окрімнімецького, на-
родам, які проживали у цих державах, відповідних політичних прав
і свобод.
2. Пруссія, економічний І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК
ЗАХІДНИХІ СХІДНИХ ПРОПІЙНІЙ ПРУССІЇ
Що стосується Пруссії, то, заграючи з народом, який повірив у
власні сили в ході недавньої успішної боротьби проти чужоземного
панування, прусський король 22 травня 1815р. урочисто обіцяв скли-
кати загальний прусський ландтаг І прийняти конституцію. При цьо-
му Фрідріх Вільгельм ПІ мав намір зберегти у власних руках усю
повноту влади і надати ландтагу такий статус, згідно з яким він не
став би прусським парламентом, що хоч якось би Обмежував преро-
гативи короля, а залишався б лише дорадчим органом. Послідовно
зібравши, а потім розпустивши чотири комісії, на які була покладе-
на підготовка проекту конституції, Фрідріх Вільгельм 111 у 1823 р.
обмежився введенням місцевих ландтагів у кожній з восьми прусеь-
ких провінцій, їх засідання були таємними, тому суспільна думка не
могла ними скористатися.
У роки правління Фрідріха Вільгельма 111 (1797-1840) у Пруссії
процвітали поліцейський деспотизм, сваволя бюрократії, цензура,
втручання влади в судочинство, переслідування демократів і фінан-
сове марнотратство. Всі зусилля цього представника будинку Гоген-
цоллернів цілком відповідали загальній меті Священного союзу, спря-
мованій на зміцнення панування дворянства, бюрократії і вояччини.
У той же час буржуазні реформи в Пруссії, Бадені та інших дер-
жавах, проведені в 1807-1812 рр., не були скасовані. Більше того,
було зроблено нові поступки буржуазії. У 1818 р. у Пруссії було лі-
квідовано внутрішні мита. Нова система зборів захищала вітчизняну
промисловість. Пруссія уклала декілька митних угод, У 1819-1828 рр.
идиигм» дгяжлм а ід;д-іх7 до.
навколо неї склався Митний союз німецьких держав. У результаті
промисловість Німеччини одержала значні можливості для вільно-
го розвитку. Темпи її е цей час були дещо вищими, ніж у промисло-
вості Англії Й Франції Так, продукція обробної промисловості Анг-
лії за 1800-1820 рр. зросла на 25%, Франції- на ! 5%, а Німеччини -
40%. З 1800 по 1830 р. обсяг промислового виробництва Німеччини
виріс більше ніж у 2,5 раза.
Пруссія складалася з двох частин: центральних і східних провін-
цій-Пруссії і двох провінцій на заході-Рейнськоїобласті і Вестфа-
лїї. У Центральній і Східній Пруссії ще збереглися окремі реакційні
пережитки кріпосництва. Західні провінції мали досить розвинену
промисловість і торгівлю.
Прусські юнкери складали правлячу військову касту і були опо-
рою монархії Гогенцоллернів.
У Пруссії поміщицьке господарство швидкими темпами перетво-
рювалося на буржуазне, юнкерське, причому в ньому використову-
валася праця безземельних батраків і малоземельних селян. У Захі-
дній І Південно-Західній Німеччині розшарування селянства, ство-
рення великих господарств і руйнування селянських мас набували
усе більш широких розмірів.
У 1816 р. були уточнені умови викупу селянами феодальних по-
винностей. Викуп дозволявся тільки тим селянам, що мали свою
землю і коней. У 1818 р. було видано закон, який надавав право ви-
купу феодальних повинносте# лише заможним селянам. Це розши-
рило земельні володіння юнкерів, тому що селяни були змушені по-
ступатися ним значною частиною своєї землі у вигляді викупу. Але
цим справа не обмежилася. У 1821 р. у Пруссії було видано закон
Про так званий поділ «марки». В ньому мова фактично йшла про
знищення сільської "общини з наступним захопленням юнкерами у
свою власність общинних селянських земель.
Тільки заможні селяни могли відкупитися від поміщика. У Прус-
сії до 1848 р. викупили свої повинності 6/7 заможних селян і тільки
1/5 батраків і середняків.
Посилилася соціальна диференціація на селі. Виникнення сіль-
ського пролетаріату дозволило юнкерству створити декілька галу-
зей сільськогосподарського виробництва і, перейшовши до капіта-
лістичного способу ведення сільського господарства, зміцнити еко-
номічні позиції, матеріальну базу свого політичною панування. У
руках поміщиків знаходилося понад 60 % усієї землі. При цьому
182 гюмлт,
поміщики зберігали владу над селянами і сільськогосподарськими
робітниками. Селяни були зобов’язані сплачувати поміщику різні
побори: яєчний, курячий, срібний тощо.
Це були суто феодальні відносини. Поміщик міг карати селян. 15.
ударів батогом вважалися дрібним покаранням. Насправді свобода
багатьох селян зводилася до свободи пересування і переселення.
За рахунок викупних платежів юнкери купували для власного
господарства локомобілі, сівалки, молотарки й інші складні сільсь-
когосподарські машини, будували цукробурякові й винокурні заво-
ди.
Капіталізм у Пруссії розвивався по «пруссьюому шляху», при яко-
му середньовічні відносини землеволодіння не ліквідуються відра-
зу, а повільно присгосоруються до капіталізму, через що він надовго
зберігає власне напівфеодальні риси.
Серед подій, пов’язаних з пануванням Наполеона в Німеччині,
варто згадати континентальну блокаду. Досить неоднозначно впли-
нувши на економіку країни в цілому, вона по-своєму була рівнознач-
ною введенню заборонних мит, які сприяли розвитку власної про-,
мисловості, у першу чергу металургійної. До того ж, для пом’як-
шення негативних наслідків блокади на окупованих І залежних від
нього територій Німеччини Наполеоном була введена система спе-
ціальних премій за виробництво нових видів продукції і розробку
нових технологій. Хоча зняття блокади після поразки Наполеона
знову відкрило двері для ще більш сидьної англійської конкуренції,
що ввергнуло багато галузей німецької промисловості в глибоку де-
пресію і поставило на грань банкрутства численні підприємства,
початок Промисловому розвитку було покладено: на Рурі виникла
власна важка, насамперед металургійна, промисловість, а Рейнська
область уже на 30-ті роки XIX ст. перетворилася на найбільш розви-
нений у промисловому відношенні район Німеччини.
з. розвиток клптАїспчних ихиоия.
ПОЧАТОК ПРОМИСЛОВОГО перевороту
В ЙОГО ОСОВАНВОСТІ
Німеччина вже пробудилася від сну. Важливу роль у підготовці
.промислового перевороту в Німеччині відіграла часткова ліквідація
____________ИИШЩИ МЛЖММГ В І375-М47 |ф- Х83
економічної роздробленосгі шляхом створення Митного союзу. Ме-
режа митних кордонів у Німеччині була настільки густою, що, за
відомим висловом В. Зомбарта, шлагбаумів на німецьких дорогах
нараховувалося стільки ж, скільки пізніше телеграфних стовпів.
Початок митному об’єднанню Німеччини і створенню тим самим
єдиного внутрішнього ринку було покладено в 1818 р. Пруссією, яка
знищила всі місцеві тарифи (а їх було близько 67) і встановила єди-
ний митний кордон і загальний зовнішній тариф. В наступні роки
відбувалося неухильне розширення єдиної митної території поза межі
державних кордонів Пруссії. Цей процес закінчився в 1834 р. утво-
ренням Німецького митного союзу, що поєднував 18 держав Північ-
ної Німеччини з населенням 23 млн чол.
Усі митні застави між цими державами підлягали ліквідації. Між-
народні позиції Митного союзу незабаром зміцніли. Створення І ді-
яльність Німецького митного союзу стали найважливішим факто-
ром не тільки для створення єдиного внутрішнього ринку в Німеч-
чині, але й національного об’єднання країни. Цей союз - майже
класичний приклад того, як економічне об’єднання значною мірою
підготувало об’єднання політичне. Митна єдність сприяла складан-
ню загальнонімецької мови.
‘Зростання мануфактурної промисловості, розвиток капіталізму в
сільському господарстві, створення Митного союзу, посилення про-
цесів первісного накопичення капіталу, можливість використання
іноземної техніки прискорили початок промислового перевороту. У
1782 р. у Саксонії вперше була застосована механічна прядка типу
«Дженні», у 1785 р. була створена перша німецька парова машина, у
1796 р. у Сілезії була встановлена перша доменна піч для виплавки
чавуну на кам’яному вугіллі. Починаючи з 1825 р. у Німеччині поча-
ло використовуватися пудлінгування.
Бавовняна промисловість, де використовувалися англійські ма-
шини, відразу стала розвиватися на фабричній основі. Парові ма-
шини ввозилися також з Англії. Промисловий розвиток Німеччини
в перший період значною мірою грунтувався на реалізації тих техні-
чних відкриттів, які вже малися.
Однак німці самі створили багато машин, і технічних пристосу-
вань. Ще в 1814 р. німецькі винахідники К. Кеніг і Г. Вамер створи-
ли установку для швидкісного друкування. У 1835 р. Ж. Петель ви-
найшов камнеточильну машину, а П. Гуммель у 1836 р. - набивний
верстат. Усе більше з’являлося винаходів в галузі обробки металів.
134_______________________Розділ хі__________________________
У 1803 р. було створено циліндрово-сверлильний верстат, у 1807 р. -
горизонтальний. Протягом 1837 - 1840 ^р. кількість стаціонарних
парових машин у Пруссії збільшилася з419 до 1444. Вони все шир-
ше використовувалися і на транспорті. Кількість пароплавів до се-
редини XIX ст. складала 90, а паровозів - 429. Одним із визначних
підприємців у галузі паровозобудування в той час був Аугуст Бор-
зінг, У 1846 р. його паровозобудівна фабрика поставила ! 19 парово-
зів, причому 109 лише для однієї прусської залізничної мережі. Крім
того, його фірма будувала необхідні для залізниць залізничні мости,
у тому числі спорудила добре відомий міст із ґратчастими фермами
через ріку Хафель поблизу Потсдама, аналогів якому в Європі ще не
було.
Найбільш активно промисловий переворот відбувався в тексти-
льній промисловості. Бавовняне виробництво розвивалося перева-
жно в Саксонії. В областях Митного союзу в 1846 р. нараховувалося
вже 313 прядилень і 750 тис. механічних веретен. Ткацьке виробни-
цтво залишалося в руках кустарів, тобто ремісників або надомників
(так звана розсіяна мануфактура). У Сілезії почало розвиватися, льо-
нопрядильне виробництво на машинній оснонІ. У 1839 р'. на терито-
рії Пруссії було 11 фабрик, які займалися виготовленням льняної
пряжі. Унаслідок цього кустарне і мануфактурне виробництво ви-
явилося у досить скрутному становищі.
Після утворення Митного союзу почала інтенсивно розвиватися
шовкова промисловість. її давнім центром був Крефельд, вироби
якого мали дуже широкнйпопит на лейпцизьких ярмарках. У .1846 р.
у Крсфельді працювало 8 тис. шовкоткацьких верстатів, 20 фарбу-
валень, 7 оброблюючих дільниць.
Значні зміни відбувалися у важкій промисловості. З'являються
машинобудівна, хімічна й інші галузі промисловості. Застосування
парових машин спричинило збільшення попиту на вугілля. Його
видобуток в Пруссії протягом 1824-1843 рр. зріс з 1,2 до 3,1 млн т.
Загальна кількість шахтарів збільшилася за 1800-1848 р. у 4 рази, з
25 до 100 тис., в інших галузях важкої промисловості - у 12 разів, з
50 до 100 тис.
Важливу роль у прискоренні промислового перевороту в Німеч-
чині відіграло будівництво залізниць. Перша німецька залізниця в
Німеччині була побудована в 1835 р. між Нюрнбергом і Фюртом і
мала довжину лише 12 км. У 1850 р. довжина залізничної мережі
досягла6тис. км. У цьому відношенні Німеччина поступалася Анг-
__________яилєцькі лержлви я іаія-імж мі,____135
лії й Франції. Поступалася вона й в іншому. Так, енергетичний поте-
нціал Англії в 15 разів перевищував відповідний потенціал Німеч-
чини.
У той же час за темпами промислового виробництва Німеччина
випереджала й Англію, і Францію. Так, у ЗО - 40-х рр. зростання
продукції обробного виробництва в Англії складало 33 %, у Франції -
20 %, у Німеччині - 75 %. За І0 років, з 1830 по і840 р., оборот
зовнішньої торгівлі збільшився в Німеччині майже в 2 рази (з 600 до
1120 млн марок). Усі ціфакти говорять проте, що в 30-40-х рр. XIX ст.
тут розпочався промисловий переворот.
Промисловий переворот у Німеччині пройшов три стадії. До
1850 р. було пройдено лише початковий, підготовчий етап. Перево-
рот торкнувся переважно текстильної промисловості. Вирішальне
значення мав період двох наступних десятиліть, коли Німеччина пе-
реживала промислове піднесення, пов’язане з широким розвитком
важкої промисловості. Завершення перевороту відбулося лише піс-
ля утворення Німецької імперії в 1871 р.
4. АІБЕМАЬНИЙ і АЕШКРАТИЧНИЙ РУХ НІМЕЧЧИНИ
НАЛЕРЕАОАИІ РЕВОЛЮЦІЇ
Економічний розвиток німецьких земель відбувався на тлі своє-
рідного політичного розвитку цих територій. Утворення Священно-
го союзу і його політика свідчили про настання консервативно-мо-
нархічної реакції. ,
Розчарування рішеннями Віденського конгресу і політичною ре-
акцією було загальним. Однак найбільш рішуче свою незгоду з про-
воджуваною урядовою політикою виявляло німецьке студентство.
Саме студентами були розпочаті перші кроки організаційного хара-
ктеру. 12 червня 1815р. енськими студентами було засновано студе-
нтський союз. Подібні організації були створені й в інших універси-
тетах Німеччини. Національно-радикальний умонастрій студентст-
ва поділяла й частина професури. 18-19 жовтня 1817 р. у Вартбурзі
відбулося студентське свято, яке згодом вилилося у своєрідну полі-
тичну демонстрацію. Варгбурзьке торжество було присвячене 300-
річчю Реформації і черговій річниці Лейпцизької битви. Участь у
ньому взяли близько 500 студентів з 11 німецьких університетів. Уже
186__________________________________________________________
тут проявилися своєрідні елементи студентського радикалізму-були
спалені твори драматурга А. фон Коцебу, звинуваченого в проро-
еійській пропаганді (Меттерніху вдалося представити в німецькій
суспільній думці Росію як основну перешкоду для ліберально-демо-
кратичного руху в країні). На святі звучали заклики до єдності й волі
Німеччини. Логічним продовженням того, що відбувалося, стало
заснування загальнонімецькоїстудентської організації, яка проголо-
сила своєю метою національну єдність Німеччини і конституційну
свободу Політичні погляди молоді були розпливчастими: від ідей
Великої французької революції до ідеалів імперії й християнства.
Подібна ідеологічна «всеїдність» не могла не породити різні те-
чії серед самого студентства. У ньому виокремився особливий ради-
кальний напрямок: у Єні - «старонімці», у Гессені - «чорні». їх ско-
ріше можна було віднести до якобінської терористичної течії. Під-
твердженням цього слугували як політичні гасла (за національну
демократію, плебісцит унітарну республіку єдину церкву), так і кон-
кретні дії (насильство, індивідуальний терор). Проявом останнього
було вбивство в 1819 р. драматурга А. фон Коцебу, який доноси*
російському Імператору про політичні настрої німецького студентс-
тва, і замах на супротивника ліберальних реформ нассауського міні-
стра Іберя. Той, хто вчинив замах, був близьким до гессенських «чо-
рних». У той же час ці два факти скоріше були винятком Із правил,
оскільки більшість студентства не мали нічого спільного з цими те-
рористичними актами.
Однак вбивство Коцебу було використане Меттерніхом для при-
йняття на Карлсбадському конгресі Священного союзу (1819 р.) про-
грами реакційних заходів у Німеччині. Тут німецькі монархи з ініці-
ативи Метгерніха розробили «карлсбадськІ постанови» - програму
поліцейських заходів для знищення «крамоли». Університети були
віддані під нагляд поліції, союзи й товариства розпущені, опозицій-
ні органи друку закриті. Відбувалися масові звільнення вільнодум-
них професорів і студентів. Слово «конституція» було заборонено
вимовляти під страхом тюремного ув’язнення. Союзному сейму до-
ручалося силою зброї втихомирювати неспокійних підданих німе-
цьких монархів. У країні панувала поліцейська сваволя. Прийняті
на п’ять років КарлсбадськІ постанови були продовжені в 1824 р. на
невизначеняй термін І залишалися в силі до 1848 р.
Реакційна політика Метгерніха не принесла помітних результа-
тів- ліберальний, демократичний і національний рух продовжував-
_____________НІМЕЦЬКІ АЕРЖЛВНВ 1В15-1847 др. )Я7
ся. Липнева революція 1830 р. у Франції, повстання в Польщі і рево-
люція в Бельгії-вплинули на подальше: піднесення цього руху в Ні-
меччині, свідченням чого стало Хамбахське свято в ПфальцІ 27-30
травня і 832 р., у якому взяли участь майже ЗО тис. чоловік; І якщо у
Вартебурзькому святі 1В 17 р. брали участь студенти і професори, то
в Хамбасі були представлені переважно особи вільних професій,
буржуа, ремісники й робітники. На святі проголошувалися вимоги
вільної Й об’єднаної Німеччини. Новий наступ реакції не приніс іс-
тотних результатів, в ЗО- і 40-х рр. XIX ст. рух продовжував нароста-
ти. Так, у Гессені і Дармштадтї виникло таємне республіканське
«Товариство прав людини». Його керівниками були пастор Вейдіг і
Георг Бюхнер. Складена ним антимонархічна програма не була ви-
конана через короткочасність існування організації. Поліція розгро-
мила товариство. л
Унаслідок переслідувань І репресій багато демократів почали за-
лишати Німеччину. Опинившись в еміграції, вони продовжували бо-
ротьбу, намагаючись налагодити революційну роботу в Німеччині.
Так, у 1834 р. виникло товариство «Молода Німеччина», яке було
частиною мадзиністської організації «Молода Європа». Уже перші
документи цього товариства - прокламації «До приниженої Німеч-
чини» і «До німецьких солдат» фактично визначали його політичне
і соціальне кредо. Воно полягало у вимозі покінчити з князівським
деспотизмом і встановити політичну й соціальну рівність. Досягти
цього передбачалося шляхом революційного перевороту, вчиненого
групою озброєних змовників, кінцевою метою яких-було встанов-
лення демократичної республіки.
Члени «Молодої Німеччини» встановили зв’язок із широким ко-
лом німецьких ремісників. Клуби «Молодої Німеччини» були орга-
нізовані в Цюріху, Женеві, Берні, Лозанні Й Інших містах. Однак уже
в 1836 р. не без допомоги швейцарського уряду ці організації при-
пинили своє існування.
Опозиційні настрої в суспільстві не обмежувалися лише рухом
студентів і ремісників. У колах німецької буржуазії так само поси-
лювалося невдоволення економічним і політичним розвитком німе-
цьких держав. Одним із лідерів буржуазного лібералізму в ці роки
став прусський фабрикант і політичний діяч Давид Ганземан. У сво-
їх письмових звертаннях на ім’я короля і публічних виступах ним
була визначена програма німецьких лібералів - скликання загально-
прусських представницьких зборів, зміцнення й розширення Мит-
188 _______________________РолдІлХІ___________________________
ного союзу, знищення ВОТЧИННОЇ ЮСТИЦІЇ' й інших привілеїв юнкерс-
тва. Програма була цілком помірною й вірнопідданською. Вона за-
лишала в недоторканості монархічний устрій держави.
Ліберали покладали великі надії на Фрідріха ВІльгельма IV, який
прийшов до влади в 1840 р. Однак після короткочасного захоплення
лібералізмом цей «романтик на троні», як його називав молодоге-
гельянець Давид Штраус, перейшов до вкрай реакційних методів
управління, застосовуючи репресії проти будь-яких проявів демок-
ратичного мислення в пресі, у тому числі проти так званих політич-
них поетів, не говорячи вже про будь-які маніфестації ни інші акти'
масового невдоволення.
У 20-30-х рр. XIX ст. склалася й лІтераггурна течія «Молода Ні-
меччина». Її очолили Генріх Гейне, Людвіг Берне, Карп Гуцков. Вони
фактично були лідерами дрібнобуржуазного радикалізму. Генріх
Гейне (1797-1856) хоч з 1831 р. І жив в еміграції у Парижі, але вірив
у свій народ і краще майбутнє батьківщини, коли «геній волі обру-
читься з дівою Європою» І наради створять рай на землі. Вершиною,
політичної поезії Гейне була поема «Німеччина. Зимова казка», яка
являє собою сатиру на політичні порядки всієї Німеччини. За слова-
ми самого Гейне, він «був не останнім солдатом у боротьбі за звіль-
нення людства».
Карл Гуцков (1811-1878), журналіст, драматург - також досить
активно боровся за свободу думки, проти реакції, фанатизму Й забо-
бонів.
Блискучий публіцист, критик, письменник, Людвіг Берне (1786-
1837) у журналі «Весн» уперше проголосив ідеї «Молодої Німеччи-
ни» - релігійне вільнодумство, боротьба проти церкви/ Йому, як І
всій течії, були властиві елементи утопічного соціалізму, незрілого
конституціоналізму Однак його «Паризькі листи» відрізнялися ве-
ликим реалізмом, особливо в критиці реакційних порядків, які па-
нували в Німеччині.
Тим часом промисловий переворот, що розпочався, супроводжу-
вався стрімким процесом соціальної диференціації в суспільстві,
Зростала кількість.робітників, однак вони ще не були певною соціа-
льною силою промисловості. Основною масою працюючих у міс-
тах, як і раніше, залишалися ремісники, підмайстри, кустарі.
Зазначимо, що саме на них І частину робітників лягли основні
злигодні й нещастя, якими супроводжувалися технічні й соціальні
перетворення виробництва. Надмірно тривалим був робочий день
____________шмвіми лжижми в іш-іш м>, 189
(14-16 год.), оплата п]>аці знижувалася до голодного мінімуму. Ви-
робництво не встигало за зростанням кількості вільних рук І безро-
біттям, тим більше що серйозну конкуренцію їм складали жінки і
діти, праця яких не була обмежена законодавством.
У березні 1839 р. Енгельс писав у «Листах з Вупперталя»: «...в
одному ЕльберфельдІ з 2500 дітей шкільного віку 1200 позбавлені
можливості вчитися, і виростають на фабриках - тільки для того,
щоб фабриканту не доводилося платити дорослому робітнику, якого
вони заміняють, удвічі більше проти тієї заробітної плати, яку він
дає малолітньому». На фабриках нерідкими були випадки викорис-
тання праці дітей молодших навіть за 9 років.
І тільки коли військовий міністр Пруссії фон Хорн з тривогою
констатував, що «призовний матеріал» з кожним роком стає все гір-
шим, на світ з'явилася королівська фабрична директива від 9 берез-
ня 1839 р., якою заборонялася фабрична праця дітей молодших 9
років і робочий день для дітей віком до 16 років обмежувався до 10
годин. Усередині 40-х рр. XIX ст. в рейнсько-вестфальській проми-
словості, за офіційними даними, було зайнято 20 тис. дітей, що не
досягли 14 років.
Невдоволення робітників своїм соціально-економічним станови-
щем виливалося в різні форми боротьби: від стихійних до більш
організованих. Прикладом може слугувати «Союз справедливих»,
який мав свої громади у Франції, Англії, Швейцарії і декількох ін-
ших німецьких містах. Праця ідейного натхненника цієї організації,
соцІаліста-утопіста Вільгельма Вейтлінга «Гарантії гармонії й спра-
ведливості» стала першим значним і оригінальним надбанням німе-
цького соціалізму. Незважаючи на незрілість, політичну наївність І
утопізм програми. Вейтлінга, викладеної в його роботі «Людство, як
воно є і яким воно .повинне було б бути», діяльність Вейтлінга зали-
шила позитивний слід у робітничому русі Німеччини,
У Німеччині також поширювалися ідеї так званого «щирого со-
ціалізму» (К. Грюн, М. Гесс, Г. Кріге та ін.). Якщо ВеЙтлінг висту-
пав за негайну комуністичну революцію, здійснювану люмпен-про-
летарями, то «щирі соціалісти» розраховували без політичної боро-
тьби, але через любов прийти до рівності, соціалізму і щастя.
У той же час протест .робітників найчастіше виходив за рамки
визначених організаційних форм і набував характеру повстань. Та-
ким і був виступ сілезьких ткачів 4-6 червня 1844 р., доведених сво-
їми хазяями до крайньої убогості. Навіть урядові чиновники змуше-
190_____________________Розділ XI________________________
ні були визнати, що з 36 тне. робітників б тис. буквально помирали
від голоду. Повсталі не висували ніяких політичних вимог, навпаки,
вони довіряли королю, сподівалися на допомогу влади. І «допомо-
га» прибула у вигляді військового загону, який відкрив вогонь по
повсталих. Було вбито 11 робітників, 24- поранено, Ще 70 чоловік
посаджено в фортецю І піддана тілесним покаранням.
В обстановці економічної крйзи і загострення соціальних проблем
наприкінці 40-х рр. XIX ст. національна ідея, яка зародилася в середо-
вищі німецьких інтелектуалів як ідея «внутрішньої» батьківщини ні-
мців і набула в епоху анти наполеонівських війн певних політичних
рис, виявилася пов’язаною з уявленням про її дозвіл. Німецький наці-
оналізм із духовного руху Інтелектуальної еліти поступово перетво-
рювався на ідеологію масового народного руху. Напередодні револю-
ції 1848—1849 рр. національна ідея ставала соціальною вимогою, а
політичний ліберальний рух пов’язував з нею ідею об’єднання німців
на основі громадянської свободи Й державної незалежності.
Ці події відбувалися на тлі внутрішніх протиріч і конфліктів у
державах Німецького союзу, які в другій половині 40-х рр. XIX ст,
набували все більшої гостроти. Посилилося прагнення до рішучих
змін. Наявні прошарки населення продукували ідею створення
об’єднаної німецької держави. Ширився ліберальний рух, але зрос-
тав і вплив демократів-радикалів. Разом з тим революційних змін
бажали далеко не всі: ліберали розглядали перспективу революції
як нещастя, консерватори взагалі її панічно боялися - спогади про
реалії французької революції справляли на них негативний вплив,
який позначався на їх діяльності. На політичне становище Й соціа-
льні відносини в німецьких державах суттєво вплинули сильний
неврожай 1845-1847 рр, і циклічна економічна криза, яка вибухну-
ла у 1847 р. І мала загальносвітовий характер.
Протягом року залізничне будівництво скоротилося на 75 %, ви-
добуток вугілля - на 8 %, виплавка чавуну - на 13 %, потреби в баво-
вні і пряжі - на 5 %.
Почалося масове безробіття; у гірничозаводській промисловості
Пруссії воно склало 20 % від загальної кількості робітників. У Бер-
ліні безробітними були 20 тис. ткачів. Падала реальна зарплата ро-
бітників (на ЗО %). За часом криза збіглася з неврожайними роками
і картопляною хворобою. Так, у Центральній Німеччині в 1847 р.
жита було зібрано на 25 % менше звичайного. Усе це призвело до
різкого збільшення соціальної напруженості в суспільстві (смертність
_____________имиздмм лвржавк в ипв-ів4і рр. юі
зросла в три рази, в окремих районах вона досягала 12-20 % від
загальної кількості населення). Народ голодував. Вивіз хліба за кор-
дон, спекуляція, зниження зарплати робітникам були причиною ще
більшого погіршення становища населення. У 1847 р. страйки й
маніфестації стали звичайним явищем. Спалахували голодні бунти.
Становище ускладнювалося кризою феодально-монархічної вер-
хівки. Король Пруссії ФрідрІх Вільгельм IV у 1846 р. змушений був
домагатися позики, тому що скарбниця була порожньою. Він зверну-
вся до банкірів, але одержав відмову. 1 в лютому 1847 р. король був
змушений скликати Об’єднаний ландтаг із представників провінцій-
них зборів. Його права були незначними - він затверджував позики,
податки, подавав петиції королю і мав дорадчий голос. Буржуазія ви-
ступила з протестом проти безправ’я Об’єднаного ландтагу. Король
був обурений і заявив, що ніколи не допустить уведення конституції.
Об’єднаний ландтаг, зі свого боку, відмовився дати згоду на по-
зику. У лицні 1847 р. король розпустив Об’єднаний ландтаг. Позика
так і не була отримана, фінансове становище монархії погіршилося,
її авторитет був підірваний.
Таким чином, на початок 1848 р, загострилося національне пи-
тання, яке виражалося в прагненні до об’єднання Німеччини і ство-
рення єдиної німецької держави, у вимозі конституційного ладу і
ліквідації віджилих залишків феодалізму. Голод і зубожіння, особ-
ливо через неврожаї і економічну кризу, сприяли назріванню корін-
них змін. Правляча еліта боялася непередбачуваності майбутнього.
Усе це, разом узяте, свідчило про наявність революційної ситуації в
державах Німецького союзу. '
Контрольні питання
І. Проаналізуйте соціально-політичні зрушення в німецьких державах,
пов’язані з установленням конституційного ладу.
2. Охарактеризуйте соціально-політичний і економічний розвиток Пруссії
в 20-30-х рр. XIX ст.
3. Проаналізуйте особливості промислового перевороту в Німеччині.
4. Дайте оцінку політичної реакціїпісля Віденського конгресу І сутності
«карлсбадських постанов».
5. Викладіть вимоги опозиційних організацій 30-40-х рр. XIX ст. у Ні-
меччині.
6. Назвіть факти, які свідчать про виникнення в Німеччині передрево-
люційної ситуації.
192______________________________________________________
Розділ XII.
РЕВОЛЮЦІЯ ІМв р. У НІМЕЧЧИНІ
і. історичні зламная ршающї.
ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЇ В ЗАХІАНІІ1 НІМЕЧЧИНІ.
БЕРЕЗНЕВАРЕВОАЮЩЯ В ПРУССІЇ
Унікальний історичний феномен - «весна народів» 1848 р., хви-
ля революцій, що прокотилася по всій Європі, в німецьких землям
мала свою специфіку. У першу чергу це стосувалося причин і за-
вдань революції. Революція 1848 р. у Німеччині була викликана на-
самперед соціальними причинами. Вона розпочалася як серйозний
соціальний рух І мала глибокий соціальний зміст. Головним питан-
ням її і завданням виявилося національне питання, оскільки було
зрозуміло, що вирішальною умовою успіху, умовою розв’язання со-
ціальних проблем е національне об’єднання, встановлення націона-
льно-державної єдності./Крім завдань об’єднання, перед революці-
єю стояло І завдання ліквідації феодальних пережитків, тому що вони
були відсутні тільки в державах і на територіях, розташованих на
лівому березі Рейну. Однак і тут, за умов промислового перевороту,
який розпочався, зростання сили і впливу буржуазії, важливі еконо-
мічні й вирішальні політичні позиції належали великим землевлас-
никам; знаряддям їх панування слугували монархічні режими. За
таких умов об’єктивне завдання, яке стояло перед революцією, по-
лягало у тому, щоб привести політичну надбудову країни у відповід-
ність з її економічним базисом, який змінювався. Іншими словами,
надати необхідний простір для розвитку капіталістичних відносин.
До історичної специфіки революційних подій слід віднести й такі
моменти: І) німецькі робітники ще не виявляли радикальних соціа-
льно-політичних стремлінь, властивих французьким пролетарям того
часу; 2) німецькі робітники не мали досвіду лолітичної боротьби й
момиямн» гв4Л у. у ввиччнш 193
під час виступів 1848-1849 рр. домагалися знищення панування зе-
млеробської аристократії, встановлення конституційного ладу, спо-
діваючись на те, що це поліпшить їхнє економічне становище, усуне
тиранію й несправедливість; 3) найбільш впливовою політичною
силою революції в Німеччині була промислово-торгова буржуазія.
Однак її становлення, як самостійної політичної сили, відбувалося
на тлі гострих соціальних битв французького Й англійського проле-
таріату- Та все ж робітничий люд німецьких держав розпочинав ви-
являти самостійність, що викликало небезпідставну заклопотаність
німецької буржуазії, робило її більш лояльною по відношенню до
державних структур, здатною до компромісу з феодальною аристок-
ратією Й бюрократією.
Зазначені фактори досить суттєво позначилися на політичних
подіях 1848-1849 рр. у Німеччині. Повідомлення про народні ви-
ступи в Парижі, падіння королівської влади і проголошення там ре-
спубліки відіграли роль детонатора, викликавши революційний ви-
бух у німецьких державах. Уже через два дні після проголошення в
Парижі республіки (27 лютого 1848 р.) у прикордонному з Франці-
єю Великому герцогстві Бадені ліберали й радикальні демократи зі-
брали багатолюдні народні збори в Мангеймі, де була прийнята пе-
тиція до парламенту з вимогами створення міліції, свободи друку й
знищення цензури, скасування заборони партій І свободи зборів,
демократизації юстиції і скликання загальнонімецького національ-
ного парламенту. Палата прийняла ці вимоги. Великий герцогбув зму-
шений підтримати прийняті ландтатом рішення. Подібним чином роз-
вивалися події в Гессені - Дармштадті, Саксонії, Ганновері і деяких
Інших німецьких державах. Тут тиск народу змусив правителів піти
на часткові поступки вимогам ліберально-буржуазної опозиції.
Бурхливі заворушення також відбулися в Баварії. З березня 1848 р.
королю Людвігу І були подані петиції з вимогою політичних свобод.
4 березня робітники, ремісники і студенти Мюнхена захопили арсе-
нал і озброїлися. У ніч на 21 березня ЛюдвІг І відрікся від престолу
на користь свого сина Максиміліана і втік зі своїх володінь.
У березні 1848 р. хвиля подібних виступів швидко котилася на
північ І схід. На південному заході Німеччини, у Бадені та Вюртем-
берзі, на початку березня розпочалися селянські заворушення, спа-
лахували пожежі. У подальшому, швидко домігшись виконання сво-
їх вимог, ліберальні «березневі» уряди повсюди погоджувалися ска-
сувати всі феодальні права і привілеї - селяни в революції участі не
104_______________________Розділ Хі/________________________
брали. Масові хвилювання трудящих, які мали переважно націона-
льио-політичний характер, відбувалися в березні 1848 р. І в містах.
Головні події березневої революції в Німеччині розгорнулися в
Австрії і Пруссії. Австрійська імперія переживала національну кризу
У перші дні європейської революції увага Росії була зосереджена
на зовнішньополітичних акціях військового і дипломатичного хара-
ктеру У Петербурзі побоювалися перегляду системи Віденського
конгресу вбачаючи в цьому загрозу підвалинам російського суспі-
льства і можливість активізації опозиційного руху в Росії
У той же час Микала І та його найближче оточення тверезо оці-
нювали наслідки безпосереднього збройного втручання в події то
відбувалися в Німеччині. Погляди Петербурга були спрямовані на
Пруссію; вона повинна була «врятувати» Німеччину Царська дип-
ломатія відводила Пруссії роль жандарма німецької революції Ко-
роля і його найближче оточення ця роль влаштовувала. Однак Прус-
сія зовсім не хотіла обмежуватися цією роллю, адже вона претенду-
вала на роль лідера в досягненні єдності Німеччини.
Реальна можливість очолити рух за об’єднання німецьких земель
дозволила прусській владі, прикриваючи свої дії гаслом «захисту»
німецької єдності, робити деякі поступки ліберальній буржуазії в
рамках збереження абсолютистського режиму За це ліберали роз-
плачувалися помірністю своїх вимог.
Проте в рбсійсько-прусських стосунках саме в цей період виник-
ли певні ускладнення. Вони були зумовлені з тим, що напередодні й
у дні революції в ряді, німецьких держав, у першу чергу в Пруссії,
набула поширення ідея створення німецької федерації із залучен-
ням не тільки німецьких областей, але й Ельзасу, Лотарингії, Швей-
царії, Бельгії, Голландії, Шлезвіга, Чехії і навіть прибалтійських гу-
берній Росії. Засобом для досягнення цього проекту вважалося від-
новлення «незалежної» Польщі до: правого берега Дніпра, яка
знаходилася б у васальній залежності від Німеччини і слугувала для
неї своєрідною опорою у протидії Росії Цей погляд поділяв відо-
мий німецький економіст Ф. Ліст, його ж підтримували один з ліде-
рів німецьких лібералів Д. Ганземан і деякі диші ліберальні діячі. У
Петербурзі були стривожені відсутністю негативної реакції короля .і
німецької влади на подібні плани і проекти.
Тим часом революційний рух охопив і Пруссію. З березня відбу-
лася 5-тисячна демонстрація робітників І ремісників у Кельні. Вона
була розігнана армією. ЦІ події поклали початок серії зборів у вели-
_____________пвишюаш іл». у шмеччмш____________________195
ких містах: Аахені, Дюссельдорфі, Ельберфельді, Кобленці. Повсю-
ди висувалася вимога конституційних реформ. У Берліні з населен-
ням 400 тис. жителів 'з яких 70 тис. складали робітники і ремісни-
ки) революційні виступи розпочалися 7 березня з висуванням тих
же вимог, що й в інших державах. Народний протест, який набував
соціально-революційного характеру, поступово наростав. ІЗ берез-
ня сталися зіткнення демонстрантів з військами, розгорталися бої
на вулицях, були вбиті й поранені.
Стурбований звістками про революційні виступи у Відні прусь-
кий король ФрідрІх Вільгельм IV (1840-1861) 18 березня оголосив
про скасування цензури і скликання Об’єднаного ландтагу 2 квітня
1848 р.
Окрім того, в указі містилася пропозиція членам Німецького соіо-
зу перетворити Німеччину із союзу держав на союзну державу і ввес-
ти в усіх німецьких землях конституційне правління. Здавалося, що
з’являється перспектива здійснення національного об’єднання. Євро-
пейська'ситуація була сприятливою: Австрія і Франція були послабле-
ні революційними подіями на власних територіях і не змогли б проти-
діяти; що ж стосується Росії, то цар ще на початку березня радив прус-
ькому королю об’єднати зусилля німецьких держав і очолити їх.
Однак у королівських указах нічого не говорилося про виведення
військ, а містом швидко поширювалися слухи про суперечливість за-
думів корони. Повсюди лунало: «Зрада!», «До зброї!» Розпочалися
зіткнення між солдатами і озброєною юрбою, йшли вуличні бої, у
яких загинуло більше 230 повстанців. Учасниками вуличних боїв були
робітники, ремісники, частина дрібної і середньої буржуазії, обурена
провокаційними діями військових. ФрідрІх Вільгельм IV сховався у
палаці і вичікував, віддавши наказ не наступати, але й не відступати.
Криваві події в Берліні позбавили його довіри з боку громадян. Аль-
тернативою для нього могло бути таке: або, спираючись на армію,
спробувати, придушити заворушення збройним шляхом, або піти на
компроміс з лібералами І з їх допомогою переломити характер І спря-
мованість революційних подій. Король обрав друге.
19 березня королівська пара змушена була вийти на площу по-
близу палацу, король зняв капелюх перед тілами загиблих берлінців.
Війська, проклинаючи жителів, залишили Берлін. Вранці 21 берез-
ня король звернувся до народу з прокламацією «Моєму народу і ні-
мецькій нації». Називаючи себе «конституційним правителем», він
оголосив, що перед лицем внутрішньої і зовнішньої небезпеки, кали
196______________________РоявІлХІІ_________________________
ситуація вимагає об'єднання німецьких князів і народів під єдиним
керівництвом, він готовий узяти це керівництво у свої руки з вірою
в те, що народ його не залишить і вся Німеччина примкне до нього.
Але, очевидно, він не мав серйозного наміру очолити народний рух;
усі його ДІЇ були суперечливими й непослідовними.
Значення березневих подій у Німеччині, якими розпочалася ре-
волюція і які склали першу її фазу, важко переоцінити. В .Австрії
упав режим МеттернІха, у Пруссії організована військова сила ви-
явилася переможеною народом. Король призначив новий уряд на чолі
з представниками поміркованої ліберальної опозиції, великими рейн-
ськими торговцями Л. Кампгаузеном І Д. Ганземанбм. Князівські
трони похитнулися у всіх німецьких державах, повсюди були заво-
йовані громадянські свободи.
Ліберальна буржуазія, усвідомлюючи закордонні зразки револю-
ційних виступів мас і їх наслідки І оцінюючи силу енергії німецько-
го населення, завдяки якій вона й опинилася в «кабінетах влади»,
вважала для себе революцію закінченою.
Опинившись при владі, німецькі ліберали поставили своїм за
вданням завадити подальшому розвитку Й поглибленню революції,
зберегти монархію, не допустити безладдя й хаосу. Стратегія лібе-
ралів, які одержали перемогу, завойовану завдяки масовим народ-
ним хвилюванням, була такою: «Революція перемогла. Хай живе
реформа!» Такої ж позиції дотримувався й прусськиЙ уряд. 21 бере-
зня нове міністерство у підписаній королем відозві заявило,що обі-
цяє новий виборчий закон, гарантії особистої свободи, свободу збо-
рів і союзів, обіцяє створити національну гвардію, ввести відповіда-
льність міністрів перед парламентом, знищити вотчинний суд І
поліцейську владу поміщиків. Обіцянок, як бачимо, було досить, ре-
альних справ - обмаль.
Після березневої перемоги в Пруссії, де багато в чому вирішува-
лися долі революцій у загальнонімецькому масштабі, тимчасово вста-
новилася відносна рівновага сил, які боролися.
Тим часом у Берліні були організовані громадські роботи, які за-
безпечили зайнятість 5 тис. безробітних. Банкіри надали позику уря-
ду, що дозволило на певний час перебороти фінансову кризу. Ство-
рювалася національна гвардія, однак доступ у цивільне ополчення
одержали лише буржуазні елементи, що дозволяло уряду викорис-
товувати ці сили для боротьби з робітниками. На прохання уряду в
Берлін було повернуто частину військ. Уряд не скасував жодного Із
_____________революція іачо у. у Німеччині____________197
старих законів, не зняв з посади жодного контрреволюційного чинов-
ника. Найбільш яскраво антидемократичний характер нової влади
позначився на її ставленні до національно-визвольного руху, який у
березні-квітні 1848 р, розгорнувся у Познані. Ліберальний уряд на-
правив проти повсталих поляків, які очікували з Берліна допомоги,
війська і придушив революційний виступ. Це вкрай негативно позна-
чилося на перспективах розвитку революції в самій Німеччині.
2. соціальна в№огьи в Німеччині в квтп -
ЧЄРВШ 1840 р. ПРОБЛЕМА НЛРОІНОІ ЕАИВПІ
У центрі політичного життя Пруссії після березневої революції
опинилися вибори до Національних зборів. 2 квітня зібрався Об’єд-
наний ландтаг, який прийняв рішення про скликання установчих
зборів, геуювним завданням яких було б вироблення за згодою коро-
ля конституції. Ландтаг прийняв «закон шести параграфів»: про сво-
боду друку, суд присяжних по політичних злочинах, про незалеж-
ність суддів, свободу совісті, союзів, зборів; за парламентом закріп-
лювалося право затверджувати бюджет і податки, було встановлено
двоступеневі вибори.
1 і 8 травня до Національних зборів було обрано 400 депутатів,
із них 28 складали ремісники, 68 - селяни.Серед депутатів були від-
сутні лише робітники. 22 травня 1848 р. у Берліні відбулося від-
криття Прусських Національних зборів. Більшість депутатів скла-
дали помірковані буржуазні ліберали, схильні до політичного ком-
промісу з реакцією..
,3 перших днів збори розпочали обговорення проекту конститу-
ції, доданого Кампгаузеном, яким передбачалося встановлення кон-
ституційної монархії.
Демократи виступили з критикою проекту Кампгаузена. Трудящі
заявили про свої політичні й соціальні вимоги, не підтримуючи ви-
мог буржуазії. ЗО травня й на початку червня в Берліні пройшли ро-
бітничі демонстрації проти проекту конституції. Вимоги робітників
не були підтримані дрібною буржуазією.
Контрреволюція, центром якої був королівський двір, прагнула,
покінчивши з демократією, відновити абсолютну монархію.Середня
і велика буржуазія, налякана зростанням робітничого руху і проявом
198
№в!л X»
його все більшої організованості (Створення політичних клубів і со-
юзів, видання газет), підтримала плани контрреволюції і взяла участь
у їх здійсненні.
14 липня в Берліні відбулися збори'робітників і ремісників, які
вилилися в зіткнення з поліцією і буржуазною національною гварді-
єю. Демонстранти були обстріляні; двох робітників було Йбнтд/Ці
події призвели до масового збурення, і вногі юрба робітників уві-
рвалася до Берлінською арсеналу. Однак робітники, які не мали вла-
сного плану дії і захопили зброю, невдовзі були роззброєні націона-
льними гвардійцями І студентами.'
Події 14 червня 1848 р. являли собою важливий момент в історії
революції. Штурм арсеналу спричинив відкритий збройний виступ
буржуазії проти робітників. Борючись разом у березні 1848 р., тепер
вони виявилися по'різні сторони барикад.
Скориставшись ситуацією, король увів війська в Берлін. Влада
більше не мала потреби в уряді Кампгаузена, І 20 червня він подав у
відставку. До влади прийшов уряд Ауерсвальда - Ганземана, Він
більш рішуче, ніж попередній, захищав поміщиків, здійснював аре-'
шти демократичних діячів, збільшував поліцію. Уряди Пруссії, що
приходили на зміну один одному, набували все більш реакційного
характеру. Поступово влада перейшла до рук прямих ставлеників
королівського двору.
Революційні події не обмежилися Пруссією і тим більше Берліном.
Навесні 1848 р. у ряді держав південного заходу І центру Німеччини
відбувалися могутні аграрні рухи. Селянам, які виступали у цих дер-
жавах проти дворянських привілеїв ! залишків феодальних відносин,
вдалося домогтися задоволення багатьох своїх вимог, після чого їх
участь у подальшій революційній боротьбі поступово звелася нанівець.
Що ж стосується загальнонаціональних завдань державотворен-
ня, то ліберальна буржуазія була впевнена в тому, що швидка пере-
мога революції дозволить без зволікання ввести демократичну пред-
ставницьку систему І здійснити об’єднання німецьких земель, що
обов’язково знайде підтримку в інших європейських країнах.
Так, депутат ландтагу М. Гагерн, один із лідерів поміркованих
лібералів, запропонував відправитися до князівських дворів і вмо-
вити їх добровільно визнати керівну роль Пруссії в Німеччині, тим
самим здійснити об’єднання легальним конституційним шляхом. Це
було б зовсім не гіршим варіантом розвитку подій, оскільки серед
німецьких держав Пруссія в результаті реформ початку століття була
____________революція га<а л, у шжжучіми_________од
найбільш просунутою по шляху модернізації державою. Баден іВюр-
темберг підтримали цю ініціативу Схоже, що її готова була підтрима-
ти і Баварія. У Відні після недавніх потрясінь більше всього бажали
уникнути продовження революції, а крім Австрії жодна з німецьких
держав не зважилася б протиставити авторитету Пруссії свій влас-
ний. Але Фрідріх Вільгельм IV оголосив, що не мас наміру відняти
владу в будь-кого з німецьких князів і що якщо й призначена комусь
німецька корона, то нехай це буде австрійський імператор (хоч недав-
но він заявив про готовність очолити спільну батьківщину!).
Тим часом на початку березня в Гейдельберзі на зустрічі 51 полі-
тика - представників ліберального руху (переважно з південно-захі-
дних німецьких земель) - було вирішено створити революційний
орган, який підготує і проведе вибори до загальнонімецьких Націо-
нальних зборів. Ним став передпарламент, який засідав зЗІ березня
по 3 квітня 1848 р. у Франкфурті-на-Майні в соборі св. Павла (тут
згодом також засідали загал ьнонімецькі Національні збори, тому його
часто Називали і називають Паульскірхе). Вже в передпарламенті
виявилися принципові розбіжності між лібералами і демократами.
«Свобода, суверенітет народу і монархія» - так сформулював про-
граму майбутньої конституції, яку належало виробити Національ-
ним зборам, один із лідерів ліберального крила Г. Гагерн. Програму
демократів обгрунтував Е Струве, Вона передбачала ліквідацію мо-
нархії, встановлення республіки, знищення всіх колишніх держав-
них інститутів, перетворення передпарламенту на постійно діючий
революційний орган, скасування постійного війська, чиновництва,
скасування всіх податків і привілеїв, відокремлення церкви від дер-
жави, реформування суду, надання демократичних свобод, поліпшен-
ня становища робітників.
Водночас демократи не приділяли ніякої уваги селянству оскіль-
ки навіть була відсутня вимога ліквідації великого поміщицького
землеволодіння.
х піанесення РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РУХУ
в півлснно-злхллних землях Німеччини
ПЕРЕХІАКОН7РРЕВОАШШЇВНАШП
Основні вимоги демократів одержали підтримку численних на-
родних зборів. Але більшість передпарламенту прийняли програму
200_______________________Розділ XII_________________________
лібералів. Тоді близько 40 демократів на чолі з Геккером І Струве
вийшли з передпарламенту. Інша частина демократів на чолі з
Р. Блюмом, близько 60 чоловік, залишилася в передпарламенті, роз-
раховуючи «діяти лише за допомогою моральної сили».
Після деяких коливань Геккер і Струве закликали народ до зброї.
ІЗ квітня 1848 р. під керівництвом Геккера розпочалося повстання в
Озерному краї. Полум’я повстання охопило Гессен, Баден, Познань.
Але відсутність єдиного плану, розпорошеність дій повсталих до-
зволили урядовим військам Пруссії, Бадена, Гессена, Баварії протя-
гом 3-4 тижнів розгромити повстанців. Республіканське повстання
було засуджене лібералами. За таких обставин проходили вибори до
загальнонімецького парламенту. Страх бюргерства перед революці-
єю, введення двоступінчастих виборів багатьма урядами, а також
майнового цензу І цензу осІдлостІ, позбавлення робітників І прислу-
ги виборчих прав у Вюртемберзі, Ганновері і Кургессені - усе це не
могло не позначитися на результатах виборів.
По всій Німеччині до установчих зборів було обрано 600 депута-
тів. Соціальний склад зборів не відбивав наявності населення німе*
цьких земель. У Національних зборах домінували чиновники, юри-
сти, журналісти, лікарі, представники академічних професій; 75 %
депутатів мали університетську освіту. До першого німецького пар-
ламенту увійшло 49 професорів, і хоча їх кількість була невелика,
але саме вони відіграли в роботі зборів настільки важливу роль, що
назва «професорський парламент» не здавалася особливим перебі-
льшенням. Дві третини депутатських місць належали делегатам
Пруссії й Австрії, одна третина - представникам інших держав ні-
мецького союзу. За складом парламент не був однорідним. Помірко-
вані консерватори, які складали фракцію «правих», виступали за збе-
реження Існуючих порядків і за політику угоди з урядом. Центр збо-
рів складали ліберали. їх фракції виступали за єдність і свободу проти
реакції, за порядок проти анархії. Найсильнішою серед них була
фракція «правого центру». Це були помірковані ліберали, «реаліс-
ти», які виступали за реформи, орієнтовані на руйнування «старого
порядку», але погоджені з урядами, готові у випадку ускладнень іти
на всілякі поступки. Вони спиралися на великих і середніх підпри-
ємців, на заможних торговців і банкірів. На чолі цієї фракції стояв
Г. Гагерн, до неї входили відомі професори, історики Ф. К. Дальман,
1. Г. Дройзен, Г. Вайц, М. Дункер та ін. Ліве крило лібералів, які
більш рішуче висловлювалися за парламентський суверенітет і об-
_____________РЕВОЛЮЦІЯ ІД4Ш У ШШЕЧЧНШ_________________ 201
меження прав монархії, представляла фракція «лівий центр». Лівий
фланг зборів демократів, які виступали за республіку, за народний
суверенітет І справжню владу парламенту проти політики будь-яких
угод з урядами, але визнаючи принцип законності й можливість ком-
промісів, представляла група поміркованих демократів иа чолі з Р,
Блюмом, Група радикальних демократів на чолі з Ф. Геккером вва-
жала за необхідне продовження революції. Кордони між «фракція-
ми» були досить умовними і змінювалися протягом існування пар-
ламенту, залежно від ходу справ у самому парламенті і від подій, що
відбувалися в самій країні.
Головою зборів був обраний представник «правого центру» Г. Га-
герн, який користувався значним авторитетом серед усіх депутатів.
У цілому до складу Національних зборів увійшли ті, хто бажав
реальних змін у політичному й соціальному становищі країни. Інша
справа, як вони уявляли собі ці зміни і як співвідносили свої наміри
з реальною ситуацією. Слід визнати, що депутати Франкфуртських
Національних зборів, які запропонували розгорнуту програму ре-
формування суспільства, стояли поза цим суспільством і керувалися
не стільки чіткими уявленнями про нього, отриманими на підставі
аналізу його реального становища, скільки власними уявленнями про
його майбутнє.
Національні збори не стали загальнонімецькою центральною вла-
дою. Обраний парламентом тимчасовий імперський правитель, яким
став австрійський ерцгерцог Іоганн, І тимчасовий імперський уряд
також не мали ні повноважень, ні засобів і можливостей здійснюва-
ти будь-яку політику, тому що вона стикалася з запереченнями з боку
Австрії І Пруссії та Інших держав.
Головне завдання Франкфуртських Національних зборів - ство-
рення єдиної німецької держави - не викликало сумнівів. Але який
зміст вкладався в це поняття — єдина німецька батьківщина І які тру-
днощі лежали на шляху до вирішення цього завдання?
В улаштуванні загальнонімецької державної єдності Франкфурт-
ський парламент наштовхнувся на нездоланні ускладнення. Німець-
ку єдність прагнули заснувати на праві нації бути незалежною від
інших, складати одне ціле, визнаючи водночас права інших націй;
але саме дві найбільші держави, Пруссія й Австрія, містили в собі
області, населені іншими народами: словенами,угорцями; більшість
німецьких патріотів бажала їх виключення, австрійський уряд, на-
впаки, їх включення до нової імперії.
202____________________ теихи______________________________
Головні,складнощі були пов’язані з Австрією. Послідовне впро-
вадження у життя національної ідеї вимагало неможливого - Авст-
рія не повинна була залишатися поза майбутньою Німецькою імпе-
рією і в той-же час уся цілком вона в неї увійти не могла (до Німець-
кого союзу входили тільки спадкоємні землі -абсбурзької монархії).
Це означало б розділ Гамбурзької імперії, що не могло викликати
схвалень у Відні. До того ж і в тій частині Австрії,' яка входила до
Німецького союзу, існувала проблема Богемії. Включення її до но-
вої Німеччини викликало б невдоволення з Соку Росії.
Також значні складнощі у відносинах з Росією повинні були ви-
кликати польські справи. У свій час передпарламент ухвалив рішен-
ня про приєднання ШлезвІга, Східної і Західної Пруссії до Німеччи-
ни, проголосив розділи Польщі «ганебною несправедливістю» І ого-
лосив «священним обов’язком німецького народу сприяти
відновленню Польщі».
Проте всі наміри передпарламенту могли 5ути лише благими по--
бажаннями. Розділ Польщі здійснили ті три держави, від яких зале-
жала німецька єдність, і задум відновлення незалежної Польщі пе-
ретворював їх на противників загальнонародної справи: Створення
Німецької імперії можливим було тільки за умови нейтралітету Ро-
сії, а він міг бути досягнутий тільки при відмові від вирішення поль-
ської проблеми.
Зіткнення з реальною дійсністю змінювало характер національ-
ної Ідеї як Ідеї свободи, незалежності та єдності. Переважною біль-
шістю голосів Національні збори прийняли рішення провключення
до Німецької-Імперії західної частини Познані; від Ідей відновлення
незалежної Польщі Німеччина відмовилася.
Парламент не зміг надати підтримку визвольній боротьбі німців
у Щлезвігу І ГоЛьштінії проти панування Данії.
У Франкфурті розгорнулися події, які стали своєрідним епіло-
гом боротьби з приводу питання про Шлезвігта ГольштінІю і водно-
раз початком нової фази революції, коли її долю уже вирішувала не
парламентська боротьба, адія мас, з одного боку, і контрреволюцій-
них сил - з Іншого. 17 вересня, перед Паульскірхе почав збиратися
народ, який вимагав підтримати боротьбу ШлезвІга і Гольштінії проти
Данії. Лунали голоси, які вимагали розпустити парламент. Центра-
льний уряд-заюшкав на захист Зборів прусськІ, гессенські й австрій-
ські військові частини, І в ніч на ІЗ вересня вони були сконцентро-
вані перед Паульскірхе. Відбулося зіткнення із солдатами. Кілька
____________революція іача р. у Німеччині________203
людей було поранена багнетами. Згодом розпочалися вуличні бої під
гаслом захисту революції від солдатів, від Пруссії, від центральної
влади і від Національних зборів, які дозволили застосувати зброю
проти нараду. Проти зведених народом барикад діяла артилерія. До
вечора .18 вересня повстання вдалося придушити.
4. франкфуртський ПАРЛАМЕНТ
м йога аіяаьніеть. наступ контрреволюцій
Одним Із найважливіших завдань революції, як відомо, була лік-
відація феодального гноблення на селі, знищення середньовічних
обмежень в галузі промисловості й торгівлі. Однак Франкфуртські
збори не виконали цього завдання. Питання про скасування феода-
льних повинностей не стало предметом спеціального засідання; ним
займалися паралельно, у зв’язку з обговоренням «Основних прав
німецького народу». Було декларовано знищення усіх видів феода-
льної залежності, але не позначено способи і шляхи реалізації цього
рішення. Парламент не зважився ліквідувати велике поміщицьке
землеволодіння.
Ідучи назустріч побажанням буржуазії, у листопаді 1848 р. збори
вирішили скасувати внутрішні мита й об’єднати всі німецькі держа-
ви в єдиний Митний союз. Однак австрійський уряд відхилив цей
проект. Питання залишилося невирішеним. Франкфуртський парла-
мент прийняв рішення про свободу пересування в рамках Німецько-
го союзу. Однак центральний уряд виявився неспроможним провес-
ти в життя ці рішенця, залишивши в силі пережитки середньовіччя.
Не стало предметом спеціального розгляду І робітниче питання.
Демократично налаштовані депутати співчували робітникам і ремі-
сникам, які знаходилися у вкрай тяжкому становищі. Вони розрахо-
вували на створення міністерства праці, покликаного турбуватися
про поліпшення життя робітників. Франкфуртські збори передали
відповідні пропозиції до господарської комісії, але ніякої реакції не
відбулося.
Не вдалося, крім того, вирішити і питання про «парламентську
армію». Франкфуртські Національні збори у своїх планах щодо ство-
рення єдиної Німеччини могли тепер спиратися тільки на Пруссію.
Але події в Австрії вплинули на хід справ і в цій німецькій країні.
204______________________Рвлділхії________________________
Тут ситуація теж змінилася і далеко не на краще. Після поразки чер-
вневого повстання в Парижі активізувалися сили реакції по всій
Європі, у тому числі в Пруссії. Король І Його оточення приступили
до поетапної підготовки державного перевороту. Спочатку мова йшла
про поступове витіснення лібералів з уряду і про перенесення Уста-
новчих зборів з Берліна в Бранденбург. Потім король висунув план
уведення в Берлін двох армійських корпусів І розпуску зборів. У сер-
пні задуми короля визначилися остаточно. Був призначений новий
головнокомандуючий Бранденбурзьким військовим округом. До сто-
лиці Пруссії стягалися війська.
На початку вересня главою уряду став генерал Пфуль. Ліберали
втратили владу. Однак уряд Пфуля боявся йти напролом. Тому Пфуль
лавірував між феодальною контрреволюцією І парламентом, де па-
нували ліберали.
Тим часом ліберально-буржуазна більшість прусських Націона-
льних зборів під тиском петицій селянства прийняла деякі аграрні
закони. Зокрема, про скасування поміщицького права полювання на
селянській землі. На початку жовтня парламент призупинив дію ста-
рих законів про відносини між поміщиками І селянами, обговорю-
валося питання про скасування феодальних порядків на селі. Але
феодальні повинності не були ліквідовані і влада силоміць змушу-
вала селян їх виконувати, що викликало відповідну реакцію селянс-
тва, загострюючи соціальну обстановку в суспільстві.
Парламент прийняв постанову про скасування страти, скасуван-
ня дворянських титулів, а з титулу короля були викреслені слова
«Божою милістю». Усе це в цілому викликало невдоволення дво-
рянства, активізувало діяльність поміщицьких контрреволюційних
організацій - «Союзу для захисту землевласників», «Союзу для за-
хисту короля і батьківщини» та ін.
У той же час дії влади викликали стурбованість демократів і на-
селення. У вересні вся Пруссія виявилася охопленою заворушення-
ми: у Берліні відбувалися страйки і демонстрації, які супроводжува-
лися сутичками зурядовими військами. У Кельні на зборах ремісни-
ків І робітників було обрано Комітет громадської безпеки, у Потсдамі
траплялися випадки виступів солдат проти контрреволюційних офі-
церів.
Дії реакції не змусили на себе чекати. Перші заходи її були спря-
мовані проти демократичного руху в Рейнській провінції. 25 верес-
ня у Кельні було оголошено облоговий стан. Арешту були піддані
_____________РЕВОЛЮЦІЯ ІВ48 р. У НІМЕЧЧИНІ 205
деякі лідери демократичного руху (Г. Беккер І К. Шаппер), крім того,
віддано наказ про арешт ряду комуністів, що змусило останніх уте-
кти з Кельна.
Обстановка вимагала рішучих дій, але демократичні сили були
роздробленими, а ліберально-буржуазна більшість парламентів не
наважилася спертися на маси, зосередивши свою роботу в парламе-
нті. Вони виявилися не здатними запобігти наступу контрреволюції.
Тим часом ІЗ жовтня 1848 р. у Берліні серед робітників, зайня-
тих на громадських роботах, розпочалися заворушення в зв’язку Із
загрозою їх звільнення. І6 жовтня поліція і загони національної гва-
рдії обстріляли демонстрацію робітників. На вулицях міста з’явили-
ся барикади. Робітники, ремісники, студенти озброїлися. Але орга-
нізованість і бойова підготовка конфронтуючих сил були далеко не
однаковими. Буржуазна національна гвардія і війська придушили цей
виступ. Парламентська більшість засудила виступ робітників.
Перемога контрреволюції у Франції й Австрії окрилила пруссь-
ку реакцію. Вона почала діяти більш рішуче. До Берліна було стяг-
нуто 80 тис. солдат. 2 листопада було сформовано новий уряд, до
складу якого увійшли представники феодальної знаті і вищої бюро-
кратії.
9—10 листопада війська зайняли Берлін. Національна гвардія дала
себе обеззброїти без будь-якого опору. Усі ліві газети було закрито,
демократичні організації заборонено. 9 листопада в парламенті було
зачитано послання короля про перенесення Національних зборів з
Берліна в його пригород І відстрочку засідання парламенту до 27
листопада. Це по суті означало ліквідацію зборів. Збори могли в той
момент звернутися за допомогою до населення, але острах спертися
на маси, небажання кровопролиття змусили парламент відмовитися
від подібних дій. Більше того, 10 листопада парламент відхилив про-
позицію робітників і лівих демократів про скасування без викупу
феодальних повинностей.
І і листопада війська вже не впустили депутатів до залу засідань,
відтак 15 листопада Національні збори закликали населення до та-
ктики «пасивного опору», тобто не давати уряду солдатів і не спла-
чувати податків. Виконати це в умовах Пруссії можна було хіба що
тільки теоретично.
5 грудня король оголосив парламент розпущеним і «подарував»
народу конституцію. Конституція проголошувала: свободу слова,
зборів, союзів, представництво в палатах, недоторканність приват-
206______________________Поділ хи _________________________
ної власності, непорушність королівської' влади; встановлювала аб-
солютне вето короля, закріплювала за ним безконтрольне розпоря-
дження армією, необмежене право оголошувати війну, право пере-
гляду конституції. Були збережені старе карне законодавство, ста-
ра система податків, колишній дисциплінарний статут армії,
дворянству повернули титули. Натомість виборче право було істо-
тно обмежене.
Нові вибори привели до того, що головне місце в нижній палаті
знову зайняли опозиційні елементи, головним чином депутати розі-
гнаних зборів. Результатом такої ситуації став указ .короля від 27
квітня 1849 р. про розпуск палати. Повторний розгін парламенту
викликав масові хвилювання в Берліні, але вони були локалізовані й
придушені армією. Реакція тріумфувала. Після падіння Відня це було
найсильнініим ударом, нанесеним планам по створенню єдиної ні-
мецької держави, які все ще дебатувалися на Франкфуртському зі-
бранні.
Протягом ще декількох місяців депутати Національних зборів
обговорювали проект імперської конституції. НІ «великояімецькийк
план створення Німецької імперії, тобто включення до загальноні-
мецької держави німецьких частин Австрії, що загрожувало її роз-
членуванням, ні «малонімецьке» вирішення цього питання, тобто
утворення імперії без Австрії, не вдалися. Останньою крапкою ста-
ло звернення Франкфуртського парламенту до прусського короля на
початку квітня 1849 р. із пропозицією перебрати на себе імператор-
ську корону нової єдиної Німеччини. Нарешті 27 березня 1849 р.
Національні збори прийняли імперську конституцію і потім обрали
прусського короля Фрідріха Вільгельма IV Імператором Німеччини.
Конституція проголошувала конституційну монархію з пруссь-
ким королем як спадкоємним монархом. Реально імператор мав до-
сить обмежені права - право законодавчого вето (дуже умовного) і
державного представництва. Земельні уряди і монархи зберігали свій
суверенітет, але делегували деякі повноваження загальнонімецьким
Інститутам влади і управління. До цих повноважень належали зов-
нішня І військова політика, оголошення війни і підписання миру, вій-
ськова розбудова об’єднаних армії і флоту, карбування монети, управ-
ління й організація шляхів сполучень. Визначальним органом влади
в імперії передбачався рейхстаг Із законодавчими правами. Він фор-
мувався за федеративно-представницьким принципом І складався з
двох палат: Державного будинку - утворювався представниками
_____________РЕВОЛЮЦІЯ ?Д4Я р, У В1МЕЧЧЯШ____________207
урядів земель і уповноваженими місцевих лаидтагів, і Народною
будинку» що обирався населенням на засадах загального чоловічого
виборчого права з розрахунку 1 депутат на 100 тис. жителів. Уряд
був відповідальним перед рейхстагом.
До конституції були включені прийняті раніше «Основні права
та обов*язки німецького народу» - детальне і демократичне узако-
нення громадянських прав на основі безумовної рівності і грома-
дянських свобод* Гарантувалися єдине громадянство, свобода праці
і занять» скасування громадянських обмежень» свобода еміграції»
знищення станового ладу, загальна військова повинність, недотор-
канність особи» житла, скасування страти, таємниця листування.
Громадянам надавалася свобода думки» друку» зборів та віроспові-
дання. Держава брала на себе турботу про виховання, освіту» науку
та соціальну допомог/. У висновку всім німецьким державам про-
понувалося встановити народні представництва, визнати за ними
вищі законодавчі повноваження і право контролювати діяльність
урядів, ч
Перелік основних положень конституції дає підставу стверджу-
вати, що імперська конституція не відповідала завданням, які стоя-
ли перед німецькою нацією, оскільки замість створення централізо-
ваної демократичної держави зберігала в Німеччині монархічний
устрій, федерацію королівств і герцогств. У той же час вона послаб-
ляла політичну роздробленість країни, була кроком на шляху до її
об'єднання, перетворення Німеччини на буржуазну монархію, оскі-
льки створювала загал ьнімецьку центральну владу носієм якої по-
винні були стати імператор та загальноімперський рейхстаг. Отже,
конституція при усіх своїх недоліках являла собою певною мірою
прогресивне явище.
Однак прийняття такої конституції всіма німецькими державами
було приречене на провал, оскільки вона не відповідала політичним
реаліям. 28 квітня 1849 р. ФрідрІх Вільгельм IV в офіційній ноті
оголосив про свою відмову прийняти імператорську корону з рук
парламенту, вільно обраного німецьким народом. Одночасно Прус-
сія запрошувала німецькі уряди надіслати своїх уповноважених до
Берліна для обговорення питання про державотворення без участі
франкфуртських зборів. Протягом квітня 1849 р. імператорська кон-
ституція була відхилена урядами Австрії, Баварії, Ганновера і Сак-
сонії. Тоді республіканці та демократи здійснили спробу захистити
Конституцію і втілити її в життя; хоча вона І не відповідала їх уяв-
208______________________Яоадихн__________________________
ленням, але могла послугувати своєрідним знаряддям у боротьбі з
контрреволюцією. У травні - червні 1849 р. спалахнули народні по-
встання на захист Конституції. Ці виступи мали локально-обмеже-
ний характер і охопили передові в промисловому відношенні Сак*
сонію, Рейнську область, а також Баден І Баварський Пфальц.
Події тих тижнів докладно описані Енгельсом, як безпосеред-
нім учасником тих подій, у Його статті «Німецька кампанія за імпер-
ську конституцію», Настав кінець і Франкфуртським Національним
зборам. 5 квітня 1849 р, Австрія відкликала звідти своїх представ-
ників; 21 квітня те ж саме зробила Пруссія, а потім І деякі інші дер-
жави. ЗО травня 1849 р. депутати, які залишилися, вирішили пере-
нести свої засідання в Штутгарт, столицю Вюртемберга. Однак уже
18 червня 1849 р. збори були розігнані урядовими військами. Це озна-
чало остаточну перемогу контрреволюції в Німеччині, Таким чином,
Національні збори, тобто Загальнонімецький парламент, що здійс-
нили першу спробу об'єднання Німеччини мирним, демократичним,
парламентським шляхом, втіливши при цьому у життя німецьку на-
ціональну ідею, зазнали краху, У той же час Франкфуртські Націо*
наявні збори більше року були важливим загальновизнаним центром
політичного життя Німеччини, який істотно впливав на суспільну
думку. У гарячих суперечках з приводу конституції майбутньої єди-
ної Німеччини народжувалися не тільки політичні напрями, але й
перші політичні партії.
Німецькі ліберали проявляли нерішучість, вони ще не були гото-
ві рухатися революційним шляхом. Ліберальна більшість зборів від-
мовилася від революційної політики - використання тиску народно-
го руху для послідовної боротьби за встановлення нового політич-
ного порядку. У результаті вона виявилася залежною від волі окремих
урядів, неспроможною впливати на рішення урядів Пруссії* й Авст-
рії. Можливо, що шлях революційної боротьби приніс би суспільст-
ву не менші втрати, ніж обережна політика, розрахована на закріп-
лення завоювань, досягнутих у березневій революції, і разом з тим
забезпечення порядку, недопущення громадянської війни. За полі-
тикою лібералів стояли віра в порядок І легальність, у необхідність
континуїтету й еволюційного розвитку, побоювання неконтрольова-
ннх дій мас, соціальних катаклізм і в, можливості німецького варіан-
та якобінської диктатури Й терору, нового цезаризму.
Однак не тільки ліберали виявилися непідготовленимн до вирі-
шення конкретних завдань у період крайнього загострення соціаль-
____________революція зим ж у Німеччині_______209
ного й політичного становища суспільства. Очевидно, що І суспіль-
ство було ще ке готовим до участі у вирішенні цих завдань. Значним
виявився також опір юнкерства, бюрократії, армії.
5. ЛІЯАЬНШЬ К. ШРКМ І Ф. ЕНГЕЛЬСА
НА ПОЧАТКУ ПВОАЮНІЇ. «СОЮЗ КОАУНІСГІВ».
«ВИМІН ЮЛАУНІПИЧНВЇ ПАРНІЇ О НІІМЧЧНШ».
ПРИЧИНИ ПОРШИ революції П її ЗНАЧЕННЯ
Принагідно слід зазначити, що в політичному житті Німеччини
тих років своє місце став завойовувати робітничий клас. Його роль
в революційних подіях цього періоду складає особливу сторінку в
соціальній історії німецького суспільства.
Наприкінці 30-х - початку 40-х рр. XIX ст. досить активно діяла
організація німецьких робітників-емігрантів «Союз справедливих»,
яка знаходилася під ідейним впливом Вейтлінга одного з визнач-
них представників німецького утопічного соціалізму. Тоді ж серед
частини робітників набули поширення й ідеї «справжнього соціаліз-
му» (Карл Грюн, Отто Люнінгта ін.)
На 40-ві роки припадають і перші виступи Карла Маркса (1818-
1883). Перебуваючи спочатку із дружбі з лівими гегельянцями, Маркс
редагував у Кельні «Рейнську газету», яка видавалася на кошти лібе-
рально-демократичної буржуазії, потім у Парижі співробітничав з
Руге, але незабаром розійшовся з ним І взагалі з філософським геге-
льянством, зайнявшись разом із Фрідріхом Енгельсом (1820-1895)
економічними проблемами. Обидва вони засвоїли вчення французь-
кого утопічного соціалізму, близько познайомилися з історією і су-
часним побутом англійських робітників, з досвідом їх боротьби, ПІ-
СЛЯ чого зробили досить своєрідний висновок про подальшу долю
пролетарів у європейських країнах,.
Тим часом у «Союзі справедливих» відбувався процес Ідейної
еволюції, організація поступово звільнялася від вейтлінгіанства, від
впливу «справжніх соціалістів». Керівництво цієї організації запро-
сило Маркса і Енгельса вступити до неї.
Влітку 1847 р. на першому конгресі «Союзу справедливих», який
відбувся у Лондоні, на пропозицію Маркса і Енгельса організація
була перейменована на «Союз комуністів». За дорученням цього со-
210 ______________________Розділ XII__________________________
юзу Маркс і Енгельс склали «Маніфест Комуністичної партії», звер-
нений до робітників і опублікований у лютому 1848 р. перед почат-
ком європейських революцій. Вся історія людства була представле-
на тут у вигляді боротьби класів. Особливий ухил було зроблено на
аналіз епохи буржуазії, після чого ними було сформульовано висно-
вок про неминучість пролетарської революції, про всесвітньо-істо-
ричну місію пролетаріату як творця нового суспільства. Маніфест
закінчувався закликом: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!»
Подальші революційні події, які розпочалися у Франції, привели
до створення в березні 1848 р. Центрального комітету «Союзу кому-
ністів» під головуванням Маркса. Марксом і Енгельсом був складе-
ний текст «Вимог Комуністичної партії у Німеччини». Вони поляга-
ли в такому: перетворення Німеччини на єдину неподільну респуб-
ліку, введення загального виборчого права (для чоловіків по
досягненні ними 21-річного віку), загальне озброєння народу і лік-
відація регулярної армії, безкоштовне судочинство, скасування без
викупу всіх феодальних повинностей, націоналізація земель князів
і поміщицьких маєтків, націоналізація всіх рудників, копалень, за-,
собів зв’язку, залізниць і каналів, створення великих господарств на
націоналізованих землях. Організація єдиного національного банку,
обмеження правонаслідування, скасування непрямих податків і вве-
дення прогресивних податків, національних майстерень для безро-
бітних, забезпечення безробітних, відокремлення церкви від держа-
ви, загальна і безкоштовна народна освіта - такими були найважли-
віші пункти цієї програми. У випадку її реалізації Німеччина
одержала б демократичне вирішення завдань буржуазно-демокра-
тичної революції.
У той же час ця програма була створена поза межами Німеччини,
фактично політичними емігрантами. Що ж стосується самої Німеч-
чини, то в ній повсюдно стали виникати робітничі союзи, які діяли
під керівництвом дрібнобуржуазних, демократів, що орієнтували
учасників цих організацій на боротьбу за поліпшення економічного
становища пролетаріату. Однак завдання політичного характеру та-
кож чекали на своє вирішення.
Цілком природно, що соціальна активність трудящих найбільш
рельєфно проявлялася в промислово розвинутих областях і в столи-
цях держав. У Берліні почали видаватися численні газети і листівки
демократичного характеру, створювалися робітничі організації. ЗО
березня утворився «Народний союз», який видавав свою газету. Ця
_____________РЕВОЛЮЦІЯ 1В4В р. У НІМЕЧЧИНІ____________ 211
організація висувала такі завдання: справжнє представництво наро-
ду, його озброєння, політичне і моральне виховання. Робітники Бер-
ліна вже 29 березня 1848 р. на нараді представників «різних профе-
сій» прийняли рішення про створення центрального робітничого
клубу, який і було обрано 11 квітня. У квітні «Народний союз» і
«Центральний робітничий клуб» об’єдналися в єдину організацію
«Робітниче братерство». Особлива роль у діяльності «Центрального
комітету» належала робітнику-складачеві, члену «Союзу комуністів»
Стефану Борну. Це була яскрава, далеко не ординарна політична фі-
гура, діяльність якої й до цього часу викликає суперечки вчених. Так,
західнонімецький Історик В. Конце, до авторитетної думки якого не
можна не прислухатися, як і його послідовники («гейдельберзька
школа») вважав, що практична діяльність С. Борна була підпорядко-
вана одній головній меті - «інтегрувати робітників» у створюване в
країні буржуазне суспільство. З одного боку, багато фактів його по-
літичної біографії підтверджують цей погляд, тому що він приділяв
головну увагу проблемам соціально-економічного характеру, займа-
вся організацією професійних союзів, кооперативних товариств,
виступав за створення кооперативних корпорацій, у яких мали бра-
ти участь робітники і капіталісти. Борн хотів створити установи, у
яких, за його висловом, робітник був би одночасно капіталістом, а
капіталіст - робі тником. Він пояснював, що подібні об’єднання ви-
тіснять капіталістичні підприємства.
З іншого боку, Борн практично створив самостійну масову робіт-
ничу організацію, відокремивши її від буржуазних елементів. Біль-
ше того, діяльність Борна як члена редакції «Оеиізсйе АгЬеіїег
2еі(ил£», де він наполягав на самостійності цього друкованого орга-
ну, і випуск ним нової газети (з 1 червня 1848 р.) «баз Уоїк» - орган
Центрального комітету, потребують неупередженої оцінки. У цих
газетах Борн І його прихильники пропагували примирення буржуа-
зії з пролетаріатом, однак і тут певна увага приділялася політичним
завданням робітників у революції, наприклад, визнавався інтерна-
ціональний характер пролетарської боротьби, передруковувалися
численні статті з «Нової Рейнської газети», вміщувалися матеріали
стосовно зовнішньополітичних питань, написані в дусі «Нової Рейн-
ської газети», основною політичною програмою якої була боротьба
за єдину демократичну німецьку республіку.
Остання почала виходити в Кельні в червні 1848 р. Її головним
редактором був Маркс. Газета, створена як орган демократів, пере-
212 ______________________Удздід хп__________________________
творилася на своєрідну трибуну радикального крила пролетаріату.
Така позиція газети змусила багатьох бурж^язних пайовиків відмо-
витися від участі в її виданні, тим більше що газета критикувала дії
і поведінку буржуазних демократів і лібералів усіх без винятку ні-
мецьких держав.
Журналістська діяльність Маркса і Енгельса супроводжувалася
їх участю в конкретних політичних заходах. Мова йшла про їхню
боротьбу за вплив на Стефана Борна і Його організацію, про кроки,
спрямовані проти Готшалька* (Доктор Готшальк очолив заснований
13 квітня 1848 р, у Кельні «Робітничий союз»,) Визначне положення
в цій організації займали члени «Союзу комуністів» Йосиф Молль,
Карл Шаппер та інші, які вважали, що Німеччина може прийти до
комуністичної республіки, минаючи буржуазно-демократичну рево-
люцію. З жовтня 1848 р, головою Кельнського «Робітничого союзу»
був обраний Маркс.
Однак «Союз комуністів» був нечисленною організацією. Це по-
значалося І на Його впливі на робітничий ру< Німеччини в цілому З
огляду на це Маркс І Енгельс у своїй політичній боротьбі цього пері-
оду дотримувалися тактики єдиного демократичного табору, спів-
робітництва з усіма демократичними силами в країні. Не завжди і
не скрізь їх дії були успішними.
Визнаючи роль Маркса, Енгельса, «Союзу комуністів» у подіях
революції 1848 р, у Німеччині, віддаючи їм належне, не можна аб-
солютизувати ці факти, оскільки в цілому робітничий рух у Німеч-
чині тільки розпочинав формуватися і знаходився під сильним впли-
вом ліберально-демократичної буржуазії. Разом з тим політична іс-
торія періоду революції 1848 р. у Німеччині подає безліч прикладів
стихійних виступів народних мас, які, незважаючи на свій героїзм І
відданість, зазнавали поразку за поразкою.
Як бачимо, у революції 1848-1849 рр. у Німеччині зазнали пора-
зки не тільки пролетаріат Німеччини, але й ліберально-демократич-
ні сили в цілому. Причину того, що відбулося, слід вбачати в тому,
що криза, яка спричинила революцію й у ній проявилася, ще не була
кінцевою кризою старого суспільства, що і визначило поразку рево-
люції, основними завданнями якої визначаюся: державотворення,
ліберальна конституція, громадянське суспільство. На жаль, ці за-
вдання не були виконані. Не слід нехтувати Й загальноєвропейську
ситуацію, яка стосовно національного питання спричинила такі скла-
днощі, що їх навряд чи можна було перебороти за даних конкретних
______________ммтмвдм іма >. у шмєччмш____________________213
обставин. Реалізація планів ліберальних реформаторів означала б
не тільки створення єдиної Німецької імперії, але і зміну політичної
карги Європи.
Революція в Німеччині залишилася незавершеною, оскільки не
привела до ліквідації монархій і залишків феодального ладу, зупи-
нившись ніби на яівдорозі. Разом з тим багато пережитків феодаліз-
му все ж було ліквідовано, у Пруссії та в інших державах діяли кон-
ституції, які забезпечували населенню багато прав і свобод. Усе це
сприяло розвитку капіталізму в Німеччині й збільшувало можливо-
сті для буржуазії німецьких держав брати активну участь у політич-
ному житті та структурах влади. Революція показала зростання де-
мократичного руху, широку участь робітників у масових виступах і
локальних повстаннях. Побоювання німецьких буржуа перед надмі-
рною радикалізацією революції з урахуванням досвіду Франції спри-
яли ліберальному політичному курсу буржуазії в різних буржуазних
державах і ЇЇ відступу перед контрреволюцією.
Національне об’єднання Німеччини революційним шляхом зни-
зу не здійснилося. На історичну арену сходив інший тип держав-
ного об’єднання, провідну роль у якому відігравала Прусська мо-
нархія.
Контрольні питання
І. Перелічіть основні цілі та завдання революції 1848 р. у Німеччині.
2. Визначте особливості революції в Німеччині.
3. Дайте характеристику основних соціальних сил у Німеччині періоду
революції.
4. Викладіть міжнародну реакцію на революційні події в Німеччині.
5. Подайте періодизацію революції1 2 3 4 5 б. 7 8 9 101848 р. у Німеччині.
б. Визначте функції і завдання передпарламенту.
7. Мета, завдання, діяльність Франкфуртських Національних зборів.
8. Викладіть сутність проектів Конституцій, породжених революційни-
ми подіями.
9. З’ясуйте роль робітничих організацій німецьких держав під час рево-
люції.
10. Укажіть основні результати революції 1848 р. у Німеччині.
214 . . . __________________________________
Розділ ХНІ
ЮШЬГУЛЙ НШЕЧЧКНИ
ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.
І. ІСТОРНКО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ НІМЕЦЬКОЇ
КЛАСИЧНОЇ О>ШОЧЧЇ.І.КАНТ,Г.ГЕГЕЛЬ.
МЛААОгеГЕЛМШГЛ А. ФЕЙЕРБАХ
Наприкінці XVIII “у першій половині XIX ст. соціально-полїгичх
не життя Німеччини концентрувалося навколо декількох найважливі-
ших питань, які характеризували епоху І як такі були визнані суспіль-
ною думкою, включаючи філософію. Нерозривний зв’язок між рево-
люційною епохою й особливо її центральною лоцією, французькою
революцією, з одного боку, та німецькою класичною думкою - з ін-
шого, можна вважати доведеним фактом. Вирішальну роль в особли-
вому ставленні до французької революції відіграло те, що, як зазнача-
ли Гегель і Маркс, революційна епоха німецькими філософами вира-
жалася «у формі думки». Реакція і репресії на німецьких землях у
досліджуваний період не супроводжувалися занепадом культурного
життя. Навпаки, література, музика й, зокрема, суспільно-політична
думка одержали істотний імпульс для свого розвитку, що дозволяє
дослідникам говорити про створення власної школи, яка одержала
назву класичної німецької філософії. Основоположником німецької
класичної філософії став Іммануїя Кант (1724—1804).
Німецька класична філософія була представлена всіма основни-
ми філософськими течіями: дуалістичною (&жт), суб’єктивно-іде-
алістичною (Фшве), об’єктивним ідеалізмом (Шеляінг, Гегель) і ма-
теріалізмом (Фейєрбах). Незважаючи на розмаїтість основних філо-
софських позицій, німецька класична філософія є єдиний, відносно
самостійний етап розвитку філософії, тому що всі системи німець-
кої класичної філософії логічно випливають одна з одної.
кматум вімєччмни яюшаї ЙОМвИИШ МХ. ая. 215
Для Німеччини особливе значення мав розвиток етико-правових
принципів і норм. Гак, етика Канта утверджувала примат загально-
людського над егоїстичним стремлінням, підкреслювала моральну
відповідальність індивіда за те, що відбувається у світі. Спираючись
на ці принципи, Кант вивів поняття морального закону.
Правова теорія Канта тісно пов'язана з етикою, оскільки право і
мораль у нього мають те ж саме джерело (практичний розум люди-
ни) і єдину мету (утвердження загальної свободи). Розбіжність між
ними Кант вбачав у способах примусу до вчинків. Мораль заснова-
на на внутрішніх спонуканнях людини й усвідомленні нею свого
обов’язку, тоді як право для забезпечення аналогічних вчинків за-
стосовує зовнішній примус з боку інших індивідів або держави.
Розглядаючи стосунки права І моралі, Кант характеризує правові
закони як своєрідну першу сходинку (або мінімум) моральності.
Якщо в суспільстві встановлене право, відповідне моральним зако-
нам, то це означає, що поведінка людей поставлена в строго обме-
жені рамї^і, тому що вільний волевияв однієї особи не суперечить
свободі інших. Подібні стосунки не є цілком моральні, оскільки ін-
дивіди, які в них вступають, керуються не почуттям обов’язку, а зо-
всім іншими мотивами - прагненням вигоди, страхом покарання
тощо. У суспільстві, де панує тільки право (без моралі), між індиві-
дами зберігається «повний антагонізм».
За визначенням Канта, право - це сукупність умов, за яких сваво-
ля однієї особи суміщується зі сваволею інших з погляду загального
закону свободи. До таких умов належать: наявність примусово здій-
снюваних законів, гарантований статус власності й особистих прав
індивіда, рівність членів суспільства перед законом, а також вирі-
шення спірних питань у судовому порядку. В практико-ідеологічно-
му плані дане визначення, співзвучне з ідеологією раннього лібера-
лізму, яка виходила з того, що вільні та незалежні один від одного
індивіди здатні самостійно, за взаємною згодою врегулювати стосу-
нки, які виникають між ними, і потребують лише того, щоб ці стосу-
нки одержали надійний захист.
Внесок Канта в розробку політичноїтеорії характеризується тим,
що він сформулював основні Ідеї і принципи сучасних вчень про
правову державу (хоча сам і не вживав цього терміна). Як ідеолог
раннього лібералізму, Кант зводить діяльність держави до правово-
го забезпечення індивідуальної свободи.'З цих позицій він виокрем-
лює в державі три головних органи - по виданню законів (парла-
216 Ролділш
мент), їх виконанню (уряд) і охороні (суд)- Ідеалом організації дер-
жави для нього слугувала система поділу і субординації влади.
Учення Канта про право і державу стало першою значною полі-
тичною доктриною, створеною з урахуванням підсумків і під безпо-
середнім враженням від Великої французької революції. Кантівська
філософія по праву вважається німецьким варіантом виправдання
Французької революції
У вченні про міжнародне право Кант висунув проект встанов-
лення вічного миру Філософ мріяв про мир без загарбницьких воєн,
про створення міжнародно-правового порядку, заснованого на прин-
ципах рівності народів і невтручання у внутрішні справи держав.
Заклики Канта визнати за людьми «права всесвітнього громадянст-
ва» набагато випереджали свій час.
Філософське вчення Георга ВІльгельма Фрідріха Гегеля (1770—
1831) являє собою вищий ступінь розвитку класичного німецького
ідеалізму Основні його твори: «Феноменологія духу» (1807), «Нау-
ка логіки» (1812-1816), «Енциклопедія філософських наук» (1817).
Головна праця мислителя з питань держави І права — «Філософія*
права» (1821).
, Гегель створив грандіозну філософську систему, яка охоплювала
всю сукупність теоретичних знань того часу Основними складника-
ми гегелівської філософії є: логіка, філософія природи і філософія
духу Кожна з них, у свою чергу, поділяється на декілька вчень.
Держава і право були віднесені теоретиком до предмета філосо-
фії духу Остання висвітлює розвиток свідомості людини, починаю-
чи з найпростіших форм сприйняття світу і закінчуючи вищими про-
явами розуму
Завдання самої філософії Гегель вбачав у тому, щоб осягнути дер-
жаву і право як продукти розумної діяльності людини, які одержали
своє втілення в реальних суспільних інститутах. Своє розуміння
предмета і методу філософії права Гегель виразив у знаменитому
афоризмі, що сприймався багатьма наступними теоретиками як кві-
нтесенція його соціально-політичної доктрини; «Що розумне, те дій-
сне; і що дійсне, те розумне». У політичній літературі XIX ст, це
судження Гегеля викликало прямо протилежні інтерпретації. Пред-
ставники ліворадикальних течій нерідко використовували його при
обґрунтуванні ідей перебудови суспільства на розумних засадах, тоді
як Ідеологи консервативних сил вбачали в ньому принцип, що до-
зволяє виправдати існуючі порядки. Зовсім інший зміст вкладав у
хммьгуж ніяиччкаи яєршяї шамямм ха ая. 217
це положення сам Регель, Під дійсність він розумів не все існуюче в
суспільстві, а лише те, що склалося закономірно, зважаючи на необ-
хідність.
Ідеєю права філософ вважав загальну свободу. Спираючись на
традицію, що склалася в ідеології антифеодальних революцій, Ре-
гель наділяв людину абсолютною свободою і виводив право з по-
няття вільної свободи. Загальна свобода вимагає, щоб суб’єктивні
стремління Індивіда були підпорядковані моральному обов’язку,
права громадянина - співвіднесені з його обов’язками перед держа-
вою, свобода особи - погоджена з необхідністю. Регель включав до
поняття права набагато ширше кодо суспільних явищ, ніж це було
прийнято у філософії і юриспруденції початку XIX ст. Особливими
видами права в нього виступають формальна рівність учасників май-
нових відносин, мораль, моральність, право «світового духу». Філо-
софія права Гегеля, по суті, була загальносоціальпою доктриною,
яка порушувала весь спектр питань щодо становища людини в сус-
пільстві?
На сторінках «Філософії права» Гегель аналізує стан свободи в
сучасну йому епоху.
У той самий час Французька революція і все, що після неї відбу-
лося в плані змін внутрішньоснтуаційної динаміки політичних по-
дій, серйозно позначилося на соціально-філософських міркуваннях
Гегеля. Так, він заявляв: «У цій кривавій грі затьмарилася зоря сво-
боди, Ілюзія якої ввергнула народи в безодню страждань, і поступо-
во в народній свідомості затвердилися визначені образи Й поняття.
Заклики до свободи вже ні на кого не чинять впливу: анархія більше
не ототожнюється згсвободою, І розуміння того, що міцна державна
влада є необхідною умовою свободи, глибоко проникло у свідомість
людей; настільки ж глибоко, як і те, що народ повинен брати участь
у законодавстві держави і вирішенні важливих державних справ».
Така позиція була обумовлена не лише станом душі Гегеля, а визна-
чалася масовим настроєм народу, Інтелігенції Німеччини та й інших
країн Європи.
У Франції-термідор, кров, насильство. У Німеччині-економіч-
на І політична відсталість, настрої розпачу та безнадійності. Роз’єд-
нана країна настраждалася. На неї одночасно тиснули хаос, роздро-
бленість, анархія, беззаконня, безвладдя і дріб’язкова регламента-
ція, поліцейський нагляд, безліч місцевих настанов. Гасло свободи
за будь-яку ціну не випадково стало здаватися Ілюзорним, Коди ж
218 Розділ Ш
Гегель висував гасло зосередитися на головному, говорячи, що Ні-
меччина повинна «створити єдину державну організацію. Необхід-
но створити те найбільш Істотне, що складає державу, а саме ~ дер-
жавну владу, що здійснюється верховним урядом країни за участю
окремих частин держави» - то це здавалося правильним І прийнят-
ним для багатьох німців на початку XIX ст.
У «Філософії права» підкреслювалося, що «розвиток громадян-
ського суспільства настає пізніше, ніж розвиток держави».
Ототожнюючи громадянський устрій з буржуазним, Гегель зобра-
жу вав його як антагоністичний стан,.як арену боротьби всіх проти
всіх. Згідно з вченням Гегеля громадянське суспільство містить у
собі стосунки, які складаються на підгрунті приватної власності, а
також закони й установи (суд, поліція, корпорації), покликані гаран-
тувати суспільний порядок. Унаслідок розбіжності інтересів індиві-
дів, їхніх об*єднань, станів громадянське суспільство, незважаючи
на наявні в ньому закони і суди, виявляється не здатним врегулюва-
ти виниклі соціальні протиріччя. Для цього воно повинно бути упо-
рядковане політичною владою, яка стоїть над ним - державою. Ге-*
гель усвідомлював, що соціальні антагонізми не можуть бути усуну-
ті лише правовими засобами, і пропонував проблему суспільної згоди
вирішити методами політики. У його вченні держава саме І постає
таким моральним цілим (ідейно-політичною єдністю), у якому зні-
маються протиріччя, що мають місце в правовому співтоваристві.
Заплутаність громадянського стану, зазначав філософ, «може бути
приведена в гармонію тільки за допомогою підкорюючої його дер-
жави».
У вченні про державний устрій Гегель виступав на захист кон-
ституційної монархії і критикував ідеї демократії. Визнаючи прин-
цип поділу влади, Гегель у той же час підкреслював неприпусти-
мість їх протиставлення один одному. Окремі форми влади повинні
утворювати органічну, нерозривну єдність, вищим виразом якої слу-
гує влада монарха. В упорядженій монархії, за словами філософа,
править закон, і монарху залишається лише додати до нього суб’єк-
тивне «я хочу». Він стверджував, що держава є духовне співтовари-
ство (організм), усі члени якого перейняті духом патріотизму І сві-
домістю національної єдності. Підгрунтям для існування такої дер-
жави Гегель вважав народний дух у формі релігії.
Не менш значимим є внесок Гегеля в розробку філософії історії.
Він спробував застосувати діалектичний метод до всесвітньої істо-
кпмут лилтяті штвяї кмшвк хіх «ж 219
рії. Насамперед Історія людства зображена ним як процес прогреси-
вний, що відбувається в духовній сфері, у діалектичному розвитку
боротьби протилежностей. Розвиток абсолютного духу він розумів
як безупинне Зростання усвідомлення свободи: протягом кожноїепо-
хи провідний народ досягає в'цьому визначеного ступеня, після чого
поступається місцем Іншому народу, який піднімається на більш
високий ступінь. Згідно з Регелем цей процес, який розпочався на
стародавньому Сході, піднявся на щабель вище в давніх греків і ри-
млян. Але тільки німецький народ за часів християнства прийшов
до усвідомлення «свободи людини як людини».
Регелю також був органічно притаманний історизм, усвідомлен-
ня того, що Історичний процес розвивається об’єктивно, незалежно
ВІД ВОЛІ' окремих ЛІОДЄЙ.
Політичний ідеал Гегеля відбивав прагнення німецького бюргер-
ства до компромісу з дворянством І встановлення конституційного
ладу в Німеччині шляхом повільних, поступових реформ зверху. У
вченні прЗ зовнішнє державне право (міжнародне право) Гегель кри-
тикує кантівську ідею вічного миру. Дотримуючись у цілому про-
гресивних поглядів на стосунки між державами, проводячи Ідеї не-
обхідності дотримання міжнародних договорів, Гегель у той же час
виправдовував можливість вирішення суперечливих питань міжна-
родного характеру шляхом війни. До цього він додавав, що війна
очищує дух нації.
На ‘таких уявленнях Гегеля позначилася його позитивна оцінка
війни Німеччини з наполеонівською Францією.
Політичні потяли Гегеля досить суперечливі. Він виступав про-
ти буржуазних революцій, за реформи як кращий засіб утвердження
буржуазних відносин. Ця позиція визначалася ворожістю стосовно
революційних рухів мас, побоюванням якобінської диктатури, по-
родженої в дні Французької революції. З цих же позицій позитивне
значення революції у Франції він вбачав насамперед у тому, що її
вплив на німецькі порядки примусив верхи здійснювати реформи.
Вважаючи, що після Французької революції «світовий дух» пере-
йшов до Німеччини, Гегель писав про переваги реформаторського,
німецького духу перед революційним, французьким. Політичне вчен-
ня Гегеля вплинуло на розвиток світової політико-правової думки.
У 30-40-х рр, XIX ст. у Німеччині виникла ідеалістична філо-
софська течія, яка випливала з учення Гегеля і розвивала його голо-
вні ідеї. У суперечках з релігійних питань усередині ГОГЄЛІВСЬКОЇ
220 іммихш
школи виокремилося декілька напрямків. Так, правогегельянство
трактувало Гегеля в дусі протестантської ортодоксії (К. Гешель,
Г. Хіиріхс, Г. Габлер), розглядаючи його філософську систему як ра-
ціональну форму богослов’я. Опозиційна лівії течія, або младогеге-
льянство (В. Руге, Б. Бауер та ін.), заперечувала релігійні мотиви в
ученні Гегеля і підкреслювала вирішальну роль особистісного, су-
б’єктивного фактора в історії (протиставляючи його гегелівському
світовому духу), Проміжне становище займало «ортодоксальне» ге-
гельянство, яке намагалося зберегти вчення Гегеля в його «чистоті»
(X. Міхелетп, К. Розенкранцта. ін.).
У німецькій класичній філософії першої половини XIX ст. особ-
ливе місце займає Людвіг Фейєрбах (1804-1872). За свої матеріаліс-
тичні погляди в 1830 р. йому було відмовлено у викладанні в Ерлан-
ганському університеті, В процесі боротьби з релігією його позиції
зазнали досить серйозних змін - від ідей младогегельяншв до мате-
ріалізму. Вихідним пунктом філософської еволюції Фейєрбаха була
критика Ідеалістичного розуміння Гегелем людської сутності, зве-
дення її до самосвідомості. Відмова від подібної позиції неминуче
вела до відмови від ідеалізму взагалі. Фейєрбах піддав різкій крити-
ці ідеалістичний характер гегелівської діалектики.
Однак Фейєрбах, критикуючи філософію Гегеля, не зумів поба-
чити головне її досягнення - діалектику. Основний зміст і смисл фі-
лософії Фейєрбаха - відстоювання матеріалізму. Антропологізм
Фейєрбаха проявився у висуванні на перший план проблеми сутно-
сті людини, яка ним розглядалася як «єдиний, універсальний і ви-
ший» предмет філософії. Але провести послідовно матеріалістич-
ний погляд на це питання Фсйєрбаху не вдалося, оскільки для нього
людина - це абстрактний індивід, суто біологічна істота.
У розумінні історії Фейєрбах практично цілком залишався на
позиціях ідеалізму. Його Ідеалістичні погляди на суспільні явища
випливають із прагнення застосувати антропологію як універса-
льну науку до вивчення громадського життя . Ідеалізм Фейєрбаха
особливо яскраво проявляється при дослідженні ним релігії та
моралі. У цілому радикалізм суспільно-полтичної думки Німеч-
чини, який знайшов підтримку серед філософів в особі младоге-
гельянців та Людвіга Фейєрбаха, досить чітко проявився в різкій
критиці офіційної ідеології, моралі, релігії, історії, у несприйнят-
ті феодально-абсолютистських порядків, у боротьбі проти полі-
тичної реакції.
ісммув» шш чгчмяш нившої половили лиж <т. 221
2. ВШІЦІМІЙ ГШШІНЗИ. 4». КАААЮК
ІСГОРИЧВА ЯЮІАА ЛАМИ •_ СШИМЛ, К^ЛХГвШ.
іавричиї МЙЙІВЩЇА.РЛВКІ.
ГІЙАІАЬиМЬКА ШКОЛА ІСТОРИКІВ
Тактика компромісу між буржуазією та дворянством була харак-
терна не тільки для представників німецької класичної філософії.
З огляду на це особливий Інтерес являють собою погляди Фран-
ца Ксавера фон Баадера (1765-1841). Будучи автором ряду робіт з
фізики, гірничої справи, медицини, він суттєво вплинув на станов-
лення німецького романтизму, насамперед на його натурфілософію
(Ноааяіс, Шеллінг). Цей процес був взасмооберненнм, і Баадер сам
опинився під впливом Шеллінга і романтиків, результатом чого І ста-
ло створення ним наприкінці свого життя одного з варіантів релігій-
но-філософського романтизму. Франц Баадер одним із перших се-
ред німецьких філософів звернувся до соціальної проблематики су-
часного йому суспільства. Так, ним, зокрема, було введено до
німецької культури термін «пролетаріат»; розвивалися ідеї христи-
янського соціалізму.
Особливе місце в суспільно-політичному житті Німеччини займа -
ли представники «Істеричної школи права», що відобразили риси
німецького історизму, який проголошував безперервність традиції й
еволюційну наступність, неповторність будь-якого історичного яви-
ща. «Історична школа права» виражала консервативну реакцію на
Французьку революцію, яка нібито порушувала природний ріст, вла-
стивий будь-якому розвитку і в суспільстві, і в природі. Головними
представниками «історичноїшколи права» були берлінський профе-
сор і прусський міністр юстиції Фрідріх Карл фон Савиньї (1779-
1861) та його найближчий соратник Карл Фрідріх Ейхгорн (1781-
1854). У своєму програмному творі «Про покликання нашої епохи
до законодавства» (18' 4) Савиньї виступив проти вимоги створити
в Німеччині нову буржуазну правову систему, подібну до кодексу
Наполеона. Він обґрунтував свої заперечення теорією «органічно-
го» розвитку, оскільки , на його думку, не можна ні створювати нове
право, ні ліквідувати вже існуюче, тому що право - результат довго-
го і складного розвитку.
Погляди «історичної школи права» застосовував до німецької іс-
торії і Ейхгорн. У роботі «Історія німецького права і держави» він
розглядав німецьке право як «єдине створене народом ціле», бажа-
222 РазяїлХШ
ючи тим самим обгрунтувати «розумну безперервність» його розви-
тку Услід за Савиньї Ейхгорн подавав дещо однобічне трактування
історизму і виступав проти перенесення на грунт Німеччини досві-
ду Французької революції, надаючи вирішального значення еволю-
ції правових і державних форм.
Школа Савиньї - Ейхгорна знайшла продовження у творчості
найбільш визначного буржуазно-консервативного історика Німеччи-
ни ХІХ ст. Леопольда фон Ранке (1795-1886). Його роботи («Історія
романського І германського народів» 1824), («Історія римських пап»,
«Історія Німеччини в епоху Реформації», «Прусська історія», «Істо-
рія Франції в ХУІ-ХУП ст.», «Історія Англії в XVIII ст.», незакінче-
на «Всесвітня історія» суттєво вплинули на суспільну думку. Зали-
шаючись послідовним прихильником монархічного принципу, він
разом з тим визнавав необхідність конституційних поступок, здат-
них загальмувати розвиток революції.
До великої заслуги Ранке можна віднести той факт, що він пер-
шим застосував метод критичного аналізу джерел з нової історії. У
той же час історизм Ранке досить однобічний. Він був переконаний,-
що Індивідуальне, одиничне найбільш доступне розумінню істори-
ка, тоді як загальні закони мають місце лише в рамках суспільного
призначення і не пізнавані взагалі. На противагу концепції Гегеля
про єдність всесвітньо-історичного процесу Ранке висунув тезу про
те, що кожна історична епоха розвивається як відображення Ідей,
закладених у ній «від бога, і може бути зрозумілою лише сама по
собі, поза зв’язком з іншими епохами. У вченні Ранке про державу
на передньому плані зовнішні фактори: зовнішньополітичні зв’яз-
ки, дипломатія, війни. Своїми ідеями він заклав основи згодом до-
сить поширеної концепції про «примат зовнішньої політики над вну-
трішньою» І «примат політики над економікою».
Громадську свідомість німецького суспільства першої половини
ХІХ ст. не можна зрозуміти без врахування впливу, справленого на
неї Гейдельберзькою школою істориків. Будучи носіями буржуазно-
го лібералізму, її представники не втратили ідейного зв’язку з Про-
світництвом і продовжували відчувати вплив досвіду Французької
революції XVIII ст. У той же час слід врахувати, що для них були
характерними політична поміркованість, надмірна дидактичність.
Водночас представники цієї школи прагнули пов’язати Історичну
науку з історичною дійсністю. Вони вбачали основну функцію ісіо-
ріїу вихованні людей у дусі демократичних принципів і неприйнят-
таюти* яімеччкк» яхршяї яаляяяня хіх ая. 223
ті феодально-абсолютистських порядків. Історики Гейдельберзької
школи вимагали, щоб історія писалася про народ і для нараду, щиро
співчуваючи долі соціально пригноблених мас. У той самий час вони
практично повністю ігнорували соціально-економічні сюжети І кон-
центрували свою увагу на історії культури.
