ISBN: 978-966-8201-46-2
Similar
Text
Ярослав Тинченко
НОВІТНІ
ЗАПОРОЖЦІ
Війська Центральної Ради,
березень 1917-квітень 1918
Художник Богдан Піргач
Київ
«Темпора»
2010
УДК 94(477)«1917/1918»+35(477)
ББК 63.3(4Укр)61+68(4Укр)
Т42
Видання серії «MILITARIA UCRAINICA»
здійснюється в рамках просвітницьких
проектів Центру соціогуманітарних
ВЯЧЕСЛАВА л . >\ П) а
іипинського досліджень їм. Вянеслава Аипинського.
В'ЯЧЕСЛАВА
ЛИПИНСЬКОГО
За надані ілюстративні матеріали автор висловлює щиру подяку директорові
Державного галузевого архіву СБУ Сергію Кокіну, заступнику директора
Центрального державного архіву кінофотофонодокументів України
ім. Г. С. Пшеничного Тетяні Ємельяновій; співробітникам Національного
історичного музею України Ользі Федотовій, Тетяні Ралдугіній, Ользі Івановій,
Ірині Больбатенко; дослідникам та колекціонерам Олександру Кучеруку
(Київ), Олексію Зарайському (Москва), Олександру Дєрябіну (Москва),
Олександру Воронову (Москва), Олександру Мельнику (Київ).
Художник: Б. Піргач
Редактор: А. Марченко
Коректор: І. Давидко
Комп'ютерна верстка та макет: Ю. Жарков
Я. Тинченко.
Т42 Новітні Запорожці. Війська Центральної Ради, березень 1917-квітень 1918:
науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2010. — 112 с.: іл.
ISBN 978-966-8201-46-2
«Новітні Запорожці» — багато ілюстроване видання, присвячене уніформі та
регаліям українських збройних сил у 1917-1918 pp. У книжці опубліковано ве¬
лику кількість рідкісних фото (значну їх частину — вперше), а також оригінальні
малюнки-реконструкції уніформ того часу.
УДК 94(477)«1917/1918»+35(477)
ББК 63.3(4Укр)61+68(4Укр)
ISBN 978-966-8201-46-2
© Темпора, 2010
ЗМІСТ
1. Україна у 1917-му-на початку 1918 рр 4
2. Українські військові відзнаки організаційної доби і8
3. Військова уніформа часів становлення української державності.. 28
4. Запровадження статутної уніформи та мода на шлики
навесні 1918 р 51
5. Уніформа 1-ї Української козацької дивізії (Синьожупанників) 86
6. Вільне козацтво та охоронні формування 96
7. Прапори полків військ Центральної Ради 103
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
УКРАЇНА У 1917-му-
НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
Лютнева революція 1917 р. призвела до поступового роз¬
паду Російської імперії. На її уламках повільно виника¬
ли нові національні утворення, що з часом домагали¬
ся незалежності для своїх територій. Подібне національне утворен¬
ня — Центральну Раду — було започатковано 3-4 березня 1917 р.
й в Україні, у Києві. Однак на початку її прагнення обмежувалися ли¬
ше національною автономією в межах Російської держави. З часом
Центральна Рада набула популярності серед мешканців України й по¬
чала дедалі гучніше заявляти про право українського народу на від¬
окремлення від Росії. Одним із важливих чинників у цьому питан¬
ні став український військовий рух, адже в той час, за різними підра¬
хунками, від 20 до ЗО відсотків особового складу російської армії по¬
ходило з України.
29 (16) березня 1917 р. у Києві відбулися установчі збори вояків-
українців, які ухвалили постанову про створення Українського військо¬
вого клубу ім. гетьмана П. Полуботка та висунули вимогу про органі¬
зацію 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. Вже
27 (14) квітня 1917 p., реалізуючи вимогу Українського військового клу¬
бу, солдати-українці, що зібралися на київському військово-розподіль¬
чому пункті, оголосили про створення полку ім. Б. Хмельницького.
Командування звинуватило солдатів у дезертирстві й погрожувало
розформувати новостворений полк. Але 18 (5) травня 1917 р. у Києві
розпочав роботу І Всеукраїнський військовий з'їзд, на вимогу якого
російська влада мусила визнати нове формування.
Під час з'їзду також було обрано Український генеральний військо¬
вий комітет на чолі з С. Петлюрою (згодом перейменований на секрета¬
ріат) — керівний військовий орган, що ввійшов до складу Центральної
Ради. Він узяв на себе керування українським військовим рухом, що
4
УКРАЇНА У 1917-му-НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
Члени Генерального секретаріату Центральної Ради,
1917 р. Сидять зліва направо: І. Стеценко, X. Барановський, В. Винниченко, С. Єфремов,
О. Петлюра; стоять: Б. Мартос, М. Стасюк, П. Христюк
(фото з приватної колекції)
поступово набирав масового характеру. У липні-серпні 1917 р. так само
революційним шляхом у Києві створено 2-й Український ім. гетьмана
П. Полуботка, 3-й Український ім. М. Грушевського та 1-й Український
запасний полки (останній пізніше названо ім. П. Дорошенка).
Російське військове командування, побачивши, що вояки-українці
менше піддаються революційній агітації та анархії, дало дозвіл на укра¬
їнізацію 34-го, 6-го і 17-го армійськіїх корпусів. Уже восени 1917 р. вда¬
лося зукраїнізувати 34-й (перейменований на 1-й Український), 6-й (2-й
Січовий Запорізькіїй) та окремі підрозділи 17-го армійського корпусу.
Після Жовтневого перевороту в Петрограді та видання Центральною
Радою III Універсалу про створення Української Народної Республікіі
український військовіїй рух набув ще шііршіїх масштабів. У Києві було
створено 1-шу та 2-гу Українські військові школи підготовки старшин для
військ Центральної Радіі. На фронті та у тилових залогах різні військо¬
ві частини російської армії масово оголошували себе українізованими.
5
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
1. Будинок Центральної Ради з її працівниками на ґанку
2. Члени та працівники Центральної Ради
3. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський серед своїх соратників
4. Члени Центральної Ради
5. Працівники Військового міністерства УНР.
Посередині —старшина в офіцерському пальто з погонами ще російського зразка, але у шапці
зі шликом. Поруч — матроси Українського морського куреня, що незадовго перед тим прибули
з Севастополя до Києва
6. Військовий парад на Софійській площі у Києві.
Михайло Грушевський вітається з військами та громадськістю, що зібралися на площі
12 січня 1918 р. за н. ст.
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
Згідно з III Універсалом, Українська Народна Республіка вважала
себе федеративною частиною Росії. Але в той час у Росії вже було ство¬
рено два уряди: більшовііцький на чолі з В. Леніним — у Петрограді
(згодом — у Москві) та білогвардійськіїй на чолі з донським отаманом
М. Каледіним — у Новочеркаську. Більшовики почали віімагати пріі-
єднання УНР до Радянської Росії. їх підтримала й більшість населен¬
ня Україніі.
Річ у тому, що подітііка Центральної Радіі була спрямована переважно
в національно-демократичне русло, а соціальні потреби фактично відсува¬
лися на другий план. У той же час більшовик!і весь свій пропагандистсь¬
кий потенціал віікоріістовували на соціальному тлі. Проста формула, ви¬
голошена В. І. Ленініїм: «Фабріікіі — робітникам, землі — селянам», якою
б популістською та брехліівою вона не була, діяла на масіі значно ефектив¬
ніше за будь-які універсали чіі законодавчі акти Центральної Радіі. Крім
того, радянський уряд у перші ж дні після створення віікинув ще одне по¬
пулістське гасло: «Мир без анексій і контрибуцій». Незважаючи на повну
неспроможність більшовиків утілити в життя цю ідею, вона магічно діяла
на солдатів російської армії, в тому числі й українців. Нарешті, міщансько-
інтелігентський склад України у своїй масі був денаціоналізований, і гас¬
ла Центральної Ради спрішмав як чужі. Згодом виявіїлося, що українська
б
УКРАЇНА У 1917-му-НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
влада ухвалила набагато більше корисніїх для простих громадян рішень,
ніж більшовики, однак донестіі до людей правду про свої надбання вона не
змогла — пропагандіістськіїй апарат більшовііків виявіївся кращим.
Радянський уряд на чолі з В. Ленініїм не міг змііритися з фактом про¬
голошення III Універсалу та появи Української Народної Республіки.
Українсько-більшовііцька війна мала початись за будь-якіїх умов: це бу¬
ло лише питанням часу.
17 (4) грудня 1917 р. з Радянського народного комісаріату до Цент¬
ральної Ради було надіслано ультііматум, у разі невиконання якого Рад-
нарком погрожував війною. Пункти цього документа зосереджувалііся
навколо таких питань:
1. Чіі Центральна Рада зобов'язується зректися дезорганізації спіль¬
ного фронту Першої світової війни? (У цій частіті йшлося про те,
що Центральна Рада відкліікала всі зукраїнізовані війська з інших
фронтів на Україну, де створювався Український фронт,)
2. Чіі Рада зобов'язується без згодіі верховного головнокомандувача
не пропускатіі ніяких російських військ, що поверталися з фронту,
в бік Дону та Уралу? (Найперше це стосувалося антирадянськи на¬
лаштованих козацьких формувань.)
3. Чи Рада зобов'язується надавати допомогу радянським військам у
боротьбі з контрреволюційним донськіїм козацьким урядом гене¬
рала Каледіна?
4. Чи Рада зобов'язується припиніітіі всілякі спробіі роззброєння ра¬
дянського війська і червоної гвардії на Україні та чіі поверне віді¬
брану зброю цим більшовицьким формуванням?
Наступного дня Генеральний секретаріат Центральної Ради надіслав
відповідь на ультиматум, у якій відкидав усі умови Раднаркому та вима¬
гав утворення Загальноросійського федералістичного та соціалістично¬
го уряду «від більшовиків до народних соціалістів».
7
Українська військова маніфестація на Софійському майдані,
Київ, квітень 1917 р.
(фото з приватної колекції)
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
20 (7) грудня Раднарком офіційно оголосив про конфлікт із Цент¬
ральною Радою. На попередню пропозицію Раднарком відповів визна¬
нням права на самовизначення України, проте зобов'язував Центральну
Раду відмовитися від підтримки донського уряду.
На тлі цих подій 25 (12) грудня Генеральний секретаріат повідомив усі
країни про те, що УНР та її уряд віднині будуть самостійно вирішувати
будь-які міжнародні справи, включаючи переговори про мир.
Як відповідь більшовики того ж дня почали формувати у Харкові вій¬
ськовий штаб на чолі з колишнім кадровим офіцером В. Антоновим,
який мав керувати операціями проти Центральної Ради та донського
уряду. У розпорядження цього штабу надійшли загони революційних
солдатів і матросів з Москви, Петрограда, Твері, Тули, Мінська, а також
із Західного фронту. Щоб прикрити агресію проти Центральної Ради,
з ініціативи керівництва Радянської Росії 26 (13) грудня у Харкові було
проголошено маріонеткову «Радянську Українську Республіку» на чолі з
власним більшовицьким «урядом».
Формального проголошення війни між Раднаркомом та Центральною
Радою так і не відбулося. Вона почалася де-факто. Центральна Рада зму¬
шена була захищатися одразу на трьох фронтах: зовнішньому — проти
німців, внутрішньому Правобережному — проти збільшовичених військ
старої російської армії та Лівобережному — проти частин, що наступали
з Радянської Росії. Внутрішні фронти були досить умовними: через об¬
маль військ з обох боків бойові дії провадились тільки уздовж залізниць
і по великих містах.
Протягом грудня 1917 р. окремі збільшовичені підрозділи російської
армії за наказом Раднаркому намагалися прорватися до Києва. Але їх на¬
ступ був неорганізованим, тому ці підрозділи зазнали поразки у бороть¬
бі з військами 1-го Українського корпусу генерала П. П. Скоропадського,
на який було покладено оборону Правобережної України.
На Лівобережній та Південній Україні складалися значно важчі об¬
ставини. Розташовані тут українізовані полки загалом були розагітова¬
ні більшовиками й оголошували нейтралітет чи навіть погрожували пе¬
рейти на бік ворога.
Для охорони Лівобережної України з Києва було вислано кілька час¬
тин: полки ім. Б. Хмельницького, П. Дорошенка, Курінь Смерті та ку¬
рінь ім. Т. Шевченка, окремі підрозділи полків ім. П. Сагайдачного та
І. Богуна, а також 1-шу Українську військову школу ім. Б. Хмельницького.
Це були, за деякими винятками, всі найбільш надійні частини військ
Центральної Ради.
Вже 26 (13) грудня 1917 р. більшовики вдалися до агресивних дій: ата¬
кували ст. Лозову — важливий стратегічний пункт, що лежав на шляху
до Донської області. Станцію охороняли підрозділи Сімферопольського
іо
УКРАЇНА У 1917-му-НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
Члени української делегації на мирних переговорах у Брест-Литовську,
лютий 1918 р. Посередині сидить керівник делегації М. Любинський, крайній праворуч —
О. Севрюк
(фото з приватної колекції)
полку ім. П. Дорошенка, які після завзятого бою відбиліі наступ.
28 (15) грудня червоногвардійські загони з Москви і Харкова вирушили
до Чугуєва, де розташовувалось українізоване Чугуївське військове учи¬
лище, та після бою полоніїли більшість його офіцерів і вихованців.
Потому радянське командування пріічаїлося в очікуванні на реакцію
Центральної Ради. Але її не було: саме в цей час серед членів Центральної
Радіі перемогла «партія» миру на чолі з головою Генерального секрета-
ріату Володіімііром Вішшіченком. Натомість прихильнііка рішучих дій
проти більшовиків, генерального секретаря з військовіїх справ Симона
Петлюру було відправлено у відставку. Його приклад наслідував і коман¬
дувач 1-го Українського корпусу генерал П. П. Скоропадський. Членам
Центральної Ради, які прагнуліі рішучіїх дій, Володимир Виннііченко від¬
повів, що Генеральний секретаріат не буде вдаватися до них, доки, мов¬
ляв, московський уряд не відповість на запитання: «Воюємо ми чи ні?»
Вочевіїдь, позиція В. Винниченка була на руку Раднаркому та його при¬
хильніікам в Україні. У ніч на 8 січня 1918 р. (26 грудня 1917 р. за ст. ст.)
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
місцеві червоногвардійці атакували українські підрозділи, що перебу¬
вали в Катеринославі — Гайдамацький курінь та українізований 134-й
Феодосійський полк. Більшість вояків цих формувань оголосила ней¬
тралітет. Крім того, на бік більшовиків перейшли солдати Сердюцького
полку ім. П. Орлика, який також належав до військ Центральної Ради.
Невдовзі на допомогу червоногвардійцям прибули радянські війська
В. Антонова. Після бою, що тривав аж до 10 січня 1918 p., більшовиць¬
кі загони цілком заволоділи містом. У боротьбі з ворогами загинув ко¬
мендант української залоги Катеринослава підполковник Д. Абриньба та
ще кілька офіцерів і гайдамаків. Радянські війська втратили 21 забитого.
Д. Абриньба, скільки міг, надсилав телеграми до Києва з проханням про
допомогу, але так і не отримав її. Новий військовий міністр Центральної
Ради М. Порш, учений-економіст за фахом, зовсім не орієнтувався на¬
віть у засобах керівництва наявними військами, не кажучи вже про орга¬
нізацію спротиву.
Одночасно з подіями в Катеринославі радянські війська без жодно¬
го пострілу роззброїли полки Центральної Ради у Харкові. З окремих
добровольців цих полків, які виявили бажання вступити на службу до
більшовиків, почав формуватися полк Червоного козацтва. Услід за цим
12 січня після бою радянськими військами було зайнято ст. Лозову, а
15-го — м. Олександрівськ.
У зв'язку з тим, що Центральна Рада майже не виявляла активності
щодо захисту від загарбників, 18 (5) січня 1918 р. В. Антонов оголосив за¬
гальний наступ радянських військ. У його розпорядженні були:
1. Червоногвардійські загони Знаменського та Кудинського (до 1200
багнетів), що складалися переважно з добровольців із Росії.
2. Загони М. Муравйова (близько 1200 багнетів), сформовані з росій¬
ських і харківських червоногвардійців.
