ПОСТАНОВИ
ВЕРХОВНОГО суду
УКРАЇНИ
ТА ВИЩОГО
ГОСПОДАРСЬІ(ОГО
СУду УКРАЇНИ
у господарських
справах
Випуск
4(31)'2006
За загальною редакцією
Голови Верховного Суду України
В. Т. Маляренка
Київ-2006

Посrанови Верховного Суду України
та Bmцoro господарського суду України у господарських справах ♦ 4(31)'2006
Реgакційна колегія:
В. Т. Маляренко
Голова Верховного Суду України (голова)
І. Б. Шицький
Голова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
Д. М. Притика
Голова Вищого господарського суду України
Н. О. Рожанська
Директор видавництва "Істина"
В. П. Лакизюк
Начальник редакційно-видавничого управління Верховного Суду України
Упоряgники:
І. Б. Шицький
(керівник групи упорядників)
В. П. Барбара
В. В. Сердюк
І. В. Рафаловська
В.Г.Суховий
Засновник
Верховний Суд України
01024, Київ, вул. Пилипа Орлика, 4
тел./ факс (044) 253-53- 70,
253-42 -20
Свіgои,тво
про gержавну реєстрацію -
серія КВ No 7846
віg В вересня 2003 р.
Передплатнийіндекс08867
Переgрук опублікованих у випуску матеріалів зgійснюється за письмовим
gозволом Верховного Cygy України з обов'язковим посиланням на gжерело.
© Верховний Суд України, 2006
© Видавництво "Істина", 2006

Перелік скорочень ............................................................................ 4
Справи зі спорів у сфері податкових правовідносин ......................... 5
Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням
законодавства про власність ............................................... 71
Справи зі спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними,
виконанням зобов'язань та відповідальністю
за їх порушення ................................................................... 86
Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства
про приватизацію ................................................................. 96
Справи зі спорів, пов'язаних із застосуванням
законодавства про банкрутство ......................................... 105
Застосування законодавства
про виконавче провадження ............................................... 115
Застосування процесуальних норм ................................................ 127
2006 No 4(31) 3

перелік скорочень
АКБ
АМК
АТ
БТІ
ВАТ
вдвс
гк
гпк
двс
дк
ДП
ДПА
ДПІ
ЖБК
ЗАТ
зк
кк
КМДА
КМУ
КП
мпп
НАН
НБУ
оп
пдв
пп
ПФУ
РВ ФДМ
спд
став
тов
тпп
УЖГ
ФДМ
цк
цпк
4 N°4(31) 2006
-
акціонерний комерційний банк
-
Антимонопольний комітет України
-
акціонерне товариство
-
Бюро технічної інвентаризації
-
відкрите акціонерне товариство
-
відділ державної виконавчої служби
-
Господарський кодекс
-
Господарський процесуальний кодекс
-
державна виконавча служба
-
дочірня компанія
-
державне підприємство
-
Державна податкова адміністрація України
-
державна податкова інспекція
-
житлово-будівельний кооператив
-
закрите акціонерне товариство
-
Земельний кодекс
-
Кримінальний кодекс
-
Київська міська державна адміністрація
-
Кабінет Міністрів України
-
комунальне підприємство
-
мале приватне підприємство
-
Національна академія наук
-
Національний банк України
-
орендне підприємство
-
податок на додану вартість
-
приватне підприємство
-
Пенсійний фонд України
-
регіональне відділення Фонду державного майна України
-
суб'єкт підприємницької діяльності
-
сільськогосподарське товариство з обмеженою відпові-
дальністю
-
товариство з обмеженою відповідальністю
-
Торгово-промислова палата
-
Управління житлового господарства
-
Фонд державного майна України
-
Цивільний кодекс
-
Цивільний процесуальний кодекс

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 1О ТРАВНЯ 2005 р.
справи зі спорів у сфері
податкових правовідносин
1. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 1О травня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу спеціалізованої ДПІ ум. Києві по роботі з вели­
кими платниками податків (надалі - Інспекція) на постанову Вищого
господарського суду України від 16 лютого 2005 р. у справі No 32/41 О
за позовом ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" (надалі -
Компанія) до Інспекції про визнання недійсним податкового повідом­
лення-рішення від 5 липня 2004 р. No 0000291606/0,
встановив:
З позовом до господарського суду м. Києва Компанія звернулася
15 липня 2004 р., мотивуючи заявлену позовну вимогу невідповідністю
оскаржуваного повідомлення-рішення законодавству України, яке регу­
лює відносини щодо сплати рентних платежів за газовий конденсат.
Оскаржуване рішення Інспекція прийняла за результатами позаплано­
вої перевірки правильності сплати позивачем рентної плати за період з
1 січня до 30 квітня 2004 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1 вересня 2004 р. позов
задоволено.
Постановою від 16 листопада 2004 р. Київського апеляційного госпо­
дарського суду зазначене судове рішення залишено без змін.
Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України
постанова Київського апеляційного господарського суду залишена без
змін.
Ухвалені судами рішення і постанови грунтуються на висновку, що
позивач здійснював передачу газового конденсату власного видобутку
своїй філії, яка передавала його для переробки іншій філії з метою
реалізації продуктів переробки на виконання укладених договорів. Тому
така передача не є продажем і, відповідно, вона не є відпуском в розумін-
2006 No 4(31) 5

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдН О С ИН
ні Порядку обчислення та внесення до Держа в ного бюджету рентної
плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. No 256
(надалі - Порядок).
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України та передачу справи на новий
розгляд з підстав порушення судом норм матеріального права, а також
невідповідності оскаржуваної постанови Конституції. Інспекція вважає,
що відповідно до законодавства України рентна плата сплачується
підприємствами, що видобувають газовий конденсат, незалежно від
подальшого його використання, у тому числі його відпуску чи пере­
робки.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Залишаючи без змін апеляційну постанову і відповідно - в силі рішен­
ня місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України
обгрунтував оскаржувану постанову висновком, що платником рентної
плати за газовий конденсат може бути тільки підприємство, яке ви­
добуло газовий конденсат та в подальшому здійснило його продаж
(відпуск). При цьому суд касаційної інстанції виходив з власного тлу­
мачення змісту пунктів 3 та 6 Порядку, згідно з якими сума рентної
плати за газовий конденсат визначається нафтогазовидобувними під­
приємствами, виходячи з обсягів відпущеного ними газового конденса­
ту і включається до оплати відпускної ціни на газовий конденсат на
дату їх відпуску.
Проте зазначений висновок помилковий і суперечить положенням
Закону "Про Державний бюджет України на 2004 рік".
Відповідно до ст. 3 названого Закону підприємства, які здійснюють
видобуток природного газу та газового конденсату (крім видобутку
природного газу із морських родовищ, який реалізується за регульова­
ними цінами) і нафти, вносять до Державного бюджету у порядку, визна­
ченому Кабінетом Міністрів, рентну плату за газовий конденсат у роз­
мірі 104,04 грн. за одну тонну.
Аналогічна норма містилася в п. 5 Порядку (в редакції постанов
Кабінету Міністрів від 31 березня 2003 р. No 422 та від 15 жовтня
2003 р. No 104), відповідно до якого платниками рентної плати за ста­
більний газовий конденсат є Компанія, ВАТ "Укрнафта", інші юридичні
особи, які видобувають газовий конденсат (крім видобутку природного
газу і газового конденсату з морських родовищ, який реалізується за
регульованими цінами) та проводять роботи з його стабілізації, а в
редакції постанови від 4 березня 2004 р. No 255 зазначалося, що плат­
никами рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат
б No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 16 ЛЮТОГО 2005 р.
(крім видобутку природного газу з морських родовищ, який реалізуєть ­
ся за регульованими цінами) є підприємства, які здійснюють видобуток
нафти, природного газу та газового конденсату.
Дійсний зм і ст зазначених законодавчих положень підтверджується
постановою Кабінету Міністрів від 23 грудня 2004 р . No 1718 "Деякі
питання застосування Порядку обчислення та внесення до Державного
бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий кон­
денсат", якою роз'яснено, що відповідно до ст . З Закону "Про Держав ­
ний бюджет України на 2004 рік" та пунктів 2 і 5 Порядку платниками
рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат (крім видо­
бутку природного газу з морських родовищ, який реалізується за регу ­
льованими цінами) є всі, без винятку, підприємства, які здійснюють
видобуток нафти, природного газу та газового конденсату, незалежно
від подальшого використання видобутої ними сировини (у тому числі її
відпуску чи переробки).
Відтак ухвалені у справі судові рішення та постанови не можуть вва­
жатися законними і обгрунтованими і тому підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстан­
ції необхідно врахувати викладене, з'ясувати дійсні права і обов'язки
сторін та ухвалити законне рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГП К,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу спеціалізованої ДПІ ум. Києві по роботі з великими
платниками податків задовольнити, постанову Вищого господарського
суду України від 16 лютого 2005 р . , постанову Київського апеляційного
господарського суду від 16 листопада 2004 р . та рішення господар­
ського суду м. Києва від 1 вересня 2004 р. скасувати, справу передати
на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 1б лютого 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 10 травня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ма ­
теріали касаційної скарги спеціалізованої ДПІ у м . Києві по роботі з
великими платниками податків на постанову Київського апеляц і йного
2006 No 4(31) 7

СПРА ВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОС И Н
господарського суду від 16 листопада 2004 р. у справі господарського
суду м . Києва за позовом ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз
України до спеціалізованої ДПІ ум. Києві по роботі з великими плат­
никами податків про визнання недійсним податкового повідомлення­
рішення.
Р і шенням від 1 вересня 2004 р. господарського суду м. Києва задо ­
волено позовні вимоги щодо визнання недійсним податкового повідом­
лення-рішення спеціалізованої ДПІ у м. Києві по роботі з великими
платниками податків від 5 липня 2004 р. No 0000291606/0 про визна­
чення ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" податкового
зобов'язання та штрафних санкцій на суму 34 082 000,67 грн . за
платежем: рентна плата за газовий конденсат.
Постановою від 16 листопада 2004 р. Київського апеляційного гос­
подарського суду рішення господарського суду м. Києва залишено без
змін.
Судові рішення мотивовані тим, що в п. 3 Порядку обчислення та
внесення до Державного бюджету рентної плати за нафту, природний
газ і газовий конденсат передбачено, що рентна плата за нафту, при­
родний газ і газовий конденсат підлягає внесенню до Державного бюд­
жету на суму їх відпуску на платній основі, тобто передбачає грошове
визначення такої продукції, яке є ціною продажу .
Н е погоджуючись з судовими рішеннями, спеціалізована ДПІ у
м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулась до Ви­
щого господарського суду з касаційною скаргою і просить їх скасува­
ти, мотивуючи це тим, що при 'іх прийнятті порушено ст. 3 Закону "Про
Державн и й бюджет України на 2004 рік" та неправильно застосова­
но п. 5 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету рен­
тної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат.
Рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат на
2004 р. встановлена ст. 3 Закону "Про Державний бюджет України на
2004 рік" .
Колегія судців Вищого господарського суду України, беручи до уваги
межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на під­
став і фактичних обставин справи застосування норм матеріального і
процесуального права при винесенні оскаржуваного судового акта,
вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити.
П редметом даного спору є податкове повідомлення-рішення спе­
ціал і зованої ДПІ ум. Києві по роботі з великими платниками податків
від 5 липня 2004 р. за No 0000291606/0, яким позивачу визначено суму
податкового зобов'язання за платежем: рентна плата за газовий кон­
денсат у розмірі 34 082 000 ,67 грн . , в тому числі 22 721 333,78 грн. -
основний платіж та 11 360 666,89 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Статтею 3 Закону "Про Державний бюджет України на 2004 рік"
встановлено, що підприємства, які здійснюють видобуток природ ного
газу та газового конденсату (крім видобутку природного газу із морських
8 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 16 ЛЮТОГО 2005 р.
родовищ, який реалізується за регульованими цінами) і нафти, вносять
до Державного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів,
рентну плату за природний газ у розмірі 30,6 грн. за 1000 куб. м, за
нафту - 160 грн. за одну тонну і газовий конденсат - у розмірі 104,04
грн. за одну тонну.
Єдиним чинним нормативним документом, який регулює умови та
порядок обчислення, нарахування та сплати рентної плати за газовий
конденсат, є Порядок обчислення та внесення до Державного бюджету
рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат (надалі -
Порядок).
Відповідно до п. 3 Порядку рентна плата включається підприємства­
ми, які видобувають нафту, природний газ і газовий конденсат, до оп­
тової відпускної ціни на нафту, природний газ і газов ий конденсат (без
податку на додану вартість) на дату їх відпуску .
Зазначеною нормою визначено порядок формування рентної
плати - включення її до оптової відпускної ціни на нафту, природний
газ і газовий конденсат.
Пунктом 1 ст . 189 ГК визначено, що ціна є формою грошового виз­
начення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти гос­
подарювання.
Так, у п. 3 Порядку передбачено, що рентна плата за нафту, при­
родний газ і газовий конденсат підлягає внесенню до Державного бюд­
жету на дату їх відпуску на платній основі, тобто передбачає грошове
визначення такої продукції, яке є ціною продажу.
Господарським судом встановлено, що позивач здійснював переда­
чу газового конденсату власного видобутку своїй філії ("Шебелинка ­
газвидобування"), а вказана філія здійснювала його переробку на філії
позивача - "Управління з переробки газу і газового конденсату" з ме­
тою подальшої реалізації продуктів переробки відповідно до укладених
договорів.
Зазначені операції здійснювались відповідно до наказу ДК "Укргаз­
видобування" від 31 січня 2004 р. No 45 "Про порядок взаємовідносин
апарату управління ДК "Укргазвидобування" стосовно передачі кон­
денсату, нафти та продуктів переробки в січн і 2004 року". Згідно з цим
наказом ДК "Укргазви добування" на підставі актів приймання-передачі
здійснювало приймання та передачу нестабільного газового конденса­
ту між власними філіями.
Передача газового конденсату у лютому 2004 р . здійснювалась на
підставі наказу ДК "Укргазвидобування" від 23 лютого 2004 р. No 84 у
тому ж порядку.
Згідно з даними, зазначеними в акті перевірки, передача газового
конденсату власного видобутку не зумовила переходу права власності
на зазначену продукцію, оскільки вона переміщувалася виключно між
структурними підрозділами однієї юридичної особи - ДК "Укргазвидо­
бування" .
2006 No 4(31) 9

СПРАВ И ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТК ОВИ Х ПРАВОВІДНО СИН
Господарськими судами встановлено, що відпуск позивачем газо­
вого конденсату власного видобутку своїм філіям для його переробки
та без переходу права власності не є продажем зазначеної продукції
та її відпуском за умовами, встановленими у Порядку.
Оскільки філії ДК "Укргазвидобування" не є самостійними юридичними
особами, а лише структурними підрозділами ДК "Укргазвидобування",
господарські суди дійшли висновку, що передача газового конденсату
між філіями позивача, або ж безпосередньо від філії до ДК "Укргаз­
видобування", незважаючи на те, що позивач та його філії є самос­
тійними платниками податків, не є відпуском в розумінні зазначеного
Порядку .
Відповідно до п. З та п. 6 Порядку сума рентної плати за газовий
конденсат визначається нафтогазовидобувними підприємствами, вихо­
дячи з обсягів відпущеного ними газового конденсату і включається до
оптової відпускної ціни на газовий конденсат на дату їх відпуску.
З наведеної норми вбачається, що платником рентної плати за га­
зовий конденсат може бути тільки підприємство, яке видобуло газовий
конденсат та в подальшому здійснило його продаж (відпуск).
Господарським судом встановлено, що позивач в особі його філій у
період, що перевірявся, видобував газовий конденсат та самостійно
здійснював його переробку.
Оскільки зазначені операції не є операціями з продажу (відпуску)
газового конденсату, то відсутні і встановлені п. З Порядку підстави для
нарахування та сплати позивачем рентної плати за газовий конденсат.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що платниками рентної плати за
нафту, природний газ і газовий конденсат (крім видобутку природного
газу з морських родовищ, який реалізується за регульованими цінами)
є підприємства, які здійснюють видобуток нафти, природного газу та
газового конденсату.
За рішенням підприємства зазначену рентну плату можуть вносити
безпосередньо його філії та інші відокремлені підрозділи, які мають
поточні рахунки в установах банку.
Відповідно до наведеної норми рентна плата за нафту, природний
газ і газовий конденсат може вноситись або підприємством, яке здій­
снює видобуток нафти, природного газу та газового конденсату, або ж
його філіями та іншими відокремленими підрозділами.
Законодавець передбачив, що підприємство, яке здійснює видобу­
ток нафти, природного газу, газового конденсату, та його філії (інші
відокремлені підрозділи) є однією юридичною особою та одним плат­
ником рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат.
Передача нафти, природного газу та газового конденсату від під­
приємства, яке здійснює їх видобуток, до його філій (структурних
підрозділів) чи навпаки, або ж між самими філіями не передбачає
обов'язку сплати рентної плати за нафту, природний газ і газовий
конденсат.
10 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 7 ЧЕРВНЯ 2005 р.
Господарським судом також встановлено, що позивач не здійсню­
вав відпуск (продаж) видобутого газового конденсату, а переробляв
його самостійно, реалізовуючи у подальшому продукти такої перероб­
ки, що не є підставою для нарахування рентної плати.
Наказом Міністерства статистики від 21 червня 1996 р. за No 193, на
який посилається відповідач, затверджено форму первинних облікових
документів, зокрема тих, які використовуют ься для обліку руху матері­
альних цінностей підприємства, однак він не визначає поняття відпуску
газового конденсату в розумінні гі. 6 Порядку.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що господарськими судами дана правильна юридична
оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному
законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасу­
вання немає .
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, п . 1 ст . 11 Р-
111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
У задоволенні касаційної скарги відмовити .
Постанову від 16 листопада 2004 р. Київського апеляційного госпо­
дарського суду у справі No 32/410 залишити без змін.
2. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 7 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі ­
данні касаційну скар гу ДПІ у Галицькому районі м . Львова на ухвалу
Вищого господарського суду України від 14 березня 2005 р. у справі
No 5/2701-26/343 за позовом ПП "Єврообмін" до ДПІ у Галицькому
районі м . Львова, відділення Державного казначейства у Сихівському
районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення­
рішення та стягнення суми,
встановив:
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 березня
2005 р. касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м . Львова на постанову
2006 No 4(31) 11

СПРА ВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТК ОВИХ ПРАВОВІДНОС ИН
Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2004 р.
повернуто без розгляду.
Ухвалою від 19 травня 2005 р. Верховним Судом України за касацій­
ною скаргою ДПІ у Галицькому районі м. Львова порушено проваджен­
ня з перегляду у касаційному порядку ухвали Вищого господарського
суду України від 14 березня 2005 р. з мотивів її невідповідності нормам
матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін у справі, дослідивши доводи касаційної скарги і перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Посилання Вищого господарського суду України в ухвалі від 14 берез­
ня 2005 р. на те, що підстави для відновлення строку на касаційне
оскарження відсутні, зроблено без врахування ді йсних обставин справи.
Зокрема, судом касаційної інстанції не враховано те, що вчасно
подана касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі м. Львова ухвалою
Вищого господарського суду України від 20 грудня 2004 р . була без­
підставно повернута з посиланням на п. 6 ст. 111 3 ГПК з тих мотивів,
що у поданій касаційній скарзі не зазначено суті порушення або непра­
вильного застосування норм матеріального чи процесуального права
судом апеляційної інстанції, оскільки первісна подана ДПІ у Галицько­
му районі м. Львова касаційна скарга містила посилання на те, що
господарськими судами при вирішенні даного спору були неправильно
застосовані норми матеріального права, зокрема Закону "Про податок
на додану вартість" . При цьому у касаційній скарзі зазначалося, в чому
саме полягає суть неправильного застосування вказаних норм .
Таким чином, суд касаційної інстанції, приймаючи ухвалу від 14 бе­
резня 2005 р., дійшов безпідставного висновку, не врахувавши дійсні
обставини справи, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова втратило
право на звернення з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції
на підставі п. 5 ст. 111 3 ГПК, оскільки подану ДПІ у Галицькому районі
м. Львова первісну касаційну скаргу було повернуто без розгляду
ухвалою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2004 р.
незаконно.
Отже, Вищий господарський суд України, всупереч положенням
ст. 19 Конституції, обмежив суб'єкта оскарження у здійсненні прав,
передбачених п. 8 ч . З ст. 129 Конституції, і фактично ухилився від
здійснення визначених законом повноважень.
За таких обставин оскаржувана ухвала Вищого господарського суду
України підлягає скасуванню. Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі
м. Львова слід передати до суду касаційної інстанції для розгляду по
суті.
Керуючись статтями 111 17-111 20 ГПК, Верховний Суд України
12 No 4(31) 2006

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 14 БЕРЕЗНЯ 2005 р .
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити .
Ухвалу Вищого господарського суду України від 14 березня 2005 р .
у справі No 5/2701-26/343 скасувати, а касаційну скаргу ДПІ у Галиць­
кому районі м. Львова передати до Вищого господарського суду Укра­
їни для розгляду по суті.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України
від 14 березня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 7 червня 2005 р . )
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
матеріали касаційної скарги ДПІ у Галицькому районі м. Львова на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня
2004 р . у справі господарського суду Львівської області за позовом ПП
"Єврообмін" до ДПІ у Галицькому районі м. Львова, відділення Держав­
ного казначейства у Сихівському районі м. Львова про визнання не­
дійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної
заборгованості з ПДВ у розмірі 286 655 грн.
Касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК з таких
підстав.
Первісна касаційна скарга ДПІ у Галицькому районі м . Львова на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня
2004 р. була подана у встановлений процесуальний строк, але з по ­
рушенням вимог ГПК щодо оформлення касаційної скарги, а тому
ухвалою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2004 р.
повернена без розгляду на підставі п. 6 ст. 11 Р ГПК.
ДПІ у Галицькому районі м. Львова після усунення обставин, зазначе­
них в ч. 3 ст. 111 3 ГПК, звертається вдруге до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою від 18 січня 2005 р., тобто з про­
пуском встановленого процесуального строку.
До касаційної скарги не додано клопотання про відновлення пропу­
щеного процесуального строку.
Статтею 11 О ГПК встановлено, що касаційна скарга може бути подана
протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господар ­
ського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної
сили.
2006 No 4(31) 13

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Касаційна інстанція зазначає, що причини пропуску процесуального
строку стали наслідком порушення скаржником норм господарського
процесуального права, дотримання яких є обов'язковим для всіх учас­
ник і в господарського процесу і залежить виключно від законослухня­
ності скаржника.
За таких обставин касаційна скарга не приймається до розгляду і
повертається скаржнику на підставі п. 5 ст. 1113 ГПК.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11 О, п . 5 ст. 1113
ГПК, Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі м. Львова на постанову
Льв і вського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2004 р. у
справі No 5/2701-26/343 повернути скаржнику.
З. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 21 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на
постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня 2005 р . у
справі No 5/2426-2/221 за позовом ТОВ "Торгово-фінансова компанія"
до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, ві,оділення Державного
казначейства у Шевченківському районі м. Львова про визнання недій­
сним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної за ­
боргованості з ПДВ,
встановив:
ТОВ "Торгово-фінансова компанія" (надалі - Компанія) звернулося
з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, ві,оділення
Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22 липня
2004 р. No 0003372320/0/18330 та стягнення бюджетної заборгованості
з ПДВ у розмірі 1005341 грн.
Позов мотивовано тим, що відсотки за товарний кредит, нараховані
на вексельну суму, є об'єктом оподаткування ПДВ із застосуванням
14 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЧЕРВНЯ 2005 р.
повної ставки цього податку . Висновок податкового органу про безпід­
ставність включення Компанією до податкового кредиту сум ПДВ, спла­
чених у зв'язку з нарахуванням відсотків з операцій погашення вексе­
лів, є неправомірним . У зв ' язку із цим позивач просив про задоволення
своїх позовних вимог.
ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проти позову заперечу­
вала, посилаючись на те, що збільшуючи суму податкового кредиту на
суму ПДВ, сплаченого у зв'язку з нарахуванням відсотків на операції з
торгівлі цінними паперами, позивач неправильно застосував положення
Закону "Про податок на додану вартість" та Закону "Про оподатку­
вання прибутку підприємств".
Відділення Державного казначейства у Шевченківському районі
м. Львова, заперечуючи проти позову, вказувало на те, що відшкоду­
вання ПДВ з бюджету здійснюється територіальними органами Дер­
жавного казначейства за рішенням суду за місцем реєстрації платника
податку або за висновками податкових органів, які у зазначений період
до відділення не надходили.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21 жовтня
2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного гос­
подарського суду від 3 листопада 2004 р . , позов задоволено. Ухвалено
~изнати нед і йсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченків­
ському районі м. Львова від 22 липня 2004 р. No 0003372320/0/18330
та зобов'язано відшкодувати з Державного бюджету через відділення
Державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова суму
бюджетної заборгованості з ПДВ у розм і рі 1 005 341 грн.
Оскаржуваною постановою Вищого господарського суду Укра ї ни
постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.
Ухвалені господарськими судами рішення мотивовано тим, що за
процентними цінними паперами (у даному випадку векселями), еміто­
ваними платником податку, суми відсотків включаються до складу його
валових витрат у податковий період, протягом якого була здійснена
або мала бути здійснена виплата таких відсотків. Таким чином, вклю­
чення позивачем до складу податкового кредиту суми, що складається
із сум ПДВ, нарахованих у зв'язку з придбанням, продажем товарів
(робіт, послуг), є правомірним та відповідає вимогам Закону "Про податок
на додану вартість".
9 червня 2005 р . Верховним Судом України порушено провадження
за касаційною скаргою ДПІ у Шевченківському районі м. Л ьвова про
скасування постанови Вищого господарського суду Украї ни в ід 6 квітня
2005 р. та передачу справи на новий розгляд. В обгрунтування скарги
зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом
України одного й того ж положення закону в аналог і чних справах та
порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача,
розглянувши та обговоривши доводи касаційно ї скарги, перевіривши
2006 No 4(31) 15

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
При ухваленні оскаржуваної постанови Вищий господарський суд
України дійшов висновку про обr'рунтованість апеляційної постанови і
відповідно - рішення суду першої інстанції про те, що включення пози­
вачем до податкового кредиту у травні 2004 р. витрат зі сплати ПДВ
відповідає вимогам Закону "Про податок на додану вартість".
З таким висновком судів погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, виникнення від'ємного значення
об'єкта оподаткування ПДВ за звітний період позивач пов'язує з прове­
денням операції пред'явлення до платежу ВАТ СКБ "Дністер" одного
простого векселя з умовою нарахування 75% річних та трьох простих
векселів з умовою нарахування 90% річних на загальну суму за но­
міналом 8 360 580,82 грн., та проведення позивачем оплати суми номі­
налів векселів і суми нарахованих відсотків у розмірі 29 194 441,93
грн., в тому числі ПДВ-4 865 740,32 грн. Включення до складу подат­
кового кредиту суми ПДВ, нарахованої на суму відсотків по пред'явлених
до оплати і оплачених векселях здійснювалось на підставі виписаних
ПП "Північна Торгівельна компанія" податкових накладних.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили
з того, що відсотки по векселях є базою оподаткування ПДВ із засто­
суванням повної ставки цього податку, оскільки відповідно до пп. 7.9 .3
п. 7.9 ст. 7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" суми
відсотків за процентними цінними паперами, емітованими платником
податку, включаються до складу його валових витрат у податковий пе­
ріод, протягом якого була здійснена або мала бути здійснена виплата
таких відсотків, тому ПДВ, сплачений позивачем у сумі відсотків, відне­
сено до податкового кредиту відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону
"Про податок на додану вартість".
Проте зазначені висновки вбачаються передчасними, оскільки не
r'рунтуються на належній юридичній оцінці встановлених фактичних об­
ставин справи.
Виходячи зі змісту пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на
додану вартість", згідно з яким суми ПДВ зараховуються у першу чергу
для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом, а також з
самої суті поняття податку і його основної функції - формування доходів
Державного бюджету (п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу) та з по­
няття платника ПДВ як особи, яка зобов'язана здійснювати утримання
та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем (п. 1.3 ст. 1
Закону "Про податок на додану вартість"), видно, що законодавцем
встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою (надходженням) до
бюджету ПДВ та його відшкодуванням з бюджету.
Відтак при вирішенні спору про відшкодування ПДВ з Державного
бюджету суду необхідно передусім встановити, чи сплатив продавець
16 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЧЕРВНЯ 2005 р.
ПДВ до бюджету в сумі, яку він одержав від покупця в ціні проданого
товару (робіт, послуг).
Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону "Про податок на додану вартість" у
разі, коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт,
послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. З цього Закону,
під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику
податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових
інструментів (надалі - вексель), випущених таким покупцем або тре­
тьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів
(робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу
такого векселя, а за процентними векселями -договірна вартість таких
товарів (робіт, послуг), збільшена на суму відсотків, нарахованих або
таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.
Згідно з пп. 7.4.1 п . 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку
з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріаль­
них активів, що п ідлягають амортизації.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку під­
приємств" валовими витратами виробництва та обігу (надалі - валові
витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, мате­
ріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація
вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)
таким платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності.
Виходячи із змісту зазначених норм, базою оподаткування за про­
центними векселями є договірна вартість проданих товарів, збільшена
на суму відсотків нарахованих або таких, що мають бути нараховані на
суму номіналу таких векселів, тобто обов'язок з оплати відсотків за
процентними векселями міг виникнути у позивача лише за фактом
отримання товарів, на суму договірної вартості яких видано процентні
векселі, тому право на податковий кредит за фактом оплати процентних
векселів може виникнути лише за умови наявності та підтвердження
права на податковий кредит на суму договірної вартості товарів.
Однак позивачем не підтверджено, а судом не досліджено, чи мало
місце здійснення позивачем оподатковуваних операцій, за наслідками
яких ним було видано векселі, відсотки за якими стали підставою для
формування податкового кредиту у травні 2004 р. В матеріалах справи
відсутн і податкові накладні та інші документи, які б підтверджували пра­
во на податковий кредит із договірної вартості, відсутні договори на
поставку товарів (робіт, послуг), за фактом поставки яких у позивача
виникло б право на податковий кредит.
Таким чином, встановивши право позивача на податковий кредит і з
суми сплачених за векселями відсотків, суди не встановили наявності
2006 No 4(31) 17

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
права позивача на податковий кредит із договірної вартості товарів, за
фактом поставки яких позивачем мали бути видані процентні векселі,
не дослідили факту поставки таких товарів, руху векселів і чи пов'язане
придбання товарів із здійсненням власної господарської діяльності.
Встановлюючи обставини у справі з метою з'ясування питання, чи
мали місце порушення чинного законодавства при оподаткуванні опе­
рацій з цінними паперами чи про оподаткування операцій за борговими
вимогами та зобов'язаннями, суди попередніх інстанцій не надали пра­
вової оцінки питанням розмежування векселя як товару і векселя як
розрахункового документа.
За наявності таких недоліків ухвалені судові рішення не можут ь за­
лишатися в силі і підлягають скасуванню, а справа - направленню на
новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебіч­
но і повно перевірити доводи, якими мотивуються вимоги та заперечен­
ня сторін, і залежно від встановлених обставин вирішити спір відповід­
но до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих
правовідносин.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова за­
довольнити, постанову Вищого господарського суду України від 6 квітня
2005 р, постанову Львівського апеляційного господарського суду від
З листопада 2004 р. та рішення господарського суду Льв і вської області
від 21 жовтня 2004 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 6 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 21 червня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого гоподарського суду України розглянула у від­
критому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському
районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від З листопада 2004 р. у справі No 5/2426-2/221 господарського
суду Львівської області за позовом ТОВ "Торгово-фінансова компанія"
до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, відділення Державного
18 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 6 КВІТНЯ 2005 р.
казначейства у Шевченківському районі м. Львова про визнання недій­
сним податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетної за­
боргованості.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21 жовтня
2004 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 3 листопада 2004 р., позов задоволено: визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2004 р.
No 0003372320/0/18330; зобов'язано відшкодувати з Державного
бюджету через відцілення Державного казначейства у Шевченківському
районі м. Львова суму бюджетної заборгованості з ПДВ у розмірі 1 005
341 грн. на користь ТОВ "Торгово-фінансова компанія".
В касаційній скарзі та доповненні до касаційної скарги ДПІ у Шев­
ченківському районі м. Львова просить скасувати постанову Львівсько­
го апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення норм
матеріального і процесуального права, та відмовити в задоволенні по­
зовних вимог.
Позивач у відзивах на касаційну скаргу та доповненнях до касацій­
ної скарги просить постанову залишити без змін, а касаційну скаргу­
без задоволення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності
застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і про­
цесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засі­
данні представників сторін у справі, дійшла висновку, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК касаційна інстанція виходить з
встановлених у даній справі обставин.
Під час розгляду справи судами встановлено, що ДПІ у Шевченків­
ському районі м. Львова було проведено позапланову документальну
перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення до бюд­
жету ТОВ "Торгово-фінансова компанія" ПДВ за травень 2004 р., за
результатами якої складено акт від 21 липня 2004 р. No 644/23-4/
25554337. В ході перевірки органом державної податкової служби було
встановлено факт порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст . 7 Закону
"Про податок на додану вартість", а саме, позивач неправомірно вклю­
чив до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв'язку з.нарахуван­
ням відсотків з операцій погашення векселів.
На підставі даного акта відповідач прийняв оскаржуване податкове
повідомлення-рішення від 22 липня 2004 р. No 0003372320/0/18330,
відповідно до якого у ТОВ "Торгово-фінансова компанія" виявлено за­
вищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2004 р . в
розмірі 820 735 грн.
Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону "Про податок на додану вартість" у
разі, коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт,
послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону,
2006 No 4(31) 19

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВ!ДНОСИН
під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику
податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових
інструментів (надалі - вексель), випущених таким покупцем або тре­
тьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів
(робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу
такого векселя, а за процентними векселями -договірна варт і сть таких
товарів (робіт, послуг), збільшена на суму відсотків, нарахованих або
таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7 .4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість" податковий кредит звітного періоду складається з сум податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'яз­
ку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до пп. 7.7 .1 п. 7 .7 ст. 7 Закону "Про податок на додану
вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшко­
дуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою
податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем
товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податко­
вого кредиту звітного періоду.
Згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість" у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена
згідно з пп. 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає
відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету протягом місяця,
наступного після подання декларації. Підставою для отримання відшко­
дування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Суми, не
відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті
строку, вважаються бюджетною заборгованістю.
Судами встановлено, що виникнення від ' ємного значення об'єкта
оподаткування ПДВ за відповідний період пов'язано з проведенням 16
березня 2004 р. операції пред'явлення ПП "Північна Торгівельна ком­
панія" до платежу у ВАТ СКБ "Дністер" одного простого векселя з
умовою нарахування 75% річних та трьох простих вексел і в з умовою
нарахування 90% річних на загальну суму за номіналом 8 360 580,82
грн . , та проведенням з боку ТОВ "Торгово-фінансова компанія" 16 берез­
ня 2004 р. платіжним дорученням No 783 оплати суми номіналів векселів
та платіжним дорученням No 784 суми нарахованих відсотків у розмірі
29 194 441,93 грн., в тому числі ПДВ-4 865 740,32 грн .
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було дослід­
жено надану позивачем копію податкової декларації з ПДВ за травень
2004 р. з відміткою про її отримання ДПІ у Шевченківському районі
м. Львова, що підтверджує наявність та розмір бюджетної заборгова­
ності з ПДВ перед позивачем.
Також судами взято до уваги, що здійснення операцій з придбання
товарно-матеріальних цінностей, що було підставою для видачі відпо-
20 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
відних векселів, відображено в бухгалтерському та податковому обліку
і зафіксовано в книзі обліку товарів (робіт, послуг) ТОВ "Торгово­
фінансова компанія". І номінал, і суми відсотків за процентними вексе­
лями були сплачені позивачем, що підтверджується платіжними дору­
ченнями.
На підставі зазначених обставин справи суди попередніх інстанцій
дійшли правильного висновку, що включення позивачем до податково­
го кредиту у травні 2004 р. витрат зі сплати ПДВ відповідає вимогам
Закону "Про податок на додану вартість".
Наведене спростовує доводи касаційної скарги відповідача щодо
порушення апеляційн111м судом норм матеріального права.
З урахуванням вищенаведеного постанова господарського суду є
такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права ,
підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 108, 111 5 , 111 7 , п.1 ч.1
ст . 11 Р, ст. 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
поста н овив:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від З листо­
пада 2004 р. у справі No 5/2426-2/221 залишити без змін, а касаці йну
скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова - без задоволення.
4. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва (надалі -
Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 6 кв ітня
2005 р. у справі No 25/340 за позовом ТОВ "САС" (надал і - Товариство)
до Інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
від 20 серпня 2004 р. No 1063/23-4/32494406,
вс т ановив:
З позовом до господарського суду м. Києва Товариство звернулося
ЗО серпня 2004 р, обr'рунтувавши заявлену вимогу невідповідністю ос ­
порюваного рішення , яким встановлено завищення суми бюджетного
відшкодування з ПДВ, податковому законодавству України.
2006 No 4(31) 21

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Рішенням від 4 жовтня 2004 р. позов задоволено.
Постановою від 22 листопада 2004 р ., залишеною без змін оскар­
жуваною постановою Вищого господарського суду України, Київський
апеляційний господарський суд зазначене судове рішення залишив без
змін .
Ухвалені у справі рішення і постанови обгрунтовані тим, що про­
тягом липня 2003 р. - травня 2004 р. позивач подавав податкову
декларацію з ПДВ за скороченою формою, а в червні 2004 р. , за який
він заявив про відшкодування з бюджету 849 551 грн. податку, ним
досягнуто обсягів продажу оподатковуваних операцій в розмірі 4300
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян проти 3600 необхідних і
тому за цей місяць він правомірно подав податкову декларацію з ПДВ
за повною формою, що дає йому право на відшкодування задекларо­
ваної суми податку з Державного бюджету.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України з підстав неправильного засто­
сування судом норм матеріального права. Інспекція вважає, що в червні
2004 р. обсяги продажу позивача були менші ніж 3600 неоподаткову­
ваних мінімумів доходів громадян, а тому він не мав права подавати
податкову декларацію з ПДВ за повною формою і, відповідно, не має
права на бюджетне відшкодування.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Оскаржуване податкове повідомлення - рішення Інспекція прийняла
на підставі акта про результати документальної перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ ТОВ "САС"
(ЄДРПОУ 32494406) за червень 2004 р., в п. 2 якого вказано, що згідно
з поданими до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва деклараціями з
ПДВ за 2004 р. обсяги продажу у підприємства менші ніж 3600 неопо­
датковуваних мінімумів.
Це підтверджує, що відповідач визначав обсяги продажу у позивача
тільки за 2004 рік.
Проте відповідно до п. 1.2 Порядку заповнення і подання податкової
декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від ЗО травня
1997 р. No 166, обсяги оподатковуваних операцій, залежно від яких
платник податку повинен подавати повну чи скорочену декларацію з
ПДВ, повинні визначатися протягом будь-якого періоду за останні 12
календарних місяців до податкового періоду, в якому ними досягається
зазначений обсяг (3600 і більше неоподатковуваних мінімумів) оподат­
ковуваних операцій.
Тому суд першої інстанції правомірно визначив ці обсяги за надани­
ми позивачем і наявними у матеріалах справи деклараціями за липень
22 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 6 КВІТНЯ 2005 р.
2003 р. -червень 2004 р. (12 календарних місяців, включаючи звітний
період - червень 2004 р.), які становлять 4300 неоподатковуваних мі­
німумів.
Відтак підстави для скасування ухвалених у справі рішення і поста­
нов відсутні.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва залишити
без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від
6 квітня 2005 р. - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарського суду України
від 6 квітня 2005 р.
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у госпо­
дарських справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ка­
саційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2004 р.
у справі No 25/340 господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "САС"
до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення.
ТОВ "САС" звернулося до господарського суду м . Києва з позовом
до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсн~м
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському райо1;1і
м. Києва від 20 серпня 2004 р. No 1063/23-4/32494406.
·•
Рішенням господарського суду м. Києва від 4 жовтня 2004 р., зали­
шеним без змін постановою Київського апеляційного господарського
суду від 22 листопада 2004 р., позовні вимоги ТОВ "САС" задоволено :
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченків­
ському районі м. Києва від 20 серпня 2004 р . No 1063/23-4/32494406;
стягнуто з ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ
"САС" судові витрати у розмірі 203 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій
просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського
суду від 22 листопада 2004 р. та прийняти нове рішення, яким від -
2006 No 4(31) 23