Серед представників Гейдельберзької школи особливе місце за-
ймали Фрідріх Кристоф Шлоссер (1776--1861), Георг Готфрід Гер-
віиус (І 805-1871) і Вільгельм Ціммерман (1807-1875). Шлоссер, який
очолював Гейдельберзьку школу, автор «Всесвітньої історії» (1844-
1857) і «Історії XVIII та XIX ст.» (1836-1848), був послідовником
Канта і у розумінні історії зазнавав впливу ідей Просвітництва. Саме
з цих позицій ним було піддано критиці сучасне йому німецькесу-
слільство. Його критика обгрунтовувалася суспільно-політичними
зрушеннями, які відбувалися в революційній Франції, і принципа-
ми свободи, проголошеними Французькою революцією. Шлоссер
був послідовним супротивником будь-яких проявів тиранії і форм
насильства.
Революційні події липня 1830 р. у Франції посилили буржуазно-
ліберальну спрямованість Гейдельберзької школи. Її видатним пред-
ставником був ГеоргГотфрід Гервінус («Історія німецької націона-
льної літератури» (1835-1842)). Виступивши на початку своєї діяль-
ності як Історик культури, Гервінус хотів використати німецьку
поезію для виховання національної гордості, зміцнення прагнень до
буржуазно-демократичних перетворень. Найбільш визначною його
працею була «Характеристика Георга Форстера» (1843). У ній він
дав гідну відповідь тим, хто намагався зганьбити Форстера, високо
оцінивши діяльність цього німецького якобінця. Напередодні і під
час революції 1848-1849 рр. Гервінус займався активною політич-
ною і публіцистичною діяльністю. ВІН був засновником І редакто-
ром провідного ліволіберального органу «Німецька газета», депута-
том Франкфуртських Національних зборів. Під час революції Герві-
нус практично з однаковою енергією виступав проти дворянської
реакції І проти масового революційного руху в Німеччині.
Завершує плеяду демократів Гейдельберзької школи 40-х рр. Віль-
гельм Ціммерман. Він і його найближчі сподвижники одними з пер-
ших відзначили наявність і подальший розвиток протиріч, власти-
вих капіталізму досліджуваного періоду. Ціммерман увійшов в істо-
рію як автор декількох своїх праць. Головною з них є тритомна
«Історія Великої селянської війни» (1841-1843). У ній найбільш вдало
224 Розділ ХШ
для свого часу викладено найважливіші етаг и в історії Селянської
війни. Матеріал подано настільки талановито й Історично об’єктив-
но, що ця праця не втратила свого наукового значення І зараз. Автор
досить різко виступив проти укорінених у німецькій Історичній і
політичній літературі грубих нападів І наклепів на учасників Істори-
чних подій першої чверті XVI ст Використовуючи досить широкий
архівний матеріал і не піддаючи його переробці на угоду політичній
кон’юнктурі, він подав досить яскраву картину Селянської війни,
показавши, що гноблення народу викликало соціальні конфлікти
задовго до Реформації і саме народ- поступово підготував вибух за-
гального невдоволення. Значною заслугою Ціммермана було вияв-
лене ним історичне відчуття, яке дозволило Йому визначити згубні
для Німеччини наслідки Тридцятилітньої війни, що, на його думку,
була «природним наслідком невдалого великого народного руху в
1525 році».
3. РОЗВИТОК МИСТЕЦТВА І МППТТУРИ
Німецькі філософи й історики першої половини ХІХ ст. створи-
ли праці, які набагато пережили їх авторів. Настільки ж помітний
внесок у світову культуру зробили й німецькі літератори. їх твори
стали дорогоцінним надбанням людства. Розвиток німецької націо-
нальної літератури був зумовлений зміцненням нації/Сформований
на рубежі ХУШ-ХІХ ст. у літературі і мистецтві, новий тип класи-
цизму відрізнявся строгою раціоналістичністю і непорушністю ви-
значених естетичних норм. Майже одночасне з новим класицизмом
виник новий напрямок мистецтва - романтизм. Його основними
рисами стали: відраза до буржуазної дійсності, відмова від раціона-
лістичних принципів буржуазного Просвіти иитва і класицизму у всіх
Його проявах, недовіра до культу розуму, який був характерним для
просвітителів і успадкований від них письменниками нового класи-
цизму. Романтики висували нових героїв - бунтівних самотніх інди-
відуалістів, непримиренно ворожих своєму середовищу, які наслі-
дували стихійні пориви пристрастей і нехтували будь-якою холод-
ною безпристрасністю* Романтизм не був однорідним. Ретроградні
романтики, підкидаючи буржуазну дійсність, протиставляли їй ідеа-
лізоване феодальне минуле: середньовіччя, католицизм, аристокра-
тичні Ідеали. Прогресивні романтики протиставляли сучасності, яка
кіимуіи шли-ччинк яемпаї яалюмчя хіх ш. 225
ними відкидалася, мрії про краще майбутнє. Вони зверталися до
минулого не в пошуках феодальних або містичних утопій, а в праг-
ненні знайти животворні джерела насправді народних моральних і
естетичних ідеалів.
Німецький романтизм у своєму розвитку пройшов три етапи.
Перший (1795-1805) пов’язаний насамперед з раннім періодом
діяльності романтиків, які входили до Єнського гуртка). Другий етап
припадає на 1806-1815 рр. Він збігається з національно-визвольною
війною німецького народу проти Напслеона. Центром романтично-
го руху в цей час є Гейдельберзький гурток. ТрегіЙ період охоплює
1815-1848 рр..Він був тісно пов’язаний із соціально-політичними
процесами того часу.
Яскравим представником романтичного світогляду першого ета-
пу німецького романтизму біув Фрідріх Леопольд Гарденберг (1772-
1801), який публікувався під псевдонімом Новаліс. Гете напівжарті-
вливо, напівсерйозно називав його «імператором німецького роман-
тизму». Новаліс, як ніхто інший з членів енського гуртка, вірив у
всемогутність поезії, у силу людського духу, у здатність перетвори-
ти життя на гуманістичних засадах, врятувати його від розгулу інди-
відуалізму, духовно згуртувати народи, об’єднати світ, який розпав-
ся в результаті революційних потрясінь і воєн. Вищим вираженням
духовності Новаліс уважав релігію, розглядаючи її як основу справ-
жнього мистецтва. Тому майбутнє людства Новаліс пов’язував на-
самперед з діяльністю католицької церкви. Він ідеалізував патріар-
хальні відносини, монархічний устрій, вважаючи монарха виразни-
ком інтересі в усієї нації, захисником ідеї національної єдності. Однак
це не заважало письменнику ставитися критично до окремих сторін
життя феодально-монархічного суспільства.
Під впливом переживань, викликаних передчасною смертю сво-
єї нареченої 15-літньої Софії Кюн, Новаліс пише «Гімни до ночі»
(Нутпеп ап діє МасШ, 1797-1798). Цей цикл віршів цілком прониза-
ний спіритуалістичними мотивами. В ньому поет виражає своє во-
роже ставлення до реального життя І рветься у світ тіней, які, на
його погляд, звільнять його від душевноїтуги. Новаліс прагне смер-
ті,-розглядає її як єдину можливість навіки поєднатися з померлою
коханою. «Гімни до ночі» створені в натхненному пориві релігійної
екзальтації.
іншою характерною рисою естетичних поглядів Новаліса є їх
крайній суб’єктивізм. Не приймаючи сучасної йому дійсності, він
226 Розділ ХШ
найменше був зацікавлений в об’єктивному її зображенні. Романізм
ним розуміється як мистецтво, пронизане пафосом суб’єктивності.
Свої естетичні погляди Новаліс виклав у «Фрагментах» (Ега§тепІе),
які торкаються широкого кола питань. Він пзвною мірою розвинув
їх і художньо втілив у незакінченому романі «Генріх фон Офтердін-
ген» (НеіпгісЬ уоп Ойегбіп§еп), який вийшов друком у 1802 р. по-
смертно і в основу якого покладена релігійно-містична концепція
дійсності. «Генріх фон Офтердінген» - своєрідний гімн, який про-
славляє поезію, красу і засуджує життя бездуховне,' засноване на
матеріальній вигоді.
Визначною постаттю Гейдельберзького гуртка був Клеменс Бре-
нтано (СІемепз Магіа Вгепіапо) (1778 - 1842). Його заслуга перед
німецькою літературою полягає в тому, що він одним Із перших се-
ред німецьких романтиків звернувся до фольклору й у своїй поетич-
ній творчості спирався на традиції народної пісні. Брентано та інші
«гейдельбержці» влили до німецької поезії ліричний струмінь, до-
дали ЇЙ національного колориту, зробивши її доступною для розу-
міння демократичного читача. Захоплення романтиків народною по-
езією відбивало піднесення національного почуття, якедосягло куль-
мінації в період боротьби з Наполеоном.
У 1806-1808 рр.7 Брентано, разом з Арнімом, видав збірник на-
родних пісень «Чарівний ріжок хлопчика» (Вез КпаЬеп У/ипсіегіїогт),
зібраних ними під час поїздок по Рейну. Крім того, до збірника увійш-
ли духовні вірші, вилучені з церковних книг, літописів.
Незважаючи на нерівноцінність змісту і поетичної майстерності
вміщених у ньому творів, цей збірник є видатне явище німецької
фольклористики. Він був захоплено зустрінутий багатьма письмен-
никами. Гейне, який досить критично ставився до німецького ро-
мантизму, писав про «Чарівний ріжок хлопчика» таке: «У мене не
вистачає слів, щоб віддати належну шану цій книзі. У ній зосере-
джені наЙчарівнішІ квіти народного духу, І хто хотів би познайоми-
тися з німецьким народом, з його найпривабливішими сторонами,
повинен прочитати ці народні пісні». Така висока оцінка збірника
визначається безсумнівними ідейно-естетичннми достоїнствами кра-
щих його пісень. У дусі народної поезії витримана і власна твор-
чість Брентано. Його вірші відрізняються ліричною задушевністю,
простотою, доступною для розуміння формою. НайвідомІший його
вірш «Лорелея» (Оіе Ьоге Ьау, 1801) витриманий у стилі народної
балади. Це гімн всеперемагаючій красі і любові, без яких життя стає
ЯИІЬГУЮ ШЛІ1ЧЧШШГ ЯДРШОЇ ПОМВННН XIX ст. 227
непотрібним .Що стосується політичних поглядів автора, то за кри-
тичне ставлення до феодальних кіл, «Казка про Гокеля і Гінкеля»
(Оаз МагсЬеп уоп боскеї апсі НіпкеІ, 1838), він поплатився вигнан-
ням із Пруссії,
Найбільш визначним художником німецького романтизму був
Ернст Теодор Амадеії Гофман (Егпві Тйеобог Атасіеиз Ноіїтапп,
1776-1822), Він був найбільшим майстром казки і фантастичної но-
вели. Його твори відрізняються багатством гумору, сатиричною спря-
мованістю. Дотепно і зі злістю Гофман висміював карликовий німе-
цький абсолютизм і боягузливе філістерство, ГеЙне називав, його
творчість «приголомшливим лементом жаху в двадцяти томах».
Як художник Гофман формувався в переломну для історії Німеч-
чини епоху Піднесено сприймаючи відхід у минуле застарілих сус-
пільних ідеалів, Гофман уважно придивлявся до навколишньої дійс-
ності. Хоча деякі її прояви його відлякували: байдужість, посилена
індивідуалізмом, утилітарне ставлення до мистецтва» Гофману зда-
валося, то світ перебуває під владою чогось надприродного, раціо-
нально незбагненного. Тому він охоче «заселяв» свої твори і добри-
ми, і злими духами, які суттєво впливали на долі людей.
Проте найкращі твори Гофмана, незважаючи на свій фантастич-
ний колорит, правдиво відбивають істотні сторони німецької дійс-
ності. У творчості Гофмана сполучаються критичні й життєствер-
джувальні тенденції. У Його творах гнобителі освіти, захисники від-
сталості Існують поруч із натурами творчими, які прославляють усе
добре і прекрасне на землі. Жагуче мріючи про поетичне перетво-
рення життя, Гофман не вірив у таку можливість. Занадто сильною
була реакція в Німеччині та досить слабкими прогресивні сили. Звід-
си трагізм у його світогляді, невіра у реальну перемогу над силами
мороку. Іронія у творчості Гофмана набуває абсолютного характеру
(«Еліксир сатани» біе Еіехіеге йез Теиїеіз, 1815). Песимізм пись-
менника у ццому творі досяг свого апогею.
У 1819 р. Гофман пише найвідомІший свій твір «Крихітка Цахес
на прізвисько Ціннобер» (КІеІп Хасіїез &епаппІ ХіппоЬег). Ще ніколи
його глузування над німецьким філістерством, над правлячими ко-
лами не було настільки уїдливим, яку цій сатирі, Гофман дуже доте-
пно розкрив лиховісну силу грошей в умовах дійсності. Цей твір
був злою сатирою на німецьке бюргерство, на філістерів від науки.
Чудове яскраве романтичне мистецтво Гофмана проявилося і в
його творах, написаних для дітей. Гофман осмислював реальний світ
228 Рдздмхш
містично, думаючи, що Його розвиток визначається непідвласними
розуму надприродними силами. Подібний погляд на життя і робив
його романтиком.
Суспільно-політичне піднесення 30-40-х рр. ХІХ ст. у Німеччині
ознаменувалося значним полівінням німецької літератури. Вона лро-
никаєгься опозиційним духом, Письменники цієї пори (Гейне, Біох-
нер, Гервег, Веєрт, Фрей/іиграт, діячі «Молодої Німеччини») закли-
кали німецький народ до політичної боротьби. їх творчість мала яс-
краво виражену революційну спрямованість. Здебільшого вони
зовсім не сподівалися на мирне вирішення суспільно-політичних пи-
тань, різко відокремлюючи себе від того періоду в Історії німецької
літератури, протягом якого в ній панували ідеї морального, естетич-
ного виховання людства, які захищалися Ґете І Шиллером. Частина
німецьких літераторів у своєму творчому розвитку також пішла шля-
хом реалізму.
Особливе місце в німецькій літературі займає творчість Генріха
Гейме (НеіпгісГі Неіпе, 1797-1856). У ранніх його працях знайшли
відображення ідеї революційного романтизму. В зрілі роки, відби*
ваго чи у своїй творчості соціально-політичний розвиток сучасного
йому європейського суспільства, борючись з епігонами романтизму,
він став представником критичного реалізму.
Ранні п’єси Гейне були гнівним протестом проти реакції, яка па-
нувала в той час у Німеччині («Альмансор» Аітапзог), («Вільям Ра-
ткліф» МУІНіапі КаісІІЙ). У 1827 р. поет видає «Книгу пісень» (ВисЬ
бег їлесіег). Цей твір став новим етапом у розвитку німецької поезії.
Він складається з циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтерме-
цо», «Знову на батьківщині» і «Північне море». У першому і друго-
му циклах зично звучать романтичні мотиви. Однак романтизм Гей-
не був тісно пов’язаний з дійсністю і мав прогресивний характер.
Тому не випадково, що одним з найважливіших джерел «Книги пі-
сень» був фольклор. «Книга пісень» - пам’ятка німецької літерату-
ри. Ліричні мотиви, глибокі емоції, колоритні пейзажні картини і їх
мелодійність хвилювали багатьох музикантів. Чайкоеський, Римсь-
кий~Корсаков, Бородін, Рахманінов, Шуберт, Шумам, Ліст, Гріг та
Інші композитори на вірші Гейне створили багато романсів і пісень.
Новаторським прозаїчним твором Гейне стали його «Шляхові
картини» (КеізеЬіИег) у чотирьох томах (1824-1830). Вони являють
собою художній синтез лірики і публіцистики. У «Шляхових карти-
нах» Гейне вирішує політичні завдання свого часу і розкриває конф-
ташгум кшхччквя лоти»? яимшитк хлх ал. 229
лікт особистості зі старим суспільством, яка шукає справедливості.
І тут, як і виКнизіпісень», він виступає проти соціальних, мораль*
них і релігійних підвалин феодального ладу. Підсилюються сатири-
чні мотиви. Економіка, політика, право, виховання, наука, мистецт-
во, релігія - об'єкти дотепних і в'їдливих атак Гейне. У 1833 р. пись-
менник публікує книгу «Романтична школа» (Оіе готапіізсИе ЗсЬиІе),
а в 1836 р. вийшло у світ більш повне її видання. Цей твір вирішував
основні естетичні та літературні проблеми. Розглядаючи романтизм
історично, Гейне вважав, що на його виникнення вплинули наполе-
онівські війни і капіталізм, який формувався. Критикуючи реакцій-
них романтиків, поет відзначав І їх позитивну роль у боротьбі з но-
вими суспільними відносинами, які складалися.
Результатом довгих роздумів і серйозних досліджень став ще один
його твір «До історії релігії І філософії в Німеччині» (2иг СезсНісЬіе
бет КеІІ§іоп ипд РЬіІозорЬіе іп ОеиЬсКІапб, 1834). У ньому Гейне
розглядає історію німецької філософії як історію духовного звіль-
нення від застарілих ідеалістичних принципів. Він стверджує, що
філософська німецька революція була тільки увертюрою до соціа-
льно-політичної революції. В роки, які безпосередньо передували
революції 1848-1849.рр„ Гейне вирішував складне завдання - він
торував шлях для розвитку політичній ліриці - збірник «Сучасні ві-
рші» (2еії§е<ііс1Не, 1844). Усі вірші цієї книги продукують одну дум-
ку; заклик німецького народу до безкомпромісних битв з усім бур-
жуазно-феодальним світом. Вершиною творчого злету Гейне є по-
ема «Німеччина. Зимова казка» (ОеийсЬІапіІ. Еіп У/іпгегтагсНеп,
1844). Поема не має визначеної канви. Зміст її складає німецька дій-
сність, описана Гейне у формі подорожніх картин і сновидінь поета.
Якою ж побачив Гейне вітчизну напередодні подій 1848-1849 рр.?
Поет розвінчує міфи консервативних романтиків і показує життя
сучасної йому Німеччини. Похмурі картини життя німецького наро-
ду, змальовані в поемі, схвилювали читача своєю правдивістю і реа-
лізмом. «Німеччина» - поема глибоких узагальнень. У ній Гейне рі-
зко засудив весь соціальний І політичний устрій старої Німеччини.
Гейне завжди був поборником прогресу і передових ідей своєї
епохи. Революція 1848 р. стала для нього, як і для багатьох мислите-
лів і художників його часу, джерелом духовної трагедії. Проте пере-
жите ним розчарування щодо можливостей і форм демократії все ж
не спонукало його до сприйняття комуністичних ідей. Він уважав
перемогу пролетаріату неминучою, але в той же час боявся цієї пе-
230 ррзлм хш
ремоги, оскільки вона, на Його думку, повинна була спричинити за-
гибель мистецтва. Остання книга віршів Гейне «Романсеро» (1851)
містить мотиви розчарування, думку про торжество зла над добром.
Але поет, які раніше, непримиренно ставився до реакційної Німеч-
чини,
Таким чином, німецька література першої половини ХІХ ст. дала
світу плеяду талановитих письменників, які зробили величезний
внесок у світову культуру.
4. МУЗИКА
Одним з найбільш визначних національних геніїв німецького
народу був Людвіг ван Бетхоеен (1770-1827). Значну частину свого
життя він провів у Відні - одному з найбільших культурних центрів
Європи того часу. Бетховен-піаніст виступав в аристократичних са-
лонах, скоряючи слухачів своїм рідкісним обдаруванням імпровіза-
ції. Його працездатність вражала оточуючих,, енергія не мала кордо-
нів; понад сто творів створив він протягом 1795 18ОЗ.рр.(так зва-
ний «ранній віденський період»), торкну вдійсь..у них більшості
відомих епосі жанрів - симфонії й інструментальної сонати, кварте-
ту і тріо, ораторії і балету. Ним були створені музичні образи небува-
лого драматизму, Ідейної значущості й емоційної загостреності. Най-
більш істотна частина творчої спадщини композитора створена в
період 1803-1812 рр. Твори цього періоду представлені шістьма сим-
фоніями (№3-8), п’ятьма квартетами (№7-11), двома фортепіанни-
ми (№4-5) і скрипковим концертами, увертюрами «Леонора» і «Ка-
ріокан», музикою до «Егмрнта», численними фортепіанними, вока-
льними опусами.
Світове значення Бетховена обумовлене тим, що в його працях
відбито значні прогресивні ідеї свободи І братерства народів, які
надихали діячів Великії французької революції і національно-виз-
вольних рухів початку ХІХ ст. У трьох з дев’яти симфоній Бетхове-
на (Третій, П’ятій і Дев’ятій) яскраво втілено .дух героїчної визволь-
ної боротьби. Окрилений благородними ідеями Французької рево-
люції, Бетховен апелює своєю музикою до широких народних мас;
лейтмотивом Його творчості є героїчне у всій багатоманітності його
проявів; Ідеалом - образ його мистецтва - героїчна особистість, яка
куаьгуаі німіччини першої половини хіх ст. 231
утверджується в боротьбі ідеалів розуму, справедливості й добра, - і
являє собою якісно новий етап в еволюції західноєвропейської му-
зичної естетики. Трагічний пафос таких епізодів, як жалобний марш
Третьої («Героїчної») симфонії або перша частина П’ятої, ще біль-
ше підкреслює й відтінює піднесену радість симфонічних фіналів.
Особливо значною є монументальна Дев’ята симфонія, у фіналі якої
введено хор на слова «Оди до Радості» Шиллера з її закликом «Обі-
йміться, мільйони!» Д/х героїчного, діючого симфонізму проникає І
в інші жанри творчості Бетховена. Ним створено і окремі симфонії
ліричного характеру. Це Четверта і Шоста («Пасторальна»),
Значними є заслуги Бетховена і в розвитку фортепіанної сонати.
Такі сонати, як «Патетична», «Апассіоната», «Аврора», за яскравіс-
тю музичних образів наближаються до симфоній. Останні роки життя
композитора-зіткані з прикростей, невдач і розчарувань, Бетховен,
цей найбільший в історії мистецтва демократ, задихався в похмурій
атмосфері меттернІхоїзської реакції. Проте композитор знаходив у
собі сийи боротися. Напружено працюючи, він протягом 20-х рр;
створює такі шедеври, як «Урочиста меса», п’ять квартетів, заключ-
ні опуси фортепіанних сонат. Зосереджені роздуми, психологічна
заглибленість образів - характерна ознака його творів «пізнього ві-
денського періоду». У центрі уваги Бетховена - трагічний конфлікт
людини з долею; однак, як і колись, цей конфлікт одержує в його
музиці життєєтверджуючу розв’язку. Пізні твори Бетховена виража-
ють глибокі філософські роздуми великого художника про майбутнє
людства.
Світова музична класика, створена німецьким генієм, не обме-
жувалася величною музикою Бетховена. Основоположником німе-
цької романтичної опери був Карл Марія фон Вебер (1786-1826).
Будучи капельмейстером оперного театру в Братиславі, він нама-
гався реформувати театральне життя шляхом оновлення його ре-
пертуару, реорганізації хору і оркестру. Проте ці наміри були безу-
спішними І не лише в Братиславі, але й у Карлсруе, Празі, Дрезде-
ні. Адміністративні обов’язки Вебера заважали його творчій роботі.
І все ж композитор створює значну кількість музичних творів —
головним чином камерно-інструментальних і вокальних. У період
1810-1820-х рр. з-під його пера виходять декілька фортепіанних
сонат і п’єс, інструментальних концертів, 9 кантат, 5 мес, понад 90
пісень І ЗО вокальних ансамблів, 2 опери («Сильва», 1810 р. і «Абу
Гассан», 1811 р.).
232 палихиі
Крах наполеонівської імперії стимулював могутнє піднесення
національно-визвольного руху в Німеччині. Демократично налаш-
тованими прошарками суспільства висувалася вимога громадянсь-
ких свобод; паралельно декларувався заклик до самобутніх шляхів
розвитку німецької культури. Постало питання про створення в Ні-
меччині національної оперної школи. Засилля італійської і францу-
зько? музики суперечило ідейно-естетичним запитам передової ні-
мецької аудиторії, саме тому нова опера Вебера «Чарівний стрілець»
зустріла у співвітчизників композитора захоплений прийом. Ство-
рена в і 820 р., опера за досить короткий час обійшла більшість ні-
мецьких сцен (пізніше-більшістьсцен Європи); популярнІстьїїбула
воістину безпрецедентною: у містах Німеччини пили пиво «Фрей-
шюц», увійшли в моду покрої одягу «Фрейшюц», мелодії з «Фрей-
шюц» звучали а домашньому колі, на вулицях. І це було цілком зро-
зумілим: любителі музики побачили в театрі знайомі картини на-
родного життя, почули звичні народні пісенні мелодії, відчули в
сюжеті твору справді національний колорит. «Чарівний стрілець»
виявився найвищим творчим досягненням композитора. Його насту-
пна опера «Евріанта» (1823), на легендарно-лицарський сюжет, оде-
ржала набагато менший суспільний резонанс.
Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809-1847) був не тільки талано-
витим композитором, але Й прогресивним музично-суспільним дія-
чем: він заснував першу німецьку консерваторію і керував концерт-
ною організацією в Лейпцигу («Гевандхауз»). Високо професійно
заявив себе Мендельсон в галузі музики для театру («Сон у літню
ніч») І програмного симфонізму. Образи природи і фантастика на-
родних казок були особливо улюбленими сюжетами для Мендель-
сона; втілюючи їх, він збагатив свій оркестровий сталь світлими і
прозорими музичними фарбами. Широку популярність одержали
його ліричні «Пісні без слів» для фортепіано.
У творчості Гоберта Шумана {1810-1856) проявилися найбільш
суперечливі особливості романтичного мистецтва. Вони відбилися
в дусі його псевдонімів, якими Шуман підписував свої критичні стат-
ті, у двох улюблених образах Його програмних творів. Палкий, зако-
лотний Флорестаи і мрійливий Евзебій - дві сторони особистості
Шумана. В галузі фортепіанної музики значення Шуман а особливо
велике. У «Карнавалі» - циклі програмних фортепіанних п’єс - він
проявив себе як великий майстер гострої і точної музично-психоло-
гічної характеристики (п’єси -«портрети» Шопена, ПаганІні, піані-
кУАЬГУМШ^ччшиЕРШОїполовшшст. 233
стки Клари Вік), Шуман створив багато пісень на слова Гейне, Ша-
міссо, Ейхендорфа, Берися, Кращим його вокальним твором є цикл
на слова Гейне «Любов поета», який передає найтоншІ відтінки по-
чуттів від світлої лірики до трагічного пафосу
Великий німецький композитор Ріхард Вагнер (1813-1883) відо-
бразив у своїй творчості сподівання кращої частини свого поколін-
ня, і водночас катастрофічність розчарувань у колишніх Ідеалах, Зна-
йомство із симфоніями Бетховена і «Чарівним стрільцем» Вебе-
ра переконують Р. Вагнера у правильності вибраного шляху У 1833 р.
всебічно ерудований музикант обіймає посаду хормейстера оперно-
го театру у Вюрцбурзі. Подальше семиріччя (1833-1839)-час поне-
вірянь Вагнера по німецьких провінційних сценах і закордонних
театрах, де йому довелось бути адміністратором, керівником опер-
них постановок, хормейстером, диригентом. Творчі пошуки самого
Вагнера в цей час були не досить вдалими.
Знаменною віхою у творчості Вагнера було його перебування в
Парижі (І 839-1842), Лихоліття й біди, пов’язані з відсутністю у нього
в цей час постійного заробітку, не позбавили композитора жаги тво-
рчості. Він створює тут увертюру «Фауст» (1840) - «одне з найбільш
величних творінь німецької симфонічної літератури», за словами
П. Чайковського; пише опери «Рієнці» (1840) І «Летючий голлан-
дець» (1841). Постановка в Дрездені (1842) опери «Рієнці» мала ве-
личезний успіх. Пишна театральна феєрія з грандіозними масовими
сценами, балетом, побоїщем, пожежею - вона здійснила тріумфаль-
не турне по німецьких сценах, зробивши ім’я композитора широко-
відомим у Німеччині. (Хоча доля «Летючого голландця» не була вже
такою щасливою)..
З 1842 р. Вагнер - придворний капельмейстер Дрезденської опе-
ри. Однак його діяльність не обмежувалася стінами театру. Актив-
ний учасник концертного життя міста, він за диригентським пуль-
том пропагував кращі твори німецької і закордонної класики (до
числа вищих досягнень Вагнера-диригента належить, за відгуками
сучасників, виконання Дев’ятої симфонії Бетховена). Співробітниц-
тво у пресі надало йому можливості видрукувати декілька статей, де
він висловив солідарність з наростаючим у Німеччині революцій-
ним рухом. («Йде вона на крилах бурі з високо піднятим чолом, осяя-
на блиском блискавки, з мечем у правій і смолоскипом у лівій
руці...» - писав Вагнер про революцію.) Концертні зали, оперний
театр, преса - одна сторона творчого житія музиканта. Інша, най-
234 Маяд/лхш
більш Істотна - композиторська праця. Протягом 40-х рр. були .ство-
рені твори, що засвідчили повний розквіт таланту Вагнера, - опери
«Тангейзер» (1845) і «ЛоенгрІн» (1848), де очевидною була його при-
в'язаність до традицій німецької романтичної опери.
У 1849 р. у Дрездені спалахнуло повстання. Революційні переко-
нання привели Вагнера на барикади,у ряди повстанців. Після роз-
грому повстання він утік до. Швейцарії. Так розпочалася 13-літня
смуга політичної еміграції композитора Вагнера.
Таким чином, навіть короткий екскурс у культурне життя Німеч-
чини пертої половини XIX ст. дозволяє стверджувати, що творчі
сили нації, незважаючи на складні перипетії суспільно-політичного
життя, знаходилися на піднесенні, демонструючи світу видатні зра-
зки художніх творів у галузі філософії, літератури, музики.
Контрольні питаная
1. Викладіть сутність етико-правових пбглядів І. Канта.
2. Наведіть знаменитий афоризм Гегеля, який виражає сутність його со-
ціально-політичної доктрини.
3. Назвіть основних представників «історичної школи пріва».
4. З’ясуйте, що було головним у вченні А. фон Ранке про державу.
5. Назвіть представників гейдельберзької школи істориків.
6. Перелічіть етапи розвитку німецького романтизму.
7. Розкажіть про творчість Гейне.
8. Назвіть німецьких композиторів та визначте їх місце в музичному житті
Європи.
235
Розділ XIV
ОБ'ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ
і. ашшчяЯ жшяк катшш
Я 59^9-х^.ХІХав.
У 50-60-х рр. ХІХ от. в економіці німецьких держав відбували-
ся глибокі зміни, які багато в чому визначили особливості подаль-
шого розвитку Німеччини. Однак ці особливості, як і сам характер
процесів, що відбувалися, неможливо зрозуміти без врахування
окремих політичних і ідеологічних факторів, які кореняться В Істо-
рії Німеччини. Революція 1848—1849 рр., яка врешті так і не вико-
нала жодної з поставлених перед нею історичних цілей, натомість
чітко проявила суто угодовську роль німецької буржуазії, а також
суттєво вплинула на її подальше становище і поведінку. Історично
склалося так, що німецька буржуазія, яка вже давно виявила не-
абияку спроможність пристосовуватися до феодально-кріпос-
ницьких порядків, і, цього разу задовольнилася економічними по-
дачками у вигляді надання їй значних економічних свобод, зали-
шила політичну вітаду в руках юнкерства. Іншими словами,
німецька буржуазія віддала владу аграріям; а ті, у свою чергу, за-
безпечували їй максимально сприятливі умови для підприємницької
ДІЯЛЬНОСТІ. ; :
У даному випадку мова йшла не тільки про поступки буржуазії
політичним домаганням юнкерства, але і про те, що осі’ельбські зе-
млевласники усвідомили той факт, що вони лише тоді зможуть пе-
решкодити претензіям лібералізму на політичну владу, якщо в най-
важливіших економічних і державних сферах підуть на поступки.
Таким чином, союз буржуазії І юнкерства, який після революції 1848
р. став на багато років фундаментом соціально-політичної системи
Німеччини, грунтувався на певній гнучкості, поступливості, прояв-
236 РаздІАХІУ
лених самою німецькою аристократією, і компромісах з боку вітчи-
зняної буржуазії.
Німеччина розпочала свій шлях до повного зламу феодальної
системи, до буржуазних перетворень, спираючись на французьку
революцію кінця XVIII ст. і англійську промислову революцію. З
врахуванням усього вищевикладеного, зазначимо, саме це визна-
чило її особливий шлях у капіталістичному розвитку - шлях ре-
форм, які поступово перетворили її на найбільшу капіталістичну
державу.
У 50-60-х рр. Німеччина переживала період найбільшого еконо-
мічного піднесення. Незважаючи на економічні кризи 1857-1859 і
1866-1867 рр., промислова революція досягла тут кульмінації І бла-
гополучно завершилася наприкінці 70-х рр. Будівництво залізниць
дало могутній поштовх розвитку промисловості, спричинивши по-
пит на вугілля, метал, паровози, вагони. За період з 1851 по 1870 р.
довжина залізничної мережі Німеччини збільшилася в 3 рази, кіль-
кість паровозів - у 8, товарних вагонів - у 12 разів. Одержали розви-
ток нові галузі промисловості. У 1856 р. були відкриті методи виро-
бництва анілінових барвників, що відіграло особливо важливу роль
у розвитку хімічної промисловості. Розвивалася Й електротехніка (у
1867 р. Е. В. Сіненс створює динамомашину).
Особливе значення мав розвиток важкої промисловості. Саме вона
була основою промислового піднесення. Машинобудування розви-
валося швидше, ніж легка промисловість. Упровадження нових ма-
шин і технологій удосконалило всі галузі. За період 1846-1861 рр.
кількість машинобудівних заводів зросла з 131 до 300.
До 70-х рр. ХІХ ст. Німеччина поступово ліквідувала свою про-
мислову відсталість. На її частку в 1870 р. припадало близько 13%
продукції світової промисловості. За основними показниками - ви-
добуток вугілля, виплавка чавуну, довжина залізничних колій^ поту-
жність парових двигунів - Німеччина перевершила Францію. Тем-
пи зростання промисловості в Німеччині були більш високими, ніж
у Франції та Англії.
На той час змінювалися склад, структура, становище класів ні-
мецького суспільства. Серед власників великих підприємств виді-
лилися сімейства, які володіли величезними маєтностями - Стінне-
си, Штумми, Круппи та Ін. Виник новий тип буржуа, особливо в
хімічній, оптичній, електротехнічній промисловості - учений-під-
.приємець, який особливого значення надавав упровадженню новіт-
__________________огинання Німеччини___________________237
ніх наукових досягнень у виробництво і домагався на цьому шляху
визначних успіхів.
Мобілізація капіталів, необхідних для великої промисловості,
полегшувалася розвитком банківської справи, У цей період було за-
кладено основи кредитної системи німецького капіталізму. Важли-
ву роль відіграли акціонерні компанії. Зокрема, у Пруссії за двадцять
років виникло 295 компаній - гірничопромислових, металургійних,
страхових, залізничних, капітал яких досягав 2,4 млрд марок.
Однією з передумов швидкого промислового розвитку було по-
долання митної роздробленості на основі діяльності Німецького
митного союзу, заснованого ще в 1834 році. У 1854 р. Митний союз
охоплював практично всі землі Німеччини, за винятком Австрії. Він
забезпечував своїм членам невисокі вивізні мита і сприяв включен-
ню німецьких держав до міжнародного товарообігу. Обороти зовні-
шньої торгівлі за 1850-І 870 рр. потроїлися. В експорті почала пере-
важати промислова продукція. Дані про вантажоперевезення по за-
лізниця^ свідчать про зростання внутрішньої торгівлі. За ці роки
вантажоперевезення збільшилися більш ніж у 200 разів.
Створювалася характерна для Німеччини структура регіональних
промислових центрів: Рейнська область, Вестфалія, Берлін, Саксо-
нія, окремі райони Сілезії. Про .істотні якісні зміни в промисловості
Німеччини свідчило посилення процесу її концентрації- у більшос-
ті галузей мануфактури поступилися місцем фабрикам і великі під-
приємства витісняли дрібні.
Таким чином, у 50-60-х роках XIX ст. промисловість Німеччини
пройшла шлях від ремесла І мануфактури до машинного виробниц-
тва.
Головною передумовою швидкої індустріалізації Німеччини було
усунення феодальних порядків у сільському господарстві.
Падіння кріпосного права в Німеччині відбулося пізніше, ніж у
розвинутих країнах Західної Європи. Ліквідація кріпосного права
тут була поступово здійснена «зверху», тобто шляхом урядових ре-
форм. Тому звільнення сільського господарства Німеччини від фео-
дальних пережитків мало затяжний і половинчастий характер. Най-
більш яскраво це проявилося в Пруссії, найбільшій і найсильнішій
серед держав Німеччини. Цей шлях розвитку капіталізму в сільсь-
кому господарстві одержав назву «прусського». Етапними кроками
проведення аграрної реформи в Пруссії були: 1807 р., 1816 р., 1821 р.,
1850 р.
236
РОЯртЛХІУ
Прусський жлвк
Синтез форм землеволодіння при збереженні елемен* тіл феодальних поземельних ВІДНОСИН
Отримання селянами землі невеличкими ділянками за викуп
1,1 г
Уповільнений характер розшарування селянського со- ціального середовища (общини)» переважання тради- ційних (]юрм соціалізації сільського населення
. -
Переважання крупного земельного володіння латифу- цдіальноготипу
Екстенсивний розвиток сільського господарства за рахунок розширення ннзькосплачу^шної найманої пра- ці і посилення форм експлуатації
4 1
Уповільнений відтік сільсьюгоспо царського паселен* пядо міста
-
Відносна доступність сілі>ськогосіищарської сі|юри для централізованих форм» у тому числі формування сис- теми централізованого регулювання виробництва
Результатом цих реформ було те, що велике землеволодіння ще
більше зросло, й у руках юнкерства до середини ХІХ ст. виявилося
60 % усієї землі. Дрібні ж господарства, що складали більше 70 %
усіх господарств, володіли лише 9 % оброблюваної землі.
У березні 1850 р. у Пруссії був прийнятий новий запри про викуп і
регулювання стосунків між поміщиками та селянами. Він скасовував
безоплатно незначну кількість дрібних феодальних повинностей, уста-
новлював викупи основних феодальних платежів і повинностей се-
лянства за надзвичайно високою ціною. Були створені рентні банки,
які надали селянам розстрочку сплати викупу на термін від 41 до 56
років. Ті ж банки виплачували щорічно окремій частині поміщиків від-
разу усю викупну суму, І останні могли її використовувати для модер-
нізації своїх господарств, що І забезпечило перетворення більшості з
них на сучасні капіталістичні господарства. Цьому сприяли високі хлі-
бні ціни на світовому ринку в 50-х рр. і велика прибутковість від розве-
дення картоплі, яку юнкери використовували для виробництва горіл-
ки, що мала широкий збут і давала досить значні надприбутки.
Аграрні реформи, які ліквідовували феодальну систему, на поча-
тку 50-х рр. були проведені у Вюртемберзі, Еадені, Гессені, Саксо-
ч о&слнлння тжччкяя 239
нії, У 1848 р. розпочалося звільнення селян в Австрії, Баварії, кня-
зівстві Мекленбург-Шверин. Воно було швидко завершене) Спосте-
рігався процес масового розорення селян і часткової їх пролетари-
зації. У поміщицьких господарствах усе ширше почала застосовува-
тися наймана праця і машинна техніка*
Однак соціальні процеси серед населення сільських місцевостей
не можна розглядати як одномірні, оскільки тут процес соціальної
диференціації був досить складним* Усе це знайшло відображення в
соціальній структурі сільського суспільства* Юнкери перетворюва-
лися на аграрних підприємців, а обезземелені селяни поповнювали
армію міського пролетаріату або ставали сільськогосподарськими
найманими робітниками: У той самий час формувався прошарок
дрібних, середніх селян і гросбауерів. Перехід селянських госпо-
дарств на капіталістичні рейки розвитку, незважаючи на всю склад-
ність становища, був певною мірою пом’якшений сприятливою еко-
номічною кон’юнктурою 50-60-х рр. і дозволив їм мати деякий час
для господарської і соціальної адаптації за нових умов*
Розвиток сільського господарства в Німеччині в 50-60-х рр.
ХІХ ст. досить швидко йшов уперед. Прогресивні зміни торкнулися
всіх складників агрокультури: поступово ліквідовувалося трипілля
з примусовою сівозміною, поліпшувалася обробка землі. Швидко
розвивалося племінне тваринництво.
Протягом означеного періоду німецьке сільське господарство від-
різнялося інтенсивний розвитком агрохімії, яка поставила землероб-
ство на наукову основу, зокрема застосуванням мінеральних добрив
(кісткового борошна, суперфосфату, калійних солей, селітри тощо).
Усе це, разом з досить широким застосуванням сільськогосподарсь-
кої техніки, мало своїм наслідком значне підвищення врожайності
основних сільськогосподарських культур.
Успішному розвитку сільського господарства Німеччини значною
мірою сприяли певна кон’юнктура на світовому хлібному ринку в
50-60-х рр. (відсутність американського хліба в зв’язку з громадян-
ською війною в США і значний приріст міського населення зумови-
ли підвищення попиту і, огже, цін на хліб і сільськогосподарські про-
дукти).
Таким чином, на території держав, які входили до Митного сою-
зу, склалося спільне економічне життя, яке доповнювалося спільніс-
тю території, мови і культури німців* Поступово набираючій силу
буржуазії перешкоди у внутрішньому економічному житті, пов’яза-
240______________________НивихіУ__________________________
ні з існуванням дрібних держав і відсутністю єдиного громадянства,
видавалися нестерпними. І на світовому ринку їй не вистачало силь-
ної держави, здатної захистити її Інтереси. Усе населення німецьких
земель теж усвідомлювало необхідність державотворення, яке мог-
ло б захистити країну від чужоземних зазіхань.
Створення єдиної національної держави ставало загальною і ціл-
ком усвідомлюваною нагальною потребою німецького народу. Тіль-
ки дворянство, побоюючись надмірного, на його погляд, піднесення
буржуазії, залишалося партикуляристеьким і стояло на позиціях кня-
зівського легітимізму. Але юнкери були тісно пов’язані з прусською
династією Гогенцоллернів, залежали від них, очікуючи захисту і збе-
реження своїх спадкоємних привілеїв, тому не могли протистояти
прусській монархії, яка прагнула до превалювання в майбутній Ні-
мецькій імперії.
Поразка революції 1848-1849 рр. супроводжувалася настанням
реакції на території всіх німецьких держав. У Пруссії розпочалася
«ера Мантойфеля», яка свою назву одержала за іменем барона Ед-
віна фон Мантейфеля, який спочатку був міністром внутрішніх'
справ, а в 1850 р. став міністром-президентом. Його ім’я було по-
в’язане з прийняттям реакційного виборчого закону, який уводив
антидемократичну трикласну виборчу систему на виборах до ниж-
ньої палати ландтагу. Відповідно до цієї системи правом обирати
виборців, які потім обирали депутатів, користувалися тільки чоло-
віки, які досягли 30-річного віку. Також було введено досить висо-
кий майновий ценз. УсІ виборці поділялися на три класи за розмі-
рами податку, який ними сплачувався. До першого класу були від-
несені найбільші платники податків- і 53 808 чол. Виборців другого
класу було вже 409 945 чоловік. І нарешті, до третього класу були
віднесені 2 961 950 виборців. Кожен клас обирав рівну кількість
виборців, які потім брали участь в обранні депутатів відкритим
голосуванням. Таким чином, голос одного виборця першого класу
дорівнював 2,6 голосів виборців другого класу, або 18,7 голосів
виборців третього класу. Верхня палата (палата Панів) формувала-
ся недемократичним шляхом. Докладний опис цієї системи пояс-
нюється тим, що згодом вона досить довго існувала в Німеччині і
була ліквідована лише в 1918р.
У січні 1850 р. Фрідріх-ВІльгельм IV подарував народу нову
Конституційну хартію, яка стала основним законом Прусського ко-
ролівства. Хартія 1850 р. установлювала конституційну монархію з
________________ав'єлнлння Німеччини________________241
виборним народним представництвом. Король був не тільки главою
держави.Йому належали значні законодавчі, адміністративні та су-
дові повноваження. Він зберігав за собою право оголошення війни,
підписання миру і договорів з іноземними державами. Дише торгові
договори повинні були одержувати схвалення народного представ-
ництва.' Король керував армією І флотом. У сфері законодавства він
мав право законодавчої ініціативи і, головне, право абсолютного вето
щодо рішень парламенту. Виконавча влада належала виключно ко-
ролю: він призначав і відкликав міністрів. Ландтаг мав право зако-
нодавчої ініціативи І прийняття законів, які потім затверджувалися
королем. Верхня палата персонально призначалася монархом за тра-
диційно становими привілеями і причетністю до державної служби.
Палати скликалися І розпускалися королем. Йому ж депутати при-
сягали на вірність. Проголошувалися буржуазні свободи.. Ландтаг
обговорював закони, затверджував бюджет, але міністри були відпо-
відальними тільки перед королем. Таким чином, прусський ландтаг
було переборено на дорадчі збори. Політична ситуація ускладню-
валася суперництвом Пруссії й Австрії за гегемонію в об’єднавчому
процесі.
2. ЖВР0ГВМ АВСТРІЇ І ПРУССІЇ ЗА ГСССАОИІЮ
в Німеччині. прикіл а. вісмлрка ло влалн.
ВВ'іЕЛНАННЯ НІМВЧЧННИ
Під впливом загального прагнення до об’єднання навіть реак-
ційне прусське міністерство Брандербурга зробило в 1849—1850 рр.
певні кроки щодо реорганізації неспроможного Німецького союзу,
тим самим відстоюючи своє право бути провідною силою об’єднан-
ня і відігравати визначальну роль у майбутній єдиній Німеччині.
Прусський проект передбачав передання у ведення Пруссією зовні-
шніх зносин і військових справ у Союзі. Австрія і Баварія відхилили
проект, небезпідставно запідозривши в ньому гегемоністські дома-
гання Фрідріха-Вільгельма IV. Однак у травні 1849 р. на запропоно-
ваній основі в Берліні була підписана «Унія трьох королів» (Пруссія,
Саксонія І Ганновер). Незабаром до неї приєдналися 28 німецьких
держав. У березні 1850 р. у Ерфурті повинен був відбутися установ-
чий загальнонімецькиіі парламент.
242_______________рмдМхіу_________________
Однак австрійська дипломатія в особі свого канцлера Шварцен-
берга, заручившись підтримкою російського царя Миколи І, зроби-
ла все можливе, щоб зусилля Пруссії закінчилися крахом: протидія
Австрії призвела до ізоляції Пруссії від неї відійшло декілька дер-
жав, у тому числі Ганновер і Саксонія, які незадовго до цього підпи-
сали «Унію».
У той самий часу травні 1850 р. з ініціативи АвстріїуФранкфу-
рті-на-Майні відбулася зустріч представників німецьких держав. Було
прийнято рішення про відновлення союзного сейму. Пруссія вирі-
шила відстоювати свою місію збройним шляхом, але Росія не бажа-
ла надмірного посилення Пруссії і підтримувала австрійську дипло-
матію.
Більше того, Микола І агітував на користь збереження Гольштей на
за Данією. 2 серпня 1850 р. представники Росії, Франції, Англії та
Австрії підписали в Лондоні угоду, яка закріплювала за Данією воло-
діння Гольштейном. Це було тяжким ударом по Пруссії. У листопаді
1850 р. відбувся новий конфлікт між Австрією і Пруссією через Гес-
сен. Після втручання Миколи І наприкінці листопада 1850 р. в Оль-
мюці відбулася зустріч представників обох держав; було підписано
угоду, згідно з якою Пруссія демобілізувала армію, розпустила унію,
визнала союзний сейм за повноважного представника загальноніме-
цького союзу. У грудні 1850 р. у Дрездені відбулася конференція, рі-
шенням якої союзний сейм було відновлено у повному обсязі.
Наприкінці 50-х років політичне життя Німеччини помітно по-
жвавилося. У жовтні 1848 р. нащадок прусського престолу Вільгельм
(з 1861 р. - прусський король Вільгельм І) був проголошений прин-
цем-регентом Пруссії (через душевну хворобу короля). Як пише Ге-
льмут Зайср, він був «за походженням королем, за покликанням. І
освітою - генералом, а за світоглядом - консерватором». 30 років
Його царювання, з них 17 Як Імператора, стали періодом розширен-
ня прусського панування їв Німеччині, заснування національної дер-
жави, модернізації і зміцнення монархічної системи правління. Він
не відрізнявся особливим інтелектуальним талантом, за своєю при-
родою легко піддавався впливу більш сильного характеру, але діяв
завжди послідовно, з розрахунком І прагматично, зумів розвинути в
собі якості лідера і володів деякою особистою аурою, яка вивела його
на провідне місце серед монархів XIX ст. Його мета і обраний для її
досягнення шлях також відзначені відбитком його Індивідуальнос-
ті. Отже, прийшовши до влади, він відправив у відставку реакцій-
_________________лкгелшшия кмиччмви___________________243
ний уряд Мантойфеля, створив консервативно-ліберальний кабінет
і проголосив відмову від колишнього реакційного курсу, заявивши,
що новий уряд повинен піти назустріч вимогам часу.
Такі дії монархії надихнули лібералів, і в 1858 р, вони домоглися
відчутної перемоги на виборах до прусського парламенту. їх метою
була боротьба в парламенті за державотворення, за об'єднання Ні-
меччини.
У 1859 р. у Франкфурті-на-Майні було засновано Національний
союз, який об’єднав лібералів різних німецьких держав і проголо-
сив своєю метою створення єдиної німецької держави. У 1861 р.
групою прусських лібералів була створена Прогресивна партія; яка
висунула декілька буржуазно-демократичних вимог (загальне вибо-
рче право, відповідальний уряд, свобода друку тощо). Обидві орга-
нізації оголосили себе противниками реакції, юнкерства і вояччини.
Вони прагнули поширити СВІЙ вплив на робітників, пропагуючи спо-
живчу кооперацію, ощадні каси, товариства взаємодопомоги як ді-
йові заходи для поліпшення становища робітників. Головною ме-
тою зазначених вище організацій було досягнення єдності країни.
Робітники також були зацікавлені в національному об’єднанні, тому
що це дозволяло їм розширити межі для пошуків більш вигідної
роботи і за рахунок цього поліпшити умови життя. Політичні погля-
ди селянства можуть бути визначені в діапазоні від реакційних до
індиферентних.
За цих умов історія поставила перед Німеччиною альтернативу у
виборі шляху досягнення єдності. Як і в епоху революції*, таких шля-
хів було два: революційно-демократичний, який допускав повален-
ня монархічних режимів, об’єднання боротьби за єдність з радика-
льними соціальними перетвореннями, і шлях досягнення тієї ж мети
за допомогою династичних комбінацій і дипломатичних воєн.
Поштовхом до активізації руху за возз’єднання Німеччини став
конституційний конфлікт у Пруссії, який виник через відмову ниж-
ньої палати ландтагу затвердити урядовий проект військової рефор-
ми, що вимагав збільшення військових витрат. Проект реформи пе-
редбачав збільшення терміну військової служби з двох до трьох ро-
ків, збільшення чисельності армії, зміну її структури. Передбачалося
вивести зі складу регулярної армії ландвер - цивільне ополчення.
Ліберальна більшість депутатів ландтагу прийняла половинчате рі-
шення. Вона відкинула проект реформи, але надала уряду 9 мли та-
лерів для надзвичайних військових витрат.
244_______________________Розділ Х1Г________________________
Проте конституційний конфлікт між урядом і ландтагом, який
виник у Пруссії в 1860 р., показав, що Пруссія, як І раніше, залиша-
ється державою, що спирається на армію, де панують юнкери. У
результаті конфронтації між урядом і палатою депутатів ландтагу в
березні 1862 р. король розпустив палату депутатів, припинив засі-
дання палати панівних класів, а потім відправив у відставку лібе-
ральних міністрів. А втім, на нових виборах, які відбулися тієї ж
весни, більшість місць у палаті депутатів знову .одержали ліберали.
Вони погрожували уряду відмовою у військових асигнуваннях, якщо
не будуть виконані їх вимоги щодо облаштування армії.
Виникла державна криза, багато хто з числа вищих офіцерів на-
полягали на рішучих діях проти палати, а король хотів відректися
від престолу. Конфлікт викликав посилення революційного збурен-
ня. Проте ліберальна буржуазія в особі партії «прогресистів» не на-
важилася на рішучі дії. Натомість Вільгельм 1 виявив твердість дер-
жавного керівника й у вересні 1862 р. затвердив представленого Йому
консервативно-мілітаристським юнкерством міністра-президента
Отто фон Бісмарка. Особистість «залізного канцлера» та його діяль-
ність знайшли досить широке висвітлення не тільки в науковій, але
й у художній літературі. Будучи аристократом за походженням, кон-
серватором за переконаннями, реакціонером у політиці, як пише
Гюнтер Оггер, Бісмарк був цілком «буржуазним» канцлером. Під-
стави для такої оцінки, безсумнівно, є. Це значною мірою підтвер-
джує його ліберальна економічна політика, яка надала широкого
простору для підприємницької діяльності німецькоїбуржуазії. Швид-
кому розвитку капіталізму в Німеччині багато в чому сприяв курс на
економічне і політичне об’єднання країни, який досить послідовно
здійснювався Бісмарком. Першим кроком на цьому шляху було про-
ведення ним військової реформи без санкції ландтагу. По суті Біс-
марк розпочав з прихованого державного перевороту. Він заявив у
ландтазі, що, оскільки депутати не бажають затвердити статті бю-
джету, які стосуються армії, і бюджет у цілому лаадтагом не прий-
нятий, він буде вести справи без бюджету. Усі були приголомшені
фактичним порушенням конституції, багато хто вимагав відставки
президента. Але Бісмарк діяв рішуче: він замінив опозиційних чи-
новників; міністри бойкотували ландтаг, не з’являючись у ньому.
Особливий указ обмежив свободу друку.
Улітку 1863 р. конституційний конфлікт досяг кульмінації і ви-
йшов поза парламентські рамки. У Берліні було неспокійно - відбу-
_________________ав'єлнлння Німеччини__________________245
валися демонстрації, спалахували сутички з поліцією. Уряд переслі-
дував і звільняв ліберальних чиновників, розпускав ландтаг на кані-
кули, які іноді тривали по декілька місяців. Ліберальна більшість
ландгагів побоювалася та Й не хотіла діяти рішуче. Справа зайшла в
тупик,
Бісмарк знайшов вихід шляхом дипломатії і війни. За цієї ситуа-
ції «прогресисти» обмежилися протестом з трибуни парламенту.
На середину 60-х рр, об’єктивні умови возз’єднання країни, як
внутрішні, так і зовнішні, цілком визріли. Співвідношення соціаль-
них сил, особливо після капітуляції прогресистів, склалося не на
користь демократів і зробило найбільш реальним об’єднання «звер-
ху» під верховенством Пруссії шляхом династичних воєн.
Першим кроком виявилася війна проти Данії за звільнення від
датської залежності Шлезвіга і Гольштейва. У лютому 1864 р. прус-
ські та австрійські війська вступили в Шлезвіг. Війна закінчилася
поразкою Даніїі відторгненням від неї обох земель.
Австрія одержала право на управління Гольштейном, а Пруссія -
Шлезвігом. Однак на цьому ні Австрія, ні Пруссія не вважали вирі-
шення питання остаточним. Адже мова йшла не тільки про долю
Шлезвіга і Гольштейна, а найбільше про шлях возз’єднання країни:
консервативні сили відкрито заявляли про неминучість війни з Авс-
трією, буржуазія робила поступку за поступкою, об’єктивно сприя-
ючи такому розвитку подій. Незабаром Бісмарк уклав договір з Іта-
лією. яка взяла на себе зобов’язання вступити у війну на боці Прус-
сії. Наступного дня міністр-президент вніс пропозицію про скликання
загальнонімецького парламенту з метою зміни конституції Німець-
кого союзу. Маневр був розрахований на послаблення позиції Авст-
рії в союзі. У червні 1866 р. було зроблено новий провокаційний
крок - Пруссія внесла до Союзного сейму проект нової конституції
Німецького союзу, який передбачав виключення Австрії. Австро-
прусська війна стала неминучою,
Війна між Австрієїс І Пруссією розпочалася 15 червня 1866 р. На
боці Австрії виступили Баден, Баварія, Вюртемберг, Ганновер і Сак-
сонія. Невеликі міста е Тюрінгії та Північній Німеччині стали сою-
зниками Пруссії. Проте усупереч очікуванням європейської громад-
ськості з перших же дє:ів війни переваги виявилися на боці Пруссії.
Три відмінно підготовлені армії, вперше використовуючи задля вій-
ськових цілей залізниці і телеграф, завдали нищівного удару Австрії
та її союзниці Саксонії. У вирішальній битві, яка відбулася через
246_________________Лквдмхіу____________________
два з половиною тижні після початку війни, 3 липня 1866 р. поблизу
богемського села Кеніггрец прусські війська здобули перемогу.
23 серпня 1866 р. у Відні було укладено мир, згідно з умовами якого
Німецький союз розпускався Й Австрія позбавлялася права вступа-
ти до нового державного об’єднання - Північнонімецького союзу.
Вона змушена була погодитися на приєднання до Пруссії Шлезвіга,
Гольштейна, Ганновера, Кургессена, Нассау й вільного міста Франк-
фурта-на-Майні, поступитися Італії Венецією, взяти зобов’язання
сплатити Пруссії військову контрибуцію.
Тріумфальне завершення війни дозволило Бісмарку покінчити з
конституційним конфліктом у Пруссії. Врешті-решт його політика
привела до здійснення головної вимоги, яку ліберали висували ще в
1848 р., І це створювало основу для примирення між урядом І парла-
ментською ліберальною опозицією. Бісмарк звернувся до депутатів
з проханням затвердити заднім числом кошти, витрачені урядом на
потреби армії в минулому фінансовому році. Після недовгих дебатів
міністр-президент домігся свого. У серпні 1866 р. усі німецькі землі
на північ від Майна утворили нову державу - ПівнічнонІмецький
союз.
Бісмарк звернувся до німецьких держав із пропозицією про ство-
рення нового об’єднання. Його прийняли 18 держав і 3 вільних міс-
та. їх представники зібралися в столиці Пруссії для обговорення
конституції, яка була прийнята на початку 1867 р. Вона гарантувала
не тільки гегемонію Пруссії, але Й поширення її політичних поряд-
ків на інші держави, які вступили в союз. Прусський король одер-
жав право призначати канцлера і міністрів, незалежно від парламе-
нтської більшості. Армія була незалежною від рейхстагу. Союзна
конституція вилучила з компетенції окремих держав І передала у ві-
дання союзу найважливіші для економічного розвитку країни галузі
законодавства, а саме; єдине громадянство на всій території союзу і
свобода пересування по цій території, право на проживання, законе-,
давство в галузі промисловості, торгівлі, митних поборів, судноплав-
ства, монетної справи, мір і ваги, залізниць, водних шляхів сполу-
чення, пошти і телеграфу, патентів банків, всієї іноземної політики,
консульств, охорони торгівлі за кордоном, санітарної поліції, карно-
го права, судочинства. Сукупність цих актів означала знищення по-
творних проявів системи дрібних держав, які заважали капіталісти-
чному розвитку. Процес об’єднання Німеччини, який відбувався,
поступово схилив лібералів на сторону Бісмарка, й у 1867 р.зони
_________________№£ЛШШКЯ НІМЕЧЧИНИ_____________________247
створили націонал-ліберапьну партію, яка стала на позицію беззас-
тережної підтримки Бісмарка. У такий спосіб завершився конститу-
ційний конфлікт.
Поразка Австрії у війні з Пруссією стала вирішальним кроком
у бісмарківській «революції зверху». Головною причиною такого
результату боротьби між Австрією і Пруссією за превалювання в
Німеччині була економічна перевага Пруссії і її загальне просу-
вання шляхом1 модернізації. Незважаючи на проавстрійські настрої,
у багатьох дрібних і середніх німецьких державах, особливо в ка-
толицьких землях Південної Німеччини, багато промисловців, фі-
нансистів і представників військових кіл симпатизували Пруссії.
Більше того, прусська армія з Гї новітнім озброєнням і організаці-
єю перевершувала австрійську, яка до того ж складалася з солдатів
різних національностей і суттєво поступалася прусській армії бо-
йовим духом.
Події 1866 р. розглядаються сучасними істориками як «револю-
ція зверху». Провідною політичною фігурою, яка здійснювала її про-
ведення, був Бісмарк. Будучи людиною великого розуму, володіючи
значним дипломатичним досвідом, він виявився одним з тих консе-
рвативних політиків, які зуміли вірно оцінити економічну, внутріш-
ньополітичну і зовнішньополітичну ситуацію. Він чітко усвідомлю-
вав своє головне завдання - під керівництвом прусськоїмонархії, не
забуваючи про ЇЇ Інтереси, досягти національно-державної мети ні-
мецької буржуазії, яка у цілому збігалася з національними сподіван-
нями всього народу, і разом з тим перешкодити можливим револю-
ційним масовим діям, ідея нації, національної держави, одна з голо-
вних європейських ідей XIX ст., яка раніше складала ядро ідеології
опозиційної буржуазії, стала тепер основою здійснення буржуазних
перетворень і утворення єдиної німецької держави. Злам старих по-
рядків, ліквідація князівських династій, долання партикуляризму,
завоювання єдиного економічного простору було здійснено за раху-
нок рішучих, революційних засобів. Скінчилася епоха старої Прус-
сії І старої Австрії, розпочалася нора епоха Історії Німеччини.
Іншими словами, Бісмарк був першою людиною в правому спек-
трі політичного олімцу Німеччини, яка зрозуміла, якою могутньою
потенцією володіє національна ідея єднання, і яка діяла у точній від-
повідності з висловленням В. Парето про те, що мистецтво управ-
ління полягає втому, щоб використовувати почуття, а не витрачати
час на їхнє знищення. Більше того, Бісмарк доклав значних зусиль
248_____________________Розділ хіу________________________
для того, щоб зробити короля Пруссії ВІльгельма 1 прихильником
своєї концепції «революції зверху». Про ефективність «бісмаркіза-
ції» світогляду короля в 60-ті рр. свідчить його позиція: в 1866 р. він
уважав, що якщо вже революція неминуча, то краще бути революці-
онерами, ніж стати жертвами революції.
Проте протягом 60-х рр. «революція зверху» не була закінчена.
Політиці опруссачування Німеччини протидіяли різнорідні соціаль-
ні прошарки, рухи, у тому числі й робітничі, демократичні, які пере-
важно здійснювалися під прапором федералізації.
3. РОБІТНИЧИЙ РУХ У ИІМЕЧЧИИІ
В 5В-БО-Х рр. ХІХ МИ.
Процес об’єднання Німеччини відбувався на тлі наростаючого
робітничого руху. Політична реакція, що наступила після поразки
революції 1848-1849 рр., негативно позначилася на долі робітничих
організацій. Особливо жорстким репресіям були піддані члени «Со-
юзу комуністів» і робітничих союзів.
Припущення, що в Німеччині незабаром знову спалахне револю-
ція, висловлене в зверненні ЦК до Союзу комуністів, не виправда-
лося. І гасло повстання було знято. Основні спрямування були зосе-
реджені на посиленій агітації й організаційної роботи серед трудя-
щих.
Однак у Союзі комуністів серед емігрантів з’явилася течія, ліде-
ри якої - ВіллІх і Шаппер вимагали організувати повстання. Вони
прагнули перетворити Союз комуністів на змовницьку організацію.
Цю концепцію не поділяла переважна більшість членів союзу. У ве-
ресні 1850 р. на пропозицію Маркса ЦК Союзу з Лондона, де оруду-
вала група ВіллІха, перебрався до Кельна. Таким чином, були зроб-
лені кроки в напрямку розмежування з позицією Вілліха і зміцнення
зв’язків Союзу з німецькими робітниками. Однак ці дії набули зво-
ротної реакції. Уряд більше не бажав миритися з діяльністю Союзу
комуністів і тим більше з його керівництвом в особі ЦК. У травні
1851 р. прусська поліція здійснила арешти членів Союзу комуністів
у Кельні, звинувативши їх у державній зраді і створенні змовниць-
кої організації. Надалі належало обгрунтувати арешти і необхідність
заборони Союзу. Поліція досить швидко впоралася з цим, вдавшись
__________________влгслмлякя кшеччшяк____________________249
до фальсифікації документів і свідомо хибних показань свідків. Ре-
зультатом такої цілеспрямованої роботи став гучний судовий про-
цес над Союзом комуністів, який відбувся в жовтні-лнстопаді 1852
р. у Кельні. Удар по Союзу комуністів був досить відчутним, і в лис-
топаді 1852 р. він був розпущений.
Поліцейським репресіям були піддані й інші робітничі організа-
ції. Арешти, вимушена еміграція, придушення будь-якого вільнодум-
ства - усе це характеризувало політичне жиїтя початку 50-х рр.
У той самий час об’єктивна оцінка становища робітників, умов
їх життя свідчили про створення реальних умов для виникнення,
зростання і посилення опозиційних настроїв серед робітничого кла-
су. Умови їх праці були тяжкими. Робочий день продовжувався 12-
14 годин, техніки безпеки практично не існувало. Харчування було
поганим. У робітничих кварталах панувала тіснота; відсутність еле-
ментарних санітарно-гігієнічних умов призводила до частих хвороб.
Але в 60-х рр. багато що змінилося. Можливості розширення вироб-
ництва дЛя свого часу були вичерпаними, і тепер власники підпри-
ємств турбуватися про удосконалення виробництва. Поліпшення
організації праці дозволило скоротити робочий день, Інтенсифіка-
ція і підвищення продуктивності праці сприяли підвищенню заробі-
тної плати. Протягом 1860-1870 рр. порівняно з попереднім десяти-
літтям вона виросла майже в 4 рази. Звичайно, велику роль у поліп-
шенні становища робітників відіграли їх постійні вимоги І
виникнення самостійного, організованого робітничого руху. У 60-х
рр. вони вже стали силою, не рахуватися з якою було неможливо.
Промисловий переворот, який відбувався досить швидко, набирав
темпів завдяки зростанню кількості робітників, які перетворювали-
ся на значиму соціальну силу, Багагго що залежало від їх політичної
орієнтації. У той же час спостерігався процес поглиблення протиріч
між працею і капіталом.
Частина ліберально налаштованої буржуазії, реально оцінюючи
виниклу ситуацію, хотіла якщо не знищити ці протиріччя, то хоча б
їх частково згладити. До них може бути віднесений католицький
священик Адольф Кольпіт; який усвідомлював злиденність життя
ремісників-підмайстрів і отав ініціатором заснування союзів підмай-
стрів, з яких згодом виникли «кольпінгівська родина», а також наяв-
ний і до цього часу в рамках католицької церкви «фонд Кольпінга».
Ті ж мотиви змусили вестфальського барона Вільгельма Емма-
нуеля фон Кеттслеразайнятися соціальним питанням, відтак він^тав
250_______________________РоадМ хіу _________________________
переконаним проповідником ідеї християнського обов’язку членів
суспільства забезпечувати робітників матеріальними засобами існу-
вання.
Скоріше ідеями лібералізму, а не християнської моралі керувався
юрист Герман Шульце-Деліч, створюючи кредитні товариства на-
самперед для ремісників і дрібних підприємців, з яких згодом вини-
кли так звані народні банки. Він сподівався зацікавити робітників
ідеєю дрібнокапіталІстичного партнерства, не врахувавши при цьо-
му, що в переважної більшості пролетарів були відсутні будь-які пе-
редумови для самостійної господарської діяльності.
Подібні ідеї знаходили життєдайне середовище серед робітни-
ків, зайнятих у ремісничому виробництві, але до них були глухі
практично всі зайняті в промисловому виробництві. Набагато кра-
ще робітники фабрик І заводів сприймала ідеї профспілкових ор-
ганізацій.
Однак метою перших профспілок, що виникли в 1848 р., була не
конфронтація, а кооперація. Так, підприємці, які пішли на поступки
профспілці фарбувальників, були винагороджені тим, що, на відмі-
ну від своїх неорганізованих колег, під час робітничих заворушень у
травні 1849 р. продовжували спокійно працювати. Уникнути класо-
вої боротьби сподівалися і засновники перших загальнонаціональ-
них профспілок Макс Гірш і Франц Дункер, один із засновників Ні-
мецької прогресивної партії, яка виникла в 1861 р. і проповідувала
німецьким робітникам «гармонію інтересів праці і капіталу».
Своєю метою гірш-дункерські профспілки ставили надання до-
помоги своїм членам у випадку хвороби, похоронів, непрацездатно-
сті, безробіття. Можливість страйків передбачалася лише як край-
ній захід, у випадку1 провалу всіх спроб з боку різних третейських
інстанцій улагодити трудовий конфлікт мирним шляхом. Ці плани
знайшли відгук насамперед у робітників-машинобудівників. Однак
подальша історія профспілкового робітничого руху Німеччини свід-
чить проте, що політика компромісів з підприємцями керівників цих
профспілок призвела до значної втрати впливу даних організацій
серед робітників. У той самий час профспілки та інші робітничі ор-
ганізації виявилися занадто слабкими для ведення боротьби в зага-
льнонаціональному масштабі.
У середині 60-х рр. ініціативна група молодих робітничих полі-
тиків із просвітительських ферейнів, які працювали під керівницт-
вом буржуазних інтелігентів, задумала створити Загальний німець^
_________________ДУаНМІИШ НІМЕЧЧИНИ____________________ 251
кий робітничий союз, незалежний.від ліберального руху. Незважа-
ючи на протидію керівників ферейнів, Комітет лейпцизьких робіт-
ників вступив у контакт із молодим адвокатом і публіцистом Ф. Ла-
ссалем (1825-1864), учасником подій 1848 р,, який співробітничав з
Марксом у «Новій Рейнській газеті». Тоді Лассаль закликав проле-
таріат, у якому він вбачав єдину реальну силу, до збройної боротьби
проти реакції. Завдяки своїй активності він здобув велику популяр-
ність серед робітників.
У своїй «Гласній відповіді» на лист Комітету лейпцизьких робіт-
ників Лассаль розкритикував ліберальну буржуазію, звинувативши її
в прагненні опанувати робітничий рух, і закликав робітників створи-
ти самостійну політичну партію. У травні 1863 р. на конференції ро-
бітників у Лейпцигу, де були представлені десять найбільш великих
промислових центрів Німеччини, утворився Загальний німецький
робітничий союз. Його головою було обрано Фердинанда Лассаля.
Не применшуючи заслуг Лассаля перед робітничим рухом Німе-
ччини, оскільки саме з Його Ім’ям пов’язане створення першої вели-
кої загальнонаціональної і самостійної організації робітничого кла-
су Німеччини - Загального німецького робітничого союзу, який віді-
грав досить значну роль у звільненні німецького пролетаріату від
впливу буржуазії, слід все ж таки визнати суперечливість цієї яскра-
вої особистості. Заявляючи про свою дружбу з Марксом, прихиль-
ність Його ідеям, Лассаль у теорії і практиці стояв на зовсім інших
позиціях. Насамперед Лассаль уважав за можливе досягнення про-
летаріатом своїх вимог винятково парламентським шляхом. Він стве-
рджував, що всі класи, за винятком пролетаріату, є «суцільна реак-
ційна маса». За рахунок цього навіть виключалася можливість вико-
ристання союзників у боротьбі пролетаріату за поліпшення своїх прав
і тим більше за зміну свого становища в суспільстві. Серцевиною
його програми була боротьба робітників за загальне і рівне виборче
право, яка б дала можливість робітникам впливати на весь хід дер-
жавного управління. Некритично сприйнявши вчення Рікардо про
«залізний закон» заробітної плати, він уважав неможливим підви-
щення заробітної плати на тривалий період і тому відкидав необхід-
ність боротьби робітників за поліпшення свого економічного стано-
вища, необхідність співробітництва з профспілками, роботу в них,
окрім організації страйків як дійової форми боротьби.
Популярність Лассаля була пов’язана не тільки з боротьбою за
пролетарську справу, але, як пише Гюнтер Оггер, І з широковисвіт-
252__________тяихм _ _
люваним у пресі процесом розторгнення шлюбу графині Софіїфон
Гацфельд - відомої придворної аристократки, який йому довелося
вести. Саме своїй підопічній молодий адвокат Лассаль був зобов’я-
заний знайомством, яке відіграло дуже важливу роль у його житті, у
змісті світоглядних позицій, формуванні політичних поглядів. Мова
йде про Бісмарка. Лассаль, крім того, перейнявся бісмарківськими
Ідеями «державного соціалізму». Лассаль певною мірою поділяв і
думки Луї Блана про державну організацію граці. Об’єднуючи воє-
дино ці положення, Лассаль стверджував, що робітники можуть ви-
братися з-під гніту невблаганного «залізного закону» заробітної пла-
ти, який утримував їх на найнижчому рівні Існування, лише в тому
випадку, якщо самі стануть підприємцями; тоді зникне поділ на за-
робітну плату і прибуток капіталіста і робітники одержуватимуть
повну винагороду за працю. Але для цього потрібно, щоб держава
дала їм кошти. Адже сама держава, за Ласссілем, є не що інше, як
велика асоціація бідних класів, тому що робітники складають до-
сить значну її частину. Держава не в змозі буде ухилитися від допо-
моги робітникам, якщо вони завоюють собі голоси у парламенті від-
повідно до своєї кількості. Щоб наблизитися до цієї мети, слід ство-
рити загальнонімецький робітничий союз.
Усупереч погляду Маркса і Енгельса, як і багатьох Інших рево-
люційних демократів Німеччини, Лассаль виступав за створення
єдиної німецької держави під верховенством Пруссії. Це зближува-
ло Бісмарка з Лассалем. Цей сповнений надій союз Лассаля з Бісма-
рком був заснований на такій платформі*. Лассаль домагався від Біс-
марка введення загального виборчого права, обіцяючи натомість під-
тримати план об’єднання Німеччини під верховенством прусської
монархії. У свою чергу Бісмарк, який у перші роки своєї політичної
кар’єри відверто загравав з деякими соціалістичними течіями, спо-
дівався через Лассаля, по-перше, посилити спій вплив у робітничо-
му середовищі, повернувши робітничий рух на реформістський ШЛЯХ,
що надалі йому певним чином вдалося і, по-друге, за допомогою
робітників зламати опір лібералів.
Очоливши загальний німецький робітничий союз, Лассаль доміг-
ся права призначати голів місцевих відвілень союзу І свого спадкоєм-
ця на посаді голови союзу. Але раптова смерть Лассаля на дуелі, по-
в’язана з його любовними пригодами, перервала перспективний союз
Лассаля з Бісмарком. Щоправда, Шзейцер, ставши галовою Загаль-
ного німецького союзу, здебільшого Продовжував тактику Лассаля.
_________________шгєшиишя йілеччкки___________________253
Проте певна частина робітників Загального німецького робітни-
чого союзу не погодилася з політикою керівництва цієї організації,
їх очолили Лвгуст Бебель (1840-1913) і Вільгельм Лібкнехг (1826-
1900). Якщо перший з них на той час у своєму світоглядному стано-
вленні пройшов шлях від члена просвітительських товариств, ство-
рених прогресистами, активного учасника профспілкового руху до
засновника Саксонського робітничого союзу (1864), керівника
об'єднання робітників профспілок і депутата північнонімецького
рейхстагу, ставши його першим робітничим депутатом, то Вільгельм
Лібкнехг на60-ті роки уже мав величезний досвід революційної бо-
ротьби (учасник-революції 1848 р., підтримував тісний зв'язок з
Марксом І Енгельсом, знаходячись в еміграції в Лондоні). Саме він
познайомив Бебеля з працями Маркса, сприяв установленню постій-
них контактів Бебеля з Марксом і Енгельсом. Талановитий публі-
цист, оратор, він пропагував марксизм, фактично ставши довіреною
особою Маркса в Німеччині.
Беб&ь і Лібкнехг використовували парламентську трибуну для
критики дій прусського уряду І політичної ситуації в цілому, агі тува-
ли за створення в Німеччині демократичної республіки. їх поведін-
ка різко контрастувала з діями Швейцера і викликала симпатії робі-
тників. До того ж восени 1867 р. вони були обрані керівниками Со-
юзу німецьких робітників ферейнів - надзвичайно авторитетної
робітничої організації. На той час у Німеччині виникли секції Між-
народного товариства робітників - І Інтернаціоналу, який був діти-
щем Маркса. Діяльність цих організацій суттєво позначилась на зро-
станні робітничої активності. До того ж німецькі робітничі газети
почали популяризувати теорію Маркса, яка частково була викладена
у! томі «Капіталу>У Маркса(1867). З огляду на це вплив лассальян-
ської Ідеології І лассал ьянських організацій у робітничому русі став
занепадати. З’явилися опозиціонери в самому Загальному німець-
кому робітничому союзі, невдоволені методами керівництва Швей-
цера.
За такої ситуації 6-7 серпня 1869 р. на загальнонімецькому робі-
тничому конгресі в м. ЕйзенасІ робітники - члени Союзу німецьких
робітників ферейнів, частина опозиційних лассальянців, члени сек-
ції І Інтернаціоналу в Німеччині, функціонери і члени робітничих
профспілок об'єднались і створили Німецьку соціал-демократи чну
робітничу партію. Про грама партії, складена в марксистському дусі,
була написана Августом Бебелем. Головними її вимогами були: зяй-
254_______________РмяихіУ_________________
щення класової держави і капіталістичного ладу. Партія відстоюва-
ла революційний шлях об’єднання Німеччини. Проте у ній нічого
не говорилося про республіку, диктатуру пролетаріату. Прихильни-
ки цієї партії стали називатися ейзенахцями.
Слід зазначити, що як Загальний німецький робітничий союз, так
і Німецька соціал-демократнчна робітнича партія наприкінці 60-х рр.
були відносно нечисленними організаціями. Вони ще не могли по-
вести за собою широкі народні маси і.перешкодити проведенню
бісмарківської політики «заліза і клові».
За такої ситуації реальними факторами, які перешкоджали бісма-
рківській політиці об’єднання Німеччини, були зовнішньополітич-
ні. Жодна з великих європейських держав не була зацікавлена в по-
силенні Пруссії. Особливо не хотіла цього Франція, яка намагалася
зберегти свою гегемонію на європейському континенті. Однак Біс-
марк не мав наміру відступати. Військовий конфлікт ставав немину-
чим.
4. імчшкя-явуаькл війяа іаго-івтірр.
За приблизними підрахунками, тільки протягом останніх П’яти з
половиною тисяч років відбулося близько і5 тис. воєн іконфліктів,
у ході яких загинуло близько 3 млрд людей. Лише 292 роки 3 усієї
Історії людства народи жили в умовах миру.
У ряді цієї вбивчої статистики займає своє місце І франко-прус-
ська війна 1870-1871 рр,, яку точніше слід було б назвати франко-
германською (з огляду на те, що проти Франції воювала не одна
Пруссія, а фактично вся Німеччина). Не випадково головнокоман-
дуючий прусською армією фельдмаршал Г. Мольтке назвав своє до-
слідження; написане у 1891 р., «Історія німецько-французької війни
1870-1871 рр.»
Але, ймовірно, назва «франко-прусська війна» закріпилася теж
небезпідставно. Адже саме Пруссія відіграла вирішальну роль у під-
готовці і подальших результатах цієї війни. Точніше, війна розпоча-
лася як «франко-прусська», а завершилася вже як «франко-німець-
ка» (із проголошенням 18 січня 1871 р. Німецької імперії).
Франко-прусська війна була породжена глибокими протиріччя-
ми між Німеччиною і Францією. Більшість німецьких держав, що
______________акгсАнляня Німеччини___________255
Рейхсканцлер Огго фон Бісмарк
(1815-1898). Ретушоване фото
від 27 грудня 1886 р*
входили до Північно-німецького союзу, прагнули справжнього
об’єднання. Тільки чотири німецькі держави - Баден, Баварія, Вюр-
темберг і Гессен-Дармштадт тяжіли до Франції, були пов’язані з нею
як економічними важелями, так і спільністю релігії (католицької).
Пруссія більше, ніж інші
держави, домагалася послаб-
лення впливу Франції в Євро-
пі. Прусські військові давно
виношували плани ведення
війни проти Франції У Вели-
кому Генеральному штабі
Пруссії вже на початку 1867 р.
лунали голоси на користь вій-
ни на Заході. У 1868 р. план
ведення наступальних опера-
цій проти Франції був у ціло-
му розроблений. Війна з
Францією входила і в політич-
ні розрахунки канцлера ПІвні-
чнонімецького союзу О. фон Бісмарка (1815-1898), творця плану
об'єднання Німеччини «залізом і кров'ю». Останнім супротивником
єдиної Німеччини Бісмарк вважав наполеонівську Францію, а єди-
ним дієвим аргументом проти неї- військову силу.
Особливо рішучий тон стосовно Франції прусські політики взя-
ли після перемоги над Австрією в 1866 р. Коли Наполеон III за гро-
ші намірився придбані в 1867 р. князівство Люксембург, яке тоді
належало голландському королю (І угода була вже готовою), то Біс-
марк почав погрожувати війною і примусив Наполеона ПІ розірвати
угоду:У цей же час у прусській та французькій пресі почали з'явля-
тися войовничі статті, які вороже налаштовували суспільну думку
обох країн. У 1869 р. начальник прусського генерального штабу
Мольтке подав королю записку з указівкою плану першого стратегі-
чного наступу проти Франції. Прусська вояччина, юнкерство, знач-
на частина крупної буржуазії прагнули не тільки розтрощити бона;
партистську Францію як противника об’єднання Німеччини, але й
загарбати у неї багаті на поклади залізної руди провінції - Ельзас і
Лотарингію.
Військова підготовка з боку Пруссії супроводжувалася політич-
ною І дипломатичною підготовкою. Пруссії удалося заручитися лід-
25$__________________ РдадМ хіу _____________________________
тримкою південнонімецьких держав, нейтралізувати Росію й Авст-
ро-Угорщину.
Англія стосовно Франції теж була налаштована вороже, сподіва-
ючись в об’єднаній Німеччині побачити своєрідне протистояння
Франції. Стосовно керівників Північнонімецького союзу, ТО ВОНИ
переконалися, що без перемоги над Францією остаточне об'єднан-
ня німецьких держав неможливе. Вони прагнули розпочати війну з
Францією, поки не втратили сили заключені воєнні конвенції пів-
деннонімецьких держав з Пруссією, термін яких закінчувався в 1874
р., бо ці держави обтяжувалися взятими на себе зобов’язаннями і з
нетерпінням чекали кінця їх дії. Політика опруссіння німецьких зе-
мель, приєднаних до Пруссії, посилювала антипрусськІ настрої в
південнонімецьких державах. Незважаючи на експансіоністські пла-
ни Пруссії, війна на першому її етапі об’єктивно була для німців
прогресивною (оскільки наблизила розв’язання давно назрілого на-
ціонального об’єднання Німеччини).
Наполеон III та його оточення теж прагнули війни. На кінець
60-х рр. ХІХ ст. становище бонапартистського уряду стало критич-
ним. Невдоволення охопило широкі кола французького суспільства.
Республіканська буржуазія посилила критику урядової політики.
Значна частина французької буржуазії була незадоволена торго-
вельним договором з Англією (1860), мексиканською авантюрою
Наполеон» Ш, Його політикою стосовно Італії, а також тим, що він
не перешкодив створенню Північнонімецьксго союзу.
У другій половині 1869 р. революційне піднесення у Франції по-
силилося. Активним фактором, який прискорював кризу Другої Ім-
перії, став робітничий і соціалістичний рух.
Зростав також страйковий рух. У ході численних страйків виникали
секції МТР і місцеві професійні союзи. У квітні 1870 р. у Парижі нара-
ховувалося 16 секцій 1 Інтернаціоналу. Все наполегливіше соціалісти
вимагали встановлення «демократичної І соціальної республіки».
Наполеон ПІ, прагнучи утриматись на троні, спробував модерні-
зувати бонапартистський режим за допомогою реформ. Бюрократи-
чний бонапартистський режим виявився занадто малорухомим і ко-
румпованим для вирішення назрілих суспільних завдань. Він явно
запізнювався з реформами і вступав у непримиренне протиріччя з
потребами подальшого національного розвитку Франції.
У ситуації, що склалася, Наполеон 111 розпочав приготування до
війни з Пруссією, адже Франція все ж мала на меті зберегти перева-
_________________агслнлння нимччяяи___________________257
жний вплив на континенті, перешкодити об’єднанню Німеччини і
не допустити зміцнення позицій Пруссії. Не спромігшись етапі на
заваді створенню ПівнІчнонімецького союзу, Франція всіляко про-
тидіяла його зміцненню і тим більше розширенню.
Таким чином, причини франко-прусської війни полягають в про-
тиріччях між Пруссією, яка прагнула до об’єднання Німеччини, і
наполеонівською Францією, яка перешкоджала цьому історично на-
зрілому національному завданню. Крім того, уряд Наполеона Ш під-
штовхувало до війни протиріччя між державою і суспільством, яке
весь час поглиблювалося, прагнення придушити робітничий і демо-
кратичний рух, консолідувати націю на шляхах завоювання «приро-
дних кордонів» (по Рейну) і продовжити в такий спосіб подальше
існування бонапартистської династії, Ці плани Наполеона III відпо-
відали лише інтересам бонапартистської кліки і тісно пов'язаної з
нею монархічної буржуазії. Французький народ не мав ніякого ба-
жання противаги свою кров на полях загарбницької війни заради
авантюристичних задумів імператора.
За остаточне об’єднання Німеччини і якнайшвидший початок вій-
ни проти Франції виступали широкі верстви населення ПівнІчноні-
мецького союзу. У рейхстазі легко пройшов закон про збільшення
армії і суми на її утримання. Справа була за приводом до початку
війни і він не забарився, коли 2 липня 1870 р. іспанський уряд за-
пропонував вакантний королівський престол німецькому принцу
Леопольду Гогенцоллерну-Зигмуцду, родичу прусського короля. Між
Пруссією і Францією зав’язалася дипломатична боротьба навколо
кандидатури на Іспанський престол. До курортного міста Бмс, де
лікувався прусський король Вільгельм І, з’явився французький по-
сол Бенедетті І виклав вимогу Франції. Король дав зрозуміти, що він
не буде наполягати на кандидатурі Леопопьда на Іспанський престол.
Тоді у Франції було вирішено висунути Пруссії нові вимові. Насту-
пного дня, ІЗ липня, французький посол подав Вільгельму І нову
вимогу король повинен був заявити, що він ніколи не дасть своєї
згоди щодо висування кандидатури Леопольда на іспанський пре-
стол. Вільгельм відмовився виконати цю вимогу, і коли посол у той
же день удруге попросив у короля аудієнції, той його не прийняв.
Відтак король зустрівся з Бенедетті і заявив, що переговори можуть
бути продовжені в Берліні. Тоді ж Із Емса Бісмарку була відправлена
телеграма, у якій викладався зміст бесід, що відбувалися ІЗ липня
між прусським королем і французьким послом.
258_______________________Рдздмжгу __________________________
Бісмарк, попередньо заручившись підтримкою військового міні-
стра графа Роона і начальника головного штабу Мольтке, викреслив
дещо з телеграми, унаслідок чого текст телеграми набув явно зухва-
лого й провокаційного характеру. «Коли я прочитав моїм гостям те-
леграму в скороченій редакції, - пише Бісмарк у своїх мемуарах
«Думки і спогади», - Мольтке зазначив: «Так звучить зовсім інакше;
колись вона звучала сигналом до відступу, тепер - фанфарою, що
відповідає на виклик».
19 липня 1870 р. Франція офіційно оголосила війну Пруссії. Біс-
марк тріумфував: в очах світової громадськості Франція виглядала
нападаючою агресивною стороною. Характерне визнання про спра-
вжні мотиви війни Франції проти Пруссії' міститься в листі радника
Наполеона ПІ Сильвестра де Сассі: «Я не чинив супротиву зовніш-
ній війні, тому що вона здавалася мені останнім ресурсом і єдиним
засобом порятунку для імперії. З усіх боків насувалися загрозливі
ознаки громадянської соціальної війни. Буржуазія втратила здоро-
вий глузд від якогось революційного лібералізму, а населення робіт-
ничих міст - соціалізм. Саме тоді ж імператор ризикнув зробити рі- •
щучу ставку на війну з Пруссією».
Повідомлення про війну розкололо суспільну думку Франції і Ні-
меччини. Відповідно до повідомлень агентів Другої імперії народ
"Франції не хотів війни. Патріотичні маніфестації в липні 1870 р. пев-
ною мірою були інспіровані «бравурними статтями найманих публі-
цистів і переодягнених у робітничі блузи поліцейських агентів». Та
все ж шовінізм охопив певні кола населення по обидва боки Рейну.
Переважна більшість німецької буржуазної інтелігенції у роки фран-
ко-прусської війни підтримала Бісмарка І Пруссію. М. Фаллерслітен,
автор знаменитої пісні «ОеШзсЬІапсІ цЬег аііез» («Німеччина- над усе»),
написаної напередодні революції 1848 р., став героєм дня, а його піс-
ня - гімном пангерманістів. На підтримку війни виступив у своєму
вірші «Ура! Німеччина!» Ф. Фрейяіграт, колишній член Союзу кому-
ністів, один з репортерів «Нової Рейнської газети» (у 1848-1849 рр.).
Робітничий клас Франції і Німеччини все ж виявив солідарність
у боротьбі проти мілітаризму і шовіністичного угару. 12 липня 1870 р.
паризькі секції І Інтернаціоналу звернулися до всіх робітників з ма-
ніфестом, у якому оголосили війну за перевагу абб в інтересах будь-
якої династії* «злочинним божевіллям».'
Заклик французьких пролетарів був підхоплений робітниками
Німеччини. 21 липня лідери Ейзенахської паргії А. Бебель і В. Лібк-
_________________ШРЄЛНАШІЯ кшжччням____________________259
нехт утрималися від голосування за надання уряду військових кре-
дитів у північнонімецькому рейхстазі. Однак лассальянські депута-
ти Швейцер і Газенклевер проголосували за військові кредити.
Розпочинаючи війну, Наполеон ПІ був упевнений у швидкій пе-
ремозі. Але сувора реальність військових битв продемонструвала
всю безпідставність цих надій.
До початку війни французька армія поділялася на сім корпусів, які
діяли незалежно один від одного. Наполеон III оголосив себе голо-
внокомандуючим французької армії, начальником головного штабу був
маршал Лебеф. На полі бою була виставлена армія з 336 500 чол.
За даними німецького штабу, у серпні 1870 р. у діючій армії Ні-
меччини нараховувалося 780 тис. чол. Утім, у літературі наводяться
Й інші дані про чисельність ворожих військ на початку війни: у фра-
нцузів нараховувалося лише піхоти близько 200 тис., кінноти - бли-
зько 20 тис. і гармат 840, у німців піхоти - близько 470 тис., кінноти
близько 50 тис. і майже 1 500 гармат. У будь-якому випадку німці
мали подвійну перевагу в силах.
Німецькі війська були вчасно відмобілізовані до кордону і по-
ділені натри армії. Дише командування взяв.на себе прусський
король, при головній квартирі якого знаходилися Бісмарк і війсь-
ковий міністр Роон. «Вдень І вночі на вокзалах Німеччини, немов
поранені звірі, ревли локомотиви Борзіга! Цього разу солдатів не
довелося заганяти у вагони силоміць; на Німеччину напали - ні-
мці захищаються! Ешелони йшли до Рейну, солдати весело гор-
ланили:
Суп готуєш, фрейлейн Штейн,
Дай мені лфкку, фрейлейн Штейн,
Дуже смачно, фрейлейн Штейн,
Суп ти вариш, фрейлейн Штейн.;.
В кінці ешелонів важко хиталися платформи, заповнені вапном.
Солдати намагалися не зважати на них - цим вапном вони будуть
засипані в братських могилах, їцоб розкладання тіл не дало небез-
печної Інфекції... Віє було враховано заздалегідь!» (Пикуль В. Бит-
ва железньїх канцлерові Два романа из истории русской диплома-
тки. - Л., 1978. - С. 500). .
Натомість у французькій армії пакувало жахливе безладдя. Вра-
жаючу картину безтурботності, хаосу, які панували в армії, змалю-
вав Е. Золя в романі «Розгром».
260______________________РаїдІлХП___________________________
4 серпня німецькі війська перейшли в наступ, цього ж дня вони
завдали поразки французьким військам під Вайсснбургом (Ельзас).
6 серпня французькі війська зазнали ще однієї тяжкої поразки по-
близу Форбаха (Лотарингія). Армія Мак-Магона практично вті-
кала; армія Базена теж була змушена відступити. Обидві армії ви-
явилися відрізаними одна від одної.
А втім справжньою катастрофою була капітуляція 83-тисячиої
армії солдат, офіцерів і генералів на чолі з самим Імператором під
Седаном (2 вересня 1870 р.). Імператор направив прусському коро-
лю ганебне послання такого змісту: «Дорогий мій брате, оскільки я
не зумів померти серед моїх військ, мені залишається вручити свою
шпагу Вашій величності. Залишаюся Вашій величності добрим бра-
том. Наполеон». Місцеперебуванням Наполеона ІП прусський король
визначив замок Вільгельмсгес поблизу Касселя, де бранець і пови-
нен був залишатися до підписання миру.
Суданська катастрофа була останнім ударом, який зламав «спору-
ду)» бонапартистської монархії. Уже після серпневих поразок імперія
ледь трималася. «Фактично, - писав про це з Парижа майбутній по-
сол у Франції князь Орлов, - династія перестала царювати». 4 верес-
ня 1870 р. у Парижі відбулася буржуазно-демократична революція,
Революція змінила характер війни. З моменту падіння Другої Ім-
перії Франція перестала бути перешкодою на шляху національного
об’єднання Німеччини. Отже, і війна для Пруссії перестала бути
оборонною. Ця зміна характеру війни було чітко сформульована в
Другій відозві Генеральної Ради, з якою Маркс від імені Інтернаціо-
налу звернувся 9 вересня 1870 р. до робітників усього світу. Маркс
закликав німецьких робітників зірвати загарбницькі плани Пруссії.
Як головне гасло боротьби німецького робітничого класу Маркс ви-
сунув вимогу підписання миру з Францією без анексій і контрибу-
ції. Він настійно підкреслював, що пограбування і приниження Фран-
ції неминуче штовхне її в обійми царської Росії, а це у свою чергу
призведе до створення ряду військових союзів, які можуть стати
причиною нової війни, але вже в загальноєвропейському масштабі.
Це передбачення Маркса згодом підтвердила Перша світова війна.
19 вересня 1870 р. німецька армія в складі близько 150 тис. чол.
оточила Париж.
На початку облоги в Парижі було близько 130 тис. регулярних
військ, близько 300 тис. (254 батальйони) національних гвардійців,
116 тис. мобілів. Але уряд не мав наміру рішуче оборонятися.
__________________аБ'САНАННЯ НІМЕЧЧИНИ__________________ 261
19-20 вересня Ж. Фавр - міністр закордонних справ Франції -
мав зустріч з Бісмарком з метою домовитися про умови перемир’я і
миру. 27 вересня 1870 р* маршал Базен здав німцям.міцну фортецю
Мец зі 173-тисячною армією. Ця капітуляція поглибила розкол у се-
редовищі самої буржуазії.
З 26 грудня німці розпочали систематичний обстріл Парижа* Во-
гнем з артилерії були розгромлені передмістя Сен-Дені І частина Па-
рижа на лівому березі Сени* Становище обложених стало катастро-
фічним.
Французький уряд ніяких рішучих заходів до виправлення ста-
новища не розпочинав. Серед робітників і дрібної буржуазії зріло
невдоволення проти капітулянтської політики влади.
22 січня 1871 р. у Парижі відбулося повстання робітників* орга-
нізоване бланкістами,
Наступного дня, 23 січня 1871 р*, Жюль Фавр поспішив до Бісмар-
ка, щоб^домовитися про умови перемир’я. Бісмарк представляв уже не
Прусське королівство, а Німецьку імперію, урочисте проголошення якої
відбулося 18 січня 1871 р. у Версалі, у парадній залі Людовика XIV.
Проголошення Вільгельма І німецьким Імператором
(карт[іна А. Вернера)
262._____________________Дамаиліг___________________________
Так завершилася тривала, вперта боротьба за створення єдиної, на-
ціональної німецької держави, так було вирішено об’єктивне, зумо-
влене процесом соціально-економічного розвитку, найважливіше іс-
торичне завдання німецького народу. Вирішене зовсім ке так, як
планували революційно-демократичні сили країни - німецькі демо-
крати, а саме: після розгрому революції, в умовах панування реакції
контрреволюційних урядів, усупереч інтересам феодальної аристо-
кратії її представники змушені були виконати цілий ряд завдань,
провести чимало перетворень, які висунула революційна епоха, але
не революційним шляхом і не парламентським шляхом, про який
мріяла буржуазія.
Водночас завершився процес формування німецької нації. Була
ліквідована спадщина епохи феодалізму, яка суттєво заважала роз-
витку суспільства. Німеччина стала однією з великих держав. Зага-
льна наснага і радість охопили націю. 18 січня 1871 р. у день засну-
вання рейху Історик Г. фон ЗІбель писав: «...Очі знову і знову повер-
таються до газети з цією звісткою, по щоках течуть сльози. Господи,
чим ми заслужили твою милість, якщо стали живими свідками на-
стільки великої події? Чим ми будемо жити далі? Те, що протягом 20
років було єдиним бажанням і устремлінням нашого життя, здійс-
нювалося настільки велично? Де тепер шукати новий зміст для по-
дальшого життя?»
Оцінюючи ейфорію тих днів, відомий західнонімецький історик
ФІшер писав, що піднесення німців 1870 р. було Іншим, ніж підне-
сення 1848 р., воно було «консервативно-династичним».
У загальному захопленому хорі дисонансом звучало попереджен-
ня німцям, зроблене НІцше, про те, що- перемога може стати небез-
печнішою, ніж поразка, що перемога розбещує. 28 січня 1871 'р,-пе-
ремир’я було підписане.
8 лютого 1871 р. спішно відбулися вибори до Національних збо-
рів Франції, які повинні були затвердити майбутній мирний дого-
вір. До початку лютого німці окупували більше третини території
Франції з населенням понад 10 мли'чол. Загальна кількість німе-
цької діючої армії наприкінці 1870 р. складала від 813 до 841 тйс.
чоловік, у січні І 87.1 р. —913 тис. і 398 тис. у резерві, у лютому І
березні - 1,350 тис. і лише в квітні вона стала трохи зменшуватися.
Тим часом з кінцялютого 1871 р. у Парижі розпочинає складати-
ся революційна ситуація. Для боротьби з непокірливим пролетаріа-
том Парижа Тьєр, обраннй головою виконавчої влади, поспішив до
_________________мгемммиг Німеччини____________________263
Бісмарка, щоб домовитися з ним про умови миру. Торгуючи націо-
нальними інтересами, глава французького уряду Тьер у ході перего-
ворів з Бісмарком знайшов з ним спільну мову на грунті спільної
боротьби проти революційного руху, який охоплював населення
Парижа, Бісмарка, за його власним визнанням, серйозно стривожи-
ла соціальна революція, яка розпочиналася в Парижі. 26 лютого 1871 р.
було підписано Версальський прелімінарний мирний договір, при-
низливий для Францї як великої держави. Він передбачав від-
торгнення від Франції значної частини Лотарингії з фортецями Мец
і Тіонвіль, а також усього Ельзасу, за винятком міста і фортеці Бель-
фор. Франція повинна була сплатити «його величності Імператору
Німецькому суму п’яті» мільярдів франків». Був передбачений і тер-
мін виплати: перший мільярд франків - у 1871 р., інші - протягом
трьох років, рахуючи від моменту ратифікації договору. Очищення
зайнятих німецькими військами департаментів повинне було розпо-
чатися з евакуації безпосередньо після ратифікації Національними
зборами договору і зриття паризьких фортів, розташованих на лівому
березі Сени. Окупаційні війська залишалися аж до остаточної випла-
ти контрибуції в шести північних департаментах. Одночасно було
вирішено продовжити 'гермїн перемир’я до 12 березня і надати німе-
цькому уряду право зайняти своїми військами 1 березня район Єли-
сейських полів у західній частині Парижа. Окупація столиці Франції
повинна була продовжуватися аж до ратифікації мирного договору.
Г8 березня у Парижі вибухнуло народне повстання. Була створе-
на Паризька Комуна.
Бісмарк багато що робив для надання допомого версальцям. Німе-
цьке командування стало на шлях «пасивної» допомоги у вигляді до-
строкового повернення 100 тис. військовополонених, які згодом були
використані Т’єром для боротьби з комунарами, пропуску версальеь-
ких військ через німецькі позиції. Більше того, Бісмарк пропонував
Тьєру укласти угоду про спільну облогу Парижа І Його блокаду, що й
було врешті здійснено за рахунок залишення прусських військ побли-
зу стін Парижа. Він вимагав енергійних заходів щодо придушення
«паризького заколоту», погрожуючи в противному випадку не пого-
дитися з продовженням строку виплати контрибуції.
Ці кроки були зумовлені побоюваннями, що вогонь соціального
обурення може перекинутися й на німецькі землі.
Остаточний мирний договір, який підбив підсумки франко-прус-
ської війни, було підписано 10 травня 1871 р. у ФранкфуртІ-на-Май-
264________________________Розділи*_____________________________
ні. Він переважно підтверджував статті прелімінарного миру І лише
уточнював лінію кордонів та терміни виплати контрибуції. Франція
повинна була сплатити 5 млрд франків контрибуції, до сплати якої в
43 (із 87) департаментах країни розміщувалися німецькі війська. Як
частину репараційних платежів було використано, зокрема, устат-
кування металургійних заводів Франції. Таке здійснювалося впер-
ше у світовій практиці. Німеччина одержала Ельзас і північно-схід-
ну частину Лотарингії (145 тис. км2 із населенням у 1,5'млн чол.)
З утратою цих територій Франція позбавлялася істотної частини
сировинної бази для своєї промисловості. Захоплення цих терито-
рій Німеччиною пояснювалося стратегічними, економічними і полі-
тичними міркуваннями, оскільки до рук Німеччини перейшли 28
фортець, що робило східні кордони Франції незахищеними.
Але франкфуртський мир, як і передбачав Маркс, виявився «про-
стим перемир’ям» між Німеччиною і Францією.
Після закінчення франко-прусської війни на Заході настав бага-
торічний період «озброєного миру», у надрах якого поступово виз-
ріли передумови для ще більш грізних зіткнень на Європейському
континенті і в усьому світі.
Контрольні питання
1. Дайте характеристику економічному розвитку Німеччини в 50-60-х рр.
ХІХ ст.
2. Поясніть, що означає «прусський шлях розвитку» капіталізму в
сільському господарстві.
3. Викладіть сутність трикласного виборчого закону в Пруссії.
4. Перелічіть основні положення Конституційної хартії 1850 р.
5. Проаналізуйте розстановку соціальних і політичних сил Німеччини у
50-60-х рр. ХІХ ст., суть конституційного конфлікту в Пруссії.
б. Простежте етапи об’єднавчої політики Бісмарка.
7. Охарактеризуйте робітничий рух Німеччини 50-60-х рр. ХІХ ст. і роль
Лассаля в ньому.
8. Поясніть причини франко-прусської війни і цілі воюючих держав, її
підсумки і результати.
______________________________________________265
Розділ XV
НІМЕЧЧИНА ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ ХІХ СШ.
І. ЛЕРЖЛВНИЙ УСТРІЙ НІМЕЧЧИНИ
ПІСЛЯОЕСЛИАИИЯ. КОНСТИТУЦІЯ 1В71 Р.
Могутність Німецької імперії остаточно утвердилася 18 січня 1871 р.
у дзеркальному залі Версальського палацу - король Пруссії був про-
голошений німецьким імператором. На урочистій церемонії були
присутні тільки німецькі государі і вищий генералітет. З цієї нагоди
Бісмарк надягнув кірасирський мундир. Навіть організована поліці-
єю депутація, від «народу» не була допущена до Версалю, і таким
чином начальник таємної поліції Штібер, як він не без іронії гово-
рив сам, виявився там «єдиним представником цивільної частини
німецької імперії». Здавалося, колишня багатовікова роздробленість
поступилася місцем повній національній єдності німецького наро-
ду, на зміну колишній слабкості прийшла могутність і велич. Ніщо
не передрікало того, що дітище першого канцлера нової імперії Біс-
марка проіснує всього 47 років і завершить своє існування військо-
вим розгромом 1918 р., що знаменуватиме загибель монархії.
Єдність 1871 р. мала різко виражену і навмисно підкреслену мо-
нархічну форму. Бісмарк не хотів, а до того ж і не міг знищити ціл-
ком владу всіх монархів, що правили в окремих державах Німеччи-
ни. Імперія складалася з 25 земель: 22 монархії (серед них 4 коро-
лівства - Пруссія, Баварія, Саксонія, Вюртемберг - 18 герцогств і
графств) і З «вільних міст»: Любек, Бремен, Гамбург - з республі-
канським устроєм.
Конституція Німецької імперії була побудована так, що до кінця
існування імперії юристи І державознавці сперечалися про статус
Німеччини: «державний союз» чи «союз держав» («Вшкіезаіааі» чи
«ЗіааіепЬипб»)? Залишилися королі, великі герцоги, місцеві парла-
266 Рмдист
менти, повна внутрішня адміністративна самостійність кожної окре-
мої держави, які увійшли до складу Німецької імперії, але вся зовні-
шня політика, армія і флот, Імперські фінанси, карбування монет і
випуск кредитних квитків, пошта і телеграф, мита політика і управ-
ління - усе це відійшло у відання імперського уряду - канцлера І
статс-секретарів, які призначалися імператором і були відповідаль-
ними тільки перед ним, Бісмарк не хотів знищувати дтарі місцеві
династії, не бажав нанести удар монархічним традиціям І підірвати
монархічний дух у Німеччині, але якби він навіть і хотів це зробити,
то наштовхнувся б на жорсткий опір, особливо з боку південних,
переважно землеробських держав на зразок Баварії, Вюртемберга,
Бадена, де взагалі Ідея об'єднання викликала менший ентузіазм, ніж
у Середній, Північній і Західній Німеччині, де особливо сильними
були промислова буржуазія і робітничий клас.