3. Загони П. Єгорова (майже 2000 багнетів), до складу яких увійшли
російські червоногвардійці та революційні солдати, а також неве¬
лика кількість катеринославських і донецьких червоногвардійців.
4. Загони Р. Берзіна (3400 багнетів), створені майже виключно з до¬
бровольців підрозділів Західного фронту та Мінського військово¬
го округу.
На загони Знаменського, Кудинського та Берзіна покладалося за¬
вдання наступати на Київ через Чернігівщину. Загони М. Муравйова
мали оперувати на Полтавщині. Підрозділи П. Єгорова мусили пе¬
реправитися на правий берег Дніпра та рушати на Київ уздовж річ¬
ки. У разі потреби вони будь-якої миті поверталися на лівий берег.
Нарешті, з Південно-Західного фронту (на Правобережній Україні) у
напрямку Києва назустріч радянським виходили збільшовичені росій¬
ські війська.
12
УКРАЇНА У 1917-му-НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
«Вони повернулися!»
Старшини Гайдамацького коша Слобідської України та Окремого Запорізького загону біля
центрального фонтану на Софійському майдані у Києві, початок березня 1918 р.
(фото з приватної колекції)
У розпорядженні Центральної Ради було приблизно 4440 багнетів на
Чернігівщині, стільки ж — на Полтавщині і близько 10 тисяч — у Києві.
Але, по-перше, більшість із цих вояків поділяла більшовицькі погляди і
не збііралася воювати з військами Раднаркому, і, по-друге, українські вій¬
ська фактіїчно не маліі централізованого, а головне — здібного коман¬
дування. Отож, незважаючи на кількісну перевагу, їм важко було проти¬
стояти більшовикам.
19 (6) січня 1918 р. загони М. Муравйова майже без бою захопили Пол¬
таву. Місцева українська залога просто склала зброю. Наступного дня,
радянські війська змусили капітулюваві невеліічкий український загін у
Костянтинограді. Вночі 23 січня в Конотопі місцеві червоногвардійські
загони несподівано нападіі на українські підрозділи, що розташовува-
із
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Києво-Печерська Лавра.
Внизу видно німецьких та українських вояків, Німецька листівка, березень 1918 р.
(фото з приватної колекції)
лись на вокзалі, Більшість вояків цих формувань склали зброю. 24 січня
радянські війська П. Єгорова без бою захопііліі м. Кременчук.
Лише після ціїх подій окремі представнііки українських військових кіл
спробували на власну руку зорганізуватьі оборону Києва. На Чернігівську
залізницю як допомогу поставленій там 1-й Українській військовій школі
ім. Б. Хмельнііцького було вислано 1-шу сотню Допоміжного студентсько¬
го куреня Січовіїх Стрільців. На Полтавську залізницю вирушили сфор¬
мовані з добровольців Гайдамацькі їй кіш Слобідської України та 1-а сотня
Куреня Січових Стрільців. Решта військ, що перебували на Лівобережній
Україні, оголосиліі нейтралітет або просто розійшлися по домівках.
Щоправда, деякі (як, приміром, курінь ім. Т. Шевченка в Ніжііні та полк
ім. С. Наливайка у Дарнііці) погрожували виступити на боці більшовиків.
На тлі збройного конфлікту з Раднаркомом Центральна Рада 22 січня
1918 р. (за н. ст.) в іїдала свій IV Універсал, якіїм проголосила Українську
Народну Республіку незалежною державою.
Уже 26 (13) січня 1918 р. радянські війська під ст. Гребінка зустрі-
ч
УКРАЇНА У 1917-му-НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
ли впертий та організований спротив. Зважаючи на кількісну перева¬
гу більшовиків, гайдамаки, що боронили Гребінку, змушені були від¬
ступити. Наступного дня юнаки 1-ї Української військової школи
ім. Б. Хмельницького та рештки Куреня Смерті розпочали багатогодин-
ний важкий бій за ст. Бахмач. Надвечір, майже оточені, оборонці Бахмача
мусили залишити його та з боєм відійти в напрямку ст. Крути.
29 (16) січня розпочався легендарний бій під Крутами. Станцію
боронили 250 старшин та юнаків 1-ї Української військової школи
ім. Б. Хмельницького, 114 студентів та гімназистів 1-ї сотні Допоміжного
студентського куреня Січових Стрільців, а також рештки Куреня Смерті.
Ст. Крути атакували червоні війська Знаменського, Кудинського та
Муравйова, що загалом мали у своєму складі до 3 тисяч бійців. Оборонці
станції завзято трималися, аж доки на допомогу більшовикам не прибу¬
ла ще одна радянська «армія» на чолі з Берзіним, яка мала у своєму скла¬
ді 3400 вояків. У юнаків і студентів закінчилися патрони, тому надве¬
чір вони змушені були відступити до своїх ешелонів і почати відхід у на¬
прямку Києва. Під час відступу 36 студентів і гімназистів потрапили в
полон. 28 з них було страчено або замучено переможцями. Згодом також
було захоплено до полону та замучено ще двох хлопців-прапорщиків, які
прикривали відхід українських військ з-під Крут.
На ст. Дарниця рештки студентської сотні та 1-ї Української військо¬
вої школи ім. Б. Хмельницького з’єдналися із загоном С. Петлюри —
Гайдамацьким кошем Слобідської України та 1-ю сотнею Куреня Січових
Стрільців. Тепер С. Петлюрі підпорядковувалося більше тисячі відданих
українській справі вояків.
Тим часом більшовицькі осередки у найбільших промислових міс¬
тах України також повстали проти влади Центральної Ради. 27 (14) січня
1918 р. спалахнуло більшовицьке повстання в Одесі. Владу Центральної
Ради захищали підрозділи Одеської гайдамацької дивізії та поодинокі до¬
бровольці зі складу місцевих військових училищ. На стороні повсталих
були кораблі та матроські загони Чорноморського флоту і збільшовиче-
ні частини російської армії, що терміново прибули з фронту. Зважаючи
на значну перевагу в силах, у ніч з 30 на 31 січня 1918 р. (за н. ст.) україн¬
ські війська змушені були відступити з Одеси. Невдовзі радянські загони
захопили владу і в інших містах Південної України.
29 (16) січня 1918 р. спалахнуло більшовицьке повстання в Києві.
На боці ревкому було 1,5-2 тисячі бійців: збільшовичені вояки полків
ім. Б. Хмельницького, П. Сагайдачного та Т. Шевченка, а також черво-
ногвардійці. На боці Центральної Ради залишилися підрозділи полку
ім. Б. Хмельницького, Курінь Січових Стрільців, загони Київського пол¬
ку Вільного Козацтва та поодинокі старшини і вояки з інших українських
полків, розташованих у місті. Решта військових частин Центральної Ради
15
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
оголосили нейтралітет. Уже під час боїв із Західного фронту до Києва
прибув полк ім. К. Гордієнка, який долучився до боротьби з більшови¬
ками. Загальна кількість озброєних прибічників Центральної Ради була
приблизно такою ж, як і більшовиків, — 1,5-2 тисячі вояків.
Головним осередком вуличних боїв у Києві став завод «Арсенал» на
Печерську, де розмістився більшовицький ревком. Проти заводу оперу¬
вали вояки полку ім. Б. Хмельницького та вільні козаки. Другим «фрон¬
том» став район, прилеглий до Володимирської вулиці, де наступали
загони подільської червоної гвардії, що прагнули дістатися до будівлі
Центральної Ради. На відсіч цим загонам вирушили підрозділи Куреня
Січових Стрільців.
Бої з червоногвардійцями тривали з перемінним успіхом до 2 люто¬
го (20 січня) 1918 p., коли до Києва з Лівобережної України повернули¬
ся війська на чолі з С. Петлюрою. Уже наступного дня гайдамаки, юна¬
ки та січовики разом з іншими частинами Київської залоги взяли штур¬
мом повсталий завод «Арсенал». 4 лютого (22 січня) було придушено й
повстання червоногвардійців залізничних майстерень.
Але вже наступного дня до Києва підійшли радянські війська на чо¬
лі з В. Антоновим та М. Муравйовим, які у своєму складі налічували по¬
над 7 тисяч вояків. Захисників Києва, враховуючи всіх добровольців,
що приєдналися до них під час вуличних боїв, було не більше 3 тисяч.
Бої поновилися. Радянські війська використовували в боротьбі проти
Центральної Ради панцирний потяг і важку артилерію, що обстрілювали
житлові квартали. Зважаючи на обмаль сил, у ніч з 8 на 9 лютого 1918 р.
(за н. ст.) Центральна Рада та її війська змушені були залишити Київ та
відступити в напрямку Житомира. Радянські війська і червоногвардій-
ські загони, виснажені десятиденними вуличними боями у Києві, не мо¬
гли вдатися до переслідувань.
Кривава боротьба на вулицях Києва, під час якої загинули та дістали
поранення понад 3 тисячі осіб, не минула даремно. 9 лютого у м. Брест-
Литовську делегація Центральної Ради підписала мирний договір з кра¬
їнами Четверного союзу. За додатковою домовленістю Німеччина та
Австро-Угорщина зобов'язувалися надати військову допомогу Центра¬
льній Раді. Вже 19 лютого 300-тисячна їхня армія вирушила в Україну,
щоб спільно з військами Центральної Ради звільнити її від більшовиків.
Доки тривали переговори про умови мирного договору, україн¬
ські війська, що відступили з Києва, були переформовані в Окремий
Запорізький загін на чолі з генералом Олександром Натієвим. Це фор¬
мування мало у своєму складі трохи більше 2 тисяч вояків-добровольців,
однак, незважаючи на малу чисельність, було грізною бойовою силою.
Ще до прибуття німецьких і австро-угорських військ загін очистив від
більшовиків значну частину Волині та Полісся.
іб
УКРАЇНА У 1917-му-НА ПОЧАТКУ 1918 pp.
1 березня 1918 р. (за н. ст.) українські війська, долаючи незначний
спротив більшовиків, звільнили Київ. У столиці всі наявні сили — 1-й
та 2-й Запорізький, 3-й Гайдамацький, 4-й Січовий піші полки, 1-й
Запорізький кінно-гайдамацький полк ім. К. Гордієнка, 1-й Запорізький
легкий гарматний полк, важкий і кінно-гірський гарматний дивізіон, ін¬
женерний курінь, панцирний і авіаційний дивізіон — були переформо¬
вані в Окрему Запорізьку дивізію. Крім того, сформувався Офіцерський
(Старшинський) полк, який не входив до складу дивізії.
Уже за кілька днів полки Окремої Запорізької дивізії вирушили на
фронт. Спільно з німецькими військами вони визволили від більшови¬
ків Полтавщину та Чернігівщину. 7 квітня 1918 р. українські війська уві¬
йшли до Харкова. Тут Окрему Запорізьку дивізію було розподілено на
Севастопольську та Донецьку групи. Перша з них на чолі з підполковни¬
ком П. Болбочаном мала наступати в напрямку Севастополя й захопи¬
ти Крим і Чорноморський флот. Донецька група під керівництвом пол¬
ковника В. Сікевича мала відтіснити більшовиків з Донецького басейну.
Наступ на Крим розвивався цілком успішно. 26 квітня 1918 р. українські
війська наблизилися до Севастополя, однак змушені були повернутися:
півострів окупували німці.
29 квітня 1918 р. у Києві було здійснено державний переворот:
Центральну Раду розігнано, а генерала Павла Скоропадського проголо¬
шено гетьманом. Новий керманич звільнив з посад багатьох працівни¬
ків Центральної Ради, а Українську Народну Республіку перейменував на
Українську Державу.
17
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ
ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДОБИ
Перші національні позначки з’явилися ще у травні 1917 р. се¬
ред особового складу 1-го Українського козацького пол¬
ку ім. Б. Хмельницького й були запроваджені та виготовле¬
ні з ініціативи його старшин. Оскільки формально полк належав до скла¬
ду російської армії, його вояки повністю зберегли російську військову
уніформу, на якій використовували власні відзнаки: погони та петли¬
ці. Козаки та підстаршини полку на російські погони захисного кольо¬
ру з допомогою трафарету наносили жовтою фарбою переплетені літери
«Б. X.». Офіцери полку мали срібні погони з синіми кантами та просві¬
том, на які накладався вишитий золотом вензель «Б. X.», такий самий, як
і в козаків. Звання на погонах офіцерів позначалися золотими зірочками.
Петлиці вояків полку були загальноросійського зразка, але жовтого ко¬
льору із синім кантом. Крім того, офіцери носили на петлиці золотий ґу¬
дзик. Саме з цими відзнаками у серпні 1917 р. полк ім. Б. Хмельницького
вирушив на фронт1. Уже під час перебування на фронті його офіцери за¬
мовили собі у кравців жовто-блакитні кашкетки (жовтий околиш, синя
тулія). Підстаршини та козаки продовжували носити кашкетки захисно¬
го кольору, але під російські кокарди піддівали жовто-блакитні стрічки.
За прикладом 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
одеська українська військова рада почала організацію власного
Гайдамацького куреня. Серед організаторів цієї військової частини бу¬
ли заможні та впливові в Одесі люди (зокрема, доктор медицини Іван
Луценко), які вжили заходів для придбання вояками куреня уніформи
Кубанського козацького війська — черкесок і шапок зі шликами. У черв¬
ні 1917 р. одеські гайдамаки отримали цю уніформу. Крім того, майже
всі вояки Гайдамацького куреня виголили на голові козацькі оселедці,
а під черкеску одягали вишивані сорочки2. На чорних кубанських шап¬
ках гайдамаки нашили собі довгі червоні шлики з жовтими китицями.
Шаровари були також козацького зразка, але з жовтим лампасом3.
і8
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДОБИ
Старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
на позиціях біля містечка Скалат, вересень 1917 р. (фото з приватної колекції)
Поручик 1-го Українського козацького полку
ім. Б. Хмельницького Микола Галаган,
літо 1917 р. Він зображений у модному тоді
офіцерському френчі. На плечах —срібні погони з
синіми кантом та просвітом, на яких накладено по три
золотих зірочки та вензель полку — літери «Б» і «X»
(фото з журналу «Літопис Червоної Калини»)
Оскільки Гайдамацький курінь формально належав до складу ро¬
сійської армії, його вояки мали носити погони. Але вони скористали¬
ся «богданівсьюїм» (за назвою 1-го Українського козацького полку
ім. Б. Хмельницького) взірцем: рядові гайда¬
маки жовтим трафаретом наносиліі на пого¬
ніі літери «Г. К.», а офіцеріі мали погони сріб¬
ні, з сіініми кантами та просвітом, із золоти¬
ми зірочками та віішіітим золотими ніітками
вензелем «Г. К.». Крім кубанської козацької
форми одеські гайдамаки використовували
російську польову уніформу, але пріішііваліі
19
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
20
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДОБИ
Старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
з начальником 10-ї піхотної дивізії,
до складу якої входив полк, генерал-майором В. Гальфтером. Південно-Західний фронт,
вересень 1917 р. Всі старшини полку одягнуті в російську уніформу встановленого зразка
та польові російські кашкетки
(фото з приватної колекції)
21
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Старшини 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
біля польових загороджень,
збудованих у районі населених пунктів Ходачків та Колодіївка; вересень 1917 р.
(фото з приватної колекції)
до неї свої погоніі. Також офіцери полку носили «богданівську» жовто-
блакитну кашкетку4.
Незважаючіі на те, що протягом літа 1917 р. з’явилася низка інших
українських та українізованих частин, зовні вони майже ніяк не виділя¬
лися серед російського військового загалу. Вояки цих формувань іноді
додавали до одягу жовто-блакитні опаски на рукава або стрічки націо¬
нальних кольорів на груди чи під кокарди. Так, напрііклад, під час прове¬
дення 6 травня 1917 р. у Ризі Українського військового з'їзду 12-ї росій¬
ської армії кожніїй делегат мав приколоту до грудей національну розет¬
ку або стрічку5. Нічим іншим аж до гліібокої осені 1917 р. вояки україні¬
зованих частин не віірізнялііся.
Приміром, 1-й Українськіїй (34-й армійський) корпус генерала
П. П. Скоропадського аж до 1 жовтня 1917 р. використовував уніформу
та відзнаки загальноросійського зразка. І лише коли російське військо¬
ве командування остаточно віізнало українізацію корпусу, «старшини
вперше надягнули українські погони (блакитний трафарет з жовтою
22
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДОБИ
смугою)»6. Йдеться про польові погони російського зразка, з жовтими
кантами та просвітом, і нанесеними трафаретом синьою фарбою цифра¬
ми та літерами з назвами частин.