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
мовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Свою вимогу ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва мотивує тим, що господарським судом
першої та апеляційної інстанцій неправит-,но застосовано норми
матеріального права, а саме: п. 1.2 та пп. 5.13 1 п. 5.13 Порядку запов­
нення і подання податкової декларації з ПДВ.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним
господарськими судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі м. Києва задово­
ленню не підлягає.
Як встановлено господарським судом, відповідачем проведено
документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності
внесення позивачем до бюджету сум ПДВ за червень 2004 р., про що
20 серпня 2004 р. було складено акт. За результатами перевірки та
відповідно до п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3 .1 п. 7.3, пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону
"Про податок на додану вартість" відповідачем було прийнято спірне
податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2004 р. No 1063/23-4/
32494406, яким відповідачем виявлено завищення позивачем суми
бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 849 551 грн.
Загальний порядок обчислення та сплати ПДВ визначений ст. 7
Закону "Про податок на додану вартість".
Як зазначається у пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на
додану у вартість", у разі, коли за результатами звітного періоду сума,
визначена згідно з пп. 7.7 .1 цієї статті, має від'ємне значення, така
сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету
протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний
період.
Згідно з пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість", який, як встановлено господарським судом, був підставою для
прийняття оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення,
орган державної податкової служби має право давати розпорядження
про нарахування податку у разі, коли розмір податку, зазначеного у
декларації, є меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків.
Додаткова сума податку, нарахована згідно з цим підпунктом, підлягає
внесенню до бюджету у строки, зазначені у розпорядженні органу дер­
жавної податкової служби, але не пізніше 10 календарних днів з дати
виписки такого розпорядження. Отже, даною правовою нормою визна­
чено право державної податкової служби приймати акт щодо нарахування
податку, який підлягає сплаті платником податку, у разі, коли розмір
податку, зазначений в декларації, є меншим, ніж випливає з поданих
розрахунків. Однак в порушення даної правової норми відповідач прий­
няв акт, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування,
24 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 6 КВІТНЯ 2005 р.
проте дана сума не підлягала сплаті у строки, встановлені вищенаведе­
ною правовою нормою.
Правила щодо визначення податкового зобов'язання контролюючим
органом встановлено п. 4.2 ст. 4 Закону "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільо­
вими фондами", відповідно до пп. 4.2.2 якого контролюючий орган
зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання
платника податків у разі, якщо: а) платник податків не подає у встанов­
лені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок
результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або
завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових
деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної
перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій
платником податків податковій декларації, які призвели до заниження
або завищення суми податкового зобов'язання. Камеральною вважа­
ється перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на
підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення
будь-яких інших видів перевірок платника податків; г) згідно з законами
з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування
окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий
орган. Таким чином, у випадках, передбачених даною правовою нормою,
на контролюючий орган покладено обов'язок визначити суму податко­
вого зобов'язання платника податків.
Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
податкове зобов'язання- це зобов'язання платника податків сплатити
до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у
порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Отже, податкове зобов'язання є зобов'язанням щодо сплати до бюджету
відповідної суми коштів.
Проте, як вже було зазначено, відповідач прийняв спірне рішення,
яким не було визначено суму податкового зобов'язання, що підлягає
сплаті, а лише виявив завищення суми бюджетного відшкодування. Отже,
відповідач при прийнятті оспорюваного позивачем рішення порушив
вимоги пп. 4.2 .2 п. 4.2 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими фон­
дами".
Згідно з ч. 1 ст. 111 ГПК підставами для скасування або зміни рішення
місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апе­
ляційного господарського суду є порушення або неправильне застосу­
вання норм матеріального чи процесуального права. Оскільки місце­
вим господарським судом та апеляційним господарським судом норми
матеріального та процесуального права порушені не були, то підстав
для скасування даних судових рішень немає.
2006 No 4(31) 25

СПРАВИ 31 СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , п . 1 ст. 11Р, ст. 111 11 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДП І у Шевченківському районі м. Києва залишити
без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 22 листопада 2004 р . у справі No 25/340 - без змін.
5. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова (надалі -
Інспекція) на постанову Вищого господарського суду України від 13
квітня 2005 р. у справі No 5/2294-19/291 за позовом ВАТ "Львівська
тютюнова фабрика" (надалі - Товариство) до Інспекції та відділення
Державного казначейства у Личаківському районі м. Львова (надалі -
Відділення) про визнання недійсним податкового повідомлення-р і шення
та стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 38 706 416 грн.,
встановив:
З позовом до господарського суду Львівської області Товариство
звернулося 1О серпня 2004 р., обгрунтувавши заявлену позовну вимогу
невідповідністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Ін­
спекції фактичним обставинам і податковому законодавству України.
Рішенням від 7 вересня 2004 р., залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2004 р .
та оскаржуваною постановою Вищого господарського суду України від
13 квітня 2005 р., позов задоволено.
Ухвалені господарськими судами рішення і постанови обг'рунтовані
висновком про те, що суми бюджетного відшкодування з ПДВ позивач
вирахував із операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей
(надалі - ТМЦ) на підставі договору з ТОВ "МЖК "Конкріт" та відповід­
но до положень Закону "Про податок на додану вартість" (надалі -
Закон про ПДВ) і Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"
(надалі -Закон про оподаткування прибутку).
26 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України з підстав неправильного засто­
сування судом норм матер і ального права, а також невідповідності оскар­
жуваної постанови Конституції та рішенням Верховного Суду України в
аналогічних справах.
Заслухавши судцю-доповідача та пояснення представника позивача,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд
України на підставі підпунктів 7.4.1 і 7.4 .5 п. 7.4 та п . 7.5 ст. 7 Закону
про ПДВ дійшов висновку, що для включення сум ПДВ до податкового
кредиту достатньо таких підстав, як здійснення операції з придбання
товарів та наявність належним чином оформленої податкової наклад­
ної, виданої продавцем, який є платником ПДВ.
Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ суми ПДВ за­
раховуються до Державного бюджету та використовуються у першу чергу
для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом.
За змістом Закону про ПДВ право на відшкодування виникає лише
при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету від про ­
давця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати
покупцем податку в ціні товару.
Тобто законодавець передбачив, що однією з обов'язкових підстав
для включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до
Державного бюджету.
Крім того, в касаційній скарзі Інспекція вказує, що ТМЦ Товариство
продало за ціною вдвічі нижчою за ціну придбання . Проте суди не вра­
хували, що віднесення Товариством суми ПДВ за такою операцією до
складу податкового кредиту суперечить положенням пп. 7.4 .1 п . 7.4
ст. 7 Закону про ПДВ, п. 1.32 ст. 1 і п. 5.1 ст. 5 Закону про оподатку­
вання прибутку .
Так, зг ідно з пп. 7.4.1 п . 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат ви­
робництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актив і в, що
підлягають амортизації.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону про оподаткування прибутку передбачено,
що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких вит рат
платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) , які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх по­
дальшого використання у власній господарській діяльності. Проте суди
не встановили, чи відбулося фактичне передавання ТМЦ покупцю, що
2006 No 4(31) 27

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
має значення для з'ясування того , чи мав він намір використовувати їх
у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 1.32 вказаного Закону господарська діяльність -
це будь-яка діяльн і сть особи, направлена на отримання доходу в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпо­
середня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною,
постійною та суттєвою .
З матеріалів справи вбачається і це встановлено судами, що прид­
бані ТМЦ Товариство продало за ціною майже вдвічі нижчою за ціну
придбання, здійснивши таким чином збиткову операцію.
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріаJJь­
ного права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої ін­
станції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі
фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній
доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від
встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обгрунтоване
рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у Личаківському районі м. Львова задовольнити,
постанову Вищого господарського суду України від 1З квітня 2005 р.,
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня
2004 р. та рішення господарського суду Львівської області від 7 вересня
2004 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до господар­
ського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 13 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р . )
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ма­
теріали касаційної скарги ДПІ у Личаківському районі м. Львова на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня
28 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
2004 р. у справі господарського суду Львівської області за позовом
ВАТ "Львівська тютюнова фабрика" до ДПІ у Личаківському районі
м. Львова, відділення Державного казначейства у Личаківському районі
м. Львова про визнання недійсним повідомлення-рішення та стягнення
бюджетної заборгованості.
Рішенням від 7 вересня 2004 р. господарського суду Львівської об­
ласті позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення­
рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 6 серпня 2004 р.
No 0001202340/0/12350. Цим же рішенням з ДПІ на користь позивача
стягнуто 203 грн. судових витрат.
Постановою від 28 вересня 2004 р. Львівського апеляційного
господарського суду рішення господарського суду Львівської області
від 7 вересня 2004 р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що факт здійснення господарських
операцій підтверджується відповідними документами та бухгалтерським
обліком, належно оформленими податковими накладними, спірні дого­
вори не визнані в установленому порядку недійсними, право у позивача
на податковий кредит з правовідносин із ЗАТ "Скіф" не виникало, факт
обігу товарно-матеріальних цінностей доведено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДПІ у Личаківському районі
м. Львова звернулась до Вищого господарського суду України із касацій­
ною скаргою і просить їх скасувати, прийнsпи нове рішення, яким в
позові відмовити, посилаючись на те, що судом порушено пп. 7.4.1
п. 7.4 ст. 7 Закону від 3 квітня 1997 р. No 168/94-ВР "Про податок на
додану вартість" (надалі - Закон No 168), п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5
Закону від 28 грудня 1994 р. No 334/94-ВР "Про оподаткування при­
бутку підприємств" (надалі - Закон No 334).
Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги
межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на під­
ставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, за результатами позапланової документальної перевірки
позивача з питань підтвердження правомірності задекларованих сум
ПДВ за квітень 2004 р. ДПІ у Личаківському районі м. Львова 4 серпня
2004 р. складено акт No 1995/23-4/30477389, у якому вказано про
порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.4.4, 7.4 .5, 7.7.1 ст. 7 Закону
No 168 - безпідставно включено до податкового кредиту за квітень
2004 р. ПДВ на суму 128 664 500 грн., що призвело до завищення
бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2004 р. у сумі 38 706 416
грн.
На підставі вказаного акта ДПІ у Личаківському районі м. Львова
було винесено податкове повідомлення-рішення від 6 серпня 2004 р.
2006 No 4(31) 29

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
No 0001202340/0/12350 на загальну суму завищеного бюджетного від­
шкодування з ПДВ за квітень 2004 р. в розмірі 38 706 416 грн.
Крім того, судами встановлено, що за умовами договору купівлі­
продажу від 12 березня 2004 р. No 12/03-2004, укладеного між позива­
чем та ТОВ "МЖК "Конкріт", останнім було передано у власність пози­
вача товарно-матеріальні цінності на суму 903 402 060 грн ., в т.ч. ПДВ
у сумі 150 567 010 грн., за такими первинними документами: специфі­
кація No 1 від 2 квітня 2004 р., специфікація No 2 від 2 квітня 2004 р.,
специфікація No З від 2 квітня 2004 р., специфікація No 4 від 5 квітня
2004 р . , специфікація No 5 від 5 квітня 2004 р . , специфікація No 6 від
6 квітня 2004 р . , специфікація No 7 від 6 квітня 2004 р., акт приймання­
передачі No 1 від 2 квітня 2004 р., акт приймання-передачі No 2 від
2 квітня 2004 р . , акт приймання-передачі No З від 2 квітня 2004 р., акт
приймання-передачі No 4 від 5 квітня 2004 р., акт приймання-передачі
No 5 від 5 квітня 2004 р., акт приймання-передачі No 6 від 6 квітня
2004 р., акт приймання - передачі No 7 від 6 квітня 2004 р. Оплата за
товарно-матеріальні цінності проведена позивачем повністю шляхом
перерахування на банківський рахунок контрагентом за договором 538
854 120 грн . та простими векселями (NoNo 733257070635, 733257070636,
733257070637) на суму 364 547 940 грн. За номінальною вартістю у
розмірі 364 547 940 грн. ці векселі були в подальшому викуплені позива­
чем згідно з договорами купівлі-продажу (викупу) векселів від ЗО червня
2004 р . та актами приймання-передачі векселів від ЗО червня 2004 р .
за 59 350 ООО грн.
27 квітня 2004 р. позивачем було укладено із ЗАТ "Скіф" договір
купівлі-продажу No С-1 /04, згідно з яким останньому позивачем здій­
снено ' поставку товарно-матеріальних цінностей на загальну суму
538 854 120 грн., в т.ч. ПДВ - 89 809 020 грн. за такими первинними
документами: специфікація No 1 від 27 квітня 2004 р., специфікація No 2
від 27 квітня 2004 р., специфікація No З від 27 квітня 2004 р., специфіка­
ція No 4 від 28 квітня 2004 р., специфікація No 5 від 28 квітня 2004 р.,
специфікація No 6 від 29 квітня 2004 р., специфікація No 7 від 29 квітня
2004 р., акт приймання-передачі No 1 від 27 квітня 2004 р., акт прий­
мання-передачі No 2 від 27 квітня 2004 р., акт приймання-передачі No З
від 27 квітня 2004 р., акт приймання-передачі No 4 від 28 квітня 2004 р.,
акт приймання-передачі No 5 від 28 квітня 2004 р., акт приймання­
передачі No 6 від 29 квітня 2004 р., акт приймання-передачі No 7 від 29
квітня 2004 р. На виконання цього договору ЗАТ "Скіф" безготівковим
розрахунком перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 538 854
120 грн .
При цьому судами враховано, що за підсумками згаданих госпо­
дарських операцій позивачем отримано оподатковуваний дохід у роз­
мірі 1 409 990 грн . , що підтверджується первинними документами по
даних господарських операціях, а також довідкою-розрахунком No 371
від З вересня 2004 р., декларацією з ПДВ підприємства за І півріччя
зо No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 1З КВІТНЯ 2005 р.
2004 р., поданої 9 березня 2004 р., та додатком No К1/1 до цієї декла­
рації.
На виконання договору купівлі-продажу від 12 березня 2004 р.
No 12/03-2004 ТОВ "МЖК "Конкріт" як контрагентом позивача виписа­
но податкові накладні No 148 від 2 квітня 2004 р. на загальну суму 172
769 400 грн., в т.ч. ПДВ- 28 794 900 грн.; No 149 від 2 квітня 2004 р. на
загальну суму 195 600 ООО грн., в т . ч. ПДВ - 32 600 ООО грн.; No 150 від
5 квітня 2004 р. на загальну суму 121 560 ООО грн., в т.ч. ПДВ -20 260
ООО грн.; No 151 від 5 квітня 2004 р. на загальну суму 90 240 ООО грн ., в
т.ч. ПДВ - 15 040 ООО грн.; No 152 від 6 квітня 2004 р. на загальну суму
74 817 600 грн., в т.ч. ПДВ-12 469 600 грн.; No 153 від 6 квітня 2004 р.
на загальну суму 117 ООО ООО грн. в т.ч. ПДВ - 19 500 ООО грн .
Судами взято до уваги, що вказані податкові накладні належним
чином оформлені та повністю відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону
No 168, а також той факт, що правовідносини позивача з ТОВ "МЖК
"Конкріт" за договором купівлі-продажу від 12 березня 2004 р. No 12/
03-2004 підтверджені довідкою ДПА у Волинській області від 24 червня
2004 р. No 22/35-5208, складеною за результатами позапланової пере­
вірки ТОВ "МЖК "Конкріт" з питань взаємовідносин з ВАТ "Львівська
тютюнова фабрика" за період з 1 січня 2004 р. по 1 червня 2004 р.
Вказаний договір не оспорений і щодо нього відсутні відповідні рішення
суду з визнання його недійсним, фіктивним або удаваним правочином.
При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України вва­
жає, що судами правомірно не визнано як належний доказ в обгрунту­
вання позицій про відсутність товарно-матеріальних цінностей акт об­
стежень складських приміщень ВАТ "Диметра" від 24 червня 2004 р .,
пояснення посадової особи ВАТ "Диметра" від 24 червня 2004 р. та
пояснення генерального директора ЗАТ "Волинська фондова компа­
нія" від 24 червня 2004 р., оскільки ВАТ "Диметра" та ЗАТ "Волинська
фондова компанія" не є контрагентами позивача за договорами, на
підставі яких в нього виникло право податкового кредиту та в жодних
правовідносинах з ним не перебували.
Судами обгрунтовано взято до уваги, що позивач є платником ПДВ,
що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ від 17
жовтня 2001 р. No 18074202 та йому присвоєно індивідуальний податко­
вий номер 304773813066. У зв'язку із вищевказаними господарськими
операціями позивачем 20 травня 2004 р. подано до ДПІ у Личаківсько­
му районі м. Львова податкову декларацію з ПДВ за квітень 2004 р. за
No 190781 О та уточнюючий розрахунок від 28 травня 2004 р. No 1909899,
згідно з якими до відшкодування ПДВ з бюджету належить сума за
квітень 2004 р. в розмірі 38 706 416 грн.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону No 334 валові витрати виробництва
та обігу- це сума будь-яких в итрат платника податку у грошовій, мате­
ріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вар­
тості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
2006 No 4(31) 31

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
платником податку для їх подальшого використання у власній госпо­
дарській діяльності. Згідно з п. 1.32 згаданого Закону господарська
діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання
доходу в грошовій, матеріальній або нематеріал ьній формах, у разі,
коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є
регулярною, постійною та суттєвою.
При цьому судами встановлено, що позивачем отримано оподатко­
вуваного доходу на загальну суму 1 407 990 грн. Таким чином, посилання
ДПІ на відсутність змісту господарської операції є необг'рунтованим.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновком судів попередніх інстанцій, що з врахуванням того факту,
що суми бюджетного відшкодування з ПДВ у позивача виникли на під­
ставі правовідносин за договорами купівлі-продажу товарно-матеріаль­
них цінностей, а не векселів, посилання ДПІ на п. 4.8 Закону No 168 є
безпідставним.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону No 168 податковий кредит - це
сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язан­
ня звітного періоду .
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат ви­
робництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що
підлягають амортизації. Датою виникнення права платника податку на
податковий кредит, відповідно до п. 7.5 вказаного Закону, вважається
дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання
платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 7 .7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону No 168 у разі, коли за
результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї
статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню з Дер­
жавного бюджету протягом місяця, наступного після подачі податкової
декларації. Підставою для відшкодування платнику податків суми з ПДВ
є тільки дані податкової декларації. Невідшкодовані платнику суми ПДВ
є бюджетною заборгованістю.
Судом встановлено правомірність формування складу податкового
кредиту з ПДВ, і, відповідно, обг'рунтованість суми бюджетної заборго­
ваності.
Згідно з пп. 7.7 .3 п . 7.7 ст. 7 Закону No 168 відшкодування здійсню­
ється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного
рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслу­
говує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до
негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Пра­
вила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються
законодавством.
32 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
На вибір платника податку встановлено два альтернативних способи
здійснення бюджетного відшкодування. Це підтверджується і положен­
нями згаданої норми, згідно з якою платник податку має право у будь­
який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися
до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.
На підставі викладеного та враховуючи те, що судами встановлено
повну відповідність первинних документів вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону
No 168, а також правильність визначення розміру бюджетного відшко­
дування за даними податкової декларації з ПДВ за квітень 2004 р. та
уточнюючого розрахунку за мінусом податкових зобов'язань за цей
період, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає пра­
вомірним висновок судів попередніх інстанцій.
Зважаючи на вказане вище, колегія суддів Вищого господарського
суду Украіни зазначає, що господарськими судами дана правильна
юридична оцінка обставинам справи, судові рішення відповідають
чинному законодавству, обставинам справи і тому підстав для їх скасу­
вання немає.
Керуючись статтями 111 5 , 111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господарський
суд Украіни •
постановив:
У задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 28 вересня 2004 р. Львівського апеляційного госпо­
дарського суду у справі No 5/2294-19/291 залишити без змін.
6. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Іванківської
міжрайонної ДПІ Київської області (надалі - Інспекція) на постанову
Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р . у справі
No 62/10-2004/4,
встановив:
У грудні 2004 р. ТОВ "Тетерів" (надалі- Товариство) звернулося до
господарського суду Київської області з позовом до відділення Держав-
2006 No 4(31) 33

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
ного казначейства в Іванківському районі Київської області (надалі -
В ідділення) про зобов'язання відповідача повернути з Державного бюд ­
жету 13 304 006,74 грн. надмірно сплаченого зкцизного збору.
Товариство зазначало, що воно є виробни,:ом алкогольних напоїв і
при отриманні спирту етилового неденатурованого, призначеного для
переробки на іншу підакцизну продукцію, видавало податкові векселі
на підтвердження зобов'язання щодо сплати акцизного збору, як це
передбачено абз . 1 ч. 20 ст. 7 Закону "Про акцизний збір на алкогольні
напо ї та тютюнові вироби". У подальшому Товариство складало роз­
рахунки акцизного збору, зазначаючи в них суму податкового зо­
бов'язання за векселями, термін оплати яких настав у звітному місяці.
На підставі висновків Іванківської міжрайонної ДПІ Київської області
(надалі - Інспекція) Товариству були відшкодовані суми ПДВ шляхом
зарахування цих сум у рахунок погашення податкових векселів, від­
повідно і у погашення сум податкових зобов'язань з акцизного збору
на вироблені алкогольні напої, у тому числі: за квітень 2002 р. - 441
0 16 грн., за червень 2002 р. - 337 419,20 грн . , за жовтень 2002 р. -
636 515,20 грн., за лютий 2003 р. - 807 182,40 грн., за березень
2003 р. - 405 809,60 грн., за квітень 2003 р. - 81 О 361,60 грн., за
травень 2003 р. -1 556 103,84 грн., за червень 2003 р. - 2 402 752,50
грн. У погашення сум податкових зобов'язань з акцизного збору на
вироблені алкогольні напої, зазначених у розрахунках акцизного збору,
Товариство перерахувало кошти платіжними дорученнями: за серпень
2004 р. - 2 285 825 ,60 грн., за вересень 2004 р. - 3 621 020,80 грн.
Мотивуючи позов тим, що Товариство звільнено від оподаткування акциз­
ним збором з вироблених ним алкогольних напоїв на підставі ч . 1 ст. 7
Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач вважав ці
суми надмірно сплаченими .
Ухвалою господарського суду Київської області від 13 грудня 2004 р.
до участі у справі як відповідача залучено Інспекцію.
Управління Державного казначейства у Київській області надало від­
зив, у якому просило відмовити в позові до Відділення з тих мотивів, що
органи Державного казначейства України здійснюють повернення коштів,
помилково або надмірно зарахованих до бюджету, за поданням органів
стягнення.
Інспекція позов не визнавала, вважаючи помилковим правове
обгрунтування позовних вимог . Заперечення проти позову І нспекція
мотивувала посиланням на положення ч. 3 ст. 1 Закону "Про систему
оподаткування", відповідно до якої пільги щодо оподаткування не можуть
встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім за­
конів про оподаткування. Інспекція зазначала, що особливості нараху­
вання та сплати акцизного збору визначено Законом "Про акцизний
збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" , відповідно до якого плат­
никами акцизного збору є, зокрема, українські виробники алкогольних
34 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 5 ЛИПНЯ 2005 р.
напоїв та тютюнових виробів (ст. 2). Виходячи з економічної сутності
акцизного збору як непрямого податку, розрахованого на внутрішнього
кінцевого споживача, Інспекція вказувала, що відповідні пільги можуть
поширюватись тільки на товари, а не на юридичних чи фізичних осіб.
Рішенням господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р.
позов задоволено . Суд визнав установленим факт розташування Това­
риства в смт. Іванків Київської області та зазначив, що цей населений
пункт віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згід­
но з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. No 106. Суд
вмотивував рішення посиланням на ч . 1 ст. 7 Закону "Про правовий
режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній до внесення змін Законом
від 25 березня 2005 р . No 2505-IV), відповідно до якої підприємства,
об'єднання і організації, колгоспи , радгоспи, розташовані у зонах
гарантованого добровільного відселення та посиленого радіологічного
контролю, звільняються від оподаткування, крім платежів і відрахувань
до місцевих бюджетів . Також суд послався на п. 5 ст. 2 Закону "Про
Державний бюджет України на 2002 рік", п. 5 ст. 2 Закону "Про Держав­
ний бюджет України на 2003 рік" та п. 9 ст. 2 Закону "Про Державний
бюджет на 2004 рік", якими встановлено, що до доходів загального
фонду Державного бюджету на 2002, 2003 та 2004 роки належить
акцизний збір з вироблених в Україні товарів. За цих обставин суд
дійшов висновку, що Товариство протягом 2002-2004 рр. було звільне­
но від оподаткування акцизним збором з вироблених ним алкогольних
напоїв, видача ним податкових векселів на підтвердження зобов'язання
щодо сплат и акцизного збору є помилковою, вимоги Товариства щодо
повернення надмірно сплаченого акцизного збору грунтуються на
положеннях пп. 15.3 .1 п. 15.3 ст. 15 Закону "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним и
цільовими фондами".
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарсь кого
суду від 15 березня 2005 р. та постановою Вищого господарського
суду Україн и від 28 квітня 2005 р . зазначене рішення суду першої ін­
станції залишено без змін .
16 червня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду Україн и за
касаційною скаргою І нспекції порушено провадження з перегляду у
касацій н ому порядку постанови Вищого господарського суду У країни
в і д 28 квітня 2005 р. У касаційні й скарзі ставиться п и тання про с к асу­
вання ос ка ржу ваної постанови та передачу справ и на нов и й розгляд
до суду першої інстанції . В обгрунтування касаційної скарг и зроблено
посилання на порушення поло жень ст. 67 Конституції , непра ви льне
застосування норм матеріального права.
2006 No 4(31) 35

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, пере­
віривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задо­
воленню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди
апеляційної та касаційної інстанцій, виходив, зокрема, з положень
пп . 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону від 21 грудня 2000 р. No 2181-111 "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами", відповідно до якого платник по­
датків має право на повернення надмірно сплачених податків, зборів
(обов'язкових платежів) на підставі заяви, поданої не пізніше 1095дня,
наступного за днем здійснення такої переплати.
Проте суди застосували вказану норму матеріального права до право­
відносин сторін без урахування економічної суті акцизного збору.
За визначенням ч. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня
1992 р. No 18-92 "Про акцизний збір" акцизний збір - це непрямий
податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні,
який включається до ціни цих товарів (продукції).
Об'єкти оподаткування акцизним збором визначено ст. 3 цього
Декрету. Ними є:
обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, в тому
числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші
товари, безплатної передачі товарів або з частковою їх оплатою, а
також обсяги відвантажених товарів, виготовлених з давальницької
сировини;
обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової
переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних то­
варів), а також для своїх працівників;
вартість товарів, які імпортуються на митну територію України.
Законом від 15 вересня 1995 р. No 329/95-ВР "Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби" врегульовано особливості на­
рахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених
українськими виробниками і ввезених на територію України алкогольних
напоїв та тютюнових виробів. За цим Законом платниками акцизного
збору на алкогольні напої вітчизняного виробництва є суб'єкти підпри­
ємницької діяльності-українські виробники алкогольних напоїв, а також
замовники, за дорученням яких виготовляється ця продукція на да­
вальницьких умовах (ст. 2). Українські підприємства-виробники, що
реалізують продукцію, сплачують акцизний збір до відповідного бюд­
жету після здійснення обороту з реалізації алкогольних напоїв на третій
робочий день, крім випадків, передбачених абз. 1 ч. 20 ст. 7 цього
Закону (абз. 2 ч. 4 ст. 7 у редакції, чинній до внесення змін Законом від
18 листопада 2004 р. No 2189-IV). Частиною 20 ст. 7 зазначеного Зако­
ну передбачені особливості механізму справляння акцизного збору для
Зб No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
суб'єктів підприємницької діяльності, які отримують спирт етиловий
неденатурований для подальшої переробки на іншу підакцизну про­
дукцію, шляхом видачі таким платником акцизного збору органу
державної податкової служби податкового векселя на підтвердження
зобов'язання цього платника податку у термін до 90 календарних днів,
починаючи від дня видачі векселя, сплатити суму акцизного збору, роз­
раховану за ставками для цієї продукції.
Слід зазначити, що відповідно до абз. 10 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону
від 28 грудня 1994 р. No 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку під­
приємств" суми акцизного збору, сплачені (нараховані) покупцями
підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акциз­
ного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, вклю­
чаються до валового доходу останнього. При цьому за загальними
правилами ведення податкового обліку валовий дохід платника податку
збільшується або в момент одержання оплати за товари, в ціну яких
увійшов акцизний збір, або в момент відвантаження таких товарів.
Таким чином, виробники підакцизних товарів та їх імпортери визна­
чені законом платниками акцизного збору, але фактично цей збір зби­
рається зі споживачів підакцизних товарів, які сплачують його в ціні
товару, тобто за своєю економічною суттю акцизний збір є податком
на споживання.
За таких обставин не можна визнати переконливим висновок судів
про те, що суми акцизного збору, повернення яких з Державного бюд­
жету вимагало Товариство, є для нього надмірно сплаченими.
Крім того, судом касаційної інстанції не дана належна правова оцін­
ка доводам Інспекції про те, що положення ст. 7 Закону "Про правовий
режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи" підлягають застосуванню у нормативному
поєднанні з положеннями ст. 16 цього Закону, відповідно до якої у зоні
гарантованого добровільного відселення забороняється будівництво
нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних
із забезпеченням радіологічного, соціального захисту населення, а також
умов його життя та праці.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення не можуть
вважатися законними й обг'рунтованими і тому підлягають скасуванню,
а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При
новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити
доводи, на яких г'рунтуються вимоги і заперечення сторін, з'ясувати
справжній стан розрахунків Товариства з покупцями підакцизних това­
рів та бюджетом, і залежно від встановлених обставин вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 17- 1112 1 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
2006 No 4(31) 37

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної ДПІ Київської області
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р.,
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 15 березня 2005 р. та рішення господарського суду Київської об­
ласті від 27 січня 2005 р. у справі No 62/10-2004/4 скасувати, справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 28 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула каса­
ційну скаргу Іванківської міжрайонної ДПІ (надалі - Іванківська МДПІ)
на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 15 березня 2005 р. у справі No 62/10-2004/4 господарського
суду Київської області за позовом ТОВ "Тетерів" до відділення Держав­
ного казначейства в Іванківському районі Київської області до Іванків­
ської МДПІ про повернення надмірно сплаченого акцизного збору в
сумі 13 304 006,74 грн.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111 5 ГПК у
судовому засіданні від 28 квітня 2005 р. були оголошені лише вступна
та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господар­
ського суду України.
Рішенням господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р.
позовні вимоги ТОВ "Тетерів" до Іванківської МДПІ та відділення Дер­
жавного казначейства в Іванківському районі Київської області задово­
лено повністю; повернуто з Державного бюджету в особі відділення
Державного казначейства в Іванківському районі на користь ТОВ
"Тетерів" 13 304 006,74 грн. акцизного збору.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 15 березня 2005 р. апеляційну скаргу Іванківської МДПІ на
рішення господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р.
залишено без задоволення. Відповідне рішення господарського суду
Київської області від 27 січня 2005 р . залишене без змін .
Іванківська МДПІ з постановою Київського міжобласного апеляцій­
ного господарського суду від 15 березня 2005 р. у справі No 62/10-
2004/4 не погоджується і в касаційній скарзі просить скасувати зазна­
чену постанову та рішення господарського суду Київської області від
38 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
27 січня 2005 р. з мотивів неправильного застосування та порушення
норм матеріального та процесуального права при провадженні у справі
No 62/10-2004/4.
В обгрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що під
час вирішення спору в першій та апеляційній інстанціях було непра­
вильно застосовано норми матеріального права, а саме: було допущено
порушення ст. 1 Закону "Про систему оподаткування", ст. 1 Закону
"Про порядок встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів),
інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування",
ст . 2 Закону "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові виро­
би" зі змінами та доповненнями, ст . 7 Закону "Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­
бильської катастрофи".
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення судом
першої і апеляційної інстанцій та правильності застосування норм
матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення при­
сутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Р ГПК касаційна інстанція не має права встанов­
лювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у
рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішу­
вати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково переві­
ряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів у справі є виключ­
ною прерогативою першої та апеляційної інстанцій.
Господарським судом Київської області та Київським міжобласним
апеляційним господарським судом у відповідних судових актах, які є
предметом оскарження, встановлені та підтверджуються матеріалами
справи такі обставини у даній справі.
ТОВ "Тетерів" здійснює свою діяльність на підставі ліцензії серії АА
No 126308 , яка видана Департаментом з питань адміністрування акциз ­
ного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів
14 грудня 2001 р. на виробництво алкогольних напоїв.
Відповідно до ст. 2 Закону "Про акцизний збір на алкогольні напої
та тютюнові вироби" ТОВ "Тетерів" є платником акцизного збору .
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи
серії АОО No 091512, виданого Іванківською районною державною адм і­
н і страцією Київської області 26 квітня 2001 р. за No 13371200000000013,
та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій
України від 9 вересня 2004 р . No 3436/2004 місцезнаходження ТОВ
"Тетерів" визначено за адресою : Київська область, Іванківський район,
смт . Іванків.
2006 No 4(31) 39

СПРАВИ 31 СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
В порядку, передбаченому п. 20 ч. 1 ст . 7 Закону "Про акцизний збір
на алкогольні напої та тютюнові вироби" ТОВ "Тетерів" видало Іванків­
ській МДПІ податкові векселі, авальовані банком, в забезпечення ви­
конання зобов'язання по сплаті суми акцизного збору за вироблену
продукцію згідно з встановленими ставками.
Судами першої та апеляційної інстанцій в процесі розгляду справи
по суті було встановлено, що відділенням Державного казначейства в
Іванківському районі було зараховано відшкодування ПДВ в рахунок
погашення виданих ТОВ "Тетерів" податкових векселів на суму 13 304
006,74 грн.
Дослідивши оскаржувані судові акти судів першої та апеляційної ін­
станцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку про правильне застосування відповідними судовими інстанціями
норм матеріального права, виходячи з таких підстав.
Відповідно до абз. 3 п. 13 Порядку видачі та погашення податкових
векселів, що підтверджують зобов'язання зі сплати суми акцизного збору
і видаються суб'єктами підприємницької діяльності у разі отримання
спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на
іншу підакцизну продукцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
від 27 лютого 1999 р. No 275, сума акцизного збору, зазначена у векселі,
погашається на суму фактичних втрат спирту етилового у процесі
виробництва готової продукції в межах норм, затверджених у встанов­
леному порядку.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правиль­
но застосовано положення чинного законодавства щодо визначення
порядку встановлення розміру та сплати акцизного збору.
Що стосується посилання скаржника на неправильність застосування
судами першої та апеляційної інстанцій положень чинного законодав­
ства в частині звільнення ТОВ ''Тетерів" від сплати акцизного збору, то
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла такого
висновку.
Згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіо­
активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р.
No 106, смт. Іванків Київської області віднесено до зони гарантованого
добровільного відселення.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону "Про правовий режим території, що
зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ка­
тастрофи" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних право­
відносин) підприємства, об'єднання і організації, колгоспи, радгоспи,
розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та по­
силеного радіологічного контролю, звільняються від оподаткування, крім
платежів і відрахувань до місцевих бюджетів.
40 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
Згідно з п. 5 ст. 2 Закону "Про Державний бюджет України на
2002 рік", п. 5 ст. 2 Закону "Про Державний бюджет України на
2003 рік" та відповідно до вимог п. 9 ст. 2 Закону "Про Державний
бюджет України на 2004 рік" акцизний збір з вироблених в Україні
товарів (крім акцизного збору з вироблених в Україні товарів, що спла­
чується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим,
50 (відповідно до Законів - 70 та 80) відсотків акцизного збору з ви­
роблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів) належить до
доходів Державного бюджету.
Відповідно до положень Закону від 17 грудня 1996 р. No 608/96-ВР
"Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів
України з питань оподаткування товарів, що ввозяться (пересилаються)
на митну територію України" та положень Закону від 22 грудня 1995 р.
No 498/95-ВР "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких зако­
нодавчих актів з питань оподаткування підакцизних товарів" ч. 1 ст. 7
Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" втратила чинність
в частині звільнення від сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів
і ПДВ з підакцизних товарів, що імпортуються (ввозяться, пересила­
ються) на митну територію України.
Таким чином, на думку колегії суддів Вищого господарського суду
України, господарський суд Київської області та Київський міжоблас­
ний апеляційний господарський суд дійшли правильного висновку, що
в силу ч. 1 ст. 7 Закону "Про правовий режим території, що зазнала
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ТОВ
"Тетерів" як підприємство-виробник алкогольних напоїв, яке розташоване
у зоні гарантованого добровільного відселення, протягом 2002-
2004 рр. було звільнено від оподаткування акцизним збором з вироб­
лених ним алкогольних напоїв.
Щодо посилань скаржника на неправильне застосування в процесі
вирішення спору відповідними судовими інстанціями положень ч. З
ст. 1 Закону "Про систему оподаткування", то колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що відповідно до ст. 92 Консти­
туції виключно законами встановлюються система оподаткування,
податки і збори, тобто система оподаткування та пільг щодо оподаткуван­
ня підприємств, які розташовані у зонах гарантованого добровільного
відселення та посиленого радіологічного контролю, визначена ст. 7
Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з ст . 8 Кон­
ституції Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та
інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і по­
винні відповідати їй. Стаття 92 Конституції не містить приписів щодо
встановлення системи оподаткування, податків та зборів спеціальними
законами про оподаткування. Положеннями Закону "Про акцизний збір
на алкогольні напої та тютюнові вироби" не встановлено особливостей
2006 No 4(31) 41