Призначення
Імператор
(юроль Пруссії)
Законодавча
ініціатива
Призначення
Відповідальність
Канцлер
(прем'єр-міністр
Пруссії)
Імперські
чиновники Оприлюднення законів
Парламент
Бундесрат | Рейхстаг
Розпуск за узгоджен-
ням з імператором
Призначення Вибори
Представники урядів земель
Загальне чоловіче виборче право
Конституція Німецької Імперії 1371 р.
Представницькі органи збереглися в традиційній формі ландта-
гів; у шести великих монархіях вони були двопалатними, в інших -
переважно однопалатними. Організація лацдгаґів зберігала старі
станові основи І була далекою навіть від загальиоімперської демок-
ратії, Верхні палати складалися зі становйх депутатів, значна части-
на яких призначалася монархами (у Пруссії, наприклад, з 227 членів
верхньої палати 117 займали місця спадково, у Саксонії всі члени
__________яштяял еалвяьеї ттяяи хіх «ии ?Д7
верхньої палати призначалися зі знаті, діячів католицької і протес-
тантської церков, делегатів університетів і 8 бургомістрів найбіль-
ших міст). Нижні палати обиралися населенням за правилами, вста-
новленими конституціями до об’єднання. Тільки у Вюртемберзі було
введено загальне виборче право (з 1868 р.). У Пруссії зберігалася
стара куріальна система, причому нерівніс ть представництва ще бі-
льше зросла ( до 1913 р. з 443 депутатів ландтагу депутати першої
курії представляли 4 % населення, другої - 16 %, третьої - 80 %).
Повноваження і державний статус земель були переважно одна-
ковими. Тільки Баварія і Вюртемберг домоглися для себе додатко-
вих прав. Баварія зберегла армію.під власним командуванням, деякі
законодавчі повноваження, власну пошту, свій акциз, свої представ-
ництва за кордоном. Вюртемберзька армія також була виокремлена
в корпус.. Виконавчі повноваження в усіх монархіях знаходилися в
руках першого міністра (або міністра-президента), який по-своєму
організовував уряд. Монархи, зберігали значні законодавчі права;
майжеЧкрізь конституції передбачали (окрім Баварії1), спрощену
процедуру видання виконавчих указів широкого змісту.
Місцеве управління також регулювалося конституціями держав,
Досить тиловою стала пруссака організація, перейнята більшістю
держав після реформ у Пруссії 1870-1872 рр. У провінції управляв
призначений ландтаг \ виборний комітет з 6 членів, у районі - пре-
зидент-управитель і напіввиборний комітет. Міста зберігали само-
врядування у вигляді міських рад і бургомістрів. Тільки в південних
державах місцеве управління було ближчим до французької систе-
ми. Особливістю органів самоврядування (виборних) було те, що
їхні повноваження цілком визначалися завданнями загальнодержа-
вного управління. )
імперська конституція, прийнята установчим рейхстагом у квітні
1871 р., з 4 травня того ж року набрала сили. Конституція заявила
про створення нової держави, як наступниці Північно-Німецького
союзу. На організацію влади суттєво І безпосередньо вплинули го-
ловні принципи Конституції 1867 р., а також деякі зачатки Загально-
німецької конституції 1849 р. Така наступність була метою і пруссь-
кого уряду, і самого Б смарка. Це. забезпечувало не тільки реальне,
але і політико-юридичне переважання Пруссії в новій імперії.
Імператор був головним елементом державної організації. Згідно
з конституцією главою імперії спадково вважався прусський король.
У зв’язку з цим Друга імперія стала монархією Гогенцоллернів. їм-
268 Раяділ XV
ператор представляв Імперію в міжнародних відносинах, оголошу-
ючи від Імені імперії війну, укладав мир та інші договори, керував
дипломатією. Йому належала вся повнота'військової влади І коман-
дування збройними силами. У сфері законодавства імператор вида-
вав прийняті представницьким органом закони, мав вирішальне сло-
во в законодавчих колізіях. Главі імперії належала вся повнота уря-
дової влади. Він спрямовував зовнішню та внутрішню політику,
скликав і розпускав імперське представництво, призначав канцле-
ра, чиновників, мав функціїадміністративного контролю. Окрім того,
він безпосередньо управляв імперськими провінціями.
Конституція обмежувала владу імператора Союзною радою, але
як прусський король він міг наказати своїм представникам у бунде-
сраті провалити неприйнятний для нього закон, що стосувався кон-
ституції, фінансів і військової справи.
Імператорський уряд був представлений єдиною особою - канц-
лером. Канцлер не міг бути депутатом рейхстагу. Канцлер стояв на
чолі всіх імперських відомств і установ (за винятком військового І
військово-морського). Він призначався імператором і був відповіла
явним лише перед ним (рейхсканцлер). Кабінету міністрів не існу-
вало. Державні секретарі, які відали визначеним колом питань, пе-
ребували в підпорядкуванні канцлера, були практично його заступ-
никами у тому чи іншому відомстві. Підводячи підґрунтя під таку
організацію верховної виконавчої влади, Бісмарк писав: «Справж-
ню відповідальність у справах великої політики може нести... тіль-
ки один-єдиний керівний міністр, а не анонімна комісія з мажорита-
рним голосуванням», тобто рада (кабінет) міністрів. Функції Імпер-
ського уряду були дуже широкими. Окрім питань внутрішньої і
зовнішньої політики, керівництва збройними силами, засобами по-
відомлення і зв’язку воно відало також банківською справою і пате-
нтами, управлінням' фінансовою і господарською діяльністю, карбу-
ванням монети, карним і цивільним правом, законодавством про
ремесла І профспілки, санітарною і ветеринарною службою.
Союзним представництвом держав імперії була Союзна рада
(Вигкіезгаї). Члени верхньої палати бундесрате призначалися уряда-
ми союзних держав. Норми представництва від кожної землі, також
були регламентовані конституцією.
З 58 голосів членів бундесрату Пруссії належало 17, Баварії-6,
Вюртембергу і Саксонії - по 4, іншим від 1 до 3 голосів. Без згоди
Пруссії не могло бути змінене жсдне з положень конституції. Щоб
___________кииччяшл осиишьаї третини хтх іт. іаь
заблокувати будь-які пропозиції, досить було 14 голосів. Вплив пред-
ставників Пруссії був настільки значним, що фактично без їхньої
згоди не міг пройти через бундесрат жоден закон, А оскільки кожен
закон повинен був пройти через рейхстаг і через бундесрат, то, ви-
ходить, будь-який закон, який не вдовольняв прусського короля, міг
бути провалений у бундесраті голосами прусських представників,
призначених, як уже зазначалося вище, прусським королем. Таким
способом прусський король міг фактично противитися волі рейх-
стаїу І провалити в бундесраті ті законопроекти, які пройшли через
рейхстаг. До компетенції бундесрату входили законодавство, бюдже-
тно-фінансові справи, заключення договорів від імені Імперії, сто-
сунки між членами союзу. Рада мала право видавати укази, які мали
таку ж силу, як І закони, користувалася правом законодавчого І кон-
ституційного контролю. Бундесрат санкціонував розпуск рейхстагу.
Рішення в ньому приймалися простою більшістю голосів, причому
голос голови - а ним був канцлер - мав вирішальне значення (з 1911 р.
канцлер розпоряджався вже 4 голосами, включаючи делеговані від
імперських земель).
Рейхсканцлери Німецької імперії
1871 - 1890 - Отто фон Бкмарк
1890-1894 - Георг Лсо Капріві
1894- 1900-Хлонвіг фон Гогеплое-ІІІиллілгфюрст
1900- 1909 -Бернгвря фон Бкміов
1909- 1917-Теобальд фон Бетман-Гольвег
14.07.1917- 1.11.1917 - Георг Міхасліс
1.11.1917 - 30.09.1918 - Георг фок Хертлінг
3.10. (918 - 9.11.1918 - Макс Баденсьхий
Загальнонаціональним представництвом був рейхстаг (ЯеісЬзіаз).
Він обирався населенням на 3 роки (з 1887 р. на 5 років) по вибор-
чих округах «за допомогою загальних і прямих виборів з таємним
поданням голосів», однак насправді виборчим правом володіли лише
чоловіки, старші 25 років. Позбавлялися прав обирати "І бути обра-
ними військовослужбовці, особи, які отримують державні позики
по бідності, платонеспроможні боржники, позбавлені дієздатності.
Виборчі округи встановлювалися законом на тривалий час, що при-
водило до значної нерівності при голосуванні, особливо в містах.
Так, у місті Шаумбурзі депутат представляв 45 тис. виборців, у Гам-
270
бурзі -291 тис., у Берліні-у середньому 340 тис. Причому в столиці
навіть у центрі міста була помітною нерівність: у багатих районах
округ налічував близько 82 тис. жителів, у робітничих - до 700 тис.
Конституція закріплювала за рейхстагом право розробки і при-
йняття законів, затвердження імперського бюджету, право схвален-
ня міжнародних договорів, участі у вирішенні конституційних супе-
речок між землями. Але найважливішим повноваженням рейхстагу,
звичайно, було затвердження бюджету. У тих випадках, коли рейхс-
таг відхиляв внесений урядом законопроект, його, ледь відредагува-
вши, затверджував бундесрат як указ.г
Рейхстаг працював посесійно (1-2 сесії на рік по 1-4 місяці кож-
на). Складали його 397 депутатів (у т. ч. від Пруссії - 235, Баварії -
48). Депутати не могли бути відкликані, але й не одержували за де-
путатство винагороди. Однак у 1906 р. депутатам було встановлене
жалування 3 тис. марок зарік. За відсутність на сесії депутата здій-
снювалися вирахування - 20 марок за день.
Німецький рейхстаг став однією з найбільш яскравих політич-
них трибун Європи кінця ХІХ - початку XX ст. Засідання: рейхстагу,'
на відміну від рейхсрату, мали гласний характер з обов’язковим опу-
блікуванням усіх виступів у пресі. Увага громадськості була прикута
і до так званого права інтерпеляції, тобто права парламентського за-
питу. Запит нерідко ставав початком запеклої парламентської диску-
сії з найбільш гострих державних, правових І соціально-економіч-
них проблем.
2. пелпячт варпї кшйпй. «ілштумимле»
Монархічна організація урядової влади за Конституцією 1871 р. і
тим більше за конституціями окремих держав споконвічно прагнула
зменшувати реальний вплив політичних паргій, які активно форму-
валися у Німеччині в другій половині ХІХ ст. Ареною діодьності
політичних паргій у Німеччині були парламентська опозиція і пе-
редвиборча кампанія.
У Німеччині вперше з’явився спеціальний закон про політичні
партії (1869) як об’єднання, покликані браги участь у виборах до
рейхстагу, 3 цією метою надавалася свобода об’єднань (хоч взагалі
свободу союзів ще не було визнано), а також право зборів Для пе-
___________Німеччина оаливиі третини хіх «ж. 271
редвиборної агітації. Єдиний закон про будь-які громадські союзи
з’явився тільки в 1908 р.
Першою оформленою політичною силою загальнонІмецького
значення стала Німецька консервативна партія (1866) - спадкоєми-
ця колишніх суто прусської аристократичної та яраволютеранської
партій, Її програма полягала в зміцненні існуючого порядку: коро-
лівської влади» привілеїв армії; збереженні адміністративних вотчин-
них прав землевласників, протидії прагненням розчинити Пруссію
в Німеччині. Ця партія була практично повновладною у верхніх па-
латах Пруссії і декількох північнонімецьких державах. Політичний
лідер партії - Ейленбург. Консерватори підтримували тісні контакти
з династією Гогенцоллернів, вони займали командні посади в армії,
міністерські посади, незмінно контролювали суд і адміністративний
апарат імперії.
Беззастережну підтримку політиці Бісмарка надавала партія «ві-
льних консерваторів», або «імперська партія», яка виокремилася з
власне консервативної партії ще в 1866 р. через розбіжності в пи-
таннях об’єднання Німеччини. Ця партія виражала інтереси капіта-
лізованого юнкерства і деяких промисловців (Крупна, фон Кірдор-
фа, фон Штуммата Ін.). Іншою опорою Бісмарка була ще з 1867 р.
партія, яка виокремилася з партії прогресистів, - націонал-ліберали.
Націонал-ліберали були політичним об’єднанням, яке сформувало-
ся збагатьох груп, що конституційним шляхом боролися за об’єд-
нання німецьких держав ще під час революції 1848-1849 рр. Об’єд-
нання прагнуло підтримувати централізаторські зусилля Бісмарка.
Висували перспективні вимоги відповідального уряду, реформуван-
ня місцевої адміністрації в дусі повного общинного самоврядуван-
ня, загального виборчого права, скасування станових привілеїв. На-
ціонал-ліберали представляли інтереси великої і частково середньої
буржуазії, прихильників політики колоніальних загарбань, збільшен-
ня сухопутної армії і будівництва військового флоту.
Лідерами націонал-ліберальної партії були Мікель і Бенігсен, а
після смерті останнього - Бассерман. Друкованими органами партії
були «Національ Цайтунг» та «КельнІше Цайтунг».
Соціально І політично близькими до націонал-лібералів були рухи
«прогресистів», які в 1884 р. набули назви «вільнодумних», а також
демократична партія. Вони відбивали переважно інтереси середнього
класу південною мецьких держав. Лідерами «вільнодумних» були
Євгеній Ріхтер і учений натураліст Рудольф Вірхов. При всій близь-
272 ЯміЖЇлХУ
кості до націонал-лібералів «прогресисти» все ж були опозиційно
налаштовані щодо уряду, відкритого зростання мілітаристських на-
строїв у політиці, надмірного посилення армії. Близько 1881 р. пар-
тія розкололася і з неї виокремилися так звані сецессіоністи («ті, шо
відійшли»), які стали виразниками настроїв населення великих міст.
Умовно католицькою партією було об’єднання Центру, що одержа-
ло свою назву від того, шо фракція партії займала в рейхстазі місця
в центрі. Католицька партія Центру у своїх рядах об’єднувала сіле-
зьких поміщиків-котоликів, буржуазію Західної Німеччини та екс-
плуатованих ними католицьких робітників, баварських селян. Пар-
тія виникла взимку 1870-1871 років. Керівну роль у партії відіграва-
ли Віндхорст; Лібор та ін. Центральним друкованим органом партії
була газета «Німеччина».
Партія католицького Центру відбивала в першу чергу інтереси
дворянства дрібних німецьких держав, незадоволених засиллям прус-
ьких юнкерів в армії та в урядовому апараті імперії. Після рефор-
мації XVI ст. північна і східна частини Німеччини стали протеста-
нтськими, південь і захід залишилися католицькими. Католицька
церква, користуючись тут значними привілеями і впливом, а також
побоюючись їх обмеження з боку Пруссії, вирішила використовува-
ти у власних інтересах антилрусські настрої народу. Католицька пар-
тія Центру висунула вимоги повернення колишньої самостійності
окремим німецьким державам усередині імперії, незалежності като-
лицької церкви від державного контролю тощо. Найважливішим
мотивом її політичної і парламентської діяльності була протидія куль-
туркамлфу уряду і збереження позицій католицької церкви.
Однією з найбільших організаційно оформлених політичних сил
була партія соціал-демократів. Її організаційна основа була закладе-
на Всенімецьким робітничим союзом і партією «ейзенахців», керо-
ваною А. Бебелем і В. Лібкнехтом. У 1875 р. обидва рухи об’єдна-
лися у Соціалістичну робітничу партію Німеччини. Відхиливши ре-
волюційний шлях захоплення влади, соціал-демократи, як
зафіксовано в їхній Готській програмі, прийнятій на з’їзді в м. Готі в
1875 р., ставили своїм завданням боротьбу за парламент, а в самому
парламенті - за закони, які поліпшують становище робітничого кла-
су, боротьбу за нове соціальне законодавство. Програма партії пе-
редбачала рух до соціалістичної революції шляхом парламентської
боротьби і використання усіх форм конституціоналізму для «звіль-
нення робітничого класу».
__________шяиччякл ЮЛЯЯЛН ПЧІЇЯЯЯ ХІХ іш. >74
Окресливши струк-уру державного устрою Німеччини і політич-
ні партії, які існували в країні, варто визнати, що бісмарківська дер-
жава не була демократіє» західного зразка, вона була авторитарною
державою. При ^ Створенні Бісмарк керувався не стільки національ-
ними, скільки державними інтересами. Сам Бісмарк не був тісно
пов’язаний з жодною з парламентських партій, хоча деякі з них і
хотіли мати в його особі свого союзника.
На той час Бісмарку були притаманні риси чудового політика.
Він умів учитися від ниття і дуже швидко орієнтувався в мінливих
обставинах. Завдяки парламентській практиці у нього з'явився хист
політичного оратора з дещо грубуватим, але влучним гумором. У
своїй політичній діяльності Бісмарк дотримувався принципу «силь-
ниЙ^авжди правий».
Після того як головна мета життя Бісмарка була досягнута І імпе-
рія створена, перед канцлером постало ще одне завдання - утихоми-
рити опозицію. Він ненавидів опозицію І люто боровся з нею, з яких
би елеьІЬнтів вона не складалася, Першою випробувала на собі «за-
лізний кулак» Бісмарка католицька церква. При підтримці консерва-
торів І націонал-лібералів Бісмарк розпочав похід проти католиць-
кої церкви І партіїДеягру, який отримав назву «культуркампф» («бо-
ротьба за культуру»). Власне кажучи, це була .боротьба проти
сепаратистських течій. Однак сепаратизм не був відверто небезпеч-
ним, оскільки на той час у Німеччині не було жодної верстви суспі-
льства, яка бажала б розпаду імперії. Насправді це була боротьба за
утвердження прусської гегемонії в Німеччині, за підпорядкування
католицької церкви.своєму контролю, Зробивши її покірною щодо
проведення власноїполітики.
Було прийнято декілька законів, спрямованих проти католиць-
кої церкви: держава взяла під свій контроль призначення духов-
них осіб на всі церкоині посади. У 1872 р. католицьке духовенст-
во відсторонили від нагляду за школами і заборонили здійсню ва-
ти викладання в них. а заодно і політичну агітацію. Потім був
прийнятий закон про обов’язкову реєстрацію державними уста-
новами всіх актів громадянського стану - шлюбу, народження,
смерті; отже, з цих питань можна було до церкви не звертатися
(тим самим уряд суттєво обмежив прибутки церкви). Більше того;
католицьким священикам перестали виплачувати жалування із.
скарбниці, з країни вислали всіх єзуїтів. Папа Пій ЇХ назвав ці
закони «безбожними» і закликав духовенство до непокори. Като-
274_____________________РоздМХУ_________________________
лицьке духовенство бойкотувало ці закони. У відповідь Бісмарк
почав здійснювати арешти і висилку з Німеччини деяких свяще-
ників. Більше тисячі приходів залишилися без священиків, віру-
ючі приходили до порожніх храмів. Переслідування католицько-
го кліру зачіпали почуття мільйонів віруючих католиків. Це при-
звело до зростання політичного впливу партії Центру, посилення
її представництва в рейхстазі.
Бісмарк був змушений відступати. У 1878-1882 рр. більшість
антиклерикальних законів було скасовано. Єпископи зайняли свої
колишні місця, ченці повернулися в монастирі. З часів «культуркам-
пфу» збереглися лише закон про громадянський шлюб і нагляд уря-
ду над школами. Але І католицька опозиція більше не загрожувала
центральній владі.
Хотів цього насправді Бісмарк чи ні, але його «культуркамлф»
сприяв формуванню громадянського суспільства, де релігія є питан-
ня особисте і не впливає на політику держави.
3. ЕКОНОМНИМЙ РОЗВИТОК км№м
ІМЛІЧНСІШГІXIX сш. мтюлшігї
І ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ У НІМЕЧЧИНІ
Німецький народ, який створив величну культуру, що займає одне
з провідних місць в усіх без винятку галузях духовної творчості,
народ, який у повному розумінні слова є великий за своїми винятко-
вими інтелектуальними обдаруваннями і якостями характеру, в остан-
ній третині XIX ст. досяг колосальних, успіхів в економічній діяль-
ності,, величезної політичної могутності.
Період 1871-1878 рр. у Істориків одержав назву «ліберальної ери».
У Німеччині було проведено декілька реформ. Закон 9 липня 1873 р.
установлював єдину для імперії валюту, єдину систему мір і ваги.
Прусський банк був перетворений на Імперський (рейхсбанк). У кра-
їні швидко налагодили систему імперського державного управлін-
ня, створили імперське управління залізниць, єдине управління охо-
рони здоров’я. І нарешті, була створена імперська армія з єдиним
командуванням і єдиним статутом (400 тис. чрл. у мирний час).
Промисловість Німецької імперії, зробивши могутній ривок у
своєму розвитку, вийшла на світову арену Основні чинники швид-
_________ШМЄЧЧИНАОСІМИЮХТРИИВК ХІХсш,, 215
кого перетворення Німеччини з відсталої держави на одну з най-
більш розвинутих в економічному відношенні держав полягали в
такому.
По-перше* об’єднання Німеччини дало досить сильний поштовх
розвитку капіталізму» створенню єдиного внутрішнього ринку і за-
вершенню промислового перевороту; по-друге. до послуг німець-
ких капіталістів були найважливіші досягнення промислового ви-
робництва» технічні винаходи Англії» Франції, США. Тому темпи
розвитку промисловості і торгівлі в Німеччині були значно вищими,
ніж в Англії і Франції. По-третє. швидкому розвитку промислового
виробництва в Німеччині також сприяла 5-мільярдна контрибуція,
отримана від Франції; по-четверте, анексовані Ельзас і Лотарингія»
багаті запасами залізної руди. По-п’яте, швидкі темпи промислово-
го виробництва Німеччини підтримувалися за рахунок високої інте-
нсифікації праці німецьких робітників, низького рівня заробітної
плати, гдабунку польських селян і робітників. Усе це разом узяте
дало можливість німецьким промисловцям домогтися значних успі-
хів у розвитку металургійного виробництва, виробництві чавуну і
видобутку нафти, у розвитку молодих і перспективних галузей важ-
кої Індустрії ~ електротехнічної і хімічної. По-шосте, індустріаліза-
ція країни прискорювалася політикою мілітаризації. «Ми завоюва-
ли наше положення завдяки гостроті наших мечів, а не розумів», -
писав у своїй книзі «Нація зі зброєю» фельдмаршал фок дер Гольц,
і ця думка підтримувалася багатьма. Значна частина п’ятимільярд-
ної контрибуції була використана для створення фортець, нових ви-
дів зброї, а це означало замовлення для підприємств важкої промис-
ловості.
Не останнє значення для індустріалізації країни мали і такі риси
характеру німецького народу, як дисциплінованість, працьовитість,
повага до будь-якої професії, уміння не тільки жити ощадливо, але
й дбайливо використовувати сировину й устаткування на підпри-
ємствах.
У перші роки існування Німецької імперії (1871-1873) штучно
створена внаслідок раптового величезного припливу капіталів спри-
ятлива економічна кон’юнктура характеризувалася заснуванням ба-
гатьох нових промислових і банківських підприємств. Ця епоха (час
«грюндерства») закінчилася жорстокою кризою 1873 р., банкрутст-
вом або значним скороченням більшості новозаснованих підпри-
ємств, тривалими І повторюваними хвилями біржової паніки.
27в___________________ Роадм ху____________________________
Криза 1873 р. перервала грюндерську «гарячку» (за 3 роки вини-
кло 928 нових товариств із капіталом у 2,7 млрд марок). До 1877 р. у
багатьох сферах у Німеччині панував принцип свободи торгівлі; То-
ргово-промисловий і фінансовий крах 1873 р. справив величезне
враження на промисловців, торгову.буржуазію, уряд. Криза пояс-
нювалася не тільки легковажним заснуванням більшості підпри-
ємств, їх колосальним, непродуманим, насправді ж цілком «анар-
хічним» виробництвом, але також і незабезпеченістю «національ-
ного ринку для національної промисловості». Коли у червні ]876 р*
з імперського міністерства пішов Рудольф Дельбрірк, права рука Бі-
смарка в управлінні імперськими фінансами ї в усьому, що стосува-
лося економічного життя імперії, то сталр ділком зрозуміло, ідо кан-
цлер піде шляхом протекціонізму (Дельбрюк відстоював ту віднос-
ну свободу торгівлі, яка існувала ще з бб-х^зр.).
Для цього в Бісмарка були і суто фінансові спонукання. Він ба-
жав суттєво збільшити митні прибутки імперії. Врешті у 1879 р. но-
вий тариф, що значно підвищував митні ставки, пройшов через рей-
хстаг. Цей тариф майже закривав німецький ринок для іноземної*
конкуренції у всіх головних галузях промисловості. Промислове під-
несення останньої третини ХІХ ст. супроводжувалося значною кон-
центрацією виробництва і капіталу на основі посиленої монополіза-
ції промислового виробництва. За останнє двадцятиліття ХІХ ст. у
німецькій промисловості кількість дрібних підприємств, де було за-
йнято до 50 робітників, не змінилася, а число підприємств, де пра-
цювало більше 1000 робітників, зросло в 4 рази. Монополізація в
Німеччині відбувалася на основі створення картелів і синдикатів. У
1896 р. у Німеччині існувало вже близько 250 картелів, у 1900 р. -
300. На відміну від Англії монополії в Німеччині виникали в першу
чергу в галузях важкої промисловості. Рейнсько-Вестфальський ка-
м*яновугільний синдикат зосередив у своїх руках більше 50 % німе-
цького видобутку вугілля; у 1886 р. був створений «Рейнсько-Вест-
фальський чавуноливарний картель»; у 1887 р, - «Німецький союз
прокатних заводів». На початку 90-х рр, ХІХ ст, у хімічній промис-
ловості панував «І. Г. Фарбеніндустрі», у виробництві озброєння -
Крупи; електротехнічної промисловості - «АЕГ» і «СІменс» та ін.
Не менш значними були успіхи 80-90-х рр. в галузі машинобудуван-
ня, що, природно, відбилося на всіх Інших галузях промисловості.
Процес перетворення Німеччини на промислову державу, який
весь час прискорювався, йшов паралельно зі збільшенням народо-
__________НІМЕЧЧИНА ОСТАННЬОЇ ТРЕГИНИ ХЯХ аи. 277
населення (у 1871 р. Німецька імперія нараховувала 41 млн жителів,
в 1900 р. - 56 млн; а в 1910 р. -67,5 млн).
Усе більш важливу роль в економіці країни відігравали такі фі-
нансові гіганти, як «Дармштадтський банк», «Берлінське торговель-
не товариство», «Дрезденський банк», «Національний банк Німеч-
чини», «Шафгаузенсьхий банківський союз», «Облікове товарист-
во» і «Німецький банк». Так, капітали одного лише Німецького банку
збільшилися за ЗО років (з 1870 по 1900 р.) з 15 млн до 150 млн
марок і продовжували зростати.
Прекрасно організована торгова служба при промисловості, до-
свідчений апарат для розповсюдження німецьких товарів - важли-
ві чинники, які сприяли швидкому впровадженню німецької про-
мисловості на ринки всієї земної кулі: Насамперед Англії і Росії,
потім Італії, Австрії, Іспанії, на Балканах, у 90-х і 900-х рр. - Пів-
денної Америки, Далекого Сходу, Африки. Робочих рук почало не
вистачати вже з середини 90-х рр. XIX ст. Еміграція в Америку з
Німеччини припинилася; на сільськогосподарські роботи (на вес-
ну, літо, частину осені) десятки тисяч батраків прибували з захід-
них губерній Росії.
До кінця XIX ст. Німеччина перетворилася не тільки на високо-
розвинену індустріальну державу, але й на країну, в якій досить шви-
дко розвивалося сільське господарство. Розвиток капіталізму в сіль-
ському господарстві Німеччини відбувався по так званому «пруссь-
кому» шляху. За рахунок викупних платежів, отриманих юнкерами в
результаті аграрних реформ у першій половині XIX ст., у сільське
господарство впроваджувалися машини, розширювалося застосуван-
ня добрив, що сприяло підвищенню врожайності сільськогосподар-
ських культур. Розвиток капіталізму в сільському господарстві су-
проводжувався глибокими соціальними змінами: масовим обеззе-
мелюванням селян і перетворенням їх на найманих батраків,
зростанням прошарку заможного селянства, концентрацією земель-
них масивів у руках юнкерів. Ці процеси були прискорені на почат-
ку 70-х рр. XIX ст. аграрною кризою, яка вибухнула в європейських
країнах через наплив дешевого американського хліба і м’ясо-молоч-
них продуктів. Поширювалося велике поміщицьке господарство (по-
над 100 га). Особливо значною концентрація юнкерського землево-
лодіння була в Східній Німеччині. У Пруссії великі поміщицькі гос-
подарства займали більше третини всієї оброблюваної площі, а в
Померанії-навіть більше половини. Найбільш значні володіння були
278___________________ЯозділХУ_____________________
зосереджені в руках правлячої династії (Гогенцоллернів) І нащадків
середньовічних феодальних родів (АрнІми, Гогенлое, Шуленбурги,
Бісмарци, Шверіни, Бюлови та ін.у Лише імператорській фамілії
належало близько 200 тис. га, у той час 3 млн селянських госпо-
дарств мали наділи не більше 2 га. З їх середовища і рекрутувалися
сільськогосподарські робітники. На початку 80-х рр. ХІХ ст на час-
тку великих господарств (понад 100 га, сюди входили юнкери і гро-
сбауери), які складали усього близько ІЗ % загальної кількості гос-
подарств, припадало понад 70 % всієї оброблюваної землі.
У німецькому селі зберігалися ще залишки кріпосництва, знач-
ний прошарок залежних і «забитих» категорій сільського населен-
ня: «садибні поденники», «шарверкери», «пустельники», «дрібнозе-
мельні землевласники», бродячі робітники або «саксонські ходоки»,
челядь, «дрібні селяни». Стосовно них юнкери застосовували напів-
феодальні методи експлуатації.
Характеризуючи загальний стан економіки Німеччини останньої
третини ХІХ ст, слід візначити різке розширення німецьких зовні-
шньополітичних зв'язків. Однак зовнішньоторговельний баланс до,
кінця ХІХ ст. був пасивним. Німеччина вивозила фабрикати (а із
сировини - головним чином лише кам'яне вугілля), ввозила ж здебі-
льшого (на 4/5 усієї суми ввозу) сировину! харчові продукти. Це,
по-перше, свідчило про посилення залежності країни від іноземної
сировини, особливо у зв'язку з розвитком нових галузей промисло-
вості - алюмінієвої, електротехнічної, гумової, кольорової тощо, для
яких було занадто мало або зовсім не було вітчизняної сировини,
але які набували, разом з виробництвом сталі, усе більш важливого
значення; по-друге, виявляло відсталість сільського господарства,
не здатного цілком задовольнити потреби .зростаючого міського на-
селення в продовольстві; по-третє, визначало агресивність німець-
кої буржуазії по відношенню до джерел сировини.
4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА.
КОЛОНІАЛЬНА ЕКСПАНСІЯ НІМЕЧЧИНИ
Що стосується проблем зовнішньої політики після 1871 р.) то Бі-
смарк вважався представником «континентальної політики», в ос-
нові якої лежало прагнення Німеччини зберегти здобуте, а не при-
__________НІМЕЧЧИНА ВСТІНИМ/ТРЕТІМИ XIX сет. 279
дбати нове. Навіть коли в 1875 р. він знову мав намір напасти на
Францію, то це пояснювалося величезними озброєннями французів
І страхом Бісмарка перед безсумнівною майбутньою війною. Він
свідомо абстрагувався від усього, що доводило ймовірність війни
Німеччини з будь-якою великою державою або коаліцією держав.
«Кошмар коаліцій» —таким було побоювання Бісмарка протягом
останніх 19 років Його правління. Бісмарк уклав союз з Австрією в
1879 р., з Італією у 1882 р., створивши тим самим 'Гроїстий союз,
щоб мати опору у війні з Росією або Францією, але в 1887 р. він
підписав угоду з Росією («договір про перестрахування»), згідно з
якою Німеччина і Росія зобов’язувалися не виступати одна проти
одної у випадку війни кожної з них з будь-якою третьою державою.
Він усіляко заохочував завойовницьку-політику Франції в Африці та
Азії, по-перше, щоб відвернути французів ВІД думки про «реванш»,
про зворотне завоювання Ельзасу І Лотарингії, а по-друге, щоб за
рахунок цього сприяти погіршенню стосунків Франції з Англією та
Італією, ійсмарк був єдиною людиною, яка насправді розбиралася в
створеній ним самим дуже складній і тонкій системі європейських
стримувань і противаг. Нарешті, він дуже скупо і неохоче йшов на
створення німецьких колоній, щоб, у свою чергу, не ризикувати не-
безпечними сварками з великою морською державою.
і У 1882 р. було засновано «Німецький колоніальний союз», голо-
вною метою якого було сприяння німецькій колоніальній експансії,
його головою був князь Гогенлое-Лангенбург. Серед творців цієї
організації знаходилися найбільші підприємці, такі як Штумм, Брю-
нінг, банкіри Блейхредер (особистий банкір Бісмарка), засновники
«Облікового товариства»та Ін. На 80-ті рр. промислово-фінансовий
капітал Німеччини відверто прагнув самостійної німецької колоніа-
льної імперії, яка б дала німецькому капіталізму насамперед широ-
ку світову арену для дій фінансового капіталу, зокрема не залежний
ні від кого власний ринок сировини, а потім І збільшила б ринок
збуту. Але перше завдання здавалося важливішим і в першу чергу
потребувало його виконання. Далі, колонії могли - і повинні були -
збільшити собою також німецькі ринки збуту, які за густотою насе-
лення і купівельною спроможністю могли б зрівнятися з англійсь-
кою чи французькою колоніальною імперією. Ця функція колоній
для Німеччини була, звичайно, далекі не такою Істотною, як перша, -
адже колоніальна сировина була для Німеччини більш погрібною,
ніж колоніальні покупці її фабрикатів, - проте маги нові ринки збу-
280
Ямуіл XV
ту (і притому ринки МОНОПОЛЬНІ) було б корисно. Нарешті, колоніа-
льна політика повинна була надати Німеччин і військові опорні пун-
кти, плацдарми для поступового оволодіння тим або іншим новим
ринком у майбутньому. Такими були завдання, висунуті німецькими
промисловими колами ще в 80-х рр. Ці завдання мали конкретне
фінансове й ідеологічне наповнення, тому що колоніальна агітація
місіонерських кіл користувалася підтримкою з боку великих банкі-
рів, промисловців, судновласників, представників ганзейської бур-
жуазії. Подібна ситуація не могла не привернути уваги уряду. Він
удався до цілого ряду заохочувальних заходів для посилення, німе-
цької колонізації в Африці, Латинській Америці, на Далекому Схо-
ді, асигнуючи кошти для фінансування німецьких пароплавних лі-,
ній, які пов'язували Європу з колоніями, усіляко заохочував діяль-
ність приватних колоніальних товариств.
З середини 80-х рр. настав час відкритого втручання в колоніаль-
ні справи і самого уряду. У квітні 1884 р. було оголошено про приєд-
нання до Німеччини частини Південно-Західної Африки. Потім ні-
мецький прапор було піднято у Камеруні, Того, у Південно-Східній -
Африці на о. Занзібарі. У басейні Тихого океану Німеччина захопи-
ла східну частину Гвінеї і частину прилеглих островів,, відомих на-
далі під назвою архіпелагу Бісмарка.
Усі колоніальні володіння Німецької Імперії в сукупності сягали
понад 3 мли км2 з населенням близько 12 млн тубільців І 28 тис.
білого населення. Звичайно, порівняно з Британською (ще довоєн-
ною) колоніальною імперією (28 млн км2 І близько 375 млн жителів
поза Європою), ці цифри досить скромні. Та й за своєю внутрішньою
цінністю німецькі колонії ніяким чином не можна порівнювати з ан-
глійськими, які включали найбагатші частини земної кулі на зразок
Індії, Канади, Австралії, Південної Африки, незліченних острівних
володінь тощо. Навіть із французькою колоніальною імперією німе-
-цькі колонії не могли хоча б віддалено зрівнятися ні кількісно, ні
якісно. Німеччині дісталися уривки і залишки. Бісмарк без особли-
вого бажання розпочав цю еру колоніальних завоювань і захоплю-
вав колонії тільки там і тоді, де й коли це не мало ні найменшого
ризику. Така позиція викликала невдоволення певної частини німе-
цькоїбуржуазії і політиків. Вони звинувачували Бісмарка в нерішучо-
сті і небажанні «йти в ногу з часом». Це звинувачення, поряд з багать-
ма іншими, стало однією з причин відставки канцлера в 1890 р.
_______тижчниим атвнюї тнгин хіх дм. 281
5. ялзвятшї китничш руху »-х до.
піїська ЯР0ЛММД смим^кяокмшуваГ вартії.
«вишяшшяй зшв» явягк сяцміспв
Завдання зовнішньополітичного характеру не могли відвернути
канцлера від проблем внутрішньополітичних. Мова йшла про робіт-
ничий рух у країні, про вплив на нього ідей соціалізму НайпримІт-
нішою рисою німецького робітничого руху 70-х рр. ХІХ ст. був ор-
ганізаційний та ідейний розкол: У першій половині 70-х рр. ХІХ ст.
від імені пролетаріату виступало 2 партії: ейзенахці і лассальянці -
протилежні за своїми організаційними і ідейно-політичними наста-
новами. Професійний рух також був розколотий. Наприкінці 60-х -
на початку 70-х рр, у німецькому робітничому русі діяли такі проф-
спілки: гірш-дункерські, які об’єднували кваліфікованих робітників
(металістів), лассальянські, створені на засадах найсуворіїної центра-
лізації, являли собою своєрідний придаток Загального німецького
робітни*А>го союзу, християнські, що об’єднували ремісників і робі-
тник! в-католиків підприємств Західної І Південної Німеччини, соці-
ал*демократичні, створені з ініціативи А. Бебеля в 1869 р. З усіх
профспілок лише соціал-демократичні перебували на позиціях кла-
сової боротьби.,Історія німецької соціал-демокрагичної партії роз-
глядуваного часу свідчить про неухильне зростання впливу партії
серед робітників. На виборах до рейхстагу соціалісти одержали: у
1871 р. - 101 тис. голосів, у 1874 р. - 351 тис. голосів. У 1875 р.
робітничому руху вдалося перебороти розкол І наз’їзді в м. Готі СДРП
(ейзенахці) і ЗНРС (лассальянці) злилися в єдину Соціалістичну ро-
бітничу партію Німеччини (СРПН), яка з 1890 р. почала називатися
Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН). Об’єднання
робітників у межах однієї політичної партії поклало кінець багато-
річній ворожнечі різних загонів німецького пролетаріату, сприяло
Його посиленню. У той же час прийнята на з’їзді в Плі програма
містила цілий ряд поступок лассальянцям. До програми увійшли
положення про «залізний закон заробітної плати», які демонструва-
ли зневагу до економічної боротьби і профспілок, тут також ствер-
джувалося, що по відношенню до пролетаріату всі інші класи суспі-
льства нібито являють собою єдину реакційну масу. Як єдину соціа-
льну вимогу програма висувала лассальянську державну допомогу.
Але це не перешкодило СРПН швидко поширити свій вплив серед
трудящих, особливо в промислових центрах. Зміцніла робітнича
282_____________________Розділ х*_________________________
преса, збільшилася кількість профспілок, культурно-освітніх орга-
нізацій, що знаходилися під впливом соціал-демократів. На виборах
до рейхстагу в 1878 р. партія отримала 493 тис. голосів і одержала
12 місць у рейхстазі. На цей час практично було завершено перший
період адаптації Бісмарка до епохи масових рухі в. Він не міг допус-
тити подальшого розвитку подій, які мали б негативні наслідки для
соціальної стабільності суспільства. Уряд Бісмарка вирішив покін-
чити з партією одним ударом. Скориставшись двома замахами на
імператора ВІльгельма, Бісмарк 19 Жовтня 1878 р. провів через рей-
хстаг закон проти суспільно небезпечних прагнень соціал-демокра-
тів, який одержав назву «виняткового». Спочатку закон було введе-
но На два з половиною роки, а потім його термін був продовжений
до 1890 р. На підставі цього закону було розпущено всі робітничі
організації, аж до спортивний робітничих гуртків. Закрито було всі
робітничі газети і журнали; здійснено конфіскацію соціалістичної
літератури, але партійні кошти не були арештовані. З 42 соціал-де-
мократичних газет залишилися тільки 2, які «пристосувалися» до
терористичного режиму. За період з 1878 по 1888 р. було забороне-
но 232 періодичних і І 067 неперіодичних видання. Десятки тисяч
робітників, відомих як соціал-демократи, опинилися на вулиці. Бер-
лін, Гамбург, Лейпциг, ШтеттІн, Франкфурт-на-Майні довгий час
знаходилися на «малому облоговому становищі», під час якого з цих
міст було вислано близько 900 активістів робітничого руху, І 500
чоловік піддано тюремному ув’язненню. Практика репресивних дій
державних органів свідчила, що закон використовувався не тільки
проти соціалістів, але і проти робітничого руху взагалі. По Всій кра-
їні буржуазна преса підняла наклепницьку кампанію. Поліцейсько-
бюрократичний терор, який обрушився на партію, спочатку вніс у її
ряди замішання. Центральний комітет соціал-демократичної партії
опублікував рішення про саморозпуск партії, не створивши ніякої
нелегальної організації. Однак нелегальні партійні організації поча-
ли виникати З'інїцІативй рядових партійних мас, які проявили вра-
жаючу стійкість і політичну самосвідомість.
У роки переслідувань німецькі соціал-демократи зуміли зберег-
ти свою партію. У Лейпцигу було створено Комітет допомоги, який
фактично взяв на себе функції Центрального комітету партії. Ство-
рювалися підпільні друкарні. Партійні з’їзди влаштовувалися за ко-
рдоном, там же було налагоджено видання газети «Соціал-демок-
рат» (Цюрих, Лондон), офіційного органу партії. Звідти вона неле-
_________НІМЕЧЧИНА ОСТАННЬЯЇ ТРЕТИНИ ХІХ ап. 283
гально доставлялася до Німеччини і поширювалася тут «червоною
поштою». Організували видання газети Вільгельм Лібкнехт та Ав-
густ Бебель, які при цьому проявили справжній талант організато-
рів, мужність, темперамент І волю. Завдяки вказаним якостям
А. Бебеля та В. ЛІбкнехта висунули в партійні лідери. Результати їх
роботи незабаром стали очевидними.
в. ПШІЕСЕННЯ РОВІТНИЧОГО РУХУ,
«ирмвнніі соціалізм» вішарка
Спад впливу соціал-демократів, який намітився спочатку, зміни-
вся помітним зростанням як кількості членів партії, так і співчуваю-
чих Ідеям цієї організації. Незаперечним свідченням цього були па-
рламентські вибори. Так, якщо кількість голосів, поданих за соціа-
лістів у 1881 р., впала до 310 тис. (10 мандатів у рейхстазі), то вже в
1884 р. за соціал-демократичну партію проголосувало близько 550
тис. чол. (12 мандатів), а у 1887 р. - 760 тис. Результатом цього і
стало обрання до парламенту 24 депутатів від соціалістів. Вплив
соціалістів настільки зріс, що вже через три роки, тобто на виборах
1890 р., вони одержали 1 427 тис. голосів виборців (35 мандатів).
При сприянні соціал-демократів зміцніли і профспілки, які бороли-
ся за поліпшення становища робітників та службовців. Кількість їх
членів на кінець 80-х рр. перевищила 120 тис.
У той самий час, окрім консолідації робітників у суто організа-
ційному плані, зріс і їх опір експлуатації. Свідченням цього став
страйковий рух, який наприкінці 80-х рр. охопив практично всі про-
мислові регіони - Рурський і Саарський басейни, Саксонію, Верх-
ню Сілезію.
Таким чином, історична дійсність виявила малоефективність ви-
няткового закону проти соціалістів. Здебільшого він був переважно
емоційним актом, ніж діючою заборонною мірою. У той же час не
можна не відзначити Його відверто антидемократичного характеру,
не визнати його використання як консервативного засобу боротьби
з робітничим рухом.
Явища соціально-економічного життя Німеччини 70-80-х рр.
ХІХ ст, спонукали різні суспільно-політичні сили, насамперед пред-
ставників панівних класів та їхніх Ідеологів, розпочати пошук но-
234_______________________мпзілХУ_____________
вих методів для адаптації німецької держави до змін у суспільному
виробництві, до зростання соціальної значимості пролетаріату. У цей
період німецькі історики, економісти, філософи, демографи вияви-
ли помітну активність у теоретичній розробці «робочого питання».
Крім відверто консервативних поглядів, які трактували класову бо-
ротьбу пролетаріату як деструктивну силу, з’являється частина бур-
жуазних інтелектуалів, що розпочала пошук шляхів і можливостей
більш гнучкого і дійового впливу політики й ідеології, які переважа-
ли в державі, на працюючі маси. Результатом їх зусиль була поява
нових концепцій, здатних сприяти'зміцненню Існуючих суспільних
відносин і допомогти уникнути соціальної конфронтації. Так з’яви-
вся «катедер-соціалізм», що став ідейною платформою Союзу соці-
альної політики, який у жовтні 1872 р. в Ейзенаоі об’єднав декіль-
кох університетських професорів. Основою діяльності цього союзу
стала пропаганда соціал-реформізму в Німеччині.
Ідеї соціал-реформізму були не новими, оскільки ще в 40-х рр.
XIX ст. Карл Родбертус виступив з ідеями «специфічно прусського
соціалізму». У його працях «Вимоги робітничого класу» (1837), «Со-
ціальні листи» (1848) подавалася критика капіталізму. Родбертус
фактично створив реформістську доктрину перехідного періоду від
капіталізму до соціалізму, яка, зокрема, передбачала «еволюційний
шлях переходу до епохи власності праці, вилучення за допомогою
держави в заможних буржуазних класів економічної міцності» тощо.
Представники історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40-
50-х рр., пропонували шляхом реформ створити суспільство без ан-
тагоністичних протиріч (Вільгельм Рошер, Гільдебранд). Саме вони
стояли біля джерел Союзу соціальної політики. Спираючись на їх
теоретичні постулати, представники так ззаної нової історичної
школи приступили до активної пропаганди реформ. Саме вони були
засновниками і натхненниками Союзу соціальної політики (Густав
Шмоллер, Луї Брентано, Адольф Вагнер та ін.).
Ще в 1870 р. Шеффле виступив за примир ення протиріч між пра-
цею і капіталом шляхом співробітництва держави і суспільства в
галузі соціальних реформ. У катедер-соціалізмі виділялися два на-
прямки, які розрізнялися засобами, обраними для досягнення мети.
Один з них, очолюваний ЛуїБрентано, пропонував вирішення соці-
альних питань шляхом профспілкової діяльності.
Густав Шмоллер пропонував здійснити соціальні реформи за
допомогою монархічної держави, що може дозволити запобігти со-
___________ямимгзднм дсшяидГ іустшнг хіх сш. 285
цІальним конфліктам за рахунок проведення реформ, установити па-
терналістські стосунки між капіталістами І робітниками. Таким чи-
ном, метою катедер-соціалізму в Німеччині було досягнення соціа-
льної гармонії в країні шляхом соціальних реформ, поступок робіт-
никам, Ці поступки являли собою вимушену міру. Самі
катедер-соціалісти відверто про це заявляли. Доречно згадати ви-
слів одного з кагедср-соціалістів професора Лекслера: «Якщо в ні-
мецькій. науці на почагку 70-х років виявився рішучий поворот до
соціальних проблем, то це було не наслідком науково-соціалістич-
ної літератури, а впливом практично соціалістичного і соціал-демо-
кретичного робітничого руху, який все сильніше проявлявся».
Одним Із головних напрямків у здійсненні державного соціаліз-
му катедер-соціалісти зважали зусилля, спрямовані на розклад робі-
тничогоруху зсередини. У 1903 р. Шмоллер заявив: «Напевно зали-
шиться безрезультатною політика відняти в соціал-демократа, в ор-
- тонізованого робітник* його ідеали і його вождів, не замінивши його
спочатку'«середини».
Іншим важливим наслідком діяльності катедер-соціалістів було
те, що шляхом пропаганди вони багато в чому сприяли перетворен-
ню політики соціальних реформ на реальну соціальну політику дер-
жави.
Таким чином, до моменту появи «виняткового» закону представ-
никами університетської науки була вже сформульована програма
«державного соціалізму». І Бісмарк вирішив нею скористатися, тим
самим заявивши про себе як про людину, яка зуміла сполучити у
своїй політиці діаметрально протилежні методи внутрішньої полі-
тики: консервативний ; ліберальний. У цілому для політики Бісмар-
ка було характерним «сполучення безцеремонної сили з умінням
відмовлятися від неї; прямолінійності і гнучкості; боротьби з ліви-
ми течіями і спроби погодитися з ними». Восени 1881 р. розпочала-
ся «ера робітничого законодавства», тобто проведення з ініціативи
імперського уряду через рейхстаг декількох законів, спрямованих
тою чи Іншою мірою на захист інтересів праці.
У листопаді 1881 р. відкрилася сесія новообраного рейхстагу.
17 листопада 1881 р. з'явилося урочисто складене імператорське
послання до рейхстагу, у якому говорилося, що «викорінення соціа-
льного зла повинно шукатися не виключно в репресіях проти соці-
ал-демократичних надмірностей, але й в рівномірному й у позитив-
ному сприянні благу робітників».
286____________ дмвіахг.__________________________________
Закон, внесений на розгляд рейхстагу, наприкінці 1881 р. набув
чинносте Цей закон установив обов’язкове страхування робітни-
ків від нещасних випадків на всіх промислових підприємствах.
Увесь матеріальний тягар по сплаті пені і винагород постражда-
лим робітникам лягав на товариства підприємців. Паралельно че-
рез рейхстаг проходив законопроект (внесений до рейхстагу в тра-
вні 1883 р.) про страхування робітників на випадок хвороби* Закон
був побудований так, що витрати несли як лікарняні каси, які утри-
мувалися за рахунок внесків робітників, так І підприємці. Перед
війною (у 1911 р.) застрахованих від нещасних випадків робітни-
ків та службовців у Німеччині налічувалося 24,5 млн чол. Бісмарк
не приховував мотивів, якими він керувався при проведенні цих
законів. Так, 24 листопада 1884 р*, виступаючи в рейхстазі, він за-
явив: «Коли б не було соціал-демократії і коли б маса людей її не
боялася, той навіть помірний успіх (гііе таззі^еп РогізсИгІие), до-
сягнутий нами в галузі соціальних реформ взагалі, ще не Існував
би, і оскільки це так ~ страх перед соціал-демократією для тих, у
кого немає серця щодо їхніх бідних співгромадян, є цілком корись
ним елементом».
Він мав на увазі опозицію з боку частини консерваторів і віль-
нодумних, котрі досить завзято чинили спротив цим законам. Со-
ціал-демократи вбачали лицемірство в цьому законодавстві, про-
веденому в епоху систематичних гонінь проти єдиної робітничої
партії в країні, і вже тому негативно поставилися до законопрое-
ктів. Третій закон — про страхування на випадок непрацездатнос-
ті і старості - пройшов після дуже тривалого обговорення в зага-
льній і спеціальній пресі.тільки в травні 1889 р; 1 в цьому законі,
як і в попередніх двох, було багато недоліків* Соціал-демократи
вказували на те, що пенсія видається лише з 70 років, а до цього
часу переважна більшість робітників не доживали; що частка ро-
бітничих внесків є занадто велика; що підприємці несуть (відно-
сно) неспІврозмІрно малу частку витрат, порівняно з одержува-
ними ними прибутками тощо. У всякому разі, такі закони про стра-
хування були^ля тодішньої Європи великою новиною, і згодом
соціал-демократична історіографія, продовжуючи підкреслювати
лицемірство і політичні завдання думки творця цих законів - Біс-
марка, не відмовлялася визнати, що всі три закони, власне кажу-
чи, були безперечно значним кроком уперед порівняно з тим за-
конодавством, яке в ті роки існувало в інших капіталістичних
_________НІМНЧЧИНА ОСТАННЬОЇ ТРСТННИ XIX ст. 287
країнах. Підсумовуючи політику «державного соціалізму» Бісма-
рка, слід визнати, шо вона була не тільки засобом боротьби із со-
ціал-демократією, з робітничим рухом у країні, але й дієвим за-
собом боротьби за робітників; спробою інтегрувати соціал-демо-
кратію до держави. Однак ця спроба на той час була не зовсім
вдалою. Як зауважує О. Пленков, «незважаючи на відсутність ін-
теграції, а може бути і завдяки цій' відсутності, німецька соціал-
демократія була найсерйознішим реформаційним рухом XIX і
XX ст.; у розвиток громадянських прав, соціального прогресу, по-
літичної освіти соціал-демократи, як частина робітничого руху,
зробили настільки значний внесок, як ніхто інший», Але, накла-
даючи на промисловців деякі матеріальні жертви, Бісмарк у той
самий час не переставав діяльно сприяти збільшенню їхніх при-
бутків декількома законодавчими актами, які перетворили Німе-
ччину на країну послідовно проведеної захисної митної системи.
7. ШАПЛИКА КАНЦЛЄРА О. БІСМАРКА.
«НОВИЙ КУРС» КАПРІВІ. ПАИГНЧААНаКИЙ союз.
ПСРШІ КРОКИ «СВІТОВОЇ політики» Німеччини
Незвична впевненість Бісмарка у внутрішньополітичних зіткнен-
нях імперського життя значною мірою пояснювалася його успіхами
в зовнішній політиці (у 1866 і 1870 р. - забезпечення нейтралітету
Росії, зустріч трьох імператорів 1872-1876 рр., створення Троїстого
союзу'(1882), успіхи в галузі створення основ колоніальної політи-
ки). Завершальним актом низки зовнішньополітичних успіхів Біс-
марка, що були далеко не безперечними, стали події, безпосередньо
пов’язані з можливістю значною мірою забезпечити зовнішньополі-
тичні претензії Німеччини. Мова йде про події 1888 р. - затверджен-
ня рейхстагом військової позики в сумі 300 млн марок.
Після смерті 9 березня 1888 р. Вільгельма ІІ 99 днів царювання
його сина Фрідріха 1 (який помер від раку горла) престол перейшов
дойогосина29-літньогоВільгельма11,який, на думку Джона К. Г. Реля,
був не тільки останнім німецьким Імператором, але й найбільш су-
перечливою фігурою серед німецьких імператорів. З цієї пори і по-
чинається «вільгельмівська ера» німецької історії - «діє
ууііііеїтіпізсйа Аега», як її часто називають німецькі історики та пу-
бліцисти.
288________________яввдмхг___________________
Вільгельм II мав багато спільного із
Фрідріхом ВІльгельмом IV, у нього було
дещо гіпертрофоване уявлення про мона-
рхічну владу, схильність дотріскучих па-
тріотичних промов, невміння пристосува-
тися до своїх конституційних обов’язків*
Нестримне бажаная Вільгельма П висту-
пати особисто в політиці невдовзі посва-
рило його з Бісмарком; у свою чергу кан-
цлер, який звик зустрічати безумовну по-
кору з боку імператора, змушений був
через певний час подати у відставку
Між ВІльгельмом II І Бісмарком від-
разу ж виявилися гострі розбіжності з
основних питань внутрішньої і зовніш-
ньої політики. Мріючи про «світову полі-
Вільгельм її, король
Прусський,
німецький імператор
тику», Вільгельм II вважав європейську пол ітику Бісмарка занадто
провінційною* Стосунки між ними загострилися і через їх особисте
ставлення до питання про подальші шляхи боротьби проти робітни-
чого і соціалістичного руху. Головне ж полягало в іншому: Вільге-
льм прагнув самостійно управляти справами, що за Бісмарка було
практично неможливо* Вільгельм, звичайно, не посмів би протисто-
яти Бісмарку, коли б не обставини, що сприяли цьому* Серед круп-
нокапіталістичних кіл Бісмарк втратив частину своєї популярності
через зазначену вище стриманість у справі придбання нових коло-
ній; серед соціал-демократів, робітничого класу його ненавиділи за
закон проти соціалістів; могутня в рейхстазі католицька партія центру
не подарувала йому колишніх гонінь проти католицького духівницт-
ва* Отже, в цілому були наявними такі потужні течії проти Бісмарка,
що Вільгельм нарешті наважився довести сварку до розриву* 17 бе-
резня 1890 р* Бісмарк подав у відставку*
Сильна, яскрава політична фігура Бісмарка ніколи і нікого не
залишала байдужим* Найбільш вдало виразив значення особистості
Бісмарка один німецький журналіст ХІХ ст*, який сказав, що жодна
країна світу не може розраховувати на те, що буде мати такого полі-
тика, як Бісмарк, частіше, ніж раз на сто років*
Канцлерами після відставки Бісмарка наприкінці ХІХ ст. були
прусський генерал Капріві (1890-1894) і князь Гогенлое (1894-1900).
Вони по суті були знаряддям і виконавцями золі імператора, точні-
__________Німеччина останньої третини хіх ст. 269
ше, осіб, достатньо наближених до нього, скажімо барона Фріца фон
Гольштейна Ейленбурга та ін. Таким чином розпочалася нова ера.
Після відставки Бісмарка Німецька імперія стала активно роз-
ширювати політику колоніальних загарбань. Уже на 90-ті рр. коло-
нії Німеччини в 5 разів перевищували її територію, та все ж залиша-
лися а 12 .разі в меншими за англійські. Вільгельм II гостро пережи-
вав таку «несправедливість». Могутні корпорації мали потребу в
джерелах сировини, а Імперія - у престижі.
Протягом цього першого післябісмарківського періоду німецька
імперіалістична політика так би мовити вивчала ґрунт і здійснювала
попередні розвідувальні дії у трьох напрямках: 1) в Африці; 2) у Китаї
І 3) на Близькому Сході - у країнах Турецької Імперії.
Так, уряд викупив у торговельних компаній Африки всі найваж-
ливіші колонії і перетворив їх на імперські. У той самий час наяв-
ність апгло-німецькнх протиріч у Східній Африці змусила Капріві
піти на підписання Гельголацд- Занзібарського пакту (1 липня 1890 р.,
Берлін). Німеччина поступилася Англії значною частиною своїх ко-
лоніальних володінь на східноафрикаиському узбережжі й островом
Занзібаром в обмін на острів Гельголацд у Північному морі. Тим
самим фактично визнавалося переважання Англії в Східній Африці,
але, з іншого боку, Німеччина одержала міжнародне визнання своїх
східиоафриканських володінь і придбала важливий стратегічний
пункт у Північному морі, значення якого зростало в міру загострен-
ня ангпо-німецьких протиріч перед Першою світовою війною. Зна-
чення підписаного пакту було далеко не однозначним і викликало в
країні гостру політичну боротьбу.
Що стосується зовнішньополітичного аспекту англо-німецьких
відносин в Африці, то подальші події, зокрема англо-бурська війна
та ЇЇ результати, змусили Німеччину на деякий час відвести погляди
від Африки.
Імперія брала активну участь у поділі Китаю між великими дер-
жавами. Скориставшись убивством у китайській провінції Шаньдун
двох німецьких місіонерів, Німеччина в 1897 р. висадила в бухті
Цзяо-Чжоу військово-морський десант, а через рік захоплення бух-
ти було оформлене шляхом підписання договору на оренду Цієї те-
риторії терміном на 99 років. Німецькі монополії одержали право
будувати в Шаньдуні залізниці й експлуатувати природні ресурси. У
1900-1901 рр. Німеччина взяла активну участь в Інтервенції вели-
ких держав, розпочатій для придушення народного повстання іхету-
290_____________ Розділ XV___________________________________
аней у Китаї. Головнокомандуючим армією карателів було призна-
чено німецького фельдмаршала графа Валадерзеє.
Після поразки Іспанії у війні Прага СЩА Німеччина в 1899 р. за
17 млн марок придбала в неї КаролінськІ, Маріанські острови (крім
острова Гуам) і острови Палау, істотно розширивши свої колоніаль-
ні володіння в Океанії.
У 90-х рр. німецькі правлячі кола і монополії стали проявляти
підвищену зацікавленість до Близького Сходу. Ще в 1888 р. Німець-
кий банк одержав у Туреччині першу концесію на будівництво Ана-
толійських залізниць. Правлячі кола Не без підстави вважали, що ця
залізниця «стане основою економічного освоєння Малої Азії...»
У 1898 р. Вільгельм II під час паломництва по святих місцях Па-
лестини заявив у Дамаску про те, що він є друг і захисник 300 млн
мусульман, які почитують турецького султана як свого халіфа. іУ
Стамбулі кайзер провів переговори про надання німцям концесії на
будівництво Багдадської залізниці, яка повинна була мати велике
стратегічне значення для Німеччини, пов’язавши Берлін через Бос-
фор, Малу Азію і Месопотамію з Перською затокою.
Договір про концесію на будівництво Багдадської залізниці було
остаточно підписано Німецьким банком з турецьким урядом у 1903 р.
Завдяки діяльності в Стамбулі в 1882 - 1895 рр. німецької військо-
вої місії фон дер Гольца німецькі фірми, насамперед фірма Круппа,
домоглися фактичної монополії на постачання озброєння і військо-
вих матеріалів до Туреччини. Османська Імперія стала одним з най-
важливіших регіонів експорту німецького капіталу, а політичний
вплив Німеччини в цій країні неухильно зростав.
Особливу активність в обговоренні проблем колоніальної полі-
тики частина німецького суспільства проявляла уже в останні роки
канцлерства Бісмарка. Так, 14—16 вересня 1886 р. у Берліні відбувся
так званий Загальнонімецький конгрес. Учасниками конгресу були
члени Німецького колоніального союзу і великі фінансові магнати
Німеччини.- На цьому конгресі колоніальні діячки, політики, еконо-
місти обговорювали питання нІмецької.європейської політики і ко-
лоніальної експансії до Азії, Африки, Австралії, Латинської Амери-
ки; німецької еміграції; охорони німецької мови і німецької культу-
ри серед німців, що живуть у колоніях, а також питання встановлення
єдності дій і об’єднання німців за кордоном з німцями в самій Німе-
ччині. На з’їзді було засновано Загальний німецький союз для захи-
сту національних інтересів Німеччини.
нилпчиял оспшньої ттяня хіх сш. 291
Підписання Гельголанд-ЗанзІбарської угоди (1890) стало по-
штовхом до нової хвилі пангерманських виступів. Вирішальну роль
в утворенні Пангерманського союзу відіграв генеральний директор
круппівських заводів у м. Ессені А. ґугснберг. 28 вересня 1890 р. і 9
квітня 1891 р. у Франкфурті-на-Майні та у Берліні група Гугенберга
організувала численні збори, на яких було прийнято рішення про
остаточне заснування Загального німецького союзу.
Перші місяці існування пангерманської організації характеризу-
валися бурхливим зростанням її рядів. Наприкінці 1891 р. вона на-
раховувала 10 тис. чол., а в травні 1892 р, - 21 тис. Відділення орга-
нізації діяли в самій Німеччині й у 109 пунктах за рубежем. Однак
протягом наступних років діяльність союзу почала слабшати. Голо-
вна причина такого становища полягала в недостатній підтримці
організації пангерманістів з боку німецьких монополій і в розбіж-
ностях, які намітилися між окремими угрупованнями в керівних ор-
ганах союзу.
Завдяки зусиллям Гугенберга І його прихильників у 1893-1894 рр.
була проведена реорганізація Загального німецького союзу, його го-
ловою обрано Е. Хассе - професора Лейпцизького університету, пер-
шого у Німеччині, який розпочав викладати регулярний курс лекцій
з питань колоніальної політики (у 1893-1903 рр. - депутат рейхста-
гу, входив до складу націонал-ліберальної фракції').
Завершенням усіх змін стала зміна назви організації. З 1 липня
1894 р. вона одержала найменування Пангерманського союзу. Панге-
рманісти виступали з позицій спільності всіх німців, не обмеженої
державними кордонами. Вони виходили з Ідеї винятковості німецько-
го народу. Як головні ними висувалися такі три завдання: 1) розвиток
націоналістичних.і Імперіалістичних тенденцій І нещадне гноблення
нашойальних меншин у Німеччині; 2) територіальне розширення Ні-
мецької імперії в Центральній Європі; 3) активізація німецької коло-
ніальної політики. Виступаючи за здійснення «світової політики»,
пангерманісти прагнули використовувати численну німецьку емігра-
цію, вимагали створення сильного морського флоту, якому приділя-
лася важлива роль у приєднанні до Німеччини нових колоній.
Домінуючу роль у Пангерманському союзі відіграли університет-
ські професори, вчителі, священики, лікарі, чиновники, офіцери,
частково промисловці та торговці. Особливо ж активну участь у його
діяльності брали університетські професори. Поступово посилюва-
вся вплив редакторів і видавців великих щоденних газет.
202_______________________Розділ хт________
Водночас за своїм кількісним та соціальним складом Пангерман-
ський союз не став масовою організацією. У той самий час, будучи
однією з найбільш впливових шовіністично-націоналістичних орга-
нізацій Німеччини, Пангерманський союз уже на початку 90-х рр,
ХІХ ст. мав значний ідеологічний вплив на населення 4, крім того,
на вироблення урядової політики.
Що стосується питань внутрішньополітичного розвитку імперії
протягом останнього десятиліття ХІХ ст., то, незважаючи на роздра-
тування ліберальної частини буржуазії висловленнями і конкретни-
ми діями Імператора, головна маса буржуазії в цей час зі своїми ос-
новними соціально-економічними інтересами налаштовувалася на
монархічний, а зовсім не на опозиційний лад. У той самий час канц-
лерство Капрі ві ознаменувалося відходом від політики протекціоні-
зму. Ним було укладено декілька довгострокових торговельних угод
з європейськими країнами, у тому числі І з Росією. Німеччина зни-
зила ввізні мита на сільськогосподарські продукти, деякі види сиро-
вини, домігшись від своїх торговельних партнерів істотних посту-
пок для збуту німецьких промислових товарів.
Однак проникнення на німецький ринок іноземного, особливо’1
російського хліба викликало невдоволення великих землевласників
і в 1893 р. німецькі аграрії створили «Союз сільських хазяїнів», який
розпочав боротьбу проти «нового курсу» Капріві, Новий канцлер
князь X. Гогенлое-Шиллінгфюрст, врахувавши уроки минулого і за-
вдання, які стояли перед державою надалі, проводив «політику зі-
мкнення» промисловців і аграріїв.
В. РОБІТНИЧИЙ РУХ у НІМЕЧЧИНІ ПІСЛЯ СКАСУВЛИНЯ
«ВИНЯТКОВОГО ЗАКИНУ» ПРОТИ СОЦ1ААІСЇІВ.
ІРРУРТСЬКА ПРОГНІМ СОЦІМ-ЛСМОКНТІВ
ТЛНЗИАЧСИНЯ
Кінець ХІХ ст. був часом, коли соціальне питання постало перед
суспільством з новою силою. Закон про соціалістів було відмінено у
1890 р., і соціал-демократія знову одержала можливість проявляти
себе не тільки в рейхстазі, але й у пресі та на зборах. Звільнившись
від тиску виняткового закону, партія відновила свої національні з’їз-
ди, свою касу, друковані видання. На Ерфуртському з’їзді 1891 р.
нимччинл асглим^аХ типши хіх «ж. ям.
було переглянуто Готську програму і 875 р.; з неї вилучено декілька
лассальянських положень, але сама програма побудована на засадах
марксизму. Так, програма твердила про неминуче поглинання дріб-
них хазяїв капіталом, про збільшення маси безробітних, посилення
боротьби між буржуазією і робітниками. Перед партією було поста-
влено завдання надати класовій боротьбі робітників свідомого хара-
ктеру, довести її до знищення класового панування капіталістів і до
скасування класів узагалі. Нова програма проголошувала кінцевою
метою соціалістичне суспільство. Програма містила вимоги загаль-
ного виборчого права для всіх громадян, старших 20 років, створен-
ня Народної міліції замість постійних армій, введення прогресивно-
го податку, встановлення 8-годинного робочого дня, свободи союзів
і права на проведення страйків. У ній висувалися вимоги прямого
народного законодавства, переходу влади до рук робітничого класу,
"встановлення суспільної власності на засоби виробництва. Ця про-
грама додить суттєво вплинула на розвиток робітничого руху. Сила і
Міцність робітничого класу Німеччини зростала такими ж швидкими
темпами, якими зростала і розширювалася німецька промисловість.
Результатом парламентських виборів 1898 р. було завоювання
соціал-демократичною партією 56 місць у парламенті. Партія вида-
вала близько 70 газет і журналів. У 1892 р. була створена Генераль-
на комісія профспілок Німеччини, яка стала загальнонімецьким ке-
рівництвом профспілок.
Незважаючи на виняткову імпульсивність Вільгельма II при ви-
рішенні «соціального питання» і виявлений ним дилетантизм у цьо-
му питанні, робітникам все ж удалося дечого досягти саме в ці роки.
Мова Йде про введення 11-годинного робочого дня для жінок, забо-
рону праці дітей до ІЗ-літнього віку у фабрично-заводській промис-
ловості. Робітничий рух став важливим фактором політичного жит-
тя країни.
У той же час у його середовищі виявилися різні течії. Так, на
Ерфуртському з’їзді Бебель різко засудив баварського соціаліста
Фольмара, який заявив, що настав час покінчити з непримиренним
ставленням до держави і буржуазії, відмовитися від марних протес-
тів, а варто домагатися практичних реформ для поліпшення долі
робітників і, поряд з міжнародними угодами, не забувати про націо-
нальні завдання німецьких соціалістів. Через два роки на партійно-
му з’їзді в Кельні профспілки були засуджені зате, що вони разом із
представниками ліберальної буржуазії зайнялися питанням ліквіда-
294
ції безробіття і організації бюро по працевлаштуванню, порушивши
тим самим основний принцип партії - класову боротьбу
В другій половині 90-х років Є. Бернштейп, видатний діяч СДПГ,
висунув теорію пом’якшення класових протиріч, виступив проти
експропріації буржуазії й усуспільнення засобів виробництва. Він
не відмовився від Ідей соціалізму, але запропонував переглянути
шлях до нього, орієнтуючись не на революційний, а на реформістсь-
кий процес розвитку і співробітництво з іншими партіями.
Мова йшла про поступове вростання капіталістичного суспільст-
ва в соціалізм, тобто про еволюційний розвиток. Відтепер партійні
суперечки проходили в гострих ідеологічних дискусіях. Проте партія
зросла кількісно і користувалася все більшою симпатією у населення.
До кінця сторіччя соціалісти одержали 2 мли голосів виборців.
Таким чином, конфлікти, які відбувалися між робітниками і ро-
ботодавцями, між різними категоріями капіталістів і власників, зі-
ткнення аграріїв із промисловцями наприкінці ХІХ ст. мали місце у
Німеччині, але вони не набували гостроти, небезпечної для суспіль-
ства в цілому: нечуване процвітання німецької промисловості з усі-*
ма супутніми явищами продовжувало бути чудовим і грандіозним
загальним підгрунтям, на якому змінювалися політичні події.
Контрольні п итання
1. Охарактеризуйте державний устрій Німеччини після об'єднання.
2. Назвіть основні політичні партії Німеччини цього періоду.
3. Розкрийте зміст політики «Культуркампфу».
4. Дайте оцінку економічного розвитку країни в останній чверті ХІХ ст.
5. Назвіть основні напрямки зовнішньої політики Німецької імперії.
6. Визначте основні риси німецького робітничого руху в 70-тІ рр. ХІХ ст.
7. Поясніть причини 1 сутність «виняткового закону» проти соціалістів.
8. Розкажіть про «державний соціалізм» Бісмарка.
9. Проаналізуйте «новий курс» Капріві.
10. Простежте зміну зовнішньополітичного курсу Німеччини протягом
останнього десятиліття ХІХ ст. Поясніть причини того, що відбулося.
Розділ хуі
НІМЕЧЧИНА НА ПОЧАТКУ XX ст.
і. Екишичикй мзмгвк шпеччшкм
ЯЛ И9ЧАТКУХХСШ.МЛНЯКМІЇ
І «ХЖШК0МГ* КАЯПАА ШШЧЧИЯМ.
іМЕяміанчкл скалнся кіпеччяии.
зкамійяшлтрмзліу
На рубежі ХІХ-ХХ ст. розвиток капіталізму в Німеччині вступив
у монополістичну.стадію. Результатом економічної кризи 1900-
1903 РР- стала Подальша концентрація промислового І банківського
капіталу. Якщо в.1900 р. у Німеччині нараховувалося 300 картелів,
то в 1905 р. їх число зрослодо 385, при участі в них близько 12 тис.
підприємств. У 1911 р. картелів у країні біуло вже близько 600.
Особливо швидкими темпами розвивалася німецька важка інду-
стрія - гірничорудна, металургійна, машинобудівна. Відбувалося
злиття різних підприємств важкої промисловості й утворення «змі-
шаних» гірничозаводських концернів. Контроль над важкою і війсь-
ковою індустрією здійснювали такі промислові магнати, як Кірдорфг
Крупп, Стіннес; ТІссен та ін.
Важка промисловість виявилася найбільш монополізованою ча-
стиною німецької економіки. Так, у 1904 р. було засновано Стале-
вий трест, а в 1905 р. - Ве'рхньосілезький союз сталеливарних заво-
дів. Шість великих картелів хімічної промисловості об’єдналися в
два могутніх монополістичних угруповання. В електротехнічній про-
мисловості панівні позиції зайняли два концерни - «Сіменс-Гальске
і СІменс-Шуккерт» та Загальне електричне товариство (^ЕГ). Для
піднесення важкої індустрії особливо важливе значення мали війсь-
кові, замовлення, пов’язані з гонкою озброєнь, яка все більше поси-
лювалася. Німецьке промислове виробництво розвивалося стрімки-
296_______________________Розділ ху*
ми темпами. За період з 1870 по 1913 р. воно зросло майже в 6 разів,
у той час як в Англії - у 2,2 раза, у Франції - у 3 раза. Видобуток
кам’яного вугілля зріс у 7 разів, бурого-більш ніжу 11 разів. Розви-
ток енергетики, металургії і хімії відбувався на міцній паливній
базі. Це забезпечило швидке зростання виробництва в зазначених
галузях. Тільки за перше десятиліття* XX ст. потужність електро-
станцій зросла більше ніж у 100 разів, виробництво сірчаної кис-
лоти - майже в 20 разів, калійних солей - у 4 рази. У першу чергу
розвивалися новітні прогресивні галузі промисловості. До почат-
ку Першої світової війни країна займала перше місце на світовому
ринку електротехнічних виробів: її частка у світовому експорті цих
товарів складала 50 %. Німеччина займала перше місце і за вироб-
ництвом хімічних фарб, якими користувалася промисловість усіх
країн.
Швидкими темпами розвивалася машинобудівна промисловість.
Машини складали майже третю частину всього німецького експор-
ту, що на світовому ринку також займав перше місце.
Паралельно йшов процес концентрації і централізації банків,
зрощування промислового і банківського капіталу і формування фі-
нансового капіталу. Перед Першою світовою війною 9 найбільших
банків зосередили у своїх руках 83 % від усієї суми німецького
банківського капіталу. Керівництво цих банків було представлене
в 751 промисловій компанії. Один тільки Німецький банк, який мав
капітал 3 млрд марок, був представлений у 200 промислових під-
приємствах.
Значно повільніше, порівняно з важкою індустрією, розвивалися
в країні легка і харчова промисловість; Німеччина відставала не тіль-
ки від США Й Англії, але за багатьма товарами і від Франції. Унаслі-
док більш низької заробітної плати у німецьких робітників тут ство-
рювався менший платоспроможний попит на внутрішньому ринку.
Становище в сільському господарстві, де використовувалися
напівфеодальні методи експлуатації, обмежувало платоспроможний
попит на промислові вироби з боку батраків і дрібного селянства і
тим самим заважало розширенню внутрішнього ринку, стримувало
розвиток продуктивних сил.
Незважаючи на відсутність у сільському господарстві Німеччи-
ни акціонерних товариств, у деяких районах Німеччини були сільсь-
когосподарські товариства - кооперативи заможних селян по збуту.
У 1912 р. їх нараховувалося 26 тис. Однак основною фігурою в сіль-
______________НІМЕЧЧИНА ЯЛ ПОЧАТКУ XX ом.______________297
ськогосподарському виробництві, як І раніше, залишався поміщик,
тому що в 1912 р. площа неподільних і невідчужуваних дворянсь-
ких маєтків складала більше 1/5 від усієї оброблюваної землі.
Проте саме в 1890-1914 рр., на думку західнонімецького дослід-
ника Т. Поттхоффа, відбулося остаточне перетворення Німеччини з
аграрної країни на індустріальну. На підтвердження цієї тези він
навів, зокрема, такі дані: частка сільського господарства у вироб-
ництві сукупного суспільного продукіу знизилася з 47 % у 1850 до 23 %,
у 1913 р., а промисловості, навпаки, зросла майже до 60 % у 1914 р.
Швидке промислове піднесення неодноразово переривалося еконо-
мічними кризами -у 1873, 1883, 1893, 1900-1903 і 1907-1908 рр;
Кризи знижували темпи промислового розвитку, одночасно приско-
рюючи процес концентрації капіталу.
Невідповідність розвитку виробництва платіжним спроможнос-
тям внутрішнього рийку, а також незабезпеченість країни деякими
видами промислової сировини (особливо нафтою) змушували німе-
цькі монополії активно діяти на світовому ринку. Німецький капітал
взяв участь у декількох міжнародних угодах. Так, у. 1907. р. між німе-
цькою «АЕГ» та американською «Дженерал електрік» було укладе-
но договір про співробітництво. Крім того, було створено міжнарод-
ний картель торговельного судноплавства, рейковий картель, цин-
ковий синдикат тощо. У 1910 р. нараховувалося вже близько 100
міжнародних монополій за участю Німеччини.
У боротьбі за ринки збуту і джерела сировини німецькі монопо-
лії розгорнули закордонну економічну експансію, використовуючи
методи «мирного проникнення». У 1900 р. уся німецька зовнішня
торгівля оцінювалася в 10 млрд золотих марок, а в 1913р. вона скла-
дала вже 21 млрд марок. Аналіз обсягу німецької зовнішньої торгів-
лі і її структури свідчить про те, що на початку XX ст. зростала зале-
жність країни від іноземної сировини і продовольства і це значною
мірою визначало пасивність зовнішньоторговельного балансу Німе-
ччини. Свій внесок у це явище зробила і практика демпінгових цін,
яка була одним Із засобів завоювання світових ринків. Тісно із зов-
нішньою торгівлею було пов’язане піднесення торговельного фло-
ту. Так,з 1901 по 1911 р. тоннаж торговельного флоту збільшився на
50 %. Це дозволило напередодні Першої світової війни 60 % усіх
товарів Німеччини вивозити власними суднами. Ще швидше зрос-
тав експорт капіталу. У 1905 р. німецькі інвестиції за кордоном
оцінювалися в 15-18 млрд марок, а напередодні Першої світової
208_______________________Розділ хуі_________________________
війни - у 35 млрд марок, що дорівнювало майже половині суми ан-
глійських закордонних капіталовкладень.
На початок світової війни централізація капіталу привела до утво-
рення п’яти банківських концернів, які панували на грошовому рин-
ку країни. Це були групи Німецького байку, Облікового товариства,
Дрезденського банку, Дармштадтського банку і Шафгаузенський
банківський союз.
У цілому на початок XX ст. Німеччина вийшла на друге місце у
світі за обсягом промислового виробництва (її питома вага складала
16,5 %) і на третє за вивозом капіталу. Поясненням такого швидкого
зростання промислового виробництва в Німеччині слугують декіль-
ка факторів. Серед них варто назвати: 1) створення нових галузей
виробництва; 2) використання німецького капіталу всередині краї-
ни у зв’язку з наявністю в Німеччини невеликої кількості колоній;
3) низький рівень зарплати німецьких робітників (порівняно з Анг-
лією і Францією); 4) більш досконале технічне оснащення німець-
ку* промисловості, що дозволяло знижувати собівартість продукції і
домагатися успіху в конкурентній боротьбі на світових ринках;
5) значні державні військові замовлення; 6) процес відновлення ос-
новного капіталу, який тут мав місце; 7) протекціоністська політика
уряду в галузі сільського господарства. Однак цим далеко не вичер-
пується перелік факторів швидкого економічного, розвитку Німеч-
чини на початку XX ст.
Розквіт німецької промисловості протягом перших чотирнадця-
ти років XX ст. (до. світової війни) ставав у ге більш могутнім. На
цьому економічному підґрунті в соціальному складі німецького на-
роду відбулася найсуттєвіша зміна, головною рисою якої була індус-
тріалізація країни.
У і 871 р. Німецька імперія нараховувала 41 млн жителів, а в
1910 р. - 67,5 млн. Збільшення народонаселення відбувалося пара-
лельно з безупинним процесом перетворення Німеччини на проми-
слову державу. «Якщо спробувати визначити загальне враження від
еволюції Німеччини, - писав французький публіцист А. Ліхтенбер-
же на початку XX ст., -то насамперед слід відзначити почуття зди-
вування перед дивовижним розвитком сил німецької нації за минуле
століття». Прагнення домоволодіння ринками збуту І сировини збіль-
шувало агресивність німецького імперіалізму.
На початок Першої світової війни монополістичні об’єднання,
які контролювали практично всю промисловість і фінанси країни
______________НІМЕЧЧИНА НА ПОЧАТКУ XX ст.______________299
через союзи підприємців та політичні партії, впливали на напрямки
внутрішньої і зовнішньої політики Німеччини. Тут з випереджен-
ням Інших країн успішно розвивався державно-монополістичний
капіталізм. Активно Йшов процес взаємопроникнення магнатів про-
мисловості у фінансові сфери і навпаки; вони ставали великими зе-
мельними власниками. У свою чергу, могутність юнкерства, яке скла-
дало 43 % від загальної кількості найбасатших людей Німеччини,
зростала по мірі збільшення їх ролі в діяльності банків, картелів,
синдикатів.
Саме ці соціальні верстви були головною рушійною силою німе-
цького експансіонізму. Такий тандем неминуче спричиняв агресив-
ність німецької зовнішньої політики. Свого часу Є. Тарле .спробував
визначити її сутність - «... це фінансовий капітал, який надягнув вій-
ськову форму й озброюється задля того, щоб перемогти суперників,
які заважають йому, у безпосередній пробі сил уже не економічною
тільки конкуренцією, а також І збройною силою, якщо це здасться
вигідним».
Економічні успіхи Німеччини й успіхи «політики змикання» сил
в умовах військово-політичної І дипломатичної розробки концепції
«світової політики» робили агресивні домагання правлячих кіл кра-
їни особливо небезпечними. Уже за першу чверть століття свого іс-
нування Німецька імПерія затратила на потреби озброєння 16 млрд
марок. Це була ціна тягаря мілітаризму, покладена державою на плечі
своїх громадян.
Зміни зовнішньополітичних концепцій Німеччини наприкінці
ХІХ ст., «від континентальної» політики Бісмарка до «світової полі-
тики», не змінили загальної спрямованості зовнішньополітичної ді-
яльності держави. Вперше офіційно про зміну зовнішньополітичної
орієнтації країни було заявлено Віль гальмом II ще в 1896 р. Усе го-
лосніше в рейхстазі лунали голоси офіційних представників влади,
що закликали відмовитися від політики стороннього мрійливого спо-
стерігача, яку нібито раніше займала країна, і перейти до політики
дій, тому що, на їх думку, Німеччина почала мати власні інтереси у
всіх частинах світу.
До державного апарату країни проникало все більше відвертих
мілітаристів і пангерманістів, безпосередньо пов’язаних з найбіль-
шими промисловцями країни. Будучи у верхніх ешелонах влади, вони
практично направляли усю внутрішню і зовнішню політику держа-
ви. Цілі німецьких промисловців були представлені, окрім ЧИНО8-
300_________________ХадідХГІ____________________
ницького апарата, генеральним штабом і військовим міністерством.
Німеччина, яка готувалася до світової війни, різко збільшувала чи-
сельність своєї армії, за темпами зростання якої вона залишила по-
заду всі інші країни Західної Європи. Неухильно зростав випуск
продукції воєнної промисловості, збільшувалися витрати на озбро-
єння, які в 1913р. склали вже 76,7 % державного бюджету.
Форсована підготовка до війни відбивалася не тільки на матері-
альній сфері. У Німеччині спостерігався також процес психологіч-
ної підготовки суспільства до великої війни. Ірраціоналізм вчення
Ф. Ніцше, М. Шпенглера, О. Шопенгауера та інших німецьких філо-
софів кінця ХІХ - початку XX ст. доповнювався відверто реакцій-
ними положеннями німецькихсоціояогів(М. Вебер, О. Аммон). Так,
Макс Вебер ще в і 895 р. висловив сенсаційну фразу про те, що
«об'єднання Німеччини було юнацькою витівкою, яку нація зроби-
ла на схилі своїх років' і яку через її дороговизну краще було б не
робити, якщо вона повинна була стати завершенням, а не вихідним
пунктом німецької світової політики». Визначний внесок в обгрун-
тування і реалізацію «світової політики» зробили геополітики Фрід-
ріх Рапгцель, Хаусгон Чемберлен, Карл Хаус Хофер та і н. їх теорії
стали соціологічною аргументацією політики підготовки і розв’яза-
ння світової війни. Положення геополітики органічно увійшли до
зовнішньополітичних програм Фрідріха Гсльштейна і Курта Рітцле-
ра, які мали далеко не академічний характер, а були основою прак-
тичної діяльності для німецької дипломатії.
У міру загострення міжнародного становища, конфронтації
імперіалістичних блоків, яка все посилювалася, завдання боротьби
за розуми, за Інтеграцію молоді висувалося урядом на перший план.
Воно диктувалося як внутрішніми цілями, так і зовнішньополітич-
ними планами кайзерівської держави. Німеччині потрібен був сол-
дат, спроможний найближчим часом вести боротьбу з «внутрішнім»
ворогом (соціал-демократією) І готовий безмовно стати «гарматним
м’ясом» при реалізації загарбницьких планів німецького імперіа-
лізму. Психологічна обробка населення була одним із важливих ін-
струментів підготовки держави до світової війни. їй підлягали орга-
ни буржуазної пропаганди, когорта німецьких учених, звертаючись
до яких, кронпринц у свій час сказав; «Немає користі в тому, щоб
вивчати слабість і недоліки нашої країни... Ми скоріше прагнемо до
того, щоб підкреслити і розвинути нашу німецько-національну на-
родність на противагу космополітичним нахилам, які загрожують
книччнял НА ЯвЧАТКУ XX аа.
301
стерти наші народні особливості». Побажання спадкоємця імпер-
ського престолу, який, не очікуючи вказівок німецьких професорів,
сам розпочав їх повчати, не було дисонансом у політичному житті
країни. Навпаки, воно вже звучало раніше і досить органічно впису-
валося у вказівку Мольтке, дану ним історикам: «Борг піїта з любові
до батьківщини - не руйнувати престиж тих особистостей, з якими
пов’язані перемоги нашої армії».
Німецькі військові керівники проявляли ініціативу не тільки в
питаннях формування напрямку майбутніх територіальних загарбань,
але доволі часто демонстрували знання політичних трактатів своїх
співвітчизників, виступаючи найчастіше своєрідними популяриза-
торами Ідей німецьких філософів, Істориків, СОЦІОЛОГІВ. Це ПОЛО;
ження не викликає сумніву, тому що інакше неможливо пояснити
смислову Ідентичність вислову того ж Мольтке та квінтесенцій Ніц-
ше. Якщо останній вустами Заратустри заявляв: «Любіть мир як за-
сіб до нових воєн. І при цьому - короткий мир - більше, ніж дов-
гий», то Натомість Мольтке риторично вигукував: «...війна - ланка
божественної світобудови. У ній проявляються найблагородніїш че-
сноти людини - мужність і самовідданість, вірність обов’язку і гоїо-'
вність пожертвувати власним життям. Без війни мир ув’язнув би в
матеріалізмі». ЦІ та інші численні висловлювання німецьких гене-
ралів, професорів, учителів афористично узагальнювали сенс ство-
рюваної в Німеччині системи мілітаризму, без функціонування якої
важко було спонукати націю винести на собі тягар військового бю-
джету, атмосферу нестатків тощо.
Уряд надзвичайно турбувала політична благонадійність армії. Для
її зміцнення дуже важлива роль відводилася роботі з молоддю, ви-
хованню її в «ура-патріотичному дусі». З огляду на це великого зна-
чення набула народна школа. У своїх мемуарах Вільгельм її зізнава-
вся, що, ставши Імператором, він виробив навчальну програму для
молоді і, незважаючи на окремі протести деяких професорів, втілив
її у життя. Його програма передбачала поетапне виховання молоді,
насичення її свідомості антисоціал істинними настроями (вимога ві-
рності імператору тілом і душею). Найважливішою ланкою вихо-
вання «гарного німця», на думку Вільгельма II, була армія. «Я вва-
жаю служіння в армії виховним засобом», - стверджував кайзер. Цей
погляд поділяли його сподвижники. Мольтке називав армію «вели-
кою виховною установою». Особлива роль у насадженні духу вояч-
чини в країні належала численним мілітаристським і напівмілітари-
302_______________________Розділ XVI___________________________
стським організаціям, які завойовували увагу мас і впливали на сві-
домість нації. їх було багато, але особливо «плідно» на поприщі ду-
ховного розтління працювали «Німецьке колоніальне товариство»
(1887), «Пангерманський союз» (1891), «Німецький флотський союз»
(1889), «Імперський союз боротьби проти соціал-демократії» (1904),
«Німецький військовий союз» (1912), «Союз молодої Німеччини»
(1911) і десятки інших середніх і дрібних об’єднань, їх діяльність,
література, яка випускалася масовими тиражами, робили свою справу,
ведучи цілеспрямовану обробку населення країни, готуючи його до
загарбницької війни.
Пангерманці виступали за встановлення німецького світового
панування. Вони вимагали захоплення англійських, французьких,
португальських, бельгійських колоній, приєднання до Німеччини
територій, заселених австрійськими німцями, північно-східних ра-
йонів франції, а також Голландії, Бельгії, скандинавських країн. Ба-
зою для реалізації цих планів повинна була слугувати так звана «Се-
рединна Європа», яка знаходилася б під німецькою егідою.
Пангерманці наполягали на відторгненні від Росії Прибалтики^
планували захоплення Польщі, України І навіть Кавказу, звідки мали
намір загрожувати Британській Індії. Османську імперію вони зби-
ралися перетворити на німецьку колонію. У пангерманських колах
розроблялися проекти створення величезної німецької колоніальної
імперії - «Серединної Африки», а Бразилія, Аргентина та інші краї-
ни Латинської Америки повинні були стати плацдармом у боротьбі
проти США за встановлення панування Німеччини на Американсь-
кому континенті.
Такі плани, проекти німецької буржуазії і юнкерства підживлю-
валися відчуттям обділеності на світових ринках, тому щодо 1914 р.
Німеччина володіла колоніальною територією в три з половиною
рази меншою, ніж у Франції та в одинадцять з половиною разів ме-
ншою, ніж Англія. Кількість населення у німецьких колоній було в
32 рази меншим, ніж у колоніях Англії.
Як німецький варіант загального імперіалізму, світова політика
зводилася до намагання підняти Німеччину від рівня континенталь-
ної держави до становища рівноправної з Британською імперією
світової держави. Але навіть така зміна статусу Німеччини в євро-
пейській, а тепер і у всесвітній системі держав скромна порівняно зі
встановленням нею власного світового панування, неодмінно була
пов’язана з війною.
______________НІМЕЧЧИНА НА 1МЧМГКУ XX ая.______________303
Наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. найважливіші державні посади в Ні-
меччині зайняли політики, які відверто заявляли про необхідність
готуватися до війни^Видатним представником цього напрямку був
Бернгард фон Бкміов, який у 1900 р. замінив старого Гогенлое на
посаді канцлера (1900-1909). «Пройшли вже часи, - заявляй Бюлов
у рейхстазі в 1897 р., - коли інші народи поділяли між собою землі і
води, а німці задовольнялися лише блакитним небом... Ми вимагає-
мо для себе місця під сонцем». Цей виступ князя Бюлова став офі-
ційним проголошенням курсу «СВІТОВОЇ політики».
Величезну роль у житті опруссаченої Німеччини, відіграли війсь-
кові. Згідно з конституцією 1871 р. усі питання управління війська-
ми, кадрової політики та організації армії перебували у винятково-
му віданні корони. Збереження цієї, власне кажучи, безконтрольної
командної впади кайзера було однією з основ консервативного мі-
літаризму, яка дозволяла аристократичній еліті контролювати армію
як могутній інструмент влади усередині країни.
Німецьке військове керівництво поділялося натри частини: вій-
ськове міністерство, військовий кабінет та Генеральний штаб.
Особливе становите в армії і країні займала кайзерівська головна
квартира, яка була дітииіем «особистого правління» Вільгельма 11.
Система управління армією була орієнтована на всіляке посилення
особистої командної влади Вільгельма II, який сам був, власне кажу-
чи, лише військовим напівдияетантом. Генеральний штаб, відповіда-
льний тільки перед «верховним воєначальником», тобто кайзером,
розпитав як політичні, так І військові аспекти стратегічного плану-
вання лише з огляду на ефективність намічуваних ним заходів.
Прусська армія Укладала найбільш значний контингент Імперсь-
кої армії і здебільшого визначала її характер при виконанні своїх
функцій як поза-межами, так і всередині країни. Найважливішим
підсумком стратегічного планування стада розробка шефом пруссь-
ко-німецького Генерального штабу (у 1891-1905 рр.) генералом Аль-
фредом фон Шліффеном плану війни на два фронти - проти Росії і
Франції, вперше викладеного ним у 1892 р.
Тим часом створення грандіозного військово-морського флоту,
на думку німецьких правлячих кіл, повинне було покласти край бри-
танському пануванню на морях. У 1898 р. рейхстаг, за пропозицією
адмірала А. Тірпіца, прийняв першу велику морську програму. Ши-
року агітацію за будівництво військово-морського флоту розгорнув
Флотський союз.
304______________________пгя^ілхуі__________________________
«Творець» німецького флоту Альфред фон Тірпіц розбудовував
його зовсім не для забезпечення миру з Англією, а задля війни з
нею. За його задумом, Німеччина повинна була завести могутній вій-
ськовий флот, що дало б їй змогу обминути «небезпечну зону» на-
зрілої протидії з боку Великобританії, для якої напад на німецькі
військово-морські сили став би занадто ризикованим. Головними про-
тиріччями на міжнародній арені стали англо-німецькі, оскільки зре-
штою територіальний переділ світу міг бути здійснений головним
чином за рахунок Англії.
Серед прихильників «світової політики» не було єдності в пи-
таннях форм і методів її здійснення. Пангерманський союз і його
дочірні організації, до складу яких входили юнкерство І представ-
ники важкої індустрії, наполягали на силових методах, тобто наси-
льницькому захопленні чужих територій. Набагато гнучкішими були
представники банківського капіталу, власники нових галузей про-
мисловості, а також промисловості готових виробів. На їхню дум-
ку, набагато ефективнішими і, головне, безпечнішими були непря-
мі методи експансії («мирне проникнення»), тим більше що ці за
соби не без успіху були використані при будівництві Багдадської
залізниці.
Досить значних зусиль німецьке керівництво докладало до роз-
палювання англо-російських та англо-французьких протиріч.
У цілому, торкаючись проблем міжнародних відносин початку
XX ст., слід визнати, що Німеччина являла собою одну з ланок у
природному ланцюзі розвитку міжімперіалістичних протиріч. Ці про-
тиріччя неодноразово ставили мир на грань війни. Так було за часів
канцлерства Бюлова-у зв’язку з питанням про Марокко, коли зіткну-
лися інтереси Франції і Німеччини. Німеччина, бажаючи міцно утве-
рдитися на узбережжі Атлантики, зажадала собі порт Агадір, Але
тут вона зустріла вперту протидію з боку Франції. Тоді, користую-
чись тимчасовим послабленням Росії в результаті війни з Японією,
Німеччина зажадала скликати міжнародну конференцію з мароккан-
ського питання.
Щоб уникнути збройного конфлікту, така конференція була скли-
кана в 1906 р. у Асьхесірасі (на півдні Іспанії1), на цій конференції
дипломатичну перемогу одержала Франція. Конференція формаль-
но визнала рівність економічних інтересів усіх «великих держав» у
Марокко, але підтримку внутрішнього порядку-», країні, контроль
над марокканською поліцією поклала на Францію. Це був великий
_______________НІМЕЧЧИНА НА ПОЧАТКУ XX «от._______________305
успіх французького зовнішньополітичного відомства, який відкрив
дорогу для поневолення Марокко.
У 1909 р. Німеччина і Франція уклали угоду про рівні можливос-
ті економічної експлуатації Марокко. Німеччина була змушена ви-
знати політичну перевагу Франції в цьому регіоні. Однак улітку 1911р.
Німеччина виступила з відкритою претензією на нові колоніальні
володіння. У 1911 р. вибухнула друга марокканська криза. Приво-
дом до неї слугувала окупація французами столиці Марокко (Фес).
Німецький уряд спочатку надіслав у марокканські води канонерку
«Пантера», а потім крейсер. Загострення стосунків між Німеччиною
та Францією ледве не призвело до війни. Лише загрозлива позиція
Англії змусила Німеччину відступитися. Однак після марокканської
кризи Німеччина почала озброюватися ще більш інтенсивно. Розпо-
чалося будівництво підводного флоту, збільшилася чисельність на-
дводного, сухопутної армії, поспішно перебудовувалися старі фор-
теці, будувалися нові.
Боснійська криза 1908-1909 рр., опір з боку Англії, Франції і Ро-
сії з приводу Багдадської залізниці, морські закони 1898, 1900 рр. і
нові програми військово-морського будівництва 1906 і 1908 рр., допо-
внення до закону про флот від 191.2 р., які посилили військово-мор-
ське суперництво - ці га багато Інших факторів погіршували міжна-
родне становище Німеччини, спричиняли її міжнародну ізоляцію.
Відповідними кроками з боку Німеччини було різке збільшення
бюджетних коштів на військові потреби, а першу чергу на розвиток
сухопутних збройних рил. Німецький генеральний штаб вирахував,
що 1914 рік - найбільш сприятливий для початку великої війни.
Успііхи зовнішньої політики Німеччини; у тому числі й у галузі'
колоніальних надбань, чималою мірою залежали від внутрішньопо-
літичної стабільності німецького суспільства.
Політична ситуація у Німеччині на початку XX ст. характеризува-
лася прагненням правлячих кіл здійснювати «політику змикання» ні-
мецького монополістичного капіталу і юнкерства для протидії зрос-
таючому впливу соціал-демократії і здійснення «світової політики».
Система політичних партій, яка склалася в Німеччині в останній тре-
тині ХІХ ст., збереглася з незначними змінами й у 1900-1914 рр.
Украй правий фланг у ЦІЙ системі займали консерватори, які, у
свою чергу, поділялися на староконсерваторів та імперських («віль-
них») консерваторів. У першій групі майже в «чистому» вигляді були
представлені остельбськІ поміщики. В другій групі, окрім пруссь-
306_____________________Увяяит____________________-_______
ких аграріїв, була і деяка частина промислових магнатів (Кірдорф,
фон Штумм та ін.). Однак в обох групах тон задавали прусські юн-
кери. Вони виступали за посилення особистої влади кайзера і за ви-
лучення з конституції будь-яких згадок про демократичні свободи,
зберігали провідне становище в державному апараті і прусському
ландтазі.
Істотну допомогу консерваторам надавав «Союз сільських хазяї-
нів» (1893), який поширював свій вплив далеко поза межі Пруссії і
нараховував декілька сотень тисяч членів. Щорічно (у лютому) здій-
снювані з'їзди «Союзу» супроводжувалися шовіністично-монархіч-
ними демонстраціями, які слугували своєрідним нагадуванням уря-
ду про кастові інтереси аграріїв.
Інтереси найбільш могутніх сил промислового і банківського ка-
піталу виражала націонал-ліберальна партія, яка спиралася на
Центральний союз німецьких промисловців і масові мілітаристські
та націоналістичні організації, такі як Пангерманський союз та ін.
Уже наприкінці XIX ст. партія бажала «настання паузи в галузі соці-
ально-політичних реформ». Подібної тактики націонал-ліберал №
дотримували аж до Першої світової війни. Окрім цього, націонал-
ліберали замовчували необхідність проведення назрілих перетворень
виборчих систем в окремих державах, зокрема у Пруссії, і зосереди-
ли всю свою увагу на боротьбі проти соціал-демократії. Так, у 1904 р.
вони разом з деякими консерваторами вступили до «імперського
союзу боротьби проти соціал-демократії».
У партії була відсутня єдність у зв'язку з тим, що вона виражала
інтереси не тільки монополістичної, але й немонополістинної бур-
жуазії, особливо південнонімецьких земель. Останні наполягали на
співробітництві з ліберальними партіями - Вільнодумною народною
партією, Вільнодумним об’єднанням і Німецькою народною парті-
єю. У 1910 р. ці 3 ліберальні партії об’єдналися у Прогресивну на-
родну партію. Ліберальні партії дотримувалися політики визнання
необхідності проведення ряду демократичних реформ (виборчої си-.
стеми в декількох землях, розширення самоврядування громад, роз-
ширення галузі трудового законодавства).
Нарешті, серед партій, які активно працювали над реалізацією
урядової концепції «змикання сил», не можна не відзначити католи-
цьку партію Центру. її соціальний склад був досить строкатим: по-
міщики, заможне селянство південно-західної і середньої Німеччи-
ни, капітани численної промисловості Рейнсько-Вестфальської об-
___________КІМЕЧЧЯЙЛ ЯА ВвЧАТКУ XX ОЯ.____307
ласті, численні верстви поляків, датчан, ельзасців, робітника захід*
мої Німеччини. Цементуючим фактором настільки різнорідних соці-
альних сил було католицьке віросповідання. Католицька партія
Центру прагнула реалізувати програму християнсько-соціальних
реформ, обіцяла боротися за інтереси дрібних і середніх селян, під-
тримувати сепаратистські прагнення баварських, ганиоверських і
взагалі південних поміщиків, відстоювати права пригноблених на-
родів, домагатися робітничого законодавства. Її серйозною соціаль-
ною опорою, окрім католицького селянства, були християнські проф-
спілки. Така широкомовна програма неодноразово спонукала депу-
татів від цієї партії виступати в рейхстазі з опозиційними промовами,
але щодо принципових питань партія переважно підтримувала по-
літику уряду і протистояла соціал-демократії.
Саме цілями боротьби Із соціал-демократією і бажанням здійс-
нення економічних зовнішньополітичних планів зумовлювалася «по-
літика змикання», здійснювана Бернгардом Бюловим.
2. свшавнщх м вогегьм німецького
робітничого класу з початку ххсш.ла ізи р.
Думка про те, що робітничий клас своїми акціями може внести
корективи до зовнішньополітичних планів кайзерівської держави
(досвід інтернаціоналістської поведінки соціал-демократичної пар-
тії, її вождів уже був - події франко-прусської війни) здатна була
позбавити керівництво Німеччини рівноваги і штовхнути його на
досить небезпечний крок. «Якщо існує можливість, що за серйозно-
го зовнішнього конфлікту половина армії виявиться скованою все-
редині країни в результаті загального страйку, ми програли... Поки
соцІал-демократичні вожді не вигнані з рейхстагу солдатами і не
розстріляні, на поліпшення сподіватися нічого», «...Спочатку пере-
стріляти, обезглавити, знешкодити соціалістів, якщо потрібно - за
допомогою кровопролиття, а потім зовнішня війна, але не раніше...»
Так уважав Вільгельм П. Питання про заходи, до яких слід удатися
на випадок війни у відповідь на спробу соціал-демократії паралізу-
вали армію, неодноразово порушувалося в урядових колах і не сті-
льки в теоретичному плані, скільки в практичній площині. Це розу-
мів уряд, це чітко усвідомлювали лідери німецької соціал-демокра-
308________________________Розділ ХУі__________________________
тії. Август Бебсль. виступаючи 7 грудня 1905 р. у рейхстазі, прямо
заявив німецьким мілітаристам: «Без німецького робітничого класу
ви ніякої війни вести не зможете. Якщо він відмовиться, вам каюк...»
Така ситуація спонукала правлячі кола серйозно ставитися до соціа-
льних проблем, до робітничого руху в цілому. Що стосується німець-
кого імператора, то таке становище викликало в нього крайнє роз-
дратування.
Однак уся економічна кон’юнктура була такою, що професіона-
лізм, економізм, реформізм усе більше впливали і відтісняли коли-
шній революційний дух - це було очевидним для всіх, про це писа-
ли і говорили. Вільгельм, знаючи це, не вважав революцію можли-
вою. Відтак він ставав нестримно грубим і зухвалим у
висловлюваннях стосовно соціал-демократів. Протягом останнього
десятиліття ХІХ і в перші роки XX ст. Вільгельм публічно ганьбив
соціал-демократію, називаючи їх людьми, які «Не мають батьківщи-
ни». Оскільки на подібні заяви не можна було адекватно відповідати
(існував «закон про образу величності»), то одного разу у рейхстазі
Бебель заявив: «Я оцінюю кожну імператорську промову приблизно
в сто тисяч нових голосів на нашу користь».
Спробою реанімації консервативних методів боротьби з робіт-
ничим рухом-;ропочатою урядом у грудні 1894 р., було внесення до
рейхстагу закону, спрямованого на посилення каральних заходів за
намагання ліквідації існуючого соціального устрою. Закон був сфо-
рмульований таким чином, що по суті мало не всі прояви діяльності
соціал-демократії можна було підвести під ув’язнення. Однак у тра-
вні 1895 р. він був провалений у рейхстазі.
Другий намір подібного плану (теж виключно спрямований про-
ти соціал-демократів) мав місце в 1900 р., коли вже інший канцлер
(Бюлов) вніс до рейхстагу законопроект, за яким каратимуться като-.