Від жовтня 1917 р. використання, принаймні офіцерами, погонів із
синіми та жовтими елементами стає масовим. У цьому чітко простежу¬
ється протиставлення стандартним офіцерським погонам російсько¬
го зразка, які у більшості були з червоними кантами та просвітом. Так,
16 (3) листопада 1917 р. у Києві відбувся випуск 36 хорунжих українсько¬
го відділення 2-ї Київської школи прапорщиків. Усі вони отримали сині
погони з жовтими кантами і невдовзі мали придбати синьо-жовті каш-
кетки". Молодих старшин розподілили по українських полках. Один із
випускників (ім'я його невідоме) одразу був направлений на Південно-
Західний фронт, звідки потрапив в австро-угорський полон. Його бу¬
ло відіслано до офіцерського табору в м. Йозефштадт, у більшості сво¬
їй українізованого австро-угорською владою. Новоприбулий юнак із
синьо-жовтими погонами справив сильне враження на мешканців табо¬
ру, що хоч і визнавали своє українське походження, але ще вагалися у рі¬
шенні щодо вступу до лав національних збройних сил8.
Напередодні Жовтневого перевороту в Петрограді у Києві розпочав
роботу 3-й Всеукраїнський військовий з'їзд. Оскільки майже всі делега¬
ти з'їзду були одягнуті в російську уніформу та носили погони загально-
російського зразка, Військовий Секретаріат Центральної Ради вжив за¬
ходів для виготовлення і надання делегатам особливих металевих на¬
грудних знаків, які
зовні походили на
геральдичний щит,
дещо схожий на
ранній французь¬
кий (трикутний, із
закругленим ниж¬
нім кутом), але з
дугоподібним ви¬
різом верхньої ча¬
стини. На знаку
було зображено
1. Козаки 1-го Гайдамацького куреня м. Одеси,
які наприкінці 1917 р. перебували у відрядженні в Києві. На козаках —
черкески та шапки зі шликами, форма Кубанського козацького війська, що її
для гайдамаків іще влітку 1917 р. закупила Одеська українська громада
2. Старшина 1-го Гайдамацького куреня м. Одеси,
одягнутий у напіввійськовий кожушок з погонами російського зразка (срібні, з синіми кантами ’
та просвітом, золотими зірочками, які носили у 1-му Гайдамацькому курені), але в саморобній
козацькій шапці зі шликом. Кінець 1917 р.
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
23
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
1. Одеський гайдамака,
кінець 1917 р. (фото з фондів Національного історичного музею України)
2. Учасник III Всеукраїнського військового з'їзду Василь Задоя,
одягнутий у форму російського зразка, але з великою національною розеткою зі
значком на відвороті шинелі. Київ, листопад 1917 р. (фото з приватної колекції)
архістратига Михаїла з мечем у правій і щитом у лівій руці. На щиті ар-
хістратига зображувався геральдичний Галицький Лев. Під щитом зна¬
чилася дата — «1917». На зворотному боці знака були накреслені слова
Михайла Грушевського: «Українці мусять лучити ся як українці для обо¬
рони прав українського народу. Михайло Грушевський в році свободи
України 1917». Цей знак кріпився на круглу розетку синьо-жовтого ко¬
льору (жовтий зовні). Його носили на шинелях і одностроях на лівому
чи правому боці грудей. Згодом цей знак поширився серед українських
військ Центральної Ради, часто використовувався як кокарда. На почат¬
ку 1918 р. у Відні та наприкінці того ж року в Галичині було знято низ¬
ку копій з цього знака, завдяки чому він набув поширення в Легіоні УСС
австро-угорської армії та згодом — у Галицькій армії.
Під час боротьби за владу в Києві на межі жовтня-листопада 1917 р.
до столиці України на допомогу Центральній Раді прибуло багато украї-
24
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДОБИ
Підпоручик-українець російської армії
зі своєю коханою.
Погони підпоручика зроблені на
взірець богданівських:
срібне поле з золотими
зірочками та цифрою
«З». Не виключено, що
цей офіцер служив
у 3-му Українському
козацькому полку
ім. М. Грушевського.
Осінь 1917 р.
(фото з приватної
колекції)
25
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Старшини, 415-й піхотний Бахмутський полк
1-ї Української дивізії 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського зі своїми
джурами, осінь 1917 р. Усі вояки одягнуті у форму російського зразка без жодних
національних відмінностей. На погонах старшини посередині помітна шифровка
«415» — ознака приналежності до 415-го Бахмутського полку (фото з фондів ДГА СБУ)
нізованих полків і куренів. Усі ці частини було вирішено об’єднати у дві
Сердюцькі дивізії. За доби Гетьманщини, у XVII-XVIII ст., сердюцькі пол¬
ки вважалися гвардією українських гетьманів, а новітні сердюки, на дум¬
ку їхніх організаторів, мали стати гвардією Центральної Ради. До складу
новостворюваних Сердюцьких дивізій першим увійшов 1-й Український
козацький полк ім. Б. Хмельницького. Для кожного з полків передба¬
чалося створити окрему уніформу. Зокрема, для богданівців мали ши¬
ти великі шапки з білого (для козаків) та чорного (для старшин) хутра,
26
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДОБИ
Військовий парад на Софійській площі у Києві.
Михайло Грушевський та його оточення задоволені парадом. Поблизу — ад'ютант у
непримітній солдатській шинелі, але на голові в нього парадна шапка російських гусарів, яку
він, напевно, одягнув заради схожості з козацькими шапками. 12 січня 1918 р. за н. ст.
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
з коротким (до кінця шапки) червоним шликом та жовтим етишкетом.
Такі шапки у деяких вояків полку з’явилися вже під час полкового свята
19 (6) грудня 1917 р. Але не білі, а в усіх чорні — з золотим етишкетом та
червоними шликами9. Ці шапки можна побачити на кіноплівці того часу.
Під час параду на честь проголошення III Універсалу на Софійській пло¬
щі один зі старшин-богданівців має подібну шапку, але... в ній пізнається
парадна шапка російських гусарських полків. Вочевидь, богданівці перед
парадом позичили ці шапки в цейхгаузі 9-го гусарського Київського пол¬
ку, який розміщувався за 20 кілометрів від Києва — у Василькові. Вже за
кілька днів після параду наказ про формування Сердюцьких дивізій було
скасовано, а разом із цим зникла й потреба розробки нових зразків уні¬
форми сердюків. Жодних фактів того, що хтось із богданівців продовжу¬
вав носити шапки з червоними шликами, ми не маємо. Напевно, невдо¬
взі полк ім. Б. Хмельницького просто здав гусарські шапки назад до вій¬
ськових цейхгаузів.
27
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
військова уніформа
ЧАСІВ СТАНОВЛЕННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Після Жовтневого більшовицького перевороту в Петрограді
та триденних вуличних боїв у Києві Центральна Рада оста¬
точно перебрала владу в Україні до своїх рук. 20 (7) листо¬
пада 1917 р. було видано III Універсал, яким Україна проголошувалася
Українською Народною Республікою, що на федеративних правах вхо¬
дить до складу Росії. Важливе місце в державному будівництві України
приділялося збройним силам, щодо зовнішнього вигляду яких було ви¬
дано кілька наказів.
Офіційне затвердження уніформи українських військ було давнім на¬
болілим питанням. Однак лише 15 (2) грудня 1917 р. генеральний се¬
кретар військових справ Центральної Ради
Симон Петлюра видав наказ ч. 32, згідно з
яким усі українські частини зобов’язувались
придбати для своїх вояків жовто-блакитні
стрічки 2 дюйми завширшки, що мали носи¬
тися під російськими кокардами10.
ЗО (17) грудня 1917 р. за підписом С. Пет¬
люри вийшов наказ ч. 74 про запроваджен¬
ня знаків розрізнення старшин та підстар-
шин українських військ. Це розпорядження,
зокрема, передбачало:
1. В усіх українських збройних силах мала
використовуватися однакова уніформа;
Старшина-заяізничник військ Центральної Ради
уже без погон і з зафарбованою посередині блакитною
офіцерською кокардою. Початок 1918 р.
(фото з фондів Національного історичного музею України)
28
Ш.
II 1 і .
II -
Старшини Гайдамацького коша Слобідської України,
грудень 1917 р. На фото показано всі три різновиди уніформи, яка використовувалася серед
гайдамаків того часу. Ліворуч стоїть старшина у російському офіцерському пальті, посередині та
праворуч — гайдамаки у кожушках. Юнак, що посередині — у модному в ті часи офіцерському
френчі та гайдамацькій шапці зі шликом, справа —у широких (брунатно-червоних) штанях,
російській гімнастьорці з нашитими на неї газирями та кашкетці з російською кокардою, під
якою почеплено смужку жовто-блакитних кольорів
(фото з фондів РДАКФФД)
f¥
Старшини та козаки полку ім. Т. Шевченка,
сформованого у Петрограді з вояків-українців запасних частин гвардійської піхоти.
Всі шевченківці одягнуті в російську уніформу без жодних національних відзнак.
На шинелях — петлиці, погони та полкові нагрудні знаки, наявність яких свідчить про те, що
фото було зроблено ще до часу скасування цих відзнак (у середині листопада). На одностроях
окремих вояків помітно хрестик з білого металу — полковий знак гвардії Семенівського полку.
Крім того, всі мають кольорові петлиці та погони (у гвардії Семенівському полкові вони були
блакитні з червоними кантами) . Київ, початок листопада 19Д7 р. (фото з приватної колекції)
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Червоні гайдамаки.
Напевно, це фото зроблено ще у грудні 1917 року, оскільки на хлопцях ми бачимо
переважно елементи російської уніформи, від якої у коші згодом намагалися позбутися:
шинелі, пальта, офіцерські зимові френчі (зроблені з товстого сукна), шапки солдатського
зразка, але з нашитими на них шликами. Звертає на себе увагу тяжіння гайдамаків до
елементів уніформи Кубанського козацтва: на фото видно черкески, кубанські шапки, а
також кавказькі гімнастьорки з газирями. З українських елементів бачимо, крім уже
згаданих шликів, широкі теплі (в декого — ватяні) штани як захисного, так і брунатно-
червоного кольору, а також жовто-блакитні кокарди на шапках (з фондів РДАКФФД)
2. Для українських військ зберігався одяг загальноросійського зразка;
3. Погони та петлиці скасовувалися;
4. Рід військ і номери частин зазначалися на комірі;
5. Військові звання відмінено, залишилися тільки назви посад у ви¬
гляді спеціальних позначок на рукавах;
6. Як відзнака українських військ на комірі уніформи розміщували¬
ся сині ромбовидні сукняні накутники. Два горішні їхні боки, ви¬
гнуті всередину, обшивалися жовтим кантом. Вгорі на накутники
жовтим трафаретом наносився знак роду військ, внизу — номер ►
Продовження на с. 39
32
ІЛЮСТРАЦІЇ
1. Погони поручика 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
(сучасна реконструкція)
2. Кокарда, запроваджена у військах Центральної Ради наприкінці 1917 р.
(з фондів Національного історичного музею України)
3. Знак учасників 3-го Всеукраїнського військового з'їзду,
лицьовий та зворотний боки
(з колекції Олександра Мельника)
4. Знак для викладачів та випускників Інструкторської школи старшин,
уведений за часів Центральної Ради, лицьовий та зворотний боки
(з фондів Національного історичного музею України)
33
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Прапор Українського Запорізького полку, сформованого в Москві з вояків-українців
місцевої залоги 6 серпня 1917 року, лицьова та зворотна частини
(з фондів Національного історичного музею України)
ІЛЮСТРАЦІЇ
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
10
11
12 13
14
15
16
17
Таблиця з елементами уніформи та системою позначень за посадами,
запровадженими наказами ч. 74 та ч. 105 наприкінці грудня 1917 — на початку січня 1918 р.
1. Синій накутник; 2. Погон; 3. Кокарда з національною стрічкою; 4. Рядовий; 5. Роєвий;
6. Чотовий; 7. Бунчужний; 8. Хорунжий; 9. Сотник; 10. Курінний; 11. Осавул; 12. Полковник;
13. Отаман бригади; 14. Отаман дивізії; 15. Отаман корпусу; 16. Отаман армії; 17. Отаман фронту
36
ІЛЮСТРАЦІЇ
10
Таблиця з елементами уніформи та системою позначень за посадами,
запровадженими у 1-й та 2-й Українських козацьких (Синьожупанних) дивізіях 7.03.1918
1. Шапка козаків та старшин; 2. Шапка полковників та отаманів; 3. Роєвий; 4. Чотар; 5. Бунчужний
6. Півсотенний; 7. Сотник; 8. Курінний; 9. Осавул; 10. Полковник; 11. Отаман дивізії; 12. Лікар
37
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
З»
Прапор 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького
(сучасна реконструкція)
ВІЙСЬКОВА УНІФОРМА ЧАСІВ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
► і назва частини. Кожен рід
військ мав свої позначки: для
піхоти — дві перехрещені
гвинтівки, для кінноти — дві
перехрещені шаблі, артилерія
та інші спеціальні частини ви¬
користовували відповідні по¬
значення російської армії;
7. Знаки розрізнення за посада¬
ми виготовлялися зі срібно¬
го галуна й нашивалися на зо¬
внішній стороні правого ру¬
кава вище ліктя11.
Трохи згодом, 10 січня 1918 р.
(28 грудня 1917 p.), цей наказ бу¬
ло значно доповнено іншим —
ч. 105, виданим уже новим військо¬
вим міністром Центральної Ради
Миколою Поршем. Це розпоря¬
дження багато в чому повторювало
петлюрівське ч. 74. Принциповою
різницею було те, що на тлі війни
з більшовиками, які відмінили по¬
гони у своїх збройних силах, на¬
каз ч. 105 реабілітував їх, щоправ¬
да, вже під назвою «наплічників»,
і знову запровадив в українських
військах. Відтепер українські стар¬
шини та козаки, без розрізнення за
посадами, мали носити однакові
сині погони з жовтими кантами, а
російські вояки, що перебували на території України, були зобов’язані ви¬
користовувати погони старого російського зразка. Пунктом 4 цього нака¬
зу ставилася вимога: «Головному управлінню постачання негайно зроби¬
ти належне розпорядження приступити до заготовки вищезазначених
наплічників і петлиць і в самому короткому часі видати їх в усі україн¬
ські частини»12.
Вочевидь, наявність трьох наказів про відзнаки спричинила плутани¬
ну в цьому питанні у штабах українських формувань. Тому Військове мі¬
ністерство почало розсилати окремі розпорядження для командуван¬
ня частин з переліком основних вимог до уніформи українських військ.
Більше того, зважаючи на відсутність термінології в галузі уніформісти-
ки, ці вказівки надсилалися російською мовою. Наприклад, розпоряджен-
Боєць Куреня Червоних гайдамаків
Гайдамацького коша Слобідської України,
одягнутий у російську шинель, але має
козацьку шапку з довгим шликом
(фото з фондів РДАКФФД)
39
^Г>.. -
Симон Петлюра серед вояків Гайдамацького коша Слобідської України
на подвір'ї Микільського військового собору у Києві. За С. Петлюрою зліва — начальник штабу
коша (тимчасовий командир 3-го Гайдамацького полку) сотник Олександр Удовиченко. Ліворуч
від С. Петлюри —старшина Куреня Чорних гайдамаків О. Савельев. На фото представлені
переважно вояки Куреня Чорних гайдамаків, одягнуті в російську уніформу, але з чорними
шликами на шапках. Початок березня 1918 р. (з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
4 w Ш
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
ня, яке надійшло 17 (4) січня 1918 р.
до Київського кадетського корпу¬
су (що перейменувався на Київську
військову гімназію), вимагало:
«Для всех казаков вверенной вам
школы., без различия положения вре¬
менно установлена такая форма:
1) под кокардой на военных шап¬
ках носить желто-голубую
ленточку в три (3) сантиме¬
тра длинной;
2) погоны (наплечники) без раз¬
личия положения казака всем
темно-синие суконные с жел¬
тым (гренадерским) кантом;
размер наплечников 3Л верш¬
ка по верхнему краю ворот¬
ника и 1 % вершка по ниж¬
нему краю; способ пришивки
прежний;
3) в углах воротника вместо
петлиц нашить наугольники
размером 1 вершок в виде ром¬
ба темно-синего сукна; два
внутренних канта немного
вогнуты и обшиты желтым
кантом. На наугольнике свер¬
ху знак военно-учебных за¬
ведений и внизу трафарет с
названием школы;
4) для обозначения служебного
положения казака на внешней
стороне правого рукава, выше
локтя, нашиваются шевроны
серебрянного галуна.