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
застосування інших законодавчих актів щодо порядку сплати та звіль­
нення від сплати акцизного збору, тому, з огляду на це, застосування
положення ст. 7 Закону "Про правовий режим території, що зазнала
радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" в
частині звільнення від сплати акцизного збору, на думку колегії судців
Вищого господарського суду України, не суперечить Конституції та
законам України.
Посилання скаржника на неможливість застосування положень
ст. 7 Закону "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивно­
го забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" до діяльності
ТОВ "Тетерів", з огляду на встановлену ст. 16 зазначеного Закону
заборону будівництва нових та розширення діючих підприємств у зоні
гарантованого добровільного відселення, колегією суддів не розці­
нюються як порушення норм матеріального та процесуального права,
тому що зазначена стаття, на думку колегії суддів, встановлює не
загальну заборону на будівництво, а лише на будівництво підприємств,
безпосередньо не пов'язаних з умовами життя та праці населення в цій
зоні.
З огляду на вищевикладене колегія судців Вищого господарського
суду України вважає, що в оскаржувані й постанові Київського міжоблас­
ного апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 р. та в
рішенні господарського суду Київської області від 27 січня 2005 р. у
справі No 62/10- 2004/4 була дана належна юридична оцінка обста­
винам справи і правильно застосовані норми матеріального та проце­
суального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК порушення або неправильне застосу­
вання норм процесуального права є підставою для скасування судово­
го рішення. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови,
якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового
рішення . При перегляді оскаржуваного рішення та постанови касаційна
інстанція встановила коло обставин, що входять до предмета дока­
зування у цій справі та, врахувавши її матеріали, дійшла висновку, що
наведені в касаційній скарзі недоліки в застосуванні норм процесуаль­
ного права, що містяться в мотивувальній частині оскаржуваного судового
акта, не могли призвести до істотних порушень процесуальних прав
сторін спору або інших учасників судового процесу та не призвели до
прийняття неправильних судових актів. Інших порушень процесуаль­
ного права, що потягли б за собою неповне з'ясування обставин справи
(які мають значення для правильного вирішення спору) чи прийняття
неправильного судового рішення, не виявлено.
Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9- 111 11 ГП К, Вищий господар­
ський суд України
постановив :
42 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 12 ЛИПНЯ 2005 р.
Касаційну скаргу Іванківської міжрайонної ДП І залишити без задо­
волення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 15 березня 2005 р. у справі No 62/10-2004/4 залишити без
змін .
7. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 12 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної ДПІ на постанову Вищого
господарського суду України від 31 березня 2005 р . у справі No 27 /158-
04 за позовом приватної фірми "Експериментальне господарство
"Агропідйом" до Вовчанської міжрайонної ДПІ та відділення Держав­
ного казначейства у Вовчанському районі про стягнення бюджетної
заборгованості з ПДВ у сумі 1 840 899,22 грн . ,
встановив:
У травні 2004 р. приватна фірма "Експериментальне господарство
"Агропідйом" подала до господарського суду Харківської області позов
до Вовчанської міжрайонної ДПІ та відділення Державного казначей­
ства у Вовчанському районі про стягнення 1 840 899,22 грн. Вимог и
мотивовані тим, що зазначена сума є бюджетним відшкодуванням ПДВ
та відсотками за його несвоєчасне відшкодування, які підля гають стяг­
ненню з бюджету на користь позивача згідно з вимогами Закону "Про
податок на додану вартість".
Рішенням господарського суду Харківської області від 21 червня
2004 р. позов задоволено частково. Відшкодовано з Державного бюд­
жету на користь позивача 1 765 333 грн . ПДВ за серпень 2003 р . та
7555,62 грн. відсотків. У задоволенні решти позову відмовлено .
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
6 серпня 2004 р. вищевказане рішення суду залишено без зм і н.
Постановою Вищого господарського суду України від 31 березня
2005 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від
6 серпня 2004 р. залишено без змін .
Це рішення та постанови мотивовані тим, що позивачем доведено,
що від'ємне значення ПДВ за серпень 2003 р . складає 1 765 333 грн.,
2006 No 4(31) 43

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВЩНОСИН
тобто це є сума бюджетного відшкодування. За затримку відшкодуван­
ня нараховано 7555,62 грн. відсотків.
Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р . порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 31 березня 2005 р. за касаційною
скаргою Вовчанської міжрайонної ДПІ, де поставлено питання про
скасування цієї постанови, постанови Харківського апеляційного госпо­
дарського суду від 6 серпня 2004 р. і рішення господарського суду
Харківської області від 21 червня 2004 р. та передачу справи на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представників Вовчанської міжрайон­
ної ДПІ та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господар­
ських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки, зроблені у постанові Вищого господарського суду Ук­
раїни від 31 березня 2005 р., не відповідають вимогам закону.
При вирішенні даного спору судами не взято до уваги те, що за
визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" (на­
далі - Закон) бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає повер­
ненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою
податку у випадках, визначених цим Законом.
Приймаючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд
України на підставі пп. 7.7.3 п. 7 .7 ст. 7 Закону дійшов висновку, що
для отримання відшкодування ПДВ достатньо такої підстави, як наявність
належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником
ПДВ.
У той же час пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону передбачає, крім виз­
начених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку
права на відшкодування, ще й таку підставу, як наявність факту поставки
товару.
Так, згідно з пп. 7.2 .3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна випи­
сується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Тобто поставка товару є необхідною передумовою правомірності отри­
мання відшкодування ПДВ.
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріаль­
ного права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене, з'ясувати факти поставки товару та вирішити
спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
44 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
Касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної ДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 31 березня
2005 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від
6 серпня 2004 р. і рішення господарського суду Харківської області від
21 червня 2004 р. у справі No 27/158-04 скасувати, справу передати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого rосподарськоrо суду України
від З 1 березня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 12 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної ДПІ на постанову Харків­
ського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2004 р. у справі
No 27 /158-04 господарського суду Харківської області за позовом
приватної фірми "Експериментальне господарство "Агропідйом" до Вов­
чанської міжрайонної ДПІ та відділення Державного казначейства у
Вовчанському районі про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ у
розмірі 1 840 899,22 грн .
За згодою сторони відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 ГПК у
судовому засіданні від 31 березня 2005 р. були оголошені лише вступна
та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господар­
ського суду України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21 червня
2004 р. позов задоволено частково. Відшкодовано з Державного бюджету
заборгованість з ПДВ в сумі 1 765 333 грн., зазначену у податковій
декларації з ПДВ за серпень 2003 р., та відсотки у розмірі 7555,62 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду рішен­
ня місцевого господарського суду залишено без змін.
Вовчанська міжрайонна ДПІ звернулась до Вищого господарського
суду України із касаційною скаргою на постанову Харківського апеля­
ційного господарського суду, вважаючи, що дана постанова прийнята
внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а
тому просить постанову апеляційного господарського суду та рішення
місцевого господарського суду у даній справі скасувати в частині за­
доволення позовних вимог, в позові в ідмовити.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної ДПІ, заслухавши представ-
2006 No 4(31) 45

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
ників сторін та перевіривши наявні матеріали справи на предмет пра­
вильності їх оцінки судом, а також правильність застосування норм
матеріального і процесуального права, зазначає таке.
Господарськими судами при розгляді справи було встановлено, що
позивачем направлена до органу державної податкової служби подат­
кова декларація з ПДВ за серпень 2003 р. В декларації платник визна­
чив до відшкодування з бюджету шляхом зарахування на рахунок в
банку після погашення його податкових зобов'язань протягом трьох
насту п них звітних періодів суму в розмірі 1 800 166 грн.
Згідно з актом позапланової перевірки від 20 січня 2004 р . No 8/23-
31529812, яка проводилась міжрайонною ДПІ на предмет правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ приватною
фірмою "Експериментальне господарство "Агропідйом" за серпень
2003 р., від'ємне значення з ПДВ складає суму в розмірі 1 765 333
грн., тобто сума, яка підлягає відшкодуванню протягом трьох наступних
періодів за серпень 2003 р. згідно з декларацією позивача, зменшена
на суму 34833 грн.
Отже, решта суми, а саме : 1 765 333 грн. підлягає відшкодуванню з
Державного бюджету протягом трьох наступних звітних періодів .
В акті перевірки в абзаці "Висновок" міжрайонною ДПІ повністю
підтверджено право позивача на відшкодування з бюджету суми у роз­
мірі 1 765 333 грн.
Як зазначається у п. 1.6 ст. 1 Закону "Про податок на додану вар­
тість", податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана
(нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді,
визначена згідно з цим Законом. Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст . 7
зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних
фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації .
Відповідно до пп. 7.4 .5 п . 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону умовою
віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є наявність подат­
кової накладної. Наявність належним чином оформлених податкових
накладних на суму відшкодування 1 765 333 грн. повністю підтвердже­
на міжрайонною ДПІ при перевірці.
Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону підставою
для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за
звітний період. Господарськими судами було встановлено, що суми
бюджетного відшкодування за серпень 2003 р. відображені в податко­
вій декларації, яка оформлена належним чином та у належний строк
надана до міжрайонної ДПІ.
Згідно з пп. 7 .7 .1 п. 7.7 ст . 7 Закону "Про податок на додану вартість"
суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з
бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових
46 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт,
послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звіт­
ного періоду.
Згідно з пп. 7.7 .2 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону у строки, передба­
чені законом для відповідного податкового періоду, платник податку
подає органу державної податкової служби за місцем свого знаход­
ження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому
періоді податкове зобов'язання чи ні. Згідно з пп. 7.7 .3 п. 7.7 ст . 7
цього Закону у разі, коли за результатами звітного періоду сума, виз­
начена згідно з пп. 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума
підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету
протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний
період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування
може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з
цього податку. Таке рішення платника податку відображається в подат ­
ковій декларації. Відшкодування здійснюється шляхом перерахування
відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника
податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі
казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення)
будь-якими банківськими установами. Суми, не відшкодовані платнику
податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються
бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості на­
раховуються відсотки на рівні 120 відсотків облікової ставки Нацбанку,
встановленої на момент її виникнення, протягом її дії , включаючи день
погашення. Платник податку має право у будь-який момент після
виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом
про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно спла­
чених коштів .
Відповідно до п. 6 ст. 7 Положення про Державне казначейство,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня
1995 р . No 590, відділення Держказначейства здійснюють за поданням
ДПІ повернення за рахунок Державного бюджету зайво сплачених або
стягнутих податків, зборів і обов'язкових платежів. Порядок відшкоду­
вання ПДВ, затверджений наказом Державної податкової адміністрації
України та Державного казначейства України від 21 травня 2001 р.
No 200/86, передбачає, що відшкодування ПДВ з бюджету здійсню­
ється органами Державного казначейства за висновками податкових
органів або за рішенням суду.
Що стосується нарахування позивачем річних відсотків, то госпо­
дарськими судами встановлено, що позивачем розрахунок суми від­
сотків зроблений з припущенням арифметичної помилки, а тому сума
відсотків за 186 днів прострочення відшкодування ПДВ у розмірі 1 765
333 грн. складає 7555,62 грн.
2006 No 4(31) 47

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що постанова апеляційного господарського суду від­
повідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 1119, 111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної ДПІ залишити без задо­
волення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 6 серп­
ня 2004 р. у справі No 27/158-04 залишити без змін.
8. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 26 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Печер­
ському районі м. Києва на постанову Вищого господарського суду
України від 28 квітня 2005 р. у справі No 29/345 за позовом ЗАТ "Укр­
РосТранснафтопродукт" до ДПІ у Печерському районі м. Києва про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У червні 2004 р. ЗАТ "УкрРосТранснафтопродукт" (надалі - Това­
риство) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ
у Печерському районі м. Києва про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень від ЗО грудня 2003 р. No 474/26-062/0 та No 475/
26-062/0.
Позовні вимоги обгрунтовувалися неправильним застосуванням від­
повідачем при прийнятті спірних рішень положень пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6
Закону "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон), оскільки
згідно з п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 14 грудня
1992 р. No 14-92 "Про податок на добавлену вартість" (надалі - Дек­
рет) від ПДВ звільняються послуги з транзиту іноземних вантажів,
включаючи транзитні послуги через територію України.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відповідність
спірних рішень вимогам законодавства, оскільки послуги з транспорту-
48 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 26 ЛИПНЯ 2005 р.
вання вантажу позивачем надавались між внутрішніми митницями на
території України і позивач не має права на звільнення таких операцій
від ПДВ.
Рішенням господарського суду м. Києва від 17 вересня 2004 р.,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного господар­
ського суду від 14 грудня 2004 р. та постановою Вищого господарського
суду України від 28 квітня 2005 р., позов задоволено та визнано не­
дійсними податкові повідомлення-рішення від ЗО грудня 2003 р. No 474/
26-062/0 та 475/26-062/0. Суди виходили з того, що операції, пов'язані
з наданням комплексу транспортно-експедиційних послуг з перевезення
пасажирів та вантажів транзитом через територію України та призначені
для використання та споживання за межами митної території України,
звільняються від оподаткування ПДВ.
23 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
ДПІ у Печерському районі м. Києва порушено касаційне провадження з
перегляду постанови Вищого господарсько го суду України від 28 квіт­
ня 2005 р. Скарга мотивується невідповідністю постанови рішенням
Верховного Суду України та Вищого господарського суду України з
питань застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Верховний
Суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що Товариство звільнено від ПДВ з
операцій, пов'язаних з наданням транспортно-експедиційних послуг з
перевезення транзитних вантажів нерезидента -
"Dukheim Management
Ltd" (Nicosia, Cyprus) - через територію України на підставі п. 1 ст. 5
Декрету. ДПІ у Печерському районі м. Києва безпідставно донараху­
вала податкове зобов'язання у сумі 941 608 грн. і зменшила суму
бюджетного відшкодування на 1 200 742 грн.
З цим треба погодитись з таких підстав.
Господарськими судами встановлено, що 28 січня 2003 р. Това­
риство уклало договір комісії на транспортно-експедиційне обслугову­
вання No 01/КЗ з нерезидентом (надалі-Договір). Пунктом 1.1 Договору
передбачено зобов'язання Товариства (комісіонера) з організації та
виконання від імені і за рахунок нерезидента (комітента) послуг, пов'яза­
них з прийманням експортно-імпортних і транзитних вантажів на ЛПДС
"Новоград-Волинський" з перевезенням їх залізничним транспортом
по території України, країн СНД і Балтії.
Податок за нульовою ставкою, відповідно до пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6
Закону, обчислюється у разі надання транспортних послуг за межами
митного кордону України, зокрема від пункту за межами державного
кордону України до пункту проведення митних процедур з випуску
пасажирів або вантажів з-під митного контролю на митну територію
України (включаючи внутрішні митниці) і від пункту проведення митних
2006 No 4(31) 49

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону
У кра ї ни (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межам и держав­
ного кордону Укра їни; між пунктами поза межами митного кордону
У країни.
Операції з надання послуг платником податку, пов ' язані з переве­
зенням (переміщенням) пасажирів і вантажу транзитом через терито­
рію Ук раї н и, оподатковуються за ставкою, встановленою п. 6.1 цієї статті,
яка має включатися до вартості послуг за транзит, тобто за ставкою 20
відсотків від бази оподаткування.
Господарські суди обгрунтовано і правильно відхилили посилання
ДП І на пп.6.2.4 п.6.2 ст. 6 Закону, оскільки згідно з п. 11.5 ст. 11 цього
Закону до 1 січня 2005 р. зберігається існуючий порядок сплати ПДВ
за організаціями з надання послуг, пов'язаних з перевезенням (пере­
міщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію і кордони
Україн и, передбачений Декретом.
Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету від ПДВ звільняється екс­
порт товарів (робіт, послуг), включаючи послуги з транспортування,
розвантаження, навантаження, перевантаження товарів, що експлуату­
ються, та транзит іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги
через територію України за розрахунками у іноземній валюті, крім бартер­
н и х (товарообмінних) операц і й.
Протягом серпня-жовтня 2003 р. Товариство відповідно до протоколів
про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні ван­
тажу, які є невід'ємною частиною договору (No 8 від 29 липня 2003 р . ;
No 8/1 від 29 липня 2003 р.; No 9 від 29 вересня 2003 р.), та актів
виконаних робіт (No 6 від 1серпня 2003 р.; No 7 від 1вересня 2003 р.;
No 8 від 1 жовтня 2003 р.) надавало комплекс транспортно-експеди­
ційних послуг з перевезення транзитних вантажів нерезидента через
митну територію України, тому висновок господарських судів про
зв ільнення вказаних операцій від ПДВ є законним.
У податкового органу не було законних підстав для донарахування
податкового зобов'язання в сумі 941 608 грн. та зменшення бюджетного
відшкодування на 1 200 742 грн .
За таких обставин законна і обгрунтована постанова касаційного суду
підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення .
Керуючись статтями 111 17 - 111 19 ГПК, Верховний Суд України
пост а новив:
К асаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м . Києва залишити без
задоволення.
Постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р.
залишити без зм і н .
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає .
50 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
Постанова Вищого господарського суду України
від 28 квітня 2005 р.
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у госпо­
дарських справах Верховного Суду України від 26 липня 2005.)
Колегія судців Вищого господарського суду України розглянула у
відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги ДПІ у
Печерському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 14 грудня 2005 р. у справі No 29/345 госпо­
дарського суду м. Києва за позовом ЗАТ "УкрРосТранснафтопродукт"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним подат­
кового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду м . Києва від 17 вересня 2004 р.,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного господар­
ського суду від 14 грудня 2004 р., позов задоволено повністю; визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі
м. Києва від 30 грудня 2003 р. No 474/26-062/0; визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва
від 30 грудня 2003 р. No 475/26-062/0; стягнуто з відповідача на користь
позивача 203 грн . судових витрат.
В касаційній скарзі ДП\ у Печерському районі м. Києва просить
скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення, яким
відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права, а саме: ч. З пп. 6.2.4 п . 6.2
ст. 6 та п. 11.15 ст. 11 Закону "Про податок на додану вартість".
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення по касаційній скарзі
представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, за­
перечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія судців
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим повідом­
ленням-рішенням Головного відділення податкової міліції ДПІ у Печер­
ському районі м . Києва від 30 грудня 2003 р. No 474/26-062/0 позивачу
відповідно до пп . 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону "Про податок на додану
вартість" визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі
1 633 959 грн., у т . ч. 941 608 грн. - основний платіж та 692 351 грн. -
штрафні санкції.
Податковим повідомленням-рішенням Головного відцілення податкової
міліції ДПІ у Печерському районі м. Києва від 30 грудня 2003 р. No 475/
26-062/0 позивачу відповідно до пп. 6.2 .4 п. 6 .2 ст . 6 Закону "Про
2006 No 4(31) 51

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
податок на додану вартість" зменшено суму бюджетного відшкодування
з ПДВ у розмірі 1 200 742 грн. за серпень, вересень, жовтень 2003 р.
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі
висновків акта від 29 грудня 2003 р. No 154/26-062/32250082 "Про
результати позапланової документальної перевірки позивача з питань
правомірності застосування нульової ставки з ПДВ при наданні транс­
портних послуг за серпень, вересень та жовтень 2003 р . ".
В акті перевірки від 29 грудня 2003 р. No 154/26-062/32250082 зокрема
зазначається, що на виконання договору комісії від 28 січня 2003 р.
No 01/КЗ комісіонером ( ЗАТ "УкрРосТранснафтопродукт") були нада­
ні в серпні, вересні та жовтні 2003 р. послуги з організації перевезен­
ня і транспортно-експедиційного обслуговування вантажу "Дизельне
пальне" виключно по митній території України, про що свідчать акти
виконаних робіт, проте при виконанні зазначеного договору комісії
позивачем в серпні, вересні та жовтні 2003 р. здійснено продаж робіт
(послуг), призначених для використання споживачами за межами
митної території України, застосовуючи при цьому нульову ставку ПДВ,
що передбачено пп. 6.2.2 п. 6.2 ст.б Закону "Про податок на додану
вартість".
Також в акті перевірки зазначено, що фактично транзит послуг з
перевезення вантажу здійснювався виключно на митній території Ук­
раїни, про що свідчать акти виконаних робіт, а згідно з пп. 6.2.4 п. 6.2
ст. 6 Закону "Про податок на додану вартість" операції з надання послуг
платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажи­
рів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються за
ставкою, встановленою п . 6.1 цієї статті, якою встановлено, що об'єкти
оподаткування, визначені в ст. 3 цього Закону, оподатковуються за
ставкою 20 відсотків .
Таким чином, відповідач дійшов висновку, що надання транспортною
організацією - платником ПДВ окремих послуг (замовником яких може
бути як резидент, так і нерезидент України) з транспортування вантажів,
які перебувають під митним контролем, тільки між внутрішньою митни­
цею та митницею на кордоні, тобто на митній території України без
перетину державного кордону, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Враховуючи наведене, відповідачем в акті перевірки зроблено вис­
новок про те, що в порушення пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону "Про податок
на додану вартість" ЗАТ "УкрРосТранснафтопродукт" неправомірно
застосовано нульову ставку з ПДВ, що призвело до несплати ПДВ у
розмірі 941 608 грн.
За результатами перевірки позивачу донараховано ПДВ у сумі
941 608 грн. та зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ у розмірі
1 200 742 грн.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (комісіонер) та
фірмою-нерезидентом "Dukheim Management Ltd" (Nikosia, Cyprus)
(комітент) 28 січня 2003 р. було укладено договір No 01/КЗ на транс-
52 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
портно-експедиційне обслуговування, відповідно до умов якого комі­
сіонер бере на себе зобов'язання з організації та виконання від імені
та за рахунок комітента послуг, пов'язаних з прийманням експортно­
імпортних і транзитних вантажів на ЛПДС "Новоград-Волинський" і
перевезенням іх залізничним транспортом по території Укра·іни, країн
СНД і Балтії.
Додатками до договору від 28 січня 2003 р. No 01/КЗ є протокол від
29 липня 2003 р. No 8, відповідно до якого комісіонер здійснює в серпні­
вересні 2003 р. транспортування по території України транзитного ванта­
жу комітента - дизельного пального в кількості 133 ООО т та протокол
від 29 вересня 2003 р. No 9, відповідно до якого комісіонер здійснює в
жовтні-грудні 2003 р. транспортування по території України транзитно­
го вантажу комітента -дизельного пального в кількості 145 ООО т.
Протоколом узгодження договірної ціни від 29 липня 2003 р. No 8/1
визначено вартість комісійної винагороди за період серпень-вересень
2003 р. - 23 11 О дол. США; протоколом узгодження договірної ціни від
29 липня 2003 р. No 9/1 визначено вартість комісійної винагороди за
період жовтень-грудень 2003 р. -39 510 дол. США, при цьому, згідно
із зазначеними протоколами, крім сплати комісійної винагороди, ко­
мітент відшкодовує всі витрати, понесені комісіонером за основним
договором - від 28 січня 2003 р. No 01/КЗ.
•
'
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону від 16 липня 1999 р. No 996-ХІХ "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтер­
ського обліку господарських операцій є первинні документи, які фік­
сують факти здійснення господарських операцій.
До первинних документів, які є підставою для відображення в подат­
ковому та бухгалтерському обліку наданих або отриманих послуг (пошит­
тя, будівництво, перевезення, розвантаження, маркування, пакування
тощо), також належать і акти приймання-передачі, в яких вказуються
надані (отримані) послуги та їх вартість. Акти підписуються від імені
осіб, якими надані послуги, та осіб, якими отримані послуги.
Акти здачі виконаних послуг за договором від 28 січня 2003 р. No 01/
КЗ (від 1 серпня 2003 р. No 6-- на 838 367,74 дол. США, від 1 вересня
2003р.No7- на713439,23дол.США,від1жовтня2003р.No8- на
457 273,63 дол. США; складовою вартості послуг є також комісійна
винагорода), які оформлені згідно з пред'явленими до них вимогами і
відповідно до яких позивачем виконані зобов'язання, передбачені дого­
вором, укладеним з іноземною особою.
Зазначені акти здачі виконаних послуг свідчать про те, що позивачем
надані послуги з організації перевезень та транспортно-експедицій­
ного обслуговування, до складу яких входить організація перевезень та
транспортно-експедиційне обслуговування вантажу "Дизельне пальне",
вартість послуг включає в себе також залізнична-дорожній тариф,
станціонні збори, пломбувальні пристрої, диспетчерський контроль,
2006 No 4(31) 53

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
послуги з надання фінансових гарантій, митно-брокерські послуги, стра­
хування перевезень, охорона, наклейки тощо.
Діяльність позивача з надання транспортно-експедиційних послуг
регламентується Правилами здійснення транспортно-експедиційної
діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних
вантажів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від
21 вересня 1993 р. No 770.
Зазначені Правила визначають основні умови здійснення транс­
портно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і
транзитних вантажів (надалі, як правило, - вантажі) та порядок орга­
нізації їх перевезення і є обов'язковими для всіх учасників транспортно­
експедиційного процесу.
Відповідно до пунктів 1, 2, З Правил транспортно-експедиційне об­
слуговування вантажів здійснюється суб'єктами підприємницької діяль­
ності - експедиторами, які діють за дорученням вантажовідправників і
вантажоодержувачів (надалі - вантажовласників). Експедитори вико­
нують свої функції без будь-якого втручання в господарську діяльність
транспортних підприємств; транспортно-експедиційні послуги, які
надаються експедиторами, складаються з комплексу послуг, пов'язаних
з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаємороз­
рахунків, контролем за проходженням і одержанням вантажів. Експеди­
тори відповідно до доручень вантажовласник і в: організовують пере­
везення та перевалку вантажів залізничним, морським, річковим, авто­
мобільним та повітряним транспортом; забезпечують оптимальне
транспортне обслуговування, а також організовують перевезення
зовнішньоторговельних вантажів різними видами транспорту по тери­
торіях зарубіжних країн відповідно до умов контрактів; фрахтують на­
ціональні та іноземні судна і забезпечують їх подачу в порти для своє­
часного відправлення вантажів; надають послуги, пов'язані з прийманням,
накопиченням, доробкою, сортуванням та комплектуванням вантажів,
передають 'іх транспортним організаціям для перевезення; провадять
своєчасні розрахунки з портами і транспортними організаціями за пе­
ревезення, перевалку та зберігання зовнішньоторговельних вантажів;
оформляють документи відповідно до митних, карантинних і санітарних
вимог, страхують вантажі; ведуть облік надходження та відправлення
вантажів з портів і залізничних станцій; забезпечують із залученням
відповідних транспортних підприємств та організацій збереження ван­
тажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують
експертизу вантажів у портах і на залізничних станціях; здійснюють
оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання; по­
дають в установленому порядку транспортним підприємствам заявки
на відправлення експортних, транзитних і реекспортних вантажів та
наряди на відвантаження імпортних, транзитних і знятих з експорту
вантажів; вирішують з транспортними організаціями та іншими влас­
никами транспорту питання відправлення вантажів, що надійшли у
54 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 28 КВІТНЯ 2005 р.
некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандарт­
ній упаковці або такій, що не відповідає вимогам цих транспортних
засобів; складають обмірні ескізи на негабаритні та надважкі вантажі,
організовують фумігацію вантажів; організовують перевезення особистих
речей громадян.
Згідно з п. 4 Правил транспортні підприємства: організовують збе­
рігання вантажів, у тому числі реекспортних і знятих з експорту, під час
їх перевезення, перевантажування і складування; здійснюють в ус­
тановлені терміни доставку вантажів за призначенням і забезпечують
своєчасне навантаження та розвантаження транспортних засобів за
цінами і тарифами, визначеними чинним законодавством України; ведуть
облік руху вантажів і запасної тари, надають необхідні відомості експе­
дитору для подальшого інформування вантажовласників; проводять
інвентаризацію вантажів на підставі заяв експедитора, за його участю і
за його рахунок; забезпечують доступ до вантажосупровідних і пере­
візних документів, створюють рівні умови та сприяють експедиторам у
здійсненні ними своїх функцій .
Відносини учасників транспортно-експедиційної діяльності встанов­
люються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у вибор і
предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідно­
син, що не суперечать чинному законодавству (п. 5).
Відповідно до пунктів 9, 10, 11 Правил транзитні перевезення - це
перевезення через територію України вантажів {продукції, товарів) ,
вироблених за її межами без будь-якого їх використання в Україні, та
передачі їх і ншому власнику. До транзитних перевезень прирівнюють
також транспортування через територію України нафти, нафтопродуктів,
природного газу та інших рідин і газоподібних речовин трубопрово­
дами . Транзитні перевезення здійснюються відповідно до чинного в
Україні митного, транспортного та іншого законодавства, а також цих
Правил.
Статтею 1 Закону від 20 жовтня 1999 р . No 1172-XIV "Про транзит
вантажів" визначено, що транзитні послуги (роботи) - це безпосередньо
пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників
транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення ,
транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо; учас­
ники транзиту - це вантажовласники та суб'єкти підприємницької
діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти,
декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують)
транзитні послуги (роботи).
Транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та вико­
ристання за межами митної території України і надаються (виконуються)
на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договор і в (контрактів)
між учасниками транзиту (ч. 1 ст. 7 Закону "Про транзит ва нтажів").
Судам и п ершої та апеляційної і нстанц і й правильно зазначе н о, що
послуги поз и вача, як і надавалися фірмі-нерезиденту, а саме "Dukheim
2006 No 4(31) 55

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
Management Ltd" (Nikosia, Cyprus) у серпні, вересні, жовтні 2003 р . ,
міст ять вс і ознаки транспорт н о-екс п едиційних п ослуг з п еревезе ння
тра н зитних ва нтажів . Тому висновки відповідача про те, що позивач ем
здійсн ювал и сь л ише о р ганіза ційні за ходи, по Е 'яза ні з наданням експе­
диційних послуг , обгрунтовано визнан і помит·.овими .
Законом "Про податок на додану вартість", а саме пп. 6.2 .2 п . 6.2
ст. 6, визначено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо
операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та
споживання за межами митної території України.
В ідповідно до п. 11.15 ст. 11 Закону "Про податок на додану вартість"
до 1 січня 2005 р . зберігається існуючий порядок сплати ПДВ за опе­
раціями з надання послуг, пов'язаних з перевезенням (переміщенням)
пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України .
Підпунктом "а" п. 1 ст . 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 14
грудня 1992 р. No 14-92 "Про податок на добавлену вартість" зокрема
передбачено, що від ПДВ звільняється експорт товарів (робіт, послуг),
включаючи послуги транспортування, навантаження, розвантаження,
перевантаження товарів, що експортуються, та транзит іноземних
вантажів, включаючи транзитні послуги, через територію України за
розрахунками в іноземній валюті, крім бартерних (товарообмінних) опе­
рацій.
Таким чином, правильним є висновок судів про те, що оскільки
відповідно до договору комісії на транспортно-експедиційне обслуго­
вування від 28 січня 2003 р . No 01/КЗ та згідно з актами здачі виконаних
послуг позивачем надавалися транспортно-експедиційні послуги не ­
резиденту з перевезення належних останньому транзитних вантажів, а
саме товару, призначеного для використання за межами митної території
України, то посилання відповідача на те, що на них не поширюється
норма, передбачена п. 11.15 ст. 11 Закону "Про податок на додану
вартість", є безпідставними .
Враховуючи, що відповідно до вимог чинного законодавства України
операції з надання комплексу транспортно-експедиційних послуг,
пов'язаних з перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів тран­
зитом через територ і ю України, звільняються від оподаткування ПДВ ,
колегія суддів вважає, що у відповідача не було п ідстав для дона­
рахування податкового зобов'язання у розмірі 941 608 грн . і, як наслідок,
зменшення бюджетного відшкодування на 1 200 742 грн.
Тому колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу на те, що є помилковим зазначення в оскаржуваних судових
актах про правомірність нарахування та сплати позивачем виконавцям
за договорами ПДВ при виконанні договору комісії на транспортно­
експедиційне обслуговування від 28 січня 2003 р. No 01 /КЗ а отже і
про правомірність формування податкового кредиту за цими договора­
ми та заявлення бюджетного відшкодування у зв'язку зі сплатою (в ціні
пр и дбання послуг у резидентів) суми ПДВ, оскільки ці питання судами
56 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 26 ЛИПНЯ 2005 р.
не досліджувались та не мають відношення до предмета даного спору,
яким є - правомірність застосування нульової ставки з ПДВ при на­
данні транспортних послуг нерезиденту за серпень, вересень, жовтень
2003 р,
Враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного госпо­
дарського суду є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства
та фактичним обставинам справи, а касаційна скарга не підлягає
задоволенню, оскільки грунтується на довільному та неправильному
тлумаченні положень чинного законодавства .
Керуючись статтями 111 5 , 1117, 111 8 , п. 1 ч.1 ст. 1119, ст. 111 11 ГПК,
Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва від 14 січня
2005 р. No 369/9/10-009 на постанову Київського апеляційного гос­
подарського суду від 14 грудня 2004 р . у справі No 29/345 залишити
без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду - без змін .
9. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 26 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі м. Києва на поста­
нову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р. у справі
No 32/515 за позовом ПП "Офіс-сервіс-північ" до ДПІ в Оболонському
район і м . Києва про визнання недійсним податкового повідомлення­
рішення відповідача від 25 серпня 2004 р. No 0001782600/0,
вста н овив:
У вересні 2004 р. ПП "Офіс-сервіс-північ" подало до господарського
суду м . Києва позов до ДПІ в Оболонському районі м. Києва про визнан­
ня недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача від 25 серп­
ня 2004 р. No 0001782600/0. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне
податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам законодавства
і відповідач безпідставно донарахував позивачу 64 226,72 грн. податко-
2006 No 4(31) 57

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
вого зобов'язання з ПДВ та визначив суму фінансових санкцій у розмірі
32 113,50 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від ЗО вересня 2004 р. по­
зов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
відповідача від 25 серпня 2004 р . No 0001782600/0.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лис­
топада 2004 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 7 квітня
2005 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від
23 листопада 2004 р. залишено без змін.
Рішення та постанови обгрунтовані тим, що позивач правомірно від­
повідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість" включив до податкового кредиту суму 64 226,72 грн., а виписані
ПП "Квест" податкові накладні відповідають вимогам п. 7 .2 ст. 7 цього
Закону .
Ухвалою Верховного Суду України від 9 червня 2005 р. порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 7 квітня 2005 р. за касаційною скаргою
ДПІ в Оболонському районі м. Києва, де поставлено питання про
скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційного госпо­
дарського суду від 23 листопада 2004 р. і рішення господарського суду
м. Києва від ЗО вересня 2004 р. та про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ДПІ в Оболонському
районі м. Києва та перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касацій­
на скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що ПДВ у сумі 64 226,72
грн. включено позивачем до податкового кредиту з дотриманням вимог
Закону "Про податок на додану вартість". Цей висновок обг'рунтову­
вався тим, що право на податковий кредит підтверджено виписаними
ПП "Квест" податковими накладними, які відповідають встановленим
вимогам. Зокрема, ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 жовтня
2004 р. скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від
ЗО квітня 2004 р., яким визнані недійсними установчі документи та
свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ПП "Квест".
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" подат­
ковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити
податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим
Законом.
Відповідно до пп . 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону не дозво­
ляється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями.
58 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 26 ЛИПНЯ 2005 р.
Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердже­
ного наказом ДПА України від 30 травня 1997 р. No 165, встановлено,
що усі складені примірники податкової накладної підписуються осо­
бою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів
(робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -
продавця.
Таким чином, визначальне значення для правильного вирішення
даного спору має встановлення законності діяльності ПП "Квест" та
відповідно наявності у осіб, що видавали податкові накладні, права на
їх підписання.
У той же час судами встановлено, що ухвалою апеляційного суду
м. Києва від 20 жовтня 2004 р. скасоване рішення Оболонського ра­
йонного суду м. Києва від ЗО квітня 2004 р., яким визнані недійсними
установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ПП
"Квест", а справу передано на новий розгляд до того ж суду.
Судами не було перевірено, яким чином при новому розгляді справи
було вирішено позов ДПІ в Оболонському районі м. Києва до ПП "Квест"
та про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про
реєстрацію платника ПДВ ПП "Квест".
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріаль­
ного права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі м. Києва задовольнити
частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 7 квітня 2005 р.,
постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 листо ­
пада 2004 р. та рішення господарського суду м. Києва від 30 вересня
2004 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
2006 No 4(31) 59

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Постанова Вищого господарського суду України
від 1 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 26 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ка­
саційну скаргу ДПІ в Оболонському районі м. Києва на постанову Київ­
ського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2004 р. у
справі No 32/515 господарського суду м. Києва за позовом ПП "Офіс­
сервіс-північ" до ДПІ в Оболонському районі м. Києва про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду м. Києва від ЗО вересня 2004 р.,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного господар­
ського суду від 23 листопада 2004 р., позов задоволено: визнано не­
дійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі
м. Києва від 25 серпня 2004 р. No 0001782600/0 про визначення ПП
"Офіс-сервіс-північ" податкового зобов'язання за платежем з ПДВ у
сумі 96 340,50 грн., в тому числі 64 226,72 грн. - основний платіж і 32
113,50 грн. - штрафні санкції.
Судові рішення вмотивовані тим, що позивач правомірно, відповідно
до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість",
включив до податкового кредиту суму 64 226,72 грн., а також тим, що
податкові накладні, виписані ПП Квест", відповідають вимогам п. 7.2
ст. 7 цього Закону.
У касаційній скарзі ДПІ в Оболонському районі м. Києва просить
скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення
про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування суда­
ми попередніх інстанцій пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на
додану вартість".
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки в постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ в Оболонському
районі м. Києва була проведена позапланова документальна перевірка
з питань дотримання податкового законодавства з оподаткування ПДВ
ПП "Офіс-сервіс-північ" при здійсненні взаєморозрахунків із ПП "Квест"
за період липень-грудень 2003 р., про що складено акт від 25 серпня
2004 р. No 1243/26-05/32247064, на підставі якого прийнято податкове
повідомлення-рішення від 25 серпня 2004 р. No 0001782600/0 про визна­
чення позивачу податкового зобов'язання за платежем з ПДВ у розмірі
96 340,50 грн., в тому числі 64 226,72 грн. - основний платіж і 32
113,50 грн. -штрафні санкції .
60 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 7 КВІТНЯ 2005 р.
Рішення контролюючого органу вмотивоване порушенням позива­
чем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість", пп.
17.1 .3 п. 17.1 ст. 17 Закону "Про порядок погашення зобов'язань плат­
ників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Апеляційною інстанцією встановлено, що між ПП "Офіс-сервіс-північ"
(замовник) та ПП "Квест" (виконавець) на підставі рахунків-фактур скла­
дено акти приймання-передачі виконаних робіт про те, що виконавець
виконав для замовника послуги з доставки матеріалів та поліграфічні
послуги на загальну суму 385 360, 18 грн., в тому числі ПДВ - 64
226,72 грн.
ПП "Квест" виписало податкові накладні, в яких відображено за­
гальну вартість послуг у розмірі 385 360, 18 грн., в тому числі ПДВ -
64 226,72 грн.
Згідно з платіжними дорученнями за зазначені послуги позивач пе­
рерахував суму у розмірі 385 360, 18 грн., в тому числі ПДВ-64 226,72
грн., на розрахунковий рахунок ПП "Квест".
Позивачем на підставі зазначених податкових накладних суми ПДВ
включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у
книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг), що відповідає даним по­
даткової декларації з ПДВ.
Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст . 7 Закону "Про податок на
додану вартість" право на нарахування податку та складання податко­
вих накладних надається виключно особам, зареєстрованим як плат­
ники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.
Підпунктом 7.4.5 п . 7.4 ст. 7 вищеназваного Закону встановлено, що
не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджен і податковими накладними.
Згідно з п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затверд­
женого наказом ДПА України від ЗО травня 1997 р. No 165, податкова
накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на
включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.
Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст . 7 Закону "Про податок на додану
вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів
(робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період,
протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або
дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський раху­
нок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають
поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові
кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсут­
ності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що
обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для
робіт (послуг)-дата оформлення документа, що засвідчує факт вико­
нання робіт (послуг) платником податку.
Судом встановлено, що відповідно до актів приймання-передачі
виконаних робіт, платіжних доручень позивача на оплату послуг ПП
2006 No 4(31) 61