ржними роботами всі особи, що намагаються заважати або загрожу-
вати силою свободі праці. Інтими словами, за спробу боротьби про-
ти штрейкбрехерів робітникам загрожувала каторга. Цей законопро-
ект був також відхилений. Як свідчать наведені факти, протидіяти
робітничому класу новими погрожувальними законами вже було
практично неможливо. Подібних спроб більше не було.
Соціал-демократична партія Німеччини, виступаючи з вимогами
поліпшення становища трудящих, демократизації виборчої системи
в ряді земель, критикуючи мілітаризм і фінансову політику уряду,
залучала на свій бік не тільки робітників, але й частково Інші про-
______________ШМЕЧЧИИЛ ЯЛ ПОЧАТКУ XX ая.____________300
іпарки населення. На 1914 р. у її рядах знаходилося І млн членів,
хоч кількість голосів, відданих за її кандидатів на парламентських
виборах, була значно більша. СДПН у рейхстазі мала численну і си-
льну фракцію, у її підпорядкуванні були сотні депутатів у ландтагах
і муніципалітетах. Крім того, під впливом партії знаходилися вільні
профспілки, які на 1913 р. об’єднували близько 2,5 млн трудящих.
Підставою для такого широкого опозиційного руху було реальне
становище трудящих. За перші 14 років XX ст. реальна заробітна
плата залишалася практично стабільною. Однак за ці роки різко збіль-
шився розрив між реальною заробітною платою і вартістю життя
(28 %). Якщо ж урахувати втрати робітників (через хворобу ~ 1,4 %,
безробіття - 2,5 %, внески по соціальному страхуванню -- 5 % і в
профспілку - 0,8 %), які у 1914 р. склали 9,7 % заробітної плати, то
дійсний розрив між реальною заробітною платою і вартістю життя
складає вже 37,7 %.
Крім вищевказаних факторів, слід мати на увазі, що реальна за-
робітнафлата робітників була досить тісно пов'язана з прямим і не-
прямим оподатковуванням населення. Офіційна статистика пові-
домляла, що державні податки зросли із зростанням потреб держа-
ви за період 1873-1908 рр; з 5,9 до 19,88 марки надушу населення.
Постійного збільшення дотацій вимагали витрати на армію, флот
(за період 1880-1913 рр. витрати на озброєння виросли на 311 %),
державні борги тощо. Мілітаризація, безумовно, була однією з голов-
них причин збільшення прямих податків. За ці роки зростання ви-
трат на військові потреби складало в Англії 30,5 %, у Франції-15%,
у Німеччині - 92 % на одну людину. Якими ж ресурсами користува-
лася кайзерівська імперія, збільшуючи витрати на озброєння? Спро-
буємо з’ясувати. Поряд з надходженнями від експлуатації залізниць
(у Союзі держав вони з 1902 р. складали 46,13 %,ав Пруссії 54 %
від усіх прибутків) велике значення мав прибутковий податок. Так, у
і9 державах Німеччини прибутковий податок складав більше поло-
вини загальних прибутків. Однак у Пруссії не існував поземельний
податок і це за умови, що в чотирьох землях (Мекленбурзі, Ольден-
бурзі; Саксонії І Шварцбурзі) цей податок складав більше ніж п'яту
частину від усіх податків. Значка кількість так званих старих дво-
рянських фамілій була звільнена від усіх видів податків. У той са-
мий час мали місце численні факти порушення закону від 26 берез-
ня 1883 р. про звільнення від державних податків незаможного на-
селення. Більше того, окрім прибуткового податку населенню
Зіо______________________РаадМХГі___________________________
доводилося платити ще і непрямий, церковний, муніципальний та
інші податки.
У всіх європейських країнах того періоду було помітним зрос-
тання податкового тягаря. Однак різке збільшення непрямого опо-
датковування відбулося тільки в Німеччині, особливо в Пруссії (від-
повідно - 112 % і 209 %}. Мова Йде про період 1875-1908 рр. Так, у
бюджеті Німеччини 1913 р. розмір непрямих податків досягав
875 млн марок, у той час як розмір прямих - усього 62 млн марок. За
темпами росту цін на продукти харчування Німеччина залишила
далеко позаду інші капіталістичні держави. Німецькі робітники в 2-
3 рази гірше харчувалися, мали в 1,5 - 4 рази гірші квартири, витра-
чали на лікування, навчання та ін. в 19 разів менше, ніж родини бу-
ржуазії, прибуток яких перевищував 5 тис. марок на рік. Існуюча
допомога бідним, на думку німецького економіста Еміля Монстер-
берга, була схожою на пластир для хворого організму. Усе це негати-
вно позначалося на здоров'ї робітників. Незважаючи на значне зме-
ншення смертності від туберкульозу, захворюваності Інфекційними
хворобами, у цілому число хворих людей з 1897 по 1910 рік зросло
в 8 разів. Знижувалася народжуваність, натомість зростало число
дітей шкільного віку, працюючих жінок і дітей, які вкрай погано ха-
рчувалися, інтенсифікація праці. Безробіття було «вірним супутни-
ком» трудящих протягом усіх років напередодні Першої світової вій-
ни. Катастрофічно зросла плата за житло. За підрахунками Ю. Ку-
чинського, з 1900 по 1914 р. вона збільшилася на 29 % І стала на 23
% вищою, ніж в Англії.
Перелічені дані відтворюють далеко не повну картину реального
становища робітників у Німеччині, однак вони дозволяють усвідо-
мити соціально-економічні фактори, які спричинили підвищену
соціальну активність на початку XX ст,, зрозуміти причини, які зму-
сили державу устати на шлях соціальної політики,
XX ст. розпочалося гострими соціальними конфліктами. Особ-
ливе місце у них займали профспілки, Незважаючи па роздробле-
ність профспілкового руху (вільні, гІрш-дункерські, християнські,
євангелічні), він відігравав досить помітну роль у соціальному орга-
нізмі держави. Крім того, німецькі профспілки при менших прибут-
ках, ніж в англійських тред-юніонів, витрачали в 4 рази більше кош-
тів на страйкову боротьбу, ніж останні.
Роздробленості робітників буржуазія протиставляла чітку орга-
нізованість своїх сил. Вже в 1900 р. існувала значна кількість лід-
___________ЯМЛЕЧЧНЯА ЯА ЯЯЧАТКГ XX аи.____ 311
присмницьких союзів: 19 Імперських, 58 державних і обласних, 121
місцевий. У 1907 р. до їх числа додалося ще 38 імперських, 120 про-
вінційних І обласних, 530 місцевих. Йшов процес відкритого зітк-
нення ді польннх соціальних сил. Гострою була боротьба німецьких
робітників проти законопроекту про підвищення митних тарифів
(1902 р.). «Цей законопроект поглибив протиріччя між різними кла-
сами в таких розмірах, яких ніколи не спостерігалося з моменту Іс-
нування держави», - заявив у вересні 1902 р. Август Бебель. Росій-
ська революція 1905-1907 рр. дала сильний імпульс страйковому
руху в Німеччині. Соціап-демокрагична партія Німеччини і демок-
ратичні кола виступали за рівноправність виборців у Пруссії, Саксо-
и Ії і Гамбурзі, влаштовували демонстрації і страйки. Страйковим
рухом у Німеччині в 1905 р. було охоплено близько півмільйона ро-
бітників. На з’їзді СДПН, який проходив у вересні 1905 р. у Єні,
переважною більшістю була прийнята резолюція на підтримку ма-
сового політичного страйку. У 1906 р. в Гамбурзі було проведено
перший у країні масовий політичний страйк. Соціал-демократи про-
тестували проти підтримки Німеччиною російського царату.
У ході масової боротьби1 німецьких трудящих прискорився про-
цес розмежування в рядах СДПН: визначилися три течії: ліворади-
кальна (марксистська), правоопортуністична ревізіоністська, рефо-
рмістсько-центристська.
Тим часом робітничий клас Німеччини продовжував боротьбу.
Особливо вперті битви відбувалися в 1910 р. у зв’язку з проектом
реформи прусської виборчої системи (німецька «кривава» неділя'б
березня 1910 р., квітнева демонстрація в Берліні тощо, вереснева
битва у Моабіті) і, нарешті, останнім актом великої страйкової бо-
ротьби напередодні Першої світової війни був страйк рурських гір-
ників у 1912 р., який охопив понад 200 тис. шахтарів. Активність
пролетаріату в 1912 р. була навіть вищою, ніж у 1905 р. Робітники
висували не тільки економічні, але й політичні вимоги.
л.шмтям седмлмшх єптнив у шличчмш
КАВІКіШІ ВЕ№ЮІ СВП8ВВЇ ВІЙИМ
Підвищення соціальної напруженості в суспільстві напередодні
Першої світової війни, яке, зокрема, проявилося у збільшенні кіль-
312_______________________Роад/д ХУ1___________________________
кості страйків і локаутів, на думку західнонімецького дослідника
М. Р. Лепсіуса, було проявом протиріч між передовою «індустрією»
Німеччини та авторитарно-монархічною політичною системою кра-
їни, іншими словами, свідченням запізнювання демократизації
стосовно індустріалізації. Більш розгорнуто цю ідею представив
Д. Гро, який досить своєрідно визначив розвиток історії Німецької
імперії, виокремивши три її найважливіших структурних елементи:
1) відсутність фундаментального консенсусу класів і груп; 2) прус-
сько-німецька форма конституційної системи; 3) світова експансія з
метою збереження внутрішньополітичного статус-кво, яка базуєть-
ся на союзі великого юнкерського господарства і важкої промисло-
вості. Боротьба німецьких робітничих І демократичних сил суспіль-
ства дозволила домогтися поліпшення умов праці, декількох досить
дійових кроків держави'в галузі робітничого законодавства і пози-
тивної зміни становища організованих робітників (закон 1908 р. про
союзи І збори).
Політика держави стосовно соціального питання, з одного боку, і
сила держави, з іншого - змусили керівників СДПН усвідомити той
факт, що боротьба за демократію і соціальну справедливість буде
складною і тривалою, вона потребуватиме компромісів та співробі-
тництва з іншими партіями. За цих умов вени, услід за Бернштей-
ном, зосередили зусилля на здійсненні конкретних реформ, прове-
дення яких змушувало їх Йти на співробітництво не тільки з демок-
ратами і лібералами, але навіть з націоналістами і самим урядом.
Люди, які перебували у керівництві СДПН, очолили праве крило в
партії, керували соціал-демократичною фракцією в рейхстазі. У своїх
діях вони виходили з досвіду міжнародного робітничого руху, зок-
рема з досвіду поразки російської революції, яка, на їх думку, пови-
нна була стати серйозним попередженням пртти орієнтації на рево-
люційні методи боротьби.
Центристи на чолі з К. Каутським, офіційно не порвавши з теорі-
єю Маркса і залишаючись формально на позиціях ортодоксів у тео-
рії, на практиці діяли разом із правими. Відстоюючи стратегію об-
логи, виморювання капіталізму, вони побоювалися можливості по-
разки революції в Німеччині і намагалися знайти інші шляхи для
рішення назрілих соціальних проблем.
Німецькі ліві (Р. Люксембург, К. Лібкнекг, К. Цеткін) різко висту-
пали як проти ревізіоністів, так і проти всіх, хто орієнтувався на ре-
формістський шлях розвитку. їх позиція диктувалася переконанням
_______________НІМЕЧЧИНА ДГЛ Л0ЧАГКУ XX ст._______________ 313
у тому, що досягнутий ступінь зрілості капіталізму підготував суспі-
льство до соціалістичної революції. При цьому вони пропонували
використовувати досвід російських революціонерів (масовий полі-
тичний страйк, організацію збройного повстання).
Піднесення масового робітничого руху, яке спостерігалося напе-
редодні Першої світової війни, викликало не тільки активність дія-
чів лівого крила соціал-демократії, але й спонукало пробудження
політичної свідомості широких мас дрібної буржуазії, загострення
міжнаціональних стосунків («цабернський інцидент»). У країні на-
зрівала політична криза. .
Подібна ситуація викликала серйозну заклопотаність правлячих
кіл Німеччини, тому що відсутність внутрішньополітичної стабіль-
ності не дозволяла їм діяти рішуче в питаннях реалізації своїх зов-
нішньополітичних планів.
У політичних колах Німеччини виникали серйозні розходження
не стільки навколо проблем економічного і політичного переважан-
ня, скільки навколо питань щодо способів внутрішньополітичної
стабілізації суспільства в цілому Це питання набуло для панівних
класів країни особливо великого значення і настійно вимагало вирі-
шення; Вже в цей час серед правлячих кіл Німеччини існувало два
напрямки розв'язання цього питання, зіткнення між якими призве-
ло в роки війни до гострої політичної боротьби. Напередодні війни
насамперед звертає неї себе увагу наявність сильної опозиції уряду
справа і відносно слабкої опозиції зліва. Мабуть, жоден уряд з часу
утворення Німецької імперії в 1871 р., окрім хіба що уряду Капріві,
не викликав такої недовіри правих кіл, як уряд Бетман-Гольвега^Вони
звинувачували Бетман-Гольвега в слабості, яка нібито проявлялася
в зовнішній політиці в поступливості країнам Антанти, а у внут-
рішній політиці лівим течіям у країні.
При всій неоднозначності оцінок уряду Бетман-Гольвега, які
мали місце як у спогадах його сучасників, так і в працях дослід-
ників більш пізнього періоду, слід виокремити особливу роль ка-
нцлера в справі підпорядкування соціал-демократії, а через неї і
робітничого класу Інтересам буржуазної держави. Для Бетман-
Гольвега була властивою досить реалістична оцінка значимості
сил і потенційних можливостей своїх союзників, а також І своїх
опонентів*
і Той факт, що Бетман-Гольвег залишався рейхсканцлером протя-
гом восьми років, причому в один із найбільш вирішальних періодів
314 ______________________Розд/д ХУі__________________________
в історії кайзерівської Німеччини, уже сам по собі говорить про те,
що його уряд достатньо захищав інтереси монархії і торгово-проми-
слового капіталу: він здійснив останню підготовку до переділу сві-
ту, розв’язав Першу світову війну І протримався при владі протягом
перших трьох років війни, намагаючись здійснити кроки на шляху
до інтеграції соціал-демократії в державну систему влади. Відмови-
вшись здебільшого від методів грубого насильства і включивши до
арсеналу своєї політики більш гнучкі прийоми взаємин з лідерами
СДПН, включаючи І політичний діалог, канцлер гідно оцінив резуль-
тати парламентських виборів 1912 р. Мова йшла про загальний про-
цес полівіння в країні, який проявився у збільшенні числа супутни-
ків соціал-демократії Із середовища дрібної буржуазії. Результатом
цього явища було різке збільшення соціал-демократичної фракції (за
СДПН було подано 34,8 % голосів виборців, І кількість їх мандатів у
рейхстазі збільшилася з-43 до 110).
Відтепер буржуазні партії у своїх парламентських комбінаціях
значно більше, ніж раніше, повинні були рахуватися з позицією цієї
фракції. Саме ж керівництво СДПН, її парламентське представниц-
тво виявилося в дещо двозначному становищі. Воно полягало в тому,
що в очах громадськості соціал-демократи виглядали революційни-
ми радикалами, які мали за мету побудову соціалізму, однак уже прак-
тично з початку XX ст. більшість вождів партії, як І значна частина
самої партії, розглядали парламентаризм як єдиний шлях до соціа-
льної демократії. Слабкі і двозначні позиції «щирого марксиста і
революціонера» К. Каутського, як і ДІЇ лівих соціал-демократів, по
суті істотно не змінювали ситуацію.
Зростання опортунізму в рядах соціал-демократії, виступ її ліде-
рів на «захистбатьківщини» у майбутній війні; неоднозначність по-
ведінки в період страйків і політичних рухів робітників і, нарешті,
голосування за кредити на озброєння (19(3) свідчили, що процес
Зближення керівництва СДПН, Його інтеграції в програму дій офі-
ційної політики досить поглибився ще в довоєнний час. Діями свого
уряду Бетман-Годьвег тільки посилив цю тенденцію, що й дозволи-
ло йому в роки війни проголосити новий курс стосовно соціал-де-
мократії.
Таким чином, політичне становище Німеччини напередодні Пер-
шої світової війни характеризувалося наявністю політичної і класо-
вої боротьби і наростанням на цьому підґрунті загальної політичної
кризи.
_______________ШМІЄЧЧЛНА НА ЮТАГІТУ XX ст,_________________ 315
Контрольні питання
1. Визначте характерні риси економічного розвитку Німеччини початку
XX ст.
2. Охарактеризуйте загальні тенденції і психологічний стан німецького
суспільства напередодні Першої світової війни. Подайте своє власне бачен-
ня ропі й місця різних громадських організацій І союзів у пропаганді «сві-
тової політики».
3. Перелічіть факти, які свідчать про міжнародну напруженість і
загострення англо-німецьких і франко-німецьких стосунків з 1900 по
1914р.
4. Розкажіть про систему політичних партій Німеччини початку XX ст.
5. Проаналізуйте становище в німецькому робітничому русі. Назвіть
основні течії в німецькій соціал-демократії.
6. Покажіть об’єктивні причини зростання впливу СДПН серед німець-
ких трудящих.
7. Розкрийте проблему «Соціальне питання і Бетман-Гольвег».
316____________________________________________________
Розділ XVII
НІМЕЧЧИНА В РОКИ
першої світової вчйни
І. РОЛЬ НІМЕЧЧИНИ
В РОЗРЯЗАНИІ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
1 серпня 1914 р. у центрі Європи спалахнула Перша світова вій-
на. Якими були її причини? Як могло статися, що народи багатьох,
країн виявилися втягненими в кровопролитну бойню? У липні 1914 р.
усі європейські держави (крім Великобританії') переслідували цілі,
які виходили поза рамки статус-кво (у тому числі й Німеччина). При-
чиною Першої світової війни було зіткнення інтересів європейських
великих держав. Кожна із сторін висувала свою власну версію, дуже
далеку від істини. Так, у серпні 1914 р. більшість німців вважало,
що війна, яка розпочинається, для Німеччини є оборонна, справед-
лива війна, утім, точно так само думали англійці, росіяни, францу-
зи. Висновок Паризької мирної конференції про повну відповідаль-
ність німців за розв’язання війни був для Німеччини великим пси-
хологічним шоком. Макс Вебер справедливо писав про отруйне
насичення політичного життя питанням відповідальності за війну
марним і шкідливим, оскільки однозначно відповісти на запитання
про головного відповідального за війну дотепер неможливо. Як ува-
жає О. Пленков, немає жодних підстав для того, щоб звести цей за-
плутаний клубок амбіцій, імперських настанов, експансіоністських
цілей, егоїстичних намірів до єдиного знаменника.
Започаткована Фріцем Фіщером у його праці «Ривок до світово-
го панування» спроба відповісти на це питання привела автора до
висновку про особливу відповідальність Німеччини за розв’язання
війни. Визнаючи значення цієї наукової праці, не беручи під сумнів
багато положень автора, слід все ж таки визнати, що* в його викла-
______отютадшіі в роки «миру «тиаУ Кіш 317
денні Німеччина виявилася ніби вирваною з європейського контекс-
ту, а це створює перекручену картину дійсності.
Історія найбільших капіталістичних країн Німеччини, Англії,
Франції, США, Росії таіншіїх переконливо свідчить, що Перша сві-
това війна виникла не. раптово, підготовка до неї велася за багато
десятиліть до її початку.
Уже наприкінці XIX ст. чітко проявлялася нерівномірність еконо-
мічного І політичного розвитку капіталізму в різних країнах, що при-
звело до порушення рівноваги у світовій системі капіталістичного
господарства Й, у свою чергу, породило численні імперіалістичні
війни локального характеру- іспано-американську (1898), англо-
бурську (1899-1902), російсько-японську (1904-1905). Це були вій-
ни за переділ світу, тему що до кінця XIX ст. фактично закінчився
ПОДІЛ світу.
Німецька імперія (Кайзерівська Німеччина) 1871-1918 рр.
На початку XX ст. вирізнялася особлива агресивність німецького
імперіалізму. Частково це пояснюється самим процесом об’єднання
318______________________Яявдм хуп__________________________
(у результаті династичних воєн). Хоча, безумовно, саме об'єднання
Німеччини було Історично необхідним, закономірним явищем. Од-
нак захоплення Ельзасу і Лотарингії показало, що панівні класи Ні-
меччини прагнуть не тільки до об’єднання, але й до грабежу чужих
земель. З самого початку Німецька імперія виступила як агресивна
держава.
Юнкерство і буржуазія у власних планах зовнішньої політики
мали практично однакові цілі. Поміщики-юнкерн прагнули до захо-
плення чужих земель, нових територій для того, щоб розвивався ка-
піталізм у сільському господарстві прусським шляхом. Буржуазії
потрібні були ринки сировини і збуту, джерела одержання максима-
льних прибутків.
Із ким же належало Німеччині вступити в боротьбу за колонії?
Насамперед зі старими колоніальними державами: Англією і Фран-
цією. Англо-німецькі протиріччя різко загострилися в останній тре-
тині ХІХ - на початку XX ст. (1880-1903).
Що стосується Франції, то відносини Німеччини з Францією стали
ворожими значно раніше.
І. Завершення франко-прусської війни й умови мирного догово-
ру були вигідними для Німеччини і натомість значно погіршили ста-
новище Франції. Втрата останньою Ельзасу І Лотарингії означала
втрату країною 145 тис. км території з населенням 1,5 млн чол., по-
збавлення Франції районів, багатих на залізну руду і вугілля; тимча-
сову окупацію і пограбування 43 з 87 департаментів Франції, випла-
ту нею 5 млрд контрибуції і збереження окупаційного статусу аж до
повної виплати зазначеної суми (утримання німецьких військ також
лягало на переможену країну). Таким чином, втрата Ельзасу І Лота-
рингії для Франції була непримиренним фактом.
2. Інтереси Німеччини і Франції зіштовхувалися на шляхах до
колоніальних захоплень, а саме: і Франція, І Німеччина прагнули
своєї присутності (через колонії') у Китаї та Африці.
На початку фрапко-лрусської війни К. Маркс писав у своїй відо-
зві до Генеральної ради І Інтернаціоналу, що поразка Франції у вій-
ні, пограбування Франції Німеччиною кине Францію в обійми Росії,
приведе її до союзу з царською Росією, а це, у свою чергу, приведе
до створення декількох військових союзів, які стануть причиною
нової війни вже в загальноєвропейському масштабі. Маркс передба-
чав неминуче загострення протиріч капіталізму, яке таїло у собі не-
безпеку нових, більш грандіозних воєн.
________НІМЕЧЧИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙКИ 310
Одним із важливих моментів утворення Троїстого союзу було
загострення російсько-німецьких відносин. Протягом багатьох ро-
ків Німеччину пов’язували союзні договори з Росією. Однак у 70-х
рр. обстановка починає змінюватися. Бісмарк не надавав належної
уваги колоніальній політиці. Головним завданням його дипломатії
була ізоляція Франції, локалізована війна проти Франції, перетво-
рення Німеччини на гегемона Західної Європи. Бісмарк прагнув до-
могтися міцних гарантій невтручання третіх держав у війну проти
Франції. В Росії ж Бісмарк бачив головну перешкоду для встанов-
лення німецької гегемонії в Європі. Він боявся посилення Росії -
східного сусіда Німеччини. Тому Німеччина, як і Англія та Австро-
Угорщина, зайняла на Берлінському конгресі антиросійську пози-
цію, По суті це була ізоляція Росії.
У той же час Бісмарк боявся і війни з Росією. Особливо небажа-
ним, на думку Бісмарка, було зближення Росії з Францією, він писав
про небе^реку для Німеччини війни на два фронти, війни досить
затяжної. Цей реалістичний погляд не був врахований німецькими
політиками вільгельмівської Німеччини.
Таким чином, висновок зводився до того, що союзні договори
Німеччини з Росією диктувалися насамперед прагненням Німеччи-
ни знешкодити Росію, зв’язати їй руки, не дати їй можливості висту-
пити на боці Франції проти Німеччини і за рахунок цього перешко-
дити встановленню гегемонії в Європі.
Далі, в австро-російських зіткненнях Німеччина завжди висту-
пала на боці Австро-Угорщини. Інтереси Росії й Австрії стикалися
на Балканах. Австрія не хотіла втратити слов’янські землі, захопле-
ні нею на Балканах. Росії ж був потрібен вихід до Середземного моря.
Для неї створювалася досить сприятлива ситуація на Балканах, оскі-
льки слов’янські народи вбачали в ній свою захисницю. Це ще біль-
ше посилило ворожість Австрії і Німеччини до Росії.
Окрім того, між Росією і Німеччиною виникали і постійно поси-
лювалися економічні протиріччя:
1. Підтримка Німеччиною Австро-Угорщини, з якою у Росії були
давні ^протиріччя на Балканах,
2, Економічні протиріччя, митна війна.
3. Відмова Німеччини в кредитах, необхідних для Росії.
4; Берлінський конгрес, антиросійська політика Бісмарка, пере-
гляд умов Сан-Стефанського мирного договору (небажання допус-
тити Росію до проток і на Балкани).
320______________________тяи хт______________________________
5. Програма пангерманців, яка загрожувала Україні, Кавказу І
протокам (Босфор, Дарданелли) (вплив Німеччини на Туреччину).
Німеччині потрібно було шукати союзників у майбутній війні,
ними виявилися Австро-Угорщина та Італія (а перед самою війною
ще й Румунія).
Отже, Німеччина стала Ініціатором створення першого агресив-
ного блоку - Троїстого союзу, спрямованого проти Франції і Росії.
Троїстий союз з 1882 р. переукладався п’ять разів.
Франції загрожувала політична ізоляція, й уряд Франції став ак-
тивно домагатися заклинення союзу з Росією. В історичній літера-
турі у свій час Йшла суперечка про те, хто насправді був ініціатором
підписання франко-російського союзу. Французькі історики. вважа-
ли, що ініціатором була Росія. Однак джерела говорять, що францу-
зька дипломатія дуже квапилася з підписанням союзу. Проте справа
не в цьому. Важливо інше - Росії теж були потрібні союзники в май-
бутній війні з Німеччиною. І Францію, І Росію турбувало те, що вони
залишилися «без будь-якого союзу».
Прагнення Росії до зближення з Францією в ці роки пояснюється
а) антиросійським поворотом у німецькій: політиці;
б) потребою в кредитах.
Намагання ж Франції до зближення диктувалися загрозою її ізо-
ляції на міжнародній арені.
21 серпня 1891 р. було укладено консультативний пакт у формі
листа між Росією і Францією (міжнародний договір, згідно з яким
договірні країни зобов’язувалися радитися з питань, які їх цікавили).
27 серпня міністр закордонних справ Франції Рібо запропонував
укласти військову конвенцію. Міністерство закордонних справ Ро-
сії затягувало її заклинення. Причини слід шукати в наявності різ-
них груп у правлячих колах Росії, які хиталися, дотримувалися різ-
ної зовнішньої орієнтації. Серед обставин, які примусили Росію під-
писати військову конвенцію, досить важливу роль відіграла митна
війна з Німеччиною, яка вибухнула саме тоді.
Зміст конвенції свідчить про безмежне лицемірство країн, які до-
мовлялися: писалося про збереження миру, в той час як насправді і
Росія, і Франція готувалися не до оборонної в ійни, а до війни з Троїс-
тим союзом за переділ світу. У ряді статей підкреслювалося, що вели-
кого значення не має, хто першим нападе. Заздалегідь обумовлювала-
ся скоординованість дій армій обох держав і збереження дії конвенції
у мирний час. Строк дії конвенції обумовлюва вся термінам існування
________вімеччввл в роки першої світової війвв 321
Троїстого союзу. Фактично франко-російська конвенція розколола
Європу на два ворожих табори, які готували світову війну.
Що ж стосується англо-німецьких протиріч, то вже з середини
80~х рр. XIX ст. для керівних кіл німецької промисловості було ясно,
що найбільш могутнім суперником німецького торговельно-проми-
слового капіталізму є англійський, а не північноамериканський, не
бельгійський і тим більше не французький. Усі етапи переможного
ходу і проникнення німецького капіталу в ті чи Інші частини світо-
вого ринку незмінно змушували підбивати тимчасові підсумки у
формі порівняння і зіставлення німецьких цифр Із цифрами англій-
ськими; при цьому кожен пройдений етап позначав собою гігантсь-
кі успіхи Німеччини.
На боці Німеччини була незрівнянно краща і ширше поставлена,
ніж в Англії, технічна школа всіх ступенів. Не випадково і самі анг-
лійці перед війною 1914 р. відверто заявляли, що їм необхідно в цій
галузі провести реформу за німецькими зразками. Окрім того, Німе-
ччина мада у своєму розпорядженні колосальну армію мандрівних
прикажчиків (комівояжерів), які з величезним успіхом розповсюджу-
вали німецькі товари в найглухішІ закутки Південної і Центральної
Америки, Африки, дещо меншою мірою - Азії, не говорячи вже про
Європу: відносна дешевизна німецьких товарів (обумовлена знач-
ною мірою дешевизною робочих рук у Німеччині); довгострокові
кредити, які давали німецькі торговці І промисловці клієнтам, особ-
ливо в Росії, на Балканському півострові, у Південній та Централь-
ній Америці, у Китаї; уміння пристосуватися до покупця, уважне
вивчення всіх особливостей ринку. Розбещений багатовіковою мо-
нополією на світовому ринку англійський торгово-промисловий ка-
пітал уже відвик від таких прийомів і дуже болісно переживав цю
перевагу німецького капіталу. Небезпека для Англії постійно зрос-
тала. Звичайно, Англія за загальним оборотом зовнішньої торгівлі в
останні передвоєнні роки ще займала перше місце на земній кулі,
але всього на 22 % перевершувала в цьому відношенні Німеччину.
Англії доводилося рахуватися з тим, що у найближчі 10-15 років
Німеччина її наздожене і пережене. Таким чином, англо-німецькі
протиріччя були основними і визначальними в міжнародній політи-
ці початку XX ст. Про наявність англо-німецьких протиріч у торгів-
лі та промисловості на світовому ринку відкрито говорили як Анг-
лія, так і Німеччина. Певного мірою вони були сфокусовані Й у коло-
ніальній-політиці.
322 ________________РаадМ ХУИ ___________
Гострі англо-німецькі протиріччя спостерігалися в зростанні го-
нки озброєнь, у будівництві військового флоту. На 1902 р. випуск
продукції воєнної промисловості зріс у 12 разів порівняно з 1867 р.,
у той час як засоби виробництва в цілому Еіиросли в п’ять разів, а
виробництво товарів споживання втри рази. На 1913 р. чисельність
сухопутної армії Німеччини досягла 790 тис, чол. Тим самим була
створена армія, яка стала однією з найбільших у світі щодо загаль-
ної кількості населення країни. Ще більш разючими були успіхи Ні-
меччини у військово-морському будівництві.
Погіршенню стосунків між Англією та Німеччиною сприяло та-
кож одержання німецьким урядом згоди на будівництво Німеччи-
ною Багдадської залізниці від Туреччини. Можливість англо-німе-
цького військового зіткнення з кожнимднем ставала все реальні-
шою. За таких умов становище Англії, яка залишилася поза
коаліцією, ставало небезпечним. Англія змушена була стати на шлях
відмови від політики «блискучої Ізоляції» через такі причини:
1) втрата країною промислової першості:
2) прагнення до захоплень нових колоній, оскільки саме вони були
основою могутності Англії;
3) неминучість боротьби з Німеччиною 33 КОЛОНІЇ;
4) необхідність мати союзників у майбутній війні.
Англійська дипломатична доктрина «блискучої ізоляції», спря-
мована проти будь-яких тривалих союзів з іншими державами, ста-
вала для Англії небезпечною.
Передумовою зближення Англії' з Францією міг стати поділ Аф-
рики. Першими кроками на шляху до зближення стало врегулюван-
ня Фашодського конфлікту (1898) І угода 1893 р. про поділ сфер впли-
ву Англії і Франції в Східній та Центральній Африці. Що ж стосу-
ється питань зближення з Росією, то цьому послугувало
врегулювання відносин в Азії. Англія тим більш охоче йшла на це
зближення, враховуючи ослаблення Росії у зв’язку з поразкою в ро-
сійсько-японській війні.
Відносно стосунків Англії з Францією і Росією, то вони були да-
леко не погідливими. Між Англією і Францією відбувалася вікова
боротьба - столітня війна в середні віки, суперництво на американ-
ському континенті в ХУП-ХУПІ ст., після Семирічної війни Англія
відібрала Канаду (1763 р.), боротьба за першість у період воєн кінця
XVIII - початку ХІХ ст., боротьба за африканський континент на-
прикінці ХІХ ст. Стосунки з Росією були теж напруженими: бороть-
________вілеччнна а роки вершєі ошоввї війни 323
ба в Азії, на Близькому Сході, на Далекому Сході (союз Англії з Япо-
нією в 1902 р.). Франко-англійська «Сердечна угода», укладена в
Лондоні 8 квітня 1904 свідчила про певні взаємні поступки. Сек-
ретні статті передбачали повний протекторат Англії в Єгипті І Франції
в Марокко, повну домовленість двох провідних європейських дер-
жав з питань зовнішньої політики їзначне обмеження впливу Іспа-
нії в Північній Африці.
Після підписання договору з Францією включення до Антанти
Росії стало одним з невідкладних завдань англійської зовнішньої
політики, тим більше що для цього були всі підстави: 1) Росія шука-
ла сприяння Англії при заклиненні мирного договору з Японією;
2) Англія і Росія прагнули придушення революції в Ірані; 3) Німець-
кий імперіалізм робив спроби проникнути в Іран. Усе це об’єднува-
ло Росію й Англію в боротьбі за Іран і привело до узгодженого його
поділу між двома імперіалістичними державами.
У серпні 1907 р. між Росією й Англією була укладена Конвенція
у справах Персії й Афідністану, у якій простежувався колоніальний
інтерес країн, які домовлялися між собою.
З моменту підписання Конвенції наявним став факт' існування
двох агресивних блоків. Обидва блоки готувалися до війни і поспі-
шно озброювалися. З 1905 по 1914 р. військові та військово-морські
бюджети п’яти великих держав, не рахуючи Німеччини, зросли на
73 %. За такої тривожної обстановки будь-який міжнародний конф-
лікт міг перерости у війну.
У цей час уряд Німеччини те намагався здійснювати кроки, які б
дозволили уникнути військового зіткнення з Англією. Політика діа-
гоналей Бегман-Гольвега полягала в збереженні «світової» політи-
ки, навіть і з небезпекою виникнення світової війни, але в поєднанні
зусиль утримати Англію від участі в ній. Якщо у протистоянні з Ро-
сією та Францією Німеччина робила ставку на свою військову й ін-
дустріально-технічну перевагу в континентальній війні, яка все ще
вважалася найбільш імовірною, то в центрі глобальних розрахунків
Берліна стояла політична угода з Англією про нейтралітет. Ця анг-
ло-німецька угода повинна була знаходитися в тісному взаємозв’яз-
ку з угодою про будівництво флоту, доповненою такими «перифе-
рійними» питаннями, як Багдадська залізниця і колонії.
Однак поїздка до Берліна військового міністра Англії Р. Холдена
влютому 1912 р. закінчилася безрезультатно через відмову німець-
кої сторони від обмежень гонки морських озброєнь. Бетман-Гольвег
324_____________________ншлині_____________________________
спробував домогтися від ВІльгельма IIІ ТІрпіца значних поступок
англійцям, але ця спроба закінчилася невдачею. Не врятувала ситу-
ацію і його спроба дістати відставку. Разом з тим в останні передво-
єнні роки британський нейтралітет продовжував залишатися незмін-
ною метою німецької ЗОВНІШНЬОЇ політики.
У 1912 р. рейхстаг прийняв доповнення до закону про флот, яке
мало особливе значення для безпосередньої підготовки до війни.
Військово-морський флот Німеччини підлягав збільшенню майже
на 60 % від свого колишнього складу крупних бойових одиниць.
Англія у відповідь на це вирішила надалі будувати по два кораблі на
один німецький. У цій гонці морських озброєнь Німеччина посту-
пово почала видихатися.
Ще сподіваючись домогтися нейтралітету Лондона у війні між
двома коаліціями, яка неухильно насувалася, правлячі кола Німеч-
чини вирішили піти на усунення чвар з Англією на колоніальній і
напівколоніальній периферії. Цій меті слугували переговори Берлі-
на з Лондоном про Багдадську залізницю і про поділ португальсь-
ких колоній, який було завершено до липня 1914 р. Однак до рати-
фікації парафованих документів справа так і не дійшла.
Колосальне зростання бюджетних асигнувань на розвиток армії і
флоту, гонка сухопутних І морських озброєнь були нерозривно по-
в’язані з ідеєю превентивної війни, яку розвивало німецьке керівни-
цтво.
Визрівання об’єктивних передумов для розв'язання світової вій-
ни відбувалося на тлі пацифістського руху. Масовий рух 80-х рр.
ХІХ ст., який на початку XX ст. отримав назву пацифізму, в основі
якого лежали філософські концепції про примат права, а не насиль-
ства, про необхідність і можливість мирного вирішення всіх соціа-
льних і національних конфліктів, поступово набирав силу. .
Зростання мілітаризму європейських держав, шо знаходило свій
прояв у чаді мілітаристської пропаганди, у важкому тягарі витрат на
збільшення армій і флотів, у зрослому консерватизмі внутрішньопо-
літичного життя всіх держав і зростанні кількості дипломатичних і
військових конфліктів, які виникали на ґрунті територіально-стра-
тегічних Інтересів, викликало протидію громадськості. Виникали
пацифістські організації із досить широким соціальним спектром
учасників. Усіх їх об'єднувало прагнення домагатися вирішення всіх
міжнародних конфліктів мирним шляхом (третейські суди, припи-
нення гонки озброєнь, загальне роззброювання тощо).
_______иииччш в вакш аевшаК отяяЛ мйии 325
На 1912 р. у 19 країнах світу діяло 136 пацифістських союзів. Ці
організації мали 33 періодичних видання. Шляхом широкої пропа-
ганди в пресі, організації мітингів, демонстрацій, збору підписів вони
намагалися привнести в суспільну свідомість думку про недопущення
воєн, про необхідність накласти шори стриманості на тих європей-
ських політиків, дії яких вели світ до розв’язання світової війни. У
таких своїх заходах пацифісти спиралися на профспілки, Всесвітні
об’єднання юнацьких союзів християн. Ними організовувалися Між-
народні конгреси миру і Міжпарламентські конференції пацифістів.
На цих міжнародних форумах засуджувалися акти насильства й аг-
ресії, висувалися вимоги поважання рівноправності народів і їх права
на самовизначення, виголошувалися відмови окремих громадян і
держав від підтримки тієї країни, яка першою розпочне війну. Дія-
льність пацифістів та їх організацій одержала широке визнання (15
діячів пацифістського руху одержали Нобелівські премії миру).
Суттєвий вплив на розвиток міжнародних стосунків здійснило
інтернаціональне об’єднання робітничих організацій усіх країн - II
Інтернаціонал. Періодично здійснювані цією міжнародною органі-
зацією соціалістів конгреси, окрім проблем боротьби за поліпшення
умов праці, розширення прав трудящих, політичних прав і свобод,
особливу увагу приділяли інтернаціональним масовим виступам
проти небезпеки виникнення війни. Значну роль в антиімперіа-
лістичному вихованні молоці відігравали німецькі ліві (К. Лібкнехг).
З цього питання Інтернаціонал став на шлях співробітництва з па-
цифістами. Останні конгреси П Інтернаціоналу - ШтутгартськиЙ
(1907) І Базельський (1912) закликали соціалістів у випадку виник-
нення війни використовувати викликану нею кризу для прискорен-
ня падіння капіталізму. Однак і пацифісти, і інтернаціоналісти спра-
вляли вплив на меншу частину трудящих. Для більшості з них спі-
льність національних інтересів була набагато вищою за
інтернаціональну солідарність робітників. Це особливо виразно про-
явилося на початку Першої світової війни. Ні пацифісти, ні інтерна-
ціоналісти не спроможні були запобігти її розв’язанню.
Убивство ерцгерцога Франца Фердинанда в Сараєво (28 червня
1914 р.) стало приводом, який рівно через місяць привів світ до вій-
ни. Австро-Угорщина і Німеччина вирішили скористатися цією по-
дією як приводом для розгрому Росії і Франції. Поклавши відпові-
дальність за сараєвське вбивство на Сербію, уряд Австро-Угорщи-
ни, заручившись підтримкою Німеччини, подав сербському уряду
326_____________________Ралділ ХЯГП ______________________
ультиматум. Він складався майже суцільно з пунктів, які стосували-
ся гідності Сербії як суверенної держави і практично означали не-
приховане втручання у внутрішні справи ціа країни. Для відповіді
на ультиматум сербському уряду надавався 'термін 48 год. Хоча се-
рбський уряд і прийняв більшість вимог, 28 липня Австро-Угорщи-
на рушила проти Сербії свої війська, тобто розпочала війну.
Жодна з великих держав не хотіла виступити в ролі ініціатора
воєнних дій. Кожний вичікував будь-якого необережного кроку збоку
своїх супротивників, щоб потім звинуватити їх в агресивних намі-
рах, самому ж виступити перед громадською думкою благородною
жертвою агресії, змушеною лише оборонятися. Після 28 липня по-
літичні події почали розвиватися стрімкими темпами.
Залишити Сербію без допомоги для Росії означало б не тільки
завдати непоправних збитків імперським інтересам Росії, але й вла-
сне підірвати її авторитет у самій країні й поза її межами. Тому 29
липня царський уряд здійснив часткову мобілізацію. Керівництво
Німеччини зажадало її припинення, а коли Росія відхилила ультима-
тум, то 1 серпня Німеччина вступила у війну з Росією. 2 серпня німе-’
цькі війська зайняли Люксембург, а З серпня Німеччина оголосила
війну Франції. Розтоптавши бельгійський нейтралітет (канцлер Бет-
ман-Гольвег із трибуни рейхстагу визнав, що стосовно Бельгії вчине-
на несправедливість, але потреба не знає замну - «ЬІоііі кеппі кеіп
Сеооі»), німецькі армії через територію Бельгії рушили до Франції.
Думка про-те, що у розв’язанні війни винні виключно вороги,
1 серпня була широко розповсюджена в Німеччині. День 4 серпня
розпочався грандіозною маніфестацією «всенародної єдності» у рей-
хстазі. На урочистому засіданні рейхстагу Вільгельм II заявив про
своє набажання більше знати будь-які партії, про необхідність по-
вної єдності, скріпивши свій виступ потиском рук представникам
усіх партій, не виключаючи й соціал-демократів. Величезні юрби
нараду до вечора маніфестували перед Імператорським палацом,
перед рейхстагом, перед пам’ятником Бісмарку, на вокзалах, через
які один за одним з музикою і піснями, уквітчані прапорами прохо-
дили військові потяги, спрямовані на захід. Але ввечері того ж 4
серпня пронеслися зловісні слухи, які невдовзі підтвердилися: на
захист нейтралітету Бельгії проти Німеччини виступила Великобри-
танія.
Цей факт мав насправді вирішальне значення. Участь Англії до-
корінно змінювала співвідношення сил сторін, які протиборствува-
шмеччшші в р»ки пмиїсюпяві шйшя 327
ли одна одній. По-перше, з’явився новий фактор у боротьбі, фак-
тор, цілком ворожий Німеччині, - довготривалість, оскільки Фран-
ція І Росія мали відтспер на своїй стороні всі смли.і матеріальні
можливості найбагатшої у світі Британської монархії; по-друге,
затяжна війна сама по собі суттєво підривала шанси Німеччини на
досягнення вигідного для неї миру; варто було союзникам тільки
відмовитися від укладення миру, щоб німецька промисловість і
торгівля, почади занепадати; по-третє,.британський флот відрізав
Німеччину від усіх морів, від усіх її колоній і ринків, від імпорту
сировини та шляхів підвезення припасів. Це суттєво погіршувало
все господарське життя Німеччини, душило і розоряло її; по-чет-
верте, колосальний тоннаж британського торговельного флоту над-
ходив у розпорядження Антанти; німецький же торговельний тон-
наж виявився, незадія іим на весь час війни, оскільки не мав мож-
ливостей для виходу Із своїх портів; по-п’яте, Британська імперія,
володіючи майже 1/4 частиною суші земної кулі з 419 мільйонами
підданих, могла мати необмежені резерви живої сили, чого не мо-
жна було сказати про Німеччину. Окрім того, значні фінансові ко-
шти Британської Імперії та її величезний кредит теж ставав засо-
бом боротьби, який надходив у розпорядження Антанти. 1 нареш-
ті, участь Англії з її колоніальними володіннями і пануванням на
океанах військового і торговельного флоту сприяла залученню до
табору Антанти все нових і нових союзників. Коли Англія вступи-
ла у війну, Німеччина воювала вже з трьома державами - Росією,
Францією І Бельгією; коли ж війна закінчилася, Версальський ми-
рний трактат був підписаний двадцятьма сімома державами, які
воювали проти Німеччини.
Підсумовуючи становище протиборчих країн на літо 1914 р., слід
констатувати, що обидві коаліції ворогуючих держав були здатними
спровокувати збройні: зіткнення, обидві прагнули до завоювань;
обидві були спроможними саме в той момент, який видався б особ-
ливо вигідним, запалити пожежу, використовуючи будь-який привід
для цього. І в цьому сенсі, як писав відомий історик Є. Тарле, вожді
Антанти анітрошки не переважали в «моральному» відношенні во-
ждів Австрії і Німеччини. Іншими словами, усі держави прагнули
війни І вступили в неї як грабіжники. За світову війну уряд кожної з
них відповідальний такою ж мірою, як і інші. Німеччина й Австрія
здійснили вчинки, які робили війну можливою, а Троїста угода сво-
їми виступами зробила її неминучою, - вважав Пауль Фреліх. Але
328_____________________Розділ ХУП ________________________
сталося так, що для Англії та Франції було невигідно, як і для Росії,
розпочинати війну саме влітку 1914 р.
Разом з тим керівництву урядів, військових штабів і армій Німе-
ччини та Австрії здалося вірною і дуже вигідною справою знищити
Сербію, яка до того роками систематично дратувала і провокувала:
Австрію. Якщо ж Росія і Франція, на їхню думку, і вступлять у війну,
то це буде найкращий час для боротьби з ними. Що ж стосується
Англії, то, на думку німецьких стратегів і дипломатів, вона не захо-
че і не зможе воювати в даний момент. Така зовнішньополітична
конструкція Німеччини і дозволила Антанті надалі покласти тягар
відповідальності за війну на Німеччину.
Після провалу «плану Шліффена» розпочалася затяжна позицій-
на війна, у якій Німеччина творила чудо: вона практично сама про-
тягом чотирьох років протистояла усьому іншому світу; 120 млн на-
селення центральних держав проти 700 млн населення Антанти та її
колоній. Це була не війна полководницького вміння, як зауважує
О. Пленков, а битва матеріальних і морських ресурсів, у чому пере-
вага супротивників Німеччини була досить очевидною.
2. економічне тиовмщі країни в роки війни
На протязі війни й особливо після її невдалого для Німеччини
закінчення німецькі імперіалісти дорікали уряду тим, що він всту-
пив у війну без належної підготовки в галузі економіки, іншими сло-
вами, без створення в країні достатньої кількості запасів дефіцитної
сировини і товарів І завчасної організації господарства для обслуго-
вування військових потреб. У цьому докорі є доля правди. Німець-
кий уряд, посилено готуючись протягом багатьох років до війни за
переділ світу, дійсно не вживав ніяких нагальних заходів у галузі
економічної підготовки, зокрема не розробив планів нагромаджен-
ня І розподілу сировини і продовольства, мобілізації промисловос-
ті, розподілу робочої сили тощо. Причиною того були розрахунки на
короткочасну війну, на чому і будувалися усі військові плани Німеч-
чини. Перебільшуючи потужність німецької зброї і свої стратегічні
можливості та здібності, військові кола запевняли уряд і громадсь-
кість Німеччини, що війна буде нетривалою, що Німеччина швидко
впорається зі своїми ворогами, які не витримають ні руйнівної сили
НІМЕЧЧИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТШІ ВІЙНИ
сучасної зброї, ні фінансового і господарського напруження, якого
вимагала війна, і що саме тому економічні заходи, розраховані на
тривалий термін, не потрібні. Коли ж ці розрахунки не виправдали-
ся, що виявилося вже наприкінці 1914 р., і війна набула затяжного
характеру, економіка Німеччини зіткнулася з великими трудноща-
ми, які все більше наростали в міру затягування війни.
З Іншого боку, структурі економіки Німеччини були притаманні
такі риси, які певною мірою полегшували її пристосування до об-
слуговування потреб війни і відшкодовували окремі недоліки спеці-
альної економічної підготовки до війни. Такими рисами були висо-
кий ступінь концентрації і централізації капіталу, розвиток монопо-
лій, який полегшував мобілізацію промисловості; оснащеність
підприємств новітньою технікою, що забезпечувало можливість їх
пристосування до обслуговування військових потреб, і, нарешті, ви-
сокий індустріальний досвід і «дисциплінованість» робітничого кла-
су, які полегшували процес перекидання робочої сили туди, де цього
вимагад^ потреби війни. До цього потрібно додати і ту обставину,
що державний апарат Німеччини був значно більше пристосованим
до процесу зрощування з господарством: він мав давні традиції втру-
чання в господарське життя (протекціонізм, згідно з законом 1910р.
примусове синдикування підприємств, які виробляли селітру) і до-
свід безпосереднього керівництва господарськими підприємствами
(як відомо, залізниці в Пруссії ще з часів Бісмарка були державною
власністю; пізніше Пруссія придбала великі кам'яновугільні копа-
льні у Вестфалії та найбільші копальні селітри «ГереЙма»). Ці об-
ставини давали можливість німецькому імперіалізму витримувати
тривалу війну в умовах блокади й обмеженості власних ресурсів
значно довше, ніж можна було очікувати.
У перші тижні війни німецька промисловість переживала своєрі-
дну кризу пристосування до військових умов. Оголошення війни,
перші дні мобілізації і розгортання армії викликали розлад у госпо-
дарському житті Німеччини. Внаслідок мобілізації всі «нерви» гос-
подарського життя виявилися тимчасово паралізованими: залізниці
припинили прийняття І перевезення приватних вантажів, скоротив-
ся телефонний, телеграфний і навіть поштовий зв'язок. Мобілізація
позбавила підприємств найбільш молодої і кваліфікованої робочої
сили, а для поповнення вакансій потрібен був певний час. Розрив
міжнародних зв'язків ударив по окремих підприємствах і цілих га-
лузях промисловості, які працювали на.експорт або залежали від'
330____________________роздихт___________________________
імпорту сировини, зупинка ж їх відповідно впливала на всю проми-
словість у цілому Через розрахунок на коротку війну не відбувалося
збільшення кількості замовлень на військові матеріали, а попит на
предмети мирного споживання, не пов’язані з невідкладними по-
требами, за непевності ситуації скоротився сам по собі. Як наслідок
почали закриватися тисячі фабрик, заводів і майстерень. Зростало
безробіття, яке в серпні 1914 р. охопило 22,4 % членів вільних проф-
спілок, у той час як у липні воно складало 2,5 %.
З перших же днів війни представники найбільших німецьких
монополій розпочали мобілізацію народного господарства на обслу-
говування потреб імперіалістичної війни і забезпечення для себе
можливості максимальних прибутків. 8 серпня 1914 р. глава Загаль-
ної компанії електрики Вальтер Ратенау. представив уряду проект
формування Військово-промислового комітету. Цей комітет був ство-
рений із представників двох найбільших організацій німецьких про-
мисловців - видобувної промисловості й обробної промисловості
за участю представників уряду. Головним завданням комітету про-
тягом усього часу його існування був розподіл військових замовлень
по підприємствах для того, щоб левова частка вигідних військових
замовлень потрапляла до рук монополій, об’єднуваних союзами про-
мисловців, які входили в комітет. Комітет також домагався від дер-
жавних установ всіляких пільг для об’єднуваних ним підприємств:
по залізничному тарифу, імпорту потрібних для них матеріалів з ней-
тральних країн тощо. Одночасно з Ініціативи того ж Ратенау був зроб-
лений перший крок до підпорядкування державного апарату моно-
поліям (під маскою урядового регулювання промисловості). При вій-
ськовому міністерстві було створено військово-сировинний відділ,
завданням якого був облік і розподіл сировини на час війни.
У цей же час інший великий представник монополістичного ка-
піталу довоєнної Німеччини, директор пароплавного товариства
«Гамбург - Америка» Альберт Баллін, поклав початок зосереджен-
ню в руках монополій імпортних операцій. З його Ініціативи на по-
чатку серпня 1914 р. у Гамбурзі було організоване товариство «Дер-
жавна закупівля», яке прагнуло об’єднати всі закупівельні операції
Німеччини на нейтральних ринках нібито для того, щоб покласти
кінець конкуренції окремих фірм, що призводить до підвищення цін
і ажіотажу на цих ринках. Спочатку це товариство не мало моно-
польного державно-адміністративного характеру і виступало на ри-
нках поряд з іншими торговельними приватними фірмами. Але вже
_____шличчивл я гвкн ятваї ап»мі яійям 331
в грудні 1914 р. воно було перетворено на Центральне закупівельне
товариство. Згодом переведене в Берлін, воно поступово стало мо-
нопольною державною організацією імпортноїторгівлі Це було змі-
шане товариство, у якому, однак, частка приватного капіталу була
значно меншою, ніж капіталу, вкладеного урядом; у його правлінні
поряд з великими комерсантами -брали участь державні чиновники,
а на чолі стояв представник міністерства внутрішніх справ. Посту-
пово це товариство зосередило у своїх руках усі імпортні операції,
насамперед увезення продовольства. Таким чином, уже з перших
днів війни німецькі монополісти розпочали владно забезпечувати
для себе найкращі можливості отримання від війни максимальних
прибутків і використання з цією метою державного апарату.
Прямо або опосередковано саме на потреби війни і постачання
армії розпочала працювати практично вся промисловість. Але, зви-
чайно, значна частина військових замовлень припадала на найбіль-
ші концерни металургійної, кам'яновугільної, хімічноїта інших га-
лузей промисловості, які мали військове значення. .Виконання вій-
ськових замовлень давало величезний прибуток, оскільки за
предмети постачання арміїуряд платив будь-яку ціну, зважаючи лише
натерміновість постачань. Таким чином, війна стала своєрідним «зо-
. лотим часом» для підприємців і військових постачальників. Війсь-
кові замовлення цілком відшкодовували втрати, яких зазнала німе-
цька промисловість внаслідок скорочення і часткового припинення
роботи підприємств на експорт. На певний час така ситуація ство-
рила видимість розквіту промисловості, тим самим зміцнювала се-
ред німецьких імперіалістів Ілюзії не тільки щодо військової, але й
економічної потужності Німеччини.
Однак ілюзії ці Існували недовго. Слабким місцем німецької про-
мисловості протягом усієї війни була нестача сировини. Високий
індустріальний розвиток Німеччини здебільшого залежав від зовні-
шнього ринку
Сільське господарство Німеччини не задовольняло потреб краї-
ни в продовольстві й сировині навіть у мирний час. Через війну сут-
тєво скоротилася, а подекуди й повністю припинилася зовнішня то-
ргівля Німеччини і водночас помітно збільшилася потреба в сиро-
вині та продовольстві.
Небезпека нестачі сировини була врахована німецькими Імперіа-
лістами,з самого почагку війни. Як зазначалося вище, вже в перші
дні війни з ініціативи Ратенау був створений військово-сировинний
332_______________________Розділ хуп__________________________
відділ при військовому міністерстві, першочерговим завданням яко-
го був терміновий облік наявної в країні готової сировини, особливо
важливої для воєнної промисловості, і недопущення його викорис-
тання на Інші потреби.
Проте лише облік і регулювання розподілу сировини не могли
відшкодувати її нестачі. У пошуках сировини німецькі імперіалісти
вдалися до грабежу окупованих німецькою армією областей, для чого
були навіть створені особливі організації. Захоплення Бельгії з її
високорозвиненою гірничою промисловістю й особливо Антверпе-
на, одного з найбільших європейських центрів світової торгівлі, з
його величезними складами, поповнив німецькі запаси сировини ве-
личезною кількістю вовни, бавовни, каучуку, селітри, льону, шкіри
тощо, що оцінювалося десятками мільйонів марок. У вугільних ба-
сейнах Бельгії було захоплено безліч верстатів, інструментів, знято
з електричних станцій велику кількість міді та нікелю..У Генті було
захоплено на декілька мільйонів франків паперової пряжі й іншої
сировини. У Франції Німеччина захопила 10 кращих і найбільш цін-
них у промисловому сенсі департаментів, де було зосереджено бли-
зьте третини всієї промисловості країни: залізорудні родовища Бріе
і Лонгві, локомотивно-вагонні заводи в Бельфорі, багато електро-
станцій, трубні заводи тощо. Захоплені запаси промислової сирови-
ни були такими значними, що практично протягом першого року вій-
ни Німеччина не відчувала її нестачі.
Скорочення німецької зовнішньої торгівлі через вихід з її систе-
ми військових супротивників Німеччини значною мірою компенсу-
валося розширенням торгівлі, особливо імпорту, із сусідніми нейт-
ральними країнами - Голландією, Швецією, Норвегією. Зовсім від-
різати Німеччину вІд сусідніх нейтральних країн Антанті не вдалося
до самого кінця війни. Постачання в Німеччину власних товарів цими
країнами не припинялося протягом усієї війни: Німеччині в цілому
вдалося майже до кінця війни зберегти на досить високому рівні
імпорт необхідної сировини і частково продовольства.
Крім того, уже із середини 1915 р. наука і техніка в Німеччині
були мобілізовані на пошуки у власній країні відсутньої сировини
або її замінників. Першочерговим завданням тут виявилася заміна
чилійської селітри, з якої видобувався азот, необхідний для вироб-
ництва пороху, а також для сільськогосподарських добрив. Англій-
ська блокада цілком припинила доступ селітри в Німеччину. Німб-
цькими хіміками був застосований спосіб добування азоту з повіт-
НІМЕЧЧИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 333
ря, то поклало початок створенню нової галузі промисловості. Мо-
гутні заводи з виробництва азоту з повітря продуктивністю 225 тис.
тонн азотних продуктів за рік були побудовані на спільні кошти дер-
жави і хімічних концернів, тому що останні, не бажаючи надто ри-
зикувати, відмовилися прийняти виключно на себе це завдання. Крім
укладення своїх коштів, держава гарантувала промисловцям твер-
дий збут продукції цих заводів терміном на сім років, іншими слова-
ми, одержання твердого прибутку.
Будівництво азотних заводів є особливо наочний приклад вико-
ристання концернами держави.
Було також відкрито спосіб виробництва відсутнього алюмінію з
глинозему, а протягом І9І6-1917 рр. було побудовано шість нових
заводів, загальна продуктивність яких становила 35 тис. тонн алю-
мінію за рік.
У 1916-му і протягом наступних років система замінників набула
значного поширення. Майже повне припинення постачання сирого
каучуку«рривело до його заміни винайденим під час війни штучним
каучуком і відновленим старим каучуком. Бавовна І для текстильної
промисловості, І для виготовлення вибухових речовин була заміне-
на целюлозою, обробленою особливим способом. Виснаження за-
пасів бензину призвело до заміни його спиртом, технічні мастила
почали виготовляти з касторки, риб’ячого жиру, кольорові метали
всюди, де це тільки було технічно можливо, замінювалися залізом,
мідь замінювалася алюмінієм, шкіра- картоном тощо. Звичайно, усе
це спричинювало зниження якості продукції. Разом зтим строга еко-
номія сировини, незначне ввезення її через кордон і система замін-
ників давали Німеччині можливість продовжувати війну, незважаючи
на блокаду і на катастрофічну нестачу сировини.
Ситуацію з нестачею сировини німецькі монополісти використо-
вували й для подальшого свого посилення І боротьби з конкурента-
ми. Під тиском монополістів держава усе більш посилювала втру-
чання в господарське життя. Здійснювалося примусове синдикуван-
ня не тільки окремих підприємств, але й цілих галузей промисловості
(наприклад, виробництво графіту й алюмінію). Примусове синди-
кування являло собою процес використання монополістами держа-
вної влади для поглинання дрібних і середніх підприємств і встано-
влення свого повного панування в економіці.
Так крок за кроком в Німеччині складався такий тип військового
господарства, який називають «примусовим господарством». Сис-
334________________________________________________
тема «примусового господарства» значною мірою прискорювала
процес централізації і концентрації капіталу в Німеччині.
Прибутки капіталістів у роки війни зростали величезними тем^
лами, чого не могла цілком приховатинавіть офіційна статистика. У
лютому 1917 р. «Франкфуртер цайтунг» опублікувала зіставлення
балансів 416 акціонерних товариств із капіталом у 4 337 млн марок
по 19 галузях промисловості. Чистий прибуток цих товариств вже в
1915-1916 рр. зріс більше ніж у півтора раза порівняно з 1913-1914 рр.
Середній дивіденд цих монополістичних об’єднань піднявся до 12,5 %
проти 9,5 % у 1913-1914 р. Показники по окремих групах підпри-
ємств були ще більш разючими. Так, 14 автомобільних заводів збі-
льшили свій чистий прибуток на 340 %, 16 фабрик вибухових речо-
вин .вже в 1915 р. збільшили свій прибуток на 450 %.
Отримуючи досить значні військові прибутки, німецькі монопо-
лісти почували себе цілком винагородженими за окремі незручності
через необхідність рахуватися з вимогами державного апарату. Вони
визнавали доцільність примусових мір, вітали «організаційні здіб-
ності і виробничі успіхи», проявлені під час війни німецькою Індус,
трією, і навіть були схильними продовжити такі форми господарю*
вання І в післявоєнний період, з огляду на те, що вони забезпечують
гегемонію монополій у німецькому народному господарстві. Однак
поряд із цим існували не тільки окремі підприємства, але навіть цілі
галузі промисловості, позбавлені можливості мати такі значні виго-
ди з військової кон’юнктури. Такими підприємствами і галузями про-
мисловості були насамперед ті, які працювали на мирні потреби.
Пристосування до потреб воєнного часу відбувалося і в галузі
сільського господарства. Війна досить суттєво вплинула на сільське
господарство Німеччини. Нестача на селі чоловічої робочої сили,
зумовлена призовом в армію, зменшення кінського поголів’я в зв’я-
зку з реквізицією йога для армії, недостатня кількість добрив і кор-
мів, які раніше переважно ввозилися із-за кордону, поступове зно-
шення сільськогосподарських машин, які практично не-від-
новлювалися під час війни, щорічно знижували продуктивність
сільського господарства, у той час як потреби в сировині і.продово-
льстві зростали. До ускладнень, пов’язаних з війною, додавалися
несприятливі природні умови: посуха 1915.р., дощове літо 1916 р.,
які спричинили значний неврожай картоплі.
Унаслідок цього відбувалося скорочення посівних площ І змен-
шення врожайності. Так, врожайність, порівняно з довоєнною, зни-
________Німеччина в роки вершої світової війки 335
зилася, зокрема,, по житу в 1916 р. на 22 %, а в 1917 р. на 34 %.
Зниження продуктивності сільського господарства поряд зі ско-
роченням можливостей Імпорту продовольства через кордони по-
винні були катастрофічно відбитися на рівні постачання продоволь-
ством не тільки населення Німеччини, але й армії. Ситуація вимага-
ла особливо рішучих заходів з боку уряду. Аграрії, як і промисловці,
прагнули дістати усі влгоди з даного становища. Ціни на продоволь-
ство піднялися вже з першого дня війни, розпочалася спекуляція
продуктами. Порівняно з імперіалістичними монополіями аграрії
були в менш вигідному становищі, оскільки спекуляція продовольс-
твом занадто впадала в очі і, викликаючи постійні збурення серед
працюючих верств, загрожувала спокою тилу. Спочатку всі заходи
уряду зводилися тільки до регулювання цін і економії продовольчих
ресурсів. Наприкінці жовтня 1914 р. локальні тверді ціни, установ-
лювані місцевою владою з метою боротьби зі спекуляцією, були за-
мінені централізованою системою максимальних цін на хліб, карто-
плю, ц^кор і корми, яка закріплювала Існуючі на той момент ціни.
Вони збереглися тільки до грудня 1914 р., а потім почали перегляда-
тися убік підвищення кожного 1-го і 15-го числа місяця. Було ство-
рено спеціальну урядову установу «Імперське управління по розпо-
ділу», завданням якого був розподіл наявних запасів зернових про-
дуктів до нового врожаю за вказівкою Союзної ради. Одночасно уряд
здійснював окремі заходи щодо економії продовольства. На початку
1915 р. уряд, незважаючи на опір аграріїв, був змушений увести по
всій Німеччині хлібну монополію з деякими обмеженнями. За зако-
ном від 21 січня 1915 р. усі запаси борошна і зерна станом на І лю-
того були оголошені гід секвестром за прикладом промислової си-
ровини.
Крім скорочення до мінімуму харчового споживання, широко за-
стосовувалася заміна повноцінних продовольчих товарів сурогата-
ми. Так, у хліб підмішу далася значна кількість висівок і картоплі,
замість картоплі споживалася бруква, яка раніше використовувала-
ся тільки на корм худобі, замість кави - товчені зерна жита і ячменю,
замість чаю - настій на листках брусниці, суниці, замість цукру - са-
харин тощо. Усе це погіршувало харчування мас. Якщо до війни ха-
рчове споживання німецького населення складало в середньому 3 500
калорій на день, то у 1916-1917 рр. - тільки 1500-1600 калорій.
Фінансування війни уряд здійснював головним чином шляхом
випуску позик і короткотермінових зобов’язань. Однак вже в 1916 р.
336
Гаа^люи
і цього джерела для покриття військових витрат виявилося недоста-
тньо.
Дефіцит бюджету розміром 480 млн марок змусив уряд нарешті
ввести податок з військового прибутку, якого давно уже вимагала
громадська думка країни. Обкладенню цим податком підлягав уся-
кий приріст майна, який відбувся з І січня 1914 р. до ЗІ грудня 1916 р.,
починаючи з суми 10 тис. марок, оподатковуваної в розмірі 5 %, і з
поступовим підвищенням обкладання великих сум приросту. Разом
з тим були збільшені податок на тютюн, тарифи на перевезенняван-
тажів і пасажирів, поштові і телеграфні витрати, гербовий збір. По-
даток на воєнний прибуток, вперше введений у 1916 р., був понов-
лений протягом наступних років, до того ж з підвищенням ставок
обкладання. Але надмірно збільшувані військові витрати перевищу-
вали усі фінансові розрахунки уряду.
з. гашяйя ятмінш квтшків
і атвм-лялтттї ло війни
Під час війни надзвичайно посилилась економічна експлуатація
робітничого класу та його соціальне й політичне гноблення. Весь
тягар Імперіалістичної війни ліг на плечі як робітників, так і всього
трудового населення. Більше половини призваних до армії були сі-
мейними І, Йдучи на війну, залишали власні родини практично без
засобів до існування. Становище родини солдата булодуже тяжким.
Дружина солдата одержувала незначну допомогу розміром 9 марок
на місяць і 6 марок на місяць на дитину. Для родини з двома дітьми
ця допомога дорівнювала одній десятій середнього місячного заро-
бітку робітника-металіста. Профспілки, які привселюдно пообіцяли
допомогу родинам призваних в армію, надавали її в дуже мізерних
розмірах, посилаючись на величезну кількість тих, хто потребував
такої допомоги. Насправді ж вони утримували свої фонди від занад-
то великих витрат. На початку війни допомогу родинам призовників
надавали і деякі комунальні управління, але потім вони відмовили-
ся від неї, спонукаючи жінок і підлітків до роботи на фабриках і
заводах.
Протягом перших місяців війни, коли відбувалося пристосуван-
ня промисловості до обслуговування військових потреб, значно по- .
_________тмтнм 9 яшкя кммї сиимаГ мЛяя дч7
ширилося безробіття. Однак уже в листопаді: з розгортанням війсь-
кового виробництва відчутною стала нестача чоловічої робочої сили,
яка певною мірою зберігалася до кінця війни. Але це аж ніяк не озна-
чало відсутності безробіття. Крайня злиденність, особливо в роди-
нах призваних в армію, гнала жінок і підлітків на підприємства, і
безробіття серед цієї категорії робітничого класу не припинялося
протягом усіх років війни. Пропозиція жіночої праці на біржах пе-
ревищувала попиту середньому на 25 %.
Умови праці на підприємствах катастрофічно погіршувалися.
Прикриваючись патріотичними гаслами про необхідність посиленої
роботи для забезпечення фронту, підприємці збільшували робочий
день і темпи роботи. Робочий день на багатьох підприємствах три-
вав 12 годин, а на військових ще більше, причому на останніх май-
же регулярно працювали і в неділю. УсІ закони з охорони праці жі-
нок І молоді були скасовані.Жінки І підлітки працювали стільки ж
годин, скільки і робітники-чоловіки, але платили їм не більш поло-
вини від того, що одержували чоловіки.
Використання дешевої жіночої і дитячої праці створювало знач-
не джерело додаткового прибутку для капіталістів, тому що за роки
війни в гірничій, хімічній і машинобудівній промисловості кількість
жінок збільшилася в 7 разів, а кількість підлітків у різних галузях
промисловості - у 3-7 разів. Підвищення інтенсивності праці й збі-
льшення робочого дня призводили до зростання кількості нещасних
випадків на виробництві. Кількість нещасних випадків під час вій-
ни зросла більше ніж на 50 %. Реальна ж заробітна плата навіть за
офіційними даними вже в 1915 р. складала 87 % від довоєнної, а в
1917 р. знизилася до 70 %.
Зростання цін на продукти споживання розпочалося з перших
місяців війни. Навіть за офіційними даними імперського статистич-
ного бюро, навесні 1916 р. вартість продуктів харчування була при-
близно на 100 % вищою від довоєнної, а в 1917 р. - майже на 200 %.
Уже наприкінці першого року війни населення Німеччини почало
голодувати. Норми видачі продовольства по картках були дуже ни-
зькими - наприкінці 1916 р. пайок у Німеччині містив тільки 1344
калорії замість мінімально необхідних для людини 3300 калорій.
Наслідком систематичного недоїдання І надмірної експлуатації було
виснаження сил, підвищення захворюваності й смертності. На грун-
ті недоїдання особливо розвивалася така соціальна хвороба, як ту-
беркульоз. Смертність населення в Німеччині (не враховуючи втрат
338_______________________Роїділ хуп__________________________
на війні) у 19)6 р. зросла на одну третину. Захворюваність, згідно із
статистикою лікарняних кас, піднялася на 40 %.
Відмовившись практично з перших же днів війни від страйкової
боротьби, лідери профспілок тим самим позбавили себе засобів ти-
ску на підприємців і знаходилися перед.ними лише в становищі про-
хачів. Підприємці ж у більшості випадків, особливо у воєнній про-
мисловості, відмовлялися вести розмову з профспілками про поліп-
шення умов праці, заявляючи про бажання бути «хазяїнами у
власному домі і розмовляти з робітниками безпосередньо, без втру-
чання профспілок».
Уже через півроку після початку війни розпочалося.закріпачення
робітників військових заводів. 11 січня 1915 р. за підписом началь-
ника головного інтендантського управління генерала Франка було
видано наказ, яким заборонялося робітникам підприємств, що вико-
нували військові замовлення, без згоди підприємця переходити на
Інше підприємство. 2 грудня 1916 р. було прийнято так званий «за-
кон про патріотичну підсобну роботу», відповідно до якого уже всі
робітники позбавлялися права переходу на Іншу роботу і права на
страйки на підприємствах, що мають військове значення, а такими,
власне кажучи, були всі підприємства.
Позбавлені економічної боротьби як своєрідного виду зброї -
страйку і права переходу на Інше підприємство для поліпшення сво-
го становища, робітники опинялися в цілковитій залежності від під-
приємців, які могли безперешкодно чинити свавілля з метою отри-
мання колосальних військових прибутків.
З посиленням економічного поневолення робітничого класу у роки
війни зростало і небачене політичне гноблення.
Протягом перших.місяців війни значна кількість робітників під
впливом пропаганди піддалася шовіністичним настроям. Ідеологіч-
на обробка мас велася під гаслом «захисту батьківщини». Частина
робітників не довірилася шовіністичним закликам, але була дезор-
ганізована і пригнічена поведінкою керівництва профспілок і соці-
ал-демократії. Однак робітники не мали можливості протестувати
проти дій навіть своїх власних лідерів, тому що в профспілках з по-
чатку війни встановилася диктатура центральних правлінь союзів.
У СДПН також були ліквідовані елементи демократії. Ліві характе-
ризували становище в партії як облогове. За такої ситуації в робіт-
ників залишалася єдина можливість виразити свій протест проти
соціал-шовінізму лідерів - вихід з партії; саме до цього заходу і вда-
________НІМЕЧЧИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 330
лися робітники; За роки війни чисельність соціал-демократичної
партії скоротилася на 64 %. Причому це скорочення відбулося не
тільки за рахунок призваних до лав армії (наприклад кількість жі-
нок - членів партії скоротилася на 39 %),
Із трьох течій, які існували в соціал-демократичній партії до вій-
ни, дві течії- опортуністична і центристська - перейшли на бік сво-
го уряду щодо підтримки Імперіалістичної війни. Ліві соціал-демок-
рати боролися проти війни і соціал-шовінізму керівництва своєї партії
і профспілок. Однак вони були нечисленними і не мали помітного
впливу в масах, крім того, допускали досить серйозні помилки.
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що становище німе-
цьких трудящих під час війни було надзвичайно тяжким.
4. основні тни ВОЄННИХ МЙ ПНЧОЛУ ВІЙНИ.
ПОЛІТИЧНА КРИЗА 1917 р. У НІМЕЧЧИНІ
Військові події 1914 р. продемонстрували повну недієздатність
плану генерала Шліффена. Пройшовши за три тижні Бельгію, зламав-
ши опір французьких військ на кордоні і вторгнувшись на терито-
рію Фракції, німецькі війська, здавалось, виконали частину плану,
але у той же час російські армії почали активні дії у Східній Пруссії,
що -ускладнювало становище Німеччини, змушеної вести війну на
два фронти. Битва на Марні (9 вересня 1914 р.) і значні втрати нім-
ців на початку вересня фактично означали найважливіший моменту
ході війни. Під час цієї операції зазнали остаточного краху військові
плани кайзерівської Німеччини про бліцкриг. Розпочався період тя-
жких кровопролитних і переважно безрезультатних боїв. Призначе-
ний замість Мольтке начальником генерального штабу військовий
міністр генерал Фалькенгайн писав: «Війна в цілому, власне, про-
грана завдяки результату Марнської битви». Після цього розпочала-
ся позиційна війна по всій лінії Західного фронту.
Якщо на суші сили були приблизно однакові, то на морі перевага
була на боці Антанти. Німеччина й Австро-Угорщина мали 189 вій-
ськових кораблів і 24 підводних човни, а країни Антанти могли роз-
раховувати на 318 надводних кораблів і ще 95 підводних човнів. У
Північному морі панував англійський флот. Середземне море конт-
ролювалося флотами Англії і Франції, Росія панувала на Чорному
340_____________________Ропілхуіі
морі. Проте слід згадати про успіхи німецьких підводних човнів на
початку війни, що пояснювалося у першу чергу нехтуванням англій-
цям и елементарними засобами оборони проти підводних човнів про-
тивника і, безумовно, майстерністю командирів німецьких підвод-
них човнів.
' А тим часом, незважаючи на те, що до кінця 1914 р. Антанта
мала перевагу у військовій силі і військові бої переважно закінчува-
лися на її користь, війна не наближалася до свого завершення. На-
впаки, вона розросталася, ведучи до катастрофи народи багатьох
країн світу.
1915 р. ознаменувався переміщенням основних воєнних .опера-
цій на Східний фронт. Результатом цього був відступ російських
військ з Галичини і Буковини, наступ німецьких армій у Польщі і
Литві. Однак незабаром і тут розпочалася затяжна позиційна війна.
На морі німецький надводний флот обмежився незначними опера-
ціями на Балтиці, розширив свої дії підводний флот, жертвами якого
ставали не Тільки бойові кораблі, але й торговельні судна нейтраль-
них країн, пасажирські лайнери (загибель 7 травня 1915 р. англІйсь-,
кого трансатлантичного лайнера «Лузітанія»:з2тис:пасажирів:вря-
тувалися‘784 чол. Загинуло 1195 пасажирів, серед них 286 жінок і 94
дитини). ’
У цілому воєнні дії 1915 р. не принесли вирішальних перемог
жодній з коаліцій, хоча Німеччині вдалося відтіснити російську ар-
мію від своїх кордонів, очистити Галичину. Авсгро-німецькі війська
захопили Польщу і частину Литви. Окрім того, Троїстий союз набув
нового союзника - Болгарію.
А втім, німецьке командування шукало моменту і місця для нане-
сення найпотужнішого удару по французькій армії з метою її «пере-
мелювання». Слабким місцем у французькій обороні німці вважали
Верден, і 21 лютого 1916 р. німецькі війська поблизу цього міста
перейшли в наступ. Так розпочався тяжкий і затяжний бій на висна-
ження. Бої продовжувалися до грудня 1916 р., коли на фронті було в
цілому відновлено становище, яке існувало до лютневого наступу
німців. У ході цієї битви у березні 1916 р. російські армії на прохан-
ня французького командування розпочали наступ проти німецьких
військ у районі озера Нароч, а влітку 1916 р. було здійснено «Бруси-
лівський прорив». Тим самим було відвернено частину німецьких
ВІЙСЬК і Верден, який вперто оборонявся, одержав дорогоцінний пе-
репочинок. Втрати німців і французів під Верденом були величез-
________Німеччина в роки першої світової війни 341
ними - до 1 млн чол. З обох боківце була боротьба на виснаження.
Одночасно в липні-жовтні 1916 р. відбувалася битва на. р. Соммі,
але прорвати оборону німців англо-французьким військам не вдало-
ся - відбулося лише «вдавлювання» військ у німецьку оборону на 35 км
у довжину і 10 км у гл ибину.
Німецький стратегічний план 1916 р. і доктрина Фалькенгайна
щодо «здійснення наступу недостатніми силами, але рішуче» зазна-
ли краху.
Що стосується бойових дій на морі, то головною з них була Ют-
ландська морська битва між англійським і німецьким флотами
(31 травня - 1 червня 1916 р.). Битва у цілому закінчилася перемо-
гою англійців, хоча вони зазнали досить значних втрат (14 кораблів,
анімці-11).
Після Ютландської битви німці втратили надію на прорив мор-
ської блокади. До кіння війни німецький флот вже не міг показува-
тися у відкритому морі.
Відносно ж внутрішньополітичного становища в Німеччині, то
рейхстаг після підписання «громадянського миру» у серпні 1914 р.
добровільно зайняв позицію пасивної лояльності щодо виконавчої
влади, навіть не намагаючись якимось чином здійснювати контроль
воєнних дій. Вільгельм II теж не втручався, оскільки не мав ні здіб-
ностей, ні можливості цілком перебрати на себе керівництво. Після
відставки Фалькенгайна (1916 р.) начальником німецького генера-
льного штабу був призначений П. фон Гінденбург. 1 з цього моменту
справжнім місцем зосередження влади стало Верховне головноко-
мандування армії. Гінденбург призначив першим генерал-квартир-
мейстером Е. фон Людендорфа, хоча до нього цієї посади взагалі не
існувало. Практичні Пауль фон Гінденбург виявився в ролі Верхов-
ного головнокомандуючого, а Ерік фон Людендорф став начальни-
ком Генерального штабу. Цілком можливо, це були кращі військові
свого часу, як вважали О. Плейкоа та інші історики, але політиками
вони були нікчемними.
Фактично з 1916 р. кайзер, як пише німецький Історик К. Бух-
хайм, поступився провідними позиціями військовому керівництву;
у країні було порушене правило, встановлене ще бісмарківською
конституцією - принцип поділу влади. За бажанням військового ко-
мандування зміщувала, неугодних канцлерів. У країні зростало не-
вдоволення. Монархізм у свідомості німців все більше знецінював-
ся, оскільки саме кайзеру приписували злиденність, голод, нестат-
ДмщДяХИІ
342
ки, карткову систему, чорний ринок, усі ТЯГОТИ ВІЙНИ, яким не було
видно кінця. У 1916 р. рейхстаг прийняв закон про «допоміжну слу-
жбу для батьківщини» (обов’язкова трудова повинність для всіх чо-
ловіків від 18 до 60 років і для жінок від 20 до 55 років). Якщо до
цього додати реквізиції’ продовольства в селян, процес поглинання
багатьох ремісничих підприємств І зростання ролі великого моно-
полістичного капіталу, погіршення внаслідок дорожнечі становища
населення, голод, посилення експлуатації, підвищення рівня смерт-
ності (порівняно з 1913 р. - у 1915 р.-9,5 %; у 1916 р. - 14,3 %, у
1917р.- 32,2 %; у 1918 р. - 37 %), мобілізацію в армію 64,9 % усьо-
го чоловічого населення та ін., то стане зрозуміло, що вже до кінця
1916 р. ситуація в країні була небезпечною. Ось чому уряд Німеччи-
ни вирішив виступити з пропозицією про мирні переговори.
Закінчити війну Німеччина та її союзники планували на умовах
визнання супротивником уже здійснених німцями загарбань.
На початку грудня 1916 р. Німеччина від імені Четверного сою-
зу запропонувала країнам Антанти розпочати переговори про мир.
Німеччина й Австро-Угорщина сподівалися при цьому внести роз-’
кол між Антантою І Росією (5 листопада 1916 р. уряд Німеччини
проголосив «незалежну Польщу» як «самостійну державу зі спад-
коємною монархією І конституційним правлінням». Щоправда, до
неї увійшли тільки області колишньої підросійської Польщі). Тому
Німеччина відхилила запропоноване президентом США Вільсоном
посередництво.
Але й уряди держав Антанти відхилили пропозицію Четверного
союзу.
Крах «мирноїакції» підсилив у самій Німеччині вплив мілітари-
стів. Знову на озброєння було взято гасло необмеженої підводної
війни, від якої раніше військове командування змушене було відмо-
витися у зв’язку з недвозначними погрозами з боку США. ЗІ січня
1917 р. Німеччина таки розпочала необмежену підводну війну. Різко
зросли втрати союзників. Але виграти війну таким способом було
неможливо.
Така позиція Німеччини викликала обурення міжнародної суспі-
льної думки, а крім того призвела до різкого загострення стосунків
Із США. У відповідь на дії НімеччиішСЩА 3 лютого 1917 р. розі-
рвали дипломатичні відносини з Німеччиною. Наближався завер-
шальний етап війни, І США не бажали, безумовно, упустити можли-
вість зміцнити свої' позиції в Європі Й у світі як в економічній, так і
________НІМЕЧЧИНА В РОКИ ятюї СВІТОВОЇ війни 343
в геополітичній сферах. У цей час в Росії відбулася Лютнева рево-
люція 19)7 р., яка серйозно могла послабити позицію Антанти в
результаті можливого виходу Росії з війни. Усе це разом узяте і спо-
нукало американський Конгрес 6 квітня 1917 р. більшістю голосів
оголоси™ війну Німеччині «до останнього долара, до останнього
солдата», як заявив президент країни Вільсон.
На чашу вагів міжнародної війни було покладено економічний,
фінансовий, військовий потенціал США, У війну проти Німеччини
також вступили декілька латиноамериканських держав І Китай (14
серпня 1917 р.). За такої, ситуації у Німеччини не залишалося жод-
них шансів на позитивний результат військової авантюри.
На доказ цього наведемо такі фактори;
♦ Німеччина, одержуючи сировину і продовольство з нейтраль-
них країн, окупованих територій і від своїх союзників, продовжува-
ла гостро потребувати як сировини, так І продуктів харчування. У
березні щоденний хлібний пайок був знижений до 170 гр. До того ж
це був пррдукт; 94 % якого складали різні низькоякісні домішки;
♦ у країні активізувалися антивоєнні виступи соціал-пацифістів,
лівих (частина з яких у 1916 р. об'єдналась у групу «Спартак»). Ан-
тивоєнні виступи стали набувати масового характеру і проникали
навіть в армію. Склалася своєрідна ситуація; у переддень Першої
світової війни (І це слід особливо наголосити) революційний рух, у
тому числі й соціалістичний, хоч і виступав недостатньо послідовно
з пацифістських позицій, відіграв суттєву роль у формуванні образу
ворога. Навесні і влітку 1917 р. революційно налаштовані ліві вже
закликали усунути уряд, покінчити з капіталізмом і домагатися миру
шляхом соціалістичної революції. Безумовно, головною причиною
зростання невдоволення і посилення масових антивоєнних виступів
серед населення були наслідки тривалої кровопролитної війни. Під
впливом Лютневої революції в Росії 6-8 квітня 1917 р. у Готі відбу-
лася конференція лівих і центристів. Результатом стало створення
Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН), Було
прийнято складений Каутським маніфест, у якому висувалися вимо-
ги проведення реформ і підписання миру «за згодою». Про револю-
ційні завдання партії тут мова не йшла. На чолі партії перебували
лідери центризму - Каутський, Дітман, Гаазе. Партія нараховувала
близько 120 тис. членів. Тепер у країні існували дві соціал-демокра-
ти ч ні партії - СДПН і НСДПН. Якщо перші лояльно ставилися до
війни і держави, то другі були пацифістами - і принаймні частково -
344______________________Розділ XVII_________________________
революціонерами. Саме так писав німецький Історик С. Хаффнер.
З огляду на ситуацію канцлер Бетман-Гольвег запропонував впро-
вадити в життя політику «ново? орієнтації» уряду. Тї сутність поляга-
ла в обіцянці деяких реформ після закінчення війни. Пангерманісти
виступили проти позиції канцлера, і військове керівництво країни в
особі Гінденбурга і Людендорфа домоглося від кайзера відставки
Бетман-Гольвега. У липні 1917 р. рейхстаг прийняв резолюцію, яка
рекомендувала укласти мир на основі «угоди» між воюючими дер-
жавами, тобто на основі компромісу імперіалістичних держав. По
суті це не означало припинення війни.
5. ЖОВТНЕВА Ріилвия в яосгї М п виляв
на хіл війни. поразка нилвччиин
УСВІТВКЙ ВІЙНІ м № лмшшш
Загострювалися протиріччя і коливання в правлячих колах, спо-
стерігалися все частіші урядові кризи, падав авторитет командуван-
ня й уряду Німеччини.
За такої ситуації військове командування вирішило скористатися
ситуацією, що виникла на Східному фронті в зв’язку з Жовтневою
революцією в Росії, тим більше що події в цій країні вплинули на
внутрішньополітичне життя в самій Німеччині; географічний фак-
тор сприяв швидкому проникненню сюди ідей російської револю-
ції. До того ж об’єктивна ситуація в німецькому суспільстві, висна-
женому війною і її найтяжчими наслідками, значною мірою вплину-
ла на сприйнятливість російських гасел у Німеччині. Ідея негайного
припинення війни знаходила своїх прихильників не тільки серед
цивільного населення, але і серед частини військових. У той же час
частина німецького суспільства, в тому числі і партійно-парламент-
ського «Істеблішменту» (насамперед соціал-демократи ч ного), мрія-
ла про можливість скористатися виниклою ситуацією в Росії для за-
кінчення війни в імперіалістичному дусі, алже їх небезпідставно
лякав революціонізуючий вплив російського Жовтня. Затяжні пере-
говори з Росією в Брест-Литовську І грабіжницькі умови миру, ви-
кладені німецькою делегацією, викликали невдоволення з боку са-
мих трудящих Німеччини. 28 січня 1918 р. розпочався загальний
страйк з вимогою укласти негайно загальний справедливий мир,
НІМЕЧЧИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 345
визнати право народів на самовизначення, скасувати воєнний стан,
мілітаризацію підприємств тощо. Створювалися робітничі ради.
Усього в січні-лютому 1918 р. у страйках, мітингах, демонстраціях
взяли участь понад 2 млн чол. Така ситуація певного мірою вплива-
ла на загальний політичний клімат у країні.
Проте грабіжницький Брестський мир з Радянською Росією було
підписано. Це дозволило німецькому командуванню перекинути зна-
чну частину військ зі Східного фронту на Західний і розпочати до-
сить потужний наступ проти англо-французьких армій - так звану
Другу Марну. Німецьким військам у травні, червні та липні в ре-
зультаті трьох великих наступів удалося значно просунутися вперед,
знову вийти на ріку Марну. Які в 1914 р., над Парижем нависла
загроза (німці виявилися за 70 км від Парижа й обстрілювали його з
наддалекобійних гармат). Однак досягти перемоги німецькій армії
не вдалося, тому що резерви німецької армії були виснажені. Голо-
вної мети німецьке командування також не досягло: англо-францу-
зькі війська не були розбиті до прибуття американців. Навпаки, фра-
нцузькі війська разом із союзними арміями під загальним команду-
ванням генерала Фоша 8 серпня перейшли в контрнаступ поблизу
Ам’єна.
Цей день генерал Ліюдендорф назвав «найбільш чорним днем ні-
мецької армії в історії світової війни». Армії Антанти продовжували
наступ на різних ділянках фронту також у серпні і вересні, поступо-
во витісняючи німецькі війська з Франції і Бельгії.
Війська Антанти прорвали фронт супротивника на Балканах
(29 вересня Болгарія підписала перемир’я). 26 вересня англо-фран-
ко-американські війська розпочали наступ по всьому Західному фро-
нту. Німецькі військ зазнали поразки і на Східному фронті, в Укра-
їні. Один за одним капітулювали союзники Німеччини: 3 жовтня -
Туреччина, 3 листопада - Австро-Угорщина. Війна була програна.
Утративши в боях 1918 р. близько 800 тис. чол., німецькі війська
були знекровлені і деморалізовані. Німецьке командування прийня-
ло рішення домагатися миру дипломатичним шляхом. На думку Се-
бастьяна Хаффнера, ключову роль у цьому питанні відіграв генерал
Людендорф.
Після прориву військами Антанти лінії Гінденбурга становище
німців практично стало безвихідним. Військова катастрофа стала
реальністю. І Людендорф вирішив врятувати армію, її існування, її
честь. Задля цього слід було негайно укласти перемир’я. Але для
346______________________РдаділХУМ___________________________
врятування честі армії пропозицію про перемир’я повинен був зро-
бити уряд, тобто перемир’я повинне було бути мотивоване політич-
ними, а не військовими причинами. Зробити це повинні були нові
люди, новий уряд, інакше, як передрікав Людендорф, «західна ар-
мія. втратить витримку, що призведе її до розпаду і стрімкого відко-
чування назад, через Рейн, а це, у свою чергу, неодмінно принесе в
Німеччину революцію. Наближення цієї катастрофи необхідно від-
вернути за будь-яких умов...»
29 вересня 1918 р. було прийнято рішення, яке привело врешті
до закінчення Першої світової війни, поклало кінець німецькому
опору і знаменувало початок кінця кайзерівської імперії. Кайзер по-
годився з планом Людецдорфа, озвученим Гщценбургом: встанов-
лення парламентської форми правління і прохання про перемир’я.
За рахунок цього політичного маневру керівництво рейхстагу
намагалося перекласти відповідальність за поразку на демократич-
ний, парламентський уряд. Цей маневр удався, що надзвичайно об-
тяжило долю німецької демократії і республіки надалі.
Новий уряд парламентської більшості повинен був звалити не
свої плечі пропозицію про перемир’я і ганьбу від поразки у війні.
Соціал-демократи, з їх лояльною опозицією владі, за роки війни так
і не стали складником цієї влади. Партія не мала наміру руйнувати
кайзерівську державу. І все ж вона була введена в уряд для того, щоб
нести відповідальність за поразку у війні з усіма її найтяжчими нас-
лідками.
5 жовтня 1918 р. Німеччина довідалася, що відтепер вона є дер-
жава парламентської демократи, має новий уряд, у якому при лібе-
ральному баденському принці (Макс Баденський), що займає поса-
ду канцлера, тон задають соціал-демократи, І що цей уряд попросив
президента США Вільсона про перемир’я. Вранці 11 листопада 1918 р.
подані Антантою умови перемир’я були підписані німецькою деле-
гацією. Об ІІ годині гримнув перший залп артилерійського салюту,
який сповістив про закінчення війни, що тривала 4 роки, 3 місяці,
10 днів і коштувала світу 10 млн чол. убитих І померлих від ран І
вдвічі більше поранених. Що стосується Німеччини, то лише вона
втратила вбитими близько 2 млн чол.
Так закінчилася Перша світова війна 1914-1919 рр. Німеччина
та її союзники зазнали поразки. Оцінюючи воєнні дії періоду війни,
не можна не дивуватися своєрідному парадоксу, який полягав у тому,
що німці здебільшого вигравали битви, переважали супротивника в
_______шличчжнд в мжм тжшМ гвшнвоі дшйагіг 347
бойовій моралі, військовій дисципліні, але програли війну в цілому
Воюючи переважно на чужій території, оскільки жодного разу за
всю війну ворог не загрожував власне німецьким землям (окрім епі-
зоду в 1914 р., який закінчився загибеллю армії Самсонова), німець-
кі армії утримували фронт аж до 11 листопада 1918 р. Слушним з
цього природу е висловлювання У ЧерчІлля: «.„Чотири роки німці
билися на землі, на воді, у повітрі проти п’яти континентів. Німці
утримували союзників, які хиталися, успішно наступаючи на всіх
фронтах, завдаючи ворогу втрат вдвічі більших за власні. Для того,
щоб їх зламати, піднялися всі великі держави...» Швидше всього,
Перша світова війна завершилася не поразкою армії на полі бою,
а зруйнуванням колишнього порядку в переможених країнах, у
тому числі й у Німеччині, оскільки 3 листопада 1918 р. у країні
розпочалася революція. Кайзер утік, а країна була проголошена
республікою.
Контрольні питання
1. Дайте аналіз міжнародних відносин напередодні Першоїсвітової вій-
ни.
2. Охарактеризуйте роль Німеччини в розв'язанні світової війни.
3. Проаналізуйте дії промисловців і держави у зв'язку з переведенням
економіки країни на військові рейки.
4. Дайте оцінку реального становища економіки Німеччини в роки війни.
5< З’ясуйте становище населення Німеччини періоду війни (правове,
матеріальне, продовольче).
6. Перелічіть основні етапи воєнних дій періоду війни.
7. Навед іть фактори, які свідчать про наявність політичної кризи в Німеч-
чині.
8. Поясніть значення для Німеччини жовтневих подій 1917 р, у Росії.
348______________кищілХУШ________________
Розділ XVIII
ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЇ 191В р.
У НІМЕЧЧИНІ
і. ЗАГОСТРИВШІ Екашлічкоі
й аитчкяї кпзл я кніаі
Поразка Німеччини в Першій світовій війні стала своєрідним
прологом Листопадової революції 1918р. На кінець війни різко за-
гострилися політичні, соціальні, економічні протиріччя. Під час війн#1
Генеральному штабу і прусській адміністрації вдалося налагодити
роботу тилу шляхом своєчасного і твердого розподілу продовольства,
сировини для промисловості, введення планування в економіці,
послідовного управління мобілізацією промисловості на потреби
фронту. Все це разом узяте відіграло помітну роль у тому, що німці,
будучи буквально оточеними ворогами, змоли утриматися в стані
війни більше чотирьох років. Досвід планування військової еконо-
міки в сполученні з бісмарківською традицією державного соціалізм
му сприяв тому, що соціалістична ідея впроваджувалася в німецьку
економіку, економічну організацію. Один із сучасників подій німець-
кий публіцист І. Полем ге писав, що «боротьба за виживання народу
породила в 1914 р. нову Ідею, Ідею німецької організації, німецько-
го соціалізму». Ініціатором створення німецької військової економі-
ки був Вальтер Ратенау, який це без гордості стверджував, що з його
дій випливає теорія «конструктивного соціалізму», яка докорінно
відрізняється від Марксової концепції знищення. Саме так було і на
початку воєнних дій і у їх ході до 1916 р. включно.
Війна закінчилася поразкою. Як писав німецький історик С. Ха-
ффнер, це був жахливий кінець. І стримати якимось чином цей вій-
ськово-економічний механізм було практично неможливо. Військо-
ве господарство занепало - виробництво стало різко скорочуватися,
_______АНСГОПАЛОВА РЕВОЛЮЦІЯ ІЛ 6 р, У ШДЕЧЧИЯГ 340
нестатки І голод посилювалися, продовольчі норми знижувалися,
зростала спекуляція, розпочалися епідемії, а у зв’язку з цим посили-
лися заворушення сергд дрібної буржуазії та селян, які поступово
втрачали віру в кайзера і генералітет
У промисловості до кінця 1918 р. було зайнято лише 84 % робіт-
ників порівняно з 1914 р. Загальний обсяг промислового виробни-
цтва Німеччини склав лише 57 % від довоєнного рівня. В другій
половині 1918 р. споживання м’яса складало близько 12 % від дово-
єнного, риби - менше 5 %, жирів - 15 - 20 %, борошна і круп -
менше 50 %. При цьому ціни на продукти виросли порівняно з дово-
єнними у 2,5 раза, а на промислові товари - ще більше. Країна бук-
вально задихалася в тисках господарської дорожнечі Й убогості.
Значними були втрати Німеччини і в людях. Війна відібрала мі-
льйони людських життів: тільки вбитими за роки війни Німеччина
втратила 1,8 млн чол., а разом з полоненими, зниклими безвісті
(1 млн чол.) та пораненими (4,5 млн чол.) людські трати Німеччини
в Першій світовій війні сягали 7 млн чол.
Знову спалахнув страйковий рух. Раз по раз припиняли роботу
гірники Сілезії і Рура, металісти Берліна, робітники Бранденбурга і
Саксонії. Загальне обурення проти дійни проривалося назовні з не-
стримною силою.
Свідченням цього процесу був загальний січневий страйк, який
охопив 1,5 млн учасників у 50 містах країни. У ході страйку її учас-
ники вимагали негайного заключення справедливого демократич-
ного миру, миру без анексій і контрибуцій, здійснення глибоких де-
мократичних перетворень, рішучої демократизації політичного уст-
рою Німеччини, розширення виборчого права, амністії політичним
в’язням, скасуваннямілітаризації промислових підприємств і суво-
рих законів воєнного часу. І що особливо важливо, під час січневого
загального страйку 1918 р. у Берліні і деяких Інших містах були ство-
рені перші Ради робітничих депутатів. Це свідчило проте, що німе-
цькі робітники не обмежувалися боротьбою за демократичні пере-
творення, а мали намір використовувати досвід російського проле-
таріату, який взяв влад/ у свої руки.
Однак загальний страйк 1918 р. у Німеччині закінчився пораз-
кою. Та все ж це не зупинило подальшого розвитку масового народ-
ного руху, що погрожував набути суто революційного характеру. На
початку жовтня 1918 р. у Німеччині склалася гостра революційна
ситуація. Суттєве полівіння робітничого класу не могло не відбити-
350_____________________УдадМХУЩ____________________________
ся на становищі і позиціях німецької соціал-демократії. Вожді пра-
вого крила партії докладали серйозних зусиль для утримання робіт-
ників під своїм впливом і контролем. Головним своїм завданням за
тих умов вони вважали не допустити революційного вибуху, оскіль-
ки розвиток подій у «високорозеиненІЙ цивілізованій Німеччині» за
російським сценарієм вони вважали «зовсім неприйнятним». Про
це ж свідчила опублікована «Програма дій» СДПН, у якій визнавав-
ся революційні зуючий вплив війни, рекламувався «німецький шлях
до соціалізму без класової боротьби і революційного насильства»,
але водночас навіть не висувалися вимоги демократизації країни і
ліквідації монархії (Фрідріх Еберт, ФІліп Шейдеман, Карп ЛегІн,
Густав Носке та ін.).
Більш стриманими були центристи, які ще в квітні 1917 р. заяви-
ли про свій вихід Із СДПН і створення НСДПН (Гуго Гаазе, Карл
Каутський, Рудольф Гільфердінг, Едуард Бернштейн та ін.). Робіт-
никам та їх партійному керівництву потрібно було, на думку Каутсь-
кого - головного теоретика центристів - боротися за здійснення по-
літичних і соціальних реформ, переконувати буржуазію погодитися,
на ці реформи і мирним парламентським шляхом домагатися посту-
пової, еволюційної трансформації капіталізму в соціалізм. У мірку-
ваннях Каутського було і певне раціональне зерно. Зокрема, дуже
переконливо звучало Його застереження, що в умовах недостатньої
підготовленості пролетаріату до проведення соціалістичних перетво-
рень «диктатура нижчих верств може розчистити шлях диктатурі
шаблі», і насправді, відстоюваний лідерами соціал-демократії ево-
люційний шлях до соціалізму здавався основній масі робітничого
класу Німеччини значно кращим, порівняно з революційним шля-
хом Росії, на території якої палала громадянська війна, де маси на-
селення потерпали від нещасть у результаті війни і руйнування еко-
номіки, а також через неминучі за цих умов порушення демократії.
Усе це пояснювало той факт, що погляди Каутського й Інших лідерів
центристської фракції соціал-демократії користувалися у 1918 р. ще
досить значною популярністю серед робітників Німеччини.
Однак курс лідерів СДПН І правоцентристських керівників
НСДПН піддавався серйозним сумнівам і заперечувався діячами лі-
вого радикального крила німецької соціал-демократії (Карл Лібкнехт,
Франц Мерінг, Роза Люксембург, Клара Цеткін та ін.).
Політичний курс спартаківців принципово відрізнявся від курсу
лідерів СДПН І НСДПН. Конференція спартаківців у жовтні 1918 р.
АМСТиПААВВЛ РІВВАЮУЯ1918 р. У ШЯ12ЧЧМШ 35)
висунула програму народної революції в Німеччині. На перший план
у цій програмі були поставлені вимоги докорінних демократичних
перетворень у соціально-економічній і політичній структурі німець-
кого суспільства, здійснення яких було б, на думку лівих соціал-де-
мократів, першим кроком на шляху до соціалістичної революції. У
своїх поглядах ліві соціал-демократи Німеччини орієнтувалися на
той шлях, яким Йшли в 1917 р. російські більшовики.
Такою була розстановка соціальних і політичних сил, віддій яких
залежало майбутнє країни. Правлячі кола Німеччини усвідомлюва-
ли весь ступінь небезпеки і визначеної «непередбачуваності» пове-
дінки широких народних мас. З огляду на це йшов активний пошук
засобів і методів, здатних «умиротворити тил».
Верх над консервативними силами великої буржуазії і пруссько-
го юнкерства взяв голос розуму, який закликав перейти в політиці
«умиротворення тилу» від режиму військової диктаїури до лібера-
льного курсу. Іншими словами, помірковано-ліберальне угрупован-
ня більш реалістично мислячих груп великої буржуазії пропонувало
шукати- вихід з політичної кризи на шляхах деякої демократизації,
певних поступок масам і співробітництва з лідерами соціал-демо-
кратії. Мова йшла про необхідність створення уряду, який би корис-
тувався репутацією ліберального. Мета такого маневру юнкерсько-
буржуазного блоку - запобігти революції, яка назрівала.
У жовтні 1918 р. у Німеччині було створено новий так званий
«коаліційний демократичний уряд», на чолі якого було поставлено
принца Макса Баденського, спадкоємця престолу великого герцогс-
тва Баден. Макс Баденський був відомим як прихильник «етичного
імперіалізму», ліберального курсу у внутрішній політиці і співро-
бітництва з СДПН. До складу нового уряду були включені не тільки
представники буржуазії і юнкерства, але й два представники СДПН -
Ф. Шейдеман і Г. Бауер.
Створення нового, ліберально-монархічного уряду свідчило про
те, що в Німеччині вибухнула глибока політична криза, що не тільки
«низи» суспільства не можуть уже більше жити по-старому, але й
«верхи» суспільства більше не можуть управляти по-старому.
Керівництво німецької соціал-демократії раділо. Еберт назвав 5 жо-
втня «поворотним пунктом в Історії Німеччини», «днем народження
німецької демократії». За час свого недовгого існування уряд принца
Баденськогоздійснив деякі демократичні реформи. Він частково роз-
ширив компетенцію рейхстагу, демократизував виборчу систему.
352________________ Розділ ХУШ________________________________
Справжньою метою нового уряду, за визнанням самого Макса
Баденського, було бажання врятувати кайзера і династію Гогенцол-
лернів. «За допомогою соціал-демократів, - писав він, - я сподіваю-
ся врятувати кайзера. Яка Іронія долі».
Звертання нового уряду з проханням про мир розкололо країну
на два табори, які з самого початку вороже ставилися один на одно-
го. Один з них, уособлюючи змучені війною, голодні маси, полегше-
но зітхнув, довідавшись про дії уряду, інший - шовіністична буржу-
азія - був одержимий думкою про нібито здійснену зраду по відно-
шенню до батьківщини, результатом якої І стала поразка.
Суперечливі почуття володіли масами: прагнення миру, гіркота
поразки, криза довіри, гостре роздратування, нестримне'нетерпін-
ня. Ці настрої створювали вибухонебезпечну обстановку, тим біль-
ше що війна продовжувалася: на Західному фронті гинули люди, у
тилу лютував голод, віддавалися накази про лризнв резервістів І в
жовтні до лав армії призивали вже сімнадцятилітніх.
Тим часом американський президент ВІльсон направив три ноти,
у кожній з яких були досить чіткі вимоги, пропоновані німецькій
стороні. У першій він вимагав відступу ІЗ захоплених територій? в
другій - припинення підводної війни, у третій майже відкрито - зре-
чення кайзера. Виконання останньої означало, власне кажучи, зміну
самої сутності державного устрою країни. Здійснити це було мож-
ливо революційним шляхом або спробувати «демократизувати фа-
сад» Німеччини зверху. З метою досягнення останнього рейхстаг
прийняв закони про «парламентаризацію». Була обмежена компете-
нція монарха в справі оголошення війни і заклинення миру. Канц-
лер по суті перетворювався на парламентського міністра, скасовува-
лося трикласне виборче право в Пруссії й аналогічні обмеження в
інших землях.