Шевроны имеют форму тупо¬
го угла, обращенного вершиной
Старшина Куреня Чорних гайдамаків О. Савельев,
одягнутий у кубанський козацький бешмет, обшитий білим матер'яним галуном. На лівому
рукаві — 5 нашивок за поранення (які використовувалися в російській армії), на правому
(вище ліктя) — шеврон у вигляді кутика з петлею, що згідно з наказом С. Петлюри ч. 74
від 17.12.1917 мав позначати у військах Центральної Ради ранг хорунжого — молодшого
старшини. Березень 1918 р. (фото з фондів Національного історичного музею України)
42
ВІЙСЬКОВА УНІФОРМА ЧАСІВ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
к плечу. Каждая сторона шев¬
рона имеет длину в 1 вершок.
Шеврон от шеврона располагает¬
ся на расстоянии 1,5 сантиметра.
Шевроны следующие:
— отделенный (роевой) — один
гладкий шеврон шириной до
1 сантиметра;
— взводный (четовой) — два
таких же шеврона;
— фельдфебель (бунчужный) —
три;
— младший офицер (хорун¬
жий) — один шеврон с пет¬
лей на вершине угла, как на
флоте;
— ротный командир (сотник) —
один шеврон с петлей и один
обыкновенный под ним;
— командир батальона (куренной) — один шеврон с петлей и два
обыкновенных под ним;
— помощник командира полка (осавул) — один шеврон с петлей и
три обыкновенных под ним;
— полковник — один угол шириной в 1,5 сантиметра из галуна с зиг¬
загом;
— атаман бригады — два широких шеврона;
— атаман дивизии — три широких шеврона;
— атаман корпуса — один широкий шеврон с петлей;
— атаман армии — один широкий шеврон с петлей и один широкий
без петли под ним;
— атаман фронта — один широкий шеврон с петлей и два широких
без петли под ним.
Относительно отличий для преподавателей школ будет сделано
распоряжение в кратчайшее время.
Образец знака военно-учебных заведений будет Вам прислан.
Кокарды должны быть сине-желтые, желтым закрашены в середине»13.
Накази про нову українську уніформу отримала переважна більшість
військових частин, дислокованих у Києві та Київському окрузі. Але в цих
наказах далеко не все було передбачено. Так, наказ ч. 105 твердив про збе¬
реження в російських військах Українського фронту захисних погонів
Студент-доброволець Допоміжного
студентського куреня Січових Стрільців,
лютий 1918 р.
(фото з журналу «За Державність»)
43
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Старшини та вояки 1-го (4-го) полку Січових Стрільців
із запровадженими наприкінці 1917 — на початку 1918 р. кольоровими накутниками, знаками
розрізнення на рукавах та кокардами із зображенням архистратига Михаїла. Київ, 23.03.1918
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
російського зразка, але не вказуючи, про які саме погони йдеться: офіцер¬
ські чи солдатські. Спираючись на наказ ч. 105, російські офіцери продо¬
вжували носити свої старі погони, а російські солдати нехтували всіляки¬
ми розпорядженнями Центральної Ради. Як виявилося згодом, російські
офіцери мусили зняти свої погони, а солдати мали й надалі використову¬
вати захисні. Цьому питанню було присвячено окремий наказ за підписом
командувача Київського військового округу отамана М. Шинкаря та його
начальника штабу генерала О. Грекова, який надійшов до Київського ка¬
детського корпусу 24 (11) січня 1918 р. Це розпорядження зобов'язувало
всіх без винятку офіцерів зняти свої погони, а комендантів та начальни¬
ків залог — простежити за виконанням цього наказу14. У своїй масі ро¬
сійське офіцерство Київського округу, як і солдати, знехтувало наказами
української військової влади і зняло погони лише у зв'язку з репресіями
більшовиків у лютому 1918 р. Проте наказ штабу округу був виконаний
українськими вояками, які подекуди ще продовжували носити погони як
старого російського, так і нового українського зразка (т. зв. наплічники).
Таким чином, українські війська стали знову безпогонними.
Слід зазначити, що запроваджені наказами ч. 74 та ч. 105 накутники
повністю повторювали аналогічні знаки розрізнення французької армії.
Вочевидь, це свідчило, з одного боку, про солідарність зі збройними си¬
лами Антанти, а з іншого — про близькість до французьких революцій¬
них традицій.
44
ВІЙСЬКОВА УНІФОРМА ЧАСІВ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Січові стрільці, одягнуті зразково-одноманітно,
з кольоровими накутниками на шинелях. Київ, березень 1918 р.
(фото з видання «Золоті Ворота. Історія Січових Стрільців»)
Відповідно до наказів ч. 32, 74 та 105, в українських військах зберіга¬
лася російська кокарда, але з неодмінною українською стрічкою під нею.
Коли наприкінці грудня 1917 р. між Центральною Радою та Радянським
народним комісаріатом спалахнув збройний конфлікт, що розгорнувся
у криваву війну, використання цієї кокарди стало недоречним. Саме то¬
му вже під час боїв українських військ із більшовиками було запрова¬
джено та виготовлено кокарду військ Центральної Ради (на превеликий
жаль, наказ про це поки що виявити не вдалося). Зовні знак нагадував
французький геральдичний щит, на якому було зображено архістрати-
га Михаїла з мечем у правій руці та щитом із традиційним галицьким ле¬
вом. Над архістратигом містився тризуб. Ця кокарда була виготовлена
не пізніше січня 1918 р. В українських військах її масово використовува¬
ли до кінця літа 1918 p., коли за розпорядженням Військового міністер¬
ства уряду гетьмана П. П. Скоропадського вона була замінена на кокар¬
ду іншої форми.
Не зважаючи на вищенаведені накази, в українських військах фактич¬
но продовжували носити частину старих російських відзнак, до яких до¬
давали нові. Причому не завжди такі, як передбачалося наказами.
У деяких військах за межами Києва розпорядження про нову уні¬
форму хоч і було отримане, але його фізично не встигли виконати. Так,
у Вінниці, де розташовувалася 2-га Українська (153-тя) дивізія 1-го
Українського корпусу, цей наказ отримали перед Різдвом 1917 p., і міс-
45
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
тив він лише розпорядження про те, що офіцери мусять нашити срібні
галуни на рукав15. За браком часу навіть цього не було виконано.
Чим далі від Києва, тим меншою була вірогідність, що з Військового
міністерства Центральної Ради надійде інформація про запровадження
нових українських відзнак. Наприклад, один з українських полків, який
на початку 1918 р. прибув до Херсона, зробив таку заміну відзнак: «По
приїзді усім воякам роздано обув та одежу. Військова уніформа була по¬
передня, російського взірця, за виїмком старшинських відзнак, що їх за¬
мінено на жовто-блакитний колір. Придбав полк і полковий український
національний стяг»16.
Зовсім по-іншому відбувалося у військах Київської залоги. Станом на
грудень 1917 — січень 1918 pp. у Києві знаходилось або формувалось:
8 піших, 1 кінний полки, 7 піших куренів, 2 військових училища, 1 гар¬
матна бригада, 1 авіаційний загін та 16 сотень іррегулярного Вільного
Козацтва. Ледь не кожна з перерахованих вище частин мала свої особли¬
вості в уніформі.
1-й Український полк ім. гетьмана Б. Хмельницького нашив на комі¬
ри своїх шинелей сині накутники без канта, на які було нанесено вензель
полку старого зразка (переплетені літери «Б. X.»). Старшини-богданівці
отримали на рукава срібні галуни, передбачені наказом ч. 74. Крім то¬
го, всі без винятку вояки полку одержали синьо-жовті кашкетки з ко¬
кардою із архістратигом Михаїлом. У комплекті це становило так зва¬
ну «богданівську форму», згадки про яку неодноразово трапляються у
спогадах того часу.
2-й Український полк ім. гетьмана П. Полуботка зовні був досить без¬
барвним. Його вояки вже тоді відзначалися певними більшовицькими
симпатіями, а тому наказів Центральної Ради, в тому числі й про уніфор¬
му, майже не виконували. Лише частина вояків нашила на шинелі си¬
ні накутники без кантів та жодних позначок, а офіцери — срібні галуни.
Полк ім. гетьмана П. Дорошенка, що колись був виділений з пол¬
ку ім. Б. Хмельницького, в уніформі продовжував зберігати елементи
богданівського одягу. Вояки полку мали сині накутники, синьо-жовті
кашкетки та галуни, що позначали посади. Офіцери-дорошенківці, ма¬
ло пов’язані з полком ім. Б. Хмельницького, прагнули виділити свою
уніформу, однак до лютого 1918 р. на одязі ці прагнення так і не відо¬
бразилися.
Досить оригінальний вигляд мали військові полку ім. полковни¬
ка І. Богуна, сформованого ще Тимчасовим урядом як Київський Геор¬
гіївських кавалерів. За наказом російського командування від 12 липня
1917 p., всім георгіївським частинам, у тому числі й Київській, було на¬
дано особливу уніформу17. Усі елементи георгіївської уніформи, крім спеці¬
альної кокарди, погонів і петлиць, були збереженні й у полку ім. І. Богуна:
46
ВІЙСЬКОВА УНІФОРМА ЧАСІВ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Молодші старшини (з відзнаками на правому рукаві)
та стрільці 1-го полку Січових Стрільців і Легіону Українських Січових Стрільців на подвір'ї
казарми. Київ, квітень 1918 р.
(фото з видання «Золоті Ворота. Історія Січових Стрільців»)
галун георгіївських кольорів у lU дюйма, нашитий на розрізі блузи;
помаранчеві канти на обшлагах та шароварах; кашкетка з білою ту-
лією, чорним околишем та трьома помаранчевими кантами. До ви¬
ще описаних елементів уніформи богунці додали атрибутику військ
Центральної Ради: чисті сііні накутники, срібні галуни та кокарди з ар-
хістратигом Михаїлом.
Суміш російських та українських елементів уніформи мав полк іме¬
ні Тараса Шевченка, створений у Петрограді з українців запасних гвар¬
дійських полків — Семенівського, Ізмайлівського, Павлівського та
Волинського. Представників Волинського полку серед шевченківців було
найбільше. У складі нового формування вони створили окремий баталь¬
йон і кулеметну команду. У зв'язку з цим форма шевченківців була наси¬
чена елементами російського гвардійського одягу. Найбільше це стосу¬
валося гвардійських кантів, «привезених» шевченківцями з Петрограда:
47
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Назва полку
Колір кантів
клапана нагрудної
кишені
Колір кантів
обшлага
Семенівський
синій
білий
Ізмайлівський
білий
білий
Павлівський
білий
червоний
Волинський
білий
жовтий
Від початку в комплекті до цих кантів шевченківці мали звичай¬
ну синьо-жовту розетку на кашкетах та синьо-жовті стрічки на грудях.
Згодом, наскрізь пройняті більшовизмом, вони повністю познімали
будь-які українські відзнаки, а свої стрічки замінили на червоні.
Як і шевченківці, з «політичних міркувань» не носили жодних укра¬
їнських відзнак полки імені П. Сагайдачного, С. Наливайка та кінний
Вільної України. Не мали атрибутики військ Центральної Ради й вояки
полку ім. К. Гордієнка, які прибули до Києва з Західного фронту наприкін¬
ці січня 1918 р. Але «безколірність» гордієнківців пов’язувалася з їхньою
непоінформованістю щодо запровадження Військовим міністерством
Центральної Ради українських відзнак. Вояки полку ім. К. Гордієнка ви¬
глядали, як звичайні російські солдати: у великих стрілецьких чорних па¬
пахах та сірих шинелях. Так само не встигли отримати українські відзна¬
ки вояки гарматної бригади ім. М. Грушевського та авіаційного загону.
Досить цікавою була уніформа різних куренів (батальйонів), що фор¬
мувалися протягом зими 1917-1918 pp. у Києві.
Курінь Січових Стрільців (Галицько-Буковинський курінь), створе¬
ний із колишніх полонених вояків-українців австро-угорської армії, ко¬
ристувався російською уніформою з т. зв. кашкетками-керенками (за¬
хисного кольору, з м’яким дашком) зразка 1917 р. З українських відзнак
курінь мав сині накутники без кантів з монограмою «С. С.», кокарди з
архістратигом Михаїлом і шеврони з розрізненням посад.
Значно менше пощастило з уніформою воякам Допоміжного куреня
Січових Стрільців (Студентського куреня), що формувався зі студентів
та гімназистів Києва. Як згадував один з них, Ігор Лоський: «Кожний
одержав з одягу — штани, подерту шинелю й якусь арештантську
шапку. Можна собі уявити, як гротесково вигладала сотня. Пересічний
вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани., зав'язані в <Зо
лині мотузком (обвивачів не було), гімназійна або студентська курт¬
ка, або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракува¬
ло одної поли»18.
Досить цікавий вигляд мав Чорноморський курінь, який складав-
48
ВІЙСЬКОВА УНІФОРМА ЧАСІВ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Старшинський склад 1-го полку Січових Стрільців військ Центральної Ради
та Легіону Українських Січових Стрільців
на чолі з Є. Коновальцем (посередині). На уніформі кількох старшин у першому ряду видно
знаки розрізнення, запроваджені наприкінці 1917 — на початку 1918 р. Київ, квітень 1918 р.
(фото з видання «Золоті Ворота. Історія Січових Стрільців»)
ся з моряків-українців Чорноморського флоту. Вояки цього куреня ви¬
користовували звичайний морський одяг з бушлатами та безкозирками
включно. На туліях безкозирок або на бушлатах вони носили кокарду з
архістратигом Михаїлом чи синьо-жовту розетку.
Яскравий одяг, не схожий на уніформу решти військових частин,
мали підрозділи Гайдамацького коша Слобідської України: Курінь
Червоних гайдамаків, гарматний дивізіон та кінна сотня. Гайдамацький
кіш формувався колишнім секретарем військових справ Центральної
Ради С. Петлюрою й саме за сприяння останнього отримав зручний та
оригінальний одяг. Гайдамаки Петлюри мали червоні кожушки росій¬
ського офіцерського зразка; хутряні шапки різних відтінків із червони¬
ми шликами, прикрашені жовтими китицями та кантами; були озбро¬
єні короткими кавалерійськими карабінами. Цікаво, що довжина чер¬
воних шликів у гайдамаків була різною: від коротеньких (до плеча), до
майже півметрових.
49
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Курінь Чорних гайдамаків Гайдамацького коша Слобідської України
складався з вихованців 2-ї Української юнацької школи, яка готува¬
ла старшин для українських військ. Юнаки цієї школи користували¬
ся лише однією українською відзнакою — кокардою з архістратигом
Михаїлом. Старшини носили срібні галуни. Накутників юнаки та ви¬
кладачі школи не мали, оскільки не існувало затвердженої емблеми
навчальних закладів, що мала зображуватися на них. Лише коли 2-га
Українська юнацька школа була включена до складу Гайдамацького ко¬
ша Слобідської України, юнаки самостійно зробили чорні відзнаки —
накутники на шинелі та короткі шлики на шапки — і стали Куренем
Чорних Гайдамаків19.
У 1-й Українській юнацькій школі імені гетьмана Б. Хмельницького
викладачі та вихованці послуговувалися кокардами та галунами.
Накутників не було.
Решта українських підрозділів Центральної Ради виглядала сіро та
безбарвно. Загалом вони носили російську уніформу без погон, тільки
додавали жовто-блакитні стрічки. У тилових залогах на мундирах стар¬
шин досить часто траплялися ранні знаки з архістратигом Михаїлом, ви¬
дані для учасників 3-го Всеукраїнського військового з’їзду. Наприклад,
солдатську уніформу (без погон) коменданта Н. (колишнього полковни¬
ка) м. Ромодана в лютому-березні 1918 р. прикрашали жовто-блакитні
стрічки на рукавах і знак з архістратигом Михаїлом20.