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВ!ДНОСИН
"Квест" з відмітками обслуговуючого банку про перерахування коштів,
податкові зобов'язання по сплаті ПДВ по операціях з продажу послуг
доставки та поліграфічних послуг, а отже і обов'язок щодо складання
податкової накладної, виникли у ПП "Квест" за рахунками-фактурами з
моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт та
перерахування позивачем коштів платіжними дорученнями. Факт
отримання вищевказаних послуг та їх оплати позивачем підтверджується
первинними документами та не оспорюється відповідачем.
На дату виникнення податкових зобов'язань з кожної операції ПП
"Квест" на адресу ПП "Офіс-сервіс-північ" відповідно до вимог пп. 7.2.3
п . 7 .2 ст . 7 Закону "Про податок на додану вартість" було виписано
податкові накладні.
Відповідно до наявної у справі копії свідоцтва від 17 червня 1999 р.
No 36697858 ПП "Квест" зареєстровано як платник ПДВ з присвоєнням
йому індивідуального податкового номера 304076426082.
Статус платника ПДВ ПП "Квест" мало в тому числі впродовж звіт­
них періодів, а саме у липні-грудні 2003 р., коли ним були виписані
податкові накладні, на підставі яких позивач включив до податкового
кредиту ПДВ на загальну суму 64 226,72 грн.
Донарахування позивачу суми податкових зобов'язань згідно з ос­
порюваним податковим повідомленням-рішенням контролюючий орган
пов'язував з фактом визнання рішенням Оболонського районного суду
м. Києва від ЗО квітня 2004 р. у цивільній справі No 2-2575/2004 р. за
позовом ДПІ в Оболонському районі м. Києва до ПП "Квест" недійсни­
ми установчих документів ПП "Квест" та виданого цьому підприємству
свідоцтва про реєстрацію його як платника ПДВ.
Разом з тим апеляційним господарським судом встановлено, що
вказане рішення скасоване ухвалою апеляційного суду м. Києва від
20 жовтня 2004 р. , у зв ' язку з чим суд дійшов правильного висновку про
відсутність законних підстав для винесення ДПІ в Оболонському районі
м . Києва податкового повідомлення-рішення від 25 серпня 2004 р.
No 0001782600/0.
Апеляційна інстанція правомірно визнала необгрунтованими поси­
лання відповідача на недійсність податкових накладних, виписаних ПП
"Квест" позивачу, як таких, що заповнені особою, яка не зареєстрова­
на як платник податку в податковому органі з посиланням на рішення
Оболонського районного суду м. Києва від ЗО квітня 2004 р. , оскільки
зазначене рішення скасоване.
Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25 серпня
2004 р. No 0001782600/0 про визначення ПП "Офіс-сервіс-північ" по­
даткового зобов'язання за платежем з ПДВ у сумі 96 340,50 грн. є
обгрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству і мате­
ріалам справи.
62 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
Керуючись статтями 111 5 , 1117, п. 1 ст. 111 9 , ст. 111 11 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ДПІ в Оболонському районі м. Києва залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду
від 23 листопада 2004 р. - без змін .
10. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 9 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, роз глянувш и касаційну скаргу Кременчуць­
кої об'єднаної ДПІ на постанову Вищого господарського суду України
від 28 квітня 2005 р . у справі No 9/119 за позовом ЗАТ ''Трансна­
ціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"
(надалі - ЗАТ "Укртатнафта") до Кременчуцької об'єднаної ДПІ про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У липні 2004 р. ЗАТ "Укртатнафта" звернулось до господарського
суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об'єднаної ДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 червня
2004 р. No 0000322305/067, яким було зменшено суму бюджетного
відшкодування з ПДВ на загальну суму 79 652 024 грн.
Позовні вимоги обгрунтовувались невідповідністю податкового пові­
домлення-рішення вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок
на додану вартість" (надалі - Закон), згідно з яким не дозволяється
включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, ос ­
кільки позивачем в процесі перевірки вказані документи були надані
відповідачу в повному обсязі і тому відсутні підстави для зменшення
сум бюджетного відшкодування з ПДВ.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відповідність
спірного повідомлення-рішення вимогам податкового законодавства та
на безпідставність позовних вимог .
2006 No 4(31) 63

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
Рішенням господарського суду Полтавської області від 1З вересня
2004 р., залишеним без змін постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 26 листопада 2004 р. та поста­
новою Вищого господарського суду України від 28 квітня 2005 р., позов
задоволено, посилаючись на відповідність вимогам законодавства
наданих позивачем податкових накладних, які підтверджують факт сплати
при придбанні товару ПДВ, у зв ' язку з чим суди правильно встановили,
що позивач правомірно включив відповідні суми ПДВ до податкового
кредиту.
ЗО червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
Кременчуцької об'єднаної ДПІ порушено касаційне провадження з
перегляду постанови Вищого господарського суду України від 28 квітня
2005 р. Скарга мотивується неправильним застосуванням норм мате­
ріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Верховний
Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що Закон "Про податок на додану вартість"
не містить норми, яка б встановлювала відшкодування ПДВ з бюджету
тільки із сум, які фактично до нього надійшли, а пп. 7.7 .5 п. 7.7 ст. 7
Закону передбачено, що у випадку, коли сума бюджетних надходжень
від ПДВ відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути
відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування вико­
ристовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства
зараховуються до Державного бюджету України.
Проте з цими висновками не можна погодитися з огляду на таке.
Господарськими судами встановлено, що внаслідок проведення
позапланової документальної перевірки ЗАТ "Укртатнафта" Кремен­
чуцькою об'єднаною ДПІ стосовно правильності повноти та обгрун­
тованості відшкодування сум ПДВ з бюджету за листопад-грудень
2003 р. і січень-лютий 2004 р. прийнято повідомлення-рішення, яким
ЗАТ "Укртатнафта" зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ
на 79 652 024 грн.
При проведенні документальної перевірки постачальників об'єднаною
ДПІ встановлено, що постачання нафти сирої російських родовищ здій­
снювалось по ланцюгу: ЗАТ "Укртатнафта" - ТОВ "Промекспорт" -ПП
"Квартсинтез" - ТОВ "Хімотекс"; останнє на підставі норм Закону "Про
іноземні інвестиції" звільнене від сплати ПДВ і відображає в деклара­
ціях з ПДВ вартість і обсяги реалізації, які звільнені від оподаткування,
а отже, сум ПДВ з вказаних операцій до бюджету не сплатило.
Відповідно до Закону "Про усунення дискримінації в оподаткуванні
суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням май­
на та коштів вітчизняного походження" на території України до всіх
підприємств, створених за участю іноземних інвестицій, застосовується
64 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
національний режим валютного регулювання та справляння податків,
зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для під­
приємств, створених без участі іноземних інвестицій (ст. 1). За цим
Законом спец і альне законодавство України про іноземні інвестиції, а
також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені за­
конодавством України, не регулюють питання валютного, митного та
податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України (ст. З). Тобто з дня набуття
чинності Законом про усунення дискримінації в оподаткуванні припинено
пільговий режим валютного регулювання, оподаткування та митного
оформлення для підприємств, створених із залученням іноземних інвес­
тицій, незалежно від форми та часу їх внесення.
Оскільки Закон "Про іноземні інвестиції" втратив чинність до початку
користування ТОВ "Хімотекс" гарантіями захисту іноземних інвестицій,
то при придбанні імпортованої нафти ЗАТ "Укртатнафта" безпідставно
не сплатило до бюджету суми ПДВ .
В і дповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість"
бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику
податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках,
визначених цим Законом.
Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону, крім інших обо­
в'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий
кредит з ПДВ, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави,
як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум.
Згідно з пп. 7.7 .5 п. 7.7 ст. 7 цього Закону суми ПДВ зараховуються
до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються
у першу чергу для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом.
Тобто законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових
підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум
до Державного бюджету України.
Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були
сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку, його ос ­
новної функції - формування доходів Державного бюджету (ч. 19 ст . 1,
ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку
як особи, яка згідно з Законом "Про податок на додану вартість" зобо­
в'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що
сплачується покупцем (п . 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану
вартість").
Тобто, як видно з системного аналізу вищевказаних норм, Законом
"Про податок на додану вартість" встановлено прямий взаємозв'язок
між сплатою, надходженням до бюджету ПДВ та відшкодуванням такого
податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою:
сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кре-
2006 No 4(31) 65

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
диту з ПДВ та відшкодування ПДВ за рахунок коштів, що були сплачені
у вигляді податку.
За змістом вищевказаного Закону право на відшкодування виникає
лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не~, самого факту існування
зобов'язання по сплаті ПДВ в ціні товару.
Відсутність надмірної сплати ПДВ за звітний період не заперечувалась
позивачем та не спростована судами першої та апеляційної інстанцій.
Ненадходження ПДВ до бюджету є наслідком того, що один з поста­
чальників продавця - ТОВ "Промекспорт", якому позивач перерахував
відповідні суми ПДВ, а саме - ТОВ "Хімотекс", яке і повинно було
сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету Укра ї ни у
відповідному податковому періоді, таку суму в податковій декларації з
ПДВ в рядку "Податкове зобов'язання" не відображало та, відповідно,
податку до бюджету не сплачувало.
Оскільки допущені судами помилки у застосуванні норм матеріаль­
ного права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи
суду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111 17- 111 19 ГПК, Верховний Суд України
пост а н овив:
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної ДПІ задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 28 квітня
2005 р., постанову Київського міжобласного апеляційного господар­
ського суду від 26 листопада 2004 р. та рішення господарського суду
Полтавської області від 13 вересня 2004 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарського суду України
від 28 квітня 20 05 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної ДПІ на постанову Київ­
ського міжобласного апеляційного господарського суду від 26 листо­
пада 2004 р. у справі No 9/119 господарського суду Полтавської області
за позовом ЗАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова
66 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
компанія " У кртатнафта" (надалі - ЗАТ "Укртатнафта") до Кременчуць­
кої об'єднаної ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення ­
рішення.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13 вересня
2004 р., залишеним без змін постановою від 26 листопада 2004 р .
Київського міжобласного апеляційного господарського суду, позовні
вимоги ЗАТ "Укртатнафта" до Кременчуцької об'єднаної ДПІ про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 червня 2004 р.
No 0000322305/067 задоволено повністю та стягнуто з відповідача на
користь позивача 85 грн . витрат на сплату державного мита і 118 грн .
витрат на і нформаційно-техн і чне забезпечення судового процесу .
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Кременчуцька об'єднана
ДПІ звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 26 листопада 2004 р., рішення
господарського суду Полтавської області від 13 вересня 2004 р . та
прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізував­
ши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судом норм матеріального та процесуального права, коле­
гія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого .
Як вбачається з матеріалів справи, Кременчуцькою об'єднаною ДПІ
з 6 квітня 2004 р. по 4 червня 2004 р. була проведена позапланова
документальна перевірка ЗАТ "Укртатнафта" стосовно правильності,
повноти та обг'рунтованості відшкодування сум ПДВ з бюджету за
листопад-грудень 2003 р . і січень-лютий 2004 р.
За наслідками перевірки податковим органом 25 червня 2004 р.
було складено акт No 87 /23-513/00152307, на підставі якого 29 червня
2004 р . прийнято податкове повідомлення-рішення за No 0000322305/
067, яким ЗАТ "Укртатнафта" зменшено суму бюджетного відшкодування
з ПДВ за листопад2003 р. в сумі 2562 461грн., за грудень 2003 р. -
всумі24923732грн.,засічень2004р.- всумі42967702грн.таза
лютий 2004 р . - в сумі 9 198 129 грн., всього на суму 79 652 024 грн.
Контролюючим органом при проведенні позапланової перевірки
встановлено, що по ланцюгу постачання нафти сирої: ЗАТ "Укртат ­
нафта" - ТОВ "Промекспорт"
-
ПП "Квартсинтез" - ТОВ "Хімотекс"
останнє товариство, користуючись гарантіями від зміни законодавства,
наданим и Законом "Про іноземні інвестиції", в деклараціях з ПДВ не
здійснює відображення обсягів реалізації, які звільнені від оподатку­
вання, що підтверджено довідкою ДПІ у Франк і вському районі м . Львова
від 13 листопада 2003 р. No 23-4/2831.
Водночас Кременчуцькою об'єднаною ДПІ встановлено, що
позивачем було придбано нафту, імпортовану на територію України ДП
"Тайстра-Полтава-Експрес", яким в період з 16 грудня 2003 р . до
2006 No 4(31) 67

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІдНОСИН
1 березня 2004 р. було допущено порушення законодавства, а саме:
статей 1, 5, 7 Закону "Про усунення дискримінації в оподаткуванні
суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна
та коштів вітчизняного походження" .
Відповідач вважає, що оскільки ПДВ - непрямий податок і сплачу­
ється (надходить) до бюджету опосередковано через продавця, то з
бюджету може бути відшкодовано тільки суми, які фактично до нього
надійшли. Податкова накладна є звітним документом щодо операції з
продажу (з урахуванням ПДВ або без такого) і свідчить про виникнення
податкових зобов'язань продавця (пп . 7 .2 .3 п. 7.2 ст. 7 Закону "Про
податок на додану вартість"). Податковий кредит звітного періоду скла­
дається із сум податків, сплачених платником в зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг) і дорівнює сумі податкових зобов'язань продавця
(п. 1.6 ст. 1 названого Закону). Таким чином, на думку ДПІ, єдина мета
надходження податку до бюджету поєднує зазначені дії у нерозривний
процес, забезпечений документально складанням податкової наклад­
ної, непідтвердження включення якої до складу податкових зобов'язань
продавця на одному з етапів продажу дає можливість зробити висно­
вок про несплату податку до бюджету (пп. 7.4 .5 п. 7.4 ст. 7 Закону
"Про податок на додану вартість") .
Отже, на думку контролюючого органу, за результатами досліджень
правильності формування податкового кредиту позивачем та на підста ­
ві проведених зустрічних документальних перевірок постачальників, сума
ПДВ в розмірі 79 652 024 грн . , яку віднесено до податкового кредиту
ЗАТ "Укртатнафта", не підтверджено належним чином відповідно до
вимог Закону "Про податок на додану вартість".
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість"
податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право змен­
шити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим
Законом .
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону
податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, спла­
чених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріаль­
них активів, що підлягають амортизації.
Як встановлено судами, між ЗАТ "Укртатнафта" та ТОВ "Промекс­
порт" було укладено договори на купівлю-продаж нафти сирої росій­
ських родовищ від 3 квітня 2003 р. No 2232/2/2120 та від 29 грудня
2003 р. No 572/2/2120.
На виконання договірних зобов'язань ТОВ "Промекспорт" було пере­
дано на підставі актів приймання-передачі (які містяться в матеріалах
справи), а ЗАТ "Укртатнафта" придбано нафту сиру російських родовищ.
Згідно з нормами ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підпри­
ємств" вартість нафти, придбаної позивачем за договорами купівлі­
продажу, відноситься до складу валових витрат виробництва.
68 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 28 КВІТНЯ 2005 р.
Судами встановлено, що в матеріалах справи містяться платіжні дору­
чення та виписки установи банку, які підтверджують оплату позивачем
придбаної продукції в повному обсязі, в тому числі ПДВ.
Нормами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість" визначено, що датою виникнення права платника податку на
податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або
дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату
товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного
чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток
або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пп. 7.2 .1 п . 7.2 ст. 7 Закону "Про податок на додану
вартість" податкові накладні повинні містити: порядковий номер подат­
кової накладної; дату виписування податкової накладної; назву
юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, за­
реєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер
платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридич­
ної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої
як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів
(робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача;
ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну
суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підляга­
ють сплаті з урахуванням податку.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних
надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у
порядку, передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" , як це зазначається у пп. 7.2.4 названого Закону.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, контр­
агента позивача- ТОВ "Промекспорт" зареєстровано як платника ПДВ,
що підтверджено свідоцтвом платника податку No 38274104, яке міститься
в матеріалах справи.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вар­
тість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними
чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прий­
няття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує пере­
рахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом дер­
жавної податкової служби суми податку, попередньо включені до скла­
ду податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними
цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у
вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахова­
них на суму податкового кредиту, не підтверджену' зазначеними цим
підпунктом документами.
2006 No 4(31) 69

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ У СФЕРІ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
Відповідно до п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7 .4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону " П ро податок на додану вартість" ЗАТ "Укртатнафта" на підставі
отриманих від контрагента податкових накладних, які знаходяться в
матеріалах справи, було віднесено до податкового кредиту суми
сплаченого у складі ці ни придбаного товару ПДВ за період листопад­
грудень 2003 р. та с і чень-лютий 2004 р. в загальному розмірі 422 547
168 грн .
В матеріалах справи містяться акти приймання-передачі нафти та
виписки банківської установи про рух коштів, які засвідчують виконання
договірних зобов'язань за договорами купівлі-продажу, що були укла ­
дені позивачем з ТОВ "Промекспорт".
З огляду на відповідність вимогам Закону "Про податок на додану
вартість" вказаних податкових накладних, які підтверджують факт сплати
при придбанні товару ПДВ, позивач правомірно включив відповідні суми
ПДВ до податкового кредиту.
Беручи до уваги вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що ос­
каржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята у
відповідності до вимог чинного законодавства і підстави для її зміни
або скасування відсутні.
Відповідно до статей 85, 111 5 ГПК в судовому засіданні за згодою
сторін оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись статтями 111 5 , 1117, 111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної ДПІ залишити без задо­
волення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 26 листопада 2004 р . у справі No 9/119 господарського суду
Полтавської області залишити без змін.
70 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 ТРАВНЯ 2005 р.
справи зі спорів, пов'язаних із
застосуванням законодавства
про власність
11. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від З 1 травня 2005 р.
Верховний Суд Украіни, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційне подання Генерального прокурора України на постано­
ву Вищого господарського суду України від 22 грудня 2004 р. у справі
No 10/335 за позовом ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" до Го­
ловного управління комунальної власності м. Києва Київської міської
державної адміністрації про визнання права власності,
встановив:
У вересні 2002 р. ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" звернулося
з позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва
Київської міської державної адміністрації про визнання права власності
з тих мотивів, що відповідач безпідставно відмовляється оформити право
власності на спірне майно.
Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22 березня 2004 р.,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного господар­
ського суду від 3 червня 2004 р., позов задоволено з тих мотивів, що
спірну будівлю реконструйовано та надбудовано за рахунок коштів по­
зивача, прийнято на його баланс, а тому ВАТ "Автомобільна компанія
"Укртранс" набуло право власності на неї.
Постановою Вищого господарського суду Украіни від 22 грудня
2004 р. постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін з тих
самих підстав.
Ухвалою від 12 травня 2005 р. Верховним Судом України за касацій­
ним поданням Генерального прокурора України порушено касаційне
2006 No 4(31) 71

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду
України від 22 грудня 2004 р. з мотивів її невідповідності нормам мате­
ріального права та різного застосування Вищим господарським судом
Україн и положень одного й того ж закону в аf1алогічних справах .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
Генеральної прокуратури України, позивача та відповідача, перевіривши
матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її роз­
гляду, Судова палата у господарських справах Верховного Суду Ук­
раїни вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких
підстав .
Задовольняючи позов, господарський суд м. Києва дійшов висновку,
з яким погодився Київський апеляційний господарський суд та Вищий
господарський суд України, що позивач набув право власності на спірне
майно у зв'язку з тим, що здійснив реконструкцію об'єкта нерухомості.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки він супе­
речить положенням статей 21, 25 Закону "Про власність", які встанов­
люють підстави виникнення права власності та вказують, які об'єкти
права власності можуть знаходитись у власності акціонерного това­
риства, та вимогам ст. 15 Закону ,,Про приватизацію державного майна",
ст. З Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
пр и ватизацію)", які були чинними на момент корпоратизації позивача,
де зазначено, що способами набуття у власність державного та кому ­
нального майна є виключно викуп, продаж на аукціоні та за конкурсом
такого майна, що ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" здійснено не
було.
Крім того, суди не звернули уваги на те, що рішенням господар­
ського суду м. Києва від 27 травня 2003 р. у справі No 6/512 був за­
доволений позов ДП "Укрсервіс Мінтрансу," якому за наказом Міністер­
ства транспорту України передано у повне господарське відання спірну
будівлю , до ВАТ "Автомобільна компанія "Укртранс" про усунення
перешкод у здійсненні права повного господарського відання державним
майном, а саме будинком, який є предметом спору у даній справі.
Однак вказані юридичні особи до участі у розгляді даної справи заёлучені
судами не були .
Задовольняючи позов, заявлений до Головного управління кому­
нальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації,
суди з достатньою обгрунтованістю не з'ясували, чи знаходиться спір­
ний будинок у комунальній власності, чи він є державною власністю.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають ска ­
суванню, а справа - передачі на новий судовий розгляд.
При новому розгляді судам слід всебічно та повно встановити всі
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору,
дати належну оцінку доказам та ухвалити законне та обгрунтоване
рішення.
Керуючись статтями 111 17-111 20 ГПК, Верховний Суд України
72 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬ КОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 22 ГРУДНЯ 2004 р.
постановив:
Касаційне подання задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 22 грудня
2004 р . , постанову Київського апеляційного господарського суду
від 3 червня 2004 р. та р іше ння господарського суду м . Києва від
22 березня 2004 р. у справі No 10/335 скасувати, справу передати на
новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 22 грудня 2004 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 31 травня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління
комунальної власності Київської міської державної адміністрацїі на
постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 червня
2004 р. у справі No 10/335 за позовом ВАТ "Автомобільна компанія
"Укртранс" (надалі - Компанія) до Головного управління комунальної
власності Київської міської державної адміністрації (надалі - Управ­
ління) про визнання права власності .
Компанія звернулася до господарського суду м . Києва з позовом до
Управління про визнання права власності на будинок по вул. Саксаган­
ського, 83 літ. "Г" в м. Києві, зобов'язання здійснити оформлення права
власності позивача на вказаний будинок та видати свідоцтво про право
власності встановленого зразка.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду м . Києва від 22 березня 2004 р. у
справі No 10/335 позов задоволено: визнано за позивачем право влас­
ності на будинок, який знаходиться в м. Києві по вул. Саксаганського,
83 літ. "Г"; зобов'язано відповідача здійснити оформлення права влас ­
ності позивача на вказаний будинок та видати свідоцтво про право
власності встановленого зразка; стягнуто з відповідача судові витрат и ,
а також повернуто позивачу зайво сплачене державне мито .
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 червня
2004 р. рішення господарського суду м. Києва від 22 березня 2004 р. у
даній справі залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів,
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з каса-
2006 No 4(31) 73

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
цIиною скаргою, в якій просить прийняті у даній справі судові акти
скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог
відмовити. В обr'рунтування своїх вимог скаржник посилається на те,
що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені в повному
обсязі обставини справи, неправильно застосовані норми матеріаль­
ного та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних
судових актів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши по­
яснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встанов­
лення, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляцій­
ним господарськими судами норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК касаційна інстанція за результатами
розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої ін­
станції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задо­
волення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд
визнає, що рішення місцевого господарського суду, постанова апеля­
ційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріаль­
ного та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що суди першої та апеляційної
інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 ГПК всебічно, повно і об'єктивно
розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності;
дослідили подані сторонами в обr'рунтування своїх вимог і заперечень
докази, зокрема, непридатності спірної будівлі для експлуатації на час
її передачі позивачу; здійснення позивачем робіт по реконструкції з
надбудовою та фінансування робіт за рахунок коштів, отриманих від
господарської діяльності позивача (проектно-кошторисна документація,
акти виконаних робіт, акт державної приймальної комісії про прийняття
в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 7 квітня 1995 р.,
передаточний баланс позивача станом на 1 липня 1994 р ., акт оцінки
цілісного майнового комплексу від 1 листопада 1994 р., рішення ви­
конкому Залізничної районної ради народних депутатів від 13 лютого
1995 р. No 207, довідка від 6 лютого 2002 р. No 72); відмови відповідача
в оформленні права власності позивача на спірну будівлю; надали
належну юридичну оцінку обставинам справи та дійшли правомірного
висновку про те, що право власності позивача виникло внаслідок
самостійного створення нового майна за власні кошти.
За таких обставин, керуючись законом, місцевий господарський суд
дійшов правильного висновку про доведеність та обr'рунтованість позовних
вимог, а апеляційний господарський суд підставна залишив законне та
обr'рунтоване рішення місцевого господарського суду без змін. Як наслі­
док, прийняті судами рішення та постанова відповідають положенням
74 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 7 ЧЕРВНЯ 2005 р.
статей 84, 105 ГПК та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р . No 11 "Про судове
рішення" зі змінами та доповненнями.
Посилання оскаржувача на інші обставини не беруться колегією
суддів Вищого господарського суду України до уваги з огляду на поло­
ження ст. 1117 ГПК та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуаль­
ного права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в
зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтова­
ного судового акта колегія суддів Вищого господарського суду України
не вбачає.
Керуючись статтями 1115, 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління комунальної власності м. Киє­
ва Київської міської державної адміністрації залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 черв­
ня 2004 р. у справі No 10/335 залишити без змін.
12. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 7 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому за_сі­
данні касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Вищого
господарського суду України в ід 29 березня 2005 р. у справі No 40/277
за позовом орендного підприємства "Галицький ринок" (надалі - ОП
"Галицький ринок") до Львівської міської ради і Львівської обласної
державної адміністрації про визнання права спільної часткової влас­
ності на майновий комплекс Галицького ринку та визначення частки,
яка належить позивачу,
встановив:
У червні 2004 р. ОП "Галицький ринок" подало до господарського
суду м. Києва позов до Львівської міської ради і Львівської обласної
2006 No 4(31) 75

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
державної адміністрації про визнання права спільної часткової влас­
ності на майновий комплекс Галицького ринку та визначення частки,
яка належить позивачу. Заявою від 7 грудня 2004 р. позивач уточнив
вимоги і просив здійснити поділ між ОП "Галицький ринок" і терито­
ріальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради будівель
та споруд Галицького ринку, розташованих на площі Соборній, 12 у
м. Львові, які належать їм на праві спільної часткової власності, а також
стягнути з Львівської міської ради на користь позивача 16 444,35 грн. в
рахунок компенсації відступу від ідеальної частки. Позовні вимоги
мотивовані тим, що на підставі договору оренди Галицького ринку від
25 грудня 1990 р., укладеного з асоціацією "Крам", яка діяла від імені
виконавчого комітету Львівської обласної ради, позивач отримав в оренду
з правом викупу майновий комплекс Галицького ринку. У подальшому
він здійснив частковий викуп цього майнового комплексу шляхом спла­
ти викупних платежів згідно з платіжними дорученнями на загальну
суму 54 ООО крб. та шляхом проведення невіддільних поліпшень майна
на суму 35 ООО крб.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1О грудня 2004 р. позов
ОП "Галицький ринок" до Львівської міської ради задоволено. Поділено
між позивачем і територіальною громадою м. Львова в особі Львівської
міської ради майно, розташоване на площі Соборній, 12 ум. Львові і
належне їм на праві спільної часткової власності . Залишено ОП "Галиць­
кий ринок" павільйони А-1, Б-1, Г-1, Д-1, навіс К-1, ворота з металеви­
ми хвіртками, огорожу та вимощення з малорозмірних елементів, а
територіальній громаді м. Львова - готель А-2. Визнано за позивачем
право власності на павільйони А-1, Б-1, Г-1, Д-1, навіс К-1, ворота з
металевими хвіртками, огорожу та вимощення з малорозмірних еле­
ментів. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 444,35 грн. в
рахунок компенсації відступу від ідеальної частки. У задоволенні позову
до Львівської обласної державної адміністрації відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що знайшов підтвердження факт викупу
позивачем частки орендованого майна, і вона складає 86,2%. Згідно з
вимогами ст. 367 ЦК України майно, яке є у спільній частковій влас­
ності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовле­
ністю між ними. Тому судом було здійснено пооб'єктний поділ між
співвласниками та стягнуто на користь позивача 16 444,35 грн. в рахунок
компенсації відступу від ідеальної частки.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 січня
2005 р. вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову
відмовлено, оскільки договір оренди Галицького ринку від 25 грудня
1990 р. припинив свою дію з 1 квітня 1991 р. у зв'язку з укладенням
1 липня 1991 р. договору оренди нерухомого майна. Згідно з п. 3.7
цього договору орендар був зобов'язаний викупити орендоване майно
вартістю 95 ООО крб. протягом 5 років. Проте орендар не виконав
зобов'язання щодо викупу. Що стосується власника (орендодавця)
76 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАІНИ ВІД 7 ЧЕРВНЯ 2005 р .
майна, то він не приймав будь-яких рішень стосовно відчуження орен­
дованого майна. Тому орендар не набув права власності на нерухоме
майно Галицького ринку. Крім того, позивач дізнався, що здійснений
ним частковий викуп майна Галицького ринку при передачі в оренду
цілісного майнового комплексу Львівською міською радою в особі Фонду
комунального майна врахований не був, що зафіксовано у відповідно­
му акті приймання-передачі від 1 грудня 1993 р. Тому перебіг права
позовної давності щодо захисту порушеного права на частку в майні
цілісного майнового комплексу Галицького ринку розпочався саме з
цього дня, а згідно з статтями 257, 261 ЦК України термін позовної
давності закінчився 2 грудня 1996 р.
Постановою Вищого господарського суду України від 29 березня
2005 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від
25 січня 2005 р. скасовано, а рішення господарського суду м . Києва
від 1О грудня 2004 р. залишено в силі. Посилання зроблено на те, що
рішенням господарського суду Львівської області від 26 липня 2002 р.
у справі No 1/507-22/342, яке набрало законної сили, встановлено факт
часткового викупу позивачем майна ринку шляхом відшкодування амор­
тизаційних відрахувань на суму 55 288,64 крб. Крім того, платіжними
дорученнями на загальну суму 54 ООО крб. було здійснено частковий
викуп майна за рахунок власних заощаджень трудового колективу в
фонд стабілізації. Судом апеляційної інстанції неправильно застосовані
положення закону щодо строку позовної давності. Зокрема, до 2003 р.
жодні права та інтереси позивача щодо майнового комплексу Галиць­
кого ринку не порушувались. Вказане майно весь час перебувало у
володінні та користуванні позивача і було у нього на балансі.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 2005 р. порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 29 березня 2005 р. за касаційною
скаргою Львівської міської ради, де поставлено питання про скасування
цієї постанови та залишення у силі постанови Київського апеляційного
господарського суду від 25 січня 2005 р.
Заслухавши суддю-доповідача, представник ів сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задо­
воленню з таких підстав.
Висновки, зроблені касаційною інстанцією, не відповідають вимогам
закону та протирічать даним, що містяться в матеріалах справи.
Із матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 1990 р . між організа­
цією орендарів та Льв івською регіональною асоціацією "Крам" було
укладено договір оренди Галицького ринку. Зазначений договір укла­
дено між двома юридичними особами, які вступили у цивільні правовід­
носини відповідно до власних повноважень.
Рішенням облвиконкому від 18 грудня 1990 р. No 494 уповноважено
Львівську регіональну асоціацію "Крам" оформити договори оренди з
2006 No 4(31) 77

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
ринками, що увійшли до складу асоціації, та прийняти на баланс асо­
ціації майно, кошти об'єднання ринків та ринків асоціації. Приймати
рішення про відчуження спірного майна повністю або частково Львів­
ську регіональну асоціацію "Крам" облвиконком не уповноважував.
Рішенням обласного виконавчого комітету від 1 квітня 1991 р . за No 158
було зареєстровано ОП "Галицький ринок".
1 липня 1991 р. асоціація "Крам" та організація орендарів Галицького
ринку взам і н договору оренди від 25 грудня 1990 р. уклали нові договори
оренди нерухомого майна та основних фондів (активної частини). Пе­
релік майна міститься в акті.
Відповідно до ст. 9 Основ законодавства Союзу РСР і союзних рес­
публік про оренду, здача майна в оренду не веде до передачі права
власності на це майно . Тому неправомірно вважати, що сплата амор­
тизаційних відрахувань орендарем на користь орендодавця призводить
до зміни часток у власності на орендоване майно.
Виконком Львівської обласної ради рішенням від 22 жовтня 1991 р.
No 579 усі ринки м. Львова передав виконавчому комітету Львівської
міської ради .
Як наслідок, взамін існуючого договору оренди від 1 липня 1991 р.
між Фондом комунального майнам. Львова та організацією орендарів
1 грудня 1993 р. за No 116 було укладено новий договір оренди цілісного
майнового комплексу.
На підставі наказу Фонду комунального майна від 5 листопада
1993 р. No 45-116 з метою оцінки вартості цілісного майнового комп­
лексу ОП "Галицький ринок" було створено комісію у складі керівника,
головного бухгалтера та працівників підприємства.
Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Галицький
ринок" був підписаний усіма членами комісії та затверджений Фондом
комунального майна 1 грудня 1993 р.
У графі 13 Акта не було зазначено вартості майна (частки в майні),
що належить орендареві. Львівська міська рада, посилаючись на ці
обставини, стверджує, що позивачеві стало відомо про відсутність його
частки у майні Галицького ринку ще 1 грудня 1993 р. Крім того, в акті
приймання-передачі No 1_16 (додаток до договору від 1 грудня 1993 р.
No 116), яким зафіксовано факт передачі в оренду майна цілісного
майнового комплексу Галицького ринку як об'єкта комунальної влас­
ності Львівської міської ради, також не міститься даних про вартість
майна чи частки майна, що належить орендареві. Під час нового роз­
гляду справи зазначені обставини необхідно всебічно перевірити та
дати їм правильну правову оцінку.
Право власності на майно може належати орендодавцеві, а оренда­
реві належать права щодо володіння і користування майном.
Статтею 4 Закону "Про власність" передбачено, що власник на свій
розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
78 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 7 ЧЕРВНЯ 2005 р.
Тобто для набуття права власності на майно (частку в майні) не­
достатньо односторонніх дій володільця (орендаря)- необхідним є воле­
виявлення власника майна, яке повинно мати відповідну форму: рішення
органів державної влади чи місцевого самоврядування - для майна
державної чи комунальної власності.
Рішення облвиконкому, міськвиконкому про відчуження наданого в
оренду майна Галицького ринку в справі відсутнє.
Позивачем, на його думку, було здійснено частковий викуп майна
(платіжне доручення No 1 від 15 листопада 1991 р. на суму ЗО ООО крб.,
меморіальний ордер No 1 від 10 січня 1992 р. на суму 15 ООО крб.,
платіжне доручення No 15 від 24 січня 1992 р. на суму 9000 крб.).
У постанові Верховної Ради УРСР про створення в 1991 р. республі­
канського позабюджетного фонду стабілізації економіки УРСР було
зазначено, що Верховна Рада постановила спрямовувати в 1991 р. до
республіканського позабюджетного фонду стабілізації економіки кошти
від викупу трудовими колективами майна державних підприємств.
Ні до державних підприємств, ні до органів, уповноважених управляти
майном державних підприємств, ОП "Галицький ринок" не належало .
Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. No 2553-ХІІ
"Про тлумачення постанови Верховної Ради Української РСР від
29 листопада 1990 р. "Про захист суверенних прав власності Україн­
ської РСР" встановлено, що дія мораторію на зміну форм власності на
державне майно не поширюється на договори оренди державного
майна, викупу державного майна при оренді з викупом, якщо зазначені
договори укладені відповідно до чинного на момент укладення договору
законодавства.
Згідно з ст . 1О Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік
про оренду орендар може повністю або частково викупити орендоване
майно. Умови, порядок і строки викупу визначаються договором оренди.
У пункті 2.6 .6 договору оренди цілісного майнового комплексу від
1 грудня 1993 р. No 116 визначено, що орендар має право викупу
об'єкта оренди. Проте договором не передбачено умов, порядку та
строк ів викупу.
Усім цим обставинам і нормативним актам суди не дали належної
оцінки, що необхідно зробити при новому розгляді справи та правильно
їх застосувати .
Статтею 72 ЦК УРСР встановлено строк загальної позовної давності
тривалістю у три роки.
Статтею 76 ЦК УРСР передбачено, що перебіг строку позовної дав­
ності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов
виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про
порушення свого права.
Тому суду першої інстанції при новому розгляді справи слід розглянути
питання щодо перебігу строку позовної давності.
2006 No 4(31) 79