Однак спроби запобігти революції шляхом «самореформування»
держави були приречені на невдачу. Ні «верхи» Німеччини, ні помі-
рковано-ліберальне крило буржуазії не прагнули до серйозних пере-
творень. Прокламована «парламентаризація» не стала реальністю:
канцлер Макс Баденський залишався на своїй посаді, як І його най-
ближче оточення. Не було гарантоване виконання головної вимоги
демократичних сил: закінчення війни і заклинення перемир’я. Спро-
би вояччини не допустити-демократизації країни і продовжувати вій-
ну до перемоги, нездатність «верхів» управляти старими методами,
глибоке відчуження між державою і народом, небажання мас жита
лмтялловл пвомвшя гягі я. у Німеччині 353
по-старому - саме у цій загальнонаціональній кризі варто шукати
«пусковий механізм» революції.
Політичний розвиток кайзерівської Німеччини, народження якої
було пов'язане з поразкою революції 1848-1849 рр., І об’єднання
німецьких держав «зверху» під гегемонією прусськоїмонархії не від-
повідало епосі вже сформованого промислового капіталізму. Тут не
було вирішено багато важливих завдань буржуазної революції. Зни-
щення монархії, ліквідація панівного становища юнкерства, рішуча
демократизація політичного устрою країни, ліквідація окремих дер-
жав і перетворення Німеччини на єдину республіку, знищення всіх
залишків феодалізму в селі, ліквідація поміщицького землеволодін-
ня, передача землі селянам - от коло питань, які свідчили про те, що
в Німеччині того періоду залишалося підгрунтя для буржуазної ре-
волюції, яка й повинна була вирішити демократичні завдання. Ситу-
ація була вкрай ускладнена поразкою в Першій світовій війні. Тил і
фронт знаходилися на грані революційного вибуху. За цієї ситуації
військові керівництво в особі Гінденбурга вважало для себе голо-
вним завданням «збереження залишків армії для майбутнього від-
. мовлення батьківщини». Макс Баденський усе більше схилявся до
думки про те, що задля запобігання революції можна буде навіть
пожертвувати кайзером. Що стосується соціал-демократів, то перс-
пектива соціальної революції викликала в них жах. І вони робили
есе можливе для того, щоб уникнути її.
Листопадова революція 1918 р. Листопадова революція 1918 р.,
на відміну від багатьох інших революцій, розпочалася не в центрі
країни, а в північно-західній частині Німеччини, у Кілі. Приводом
до її початку послугував наказ військового командування наприкін-
ці жовтня 1918 р. вступити трьом німецьким ескадрам у бій з англій-
ським прапором, за рахунок цього німецьке командування розрахо-
вувало.прорвати англійську блокаду, вступити в бій і домогтися миру
на німецьких умовах; 80 тис. моряків загрожувала небезпека стати
жертвами безнадійної авантюри. На військових кораблях розпоча-
лися заворушення. Матроси відмовлялися виконувати накази офіце-
рів про вихід у море, кочегари гасили вогні в топках. Командування
спробувало зламати опір силою, було заарештовано більше тисячі
бунтівників.
З листопада - це була неділя - декілька тисяч моряків зібралися
на мітинг у Кілі. До них приєдналися портові робітники. Ті, що зі-
бралися, вимагали звільнення заарештованих матросів, лунали за-
354______________________УаадМ ХУШ____________________________
клики: «Геть кайзера!», «Нехай живе Німецька республіка!» Демон-
странти були обстріляні загоном флотських унтер-офіцерів: було
вбито 8, поранено 29 чоловік, у тому числі декілька жінок і дітей. Це
переповнило чашу терпіння. Матроси взялися за зброю. 4 листопа-
да в рух прийшов увесь флот.
У ніч на 4 листопада на кораблях і в казармах були створені мат-
роські та солдатські ради. Вони вимагали негайного закінчення вій-
ни, зречення ГогенцоллернІв, звільнення заарештованих матросів І
всіх політичних в’язнів.
Спрямовані проти матросів і робітників війська перейшли на сто-
рону революції. Влада Кіля була змушена визнати ради робітників і
солдатів, задовольнити деякі їх вимоги. На кораблях і громадських
спорудах Кіля майоріли червоні прапори.
Уряд Макса Баденського направив до Кіля правого соціал-демо-
крата Г. Носке для того, щоб блокувати розпиток революції. Носке
зумів спрямувати розвиток подій у «мирне русло».
Однак задушити революцію в Кілі і перешкодити її поширенню
на інші міста не вдалося. Протягом декількох днів вона охопила всю'
країну. Усюди створювалися ради робітничих І солдатських депута-
тів. Вони вимагали зречення кайзера і місцевих коронованих осіб,
розпуску рейхстагу і ландтагів, створення урядів, обраних на зага-
льних зборах рад, демократизації армії. У багатьох випадках вису-
валися вимоги передання усієї влади радам. Лідери СДПН і незале-
жників поспішно створювали в німецьких державах «соціалістичні
уряди» або коаліційні кабінети за участю буржуазних паргій. Однак
одночасно на зборах рад нерідко обиралися виконавчі комітети рад
робітничих і солдатських депутатів, які розглядалися як «контруря-
ди». Виконкоми рад у землях мали різний характер, залежно від спів-
відношення сил. Наприклад у Вюртемберзі у перші дні революції
виконком складався зі спартаківців І лівих незалежників і Існував
паралельно з коаліційним урядом.
До 7-8 листопада революційна хвиля, що захопила усі великі мі-
ста і промислові центри, підійшла до столиці Німеччини.
9 листопада 1918 р. ця хвиля докотилася до німецької столиці. У
цей день за закликом виконкому революційних старост, який скла-
дався з лівих незалежників І спартаківців, розпочався загальний
страйк робітників Берліна, що переріс у збройне повстання. Робіт-
ники німецької столиці разом із солдатами столичного гарнізону за-
хопили найважливіші урядові будинки, пошту, телеграф, вокзали.
лкстокши пмивщя іаіа ж. у яииччшш 355
ПІД натиском революційного народу імперія Гогенцоллернів услід
за монархічними династіями Інших німецьких, держав впала. Кай-
зер Вільгельм II залишив країну. Через два дні, 11 листопада, пред-
ставники німецького військового командування підписали в Комп’єн-
ському лісі умови перемир’я, яке поклало кінець тривалій Імперіалі-
стичній війні.
Отже, імперія була повалена, війна завершилася, у країні відбу-
лася революція. Німеччина стояла на порозі нової епохи. Ситуація,
яка виникла усередині країни, мала декілька досить цікавих специ-
фічних моментів. По-перше, за умов військової поразки однією з
головних сил революції швидше за все повинна була стати армія.
Але німецька армія, на відміну від російської, не підпала під вплив
пропаганди соціалістів і до кінця залишилася вірною присязі, збе-
рігшн лояльність стосовно командування й уряду. Ради не змогли
закріпитися в середовищі фронтовиків. На початку революції армія
проявила аполітичність, а ПОТІМ по мірі розвитку політичних подій
фронтовики стали організовуватися в добровольчі корпуси на чолі з
колишніми офіцерами. Ці підрозділи виступали з позицій неприми-
ренної боротьби з більшовизмом. Що стосується повстання моряків
у Кілі, то військові моряки майже не брали участі в бойових діях І
вірно оцінили наказ п|Ю вихід у море як самогубство, що й послугу-
вало сигналом і приводом до повстання, тобто це був акт відчаю.
По-друге, СДПН, діючи в умовах високорозвинекої індустріальної
держави, яка ще до Першої світової війни висувала завдання соціа-
лістичної трансформації капіталістичного суспільства шляхом соці-
алістичної революції І завоювання пролетаріатом політичної влади,
тепер не ставила власне революційних цілей. Лідери СДПН, які укла-
ли політичний компроміс з партіями влади на початку війни І були
допущені ними в коридори влади наприкінці війни, не хотіли рево-
люції. Революція прийшла сама, оскільки монархія настільки себе
дискредитувала в очах усього суспільства, що головна вимога соці-
ал-демократів про зречення кайзера і скасування престспонасліду-
вання (на чому наполягав американський президент у своїй третій
ноті) уже не виглядала настільки революційною. І, як пише О. Пле-
нков, стара збанкрутіла влада породила ситуацію, за якої революція
народилася не з усвідомлення політичних цілей, а зі страждань сме-
ртельно стомленого народу. Усі відвернулися від монархії. Принц
Макс Баденський без будь-якого опору передав посаду канцлера
Фрідріху Еберту, і вже 10 листопада генерал Гренер запропонував
356 _______________ЯвадМ ХУШ____________________
Еберту розглядати армію як фактор забезпечення порядку і засіб
боротьби з більшовизмом.
Мова йшла про те, що політична і психологічна атмосфера 9-Ю
листопада, революційна ейфорія, соціалістична символіка і промо-
ви соціал-демократів, які оголошували Німеччину «вільною респуб-
лікою» і обіцяли «приступити до розбудови економіки на принци-
пах соціалізму» (Ф. Еберт) - усе це вводило багатьох робітників в
оману стосовно того, що відбувалося, і породжувало ілюзію про мо-
жливість «здійснення соціалістичної програми». Така ситуація не без
підстави тривожила як військове керівництво, так і вершителів еко-
номіки країни. Саме вона зумовила поведінку, зокрема, Тренера.
Праві сили перебували в повній розгубленості, наприклад, генерал
фон Сект писав, що в 1918 р. було незрозуміло, стане Німеччина
французькою сатрапією чи радянською республікою. Тим більше що
по всій Німеччині ширився рух робітників та солдат за передання
всієї влади радам. Ради виникли в Берліні, Бадені, Вюртемберзі,
Баварії. Найбільш революційними були ради, які виникли в Гамбур-
зі, а також у деяких містах Саксонії, Руру, Верхньої Сілезії. Вони
вимагали встановлення соціалістичної республіки. Але таких рад
було мало. Праві лідери соціал-демократії спрямували свої зусилля
на те, щоб захопити керівництво в створених робітниками радах.
Особливо гостра боротьба розгорнулася в Берлінській раді робітни-
чих і солдатських депутатів, яка у ці дні претендувала на керівну
роль у революційних подіях* Праві лідери СДПН домоглися певних
успіхів і на виборах до виконкому Берлінської ради. Щоправда, їм
довелося погодитися на паритет із представниками НСДПН. До скла-
ду виконкому було обрано по б представників від СДПН і НСДПН І
12 безпартійних солдатів. Більше того, усі шість незалежників, об-
раних до складу виконкому Берлінської ради, були представниками
лівого крила НСДПН. Серед них були такі видатні керівники лівих
незалежників, як Ріхард Мюллер, який став одним із двох співголів
виконкому, і Георг Ледебур*
Крім того, лідери СДПН домоглися того, що на зборах Берлінсь-
кої ради 10 листопада 1918 р. було прийнято рішення про створення
тимчасового центрального уряду Німеччини під назвою Ради народ-
них уповноважених. До складу ради на паритетних засадах увійшли
три Представники СДПН - Ф. Еберт, Ф. Шейдеман і О. Ландсберг-
І три представники НСДПН - Г. Гаазе, В. Дітман і Е. Варт, з них два
перших були представниками правого крила незалежників. Ф. Еберт
АнсгопАловА революція глід р. у Німеччині 357
і Г. Гаазе стали двома співпредставниками Ради народних уповно-
важених, але фактичним керівником РНУ став Ф. Еберт.
На тих же зборах рад Берліна 10 листопада була прийнята відо-
зва «До працюючого народу!» В ньому Німеччина оголошувалася
«соціалістичною республікою», а робітничі і солдатські ради - «но-
сіями політичної влади». У відозві говорилося про необхідність
«швидкого і послідовного усуспільнення капіталістичних засобів
виробництва». Заяви аналогічного характеру були зроблені радами
багатьох Інших міст і земель, а також правлінням НСДПН. Вису-
валася вимога про відновлення дипломатичних стосунківг з Радянсь-
кою Росією.
Насправді уряд в особі Ради народних уповноважених лише за
назвою був соціалістичним. Його створення не заторкнуло кайзерів-
ського бюрократичного апарату. Далася взнаки традиційна «повага»
до держави. Державна адміністрація, у тому числі 8 з 10 статс-сек-
ретарів, залишилися на місцях. В армії ради формувалися за розпо-
ряджен^м командування, а в селянських радах найчастіше керува-
ли поміщики або їхні ставленики.
Формуванням РНУ завершилася перша фаза революції. Вона ха-
рактеризувалася тим, що революційні маси, об’єднані єдністю дій,
усупереч зусиллям соціал-реформістських сил здійснили революцію.
Однак соціалістична республіка була лише прокламована, реальна
влада залишилася в руках великого капіталу, поміщиків і вояччини,
хоча їх позиції і були ослаблені. Керівництво СДПН, як і політична
еліта, усвідомлювали, що найважливішим засобом стабілізації си-
туації і гальмування революційного процесу є соціальні компромі-
си. За такої ситуації основними суб’єктами «правотворчості» висту-
пали РНУ, Відомство економічної демобілізації, створене 12 листо-
пада, і угода про «Трудове співробітництво», підписана 15 листопада
між підприємцями і профспілками.
12 листопада була опублікована програма РНУ. Хоча в ній і заяв-
лялося, що уряд ставить своєю метою «здійснення соціалізму», жо-
ден з конкретних пунктів програми не мав соціалістичного характе-
ру. Вона лише констатувала зміни, які відбулися в результаті рево-
люції. Зокрема, анулювалися введені в період війни обмеження
конституційних прав, скасовувалися «Закон про челядь» та інші
виняткові розпорядження стосовно сільськогосподарських робітни-
ків, закон про «допоміжну військову службу батьківщині», оголошу-
валася свобода об’єднань, у тому числі для службовців і робітників
358 ____________________і>садмхуш___________________________
державних підприємств. Заявлялося про введення в 1919 р. 8-годин-
ного робочого дня, розширення системи соціального страхування,
скликання «Конституційних зборів» на основі загального прямого і
таємного виборчого права чоловіків і жінок з 20-лІтнього віку. Водно-
час у програмі РНУ спеціально обумовлювалися заходи щодо захисту
приватної власності. Стосовно ж Рад не було зроблено жодної заяви.
У завізованій двома представниками РНУ угоді про «Трудове
співробітництво» профспілки визнавалися професійними представ-
никами робітників, від імені яких вони одержували право укладати
колективні договори з підприємцями. У сферу дії угоди включалися
й об’єднання службовців. На підприємствах з числом найнятих не
менше 50 створювалися робітничі комітети для контролю за вико-
нанням колективних договорів, а також арбітражні комісії на пари-
тетній основі. Були амністовані всі політичні в’язні. Більше того,
була навіть створена «Комісія з націоналізації», до якої увійшли ві-
домі теоретики Каутський і Гільфердінг.
' Більшість робітників сприйняла ЦІ реформи як готовність буржу-
азії до корінних перетворень суспільства.
Широкі повноваження, включаючи видання тимчасових указів,
мало Відомство економічної демобілізації. Відомство було, власне
кажучи, державно-монополістичним Інструментом післявоєнної ре-
конверсії. Воно зосередило свою діяльність на підтримці «соціаль-
ного миру» у країні. Було видано безліч розпоряджень, що надали
деклараціям революційного періоду форми тимчасових декретів.
Вони охоплювали переважно соціально-економічні аспекти стано-
вища робітників (тривалість робочого дня, систему тарифних дого-
ворів, соціального страхування, працевлаштування тощо).
У результаті революція, не встигнувши розпочатися, уже була
позбавлена цілей - боротися не було за що... Іншими словами, соці-
альні реформи, як і розраховували панівні класи, послабили рево-
люційний запал в найбільш критичні місяці революції.
Таким чином, німецька революція абсолютно не торкнулася
капіталістичних виробничих відносин. Політична влада залишила-
ся в руках буржуазії і юнкерства, тільки тепер вона здійснювалася за
посередництвом правих лідерів СДПН І Рад народних уповноваже-
них, була, по суті справи, буржуазним урядом, який іноді вдавався
до вживання соціалістичної фразеології.
Отже, у листопаді 1918 р. на першому етапі німецької революції
буржуазія з допомогою соціал-демократів зберегла владу у своїх ру-
лмсгяаллввА революція іяіа р. у Німеччині 359
ках, а широкі маси трудящих Німеччини цілком щиро вважали, що
після перших днів Листопадової революції дорога до рішучих демо-
кратичних і навіть соціалістичних перетворень відкрита.
Однак така ситуація не могла продовжуватися довго. Рядові уча-
сники революції, робітники й солдати, з часом могли розібратися в
істинній сутності Ради народних уповноважених і здійснюваної нею
політики. Адже в робітників були свої власні організації - ради, і
гасло «Уся влада радам» могло перетворитися на реальну альтерна-
тиву псевдорадЯнськІй владі РНУ, Крім того, в руках революційних
робітників і солдат була зброя, тоді як буржуазія в листопаді 1918р.
не мала міцної збройної опори: солдати військових з’єднань, які зна-
ходилися усередині Німеччини, переважно підтримали революцію,
а фронтові війська, які значно менше піддавалися революційним на-
строям, знаходилися ще поза межами Німеччини.
Усе це визначило політику, яку переслідувала Рада народних упо-
вноважених на другому етапі німецької революції, а саме у другій
половині листопада й у грудні 1918 р. Основними цілями цього пе-
ріоду були: законодавче закріплення досягнутого на першому етапі
революції (на Установчих зборах оформити республіканський устрій,
основні політичні права і свободи) і недопущення подальшого роз-
витку і переходу реаль ної влади до рук Рад. У цей час німецька бур-
жуазія і лідери СДПН, які вступили з нею в союзницькі відносини,
ще не мали достатніх сил для придушення революції. Цією патовою
ситуацією і пояснювалися дії уряду, який пішов на окремі поступки
і компроміси задля збереження свого впливу в масах. Крім того, уряд
Еберта взяв курс на роззброювання робітників, послаблення і повну
ліквідацію Рад. Ця мета була визначальною для політики Ради на-
родних уповноважених на другому етапі німецької революції.
У той самий час Ра/. а народних уповноважених у союзі з військо-
вим командуванням спрямувала свої сили на те, щоб зберегти німе-
цьку армію як знаряддя боротьби проти революції. Уряд Еберта збе-
ріг усі права офіцерства. Фронтові війська залишилися в підпоряд-
куванні ставки верховного командування, керованої кайзерівськими
генералами. В армії були створені так звані «добровольчі об’єднан-
ня», до складу яких включалися лише ретельно перевірені, «надій-
ні» з політичного погляду солдати й офіцери, які могли бути викори-
стані для боротьби проти революції.
Чималу допомогу в збереженні армії як антиреволюцІйної сили
надали країни Антанти. За умовами перемир’я союзні країни нада-
360_____________________гмяижнп___________________________
ли німецьким фронтовим військам можливість зі зброєю в руках
повернутися на батьківщину.
Поряд із збереженням армії уряд Еберта відверто допомагав ство-
ренню в Німеччині різноманітних воєнізованих організацій. Великі
корпорації* надали в розпорядження цих організацій необхідні фі-
нансові засоби. За особистої участі одного з лідерів СДПН - 0. Ве-
льса, призначеного військовим комендантом Берліна, були створені
воєнізовані загони, у які вербувалися консервативно налаштовані
представники чиновництва, торговців і ремісників, студентства. Усі
ці організації забезпечувалися зброєю і діяли під виглядом так зва-
ного «цивільного ополчення». У військовому міністерстві уряду Ебе-
рта навіть було засновано спеціальний відділ по озброєнню «циві-
льного ополчення».
Що ж стосується політики стосовно рад, то уряд крок за кроком
урізував їх повноваження: було заборонено втручання рад у справи
військового командування, віднято право контролю за діяльністю
залізничного транспорту, роботою вугільної промисловості й про-
довольчих органів. Крім того, лідери СДПН І НСДПН усІляко дис,
кредитували саму ідею рад. Подібна кампанія сприяла послабленню
ролі рад, перетворенню багатьох з них на своєрідний придаток бур-
жуазного уряду.
Послідовно опозиційними щодо РНУ були практично лише спа-
ртаківці. У листопаді 1918 р. група «Спартак» була реорганізована в
самостійне об’єднання в рядах НСДПН під назвою «Союз Спарта-
ка». Він висував вимоги проведення перетворень, які в подальшому
могли б створити передумови для переростання демократичної ре-
волюції в соціалістичну.
Однак «Союз Спартака» був нечисленною організацією, яка час-
то робила серйозні теоретичні й тактичні помилки. Так, ними явно
недооцінювалася значимість демократичних вимог. У своїх політич-
них діях вони досить часто необгрунтовано забігали наперед. їх прак-
тичним крокам був властивий крайній альтерпатизм: «За чи проти
соціалізму, проти чи за Установчі збори, третього не дано». Іншими
словами, завдання демократизації суспільства у них в цілому відхо-
дили на задній план, зате домінувало гасло «Влада Радам!» як орга-
нам диктатури пролетаріату. По мірі розвитку подій (у грудні 1918 р.)
спартаківці уже висували гасло «Геть уряд Еберта - Шейдемана!»
Причому все це робилося без врахування реального становища ре-
чей, коли основна маса рядових учасників революції, як і раніше,
АИСТОПАЛОВА РЕВОЛЮЦІЯ УДІД у. У НІМЕЧЧИНІ 30|
вірила лідерам соціал-демократії, що перебували на чопі РНУ. Уряд
соціал-демократів і незалежників мав абсолютну і безперечну біль-
шість за собою й у радах, і в народі, і навіть рейхсвер в особі нового
начальника генерального штабу генерала Тренера поспішив засвід-
чити Раді народних уповноважених свою лояльність. Тому шанси
лівих радикалів - лівого крила НСДПН, берлінських революційних
старост і спартаківців - були невеликими, особливо якщо врахува-
ти, що за СДПН була більшість робітничого класу, натомість у се-
лянства, на відміну від Росії, не було ніякого революційного запалу.
Праві лідери СДПН у союзі з лідерами НСДПН переконували
робітників і солдатів, що встановлення влади рад, до чого заклика-
ли ліві соціал-демократи, означає прихід твердої і кривавої диктату-
ри, торжество більшовизму, і виставляли себе захисниками демок-
ратичної альтернативи більшовизму, обіцяючи вирішення всіх про-
блем. Безладдя, яке виникло б в результаті революційної перебудови
держави і суспільства, породжувало у них жах. З огляду на це вони
хотіли якомога швидше позбутися Рад, підхопивши буржуазну тезу
про те, що влада Рад і є більшовизмом.
Насправді в радах майже не було спартаківців. Депутати рад були
активними членами і функціонерами СДПН. Вони вважали себе по-
мічниками уряду, який у їхніх очах був власне революційним.
Для соцІал-гдемократичних лідерів не було секретом, що в радах
переважно знаходяться їхні люди, а не спартакІвці. Проте з самого
початку ради були для них більмом на оці, тому що вони не вклада-
лися в їх програму дій, перешкоджали союзу їхньої партії з буржуа-
зними партійними структурами, з верховним командуванням. Від них
хотіли позбутися як Шейдеман, так і Еберт.
Для «наведення порядку» було вирішено використовувати саме
не ради, які досить швидко змогли перебороти хаос перших днів
революції і створити непогано функціонуючий апарат, а війська За-
хідного фронту, що поверталися після перемир’я на батьківщину.
Про це з повною відвертістю вже у 1925 р. розповідав сам Тренер:
«Перше завдання полягало в тому, щоб вирвати в Берліні владу з рук
робітничих і солдатських рад. Для досягнення цієї мети планувався
військовий вступ до Берліна десяти дивізій. Народний уповноваже-
ний Еберт був з цим цілком згодний... Введення військ до Берліна
було сплановано як воєнна операція, що повинна була забезпечити
відновлення в Берліні твердого уряду. Усе в цьому плані було розмі-
чено по днях І по годинах: роззброювання населення Берліна, очи-
362_____________________Завиті_____________________________
щення міста від спартаківців І т.д. Кожна дивізія одержувала щоден-
не бойове завдання... Згаданий план був розроблений у тісному кон-
такті з паном Ебертом і цілком з ним погоджений». Реалізація плану
була намічена з 10 по 15 грудня» тобто напередодні відкриття в Бер-
ліні (16 грудня) Всенімецького з’їзду Рад.
Однак план не був реалізований, оскільки відбувся передчасний
(б грудня)-виступ частини берлінського гарнізону. Були вбиті й по-
ранені. Проте ніхто не був притягнутий до відповідальності за спро-
бу державного перевороту. Організатори залишилися в тіні.
Уступивши до Берліна через чотири дні (10 грудня), фронтові
дивізії, на які була покладена місія «відновлення порядку», не вико-
нали своєї ролі: «Солдати так рвалися додому, що через десять днів
від десяти дивізій залишилося 800 чоловік». За словами Тренера, з
їх допомогою «було вже взагалі неможливо вигонати намічений план:
очистити Берлін від більшовицьких елементів, вилучити зброю в
цивільного населення тощо». На цьому етапі контрреволюція про-
грала. ЦІ факти давно і добре відомі хронікерам німецької револю-
ції, а також її дослідникам, які представляють різні політичні напря-
мки. Тому викликає принаймні подив позиція ряду авторів сучасних
праць, зокрема О. Пленкова, який стверджує, що в Листопадовій
революції «розгорілася боротьба не між правими і лівими силами,
що було б природно, а між лівими і вкрай лівими». Утім цьому фе-
номену не варто дивуватися. Мова йде про те, що останнім часом у
науковій і навчальній літературі робляться перші спроби перегляду
історії німецької революції 1918-1919 рр. Стверджується, що в пе-
ріод німецької революції відбувалася боротьба двох тенденцій - лі-
берально-демократичної, яку, на думку сучасних Істориків, предста-
вляли лідери СДПН, що перебували на чолі Ради народних уповно-
важених, і тоталітарної, яку висували спартаківці, намагаючись
усунути буржуазну владу. Якщо раніше радянські історики ставали
на бік спартаківців* схвалюючи їх політичний курс, то тепер автори
деяких нових вітчизняіїих пращ, цілком підтримують політику ліде-
рів СДПН, виправдовуючи навіть їх союз з консервативними сила-
ми і з військовими колами, тому що, як стверджується в цих працях,
слід було запобігти найбільш серйозної небезпеки - утвердження
тоталітарної диктатури.
По суті справи, ці історики, відкадаючи марксистську концеп-
цію, поділяють думку німецько? ліберальної й офіційної соціал-де-
мократичної історіографії, оскільки згідно з формулою визначного
листапллавА ргвєаюшя ній р. у виюччтн зез
німецького історика К. Ердмана наприкінці 1918 р. перед Радою на-
родних уповноважених був лише один вибір: «або соціальна рево-
люція в союзі із силами, які прагнули до пролетарської диктатури,
або парламентська республіка в союзі з консервативними елемента-
ми і старим офіцерським корпусом».
А втім на противагу офіційній соціал-демократичній історіогра-
фії німецької революції 19 І 8--19І9 рр. у німецькій ліворадикальній
соціал-демократичній історіографії в 60-70-х рр. XX ст. був викла-
дений принципово Інший погляд. Його прихильники стверджували,
що. наприкінці 1918 р, перед діячами німецької революції послала
інша альтернатива. З найбільшою повнотою вона була висловлена
німецьким істориком Арнольдом Фолькером. У книзі «Теорії Рад у
Листопадовій революції», опублікованій в 1978 р., він писав: «У
Німецькій революції. 1918-1919 р. мова йшла не про демагогічно
осліплювану альтернативу - демократія або більшовизм, а про іншу
альтернативу - рішучу, готову йти на ризик політику реформ для
укорінення демократії або збереження наступності з дореволюцій-
ними антидемократичними, антисоціал і стичними силами, інший
шлях, однак, означав небезпеку поразки, руйнування ліберальної
парламентської демократії».
Постає питання: чи вірна ця позиція? Інакше кажучи, чи була
можлива на другому етапі німецької революції,.у листопаді -грудні
1918 р. не соціалістична, а демократична альтернатива консерватив-
ному курсу Ради народних уповноважених? Аналізуючи конкретну
ситуацію цього періщу революції в Німеччині, відомий російській
вчений Є. Язьков уважає, що можна зробити висновок про існуван-
ня такої можливості. Насамперед, іака можливість передбачалася в
самій концепції народної революції, що була висунута спартаківця-
ми на жовтневій конференції 1918 р., де на перший план висувались
не соціалістичні, а демократичні завдання. До цього слід додати те,
що концепція демократичної альтернативи курсу РНУ захищалася
групою лівих незалежників, які в листопаді 1918 р. відігравали клю-
чову роль у виконкомі Берлінської ради. З ряду важливих пунктів
позиція лідерів виконкому була подібною до позиції спартаківців.
У позиціях лівих незалежників були Й окремі пункти, які відріз-
няли їх від поглядів спартаківців. Так, на відміну від спартаківців
ліві незалежники, у принципі, не заперечували проти скликання Уста-
новчих зборів. Вони тільки вважали, що нетреба поспішати з їх скли-
канням, що спочатку слід скликати Всенімецький з’їзд рад, створи-
364______________________Рація хпн _________________________
ти Центральний виконком рад, а потім, коли «для завоювань рево-
люції не буде ніякої небезпеки», скликати Установчі збори для оста-
точного узаконення всього завойованого.
Компромісний характер мала і пропагандована лівими незалеж-
никами концепція «третього шляху», тобто ідея сполучення буржуа-
зно-демократичного парламентаризму і Рад, що, на їх думку, могло
забезпечити перетворення Німеччини зі звичайної буржуазно-демо-
кратичної республіки на соціальну республіку, де Існувала б розга-
лужена система соціального захисту членів суспільства.
Звичайно, в умовах того часу, в умовах жорсткого протистояння
сил революції І контрреволюції концепція «третього шляху» повинна
була здаватися революційним соціал-демократам наївною утопією.
Однак у перспективному плані в цих ідеях, безсумнівно, було і
раціональне зерно, тому що тільки існування впливових органів са-
моврядування трудящих може за умов буржуазно-демократичної
республіки забезпечити соціальний захист членів суспільства.
Проте для реального здійснення демократичної альтернативи
курсу Ради народних уповноважених необхідні були декілька важ*
ливих умов. По-Перше, потрібні були рішучі дії, які б спиралися на
масовий рух. Такими революціонерами справи були спартаківці.
Вони не один раз мобілізовували робітників на масові демонстрації.
Однак вплив спартаківців, як і раніше, залишався обмеженим, при-
чому чималою мірою через те, що вони найчастіше випереджали
хід подій, висуваючи гасла, яких основна маса робітників і солдат
не поділяла. Такі ж вади були притаманні програмі комуністичної
партії Німеччини, яка була створена спартаківцями й іншими ліви-
ми соціал-демократами на Установчому з'їзді КПН, що проходив з
ЗО. грудня 1918 р. по 1. січня 1919 р, У цій програмі, поряд з назріли-
ми демократичними завданнями, висувалися й вимоги, що виходи-
ли поза рамки буржуазної революції. До того ж з’їзд КПН ухвалив
рішення про бойкот виборів до Установчих зборів, що ще більше
ізолювало комуністів від мас німецьких робітників, які брали участь
у революції, але не полишали Своєї віри в лідерів Ради народних
уповноважених.
По-друге, для перетворення можливості демократичної альтер-
нативи на реальність необхідні були єдність лівих сил, спільні дії
спартаківців і лівих незалежників. Така єдність у ряді випадків ви-
никала на деяких масових мітингах і демонстраціях; Але і тих, і Ін-
ших розділяла взаємна недовіра, абсолютизація розбіжностей між
дистдтаиам ястолмцм ми* я- у ішжччши 3^5
ними. Це викликало взаємні непорозуміння, звинувачення, а часто І
відверту ворожнечу і неприязнь. Зрозуміло, що за умов розколу і
взаємної недовіри в рядах лівих сил реальне здійснення демократи-
чної альтернативи курсу РНУ виявилося неможливим.
Усе це полегшувало правим лідерам соціал-демократії створю-
вати істотні перешкоди на шляху подальшого розвитку німецької
революції. Особливо це проявилося на 1 Всенімсцькому з’їзді рад
(16 грудня 1918 р,). Правління СДПН могло твердо розраховувати
на підтримку більшості делегатів.
Більшість делегатів з’їзду прийняла рішення в дусі Еберта - пе-
ренести на більш ранній термін вибори до Національних зборів - і
рішуче відхилила пропозицію «незалежних» оголосити з'їзд вищим
органом законодавчої і виконавчої влади в країні. Замість берлінсь-
кого Виконкому була обрана Центральна рада із шістнадцяти чоло-
вік, але вона не одержала навіть тимчасових законодавчих прав на
період др скликання Національних зборів. Розчаровані «незалежні»
відмовилися брати участь у Центральній раді, тим самим віддавши
її цілком у руки СДПН.
Відомий німецький публіцист С. Хаффнер, оцінюючи цей з’їзд як
довірливий і добродушний, проте, вважає, що саме він поклав поча-
ток розколу в СДПН між партійними низами і партійними лідерами,
кризі революції і громадянській війні, яка вибухнула в січні 1919 р.
Тому що в одному пункті з’їзд залишився непохитним: для скинутої
революцією військової диктатури немає вороття; влада генералітету й
офіцерства повинна бути зламана раз І назавжди. З’їзд проголосував
за пропозицію гамбурзької делегації про докорінну перебудову зброй-
них сил, відому як «гамбурзькі пункти». Це стало підтвердженням прин-
ципово антимілітаристського характеру німецької революції.
«Гамбурзькі пункти», прийняті з’їздом, завдали відчутного удару
по союзу СДПН з Гренером і створили кризову ситуацію. Гінден-
бург повідомив, що «не визнає» рішення з’їзду, Гренер почав погро-
жувати відставкою у випадку здійснення «гамбурзьких пунктів». У
той самий час троє «народних уповноважених» від НСДПН пригро-
зили відставкою, якщо «гамбурзькі пункти», згідно з якими в армії
вводилася виборність командирів, скасовувалася їх влада над солда-
тами поза службою, ліквідувалися військові ордени і титули, прого-
лошувався принцип відповідальності солдатських рад за стан війсь-
кових частин, не будуть здійснені. Еберт намагався виграти час, ча-
стково поступившись у цих питаннях, лідери СДПН провели на з’їзді
366 _______________ІМижМ ХУШ____________________
декілька надзвичайно важливих для них рішень. Насамперед, з'їзд
рад прийняв рішення, яке схвалило зосередження в руках Ради на-
родних уповноважених усієї повноти влади в країні. Повноваження
рад обмежувалися лише правом так званого «парламентського на-
гляду» за діями уряду. При цьому в постанові з’їзду підкреслювало-
ся, що ради не мають права скасовувати розпорядження уряду, що
фактично зводило нанівець деклароване з’їздом право «нагляду».
Окрім того, з’їзд рад схвалив рішення про якнайшвидше .скли-
кання Установчих зборів. Вибори до Установчих зборів, спочатку
намічені на 16 лютого 1919. р., були перенесені майже на місяць ра-
ніше - на 19 січня. Якоїсь участі в підготовці і проведенні виборів
для рад не передбачалося. Усе це істотно послаблювало роль рад.
Таким чином, протягом другої половини листопада й у грудні
1918 р. правим лідерам соціал-демократії в тісному союзі з буржуа-
зією вдалося послабити позиції рад, ізолювати передових робітни-
ків ВІД основних мас революційних робітників і солдатів, створити
збройні сили для охорони своєї влади і тим самим підготувати умо-
ви для рішучого наступу на сили революції.
Лідери СДПН, які стояли на чолі РНУ, прагнули спровокувати
робітників, революційно налаштованих солдатів і матросів на пе-
редчасні виступи. 1 не можна погодитися з твердженням О. Пленко-
ва, що події 24 грудня 1918 р., у ході яких розгорілася справжня би-
тва матросів Народної морської дивізії, до яких приєдналися робіт-
ники, у тому числі й спартаківці, з фрснтовими частинами,
викликаними урядом для наведення порядку серед матросів, були
спричинені непорозумінням.
Обізвавши матросів звичайним найманим військом, звинуватив-
ши їх у злодійствах, О. Пленков свідомо спотворив добре відомі
факти. Мова йде проте, що дивізія з 15 листопада за наказом комен-
данта міста взяла на себе охорону імператорського палацу, де вже
розпочалися грабежі, причому цілий місяць ця дивізія була гордіс-
тю берлінської комендатури. Однак після відмови дивізії брати участь
у путчі 6 грудня вона, очевидно, стала заважати здійсненню тренер-
ського плану «відновлення порядку в Берліні». Тоді й почали з’явля-
тися звинувачення на її адресу в грабежах у королівському палаці, у
проспартаківських настроях її членів. Дивізію зняли з постачання І
вирішили скоротити до шестисот чоловік. Іншими словами, матро-
сів свідомо спровокували на виступи. С. Хаффнер писав, що наспра-
вді морська дивізія не просто вимагала виплати різдвяного жалу-
АИСТОПАЛОВЛ РЕВОЛЮЦІЯ 191В д, У НІМЕЧЧИНІ $$7
вання - вона боролася за своє Існування. Вранці 24 грудня 1918 р. на
площі перед імператорським палацом у Берліні відбулася не просто
битва матросів з фронтовими армійськими частинами. Мова йшла
про битву між революцією й контрреволюцією. Підтримка матросів
цивільним населенням міста (робітники, жінки, діти) деморалізую-
че вплинула на урядові війська. Будучи ініціаторами початку воєн-
них дій, останні не витримали контрнаступу матросів і озброєних
робітників і припинили бойові дії.
Подібні дії викликали гостре невдоволення серед революційних
робітників, ще більш підсилене обстановкою післявоєнної господар-
ської розрухи. Відображенням цього невдоволення була зміна пози-
ції лідерів НСДПН, 28 грудня 1918 р. вони заявили про свій вихід зі
складу Ради народних уповноважених.
Хроніка політичних подій тих днів свідчить про швидкий про-
цес розмежування політичних сил, соціальних верств: слідом за ви-
ходом 28 грудня 1918 р. незалежників з РНУ відбулася загальноні-
мецьк^конференція спартаківців і лівих радикалів, яка розпочала
свою роботу 29 грудня, а вже ЗО грудня конституювалася як Устано-
вчий з’їзд Комуністичної партії Німеччини (КПН). Незважаючи на
те що з’їзд прийняв рішення, частина з яких мала явно помилковий
характер (ставлення до союзників, до НСДПН, виборів до Націона-
льних зборів, робота в реформістських профспілках тощо), саме ство-
рення КПН було довол і грізним симптомом організаційного оформ-
лення лівих з можливими небажаними для уряду наслідками. Така
ситуація спонукала РНУ до рішучих дій. Окрім того, маси робітни-
ків були відверто невдоволені ходом подій І діями Ради народних
уповноважених. Про це свідчили документи 1 з’їзду Рад, зокрема
про негайне проведення «соціалізації» - створення економічного
фундаменту соціалістичного суспільства. Іншими словами, маси спо-
дівалися мирним І «законним» шляхом прийти до демократії і наро-
довладдя. Однак подібна перспектива не зовсім укладалася в рамки
програми найближчих дій СДПН,
2, СІЧНЕВІ ПОАІЇ 1313 р.
ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РЕВОЛЮЦІЇ
Січневі події 1919 р, у Берліні І пов’язане з ними друге велике
кровопролиття Листопадової революції сьогодні по-різному тракту-
388____________________лмщихуш ___________________________
їсться дослідниками. Однак навряд чи можна погодитися з тим їх
трактуванням, яке стверджує, шо події були прямо пов'язані з «кур-
йозом» виходу незалежників з уряду. Видається більш достовірною
оцінка Є. Язькова обраної тактики СДПН, лідери якої перебували на
чолі РНУ: «Вони, з погляду історика, прагнули спровокувати пере-
дових робітників, викликати їх на передчасні виступи, поки робіт-
ничий клас був розколотий, поки передові прошарки робітничого
класу були відірвані від основних Його верств. В умовах непідготов-
леності робітників їм легше було завдати нищівного удару і потопи-
ти революцію в крові».
З 5 по 12 січня 1919 р. у Берліні вирішувалася доля німецької
революції. Ці дні ввійшли в історію під назвою «спартаківський ти-
ждень». Таку термінологію ввели переможці. Однак це була неправ-
да. І в цьому можна, безумовно, погодитися із західнонімецьким
публіцистом Себастіаном Хаффнером, який стверджував, що КПН
не передбачала І не хотіла січневого повстання. Вона не готувала і
не очолювала Його. Мова йшла про інше - про спровокований сти-
хійний виступ берлінських робітників.
4 січня 1919 р. прусське міністерство внутрішніх справ видало
розпорядження про зняття з посади начальника берлінської поліції
лівого незалежника ЕмІля Ейхгорна, який користувався великою,
популярністю в робітничих кварталах Берліна. Йдучи на цей крок,
керівництво РНУ переслідувало подвійну мету. По-перше, готуючи
розправу над революційними робітниками, воно хотіло мати на чолі
берлінської поліції свою надійну людину. По-друге, лідери СДПН
не без підстави розраховували, що усунення Ейхгорна викличе сти-
хійний вибух обурення робітників І спровокує їх на передчасний,
непідготовленнй виступ, який можна буде використати для рішучої
розправи над революційним авангардом робітників.
Запобігти провокації, яка готувалася, не вдалося. Вже наступно-
го дня розпочалися масові демонстрації протесту, у них взяло участь
не менше 150 тис. робітників, багато з яких мали зброю. У рядах
демонстрантів стихійно виникло гасло «Геть уряд Еберта - Шейде-
мана!» У деяких районах столиці розпочалися сутички з поліцією.
Готовність демонстрантів до боротьби за усунення уряду і заво-
ювання влади була явно переоцінена спартаківцями.
Увечері 5 січня 1919 р. засідання революційних старост оголоси-
ло, що уряд Еберта скинуто і що будуть вжиті заходи щодо створен-
ня нового, революційного уряду. На засіданні було створено Рево-
ЛИСПШЛЛВМ РЕВОЛЮЦІЯ 1Я9 в р. У НІМЕЧЧИНІ 369
люційний комітет, який повинен був очолити дії озброєних робітни-
ків. На чопі Революційного комітету стали Георг Ледебур від лівих
незалежників і Карл Лібкнехг від комуністів.
Зрозуміло, що рішення розпочати повстання під гаслом повален-.
ня уряду Еберта за умов, що склалися на початку січня 1919 р., було
помилковим. Ні революційний авангард пролетаріату, ні тим більше
широкі маси робітничого класу Німеччини не були готові до бороть-
би за взяття влади. До того ж не було єдності й у рядах Революцій-
ного комітету, там йшли гострі суперечки стосовно того, що робити
далі. Чіткого плану дій. комітет не мав. На його засіданнях з ранку до
пізнього вечора точилися запеклі словесні дуелі, які позбавляли Ко-
мітет здатності діяти; Одночасно праве керівництво НСДПН розпо-
чало переговори з урядом «з метою запобігти кровопролиття». Біль-
шість революційних старост підтримало цей маневр і тим самим
внесло в рух хитання і непевність. За цих умов КПН, не схвалюючи
вимогскинення уряду, відкликала своїх представників з революцій-
ного комфету КД. Одночасно вона заявила про солідарність з маса-
ми,їдо борються. На підтримку берлінського пролетаріату виступи-
ли робітники Брауншвейга, Гамбурга, Галле Й інших міст. У Бреме-
ні на знак солідарності з Берліном була проголошена Радянська
республіка.
Однак бої, які охопили значну частину Німеччини, не мали єди-
ного керівництва і нерідко відбувалися під різними гаслами. Рево-
люційному авангарду де вдалося втягнути в рух більшість робітни-
ків з визначальних промислових районів.
А втім протягом цих днів уряд Еберта стягнув до Берліна значні
військові сили, на чолі яких був поставлений 1\став Носке, один з
найбіяьлГтипових лідерів правого крила СДПН, що керував війсь-
ковими справами у новому складі Ради народних уповноважених,
сформованому після виходу з неї представників НСДПН. Сам Нос-
ке цілком свідомо брак на себе роль ката революційних робітників.
Коли на засіданні уряду Еберт запропонував, щоб каральні заходи
проти берлінських робітників очолив саме Носке, той заявив: «Не-
хай так. Адже хто-небудь повинен стати кривавим собакою!»
Відчуваючи за собою збройну опору, уряд Еберта 8 січня 1919 р.
перервав переговори з Революційним комітетом і ввів у Берлін вій-
ська. Протягом декількох днів на вулицях німецької столиці йшли
збройні сутички між робітниками і «силами йорядку». Однак сили
були занадто нерівні. Недостатня організованість робітників, відсу-
Гві/ихущ
тність єдиного керівництва і чіткого- плану дій - усе це дуже скоро
призвело до того.що опір робітників був зломлений. Уже на 12 січ-
ня Берлін був у руках «сил порядку». Розпочалася жорстока розпра-
ва. 15 січня 1919 р. контрреволюційні офіцери заарештували Й уби-
ли керівників КПН Карла Лібкнехта і Розу Люксембург. Члени Рево-
люційного комітету на чолі з Георгом Ледебуром були також
арештовані та віддані під суд.
Переважна більшість берлінців, які взяли участь у січневому по-
встанні, були не спартаківцями або комуністами, а соціал-демокра-
тами. І домагалися вони в січні 1919 р, того, що й у листопаді 1918 р.:
єдності соціалістичних партій і заміни старої, феодально-буржуаз-
ної держави новою, робітничою державою. Але якщо раніше лідери
СДПН пішли їм назустріч або принаймні зробили вигляд, що пішли,
хоча з самого початку цього й не хотіли, то в січні 1919 р. вони зне-
хтували все, що раніше було досягнуто революцією. Вони почали
самі вирішувати, хто відтепер має право називати себе соціал-демо-
кратом, а кого слід затаврувати як спартаківця. Більше того, лідери
СДПН взяли на себе відповідальність за смерть лідерів лівих; Карла
Лібкнехта і Рози Люксембург. Хоча легенда, яка ними посилено роз- ’
повсюджувалася, стверджувала, що вожді лівих стали жертвами гро-
мадянської війни, але правда таїлася в іншому... Обидва лідери лі-
вих уособлювали (як в очах друзів^ так і ворогів) саму революцію в
Німеччині, будучи її своєрідними символами. З огляду на це, вбива-
ючи їх, убивали і революцію. Була Й Інша причина для їх убивства.
Вони, як ніхто інший, усвідомлювали ту безпринципну гру, яку вели
з масами надумані вожді революції. Більше того, щодня в пресі І
шляхом усної агітації вони викривали цих вождів, підписуючи тим
самим собі смертний вирок. Після здійснення злочину настало ли-
цемірне виправдання Шейдемана, холодна вдоволеність Носке І зло-
вісне мовчання Еберта.
Січневе збройне повстання в Берліні, перша стихійна, неоргані-
зована І навіть, по суті справи, спровокована збройна спроба пере-
дових робітників Німеччини продовжити революцію далі були по-
топлені в крові. ЦІ події завершили третій етап німецької революції
1918-1919 рр.
Січнева розправа над революційними робітниками Берліна була
рішучою перемогою контрреволюційних сил. Вона завдала серйоз-
ного удару силам революції. Але вона не могла ліквідувати револю-
ційний рух. Хвиля робітничих заворушень прокотилася по НІмеччи-
листаиллаял мволющя іди ік у шмеччкш 371
ні ще в лютому - березні 1919 р. Боротьбу розпочали робітники Рейн-
сько-Вестфальської області. 18 лютого 1919 р. там розпочався зага-
льний страйк» основним гаслом'якого було негайне проведення со-
ціалізації підприємств. Потім загальний страйк поширився на Сере-
дню Німеччину» охопивши Саксонію, Баден, Вюртенберг. З березня
1919 р. до загального страйку приєднався й Берлін,
Більше того, на початку 1919 р., на третьому етапі німецької ре-
волюції, передовими робітниками були здійснені перші свідомі спро-
би не просто продовжити революцію, але й домогтися переростан-
ня буржуазно-демократичної революції в соціалістичну.
Першими спробували здійснити це робітники Бремена. У січні
1919 р. загальний страйк робітників Бремена, на чолі якого стали
комуністи, змістив старі органи влади колишнього «вільного міста»
і оголосив Бремен самостійною соціалістичною республікою. Од-
нак вже на початку лютого 1919 р. нова влада була розгромлена уря-
довими військами.
Ще більш рішучі події відбулися в квітні 1919 р. у Баварії.
13 квітня 1919 р. робітники Баварії проголосили радянську респуб-
ліку. Влада перейшла до рук Баварського радянського уряду, до скла-
ду якого ввійшли комуністи і ліві незалежники. На чолі уряду став
комуніст Євгеній Левіне.
Радянський уряд Баварії встановив робітничий контроль над ви-
робництвом, націоналізував банки, встановив строгий контроль за
постачанням населення продовольством. Він озброїв робітників і
розпочав створення Баварської Червоної армії.
Однак і ця найбільш рішуча спроба здійснення соціалістичної
революції закінчилася поразкою. На початку травня 1919 р. Бавар-
ська радянська республіка була розгромлена.
Об’єктивно аналізуючи події, що відбулися, даючи неупередже-
ну оцінку масштабу виступів робітників, нечисленних комуністів і
лівих незалежників, до того ж послаблених репресіями урядових
органів, зважаючи на їх надто слабкий вплив на маси пролетаріату
на цьому етапі німецької революції, навряд чи можна погодитися з
тезою окремих сучасних авторів про путчизм лівих, які створили в
Німеччині обстановку громадянської війни і поставили СДПН у ста-
новище єдиної сили робітників і всіх німців, яка в їх очах одночасно
була І революційною, і контрреволюційною. Насамперед слід ви-
знати, що в країні були яскраво виражені передумови Й необхідні
умови-для здійснення буржуазно-демократичної революції (що й було
372_____________________явадмхуш____________________________
зроблено), і ліві в даному випадку відіграли лише роль революцій"
них каталізаторів І не більше того. Розмах виступів січня - березня
1919 р. підтверджує, що не «путчистська активність лівих радика-
лів» була спонукальним мотивом того, що відбувалося. Мова йшла
про кризу влади і форми її розв’язання.
Що ж стосується особливого становища, в якому опинилася
СДПН, то вона сама себе в це становище І поставила. 1 більшої шко-
ди для себе, ніж зробило керівництво партії в ті дні, складно навіть
уявити. Результат не примусив себе довго чехати й одержав наочну
ілюстрацію в ході виборів до Національних зборів 19 січня 1919 р.,
через кілька днів після розгрому збройного виступу берлінських ро-
бітників. Обстановка поліцейського терору і масових репресій до-
помогла буржуазним партіям здобути перемогу на виборах.. Вони
одержали 16,6 млн голосів (54 % від загального числа тих, хто голо-
сував), тоді як СДПН і НСДПН разом одержали 13,8 млн голосів
(46 %). З цих 46 % СДПН забезпечила 38% голосів, а НСДПН - 8 %.
Причину цього слід вбачати ось в чому: розмах революційного
руху в країні робив прихід до влади буржуазних партій за наявних
умов, на думку політичних керівників цих гартій, несвоєчасним і
недоцільним, тому що «наведення порядку [і країні» дуже швидко
зробило б ці партії непопулярними. З огляду на це вся «чорнова ро-
бота з утихомирення робітників» була покладена на соціал-демок-
ратичних вождів.
Крім того, буржуазні партії інтуїтивно усвідомили і переконали-
ся на практиці в тому, що їх політичні стремління й домагання пра-
вої соціал-демократії насправді є як ніколи близькі. Цілями перед-
воєнної СДПН були парламентаризм і соціальна реформа. Усе, чого
вони хотіли, було досягнуто ще в жовтні 1918 р.- кайзер дарував
владу парламенту і соціал-демократи ввійшли до уряду. Усе, що до-
давав до цього листопад 1918 р., було в їх очах непорозумінням І
навіть неподобством. Окрім того, країні належало підписати тяжкі
для Німеччини умови мирного договору, відповідальність же за це
не бажали брати на себе буржуазні паргії, «милостиво» дозволивши
відповідати за всіх (в тому числі й за себе) соціал-демократам,. Така
ситуація сприяла створенню «Веймарської коаліції» Національних
зборів, яка складалася з представників буржуазних партій і соціал-
демократів. Цим політичним силам належало конституційно закрі-
пити і тим самим усталити буржуазний лолітико-лравовий порядок,
домогтися політичної стабілізації, не обмежуючись методами кон-
мжмммми ггиамищг мгм д. у шяимчшт 373
сервативної політики, а широко використовуючи систему реформ і
політику «соціалізації суспільних відносин».
Тим часом у Німеччині з січня і до середини літа бушувала кри-
вава громадянська війна. Події листопада 1918 і першої половини
1919 р. були прямо протилежними: у листопаді -швидка, безпереш-
кодна, майже безкровна перемога революції, тепер - болісно пові-
льний її хід.
Реакцією на «програш революції» була глибока радикал ізація
пролетарських мас. Здійснювалися сповнені відчаю і рідкісної муж-
ності спроби «завершити революцію». У боротьбу включалася знач-
на частина соціал-демокрагичних робітників, незадоволення обме-
женістю результатів революції і політикою керівництва СДПН.
Однак результат революційних битв перших місяців 1919 р. був
цілком закономірним. Обстановка в Німеччині в цей час була не-
сприятливою для успіху соціалістичної революції. Як І раніше, збе-
рігався значний розрив між революційним авангардом пролетаріату
й основною масою робітників, Дуже розрізненими, слабоорганізо-
ванимн, ізольованими одна від одної залишалися і дії передових
робітників. Не було єдності і в лавах їх керівників. Керівництво ком-
партії закликало робітників до соціалістичної революції і встанов-
лення диктатури пролетаріату у формі радянської влади. Ліві неза-
лежники, як і раніше, висували ідею «третього шляху», пропагуючи
гасло створення системи політичних і виробничих рад як шляху до
встановлення суспільства «соціальної демократії», яка доповнює
парламентську демократію.
Усе це прирікало на поразку спроби рішучого поглиблення рево-
люції І тим більше спроби соціалістичної революції.
Однак революційні битви початку 1919 р. не були марними, і не
можна погодитися з думкою окремих сучасних істориків про тс, що
Листопадова революція стала «нещасним випадком» в Історії німе-
цької державності і не принесла ніякої практичної користі в рефор-
муванні застарілих структур вільгельмівськоіо рейху. Це далеко не
так. Революція 1918-1919 рр. у Німеччині мала буржуазно-демок-
ратичний характерз тенденцією переростання в соціалістичну. Під-
сумками революції були скинення монархії, створення буржуазної
республіки, введення 8-годинного робочого дня (законодавчо не
оформлено), демократизована виборча і парламентська система,
визнання права громадян на об'єднання. Профспілки домоглися пра-
ва (як представники осіб найманої праці) на заклинення колектив-
374______________________жмвмхуда____________________________
них договорів з підприємцями, розширювалося соціальне законо-
давство, відбулася демократизація громадського життя, була вста-
новлена буржуазна республіка.
Контрольні питшшя
1. Окресліть економічне становище в Німеччині наприкінці Першої сві-
тової війки.
2. Поясніть сутність політичної кризи в країні в 1918 р.
3. Перелічіть заходи держави, спрямовані на спробу виходу з політичної
кризи.
4. Розкажіть про початок Листопадової революції 1918 р., її характер та
рушійні сили.
-5. Проаналізуйте етапи Листопадової революції й окресліть змкгг кож-
ного з них,
6. Укажіть основні результати революції.
375
Розділ ХІХ
ЯШМЧЧКЯА В 1919-1923 И»-
і. кймлмліикитгтуш іаи
Контрреволюція, що поширилася в Німеччині, все ж не охопила
відразу всю країну. Вона була узаконена військовою акцією, здійс-
неною за.наказом соціал-демократичних лідерів. Ця сторінка істо-
рії, безумовно, не створює позитивного іміджу партії соціал-демок-
ратів. Очевидно, тому сьогоднішні вітчизняні дослідники історії
Німеччини намагаються обійти стороною ці непривабливі сторінки
політичного життя Німеччини.
Значну частину своїх засідань Національні збори змушені були
присвятити вирішенню невідкладних питань соціально-політично-
го характеру. Революційна обстановка в країні вимагала від них по-
ступок і компромісів. Мова йшла насамперед про долю Рад, про «со-
ціалізацію», соціальне законодавство, тобто про питання, з якими
робітничий клас пов'язував свої надії на докорінне перетворення
суспільних відносин у Німеччині.
У березні 1919 р. Національні збори прийняли закон про так зва-
ну соціалізацію. У ньому декларувалася можливість переведення в
«суспільну власність» («законним шляхом» і за винагороду) «визрі-
лих» для цього промислових підприємств І в разі потреби - регулю-
вання виробництва і розподілу. Закон про «регулювання вугільного
господарства» конкретизував тлумачення соціалізації: він не торка-
вся власності на засоби виробництва. Для загального контролю над
вугільною промисловістю була створена «Імперська вугільна рада»
(із представників підприємців, робітників і споживачів) дід контро-
лем уряду. Вона повинна була «в Інтересах суспільства» регулювати
питання вуглевидобутку, його збуту, ціни, умов праці і зарплати. Пі-
зніше були прийняті закони аналогічного характеру про регупюван-
376______________________ЯиадМ ХІХ__________________________
ня калійної промисловості й електропромисловості. У березні - кві-
тні 1919 р. були опубліковані як тимчасові укази документи, що ви-
значали повноваження виробничих рад (фабзавкомів), і проект за-
кону про «включення» рад до конституції. Соціал-реформістська про-
паганда рекламувала ці заходи як уведення соціалізації в
«упорядковані рамки». У той самий час один з лідерів СДПН спра-
ведливо назвав ці заходи «заспокійливим порошком», призначеним
для послаблення «передгрозового настрою» у країні.
Головне завдання Національних установчих зборів полягало у
виробленні нової конституції німецької держави. Створення нової,
республіканської конституції виявилося складним політичним пи-
танням, І робота над конституцією розпочалася ще в листопаді 1918 р.
Обговорення проблем майбутнього державного ладу і особливо те-
риторіального устрою Німеччини здійснювалося як у політичних,
так і в науково-юридичних колах. Значну роль у цьому відіграв тала-
новитий німецький правознавець і соціолог Макс Вебер. Зокрема,
саме він обґрунтував необхідність встановлення сильної президент-
ської влади. Очолив конституційні роботи юрист ліберальної спря-
мованості Гуго Прейс, який тоді ж став міністром внутрішніх справ.
Перші два урядові проекти, подані Прейсом, були обговорені, в
комітеті німецьких держав у січні 1919р. Південно-західні держави
(Вюртемберг, Баварія та ін.), прагнучи використати момент у влас-
них цілях, висунули ідею посилення федеративних начал. Зі скли-
канням Національних зборів з числа їх членів було утворено кон-
ституційний комітет, очолений Прейсом як урядовим комісаром. Тіль-
ки четвертий проект був запропонований Зборам, який вони
затвердили 31 липня 1919 р. більшістю голосів (більше, ніж 2/3).
14 серпня 1919 р., після підписання президентом, нова Веймарська
конституція набула чинності.
Розроблена в умовах громадянської війни, яка продовжувалася в
країні, конституція закликала до «громадянського миру», «співро-
бітництва всіх класів», вона була сповнена моралізуючих посилань
на свободу І справедливість. Однак саме ця соціальна обстановка
змусила Веймарську республіку прийняти таку конституцію, яка за-
кріпила й узаконила декілька важливих демократичних завоювань
німецької революції.
Вищим законодавчим органом Германської імперії (ця назва була
збережена) оголошувався рейхстаг, обираний на 4 роки на основі
загального виборчого права.
________________мнлтнял 9 1919-1923_____________________377
Конституція складалася з двох частин: «Структури і завдання ім-
перії» І «Основні права та обов'язки німців». Німецька Імперія ого-
лошувалася єдиною суверенною республікою з президентсько-пар-
ламентським правлінням, з федеральною формою державного уст-
рою, яка до того ж мала досить специфічний характер. Веймарська
конституція відкинула формулу старої конституції 1871 р. про «союз
династій», проявляючи відверті тенденції до унітаризму. Колищні
«союзні держави» одержали назви земель, а верхня палата імперсь-
кого парламенту була названа не бундесратом (Союзною радою), а
рейхсратом (Імперською радою).
Землі мали свої законодавчі органи - ландтаги і свої конституції,
які повинні були закріпили республіканську форму правління і зага-
льне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні.
Права земель були значно обмежені шляхом розширення сфери
загальнонімецького законодавства. До виняткової компетенції зага-
льнонімецької влади були включені зовнішні зносини, громадянст-
во, оборойа, монетна І митна справа, свобода господарського ринку,
зв’язок. Окрім цієї сфери, законодавству рейхстагу підлягали судо-
чинство й основи цивільного та карного права, охорона здоров'я,
регулювання питань торгівлі, підприємництва, транспорту, соціаль-
ні питання, сфера культури, освіта, поземельні відносини і навіть
«похоронна справа».
Рейхсрату належала право не тільки визначати розміри і порядок
надходжень прибутків до Державної скарбниці, але і втручатися в
питання податкового обкладання окремих земель.
Значно більший обсяг повноважень зберігався за землями в
адміністративній сфері, оскільки за органами земель конституцією
закріплювалося праіво здійснювати імперський закон.
На принципи нового державного порядку суттєво вплинув до-
свід конституції США 1787 р. Відповідно взаємини різних держав-
них інститутів визначалися на основі принципу поділу влади.
Веймарська конституція перетворила Німеччину на країну з пе-
редовим буржуазно-демократичним політичним ладом. У конститу-
ції були проголошені широкі демократичні права і свободи: свобода
слова, друку, зборів, союзів і політичних партій. Згідно з конститу-
цією навіть передбачалося, що за певних умов найважливіші полі-
тичні питання можуть бути поставлені на всенародне голосування -
референдум. Веймарська конституція ввела в країні загальне вибор-
че право для всіх громадян, чоловіків і жінок, які досягай 20-літньо-
378___________________________________________________________
го віку На основі загального і рівного виборчого права при таємно-
му голосуванні здійснювалися вибори довсіх органів влади в центрі
і на місцях. Вищим органом законодавчої влади в Німеччині, рішен-
ня якого були обов’язковими, ставав рейхстаг. Було узаконено прин-
цип відповідальності центрального уряду на чолі з канцлером перед
рейхстагом. Усі ці демократичні риси, зафіксовані в конституції, сві-
дчили про те, що політичний лад Веймарської республіки являв со-
бою велике завоювання демократичних сил Німеччини, значний крок
уперед, порівняно з напівабсслютистським устроєм кайзерівської
Німецької імперії.
Главою держави й урядової влади був президент. Він обирався все-
народним голосуванням на 7 років з.можливістю переобрання,-Зняття
президента з посади могло бул и здійснене лише шляхом референду-
му, оголошеного згідно, з рішенням рейхстагу, прийнятим кваліфіко-
ваною більшістю. Президент мав не тільки повноваження глави дер-
жави, тобто представницькі, але й суто урядові. Він міг укладати зов-
нішні союзи і договори (особливо важливі - при згоді рейхстаїу),
здійснюючи верховне командування армією і флотом, звільняв і при-ч
значав офіцерів і чиновників. Президент призначав і звільняв уряд, у
тому числі його главу - рейхсканцлера. Веймарська конституція пе-
редбачала право глави держави на «екзекуцію», тобто-право за допо-
могою військової сили примусити ту чи іншу землю виконати зобо-
в’язання, «покладені на неї конституцією». Крім того, президент мав
право «у випадку серйозного порушення суспільної безпеки і поряд-
ку» вживати військових заходів і з цією метою тимчасово припиняти
запропоновані конституцією гарантії прав і свобод громадян.
Уряд очолював рейхсканцлер, який вносив президенту пропози-
цію про кандидатури міністрів. Але для своєї діяльності уряд мав
потребу в довірі рейхстагу. Судова влада вручалася повністю неза-
лежному і самостійному суду.
У Веймарській конституції були узаконені і деякі демократичні
завоювання республіки в соціальній сфері. Так, фактично було під-
тверджено закон від 13 березня 1919 р. про соціалізацію. Він перед-
бачав, що визначені промислові підприємства «законним порядком»
І за умови «справедливої винагороди» їх попереднім власникам мо-
жуть біути передані в суспільну власність. З його допомогою буржу-
азія і лідери соціал-демократії прагнули перешкодити спробам спра-
вжнього усуспільнення засобів виробництва, запобігти, як тоді го-
ворили, «дикій соціалізації».
ЙІШЧЧММ В Г9І9-І9» №
379
Основні положення закону були відтворені у Веймарській кон-
ституції. Заявляючи, що «власність гарантується конституцією», ав-
тори Всймарської конституції все-таки в ст. 156 зазначили : «Держа-
ва може за допомогою закону передавати в суспільну власність при-
датні для усуспільнення приватні господарські підприємства».
Більше того, у Веймарській конституції були хоча б у декларати-
вному вигляді зафіксовані деякі принципи соціальних відносин, не
характерні для традиційного капіталізму. Так, у ст. 151 говорилося:
«Устрій господарського життя повинен відповідати засадам справе-
дливості і меті забезпечення гідного людини існування для всіх чле-
нів суспільства)).
Представники буржуазії прагнули дати таке конкретне тлумачен-
ня закону про соціалізацію і соціальні декларації Веймарської кон-
ституції, яке могло б дозволити використовувати ці настанови з ме-
тою державно-монополістичного регулювання. Для цього Установ-
чі збори прийняли закони про регулювання вугільної, електричної
та каліййої промисловості. У цих галузях створювалися загальноде-
ржавні органи, які повинні були регулювати «в інтересах суспільст-
ва» умови виробництва і збуту, а також умови праці робітників. Усе
це були спроби пристосувати в інтересах великої буржуазії методи'
державного регулювання, які склалися протягом війни, до тяжких
умов післявоєнної реконструкції.
Конституція містила значний перелік буржуазно-демократичних
прав і свобод: рівність «усіх німців перед законом», свобода пересу-
вання, право вибору професії, свобода особи, недоторканність жит-
ла, свобода слова, зборів, союзів. У той же час більшість статей кон-
ституції, про які тут йде мова, містила окремі застереження, що
допускали винятки «на підставі закону».
Конституція надавала можливість здобувати собі засоби прожи-
вання працею, водночас передбачалася допомога безробітним. За-
кон декларував соціальне страхування у випадку старості, хвороби,
а також «різних життєвих випадковостей», що, однак, зводилося до
страхування за рахунок тих, кого страхували.
Серед найважливіших прав німців закріплювалося і право при-
ватної власності.
Установчі збори змушені були дати хоча б частково позитивну
відповідь на появу і функціонування рад. Відкинувши систему полі-
тичних рад, вони узаконили існування і деякі повноваження вироб-
ничих рад. Звичайно; лідери СДПН, які захищали ці настанови, пра-
380_____________________лядцихм___________________________
гнули так сформулювати сутність рад, щоб позбавити їх революцій-
ного змісту, Інкорпорувати їх у систему парламентської демократії.
Виробничі ради, або фабрично-заводські комітети, як їх часто
називали, зрозуміло, не одержали будь-яких політичних функцій.
Поряд із профспілками вони стали особливими професійними пред-
ставництвами робітників для співробітництва останніх з підприєм-
цями. Це спеціально наголошувалося у Веймарській конституції
(ст.165). «Робітники та службовці, - говорилося там, - покликані
співробітничати на рівних правах з підприємцями в урегулюванні
умов праці і заробітної плати, так само як і з загальному економіч-
ному розвитку продуктивних сил».
Таким чином, при всій обмеженості соціального законодавства
1919 р. воно все-таки створювало початкові, елементарні форми со-
ціальної захищеності. У результаті Веймарська Німеччина стала не
просто буржуазно-демократичною парламентською республікою, але
й республікою, забезпеченою відповідними, соціальними установа-
ми. Веймарська республіка була формою панування німецького мо-
нополістичного капіталу в тісному союзі з юнкерством. У результаті*
революції змінилося лише співвідношення цих двох соціальних груп:
провідне становище в правлячому буржуазно-юнкерському блоці
перейшло тепер від юнкерства до буржуазії. Причому абсолютно не
порушені були соціальні відносини на селі. Поміщицьке землеволо-
діння, економічна основа прусського юнкерства, залишилося в' по-
вній недоторканності.
Слабкість лівих сил у німецькій революції, поразка спроб її рі-
шучого поглиблення призвели до неповноти демократичних завою-
вань, зафіксованих у Веймарській конституції. Якими б не важливи-
ми були легалізовані конституцією соціальні установи, вони все-таки
надавали робітникам дуже обмежені права. Соціальне законодавст-
во мало насамперед декларативний характер, являючи собою голо-
вним чином законну підставу для подальшої боротьби мас за власні
соціальні права.
Неповнота й обмеженість завоювань німецької революції прояви-
лися Й у тому, що залишився недоторканним весь бюрократичний
апарат цивільного та військового управління країною. Та й у самій
конституції були зафіксовані не тільки демократичні, але і досить
істотні антидемократичні риси політичного устрою Веймарської ре-
спубліки: збереження рейхсрату (який складався з представників
урядів земель), домінування в ньому представників Пруссії (яким
_______НІМЕЧЧИНА 9 ІЙЇЗ-М2Л и». 301
належало 27 з 68 місць), право рейхсрату опротестувати будь-який
законопроект, прийнятий рейхстагом, широкі права президента і його'
незалежність від рейхстагу, а також Його право розпуску і призна-
чення нових виборів.
Іншими словами, результати німецької революції 1918-1919 рр.,
які отримали своє відображення, між іншим, і у ВеймарськІЙ кон-
ституції, були досить суперечливими.
З одного боку, революція принесла народу декілька досить істот-
них завоювань у політичному і соціальному житті суспільства. Вона
встановила в Німеччині лдд передової буржуазно-демократичної
парламентської республіки зі значними печатками системи соціаль- •
ного захисту членів суспільства. Це надавало лівим силам' законну
базу для подальшої боротьби за демократизацію суспільства. Але, з
іншого боку, демократичні завоювання німецької революції, через
поразкуспроб її поглиблення, були явно недостатніми. Панування
буржуазії і юнкерства, створений у їх інтересах бюрократичний апа-
рат залишилися непохитними. Політичному устрою Веймарської
Німеччини були властиві І антидемократичні риси. Це надавало ре-
акційним силам законну підставу для боротьби за обмеження і лік-
відацію демократичних завоювань народу.
А тим часом Веймарська конституція фактично закріпила пере-
хід Німеччини від иап .вабсолютистської монархії до буржуазно-па-
рламентської республіки. На знак довіри і вдячності соціал-демок-
ратам президентом Німеччини був обраний Еберт, колишній лимар,
член правління соціап-демократичної партії з 1905 р,, керівник
соціал-демократичної партії з 1916 р.
2. ВЕРСААЬСЬКМЙ МІН»
Час прийняття Веймарської конституції (31 липня 1919 р.) майже
збігся з підписанням Версальського мирного договору (28 червня
1919 р.), який на довгі роки визначив історичну долю Німеччини.
Версальський мирний договір закінчував стан війни між Німеччи-
ною І 27 державами Європи, Азії й Америки. Договір складався з
440 статей, поділених на 15 частин.
Сам Версальський мирний договір був серцевиною післявоєнної
системи міжнародних відносин, спрямованих на вирішення досить
важливих завдань:
382
РлждІАХІХ
- виробити прийнятні принципи нової післявоєнної системи між-
народних відносин;
- здійснити переділ сфер впливу найбільших держав відповідно
до підсумків Першої світової війни;
- вирішити долю основних об’єктів післявоєнного переділу сві-
ту - колоній Німеччини і володінь Турецької Імперії на Арабському
Сході.
Що стосується долі самої Німеччини, то цей договір, по-перше,
передбачав передання частини території сусіднім з нею державам:
на заході Німеччина позбавлялася насамперед Ельзасу і Лотарингії,
захоплених нею ще в ході франко-прусської війни 1870—1871 рр. Далі,
у Німеччини вилучалася Саарська область - дуже важлива в еконо-
мічному відношенні (знанні родовища кам’яного вугілля були відда-
ні в користування Франції).
Сама ж Саарська область на 15 років передавалася під управління
Ліги Націй. Після закінчення цього терміну серед населення Саару
повинен був бути проведений плебісцит з питання про його подальшу
долю. Договір закріпив статус нейтралітету Бельгії і її суттєві терито-
ріальні надбання на підставі проведених плебісцитів (округи Ейпен і
Мальмеді), на тих же підставах Данія одержувала північну частину
Шлезвіга. Окрім цього, договір підтверджував повну незалежність
Люксембургу який виходив зі складу Німецького митного ерюзу. Ні-
меччина зобов’язувалася також поважати незалежність Австрії, ви-
знала незалежність Чехословаччинн й Польщі, відмовлялася на ко-
ристь останньої від частини Верхньої Сілезії і Померанії, а також від
прав на місто Данціг (Гданськ), включений у митний кордон Польщі,
відмовлялася від усіх прав на територію Мемеля, що пізніше була
включена до складу новоствореної Литовської держави. Німеччина
також зобов’язувалася скасувати Брестський договір 1918 р. та інші
договори, укладені з радянським урядом. У цілому згідно з умовами
Версальського мирного договору Німеччина втрачала 1/8 частину своєї
території! 1/12 частину населення країни.
Таким чином, відповідно до Версальського договору, у результа-
ті передавань і плебісцитів Німеччина, по-перше, втратила на зем-
лях, які відійшли до інших країн, близько 75 % видобутку залізної
руди і цинку, 20 % видобутку вугілля, 20 % виплавки чавуну, 33 %
виробництва сталі. По-друге, у Версальському договорі містилися'
важливі статті, що визначали становище Німеччини в післявоєнній
Європі.
НІМЕЧЧИНА В ІЯІЯ-1923 рр.
383
Насамперед, усе лівобережжя Рейну на І 5 років скуповувалося
військами Антанти. Окупована територія поділялася на три зони з
центрами в Кельні, кобленці і Майнці, Крім того, уздовж правого
берега Рейну створювалася демілітаризована зона шириною 50-60 км,
де'не повинно було бути ніяких військових споруд або військ Німе-
ччини. Всі раніше збудовані військові укріплення в районі Рейну
пропонувалося зрити.
До договору було включено декілька положень, за якими перед-
бачалася демілітаризація Німеччини, у тому числі різке скорочення
її збройних сил. Німеччина була позбавлена права утримувати вели-
ку постійну армію. їй дозволялася лише армія - 100 тис. чол. (з них
офіцерів - до 4 тис.), причому вона повинна була набиратися не на
основі загальної військової повинності, а на основі вільного найму.
Весь німецький військовий флот, за невеликим винятком, передава-
вся союзникам, Німеччину позбавили права мати підводні човни,
військову авіацію, заборонили їй будувати кораблі' великого тонна-
жу, мати і виробляти новітні види озброєнь. Вільними оголошува-
лися повітряний простір Німеччини і судноплавство по чотирьох її
найбільших ріках.
Нарешті, Версальський договір зобов’язував Німеччину сплачу-
вати репарації за збитки, завдані країнам Антанти в роки війни.
Втрати Німеччини зя Всрсяльськнм мирним договором
На користь країн і м іст Територіальні втрати, км2 Кількість населення Кількість німецько- мовного населення
Франція 14 522 1,8 млн 1,6 млн
Польща 46 150 3,8 млн 1,4 мли
Данія 3 993 166 тис. 40 тис.
Мемепь 2 657 141 тис. 72 ТИС.
Данціг 1 914 331 тис. 315 тис.
Бельгія 1 036 60 тис. 49 тис.
Чехословаччина 3 316 48 тис. 7 тис.
Усього 73 588 6Д46 млн 3,483 млн
Колонії 2^6 млн 9,1 млн
Версальський договір розподілив колишні німецькі колонії, роз-
давши мандати на управління ними. Африканські колонії Німеччи-
ни поділили між собою Англія і Франція. Тихоокеанські володіння
Німеччини були поцілені між Японією й Англією.
384_____________________РваЦлХіХ__________________________
Відомості про Версальські умови справили на німецький народ
приголомшливе враження. «Усі були готові до гіршого, - писав
Е. Трельч, - але такого не очікував ніхто». Німецький історик О. Шюд-
денкопф .писав, що після передання Версальських мирних умов
(7 травня 1919 р.) протягом півроку німецький народ перебував у
шоковому стані. Ліві сили І партії також ради кально виступили про-
ти Версальської системи, спартаківці дорікали Антанту в тому, що
вона «прагне віддати на розграбування піратам дикого Заходу німець-
ке робітниче населення».
Чому ж Версальський мир видався німцям настільки принизли-
вим і несправедливим? Найстрашніше для німців звинувачення міс-
тилося в ст. 231 Версальського договору: на Німеччину була покла-
дена вся відповідальність за війну, у той час як німці були перекона-
ні в тому, що війна для їх країни була оборонною.
Сг. 228 Версальського договору також торкнулася честі німців,
оскільки вона вимагала віддати під суд німецьких офіцерів. Німцям
було подано список 895 військових злочцнціз, уся провина, яких по-
лягала в тому, що вони програли війну. Усе цз виглядало як знущан-
ня й означало моральне приниження Німеччини, перетворення її на
парію. Макс Вебер досить точно писав про «питання провини» як
про грандіозне отруєння політичної атмосфери.
Друга обставина, яка також обурила німців, - це те, що умови
Версальського миру накладали на Німеччину непомірні репарації і
декілька територіальних анексій. Це суперечило умовам перемир’я
II листопада 1918 р., заключеного на підставі 14 пунктів програми
президентаСША Вудро Вільсона. Для Німеччини «14 пунктів» були
просто приводом до завершення війни, яка стала непосильною для
неї, адже країна була на грані виснаження і прийняла вільсонівсь-
кий миротворчий пафос за цілком реальну програму, а це зовсім не
відповідало істині.
Суму репарацій довго не могли визначити, нарешті в 1921 р.
Антанта почала вимагати від німців абсолютно непомірної суми -
269 млрд золотих марок, тоді як німці пропонували 50 млрд і проси-
ли кредитів для реалізації цих репарацій. Лондонська конференція в
квітні 1921 р. установила суму репарацій 132 млрд марок при обо-
в’язковому виконанні політичної вимоги осуду «військових злочин-
ців». Німеччина за умови погодження виконувати репараційні зобо-
в’язання у повному обсязі повинна була б виплачувати щорічно три-
кратний ВНП (валовий національний продукт) як репарації.
________________ніяиччяиля мм-мгз щ>.______________, 335
Цікаво, що самі німці у випадку своєї перемоги теж розраховува-
ли на величезні репарації І; нові територіальні надбання. Однак ре-
параційні вимоги Антанти значно перевершили німецькі плани ре-
парацій з Антанти, хоча в цілому, як справедливо зазначав німець-
кий історик В; Мазер, викликає сумнів те, що Німеччина у випадку
своєї перемоги обійшлася б краще ЗІ своїми ворогами, ніж це зроби-
ла Антанта.
Версальський договір був одним із серйозних факторів, які від-
вернули німців від демократії в період Веймарської республіки: так,
якщо вибори до Установчих зборів 19 січня 1919 р. принесли демо-
кратичним партіям 76 % голосів виборців, то після підписання Вер-
сальського договору на виборах до рейхстагу демократичні партії
одержали всього 43 % голосів. Безумовно, при аналізі цього цифро-
вого матеріалу слід врахувати і результати соціальних зіткнень пер-
шої половини 1919 р.
Серйозне обурення в Німеччині викликало передаиня досить зна-
чних німецьких меншин під владу новостворених Польщі, Чехосло-
ваччини, Литви, Латвії, а також Естонії, Франції, Румунії, Югосла-
вії.
А проте ^ міжвоєнний період щодо німецьких національних мен-
шин в Європі інколи здійснювалася дискримінаційна політика, мали
місце окремі переслідування, обмеження культурно-національної
автономії, що викликало цілком справедливі протести німців. Ця
дискримінація зростала за рахунок того, що національні меншини (і
не тільки німці) жили в умовах постійно діючих надзвичайних зако-
нів, ніхто не захищав їх інтереси, а Ліга Націй, як правило, виступа-
ла на боці Антанти, тому в 20-30-х рр. утиски німецьких національ-
них меншин були досить частим явищем* Важливо мати на увазі те,
що територіальні втрати згідно з умовами Версальського миру бага-
тьом німцям уявлялися досить значними, їм здавалося, що Німеччи-
на поставлена перед тяжкими геополітичними проблемами, причо-
му тоді багато кому видавалася абсолютно вірною знаменита фор-
мула Ганса Грімма «народ без простору».
По-четверте, німців справедливо обурювало те, що в Німеччини
відібрали всі колонії ПІД приводом деколонізації, насправді ж збере-
гли колоніальну систему В цілості, хіба що під новою вивіскою ман-
датної системи.
По-п’яте, абсолютно нестерпним для німців було повідомлення
про скорочення збройних сил до 100 тис. чол., Про заборону знач-
386_____________________паяихм__________________________
них морських озброєнь, і це в країні, де армія завжди була предме-
том національної гордості, де завжди існував культ армії.
По-шосте, французький уряд, особливо Клемансо і Пуанкаре,
навіть не вважав за потрібне приховувати сзої германофобські по-
зиції.
По-сьоме, найбільш одіозним для німців територіальним вирі-
шенням було створення Польського коридору, 3 цього приводу в
1935 р. американський історик К. Фоллік писав: «... рано чи пізно
Польський коридор стане причиною нової війни»..
З німецько-польськими протиріччями було пов’язане досить скла-
дне питання про Верхню Сілезію, де кордон так і не був визнаний
німцями в період Веймарської республіки.
Розвиток Німеччини починаючи з 1970 р. давав світу багато при-
кладів разючого прогресу в усіх сферах життя країни. В той час Ні-
меччина була найбільш динамічною країною європейської цивіліза-
ції. А от Версальський мир поставив це минуле під сумнів, пропо-
нуючи замість демократії, лібералізму, парламентаризму,
«самовизначення» Лігу Націй; усе це виглядало просто як знущання
переможців над переможеними, наруга над національною гідністю
німців. Не випадково згодом Веймарській республіці самі німці не
вибачили того, що вона народилася в годину найбільшої ганьби і
національного приниження.
Версальський диктату свідомості німців був ідентичний Веймар-
ській республіці, яку вони вважали ненависним дітишем поразки у
війні.
з. виипчиї полії мчлгкг 20-х№.
Веймарська республіка протягом усього часу свого існування була
буквально пронизана гострими соціальним* протиріччями. Голо-
вною опорою реакції, зацікавленої у відновленні монархії, стали
ОстельбськІ юнкери, консервативні кола фінансового капіталу, мо-
нархічно налаштоване офіцерство, заможне селянство.
Уже навесні 1920 р. за їх під тримки німецька вояччина спробува-
ла «згорнути» республіку та встановити військово-монархічну дик-
татуру. За іменем головного організатора змови Каппа ці події одер-
жали назву каппівського заколоту. Серед змовників .були генерали
________________НІМЕЧЧИНА В 1919-9923 рр.______________337
Сект, ЛютвІц, Людендорф, адмірал Тірпіцта Ін. 13 березня 1920 р.
заколотники вступили в Берлін, скинули конституційний уряд. Пред-
ставник прусського юнкерства монархіст Капп оголосив себе канц-
лером, було розпущено Національні збори. У відповідь на це бер-
лінські робітники оголосили страйк. Незабаром страйковий рух охо-
пив усю Німеччину. Стійкість і рішучість учасників 12-мільйонного
загальнонімецького страйку робітників та службовців деморалізу-
вали учасників путчу і призвели до краху їх плани. Капп та інші
учасники змови втекли до Швейцарії. Особливо бурхливі події роз-
горнулися з другої половини березня 1920 р. у Рурі - індустріально-
му серці Німеччини. Тут рурські робітники створили 100-тисяч ну
Червону армію і протягом досить короткого часу очистили весь Рур
від заколотників. Розгром каппівського путчу показав, що контрре-
волюція неспроможна боротися проти єдності дій робітничого кла-
су. Він мав вирішальне значення в утвердженні буржуазно-респуб-
ліканського устрою у Веймарській Німеччині. В подальшому крайні
імперіалістичні сили робили ставку на перетворення її на «респуб-
ліку без республіканців», тобто на підрив ЇЇ зсередини.
Повсюди довіра до лідерів соціал-демократичної партії падала і
в червні 1920 р., після перших виборів до рейхстагу, було сформова-
но буржуазний кабінет Ференбаха за участю Центра, ННП і НДР.
Однак у травні 1921 р., коли держави-переможниці пред’явили
Німеччині ультиматум про сплату нею репарацій у розмірі 132 млрд
золотих марок, уряд Ференбаха відмовився Його прийняти і подав у
відставку. Була відновлена «веймарська коаліція» на чолі з одним з
лідерів партії Центра 1. Віртом, прихильником «політики виконання».
Канцлер Вірг певний час намагався притримуватися цієї політики,
а коли це стало неможливо, пішов у відставку. Німці знову відмови-
лися сплачувати репарації. Це призвело до загострення протиріч, осо-
бливо німецько-французьких. Наслідком цього і стало, з одного боку,
підписання 16 квітня 1922 р. Рапалльського договору про відновлен-
ня дипломатичних стосунків між Радянською Росією і Німеччиною, а
з іншого, - окупація 11 січня 1923 р. Рурської і Рейнської областей
французькими та бельгійськими військами. У відповідь на окупацію
німці почали застосовувати політику «пасивного опору».
Окрім того, відчувалося відверте прагнення французького уряду
розколоти Німеччину.
За безпосередньої підтримки французі в в АахенІ та Кобленці була
проголошена «Рейнська республіка», у Шпейєрі - «Пфальцька рес-
388______________________ивадмхіх___________________
публіка». Восени 1923 р. Франція І Бельгія спорудили митні бар’єри
між окупованими територіями і Німеччиною, німецький уряд не мав
права збирати податки в цих районах.Згубність репараційних супе-
речок, їх руйнівний характер не тільки для Німеччини,але і для всі-
єї Європи блискуче описав Джон М. Кейнс у книзі «Економічні нас-
лідки Вероальського договору» (М., 1924). Остаточно репараційне
питання було врегульоване лише наприкінці 1923 р. — на початку
1924 р. коли в силу вступив план американського банкіра Дауеса
(згодом він став державним секретарем) про надання Німеччині між-
народної позики і встановлення щорічних платежів. Згідно з пла-
ном Юнга (1929 р.) репараційні постачання до 1990 р. повинні були
скласти 112 млрд марок.
Заради справедливості слід зазначити, що репарації в кінцевому
результаті тиснули, скоріше психологічно: якщо довіряти розрахун-
кам сина Каутського Бенедикта, то в 1928-1929 рр. відсоток репара-
цій І борг Німеччини складали 31,5 %, військові витрати 9,9 %, а у
Франції відповідні цифри були 26,9 % І 33,3 %. Таким чином, при
майже однаковому бюджеті німці витрачали на військові потреби і
репарації 41,4 %, а Франція на військові цілі та борги 60,2 % бюдже-
ту. Усього.німці до 1932 р. виплатили 37 млрд марок:
Серйозне значення для подальшої долі всієї післявоєнної Євро-
пи мав Рапалльський договір, про підписання якого мова вже йшла
вище. Однак набагато більше значення він мав насамперед для тих
держав, які його безпосередньо підписали.
Міжнародне становище Радянської Росії і Німеччини до підпи-
сання договору було багато в чому схожим: в обох країнах Перша
світова війна викликала глибокі революційні зміни, що привели до
скинення монархічних режимів і проголошення республіканських
форм правління; обидві країни опинилися в зовнішньополітичній
ізоляції і певний час перебували ніби поза «клубом»' великих дер-
жав. Вихід з ізоляції Москва і Берлін зрештою знайшли в союзі один
з одним. Наявність спільних ворогів стала своєрідною спонукаль-
ною причиною радянсько-німецького зближення, яке, здавалося,
часом переростало у міцний альянс. Врешті-решт саме орієнтація
Радянської Росії і Веймарської Німеччини одна на одну зумовила їх
наступне входження до світової політики.
Безумовно, каталізатором радянсько-німецького зближення ста-
ли неприйнятні для Німеччини умови Версальського мирного дого-
вору, а також агресивність Польщі, домагання якої щодо власних
________________НІМЕЧЧИНА В 1919-1923 рр._______________339
сусідів активно підтримали колишні союзники Росії по війні Фран-
ція й Англія.
Отже, 16 квітня 1922 р. в італійському місті Рапалло в період
роботи Генуезької конференції відбулося підписання радянсько-ні-
мецького договору, який увійшов в Історію як Рапалльський дого-
вір. ВІДПОВІДНО до нього сторони взаємно відмовлялися від будь-
яких фінансових претензій одна до одної (відшкодування військо-
вих витрат і збитків, включаючи реквізиції, невійськові збитки,
витрати на військовополонених), тобто Радянська Росія відмовляла-
ся від репарацій з Німеччини. З іншого боку, Німеччина відмовляла-
ся від претензій щодо відшкодування за націоналізовану приватну і
державну власність за умови, що уряд СРСР не буде задовольняти
аналогічних претензій з боку Інших держав. Договором передбача-
лося відновлення дипломатичних і консульських відносин між дво-
ма країнами, розвиток економічного співробітництва і торгівлі на
основі принципу найбільшого сприяння. Більше того, була зафіксо-
вана готовність німецького уряду «надати можливу підтримку при-
ватними фірмами угодам і полегшити їх втілення в життя».
Як додаток до договору Чичерін та Ратенау, які його підписали,
обмінялися листами, що не підлягали публікації. В них мова йшла
про застосування принципу найбільшого сприяння і зобов’язань ні-
мецького уряду не брати участі в угодах міжнародного економічно-
го консорціуму без попереднього узгодження з урядом СРСР.
Договір, як уже загальновизнано, не містив ніяких таємних до-
мовленостей про військовий союз, однак його ст. 5 була своєрідною
опосередкованою домовленістю про військово-промислове співро-
бітництво.
Рапалльський договір вніс істотні зміни в політичну ситуацію у
світі. Він означав прорив міжнародної ізоляції як Радянської Росії,
так і Веймарської Німеччини, сприяв відновленню їх міжнародного
становища. Завдяки Рапалльському договору була створена унікаль-
на атмосфера для радянсько-німецького зближення. Обидві країни
вперше після війни визнали одна одну як рівноправних партнерів.
Намагаючись вижити, вони були змушені піти на широкомасштабне
військово-економічне співробітництво.
Згодом їх стосунки постійно еволюціонували від майже союзни-
цьких до збалансованих взаємних інтересів, до пошуку інших полі-
тичних союзників, диверсифікованості своїх політичних, військово-
промислових та економічних зв’язків. Це були вимушені й водночас
390_____________________тцлхях____________________________
логічні політичні кроки - Німеччина І Росія поверталися у світову
політику.
Яким же було внутрішнє становище Німеччини того періоду?
Втрати Німеччини, на які змушував її Версальський договір, були
значними, однак не менш нищівними були втрати в результаті воєн-
них дій і руйнування економіки. Лише вбитими на фронтах Німеч-
чина втратила І млн 800 тис., а разом з полоненими і пораненими
втрати склали 7,5 млн чол. Загальні витрати на ведення війни дося-
гай І 50 млрд марок, а ресурси, накопичені за чотири роки війни, не
перевищили 32-35 млрд марок.
Матеріальні ресурси країни в результаті непродуктивних витрат
на війну швидко виснажувалися. Загальний обсяг промислового ви-
робництва в 1918 р. знизився порівняно з 1913 р. на 43 %, націона-
льні багатства скоротилися вдвічі. У сільському господарстві валові
збори вівса зменшилися наполовину, пшениці і картоплі - на 45%,
жита - на 35%. Зменшилася кількість худоби, добрив, сільсько-
господарських машин.
Економіка Німеччини в результаті війни виявилася на грані кра-
ху, а те, що від неї залишилося, стало легкою здобиччю країн-пере-
можниць. Після закінчення війни і аж до 1924 р. у Німеччині продо-
вжувалася економічна криза. Падало виробництво промислової про-
дукції, болісно відбувався процес демілітаризації промисловості,,
внаслідок зубожіння населення значно скоротився внутрішній ри-
нок. Ситуацію поглибила світова економічна криза, яка розгорнула-
ся в 1920-1921 рр.
Найбільшим нещастям стала інфляція. Випуск паперових грошей
набув астрономічних масштабів. Уже на початку 1920 р. кількість па-
перових грошей, які знаходилися в обігу, зросла порівняно з 1914 р. у
25 разів І цей процес не припинявся. Якщо в 1913 р. за один долар
давали 4 марки, то в 1920 р. - 65, у 1922 р. - 191, у січні 1923 р. -
4 300, а в листопаді того ж року - 8 млрд марок. Гроші стали дешев-
шими, ніж папір, на якому вони друкувалися. Різко знижувалася купі-
вельна спроможність грошей. Так, у 1918 р. на одну марку в Берліні
можна було придбати ІОтрамвайних квитків, у 19(9р.-5,у 1921 р,-
1. У липні 1923 р. цей квиток став коштувати 1000 марок, у серпні -
10 000, у вересні - 600 000 марок. На кінець року реальна купівельна
спроможність населення склала 15-17 % від довоєнного рівня.
У той самий час інфляція сприяла збагаченню найбільш підпри-
ємливих промисловців (вони одержали від держави кредити І пози-
яилткнла ідуд-мад ми
ки на суму 422 млрд мірок, які швидко знецінювалися. Поверталися
ж кредити за номіналом, Інфляцію використовували і землевласни-
ки, які звільнилися від величезної заборгованості банкам).
Восени 1923 р. інфляція росла зі швидкісно 10 % на годину Усе
це вимагало проведення в 1923 р. грошової реформи, яка б стабілі-
зувала марку
Незважаючи на тяжке економічне становище, Німеччина була
змушена розраховуватися по репараціях. У 1919-1923 рр. було ви-
плачено в перерахунку на золото 8 млрд марок.
Окупація Рура фрапко-бельгійськими військами в лютому 1923 р.
призвела до втрати Німеччиною 88 % видобутку вугілля, 70 % ви-
плавлення чавуну, 40 % виплавлення сталі.
Економічна криза спричинила революційну ситуацію. Активність
робітничого класу різко зросла. У першій половині 1923 р. застрай-
кували гірники Верхньої Сілезії. Нове могутнє піднесення робітни-
чого руху в Німеччині розпочалося в серпні-вересні і досягло свого
апогею в жовтні 1923 р. Певного мірою ці події стимулювалися Мо-
сквою - ідеї світової революції знову відроджувалися в головах час-
тини радянського керівництва (напрвлення до Німеччини «групи
товаришів» з досвідом революційної роботи, виділення фінансових
засобів, направлення випускників і слухачів старшого курсу Війсь-
кової Академії РСЧА).
10116 жовтня 1923 р. у Саксонії і Тюрінгії конституційним шляхам
до влади прийшли ліві коаліційні уряди (СДПН і КПН). Вони оголоси-
ли встановлення робітничого контролю над виробництвом, 8-годин-
ний робочий день, забезпечення населення продовольством тощо.
Надіслані за наказом президента Еберта частини рейхсверу
21 жовтня вступили де Саксонії і 2 листопада - до Тюрінгії. Указом
Еберта від 29 жовтня соціалістичний уряд Саксонії було розпущено.
Така ж доля спіткала і робітничий уряд Тюрінгії. Там була тимчасо-
во встановлена влада військової адміністрації. Збройне повстання,
яке розпочалося 22 жовтня 1923 р. під керівництвом КПН у Гамбур-
зі, до 25 жовтня було придушене. «Жовтнева революція» у Німеччи-
ні не відбулася.
МінІстр-президент Пруссії Отго Браун у своїх мемуарах визна-
вав, що 1923 р. був найбурхлнвішим і найбільш небезпечним для
існування Веймарської республіки.
За цих умов владу в Німеччині спробувала захопити фашистська
партія. Вона сформувалася в 1919 р. в обстановці політичноїактив-
302______________________ршзяіахйх_________________________
ності мас після подій Листопадово? революції. Справа в тому, що
дрібна і середня буржуазія міста і села, політично активізована не-
вдалою війною, революційними потрясіннями, економічною розру-
хою, вимагала соціального захисту від нової веймарської держави.
Ускладнювали ситуацію і вимоги тисяч колишніх фронтовиків, які
не знайшли для себе гідного місця у Веймарській Німеччині.
Командування рейхсверу вже з перших днів існування в Німеч-
чині буржуазно-демократичної республіки намагалося розширити
сферу свого впливу серед населення країни. Німеччина була буква-
льно вся переплетена мережею воєнізованих і напіввійськових то-
вариств, союзів, партій і груп, на прапорах яких пістрявіли гасла
реваншизму, мілітаризму, відновлення монархії І ліквідації будь-яких
наслідків Листопадової революції і діяльність яких тісно перепліта-
лася з роботою різних націоналістичних союзів І товариств, об’єд-
нуваних поняттям «фелькіше» (що означає народний, народницький
в ультранаціоналістнчному і вкрай шовіністичному сенсі слова).
Найбільш густо ці організації були зосереджені в Баварії - прові-
нції, економіка якої мала переважно сільськогосподарський харак-
тер, а робітничий клас був не таким численним і свідомим, як на
Рейні і Рурі- Соціальні потрясіння періоду Баварської радянської
республіки, випробувані великими буржуа, чиновниками, промис-
ловцями й аграріями, привели до їх різкого крену вправо, визначив-
ши ставку цих верств на відкрито ворожі антидемократичні сили. У
1919-І923 рр. саме Баварія та її столиця Мюнхен стали оплотом цих
сил у загальнонімецькому масштабі. Лише в Мюнхені в цей час на-
вколо самозваних вождів було створено понад 50 всіляких союзів,
партій, груп, клубів, організацій самооборони, «добровольчих кор-
пусів», гуртків і товариств. Тому утворення 5 січня 1919 р. в столиці
Баварії нової організації під назвою «Німецька робітнича партія»
(ДАЙ) не викликало особливої сенсації. Поява цієї партії пов’язана
з іменами слюсаря А, Дрекслера, спортивного оглядача К. Харера,
офіцера рейхсверу Є. Рема, письменника Д. Еккарта, шкільного вчи-
теля Ю. Штрейхера, які були засновниками гуртків, що згодом зли-
лися в ДАП. ДАЙ була невідомою доти, доки нею не зацікавився
баварський рейхсвер, який тоді шукав «таку політичну організацію,
що забезпечила б йому певну підтримку».
У вересні 1919 р. начальник відділу преси та інформації рейх-
сверу в Баварії капітан Майр направив одного із своїх штатних ін-
форматорів А. Гітлера на чергові збори ДАП, щоб з’ясувати її мету
_______________ШМЕЧЧИНАК 19І9-1В23 ЦІ._____________303
та можливості. ГітЛер, якому в цей час минуло вже ЗО років, був
нагороджений двома «Залізними хрестами» як фронтовик, закінчив
спеціальні армійські курси пропагандистів, виступив на одних із
зборів з промовою у яскравому націоналістично-антисемітському
дусі, чим справив на Дрекслера гарне враження і за його рекоменда-
цією став членбм'ДАП. Саме на нього була покладена відповідаль-
ність за вербування-нових членів. Що стосується соціального скла-
ду партії, то він був представлений так: кваліфіковані робітники І
ремісники -33%, представники вільних професій - 14,5 %, службо-
вці й чиновники - 14 %, солдати й офіцери - 13 %, торговці - 12 %,
студенти - 7 %, власники підприємств - 14 %, спабонавчені робіт-
ники й учні - 2 %. І при цьому її основу складали колишні фронто-
вики.
Завдяки підтримці рейхсверу А. Гітлер та його прихильники на-
бували помітного впливу в партії, поступово відтісняючи її «Інтеле-
ктуальних засновників» на задній план. На загальних зборах 29 лип-
ня 1921 р. А, Дрекслера перемістили на посаду «почесного голови», а
главою НСДАП (ДАП перейменували на НСДАП у квітні 1920 р.)
ставА.Гітлер. Уже наприкінці липня 1921 р. центральний орган партії
«Фелькішер Беобахтер» оголосив Гітлера «природженим вождем».
Саме з цього моменту в партії розпочалося насадження головної
нацистської ідеї «фюрера» («вождя») - пророка І рятівника Німеч-
чини. 24 лютого 1920 р. набагатогодинному масовому мітингу, про-
веденому в Мюнхені, була вперше оголошена програма партії, так
звані «25 пунктів», складені, ймовірніше всього, Дрекслером, Гітлс-
ром і Федером. Пункти з 1 -го по 3-й були безпосередньо спрямовані
проти Версальського миру і проголошували гасло возз’єднання ве-
ликої Німеччини і відтворення ЇЇ колоніальної імперії. У пунктах з
4-го по 8-й наголошувалося, що визначати долю держави можуть
тільки особи зі 100-ві дсотковою німецькою кров’ю, всі інші (насам-
перед євреї, поляки та ін.) повинні бути позбавлені громадянських
прав, а у випадку недостачі продуктів - виселені з країни (п. 7). Піс-
ля двох оформлених у загальних фразах статей про «Інтереси всього
суспільства» були викладені ще вісім положень (п. 11-18) Із соціа-
льними вимогами, розрахованими на представників дрібної І серед-
ньої буржуазії. Мова тут йшла про «знищення процентного рабст-
ва», про негайну конфіскацію великих універсальних магазинів з
метою надання їх за дешевою ціною в оренду особам, які займають-
ся дрібним промислом, про необхідність «нещадноїборотьби» з ли-
394_______________ Рааділхіх__________________________________
хварями І спекулянтами тощо. Цікаво, що окремі вимоги (про націо-
налізацію трестів, про участь у прибутку великих підприємств) були
спеціально спрямовані' на залучення промистового пролетаріату. У
решті пунктів наголошувалося на нагальній потребі встановлення
народної освіти, орієнтованої на «мислення в державному дусі», вве-
денні загальної військової повинності, ліквідації буржуазної свобо-
ди друку, організації станових і професійних палат, на свободі віро-
сповідання І, нарешті, створенні сильної державної влади.
Граючи на найбільш низьких інстинктах, на защемленому націо-
нальному самолюбстві німців, вдаючись до соціальної демагогії І
розгнузданих наклепів на своїх супротивників, націоналістична пар-
тія посилено вербувала своїх прихильників. Якщо на І січня 1920 р.
у партії було 190 чол., то вже через рік - 3 тис. чол., а на листопад
1923 р. - понад 55 тис. НацІонал-соцІалістські організації почали
виникати і поза межами Баварії - у Ганновері, Гамбурзі, Брауншвей-
зі та інших містах.
З березня 1922 р. почав діяти «молодіжний союз» при НСДАП
під керівництвом Г. Ленка. З 5 жовтня 192Гр. нацисти почали ство-
рювати «загони штурмовиків» (СА), які з самого початку свого фор-
мування переслідували не оборонні, а наступальні цілі як знаряддя
терору І фізичної розправи з супротивниками фашизму. Соціальну
базу цих загонів склали колишні фронтовики, члени «чорного рейх-
сверу», люмпен-пролетаріат, просто безробітні, тому що вступ до
лав штурмовиків давав їм можливість безкоштовно пити пиво, одер-
жувати форму і одну марку на день.
Націонал-соціалісти прагнули об’єднати навколо себе інші бли-
зькі за духом організації. Тому вже наприкінці 1922 р. під егідою
НСДАП створюється «Єдиний національний фронт», куди увійшли:
«Союз імперського прапора», «Оберланд»; «Вітчизняний союз Мюн-
хена», «Бойовий союз Нижньої Баварії» та ін. 27 - 29 січня 1923 р. у
столиці Баварії відбувся перший «імперський» з’їзд НСДАП, голо-
вною темою якого, була підготовка до усунення центрального Імпер-
ського уряду. Вулицями міста пройшло близько 5 тис. штурмовиків.
У травні 1923 р. А. Гітлер зміг зібрати в Мюнхені близько 20 тис.
членів СА;
Будучи за своєю суттю групою політичних авантюристів, не зда-
тних тверезо врахувати і зважувати усі фактори політичної обстано-
вки в країні, керівництво НСДАП у ніч з 8 на 9 листопада 1923 р.
розпочало спробу насильницького захоплення державної влади, яка
_________________шмхччивл в гягз-гязз мк___________________305
увійшла в історію під назвою «пивний путч», оскільки ряд її подій
відбулися в залі пивної «Бюргербройкеллер». Однак спроба встано-
влення відкритої фашистської диктатури не знайшла серйозної під-
тримки всередині країни. У Німеччині було встановлено режим, який
в рамках конституції поєднував у собі парламентську демократію з
військовою диктатурою.
Президент Еберт вручив усю виконавчу владу в країні команду-
ючому рейхсвером генералу Секту. Спеціальним указом була роз-
пущена КПН, відмінений 8-годинний робочий день, скасовані пе-
нсії інвалідам, зменшені дотації працюючим, потерпілим від вій-
ни, різко зменшена заробітна плата. Що стосується фашистів, то
діяльність НСДАП була заборонена на всій території Веймарської
республіки. Гітлер та три головних його спільники були засуджені
на 5-річне ув’язнення у фортеці (із зарахуванням часу попередньо-
го слідства), інші звинувачувані функціонери - на менші строки, а
рядові учасники І Людендорф взагалі були виправдані. Просидів-
ши у фортеці Лансберг близько року і написавши там свою книгу
«МеІп Катрї». А. Гітлер у переддень Різдва 1924 р. був випуще-
ний на свободу «за зразкову поведінку». Що стосується ситуації в
країні в цілому, то поразка'революційних виступів 1923 р. створю-
вала важливі передумови для стабілізації і зміцнення капіталісти-
чних відносин у Німеччині.
Контрольні питання
1. Розкрийте основний зміст Веймарської конституції.
2, Викладіть особливості державного устрою Німеччини згідно з ВеЙ-
марською конституцією.
3. Визнайте цілі і завдання країн-переможниць по відношенню до Вей-
марської Німеччини.
4. Перелічіть найбільш обтяжливі для Німеччини умови Версальського
миру.
5. Проаналізуйте сган екбноміки Німеччини на початку 20-х рр. XX ст.
б. Розкрийте цілі* і звіщання Каппівського путчу.
7..Окресліть соціальні сили, які Ініціювали появу фашизму.
8. Охарактеризуйте основні прояви кризи 1919-1923 рр. у Німеччині.
396_________:____________. .. __________________
Розділ XX
НІМЕЧЧИНА В1924-1333рр.
І. КАШГАМСТИЧВА тШІЗАМІЯ 2О-х де.