Розгардіяш у справі українських відзнак неодноразово наштовхував
нового військового міністра Центральної Ради Миколу Порша на думку
про заміну всіх існуючих відзнак на якісно інші. Було розроблено відпо¬
відний проект, який увійшов до іншого, ширшого документа — «Закону
про утворення українського війська» (щоправда, він так і не набрав чин¬
ності). Щодо уніформи «Закон» передбачав і надалі зберегти наймену¬
вання рангів за посадами: козак, ройовий, чотовий, бунчужний, півсо-
тенний, сотенний, курінний, осавул, полковник, отаман дивізії, отаман
корпусу тощо. Форма залишалася старого російського зразка, з синіми
петлицями та жовтим кантом (можливо, йшлося про накутники), але без
погон. Ранги мали позначатися на лівому рукаві ближче до плеча почат¬
ковими літерами назв посад: «Р», «Ч», «Б», «П», «С», «Кр», «О», «Пл»,
«Од», «Ок», тощо. Цим же планом визначалося збереження в армії ви¬
борності посад до курінного командира включно21.
У ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. (за н. ст.) Центральна Рада та рештки укра¬
їнських військ під тиском більшовиків мусили залишити Київ. Тільки
після того, як зі столиці України відійшли радянські війська, почався но¬
вий етап розбудови українських збройних сил, а отже — з’явилися нові
накази щодо уніформи та відзнак.
50
ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ УНІФОРМИ ТА МОДА НА ШЛИКИ НАВЕСНІ 1918 р.
ЗАПРОВАДЖЕННЯ
СТАТУТНОЇ УНІФОРМИ
ТА МОДА НА ШЛИКИ НАВЕСНІ 1918 р.
Після повернення до Києва Центральна Рада розпоряджала¬
ся порівняно незначними силами, до яких належали: Окрема
Запорізька дивізія, Офіцерський полк та низка кадрових укра¬
їнізованих підрозділів старої російської армії, що поверталися з фрон¬
ту. Про стан та чисельність фронтових частин Військове міністерство
Центральної Ради не мало жодного уявлення, а тому нові накази щодо
уніформи стосувалися переважно вищевказаних частин.
Наказ ч. 52 про знаки розрізнення за підписом нового військового
міністра Олександра Жуковського вийшов 5 березня 1918 p.: «До виро¬
блення нової форми наказую всім співробітникам Міністерства, також
всім, хто належить до Київського гарнізону, носити на лівому рукаві
блакитну перев'язь. Старшина має право опріч того на цій перев'язі на¬
шити срібного галуна 1 вершок довжини і 1 сантиметр завтовшки»22.
На час видання наказу ч. 52 у Києві з військових частин (крім ні¬
мецьких) залишалися 4-й полк Січових Стрільців та Офіцерський полк.
Січовики продовжували використовувати уніформу старого зразка, яка
існувала ще в Курені Січових Стрільців. Відмінним було те, що підстар¬
шини мали не білі, а сині галуни. Крім того, січовики виконали наказ
О. Жуковського та надягнули на рукава блакитні повязки. Офіцерський
полк, складений з російських офіцерів та добровольців, поставився
байдуже до наказу О. Жуковського, оскільки не вважав себе підпоряд¬
кованим Центральній Раді. Вояки цього полку носили звичайну росій¬
ську форму з погонами, лише частина з них мала нарукавні повязки.
Військовий міністр був безсилий будь-що зробити з Офіцерським пол¬
ком, тому 9 березня 1918 р. видав черговий наказ ч. 63, де «заднім чис¬
лом» давав дозвіл офіцерам «на Українській службі» залишити погони.
Офіцери «не на Українській службі», відповідно до цього наказу, не ма-
5і
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Представники німецького, австро-угорського та українського командування
приймають у Києві парад 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії, 24 березня 1918 р.
Праворуч (із пов'язкою на рукаві відповідно до наказу від 5.03.1918) — військовий
міністр УНР Олександр Жуковський (фото з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
ли на це права23. Треба зазначити, що офіцери «на Українській службі»,
а також решта офіцерів Києва не дуже зважали на накази Жуковського.
Така ситуація тривала аж до часів Гетьманського перевороту, після якого
Офіцерський полк був розформований П. Скоропадським.
Окрема Запорізька дивізія, зайнявши Київ, одразу вирушила навздо¬
гін більшовикам. Жодна із запорізьких частин не користувалася нару¬
кавними пов'язками, передбаченими наказом ч. 52. їх носили лише дея¬
кі командири, серед них — начальник дивізії генерал О. Натієв та коман¬
дир 2-го Запорізького полку капітан П. Болбочан. Проте кожна з частин
дивізії мала особливу форму. У березні-квітні 1918 р. Окрема Запорізька
дивізія складалася з: 1-го Запорізького (у травні розділеного на 1-й За¬
порізький ім. П. Дорошенка та 4-й Запорізький ім. Б. Хмельницького),
2-го Запорізького, 3-го Гайдамацького піших полків, 1-го Запорізького
кінно-гайдамацького ім. К. Гордієнка полку, Запорізького легкого гар¬
матного полку, Гайдамацького гарматного дивізіону, Запорізького важ¬
кого гарматного дивізіону, кінно-гірського гарматного дивізіону, Запо¬
різького інженерного куреня, 1-го Українського (Запорізького) авіацій¬
ного загону та Запорізького панцирного дивізіону.
52
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Українські та німецькі старшини.
Один з українців із пов'язкою на лівому рукаві відповідно до наказу ч. 52. Весна 1918 р.
(фото з приватної колекції)
Невдовзі по зайнятті Києва серед запорожців поширилася мода на
чорні шапки з кольоровими шликами, черкески та інші елементи старо¬
винного українського військового одягу, які можна було дістати або зро¬
бити за умов ведення бойових дій. Цей звичай походив від сформова¬
ного зі Слобідського коша С. Петлюри 3-го Гайдамацького полку, де ще
в грудні 1917 р. усі вояки мали червоні шлики на шапках. Такі відзна¬
ки залишалися в гайдамацьких підрозділах: піхоті, артіілерії та кінноті, а
також були запроваджені у запорізьких полкових кінних сотнях, Кінно-
гірському гарматному дивізіоні та полку ім. К. Гордієнка. Проте решта
частин — запорізькі піхотні та артилерійські формування — продовжу¬
вали носити звичайну форму з кашкетками.
Широкою кольоровою гамою вирізняліі ся шлики на шапках вояків
1-го кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка. За твердженням його
командира, полковника Всеволода Петріва, на параді в Лубнах 25-26 бе¬
резня 1918 р. у підрозділах полку були шлики таких кольорів24:
54
ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ УНІФОРМИ ТА МОДА НА ШЛИКИ НАВЕСНІ 1918 р.
Отаман Окремої Запорізької дивізії Олександр Натієв
(із пов'язкою, запровадженою 5.03.1918) спільно з німецькими колегами приймає
парад союзних військ у Харкові, квітень 1918 р. (фото з часопису «Око»)
Назва підрозділу
Колір шликів
Штаб та зв’язківці
малинові, кіітиця золота
1-ша сотня
малинові
2-га сотня
світло-червоні
3-тя сотня
жовті
4-та сотня
темно-зелені
Кулеметна сотня
чорні
До цього Петрів додавав, що всі частини, крім 3-ї сотні, мали чорні
смушкові шапки, виготовлені кравцями с. Решетилівка. 3-тя сотня збе¬
рігала сірі солдатські шапкіі. Усі шліікіі мали китиці, однак Петрів під¬
креслив, що у штабу та зв’язківців китиці були золотими. Про кольори
китиць інших частин цей автор не згадував, однак можна припустити,
55
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
що, найпевніше, вони були звичного жовтого кольору. Щодо кантів на
шликах, то, ймовірно, їх носили лише штабівці.
Кольори шликів інших частин Окремої Запорізької дивізії були такими:
Назва частин
Колір шликів
1-й курінь
3-го Гайдамацького полку
червоний
2-й курінь
3-го Гайдамацького полку
чорний
Гайдамацький гарматний
дивізіон
червоний
Кінна сотня
1-го Запорізького полку
зелений
Кінна сотня
2-го Запорізького полку
чорний
Кінно-гірський дивізіон
червоний
29 березня 1918 р. на честь звільнення Полтави від більшовиків у місті
було проведено парад українських військ. Командир 3-го Гайдамацького
полку полковник В. Сікевич так описав зовнішній вигляд частин, які бра¬
ли участь у параді: «Впереді йшли нервоношлинники першої гайдамаць¬
кої сотні; на чолі їхав сотник Виноградов і він на сором забув, що в руці
тримає витягнуту шаблюку, передав її в ліву руку, а праву приложив до
шапки, щоб честь віддати. — Не знаю чи генерал зауважив, але ні сло¬
ва не сказав, а я зачервонів, як варений рак. — Пройшла перша сотня,
за нею чорношличники, за ними жовті, за жовтими зелені, за піхотою
пішла гарматна сотня, а на самому кінці кіннотчики по три в ряд...»25.
Зважаючи на «самовизначення» військових формувань Центральної
Ради в галузі власної уніформи, потреба в узагальнені всіх нововведень
щодалі набувала актуальності. У військових частинах значного поши¬
рення набули кольорові шлики та френчі англійського зразка. Цим еле¬
ментам одягу цілком могли пасувати накутники, запропоновані нака¬
зом ч. 74, однак через відсутність відповідних розпоряджень вони не ви¬
користовувалися. Врахувавши це, Військове міністерство Центральної
Ради розробило новий проект української уніформи, який було офіційно
запроваджено наказом ч. 142 від 1 квітня 1918 p.:
«По сьому оголошую опись походної форми Української Армії:
Шинеля — кольору захисного, давнішнього покрою, але з рівним і ши¬
роким хлястиком, на якому нашито 4-й гудзика кольору матерії.
5»
ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ УНІФОРМИ ТА МОДА НА ШЛИКИ НАВЕСНІ 1918 р.
Френч — кольору захисного, покрою англійського, комір і клапани
верхніх кишень і обшлага рукавів обшиті кантом:
для піхоти — блакитним,
для кінниці — жовтим,
інженерних військ — чорним,
гарматчики — червоним
і для співробітників всіх штабів малиновим;
старшини, які скінчили академію Генерального Штабу, носять кант
білого кольору.
Штани — такого ж кольору як і френч, покрою галіфе, з лямпасами
кольору, відповідно роду зброї.
Аямпаси отаманів складаються з двох смуг в 2,5 см. по боках кан¬
та; лямпаси старшин такі ж, як і у отаманів, а смуги у них шириною
в 1,7 см.; лямпаси у козаків складаються з одної смуги, шириною 1,7 см.
Погони — на шинелі й френчі м'які з одного матерьялу з ними; розмір
погонів: нижчий край — 1,3 вершки, верхній край — 0,7 вершка, довжи¬
на — 2,3 вершки.
Петлиці — форми ромбовидної з вигнутими в середину дужкою бока¬
ми, нашиваються на нижчім куті коміра; у отаманів і старшин пет¬
лиці оксамитові, у козаків сукняні. Посада козаків і старшин відзнача¬
ється на петлицях так:
Козаки носять петлицю чисту з малюнком роду зброї:
для піхоти — дві рушниці навхрест,
для кінноти -дві шаблі навхрест,
для гарматчиків — бомба,
для інженерних військ — свій інженерний знак.
Підхорунжі носять на петлиці вишиту впоперек золоту чи срібну
смужку, шириною 0,5 см;
Хорунжі — дві такі смужки;
Сотенні — дві таких смужки з одною зіркою в верхнім куті петлиці;
Курінні — одну широку смужку, шириною 1 см.
Осаул — дві такі широкі смужки;
Полковник — дві такі широкі смужки з зіркою в верхнім куті петлиці.
Отамани малюнка зброї на петлицях не носять.
Отамани дивізії носять на петлиці вишитий пернач з двома ги¬
лячками.
Отамани корпусу — також, як і у отамана дивізії, але з одною зіркою
у верхнім бічним куті петлиці.
59
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Як виконувався цей наказ у
військах? У 1-му Січовому та Офі¬
церському полках ніяких змін не
відбулося. Січовики-піхотинці в
більшості зберігали форму, яка
відповідала пунктам цього нака¬
зу (мундііри англійського зразка,
накутники). Однак при 1-му пол¬
ку СС вже існувала 1-ша гармат¬
на батарея, яка й одяглася відпо¬
відно до нових розпоряджень
О. Жуковського. Командир бата¬
реї Роман Дашкевич згадував:
«У київських військових складах
батарея дістала нові однострої
і плащі (шинелі. — Прим. Я, Т.).
Однострої, плащі перероблювали
у кравців до стану, так що гармаші були гарно повбирані. Пошито
стрілецькі шапки (на зразок керенок — з м'яким донцем. — Прим.
Я. Т.). На комірах плащів уміщено артилерійські відзнаки: гирла гар¬
мат із золотими буквами „СС“ на червоному випуску. Батарея була
найкраще убрана з усіх стрілецьких частин»21. До цього додамо, що
нарукавні знаки, які позначали ранги, в батареї продовжували носити,
проте блакитних пов'язок уже не мали. Емблемою артилерії, розміще¬
ною на червоних накутниках, став старий російський артилерійський
знак — перехрещені гарматіі.
Польовий духівник Легіону УСС о. Базилевич
та підхорунжий Кінно-гайдамацького полку
ім. К. Гордієнка Ю. Купчинський,
кінець весни 1918 р. (з альбому
«Українські Січові Стрільці, 1914-1920»)
Отаман армії — також, як і у
отамана дивізії, але з зірками в
обох бічних кутах петлиці.
Старшина з освітою Академії
Генерального Штабу носить на
петлицях у зовнішніх їх краях
срібні чи золоті вишиті гилячки.
Картуз — зразку англійського;
козирьок обшитий матерією.
Шапка — сива з шликом кольо¬
ру відповідно роду зброї.
Аксельбанти — білі.
Підписав: Жуковський»26.
бо
ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ УНІФОРМИ ТА МОДА НА ШЛИКИ НАВЕСНІ 1918 р.
Сотник 3-го Гайдамацького полку Олександр Ліневський
у шапці зі шликом та жупані, пошитому в Полтаві, квітень 1918 р. (фото з фондів ДГА СБУ)
На початку квітня 1918 р. у Полтаві частини Окремої Запорізької ди¬
візії почали масово шити нову військову форму, згідно з наказом ч. 142,
У цьому місті було захоплено веліічезний склад сукна, яке й віікориста-
ли кінно-гайдамацькіїй полк ім, К. Гордієнка, кінно-гірський гарматний
дивізіон, 1-й Запорізький та 3-й Гайдамацький піші полки — майже всі
бі
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
частини, що брали участь у відвоюванні Полтави. Командир Гордієнків-
ців В. Петрів так згадував про це: «Ще не влаштувались ми як треба, а
вже цього дня почали заходитись коло дальшого впорядкування та го¬
ловно обмундурування полку. Самі тільки шапки не були ще одностро¬
єм:, а відсутність його шкодила нам під час ведення правильного бою, не
даючи можливости відріжнити своїх у очах німців, які звичайно не мо¬
гли зрозуміти, що не однострій робить вояка вояком, а щось інше.
У Полтаві були величезні склади майна на „Шведських Могилах' (ра¬
йон бою з 1709 року), от туди ми й вислали наші вози, щоб дістати
потрібні речі, поки що не візьмуть їх „під охорону“ німці. Умова умо¬
вою, але не дивлячись на те, що українська кіннота перша вскочила в
Полтаву, перша вела бій за станцію „Полтава Харківська' та першою,
переправившись у човнах, була на цій станції, нам не хотять німці ви¬
знати навіть права взяти так потрібні нам сідла та набої для гір¬
ських гармат, а за дві справних гірських гарматки, які були на Абазівці,
ледви не довелося з німцями битись.
Наш поспіх був виправданий і вечером підійшли наші вози повні
темно-сірого сукна на чемерки, чорного на штани, зі всім приладдям
для шиття, навіть з двома кравецькими машинами. А наша піхота на
другий день мала таки мороку з німцями, які встигли взяти все під „на¬
дійну охорону"»28.
На полтавських складах гордієнківцям дістався великий асортимент
кольорового сукна, запорожці отримали тільки темно-сіру, а гайдама¬
ки — світло-сіру тканину. З цього матеріалу й було пошито нову уніформу.