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Вищий господарський суд України послався на рішення господар­
ського суду Львівської області від 26 липня 2002 р. у справі No 1/507-
22/342, яким не встановлювався факт часткового викупу майна Га­
лицького ринку, а лише зазначалося, що сторонами не оскаржувався
частковий викуп майна Галицького ринку.
У той же час не взято до уваги рішення господарського суду Львів­
ської області від 25 березня 2004 р. у справі No 1/124-16/133, де питання
часткового викупу організацією орендарів майнового комплексу Галиць­
кий ринок було предметом дослідження, оскільки питання часткового
викупу майна Галицького ринку оспорювалося позивачем і як третя
особа на стороні відповідача брала участь Львівська міська рада.
Оскільки допущені судами помилки в застосуванні норм матеріаль­
ного права призвели до неправильного вирішення спору, усі ухвалені
ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд до суду першої інстанцїі. При новому розгляді справи
слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Львівсько'і місько'і ради задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду Укра'іни від 29 березня
2005 р., постанову Ки'івського апеляційного господарського суду від
25 січня 2005 р. та рішення господарського суду м. Києва від 10 грудня
2004 р. у справі No 40/277 скасувати, справу передати на новий розгляд
до суду першо'і інстанцїі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 29 березня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 7 червня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду Укра'іни розглянула
касаційну скаргу ОП "Галицький ринок" на постанову Київського апе­
ляційного господарського суду від 25 січня 2005 р. у справі No 40/277
господарського суду м. Києва за позовом ОП "Галицький ринок" до
Львівсько'і обласної державно'і адміністрацїі Львівської місько'і ради про
поділ майна та визнання права власності.
У червні 2004 р. ОП "Галицький ринок" звернулось до господарського
суду з позовом про визнання за ним права власності на майновий
80 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 29 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
комплекс Галицького ринку. Пізніше позовні вимоги були доповнені
вимогою про поділ майна між співвласниками.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1О грудня 2004 р. позов
було задоволено: розподілено між ОП ''Галицький ринок" та терито­
ріальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради майновий
комплекс Галицького ринку, залишивши ОП "Галицький ринок" павіль­
йони А-1, Б-1, Г-1, Д-1, навіс К-1, ворота з металевими хвіртками,
огорожу та вимощення з малорозмірних елементів, а територіальній
громаді м. Львова - готель А-2; визнано за ОП "Галицький ринок"
право власності на павільйони А-1, Б-1, Г-1, Д-1, навіс К-1, ворота з
металевими хвіртками, огорожу та вимощення з малорозмірних еле­
ментів; стягнуто з Льві всько ї міської ради 16 444,35 грн. в рахунок
компенсації відступу від ідеальної частки; 850 грн. державного мита і
59 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судо­
вого процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 січня
2005 р. за апеляційною скаргою Львівської міської ради рішення
господарського суду м. Києва було скасоване, позивачу в позові від­
мовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач подав
касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного
господарського суду від 25 січня 2005 р. скасувати, а рішення госпо­
дарського суду м. Києва від 1О грудня 2004 р. залишити в силі.
В обr'рунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судом
апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши
наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування норм матеріального та процесуального права
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчо­
го комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 18 грудня
1990 р. No 494 було затверджено статут Львівської регіональної асоціа­
ції ринків "Крам" та доручено її правлінню оформити договори оренди з
ринками, що увійшли до цієї асоціації. Пунктом 10.1 статуту асоціації
"Крам" передбачено, що вона від імені облвиконкому розпоряджається
майном, що складається з основних фондів, оборотних засобів та інших
матеріальних цінностей і фінансових ресурсів, які знаходяться у госпо­
дарському віданні підприємств.
На виконання даного рішення та відповідно до Основ законодавства
Союзу РСР і союзних республік про оренду і постанови Ради Міністрів
УРСР від 15 травня 1990 р. No 112 "Про порядок здачі підприємств
(об'єднань) республіканського і місцевого підпорядкування та їх майна
в оренду" 25 грудня 1990 р. було укладено договір оренди Галицького
ринку.
2006 No 4(31) 81

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
Згідно з п . 1.2 статуту ОП "Галицький ринок", зареєстрованого рішен­
ням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів
від 1 квітня 1991 р. за No 158, орендний ринок функціонує на основі
договору про оренду, укладеного з асоціацією ринків, яка виступає від
імені орендодавця -Львівського облвиконкому. Пунктом 1.9 зазначе­
ного договору орендарю надано право повністю або частково провести
викуп орендованого майна. Згідно з п. 3.1.1 договору власність орен­
додавця зменшується на суму отриманих амортизаційних врахувань, а
колективна власність орендаря відповідно збільшується.
На виконання розпорядження від 18 червня 1991 р. No 16 та відповід­
но до рішення Львівського облвиконкому від 18 грудня 1990 р. No 494
за Актом приймання-передачі основних засобів (будівель та споруд)
від 25 червня 1991 р. Галицьким ринком до Львівської регіональної
асоціації "Крам" було передано на баланс основних засобів (будівель
та споруд) загальною балансовою вартістю 51 216,16 крб. із сумою
зносу 76 880,88 крб.
1 липня 1991 р. між позивачем та Львівською регіональною асоціа­
цією ринків "Крам" було укладено договір оренди нерухомого майна
Галицького ринку. В п. 1 цього договору вказано, що він міняє договір
оренди Галицького ринку від 25 грудня 1990 р., який набув чинності
1 квітня 1991 р. За цією редакцією договору згідно з додатком No 1 ОП
"Галицький ринок" було передано в оренду основні засоби: основна
частина (готель і адміністративні приміщення), павільйони закриті,
павільйони відкриті, касова будка, павільйон квітів, замощення асфаль­
тове, хвіртка, ворота, огорожа загальною балансовою вартістю 91 216, 16
крб. Листом від 25 липня 1991 р. No 57 асоціація ринків "Крам" по­
відомила ринки, які до неї входили, що на підставі постанови Ради
Міністрів Української РСР від 25 квітня 1991 р. "Про порядок створення
і використання коштів республіканського позабюджетного фонду ста­
білізацїі економіки Української РСР у 1991 р." трудові колективи мають
право викупу орендованого майна за договорами оренди. При цьому
кошти необхідно перераховувати до республіканського позабюджетного
фонду стабілізації економіки через РАЙФО відповідного району м. Львова.
Платіжним дорученням No 1 від 15 листопада 1991 р. на суму ЗО ООО
крб., меморіальним ордером No 1 від 10 січня 1992 р. на суму 15 ООО
крб., платіжним дорученням No 15 від 24 січня 1992 р. на суму 9000
крб. позивачем було здійснено частковий викуп майна Галицького ринку
за рахунок власних заощаджень трудового колективу в фонд стабілізації.
Також судом першої інстанцїі було встановлено факт викупу майна
ринку позивачем за період дії договорів оренди з 1 квітня 1991 р.
до 1 грудня 1993 р. шляхом відшкодування амортизаційних відрахувань
на суму 55 288,64 крб. Ці ж обставини були підтверджені висновком
No 6053 судово-бухгалтерської експертизи, проведеної у справі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в
порушення вимог ст. 43 та ч. 2 ст. 105 ГПК суд апеляційної інстанцїі
82 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 29 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
допустив неповний та необ'єктивний розгляд справи, не навів відповід­
них доводів і мотивів, помилково відхилив докази, які мають суттєве
значення для вирішення спору, внаслідок чого дійшов протилежного
висновку.
Відхиливши висновок судово-бухгалтерської експертизи, суд апеля­
ційної інстанції, порушуючи вимогу ч. 6 ст. 42 ГПК, не навів відповідних
обгрунтованих мотивів.
Незважаючи на те, що вказані факти вже були встановлені рішенням
господарського суду Львівської області від 26 липня 2002 р. у справі
No 1/507-22/342, яке набрало законної сили, і тому взагалі не потребува­
ли доведення, суд апеляційної інстанції, порушивши вимоги ч. 2 ст. 35
ГПК, помилково не взяв їх до уваги.
Водночас вказаним рішенням у справі за участю ОП "Галицький
ринок" та Львівської міської ради було встановлено, що частковий ви­
куп майна здійснювався відповідно до рішення виконавчого комітету
Львівської обласної ради народних депутатів від 21 травня 1991 р. за
No 261 "Про роздержавлення власності та впровадження нових форм
власності в торгівлі, громадському харчуванні на території області" .
Кошти від викупу направлялися до фонду стабілізації відповідно до поста­
нови Верховної Ради Укра'інсько'і РСР від 27 березня 1991 р. No 890-ХІІ
"Про створення в 1991 р. республіканського позабюджетного фонду
стабілізації економіки Укра'інської РСР".
Такі порушення процесуального права апеляційною інстанцією є іс­
тотними і тому, згідно з вимогами ч . 1 ст. 111 10 ГПК, є підставою для
скасування відповідної постанови.
Вирішуючи питання про те, чи викупив позивач орендоване майно та
у якій частині, апеляційний суд неправильно застосував ст. 10 Основ
законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, де в ч. 1
вказано , що орендар може повністю або частково викупити орендо­
ване майно.
В той же час рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає
вимогам закону: судом встановлено на підставі платіжних документів
та висновків судово-бухгалтерської і будівельно-технічної експертиз
частку майна, яка була викуплена позивачем.
Стверджуючи в постанові, що право викупу належало лише дер­
жавним підприємствам, а не орендним, суд апеляційної інстанції
неправильно застосував постанову Верховної Ради УРСР від 27 бе­
резня 1991 р. За змістом цієї постанови кошти від викупу трудовими
колективами майна державних підприємств підлягали зарахуванню до
позабюджетного фонду стабілізації економіки України.
Та обставина, що в момент перерахування коштів трудового колективу
в рахунок викупу державного майна підприємство вже мало організа­
ційну форму не державного підприємства, а орендного, не заперечує
права викупу державного майна, бо метою вказаної постанови було
2006 No 4(31) 83

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВЛАСНІСТЬ
розширення кола осіб, якими здійснювався викуп державного майна за
рахунок коштів, перерахованих до фонду стабілізації економіки.
Згідно з ст. 16 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік
про оренду орендне підприємство є правонаступником майнових прав
та обов'язків державного підприємства, взятого ним в оренду.
Наявність права викупу майна в позивача і можливість проведення
ним викупу також підтверджується постановою Верховної Ради України
від 7 липня 1992 р . "Про тлумачення постанови Верховної Ради Україн­
ської РСР від 29 листопада 1990 р. "Про захист суверенних прав влас­
ності Української РСР", якою визначено, що незважаючи на наявність
мораторію на зміну форм власності на державне майно, дія такого
мораторію не поширюється на договори оренди державного майна та
викуп державного майна при оренді з викупом .
Усім цим обставинам та нормативним актам апеляційний суд не дав
належної юридичної оцінки та неправильно їх застосував, що призвело
до постановлення незаконної постанови.
Судом першої інстанції було встановлено, що до 2003 р. жодні права
та інтереси позивача щодо майнового комплексу Галицького ринку
ніяким чином не порушувались. Вказане майно весь час безперервно
перебувало у володінні та користуванні позивача і були у нього на
балансі. Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності почина­
ється від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про пору­
шення свого права.
Не встановивши обставин, які б дійсно порушували права позивача
щодо майна Галицького ринку, суд першої інстанції правильно зас­
тосував ст. 261 ЦК України. Апеляційним судом вказана стаття була
застосована помилково, що спричинило постановлення незаконної
постанови. Згідно з п. 6 Перехідних положень ЦК України правила про
позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких,
встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання
чинності цим Кодексом. Отже, стверджуючи про те, що позивачем
пропущено строк позовної давності, апеляційний суд, по-перше, не міг
керуватися ст. 261 та іншими нормами ЦК України, а по-друге, не вказав
обставин дійсного порушення прав позивача.
Однак застосувавши вказані норми та не спростувавши в порушення
п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК доказів та обставин, встановлених судом першої
інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск
позивачем строку позовної давності, чим допустив порушення як про­
цесуального, так і матеріального права, що є підставою для скасування
вказаної постанови.
Посилання апеляційним судом в постанові на рішення господар­
ського суду Львівської області у справі No 1/124-16/133 слід також
вважати помилковим та таким, що порушує вимоги ст. 35 ГПК. Вказане
рішення винесене у справі з іншими сторонами та іншим предметом
спору. Львівська міська рада в зазначеній справі брала участь не як
84 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 29 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
сторона, а як третя особа, що не звільняє суд від доведення фактів,
встановлених таким рішенням при розгляді даної справи.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного
висновку щодо правомірності позовних вимог позивача, а апеляційна
інстанція не спростувала вказаних висновків, помилково не застосува­
ла фактів, встановлених рішенням господарського суду Львівської області
від 26 липня 2002 р. у справі No 1/507-22/342, що призвело до не­
обг'рунтованого скасування рішення господарського суду м. Києва.
На підставі вищевикладеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що Київським апеляційним господарським судом
дано неправильну юридичну оцінку обставинам справи, тому оскаржу­
вана постанова підлягає скасуванню, а рішення господарського суду
м. Києва від 10 грудня 2004 р. - залишенню в силі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7- 111 11 ГПК,
Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 січня
2005 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 10 грудня
2004 р. залишити в силі.
Доручити господарському суду м. Києва видати відповідні накази
згідно з ст. 122 ГПК.
2006 No 4(31) 85

СПРАВИ З І СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАН ИХ ІЗ В И ЗНА Н НЯ М УГОД НЕдІЙС Н ИМИ ...
справи зі спорів, пов'яз~~их із
визнанням угод нед1исними,
виконанням зобов'язань
та відповідальністю за їх
порушення
13. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 31 травня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ТОВ "Благовіст-97" на постанову Вищого господар­
ського суду України від 5 квітня 2005 р. у справі No 18/475 за позовом
компанії "Мастер Бьюті Енд Хелскеар ЛЛП" до ТОВ "Благовіст-97" про
визнання недійсним договору та стягнення суми,
встановив:
У грудні 2004 р. компанія "Мастер Бьюті Енд Хелскеар ЛЛП" звер­
нулася до суду з позовом до ТОВ "Благовіст - 97" про визнання недійсним
договору оренди та стягнення збитків з тих мотивів, що спірна угода
укладена внаслідок обману, оскільки відповідач не повідомив позивача
щодо цільового використання орендованого майна.
ТОВ "Благовіст-97" позов не визнавало, посилаючись на його без­
підставність.
Рішенням господарського суду м. Києва від ЗО грудня 2004 р., зали­
шеним без змін постановою Київського апеляційного господарського
суду від 22 лютого 2005 р . , позов задоволено частково з мотивів дове­
деності вимог позивача.
Постановою Вищого господарського суду України від 5 квітня
2005 р. залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції з тих
самих підстав.
Ухвалою від 12 травня 2005 р. Верховним Судом України за касацій­
ною скаргою ТОВ "Благовіст-97" порушено касаційне провадження з
86 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 ТРАВНЯ 2005 р.
перегляду постанови Вищого господарського суду України від 5 квітня
2005 р. з мотивів її невідповідності нормам матеріального і процесуаль­
ного права та різного застосування Вищим господарським судом України
положень одного й того ж закону в аналогічних справах.
Заслухавши судцю-доповідача, пояснення представників позивача
та відповідача, перевіривши матеріали справи і рішення, які прийма­
лись судами в процесі її розгляду, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підля­
гає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 57 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок обману,
насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з
другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти
на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин,
може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом
державної чи громадської організації.
Як зазначається в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду Украї­
ни від 28 квітня 1978 р. No 3 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними", при вирішенні позовів про визнання угод
недійсними на підставі ст. 57 ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що
такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману,
насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з
другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявність їх
безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на
вкрай невигідних для неї умовах.
Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в ома­
ну учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповіда­
ють дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення
для угоди, що укладається.
Задовольняючи позов, господарський суд м. Києва у своєму рішенні,
з яким погодився Київський апеляційний господарський суд та Вищий
господарський суд України, дійшов висновку, що при укладенні спір­
ного договору оренди нежитлового приміщення відповідачем не було
повідомлено позивача про те, що відпов ідно до умов договору купівлі­
продажу від 28 квітня 2003 р. No 531 ТОВ "Благовіст-97" зобов'язува­
лось використовувати зазначене приміщення як заклад громадського
харчування і у цьому випадку мав місце обман позивача, оскільки його
не було повідомлено про цільове використання орендованого примі­
щення .
Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки
вон и не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі
доказам, представленим самим позивачем, зокрема копії договору орен­
ди, який оскаржується, та копії договору купівлі-продажу, укладеного
між відповідачем та Фондом приватизації комунального майна Печер­
ського району м. Києва, що був доданий до договору оренди і яким
2006 No 4(31) 87

СПРАВИ 31 СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ВИЗНАННЯМ УГОД НЕДІЙСНИМИ ...
господарські суди відповідно до вимог ст. 43 ГПК не дали належної
юридичної оцінки.
Крім того, визнаючи недійсним договір оренди на майбутнє, госпо­
дарські суди не звернули уваги, що за позовами тих же сторін оскар­
жуваний договір за рішенням суду на момент розгляду даної спр~ви
уже було розірвано і вирішено питання щодо відшкодування збитків за
неналежне виконання договору оренди.
/
За таких обставин всі ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий судовий розгляд.
При новому розгляді судам слід всебічно та повно встановити всі
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору,
дати належну оцінку доказам та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 5 квітня 2005 р.,
постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 лютого
2005 р. та рішення господарського суду м. Києва від ЗО грудня 2004 р.
у справі No 18/475 скасувати, справу передати на новий судовий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 5 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 31 травня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Благовіст-97" на
постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 лютого
2005 р. у справі No 18/475 господарського суду м. Києва за позовом
компанії "Мастер Бьюті Енд Хелскеар ЛЛП" до ТОВ "Благовіст-97" про
визнання недійсним договору і стягнення збитків.
У грудні 2004 р. компанія "Мастер Бьюті Енд Хелскеар ЛЛП" зверну­
лась до суду з позовом до ТОВ "Благовіст-97" про визнання недійсним
договору оренди нежитлового приміщення від ЗО грудня 2003 р. No 4/02
і відшкодування збитків.
В позові вказано, що спірна угода укладена внаслідок обману,
оскільки відповідач не повідомив його щодо цільового призначення
орендованого приміщення.
88 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 5 КВІТНЯ 2005 р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30 грудня 2004 р. позов
задоволено частково.
Визнано недійсним на майбутнє договір оренди нежитлового примі­
щення від 30 грудня 2003 р. No 4/02, укладений між ТОВ "Благовіст-97"
та компанією "Мастер Бьюті Енд Хелскеар ЛЛП" в особі її представ­
ництва.
З ТОВ "Благовіст-97" на користь компанії "Мастер Бьюті Енд Хелс­
кеар ЛЛП" стягнуто збитків у розмірі 220 459,20 грн.
В частині стягнення 19 200 грн. збитків за охорону приміщення і
3133 грн. страхової премії в позові відмовлено за безпідставністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 лю­
того 2005 р. рішення суду залишено без змін.
В касаційній скарзі ТОВ "Благовіст-97" просить скасувати судові
рішення, посилаючись на неправильне застосування судом ст. 57 ЦК
УРСР, ст. 215 ЦК України і порушення п. 11 ст. 80 ГПК.
Заявник вважає, що у справі відсутній предмет спору, оскільки спір­
ний договір розірвано за рішенням суду від 12 жовтня 2004 р. Крім
того, на думку заявника, до спірних правовідносин повинні застосову­
ватись виключно положення ЦК України, а не ЦК УРСР.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, 30 грудня 2003 р. між сторонами укладено
договір оренди нежитлового приміщення No 4/02, за умовами якого
відповідач передав позивачу в оренду нежитлове приміщення загальною
площею 199,9 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Москов­
ська/Анищенка, 5/2, літ."А", для використання під салон-перукарню.
Обумовлене в договорі приміщення передано за актом приймання­
передачі 1 квітня 2004 р.
За п. 8.1 спірного договору позивач не має права без письмової
згоди відповідача здійснювати перебудову, добудову та переплануван­
ня орендованого приміщення.
Відповідач набув право власності на вказане приміщення за догово­
ром купівлі-продажу від 28 жовтня 2003 р. No 531 в результаті його
приватизації.
Приватизацію здійснено під умовою використання зазначеного при­
міщення для розміщення закладу громадського харчування.
Ця умова приватизації закріплена в п. 5.2 договору купівлі-продажу.
Використання об'єкта оренди під салон-перукарню неможливе без
перепланування і переобладнання приміщення.
Печерська райдержадміністрація м. Києва повідомила позивача на
його звернення, що не заперечує проти перепрофілювання об'єкта
оренди під салон-перукарню за умови пайової участі відповідно до
2006 No 4(31) 89

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕдІЙСНИМИ ...
затверджених Київрадою нормативів та одержання відповідних дозволів
в установленому порядку.
Лист позивача з проханням дозволити переобладнання і затвердити
кошторис на суму 1 194 764,64 грн. відповідач залишив без відповіді.
Разом з тим ТОВ "Благовіст-97" звернулось до суду з позовом про
розірвання спірного договору з тих підстав, що орендоване приміщен­
ня не використовується під салон-перукарню.
За виконання архітектурно-дизайнерських робіт в орендованому при­
міщенні позивач сплатив 31 200 євро, що на момент звернення до суду
з позовом склало 220 459,20 грн.
На момент укладення спірної угоди цивільні правовідносини в Укра­
їні регулювалися ЦК УРСР .
Згідно з ст. 57 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок обману, може
бути визнана недійсною за позовом потерпілого.
Судом встановлено, що відповідач на момент укладення спірного
договору не повідомив позивача про існуючі обмеження щодо цільово­
го використання орендованого приміщення, а навпаки - в порушення
чинного законодавства змінив цільове призначення об'єкта оренди.
За таких обставин суд правильно застосував норми матеріального
права, обгрунтовано визнав спірну угоду недійсною на підставі ст. 57
ЦК УРСР і стягнув збитки.
Київський апеляційний господарський суд, вирішуючи спір, переві­
рив всі доводи сторін і дав оцінку наданим ними доказам.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосу­
вання статей 48, 60 ЦК УРСР, статей 215, 611, п. 1 ст. 651, ст. 653 ЦК
України, ч. 2 ст. 202 ГК і ст. 27 Закону "Про приватизацію державного
майна" свого підтвердження не знайшли.
Не грунтуються на законі та не заслуговують на увагу і доводи каса­
ційної скарги про відсутність предмета спору.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що постанова Київського апеляційного господарсько­
го суду відповідає вимогам закону і встановленим судом обставинам
справи, тому підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 22 лютого 2005 р. - без зміни.
90 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 21 ЧЕРВНЯ 2005 р.
14. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 21 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС" на
постанову Вищого господарського суду України від 14 квітня 2005 р. у
справі No 43/986 за позовом колективного підприємства "Київська
механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" до ТОВ
"Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС" про розірвання договору купівлі­
продажу від 13 вересня 2004 р., укладеного між сторонами,
встановив:
У листопаді 2004 р. колективне підприємство "Київська механізова­
на дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" подало до господар­
ського суду м. Києва позов до ТОВ "Науково-виробниче об'єднання
"ІнЕС" про розірвання договору купівлі-продажу від 13 вересня 2004 р.,
укладеного між сторонами. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з
ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за
рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення
договору другою стороною. Пункт 7.3 спірного договору передбачає
право добросовісної сторони вимагати розірвання договору у випадку
порушення однією із сторін його умов. Позивач зазначав, що відповідач
не виконав умови договору - не підписав акти приймання-передачі
об'єктів купівлі-продажу, не сплатив повну вартість цих об'єктів.
Рішенням господарського суду м. Києва від 8 грудня 2004 р. позов
задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу частини єдиного май­
нового комплексу від 13 вересня 2004 р., укладеного між сторонами.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14
лютого 2005 р . вищевказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 14 квітня
2005 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від
14 лютого 2005 р. залишено без змін.
Рішення та постанови обгрунтовані тим, що відповідач не сплатив
повну вартість об'єктів, що є істотним порушенням умов договору та
підставою для його розірвання відповідно до вимог ст . 651 ЦК.
Ухвалою Верховного Суду України від 26 травня 2005 р. порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 14 квітня 2005 р. за касаційною скаргою
ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Ін ЕС", де поставлено питання
про скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційного гос­
подарського суду від 14 лютого 2005 р. і рішення господарського суду
2006 No 4(31) 91

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕдІЙСНИМИ ...
м. Києва від 8 грудня 2004 р. та передачу справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Заслухавши судцю-доповідача, представ.ників сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 вересня 2004 р. сторони уклали
договір купівлі-продажу (надалі-договір) частини єдиного майнового
комплексу по вул. Київській, 27 ум. Вишневе Київської області.
Згідно з пп. 3.1.3 договору вартість об'єкта становить 1 600 ООО грн.
Пунктом 3.5 договору передбачено, що відповідач перераховує
позивачу 500 ООО грн. протягом трьох банківських днів з моменту під­
писання договору, а решту-1 100 ООО грн. -протягом одного місяця
з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта
купівлі-продажу.
Відповідно до п. 2.1 договору передача об'єкта здійснюється протя­
гом п'яти днів з моменту надходження коштів у розмірі 500 ООО грн.
Пунктом 5.2 договору встановлено обов'язок відповідача сплатити
позивачу вартість об'єкта та своєчасно його прийняти.
Відповідач платіжним дорученням від 13 вересня 2004 р. No 152
перерахував позивачу аванс у сумі 500 ООО грн. та платіжним доручен­
ням від 19 жовтня 2004 р. No 155 перерахував кошти у сумі 150 ООО грн.
У той же час відповідачем не виконано умови договору щодо під­
писання актів приймання-передачі об'єктів купівлі-продажу та не опла­
чено їх повну вартість.
Згідно з вимогами ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або
розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного
порушення договору другою стороною.
Таким чином, при розгляді справи суди дійшли обг'рунтованого вис­
новку про задоволення позову, оскільки відповідач порушив умови до­
говору.
З урахуванням зазначеного касаційну скаргу ТОВ "Науково-вироб­
ниче об'єднання "ІнЕС" слід залишити без задоволення, а постанову
Вищого господарського суду України від 14 квітня 2005 р. -без змін.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС" за­
лишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду
України від 14 квітня 2005 р. - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
92 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 14 КВІТНЯ 2005 р.
Постанова Вищого господарського суду України
від 14 квітня 2005 р.
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у госпо­
дарських справах Верховного Суду України від 21 червня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Ін ЕС" на постано­
ву Київського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2005 р.
у справі за позовом колективного підприємства "Київська механізована
дистанція вантажно-розвантажувальних робіт" (надалі - КП "Київська
механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт") до ТОВ
"Науково-виробниче об'єднання "Ін ЕС" про розірвання договору купівлі­
продажу від 13 вересня 2004 р., укладеного між сторонами.
Рішенням господарського суду м. Києва від 8 грудня 2004 р. задово­
лені позовні вимоги КП "Київська механізована дистанція вантажно­
розвантажувальних робіт" шляхом розірвання договору купівлі-продажу
частини єдино го майнового комплексу від 13 вересня 2004 р., укладеного
між КП "Київська механізована дистанція вантажно-розвантажувальних
робіт" та ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Ін ЕС".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 лю­
того 2005 р. рішення у справі залишено без зміни.
Рішення та постанова мотивовані тим, що за договором купівлі­
продажу від 13 вересня 2004 р. КП "Київська механізована дистанція
вантажно-розвантажувальних робіт" продало ТОВ "Науково-виробниче
об'єднання "ІнЕС" частину єдиного майнового комплексу, що знахо­
диться ум. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області
на вул. Київській, 27 .
Відповідно до п.1.2 договору у власність покупця переходить служ­
бово-побутова будівля (на плані під літ. "А") у складі першого, другого і
третього поверху загальн о ю площею всіх приміщень 810,7 кв. м, апарат­
ний цех з переробки сипучих вантажів (на плані під літ. "В") загальною
площею 209,4 кв. м, два відкритих цехи з переробки сипучих вантажів
загальною площею 2225,6 кв. м, підвищені колії вантажного двору 792
п. м. Крім того, за цим договором продане рухоме майно, а саме:
навантажувач фронтальний, два козлових крани, дві приставки до
козлового крана, станок , вібратор, підкранова колія 792 п. м.
Пункт 1.3 договору передбачає, що до покупця переходить право
кори сту вання тією частиною земельної діл я н ки, н а я кій р оз міщено від­
чужене нерухоме майно, та частина ділянки, яка необхідна для його
обслуговування.
Вартість об'єкта складає 1 600 ООО грн., із яких 500 ООО грн. відпові­
дач перераховує протягом трьох банківських днів з моменту підписання
договору, решту суми - 1 100 ООО грн. - протягом одного місяця з
2006 No 4(31) 93

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЗНАННЯМ УГОД НЕдІЙСНИМИ ...
моменту підписаннs:~ сторонами акта прийманнs:~-передачі об'єкта купівлі­
продажу.
Відпо відно до п . 2.1 договору передача об ' єкта здійснюєтьсs:~ комі­
сією, s:iкa склада єтьсs:~ і з пред став ників продавцs:~ та поку п цs:~ , протs:~гом
п's:~ти днів з моменту надходженнs:~ коштів у розмірі 500 ООО грн. Пунк­
том 5.2 договору до обов'язку покупцs:~ віднесено своєчасне прийманнs:~
об'єкта.
ТОВ "Науково-виробниче об'єднаннs:~ "ІнЕС" платіжним дорученнs:~м
від 13 вереснs:~ 2004 р . No 152 перерахувало позивачу аванс у розмірі
500 ООО грн . та платіжним дорученнs:~м від 19 жовтнs:~ 2004 р. No 155
перерахувало кошти у розмірі 150 ООО грн.
Відповідач не виконав умови договору щодо підписаннs:~ актів прий­
маннs:~-передачі об'єктів купівлі-продажу, строк підписаннs:~ s:~ких настав
18 вереснs:~ 2004 р.; не сплатив повну вартість цих об'єктів, стs:~гненнs:~
s:~кої в судовому порs:~дку унеможливлюєтьсs:~ через погодженнs:~ сторо­
нами умови про повну сплату об'єкта протs:~гом мics:iцs:i з моменту підпи­
саннs:~ актів прийманнs:~-передачі майна.
Посиланнs:~ відповідача на наs:~вність недоліків в об'єкті купівлі-продажу
судами спростовані з оглs:~ду на те, що фактично відповідачем прийнs:~ті
у власність об'єкти купівлі-продажу та 12 жовтнs:~ 2004 р. у БТІ Києво­
Свs:~тошинського району об'єкти нерухомості зареєстровані за останнім
на праві власності, а за договором оренди від 14 вереснs:~ 2004 р .
відповідач передав частину приміщень в оренду ТОВ "Катран-Т".
Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за
рішеннs:~м суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушеннs:~
другою стороною умов договору та в інших випадках, встановлених
договором або законом .
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилаєтьсs:~
на порушеннs:~ судами при ухваленні оскаржуваних рішень норм права.
Крім того, відповідач клопочетьсs:~ про відкладеннs:~ розглs:~ду справи у
касаційному провадженні, посилаючись на можливе укладеннs:~ сторо­
нами мирової угоди.
Зважаючи на спростуваннs:~ представниками позивача можливості
укладеннs:~ мирової угоди та встановленого ГПК порs:~дку здійсненнs:~ ка­
саційного провадженнs:~, підстав длs:~ відкладеннs:~ розглs:~ду справи не
вбачаєтьсs:~.
Перевірs:~ючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних об­
ставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що підстав длs:~ задоволеннs:~ касаційної скарги не вбачаєтьсs:~,
виходs:~чи з такого.
Господарськими судами при вирішенні спору встановлено, що на
виконаннs:~ умов договору купівлі-продажу відповідач сплатив позивачу
аванс у розмірі 500 ООО грн. (пл. дор. No 152 від 13 вереснs:~ 2004 р.) та
грошові кошти у розмірі 150 ООО грн. (пл. дор. No 155 від 19 жовтнs:~
2004 р.). Загальна вартість проданого майна - 1 600 ООО грн.
94 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 14 КВІТНЯ 2005 р.
Відповідно до п. 2.1 договору передача об'єкта здійснюється комісі­
єю, що складається із представників продавця та покупця протягом
п'яти робочих днів з моменту надходження коштів у розмірі 500 ООО
грн., а згідно з пп. 3.5.2 договору відповідач зобов'язаний протягом
місяця від дати підписання договору перерахувати решту договірної
суми.
Відповідно до п. 4.2 договору продавець зобов'язаний підготувати
об'єкт до продажу, включаючи усунення усіх недоліків, які випливають
з використання об'єкта за цільовим призначенням; звільнення відчужу­
ваного нерухомого майна від належного продавцю майна; передачу
одночасно з об'єктом необхідної технічної документації та інвентарної
справи.
Оскільки на нерухоме майно, яке є предметом купівлі-продажу, здій­
снена відповідачем державна реєстрація прав власності, господарські
суди дійшли висновку про недоведеність відповідачем обставин нена­
лежного виконання умов договору продавцем.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені ст. 1117 ГПК,
унеможливлюють додаткову перевірку доказів, на яких сторони буду­
ють свої вимоги та заперечення.
Крім того, обставини, на які посилається відповідач як на перешкоду
письмового оформлення передачі проданого майна, не є обставинами,
які б заперечували можливість розірвання договору купівлі-продажу.
Встановлене господарськими судами при вирішенні спору істотне
порушення відповідачем умов договору є підставою для розірвання такого
договору та відповідає правильності застосування ст. 651 ЦК України.
Керуючись статтями 11Р, 111 7 , 11Р-111 12 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "ІнЕС" зали­
шити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 люто­
го 2005 р. залишити без зміни.
2006 No 4(31) 95

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ , ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ
спр~ви зі спорів, пов'язаних
1з застосуванням
законодавства
про приватизацію
15. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 14 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі ­
данні касаційні скарги ПП "Строй-Систем", представництва по уп­
равлінню комунальною власністю Одеської міської ради на постанову
Вищого господарського суду України від ЗО березня 2005 р. у справі
No 30/55-04-1446 за позовом СПД Ч . Л. до ПП "Строй-Систем", Одеської
міської ради, представництва по управлінню комунальною власністю
Одеської міської ради, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на
предмет спору, - ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець", про спо ­
нукання вчинити певні дії та визнання договору купівлі-продажу недій­
сним та за позовом ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" до ПП
"Строй-Систем", Одеської міської ради про визнання недійсним дого­
вору купівлі-продажу,
встановив:
У березні 2004 р. СПД Ч. Л . звернулася до господарського суду
Одеської області з позовом до представництва по управлінню кому­
нальною власністю Одеської міської ради про зобов'язання відповідача
провести роботу щодо підготовки до продажу позивачу орендованого
останнім нежитлового приміщення першого поверху загальною пло­
щею 193,3 кв. м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул . Пантелей­
монівська, 116.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на ст. 15 ЦК
України та на те, що відмова відповідача від продажу позивачу як орен­
дованого ним приміщення, так і всієї будівлі в цілому, є немотивованою.
96 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 14 ЧЕРВНЯ 2005 р .
У квітні 2004 р . позивач подав заяву про доповнення позовних вимог,
де просив суд залучити до участі у справі як відповідачів Одеську міську
раду та ПП "Строй-Систем" і визнати недійсним укладений між ними
договір від 4 грудня 2003 р. купівлі-продажу частини аварійної дво­
поверхової будівлі загальною площею 1 326,9 кв. м в м. Одеса, вул.
Пантелеймонівська, 116. Позивач вважає, що цей догов і р був укладе­
ний з порушенням норм законодавства .
Ухвалою від 27 квітня 2004 р. господарський суд залучив як відпові­
дачів у справі Одеську міську раду та ПП "Строй-Систем".
26 квітня 2004 р. третя особа у справі, яка заявляє самостійні вимоги
на предмет спору, - ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" (надалі
-
ЗАТ "ФК "Чорноморець") подало до господарського суду Одеської об­
ласті позов до ПП "Строй-Систем" та до представництва по управлінню
комунальною власністю Одеської міської ради про визнання недійсним
договору купівлі-продажу від 4 грудня 2003 р. No 203, укладеного між
Одеською міською радою і ПП "Строй-Систем" .
Свої вимоги ЗАТ "ФК "Чорноморець" обr'рунтовує тим, що рішенням
виконкому Одеської міськради від 15 січня 2004 р. No 40 "Про заходи
щодо здійснення комплексної реконструкції кварталів у межах вулиць:
Пантелеймонівської, Преображенської, М . Арнаутської, Катерининської"
передбачено здійснення комплексної реконструкції кварталів у межах
вказаних вулиць. Забудовником вказаних кварталів визнано ЗАТ "ФК
"Чорноморець". Під забудову підпадає аварійна двоповерхова будівля
по вул. Пантелеймонівській, 116.
Відповідачі проти позову заперечують, посилаючись на його не­
обr'рунтованість.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26 травня
2004 р. позов задоволено .
Рішення мотивовано тим , що договір купівлі-продажу від 4 грудня
2003 р. No 203 укладався не на підставі Закону "Про приватизацію
невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а тому по­
силання відповідача на відсутність у позивача права на викуп орендо­
ваного приміщення є безпідставним. Згідно з п. 1.9 Положення "Про
механізм відчуження об'єктів комунальної власності", затвердженого
рішенням Одеської міської ради від 28 квітня 2000 р. No 946-ХХІІІ, у разі
наявності декількох заяв продаж об'єктів проводиться на конкурсній
основі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 груд­
ня 2004 р. рішення господарського суду Одеської області від 26 травня
2004 р. скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в позові, апеляці йний господарський суд виходив з того,
що місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків про
порушення відповідачами положень Закону "Про місцеве самовряду­
вання в Україні" та п. 1.9 Положення "Про механізм відчуження об'єктів
комунальної власності", оскільки майно за договором купівлі-продажу
2006 No 4(31) 97

СПРАВИ 31 СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ
від 4 гр удня 2003 р. No 203 було відчужено шляхом його викупу кон­
кретною особою на підставі Закону "Про приватизацію невеликих дер-
жавних підприємств (малу приватизацію)". '·
Постановою Вищого господарського суду :України від 30 березня
2005 р. постанову Одеського апеляційного г0осподарського суду від
24 грудня 2004 р. скасовано, тому що постанова прийнята за непра­
вильною юридичною оцінкою обставин справи, що призвело до помил­
кового застосування норм матеріального та процесуального права.
У касаційних скаргах ставиться питання про скасування оскаржува­
ної постанови Вищого господарського суду України від 30 березня
2005 р. з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України
з питань застосування норм матеріального права.
26 травня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за ка­
саційними скаргами ПП "Строй-Систем" та представництва по уп­
равлінню комунальною власністю Одеської міської ради порушено
провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від ЗО березня 2005 р. у справі No 30/55-
04-1446.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача,
третьої особи, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню.
Судами встановлено, що на виконання рішення Одеської міської ради
від 26 січня 2001 р. No 1963-ХХІІІ "Про внесення змін та доповнень до
рішень Одеської міської ради щодо приватизації та відчуження об'єктів
комунальної власності територіальної громадим. Одеси у 2000 р."
4 грудня 2003 р. між Одеською міською радою в особі представництва
по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та ПП
"Строй-Систем" був укладений договір купівлі-продажу No 203 частини
аварійної двоповерхової будівлі, що розташована за адресою: м. Одеса,
.вул. Пантелеймонівська, 116, за яким до ПП "Строй-Систем" перейшло
право власності на зазначену будівлю, за винятком приватизованих
квартир. Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду і
залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, Вищий
господарський суд України виходив з того, що апеляційний господар­
ський суд неправильно застосував норми матеріального права, вказаний
договір купівлі-продажу укладено не на підставі Закону "Про привати­
зацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Проте з такими висновками не можна погодитись.
Згідно з ч. 4 ст. З Закону "Про приватизацію державного майна"
відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється поло­
женнями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійсню­
ється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування" органи
місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад
98 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 14 ЧЕРВНЯ 2005 р.
здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпоряд­
ження об'єктами права комунальної власності, в тому числі вирішують
питання їхнього відчуження, визначаючи в угодах та договорах умови
використання та фінансування об'єктів, що приватизуються.
Згідно з ч . 1 ст. 7 Закону "Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)" місцеві ради є органами, які здійс­
нюють функції щодо розпорядження комунальною власністю і способи
приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень
про затвердження переліків об'єктів приватизації. Згідно з ч. З ст. 7
вказаного Закону включення об'єктів малої приватизації до зазначених
переліків здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм
приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або по­
купців.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції правильно керу­
вався Законом "Про приватизацію невеликих державних підприємств
(малу приватизацію)" та Законом "Про оренду державного та кому­
нального майна" і дійшов обг'рунтованого висновку про відсутність у
позивача права на викуп цього приміщення.
Висновки апеляційного господарського суду про те, що права тре­
тьої особи при укладенні договору купівлі-продажу від 4 грудня 2003 р.
не були порушені, обг'рунтовані, оскільки рішення виконкому Одеської
міської ради No 40 "Про заходи щодо здійснення комплексної реконст­
рукції кварталів у межах вулиць: Пантелеймонівської, Преображенської,
М. Арнаутської, Катерининської" було прийнято 15 січня 2004 р., тобто
після укладення вказаного договору і порушень норм чинного законо­
давства не було .
Відтак суд касаційної інстанції незаконно скасував постанову суду
апеляційної і нстанції, який обфунтовано дійшов вис н овку про відсут­
ність підстав для задоволення позову .
Тому постанова Вищого господарського суду України підлягає ска­
суванню, а постанова апеляційної інстанції - залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційні скарги задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від ЗО березня
2005 р. скасувати, а постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 24 грудня 2004 р . залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
2006 No 4(31) 99