«ПААВ иУІСА»
Зростання соціальної напруженості і революційні виступи зму-
сили країни-переможниці піти на деякі поступки Німеччині.
Улітку 1924 р, на Лондонській конференції було прийнято так
званий «план Дауеса», названий за ім’ям голови міжнародної екс-
пертної ради американського уряду Ч. Дауеса. Ним передбачало-
ся різке зменшення щорічних репараційних платежів. У 1924 р.
Німеччина сплатила 166 млн марок, в 1929 р. - 1 200 млн марок.
Загальна сума відсотків, сплачених нею у 1924-1929 рр., досягла
З 830 млн марок. Країни Антанти гарантували Німеччині стій-
кість валюти аж до припинення переведення репараційних сум за
кордон у випадку коливання валютного курсу. Для припинення
інфляції і стабілізації німецької марки було запропоновано нада-
ти Німеччині міжнародної позики у 800 млн золотих марок. Сплата
репарацій ставилася в пряму залежність від відновлення німець-
кої економіки.
Основна частина репараційних платежів здійснювалася за раху-
нок введення високих непрямих податків на предмети широкого
вжитку. Менша частка платежів повинна була покриватися за раху-
нок прибутків промисловості та залізниць. Іноземні капіталовкла-
дення податками не обкладалися. Було встановлено 37-річний тер-
мін німецьких постачань натурою за рахунок репарацій.
Передбачалося припинення окупації Рурського вугільного басей-
ну. З метою недопущення соціального вибуху в Німеччині було при-
йняте рішення про збільшення позик і прямих інвестицій у німець-
ку промисловість.
________________тмтнял в іязл-іязз ».___________________397
З 1924 р. розпочинається стабілізація економіки Німеччини. Піс-
ля вступу в силу ЗО серпня 1924 р. «плану Дауеса» Німеччину запо-
лонив потік американських І англійських позик. Так, експорт аме-
риканських капіталів до Німеччини в 1924-1929 рр, склав 70 % від
її іноземних позик і здійснювався у вигляді прямого скуповування
американцями акцій німецьких фірм.
Загальна сумаіноземнихінвестиційу 1924--1929 рр. досягаа21 млрд
золотих марок, що в 2 рази перевищувало суму репарацій, причому
70 % позик надходило з США. Німецька промисловість одержала
довгострокові кредити обсягом 12 млрд марок, деякі з них надава-
лися терміном на 20-30 років і використовувалися для модернізації
виробництва.
Вихід промисловості з кризи супроводжувався посиленням про-
цесів монополізації. Створений у 1925 р. хімічний концерн «І. Г. Фар-
беніндустрі» відразу став найбільш значним у Європі (тут виробля-
лося 100 % німецького синтетичного бензину І барвників, 80 % син-
тетичного азоту, 25 % штучного шовку). Збанкрутілий у 1925 р,
концерн Стіннеса був відроджений у 1926 р. під назвою «Сталевий
трест», який контролював 43 % випуску чавуну, 40 % виробництва
сталі І заліза, мав близько 300 підприємств, на яких працювало при-
близно 200 тис. робітників. Аналогічні процеси відбувалися й в ін-
ших галузях виробництва.^?
Результат економічного пожвавлення не забарився: у 1928 р. об-
сяг промислового виробництва на 8 % перевершив довоєнний рі-
вень, видобуток кам’яного вугілля зріс більше ніж на 30 %, бурого
вугілля - майже на 75 %, виплавка чавуну - приблизно на 50 %,
сталі - більше ніж на 30 %.
Великих успіхів досягай машинобудування, електротехнічна, хі-
мічна промисловість. За загальним обсягом промислового виробни-
цтва Німеччина вийшла на друге місце у світі після США.
У 90-х рр, XX ст. в Росії з’явилося декілька публікацій про війсь-
ково-економічне співробітництво Росіїта Німеччини в 20-ті роки. їх
автори наголошували на ролі радянської Росії у відродженні німець-
кого мілітаризму, його озброєнні, що відіграло ледве не визначаль-
ну роль в економічному піднесенні Німеччини тих років (Фашистс-
кий меч ковалея в СССР: Красная армия и рейхсвер. Тайное сотруд-
ничество, 1922- і 933.//Неизвестнне документи / Сост. Т. Бушуеваи
Ю. Дьяков. М., 1992; Руденко М. Кузница фашистской армии // Не-
зависимая газета. - 1997, - 20 июня та ін.). Однак насправді співробі-
308______________________Нювихх____________________________
тництво Німеччини З Росією дозволило їй лише здійснити «прорив
основ Версальського мирного договору», чого Берлін саме й дома-
гався,
У той самий час «Німецький Жовтень 1923 р.», «План Дауеса»,
ЛокарнськІ угоди, прийняття Німеччини до Ліги Націй 8 вересня
1926 р., а також геополітичне становище Німеччини визначили її
поступовий відхід від однобічної «східної орієнтації». Уряд Німеч-
чини, усвідомивши, що допомога в стабілізації країни може прийти
тІлькИ'З Заходу, від англосаксів, став наполегливо домагатися під-
тримки з боку США та Англії.
Німецьким промисловцям вдалося відновити свої міжнародні
позиції. Вони обійшли Англію за вивезенням машин та устаткуван-
ня,' Вартість німецького експорту в 1929 р. перевищила довоєнну
майже на 3 млрд марок. Німецький фінансовий капітал брав участь
у 200 з 300 міжнародних монополіях. Що ж стосується російсько-
німецьких відносин цього періоду, то дійсно Існували1 інтенсивні
особисті контакти військових керівників І вищих офіцерів, а також
високопоставлених дипломатів СРСР і Німеччини. Вони створили в
обох країнах могутнє лобі, яке виступало на. підтримку'зміцнення
дружби між СРСР і Веймарською Німеччиною. Існували взаємні
зобов’язання сторін у політичній, військовопромисловИхталузях,
мало місце військово-технічне співробітництво.
В умовах економічного відновлення Німеччини за рахунок захід-
них кредитів і позик спостерігалося зростання прозахідних настро-
їв. Однак наявність прорадянського лобі на певному етапі утриму-
вало Німеччину в руслі «східної орієнтації». У той самий час зовні-
шньополітичне відомство Німеччини на чолі з Г. Штреземаном
розпочало процес переорієнтації Німеччини зі Сходу на Захід, своє-
рідне балансування відносин, пошук нових союзників.
Сьогодні стає очевидним той факт, що якщо лідери СРСР розгля-
дали військове співробітництво як основу рапалльської політики, то
Німеччина використовувала його як найснльніший козир для тиску
на Францію й Англію. Спираючись на «особливі стосунки» з Моск-
вою, Берлін послідовно відновлював свій статус великої держави,
яка поступово домагалася скасування всіх обмежень Версальського
договору І вступу на рівних правах до Ліги Націй. Подібним чином
за рахунок «особливих стосунків» з Берліном міцніла ї посилювала-
ся Москва, дружби з якою згодом почали шукати й інші держави.
Таким чином, військово-політичне співробітництво стало основою,
_______________НІМЕЧЧИНА а 1924-1333 №-______________ 3^
«справжньою» опорою рапалльської політики, навколо якої, ретель-
но її оберігаючи, І групувалися всі політичні та економічні взаємо-
відносини СРСР та Німеччини.
Певну роль у збільшенні випуску промислової продукції Німеч-
чини у 20-х роках відіграла раціоналізація виробництва, інтенсив-
ність праці робітників, яка досить різко посилилася. Раціоналізація
виробництва (у цьому сенсі Німеччина була найбільш американізо-
ваною країною Європи) супроводжувалася більш ефективними ме-
тодами організації кап талістичного фабричного виробництва, вклю-
чаючи детальне хронометрування робочих операцій, широке впро-
вадження стандартизації тощо.
Наразі виникла парадоксальна ситуація: по-перше, із зростанням
раціоналізації збільшувалося й безробіття; по-друге, скорочувався
внутрішній ринок; по-трете, плоди раціоналізації поспинали інозем-
ні кредити. З усього нього «нацІонально-мислячі теоретики» роби-
ли висновок, що Німеччина - це колонія світового фінансового капі-
талу. Насправді головною причиною тяжкого економічного стано-
вища Німеччини були не стільки Версальський мир та репарації,
скільки структурні особливості німецької економіки І наслідки
безвідповідальної економічної політики кайзерівської Німеччини під
час Першої світової війни, яка призвела до безпрецедентної Інфля-
ції і руйнування середніх верств німецького суспільства.
За цих обставин виникло досить багато соціальних проблем. Заро-
бітна плата складала б<)-70 % від рівня довоєнної, вона була на 20 %
нижчою, ніж у французьких робітників і на 40 % нижчою, ніж зар-
плата робітників Англії. Робочий день у 1927 р. був збільшений до
10-12 год. Рівень безробіття в 1924-1929 рр. практично не опускав-
ся нижче 3,5 млн чол.
2. ЕжшАмгам п політична криза
В НІМЕЧЧИНІ НА РУВРЖ12О-ЗО хрр.
У 1929 р. економіку капіталістичних країн охопила найбільш руй-
нівна в індустріальній Історії криза надвиробництва, яка протягом 4
років продовжувалася практично в усіх розвинених країнах. Німеч-
чина була однією з найбільш суттєво постраждалих країн. Велика
криза 1929 р. буквально потрясла країну. Безробіття - перший на-
400______________________РювІлХХ____________________________
слідок раціоналізації в Німеччині - набуло безмежних розмірів, тор-
кнувшись практично всіх зайнятих у виробництві. Причиною цього
було те, що економі ка країни, її успіхи значною мірою базувалися на
Іноземних кредитах та інвестиціях...
Безупинне падіння промислового виробництва продовжувалося
зкінця І929долипня-серпня 1932 р. Обсяг промислової продукції
за цей час зменшився на 40,6 %. ще більш вражаючими були втрати
по окремих галузях: у машинобудівній промисловості - на 62,1 %,
суднобудуванні - на 80 %, виплавка сталі скоротилася на 64,9 %,
чавуну - на 70,3 %,
Не працювали цілі промислові райони (у Верхній Сілезії в 1932 р.
зупинилися всі доменні печі). Припинилося будівництво. У 2,5 раза
зменшився оборот зовнішньої торгівлі. Німеччина встановила євро-
пейський рекорд за рівнем безробіття. На початок 1933 р., за офіцій-
ними даними, кількість безробітних наближалася до 9 млн чол., що
складало половину осіб найманої праці. Мізерну допомогу по без-
робіттю одержували близько 20 % від їх загальної кількості. Безро-
бітними ставали ремісники, торговці, особи вільних професій. Вони
майже цілком позбавлялися прав на допомогу. Крім того, кілька мі-
льйонів чоловік були частково безробітними, зайнятими на вироб-
ництві по 2-4 дні на тиждень. Втрачали роботу службовці й чинов-
ники. Безробітними люди були по 2-4 роки, відтак їх родини були
приречені на повільне вимирання.
Не кращим було і становище працюючих, оскільки зарплата мала
ілюзорний вимір. Під час кризи постраждали всі прошарки насе-
лення. Через промислову кризу зростала й сільськогосподарська.
Зниження купівельної спроможності населення обмежувало збут
сільськогосподарської продукції, державні дотації одержували пе-
реважно великі юнкерські господарства. У результаті а 1932 р. з то-
ргів було продано 560 тис. га селянської землі.
Сформований навесні 1930 р. уряд Г. Брюнінга, прагнучи пере-
бороти кризу, ліквідував систему соціального страхування, увів нові
прямі й непрямі податки, підвищив увізні мита на сільськогосподар-
ські продукти тощо. У грудні 1931 р. було знижено допомогу по без-
робіттю, пенсії, жалування державним службовцям. Уперше уряд
втрутився в систему тарифних договорів, упровадивши загальне зни-
ження заробітної плати на 10-15 % щодо рівня 1927 р. Одночасно
обмежувалися демократичні права населення, рейхстаг поступово
усувався від вирішення державних справ.
________________НІМЕЧЧИНА » 1Я24-1333 Рік__________ 40|
У зв'яжу з важким економічним становищем Німеччина практич-
но не могла здійснювати «план Дауеса». Тому західні країни, які до
того ж самі переживали кризу, також призупинили інвестиції в німе-
цьку економіку, передбачувані «планом Дауеса». Уряд Німеччини зве-
рнувся до держав-переможниць із проханням полегшити тягар репа-
рацій. У серпні 1929р. ісічнІ 1930р. відбулися репараційні конфере-
нції, які ухвалили рішення про надання пільг Німеччині. Було прийнято
новий план виплати репарацій, який одержав назву «план Юнга», за
Іменем американського банкіра, голови комітету експертів.
«План Юнга» передбачав дострокове припинення окупації
Рейнської області в 1930 р., скорочення суми репарацій з 132 до
113,9 млрд марок, зменшення щорічних платежів, збільшення три-
валості періоду ви плаї'до 59 років, скасування контролю над еконо-
мікою Німеччини, скорочення натуральних постачань, створення
Банку міжнародних розрахунків для здійснення прийнятих рішень.
Однак1 поглиблення кризи продовжувалося, економічне і соціаль-
не становище Німеччини загострювалося. З огляду на це реалізація
«плану. Юнга» була визнана небезпечною і вже в 1931 р. президент
США Гувер почав вимагати призупинення платежів по репараціях на
один рік. У'червні 1932 р. конференція в Лозанні зменшила всі плате-
жі до 3 млрд марок і визначила термін їх виплат до 15 років.
Наслідки світової кризи для Німеччини були катастрофічними:
промислове виробництво скоротилося майже наполовину, сільсько-
господарське - на 31 %, експорт- на 58%. Німеччина перетворюва-
лася на країну убогос'.’і, безробіття, голоду, безвиході І рознаїчу для
мільйонів людей. За цих умов антикапіталістичні настрої більшості
німецького народу виступили на передній план, але вони не були
Ідентичними антикапіталізму СДПН І КПН, це скоріше було соціа-
лізмом дрібних буржуа, які мріяли про нову національну спільність,
яка б позбавила.їх від подібних проблем, власне поняття нації І соці-
алізму для них були ідентичними,
З початку світової зкономічної кризи в країні досить чітко про-
явилися симптоми політичної кризи. Справа в тому, що головні дер-
жавні мужі Німеччини з самого початку дуже скептично розцінюва-
ли шанси імпровізованої веймарської демократії, яка була не резуль-
татом спонтанної, історично виправданої революції або довгої і
важкої свідомої роботи, а, по суті, революцією зверху. Політичні
партії Німеччини (у 1930 р. у виборах брало участь 37 партій), кож-
на з яких була внутрішньо готового самостійно осмислити весь наці-
402______________ Розділ XX___________________________
Історичні причини виникнення фашизму*
* Схема наведена за вид.: Пономарев М. В., СмирноваС. В, Новая и ноней-
шая история стран Евроиьі и Америки: Пракгическое іюсобие: Учеб. пособие
для студ. вьісш. учеб. заведений: В 3 ч. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС,
2000. - Ч. 3: Трансформация ицдустриальной цивилизации в периед ГМК. Ста-
новление постиіідустркального обіцества. - С. І 41.
________________КІМХЧЧККЛ » ІЖД4-ІЖУЗ ио. ______________403
ональниЙ досвід і одноосібно вести Німеччину в «світле майбутнє»,
страждали партійним егоїзмом. їх діяльність у парламенті створю-
вала деструкційну обстановку. Державні посади поділялися відпо-
відно до відсотка мандатів в окремих партій.
Суспільна думка періоду.Веймарської республіки виражала не-
вдоволення існуючою політичною системою, пануванням партій. Це
невдоволення мало під собою серйозну основу, у цьому сенсі Вей-
марська республіка зробила погану послугу Ідеї парламентаризму,
відвернувши від неї більшість німецького народу.
Досить точно з цього приводу висловився Ф. Мейнеке: «Коли в
1919 р. потрібно було обирати ВеймарськІ Національні збори, то
значна частина буржуазії, налякана більшовизмом, пішла за тими
партіями, які прагнули до встановлення республіки, але коли вони
знову відчули себе в безпеці, у них почало зростати бажання повер-
нутися в старі часи...» У той самий час для Веймарської Німеччини
була характерною загальна аполітичність, з одного боку, ідеологіза-
ція партій - з іншого, і авторитарна патріархальна традиція - з тре-
тього. Це робило панораму Веймарської республіки безвідрадною.
Безодня між ліберально-демократичною ідеологією і дійсністю за-
стиглого партійного протистояння згодом усе більше поглиблюва-
лася, перетворюючи першу німецьку республіку на «нонсенс». По-
ступово влада від рейхстагу усе більше переходила до рук президе-
нта і державної бюрократії. У той самий час слід визнати, що
слабкість найбільш радикальної в Європі Веймарської демократії
була зумовлена відсутністю хоча б якоїсь тривалої і міцної демокра-
тичної традиції, яку неспроможна замінити навіть найдосконаліша
демократична конституція. Більш значимими виявилися основи по-
літичної культури, а не буква закону. Ситуація ускладнилася безпре-
цедентним розколом німецького робітничого руху на соціал-демок-
ратів І комуністів, які вороже ставилися один до одного. Цей розкол
став трагедією не тільки робітничого руху, але й німецької держави.
Визначальною рисою партійно-політичної структури Німеччини
була відсутність вагомої буржуазно-демократичної партії, яка взяла
б на себе центристську роль. Масової буржуазної республіканської
партії у Веймарській республіці не було. У лівій частині політично-
го спектру домінувала СДПН, яка розглядала демократію як бажану,
але перехідну до соціалізму форму; у правій частині НННП була збі-
рною партією всіх правих сил і поєднувала всі різновиди консерва-
тизму старого кайзерівського рейхстагу, у тому числі й монархістів.
404________________НюяілХХ__________________
НННП стала партією І великого капіталу, і середніх соціальних
верств. Своїм історичним завданням вона вважала боротьбу проти
республіки, демократії, СДПН, КПН, Версаліської системи, репара-
цій. Складність становища НННП, як і СДПН, Полягала в тому, шо,
прагнучи мати максимальний вплив, ці партії не могли бути постій-
но в опозиції, тобто бути поза державною політикою, адже вимоги
виборців слід було виконувати. Тому так само, як СДПН звільнила-
ся від комуністів, НННП під керівництвом графа Вестарпа у 1920 р.
звільнилася від право ради кальних антисемітських груп, відреклася
від досвіду Калловського путчу і стала на шлях позитивного співро-
бітництва (до речі, кордони якого були, втім, вузькими) на основі
діючої Конституції.
Оіе НеісЬ8ргй8к1епіепшаЬІеп 1925 ипб 1932
1. от *&&19МГ
£«мЙМмЬшв
іур
«№ ЗР.ЗЛФ»
АІ)0*9»Ь*м дОИф* ЗЙмпеп ЗДІ7 Ше
ИмаІКиі
)ННі¥*г
□¥*
«МК. Ми*
ОНУГ
X УМіїсмф «т М.4.ІФ25
АЬцрЙМ« «0^9* &***••> МИ
ч*Ніі<піігті
ІНІпмМ
ТМГ**п*
еге
кл>
№
АЬвмйім $Йв*ип >М*МЬ
ІЙКЛІ^.
№**)
Ілюстрацій президентських виборів у Німеччині в 1925-1>32 рр.
Процес відшарування ліворадикальних груп від НННП відбу-
вався і після 1928 багато з них згодом приєдналися до НСДАП.
Ці радикальні елементи справа були досить незвичним для Німеч-
чини явищем. Багато фахівців вважають цей радикалізм Істотною
________________ЯНЛСЧЧННЛ Я 1924-1933 рр._______________405
передумовою створення нестерпно напруженої обстановки на заклю-
чному етапі існування Веймарської республіки.
Крім НННП, СДПН, КПН, у рейхстазі була і буржуазно-демо-
кратична Німецька демократична партія, яка виникла на базі лівого
крила націонал-лібералів і представляла ліберальну буржуазію. НДП
регулярно співробітничала з СДПН з метою збереження республіки
І демократії, але політична вага її була незначною. Близькою до НДП
була Німецька державна партія, яка виникла влітку 1930 р. і намага-
лася ізолювати радикальні партії Птлера, Гугенберга, Тельмана.
Німецька народна партія (ННП) на чолі з Густавом Штрейзема-
ном об'єднувала колишніх націонал-лібералів, ця партія була готова
до співробітництва в республіці, але в цілому зберігала свій правий
характер, що особливо стало помітним після смерті ШтреЙземана в
1929 р. Партія католицького Центру зберегла свій політичний хара-
ктер з кайзерівських часів, насамперед орієнтуючись на інтереси
католиків.
На заключній стадії існування Веймарської республіки різко зріс
вплив КПН і НСДАП.
Унікальною особливістю Веймарської республіки, яка більше ніде
не зустрічалася в таких масштабах, була діяльність воєнізованих за-
гонів при політичних партіях: «Сталевий шолом» (близький до НННП),
«Союз імперського прапора» (СДПН), «Союз червоних фронтовиків»
(КПН), СА (НСДАП). Формально ці воєнізовані організації при пар-
тіях призначалися для охорони мітингів, зборів партій, а на практиці
в останні роки Вейма|>ської республіки вони стали арміями грома-
дянської війни, коли політичні питання вирішувалися не на парламе-
нтському рівні за допомогою діалога, угод, а на вулиці ~ силою. Це
було логічним завершенням безглуздого й абсурдного протистояння
партійних егоїзмів у рейхстазі. У вуличній війні ні «Союз імперського
прапора», ні «Союз червоних фронтовиків» не змогли протистояти
СА на чолі Із С. Е. Ремом І врешті-решт програли.
з. авихи ялантв ло влллм
За умов економічної кризи, яка розпочалася, правляча економіч-
на і політична еліта дійшла висновку про подальшу безперспектив-
ність демократичних методів управління державою. Необхідно було
трансформувати буржуазну демократію з остаточною метою її пов-
406
ПМвІЛХХ
ного скасування. Цьому-заважало лідерство соціал-демократів в уряді
Веймарської республіки. Консервативні сили готувалися до скинен-
ня уряду Мюллера. За цих умов ключову роль відіграли Центр та
його керівництво. Коли рейхсканцлер під тиском профспілок зму-
шений був відізвати законопроект, який передбачав підвищення вне-
сків робітників (і підприємців) до фонду страхування по безробіттю,
міністр економіки Мольден Хауер демонстративно подав у відстав-
ку. Міністри - члени партії Центру - приєдналися до нього. Так було
скинуто кабінет Германа Мюллера, останній представницький уряд
Веймарської республіки.
ЗО березня 1930 р. рейхспрезидент Гінденбург (обраний на цю
посаду в 1925 р. після смерті Еберта) призначив рейхсканцлером
голову фракції католицького Центру в рейхстазі Генріха Брюнінга.
Його підтримували керівники хімічних і електротехнічних концер-
нів, групи рейнсько-весгфальськнх промисловців, тісно пов’язаних
з «Дойче банком» І керівництвом рейхсверу. Цей кабінет був пер-
шим президентським урядом Веймарської республіки; він спирався
вже не на довіру рейхстагу, а на рейхспрезвдента з його надзвичай-
ними антидемократичними повноваженнями.
Президентський уряд Брюнінга поклав початок новому етапу
вихолощування буржуазної демократії, знищення політичних і соці-
альних прав німецького народу, етапу, який врешті-решт завершив-
ся передачею влади Гітлерові, Спочатку реакційні кола були змуше-
ні зберегти республіканську форму держави І тимчасово висували
на передній план ті політичні сили, які не заплямували себе ганеб-
ною участю у відкритій контрреволюції*. Такою силою і була партія
католицького Центру. Це була єдина буржуазна партія, яка в після-
воєнне десятилітті виявилася здатною забезпечити собі постійних
прихильників із найрізноманітніших областей' країни і верств насе-
лення, створити для панування монополій дрібнобуржуазну політич-
ну базу, не провокуючи при цьому демократично налаштованих ро-
бітників на боротьбу проти буржуазної держави. Центр був єдиною
буржуазною партією, яка володіла ідеологічною системою, невід’єм-
ну частину якої складало католицьке соціальне вчення. Крім того,
партія Центру мала налагоджений апарат, численні профспілкові,
культурні та інші організації, спроможні впливати на мільйони лю-
дей і управляти ними.
Із створенням кабінету Брюнінга партія домоглася виключного
становища, ставній, власне кажучи, урядовою (рейхсканцлер плюс
________________Німеччина в їдкм-ідззик________________$$7
4 міністри), М. Брюнінгбув першим, хто почав скасовувати демок-
ратичні установи, відмовився від поступок робітникам. Він керував
на підставі статті 48 Веймарської конституції, яка дозволяла рейхс-
президенту вводити надзвичайний стан, скасовувати демократичні
свободи і гарантії прав, створювати надзвичайні закони і застосову-
вати збройні сили. Так, у 1930 р. було видано 5, у 1931 р* - 44, а в
1932 р. - 66 надзвичайних декрет ів.
Проти антинародної політики Брюнінга активно виступала КПН,
яка викривала економічні й фінансові заходи уряду як кроки, спря-
мовані на захист інтересів найбільших монополій, вимагала скасу-
вання системи надзвичайних декретів і пропонувала рейхстагу пе-
рекласти тягар кризи на велику буржуазію, посилити оподаткову-
вання банкірів і монополістів і захистити трудящих від
катастрофічних наслідків економічної кризи,
У 1931 р. криза загострилася. Крах 7 найбільших банків країни,
які заявили про свою неплатоспроможність, спричинив побоюван-
ня нових фінансових потрясінь, тим самим прискорив подальший
поворот монополістів у бік фашизму Провідні кола фінансового ка-
піталу були незадоволені рейхсканцлером і партією, яка, як їм зда-
валося, поступово втрачала роль найважливішого важеля в здійс-
ненні антисоціальних І антидемократичних вимог монополій. Тому
в травні 1932 р, рейхспрезидент Гінденбург зненацька для Брюнінга
відмовився підписати надзвичайні декрети. Уряд був змушений по-
дати у відставку М. Брюнінга замінив колишній украй правий діяч
парти Центру Франц фон Пал єн. Після падіння кабінету Брюнінга
позиції Центру значно послабилися. Тому партія поставила собі за
мету: відновити довіру і підтримку впливових монополістичних кіл;
утвердити і по можливості розширити свій вплив у масах і поверну-
тися до управління державою* Ці взаємозалежні завдання І спонука-
ли керівництво Центру з одного боку, оголосити війну «ренегату»
Папену, а з іншого, з огляду на сильні позиції нацистів у рейхстазі і
побажання монополістів, які підтримували Гітлера, - прагнути до
коаліції з фашистами. Лідери Центру, домагаючись союзу з фашис-
тами, проявляли принципову готовність домовитися з ними І послі-
довно йшли на поступки реакції.
Головним спонукальним мотивом при цьому був їх страх перед
можливістю соціальних потрясінь. Позиція лідера партії Центру
Л. Кааса відверто проявилася на виборах рейхспрезидента навесні
1932 р«, коли він рішуче виступив за кандидатуру Гінденбурга.
408______________________Розділ хх_________________________
Тим часом країна стрімко наближалася до піку політичної кризи.
На цій хвилі все чіткіше вимальовувалось зловісне обличчя фашиз-
му, якому вдалося зробити свою партію реальною претенденткою
на політичне лідерство.
НСДАП, переживши період різкого скорочення своїх рядів
(1923 р. - 55 тис., грудень 1925 р. ЗО тис, членів), пов’язаного з
подіями «пивного путчу», вже на середину, 1926 р, змогла створити
нові організаційні структури, які мали, за мету сформувати свій апа-
рат як для боротьби за потенційних виборцІЕі, так і для боротьби з
революційним і антифашистським рухом у країні. Крім створення
34 «гау»-областей, які збігалися з кордонами виборчих округів са-
мої Німеччини, поза її межами створювалися спеціальні структури
для роботи з німцями, що проживали за кордоном - подібної прак-
тики не мала жодна з буржуазних політичних партій.
Крім того, центральний апарат партії, що розміщався в Мюнхені,
здійснював кроки, спрямовані на «легальний» прихід НСДАП до
влади. З цією метою створювалися відділи, головним завданням яких
був підрив зсередини веймарського режиму за допомогою преси,
роботи в профспілках, зв’язку з закордоном. Розроблялися плани
створення майбутнього нацистського апарат/ влади. Велика увага
приділялася пропаганді як найбільш,діючому засобу обробки гро-
мадської думки.
Лідери партії зробили правильні висновки з результатів вибор-
чих кампаній 1924 і 1928 рр. - партії явно бракувало широкої соціа-
льної бази у середовищі виборців. З огляду на це розпочався процес
створення системи допоміжних організацій - «Гітлерюгенд», «На-
ціонал-соціалістІше фраунштарт», «Нацистський студентський
союз», «Союз викладачів вищої школи», «Союз німецьких дівчат»,
який згодам набув нового Імпульсу для свого розвитку. Особливий
акцент парт ія робила на залучення молоді на свій бік.
Ще в 1930 р. «Гітлерюгенд-цайтунг» (центральний друкова-
ний орган молодіжного підрозділу НСДАП) виділив 4 основних
напрямки роботи на підприємствах, у профспілках, серед селян-
ської молоді І молодих сільськогосподарських робітників. Цитує-
мо їх:
1. «Найтісніше співробітництво всіх молодих товаришів по пра-
ці, безупинне пояснення їм становища і нашої мети для того, щоб
готова до боротьби молодь відокремилася віл. ледачої маси, яку, од-
нак, можна залучити до співучасті».
Німеччина в іяза-іязз рр.
2. «Невтомна боро"ьба проти закосніння фабзавкомів і профспі-
лок».
3. «Утворення товариств молодих селян у кожному селі й інтен-
сивне пояснення їм їх боротьби як представників рідної землі і рід-
ногодому проти системи податкового грабежу й експлуатації з боку
збирачів репараційної данини, а також їх боротьба проти антинаро-
дних великих аграріїв»;
4. «Створення осередків з молодих сільськогосподарських робіт-
ників кожного маєтку І боротьба проти їх закабалення і пограбуван-
ня, здійснюваного крупними аграріями.
Крім того, нацисти створили декілька організацій, які мали ста-
тус «допоміжних». До них належали: «Нацистський союз німець-
ких юристів», «Нацистський союз учителів», «Нацистський союз лі-
карїв», благодійні організації на зразок «Націонал-соцІалістичного
союзу народного добробуту». •
Значний вплив чинилатакож і «Націонал-соціалістська організа-
ція виробничих осередків». Нацисти активно працювали в уже існу-
ючих профспілках і створювали свої осередки на підприємствах,
З огляду на викладене можна стверджувати, що НСДАП була бу-
ржуазною партією оссбпивого типу, яка Істотно відрізнялася від ін-
ших буржуазних партій Німеччини тих років. Про це свідчать такі
факти:
І. Партійна структура НСДАП була заснована на твердому прин-
ципі «фюрерства», ще забезпечувало виконання наказів керівницт-
ва майже без перебоїв.
2. Існування цілоїсистеми активно функціонуючих «допоміжних»
союзів і організацій, які проникли практично в усі верстви німець-
кого суспільства, дозволяє говорити про наявність у нацистської пар-
тії соціальної опори в масах, у тому числі і серед робітничого класу;
З, Наявні в партії напівлегальні організації з досить сильним про-
пагандистським апаратом, які спеціалізувалися на проведенні те-
рористичних актів, висували НСДАП на перший план серед Інших
реакційних організацій.
Не слід також забуЕіати і той факт, що націонал-соціалісти актив-
ніше від інших партій використовували і штучно розпалювали за-
щемлене Версальського угодою національне самолюбство німців,
невпинно закликаючи до відновлення економічної і військової мо-
гутності країни і реваншу за минуле, зацікавлюючи тим самим пред-
ставників військово-промислових кіл.
410 ___________________ Розділ XX_____________________________
Дуже важливу раль у підтримці нацистів з боку великого капіта-
лу, як німецького, так і закордонного, відіграло те, що вони одержа-
ли її частково саме завдяки різко вираженій антикомуністичній та
антйрадянськіЙ спрямованості своєї організації.
Використовуючи, невдоволення політикою Веймарського уряду,
фашисти розгорнули активну пропаганду. Склад фашистської партії
поповнювався. До її лав вступали і великі промисловці. Так, ще в
1928 р. до лав нацистів вступили Кірдорф, у 1930 р. - син ВІльгель-
ма П принц Август, президент рейхсбанкуЯльмар Шахт, у 1931 р.-
Фріц ТІссен. Маючи величезний пропагандистський апарат, одер-
жуючи значну фінансову допомогу від монополій, користуючись під-
тримкою з боку веймарських урядів, фашисти значно посилили свій
вплив на маси.
Гучна, активна і вміла агітація націонал-соціалістів впливала на
маси дрібних власників і навіть на деякі прошарки робітників. Ав-
торитет нацистської партії почав зростати. Дуже швидко вона пере-
творилася на значну політичну силу. Якщо на виборах 1928 р. вона
одержала усього лише 800 тис. голосів, то на парламентських вибо-
рах 1930 р. за націонал-соціалістів голосувало вже 6400 тис. вибор-
ців, тобто у вісім разів більше. Націонал-соціалІстська фракція в
рейхстазі, яка в 1928 р. являла собою незначну групу, перетворилася
на одну із найбільш численних: вона нараховувала після виборів
1930 р. 107 чоловік з 491;
На результат також вплинула І безсоромна демагогія, з якою вони
зверталися до всіх верств німецького суспільства, спритно граючи
при цьому на антиверсальських настроях. Спекулюючи на тяжінні
мас до соціалізму, фашисти створили легенду про «німецький соці-
алізм», який не виключав, а припускав посилення капіталізму.
Робітникам обіцяли ліквідацію безробіття, селянам - підвищен-
ня цін на сільськогосподарську продукцію, крамарям - ліквідацію
великих магазинів. Програма нацистів сповіщала про створення «но-
вого німецького рейху», викорінення марксизму і комунізму, фізич-
не винищення євреїв, оскільки справжнім винуватцем тяжкого ста-
новища всього німецького народу фашисти оголосили позичковий
або «єврейський капітал, який експлуатує націю».
Якою ж була позиція обох робітничих партій Німеччини в умо-
вах посилення загрози з боку фашистів? У роки кризи їх позиції
були досить сильними. У 1932 р. СДПН І КПН одержали на виборах
37 % від загального числа виборців. Оскільки і СДПН і КПН стояли
________________шмєччикл я 1924-іяззц.__________________ 4П
на антифашистських позиціях, то слід визнати той факт, що потен-
ційно сила опору фашизму в Німеччині до 1933 р. була досить могу-1
тньою. За умови єдності дій цих двох робітничих партій прихід фа-
шистів до влади в Німеччині був би неможливим. Тактика єдиного
антифашистського фронту, реалізована у Франції, відвернула в ній
наступ реакції. Саме така тактика мала стати єдиним рятувальним
заходом для Німеччини.
Однак у тому-то й справа, що цієї найважливішої умови в Німеч-
чині на початку 30-х рр. не було. Перед обличчям фашистської не-
безпеки німецький робітничий клас виявився розколотим, і це, на
жаль, не було випадковістю. Розкол і взаємна ворожнеча СДПН і
КПН були цілком закономірними. Чому? Насамперед тому, що дві
робітничі партії висували принципово різні стратегічні концепції
свого політичного курсу.
Керівники СДПН були рішучими прихильниками Веймарської
буржуазно-парламентської республіки. Режим буржуазно-демокра-
тичного парламентаризму Веймарської республіки вони розглядали
як форму поступової еволюційної трансформації капіталістичного
ладу в соціалістичний. Це завдання, на думку СДПН, ставало ще
більш актуальним у період кризи, яка ослабила режим, що створив
тоталітарну загрозу парламентаризму. Тому лідери СДПН спрямо-
вували всі свої зусилля на підтримку режиму Веймарської республі-
ки, уявляючи себе, як образно висловився один із соціал-демократи-
чних керівників Фріц Тарнов, у ролі «турботливого лікаря біля ліж-
ка хворого капіталізму».
Захищаючи цей політичний курс, підтримуючи соціально-еконо-
мічні заходи уряду Брюнінга, спрямовані на посилення ролі держа-
ви, лідери соціал-демократії зовсім залишили поза увагою явний
поворот урядових кіл до більш консервативної І більш жорсткої еко-
номічної політики, яка відображала перехід провідних груп кру-
пної буржуазії від підтримки парламентаризму до авторитарних ме-
тодів панування.
Саме на цю небезпеку справедливо вказували діячі комуністич-
ної партії. їх непримиренна опозиція антинародному курсу правля-'
чих верхів,-вказівки на посилення тенденції до авторитаризму були,
безперечно, вірною лінією. Однак, рішуче засуджуючи політичний
курс провідних буржуазних партій, який ставив під загрозу елемен-
тарні демократичні завоювання трудящих, керівництво КПН закли-
кало німецький пролетаріат не до боротьби за укріплення і розши-
412 ______________________Розділ XX__________________________
рення завоювань революції 1918-1919 рр., не до боротьби за зміц-
нення і демократизацію режиму Веймарської парламентської респу-
бліки» а до революційного повалення цього режиму як форми дикта-
тури буржуазії, яка ставала все більш реакційною.
Керівництво КПН досить чітко проводило саме цю лінію у своє-
му політичному курсі. Ці два політичних курси, які на початку 30-х рр,
висували СДПН і КПН, - лінія на зміцнення Веймарської республі-
ки або курс на її повалення - були абсолютно несумісними.
Стратегічний курс кожної з двох робітничих партій Німеччини
визначав І їх тактичну лінію» їх ставлення до фашистської небезпе-
ки, яка весь час посилювалася. Але вони пропонували різні, по суті
протилежні методи боротьби з нею.
Соціал-демократи явно недооцінювали загрозу фашизму.. Вони
вбачали в нацистах лише рух невдоволення дрібних буржуа, полі-
тична активність яких нібито ослабне при перших ознаках нормалі-
зації економічної кон’юнктури. До того ж івони не змогли правильно
оцінити політичну ситуацію в суспільстві, зокрема, в цьому поляга-
ла недооцінка ними значення фактора консервативного екстремізму
верхів, їх поворот до авторитаризму
Прагнучи до всілякої підтримки режиму Веймарської республі-
ки, лідери СДПН орієнтувалися на підтримку існуючих буржуаз-
них урядів як «меншого зла» порівняно з фашизмом. Ця теорія «ме-
ншого зла» протягом усього періоду кризи була основою тактики
СДПН. Але суть трагедії вже на той час полягала в тому, що в полі-
тиці уряду Брюнінга у міру загострення кризи усе більше прояв-
лялося прагнення відійти від парламентських методів управління і
стати на позиції авторитаризму. У цьому вона фактично збігалася з
курсом НСДАП. Правда, гітлерівці йшли набагато далі цим шля-
хом, ніж діячі традиційних буржуазних партій, але це не,змінюва-
ло суті справи. До того ж це мало згубні наслідки. Так, на президе-
нтських виборах 1932 р. керівництво соціал-демократії, .відкинув-
ши ідею висування єдиного кандидата від робітничих партій,
підтримало переобрання на посаду президента республіки Гінден-
бурга, розглядаючи продовження його повноважень на цій посаді
«меншим злом» порівняно з ГІтлером, якого у 1932 р. НСДАП ви-
сунула своїм кандидатом на посаду президента. Насправді ж пре-
зидент Гінденбург у вирішальні дні січня 1933 р. відіграв важливу
роль у тих інтригах, які забезпечили легальний прихід нацистів до
влади.
________________ШММЧИЯА » 1924-1333 м»._________________ 413
На відміну від СДПН компартія Німеччини увесь час закликала
орієнтуватися не на верхи суспільства, не на традиційні буржуазні
партії, а на масовий робітничий рух. Вона справедливо викривала
неспроможність теорії «меншого зла» І закликала до .рішучої масо-
вої боротьби проти фашистської загрози.
Однак політичний курс компартії Німеччини був абсолютно не-
вірним. Лідери КПН,як і керівництво Комінтерну, не проводили грані
між режимом буржуазно-парламентської демократії і режимом фа-
шистської диктатури. Обидві ці форми влади розцінювалися ними
як дві форми диктатури буржуазії, яка ставала все більш реакцій-
ною. І принципової різниці між Тим, яким шляхом йде розклад і фа-
шизація парламентського режиму, - силами традиційних буржуаз-
них партій за участю СДПН чи силами націонал-соціалістів, - на
думку комуністів, не (гуло.
Виходячи з цих глибоко помилкових догматичних оцінок, діячі
компартії досить часто називали фашистським навіть уряд Брюнін-
га. Стирання грані між режимом буржуазно-парламентської демок-
ратії! режимом фашистської диктатури в агітації КПН неминуче вело
до висновку, що для ліквідації загрози фашизму треба скинути капі-
талізм. Ця лінія чітко проводилася лідерами компартії. '
Зрозуміло, то компартія висувала абсолютно нереальну альтер-
нативу, зовсім неправильний політичний курс боротьби проти фа-
шистської загрози. Об’єднати його з тактичним курсом лідерів СДПН
було неможливо. Усе це зумовило по суті ворожі стосунки між СДПН
і КПН. І заданих умов це було неминучим.
Насправді ж лідери СДПН закликали до зміцнення Веймарської
республіки, а керівники КПН виступали за ліквідацію цього режи-
му. Але ж і нацистські лідери були рішучими противниками Вей-
марської республіки. Тому керівництво СДПН робило висновок, що
компартія настільки ж небезпечна, як І нацистська партія, що вони
уособлюють собою лівий і правий екстремізм.
Більше того, лідери СДПН поділяли ілюзії традиційних буржуаз-
них партій з приводу можливостей «приручення» націонал-соціалі-
стів, тим більше, що нацистські керівники неодноразово урочисто
обіцяли дотримуватися конституції і застосовувати тільки легальні
форми боротьби.'
Зрозуміло, що цей курс лідерів соціал-демократії був глибоко
помилковим, тому що Головну небезпеку для Німеччини на початку
ЗО-х рр.' складала загроза фашизму, у той час як реальних передумов
414 ________________________Розділ XX_____________________________
для соціалістичної революції там не було. Проте керівництво СДПН
спрямувало головний удар проти КПН. І навіть у найтяжчі дні січня
1933 р., коли були необхідні найрІщучіші масові дії, щоб запобігти
приходу нацистів до влади, лідери СДПН обмежилися лише закли-
ками до робітників зберігати спокій І бути готовими до відсічі фа-
шизму, коли настане для цього час.
Комуністична партія давала також одіозну оцінку соціал-демок-
ратії. Тому услід за Комінтерном німецькі комуністи оцінювали со-
ціал-демократію як «ліве крило» фашизму, як «соціал-фашизм», як
партію, що здійснює курс на «холодну фашизацію», на відміну від
лінії на «гарячу фашизацію», характерну для нацистських лідерів. З
цього робився висновок, що КПН повинна завдавати головного уда-
ру проте соціал-демократії як найбільш небезпечної сили, що збері-
гає вплив на робітничий клас і заважає Йому вести боротьбу проти
фашизму і капіталізму.
Боротьба проти СДПН уявлялася для керівництва КПН більш
нагальною, ніж боротьба проти НСДАП, і в цьому сенсі лідери ком-
партії йшли по тому ж шляху, що й лідери соціал-демократії, які спря-
мовували свої основні удари проти комуністів. А це, зрештою, при-
зводило до надто згубних наслідків.
Для рядових комуністів, як і для рядових соціал-демократів, роз-
кол і ворожнеча двох робітничих партій стали глибокою життєвою
трагедією. Без єдності ж дій робітничого класу, без спільної масової
боротьби двох робітничих партій зашкодити приходу до влади на-
цизму в умовах, коли НСДАП уже'завоювала досить широку масову
базу, а позиція верхів ставала усе більш доброзичливою щодо ідеї
залучення нацистів до управління країною, було неможливо.
Тим часом становище в країні було вкрай тривожним. Нова хви-
ля надзвичайних декретів, які були прийняті восени 1932 р. урядом
Папена І які перевершили за своєю жорстокістю всі колишні заходи
уряду Брюнінга, викликали справжній вибух обурення широких мас
населення країни. Відповіддю робітників було зростання страйко-
вого руху. Але, з Іншого боку, посилилося І невдоволення в рядах
послідовників нацистської партії. Зросло розчарування з приводу
того, що партія надто забарилася із захопленням влади. Підтримка
НСДАП виборцями почала спадати.'1 На виборах до рейхстагу у лис-
топаді 1932 р. за її кандидатів проголосували 11,3 млн чол., тобто на
2,5 млн менше, ніж у липні того ж року. У той самий час листопадо-
ві вибори 1932 р. показали, цю робітничі-партії не тільки зберегли,
._____нилвччтл в іям-івзз т>.____415
але навіть дещо посилили свої позиції. Кандидати СДПН набрали
на цих виборах 7,6 мли, а кандидати КПН ~ 6 млн голосів.
Результати листопадових виборів стали повного несподіванкою
для монополістичних кіл Німеччини, і вони вирішили закликати Гі-
тлера до влади. На самому початку 1933 р. за посередництвом бан-
кіра Шредера відбулася зустріч, на якій було досягнуто компромісу
між Гітлером і тодішнім канцлером Німеччини Ф. фон Папеном.
Президент Німеччини фельдмаршал фон ГІнденбург, тяжко хво-
ра і дуже стара людина, ще незадовго до цього рішуче заявляв, що
не допустить на посаду рейхсканцлера «австрійського єфрейтора»,
яким у свій час був Гітлер. Але він не витримав тиску з боку як циві-
льних, так і військових членів із свого оточення і незадовго до сме-
рті призначив Адольфа ГІтлера на посаду імперського канцлера
(рейхсканцлера). Це сталося ЗО листопада 1933 р. В історії Німеччи-
ни'настав період фашистської диктатури - коричневої чуми не тіль-
ки дня'Німеччини, але й для всієї Європи.
Канцлери Веймарської республіки
Канцлери Партійна належність Дата вступу уповноваження
Ф> Еберг Ф. Шейдеман М, Бауер Г. Мюллер К. Ферембах Й. ВІрт В.Куно \4. Штреземан В. Маркс Г. Лютер В. Маркс Г, Мюллер Г, Єрюнінг Ф. Папен К, Шлейхер СДПН СДПН СДПН СДПН Центр Центр б/п ННП Центр б/п Центр СДПН Центр Центр б/п 09.11.1918 13.02.1919 21.06,1919 27.03.1920 21.06.1920 10.05.1921 26.10.1921 22.11.1922 13.08.1923 06.10.1923 30.11.1923 03.06.1924 15.01.1925 20.01.1926 20.01.1927 26.06.1928 30.03.1930 01.06.1932 04.12.1932
4Ш ___________________ІМлиЛіЛИ_____________________
Три обставини сприяли встановленню фашистської диктатури в
Німеччині:
1. Монополістична буржуазія вбачала в диктатурі єдиний вірний
вихід з тієї гострої політичної ситуації, яка склалася у зв’язку з еког
номічною кризою.
2. Дрібна буржуазія і деякі верстви селянства взяли на віру дема-
гогічні обіцянки гітлерівців, особливо щодо ліквідації економічних
труднощів, викликаних всевладдям монополій і поглиблених кри-
зою.
3. Робітничий клас Німеччини - і це, ймовірно, найголовніше
виявився розколотим і тому ослабленим.
Вивчаючи історію Веймарської республіки, економічні потрясін-
ня і політичні драми тих років, не слід забувати І про культурне
життя країни цього періоду, оскільки духовне життя Веймарської
республіки були значно ширшим за словоблуддя політикан ів-тео-
ретиків. Період Веймарської республіки -- це яскравий періоду куль-
турному житті Німеччини. Особливо вражають досягнення в галузі
мистецтва: експресіонізм в образотворчому мистецтві, літературі,
школа «Баухауз» В, Кропіуса в архітектурі, експресіонізм у музич-
ній творчості (ХіндемІт). Мовою антидемократичної опозиції рес-
публіці все це іменувалося як «культурний більшовизм», відкида-
лося, як декадентство, яке нібито є ненімецьке, а «єврейсько-схід-
не» і «американсько-нЄгроїдне>> відчуження. Як зразок для
наслідування пропонувалася творчість Р. Вагнера. З іншого боку,
продовжував Існувати бюргерський гуманізм Т. Манна, писали свої'
книги-Л. Фейхтвангер, Б. М. Ремарк, Г. фон Гофмансталь, «живі
класики» німецької літератури Г. Гауптман, Р. М. Рільке, А. Цвейг,
Б. Келлерман, Л. Ренн.
Це був і період творчості маловідомого в колишньому Радянсь-
кому Союзі, але неординарного, надзвичайно впливового в молоді-
жному русі в період Веймарської республіки Стефана Георге. У сво-
їй творчості він досяг неймовірної виразності та яскравості. Мова
С. Георге надзвичайно багата, вона включає багато елементів з се-
лянської мови. Віршований збірник С. Георге «Рік душі» є одна з
найпрекрасніших і найдовершеніших поетичних книг німецькою
мовою.
Георге зумій створити навколо себе атмосферу ПОКЛОНІННЯ, його
оточення вважало Георге пророком, жрецем нового національного
міфу, національного культу. Ймовірно, Георгз прагнув до цієї своєї
_______________шмткші в ___________417
ролі рятівника-месії, він до старості займався проблемами чарів-
ництва, шаманства не з цікавості, а з огляду на можливості їх
практичного застосування. Гофмансталь краще за всіх розпізнав
свого часу демонічний характер Георге, його прагнення до влади,
бажання підкорити усіх своїй волі. У центрі його культу стояло
презирство до демократії, капіталізму, індустріалізму, урбаніза-
ції, масової культури. До пантеону богів нової національної релі-
гії Георге включив Ґете, Франка, Гельдерліна, Ніцше, Шекспіра,
Дайте, Імператора Фрідріха II Гогенштауфена, Цезаря, Наполео-
на. С. Георге закликав до відмови від «абстрактного варварства»
і нігілізму мистецтва Веймарської республіки, а також мистецтва
І літератури XIX ст. Відродження Німеччини, за Георге, розпоч-
неться лише на основі старовинної римської католицької тради-
ції. Молодіжний рух у період Веймарської республіки проголо-
сив Георге «таємним кайзером». Поетичний гурток Георге мав і
певне політичне значення. За нацистських часів творчість Пеорге
називали не інакше, як «історією німецького духовного життя,
починаючи з 1890 р.»
Нацисти хотіли використати обожнювання молоддю Георге у
власних цілях, але їм це не вдалося, оскільки поета не надихала
дійсність третього рейху. Він емігрував до Швейцарії. С. Георге
помер 4 грудня 1933 р. в Італії. Третій рейх не був тією держа-
вою, про яку він мріяв, але Георге досить багато зробив для на-
ближення панування недолюдків, особливо своєю міфологією
фюрерства.
У цілому духовна атмосфера Веймарської республіки характери-
зувалася високою інтелектуальною і творчою напругою і значними
художніми і науковими досягненнями, з іншого ж боку, - нестійкіс-
тю громадської думки, помітною поляризацією поглядів І суттєвим
впливом ірраціональних настанов, спрямованих безпосередньо проти
демократії, індивідуалізму, раціоналізму.
Контрольні питання
1. Визначте головні цілі «плану Дауеса».
2. Окресліть найважливіші фактори економічного піднесення в Німеч-
чині в 1924-1928 рр.
3. Проаналізуйте причини появи економічної кризи 1929-1933 рр. у
Німеччині.
418................ Яаяу/лХХ______________________
4. Назвіть партії у Веймарській Німеччини які займали провідне стано-
вище в політичному житті суспільства.
5. Поясніть причини, черезжі Німеччині не вдалося запобігти встанов-
ленню фашистської диктатури ।
6- Дайте характеристику НСДАП 20-х рр. XX ст., укажіть на специфіку
й особливості цієї партії.
7. Назвіть принципи» покладені в основу діяльності НСДАП,
8, Викладіть парламентський шлях приходу фашистів до влади.
9. Поясніть головні причини протистояння СДПН і КПН на рубежі 20-
30-х рр. XX ст.
10. Дайте загальну характеристику 'німецької культури 20-х рр. XX ст.
419
Розділ XX/
НІМЕЧЧИНА В 1933-1939 рр.
і. спинчекияв иииччквіиржАМвїиісгшм
фшипсшп тару
Отже ЗО січня 1933 р. президент Німеччини Гінденбург призна-
чив главою уряду керівника фашистської партії Гітлера. У сформо-
ваному Гітлером кабінеті націонал-соціалісти зайняли ключові по-
сади: Гітлер одержав посаду рейхсканцлера, Фрік - посаду міністра
внутрішніх справ, Геббельс— посаду міністра народної освіти і про-
паганди, Герінг-посаду міністра без портфеля І міністра внутрішніх
справ Пруссії. До складу уряду ввійшли І представники інціих полі-
тичних партій. Усього на чотирьох нацистів в уряді припадало оди-
надцять членів інших політичних партій. Керівник національної пар-
тії Гугенберг очолив міністерство економіки.
Перше завдання, яке постало перед фашистським урядом - це
розгром організованого робітничого руху, ліквідація всіх демокра-
тичних інститутів (рейхстагу, Веймарської конституції - автономії
земель тощо), концентрація усієї влади знизу доверху в руках наци-
стської партії.
ЗО січня 1933 Р- відбулося перше засідання фашистського уряду.
У центрі обговорення стояло питання про форми і темпи боротьби з
комуніст ичною партією. Гітлер заявив, що «на жаль, неможливо за-
боронити партію, за якою стоять б млн чоловік». Він побоювався,
що офіційна заборона КПН відразу ж після приходу фашистів до
влади призведе до «тяжкої внутрішньополітичної боротьби і, мож-
ливо, загального страйку». Міністр рейхсверу генерал Бломберг під-
твердив, що рейхсвер виявиться не в змозі придушити загальний
страйк, якщо він спалахне. Однак побоювання фашистського уряду
щодо загального страйку були даремними, тому що соціал-демокра-
420____________________Рояділ XXI____________________________
ти не бажали браги участі а подібних актах. З огляду на таку пози-
цію керівництва СДПН фашистське керівництво вирішило обруши-
ти весь вогонь на комуністичну партію, але в той же час не заборо-
няючи її офіційно.
Одночасно на першому засіданні фашистського кабінету було
прийнято й інше рішення - розпустити рейхстаг, який до цього не
збирався після листопадових виборів І932 р., І призначити вибори
нового рейхстагу на 5 березня 1933 р. При цьому гітлерівці розрахо-
вували забезпечити собі в новому рейхстазі абсолютну більшість.
Це дало б їм можливість, по-перше, зміцнити свою диктатуру, нада-
ти їй «законності» насамперед в іноземних буржуазних колах, по-
друге, використовувати рейхстаг для зміцнення своєї диктатури, тобто
для «законного» знищення буржуазно-демократичних свобод.
Виборчу кампанію нацисти розпочали 1 лютого 1933 р. з опублі-
кування звернення Гітлера як рейхсканцлера до німецького народу.
У ньому Гітлер оголосив безробіття, голод і нестатки німецьких тру-
дящих виключно наслідком поразки Німеччини в Першій світовій
війні, відповідальність за яку він покладав на комуністів. Як перед-
умову відродження Німеччини Гітлер вимагав «викорінювання ко-
муністів у країні». Як організаційно-економічні заходи, спрямовані
на зміцнення і реорганізацію німецької економіки, він обіцяв реалі-
зацію двох чотирирічних планів (одного - на врятування селянства
«в ім’я збереження харчів І життя народу», Іншого - на «порятунок
німецьких робітників шляхом могутнього і багатобічного наступу
на безробіття». Подібні демагогічні заяви не були винятком, навпа-
ки, вони ставали правилом. 2 лютого 1933 р. згідно з наказом Герін-
га по всій Пруссії були заборонені збори і демонстрації комуністич-
ної партії. У той самий день поліцейському нальоту й обшуку було
піддано Будинок Карла Лібкнехта в Берліні.
4 лютого 1993 р. за підписами Гінденбургаі Гітлера був опубліко-
ваний надзвичайний декрет «На захист народу і держави». Ним ска-
совувалися свобода особи, слова, Друку, зборів; прийнятий у тому ж
місяці декрет «На захист німецького народу» наділяв необмеженими
правами поліцію. 17 лютого надійшов наказ Герінга, який вимагав
застосовувати зброю в боротьбі з антифашистами. 22 лютого 1933 р.
фашистські загони СА і СС були наділені правом «допоміжної полі-
ції». За рахунок цього збройні загони нацистської партії стали, власне
кажучи, частиною державного апарату й одержали необмежені права
для нападу на зібрання і демонстрації антифашистських організацій.
шяаччшм 9 і дзз-ідзд 421
Однак наприкінці лютого, тобто напередодні виборів до рейхста-
гу, нацисти були змушені визнати, що рішучого повороту мас у бік
фашистської партії не відбулося.
16 лютого 1933 р. ГерІнг направив 25 найбільшим промисловцям
країни телеграму, пропонуючи організувати зустріч з керівниками
нацистської партії. Бесіда відбулася 20 лютого в службовому примі-
щенні Герінга як голови рейхстагу. Крім Гітлера, Герінга, Гесса та
Інших керівників фашистськії партії, у ній взяли участь Крулп, Тіс-
сен, Шахт та інші магнати. З великою промовою перед присутніми
виступив Гітлер. Він заявив, що питання про зосередження влади в
руках націонал-соціалістів ще не вирішене через опір антифашист-
ських сил. Що стосується перспектив, то Гітлер обіцяв остаточно
ліквідувати марксизм, покінчити з класовою боротьбою і забезпе-
чити економіці «спокійне майбутнє», а також відновити вермахт.
Однак для всього цього, на думку оратора, було потрібне «внутрі-
шнє заспокоєння».
Висунута програма зустріла повне схвалення присутніх І мала
своїм наслідком, по-перше, різке зростання фінансової допомоги з
боку монополій фашистській партії (до партійної каси практично в
той же день було переказано 3 млн марок); по-друге, «капітани» еко-
номіки натиснули на керівників нефашистських буржуазних полі-
тичних партій і останні, власне кажучи, припинили передвиборну
боротьбу проти нацистів, зосередившись на протиборстві з партія-
ми робітничого класу.
З метою створення законного приводу для остаточного розгрому
КПН у ніч на 27 лютого 1933 р. було здійснено провокаційний під-
пал будинку рейхстагу. Нацистські лідери відразу ж оголосили Його
акцією компартії, сигналом до «загального комуністичного повстан-
ня». Відтак були здійснені арешти декількох тисяч функціонерів
КПН.
Яку ж мету переслідували гітлерівці, учинивши провокацію з під-
палом рейхстагу? По-перше, вони хотіли покласти провину за це на
комуністів, а потім розгромити масові організації робітничого класу
І насамперед - комуністичну партію; по-друге, залякавши обивате-
лів загрозою «комуністичної змови», здобути їх голоси на майбутніх
виборах до рейхстагу. По-третє, розгромивши КПН, гітлерівці хоті-
ли в очах Заходу мати вигляд «рятівників» Німеччини від «грома-
дянської війни», загрози комунізму і прагнули заручитися його по-
дальшою підтримкою. По-четверте, нацисти прагнули вилравда-
422______________________МвадМХХ/___________________________
ти терор і переслідування демократів, спробувати відвернути увагу
світової суспільної думки від варварського походу проти культури і
цивілізації, який розгорнувся у фашистській Німеччині. Нарешті,
організувавши антикомуністичну провокацію, нацисти прагнули
створити зручну обстановку для того, щоб домогтися єдиновладдя в
уряді І розпуску всіх нефашистських партій^ утому числі й союзни-
ків гітлерівців.
Відразу після провокації гітлерівці розпочали масові арешти та
вбивства комуністів і демократів. Через три-чотири місяці після під-
палу рейхстагу кількість політичних ув’язнених у фашистській Ні-
меччині досягла 60-70 тис. чол.; з них 35-40 тис. були кинуті до
концентраційних таборів. З березня 1933 р. був заарештований Ернст
Тельман.
Відомий Лейпцизький процес, який мав довести причетність ко-
муністів до підпалу, провалився: звинувачені в підпалі болгарські
комуністи - Г. Димитров та інші були виправдані за повною недове-
деністю звинувачення. Проте провал справи не зашкодив розгорну-
ти у країні подальші переслідування комуністів, соціал-демократів І
демократів узагалі.
Однак, незважаючи нате, що нацистська партія розгорнула запе-
клу пропагандистську кампанію, заборонила контрагітацію інако-
думців, що провідні крупні промисловці постачали НСДАП значни-
ми фінансовими коштами, нацистське керівництво не домоглося
поставлених цілей. НСДАП одержала на виборах 17,2 млн голосів.
(Ця цифра дещо зросла порівняно з 1932 р., але навіть після прихо-
ду до влади НСДАП не змогла забезпечити собі абсолютної більшо-
сті голосів.) За кандидатів НСДАП 5 березня 1933 р. голосувало
44 % виборців, що забезпечило їй 288 від загальної кількості 647
місць у рейхстазі. Отже, націонал-соціалісти не зуміли домогтися
не тільки вкрай необхідної їм кваліфікованої, але навіть і простої
більшості в парламенті.
Проти НСДАП голосувало в цілому близько 22 млн виборців.
Навіть за умов терору, який розпочався Праги КПН, за ЇЇ кандидатів
було подано 4,8 млн голосів, разом же з СДПН дві робітничі партії
Німеччини одержали близько 12 млн голосів і забезпечили собі 201
місце в рейхстазі, з яких 120 місць належало СДПН, а 81 - КПН.
За цих умов керівництву НСДАП було надзвичайно важливо до-
могтися легального надання уряду ГІтлера надзвичайних повнова-
жень. Але для цього необхідно було забезпечити схвалення цього
________________ШМЇЧЧННА В ГЖМ-ІЯЗД №- 423
рішення двома третинами голосів членів рейхстагу, тобто 432 голо-
сами.
Щоб сягги поставлених цілей, керівництво НСДАП провело че-
рез рейхстаг рішення про оголошення комуністичної партії поза за-
коном і позбавлення комуністів депутатських повноважень. Тим са-
мим воно збільшило питому вагу фракції НСДАП та її союзників у
традиційних буржуазних партіях у рейхстазі. Кількість членів рейх-
стагу скоротилася до ' бб чоловік, а кваліфікована більшість - з 432
до 378.
21 березня 1933 р. в Потсдамській гарнізонній церкві поблизу
гробниці Фрідріха II відбулося перше засідання рейхстагу. Потім у
присутності Гітлера і Гінденбурга розпочався парад штурмовиків
рейхсверу І загонів «Сталевого шолома». 24 березня 1933 р. рейхс-
таг видав закон про наділення Гітлера надзвичайними повноважен-
нями. (Уезеіггиг ЕгІїеЬипц <ІєгЬ!оіуоп УоІкшкІ Кеісії). У п’яти коро-
тких пунктах містилося скасування законодавчих прав рейхстагу,
включаючи контроль за бюджетом, внесення конституційних випра-
влень і ратифікацію договорів з іноземними державами, передайня
цих повноважень на 4-річний термін імперському уряду.
Закон 24 березні 1933 р. став основою основ усього фашистсь-
кого законодавства. Спираючись на закон про надзвичайні повнова-
ження, гітлерівці розпочали введення в дію так званої політики уні-
фікації - тобто встановлення всевладдя монополістичного капіталу,
при цьому не прикриваючись ніякими буржуазно-демократичними
формами.
Слідом за КПН наступний удар гітлерівців прийшовся на СДПН,
а також на профспілки. Після виборів до рейхстагу 9 депутатів -
соціал-демократів були арештовані. Тисячі активних робітників -
соціал-демократів були кинуті фашистами до в’язниць і концентра-
ційних таборів. 10 травня 1933 р. з’явилося розпорядження фашист-
ського уряду про конфіскацію всього майна СДПН та її підручних
організацій. 22 червня 1933 р. гітлерівці звинуватили СДПН у «зра-
дницьких діях проти Німеччини та її законного уряду» і на підставі
надзвичайного декреті'1 від 28 лютого 1933 р. оголосили партію роз-
пущеною.
Декілька лідерів СДПН та партійних функціонерів були заареш-
товані гітлерівцями, а потім кинуті до концентраційних таборів, де
багатьох з них згодом було по-звірячому вбито, багато лідерів СДПН
втекли за кордон. Частина соціал-демократів відкрито перейшла до
424_______________________РМ9ІЛХХЯ_____________________________
табору гітлерівців. Так, Носке став фашистським пенсіонером І на-
віть був нагороджений «Залізним хрестом».
Були розпущені профспілки, а їх майно конфісковане. Спираю-
чись на досвід фашистської Італії, нацисти створили власні проф-
спілки, контрольовані партією.
До приходу гітлерівців до влади в Німеччині нараховувалося
понад ЗО буржуазних партій. Наступним після припинення легаль-
ного Існування КПН та СДПН було питання про ліквідацію буржу-
азних політичних партій. 1 14 липня 1933 р. гітлерівці видали за-
кон, який забороняв Існування в Німеччині будь-яких політичних
партій, окрім націонал-соцїалістської. Прийнятий 1 грудня 1933 р.
закон «Про'.забезпечення єдності партії і держави» оголосив фа-
шистську партію «носієм німецької державної думки». У 1937 р.
останні формально безпартійні міністри гітлерівського уряду -
Шахт, Нейрат та інші - вступили до нацистської партії. Спеціаль-
ним розпорядженням Гітлера від 26 січня 1937 р. будь-яке призна-
чення на державну посаду, здійснене без згоди відповідних орга-
нів нацистської партії, вважалося недійсним. Іншими словами, на-
цистська партія стала частиною урядової системи. Рішення з’їздів
партії з моменту їх прийняття одержали силу закону. Перебування
в рейхстазі І на урядовій службі пов'язувалося з присягою на вір-
ність націонал-соціалізму. Центральні та місцеві органи партії оде-
ржали урядові функції і практично вирішували всі скільки-небудь
істотні питання правління.
Партія мала воєнізовану структуру. Члени партії були зобов'яза-
ні підкорятися наказам і вказівкам місцевих фюрерів, які признача-
лися зверху і тільки по цій лінії несли відповідальність. Злочини,
здійснені членами партії, розглядалися особливими судами, виокре-
мленими із загальної судової системи.
Фашистська уніфікація була спрямована також на ліквідацію Іс-
нуючих до того часу в Німеччині органів буржуазно-демократично-
го самоврядування та місцевої автономії, на перетворення місцевих
органів влади в слухняний Інструмент фашистської диктатури.
Першим етапом на цьому шляху стало видання 7 квітня 1933 р.
спеціального закону «Про уніфікацію політичного режиму в імперії
та областях». У всіх землях встановлювався інститут намісників уря-
ду - штатгальгерів, які призначалися президентом із санкції Гітле-
ра. Штатгальтери одночасно були і гауляйтерами - керівниками зе-
мельних організацій фашистської партії.
________________Німеччина а іязз-іязя цц._______________425
Законом від січня 1934 р. «Промову побудову імперії» скасовува-
лися ландтаги, уряди земель підпорядковувалися імперському уря-
ду, а штатгальтери - міністерству внутрішніх справ. Незабаром була
ліквідована і друга палата парламенту - рейхсрат, де раніше були
представлені федеральні одиниці, які входили до складу німецької
держави, 1 серпня 1934 р. після смерті Гінденбурга був затвердже-
ний закон «Про верховного главу держави Німецької імперії». По-
сада президента об’єднувалася з посадою рейхсканцлера: повно-
важення «президента переходять до фюрера і рейхсканцлера Адо-
льфа Гітлера», - зазначалося в акті. Ні перед ким не відповідальний
фюрер перебував у цій ролі довічно і міг призначати після себе
спадкоємця.
Рейхстаг був збережений для парадних демонстрацій. Цій же
меті слугували і так звані народні опитування, результати яких були
відомі заздалегідь, оскільки будь-хто, хто користувався правом та-
ємного голосування, був ворогом народу з усіма наслідками, які
звідси випливали. Таким чином, акт 1 серпня 1934 р. оформив лік-
відацію залишків буржуазної демократії і перетворення Німеччини
на «вождистську» державу, в якій Гітлер практично володів необ-
меженою самодержавною владою. Виступаючи через декілька днів
на з’їзді фашистської партії, Гітлер зарозуміло заявив, що життєва
форма Німеччини тим самим остаточно визначена на найближчі
тисячоліття.
Протягом 1933-1934 рр. гітлерівці захопили всю повноту держа-
вної влади в країні. Базою для розгортання фашистського апарату
терору стали очолювані ГІммлером загони СС. Якщо до моменту
захоплення гітлерівцями влади вони нараховували близько 40 тис.
чол., то вже в 1937 р. їх чисельність перевищувала 216 тис. чол. «За-
гальні СС» («А11§етеіпе 88») включали в себе керівництво нацист-
ської партії, представників монополій, юнкерства, військових, вер-
хівку фашистської Інтелігенції. Належність до СС була кращою пе-
редумовою для успіху і просування службовими сходами у
фашистській Німеччині. Для охорони керівництва фашистської пар-
тії в складі СС малися спеціальні підрозділи, основу яких складав
моторизований полк охоронців Гітлера - «ЬеІЬзіапсІагІе 88 Асіоії
НІІІег».
Для придушення можливих виступів працюючих, охорони конц-
таборів та Інших поліцейських функцій були створені підрозділи
«Мертва голова» у складі чотирьох полків. Згідно з наказом Гітлера,
426______________________ЯяадМХХІ____________________________
виданим ще в 1931 р., есесівці могли одружуватися лише після рете-
льної перевірки політичної благонадійності нареченої.
Керівний центр СС складався а 12 головних управлінь. Особливе
місце серед них займало головне Імперське управління безпеки
(К8НА) на чолі з ГейдрІхом. Воно виникло на базі «служби безпеки
фюрера» (80). З 26 квітня 1933 р. під керівництвом СД у Пруссії
була створена таємна державна поліція - гестапо. 26 червня 1936 р.
служба безпеки була об’єднана з гестапо. На чолі створеного таким
шляхом Імперського управління безпеки був поставлений уже відо-
мий нам Гейдріх.
Гестапо, поліція безпеки і СД охоплювали щупальцями всю Ні-
меччину. їх агенти були на кожному заводі, у кожному селі. До того
ж, кожні п’ять будинків знаходилися в полі зору спеціальних спо-
стерігачів, які доносили про найменші прояви невдоволення фа-
шистським режимом.
Невід’ємною частиною фашистського механізму терору були кон-
центраційні табори. Вони почали створюватися в Німеччині відразу
ж після приходу фашистів до влади. Ще в лютому 1933 р. кожен
полк СС мав свій концентраційний табір. До початку Другої світо-
вої війни нараховувалося б великих таборів (Дахау, Бухенвальд, Ра-
венсбрюк, Оранненбург, Флоссенбург і Нейнгамм), кожний з яких
являв собою цілу систему, що включала від трьох до десяти концта-
борів.
З 1934 р. концтабори офіційно перейшли у відання СС. Керівни-
цтво ними здійснювалося економічним І адміністративним управ-
лінням СС. З метою розгортання фашистського терору була перебу-
дована і судова система. Як вищий суд з питань «державної зради» у
Берліні було засновано так званий «короткий трибунал». Його виро-
ки не підлягали касації, а захисників для підсудних призначав сам
голова трибуналу. Для судової розправи з антифашистами на місцях
були створені так звані надзвичайні суди.
Одночасно зі стрімко проведеними нацистами політичними за-
ходами в країні усередині НСДАП у першій половині 1934 р. почала
проявляти себе внутрішня опозиція в особі дрібнобуржуазних супу-
тників нацизму. Штурмовики, які групувались навколо СА та їх лі-
дера капітана Е. Рема, прагнули до реального здійснення обіцянок
офіційної нацистської програми - «25 пунктів» націонал-соціаліст-
ської партії. Однак керівництво НСДАП досить жорстко встановило
межу будь-якої самостійності штурмовиків.- Гітлер змушений був
______________нлигчгчюм д ідзз-іаза тп____________427
рахуватися з думкою промислових магнатів і генералітетом рейх-
сверу, які оплатили і проклали Йому дорогу до політичної влади.
Взагалі він намагався уникати радикальних дій при вирішенні внут-
рішніх німецьких проблем, Але Рем та його нетерплячі прихильни-
ки здійснювали окрем: самостійні несанкціоновані дії, закликали до
«продовження революції». «Альте Кемпфер» - старі соратники пра-
гнули отримати від Гітлера більш важливої для себе ролі в армійсь-
ких справах. Усе це ви кликало невдоволення керівників великого
капіталу, а німецькі генерали досить чітко дали зрозуміти Гітлеру,
що вій буде позбавлений їх підтримки, якщо не стримає штурмови-
ків, Опинившись у так ій ситуації, Гітлер обрав тверду І жорстку по-
зицію, Заручившись підтримкою партійних та армійських лідерів,
він завдав нищівного удару по керівництву СА. У ніч на ЗО червня
1934 р. силами есесівських загонів був заарештований і практично в
повному складі знищений увесь керівний склад штурмових загонів
на чолі з Ремом, а заодно І всі ті, хто на тому чи Іншому етапі всту-
пав у конфронтацію з нацистами. У штурмових загонах була прове-
дена жорстка чистка. Опорою гітлерівського режиму стали есесів-
ські підрозділи. «Ніч довгих ножів», так почали називати акцію ЗО
червня 1934 р?, поклала кінець усім домаганням дрібнобуржуазних
«попутників» Гітлера на будь-яку самостійну роль. Точні цифри стра-
чених у цю ніч не відомі. Наприклад, був убитий колишній канцлер
Курт фон Шлейхер. У Мюнхені витягли з будинку 72-літнього Гус-
тава фон Кара, який десятьма роками раніше наказав придушити
гітлерівський путч. Його застрелили, а тіло кинули в болото, «У ті
години, - згадував Гітлер, - я почував себе найвищим суддею німе-
цької нації», 3 цієї бойні Гітлер вийшов уже незаперечним диктато-
ром третього рейху, Через місяць Гітлер був оголошений верховним
головнокомандувачем збройних сил фашистської Німеччини.
і економічна пілготовка
ШМГЦАКЛГО ФАШИЗМУ ЛО ВІЙНИ
Тепер перед політичними силами, які прийшли до влади в Німе-
ччині, стояли завдання по створенню економічних, військово-дип-
ломатичних, ідеологічних умов, необхідних для форсованої і всебі-
чної підготовки Німеччини до нової війни.
428_______________________РваяілХХІ___________________________
Найважливішим напрямком діяльності гітлерівського режиму в
1933-1934 рр. були заходи для подолання економічної кризи І нор-
малізації економічного життя країни.
Економічне регулювання в Німеччині характеризувалося різким
збільшенням державних витрат. За період 1933-1938 рр. їх загальний
розмір збільшився в 7 разів. Для регулювання економіки застосовува-
лися як традиційні методи заохочення капіталовкладень підприємців,
субсидії, податкові пільги великим фірмам, так і специфічні, властиві
тоталітарно-фашистській моделі державного регулювання (витрати на
створення воєнної промисловості та збройних сил - на ці цілі протя-
гом зазначених років витрати збільшилися в 20 разів). Тобто в 30-ті
рр. в Німеччині створювалася модель військового державного регу-
лювання. Крім того, у нацистській Німеччині, иа відміну від країн
парламентської демократії, була створена система прямого регулю-
вання економіки, тобто встановлено безпосередній контроль з боку
держави за ходом виробництва і розподілом продукції, а іноді й без-
посереднє управління економікою при певному обмеженні приватно-
власницьких прерогатив. Перші кроки в цьому напрямку були зроб-
лені гітлерівцями вже на самому початку їх правління. 15 липня
1933 р. була заснована Генеральна рада економіки. До її складу вхо-
дили представники провідних монополій країни: Крупп, Бош, Шре-
дер, Сіменс, Тіссен, Феглер та ін. Ще 29 травня 1933 р. галова Об’єд-
нання промисловості німецького рейху Густав Крупп письмово Інфо-
рмував голову Рейхсбанку Ялмара Шахта, що представники всіх
галузей промисловості будуть централізовано збирати кошти на ко-
ристь НСДАП для створення фонду, який «повинен стати виражен-
ням подяки вождю нараду». 14 червня 1934 р. Густав Крупп від Імені
Об’єднання промисловості і Карл Кеммген від імені Об’єднання ні-
мецьких роботодавців підписали документ, відповідно до якого ко-
жен німецький підприємець був зобов’язаний 4 рази на рік передава-
ти до фонду мінімум 5 променів (тисячних часток від суми прибутків,
отриманих у попередньому році).
Генеральній раді економіки підлягали 18 окружних палат (уся
територія Німеччини була поділена на 18 округів) і велика кількість
районних економічних палат. Вони були засновані законом від 27
лютого 1934 р. Загальноімперські та провінційні господарські пала-
ти очолювали банкіри і промисловці. Палати мали важливі повно-
важення у сфері регулювання економічного життя і соціальних від-
носин.
НІМЕЧЧИНА В 1933-1939ЩІ.________________420
Однак Генеральна рада економіки не стала повновладним орга-
ном регулювання економіки. Значною мірою це пояснювалося тим,
що вона допускала занадто велику самостійність верховодів вели-
кого капіталу. Відтак її повноваження відразу ж почали обмежува-
тися діями Імперського міністерства господарства, у якому виріша-
льні позиції займали діячі НСДАП.
Постійна, розгалужена система державного регулювання в наци-
стській Німеччині була створена Законом про підготовку органічної
побудови німецької економіки, який був прийнятий 27 лютого 1934 р.
Згідно з цим законом уся економіка країни була розбита на 2 основ-
них підрозділи - Організація промислового господарства й Імперсь-
кий стан продовольства.
Перший з цих двох підрозділів, у свою чергу, складався з 6 (а
пізніше - 7) імперських господарських груп: промислової, енерге-
тики, транспорту, торгівлі, ремесла, банків, страхової справи. Наре-
шті, кожна з імперських господарських груп поділялася на більш
дрібні за галузями економіки і за регіонами.
Провідним принципом управління економікою закон від 27 лю-
того 1934 р. проголосив так званий «фюрерський принцип в еко-
номіці». Це означало ліквідацію будь-якого виборного начала. Ке-
рівники всіх господарських об’єднань від імперської групи до
окремого підприємства - одержували звання фюрера даного під-
розділу, який володіє необмеженою владою в межах його компе-
тенції.
Приблизно в той же час, 20 січня 1934 р., був прийнятий закон
«Про регулювання національної праці». Цей закон цілком ліквіду-
вав систему виробничих рад (фабзавкомів). Кожне підприємство
повинно було відтепер управлятися на підставі виробничого стату-
ту, згідно з яким власник підприємства ставав фюрером даного гос-
подарського закладу, а при ньому створювався інститут довірених
осіб Із представників робітників та службовців. Цей інститут, маю-
чи лише консультативні функції, діяв під головуванням власника під-
приємства, якому належало вирішальне слово. При можливих кон-
фліктах між фюрером підприємства і довіреними особами вирішен-
ня спірних питань входило до компетенції так званих «попечителів
праці» - чиновників нацистської держави.
Таким чином, система державного регулювання, створена в на-
цистській Німеччині, була побудована на принципах примату дер-
жави, всевладдя держави над усіма соціальними групами.
430_____________________Розділ XXI________________________
ГМртеЙнм мераряия но терріпорнамноиу принципу
гауляАтерм | яроАелейтерм* ( ортсгруппенляйгерш
цеиенлпйтерм | блокпяйтирм
Оїдел рропагвмдм
(Й< ГеббР/ШР)
Отдел вдвомпш и
вноитой полипчкн
(А. Роаенбсрг)
с/х отдел
(Р.-В. Дарре)
Орпшимционнмй от*
дел (РЛей)
СС
(ґ. Гмммлвр)
Вориовж»
глвднздомвмдомние
побружйшмми оилеми
(ОКВ) (В,КеЙТ8т,)
ВоАсед СС
¥ЛШеп-88
ВМС КтНйотпгйте
Сухбпутнмо пойсмНмг
ввс иимя»
Омрйтиеммй огдоТ
<А.ЯИИ»Ї
Уйршиюиив рвзмдо м
Окономичмкмй отдея
(ПТомлс}
Управлений сбсцаго
Паргийная канцелярія,. .
(М. Бармен}
Воммая каицелярия
(А.ЙСДЛЧ
Нацнстсмие
общмтемнью
Орг«Н ИМЦИИ
НСДАП
Фюрар
ВВ’МАХТ
Верховний глівнокомандуед)нА
А»ГМТЛЕР
| Рейхсканцлер |
ИМПДОСКОЕ ГОСУДАРСТВБНИОЕ УПІ»АВЛ£НИЕ
{ДОАфШМДО ЛЙрМВНСКИХ
ИіяМрсік^'од^учйтіяпаЛ
ЯигнрскмА одм
/РФЛТСТЙюерг служяших
Н-0 стжь» лреледштмпЛ
- Г»ттар«м>Ц4Т
РоАсмканцвлярил
(X. Ламімрс)
Мвоіпстерстап ямийстаа
(ФГ*І
Импорокм* хомйотмннм люте
(офужнме хоаяйспкнтме
пелатн) йммокмьмйо, ло
лрсфнлю нмлцрсяюґ/рупп СПХ)
Миниогфотво по окхупиро-
еаннщм мжточньм областям
Мннистеротво рельсжио
даяйстзд м прцдоолмтия
(МЬ Дада)
Угхммомочоняьій поосущест*
елению 4-летнего плане
І (Г. ічр**}. |
1 упрашігаия ’
Генераоннх уполмомоненйих
(по отрасямсму признаку) .
Минкстеротво
иностраиимк дел
№ Риббентроп)
Рейхсбаня (Я. Шахт)
Министарстео вооружоний
। (Ф. Тодт) ।
Система рннгов :
(делФмалмал, г» гтрофилк»
лиїлдрсі^фуи ОДХ)
Икрмреко» управленме ло
мпртм аношнай торгами
Миниотеротео финаием
Имперсммя маїйтьіЯ двор
Державна структура третьої^ рейху"
* Схема наведена за вид.: Пономарсв М. В., Смирнова С. В. Новая и новей-
шая йстория страл Европьі и Америки. - Ч, 3, - С. 144/
_______________КиКЛЧЧНМА В І933-193Я рр._______________ 431
«Політична влада, - заявляв Гітлер, - завжди відкриває дорогу
економіці»; Із приходом фашистів до влади різко зріс процес конце-
нтрації капіталів і виробництва в країні. Досягалося це шляхом по-
заекономічних примусових заходів, здійснюваних урядом в інтере-
сах монополіЙ.Так, 15 Липня І933 р. було видано закон «Про карте-
лі». На його основі тисячі'дрібних і середніх-підприємств були
поглинені великими монополіями. Своєрідною формою концентра-
ції капіталів у промисловості фашистської Німеччини стала так зва-
на «арїїзація». Під приводом боротьби з «неарІйським елементом» у
банках та промисловості монополісти, тісно пов'язані з фашистсь-
кою верхівкою, захоплювали ці банки і промислові підприємства до
своїх рук. Так, концерн Маннесмана під гаслом «аріїзації» придбав
8 прокатних заводів і вдвічі збільшив випуск листового заліза. По-
ступово ключові позиції в економіці зайняли ЗО - 40 найбагатшнх
сімейств. Про концентрацію капіталу в акціонерних товариствах
говорять такі цифри: у 1933 р. нараховувалося 9 148 акціонерних
товариств із капіталом у 2,256 млн марок кожне; у 1939 р. їх кіль-
кість зменшилася до 5 353, а капітал кожного акціонерного товарис-
тва зріс до 3,799 млн марок.
До концернів Фліка, Крупна, Маннесмана та ін. перейшло біль-
ше 90 % усього виробництва і збуту продукції гірничовидобувної
промисловості, У хім чній промисловості всіма справами верхово-
див концерн «1. Г. ФарбенІдустрі», в електротехнічній - «АЕГ» і «Сі-
мена» тощо. Змінився персональний склад фінансової олігархії - до
неї влилася верхівка нацистської партії - Гітлер, Геріні; Геббельс,
Розенберг та ін. За досить скромними підрахунками, Гітлер одержав
лише за видання «Меі і КатрГ» понад 4 млн дол. Перше місце серед
мільйонерів-гітлерівців посів Герінг. Створений ним у 1937 р. за
допомогою державних позик, захоплення цінностей, які раніше на-
лежали «неаріЙським фінансистам», концерн «Гсрман Герінг» взяв
під свій контроль 100 товариств із капіталом 6 млрд марок і став
найбільшим виробником кам’яною вугілля в Німеччині. За підраху-
нками американських журналістів, тільки 6-7 найбільших фашист-
ських ватажків помістили напередодні Друюї світової війни в інозе-
мних банках близько 1,5 млрд франків.
З перших днів після встановлення фашистської диктатури гітле-
рівці розпочали переводити все господарство країни на шлях міліта-
ризації. З 1933 по 1938 р. військове виробництво збільшилося в 10
разів, а витрати фашистського уряду на військові цілі склали вели-
432______________________Шяілххі___________________________
чезну суму - понад 92 млрд марок. Значна частина цих засобів була
використана гітлерівцями для будівництва підприємств воєнної про-
мисловості. Тільки за чотири роки, з 1933 по 1936 р., у Німеччині всту-
пили в дію більше 300 військових заводів, у тому числі 55 60 авіацій-
них, 45 автомобільних і танкових, 70 хімічних, 15 військово-суднобу-
дівних. Якщо в 1931 р. у Німеччині було випущено всього 13 літаків, у
1933 р. - 338, то в 1939 р. - вже 8 295. Напередодні Другої світової
війни виробництво зброї і військової техніки зросло у фашистській
Німеччині порівняно з 1933 р. у 12,5 раза. Мілітаризація економіки
забезпечила монополіям одержання колосальних прибутків. Валовий
прибуток концерну «І. Г. Фарбеніцдустрі», який складав у 1932 р.
48 млн марок, у 1939 р. збільшився до 363 млн марок. Прибуток конце-
рну Крупна зріс з 118 млн марок у 1933 р. до 395 млну 1939 р.
За період 1933-1939 рр. чисті прибутки акціонерних компаній
збільшилися з 36 млн марок до І 342 млн марок, тобто майже в
40 разів. Концентрація виробництва І капіталу в нацистській Німеч-
чині досягла величезних розмірів. Шість найбільших банків і 70 та-
ких же акціонерних компаній контролювали понад 2/3 промислово-
го потенціалу країни.
Активна участь представників великого капіталу в державному
апараті нацистської Німеччини; їх роль і місце у військово-промис-
ловому розвитку в роки гітперизму; величезні прибутки, отримані в
роки фашистської диктатури; відповідальність за прихід Гітлера до
влади в 1933 р.; участь у формуванні та реалізації воєнно-стратегіч-
них планів фашистів - це і багато іншого дало підстави марксистсь-
кій історіографії оцінювати фашистську диктатуру як одну з форм
монополістичної диктатури. Однак сутність цього явища є набагато
складніша. Фашистська держава і нацистська партія зовсім не були
знаряддям у руках монополій, як нерідко стверджувалося в працях
представників вульгаризованого марксизму. Не можна погодитися
і з твердженням Г. Хальгартена, наведеним у його праці 1955 р. «Гі-
тлер, рейхсвер і промисловість» про повну відповідальність моно-
полій за прихід нацизму до влади. Викликає заперечення і концеп-
ція Гїонтера Фреде, Ернста Нольте (останній у монографії «Фашизм
та його епоха» стверджував, що політика нацизму визначалася «від-
носно безкласовим прошарком»). Існує версія, що до 1936 р. між
Гітлером і промисловцями існував союз, а після 1936 р. Гітлер «пі-
дібгав» під себе господарське життя Німеччини, у результаті чого
промисловці втратили свій вплив на нього.
________________Німеччина в імз-цдядаї_________________433
Стосунки, які склалися між корпоративним капіталом і нацист-
ською партією, не були стосунками панування і підпорядкування.
Представники верхів прагнули зробити НСДАП знаряддям свого
панування. Однак реальність виявилася зовсім іншою. Насправді в
нацистській Німеччині'було встановлено абсолютне єдиновладдя
нацистського фюрера, а через нього - панування партійно-державної
бюрократії над суспільством. Це була диктатура і над монополістич-
ною буржуазією, підлеглою нацистському апарату і єдиновладному
фюреру “ Гітлеру,
Далеко не все влаштовувало монополістів у політиці нацистів
(бюрократизм держапарату втручання держави в приватновласни-
цькі прерогативи, регламентація виробництва і розподілу тощо). У
той самий час магнати великого капіталу мирилися з гітлерівсь-
ким режимом, бо він забезпечував їм політичну стабільність суспі-
льства, позбавивши при цьому робітничий клас можливості опо-
ру; цей режим повернув керівникам корпоративних об’єднань ко-
лишнє почуття «господаря у власному будинку», забезпечив їм
високі прибутки, більше того, збільшив їх після захоплення нових
територій.
Мілітаризація економіки обумовила вихід із кризи і значне зрос-
тання виробництва. За 1929-1938 рр. обсяг промислової продукції
виріс на 25 %. У той же час обсяг виробництва в легкій промислово-
сті знизився. Важка промисловість у 1934 р. досягла передкризово-
го рівня, а до 1939 р. перевищила його на 50 %.
Гасло «гармати замість олії» набуло реального сенсу Була вста-
новлена пряма заборона на Інвестиції в галузях, які виготовляли то-
вари народного споживання, а взагалі їх виробництво до початку
війни так і не досягло рівня 1928 р.
Поступово вводилася система примусової праці на виробництві.
20 квітня 1934 р. фашистський уряд видав закон «Про порядок наці-
ональної праці». Відповідно до цього закону всі життєво важливі
для робітників питання (зарплата, тривалість робочого дня, найман-
ня і звільнення тощо) передавалися до компетенції підприємця, який
був «вождем підприємства».
У травні 1933 р. замість розгромлених профспілок був створе-
ний «Німецький трудовий фронт». За розпорядженням Гітлера від
24 жовтня 1934 р. членство в «Трудовому фронті» ставало обов’яз-
ковим для всіх робітників та службовців. Першим кроком «Трудово-
го фронту» стало заключення «громадянського миру» з підприємця-
434
Нпділхжі
ми. Очолив «Трудовий фронт» Роберт Лей, рейхсляйтер, завідувач
Організаційного відділу НСДАП.
У 1938 р. було встановлено 10-годипний робочий день; Широко
застосовувалися зниження тарифних ставок. За рахунок мілітариза-
ції економіки зменшилося безробіття. 26 червня 1935 р. фашисти
ввели трудову повинність для молоді 18-25 років, а в 1938 р. вона
стала загальною. До початку Другої світової війни більше ніж
2;5 млн юнаків і близько 300 тис. дівчат пройшли через трудбві та-
бори, де вони працювали На будівництві стратегічних автострад і
прикордонних укріплень. Понад 300 тис. безробітних гітлерівці на-
правили в розпорядження- юнкерів і заможних селян як
«сільськогосподарських помічників», а, власне кажучи, дармових ба-
траків. З 1935 р. уводилися спеціальні робітничі квитки з метою об-
ліку і мобілізації робочої сили. Реєстрацією були охоплені близько
22 млн робітників та службовців різних галузей народного госпо-
дарства; 3 вересня 1936 р. жоден підприємець не мав права найняти
робітника або службовця без робочої книжки. «Вінцем» довоєнного
фашистського законодавства щодо закріплення робітників було ви-
дання 22 червня 1938 р, Герінгом «Постанови про забезпечення по-
треби в робочій силі при виконанні завдань особливого державно-
політичного значення».
На порядок денний було поставлене питання про мобілізацію для
воєнної промисловості жінок, ув'язнених, членів родин робітників.
У перші роки фашистської диктатури якщо жінка виходила заміж,
то вона могла одержати від влади так звану шлюбну премію за умо-
ви, що протягом трьох років вона не буде працювати. Однак надалі
становище змінилося^ Воєнна промисловість вимагала все нових і
нових кадрів. У листопаді 1937 р. заміжнім жінкам, які одержали
шлюбну премію, було дозволено влаштовуватися на роботу. У люто-
му 1938 р. незаміжні жінки молодші за 25 років позбавлялися права
йти на роботу в традиційні для них галузі промисловості - швейну,
текстильну, тютюнову, а також на конторську роботу, не відпрацю-
вавши попередньо як трудову повинність один рік у сільському чи
лісовому господарстві або 1,5-2 роки в лікувальних І дитячих уста-
новах. Одночасно для жінок уводилася примусова трудова пови-
нність. На квітень 1939 р. у фашистській Німеччині нараховувалося
вже понад 800 таборів, у яких дівчата відбували трудову повинність.
Військовим потребам було підпорядковане і сільське господарс-
тво країни. Законом від 13 вересня 1933 р. гітлерівці поширили на
________________НІМЕЧЧИНА. В 1933-У 939 рр._____________435
сільське господарство принцип вождизму. Знаряддям політика фа-
шистського уряду на селі став так званий «Союз годувальників рей-
ка» на чолі з Ріхардом Дарре. Останній був призначений Гітлером
керівником Імперського сільського господарства й імперським .міні-
стром з питань продовольства. Будучи одночасно группенфюрером
СС, Дарре був також шефом Центрального управління СС з питань
раси І переселення.
Основою фашистського законодавства в аграрній галузі став ви-
даний у вересні 1933 р. Закон про спадкоємні двори. Він оголосив
господарства прощею від 7,5 до 125 га невідчужуваними і звільне-
ними від податку на спадщину І поземельного. Такі господарства
передавалися у спадщину тільки старшому сину. До 1941 р. було
створено 730 тис. спадкоємних дворів, що склало приблизно 1/10
від загальної кількості сільських господарств. Закон поділив сільсь-
ке населення на селян і сільських господарів. Право називатися се-
лянами одержали тільки власники спадкоємних дворів арійського
походження. Оскільки спадкоємні двори передавалися тільки стар-
шому сину, то «всі інші діти селян і юнкерів повинні були здобувати
життєвий простір» у рядах армії зі зброєю в руках І завойовувати
нові землі. Сільські господарства, які мали невеликі ділянки землі,
несли увесь тягар повинностей по підготовці продовольчих запасів
до війни. їм указувалося, що треба сіяти, куди й скільки здавати І за
якою саме ціною. Вони не мали права продати без дозволу влади
навіть курку. У результаті протягом 1933-1939 рр. близько 1,5 млн
сільських господарств розорилися.
Об’єктивний аналіз становища зайнятих працею у Німеччині в ті
роки являє собою досить невтішну картину, і говорити про широкий
антифашистський рух народних мас у країні на той час не доводить-
ся. Причин для цього було багато. Окреслимо лише деякі з них:
1. Прорив НСДАП у маси робітників і цілеспрямована робота
.серед них.
2. Наявність розгалуженої системи примусових заходів (контроль
над.усіма проявами суспільного й особистого життя громадян), те-
рор, придушення інакомислення.
3. Цілеспрямована діяльність партійних функціонерів у «Німе-
цькому трудовому фроцті», «Гітлерюїенді», у молодіжних, жіночих,
дитячих, спортивних організаціях.
4. Використання могутнього апарату пропаганди задля «тоталь-
ного ідеологічного впливу на населення».
436_______________________Розділ XXI___________________.
5* Систематичне провадження заходів соціального заохочення.
6. Поліпшення економічної кон’юнктури і скорочення безробіт-
тя, заходи уряду щодо організації громадських робіт
7. Дії держави в соціальній галузі («соціальні суди честі», систе-
ма державної добродійності, організація сисгеми здешевленого від-
починку, заохочення до фізичної культури, спорту),
8. Відсутність колишніх партій і профспілок, на той час розгром-
лених нацистами.
Зазначене вище поступово І неухильно змінювало ставлення ро-
бітників до фашизму: від відверто ворожого до насторожено-вичі-
кувального, потім терпимого, а іноді й схвального. Розширювалася
соціальна база нацистського режиму
У серпні 1936 р. Гітлер виступив з пам’ятною запискою «про чо-
тирирічний план». Мета плану визначалася так:
І. Німецька армія через 4 роки повинна бути готового до дії.
2. Німецька економіка повинна бути за 4 роки готовою до війни.
Реалізація плану, на думку Гітлера, вимагатиме нових жерте від
народних мас. І справді, чотирирічний план спричинив новий етап у
посиленні експлуатації і грабежу трудящих.
Герінг був призначений «Генеральним уповноваженим по чоти-
рирічному плану» із завданням «поставити всі економічні сили на
службу підготовки і здійснення війни». Йому підпорядковувалися
міністерства економіки, постачання, фінансів, праці, продовольст-
ва, а також рейхсбанк. При Герінгу була створена «Генеральна рада
по чотирирічному плану». У вересні 1938 р. під керівництвом Герін-
га розпочала працювати Імперська рада оборони, створена ще в 1934 р.
Фашистська держава продовжувала надавати підтримку монополі-
ям: скуповувала за високою ціною всю військову продукцію, фінан-
сувала будівництво військових підприємств, які вимагали значних
капіталовкладень, насамперед будівництво підприємств з виробни-
цтва синтетичного пального, каучуку, алюмінію. Крім того, чотири-
річний план означав новий етап у наступі військових концернів на
дрібних І середніх підприємців, на промисловість, яка виготовляла
товари широкого вжитку. Особлива увага була приділена забезпе-
ченню трудової дисципліни за допомогою каральних заходів,
У результаті здійснення фашистами чотирирічного плану біль-
шість промислових підприємств були переведені на роботу в межах
військового мобілізаційного плану, що практично відразу дало свої
результати.
нишєччикл а іязз-іязя п*.
Економічна криза, що 8 1937 р. охопила західні країни, була зу-
пинена завдяки військово-економічним заходам гітлерівців, але ціл-
ком не подолана. За цих умов гітлерівці активізували свої приготу-
вання до війни.
У пострадянський період, коли маятник здійснив рух у протиле-
жну крайність, багато вітчизняних Істориків поспішили одну тенде-
нційність замінити іншою. Одним із його наслідків стала нова ідео-
логічна схема- «фашистський меч кувався а СРСР». Ця нова ідеоло-
гічна, схема про СРСР як «кузню фашистської армії» навіть одержала
і своє монографічне висвітлення в книзі «Другая воЙна, 1939-1945»
(М.: РИГУ, 1996), Насправді ж між Веймарською Німеччиною і Ра-
дянською Росією дійсно існувало військово-політичне співробітни-
цтво.. Однак після приходу до влади в Німеччині Гітлера лінія на
продовження рапалльської політики як така була піддана в Москві
перегляду. А проте чергова зміна влади в Німеччині сама по собі аж
ніяк, не означала для Москви автоматичного відходу від пріоритет-
них стосунків з Берліном. Нова глава радянсько-німецьких стосун-
ків яскраво ілюструється цифрами двосторонньої торгівлі:
РОКИ Товарообіг Експорт Німеччини о СРСР
1931 . »065,8 762,7
1932 896,7 625,8
1933 476.3 282,2
1934 286,3 633
1935 241,0 39,3
1936 219,3 126,1
1937 182,5 117,4
На той час Москва не могла та Й не хотіла відмовлятися від еко-
номічного, промислового та іншого співробітництва з однією з най-
більш розвинених і динамічних країн світу. Розпочався пошук но-
вих форм стосунків, у результаті чого стали можливими окремі вій-
ськово-політичні контакти. Продовжилися військові постачання з
Німеччини до СРСР, тактично не припинялися зв’язки по лінії вій-
ськових аташе. Питання про роль СРСР в економічному вирощуван-
ні мілітаристської економіки фашистської Німеччини - ця концеп-
ція явно надумана І не знаходить підтвердження ні в документаль-
них матеріалах, ні в об’єктивній реальності 30-х рр.
438 РоддМХХІ.
Натомість істотну роль у переведенні економіки Німеччини на
військові рейки відіграли монополії США та Англії. Кредитуван-
ня ними військової економіки Німеччини здійснювалося у досить
значних масштабах. Так, у грудні 1934 р. для закупівлі стратегіч-
ної сировини Англійський банк надав рейхсбанку позику розмі-
ром 750 тис. фунтів стерлінгів. У 1935 р, заборгованість рейхсба-
нку Англійському банку досягла вже І млрд марок. Головним ка-
налом, по якому здійснювалося фінансування, був Банк
міжнародних розрахунків у Базелі. Англійські й американські
монополії тісно співробітничали з німецькими концернами в спра-
ві створення економічної бази фашистськоїагресії. У 1933-1939 рр.
60 американських підприємств, розташованих на території Німе-
ччини, працювали на гітлерівську військову машину Вартість
американських капіталів, укладених у Німеччину, складала 1 млрд
марок, У доповіді Гітлеру від 3-травня 1935 р. Ялмар Шахт (1877-
1970)* небезпідставно писав, що «наші озброєння в такий спосіб
фінансуються нашими політичними супротивниками». Провідну
роль у цьому відігравали американські фінансово-промислові гру-
пи Моргана, Рокфеллера, Дюпона і Форда* Створення у фашист-
ській Німеччині за короткий термін могутньої автомобільної і
танкової промисловості стало можливим лише в результаті допо-
моги найбільших автомобільних фірм США - Форда і «Джеиерал
моторе», яка знаходилася під контролем групи Дюпона. У липні
1933 р. віце-президент американського концерну «Дюпон де Не-
мур» відвідав у Берліні керівників «Е Г. Фарбен індустрія. У ре-
зультаті переговорів була досягнута домовленість про обмін нау-
ково-дослідною інформацією. Новітня військово-технічна інфор-
мація з США та Англії широким потоком надходила до Німеччини:
фірма Роберта Боша одержувала від своїх американських партне-
рів технічну інформацію, про новинки в галузі літакобудування,
фірма Цейса - в оптиці, «Е Е ФарбенІндустрія - в галузі вироб-
ництва синтетичних речовин. Це дозволило німецьким, військо-
вим концернам зекономити мільярди марок на науково-дослідних
роботах і відразу розгорнути серійне виробництво озброєння, на
базі найновітніших досягнень науки І техніки.
Значну допомогу концерну «Герман Герінг» надала американсь-
ка фірма «X. А. Брассерт». На особисте прохання Герінга вона взяла
* Шахт* президент рейхсбанку й економічний радник з питань переозбро-
єння Німеччини, з 1934-го по 1937-Й рік-рейхсміністр економіки.
_________________яіличчішл в іяаз-іл» ми.__________________439
на себе будівництво трьох гігантських металургійних комбінатів, а
відтак і технічний контроль за виробництвом. Повідомлення про
угощу Герінга з фірмою «X. А. Брассерт» були опубліковані в 1937 р.
в американській і німецькій пресі.
Таким чином, факти свідчать, що мілітаризація економіки фаши-
стської Німеччини, яка стала однією з необхідних передумов роз-
в’язання гітлерівцями Другої світової війни, значною мірою була
полегшена і прискорена фінансовою І науково-технічною допомо-
гою США та Англії..Тісні економічні зв’язки американських 1 анг-
лійських монополій з фашистською Німеччиною стали своєрідною
економічною базою, на якій розгорталася політика антирадянської
змови з фашистською Німеччиною, яка здійснювалася США й Анг-
лією напередодні Другої світової війни.
Контрольні питання
І. Дайте характеристику основних заходів гітлерівців по знищенню де-
мократичних інститутів у Німеччині.
2. Визначте структуру політичного устрою фашистської Німеччини в 1933
-1939 рр.
3. Назвіть основні причини подій «ночі довгих ножів».
4. Схарактеризуйте напрямки діяльності держави по мобілізації людсь-
ких ресурсів для реалізаціїчотирирІчних планів гітлерівців.
5. Викладіть систему державного регулювання в перед воєнній Німеччині.
б. Перелічіть причини відсутності широкого антифашистського руху в
Німеччинів передвоєнні роки.
7, З’ясуйте німецько-радянські та иімецько-англо-американські техніко-
екоиомічнІ відносини напередодні Другої світової війни.
440____________:________:________________________
Розділ XXII
ВІЙСЬКОВО-АНПЛОМАТИЧНА
И ІАЕОАОПЧНА ПІАГІТТОВКА
ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕ ЧЧИНИ
АО СВІТОВОЇ ВІЙНИ
І. НІЛІ Й МЕТОЛИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ
Встановлення фашистської диктатури в Німеччині призвело до
створення в самому центрі Європи небезпечного вогнища війни й
агресії. Основна мета зовнішньої політики гітлерівської Німеччини
в 1933-1939 рр. полягала в тому, щоб створити в Європі і в усьому
світі сприятливі зовнішньополітичні умови для підготовки І розв’я-
зання агресивної війни. При цьому в перші роки нацистської дикта-
тури (1933-1937) ця основна мета гітлерівської дипломатії конкре-
тизувалася таким чином: поступово розірвал и всі несприятливі для
Німеччини положення Версальської системи і тим самим відкрити
дорогу для легальної, нічим не обмеженої підготовки гітлерівських
збройних сил до війни; використовуючи анти рад ямські настрої в
правлячих колах західних держав, створити єдиний фронт боротьби
проти радянської держави; не допустити створення в Європі систе-
ми колективної безпеки, яка була б могутньою перешкодою на шля-
ху гітлерівської агресії; встановити тісний контакт із профашистсь-
кими реакційними елементами в інших країнах і, спираючись на них,
створити «п’яту колону» для підриву майбутніх супротивників зсе-
редини; створити блок держав, які прагнуть до насильницької лікві-
дації Версальсько-Вашингтонської системи.