Найбільш звично виглядала нова форма 1-го Запорізького ім. геть¬
мана П. Дорошенка полку. Майже всі офіцери-дорошенківці поши¬
ли собі темно-сірі френчі, але не англійського (з чотирма накладними
кишенями та складками), а німецького зразка. Ці френчі були з вило¬
жистим коміром, двома нижніми кишенями, розташованими навскіс та
прикритими прямокутними клапанами; з м'якими погончиками. Деякі
офіцери згодом нашили на комірах накутники з позначками рангів, від¬
повідно до наказу ч. 142. Козаки-дорошенківці у переважній більшос¬
ті носили темно-сірі френчі німецького зразка, хоч траплялися і росій¬
ські блузи, переважно з клапанами на кишенях. Ці клапани деякі запо¬
рожці обрізали на манер кишень Легіону Українських Січових Стрільців
австро-угорської армії. Кольоровими кантами френчі та блузи не об¬
шивалися. М які погончики як на френчах, так і на блузах носили дале¬
ко не всі козаки. Більшість дорошенківців також мала й пошиті світло-
сірі бриджі. Як офіцери, так і козаки використовували кашкетки ста¬
рого російського зразка, але з кокардами із зображенням архістратига
Михаїла. Наприкінці квітня 1918 р. серед вояків 1-го Запорізького пол¬
ку набули поширення шапки з синіми шликами (згідно з наказом ч. 142),
62
СУ
—
Ml
щл щ 7."г.аг.. ш ш %..іf.
Гайдамаки 3-го Гайдамацького полку та кіннотник Кінно-гайдамацького полку ім. К. Гордієнка
у своїх оригінальних полкових уніформах. Весна 1918 р.
(фото з фондів Національного історичного музею України)
. Y
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
і відтоді запорожців почали прозивали «курятниками» або «синьо-
шличниками»29.
Дорошенківська кінна сотня 1-го Запорізького полку вирізнялася зе¬
леними майже півметровими шликами (без кантів, але з китицями) на
невеличких сивих шапках і мала однаковий одяг: блузи російського зраз¬
ка без кишень, а також сині шаровари з жовтими лампасами. На шап¬
ках зі шликами кокарда не носилася. Запроваджені військовим міністер¬
ством шеврони, які позначали ранги, дорошенківці не використовували.
Усі без винятку вояки цього формування мали повний комплект росій¬
ської амуніції та російські шинелі.
2-й Запорізький (Республіканський) полк аж до часу взяття Харкова
був повністю одягнений у стару російську уніформу: блузи в козаків і кі¬
телі в офіцерів. Лише частина старшин придбала собі френчі англійсько¬
го зразка, зі складками та нагрудними кишенями. Як зазначав В. Петрів:
«...решта нашої старшини — переважно з Республіканського полку,
вдягнуті хто у віщо, головно в звичайних френчах російського зразку та
закраски»30. Погонів, накутників, кантів та лампасів у 2-му Запорізькому
полку не було. Ранги позначалися нарукавними знаками: білими в офіце¬
рів і синіми у козаків. На кашкетках вояки полку у більшості мали кокар¬
ду з архістратигом Михаїлом. Крім того, в 2-му Запорізькому полку існу¬
вала російська офіцерська рота (у травні виїхала на Дон до Добровольчої
армії генерала А. І. Денікіна). Офіцери цієї роти погонів не використову¬
вали, проте мали на кашкетках замість архістратига Михаїла російську
офіцерську кокарду. Цю ж кокарду використовували й деякі українські
офіцери полку. Помітно вирізнялися серед інших вояки кінної сотні 2-го
Запорізького полку, що вже тоді звалася Сотнею Чорних Запорожців.
Вони носили кубанські черкески польового зразка, російські блузи, чор¬
ні «решетилівські» шапки без кокард із чорними шликами довжиною до
40 см. На шапках зі шликами кокард не носили. У 2-му Запорізькому пол¬
ку, так само, як і в 1-му, кожний вояк мав повний комплект російської
амуніції та шинель. Щоправда, 2-й полк не був причетний до захоплен¬
ня Полтави, тож сукна на пошиття йому не дісталося, і його вояки муси¬
ли носити російську форму.
Лише по вступі 2-го Запорізького полку до Харкова йому вдалося
пошити собі власну уніформу — на підставі наказу ч. 142. Єдиною сут¬
тєвою відміною було те, що замість шапок зі шликами 2-й Запорізький
полк виготовив собі кашкетки з кольоровими околицями та випушка-
ми (за кольором роду зброї). Старшина полку Н. Авраменко згадував
про це: «Нова уніформа добре пошита, надавала вигляд сучасної євро¬
пейської частини. Була скромна, а одночасно елегантська, без лишніх
оздоб. Старшини мали френчі і штани цвіту хаки, козаки і підстарши-
ни — темно-сірі. ►
Продовження на с. 81
64
ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ УНІФОРМИ ТА МОДА НА ШЛИКИ НАВЕСНІ 1918 р.
IS.*
іаШІР
Я %
Український та німецькі вартові
охороняють вхід до будинку Центральної Ради (кадри кінохроніки). На штанях українського
вартового добре видно подвійний лампас, запроваджений наказом ч. 142. Квітень 1918 р.
(з фондів ЦЦКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
► Канти, околиці на шапках були для каждого роду зброї: для піхоти —
блакіітні, кіннота — жовті, артилерія і інженерні частини — червоні.
Новим був подвійний лампас в штанах та черевики з обмотками або кра¬
гами в піхоті. Кіннота носила чоботи»31.
Доволі ефектно виглядав 3-й Гайдамацький полк, де всі вояки мали на
баранячих шапках шлики: червоні в 1-му курені та кінній сотні і чорні в
2-му курені. Як піхотинці, так і кіннотники цього формування мали ко¬
роткі сірі мундири, подібні до дорошенківського одягу, але без кишень
та ґудзиків — на гапличках, які В. Петрів у своїх спогадах назвав «сірими
селянськими свитками». Командир 3-го Гайдамацького полку В. Сікевич
так описав 1-шу кінну сотню: «Козаки як намальовані сидять на конях —
усміхаються, насунувши на бік шапку з червоними шликами і золотою
китицею; за плечима карабін, в руках списи, шапки баранкові, чорні, чу-
марки сірі Здалека дивиться — чудовий образ»32. Сформована згодом
2-га кінна сотня 3-го Гайдамацького полку мала таку ж саму уніформу,
але шлики були не червоні, а чорні, без кантів, прикрашені лише китиця¬
ми жовтого кольору. Кокард на шапках гайдамаки не носили, а свої сірі
мундири пошили з полтавського сукна. На фотографіях того часу видно,
що по борту сірих мундирів та по верхньому краю коміра гайдамаки ма¬
ли вшиту червону вітушку.
Уніформа 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку, сфор¬
мованого наприкінці квітня 1918 р. шляхом виділення зі складу 1-го
Запорізького, була досить невиразною. Майже всі козаки та офіцери-
богданівці носили російські блузи. Лише деякі старшііни мали френчі ан¬
глійського зразка, придбані ще за часів перебування богданівців у скла¬
ді 1-го Запорізького полку. Погонів, накутників, кантів і лампасів богда-
нівці не носили. З українських знаків розрізнення вони користувалися
8і
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
тільки шевронами, що позначали ранги, та кокардами з архістратигом
Михаїлом. Уніформа кінної сотні 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького
полку (виникла влітку 1918 р.) не відрізнялася від одягу його піхотин¬
ців. Загалом же 4-й Запорізький полк був гірше одягнений та озброєний,
ніж 1-й та 2-й.
Найбільш вражаючу, різнобарвну та оригінальну уніформу мав 1-й
кінно-гайдамацький ім. К. Гордієнка полк, який спромігся набрати на
складах не тільки світло- та темно-сіре, а й синє та чорне сукно. Ось як
відбувалося пошиття нового одягу у гордієнківців: «Тому що ми не мали
при полку ніяких засобів, щоби пошити однострій, довелося рішати са¬
мим, бо ми не знали, чи був якийсь відповідний однострій затверджений
Центральною Радою, бо досі користувалися всі давнім російським, ли¬
ше з іншими відзнаками. Ось і вирішили полковою громадою шити тро¬
хи модернізований одяг реестровиків кінця 17 та 18 віку — синій, лег¬
кий куцан, краями зі золотим гальоном, чорні штани типу „бріджҐ —
вузькі у коліні, широкі вище — як найближчі до українського типу і зруч¬
ні для їзди. Замісць плаща темно-сіра чемерка трохи довша, як була у
реєстровців, з таким же гальоном. Доволі гарно і практично»33. До цьо¬
го опису додамо, що, як свідчать фотокартки, «куцан» — це одяг зразка
російської блузи, з м’яким стоячим комірцем та розрізом на грудях, об¬
шитий галуном по цьому розрізу, коміру та обшлагах. На знімках «че-
мерку», яку носили гайдамаки, легко переплутати з польовою кубан¬
ською черкескою. Напевно, «чемерки» шилися саме на зразок останніх.
Вони оздоблювалися по краях манжетів, подолу та розрізу. Гордієнківці
на «чемерці» носили газирі, які не обшивалися галуном. Загалом, якщо
б не чорні решетилівські шапки з різнокольоровими шликами, гордієн¬
ківців досить легко можна було б сплутати з кубанцями. До речі, до ма¬
линового, світло-червоного, жовтого, темно-зеленого, чорного кольорів
гордієнківських шликів невдовзі додався ще один. Вояки сформованої у
Полтаві 2-ї Гордієнківської кулеметної сотні мали темно-блакитні шлики
на шапках і, за висловом В. Петріва, «ясно-сірі» «чемерки».
Тривалий час Запорізький кінно-гірський дивізіон вважався скла¬
довою Гордієнківського кінного полку, а тому здобич у вигляді полтав¬
ського сукна дісталась і гарматникам. Ще до відвоювання Полтави во¬
яки цього дивізіону, як і гордієнківці, мали чорні решетилівські шапки,
але з темно-червоними шликами. На цих шликах, на китицях або замість
китиць гарматники підвішували металевий російський артилерійський
знак — перехрещені жерла гармат. Як згадував Петрів, у Полтаві гармат¬
ники «...пошили ясно-сірі штани з червоними лампасами і захисні куца-
ни, а замісць чемерок зареквізували десь бурки, на які довелось таки ви¬
дати реквізійні посвідки»34. До цього додамо, що, ймовірно, нових «ку-
цанів» гармаші не шили, а використовували старі російські блузи.
82
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Запорізький легкий гарматний полк, що в той час складався з трьох
батарей, був одягнений у стару російську уніформу: блузи, кашкетки та
шинелі. Особливих знаків розрізнення, крім позначок рангів, артилерис¬
ти не мали. Як стверджував Роман Дашкевич, улітку 1918 р. вояки полку
жалілися, що їхня форма стара та обшарпана35.
На закінчення огляду уніформи Окремої Запорізької дивізії варто
зазначити, що вояки майже всіх полків за старовинною козацькою тра¬
дицією голили голови, залишаючи оселедці. Найбільш завзято дотри¬
мувалися цієї традиції вояки 1-го Запорізького кінно-гайдамацького
полку ім. К. Гордієнка. Його командир полковник Петрів стверджував,
що всі гордієнківці, за винятком його самого, мали оселедці (Петрів
був лисий «як коліно»), і пояснював це так: «Мода на оселедці, які пе¬
рекинулись до нас від Слобожанського Гайдамацького Коша в Полтаві,
стала вже такою міцною, що перетворилася майже в традицію, так
що погодилися з нею навіть ті, хто з цеї моди раніше кепкував»36.
Великими прихильниками залишались і «патріархи» оселедців — во¬
яки 3-го Гайдамацького полку, де так само, як і в гордієнківців, оселе¬
дець не носив хіба що командир. Дуже поширеними такі зачіски були й
у 1-му Запорізькому полку.
Наказом від 14 березня 1918 р. в Києві було сформовано Інструктор¬
ську школу старшин, у якій офіцери у військовий час мусили пройти пе¬
репідготовку за нормальними, а не прискореними програмами. Заняття
тут розпочалися вже наприкінці березня. Так само, як і інші україн¬
ські частини, навчальний заклад мав свою уніформу, яка частково від¬
повідала вимогам наказу ч. 142. Слухач школи С. Левченко згадував:
«Обмундурування старшин було власне. Відзнак ще військове міністер¬
ство не опрацювало (!) як і уніформу і тільки рід зброї мав відріжня-
тися широким лямпасом на штанях: в піхоти синім, кінноті жовтим,
арматі червоними і т. д. На кашкетах був прийнятий Київський герб
(Архистратиг Михаїл)»37. Додамо до цього, що викладачі та слухачі
школи носили запроваджені О. Жуковським блакитні повязки, які вка¬
зували на їхню приналежність до старшинського корпусу.
Уніформа та знаки розрізнення українських військових частин ос¬
таннього періоду правління Центральної Ради зберігалися й після Геть¬
манського перевороту. Тільки 5 червня 1918 р. наказом Військової Офі-
ції (Військового міністерства) Української Держави ч. 205 було оголоше¬
но про те, що слід припинити замовляти уніформу зразка Центральної
Ради, оскільки невдовзі буде затверджено нові проекти38.
Нові зміни в одязі українських військ започатковано лише у червні-
липні 1918 р. наказами Військового міністерства П. П. Скоропадського
про запровадження нових кокард та погонів.
84
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
УНІФОРМА 1-ї УКРАЇНСЬКОЇ
КОЗАЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ
(СИНЬОЖУПАННИКІВ)
Під час Першої світової війни понад 2,5 мільйони вояків ро¬
сійської армії опинилися в полоні. Великий відсоток серед
них становили українці. У таборах для полонених солдатів
і офіцерів за допомогою заснованого у Відні в 1914 р. Союзу Визволення
України невдовзі почали функціонувати українські мистецькі та гім¬
настичні гуртки. Уже в 1916 р. найактивніші представники цих гуртків
стали палкими прихильниками повалення російського царату та від¬
новлення української державності. Невдовзі у таборах для полонених
вояків російської армії розпочалося створення окремих українських
підрозділів, які за умов озброєння були готові виступити проти Росії
на боці Німеччини та Австро-Угорщини. Найбільш інтенсивно україн¬
ський національний рух поширювався в таборах, підпорядкованих ні¬
мецькому командуванню. Так, у Раштадті виникло об'єднання «Січ», у
якому вже 1916 р. було створено зародок 1-го Запорізького полку (со¬
тні) ім. Т. Шевченка, а у Вецлярі діяв український солдатський гурток,
на основі якого пізніше було сформовано 2-й Запорізький полк (со¬
тню) ім. П. Сагайдачного. Ці перші напіввійськові формування мали
свої відзнаки.
Гурток вояків з 1-го полку імені Т. Шевченка мав нагрудний знак, ви¬
готовлений за допомогою Союзу Визволення України наприкінці 1916 р.
За формою він нагадував ранньофранцузький геральдичний щит із за¬
кругленим верхнім боком, на якому було зображено геральдичного га¬
лицького лева, що лізе на гору. Під левом, у нижній частині знаку, вміще¬
но напис: «1 Зап. п. п. ім. Т. Шевченка» (1-й Запорізький піший полк імені
Тараса Шевченка). Цей знак можна було носити на шурупі, підвішувати
на ланцюжку до круглої застібки або кріпити на жовто-блакитну кокарду.
Гурток вояків 2-ї сотні (проектованого полку) ім. П. Сагайдачного у
86
УНІФОРМА i-їУКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ (СИНЬОЖУПАННИКІВ)
Діячі Союзу визволення України
з ініціаторами національного руху в таборі для військовополонених — офіцерів російської
арміїГанноверіш-Мюнден, 1917 р.
(фото з приватної колекції)
січні 1917 р. розробив власну уніформу синього кольору, якою мусили
користуватися всі члени Вецлярської «Січі»39.
Російська преса через шпигунів та іншіїх інформаторів зі збентежен¬
ням спостерігала за цими формуваннями «мазепинців» на терііторії Ні¬
меччини. Зокрема, одна з газет так напіісала про уніформу та прапор полку
ім. Т. Шевченка: «Полку этому была присвоена особая форма: мундир с си¬
ними лацканами и красным цветком на груды и синие шаровары. Полковое
знамя было размеров в полтора квадратных аршина; на лицевой сторо¬
не его помещено шитое золотом изображение Архистратига Михаила
и надпись „1-й Сечевой Тараса Шевченко полки, а на обратной стороне —
шитый золотом лев и надпись „снова будем драться до смерти"»40.