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ , ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИВАТИЗАUІЮ
Постанов а Вищого господарського суду України
від 30 березня 2005 р.
(поста нов у скасовано постановою Судової палати у господарсь ких
справах Верховного Суду України від 14 червня 2005 р.)
Колегія судців Вищого господарського суду України розглянула у
відкритому судовому засіданні касаційні скарги СПД Ч . Л. та ЗАТ " Фут­
больний клуб "Чорноморець" на постанову Одеського апеляційного гос­
подарського суду від 24 грудня 2004 р . у справі No 30/55-04-1446 за
позовом СПД Ч. Л.(надалі - Підприємець) до ПП "Строй-Систем",
Одеської міської ради, представництва по управлінню комунальною
власністю Одеської міської ради (надалі - Представництво) про визнання
договору недійсним та зобов'язання вчинити дії, третя особа, яка заявила
самостійні вимоги на предмет спору, - ЗАТ "Футбольний клуб "Чорно­
морець"(надалі -Футбо л ьний клуб), до ПП "Строй-Систем", Одеської
міської ради (надалі - Рада) про визнання до говору недійсним.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26 травня
2004 р . позов та вимоги третьої особи задоволено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 груд­
ня 2004 р. скасовано рішення господарського суду Одеської області
від 26 травня 2004 р.; Підприємцю в позові, а Футбольному клубу у
заявлених вимогах відмовлено .
Не погоджуючись з постановою, до Вищого господарського суду
України звернулись Підприємець та Футбольний клуб з касаційн и ми
скаргами, в яких просять її скасувати, а рішення місцевого господар­
ського суду залишити без змін, мотивуючи скарги порушенням і непра­
вильним застосуванням апеляційним господарським судом норм мате­
ріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу,
розглянувш и матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги , пе­
ревір и вши правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія судців Вищого господарського суду
України ді йшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню,
виходячи із такого .
Відповідно до ч . 2 ст. 1115 ГПК касаційна інстанція перевіряє юри ­
дичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенн і та
постанові господарських судів .
Пр ий маючи постанову, скасовуючи рішення місцевого господарського
суду та відмовляючи в позові, апеляційний господарський суд виходив
з помилковості в и сновків місцевого господарського суду про порушен­
ня П редставництвом та Радою положень Закону "Про місцеве само­
врядува н ня в Україні" та п. 1. 9 Положення "Про механізм відчуження
об ' є кт і в к о м унальної власності", затвердженого рішенням Одеської
1оо No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД ЗО БЕРЕЗНЯ 2005 р.
міської ради від 28 квітня 2000 р. No 946-ХХІІІ, оскільки майно за до­
говором купівлі-продажу від 4 грудня 2003 р. No 203 було відчужено
шляхом його викупу конкретною особою - ПП "Строй-Систем" на під­
ставі Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)".
Наведені мотиви апеляційного господарського суду є необг'рунтова­
ними та безпідставними, оскільки останні суперечать матеріалам справи
та чинному законодавству.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд правомірно вихо­
див з того, що оскаржуваний договір укладався не на підставі Закону
"Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу привати­
зацію)".
Відповідно до п. ЗО ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування
в Україні" прийняття рішень щодо відчуження відповідно до Закону ко­
мунального майна належить до компетенції міської Ради. В силу ч. 6
ст. 60 названого Закону міська Рада визначає доцільність, порядок та
умови відчуження об'єктів права комунальної власності. Пунктом ЗО
ч. 1 ст. 26 цього Закону передбачена можливість відчуження комуналь­
ного майна як шляхом приватизації, так і в іншому порядку.
Наведене знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду
України від 1 липня 1998 р., в якому вказано про те, що в Законі "Про
місцеве самоврядування в Україні" затверджено поняття та зміст права
комунальної власності як матеріально'і та фінансової основи місцевого
самоврядування (статті 1, 16, 60), повноваження сільських, селищних,
міських Рад щодо відчуження комунального майна, в тому числі шляхом
приватизації (п. ЗО ч. 1 ст. 26).
Таким чином, приватизація не є єдиним можливим способом відчу-
ження об'єктів права комунально'і власності .
•
Вказане підтверджується також тим, що рішенням Ради від 29 лю­
того 2000 р. No 685-ХХІІІ "Про програму приватизації та відчуження
об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси на
2000 р." затверджена програма приватизації та відчуження об'єктів
комунальної власності територіальної громади м. Одеси на 2000 р.
(додаток 1) із затвердженням переліку об'єктів комунальної власності,
що підлягають окремо приватизації у 2000 р. (додаток 2) і окремо від­
чуженню у 2000 р. (додаток З).
Враховуючи, що будівля No 116 по вул. Пантелеймонівській була
внесена до переліку об'єктів комунально'і власності територіально'і
громадим. Одеси, що підлягають відчуженню саме неприватизаційним
шляхом, а в оскаржуваному договорі купівлі-продажу від 4 грудня
2003 р. No 203 вказано, що відчуження об'єкта здійснено на підставі
рішень Ради, Конституції, Закону "Про місцеве самоврядування в Ук­
раїні", Закону "Про власність" та ЦК України, висновок місцевого
господарського суду про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу
2006 No 4(31) 101

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИВАТИЗАЦІЮ
укладався не на підставі Закону "Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)" є правомірним.
В свою чергу, висновок апеляційного господарського суду про те,
що на об'єкт купівлі-продажу незалежно від того, чи зазначається про
це в рішенні про його приватизацію чи ні, поширюється дія Закону "Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)",
є юридично неспроможним.
Також помилковим є висновок апеляційного господарського суду
про те, що п. 1.9 Положення "Про механізм відчуження об'єктів кому­
нальної власності", затвердженого рішенням Одеської міської ради від
28 квітня 2000 р. No 946-ХХІІІ, в даному випадку не підлягав застосу­
ванню та не міг враховуватися при здійсненні продажу об'єкта.
Відповідно до п. 1.9 Положення "Про механізм відчуження об'єктів
комунальної власності" за наявності декількох заяв на придбання віль­
ного об'єкта Представництво по управлінню комунальною власністю
продає його на конкурентних засадах згідно з чинним законодавством.
Відповідно до вказаного Положення проведення підготовчої роботи
щодо відчуження об'єктів права комунальної власності від імені Ради
здійснюється Представництвом. Саме Представництво готує та виносить
на розгляд Ради перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають
відчуженню (п. 2.1 ).
Враховуючи, що до Представництва надійшло щонайменше дві заяви
на викуп даного об'єкта (від Підприємця та від ПП "Строй-Систем"),
Представництво, відповідно до п. 1.9 Положення, не мало правових
підстав щодо подання Раді для затвердження єдиного покупця - ПП
"Строй-Систем" і подальшого укладення з ним договору купівлі-продажу,
про що правильно вказано місцевим господарським судом.
Крім того, як встановлено місцевим господарським судом та не
спростовано судом апеляційної інстанції, вказані в п. 1.2 оскаржувано­
го договору рішення Ради не містять як умову відчуження подальшу
реконструкцію об'єкта продажу. Умова щодо подальшої реконструкції
об'єкта продажу (п. 5.4.3 договору) була внесена в договір Пред­
ставництвом без необхідних повноважень всупереч рішенням Ради, що
суперечить вимогам Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і
Положенню "Про механізм відчуження об'єктів комунальної власності".
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того,
що оскаржуваний договір суперечить нормам Закону "Про місцеве са­
моврядування в Україні" та Положенню "Про механізм відчуження об'єктів
комунальної власності", а тому має бути визнаний недійсним на під­
ставі ст. 48 ЦК УРСР.
Наведений висновок місцевого господарського суду, на якому грун­
тується рішення про задоволення позову та вимог третьої особи, відпо­
відає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам
матеріального і процесуального права, не спростований судом апеля­
ційної інстанції, є законним та обг'рунтованим.
102 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД ЗО БЕРЕЗНЯ 2005
В свою чергу, апеляційний господарський суд неправильно засто­
сував норми матеріального права, а саме: положення законів "Про
місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію невеликих держав­
них підприємств (малу приватизацію)", Державної програми привати­
зації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом від 18 травня 2000 р.,
ЦК УРСР, норми Положення "Про механізм відчуження об'єктів ко­
мунальної власності", затвердженого рішенням Одеської міської ради
від 28 квітня 2000 р. No 946-ХХІІІ.
В порушення статей 43, 99, 101, 104, 105 ГПК доводи апеляційного
господарського суду, за якими він відхилив ті чи інші докази, які були
предметом оцінки місцевого господарського суду, та доводи, за якими
апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстан­
ції, не відповідають наявним матеріалам справи, є необгрунтованими
та безпідставними. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський
суд висновків місцевого господарського суду не спростував та дійшов
протилежних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам
законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна
юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування
дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування мате­
ріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, пос­
танова апеляційного господарського суду не відповідає положенням
ст. 105 ГПК та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного
Суду України від 29 грудня 1976 р. No 11 "Про судове рішення".
Перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК юридичну оцінку об­
ставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого госпо­
дарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК
всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обстави­
ни справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обгрунтування
своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував право­
відносини сторін.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд з достатньою пов­
нотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду
поданого Підприємцем позову, заявлених Футбольним клубом вимог та
заперечень відповідачів проти них . Висновки місцевого господарського
суду, якими спростовано обставини, на які посилались відповідачі в
обгрунтування своїх вимог і заперечень, грунтуються на доказах, наве­
дених в рішенні суду, та нормах чинного законодавства. Як наслідок,
прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК та вимогам,
що викладені в постановах Пленуму Верховного Суду України від 29
грудня 1976 р. No 11 "Про судове рішення" та від 28 квітня 1978 р. No 3
"Про судову практику в справах про визнання угод недійсними".
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були вста­
новлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилен і ним,
2006 No 4(31) 103

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРИВАТИЗАUІЮ
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про пере­
вагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
В силу ч. 1 ст. 111 10 ГПК підставами для скасування постанови апе­
ляційного господарського суду є порушення або неправильне застосу­
вання норм матеріального чи процесуального права.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляцій­
ний господарський суд дав неправильну юридичну оцінку обставинам
справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та
процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної ін­
станції підлягає скасуванню, а законне і обг'рунтоване рішення місцевого
господарського суду- залишенню в силі.
Керуючись статтями 11 Р, 11 Р, 11 Р-111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційні скарги СПД Ч. Л. та ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець"
задовольнити .
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24 грудня
2004 р. у справі No 30/55-04-1446 скасувати.
Рішення господарського суду Одеської області від 26 травня 2004 р.
залишити без змін.
104 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
справи зі спорів, пов,язаних із
застосуванням законодавства
про банкрутство
16. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центр­
енерго" на постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня
2005 р. у справі No 15/76-6 за заявами ДП "Ровенькиантрацит" Мініс­
терства палива та енергетики України та Полтавського акціонерного
банку "Полтава-банк" в особі філії акціонерного банку "Полтава-банк"
про визнання банкрутом ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія
"Центренерго",
встановив:
У грудні 2003 р. ДП "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енер­
гетики України та у лютому 2004 р . Полтавський акціонерний банк "Пол­
тава-банк" в особі філії акціонерного банку "Полтава-банк" подали до
господарського суду м. Києва заяви про визнання банкрутом ВАТ "Дер­
жавна енергогенеруюча компанія "Центренерго". Вимоги мотивовані
тим, що заборгованість боржника перед кожним із кредиторів складає
більш ніж 300 мінімальних заробітних плат та протягом трьох місяців з
моменту виникнення права вимоги зобов'язання боржником не виконані.
Ухвалою господарського суду м . Києва від 9 лютого 2004 р . поруше­
но провадження у справі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р . виз­
нано кредиторські вимоги ДП "Ровенькиантрацит" Міністерства палива
та енергетики України на суму 38 063 765 грн. заборгованості, 1700
грн. витрат державного мита та 118 грн . витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу (загалом - 38 065 583 грн.) та
Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" в особі філії акціонер-
2006 No 4(31) 105

СПРАВИ 31 СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
ного банку "Полтава-банк" на суму 1 109 198 грн. Призначено розпо­
рядником майна арбітражного керуючого Л. Є.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 ве­
ресня 2004 р. вищевказану ухвалу суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня
2005 р. ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня
2004 р. залишено без змін.
Ухвала та постанови обгрунтовані тим, що вимоги кредиторів є без­
спірними. Так, сума боргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія
"Центренерго" перед ДП "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та
енергетики України становить 38 063 765 грн., 1700 грн. витрат дер­
жавного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечен­
ня судового процесу (загалом - 38 065 583 грн.), які постановлено
стягнути згідно з рішенням господарського суду Київської області від
27 травня 2003 р. у справі No 108/3-2003. У свою чергу, акціонерний
банк "Полтава-банк" є законним держателем 12 простих векселів,
виданих боржником на ім'я ЗАТ "Мінерал-Прем", на загальну суму
1097130 грн. зі строком платежу до 4 квітня 2003 р., які опротестовані
нотаріусом. Крім того, вказано, що перехід до спеціальної процедури
банкрутства та залучення відповідних органів відбуваються після по­
переднього засідання суду, коли реєстр вимог кредиторів вже затверд­
жений та пасив боржника сформований.
Ухвалою Верховного Суду України від 2 червня 2005 р. порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 13 квітня 2005 р. за касаційною скар­
гою ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго", де пос­
тавлено питання про скасування цієї постанови, постанови Київського
апеляційного господарського суду від 24 вересня 2004 р. і ухвали гос­
подарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. та передачу справи
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Висновки, зроблені у постанові Вищого господарського суду Украі­
ни від 13 квітня 2005 р., не відповідають вимогам закону. Крім того, при
розгляді даної справи судові інстанції допустили порушення вимог гос­
подарського процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 129 Конституції основними засадами судочинства
є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед
законом і судом, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження
рішення суду.
До господарського суду м. Києва ВАТ "Державна енергогенеруюча
компанія "Центренерго" була подана апеляційна скарга від 21 вересня
106 No4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 ЛИПНЯ 2005 р.
2004 р. на ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р .
про банкрутство ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центр­
енерго".
Право апеляційного оскарження гарантоване ст. 91 ГПК та ст. 129
Конституції.
Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського
суду від 24 вересня 2004 р. предметом розгляду в апеляційній інстанції
була лише апеляційна скарга ДП "Ровенькиантрацит", а стосовно апе­
ляційної скарги ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центр­
енерго" ніякого рішення не прийнято.
Таким чином, до цього часу апеляційна скарга ВАТ "Державна енер­
гогенеруюча компанія "Центренерго" не розглядалася Київським апе­
ляційним господарським судом у порядку, передбаченому ГПК, що є
порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 129 Конституції та ст. 22 ГПК сторони в судовому
процесі мають право брати участь в господарських засіданнях, пода­
вати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання,
давати усні та письмові пояснення, наводити свої доводи та міркування
з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати
проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу.
У той же час Київський апеляційний господарський суд прийняв пос­
танову від 24 вересня 2004 р. без участі боржника за умови відсутності
відомостей про причини його неявки, чим грубо порушив низку норм
процесуального права, а саме: статті 42 , 43 , 22, 43, 99 ГПК.
ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" відповідно
до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2000 р. No 1346
"Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне зна­
чення для економіки і безпеки держави" (яка діяла на момент розгляду
справи судами першої та апеляційної інстанцій), постанови Кабінету
Міністрів України від 23 грудня 2004 р. No 1734 "Про затвердження
переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і
безпеки держави" (яка діє на теперішній час) віднесено до об'єктів
стратегічного значення для економіки і безпеки держави . Також згідно
з постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. No 765
"Про реалізацію статтями 31 і 43 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кількість
працівників ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
перевищує 5000 осіб і дане підприємство є містоутворюючим.
Вищим господарським судом України не було враховано, що госпо­
дарський суд м . Києва при винесенні ухвали від 13 вересня 2004 р . та
Київський апеляційний господарський суд при винесенні постанови в ід
24 вересня 2004 р. не врахував вимог ст. 42 Закону "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і не залу­
чив учасником провадження у справі про банкрутство ВАТ "Державна
енергогенеруюча компанія "Центренерго" орган місцевого самовряду-
2006 No 4(31) 107

СПРАВИ 31 С П ОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
вання відповідн ої тер иторіальної громади адміністрат и вно -територіальної
од иниці - К и ї вську міську державну адміністрацію . Крім того , н е бул о
залуч ено уч асн ико м провадження у справ і про бан крутство ВАТ
"Державна енергогенеруюча компанія "Центренер го " центральний ор ган
виконавчої влади, до компетенції якого належить сфера діяльності бор ­
жника - М іністерство палива та енергетики України, що є порушенням
ч . 2 ст . 43 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або
визна н ня його банкрутом".
Вищим господарським судом України в порушення статей 42, 43
Закону "Про відновлення платоспроможност і боржника або визнання
його банкрутом" було відмовлено у задоволенні клопотання ВАТ "Дер­
жавна енергогенеруюча компанія "Центренерго" від 20 березня 2005 р.
щодо залучення у розгляді справи НАК "Енергетична компанія України" ,
до сфери управління якої відноситься боржник- ВАТ "Державна енер­
гогенеруюча компанія "Центренерго" відповідно до постанови Кабінету
Міністрів України від 22 червня 2004 р. No 794 "Про утворення НАК
"Енергетична компанія України".
Оскільки допущені судами порушення норм процесуального права
призвели до порушень прав ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія
"Центренерго", всі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуван­
ню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
П ри новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір
відповідно до закону .
Враховуюч и викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Вер ­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центр­
енерго" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня
2005 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від
24 вересня 2004 р . та ухвалу господарського суду м. Києва від 13 верес­
ня 2004 р. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
П останова остаточна і оскарженню не підлягає.
108 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
Постанова Вищого господарського суду України
від 1З квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ма­
теріали касаційної скарги ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія
"Центренерго" на ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня
2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від
24 вересня 2004 р. у справі No 15/76-6 господарського суду м. Києва
за заявами ДП "Ровенькиантрацит" Міністерства палива та енергетики
України та Полтавського акціонерного банку "Полтава-банк" в особі
філії акціонерного банку "Полтава-банк" в м. Києві (надалі -АК "Пол­
тава-банк") до ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго"
про банкрутство.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 9 лютого 2004 р. за за­
явами ДП "Ровенькиантрацит" та АК "Полтава-банк" було порушено
провадження у справі No 15/76-6 про банкрутство ВАТ "Державна енер­
гогенеруюча компанія "Центренерго".
Ухвалою господарського суду м . Києва за результатами підготовчо­
го засідання від 13 вересня 2004 р. визнано розмір вимог ініціюючих
кредиторів - ДП "Ровенькиантрацит" на суму 38 065 583 грн. та АК
"Полтава-банк" на суму 1 109 198 грн. до боржника, зобов'язано заяв- '
ника у десятиденний строк подати до офіційного друкованого органу
оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Крім того, призначено розпорядником майна боржника арбітраж­
ного керуючого Л . Є., а також визначено дати наступних судових засі­
дань та перших загальних зборів кредиторів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24
вересня 2004 р. апеляційну скаргу ДП "Ровенькиантрацит" на ухвалу
місцевого господарського суду залишено без задоволення, а ухвалу
господарського суду м . Києва від 13 вересня 2004 р. - без змін.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, ВАТ "Держав­
на енергогенеруюча компанія "Центренерго" звернулося з касаційною
скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить ска­
сувати ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. і
постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 верес­
ня 2004 р. та направити справу для розгляду її по суті до суду першої
інстанції.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм проце­
суального права, а саме: статей 22, 42, 43, 87 ГПК та норм мате­
ріального права, зокрема статей 41, 42, 43 Закону "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі­
Закон).
2006 No 4(31) 109

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
12 квітня 2005 р . заявником касаційної скарги було подано клопотання
щодо направлення справи до Київського апеляційного господарського
суду для розгляду його апеляційної скарги на ухвалу господарського
суду м. Києва від 13 вересня 2004 р.
У зв'язку з тим, що ухвала господарського суду м. Києва від 13
вересня 2004 р. вже була предметом розгляду Київського апеляційного
господарського суду та за наслідком перегляду ухвали в апеляційному
порядку була винесена постанова про залишення її без змін, а також
враховуючи, що чинним законодавством не передбачено право суду
апеляційної інстанції повторно переглядати судове рішення за іншою
апеляційною скаргою в порядку розд. ХІІ ГПК, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку щодо відхилення заяв­
леного клопотання.
Крім того, клопотання боржника щодо залучення до участі у справі
органу, уповноваженого управляти його майном, не може бути задово­
лено судом.
Згідно з положеннями ст. 4 1 ГПК господарські суди розглядають
справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим
Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­
том".
Відповідно до ст. 6 Закону основне провадження у справі про банк­
рутство здійснює місцевий господарський суд.
Тому суд касаційної інстанції на стадії касаційного перегляду судо­
вих рішень не може залучати до участі у справі про банкрутство інших
осіб, оскільки це є виключна прерогатива суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізу­
вавши застосування судами норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла вис­
новку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .
Згідно ;з ч. 4 ст. 11 Закону в підготовчому засіданні суддя оцінює
подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обгрунтова­
ність заперечень боржника.
Основне завдання підготовчого засідання суду полягає в з'ясуванні
ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності
перешкод для подальшого руху справи про банкрутство.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону ознаками неплатоспроможності
боржника є: а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних
розмірів заробітної плати; б) вимоги мають бути безспірними; в) такі
вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців
після встановленого для їх погашення строку.
В першу чергу всі зазначені умови формально оцінюються судом
при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна
ж оцінка дається безпосередньо в підготовчому засіданні.
110 No4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005
У підготовчому засіданні місцевим господарським судом встановле­
но, що вимоги ініціюючого кредитора -ДП "Ровенькиантрацит" грунту­
ються, зокрема, на рішенні господарського суду Київської області від
27 травня 2003 р. у справі No 108/3-2003 про стягнення з ВАТ "Державна
енергогенеруюча компанія "Центренерго" на користь ДП "Ровеньки­
антрацит" заборгованості на загальну суму 38 065 583 грн.
Також попередніми судовими інстанціями встановлено, що
постановою ВДВС Шевченківського РУЮ ум . Києві від 8 липня 2003 р.
No 1139-1 О було відкрито виконавче провадження з примусового ви­
конання наказу, виданого у справі No 108/3- 2003. Згодом відкрите ви ­
конавче провадження про стягнення заборгованості на користь ДП
"Ровенькиантрацит" було приєднано до зведеного виконавчого
провадження про стягнення заборгованості з ВАТ "Державна енерго­
генеруюча компанія "Центренерго" за No 667/1 О .
Вказане виконавче провадження було зупинено постановою ВДВС
Шевченківського РУЮ ум. Києві від 23 лютого 2004 р. No 667/10. При
цьому з матеріалів справи вбачається, що таке зведене виконавче про­
вадження було зупинено у зв'язку з порушенням провадження у даній
справі про банкрутство.
Згідно з листом ВДВС Шевченківського РУЮ ум. Києві від 1О вересня
2004 р . стягнення за наказом від 6 червня 2003 р . у справі No 108/3-
2003 проведено не було та заборгованість ВАТ "Державна енерго­
генеруюча компанія "Центренерго" перед ДП "Ровенькиантрацит" стано­
вить 38 065 583 грн.
Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно
з безперервним рядом індосаментів ініціюючий кредитор-АК "Полтава­
банк" є законним держателем 12 простих векселів, виданих боржни­
ком на ім'я ЗАТ "Мінерал-Прем", на загальну суму 1 097 130 грн. з і
строком платежу до 4 квітня 2003 р., які опротестовані нотаріусом від­
гіовідно до чинного законодавства.
Разом з тим судами встановлено, що 8 травня 2003 р. ВДВС Шевчен­
ківського РУЮ ум. Києві були відкриті виконавчі провадження з приму­
сового виконання виконавчих написів нотаріуса за NoNo 1176/1 О - 1187/
1О, які також об'єднані у зведене виконавче провадження No 667/1 О,
що 23 лютого 2004 р. зупинено. При цьому заборгованість перед АК
"Полтава-банк" боржником погашена не була .
Згідно з ст . 21 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" вексель­
це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя (векселедержателю).
Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі,
запровадженим Женевською конвенцією 1930 р., передбачено , що
простий вексель містить безумовне зобов'язання сплатити визначену
суму грошей.
2006 No 4(31) 111

СПРАВИ ЗІ СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
Таким чином, в силу правової природи самого векселя зобов'язання
за векселем є безспірними.
У зв'язку з тим, що заяви ініціюючих кредиторів про порушення про­
вадження у справі про банкрутство ВАТ "Державна енергогенеруюча
компанія "Центренерго" подані ініціюючими кредиторами до суду 4 лю­
того 2004 р., строк невиконання боржником безспірних грошових ви­
мог кредиторів на час звернення з заявами кредиторів становив понад
три місяці.
Разом з тим колегія суддів Вищого господарського суду України
зазначає, що матеріали справи не містять та сторонами у справі не
надано доказів існування у вказаний період будь-яких обмежень здій­
снення виконавчого провадження.
З огляду на те, що ДП "Ровенькиантрацит" не подано доказів вико­
нання рішень господарських судів у справах No 16/3-2003 та No 35/
236-03 в порядку, встановленому чинним законодавством, судом пер­
шої інстанції обгрунтовано відхилено такі вимоги, оскільки останні не
підтверджують неплатоспроможність боржника.
З урахуванням того, що відповідно до приписів ст. 111 5 ГПК касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції вик­
лючно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду, колегія су,одів
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що місцевим
господарським судом належно досліджені всі ознаки неплатоспромож­
ності боржника, на підставі яких було порушено справу про банкрутство
ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго".
Враховуючи те, що кандидатуру розпорядника майна боржника запро­
поновано ініціюючим кредитором та погоджено з Міністерством еконо­
міки та з питань європейської інтеграції України, судом першої інстанції
правомірно призначено розпорядника майна у справі.
Твердження боржника в касаційній скарзі про порушення судами
положень статей 41, 42, 43 Закону у зв'язку з тим, що ВАТ "Державна
енергогенеруюча компанія "Центренерго" віднесено до підприємств,
що є особливо небезпечними, та до об'єктів, що мають стратегічне
значення для економіки та безпеки держави, а також боржник з огляду
на кількість працівників є містоутворюючим підприємством, визнаються
колегією суддів Вищого господарського суду України необгрунтова­
ними.
В силу ст. 41 Закону відносини, пов'язані з банкрутством містоутво ­
рюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств,
страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регу­
люються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим
розділом.
Згідно з ч. 2 ст. 42 Закону при розгляді справи про банкрутство
містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про
банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної
112 No4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 13 КВІТНЯ 2005 р.
територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці, а також
можуть бути визнані центральні органи виконавчої влади.
Відповідне положення містить ч. 2 ст. 43 Закону, яка передбачає,
що при розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного під­
приємства учасниками провадження у справі про банкрутство визна­
ються відповідний орган місцевого самоврядування, центральний орган
виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності
боржника, та, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних
ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської
катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища
та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр, а також
можуть бути визнані інші центральні органи виконавчої влади учасниками
справи.
Відповідно до встановлених Законом повноважень вказаних органів
їх дії під час провадження справи про банкрутство пов'язані з введен­
ням процедури санації чи ліквідації.
Отже, перехід до спеціальної процедури банкрутства та залучення
відповідних органів відбуваються після попереднього засідання суду,
коли реєстр вимог кредиторів вже затверджений та пасив боржника
сформований.
Тому залучення вказаних органів на стадії підготовчого засідання
суду є необгрунтованим.
Таким чином, беручи до уваги встановлені судами першої та апеля­
ційної інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що при вине­
сенні оскаржуваних судових рішень судами правильно застосовані норми
чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду
м. Києва від 6 вересня 2004 р . розгляд справи призначено на 13 вересня
2004 р. Копія цієї ухвали 6 вересня 2004 р . направлена ініціюючим
кредиторам та боржнику, про що свідчить штамп суду з відміткою про
відправку документа, яка відповідає п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в
господарських судах, затвердженої наказом голови Вищого господар­
ського суду України від 1О грудня 2002 р. No 75. При цьому доказів, які
б заперечували це, боржником надано не було.
Також ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
20 вересня 2004 р. розгляд апеляційної скарги у справі призначено на
24 вересня 2004 р. та 21 вересня 2004 р. копію ухвали надіслано сто­
ронам у справі.
Довідка боржника про відсутність надходження кореспонденції з Київ­
ського апеляційного господарського суду, надана боржником за підпи­
сом керівника суду та в. о. завідуючої канцелярії, не може спростувати
факт направлення судом копії ухвали стороні у справі.
Отже, посилання заявника касаційної скарги на неповідомлення його
про час та місце засідання суду першої та апеляційної інстанцій є
необгрунтованими.
2006 No 4(31) 113

СПРАВИ 31 СПОРІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ 13 ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БАНКРУТСТВО
За таких обставин справи колегія судців Вищого господарського
суду України вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають нор­
мам матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни або
скасування та, відповідно, для задоволення касаційної скарги не
вбачається.
На підставі наведеного та керуючись статтями 6, 11, 41, 42, 43 Зако­
ну "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", а також статтями 43, 1115, 111 7 , 111 9-111 11 ГПК, Вищий
господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центр­
енерго" залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду м. Києва від 13 вересня 2004 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня
2004 р. у справі No 15/76-6 залишити без змін.
114 No4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 10 ТРАВНЯ 2005 р.
застосування законодавства про
виконавче провадження
17. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 1О травня 2005 р .
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний
комбінат" (надалі - Товариство) на постанову Вищого господарського
суду України від 9 лютого 2005 р. у справі No 6/587 за позовом ПП з
іноземними інвестиціями "Донар" (надалі - Підприємство) до Това­
риства про обмін неякісного товару на якісний,
встановив:
Ухвалою від 4 грудня 2003 р . господарський суд Дніпропетровської
області порушив провадження у справі No 6/587.
На виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу, який був
підставою пред'явленого позову між Підприємством та Товариством,
12 лютого 2004 р. укладено мирову угоду .
Ухвалою від 12 лютого 2004 р . суд затвердив мирову угоду, виклав­
ши її текст в резолютивній частині .
У зв'язку з невиконанням Підприємством своїх зобов'язань за миро­
вою угодою Товариство звернулося до ВДВС у Красногвардійському
районному управлінні юстиції м. Дніпропетровська з заявою про від­
криття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду
від 12 лютого 2004 р., якою затверджено мирову угоду .
Постановою від 6 травня 2004 р . ВДВС відмовив у відкритті виконав ­
чого провадження на тій підставі, що мирова угода відсутня упереліку
документів, передбаченому ст. 18 1 Закону "Про виконавче проваджен­
ня" (надалі - Закон про виконавче провадження) .
Зі скаргою до господарського суду Дніпропетровської області на
постанову від 6 травня 2004 р. Товариство звернулося з мотивів невід­
повідності дій виконавчої служби положенням ГПК та Закону про вико­
навче провадження .
2006 No 4(31) 115

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17 червня
2004 р. постанову ВДВС від 6 травня 2004 р. визнано недійсною.
Постановою від 6 вересня 2004 р. Дніпропетровський апеляційний
господарський суд вказану ухвалу скасував, а у задоволенні скарги
Товариства відмовив.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України пос­
танову Дніпропетровського апеляційного господарського суду залишив
без змін, обгрунтувавши її висновком про те, що ухвала господарсько­
го суду про затвердження мирової угоди не є виконавчим документом.
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України з підстав невідповідності оскар­
жуваної постанови Конституції, неправильного застосування судом норм
матеріального права, а також виявлення факту різного застосування
Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону
в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких r~ідстав.
Висновку, що ухвала господарського суду про затвердження ми­
рової угоди не є виконавчим документом, Вищий господарський суд
України, так само як і суд апеляційної інстанції, дійшов, виходячи з
того, що на дату звернення до ВДВС із заявою про відкриття виконав­
чого провадження у передбаченому в ст. 181 Закону про виконавче
провадження вичерпному переліку виконавчих документів, що підлягають
виконанню ДВС, мирові угоди відсутні.
Проте суд не врахував, що Товариство подавало заяву до ВДВС про
відкриття виконавчого провадження з примусового виконання не миро­
вої угоди, а ухвали суду про затвердження цієї угоди; у скарзі до суду
на постанову ВДВС ставилась вимога про зобов'язання ВДВС прий­
няти до виконання саме зазначену ухвалу, а не мирову угоду; місцевий
господарський суд визнав постанову ВДВС недійсною і зобов'язав
останнього прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження
на підставі ухвали про затвердження мирової угоди.
Відтак оскаржувана постанова касаційного суду і постанова суду
апеляційної інстанції не відповідають змісту скарги на постанову ВДВС
про відмову у відкритті виконавчого провадження, а тому підлягають
скасуванню.
Натомість місцевий господарський суд розглянув скаргу Товариства
по суті заявлених вимог і дійшов обгрунтованих висновків, що ухвала
господарського суду про затвердження мирової угоди є виконавчим
документом.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
11 б No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 9 ЛЮТОГО 2005 р .
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "Орджонікідзевс1"кий гірничо-збагачувальний
комбінат" задовольнити, постанову Вищого господарського суду Укра­
їни від 9 лютого 2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 6 вересня 2004 р. скасувати, а ухвалу гос­
подарського суду Дніпропетровської області від 17 червня 2004 р.
залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає .
Постанова Вищого господарського суду України
від 9 лютого 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 10 травня 2005 р.)
Колегія суддів розглянула у відкритому судовому засіданні касацій­
ну скаргу ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат"
на постанову від 6 вересня 2004 р. Дніпропетровського апеляційного
господарського суду за скаргою ВАТ "Орджонікідзевський гірничо­
збагачувальний комб і нат на бездіяльність ВДВС Красногвардійського
РУЮ м. Дніпропетровська у справі No 6/587 за позовом ПП з іно зем­
ними інвестиціями "Донар" (надалі - Підприємство) до ВАТ "Орджоні­
кідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - Товариство)
про стягнення 1О 320 грн .
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17 червня
2004 р . в порядку ст. 121 2 ГПК визнано недійсною постанову ВДВС від
6 травня 2004 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження;
зобов'язано ВДВС прийняти до виконання і відкрити ви конавче про­
вадження на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської
області від 12 лютого 2004 р.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 6 вересня 2004 р. скасовано ухвалу господарського суду Дніпро­
петровської області від 17 червня 2004 р., в задоволенні скарги від­
мовлено.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її
скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі,
мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеля­
ційним господарським судом норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши пояснення представника сторони, розглянувши матеріали
справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність
2006 No 4(31) 117

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до п. 1 ст. 11 Р ГПК касаційна інстанція за результатами
розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеля­
ційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриман­
ням вимог матеріального та процесуального права.
Виносячи ухвалу про задоволення скарги, місцевий господарський
суд виходив з того, що постанова ВДВС від 6 травня 2004 р. про від­
мову у відкритті виконавчого провадження винесена безпідставно, ос­
кільки виходячи із положень ч. 1 п. 6 ст. З, ч. 1 п. 4 ст. 181 Закону "Про
виконавче провадження" ухвала господарського суду Дніпропетровської
області від 12 лютого 2004 р. про затвердження укладеної сторонами
мирової угоди є виконавчим документом.
Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з наведе­
ним висновком місцевого господарського суду.
Приймаючи постанову про скасування ухвали та про відмову у задо­
воленні скарги, апеляційний господарський суд виходив з того, що
ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 12 лютого
2004 р. про затвердження укладеної сторонами мирової угоди не є
виконавчим документом, а тому постанова ВДВС від 6 травня 2004 р.
про відмову у відкритті виконавчого провадження є законною та обr'рун­
тованою.
Відповідно до ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарсько­
го суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території
України і виконуються у порядку, встановленому Законом "Про вико­
навче провадження" (надалі - Закон).
Відповідно до преамбули Закону останній визначає умови і порядок
виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповід­
но до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх
у добровільному порядку.
В силу ст. 1 Закону виконавче провадження - це сукупність дій
органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на
примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, виз­
начених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, видани­
ми відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. З Закону виконанню підлягають, зокрема, рішення,
ухвали, постанови господарських судів.
Разом з тим, згідно із п. 1 ст. 18 Закону, державний виконавець
відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа
за заявою стягувача або його представника про примусове виконання
рішення, зазначеного в ст. З Закону.
118 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 ЛЮТОГО 2005 р.
Відповідно до положень ст. 181 Закону виконавчими документами,
зокрема, є: накази господарських судів; ухвали, постанови господар­
ських судів у випадках, передбачених законом.
Вимоги до виконавчого документа встановлені в ст. 19 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прий­
няти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провад­
ження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа
до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим
Законом, та пред'явлений до виконання до відділу державної виконав­
чої служби за належним місцем виконання рішення.
На момент звернення стягувача до ВДВС, Законом від 18 листопада
2003 р. No 1255-IV до Закону "Про виконавче провадження" були внесені
зміни, згідно з якими мирові угоди до вичерпного переліку виконавчих
документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою,
не включені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону державний виконавець відмов­
ляє у відкритті виконавчого провадження у разі неподання виконавчого
документа про виконання рішення, зазначеного у ст. 18 1 Закону.
Враховуючи, що примусове виконання мирової угоди не передбачено
чинним законодавством, апеляційний господарський суд дійшов висновку,
що постанова ВДВС про відмову у відкритті виконавчого провадження
є обr'рунтованою, а дії ВДВС- правомірними.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що твердження
оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права
при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з
чим підстав для зміни чи скасування законного та обгрунтованого
судового акта не вбачає.
Керуючись статтями 11Р, 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд Украіни
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний
комбінат" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
6 вересня 2004 р. у справі залишити без змін.
2006 No 4(31) 119