Було очевидним, що якщо фашистській Німеччині не поставити
заслону, то війна стане неминучою. Співвідношення політико-еко-
_______яитяяял яшлччяяя ля сшгшї в/йам 441
номічннх і військових сил було таким, що питання бути чи не бути
війні значною мірою залежало від позиції західних держав - США,
Англії, Франції. Одна# ці держави фактично стали на шлях заохо-
чення фашистськоїагресії', сподіваючись спрямувати її виключно на
Схід. .У тому, що це може бути цілком реальним, їх переконувала
книга А. Гітлера «Моя боротьба», де були такі рядки: «Ми, націо-
нал-соціалісти, свідомо підводимо риску під зовнішньополітичним
курсом довоєнного часу. Ми відновлюємо рух у тому напрямку, в
якому він був припинений шість століть тому. Ми припиняємо ОДВІ-
ЧНИЙ німецький рух на Південь І Захід і звертаємо погляд на землі
на Сході. Ми, нарешті, завершуємо колоніальну і торговельну по-
літику довоєнних років і переходимо до територіальної політики
майбутнього. І якщо ми сьогодні говоримо про нові землі в Європі,
то думаємо в першу чергу тільки про Росію і підвладні їй окраїнні
держави». До того ж т равлячі кола фашистської Німеччини, поділя-
ючи антирадянські настрої західних держав, підтримували їх Ілюзії,
роблячи вигляд, що готуються до війни виключно проти СРСР. Гіт-
лерівці зображали Німеччину опорою у боротьбі з «більшовицькою
небезпекою», «захисником західної цивілізації», іншим тактичним
прийомом гітлерівської дипломатії були запевнення, що фашистсь-
ка Німеччина вимагає пише рівноправності з іншими народами. Самі
гітлерівці підкреслювали, що «рівноправність» Німеччини порівня-
но з Іншими країнами вони розуміють як ліквідацію військових ста-
тей Версальського договору. Гасло «рівноправності» дезорієнтува-
ло громадську думку капіталістичних країн, применшуючи загрозу
війни, яка виходила від фашистської Німеччини. Військовим такти-
чним прийомом гітлерівської дипломатії також стала здійснювана
ними «стадіальність агресії». Спочатку гітлерівці заявляли, що пред-
метом їх мрій є лише відновлення справедливості й рівноправності
в озброєнні, потім - ремілітаризація Рейнської зони, потім ~ «анш-
люс» Австрії, захоплення Судет, а згодом і всієї Чехословаччини
тощо. Насправді тактика «стадіальності» була лише маскуванням
послідовного здійснення фашистською Німеччиною плану встанов-
лення світового панування. Гітлер говорив: «Я проводжу політику
насильства, використовуючи всі засоби, не турбуючись про мораль-
ність і кодекс честі... У політиці я не визнаю ніяких законів. Політи-
ка - це така гра, у якій припустимі всі хитрості І правила якої зміню-
ються залежно від мистецтва гравців...» Гітлерівці у всіх країнах вели
підривну роботу, встановлювали зв'язки з профашистськи налашто-
442 ПаяІлЛхи
ваними колами. В Англії з фашистами був Пов’язаний Мослі, у Фран-
ції - Л аваль і Бонне, у Норвегії - Квіслінг та ін.
Відповідно до цілей І методів гітлерівської дипломатії нацистсь-
ка партія у фашистському уряді мала великий зовнішньополітичний
апарат. При керівництві нацистської партії була створена спеціаль-
на закордонна організація, яка спрямовувала діяльність усіх членів
партії, що проживали за кордоном. Очолював її гауляйтер Боле. Зв’я-
зок із профашистськими елементами в Інших країнах здійснювався
через створені під керівництвом гітлерівської партії спеціальні ор-
гани - «бюро Ріббентропа» і очолюване Розенбергом «зовнішньо-
політичне бюро». Складовою частиною зовнішньополітичного апа-
рату гітлерівців було міністерство закордонних справ.
Правлячі кола західних держав досить спокійно сприйняли звіс-
тку про прихід гітлерівців до влади. Частково це пояснювалося на-
діями і сподіваннями цих кіл на ті обставини, про які в 1944 р. гово-
рив заступник державного секретаря США С. Уеллес: «У ті довоєн-
ні роки представники великих фінансових і торгових кіл у західних
демократичних країнах, включаючи і США, були твердо впевнені,
що війна між Радянським Союзом і гітлерівською Німеччиною буде
тільки сприятливою для їх власних інтересів. Вони стверджували,
що Росія неодмінно зазнає поразкиї що разом з цим буде ліквідова-
но комунізм, а також що Німеччина, послаблена в результаті цього
конфлікту, на багато років не зможе бути реальною загрозою для
іншого світу».
Гітлерівська дипломатія всіляко прагнула підкреслити свій анти-
комунІзм. Уже 4 лютого 1933 р. Гітлер на прийомі, організованому
спеціально для акредитованих у Німеччині американських і англій-
ських журналістів, заявив, що «між комунізмом і Німеччиною не
може бути компромісу». Водночас він підкреслив, що «ми повинні
наполягати на рівноправності з іншими народами, щоб зайняти на-
лежне нам місце у світі».
Ця концепція фашистського уряду більш наочно проявилася в
тексті телеграми міністра закордонних справ Нейрата від 11 лютого
1933 р. «У світі немає іншого вибору, - говорилося в ній, або Німе-
ччина піде шляхом справедливості і свободи і знову стане оплотом
миру в серці Європи, або Європа звалиться у прірву».
5 травня 1933 р. в англійській газеті «Дейлі телеграф» було опуб-
ліковано інтерв’ю, дане Гітлером її берлінському кореспонденту. Гі-
тлер запевняв Англію, що Німеччина буде цілком зайнята пошуками
________яшяїїяяяа яшяччяяи ля апивї шйяя 44а
«життєвого простору» на сході Європи. «Доля Німеччини, - гово-
рив Гітлер, - залежить не від берегів І домініонів, а від німецького
кордону на Сході».
[“раючи на антирадянських настроях правлячих кіл західних дер*
жав, гітлерівська дипломатія за короткий термін домоглася відчут-
них результатів у досягненні своїх цілей. 14 жовтня 1933 р. фашист-
ський уряд заявив про те, що Німеччина не буде надалі брати участі
у роботі Женевської конференції з роззброювання. Одночасно було
оголошено про вихід Німеччини з Ліги Націй; і 8 грудня 1933 р. гіт-
лерівський уряд виступив з меморандумом, у якому висувалася ви-
мога створення «оборонних сил» чисельністю ЗООтис. чол.
Винятково важливу роль у рішенні гітлерівського уряду демон-
стративно порвати з Лігою Націй І піти з конференції з роззброю-
вання відіграла розпочата Англією, Францією та Італією спроба ство-
рити спільний з Німеччиною антирадянський блок найбільших дер-
жав Європи у формі так званого «пакту чотирьох». Проект пакту
передбачав проведення Англією, Німеччиною, Францією та Італією
«ефективної політики співробітництва», перегляд Версальського
договору, визнання трьома іншими державами рівноправності Ні-
меччини в галузі озброєнь тощо. Проект був офіційно схвалений
урядом США в заяві президента від 9 червня 1933 р.
Підписання «пакту чотирьох» означало новий успіх агресивного
зовнішньополітичного курсу фашистської Німеччини, тому що захі-
дні країни офіційно визнали необхідність ревізії Версальського до-
говору І легалізації озброєнь у Німеччині.
Одночасно гітлерівський уряд вжив заходів, щоб за допомогою
своєї агентури злочинним шляхом умертвити тих західних політич-
них діячів, які виступали за створення в Європі міцної системи ко-
лективної безпеки. Однією з перших жертв гітлерівців був міністр
закордонних справ Франції Луї Варту. Навесні і влітку 1934 р. Варту
розвинув активну діяльність по розширенню Локарнського пакту,
включивши до нього Радянський Союз, Польщу та Чехословаччину.
За рахунок цього міг бути створений єдиний фронт європейських
держав проти агресії гітлерівської Німеччини.
9 жовтня 1934 р. Варту був убитий у Марселі разом з югославсь-
ким королем Олександром, якого він зустрічав. За особистим нака-
зом Герінга замах був підготовлений І організований помічником
німецького військового аташе у Франції капітаном Гансом Шнейде-
лем. Після вбивства Варту керівництво французькою зовнішньою
444____________________Раляїлххіз______________________
політикою перейшло до рук Лаваля — переконаного прихильника
змови з фашистською Німеччиною.
Таким чином, гітлерівська Німеччина в 1933-1934 рр. розгорта-
ла і здійснювала широку підготовку до відкритої відмови від війсь-
кових статей Версальського договору І легалізації необмежених
озброєнь.
Німецькі фашисти, вважаючи, що ситуація для них сприятлива,
уже влітку 1934 р. спробували реалізувати давню вимогу німецьких
мілітаристів - здійснити «аншлюс» (Апзсйііізз), тобто приєднання
Австрії. 25 липня 1934 р. 154 есесівці - австрійці, переодягнувшись
у форму австрійської поліції, проникли до палацу канцлера Енгель-
берга Дольфуса, зажадавши від нього подати у відставку. Навіть отри-
мавши досить серйозне поранення, Дольфус категорично відмовив-
ся. Не дочекавшись ні лікаря, ні священика. Дольфус помер через
кілька гцдин, але так і не порушив присяги. Тим часом інша група
гітлерівців захопила приміщення віденської радіостанції й оголоси-
ла, що уряд Дольфуса пішов у відставку. Однак путч зазнав поразки.
Протягом доби армія і поліція опанували становище. Нацистські за-
гони були роззброєні, ватажки путчу - заарештовані або втекли до
Німеччини. Офіційний Берлін заявив про свою непричетність до
путчу, що не відповідало дійсності. Облудність цієї заяви згодом^ під-
твердили самі гітлерівці. Захопивши в 1938 р. Австрію, вони вста-
новили у Відні обеліск із надписом: «157 військовослужбовців - ні-
мців 89-го полку СС виступили 25 липня 1934 р. за Німеччину».
Великі держави Англія та Франція в липні 1934 р. зайняли пози-
цію невтручання в австро-німецький конфлікт. їх позиція перекона-
ла Гітлера, що західні держави не виступлять проти 'відмови Німеч-
чини дотримуватися військових статей Версальського договору. •
2. ПЕРСОЗБПСИМЯ ШШЧЧННИ X НЗЗ-19И рр.
Асигнування на війну в гітлерівській Німеччині зростали щоріч-
но. 29 березня 1934 р. гітлерівці востаннє обнародували бюджет дер-
жави. Він передбачав, що в 1934 бюджетному році військові витра-
ти зростуть порівняно з попереднім роком на 352 млн марок. Нота
протесту французького уряду була відхилена.
Неухильно зростала чисельність вермахту. До кінця 1934 р. вона
досягла 240 тис. чол. Велика увага приділялася розгортанню могут-
________шмутмка Німеччини ла світової війни 445
ніх військово-повітряних сил, великого військово-морського флоту.
28 листопада 1934 р. заступник прем’єр-міністра Англії Болдуїн ви-
знав у палаті общин, що за наявними у його розпорядженні даними
Німеччина вже має у своєму арсеналі 600-1000 військових літаків.
У січні 1935 р. військовий І промисловий потенціал Німеччини зна-
чно зріс: за мовчазного сприяння урядів Англії та Франції до неї
була приєднана Саарська область. І березня 1935 р. було підписано
протокол прб передання Саарської області до Німеччини. ІЗ берез-
ня 1935 р. німецький уряд демонстративно оголосив, що він більше
не вважає себе пов’язаним статтею Версальського договору, яка за-
бороняла створення в Німеччині військової авіації.
Через три дні, 16 березня 1935 р., німецький уряд опублікував
«Закон про розбудову вермахту», який вводив у країні загальну вій-
ськову повинність, що стало черговим серйозним кроком па шляху
до розв’язання Другої світової війни. У такий спосіб Гітлер денон-
сував Версальський договір 1919 р.
Базою для створення і розгортання вермахту був рейхсвер, пере-
йменований після введення в дію закону від 16 березня 1935 р.
(\¥еІігіпа5І, від \¥еЬг - зброя, оборона і Мас Ні- сила). Згідно з Зако-
ном про розбудову вермахту кількість дивізій повинна була зрости
до 36, а загальна чисельність сухопутної армії досягти 500 тис. чол.
Німецько-фашистська армія стала найбільш потужною в Захід-
ній Європі, її чисельність у два рази перевищувала чисельність фра-
нцузької армії.
Маючи відтепер масову армію, фашистське керівництво присту-
пило до розробки конкретних військових планів. 22 червня 1936 р.
військовий міністр Бломберг видав секретну директиву «Про єдину
підготовку збройних сил до війни», яка в червні 1937 р. була значно
розширена і деталізована. Визнаючи, що «Німеччині не слід очіку-
вати ніякого нападу з будь-якої сторони», Бломберг, проте, вимагав
від фашистських збройних сил постійної готовності до війни, щоб
«використовувати у військовому плані сприятливі в політичних сто-
сунках можливості, якщо вони нададуться».
Восени 1935 р. фашистський генеральний штаб розробив «план
Рот», який передбачав тимчасову оборону гітлерівських військ на
Сході з нанесенням початкового удару по Франції. Після нього по-
слідував «план Грюн» - раптовий, без оголошення війни удар по
ЧехословаччинІ з наступним розгортанням воєнних дій проти Фран-
ції. «Необхідно, - говорилося в цьому плані, ~ шляхом розгрому во-
446______________________Розділ ххи_________________________
рожих військ і заняття Богемії та Моравії заздалегідь виключити на
час війни загрозу з тилу з боку Чехрсловаччини для ведення бороть-
би на Заході». Особливий «план Отто» передбачав збройну агресію
проти Австрії.
Як же реагували західні держави на порушення Німеччиною вій-
ськових статей Версальського договору? Англійський і французь-
кий уряди обмежилися формальним протестом з приводу порушен-
ня Німеччиною Версальського договору. Що стосується уряду США,
то він взагалі ухилявся навіть від надсилання формального протесту
Німеччині, тим самим мовчазно схвалюючи дії гітлерівців.
Після того як фашистська Німеччина відкрила собі шлях до- не-
обмеженого озброєння на суші й у повітрі, вона порушила.питання і
про легалізацію військово-морських озброєнь. Гітлерівці розуміли,
що це питання особливо відчутне для Англії. Тому вони прагнули
«приспати» пильність англійської сторони і покінчити з військово-
морськими статтями Версдля легально, шляхом підписання відпові-
дної англо-німецької угоди. 1 цього разу гітлерівці використовували
антирадянську спрямованість поглядів англійських правлячих кіл.
Відповідна угода була укладена 18 червня 1935 р. Вона встановлю-
вала співвідношення а тоннажі між англійським і німецько-фашист-
ським флотом у пропорції 100 : 35. На момент заключення англо-
нІмецької угоди тоннаж англійського флоту складав 1,2 млн ^ ні-
мецького - 78,6 тис. т.
Навіть припускаючи, що тоннаж англійського флоту залишався
у найближчі роки незмінним, Німеччина І за таких умов одержува-
ла б право створювати флот тоннажем 420 тис. т, тобто збільшити
його більше ніж у 5 разів. Відразу ж після заключення угоди гітле-
рівці поспішили легалізувати свої військово-морські споруди.
29 липня 1935 р., усього лише через 5 днів після від’їзду РІббент-
ропа (1893-1946)* з Лондона до Німеччини, в урочистій обстано-
вці були спущені на воду перші підводні човни. 8 липня 1935 р.
було оголошено, що протягом 1935 р. буде закладено на верфях
2 лінкори водозмішенням по 26 тис. т, 2 крейсери по 10 тис. т,
16 есмінців, 20 підводних човнів. На Нюрнберзькому процесі ко-
лишній головнокомандуючий німецько-фашистським флотом
(1928-1943) адмірал Редер визнав, що Німеччина і не подумувала
обмежуватися рамками угоди.
* Ріббентроп - міністр закордонних справ нацистської Німеччини, радник
Гітлера з питані, зовнішньої політики.
________яигтвкл иииччкіні ла стиіі війка 447
Якшо згідно з англо-німеиькою угодою Німеччина мала право по-
будувати в 1938 р. 55 підводних човнів, то насправді було побудовано
або знаходилося в стадії завершення 118. Представлені гітлерівцями
Англії зведення про водотоннажність нових німецьких лінкорів «Біс-
марк» і «Тірпіц» були свідомо занижені. Укладення англо-німецької
угоди означало політичну І дипломатичну перемогу фашистської Ні-
меччини, тому що було офіційним визнанням з боку Англії ліквідації
найважливіших статей Версальського договору і завдало помітного
удару справі колективної безпеки народів Європи. Це було добре зро-
зуміло гітлерівцям. «У політичній області англо-нІмецька угода озна-
чала особливий успіх, - писав 15 липня 1935 р. адмірал Редер, - тому
що вона стала першим кроком до практичної угоди і привела до пер-
шого послаблення фронту наших колишніх супротивників».
Уряд США офіційно визнав угоду між фашистською Німеччи-
ною та Англією.
Сприяння з боку західних держав полегшило гітлерівцям вико-
нання своїх агресивних планів. 21 травня 1935 р. з метою приско-
рення всебічної підготовки до війни нацисти видають секретний
Закон про оборону імперії, який, засвідченням генерала Томаса, став
наріжним каменем підготовки до війни. 26 червня 1935 р. на засі-
данні робочого комітету імперської ради оборони було поставлено
питання про входження німецько-фашистських військ до Рейнської
демілітаризованої зони І розроблено відповідний план воєнної опе-
рації під назвою «Шулунг» (навчання).
І березня 1936 р. три батальйони трьома колонами вступили в
Рейнську область. Батальйони рухалися похідним порядком. Солда-
там було оголошено, що їх відправляють на маневри. Командири
батальйонів мали найсуворіший наказ негайно повернути назад, якщо
вони зустрінуть хоча б одного французького солдата. Однак цього
не сталося. Наступного дня німецькі колони вийшли до французь-
ко-бельгійського кордону.
Вранці 7 березня 1936 р. Нейрат вручив послам Франції, Англії,
Бельгії й Італії меморандум німецького уряду, у якому говорилося,
що «в інтересах природного права народу захистити свої кордони і
підтримувати свої засоби оборони уряд Німеччини із сьогоднішньо-
го дня відновлює повний і необмежений суверенітет Імперії в Рейн-
ській демілітаризованій зоні».
Як же реагували західні держави на нові практичні кроки німе-
цького уряду і його армії?
448___________________Ртяілххн ______________________
Найважливіше значення для гітлерівців мала позиція Франції,
тому що удар був спрямований насамперед п]юти неї. Військова від-
січ німецькій агресії в той момент, безсумнівно, привела б до пораз-
ки гітлерівців, що, у свою чергу, неминуче посилило б демократич-
ний рух народів за мир, проти війни, а це не входило до планів фран-
цузького керівництва. Перемога Народного ф}юнту в Іспанії в 1936 р.
і зростання антифашистського руху в самій Франції вже і без того
викликали в них зневіру. Замість опору німецькій агресії вони від-
давали перевагу пошуку шляхів для угод з гітлерівцями. Англія і
США позитивно поставилися до дій гітлерівців у Рейнській області.
СРСР, в особі М. Литвинова, 14 березня 1936 р. у Лондоні на над-
звичайній сесії Ради Ліги Націй заявив про свій осуд дій Німеччини.
Однак Ліга Націй так і не виробила спільних заходів щодо її проти-
дії агресивним намірам. '
з. вірші вііїькеи лкші фашистської Німеччини
І СТВОРІННЯ шлаку ФАШИСТСЬКИХ агресорів
Усвідомивши повну безкарність щодо своїх агресивних планів,
фашистська Німеччина влітку 1936 р. розгорнула справжній наступ,
спрямований проти інтересів Англії і Франції, атакувавши їх пози-
ції в Австрії та Іспанії. 11 липня 1936 р. Німеччина нав’язала авст-
рійському уряду політичну угоду. У ній говорилося, що австрійсь-
кий уряд при визначенні основ своєї політики зобов’язується ви-
ходити з того, що Австрія є німецька держава. До уряду Австрії
було введено двох нацистів. Один з них, Гвідо ІИмідт, одержав
посаду державного секретаря міністерства закордонних справ. На-
цистських злочинців - учасників путчу 1934 р, амністували, німе-
цьким фашистам дозволили ввозити пропа'андистські матеріали
до Австрії. Усе це свідчить про те, що угода від 11 липня 1936 р.
була важливим етапом на шляху до захоплення Австрії фашистсь-
кою Німеччиною.
У гітлерівських планах підготовки і розв’язання Другої світової
війни помітне місце відводилося використанню економічних ресур-
сів Іспанії та військово-стратегічних позицій, які перебували в її ру-
ках. Відразу після приходу до впади гітлерівці встановили тісний
контакт з представниками військових кіл Іспанії, зокрема з гелера-
________штвкюгйшиФчпнпгмсмшпГМп... 449
лом Франко. Перемога антифашистського Народного фронту в Іспа-
нії на виборах у лютому 1936 р. була суттєвою загрозою для. гітле-
рівських планів. Франко звернувся по допомогу до гітлерівської Ні-
меччини. «Початок активній військовій участі Німеччини в Іспансь-
кій війні, - похвалився згодом Гітлер на параді німецьких військ, які
повернулися з Іспанії, - було покладено в червні 1936 року». Загаль-
на чисельність німецьких солдатів та офіцерів, які брали участь в
інтервенції проти Іспанськії республіки, досягла 50 тис. чол. Війсь-
кова промисловість Німеччини дала уряду Франко 60 тис. гвинті-
вок, понад 6 млн патронів, 40 гармат на механічній тязі та інші озбро-
єння. Згідно з секретними даними економічного департаменту вій-
ськового міністерства витрати фашистської Німеччини в ході воєнної
операції в Іспанії склали близько 500 мли марок, із них 414,5 млн
пішло на озброєння і спорядження легіону «Кондор» - підрозділу
Люфтваффе, який складався з декількох ескадрилій бомбардуваль-
ників «Юнкерс-52» та винищувачів «Хенкель-51». 26 квітня 1937 р.
літаки легіону «Кондор» здійснили багагогодинний наліт на іспан-
ське містечко Герніку, у результаті якого загинуло 1 600 мирних жи-
телів. Варварське знищення давнього міста, центра баскської куль-
тури, населення якого складало на той час близько 7 тис. чол., ви-
кликало обурення всього світу. У 1938 р. підрозділи «Кондора» взяли
участь у бомбардуваннях Барселони.
Відкрита військова Інтервенція фашистської Німеччини проти
Іспанської республіки стала можливою лише внаслідок заохочува-
льної позиції, зайнятої урядами Англії, Франції і США. Правлячі
кола цих країн прагнули руками німецьких і італійських фашистів
знищити Народний фронт в Іспанії, розраховуючи надалі спрямува-
ти удар фашистських держав проти СРСР.
Спільна Інтервенція Німеччини та Італії проти Іспанії прискори-
ла оформлення воєнно-політичного блоку цих двох держав. Улітку
1936 р. відбувся обмін військовими делегаціями Німеччини й Італії.
24 жовтня 1936 р, німецький уряд офіційно визнав анексію Ефіопії
Італією. Військово-політичний союз фашистських агресорів у Єв-
ропі був оформлений 25 жовтня 1936 р. у вигляді спеціального про-
токолу Крім визнання Німеччиною захоплення Ефіопії, обидві сто-
рони заявили, що встановлюється загальна лінія поведінки Німеч-
чини та Італії щодо найгостріших питань міжнародної політики.
Німеччина й Італія розмежували сфери свого впливу на Балканах І в
Дунайському басейні. Між ними була досягнута домовленість про
450______________________Розділ ХХН________________________
те, що Німеччина спрямує агресію до Центральної і Східної Євро-
пи, а Італія - у район Середземного моря.
На базі загального прагнення знайти союзника для агресивної
війни восени 1936 р. оформився і військово-політичний блок гітле-
рівської Німеччини та мілітаристської Японії. Переговори про ство-
рення німецько-японського блоку розпочалися навесні 1935 р. З кін-
ця того ж року їх в неофіційному порядку вели Ріббентроп та япон-
ський військовий аташе в Берліні Осіма, який представляв кола
профашистові налаштованої японської вояччини. На її думку, за-
ключення союзу з Німеччиною значно підвищить шанси Японії в
боротьбі за панування на Тихому океані й у Східній Азії.
У середині 1936 р. гітлерівський уряд підготував проект німець-
ко-японської угоди. Він був остаточно доопрацьований Ріббентро-
пом та японським послом у Берліні Мусякодзі і 23 жовтня 1936 р.
парафований обома сторонами. Підписання німецько-японського
договору, відомого під назвою «Антикомінтернівський пакт», відбу-
лося в Берліні 25 листопада 1936 р. Сама назва документа свідчить
про те, що Його укладачі свої власні думки обрамляли в антикомуні-
стичну термінологію, прагнучи приховати від західних держав спра-
вжню сутність пакту. Договірні сторони запевняли світ, що Антико-
мінтернівський пакт не містить ніяких секретних статей. Насправді
ж до пакту було додано секретний протокол, підданий гласності лише
в 1947 р. під час Токійського процесу над головними японськими
військовими злочинцями.
Перша стаття секретного протоколу передбачала погодження сп і-
льних заходів для боротьби проти Радянського Союзу. В другій статті
протоколу Німеччина та Японія зобов’язувалися на період дії угоди
не укладати з СРСР будь-яких політичних договорів, які б суперечи-
ли духу Антикомінтернівського пакту.
У листопаді 1937 р. до Антикомінтернівського пакту приєднала-
ся Італія. Утворення фашистської коаліції привело до злиття трьох
розрізнених вогнищ агресії в єдиний агресивний фронт, який розтя-
гнувся від Атлантики до Тихого океану. Це стало важливою переду-
мовою розв’язання гітлерівською Німеччиною та її союзниками
Другої світової війни.
Характерною рисою німецького фашизму було вміле сполучення
терору з найбільш розгнузданою демагогією. Кидаючи сотні тисяч
антифашистів до концентраційних таборів, упроваджуючи в країні
систему тотального шпигунства і стеження, "ітлерівці вперто нама-
_______вілгвтоакл аиитччввв ля оптової війни 451
галися розширити масову базу фашистської диктатури. Вони підку-
повували верхні верстви робітників і дрібної буржуазії, наполегли-
во вели'ідеологічну обробку німецького населення з метою перетво-
рення його на слухняне знаряддя фашистської військової машини.
4 Г&яшитмкл І ФАШИСТСЬКА ІАЕОАОПЯ
Вся ідеологічна робота гітлерівців була підпорядкована одній меті -
закорінити в свідомість мас ідею про необхідність війни й історичне
право німців на поневолення народів усього світу Німеччиною. Ос-
новою фашистської пропаганди стали положення про недостатність
у німецького народу «життєвого простору». Фашисти стверджува-
ли, що всі лиха німців викликані невідповідністю між кількістю на-
селення та розмірами території і що єдиний шлях для поліпшення
становища німецького .народу полягає в розширенні «життєвого про-
стору».
РММММСОЛММЙ
Уегігаїде ипсі УегігадзЬгйсйе
ІЖЙФ-ММИ**
О0МІМ«НМП
И1Г5І
ЕЕЕлП
Вщікіі*ПлвМ«0і&
ммпогіямнкчч
ОМфММіЛОшЬсМянсі
гг.жтґ-гі
ешййяяф
Схема догопорів у зовнішній гкшІтши Гітлера та їх порушений
6Им*і*с*>
ВйЖпНОгат
ГГГюЗвІ'
•“•“/Ж
Й-Ч . -..
мшпш
ілвашммімй
ММйМ
БвіЛкИ'Мік*»
мйпмпг '
іМж
СМгііімШг
^ЕУ****—* Виниш
ИГОК
IV
А лМЬ
ОмШмЛ
452
РоздІлХХІІ
Прагнення німецького капіталу до захоплення ринків і сфер за-
стосування капіталів гітлерівці намагалися видати за «природну по-
требу всього німецького народу в нових територіях». Подібні заяви
нацистів не були чимось оригінальним. Уже з моменту виходу німе-
цького імперіалізму на світову арену його ідеологи прагнули обгру-
нтувати загарбницькі задуми політичних лідерів країни і «капітанів»
економіки посиланнями на невідповідність чисельності населення і
території Німеччини. «Наші кордони занадто тісні, - говорив, на-
приклад, у 1872 р. на з’їзді Пангерманського союзу барон Фітінгоф-
Шелл, ~ ми повинні завойовувати нові території для колонізації,
інакше ми перетворимося на народ, який вироджується, на непов-
ноцінну расу. Якби німецький народ боявся війни, він би вимер. Якщо
в імперії поширюється невдоволення, то причиною тому є земель-
ний голод».
Гітлерівці надали пропаганді тези про «недостатність життєвого
простору» небаченого до того розмаху і підняли її на рівень держав-
ної політики. Гасло «Народ без території» стало офіційним девізом
фашистського уряду. «Наявна площа занадто обмежена для 60 млн
населення», - проголосив Гітлер. Здобути життєвий простір, розви-
вали свою відсилку гітлерівці, можна лише шляхом війни. «Ніяка
спритність тут не допоможе, - говорив Гітлер, - вирішення можли-
ве тільки за допомогою меча». У той час як німецькі фашисти заяв-
ляли про необхідність захоплення чужих земель, у самій Німеччині
невелика купка найбільших юнкерів - 3 668 родин - володіли маєт-
ками площею 10,3 млн га, причому лише 17 із них на чолі з колиш-
нім імператорським домом Гогенцоллернів володіли 600 тис. га.
Під Ідею про недостатність у німців «життєвого простору» гітле-
рівці підводили відповідну наукову базу. Нею слугувала геополіти-
ка, яка одержала у фашистській Німеччині офіційне визнання. Гео-
політика не була продуктом фашистського походження. Наприкінці
XIX ст. з геополітичними концепціями виступали американець Ме-
хан і англієць Маккіндер, у кайзерівській Німеччині геополітичні
ідеї одержали поширення в працях Фрідріха Ратцеля, Рудольфа Чел-
лена та ряду інших пангерманістів. Виникнення і широке поширен-
ня геополітичних поглядів, особливо в США і Німеччині, було не
випадковим. Геополітика в їх викладенні слугувала ідеологічним
прикриттям агресивних домагань молодих імперіалістичних країн
перерозподілу колоній, нового переділу світу І установлення свого
світового панування. У той же часу нових територіальних загарбай-
________шлппвкл Німеччини М СВІГВВВЇ ВІЙНИ 453
нях теоретики геополітики вбачали шлях до пом’якшення класових
протиріч усередині своїх країн.
Німецько-фашистську школу геополітиків очолив генерал Карл
Хаусхофер. У 1921 р., обіймаючи посаду професора географії Мюн-
хенського університету, він заснував Інститут геополітики. Хаусхо-
фер був учителем і другом Рудольфа Гесса, який згодом познайомив
його з Гітлером. Хаусхофер мав досить помітний вплив на форму-
вання політичних поглядів фашистських ватажків. Після провалу
«пивного путчу» Хаусхофер відвідав Гесса і Гітлера в тюрмі Ланд-
сберг і передав їм книги Ратцеля, Челлена та інших стовпів геополі-
тики. Саме їх ідеї і були значною мірою покладені Гітлером в осно-
ву його книги «Меіп КатрГ».
У численних працях Хаусхофера (а лише ним одним опублікова-
но 40 монографій, понад 400 статей, а крім того, безліч усних допо-
відей І виступів) та Його учнів «старі» геополітичні теорії були оно-
влені відповідно до потреб німецького фашизму.
Хаусхофер розробив власні принципи геополітики новітнього
періоду Історії, пропагуючи ідеї реваншизму й агресії. Він надав гео-
політиці такого вигляду, у якому вона стала частиною офіційної до-
ктрини третього рейху. У його працях еклектично поєднувалися гео-
графічний детермінізм, расова теорія і соціальний дарвінізм. «За-
вдання геополітики, - проголосив Хаусхофер, - викувати духовну
зброю, дія якої переслідувала б використання справжньої зброї».
Колишні геополітичні школи доводили, шо для політики держави
визначальним є декілька географічних факторів, у тому числі Й кль
мат. Що стосується фашистських геополітиків, то вони стверджува-
ли, що з географічних факторів лише територія визначає розвиток
держави, та й то на 25 %, а Інші 3/4 визначаються расовою належні-
стю народу і посланим їй богом фюрером. Тут фашистська геополі-
тика безпосередньо сполучалася з расовою теорією гітлерівців і да-
вала своєрідне ідейне «обґрунтування» принципу вождизму, який
переважав у політичному й економічному житті фашистської Німе-
ччини.
Крім того, геополітики пристосували до своїх агресивних цілей і
теорію Мальтуса, Однак, на відміну від Мальтуса, гітлерівці ствер-
джували, що нестача засобів харчування на землі має не абсолют-
ний, а відносний характер: одні народи захопили нібито занадто ба-
гато на шкоду іншим. Якщо німцям, стверджували фашисти, «з їх
технікою та їх ретельністю надати достатню територію, то проти-
454_____________Рмцмххн___________
річчя між зростанням народонаселення і недостатністю засобів спо-
живання буде ліквідоване».
Фашистські геополітики намагалися видати агресивну зовніш-
ню' політику Німеччини за результат дії біологічних законів росту
шляхом еклектичного зміщення й поєднання положень географіч-
ного детермінізму, соціального дарвінізму, расової теорії, неомаль-
тузіанства й націоналізму, тобто фашистська іеополітика об'єднала
всі найбільш реакційні концепції з минулого і теперішнього,
Фашисти заявляли, що завдання геополітики полягає в тому, щоб
виховати народ у такому дусі, що він задихається від недостатності
простору, повітря для дихання. Фашистські геополітики спробували
визначити І головні напрямки територіальних загарбань. Насампе-
ред вони підхопили і підняли на щит стару ідею німецьких мілітари-
стів про необхідність створення «серединної Європи» з Німеччиною
в центрі. Створення «серединної» або, за фразеологією гітлерівців,
«нордичної Європи» насправді мало означати повне поневолення
народів Європи німецьким мілітаризмом. «У центрі арійського гніз-
да - велика центральна держава, - писав Дарре, - Чехія, .Моравія,
Австрія повинні складати її неподільну частину..Навколо цього бло-
ку - система маленьких і середніх васальних держав. Такою є май-
бутня основа великої німецької держави. Балтійські держави, Поль-
ща, перетворена на суто географічне поняття і відокремлена від моря
з півночі, територіально збільшена Угорщина, розділені Сербія і
Хорватія, зменшена Румунія, відокремлена Україна, декілька півдєіі-
норуських областей і держав, а також держав кавказьких -така май-
бутня Федеративна німецька імперія, звідки Німеччина буде здобу-
вати свою могутність. Усе це буде систематизовано спільною армі-
єю, економічною та фінансовою системами, загальною зовнішньою
політикою».
Щоб уникнути щонайменших сумнівів щодо суто юридичного
характеру федерації, Гітлер пояснював: «Це буде федерація, але її
члени, природно, не будуть рівноправними з німцями. Союз друго-
рядних народів, які не мають ні армії, ні власної політики, ні власної
економіки, - от що буде являти Собою ця федерація».
У реалізації гітлерівських планів створення «нордичної Європи»
були безпосередньо зацікавлені провідні політичні, економічні та
мілітаристські сили країни.
Ще в 193 і р. Карл Дунсберг, який тоді був представником прав-
ління концерну «І. Г. Фарбеніндустрі», заявив, що «обмеженість на-
________аиппмкл кімеччаяа ла атшаїаійаа 455
ціональної економічної території повинна бути компенсована бага-
тонаціональними Економічними територіями,.. Необхідно створити
тісне економічне об’єднання від Бордо до Одеси як становий хребет
Європи».
Однак «нордична Європа», на думку фашистських геополітиків,
повинна була стати зовсім не кінцевою метою, а лише першим ета-
пом на шляху до здійснення більш значних експансіоністських за-
думів. Далі на черзі стояло включення, до німецького «життєвого
простору» Євразії, тобто усіх без винятку народів європейського
континенту, а також Ближнього І Середнього Сходу, Індії-
Значне місце в планах фашистських геополітиків відводилося
завоюванню території СРСР і'поневоленню його народів. З моменту
приходу гітлерівців до влади керівництво нацистської партії неод-
норазово підтверджувало свою прихильність до ідеї знищення СРСР.
Гітлер уже 3 лютого 1933 р. на першій після його вступу на посаду
рейхсканцлера закритій нараді з представниками вищого команду-
вання німецьких збройних сил зазначав, що очолюваний ним уряд
має намір «викоріняти марксизм» у Німеччині, увести загальну вій-
ськову повинність і встановити «жорсткий авторитарний режим» у
країні, домогтися ліквідації Версальського мирного договору, роз-
почати пошук союзників для того, щоб полегшити Німеччині бо-
ротьбу за ринки збуту і підготовку до загарбання нового життєвого
простору на Сході та його нещадної германізації» (підкреслено
нами. - С. Б.). Ця думка неодноразово повторювалася ним у довір-
чих бесідах з керівниками нацистської партії, оскільки, на думку
Гітлера, розгром СРСР повинен був «відкрити Німеччині ворота до
встановлення світового панування».
З осені 1936 р., коли в країні було прийнято чотирирічний план
підготовки до війни, нацистська пропаганда була спрямована на те,
щоб утвердити думку про вигідність загарбницької війни проти СРСР
у свідомості кожного німця. Так, 12 вересня 1936 р. Гітлер у своїй
промові на з’їзді нацистської партії в Нюрнберзі заявив: «Коли б Урал
ЗІ своїми численними сировинними запасами, Сибір з її батями лі-
сами та Україна з її невимірними площами під зернові культури пере-
бували в підпорядкуванні Німеччини, під керівництвом націонал-со-
ціалістів, то вони жили б у достатку. Ми почали б виробляти стільки,
що кожен німець мав би для життя більше, ніж достатньо».
Європа, Азія та Африка повинні були, на думку фашистських гео-
політиків, стати німецькими колоніями. Зазначимо, що напад гітле-
456____________________Рваділххіі______________________
рівської Німеччини 22 червня 1941 р. на СРСР розглядався ними як
найважливіший крок до цієї мети.
Геополітика була зведена на рівень державної доктрини І покла-
дена в основу фашистського виховання молоді в школах І універси-
тетах. «Геополітика є одним із основних джерел націонал-соціаліст-
ського виховання», -заявив у 1935 р. керівник фашистського союзу
молоді Ширах. В усіх університетах були створені кафедри геополі-
тики, а екзамен з цього предмета введений як обов’язковий.
Геополітика замінила собою історію економічних вчень, геогра-
фію, Історію та цілий ряд інших дисциплін. За висловленням самих
гітлерівців, відбулася геополітична уніфікація всіх галузей науки.
Виникли «геоекономіка», «геопсихологія» тощо.
У фашистській Німеччині пацифізм був оголошений «національ-
ним злочином». «Чоловіку перестати воювати - все одно, що жінці
перестати народжувати», - проголосив Геббельс. Показовою є доля
видатного німецького пацифіста Карла Оснцького (ОззіеГтку). З 1928 р.
ОсицькиЙ видавав пацифістський журнал «Ді вельтбюне» («ОІе
У/е1(Ьи1іпе»). Він переслідувався владою ще в роки Веймарської ре-
спубліки за свою критику німецького мілітаризму, а з приходом гі-
тлерівців до влади опинився в концтаборі як ворог держави. У 1935 р.,
після того як йому була присуджена Нобелівська премія миру, наци-
стські власті випустили Його на свободу. ОсицькиЙ помер у Берліні
З травня 1938 р. від туберкульозу, на який він занедужав, знаходя-
чись у таборі.
«За допомогою геополітики, - писав німецький філософ Гюнтер
Хейден, - фашизм прагнув обгрунтувати і виправдати відкриту те-
рористичну диктатуру усередині країни, боротьбу за світове пану-
вання зовні».
5. ВАГОВА Г£Ш*МГ - ШММ0ПЧП№ Ш*4МСМ№Пй
злочинів птирівців
Однією із складових частин Ідеології фашизму була расова тео-
рія. Расизм був правовою основою масового знищення і поневолен-
ня населення країн, захоплених для створення «життєвого просто-
ру» Німеччини. «Расово-біологічний світогляд переконує нас, що
існують раси панів і раси слуг, - так формулював вихідний пункт
________питотсвкл Німеччини ао світової війни 457
німецьких расистів ще в 1913 р. пангерманіст Вольф. - Політична
історія є нічим Іншим, як історією боротьби між расами». «Німець-
кийнарод- обраний народ, його вороги - вороги самого господа», -
вторив Йому професор Рейх. Поширення Й утвердження расової те-
орії потребували Іменитої підтримки, відтак до цього були залучені
творчі доробки відомого композитора Ріхарда Вагнера, зокрема Його
концепції героїчного німецького духу. Позиція німецьких расистів
щодо пріоритетності нордичної раси як закріпленого на біологічно-
му рівні сполучення нордичного розуму, духу І тіла звільняла її
з-під підпорядкованості будь-яким нижчим культурам. Расові уяв-
лення Гітлера знайшли втілення в Нюрнберзькому законі «Про охоро-
ну німецької крові та німецької честі», прийнятому 15 вересня 1933 р.,
і виданих на його розвиток розпорядженнях від 14 листопада 1935 р.
і 31 травня 1941 р., які надавали громадянство всім носіям німець-
кої або схожої з нею крові І позбавляли його кожного, хто вважався
представником єврейської раси. Завдяки цим законам расизм одер-
жав юридичне обгрунтування в третьому рейху І згодом втілився в
«остаточному рішенні» - фізичному знищенні єврейського населен-
ня європейських держав. Закон забороняв змішані шлюби між нім-
цями і євреями. Шлюб, укладений усупереч закону, уважався недій-
сним, що встановлювалося судами за позовом прокурора. Тяжку
кримінальну відповідальність за порушення закону несли обидві
сторони. Реєстрація шлюбу здійснювалася тільки за наявності дові-
док, що засвідчували расову «чистоту» до четвертого коліна.
Автором людиноненависницького закону став радник фашист-
ського міністерства внутрішніх справ Ганс Глобке. Фашисти не при-
ховували, що вони мають намір поголовно винищувати євреїв. З цією
метою восени 1935 р. есесівцю ЕЙхману - співробітнику головного
імперського управління безпеки - було доручено скласти картотеку
на всіх «неарійців», які проживають у Німеччині, І провести інші
підготовчі заходи «для їх наступного знищення».
За особистої підтримки Гітлера в Німеччині набула поширення
програма расових досліджень - «рассенформунг». Результати «ро-
біт» нацистських учених стали обов’язковими для вивчення в усіх
навчальних закладах третього рейху, від початкових класів до уні-
верситетів. Якими ж були основи фашистської расової теорії і які
практичні висновки робили з неї гітлерівці?
Вони стверджували, що всі фізичні й духовні якості людини ви-
значаються винятково належністю до тієї чи іншої раси. Відповідно
458_____________________Ряц/лхіи_________________,
до цього все людство вони поділяли на дві групи. Одну складали
представники вищої, тобто «арійської раси», до якої включалися'ні*
мці, а також із певними застереженнями «німецько-споріднені» на-
роди: шведи, датчани, норвежці та деякі інші. Все інше людство гі-
тлерівці відносили до нижчої раси.
Гітлерівці, крім того, впроваджували містичне вчення «про особ-
ливі якості німецької крові»: чим більший ВІДСОТОК її міститься в
жилах людини, тим нібито більш видатними фізичними і духовни-
ми якостями вона володіє. При цьому в Основу расової належності
були покладені такі зовнішні ознаки, як форма носа і вух, колір очей
і волосся, форма черепа тощо. Для арійців, стверджували вони,, ха-
рактерні світле волосся, блакитні очі, високий зріст. Наділяючи бі-
лявого арійця рисами надлюдини, гітлерівці в той же час зводили
все інше людство до рівня тварин. Нацистська пропаганда, розпа-
люючи расизм і шовінізм серед німецького населення, стверджу-
вала, що французи - це вимираюча раса, слов’яни - «нижча» раса,
США - «диявольський расовий казан» тощо. Фашисти оголосили
всі досягнення науки, культури, мистецтва результатом діяльності
виключно лише «арійців». Фашистський професор Ервін Рек стве-
рджував, наприклад, що «математика є проязом північного арійсь-
кого духу, його волі до панування над світом». Інший гітлерівець
професор Ленард писав, що фізика - суто «арійська» наука, вона
створюється расою І визначається чистотою крові». Щоб оголоси-
ти себе спадкоємцями культури Давнього Єгипту, фашистські ра-
систи прагнули, наприклад, довести арійське походження єгипет-
ського фараона Рамзеса II. З цією метою вони «вивчали» форму
вух мумії фараона.
Особливе обурення викликали расистські нісенітниці гітлерівців
щодо слов’янських народів. «Якщо ми хочемо створити нашу вели-
ку німецьку Імперію, - проголошував Гітлер, - то ми повинні, на-
самперед, витиснути і винищити слов’янські народи - росіян, поля-
ків, чехів, словаків, болгар, українців, білорусів. Наша місія полягає
в тому, щоб підкорити інші наради. Німецький нарад покликаний
дати світу новий панівний клас».
Фашисти наполегливо пропагували жорстокість, культ сили сто-
совно нижчих рас. Саме ці якості вони оголосили невід’ємними і
характерними властивостями представників «арійської раси».
«Я звільняю людину від принижень і химери, яка називається совіс-
тю, - заявив Гітлер. - Совість, як і освіта, калічить людину/У мене с
______дмгогммиї Німеччини ля стіговоГ війки 459
та перевага, що мене не стримують ніякі міркування теоретичного
або морального порядку».
Під прапором расової теорії усередині країни панував середньо-
вічний розгул проти політичних супротивників, здійснювалося ма-
сове знищення єврейського населення. Розпочалася ганебна сторін-
ка нацистського режиму— геноцид. Суто прикладне значення расо-
вої теорії визнавали й самі гітлерівці. Зібравши одного разу
співробітників міністерства авіації, Герінг пояснював їм фашистсь-
ку расову теорію таким чином: «Тут, у міністерстві, - заявляв він, - я
сам вирішую, хто є арійцем, а хто ні». Хоча, безумовно, тон усьому,
що стосувалося расової теорії, задавав Гітлер. Мова йшла про те,
що лідер фашистів, окрім претензій на політичну владу, прагнув за-
давати тон культурній координації. І в третьому рейху ціла нація була
поставлена перед необхідністю приймати інтуїцію малоосвіченого
політика як абсолют, хоча його бачення расових питань виглядали
театром абсурду.
Німецькі фашисти - вороги демократії і соціалізму, у той же час
видавали себе за національних соціалістів. Націонал-соціалізм був
одним із складових елементів фашистської ідеології, важливим за-
собом Ідейного впливу гітлерівців на населення. Гітлерівці маніпу-
лювали соціалістичною фразеологією, щоб виховати їх у дусі нена-
висті й ворожнечі до г рудящих інших країн, перетворити на слухня-
не знаряддя для здійснення своїх агресивних планів.
У чому полягає сутність німецького соціалізму? Гітлерівці ствер-
джували, що поліпшити матеріальне становище трудящих за раху-
нок використання внутрішніх ресурсів країни неможливо. Скільки,
мовляв, не експлуатуй буржуазію, все одно трудящі залишаться в
нестатках, тому що в Німеччині занадто велика щільність населен-
ня, не вистачає території і природних багатств. Де ж вихід? Гітлері-
вці вважали, що це має бути розбудова «життєвого простору» Німе-
ччини, у зв’язку з чим саме робітники, а не буржуазія насамперед
зацікавлені в зовнішньополітичній експансії, «Ми повинні зруйну-
вати інтернаціональну солідарність пролетаріату», - відкрито про-
голосив Гітлер 14 вересня 1933 р. Немає і не може бути ніякого між-
народного поняття сюва «соціалізм». Є «англійський соціалізм»,
«французький соціалізм» та Ін. Тільки віднявши території І багатст-
ва в інших країн, робітники Німеччини зможуть забезпечити собі
пристойне існування і побудову «німецького соціалізму», стверджу-
вали нацисти.
460 лздмхдг
Вони проповідували навіть, що домогтися цієї мети можна лише
в тому випадку, якщо всі соціальні верстви і.класи згуртуються на
основі расової спільності. Класова ж боротьба; на думку гітлерівців,
«послаблює» Німеччину та ускладнює поступ «німецького соціаліз-
му». Тому марксизм, який проповідує класову боротьбу пролетаріа-
ту, підриває «расове суспільство» німців і є ворог «німецького соці-
алізму», а комуністи і соціал-демократи - злочинці, які підлягають
знищенню.
в. ІСУЛЬТУАІ. НАУКА Й ОСВІМ
У ФАШИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ
Фашисти розгорнули небачену до того шовіністичну істерію і
травлю. Для випуску антирадянської літератури в 1934 р. було ство-
рено спеціальне видавництво «Нібелунг Ферлаг», яке мало своє ін-
формаційне агентство «Антикомінтерн».
Загалом у гітлерівській Німеччині була створена витончена, до-
ведена до досконалості техніка пропаганди, у якій було враховано
практично все. Тим самим створювався потужний механізм психо-
логічної обробки населення. Навіть дуже далекі від націонал-соціа-
лізму люди писали про величезну дієвість нацистської пропаганди.
Чого не вдавалося досягти пропагандою, Гітлер домагався насиль-
ницькими діями.
Гітлерівці вдалися до здійснення деяких демагогічних заходів з
метою утвердження норм «німецького.соціалізму». Активну роботу
розгорнула створена фашистами організація «Сила через радість».
Для невтримної пропаганди «німецького соціалізму» серед робітни-
ків ця організація використовувала екскурсійні поїздки на автобусах
І пароплавах, здійснювала будівництво, «зразкового будинку відпо-
чинку для робітників» на острові Рюген тощо.
І серпня 1938 р. лідер трудового фронту Лей оголосив, що кожен
німецький робітник протягом 3 років повинен стати власником ав-
томашини «Фольксваген». Навколо заяви Лея фашистська пропага-
нда вчинила неймовірний шум. «Америка побита, - писали фашист-
ські газети, - власне, нічого Іншого і не слід було очікувати. Народ-
ний автомобіль - новітнє соціалістичне диво». Було навіть
встановлено такий порядок придбання «Фольксвагена»: щотижня з
________ШАгагамсл шмсччшш ла світах війна ш
зарплати робітника утримувалось по 5 марок; після накопичення не-
обхідної суми - 750 марок (приблизно через З роки) власнику вруча-
вся спеціальний жетон, згідно з яким держава гарантувала'одержан-
ня автомобіля по мірі його виготовлення на підприємстві. Таким чи-
ном, протягом 1938-1939 рр. фашистський уряд зібрав за рахунок
трудящих колосальну суму - декілька сотень мільйонів марок. Од-
нак автомашин робітники так І не одержали. На зібрані кошти по-
близу міста Вольфсбург було побудовано гігантське підприємство
для серійного виробництва військових вантажівок.
Соціальну допомогу у фашистській Німеччині одержували теж
лише ті, хто довів свою лояльність щодо гітлерівського режиму. У
1938 р. у зв’язку з підготовкою до війни в Німеччині було припине-
но будь-яке житлове будівництво.
Так насправді виглядала сутність гітлерівського «німецького со-
ціалізму». Фашизм здійснював досить специфічну політику в галузі
культури та освіти. Усі засоби Ідеологічного впливу на маси - преса,
радіо, кіно, театр, образотворче мистецт во, середня і вища школа -
були поставлені під контроль міністерства пропаганди, яке очолю-
вав Геббельс, яке не без успіху обробляло населення у профашист-
ському дусі. Виступаючи в рейхстазі ЗО січня 1938 р., Гітлер заявив:
«Інтелігенція - це покидьки нації...»
Свої заходи в галузі літератури гітлерівці розпочали з масового
знищення прогресивної літератури і переслідування письменників-
демокрагів. 26 квітня 1933 р. у газетах був опублікований офіційний
список авторів, чий доробок підлягав вилученню з державних і пуб-
лічних бібліотек, приватних книгосховищ І подальшому негайному
знищенню. Він включав перелік праць теоретиків марксизму, визна-
чних соціалістів. Крім того, знищенню підлягав доробок А. Барбю-
са, Т. Манна, Г. Манна, Л. Фейхтвангера, Е. М. Ремарка, Б. Брехга,
А. Цвейга, С. Цвейга та інших видатних представників німецької і
світової прогресивної літератури.
10 травня 1933 р. на оточену штурмовиками площу Опери в Бер-
ліні були звезені сотні тисяч книг заборонених гітлерівцями авторів.
Книги були складені у величезні штабелі, облиті бензином і спалені.
Після цього багаття з книг - живе свідчення середньовічного вар-
варства гітлерівців - запалали по всій Німеччині. В одному тіль-
ки Лейпцигу (центр книгодрукарської справи в Німеччині) у 1933 р.
було знищено близько півмільйона книг, брошур і журналів. Повно-
му знищенню було піддано понад 10 тис. приватних бібліотек.
462_________________пиділххіі____________________
Переслідувані фашистами, змушені були залишити Німеччину
талановиті письменники і поети: Генріх і Томас Манни, Гоганнес
Бехер, Віллі Бредель, Ліон фейхтвангер та ін. Фашисти кинули до
концтаборів ВІтфогеля, Людвіга Реннй і багатьох інших письменни-
ків.
Аналогічна картина спостерігалася й у театральному житті. Та-
лановиті режисери Макс Рейнхардт і Курт Ейслер були змушені вте-
кти з країни. На сценах театрів йшли низькопробні п’єси, які возве-
личували «діяння» німецьких фашистів.
З метою захисту німецького народу від виливу розкладницької і
шкідливої музики були заборонені до виконання доробки компози-
торів Мендельсона, Оффенбаха і МеЙєрбаХа.
Не залишили лоза своєю увагою гп-лерів ц й образотворче мис-
тецтво, тим більше що Гітлер уважав себе тонким знавцем живопи-
су і справжнім художником. Спеціальним декретом від 22 вересня
1933 р. була створена Імперська палата культури (КеісІїкиИигкаттег),
на чолі якої стояв міністр народної освіти І пропаганди Геббельс.
Сім підпалат (образотворчого мистецтва, музики, театру, літерату-
ри, преси, радіомовлення І кінематографії') були покликані слугува-
ти інструментом політики гляйхшалтунг (СІгісНзс1іаІіип§). Близько
42 тис. лояльних нацистському режиму діячів культури були приму-
сово об’єднані в Імперську палату образотворчого мистецтва. Дире-
ктиви цього органу мали силу законів. Будь-хто міг бути виключе-
ний з нього за «політичну неблагонадійність». Для художників Існу-
вав цілий ряд обмежень: ЬєЬгуєгЬоі - позбавлення права на
викладацьку діяльність; АиззІеІІип^ЗУегЬої - позбавлення права ви-
ставлятися; і МаІуегЬоі - позбавлення правд займатися живописом.
Агенти .гестапо робили рейди по студіях художників, Власникам ху-
дожніх салонів і магазинів роздавали списки небезпечних художни-
ків і заборонених до продажу творів мистецтва. Частина відомих
німецьких художників змушена була залишити Німеччину.
Після приходу Гітлера до влади комісія, сколювана професором
Адольфом Циглером, президентом Імперської палати образотворчого
мистецтва, вилучила 12 890 картин, малюнків, ескізів і скульптур
німецьких і європейських художників, у тому числі роботи Рембра-
вдта, Пікассо, Гогена, Сезанна, Ван Гога та ін. У березні 1933 р. у
Берліні були спалені тисячі художніх полотен. Частина картин була
продана на аукціоні у Швейцарії ^розпорядженням Гітлера, з ме-
тою одержання валюти. 1 нарешті, у роки Другої світової війни була
шлтюкл яниччкяк ля свпашої війня 463
створена спеціальна оперативна група Розенберга (Еіп$аІх$иІ)
К.О5ЄпЬег&), яка здійснювала пограбування художніх цінностей оку-
пованих країн.
Протягом багатьох сторіч освітня система Німеччини слугувала
зразком для усього світу. За 12 років існування третього рейху став-
ся катастрофічний занепад усієї системи освіти. Гітлер повторював:
«У кого в руках молодь, у того в руках майбутнє...» Йому вторив
Геббельс: «Молодь належить нам і ми не поступимося нею нікому».
У 1933 р. були прийняті укази про пацифікацію всієї освітньої сис-
теми третього рейху, від початкової школи до університетів. Завдан-
ням Бернхарда Руста, призначеного в 1934 р. реЙхсмІнІстром у спра-
вах науки, освіти і культури, було спрямувати національну свідомість
молоді в нацистське русло. Першим кроком на цьому шляху стало
очищення всієїсистеми освіти в Німеччині від викладачів-євреїв. За
короткий час 97 % вчителів і викладачів країни були включені до
складу 5 - ГеІігсгЬшкі (Н8ЬВ) - Ншхіонал-соціалістського союзу ви-
кладачів. На 1936 р. близько 32 % учителів союзу стали членами
нацистської партії. На 1938 р. дві третини всіх учителів початкових
шкіл проходили ідеологічну обробку в спеціальних таборах на обо-
в’язкових місячних курсах.
Особлива увага приділялася спортивній підготовці учнів і студе-
нтів (кількість останніх з 1932 р. по 1939 р. скоротилася з 116 тис. до
67 тис.). Найважливішими предметами вважалися історія (вкрай
політизована); біологія (ухил робився на вивчення поглядів фюрера
на раси і спадковість, а офіційним підручником була праця Германа
Г’ауха «Нові основи расових досліджень»); вивчення германістики
базувалося на вимозі підновлення «колишньої тевтонської величі».
Нацистський режим надавав особливого значення кіно, зокрема,
коли справа стосувалася виховання молоді. Уже з квітня 1934 р. ке-
льнський гітлерюгенд розпочав пропаганду кіно як засобу вихован-
ня. Незабаром підготозлені ним кінопрограми почали використову-
ватися по всій країні. У 1936 р. 70 тис. шкіл мали 1б-міліметрові
кінопроектори. У виробництво було запущено понад 500 фільмів:
227 - для початкової і середньої школи і 330 - для університетів. З
цих фільмів було зроблено по 10 тис. копій. Масштаби цих зусиль
легко оцінити.
«Нічого немає кращого за фільм, - відзначав д-р Руст, - для того,
щоб змусити наші ідеї проникати в школу. Фільм повинен привнес-
ти туди розуміння нин ішні» проблем, знання минулої величі Німеч-
464 мвдмххи
чини і розуміння третього рейху. НацІонал-соціалістська держава
рішуче й остаточно обрала фільм як інструмент розповсюдження
своєї ідеології».
Зі сказаного не слід робити висновок, що до шкільного викла-
дання націонал-соціалістське бачення Історії не встигло по-справж-
ньому проникнути. На перший погляд це так, оскільки перші наци-
стські підручники з'явилися лише в 1937 р.,аїх серія була закінчена
лише до 1941 р.; отже, жоден юний німець не вивчав історію винят-
ково за цими підручниками. Але Історичні знання здобуваються не
тільки з підручників, тому що політична поведінкаі реакції визнача-
ються не лише одними знаннями. Добре відомо, що шкільні підруч-
ники гітлерівської епохи надихалися безпосередньо «Меіп Катрґ»
Гітлера. Легко перевірити, що абсолютно так само була налагодже-
на справа і з історичними фільмами того періоду. За зніманням цих
фільмів особисто стежив Геббельс. У них знаходило своє найбільш
чисте вираження нацистське бачення Істерії, нацистська ідеологія.
Натомість досить різко скоротилося релігійне навчання.
Вихованням молоді-поза школою займалися численні молодіжні
організації. Школярів від 4 0 до 15 років охоплювала нацистська ор-
ганізація «Юнгфольк», яка згодом передавала їх «Гітлерюгенду» або
«Союзу німецьких дівчат», де юнаки та дівчата знаходилися до 18
років. З грудня 1936 р. «ҐІтлерюгенд» навіть формально перестав
бути добровільною організацією, членство в ньому стало обов'язко-
вим для всієї МОЛОДІ.
До загальноосвітньої системи з ініціативи Гітлера були додані
ще три тали шкіл для підготовки майбутньої нацистської еліти: Адо-
льфа Гітлера - школи, Наполас і Орденсбурген. Навчання в них три-
вало чотири роки (1-Й рік - расова доктрина, 2-й рік - атлетика, ске-
лелазіння, стрибки з парашутом, 3-Й рік - політичне виховання і вій-
ськова справа, 4-й - заключне політичне і військове навчання, після
чого випускники були готові зайняти посади майбутніх керівників
нацистської партії.
Розгрому були піддані університети, наука. За короткий час було
звільнено і 200 університетських викладачів, професорів, академі-
ків (десята частина викладацького корпусу) через & політичну не-
благонадійність або «неарійське походження». До середини 1937 р.
1 684 найвизначніших учених Німеччини були вигнані фашистами з
наукових установ і університетів за свої погляди або через походжен-
ня. Серед них знаходилися 5 лауреатів Нобелівської премії з фізики
тлготкл йниччніш ле сштві шйкч 4^5
(у тому числі Ейнштейн І Макс Борн)* 3 лауреати Нобелівської пре-
мії з медицини. Залишили свої кафедрі і були змушені емігрувати
сходознавець Пауль Кале, богослов Карл Варт, педагог і психолог
Едуард Шпрангер, був позбавлений професорського звання Істори-
ка Герман Онкен.
Однак певна частина вчених підтримувала нацистський режим
(Мартін Хайдегтер, Ернст КрІк, Адольф Бемлер, Адольф Рейн та
ін.). У результаті «реформ», проведених Гітлером у системі вищої
освіти, німецькі університети в період третього рейху швидко втра-
тили свою колишню блискучу репутацію.
У цілому все внутрішньополітичне життя суспільства, усі його
інститути були покликані ідейно і масово підготувати населення до
розв’язання агресивної війни.
Контрольні питання
І. Окресяіть цілі зовнішньої політики Німеччини та методи її реалізації.
2. Простежте етапи розриву Німеччиною військових статей Версальсь-
кого договору.
3. Дайте аналіз перших військових акцій фашистської Німеччини.
4. Схарактеризуйте печаток переозброєння Німеччини (1933-1935) і реак-
цію на це фкідноєвропейських країн.
5. Визначте основну спрямованість інтересів держав, які стали учасни-
ками «Антикомінтернівського пашу».
6. Перелічіть основоположників геополітики, чиї роботи були сприйня-
ті нацистами.
7. Покажіть сутність расової теорії як частини гітлерівської ідеології.
8. Проаналізуйте стан німецької неуки, освіти І культури в довоєнний
період.
466________________________________________________
РоздІяХХІН
НІМЕЦЬКА АГРЕСІЯ В ЕВРОПІ
АРУЕА СВІТОВА ВІЙНА
ї. аншлюс Австрії
Політика потурання, проваджувана урядами Англії, Франції і
США в середині 30-х рр? XX ст., спричинила можливість фашистсь-
ким державам у Європі здійснити відверті акти агресії. Так, фаши-
стський заколот в Іспанії, який розпочався в липні 1936 р., дозволив
Німеччині відкрито втрутитися у внутрішні справи цієї держави,
зрозуміло, на боці франкістів. Це відбувалося на тлі прийнятого в
серпні 1936 р. рішення 27 європейських держав про невтручання в
іспанські справи. Незважаючи на це, Німеччина тільки протягом
перших років війни спрямувала на допомогу заколотникам 650 літа-
ків, 200 танків, більше 50 тис. чол. військового персоналу. Іспанія
стала по суті іспитовим полігоном для німецької бойової техніки. Ці
події стали своєрідною «пробою пера» для німецького фашизму.
Одночасно з цими подіями йшла форсована підготовка до аншлю-
су (АпзсЬіібз - приєднання) Австрії Німеччиною. Авторство політич-
ного об’єднання, сутність якого зводилася фактично до поглинення
Австрії Німеччиною, належало не фашистам. Свого часу з цим пла-
ном виступали праві соціал-демократи як Німеччини, так і Австрії.
У березні 1931 р. німецький і австрійський уряди виступили з про-
позицією про митний союз. Однак країни-переможниці, які включили
в тексти Версальського і Сен-Жерменського договорів (1919) і Женев-
ські протоколи (жовтень 1922 р.), статті, які забороняли аншлюс, ви-
ступили проти цього. Німеччина відступилася, але не залишила надій
на захоплення Австрії. З приходом до влади Гітлера аншлюс став офі-
ційним курсом зовнішньої політики нацистського уряду, який наполе-
гливо впроваджував у всі державні структури Австрії свою агентуру.
1Л5 000000 ^Н, і.Я.ґ^тґ її
5СН1ГЕІХ
Карга Німеччина 1937 р.
май* 407
468____________________Яаздм ххш____________________
Спроба заколоту 25 липня 1934 р. І захоплення влади, яка закінчила-
ся провалом і загибеллю канцлера Австрії Енгельберта Дольфуса,
змусила Гітлера на певний час відмовитися від застосування грубих
методів впливу. Тим більше що Італія, в особі свого політичного лі-
дера Муссоліні, в той момент виступила на підтримку Дольфуса. За
такої ситуації Німеччина була змушена стази на шлях дипломатич-
ної підготовки до цього акта агресії. У першу чергу, ЇЙ довелося
шукати домовленості з Італією. Одночасно Гітлер, міняючи тактику,
підключив до роботи СД і гестапо, активізував їх діяльність у сере-
довищі австрійських нацистів, прагнув вчинити більш дійовий тиск
на новий австрійський уряд на чолі з канцлером Куртом фон Шуш-
нігом. Останній у липні 1936 р, уклав договір з Німеччиною, відпо-
відно до якого Австрія фактично була зобов’язана слідувати політи-
ці нацистської Німеччини. Крім того, Шушніг активізував призна-
чення на різні адміністративні посади австрійських нацистів,
здійснив амністію декількох тисяч з їх числа.
У 1937 р. дипломатична підготовка до нового акту агресії була
закінчена. У її ході було досягнуто згоди з МуссолІнІ (вересень 1937 р.,
Берлін) про аншлюс Австрії. У свою чергу західні держави почали
розглядати захоплення Австрії не як акт агресії І ревізії Версальсь-
кого договору 1919 р., а як крок по шляху «умиротворення» Європи.
У листопаді 1937 р. англійський міністр Гал і факс у ході переговорів
з Гітлером від імені свого уряду дав згоду на «придбання» Австрії
Німеччиною. В основі цієї позиції Англії лежало прагнення за будь-
яку ціну вирішити англо-німецькі протиріччя. США зайняли вичі-
кувальну позицію.
У такій ситуації 11 лютого 1938 р. австрійський канцлер Шушніг
був викликаний до резиденції Гітлера І йому були пред’явлені відве-
рто провокаційні вимоги, які фактично ставили країну під контроль
Німеччини. Спроба Шушніга, з огляду на громадське невдоволення
капітуляцією перед Німеччиною, врятувати самостійність країни
шляхом проведення ІЗ березня 1938 р. плебісциту, зазнала поразки,
оскільки вже в ніч з 11 на 12 березня німецькі власті відповідно до
плану «Отто» вторгнись в Австрію Й окупували її. 13 березня Гітлер
в’їхав у Відень у супроводі керівника Верховного головнокоманду-
вання збройними силами Німеччини Вільгельма Кейтеля. У той же
день було опубліковано закон «Про возз’єднання Австрії з Німець-
кою імперією», згідно з яким Австрія ставала «однією Із земель Ні-
мецької імперії» і почала називатися «Остмарк».
шмоілка ясная я еяяош.лгут оптом явйам дао
На початку квітня 1938 р. Англія, Франція і США, ліквідувавши
свої дипломатичні місії у Відні, фактично тим самим визнали анш-
люс;
Приєднавши Австрію, Гітлер одержав стратегічний плацдарм для
захоплення Чехословвччини і подальшого наступу в Південно-Схід-
ній Європі і на Балканах. Крім того, нові території наповнили Німе-
ччину джерелами сировини, людськими ресурсами, військовим ви-
робництвом, тому що в результаті аншлюсу територія країни збіль-
шилася на 17 %, населення на 10 % (на 6,7 млн чол.). До складу
вермахту були включені 6 сформованих в Австрії дивізій.
2. мшпшкми упмш
Легкість, з якою Гітлер здійснив у березні 1938 р. аншлюс Авст-
рії, заохотила його на подальші агресивні дії, тепер вже щодо Чехо-
словаччини. Приводом до цього послугувала ситуація, яка склалася
в Судетській області, де переважну більшість населення складали
німці. У цілому напередодні Мюнхенської угоди при населенні в
14 млн чоловік у країні проживало, окрім чехів і словаків, ще
3,3 млн етнічних німців. Судетонімецька партія, від імені німецько-
мовного населення країни громогяасно заявляла про дискримінаційні
заходи по відношенню до них з боку чехословацького уряду. Од-
ночасно з цим у Німеччині була продовжена практика Веймарського
періоду й одержала подальший розвиток позиція правлячих кіл по
стягненню закордонних німців у свої реваншистські плани. Висува-
ючи, таким чином, певні претензії, Німеччина намагалася створити
прецедент для виправдання відкритої агресії проти сусідів.
Уряд Чехословаччини прагнув усіма силами знизити запал не-
вдоволення в Судетській області: було введено представництво для
німців країни в Національних зборах, запроваджені рівні права при
отриманні освіти, місцеве самоврядування тощо, але напруга не спа-
дала. Навпаки, вона весь час підживлювалася з Берліна. Гітлер вирі-
шив скористатися нестабільною ситуацією в Судетській області І в
лютому 1938 р. звернувся до рейхстагу з закликом «звернути увагу
на жахливі умови життя німецьких побратимів у Чехословаччині».
У німецькій пресі розгорнулася відповідна антнчехословацька кам-
панія.
470____________________Яазумххш____________________;______
Прагнучи зняти напругу політичних пристрастей, уряд Чехосло-
ваччини в квітні 1938 р. пішов на деякі поступки Німеччині. Однак
ця тактика не допомогаа. Пронацистська Судетська німецька партія
в особі її лідера Генлейна, одержавши відповідні вказівки з Берліна,
висунула ряд нових вимог, які, власне кажучи, передбачали відмову
Чехословаччини від суверенітету над Судетською областю (24 квіт-
ня). ЗО травня на нараді генералітету в ЮтерборзІ Гітлер заявив про
своє непохитне бажання знищити Чехословаччину в результаті во-
єнних дій у найближчий час.
Що стосується країн західної демократії, то вони розпочали ма-
неври з метою виправдати перед суспільною думкою своїх країн під-
готовлювану угоду з Гітлером І спробу схилити Чехословаччину до
капітуляції. Дипломатичні кроки Радянського Союзу, спрямовані на
недопущення захоплення території Чехословаччини, не одержавши
підтримки з боку західних держав, виявилися безуспішними.
Захід вірив, вірніше, хотів вірити заяві Гітлера від 26 вересня
1938 р. на масовому мітингу в Палаці спорту в Берліні про те, що,
якщо проблема судетських німців буде вирішена, то він не буде вису-
вати подальших територіальних претензій до Європи. Гітлер заявив:
«Це остання територіальна вимога, яку я висуваю перед Європою».
У результаті чотиристоронніх переговорів, на які СРСР та Чехо-
словаччина взагалі не були допущені, Чемберлен та Деладьє прийн-
яли умови Гітлера і спільно натиснули на чехословацький уряд. Текст
угоди, складений 29 вересня, був підписаний наступного дня. Угода
передбачала передання Німеччині в термін з 1 по 10 жовтня 1938 р.
Судетської області Чехословаччини з усіма спорудами і укріплення-
ми, фабриками, заводами, запасами сировини, шляхами сполучення
і засобами зв’язку, задоволення за рахунок .Чехословаччини протя-
гом трьох місяців територіальних домагань Угорщини і Польщі; «га-
рантію» учасниками угоди нових кордонів Чехословаччини проти
неспровокованої агресії (вторгнення до Чехословаччини німецьких
військ у березні 1939 р. виявило абсолютно фальшивий характер
цих «гарантій»).
ЗО вересня чехословацький уряд без згоди Національних зборів
прийняв мюнхенський диктат.
. Угода, підписана в Мюнхені, була одним із найбільш яскравих
проявів політики «умиротворення», яка здійснювалася напередодні
Другої світової війни урядами Великобританії і Франції з метою
домогтися'змови з нацистською Німеччиною за рахунок країн
ямжедмм лтая в євявш. друг* сигом війна 471
Центральної і Південно-Східної Європи, відвернути гітлерівську
агресію від Великобританії І Франції і спрямувати її на Схід, проти
Радянського Союзу. Мюнхенська угода стала важливою віхою в під-
готовці Другої світової ВІЙНИ.
15 березня 1939 р„ порушивши Мюнхенську угоду, німецькі війсь-
ка окупували Чехію і Моравію, оголосивши їх протекторами Німеч-
чини. За три дні до цього гітлерівська агентура в Словаччині прого-
лосила цю область незалежною державою. Акти агресії відбувалися
один за одним. 21 березня 1939 р. гітлерівці зажадали від Польщі
згоди на передання Німеччині містаДанцига. Наступного дня німе-
, цькі війська вступили в Клайпедську (Мемельську) область, яка до
того належала Литві.
Наприкінці березня - на початку квітня 1939 р. під натиском за-
колотників при прямій військовій допомозі Німеччини й Італії впав
республіканський уряд Іспанії. У країні запанувала військово-фаши-
стська диктатура генерала Франка Через декілька днів, 7 квітня, Іта-
лія захопила Албанію.
Ставало очевидним, що запевнення Гітлера, дані ним у 1938 р,,
нічого не варті, що фашистська Німеччшш взяла курс на загарбання
європейських країн незалежно від того, чи було в них німецьке на-
селення, чи ні. Як же за цих обставин складалися німецько-радянсь-
кі відносини? Відповідаючи на це питання, слід пам’ятати таке. Ще
в книзі А. Гітлера «Моя боротьба», написаній ним під час тюремно-
го ув’язнення за організацію в 1923 р. так званого пивного путчу,
були такі положення: «Ми, націонал-соціалісти, свідомо підводимо
риску під зовнішньополітичним курсом довоєнного часу... І якщо
ми сьогодні говоримо про нові землі в Європі, то думаємо, в першу
чергу, тільки про Росію та підвладні їй окраїнні держави».
Ця заява відбиває головний аспект нацистської зовнішньополі-
тичної програми, її спрямованість на територіальні загарбання в ін-
тересах розширення німецького «життєвого простору» за рахунок
Радянського Союзу. Однак націонал-соціалісти насправді ніколи й
не думали про те, щоб відмовлятися від планів завоювання земель
на півдні й на заході Європи, від наміру повернути і збільшити втра-
чені Німеччиною в результаті поразки в Першій світовій ВІЙНІ коло-
ніальні володіння. У тій же книзі, виданій вперше в 1925 р., а також
у так званій «Другій книзі Гітлера», написаній в 1928 р., як І в книзі
одного з нацистських ідеологів А. Розенберга «Майбутній шлях ні-
мецької зовнішньої політики», загарбання радянських земель роз-
472____________________рмщиххт ____________________________
їдядалося як ключовий, але не єдиний шлях до світового панування.
Відповідно до нацистської зовнішньополітичної програми здійснен-
ню задуму про загарбницьку війну проти СРСР повинні були пере-
дувати агресивні акції, спрямовані проти Франції, а у разі потреби -
і проти Англії та держав Малої Антанти І Польщі.
Прийшовши до влади, керівництво нацистської партії почало го-
тувати країну до «загарбання нового життєвого простору на Сході і
Його нещадної германізації».
У той же час уряд Гітлера прагнув не доводити справу до розри-
ву з СРСР, щоб не погіршити своє'зовнішньополітичне становище.
У 1934—1935 рр. Гітлер у довірчих бесідах з керівниками нацист-
ської партії заявляв, що можуть виникнути обставини, коли йому
доведеться піти на такий тактичний хід, як тимчасовий компроміс з
СРСР, який стане «вирішальною грою в його житті». «Але ніхто І
ніколи, - запевняв Гітлер своїх однодумців, - не зможе утримати
мене від рішучого повороту назад і наступу проти Росії після того,
як я досягну своєї мети на Заході». Розгром СРСР, на Його думку,
повинен був «відкрити Німеччині ворота до встановлення світового
панування».
Нацистське керівництво на той час не хотіло військового конфлі-
кту з СРСР. У квітні 1935 р. було підписано нову радянсько-німець-
ку торговельну угоду та угоду про надання Німеччиною кредиту
СРСР розміром 200 млн марок (термін дії до березня 1936 р.) для
закупівлі необхідних йому німецьких промислових товарів. Ці уго-
ди сприяли деякому пожвавленню радянсько-німецької торгівлі, яка
на той час скоротилася в декілька разів порівняно з роком, що пере-
дував приходу Гітлера до влади.
Однак у публічних заявах і в конфіденційних бесідах з диплома-
тами та державними діячами західних держав Гітлер і Його оточен-
ня постійно підкреслювали свою ворожість до СРСР і комуністич-
ного руху, збуджуючи надії країн Заходу на те, що їм удасться уник-
нути військового зіткнення з Німеччиною, спрямувати їі агресію на
Схід. Цими мотивами багато в чому можна пояснити політику Анг-
лії і Франції в передвоєнні роки, яка увійшла в історію під назвою
політики «умиротворення», апогеєм якої стала Мюнхенська угода
29 вересня 1938 р.
Апетити нацистського керівництва простягалися далеко поза межі
Європи. Шлях до встановлення світового панування вони вбачали в
послідовному вирішенні двох основних завдань.Перше- виправи-
нитввькл лтая в санові. агуга итвл війна 47.4
ти реальні і надумані «несправедливості» Версальського договору
по відношенню до німецького народу і відновити довоєнні кордони
Німеччини. При цьому передбачалося анексувати і ті землі та краї-
ни, які до Першої світової війни не входили до складу Німеччини.
Друге - насильно встановити панування Німеччини у всій Європі і
створити європейський «економічний простір». Лише після цього
вони сподівалися приступити до знищення СРСР як одного з основ-
них бар’єрів на шляху до світового панування.
з. шмєцькв-нияяськнй пакт я яз я в-
ПІсля Мюнхенської угоди Радянський Союз потрапив у надзви-
чайно несприятливу зовнішньополітичну ситуацію. Мюнхенська
змова знецінила підписані в 1935 р. радянсько-французький і радян-
сько-чехословацький пакти про взаємодопомогу. Дипломатичні, еко-
номічні та військові заходи радянського керівництва, спрямовані на
припинення нацистської агресії і створення в Європі системи колек-
тивної безпеки, через небажання Англії, а частково і Франції під-
тримати їх не принесли скільки-небудь помітних результатів. Мюн-
хен показав, що Англія і Франція більше схильні до встановлення
співробітництва на міжнародній арені з Німеччиною, ніж з Радянсь-
ким Союзом. У такій складній і суперечливій міжнародній обстано-
вці змінювалися й радянсько-німецькі відносини. З одного боку, на
них впливала традиційна недовіра Сталіна та його оточення до анг-
ло-французької політики, яка у період Мюнхена небезуспішно праг-
нула поставити Радянський Союз у становище міжнародної ізоляції
і звела практично нанівець зусилля радянської дипломатії по ство-
ренню системи колективної безпеки проти фашистських агресорів.
З іншого боку, радянське керівництво, особливо в період ДО травня
1939 р., коли наркомом іноземних справ був М. М. Литвинов, не
втрачало надії на співробітництво із супротивниками миротворців у
Лондоні й Парижі. У літні місяці 1939 р. радянське керівництво вело
переговори з Англією і Францією. У той самий час Німеччина також
проявила підвищену,дипломатичну активність. Перед радянським
керівництвом постало питання: хто з партнерів готовий більшою
мірою гарантувати безпеку Радянського Союзу? З огляду на непо-
слідовність позиції Англії і Франції Сталін і Мол ото в схилялися до
474_____________________Рааяиххш___________________________
думки, що співробітництво з Німеччиною буде для СРСР більш ви-
гідним, якщо вона відмовиться від антирадянеької політики.
Окрім того, Сталіну та його найближчому оточенню було відомо
про існування досить тісного дипломатичного листування, яке вело-
ся між Лондоном і Берліном І зводилося до своєрідного торгу між
цими країнами. Розмінною монетою цих переговорів була Польща.
Однак не було гарантій того, що подібне листування не завершиться
«другим Мюнхеном», який цього разу вирішить подальшу долю Ра-
дянського Союзу.
19-20 серпня 1939 р. шанси дійти до згоди з Англією І Францією
були практично вичерпані І Сталіну належало вирішити, як поста-
витися до пропозицій Німеччини. Укласти договір про ненапад, який
обіцяв певні стратегічні плюси, зрозуміло, ціною значних втрат, які
полягали передусім у підриві міжнародного авторитету СРСР як
миролюбної держави, що стоїть осторонь від поділу територій сусі-
дніх держав, або віддатися на волю долі, зайнявши позицію реєст-
ратора чужих дій? Відхилення пропозицій Берліна щодо розмежу-
вання сфер інтересів і взаємних зобов’язань стосовно ненападу за
ситуації, яка склалася (незалежно від того, чим вона була спричине-
на), погіршило б і без того складне становище СРСР. Це визнається
навіть такими зацікавленими критиками подій 1939 р., як провідні
польські Історики.
Провал англо-франко-радянських переговорів ще раз підкреслив
глибину остракізму, якому піддавався СРСР. У кращому випадку він
був приречений на споглядання того, як вермахт, захопивши Поль-
щу, вийде на рубежі, з яких зможе безпосередньо нависнути над
життєво важливими радянськими центрами. У гіршому випадку Гі-
тлер не став би вичікувати І відразу прибрав би до рук як мінімум
Прибалтику, Фінляндію, Румунію, паралізовуючи тим самим волю
до активної протидії, загрожуючи створити другий фронт на дода-
ток до далекосхідного, де вже велися військові дії. Нарешті, абсо-
лютно не зрозуміло, чому б за такого розкладу віддали перевагу
Англія і Франція. Виступили б як гаранти Польщі чи в черговий раз
скористалися ситуацією, пославшись на наявні домовленості про
ненапад з Німеччиною та зручність політики невтручання.. .
У свою чергу Німеччина, стривожена переговорним процесом між
Англією, Францією і СРСР, розпочала дійові кроки по недопущен-
ню створення антигітлерівського альянсу, вдавшись до різноманіт-
них засобів як економічного, так і дипломатичного характеру.
кишЕпнш лгкая ш пмаї. лтл амиим шйшл 475
Так, 19 серпня було підписано новий радянсько-німецький дого-
вір, пов’язаний з наданням СРСР на вигідних для нього умовах кре-
диту на загальну суму 200 млн марок.
’ Усі події відбувалися на тлі пошуку англійською дипломатією
чергового об’єкта для «умиротворення» Німеччини (навіть шляхом
передання останній Данцига, якщо це задовольнить територіальні
домагання нацистів). Іншими словами, Чемберлен шукав спосіб про-
довжити Мюнхен, а Гітлер майже не сумнівався, що йому поступ-
ляться Польщею. Американський історик Ф. Шуман пізніше напи-
ше, що всі західні країни віддавали перевагу загибелі Польщі, ніж її
захисту Радянським Союзом, і всі сподівалися, що в результаті цьо-
го розпочнеться війна між Німеччиною та СРСР.
Американські дипломати з цього приводу висловлювалися до-
сить виразно. Посол США в Лондоні Дж. Кеннеді ратував за те, щоб
віддати поляків у руки їх долі і тим самим змусити їх вдовольнити
вимоги Гітлера, що дозволить нацистам здійснити свою мету на
Сході. Подібну концепцію відстоював посол США в Берліні X. Ві-
льсон. На його думку, кращим виходом був би напад Німеччини на
СРСР Із негласної згоди західних демократій або навіть з їх цілкови-
того схвалення.
21 серпня 1939 р. відбулася остання зустріч військових делегацій
СРСР, Англії та Франції. Необхідність проведення нових засідань
радянська сторона обумовила одержанням відповідей із Лондона і
Парижа на конкретні питання, які становили предмет московських
переговорів.
За таких обставин увечері 21 серпня 1939 р. радянська сторона
погодилася па приїзд до Москви Ріббентропа, виражаючи готовність
розпочати переговори для заключення пакту про ненапад. Десятьма
днями потому В. М. Мслотов заявить у Верховній Раді СРСР, що,
переконавшись у неможливості досягти домовленості з Англією і
Францією, радянський уряд змушений шукати інших можливостей
задля уникнення війни з Німеччиною.
Згода на приїзд Ріббентропа давалася без належної впевненості
в результаті цієї місії. Сталін не квапився відкидати Інші можливос-
ті. 22 серпня 1939 р. французький посол Є. Наджияр направив
Ж. Бонне телеграму, у якій повідомлялося, що агентство Гавас одер-
жало дозвіл від радянської прес-служби опублікувати інформацію
про те, що договір про ненапад з Німеччиною ніяким чином не може
перервати або сповільнити англо-франко-радянські переговори. Мова
476_____________РвцІлХХШ_________________
Йде про сприяння справі миру: одне спрямовано на зменшення між-
народної напруженості, інше - на підготовку шляхів і засобів для
боротьби з агресією, якщо вона відбудеться.
Тоді ж, 22 серпня 1939 р., Секретаріат Виконкому Комінтерну
прийняв постанову, у якій підкреслювалося евентуальне включен-
ня пакту про ненапад між СРСР і Німеччиною. Не виключалася мо-
жливість і необхідність угоди між Англією, Францією І СРСР для
спільної відсічі агресору, тому що переговори з Німеччиною могли
спонукати уряд Англії і Франції перейти від порожніх розмов до
якнайшвидшого підписання пактузСРСР.
Реакція СРСР на зондажі Й умовляння Беодіна залежала від на-
явності чи відсутності ознак позитивних зрушень у стосунках з кра-
їнами західної демократії. Розпочинаючи офіційні переговори з Ні-
меччиною, радянська сторона все ще не втрачала надії, що розсуд-
ливість як у Лондоні та Парижі, так і у Варшаві візьме гору. Це була
реально наявна альтернатива, якою Сталін, згідно з документами,
дорожив щонайменше до 22 серпня 1939 р.
На переговорах з РІббентропом, які розпочалися ввечері 22 серп-
ня 1939 р., радянські керівники висунули вимоги про відмовляння
Німеччини від планів на зразок «Великої України», про визнання
інтересів СРСР на Балтиці, у Південно-Східній Європі, про відпові-
дний вплив на Японію. Задоволення всіх цих вимог німецькою сто-
роною відкрило шлях до підписання договору. Договір підлягав ра-
тифікації, хоча зобов’язання сторін про ненапад набирали силу не-
гайно. Це становище було дещо двозначним, як, утім, і поведінка
всіх прямих І опосередкованих учасників трагедії, яка тоді розігра-
лася.
У радянсько-німецькому договорі від 23 серпня 1939 р. обидві
сторони взяли на себе зобов’язання утримуватися від агресивних
дій і нападу один на одного; не підтримувати третю країну в разі її
нападу на одну з держав, що підписали цей договір. Будь-які супере-
чки або конфлікти між договірними сторонами, згідно з договором,
повинні вирішуватися виключно мирними шляхами в порядку дру-
жнього обміну думками або через створення комісій для врегулю-
вання конфлікту.
Договір про ненапад з Німеччиною ні в момент його підписання,
ні зараз не може викликати скільки-небудь серйозних правових або
політичних докорів. У переддень світової війни такі договори були
досить поширеною практикою. І коли б тільки договором від 23 сер-
ШМЕЦЬКААГКСШ ЯЄВЯ0Ш.АГУГАСЯтШАШЙИА 477
пня 1939 р. все й обмежувалося, то про нього зараз згадували б лише
як про приклад підступництва з боку нацистського режиму.
Інша справа протокол. Річ у тім, що одночасною договором у ніч
з 23 на 24 серпня І939 р. у Москві було підписано секретний додат-
ковий протокол. Оригіналу протоколу ні в радянських, ні в інших
архівах не виявлено. Але здійсненими в даний час дослідженнями
підтверджена вірогідність тексту збережених копій,
За основу протоколу було взято привезений Ріббентропом про-
ект. Німецькій стороні належало Й авторство формулювань на зра-
зок «у випадку територіально-політичної перебудови областей...»,
які до того моменту не були відомі радянській дипломатичній прак-
тиці. Замість подвійних гарантій недоторканності Литви, Латвії,
Естонії, Фінляндії, запропонованих СРСР, Берлін висловився за про-
ведення ЛІНІЇ, яка назвала північний кордон Литви одночасно кордо-
ном поділу «сфер інтересів». Відмова рейху від претензій на Украї-
ну одержала форму розмежування сфер інтересів Німеччини і СРСР
щодо областей, які входили до складу польської держави. Свої інте-
реси в Південно-Східній Європі радянська сторона позначила під-
твердженням невизнання включення Бессарабії до складу Румунії в
1918 р. Уряд Німеччини зобов’язався вплинути на політику Японії
по відношенню до СРСР навіть без умови відповідного запису у
протоколі.
У секретному додатковому протоколі, доданому до цього дого-
вору, говорилося про розмежування сфер обопільних Інтересів у
Східній Європі. Зокрема, у сфері впливу СРСР виявлялися Естонія,
Латвія, Фінляндія; натомість Литва - у сфері впливу Німеччини.
Кордон сфери впливу Радянського Союзу в Польщі проходив по лі-
нії рік Нарви, Вісли і Сани.
Щодо Польщі демаркаційна лінія, наведена в протоколі, фіксува-
ла зобов’язання Німеччини дотримуватися радянських інтересів за
будь-якого повороту в розвитку ПОДІЙ.
Небажання пов’язувати майбутні стосунки між СРСР і Німеччи-
ною з ходом вирішення кризи навколо Польщі, мабуть, спонукало
Сталіна надати протоколу самодостатній характер і відмовитися від
початкового наміру зробити його складовою частиною пакту про
ненапад.
Не складно назвати, крім того, прецеденти, які надихали Сталіна
під час підписання протоколу І на які в разі необхідності він МІГ по-
слатися. Мюнхен - найвідоміший із них, але далеко не єдиний. Ба-
478_____________Ряяяиххт_________________
г&ГО разів об’єктом міжнародних змов ставав і сам Радянський Союз.
Це установлений факт. Однак і він не скасовує того, що, увійшовши
в змову з нацистською Німеччиною, оформлену у вигяядГ протоколу,
Сталін грубо порушив моральні принципи, які застосовувалися в
зовнішній політиці,та міікнародно-правові зобов’язання, взяті СРСР
перед третіми країнами.
За методом підготовки 1 втіленням у життя протокол також не
витримує ніякої критики, особлива з огляду на діючі тоді в СРСР
правові та політичні ’иорми. Сталін І Молотов не мали на його роз-
робку і підписання повноважень від державних або політичних ін-
станцій. Про існування протоколу не були інформовані ні уряд, ні
Верховна Рада СРСР, ні ЦК ВКП (б). Протокол був вилучений Із
процедури ратифікації. У юридичному сенсі протокол виражав на-
міри фізичних осіб, які Його підписали, і не міг створювати нового
права, особливо для інших держав. Однак можна сказати заздале-
гідь, що договір про ненапад від 23 серпня 1939 р. не наблизив дату
нападу Німеччини на Польщу, встановлену директивою Гітлера' ще
З квітня 1939 р.
Якщо радянсько-німецький договір від 23 серпня 1939 р. у прин-
ципі Прийнятний для міжнародних стандартів, то радянсько-німець-
кий договір про ненапад, про дружбу і кордони між СРСР та Німеч-
чиною від 28 вересня 1939 р., навіть коли б не було секретних про-
токолів до цього договору, не витримує ніякої критики. Цей договір
де-юре визнавав окупацію Польщі гітлерівською Німеччиною, а
Радянський Союз домовлявся з агресором про розділ польської те-
риторії. Звичайно, мова йшла про возз’єднання західних областей
України і Білорусії, але питання про їх повернення, згідно з міжна-
родними нормами, слід було вирішувати із законним польським уря-
дом у Лондоні, а не з агресором.
У радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28
вересня 1939 р. обидві сторони домовлялися про встановлення лінії
кордону по території польської держави Й усунення будь-якого втру-
чання третіх країн у вирішення цього питання. У договорі також була
зафіксована необхідність у державній перебудові підконтрольної
кожній державі території Польщі.
З німецьких документів випливає, що до договору додавалися три
протоколи: один конфіденційний і два секретних. Конфіденційний
протокол стосувався переселення до Німеччини громадян німецько-
го походження, які проживали на території радянської сфери інтере-
НІМЕЦЬКА АГРЕСІЯ В ГШФ1И. АЯУГЛ СИГОМ ВІЙНА 473
сів; перший із двох секретних протоколів уточнював кордони сфер,
що значною частиною збігалися з етнічними; у другому констатува-
лося, що СРСР і Німеччина не допустять на своїй території польсь-
кої агітації, спрямованої проти Іншої сторони.
. Згідно з першим із згаданих секретних протоколів Литва перехо-
дила вже у сферу впливу СРСР замість Люблінського І частини Вар-
шавського воєводств як суто польської етнічної' території, що зали-
шалася підконтрольною Німеччині,
Сталінське керівництво, уклавши договір про дружбу і кордони,
звело нанівець антифашистську пропаганду Міжнародного комуні-
стичного руху, значною мірою підірвало міжнародний авторитет
СРСР фактично союзницькими відносинами з гітлерівською Німеч-
чиною.
Радянсько-німецький договір від 28 вересня 1939 р. став підсум-
ковим документом оформлення тісного співробітництва між двома
диктаторськими режимами.
Однак повернімося до договору про ненапад від 23 серпня 1939 р.
Утилітарна мета, яку переслідував Гітлер цим договором, - розве-
дення Радянського Союзу, Англії та Франції на різні полюси - була
досягнута. Все інше практично не мало вирішального значення.
Початок війни з Польщею без юридичного оформлення договору
про ненапад з СРСР влаштовував Німеччину навіть більше, ніж при
ратифікованому, оскільки підвищував ступінь вразливості радянської
сторони, розширював рейху простір для маневрів.
Спід звернути увагу на ще одну Істотну обставину, яка, як прави-
ло. залишається поза увагою. Постанова про ратифікацію була при-
йнята в Москві ЗІ серпня, а обмін ратифікованими грамотами, після
чого зобов’язання по договору про ненапад стали повноправною
нормою, було здійснено в Берліні тільки 24 вересня 1939 р. І це - не
формальність. СРСР не був готовий до війни. Знаючи реальний стан
справ, радянський диктатор всіляко остерігався непередбачених си-
туацій. Тим часом Німеччину цілком би влаштувало, і на користь
цього є достатньо свідчень, якби СРСР навіть проти своєї волі став
союзником рейху.
Страхуючи життєві інтереси країни, радянське керівництво І піс-
ля підписання договору про ненапад з Німеччиною не знімало з по-
рядку денного можливості співробітництва з Англією і Францією.
Посольство Німеччини в Москві 23 серпня 1939 р. одержало з Бер-
ліна таке орієнтування: в компетентних радянських колах у першій
480____________________яаадідлхні__________________________
половині дня у вівторок (22 серпня 1939 р.) твердили, шо прибуття
' пана Ріббентропа для заключення пакту про ненапад ніяким чином
не є несумісне з продовженням переговорів між англійською, фран-
цузькою і російською військовими делегаціями з метою організації
відсічі агресії. 24 серпня 1939 р. Форін офіс інформував британсь-
кий уряд у Вашингтоні щодо заяви Молотова про те, що через пев-
ний час, наприклад через тиждень, переговори з Францією могли б
бути продовжені.
Наскільки серйозним міг би стати діалог Із західними демократі-
ями, а його підсумок - конкурентоспроможною противагою пакту
про ненапад з Німеччиною? Відповідь повинні були дати перегово-
ри,! лише вони. Однак ні Париж, ні Лондон не відгукнулися на ра-
дянські кроки. Маневри навколо альянсу з СРСР для них закінчили-
ся. Західна демократія зосередилася на умовляннях Гітлера.
У той самий час, як свідчать факти, ситуа цію, яка склалася тоді
для Радянського Союзу, не можна назвати безвихідною;тупиковою і
такою, що неминуче привела б до заключення договору з Гітлером,
Жодна окремо взята капіталістична країна (а про коаліцію взагалі
не могло й бути мови) на той час не могла загнати І не заганяла Ра-
дянський Союз у глухий кут. Його загнало саме недалекоглядне ста-
лінське керівництво. Не тільки в першій половині серпня 1939 р.,
але й у наступні дні, коли радянсько-англо-французькі переговори
не давали негайних результатів, становище Радянського Союзу було
далеко не безвихідним. Сталін ще зберігав певну свободу вибору.
Можливі варіанти вирішення проблеми, як це часто трапляється в
житті, були досить різноманітними.
Укладення пакту про ненапад з СРСР і додаткового секретного
протоколу до нього не означало якогось суттєвого відхилення від
прийнятого нацистами ще в 20-ті роки експансіоністського зовніш-
ньополітичного курсу. Як і колись, загарбання земель «Росії і під-
владних їй окраїнних держав» залишалося центральним пунктом їх
програми. Приступивши до виконання плану знищення Польщі і
вересня 1939 р. І розгорнувши Після досягнення цієї мети підготов-
ку до розгрому Франції й Англії, Гітлер ні на хвилину не залишав
думки про те, що вирішальну перемогу, яка б відкрила Німеччині
шлях до світового панування, слід одержати з Росії.
11 серпня 1939 р. Гітлер у розмові з комісаром Ліги націй у віль-
ному місті Данцнгу заявив: «Усе, що я розпочинаю, спрямоване проти
Росії. Якщо Захід занадто дурний для того, щоб це зрозуміти, я буду
німецька агресія в еврвні, аруеа світова війна од
змушений домовитися з росіянами, розбити Захід, а потім, після його
поразки, усіма моїми силами рушити проти Радянського Союзу».
Підбиваючи підсумки вищевикладеного, можна сказати, що зу-
силля нацистської Німеччини, спрямовані на залучення сталінсько-
го режиму щодо вирішення польського питання у потрібному для
Гітлера руслі, цілком вдалися.
Взявши участь у четвертому розділі Польщі, керівництво СРСР
підірвало свій міжнародний престиж і своїми діями поставило себе
фактично в роль союзника третього рейху.
Укладення радянсько-німецького договору про ненапад від
23 серпня 1939 р. стало суттєвим політичним прорахунком радянсь-
кого керівництва. Радянсько-німецькі угоди, що надійшли вслід за
ним, підписані в обстановці гострої передвоєнної політичної кризи,
послабили економічну блокаду фашистської Німеччини, забезпечи-
ли її тил на Сході і свободу рук на Заході.
Вся порочна зовнішньополітична концепція Сталіна, покладена
в основу радянсько-німецького договору від 23 серпня, переконливо
підтверджувала ту істину, що будь-яка спроба зберегти свою безпе-
ку за рахунок зневажання безпекою інших країн неминуче призведе
до непередбачуваних наслідків. Вирішальну роль у цілому ряді за-
ходів, які на той час визначали принципи зовнішньої політики Ра-
дянського Союзу, відіграли ті деформації, які впливали на загальну
обстановку в країні. Сталін та його найближче оточення грубо зне-
важали загальноприйняті принципи моралі, як і, крім того, міжна-
родне право. Як наслідок, було втрачено багато важливих досягнень
у зовнішньополітичній сфері, яких Радянський Союз домігся протя-
гом 20-30-х рр.
Радянсько-німецький договір чорною плямою ліг на радянську
зовнішню політику, підірвав довіру, до неї. Звичайним явищем того
часу стала непередбачуваність багатьох радянських зовнішньополі-
тичних акцій, які за рубежем необгрунтовано асоціювалися з агре-
сивністю І ворожістю. Кожен зовнішньополітичний крок радянсь-
кого керівництва, здійснюваний після укладення радянсько-німець-
кого договору і під його безпосереднім впливом, як правило,
призводив до подальшої самоізоляції СРСР.
Як відомо, у розвиток головних ідей договору від 23 серпня між
Радянським Союзом і Німеччиною було укладено декілька угод еко-
номічного і торговельно-кредитного характеру. Перша кредитно-то-
рговельна угода була укладена ще 19 серпня 1939 р. Вона передба-
482 _____________________РвздМ XXIII __________________________
чала розміщення радянських замовлень у Німеччині протягом двох
років за рахунок кредиту на суму 200 млн мар ок і поставку радянсь-
ких товарів на суму 180 млн марок. У жовтні 1939 р. між обома кра-
їнами розпочалися нові переговори, які вже 11 лютого 1940 р. завер-
шилися підписанням господарської угоди. Нарешті, 10 січня 1941 р.
була укладена розширена господарська угода* Вона повинна була
регулювати товарообіг між обома країнами до 1 серпня 1942 р., а
сума передбачених нею взаємний постачань суттєво перевищувала
рамки попередніх угод. Структура постачань залишалася колишньою:
СРСР експортував промислову сировину, нафтові продукти І проду-
кти харчування, особливо зернові; Німеччина постачала Радянському
Союзу промислове устаткування.
Економічні й торговельні відносини між обома країнами мали
суттєве значення для Радянського Союзу. Однак набагато більшу
вигоду від них отримала Німеччина.
Зрозуміло, що»укладаючи договір, на виграш розраховували оби-
дві сторони. Радянське керівництво хотіло відсунути загрозу війни
далі від своїх кордонів і одночасно скористатися зіткненням у смер-
тельній сутичці Німеччини з її західними суперниками. Подальше
знесилення їх обох створило б у Європі сприятливі. умови для вини-
кнення революційної ситуації. Німеччина також мала свої задуми на
подібний договір, тому саме вона проявила ініціативу.
Як стверджується, Радянський Союз насправді виграв півтора
року часу, хоча через командно^адмініртрагнізні методи управління
в економіці, які того часу,застосовувалися в країні, і складну обста-
новіф терору І страху цей виграш було використано зовсім не ефек-
тивно. Проте СРСР все ж удалося довести чисельність власних
Збройних сил до 5 млн чол., сформувати 125 нових дивізій, здійсни-
ти часткову реорганізацію армії. Однак до початку гітлерівської аг-
ресії в 1941 р. багато Інших запланованих заходів не тільки з суто
об'єктивних, але переважно із суб’єктивних причин не були завер-
шені. Було розширено військове виробництва, посилено, щоправда,
надзвичайно жорсткими командними методами трудову дисциплі-
ну, поліпшено професійну підготовку робітничого класу, запущено
у виробництво декілька нових типів озброєння і бойової техніки.
Певне значення мали і німецькі постачання машин, верстатів, уста-
ткування та деяких видів бойової техніки. Відсунуті на 250-300 км,
західні кордони дозволили дещо поліпшити стратегічне становище
країни, хоча ця теза деякими дослідниками небезпідставно дискуту-
Я1МГ<ММ Л ГДЕ€« В ЕВЖШ-АРУІЖ СВГГОДЛ В/ЙПД 4АА
єгься. Відведений час певного мірою було використано І для вдоско-
налення бойової підготовки та покращання структури військ, для
підготовки офіцерських кадрів, які зазнали значних втрат під час
масових репресій у попередні роки, хоча ці репресії продовжували-
ся до самого початку Великої Вітчизняної війни. Усе це не викликає
сумнівів і достатньо висвітлено в радянській історичній літературі.
Що ж виграла гітлерівська Німеччина? Як підтвердили наступні
події, вона повністю використала сприятливі можливості, відкриті
ЇЙ договором; на руку був і нейтралітет Радянського Союзу Розпо-
чавши агресію проти західних країв, Гітлер був спокійним за свій
тил на Сході»
Зухвалість територіальних загарбань зростала, а спіраль насиль-
ства розкручувалася у& ш видше.
4. ДЯУІЛ СВЛША ШЛИА
З нападом 1 вересня 1939 р. фашистської Німеччини на Польщу
розпочалася Друга світова війна, оскільки вже 3 вересня війну Ні-
меччині оголосили Англія І Франція. Людство вступило в черговий
трагічний етап своєї історії.
Варшава після ияльотіа німецької авіації
484___________________Ршавиххш___________________________
«Дивна війна», яку вели Англія та Франція, розгром Польщі були
початковими етапами молоха Другої світової війни. Гітлер і Його
оточення втратили відчуття реальності, почуття міри.
У ситуації, яка склалася після окупації Польщі, гітлерівцям бу-
ло важливо заспокоїти світову громадську думку і приглушити
пильність народів Європи. Це спробував зробити Ріббентроп у
СВОЇЙ промові, проголошеній 24 жовтня 1939 р. у Данцигу: «Про-
цес консолідації Німецького рейху в Європі закінчено. Несправе-
дливість Версаля усунута... Кордони рейху зараз на півночі, схо-
ді, півдні і заході остаточні. На даний момент, як заявив фюрер у
своїй останній промові в рейхстазі, Німеччина не має ніяких ви-
мог до Франції й Англії, за винятком повернення колишніх німе-
цьких колоній... Безглуздість Версаля усунута, І в Європі встано-
влені стійкі ВІДНОСИНИ».
Однак Гітлер продовжив розпалювати пожежу війни. У квітні
1940 р, німецькі війська вторгнись у Данію І стрімко окупували ЇЇ,
значно поліпшивши своє стратегічне становище для подальшого рі-
шучого кидка далі на північ, у Норвегію. Ворожий солдат вступив
на норвезьку землю.
10 травня 1940 р. німецькі війська розпочали наступ на Західно-
му фронті.
Окупувавши Люксембург, Нідерланди і Південно-Східну Бельгію,
13 травня німецькі війська захопили плацдарм на французькому за-
хідному березі ріки Маас. Було прорвано фронт поблизу Седана.
14 червня 1940 р. війська Німеччини практично без бою вступи-
ли в Париж.
Голландська армія капітулювала через три дні, бельгійська - че-
рез три тижні, французька - через шість тижнів. Наступ через тери-
торію Бельгії було здійснено блискавично і майже без. втрат.
Однак зробити стрибок через Ла-Манш Гітлер не наважився. Іс-
нує багато версій, які певною мірою намагаються пояснити причи-
ни коливань фюрера щодо цього питання; від високої оцінки боєзда-
тності англійців, їх належності до німецької раси до особливого по-
чуття поваги, яке нібито мав Гітлер до Уїнстона Черчілля. Однак
факт залишається фактом - Англія продовжувала чинити опір. На-
весні 1941 р. фашистські війська вторгнись у Югославію, а потім і в
Грецію.
До червня 1941 р. вермахт окупував або підпорядкував своєму
впливу 11 країн, тобто практично всю континентальну Європу поза
янипмкл лгкая в аижш. лтл ангш вгЛмл 435
межами СРСР, на території якої проживало 283 млн чол. Це означа-
ло, що розрив між Німеччиною і СРСР у такому важливому страте-
гічному факторі, як чисельність населення, змінився на користь Ні-
меччини. Крім того, завдяки цим територіальним загарбанням Ні-
меччина значно обмежила негативні наслідки економічної блокади
з боку Франції (до червня 1940 р.) і Великобританії і, використовую-
чи постачання стратегічної сировини з Радянського Союзу, змогла
повного мірою розгорнути свій військово-промисловий потенціал.
Як справедливо зазначають сучасні німецькі історики, радянські
постачання зерна, нафти, кольорових металів і бавовни були кошто-
вним внеском до військового потенціалу Німеччини. Та Й сам Гіт-
лер говорив німецьким генералам 22 серпня 1939 р., що «Схід нам
надсилає все, чого ми потребуємо». З вересня 1939 р. до середини
1941 р. за рахунок пограбування окупованих країн Німеччина різ-
ко збільшила свої запаси сировини і матеріалів: вугілля - у 2 рази,
залізної руди - у 7,7 раза, мідної руди у 3,2 раза, зернових куль-
тур - у 4 рази, поголів’я великої рогатої худоби - у 3,7 раза, а наф-
ти - у 20 разів. Це означало, що на червень 1941 р. за економічною
могутністю Німеччина перевершувала Радянський Союз у декіль-
ка разів.
Німеччина зуміла істотно збільшити свої збройні сили, докорін-
но реорганізувати й оснастити їх достатньою кількістю бойової тех-
ніки Й новітнього озброєння. Загальна чисельність солдатів і офіце-
рів, яка складала 3 750 тис. у 1940 р., на червень 1941 р. була доведе-
на до 7 234 тис., а кількість дивізій із 103 була збільшена до 214, у
тому числі (і це важливо підкреслити) танкових з 6 до 21 і мотори-
зованих з 8 до 14. Була значно збільшена кількість танків - з 3 200
до 5 640 і літаків з 4 405 до 10 тис. У ході військових кампаній 1939-
1941 рр. гітлерівський вермахт набув значного бойового досвіду. Були
перевірені й уточнені військово-теоретичні концепції, випробувані
нові зразки зброї і бойової техніки, принципи організації і бойового
використання різних видів збройних сил І родів військ. У цей період
вермахт вів бойові дії в різноманітних географічних і кліматичних
умовах.
Підготовча фаза до нападу на Радянський Союз завершувалася.
Фашистська Німеччина та її союзники зосередили проти Радянсь-
кого Союзу значні контингенти військ: 190 дивізій (утому числі 19
танкових і 14 моторизованих), велику кількість бойової техніки. Це
угруповання нараховувало 5,5 млн чол., близько 4 300 танків І штур-
486________________ рцуідхжш________________________________
мових знарядь» 47,2 тис. гармат І мінометів, 4 980 бойових літаків і
понад 190 бойових кораблів.
22 червня 1941 р, гітлерівські війська та їх союзники вторглися
на територію Радянського Союзу. Розпочалася Велика Вітчизняна
війна радянського народу.
Розгортаючи цю кампанію» Гітлер не підозрював, яке могутнє
патріотичне піднесення серед радянських людей викличе розпочата
агресія. Війна сприяла зміцненню сгалІнськсї системи» а Радянсь-
кий Союз став державою, на яку з надією дивилися народи понево-
леної Європи.
У перший період гітлерівської агресії для СРСР склалася вкрай
тяжка обстановка/Буквально чере& чотири * місяці після початку вій-
ни вермахт знаходився поблизу воріт Москви; Торкаючись причин
поразок радянських військ протягом цього періоду, слід врахувати
такі чинники: 1. Фактор раптовості (директива про приведення військ
у бойову готовність, направлена до військ у ніч на 22 червня 1941 р.,
запізнювалася. Військовий удар, нанесений по вузлах зв’язку і ко-
мунікаціях, унеможливив її своєчасне одержання); 2. Наявність у
вищих ешелонах військової влади учасників громадянської війни
призводила до використання в ході воєнних дій застарілих схем,
абсолютно не.ефективних в умовах 1941 р.; 3. Наслідки репресій
30-х рр., у ході яких були знищені кращі офіцерські кадри вищої,
середньої ї нижчої ланок; 4. Ліквідація старих (радянсько-польсь-
кий кордон 1939 р.) і відсутність, нових готсвйх до використання
оборонних споруд на західному кордоні; 5. Радянська військова до-
ктрина, яка базувалася на положенні про те, що майбутня війна буде
вестися на чулсій території; 6. Уповільнений процес переозброєння
Червоної армії; 7’> Прорахунки військового командування стосовно
визначення напряму головного удару фашистських військ; 8/Псйхо-
логічна дезорієнтація радянського суспільства договорами 1939 р. з
Німеччиною; 9. Тактичні й стратегічні прорахунки Сталіна. Ці та
Інші причини багато В чому пояснюють ситуацію першого періоду
воєнних дій на Східному фронті.
Долаючи впертий опір радянських військ, вермахт рухався на
Схід. Німецьке командування було переконане, що до зими 1941-
1942 рр. повна перемога буде забезпечена. НасіупнІ події Другої сві-
товоївійни показали, що плани німецького фашизму у своїй основі
були авантюрними. Розробляючи Їх, гітлерівська верхівка переоціни-
ла свої сили та.можливості, як недооцінила їх у своїх супротивників.
НІМЕЦЬКА АГРЕСІЯ ВЄ8КЯІ. ЛРУГА атвл ВІЙНА 4Я7
І якщо протягом першого періоду, війни -гітлерівським військам
удалося досягти деяких тактичних успіхів І захопити значну части-
ну території країни, то вже, наступні тижні після вторгнення показа-
ли німецьким солдатам і офіцерам, що війна проти Радянського Со-
юзу вимагатиме від них значних жертв І тривалого часу. Поставлене
перед військами вермахту завдання «блискавичного» розгрому ра-
дянських військ виявилося невиконаним. Дуже скоро гітлерівські
війська повною мірою відчули силу ударів Радянської армії, які зне-
силювали і знекровлювали фашистську армію
Радянсько-німецький фронт прикував до себе увагу всіх антифа-
шистських сил, які, незважаючи на свою політичну орієнтацію, ви-
ступили на підтримку боротьби народів СРСР проти фашизму.
Реакція Англії на напад на СРСР була швидкою. Увечері 22 черв-
ня 1941 р. Черчілль, виступаючи по Бі-бі-сі, сказав таке: «Чи можуть
бути сумніви щодо того, якою буде наша політика? У нас тільки одне
завдання і одна-єдина кінцева мета. Ми сповнені рішучості покін-
чити з Гітпером і всіма наслідками нацистського режиму...Отже, ми
надамо будь-яку можливу допомогу Росії і російському народу».
Англійський уряд заянив про свою підтримку СРСР вже 22 червня.
23 червня таку ж заяву зробив уряд США. Англійці та американці
навіть ще не усвідомлювали, що придбали союзника, який виграє
для них війну проти Німеччини/Вже 12 липня 1941 р. між Велико-
британією та СРСР була підписана угода про спільні дїїу війні про-
ти фашистської Німеччини.
18 липня 1941 р. і ЗО липня 1941 р. були укладені угоди між СРСР
та емігрантськими урядами Чехословаччини.і Польщі відповідно про
спільні дії І взаємодопомогу цих країн у війні проти гітлерівської
Німеччини.
26 вересня 1941 р. Радянський уряд заявив про готовність уста-
новити зв’язок з «Вільною Францією», очолюваною генералом де
Голлем.
29 вересня 1941 р. відбулася Московська конференція представ-
ників СРСР, Англії і США, яка розробила програму англо-амери-
каяських поставок озброєння і стратегічних матеріалів для СРСР
терміном до ЗО черви» 1942 р: Радянський уряд зі свого боку зобо-
в’язався постачати США та Англії сировину для виробництва озбро-
єнь.
Однак ленд-ліз було розповсюджено на СРСР тільки в листопаді,
(ЮЛи стало зрозуміло, що він вистоїть.
468_______________Разщижхші___________________
З самого початку війни бої на радянсько'німецькому фронті на-
були запеклого характеру. Тільки протягом перших двох місяців
боїв армії вермахту зазнали втрат, які в декілька разів перевищува-
ли всі їхні втрати за два роки війни в Західній Європі. За п'ять
місяців з моменту вступу німецьких військ на територію СРСР не
було здійснено жодного з трьох великих стратегічних завдань, по-
ставлених німецько-фашистським командуванням; опанувати Ле-
нінград, прокласти шлях на Москву, знищити радянські війська на
Правобережній Україні, хоча в той самий час оточення радянських
військ під Києвом і успіхи гітлерівців у Криму та на Донбасі були
вражаючими.
Проте Радянська армія змогла підготувати сили для контрудару
по супротивнику під Москвою і 5 грудня 1941 р. перейшла в контр-
наступ. Результатом воєнних операцій стала директива №39 від 8
грудня 1941 р. про перехід німецьких збройних сил до оборони на
всьому радянсько-німецькому фронті.
Тим часом Німеччина, виконуючи свої союзні зобов’язання перед
Японією, виявилася втягненою у війну з СЩА (11 грудня 1941 р.).
Перемога радянських військ під Москвою мала величезне війсь-
кове і політичне значення - було розвіяно міф про непереможність
фашистської армії.
Поступово зміцнювався союз антифашистських сил. 1 січня
1942 р. у Вашингтоні представники-чотирьох великих держав (США,
СРСР, Великобританії і Китаю) І 22 Інші держави підписали Декла-
рацію Об’єднаних Націй, яка проголошувала необхідність повної
перемоги над фашистськими агресорами в ім’я захисту життя, сво-
боди і незалежності народів.
Важливими віхами на шляху зміцнення антигітлерівської коалі-
ції були радянсько-англійський договір про «Союз у війні проти гіт-
лерівської Німеччини та її спільників у Європі І про співробітницт-
во після війни» (26 травня 1942 р.) і радянсько-американська угода
«Про принципи, застосовувані щодо взаємної допомоги у веденні
війни проти агресії» (11 червня 1942 р.). Антигітлерівська коаліція
зміцнювалася не тільки військово-економічними і дипломатичними
договорами, постачаннями, але І глибокою симпатією народів кра-
їн, які боролися з фашизмом.
Тим часом Німеччина вела бойові дії і на північноафрикансько-
му театрі воєнних дій, де особливо помітну роль відіграв Роммель.
Хоча події осені і зими 1941 - 1942 рр. тут були малоефективними.
ммицмиї дгяксм » гоямм. аяуіж сигом «<м 489
Травневий 1942 р. наступ вермахту, який на середину червня при-
звів до втрати англійцями бойової ініціативи і відступу, взяття нім-
цями Торбрука і полонення німцями 35 тис. англійців, серпневий
розгром англійського десанту і поразка 6-ї армії - були віхами опе-
рацій німецько-італійських бойових дій у Північній Африці. Проте
англо-американське керівництво, перегрупувавши сили, зміцнивши
свої позиції в цьому регіоні, з осені 1942 р. розпочало наступ. Битва
в Ель-Аламейні послугувала початком вигнання військ супротивни-
ка з африканського континенту. Позиційні бої зими Й осені 1943 р. у
Тунісі завершилися капітуляцією військ країн «осі» І полоненням
130 тис. чол; Узбережжя Північної Африки було звільнене, хоч Пів-
нічна Африка - театр’воєнних дій невеликого масштабу.
Долю Німеччини,-результат війни визначали події на Східному
фронті. Успіхи вермахту весни і літа 1942 р. на Харківському напря-
мку, у районі Севастополя і на Керченському півострові робили по-
дії цього періоду вкрай важливими. Це була зоряна година Гітлера.
Відродилася впевненість німецької армії. Але за це довелося запла-
тити дорогу ціну.
Гітлер розраховував остаточно знищити військову й-економічну
могутність СРСВ Головною метою на південному сході повинен був
стати Сталінград, загарбання якого відрізало б Центральну Росію
від кавказької нафти. У випадку успіху в подальшому можливим був
обхід із флангів і оточення Москви або удар у південному напрямку
і захоплення нафти Кавказу. Наступ німецьких армій, який розпоча-
вся 28 червня 1942 р., був досить успішним і створював враження,
що весь південь країни широко розкрився перед ними. 23 серпня
німецькі війська досягли Волги. Штурмувати Сталінград сенсу не
було. Взяття міста німцям нічого не давало. Вони продовжували бо-
ротьбу за нього заради свого престижу. Гітлера заполонила перспек-
тива захопити місто, яке носило ім’я Сталіна. Говорячи про бої в
районі Севастополя, Геббельс оголосив, що йде «найбільша війна
на виснаження, яку будь-коли бачив світ». Але виснаження в першу
чергу загрожувало німцям. Радянська армія утримувала Сталінград
як принаду, яка призведе німців до загибелі, боролися за кожен бу-
динок. За період з липня по листопад вермахт втратив до 700 тис.
чол., понад І 000танків, 2 000 гармат і мінометів, понад 1 400 літа-
ків. У той самий час за Доном створювалося могутнє військове угру-
повання радянських військ. 19 листопада 1942 р. шість радянських
армій прорвали румунські і німецькі рубежі на північ і на південь
400 Розділ ххін
від Сталінграда. 23 листопада поблизу-Калача вони зустрілися. Пау-
люс, Його 6-та армія і частина сил 4-ї танкової німецької армії були
відрізані В оточенні виявилися .22 дивізії І 16 окремих частин зага-
льноючисельністю 330 тис; чол.
Пред’явлений 8 січня. .1943 р. радянським командуванням коман-
дуванню 6-ї армїї вермахту ультиматум про капітуляцію гітлерівсь-
ким керівництвом був відхилений. Розпочалася ліквідація оточених
частин, яка завершилася 2 лютого 1943 р,
Сталінградська битва, усупереч твердженням ряду західних до-
слідників, була однією з вирішальних битв Другої світової війни,
оскільки вона створила умови для подальщого.насгупу на південно-
західному напрямку, сприяла успіху радянських військ на Кавказі,
під Ленінградом, була захоплена стратегічна ініціатива, яку радян-
ські війська не упускали до остаточного розгрому фашистської Ні-
меччини^ Отже, політико-стратегічне значення подій під Сталінгра-
дом було величезним. Оскільки розгром італійських І румунських
армій прискорив внутрішньополітичну кризу в цих країнах, активі-
зував рух. Опору на окупованих територіях європейських держав.
Сталінградська битва та ЇЇ результати,з одного боку, змусили керів-
ництво Японії і Туреччини відмовитися від початку воєнних опера-
цій проти СРСР, з іншого боку - переконали керівництво Англії і
США в тому що СРСР навіть без відкриття другого фронту спромож-
ний вести успішні воєнні дії проти фашистської Німеччини. Сам Гіт-
лер у бесіді з Йодлем заявив, що «бог війни перейшов на інший бік».
Події та невдачі на Східному фронті в 1941*му, 1942-му і на поча-
тку 1943-го рр. деякі західні дослідники.безпосередньо пов’язують
з природно-кліматичними умовами на території СРСР, неодноразо-
во стверджуючи, що «товариш Мороз зупиняв;німецькі війська».
Практичним спростуванням цієї концепції стали воєнні операції під
Курськом (5 липня - 23 серпня 1943 р*), весняні бої 1944 р. за Право-
бережну Україну, Крим, операція по звільненню Білорусії «Баграгі-
он» (червень “ липень 1944 р*).
Окрім боїв на Східному фронті, військам вермахту доводилося
вести оборонні бої в Італії, 3 червня 1944 р розпочалася битва за
Францію/Другий фронт у Європі; був нарешті відкритий. Війська
союзників висадилися на узбережжі Нормандії. Успіхи країн антигі-
тлерівської коаліції супроводжувалися активізацією французького
руху Опору, партизанського руху в Італії, Югославії, Греції і на те-
риторії Інших окупованих країн*
ШМЕНЬКА АГРЕСІЯ В СВРОШ- ДЯТЛІ СТігам ВІЙНА 491
Яким же була становище в самій Німеччині? Опір фашизму усе-
редині країни, який 'мав місце в перший період після приходу до
влади, призвів до арештів, страт; тюремних ув’язнень і концтаборів -
репресій, жертвами яких стали німецькі комуністи, соціал-демокра-
ти, представники демократичної інтелігенції, духівництва, профспі-
лок, християнські демократи. Форми боротьби були різними: від
пасивної ворожості щодо нацизму й еміграції з країни до спроб ор-
ганізації страйків, видання нелегальної літератури, створення
підпільних організацій. Однак з початку економічного Пожвавлення
у другій половині 30-х рр., спаду безробіття, посилення ідеологічної
обробки населення країни і підвищення ефективності репресивних
органів влади опір гітлеризму чинила все менша кількість німець-
ких громадян.
Початок Другої світової війни супроводжувався блискавичними
успіхами гітлерівських військ у Польщі, Франції, окупацією цілого
ряду європейських країн, порівняно незначними втратами в живій
силі. Усе це викликало радісне пожвавлення в самій Німеччині, Крім
того, до країни широким потоком потекли промислова сировина,
товари І продовольство Із захоплених країн. їх сумарна вартість удвічі
перевищила річний національний прибуток Німеччини в 1941 р.
Однак початок війни з СРСР і активізація сил антигітлерівської
коаліції привели до значних змін. Став більш жорстким режим ви-
робництва. 14 квітня 1942 р. гітлерівці провели через Імперський
суд у трудових Справах постанову, відповідно до якої німецьким під-
приємцям надавалося право накладати на робітників грошові штра-
фи. Незважаючи на широке використання праці іноземних робітни-
ків І військовополонених, пограбування окупованих територій, їх-
ніх матеріальних цінностей, почав знижуватися життєвий рівень
населення Німеччини. У квітні 1942 р. норма хліба для/більшості
дорослих жителів по всій Німеччині знизиласр до 285 г на день,
Сгали частішими перебої у постачанні м’яса І жирів, що видавалися
по картках. Погіршення матеріального становища населення і труд-
нощі війни проти СРСР змусили «протверезіти» багатьох німців.
Сталінградська катастрофа і подальший успішний наступ Радян-
ської армії знизили моральний дух населення Німеччини і погірши-
ли її господарське і військово-політичне становище. В гітлерівській
армії.з’явилися окремі ознаки моральної нестійкості.
Свідченням кризи усередині гітлерівської верхівки було чергове
вилучення з керівник посад групи визначних генералів німецького
402____________________Ршщиххт____________________________
вермахту - генерал-фельдмаршала фон Бека, генерал-фельдмарша-
ла фон Віцлебена, генерал-фельдмаршала Ріттера фон Леєбе, гене-
рал-полковника Геппнера, генералів Штрауса, Гудеріана, Рейнгард-
та та ін.
Своєрідним показником невдоволення гітлерівським режимом
серед населення стало збільшення КІЛЬКОСТІ винесених смертних
вироків за «невіру в перемогу Німеччини», за слухання радіо, за ви-
слови, спрямовані проти заходів влади тощо. Прагнучи запобігти
зростанню опозиційних настроїв, Гітлер 2! червня 1943 р. видав
наказ про введення «Надзвичайного воєнно-польового суду», якому
було доручено «розгляд політичних злочинів, спрямованих на під-
рив довіри» до гітлерівської партії І військового керівництва.
Поразки під СталІнградом і Курськом змусили гітлерівський ре-
жим перейти до нової, «надтотальної» мобілізації, подальшої конце-
нтрації влади в руках партійно-поліцейського апарату, посилення
масового терору.
Під мобілізацію, поряд із чоловіками від 16 до 65 років, потрап-
ляли й жінки від 17 до 45 років. Жінок, старих і фізично слабких
людей направляли на різні оборонні роботи.
Крім переліченого, слід пам’ятати, що до німецьких родин все
частіше надходили похоронки. Більше того, після провалу операції
«Морський лев», мета якої була змусити англійців здатися, війна між
двома державами звелася до бомбардувань і блокади. Бомбові удари
по цілях на території Англії спричинили відповідні заходи англій-
ців. 1 якщо бомбардування 1940-1941 рр. порівняно, мало торкалися
мирного населення, то з 1942 р. кампанія бомбардувань буквально
потрясала уяву людей. Згодом частково зруйновані міста Європи -
Лондон і Ковентрі, Берлін, Гамбург і Дрезден - стали символами
Другої світової війни. За відсутності широкомасштабних боїв на суші
бомбардування, здійснювані англійцями, давали можливість проде-
монструвати, що війна ними ведеться, причому в наступальній фор-
мі. Мало хто обговорював питання про моральну сторону стратегії,
спрямованої проти цивільного населення. Так, лише протягом трав-
ня 1942 р. англійці здійснили близько тисячі бомбардувальних на-
льотів на Кельн. Це були переважно нічні бомбардування Німеччи-
ни. Американці ж бомбардували і вдень, використовуючи свої «лі-
таючі фортеці». Нальоти на Рур відбувалися з березня по червень,
на Гамбург - з червня по листопад, на Берлін - з листопада 1943 по
березень 1944 р. Лише на Берлін було скинуто 50 тис. бомб. Німець-
німецька агресія я «мми. лтл свшгял війна 493
кі міста були зруйновані. Було вбито багато тисяч мирних німців,
десятки тисяч з них стали бездомними. Війна і бомбардування спри-
чинили погіршення життєвого рівня німців, але їх бойовий дух за-
лишався стійким. Навпаки, безладні бомбардування віддали німців
у руки Геббельса з його пропагандою тотальної війни. У лютому
1945 р. союзники відновили бомбардування. їх головною метою став
Дрезден - місто, яке раніше не піддавалося нападам авіації. Протя-
гом 13-14 лютого його бомбардували відразу понад тисячу літаків.
Німці стверджували, що кількість вбитих досягла 250 тис. чол.
20 років потому міське. влада встановила, що точна цифра загиблих -
25 тис. чол. Але хіба и ього мало з огляду на те, що це було переваж-
но цивільне населення?! Недаремно цивільні керівники, починаючи
з Черчілля, поспішно відреклися від своєї відповідальності за наліт
на Дрезден, хоча насправді вони Його схвалювали.
В обстановці військових невдач Німеччини 1944 р., які поглиби-
ли кризу режиму та посилення терору, 20 липня 1944 р, було вчине-
но замах на Гітлера. У змові взяли участь вищі офіцери вермахту
генерал-полковник Ліадвіг Бек, генерал-майор фон Тресков, гене-
рал-полковники "Бріх Хепнер, ФрідрІх Ольбріхт, Карл Генріх фон
Штюльпяагель, генерал-майор Хане Остер, фельдмаршал Брвін фон
Ві плебсн, а також декілька молодих офіцерів, переконаних, що тре-
тій рейх - це ганьба І катастрофа для Німеччини. Серед них були
полковник Клаус Шеьк, граф фон Штауффенберг, генерал ФрідрІх
Фромм та ін.
Крім військових, до змови примкнули дипломати (Крістіан Аль-
брехт Ульріх фон Хассель, Хане Бернд Гізевіус, Адам фон Тротт
цу Зольц), державні чиновники (Карл ФрідрІх Герделер,.Юліус
Лебер, Йоханнес Політц), священнослужителі (Дітріх Бонхеффер,
Альфред Дель). Кількість учасників змови, які були причетні або
знали про неї, біула досить значною і не обмежувалася лише наве-
деними іменами.
Замах виявився неіщалим, а розправа над змовниками блиска-
вичною й страшною, Як наслідок змови було страчено 5 тис. чол., у
тому числі 56 генералів, І фельдмаршал. 4 фельдмаршали покінчи-
ли життя самогубством, не чекаючи арешту. Бомба, яка вибухнула
20 липня, не вплинула на хід війни, а можливо, навіть посилила рі-
шучість Гітлера продовжувати війну. Змова стала ще одним по-
штовхом до проведення жорстоких репресій. Розпочалося масове
знищення всіх супротивників режиму, які перебували в ув’язненні.
494_____________________Ряявиххш __________________________
Окремі організації Опору нацистському режиму, значна кількість
учасників яких загинула у в'язницях і концтаборах (група Уріха -
ліквідована в 1942 р., організація Антона Зефкова- знищена в черв-
ні 1944 р.; група Г. Шумана, «Червона капела», очолювана онуком
адмірала фон Тірпіца Гаррб Шульцем-Бойзеном і Арвідом Харна-
ком, молодіжна група Баума, Ганса і'Софії Шолль, група ВІльгепьма
Кнбхеля та Ін.), за розмахом своєї діяльності і кількістю не можуть
бути зіставлені за масштабом з причетними до змови в липні 1944 р.
У той самий час, відзначаючії значимість змови військових 1944 р.,
слід пам’ятати, що за період з 1940 по 1944 р. кількість німецьких
в'язнів - борців проти фашизму, які перебували у в’язницях і кон-
центраційних таборах, збільшилася з 85 тис. до 803 тис. чол.
ЦІ дані свідчать про терор,.який застосовувався фашистами про-
ти свого народу. Цілком природно, що проти народів окупованих
країн гітлерівська Німеччина вела тотальну винищувальну війну..
Справжній образ фашизму найбільш яскраво відбивається в сис-
темі численних таборів, що стали братською могилою для мільйо-
нів в'язиів-антифашистів як із самої Німеччини, так і з багатьох кра-
їн світу. Ці табори стали головним інструментом геноциду гітлерів-
ців. Складно уявити карту гітлерівської Німеччини й окупованої нею
Європи без тисяч таборів різного призначення. Гітлерівці створили
55 концтаборів та інших місць масового знищення в'язнів, 1 082 їх
філії, 7 205 трудових таборів, 2 071 в'язницю, 506 гетто й інші місця
ув'язнення. Разом з таборами для військовополонених загальна кі-
лькість таборів у Німеччині і на окупованих нею територіях склада-
ла 14 033.
«Новий порядок» передбачав здійснення особливої расової полі-
тики, жертвами якої стали євреї, цигани, слов'янське населення Схі-
дної Європи. У 1942 р. на нараді у Ванзеє було прийнято рішення
про «остаточне вирішення» єврейського питання в Європі. З цього
часу розпочалося масове знищення євреїв. Машина санкціоновано-
го державою знищення людей працювала без збоїв. Державний те-
рор і геноцид, які сплелися в третьому рейху воєдино, стали каїно-
вою печаткою його унікальності.
У ході Другої світової війни країни антигітлерівської коаліції ко-
ординували свої дії, зокрема, шляхом скликання конференцій за уча-
стю глав урядів і держав. У листопаді - грудні 1943 р. у Тегерані
відбулася перша конференція такого рангу. У ній взяли участь Голо-
ва Раднаркому СРСР И. В. Сталій, Прем'єр-міністр Великобританії
НІМЕЦЬКА АГРЕСІЯ в етш. лруга світом ВІЙНА 495
У ЧерЧІлль і Президент США Ф. Рузвельт (28.XI - 1.ХП.І943). У
Центрі уваги Тегеранської конференції були проблеми ведення вій-
ни, відкриття другого фронту. Від їх вирішення залежали долі міль-
йонів людей, терміни закінчення війни. Було прийнято рішення про
терміни проведення англо-американськими військами операції «Ове-
рлорд» і допоміжної операції на півдні Франції, про зобов’язання
СРСР у ті ж терміни здійснити наступ з метою не допустити переки-
дання сил фашистської Німеччини зі Східного фронту на Західний.
Було підписано декларацію трьох держав, сутність якої полягала в
узгодженні плану знищення збройних сил Німеччини. Крім того,
глава радянського уряду заявив про вступ у війну з Японією після
капітуляції Німеччини. На конференції мова йшла і про післявоєнне
співробітництво трьох великих держав.
Не менш важливою була Й Кримська (Ялтинська) конференція
(4-11 лютого 1945 р.), на якій відбулася чергова зустріч «великої
трійки» - Й. В. Сталіна, Ф. Рузвельта, У. Черчілля. Тут була підтвер-
джена обіцянка СРСР вступити у війну з Японією, обговорювалися
плани спільної політики стосовно переможеної Німеччини і звіль-
неної Європи. Мова йшла про знищення німецького мілітаризму і
нацизму.
і
Кримська конференція
406_____________________гоадм ххт____________________________
Тим часом війна продовжувалася. Зазнаючи значних втрат, Гіт-
лер не припиняв війну. У січні 1945 р. Радянська армія вийшла на
рубіж Одеру, опинившись за 60-70 км від Берліна. 8 лютого 1945 р.
ангяо-американеькі війська перейшли в наступ на Західному фронті
І в березні вийшли до Рейну на всьому його протязі. На початку кві-
тня 300-тисячне угруповання німців здалося, а командуючий війсь-
ками Модель застрелився. Після цього наступу просування союз-
ників перетворилося на переможний марш. 25 квітня американські і
радянські війська зустрілися на БльбІ. 16 квітня розпочався наступ
радянських військ на Берлін. Сиди,' кинуті на взяття столиці, були
величезними: 2 млн чол., 41 тис. гармат, 6 300танків і 5 тис. літаків.
Зрозумівши безвихідність ситуації, ЗО квітня 1945 р. Гітлер покі-
нчив життя самогубством. 7 травня в штабі ЕЙзенхауера в Реймсі
Йодль підписав акт про беззастережну калпуляціїр. Наступного дня
підписання про капітуляцію відбулося в Берліні в штабі Жукова.
Фашистська Німеччина була повалена, але Німеччина як держава
біула врятована. Голо Манн так писав про це: «1945 рік приніс Німе-
ччині нещастя, що дивовижним чином утримувало в собі щастя...
На нещастя, як І на щастя, реакція була надзвичайно болісною, що
дозволило Німеччині раз І назавжди порвати з минулим і відмовити-
ся від усіх її помилок і оман».
194$ р.: міст Гогекноллсриів і собор у Кельні
н/мвдьм агресія* мит/, друга свігш шйш 497
Переможені змогли скористатися наданим їм шансом.
Нині німці знайшли своє місце на історичній карті Європи, Сприй-
нявши всі цінності демократії» Німеччина змогла об’єднатися і ста-
ти економічно сильною, політично стабільною державою європей-
ського співтовариства, державою, яка усвідомлює свою відповіда-
льність перед міжнародною співдружністю держав.
Контрольні питання
І, Поясніть сутність політики «умиротворення», укажіть на її реальні
жертви.
2. Викладіть плани фашистів по поетапному встановленню світового
панування.
З, Дайте оцінку міжнародного становищаСРСР після укладення Мюнхен-
ської угоди.
4, Дайте характеристику радянсько-німецьких договорів 1939 р. з пози-
цій міжнародного права,
5. Перелічіть результати радянсько-німецьких договорів 1939 р. для Ні-
меччини і СРСР.
6, Дайте аналіз воєнних дій у Європі в 1939-1940 рр.
7. Проаналізуйте значення Східного фронту і подій на ньому для стано-
вища збройних сил Німеччини.
8. Перелічіть основні воєнні дії Німеччини та її союзників проти англо-
американськнх військ (де, коли, як).
9. Розкажіть про рух Опору у фашистській Німеччині в роки Другої сві-
тової війни.
10. Поясніть причини поразки Німеччини в Другій світовій війні і їх
значення для подальшої долі німецького народу.
498________________________________________________
глгмсок рекомемлвваяої літератури
Розділі
1, Будаиова В. /7, Готи в зноху Великого переселення народов. - М,: Наука»
1990.-231с.
2. История Бвропьі; В 8 т. - Мл Наука, 1988. - ТЛ: Древняя Европа. - 704 с.
3. История ередних веков: Учеб. для вузов: В 2 т. / Под ред. С* П* Кар нова. -
М«: ИНФРА-М, 1998. - Кн. 1. - 639 с.
4. Корсунский А. Р., Гюнтер Р. Упадок и гибель Западной Римской им перин
и возиикновеиие германскик королевств(до середини VI в.). - М.: Наука, 1984. -
247 с:
5. Омельченко О. Л. Всеобщая история государства и права: Учебник: В 2 т. -
МлОстожье, 199&-Т.Г-511 с.
6. Очерки истории Германии с древнейших времен до 1918 г. 7 И.^И. Криво-
гуз, М. А. Коган, Р. С* Мухина, И. В. Ковалев. - М.: Учпедгиз, 1959;- 357 с.
Розділ II
1. История Европьг. В 8т.-М.: Наука, 1992. -Т. 2: Средневековая Европа. -
815 с.
2. История ередних веков: Учеб. для вузов: В 2 т, / Под ред. С. ГГ Кар нова.
- М.: ИНФРА-М, 1998. - Кн. І * - 639 с.
3. История ередних веков: В 2 т. / С. В. Близнюк, Л. М. Брагина, В. М. Во-
лодарских и др.; Под ред. 3. В. Удальцовой, С. П. Карпова* М*: Вьюш. шк..,
1990. Т І. —494 с.
4. Ле Гофф Ж, Цини лизання ередневекового Запади: Пер. с фр. - М.: Изд.
группа «Проіресс», «Прогресе-Академия», 1992. - 3 76 с.
5. Лєвандовский А, П. Карл Великий. Через импе^ию к Европе. - М,: Сора-
тник, 1995. - 272 с*
6. Очерки истории Германии с древнейших времен до 1918 г 7 И, М. Криво-
гуз, М. А. Коган3 Е С Мухина, И. В. Ковалев* - М*: Учпсдгиз, 1959.-357 с.
7. Орт 3. О королевской казие й земельном кадастре. Развитис на логос во
Фрапкоком государстве // Все началось с десятини: зтот многоликий налого-
вьій мир / Пер. с нем* Л* А. Козлова и В* С. Мухина. - М.: Изд. группа «Про-
гресе», «Универс», 1992. - С. 125 - 142*
Розділи III, /К
І. Всеобщая история государстваи права: Учеб* / Под ред* К* И* Багмра. - М.:
Юристь, 1999. - 455 с*
2. История Европьі: В 8 т. - М.: Наука, 1992. - Т. 2: Средневековая Европа. -
815 с.
3. Кояеоницкий Я Ф. Исследование истории феодального государсгва в Ге-
рмании (IX - первая половина XII в.). - М.: Учпедгиз, 1959. - 317 с.
___________________________...........................-__________409
4. Лозинский С. & История папства / Послесловие И. Ф. Григулевича. - 3-є
изд* - М.: Политиздт; 1986, - 380 с,
5. Неусьіхин А. И. Судьба. свободного крестьянства в Германии в VII—
XII вв, - М,: Наука, 1964. - 327 с.
Розділ V
1, Бойцов М. А. Золотая булла 1356 г. и каролевская власть в Германии во
второй поло ви не XIV в, // Средние века. - Мм 1989. - Вмп, 52,
2, Бойцов М. А, Скромнеє обаяние власти (К облику і'ермаиских государей
XIV - XV вв.) // Одиссей; Человек в истории. - М„ 1989, - Вшп. 52.
3. Бродєль Ф, ВреМя мира, Материальная цивилизация, зкономика и капи-
тализм XV - XVIII вв, - М,: Прогресе, 1991,-679 с,
4. История Европьі: В 8 т, - М*: Наука, 1992, - Т, 3: От ередиевековья к
новому времени (коиец XV - первая полонина XVII в.), - 653 с,
5. Майер В. £, Деревна и город в Германии в XIV - XVI вв. - Я,: Изд-во
ЛГУ, 1979,-168 с.
6, Майер В. Е. Крестьянство Германии в зпоху позднего феодализма. - №.:
Вьісїл. шк,( 1985, - 191 с.
7, От аграрного общества к гюсударсгву всеобщего блаюсостояния. - М,:
Рос. полит знцикл. (РОССПЗН), 1998, - 432 с.
Розділ VI
І. Бартенев Я А., Бакіаи&кова В, Н. Очерки истории архнтектурньїх еги-
лей: Учеб. пособие для творческих фак. внеш. худож. учеб. заведений. - М.:
Изобраз. искусство, 1983. - 257 с.
2. Всеобіцая история искусств: В 6 т. / Под ред. Б ,В. Веіїмарна и др. - М.: -
Искусство, 1961, -Т» 2: Иекусство ередних веков. - 525 с.
3. История зарубежного нскуссгва: Учеб. для еред. худож. учеб* заведений /
Под ред, М. Т. КузьмнноЙ, Н Л. МальцевоЙ, - 3-є изд. - М.: Издат, искусство,
1983,-352 с.
4, История ередних веков: Учеб, для вузон: В 2 т, / Под ред. С. П, Карпова. -
М.: ИНФРА-М, 1998. — Т, І, - 639 с.
5. Костюкевич С, Обрвд университета как уникального сплава либерально-
го образования, ередневековой тльдии и естественной науки // Аіта-таіег, -
2001.-Хе 6,
6. Скрипникова Л. В., ЕфремоваЖ. К. Основьі мировой и украйнской куль-
тури: Учеб, - Д: АРТ-ПРЕС, 1997, - 300 с.
Розділ VII
Г История Европм: В 8,т. --М: Наука, 1992, - Т. 3: От ередкевековья к
новому времени (конец XV - первая половина XVII в.), - 653 с,
2, Маййр В. Е. Деревия и город в Германии вХ1У-ХУ1 вв. - Я.: Изд-во ЛГУ, ,
1979.-168 с.
500_________________________________________________________________
З* МайерВ. £. Крестьянство Германин в зпоху позднего фсодализма. - М.:
Вмсш, шк„ 1985. - 191 с.
4, Очерки истории Германин с древнейших времен до 1918 п /И. М Криво-
гуз, М. А. Коган, Р. С* Мухина, И. В, Ковалев. - М/ Учпедгиз, 1959. — 357 с.
5. Смирним М. М. Германия зпохи Реформатом и Велико# крестьянской вой-
км. - М.: Наука, 1962. - 263 с.
6. Смирни М. М. К истории раннего капитализма в германскик землях XV
XVI вв,). - М.: Наука, 1969. -407 с.
7. Смирин А/. Л/. Зразм Роттердам ский и реформационное движеиие в Гер-
мании / Отв. ред. Т. С. Осипова. - М: Наука, 1978. - 237 с.
8. Саяавьеє 3. Ю. Непобежденньїй єретик: Мартин Лютер и его время. ~
М.: Мол* гвардия, 1984. - 288 с.
9. ШтеклиА. 3. Томас Мюнцер. - М.: Мол. гвардия, 1961. - 319 с.
Розділ VIII
1. Бобьілева С. Иг Причин ьі миграции немецкого населення на Украйну в
XVIII - первой пол. XIX вв. //Вопросьі германской истории / Ота. ред. С. И. Бобьь
лева. - Д.: Изд-во Днепропетр. ун-та, 1995. - С. ЗО - 42.
2. Бобилєва С. Я Міжнародний досвід в російському законодавстві про
німецьких переселенців // Німці в Галичині. - Л*, 1996, ~ С. 43 - 47.
3. Германская история в новеє и новейшее нремя: В 2 т. / С. Д. Сказкин,
Л. И. Гинзберг, Г. И. Горошкова, В. Д. Ежов. - М.: Наука, 1970. - Т. 1. - 510 с.
4. Ивонин Ю. Е. Абсолютизм в Германин в XVII - XIX вв. // Новая и новей-
шал история. - 1990. “№4.
5. Лаеисе 3. Очерки по истории Пруссии. - С,Пб.а 1915. - 325 с.
6* Монархи Европьі: Судьбьі династий / Ред.-сост Н. В. Панов. - М.: ТЕР-
РА-ТЕККА, 1997.-623 с.
7. Омеяьченко О. А. Всеобщая история государства и права: Учебник: В 2 т.
- М.: Остожье, 1999. т Т. 2. - 448 с.
8. Очерки истории Германин с древнейших времен до 1918 г. і И. М. Криво
гуз, М. А. Коган, Р. С. Мухина, И. В. Ковалев. - М.: Учпедгиз, 1959. - 357 с.
9. К М. Фридрнх 11, Россия и первьій раздеп Польши // Россия и
Германия / Отв. ред. Б. М. Туполев. - М.і Наука, 1998. - Вкп. І. -С. 46 - 111.
Розділ IX
1. Бартенев Я. Л., Бата^икоаа В. Н. Очерки истории архитектурнмх сти-
лей: Учеб. пособие для творческих фак-ов вьїсш. худож. учеб. заведений. - М.:
Изобраз. искусство, 1983. - 257 с*
2. Всеобшая история искуссгв: В 6 т. / Под общ. ред. Б. В. ВеЙморна и
Ю. Д. Колпинского. - М.: Искусство, 1961, - Т, 2: Искусство ередних веков. -
525 с.
3. Всемирная история: В 24 тУ А. Н. Бадак,.И. Е. Войннч, Н. М. Волчек и др. -
Мн.: Литература, 1997. - Т. 15: Зпоха Просвещения, -512 с.
4. Германская история в новое н новейшее время: В 2 т. / С. Д. Сказкин,
Л. И. Гинзбер^, Г. И. Горошкова,1 В. Д. Ежов. - М,: Наука, 1970, ~ Т. 1. - 510 с.
_______________________________________________________________501
5. ГумгаА. Из нсторим немецедго материализма (послздняятреть XVIII
вш). - М.; АН СССР, 1962. - 259 с,
6, Жучков В. Л. Немецкая фнлософня зпохи раннего Просвещения (коней
XVII - лервая четверть XVIII в.) / Ота ред. А, Л. Субботин. - И: Ндоа, 1989. -
206 с.
7. Левик 6. История зарубежной музьїки. - М.: Наука, 1961. — 295 с.
8. Мотрйшилова Н> В. Социально-исторические корки нсмецкой класси-
чсской философии / Отв. ред. Т И. Ойверман. ~ М>: Наука, 1990. -208 с»
9. Плеикой О. 10. Мифьі кадик против мифов демократки: немецкая поли-
тическая традицію и нацизм. ~ С.Пб.: Изд-во Рус. хрнстиан. гуманнт. ин-та»
1997.-570 с.
10. Розеншильд К. Я История зарубежной музики. - М«: Музика, 1973. -
535 с.
Розділ X
1. Всемирная история: В 24 т/ А. Н. Бадак, И. Е, Войнич, Н. М. Воячек и др. -
Ми.: Литература, 1997. - Т. 16: Европа под влиянием Францин. - 560 с.
2. Германская история в новое и новейшес время: В 2 т. // С. Д. Сказкнн»
Л. И. Гинзберг, Е И, Горошкова, В. Д. Ежов.-М,; Наука, 1970, -Т. 1. - 510 с,
3. Годшо Ж. Рсволюционнвя зкспансня в Европе п Америка // Великая фран-
цузская революція и Россия / Под ред. А В. Адо, В. Е Сироткина. - М.: Про-
гресе, 1989. - С. 82 - 93.
4. Искямь С. И. Революцій в освещении гсттингснското «Кеуо№(огі&-А1та-
ласЬ» // Французская революція XVIII века. Зизномика, поякгика, вдеология. -
М.: Ндоц 1988. -С. 232-246.
5. Как С £ Освободигельная война 1813 п в немецкой исторнчсскоА лито-
р8Ггурс//Вопр. нсторим, - 1955,-№ 2.-С. 130-141,
6. Яо/кейль Т. История французекой революцій: Пер. с англ. Ю. В. Дубро-
вина и Б. А. МельннкоьоЙ. - М.: Мислц 1991, - 575 с.
7. Нарачницівій Л, Л, Народи н правнтелитва в войне 1813 г. за освобожде-
ние Гермаїши// Вопр. истории. - 1964. -№ 3.-С. 179-189.
8. Освободнтельная ройка 1813 п против наполеоновского господства/Под
ред. Л. П. Бескровного. - М.: Наука, 1965,-462 с.
Розділ XI
\,Гажин Я С СозданиеГермагісюй империи. 1815-1871. - М.: Наука, 1986.
2. Германская история в новеє н новейшее оремя: В 2 т. // С. Д. Сказкин,
Л. И. Гикзберг, Г. И. Горошкова» В. Д- Ежов. - М«: Наука, 1970, - Т. 1. - 510 с.
З, История Європи: В 8т, - М.: Наука, 2000. -Т. 5: Огфракцузской револю-
оди конца XVIII века до первой мнровой войнк. - 667 с.
4. История полиїнчеєких и правових учений ХІХ в.-М,: Наука, 1993.-388 с.
5, Лабисс 3. Очеркн по мсторнн Пруссии. - С.Пб., 1915, - 325 с.
6. ПленковО, Ю. Мифьі нацни против мнфов демократки: немецкая полк-
тическая траднция и нацизм. - С.Пб,: Изд-во Рус. християн» гуманнт. нн-та,
І997.-570С,
502 ______Димсдй реіюмеадтциюУ лйдіудми»__________
7, Зкономическая история зарубежимх страм / Н. И. Полетаева, В. И. Голу-
бович, Л, Ф, Пашкевич и ар,: Пай ред. В, И, Голубовича. - Ми.: ИП «Зксперти-
за», 1998, -462 с.
РозділХП
1. Гаякин И. С. Создаиие Гермамской империи, 1815-1871. - М,: Наука, 1986.
- 176 с.
2- Германская история в іговое и новейшее врсмя: В 21*. // С. Д. Сказкіш,
Д И. Гинзберг, Е И* Горошкова, В. Д, Ежов. - М.: Наука, <970. - Т. 1. -510 с.
3. История Европьі: В 8 т. -М,: Наука, 2000. -Т. 5: Отфранцузской револю-
ции концаXVIII декадо первоЙ мнровой войньк — 667 с.
4. Междунарсдное рабочеедвижение: Вопроси истории и теории: В 7 т. /
Под ред. Б. И. Пономарева. - М.: Мьісль, 1975. - Т. 1. - 687 с.
5. Михайяов М. Я. Проблеми германской революции 1848 г../ Под ред.
Е, Б. Черняка. - М.: Наука, 1985. - 175 с.
Розділ ХШ
1. Германская история в новеє и іювейшее время: В 2 т. // С. Д. Сказкин,
Л. И. Гимзберг, Г. И. Горошкова, В. Д. Ежов. - М.: Наука, 1970. .-Т Е -
510 с.
2. Зарубежная литератураХІХ в,: Романтизм. Критический реализм. Хрсс-
томатия / Под ред. Я. Н. Засурского. М-: Просвещсние, 1979. - 639 с,
3. История зарубежноЙ литературьі ХІХ века: В 2 т, / Под ред, Н, П, Михаль-
ского. - М.: Просвещение, 1991. - Ч. 1. - 254 с.; ч. 2.-254 с.
4. История политических и правових учений ХІХ в. - М.: Наука, 1993, -
388 с.
5. ИскюльС. Я Революция в освеїцении геттинпнского«КеуоІиІіоп8-АІта-
пасЬ» // Французская революция XVII] в. Зкономика, политика, илеология. -
М.: Наука, 1988.-С, 232-246.
6. Культур о логия. История мировой культури: Учеб, для вузов / Под ред.
А, Н. Марковой. - М,: Культура й спорт 1ОНИТИ, 1998. - 576 с.
7. Мотрошияова Я. В. Социально-политичсские корки немецкой класси-
чєской философии / Отв. ред; Т. И. Ойзерман. — М.: Наука, 1990. 208 с,
8. Розеншильд X. А История зарубежной музики. - М<: Музика, 1973. -
535 с.
Розділ XIV
Х.Биемарк О. Мисли и врспомимания. - М.: ОГИЗ, 1940- 1941. - Т, 1 - 3.
2. Гаякин Л, Рахшмир П, Ю. Консерватизм в прошлем и настояшем. -
М.3 1987.
З, Германская история в новеє и новейшее время: В 2 т, // С, Д. Сказкин,
Л. И. Гинзберг, Г, И. Горошкова, В. Д Ежов, - М.: Наука, 1970. -Т 1. - 510 с.
4. История Європи: В 8 т, - М,: Наука, 2000. ~Т, 5: От французекой револю-
цим конца ХУПІ века до первой мировой войньї, - 667 с.
________________________________________________________________503
5. Оболєнская С. В. Фзаико-прусская война и общественное мисние Герма-
нии и России. - М*: Наука, 1977. - 336 с.
6. ОмельченкоО, А, Вс:общая история государства и права: Учеб-: В 2 т* - М*:
Остожье, 1998. - Т. 2. - 439 с*
7. Пленков О. Ю. Мифьі пации против мифов демократии: немецкая поли-
тическая традиция и нацизм. -С*Пб,: Изд-во Рус. християн, гуманит. ин-та,
1997* -570 с.
8. Политическая история середини XIX в. - 1917 г* / Под ред. В. А. Кувши-
нова, - М.: Наука, 1992. - 317 с*
9. ШнеерсонЛ. М. Австро-прусская война 1866 г* и гюдитика великих дер-
жа$. —Мн.: Изд-во М-ва е.ьісш., средне-спец. и проф. образования БССР, 1962.
-217 с.
10. Зкономическая История зарубежнмх стран: Курс лекций /
Н, И* Полетаева, В* И. Го^убович, Я. Ф, Пашксвич и др*: Под ред. В. И. Голубо-
вича, - 2-е изд, - Ми.: ИП «Зкоперспектква», 1998. - 462 с.
Розділ XV
1. Бисмарк О. Мьіслн и воспоминания,-М*: ОГИЗ, 1940- 1941* -Т. 1-3,
2* Витт ЕЕ-ІС «Паггриотический дар» и «спекуляция на хлебе». Свод финаїь
сово-правовмх постановлений и политической системи Германской империи
(1871 - 1914) // Все началось с десятини: зтот многоликий налоговьій мир /
Пер. с нем* Я. А, Козлова и В, С, Мухина, - М*: Изд, трупна «Прогресе», «Уми-
верс», 1992* -С* 284-301*
З* Германская история в ноіюе и новейшее время: В 2 т* // С. Д. Сказкнн,
Я, И* Гипзбсрг; Г И* Горошкова, В* Д* Ежов* - М.: Наука, 1970, - Т, 1, - 510 с,
4, Ерусалимский А. С, Бисмарк. Дипломати я и милитаризм* - М*: Наука,
1968,-283 с.
5* Людеиг 3. Бисмарк / Пер, с нем* С* Е* Шлапоберской* ~ М:: Здоров-АСі;
1999.- 479 с,
6* Оггер Г Магнати.,. Начало биографин / Пер* с нем* О* В* Бобчук,
К* П. Васильєва, - М*: Прогресе, 1985. - 346 с.
7, Омельченке О. А. Всеобщая история государства и права: Учеб*: В 2 т. -
М*: Остожье, 1998. -Т* 2, - 439 с*
8. От аграрного общсствй к государству всеобщсго благосостояния, Модер-
низация Зшіадной Европьі с XV в, до 1980-х гг* - М.: Рос. попит, знцикл*
(РОССПЗН), 1998.-432 с,
. 9, Палм^р Л. Бисмарк / Пер, с англ. И. С. Соколовой и др* - Смоленск: Ру-
сич, 1998*-544 с,
10, Плепков О. Ю. Мифьі нации против мифов демократки: немецкая поли-
тическад традиция и нацизм* - С.Пб*: Изд-во Рус* християн, гуманит* ин-та,
1997.-570 с.
11. Чубинский В. В. Бисмарк. Биография, -С.П6*: Образование-Культура,
1997Г-528с.
504__________Сйисой уаІмдмлуавмвУ лЛммумвдш_______________________
12, Зкономичесгая история зарубіжних стран: Курс лекций. - 2-е изд..
Я. И.Полетаева, В. И. Годубович, Л. Ф. Пашкевич и др,: Под ред. В. И. Голубо-
вича. - Міс: ИП «Зкоперспектива», 1998, -462 с.
ЛюдйХК/
1. Бобшееа С. И. «Вестник Европіи» о внутриполитическом розвитим Гер-
мании яач. XX в. /І Вопроси германской истории / Отв. ред, А. С. Завьялов. -
Д.:ДГУ, 1982^С 126-136.
2. йобьілева С # К вопросу о «соииальной пблитике» буржуазио-кміксрс-
кого блока Германии в нач. XX в, // Вопросьі германской истории І Отв» ред,
А, С Задьялов. - Д: ДГУ, 1974, - С 3 - 16,
З, Бобьілева С. Я, Милнтаризм в Германии и антимилигаристская пропа-
ганда левьіх социал-демокрагов накануне Первой мнровой войньї // Вопроси
германской истории / Отв, ред. А. С. Завьялов, - Д,: ДГУ, 1988. - С. 97-104.
4. Вшьдогмс Я. Мемуари, Собьгтня и люди. 1878-1918. - М.» 1923,
5, Всемирная история: В 24 т, / А. Н, Бадак, И. В, Войнич, Н. М, Волчск и
др, - Ми.: Литература, 1997. - Т* 18. Канун І мировой войньг - 527 а
6. Германская история а иовое и новейшее время; В 2 т, // С, Д. Сказкин,
Л. И. Гикзберг, Е И, Горошкова, В» Д, Ежов. - М.: Наука, 1970, - Т, 1, -
510 с.
7, Єрусалимский Л С. Германский империалнзм История и современность. -
М*: Наука, 1964. - 664 с,
8. Кучинский Ю, Очерки истории германского империализма: Пер. с нсй.
А, Ф. Доброхотовой и В» С. КолокольцевоЙ. - М,: Изд-во иностр» лит„
1952, -366 с,
Розділ XVII
І, Германская история в новеє и новейшее врсмя: В 2 т. Н С Д. Сказкин,
Л, И, Гинзберг, Е И. Горошкова, В, Д* Ежов. - М.: Наука, 1970, - Т. І . -
510с.
2, Первая мировая войма: днскуссиояньїе проблеми истории / П<зд ред.
Ю. А. Писарева. - М.: Наука, 1994, - 304 с.
3. Первая мировая войиа. Пролог XX века / Отв, ред. Б. Л. Мальков. - М.:
Наука, 1999,-697 с.
4. Хаффнер С Самоубийство германской империи / Пер, с нем. Ю. Ф, Жи-
робой н Г Д< Жиробой; Под ред. З* С. Шейниса. - М,: Прогресе, 1972, - 237 с,
5, Зггерт 3. К. Борьба классов и партий в Германии в годм перпой мировой
войим / Отв. ред. А. С- Ерусалимский. - Мл АН СССР, 1957. - 734 с.
6. Зкономическая история зарубежимх стран: Курс лекций’ - 2-е изд. /
Н, И. Полетаеаа, В. И, Голубович, Л, Ф, Пашкевич в др.: Под ред. В. И. Голубо-
вича, - Мн.: ИП «Зкоперспекгива», 1998. - 462 с»
ЯвМлХРШ
1. Германская история в новеє и новейшее время: В, 2 т, // С. Д Сказкин,
Л. И. Гинзберг, Г. И Горошкова, В. Д. Ежов. - М*: Наука, 1970. -Т. 1,-510 с.
______________________________________________________________505
2. Драбкин Я С. Проблеми и легенди в исторнографии Германской рево-
люции 1918 -1919 ні / Огв< ред. Л. И. Гнизберп - М.: Наука, 1990, - 276 с.
УДрабкинЯ. С Сгановление Веймарской республіки. - м.: Нотка, 1978. -
374 с.
4. Куяьбакип Я. Д Очерки новейшей истории Германин. - М.: Соцзкгнз,
1962. “671с.
5. Оряова М. И. Германская реполюїжя 1918 - 1919 гг в нсториографни
ФРЕ - М.: МГУ. 1986. - 270 с.
6. Руге & Германія в 1917-1933 п: От Великий ОктябрьскоЙ соцналнстя-
ческой революцни до конца Веймарской республикн / Пер. с нем. Г Рудого. -
Мл Прогресе, 1974. - 320 с.
7. Хаффнер С. Самоубнйство Германской империи / Пер. с нем. (О. Ф. Жи-
робой к Г. Д. Жнробой; Под ред, 3. С Шейниса. - М.: Прогресе, 1972. - 213 с.
З. ХаффкерС. Ре&олюция в Германин 1918- 1919: К^зтобьшовдейстшь
теяьности? / Пер. о нем. С. П. Гаврнша, Н. С. Португалова, В. А. Коптельцева;
Ред. Я. С. Драбинна. - М: Прогресу 1983. - 223 с.
9. Ферєнбах О, Крах и возрождение Германин. Взгпяд каевропейскую його-
рию XX века / Пер, с нем. Г. Саздцкого.-М.: Агрвф, 2001. - 304 с.
10. Шиндлинг А* Цигдер К Кайзери / Пер. с нем. Е. С. Самойловнча. -
Ростов н/Д: Феникс, 1997. - 640 с,
Розділ XIX
І. Ахтамзян Я, Я Рапаяльская політика. Совстско*германские дипломати-
ческне отяошения в 1922-1932 гг. - М.: Междунар. отношення, 1974. -303 с
2. Вссобщая история государства н права / Под ред. К. И. Бапгмра. - М.:
Юрист, 1999. - 455 сі
3. ДаоидотічД С. Революционньїй кризис 1923 г. в Германин и Гамбурга-
кос во останнє. - М.: Соцзкгнз, 1963. - 336 с.
4. ДрабкинЯ, С. СтановленнеВеймарской республіки.-М.; Наука, 1978. -
374 с,
5. К^льбакин & Д Очерки новейшей истории Германин. - Мл Соцзкгяз,
1961-671 с.
6. Орм&а М. Я Германин 1918-1939 ггл Курс лекций. - М*: МГУ, 1973. -
124 с.
7. Пан^вич Ф. Я Капповский путч в Германин. - М.: Наука, 1972. - 195 с.
8. Ряпаллвский договор и проблема мирного сосуществоваиия. Материальї
гадуч. се сени, посвят. 40-летию Рапалльского договора (25-28 апреля 1962 г.)
/ Ред*кол.: А. Андерле и др. - М.: Ииостр. литфа, 1963. - 292 с.
9. руге Я Германия в 1917 - 1933 гг От Великой ОктябрьскоЙ соцналисти-
ческой революнин до конца Веймарской республіки / Пер. с нем. Г. Рудого. -
М.: Прогресе, 1974. - 320 с,
10. Фарбман И, Д У нстоков ревнзии Версальского мирного догрвора:
(К вопросу о стратсгин и такгике германской моноіюлистической буржуазій в
1919 - 1920 гг // Ежегодник германской истории-1969. -М.: Наука, 1970.
506______СяясоА рекомекдамиої діиодцмвдні_________
.Розділ XX
І. Бессонов Б. Н. Фашизм: идеология, практика. - М,: Вьісш. шк„ 1985, -
279 с,
2, Галкин А. А. Германский фашизм / Отв, ред. Б, И. Коваль, - М.: Наука,
1989,-350 с,
З, Герма нская история в новое и новейшее время: В 2 т. // С. Д. Сказкин,
Л* И, Гинзбсрг, Г И, Горошкова» В, Д, Ежов. - М,: Недка, 1970. 1, - 510 с.
4. Дьяков /О. Л, Бушуева Т. С Фати стеки й меч ховалея в СССР. - М.: Сов.
Россия» 1992, - 381 с.
5, Гзряов С Я. Совершенно секретно: Альянс Москва - Берлин, 1920-1933 гг.
(Воєнно-помітйческне отношенйя СССР - Германія), - М.: ОЛМА-ПРЄСС,
2001.-352 с,
6, МельникД., Черная Л. Преступник номер 1, - М,: Политиздат, 1982. -
280с,
7, Никомова С, & Очерк евронейской политики Гермаиии в 1924 - 1929 гт, І
Отв, ред, В, Д, Кульбакин, - М,: Наука, 1977; - 373 с.,
8, Руге ДКак Гитлер пришел к класти: Германский фашизм и монополии /
Перс нем, Ґ Рудого, -М: Мисль, 1985,-320 с.
9, Семиряга М. И. Тюремная империя нацизме н ее крах. - М.: Юрцд. лит.»
1991.-381 с.
10. Случ С. З О преемствекности зкепанемонистеках коннепций гер-
мДнокого империализма (всймарский пер йод) // Причиниврзннкновения
Второй мнровой войньі / Отв. ред. Е, М, Жуков, * Мг Наука» 1982, -
С. 31-49,
ІГ Пленквв О, /О, Мифьі нации против мифов демократки: немецкая поли-
тическая традиция н нацизм. - С.П6.: Изд-во Рус. християн, гуманнт. ин-та,
1997,-570с.
12, Зкоіюмическая история зарубежньїх сгран / Н. И.'Полетаева, В. И, Голу-
бович, Л. Ф, Пашкевич и др.; Под ред; В. И. Голубовича, - Мнд ИП «Зксперти-
за», 1998. -462 с.
Р&зМяХХІ
1; Аветян А. С. Основнеє направлення разнития германской геополитики в
20-е годьі XX в, // Германская восточная політика в новеє и новейшес время:
Проблеми истории и иєтормографии / В. К* Волков, А. Ф, Носко в, Н. И* Поп
идр.-М.: Неука» 1974.-С. 201 -212,
2, ГинцбергЛ. И. Германскийфашизм и монополиипослеміонхепскогопутча
(1924 ^-! 1929 гг.) її Новая и новейшая история, - 1974. - Хв 3.
З, Даелетов Л. Р. Малоизучециме аспекти деятеяьности НСБО в Веймарс-
кой республике (1929 - .1933 гг.) // Вопроем. германской исторйй. - Д.: ДГУ,
1991.-С. 57-65.
4, Давлетов Л, Р, Методнческие указаний к спецкурсу «Проблеми пенсз^са
гсрманского фашизма (1919 - 1933), -Запорожье: ЗГУ, 1992. - 28 с.
-------------------------------—_______________________________507
5. Даяяетов А. Р. Германский милнтаризм и паргня Центра (1929 - 1932) //
Вопросм германской нстсрии. - Д: ДГУ, 1988. - С 77 - 86,
6- Давлетов А, Л К иопросу 6 храхе буржуазний демократи» Веймарской
республики (1924 - 1933} // Волроси германской истории. - Д.: ДГУ, 1986. -
С. 99-104.
7. Давлетое А. 'Р. Малоизучейнмеобстоятельствй победьі НСДАП на вибо-
рах в рейхстаг 14 окгября 1930 // Вопросьі германской истории. - Д.: ДГУ, 1990. -
С. 85 - 92.
8. Кульбакин А Д. О ерки иовсйілсй истории Германии, - М,: Соцзкгнз,
1961 -671с.
9, ЛрозкторД. А/. Фашизм: путь агрессни и гибйль /От», ред. А; М. Самсо-
нов. - М.: Наука, 1985. - 542 с*
10. Рахшмир /7. Ю- ПрдЙсХождениефашизме. - М.: Наука, 1981. -180 с.
11. Руге В. Гермаяия в 1917 -1933 гг. От Великий Октябрьской социалистн-
ческой револищии до кошт Веймарской республики / Пер. с нем. Г. Рудого. -
М.; Прогресе, і 974. - 320 с.
12. Фереибах О. Крах и возрождение Гсрмшіии. Взгляд на евронейскую не-
торию XX века/ Пер. с нем. Г. Сахацкого. ~ М.: Аграф, 2001. - 304 с. ,
Розділ ХХН
1. Бессонов Б. Н. Фашизм: идеология, практика. - М.: Вьісш. шк., 1985. -
279 с.
2. О- & К вопросу о характере германО'Сове'гскихотношеиий (осень
1939 п - лего 1940 г.) // Россия и Германия / Отв. ред. Б. М, Туполсв. - М.:
Наука, 1998. - Вмп. Е - С. 337-350.
3. Вийшов О. В. «Большая политика»: март-май 1933 гада (к ігредьіетории
советско-германскоп>доп>вора 6 пенападекии) // Россия и Германия /Отв. рад.
Б. М. Туполсв. - М.: Наука, 2001, - Вмп. 2,-С. 214-234.
4. Гаякин Л. Л. Германский фашизм / Отв. рад. Б. И, Коваль. - М.: Наука,
1989.-350 с.
5. .Геббельс Й. Дневі піки 1945 год. По сл єдине записи; Пер. с нем. / Рад.
А. А. Галкина. Чі Смоленсіс: Русич, 1998.-416 с.
Горю? С. А. Совершіііїнд секретно: Альянс Москва- Берлин, 1920“1933 гт.
(Военно-пшіитичсекие отношения СССР — Германия). ™ М.: ОЛМА-ПРЕСС,
2001,-349 с.
7. Кулькав Е. Я Пакт трек Держав и операция «Барбаросса» // Россия н 1 ср-
мания / Отв. рад, Б. М. Тугюлсв. - М.: Нфка, 2001, - Вьш, 2. - С. 234-249.
8. Купьков Е. Н. СонеіскиЙ Союз в поснно-политических планах нацисте-
КОЙ Германии (1933-1941)// Россия и Германии/Отв. рад. Б. МЛуполсв. - М.:
Наука, 1998.-Вшп. Е-С. 294 - 319.
9. Лленков О. Ю. Мифн нашій гфотнв мифов демократки: немецкая поли-
тичесяая траднция и нацизм. - С.Пб.: Изд-во Рус. христиан. гуманит. ин-та,
1997.-570 с.
10. Прожтор Д А/. Фашизм: путь агрессии и гибелн / Отв. рад. А. М. Сам-
соиов. - №: Наука, 1985. - 542 С.
508___________лйшдршикж____________________________________________
11. Розанов Е Л Ко не ц «третього рейка». -М.: Междунар. отяошения, 1985.
-352 с.
12, СемирягаМ. М< Совсіско-германскнеотношення (1939-1941 гг.)// Рос-
сия н Германия / Оте. ред. Б. М. ТУпояев. - М.: Наука, 1998. - Вмл. 1. -
С. 319-337,
13. Семиряга М. М. Тюремная империя нацизмаисе крах, - М.: Юрвд, яит,
1991.-381 с.
14. Фест И. Адольф Гитлер: Биография; В 3 т. / Пер. с нем, А. Фторова. -
Пермь: Культ, центр «Алстсста», 1993, - ТІ. - 368 с.
15. Ширер У. Валет и падение третього рейха: В 2 т. ~ М., 1991 >
16, Зншіклопедня третього рейха/ Ред. А. Єгазаров. - М«: Локус, 2000.-587 с.
Р&зШХХШ
1. Бережкая В. М Просчет Сталила // Меадуяар, жизнь. - 1989. - №2.
2, Вшміїє О. В, К вопросу о характере германо-ооветских отношений (осонь
1939 г. - дето 1940 г.) // Россня и Германня / Отв. ред. Б. М. Гугюлев. - М.:
Наука, 1998.-Вьлі, І,-С. 337-350.
3. Вторая мировая война: два взгляда. - М.: Мисль, 1995. - 556 с.
4. Галкин Я. А Германский фашизм / Ота, ред. Б. М. Коваль. — М.: Наука,
1989.-350 с.
5. Кульхов Е, Я. Со вето кий Союз в военко-іюлитических планах нацисте-
кой Гермении (1933-1941) // Роесня и Германня / Отв. ред. Б. М. Т^полев. - М.:
Наука, 1998.-Вьіп. 1. - С. 294^319.
6. 0 полйтичєской и правово# оиенке советско-германского договори о не-
напзденни от 1938 е: Постановлєние Сьеада народних делугзгов СССР от 24
декабря 1989 г. // 1939 год: Уроки доторки. - М.: Наука, 1990.
7. От «Барбароссьде до «Терминала»: Багдад с Западе ЛСост. Ю- И. Логинов.
-М.: Мисль, 1988.
8. Лонамарев М. В^ Смирнова С Я?. Новая н новейшая история страм Евро-
пьі и Америки: Практическое по собне: Учеб. пособие дяясіудеитов вмеш. учеб.
заведений: В 3 ч. - М.: Гумаиит. над. центр «ВЛАДОС», 2000,
9. Рсмнов Е Л. Германня под властью фашизм» (1933 - 1939). - М.: Меж-
дународнме отношения, 1961.
10. Семиряга М. И. Советско-германскне отношения (1939-1941) // Россня
и Германія/ Отв. ред, Б. М. іуполев. -М.: Наука, 1998. -Вьіп. Г -С. 319-337.
11. Семиряга А/. И. Тюремная империя нацнзма и е& крах. - М.: Юрид. лит.,
1991.-381 с.
12. Ференбах Оскар. Крах и возрождение Германии. Взгляд на европейскую
историю XX вска / Пер. с нем. Г. Сахацкого, - М.: АГРАФ, 2001. - 304 с.
13. Фляйкіхоузр Я. Пакт: Гитлер, Сталим и ннициатива германской дипяо-
матим. 1938-1939: Пер. СНСМ.-М., 1991.
14. Знцнклопедия третього рейха/Под ред. А. Бгазарова. - М: Лакус, 2000.
-587 с.
15. Іп&ппаїіопеп дег роїі іізіїео ВІкіип&266.1 Оиагіаі 2000. Маїіопаїзохіаіівтиз
II РикгоШаї шід КетісНіип§5кпе^.
.509
хронологічна тшнця
165-180 Маркоманська війна - напад декількох варварських племен на Римську імперію.
ТУ-УІ ст. Масова міграція варварських племен- Велике переселен- ня народів.
370-ті рр. 378 Вторгнення гунів у Європу і розгром ними готів, Битва під Адріанополем, перемога вестготів над римською армією. Загибель імператора Валента.
406-442 410 418-507 429-435 439-534 сер. V - Вторгнення вандалів на територію Римської імперії. Узяття Рима вестготами Аларіха. Королівство вестготів у Південній Галлії. Завоювання вандалами Північної Африки. Королівство вандалів у Північній Африці. Утворення англосаксонських королівств.
лоч. VII ст.
сер. V- Королівство вестготів в Іспанії.
поч. VIII ст. 451 455 Розгром гунів у битві під Мауріоске (Кагалаунські поля). Захоплення і пограбування Риму вандалами на чолі з ГеЙ- зеріхом.
476 476-493 481-511 486 Падіння Західної Римської імперії. Правління Одоакра в Італії. Хлодвіг, вождь і король франків. Битва під Суассоном, розгром римлян Північної Галлії салічними франками. Заснування Франкського королів- ства.
486-751 496 493-555 поч. VI ст. 534 535-555 Династія Мерові нгі в у Франкському королівстві. Прийняття франками християнства. Остготське королівство в Італії. «Салічна правда». Завоювання франками королівства бургундів. Війна Візантії з остготами. Завоювання остготського коро- лівства Візантією.
561-584 687 Хільперік, король франків. Об'єднання Франкського королівства Піпіном Геристаль- Ським, майордомом Австразії.
510 хмпмткА ншвя
715-741 Карл Мартелл, майордом Франкської держави.
732 Битва біля Пуатьє, перемога франків над арабами.
741-768 Піпін Короткий, майордом, з 751 р. король Франкської дер-
жавн.
751-843 Династія КаролінгІв.
768-814 Карл Великий, король, з 800 р. - імператор у ФргшкськіЙ державі.
77Г-804 Війни Карла Великого Із саксами.
774 Завоювання Карл ом Великим Лангобардського королівства.
788-803 франю-арабські війни.
814-840 Франкський імператор Людовік Благочестивий.
841-842 Повстання СтеллІнга в Саксонії
843 Верденський договір. Поділ імперії Карла Великого,
847 «МсрсснськиЙ капітул я рій» Карпа Лисого.
855 Розпад держави Лотаря.
ІХ-Х ег. Клюнійський рух за реформу церковною життя.
919-1024 Саксонська династія в Німеччині.
919-036 Правління Генріха 1 Птахолова у Німеччині - засновника 'Саксонської династії (правила до 1024 р.).
936-973 ;Оттон І, німецький король, з 962 р. - імператор.
955 Битва на р. Лех, перемога Оттока 1 над угорцями.
962 , Утворення «Священної Римської імперії німецької нації».
1024-1039 Правління німецького імператора Конршш 1) -засновника ФранкоНсБкої династії (правила до 1125 р.)
1033 Приєднання королівства Бургундії до Німеччини.
1056-1106 Генріх ІV, німецький імператор.
1073-1075 Повстання в Саксонії проти Імператора Генріха IV.
1073-1085 Папа Григорій VII (Гільдебрацдл Загострення боротьби за Інвеституру між папством і німецьким імператором Генрі- хом IV
1077 «Покаяння» німецько по імператора Генріха IV у Каноссі.
1096-1270 Хрестові доходи.
1122 Вормський конкордат між німецьким Імператором Генрі- хом V і папою Калікстом 11 —закінчення боротьби за інве-
стнтуру
1138—1254 Династія Штауфенів у Німеччині.
1152—1190 Фрідріх І Барбаросса, німецький імператор.
1162
1176
1212—1250
1237
1347-1378
1356
1367-1370
1410
1440-1403
6л. 1445
1466
бл* 14674536
1471-1528
1483-1546
1489-1525
1493-1519
1516-1556
1517
1522
1524-1525
1525
1530
1534-1535
1555
1556
1559
1576-1612
~_______________________________________________ 511
Взяття Мілана ФрідрІюм І Барбароссою*
Битва під Леньяно, поразка військ Фрідріха І Барбаросси в
Італії.
Фріоріх II Штауфен, король Сионлії, Німеччини, німець-
кий імператор (з 1220 р>).
Об’едшшня Тевтонського ордену з Орденом мечоносців*
Правління чеського короля Карла [ (з 1347 р. - німецький
імператор Карл IV),
«Золота булла» німецького імператори Карла IV - закріп-
лення державного устрою Німеччини.
Війна Ганзи з Данією.
Битва під Грюивальдом, розгром об’єднаними силами по-
ляків, литовців, чехів і руських Тевтонського ордену.
Фрідріх II І, німецький імператор.
Винахід кннгодрукарства Йоганном Гутснбергом (роки
жил я 1400-1468)*
Визнання Тевтонським орденом васальної залежності бід
Польщі.
Еразм Роттердямський.
Альбрехт Дюрер:
Мар'ін Лютер.
Томас Мюнцер*
Максиміпіан І Габсбург, німецький імператор.
Карл Б іспанський король (з 1519 по (556 р- - німецький
імператор Карл V)*
Виступ Лютера з 95 тезами іїроти продажу індульгенцій*
Початок Реформації.
Лицерське повстання в Німеччині.
Селянська війна в Німеччині.
Секуляризація Тевтонського ордену, перетворення його на
гсрцоїстно Прусське.
«Аугзбурзьке сповідання віри».
Мюв єгерська комуна*
Аугсбурзькнй релігійний мир.
Зречення престолу німецьким імператором Карпом V на
користь свого брата Фердннанда І Австрійського.
Перехід Лівонського ордену під протекторат Польщі..
Рудольф П Габсбург, німецький імператор.
512 хмнмггаиіишця
1608 Створення Євангелічної унії в Німеччині.
(609 Створення католицької ліги в Німеччині.
1618-1648 Тридцятилітня війна в Європі.
1620 Перемога імперських військ над чехами при Білій Горі. Під- корення Габсбургами Чехії.
1648,24 жовтня Укладення Весгфальсьвдго миру-закінчення Тридцятилі- тньої війни в Європі.
1640-1688 Правління Фрідріха Великого («Великий курфюрст») у Бранденбурзько-Прусській державі.
1700-1721 Північна війна (1721 р - Ніштадтський мир).
1701 Проголошення Пруссії королівством.
1701-1714 Війна за «Іспанську спадщину».
1749-1786 Правління Фрідріха 11 Прусського.
1740-1780 Правління імператриці «Священної Римської імперії» Ма- рії Терезії.
1756-1763 Семилітня війна.
1772 Укладення Петербурзької конвенції між Пруссією та Росі- єю про перший розділ Польщі.
(780-1790 Одноосібне правління Йосипа 11 в імперії Габсбургів.
1781 Скасування Йосипом Л особистої залежності селян. Вве- дення свободи віросповідання.
1781 «Критика чистого розуму» Г Канта.
(646-1716 Готфріл Вільгельм Лейбніц.
1685-1750 Іоганн Себастьян Бах.
1685-1759 Георг ФрідрІх Гендель.
1724-1804 Іммануїп Кант.
1729-1791 Готхальд Єфраїм Лессінг.
1732-1809 йозеф Гайдн.
1744-1803 Іоганн Готфрід Гердер.
1749-1832 Іоганн Вольфганг Гете.
1756-1791 ВольфгЕшг Амадей Моцарт.
1759-1895 ФрідрІх Шиллер.
1786-1797 Роки правління Фрідріха ВІльгельма ІГ
1793-1794 Повстання сільських ткачів у Сілезії.
1792, березень- Майццька республіка.
1793, червень
______________________________________________________513
1792,20 вересня Бій при Вальмі, пруссько-австрійська армія зазнала пораз- ки від французької революційної армії.
1793 Укладення Пруссією та Росією договору про другий поділ Польщі.
1795 1806,6 серпня Третії поділ Польщі між Австрією, Пруссією та Росією. Фран д 11 зняв Із себе Імператорську корону Священної Рим- ської Імперії, скасування «Священної Римської Імперії ні- мецької нації».
1806,27 жовтня 1806,21 листопа- де 1807,9 липня 1807-1809 18П 1813,16-18 жовтня 1762-1814 1814-1815 1815,8 червня 1797-1840 1815-1898 1834, і січня Війсь ка Н а і юлеона вступили в Берл і н. Оголошення Наполеоном континентальної блокади. Тільз ляський мирний договір. Реформи Штейна. Реформи Гарденберга. Лейпцизька битва («Битва народів»), Іоганч-Готліб Фіхтс. Віденський конгрес. 4Утворення Німецького союзу 38 держав. Правління Фрідріха Вільгельма НІ. Огго Леопольд фон Бісмарк. Утворення Митного союзу 18 німецьких держав на чолі з Пруссією.
1836 1840-1861 1847 1848, березень 1849,3 травня - 23 липня 1818-1883 1820-1895 1825-1864 1861-1888 Створення «Союзу справедливих». Роки правління Фрідріха Вільгельма IV. Утворення «Союзу комуністів». Початок революції в Німеччині Боротьба за імперську конституцію в Німеччині. Карл Маркс. Фрідріх Енгельс. Фсрдн наї ід Л асса л ь. Вільгельм 1 (1861-1871) - король, (1871-1888) - імпера- тор.
1863, травень 1864 1866 Створення Загального німецького робітничого союзу. Австр ійсько-датська війна. Австрійськочірусська війна.
514
хмномгпкл юними
1867 1870,19 липня ,1870,2 вересня 1871,18 січня 1871,26 лютого Створення Північнонімеиькогю союзу Початок ф ранко-прусської війни. Перемога прусської армії над французами поблизу Сеаана. Проголошення у Версалі Германської імперії. Підписання прелімінарного мирного договору між Фран- цією і Німеччиною у Версалі.
1871,16 квітня 1871,10 травня Прийняття Конституції Німецької імперії. Франкфуртський мирний договір між Німеччиною і Фран- цією.
1871-1890 1873, травень- жовтень 1878-1890 1879,7 жовтня Канцлерство О; Бісмарка а Німеччині. Утворення «Союзу трьох Імператорів» - Німеччини, Росії та Австро-Угорщини. Винятковий закон проти соціалістів у Німеччині. Підписання у Відні союзного договору між Німеччиною й А встро-Угорщин ою.
1882,20 травня Створення Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини й Італії.
1884, квітень Проголошення протекторату 1-1 і меч чини мад Ангра-Пеке- иою (початок колоніальної політики Німеччини).
1884 1885 1887,18 червня Оголошення Того і Камеруну колоніями Німеччини, Утворення колонії «Німецька Східна Африка». Секретна угода між Росією 1 Німеччиною-договір «пере- страховки».
1888 1888-1918 1890,1 липня Правління Фрідріха НІ Правління Віпьгольма 11 Ангяо-німеиька угода про Східну Африку і про о&він Ге- льголянда на Занзібар.
1891 Утворення Загального німецького союзу (з 1894 р. - Пан- германський союз).
1891, жовтень Прийняття Соціал-демократи'! ною партією Німеччини Єр- фуртської програми.
1897-1898 Захоплення Німеччиною бухти Цзяо-Чжоу (Кіао-Чао) у Китаї.
1898 1900-1908 1904-1907 Прийняття великої морської програми в Німеччині. Канцлерство Б. Егалова в Німеччині. Повстання племен гереро і готиитотів у Південно-Західній Африці проти німецького панування.
1905-1906 Перша марокканська криза. АлхесІрасєька конференція.
1909-1917
1911, липень-
листопад
1914,28 червня
1914» 28 липня
1914,1 серпня
1914,3 серпня
1914,4 серпня
1914,4 серпня
1914, серпень**
вересень
1914, 21-25
серпня
1914,23 серпня
1914, 5-9
вересня.
1914,29 жовтня
1915, вересень
1916, лютий —
грудень
1916,4 червня-
З серпня
19І6,червень-
л «сто ляд
1917, б квітня
1917,16-23
квітня
1917, серпень
1917, 7 листопа-
да (25 жовтня)
1917,15 грудня
1918,8 січня
1918, січень-
лютий
______________________________________________ 515
Канцлеретво Т. БетмаїьГольвегав Німеччині.
Друга марокканська криза (АгадірськнЙ конфлікт):
Сараєвське вбивство/
Оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії
Оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої сві-
тової війни.
Оголошення Німеччиною війни Франції.
Вторгнення німецьких військ до Бельгії.
Оголошення Великобританією війни Німеччині.
Східно-прусська операція російської армії.
Битва поблизу Шарлеруа. Відступ англійських і французь-
ких військ.
Оголошення Японією війни Німеччині.
Поразка німецьких військ у битві на Марні.
Вступ у війну Туреччини на боці Німеччини.
Утворення Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угор-
щина, Туреччина, Болгарія).
Бої німецьких військ з французами під Верденом.
Наступ російських військ на Півдсвію^Західному фронті
(Брусиловськнй прорив).
Бої на ріці Соммі.
Оголошення США війни Німеччині.
Політичний страйк у Німеччині. Виникнення в Берліні пер-
шої в Німеччині Ради робітничих депутатів.
Революційні виступи на німецькому військово-морському
флоті.
Революція о Росії Встановлення влади більшовиків.
Угода про перемир'я між Радянською Росією І державами
німецького блоку.
Опублікування «14 пунктів Вільсона» - про умови миру.
Масовий політичний ст райк трудящих Німеччини й Авст-
ро-Угорщини.
516 __________ХРОЯОАОГІЧНА ГАВАНЦЯ_______________
1918,3 березня Підписання в Брест-Литовську мирного договору між Ра- дянською Росією і країнами австро-німецького військово- го блоку й вихід Росії 3 війни.
1918, березень- липень 1918, серпень 1918,5 жовтня Наступ німецьких військ на Західному фронті. Початок контрнаступу армій Антанти на Західному фронті. Нота Німеччини Президенту СІїіА В* Вільсону з прохан- ням про перемир'я.
1918,3-9 листо- пада 1918,10 листо- пада 1918, 11 листопа- да 1918,16-21 грудня 1918,30 грудня 1919 Листопадова революція в Німеччині Скинення кайзерів- ської монархії. Проголошення республіки. Підписання Компьєнського перемир'я Німеччини з Антан- тою. Закінчення Першої світової війни. Відбувся і Всепімецький з’їзд Рад. Утворилася КПН. Утворення Німецької робітничо” партії (з квітня 1920 р. - НСДАП).
1919,5-12 січня 1919,15 січня 1919,19 січня 1919,28 червня 1919-1925 1919,31 липня Збройне повстання в Берліні. Убивство К, Лібкнехта і Р. Люксембург. Вибори до Установчих (Національних) зборів. 11 ідл исан ля Н імечч мною Версал ьського дого нору. Еберт Фпрезидент Веймарсь ко ї респуб л і к и. Прийняття національними зборши конституції Німецької республіки (Веймарської конституції).
1922, 16 квітня Рападаьський радянсько-німецький договір про встановлен- ня дипломатичних відносин.
1923,11 січня 1923, жовтень 1923, листопад 1924, ЗО серпня 1925, 12 жовтня 1925-1934 1926, 24 квітня Початок франко-бельгійської окупації Рурської області. Збройне повстання робітників у Гамбурзі. Фашистський путч у Мюнхені. Лондонська конференція. Прийняття плану Дауеса. Підписання торгового договору між Німеччиною і СРСР. П. Гіидепбург, Президент Веймарської республіки. Підписання між СРСР І Німеччиною договору про нейтра- літет і ненапад.
1929,6 серпня- 1930, 20 січня Гаазька конференція. Прийняття плану Юнга.
1929,24 жовтня
1933, ЗО січня
1933+ лютий
1933,27 лютого
1933,28 лютого
1933,23 березня
1933,2 травня
1933,14 липня
1933,21 вересня
-23 грудня
1933,14 жовтня
1934, ЗО червня-
2 липня
1934,2 серпня
1934,25 липня
1935,13 січня
1935,1 березня
1935,14 березня
1935,18 червня
1936,7 березня
1936,25 жовтня
1936,25 листопа-
да
1938,4 лютого
1938,12 березня
1938* 13 березня
____________________________;_________________517
Крах Нью-йорксьюї фондової біржі Початок світойоїєкО-
номічмої кризи 1929'1933 рр.
Призначення Гітлера рейхсканцлером. Встановлення наци-
стсь^ї диктатури в Німеччині,
Перший виступ Гітлера перед генералітетом рейхсверу
Провокаційний підпал нацистами Судинку рейхстагу в Бе*
рліні '
Надзвичайне розпорядження «Про захист народу і держа-
ви» (скасування основних громадянських прав).
Закон про надання нацистському урядові Німеччини над-
звичайних повноважень.
Розг|юм незалежних профспілок у Німеччині
Закон про заборону утворення нових партій.
Лейпцизький судовий процес у справі про підпал рейх-
стагу:
Вихід Німеччини з Ліги Націй.
«Ніч довгих ножів» у Німеччині
Помер рейхспрезидент Паульфон Гіндєябурп Проголошен-
ня Гітлера вфюрером і рейхсканцлером» німецького каре-
лу
Невдалий націонал-соціалісгськіїй путчу Відні Вбивство
канцлера Дольфуса,
Плебісцит у СаарськІй області (91 % - за повернення її до
складу німецького рейху),
Перелання Саарської області Німеччині
Введення загальної військової повинності початок відкри-
того озброєння Німеччини.
Німецько-англійська військово-морська угода про морські
озброєння.
Вступ німецьких військ у Рейнську область і розрив Німе-
ччиною Локарнського договору.
Утворення осі «Берлін - Рим»,
Заключення еднтнкоміитсрнівсьмого пакту» між Німеччи-
ною і Японією.
Гітлер - «верховний головнокомандуючий збройними си-
лами».
Окупація Австрії німецькими військами.
Аншлюс Австрії (Утворення «Великої Німеччини»),
516 ____________
1938,29-30
вересня
1938, 1 жовтня
1938,9 листопада
1939,15 березня
1939,15-16
березня
1939,22 березня
1939,28 квітня
1939,22 травня
1939,12 червня
1939,23 серпня
1939,1 вересня
1939,3 оересия-
1940,10 травня
1939,3 вересня
1939,17 вересня
1939,28 вересня
1940, (1 лютого
1940,9 квітня
1940,10 травня
1940,5 червня-
24 червня
1940,14 червня
1940,22 червня
1940і 13 липня
1940,27 вересня
хмиммтм вишию
Підписання в Мюнхені на конференції представників Анг-
лії, Франції, Німеччини й Італії угоди про розчленування
Чехословаччини.
Початок німецького вступу в Судетську область.
«Кришталева ніч» - єврейські погроми в Німеччині.
Захоплення Німеччиною .Чехословаччини.
Створення Імперського протекторату Богемія (Чехія) І Мо-
равія; вступ до нього німецьких військ, Угорщина приєд-
нує до себе Закарпатську Україну
Окупація Клайпедської області німецькими військами.
Денонсація Гітлером німецько-англійської угоди про вій-
ськово-мсрські флоти 1935 р, І німецько-польського пакту
про ненапад 1934 р,
«Сталевий пакт» — німецько-італійський військовий союз.
Початок дипломатичних переговорів західних держав з Ра-
дянським Союзом у Москві.
Заключення німецько-радянського договору про ненапад.
Вторгнення німецьких військ у Польщу. Початок Другої
світової війни.
«Дивна війна» у Західній Європі.
Оголошення Францією і Великобританією війни Німеччині.
Вступ Червоної Армії в Західну Україну та Західну Білору-
сію.
Договір про кордони І дружбу між Німеччиною І Радянсь-
ким Союзом.
Німецько-радянська економічна угода.
Початок німецьких операцій по захопленню Данії і Норве-
гії* операція «Везерюбунг'»(«Везсрське навчання»).
Початок німецького наступу на Заході - вторгнення в Гол-
ландію, Бельгію, Люксембург.
План «Рот» ~ Битва за ФряіщЬо.
Вступ пімсцько-фашистських військ у Париж.
Капітуляція Франції.
Початок масових нальотів н імеиької авіації на АнглІ ю. «Би-
тва за Англію^??
Підписання в Берліні Німеччиною, Італією і Японією/Пю-
їстогй пакту фашистських держав.
519
1940» 14-19 Грудня 1941» 15січня-19 травня 1941,6 лютого Повітряні нальоти на Ковентрі І Бірмінгем. Наступ англійських військ у Східній Африці, Звільнення Ефіопії. Директива ОКВ про використання німецьких війську Пів* нічній Африціоперація «Зоїшенблюме» («Соняшник»),
1941,1 березня Приєднання уряду Болгарії до Троїстого пакту фашистсь- ких держав. Вступ німецько'фашистських військ у Болга- рію.
1941,6 квітня 1941,6-29 квітня 1941,20 травня 1941,22 червня Англійці вступають в Аддіс-Абебу Окупація Німеччиною Греції і Югославії, Початок висадки німецького повітряного десанту на Крит. Напад Німеччини та її союзників на Радянський Союз. Початок Великої Вітчизняної війни.
< 1941,12 липня. Аигло-ралянська угода про спільні дії у війні проти Німеч- чини.
1941, ЗО вересня -1942,20 квітня 1941,29 вересня -1 жовтня 1941,7 листопа- да 1941, 7 грудня Битва під Москвою. Московська нарада представників урядів СРСР* СІНА* Ве- ликобританії з питань про взаємні військові поставки. Декларація Ф, Д, Рузвельта про поширення закону про ленд- ліз нн СРСР. Напад японського флоту на американський військовий флот у Псрл-Харборі, Гонконг,'Малайю, Філіппіни та інші аме- риканські. британські й голландські володіння. Початок вій- ни на Тихому океані.
1941,11 грудня 1942,1 січня Німеччина та Італія оголошують війну СІНА, Підписання у Вашингтоні 26 державами договору про без- компромісну боротьбу проти фашистського блоку (Декла- рація Об’єднаних Націй).
1942, січень 1942,26 травня Нарада у Ванзес, на якій було прийнято «Остаточне рішення». Підписання в Лондоні договору між СРСР і Великобрита- нією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Європі та про співробітництво і взаємну до- помогу після війни.
1942,11 червня Заключення радянсько-американської угоди про принципи, застосолунані для взаємної допомоги у веденні війни пра- ти агресії.
520 хямммглми иждияж
1942, ЗО червня Німецько-італійські війська виходять на позиції в Ель-Ала* МСЙНІ.
1942» 17 липня- 1943,2 лютого 1942,23 жовтня Сталінградська битва. Перехід англійської армії в контрнаступ у районі Єль-Ала* мейна (Північна Африка).
1942,8-11 листопада 1943,13 травня Висадка аигло-американськнх військ на узбережжі Північ- ноЗахідної і Північної Африки. Капітуляція німецької групи армій «Африка» в Тунісі, За- вершення воєнних дій у Північній Африці
1943,5 липня— 23 серпня 1943» 10 липня- 17 серпня 1943, серпень- грудень 1943,9 вересня Битва »а Курській дузі. Сицилійська операція анпю-америкакськнх військ. Битва за Дніпро. Окупація німецько-фашистськими військами Північної І Центральної Італії.
1943,28 листопа- дні грудня 1944,6 червня Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США та Вели- кобританії Висадка союзних військ у Нормандії. Відкриття другого фронту в Західній Європі.
1944,20 липня 1944,1 серлня-2 жовтня 1944,19-25 серпня 1944» 23 серпня Невдалий замах полковника Штауфенберпі на Гітлера. Повстання у Варшаві. Переможне антифашистське збройне повстання в Парижі. Антифашистське збройне повстання в Румунії. Скинення військово-фашистської диктатури.
1944,29 серпня - 28 жовтня 1944,9 вересня Словацьке національне повстання. Перепоїв народного шинфашистського збройною повстан- ня в Болгарії.
1944,20 жовтня Звільнення Белграда радянськими та югославськими вій- ськами і народно-визвольною армією Югославії
1944, жовтень Звільнення Греції від німецько'фашистських окупантів. Висадка англійських військ.
1944,29 листопа- да Звільнення Албанії від німецько-фашистських військ.
_____________________________________________________521
1944,16 грудня- 1945,12 січня 1945,12 січня Наступ німецьких військ в Арденнах і в районі Страс- бурга, Початок наступу радянських військ на всьому протязі ра- дянсько-німецького фронту.
1945,4-12 лютого 1945,13-14 ЛЮТОГО 1945,29 березня Кримська (Ялтинська) конференція глав урядів СРСР, США і Великобританії. Зруйнування Дрездена англо-америкаїіською авіацією. Капітуляція німецько-фашистських військ у Північній Іта- лії
1945,16 квітня 1945,25 квітня 1945,2 травня 1945, Я~9 травня Початок Берлінської операції радянських військ. Зустріч у Торгяу (на Ельбі) радянських і ангяоамерикай- ськнх військ. Взяття Берліна радянськими військами. Збройне антифашистське повстання в Празі та П звільнен- ня
1945,8 травня Підписання в Карлсхарсті Акту про безумовну капітуляцію фашистської Німеччини.
522__________________________________________-
МИТ
ВСТУП............................................з
Розділ 1. ДАВНІ ГЕРМАНЦІ ................................................ 9
І. Давнє населення Німеччини. Господарство і суспільний устрій
германців заданими Цезаря, Тацита..............................9
X Община ТА її еволюцію. Виникнення майнової нерівності л............ 13
3. Вторгнення германців у Західну Римську імперію. Створення
варварських королівств...........................................18
Контрольні питання
Розділ Я. РОЗВИТОК НІМЕЦЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
У СКЛАДІ ФРАНКСЬКОЇ ДЕРЖАВИ .............................................. 26
1. Господарський і суспільний устрій франків за даними «Салічної
правди».......................................................26
2. Розпад імперії Каролінгів.....................................41
Контрольні питання **•*•*« >•<«>•«*< Ь4«»*4 .««•*»4*>*****4М**»4 * »**«|*****4 М Р4»*ЧІ*»»»4*»'*.***>Н***.М 45
Ртділ ІН. ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК НІМЕЧЧИНИ В 1Х--ХІ ст,
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ політики.
СТВОРЕННЯ СВЯЩЕННОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ......................................
1. Особливості ПОЛІТИЧНОГО розвитку Німеччини В 1Х-ХІ СТ. 4.*.
X Кл іонійський рух............................................
Контрольні питання »*ФФФФі ІФФВФР »Ф »Ф* Ф»ФФФФФФФ» ІФФФ4Ф »ФФФ*4Ф»«<*РФвф« ФФ РФФФ*<
Р&зділ /К ІМПЕРІЯ ЗА ШТАУФЕНІВ »*** 4*1 »4***<*4 4»«»Н«*Г 44»4И44»Н44»V **’*»»*•'
1. Боротьба за імператорську корону...........................
2. Зовнішня політика німецьких імператорів....................
Контрольні питання «4ВМ П»М*0М‘Н**МН***ИІ »Ф*ФФФ1-ІФФФ*-Ф»ФФФ*»ІФФФФФФ*-І ІФФФІФ ЬФФФЬФІФФФЙ «ФФФФФ-Ь*
Розділ И НІМЕЧЧИНА У ПЕРІОД ХІІ-ХУ ст...................................
1. Розвиток продуктивних сил..................................
2, Виникнення й розвиток міст Німеччини. Торгівля та основні
промисли......................................................
3. Зростання самостійності територіальних князівств. «Золота
булла» Карла IV І закріплення роздробленості Німеччини ..
Контрольні питання ФВФ ЬФЙ ФЬФФі ВФФФФФІФФФФВФ ЬФФФі-ФІФФФФФ" рл*ф»| РФ РФФФР4ФФФФ*Ф«Л«»»В«*НВ ліікмфііі мнаїм он
Розділ VI. КУЛЬТУРА НІМЕЧЧИНИ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.........................
1, Церква й освіта............................................
X Середньовічна архітектура...................................
Контрольні питання «• *<««Ч»*^«**£** *«•** 4 >«**> **«**»4«< *4 «*«•«•* •«*«« 4*4*4«*»4« •«**« *»*»»*••
46
46
50
55
56
56
57
65
66
66
69
78
82
83
83
88
92
523
Розділ VII. НІМЕЧЧИНА В XVI - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.......................93
1. Економічне і політичне становище Німеччини на початку
XVI ст й особливості її розвитку..................................93
2. Католицька церква й опозиція до неї. Гуманізм
у Німеччині та його специфічні риси..............................97
3. Мартін Лютер і його вчення. Народна реформація
і Томас Мюнцер..............................;....;...............103
4, Селянська війна 1524-1525 рр. та її наслідки..................107
5, Тридцятилітня війна...........................................112
Контрольні питанню 4 »•«*« 1-І І,,,,.,^,*,,**-**,*,****1**********'*,*,,,.,1*1,«•«,«,,**««*,Ш4М*.* 117
Розділ VIII НІМЕЧЧИНА НАПРИКІНЦІ XVII - У XVIII ст,_________________________118
1. Міжнародне становище Німеччини в ХУИ-ХУІП ст.
Створення Брацценбург-Прусської держави..........................118
2. Правління Фрідріха Вільгельма 1 (1713—1740),
Політична система Прусської держави й утвердження
абсолютизму..................................................... 124
4. Політика Фрідріха II Великого (1740-1786) .12?
Контрольні питання.................ш
Розділ IX. НІМЕЦЬКА КУЛЬТУРА, ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА™,™ 134
1. Історико-філософська думка німецького Просвітництва.134
2. «Буря й натиск».............................140
X Музика;.................;..........'.........147
4. Архітектура................................ 153
Контрольні питання 156
РММяХ. ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК
НІМЕЧЧИНИ НА ПОЧАТКУ XIX ст.........................1........... 15?
І. Вплив Великої французької революції на Німеччину. Німецьке
яко^інсгво.,.»^.$.....................................157
2, Участь німецусик держав у війнах проти Франції........162
3. Тідізїтський мтф 1807 р. та його наслідки для Пруссії.
Початок буржуазних реформ у Пруссії.......................166
4. Національне піднесення у Німеччині. Війна 1813 р.
І звільнення Німеччини.................................. 172
Контрольні питання........™„.......................................177
Аод/лХА НІМЕЦЬКІ ДЕРЖАВИ В 1815-1847 рр, ......................... 178
1. Державна роздробленість Німеччини................... 178
2. Пруссія. Економічний і політичний розвиток західних
і східних провінцій Пруссії............................ 180
3. Розвиток капіталістичних відносин. Початок промислового
перевороту і його особливості.............................182
524____________________дтг_________________________
4. Ліберальний І демократичний рух Німеччини напередодні
революції..................................................(85
Лймигдоиніі шішняд >н«»н»НН>>і|і»іниИНЮМ«іі>і««ч-»ч«»м*інниччтпііІ»<шіпН№>«« 191
Рм&лХІЕ РЕВОЛЮЦІЯ 1848 р. У НІМЕЧЧИНІ--------------------------------~ 192
І, Історичні завдання революції. Початок революції в західній
Німеччині. Березнева революція в Пруссії...................192
2. Соціальна боротьба в Німеччиїгї в квітні - червні 1848 р.
Проблема народної єдності .,л...........................197
3. Піднесення республіканського руху в п вденнснзахідних землях
Німеччини. Перехід контрреволюції в наступ..............199
4. Франкфуртський парламент та його діяльність.
Наступ контрреволюції *.......................... *.......203
5. Діяльність К. Маркса і Ф. Енгельса на їючатку революції.
«Союз комуністів». «Вимоги Комуністичної партії в
Німеччині». -Причини поразки революції та Я значення....209
Каширмьні питання.............................................. 213
РвідІяХНк КУЛЬТУРА НІМЕЧЧИНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст. 214
Ь Історико-правові концепції німецької класичної філософії.
І. Кант, Г, Гегель. Младо гегельянці. Л. Фейсрбах.......2)4
2. Німецький романтизм. Ф. Баадер. Історична школа права
Ф. Савиньї. К.Ейхгорн. Історичні концепції Л. Ранке.
Гейдельберзька школа істориків.......1,.,...............221
3. Розвиток мистецтва і літератури......................... 224
4. Музика...............................а...................230
КЬннфаяьнІ питання »»*»»м»Н«4»’>*»**«"**»***«44і****** .«>*».>.**»*• »к«»»»»М*»«44»м « 234
РЬІЇІлХІХ ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ ...................................... 235
І. Економічний розвиток Німеччини в 50-60-х рр, ХІХ от......235
2. Боротьба Австрії І Пруссії за гегемонію в Німеччині.
Прихід О. Бісмарка до влади. Об'єднання Німеччини
3. Робітничий рух у Німеччині в 50-60-х рр. ХІХ ст/..
4* Франко-прусська війна 1870—1871 рр....і...........
йжтрття/ питання |Н>.т'Ни.....НЧІ)МкМ<Н«»ЖМ'М»НГ.Н'І.>Ч<<<*№МИ.Он*«І<1
Розділ XV НІМЕЧЧИНА ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ ХІХ ст.
1. Державний устрій Німеччини після об'єднання.
Конституція 1871 р................,.....................265
2. Політичні партії країни, «Культуркампф»................ 270
3. Економічний розвиток країни наприкінці ХІХ от. Монополії
і фінансовий капітал у Німеччині...................... 274
4. Зошпшня політика. Колоніальна експансія Німеччини........278
5, Розвиток робітничого руху в 70-х рр. Готська програма
соціал-демократи якої партії. «Винятковий закон» проти
соціалістів................1.................._.......-....281
241
248
254
264
265
525
283
6. Піднесення .робітничого руху. «Державний’ соціалізм»
Бісмарка...............................................
7. Відставка канцлера О. Бісмарка. «Новий курс* Капріві.
Пангерманський союз. Перші кроки «світово? політики»
Німеччини................................. ;...........287
8. Робітничий рух у Німеччині після скасування «виняткового
запону» проти соціалістів. Ерфуртська програма соціал-
демократів та її значення..............................„....292
Контрміні топання м»м ••*+***•«•*+****•№«•»»*««* • »***♦*►»♦•••»»••♦ *>ч І..^н 294
Розділ ХП НІМЕЧЧИНА НА ПОЧАТКУ XX ст...................................295
І. Економічний розвиток Німеччини на початку XX ст.
. Монополії і фінансовий капітал Німеччини. Імперіалістична
експансія Німеччини. Зростання мілітаризму..............295
2. Становище та боротьба німецького робітничого класу
з початку XX ст. до 1914 р-..................-..............307
3. Загострення соціальних стосунків у Німеччині напередодні
Першої світової війни..................................... 31І
Кдня^рояїнІ нятянмл *>**<*♦>>«> м»»<4 »«>♦**»< ........। ....* 315
ЛпдІяШ, НІМЕЧЧИНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ---------------------------------316
і. Роль Німеччини в розв'язанні світової ВІЙНИ.....................316
X Економічне становище країни в роки війни............../32І£>
З, Ставлення німецьких робітників і соціал-демократії до війни. 336,
А Основні етапи воєнних ЛІЙ періоду війни. Політична криза
1917 р. у Німеччині.......„.............................. 339
5. Жовтнева революція в Росії та її вплив на хід війни. Поразка
Німеччини у світовій війні та її наслідки......—...... 344
Контрольні литояня м »м *» і«><»» «*»***>«»>» .нн.і * »+»♦*♦ >м*н>і »>» пнищніпн 347
Р&діяХУИк ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р. У НІМЕЧЧИНІ ^348
1. Загострення економічної й політичної кризи в країні.............348
2. Січневі події 1919 р. історичне знамення революції..............367
Кодтрюшгі питання ..... ,«*+«|Н»*Ч.№М4<1Н*Й*Н»«Ч»НИ*«КІН«М ....... 374
р&зділ ХІХ НІМЕЧЧИНА В1919-1923 рр. --------------------- 375
І. Веймарськаконституція 1919 р...................... 37&
2. Версальський мир......................................38 ї
З* Політичні педії початку 20-х рр.....................386
Зйямсрошгі одмвянл ЦІННІЇ..... №№•*****•« •« №»♦♦»» 395
Розділ XX. НІМЕЧЧИНА В1924-1933 рр.-------------------------396
1.Капіталістичн8стабІлізація20-хрр. «ПланДауеса».........396}
2. Економічна та політична криза в Німеччині на рубежі
20-30-х рр...................................-............399
526____________________мшт_________________________
Розділ XXI НІМЕЧЧИНА В1933-1939 рр............................................... 419
1. Створення в Німеччині державної системи фашистського
терору.......................................... ,.................. 419
2. Економічна підготовка німецького фашизму до війни.................427
Контрольні питання ф4фф»*4*ф*»***4фф»»««4Ф4*4 *•***» **•»*-» »ффі»4ф»«ф *««*»« «*♦»*•♦•* *•»»*«**• н*<» 440
Розділ XXII ВІЙСЬКОВО-ДИПЛОМАТИЧНА ТА ІДЕОЛОГІЧНА
ПІДГОТОВКА ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ
ДО СВІТОВОЇ ВІЙНИ ............440
1. Цілі й методи зовнішньої політики фашистської Німеччини ... 440
2, Переозброєння Німеччини в 1933-1935 рр...............445
3. Перші військові акції фашистської Німеччини і створення
блоку фашистських агресорів....../..................... 448
4. Геополітика і фашистська Ідеологія...................451
5. Расова теорія —ідеологічне прикриття злочинів гітлерівців .... 456
б, Культура, наука й освіта у фашистській Німеччині.....460
Контрольні питання.................................... —....465
Розділ ХХШ. НІМЕЦЬКА АГРЕСІЯ В ЄВРОПІ.
ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ____________________________________________________._.....-466
І, Аншлюс Австрії,....................................... 466
2. Мюнхенська угода.....................„..і............ 469
З, Німецько-радянський пакт 1939 р........................473
4. Друга світова війна.......,............................483
Ліжшрдом? ішіжшнл 4. ....... 4.4. ..»••».. 4. • .... ..«НН ...... *. V. 44..Ф.4Ф.* ....... 4., . . .4, 497
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......... 498
Темплан 2003
Навчальне віщання
Світлана Йосипівна Бобилєва
ІСТОРІЯ НІМЕЧЧИНИ
З ДАВНІХ ЧАС ІВ ДО 1945 РОКУ
/Лвдшьмш? лдеіблшс
Редактор В. О. Насосам
Технічний редактор О. В. Ткач
Коректор Г. І. Давиденко
Комп’ютерний оригінал-макет- Ф. Ф, Юіімов
Підписано до друку 17.12.03. Формат 60x84/|6 Папір друкарський. Друк плоский.
Ум. друк. арк. 30,68. Ум. фарбоаідб* 30,68. Обл.-ьид. гірк. 31,2. ТиражбОО пр.
Зам. №
РВВ ДНУ» вуд. Наукова, 13, м. Дніпропетровськ,49050.
Друкарня ДНУ, вуд, Наукова, 5, м. Дніпропетровськ, 49050