21 січня 1917 р. з табору Раштадт виїхав на Підляшшя перший гур¬
ток вояків 1-го Запорізького ім. Т. Шевченка полку в кількості 27 осіб.
У складі німецької армії він мусив виконувати різні тилові функції,
8?
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Ветерани 1-го Запорізького пішого полку ім. Т. Г. Шевченка
зі своїм командиром М. Шаповалом і членами Союзу визволення України, березень 1918 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
а також займатися освітньою справою серед міс¬
цевого українського населення. Воякіі цього гурт¬
ка були одягнуті в австрійську уніформу, носили на
голові шапки-мазепинки, які використовувалися в
Легіоні УСС австро-угорської армії, проте амуніцію
мали німецьку. На мазепіінках вояки-шевченківці
спереду носили круглу кокарду УСС із галицьким
левом, а з лівого боку — знак свого полку41. Станом
на травень 1917 р. загін полку ім. Т. Шевченка на
Підляшші збільшився до 300 вояків,
Один з організаторів синьожупанників та їх представник
при німецькому командуванні Григорій Сиротенко.
На комірі його жупана добре видно три зірочки білого кольору.
На російській офіцерській шаблі —темляк німецького зразка.
Березень 1918 р.
(фото з фондів музею Української Народної Республіки)
88
УНІФОРМА i-ї УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ (СИНЬОЖУПАННИКІВ)
Підстаршини та козаки 1-ї Української козацької дивізії
завантажуються на потяг до Києва. У деяких вояків добре видно на комірі підстаршинські
відзнаки. Березень 1918 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
Після того, як 9 лютого 1918 р. у Брест-Литовську було укладено
мир між Центральною Радою та країнами Четверного союзу, німець¬
ке військове командування вжило заходів до термінового формуван¬
ня з українців — військовополонених російської армії кількох дивізій.
Загалом було сформовано дві Українські дивізії (1-шу та 2-гу) і плану¬
валося створити 3-тю.
Формування 1-ї Української козацької дивізії почалося 9 (22) люто¬
го 1918 р. у селах в районі м. Ковеля на Волині. Саме у цей день до міста
прибули перші командні кадри з офіцерських таборів військовополоне¬
них у Ганноверіш-Мюнден. Юридично дивізія була сформована 4 берез¬
ня (за н. ст.) 1918 р. із солдатів-українців, що перебували у таборах Раштат,
Зальцведель та Вецляр, досить швидко було набрано 4 Українських ко¬
зацьких (піших) та 1-й Український гарматний полки. Начальником ди¬
візії став генерал-майор російської служби В. Зелинський.
89
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Козаки 1-ї Української козацької дивізії
щойно отримали синьожупанну форму, березень 1918 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
Обмундирування для 1-ї Української
дивізії — 6 тисяч комплектів уніфор¬
ми, розробленої митцями українсько¬
го гуртка табору для військовополоне¬
них Ган-Мюнден, німецькі кравці ви¬
готовили протягом тижня. Крім того,
воякам дивізії було передано зброю ро¬
сійського зразка42. Уніформа вояка 1-ї
Української козацької дивізії складала¬
ся з сукняних жупана і шаровар синьо¬
го кольору та білої баранячої шапки з
синім шликом, на якій спереду кріпила-
Сотник Василь Яворський —
уповноважений з формування у Німеччині 3-ї
Української козацької дивізії. На комірі сотника
добре видно чотирикутні відзнаки австрійського
зразка, запроваджені для старшинського корпусу
синьожупанників. Квітень 1918 р.
(фото з журналу «За Державність»)
90
УНІФОРМА i-ї УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ (СИНЬОЖУПАННИКІВ)
Командний склад 1-ї Української козацької дивізії разом із німецькими офіцерами.
В українських старшин на комірцях замість чотирикутних прикріплено шестикутні
німецькі зірки. Напевно, чотирикутних (австрійського зразка) до табору ще не привезли.
Березень 1918 р. (фото з фондів музею Української Народної Республіки)
ся виготовлена з тканини жовто-синя кокарда. Саме через цю уні¬
форму згодом дивізія отримала неофіційну назву Синьожупанної.
Щоправда, наявних синіх комплектів вистачило лише для чотирьох
піших полків 1-ї Української дивізії. 1-му гарматному полкові діс¬
талося тільки 4 комплекти синьожупанної уніформи — для почес¬
ної варти.
8 березня 1918 р. у тому ж таки Ковельському повіті почалося фор¬
мування 2-ї Української козацької дивізії під командуванням під¬
полковника російської служби Пухтаєвича. Згодом обидві дивізії
об'єдналися в 1-й Український корпус на чолі з генералом Зелинським
(хоча він і надалі виконував обов'язки начальника 1-ї дивізії). До скла¬
ду 2-ї Української дивізії входили лише 4 піших полки: артилерії у неї
не було. Власну уніформу та озброєння 2-га Українська дивізія отри¬
мати не встигла, за винятком 20 комплектів синьожупанної уніформи,
переданої до дивізії задля різних урочистих подій.
Наказом від 7.03.1918 у 1-й та 2-й Українських дивізіях було запрова¬
джено знаки розрізнення власного зразка, а саме:
9і
В одному з таборів вояків-українців,
де мала бути сформована 3-тя Українська козацька дивізія, приймають представника уряду
гетьмана П. П. Скоропадського; деякі з вояків одягнуті в синьожупанну форму. Літо 1918 р.
(фото з приватної колекції)
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
1. Начальник 1-ї Української козацької дивізії генерал В. Зелинський
приймає парад синьожупанників на Софійській площі в Києві 24 березня 1918 р. На комірі
В. Зелинського добре видно відзнаки генерала
2. Старшини-синьожупанники під час параду в Києві
24 березня 1918 р.
3. Синьожупанники крокують Софійською площею.
Київ, 24 березня 1918 р.
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
Підстаршина:
— Роєвий — на передній частині коміра одна жовта стьожка згори до¬
низу;
— Чотар — дві такі стьожки;
— Бунчужний — три такі стьожки,
Отаманська старшина:
— Півсотенний — на передній частині коміра дві срібні зірки (одна
під другою);
— Сотник — три срібні зірки (одна під другою і третя — збоку посе¬
редині);
— Курінний — одна золота зірка посередині коміра;
— Осавул — дві золотих зірки одна під другою;
— Полковник — три золоті зірки;
— Отаман дивізії — дві золоті зірки на комірі, обшитому золотим га¬
луном із зиґзаґом;
— Лікарі — золота зірка та червоний хрест за нею.
Крім того, всі полковники та отаман дивізії мали на шапках черво¬
ні верхи43.
23 березня 1918 р. 1-ша Українська дивізія розташувалася у Києві. 2-га
дивізія продовжувала формуватися в районі Ковеля. 24 березня відбувся
парад 1-ї Української дивізії на Софійському майдані,
94
Старшини та козаки 1-ї Української козацької дивізії разом з німецькими представниками
перед відправкою на батьківщину. У кількох старшин — знаки 1-го Запорізького полку
ім. Т. Г. Шевченка. Березень 1918 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
У ніч з 26 на 27 квітня 1918 р. німці розформували 1-шу Українську
козацьку дивізію, оскільки мали підозру, що її особовий склад переваж¬
но співчуває більшовикам. Вояків цієї частини було розпущено по домів¬
ках. 2-гу дивізію розформували кількома днями пізніше, але її бійців зно¬
ву відправили до таборів полонених.
95
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО
ТА ОХОРОННІ ФОРМУВАННЯ
жовтня 1917 р. у Чигирині — давній сто¬
лиці гетьмана Богдана Хмельницького від¬
бувся Всеукраїнський з'їзд Вільного коза¬
цтва. На нього зібралося 2 тисячі ентузіастів відродження українського ко¬
зацтва, які представляли понад 60 тисяч симпатиків цього руху. Гетьманом
Вільного козацтва було заочно обрано командувача 1-го Українського ар¬
мійського корпусу генерала П. П. Скоропадського.
1. Військовий парад на Софійській площі в Києві
12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.). Михайло Грушевський обходить вишуканий стрій
Київського полку Вільного козацтва. Козаки переважно одягнуті у російську військову форму,
робітничий і просто цивільний одяг
2. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Керівники Вільного козацтва, одягнуті, швидше, у театральні костюми,
ніж військову форму. На їхньому тлі вигідно виділяється постать командира Київського полку
Вільного козацтва Михайла Ковенка у простому цивільному пальті й кашкетці
3. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Один з організаторів Вільного козацтва, полковник російської армії Олексій Астаф'єв,
який свого часу виступав як актор у трупі М. Садовського. На грудях у полковника — відзнака
за закінчення Миколаївської військової інженерної академії
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
96
ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО ТА ОХОРОННІ ФОРМУВАННЯ
Учасники Всеукраїнського з'їзду вільного козацтва,
Чигирин, 16-19 (3-6) жовтня 1917 р. На фото помітно поєднання елементів російської
уніформи та українського народного одягу. Проте виразних національних елементів
однострою на вільних козаках немає (з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
Згодом організації Вільного козацтва почали формуватися по всій те¬
риторії України. Загони вільних козаків виконували міліційну, допоміжну
та охоронну служ¬
бу. Окремі під¬
розділи Вільного
козацтва, насам¬
перед київський,
катеринославсь¬
кий та чернігів¬
ський, відзначи¬
лися у 1-й Україн¬
сько-більшовиць¬
кій війні.
1. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 року (ЗО грудня 1917 p.).
Попереду вільних козаків крокує Михайло Ковенко
2. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Попереду несуть прапор Київського полку Вільного козацтва,
на якому зображено фігури селянки, козака та робітника
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
97
Командир куреня ім. Я. Кармелюка Ігор Троцький Щ
зі своїми помічниками В. Рідченко та С. Горячим. Старшини куреня одягнуті в черкески
Кубанського козацького війська. 1918 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО ТА ОХОРОННІ ФОРМУВАННЯ
Загін Вільного козацтва м. Новгорода-Сіверського
(продовження див. на с. 78)
У проектах організаторів Вільного козацтва передбачалося створення
окремої уніформи та знаків розрізнення, однак ця справа не була дове¬
дена до кінця, У кожному регіоні це питання розв'язувалося по-своєму.
Спільним для всіх загонів Вільного козацтва було використання шапок
зі шликами, жупанів, кунтушів, свиток, шароварів, шалонових поясів, ви¬
шиванок та навіть черкесок Кубанського козацького війська. Вільні козаки
одягалися хто у що хотів, тож загалом виглядали досить театрально.
Лише деякі загони Вільного козацтва прагнули уніфікованого одя¬
гу. Так, гурток гайдамаків Богданівського куреня Хорольського повіту
на Полтавщині постановив мати такий однострій: синій жупан, черво¬
ні штани, чорну або сиву шапку з червоним верхом. Узимку передбачало¬
ся носити свитку. Вільні козаки Христинівської волості Уманського пові¬
ту Київської губернії вирішили виготовити чорні жупани, червоні пояси,
чорні штани з синіми (або блакитними) лампасами з жовтим кантом та си¬
ву шапку із «червоною китицею». У командирів десятків комір та обшла-
99
gвР^ V " і г ,v^4^' Л
.о*. Г.г.. ......
Загін Вільного козацтва м. Новгорода-Сіверського
(продовження)
Вояки загону одягнуті у військову та робітничу форму, цивільний одяг, жупани і шапки зі
шликами, у декого — жовто-блакитні кашкетки. Квітень 1918 р.
(з фондів Національного історичного музею України) +
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
ги жупана обшивалися жовтим галуном. Для сотника передбачався черво¬
ний жупан із зеленим поясом і шапка з жовтим галуном. Курінний мав но¬
сити червоні жупан та штани, а шапку — з білим галуном44. Подібним до
описаного був і вигляд вільних козаків Катеринослава та Єлисаветграда.
У Києві до складу Вільного козацтва вступило багато робітників-
українців, що привнесли свої особливості у зовнішній вигляд місцевих
загонів. Переважна більішсть козаків Києва, як і їхній командир отаман
Ковенко (заводський інженер), носили пальта, робітничі куртки чи роби
та шапки і кашкетки міського (міщанського) типу.
Чернігівське Вільне козацтво поповнилося чималою кількістю офіце¬
рів і фронтовиків, тож виглядало найбільш військово. Однак з усіх знаків
розрізнення чернігівські вільні козаки носили хіба що жовто-блакитну
пов’язку з печаткою на жовтій частині та написом по колу: «Кошовий
Отаман Українського Вільного Козацтва в Чернігові»45.
Навесні 1918 p., коли в Україну прийшли німецькі та австро-
угорські війська, частина загонів Вільного козацтва вступила на службу
Військовому міністерству Центральної Ради та згодом була переформо¬
вана на охоронні сотні.
Охоронною частиною у Харкові з кінця квітня 1918 р. став курінь ім. Яна
Кармелюка, сформований у с. Ісаківці під Камянцем-Подільським напри¬
кінці 1917 р. з офіцерів та фронтовиків місцевого походження. Згодом ку¬
рінь відзначився у боротьбі проти більшовиків за Камянець-Подільський.
Коли ж Центральна Рада призначила губернського комісара на Поділлі
Г. Степуру комендантом у Харкові, він поставив вимогу, що виїде до нового
місця призначення разом з куренем ім. Я. Кармелюка. Так кармелюківці по¬
трапили на Східну Україну. Ще перебуваючи на Поділлі, вояки куреня здобу -
Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Перед камерою майорить прапор з написами «Курінь» та «Залізняка».
Напевно, один з підрозділів Київського полку Вільного козацтва мав назву куреня
ім. М. Залізняка
(кадри кінохроніки з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
ли собі сині парад¬
ні та чорно-сірі по¬
всякденні черкес-
ки Кубанського
козацького вій¬
ська російської ар¬
мії, а також папахи
з червоними вер¬
хами, і відтоді ви¬
глядали, як справ-
жі запорожці.
102
ПРАПОРИ ПОЛКІВ ВІЙСЬК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
ПРАПОРИ ПОЛКІВ
ВІЙСЬК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Серед українських військ 1917-1918 pp. найкращий прапор мав
1-й Український козацький полк ім. Б. Хмельницького. Його
було вручено полкові від імені Українського військового клу¬
бу ім. Полуботка (а не від Центральної Ради, як написано у деяких ви¬
даннях) під час вечірнього засідання 1-го Всеукраїнського військового
з'їзду 5 травня 1917 р. Газети того часу та мемуаристи одностайні в то¬
му, що це знамено було вигаптуване черницями Флорівського монасти¬
ря. Однак в його описах, які трапляються в літературі, існує низка суттє¬
вих розбіжностей.
Наприклад, колишній командир куреня, а в 1919 р. й усього пол¬
ку ім. Б. Хмельницького Степан Лазуренко стверджував, що на прапо¬
рі «з одного боку на малиновому тлі вигаптувано золотом погруддя
Богдана Хмельницького, а з другого — темно-зелений напис: „Перший
Прапор 2-го Запорізького полку,
1918 р. (з видання: Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956).
103
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Прапор 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького,
зворотний бік. Травень 1917 р.
(фото вперше опубліковано в альманасі «Белая гвардія». —Москва, 2001. —№ 5)
Український Козацький імені Гетьмана Богдана Хмельницького
Полк*»46.
Сотник Армії УНР, ветеран полку Борис Монкевич у своїй праці по-
іншому описав полкове знамено: «Один тільки цей полк мав тоді в кор¬
пусі власний прапор, на котрому шовком вишитий портрет Великого
Богдана., а на другому боці малинового полотнища золотом напис: „1-й
Гетьмана Богдана Хмельницького козачий полки»47,
За словами відомого історика Дмитра Дорошенка, одне тло прапора
було зелене з портретом Богдана Хмельницького, а інше — малинове із
зорями та місяцем (посилання).