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
18. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 9 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Крюківського
ВДВС Кременчуцького міського управління юстиції на постанову Вищого
господарського суду України від 20 квітня 2005 р. у справі No 14/88 за
позовом ПП "Фірма "Берілл" до акціонерного поштово-пенсійного банку
"Аваль", ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Азов Лтд", ВДВС Крюків­
ського районного управління юстиції м. Кременчука про витребування
майна з чужого незаконного володіння,
встановив:
У січні 2004 р. ПП "Фірма "Берілл" звернулося до суду зі скаргою на
неправомірні дії ВДВС Крюківського районного управління юстиції
м. Кременчука.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18-29 берез­
ня 2004 р. частково задоволено скаргу ПП "Фірма "Берілл": визнано
неправомірними дії ВДВС Крюківського районного управління юстиції
м. Кременчука щодо вчинення виконавч;,-,х дій за наказом No 14/88 від
26 травня 2003 р. про стягнення на користь ПП "Фірма "Берілл" за
рахунок майна боржника - ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Азов
Лтд" 16 000,76 грн.; скасовано постанову ВДВС Крюківського район­
ного управління юстиції м. Кременчука від ЗО грудня 2003 р. про закін­
чення виконавчого провадження за наказом No 14/88 від 26 травня
2003 р.; зобов'язано ВДВС Крюківського районного управління юстиції
м. Кременчука усунути допущені порушення прав та законних інтересів
стягувача. В іншій частині скаргу залишено без задоволення. В об­
грунтування ухвали суд посилався на те, що ВДВС в установлений
б-місячний строк не виконав судового рішення, що призвело до не­
можливості стягнення присудженої суми на користь стягувача.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
1З січня 2005 р. зазначена ухвала скасована, у задоволенні скарги
відмовлено. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дії вико­
навчої служби та винесення постанови від ЗО грудня 2003 р. про закін­
чення виконавчого провадження за наказом No 14/88 від 26 травня
2003 р. на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону "Про виконавче провадження"
(передача виконавчого документа арбітражному керуючому у разі
визнання боржника банкрутом) повністю відповідають чинному зако­
нодавству. Окрім того, судом зазначено, що господарським судом
Полтавської області були прийняті вимоги скаржника, які не підлягають
120 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 9 СЕРПНЯ 2005 р.
розгляду в господарських судах України, а саме: щодо скасування
постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання
ВДВС усунути допущені порушення прав та законних інтересів стягу­
вача.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня
2005 р. постанова Харківського апеляційного господарського суду від
13 січня 2005 р. скасована, ухвала господарського суду Полтавської
області від 18-29 березня 2004 р. залишена без змін.
7 липня 2005 р. Верховним Судом України порушено провадження
за касаційною скаргою Крюківського ВДВС Кременчуцького міського
управління юстиції, у якій ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р. та направ­
лення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обгрунту­
вання скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм
матеріального права, невідповідність оскаржуваної постанови положен­
ням Конституції.
Касаційна скарга Крюківського ВДВС Кременчуцького міського
управління юстиції підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи без
змін ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України
послався на те, що апеляційний суд дав неправильну юридичну оцінку
обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального і
процесуального права, однак в порушення вимог статті 111 11 ГПК каса­
ційний суд в обгрунтування такого висновку не навів мотиви, за якими
він не застосовує закони та інші нормативно-правові акти, на які
посилався ВДВС та якими керувався апеляційний суд, приймаючи
постанову, не навів жодної норми права, яка була помилково застосо­
вана чи безпідставно не застосована або неправильно витлумачена
апеляційним судом.
Разом з тим висновки апеляційного суду про необгрунтованість скарги
ПП "Фірма "Берілл" та незаконність ухвали суду першої інстанції відпо­
відають вимогам закону.
Постанова ВДВС Крюківського районного управління юстиції м. Кре­
менчука від 30 грудня 2003 р. про закінчення виконавчого провадження
за наказом господарського суду від 26 травня 2003 р. No 14/88 відпові­
дала п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону "Про виконавче провадження", яким вста­
новлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку
передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації
боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі виз­
нання боржника банкрутом, та положенням частин 2, З ст. 65 Закону,
де встановлено, зокрема, що у випадку ліквідації боржника - юридич­
ної особи, в тому числі внаслідок визнання боржника банкрутом, вико­
навчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного
2006 No 4(31) 121

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання
рішення у встановленому законодавством порядку . У разі направлення
виконавчого документа до ліквідаційної комісії або арбітражного керу­
ючого арешт з майна боржника знімається за постановою державного
виконавця, затвердженою начальником відповідного відділу державної
виконавчої служби.
При направленні виконавчого документа до ліквідаційної комісії або
арбітражного керуючого виконавче провадження підлягає закінченню у
порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено судами, постановою господарського суду Полтав­
ської області від 4 грудня 2003 р. ТОВ "Виробничо-комерційна фірма
"Азов Лтд" було визнано банкрутом, а ухвалою цього ж суду від 15 грудня
2003 р. призначено ліквідатора ТОВ "Виробничо-комерційна фірма
"Азов Лтд".
Таким чином, висновок апеляційного суду про обгрунтованість пос­
танови відділу ДВС про закінчення виконавчого провадження та про
помилкове її скасування судом першої інстанції відповідає вимогам
Закону.
Окрім того, виходячи зі змісту законодавства, що регулює порядок
оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої
посадової особи державної виконавчої служби, у разі визнання непра­
вомірними (незаконними, недійсними) рішення, дій або бездіяльності
державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої
служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шля­
хом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не
вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які, згідно з
Законом "Про виконавче провадження", можуть здійснюватися тільки
за розсудом державного виконавця або відповідної посадової особи
державної виконавчої служби чи скасовувати їх акти.
Обгрунтованими є й інші висновки апеляційного суду, зокрема сто­
совно законності об'єднання у зведене виконавче провадження, про­
вадження порушеного за заявою ПП "Фірма "Берілл" і того, яке раніше
було порушено за заявою АППБ "Аваль" на підставі виконавчого напису
нотаріуса за договором застави, та щодо законності дій державної вико­
навчої служби при здійсненні виконавчих дій.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 49 Закону в редакції, яка була чинною на
момент ухвалення постанови про об'єднання виконавчих проваджень,
у разі якщо у районному чи міському відділі ДВС відкрито кілька вико­
навчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єд­
нуються у зведене виконавче провадження.
Окрім того, апеляційним судом зроблено правильний висновок
стосовно того, що виконавча служба при виконанні судового рішення,
ухваленого на користь ПП "Фірма "Берілл", не порушила черговості
задоволення вимог стягувачів, встановленої ст. 44 Закону.
122 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 20 КВІТНЯ 2005 р.
Отже, постанова Вищого господарського суду України у цій справі
суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню , а
постанова апеляційного суду, як законна та обr'рунтована, має бути
залишена без змін.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Крюківського відділу ДВС Кременчуцького міського
управління юстиції задовольнити .
Постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня
2005 р . скасувати, а постанову Харківського апеляційного господарсь­
кого суду від 13 січня 2005 р. залишити у силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 20 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової п"Jлати у господарських
справах Верховного Суду України від 9 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула у
відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "Фірма "Берілл" на
постанову від 13 січня 2005 р. Харкі вського апеляційного господарсь­
кого суду за скаргою ПП "Фірма "Берілл" на дії ВДВС Крюківського
районного управління юстиції м. Кременчука за позовом ПП "Фірма
"Берілл" (надалі -Фірма) до АППБ "Аваль" в особі Кременчуцької філії
(надалі - Банк); ТОВ "ВКФ "Азов Лтд" (надалі
-
Товариство), ВДВС
Крюківського районного управління юстиції м. Кременчука (надалі -
ВДВС) про відшкодування збитків у розмірі 15 725,50 грн. шляхом звер­
нення стягнення на майно.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 15 травня
2003 р. позов задоволено частково: по відношенню до Банку та ВДВС в
задоволенні вимог відмовлено як до неналежних відповідачів; звернуто
стягнення на майно Товариства для відшкодування збитків у розмірі 15
725,50 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
У січні 2004 р. Фірма звернулась до суду в порядку ст. 1212 ГПК зі
скаргою на дії ВДВС щодо виконання наказу господарського суду Пол­
тавської області від 26 травня 2003 р. No 14/88. В процесі розгляду
скарги Фірма в порядку ст. 22 ГПК уточнила вимоги та просила суд
2006 No 4(31) 123

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
визнати дії ВДВС щодо виконання судового рішення і наказу у справі
No 14/88 та бездіяльн і сть ВДВС щодо примусового стягнення 15 725,50
грн. спричинених йому збитків, 157,26 грн. держмита та 118 грн. витрат
на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за рахунок
майна Товариства - неправомірними, а постанову ВДВС від ЗО грудня
2003 р. про закінчення виконавчого провадження скасувати.
ВДВС проти скарги заперечував.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18-29 берез­
ня 2004 р. скаргу задоволено частково: визнано неправомірними дії
ВДВС щодо вчинення виконавчих дій по виконанню наказу від 26 трав­
ня 2003 р. No 14/88 щодо стягнення 16 000,76 грн. за рахунок майна
боржника - Товариства на користь стягувача -Фірми; скасовано поста­
нову від ЗО грудня 2003 р. ВДВС про закінчення виконавчого провад­
ження за наказом від 26 травня 2003 р. No 14/88; зобов'язано ВДВС
усунути допущені порушення гарантованих прав та законних інтересів
стягувача; в іншій частині скаргу залишено без задоволення.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 1З січня
2005 р. скасовано ухвалу господарського суду Полтавської області від
18-29 березня 2004 р., в задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Фірма звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її
скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі,
мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеля­
ційним господарським судом норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали
справи, оцінивши доводи касаційної скар г и, перевіривши правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права ,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Виносячи ухвалу, місцевий господарський суд виходив з правомір­
ності та обr'рунтованості вимог скарги. При цьому судом встановлено,
що ВДВС порушив виконавче провадження та здійснював виконавчі дії
з порушенням передбачених Законом "Про виконавче провадження"
строків; в процесі здійснення виконавчих дій ВДВС не повідомляв
стягувача про хід виконавчого провадження; дії ВДВС по об'єднанню
виконання наказу No 14/88 у зведене виконавче провадження зробили
неможливим отримання стягувачем коштів за рахунок майна боржника;
в порушення ст . 124 Конституції, ст. 115 ГПК, статей 1, 2, 4, 5, 7, 8, 10-
12, 20, 25, 29, п. 4 ст. ЗО, статей 31, 39, 44-46, 49- 55, 63-64 Закону
"Про виконавче провадження", вимог Інструкції про проведення вико­
навчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15
грудня 1999 р. No 74/5, ВДВС вчинив неправомірні дії з виконання
наказу No 14/88.
124 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 20 КВІТНЯ 2005 р.
Наведені висновки місцевого господарського суду відповідають
фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам мате­
ріального і процесуального права, є обгрунтованими та не спростовані
судом апеляційної інстанції.
Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд виходив з
того, що матеріалами справи доведено правомірність і законність дій
ВДВС. При цьому, в порушення статей 43, 99, 101, 104, 105 ГПК, дово­
ди апеляційного господарського суду, за якими він відхилив ті чи інші
докази, які були предметом оцінки місцевого господарського суду, та
доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками
суду першої інстанції - не відповідають наявним матеріалам справи,
зроблені з порушенням правил оцінки доказів, є необгрунтованими та
безпідставними. Скасовуючи ухвалу, апеляційний господарський суд
висновків місцевого господарського суду не спростував та дійшов проти­
лежних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам
законодавства . Крім того, здійснена апеляційним господарським судом
неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного
з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін, що унеможливило правильне
застосування матеріального закону, який регулює спірні правовідносини.
Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відпові­
дає положенням ст. 105 ГПК та вимогам, які викладені в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. No 11 "Про
судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111 5 ГПК юридичну оцінку обста­
вин справи та повноту їх встановлення в ухвалі місцевого господарсь­
кого суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК всебіч ­
но, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини
справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обгрунтування своїх
вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував правовід­
носини сторін та дії ВДВС по виконанню наказу No 14/88; з достатньою
повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного роз­
гляду поданої Фірмою скарги та заперечень ВДВС проти неї; дійшов
мотивованого висновку про часткове задоволення скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117, ст. 111 13 ГПК касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлен і в ухвалі, рішенні або постанові господарського суду чи
відх илені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого до­
казу, про перевагу одних доказів над іншими, зб ирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
В силу ч. 1 ст. 111 10 ГПК підставами для скасування постанови апе­
ляційного господарського суду є порушення або неправильне застосу­
вання норм матеріального чи процесуального права.
2006 No 4(31) 125

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеля­
ційний господарський суд надав неправильну юридичну оцінку обста­
винам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального
та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної
інстанції підлягає скасуванню, а законна і обг'рунтована ухвала місце­
вого господарського суду- залишенню в силі.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 111 11 , 111 13 ГПК, Вищий госпо­
дарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ПП "Фірма "Бер ілл" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду ві д
13 січня 2005 р. скасувати.
Ухвалу господарського суду Полтавської області від 18-29 берез ня
2004 р . залишити без змін.
126 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 5 КВІТНЯ 2005 р.
3астосування процесуальних норм
19. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 5 квітня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Кримської регіональної митниці на ухвалу Вищого
господарського суду України від 29 грудня 2004 р. у справі No 2-1/
15214-2004 за позовом СПД - фізичної особи З.І. до Кримської
регіональної митниці про визнання недійсним акта ненормативного
характеру,
встановив:
Оскаржуваною ухвалою Вищий господарський суд України повер­
нув без розгляду касаційну скаргу Кримської регіональної митниці на
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
17 листопада 2004 р. на підставі пунктів 2, З ч. 1 ст. 11 Р ГПК. Ухвала
обг'рунтована тим, що касаційна скарга подана не через суд, який
прийняв оскаржуване рішення. Крім того, не надано доказів її надіслання
іншій стороні у справі, оскільки з поштової квитанції не вбачається, що
у даному відправленні була саме копія касаційної скарги.
Кримська регіональна митниця просить скасувати ухвалу Вищого
господарського суду України, мотивуючи касаційну скаргу невідповід­
ністю оскаржуваної ухвали положенням Конституції, неправильним
застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального та про­
цесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ГПК касаційна скарга подається до Вищого
господарського суду України через місцевий чи апеляційний господар ­
ський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову . Цей порядок
2006 No 4(31) 127

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
покликаний забезпечити надходження касаційної скарги до Вищого
господарського суду України разом зі справою для здійснення судом
касаційної інстанції своїх процесуальних повноважень щодо перевірки
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення судами.
Враховуючи, що касаційна скарга Кримської регіональної митниці
надійшла до суду касаційної інстанції разом зі справою, факт подання
цієї скарги через місцевий, а не апеляційний господарський суд, не
створював перешкод для розгляду скарги по суті. За таких обставин у
Вищого господарського суду України не було законних підстав для
застосування п. 2 ч. 1 ст. 11 Р ГПК в обгрунтування повернення каса­
ційної скарги.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено у ст. 111
ГПК. Зокрема, у ч. 4 цієї статті встановлено, що до касаційної скарги
додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України
посилався на недотримання вимог зазначеної норми щодо надання
належних доказів надіслання копії касаційної скарги.
Проте висновок про відсутність таких доказів суперечить фактичним
обставинам справи, оскільки до касаційної скарги додано квитанцію
від 2 грудня 2004 р. No 59/3657-0, видану відціленням поштового зв'яз­
ку, з якої вбачається факт направлення позивачу рекомендованого листа .
Згідно зі ст. 32 ГПК така квитанція є доказом. У випадку сумніву у її
вірогідності, чи дійшовши висновку про недостатність такого доказу,
суду надано право витребувати додаткові докази. Отже, в такому ви­
падку він не мав законних підстав для повернення касаційної скарги
без розгляду.
Відтак посилання Вищого господарського суду України на невідпо­
відність поданої Кримською регіональною митницею касаційної скарги
вимогам розділу ХІІ 1 ГПК не відповідає положенням процесуального
законодавства.
За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як не­
законна, а касаційна скарга Кримської регіональної митниці на поста­
нову суду апеляційної інстанції - передачі до Вищого господарського
суду України для розгляду по суті.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГП К,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Кримської регіональної митниці задовольнити,
ухвалу Вищого господарського суду України від 29 грудня 2004 р. скасу­
вати, а касаційну скаргу Кримської регіональної митниці на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 листопа­
да 2004 р. разом зі справою передати до Вищого господарського суду
України для розгляду по суті.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
128 No 4(31) 2006

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 29 ГРУДНЯ 2004 р.
Ухвала Вищого господарського суду України
від 29 грудня 2004 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 5 квітня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу Кримської регіональної митниці від 26 листопада
2004 р. No 1707/10484 на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17 листопада 2004 р. у справі No 2-1/15214-
2004 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом
СПД- фізичної особи З . І. до Кримської регіональної митниці про виз­
нання недійсним акта ненормативного характеру.
Касаційна скарга Кримської регіональної митниці від 26 листопада
2004 р. No 1707/10484 не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК з таких
підстав.
Згідно з ст. 109 ГПК касаційна скарга (подання) подається (вно­
ситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи
апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи
постанову. Таким чином, як випливає із припису даної правової норми,
касаційна скарга має бути подана через господарський суд тієї інстан­
ції, яка прийняла процесуальний документ, що оскаржується. Отже, в
дану судову норму закладено конституційний принцип щодо обов'язко­
вості виконання судових рішень, а саме.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються
судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій те­
риторії України. Статтею 129 Конституції обов'язковість рішень суду
визначено як основну засаду судочинства, яка конкретизується у
процесуальному законодавстві і пов'язується з набранням рішенням
законної сили. Враховуючи визначену Конституцією обов'язковість судо­
вого рішення, законодавцем визначені процедури звернення рішень до
виконання, яким і завершується судова справа .
Принцип обов'язковості виконання судового рішення визначено у стат­
тях 23, 27, 34, 40 Закону "Про судоустрій", приписами яких на суддів
покладено обов'язок здійснення контролю за своєчасним зверненням
до виконання судових рішень, та статтями 91, 109, 111 16 ГПК, якими
визначено, що скарга на судове рішення подається через той суд, який
це судове рішення прийняв.
Кримська регіональна митниця подала касаційну скаргу на поста­
нову Севастопольського апеляційного господарського суду, якою зали­
шено без змін рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим , через місцевий господарський суд, що є порушенням вимог
ст. 109 ГПК, якою визначається, що скарга подається до суду тієї ін ­
станції, яка прийняла судове рішення, що є предметом оскаржування і
2006 No 4(31) 129

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
дане порушення тягне правовий наслідок, передбачений п. 2 ч . 1
ст. 111 3 ГПК.
Згідно з п . 2 ч. 1 ст. 11 Р ГПК касаційна с~арга (подання) не прий­
мається до розгляду і повертається судом, я:,що скаргу (подання) на­
діслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський
суд, що прийняв рішення або постанову . Отже, як вбачається з припи­
сів даної правової норми, якщо скаргу (подання) подано через суд,
який оскаржуваний процесуальний документ не приймав, то скарга
підлягає поверненню заявнику, який порушив порядок подання каса­
ційної скарги, передбачений у ст. 109 ГПК.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК, яка визначає форму і зміст
касаційної скарги, до касаційної скарги додаються докази надсилання
копії касаційної скарги іншій стороні у справі. Отже, даною імператив­
ною нормою на Кримську регіональну митницю покладено обов'язок
додати докази надіслання та надіслання саме копії касаційної скарги
іншій стороні у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 36 ГПК письмовими доказами у справі є документи
і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для
правильного вирішення спору.
Надана Кримською регіональною митницею квитанція від 2 грудня
2004 р. No 59/3657-0 не є належним доказом надсилання копії ка­
саційної скарги СПД- фізичній особі З.І., оскільки з квитанції не вба­
чається, що у даному поштовому відправленні була саме копія даної
касаційної скарги, а лише можна дійти висновку, що відповідач ко­
ристувався послугами поштового зв'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 34 ГПК господарський суд приймає тільки ті докази,
які мають значення для справи. Оскільки Кримська регіональна митни­
ця не надала доказів щодо надіслання СПД - фізичній особі З.І. саме
касаційної скарги, то вважати, що заявником надано докази, які мають
значення для справи, правові підстави відсутні.
Відповідно до ст. 38 ГПК якщо подані сторонами докази є недостат­
німи, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали,
необхідні для вирішення спору. Як вбачається з приписів наведеної
норми процесуального закону, у випадку недостатності доказів для
вирішення спору по суті на господарські суди покладено обов'язок
витребувати для вирішення спору по суті необхідні документи і мате­
ріали. В зв'язку з тим, що на даній стадії судового процесу спір по суті
не вирішується, то у касаційної інстанції відсутнє право керуватися
приписами ст. 38 ГПК.
Недотримання заявником касаційної скарги вимог ч. 4 ст. 111 ГПК
тягне за собою наслідки, передбачені у п. 3 ч. 1 ст. 11 Р ГПК.
Згідно із ч. З ст. 11 Р ГПК касаційна скарга (подання) не приймаєть­
ся до розгляду і повертається судом, якщо до скарги (подання) не
додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі.
1 зо No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 17 ТРАВНЯ 2005 р.
Отже, згідно з приписами даної правової норми на касаційну інстанцію
покладено обов'язок повернути касаційну скаргу заявнику у випадку
відсутності доказу надіслання іншій стороні у справі саме копії касаційної
скарги.
Враховуючи те, що ст. 11 Р ГПК є імперативною (зобов'язувальною),
а не диспозитивною, то у касаційної інстанції відсутнє право прийняти
дану касаційну скаргу до розгляду, зобов'язавши заявника подати
належні докази відправлення копії касаційної скарги СПД - фізичній
особі З.І.
Враховуючи зазначене та керуючись статтями 86, 111, пунктами 2, З
ч. 1 ст. 11 Р ГПК, Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу Кримської регіональної митниці від 26 листопада
2004 р. No 1707/10484 на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 17 листопада 2004 р. у справі No 2-1/15214-
2004 господарського суду Автономної Республіки Крим повернути без
розгляду.
20 . Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 17 травня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши за участю представників: Гене­
ральної прокуратури України - С.О., ФДМУ
-
С.І., ВАТ "Київський
річковий порт" - С.Є., ТОВ "Інвест-М"
-
В.В. касаційне подання Ге­
нерального прокурора України на постанову Вищого господарського
суду України від 15 лютого 2005 р. у справі No 34/186 за позовом
заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі
ФДМУ до ТОВ "Лайн Сек'юрітіз", треті особи - Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку, ВАТ "Київський річковий порт" та
ТОВ "Інвест-М" про витребування майна з чужого незаконного воло­
діння,
встановив:
У люто м у 2004 р. заступник Ге1:1ерального прокурора Украї ни в ін­
тересах держав и в особі ФДМ У звернувся до господарського суду з
2006 No 4(31) 131

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
позовом до ТОВ "Лайн Сек'юрітіз" про витребування 125 445 шт . імен­
них акцій ВАТ "Київський річковий порт" з незаконного володіння ТОВ
"Лайн Сек'юрітіз" і передачі їх у власність держави.
В обг'рунтування своїх вимог позивач послався на рішення госпо­
дарського суду м . Києва від 4 червня 2003 р. у справі No 20/622, за­
лишене без змін постановою Верховного Суду України від 20 січня
2004 р., яким задоволено позовні вимоги АТ "КІНТО" до ЗАТ "Україн ­
ська міжбанківська валютна біржа", ФДМУ, ТОВ "Лайн Сек'юрітіз" . Визна­
но недійсними результати аукціонних торгів з продажу 125 445 шт.
акцій ВАТ "Київський річковий порт", що відбулися 6 листопада 2002 р.
та біржовий контракт від 6 листопада 2002 р. No 38-1/931 на купівлю­
продаж цінних паперів.
До прийняття рішення по суті прокурор заявив клопотання про уточ­
нення позовних вимог, в якому просив залучити до участі у справі як
відповідача ТОВ "Торговий будинок "Будшляхмаш" та визнати недій­
сним договір від 1 листопада 2003 р. No ЛС-59/03 - Т про купівлю-про­
даж пакета акцій ВАТ "Київський річковий порт", укладений між ТОВ
"Лайн Сек'юрітіз" та ТОВ "Торговий будинок "Будшляхмаш".
Рішенням господарського суду м. Києва від 11 жовтня 2004 р., зали­
шеним без змін постановою Вищого господарського суду України від
15 лютого 2005 р., зазначене клопотання відхилено, в задоволенні по­
зову відмовлено.
У касаційному поданні Генерального прокурора України поставлено
питання про скасування постанови Вищого господарського суду Укра­
їни від 15 лютого 2005 р . та передачі справи до господарського суду
першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 квітня 2005 р. порушено
касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарсько­
го суду України від 15 лютого 2005 р .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційного подання і перевіривши мате­
ріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до ст. 29 ГПК прокурор, який бере участь у справі, несе
обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення
мирової угоди.
Судом першої інстанції встановлено, що прокурор до прийняття
рішення у справі подав клопотання про уточнення позовних вимог, де
просив залучити до участі у справі як відповідача ТОВ "Торговий будинок
"Будшляхмаш", обг'рунтовуючи це тим, що спірний пакет акцій був про­
даний останньому ТОВ "Лайн Сек'юрітіз" відповідно до укладеного між
ними 1 листопада 2003 р. договору No ЛС-59/03 - Т про купівлю-продаж
пакета акцій ВАТ "Київський річковий порт", та визнати зазначений
договір недійсним.
132 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 15 ЛЮТОГО 2005 р.
Статтею 22 ГПК встановлено право позивача до прийняття рішення у
справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних
вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відхиляючи клопотання прокурора про уточнення позовних вимог,
суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги проку­
рора про залучення до участі у справі ТОВ "Торговий будинок "Буд­
шляхмаш", визнання недійсним договору від 1 листопада 2003 р.
No ЛС-59/03- Т є по суті доповненням справи новими позовними
вимогами до особи, яка не є стороною у справі, і ці вимоги мають
самостійну підставу і предмет позову.
Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення
господарського суду першої інстанції, обгрунтовано зазначив, що
доповнення до позовних вимог ст. 22 ГПК не передбачено.
За таких обставин Судова палата у господарських справах Верхов­
ного Суду України за результатами розгляду справи має, зокрема, право
залишити постанову Вищого господарського суду України та рішення
суду першої інстанції без змін, а касаційне подання - без задово­
лення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 19 , 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційне подання Генерального прокурора України залишити без
задоволення.
Постанову Вищого господарського суду України від 15 лютого
2005 р., рішення господарського суду м. Києва від 11 жовтня 2004 р.
залишити без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 15 лютого 2005 р.
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у госпо­
дарських справах Верховного Суду України від 17 травня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційне подання Генеральної прокуратури України на рішення госпо ­
дарського суду м. Києва у справі No 34/186 за позовом Генеральної
прокуратури України в інтересах держави в особі ФДМУ до ТОВ "Лайн
Сек'юрітіз", треті особи: Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку, ВАТ "Київський річковий порт", ТОВ "Інвест-М", про витребування
майна з чужого незаконного володіння.
2006 No 4(31) 133

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Рішенням господарського суду м. Києва від 11 жовтня 2004 р. у
позові відмовлено, оскільки спірний пакет акцій на підставі договору
купівлі-продажу, підписаного ТОВ "Лайн Сек'юрітіз", придбано ТОВ
"Торговий будинок "Будшляхмаш", а в подальшому акції були відчужені
фізичним та юридичним особам, які є добросовісними набувачами акцій.
Рішенням господарського суду м. Києва від 4 червня 2003 р . у справі
No 20/622, яке залишено без зміни Верховним Судом України, визнано
недійсними результати акціонерних торгів з продажу 125 445 шт . акцій
ВАТ "Київський річковий порт", що відбулися 6 листопада 2002 р.
Генеральна прокуратура України просить рішення господарського
суду м. Києва у цій справі скасувати, справу передати на новий розгляд,
оскільки господарський суд м. Києва не задовольнив вимоги прокура­
тури щодо залучення до справи як відповідача ТОВ "Торговий будинок
"Будшляхмаш".
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційне подання не підля­
гає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 29 ГПК прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки
і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Відповідно до ст. 22 ГПК позивач до прийняття рішення у справі має
право змінити підстави або предмет позову, збільшити розмір позовних
вимог.
Вимоги Генеральної прокуратури України від 7 жовтня 2004 р. щодо
залучення у справі ТОВ "Торговий будинок "Будшляхмаш", визнання
недійсним договору від 1 листопада 2003 р. No ЛС-59/03-Т, укладеного
між ТОВ "Лайн Сек'юрітіз" та ТОВ "Торговий будинок "Будшляхмаш", є
доповненням нових вимог до позовної заяви щодо витребування майна
із чужого незаконного володіння.
Згідно з ст. 16 ЦК України, ст. 6 ЦК УРСР визнання правочину недій­
сним та відновлення стану, який існував до порушення {шляхом витре­
бування майна з чужого незаконного володіння), є різними способами
захисту цивільних прав та інтересів.
Доповнення позовних вимог ст. 22 ГПК не передбачено.
За таких обставин господарський суд м. Києва обгрунтовано відмо­
вив у задоволенні вимоги Генеральної прокуратури.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами статей 1115, 1117-
111 9 , 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Рішення господарського суду м. Києва від 11 жовтня 2004 р. у справі
No 34/186 залишити без зміни, а касаційне подання - без задово­
лення.
134 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 17 ТРАВНЯ 2005
21. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 17 травня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Еко­
ленд" на постанову Вищого господарського суду України від 22 лютого
2005 р. у справі No 6/229,
встановив:
У червні 2004 р. ЗАТ "Еколенд" звернулося до господарського суду
Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Астра-Інтернешнл", ВАТ
"Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - ВАТ "Цент­
ральний ГЗК") про:
-
визнання позивача власником та законним держателем простих
векселів NoNo 65305750372561, 65305750372562, 65305750372563,
65305750372564,65305750372565,65305750372566,65305750372568
(надалі- векселі);
-
визнання недійсними актів пред'явлення векселів до платежу, актів
протесту векселів про неоплату та виконавчих написів про стягнення
заборгованості за векселями;
-
стягнення з ВАТ "Центральний ГЗК" 6 501 ООО грн. вексельної
суми, 585 093 грн. пені, 1 241 795,02 грн. річних.
В обг'рунтування позовних вимог ЗАТ "Еколенд" посилалося на такі
обставини.
Між ТОВ "Астра-Інтернешнл" та ВАТ "Центральний ГЗК" був укла­
дений договір від 29 грудня 1997 р. No 595ю1с1, -за яким ВАТ "Централь­
ний ГЗК" зобов'язалося відвантажити окатиші на суму 6 501 ООО грн.;
пунктом 5.1 цього договору передбачено попередню оплату окатишів
електроенергією. Між сторонами у справі було укладено договір від
29 грудня 1997 р. No 596юр про оплату ВАТ "Центральний ГЗК" пос­
тавленої йому електроенергії окатишами на суму 6 501 ООО грн. ВАТ
"Центральний ГЗК" за поставлену йому електроенергію не розрахувався,
а передав в рахунок оплати векселі на суму 6 501 ООО грн. ТОВ "Астра­
Інтернешнл" уступило право вимоги зі вказаних договорів ПП "Виставко­
ва компанія "Міжнародні Ярмарки України", а останнє уступило право
вимоги ЗАТ "Еколенд". Проте у порушення умов договорів уступки вимоги
ТОВ "Астра-Інтернешнл" не передало у повному обсязі документи, що
свідчать про право вимоги, зокрема, не передало векселі, видані ВАТ
"Центральний ГЗК".
За цих обставин позивач зазначав, що ТОВ "Астра-Інтернешнл"
неправомірно вчинило протест векселів про неоплату, чим позбавило
позивача права на отримання платежу за векселями. На підставі дого­
вору уступки вимоги позивач вважав себе фактичним власником та
2006 No 4(31) 135

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
законним держателем векселів і просив стягнути суму векселів, 6%
річних від дати платежу, пеню в розмірі 3% від дня строку платежу
відповідно до п . 48 Положення про переказний і простий вексель,
затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р.
No 104/1341 (надалі-Положення про переказний і простий вексель).
ТОВ "Астра-Інтернешнл" вважало позовні вимоги обгрунтованими та
такими, що підлягають задоволенню. ТОВ "Астра-Інтернешнл" вказувало,
що отримало вексельний платіж від ВАТ "Центральний ГЗК" у пору­
шення вимог статей 161, 162 ЦК УРСР та умов договору уступки вимоги,
укладеного з ПП "Виставкова компанія "Міжнародні Ярмарки України",
внаслідок чого порушено також права ЗАТ "Еколенд".
ВАТ "Центральний ГЗК" проти позову заперечувало, посилаючись
на те, що позивач не надав доказів, які б підтверджували його право
власності на векселі відповідно до ст. 16 Уніфікованого закону про
переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською
конвенцією 1930 р. ВАТ "Центральний ГЗК" зазначало, що договір уступки
вимоги не може слугувати таким доказом, оскільки за цим договором у
позивача виникло право вимоги за договорами від 29 грудня 1997 р.
No 595юр та No 596юр, а не права з векселів. ВАТ "Центральний ГЗК"
також зазначало, що зобов'язання за договорами від 29 грудня 1997 р .
No 595юр та No 596юр ним виконані шляхом передачі ТОВ "Астра­
Інтернешнл" векселів; в силу положень ст. 199 ЦК УРСР якщо боржник
не був повідомлений про уступку вимоги, що відбулася, то виконання
зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належ­
ному кредиторові.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня
2004 р. поновлено строк позовної давності, позов задоволено.
Задовольняючи позов у частині вимог про визнання недійсними актів
пред'явлення векселів до платежу, актів протесту векселів про неоплату
та виконавчих написів про стягнеІ-!ня заборгованості за векселями, суд
виходив з того, що внаслідок укладення додаткової угоди від 20 серпня
1999 р. No 1 щодо припинення зобов'язань за договором від 29 грудня
1997 р. No 595юр та отримання від ВАТ "Центральний ГЗК" векселів за
цією додатковою угодою, ТОВ "Астра-Інтернешнл" створило перешко­
ди новим кредиторам (ПП "Виставкова компанія "Міжнародні Ярмарки
України" та ЗАТ "Еколенд") для стягнення боргу на підставі договорів
уступки вимоги.
У решті вимог рішення про задоволення позову вмотивовано поси­
ланням на статті 6, 128 ЦК УРСР, пункти 14, 48 Положення про пере­
казний і простий вексель, ст. 48 Закону "Про власність".
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
19 жовтня 2004 р . до участі у справі залучено ПП "Виставкова компанія
"Міжнародні Ярмарки України" третьою особою без самостійних вимог
на предмет спору на стороні позивача.
136 No4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 17 ТРАВНЯ 2005 р.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 9 листопада 2004 р. зазначене рішення скасовано, провадження у
справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК. Пославшись на ст. 50
Закону "Про нотаріат" та ст. 285 ЦПК України від 18 липня 1963 р.
(надалі - ЦПК), суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржування
законності вчинених нотаріусом дій віднесено до компетенції загально­
го суду. Постанова вмотивована також посиланням на ст . 26 ЦПК, від­
повідно до якої при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з
яких одні підвідомчі загальному суду, а інші - спеціалізованому суду,
всі вимоги підлягають розгляду в загальному суді. За цих обставин суд
апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд
розглянув справу з порушенням правил предметної підсудності.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 лютого
2005 р. зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без
змін .
14 квітня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за каса­
ційною скаргою ЗАТ "Еколенд" порушено провадження з перегляду у
касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України
від 22 лютого 2005 р. У касаційній скарзі ставиться питання про скасу­
вання постанови Вищого господарського суду України від 22 лютого
2005 р. та постанови суду апеляційної інстанції від 9 листопада 2004 р .
з мотивів порушення положень статей 13, 24, 41 Конституції; невід­
повідності оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України
з питань застосування норм процесуального права та міжнародного
договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України; неправильного застосування норм матеріального та проце­
суального права. В обгрунтування мотивів касаційної скарги зроблено
посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 січня
1992 р . No 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нота­
ріальні дії або відмову в їх вчиненні" та Женевську конвенцію 1930 р.,
якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, пере­
віривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задо­
воленню з таких підстав.
За змістом ст. 285 ЦПК від 18 липня 1963 р. в порядку, передбаче­
ному гл . 39 цього Кодексу, розглядаються справи за скаргами на вчинені
нотаріальні дії або відмову у вчиненні нотаріальних дій за умови, що
така скарга не пов'язана з наявністю спору про право. Відповідно до
роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п . 6 поста­
нови від 31 січня 1992 р. No 2 "Про судову практику в справах за
скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", якщо заявни к
оспорює достовірність засвідченого факту, права й обов'язки, основані
2006 No 4(31) 137

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
на вчинен,и нотаріальн,и дії, чи правильність документів, необхідних
для цього, або коли іншими особами оспорюються права й обов'язки,
набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальних дій, заяви розгляда­
ються в порядку позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Вищий господарський
суд України, зазначеного не врахував, що призвело до неправильного
застосування положень ст. 285 ЦПК та ст. 50 Закону "Про нотаріат".
Як вбачається з позовної заяви ЗАТ "Еколенд", його вимоги до ТОВ
"Астра-Інтернешнл" і ВАТ "Центральний ГЗК" обумовлені наявністю спору
між сторонами щодо права власності на векселі та здійснення прав й
обов'язків з векселів. Тому цей спір, хоча і пов'язаний із вчиненими
нотаріальними діями, згідно зі ст. 285 ЦПК підлягає розгляду судом у
порядку позовного провадження.
Дійшовши висновку про підвідомчість даної справи не господар­
ському, а загальному суду, суди апеляційної й касаційної інстанцій не
врахували положень ст . 24 ЦПК, відповідно до якої загальним судам
підвідомчі справи у спорах, що виникають з цивільних відносин, якщо
хоча б однією з сторін є громадянин. У даній же справі сторонами є
юридичні особи, тобто склад учасників спору відповідає статтям 1, 21
ГПК; правовідносини, з яких виник спір, є господарськими.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, постанова якого зали­
шена без змін Вищим господарським судом України, помилково при­
пинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК, за якою
провадження у справі припиняється, якщо спір не підлягає вирішенню
в господарських судах України.
Скасувавши рішення суду першої інстанції з процесуальних мотивів
та припинивши провадження у справі, суд апеляційної інстанції фактич­
но не розглянув по суті апеляційну скаргу ВАТ "Центральний ГЗК", у
якій в обгрунтування підстав для скасування судового рішення наво­
дились доводи щодо допущеного судом першої інстанції неповного
з'ясування обставин справи та неправильного застосування норм
матеріального права.
Враховуючи викладене, постанови судів касаційної та апеляційної
інстанцій слід скасувати, а справу передати до Дніпропетровського
апеляційного господарського суду для перегляду рішення місцевого
господарського суду в апеляційному порядку відповідно до вимог розд.
ХІІ ГПК.
Керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ЗАТ "Еколенд" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 22 лютого
2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
138 No4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 22 ЛЮТОГО 2005 р .
суду від 9 лютого 2004 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд
до суду апеляційної інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 22 лютого 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 17 травня 2005 р.}
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ка­
саційну скаргу ЗАТ "Еколенд" на постанову Дніпропетровського апеля­
ційного господарського суду від 9 листопада 2004 р. у справі No 6/229
за позовом ЗАТ "Еколенд" до ТОВ "Астра-Інтернешнл", ВАТ "Цент­
ральний гірничо-збагачувальний комбінат" ,третя особа - ПП "Вистав­
кова компанія "Міжнародні Ярмарки України", про визнання права
власності, визнання недійсними актів, виконавчих написів та стягнення
грошової суми.
ЗАТ "Еколенд" звернулося до господарського суду з позовом до
ТОВ "Астра-Інтернешнл", ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний
комбінат", третя особа - ПП "Виставкова компанія "Міжнародні Ярмар­
ки України", про визнання права власності, визнання недійсними актів,
виконавчих написів та стягнення грошової суми.
Позов обгрунтовано тим, що на підставі договору уступки вимоги
від 1О грудня 2003 р. до позивача від ПП "Виставкова компанія "Міжна­
родні Ярмарки України" перейшло право вимагати від ВАТ "Централь­
ний гірничо-збагачувальний комбінат" виконання зобов'язань за догово­
рами NoNo 595юр та 596юр, укладеними останнім 29 грудня 1997 р . з
ТОВ "Астра-Інтернешнл".
Під час розгляду судової справи No 6/540 ЗАТ "Еколенд" з'ясувало,
що на виконання своїх грошових зобов'язань за вказаними договорами
від 29 грудня 1997 р. NoNo 595юр та 596юр ВАТ "Центральний гірничо­
збагачувальний комбінат" передало ТОВ "Астра-Інтернешнл" сім простих
векселів на загальну суму 6 501 ООО грн . Проте ТОВ "Астра - Інтер­
нешнл", передавши ПП "Виставкова компанія "Міжнародні Ярмарки
України" (надалі - Компанія) згідно з договорами уступки вимоги
No 31тр та No ЗОтр від 8 грудня 1999 р. право вимоги, не передало
вказані векселі, внаслідок чого і Компанія, яка у подальшому уступила
позивачу право вимоги за договорами NoNo 595юр та 596юр від 29
грудня 1997 р., також не передала векселі ЗАТ "Еколенд".
ТОВ "Астра-Інтернешнл" опротестувало спірні векселі у неплатежі,
після чого нотаріусом було вчинено виконавчі написи по векселях .
2006 No 4(31) 139

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
У зв'язку з цим ЗАТ "Еколенд" (позивач) просить в и знати його влас­
ником простих векселів, визнати недійсними акти пред'явлення спірних
векселів до платежу, акти протесту зазначених вексел і в, в и конавчі на­
писи про стягнення заборгованості та стягнути з ВАТ "Центральний
гірничо - збагачувальний комбінат" 6 501 ООО грн., 3% пені у розмірі
585 093 грн. , 6% річних від дати платежу у розмірі 1 241 795,02 грн. та
державне мито.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня
2004 р. поновлено строки позовної давності, позовні вимоги задоволе­
но у повному обсязі.
Рішення мотивовано обгрунтованістю позовних вимог, оскільки ТОВ
"Астра-Інтернешнл", знаючи про уступку права вимоги та перехід всіх
прав за договорами NoNo 595юр та 596юр від 29 грудня 1997 р. до
Компанії, порушило умови проведення виконання зобов'язання та ство­
рило перешкоди для Компанії, а у подальшому і для ЗАТ "Еколенд" .
ТОВ "Астра - Інтернешнл" допустило порушення вимог статей 161, 162
ЦК УРСР, що, за висновком суду першої інстанції, є підставою для
визнання недійсними актів пред'явлення простих векселів до платежу,
актів про протест простих векселів у неоплаті, виконавчих написів.
Визнаючи позивача власником спірних векселів, суд першої інстан­
ції керувався п. 14 Положення про переказний і простий вексель, стат­
тями 6, 128 ЦК УРСР та виходив з того, що позивач - ЗАТ "Еколенд",
отримавши від ТОВ "Астра-Інтернешнл" та Компанії право вимоги, не
може отримати платіж за простими векселями, оскільки ТОВ "Астра­
Інтернешнл" порушило свої зобов'язання перед Компанією та ЗАТ
"Еколенд".
Позовні вимоги в частині стягнення 3% пені у розмірі 585 093 грн.,
6% річних від дати платежу у розмірі 1 241 795,02 грн. задоволені
судом першої інстанції на підставі п. 48 Положення про переказний і
простий вексель, згідно з яким встановлено, що векселедержатель має
право вимагати від особи, до якої він пред'являє позов, суму простого
векселя, відсотки в розмірі шести від дня строку платежу, пеню у роз­
мірі 3% від дня строку платежу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 9 листопада 2004 р. рішення суду першої інстанції скасовано, про­
вадження у справі припинено на підставі приписів п. 1. ч . 1 ст. 80 ГПК.
Постанова апеляційної інстанції обгрунтована тим, що з огляду на
ст. 50 Закону "Про нотаріат", ст. 285 ЦПК України від 18 липня 1963 р.
господарським судам не підвідомчі справи про визнання недійсними
виконавчих написів нотаріусів, оскільки оскаржування законності
вчинених нотаріусами дій віднесено до виключної компетенції судів
загальної юрисдикції.
Згідно з ст. 26 ЦПК при об'єднанні кількох зв'язаних між собою
вимог, з яких одні підвідомчі суду загальної юрисдикції, а інші - спе-
140 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 22 ЛЮТОГО 2005 р.
ціалізованому суду, всі вимоги підлягають розгляду у суді загальної
юрисдикції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що
судом першої інстанції розглянуто справу з порушенням підсудності,
що відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 104 ГПК є безумовною підставою для
скасування рішення та припинення провадження у справі на підставі
приписів п. 1ч. 1ст. 80 ГПК.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скар­
гою, в якій просить суд вказаний судовий акт скасувати як такий, що
ухвалений з порушенням ст. 50 Закону "Про нотаріат", статей 24, 285
ЦПК, статей 80, 81, 97 ГПК, а справу направити на новий розгляд до
апеляційного господарського суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до ува­
ги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи
касаційної скарги та письмові пояснення до неї, проаналізувавши на
підставі фактичних обставин справи застосування судами двох інстан­
цій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового
акта, зазначає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами двох ін­
станцій, позивачем заявлено позов про визнання права власності на
спірні векселі та стягнення з ВАТ "Центральний гірничо-збагачувальний
комбінат" вексельної суми . Одночасно позивачем заявлено вимоги про
визнання недійсними актів пред'явлення спірних векселів до платежу,
визнання недійсними актів протесту зазначених векселів та визнання
недійсними виконавчих написів про стягнення за спірними векселями
заборгованості.
Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність підстав для
роз'єднання заявлених позивачем вимог, оскільки всі вимоги зв'язані
між собою і їх окремий розгляд неможливий.
Виконавчий напис нотаріуса не є актом державного чи іншого орга­
ну у розумінні статті 12 ГПК. Справи, пов'язані з оскарженням виконав­
чого напису, з огляду на приписи ст. 50 Закону "Про нотаріат" та гл . 39
ЦПК, підвідомчі загальним судам.
Суд апеляційної інстанції правильно зробив висновок про припинен­
ня провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК, оскільки спір
про визнання недійсними актів пред'явлення спірних векселів до платежу,
актів протесту зазначених векселів та визнання недійсними виконавчих
написів, з огляду на ст. 12 ГПК, не підлягає розгляду в господарських
судах України, а відповідно до гл. 39 ЦПК є предметом розгляду місце­
вих районних судів.
Відповідно до ст. 26 ЦПК при об'єднанні кількох зв'язаних між собою
вимог, з яких одні підвідомчі районному (міському), а інші - господар­
ському суду, всі вони підлягають розглядові районним (міським) судом.
2006 No4(31) 141

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
При цьому розгляд цих вимог не залежить від статусу учасників
спору.
І нші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі та поясненнях
до неї, не заслуговують на увагу, оскільки з врахуванням зазначених
вище обставин не впливають на висновок колегії суддів Вищого госпо­
дарського суду України.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції прийнята з
дотриманням норм процесуального права, а тому колегія суддів Вищо­
го господарського суду України не вбачає підстав для зміни чи скасу­
вання вказаного судового акта.
Керуючись статтями 111 5 , 1117, 11 Р-111 11 ГПК, Вищий господар­
ський суд України
постановив:
Касаційну скаргу ЗАТ "Еколенд" залишити без задоволення, а поста­
нову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 листо­
пада 2004 р . - без змін.
22. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 31 травня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську на
ухвалу Вищого господарського суду України від 21 березня 2005 р . у
справі No 3/1 пд за позовом Ленінської міжрайонної ДПІ ум . Луганську
до ТОВ "Укр-Сенс", ПП "Укртех" про визнання угоди недійсною,
встановив:
Оскаржуваною ухвалою Вищого господарського суду України від
21 березня 2005 р. касаційну скаргу Ленінської міжрайонної ДПІ у
м. Луганську (надалі - МДПІ) на постанову Луганського апеляційного
господарського суду від 31 січня 2005 р . у справі No 3/1 пд не прийнято
до розгляду та повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч . 1 ст. 11 Р ГПК .
Ухвала обгрунтована тим, що до касаційної скарги не було додано
належних доказів надсилання її копії відповідачу у справі - ПП "Укр­
тех", оскільки опис вкладення у цінний лист від 18 лютого 2005 р.
142 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 31 ТРАВНЯ 2005 р.
свідчить про те, що копія касаційної скарги надіслана на адресу:
м. Донецьк, пр. Миру, 5, кв. 88, в той час як в матеріалах справи
зазначається, що місцезнаходженням ПП "Укртех" є м. Донецьк,
пр. Миру, 5/88.
МДПІ звернулася до Верховного Суду України з касаційною скар­
гою на зазначену ухвалу Вищого господарського суду України, в якій
ставить питання про її скасування з підстав порушення судом норм
процесуального та матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 2005 р. порушено
касаційне провадження з перегляду ухвали Вищого господарського
суду Украіни від 21 березня 2005 р. у справі No 3/1 пд.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у гос­
подарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначено ст. 111 ГПК.
Зокрема у ч. 4 цієї статті встановлено, що до касаційної скарги дода ­
ються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Повертаючи касаційну скаргу, Вищий господарський суд України
послався на недотримання МДПІ вимог зазначеної норми.
Проте висновок про відсутність таких доказів суперечить фактичним
обставинам справи, оскільки до касаційної скарги додано квитанції,
видані відділенням поштового зв'язку з описами вкладення до цінного
листа, із яких вбачається зокрема факт відправлення відповідачу - ПП
"Укртех" за адресою: м. Донецьк, пр. Миру, 5, кв. 88, рекомендованого
листа, оформленого відповідно до Правил надання послуг поштового
зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 сер­
пня 2002 р. No 1155.
Із матеріалів справи також вбачається, що рекомендовані листи, які
направлялися зазначеному відповідачу за адресою: м. Донецьк, пр.
Миру, 5, кв. 88, поверталися з позначкою оператора поштового зв'язку
"за даною адресою не зареєстровано".
Згідно зі ст. 32 ГПК квитанції, видані відділенням поштового зв'язку з
описами вкладення до цінного листа, є доказом надсилання копії скарги
іншій стороні у справі. У випадку сумніву у вірогідності, чи дійшовши
висновку про недостатність таких доказів, суд міг і повинен був витре­
бувати додаткові докази, але не мав законних підстав для повернення
касаційної скарги.
Незаконно повернувши касаційну скаргу, Вищий господарський суд
України, всупереч ст. 19 Конституції, обмежив суб'єкта оскарження у
здійсненні прав, передбачених п. 8 ч. З ст . 129 Конституції і фактично
ухилився від здійснення визначених законом повноважень.
За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як
незаконна , а касаційна скарга МДПІ на постанову суду апеляційної
2006 No 4(31) 143

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
інстанції - передачі до Вищого господарського суду України для роз­
гляду по суті.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17 - 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську задо­
вольнити, ухвалу Вищого господарського суду України від 21 березня
2005 р. у справі No 3/1 пд скасувати, а касаційну скаргу Ленінської
міжрайонної ДПІ ум. Луганську на постанову Луганського апеляційно­
го господарського суду від 31 січня 2005 р. разом зі справою передати
до Вищого господарського суду України для розгляду по суті.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України
від 21 березня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 31 травня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ма­
теріали касаційної скарги Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську
на постанову від 31 січня 2005 р. Луганського апеляційного господар­
ського суду у справі No 3/1 пд господарського суду Луганської області
за позовом Ленінської міжрайонної ДПІ у м. Луганську до ТОВ "Укр­
Сенс", ПП "Укртех" про визнання угоди недійсною.
Подана касаційна скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК з
таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК, якою встановлено форму і зміст
касаційної скарги, до скарги додаються, зокрема, докази надіслання 'ії
копії іншій стороні у справі.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Р цього ж Кодексу передбачено, що касаційна
скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом,
якщо до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій
стороні (сторонам) у справі.
Доданий до касаційної скарги опис вкладення у цінний лист від 18
лютого 2005 р. свідчить, що копія касаційної скарги надіслана відпо­
відачу у справі - ПП "Укртех" за адресою: м. Донецьк, пр. Миру, б. 5,
кв. 88, в той час як з наявних матеріалів справи, а саме з позовної
заяви, договору No 36, вбачається, що місцезнаходження ПП "Укртех" є
м. Донецьк, пр. Миру, 5/88; отже, касаційні матеріали, в порушення ч. 4
144 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 21 ЧЕРВНЯ 2005 р.
ст. 109 ГПК, не містять доказів надіслання копії касаційної скарги від­
повідачу у справі за його юридичною адресою.
У зв'язку з викладеним касаційна скарга не приймається до розгля­
ду і повертається скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 111 3 ГПК.
Керуючись статтями 86, 111, п. 3 ч. 1 ст. 11 Р, статтями 111 5 , 111 7
ГПК, Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної ДПІ ум. Луганську на пос­
танову від 31 січня 2005 р. Луганського апеляційного господарського
суду у справі No 3/1 пд господарського суду Луганської області повер ­
нути скаржнику без розгляду.
23. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 21 червня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу ліквідатора ТОВ "Сезам" на постанову Вищого
господарського суду України від 29 березня 2005 р. у справі No 05-6 -
15/779 за позовом ТОВ "Сезам" до ТОВ "Промторгпроект" про визнання
недійсною угоди від 30 вересня 2003 р. про передачу векселя
No 6230224706938 на суму 100 ООО грн. та зобов'язання повернути
вказаний вексель,
встановив:
З позовом до господарського суду м. Києва ТОВ "Сезам" звернуло­
ся у жовтні 2004 р., мотивувавши заявлену вимогу тим, що угода про
передачу векселя була укладена без погодження з розпорядником майна
позивача, якого визнано банкрутом, і щодо якого відкрито процедуру
санації.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України за ­
лишив без змін ухвалу господарського суду м . Києва від 4 листопада
2004 р . , якою відмовлено ТОВ "Сезам" у прийнятті позовної заяви з тієї
підстави, що оспорювана угода укладена шляхом складення акта прий­
мання-передачі векселя, що є встановленням юридичного факту, а тому
такий спір не підвідомчий господарським судам України.
2006 No4(31) 145

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
В касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України та передачу справи на розгляд
до суду першої інстанції з підстав невідповідності оскаржуваної поста­
нови Конституції і рішенням Верховного Суду України, порушення судом
норм матеріального і процесуального права, а також виявлення факту
різного застосування Вищим господарським судом України одного й
того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Залишаючи без змін ухвалу місцевого суду від 4 листопада 2004 р.,
Вищий господарський суд України виходив з того, що даний спір міг би
бути підвідомчий господарським судам України, якщо б оспорювана
угода (акт приймання-передачі векселя) був би актом державного чи
іншого органу. А оскільки, на думку суду, цей акт є результатом прак­
тичної діяльності сторін у справі з визначених питань, які не є ні дер­
жавним чи іншим органом, то відповідно до положень ст. 12 ГПК такий
спір не підлягає розгляду у господарських судах України.
Відмова у прийнятті позовної заяви з таким мотивуванням не відпо­
відає фактичним обставинам справи і суперечить законодавству, що
регулює спірні відносини сторін.
Предметом позову у справі є вимога про визнання недійсною угоди,
що укладена ЗО вересня 2003 р. між ТОВ "Сезам" і ТОВ "Промторг­
проект" у формі акта приймання-передачі векселя.
При вирішенні питання про прийняття позовної заяви ні місцевий
суд, ні Вищий господарський суд України правову природу зазначено­
го акта не з ' ясовували і не дали цьому юридичному факту належної
оцінки .
Відповідно до ч . 1 ст. 41 ЦК УРСР дії осіб, що спрямовані на вста­
новлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків визна­
ються угодами.
Якщо такі дії засновані на юридичній рівності осіб і на підставі їх
вільного волевиявлення та на майновій самостійності, то між ними
виникають цивільні (диспозитивні) правові відносини.
Зі змісту оспорюваного акта від ЗО вересня 2003 р. вбачається, що
ТОВ "Сезам" передало, а ТОВ "Промторгпроект" прийняло простий
вексель номінальною вартістю 1ОО ООО грн.
Відтак за способом виникнення (взаємне волевиявлення сторін) між
названими товариствами встановилися цивільні за своїм характером
правовідносини , основані на двосторонній угоді, яка відповідно до ч. 2
ст . 41 ЦК УРСР є договором.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст . 12 ГПК господарським судам України, зокрема,
підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розір­
ванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.
146 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 29 БЕРЕЗНЯ 2005 р.
За таких обставин оскаржувана постанова Вищого господарського
суду України та ухвала місцевого господарського суду про відмову у
прийнятті позовної заяви про визнання недійсним акта приймання­
передачі векселя не можуть вважатися законними і обr'рунтованими, а
тому вони підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої
інстанції для вирішення спору по суті.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111 17- 111 20 ГПК,
Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ліквідатора ТОВ "Сезам" задовольнити, постанову
Вищого господарського суду України від 29 березня 2005 р. та ухвалу
господарського суду м. Києва від 4 листопада 2004 р . скасувати, а
справу передати на розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого rосподарськоrо суду України
від 29 березня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 21 червня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула у
відкритому засіданні матеріали касаційної скарги ТОВ "Сезам" на ухвалу
господарського суду м. Києва від 4 листопада 2004 р. у справі No 05-6-
15/779 за позовом ТОВ "Сезам" до ТОВ "Промторгпроект" про визнан­
ня угоди недійсною.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 4 листопада 2004 р. від­
мовлено у прийнятті позовної заяви та повернуто її позивачу'>оскільки
акт приймання-передачі векселя за своїм змістом є позовною заявою
про встановлення юридичного факту, розгляд якої непідвідомчий
господарському суду.
ТОВ "Сезам" звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду і вважає
її такою, що прийнята з порушенням законодавства та підлягає ска­
суванню, оскільки акт приймання-передачі векселя відповідає всім
вимогам письмової угоди, укладеної сторонами, а також, виходячи з
суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, спір
підвідомчий господарським судам .
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність
застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія
2006 No 4(31) 147

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ
судців Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст . 111 13 ГПК касаційні скарги на ухвали місце­
вого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку,
передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого
господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК встановлено, що господарським
судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а
також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у
законодавстві.
Юридичним актом є офіційний письмовий документ державного чи
іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції,
визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та
породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямова­
ний на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер
для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, те­
риторію, коло суб'єктів.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний акт приймання­
передачі векселя є результатом практичної діяльності сторін з визна­
чених питань, а не актом державного чи іншого органу.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов правиль­
ного висновку про непідвідомчість даного спору господарським судам
та обрунтовано відмовив у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч . 1
ст. 62 гпк.
У зв'язку з викладеним ухвала місцевого суду відповідає законодав­
ству, підстав для її скасування колегія суддів Вищого господарського
суду України не вбачає.
Керуючись статтями 1115, 111 7 , 11Р, 111 11 , 111 13 ГПК, Вищий госпо­
дарський суд України
постановив:
Ухвалу господарського суду м. Києва від 4 листопада 2004 р. у
справі No 05-6 -15/779 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ
"Сезам" -без задоволення.
148 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 5 ЛИПНЯ 2005 р.
24. Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 5 липня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Акціо­
нерна фінансова компанія "Система" на ухвалу Вищого господарсько­
го суду України від ЗО березня 2005 р. у справі No 27/382-04-10369 за
позовом ПП "Статир" до ВАТ "Машинобудівне виробниче об'єднання
"Оріон"; третя особа - ТОВ "Одеський реєстраторський центр "Дюк",
про стягнення сум,
встановив:
Рішенням господарського суду Одеської області від 28 січня 2005 р.
у позові відмовлено частково.
Ухвалою Вищого господарського суду України від ЗО березня
2005 р. касаційну скаргу ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Сис­
тема" на рішення господарського суду Одеської області від 28 с ічня
2005 р. повернуто без розгляду, посилаючись на те, що скарга підпи­
сана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове
становище якої не зазначено.
2 червня 2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система" порушено касаційне
провадження з перегляду ухвали Вищого господарського суду України
від ЗО березня 2005 р. Скарга мотивується неправильним застосуван­
ням норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідив­
ши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Повертаючи без розгляду касаційну скаргу ЗАТ "Акціонерна фінан­
сова компанія "Система" на рішення господарського суду Одеської
області від 28 січня 2005 р., Вищий господарський суд України за­
значив, що до касаційної скарги не додано належних доказів підтверд­
ження повноваження В.Ю. як голови правління скаржника, а копія
протоколу No 6 засідання спостережної ради ЗАТ "Акціонерна фінансо­
ва компанія "Система" від 1З січня 2005 р. не посвідчена належним
чином.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Скаржник подав як доказ підтвердження повноважень особи, що
підписала касаційну скаргу, завірену копію протоколу No 6 засідання
спостережної ради ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система",
згідно з якою продовжено термін дії контракту з головою правління ЗАТ
"Акціонерна фінансова компанія "Система" В.Ю. до жовтня 2006 р .
2006 No 4(31) 149

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Відповідно до ст. 32 ГПК копія протоколу є доказом. У випадку сум­
ніву у її вірогідності, чи дійшовши висновку про недостатність такого
доказу, суд міг і повинен був витребувати додаткові докази , але не мав
законних підстав для повернення скарги.
За таких обставин висновок Вищого господарського суду України
щодо невідповідності касаційної скарги вимогам розділу ХІІ 1 ГПК не
відповідає положенням процесуального законодавства.
Керуючись статтями 111, 111 17- 1112° ГПК, Верховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система"
задовольнити .
Ухвалу Вищого господарського суду України від ЗО березня 2005 р.
скасувати.
Справу направити на розгляд до Вищого господарського суду України.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України
від ЗО березня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 5 липня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України перевірила ка­
саційну скаргу ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система" на рі­
шення господарського суду Одеської області від 28 січня 2005 р. у
справі No 27/382-04-10369 за позовом ПП "Статир" до ВАТ "Машино­
будівне виробниче об'єднання "Оріон", третя особа - ТОВ "Одеський
реєстраторський центр "ДЮК", про стягнення сум.
Подана ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система" касаційна
скарга не відповідає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК з таких підстав.
За приписом частин 1, З ст. 28 ГПК справи юридичних осіб в госпо­
дарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, на­
даних їм законодавством та установчими документами, через свого
представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші
особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені під­
приємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника
або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підпри­
ємства, організації.
150 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 16 СЕРПНЯ 2005 р .
Відповідно до ч. З ст. 111 ГПК касаційна скарга підписується особою,
яка подала скаргу, або її уповноваженим представником.
Крім того, в ч. 2 ст. 36 ГПК передбачається, що письмові докази
подаються в оригіналі або в належним чином посвідченій копії.
До касаційної скарги ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Систе­
ма" не додано належних доказів підтвердження повноваження В.Ю. як
голови правління скаржника, а копія протоколу No 6 засідання
спостережної ради ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система" від
1З січня 2005 р. не відповідає вищезазначеним вимогам Закону, оскільки
вона не посвідчена належним чином, у ній не зазначені прізвище та
посада особи, яка посвідчила відповідність наданої копії оригіналу.
Відповідно до п.1 ст. 111 3 ГПК касаційна скарга не приймається до
розгляду і повертається судом, якщо скаргу підписано особою, яка не
має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не
зазначено.
За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята до роз­
гляду і підлягає поверненню.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 11 РГПК, Вищий господарський суд України
ухвалив:
Касаційну скаргу ЗАТ "Акціонерна фінансова компанія "Система" на
рішення господарського суду Одеської області від 28 січня 2005 р.
повернути скаржнику без розгляду.
25. Постанова Судової палати у rосподарських
справах Верховноrо Суду України
від 1б серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня 2005 р.
у справі No 2-20/10972-2004 за заявою ВАТ "ГАЗ" до ЗАТ "Кримавто­
ГАЗ" про банкрутство,
встановив:
У липні 2004 р. ВАТ "ГАЗ" подало до господарського суду Авто­
номної Республіки Крим заяву про порушення справи про банкрутство
2006 No 4(31) 151

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
ЗАТ "КримавтоГАЗ", оскільки заборгованість останнього складає 2 135
650,42 грн., що значно перевищує 300 мінімальних розмірів заробітної
плати.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23
липня 2004 р . заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у
справі .
Ухвалою підготовчого засідання від 9 серпня 2004 р. продовжена
судова процедура банкрутства щодо боржника, введено процедуру
розпорядження його майном, призначено арбітражного керуючого -
розпорядника майна Ч.А.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 9 лис­
топада 2004 р . затверджено реєстр вимог кредиторів та зобов'язано
боржника провести загальні збори кредиторів.
У листопаді 2004 р. до суду надійшла заява від кредитора - ВАТ
"Державний експортно-імпортний банк України", у якій він просить роз'яс­
нити п. 4 ухвали суду у справі від 9 листопада 2004 р. в частині обов'язку
розпорядника майна при проведенні загальних зборів кредиторів
враховувати голоси усіх кредиторів.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19
листопада 2004 р. роз'яснено, що кожен кредитор, чиї вимоги визнано
судом, наділений правом брати участь у зборах кредиторів із правом
вирішального голосу, яке не може бути обмежено ані розпорядником
майна, ані боржником чи іншими кредиторами.
Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня
2005 р . No 2-20/10972-2004 ухвалу господарського суду Автономної
Республіки Крим від 19 листопада 2004 р. скасовано, оскільки у даному
випадку має місце не ухвала про роз'яснення судового акта, а проце­
суальний документ, який тлумачить норми закону . Суд першої інстанції
у порушення вимог ст. 89 ГПК змінив зміст ухвали суду, яку роз'ясню­
вав за клопотанням ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"
-
кредитора, вимоги якого забезпечені заставою .
Ухвалою Верховного Суду України від ЗО червня 2005 р . порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого
господарського суду України від 20 квітня 2005 р. за касаційною скар­
гою ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", де поставле­
но питання про скасування цієї постанови та залишення без змін ухва ­
ли господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада
2004 р.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду Украї ни вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав .
Згідно з ч . 1 ст. 111 13 ГПК ухвали місцевого або апеляційного
господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у
152 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 20 КВІТНЯ 2005 р.
випадках, передбачених цим Кодексом та Законом "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвала господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 лис­
топада 2004 р. є ухвалою про роз'яснення ухвали цього ж суду від 9
листопада 2004 р. Така ухвала відповідно до норм ГПК та Закону "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­
том" оскарженню не підлягає.
Таким чином, в порушення вимог ст. 111 13 ГПК Вищий господар­
ський суд України переглянув у касаційному порядку ухвалу місцевого
господарського суду, яка не підлягає оскарженню.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України
підлягає скасуванню, а ухвала господарського суду Автономної Рес­
публіки Крим від 19 листопада 2004 р. - залишенню в силі.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 20 квітня
2005 р. No 2-20/10972-2004 скасувати, а ухвалу господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2004 р. залишити в силі .
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Постанова Вищого господарського суду України
від 20 квітня 2005 р.
(постанову скасовано постановою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р . )
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ма­
теріали касаційних скарг ВАТ "ГАЗавтотехобслуживание" (Російська
Федерація), фірми "Autohaus Walter G.m .b .H. LLC" (США), ВАТ "Волж­
ские моторь1" (Російська Федерація) на ухвалу від 19 листопада
2004 р. господарського суду Автономної Республіки Крим у справі
No 2- 20/10972-2004 господарського суду Автономної Республіки Крим
за заявою ВАТ "ГАЗ" до ЗАТ "КримавтоГАЗ" про банкрутство.
У провадженні господарського суду Автономної Республіки Крим
знаходиться справа No 2-20/10972-2004 про банкрутство ЗАТ "Крим­
автоГАЗ".
2006 No 4(31) 153

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 9 лис­
топада 2004 р . визнано вимоги кредиторів боржника, затверджено реєстр
вимог кредиторів та зобов'язано розпорядника майна боржника про­
вести загальні збори кредиторів.
19 листопада 2004 р. до суду звернувся конкурсний кредитор- ВАТ
"Державний експортно-імпортний банк України" з заявою про роз'яс­
нення п . 4 ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від
9 листопада 2004 р. в частині обов'язку розпорядника майна при прове­
денні загальних зборів кредиторів врахувати голоси всіх кредиторів.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19
листопада 2004 р. роз'яснено, що кожен кредитор, чиї вимоги визнані
судом, наділений правом брати участь у зборах кредиторів із правом
вирішального голосу (відповідно до суми вимог), яке не може бути
обмежено ані розпорядником майна, ані боржником чи іншими кре­
диторами.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ВАТ "ГАЗавтотехобслужи­
вание", фірма "Autohaus Walter G.m .b.H. LLC" та ВАТ "Волжские мото­
рь1" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними
скаргами, в яких просять скасувати ухвалу господарського суду Авто­
номної Республіки Крим від 19 листопада 2004 р.
Також ВАТ "Волжские моторь1" у своїй касаційній скарзі просить
відмовити в задоволенні клопотання ВАТ "Державний експортно-імпор­
тний банк України" про роз'яснення п. 4 ухвали господарського суду
Автономної Республіки Крим від 9 листопада 2004 р.
Касаційні скарги мотивовані порушенням судом статей 1, 14, 15, 16
Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" (надалі - Закон) та ст. 89 ГПК.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізу­
вавши застосування судом норм процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду дійшла висновку, що касаційні скарги
підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК суддя за заявою сторони чи державно­
го виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх
змісту.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було роз'яс­
нено п. 4 ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від
9 листопада 2004 р., згідно з яким розпорядника майна боржника зо­
бов'язано в десятиденний строк повідомити кредиторів відповідно до
реєстру про час і місце проведення зборів кредиторів та організувати
їх проведення, за результатами яких представити суду рішення про
створення й склад комітету кредиторів.
При цьому, роз'яснюючи ухвалу в цій частині, судом встановлено,
що кожен кредитор, чиї вимоги визнані судом, наділений правом брати
участь у зборах кредиторів із правом вирішального голосу (відповідно
до суми вимог).
154 No 4(31) 2006

ПОСТАНОВА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІд 20 КВІТНЯ 2005 р.
До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що
ні в ст. 16 Закону, ні в жодній іншій нормі Закону не міститься норм,
згідно з якими право конкурсного кредитора, визнаного судом, брати
участь у зборах та голосувати на них залежить від того, до якої черги
включено його вимоги та чи забезпечені вони заставою чи ні.
Проте ст. 1 Закону встановлено, що конкурсними кредиторами є
кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення про­
вадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заста­
вою майна боржника .
Кредитори, вимоги яких забезпечені заставою (заставні кредитори),
не є конкурсними кредиторами.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що
господарський суд не вправі надавати роз'яснення прийнятих судових
рішень за заявою будь-якого учасника провадження шляхом тлума­
чення окремих норм закону, що спрямоване на зміну встановленого
статусу сторони або учасника справи про банкрутство.
В даному випадку має місце не ухвала про роз'яснення судового
акта (ухвали в частині зобов'язання розпорядника майна боржника
провести загальні збори кредиторів), а процесуальний документ, який
тлумачить норми закону та фактично встановлює певний порядок скли ­
кання та проведення зборів кредиторів.
Таким чином, визначаючи, що кожен кредитор наділений правом
брати участь у зборах кредиторів із правом вирішального голосу , суд
першої інстанції в порушення вимог ст. 89 ГПК змінив зміст ухвали, яку
роз'яснював за клопотанням ВАТ "Державний експортно - імпортний банк
України" - кредитора, вимоги якого забезпечені заставою.
При цьому суд касаційної інстанції виходить з того, що ухвала про
роз'яснення оскарженню не підлягає, якщо вона винесена відповідно
до ст. 89 ГПК, тобто відповідає її вимогам .
Враховуючи те, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням вста­
новленого порядку, вона підлягає скасуванню як незаконна.
Керуючись статтями 1, 16 Закону "Про відновлення платоспромож ­
ності боржника або визнання його банкрутом" та статтями 89, 1115,
1117, 111 9 - 111 11 ГПК, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційні скарги ВАТ "ГАЗавтотехобслуживание" (Російська Феде­
рація), фірми "Autohaus Walter G.m .b .H . LLC" (США), ВАТ "Волжские
моторь1" (Російська Федерація) задовольнити.
Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 л и с­
топада 2004 р. у справі No 2-20/10972-2004 скасувати.
2006 No 4(31) 155

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
26 . Постанова Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 16 серпня 2005 р.
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засі­
данні касаційну скаргу ДП НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого
підрозділу "Рівненська АЕС",
вс т анови в:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 11 лютого
2003 р. позов служби автомобільних доріг у Рівненській області до
Володимирецької об'єднаної ДПІ (третя особа - НАЕК "Енергоатом" в
особі відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС") задоволено . Визна­
но недійсним з моменту прийняття рішення відповідача від 11 червня
2001 р . No 174/24/05425046/1149 в частині списання відокремленому
підрозділу "Рівненська АЕС" 15 641 601,72 грн . за відрахуваннями на
будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг
загального користування.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 січня
2005 р. відмовлено в задоволенні заяви ДП НАЕК "Енергоатом" (на­
далі - Компанія) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС"
про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарсько­
го суду Рівненської області від 11 лютого 2003 р . та останнє залишено
без змін.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 квітня
2005 р. ухвалу господарського суду Рівненської області в ід 11 січня
2005 р. залишено без змін .
Ухвалою Вищого господарського суду України від 1О червня 2005 р .
касаційну скаргу повернено відокремленому підрозділу "Рівненська АЕС"
ДП НАЕК "Енергоатом" без розгляду, оскільки відокремлений підрозділ
"Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" не може бути стороною у
судовому процесі та не має права подавати касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду України від 28 липня 2005 р. порушено
провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого госпо­
дарського суду України від 1О червня 2005 р. за касаційною скаргою
відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", де
поставлено питання про скасування цієї ухвали та передачу справи на
розгляд до Вищого господарського суду України.
Заслухавши сумю-доповідача, представників сторін та перевіривши
матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
156 No 4(31) 2006

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 10 ЧЕРВНЯ 2005 р.
Статтею 107 ГПК передбачено, що сторони у справі мають право
подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду,
що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.
Згідно з ч. 4 ст. 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних
вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні
обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збіль­
шення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від
позову або визнання позову.
Відповідно до п. 2.5 Положення "Про відокремлений підрозділ "Рів­
ненська АЕС" Компанія делегує відокремленому підрозділу право на
здійснення всіх процесуальних дій та захисту законних інтересів у су­
дах загальної юрисдикції, у тому числі у Вищому господарському суді
України з правом оскарження рішень суду.
За таких обставин посилання Вищого господарського суду України
на невідповідність поданої касаційної скарги вимогам розділу ХІІ ГПК
суперечить положенням процесуального законодавства.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111 17- 111 21 ГПК, Вер­
ховний Суд України
постановив:
Касаційну скаргу відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" ДП
НАЕК "Енергоатом" задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 10 червня 2005 р.
скасувати та передати справу на розгляд до Вищого господарського
суду України.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Ухвала Вищого господарського суду України
від 1О червня 2005 р.
(ухвалу скасовано постановою Судової палати у господарських спра­
вах Верховного Суду України від 16 серпня 2005 р.)
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула ка­
саційну скаргу відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" ДП НАЕК
"Енергоатом" на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 6 квітня 2005 р. у справі No 12/413 господарського суду Рів­
ненської області за позовом служби автомобільних доріг у Рівненській
області до Володимирецької об'єднаної ДПІ, третя особа - відокрем­
лений підрозділ "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" про визнання
недійсним рішення.
2006 No 4(31) 157

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОUЕСУАЛЬНИХ НОРМ
Касаційна скарга відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" ДП
НАЕК "Енергоатом" на постанову Львівського апеляційного господар­
ського суду від 11 жовтня 2004 р . у справі No 18/205-3/181 не відпові­
дає вимогам розділу ХІІ 1 ГПК.
Відповідно до ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати
касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого
господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеля­
ційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких
не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи
постанову, що стосується їх прав і обов'язків.
Згідно з ст. 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами і
відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у
ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що
подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушено­
го чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Від­
повідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну
вимогу. Отже, касаційну скаргу має право подати як позивач, так і
відповідач у справі.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, позивачем у справі є
служба автомобільних доріг у Рівненській області, а відповідачем -
Володимирецька об'єднана ДПІ. Однак касаційну скаргу подано тре­
тьою особою - відокремленим підрозділом "Рівненська АЕС" ДП НАЕК
"Енергоатом".
Відповідно до ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють під­
приємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установ­
леному порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності
(надалі - підприємства та організації), мають право звертатися до
господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господар­
ських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і
охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим
Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами і
відповідачами - можуть бути підприємства і організації, зазначені у
ст. 1 цього Кодексу. Отже, виходячи з приписів даної правової норми,
оскільки касаційну скаргу подано третьою особою - відокремленим
підрозділом "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", який не має ста­
тусу юридичної особи та який відповідно до статей 1, 21 ГПК не може
бути стороною у судовому процесі та не має права на подачу касацій­
ної скарги, то на Вищий господарський суд України покладено обов'язок
повернути касаційну скаргу без розгляду.
На підставі наведеного, керуючись статтями 1, 21, 86, 107, 111, 111 13
ГП К, Вищий господарський суд України
158 No 4(31} 2006

УХВАЛА ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІД 1О ЧЕРВНЯ 2005 р.
ухвалив:
Касаційну скаргу відокремленого підрозділу "Рівненська АЕС" ДП
НАЕК "Енергоатом" на постанову Львівського апеляційного господар­
ського суду від 6 квітня 2005 р . у справі No 12/41 З повернути скаржнику
без розгляду.
2006 No 4(31) 159

Видавець
Видавництво "Істина"
Віддруковано з оригінал-макета видавництва "Істина"
(свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи
до Державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів
видавничої продукції
серія ДК No 521 від 05.07.2001)
у ВАТ "Видавництво "Київська правда".
04136, Київ-136, вул. Маршала Гречка, 13.
Комп'ютерна верстка
І. А. Томашівська
Редактор
Н. Г. Ліпова
Підписано до друку 16.05.2006
Формат70х 1001/16
Папір офсетний. Друк офсетний
Ум. друк. арк.14,19 . Обл.-вид. арк.15,48.
Наклад 1000 прим. Зам . No 1903