Сучасний дослідник Костянтин Гломозда, спираючись на опрацьо¬
вані ним матеріали з київських газет того часу, в одній зі своїх ро¬
біт стверджує: «Справжні знамена дістав уже 1-й Український полк
ім. Богдана Хмельницького. Вони були освячені 25 липня 1917 р. — на¬
передодні від'їзду частини на фронт. Знамено, надане Українським
104
ПРАПОРИ ПОЛКІВ ВІЙСЬК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
*»
Прапор 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького, лицьовий бік. Травень 1917 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
Генеральним Військовим Комітетом, було малинове із зображен¬
ням Архангела Михаїла як „герба України ‘ й написом „Першому Укра¬
їнському Гетьмана Богдана Хмельницького полку славаи} друге — від
Товариства ім. Полуботка — на лицьовому золотисто-зеленому боці
мало портрет Богдана Хмельницького, на зворотному кармазиново¬
му — зорі та місяць»48.
Ад'ютант полку ім. Б. Хмельницького також згадує про два прапо¬
ри, але стверджує, що один із них був малиновий, подарований То¬
вариством імені Полуботка, а другий — жовто-блакитний, наданий пол¬
ку Центральною Радою перед відправкою на фронт49.
На щастя, в архівах України та Росії збереглися фотографії лицьового
та зворотного боків знамена полку ім, Б. Хмельницького. Виявляється,
що у своїх твердженнях помилялися всі автори. Як видно з фотогра¬
фій, на лицьовому боці прапора вміщено портрет Б. Хмельницького
(за гравюрою сучасника гетьмана В. Гондіуса), а також напис із на¬
звою полку. На звороті — хрест, місяць та шестикутні зірки.
105
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Прапор 4-го полку 1-ї Української (Синьожупанної) козацької дивізії,
березень 1918 р.
(фото з журналу «За Державність»)
Це оригінальне знамено 1-го Українського полку ім. Б. Хмельниць¬
кого перебувало в лавах військ УНР аж до остаточного завершення бо¬
йових дій у 1921 p., а потім зберігалося у Празі.
Інші українські полки також замовляли та робили собі прапори, але
за задумом і замовленням вони значно поступалися богданівському. На
жаль, відомостей про них обмаль.
У київських газетах за листопад 1917 р. публікувалася інформація
про те, що під час перейменування Київського
полку Георгіївських кавалерів на полк ім. І. Бо¬
гуна від імені Центральної Ради його воя¬
кам було вручено новий прапор. Описів йо¬
го не знайдено, але це знамено впевнено мож¬
на впізнати на кадрах кінохроніки грудня
1917 р. Серед інших національних прапорів є
жовто-блакитний з двома нашитими на зразок
Андріївського хреста георгіївськими стрічками
та Георгіївським хрестом посередині. Така сим¬
воліка чітко вказує на приналежність цього зна¬
мена полку ім. І. Богуна.
іоб
ПРАПОРИ ПОЛКІВ ВІЙСЬК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Інші військові прапори, зафіксовані в кінохроніці кінця 1917 — по¬
чатку 1918 pp., напевно, здебільшого належали київським формуванням
Вільного Козацтва.
Військові частини Центральної Ради зазвичай мали жовто-блакитні
знамена з написами, вигаптуваними білою ниткою. Зокрема, такий пра¬
пор із написом «Вільна Україна» було захоплене червоногвардійцями у
січні-лютому 1918 р. Одна зі світлин того часу вказує, що він був влас¬
ністю 1-го кінного полку «Вільної України». Як видно з іншої фотогра¬
фії, полк ім. Т. Шевченка наприкінці 1918 р. мав жовто-блакитний пра¬
пор із нашитим (або намальованим) гербом Галичини — левом, що де¬
реться на гору.
Полк ім. К. Гордієнка на початку свого існування також мав жовто-
блакитне знамено, але з портретом Т. Шевченка. Пізніше, коли полотни¬
ще подерлося, командир полку вирізав зображення, а клаптики прапора
роздав козакам на жовто-блакитні стрічки50.
Досить оригінальний прапор мав сформований у Москві з вояків-
українців запасних частин Запорізький полк, який восени 1917 р. при¬
був до України і розташувався в Куп янську. На темно-червоному тлі
1. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Перед камерою ясно майорять українські прапори
з найрізноманітнішими написами та прикрасами
2. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Упевнено крокує стрій «білих шапок» сердюків.
Праворуч застряг у натовпі автомобіль з кимось із керівників параду
3. Військовий парад на Софійській площі у Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Щойно пролунала команда: «На молитву! Шапки геть!»
Перед лавами вояків проносять український військовий прапор
4. Військовий парад на Софійській площі в Києві 12 січня 1918 р. (ЗО грудня 1917 p.).
Ледь помітно білі шапки вояків полків
1-ї Сердюцької дивізії. Крізь натовп площею крокує 4-й Сердюцький полк ім. І. Богуна.
Попереду прапороносець несе прапор полку: жовто-блакитний, з нашитим посередині
Георгіївським хрестом та Георгіївськими стрічками навскіс
[кадри кінохроніки з фондів ЦЦКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
107
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
Плахта української гарматної частини військ Центральної Ради,
захоплена радянськими військами в Києві у лютому 1918 р. Розмір — 140x100 см. Плахта
з білого шовку, напис (напевно, жовто-блакитний), нанесено методом аплікації, обшита білою
бахромою з мішури. Лицьова та зворотна частини
(з фондів Центрального музею Збройних сил Росії)
з одного боку було зображено запорізького козака з мушкетом, а з ін¬
шого — архістратига Михаїла. Відповідно розташовувалися написи:
«Знамено Українського Запорізького полку» та «За Україну, 6.08.1917».
Під час роззброєння Запорізького полку більшовиками кілька старшин
урятували його знамено і пізніше передали С. Петлюрі, Згодом пра¬
пор Запорізького полку вірно служив у військах Української Народної
Республіки аж до 1921 р.51 У 1918-му році прапор перебував у части¬
нах Сердюцької дивізії, у 1919-му — у 4-му полку Січових Стрільців ДА
УНР, а у 1920-1923 — у Спільній військовій (юнацькій) школі. Згодом
прапор було передано до Музею визвольної боротьби у Празі, де в 1945
році захоплено радянськими військами. На початку 1950-х років пра¬
пор було передано з Москви до Центрального державного історич¬
ного архіву УРСР, а звідти в 1962 році — до фондів Державного (ни¬
ні Національного) історичного музею України у Києві. Тут він зберіга¬
ється й донині.
ю8
ПРАПОРИ ПОЛКІВ ВІЙСЬК ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Червоногвардійці тримають прапорець із написом «Вільна Україна»,
який, можливо, належав 1-му кінно-козацькому полку «Вільної України». Весна 1918 р.
(з фондів ЦДКФФАУ ім. Г. С. Пшеничного)
На початку берез¬
ня 1918 р. військо¬
вим міністерством
Центральної Ради бу¬
ло розроблено про¬
ект військового пра¬
пора для українських
частин. Військово-
науковий вісник Гене¬
рального штабу по¬
відомляв про це так:
«Військовою Радою
затверджено зразок
полкової хоругви. Хо¬
ругва буде малиново¬
го кольору, кругом зо¬
лота кайма, по ку¬
тах герби. На задній сторінці малюнок святого, залежно від назви
полку. Написи на хоругві доручено розробити Науковому відділу Гене¬
рального штабу»52.
Відповідно до цього проекту навесні 1918 р. було виготовлено що¬
найменше три українських полкових прапори. По-перше, це було шовко¬
ве жовто-блакитне знамено 3-го Гайдамацького полку, подароване гай¬
дамакам киянами на початку березня 1918 р. З одного боку на ньому
було вигаптовано герб Києва — архістратиг Михаїл, а з іншого — три¬
зуб. По краях прапора золотими нитками було нашито з лицьового боку:
«Хай Бог поможе вам спасти Україну! Кияни своїм дітям третьому гай¬
дамацькому полку», а зі зворотного: «Вічна слава лицарям полку, ганьба
і смерть зрадникам і боягузам»53.
За новим зразком було виготовлено й прапор для 2-го Запорізького
полку. Як свідчив вишитий напис: «Від міста Охтирка та повіту», полк
дістав знамено не раніше квітня 1918 p., коли звільняв від більшови¬
ків Харківщину. Лицьова його сторона була малинова із зображенням
Богоматері з немовлям, зворотна — жовто-блакитна з тризубом54.
Свій прапор — білого кольору, з покровителькою Війська Запорізького
Пресвятою Богородицею з одного боку та козацьким хрестом з іншо¬
го — мав і 1-й Січовий ім. гетьмана П. Дорошенка полк 1-ї Української
(Синьожупанної) дивізії. Обидва ці знамена використовувалися в Армії
УНР аж до 1923 р.
109
НОВІТНІ ЗАПОРОЖЦІ
1. Галаган М. Богданівський полк//Літопис Червоної Калини. — Львів. —
1937 р. - 4.6. - С.4.
2. Янчевський М. Із спогадів//За державність. — Варшава. — 1931р. — 4.2. —
С.142.
3. Одеський Листок. — 24.10.1917. — №258; 26.10.1917. — №260.
4. Липа Ю. Галичани над морем//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936р. —
Ч.З. — С.7-11.
5. Савченко В. Спогади про Український рух у 12-й російській армії в 1917 році//
За державність. — Варшава. — 1929р. — 4.1. — С.58.
6. Середа М. Перші українські військові частини//Історичний Калєндар-
альманах Червоної Калини на 1929 рік. — Львів. — 1929. — С. 46.
7. Вісник Українського Генерального Військового Комітету. — Київ. — 1917 р. —
№ 18.
8. Бутович М. Зі споминів сірожупанника //За державність. — Варшава. —
1939. — № 9. — С. 10.
9. Монкевич Б. Слідами запорожців//Табор. — Варшава. — 1927. — 4.5. — С.65.
10. ЦДАВОУ. - Ф. 1076. - Оп. 3. - Спр. 6. - С.25.
11. Симон Петлюра, статті, листи, документи. — Київ. — 1993. — Т. 3. — С. 41.
12. ЦДАВОУ. - Ф. 1076. - Оп. 1. - Спр.І-а. - С. 30.
13. ЦДА м. Києва. — Ф.112. — Оп.З. — Спр.21. — Наказ по корпусу № 1.
14. ЦДА м. Києва. — Ф.112. — Оп.З. — Спр.21. — Наказ по корпусу № 14.
15. Левченко С. Інструкторська Школа Старшин//3а державність. — Варшава. —
1938р. - 4.8. - С.121.
16. Калюжний О. Із Саранська до Херсона//За Державність. — Варшава. —
1939. — 4.9. — С.177-178.
17. Звегинцов В. Русская армия. — 4.7. — 1881-1917. — Париж. — 1980. — С.903.
18.1. Л-кий. Крути//Літопис 4ервоної Калини. — Львів. — 1932. — 4.2. — С.З.
19. Видибайло М. По дорозі до кращого//Літопис 4ервоної Калини. — Львів. —
1932.-4.6.-С.11.
20. Петрів В. Спомини. — Львів. — 1928. — 4.2 — С.138.
21. ЦДАВОУ. - Ф.1076. - Оп.1. - Спр.2-а. - С.93.
22. ЦДАВОУ. - Ф.1076. - Оп.1. - Спр.12. - С.27.
23. ЦДАВОУ. - Ф.1076. - Оп.1. - Спр.12. - С.37-зв.
24. Петрів В. Спомини. — Львів. — 1928. — 4.2. — С.142.
25. Сікевич В. Сторінки із записної книжки. — Вінніпег. — 1945. — 4.3. — С.44.
26. ЦДАВОУ. - Ф.1076. - Оп.1. - Спр.5. - С.11.
27. Дашкевич Р. Артилерія Січових Стрільців у боротьтбі за Золоті Київські во¬
рота. — Нью-Йорк. — 1965. — С.36.
28. Петрів В. Спомини. — Львів. — 1928. — 4.3. — С.3-4.
ПО
29. Сікевич В. Сторінки із записної книжки. — Торонто. — 1945. — Ч.З. — С.23.
30. Петрів В. Цит. видання. — С.12.
31. Авраменко Н. Спомини запорожця. — Київ. — 2007. — С.232.
32. Сікевич В., Цит. видання. — 1943. — 4.2. — С.18.
33. Петрів В. Цит. видання. — С.4.
34. Петрів В. Цит. видання. — С.4.
35. Дашкевич Р. Цит. видання. — С.69.
36. Петрів В. Цит. видання. — С.6.
37. Левченко С. Цит. видання. — С.122.
38. ЦДАВОУ. - Ф.1077. - Оп.1. - Спр.2-а. - С.98.
39. Срібняк І. Діяльність Союзу Визволення України серед полонених старшин-
українців царської армії. — Київ. — 1996. — С.22.
40. Дутов А.И. Германский шпионаж/Юренбургский казачий вестник. —
1917. - №67.
41. Олянчин Д. Спогади про культурно-освітню працю на Підляшшу, Поліссі й
Волині в 1917 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — 4.1. — С.13.
42. Зелинський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938. — С.20.
43. ЦДАВОУ - Ф.4585. - Оп.1. - Спр.21. - С.16.
44. Чмир М. Однострої вільнокозачих формувань України у 1917 р.//3нак. —
Львів. - 1999. — 4.10. - С.10.
45. Янов М. Кіш УВК в 4ернігові//Українське Козацтво. — Чікаго. — 1973. —
Ч.1.-С.17.
46. Лазуренко С. Перший Український козацький ім. гет. Б. Хмельницького
полк//Вісник комбатанта. — 1967. — 4.2. — С.20.
47. Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. —
Нью-Йорк. — 1956. — С.85.
48. Історія українського війська. — Київ. — 1996. — С.824.
49. Галаган М. Богданівський полк//Літопис Червоної Калини. — Львів. —
1937. — 4.6. - С.4.
50. Петрів В. Спомини. — Львів. — 4.2. — 1928. — С.53.
51. Битинський М. Військові відзнаки Української Національної Армії//
Гуртуймося. — 1932. — 4.9. — С.53.
52. Військово-Науковий вісник Генерального штабу. — Київ. — 1918. — 4.1. —
С.53.
53. Сікевич В. Сторінки із записної книжки. — Торонто. — 1951. — 4.6. — С.31.
54. Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956. — С.266.
111
Науково-популярне видання
Серія «MILITARIA UCRAINICA»
Тинченко Ярослав Юрійович
Новітні Запорожці
Війська Центральної Ради, березень 1917-квітень 1918
Художник — Б Пірган
Редактор — А. Марченко
Коректор — І. Давидко
Комп’ютерна верстка та макет — Ю. Жарков
Підписано до друку 27.07.10. Формат 70xl00Vi6
Умовн.-друк. арк. 9,07. Обл.-вид. арк. 15,06.
Папір офсетний. Гарнітура Ворнок.
Друк офсетний. Наклад 2000.
ТОВ «ТЕМПОРА»
Київ
01030, Київ, вул. Богдана Хмельницького, 32, оф. 4
Тел./факс: (044) 234-46-40, e-mail: tempora@ukr.net
www.tempora.com.ua
Свідоцтво про внесення до державного реєстру:
ДК, № 2406 від 13.01.2006
Надруковано: ТОВ «Майстерня книги»
Адреса: м. Київ, вул. М. Кривоноса, 2Б
тел./факс: (044) 248-89-31, 248-46-47, e-mail: oranta@oranta-druk.kiev.ua
Свідоцтво про внесення до державного реєстру: КІ № 82 від 06.09.2005
Богдан Піргач
Народився 1963 року в місті Іркутську. Після закінчення
Київського політехнічного інституту працював
у видавничо-поліграфічнійгалузі. Наданий час
: директором студії військово-історично? мініатюри.
іш янннн
Ярослав Тинченко
Військовий історик, журналіст. Автор монографій: «Українське
офіцерство: шляхи скорботи та забуття, 1917-1921 роки» (Київ,
1995), «Перша українсько-більшовицька війна, листопад
1917-березень 1918 років» (Київ, 1996), «Белая гвардия Михаила
Булгакова» (Киев-Львов, 1997), «Голгофа русского офицерства
в СССР, 1930-1931 годы» (Москва. 2000), «Армии Украины,
1917-1920» (Москва, 2002), «Офіцерський корпус Армії УНР,
1917-1921» (Київ, 2007), «Українські збройні сили, організація,
чисельність, бойові дії, 1917-1918» (Київ, 2009), «Герої
українського неба. Пілоти Визвольної війни, 1917-1920 рр.»
(Київ, 2010), а також статей у періодичних і наукових виданнях.
У СЕРІЇ і
ЧИТАЙТЕ також: