/
Author: Лихочвор В.В.
Tags: біологія сільське господарство ботаніка навчальний посібник для студентів рослинництво нвф українські технології
Year: 2002
Text
Володимир
Володимирович
Лихочвор
Технології
вирощування
СІЛЬСЬКОГОС-
ПОДАРСЬКИХ
КУЛЬТУР
Навчальний посібник
для студентів вищих аграрних
закладів освіти І-ІУ рівнів
акредитації, що вивчають
дисципліну “Рослинництво”
НВФ “УКРАЇНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ”
ЛЬВІВ 2002
ББК 41я73
Л 65
УДК 633(07)
Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування
сільськогосподарських культур. - Львів: НВФ “Українські
технології”, 2002. - 800 с.
Розглянуто стан і тенденції розвитку рослинництва. Висвітлено на-
родногосподарське значення, біологічні і ботанічні особливості польових
культур, теоретичні основи рослинництва, основи програмування і на-
сіннєзнавства. Приділено особливу увагу сучасним технологіям вирощу-
вання сільськогосподарських культур.
Рецензент:
Ярмолюк М.Т., доктор сільськогосподарських наук, професор,
головний науковий співробітник Інституту землеробства і
тваринництва західного регіону УААН.
Берко И.М., доктор біологічних наук, професор, завідувач
кафедри біології Львівської державної академії ветеринарної
медицини імені С.З.Гжицького.
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради
Львівського державного аграрного університету.
Протокол П? 9 від 21 червня 2002 року.
Авторські права застережені.
Передрук будь-якої частини матеріалу
можливий тільки з дозволу автора.
ІЗВМ 966-666-043-1
© Лихочвор В.В., 2002
© НВФ “Українські технології”, 2002
Дисципліна «Рослинництво. Технології
г вирощування сільськогосподарських
культур» є основою технологічної підготовки
майбутніх фахівців.
Розглядаються теоретичні основи рослинни-
цтва, програмування врожаїв сільськогоспо-
дарських культур, основи насіннєзнавства,
агротехніка вирощування, основи кормо-
виробництва.
Дисципліна базується на знаннях різнома-
нітностей та форм польових культур, їхніх
ботанічних та біологічних особливостей, зако-
номірностей росту і розвитку, структури
врожаю, вмінні проведення технологічних
заходів, спрямованих на одержання високих
і сталих урожаїв при найменших затратах
праці і матеріальних ресурсів. Значна увага у
посібнику приділяється біологізації технологій
вирощування, що передбачає зменшення
обсягів застосування агрохімікатів, дотри-
мання чистоти навколишнього природного
середовища і продукції.
4
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Загальна
О ХАРАКТЕРИСТИКА
дисципліни
1.1. Стан і завдання
галузі рослинництва
Грунтово-кліматичні умови України
дозволяють одержувати високі вро-
жаї основних сільськогосподарсь-
ких культур. Проте затяжна еконо-
мічна криза 90-х років найболючіше вплинула на сільське госпо-
дарство. Урожайність зернових, цукрового буряка, низки інших
культур зменшилась у два рази порівняно з рівнем, досягнутим
наприкінці 80-х років (табл.1.2). Для зміни ситуації на краще
необхідна нова концепція рослинництва, яка займе центральне
місце в аграрній реформі і базуватиметься на основі науково-техні-
чного прогресу з урахуванням економічних, політичних, соціальних,
енергетичних, матеріально-технічних і екологічних умов. Основою
концепції є ріст урожайності і зменшення посівних площ.
Україна з давніх часів була потужним виробником зерна пше-
ниці, жита, ячменю, гороху, гречки, проса (табл. 1.1), а останнім часом
також кукурудзи, цукрового буряка, соняшнику, льону-довгуїпцо, ріпа-
ку та інших культур.
Таблиця 1.1. - Основні показники виробництва зерна в Україні
Роки Площа, тис.га Урожайність, ц/га Валовий збір, тис. га
1990 14583 34,9 51009
1991-1995 13964 24,5 38452
1996 12507 19,6 24571
1997 14502 24,3 35472
1998 12756 20,8 25462
1999 12429 19,6 24369
2000 12529 19,6 24600
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЦИПЛІНИ 5
Таблиця 1.2. - Урожайність сільськогосподарських культур в
Україні по усіх категоріях господарств за 1986-1999 рр., ц/га
Культури 19861990рр. (у середньому за рік) 1990р. 1995р. 1997р. 1998р. 1999р.
Зерно 30,7 34,9 24.3 24,3 20,8 19,6
пшениця: озима яра
36.4 40,2 30,1 28,5 26,9 23.2
27.6 30,2 16,9 19,2 15.7 17,0
жито озиме 21,2 24,3 20,0 19,4 16,2 14,7
ячмінь: озимий ярий
32.5 37,2 26.5 27,7 22.1 23,0
28,2 33,0 21,4 19,1 16.1 18,1
кукурудза на зерно 35,4 38,7 29,4 32,6 25,3 25.2
овес 23,7 26,8 19.9 19,2 13,5 14,4
просо 18,4 17,2 17,0 14,6 9.3 9,2
гречка 9,6 11,6 7,6 9.0 6.9 5,0
рис 47,4 42,5 36,4 29,0 34.6 29,1
зернобобові 18,8 23,1 14.5 15,6 13.4 12.7
Цукрові буряки (фабричні) 267 276 205 176 174 156
Соняшник на зерно 16,5 15,8 14.2 11,5 9,3 10,0
Льон-довгунсць (волокно) 5,8 6,4 5,0 2.9 3,6 2,7
Соя 12,0 11,3 9,7 13,6 11,4 10,7
Картопля 122 117 96 106 102 82
Овочі 151 149 120 114 123 111
Виробництво зерна в майбутньому стане пріоритетним напря-
мом розвитку рослинництва. За розрахунками академіка В.Ф.Сай-
ка валовий збір зерна в Україні становитиме 60 млн. т.
У світі зернові займають 35% ріллі. їх вирощування можливе
у різних грунтових і метеорологічних умовах. Потребу в поживній
сухій масі і протеїні населення планети задовільняє, в основному,
за рахунок зерна (табл. 1.3).
Таблиця 1.3. - Походження продуктів харчування, % (ГАО
ргосіисііоп уеагЬоок)
Продукти Суха маса Протеїн
Зерно 70 54
Бульбоплоди і коренеплоди 9 5
Цукор 5 -
Боби 6 16
Овочі 2 4
Фрукти 1,2 0,8
Сума з рослинного зиробпицтва 93,2 79,8
Продукти тваринництва і риболовства 6,8 20,2
6
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Якщо врахувати, що для тваринництва використовується
значна частина зерна, то значення зернових зросте ще більше.
Зерно займає перше місце як джерело енергії у харчуванні
людини.
Рослинництво є основною галуззю сільськогосподарського
виробництва. Воно забезпечує населення продуктами харчуван-
ня, тваринництво - кормами, переробну промисловість - сирови-
ною. Об’єктом вивчення є зелена рослина. Це геніальний про-
дукт природи, що здатний з допомогою фотосинтезу перетворю-
вати безмежні запаси енергії сонячних променів на потенціальну
енергію органічної речовини. На території України важливою
особливістю галузі є її сезонність. Польові культури здатні рости
і давати врожай тільки у безморозний період.
1.2. Значення
рослинництва як науки
Рослинництво як наука вивчає
різноманітні види, форми і сорти
польових культур, теоретичні ос-
нови і практичні прийоми одер-
жання високих і сталих урожаїв при найменших затратах праці і
матеріальних ресурсів. На основі вивчення ботанічних та біологіч-
них особливостей культури, фаз росту і розвитку, складових струк-
тури врожаю розробляють найоптимальніші агрозаходи для мак-
симальної реалізації потенціалу продуктивності сільськогоспо-
дарських культур. Важливим завданням рослинництва разом із
вивченням існуючої агротехніки є розробка нових, досконаліших
технологій.
Роль науки у прискоренні темпів науково-технічного прогре-
су в рослинництві, підвищенні ефективності його виробництва
постійно зростає.
Уже перед доісторичними землеробами поставали питання:
коли сіяти, скільки сіяти, де сіяти? Вирощування сільськогоспо-
дарських культур вимагало наукових знань хоч би в примітив-
ному вигляді. Тому природною є увага тодішньої науки до землі.
У стародавніх Римі і Греції вміння вирощувати рослини фор-
мується у науку. Там було створено багато трактатів і поем про
вирощування рослин. Пліній Старший перераховує 146 римсь-
ких і 327 іншомовних робіт з рослинництва. Факти свідчать про
спроби проникнути в технологію вирощування. Зокрема Варрон
писав про користь бобових для покращення властивостей грунту,
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЦИПЛІНИ
пропонуючи використовувати боби і люпин як сидерати (“якщо
їх скосити і залишити на місці, то вони покращують грунт”).
Помітного вкладу в рослинництво тодішні вчені не внесли. У
розвитку технології вирощування польових культур практично
не відбулося змін. Проте не варто недооцінювати емпіричний
досвід, нагромаджений людством за 10 тисяч років свідомого ви-
рощування рослин. Древні землероби ввели в практику обробі-
ток грунту, внесення органічних добрив, попелу, зрошення, вико-
ристання змішаних посівів тощо.
На початку XIII століття центрами науки про рослинництво
стали монастирі. Домініканський монах Альберт Великий (1193-
1280) у своїй праці “Про рослини” писав про шкідливість зави-
щення норми висіву культурних рослин: “Якщо засіяти поле на-
сінням понад норму, то вони дадуть слабкі, невигідні пагони”.
Початок рослинницької науки в Україні бере відлік з XVIII
століття. У цей час Україна перебувала у складі Російської
імперії, тому наукові центри були зосереджені переважно в
містах Росії.
Основоположником наукового землеробства визнається М.В.Ло-
моносов (1711-1765 рр.). Він першим пояснив походження чорно-
земів, був ініціатором обстеження сільського господарства Росій-
ської імперії і узагальнення досвіду вирощування сільськогоспо-
дарських культур.
А.Т.Болотов (1738-1833 рр.) був однією з найпомітніших
фігур в агрономії XVIII століття. Він запровадив семипільну
сівозміну з чотирма полями з багаторічними травами. За рахунок
трав підвищувалась родючість грунту. Збільшення поголів’я ху-
доби дозволило вносити органічні добрива на полях засіяних од-
норічними культурами. Це питання залишається актуальним і на
початку III тисячоліття. А.Т.Болотов дав класифікацію бур’янів
і розробив методи боротьби з ними, удосконалив способи обробі-
тку грунту.
І.А.Стебут (1833-1923 рр.) - видатний учений-рослинник,
який об’єднав розрізнені матеріали з вирощування багатьох по-
льових рослин.
Д.І.Менделєєв (1834-1907 рр.) - ініціатор організації дослі-
дів по обробітку грунту і удобренню сільськогосподарських
культур у різних грунтово-кліматичних зонах.
8
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
К.А.Тімірязєв (1843-1920 рр.) - класик сучасної наукової біо-
логії і рослинництва. Основна його заслуга в експериментальній і
теоретичній розробці проблеми фотосинтезу рослин. Він автор
низки відомих праць, що принесли йому світове визнання.
Д.Н.Прянгшніков (1865-1948 рр.) - розробив теорію живлен-
ня рослин і застосування добрив, методи вивчення елементів жив-
лення в рослинах і грунті. Автор відомого підручника з “Аг-
рохімії” .
Н.І.Вавілов (1887-1943 рр.) - вніс великий вклад у рослин-
ництво, особливо в біологію, систематику і географію культурних
рослин. Під його керівництвом створено світову колекцію (понад
300 тис. зразків) культурних рослин. Він творець сучасних нау-
кових основ селекції, вчення про світові центри походження та
еволюції культурних рослин.
Значний вклад у розвиток рослинництва внесли Н.Н. Куле-
шов (кукурудза, пшениця, насіннєзнавство), А.І. Носатовський
(біологія пшениці), Н.А. Майсурян (люпин).
Велике значення для рослинництва мають досягнення селек-
ціонерів. П.П.Лук’яненко, Ф.Г.Кириченко, В.Я.ІОр’єв - автори
інтенсивних сортів м’яких і твердих пшениць; В.С.Пустовойт
створив неперевершені за вмістом олії сорти соняшнику. Знаме-
нитий український селекціонер В.М. Ремесло створив справжній
шедевр - сорт озимої пшениці Миронівська 808, який у 70-х ро-
ках займав найбільші посівні площі в Європі.
Проблема виробництва продуктів
харчування стає особливо актуаль-
ною в останні роки. Значна частина
людства з продуктами одержує недо-
статню кількість білка або й обмежену калорійність. Особливо
характерно це для народів Азії, Африки і Південної Америки.
Населення нашої планети продовжує лавиноподібно збільшу-
ватись. Якщо в 1650 році воно становило 500 млн., то через 200
років зросло до 1 млрд. У 1999 році подолано 6-мільярдний по-
казник, а до 2010 року може перевищити 8 млрд. Таку кількість
населеня потрібно нагодувати. Отже, потрібні додаткові резерви
виробництва продукції рослинництва. Щорічно з грунту і води
зараз одержуютьІІО млрд. тон органічної маси, а можна отрима-
ти 330 млрд. т. Якими ж шляхами людство може підвищити про-
дуктивність полів?
1.3. Перспективи
рослинництва
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЦИПЛІНИ 9
Це використання нових видів рослин. Природа дуже ба-
гата за своїм видовим складом. Існує понад 350 000 видів рослин,
з них тільки 20 000 видів вирощуються в культурі. Проте важли-
ве значення мають 640, з яких 90 видів відносяться до польових
культур. Причому основна доля приходиться на 15 видів, з яких
половину складають зернові культури. Пшениця, рис, кукурудза,
ячмінь, сорго, просо, овес, жито займають 70% всієї посівної площі.
Тому необхідно впроваджувати у виробництво нові високовро-
жайні культури. Зокрема в Україні заслуговують на значне роз-
ширення посівних площ такі культури як трітікале, топінамбур,
амарант, стевія. Рекомендовано до впровадження низку дикорос-
лих кормових культур. Вводяться в культуру десятки ефіроолій-
них культур, лікарських трав.
В останні 25-30 років урожайність зернових культур у світі
зросла в два рази. Третину приросту врожаю одержано за раху-
нок впровадження нових сортів. Крім високої продуктивності
нові сорти характеризуються стійкістю проти шкідників і хвороб,
високою адаптивністю. На основі генної інженерії створені і ви-
сіваються в США, Франції, Німеччині гібриди пшениці, в Китаї,
Японії - гібриди рису, у Німеччині - гібриди жита. За рахунок
гібридів приріст врожаю становить 15-20%.
Великим досягненням науки може стати біологічна фікса-
ція азоту небобовими культурами. Це один з напрямів ген-
ної інженерії. За останні 20 років досягнуто вагомих результатів
у вивченні азотофііксації в ризосфері та ризоплані небобових
рослин, яка дістала назву “асоціативної азотфіксації”. Виявлено
азотфіксуючі мікроорганізми з 12 сімейств, які можуть співісну-
вати з кореневою системою рису, кукурудзи, пшениці, сорго тощо.
Мікроорганізми живляться вуглеводами кореневої системи і по-
стачають рослинам азот. Асоціативна азотфіксація має велике
екологічне значення, оскільки подібним чином на думку вчених,
відбувається природне поповнення фонду доступного азоту в
більшості екосистем. Проте поки-що бактерії забезпечують неве-
лику кількість азоту для небобових: у районах теплого клімату
за рахунок діяльності асоціативних азотфіксаторів забезпечуєть-
ся 17-40% потреби азоту, у зоні помірного клімату - 10-20%.
У найближчій перспективі проблема практичного використан-
ня асоціативної азотфіксації полягає у виготовленні інокулянтів
на основі специфічних мікроорганізмів, що дозволить підвищити
долю біологічного азоту, що фіксується в посівах небобових куль-
10 ВВ.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
тур. Це дозволить скоротити на 25% і більше внесення мінераль-
ного азоту.
Асоціативні азотфіксатори, крім основної своєї функції - зас-
воювати азот атмосфери, можуть продукувати фізіологічно активні
речовини - ауксини, гіберелін, цитокініноподібні сполуки (вони спри-
яють збільшенню маси коренів, посиленню їх поглинаючої актив-
ності), впливати на репродуктивні органи, пригнічувати діяльність
фітопатогенних мікроорганізмів на кореневій системі.
Потенціал продуктивності польових культур можна збільши-
ти за рахунок підвищення інтенсивності і коефіцієнта корис-
ної дії фотосинтезу. Так, підвищення продуктивності фото-
синтезу у зернових помірної зони до рівня найбільш продуктив-
них тропічних і субтропічних культур дозволить підвищити вро-
жайність зернових до 150-200 ц/га. Високу інтенсивність мають
сорти злаків з листками, що відходять від стебла під гострим
кутом; напівбезлисті і безлисті сорти гороху, гібриди кукурудзи і
цукрового буряку з вищою хвилястістю поверхні листків.
Вагому частку в досягненні високої продуктивності рослин має
якість насіння. Інкрустація насіння дає змогу створювати на-
вколо насіння плівку, яка б містила фунгіциди, інсектициди, регу-
лятори росту, мікроелементи, вологоутримуючі матеріали, речовини,
що утримують кисень тощо. Витрати пестицидів при цьому
мінімальні, що забезпечує високий екологічний та економічний
ефект.
1.4. Раціональне
використання
природних ресурсів
Тривалий час розширення ріллі й
площі посівів в Україні було єди-
ним, хоч і згубним для майбутньо-
го, способом ведення рослинниць-
кої галузі. Інерційне екстенсивне
використання землі в минулому і нині зумовило нестійкий стан
землеробства, призвело до зростання витрат виробництва, небува-
лого наростання екологічного ризику.
Площа України становить 60,4 млн. га, в тому числі 42,4
млн. га (70,2%) займають сільськогосподарські угіддя, із них
81% - рілля. У деяких областях (Вінницька, Тернопільська,
Кіровоградська, Черкаська) розорано понад 90% сільськогоспо-
дарських угідь. Для прикладу у Франції та ФРН рілля стано-
вить 48%, Угорщині - 37%, Англії - 25%, а в США лише 20%
сільськогосподарських угідь. Розміри розораності земельного
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЦИПЛІНИ ] ]
фонду досягли таких обсягів, яких ніколи не знали розвинуті
країни світу!
Це привело до розвитку небувалих ерозійних процесів.
Щорічні втрати грунту становлять близько 600 млн. т, у тому
числі понад 20 млн. т гумусу. Знизилася біологічна активність
грунту, зменшилися і забруднилися ресурси прісної води.
Отже, використання землі в своєму розвитку досягло критич-
ного стану. Старі системи землеробства не відповідають змінам
виробничих відносин, економічній, екологічній та енергетичній
доцільності. Розвиток нових організаційних структур у сіль-
ськогосподарській сфері виробництва, зокрема, селянських (фер-
мерських), приватних господарств як найбільш апробованих в
аграрній практиці світу, викликає необхідність впровадження но-
вих моделей рослинництва.
Академік В.Ф Сайко пропонує радикальний захід, зокрема
вилучення з обробітку щонайменше 10 млн. га землі і переведен-
ня її з ріллі в природні кормові угіддя, в тому числі 6-7 млн. га
під постійне залуження і близько 2 млн. га під заліснення. При
вилученні землі з обробітку поліпшаться екологічні умови,
оскільки відновиться порушене співвідношення між природними
комплексами - площами лісу, води, луків, посівів тощо. Це сприя-
тиме стабілізації рівноваги в агроландшафтах.
Розширення площі природних кормових угідь дасть мож-
ливість у структурі кормів різко збільшити питому вагу дешевого
пасовищного корму, забезпечить більше половини потреби вели-
кої рогатої худоби в протеїні, зменшить використання зерна для
годівлі тварин на 5-6 млн. т.
Переведення ріллі в природні кормові угіддя в Україні необ-
хідно проводити разом із земельною реформою, введенням довго-
строкової оренди землі чи приватної власності на неї, що сприя-
тиме переходу рослинництва на інтенсивний шлях розвитку.
Інтенсивне рослинництво слід локалізувати на 22 млн. га в ос-
новному родючої і найбільш рівнинної частини території. Вини-
кає можливість зосередити органічні (10-15 т/га) та мінеральні
добрива на цій площі. Для повернення органіки в грунт значна
частина побічної продукції використовуватиметься на добриво.
Необхідно розширити посівні площі проміжних сидеральних
культур на зелене добриво.
Землі, що залишилися в обробітку використовуватимуться
продуктивніше на основі інтенсифікації технологій вирощування
сільськогосподарських культур.
12 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
1.5. Групування
культурних рослин
Польові культури за тривалістю
життя поділяються на одно-, дво- і
багаторічні.
За вибагливістю до світла й теп-
ла виділяють два типи рослин - ролини помірного й південного
поясів. Рослини короткого дня (кукурудза, соя, просо, сорго) теп-
лолюбні і швидше достигають в умовах короткого світлового дня
(10 год.). Рослини довгого дня (пшениця, овес, горох, льон, ріпак)
відзначаються підвищеною холодостійкістю і швидше достига-
ють в умовах довгого світлового дня (14-16 год.).
Культури, що вивчаються в дисципліні “Рослинництво”,
відрізняються між собою за ботанічними, біологічними, госпо-
дарськими ознаками. Низка культур мають багато спільного
щодо розміщення у сівозміні, особливостей вирощування, догля-
ду, збирання. Для зручності вивчення подібні види рослин об’єд-
нані у певну кількість груп. Найбільш розповсюдженим є групу-
вання культур за характером використання основного виду про-
дукції (табл.1.4).
Таблиця 1.4. - Групування польових культур.
Назва групи Роди (назви культур) та їх кількість
1. Зернові 2. Зернобобові 3. Коренеплоди 4. Бульбоплоди 5. Олійні 6. Ефіроолійні 7. Прядивні 8. Баштанні 9. Кормові культури Пшениця, жито, трітікале, ячмінь, овес, кукурудза, просо, сорго, рис, гречка - 10 Горох, кормові боби, квасоля, соя, люпин, чина, сочевиця, нут - 8 Цукровий буряк, кормовий буряк, кормова морква, бруква, турнепс, куузіку, цикорій - 7 Картопля, топінамбур, батат -3 Соняшник, сафлор, рицина, мак, арахіс, кунжут, перила, лялемапція, ріпак, суріпиця, рижій, гірчиця -12 Коріандр, кмин, фенхель, м’ята перцева, аніс, лаванда, шавлія мускатна, тютюн, хміль - 9 Льон-довгунець, коноплі, бавовник, кенаф, джут - 5 Гарбузи, кавуни, дині, кабачки - 4 Однорічні і багаторічні бобові трави, однорічні і ба- гаторічні тонконогові трави, капустяні культури, нові кормові культури
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЦИПЛІНИ ] З
Вивчення культур йтиме згідно систематики, показаної на
прикладі ячменю з групи зернових:
Тонконогові, Роасеае
Ячмінь, Ногсіеит
Посівний, Заііуит
Дворядний, ВізіісЬит
МіЯапз
2 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Стан і завдання галузі рослинництва в Україні.
2. Продукція якої групи рослин займає перше місце в харчуванні
людини.
3. Що таке рослинництво як наука.
4. Вклад вчених у розвиток рослинницької науки.
5. Перспективи розвитку рослинництва в сучасних умовах.
6. Раціональне використання природних ресурсів і охорона при-
родного середовища в умовах інтенсифікації рослинництва.
7. Принципи групування польових культур.
8. Систематика польових культур.
14 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
2.
Теоретичні
основи
РОСЛИННИЦТВА
2.1. Зв’язок з іншими
дисциплінами
Рослинництво опирається на
дані таких природничих та про
фесійно-орієнтованих дисцип-
лін, як фізика, хімія, ботаніка,
фізіологія рослин, мікробіологія, агрометеорологія, агроекологія
та ін. Безпосередньо у рослинництві використовуються знання
спеціальних агрономічних дисциплін: грунтознавства, землероб-
ства, агрохімії, селекції, насінництва, ентомології, фітопатології,
фітофармакології тощо. Крім того, рослинництво тісно пов’язане
з економічними та зооінженерними науками. Дисципліна “Рос-
линництво” займає центральне місце у підготовці агрономів,
оскільки дозволяє поєднати набуті знання з окремих дисциплін у
цілісну ситему, пов’язує їх у певній послідовності і носить завер-
шений характер у пізнанні технологій вирощування.
У курсі “Рослинництво” значне місце відводиться вивченню
морфолого-біологічних особливостей культур. Вивчення кожної
культури основується на знаннях морфології, анатомії, біології,
розмноження, систематики та фізіології культурних рослин.
Рослинництво тісно пов’язане в першу чергу з грунтознав-
ством. Вивчення складу, структури, типу грунту, можливостей ре-
гулювання його повітряного, теплового і поживного режимів має
вирішальне значення для правильного вирощування культур.
Правильне застосування добрив, їх хімічний склад і вплив на
розвиток рослин залежить від рівня знань з агрохімії.
Тісно пов’язані між собою рослинництво і землеробство. Аг-
роном повинен знати способи обробітку грунту, методи боротьби
з бур’янами та правильно розмістити культури в сівозміні.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 15
Для правильного підбору сортів і гібридів культур треба мати
відповідні знання з селекції.
Інтенсивні технології вирощування не можливо запровадити у
виробництво без грунтовних знань з таких дисциплін як ентомо-
логія, фітопатологія і особливо фітофармакологія.
2.2. Агрокліматичне
районування культур
Розміщення основних польових
культур по зонах України пов’я-
зано з особливостями їх вирощу-
вання. Важливе значення мають
природні умови.
Максимальний вихід продукції з одиниці площі при значному
підвищенні її якості з одночасним підвищенням родючості грун-
ту досягаються на основі впровадження найбільш раціональної
структури посівних площ у певній агрокліматичній зоні.
Агрокліматичне районування базується на вивченні їх морфо-
анатомічних, фізіологічних, імунологічних, агрономічних та
інших ознак, що обумовлюють пристосованість певної групи рос-
линних форм у межах виду до того чи іншого клімату і грунту.
Зона Полісся розміщена у північній частині України і харак-
теризується помірним кліматом з похмурим літом і порівняно
м’якою зимою. Безморозний період становить 150-160 днів. Се-
редня температура в липні 17-20“С. Середньорічна кількість
опадів - близько 600 мм, 70% їх припадає на весняно-літній пері-
од. Грунти малородючі, вміст гумусу не перевищує 2%. Полісся
займає п’яту частину сільськогосподарських угідь.
У зоні Полісся вирощуються культури, що характеризуються
підвищеними вимогами до забезпечення вологою, невимогливі до
тепла, добре ростуть і розвиваються на легких за гранулометрич-
ним складом грунтах. Найбільші посівні площі займають кор-
мові культури, картопля, льон-довгунець. Зернові культури в
цій зоні в структурі посівних площ займають від 25 до 50%. Вищі
врожаї забезпечують менш вимогливі до родючості грунтів зер-
нові - жито, трітікале, овес. Важливою культурою для зони
Полісся є люпин. Розміщені тут плантації хмелю.
Зона Лісостепу характеризується помірно-континентальним
кліматом. Літо тепле, зима з більшими морозами частіше буває у
східних областях, ніж у західних. Безморозний період триває
160-170 днів. Літо характеризується високими стійкими темпера-
16 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
турами. Середньорічна кількість опадів у західному Лісостепу
становить понад 650 мм, в Правобережжі - 550 мм, Лівобережжі -
500 мм. Грунти родючі з вмістом гумусу від 3 до 7%. Лісостеп
займає третину сільськогосподарських угідь.
Головним завданням рослинницької галузі у цій зоні є вироб-
ництво зерна і цукру. У структурі посівних площ зернові займа-
ють 50-65%. Основною зерновою культурою Лісостепу є озима
пшениця. Великі площі зайняті ярим ячменем, кукурудзою. Ро-
дючі грунти, достатня кількість опадів і тепла роблять Лісостеп
найсприятливішим в Україні регіоном для розміщення цукрового
буряку. Добре тут ростуть гречка, ріпак, горох, квасоля, кормові
буряки та ін. На сході вирощують соняшник.
Зона Степу характеризується континентальним кліматом.
Зима холодна, малосніжна. Літо жарке, сухе. Середньомісячна
температура в липні досягає 20-22°С. Безморозний період 160-
170 днів. Середньорічна сума опадів становить 400-500 мм. Мож-
ливі суховії, посуха, пилові бурі. Переважна частина грунтів ро-
дючі, з вмістом гумусу від 3 до 6%. У степовій зоні розміщується
третина сільськогосподарських угідь. Висівають тут теплолюбні,
посухостійкі культури.
На півночі Степу чи в умовах зрошення висівають цукровий
буряк. Найбільшу частину посівних площ займають зернові
культури. Обов’язковою умовою є відведення 10-20% ріллі під
чисті пари, після яких висіваються озимі. У Степу розміщено
близько 80% посівів соняшнику. Тут найсприятливіші умови для
вирощування баштанних культур - кавунів, динь. Це основна
зона вирощування кукурудзи на зерно, проса. В умовах поливу
можна вирощувати різні культури. В Одеській, Миколаївській,
Херсонській областях і в Криму на спеціальних вирівняних по-
лях при затопленні вирощують рис.
На засолених грунтах високі врожаї забезпечує сорго. Умо-
ви півдня України придатні для вирощування холодостійких
сортів сої.
В умовах Передкарпаття і Карпат з надмірною кількістю
опадів (до 800-950 мм) і невисокої родючості грунтів висівають
переважно кормові культури, картоплю, зернові першої групи,
кормові боби, ріпак. Значна частина площ зайнята сіяними бага-
торічними травами.
У Закарпатті, захищеному від північних і східних вітрів гора-
ми, значно тепліше. Середньомісячна температура липня 20,2°С.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА ]7
Висока середньорічна кількість опадів - 770 мм. Тут добре росте
більшість культур, проте найбільше вирощують зернові (.куку-
рудза, пшениця), овочеві, плодові. Це зона розміщення тютюну.
2.3. Ботаніко-біологічні
основи рослинництва
2.3.1. Ріст і розвиток рослин
Ріст і розвиток - важливі про-
яви життєдіяльності організму,
дві сторони єдиного процесу
життя, взаємопов’язані і взаємозумовлені.
Ріст - це прогресуюче, візуально доступне збільшення
розмірів рослини, пов’язане з новоутворенням елементів його
структури - кореневої системи, стебла і листків, суцвіть, квіток,
плодів. До поняття “росту” близький термін - онтогенез.
Онтогенез - це життєвий цикл рослини,який починається
з моменту запліднення яйцеклітини і закінчується природним
відмиранням організму. На практиці онтогенез часто визначають
від початку проростання насіння до відмирання рослини, тобто
дещо звужують цей процес. Онтогенез складається з двох пері-
одів:
1. Період вегетативного росту - формування коренів, стебла,
гілок, листків (вегетативних органів), які виконують найваж-
ливіші функції - живлення, дихання, водообміну, синтезу і пересу-
вання речовин в організмі.
2. Період генеративного росту - формування суцвіття, квіток,
плодів, насіння (генеративних органів, або органів розмноження).
Онтогенез супроводжується зовнішніми змінами рослин, які
називаються фазами росту. Залежно від групи рослин ці фази
можуть бути різними. У однорічних дводольних (горох) відміча-
ють такі фази: проростання насіння, сходи, перша пара справжніх
листочків, формування пагона, бутонізація, цвітіння, плодоношен-
ня; у однорічних тонконогових (пшениця) - проростання насіння,
сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, молочна, вос-
кова, повна стиглість.
Розвиток - це якісні зміни елементів структури рослин.
Він відбувається внаслідок перетворення меристемної клітини на
спеціалізовану шляхом її диференціації. До поняття “розвиток”
близький інший термін - органогенез.
Органогенез - формування органів рослин в їх ембріональ-
1 8 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ному (зародковому) стані. Якщо ріст характеризується фазами
росту, то розвиток - етапами органогенезу. На початку 50-х років
Ф.М.Куперман виділила 12 етапів органогенезу, які закладені в
основу інтенсивних технологій. Вони дозволяють заздалегідь
встановити потенціал продуктивності рослин і внести потрібні
корективи до технології вирощування. Наприклад, уже на IV
етапі органогенезу (початок виходу в трубку) у пшениці відома
кількість колосків у колосі. Цілеспрямованим застосуванням
азоту у цій фазі росту можна значно підвищити число зерен у
колосі.
Взаємозв’язок фаз росту і етапів органогенезу буде розгляну-
то в наступних розділах при вивченні окремих культур.
2.3.2. Чинники, що регулюють ріст і розвиток
Тривалість фаз росту і етапів органогенезу залежить від спад-
кових властивостей сорту і умов природного середовища. Так, в
озимих культур тривалість II чи III етапів може досягати декіль-
ка місяців, ярі культури мають швидші темпи розвитку. Ранньос-
тиглі сорти мають короткий вегетаційний період, але, як правило,
менш врожайні. Пізньостиглі сорти, наприклад картоплі, можуть
мати вдвічі довший вегетаційний період і в сприятливих умовах
більш продуктивні.
Ріст і розвиток рослин регулюють фізіологічно активні речо-
вини (фітогормони, регулятори росту). Фітогормони - це хімічні
речовини, які виробляються у дуже малій кількості в одній час-
тині рослини, транспортуються в іншу і там регулюють ріст і
розвиток. Є два класи фітогормонів, які діють як стимулятори
(підсилюють ріст - ауксини, гібереліни, цитокініни) або інгібіто-
ри (пригнічують ріст - абсцизова кислота, етилен). Окремі сполу-
ки мають летальну дію (викликають загибель рослин - похідні
фенокислот, триазину та ін.).
Регулятори росту промислового виробництва теж вико-
ристовують для підсилення росту (гумат натрію, емістим, агрости-
мулін та ін.), запобігання виляганню (тур, кампозан, цикоцель, тер-
пал). Для опадання листків (.дефоліації) використовують хлорат
магнію. Рослини на пні підсушують (десикація) препаратами рег-
лон, баста, сульфат амонію та ін. Період спокою переривають за
допомогою етиленхлорхолінхлориду, бромистого етилену тощо.
Світло. Сонячне світло - найважливіший чинник існування
рослинного світу. Зелені рослини - ідеальні системи по викорис-
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 19
танню малоінтенсивних потоків світлової енергії. Листок зеленої
рослини - це чудесна лабораторія, в якій за рахунок використан-
ня енергії сонячних променів, води і мінеральних речовин утво-
рюється крохмаль, цукор, білки та інші ціни сполуки.
Залежно від реакції па інтенсивність освітлення рослини
ділять на світлолюбні і тіневитривалі. У світлолюбних поріг
світлового насичення високий і становить 1/3-2/3 повної сонячної
радіації, або 300-400 ккал.м2/год. До світлолюбних відносяться
кукурудза, картопля, соя, люцерна, кавуни, чина, просо, сорго, су-
данська трава та ін.
У тіневитривалих рослин найвища інтенсивність фотосинте-
зу спостерігається при меншому освітленні. До тіневитривалих
відносяться пшениця, жито, кормовий буряк, конюшина, льон-дов-
гунець, люпин, овес, бруква.
Такий поділ досить умовний, тому що низка культур забезпе-
чує високий урожай у Степу, Лісостепу і Поліссі.
Світло впливає на процеси росту. При проростанні в темноті
формуються безколірні (етіольованї) проростки. Здатність ви-
тягувати стебла без світла має великий вплив на життя рослин.
При сівбі на велику глибину, проростки витягуються доти, поки
не досягнуть поверхні грунту. Світло стимулює поділ клітин, але
затримує їх ріст. При поганому освітленні швидкість лінійного
росту збільшується, міжвузля витягуються. Притінені пагони
завжди довші, ніж ті, що виросли на світлі. Тому у загущених
посівах рослини схильні до вилягання.
Затримуюча дія світла створює певну добову періодичність ро-
сту - вночі рослини ростуть швидше, ніж удень. Одностороннє ос-
вітлення викликає вигинання рослин в сторону світла (фото-
тропізм) і відповідну орієнтацію листя. Рівномірне об’ємне освіт-
лення сприяє формуванню гіллястих добре облиственних рослин.
Строки цвітіння і плодоношення певних видів рослин зале-
жать від довжини дня, тобто тривалості освітлення (фотоперіо-
ду). Залежно від реакції на тривалість фотоперіоду рослини
ділять на три групи:
1. рослини короткого дня, які мають найкоротший вегетацій-
ний період в умовах 9-12 - годинного дня. Сюди відносяться куку-
рудза, соя, кавуни, просо, сорго, люцерна. Вони добре ростуть і роз-
виваються в умовах інтенсивного освітлення і короткого дня;
2. рослини довгого дня, які швидше цвітуть і плодоносять в
умовах 15-20 - годинного дня. Рослини північніших широт не
20 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
потребують активного освітлення, погано виносять ясну і жарку
погоду південних районів. До них належать пшениця, жито, овес,
льон-довгунець, конюшина, люпин;
3. нейтральні рослини, які добре ростуть і плодоносять в
умовах Півдня і Півночі. Це гречка, гарбузи, горох, ячмінь, соняш-
ник, ріпак.
Освітленість впливає також на ріст кореневої системи. Маса
коренів збільшується при добрих умовах освітлення.
Для поліпшення світлового режиму у посівах, необхідно сіяти
з меншими нормами висіву, застосовувати способи сівби, що за-
безпечують найбільш рівномірне розміщення рослин на площі,
орієнтувати напрям рядків з півночі на південь, знищувати бур’я-
ни тощо.
Температура. Температурні умови вегетації - найважливіший
фактор життя рослин. В межах від 0 до 35"С вплив температури
в цілому підкоряється правилу: при підвищенні температури на
10°С швидкість росту подвоюється. Після 35-40°С швидкість ро-
сту спадає до нуля. У холодостійких культур (жито, пшениця,
ячмінь, овес, горох, конюшина) мінімальна температура пророс-
тання насіння 0 2" С тепла. Зимуючі культури після загартування
можуть переносити зниження температури до мінус 10-20°С.
Мінімальна температура проростання насіння у середньохолодо-
стійких культур (буряк, соняшник, боби, люпин, льон) знахо-
диться в межах З 6"С. Насіння теплолюбних культур починає
проростати при температурі8- 14°С (кукурудза, просо, сорго, ква-
соля, соя, рис, бавовник).
Для розвитку деяких рослин на початку вегетації потрібні
мінусові значення температури. Зниження температури сприяє
якісним біохімічним змінам у конусі наростання озимих рослин
під час стадії яровизації. Це обумовлює вихід у трубку тонконо-
гових, гілкування бобових та капустяних і настання генеративних
фаз. Без проходження стадії яровизації при зниженній темпера-
турі, генеративний період в озимих культур не настає. Це зна-
чить, що висіяні весною озимі формуватимуть тільки вегетативну
масу, не утворюючи зерна. Ярі культури (висіваються весною)
мінусової температури на початку вегетації не потребують.
Низькі температури краще переносять насінини, що тільки
наклюнулись. В міру росту і розвитку стійкість до низьких тем-
ператур знижується. Тому краще перезимовують пізні посіви
озимих культур, ніж перерослі посіви ранніх строків сівби. Для
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 21
теплолюбних культур велику небезпеку несуть весняні і осінні
заморозки. Весною гинуть сходи, восени рослини не встигають
достигнути (кукурудза).
Температурні умови вегетації визначають районування, гори-
зонтальну і вертикальну зональність поширення польових куль-
тур. Для завершення повного циклу розви тку кожна культура
впродовж вегетаційного періоду повинна отримати певну суму
фізіологічно активних температур, при яких активно йдуть про-
цеси життєдіяльності в рослині. Мінімальними фізіологічно ак-
тивними температурами (фізіологічний мінімум) для холодо-
стійких культур є температура понад 5"С, для тенлоліобпвих -
вище 10'С. Для кожної культури потрібна певна сума фізіологі-
чно активних температур. Для ячменю вона становить 1700-
2100“С, цукрового буряка - 2400-3700"С, рису - до й000‘’С. При
нестачі температур культура не достигає.
Перехід середньодобової температури повітря через 0"С, що є
ознакою початку весни, в західних областях України відбуваєть-
ся в другііі декаді березня. У міру підсихання грунту можна по-
чинати сівбу холодостійких культур.
Перехід температури через 5"С є ознакою початку вегетацій-
ного періоду навесні і закінчення його восени у озимих та холо-
достійких культур. Навесні така температура спостерігаються в
кіпці першої декади квітня. У цей час можна і риступати до сівби
середньохолодостійких культур. Тривалість іеріоду з темпера-
турою вище 5"С перевищує 200 днів.
Перехід середньодобової температури через 10"С навесні ха-
рактеризує початок активного росту і розвитку рослин, а восени,
навпаки, уповільнює вегетацію. Навесні повітря нагрівається
вище 10"С в останній декаді квітня, а восени охолоджується на
початку жовтня. У кінці квітня на початку травня наступають
сприятливі умови для сівби теплолюбних культур. Зниження
температури грунту менше 10"С негативно впливає на надход-
ження мінеральних елементів у корені, особливо азоту. Три-
валість цього періоду понад 150 днів. Температура, вища за 10"С
має назву активної.
Перехід середньодобової температури через 15°С означає по-
чаток літа і відбувається в кіпці травня. Йде активний ріст і
розвиток усіх культур. Тривалість цього періоду в умовах Захід-
ної України 90-110 днів, на Закарпатті - 130 днів.
Тепловий режим у польових умовах можна регулювати різни-
22 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
ми заходами - снігозатриманням, полезахисними лісопосадками,
мульчуванням грунту, димовими хмарами, створенням туману,
способами і строками сівби, внесенням добрив тощо.
Волога. Вода є основною частиною органів рослин. Особли-
во багато її в молодих органах, що ростуть. Значення води визна-
чається тим, що хімічні й біохімічні процеси в клітині можуть
відбуватися лише у рідкому середовищі. Водний обмін включає
чотири основних процеси: поглинання води рослиною, рух води в
рослині, виділення води рослиною і засвоєння води рослиною.
Тільки 0,2% води засвоюється рослиною для побудови своїх
органів. Решта (99,8%) випаровується, внаслідок чого знижуєть-
ся температура, запобігається перегрів рослин.
Воду насіння починає вбирати зразу ж після попадання в
грунт. Збільшення об’єму насінини внаслідок поглинання вологи
високомолекулярними речовинами називається бубнявінням.
Основну роль у забезпеченні рослини водою відіграє коренева
система. Вода поглинається переважно шляхом осмосу. Осмос -
це дифузія крізь напівпроникну мембрану, яка пропускає воду,
але затримує розчинені у ній речовини.
Рух води у рослині відбувається завдяки транспірації. Випа-
ровування води через листя називається транспірацією. Зав-
дяки транспірації одночасно з водою відбувається переміщення
поживних речовин від коренів до листків. Коли випаровування
води листками переважає її надходження з грунту, рослини змен-
шують тургор і в’януть. В’янення ще не означає загибель рос-
лин. При своєчасному надходженні води тургор відновлюється.
В’янення - дуже дієвий спосіб затримати транспірацію у
найбільш небезпечні для рослини періоди, оскільки втрати води
зменшуються у 5-10 разів. Кількість води в грамах, що витра-
чається на нагромадження 1г сухої речовини називають
транспіраційним коефіцієнтом. Залежно від виду рослини
і зовнішніх умов він коливається від 125 до 1000. Цей показник
характеризує відношення культури до вологи (табл.2.1).
Транспіраційний коефіцієнт зростає в 2-3 рази навіть при
слабкому вітрі. При сильному вітрі води випаровується в 20
разів більше, ніж у тиху погоду.
Оптимальна вологість грунту для росту і розвитку рослин
знаходиться в межах 60-80% польової вологоємкості. Під час
інтенсивного росту вегетативної маси цей показник зростає до 70-
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 23
Таблиця 2.1. - Транспіраційний коефіцієнт польових культур
Культура Транспірацій- ний коефіцієнт Культура Транспірацій- ний коефіцієнт
Сорго 150-200 Кормові боби 700-800
Просо 200-250 Люцерна 700-900
кУкУРУЛЗа 230-300 Конопля 600-700
Соняшник 300-400 Конюшина 500-600
Овес 450-500
Цукровий буряк 240-400 Пшениця яра 320-470
Пшениця озима 340-420 Картопля 400-650
Жито озиме 300-420 Горох 400-600
Ячмінь 300-450 Гречка 450-600
80%. Якщо вологість вища, затруднюється доступ кисню до ко-
ренів. В умовах затоплення рослина через нестачу кисню гине.
Водний режим грунту можна регулювати з допомогою осу-
шення, зрошення, сівозміни, мульчування, удобрення, сорту, обро-
бітку грунту, сівби в гребені тощо.
Повітря. Повітря потрібне рослинам впродовж усієї життє-
діяльності. Наприклад, насіння залите водою при оптимальній
температурі не буде проростати, поки не буде доступу кисню до
зародків. Повітря є основним джерелом вуглекислого газу для
фотосинтезу і кисню для дихання.
Рівень аерації грунту, тобто кількість пор, заповнених по-
вітрям, найважливіший показник фізичних властивостей грунту.
У структурних грунтах оптимальне співвідношення між порами,
заповненими водою і повітрям становить 4:1. Переущільнені
грунти мають низький вміст повітря і знижують продуктивність
посівів.
Найбільш чутливі до нестачі повітря бульбо- і коренеплоди,
бобові, олійні культури. Обмаль кисню в грунті затримує розви-
ток кореневої системи і поглинання нею елементів живлення.
Рослини не можуть сформувати добре розвинену вегетативну
масу.
24 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Для поліпшення повітряного режиму грунту проводять гли-
боку оранку, чизелювання, щілювання тощо. Регулярне внесення
органічних добрив, заорювання кореневих і стеблових решток,
соломи і сидератів має велике значення для збагачення грунту
органікою, поліпшення його структури й умов аерації.
2.3.3. Роль фотосинтезуючої маси
у формуванні врожаю
Посів польових культур - це комплекс живих організмів, де
вищі рослини співіснують у сусідстві з-нижчими - грибами, одно-
клітинниками, водоростями, бактеріями, мікроорганізмами,
дрібного зоофауною (гризунами, дощовими червами, личинками,
комахами тощо). Усю цю сукупність рослинних, тваринних
організмів називають агробіоценозом.
Усі зелені рослини здатні самостійно створювати органічну
масу. Процес утворення органічних речовин з неорганічних (вуг-
лекислого газу - СО2 і води - Н2О), що відбувається при наяв-
ності хлорофілу під впливом сонячної енергії, називають фото-
синтезом. У процесі еволюції сформувався спеціальний орган
фотосинтезу - листок.
У фотосинтезі беруть участь стебла, листки, суцвіття. Основна
роль у процесі фотосинтезу належить листкам рослин. Із загаль-
ної кількості фотосинтезованих органічних речовин на долю
листків припадає 60-95%, решта створюється в інших зелених
органах.
Фотосинтез відіграє вирішальну роль у формуванні врожаю.
Урожай біомаси на 90-95% формується в процесі фотосинтезу.
Підвищити ефективність фотосинтезу можна різними заходами:
- збільшити коефіцієнт використання сонячної енергії завдяки
рівномірному розміщенню рослин на полі, оптимальній густоті
стояння;
- збільшити розміри листків і освітлену площу листкової по-
верхні;
- покращити умови проходження фотосинтезу - забезпеченість
водою, вуглекислим газом, мінеральними речовинами;
- впровадження сортів з інтенсивними ростовими процесами
та високою адаптивною здатністю.
Коефіцієнт поглинання ФАР істотно залежить від розміру
листкової поверхні, що мають посіви сільськогосподарських
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 25
культур. Тому важливо, щоб площа листків росла і досягала оп-
тимальних розмірів найшвидше і як можна довше працювала,
достачаючи продуктами фотосинтезу репродуктивні і запасаючі
органи. А в кінці вегетації максимальна кількість пластичних
речовин, що нагромадились в самих листках, повинна перемісти-
тись в репродуктивні органи.
Коефіцієнт поглинання ФАР росте до гих пір, поки площа
листків не досягне 40-50 тис. м2/га. Подальший ріст площі
листків виявився малоефективним. Змикання травостоїв приво-
дить до взаємозатінення, зменшення освітленості листків нижніх
і середніх ярусів. Загущення посівів часто спостерігається вна-
слідок завищення норми висіву.
Кращі ті сорти, що мають більш вертикальне розміщення
листків. Нижні листки отримують достатню кількість світла і
оптимально фотосинтезують.
Із багатьох рослин кукурудза найближча до оптимальної
структури листків, яка забезпечує їй максимальне поглинання со-
нячної радіації впродовж дня. Листковий апарат кукурудзи най-
кращим чином розміщений по вертикальному профілю. Коли
сонце стоїть невисоко над землею, максимал ьне поглинання його
променів забезпечують верхні листки з вертикальною чи близь-
кою до неї орієнтацією; коли сонце піднімається, особливо в сере-
дині дня, основну роль відіграють листки нижчерозміщених
ярусів, а верхні, не затінюючи їх, поглинають розсіяну сонячну
радіацію.
Селекціонери працюють над створенням сортів з вертикаль-
ними, розсіченими, раціонально розміщеними в гущі посіву лист-
ками. Важливо щоб нові сорти мали компактні кущі, сконцентро-
ване у часі формування репродуктивних органів. Стійкість до
ураження хворобами і пошкодження шкідниками - найголовні-
ша ознака високопродуктивного сорту.
У зернових культур перші три прикореневі листки забезпечу-
ють продуктами фотосинтезу ріст нижніх стеблових листків.
Після переходу рослин до IV етапу органогенезу прикореневі ли-
стки поступово відмирають, а 5-6-й листки забезпечують ріст
верхніх міжвузлів стебла і проходження рослинами УІ-УПІ етапів.
Важливе значення у житті рослин належить 6-8-му листкам,
стан і розміри яких у значній мірі впливають на формування
зернівки під час проходження Х-ХІ етапів органогенезу.
Необхідно відмітити основну роль у формуванні врожаю, яка
26 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
належить верхньому (прапорцевому) листку. У фазі колосіння
інтенсивність фотосинтезу верхнього листка у 5 разів більша, ніж
розміщеного під ним другого листка. Верхній листок інтенсивно
постачає асимілянти до зернівок, а з другого листка вони в основ-
ному попадають в колоскові і квіткові луски та в інші частини
рослини.
Головною умовою високої продуктивності посівів є тривале
збереження у доброму функціональному стані фотосинтезуючих
органів рослини з допомогою агротехнічних і хімічних заходів.
2.3.4. Функції кореневої системи
у формуванні врожаю
Корінь - частина рослини, що закріплює рослину в грунті.
Функції кореневої системи різноманітні: поглинання води і міне-
ральних речовин з грунту, транспортування їх до інших органів
рослини, зв’язок з мікроорганізмами грунту. У коренях відкла-
даються запасні органічні речовини. Потовщені головні корені
називають коренеплодами. До коренеплодів належать буряки,
морква, бруква, ріпа.
Розрізняють два основних види кореневої системи - стрижне-
ву і мичкувату. Для стрижневої характерно те, що головний
корінь грубший, товстіший, проникає глибше в грунт, ніж бокові
бічні. Такий тип кореневої системи мають зернобобові культури,
буряки, соняшник, гречка, льон та ін. Глибина оранки під ці культу-
ри більша - 25-30 см. У мичкуватої кореневої системи немає голов-
ного кореня, а з верхніх підземних стеблових вузлів (вузла кущіння)
виростає багато однакових за розміром коренів (зернові культури)
(рис.2.1). Глибина оранки під ці культури менша - 20-25 см.
Рис. 2.1.
Типи і форми
кореневих
систем
1,4 - стрижнева,
5- мичкувата,
2, 3 - коренеплоди
а головний корінь,
б - бокові корені,
в - вузол кущіння
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 27
Корінь можна поділити на декілька зон, які мають різну будову і
виконують різні функції (рис.2.2). Кінчик кореня прикритий коре-
невим чохликом, який захищає конус наростання від пошкоджен-
ня і полегшує проникнення в грунт. На самому кінчику кореня
розташована зона поділу, що складається з меристемних клітин,
які постійно діляться. За нею розміщена зона розтягування,
де молоді клітини ростуть у довжину до звичайних розмірів.
Якщо цю зону кореня видалити, ріст його до низу припиняється.
Іноді ці дві зони об’єднують в одну - зону росту. Над зоною
розтягування вище розташована зона всмоктування. Корінь
у цій зоні покритий кореневими волосками, що являють собою
довгий (0,15-1 мм.) виріст однієї з поверхневих клітин. Власне
кореневими волосками відбувається
поглинання з грунту води і розчинення
у ній мінеральних речовин. Вони функ-
ціонують 10-20 днів. У верхній частині
зони вони постійно відмирають, а в
нижній утворюються нові. Тому зона
всмоктування пересувається вниз і зав-
жди розташована поблизу кінчика ко-
реня. Довжина її дорівнює 0,5-2 см. На
1 см кореня кукурудзи чи соняшника є
20-30 тис. кореневих волосків.
За зоною всмоктування розміщена
провідна зона, по якій розчини солей,
поглинуті волосками, переміщуються у
надземну частину рослин. Вона стано-
вить більшу частину кореня. На цій
ділянці кореня проходить галуження.
У кореневій системі відбувається
синтез низки фізіологічно активних
речовин, зокрема, цитокінінів, які зат-
римують старіння листків, призупиня-
ють руйнування субклітинних струк-
тур, підвищують приток іонів калію.
Гібереліни, які впливають на ріст стеб-
ла також частково синтезуються у ко-
ренях.
Дуже розвинена здатність коренів
до галуження сприяє утворенню вели-
Рис. 2.2. Зони кореня
1 - зона всмоктування
(з кореневими волосками);
2 - зона розтягування;
З зона поділу клітин;
4 - кореневий чохлик;
5- провідна зона.
28 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
кої кількості молодих фізіологічно активних коренів. Вода й еле-
менти живлення поглинаються кореневими волосками, су-
купність яких створює величезну поглинальну поверхню, яка у
10-15 разів перевищує поверхню коренів. Створивши умови для
розвитку глибоко проникаючої кореневої системи можна значно
зменшити норму добрив без зниження продуктивності, і це яви-
ще необхідно використовувати у біологічному рослинництві.
Функції кореневої системи тісно пов’язані з надземними орга-
нами рослин. Із листків у корені відтікають асимілянти, які вико-
ристовуються для росту коренів і підтримки функціонуючих
клітин кореня у фізіологічно активному стані.
У окремих культур важливе значення належить кореневим
виділенням. До їх складу входять органічні кислоти, вуглекисло-
та, амінокислоти, цукри, вітаміни, ферменти. За рахунок підкис-
люючої дії ці виділення розчиняють важкорозчинні у воді міне-
ральні речовини, сприяючи засвоєнню фосфору із важкодоступ-
них сполук.
Кореневі виділення можуть по-різному впливати на ріст
сусідніх рослин. Наприклад, горох, вика сприяють росту у суміш-
ках вівсу, але пригнічують ріст кукурудзи. У значній мірі коре-
неві виділення є причиною негативної реакції низки культур на
монокультурне вирощування.
Впродовж вегетації рослини засвоюють поживні речовини з
різною інтенсивністю. На перших фазах вони використовують в
основному запасні речовини, що містяться в насінині. У період
інтенсивного росту вегетативної маси використовується більше
половини від необхідної кількості елементів живлення. При дос-
тиганні, коли припиняється загальне нагромадження органічної
речовини, потеба в мінеральних речовинах знижується.
Кореневе живлення рослин - це складний фізіологічний про-
цес, що полягає у поглинанні мінеральних елементів з грунту,
транспортуванні їх у рослині і участі в процесах синтезу органі-
чних сполук.
Розміри кореневої системи залежать від виду рослин, сорту, і
в значній мірі, від умов росту. В умовах надмірного зволоження,
при зрошенні глибина проникнення коренів помітно менша. Рос-
лини степових місцезростань мають дуже розвинену кореневу си-
стему. На удобрених фонах довжина коренів менша.
Разом з цим, добре забезпечення вологою (60-70% повної по-
льової вологоємкості), достатня кількість поживних речовин і
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 29
сприятливий температурний режим (близько 20°С) створюють
оптимальні умови для росту' кореневої системи і надземної маси
рослин, що забезпечує високу продуктивність сільськогоспо-
дарських культур.
Рослини із слаборозвиненою кореневою системою (ячмінь)
вимагають родючих грунтів або внесення мінеральних добрив.
Рослини з добре розвиненою кореневою системою (жито, овес)
сіють на малородючих грунтах.
Добрий розвиток кореневої системи, створення сприятливих
умов для її функціонування (аерація, вологість, поживний режим
тощо) є однією з найголовніших умов ресурсоощадних техно-
логій.
2.4. Енергетична оцінка
продуктивності посівів
тичні витрати можна поділити
Для росту та розвитку рослин і
формування цінної продукції
необхідно затратити значну
кількість енергії. Всі енерге-
на два види: поновлювальна
(енергія сонця) і непоновлювальна (викопна - вугілля, нафта, газ
тощо). Непоновлювальна енергія матеріалізується у формі
техніки, мінеральних добрив, пестицидів та ін. З ростом інтенси-
фікації сільськогосподарського виробництва кількість викорис-
товуваної непоновлювальної енергії зростає значно швидше, ніж
величина нагромадженої енергії у більших урожаях. Це викли-
кає необхідність проведення аналізу енергоємності вирощування
продукції за основними елементами рослинництва - обробітку
грунту, використання добрив, захисту рослин тощо.
Результати енергетичного аналізу дозволяють порівняти і оці-
нити різні за рівнем інтенсифікації технології, і мають не менше
значення ніж результати економічної ефективності та екологіч-
ної експертизи.
Для обліку сукупної енергії, витраченої для зирощування вро-
жаю, використовують енергетичні еквіваленти. Наприклад, для ви-
робництва 1 кг д. р. азотних добрив необхідно затратити 86,8 ме-
гаджоулів або 20731 кілокалорій. Відповідну енергетичну оцінку
мають пальне, пестициди, насіння, використовувана техніка тощо
(табл.2.2).
Вирощена продукція теж містить певну кількість енергії: так, в
одному кілограмі сухої речовини зерна пшениці міститься 19,13 мДж
ЗО В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 2.2. - Енергетичні еквіваленти на оборотні засоби
виробництва (О.К.Медведовський, П.І.Івапенко, 1988 р.)
Оборотні засоби Одиниця виміру МДж ккал
1. Енергетичні ресурси (виробничі затрати)
Бензин 1кг 54,4 13000
Бензин 1л 42.3 10100
Дизельне паливо 1 кг. 52,8 12600
Дизельне паливо 1л 47,7 11400
Вугілля 1 кг 32,6 7800
Природний газ 1 м'' 49,4 11810
Дрова 1кг 19,6 4700
Електроенергія 1 кВт/год 12,0 2860
2. Мінеральні добрива
Азотні 1кг д.р. 86.8 20730.8
Фосфорні 1кг д.р. 12,6 3009,3
Калійні 1кг д.р. 8,3 1982,3
Комплексні 1кг д.р. 51,5 12300,0
3. Місцеві добрива
Гній (80% вологості) 1кг 0,42 100,3
Торфоперегнійні компости (з 60% вологості) 1кг 1,70 406,0
Вапняні матеріали 1 кг 3,80 907.6
4. Пестициди
Гербіциди:
олії, що змочуються 1кг д.р. 419,6 100215,0
порошок, що змочується 1кг д.р. 263,6 62956,8
гранули 1кг д.р. 363,7 86864,1
Інсектициди:
олії, що змочуються ікг д.р. 365,0 87174,6
порошок, що змочується 1кг д.р. 253,2 60472,9
гранули, дуст 1кг д.р. 312,1 74540,2
Фунгіциди:
олії, що змочуються 1кг д.р. 272,6 65106,3
порошок, що змочується 1кг д.р. 116,6 27848,1
гранули, дуст 1кг д.р. 216,7 51755,4
Ретарданти 1кг д.р. 209,3 50000,0
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 31
Таблиця 2.3. - Вміст енергії в урожаї сільськогосподарських
культур (О.К.Медведовський, П.І.Іваненко, 1988 р.)
Культури Вміст загальної енергії в 1кг сухої речовини Середній коефіцієнт вмісту сухої речовини
МДж ккал
Пшениця озима (зерно) 19,13 4568,9 0,86
Жито (зерно) 19,49 4654,9 0,86
Ячмінь (зерно) 19,13 4568,9 0,86
Овес (зерно) 18,80 4490,1 0,86
Просо (зерно) 19,70 4705,0 0,86
Гречка (зерно) 19,38 4628,6 0,86
Рис (зерно) 18,59 4439,9 0,86
Горох (зерно) 20,57 4912,8 0,86
Соя (зерно) 20,57 4912,8 0,88
Кукурудза:
зерно 17,60 4203,5 0,86
зелена маса 16,39 3914,5 0,25
Буряки цукрові 18,26 4361,1 0,14
Коренеплідні кормові 16,39 3914,5 0,25
Соняшник:
насіння 19,38 4628,6 0,92
зелена маса 16,80 4012,4 0,25
Картопля 18,29 4368,3 0,20
Овочеві 14,36 3429,7 0,10
Люцерна на сіно 21,83 5213,8 0,25
Багаторічні трави на сіно 18,91 4516,4 0,20
Однорічні трави на сіно 16,39 3914,5 0,20
Лукопасовищні трави 16,19 3866,7 0,20
Зернофуражні культури на зелений корм 15,40 3678,1 0,30
або 4568,9 ккал (табл.2.3). Отже, можна порівняти енерговитрати на
вирощування певного виду продукції з вмістом енергії у зібраному
врожаї. За основний критерій енергетичної оцінки технології'! виро-
щування культур береться коефіцієнт енергетичної ефектив-
ності (Кее), який визначається відношенням енергії, що містить-
ся у вирощеній продукції, до енергії, витраченої на її одержання:
Кее =
де П - вміст енергії в продукції, дж (ккал);
Е - повні енергетичні витрати на одержання даного виду про-
дукції, дж (ккал).
Вміст енергії оцінюється як по основній, так і по побічній про-
дукції і визначається за формулою:
П = С + С , де
С = А • К У; С = С К,
о п о г
Со - кількість енергії, що міститься в основній продукції, дж (ккал);
32 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Сп - кількість енергії, що міститься в побічній продукції, дж (ккал);
А - вихід основної продукції, ц;
К - коефіцієнт переведення одержаної продукції у суху речовину;
К,- коефіцієнт виходу побічної продукції;
У - вміст енергії у сухій речовині врожаю, дж/кг.
Витрати енергії на вирощування культури повинні бути в
декілька разів менші, ніж вміст її в урожаї. Проте може бути так,
що затрати енергії на технологію перевищують вміст енергії у
вирощеній продукції. Це спостерігається при низькій урожай-
ності сільськогосподарських культур або нераціональному вико-
ристанні наявних матеріальних ресурсів.
Розрахунок енергетичної ефективності різних технологій ви-
рощування озимої пшениці в умовах Західного Лісостепу
свідчить про необхідність переходу на ресурсоощадні технології.
Урожайність на варіанті з ресурсоощадною технологією зменши-
лась порівняно з інтенсивною на 10 ц/га або на 14,3%. Витрати
енергії на 1 га при ресурсоощадній технології зменшуються у 1,5
раза. Внаслідок цього коефіцієнт енергетичної ефективності зро-
стає з 1,83 до 2,36 при ресурсоощадній технології (табл. 2.4).
Необхідно зазначити, що при звичайній (низькозатратній) техно-
логії витрати енергії зменшуються у три рази, порівняно з інтен-
сивною, але коефіцієнт енергетичної ефективності залишається
низьким через малу енергоємність урожаю.
Таблиця 2.4. - Енергетична оцінка різних за рівнем інтенсифікації
моделей технології вирощування озимої пшениці сорту
Миронівська 61 в умовах Західного Лісостепу
Показник Модель технології
інтенсивна рссурсо- ощадна звичайна
Урожайність, ц/га 70 60 25
Витрати енергії на 1 га, тис. ккал 15000 10000 5000
Витрати енергії на 1 ц, тис. ккал 214 167 200
Енергоємність урожаю, тис. ккал 27510 23580 9825
Коефіцієнт енергетичної ефективності 1,83 2,36 1,96
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 33
Важливе місце в енергетичному аналізі технології! вирощу-
вання польових культур займає вивчення структури енергетич-
них затрат. Це дозволяє виявити резерви зменшення енерговит-
рат на окремих ланках технології. Основними з них є підвищен-
ня ефективності добрив, економія паливно-мастильних матері-
алів, поліпшення використання машинно-тракторного парку.
Основний резерв зменшення енергоємності сільськогоспо-
дарської продукції - перехід до ресурсоощадчих технологій, які
створюють найкращі умови для росту і розвитку кожної рослини
у всій сукупності агробіоценозу. Повністю реалізуються адап-
таційні функції всіх органів рослини, що забезпечує якнайширше
використання гідротермічних ресурсів на різних типах грунтів у
біологічному рослинництві.
2.5. Розв’язання екологічних
проблем у рослинництві
Інтенсифікація сільсько-
господарського виробниц-
тва, яка здійснювалась го-
ловним чином хімізацією,
меліорацією та механізацією, забезпечила підвищення врожаїв,
збільшення валової продукції, значне зменшення частки ручної
праці.
Поряд з цим, інтенсифікація виробництва, а з нею і великі
витрати ресурсів, зумовили низку негативний явищ у рослин-
ництві, які призвели до погіршення структури земельних ре-
сурсів, посилення ерозійних процесів, зниження родючості грунту
в усіх його проявах (втрати гумусу, кальцію, агрономічно цінної
структури, погіршення поживного режиму, водно-фізичних влас-
тивостей), забруднення агрохімікатами, промисловими викидами
тощо.
Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції в
останні десятиріччя відбулось в основному за рахунок інтенсифі-
кації технологій вирощування. Процес послідовного і безперерв-
ного вдосконалення агротехніки супроводжується надмірним
збільшенням енергоспоживання.
На початку впровадження інтенсивних технологій у вироб-
ництво, однією з їх характерних ознак називалась необхідність не
менш як десятиразового обробітку посівів різними хімічними ре-
човинами під час догляду. Внаслідок значного збільшення об-
сягів використання мінеральних добрив і засобів захисту рослин,
34 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
зросла небезпека негативного впливу інтенсивних технологій на
довкілля і безпосередньо на здоров’я людини.
Захист рослин і екологія. За підрахунками у світовому
землеробстві через ураження рослин хворобами, шкідниками, бу-
р’янами втрачається більше третини врожаю. Зооциди проти
гризунів, інсектициди проти шкідників, фунгіциди для захисту
від хвороб, гербіциди для знищення бур’янів дали можливість
економити затрати праці і підвищити продуктивність рослин.
Проте як це не дивно, не зважаючи на масове використання
хімічних засобів захисту рослин, втрати врожаю в останні десяти-
ліття не зменшуються. Навпаки, в США втрати від шкідників з
40-х до 80-х років зросли з 7,1% до 13%, від бур’янів - з 70-х до
80-х- з 8% до 12%, загальні втрати врожаю зросли з 31,4% до 37%.
І це незважаючи на 10-разовий ріст застосування в країні пести-
цидів.
На відміну від інших забруднювачів біосфери, пестициди
вносяться безпосередньо в навколишнє природне середовище.
Внаслідок цього 97-99% інсектицидів та фунгіцидів і 95-60%
гербіцидів навіть при дотриманні всіх технологічних вимог не
досягають об’єктів придушення, а потрапляють у грунт, повітря,
водойми. Фонові концентрації цілої низки пестицидів, внаслідок
їх глобального застосування на планеті, близькі до концентрацій,
що викликають зміни у поведінці тварин. Світовий досвід гово-
рить, що нетоксичних для людини пестицидів немає.
Найбільша проблема у застосуванні пестицидів полягає в
тому, що з часом ефективність їх різко зменшується. Формують-
ся види, що стають стійкими до даних препаратів, тому виникає
необхідність створення нових пестицидів, і цей процес безперерв-
ний.
Застосування хімічних препаратів приводить до масового
розмноження видів бур’янів, які до їх внесення не приносили
шкоди. Наприклад, після знищення гербіцидами бур’янів “пер-
шого покоління” забур’янювати поля починають ті види, які ра-
ніше були рідкими. Так, у зернових культурах в останні роки
масово поширились злакові бур’яни.
Пестициди пригнічують біологічну активність грунтів і пере-
шкоджають природному відновленню їх родючості. Великий не-
добір урожаю також від знищення комах-запилювачів, природ-
них ворогів шкідників та ін.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 35
У 1988 році в Україні було внесено 4,7 кг пестицидів на гек-
тар оранки. Залишки деяких канцерогенних препаратів трапля-
ються навіть у випеченому хлібі та материнському молоці. Вияв-
лено їх у підземних запасах води.
Разом з тим, 50 років тому людство практично не викорис-
товувало хімічних препаратів для захисту рослин. Тому, врахову-
ючи глобальні проблеми біосфери, необхідно якнайширше вико-
ристовувати агротехнічні, біологічні прийоми регуляції шкідливих
організмів, які дають можливість мінімалізувати застосування
хімічних засобів. Агротехнічні заходи передбачають, насамперед,
дотримання сівозмін, системи обробітку грунту, раціонального
удобрення культур, відповідного догляду та збирання урожаю.
Розміщення після кращих попередників, дає змогу розв’язува-
ти проблему боротьби з великою кількістю шкідників і хвороб.
Крім того, сівба пшениці після багаторічних трав чи зернобо-
бових культур передбачає зменшення дози азоту майже у два
рази. Це захищає посіви від вилягання, зменшує ураження
хворобами, що сприятиме як ресурсозбереженню, так і оптимі-
зації екологічної ситуації.
Правильний обробіток грунту дає змогу розв’язати проблему
бур’янів і обійтись без гербіцидів.
Залежно від конкретної ситуації фітосанітарний стан посівів
можна регулювати практично всіма агрозаходами.
Мінеральні добрива і екологія. Існує проблема і у
використанні мінеральних добрив. У 1988 році в Україні було
внесено 161 кг/га діючої речовини азоту, фосфору і калію. Необ-
хідно врахувати, що одночасно з фосфором і калієм з мінераль-
ними добривами вноситься фтор, хлор, важкі метали, радіоактивні
елементи, які шкідливі не тільки для рослин і живих організмів, а
й для грунту. Бездумне застосування мінеральних добрив зни-
жує родючість грунту, забруднює річки, водоймища та підземні
води, погіршує якість сільськогосподарської продукції.
Надмірне внесення азоту, без дотримання оптимального спів-
відношення з іншими макроелементами, впливає на кругообіг
азотовмісних сполук. Внаслідок цього різко загострюється про-
блема нітратного забруднення кормів. Зернові культури можуть
містити його надлишкову кількість у зеленій масі.
Рекомендаціями щодо еколого-токсикологічного регламенту-
вання добрив передбачено вносити не більше 140 кг/га діючої
36 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
речовини азоту. Агрономічна ефективність високих доз зростає, а
їх негативний вплив на навколишнє середовище зменшується
при роздрібному внесенні відкоригованих доз азоту за результа-
тами грунтової та рослинної діагностики.
Систематичне застосування суперфосфату приводить до
нагромадження в грунті і рослині фтору, який міститься в роз-
чинній формі і легко засвоюється рослинами. З однією тонною
суперфосфату в грунт потрапляє до 15 кг фтору, а з тонною амо-
фосу - до 50 кг. При цьому в грунті залишається до 95% фтору,
що внесено з добривами, а вміст цього елементу в дерново-підзо-
листих грунтах підвищується на 5% за рік. Підвищення концен-
трації фтору порушує структуру асиміляційного апарату, що при-
зводить до гальмування процесів фотосинтезу, дихання й росту
сільськогосподарських рослин, негативно впливає на їхню про-
дуктивність.
Калійні мінеральні добрива небезпечні, насамперед, вмістом
хлору. Підвищений вміст калію може призвести до забруднення
водойм.
Потрібно зазначити, що в багатьох країнах світу рівень
застосування мінеральних добрив дуже високий. Так, у Англії,
Франції, Чехії вносять понад 300 кг/га поживних речовин, у ФРГ,
Японії - понад 400, у Нідерландах - понад 700 кг/га. За даними
ФАО, третину продукції в більшості країн Західної Європи одер-
жують за рахунок застосування добрив.
З урожаєм озимої пшениці 50 ц/га виноситься N - 160 кг, Р2О5
- 55 кг та К,О - 80 кг. Якщо цю кількість поживних речовин не
компенсувати внесенням органічних чи мінеральних добрив, то
ефективна родючість грунту буде зменшуватись. Тому стабільне
одержання високих урожаїв без застосування добрив - завдання
нездійсненне. Проте їх треба вносити з максимальним урахуван-
ням особливостей біологічного розвитку рослин, грунтово-рос-
линної діагностики та заходів боротьби за екологічну чистоту
навколишнього середовища і продукції.
Зменшує негативну дію на навколишнє середовище внесення
добрив у правильному співвідношенні. Азотні добрива краще
вносити роздрібно під час вегетації і обмежити їх осіннє застосу-
вання.
Встановлено, що в грунті закріплюється тільки 20-40% азоту, ви-
мивається у вигляді нітратів з кореневмісного шару - до 10%, а виді-
ляється у вигляді газоподібних сполук (М„ N0, N0.,) - до 20-40%.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 37
Коефіцієнти використання фосфорних і калійних добрив ва-
ріюють у межах 15-25% і 50-70%. Невикористані поживні речо-
вини за певих умов є джерелом антропогенного забруднення.
Отже, створивши умови для повнішого використання добрив, -
норму їх внесення можна зменшити майже у два рази.
Переущільнення грунтів. Екологічне забруднення значною
мірою пов’язане з ущільненням грунту, яке відбулося в резуль-
таті впровадження в сільськогосподарське виробництво енерго-
містких тракторів, що призвело до зниження врожайності зерно-
вих культур у середньому па 20% і марному (до 40%) витрачан-
ню добрив. Особливо ущільнює грунт і руйнує його структуру
застосування колісних тракторів класу Т-150 К і К-700. Внаслі-
док багаторазових проходів поле вкривається ущільненими сму-
гами, сумарна площа яких у 2-3 рази перевищує площу поля. В
результаті цього в кінці вегетаційного періоду щільність грунту
досягає 1,3-1,5 г/см3, у той час як оптимальна щільність становить
1,15-1,20 г/см3.
Переущільнеяя негативно впливає на водно-фізичні власти-
вості грунту. Зменшується пористість, водопроникність, аерація і
різко погіршуються умови для формування кореневих систем
рослин. Внаслідок цього урожайність зменшується. Так, при три-
разовому проході трактора продуктивність озимої пшениці падає
на 4-18%.
Отже, ресурсоощадна технологія повинна передбачати змен-
шення кількості проходів машино-тракторних агрегатів по полю,
особливо після оранки. Для цього всю норму фосфорних і калій-
них добрив необхідно внести до оранки, щоб не ущільнювати
пізніше виоране поле.
Зменшує ущільнення грунту застосування комбінованих агре-
гатів, які викопують декілька операцій за один прохід. Наприк-
лад, передпосівна підготовка грунту, сівба, прикотковування грун-
ту та ін.
Розв’язати проблему забруднення навколишнього природного
середовища можна за рахунок біологічного рослинництва. Але
різкий перехід до нього на даний час неможливий. Тільки відмо-
ва від застосування добрив зменшить вихід сіль-
ськогосподарської продукції на 30-40%. До непередбачуваних
наслідків можуть привести вогнища поширення шкідників і хво-
роб. Тому необхідні пошуки “золотої середини”. Нею мають ста-
ти ресурсоощадні технології.
38 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
2.6. Трансформація
технологій
від примітивних до
інтенсивних
Історичні знахідки свідчать, що
перший досвід вирощування рослин
зародився ще 12-14 тисячоліть тому.
До цього часу людство харчувалось
шляхом збирання диких рослин і по-
лювання. Необхідно було 2-3 тисячі
гектарів угідь з розрахунку на одну
людину. Розвиток людства і збільшення населення спричинили
поступове окультурення рослин та одомашнення тварин, що доз-
волило скоротити площу прогодовування однієї людини до одно-
го гектара.
Важливою ланкою еволюційного процесу природи і швидкого
прогресу у розвитку людства стало хлібне зерно. Насіння дико-
рослих злаків обсипалось і проростало. Люди помітили, що коли
висіяти зерно у розпушений грунт, сходи виходять кращі і розви-
ток таких біоценозів сильніший.
Впродовж століть культурні рослини вирощувались у
примітивних системах рослинництва, які характеризувалися
незначною питомою вагою земель (менше 25%), що використову-
валися під посіви. Розрізняють заліжну, вирубно-вогневу та пе-
релогову примітивні системи землеробства.
Невелика густота населення та значні запаси цілинних земель
ще з часів первіснообщинного ладу спонукали до виникнення
заліжної системи. Для вирощування культури щоразу викорис-
товувались нові поля, чисті від бур’янів, з добрими запасами
органічної речовини та азоту. У міру виснаження грунту, по-
гіршення фізичних властивостей та зменшення його родючості
розорювали нові цілинні землі.
У північних лісових районах замість заліжної була поширена
вирубно-вогнева система, при якій культури вирощували на
полях після вирубки і спалювання лісу. Попіл - цінне добриво і
на такій землі можна було одержувати високі врожаї від 3 до 10
років. Причому, в перший рік після спалювання земля не потре-
бувала обробітку, а в наступні роки сіяли після примітивного роз-
пушування.
Згідно археологічних даних одним з перших місць примітив-
ного рослинництва були Україна, Єгипет, Індія, Китай, Близький
схід. В У-ІУ тис. до н.е. тут вирощували пшеницю, рис, ячмінь.
Кукурудзу в Мексиці почали вирощувати не менше 10 тис. р.
тому. Сліди вирощування пшениці в IV тисячолітті до нашої ери
були виявлені в Україні на території Хмельницької області.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 39
У Стародавній Греції і Риму рослинництво стає вже основною
професією населення. В Європу землеробство теж йшло через
зону широколистяних лісів. У степу розвитку рослинництва за-
важала дернина, яку потрібно було орати. Для цього спочатку не
було знарядь, а пізніше вимагало багато затрат праці. Після спа-
лювання лісу можна було зразу ж сіяти.
Виникнення приватної власності на землю і збільшення густо-
ти населення привели до формування перелогової системи зем-
леробства. Для обробітку використовували не цілинні землі, а ті,
що 10-20 років тому вже використовувались (перелоги). При-
мітивні системи рослинництва характеризувались низькою вро-
жайністю, проте це були цілком біологічні системи, в яких вироб-
ництво рослинницької продукції здійснювалось за рахунок при-
родної родючості грунту. Поля, які в певний період були в обро-
бітку, переводили в цілину. Відновлювалась родючість внаслідок
природних процесів. Під виливом рослинних біоценозів нагро-
маджувалась органіка, необхідні елементи живлення та волога.
На зміну примітивних систем землеробства прийшли ек-
стенсивні, до яких відносять парову і багатопільно-трав'яну.
При паровій системі тривалість перелогу поступово скороти-
лась до одногу року. Однорічний переліг отримав назву пару,
який обробляли, що давало змогу боротись з бур'янами і віднов-
лювати родючість. В основному вирощували зернові культури.
Така система в більшості країн світу проіснувала до початку XX
століття.
Для багатопільно-трав'яної системи характерно, що в
сівозміні питома вага багаторічних трав становила понад 50%.
Перехідні системи (поліпіиено-зернова і травопільна) теж
базувались на вирощуванні багаторічних трав і залишенні парів.
Отже, принципових змін у рослинництві впродовж тисячоліть
не відбувалося. Така землеробська діяльність людини була еко-
логічно безпечною і це зберігало природну родючість грунту.
Низька врожайність сільськогосподарських культур пояснюєть-
ся не стільки впливом самих сівозмін, як недосконалістю агротех-
ніки вирощування на той час.
Перехід від розпушування грунту примітивними знаряддями
до оранки плугом став помітною подією в удосконаленні агротех-
ніки в XIX столітті. Значно активізувались наукові роботи, за-
безпечивши значні теоретичні і практичні розробки у різних га-
лузях.
40 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Вважається, що початок техногенної інтенсифікації (кінець
XIX століття) покладено будівництвом заводів з виробництва
суперфосфату і калію (1858-1861 рр.), а також застосуванням
бордоської рідини і сірки (1860-1882 рр.) для захисту рослин від
хвороб.
Світова сільськогосподарська наука постійно зайнята пошу-
ками шляхів удосконалення технологій вирощування основних
культур. Проте на початку XX століття замість інтенсифікації
технологій відбувся перехід до інтенсифікації рослинництва у
цілому. Це дало великий приріст сільськогосподарської про-
дукції, забезпечило продуктами харчування всезростаючу кіль-
кість населення.
Поряд з цим інтенсифікація рослинництва негативно позначи-
лася на родючості грунтів. Навіть за допомогою внесених орга-
нічних і мінеральних добрив у переважній більшості випадків не
вдалось зупинити деградацію грунтів від такої нещадної їх експ-
луатації. Особливо негативні тенденції у використанні землі спо-
стерігаються в останні десятиліття. Нехтування багаторічними
бобовими травами і парами в сівозміні, невиправдано велике на-
сичення останніх просапними і зерновими культурами спричини-
ло стійку тенденцію до зменшення вмісту гумусу в грунті, поси-
лення ерозійних процесів, забур’янення, погіршення фізичних
властивостей грунту та інших негативних наслідків. Все це ката-
строфічно знижує природну родючість грунту.
У XX столітті можна виділити три етапи удосконалення тех-
нологій вирощування сільськогосподарських культур. У 30-50-х
роках основою прогресу залишались проблеми механізації ви-
робничих процесів. До середини 50-х років в основному було
повністю замінено важку ручну працю під час оранки, сівби, дог-
ляду та збирання врожаю. Стало можливим вести мову про ство-
рення індустріальних технологій вирощування польових
культур. Негативним явищем цього етапу стало надмірне ущіль-
нення грунту важкими агрегатами.
Характерною особливістю 50-60-х років стало широке вико-
ристання мінеральних добрив. За рахунок добрив урожайність
зросла на 25-40%. Баланс поживних речовин у грунті стали
підтримувати за допомогою виготовлених промисловим способом
агрохімікатів. Для низки польових культур були створені про-
гресивні (передові) технології вирощування, що враховували
всі науково-технологічні розробки того часу.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 41
Починаючи з 60-х років, до мінеральних добрив широко долу-
чаються пестициди. З’явилася можливість захистити посіви від
бур’янів, шкідників, вилягання, хвороб за допомогою отрутохімі-
катів. Все це забезпечило значний приріст урожаю. Якщо в 1900-
1930 рр. урожайність зернових в Європі складала лише 20 ц/га,
то в 1970-1980 рр. вона досягала 60-70 ц/га. І найбільша частка в
прирості врожаю належить саме хімізації. Технології, що забез-
печують високу врожайність і базуються на повному викорис-
танні досягнень науки і матеріально-технічних засобів, вчасно-
му і якісному використанні всіх агрозаходів, постійному дис-
петчерському контролі, отримали на початку 80-х років назву
інтенсивних.
При реалізації інтенсивної технології враховують біологічні
особливості кож:ної культури, детально аналізують біокліматич-
ний потенціал і рівень використання потенціальної родючості
грунту.
Біологічна сутність інтенсивної технології полягає у підви-
щенні використання рослинами сонячної енергії, збільшенні кое-
фіцієнта корисної дії фізіологічно активної радіації (ФАР). Ви-
сокими рахуються врожаї, що акумулюють не; менше 2-3% ФАР.
Урожайність зерна озимої пшениці при цьому буде в межах 40-
45 ц/га. Цілеспрямованими агротехнічними заходами можна
створити умови для кращого засвоєння ФАР.
Базою для інтенсивних технологій були зміни у застосуванні
азотних добрив та значне підвищення доз внесення макроеле-
ментів з одного боку, і реалізації можливостей хімічного захисту
рослин від шкідливих організмів, з другого.
Теоретичні основи порційного внесення азстних добрив впер-
ше були розроблені Ф.М. Куперман ще на початку 50-х років. В
її працях детально обгрунтовано необхідність застосування азоту
на певних етапах розвитку, коли йде інтенсивне його засвоєння
для формування нових органів рослини. Ще в 60-х роках в Ук-
раїні у Миронівському інституті пшениці, Інституті землеробства
УААН закладались досліди з вивчення порційного внесення азо-
ту, тобто йшла практична реалізація цих розробок. Проте з
різних причин широко у виробництво нові ідеї не проникли.
Можливо, основною причиною цього був значно нижчий на той
час обсяг виробництва азотних добрив в Україні, порівняно з ви-
сокорозвиненими країнами Західної Європи.
Зростаюче виробництво азотних добрив потребувало нових
42 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
сфер застосування. Господарська можливість внесення вищих
доз азоту під зернові культури не давала очікуваного результату.
Одноразове осіннє чи весняне внесення не забезпечувало приро-
сту врожаю. Посіви вилягали, знижувалась зимостійкість тощо.
Таким чином, зерновиробннки Західної Європи були готові до
сприйняття нових технологічних розробок.
Виробництво порівняно дешевих добрив та отрутохімікатів
привело до різких змін у традиційних технологіях. Були пору-
шені сівозміни, відмовились від внесення органічних добрив. Се-
лекція нових сортів велась тільки з розрахунку на їх інтенсифі-
кацію, тобто можливість якнайповнішого використання мінераль-
них добрив.
Проте за високу врожайність інтенсивних технології! дово-
диться платити дорогою ціною, оскільки виникає маса різномані-
тних проблем. Як ніколи раніше гостро постало протиріччя між
економікою та екологією. Значно зросли витрати неионовлю-
вальної енергії на виробництво одиниці продукції. Інтенсивні
технології підійшли до верхньої межі свого розвитку.
Особливо небезпечними для природи є нульові технології
(сівба по стерні без обробітку грунту), які агресивно почали про-
пагуватись хімічними концернами в кінці 90-х років. Забезпечу-
ючи певні економічні переваги, такі технології при масовому і
тривалому їх застосування можуть спричинити непоправну шко-
ду довкіллю.
Як бачимо, ріст урожайності за рахунок удосконалення техно-
логій вирощування у другій половині XX століття супроводжу-
вався виникненням проблем екологічного характеру. Причому,
чим складніша, більш наукоємка розробка впроваджувалась у
практику, тим важче і лише впродовж довшого часу вдавалось
виявити її негативний вплив.
Тому в 90-х роках більшість дослідників зосередили свої зу-
силля на пошуку і розробці таких технологій, що забезпечували б
гармонію з природою при збереженні високої врожайності. По-
стала проблема повернення до агротехніки вирощування, яка
практикувалась впродовж тисячоліть, тільки на якісно новому
рівні. Такі технології є досить наукоємкими і отримали назву
ресурсоощадні, екологічно чисті, адаптивні тощо.
Основними критеріями ефективності інтенсифікаційних про-
цесів у рослинництві повинні бути їх ресурсоощадність і приро-
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 43
доохоронність. Перехід до адаптивної, агроекологічно обгрунто-
ваної стратегії інтенсифікації рослинництва є найголовнішою
умовою для гармонізації взаємовідносин природи і суспільства,
переходу останнього до розумного керування еволюцією біосфери.
Ідеї адаптивного рослинництва, інтегрованого застосування
агрохімікатів у системі раціонального природокористування ста-
ють базисними у сучасній світовій агрономії.
Необхідність існування інтенсивних технологій на сьогодні
незаперечна. Враховуючи економічну, екологічну, енергетичну
ціну продукції, потрібно встановлювати найвигідніший рівень
урожайності. Можливо не варто надзусиллями одержувати 90 ц/га
зерна, а вигідніше зупинитись на позначці 50-60 ц/га.
Найважливішою особливістю інтенсивних технологій повинна
стати біологізація технологічних процесів. Головний шлях біоло-
гізації - це використання можливостей сівозміни, сорту, раціо-
нальна система удобрення, інтегрований захист рослин, традицій-
на підготовка грунту.
Стратегія адаптивної інтенсифікації рослинництва, біологіза-
ція технологій вирощування не заперечує застосування техноге-
них засобів, а орієнтує на обмежене їх внесення і зменшення
кількості витраченої непоновлювальної енергії.
Варто зазначити, що біологізація інтенсивної технології ро-
бить її на порядок наукоємкішою і складнішою. Правильно роз-
рахувати всі можливі варіанти не можливо без комп’ютеризації.
Програмування врожаю дає змогу підвищити продуктивність
посівів на 20-30%. В міру нагромадження нових даних про біо-
логічні процеси в рослинах, а також систему грунт-погода-росли-
на буде зростати роль моделювання у програмуванні врожай-
ності. Не можна дати універсальну технологію, важливо знати
шляхи керування процесом формування врожаю і якнайповні-
шої реалізації адаптаційних можливостей посівів. Тому для ре-
сурсоощадних (адаптивних) технологій необхідний новий, вищий
рівень підготовки фахівців.
Таким чином, поняття технологія в рослинництві означає
певну сукупність агрозаходів, що виконуються у встановленій по-
слідовності в оптимальні строки для забезпечення найсприятли-
віших умов росту рослини у посівах, формування найвищої про-
дуктивності з врахуванням економічних, енергетичних і екологіч-
них вимог.
44 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
2.7. Агротехнічні
чинники технологій
2.7.1. Значення сівозміни і
попередників у біологізації
рослинництва
Основним завданням сівозміни є
підвищення родючості грунту, по-
кращення водного режиму, раціональне використання поживних
речовин, поліпшення фітосанітарного стану, досягнення позитив-
ного балансу гумусу і на основі цього підвищення врожайності і
якості продукції.
Завдяки чергуванню культур підвищується ефективність
мінеральних добрив. Різні групи рослин виносять з грунту нео-
динакову кількість азоту, фосфору і калію та в різному співвідно-
шенні. Зернові використовують більше азоту і фосфору, коренеп-
лоди і бульбоплоди - калію. Льон, пшениця, цукровий буряк зас-
воюють фосфор тільки з легкорозчинних сполук, а овес, картоп-
ля, гірчиця і, особливо, гречка та люпин засвоюють його з важко-
розчинних, створюючи сприятливі умови для забезпечення виро-
щуваних у сівозміні культур фосфором. За рахунок чергування
бобових і небобових рослин покращується азотне живлення у
сівозміні.
Зменшення частки просапних культур у сівозміні поліпшує
структуру грунту, сприяє підвищенню вмісту гумусу внаслідок
природніх процесів оздоровлення агробіогеоценозу. Особливо
покращує структуру грунту вирощування бобових і злакових ба-
гаторічних трав. При використанні соломи зернових і зернобобо-
вих культур в якості добрива, грунт теж збагачується органічною
речовиною. Від співвідношення у сівозміні культур суцільної
сівби і просапних, залежить розвиток вітрової і водної ерозії.
Правильний підбір культур у сівозміні знижує грунтовтому, є
ефективним способом боротьби з кореневими гнилями зернових,
фітофторою картоплі, фузаріозом та іншими хворобами. Змен-
шується ураження посівів одновидовими шкідниками.
На всіх етапах розвитку сільського господарства сівозміна
складала основу технології. Інтенсивна технологія краще реалі-
зовує потенціальні можливості попередника, ніж звичайна. З
іншого боку, інтенсивні технології дещо знизили роль попередни-
ка, оскільки негативні наслідки повторного розміщення культури
нейтралізувалися з допомогою хімічних засобів захисту рослин
від шкідливих організмів. Проте така інтенсифікація за рахунок
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 45
монокультурного вирощування є надзвичайно високозатратною.
Ресурсоощадні технології передбачають вибір не просто доб-
рого попередника, а найкращого. Це є основою ресурсозбережен-
ня і досягнення високих урожаїв при менших витратах коштів.
До попередника ставляться такі вимоги:
- своєчасне звільнення поля;
- очищення поля від бур’янів;
- покращення фітосанітарного стану грунту;
- поліпшення поживного режиму грунту за рахунок удобрен-
ня органічною масою кореневої системи і вегетативної части-
ни рослини;
- поліпшення структури грунту, повітряного і водного ре-
жимів;
- відсутність алелопатичної дії па сходи наступної культури.
Скорочення асортименту вирощуваних культур, створення
менших за розміром господарств не дозволяє мати багатопільні
сівозміни. Тому необхідно перейти до сівозміни з короткою рота-
цією. Значення сівозмінного чинника при введенні короткорота-
ційних сівозмін зростає до такої міри, що за агротехнічною ефек-
тивністю не поступається таким заходам, як оновлення сортів, си-
стема удобрення, обробіток грунту тощо. В умовах економічної
кризи і звуження попиту на сільськогосподарську продукцію
(зерно, цукор, олія), прикладом оптимальної сівозміни може бути
чотирипільна з таким чергуванням культур:
Перше поле - багаторічні бобові трави.
Друге поле - озима пшениця.
Третє поле - буряк, ріпак, соняшник, картопля, зернобобові
та ін., крім зернових культур.
Четверте поле - ярий ячмінь, яра пшениця, однорічні трави з
підсівом багаторічних трав.
В умовах достатнього зволоження багаторічні бобові трави є
кращим попередником, ніж чорний пар. Конюшина нагромаджує
азот у грунті, очищає поле від бур’янів, покращує структуру за
рахунок розвиненої кореневої системи і повернення в грунт знач-
ної кількості органіки. Це найкращий попередник для озимої
пшениці.
Озима пшениця не забур’янює полів. Солому при збиранні
зерна подрібнюють, розстеляють на полі і придисковують. На
сидерат висівають гірчицю, зелену масу якої разом з соломою
46 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
приорюють пізно восени,. Таким чином, на другому полі теж по-
вертається у грунт органіка.
На третьому полі висівається одна з перерахованих культур.
Причому, гичка буряків, стебла ріпаку, соняшнику, солома зерно-
бобових повертаються в грунт і допомагають вирішити проблему
бездефіцитного балансу гумусу.
Четверте поле зайняте зерновими культурами з обов’язковим
підсівом трав. Солому з цього поля можна використати на корм
худобі.
Така універсальна динамічна сівозміна в умовах економічної
кризи дозволяє підтримувати баланс гумусу без внесення гною,
боротися з шкідливими організмами без пестицидів, наполовину
зменшити норму мінеральних добрив і одержувати екологічно
чисту високоякісну продукцію при менших затратах матеріаль-
них ресурсів.
2.7.2. Способи обробітку
грунту під польові культури
В інтенсивних і ресурсоощадних технологіях важливе місце
належить своєчасному і якісному обробітку грунту. Механічним
обробітком грунту створються сприятливі умови для біологічних
процесів, що зумовлює нагромадження доступних рослинам по-
живних речовин, сприяє регулюванню водного, повітряного і теп-
лового режимів грунту, покращується структура грунту, знищу-
ються бур’яни, шкідники та збудники хвороб. Одночасно можна
загорнути в грунт органічні і мінеральні добрива. Без високо-
якісного обробітку добрива не можуть проявити свою високу
ефективність.
Технологічні процеси обробітку грунту такі: перевертання,
розпушування, подрібнення, перемішування, ущільнення, вирів-
нювання.
Перевертання грунту здійснюють, в основному, під час
оранки плугом з передплужниками. Загортаються пожнивні
рештки, добрива, знищуються бур’яни. Перемішування верхнього
родючішого, але більш розпиленого шару з нижнім, менш родю-
чим, сприяє покращенню фізичних властивостей, підвищує біоло-
гічну активність одного шару грунту.
Розпушування та подрібнення (кришіння). Для розпу-
шування одного шару на повну глибину використовують плуги, а
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 47
Таблиця 2.5. Дія різних робочих органів на грунт
Мета обробітку грунту Дискова борона Легкий : культиватор в Ьорона Коток Грунтоущільнювач Грудочко- подрібпювач Обертаюча пальчаста борона 1 Пружинні зубові борони Шлейф Комбіновані агрегати Плуг Фреза
Перевертання 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 +4- +
Вирівнювання 0 + + 0 0 0 0 + ++ ++ 0 4"
Подрібнення ++ +ч- + + + ++ ++ + + ++ ++ ++
Розпушення 0 ++ + 0 0 0 0 + 0 ++ ++ ++
Перемішування + ч- 0 0 0 0 0 0 0 + 4-4- 4-4-
Ущільнення 0 + 0 +4- ++ + + 0 0 +4- 0 0
Знищення бур’янів ++ ++ ++ 0 0 0 + + 0 4-4- 4-4- +
++ - висока ефективність; + - менша ефективність; 0 - непридатний
на певну глибину - борони, культиватори тощо. Для подрібнення
придатні більшість грунтообробних знарядь (табл. 2.5). Основ-
ним завданням розпушування (зміна взаємного розміщення час-
тинок грунту і збільшення об’єму грунту) і подрібнення (змен-
шення розміру грунтових часток) є покращення водо- і повітропро-
никності, створення кращих умов для розвитку коренів рослин, зни-
щення кірки і подрібнення брил до дрібногрудочкуватого стану.
Перемішування грунту сприяє створенню однорідного ор-
ного шару з рівномірним розподілом добрив. Грунт перемішують
культиваторами та іншими знаряддями. На всю глибину добрива
перемішують плугами. Найкраще перемішується грунт під час
обробітку фрезою.
Вирівнювання - обов’язково застосовується при інтенсивних
технологіях для створення умов для якісне! сівби. Цей захід ви-
конують боронами шлейфами, комбінованими агрегатами.
Ущільнення запобігає надмірно глибокому загортанню на-
сіння під час сівби, сприяє підняттю вологи з нижніх шарів до
насіння, покращує контакт насінини з грунтом при проведенні
коткування після сівби.
48 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Оранка - основний прийом обробітку грунту. Вона забезпе-
чує перевертання, подрібнення, розпушення грунту і знищення
бур’янів. Ніяким іншим знаряддям, крім плуга, неможливо досяг-
ти якісного загортання органічних і мінеральних добрив, вапна,
пожнивних решток.
Глибина оранки залежить від грунтово-кліматичних умов, біо-
логічних особливостей культури, забур’янення, попередника, гли-
бини орного шару грунту. Під культури, які формують основну
продукцію в грунті (корене- і бульбоплоди) глибина оранки най-
вища і становить 30-32 см і більше. Найвищі врожаї кукурудзи і
соняшника одержують при глибині оранки на 25-27 см. На таку
ж глибину потрібно орати під зернові після багаторічних трав і
кукурудзи. Після інших попередників глибина оранки під зер-
нові становить 20-25 см, а після картоплі і гороху рекомендується
застосовувати поверхневий обробіток.
Лущення - це обробіток грунту дисковими чи лемішними
знаряддями з метою розпушування, часткового перевертання і пе-
ремішування грунту, підрізування бур’янів, загортання післяж-
нивних решток, шкідників та збудників хвороб. Проводять лу-
щення дисковими лущильниками (ЛДГ-10; ЛДГ-15), дисковими
боронами (БДТ-4) і лемішними лущильниками (ПЛН-5-35) на
глибину від 4 до 14 см слідом за збиранням попередньої культури.
Культивація - захід, під час якого розпушується, под-
рібнюється, перемішується і вирівнюється грунт і знищуються
бур’яни. Проводять її культиваторами.
Боронуванням неглибоко розпушують, перемішують грунт,
знищують бур’яни, використовуючи важкі, середні, посівні борони.
Шлейфування полягає у вирівнюванні поверхні поля і час-
тковому подрібненні верхнього шару грунту за допомогою
шлейфів.
Коткуванням ущільнюють і вирівнюють грунт, кришаться
грудки на поверхні грунту. Застосовують котки до сівби і після
сівби. Коткування покращує якість сівби і підвищує польову
схожість.
Під час підготовки грунту до сівби різні прийоми обробітку
грунту поєднуються. Найкраще для цієї мети використати
комбіновані грунтооброблювальні агрегати РВК-3,6; РВК-5,4.
Зараз появилися високоефективні марки провідних європейсь-
ких фірм під назвами Компактор (“Ьеткеп”), Екопак, Європак
(“ВВСЇ”), Європак 6000 (Кіеіпе), Термінатор (Когдзкіїсіе), Терра-
макс, Мультітілєр, (Кап А^гоіесЬпіс), Сінхрожерм (Егапдпеі).
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 49
Фото 2.1. Комбінатор ЛК-4.
Виготовляються подібні знаряддя в Україні. Агрегат передпо-
сівного обробітку грунту “БОРЕКС-МІІГ-01” у Київській об-
ласті, комбіновані агрегати “КААП-6” і “Дископак” у Дніпропет-
ровську. В Одесі налагоджено випуск грунтообробних занарядь
“АП-3,4”, “ККП-3,7”, “АКП-5”, “АГК-2,9”, в Шепетівці - агрегатів
“АПБ-б”; “АКР-3,6”. У Львові налагоджено ви пуск комбінатора
ЛК-4 (фото 1).
Використання комбінованих агрегатів принципово змінює си-
стему обробітку грунту. За даними Львівського державного аг-
рарного університету замість 3-4-х поверхневих обробітків мож-
на обмежитись одним обробітком комбінатором ЛК-4 і довести
якість грунту до посівного стану. Проблемою є те, що при цьому
боротьбу з бур’янами необхідно проводити хімічним способом.
Декілька поверхневих обробітків дає можливість знищити 2-3
хвилі пророслих бур’янів і зменшити пестицидне навантаження
технології. Найкраще поєднати у системі підготовки грунту два
поверхневих обробітки з допомогою важких борін чи культива-
тора, а третій передпосівний обробіток провести комбінованим
агрегатом.
2.7.3. Мінімалізація обробітку грунту та пряма сівба -
інтенсифікація в екологічному ракурсі
Система обробітку грунту, що передбачає використання плуга,
називається традиційною.
Головною перевагою безплужного обробітку є суто госпо-
дарські моменти. Це виграш у часі, зменшення кількості об-
робітків, економія пального і коштів. Мінімальний обробіток не-
50 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
редбачає любий метод обробітку грунту і сівби без застосування
плуга.
Значна частина вчених застерігає від масового переходу до
системи мінімального обробітку, наголошуючи на його значних
недоліках. Багаторічний поверхневий обробіток приводить до пе-
реущільнення грунту. Знижується аерація і температура грунту,
що обмежує процеси мінералізації і нітрифікації, зростають втра-
ти азоту, змешпується вміст гумусу. Навіть короткотермінове (3-
4 роки) застосування обробітку без обороту пласта приводить до
нагромадження недоступних для рослин сполук азоту.
Залежно від знарядь обробітку по-різному розподіляються
мінеральні добрива. При плоскорізному обробітку вони концент-
руються переважно у верхньому шарі грунту 5-10 см. При оранці
плугом перемішуються рівномірно по всій глибині орного шару
0-25 см. На відміну від азоту, переміщення фосфору дуже обме-
жене. Основна маса його при поверхневому внесенні акуму-
люється у верхньому (2-5 см) шарі грунту.
Дані, одержані в Інституті землеробства УААН, свідчать про
погіршення фосфорного живлення рослин при безплужному об-
робітку, оскільки фосфор, що вноситься з добривами і рослинни-
ми залишками зосереджується, в основному, в поверхневому
шарі. Різко погіршуються показники фосфатного живлення в
нижній, вологішій частині орного шару грунту, зменшуючи його
потужність. Нагромадження фосфору і калію переважно у верх-
ньому шарі знижує загальну масу кореневої системи.
Слід зазначити, що не всі грунти придатні для поверхневих
обробітків. їх застосування прив’язане також до попередника.
Після багаторічних трав потрібно тільки орати.
При переході на безплужний і поверхневий обробіток забур’я-
неність посівів збільшується на 30-50%.
В умовах достатнього зволоження через низьку природну ро-
дючість грунту і велику забур'яненість полів, можливість мінімалі-
зації обробітку грунту значно менша. У Західній Україні безиоли-
цевий обробіток погіршує фітосанітарний стан, іцо збільшує засто-
сування пестицидів на посівах сільськогосподарських культур.
Тенденція рослинництва у провідних країнах світу -це не
відмова від плуга, а удосконалення технологій у напрямі змен-
шення питомої ваги машин і кількості їх проходів за рахунок
поєднання декількох операцій в одному агрегаті, створення но-
вих знапядь і технологій.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 51
Одним із різновидів мінімального обробітку грунту є пряма
сівба по стерні чи дернині без будь-якого механічного обробітку
грунту за винятком формування дрібних борозенок (щілин) для
висіву насіння. Пізніше цей спосіб отримав назву нульового, або
хімічного обробітку грунту. Відмовитись від основного впро-
довж 6000 років елементу технології - знищення бур’янів за до-
помогою розпушення грунту, стало можливим завдяки гербіци-
дам. По суті в цій технології всі агротехнічні заходи замінені на
хімічні. Це найбільш небезпечна в екологічному плані технологія!
На перший погляд нульова технологія зводиться до 3-4-х опе-
рацій - внесення гербіциду, сівби, збирання. Але аналіз типової
операційної технології вирощування озимої пшениці з допомо-
гою сівалки “Стеаі РІаіпз” для одержання тільки 40 ц/га зерна
показує, що тут необхідно застосувати 8 агрохімікатів. їх
вартість значно вища за вартість оранки і підготовки грунту до
сівби.
Нульовий обробіток мало вивчений в Україні. Не можна
спрощувати поняття “пряма сівба” до зниження кількості опе-
рацій і вважати, що вона допоможе вирішити сьогодні багато про-
блем на селі. Адже головним мотивом нульової сівби є економіч-
на неспроможність вирощувати культури інакше. Відсутність
техніки, пального не дозволяє виорати поле. Усі поверхневі обро-
бітки слід розглядати як варіант, що рятує у безвихідному стано-
вищі завдяки зменшенню кількості робіт.
Перехід до нульового обробітку - це не “технологічний про-
рив” у науці, не скачок на вищім рівень знань і технологій, а
тільки тимчасовий вихід з критичної ситуації. Економічна
вигідність цього шляху є досить суперечливою.
Для переходу до нульової сівби потрібні чималі кошти. Необ-
хідно придбати дорогу і складну спеціальну сівалку прямої
сівби. Гостро постає проблема якісного внесення добрив і зни-
ження їх ефективності.
Загальновизнано, що нульова технологія сприяє поширенню
шкідливих організмів. Вона створює ідеальні умови для розвит-
ку бур’янів, шкідників, і хвороб. Розрахунки показують, що кош-
ти на придбання пестицидів аж ніяк не менші від тих, що потрібні
для проведення оранки, 2-3-х культивацій тощо.
Впродовж тисячоліть основною метою суцільного розпушення
грунту було знищення бур’янів. Адже продерти борозенку, як це
робить сівалка прямої сівби і вкинути в неї насіння могли ще
52 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
наші древні предки. Такі посіви були приречені на загибель,
оскільки не витримували конкуренції з суцільним рослинним по-
кривом. Питання, що природніше, безпечніше - використання гер-
біцидів чи агротехнічні способи боротьби з бур’янами, не потре-
бує відповіді. У мінімальних (нульових) технологіях немає ні
найменшого натяку на вирішення екологічних проблем, що неми-
нуче постануть завтра. Адже немає нешкідливих пестицидів.
Вони “омертвляють” грунт, викликають захворювання людей і
можуть створити багато непрогнозованих проблем. Особливо не-
безпечним є забруднення отрутохімікатами зерна - основного
продукту харчування.
Таким чином, основне протиріччя сучасного рослинництва
обумовлене одностороннім підходбм до його інтенсифікації.
Склалася парадоксальна ситуація: екологічно чисті “фабрики-
рослини”, які працюють на екологічно безпечних ресурсах соняч-
ної енергії, виявились не тільки енергомарнотратними (зростають
потреби у непоновлювальній енергії для одержання кожної до-
даткової одиниці продукції), але й найбільш небезпечними для
природного середовища.
2.7.4. Агробіологічне обгрунтування
строків, способів сівби, норми висіву
і глибини загортання насіння
Сівба в оптимальні строки забезпечує найсприятливіше по-
єднання чинників зовнішнього середовища, добрий ріст і розви-
ток та високу продуктивність рослин. Оптимальні строки вста-
новлюють, виходячи з екологічних умов зони і біологічних особ-
ливостей польових культур.
Строки сівби озимих залежать від часу збирання поперед-
ника, вологості грунту, сорту, родючості грунту і норми добрив
тощо. їх сіють з таким розрахунком, щоб рослини до припинення
осінньої вегетації встигли розкущитись (не більше 3-х пагонів),
мали добре розвинену кореневу систему і нагромадили достатню
кількість вуглеводів (цукрів). Останні підвищують морозо- і
зимостійкість озимих культур.
При ранніх строках сівби рослини переростають, розвивають
велику вегетативну масу, сильно кущаться, знижують зи-
мостійкість, уражуються хворобами.
На пізніх посівах рослини не встигають добре розвинутись,
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 53
вони одностеблові. Процес весняного кущіння можна очікувати
тільки при доброму забезпеченні вологою.
Для кожної зони дослідним шляхом встаї овлені оптимальні
строки сівби озимих. При інтенсивній технології вирощування стро-
ки сівби необхідно переносити на другу половину оптимальних.
Ярі культури не мають календарних строків сівби, оскільки
оптимальні умови в різні роки настають неодипаково. їх висіва-
ють при достиганні грунту і прогріванні його до відповідної тем-
ператури. За строками сівби ярі культури ділять на ранні, середні
і пізні.
Ранні ярі висівають якомога швидше, при першій можливості
вийти з грунтообробною технікою в поле. Насіння цих культур
починає проростати при 1-4°С тепла, а сходи витримують примо-
розки до 3-10"С морозу.
Рослини ранніх строків сівби краще використовують грунтову
волога, менше пошкоджуються шкідниками і хворобами. Надзви-
чайно важливо те, що рання сівба затримує перехід у генеративну
фазу розвитку, що позитивно впливає на густоту продуктивних
стебел і урожайність у рослин довгого світлового дня. До куль-
тур раннього строку сівби відносяться овес, пшениця, ячмінь,
горох, кормові боби, вика, багаторічні трави, льон.
Окремою групою необхідно виділити цукровий буряк, соняш-
ник і картоплю.
Цукровий буряк сіють, коли температура грунту па глибині
8-10 см становить 5-6°С. Це припадає на кінець сівби ранніх ярих
культур (табл.2.6). Сходи буряку витримують короткочасне
зниження температури до мінус 4-5"С.
Соняшник можна сіяти при температурі 5-6"С у північних
регіонах при застосуванні гербіцидів і при температурі 10- 12°С
за умови знищення бур’янів поверхневими обробітками. Соняш-
ник здатний витримувати приморозки до 4-6°С.
Картоплю починають садити в середині квітня, коли темпе-
ратура грунту становить 4-7“С з таким розрахунком, щоб до по-
яви сходів минула загроза приморозків.
Культури середнього строку сівби висівають, коли темпе-
ратура грунту на глибині загортання насіння досягає 7-10°С.
Сходи їх можуть сильно пошкоджуватись або зовсім гинути від
незначних приморозків. У більшості випадків ці культури (ку-
курудза, гречка, квасоля, просо, коноплі) висівають у першій де-
каді травня.
54 В.В.ЛИХОЧ8ОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 2.6. - Орієнтовні строки сівби сільськогосподарських
культур в умовах Лісостепу Західної України
КУЛЬТУРА
КАЛЕНДАРНІ ДНІ СІВБИ ОЗИМИХ
ОЗИМІ:
жито
трітікале
пшениця
ячмінь
допустимі
оптимальні
доп.
оптимал.
допустимі
доп.
допустимі
допустимі
оптимал.
оптимальні
допустимі
доп. |
ДНІ ВЕСНЯНО-ПОЛЬОВИХ РОБІТ
РАННІ ЯРІ:
овес
пшениця
ячмінь
горох
оптимальні допустимі
| оптимальні
оптимальні
допустимі
| допустимі
оптимальні | допустимі
ДНІ ВЕСНЯНО-ПОЛЬОВИХ РОБІТ
цукрові буряки
соняшник
картопля
оптимальні
оптимальні
(з гербіцидами)
допустимі
оптимальні
(без гербіцид.)
оптимальні
СЕРЕДНІ ЯРІ:
кукурудаа
гречка
квасоля
ТРАВЕНЬ
Г05 3.05 5?05 . 7.05 9Л5 ГТГ(хГ~. 13.05-20?05
оптимальні
оптимальні
оптимальні
ПІЗНІ ЯРІ:
соя
сорго
оптимальні
оптимальні
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 55
Культури пізнього строку сівби висівають при прогріванні
грунту до 12-14°С. їх сходи зовсім не витримують приморозків. До
них відносяться рис, соя, сорго, рицина, тютюн, баштанні, бавовник.
Способи сівби визначають рівномірність розміщення на-
сіння і площу живлення рослини. Вибір способу сівби зале-
жить від біологічних особливостей культури, забезпечення еле-
ментами живлення, забур’яненості поля тощо. Найпоширеніши-
ми способами сівби є звичайний рядковий (15 см), вузькорядний
(7,5 см), перехресний, широкорядний (більше ЗО см). Менш по-
ширені пунктирний, точний, гребеневий, квадратно-гніздовий,
стрічковий.
Рядковий спосіб забезпечує ширину міжрядь 12-15 см. При
сівбі сівалками С3-3,6; СЗТ-3,6; СЗА-3,6 СЗ-5,4; СЗПН-4;
СЗГІЦ-12; СЗП-8 відстань між рядками становить 15 см.
Більшість імпортних сівалок розраховані на міжряддя 12 см і
ширше. Відстань між насінням в рядку близько 1,1-2,0 см, що
погіршує умови кущіння і росту.
Вузькорядний спосіб одержують при використанні сівалок
СЗУ-3,6; СЗЛ-3,6. Відстань між рядками 7,5 см. Вузькорядний
спосіб зменшує загущення в рядку, порівняно з рядковим, у два
рази. Насіння рівномірніше розміщується на площі. Відстань
між насінинами у рядку 3-4 см.
Перехресний спосіб сівби забезпечує більш рівномірний
розподіл насіння по площі, ніж рядковий і вузькорядний. Сіють
вздовж і впоперек поля половинними нормами висіву. До не-
доліків цього способу слід віднести необхідність дворазового
проходу сівалки, що збільшує затрати, затягує строки сівби, по-
гіршує фізичні властивості грунту, посіви загущуються в місцях
перетину рядків.
Способи сівби з міжряддями не більше 15 см застосовуються
при сівбі зернових, зернобобових, льону, багаторічних трав та іп.
Широкорядним способом висівають перважпо просапні куль-
тури, що потребують великих площ живлення. Широкі міжряддя
дають можливість під час вегетації обробляти в них грунт, знищу-
вати бур’яни, покращувати доступ повітря, підгортати рядки. Ви-
сівають цим способом кукурудзу (60-90 см). картоплю (70 см),
соняшник (70 см), буряки (45 см).
56 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Пунктирний спосіб сівби є різновидом широкорядного, з
більшою рівномірністю розміщення насіння в рядку.
Точний висів передбачає однакову відстань насінини від на-
сінини і розміщення рослин за схемою квадрата чи трикутника.
Особливо перспективний цей спосіб для зернових культур,
оскільки дозволив би значно зменшити норму висіву і покращити
умови росту кожної рослини. Розробки зернової сівалки точного
висіву тривають.
Для культур широкорядного способу сівби з великими пло-
щами живлення точне розміщення насіння на площі забезпечу-
ють різновиди точного висіву - квадратний і квадратно-
гніздовий способи. Насіння розміщується по кутах квадрата з
однаковою відстанню між собою.
Стрічковий спосіб передбачає розміщення 2-3 рядків у
стрічці з міжряддями 7,5-15 см, а між стрічками відстань 45-60 см,
що дозволяє обробляти міжряддя між стрічками. Застосовують
цей спосіб при вирощуванні, переважно, овочевих культур, проса,
гречки та ін.
Гребеневий спосіб сівби застосовують у районах надмірно-
го зволоження і недостатньою кількістю тепла. Насіння висіва-
ють у попередньо сформовані гребені, або насипають їх, наприк-
лад, під час садіння картоплі. Крім картоплі гребеневим спосо-
бом доцільно вирощувати кукурудзу, овочеві культури.
Норма висіву. Висівом певної кількості насіння на 1 га
регулюють густоту посівів. Тільки при оптимальній густоті сто-
яння рослин, можливий високий урожай. Під оптимальною гус-
тотою розуміють таку кількість рослин, яка дає повне зми-
кання стебел та листків і дозволяє з найбільшою ефективні-
стю використати площу живлення для ефективної роботи ко-
реневої системи, а освітлену поверхню листків для забезпечен-
ня найвищої продуктивності фотосинтезу.
У загущених посівах стебла витягуються внаслідок недо-
статньої освітленості, формуються малопродуктивні типи рос-
лин з недостатньою площею живлення. Зростає внутрівидова
конкуренція за елементи живлення вологу, світло. Значна час-
тина рослин гине. Посіви сильніше уражуються хворобами.
Зернові культури можуть вилягати. Погіршується якість про-
дукції.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 57
На зріджених посівах урожайність знижується через непов-
не використання площі живлення і більшу забур’яненість
посівів.
Норма висіву залежить від культури, сорту, попередника, стро-
ку і способу сівби, удобрення, технології вирощування, призначен-
ня продукції, грунтово-кліматичних умов тощо.
Норма висіву польових культур зростає пай низькій культурі
землеробства, на забур’янених площах, менш родючих грунтах,
нижчій посівній придатності насіння, неякісній підготовці грунту
до сівби тощо.
Сильнокущисті сорти зернових висівають з меншою нормою,
ніж слабокущисті. У посушливих умовах з недостатнім запасом
вологи в грунті норму висіву зменшують.
Глибина сівби. Вибором певної глибини загортання насін-
ня створюються оптимальні умови для проростання й одержання
дружних і своєчасних сходів. Вона залежить від багатьох чин-
ників. Дрібне насіння загортають на меншу глибину, а крупне -
на більшу. На легких за гранулометричним складом грунтах, а
також при пересиханні верхнього шару грунту глибину ходу со-
шників збільшують. У культур, що виносять сім’ядолі на поверх-
ню грунту (люпин, квасоля, цукрові буряки), глибина сівби менша,
порівняно з культурами, що не виносять сім’ядолі на поверхню
грунту (горох, кормові боби).
Надзвичайно важливо висіяти насіння на тверде насіннєве
ложе і загорнути на одинакову глибину пухким грунтом.
З нижніх горизонтів добре поступає волога, а через пухкий
верхній шар надходить повітря і тепло. Такого стану можна до-
сягти при використанні сівалок з анкерними сошниками.
Дискові сошники не створюють якісного насіннєвого ложа і
не забезпечують рівномірної глибини загортання насіння. Це
приводить до одержання рівновеликих сходів. Рослини, що
зійшли першими добре ростуть, а ті, що зійшли пізніше, при-
гнічуються, відстають в рості і розвитку. З них формуються
малопродуктивні типи рослин. Значна частина їх не витримує
конкуренції у боротьбі за елементи живлення вологу та світло і
гине.
58 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
2.7.5. Особливості комплексу заходів
догляду за посівами різних груп рослин
Догляд за посівами при ресурсоощадній технології передбачає
цілу низку заходів, що проводяться в осінній і весняно-літній пе-
ріод.
Догляд за озимими. Осінній догляд за озимими культурами
розпочинається зразу після сівби. У посушливі роки поле котку-
ють кільчасто-шпоровими (ЗККШ-6) або рубчастими котками
(ЗККН-8,4; КПП-6; КТП-7,8; КУП-11). Це підвищує польову
схожість, покращує укорінення і кущіння, сприяє кращій пере-
зимівлі рослин.
Якщо під основний обробіток грунту внесено недостатньо
фосфорних і калійних добрив, їх можна розкинути по поверхні
грунту, хоч ефективність такого внесення значно нижча.
Весняний догляд за озимими розпочинається з першого
підживлення азотними добривами. Пізніше вносять засоби захи-
сту рослин від бур’янів, хвороб, вилягання, шкідників. Для одер-
жання високого врожаю зерна проводять друге підживлення, а
для підвищення якості зерна азот вносять втретє.
Питання весняного боронування озимих є дискусійним.
Приріст зерна в кращому випадку становить не більше 0,5-1,0 ц/га,
а затрати на його проведення значні. При достатніх запасах во-
логи в грунті і дощовій погоді боронування однозначно недо-
цільне.
Догляд за ярими. Досить ефективним є післяпосівне кот-
кування більшості ярих культур, особливо дрібнонасінних та
при недостатній вологості грунту під час сівби. Важливим агро-
технічним способом знищення бур’янів є проведення досходо-
вого і післясходового боронування. Досходове боронування
проводять через 4-6 днів після сівби, коли бур’яни знаходяться
у фазі білої ниточки, а проростки культурних рослин не по-
шкоджуються зубами борін. Ліслясходове боронування
здійснюють при достатній густоті рослин на добре вкорінених
посівах. При проведенні двох боронувань зникає потреба у вне-
сенні гербіцидів. З допомогою боронувань знищують грунтову
кірку, покращують аерацію верхнього насіннєвмісного шару
грунту. При потребі посіви підживлюють, захищають від шко-
дочинних організмів.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 59
Догляд за просапними. Зразу ж після свби або одночасно з
сівбою поле коткують. Досходовим боронуваням знищують
грунтову кірку і сходи бур’янів. Використовують легкі борони.
Агрегат рухається на малій швидкості впоперек до напрямку
рядків. Не можна боронувати посіви, якщо грунт дуже вологий.
Проводять його через 4-6 днів після сівби, коли довжина про-
ростків культурних рослин не більше 1 см.
Картоплю до з’явлення сходів боронують (або розпушують
міжряддя) 2-3 рази. Перше боронування проводять на 5-6-й день
після садіння, а наступні - в міру з’явлення сходів бур’янів. На
післясходове боронування позитивно реагують кукурудза, соняш-
ник, картопля, цукровий буряк.
Необхідно своєчасно сформувати оптимальну густоту стояння
рослин на одиниці площі. Для цього використовують боронуван-
ня, механічне прорідження, ручну працю.
Просапні культури за час вегетації необхідно 2-3 рази розпу-
шувати з допомогою культиваторів. Під час одного з міжрядних
обробітків при потребі посіви підживлюють азотними добрива-
ми. Ефективним заходом боротьби з бур'янами в рядках є
підгортання картоплі чи кукурудзи.
При потребі проводяться операції по внесенню отрутохімі-
катів для захисту від шкідливих організмів і регулювання росту.
2.7.6. Способи збирання врожаю
і зменшення втрат
При ресурсоощадній технології вирощування польових куль-
тур велике значення має своєчасне і якісне збирання врожаю.
Для запобігання втрат необхідно правильно вибрати спосіб і
строки збирання, раціонально організувати збиральні роботи.
Зернові і зернобобові культури збирають самохідними ком-
байнами двома способами. На початку жнив (воскова стиглість
зерна) у зв’язку з високою вологістю зерна застосовують двофаз-
не (роздільне), а у другій половині жнив (..з настанням повної
стиглості) - однофазне (пряме комбайнування). Ці два способи
доповнюють один одного.
Роздільним способом можна починати збирання на 5-7
днів раніше. Передчасне скошування, до припинення надход-
ження пластичних речовин у зернівки, приводить до формуван-
60 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ня щуплого зерна і зниження врожаю. Оптимальні строки роз-
дільного збирання настають у середині воскової фази стиглості,
коли вологість зерна зменшується до 28-30%. Обмолот валків
проводять на 4-5-й день при вологості рослинної маси не більше
18%.
Роздільним способом доцільно збирати посіви забур’янені,
різноярусні з підгоном, з підсівом трав, високорослі, схильні до
обсипання та нерівномірного достигання. Для рівномірного і
швидкого просихання валків рекомендується скошувати зернові
культури на висоті 15-20 см, високорослі сорти - 20-25 см, але не
вище ЗО см. Подальше збільшення висоти зрізу недопустиме,
тому що під масою валка, особливо в дощову погоду, можливе
вилягання стерні та опускання його на землю.
За несприятливих метереологічних умов слід зменшувати
об’єми роздільного збирання, віддаючи перевагу прямому ком-
байнуванню, тому що після дощу хлібна маса на корені підсихає
набагато швидше, ніж у валках.
Збирання прямим комбайнуванням треба починати при
достиганні більше 90% зерна у масиві і зменшенні його вологості
до 16-18%.
Всю посівну площу зернових культур необхідно зібрати в оп-
тимальні строки впродовж 10-12 днів.
Згідно з агротехнічними вимогами втрати при збиранні зерно-
вих колосових культур не повинні перевищувати: за валковою
жаткою 0,5% біологічного врожаю при скошуванні неполеглих, і
1,5% - полеглих посівів; за хедером (пряме комбайнування) - 1%
за нормальних умов збирання і 1,5% - при збиранні полеглих
хлібів; за підбирачем - 0,5%, за молотаркою комбайна - 1,5%.
Сумарні втрати зерна як при двофазному, так і однофазному зби-
ранні не повинні перевищувати 2,5%; травмування зерна при зби-
ранні насінницьких посівів - 1%; продовольчого - 2%, кормового -
3%, шеретуванпя насіння гречки і проса - 3%.
Сумарні середньорічні втрати зерна з урахуванням усіх видів
становлять близько 18% біологічного врожаю. Загальний не-
добір зерна в Україні (включаючи і кукурудзу) при валовому
зборі ЗО млн. т у зв’язку з низькою якістю збиральних робіт
перевищує 5 млн. т.
Основні причини втрат врожаю зерна такі: самообсипання,
проростання у валках, неправильне поєднання однофазного і
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 61
двофазного способу збирання, порушення строків збирання, не-
правильна наладка робочих органів зернозбиральних комбайнів,
недостатня герметизація комбайнів і транспортних засобів.
Раціонально використати збиральну техні ку і зменшити втра-
ти зерна можна, якщо висівати зернові культури, що мають різні
строки достигання (табл. 2.7). Так, різниця між настанням по-
вної фази стиглості озимого ячменю і ярої пшениці орієнтовно
становить три тижні, що дозволяє розтягнути строки збирання на
довший період.
Якщо ж висівати тільки озиму пшеницю і ярий ячмінь, строки
достигання яких майже співпадають, втрати від перестою хлібів
будуть зростати.
Полегшити та прискорити достигання та збирання, зменшити
втрати зерна в 2-3 рази, знизити собівартість зерна через еконо-
мію енергоносіїв можна шляхом застосування гербіцидів для
десикації перед збиранням. З цією метою застосовують раундап
(З л/га), баста (3 л/га), ураган (3 л/га), гліфоган (3 л/га). їх вносять
за 10-12 днів до збирання при вологості зерна не більше 30%.
При цьому поля також звільняються від багаторічних бур’янів
під наступні культури.
У 80-х роках широко пропагувався стаціонарний спосіб
Таблиця 2.7. - Орієнтовні строки достигання зернових
порівняно з озимим ячменем
Культура Порівняльні строки настання фази повної стиглості по відношенню до озимого ячменю Тривалість оптималь- ного строку збирання, днів
Озимий ячмінь найшвидше серед зернових І групи 3-4
Озима пшениця через 10-14 днів 10-12
Озиме жито через 14-16 днів 7-8
Ярий ячмінь через 12-14 днів 7-8
Яра пшениця через 20-22 дні 10-12
Овес через 22-24 дні 8-12
62 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
збирання зернових. Він полягає в збиранні польовими машинами
зерномаси, яку пізніше обмолочують на тоці. Цей спосіб збирання
виник внаслідок пошуків шляхів зменшення втрат зерна при зби-
ранні. Він має низку переваг - відсутні втрати зерна, зберігається
такий цінний корм як полова, можна збирати зерномасу цілодобо-
во. Кількість проходів техніки по полю зменшується втроє, отже,
не погіршується структура грунту, а поле відразу лущать.
Недоліками стаціонарного обмолоту є його трудомісткість,
відсутність серійних машин. Крім того, прихід на поля України
високопродуктивних зернозбиральних комбайнів класу Доміна-
тор, Джон Дір та ін., що працюють практично без втрат, є вигід-
ною альтернативою стаціонарному обмолоту.
Особливості збирання решти польових культур будуть подані
у відповідних розділах, як завершальний етап ресурсоощадної
технології їх вирощування.
2.7.7. Якість продукції рослинництва
Економічна ефективність вирощування тієї чи іншої сільсько-
господарської культури визначається не тільки рівнем урожай-
ності, але й залежить від якості вирощеної продукції. Велика
різниця у цінах реалізації продукції високої і низької якості ро-
бить вигідним вкладання додаткових коштів у технології з метою
одержання високоякісного товару.
Якість рослинницької продукції значною мірою залежить від
грунтово-кліматичних умов, особливостей сорту, технології виро-
щування, транспортування, зберігання тощо. До неї ставляться
естетичні, фізіологічні, технологічні та інші вимоги. Тому оцінку
її якості не обмежують якимось одним показником, а враховують
комплекс вимог. Продукція рослинництва має фізичні (консис-
тенція, забарвлення, форма, щільність), хімічні (вміст білків,
жирів, вуглеводів, клейковини тощо), біологічні (лежкість, особли-
вості зберігання, смак та ін.) властивості. Для визначення показ-
ників якості продукції користуються вимірювальними, реєстра-
ційними, розрахунковими, органолептичними методами.
При встановленні якості зернових і зернобобових культур
обов’язковими є норми вологості, засміченості і свіжості за кольо-
ром, запахом, смаком. Стандарти України містять на ці показники
якості базисні і обмежувальні кондиції. Якщо зерно має вищу
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 63
вологість і засміченість порівняно з базисним, то обчислюють
скидки з маси і ціни. Зерно не повинно мати затхлого, пліснявого,
солодового запаху, колір його має бути властивим нормальному
здоровому зерну. У зерні пшениці для встановлення його якості
(класу) визначають вміст клейковини, білку, скловидність, натуру
зерна, показники ІДК, число падіння.
При високому вмісті клейковини І групи можна випікати хліб
високого об’єму з дрібнопористим, м’яким, ніжним м’якушем, ру-
м’яною кіркою. При низькому вмісті клейковини II групи випе-
чений хліб буде малий за об’ємом, з гливким м’якушем.
У зернобобових культур важливо виростити зерно з високим
вмістом білка. На кормові цілі використовуються безалкалоїдні
сорти люпину.
Якість бульб картоплі для продовольчого використання оці-
нюють за смаковими властивостями, співвідношеннями крохма-
лю і білка, формою бульб, глибиною залягання вічок. Для кар-
топлі на технічну переробку визначають вміст крохмалю, величи-
ну крохмальних зерен тощо. Насіннєва картопля повинна мати
бульби вагою 50-80 г. Менші бульби дають малопродуктивні рос-
лини, а великі необхідно перед садінням різати.
При заготівлі коренеплодів цукрових буряків визначають заб-
рудненість грунтом, домішки гички і встановлюють цукристість.
У насінні соняшника визначається вміст олії, у льону-довгун-
цю - якість волокна.
У ріпака, поряд з визначенням вмісту олії, важливе значення
має встановлення вмісту глюкозинолатів і ерукової кислоти. За-
лежно від цих показників олія використовується на харчові чи
технічні цілі.
В останні роки стає актуальним визначення вмісту пестицидів
у продукції, особливо при інтенсивній технології вирощування.
Якість продукції можна змінювати з допомогою агротехніч-
них заходів. Це, насамперед, впровадження нових цінних сортів.
Внесення азотних добрив підвищує якість зерна, фосфорні і
калійні добрива теж позитивно впливають на покращення якості
продукції більшості культур.
Якісні показники залежать від родючості грунту, попередника,
строків і норми висіву, ступеня забур’яненості, пошкодження
шкідниками і хворобами тощо.
Таким чином, правильно вибраними агрозаходами можна не
64 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
тільки досягти запланованого рівня врожайності, а й одержати
сировину високої якості.
2.7.8. Особливості вирощування польових культур в
умовах радіонуклідного забруднення
Забруднення грунтів радіонуклідами у деяких районах Украї-
ни внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС вимагає розробки
агрозаходів для зменшення нагромадження радіоактивних речо-
вин у продукції. Значну частину активності становлять молібден -
99, барій - 140, цирконій - 95, стронцій - 90, цезій - 137.
Вміст радіоактивних речовин можна зменшити за допомогою
глибокої ярусної чи плантажної (на 30-40 см) оранки, при якій у
борозну лягає верхній шар грунту. Подальший обробіток на полі
повинен бути мілкішим, поверхневим. На грунтах з невеликим
гумусним горизонтом глибока оранка неможлива. Ефективніше
тут внесення вапна та органіки. Органічна речовина збільшує
кількість гумусу в грунті і поліпшує його якісний склад, що змен-
шує перехід стронцію і цезію в рослину.
Зменшити вміст радіоактивних елементів у продукції можна
за рахунок підбору культур. Культури, які засвоюють їх у вели-
ких кількостях вирощують для зниження концентрації важких
металів у грунті. Це, насамперед, бобові трави і зернобобові. Тому
урожай зеленої маси треба згодовувати дуже обережно, а якщо їх
вміст високий, то зелену масу слід компостувати.
Культури, що поглинають відносно мало важких металів мож-
на використовувати на корм худобі. їх мало у зернових і злако-
вих травах, картоплі, топінамбурі. Проте всю продукцію, вироще-
ну на полях, необхідно згодовувати, проводячи контрольні виміри
на вміст радіонуклідів і важких металів.
Фосфорні добрива сприяють фіксації стронцію і цезію в
грунті. Засвоюваність їх при цьому зменшується в 2-3 рази.
Азотні добрива мобілізують цезій, збільшуючи його вміст в уро-
жаї кормових і зернових культур. Для інактивації цезію необхі-
дно збільшувати дози калійних добрив. Калій здатний витісняти
цезій під час засвоєння елементів живлення кореневою системою.
Аналогічну дію має кальцій вапна та гіпсу відносно стронцію.
Такі загальнодоступні агрозаходи дають можливість значно
зменшити вміст важких металів та радіонуклідів у зерні, кормах,
технічній сировині.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА 65
Е КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Зв’язок рослинництва з іншими дисциплінами.
2. Агрокліматичпе районування культур.
3. Що таке ріст рослин?
4. Особливості розвитку рослин.
5. Роль світла у житті рослин.
6. Реакція рослин на температурні умови.
7. Вимоги рослин до вологи.
8. Залежність урожаю від величини фотосинтезуючої маси.
9. Функції кореневої системи у формуванні врожаю.
10. Коефіцієнт енергетичної ефективності вирощування культур.
11. Екологічні проблеми в рослинництві.
12. Розвиток технологій від примітивних до інтенсивних.
13. Дати характеристику нульовим технологіям.
14. Значення ресурсоощадних технологій.
15. Значення сівозміни і попередників у біологізації рослинни-
цтва.
16. Варіанти обробітку грунту під польові культури.
17. Використання комбінованих знарядь при передпосівному
обробітку грунту.
18. Назвати переваги і недоліки прямої сівби.
19. Встановлення оптимальних строків сівби польових культур.
20. Класифікація способів сівби.
21. Обгрунтування оптимальних параметрів норм висіву.
22. Вибір оптимальної глибини сівби.
23. Комплекс заходів по догляду за посівами.
24. Способи збирання врожаю.
25. Значення якості сільськогосподарської продукції.
26. Особливості агротехніки у зонах техногенного і радіоактив-
ного забруднення.
66 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Основи
ПРОГРАМУВАННЯ
ВРОЖАЇВ СІЛЬСЬКО-
ГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
3.1. Загальні
положення
Технології вирощування сільськогосподар-
ських культур стають складнішими і науко-
ємкішими. Формування врожаю - це
складний продукційний процес, який визна-
чається генетичною програмою рослини і
зовнішніми умовами. Щоб забезпечити високий урожай, необхід-
но мати повну інформацію про всю багатогранність дії окремих
чинників і їх взаємодію, що беруть участь у рості і розвитку рос-
лин, вміти передбачати реакцію рослин на них. Величина врожаю
визначається такими процесами як фотосинтез, ріст і розвиток,
повітряний, водний і тепловий режими, мінеральне живлення,
структура рослин, архітектоніка посіву тощо.
Важливим і перспективним методом підвищення врожайності
польових культур є програмування, що передбачає раціональне
використання чинників формування урожаю впродовж вегетації
з врахуванням матеріально-технічного забезпечення і агрометео-
рологічних умов.
За визначенням І.С. Шатілова, програмування в рослин-
ництві - це розробка комплексу взаємопов’язаних заходів по
вирощуванню сільськогосподарських культур, своєчасне і якісне
виконання яких забезпечує одержання запланованого врожаю.
Каюмов М.К. відзначає, що програмувати врожай у рослин-
ництві надзвичайно важко, оскільки необхідно передбачити всі
примхи природи і оперативно знаходити правильний вихід із ба-
гатьох ситуацій.
Програмування врожайності - це якісно вищий етап розробки
технологій вирощування польових культур. Не слід ототожнюва-
ти терміни програмування, прогнозування та планування.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 67
Планування врожаю - це перший етап програмування.
Здійснюється від досягнутого в попередні роки рівня з викорис-
танням показників зростання. Це менш конкретний показник,
який не враховує усіх чинників формування врожаю.
Прогнозування врожаю - це науково обгрунтоване передба-
чення продуктивності польових культур на декілька років, або
велику перспективу, виходячи з грунтово-кліматичних умов, рівня
матеріально-ресурсного забезпечення, потенціалу технологій.
.--;— При програмуванні орієнтуються на три
3.2. Рівні рівні врожайності:
врожайності 1 потенціальна врожайність (ПВ)
2. дійсно можлива врожайність (ДМБ)
3. реальна господарська врожайність (РГВ)
Основним показником для визначення першої є прихід соняч-
ної енергії; другої - вологозабезпеченість, біогідротермічпий по-
тенціал, родючість грунту; третьої - ефективність використання
матеріально-технічних ресурсів і вид технології.
Потенціальна врожайність (ПВ) визначається як макси-
мальна, яку теоретично можна отримати в ідеальних метеоро-
логічних умовах при заданому коефіцієнті використання посівом
фотосинтетично активної радіації (ФАР).
Дійсно можлива врожайність (ДМБ) визначається за ма-
лорегульованими і нерегульованими чинниками вологозабезпече-
ності і теплових ресурсів, тобто за типових для зони метеорологі-
чних умов. Відсутність оптимального забезпечення посівів теп-
лом і вологою обмежує коефіцієнт корисної дії ФАР. Звідси не-
відповідність між ПЦ і ДМБ.
Реальна господарська врожайність (РГВ) встанов-
люється на основі аналізу врожайності районованих та перспек-
тивних сортів па сортодільницях, наукових установах. Під час
вегетації до уваги беруться показники структури врожаю. Най-
більший вплив на РГВ має вибір технології і повнота її реалізації
залежно від конкретних метеорологічних умов року.
Завданням програмування є наближення РГВ до дійсно мож-
ливої, а ДМВ до потенціальної (ПВ) врожайності.
РГВ <=> ДМВ > ПВ.
Такий шлях зближення є можливим, що підтверджується успі-
хами на практиці.
68 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
РГВ залежить від ступеня реалізації грунтової родючості і
кліматичних чинників місцевості. Якщо їх потенціал використо-
вується на 100%, то РГВ дорівнює ДМВ. Повнота реалізації при-
родних чинників залежить від умов року і регульованих люди-
ною технологічних процесів. У сприятливих грунтово-кліматич-
них умовах за допомогою інтенсивної технології можна значно
підвищити продуктивність посівів і одержати на практиці не-
звичну ситуацію, коли РГВ буде вищою від ДМВ і наближувати-
меться до ПВ. Проте відстань між РГВ і ПВ є великою і сучасні
технології не взмозі поставити РГВ на один рівень з ПВ.
3.3. Етапи та принципи
програмування
врожайності
Практичне програмування вро-
жайності умовно можна поділи-
ти на три етапи:
1. оцінка грунтово-кліматичних
умов на полі і розрахунок мож-
ливих рівнів урожайності культур (скільки виростити?);
2. підбір матеріально-технічних засобів та вибір технології,
які б забезпечували заплановану врожайність (чим виростити?);
3. практична реалізація технології, корегування її залежно від
стану посіву та чинників природного середовища, на основі по-
стійного диспетчерського контролю (як виростити?).
Процес програмування врожайності певної культури характе-
ризується такими 10-ма принципами (за І.С. Шатіловим):
1. Розрахувати потенціальну врожайність (ПВ) за коефіцієн-
том використання ФАР рослинами.
2. Встановити потенціальні можливості кліматичних умов
місцевості, для цього вирахувати ДМВ за вологозабезпеченістю і
тепловими ресурсами.
3. Проаналізувати можливості технології у конкретних умо-
вах вирощування і вирахувати РГВ.
4. Визначити фотосинтетичний потенціал (ФП) під заплано-
вану врожайність.
5. Проаналізувати закони землеробства і рослинництва і пра-
вильно застосувати їх при програмуванні.
6. Розрахувати норму добрив і розробити систему найефек-
тивнішого їх використання.
7. Скласти баланс води і розробити систему забезпечення
посівів водою по періодах вегетації в умовах зрошення.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 69
8. Розробити систему агротехнічних заходів відповідно до ви-
мог культури і сорту.
9. Розробити систему заходів захисту посівів від шкідників,
хвороб та бур’янів.
10. Використати комп’ютер для визначення оптимального ва-
ріанта технології для одержання запрограмованої врожайності.
Програмування врожайності вимагає дотримання й інших
принципів - зокрема, диспетчерський контроль, цілеспрямоване
формування елементів структури, можливість біологізації інтен-
сивних технологій, висока якість продукції.
3.4. Використання
законів землеробства
і рослинництва
при програмуванні
Програмування врожаю тісно
пов’язане з наукоємкими техно-
логіями. Вони здатні повніше ви-
користати біологічний потенціал
культури, сорту, підвищити ефек-
тивність матеріальних ресурсів,
створюють можливість для як-
до конкретних метеорологічних
найповнішої адаптації посівів
умов року. Біологізація інтенсивних технологій і розробка ресур-
соощадних варіантів базується на чіткому дотриманні вимог за-
конів землеробства і рослинництва. Основні з них наступні:
1. Закон незамінності і рівноцінності чинників. Вперше
сформулював В.Р. Вільямс. Ні один із чинників життя рослини
не може бути замінений іншим. Всі вони фізіологічно рівноцінні
незалежно від кількісної потреби в них. Наприклад, частина яко-
гось мікроелементу, що вноситься в грамах на гектар, може осла-
бити інтенсивність росту і розвитку не в меншій мірі, ніж нестача
азоту, що вноситься в центнерах на гектар.
2. Закон мінімуму, або закон обмежуючого чинника. Впер-
ше сформулював Ю. Лібіх. Розвиток рослин і рівень урожай-
ності обмежується тим чинником, що знаходиться в мінімумі.
Поліпшення забезпеченості рослин цим чинником підвищувати-
ме продуктивність до тих пір, поки в мінімумі не виявиться
інший. Програмування врожаю дозволяє виявити ці обмежуючі
чинники і ефективніше використати ресурси.
70 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
3. Закон мінімуму, оптиму і максимуму. Вперше сформу-
лював Сакс. За цим законом найвищий урожай можна одержа-
ти при оптимальному рівні кожного фактора. При найменшо-
му чи найбільшому рівні одного з них врожайність зменшується.
4. Закон сукупної дії чинників (взаємодії чинників). Вперше
сформулював Лібшер. Мінімальне значення чинника використо-
вується тим краще, чим більше інших чинників перебуває в опти-
мумі. Чинники життя діють на рослину не ізольовано, а в тісній
взаємодії між собою. Для одержання високих урожаїв, рослини
слід забезпечувати всім необхідним в оптимальному співвідно-
шенні. Так, за рахунок високих норм мінеральних добрив не
можна одержати запрограмованого врожаю, якщо не захистити
посіви від бур’янів чи хвороб. Успіху можна досягти не окреми-
ми агрозаходами, а старанно запрограмованою технологією.
5. Закон повернення поживних речовин у грунт. Відкрив у
середині XIX ст. Ю. Лібіх. Для збереження родючості грунту
необхідно повертати ту кількість елементів родючості, що вико-
ристана на формування врожаю. При недотриманні цього закону
знижується родючість грунту. Це основний закон живлення рос-
лин. Недотримання вимог цього закону в останні десятиріччя
привело до зниження вмісту гумусу і родючості грунту.
6. Закон плодозміни. Запропонував на початку XIX ст.
М.Г.Павлов. Будь-який агротехнічний захід більш ефективний
при плодозміні - чергуванні культур на полях, ніж при без-
змінних посівах. Цей закон - важливе обгрунтування необхід-
ності запровадження сівозмін. Оптимальне чергування культур,
вибір найкращого попередника - основа біологізації інтенсивних
технологій.
7. Закон критичних періодів. У певні етапи росту і розвитку
рослини пред’являють підвищені вимоги до забезпечення яки-
мось чинником. Якщо польові культури на початку росту пере-
несли фосфорне голодування, то вони не зможуть забезпечити
високий урожай навіть при доброму забезпеченні фосфором на
пізніших фазах росту. Це потрібно враховувати при програму-
ванні врожаю на малозабезпечених фосфором грунтах.
Критичні періоди до вологи у зернових спостерігаються у
фазі виходу в трубку і наливу зерна.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ
71
3.5. Чинники продуктивності
посівів у програмуванні
і визначення рівнів
урожайності за ними
Ріст і розвиток рослин у
першу чергу залежить
від основних чинників
природного середовища -
сонячної радіації, тепла,
води. Слід також врахо-
вувати повітряний режим
грунту і надземного шару повітря, реакцію грунтового розчину,
родючість грунту, рельєф місцевості, фітосанітарний стан поля.
3.5.1. Сонячна радіація і
потенціальна врожайність (ПВ)
Сонячна радіація забезпечує енергетику росту і розвитку.
Кожна культура пристосована до певних умов освітлення -
світлового режиму. Він характеризується інтенсивністю
випромінювання, спектральним складом світла, тривалістю ден-
ного освітлення. Сонячна радіація обумовлює тепловий і водний
режими у всій біосфері. Частину сонячної радіації використову-
ють рослини. Це так звана фотосинтетично активна радіація
(ФАР) з довжиною хвиль 0,38-0,72 мкм.
Фотосинтез - основне джерело формування біомаси рослин.
Він забезпечує енергією всі процеси синтезу органічної речовини,
обміну речовин і дихання рослин.
За приходом ФАР за вегетаційний період і коефіцієнтом ви-
користання ФАР визначають ПВ, користуючись при цьому на-
ступною формулою:
пв = \о^кфлгк„^-
<7
де ПВ - потенціальна врожайність, ц/га;
Кфлр - коефіцієнт засвоєння рослинами ФАР, %;
Кт - коефіцієнт господарської ефективності врожаю, що показує
частку основної продукції у загальній біомасі;
Хр - сума ФАР за вегетаційний період ккал/см2, кДж/см2;
7 - калорійність біомаси, ккал/кг.
Проаналізувавши коефіцієнти засвоєння ФАР різними за
врожайністю посівами, А.О. Ничипорович ділить їх на такі
групи:
72 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
звичайні - коефіцієнт корисної дії ФАР - 0,5-1,5%
добрі - ККД ФАР - 1,5-3,0%
рекордні - ККД ФАР - 3,5-5,0%
теоретично можливі - ККД ФАР - б,0-8,0%
За даними М.К, Каюмова, при коефіцієнті використання рос-
линами енергії сонячної радіації, рівному 2,5%, врожаї зерна в 60
ц/га рахуються середніми, 90 ц/га - високими, і 120 ц/га - дуже
високими. В окремі роки, що відзначаються великою кількістю
сонячних днів, може сформуватися врожай значно вищий.
Для розрахунку коефіцієнта господарської ефективності
(Кт) необхідно знати співвідношення основної і побічної про-
дукції польових культур. Це співвідношення не може бути ста-
більним і значно коливається. Так, у низькорослих сортів озимої
пшениці при інтенсивній технології вирощування можна мати
співвідношення зерна і соломи, як 1:1. У високорослих сортів і
звичайній технології переважатиме у біомасі солома з співвідно-
шенням зерна і соломи як 1:2. Співвідношення основної і по-
бічної продукції, крім технології і сорту, змінюється під впливом
грунтово-кліматичних умов. Тому в таблиці 3.1 подані орієн-
товні співвідношення урожаю основної і побічної продукції, які
необхідно уточнювати для кожного конкретного розрахунку ПВ.
Коефіцієнт (її ) введений у формулу для розрахунку врожаю
основної продукції. Він визначається шляхом ділення показника
(частини) основної продукції на суму частин. Наприклад, для
озимої пшениці Кт дорівнює: 1 : 2,5 = 0,400. Цей коефіцієнт дає
можливість встановити врожай абсолютно сухого зерна. Стан-
дартна вологість зерна становить 14%. Для встановлення значен-
ня К при стандартній вологості основної продукції хід розра-
хунку такий:
1. Для озимої пшениці при коефіцієнті
Кт = 0,400 і=> одержуємо 86% фізичного врожаю (суха маса),
а Кт = х і=> відповідатиме 100% фізичного врожаю при воло-
гості зерна 14%.
Звідси
0,400 100%
86%
= 0,465 .
х -
2. Для картоплі при коефіцієнті
Кт = 0,500 і=> одержуємо 20% фізичного врожаю (суха маса-
бульб),
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ
73
Таблиця 3.1. - Вихідні дані до формули розрахунку
потенціальної врожайності окремих культур (за М.Каюмовим)
Культура Основна продукція Співвідношення основної і побічної Сума частин основної і побічної продукції К - коефіцієнт господарської ефективності Стандартна вологість основної продукції с) - калорійність урожаю, ккал/ кг 2(2 - сума ФАР ва вегетаційний період, ккал/см2
на абсолют- но суху біомасу при стан- дартній вологості
Озима пшениця зерно 1:1,5 2,5 0,4000 0,465 14 4600 22-25
Озиме жито зерно 1:2,0 3,0 0,333 0,387 14 4500 22-26
Яра пшениця зерно 1:1,2 2,2 0,455 0 528 14 4600 20-25
Ячмінь зерно 1:1,1 2,1 0,476 0,553 14 4600 20-24
Овес зсоно 1:1,3 2,3 0,434 0,506 14 4618 22-26
Рис зерно 1:1 2,0 0,500 0,581 14 4500 28-34
Просо зерно 1:2 3,0 0,333 0,387 14 4700 15-30
Гречка зерно 1:2 3,0 0,333 0,387 14 4620 16-26
Сорго зерно 1:2 3,0 0,333 0,387 14 4370 24-36
г 1 орох зерно 1:1,5 2,5 0,400 0,476 16 4850 20-24
Кукурудза зерно 1:1,3 2,3 0,434 0,506 14 4400 28-36
Кукурудза зелена маса - - - 1 75 4000 28-31
Цукровий буряк коренеплоди 1:0,4 1,4 0,714 3,57 80 4450 26-34
Кормовий буряк коренеплоди 1:0,4 1,4 0,714 4,76 85 3847 25-36
Картопля бульбоплоди 1:1 2 0,500 2,5 80 430(1 19-28
Соняшник насіння 1:2 3 0,338 0,384 12 4580 28-36
Багаторічні трави сіно - - - 1 16 4600 15-16
Однорічні трави сіно - - - 1 16 4000 15-20
74 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
а Кт = х => відповідатиме 100% фізичного врожаю при 80%-
му вмісті води в бульбах
Звідси
0,500-100
20
Для розрахунку ПВ використовуємо інші дані з табл. 3.1 -
калорійність урожаю (<?), прихід ФАР за вегетаційний період
(£9). При ККД ФАР 2,5% ПВ озимої пшениці буде наступною:
25
ІІВ = 104-2,5-0,465- = 63,2 ц/га
4600
Якщо прихід ФАР за вегетаційний період для певної зони має
більш-менш стабільний характер і його не можливо змінити тех-
нологічними заходами, то ККД ФАР піддається регулюванню у
ширшому діапазоні. За рахунок його збільшення урожайність
польових культур значно зросте (табл. 3.2). Для жита і картоплі
сума ФАР за вегетаційний період (ХО) прийнято 25 ккал/см2,
Таблиця 3.2. - Потенціальна врожайність (ПВ) польових культур
при різних ККД ФАР, ц/га
Культура Коефіцієнт корисної дії ФАР, %
1 2 3 4 5 6
Озима пшениця 25,3 50,5 75,8 101,1 125,4 150,6
Озиме жито 21,5 43,0 64,5 86,0 107,5 129,0
Яра пшениця 25,3 50,5 75,8 101,1 125,4 150,6
Яриіі ячмінь 24,0 48,1 72,1 96,2 120,2 144,3
Овес 24,1 48,2 72,3 96,4 120,5 144,6
Просо 16,5 33,0 49,5 66,0 82,5 99,0
Гречка 18,4 36,8 55,2 73,6 92,0 110,4
Горох 19,6 39,2 58,8 78,4 98,0 117,6
Кукурудза (зерно) 39,1 78,2 117,3 156,4 195,5 234,6
Цукровий буряк 272,8 545,5 818,3 1091,1 1363,9 1636,7
Картопля 145,3 290,6 435,9 581,2 726,5 871,8
Соняшник 28,5 57,0 85,5 114,0 142,5 171,0
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 75
ярої пшениці, гречки і вівса - 22 ккал/см2, ярого ячменю, гороху і
проса - 20 ккал/см2, кукурудзи, цукрового буряку і соняшнику - 34
ккал/см2. Виходячи з фактичної врожайності сільськогоспо-
дарських культур в Україні, можна стверджувати, що ККД ФАР
знаходиться в межах 1-2%.
3.5.2. Волога, тепло і дійсно
можлива врожайність (ДМВ)
При програмуванні врожаю необхідно врахувати вологозабез-
печеність посівів. Для розрахунку можливого врожаю викорис-
товують показник продуктивної вологи в грунті, що нагромад-
жується за осінь, зиму і весну. Не всі опади використовуються
рослинами. Частина їх збігає з поверхні грунту, випаровується в
атмосферу. Ці втрати становлять орієнтовно 30-35%.
Визначення ДМВ за вологозабезпеченістю посівів грун-
тується па використанні наступної формули:
дмв =
1ООУГ
Кв ’
де ДМВ - дійсно можлива врожайність, ц/га;
П7 - запаси продуктивної вологи, орієнтовно 65-70% від суми
опадів, мм;
Кв - коефіцієнт водовикористання.
Кількість продуктивної вологи підраховують як суму запасів
вологи у метровому шарі грунту на час відновлення весняної ве-
гетації (чи сівби ярих) і опадів за вегетаційний період. Ці дані
спеціаліст може взяти у найближчій до господарства агрометео-
рологічній станції.
Приклад розрахунку. У шарі 0-100 см на час відновлення
весняної вегетації міститься в середньому 250 мм продуктивної
вологи. За весняно-літній період вегетації випадає 310 мм опадів
(квітень - 48 мм, травень - 69 мм, червень - 91 мм, липень -102 мм).
З них продуктивною є 217 (310 • 0,7), 30% випаровуються і стіка-
ють. На формування 1ц зерна і такої ж кількості соломи озима
пшениця витрачає 400 ц води, тобто коефіцієнт водовикористан-
ня рівний 400. При цих показниках урожайність сухої маси ста-
новитиме:
76 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
100-(250+ 217) ,
ДМВ =----------------= 116,7 ц/га
400
При співвідношенні зерна і соломи як 1 до 1,5 і 14% вологості
зерна ДМВ зерна становитиме:
„„„ 100-116,7 ,
ДМВ = - -----------= 54,2 ц/га
(100-14)-2,5 '
Оскільки, вже зараз при такому забезпеченні вологою збира-
ють врожаї зерна на рівні 90-100 ц/га, підхід до методики розра-
хунку ДМВ за вологозабезпеченістю вимагає перегляду.
Велике, а інколи і вирішальне значення у формуванні врожаю
мають сонячні промені, тепло, волога і грунтові умови в комп-
лексі. Взаємовідношення цих чинників відображене у формулі
А.М. Рябчикова, яка з високою точністю дозволяє визначитибіо-
гідротермічний потенціал продуктивності в конкретних кліма-
тичних умовах:
IV-Тв 467-9
Р = ; Кг. = - = 5,3 бала
Р 36-/? р 36-Т1
де К? - біогідротермічний потенціал, балів;
РИ - запаси доступної для рослин вологи, мм;
Тв - період активної, більше 10°С вегетації культури, декад;
К - радіаційний баланс за цей період, ккал/см2;
36 - кількість декад за рік.
Біогідротермічний потенціал, що рівняється 1 балу, відповідає
20 ц/га абсолютно сухої біомаси. Звідси ДМВ становитиме: 20 Кр
ДМВ = 20 • 5,3 = 106 ц/га
Встановлено, що кожна 1000°С сумарних температур вище
10°С за вегетаційний період забезпечує 20 ц/га зерна озимої пше-
ниці або таку саму кількість продукції іншої культури (еквіва-
лентно за сухою речовиною). Сонячна радіація не скрізь одина-
кова. Сума середніх добових температур повітря вище 10°С у
Степу становить 3075°С, в Лісостепу - 2580°С, а на Поліссі -
2445°С. Чим далі на південь, тим вищий біокліматичний потенціал,
що визначається за формулою:
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 77
бкп=^£
1000°С
3075
1000
= 3,075.
д,еБКП - біокліматичний потенціал, балів;
> 10°С - сума температур вище 10°С за вегетаційний період.
Дійсно можливий врожай (ДМВ) за біокліматичним потенці-
алом становитиме:
ДМВ = БКП • Ку,
де Ку - константа врожаю озимої пшениці, або еквівалент за су-
хою речовиною для іншої культури.
ДМВ для Степу = (3075/1000) • 20 = 3,075 • 20 = 61,5 ц/га;
ДМВ для Лісостепу = (2580/1000) • 20 = 2,58 • 20 = 51,6 ц/га;
ДМВ для Полісся = (2445/1000) • 20 = 2,445 • 20 = 48,9 ц/га.
Дійсно можлива врожайність, розрахована за кліматичними
чинниками, коливається у значних межах. Зрештою, смисл назви -
ДМВ втрачається, оскільки, на практиці збирають врожаї вищі
від розрахованої ДМВ. Основна причина цього полягає в тому,
що інтенсивні технології дозволяють повніше використати при-
родний потенціал зони вирощування. Для прикладу, внесення
азотних добрив збільшує листкову поверхню і продовжує її фо-
тосинтетичну діяльність. З допомогою фунгіцидів листкова по-
верхня захищається від ураження хворобами, урожайність від
цього агрозаходу може зростати на 20-30%. Тому для розрахунку
рівнів урожайності при вирощуванні польових культур за інтен-
сивною технологією необхідно застосовувати систему позитив-
них коефіцієнтів.
3.5.3. Розрахунок реальної
господарської врожайності
Реальну господарську врожайність розраховують за даними
показників структури врожаю, що зібрані у попередні роки. За-
гальновідомо, що величина врожаю зернових залежить від двох
найголовніших показників - густоти продуктивного стеблостою і
маси зерна з суцвіття.
РГВ = Г • М • 10000 : 100000 = Г • М : 10,
де РГВ - реальна господарська врожайність, ц/га.;
Г - густота продуктивного стеблостою, шт/м2;
78 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
М - маса зерна з одного колоса, Г;
10000 - коефіцієнт перерахунку з їм2 на 1 га;
100000 - коефіцієнт переводу з г/га у ц/га.
Для ресурсоощадної технології пропонується деталізована
формула врожаю, яка охоплює більшість показників структури:
РГВ = К-КВ -П -З-В'МЗ-КК-КЗ : 100000, ц/га,
де К - коефіцієнт кущіння;
КВ - коефіцієнт висіву, млн/га;
П - польова схожість, %;
З - зимостійкість, %;
В - виживання за весняно-літній період, %;
МЗ - маса зернівки, г;
КК - кількість колосків у колосі, шт;
КЗ - кількість зерен у колоску, шт.
Підставивши значення показників формули, що одержані дос-
лідним шляхом у попередні роки, одержимо:
РГВ = 3 • 3 • 85 • 95 • 90- • 0,03 • 18 • 2 : 100000 = 70,6 ц/га.
Урожайність буде зростати, якщо з допомогою агротехніки
збільшувати значення складових компонентів формули. Для
прикладу, збільшення кількості зерен у колоску (КЗ) з двох до
трьох підвищить урожайність до 106 ц/га. Виняток складає
тільки коефіцієнт висіву (КВ), збільшення якого обов’язково
спричинить загущення посівів і зменшення кущіння, виживання,
продуктивності колоса. Максимальні значення польової схо-
жості (П), зимостійкості (3) і виживання при вирощуванні за
ресурсоощадною технологією мають бути в межах 80-100%. Про-
дуктивність колоса і густота продуктивного стеблостою теж взає-
мопов’язані, тобто збільшення одного з них передбачає зменшен-
ня іншого. Необхідно встановити найоптимальиіше поєднання
величини структурних елементів. Можливість зміни врожай-
ності озимої пшениці показано в табл. 5.10 (с. 146).
Пропонована формула дає реальне бачення картини, від чого
залежить урожайність озимої пшениці. Вона може бути викорис-
тана при математичному моделюванні і програмуванні врожаю та
ін. З допомогою неї під запрограмований урожай легко вирахувати
необхідну величину того чи іншого елементу структури. Розрахо-
вані таким чином цифри рівні тим, що одержані шляхом польових
досліджень, що свідчить про правильність розробленої формули і
придатність її для практичного користування.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 79
3.6. Агробіологічні основи
програмування врожайності
Найвищу продуктивність
польових культур можна
одержати тільки при
створенні умов для як-
найповнішого викорис-
тання посівами біогідротермічного потенціалу місця вирощуван-
ня. Тому агротехнічна частина програмування полягає, насампе-
ред, у створенні технологічної карти і графіку диспетчерського
контролю за вчасністю виконання запланованих робіт. Техноло-
гічна карта відображає технічне забезпечення, строки виконання
робіт і їх якість, норми і строки використання агрохімікатів, вибір
сорту, операції по догляду за посівами і збирання врожаю. Тільки
повне дотримання всіх розрахованих параметрів при програму-
ванні врожаю забезпечить успіх.
3.6.1. Вибір сорту' Для програмованого вирощування повинні
використовуватися високопродуктивні сор-
ти інтенсивного типу. При програмуванні ресурсоощадних тех-
нологій сорт має бути пластичним і формувати економічно вигід-
ний урожай при порівняно менших нормах добрив. Для цього
збирають інформацію з найближчих сортодільниць і від закладів
- оригінаторів сорту. Важливо знати параметри структури вро-
жаю (висота, кущистість, облиствепість, продуктивність суцвіття
тощо), головні біологічні особливості (довжина вегетаційного пе-
ріоду, холодо- і морозостійкість, стійкість проти вилягання, ура-
ження хворобами і шкідниками).
3.6.2. Структура посівів Продуктивність посіву залежить від
заданої продуктивності його структури. Існує залежність,
при якій продуктивність окремої
рослини збільшується за умови зменшення густоти рослин на
площі. Проте продуктивність посіву знижується як при збільшенні,
так і при зменшенні густоти понад якусь певну величину, яку
прийнято називати оптимальною.
Під оптимальною густотою розуміють таку кількість рослин,
яка дає повне змикання листкової поверхні з найменшим взаємо-
затіпенням і дозволяє з найбільшою ефективністю використати
площу живлення та освітлену поверхню листків, стебел, суцвіть
80 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
для забезпечення найвищої продуктивності фотосинтезу і фор-
мування максимального врожаю в даних умовах.
Оптимальна густота стояння рослин на одиниці площі - вели-
чина надзвичайно нестабільна. Вона залежить не тільки від виду
культури, але значно змінюється залежно від сорту, родючості
грунту, забезпечення вологою, поживними елементами. Густота
стояння рослин є стержнем побудови технології вирощування.
Технології з високою густотою стояння рослин рахуються більш
затратними, ніж при нижніх значеннях оптимальності цього по-
казника.
3.6.2.1. Норма висіву. Велике значення при програмуванні
врожаю польових культур має встановлення норми висіву. Нау-
ково-дослідні установи, сортодільниці і, насамперед, оригінатори
сорту встановлюють оптимальні норми висіву культур для пев-
них грунтово-кліматичних умов. Вони дають узагальнені реко-
мендації по висіву певної кількості рослин на одиницю площі в
млн/га, шт/м2. Оскільки насіння різне за масою 1000 насінин,
лабораторною схожістю, то для кожної окремої партії насіння
розраховують масову норму висіву у кг/га. Вона може значно
відрізнятись навіть для одного сорту, залежно від умов вирощу-
вання, норми добрив і технології догляду за посівами, які вплива-
ють на крупність насіння.
Правильно розрахована норма висіву дозволяє створити оп-
тимальну густоту стояння рослин впродовж всієї вегетації для
максимального нагромадження біомаси на відповідних фазах ро-
сту і розвитку. Традиційна формула розрахунку норми висіву
зернових базується на обмеженій кількості чинників і пристосо-
вана до низької технологічної культури:
ІГ К-В-Ш 5-45-100
£7 =
99-95 = 239кг/га
100
А-Б
100
де Н - норма висіву, кг/га;
К - млн. насінин на 1 га;
В - маса 1000 насінин, г;
Г - посівна або господарська придатність, %;
А - чистота насіння, %;
Б - схожість насіння, %.
Ця формула розрахована на технології з низькою польовою
ОСНОВИ ПРОГРАМ'^ВАННЯ ВРОЖАЇВ 81
схожістю (50 70 %) і виживанням рослин за вегетаційний період
(60-80 %).
Для програмування врожаю зернових і встановлення норм ви-
сіву при ресурсоощадних технологіях, тобто за умов високої куль-
тури технологій, доцільно користуватись наступною формулою:
Н =
----Д100
Х-М
600
ЗІ
•45-100
Г(П-З-г)
94 • (80-5-15)
= 137 кг/га
цеН - норма висіву, кг/га;
С - оптимальна кількість продуктивних стебел на 1 м2 перед зби-
ранням, шт;
X - коефіцієнт продуктивного кущіння;
XI - маса зерна з одного колоса, г;
В - маса 1000 насінин, г;
Г - посівна або господарська придатність, %;
П - польова схожість, %;
З - зрідження від боронування, або загибель озимих за зимівлю, %;
г - загибель за весняно-літній період вегетації, %.
У цій формулі враховано такі важливі показники, як густота
продуктивного стеблостою (С), чим вона вища - тим більша нор-
ма впсіву. Збільшення коефіцієнта кущіння (X) і маси зерна з
одного колоса (М), навпаки, приводить до зменшення розрахун-
кової норми висіву. Включено у формулу також традиційну масу
1000 насінин (В) і господарську придатність (Г). Висів крупні-
шого насіння, зменшення показника господарської придатності
передбачає збільшення норми висіву. Виживання рослин, під
яким розуміється відношення числа рослин, що збереглися, до
висіяних схожих насінин, диференційовано на три показники -
польову схожість (П), зрідження від боронування або втрати
рослин за зиму (3), та випадання за весняно-літній період веге-
тації (г). При інтенсивній і ресурсоощадній технологіях вижи-
вання рослин зростає, що приводить до зменшення норми висіву.
Таким чином, простежується взаємозв’язок між всіма склад-
никами формули, вона охоплює практично всі основні елементи
структури врожаю, від яких залежить норма висіву.
Розрахунки норм висіву за цими формулами дають різницю
на 102 кг/га (239 - 137). Норми висіву в межах 3,0 млн/га є
82 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
оптимальними при ресурсоощадній технології, що підтверджуєть-
ся результатами польових дослідів.
Розрахунки показують, що дана формула має універсальний
характер і дає реальні цифри навіть при значному зменшенні
польової схожості і кущіння:
Н =
-45-100
2-1
94 (65-5-10)
= 287 кг/га.
Такі необгрунтовано високі норми висіву і застосовують зараз
на значній частині площ при низькій агротехніці вирощування.
3.6.2.2. Оптимальна площа листків. Листкова поверхня влов-
лює сонячну енергію і синтезує органічні сполуки, які йдуть на
формування нових органів рослини і врожаю. Найвища про-
дуктивність посівів можлива лише при оптимальній площі
листків. На зріджених посівах формується недостатня площа
листків. Частина сонячних променів не використовуються веге-
тативною масою. Вони попадають на грунт, збільшуючи інтен-
сивність випаровування вологи і значно підвищуючи темпера-
туру надземного шару повітря. На таких посівах зростає забур’я-
неність.
У загущених посівах рослини взаємозатінюють одна одну,
особливо при суцільній сівбі. Більшість ФАР поглинається лист-
ками верхнього ярусу. Листя нижніх ярусів недостатньо освітле-
не, паразитує за рахунок продуктів асиміляції листків верхнього
ярусу. У більшості культур високий урожай, формується за
умови швидкого наростання площі листків, формування її
розміру у межах 40-60 тис.м2 на гектар та продовженні трива-
лості фотосинтезу.
Розміри листкової поверхні залежать від культури, грунтово-
кліматичних умов її вирощування. Висота рослини, її розміри
зменшуються при переміщенні їх з півдня па північ та при виро-
щуванні у гірській місцевості, на більшій висоті над рівнем моря.
Листкова поверхня збільшується при достатньому забезпеченні
вологою і поживними речовинами. Особливе значення у форму-
ванні врожаю має захист листків від ураження хворобами, по-
шкодження шкідниками, недопущення вилягання рослин і
забур’яненості посівів.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ
83
3.6.2.3. Фотосинтетичний потенціал. Важливо не тільки за-
безпечити оптимальні розміри фотосинтетичного апарату, але й
якомога більше продовжити активне функціонування його. Для
характеристики тривалості фотосинтетичної діяльності посіву зап-
роваджений показник - фотосинтетичний потенціал. Його
визначають як суму площ листків за кожний день вегетації, або
як добуток середньої площі листків на кількість днів активної
вегетації:
ФП = Л -Т,
м
де ФП - фотосинтетичний потенціал, млн.м27га • днів;
Л - середня площа листків, тис.м2/га;
Т - кількість днів активної вегетації, дн.
За узагальненими даними виявлено, що 1 тис. одиниць ФП
забезпечує збір 2-3 кг зерна озимої пшениці, 1 7-2 кг зерна жита,
ярої пшениці, 2,0-2,4 - зерна ярого ячменю, 2,4-2,9 - кукурудзи, 8 -
бульб картоплі, 10 - коренеплодів тощо.
Знаючи масу продукції на 1 тис. одиниць ФП і величину зап-
рограмованого врожаю можна розрахувати величину ФП за
формулою:
ФП = 1000 • (У • М),
де У - запрограмований врожай, ц/га;
М - маса основної продукції на 1 тис. одиниць ФП, кг.
При програмуванні врожаю зерна 60 ц/га за період вегетації
озимої пшениці (Т = 120 днів) сумарний фотосинтетичний по-
тенціал посіву повинен становити 3,0 млн.м2/га • днів:
ФП = 1000 м2/га • днів • (60 п/га : 2кг) = 3,0 млн.м2/га • днів.
Якщо ФП рівний 3,0 млн.м2/га • днів, то врожайність станови-
тиме:
З тис. одиниць ФП - 2 кг зерна.
3000 тис. одиниць ФП - х. Звідси х = 60 ц/га.
Знаючи тривалість вегетаційного періоду і величину фото-
синтетичного потенціалу, відповідною пербудовою формули
ФП = Лс/і • Т на Л = ФП : Т, визначаємо середню площу
листків:
Л = 3,0 млн.м2/га • днів : 120 днів = 25 тис.м2/га.
84 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Максимальну площу листків (Лм) вираховують за формулою:
Л = 1,83 • Л = 1,83 -25 тис.м2/га = 45,8 тис. м2/га.
Така площа листків має сформуватися до фази колосіння.
Досягнувши певної величини, листкова поверхня може стати
обмежувальним чинником зростання продуктивності посівів. У
даному випадку потрібно удосконалювати структуру посіву, його
архітектоніку. Таким заходом при вирощуванні зернових куль-
тур може стати точний висів.
3.7. Агрохімічні основи
програмування врожайності
Рівень програмованого вро-
жаю визначається нерегу-
льованими людиною чинни-
ками (світло, тепло, волога)
і регульованими (техноло-
гія). У значній мірі врожайність залежить від системи удобрення,
що має відповідати вимогам технології. Тому встановлення опти-
мальних норм добрив, строків і способів їх внесення з урахуван-
ням потреб рослини в елементах живлення впродовж вегетації, є
однією з головних складових частин програмування.
Існує велика кількість методів визначення норм добрив.
Найбільш поширені розрахункові балансові методи, що грунту-
ються на природній родючості грунту, запасах елементів живлен-
ня в грунті, засвоєнні їх рослинами з грунту і добрив, виносі еле-
ментів живлення одиницею врожаю, окупності добрив приростом
врожаю.
3.7.1. Визначення норм мінеральних
добрив на програмований врожай
Норми добрив на програмований врожай розраховують за
формулами або логічними схемами (табл. 3.3).
Рівень програмованої врожайності озимої пшениці сорту Ми-
ронівська 61 становить 70 ц/га. Для визначення виносу пожив-
них речовин урожаєм з грунту, необхідно знати вміст їх в про-
дукції. Для цього користуються даними аналізу рослин, а якщо
таких даних немає, то середніми цифрами, наведеними у табл. 3.4.
На засвоєння поживних речовин впливає дуже багато чинників.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 85
Таблиця 3.3. - Логічна схема розрахунку норм добрив для
одержання 70 ц/га зерна озимої пшениці
Показник Символ Азот, N Фосфор, РА Калій, к2о
1. Програмована врожайність, ц/га У 70 70 70
2. Винос елементів живлення для формування 1 ц зерна, кг в 3,2 1,1 2,0
3. Винос елементів живлення про- грамованим урожаєм (У-в), кг/га В 224 77 140
4. Маса розрахункового шару грун- ту, т/га м 3000 3000 3000
5. Вміст елементів живлення у грунті за результатами аналізів, мг на 100 г г 8 9 10
6. Вміст елементів живлення в розрахунковому шарі грунту (Г = 0,01 • М • г), кг/га г 240 270 300
7. Коефіцієнт використання пожив- них речовин з грунту Кг 0,30 0,10 0,15
8. Буде засвоєно урожаєм елементів з грунту (Г • Кг), кг/га К 72 27 45
9. Не вистачає елементів живлення для формування програмованого (70 ц/га) врожаю (В - К), кг/га д 152 50 95
10.Коефіцієнт використання пожив- них речовин з мінеральних добрив Км 0,80 0,40 0,60
11 .Потрібно внести поживних речовин 3 мінеральними добривами (д : Км), кг/га Д 190 125 158
86 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 3.4. - Винос поживних речовин урожаєм сільськогосподарсь-
ких культур на 1 ц основної і побічної продукції, кг
Культура Мета вирощу- вання Азот Фосфор Калій
Пшениця озима зерно 3,0-3,5 0,9-1,2 1,8-2,5
Пшениця яра зерно 3,3-4,0 1,0-1,3 1,9-2,7
Жито озиме зерно 2,9-3,3 1,1-1,4 2,2-3,0
Ячмінь зерно 2,3-2,7 0,9-1,0 1,7-2,2
Овес зерно 2,9-3,5 1,2-1,5 2,4-2,9
Кукурудза зерно 2,9-3,3 0,9-1,2 3,0-3,5
зелена маса 0,25 0,10 0,35
Просо зерно 3,0-3,5 0,9-1,2 2,0-2,7
Сорго зерно 3,4-3,8 1,0-1,2 1,5-1,9
Рис зерно 2,6-3,0 1,2-1,5 3,2-3,6
Гречка зерно 2,9-3,5 1,3-1,6 3,6-4,2
Горох зерно 5,5-6,8 1,3-1,6 1,9-2,2
Люпин зерно 6,0-6,9 1,8-2,0 4,0-5,0
Соя зерно 6,5-7,5 1,3-1,7 1,8-2,2
Вика зерно 6,7 1,4 1,7
Буряк цукровий коренеплоди 0,5-0,7 0,1-0,2 0,7-0,8
Буряк кормовий коренеплоди 0,3-0,5 0,12-0,16 0,4-0,6
Картопля бульби 0,5-0,7 0,2-0,4 1,3-1,6
Соняшник насіння 5,0-7,0 2,5-2,8 15,5-19,5
Льон солома 1,1-1,4 0,8-0,9 1,6-1,9
насіння 7,0-8,5 3,5-4,5 6,5-7,5
Копопля солома 1,8-2,2 0,5-0,7 0,9-1,2
Багаторічні трави сіно 1,7 0,5 1,5
Капуста головки 0,33 0,13 0,44
Помідори плоди 0,26 0,04 0,36
Морква столова коренеплоди 0,32 0,10 0,50
Огірки плоди 0,17 0,14 0,26
Цибуля-ріпка цибулина 0,37 0,13 0,40
Плодові і ягідні плодові і ягідні 0,50 0,30 0,60
Виноград ягоди 0,17 0,14 0,50
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 87
Одна і та ж норма добрив часто забезпечує різні за величиною і
якістю врожаї. Це зумовлює неоднакові затрати рослинами,
навіть одного сорту, поживних речовин на формування одиниці
маси врожаю. Із збільшенням врожайності, винос елементів жив-
лення на формування одиниці врожаю зростає.
Масу розрахункового шару грунту вираховуємо, виходячи з
глибини орного шару (25 см), площі 1 га (10000 м2) та об’ємної
маси метра кубічного грунту (1,2 т/м3).
Звідси <=> 10000 м2 0,25 м • 1,2 т/м3 = 3000 т/га. Знаючи, що
в 100 г грунту міститься 8мг азоту (г), знаходимо його кількість в
3000 т/га (М) за формулою
Г - 0,01 • М • г = 0,01 • 3000 • 8 = 240 кг/га азоту.
Аналогічним чином розраховуємо вміст у грунті інших еле-
ментів. Для спрощення розрахунку використовуємо те, що 1 мг
поживної речовини в 100 г грунту відповідає ЗО кг його на 1 га.
Цей показник змінюється залежно від товщини одного шару та
об’ємної маси.
Коефіцієнт використання того чи іншого елементу з грунту
(Кг) показує ту його частину, яка надходить у рослину впродовж
вегетації, відносно загальних запасів рухомої форми елементу у
орному (розрахунковому, 0,25 м) шарі грунту:
Кг = а : в,
де а - кількість елементу, винесеного урожаєм з неудобреного грунту,
кг/га;
в - вміст рухомої форми елементу живлення в орному щарі, кг/га.
Коефіцієнт використання рухомих форм поживних речовин з
грунту залежить від культури, значно змінюється під впливом
таких чинників як родючість грунту, його кислотність, погодні
умови, вид технології тощо. Це ускладнює їх застосування для
визначення програмованих норм добрив. Існує закономірність,
що цим вищий вміст елемента живлення в грунті, тим нижчий
коефіцієнт його засвоєння рослинами.
Умовність коефіцієнтів пояснюється також тим, що врахо-
вується вміст елементів живлення тільки в орному шарі грунту.
Рослини ж використовують поживні речовини з глибших гори-
зонтів. Глибина проникнення залежить від типу кореневої систе-
ми і може досягати 1-2м і глибше.
88 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
За даними Б. А. Ягодіна з співавт. коефіцієнт використання
легкогідролізованого азоту рослинами на дерново-підзолистих,
сірих лісних, каштанових грунтах становить близько 0,20, а на
чорноземах - 0,20-0,30.
Орієнтовні коефіцієнти використання поживних речовин з
грунту і мінеральних добрив подані у табл. 3.5.
Таблиця 3.5. - Орієнтовні коефіцієнти використання
поживних речовин з грунту, добрив
Культура 3 грунту 3 мінеральних добрив
N р,°5 К2О N Р,О. Н2О
Пшениця озима 0,20-0,35 0,05-0,15 0,08-0,20 0,50-0,80 0,20-0,45 0,55-0,85
Пшениця яра 0,20-0,30 0,05-0,10 0,06-0,18 0,60-0,75 0,20-0,40 0,60-0,70
Жито озиме 0,20-0,35 0,05-0,15 0,07-0,19 0,50-0,80 0,20-0,45 0.55-0,85
Ячмінь 0,15-0,35 0,05-0,15 0,06-0,12 0,60-0,75 0,20-0,40 0,60-0,70
Овес 0,20-0,35 0,05-0,15 0,08-0,16 0,60-0,80 0,25-0,35 0,65-0,85
Кукурудза (зерно) 0,25-0,40 0,06-0,18 0,08-0,30 0,65-0,85 0,25-0,45 0,65-0,85
Просо 0,15-0,35 0,05-0,13 0,06-0,12 0,55-0,80 0,25-0,40 0,65-0,85
Сорго 0,15-0,40 0,06-0,15 0,07-0,17 0,55-0,80 0,25-0,40 0,65-0.85
Рис 0,25-0,45 0,08-0,16 0,08-0,16 0,60-0,85 0,20-0,30 0,75-0.90
г Іречка 0,15-0,35 0,05-0,15 0,06-0,12 0,50-0.70 0,30-0,45 0,70-0,90
Горох 0,30-0,55 0,09-0,18 0,06-0,19 0,50-0,80 0,30-0,45 0,70-0.80
Люпин 0,30-0,65 0,08-0,18 0,07-0.36 0,50-0,90 0,20-0,40 0,55-0,75
Соя 0,30-0,45 0,09-0,16 0,06-0,15 0,50-0,75 0,25-0,40 0,65-0,85
Буряк цукровий 0,25-0,50 0,06-0,15 0,07-0,40 0,55-0,85 0,25-0,45 0,65-0,90
Буряк кормовий 0,20-0,40 0,05-0,12 0,06-0,25 0,55-0,85 0,25-0,45 0,65-0,90
Картопля 0.20-0,35 0,07-0,15 0,09-0,40 0,50-0,80 0,25-0,35 0,70-0,90
Соняшник 0,30-0,45 0,08-0,18 0,08-0,25 0,50-0,85 0,25-0,45 0,65-0,90
Льон (солома) 0,22-0,32 0,03-0,12 0,06-0,18 0,55-0,65 0,15-0,30 0,65-0.80
Конопля 0,20-0,35 0,08-0,16 0,06-0,15 0,55-0,65 0,15-0,30 0,65-0,80
Багаторічні трави 0,09-0,16 0,05-0,06 0,08-0,15 0,70 0.20 0,80
(сіно)
Капуста 0.35 0,14 0,38
Помідори 0,25 0,05 0,34
Огірки 0,17 0,09 0,21
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 89
Коефіцієнт використання поживних речовин з добрив пока-
зує частку їх використання рослинами на формування врожаю
по відношенні до загальної кількості внесеного елементу. Визна-
чають його за формулою:
Ву-В„ (70-3,2)-(22-3,2) 224-71
Л = —:----—--------------------—---------— О,ои.
С 190 190
де В - винос поживної речовини з урожаєм на удобреній ділянці, кг/га;
- винос поживної речовини з урожаєм на неудобреній ділянці, кг/га;
С - кількість поживної речовини, внесеної з добривом.
Розрахунки за цією формулою показують, що при внесенні
190 кг/га азоту для запрограмованої врожайності (70 ц/га) при
виносі 1 ц зерна 3,2 кг азоту і врожайності на варіанті без добрив
22 ц/га, коефіцієнт використання азоту становитиме 0,80.
Таким чином, за схемою розрахунку, викладеною в табл. 3.3,
для одержання 70 ц/га зерна озимої пшениці необхідно внести
добрива в нормі №190Р125К158. Ця схема розрахунку може бути
викладена у вигляді такої формули:
Ув-0,01МгКг 70-3,2-0,01-ЗООО-8 0,3 ,
=---------к,--------=-----------------------= 190кг-
Аналогічно розраховуються норми внесення калію і фосфору.
3.7.2. Визначення норм добрив на
програмований приріст урожаю
За цим методом схема розрахунку дещо простіша. Норму доб-
рив розраховують тільки на плановий приріст. Його визначають
як різницю між програмованою врожайністю для даного поля і
врожайністю без внесення добрив. Якщо такі дані відсутні, ймові-
рну врожайність без внесення добрив розраховують за формулою:
У , ,, = Г • Кг : в
оез Ооорив
У = 240 • 0,30 : 3,2 = 22,5 ц/га
У . , == 270 • 0,10 : 1,1 = 24,5 ц/га
фосфору ’ ’ ’
У = 300 • 0,15 : 2,0 = 22,5 ц/га
За цими даними вираховуємо запланований приріст урожаю:
Уп азоту = 70 - 22,5 = 47,5 ц/га
90 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 3.6. - Схема розрахунку норм добрив на програмований
приріст урожаю (озима пшениця, приріст урожаю зерна 47,5 ц/га)
Показники Символ Азот N ' Фосфор р2о5 Калій К,О
1. Запланований приріст урожаю, ц/га Уп 47,5 45,5 47,5
2. Винос елементів живлення для форму- вання 1 ц зерна, кг в 3,2 1,1 2,0
3. Сумарний винос елементів живлення приростом врожаю, (Уп • в), кг/га В 152 50 95
4. Коефіцієнт викорис- тання поживних речовин з добрив Км 0,80 0,40 0,60
5. Необхідно внести поживних речовин 3 мінеральними добривами для одержання програмо- ваного приросту врожаю д 190 125 158
(В • Км), кг/га
Решту розрахунків подано у табл. 3.6.
При встановленні норм добрив за цим методом використову-
ють таку формулу:
Д = Уп в • Км = 47,5 • 3,2 : 0,8 = 190 кг/га
3.7.3. Визначення норм добрив
за бальною оцінкою землі
Цей метод можна назвати комплексним, оскільки він базуєть-
ся на врахуванні бонітету грунту, урожайної ціни бонітувально-
го балу та окупності добрив урожаєм. Розрахунок ведуть за
формулою:
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 91
Таблиця 3.7 - Бонітет грунтів за основними сільськогосподарськими
культурами по областях і зонах України (А.А.Собко, 1984 р ).
Зона, область Технічні культури, : кормові Зернові Озима пшениця Кукурудза 1 Цукровий буряк Картопля с і (. оттяшпик Льон
Полісся 47 48 49 60 61 62 - 49
Волинська 47 47 48 - 63 67 - 54
Житомирська 40 42 45 - 55 58 39
Закарпатська 47 61 55 51 - 40 - -
Івано-Франківська 54 46 46 57 64 44 - 40
Львівська 47 47 47 - 64 57 68
Рівненська 57 57 56 - 65 63 - 52
Чернігівська 48 50 53 73 59 72 44
Лісостеп 68 66 66 66 66 65 68 43
Вінницька 72 70 66 72 70 - 57
Київська 61 63 63 77 72 62 - 45
Полтавська 65 66 67 64 65 - 73 -
Сумська 56 59 61 58 55 64 57 45
Тернопільська 75 67 67 - 79 68 - -
Харківська 59 61 64 47 55 - 74 -
Хмельницька 65 65 66 - 65 - - -
Черкаська 80 80 78 76 73 - - -
Чернівецька 76 71 69 73 79 74 - 38
Степ 59 64 62 56 58 - 71 -
Луганська 48 51 54 44 - - 66 -
Дніпропетровська 61 64 61 52 58 - 78 -
Донецька 59 63 58 51 - - 79 -
Запорізька 58 62 59 55 - - 64 -
Кіровоградська 72 74 70 67 64 78 -
Миколаївська 58 63 62 51 54 65 -
Одеська 60 66 65 56 55 - 79 -
Херсонська 59 66 66 54 - - 57
Кримська 57 66 61 75 - 69 -
Україна 60 62 61 61 62 63 70 48
92 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
_У-(Б ЦБ + До-О0 ) А
А нрк >
,и
де ДуРК ~ норма збалансованого КРК для одержання програмованого
врожаю, ц/га;
У - програмована врожайність, ц/га;
Б - бал бонітету грунту (табл. 3.7);
Ц - урожайна ціна бала грунту (табл. 3.8);
До - доза органічних добрив, т/га;
Оо - окупність 1 т органічних добрив приростом урожаю
(табл. 3.9);
Ом - окупність 1 ц діючої речовини мінеральних добрив прирос-
том врожаю (табл. 3.9);
А - поправочний коефіцієнт на агрохімічну групу грунту.
Таблиця 3.8. - Ціна бала по грунтово-кліматичних зонах
України, в центнерах основної продукції (А.А.Собко, 1984)
Культура Полісся Лісостеп Степ У середньому по Україні
Зернові 0,46 0,45 0,44 0,44
Озима пшениця 0,46 0,47 0,45 0,46
Кукурудза (зерно) 0,36 0,42 0,52 0,42
Цукровий буряк 4,25 4,22 4,15 4,20
Картопля 2,11 2,00 - 2,00
Соняшник - 0,20 0,21 0,21
Льон 0,10 0,12 - 0,10
Горох 0,24 0,26 0,25 0,25
Гречка 0,13 0,16 0,14 0,14
Кормовий буряк 4,2 4,0 3,2 3,9
Кукурудза на силос 2.6 2,4 2,2 2,4
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 93
Таблиця 3.9. - Нормативна окупність органічих добрив і
повного мінерального добрива, в центнерах продукції
Культури Полісся Лісостеп Степ
Озима пшениця, жито 0,28 / 4,9 0,29 / 5,5 0,30 / 5,2
Ячмінь, овес - / 4,7 - / • 4,9 - / 4,3
Кукурудза па зерно 0,30 / 5,4 0,30 / 5,4 0,30 / 5,4
Зернобобові, гречка - / 4,2 - / 4,0 - / 3,8
Картопля 1,2 / 25 1,3 / 25 1,0 / 15
Кукурудза (зелена маса) 2,5 / 35 2,7 / 40 1,5/20
Коноплі 0,3 / 1,0 0,3 / 1,0 - / -
Льон-довгупець (волокно) - /1,0 - / 1,0 - / -
Кормовий буряк 3,0 / 60 3,5/ 60 - / '
Цукровий буряк - 1,5 / 35 - / -
Соняшник - 0,15 / 2,0 0,15 / 20
Вико-овес (зелена маса) 1,0 / 20 1,1 / 25 1,1 / 25
* перша цифра - окупність 1 т органічних добрив, ц;
друга цифра - окупність 1 ц мінеральних добрив (діюча речовина), ц.
До розрахованих норм добрив застосовують поправочні кое-
фіцієнти. Для зернових культур залежно від забезпечення грун-
ту поживними речовинами встановлені наступні коефіцієнти:
- дуже низький вміст поживних речовин 1,5;
- низький вміст поживних речовин - 1,2;
- середній вміст поживних речовин - 1,0;
- підвищений вміст поживних речовин - 0,7.
Приклад. Розрахувати норму добрив під запрограмований
врожай 70 ц/га зерна озимої пшениці при вирощуванні на темно-
сірих грунтах Львівської області.
З табл. 3.7 знаходимо оцінку грунту для озимої пшениці - 47
балів. Ціна одного бала для зони Лісостепу становить 0,47 цент-
нера зерна (табл. 3.8). Було внесено 20 т/га органічних добрив,
окупність 1 т органіки становить для озимої пшениці у Лісостепу
94 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
0,29 ц/га (табл. 3.9). Грунт середньозабезпечений поживними
речовинами, поправний коефіцієнт рівний одиниці. Окупність 1 кг
мінеральних добрив при ресурсоощадних технологіях за даними
Львівського аграрного університету зростає до 7-9 кг зерна. Вико-
ристовуючи вихідні дані розраховуємо необхідну норму добрив:
70-(47-0,47 + 20-0,29)-1 л _
Д.РК =------------------------— = 4,59 ц/га.
Рекомендоване співвідношення №Р:К рівне 1,5:1,0:1,0. Щоб
визначити потребу кожного елементу в кг/га знаходимо суму ко-
ефіцієнтів (1,5 + 1 +1 = 3,5) і ціну коефіцієнта в поживних речо-
винах: 4,59 ц/га = 459 кг/га : 3,5 - 131 кг/га.
Таким чином, фосфору і калію необхідно внести по 131 кг/га, а
азоту (131 • 1,5) - 197 кг/га. Ф М197Р)3)К131 - тобто норма добрив
близька до норми, що розрахована балансовим методом.
Застосовують також інші методи визначення норм добрив.
Досить достовірні результати одержують при використанні
узагальнених даних польових дослідів і зроблених на основі їх
рекомендацій. Вони мають регіональний характер, враховують
біологічні особливості культури тощо.
3.7.4. Врахування післядії добрив і рослинних
решток при програмуванні норм добрив.
При програмуванні необхідно враховувати післядію добрив,
якщо вони вносились під попередні культури сівозміни. Вплив
післядії зростає, якщо добрива вносились у високих нормах.
Післядія мінеральних добрив на практиці враховується не
більше двох років.
Із мінеральних добрив на наступний рік використовується в
середньому 10-15% фосфору і калію. Азотні добрива через висо-
кий коефіцієнт використання рослинами (60-80%) і закріплення
у грунті в органічній формі (5-15%) повністю втрачаються у пер-
ший рік, і тому післядія їх не враховується. Певна частина уро-
жаю може сформуватися за рахунок післядії, тому при розрахун-
ку норм фосфору і калію потрібно зменшити загальну потребу
рослин в цих елементах.
Якщо під культуру планується внесення органічних добрив,
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 95
то від загального виносу елементів живлення врожаєм (В)
віднімають кількість, яка буде засвоєна з органіки. У перший рік
внесення гною з нього використовується 30% азоту від загально-
го його вмісту, 40% фосфору і 60% калію. При визначенні можли-
вих приростів урожаю за рахунок післядії органічних добрив,
необхідно виходити з того, що наступна культура може викорис-
тати азоту 15%, фосфору 20% і калію 10% від загального його
вмісту. Якщо врахувати, що в середньому в 1 т гною міститься 5
кг азоту, 2,5 кг фосфору і 6 кг калію, то з післядії гною з однієї
тони наступною культурою використається 0,75 кг азоту, 0,5 кг
фосфору і 0,6 кг калію. Цю кількість необхідно відняти від за-
гальної потреби в елементах живлення.
Більша частина засвоєних ролиною поживних речовин виво-
зиться з поля разом з продукцією (наприклад, зерно і солома,
коренеплоди і гичка). Якщо нетоварна частина врожаю (солома,
гичка) лишається на полі, то поживні речовини, що містяться в
них, можуть використовуватися для живлення наступних куль-
тур. Необхідно враховувати також залишки стерні, листків, час-
тини товарної продукції, кореневої системи і частину елементів
живлення, що перейшли з кореневої системи у грунт.
Найбільшу позитивну післядію на живлення наступних
культур мають кореневі і рослинні рештки бобових культур
(табл. 3.10). їх необхідно враховувати при складанні системи
удобрення. У пожнивно-кореневих рештках бобових найвужче
співвідношення між вуглецем і азотом, близьке до якісного гною.
Коефіцієнти використання азоту рослинами з них приблизно
такі, як з органічних добрив. Так, використання азоту із пожнив-
но-кореневих решток бобових першою, другою і третьою культу-
рою становитиме, відповідно, 20-25%; 15-20% і 5-10%.
За даними досліджень, багаторічні бобові трави при форму-
ванні 1 т сіна залишають у вигляді кореневих і пожнивних реш-
ток 10-15 кг азоту. Всього в грунті, залежно від величини врожаю
багаторічних трав, може нагромаджуватись у вигляді решток 120-
150 кг/га азоту. Знаючи відсотки використання по роках, легко
встановити, що перша культура засвоїть 24-37 кг, друга - 18-24кг,
третя - 6-15 кг азоту. Для такого засвоєння необхідно було б
внести мінеральних добрив на 20-40% більше (коефіцієнт вико-
ристання азоту з мінеральних добрив 0,60-0,80).
96 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 3.10. - Орієнтовна кількість пожнивно-кореневих
решток різних культур і вміст у них поживних речовин
(Б.А. Ягодін, 1989р.)
Культура Урожай основної продукції, т/ га Кількість су- хих пожнивно- кореневих реш- ток в орному шарі грунту. Вміст поживних речовин у кореневих і пожнивних рештках, кг/га Відношення вуглецю до азоту, ! С:М
N Р,О. к2о
Конюшина 1-го року викорис- тання (сіно) 2 3,6 78 22 37 12 ’
5,8 7,4 158 44 64 12
Конюшина 2-го року викорис- тання (сіно) 3,6 5,0 106 ЗО 47 12
5,7 9,1 194 55 78 12
Горох на зерно 2,5 ' 2,2 40 8 24 12
Озима пшениця 2,2 2,5 27 5 14 > 50
4,0 3,2 28 7 18 > 50
Ячмінь 2,0 2,5 22 6 14 > 50
Кукурудза па силос - 4,6 29 12 72 40
Картопля - 1,3 11 3 32 23
Копопля - 2,0 12 4 13 44
Капуста - 1,3 17 5 6
Томати - 1,0 16 5 6
Огірки - 0,8 11 3 4
Морква - 0,8 9 3 5
Цибуля - 0,5 6 2 2
В останні роки в грунт повертається значна частина соломи
при вирощуванні зернових культур. У соломистих рослинних
рештках співвідношення вуглецю до азоту становить С : N = 50 -
100 : 1. Тому для покращення умов мінералізації, необхідно за-
безпечити потрібний баланс азоту і вуглецю.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 97
Внесення соломи в кількості 35-40 т/га з компенсацією нестачі
азоту (з розрахунку М)0 на 1 т соломи) за своєю дією на підви-
щення родючості грунту та врожайності сільськогосподарських
культур рівноцінно 18-20 т/га гною.
Для поліпшення балансу поживних речовин необхідно шир-
ше використовувати рештки інших культур, висівати культури на
зелене добриво, тощо.
3.7.5. Баланс поживних речовин у грунті
Баланс поживних речовин у грунті складається з прихідної і
витратної частин. До прихідної частини входять надходження
елементів у грунт з добривами, рослинними рештками, насінням,
опадами, створені бактеріями-азотфіксаторами. Витратна части-
на включає: винос елементів з товарною частиною врожаю, втра-
ти поживних речовин з грунту, внаслідок поверхневого стоку, ви-
мивання (інфільтрація) і газоподібні втрати (азот внаслідок
денітрифікації).
На практиці користуються господарським виносом, що вра-
ховує надходження поживних речовин з добривами і рослинни-
ми рештками у порівнянні з виносом урожаєм і можливими втра-
тами з добрив.
Баланс може бути позитивним, якщо надходження пожив-
них речовин у грунт первищує винос з урожаєм і втрати з грунту
і добрив. Він сприяє підвищенню родючості грунту.
Якщо винос і втрати перевищують надходження в грунт -
одержуємо від’ємний (дефіцитний) баланс. Родючість грунту
при такому балансі буде зменшуватися.
Бездефіцитний (нульовий) баланс одержуємо, якщо показ-
ники приходу і витрат елементів живлення є рівновеликими.
Для збереження стабільної величини вмісту азоту, фосфо-
ру і калію в грунті достатньо внести з органічними і мінераль-
ними добривами 120-130% азоту, 100% фосфору і калію від ве-
личини виносу.
Фосфор і калій практично не втрачаються з кореневмісного
шару, за винятком незначної кількості калію (до 10-15 кг/га К,О)
на піщаних і супіщаних грунтах. Приймається, що втрати азоту з
грунту внаслідок вимивання і денітрифікації компенсуються
надходженням з опадами, насінням і за рахунок діяльності
вільноживучих бактерій-азотфіксаторів.
Збагачення грунту азотом від багаторічних трав складає
98 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
близько 130 кг/га. Від зернобобових культур і однорічних бобо-
вих трав матимемо нульовий баланс по азоту. Решту культур
дають від’ємний баланс.
Для існування хоч би бездефіцитного балансу елементів
живлення необхідно вносити добрива. Після розподілу добрив
під культури, складають баланс поживних речовин за сівозміну
(табл. 3.11). Органічні добрива вносились під цукровий буряк,
мінеральні добрива - під всі культури сівозміни, за винятком коню-
шини, яка використовує післядію фосфорних і калійних добрив.
Баланс поживних речовин (порівняння виносу з надходженням)
позитивний - за азотом + 246 кг/га (139%), за фосфором + 253 кг/га
(202%) і за калієм + 140 кг/га д.р. (121%).
Коефіцієнт використання поживних речовин добрив (К)
культурами за ротацію сівозміни визначається відношенням
кількості, винесеної приростом урожаю, до кількості поживних
речовин, внесеної з органічними та мінеральними добривами, ви-
ражається у відсотках. Зазвичай за ротацію сівозміни приймають
наступні коефіцієнти використання мінеральних добрив росли-
нами (органічних і мінеральних разом): азоту - 60-70%, фосфору
- 35-40%, калію - 65-75%. За розрахунками табл. 3.11 коефіцієнти
дещо менші, що пояснюється програмуванням високих врожаїв і
внесення значних норм мінеральних добрив. При таких нормах
внесення коефіцієнт використання зменшується.
Метод балансового контролю системи удобрення у сівозміні
дає можливість агроному прогнозувати зміну родючості грунту у
часі та цілеспрямовано вирівнювати родючість окремих полів.
Крім мінеральних і органічних добрив, в останні роки широко
використовуються сидерати на зелене добриво, повернення части-
ни (нетоварної - солома, гичка, бадилля, стебла тощо) урожаю у
грунт. Це сприяє біологізації технологій.
3.7.6. Діагностика живлення рослин
Правильно розрахована система удобрення є основою одержан-
ня високих врожаїв як на окремому полі, так і всіх культур у
сівозміні. При ресурсоощадних технологіях вирощування польових
культур важливо раціонально використати всі види добрив і забез-
печити їх найвищу віддачу. Цього можна досягти з допомогою діаг-
ностики живлення рослин, яка полягає в постійному контролі за
умовами вирощування. Використовується грунтова і рослинна діаг-
ностика. Рослинна включає в себе візуальну, тканинну і листкову.
Таблиця 3.11. - Норми добрив і баланс поживних речовин у сівозміні
Чергування культур у сівозміні Винос на 1 т основної іродукції, кг Програмована врожайність, т/га Винос програмованим урожаєм, кг/га Норма добрив на програмований урожай (гній, т/га; мінеральні добрива, кг/га д.р.) Урожайність без добрив, т/га Приріст, т/га Винос поживних речовин приростом урожаю, кг/га
N Р2О5 К,0 N Р:О5 К2О гній N р2о5 К2О N Р-О> К,0
Конюшина 15* 5 15 А - зо 90 - - - - 2,0 4,0 60 20 60
Озима пшениця 32 11 20 7 224 77 140 - 190 130 160 2,2 4,8 154 53 96
Цукровий буряк 6 2 7 50 300 100 350 60 200 140 200 15 35 210 70 245
Ярий ячмінь 3 підсівом конюшини 25 10 20 4 100 40 80 - 80 80 80 1,5 2,5 63 25 50
Всього за сівозміну 624 247 660 60 470 350 440”" 487 168 451
Внесено поживних речовин 3 60 т гною*’, кг 300 150 360 /Я7.4ЛЛ
Нагромаджено азоту в грунті багаторічними травами, кг 100 - - к = = +(>”,, азоту 870 V’ — 168* 100 — о / о/ ^фосфору 500 04/0 і/- _ 451 • 100 — 57у Лкалію 800 /0
Всього поступило в грунт поживних речовин, кг 870 500 800
Баланс поживних речовин, % до виносу 139 202 121
Різниця між надходженням і виносом у сівозміні, кг +246 +253 +140
Різниця між надходженням і виносом на 1 га, кг +61 +63 +35
винос з грунту і добрив
** - у гної міститься 0,5 % N. 0,25 % Р2О5, 0,6% К2О
***-забезпеченість 1 га сівозміни мінеральними добривами 420 кг д.р., органічними - 15т
**** - коефіцієнт використання поживних речовин здобрив
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ
Ю
Ю
100 в.в.лихочвор. рослинництво
Грунтова діагностика. На певному полі дозволяє встано-
вити кількість доступного рослинам азоту, рухомого фосфору, об-
мінного калію, реакцію грунтового розчину (рН), вміст гумусу
тощо. Відбирають зразки грунту у 5-15 місцях по діагоналі поля
пошарово через 20 см на глибину до 1 м на дерново-підзолистих
і опідзолених грунтах. На основі результатів аналізів грунту
встановлюють норми добрив на програмовану врожайність.
Листкова діагностика. Проводять для коректування доз
азоту при підживленні зернових у фазах кущіння, виходу в труб-
ку, колосіння і цвітіння. Зрізають надземну частину рослин (ли-
стки) в 20-30 місцях з розрахунку, щоб середній зразок був не
менше 100 г. Зразки аналізують на вміст у них азоту і залежно
від цього уточнюють дозу добрив для підживлень. Одночасно
визначають також вміст фосфору і калію для уточнення їх
кількості на наступний рік.
Тканинну діагностику проводять при вирощуванні зерна
цінних і сильних пшениць у фазі виходу в трубку для визначення
необхідності позакореневих підживлень азотом. Із середньої про-
би на кожному стеблі вище другого міжвузля вирізають пластинку,
поміщають на шкло і додають одну краплю 1%-го розчину дифе-
ніламіну. За інтесивністю забарвлення визначають необхідність
підживлення. Якщо зразок набуває інтесивного синьо-чорного ко-
льору, то в рослині є достатньо нітратів і підживлення не прово-
дять. При темно-синьому і синьому забарвленні для одержанні
цінного або сильного зерна необхідно провести позакореневе
підживлення з нормою М30 Поява світло-синього і блідого забар-
влення свідчить про недоцільність пізніх підживлень, бо на таких
посівах одержати цінне або сильне за якістю зерно неможливо.
Часто нестача або надлишок того чи іншого елемента має
зовнішні ознаки. Змінюється забарвлення листків, з’являються
плями, сповільнюється ріст рослин. Зміни зовнішнього вигляду
можуть використовуватися при візуальній діагностиці. Ті
рослини, за зовнішнім виглядом яких легко встановити нестачу
або надлишок певного елементу живлення, називаються рослина-
ми індикаторами. При нестачі азоту, рослини відстають у рості і
мають зелене забарвлення світлих тонів. Дефіцит фосфору про-
являється у вигляді голубого забарвлення листків і появи бурих
та фіолетових плям на них. При калійному голодуванні жовті-
ють, буріють і відмирають краї нижніх листків. Нестачу кальцію
можна визначити за пожовтінням і відмиранням старих листків
та побілінням кінчиків у верхніх листків, спостерігається гниль
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ Ю1
плодів. Кожний макро- чи мікроелемент має свої ознаки дефіци-
ту, характерні для тої чи іншої культури.
3.7.7. Види програм при програмуванні врожаїв
У програмуванні врожаїв використовують 3 види програм:
прогностичну, інформаційно-оперативну та коригувальну.
Прогностична програма включає прогнозовані параметри
найважливіших елементів продуктивності посіву і чинників, що
їх забезпечують.
Інформаційно-оперативна програма містить дані про фактич-
ний стан продуктивності посівів. Показники цієї програми мо-
жуть відрізнятися від даних прогностичної програми оскільки
залежать від конкретних умов року. Джерелом оперативної
інформації про стан посіву є спостереження за посівами, обліки і
аналізи виконуваних досліджень. При відхиленні між показни-
ками прогностичної і оперативної програм понад 10% реалізують
коригувальну програму.
0 КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Що таке програмування, плаиувапя, прогнозування.
2. Назвати рівні врожайності.
3. Етапи і принципи програмування врожайності.
4. Використання законів рослинництва при програмуванні.
5. Визначення потенціальної врожайності за приходом фотосинтетично
активної радіації.
6. Визначення дійсно можливої врожайності за вологозабезпеченістю.
7. Визначення дійсно можливої врожайності за біогідротермічним потенціалом.
8. Розрахунок реальної господарської врожайності.
9. Агробіологічні основи програмування врожайності. Формула для вста-
новлення норми висіву зернових культур.
10. Фотосинтетичний потенціал.
11. Розрахунок норм добрив па запланований урожай.
12. Розрахунок норм добрив за приростом урожаю.
13. Визначення норм добрив за бальною оцінкою землі.
14. Врахування післядії добрив при програмуванні норм добрив.
15. Розрахунок балансу поживних речовин у грунті.
16. Види діагностики живлення рослин.
102 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
снови
НАСІННЄЗНАВСТВА
Більшість сільськогосподарських культур розмножуються з
допомогою насіння.
Насіння є носієм біологічних та господарських якостей рос-
лин, тому від його якості в значній мірі залежить урожай. На-
сіння містить спадкову інформацію про майбутні властивості і
ознаки рослин. У рослинництві насінням називають різний на-
сіннєвий матеріал, який висівають або висаджують для одержан-
ня врожаю. насіння (ботанічний термін) - зернобобові, капус-
тяні, льон; плоди - зернові, соняшник, сафлор, конопля; супліддя -
буряк; колоски - лисохвіст і навіть бульби - картопля, топінам-
бур-
Насіннєзнавство - це наука, що вивчає розвиток і життя
насіння, вимоги їх до умов середовища, шляхи підвищення якості
насіння, способи підготовки до сівби і методи визначення якості
насіннєвого матеріалу.
Насіннєзнавство має власний предмет досліджень - насіннєвий
матеріал. Головне завдання насіннєзнавства - підвищення якості
насіннєвого матеріалу.
Насіннєзнавство не слід ототожнювати з насінництвом. Як
наука про насіння насіннєзнавство виникло в 70-х роках XIX
століття, коли розділ ботаніки, що вивчав насіння як органи розм-
ноження рослин, виділився в окремий розділ рослинництва -
сільськогосподарське насіннєзнавство. Насінництво ж вивчає
шляхи розмноження сортового насіння, збереження його чистоти
і забезпечення ним господарств.
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
103
4.1. Причини
різноякісності і показники
якості насіння
Насіння навіть одного сорту
і однієї рослини може нести
різний потенціал урожай-
ності. Це зумовлено генетич-
ними і матрікальними особ-
ливостями.
Генетична різноякісність пов’язана з тим, що чоловічі і жіночі
гамети вносять в зиготу свої різні спадкові ознаки.
Матрікальна різноякісність обумовлюється різними умо-
вами формування насіння, навіть у межах однієї рослини. На-
сіння розміщується у рослині у різних місцях (на основних і
бокових стеблах, гілках) і неодинаково забезпечується пожив-
ними речовинами. Насіння, що формується раніше, має вищу
масу 1000 насінин і характеризується вищими врожайними вла-
стивостями .
Для формування високопродуктивних посівів необхідно ви-
користовувати однотипове, вирівняне за розміром і масою на-
сіння, де кожна насінина була б однаково високоврожайна. На-
сіння має бути чистосортним, високої репродукції, не мати інфекції
хвороб, механічних домішок, насіння бур’янів та інших культур
понад встановлену норму. Основні показники якості насіння
регламентуються державними стандартами. Насіння, яке хоч по
одному з показників якості не відповідає ста-ідарту, називається
некондиційним, висівати його забороняється.
Підготовлене до сівби насіння повинно мати відповідні сор-
тові, посівні та урожайні якості.
За сортовими якостями насіння повинно відповідати вимогам
сортової чистоті!, репродукції і не перевищувати норм зараження
хворобами і засміченості.
Посівні якості визначають придатність насіння для сівби:
чистота, енергія проростання і схожість, сила росту, вологість,
крупність та деякі показники, специфічні для окремих куль-
тур.
Урожайні якості насіння - це здатність добре підготовленого
насіння при однакових умовах вирощування забезпечувати вищу
врожайність за рахунок вищої репродукції та географічної зміни
місця вирощування.
104 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
4.2. Плоди та насіння,
їх формування та
достигання
Насіннєвий матеріал усіх польо-
вих культур прийнято називати
насінням. Проте необхідно роз-
різняти ботанічні поняття “на-
сіння” і “плоди”.
Генеративний період розвит-
цвітіння. Внаслідок запилення
ку рослин починається з фази
утворюються нові плоди і формується в них насіння. Поживні
речовини, які витрачаються на розвиток зародка при проростанні,
можуть відкладатися у різних частинах насінини. В одних видів
поживні речовини нагромаджуються в ендоспермі (зернові та ін.),
в інших видів вони відкладаються у сім’ядолях (зернобобові, ка-
пустяні тощо, табл. 4.1).
Таблиця 4.1. - Плоди і насіння основних сільськогосподарських
культур
Родина, культури Назва плоду Місце нагромад- ження пожив- них речовин Назва насіннєвого матеріалу
Тонконогові: пшениця, жито, ячмінь, овес, кукуруд- за, просо, сорго, рис; зернівка ендосперм плоди
Гречкові: гречка тригранний горішок ендосперм плоди
Бобові: горох, боби, люпин, квасоля, люцерпа багатонасінний біб сім'ядолі насіння
Бобові: еспарцет однонасінний біб сім’ядолі плоди
Пасльонові: картопля ягода ендосперм бульба насіння бульби
Лободові: буряк коробочка клубочок перисперм супліддя плоди
Айстрові: соняшник, сафлор сім’янка сім'ядолі плоди
Капустяні: ріпак, гірчиця, рижій, капуста стручок сім’ядолі насіння
Гарбузові: кавуни, гарбузи, огірки несправжня ягода сім’ядолі . насіння
Макові: мак коробочка ендосперм насіння
Коноплеві: конопля горішок сім’ядолі плоди
Льонові: льон коробочка сім’ядолі пасіпия
ОСНОВИ НАС ННЄЗНАВСТВА
105
Формування насіння і плодів теж відбувається по-різному у
культур. У зернових процес утворення зерна ділять на три ета-
пи: формування, налив і достигання. Період наливання зернівки
прийнято ділити за станом ендосперму на такі фази стиглості:
водяниста - зернівка наповнюється водянистою рідиною, во-
логість 75-80%, тривалість фази близько 6 днів, сухої речовини
2-3%;
передмолочна - водянистий вміст зернівки набуває молочного
відтінку, вологість 70-75%, сухої речовини 10% від її маси у стиглій
зернівці, тривалість 6-7 днів;
молочна - вміст зернівки молокоподібний, вологість 60-40%, сухої
речовини 50%, тривалість 7-10, до 15 днів;
тістоподібна - ендосперм набуває консистенції тіста, вологість
зменшується до 35-40%, вміст сухої речовини досягає 85-90%, фаза
триває 4-5 днів.
воскова - ендосперм воскоподібний, вміст води знижується до
30%, під кінець фази приріст сухих речовин припиняється, три-
валість 3-6 днів;
повна - зернівка твердне і зменшується за об’ємом. Вміст води
- 8-22%, тривалість 3-5 днів.
У зернобобових розвиток плоду проходить за два етапи: роз-
виток стулок боба і розвиток насінин. Під час другого етану роз-
різняють: вуглеводний стан, білкову чи збиральну стиглість і по-
вну стиглість:
вуглеводний стан - спочатку у насінині багато цукрів, пізніше
переважає крохмаль, йде інтенсивний налив зерна;
білкова (збиральна) стиглість - вологість 40-20%, в середині
білкової стиглості достигає 50-75% бобів - це найкращий строк
для скошування гороху у валки;
повна стиглість - початок обмолоту, коли вологість знижуєть-
ся до 19-14%.
Виділяють фази формування та достигання насіння і плодів у
інших культур.
Спокій насіння - це стан життєздатних насінин, при якому
вони не проростають у звичайних умовах, або проростають по-
вільно. Ця властивість, набута рослинами в процесі еволюції, за-
безпечує проростання насіння тільки у сприятливих для розвит-
ку умовах і сприяє збереженню виду.
Спокій насіння триває від достигання та збирання до сівби і
проростання насіння у полі. Проте період спокою є відносним,
106 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
оскільки в цей час проходять процеси дихання, зміни вологості і
хімічного складу, післязбиральне достигання та ін.
Насіння - організм, у якому проходять складні процеси, харак-
терні для живого організму. Обмін речовин, який проходить у
насінні, потребує певної кількості енергії. Ця енергія виникає під
час дихання в процесі окислювання органічних сполук киснем.
Під час дихання витрачається суха речовина (вуглеводи) насіння
і виділяються вуглекислий газ, вода і тепло. У добре висушеного,
непошкодженого насіння дихання дуже слабке. При підвищенні
вологості зерна понад 15% енергія дихання збільшується.
Найвищу енергію дихання має насіння олійних культур. Енер-
гія дихання насіння бобових менша ніж злакових. Характер та
інтенсивність дихання насіння значно залежить від культури, сорту
і чинників зовнішного середовища: температури повітря, наяв-
ності мікроорганізмів. Пошкоджена оболонка впливає на збільшен-
ня доступу кисню в насінину, що сприяє посиленому диханню.
У польових культур спокій насіння проявляється, головним
чином, у вигляді післязбирального достигання. Внаслідок цього
насіння більшості культур зразу після збирання має низьку енер-
гію проростання і схожість.
Період від збирання до настання повної схожості насіння на-
зивають періодом післязбирального достигання. Він затруднює
використання свіжозібраного насіння для сівби. Тривалість післяз-
бирального достигання залежить від культури, сорту, умов виро-
щування, зберігання насіння. Так, насіння пшениці, ячменю, греч-
ки мають довший період післязбирального достигання (30-40 днів
і більше), ніж насіння жита. Із зернових культур тільки кукуруд-
за має дуже короткий, всього декілька днів, період післязбираль-
но достигання.
Післязбиральне достигання характерне для багатьох культур,
насіння яких багате на олію: соняшник, льон, конопля, гірчиця.
За теплої і сухої погоди цей період скорочується, а при не-
сприятливій погоді - збільшується.
Для виведення насіння із стану спокою застосовують соняч-
ний обігрів чи повітряно-тепловий обробіток на сушарках.
Особливий тип спокою - твердонасінність. Твердим рахуєть-
ся насіння, яке не набухає при пророщуванні у лабораторних
умовах внаслідок водонепроникності оболонки. Для підвищення
схожості такого насіння застосовують скарифікацію - пошкод-
ження оболонки внаслідок тертя до шорсткої поверхні.
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
107
Довговічність насіння - це здатність зберігати схожість впро-
довж певного часу. Крім генетично обумовленої довговічності, на
збереження життєздатності насіння впливають і інші чинники:
умови зберігання (вологість насіння і повітря, температура, склад
газового середовища), місце і умови вирощування насінників, по-
годні умови та ін. Розрізняють біологічну довговічність - влас-
тивість насіння зберігати схожість тривалий період (50-100 років)
хоча б окремих насінин, та господарську довговічність - влас-
тивість насіння зберігати кондиційні якості певний проміжок часу
при оптимальних умовах зберігання.
Для насіння важливо знати господарську довговічність тому,
що з нею пов’язана заготівля страхових фонд .в. Біологічну дов-
говічність необхідно знати при створенні великих колекцій рос-
лин, у селекційній роботі.
Найвищу довговічність серед польових культур має насіння
бобових трав (до 100 років), що пояснюється наявністю в них
щільної малопроникливої оболонки. Тривалість життя насіння
цибулі, салату, моркви, петрушки, пастернака не перевищує 3-4
роки. Насіння огірків, помідорів, столових буряків, капусти, шпи-
нату, селери зберігає схожість впродовж 4-10 років. Більше 10
років зберігають схожість насіння зернових культур - пшениці,
ячменю, вівса, кукурудзи. Менша (3-5 років) довговічність на-
сіння у жита, сої, соняшника.
Насіння, вирощене в умовах вологого прохолодного клімату,
має нижчу довговічність, ніж насіння з районів з сухим і теплим
кліматом.
Встановлено, що швидко втрачає схожість насіння, до складу
запасних речовин якого входять вуглеводи і жири. Перші витра-
чаються у процесі, дихання, а другі - гіркнуть.
Для проростання необхідна наявність
трьох чинників: вода, тепло, повітря (ки-
сень). Відсутність однієї з них надовго
гальмує цей процес, або взагалі насіни-
на загине. Процес проростання має. п’ять
послідовних етапів (фаз): водовбирання, набухання, ріст первин-
них корінців, розвиток паростка, становлення паростка.
Фаза водовбирання - сухі насінини вбирають воду до на-
стання критичної вологості. У насінині не відбувається активі-
зації біохімічних процесів і не помітно морфологічних змін.
4.3. Проростання
насіння
108 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Фаза набухання - наявність води посилює гідролітичні про-
цеси, активізується ферментна система, інтенсивність дихання зро-
стає в сотні раз. Відбувається мобілізація запасних поживних
речовин і надходження розчинних їх форм до точок росту.
Збільшується об’єм насінини.
Фаза росту первинних корінців - починається з моменту ділен-
ня клітин первинного корінця (накльовування), далі йде ріст ко-
ренів. Після цієї фази насінина готова до розвитку паростка.
Фаза розвитку паростка - починається з появи ростка. З
цього часу і вважають насінину пророслою. Продовжується ріст
корінців. У тонконогових фаза закінчується з появою колеопти-
ле (рис. 4.1).
Фаза становлення паростка - процес живлення відбувається
за рахунок насінини, одночасно використовуються поживні речо-
вини і вода з грунту.
Рис. 4.1. Фази проростання насіння.
Найбільший вплив на проростання насіння мають такі чинни-
ки як тепло і волога.
У польових культур поглинання води насінням різне. Дрібне
насіння набухає швидше за крупне. Загальна кількість увібраної
води залежить від хімічного складу насіння. Так, білки поглина-
ють води до 180%, крохмаль - 70%, клітковина - 30%. Тому мінімаль-
на кількість води для проростання насіння у злаків - 50%, у бобо-
вих - більше 100%. Насіння льону поглинає велику кількість води
(до 160%) завдяки наявності в оболонках ослизнюючого шару.
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
109
У буряка (120-168%), це пов’язано з набуханням тканин клу-
бочка.
Потреба у теплі при проростанні насіння характеризується
трьома рівнями температури:
мінімальна - нижче якої проростання насіння даної культури
неможливе;
оптимальна - забезпечує найшвидше проростання;
максимальна - вище якої насіння не проростає.
Для практики найбільше значення має мінімальна температу-
ра для появи сходів і проростання насіння. За цією ознакою всі
польові культури діляться на сім класів (табл. 4.2). Мінімальна
температура коливається від 1-2°С до 12-15°С. Ними визначають-
ся строки сівби культур.
Оптимальна температура для більшості культур становить
Таблиця 4.2.. - Вимоги польових культур до тепла при
проростанні насіння (за В.Н. Степановим)
Клас Культури Мінімальна температура, °С
проростання насіння ПОЯВИ СХОДІВ
І Рижій, конопля, гірчиця 0-1 2-3
II Жито, пшениця, ячмінь, овес, горох, вика 1-2 4-6
III Льон, ЛЮПИН, 'боби, буряк 3-4 5-6
IV Соняшник, картопля 5-6 7-8
V Кукурудза, просо, могар, 8-10 10-11
квасоля і
VI Соя, рицина, сорго 10-12 12-13
VII Бавовник, рис, арахіс, кунжут 12-14 14-15
110 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
25-30°С, а максимальна 30-45°С. При температурі близько 50°С
набухші насінини гинуть.
Якщо в період спокою дихання насінин низьке, то при проро-
станні воно різко зростає. Тому обов’язковою умовою для проро-
стання є доступ кисню.
4.4. Вплив екологічних
умов та агротехніки
на якість насіння
Екологічні умови. На якість на-
сіння великий вплив мають еко-
логічні' умови зони вирощуван-
ня, а також метеорологічні умо-
ви різних років. Тому насіння од-
накове за репродукцією, але ви-
рощене в різних географічних зонах, має неоднакові посівні і
урожайні якості.
Різниця в урожаї при сівбі насінням одного і того ж сорту, але
різним за місцем вирощування, може досягати більше 80% і пере-
крити сортові відмінності.
У зернових культур якісне насіння формується в зонах і в
роки, коли під час його наливання і достигання стоїть тепла со-
нячна погода. Встановлено, що якщо метеорологічні умови спри-
ятливі для розвитку насіння, то формується насіння з високими
урожайними якостями. Таке насіння необхідно використовувати
для формування страхових і перехідних фондів зернових куль-
тур.
Якщо під час достигання стоїть волога погода, посіви виляга-
ють і уражуються хворобами, то в таких умовах посівні і уро-
жайні якості насіння різко знижуються.
Екологічні умови заплав, торфових грунтів сприятливі для
вирощування здорового невиродженого садивного матеріалу кар-
топлі, топінамбуру з підвищеними врожайними якостями.
Агротехнічні умови. Не завжди агротехнічні прийоми, спря-
мовані на підвищення врожайності, забезпечують високу якість
насіння. Це пов’язано з неоднаковим впливом певного агрозахо-
ду на величину врожаю і урожайні якості насіння. Величина вро-
жаю залежить від оптимального поєднання числа рослин на 1 га
і продуктивності кожної рослини, а урожайні якості насіння виз-
начаються їх величиною, вирівняністю, схожістю, стійкістю проти
хвороб тощо. Тому для вирощування насіння необхідно розроб-
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
111
ляти спеціальну технологію, з врахуванням особливостей основ-
них агрозаходів.
Насіннєві посіви необхідно розміщувати після кращих попе-
редників, які не повинні допускати видового чи сортового засмі-
чення.
Не можна насінницькі посіви розміщувати на полях, де основ-
ний обробіток грунту проводився безплужним способом. Це спри-
чиняє сильніше забур’янення і ураження насіння хворобами.
При розробці системи удобрення насінників необхідно вра-
ховувати, що надмірне підвищення дози азоту, недотримання пра-
вильного співвідношення з іншими макроелементами, хоч і підви-
щує урожайність, але разом з тим негативно діє на якість насіння.
Різко зменшується стійкість насіння проти хвороб, погіршуються
посівні і урожайні якості. Обов’ язковим є внесення на насінниць-
ких посівах фосфорних і калійних добрив. Вони підвищують
насіннєву продуктивність, сприяють підвищенню сили росту, енергії
проростання насіння.
Нормою висіву, способом і строком сівби регулюють густоту
стояння рослин, яка в свою чергу впливає на величину насінин.
На зріджених посівах утворюється не вирівняне за розмірами і
масою насіння. У картоплі при цьому зменшується вихід насінної
фракції. При надмірному загущенні посівів формується дрібне
насіння з низькою масою 1000 насінин і меншою силою росту.
Строки сівби встановлюють з врахуванням біологічних особ-
ливостей польових культур. У озимих культур він повинен за-
безпечити формування найвищих адаптивних властивостей рос-
лин. Для ранніх ярих культур кращим є ранній строк сівби, рос-
лини менше пошкоджуються шкідниками. Пізні ярі краще висі-
вати при встановленні оптимальної температури на глибині за-
гортання грунту і коли минає небезпека повернення холодів.
Догляд за насіннєвими посівами, крім загальноприйнятих за-
ходів (застосування гербіцидів, фунгіцидів, підживлень), передба-
чає проведення видових і сортових прополок, дефоліація та ін.
Для одержання якісного насіння важливе значення мають стро-
ки і способи збирання. На насіннєвих посівах строки визнача-
ються часом припинення надходження пластичних речовин у
насінину. їх необхідно зібрати за короткий строк - 6-8 днів. Дос-
лідами встановлено, що урожайні якості насіння зернових куль-
тур були високими як при роздільному збиранні у середині фази
воскової стиглості, так і при своєчасному збиранні прямим ком-
байнуванням.
112 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
При збиранні нерівномірно достигаючих культур (гречка, зер-
нобобові) краще застосовувати роздільне збирання. У валках
проходить вирівнювання насіння за вологістю.
Травмованість насіння. Травмування насіння можуть виклика-
ти природні фактори та механічна дія під час збирання, очистки,
сушіння.
До природних відносяться пошкодження шкідниками і мікро-
організмами в полі і під час зберігання, тріщинуватість ендоспер-
му, зумовлена зміною вологості і температури, запізненням зби-
рання тощо.
Більше травмується насіння внаслідок механічного пошкодження,
особливо під час обмолоту. Характер механічних пошкоджень
залежить від вологості зерна. Сухе насіння при обмолоті дробить-
ся, а вологе зазнає мікротравм і деформації, що знижує їх посівні і
урожайні якості. Менше пошкоджується насіння зернових і зер-
нобобових культур, якщо його вологість становить 16-18%.
Особливо знижується якість насіння при травмуванні зародка
і глибоких пошкодженнях оболонок біля зародка.
Більше травмується крупне насіння та з тонкою нещільною
оболонкою. Так, насіння жита і пшениці травмується більше, ніж
вівса і ячменю; квасолі - більше ніж гороху.
Для зменшення травмування насіння під час збирання вро-
жаю необхідно правильно встановлювати строк і спосіб обмолоту,
відрегулювати робочі зазори і зменшити швидкість обертання ба-
рабана, рівномірно подавати обмолочувану масу, застосовувати
подвійний обмолот. Необхідно запобігати травмуванню насіння
під час післязбиральної обробки на очисних та сушильних маши-
нах і під час сівби.
4.5. Посівні
якості насіння
Показники якості насіння встановлюють-
ся державними стандартами.
Чистота насіння - вміст у ньому
насіння основної культури у відсотках до
маси. Чим менше домішок, тим вища чистота насіння. Чисте на-
сіння краще зберігає схожість, для сівби його потрібно менше.
Домішки насіння бур’янів визначається стандартами в штуках на
1 кг. Якщо в зразку є насіння карантинних бур’янів, то ця партія
насіння до сівби не допускається.
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
113
Схожість - це кількість нормально пророслого насіння впро-
довж певного часу, виражена у відсотках до загальної його кількості,
взятої для пророщування. Лабораторну схожість визначають
шляхом пророщування в оптимальних умовах впродовж вста-
новленого для кожної культури терміну (7-Ю днів). Схожість,
визначена на посівах у полі, називається польовою.
Польова схожість нижча за лабораторну, бо в полі гірші умови
проростання насінин. Для зернових культур вона коливається в
межах 60-80%. Лабораторна схожість зернових повинна бути не
менше 87%.
Одночасно з схожістю встановлюють і енергію проростання
- кількість нормально пророслих насінин за перші 3-4 дні проро-
щування. Енергія проростання характеризує здатність насіння
давати в польових умовах дружні, вирівняні сходи, що гарантує
високе виживання рослин за вегетаційний період.
Сила росту - це здатність проростків пробиватись крізь шар
піску або грунту. Вона визначається кількістю здорових ростків
(%), які з’явилися на поверхні грунту через 10 діб, та масою про-
ростків (у грамах). Насіння зернових культур для ресурсоощад-
них технологій повинно мати силу росту не нижче за 80%.
Життєздатність - це вміст живого насіння (%). Для виз-
начення життєздатності використовують різні барвники. Розчин
тетразолу забарвлює живі клітини зародка у червоний колір, а в
розчині індигокарміну чи кислого фуксину мертві клітини зарод-
ка мають синій колір.
Вологість насіння показує вміст у ньому води. Цей показ-
ник має велике значення при тривалому зберіганні насіння. Во-
логість для зберігання зернових культур становить 14%, зернобо-
бових - 15%, соняшника - 10%, ріпаку - 8%.
Маса 1000 насінин показує крупність насіння, величину, ви-
повненість. Для ресурсоощадної технології вирощування пше-
ниці, ячменю цей показник повинен бути вище 40г.
Відповідно до правил, насіння сільськогосподарських куль-
тур підлягає обов’язковій перевірці на показники якості. На ос-
нові цього Державна насіннєва інспекція видає “Посвідчення
про кондиційність насіння”, якщо воно перевірене за всіма по-
казниками, які нормуються стандартом і відповідає його вимо-
114 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
гам. Якщо насіння не відповідає нормам стандарту, або перевіре-
не не за всіма показниками, насіннєва інспекція видає документ
під назвою “Результат аналізу насіння”. Строк дії цих доку-
ментів на більшість польових культур встановлюється за показ-
ником схожості - 4 місяці з дня закінчення аналізу. Тому для
озимих культур достатньо одного аналізу, для ярих аналіз про-
водять двічі.
Оцінка якості насіннєвого матеріалу проводиться шляхом ла-
бораторного аналізу середнього зразка, який відбирається від
певної кількості насіння, засипаного на зберігання. Середній зра-
зок повинен з найбільшою точністю характеризувати всю кількість
насіннєвого матеріалу. Він відбирається від партії насіння, а якщо
вона велика - то від контрольної одиниці.
Партія - це певна маса (в мішках або в розсип) однорідного
насіння однієї культури, сорту, репродукції, сортової чистоти, фізич-
них якостей, року врожаю і одного походження, що підтверджується
відповідними документами. Неоднорідне насіння, яке чимось роз-
різняється, не можна об’єднувати в одну партію. Розмір партії
для окремих культур подано в табл. 4.3.
Контрольна одиниця - це певна за вагою кількість насіння
окремої партії або її частини, з якої допускається взяття одного
середнього зразка для визначення посівних якостей.
Взяття зразка починається з виїмки - невеликої кількості на-
сіння, яке відбирається за один прийом для складання середнього
зразка від контрольної одиниці.
Для формування зразка беруть декілька виїмок з різних місць
партії, а в кожному місці - з різних глибин: у верхньому шарі на
глибині 10 см, в середньому і нижньому шарах. Найчастіше виїм-
ки беруть щупом з п’яти місць і в кожному місці з трьох шарів.
Всього 15 виїмок.
Якщо насіння міститься не більш як в 10 мішках, то виїмки
беруть з кожного мішка в трьох місцях - зверху, знизу і посере-
дині. Коли ж мішків 10, то беруть з кожного мішка по одній
виїмці щоразу з іншого місця.
Відібрані виїмки висипають окремо, продивляються і якщо не
виявлено різких відмін, зсипають у вихідний зразок - сукупність
усіх виїмок, відібраних від контрольної одиниці (рис. 4.2).
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
115
Таблиця 4.3. - Технічні умови визначення якості насіння
Умовні позначення: П - пісо-с; Ф - фільтрувальний папір:,
П + Ф - пісок, покритий зверху фільтрувальним папером.
20-30 - перемінна температура, 6 годин при температурі 30° і 18 годин
при температурі 20°
Культура Розмір партії (копт юдина одиниця) (п)
Пшениця м’яка 250
Пшениця тверда 250
Жито 250
Ячмінь 250
Овес 250
Просо 100
Кукурудза 250
І Рис 250
Сорго 50
Гречка 100
Горох 250
Квасоля 250
Сочевиця 100
Кормові боби 250
Пут 250
Соя 2.50
Чина 250
Люпин 250
Гірчиця 25
Рицина 250
Мак 10
Соняшник 250
Ріпак 10
Рижій 10
Коріандр 25
Льон 100
Коноплі 100
Цукрові буряки 100
(кормові, столові)
Морква 10
Бруква, турнепс ю
Гарбуз 100
Кавун 100
Диня 25
Картопля 10
Вика яра 100
Конюшина червона 50
Люцерна посівна 50
Еспарцет 10
Тимофіївка 10
Вівсяниця лучна 10
Житняк 10
Вага серед- В а І а
нього зразка наважки Ложе для
для аналізу пророщу-
схожість
0) (г)
1000 50 П + Ф
1000 50 П + Ф
1000 50 П + Ф
1000 50 П + Ф
1000 50 П + Ф
500 20 П + Ф
1000 200 п
1000 50 П + Ф
250 20 п
500 50 II + ф
1000 200 п
1000 200 п
500 50 п
1000 200 п
1000 200 п
1000 100 II
1000 100 п
1000 100 п
100 ф
1000 200 п
50 1 ф
1000 100 п
50 з ф
50 5 ф
100 10 ГІ
500 10 ф
500 20 П + Ф
500 20 п
50 4 ф
50 5 ф
500 100 . п
500 100 п
100 20 п
50 2 ф
500 50 п
250 4 ф
250 4 ф
50 20 п
50 2 ф
50 і 4 ф
50 4 ф
Темпера- тура іророіцу- вання Строк для визначення (діб)
енергії пророс- тання СХОЖОСТІ
20 3 7
20 4 8
20 3 7
20 3 7
; 20 4 7
' 20-30 3 7
20 - ЗО 4 7
20 - ЗО 4 10
, 20-30 5 10
20 - ЗО 4 8
20 3 6
20 4 7
і 20 3 7
20 4 10
20 3 10
і 20-30 3 7
: 20 3 7
20 4 7
20 - ЗО з 6
20 - ЗО 5 10
20 3 10
20 - 30 3 7
20 - ЗО 3 7
20 - ЗО 3 7
20 - 25 7 17
20 з 7
20 3 7
20 - ЗО 5 10
20 - 30 5 ‘ 10
20 - ЗО 3 7
20 - ЗО 3 10
20 - 30 5 і 12
20 - ЗО 3 8
20 5 ! 14
20 3 : 7
20 3 7
20 3 7
20 - 30 5 10
20 - ЗО 4 8
20 - ЗО 5 10
20 - 30 4 10 ;
О*
А. Відбір зразка
Б. Аналіз наважки
Наважки по 50 г
Рис. 4.2. Схема відбору середнього зразка (А) і визначення посівних якостей насіння (Б).
Маса 1000
насінин
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА 117
З вихідного .зразка виділяють два середніх зразки - один
для визначення чистоти, енергії проростання, схожості, маси 1000
зерен; другий для визначення вологості та зараженості шкідника-
ми. Зерно для визначення вологості і зараженості зсипають у
скляну посудину і герметично закривають. Решту зерна зсипа-
ють у мішечок. На них наклеюють етикетки, де зазначені госпо-
дарство, культура, сорт, номер партії тощо. Відбирання зразків
оформляють відповідним супроводжуючим документом, що нази-
вається “Акт відбору середнього зразка”, який разом із зразка-
ми здається у насіннєву інспекцію. Кондиційне насіння має відпо-
відати нормам якості, поданим в табл. 4.4.
4.6. Підготовка насіння
до зберігання і сівби
Після надходження з поля про-
водять первинне очиїцення на-
сіння з допомогою машин ОВП-
20А, ЗВС-20 та ін. Відділяють до-
мішки стебел, бур’янів, грудок
землі та ін. Вони мають підвищену вологість, тому затримка з
очисткою може привести до самозігрівання і зниження схожості.
Очищене насіння, при потребі, досушують ДО КОНДИЦІЙНОЇ ВО-
ЛОГОСТІ. Після висушування проводять повне очищення і сорту-
вання для відокремлення дрібних, щуплих та інших неповноцін-
них фракцій. Використовують сортувальні машини ОС-4,5А,
“Петкус” та ін.
Процес очищення насіння оснований на різних фізичних вла-
стивостях насіння. Легкі домішки (полова, частинки стебел) вид-
іляють на повітряноочисних машинах (ОВП-20А), використову-
ючи аеродинамічні якості насіння. При цьому відділяється час-
тина легкого насіння.
Використовуючи механічну міцність насіння очищають його
від грудочок грунту, які при пропусканні насіння між гумовими
вальцями роздавлюються.
Важче очищати і сортувати насіння, яке за розмірами і аероди-
намічними властивостями близьке до домішок і насіння бур’янів,
їх відділяють за забарвленнням, характером поверхні, питомою
масою насіння. При сортуванні за кольором використовують фо-
тоелементи.
Різний характер поверхні дає можливість очищати насіння на
гірках (змійках) і циліндрах з ворсяною поверхнею. Так відціля-
Таблиця 4.4. - Норми якості'насіння зернових, зернобобових і круп’яних культур (ДСТУ 2240-93)
Категорії Р3~ о Вміст насіння Вміст, %, 3 £>£
Культура насіння ва чист мінімум ІІІ І вної ! ри, %, мум інших видів, шт./кг, максимум максимум є Iі * Е
Сорто %, У раже саж маї осно культу міні: куль- турних бур’я- нів В т. ч, важковідок- ремлювани* мішечків сажки ' ріжків х * О о сс £ зг о Н ч
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Боби кормові ОІІ 99,8 - 99,5 0 0 - . - - 90 а) 15 -
Уісіа іаЬа Ц. ЕІІ 99,6 - 99,5 0 0 - - - 90 6)16 -
РІІ-1 3 99,8 - 99,0 1 2 - - - 90 тз)16 -
РІІ-н 98,0 - 98,0 2 3 - - - 85 -
Вика мохната та панонська ОІІ - - 97,0 0,0 10 0 - - 90 а)15 -
(озима) ЕІІ - - 97,0 0,1 20 4 - - 90 6)15,5 -
Уісіа уіііоза КоіЬ V. РІІ-1-3 - - 96,0 - 60 - - - 90 в)16 -
Рашюпіса ОгапТг РІІ-н - - 94,0 - 80 - - - 80 -
Вика посівна (яра) ОІІ 99,8 - 98,0 0,0 10 0 - - 90 а) 15
Уісіа заТІУа Ь. ЕІІ 99,6 - 98,0 0,1 20 4 - - 90 6)15,5
РІІ-1-3 98,0 - 97,0 - 60 - - - 90 1016
РІІ-н 95,2 - 95,0 - 80 - - - 85
І елюшка
Горох ОІІ 99,8 99,0 3 0 - - - 92 а) 14 0,0
Різит заТіущп Ц. ЕІІ 99,6 - 99,0 5 0 - - - 92 6)15 0,0
РІІ-1-3 98,0 - 98,0 15 3 - - - 92 в)15,5 0,5
РІІ-н 96,8 - 97,0 25 5 - - - 87 1,0
118 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Продовження табл.4.4
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Гречка ОІІ - - 99,0 2 4 - - - 92 а)14
Кагору ги т енс її кч і і ііт ЕІІ - - 99,0 10 10 - - - 92 6)15
Моепск. РІІ-1-3 - - 99,0 20 ЗО - - - 92 в)15,5
РІІ-н - - 98,0 40 80 - - - 87
Жито ОІІ - 0,0 99,0 2 2 0 0,0 0,0 90 а)14
Зесаіе сегеаіе І.. ЕІІ - 0,0 99,0 5 5 0 0,0 0,03 90 6)15
РІІ-1-3 - 0,3 98,0 40 40 5 0,002 0,05 90 в)15,5
РІІ-н - 0,5 97,0 130 70 5 0,002 0,07 85
Квасоля ОІІ 99,8 - 99,0 0 0 - - - 92 а)14
РЬазеоІиз уиі^агіх 8ауі. ЕІІ 99,6 - 99,0 0 0 - - - 92 6)14,5
РІІ-1-3 99,2 - 99,0 5 1 - - - 92 в) 15
РІІ-н 98,4 - 98,0 15 2 - - - 87
алкалоїдних
Люпин білий одно- ОІІ 99,8 - 99,0 0 0 - - - 87 зерен 0,0
річний ЕІІ 99,6 - 99,0 0 0 - - - 87 6)16 0,3
Ьиріпиз аІЬиз І.. РІІ-1-3 98,0 - 98,0 5 5 - - - 87 в)16 2,0
РІІ-н 96,8 - 96,0 10 10 - - - 82 3,0
лкалоїдних
Люпин жовтий та ОІІ 99,6 - 99,0 3 1 - - - 87 зерен 0,0
вузьколистий ЕІІ 99,0 - 99,0 10 3 - - - 87 6)16 0,5
Ьиріпиз Іиіеик Ь. РІІ-1-3 98,0 - 97,0 зо 15 - - - 87 в)16 2,0
Е. ап^ияШоІіик Ь. РІІ-н 96,8 - 95,0 50 ЗО - - - 82 3,0
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА 119
Продовження табл.4.4
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Нут ОІІ 99,8 - 99,0 3 0 - - - 90 а)14 -
Сісег агіеііпит 1.. ЕІІ 99,6 - 99,0 5 0 - - 90 6)14 -
РІІ-1-3 98,4 - 99,0 12 2 - - - 90 в) 14 -
РІІ-н 96,8 - 98,0 17 3 - - 85 -
Овес ОІІ 99,9 0,0 99,0 2 3 0 0,0 0,0 92 а)14
Ауепа заііуа Ь. ЕІІ 99,7 0,1 99,0 5 5 2 0,0 0,01 92 6)15 -
РІІ-1-3 98,0 0,3 98,0 60 20 5 0,002 0,03 .92 в)15,5 -
РІІ-н 97,0 0,5 97,0 230 70 10 0,002 0,05 87 -
Просо ОІІ 99,9 0,0 99,0 2 4 0 - - 92 а)13,5 -
Рапісит тіїіассит Ь. ЕІІ 99,8 0,1 99,0 6 10 0 - 92 6)14,5 -
РІІ-1-3 99,5 0,3 98,0 20 ЗО 0 - 92 в) 15 -
РІІ-н 98,0 0,5 97,0 50 150 0 - - 87 -
Пшениця м’яка ОІІ 99,9 0,070,0 99,0 2 2 0 0,0 0,0 92 а) 14 -
ТгіНсит аезНуит 1.. ЕІІ 99,7 0,1/0,0 99,0 5 5 0 0,0 0,01 92 6)15 -
РІІ-1-3 98,0 0,3/0,1 98,0 20 20 5 0,02 0,03 92 в)15,5 -
РІІ-н 97,0 0,5/0,3 97,0 130 70 5 0,02 0,05 87 -
Пшениця тверда ОІІ 99,9 0,0/0,0 99,0 2 2 0 0,0 0,0 87 а)14 -
ТгіНсит сіигит ОсаН ЕІІ 99,7 0,1/0,0 99,0 5 5 0 0,0 0,01 87 6)15 -
РІІ-1-3 98,0 0,3/0,1 98,0 20 20 5 0,02 0,03 87 -
РІІ-н 97,0 0,5/0,3 97,0 130 70 5 0,02 0,05 82 -
Рис ОІІ 99,9 99,0 3 - - 90 а) 14 -
Огіха яаііуа І.. ЕІІ 99,7 - 99,0 5 - - 90 -
РІІ-1-3 98,0 - 98,0 - 10 - - - 90 -
РІІ-н 97,0 - 97,0 - 50 - - 85
120 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 4.4
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Сорго ОН 100,0 0,0 99,0 4 4 - - - 80 а) 13 -
ЗогДІїит аиїдагс Регз. ЕІІ 99,0 0,1 99,0 12 12 - - - 80 6)13 -
РІІ-1-3 95,0 0,5 97,0 32 48 - - - 70 -
Сочевиця харчова ОІІ 99,8 - 99,0 0 0 - - 92 а) 14 -
велнконасінна (тарілкова) ЕІІ 99,6 - 99,0 6 0 0 - - 92 6)15 -
Ьепз сиііпагіз Месіік РІІ-1-3 98,0 - 98,0 10 5 1,0 - - 92 в)15 -
(Ь. езсиїепіа МоспсЬ) уаг. тасгозрегта Егуитіспз Ь. РІІ-н 96,8 - 98,0 ЗО 10 1,0 - - 87 -
Трнтикале зернове ОІІ 99,8 0,0 99,0 5 5 0 0,0 0,0 90 а) 14 -
Тгіїісаїс ігізесісз ЕН 99,5 0,1 99,0 10 10 0 0,0 0,01 90 6)15 -
РІІ-1-3 98,0 0,3 98,0 40 20 5 0,002 0,03 90 в)15.5 -
РІІ-н 96,0 0,5 97,0 130 70 5 0,002 0,05 85 -
Трнтнкале кормове ОІІ 99,7 0,0 99,0 5 5 0 0,0 0,0 87 а) 14 -
Тгіілсаїс ігізесісз ЕІІ 99,5 0,1 99,0 10 10 0 0,0 0,03 87 6)15 -
РІІ-1-3 95,0 0,3 98,0 60 ЗО 5 0,002 0,05 87 в)15,5 -
РІІ-н 90,0 0,5 97,0 150 100 5 0,002 0,07 82 -
Чина ОІІ 99,8 - 99,0 з п - - - 92 а) 14 -
ЬаТЬугиз заііуиз Ь. ЕІІ 99,6 - 99,0 6 0 - - - 92 6)15 -
РІІ-1-3 98,0 - 98,5 9 3 - - - 92 в)15 -
РІІ-н 96,8 - 98,0 18 6 - - - 87 -
Ячмінь ОІІ 99,9 0,0/0,0 99,0 2 2 0 0,0 0,0 92 а) 14 -
Ногсіеит заїіуит Зеззеп. ЕІІ 99,7 0,1/0,0 99,0 5 5 0 0,0 0,01 92 6)15 -
РН-1-3 98,0 0,3/0,3 98,0 60 20 5 0,002 0,03 92 в)15,5 -
РІІ-н 97,0 0,5/0,5 97,0 230 70 5 0,002 0,05 87 -
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
Ю
122 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ють насіння вівсюга від вівса. Насіння вівсюга затримується на
ворсяній поверхні. Насіння бобових трав очищають з викорис-
танням електромагнітних машин. Попередньо насіння обробля-
ють залізним порошком, який затримується на шорсткій поверхні
бур’янів і при пропусканні через машину вони притягуються до
барабана. На змійках легко відділити кругле насіння гороху, вики
від вівса і інших зернових.
За питомою масою відділяють ріжки від насіння жита у воді і
водних розчинах солей.
На складних машинах за допомогою решіт і трієрів прово-
дять остаточне сортування насіння. Поділ на фракції, очищення
від домішок базується на розмірі насіння. Для відділення гру-
бих і широких домішок застосовують решета з продовгуватими
отворами. ТІТоб очистити від довгих домішок виокристовують
решета з круглими отворами і виїмчасті трієри. Щоб правильно
підібрати систему решіт і трієрів, використовують заводські
інструкції та роблять пробне пропускання невеликої кількості
насіння.
Очищене, підсушене, відсортоване насіння закладають па збері-
гання. Перед сівбою проводиться підготовка до сівби. Це може
бути обігрівання сонцем або підігрітим повітрям. Насіння куль-
тур з глибоким періодом спокою стратифікують. Для посівно-
го матеріалу, що містить твердокам’яне насіння (бобові трави),
застосовують скарифікацію (пошкодження оболонки).
Насіння зернобобових культур перед висіванням інокулю-
ють - обробляють нітрагіном, ризотрофіном, азотобактерином,
які містять азотфіксуючі бактерії. Для кожної культури засто-
совують відповідну расу бактерій. Обробляють насіння у затін-
ку в день сівби з розрахунку 0,5 л нітрагіна чи 200 г ризоторфі-
ну на 1 га.
Обов’язковим і ефективним заходом у системі підготовки на-
сіння і захисту рослин від шкідливих організмів є протруюван-
ня насіння. За допомогою протруювання рослини захищають від
таких хвороб як летюча і тверда сажка, кореневі гнилі, пліснявін-
ня, борошниста роса та ін. Для цього використовуються різні
хімічні препарати. Щоб препарати утримувались на насінні, зас-
тосовують інкрустування, тобто фіксацію на насінні пестицидів
ОСНОВИ НАСІННЄЗНАВСТВА
123
за допомогою плівкоутворювачів. Як плівкоутворювачі викорис-
товують ИаКМЦ у вигляді 2%-го розчину у воді і полівініловий
спирт (ПВС) у вигляді 5%-го розчину.
Посівні якості насіння поліпшують дражуванням - нанесен-
ням захисної поживної оболонки і наданням насінню кулястої
форми, яка зручна для висівання (цукровий буряк).
В овочівництві, картоплярстві застосовують попереднє проро-
щування насіння, обробку стимулюючими речовинами.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Що вивчає насіннєзнавство як наукй?
2. Формування насіння і плодів.
3. Спокій насіння.
4. Післязбиральне достигання насіння.
5. Довговічність насіння.
6. Проростання насіння.
7. Від чого залежить якість насіння?
8. Травмованість насіння.
9. Посівні якості насіння.
10. Відбір середнього зразка.
11. Підготовка насіння до сівби.
124 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ЗЕРНОВІ
КУЛЬТУРИ
5.1. Загальна
характеристика
зернових культур
Значення. Зернові культури - основа
сільськогосподарського виробництва.
Зерно є основним енергетичним дже-
релом життєдіяльності людського
організму. У структурі продуктів хар-
чування зернові та зернобобові куль-
тури становлять 76%. На бульбо- і коренеплоди, овочі, фрукти та
цукор припадає тільки 17,2% виробництва продуктів харчуван-
ня. Решту (6,8%) продукції людство одержує від тваринництва і
риболовства.
Із зерна виробляють основні продукти харчування - хліб, кру-
пу, макарони, кондитерські вироби тощо. Близько половини світо-
вого виробництва зерна використовується на корм худобі. У тва-
ринництві використовують також полову, значну частину соло-
ми. Зернові культури вирощують для одержання зеленої маси,
силосу, сінажу, сіна, трав’яного борошна.
Зерно і солому використовують як сировину для технічної пе-
реробки. Із зерна виробляють пиво, спирт, крохмаль, глюкозу та ін.
Зерно зберігає свої добрі поживні властивості впродовж багатьох
років. Воно зручне для перевезення на далекі відстані, легко
піддається технологічній переробці. Солому використовують для
виробництва целюлози, паперу, різних побутових речей. Як підстилка
худобі солома є складовою частиною органічних добрив. В останні
роки значну частину соломи подрібнюють при збиранні зерна і
заробляють у грунт для поповнення його органікою.
В кінці XX століття в Європі підвищився інтерес до ресурсо-
ощадних, адаптивних, екологічно чистих технологій вирощування
зернових культур. Вони повинні забезпечувати достатній, економічно
вигідний рівень урожайності при найменших затратах матеріаль-
них ресурсів. Можливі різні ступені біологізації - від повної відмови
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
125
щодо застосування агрохімікатів (біологічне рослинництво) - до
певних рівнів ресурсоощадних варіантів застосування добрив та
засобів хімічного захисту рослин.
Виробництво зерна у світі та Україні.
Виробництво зерна у світі постійно зростає. Так, якщо в період
1979-1981 рр. збирали 1573,33 млн. т, то в 1993-1995 рр. світовий
збір зерна становив 1907,11 млн. т. Найбільше зерна вирощує
Китай - 21,0% (табл. 5.1). В Україні збирають тільки 36,24 млн. т,
або 1,9% від світового виробництва. Ще недавно в 1989 році ва-
ловий збір зерна становив 51 млн. т, що майже на рівні Франції.
Виробництво зерна в Україні за останні 25 років характери-
зується такими показниками (табл. 5.2):
Таблиця 5.1. - Світове виробництво зерна
Регіон, країна Середнє за 1993-1995 рр.
мтл. т О/ /о
Всього в світі 1907,11 100
Азія 905,88 47,5
в т.ч. Китай 400,49 21,0
Індія 216,60 11,2
Казахстан 16,36 0,9
Північна і Центральна
Америка 379,51 19,9
в т.ч. США 299,42 15,7
Канада 49,58 2,6
Європа 263,18 13,8
в т.ч. Франція 53,40 2,8
Німеччина 36,24 1,9
Англія 20,27 1,1
Росія 78,19 4,1
Україна 36,24 1,9
Білорусь 5,72 0,3
Польща 22,89 1,2
Африка 97,26 5,1
Південна Америка 87,73 4,6
в т.ч. Аргентина 24,79 1,3
Океанія 22,89 1,2
Інші 150,66 7,9
126 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.2. - Виробництво зернових культур в Україні за 1976-2000 рр.
Роки Площа посіву, тис.га Урожайність, ц/га Валовий збір, тис.т
1976 1549,6 27,9 43238,6
1977 16903,5 27,9 47090,6
1978 16246,1 30,3 49203,3
1979 15643,4 20,9 32736,4
1980 16038,3 23,0 36829,1
1981 16235,7 21,5 34885,3
1982 16201,0 25,0 40548,3
1983 15347,6 22,9 35128,2
1984 15259,8 26,4 40229,1
1985 15684,5 25,0 39190,4
1986 15821,6 26,4 41793,0
1987 15178,8 32,1 48791,6
1988 15570,8 29,5 45971,6
1989 14902,6 34,7 51747,5
1990 14190,7 34,9 49563,7
1991 14670,5 26,4 38674,1
1992 13903,1 27,7 38537,3
1993 14224,1 32,1 45622,6
1994 13244,4 26,8 35497,4
1995 13962,5 24,3 33929,8
1996 12461,7 19,7 24536,0
1997 14502,3 ’ 24,5 35471,7
1998 13625,0 19,4 26461,9
1999 12452,1 19,7 24580,6
2000 12529,0 19,6 24600,0
Головною зерновою культурою тривалий час залишається пше-
ниця (табл. 5.3). Вона високоврожайна і відносно невибаглива до
умов вирощування.
За виробництвом зерна пшениці Україна займає 8 місце в світі
(3,2%), жита - 5 місце (4,7%), ячменю - 2 місце (8,2%), вівса - 7
місце (0,7%).
Таблиця 5.3. - Структура світового виробництва зерна
Культура Середнє за 1993-1995 рр.
млн.т %
Зернові - всього 1907,11 100
в т.ч. пшениця 542,91 28,5
рис 537,32 28,2
кукурудза 513,41 26,9
ЯЧМІНЬ 157,90 8,3
просо 83,71 4,4
овес 33,10 1,7
жито 23,56 1,2
інші зернові 15,20 0.8
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
127
Впровадження інтенсивних технологій вирощування дало змогу
значно підвищити врожайність зернових культур, особливо у краї-
нах Західної Європи. Так, ще в кінці 70-х років середня вро-
жайність не перевищувала 40 ц/га. За рахунок: принципово ново-
го підходу до технологій, повного їх .агрохімічного забезпечення,
урожайність озимої пшениці піднеслась до відмітки 60-70 ц/га
(табл.5.4).
В Україні, та й в Європі в цілому, зросла доля зернових у
сівозмінах внаслідок економічної переваги їх вирощування. Важ-
ливо забезпечити високу якість зерна, особливо при вирощуванні
пивоварного ячменю чи висококласної товарної пшениці. Це за-
безпечує значне підвищення реалізаційної ціни та надходження
додаткових коштів на одиницю площі.
Перспективи вирощування зернових культур базуються на
удосконаленні інтенсивних технологій в сторону біологізації та
ресурсозбереження. Необхідно забезпечити якнайкращі умови
Таблиця 5.4. - Урожайність зернових культур у різних
країнах світу в 1995 році, ц/га
Країна Пшениця Жито Ячмінь Овес
США 24,1 17,3 30,8 19,5
Канада 21,1 17,5 29,1 22,1
Аргентина 21,2 - - -
Австралія 16,4 - 16,4 15,0
Китай 34,5 - 22,9 -
Індія 24,8 - 16,5
Турція 18,4 16,1 20,6
Франція 64,8 40,0 55,3 40,8
Англія 76,9 - 53,4 -
Німеччина 69,3 44,9 55,2 44,9
Італія 33,8 - - -
Польща 36,4 25,9 31,7 25.5
Угорщина 43,0 - 38,5 -
Росія 13,3 14,3 13,1 10,8
Україна 30,9 19,8 25,6 20,9
Білорусь 21,2 23,4 24,6 20,9
Казахстан 5,8 10,1 5,6 6,1
128 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
розвитку для кожної окремої рослини. Тільки в таких умовах
інтенсивний сорт повністю реалізує свій біологічний потенціал.
Починаючи з вибору попередника та сорту і закінчуючи збиран-
ням, немає другорядних агрозаходів. Для одержання високого
врожаю зерна необхідно виконати всі передбачені роботи якісно
і вчасно. Невиконання хоч однієї з них може звести нанівець всі
затрачені зусилля різким зменшенням урожайності. Ростом і роз-
витком рослин необхідно постійно керувати, направляючи їх силу
на формування потрібних структурних елементів урожаю.
За розрахунками академіка В.Ф.Сайка, стабільний середньоріч-
ний валовий збір сухого очищеного зерна в Україні може стано-
вити 60,3 млн. т (табл.5.5). Мобілізація всіх технологічних ре-
сурсів та повна реалізація потенціалу грунтово-метеорологічних
умов України могла б підвищити валові збори до 70-80 млн. що
вище ніж на даний час збирають на неосяжних просторах Росії.
Площа посіву озимої пшениці повинна становити близько 6
млн. га і може зменшуватися лише за рахунок розширення площі
посіву ярої пшениці. Агрокліматичні умови в Україні найбільш
сприятливі для вирощування озимої пшениці.
Ячмінь є другою зерновою і першою фуражною культурою в
Україні, площі посіву його становитимуть 3,5 млн. га.
В Україні сприятливі умови, насамперед, для вирощування
силосної кукурудзи. Оптимальні площі посіву жита, трітікале, вівса
та ін. культур видно з табл. 5.5.
Таблиця 5.5. - Перспективи виробництва зерна в Україні
Культури Посівна площа,млн.га Врожайність, ц/га Валовий збір зерна, млн. т
Зернові й зернобобові - всього 15,0 40,2 60,3
у тому числі:
озима пшениця 6,0 45,5 27,3
жито, трітікале 0,6 38,2 2,3
ячмінь озимий і ярий 3,5 37,9 13,3
овес 0,8 35,8 2,9
кукурудза 1,1 53,1 5,8
горох 1,6 29,2 4,7
круп'яні 0,6 22,2 1,3
інші зернові 0,8 34,4 2,7
ЗЕРНОВІ КУГЬТУРИ
129
5.2. Морфологічні
особливості
Будова найважливіших органів у зер-
нових культур родини тонконогових
(Роасеае) дуже подібна, що дозволяє
дати загальну їх характеристику у
цьому підрозділі.
Коренева система мичкувата, не має головного кореня. При
проростанні насінин, із зародка формуються первинні або зарод-
кові корінці. Пізніше з вузла кущіння виростає основна маса
кореневої системи. Ці корінці називаються вторинними або вуз-
ловими. У кукурудзи, сорго на першому-другому надземних стеб-
лах розвиваються повітряні або опорні корені.
Найбільш розвинута коренева система у кукурудзи, жита, ози-
мої пшениці. Основна частина кореневої системи розміщується в
орному шарі грунту на глибині до ЗО см. Окремі корені можуть
проникати у грунт на глибину 1 м, інколи - до 1,5-2,0 м.
Коренева система вівса, жита, гречки характеризуються висо-
кою фізіологічною активністю - може засвоювати елементи жив-
лення з важкорозчинних сполук грунту. У ярої пшениці, ячменю
засвоювальна здатність менша, тому у грунт необхідно вносити
легкорозчинні сполуки з добривами.
Стебло - соломина, іцо складається з 5-7 міжвузлів. У куку-
рудзи може бути до 25 міжвузлів. З кожного вузла починає свій
ріст листок. Стебло порожнисте висотою 70-150 см. У кукурудзи
і сорго виповнене паренхимою, висотою 3-5 м. Стебло росте за
рахунок верхівкового росту і вставного (інтеркалярного). За ра-
хунок останнього вузли віддаляються один від одного, міжвузля
довшають. Найкоротше нижнє міжвузля, кожне наступне довше
за попереднє.
Листок лінійної форми. Складається з листкової піхви, яка
у вигляді трубки охоплює стебло; листкової пластинки, що відхо-
дить під кутом до стебла. На місці переходу піхви у пластинку
розрізняють язичок і вушка. За будовою язичка і вушок можна
відрізнити культури між собою на ранніх фазах розвитку.
Суцвіття у зернових культур буває трьох типів: колос (пше-
ниця, жито, трітікале, ячмінь), волоть (овес, просо, сорго, рис, куку-
рудза), качан (кукурудза). Спільним у будові цих суцвіть є1 на-
явність колосків.
Колос складається з колосового стрижня, на виступах якого
розміщуються колоски.
Волоть складається з основної осі і бокових гілок. На кінцях
гілок останнього порядку сидять колоски.
130 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Качан складається з стрижня і колосків, що вертикальними
рядами розміщені у комірках стрижня.
Колосок складається з однієї чи декількох квіток і двох ко-
лоскових лусок. Кожна квітка має дві квіткові луски - нижню
(зовнішню) і верхню (внутрішню). Колосок у ячменю одноквітко-
вий, у жита переважно двоквітковий, у пшениці, вівса - багатокві-
тковий.
Плід - суха однонасінна зернівка, голозерна або плівчаста, якщо
квіткові луски не від’єднуються від зернівки (ячмінь, овес, просо, рис).
5.3. Будова і
хімічний
склад зерна
Зернівка складається з оболонок (плодової і
насінної), які щільно зростаються між собою.
Маса оболонок становить 4-7% (у плівчастих
до 15%) від маси зернівки.
Основну частину зернівки займає ендосперм,
що складається з клітин, які наповнені крохмальними зернами,
між ними розміщені білкові ре-
човини (рис. 5.1).
Периферійний шар клітин ен-
досперму називається алейроно-
вим. Його клітини містять багато
білка і не містять крохмалю.
У нижній частині зернівки
знаходиться зародок. Він скла-
дається з щитка, який є сім’ядо-
лею зернівки. Його функція - ре-
гулювання надходжень пожив-
них речовин до зародка з ендос-
перму. Крім щитка, до складу за-
родка входять зародкові корінці
і стебельце, яке закінчується бру-
нечкою.
Хімічний склад зернівок
змінюється під впливом виду і
сорту, родючості грунту, метеоро-
логічних умов, застосовуваної тех-
нології. Зерно складається з води,
органічних і мінеральних речо-
вин.
Рис.5.1. Поздовжній розріз
зернини пшениці:
а,б - шари плодової оболонки;
в,г - шари насінної оболонки;
д - алейроновий шар ендосперму;
е - ендосперм; ч - чубок;
з - зародок; к - зародкові корінці;
п - брунечка; щ - щиток.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
131
Насіння зернових культур засипають на зберігання при воло-
гості не більше 14-15% (повітряно-сухим). Якщо вологість вища,
то воно при зберіганні псується і втрачає схожість.
Найбільше в зерні безазотистих екстрактивних речовин (БЕР),
що представлені вуглеводами, серед яких переважає крохмаль. Для
людини вони мають велике значення як енергетичний матеріал.
Білки є основою створення тканин у людини і тварини. За
калорійністю вони переважають крохмаль, цукор і поступа-
ються лише рослинному жиру. Важливо, щоб у білках місти-
лося багато амінокислот, особливо лізину і триптофану, які
підвищують продовольчу і кормову цінність зерна. Найбільше
білка є в зерні пшениці, особливо твердої, найменше в зерні
рису (табл. 5.6).
Якість борошна в значній мірі залежить від вмісту і якості
клейковини. Клейковина - це згусток нерозчинних у воді білків,
що залишається після відмивання тіста від крохмалю, клітковини
та інших компонентів.
Найбільше клейковини у зерні пшениці (16-50%). Зерно жита
містить від 3 до 26%, ячменю - від 2 до 19% клейковини, але ниж-
чої якості ніж у пшениці.
Клейковина пшениці найкраща, завдяки цьому хліб має ви-
сокі хлібопекарські і смакові якості. У твердої пшениці клейко-
вина жорсткіша, але борошно придатне для виробництва мака-
Таблиця 5.6. - Хімічний склад зерна зернових культур, %
(за П.П.Вавіловим)
Культури Білки Вуглеводи Жири Зола Клітковина Енергетична цінність 100 г (кДж)
Пшениця м’яка 13,9 79,9 2,0 1,9 2,3 1331
Пшениця твердь» 16,0 77,4 2,1 2,0 2,4 1339
Жито 12,8 80,9 2,0 2,1 2,4 1339
Ячмінь 12,2 77,2 2,4 2,9 5,2 1301
Овес 11,7 68,5 6,0 3,4 11,5 1255
Кукурудза 11,6 78,9 5,3 1,5 2,6 1406
просо 12.1 69,8 4,5 4,3 9,2 1301
Рис 7,5 72,5 2,2 5,9 11,8 1213
Гречка 13.1 67,8 3,1 2,8 13,1 1284
132 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
років і круп. У зерні інших зернових культур клейковини майже
немає, тому для випікання хліба їх борошно мало придатне.
Жир у зерні знаходиться у зародку. Найбільше його у зарод-
ках кукурудзи - до 40%, вівса - до 26%, проса - до 20%, менше у
пшениці, жита, ячменю - до 14%.
У кукурудзи видаляють зародки, з яких добувають харчову і
лікувальну олію. Якщо жир потрапляє в борошно - воно гіркне.
Клітковина входить до складу клітинних стінок, оболонок зерна
і лусок. На відміну від інших органічних речовин вона погано
перетравлюється.
Зола міститься переважно в оболонках і лусках зерна. У золі
багато фосфору і калію.
У зерні міститься комплекс вітамінів (Вр В,, В6, РР, Е, Атаін.).
5.4. Фази розвитку
і етапи органогенезу
Зернові впродовж вегетаційного
періоду проходять відповідні фази
розвитку, пов’язані з утворенням
нових органів, або їх формуванням.
Проходження фаз розвитку, інтен-
сивність росту та продуктивність рослин перебуває в певній за-
лежності від умов вирощування. Найкраще розвиваються росли-
ни при оптимальному забезпеченні необхідними чинниками жит-
тя і високоякісному виконанні всіх агротехнічних заходів.
5.4.1. Фази розвитку
У процесі розвитку зернові проходять такі основні фази: схо-
ди, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, достигання (мо-
лочна, воскова і повна стиглість).
Сходи. Вихід першого листка на поверхню грунту
характеризує не тільки фазу сходів, а й перехід рослини в якісно
новий стан. Якщо до цього ріст коренів і зародкового стебла
забезпечувався пластичними речовинами ендосперму, то з появою
зеленого листка в рості беруть участь пластичні речовини, що
утворюються в результаті фотосинтезу. Тривалість фази сходів у
нормальних умовах коливається від 15 до 25 днів. При пізніх
строках сівби рослини входять у зиму, маючи на рослині один-
три лйстки. В такому випадку фаза сходів продовжується на-
весні при відновленні вегетації, а її загальна тривалість разом з
періодом зимового спокою може становити 100-150 днів.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
133
Одержання високої польової схожості - одне з найважливі-
ших завдань агротехніки, оскільки від неї залежить подальший
догляд за посівами і рівень майбутнього врожаю. При вирощу-
ванні зернових за ресурсоощадною технологією польова схожість
повинна становити 80-90 %, тоді як у господарствах, згідно з ста-
тистичними даними, вона не перевищує 50-70 %, тобто майже по-
ловина насіння не дає сходів.
Кущіння. Характерною біологічною особливістю хлібних
злаків є властивість кущитись. Кущіння - це поява бокових па-
гонів та вузлових коренів у рослин. Воно наступає після утво-
рення 3-4 листків. Підземний вузол, від якого відходять бічні па-
гони, називається вузлом кущіння. Вузол кущіння є основним
органом, при його відмиранні рослина гине.
Залежно від строку сівби буває осіннє і весняне кущіння. Число
стебел на одній рослині прийнято називати коефіцієнтом кущін-
ня. За кількістю стебел на одній рослині визначають загальну
кущистість, а за кількістю стебел, які дають урожай -
продуктивну.
У природних умовах високі врожаї формуються при продук-
тивній кущистості 2-3 стебла. Коефіцієнт кущіння і необхідну
густоту продуктивного стеблостою (500-700 шт./м2) можна регу-
лювати з допомогою агротехніки. Загортання насіння на глибину
більше 4 см зменшує процес пагоноутворення Інтенсивність ку-
щіння падає при високих нормах висіву, недостатньому забезпе-
ченні рослин поживними речовинами і вологою. Краще кущаться
озимі зернові, менше - ярі.
Здатність зернових кущитись потрібно розглядати як пози-
тивну властивість. Більша частина сортів 30-50 % урожаю форму-
ють на бокових стеблах. На зріджених посівах частка бічних
продуктивних пагонів становить до 60-70 % урожаю зерна.
Вихід у трубку. Початком фази вважають момент, коли
на головному пагоні з’являється перший стебловий вузол на
відстані 2-5 см від поверхні грунту. Наступає ця фаза в озимих
через 25-35 днів після відновлення весняної вегетації. Триває 25-
30 днів. Холодна й хмарна погода сповільнює ріст стебла.
Під час виходу в трубку інтенсивно наростає вегетативна маса.
Формуються генеративні органи. Тому в цей період росту пше-
ниці необхідно максимум води і поживних речовин. Нестача їх у
грунті призводить до значного зниження врожаю.
Встановлено, що для одержання високопродуктивних посівів
площа листкової поверхні на 1 га повинна становити 50-60 тис.м2
134 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
і більше. Величина листкової поверхні і тривалість її фотосинтетич-
ної діяльності залежать від удобрення, норми висіву, сорту та інших
агротехнічних заходів. Особливо важливо забезпечити високу фо-
тосинтетичну активність верхнього листка, який дає до 60 % про-
дуктів асиміляції.
Колосіння. Одночасно з інтенсивним ростом стебла, внаслі-
док різкого видовження передостаннього міжвузля, відбувається
вихід колоса з піхви верхнього листка, що означає настання фази
колосіння. Продовжується формування репродуктивних органів,
наростання вегетативної маси і сухої речовини. Інтенсивність рос-
тових процесів залежить від забезпеченості вологою і елементами
живлення. Це найбільш ефективний період для обприскування
посівів фунгіцидами з метою захисту зернових від хвороб.
Цвітіння. За нормальних умов вегетації через 4-5 днів після
виколошування настає цвітіння, яке триває 3-6 днів. Починається
цвітіння у пшениці з середини колоса й поступово переходить до
низу і верхівки колоса. У колоску спочатку цвітуть бокові (нижні)
квітки, а потім середні. За перших строків цвітіння утворюється
найбільш виповнене зерно. Жито, кукурудза, сорго - перехресно-
запильні культури; просо, рис, овес, пшениця, трітікале, ячмінь -
самозапильні.
На якість зерна дуже впливають метеорологічні умови в пері-
од від запилення до достигання зерна. Висока температура по-
вітря посилює дихання рослин, спричинюючи нагромадження білка
в зерні. При нижчій температурі дихання рослин послаблюється,
збільшується нагромадження вуглеводів.
Фази стиглості. Після цвітіння і запліднення із стінок
Зав’язі утворюється оболонка зернівки. Ріст стебла, листків і ко-
ренів майже припиняється і пластичні речовини надходять тільки
до зерна. Період формування зерна триває 12-16 днів і під кінець
цього періоду відмічають настання молочної стиглості. Зерно в
цій фазі уже нормальної величини, але ще зелене, молокоподібної
консистенції. Вологість зерна в молочній фазі стиглості 60-40 %.
У восковій фазі стиглості консистенція зерна нагадує віск, во-
логість зерна становить 40-20 %. В кінці цієї фази зерно набуває
нормального забарвлення, надходження поживних речовин у зер-
но і його ріст припиняються. У цей період починають роздільне
збирання.
При повній стиглості вологість зерна знижується до 20-14 %,
воно стає твердим і втрачає зв’язок з материнською рослигіою.
Збирати зернові можна прямим комбайнуванням. При запізненні
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
135
з обмолотом найбільш цінне зерно, яке достигає раніше, легко
обсипається, що призводить до втрат урожаю.
5.4.2. Етапи органогенезу
Фенологічні спостереження фіксують основні фази розвитку зер-
нових, проте вони не відображають складних процесів формування
нових органів. Кожний орган, як і рослина в цілому, проходить декі-
лька етапів під час свого індивідуального розвитку (органогенезу).
Органогенез - формування органів рослини в їх ембріональ-
ному зародковому стані. Ф.М.Куперман виділила 12 етапів
органогенезу зернових. Знаючи відповідність, фаз розвитку ета-
пам органогенезу можна більш цілеспрямовано застосувати агро-
технічні заходи і впливати на необхідний елемент продуктивності
- збільшувати кількість рослин чи стебел на 1 м2, кількість зерен
в колосі і колоску, масу 1000 зерен, якість зерна та ін.
Озима пшениця
У рослин озимої пшениці перший етап органогенезу почи-
нається з проростання насіння і закінчується утворенням другого
листка. Конус наростання ще недиференційований на окремі орга-
ни. Тривалість цього етапу 20-30 днів. Поки рослини не завер-
шать стадію яровизації, конус наростання, як правило, залишаєть-
ся в стані першого етапу органогенезу. В цей період встанов-
люється початкова густота рослин.
На другому етапі росте конус наростання за рахунок витягу-
вання його верхньої частини. Відсутність нормального співвідно-
шення найважливіших елементів живлення призводить до затрим-
ки диференціації конуса на вузли, міжвузля і листки. Ріст стебла,
його стійкість до вилягання, таким чином, визначається дуже рано
- умовами росту на другому етапі органогенезу.
На другому етапі з бруньок розвиваються пагони кущіння.
Відбувається розвиток вузлових (вторинних) коренів. Залежно
від строків сівби і метеорологічних умов цей е' ап проходить восе-
ни і частково навесні. Тривалість етапу 35-40 днів.
Третій етап органогенезу настає, як правило, на самому по-
чатку весняної вегетації. Цей етап характеризується витягуван-
ням верхньої частини конуса наростання і диференціацією ниж-
ньої його ділянки на окремі сегменти, зачатки майбутніх члеників
стрижня колоса. Чим більше сегментів формується на III етапі,
136 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
тим більше може утворитись у майбутньому колосків. Добра зап-
равка грунту елементами живлення під оранку і ранньовесняне
підживлення азотними добривами сприяє збільшенню кількості
члеників, а отже і колосків у колосі. Довжина і продуктивність
колоса зростають також при тривалішому перебуванні рослин на
цьому етапі органогенезу.
Четвертий етап співпадає з початком виходу рослин у труб-
ку. Це критичний період для озимої пшениці щодо забезпечення
вологою і поживними речовинами, котрі потрібні як для росту
вегетативної маси, так і для закладання колоскових горбочків.
Від них залежить кількість колосків у колосі. Вчасне внесення
добрив майже подвоює озерненість колоса, особливо за помірної
температури. Після проходження IV етапу збільшити розміри
колоса і кількість колосків у ньому уже неможливо. Підживлен-
ня забезпечує також виживання більшої кількості продуктивних,
синхронно розвинутих стебел.
П’ятий етап співпадає за часом з ростом другого міжвузля.
Він характеризується початком формування квіток у колоску. В
колоску може утворюватись до 7-9 квіткових горбочків. Перши-
ми починають диференціюватись колоскові горбочки в середній
частині колоса, а потім процес іде вверх і вниз вздовж осі. Добра
забезпеченість рослин поживними речовинами, вологою, світло-
вий день тривалістю не менше 13-15 годин при температурі 15-
(20°С забезпечують закладання більшої кількості добре розвину-
тих квіток в колосках і колосі.
Якщо при переході до п’ятого етапу підсилити живлення рос-
лин, то можна зменшити розрив в темпах формування перших
двох і вищерозміщених квіток у колосках. Тоді більше квіток у
колоску буде утворювати повноцінне зерно, зросте озерненість
колоска і колоса. Коли замість звичайних 2-3 квіток буде нор-
мально розвинуто 4-5 квіток і в них утворяться зернівки, то уро-
жайність зросте в два рази.
Шостий етап проходить у рослин, коли вони перебувають у
фазі стеблування, і співпадає за часом з інтенсивним ростом тре-
тього-п’ятого міжвузлів стебла. Він характеризується формуван-
ням маточок, пилкових зерен, зародкового мішка й приймочки
маточки. В цей період особливо важливе значення має вирів-
няність стеблостою рослин, а також відсутність бур’янів, які заті-
нюють посіви пшениці. Фосфорні добрива, внесені під оранку,
позитивно впливають на формування генеративних органів ще й
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
137
на шостому етапі. Закінчується диференціація всіх частин колоса.
Сьомий етап співпадає із ростом останніх міжвузлів. Йде інтен-
сивний ріст у довжину всіх органів колоса. В кінці етапу колос
досягає характерних для сорту розміру та форми і міститься у
піхві останнього листка. На цьому етапі визначається щільність
колоса, яка залежить від метеорологічних умов. В роки з вели-
кою кількістю опадів і хмарних днів колос, буде більш рихлий,
ніж в роки з безхмарними днями і дефіцитом вологи.
Восьмий етап співпадає з фенофазою колосіння. На цьому
етапі відбувається завершення процесів гаметогенезу і формування
колоса, квіток. Продовжує рости найбільше верхнє міжвузля.
Своєчасне азотне підживлення забезпечує формування випов-
неного зерна з високим вмістом білка і клейковини.
Дев’ятий етап включає цвітіння, запилення, запліднення, ут-
ворення зиготи і початок формування ендосперму. Припиняєть-
ся наростання вегетативної маси. Цей етап ділить життя рослини
на два періоди - вегетативний і репродуктивний.
На десятому етапі формуються зернівки. За рахунок над-
ходження пластичних речовин з листків і стебла, зародок і ендос-
перм збільшуються у розмірах. В кінці етапу зерно досягає типо-
вої для кожного сорту форми. На наступних етапах довжина
зернівки уже не збільшується.
Одинадцятий етап співпадає з фазою молсчної стиглості. Йде
інтенсивне нагромадження пластичних речовин у зернівці. Змен-
шується вологість зерна, відбувається його ріст у товщину і ширину.
Добра забезпеченість вологою і поживними речовинами в по-
єднанні з невисокою (не більше 25°С) температурою збільшує
масу 1000 зерен і урожайність.
Дванадцятий етап органогенезу за часом співпадає з воско-
вою стиглістю зерна. На початку етапу продовжується нагромад-
ження пластичних речовин у зерні, яке поступово слабшає і по-
вністю припиняється в кінці етапу. Зернівка перестає збільшува-
тися за розмірами і масою. Поживні речовини зернівки перетво-
рюються на запасні.
Озиме жито
Фази розвитку і етапи органогенезу озимого жита та пшениці
показані в таблиці 5.7. У виробничих умовах на всіх етапах рос-
ту можна керувати розвитком рослин з допомогою диспетчерсь-
кого контролю. Простежуючи за взаємозв’язками фаз розвитку і
етапів органогенезу, якнайточніше визначають можливі шляхи
ефективного впливу на кожен з елементів продуктивності.
138 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.7. - Формування елементів продуктивності пшениці
та жита на різних фазах розвитку і етапах органогенезу
Фаза розвитку Етап органогенезу Елементи продуктивності
Проростання насіння, сходи І. Ріст зародкових органів, конус недиференційованип Польова схожість, густота стояння рослин
Третій листок, початок кущіння II. Диференціація основи конуса на зародкові вузли, міжвузля та стеблові листки Габітус рослини (висота, кількість листків) коефіцієнт кущіння, зимостійкість
Кущіння III. Диференціація головної осі зародкового суцвіття Кількість члеників колосового стрижня
Початок виходу в трубку IV. Утворення конусів нарос- тання другого порядку (колоскових горбочків) Кількість колосків у колосі
Вихід у трубку V. Закладання покривних органів квітки, тичинок і приймочок Кількість квіток у колоску
Стеблування VI. Формування суцвіття і квіток (мікро- і макроспорогенез) Фертильність квіток
Стеблування VII. Гаметофітогенез, ріст покривних органів, видовження члеників колосового стрижня Фертильність квіток, щільність колоса
Колосіння VIII. Гаметогенез, завершення процесів формування всіх органів суцвіття і квітки Фертильність квіток
Цвітіння IX. Запилення і запліднення Озерненість колоса
Формування зерна X. Ріст і формування зернівки Величина зернівки
Налив зерна. Молочна стиглість XI. Нагромадження поживних речовин у зернівці Маса зернівки
Воскова і повна стиглість XII. Перетворення поживних речовин зернівки у запасні Маса зернівки, схожість насіння
Жито і пшениця, як бачимо, ростуть і розвиваються майже за
однією схемою. Проте між ними є деякі відмінності, які необхід-
но враховувати у певних фазах розвитку.
Жито, маючи більш розвинену кореневу систему та інтенсивні-
ший ріст на початкових етапах, сильніше кущиться, утворюючи
більшу кількість продуктивних стебел на одній рослині. Навесні
жито інтенсивніше відростає, у нього швидше проходять ІП-УПІ
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
139
етапи органогенезу, але пізніше темпи розвитку вирівнюються. У
зв’язку з цими біологічними особливостями весняне підживлен-
ня жита необхідно проводити швидше, ніж на посівах пшениці.
Більша висота стебла рослин жита створює проблему виля-
гання посівів. Щоб запобігти цьому негативному явищу необхід-
но, насамперед, перед сівбою встановити оптимальну норму висі-
ву насіння. Пізніше, залежно від густоти рослин і стану їх роз-
витку, правильно розрахувати норму і час азотного підживлення.
Велике значення в забезпеченні високої врожайності жита має
розвиток колоса на ранніх етапах. Найголовніше сформувати круп-
ний колос. Суцвіття жита - колос незакінченого типу, том}7 кількість
колосків у колосі залежить від умов вирощування і може значно
змінюватися. Так, колос жита має майже в два рази більше ко-
лосків (30-40 шт), ніж колос пшениці (16-22 шт).
Проте колоски в жита мають дві, дуже рідко три зернівки, тоді
як колоски пшениці містять від 2 до 5 зерен. Завдяки цьому
кількість зерен у колосі жита та пшениці майже рівна. Але під
час догляду за їюсівами цю особливість обов’язково необхідно
враховувати. Озерненість колоса жита можна збільшити в основ-
ному за рахунок зростання кількості колосків у колосі. Отже, неї
ранніх стадіях росту (ІІІ-ІV етап органогенезу) необхідно забез-
печити найкраще азотне живлення, оскільки пізніше озерненість
колоса жита збільшити практично неможливо. Кількість зерен у
колоску навіть при найкращих умовах не зросте.
На відміну від жита, кількість колосків у колосі пшениці мало
піддається змінам і менше впливає на озерненість колоса. Продук-
тивність колоса пшениці більше залежить від кількості зерен у
колоску. Тому мета технології максимально реалізувати саме цей
показник продуктивності у пшениці.
Правильно регулюючи умови росту рослин жита, можна до-
битися високого рівня продуктивності через поєднання більшого
коефіцієнта продуктивного кущіння і дуже крупного та озерне-
ного колоса.
Ярий ячмінь
Ячмінь має слаборозвинену кореневу систему з низькою за-
своювальною здатністю поживних речовин із важкодоступиих спо-
лук. Коренева система ячменю слабше розвинена порівняно з
вівсом у 1,7 рази. Незважаючи на це, ячмінь добре кущиться,
утворюючи 3-5 стебел на рослині.
Щоб рослини ячменю змогли за короткий період дістати з грун-
ту необхідну кількість елементів живлення, цю культур} необ-
140 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.8. - Розвиток ячменю
хідно сіяти на родючих грунтах після удобрених попередників.
У фазі кущіння важливо створити оптимальні умови для фор-
мування бокових пагонів. Урожайність ячменю сильно визначаєть-
ся густотою продуктивного стеблостою. Необхідно вчасно обме-
жити процес кущіння, щоб не допустити утворення малопродук-
тивного підгону.
Колос у ячменю може мати на виступі колосового стрижня
один розвинутий колосок (дворядний підвид) або три розвину-
тих колоски (багаторядний ячмінь). На певних етапах розвитку
цілеспрямованими агрозаходами необхідно забезпечити достат-
ню кількість колосків у колосі і добру виповненість зерна.
Відмирання колосків у верхній і нижній частинах колоса та квітки
у колоску розпочинається з появою другого вузла на стеблі рос-
лини. Зменшення процесу редукції можна досягти з допомогою
агротехніки. Висока продуктивність колоса поряд з оптималь-
ною густотою продуктивного стеблостою - це основні складові
урожаю ячменю.
Проходження фаз розвитку ячменю видно з таблиці 5.8.
Овес
На відміну від ячменю овес має добре розвинену кореневу
систему, яка характеризується високою засвоювальною здатністю.
Тому в перший період росту овес росте дружно і швидко. Він
менше страждає від шкідників, бур’янів, хвороб, ніж інші ярі зер-
нові культури. Урожайність вівса залежить від густоти стеблос-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
141
тою і продуктивності волоті. Важливо одержати якнайбільше
колосків у волоті. Колоски у вівса двозерні і тризерні. Зменшен-
ня врожаю вівса відбувається внаслідок редукції верхніх квіток
у колоску і нижніх колосків у волоті.
Найбільш складну технологію вирощування мають пшениця
та ячмінь. Менш вимогливе до агротехніки жито. Найлегше пра-
цювати з технологією вирощування вівса. Проте для одержання
високого врожаю будь-якої зернової культури фахівець повинен
досконало знати специфічні біологічні особливості культури і мож-
ливості технології.
5.4.3. Взаємозв’язок фаз розвитку,
етапів органогенезу і продуктивності
Існує декілька прийнятих поділів усього циклу розвитку ози-
мої пшениці на дрібніші елементи. В Україні досить поширена
шкала, що розроблена Ф.М. Куперман. Більш деталізований її
варіант прийнято називати шкалою Фікеса. У Західній Європі
фази розвитку позначаються певними буквами. Новий міжнарод-
ний “код -позначення”, найзручніший для опрацювання техно-
логій на комп’ютері, має цифрове позначення, починаючи від про-
ростання насіння (00) до формування у зерна нового врожаю
найвищої здатності проростання (99).
У таблиці 5.9 показано відповідність різни:: класифікацій одна
одній, а також фазам росту та розвитку. Проаналізовано мож-
ливість зміни величини певного елементу структури врожаю та
якими агротехнічними заходами можна досягти бажаних змін.
Володіючи знаннями про ботанічну будову рослин озимої пше-
ниці, знаючи їх біологічні вимоги та особливості почергового за-
кладання елементів структури, можна цілеспрямовано керувати
процесом формування врожаю. Ресурсоощадна технологія, осно-
вою якої є біологізація агротехніки, передбачає створення найкра-
щих умов проростання, росту та розвитку для кожної рослини.
Формуються високопродуктивні типи рослин, що мають високу
стійкість до вилягання, менше уражаються хворобами та шкідни-
ками, перемагають у конкурентній боротьбі з бур’янами. Скоро-
чується до мінімуму застосування отрутохімікатів, зменшується
забруднення продукції і навколишнього середовища. Урожайність
зерна залишається на рівні інтенсивних технологій (60-90 ц/га), а
виробничі затрати значно скорочуються. Важливо тільки вчасно
і якісно виконувати передбачені технологією піротехнічні заходи.
Таблиця 5.9. - Класифікація фаз розвитку, закладання та формування органів рослин, елементів
структури врожаю і можливості ресурсоощадної технології озимої пшениці
Фенологічна фаза росту За Келле- ром, Багліоні За Фіке- сом Міжна- родна шкала ЕС Етапи органогенезу за Куперман Які елементи продуктивності можна змінити? Якими агротехнічни- ми заходами підви- щується продук- тивність рослин?
номер етапу формування органів в ембріональному стані
1 2 3 4 5 6 7 8
Проростання 00-10 Польова схожість має бути в межах 70-90% Попередник, підготовка грунту, тип сошника, спосіб сівби, гли- бина сівби, норма висіву, удоб- рення та ні.
Суха насінина 00
Поява зародково- го корінця 05
Поява колеоптиле 07
Сходи 10-19 І Формування конуса наростання, але він ще недиферевційовапий Польова схожість, розвиток кореневої системи, одночасність сходів та створення вихідних умов для дружного, рівновеликого росту рослин Високоякісний передпосівний обробіток грунту, загортання на- сіння на одну глибину (2-3 см), анкерний сошник, внесення доб- рив під оранку
Вихід колеоптиле на поверхню грун- ту А 1 10
Фаза першого ли- стка В 1.1 11 І
Фаза другого ли- стка С 1.2 12 І
фаза третього ли- стка О 1.3 13 п Початок інтенсивної диферен- ціації конуса наростання. Закла- даються зачаткові стеблові вузли і міжвузля, листки у вигляді валиків Висота рослин, кількість листків, коефіцієнт кущіння, зимостійкість Попередник, строки сівби, нор- ма висіву, достатні запаси Р2ОЬ і І<2О у грунті. Коефіцієнт ку- щіння можна значно збільшити внесенням хлормекватхлориду (2 л/га) у фазі кущіння 1 одно- часно захистити від вилягання
Фаза четвертого і наступних листків 1.4-1.9 14-19 п
Кущіння 20-29 п
Боковий пагін у піхві листка 20
Початок кущіння, рослини односте- 6 лов і Е 2 21 п
142 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Продовження табл. 5.9
1 2 3 4 5 6 7 8
Повне кущіння, розвинуто до шес- ти стебел Е 3 25 111 Диференціація головної осі за- родкового суцвіття на зачатки майбутніх члеників колосового стрижня Кількість члеників колосового стрижня, довжина колоса Підживлення азотними добри- вами (М30ч;0) збільшує кількість сегментів колосового стрижня
Кінець кущіння, розвинута макси- мальна кількість сіебел, листкові піхви видовжу- Ст 4 29 111
Вихід у трубку 30-49 IV Утворення конусів наростання другого порядку - формування колоскових горбочків. Зміна ко- лоскових горбочків у колос дру- того порядку (гілкування коло- са) відбувається па IV етапі при посиленому азотному живленні іа зниженні температури до 10- 12“С Кількість колосків у колосі, фор- мування більшої кількості син- хронно розвинутих стебел - про- дуктивне кущіння. Після проход- ження IV етапу збільшити дов- жину колоса і кількість колосків у ньому майже неможливо Внесення азоту (Мб0 ) може подвоїти кількість зерен у ко- лосі. Внесення гербіцидів. Внесення‘фунгіцидів (байлетон, фундазол)
Початок виходу в трубку Н 5 ЗО
Поява першого вуз- ла 1 6 31 IV
Поява другого вуз- ла, початок стеблу- вання .} 7 32 V Закладання покривних органів квітки, тичинок, маточки і прий- мочок Кількість квіток у колосках може зрости з 2-3-х до 4-5 шт. Високий рівень забезпечення азотом
Поява 3-6-го вузла, стеблування Останній листок виходить із піхви 7 33-30 VI и і 11 а р 1111 а л и Жр аа і і і і і і < і т частин колоса. Формування пи- ляків (мікрослорогенез) та приймочок (мегаспорогенез) ґГїОҐЧТМ ПкІ'ТАТ, 1/пІтАГ / їх до запилення) Високий рівень забезпечення, елементами живлення, особли- во фосфором
к 8 37 У1-У11 Інтенсивний ріст у довжину чле- ників колосового стрижня, по- кривних органів колосків і квіток. Гаметофітогенез, форму- вання яйцеклітин 1 пилкових зерен Фертильність квіток. Щільність колоса (при сонячній погоді ко- лос щільний, а при хмарній - нещільний) Дотримання всього комплексу технологічних вимог. Обробіток фунгіцидами (тілт, альто-400, імлакт) підвищує урожай на 20- 30%
Поява язичка в ос- таннього листка 9 39 VII
Набухання піхви верхнього листка м 10.1 45 VII
Піхва лопається і з’являється колос 10.1 47-49 VII
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
Продовження табл. 5.9
1 2 3 4 5 6 7 8
Колосіння 51-59 VIII Гаметогенез, завершення про- цесів формування всіх органів суцвіття і квітки. Продовжує рости найбільше верхнє між- вузля Фертильність квіток Своєчасне азотне підживлення (Ч^) забезпечує формування виповненого зерна з високим вмістом білка і клейковини
Початок колосін- ня, видно перший колосок N 10.2 51
Виколосилось по- ловина колоса 10.3 55 VIII
Видно цілий колос О 10.5 59 VIII
Цвітіння 61-69 ЇХ Цвітіння, запліднення, утворен- ня зиготи (зиготогенез) Озброєність колоса. Припиняєть- ся наростання вегетативної маси, рослина переходить від вегета- тивного до репродуктивного роз- витку Дотримання всіх вимог техно- логії. Добрий фітосанітарний стан посівів. Площа листкової поверхні в межах 50-70 тис.м2/га
Початок цвітіння, у середині колоса з’являються перші пиляки Р 10.5.1 61
Повне цвітіння, більшість колосів мають достиглі пиляки 10.5.2 65 ЇХ
Кінець цвітіння, більшість ко- лосків відцвіло, пиляки засохли 0 10.5.3 69 ЇХ
Формування зерна Вміст зернівки водянистий 70 X Ріст і формування зернівки, за- родок і ендосперм збільшують- ся у розмірах Розмір зернівки (довжина ти- пова для сорту, на наступних ета- пах уже не збільшується) Потужний індивідуальний роз- виток кожної рослини озимої пшениці у сукупності агробіо- ценозу
Молочна стиглість к 10.5.4 71-77 XI Нагромадження поживних речо- вин у зернівці. Зернівки ростуть у товщину і ширину. Вміст зер- нівки молокоподібний Маса 1000 зерен. Натура зерна Продовження періоду активної діяльності фотосинтетичного апарату з допомогою технології
Рання молочна стиглість 73 XI
Середня молочна стиглість 5 11.1 75 XI
Пізня молочна стиглість 77 XI
144 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 5.9
1 2 3 4 5 6 7 8
Воскова стиглість 83-90 XII На початку XII еіапу продов- жується нагромадження плас- іичиих речовин у зерні Маса зернівки Ресурсоощадна технологія за- брлпечус високу урожайлЮїь 1 якість зерна
Рання воскова 83 XII
Воскова стиглість т 11.2 85 хп
Жовта стиглість О-У 11.3 87 XII
Повна стиглість 91-99 XII Перетворення пластичних речо- вин у запасні Маса зернівки Схожість насіння Для одержання зерна з високою схожістю необхідно застосовува- ти спеціальну технологію для насінницьких досівів
Зернівка тверда, рослина відмирає, повністю висохла V 11 А 91 XII
Мертва стиглість XV 92 XII
Період спокою зернівок 95 XII
Життєздатні зер- нівки здатні про- ростати на 50% 96 XII
Вихід зернівок із періоду спокою 97 Хіі
Виникнення дру- гого періоду спо- кою по А1І
Втрата другого пе- ріоду спокою 99 XII
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ 145
Таблиця 5.10 - Схема можливого впливу на певні елементи продуктивності озимої пшениці
залежно від фази розвитку і етапу органогенезу
Можливі пірати врожаю 20-30% 10-30% 20-30% 20-30% 15-25% 20-30% 20-50% 10-15% 10-15% 20-30%
Елемент структури врожаю Польова СХОЖІСТЬ, % Коефіцісн І кущіння Кіл вкіс і ь члеників колосової о С ГрІІЖНЯ, III г. Кільюсі ь КОЛОС К! В V КОЛОСІ, ШІ Кількість КВІТОК \г колоску, ніг. Фсрти 'ІЬПІС'І Ь КВІ 1ОК О ІСрІІСН іс гь колоса, 11 ї ї. Розмір зернівки, довжина Маса зернівки, 'іовщина і ширина Маса и'риа з колосад
іементів продуктивності цадній технології ші ци і І Й 80-90 2,0-3,0 23'25 22-24 X V V 3' %уй.. 4-5 і бі'іьин- М \ /г' Добрий розцінок УСІХ орі аіпн квіт кн 50-60 .тонша м 1,0-1,6
Можливе збільшення м завдяки ресурсові зростання । 30-60 у 1,0-1,5 17-18 X/ 14-16 у /і І і#/ 1-3 Час і її на ми юк недоро янпіуга 20-25 0 менша і 0,7-0,9
Еіап оргаиоі еиеду І II III IV V VI VII VIII ЇХ X XI XII
Фаза рос і у Проростання насіння, сходи Третій ЛНСІОК, почаїхж кущінш Кущіння Почапж виходу в ірубку Вихід в і рубку Сі обливан- ня Колосіння 1 [їй 1 ІННЯ Формування іерпа Молочна СІ НІ ЛІС Іь Віх кова і повна СИПЛІСТЬ
Міжнародна шкала Тривале» ь періоду, .'Ніш 00-12 7-14 13-21 44 25-29 30-31 12-14 32-49 30-36 51 -59 5-7 61-69 3-6 70 11-14 71-77 22-25 83-91 7-10
146 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
147
Втратити значну частину врожаю можна на будь-якій неве-
ликій ланці довгого технологічного ланцюга- Можливе зменшен-
ня продуктивності окремих елементів структури врожаю видно з
таблиці 5.10.
Так, тільки за рахунок втрат рослин під час сходів можна в
середньому загубити до третини врожаю. На 10-30% зменшиться
урожайність при зниженні коефіцієнта кущіння з 2,0-3,0 до 1,0-
1,5. Найвищий урожай одержують при оптимальному поєднанні
величин усіх елементів структури.
З таблиці 5.10 видно, що ресурсоощадна технологія дає змогу
підвищити окремі елементи структури врожаю із щонайменшими
затратами матеріальних ресурсів. Завдяки високоякісній підготовці
грунту і дотриманні технології сівби, польова схожість зростає із
50-60% до 80-90%. Формуються добре розкушені багатостеблові
типи рослин. Виживання рослин за вегетаційний період значно
зростає, що дозволяє застосовувати зменшені (3,0 млп/га) норми
висіву. Рослини мають високопродуктивні колоси, забезпечують
високу урожайність і якість зерна.
Найбільше в структурі затрат припадає на агрохімікати. Скуп-
ляються вони тільки при умові своєчасного їх застосування. По-
трібно знати, що азотними добривами під час першого підживлен-
ня (П-ІП етап) на загущених посівах можна викликати надмірне
кущіння. Багато стебел будуть непродуктивними, а маса зерен з
колоса зменшиться. Навпаки, якщо на зріджених посівах дати
вперше азотні добрива аж під час другого підживлення (IV етап),
то ми не зможемо забезпечити необхідну густоту продуктивних
стебел і ніякими наступними агрозаходами їх не компенсуємо.
5.5. Озимі
зернові культури
озимих
Зернові культури діляться на такі біо-
логічні форми: озимі, ярі, дворучки.
Озимі для проходження стадії яро-
визації в початковий період росту потребують низьких темпера-
тур (від 0"С до +10°С) впродовж 20-40 днів при осінньому осві-
тлені. Тому їх сіють восени, а врожай зерна одержують після
перезимівлі - літом. При сівбі навесні вони кущаться і не форму-
ють стебел і колосся.
Ярі для проходження стадії яровизації потребують вищих тем-
ператур: від 5"С до 20°С впродовж коротшого періоду (7-20 днів)
148 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
і при весняному освітленні. Ярі сіють весною, а врожай зерна
збирають цього ж літа.
Дворучки проходять стадію яровизації при температурі 3-
15°С. Це перехідні форми. Вони здатні виколошуватися і давати
врожай зерна при весняній сівбі і, маючи вшцу зимостійкість за
ярі форми, при осінній сівбі. Біологічною особливістю дворучок є
те, іцо восени вони пізніше закінчують вегетацію, порівняно з ти-
пово озимими сортами, а весною раніше її відновлюють.
Ріст озимих відбувається восени до настання морозів. При
зниженні температури і скороченні довжини дня ростові процеси
зупиняються. У рослин настає стан спокою, в якому вони перебу-
вають впродовж зими. Весною, після настання плюсових темпе-
ратур, вегетація рослин відновлюється. Стійкість озимих куль-
тур до низьких температур є важливою пристосувальною влас-
тивістю, набутою в процесі еволюції. Із озимих культур найбільш
морозостійке жито, що витримує морози до -20"С і більше на гли-
бині вузла кущіння. Менш стійка озима пшениця, для якої небез-
печними є температури нижче мінус 16-18°С. Озимий ячмінь по-
шкоджується при морозі нижче 12"С. Ще менш морозостійкий
овес.
Рослини зимою витримують великі морози внаслідок підго-
товки (загартування) до зимівлі. Загартування рослин - це
комплекс складних фізіологічних і біохімічних процесів, які про-
ходять у відповідних умовах. За 1.1. Тумановим загартування
проходить восени у дві фази.
Першу фазу рослини проходять впродовж 10-12 днів у со-
нячну суху погоду при температурі 8-15"С вдень і близько 0°С
вночі. Через низькі температури вночі ріст рослин майже припи-
няється, а продуктивність фотосинтезу вдень, в умовах сонячного
освітлення і позитивних температур, залишається ще дуже висо-
кою. В рослинах відбувається інтенсивне нагромадження роз-
чинних вуглеводів і амінокислот. Найбільше їх міститься у вуз-
лах кущіння. Поступово вуглеводи перетворюються в цукри, підви-
щуючи їх вміст до 20-25% в перерахунку на сухі речовини. Озимі,
що пройшли першу фазу загартування, здатні витримувати зни-
ження температури до мінус 10-12°С. При похмурій'погоді фор-
мується значно менша зимостійкість.
Друга фаза загартування відбувається при температурі від
0°С до мінус 5°С. Як на світлі так і в темноті. Проходить обезвод-
нення клітин, вода з цитоплазми переходить у міжклітинний
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
149
простір. Зростає концентрація клітинного соку у вузлах кущіння,
що запобігає утворенню кристалів льоду в тканинах рослин під
дією низьких температур. Повне загартування рослин триває 18-
22 дні. Припинення росту і перехід рослин на початку зими до
стану спокою завжди підвищує їх морозостійкість.
5.5.2. Зимово-весняна
загибель рослин
Проблема перезимівлі рослин займає особливе місце у техно-
логічних розробках. Несприятливі умови перезимівлі виклика-
ють часткове пошкодження або повну загибель рослин. Найбіль-
ше на перезимівлю впливають три типи чинників: метеорологічні
умови року, морозостійкість культури чи сорту і особливості аг-
ротехніки.
В умовах Західної України загибель жита, пшениці за час пе-
резимівлі незначна і не перевищує 5-10%. Проте в окремі роки
вона може зростати під дією екстремальних кліматичних чин-
ників, особливо в озимого ячменю. Найнебезпечніший період на-
стає на стику зими і весни, коли розтавання снігу змінюється
заморозками, а рослини зменшують ступінь загартування і їх МО-
РОЗОСТІЙКІСТЬ падає до мінус 11-12°С. Найбільш негативну дію
мають такі явища як вимерзання, випрівання, вимокання, випи-
рання, утворення льодяної кірки. У більшості випадків загибель
рослин спричинюється не одним окремим чинником, а комплекс-
ною їх дією. Тому необхідно деталізувати сутність двох понять -
морозостійкість і зимостійкість.
Морозостійкість - це здатність рослин витримувати низькі
температури. Цей термін тотожний такому явищу, як стійкість до
вимерзання.
Щоб перенести усі несприятливі умови зимівлі, відновити ве-
гетацію і дати повноцінний урожай, рослина повинна мати дос-
татній запас міцності і життєвих сил, які охоплює багатогранний
термін - зимостійкість. Це понятя включає не тільки моро-
зостійкість (стійкість до вимерзання), а й стійкість до інших ви-
щеперерахованих несприятливих явищ і є тотожним терміну -
перезимівля.
Ступенем морозостійкості визначається і зимостійкість рос-
лин. Чим вона вища - тим більше число рослин має ймовірність
перезимувати. Однак висока морозостійкість не завжди забезпе-
чує добру перезимівлю, проте низька стійкість рослин до морозу,
150 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
однозначно, відповідає низькому рівню зимостійкості.
Вимерзання. Загибель рослин відбувається внаслідок нега-
тивної дії температури, величина якої визначається ступенем мо-
розостійкості. Причиною загибелі є те, що в міжклітинному про-
сторі тканин замерзає вода. Кристали льоду, що утворилися, відтя-
гують воду з клітин, що спричинює зневоднення протоплазми.
Відбувається коагуляція колоїдів, а це незворотній процес. Крис-
тали льоду руйнують структуру обезводненої протоплазми, внас-
лідок чого клітини гинуть.
Рослини вимерзають при недостатньому загартуванні чи роз-
гартуванні внаслідок різкого потепління у зимовий період, відсут-
ності снігового покриву і зниженні температури до критичної межі.
Випрівання. Озимі культури, перебуваючи тривалий час під
глибоким шаром снігу при плюсових температурах в умовах слаб-
кого освітлення починають інтенсивно дихати. Відбувається вуг-
леводне виснаження рослин і вони уражаються сніговою плісня-
вою та іншими хворобами. Особливо часто випрівання рослин
буває на початку і в кінці зими у південно-західній частині Ук-
раїни, на території Рівненської, Львівської і Тернопільської обла-
стей. Схильні до випрівання сильно розвинуті рослини ранніх
строків сівби, загущені посіви та посіви, під які було внесено ви-
сокі дози азоту восени.
Вимокання. Загибель рослин від застоювання води відбуваєть-
ся восени або весною головним чином у районах надмірного зво-
ложення на понижених місцях і на глинистих водонепроникних
грунтах при надмірній кількості опадів. Рослини гинуть внаслі-
док обмеження доступу кисню і надмірних витрат цукрів в анае-
робних умовах. Підсилюється негативна дія затоплення збільшен-
ням його тривалості і підвищенням температури повітря. Попа-
даючи в умови затоплення, рослини вже через 8-10 днів жовтіють,
а через 12-15 днів знебарвлюються і гинуть. Жито страждає від
вимокання більше, ніж пшениця. Найбільш поширене це явище у
лісостепових і поліських районах Західної України.
Щоб запобігти вимоканню, восени нарізають борозенки для
відведення з посівів зайвої води. Запобігає вимоканню, а на схи-
лах підвищує вологозабезпеченість грунту, проведення щілюван-
ня на глибину 35-45 см через 4-6 м. На щільованих полях у блюд-
цях збирається менше талої води, а на схилах знижується повер-
хневий стік.
Вйпирання. Причиною випирання є збільшення об’єму грун-
ту при замерзанні. Після відтавання грунт осідає, що приводить
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
151
до оголення вузла кущіння і обривання коріння. Випирання
рослин може бути також при сівбі озимої пшениці після свіжої
оранки.
Випиранню більше піддаються слаборозвинуті, нерозкущені
рослини. Підвищити стійкість рослин до випирання можна з до-
помогою агротехнічних заходів, зокрема проведенням оранки не
пізніше, як за 20 днів до сівби, коткуванням грунту до чи після
сівби. На площах, де все ж таки випирання відбулося, посіви на-
весні коткують кільчастими котками, в результаті чого рослини
знову вкорінюються і нормально розвиваються.
Льодяна кірка. Найчастіше спостерігається в районах з не-
стійким сніговим покривом, частими відлигами і заморозками, з
різкими перепадами температури у зимовий і ранньовесняний
періоди. Шкідлива дія кірки посилюється рано навесні, коли рос-
лини ослаблені і менш зимостійкі. Розрізняють висячу льодяну
кірку, що утворюється на поверхні снігового покриву під час відлиг
і наступного похолодання, і притерту кірку, що є результатом
одночасного замерзання води на поверхні і у верхніх шарах грунту.
Притерта кірка сильніше пошкоджує озимі. Крім того, вона супро-
воджується шкідливою дією повільного танення льоду і застою-
ванням талої води.
Льодяні кірки обмежують доступ кисню, порушують газообмін
озимих рослин, приводячи до інтоксикації іх внаслідок підви-
щеного вмісту вуглекислого газу.
Основним заходом боротьби з льодяною кіркою є прискорене
її руйнування. Висячу кірку можна частково знищити коткуванням
чи використанням голчастих борін в агрегаті з гусеничним трак-
тором. Для притертої кірки краще викликати прискорене розта-
вання льоду розсіванням сипучих темних матеріалів. Для цього
використовують попел, перегній, торфокришку, землю або міне-
ральні добрива - каїніт чи фосфатшлак (2,5 - 3 ц/га). Розсівання
по льодовій кірці висококонцентрованих добрив (калійна сіль,
хлористий калій) призводить до загибелі пшениці.
Рослини гинуть не тільки під час зимівлі. Значна частина мож-
ливих рослин втрачається, починаючи вже з фази сходів. Тому
важливо зв’язувати причини випадання рослин в інші періоди
росту. Внаслідок зниження схожості у польових умовах, третину
а то й до половини рослин, недораховуємось із-за різниці між
лабораторною і польовою схожістю. Не всі рослини, що перези-
152 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
мували і відновили весняно-літню вегетацію, збережуться до зби-
рання. Загибель рослин під час весняно-літньої вегетації переви-
щує втрати за осінньо-зимовий період. Зрідження посівів, що відбу-
вається під час весняно-літньої вегетації, може досягти значної
величини і знаходиться на другому місці після втрат, що спостері-
гаються під час сходів.
Відношення кількості рослин, іцо збереглися до збирання до
кількості рослин, що відновили весняну вегетацію, називається
виживанням за весняно-літній період.
За даними Львівського державного аграрного університету за
цей період може випасти до 30% рослин, а за несприятливих умов
і більше. Значна частина гине внаслідок внутрівидової конку-
ренції. Особливо це характерно для загущених посівів і з різног-
либинним загортанням насіння.
Рослини, що посіяні глибше, запізнюються з виходом на повер-
хню грунту і цим запрограмовується постійне відставання у рості
їх кореневої системи та наземної частини. Менш розвинута коре-
нева система не може поглинати ту кількість поживних речовин,
що засвоює краще розвинута, тому сповільнюється ріст вегета-
тивної маси, листків і пагонів кущіння. Особливо гостро прояв-
ляється конкурентна боротьба під час росту стебла і інтенсивного
наростання вегетативної маси.
Найбільша кількість рослин випадає в цей період - виходу в
трубку і колосіння. Краще розвинуті рослини поглинають вкрай
необхідні для формування біомаси вологу і поживні речовини,
випереджують у рості ослаблені рослини і збільшують їх при-
гнічення, затінюючи їх від сонячних променів, що згодом призво-
дить до загибелі.
В окремі роки, в зв’язку з екстремальними умовами, тільки від
шкідників і хвороб може гинути до 70% рослин. Від несприятли-
вих погодніх умов можна втратити 20-50% і більше. Конкурентна
боротьба з бур’янами зменшує кількість рослин на 15-20%.
Загальне виживання - це число рослин, що збереглися до
збирання по відношенню до числа висіяних схожих насінин. Це
поняття значно ширше, оскільки охоплює крім виживання за вес-
няно-літній період ще й такі показники як польова схожість і
перезимівля. У більшості випадків загальне виживання рослин
знаходиться в межах 40-60%.
Випадання рослин збільшується внаслідок вилягання. При-
ЗЕРНОВІ К/ЛЬТУРИ
153
чиною вилягання є недостатнє проникнення світла до нижніх
міжвузлів соломини. На загущених посівах відбувається витягу-
вання клітин і зменшення товщини їх стінок. Велика доза азот-
них добрив спричинює надмірний ріст стебел, нещільне розмі-
щення клітин у тканинах стебла. Нижні міжвузля не витриму-
ють навантаження надземною масою і рослини вилягають.
При вирощуванні зернових за інтенсивною технологією для
захисту від вилягання застосовують ретарданти - тур, кампозан,
цикоцель, терпал та ін. Ресурсоощадна технологія передбачає фор-
мування з допомогою агротехнічних заходів таких агроценозів, в
яких рослини стійкі до вилягання.
5.5.3. Обстеження і діагностика
стану посівів
За посівами зернових необхідно вести постійне спостережен-
ня і, виходячи з їх стану, проводити корегування агротехнічних
заходів.
Вперше обстежують посіви після припинення осінньої веге-
тації перед настанням зими. Беруть до уваги такі показники:
фаза розвитку, висота, кількість рослин на 1 м2, кущистість, глиби-
на залягання вузла кущіння, розвиток вторинних коренів, забур’я-
неність, ураження хворобами і шкідниками.
Для спостереження за етапом посівів під час зимівлі викорис-
товують метод монолітів. їх беруть один раз в місяць, починаючи
з грудня. Вирубують моноліти розміром 30x30x15 см в полі, пере-
возять у приміщення. Після розмерзання рослини обрізають но-
жицями на висоті 5-6 см від грунту і відрощують при температурі
15-20°С. Облік живих рослин проводять двічі - через 10 і 20 днів.
Живими рахуються рослини, що утворили нові листки і вузлові
корені. Існують інші методи визначення життєздатності рослин.
Остаточну оцінку стану озимих дають весною після початку
відростання рослин, коли можна відрізнити живі рослини від
тих, що загинули. Залежно від рівня густоти встановлюють не-
обхідність проведення тих чи інших агротехнічних заходів дог-
ляду за посівами.
При обстеженні візуально оцінюють стан пссівів за п’ятибаль-
ною шкалою:
154 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
5 балів перезимували майже всі рослини, зрідженості не помітно;
4 бали перезимівля добра, зрідженість рослин не перевищує 25%;
З бали - зрідженість значна, загинуло від 26 до 50%;
2 бали - зрідженість велика, загинуло більше 50% рослин;
1 бал - збереглись поодинокі рослини.
Сильнозріджені посіви (1-2 бали) потрібно пересівати ярими
культурами. Посіви, що оцінені 4-5-ма балами, продовжують виро-
щувати на зерно. Важче прийняти рішення щодо посівів, оцінених
трьома балами. Тут необхідно прогнозувати густоту продуктивно-
го стеблостою, що буде на час збирання урожаю. Якщо на 1 м2 буде
400-500 колосків, то такий посів не пересівають і не підсівають.
За даними Львівського ДАУ, при наявності 230-250 рослин
озимої пшениці на 1 м2 відповідною технологією догляду, направ-
леною на максимальну реалізацію можливості злаків кущитись,
можна сформувати високоврожайні посіви. Якщо на 1 м2 є. 200-
230 рослин, необхідно під час першого підживлення внести 60-
70 кг/га діючої речовини азоту, а через 7-10 днів після відновлен-
ня весняної вегетації посіви обприскати туром (1,5 - 2,0 л/га) для
підсилення процесу пагоноутворення і синхронізації розвитку
головного і бокових стебел.
За наявності 180-200 росл./м2 дозу азоту для першого піджив-
лення збільшують до щоб забезпечити утворення трьох
продуктивних стебел на кожній рослині. Крім того, продуктивність
колоса на зріджених посівах зростає до 1,5-2,0 г, тому ущільню-
вати добре розкушені посіви недоцільно.
Якщо посіви мають 150-180 розкушених рослин на 1 м2, треба
провести підсів половинною нормою ярого ячменю.
Зрідження посівів менше 150 рослин на їм2 вимагає пересіву
їх ячменем чи іншою культурою.
Даний поділ досить умовний. Урожайність менше залежить
від густоти рослин, а основним критерієм формування високовро-
жайних посівів є густота продуктивносго стеблостою. Згідно з
вимогами інтенсивної технології на 1 м2 повинно бути 500-700
колосів. Таку кількість ціленаправленою агротехнікою можна
одержати навіть за густоти рослин менше 150 шт./м2.
Основним моментом у прийнятті рішення про пересів, підсів
чи збільшення густоти стеблостою за даної кількості рослин, є
обсяг витрат матеріальних ресурсів. Вибирають найбільш ресур-
соощадний варіант.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
155
5.5.4. Час відновлення весняної вегетації
Для оцінки стану посівів і визначення заходів догляду, згідно
досліджень В.Д. Мединця, важливо враховувати час відновлен-
ня весняної вегетації (ЧВВВ). Рослини, що пробуджуються для
весняного росту попадають у певні світлові і теплові умови, які
більше залежать від висоти сонця над горизонтом, ніж від зміни
погоди. Роки з раннім ЧВВВ сприятливі для проходження про-
цесів регенерації, укорінення, кущіння, сильн іпе йде лінійний ріст
і нагромадження біомаси. У таких умовах, як правило, форму-
ються високопродуктивні посіви. Недоліком є те, що при ранньо-
му ЧВВВ посіви можуть переростати, збільшується взаємозаті-
ненпя рослин і схильність до вилягання.
У роки з пізнім ЧВВВ рослини слабо укорінюються і кущать-
ся, виростають низькорослими, нагромаджують середні і недостатні
розміри біомаси. В них швидше проходять етапи органогенезу,
закладається менша кількість елементів структури врожаю і фор-
муються низькопродуктивні посіви.
У лісостеповій зоні Західної України час відновлення весня-
ної вегетації має досить широкий діапазон і настає у березні-
квітні. Виходячи з даних табл. 5.11, можна прогнозувати мож-
ливі відхилення густоти продуктивного стеблостою і вносити
відповідні корективи до технології догляду за посівами.
Таблиця 5.11. - Зміни густоти продуктивного стеблостою
залежно від часу відновлення весняної вегетації в умовах
достатнього зволоження
Календарні дати Відновлення весняної вегетації Відхилення (±) густоти продуктивного стеблостою, порівняно з 1-6.04, °<>
рослини перозкущепі рослини мають два і більше пагонів
до 15.03 надраннє +35-60 +30-40
15-31.03 раннє +20-35 +20-30
1-6.04 середнє 0 0
6-15.04 пізнє -20-30 -15-25
після 15.04 падпізпє -30-50 -25-35
156 ВВ.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ЧВВВ необхідно враховувати при вирішенні питання пере-
сіву середньозріджених (3 бали) посівів. Якщо весна рання, рос-
лини встигнуть добре розкущитись і пересівати їх недоцільно. У
роки з пізньою весною при швидкому рості температури скоро-
чується тривалість періоду весняного кущіння, формуються
зріджені низькопродуктивні посіви. Тому озимі потрібно пере-
сівати ярими культурами.
Найбільше значення під час догляду за посівами, врахування
ЧВВВ має при складанні системи весняних підживлень азотними
добривами. У роки з раннім ЧВВВ необхідно зменшувати за-
гальну норму азоту, не проводити дуже ранніх підживлень, дот-
римуватись рекомендованого співвідношення елементів живлен-
ня. Перше підживлення на густих посівах проводять аж на по-
чатку виходу в трубку. Для підвищення якості зерна вдруге азот
вносять у фазі .колосіння.
У роки з пізнім ЧВВВ для інтенсифікації росту вегетативної
маси перші два підживлення проводять якомога раніше. Загаль-
ну дозу азоту збільшують.
У зоні достатнього зволоження при вирощуванні зернових за
інтенсивною технологією обов’язковим агрозаходом є внесення
ретардантів для захисту від вилягання. При ранньому ЧВВВ ре-
тарданти вносять обов’язково: можливо навіть у два прийоми.
На посівах з середнім ЧВВВ обмежуються одним обробітком на
початку виходу рослин в трубку. Доцільність внесення туру при
пізньому ЧВВВ встановлюють з врахуванням таких показників,
як густота посіву і норма азотних добрив.
5.5.5. Технологічна колія - незасіяна площа
чи елемент ресурсозбереження
Під час догляду за зерновими в процесі вегетації необхідно
виконати певний обсяг робіт з внесення добрив і обприскування
посівів, які пов’язані з переміщенням наземних агрегатів по полю.
Колеса трактора і причіпної машини ущільнюють грунт і пошкод-
жують рослини. Так, один проїзд по рослинах висотою 40 см
призводить до зниження їх врожаю на 4-8%. Повторні проїзди
підсумовують втрати і збільшують площу затовчених рослин.
Ущільнення грунту одноразовим проходом техніки викликає різке
(у 1,5-2 рази) зниження продуктивної кущистості, довжини стеб-
ла, колоса і кількості зерен у ньому. Тільки через переущільнен-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
157
ня грунту врожайність
рослин зменшується до
20%. Крім того, механіза-
торам важко орієнтувати-
ся і дотримуватись необ-
хідної відстані між про-
ходами агрегатів. Це при-
зводить до огріхів і на-
кладок. Нерівномірність
внесення хімікатів знач-
но зменшує їх віддачу,
спричинює перевитрату,
знижує врожайність.
Пересування сільсько-
господарської техніки по
технологічній колії
ДОЗВОЛЯЄ своєчасно вико Рис. 52. Технологічна колія
пати операції догляду за
посівами, зводить до мінімуму механічні пошкодження рослин і
площу поля, що ущільнюється колесами машин. Забезпечується
висока якість виконання робіт за рахунок точного маркування
поля і недопущення перекриття або пропусків на стиках, між про-
ходами агрегатів. В кінцевому результаті це призводить до підви-
щення врожайності і якості зерна, а також продуктивності праці.
Ширину колій і ходових доріжок, відстань між технологічними
коліями встановлюють, виходячи з наявної у господарстві техні-
ки для догляду за посівами. Параметри технологічної колії по-
винні співпадати з шириною захвату обприскувача і розкидача
мінеральних добрив, з розмірами колії трактора та шириною гу-
сениць чи коліс трактора і причіпного знаря^щя.
Якщо в господарстві є сівалки марки С3-3,6 чи СЗА-3,6, роз-
кидачі мінеральних добрив НРУ-0,5 чи РМС-б, обприскувачі
ОПШ-15 або ПОМ-630 і трактори МТЗ з вузькопрофільпими
шинами, то формують колії шириною 1350 мм з відстанню між
ними 10,35 м і шириною ходових доріжок 300 мм. Для цього
необхідно на середній сівалці трисівалковогс агрегату закрити
в насіннєвому ящику 8-й і 17-й висівні апарати. На невеликих
площах, де сіють одпосівалковим агрегатом, ці ж сошники пере-
кривають на кожному третьому проході сівалки. Якщо викорис-
158 В ВЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
тонуються вузькорядні сівалки марки СЗУ-3,6 чи СЗЛ-3,6, шири-
на ходових доріжок зменшується до 225 мм. При ширині ходової
доріжки 300 мм залишається незасіяними 2,8% площі поля, а при
зменшенні ширини доріжки до 225 мм - 2,0%. Як показує практи-
ка, ці втрати повністю компенсуються приростом урожаю.
У випадку застосування іншого набору техніки, зокрема роз-
кидачів мінеральних добрив марки І-РМГ-4 чи РУМ-5, форму-
ють технологічні колії шириною 1800, мм, а ходові доріжки зали-
шають шириною 450мм. У цьому разі закривають 6 і 7-й та 18
і 19-й висівні апарати трисівалкового агрегату, або перекрива-
ють їх через два проходи агрегату при сівбі однією сівалкою. По
таких технологічних коліях можуть рухатися трактори із широ-
кими шинами і розкидачі, що мають колію 1800 мм. Незасіяна
площа, що зайнята технологічними коліями, в даному випадку
зростає до 5,6%.
При використанні широкозахватних агрегатів відстань між
коліями можна збільшити до 18 м. Це можливо при сівбі сівалка-
ми класі “Містраль” (ширина захвату 6 м), внесенні добрив роз-
кидачами МВУ-900 (18 м) і обприскуванні посівів з допомогою
ОП-2000 (18 м).
Складовою частиною ресурсозбереження є залишення однієї
незасіяної доріжки замість двох. Перекривається тільки один
сошник, ширина доріжки буде незначною - 22,5 см або ЗО см.
Незасіяна площа в даному разі буде становити тільки 1,4%.
Відстань між такими орієнтирними доріжками дорівнює ширині
захвату знарядь для догляду за посівами. Вони призначені не
тільки для забезпечення рівномірності внесення добрив і пести-
цидів, але й для проходу одного колеса агрегату.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
159
5.5.6.
ОЗИМА
ПШЕНИЦЯ
ТгіНсшп
Значення Пшениця - найважливіша продовольча культура.
Не випадково озима пшениця є основним продук-
том харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд.
осіб.
У хімічний склад зерна входять усі необхідні для харчування
елементи: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, ферменти і мінеральні
речовини.
Найважливішим компонентом зерна є білок. Його вміст може
коливатися від 8 до 22%. Всі найважливіші життєві процеси лю-
дини (обмін речовин, здатність рости і розві ватися, розмножен-
ня) пов’язані з білками. Замінити білки у харчуванні іншими
речовинами неможливо.
У зерні пшениці найголовніше - це клейковинний білок.
Клейковина - це нерозчинний у воді пружно-еластичний гель,
що утворюється при змішуванні розмеленого борошна з водою.
Основу клейковини становлять спирто- і лужнорозчинні білки -
гліадин і глютеїн. Жодний інший хлібний злак не має такого
цінного поєднання цих двох важливих компонентів.
Основну частину зерна пшениці складають вуглеводи. Вони
представлені в основному крохмалем (48-63%). Вуглеводи мають
велике енергетичне значення у харчуванні людини.
Із вуглеводів,крім крохмалю,в зерні міститься2-7% цукрів (в
160 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
основному в зародку), а також 2-3% клітковини. Клітковина не
розчиняється у воді і не засвоюється організмом. При виготов-
ленні борошна вона залишається у висівках. Разом з тим, клітко-
вина відіграє важливу роль у травленні. Вона регулює діяльність
кишківника, сприяючи зниженню серцево-судинних захворювань,
запобігає ожирінню людини. Тому висівки, одержані при виго-
товленні борошна, використовують для лікувальних цілей.
Жир складає в зерні пшениці в середньому 2% і розміщуєть-
ся в зародку і алейроновому шарі.
Хліб з пшеничного борошна відзначається високими смакови-
ми властивостями, добре засвоюється. Він висококалорійний - в
100 г пшеничного хліба міститься 245-255 ккал. Зерно викорис-
товується для виробництва круп, макаронів, вермішелі, кондитерсь-
ких виробів тощо. У промисловості зерно пшениці використову-
ють для одержання крохмалю, спирту. Пшеничні висівки - висо-
коконцентрований корм для всіх видів тварин.
Солому у подрібненому і запареному вигляді можна згодову-
вати тваринам. У 100 кг соломи міститься 20-22 кормові одиниці.
Перспективнішим є використання соломи для виробництва папе-
ру, картону. Найкраще використати солому для підвищення ро-
дючості грунтів - безпосередньо як добриво чи для виробництва
гною, компості в.
Озиму пшеницю використовують у зеленому конвейєрі, забез-
печуючи тваринництво зеленими кормами навесні після згодову-
вання суріпиці, ріпаку і жита.
Історія і Пшениця належить до найбільш стародавніх
поширення культур. Археологічні дані свідчать, що в багатьох
районах Азії, Європи, а також в Єгипті пшеницю
вирощували за 5-7 тисяч років до нашої ери. Зерно її знаходять
в єгипетських пірамідах, у свайних будівлях Швейцарії і в бага-
тьох стоянках людини.
На території України найдавніші сліди пшениці (Хмельниць-
ка обл.) відносяться до ПІ-ІУ тисячоліття до нашої ери, тобто до
часів трипільських племен. Древні слов’яни, що жили на тери-
торії сучасної України, ще за кілька сот років до нашої ери, виро-
щували пшеницю не тільки для власного споживання, а й для
продажу іншим народам.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
161
Пшениця походить із Західної Азії. Центром зосередження
різноманітних форм м’якої пшениці є Іран, Ірак, Північна Індія,
Афганістан. У Південній Африці, Америці, Австралії пшениця з’я-
вилась лише у XVII - XVIII століттях. Центром походження твер-
дих пшениць є Північна Африка.
Загальна світова площа озимої і ярої пшениці в 1998 р. стано-
вила 224 млн. га, або 32% від усіх зернових культур (табл.5.12).
Найбільше вирощують в Китаї - ЗО млн. га; Індії - 26 млн. га,
США - 24 млн. га, Канаді, Австралії - 11 млн. га. В Україні
Таблиця 5.12,- Посівні площі, урожайність,
виробництво пшениці у світі і в окремих країнах у 1998 році.
Країна Площа посіву, млп.га Урожайність, ц / га Виробництво зерна, млн. т
Всього у світі 224,4 26,2 558,8
Україна 5,6 26,5 14.9
Австралія 11,5 19,1 21,9
Ареитина 4,6 21,7 10,0
Великобританія 2,04 75,6 15,5
Індія 25,6 25,6 66,0
Іран 7,0 17,1 12,0
Іспанія 1,9 28,5 5,3
Італія 2,31 36,0 8,3
Казахстан 9,1 5,2 4,7
Канада 10,8 22,7 24,1
Китай 30,0 36,7 110,0
Марокко 3,09 14,2 4,4
Нідерланди 0,14 73,8 1,0
Німеччина 2,8 72,1 20,2
Пакистан 8,35 22,4 18,7
Польща 2,63 36,2 9,5
Росія 26,2 10,3 27,0
США 23,9 29,1 69,4
Туреччини 9,4 22,3 21,0
Франція 5,24 76,0 39,9
Чехія і Словаччина 1,29 41,6 5,7
Японія 0,16 35,1 0,6
162 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
вирощують, в основному, озиму пшеницю, посівна площа якої до-
сягає 6-7 млн. га. Більше половини валового виробництва зерна
припадає на зону Степу.
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва (добри-
ва, пестициди, регулятори росту, сорти) забезпечила значне зро-
стання продуктивності посівів в Україні. Вжиті заходи забезпе-
чили в 1986-1990 рр. найвищий за всю історію середньорічний
збір зерна (49,4 млн. т), або майже по 1000 кг на душу населен-
ня, що свідчило про високу стабільність його виробництва. Уро-
жайність пшениці зросла в ці роки до 37,9 ц/га, ця культура за-
безпечувала половину валового збору зерна - 24,5 млн. т. Однак,
внаслідок економічної кризи, подальшого нарощування валового
збору зерна не відбулося. Останні роки характеризувалися спа-
дом виробництва. У 1996 році валовий збір становив лише 24,5
млн. т або знизився майже до рівня 1913 року. Урожайність пше-
ниці знизилася до 23,2 ц/га, а валовий збір - до 13,3 млн. т.
Потенціальні можливості пшениці значно вищі, про що свідчить
рівень урожайності в 1998 році в інших країнах: Китай - 36,7 ц/га,
Нідерланди - 73,8, Франція - 76,0 ц/га, Німеччина - 72,1 ц/га,
Великобританія - 75,6 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Всебічне вивчення вимог зернових до факторів життя є осно-
вою розробки високоврожайних ресурсоощадних технологій. Ви-
моги до температури, вологи, світла, забезпечення поживними ре-
човинами та ін. впродовж вегетації змінюються. Агроном досягне
запланованого врожаю, якщо зможе поєднати технологію виро-
щування з конкретними гідротермічними умовами року і внести
відповідні корективи. Для цього необхідно знати оптимальні пара-
метри природних чинників.
Вимоги до Озима пшениця з групи зернових досить холодо-
температури стійка культура. Насіння починає проростати
при температурі у посівному шарі грунту 1-2°С.
Сходи при цьому з’являються пізно і недружно. Оптимальна тем-
пература проростання пшениці перебуває в межах 12-20°С. За
умови достатнього зволоження грунту сходи при такій темпера-
турі з’являються на 5-6-й день. Якщо температура вища 25°С,
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
163
висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі
строки сівби припадають на період з середньодобовими темпера-
турами повітря Ї4-17°С.
Взимку, добре загартовані восени рослини зимостійких сортів,
витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до
мінус 19-20°С. Достатній сніговий покрив захищає рослини навіть
при зниженні температури до мінус 35-40°С. Шар снігу 10 см і
більше повністю захищає рослини від вимерзання навіть при 30°С
морозу. Це зона безпечних значень температури.
У табл. 5.13 виділено зону ризику, тобто температури, при яких
рослини можуть загинути. При наявності іпазу снігу тільки 2 см
озима пшениця здатна витримувати зниження температури по-
вітря до мінус 20-26°С. Температура в зоні вузла кущіння при
цьому буде становити мінус 15,2-19,9°С. У випадку навіть
короткотривалого перебування рослин у цій зоні температур по-
трібно негайно відібрати моноліти для остаточного визначення
стану рослин.
І нарешті, сильні морози (25-30°С) при відсутності снігового
покриву чи мінімальній його товщині (1-4 см) спричинять заги-
бель рослин озимої пшениці навіть морозостійких сортів. Це так
звана температурна зона вимерзання.
Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5-6 пагонів, не-
стійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких темпера-
тур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок
періодичного відтавання-замерзання грунту і розгартування рос-
лин. В цей період озима пшениця може загинути від невеликих
морозів (мінус 6-8°С). Восени рослини припиняють вегетацію, а
навесні відновлюють її при температурі повітря 3-5°С.
Впродовж усіх фаз вегетації пшениця росте найбільш інтен-
сивно при температурі повітря 20-25°С. Короткочасна спека з
підвищенням температури до 35-40°С, при достатніх запасах во-
логи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих
речовин у разі збільшення температури понад 40° С.
Вимоги до Озима пшениця вимоглива до вологи культура,
вологи Насіння для набухання потребує 55-60% води від
його маси. За недостатньої вологості грунту рос-
лини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш
негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в
164 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.13. - Залежність мінімальної температури грунту на
глибині вузла кущіння від середньодобової температури по-
вітря і висоти снігового покриву (за В.М. Личикаки), °С
Серед- ньодо- бова темпе- ратура повітря °С Висота снігового покриву, см
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
-і -0,6 -0,6 -0,6 -0,5 -0,5 -0,5 -0,4 -0,3 -0,2 -0,1 -0 -0
-2 -1,3 -1,3 -1,2 -1.1 -1,1 -1.0 -0,8 -0,6 -0,4 -0,2 -0 -0
-3 '2,1 -2,1 -2,0 -1,9 -1.8 -1,6 -1,4 -1,0 -0,7 -0,5 -0,4 -0,4
-4 -3,0 -2,8 -2,7 -2,5 -2,4 -2,2 -2,0 -1,6 1.1 -1,0 -0,9 -0,9
-5 -3,9 -3,7 -3,5 -3,3 -3,1 -2.8 -2,6 -2,3 -1.9 1,7 -1,5 -1,4
-6 -4,8 -4,6 -4,3 -4,0 -3,8 -3,5 -3,3 -3,0 -2,6 -2,3 -2,0 -1.9
-7 -5,6 -5,2 -5,1 -4,8 -4,5 -4,2 -3,9 -3,5 -3,2 -2,8 -2,5 -2,4
-8 -6,5 -6,2 -5,9 -5,5 -5,2 -4,8 -4,5 -4,2 -3,8 -3,4 -3,0 -2,9
-9 -7,3 -7,0 -6,7 -6,3 -5,9 -5,5 -5,1 -4,6 -4,1 -3,8 -3,6 -3,5
-10 -8.2 -7,8 -7,4 -7,0 -6,6 -6,2 -5,8 -5,2 -4,5 -4,3 -4,1 -4,0
-11 -9,1 -8,7 -8,2 -7,8 -7,3 -6,9 -6,4 -5,8 -5,3 -4,9 -4,6 -4,5
-12 -10,0 -9,5 -9,0 -8,5 -8,0 -7,5 -7,0 -6,6 -6,1 -56 -5,1 -5,0
-13 -10,8 -10,3 -9,8 -9,3 -8,7 -8,1 -7,6 -7,1 -6,7 -6,2 -5,7 -5,6
-14 -11,7 -11,1 -10,5 -10,0 -9,4 -8,8 -8,3 -7,7 -7,2 -6,7 -6,2 -6,1
-15 -12,5 -11,9 -11,2 -10,6 -10,0 -9,5 -8,9 -8,4 -7,8 -7,2 -6,7 -6,6
-16 -13,4 -12,7 -12,0 -11,3 -10,7 -10,0 -9,4 -8,8 -8,3 -7,8 -7,2 -7,1
-17 -14,3 -13,6 -12,8 -12,1 -11,4 -10,8 -10,1 -9,5 -9,0 -8,4 -7,8 -7,7
-18 -15,2 -14,5 -13,7 -13,0 -12,2 -11,5 -10,9 -10,3 -9,6 -9,0 -8,3 -8,2
-19 -16,1 і -15,3 -14,5 -13,7 -12,9 -12,3 -11,8 -11,0 -10,2 -9,5 -8,8 -8,7
-20 <6,9 -16,0 -15,2 -14,4 -13,5 -13,1 -12,7 -И.7 -10,7 -10,0 -9,3 -9,2
-21 -17,7 -16,9 -іб,о ; -15,1 -14,2 -13,6 -13,0 -12,2 -11,3 -10,6 -9,9 -9,8
-22 -18,5 і -17.6 -16,7 : -15,9 Т -15,0 -14,2 -13,4 -12,7 -11,9 -И.2 -10,4 -10,3
-23 -19,4 18,4 17,5 -16,6 ; -15,7 -14,8 -14,0 -13,2 -12,5 -11,7 -10,9 -10,8
-24 -20,3 "19,3 -18,3 -17,3 -16,4 -15,5 -14,6 -13,8 -13,0 -12,2 -11,4 -11,3
-25 -21,1 -20,1 -19,1 -18,15 '17,1 -16,2 -15,2 -14,4 -13,6 -12,8 -11,9 -11,9
-26 -22,0 -21,0 -19,9 -18,9 -17,8 -16,9 -15,9 -15,1 -14,2 -13,3 -12,4 -12,4
-27 -22.9 -21,8 -20.7 -19,6 -18,5 -17,5 -16,5 -15,7 -14,8 -13,8 -12,9 -12,8
-28 -23,8 -22,6 -21,5 -20,3 • -19,2 -18,1 -17,1 -16,2 -15,3 -14,4 -13,5 -13,4
-29 -24,4 -23,3 -22,3 -21,1 -19,9 -18,8 -17>7 -16,8 -15,9 -15,0 -14,0 -13,8
-зо -25.8 -24,0 -23,1 -21,8 | -20,6 -19,5 -18,4 -17,4 -16,5 -15,5 -14,5 -14,3
- температурна зона безпеки
- температурна зона ризику
- температурна зона вимерзання
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
165
період виходу в трубку - колосіння. Високий врожай збирають
при весняних запасах вологи в метровому шарі грунту близько
200 мм, а в період колосіння не менш як 80-100 мм. Транспірацій-
ний коефіцієнт коливається від 300 до 700.
Озима пшениця негативно реагує на пере зволоження. Велика
кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту
вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршен-
ня фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності. Такий
стан створюється в окремі роки в зоні достатнього і надмірного
зволоження західних областей України.
Вимоги до Сонячне світло - основне джерело енергії для всіх
світла фотосинтезуючих рослин. Приплив сонячної
енергії на поверхню землі дуже великий. Проте
лише незначна частина енергії, так звана фотосинтетично активна
радіація (ФАР), використовується у процесі фотосинтезу. У фор-
муванні врожаю задіяно біля 1-3% сонячної радіації. Високовро-
жайні посіви зернових, що реалізовують біологічні і фізико-хімічні
можливості при сприятливих умовах росту і розвитку, можуть
нагромаджувати у врожаї сухої біомаси біля 5% ФАР, що відпові-
дає 300 ц сухої маси. Якщо прийняти співвідношення зерна і
соломи рівним 1,0:1,0 - 1,0:1,5, то врожайність зерна досягатиме
до 150 ц/га. Таким чином, сонячна радіація не відноситься до
факторів, що обмежують урожайність культури на сучасному етапі
розвитку рослинництва.
Зернові культури І групи - це рослини довгого дня. Вони ви-
магають для переходу в генеративну фазу розвитку більше 12
годин освітлення на добу. Сонячна погода під час сходів сприяє
глибшому заляганню вузла кущіння. В озимих хлібів інтенсивне
сонячне освітлення в кінці осінньої вегетації забезпечує нагро-
мадження більшої кількості пластичних речовин і перш за все
цукрів, що підвищує морозостійкість рослин.
Добре освітлення озимої пшениці на початку виходу рослин у
трубку сприяє формуванню коротких міцних міжвузлів і запобі-
гає виляганню посівів. Тривала сонячна погода під час форму-
вання і, особливо, наливу зерна є основою високої продуктив-
ності. Термін “урожайний рік” найбільше пов’язаний з інтенсив-
ністю освітлення у цей період. Суха сонячна погода сприяє фор-
муванню зерна високої якості.
Вищою вимогливістю до світла характеризуються пшениця і
ячмінь, меншою - жито і, особливо, овес.
166 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Вимоги до Серед озимих культур найвимогливіша до
грунту грунтових умов вирощування пшениця. Най-
краще вона росте на родючих грунтах таких
типів: чорноземи, темно-каштанові, перегнійно-карбонатні, темно-
сірі та сірі опідзолені. Малопридатні для неї кислі підзолисті та
солонуваті грунти, торфовища, а також грунти, які заболочують-
ся. Реакція грунту повинна бути близька до нейтральної (рН 6,0-
7,5). Бонітетна оцінка землі має перевищувати 50 балів (табл.5.14).
На високородючих грунтах і при забезпеченні елементами жив-
лення озима пшениця переважає за врожайністю всі інші зернові
культури І групи.
Таблиця 5.14. - Основні вимоги до грунтів
Культура Кислотність грунту, рН Бонітет грунту, балів Вимоги до грануло- метричного складу грунту
Озима пшениця 6,3-7,5 50-70 середній, важкий
Озиме жито 5,5-7,5 30-60 легкий
Озимий ячмінь 6,8-7,5 >30-60 середній
Трітікале 5,5-7,5 30-60 легкий, середній
Яра пшениця 6,0-7,5 50-70 середній
Ярий ячмінь 6,8-7,5 >50-70 середній
Овес 5,0-7,0 >30-50 легкий, середній, важкий
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Озима пшениця, порівняно з іншими зерновими,
найбільш вимоглива до попередників. Особли-
во зменшується продуктивність пшениці при вирощуванні її після
пшениці чи інших зернових. Беззмінне вирощування призводить
до збільшення забур’яненості посівів, особливо пристосованими
до спільного росту бур’янами. Так, за даними Миронівського інсти-
туту пшениці, при беззмінному вирощуванні озимої пшениці
кількість бур’янів збільшується в 2-5 разів, причому негативний
вплив забур’яненості не зникає і від внесення добрив та гербі-
цидів.
Часте повернення на поле рослин одного виду призводить до
масового нагромадження у грунті збудників різних хвороб, поши-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
167
ренню яких сприяють заражені рослинні рештки попередньої куль-
тури. Для оздоровлення грунту необхідно сіяти стійкі до даних
хвороб культури. Повертати на попереднє місце озиму пшени-
цю можна щонайменше через два-три роки, коли під дією корис-
ної мікрофлори грунт очиститься від більшості хвороб і
шкідників.
Безсистемне розміщення культур викликає масовий розвиток
шкідників культурних рослин. Крім того, це призводить до грун-
товтоми, яка спричиняється нагромадженням у грунті токсичних
речовин - продуктів життєдіяльності попередника і розкладу його
післязбиральних залишків. У таких умовах продуктивність рос-
лин можна підвищити тільки за рахунок інтенсивної хімізації, що
підвищує собівартість зерна, а головне, відбувається забруднення
навколишнього середовища і нагромадження залишків пестицидів
у зерні.
Для одержання високих і стабільних урожаїв велике значен-
ня має правильне розміщення озимої пшениці у сівозміні з
врахуванням біологічних особливостей росту. За даними багато-
річних дослідів, проведених у Миронівському інституті пшениці,
урожай озимої пшениці у сівозміні без внесення добрив був ви-
щим, ніж на удобрених варіантах при беззмінному її вирощу-
ванні. Звідси висновок, що сівозміна забезпечує вищий приріст
урожаю зерна, ніж такий вагомий чинник у підвищенні продук-
тивності, як добрива.
Цінність попередників визначається не тільки ступенем забур’я-
неності, фізичним і фітосанітарним станом орного шару грунту, а
й рівнем використання ними вологи і поживних речовин з грун-
ту. Особливе значення ці фактори мають для одержання високої
польової схожості, доброго розвитку кореневої системи і високоп-
родуктивного асиміляційного апарату. В західних районах Полісся
і Лісостепу України волога не є лімітуючим фактором урожай-
ності. Першим мінімумом у цих умовах є поживні речовини,
кількість яких значною мірою залежить також від попередника
(табл.5.15).
Особливо зростає значення попередника при вирощуванні ози-
мої пшениці за ресурсоощадними технологіями. Ніякий інший
агрозахід не забезпечує такої економії коштів і матеріальних ре-
сурсів, як вибір найкращого попередника. За умови вирощуван-
ня озимини після багаторічних бобових трав, зернових бобових
культур, які нагромаджують азот у грунті, норму азотних добрив
168 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.15. - Вміст азоту в рослинних рештках та кількість
доступного азоту при мінералізації
Попередники Вміст азоту в рослинних рештках, % Доступний азот при мінералізації рослинних решток, кг/га
Картопля, цукрові буряки 2,5-3,0 20-30
Зернові 0,4-0,8 20-40
Люцерна 2,3-2,8 100-150
Конюшина 2,0-2,5 80-100
Горох 2,0-2,5 40-60
можна зменшити майже вдвічі. Розміщення пшениці після куль-
тур, що рано звільняють поле і знижують забур’яненість та на-
явність у грунті хвороб і шкідників, дає змогу зменшити застосу-
вання гербіцидів, фунгіцидів та інсектицидів, що знижує вартість
технології. Ціна хімічних препаратів висока і вони становлять
значний відсоток у структурі затрат.
Найкращий попередник для озимої пшениці в зоні Лісо-
степу при вирощуванні за ресурсоощадною технологією - бага-
торічні бобові трави (конюшина, люцерна та ін.). Вони зба-
гачують грунт азотом і високоякісною органічною масою з по-
жнивних решток. З рослинними рештками в грунті залишається
до 150 кг/га азоту (табл. 5.15).
Крім того, покращується структура і підвищується біологічна
активність грунту, зменшується забур’яненість посівів озимої
пшениці.
Відмінним попередником є зернові бобові культури: горох,
вика, кормові боби, соя та ін. Вони поліпшують структуру грунту,
не забирають з нього азот, зменшують забур’яненість. Вважаєть-
ся, що чим сильніше розвинений травостій зернобобових, тим
більший вплив їх на врожайність наступної культури. За своїм
значенням для ресурсоощадної технології вони займають друге
місце після багаторічних бобових трав. Використання інших по-
передників знижує ефективність ресурсоощадної технології.
Добрим попередником є також озимий ріпак, посівні площі
якого останнім часом значно зросли. Він добрий фітосанітар у
зерйових сівозмінах. Кореневі рештки ріпака запобігають пере-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
169
ущільненю грунту, покращують його структуру та збагачують ор-
ганічною речовиною, що рівноцінно внесенню 20 т/га органічних
добрив. Розклад решток ріпака в грунті сприяє доброму розвит-
ку молодих рослин пшениці. Він рано звільняє поле, що дає мож-
ливість зменшити забур’яненість агротехнічними методами.
Однорічні трави - горохо-вико-вівсяні сумішки, що викорис-
товуються на зелений корм, сіно, силос, теж вважаються добрими
попередниками. Це зумовлюється ранішим від інших культур
звільненням поля і зменшенням забур’яненості, оскільки насіння
бур’янів не встигає достигнути. Очистити поле від бур’янів мож-
на також поверхневими обробітками грунту.
Просапні культури - рання картопля, кукурудза на зелений
корм і силос, цукрові буряки перших строків збирання, під які
вносили органічні добрива, також є добрими гопередниками, але
їх цінність для ресурсоощадних технологій невисока. Вирішаль-
не значення при цьому має чистота посівів, доза органічних доб-
рив, а найбільше - строк звільнення поля для обробітку грунту.
Необхідно мати на увазі, що в окремих випадках (дощова осінь)
поле після збирання кукурудзи сильно ущільнюється, залишаєть-
ся багато рослинних решток і тому дуже важко якісно підготува-
ти грунт до сівби. Виникає потреба у додаткових обробітках, що
збільшує затрати і собівартість продукції.
Після цукрових буряків і, особливо картоплі, доцільно засто-
сувати поверхневий обробіток, що дає змогу зекономити частину
паливно-мастильних матеріалів, необхідних для оранки. Проте в
даному випадку різко зростає забур’яненість озимої пшениці, ос-
кільки основна маса насіння бур’янів залишається у верхньому
шарі грунту. Добра забезпеченість вологою і елементами жив-
лення сприяє швидкому проростанню бур’янів.
Із зернових культур добрим попередником є гречка. Вона
має розвинену кореневу систему, яка розчиняє в грунті важкодо-
ступні форми фосфору та калію і збагачує грунт поживними
речовинами.
Можна сіяти після вівса, оскільки він не уражується корене-
вими гнилими і залишає більш якісні пожнивні рештки порівня-
но з іншими зерновими культурами.
У зоні Полісся високі врожаї озимої пшениці отримують
при розміщенні її після люпину на зелений корм та зерно, льону -
довгунцю, картоплі, а на окультурених грунтах - після кукуруд-
зи на силос та багаторічних і однорічних трав. На бідних трун-
170 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
тах значно підвищує врожайність озимої пшениці розміщення її
на полях, де приорано зелену масу люпину. Дія такого сидерату
на піщаних грунтах рівноцінна внесенню 35 т/га гною. Це найк-
ращий попередник у зоні Полісся для ресурсоощадної технології.
У Передкарпатській зоні озиму пшеницю сіють після бага-
торічних бобових і бобово-злакових трав на два укоси, горохо-
вико-вівсяних сумішок, люпину, картоплі, кукурудзи.
В умовах Закарпатської низовини кращими поперед-
никами є багаторічні бобові або бобово-злакові трави, вико-
вівсяні сумішки, кукурудза на силос, а також картопля і тю-
тюн.
За даними Львівського державного аграрного університету,
найбільша врожайність озимої пшениці на всіх варіантах удоб-
рення була після конюшини з приорюванням другого укосу -
60,1-66,2 ц/га (табл.5.16).
Сівба пшениці після конюшини з приорюванням другого уко-
су забезпечила врожайність 60,1 ц/га при внесенні М30Р3()К3(), тоді
як сіючи після гороху і картоплі приблизно такий рівень урожаю
одержуємо при внесенні М)20Р120К)2(). Тобто, за впливом на продук-
тивність конюшина з приорюванням другого укосу рівноцінна
внесенню мінеральних добрив у дозі М90Р9()КЧ().
Таблиця 5.16 - Урожайність озимої пшениці сорту
Миронівська 61 залежно від попередника і норми добрив
(середнє за 1994-1996 рр.), ц/га
Попередник Норма добрив
и30Р30к30 N Р К х>60 601У60 М Р к 1 90 90 і \о N Р К 120 120 120
Конюшина на 1 укіс 55,9 59,1 63,2 64,9
Конюшина на 2 укоси 54,2 58,2 62,9 65,1
Конюшина із приорю- ванням другого укосу 60,1 63,0 65,1 66,2
Горох 49,3 53,4 56,8 58,9
Картопля 46,0 51,2 53,9 55,8
Кукурудза па силос 36,6 42,7 46,5 49,7
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
171
Обробіток грунту
Обробіток грунту під озиму пшеницю повинен бути диферен-
ційований для кожної грунтової зони, господарства і полів сівоз-
міни залежно від попередників, ступеня і характеру забур’яне-
ності та ін. Основним завданням обробітку е достатнє осідання
грунту та збереження вологи до сівби пшениці, поліпшення режи-
му живлення, боротьба з бур’янами, запобігання ураженню рос-
лин хворобами і шкідниками, якісне загортання пожнивних реш-
ток і добрив тощо. Для цього необхідно дотримуватися низки
загальних вимог. Зокрема, не запізнюватися із збиранням попе-
редньої культури. Після збирання внести фосфорні і калійні доб-
рива і приорати їх чи провести неглибокий поверхневий обробі-
ток грунту. Один з показників якості оранки - добре подрібнення
скиби, що сприяє осіданню грунту і створює передумови для швид-
кого і якісного обробітку верхнього шару. Після основного об-
робітку грунту якомога швидше готують грунт до сівби. Ні в
якому разі не можна упускати таку можливість після дощів. Якщо
грунт відразу не розпушити, то він засихає, утворює брили, що
вимагає додаткових витрат на його підготовку. Крім того, над-
мірна кількість проходів тракторів, іншої техніки, ущільнює грунт,
руйнує його структуру, змінює об’ємну масу, що негативно позна-
чається на врожаї.
При розміщенні озимої пшениці після багаторічних трав,
які збираються на два укоси, поле орють плугами з передплуж-
никами (ПН-4-35; ПЛН-5-35 і ін.) не пізніше, як за місяць до
сівби. Грунт добре осідає, що гарантує одержав ня дружних сходів
і добре виживання рослин взимку. Передплужники встановлю-
Г ють на глибину
10-12 см, а плуг -
на 25-27 см.
З плугом агре-
гатують кіль-
часто-шпорові
котки (З ККШ-6),
або при достат-
ній вологості грун-
ту - важкі боро-
Рнс. 5.3. Оранка плугом з комбінованими (БЗТС 1 0)
знаряддями.
172 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Особливо ефективним є застосування в агрегаті з плугом комбіно-
ваних знарядь, що ущільнюють, подрібнюють і вирівнюють свіжо-
виораний і ще не пересохлий грунт. Це такі машини, як ППР-2,3;
ПВР-2,3. Дані пристосування одночасно з оранкою підготовлю-
ють грунт практично до передпосівного стану, агрегатуються з 5-
6-ти корпусними плугами. Тому можна обмежитись одним пере-
дпосівним обробітком грунту, що дасть змогу зменшити витрати
пального і коштів. Крім того, добре розпушення грунту одночас-
но з оранкою, сприяє збереженню вологи, підвищенню інтенсив-
ності мінералізації, рівномірному загортанню насіння, виключає
небезпеку осідання грунту в осінньо-зимовий період.
Коли попередником озимої пшениці є зернові бобові культу-
ри, після їх збирання без попереднього лущення проводять оран-
ку на глибину 20-25 см. У міру проростання бур’янів проводять
один-два поверхневі обробітки грунту.
З метою економії ресурсів на незабур’янених полях після го-
роху, кормових бобів, сої, вики можна обмежитися поверхневим
обробітком грунту. Застосовують дискові лущильники ЛДГ-10, ЛДГ-
15 у випадку достатньої вологості грунту у два сліди у двох взає-
мно перпендикулярних напрямках на глибину 6-8 см. Якщо грунт
ущільнений, відносно сухий, погано зачищене поле від рослинних
решток, кращі результати забезпечує використання дискових борін
БДТ-3,0; БДТ-7,0. Поверхнево оброблений грунт менш осідає, має
вищу вологість, рослини восени краще розвиваються і зимують.
Після вико-вівсяно-гороховоїабо інших бобово-злакових сумі-
шок, озимого ріпаку, люпину на зелений корм, які рано звільняють
поле, є можливість зробити лущення лемішними лущильниками
на глибину 10-12 см або дисковими на 6-8 см. Після проростання
бур’янів, але не пізніше як через 10-12 днів, орють на 20-22 см в
агрегаті з боронами або кільчасто-шпоровими котками і борона-
ми. У міру проростання бур’янів проводять два-три поверхневі
обробітки грунту. На чистих від бур’янів площах, за недостатньої
вологості грунту, згідно з багатьма рекомендаціями, після цих
попередників доцільно застосовувати поверхневий обробіток.
Вибір способу обробітку грунту визначається також грануло-
метричним складом грунту. На важких грунтах у західних регіо-
нах України поверхневий обробіток сильно ущільнює грунт, змен-
шує його водопровідність, утруднюється ріст коренів у глибину,
зменшується стійкість рослин проти несприятливих умов і про-
дуктивність.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
173
Збирання просапних культур (картопля, кукурудза на зеле-
ний корм і силос, цукрові буряки вересневого строку збирання),
проводять безпосередньо перед сівбою озимої пшениці, тому часу
для проведення багаторазового обробітку грунту не залишаєть-
ся. Дуже глибокий обробіток занадто розпушує грунт і сприяє
втратам вологи. Тому тут можливий енергоощадний варіант підго-
товки грунту - мілка оранка або поверхневий обробіток.
Після ранньостиглих сортів картоплі орють на глибину 20-22
см, а в зоні Полісся - на 18-20 см в агрегаті з боронами з наступ-
ним коткуванням. На легких грунтах та на чистих від бур’янів
площах замість оранки проводять лущення з боронуванням або
культивацією з боронуванням на 8-10 см. У разі необхідності
поле перед сівбою коткують кільчасто-шпоровими котками, а най-
краще для якісної підготовки грунту використовувати комбінова-
ний агрегат РВК-3,6.
Найважче підготувати грунт до сівби після кукурудзи. Зразу
ж за збиранням кукурудзи на зелений корм або силос, щоб подріб-
нити рослинні рештки, площу дискують добре загостреними дис-
ковими боронами (БДТ-3,0; БДТ-7,0), або дисковими лущиль-
никами (ЛДГ-10; ЛДГ-15) удвох перпендикулярних напрямках.
Для кращого заорювання решток передплужник встановлюють
на глибину 10-12 см, а основний корпус плуга. - на 23-25 см.
Передпосівний Передпосівний обробіток грунту - одна з
обробіток грунту найважливіших ланок ресурсоощадної
технології, якій до останнього часу не при-
діляли належної уваги. Від своєчасної і якісної передпосівної
підготовки грунту залежить глибина загортання насіння, дружність
і рівномірність появи сходів озимої пшениці, ріст, розвиток і про-
дуктивність рослин. Основним завданням обробітку грунту є ство-
рення структурно-агрегатного складу посівного шару. У резуль-
таті комплексу робіт якісно підготовлене до сівби поле повинно
мати достатньо ущільнений підпосібний шар з об’ємною масою
1,1-1,3 г/куб.см. У посівному дрібпогрудочкуватому шарі грунту
повинні переважати грунтові частинки діаметром 1-3 мм (в ос-
новному 1-1,5 мм). Наявність грудок більше 8 см не допускаєть-
ся. Все це забезпечує добрий контакт насіння з грунтом і дружні,
одночасні сходи. Дрібногрудочкувата структура орного шару
покращує забезпеченість грунту водою і сприяє розвитку сильної
174 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
кореневої системи, добрій зимівлі і росту рослин у весняно-літній
період.
Поверхня грунту має бути добре вирівняною. Різниця у висо-
ті гребенів, утворених робочими органами культиватора чи зуба-
ми борін, повинна становити не більше 2 см. Брилистість грунту
має бути мінімальною, грудочки величиною більше 2 см не по-
винні переважати 10%. Вирівняність поверхні забезпечить рівно-
мірну глибину загортання насіння. Для полегшення передпосів-
ної підготовки грунту слід, насамперед, якісно виорати. Якщо з
плугом не агрегатуються кільчасто-шпорові котки з боронами чи
спеціальні агрегати для розробки грунту, то після оранки, не чека-
ючи пересихання верхнього шару, обробляють поле культивато-
ром, доводячи грунт до дрібногрудочкового стану. Через 10-14
днів після цього, особливо якщо випали дощі, поле культивують
вдруге для знищення бур’янів, подальшого вирівнювання і под-
рібнення грунту. Одну з культивацій роблять впоперек до на-
прямку оранки. На чистих від бур’янів полях, коли попередніми
обробками був створений розпушенний посівний шар, передпосів-
ну підготовку грунту можна проводити агрегатом із середніх і
посівних борін.
Якщо оранка не якісна, а за час осідання грунту не проведено
культивації, то для доброї підготовки грунту до сівби необхідно
значно більше обробітків, внаслідок чого зростають затрати.
Передпосівний обробіток грунту і сівба - це єдиний
технологічний процес. Розрив між ними повинен бути мінімаль-
ним - не більше 0,5-1 години. Поле при цьому не встигає пересох-
нути і насіння лягає у вологий грунт. Для того, щоб краще було
видно слід маркера, передпосівний обробіток проводять під неве-
ликим кутом до напрямку сівби.
Останній обробіток грунту проводиться на глибину сівби 2-3
см. Відхилення глибини обробки від заданої не повинно переви-
щувати 0,5 см. Необхідно дотримуватись перекриття (15-20 см)
між суміжними проходами культиватора. При використанні най-
більш поширеного у виробництві культиватора КПС-4 дотрима-
тись вимог дуже важко, особливо мінімальної глибини обробітку.
Найкраще для цієї мети використовувати грунтооброблювальні
агрегати РВК-3,6; РВК-5,4; РВК-7,2; ВИП-5,6 та ін. Високу якість
забезпечують комбінатори провідних європейських фірм під на-
звами Компактор (“Ьеткеп”), Європак (“ВВС”), Європак 6000
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
175
____Більші грудочки
Дрібні грудочки
Щільно укладений
грунт з капілярною
дією
Рис. 5.4. Структура оптимально підготовленого до сівби грунту
(КЬЕІМЕ), Термінатор (Когдзкіїсіе) РАУ-Унімат та ін. Практично
не поступається цим сільськогосподарським машинам агрегат ЛК-
4, що виготовляється у Львові. Ці знаряддя створюють ущільнену
підошву, на яку потрібно висіяти насіння. У підпосівному шарі
внаслідок цього створюється добра можливість для капілярного
підняття води, що забезпечує надходження вологи до насіння. Че-
рез верхній розпушений шар добре надходить повітря і тепло, тоб-
то складаються найкращі умови для дії трьох основних чинників
проростання насіння - вологи, тепла і повітря (рис.5.4).
Підготовка Важливою умовою одезжання високих
насіння, сорти урожаїв озимої пшениці є використання для
сівби високоякісного насіння. Підготовка
насіння є суто рільничою проблемою, що не пов’язана з промисло-
вим виробництвом, тому це найдешевший фактор інтенсифікації.
Відомо, що сівба добре підготовленим високоякісним насінням
забезпечує приріст урожаю 15-20% і більше.
Зерно після обмолоту необхідно ретельно счищати і сортува-
ти, щоб відібрати фракції виповненого та вирівняного насіння, яке
відповідає вимогам посівного стандарту. Для одержання друж-
них рівномірних сходів потрібно висівати насіння з масою 1000
насінин не менше 40-50 г.
Для сівби використовується насіння, що має лабораторну
схожість від 100 до 87%. У насіння з пониженою схожістю різко
погіршуються врожайні властивості і досить часто навіть збільшен-
ням норми висіву неможливо досягти високого врожаю. Так, за сівби
насінням із схожістю 80-89% урожайність зменшувалась на 3,2-5,0
ц/га порівняно з сівбою насінням, що мало схожість 95-96%.
176 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Негативно впливає на якість насіння його травмування зби-
ральною і зерноочисною технікою. Через те, що 30-40% травмова-
ного насіння не дає сходів, а те, що зійшло, сильно уражується
хворобами, механічні пошкодження можуть мати не більше 2-5%
насіння.
Для підвищення якості насіннєвого матеріалу застосовують
протруювання хімічними препаратами (табл.5.17).
Байтан Універсал має дуже широкий спектр дії і надзвичай-
но ефективний. Але протруєне ним насіння може сповільнювати
темпи проростання на важких грунтах і при низькій температурі.
Не можна протруювати насіння з низькою схожістю і загортати
його глибше 4 см, а також поєднувати з обробкою насіння туром.
Байтан Універсал має також цінну відлякуючу дію на птахів,
оскільки містить діючу речовину імазаліл. Байтан Універсал за-
хищає рослини також від снігової плісняви.
Вітавакс 200 захищає від ураження твердою і летючою саж-
кою, фузаріозом кореневої системи, септоріозом проростків. Віта-
вакс 200 ФФ покращує формування стеблостою, збільшує кількість
однорідних пагонів. Забезпечує здоровий розвиток коріння,
збільшує тривалість активної фотосинтетичної діяльності веге-
тативного апарату.
Вінцитдіе проти всіх основних хвороб, що передаються через
насіння та грунт, а також проти ранніх хвороб листків. Захищає
від сажкових хвороб, фузаріозу і септоріозу та ін.
Найбільш ефективним способом протруювання є інкрустація
- обробка насіння пестицидами з клейкими плівкоутворювальними
компонентами. Суть інкрустування полягає в тому, що розчин
біологічно активних речовин адсорбується насінням, а решта не-
розчинних речовин рівномірно і міцно закріплюється на оболонці
у плівковому покритті. Інкрустація дає змогу значно підвищити
ефективність препарату, зменшити на 20-30% його витрати і заб-
руднення навколишнього середовища, оскільки він не обсипаєть-
ся під час перевезення, завантаження у сівалки і не відлітає від
насінини у грунті.
Як плівкоутворювачі використовують 5%-й водний розчин полі-
вінілового спирту (ГІВС-0,5 кг на 1 т), 2,0-2,5%-й водний розчин
натрієвої солі карбоксилметилцелюлози (Ма КМЦ-0,1-0,2 кг на 1 т)
та рідкі комплексні добрива з розрахунку 3 л РКД розведених у
7 л води, на 1 т насіння.
Для приготування 10 л розчину в місткість заливають третю
частину води, нагрітої для ПВС до 80°С, для КМЦ - до 45°С.
Таблиця 5.17. - Препарати для протруювання насіння озимої пшениці
Назва препарату Норма витрати препарату л, кг/т кореневі гнилі
1 тверда сажка летюча сажка гельмінтоспо- ріозпа । фузаріозна цсркоспорс- льозпа пліснява снігова пліснявіння насіння епосі візипшосіор сспторіоз гсльміито- споріоз хлібна жужелиця
Байтан універсал, 19,5% з.п. 2,0 4- + + + 4- 4- 4-
Вінцит, 5% к.с. 2,0 4- + + + 4- 4- 4- 4-
Вітавакс 200, 75% з.п. 3,0 + + + 4- 4-
Вітавакс 200 ФФ, 40% в.с.к. 2,5-3,0 + + + + 4- 4-
Дерозал, 50% к.с. 1,5 4- + 4- 4- 4- 4-
Дивіденд,3% т.к.с. 2,0 + + + 4- 4-
Колфуго Дуплет, 37% к.с. 2,0 4- + 4-
Колфуго Супер, 20% в.с. 3,0 + + + 4- 4-
Максим 025, 2,5% т.к.с. 1,5 + + + 4- 4- 4-
Паноктин Тоталь, 32,5% т.к.с. 1,5-2,0 4- + + 4- 4- 4- 4-
Преміє 25, 2,5% т.к.с. і,3-і,5 4- + + 4- 4- 4-
Промет 400, 40% мк.с. 2,0 4-
Раксил, 6% т.к.с. 0,4-0,5 4- + 4-
Реал, 20% т.к.с. 0,2 + +
Сульфокарбатіон 90-95% 0,2-0,6 4- + + 4- 4- 4-
Сумі-8, 2% з.п. 1,5-2,0 4- + + 4-
Фундазол, 50% злі. 2,0-3,0 4- + 4- 4" 4-
+ - ефективний проти даної хвороби
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ 177
178 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Засипають полімер з розрахунку на 1 т насіння, постійно пере-
мішують для одержання однорідної маси, яку доливають кип’ят-
ком при приготуванні розчину з ПВС, і холодною водою - з
На КМЦ. В цей клейкий розчин, крім протруювача, можна ввести
всі необхідні препарати - інсектициди, фунгіциди, гербіциди, не-
матоциди, мікроелементи, регулятори росту, гігроскопічні матеріа-
ли, кисневидільні речовини та ін.
Сорти Одним з головних резервів збільшення виробництва
зерна озимої пшениці є впровадження високопродук-
тивних сортів у сприятливих для них грунтово-кліматичних умо-
вах. Для повної реалізації властивого сорту рівня урожайності і
якості зерна необхідно створювати умови вирощування, які б спри-
яли ефективному виявленню його генетичних можливостей. Роль
сорту особливо зростає при високому рівні інших чинників інтен-
сифікації, зокрема агротехніки і добрив. В цих умовах впровад-
ження нових інтенсивних сортів збільшує урожайність на 25-
40%. Вклад сорту у досягнутий за останні 25-30 років рівень
урожайності озимої пшениці у країнах Західної Європи стано-
вить 60%.
Застосування сортової агротехніки дало можливість збирати
по 40-50 ц/га зерна і більше па великих площах. Вимоги сільсько-
господарського виробництва до сортів пшениці невпинно підвищу-
ються і вже зараз урожай зерна в межах 60-70 ц/га не є винятком.
У селекційних програмах науково-дослідних установ ставиться
завдання створити сорти озимої пшениці з потенціальною вро-
жайністю 80-90 ц/га і більше. Встановлено, що при забезпеченні
ідеальних умов росту і розвитку в лісостеповій і степовій зонах
України теоретично можливо збирати 160-200 ц/га зерна.
Новостворювані сорти повинні характеризуватись низкою
цінних господарських ознак. Поряд з високою урожайністю сорт
повинен мати високоякісне зерно, бути стійким проти ураження
хворобами, шкідниками та вилягання, зимостійким, добре реагу-
вати на багатий агрофон. Ставиться ряд вимог і до структури
врожаю. Вона має поєднувати такі параметри: продуктивність
колоса - 1,6-1,8 г, густота синхронно розвинутих продуктивних
стебел -550-600 шт/м2, висота стебла - 70-90 см, відношення зерна
до соломи 1:1. Для підвищення інтенсивності фотосинтезу необ-
хідно збільшити ширину листків і розмістити їх під меншим ку-
том відносно стебла. Надзвичайно важливо забезпечити рівномі-
рний розвиток головного і бокових пагонів.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
179
Помилковим напрямком у селекції злакових виявилась недо-
оцінка значення біомаси врожаю і пов’язане з цим підвищення
стійкості до вилягання тільки за рахунок короткостебельності.
Сорти з низьким урожаєм біомаси дають нестабільну врожайність
зерна.
Особливо зростає значення правильного підбору сортів при
вирощуванні озимої пшениці за ресурсоощадними технологіями. До
реєстру сортів рослин України внесено більше 60 сортів (табл. 5.18).
Найбільші посівні площі в Західній Україні займають такі сорти
як Миронівська 61, Поліська 90, Альбатрос одеський, Циганка,
Мирхад, Мирич та ін.
Удобрення Урожайність озимої пшениці і якість зерна
значною мірою залежать від забезпечення рослин
елементами мінергільного живлення впродовж всієї вегетації. Інтен-
сивні сорти характеризуються більш високими вимогами до умов
живлення і тільки при повному і збалансованому забезпеченні
поживними речовинами можуть формувати високі врожаї.
Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів
живлення з грунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необ-
хідно: азоту - 28-37 кг; фосфору - 11-13 кг; калію - 20-27 кг. Слід
зазначити, що чим більший урожай і вища доза мінеральних доб-
рив, тим більший винос поживних речовин. Так, з урожаєм 50-
60 ц/га вже виноситься: азоту - 160-190 кг, фосфору -55-70 кг,
калію - 80-100 кг.
Аналіз показує, що такої кількості елементів живлення в лег-
кодоступній формі в грунті майже не буває, тому для одержання
високого врожаю під озиму пшеницю необхідно вносити мінеральні
добрива.
Найбільший ефект дає повне забезпечення потреб рослин ози-
мої пшениці всіма елементами живлення. Урожайність залежить
від лімітуючого фактора, тобто від того елемента, якого найменше
міститься в грунті в доступному для використання рослинами
вигляді. Неправильне співвідношення азоту, фосфору і калію
призводить до зменшення продуктивності рослин, ураження хво-
робами, зниження якості зерна та ін.
Раніше рекомендувалось співвідношення азоту, фосфору і ка-
лію як 1:1:1. Дослідження останніх років, а також практика ви-
Таблиця 5.18. - Сорти озимої пшениці м’якої.
Назва сорту Реєст- рація Зона Група стиг- лості Напрямок викорис- тання Назва сорту Реєст- рація Зона Група стиг- лості Напрямок викорис- тання
Альбатрос одеський 1990 сл ср слн Миронівська 61 1989 лп сс цін
Безоста 1 1959 с ср слн Миронівська 65 2000 лп сс цін
Білоцерківська напівкарликова 1999 ЛІ1 рс цін Миронівська 66 2000 п сс цін
Веселка 1997 л сс цін Миронівська нанівінтенсивна 1994 11 сс ф
Вимпел одеський 1995 сл рс цін Миронівська остиста 1992 лп сс цін
Вікторія одеська 1998 л ср цін Мирхад 2000 п сс ф
Витязь 1998 с рс цін Находка 4 1996 с ср цін
Гана 1998 п сп цін Ніконія 2000 с ср слн
Донецька 46 1990 сл ср слн Обрій 1983 с ср слн
Донецька 48 1997 сл ср цін Одеська 117 1992 с сс цін
Донська напівкарликова 1985 Л1І рс цін Одеська 132 1994 сл ср дф
Дончанка 3 1995 с ср слн Одеська 133 1993 с ср слн
Збруч 1994 л сс ЦІН Одеська 161 1995 слп ср слн
Зерноградка 8 1994 с ср цін Одеська 162 1995 сл Рс слн
Іванівська остиста 1997 л сс ф Одеська 265 1996 с ср слн
Київська остиста 1995 ЛІТ сс слн Одеська 267 1997 сл СР слн
Київська 7 1998 п ср дф Поліська 90 1994 лп сс цін
Коломак 3 1997 СЛ1І сс слн Порада 1997 11 ср дф
Коломак 5 1997 л сс слн Ростовчанка2 1994 с ср слн
Красуня одеська 1997 сл ср слн Символ одеський 1996 с ср слн
Лада одеська 2000 слп рс слн Скіф'янка 1993 с ср слн
Леля 2000 с ср слн Струмок 1998 л ср цін
Любава одеська 2000 с ср цін Тіра 1997 слп ср слн
Лютесценс 7 1991 лп сс цін Українка одеська 1995 слп ср цін
МВ 04-87 1994 лп сс дф Українка полтавська 2000 л се слн
Мирич 1999 п сс лф Фантазія одеська 1996 с ср слн
Миронівська 27 1992 л сс дф Фелорівка 1994 с рс цін
Миронівська 28 1994 л сс дф Харківська 96 1999 л се дф
Миронівська ЗО 1995 ЛГЇ сс ф Херсонська 86 1991 с рс ці}]
Миронівська 31 1997 л сс дф Херсонська остиста 1995 с рс цін
Миронівська 33 1998 п сс дф Циганка 1998 п пс цін
Миронівська 40 1989 11 сс лф Юна 1993 сл ср слн
180 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
181
рощування озимої пшениці за інтенсивною технологією показали,
що для одержання максимального врожаю зерна високої якості,
при високих дозах внесення добрив, необхідне переважання азо-
ту. Потреба у внесенні підвищених доз азоту обумовлена висо-
ким виносом азоту з грунту, що переважає в 3-4 рази винос фос-
фору.
Заданими Миронівського інституту пшениці, кращим співвідно-
шенням елементів живлення М:Р:К є 1,5:1:1. Таке ж співвідно-
шення нами рекомендується для регіонів Західної України.
Мінеральні добрива можна вносити під основний обробіток
восени, давати в рядки при сівбі і підживлювати ними посіви в
процесі вегетації. Повну норму фосфорних і калійних добрив
необхідно вносити під основний обробіток. Перенесення цих доб-
рив для осіннього чи весняного підживлення набагато знижує їх
ефективність. Краще вносити добрива під оранку, тоді вони
перемішуються з грунтом на глибину оранки 22-25 см. При вне-
сенні під культивацію - містяться у верхньому шарі грунту. Гли-
боке перемішування добрив сприяє кращому розвитку кореневої
системи, проникненню її на більшу глибину з початкових фазах
росту і підвищенню зимостійкості.
У зоні Лісостепу на світло-сірих опідзолечих грунтах раніше
рекомендувалось вносити по 50-60 кг/га діючої речовини азоту,
фосфору і калію. З впровадженням у виробництво інтенсивних
технологій норми внесення добрив значно підвищились. Для
повної реалізації можливостей високопродуктивних сортів ози-
мої пшениці при вирощуванні за інтенсивною технологією реко-
мендується вносити 90-120 кг/га діючої речовини кожного еле-
мента.
При внесенні РЧ0.120К90120 під оранку рослини повністю за-
безпечені фосфором і калієм впродовж всієї вегетації, тому немає
потреби вносити мінеральні добрива в рядки під час сівби.
Рядкове внесення збільшує тривалість сівби і затрати на ви-
робництво зерна. Крім того, гранули добрив, які розміщуються
поруч з висіяним насінням, розчиняючись, підвищують кон-
центрацію грунтового розчину і на 3-6% зменшують польову
схожість.
Узагальнюючи дані науково-дослідних установ, зональних
агрохімлабораторій та передової практики, під озиму пшеницю
залежно від грунтових умов і попередників у західних регіонах
182 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
України рекомендовані орієнтовні такі норми внесення мінераль-
них добрив (табл.5.19).
Ці норми необхідно уточнювати в кожному конкретному ви-
падку, враховуючи особливості агротехніки і метеорологічні умо-
ви року.
Наприклад, при внесенні під просапні культури, особливо під
цукрові буряки і картоплю, по 50 т/га гною і N...._Р0Р80_Р0К80,Р0
рекомендовану норму мінеральних добрив під озиму пшеницю
доцільно зменшити щонайменше на третину, оскільки буде
використовуватись післядія добрив, внесених під попередник. Вста-
новлюючи норму фосфорних і калійних добрив, важливо мати
дані грунтової діагностики, а для проведення підживлень азотом
врахувати також результати листкової і тканинної діагностики.
У системі удобрення озимої пшениці найскладніше забезпечи-
ти оптимальне азотне живлення. Ефективність осіннього внесен-
ня азоту знижується, особливо при збільшенні його дози. Для
створення оптимальних умов живлення рослин азотом впродовж
усієї вегетації необхідно спочатку уникнути його надлишку, а
пізніше забезпечити інтенсивне азотне живлення рослин. При вне-
сенні невеликих норм азоту (Ц.()) восени, до початку наливу зер-
на кількість доступного в грунті азоту різко зменшується внаслі-
док його використання на формування вегетативної маси і вими-
вання з грунту восени і навесні. Внесення вищих норм азоту
восени є проблемним внаслідок різкого зниження зимостійкості,
переростання рослин і погіршення фітосанітарного стану. Крім
того, надлишок азоту восени сприяє інтенсивному росту бур’янів,
які при весняному кущінні пшениці випереджають її у рості, тому
обов’язковим стає застосування гербіцидів. Значна частина азоту
вимивається в глибші шари осінньо-весняними опадами, зменшу-
ючи його ефективність. Застосування великої дози азоту (Ц )
рано навесні зумовлює сильний розвиток вегетативної маси, в гу-
стих посівах утворюється надлишок стебел і все це призводить
до вилягання посівів.
В період від цвітіння до воскової стиглості при нестачі азоту
відбувається інтенсивне його переміщення з вегетативних органів
у зерно. Внесення азоту в цей момент створює умови для кращо-
го його використання на ростові процеси і формування
репродуктивних органів, підвищує якість зерна.
Тому для повного забезпечення рослин азотом впродовж всієї
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
183
вегетації потрібно використовувати повільне' розчинні добрива
або вносити їх роздрібно в декілька прийомів. Оскільки прак-
тично всі азотні добрива є легкорозчинними, то у разі необхід-
ності невелику частину їх вносять восени, а решту використову-
ють під час весняно-літніх підживлень у моменти найбільшої по-
треби їх для росту і розвитку рослин.
Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосу-
вання азоту, що визначаються факторами агротехніки і клімату,
та пов’язаних з ними особливостей росту та розвитку рослин і
протікання процесу закладання елементів продуктивності,
розроблено ряд систем азотного удобрення. Вони можуть склада-
тися з дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх по-
дано ниіце.
1. Восени на бідних грунтах і після гірших попередників вно-
сять не більше Изо. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращо-
му росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості
пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для
прийняття рішення про внесення азоту є дані грунтової діагности-
ки. Якщо загальна доза азоту не перевищує Н60, допускається її
одноразове внесення восени.
2. Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи III
етапі органогенезу підвищує густоту стеблостою (тому і нази-
вається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового
стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше зале-
жить від двох факторів - стану посівів і часу відновлення весня-
ної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вно-
сити 30% (Н30 60) від повної норми азоту.
Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої
багаторічної дати, добре ростуть у висоту і завдяки посиленому
кущінню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600-
700 шт./м2.
Якщо посіви зріджені (200-230 рослин на 1 м2), під час пер-
шого підживлення вносять М60 70. За наявності 180-200 рослин
на 1 м2 дозу азоту для першого підживлення збільшують до
N
1'80-100*
Норму азоту збільшують в роки з пізньою весною, що характе-
ризуються пізнішим відновленням весняної вегетації (біля 6
квітня), внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується.
В роки з ранньою весною (відновлення вегетації настає в сере-
дині березня) на добре розвинених густих посівах перше піджив-
лення проводити недоцільно (табл.5.19).
Таблиця 5.19. - Орієнтовні норми мінеральних добрив для формування 60-70 ц/га зерна озимої пшениці
Зона Основні типи грунтів Попередник
багаторічні бобові трави зернові бобові однорічні трави, ріпак, гречка, овес просапні: картопля, кукурудза, цукрові буряки льон- довгунець
N Р К N Р К N Р К N Р К N Р К
Лісостеп Чорноземи глибокі, малогумусні, чорнозе- ми опідзолені. Темно- сірі опідзолені 40 50 50 70 60 60 120 90 90 90 70 70 _ _ _
Сірі та світло-сірі опідзолені 60 60 60 80 60 60 140 100 100 ПО 80 80 120 90 90
Полісся Дерново середньо- і слабопідзолисті супіщані і суглинкові 60 60 60 80 60 60 140 100 100 ПО 80 80 120 90 90
Деріюво-карбопатпі 60 50 50 80 60 60 140 100 120 110 80 100 -
Передкарпаття Дерново середньо- підзолисті поверхнево оглсєпі 60 60 60 80 60 60 140 100 100 100 80 80 100 80 80
Закарпатська низовина Дерпово-опідзолепі слабоглеюваті 60 60 60 80 60 60 140 90 90 100 80 80
184 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
185
Найбільша віддача добрив від першого підживлення забезпе-
чується у випадку прикореневого внесення з використаним туко-
вих або старих зернових сівалок з боронуванням, коли гранули
добрив загортаються в грунт. Можна використовувати навісні
розкидачі НРУ-0,5; НРУ-0,6, МВУ-900, які розкидають добрива
на полі рівномірніше, ніж причіпні розкидачі типу І РМГ-4.
3. Друге підживлення - продуктивне - найбільш впливає на
врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IV
етап органогенезу). Сприяє кращому росту бокових стебел, які за
продуктивністю доганяють головне стебло. Якщо рано навесні
внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлен-
ня вносять 50%, або М60 90. Норма добрив визначається першим
підживленням (табл. 5.20). Збільшення дози азоту на II етапі
вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму
добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагно-
стикою.
Друге підживлення - вирішальний чинник роздрібного вне-
сення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, а
значить - і на підвищення врожайності озимої пшениці.
4. Третє підживлення (якісне) - вносять решту азоту (М )
в період від початку фази колосіння до наливу зерна (УПІ-Х
етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків,
підвищує інтенсивність фотосинтезу. Впливає на врожайність і
якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впли-
ває на врожайність і більше на якість. Як правило, використову-
ють для третього підживлення добрива в сухому вигляді або вод-
ний розчин. Для встановлення доцільності проведення цього
підживлення використовують дані тканинної діагностики.
Загальна норма внесення азоту не повинна перевищувати
140 кг/га д.р.
ОСОБЛИВОСТІ СІВБИ
Способи Змінюючи структуру агробіоценозу з допомогою
сівби способів сівби, можна реіулювати водний, повітряний,
світловий і поживний режими посівів. Від структу-
ри посіву залежить площа живлення рослин. Вона буде опти-
мальною у випадку повної реалізації біологічного потенціалу про-
Таблиця 5.20. - Орієнтовні норми внесення азоту для першого і другого підживлення, залежно від
часу відновлення весняної вегетації та густоти рослин, для одержання 60-90 ц/га зерна озимої
пшениці*
Густота рослин, шт/ м- Час відновлення весняної вегетації
15 березня 25 березня 5 квітня 15 квітня
перше піджив- лення Друге піджив- лення перше піджив- лення Друге піджив- лення перше піджив- лення Друге піджив- лення перше піджив- лення Друге піджив- лення
150 N«0 N«0 N70 N.70 N«0 N.0 N 80-100 N 30-40
200 N30 Чо N-,0 Чо Чо Чо N 80-90 N 30-40
250 - N 60-90 N30 N 60-90 N30 N 60-70 N70 N.70
300 - N.50,0 - N 60-80 Чо N 50-60 N30 N00
350 - N .50-60 - N 60-70 N30 N 50-60 N30 Чо
86 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
- Перше підживлення проводиться відразу після відновлення весняної вегетації;
- друге - в кіпці фази кущіння.
ЗЕРНОВІ КУПЬТУРИ
187
дуктивності озимої пшениці. Необхідно враховувати сортові особ-
ливості, зокрема висоту рослин, здатність до кущіння, величину
листової поверхні та ін.
До цього часу найбільш розповсюдженим способом сівби є
рядковий з міжряддям 15 см. Проте, на нашу думку, в умовах
достатнього зволоження на добре розроблених грунтах перевагу
мають вузькорядний і перехресний способи сівби. Крім рівномір-
нішого розміщення насіння на площі, ці способи знижують забу-
р’яненість, зменшують випаровування вологи з поверхні грунту.
Перспективним є розкидний спосіб, тюки що малопоширений че-
рез відсутність сільськогосподарських машин для якісного прове-
дення такої сівби. Тривають розробки сівалки такої конструкції,
яка б забезпечувала точний (однозерновий) висів.
Глибина Глибина загортання насіння - один з основних
свіби показників якості сівби озимої пшениці. Вона
значною мірою визначає будову майбутнього про-
ростка і тип рослини. Глибина сівби обгрунтовується біологією
рослин і залежить від багатьох факторів. Найважливіші з них -
вологість грунту, його механічний склад, кліматичні умови, біо-
логічні особливості сорту, якість насіння.
Від глибини загортання насіння залежить польова схожість,
своєчасність і дружність сходів, місце залягання вузла кущіння,
зимостійкість рослин, стійкість їх до вилягання, ріст, розвиток і
продуктивність озимої пшениці.
Згідно з численними дослідженнями, проведеними у 60-70-ті
роки, глибина сівби озимої пшениці у зоні Лісостепу України
становить 3-5 см. Пізні строки сівби вимагають мілкішого за-
гортання, ніж ранні. Впровадження на початку 80-х років у ви-
робництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці
змінило погляди на оптимальну величину глибини сівби. Замість
концепції глибокої сівби на 4-10 см і її обгрунтування, розробле-
но теоретичні і практичні основи мілкішого загортання насіння -
не більше як на 2-3 см.
На початку окультурення зернових первісною людиною, вони
поширювались самосівом на полях без найменшого загортання в
грунт. Тисячоліттями пшеницю сіяли вручну і загортали примітив-
ними знаряддями на незначну глибину. Рослина внаслідок грива-
188 ЛИХОЧВОР В.В РОСЛИННИЦТВО
лого еволюційного процесу пристосувала свій розвиток до мілкої
сівби, не глибше 2-3 см. Збільшення її стало можливим тільки
після появи сівалок, тобто відносно недавно. Причому, перші сівал-
ки були з анкерними сошниками і формували ущільнену борозенку
для насіння. Тому можна припустити, що приріст урожаю в значній
мірі відбувався внаслідок якіснішої сівби, а не в результаті
збільшення глибини загортання. Розміщення всього насіння з
допомогою сівалки на однаковій глибині забезпечувало дружний
і рівновеликий розвиток рослин, зменшувало внутрівидову конку-
ренцію і значно підвищувало врожай.
Сівалки з дисковими сошниками дали можливість вийти з
складної ситуації у випадку нестачі вологи, оскільки дозволяли
розмістити насіння значно глибше (4-10 см) у вологоємкому шарі
грунту. Але знову ж таки, приріст урожаю обумовлювався в даному
випадку не безпосередньо таким чинником, як глибина сівби, а
рівнем забезпеченості вологою. Адже при наявності вологи у верх-
ньому шарі грунту урожайнішими могли бути посіви з меншою
глибиною сівби.
Особливо важливе це питання для умов, де достатньо вологи
і немає сильних зим, які б призвели до пошкодження вузла ку-
щіння (гине при мінус 17-19°С у зоні вузла). Тому сіяти при
ресурсоощадній технології необхідно на 2-3 см. Глибина загор-
тання змінюється також у випадку обробки насіння хімічними
препаратами. Деякі з них мають інгібіруючу дію і затримують
проростання насіння, тому глибина сівби не повинна перевищу-
вати 2-3 см.
Норма Для нормального росту і розвитку рослин потрібна
висіву відповідна площа живлення, при якій вони будуть
мати достатньо поживних речовин і води для ство-
рення необхідної вегетативної маси і формування зерна.
Урожай зменшується як при зрідженому, так і при загущено-
му стеблостої. У загущених посівах в результаті недостатньої
освітленості на IV-V етапах органогенезу значна частина пагонів
і цілих рослин відмирає, а в тих, що збереглися, сповільнюється
розвиток, формується щупле зерно і в кінцевому результаті - змен-
шується врожайність. У загущених посівах рослини озимої пше-
ниці витягуються, погано загартовуються, сильніше пошкоджу-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
189
ються хворобами і шкідниками, схильні до вилягання. Форму-
ються нерівномірні за густотою стояння посіви: рослини або
загущені, або зріджені в місцях випадання рослин. Причому,
чим вища норма висіву, тим гірша рівномірність стояння рос-
лин. Зменшується продуктивність окремих рослин і їх вижи-
вання до моменту збирання врожаю. Необгрунтоване збільшен-
ня норми висіву зменшує реалізацію потенціальної продуктив-
ності злаків.
На зріджених посівах урожайність знижується внаслідок не-
повного використання площі живлення і більшої забур’яненості
посівів. При малих нормах висіву, в результаті сильного кущіння
і нестачі елементів живлення і води, можливе утворення великої
кількості підгону і підсіду, які не дають зерна або утворюють
недорозвинуте зерно.
Продуктивність озимої пшениці найвища при оптимальній
нормі висіву, величина якої залежить від кліматичних умов, ро-
дючості грунтів, попередника, удобрення, біологічних особливос-
тей сорту, строків і способів сівби, якості насіння і т.д.
На родючих грунтах, після кращих попередників і на вищих
фонах удобрення норму висіву необхідно зменшувати. Сорти, які
відзначаються більшою кущистістю, сіють з меншими нормами,
порівняно з слабокущистими. Вважається, що норму висіву мож-
на збільшити в зоні достатнього зволоження. На важких грунтах,
де спостерігається низька польова схожість насіння, сіють більше,
а на структурних чорноземах, які забезпечують вищу польову
схожість, норму висіву доцільно дещо зменшити.
Норма висіву безпосередньо пов’язана із строками сівби. При
сівбі в ранні строки рослини добре кущаться і формують нормаль-
ний стеблостій при менших нормах висіву. На пізніх посівах для
створення оптимального числа продуктивних стебел на одиниці
площі норму висіву необхідно збільшувати на 10-15% .
Згідно з численними рекомендаціями оптимальна норма висі-
ву для більшості сортів становить 4,0-5,0 млн. схожих насінин на
1 га, або 160-250 кг/га. У перші роки освоєння інтенсивних техно-
логій, однією з вимог якої є наявність 500-700 продуктивних сте-
бел на 1 м2, широко поширилась думка, що вказану густоту можна
формувати збільшенням норми висіву. Це призвело до того, що
стали висівати 5,0-6,0 млн/га, або 300 кг/га зерна і навіть більше.
190 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Такі норми висіву часто не призводять до росту врожаю, значно
погіршують його якість, збільшують кількість використовуваних
пестицидів і собівартість зерна.
За даними наукових досліджень необхідну густоту продук-
тивного стеблостою можна одержати при широкому діапазоні норм
сівби від 2,0 до 6,0 млн./га. Отже, урожай меншою мірою зале-
жить від кількості рослин, а більше від кількості продуктивних
пагонів.
Є два способи одержання 500-700 продуктивних стебел на 1 м2 -
це збільшення норми висіву і ріст інтенсивності кущіння.
При збільшенні норми висіву зменшуються показники всіх
елементів структури врожаю - продуктивна кущистість, кількість
зерен та маса зерна в колосі, маса 1000 зерен.
За даними багаторічних досліджень, проведених на дослідно-
му полі кафедри рослинництва і луківництва Львівського
державного аграрного університету, показники структури вро-
жаю були кращими при менших нормах висіву (табл. 5.21). Най-
вищий урожай сорту Миронівська 61 був на варіантах з нормою
висіву 3,0 і 3,5 млн/га, де він становив відповідно 59,0 ц/га і
59,6 ц/га.
Необхідно зазначити, що ці дані одержано при вирощуванні
за традиційною інтенсивною технологією, розрахованою на ве-
ликі норми висіву. Основну частину азоту (И ) вносили на IV
Таблиця 5.21. - Вплив норми висіву озимої пшениці сорту
Миронівська 61 на врожайність (середнє за 19990-1992 рр.)
Норма висіву, млн/га Польова схожість, % Виживання за вегетаційний період, % Урожайність, ц/га
3,0 95,7 74,6 59,0
3,5 94,2 73,4 59,6
4,0 93,4 70,5 58,3
4,5 93,0 67,1 57,1
5,0 91,2 63,0 56,3
5,5 89,7 59,8 55,0
ЗЕРНОВІ КУПЬТУРИ
191
етапі органогенезу, коли азот не міг вплинути на інтенсивність
кущіння.
Зрозуміло, що при застосуванні ресурсе ощадної технології,
розрахованої на малі норми висіву (3-4 млн/га), урожайність на
цих варіантах повинна зрости ще більше порівняно з нормами
висіву 4,5-5,5 млн/га. Але навіть за рівної урожайності на варіан-
тах з висівом 3-4 млн/га одержують зерно значно нижчої собівар-
тості внаслідок економії посівного матеріалу (до 1 ц/га), а кращий
фітосанітарний стан посівів сприяє економії дорогих пестицидів і
пального.
Отже, найвищий урожай озимої пшениці при вирощуванні за
ресурсоощадною технологією одержано на варіантах з нормою
висіву 3,0 - 4,0 млн/га або 120 - 200 кг/га. Як показують дослід-
ження, при відповідній агротехніці навіть посіви з нормою сівби
80 - 100 кг/га (2 млн/га) формували вищий урожай порівняно з
варіантами, де висівали 5,0 - 6,0 млн/га схожих насінин.
Зростання врожаю при менших нормах сівби пояснюється
зменшенням вилягання і внутрівидової боротьби між рослинами,
збільшенням кореневої системи, польової схожості, зимостійкості
і виживання, покращенням індивідуального розвитку кожної рос-
лини і фітосанітарного стану посівів.
Строки Численні дослідження показують, іцо тільки при сівбі
сівби в оптимальні строки рослини можуть повністю
використати всі необхідні чинники для свого росту і
розвитку та забезпечити найвищий урожай озимої пшениці. Про-
дуктивність рослин зменшується як при ранніх, так і при пізніх
строках сівби.
У першому випадку озима пшениця розвиває велику вегета-
тивну масу, сильно кущиться. Внаслідок переростання рослини
починають інтенсивно використовувати запасні речовини і ста-
ють менш стійкими до несприятливих умов, знижують зи-
мостійкість.
Крім того, рослини ранніх строків сівби більше пошкоджу-
ються шкідниками і хворобами, посіви сильніше забур’янені,
можуть випрівати. Навесні, коли пшениця кущиться, бур’я-
ни випереджають її в рості і затінюють, забираючи значну
192 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
частину елементів живлення і вологи. Все це призводить до
сповільнення росту, зрідження посівів та зменшення врожаю.
Рослини пізніх строків сівби довше сходять, не встигають во-
сени розкущитись, розвинути достатню кореневу систему і надземну
масу. Щодо стійкості рослин пізніх строків сівби проти неспри-
ятливих умов зимівлі немає єдиної думки. Деякі автори вказу-
ють, що найвища зимостійкість формується у рослин, які утворю-
ють до кінця осінньої вегетації два - чотири пагони.
Дослідження останніх років у нас і за рубежем показали, що
при вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією, з
високими нормами внесення мінеральних добрив, найвища зи-
мостійкість формується при оптимальних і допустимо пізніх стро-
ках сівби.
Якщо раніше вважалось, що в осінній період вегетації повин-
но розвинутись не менше чотирьох пагонів, то з впровадженням
інтенсивних технологій ця цифра зменшилась до двох. Згідно з
вимогами деяких технологій рослини зимують нерозкущеними,
а продуктивний стеблостій формується синхронним весняним
кущінням, інтенсивність якого регулюється певними агрозахо-
дами.
У всіх зонах Західної України запаси вологи достатні для
інтенсивного весняного кущіння й ніколи не були обмежуючим
фактором. Помірна температура в квітні забезпечує тривалий пе-
ріод весняного кущіння. Від часу відновлення весняної вегетації
до початку виходу в трубку минає 35 - 50 днів.
Для західного Лісостепу України більшість дослідників опти-
мальними календарними строками сівби вважають 10-25 вересня.
У зоні Полісся оптимальні строки сівби припадають на 5 - 20
вересня.
Строки сівби залежать від родючості грунту. На бідних грун-
тах необхідно сіяти раніше, на родючих - пізніше, щоб до зими
рослини не переростали. Оптимальні строки сівби на удобрених
полях зміщуються на 10 - 15 днів пізніше, порівняно з сівбою на
менш удобреному фоні.
Строки сівби змінюються залежно від біологічних особливос-
тей сорту. Для пластичних сортів інтервал оптимальних строків
сівби довший. Календарні строки сівби сортів інтенсивного типу
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
193
Таблиця 5.22. - Урожайність сортів озимої пшениці
залежно від строків сівби, ц/га
Сорт Строки сівби
10.09 20.09 30.09 10.10
Миронівська 808 51,2 53,2 55,7 49,1
Киянка 52,4 54,2 57,4 48,2
Поліська 70 53,6 56,0 59,5 53,8
Миронівська 61 51,3 54,7 5 9,8 53,0
Мирлебен 52,4 55,8 62,4 55,0
Примітка:
у сортів Миронівська 808, Киянка, Поліська 70 дані за 1985 - 1987 рр.
у сортів Миронівська 61, Мирлебен - за 1992 - 1994 рр.
помітно змістились, порівняно з раніше вирощуваними сортами,
на другу половину оптимальних строків. Ці сорти необхідно ви-
сівати за 7 - 10 днів.
При інтенсивних технологіях створюються кращі умови для
проростання насіння, одержання сходів і осінньої вегетації. Маю-
чи достатнє живлення, посіяні на малу глибину рослини сходять
значно швидше. Восени вони встигають добре розвинутися за
пізніших строків сівби. Кращий розвиток рослин зберігається до
збирання.
За даними Львівського ДАУ, найвища урожайність сортів ози-
мої пшениці була при сівбі ЗО вересня (табл. 5.22). Зміщення
строків сівби в сторону більпі ранніх чи пізніх призводило до
зменшення врожаю. Необхідно зазначити, що в деяких випадках
сівба озимої пшениці 10 жовтня давала кращі результати, ніж 10
вересня. Зокрема, це стосується сортів Миронівська 61 і Мирле-
бен, при вирощуванні яких у 1992 - 1994 рр. осінній період відзна-
чався відносно високою температурою повітря.
Отже, виходячи з вищевказаного, оптимальними строками
сівби високоінтенсивних сортів при вирощуванні за ресурсоощад-
ною технологією є 20-30 вересня.
194 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Своєчасне про-
ведення тих чи ін-
ших заходів під
час вегетації дає
змогу збільшити
продуктивність ок-
ремих елементів
рослин і посівів в
цілому.
При нестачі во-
логи у верхньому
Рис. 5.5. Коткування після сівби.
шарі і недостатнь-
ому осіданні грунту, зразу ж після сівби проводять коткування
кільчасто-шпоровими котками. Це забезпечує дружні сходи, кра-
щий розвиток кореневої системи восени, підвищує зимостійкість.
Якщо під основний обробіток грунту не внесено заплановану
норму фосфорних і калійних добрив, то проводять осіннє піджив-
лення цими видами добрив.
Боротьбу з мишами проводять при наявності на 1 га 8-10 і
більше їх колоній. Вносять у нори 150-200 г аміачної води, після
чого їх притоптують. Високоефективним є застосування сухого
амінокісткового (0,1-0,4 кг/га) або зернового бактероденциду (1-
2 кг/га), які не шкідливі для теплокровних тварин. Можна засто-
сувати родентицид шторм (0,7-1,5 кг/га), розкладаючи брикети
на відстані 10-15 м один від одного та по одному в кожну нору.
Брикети поновлюються через 7-10 днів до досягнення бажаного
результату.
Весняне боронування, при проведенні його в оптимальні
строки, оцінюється приростом зерна озимої пшениці не більше
1-2 ц/га. Враховуючи непропорційно високі ціни на паливно-
мастильні матеріали, і малу ефективність весняного борону-
вання, його можна виключити з технології догляду. Застосову-
вати цей агрозахід доцільно лише у випадку проведення пер-
шого підживлення азотом прикореневим способом. Борони аг-
регатуються з сівалкою, сприяючи кращому загортанню гра-
нул добрив грунтом. За один прохід агрегату виконується два
види робіт - підживлення і боронування, що є елементом
ресурсозбереження.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
195
Рис.5.6. Обприскування посівів.
Система Важливим резервом підвищення врожайності
боротьби з озимої пшениці є боротьба з бур’янами. При
бур’янами сильній забур’яненості посівів озимої пшениці
урожайність зерна зменшується на 25-30% і
більше. Зниження врожаю зерна та його якості відбувається внаслі-
док конкуренції між бур’янами і культурними рослинами за воду,
світло, поживні речовини.
В Україні є загроза сильного забур’янення посівів озимої пше-
ниці. Часто ефективність агротехнічних заход .в боротьби з бур’я-
нами низька внаслідок несвоєчасного і неякісного їх проведення.
Якщо при весняному обстеженні на 1 м2 поля виявлено більше 10-
15 однорічних або
2-3 багаторічних
бур’янів, вини-
кає потреба у за-
стосуванні гербі-
цидів.
Оскільки бу-
р’яни найбільш
чутливі до гербі-
цидів у ранньому
віці, боротьбу з
ними хімічним
методом розпочинають якомога швидше: від середини II до сере-
дини III етапу органогенезу, або у фазі повного кущіння зерно-
вих. На полях, де озимі не розкущились, гербіциди застосовувати
рано, бо вони можуть негативно вплинути на ріст пшениці. При
обробітку рослин у фазі виходу в трубку, може спостерігатись
сповільнення їх розвитку.
Більшість гербіцидів дають добрий ефект тільки в боротьбі з
дводольними, переважно однорічними ярими бур’янами. Перелік
найбільш поширених гербіцидів і бур’янів, проти яких вони зас-
тосовуються, подано в таблиці 5.23. Препарати розміщені в алфавіт-
ному порядку, вказано концентрацію діючої речовини, препара-
тивна форма, фірма - виробник та країна. Норма витрати препарату
подана в кг/га та л/га. Перелік препаратів постійно змінюється,
тому необхідно стежити за списком дозволених до застосування
препаратів.
Найбільш поширеними гербіцидами тривалий період були пре-
парати групи 2,4Д та 2М-4Х. Потрапляючи на листки бур’янів,
196 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
гербіциди проникають у їх тканини, викликають зміни у процесі
обміну речовин, внаслідок чого бур’яни поступово відмирають.
До гербіцидів цієї групи, крім 2,4Д та 2М-Х, відносяться агрітокс,
діпокур МЦПА. Вони знищують лободу, гірчицю, талабан, грици-
ки, щирицю, суріпицю, мак, жовтець, редьку дику, амброзію.
Низка препаратів має ширший спектр дії. З допомогою дея-
ких з них (2,4Д амінна сіль, дікопур Ф, дезормон, ковбой, крос)
можна знищити, крім однорічних дводольних, ще й деякі види
багаторічних дводольних бур’янів,
На полях, де поширені озимі та зимуючі бур’яни і переважають
осоти, ромашка, волошка синя, підмаренник чіпкий, жабрій, зіроч-
ник середній тощо, використовують гербіциди, що знищують од-
норічні дводольні бур’яни, в тому числі стійкі до групи 2,4Д та
2М-Х. Це такі препарати, якбазагран, базагран-новий, бромотрил,
лотус, діален С, парднер. Ефективними є нові гербіциди з малими
нормами внесення (20-150 г/га) - сатіс, хармоні. Проте для їх внесен-
ня необхідно використовувати високоякісні марки обприскувачів.
Якщо в пшеницю підсіяна конюшина лучна чи повзуча, то
вносять агрітокс (1 л/га), базагран (2 л/га), 2 М-4Х (0,9 л/га),
дікопур МЦПА (0,75-1,0 л/га). Застосовують препарати у фазі
кущіння покривної культури і розвитку 1-3 трійчастих листків у
конюшини. Люцерна стійка проти базаграну.
Багаторічне застосування гербіцидів для знищення дводоль-
них бур’янів створило кращі умови для розвитку і розмноження
злакових бур’янів. Сприяло кращому росту злакових бур’янів
також зменшення висоти рослин нових інтенсивних сортів, обробі-
ток посівів туром. Внаслідок цього посіви озимої пшениці в ос-
танні роки масово забур’янюються злаковими видами бур’янів,
особливо при недотриманні вимог технології з обробітку грунту.
Для знищення злакових бур’янів (вівсюги, мишій, метлю, куряче
просо) застосовують весною препарати пума супер, дікуран-фор-
те, ілоксан. Допомагають очищати поля від багаторічних злако-
вих бур’янів також раундап, гліфоган та ін. Ці препарати вико-
ристовуються для підсушування біомаси урожаю озимої пшениці,
що поліпшує якість збирання, зменшує втрати зерна та витрату
енергоносіїв під час сушіння зерна на тоці.
Високу ефективність мають гербіциди, що знищують однорічні
та багаторічні дводольні бур’яни: ланцет, гранстар, пріма, гроділ
ультра, компас, ларен, лінтур, лонтрім.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
197
Таблиця 5.23. - Препарати для знищення бур’янів у посівах
озимої пшениці
Бур’яни Назва препарату, діюча речови на, фірма, країна. Норма внесення л/га
1 2 3
1. Однорічні дводольні. 2,4 Д натрієва сіль 700 в.р. (2,4 Д дихлорфеноксиоцтова кислота у формі натрієвої солі) ф.Нуфарм, Австрія 0,6
2,4 Д, 50% в.р. (2,4 дихлорфеноксиоцтова кислота у формі диметиламінної солі), ”БАСФ”, Німеччина. 0,9-1,7
Луварам, 60% в.р.к. (2,4 Д дихлорфенсксиоц- това кислота у формі натрієвої солі) ВАТ Уфахімпром, Росія 1,0 1,6
2. Однорічні дводольні, В Т. Ч. 3 підсівом конюшини польової і повзучої. Агрітокс, 50% в. р. (МСРА у формі солей диметиламіну натрію, калію) “Нуфарм”, Австрія 2М-4Х, 75% в.к. (МСРА у формі диметлламін- ноїсолі), “БАСФ’’, Німеччина. 1,0 1,5 0,9-1,5
Діпокур МЦПА, 75% .в р. (МСРА у формі диметиламінної солі), “Нуфарм”, Австрія. 0,7-1,0
3. Однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2,4 Д та 2М-4Х. Аркан 750 в.г. (амідосульфурон 750 г/л), ф.Штефес, Німеччина Бромотрил, 22,5% к.е. (бромоксиніл), “Мактешим-Аган", Ізраїль. 0,020 1,0-1,5
Бромотрил Р, 25% в.к. (бромоксиніл), “Мактешим-Аган”, Ізраїль. 1,0-1,5
Діален С, 40% в.р.(диметиламінна сіль 2,4 Д 36,1% + дикамба 3,6%), “Новартіс”, Швейцарія. 1,9-2,5,
Лотус, 20% к.е. (цинідон-етил, 200 г/л), ф.Басф, Німечина 0,15-0,25
Лотус Д, 47% к.е. (цинідон-етил 50г/л + 2,4Д, 420 г/л), ф. Басф, Німеччина 0,6-1,0
Парднер, 22,5% к.е. (бромоксиніл), “Рон-Пуленк”, Франція. 1,0-1,5
Сатіс, 18% з.п. (триасульфурон 6% + флуороглї коген-етил 12%), ф.Сингента, Швейцарія. 0,10-0,15
Старане, 20% к.е. (флуроксипір), “Доу АгроСаенсіс”, США. 0,75-1,0
Хармоні, 75% с.т.с. (тифенсульфуронмет іл) “Дюпон де Немур С.А.), Швейцарія. 0,015-0,020+200 мг/іа ПАР треї ід 90
4. Однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2,4 Д та 2М-4Х; також з підсівом конюшини, люцерни. Базагран, 48% в.р. (бентазон), “БАСФ”, Німеччина. Базагран-хіт, 48% в.р.к. (бентазон 480 г/л + 2,4Д 615 г/л), “БАСФ”, Німеччина. Базагран М, в.р. (бентазон 250 г/л + МСРА 125 г/л), “БАСФ”, Німеччина. 2,0-4.0 2,0-4.0 2,0-3,0
198 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 5.23
1 2 3
5. Однорічні та деякі багаторічні дводольні бур’яни. 2,4Д змінна сіль, 68,5% в.р. (2,4 Д дихлорфснокси- оцтова кислота у формі димстиламінної солі), “Доу АгроСаенсіс”, США. Дезормон, 60% в.р. (2,4 Д дихлорфепоксиоцтова кислота у формі димспїламіиноі'солі), ф. Нуфарм, Австрія Діален Супер, 46,4% в.р.к. (2,4Д 34,4% + дикамба 12%), “Новартіс”, Швейцарія. Дікопур Ф, 60% в.р. (2,4 Д дихлорфепоксиоцтова кислота у формі димстиламінної солі), “Нуфарм", Австрія. Естерон 60, 85% к.с. (стилгсксидовий ефір 2,4Д), “Доу АгроСаенсіс”, США. Ковбой, 40% в.р. (хлорсульфурои 2% + дикамба 38%), “Каре”, США. Крос, 16,4% в.р. (хлорсульфурон 5,5% + хлорсуль- фоксим 10,9%), “Каре”, США. Хвастокс 750 в.р. (МЦПА у формі римстпламінної солі, 750 г/л), ф.Цісх, Польща 0,7-1,2 0,8-1,4 0,8 0,8-1,4 0,6-1,0 0,12-0,19 0,10-0,15 1,0-1,2
6. Однорічні дводоль- ні, вт. ч. стійкі до 2,4 Д, та багаторічні корене- паросткові. Лонтрел 300, 30% в.р. (клопіралід), “Доу Агро Саспсіс’’, США. 0,16-0,66
7. Однорічні та багаторічні дводольні, в т. ч. стійкі ДО 2,4 Д. Гранстар, 75%с.т.с. (трнбенуронметнл), “Дюпонде Нсмур С.А.”, Швейцарія. Гроділ Ультра, в.г. (амідосульфуроіі, 50 г/кг + йодсульфурон метил натрію 12,5 г/кг + аптидот (мефсішірдиетил 12,5 г/кг)), ф. Авснтис, Німеччина Компас 970, в.г. (димстиламінна сіль ди камбії, 970 г / кг), ф.Гарда Кеміклз, Великобританія Ланцет, 53% в.м.е. (флуроксипір 8%+ 2,4 Д димстиламінна сіль 45%), “Доу АгроСаенсіс”, США. Ларен, з.п. (метсульфурон-мстил 600 г/кг), ф.Дюпон, США Лінтур 70 \УО, в.г. (триасульфурои, 41 г/кг + дикамба 659 г/кг) ф. Сингспта, Швейцарія Лонтрім, в.к. (2,4 дихлорфепоксиоцтова к-та, 360 г/ л + клопіралід 35 г/л) ф. Доу Агро Саііспсіс, США Пріма, с.с. (2-стилгексиловий ефір 2,4Д, 452 г/л + флорасулам, 6,25 г/л) ф. Доу Агро Саіісіїсіс, США 0,020-0,025 0,15-0,20 0,07-0,25 1,0-1,25 8-10 г/га 0,15 1,5-2,0 0,4-0,6
8. Однорічні злакові та дводольні, в т. ч. стійкі до 2,4 Д. Дікуран-форте, 80% з.п. (тріасуальфурон 0,5% + хлортолуроп 79,5%), “Новартіс”, Швейцарія. Стоми, 33% к.с. (пендиметалін), “Ціанамід”, США. 1,5-2,0 5,0
9. Однорічні злакові (вівсюг, мітлиця, плоскуха, мішгій). Пума супер, 7,5% с.м.в. (феноксаирои-етил +аитидот), “Агрево”, Німеччина. 1,0
10. Однорічні та багаторічні дводольні та злакові, обприску- вання посівів за два тижні до збирання урожаю для підсушування та часткового знищення бур’янів. Буран, в.р. (кислоти гліфосату 360 г/л) ТОВ “Агробізнеспром”, Україна Гліфоган, 48% в.р. (гліфосат), “Мактсіним-Лган”, Ізраїль. Раундап, 36% в.р. (гліфосат),”Монсанто ІОроп СА”, США. Утал, 36% в.р. (гліфосат), “Радикал”, Україна. Ураган, 48% в.р. (гліфосат тримезіум),”3енека”, Англія. 3,0 3,0 3,0 3,0 2,0-3,0
11. Однорічні та багаторічні злакові та дводольні бур’яни Монітор 750, в.г. (сульфосульфурон 750 г/ кг), ф.Монсапто, США 0,013-0,026
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
199
Перспективу має новий препарат (зареєстрований у 2001 році)
монітор, що знищує у посівах однорічні та багаторічні дводольні
та однорічні і, що особливо цінно, багаторічні (пирій) злакові.
Норму внесення гербіциду обов’язково звіряють з даними на
упаковці чи тарі.
Оптимальна температура для проведення обробітків гербі-
цидами є 16-25°С. Ефективність більшості препаратів зменшується
при температурі менше 13°С і знижується до нуля при 8-10"С.
Вплив препарату сильно зменшується, якщо зразу ж після вне-
сення піде дощ. Не можна обробляти посіви при сильному вітрі.
Отже, застосування того чи іншого гербіциду залежить від видів
бур’янів, ступеню забур’яненості, температури повітря, наявності
підсіву трав та інших чинників.
Система захисту Рослини озимої пшениці часто уражаються
від хвороб хворобами, що приводить до зниження
врожаю зерна та його якості. Щорічні втра-
ти зерна від хвороб досягають 10-20% потенц ального врожаю. З
інтенсифікацією виробництва і збільшенням продуктивності рос-
лин шкідливість хвороб посилюється.
Збудниками хвороб зернових є в основному гриби, бактерії,
віруси, мікоплазми й нематоди. Вони передаються через грунт,
насіння і залишки попередньої культури. Еіайбільш поширені
хвороби озимої пшениці - тверда і летюча сажка, іржа, борошнис-
та роса, кореневі гнилі, снігова плісень, септоріоз та ін.
Найкращий метод боротьби з хворобами - це впровадження
стійких до ураження сортів. У сприятливих для розвитку хвороб
умовах ці сорти не знижують урожайність. Хімічну обробку посівів
не проводять або застосовують у невеликих розмірах. Особливо
ціняться сорти, які мають комплексну стійкість проти основних
хвороб.
Зменшують захворювання агротехнічні заходи. Це правильне
чергування культур у сівозміні, розміщення пшениці після кра-
щих попередників. Своєчасним основним обробітком грунту можна
значно зменшити нагромадження інфекції на толях.
Система удобрення повинна передбачати внесення органічних
і мінеральних добрив. Органічні добрива добре впливають на
розвиток мікрофлори, яка є антагоністом патогенів. Ефективність
мінеральних добрив залежить від їх співвідношення. Фосфорні і
200 ЛИХОЧВОР В.В РОСЛИННИЦТВО
калійні добрива підвищують стійкість рослин до хвороб. Над-
мірне, непропорційне внесення азотних добрив викликає розпу-
шення тканин рослин, що сприяє розвитку хвороб.
Найбільш стійка до ураження хворобами пшениця оптимальних
строків сівби. На надто ранніх посівах восени нагромаджується
значно більше інфекції бурої і жовтої іржі, борошнистої роси,
кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальних і вірусних хвороб.
Пізні посіви сильніше уражаються сажкою. Глибоко посіяне на-
сіння (6-8 см) довше сходить, а його проростки зазнають ура-
ження збудниками пліснявіння, гнилі кореневої, сажки твердої.
В останні роки прогресуючому поширенню хвороб, поряд з
підвищеними дозами азотних добрив, сприяли необгрунтовано ве-
ликі норми висіву. Внаслідок цього погіршується фітосанітарний
стан посівів, виникає необхідність додаткових обробітків фун-
гіцидами.
Не завжди виправданим є поверхневий обробіток грунту, який
сприяє нагромадженню патогенів у верхньому шарі грунту. Не-
обхідно своєчасно знищувати бур’яни і шкідники, які часто є дже-
релом нагромадження і поширення інфекції.
Особливої уваги вимагає захист озимої пшениці від хвороб
при вирощуванні її за інтенсивними і ресурсоощадними техно-
логіями в умовах достатнього зволоження. За вегетаційний пері-
од у випадку сильного ураження застосовують хімічні препарати
для одного-трьох обприскувань посівів.
На ранніх фазах росту рослини озимої пшениці захищені пре-
паратами, що використовувались для протруювання насіння.
Для захисту озимої пшениці від ураження кореневою гниллю
і сніговою пліснявою посіви обробляють фундазолом.
Проти борошнистої роси, іржі тощо від середини II до середини
IV етапу органогенезу посіви обприскують фунгіцидами систем-
ної дії - байлетоном, дерозалом, фундазолом, гектарна норма яких
розчиняється в 300 л води. Застосовують такі препарати
(табл.5.24). Фунгіциди в кінці фази кущіння вносять у бакових
сумішах з гербіцидами і ретардантами, що є економічно вигідним.
Щоб не допустити опіків рослин при застосуванні бакових сумі-
шей, дають мінімальні рекомендовані норми отрутохімікатів.
Значному підвищенню врожаю сприяє захист озимої пшениці
у другій половині вегетації. Друге обприскування фунгіцидами
проводять у період від VII до IX етапу органогенезу, або від по-
яви останнього листка до цвітіння. Цим самим забезпечується
надійний захист від хвороб колоса і верхнього листка, тобто тих
органів, які забезпечують у цей період максимальну фотосинте-
для захисту від хвороб озимої пшениці під час вегетації
Таблиця 5.24. - Ефективність фунгіцидів
Фунгіцид Норма витрати препарату, л, кг/га Бура листкова іржа Жовта іржа Стеблова або лінійна іржа Борошниста роса Септоріоз Снігова пліснява Фузаріоз 1 колоса і 1 і Звичайна і Кореневі гнилі
або гсльмінтос- порозна Фузаріозна Церкоспоре- льозна, лом- : кість стебла [ Офіохво- робна
Альто Супер 330 ЕС, к.е. Байлетон, 25% з.п. 0,4-0,5 0,5-1,0 + + + + + + 4- + — - - - —
Бампер, 25% к.е. 0,5 + + +
Беплат, 50% з.п. (фундазол) 0,5-0,8 + + Т + +
Дерозал, 50% к.е. 0,5 + + +
Імпакт, 25% с.к. Каліксин, 75% к.е. 0,5 0,5-0,75 + + + + + + — — — Т — — —
Корбель, 75% к.е. Міраж, 45% к.е. 0,5-1,0 1,0 + + + + 4- 4- + 4- 4- — — + — —
Рекс, 49,7% к.е. 0,4-0,6 + + + + + 4- +
Рекс Топ, к.е. 1,0-1,5 + +
Споотак 45% к є 1,0 4- + 4- 4- 4-
Танго, 50% к.е. 0,6-0,8 + + + + + + + +
Тілт, 25% к.е. 0,5 + + + + + + + +
Тілт преміум, 37,5% з.п. 0,33 + + + + 4- 4- + 4-
Фалькон, к.е. 0,6 + + + 4- 4- + +
Фолікур, 25% к.е. 1,0 + + + 4- 4- + 4- 4- 4-
Фолікур БТ, 22,5% к.е. 1,0-1,25 1 1 1 ! т ’Т т
Штефазал, 50% к.е. 0,5 4- + +
+ - ефективний проти даної хвороби
ЗЕРНОВІ КУГЬТУРИ 201
202 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
тичну діяльність і формування запланованого врожаю. Викорис-
товують високоефективні фунгіциди - тілт, фалькон, фолікур, рекс
та ін. Припиняють обробіток фунгіцидами не пізніше, як за місяць
до збирання врожаю.
Боротьба зі
шкідниками
До останнього часу в зоні західного Лісо-
степу практично не було необхідності
озимої пшениці проводити обробітки посівів отрутохіміка-
тами з метою захисту їх від шкідників.
Посіви озимої пшениці в різні періоди росту можуть пошкоджу-
вати шкідлива черепашка, хлібна жужелиця, хлібний жук, злакові
мухи, злакові попелиці, пшеничний трипс, смугаста хлібна блоха,
хлібна п’явиця.
В наших умовах найбільш поширені злакова попелиця і п’я-
виця. Кожна личинка п’явиці з’їдає 2,5-3,5 см листка, що знижує
врожай на 9,5%. Якщо на одному колосі більше ЗО злакових попе-
лиць, урожайність падає до 3,5-4,0 ц/га.
Провідну роль у боротьбі зі шкідниками повинні відігравати
агротехнічні заходи. Основою системи боротьби зі шкідниками є
правильна, науковообгрунтована сівозміна. В жодному разі не
можна сіяти озиму пшеницю після зернових попередників.
Важливо також зібрати врожай в оптимально ранні та стислі
строки, провести лущення стерні, ранню оранку. Своєчасний обро-
біток грунту знижує нагромадження шкідників у грунті.
Крім вказаних агрозаходів, важливе значення в боротьбі зі
шкідниками має впровадження сортів озимої пшениці, стійких
проти пошкоджень та несприятливих для розмноження комах.
Значною мірою рівень розвитку шкідників визначається стро-
ками сівби. За даними Миронівського інституту пшениці, при сівбі
озимої пшениці в ранні строки (1-5 вересня) пошкодження рос-
лин восени досягає 40%.
На посівах озимої пшениці добре зарекомендував себе біо-
логічний метод боротьби проти озимої совки шляхом випуску на
поля трихограми.
Якщо ж шкідники все-таки загрожують урожаєві, тобто їх
кількість перевищує економічний поріг шкідливості, посіви необхідно
обробляти хімічними препаратами-інсектицидами (табл.5.25). Крім
зниження врожаю, пошкодження шкідниками у фазі молочної і
воскової стиглості значно погіршує посівну й товарну якість зерна.
Вносити інсектициди доцільно у поєднанні з іншими пес-
Таблиця 5.25. - Препарати для боротьби з шкідниками
Назва препарату Норма внесення, л, кг/га Ефективність дії
1 клоп- чере- пашка жуже- їЛИЦЯ жук- кузька п'явиця злакові і попелиці і смугаста блоха трипс злакові мухи озима совка
Актара 25% в.г. 0,10-0,14 + + + +
4 /А 4 'А 1 1
мімиїліп, ии/о тч.с.
Базудіп, 60% з.п. 1,5-1,8 + + + + +
Бі-58 новий, 40% к.е. 1,5 + + + + +
Бульдок, 2,5% к.е. 0,25 + + +
Волатон 500, 50% к.е. 1,6-2,0 + + + + + +
Децис Форте, 12,5% к.е. 0,05-0,08 + + + + + + +
Золон, 35% к.е. 1,5-2,0 + + +
Карате, 5% к.е. 0,2 + + + + + + +
Кінмікс, 5% к.е. 0,2-0,3 + + + + + +
Лебайцид, 50% к.е. 0,6 + +
Нурел Д, 55% к.е. 0,75-1.0 + + + + + + + + 4-
Сумітіоп, 50% к.е. 0,6-2,5 + + +
Сумі-Альфа, 5% к.е. 0,2-0,3 + + + + +
Фастак, 10% к.е. 0,1-0,15 + + + + + +
Ф’юрі, 10% в.е. 0,07 + + + +
Штефесін 2.5% 0.2-0.3 + + + + + + +
Шерпа, 25% к.е. 0,2 + + + +
+ - препарат ефективний проти даного шкідника
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ 203
204 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
тицидами. Це дає змогу економити кошти і зменшити пестицидне
навантаження посівів.
Збирання Найвигідніше провести збирання впродовж 10-12
врожаю днів після настання повної стиглості зерна. Більш
раннє збирання вимагатиме додаткових енергетич-
них затрат для скошування у валки чи досушування зерна, а пізніші
строки збирання супроводжують втрати зерна.
Для збирання озимої пшениці використовують різні способи:
пряме комбайнування, роздільне збирання, стаціонарний обмолот.
Роздільне збирання варто застосовувати на сильно забур’я-
нених посівах, нерівномірно достигаючих хлібах і на площах з
підсівом багаторічних трав. Скошування пшениці у валки необ-
хідно починати за 4 - б днів до настання повної стиглості зерна,
при його вологості 30-35 %. Через 3-5 днів після підсихання валків
до вологості зерна 17-18 % їх підбирають комбайнами. Щоб вал-
ки добре провітрювалися і колосся не торкалося землі, рослини
середньо і низькорослих сортів скошують на висоті 15 см, а високо-
рослі загущені посіви - на висоті 20 см від поверхні грунту.
Переваги двохфазного способу збирання у тому, що збирання
розпочинаємо на 5 - б днів швидше, порівняно з однофазним.
Крім того, затрачається-менше енергоносіїв на сушіння зерна на
тоці, підвищується продуктивність комбайнів.
Недоліками цього способу є додаткові затрати при скошуван-
ні у валки. Великі втрати зерна і проблеми з обмолотом валків
можуть бути, якщо валки попадуть під дощ. Тому кількість скоше-
ної маси не повинна перевищувати одноденну норму на комбайн
з підбирачем. Якщо валки не підбирають більше 10-12 днів,
урожайність зменшується на 2 - 6 ц/га, маса 1000 зерн на 1 - 3 г,
скловидність на 1 - 18 %. Клейковина за якістю переходить з
першої в другу і навіть третю групу.
З настанням повної стиглості зерна (вологість 14 - 17 %) уро-
жай збирають прямим комбайнуванням.
Перевагами однофазного збирання є більша незалежність від
погодніх умов. Стеблостій після дощу швидко сохне і через 1-4
години можна продовжувати збирання, тоді як для просихання
замочених дощем валків потрібно 1-2 дні, або й більше, сонячної
погоди. При прямому комбайнуванні менші затрати енергії, ниж-
ча собівартість збиральних робіт. Зерно, що збирається при опти-
мальній вологості, добре виповнене і має високу схожість. Тому
насіневі ділянки збирають напряму.
Урожай зерна портібно зібрати без втрат з повним збережен-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
205
ням його добрих продовольчих, посівних і кормових якостей. Втра-
ти зерна при скошуванні у валки допускаються не більше 0,5%
при скошуванні рівних та 1,5% на полеглих посівах. Після обмо-
лоту (пряме комбайнування) допускається не більш 1 % втрат,
якщо посіви полеглі - не більше 1,5%. Загальні втрати зерна при
збиранні неполеглих колосових, як роздільним способом так і
прямим комбайнуванням не повинні перевищувати 2,5%.
На практиці втрати значно вищі. Під час обмолоту комбайна-
ми “Нива” та “Колос”, що розраховані на збирання щонайбільше
36-40 ц/га, на полях з урожайністю 40-70 ц/га втрати можуть дося-
гати 5-12 ц/га. Зменшити їх можна зменшенням швидкості руху
комбайна, неповним використанням ширини захвату жатки.
При запізненні із строками збирання відбувається природне
осипання зерна, що може досягати 1-30%. Еіеликі втрати зерна
можуть бути на забур’янених, низькорослих, полеглих посівах та
полях з підсівом багаторічних трав.
Полегшити та прискорити збирання, зменшити втрати зерна в
2-3 рази, знизити собівартість зерна через економію енергоносіїв
можна шляхом застосування гербіцидів для десикації перед зби-
ранням. З цією метою застосовують раундап(3 л/га), гліфоган (З
л/га) та баста. їх вносять за 10 - 12 днів до збирання при воло-
гості зерна не більше 30%. При цьому поля також звільняються
від багаторічних бур’янів під наступні культури.
Якість Економічна ефективність зернового господарства
зерна визначається не тільки рівнем урожайності, але й
залежить від якості вирощеного зерна. Велика
різниця у закупівельних цінах на зерно низької і високої якості,
робить вигідним вкладання додаткових коштів з метою одержан-
ня зерна вищого класу.
Якість зерна в значній мірі залежить від грунтово - кліматич-
них умов, особливостей сорту і технології вирощування. Вона ха-
рактеризується такими показниками, як скловидність, натурна маса,
маса 1000 зерен, вміст клейковини і білка.
Вирощувані у нас сорти м’якої пшениці відповідно до їх хлібо-
пекарської якості ділили на сильні, середні (цінні) і слабкі.
До сильних пшениць відносяться сорти, із зерна яких одержу-
ють борошно, що здатне поліпшувати хлібопекарські якості слаб-
ких пшениць. Білка в зерні сильної пшениці повинно бути не
менше 14%, а клейковини 28-32% першої групи якості.
Борошно із зерна цінної (середньої) пшениці має добрі хлібопе-
карські властивості - дає добрий хліб, але не покращує якість бо-
206 ЛИХОЧВОР В.В. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.26 - Якість зерна пшениці (ДСТУ 3768-98)
Показник якості Класи пшениці
перший Другий третій четвертий п’ятий ШОСТІЙ!
Білок 14,0 13,0 12,0 11,0 10,0 не обмежується
Клейковина, % ЗО 27 23 18 18 не обмежується
Група клейковини І III І-П І-П і-іи не обмежується
Натура зерна, г/л 760 755 730 710 710 не обмежується
Показники ІДК 45-75 45-100 45-100 20-100 20-110 не обмежується
Число падіння, с > 200 >200 > 150 >100 >100 не обмежується
рошна слабкої пшениці. Такі пшениці називають філерами. Зерно
філерів містить 11-14% і 23-27% клейковини другої групи якості.
Зерно слабких пшениць дає борошно, хліб з якого має невели-
кий об’єм і погану пористість. Вміст білка менше 11 %, клейкови-
ни третьої групи якості менше 23 %.
Значна частина зерна, вирощеного в Україні, має низьку якість.
Для прикладу, в 1993 році державою було закуплено тільки 76,8
тис. т зерна сортів сильних пшениць, це 1% від загальних закупок
зерна пшениці. Зерна твердих сортів було закуплено 47,8 тис. т
або 0,6% від всього обсягу закупок пшениці.
В останні роки закупівельні ціни на пшеницю встановлюють-
ся залежно від класу зерна (табл. 5.26). Сильним пшеницям
відповідають вищий, перший і другий класи; цінним - третій клас;
слабка пшениця відноситься до четвертого і п’ятого класу. Оск-
ільки в зерні обмежується вміст токсичних елементів, здача партій
зерна з відхиленням від встановлених Міністерством охорони
здоров’я норм категорично заборонена.
Якість зерна визначається на основі аналізу середньої проби
за показниками, обов’язковими для всіх партій зерна та з враху-
ванням цільового призначення.
Клейковина - це фракції протеїну пшениці, що вимиваються
із борошна. Вона визначає такі фізичні властивості, як об’єм та
пружність тіста.
Скловидність характеризує зв’язок між зернами крохмалю
і білком у ендоспермі. Від неї залежать затрати енергії при виготов-
ленні борошна. Зазвичай вища скловидність характерна для зер-
на з високим вмістом білка та клейковини.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
207
Число падіння показує, що зерна крохмалю не пошкоджені
механічним травмуванням чи внаслідок передчасного проростан-
ня. Визначається кількістю секунд, що необхідні поршню для до-
сягнення дна пробірки при вільному його зануренні у підігрітий
крохмальний клейстер.
Натура зерна - вага зерна об’ємом 1 літр у грамах.
Впровадження інтенсивних та ресурсоощадних технологій дає
можливість значно поліпшити якість зерна. Серед агротехнічнпх
заходів, що активно впливають на якість зерна, першочергове місце
належить попередникам. Дуже важко одержати високоякісне зерно
після стерньових попередників.
Головною причиною неповної реалізації біологічних можли-
востей сорту формувати високоякісне зерно є недостатня кількість
доступного азоту в грунті. Тому найбільш ефективний засіб підви-
щення якості зерна - раціональне застосування мінеральних до-
брив. Для того, щоб суттєво підвищити вміст білка і клейковини,
необхідно вносити більші дози азотних добрив. Загальна норма
азоту має бути вищою, ніж фосфору і калію в 1,5 - 2,0 рази для
пшениці, в 1,2 - 1,5 - для ячменю, 1,2 - 1,3 - для жита. На якість
зерна добре впливає внесення азоту під час підживлення у фазі
колосіння, причому, чим у пізнішій фазі вноситься азот, тим мен-
ше він впливає на продуктивність і більше на показники якості.
Строки сівби значно впливають па якість зерна. До зниження
білковості і погіршення хлібопекарської якості зерна приводить
сівба пшениці у ранні строки. Вміст білка і клейковини в зерні
зростає від ранніх строків сівби до оптимальних і пізніх.
Згідно з результатами дослідів найбільша кількість білка і
клейковини в зерні у більшості сортів озимої пшениці нагромад-
жується при нормах висіву, близьких до оптимальних для одер-
жання максимального врожаю, чи дещо менших від них. Зроста-
ють при цьому також скловидність і маса 1000 зерен.
Забур’яненість посівів зернових не тільки зменшує врожай, але й
є головною причиною погіршення якості зерна. Створюються про-
блеми з очищенням зерна до кондиційного стану. Наявність у зерні
насіння деяких бур’янів надає борошну чи крушім неприємного за-
паху, а насіння окремих бур’янів може викликати отруєння людей.
Значно знижують якість зерна шкідники і хвороби. Крім того,
вони є обмежуючими чинниками при реалізації товарних партій
зерна.
208 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
5.5.7.
ОЗИМЕ
ЖИТО
Зесаіе сегеаіе
Значення Жито — цінна продовольча, кормова і технічна
культура. Хліб із житнього борошна відзначаєть-
ся високою калорійністю, має характерний смак і аромат. Він
містить повноцінні білки (9-17%), багато легкозасвоюваних вуг-
леводів (80%), а також вітамінів (А(, В(, В2, В6, Е, РР, С). До складу
зерна жита входять ненасичені жирні кислоти, здатні розчиняти
холестерин в організмі людини. Житнє борошно часто викорис-
товують як домішку до пшеничного при випіканні хліба.
Зерно жита використовується також на корм худобі. Його
солому можна згодовувати худобі, виготовляти з неї папір, мати,
корзини, целюлозу, оцет тощо. Солома використовується при си-
лосуванні соковитих рослин, або як корм для худоби.
Озиме жито забезпечує рано навесні високий урожай зеленої
маси, тому значні площі відводять для вирощування на зелений
корм. Після збирання на цій же площі вирощують пізні ярі куль-
тури - кукурудзу, просо, гречку та ін.
Як швидкоростуча культура, жито добре пригнічує бур’яни і є
цінним попередником для інших культур.
Історія і Жито - більш молода культура, порівняно з
поширення пшеницею, ячменем та іншими зерновими
культурами. За М.І. Вавіловим, дикі види жита
стали основою для виникнення бур’янисто-польового жита (Азія),
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
209
з якого пізніше, в міру поширення посівів на Північ, жито, як
більш холодостійке, перетворилось в культуру.
На території України жито вперше почали вирощувати при-
близно у П-І тисячолітті до н.е. Згадки про вирощування жита є
в літопису Нестора (1056-1115 рр.)
У світовому виробництві зерна в 1993-1995 рр. на долю ози-
мого жита припадало 23,6 млн. тонн або 1,2% від усіх зернових.
Площа посіву у світі становить 12 млн. га. Найбільше озимого
жита вирощують в Росії, Польщі, Німеччині, Канаді та ін. Серед-
ня світова врожайність жита у 1995 році була на рівні 21,9 ц/га
зерна. Високі врожаї цієї культури збирають у Франції - 40 ц/га,
Німеччині - 44,9 ц/га.
В Україні оптимальна посівна площа озимого жита за реко-
мендаціями Інституту землеробства УЛАН (В.Ф.Сайко, 1997 р.)
повинна становити 600 тис. га. Вирощують його переважно в
поліській зоні, де воно займає до 50% площ озимих культур. В
1999 році жито вирощували на площі 623 тис. га, а валовий збір
становив 909 тис. т. Урожайність в Україні невисока - у 1999 р.
зібрано по 14,6 ц/га. Проте при повній реалізації біологічних
можливостей урожайність жита може становити 45-60 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Температурні умови відіграють важливе значення
температури у житті рослин. Вони можуть прискорити чи
сповільнити їх розвиток у певні періоди. Макси-
мальна продуктивність рослин можлива тільки за оптимального
температурного режиму.
Насіння жита проростає при температурі Г2°С, а сходи з’яв-
ляються при температурі 4-5°С. З підвищенням температури до
25°С сходи з’являються найшвидше. Дальше збільшення призво-
дить до негативних наслідків, при температурі вище 30°С проро-
стання взагалі припиняється. Найсприятливіша температура для
проростання 15-20°С. При такій температурі сходи з’являються
через 5-6 днів після сівби. Озиме жито найшвидше серед зерно-
вих культур починає весняне відростання, уже при температурі
2-3°С (табл.5.27). У період вегетації сприятлива для нього тем-
пература 18-20°С.
Морозостійкість жита вища, ніж озимої пшениці. У безсніжні
зими воно витримує морози до 25°С, а при доброму загартуванні
і наявності снігового покриву не пошкоджується при зниженні
210 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
температури повітря до мінус 35-40°С. На глибині вузла кущіння
жито витримує мінус 20-22°С.
Навесні рослини краще розвиваються при помірно теплій погоді.
Високі температури, інтенсивне освітлення і сухість повітря в цей
період зменшують кущіння і прискорюють вихід рослин у трубку.
Жито чутливе до високих температур під час цвітіння. В умовах
жари гірше зав’язується зерно, збільшується відсоток череззерниці.
Високі температури в фазі наливу призводять до щуплості зерна.
Сума ефективних температур, необхідних для закінчення цик-
лу розвитку, починаючи від першого листка до повної стиглості,
становить 1700-2100° С.
Вимоги Жито менш вимогливе до вологи, ніж озима
до вологи пшениця. Маючи добре розвішену кореневу систему,
воно досить ефективно використовує запаси воло-
ги грунту, що створені осінньо-зимовими опадами. Жито легко
витримує весняні посухи. Транспіраційний коефіцієнт жита мен-
Таблиця 5.27. - Залежність росту і розвитку зернових І групи
від температури
Показники Озимі Ярі
ЖИТО пшениця іритикале ЯЧМІНЬ ЯЧМІНЬ іпнепиця овес
Мінімальна температура проростання, °С 1-2 1-4 1-3 1-4 1-4 1-4 1-4
Оптимальна температура проростання, °С 15-20 12-20 14-20 12-16 15-20 15-18 15-18
Морозостійкість вузла кущіння взимку, °С -20-22 -17-20 -18-20 -10-12 - - -
Морозостійкість розгартованих озимих рослин внаслідок відтавання-замерзання і ярих навесні, °С -10-12 -6-8 -6-10 -5-7 -3-4, До -6 -4-5, до -8-10 -7-8, до -10
Мінімальна температура початку росту рослин, °С 2-3 3-5 3-4 3-5 4-5 4-5 4-6
Початок приросту сухої маси, °С 4-6 4-6 4-6 4-6 6-8 6-8 6-8
Оптимальна температура росту рослин, °С 18-20 20-25 20-24 20-25 18-22 16-22 18-22
Сума температур від першого листка до повної стиглості, °С 1700- 2100 1900- 2500 1800- 2300 1700- 2100 1500- 1700 1600- 1800 1500- 1700
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
211
ший 400-500. Найбільшої шкоди завдає грунтова посуха у фазі
виходу в трубку, коли у рослин формуються генеративні органи.
Після цвітіння жито мало вимогливе до вологи, але на легких
піщаних грунтах навіть незначна посуха негативно впливає на
налив зерна.
Вимоги Жито має добре розвинену кореневу систему з
до грунту високою засвоювальною здатністю. Тому озиме
жито добре росте на різних грунтах. Високі вро-
жаї вирощують навіть на бідних піщаних грунтах Полісся. Непо-
гано жито родить при достатньому удобренні на дерново-підзо-
листих піщаних, торфово-болотних, важких глинистих та інших
малопридатних для озимої пшениці грунтах. Проте кращими для
нього є чорноземи та сірі лісові, легкі за механічним складом
грунти. Жито добре витримує підвищену кислотність (рН< 5 5)
і незначну засоленість грунту.
Маючи нижчі вимоги до грунту порівняно з іншими зернови-
ми культурами, жито гарантує відносно стабільну врожайність на
бідних грунтах. На кращих грунтах урожайність жита зростає,
але поступається за продуктивністю пшениці чи ячменю.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Жито менш вимогливе до попередників
порівняно з озимою пшеницею. Проте по-
тенціальні можливості районованих сортів найбільшою мірою ви-
являються при вирощуванні їх після кращих попередників
(табл.5.28). Жито сіють раніше ніж пшеницю, тому важливо розмі-
стити його після культур, що рано звільняють поле і дозволяють
вчасно провести обробіток грунту.
Серед зернових колосових культур жито вважається
найбільш стійким проти вирощування в монокультурі. Розроб-
ка ресурсоощадних технологій показує значні недоліки монокуль-
тури. Вирощувати жито після жита не рекомендується з фітоса-
нітарних причин, воно не є самооздоровчою культурою, тому при-
зводить до зниження врожайності.
У районах достатнього зволоження зони Лісостепу найкращи-
ми попередниками для жита є багаторічні бобові трави на один
і два укоси. Відмінні попередники - зернові бобові культури
(горох, кормові боби, вика), однорічні трави (вико-овес, горохо-
Таблиця 5.28. - Оцінка попередників для зернових культур у зоні достатнього зволоження
(в балах за 5-ти бальною шкалою)
Зернові культури Багаторічні бобові І трави і_ Зернові бобові і культури Однорічні трави Просапні Озимий ріпак 1 Багаторічні злакові трави п Льон-довгунець Гречка Овес Озима пшениця 1 і Озиме жито Озимий ячмінь Тритикале Ярий ячмінь Яра пшениця
картопля кукурудза і цукрові буряки
Озима пшениця 5 4+ 4 4 3+ 3+ 4 3+ 4 3+ 3 2 2 2 2 2 2
Озиме жито 5 5 4+ 4 4 2 4 4 4 3+ 3 3 3 3 3 3 3
Трітікале 5 4+ 4+ 4 4 3 4 4 4 3+ 3 2 2 3 2 2 2
Озимий ячмінь 5 4+ 4 4 3+ 3+ 4 3+ 3 3 3 3 2 2 2 2 3
Ярий ячмінь 5 5 4+ 4+ 4 5 4 4 3 3 2 2 2 2 2 2 2
Яра пшениця 5 5 4 5 4 5 4 3+ 3+ 3+ 3+ 2 2 2 2 2 2
Овес 4 5 4 5 4 5 4 3 4 4 2 3 3+ 3 3 2 3
212 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
213
овес, вико-горохо-овес). Добрими попередниками жита є ріпак,
гречка, ранні сорти картоплі, кукурудза на зелений корм і силос.
При значному насиченні сівозміни зерновими культурами допус-
кається розміщення жита після озимої пшениці, озимого ячменю,
ярих зернових, але це однозначно веде до зменшення врожай-
ності жита щонайменше на 3-5 ц/га та підвищення собівартості
зерна.
У зоні Полісся найкращими попередниками є багаторічні
бобові трави на один та два укоси, люпин на зелений корм, силос
та зерно. Відмінні попередники - горох, вика, люпинові та бобо-
во-злакові сумішки на зелену масу та силос. Добре родить жито
після озимого ріпака, кукурудзи на зелений корм та силос, ран-
ньої і середньостиглої картоплі, льону-довгучцю, багаторічних
злакових трав на один укіс.
Кращі попередники озимих культур у більшості випадків відво-
дять під озиму пшеницю, а озиме жито розміщують після менш
цінних.
Обробіток Обробіток грунту створює оптимальну структуру
грунту і пористу будову орного шару, сприяє також
активізації мікробіологічних процесів, знищенню
бур’янів, збудників хвороб і шкідників, забезпечує загортання в
грунт рослинних залишків та добрив. Озиме жито більш чутливе,
ніж інші зернові культури, до строків обробітку грунту. Період
між оранкою і сівбою повинен бути не менше 20-25 днів. Цей час
необхідний для осідання грунту та проростання бур’янів. Озиме
жито особливо негативно реагує на сівбу в пізнозораний грунт.
Надзвичайно важливо розпочати обробіток грунту, коли він
знаходиться в оптимальному стані, тобто неперезволожений і не-
пересушений. Висока якість розпушення грунту з найменшими
затратами енергії досягається після випадання дощів і підсихан-
ня грунту до оптимального фізичного стану. Це зменшує кількість
проходів агрегату.
Загальні вимоги до традиційного обробітку грунту під жито
такі:
а) між збиранням попередника і наступним мілким обробіт-
ком поля широкозахватними знаряддями має бути щонайменший
проміжок часу;
б) доведення поля до посівного стану повинно здійснюватись
в єдиному технологічному циклі з основним обробітком. При об-
214 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
робітку грунту через 2-3 дні після оранки досягнути потрібної
якості розробки грунту вже важко;
в) через 10-14 днів після оранки поверхневим мілким обробіт-
ком знищуються пророслі бур’яни і вирівнюється посівний шар
грунту.
Крім оранки, значну частину площ в останні роки готують до
сівби різними енергоощадними варіантами. Досить поширена дум-
ка, що всі системи скороченого обробітку грунту є примітивними
формами господарювання. Навпаки, їх ефективність повністю може
проявитися тільки на полях з високим рівнем культури земле-
робства.
Перевагою енергоощадних скорочених варіантів обробітку
грунту є:
а) зниження витрат палива і робочого часу;
б) зменшення кількості проїздів агрегатів по полю;
в) покращення структури грунту;
г) краща інфільтрація води;
д) захист від водної і вітрової ерозій.
Процеси основного і передпосівного обробітку грунту та сівби,
з включенням сівалки в комбіновані агрегати, можна провести за
один робочий прохід. Такі комбіновані агрегати пропонують сьо-
годні багато різних фірм. Зазвичай орють перед вирощуванням
просапних культур на повну глибину орного шару. Якщо після
збирання просапних немає глибоких слідів від коліс, відсутні рос-
линні рештки, грунт не деформується, нормальної щільності, то
для сівби жита доцільно застосовувати комбіновані багатофунк-
ціональні агрегати.
Поряд з перевагами, скорочені варіанти підготовки грунту ма-
ють низку значних недоліків, які особливо відчутні в зоні достат-
нього зволоження. Найважливіші з них:
а) зниження польової схожості насіння;
б) зменшення мінералізації азоту;
в) гірше прогрівання грунту;
г) різке збільшення забур’яненості полів;
д) ураження прикореневими та кореневими хворобами;
е) зростання пошкодження шкідниками;
є) погіршення загального фітосанітарного стану, що збільшує
кількість використовуваних пестицидів;
ж) зменшення віддачі добрив із-за поверхневого внесення;
з) проблеми екологічного характеру.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
215
Слід мати на увазі, що технології, де передбачені скорочені
варіанти підготовки грунту і, особливо, прямої сівби в необробле-
ний грунт, розроблені для посушливих регіонів з низькою вро-
жайністю соломи. У центральній та східній Європі вони не мають
значного поширення і знаходяться у фазі випробування.
Після попередників, які рано звільняють поле, основний об-
робіток під жито проводять по типу напівпарового. Слідом за
збиранням поле лущать дисковими (ЛДГ-10; ЛДГ-15) на глиби-
ну 6-8 см, або лемішними (ПЛ-5-25; ППЛ-10-25) лущильниками
на 8-10 см. Через 10-12 днів, після проростання бур’янів, поле
орють плугами з передплужниками (ПЛН-3-35; ПЛН-6-35) на
глибину 20-22 см. До сівби, в міру появи сходів бур’янів, поле 2-
3 рази культивують на глибину 10-12, 8-10 і 6-8 см. За посушливо-
го літньо-осіннього періоду поверхневий обробіток замість оран-
ки доцільно застосовувати при висіванні жита після гороху, льо-
ну, картоплі на чистих від бур’янів полях. Грунт розпушують
культиваторами- плоскорізами КПГ-2-150 чи КПП-2,2 в агрегаті
з голчастими боронами (БИГ-3) на глибину 10-12 см. На забур’я-
нених полях проводять лущення та оранку.
У регіонах з достатніми запасами вологи, де розрив між зби-
ранням попередника і сівбою жита складає більше 5-6 тижнів,
після збирання доцільно висівати проміжні культури (капустяні).
Після збирання кукурудзи, коли у йолі залишається значна
кількість післязбиральних решток, важкі дискові борони (БДТ-3;
БДТ-7) мають перевагу перед іншими знаряддями поверхневого
обробітку. Швидкість роботи дискових борін - не менше 9 км/год.
Якщо рештки загорнуті в задовільно розпушений грунт, поле
не орють. Багаторічні трави орють плугами з передплужниками
на глибину 25-27 см
Люпин на зелене добриво приорюють у фазі сизих бобів на
глибину 23-25 см (в агрегаті з важкими котками) не пізніше як за
3-4 тижні до оптимальних строків сівби озимого жита. Після стер-
ньових попередників поле лущать і через 10-14 днів орють на
глибину 16-18 см у Поліссі та на 20-22 см - у Лісостепу.
Передпосівний Поверхня поля має бути вирівняною,
обробіток грунту висота гребенів чи глибина борозен - не
більше 4 см. Оброблений шар грунту має
бути розпушеним і дрібногрудочкуватий. У ньому допускається
наявність грудок розміром по найбільшому діаметру до 2,5 см не
216 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
більше 80%, а від 5 до 10 см - не більше 10%. Щільність обробле-
ного шару повинна бути в межах 1,0-1,3 г/см3. Допускається відхи-
лення від заданої глибини обробітку грунту не більше 1 см.
Внаслідок менших розмірів зерна і відносно низької сили ро-
сту жито із всіх зернових найбільш вимогливе до якості передпо-
сівної підготовки грунту. Воно вимагає дрібногрудочкуватого,
добре ущільненого насіннєвого ложа і дуже чутливе до глибоко-
го “вмазування” зерен у вологий грунт.
Дискові борони застосовують для подрібнення задернілих
пластів, щоб не витягувати дернину на поверхню грунту.
Найпоширенішим знаряддям для передпосівної підготовки
грунту до цього часу в господарствах залишається культиватор
КПС-4. Для покращення якості обробітку його агрегатують з
кільчасто-шпоровими (ЗККШ-6), а на торфових грунтах - з водо-
наливними гладкими котками (ЗКВГ-1,4).
Найефективніше застосувати для передпосівного обробітку
грунту комбіновані багатофункціональні агрегати РВК-3,6; РВК-
5,4; ВИП-5,6; АКШ-6; “Компактор”, ЛК-4 та ін.
Підготовка Для сівби використовують очищене й відсортоване
насіння, сорти кондиційне насіння з силою росту не менше 80%.
Насіння має бути вирівняне за розмірами з ма-
сою 1000 зерен не менше 35-40 г. Сильно травмоване насіння, а
також з полеглих та уражених грибними хворобами посівів, висі-
вати недоцільно.
Підготовка насіння до сівби у ресурсоощадних технологіях
вимагає безумовного виконання рекомендованих заходів. Необхід-
но застосовувати такі способи протруювання, що сприяють міцно-
му прилипанню отрути до насінин. Ефективність передпосівної
підготовки насіння зростає, якщо при протруєнні застосовують
ретарданти та мікродобрива. Це обумовлюється дією препаратів
з самого раннього періоду розвитку, коли проросток особливо
чутливий до несприятливих зовнішніх умов.
Якісне протруювання насіння хімічними препаратами захи-
щає насіння, проростки і рослину на перших етапах розвитку від
основних хвороб. Воно є основою одержання здорових дружних
сходів, рівномірного розподілу рослин на площі і забезпечує висо-
кий урожай. Застосування хімічних препаратів шляхом протрую-
вання економічно та екологічно дуже вигідний захід. Навантажен-
ня на довкілля фунгіцидами, виражене кількістю діючої речови-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
217
Таблиця 5.29. - Препарати для протруювання насіння жита
Препарат Норма витрати, кг/т Захищає від хвороб
Байтан-унівсрсал, 19,5% з.п. 2,0 Снігова пліснява, гельмінтоспоріозна і фузаріозна кореневі гнилі, пліснявіння насіння
Бенлат, 50% з.п. 2,0-3,0 Снігова пліснява, фузаріозна коренева гниль, стеблова сажка
Берет 050, 5% с.к. 3,0 Стеблова сажка, снігова пліснява, гельмін- тоспоріозна і фузаріозна кореневі гнилі
Вінцит, 50% к.е. 2,0 Сажкові хвороби, септоріоз, гсльмінтоспо- ріоз, снігова пліснява, кореневі гнилі.
Вітавакс 200 ФФ, 34% в.с.к. 2,5-3,0 Летюча і стеблова сажка, кореневі гнилі, снігсва пліснява
Паноктін, 35% в.р. 2,0 Тверда сажка, снігова пліснява
Реал, 20% т.к.с. 0,2 Летюча, тверда сажка, плямистості листя
Фундазол, 50% з.п. 2,0-3,0 Летюча, тверда сажки, церкоспорельозна і фузаріозна кореневі гнилі, снігова пліснява
ни на 1 га, менше, ніж при обприскуванні. Протруюванням з ма-
лими витратами діючої речовини можна боротися з хворобами,
які після сходів уже неможливо знищити. Комбінаціями з інсек-
тицидами можна ефективно боротися також з шкідниками. Для
протруювання насіння жита в Україні зареєстровані наступні пре-
парати (табл. 5.29).
Байтан універсал захищає частково також від борошнистої
роси та бурої іржі.
Для підвищення стійкості жита проти вилягання одночасно з
протруюванням обробляють насіння препаратом тур, використо-
вуючи на 1 т насіння 20 л води і 5 л препарату.
До реєстру сортів рослин України на 2000 рік занесені на-
ступні сорти озимого жита (табл. 5.30).
Система Для формування високого врожаю жито потребує
удобрення доброго забезпечення поживними речовинами. На
10 ц зерна витрачається 24-35 кг азоту, 12-14 кг
фосфору і 24-26 кг калію. За узагальненими даними, при врожаї
60 ц/га озиме жито виносить з грунту 120-180 кг/га азоту, 40-90 кг/га
фосфору і 120-180 кг/га калію. Винос поживних речовин майже
218 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.30. - Сорти жита озимого
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Плоїдність
Богу славка 1995 СЛП сс дипл
Боротьба 1993 СЛП сс дипл
Верасснь 1989 ЛП пс ттп
Верхняцьке 32 1976 СЛП сс дипл
Верхняцьке 94 2000 л сс зерн
Воля 1996 п сс дипл
ДреВЛЯНСЬКЕ 1997 ЛП сс ттп
Київське 80 1985 л сс дипл
Київське 86 1991 л сс дипл
Київське 90 1995 ЛП сс дипл
Київське 93 1997 л сс дипл
Нива 1981 сл сс дипл
Ніка 1992 п сс дипл
Новозибківське 150 1988 ЛП сс дипл
Паллада 1996 ЛП сс . дипл
Пуховчанка 1987 ЛП сс ттп
Рапід 1997 п сс дипл
Хакада 1997 п сс дипл
Харківське 55 1972 сп сс дипл
Харківське 78 1984 • СЛП сс дипл
Харківське 88 1989 сл сс дипл
Харківське 95 1995 с сс дипл
Харківське 98 1999 СЛП сс дипл
такий як в озимої пшениці. Це свідчить про те, що для збільшен-
ня врожайності жита необхідно вносити потрібну кількість міне-
ральних добрив, особливо враховуючи ту обставину, що жито ви-
рощується на бідніших грунтах.
Якщо дотримуватись правильного чергування культур у
сівозміні, то органічні добрива краще вносити під просапні куль-
тури з тим розрахунком, щоб жито використовувало їх післядію.
Проте при вирощуванні зернових культур декілька років поспіль
на одному і тому ж полі, виникає потреба вносити органічні доб-
рива безпосередньо під озиме жито.
При внесенні 30-40 т/га органічних добрив на дерново-підзо-
листих грунтах Полісся приріст урожаю жита становить 6-8 ц/га,
на чорноземах Лісостепу при 20-25 т/га приріст менший - 4-6 ц/га.
З органічних добрив найвища віддача від гною. Використовують
також торфокомпости. Жито добре росте після люпину на зелене
добриво, який приорюють одночасно з внесенням фосфорних і
калійних добрив (Р45 60К45 60).
Оптимальні норми мінеральних добрив залежать від родю-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
219
чості грунту, попередника, запланованого врожаю тощо. Норми
внесення мінеральних добрив під жито, зазвичай, нижчі ніж під
озиму пшеницю. Пояснюється це здатністю кореневої системи
жита засвоювати більшу кількість поживних речовин. Крім того,
озиме жито високоросліше за пшеницю і без застосування ретар-
дантів часто вилягає.
За данними науково-дослідних установ рекомендуються такі
норми добрив:
- на малоокультурених дерново-підзолистих грунтах Полісся
^рк60.90
- на середньоокультурених - ^о доРК
- на добре окультурених - К(М(|РК2(| 4(|
- після попередників, під які вносили оргаї ічні добрива КРК4М0
- при інтенсивній технології вирощування норма добрив зрос-
тає до ИРК90120
- після конюшини при вирощуванні за ресурсоощадною тех-
нологією норму зменшують до МРК
Найкраще всю норму фосфорних і каліаних добрив внести
під оранку для перемішування їх на всю глибину одного шару.
Це сприяє сильнішому розвитку кореневої системи, особливо в
осінній період. Фосфорні і калійні добрива малорухомі, дуже по-
вільно рухаються в грунті і при внесенні їх під культивацію, бу-
дуть зосереджені у верхньому шарі грунту. Коренева система
при цьому теж розвивається і росте ближче до поверхні грунту.
Азотні добрива краще діють при внесенні в кілька строків
впродовж вегетації. На бідних піщаних грунтах частину азоту
(М30) доцільно внести під основний обробіток, а решту азоту пере-
нести на весняні підживлення. Правила внесення азоту на житі
не відрізняються від внесення його на озимій пшениці. На почат-
ку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів воло-
ги і азоту в грунті, вносять під час першого підживлення М30 50. У
фазі виходу в трубку підживляють вдруге (М3 ), а в фазі ко-
лосіння - втретє (М2040). Чим пізніше проведено сівбу, тим вищу
норму встановлюють для першого підживлення. Вона може стано-
вити М6080. В такому випадку доза другого підживлення змен-
шується до N , а у фазі колосіння - М1(|. Азот у фазі кущіння
збільшує густоту продуктивного стеблестою, у фазі виходу в трубку
- підвищує озерненість колоса, а у фазі колосіння - масу 1000
зерен і вміст білка в зерні.
Щоб запобігти виляганню важливо дотримуватись рекомендо-
ваного співвідношення елементів живлення. Однобічна перевага
220 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
азоту, що часто спостерігається на практиці, приводить до виляган-
ня, сильного ураження хворобами і зниження врожайності зерна.
Озиме жито вимогливіше від пшениці до забезпечення мікро-
елементами. Щоб отримати 30-40 ц/га і вище, їх внесення є обо-
в’язковим. Особливо добре жито реагує на внесення мікроеле-
ментів на грунтах з малим їх вмістом. Борні добрива вносять на
дерново-підзолистих, дерново-глеєвих, торфяних та сірих лісних
грунтах. На цих же грунтах, легких за механічним складом (супі-
щаних і піщаних) необхідно застосовувати мідні добрива. Цинк
вносять на дерново-карбонатних, чорноземних і дерново-підзоли-
стих грунтах з високим вмістом фосфору і добре провапнованих.
Доза бору 0,4-0,5 кг/га; міді - 0,2-0,3 кг/га; цинку - 0,15-0,20 кг/га.
СІВБА
Спосіб Озиме жито сіють звичайним рядковим способом
сівби з міжряддями 15 см. Рекомендується також
застосовувати вузькорядний (7,5 см) та перехрес-
ний з половинною нормою висіву.
Глибина Оптимальна глибина загортання - важлива умова
сівби при ресурсоощадній технології вирощування
озимого жита. Воно дуже негативно реагує на
збільшення глибини сівби (рис. 5.7).
Це пояснюється тим, що жито має відносно маленькі зерна, а
отже, нижчу енергію проростання. Крім того, рослини, що проро-
стають із надто глибоко загорнутого насіння, повинні спочатку
сформувати підсім’ядольне коліно, яке піднімає вузол кущіння
ближче до поверхні. На ріст підсім’ядольного коліна витрача-
ються енергетичні запаси ендосперму зернівки, тому рослини ви-
ходять на поверхню пізніше, ослаблені, повільно розвиваються,
менш зимостійкі, слабо кущаться, мають підвищену схильність до
вилягання.
При загортанні насіння на глибину залягання вузла кущіння
(2-3 см) сходи з’являються раніше, вторинна коренева система
формується на одній глибині з первинною, завдяки чому вони
синхронно забезпечують рослину поживними речовинами і во-
дою. Такі рослини добре кущаться і є найбільш урожайними.
Мілке загортання (менше 1,5 см) чи поверхневе розміщення
насіння не забезпечують умов для формування потужного вузла
кущіння, виростають малопродуктивні типи рослин.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
221
Рис. 5.__Вплив глибини сівби па польову схожість насіння
(за Кагрепзіеіп М. з співавт., 1994)
Дуже важливо забезпечити не тільки оптимальну глибину сівби
(2-3 см), ай щоб вона була одинакова для всіх висіяних зерен.
Неоднакова глибина сівби є причиною неодночасності сходів, зни-
ження польової схожості і формування рослин та стебел невирі-
вняних за ступенем розвитку. Рослини, що з’явилися пізніше, при-
гнічуються або гинуть, що не дозволяє одержати продуктивний
стеблостій оптимальної густоти.
Норма Оптимальною густотою продуктивного стеблостою для
висіву озимого жита є 450 - 500 продуктивних стебел на 1 м2,
тобто менше ніж в озимої пшениці. Жито сіють рані-
ше, при вищих температурах повітря, що забезпечує кращу польо-
ву схожість. Враховуючи високу кущистість озимого жита, норма
висіву має бути нижча, ніж у пшениці.
На нашу думку, рекомендована норма висіву для зони Полісся
та Прикарпаття 5-6 млн/га є надто завищена і розрахована на
низьку культуру землеробства та примітивні технології. Зави-
щені норми висіву не збільшують урожайність, а лише призво-
дять до перевитрат насіння, збільшують небезпеку вилягання та
ураження хворобами. В умовах інтенсивного зирощування ози-
мого жита необхідно знизити норму висіву до науково обгрунто-
ваного мінімуму, що забезпечує планову густоту продуктивного
стеблостою і високу врожайність. Тому в умовах Західного Лісо-
степу і Полісся оптимальна норма висіву знаходиться в межах
3,0-4,0 млн/га схожих насінин.
222 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Підтвердженням цього є норми висіву, які використовуються в
сусідній Польщі. На родючих грунтах рекомендується висівати 2,5-
3,5 млн/га, на середніх за родючістю 3,4-4,0 млн/га і лише на бідних
і дуже бідних норму висіву збільшують до 4,0-4,7 млн/га.
При вирощуванні озимого жита за ресурсоощадною техноло-
гією норма висіву в регіонах Західної України повинна станови-
ти 3,0-3,5 млн/га.
Вона може зрости при запізненні з сівбою, неякісній передпосівній
підготовці грунту та інших технологічних порушеннях. На норму
висіву впливають багато чинників. Наприклад, в Німеччині вносять
корективи до норми висіву навіть залежно від стану насіннєвого
ложа, добавляючи певну кількість насіння на 1 м2 (табл. 5.31).
Строк сівби Строк сівби практично не вливає на час
достигання, але істотно змінює осінній роз-
виток рослин, інтенсивність кущення, стан перезимівлі, ураження
хворобами і шкідниками. Для забезпечення високого врожаю
озимого жита рослини до припинення осінньої вегетації повинні
добре розкущитися та нагромадити достатню кількість цукрів і
поживних речовин, якими зумовлюється їх добра перезимівля.
Щоб забезпечити такий розвиток, до припинення осінньої веге-
тації необхідна сума середньодобових температур (вище 5°С) при-
близно 500°С, а тривалість осіннього періоду вегетації - 60-70 днів.
Оптимальні календарні строки сівби для кожної зони визна-
чаються на підставі дослідів наукових установ, сортодільниць
(табл. 5.32). їх тривалість становить 10-15 днів. В окремі роки
залежно від гідротермічних умов року та господарських умов,
Таблиця 5.31. - Збільшення норми висіву (зерен/м2)
залежно від стану насіннєвого ложа
Стан насіннєвого ложа Насіннєве ложе сухе Насіннєве ложе вологе
Осіле чи примусово ущільнене, добре кришиться +20 0
Частково розпушене +30 + 10
Крупногрудочкувате, розпушене, безструктурне +40 +20
Дуже крупногрудочкувате і пеущільнепе +50 +30
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
223
строки сівби можуть змінюватись в сторону ранніх або пізніх.
Допускається відхилення в сторону ранніх строків не більше п’яти
днів, а в сторону пізніх - десять днів. Якщо за прогнозом передба-
чається довга, тепла і волога осінь - сівбу починають на 5-8 днів
пізніше, а при ранньому осінньому похолоданні - на 5 днів рані-
ше. Жито дуже чутливе до морозу під час проростання, значно
знижуючи при цьому польову схожість.
Спочатку сіють на бідних грунтах і після гірших поперед-
ників, а на родючих грунтах і після добрих попередників у другій
половині оптимальних строків.
При вирощуванні озимого жита за інтенсивними та ресурсоо-
щадними технологіями строки сівби переносять на кінець опти-
мальних.
Таблиця 5.32. - Орієнтовні строки сівби озимого жита в
областях Західної України
Область Зона Строк сівби
оптимальний допустимий
Волинська Полісся Лісостеп 1 - 15.09 1- 20.09 1 -20.09 1 - 25.09
Рівненська Полісся Лісостеп 1 - 15.09 5 - 20.09 1 - 15.09 5 - 25.09
Львівська Полісся Лісостеп Передкарпаття 5 - 20.09 5 - 20.09 1 - 15.09 1 - 25.09 5 - 25.09 25.08 - 15.09
Івано-Франківська Лісостеп Передкарпаття Карпати 5 - 20.09 1 - 15.09 25.08 - 10.09 1 - 25.09 1 - 20.09 25.08 - 15.09
Тернопільська Лісостеп Холодне Поділля Тепле Поділля 1 - 15.09 1 - 15.09 5 - 20.09 1 - 20.09 1 - 25.09 5 - 25.09
Чернівецька Лісостеп Передкарпаття Карпати 5 - 20.09 1 - 15.09 25.08 - 10.09 1 - 25.09 1 - 20.09 20.08 - 10.09
Закарпатська Передгірна Гірська 10 - 25.09 25.08 - 10.09 5 - 25.09 25.08 - 15.09
224 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Порівняно з озимою пшеницею, строки сівби озимого жита
зсунуті приблизно на п’ять днів раніше. Якщо у пшениці допуска-
ються жовтневі строки сівби, то озиме жито обов’язково потрібно
засіяти до ЗО вересня.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Після сівби при нестачі вологи посіви коткують.
Боротьба з Озиме жито, на відміну від озимої пшениці, більш
бур’янами стійке проти забур’янення. Маючи більшу висоту
рослин, озиме жито затінює бур’яни, пригнічуючи
їх розвиток. Рано навесні швидше відростає, випереджуючи в роз-
витку ярі бур’яни, які не становлять особливої загрози для жита.
Найбільшу шкоду наносять озимі та зимуючі бур’яни, що розпо-
чинають свій ріст одночасно з культурними рослинами. Майже у
всіх зонах жито забур’янюється багаторічними бур’янами.
На родючих грунтах в умовах достатнього зволоження зрос-
тає кількість бур’янів та їх видовий склад. Забур’яненість
збільшується при насиченні сівозміни зерновими та їх беззмінному
вирощуванні.
Агротехнічні методи боротьби з бур’янами у посівах озимого
жита такі ж, як у озимої пшениці.
Із хімічних препаратів на житі рекомендується застосовувати
агрітокс, 50% в.р. (1,0-1,5 л/га); базагран 48% в.р. (2,0 - 4,0 л/га);
гранстар, 75% в.г. (20 - 25 г./га); 2,4-Д, 50% в.р. (0,9 - 1,7 л/ га);
2 М-4 X, 75% в.к. (0,9-1,5 л/га); діален С, 40% в.р. (1,9 - 2,5 л/га);
дікопур Ф, 60% в.р. (0,8-1,4 л/га); дезормон, 60% в.р. (0,8 -1,4 л/га);
2,4-Д амінна сіль, 68,5% в.р. (0,7 - 1,2 л/га); ковбой, 40% в.р.
(120-190мл/га); лонтрел, 30% в.р. (0,3 л/га); пріма, с.е. (0,4-0,6 л/га);
пума супер, 7,5% е.м.в. (1,0 л/га). Умови використання такі ж, як
на пшениці.
Захист Озиме жито порівняно з пшеницею більш стійке
від хвороб до ураження хворобами. Проте інтенсифікація
виробництва зерна, підвищені норми добрив в ок-
ремі несприятливі роки викликають значне ураження хворобами
рослин жита.
Найпоширенішими хворобами є різні види сажок, іржі, корене-
вих гнилей, борошниста роса, снігова пліснява та ін. За В.Ф.Пе-
ресипкіним (1979 р.), жито може уражати 21 хвороба. З части-
ною з них борються під час протруєння. Під час вегетації вико-
ристовують наступні препарати (табл.5.33).
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
225
Таблиця 5.33,- Ефективність фунгіцидів для захисту
від хвороб жита під час вегетації
Фунгіцид 1 Норма внесення, л, кг/га Борошниста роса Іржа 1 ' Ринхоспоріоз Гсльмінтоспоріоз- на плямистість Снігова пліснява | Цсркоспорсльоз Фузаріозна коренева гниль 1 1 Офіобольоз І Сспторіоз
Альто, 40% к. е. 0,15- 0,2 + + + +
Бенлат, 50% з. п. 0,3-0,6 + + + +
Дерозал, 50% к.е. 0,5 + +
Імпакт, 25% с.к. 0,5 + + + +
Корбель, 75% к.е. 1,0 + + +
Тілт, 25% к. е. 0,5 + + + + +
Фундазол, 50% з.п 0,3-0,6 + + + +
ПІтефазал, 50% к.е 0,5 4- +
+ - ефективний проти даної хвороби
Боротьба із У роки масового розмноження шкідників
шкідниками втрати від них можуть бути великими — до 50%
зерна. Жито менш інтенсивна культура по-
рівняно з пшеницею, тому захисту жита приділяють менше уваги.
Найбільше дошкуляють на посівах озимого жита злакові мухи,
попелиці, шкідлива черепешка, хлібні жуки, совки.
Для їх знищення на посівах жита рекомендується вносити су-
мітіон, 50% к.е. з нормою 0,6-1,0 л/га, Бі -58 новий, 40% к.е. (1,0-
1,2 л/га), волатон 500, 50% к.е. (2 л/га).
Застосування Озиме жито як високоросла культура,
регуляторів росту більш схильне до вилягання, ніж пшениця.
Зменшити ризик вилягання посівів необ-
хідно в першу чергу агротехнічними засобами — підбір низькорос-
лих стійких сортів, правильне співвідношення елементів живлен-
ня, строки та способи сівби і, особливо, недопущення загущення
посівів.
В інтенсивних технологіях, поряд з агрозаходами, широко ви-
226 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
користовуються ретарданти - фізіологічно активні речовини, що
гальмують ріст рослин. Для запобігання вилягання рослин ози-
мого жита рекомендується застосовувати кампозан, оскільки тур
на житі малоефективний.
Препарат тур пригнічує утворення в рослинах гормону росту
гібереліну. Він зменшує довжину міжвузлів, що утворюються після
обробки. Тому тур необхідно вносити, коли перший вузол знахо-
диться на висоті 4 - 5 см над поверхнею грунту. На посівах жита
тур має меншу скорочувальну дію, ніж у пшениці.
Кампозан знижує активність гібереліну' Тому він діє і при
пізнішому внесенні і скорочує нижні і верхні міжвузля, оскільки
їх остаточна довжина фіксується лише після цвітіння. Найкраще
кампозан діє, коли відбувається інтенсивний! ріст стебел у довжину.
Оптимальні строки застосування — середина фази виходу в труб-
ку. Починають обприскувати при сформованому першому міжвузлі,
закінчують - не пізніше четвертого. Сприятливі строки впродовж
10-12 днів. Застосування кампозану до фази виходу в трубку і
після початку колосіння недопустиме.
Оптимальна норма кампозану — 3-4 л/га (50%-ного препара-
ту). На початку виходу в трубку і в суху погоду достатньо вне-
сти 3 л/га. При відсутності кампозану на посівах жита використо-
вують терпал С 460 в нормі 1,5-2,5 л/га.
Ефективним є застосування суміші препаратів: 1,5-2,0 л/га
кампозану + 3,0 л/га туру.
Обробіток посівів жита кампозаном не поєднується з внесен-
ням гербіцидів.
Збирання Озиме жито найвисокоросліше серед зернових
врожаю колосових і це створює певні труднощі при
збиранні. Волога, недостигла солома намотується
навколо барабана і ускладнює обмолочування. Ця культура схиль-
на до обсипання і проростання зерна, тому її необхідно зібрати
впродовж 7-8 днів. Озиме жито збирають роздільним способом і
прямим комбайнуванням. Із середини до кінця воскової стиглості
(вологість зерна 30-20%) косять у валки. Висота зрізу 20 - 25 см.
Роздільним способом збирають забур’янені посіви.
Пряме комбайнування проводять у фазі повної стиглості зер-
на (вологість 18-15%). Своєчасне збирання дозволяє зберегти ви-
соку якість зерна жита. Втрати зерна при збиранні не повинні
перевищувати 2%. Зібране зерно очищають, сортують і зберіга-
ють при вологості 14-15%.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
227
Значення Трітікале - новий ботанічний рід у родині тонко-
ногових, створений селекціонерами схрещуванням
пшениці й жита. Зерно крупне з високим вмістом білка і незамі-
нних амінокислот (лізин, триптофан). Має високу потенціальну
врожайність, невимогливе до умов вирощування.
Назва культури походить від з’єднання початку назви пше-
ниці (Тгііісиш) і закінчення латинської назви жита (зесаіе).
Вміст білка на 1-2% вищий, ніж у пшениці, і на 3-4% - ніж у
жита. Вміст клейковини як у пшениці і більше (25-38%), але че-
рез геном жита якість її (еластичність, розтяжність) нижча. Зер-
но трітікале за протеїновою поживністю перевищує зерно пше-
ниці на 9,5%, а ячменю і кукурудзи - майже на 40%.
Зерно використовується для випікання хл ба, кондитерській,
пивоварній та спиртово-горілчаній промисловості. Це високоякі-
сний компонент у виробництві комбікормів.
Рахується, що зерно трітікале не забезпечує високої якості
хлібних виробів через низьку якість клейковини. Проте білий
хліб майже такий самий, як і пшеничний із високоякісного
борошна, має приємний смак та аромат. Розроблені техно-
логії заводської випічки сортів хліба із суміші трітікале і
пшениці.
228 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Кормові сорти трітікале висівають для одержання зеленого
корму, силосу, сіна. Солома використовується на корм тваринам,
як підстилка для худоби.
Історія і Тривалий час трітікале було лише цікавим
поширення біологічним об’єктом і не мало прямого
практичного використання в сільськогоспо-
дарському виробництві. Основна причина цього - недостатня його
продуктивність. Селекція нової культури розпочалась зовсім не-
давно, перші сорти ярих та озимих трітікале з’явилися ЗО років
тому. В 1975 році у кількох областях України був районований
сорт Амфідиплоїд 1 кормового призначення (на зелену масу). Це
стало початком визнання трітікале як нової самостійної культури
у нашій країні. У 1977 р. був районований перший зерновий сорт
Амфідиплоїд 206.
Зараз створені нові сорти, які відзначаються вищою якістю
зерна (табл. 5.34).
Трітікале можна вирощувати в тих регіонах, що й озиму пше-
ницю і жито. Сорти трітікале мають високу агроекологічну плас-
тичність до різних грунтово-кліматичних умов вирощування, за
зимостійкістю переважають сорти озимої пшениці. Характерна
властивість трітікале - висока стійкість проти захворювань та
пошкодження шкідниками. Тому це перспективна культура для
екологічно чистих технологій. Вирощують трітікале в Україні
переважно в зоні Полісся і Лісостепу. Урожайність зерна 50-
60 ц/га і вище, зеленої маси - 400-500 ц/га.
Біологічні особливості
Вимоги до Насіння починає проростати при температурі
температури грунту 1-3°С. За морозостійкістю трітікале
займає проміжне місце між озимою пшени-
цею та житом, переносить зниження температури на глибині за-
лягання вузла кущіння до мінус 18-20°С. Навіть кращі зимостійкі
форми трітікале за критичними температурами вимерзання по-
ступаються сортам озимого жита на 2-3°С. За зимостійкістю воно
більш близьке до озимої пшениці.
Рослини більш стійкі проти льодової кірки, відлиг, навесні
швидше і краще, ніж пшениця, відростають.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
229
Вимоги Трітікале має добре розвинену кореневу систему,
до вологи тому посухостійкість його значно вища, ніж
озимої пшениці. Трітікале забезпечує кращі схо-
ди при недостатніх запасах вологи під час сівби. Проте потреба
трітікале у воді вища, ніж жита. Коефіцієнт транспірації також
вищий порівняно з житом. Але тривалі опади можуть викликати
вилягання. Дощова погода під час колосіння та цвітіння сприяє
ураженню септоріозом. Погано переносить посуху у період інтен-
сивного росту вегетативної маси - у фазі виходу в трубку та під
час формування і наливання зерна.
Вимоги Трітікале за своїми вимогами до грунтів займає
до грунту проміжне положення між пшеницею і житом.
Найвища урожайність його на грунтах із середнім
і вищим бонітуванням. Трітікале вимогливіше до грунту, ніж жито
і менш вимогливе порівняно з пшеницею. На піщаних, супіща-
них і суглинкових грунтах росте добре. Потенціальна врожайність
на родючих грунтах вища за жито і менша, ніж у пшениці.
Сприятлива реакція грунтового розчину для трітікале ней-
тральна або слабокисла (рН 5,5-7,0).
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Трітікале як і жито потребує попередників, що
рано звільняють поле і дають можливість які-
сно підготовити грунт для своєчасної сівби. Важливо щоб попе-
редники не сприяли розвитку прикореневих хвороб. Трітікале
менш вимогливе до попередників, ніж озима пшениця. У районах
достатнього зволоження західного Лісостепу кращими попе-
редниками трітікале є багаторічні бобові трави, однорічні трави,
зернобобові культури, картопля, ріпак. До гірших поперед-
ників належать зернові культури та кукурудза на силос. Трітіка-
ле після гірших попередників за врожайністю' перевищує озиму
пшеницю і частково поступається озимому житу.
У Поліссі трітікале розміщують після багаторічних та одно-
річних трав, люпину, картоплі, гороху, льону-довгунцю.
Підготовка Підготовка грунту для вирощування трітікале
грунту майже не відрізняється від підготовки його під
інші озимі зернові культури. Проводять оранку,
плоскорізний і поверхневий обробітки. Трітікале потребує знач-
230 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
но менше вологи для проростання насіння, ніж озима пшениця.
Тому агрономам варто пам’ятати про цю цінну біологічну влас-
тивість при вирішенні питання, що сіяти в роки з недостатнім
зволоженням грунту у вересні.
Передпосівна підготовка грунту під трітікале подібна до інших
озимих зернових культур. До висівання трітікале грунт утриму-
ють у чистому від бур’янів стані. Перед сівбою культивують на
глибину загортання насіння з одночасним боронуванням важки-
ми боронами. Замість передпосівної культивації за допомогою
КЛС-4 грунт можна обробляти комбінованими знаряддями типу
РВК-3,6. Трітікале дуже вимогливе до якості ущільненого на-
сіннєвого ложа.
Підготовка
насіння, сорти
Для сівби використовують високоякісне
насіння зі схожістю не менше 87%. Воно
має бути добре виповненим, ваговитим.
Маса 1000 насінин не нижча 40-45 г.
Зернові сорти трітікале не уражаються твердою сажкою і прак-
тично стійкі проти летючої. Проти інших хвороб (септоріоз про-
ростків, фузаріоз, снігова пліснява) насіння завчасно протруюють
одним з препаратів, рекомендованих для озимої пшениці, що за-
хищають від цих хвороб.
В Україні зареєстровані наступні сорти трітікале (табл. 5.34).
Таблиця 5.34 - Сорти озимого трітікале
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група СТИГЛОСТІ Напрямок використання
АДМ 4 1994 СЛП СС зерн
АДМ 5 1993 С сс зерн
АДМ 8 1998 П сс зерн
АДМ 11 2000 Л сс зерн
АДП 2 1996 ЛП сс зерн
Амфідиплоїд 3/5 1986 слп сс зерн
Амфідиплоїд 42 1996 сл сс зерн
Амфідиплоїд 15 1999 л сс зерн
Амфідиплоїд 52 2000 лп сс зерн
Зеніт одеський 1995 слп ср зерн
Київське раннє 1998 п рс зерн
Краснодарське зернокормове 1991 п ср зерн
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
231
Система Удобрюють цю культуру переважно мінеральними
удобрення добривами, а органічні застосовують під попередник.
Мінеральні добрива значно підвищують уро-
жайність та якість зерна. Під їхнім впливом збільшується вміст у
зерні всіх амінокислот, у тому числі незамінимих, що є важливим
у зростанні харчової цінності зерна трітікале і продуктів його
переробки. На родючих грунтах і після кращих попередників
під трітікале рекомендують вносити повне м неральне добриво -
а після гірших попередників та на менш родючих грун-
тах - М^Р^К^. Фосфорно-калійні добрива вносять під основний
обробіток грунту, азотні для підживлення на ІІ-ІП; IV і VIII ета-
пах органогенезу.
СІВБА
Спосіб Сіють переважно звичайним рядковим способом
сівби з міжряддями 15 см. Вузькорядний спосіб сівби
має перевагу в тому, що рівномірніше розміщує
насіння в рядку і на площі.
Глибина Насіння цієї культури крупніше за розміром, ніж
сівби в озимої пшениці та жита. Тому оптимальна
глибина сівби трітікале глибша, ніж у інших зер-
нових культур першої групи (табл.5.35).
Таблиця 5.35. - Оптимальна глибина сівби для зернових
культур, що вирощуються за ресурсоощадіиою технологією
Культура Оптимальна глибина сівби за сприятливих умов, см
Озима пшениця 2 - 4
Озиме жито 2 - 3
Трітікале 3-4
Озимий ячмінь 2 - 4
Ярий ячмінь 2 - 4
Яра пшениця 2 - 4
Овес 3-4
232 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
На важких грунтах його загортають на 1-2 см мілкіше, на лег-
ких і при підсиханні посівного шару - на 1-2 см глибше. На
площах з низькою культурою землеробства глибину сівби трітікале
збільшують до 4-6 см.
Норма Норма висіву насіння після кращих попередників
висіву і в умовах достатнього зволоження становить
4 - 4,5 млн/га, а після гірших попередників -
5,0 - 5,5 млн/га. На Поліссі оптимальна норма висіву стано-
вить 5,0 млн/га схожих насінин.
На родючих, удобрених і чистих від бурянів грунтах рекомен-
довані норми висіву зменшують на 10 %, а на бідних, з поганими
фізичними властивостями, а також при запізненні з сівбою норму
висіву збільшують на 10-15 %.
Необхідно зазначити, що технології вирощування цієї зовсім
юної культури серед зернових постійно удосконалюються. З виве-
денням сортів, що характеризуються добрими хлібопекарськими
якостями зерна, прогнозується розширення посівних площ у Європі.
Строк Більшість районованих сортів трітікале рекомен-
сівби дується висівати у середині оптимальних строків
сівби озимої пшениці. При надто ранніх строках сівби
у рослин утворюється надмірно розвинута вегетативна маса, що
призводить у зимовий період до ураження сніговою пліснявою та
випрівання.
Найкращі умови для розвитку трітікале складаються, якщо
від сівби до припинення осінньої вегетації сума ефективних серед-
ньодобових температур (вище +5°С) становить приблизно 500°С,
а тривалість осіннього періоду 50-60 днів.
У зоні Полісся кращим строком сівби є друга декада вересня, у
зоні Лісостепу - період з 5 по 25 вересня. В умовах Лісостепу Захі-
дної України оптимальні строки сівби припадають на 10-25 вересня,
а допустимі - до 5 жовтня. Пізніше сіють при вирощуванні трітіка-
ле за ресурсоощадними технологіями.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Зразу після сівби, в умовах нестачі вологи, проводять коткування для
покращення умов проростання і підвищення польової схожості.
Для захисту від бур’янів, хвороб, шкідників, запобігання виляган-
ня застосовують агротехнічні і хімічні методи.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
233
Боротьба з Для боротьби з бур’янами придатні ті ж гербіциди,
бур’янами що й на посівах пшениці та жита. Остаточне
рішення про внесення того чи іншого препарату
потрібно приймати на підставі переліку культур на упаковці, тарі
чи інструкції до них.
Захист Використовують препарати для протруєння
від хвороб насіння і обприскування вегетуючих рослин згідно
“Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених
до використання в Україні”.
Боротьба із
шкідниками
Для знищення шкідників використовуються ті ж
препарати, що й на посівах пшениці.
Застосування Для запобігання виляганню застосовують
регуляторів росту тур, який вносять до початку інтенсивного
росту стебла в довжину. Можна викорис-
товувати також кампозан та суміш двох ретаодантів.
При вирощуванні високорослих сортів трітікале слід вносити
кампозан у дозі 4 л/га на У-УІ етапах органогенезу. На посівах
низькорослих сортів з успіхом можна застосовувати як кампозан,
так і тур.Туром обприскують трохи швидше - на V етапі орга-
ногенезу з нормою 6 л/га. Строки внесення кампозану зсунуті на
VI етап, а норма внесення зменшується до 4л/га. При відсутності
кампозану вносять терпал С 460 у нормі 1,0-2,0 л/г.
Збирання Особливості збирання трітікале подібні до жита,
врожаю Зерно щільно сидить у колоскових лусках і при
достиганні не обсипається. Щоб не пошкодити
крупне зерно трітікале під час обмолоту, оберти барабана змен-
шують до 600 в хвилину, збільшують зазор мі»: барабаном і підба-
рабанням.
234 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
5.5.9.
озимий
ЯЧМІНЬ
Ноїхіешп заііуиш Дезхеп
підвид упі^аге
Значення Озимий ячмінь має багато позитивних якостей.
Він дає зерно нового врожаю на 10-14 днів раніше
за озиму пшеницю, ярий ячмінь та інші зернові культури. Зерно
містить 12% білка, понад 75% вуглеводів, 2,1% жиру. В 1 кг зерна
міститься 1,2 к.о. і 100 г перетравного протеїну. Використовують
його на корм худобі, для виробництва круп, у пивоварній промис-
ловості. Проте виведені сорти озимого ячменю ще не зовсім задо-
ві льняють потреби харчової промисловості за якістю зерна.
Ячмінь краще переварюється тваринами, ніж овес. При годівлі
ячменем дійних корів вони дають молоко, з якого виготовляють
відмінне масло. Ячмінь є добрим кормом для відгодівлі свиней.
Невелика кількість ячменю у складі комбікормів сприяє оздо-
ровленню і підвищенню виносливості великої рогатої худоби.
До складу білкового комплексу входить більше 20 амінокис-
лот, 8 з них незамінимі. Білок ячменю повноцінніший, ніж у інших
культур, але містить мало лізину - 2,5-3,2%.
Озимі ячмені майже всі багаторядні, ярі - переважно дворядні.
Історія і Озимий ячмінь молодша культура, ніж ярий ячмінь
поширення орієнтовно на 2000 років. Нині у багатьох країнах
відмічається перехід до вирощування озимого яч-
меню. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та
Болгарія, більше половини площ у Німеччині та Франції, багато
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
235
озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. Взагалі, у світово-
му рослинництві з площі в межах 80 млн. га ячменю на озимий
припадає близько 10%.
В Україні озимий ячмінь рекомендований до вирощування в
14 областях України. Посівна площа в 1996 році становила 300
тис. га. Однак 90% його посівних площ розміщені в південному
регіоні - в Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській облас-
тях. Головна причина цього - низька морозостійкість сортів. Ще
40 років тому озимий ячмінь в Україні практично не вироіцували
через відсутність достатньо морозостійких сортів. Створення ака-
деміком Гаркавим П.Х. сорту-дворучки Одеський 17 в 1955 році
поклало початок впровадження озимого ячменю у виробництво.
Перевага озимого ячменю над ярим полягає у вищій врожай-
ності. Ця культура здатна давати по 70-80 ц/га і більше зерна, що
приблизно на 10-15 ц/га вище, ніж у ярого ячменю.
Озимий ячмінь добре перезимовує і забезпечує високі врожаї
також в умовах Західної України.
Тип ячменю За ступенем озимості ячмені поділяють на три
типи.
Озимі - вирощуваться тільки в озимих посівах. При сівбі вес-
ною вони не колосяться, або колосяться з великим запізненням,
що виключає вирощування їх на зерно. Зимують рослини у фазі
кущіння. Для переходу до наступних фаз розвитку вимагають
понижених температур (2-4°С) і специфічного світлового режи-
му - довгого дня.
Дворучки вирощують головним чином в озимій культурі.
Зимують у фазі кущіння. Вимоги до температурного режиму на
ранніх етапах органогенезу близькі до озимих форм. При сівбі
весною вони достигають одночасно з ярими ячменями, але дають,
як правило, менший урожай.
До недавнього часу дворучкам особливого значення не нада-
вали. У Західній Європі їх називали напівозимими, іноді “пере-
мінними”. Найбільш відомі сорти в Україні - Одеський 17, Одесь-
кий 31 і особливо великі площі займає сорт Одеський 46. Створе-
но нові сорти Тайна, Основа, Тамань, Паміна, Росава, Бемір-2.
Ярі вирощують у ярій культурі, висіваючи їх рано навесні.
Осінні посіви схильні до трубкування і вимерзають.
236 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Озимий ячмінь найменш морозостійкий серед
температури озимих культур. Його посіви гинуть при
зниженні температури біля.вузла кущіння до
мінус 10-12°С. Стійкість проти низьких температур та інших не-
сприятливих умов зимівлі різко знижується за ранніх строків
сівби. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобови-
ми температурами повітря 12-16°С. Дуже шкодять різкі зміни
температур у зимовий та ранньовесняний періоди. Мінімальна
температура проростання насіння 1-4°С.
Озимий ячмінь добре реагує на раннє відновлення весняної
вегетації, але з повільно наростаючими температурами. Він має
вищий коефіцієнт кущіння, ніж ярий ячмінь. Швидке потепління
навесні викликає стрімкий вихід у трубку і не дозволяє досягну-
ти необхідної для високих урожаїв густоти продуктивного стеб-
лостою.
Найкраще росте і розвивається при температурі 20-25°С. Рос-
лини досить стійкі проти високих температур повітря. Як скорос-
тигла культура (період вегетації 70-100 днів) ячмінь менше терпить
від запалу, ніж інші озимі.
Вимоги Озимий ячмінь завдяки ранньому виходу в трубку
до вологи добре використовує зимові запаси вологи. Тому
навіть у посушливі роки на легких грунтах він
забезпечує відносно високі врожаї. По відношенню до маси на-
сіння, ячмінь потребує для проростання 48-50% води, тоді як пше-
ниця 55%, а овес 65%. Коефіцієнт транспірації дещо нижчий, ніж
у інших зернових (табл.5.36). Опади в період колосіння-наливу
зерна сприяють формуванню високої врожайності.
Таблиця 5.36. - Вимоги зернових І групи до вологи
Культура Необхідно води для набубня- віння, в % від маси зернівки Транспіраційний коефіцієнт, кг води на кг сухої маси
Пшениця 55 300-700
Жито 55 400-500
Трітікале 55 450-550
Ячмінь 45-50 300-500
Овес 65 450-850
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
237
Вимоги Озимий ячмінь менш вимогливий до родючості
до грунту грунту, ніж ярий ячмінь. У нього такі ж вимоги до
грунтів як у пшениці, але більш вимогливий до вмісту
кальцію в грунті. Найкраще родить на чорноземах з нейтра-
льною або слаболужною реакцією грунтового розчин)' (рН 6,2-7,0).
Проте й на дерново-підзолистих та сірих лісових грунтах при
попередньому їх вапнуванні й удобренні може давати високі вро-
жаї зерна.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники У зв’язку з тим, що озимий ячмінь має
порівняно слаборозвинену кореневу систему
й невисоку здатність засвоювати поживні речовини з важкодоступ-
них сполук, його розміщують на родючих і чистих від бур’янів по-
лях. Кращими попередниками є зернові бобові культури, картопля,
багаторічні бобові трави. Розміщують озимий ячмінь після куку-
рудзи на зелений корм та силос, зайнятих парів. Можна висівати
після озимої і ярої пшениці, вівса. Гіршим попередником є жито.
Підготовка Основний обробіток грунту залежить від
грунту попередника і природних умов. Доцільно
поєднувати декілька операцій, виконуючи їх
одним агрегатом. Це виключає зайве використання важкої техні-
ки, яка сильно руйнує структуру грунту.
Після просапних культур, що якісно зібран:, застосовують по-
верхневий обробіток. На полях, де була кукурудза, поле диску-
ють (БДТ-3), а потім орють. Після вико-вівсяних або інших сумі-
шок поле дискують, орють. До сівби встигають провести 2-3 повер-
хневих обробітки для знищення бур’янів і вирівнювання грунту.
Після основного обробітку поле доглядають з метою знищення
сходів бур’янів і вирівнювання грунту. Серед заходів передпосів-
ного обробітку грунту заслуговує уваги культивація з викорис-
танням агрегатів з голчастими боронами (БИГ-3) у пасивному ре-
жимі. Особливо на площах з великою кількістю післязбиральних
решток у поверхневому шарі грунту. Голчасті борони за таких
умов є єдиним знаряддям, яке не висмикує їх на поверхню і прак-
тично не забивається. Характерною особливістю передпосівної підго-
товки грунту під озимий ячмінь є пізніші строки її проведення. За
іншими параметрами вона не відрізняється від підготовки під інші
озимі зернові культури. Озимий ячмінь негативно реагує на пере-
ущільнення грунту, перезволожений і нестачу кисню.
238 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Підготовка Для сівби використовують очищене, високо-
насіння, сорти якісне, кондиційне за всіма параметрами
насіння із силою росту не менше як 80%.
Насіння озимого ячменю має довший, ніж інші зернові культури,
післязбиральний період достигання, тому перед сівбою його слід
обов’язково прогріти на сонці. Перед сівбою його протруюють
або інкрустують, використовуючи ті ж препарати, що й для оброб-
ки насіння ярого ячменю (табл. 5.39, с.251).
Сорти озимого ячменю подані в таблиці 5.37.
Система При урожайності 60 ц/га зерна озимий
удобрення ячмінь виносить 120-180 кг/га азоту; 42-90 кг/га
фосфору та 120-180 кг/га калію. Повне забез-
печення озимого ячменю основними елементами живлення є ос-
новною передумовою одержання високих та стабільних урожаїв.
Фосфорні добрива особливо потрібні в перші 4-5 тижнів веге-
тації. Вони стимулюють розвиток кореневої системи, формування
колосу, озерненість.
Таблиця 5.37. - Сорти озимого ячменю
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Напрямок використання
Барвінок 1991 С сп зерн
Бсмір 2 1987 ЛП ср зерн
Буран 1993 СЛП сс зерн
Вавілон 1991 СЛП сп зерн
Клепінінський 1981 С - сс зерн
Луран 2000 П сс зерн
Манас 1995 СЛП сс зерн
Миронівський 87 1995 СЛП сс зерн
Міраж 1980 С ср зерн
Одеський 165 1995 ЛП сс зерн
Одеський 167 1997 п сс зерн
Одеський 170 1999 л сс зерн
Основа 1994 с сс зерн
Паллідум 77 1999 п сс зерн
Радон 1994 ЛП сс зерн
Резонанс 1.994 сп сс зерн
Росава 1988 СЛП сс зерн
Силует 1989 с сс зерн
Скороход 1994 СЛП рс зерн
Тамань 1995 сл сс зерн
Тайна 1993 СЛП ср зерн
Фермер 1994 сл сс зерн
Циклон 1983 сп сс зерн
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
239
Калій інтенсивно надходить у рослини з перших днів росту і
до цвітіння. Він зміцнює стебла, знижує ураження хворобами,
підвищує виповненість зерна.
Озимий ячмінь добре реагує на внесення азотних добрив. Се-
ред озимих зернових він має найкоротший гегетаційний період,
оскільки сіють його після жита і пшениці, а влітку він достигає
приблизно на два тижні швидше. Короткий період активного зас-
воєння поживних речовин з грунту та інтенсивне кущіння і на-
ростання вегетативної маси, вимагають високого забезпечення азо-
том. Озимий ячмінь характеризується раннім весняним відростан-
ням, має підвищену потребу в цей період в азоті, тому забезпечує
високі прирости врожаю від весняного підживлення.
У Лісостеповій зоні під озимий ячмінь рекомендується вно-
сити N.. К,,Р.. ..К..к„, в Закарпатті _„К,.у зоні Полісся
^60-90^60-90^60-90- Норми добрив зменшують після кращих поперед-
ників і підвищують після стерньових і кукурудзи. Для досягнен-
ня високих урожаїв норму добрив збільшують И80120Р60 90К60 90.
Фосфорні та калійні добрива використовують під основний
обробіток грунту. Близько 10% фосфору (Р|0 3) вносять у рядки
при сівбі. Азотні добрива при вирощуванні після гірших поперед-
ників доцільно вносити у два прийоми - половину норми під куль-
тивацію і половину для підживлення навесні у фазі кущіння.
Після кращих попередників азот застосовується в одне чи два
підживлення на II - III та IV етапах органогенезу.
Одностороннє підвищення норми азотних добрив сприяє роз-
витку хвороб у ячменю. Так, за данними німецьких дослідників
ураження листкової поверхні борошнистою росою зростає з 2,6%
при внесенні М60 до 17,9% на фоні М]20 і 36,8% при збільшенні
норми азоту до 180 кг/га д. р. Значне ураження листкової площі
ослаблює роботу фотосинтетичного апарату і зменшує урожайність
озимого ячменю та ефективність азотних добрив.
Загальновідомо, що пізнє (VIII етап) внесення азоту підвищує
урожайність озимої пшениці менше, але значно впливає на якість
зерна. Збільшення норми азоту на озимому ячмені з К() до
для третього підживлення (VIII етап) підвищило урожайність на
3,2 ц/га. Вміст протеїну зріс з 11,0% до 12,2%. Покращується
перетравність протеїну. Отже, пізнє внесення азотних добрив дуже
вигідне і для виробництва кормового зерна.
Озимий ячмінь добре реагує на внесення мікроелементів: моліб-
ден, бор, кобальт та ін., залежно від типу грунту.
240 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
СІВБА
Спосіб Найпоширеніший спосід сівби - рядковий з міжряддями
сівби 15 см. Вузькорядний спосіб має перевагу в тому, що
рівномірніше розміщує насіння в рядку.
Глибина Глибоке і нерівномірне загортання насіння - основна
сівби причина зниження польової схожості і формування
малопродуктивних посівів озимого ячменю. В зоні
Полісся і Лісостепу Західної України, яка характеризується дос-
татнім зволоженням грунту, оптимальна глибина сівби становить
2-4 см. Насінню для проростання необхідне тепло, волога і ки-
сень. Ячмінь через плівчастість зерна вимагає більше вологи для
проростання. При заглибленні насіння підвищується його поста-
чання водою, але погіршується доступ кисню. Озимий ячмінь сіють
відносно пізніше, при менших середньодобових температурах, тому
при глибокому загортанні зростає тривалість періоду сівба - сходи.
При ресурсоощадній технології, з дотриманням усіх технологічних
вимог сівби, глибина загортання не повинна перевищувати 2-3 см.
Норма Впродовж десятиріч рекомендовувалось сіяти ячмінь
висіву з нормою висіву орієнтовно 4,5 млн/га схожих
насінин. В останні роки, у зв’язку із створенням сортів
інтенсивного типу та впровадження ресурсоощадних технологій,
спостерігається тенденція до зменшення норм висіву. Загущення
призводить до вилягання, поширення хвороб, зниження виповне-
ності та озерненості колоса. Важливо дотриматись оптимального
співвідношення між густотою продуктивного стеблостою (не
більше 650 шт/м2) і масою зерна з колоса (0,8 - 1,0 г).
При встановленні норми висіву необхідно дотримуватись ди-
ференційованого підходу. На родючих і добре підготовлених грун-
тах з достатньою кількістю вологи норма висіву може встановлю-
ватись на рівні 3,0 млн/га. Необхідно відповідними агротехніч-
ними заходами (сорт, добрива, регулятори росту) забезпечити ви-
соку кущистість рослини. Найвищі результати одержують при
висіві 3,5 млн/га схожих насінин. І тільки при запізненні з сівбою
і погіршенні умов вирощування норму висіву необхідно збільшува-
ти до 4,0 млн/га.
На полях з низькою культурою землеробства необхідно засто-
совувати традиційно рекомендовані високі норми висіву (4,5 -
5,0 млн/га схожих насінин).
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
241
Строки При ранній сівбі ячмінь восени переростає. В
сівби умовах теплої осені до часу припинення осінньої
вегетації може досягти фази виходу в трубку, що
набагато знижує його зимостійкість та призводить до вимерзан-
ня. Запізнення з сівбою дає слаборозвинені чосіви, які розвива-
ються в гірших гідротермічних умовах.
Оптимальні строки сівби ячменю настають у другій половині
або в кінці сівби озимої пшениці.
На підставі даних науково - дослідних установ, сортодільниць
і виробничої практики, сіяти озимий ячмінь треба в передкар-
патській зоні з 5 по 20 вересня, у поліській - з 15 по 25 вересня і
в лісостеповій - з 20 по ЗО вересня. Кращим строком сівби цієї
культури в Закарпатській низовині є період з 20 по ЗО вересня, у
передгірній зоні - з 15 по 24 вересня.
Дворучки (можна сіяти восени і навесні) які восени сильно
переростають, висівають на 5 - 7 днів пізніше від типово озимих
сортів ячменю. Біологічною особливістю дворучок є те, що восе-
ни вони пізніше закінчують вегетацію, а весною раніше її відновлю-
ють. Це дає їм змог/ краще розвинутись при пізніх сходах. Дво-
ручки, що пізно висіяні, можуть зійти навесні і добре розкущитися.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Боротьба з Внаслідок пізніших строків сівби озимого ячменю
бур’янами є можливість проведення додаткового поверх-
невого обробітку грунту для знищення пророс-
лих бур’янів агротехнічним методом. Бур’яни менш розвинені, бо
мають коротший період осінньої вегетації. Навесні ячмінь швид-
ко відростає, пригнічуючи бур’яни. Проте озимий ячмінь більш
схильний до забур’янення, ніж пшениця і жито, особливо у весня-
ний період. Серед бур’янів однорічні можуть становити до 85 -
90%. Це редька дика, суріпиця звичайна, грицики звичайні, хвощ
польовий, волошка синя, ромашка непахуча, зірочник середній.
Багаторічні бур’яни (10 - 15%) представлені в основному осотом
польовим і рожевим, гірчаком рожевим, берізкою польовою. Як і
на інших озимих зернових, в останні роки прогресує забур’янен-
ня злаковими бур’янами.
Застосовуються ті ж препарати, що й на інших зернових куль-
турах. В Україні дозволено вносити на озимому ячмені агрітокс,
базагран, гранстар, 2,4-Д, 2 М-4 X, діален С, дікопур,дезормон, ковбой,
крос, гроділ, ларен, пріма, пума супер (проти злакових бур янів),
старане, хармоні.
242 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.38. Строки достигання зернових порівняно з
озимим ячменем
Культура Порівняльні строки настання фази повної стиглості по відношенню до озимого ячменю Тривалість оптимального строку збирання,днів
Озимий ячмінь Найшвидше серед зернових І групи 3-4
Озима пшениця через 10-14 днів 10 - 12
Озиме жито через 14-16 днів 7 - 8
Ярий ячмінь через 12-14 днів 8 - 10
Яра пшениця через 20 - 22 дні 10 - 12
Овес через 22 - 24 дні 8 - 12
Захист від хвороб - див. ярий ячмінь, табл. 5.41, с.262.
Боротьба із шкідниками -див. озима пшениця, табл. 5.25, с.203.
Збирання Озимий ячмінь, як і жито, важче збирається
врожаю комбайнами, ніж ярий ячмінь чи озима пшениця.
Збирання ускладнюється ламкістю колосся, схиль-
ністю до вилягання, коротким оптимальним строком обмолоту.
Озимий ячмінь достигає найшвидше серед зернових І групи
(табл.5.38). Урожай починають збирати при вологості зерна не
більше 1б-18%, але краще це робити при повній стиглості. Візу-
альні ознаки для початку обмолоту такі: ламкість колосся ще
незначна, остюки достигли, але ламаються тільки при обмолоті.
Посівні площі озимого ячменю невеликі, тому його збирають
способом прямого комбайнування. І тільки посіви з великою
кількістю підгонів доцільно збирати роздільно.
Раціонально використати збиральну техніку і зменшити втра-
ти зерна можна, якщо висівати зернові культури, що мають різні
строки достигання (табл. 5.38). Так, різниця між настанням по-
вної фази стиглості озимого ячменю і ярої пшениці орієнтовно
становить три тижні, що дозволяє розтягнути строки збирання на
довший період. Якщо ж висівати тільки озиму пшеницю і ярий
ячмінь, строки достигання яких майже співпадають, втрати від
перестою хлібів можуть зростати. Крім того, після озимого ячме-
ню можна висівати на сидеральне добриво люпин. При сівбі 10-
20 липня коренева система люпину жовтого проникає в грунт на
таку ж глибину (3,0-3,5 м), як при весняній сівбі. Урожайність
зеленої маси на таких літніх посівах досягає 300-500 ц/га. При-
орювання її є надзвичайно важливим заходом для біологізації
технології вирощування інших культур сівозміни.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
243
5.6. РАННІ ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
5.6.1.
ЯРИЙ
ЯЧМІНЬ
Ногсіешп заііушп Деззеп
підвид сіізіісЬшп
Значення Ярий ячмінь - цінна
продовольча, кормова
і технічна культура. Із зерна скло-
видного і крупнозерного дворядного
ячменю виготовляють перлову і яч-
мінну крупи. Кілька років тому вчені
виявили в білку ячменю такі речовини, як тригліцерид і токотрие-
нол, здатні значно знижувати рівень холестерину в крові. Ячмін-
не борошно добавляють (10-15%) при випіканні житнього і пшенич-
ного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінно-
го борошна малооб’ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна
ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду.
Найбільше ячмінь використовують на зернофуражні цілі. В 1 кг
зерна міститься 1,2 кормові одиниці і 100 г перетравного протеї-
ну. Згодовують для всіх видів тварин, особливо при беконній
відгодівлі свиней - 60-70% ячменю у складі комбікорму. Зерно
ячменю містить багато білку (9-12%), вуглеводів (70-75%), повно-
цінне за амінокислотним складом, включаючи особливо дефіцитні
амінокислоти - лізин і триптофан. Кормові властивості ячменю
значно кращі, ніж пшениці.
Велике значення має ячмінь у пивоварній промисловості.
Найбільш цінні для цього сорти дворядного ячменю з добре випов-
неним і вирівняним .за крупністю зерном. Зерно пивоварного ячме-
ню повинно мати підвищений вміст крохмалю (60-70%) і екстрак-
тивних речовин (78-82%) та оптимальну кількість білка - не більше
9-12%. Важливі також низька плівчастість (менше 7-10%) та висока
енергія проростання - не менше 95% на 4-й день пророщування.
244 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Історія і Ячмінь належить до числа найдавніших рослин
поширення земної кулі. Розкопки показують, що він поряд з
пшеницею був відомий ще в кам’яному віці. По-
чатком окультурення ячменю рахуються X і навіть XV тисячоліття
до нашої ери. Найдревніші знахідки ячменю виявлено на тери-
торії Туреччини, Іраку, Ірану. З доісторичних часів його вирощу-
вали в Греції, Італії, Китаї. В Європу ячмінь поширився з Малої
Азії у ІУ-ІІІ тисячоліттях до н.е. У той же період ячмінь почали
вирощувати на території сучасної України. У країнах Америки
ячмінь молода культура, яку завезли переселенці з Європи у XVI-
XVIII століттях.
У світовому рослинництві ячмінь займає важливе місце. По-
сівна площа його у 1993-1995 рр. становила 71,6 млн.га, або 10,4%
від посівних площ, зайнятих зерновими культурами. Валовий збір
у ці роки досягав 158 млн. т, а середня світова врожайність у 1995
році була невисокою - 21,4 ц/га.
Найвищі врожаї зерна збирають у Бельгії (68,1 ц/га), Данії
(54 ц/га), у Франції (59,9 ц/га), Німеччині (58,9 ц/га), Англії
(57,6 ц/га), тоді як в Казахстані одержують тільки 8,2 ц/га, Росії -
16,6 ц/га (дані за 1997 р.).
Найбільше вирощують ячменю в Україні (42% від площі зер-
нових), Білорусі (48,5%), Німеччині (33%), Росії (29%), Казах-
стані (29%), Туреччині (25%), Канаді (22%). За посівними пло-
щами ячменю перевагу має Росії - 16 млн.га. Багато сіють у Ка-
захстані - 6 млн.га, Україні - 5 млн.га, Іспанії - 3,6 млн.га, Туреч-
чині - 3,4 млн.га (1994 р.)
Частка країн у світовому виробництві зерна ячменю наступ-
на - Росія - 15%, Україна - 8,2%, Канада - 7,9%, Німеччина - 7%,
США - 5,2%, Франція - 5,1% (дані за 1993-1995 рр.). У 1997 р. в
Росії зібрали 21 млн.т, у Франції - 10 млн.т, Канаді і Німеччині -
13 млн. т, Іспанії - 9 млн.т, Англії - 8 млн.т, Україні- 7,4 млн.т.
За даними ФАО, 42-48% щорічних валових зборів ячменю
використовується на промислову переробку (в т. ч. на комбі-
корм), 6-8% - на виробництво пива, 15% - на харчові і 16% безпо-
середньо на кормові цілі.
Якщо у світовому виробництві зерна ячмінь посідає четверте
місце після пшениці, рису та кукурудзи, то в Україні ця культура є
другою зерновою культурою після пшениці. В окремі роки посівна
площа займає понад 5,0 млн. га. Його вирощують в усіх грунто-
во-кліматичних зонах, особливо, в Степу та Лісостепу.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
245
Серед ярих хлібів першої групи ярий ячмінь забезпечує найвищі
і стабільні врожаї: В 1995 році урожайність ячменю в Україні станови-
ла 21,8 ц/га, хоч в окремих господарствах йогс врожайність досягає
50-60 ц/га і вище. Рекордний врожай в Україні зібрано в 1994 році -
14,5 млн.т, а найвища врожайність зафіксована в 1990 році - 33,6 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Ярий ячмінь - невимоглива до тепла рослина,
температури Мінімальна температура проростання насіння
1-2°С, оптимальна - 15-20°С Сходи витримують
приморозки -3-4°С, а іноді й до -6°С. Біологічний мінімум для
з’явлення сходів 4-5°С. Мінімальна температура для формуван-
ня генеративних органів 10-12°С. Для швидкого розвитку коре-
невої системи, кущіння і формування колоса (від з’явлення сходів
до виходу в трубку) необхідна помірна температура в межах 12-
20°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у
період вегетації 18°С.
Ячмінь характеризується найвищою, серед ярих зернових першої
групи, стійкістю проти високої температури (запалу), легко витриму-
ючи підвищення її до 38-40°С. При такій температурі продихи ячме-
ню не паралізуються впродовж 25-35 год, тоді яку ярої пшениці вже
через 10-17, а у вівса - навіть через 5 год настає їх параліч. Саме тому
посіви ярого ячменю поширені у південних регіонах України.
Вимоги Ярий ячмінь серед хлібів першої групи найбільш
до вологи посухостійкий і відзначається високопродуктивною
витратою вологи на створення одиниці органічної
речовини. Проте на початку вегетації в ячменю недостатньо роз-
винена коренева система і рослини погано переносять весняні
посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне
з’явлення сходів і сповільнення розвитку рослин на пізніших
фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і почат-
ку формування зерна ярий ячмінь вимогливий до вологи, але над-
лишок опадів при високих температурах на багатих на поживні
речовини грунтах викликає надмірне кущіння, інтенсивне нарос-
тання біомаси, що спричинює вилягання. Вищі урожаї форму-
ються на грунтах з високою водоутримуючою здатністю, нижчі -
на грунтах, що погано зв’язують вологу.
Серед зернових культур це найбільш скоростигла культура,
деякі сорти ячменю достигають за 75 днів.
246 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Вимоги Ярий ячмінь має слаборозвинену кореневу систему,
до грунту тому краще росте на родючих, добре забезпечених
поживними легкодоступними речовинами, грунтах.
Урожайність його різко знижується на заболочених грунтах, недо-
статньо розпушених, з близьким заляганням грунтових вод. Разом
з тим погано росте на легких піщаних грунтах, дуже пригнічується
на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої
реакції грунтового розчину (рН 3,5) сходи не з’являються.
Для ярого ячменю, зерно якого використовується на пивовар-
ні цілі, кращими грунтами є чорноземи, темно-сірі та сірі лісові
грунти, що найпоширеніші в лісостеповій зоні. Високі врожаї ячме-
ню з добрими якостями зерна одержують також на дерново-карбо-
натних грунтах. Менш придатні для нього грунти дерново-підзо-
листі піщані та супіщані на Поліссі, а також дерново-підзолисті
поверхнево оглеєні в Передкарпатті з підвищеною кислотністю.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Ярий ячмінь внаслідок недостатнього розвитку
кореневої системи, короткого вегетаційного пе-
ріоду, підвищених вимог до структури грунту, є найбільш вимог-
ливий серед зернових до попередника. У комплексі агротехніч-
них заходів, які забезпечують оптимальні умови для розвитку
ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його
слід на родючих, чистих від бур’янів грунтах.
Високу якість і врожайність має кормове і продовольче
зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бобових
трав, зернових бобових культур, ріпака та однорічних трав.
Проте ця група культур є також найкращими попередниками
для озимих зернових. Тому при наявності у сівозміні озимих
зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є про-
сапні культури (цукрові буряки, картопля, кукурудза), під які
вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток
сприяє очищенню поля від бур’янів і нагромадженню в грунті
легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просап-
них культур не ущільнюється грунт (ячмінь погано переносить
щільні грунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають
верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням ози-
мих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових куль-
тур, однорічних трав, ріпака та ін., а ярих зернових після просап-
них культур, створюються найкращі умови росту для більшості
культур сівозміни.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
247
В останні роки, внаслідок зменшення норм внесення органіч-
них та мінеральних добрив під просапні культури, їх цінність для
ярого ячменю знизилась. Тому для одержання високих урожаїв
необхідно підвищувати норми мінеральних добрив безпосеред-
ньо під ячмінь.
У випадку сильного насичення сівозміни зерновими культура-
ми допускається на родючих грунтах вирощування ярого ячменю
після озимої пшениці, але тільки з використанням сидератів і
проміжних культур як фітосанітарів. Інакше таке розміщення
буде економічно невигідним, оскільки вимагатиме великих затрат
на агрохімікати.
Ні в якому разі не слід сіяти ярий ячмінь після озимого ячме-
ню і вівса, в першу чергу через фітосанітарні причини. Між ози-
мим і ярим ячменем необхідно дотримуватися також просторової
ізоляції, оскільки озимий ячмінь є небезпечним джерелом збуд-
ників хвороб ярого ячменю - борошнистої роси, жовтої іржі та ін.
У Поліссі ярий ячмінь розміщують після картоплі, люпину,
кукурудзи. Гіршими попередниками є озимі зернові.
Ячмінь відносно скоростиглий та низькорослий, тому це одна з
найкращих покривних культур для підсіву багаторічних трав.
Дещо інші вимоги до попередників у ячменю, зерно якого вико-
ристовується на пивоварні цілі. Для процесу бродіння і повно-
ти смаку пива необхідна певна кількість білка. Вміст його в яч-
мені повинен становити 9-12%, оптимальний 10,5%. Із зерна, яке
містить менше 8% білка, пиво виходить малопінистим. Ячмінь з
великим вмістом білка менш придатний для пивоваріння, тому
що важко переробляється в солод. Це зменшує вихід пива.
Враховуючи великий попит на зерно пивоварного ячменю, не-
обхідно зазначити, що в областях Західної України, крім Закар-
патської, грунтово-кліматичні умови надзвичайно сприятливі для
вирощування пивоварного ячменю. Для досягнення успіху дуже
важливо правильно підібрати попередник, який би забезпечив
необхідний вміст білка в зерні. Добрими попередниками є про-
сапні. На кращих грунтах це цукрові буряки, кукурудза, а на
бідніших - картопля. Необхідно зазначити, що цукрові буряки і
картопля будуть добрими попередниками для пивоварного ячме-
ню тільки в тому випадку, коли вони сформували високий уро-
жай, використавши для цього основну частину внесених під них
органічних та мінеральних добрив. На багатих грунтах навіть
залишки гички на полі, через високий вміст у ній азоту, можуть
створити певні проблеми. Тому всю гичку потрібно використати
248 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
на кормові цілі і вивезти з поля. Ріпак також проблематичний
попередник для пивоварного ячменю, оскільки з соломою зали-
шається значна кількість азоту в грунті. Зернові для пивоварно-
го ячменю зовсім непридатні. Зернові бобові (горох, кормові боби
та їх суміші з вівсом) знижують пивоварні якості через високі
залишки азоту в грунті. Тільки на малородючих грунтах з достатні-
ми запасами вологи, конюшину можна використовувати як попе-
редник для пивоварного ячменю.
Підготовка Ярий ячмінь належить до рослин з підвищеними
грунту вимогами до обробітку грунту. Грунт для нього
має бути нещільним, чистим від бур’янів. На
щільних грунтах погано розвивається коренева система ячменю,
жовкне листя, що знижує продуктивність рослин.
Ячмінь дуже добре реагує на зяблеву оранку після всіх по-
передників. При розміщенні його після зернових культур чи одно-
річних трав є можливість провести лущення стерні. На полях,
засмічених однорічними бур’янами, вистачає одного лущення дис-
ковими лущильниками (ЛДГ-10; ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. У
випадку сильного забур’янення через 2-3 тижні проводять повторне
лущення на глибину 10-12 см дисковими боронами (БДТ-7).
Лущення можна з успіхом замінити внесенням універсальних гербі-
цидів (раундап, гліфоган) після відростання бур’янів. Особливо
ефективні ці препарати у боротьбі з багаторічними бур’янами
(пирій, осот).
Якщо попередник кукурудза, поле дискують важкими борона-
ми БДТ-7 і проводять зяблеву оранку. Глибина оранки на полях,
де проведено 1-2 лущення, становить 20-22 см. При наявності
осоту глибину оранки збільшують до 25-27 см. Оптимальні стро-
ки зяблевої оранки коливаються в межах другої половини верес-
ня - першої або другої декади жовтня.
На важких та перезволожених грунтах до чи після оранки на
зяб рекомендується глибоке чизелювання або щілювання на 40-
50 см.
При розміщенні ярого ячменю після цукрових буряків чи кар-
топлі, відразу після їх збирання площу орють на глибину 20-22
см. На легких за механічним складом грунтах оранку можна за-
мінити поверхневим обробітком, особливо після картоплі. У підзоні
Лісостепу з нестійким зволоженням має перевагу безполицеве
розпушування грунту, а в зволоженій західній частині регіону
більш доцільна оранка, в першу чергу як ефективний захід у бо-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
249
ротьбі з бур’янами. Заміна звичайно рекомендованого обробітку
на 20-22 см, мілким на 12-14 см, не забезпечує сталих позитивних
наслідків і здебільшого себе не виправдовує.
Проте ні в якому випадку не слід допускати прове-
дення веснооранки. Це призводить до втрати вологи, запізнен-
ня зі строками сівби а, отже, зменшення врожайності та зростання
собівартості зерна. Якщо лишилося поле до весни необробленим,
доцільніше з економічної точки зору провести пряму сівбу спеці-
альними сівалками.
На відміну від озимих, передпосівний обробіток грунту під
ранні ярі зернові розпочинається при фізичному його достиганні.
Рано навесні, як тільки грунт перестає мазатися, на полях, які
швидко пересихають, з метою закриття вологи слід провести бо-
ронування і шлейфування зябу впоперек оранки. Площі, які бу-
дуть засівати в першу чергу, зразу ж культивують і готують до
сівби без попереднього закриття вологи шляхом боронування.
Передпосівний обробіток грунту повинен бути виконаний на
глибину загортання насіння.
Різноманітність грунтово-кліматичних умов, ступінь окульту-
рення грунту, його фізичний стан потребують диференційованого
підходу до обробітку в передпосівний період. Ярий ячмінь дуже
негативно реагує на переущільнення і перезволожений грунту та
нестачу в ньому кисню. Вибір оптимального стану вологості грунту
для ярого ячменю особливо важливий. Тому на перезволожених
грунтах з важким механічним складом в умовах затяжної про-
холодної весни для покращення аерації, прискорення прогріван-
ня та активізації мікробіологічних процесів необхідне глибоке
розпушування (8-12 см) з послідуючим доведенням грунту до
посівного стану. Якщо на зяб виорано плугами - застосовують
культиватори типу КПС-4; на плоскорізному зябу - використо-
вують голчасті борони (БИГ-3; БМШ-15) або лущильники з плос-
кими дисками (ЛДГ-10А). Для остаточного доведення грунту до
посівного стану найкраще використати комбіновані агрегати типу
РВК-3,6.
На легких грунтах при відсутності опадів головним за перед-
посівної підготовки грунту є збереження і нагромадженння воло-
ги, добре розпушення грунту. Цього можна досягти шляхом
мінімального обробітку.
На полях, чистих від післязбиральних решток, можна вико-
ристати дуже простий агрегат із послідовно з’єднаних важких,
250 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
середніх та легких борін. На гірше вирівняних площах необхід-
но застосовувати комбіновані агрегати типу РВК-3,6, голчасті бо-
рони в агрегаті з котками та зубовими боронами. При викорис-
танні культиваторів типу КПС-4 обов’язково коткують ріллю.
Найкращу якість підготовки грунту до сівби дає використання
сільськогосподарських машин класу “Компактор”, ЛК-4 чи “Євро-
пак”.
У всіх зонах при високій вологості грунту на передпосівній
підготовці його не допускається використання енергонасичених
колісних тракторів класу Т-150К і особливо К-700.
Передпосівний обробіток грунту виконується впоперек до на-
прямку сівби або під кутом до неї.
Підготовка Сіють ячмінь кондиційним насінням високих
насіння, сорти репродукцій. При вирощуванні за ресурсо-
ощадною технологією використовують насіння
з масою 1000 зерен 40-50 г, силою росту не менше 80%. Якщо
джерелом захворювання ячменю є насіння, його обов’язково про-
труюють. Протруєння насіння є найбільш дешевим, ефективним і
обов’язковим заходом захисту рослин. Для протруювання на-
сіння ячменю застосовують зареєстровані в Україні препарати
(табл.5.39). Байтан універсал, крім вказаних хвороб у табл. 5.39,
на початкових фазах захищає ще від смугастої плямистості листків,
іржі, тифульозної гнилі, облямованої плямистості.
При виборі препарата для протруювання необхідно врахову-
вати спектр його дії, очікуване ураження хворобами, сортові особ-
ливості, погодні умови, реакцію рослин на даний препарат, ціну,
його тип (порошок чи рідина) та ін.
Реєстрацію сортів ярого ячменю в Україні наведено в табл.
5.40. До сортів інтенсивного типу належать Роланд, Гонар, Гости-
нець, Дружба. Сорти напівінтенсивного типу - Стяг, Переможний,
Миронівський 86, Прерія. До пластичних сортів відносять Миро-
нівський 92, Фінк, Едем. Сорти Перелом, Престиж найбільш при-
датні для одержання із зерна крупи.
„ Система Система удобрення ярого ячменю визначається в
удобрення першу чергу попередниками. Він має цінну
здатність якнайкраще використовувати післядію
органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню
культуру. Якщо ярий ячмінь висівається після добре удобрених
просапних культур (цукрові буряки, картопля), під які внесено
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
251
Таблиця 5.39. - Препарати для протруювання насіння ячменю
ярого та озимого і спектр їх дії
Препарат Норма витрати на 1 т, кг Летюча сажка Тверда сажка Борошниста роса Сітчаста | плямистість 1 Пліснявіння насіння Септоріоз Кореневі гнилі
фузаріозна гсльмінтоспо- ріозна
Байтан універсал, 19,5% з.п 2,0 + + + + + + -ь
Вінцит, 5% к.е. 2,0 + + + + + +
Вітавакс 200, 75% з.п. 3,0 + + + +
Вітавакс 200ФФ, 34% в.с.к 2,5-3,0 + + 4- + +
Дерозал, 50% к.е. 2,0-2,5 + 4- + +
Дивіденд, 3% т.к.с. 2,0 + + 4- -і-
Колфуго Супер, 20% в.с. 3,0 + + + +
Паноктин Тоталь,32,5% т.к.с. 1,5-2,0 + + + + +
Преміє, 2,5% т.к.с. 1,5-2,0 + + + 4-
Раксил, 2% з.п. 1,5 + + +
Реал 0,2 + + +
Сумі-8, 2% з.п. 1,5-2,0 4- + +
Фундазол, 50% з.п. 2,0-3,0 + + +
Штефазал, 50% к.е. 1,5 + + + + +
Знак + - ефективний проти даної хвороби
40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах Ц,0Р80К80-М120Р120К120,
то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На тако-
му фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати
40-50 ц/га зерна.
Зрозуміло, що у випадку неповного забезпечення цукрових
буряків чи картоплі добривами, ячмінь потребуватиме додатково-
го внесення макроелементів.
Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умо-
вах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінеральних
добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рос-
лин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних
елементів - азоту, фосфору та калію.
Повну норму фосфорних і калійних добрив вносять під основ-
ний обробіток грунту. Азотні добрива розпочинають застосовува-
ти під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлен-
ня на різних фазах росту рослин.
252 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.40 - Сорти ярого ячменю
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Напрямок використання
Адапт 1998 С сс зерн
Амулет 1999 П сс лв
Аскольд 2001 ЛП сс пв
Галактик 2001 слп сс пв
Галатєя 1998 лп ср зерн
Гамбринус 1996 Л сс пв
Гетьман 2001 ЛП сс пв
Гонар 1995 лп сс пв
Гостинець 1995 п сп зерн
Дерибас 1995 слп сс цін
Джерело 1999 л сс пв
Дніпровський 257 1996 л сс зерн
Донецький 14 2000 с сс цін
Едем 1997 лп сс пв
Екзотик 1997 л ср пв
Звершення 1997 лп сс пв
Карат 1998 п сс зерн
Маріна 1995 слп сс цін
Миронівський 86 1995 л ср пв
Миронівський 92 1996 сл сс пв
Надія 1998 п сс пв
Незалежний 1997 п сс пв
Одеський 115 1990 слп сс пв
Одеський 151 1994 с сс цін
Паллідум 107 1993 слп сс цін
Переможний 1996 сл сс цін
Перун 1997 п сп пв
Пеяс 2001 лп сс пв
Подільський 14 1990 л сп пв
Подолян 1995 п сп пв
Прерія 1992 с сс цін
Престиж 1995 с сс цін
Прима Білорусії 1991 лп сс пв
Рось 1993 слп ср пв
Скарлет 2001 лп сс пв
Спомин 1994 слп сс пв
Сталкер 1997 с ср зерн
Стяг 1997 л сс пв
Терен 1998 лп сс зерн
Толар 2001 л сс пв
Тюрінгія 2000 п сс пв
Фінк 1995 слп сс цін
Форум 2000 лп сс пв
Харківський 112 1996 л сс пв
Цезар 1998 лп сс пв
Целінкл 2001 слп сс пв
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
253
При удобренні ячменю необхідно дотримуватись таких правил:
1) . На родючих грунтах (чорноземи, темно-сірі та ін.) для одер-
жання 40-50 ц/га зерна ячменю після добрих попередників
необхідно ВНОСИТИ М45 Р45 №К15 60.
2) . На бідніших грунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.)
норму добрив збільшують до Н60-90Р604)0К61190.
3) . При вирощуванні ячменю після гірших чи малоудобрених
попередників норму добрив підвищують на 25-30%.
4) .Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не
повинна перевищувати Н60Р6()К6 . Високопродуктивні, чутливі
на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують макси-
мальні врожаї з підвищенням доз добрив до N Р^К^.
5) . Після добре удобрених органічними і мінеральними добри-
вами просапних культур під ярий ячмінь добрива можна не
вносити.
6) . На меліорованих торфових землях калію вносять 80-100 кг/га,
фосфору 30-50 кг/га д. р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот
в невеликій кількості (И]52 ) вносять тільки на сильно міне-
ралізованих торфовищах.
7) . При вирощуванні пивоварного ячменю, а також при підсіві
багаторічних бобових трав, дозу азотних добрив зменшують
на 25-30%. Вона не повинна перевищувати після удобрених
просапних культур И30, а після інших попередників - Н6(|.
8) . Дози добрив і строки внесення азоту визначають залежно від
родючості грунту, попередника, гідротермічних умов року, рівня
його удобрення та біологічних особливостей сортів.
У зоні Полісся і Лісостепу значно вищий вплив на урожай та
якість продукції, порівнянно з фосфором і кал єм, має азот. Тому
допущені помилки при внесені азотних добрив завжди бувають
більш істотними. Так, на високих агрофонах, що має місце при
розміщенні ярого ячменю після добре удобрених просапних, високі
дози азоту, внесені до сівби, викликають інтенсивне кущення,
збільшують його тривалість, що спричиняє вилягання рослин, не-
рівномірне визрівання, підвищує ламкість стебел і колосся.
При недостатньому азотному живленні, навпаки, зменшується інтен-
сивність кущіння, посилюється редукція потенціально продуктив-
них пагонів, колосків, знижується фертильність квіток, формується
щупле зерно. Все це приводить до зменшення врожайності.
Норма внесення азоту на високому агрофон: має бути в межах
45-60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на грунтах з
254 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
відносно низькою родючістю зростає до 60-80 кг/га д.р. При цьо-
му на відміну від озимих культур, 50% загальної норми азоту
необхідно обов'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добри-
ва незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньо-
му шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб грунту. Решту
азоту необхідно вносити на IV етапі органогенезу для підвищен-
ня озерненості колоса.
Вирощування ячменю на кормові і пивоварні цілі вимагає різно-
го підходу до удобрення азотом.
Кормовий ячмінь при вирощуванні за інтенсивною техноло-
гією удобрюють так, щоб досягти максимуму врожайності і вмісту
протеїну. В умовах достатнього зволоження, крім передпосівного
внесення (Н3040), можна посіви ще два рази підживити. Перше
підживлення (ЬІ30) у фазі кущіння забезпечує приріст протеїну і
збільшує кількість зерен у колосі. Друге підживлення (М30) у
фазі колосіння сприяє приросту лізину і росту маси 1000 зерен.
Загальну дозу азоту можна збільшити понад 90 кг/га д.р. і довес-
ти її до М100 Такі високі норми можна застосовувати тільки в
тому випадку, якщо забезпечується значний приріст зерна, що оку-
пить вартість добрив і принесе прибуток. При таких суперін-
тенсивних технологіях повинно бути повне агрохімічне і матері-
альне забезпечення, тому що найменше відхилення від технології
зведе нанівець всі затрати.
Однією з вимог до пивоварного ячменю є знижений вміст
білка (9-11,5%) і високий вміст крохмалю (не менше як 63-65%).
Тому невисокі дози азоту (не більше М60) зазвичай вносять перед
сівбою. Підживлень не проводять. Співвідношення М:Р:К повин-
но бути рівновеликим, допускається перевага фосфору і калію.
Високі дози азоту збільшують вміст білка, призводять до нерівно-
мірного достигання, зменшують вихід крупного зерна, спричиню-
ють ламкість стебел і колосся.
Відсутність коштів на придбання мінеральних добрив і вироб-
ництво органіки не дозволяє одержувати високі врожаї ярих зер-
нових культур. Недотримання чергування культур у сівозмінах,
розміщення зернових після зернових, що стало поширеним яви-
щем в останні роки, призводить не тільки до різкого зниження
продуктивності посівів, а й знижує природню родючість грунтів
внаслідок втрати гумусу. Тому в господарствах, що залишились
практично без тваринництва, та при великому насиченні зерно-
вих у структурі посівних площ потрібно шукати альтернативні
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
255
види добрив. Ними для ярого ячменю можуть стати післяжнивні
посіви, удобрення соломою та гичкою цукрових буряків.
Зелене добриво.. Вирощування післяжнивних культур на зе-
лене добриво особливо перспективне у зоні достатнього зволо-
ження. Вони згладжують несприятливий вплив поганого поперед-
ника і дають фітосанітарний ефект. Кращі сидерати - бобові, які
можуть бути проміжними культурами після збирання однорічних
трав, ранніх культур (озимий ячмінь, ріпак) та на площах озимих
зернових, що зібрані в липні. Для цього використовують горох,
пелюшку, вику, боби, люпин. Вони забезпечують урожайність зе-
леної маси вище 100 ц/га і збагачують азотом грунт, оскільки,
маючи здатність до нагромадження цього елемента, не витрача-
ють його на формування зерна.
Ще більший урожай зеленої маси дають швидкоростучі капус-
тяні культури - редька олійна, гірчиця, перко, суріпиця, ріпак. На
одному гектарі можна мати понад 200 ц/га зеленої маси. Її при-
орювання поповнює грунт органікою, забезпечує фітосанітарну
очистку грунту і підвищує врожайність. З допомогою проміжних
культур на сидеральне добриво можна стерньові попередники
піднести із категорії найгірших до категорії задовільних та
добрих при відносно невеликих затратах.
Крім того, у випадку потреби зелену масу проміжних посівів
можна використати на корм худобі, а ту частину рослин, що за-
лишилася після скошування чи випасання, заробляють як сидерат.
Удобрення зернових соломою треба проводити у сівозмінах,
насичених зерновими. Солома є енергетичним матеріалом для
культурного грунтотворення і повинна бути зароблена в грунт.
Особливо перспективним є використання соломи для удобрення
ярого ячменю (та й інших ярих), оскільки залишається більше
часу для її розкладу, порівнянно з озимими зерновими.
Внесення соломи збільшує вміст гумусу, покращує структуру
грунту, знижує схильність до ерозії, стимулює процес азотфікса-
ції. Покращуються також водний і повітряний режими та вбирна
здатність грунту.
Солома має високий вміст вуглецю, тому удобрення соломою
стимулює діяльність мікроорганізмів. Це веде до тимчасової
фіксації азоту з грунту. Щоб запобігти втратам азоту необхідно
вносити додатково на кожну тонну соломи 8-10 кг діючої речови-
ни азоту.
256 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Особливе значення має відношення вуглецю до азоту (С:Ц),
яке різне у рослинних рештках. Мінералізація буде повноцінною,
якщо відношення С:М = 20:1. У соломистих рослинних рештках
воно становить С:М = 50-100:1. Тому, щоб покращити умови міне-
ралізації, необхідно забезпечити потрібний баланс азоту і вуглецю.
Внесення соломи в кількості 35-40 т/га з компенсацією не-
стачі азоту (з розрахунку NІо на 1т соломи) за своєю дією на
підвищення родючості грунту піа урожайності
сільськогосподарських культур рівноцінно 18-20 т/га гною.
Результативність удобрення соломою залежить від якості ком-
байнового збирання, подрібнення соломи, розкидання по полю і
заробки в грунт. Збирати потрібно тільки комбайнами з подрібню-
вачами соломи. Необхідно дотримуватись таких вимог:
- висота зрізу при збиранні не вище 20 см;
- 75% різаної соломи повинно бути менше 10 см, а довжиною
понад 15 см не більше 5%;
- солома повинна рівномірно розстелятись по полю, не утво-
рюючи валків;
- солому заробляють у грунт з допомогою дискової борони
(БДТ-7) на глибину 0-12 см;
- аміачну селітру вносять перед заробкою соломи дисковою
бороною;
- обов’язковим є проведення зяблевої оранки.
Якщо немає можливості солому подрібнити через відсутність
комбайнів з подрібнювачами, то залишення соломи на полі мож-
на регулювати висотою зрізу під час збирання. При прямому
комбайнуванні висота стерні може становити ЗО і навіть 40 см.
Тобто, майже половина соломи все-таки залишається в полі, при-
чому рівномірно розподілена. Після збирання стерню обробля-
ють важкими дисковими боронами.
Не можна використати солому у вигляді добрива, якщо збира-
ти зерновими комбайнами з копнувачами, або розстеляти солому
неподрібненою. Її тоді неможливо рівномірно загорнути в грунт.
Негативні результати одержуємо при спалюванні соломи і сте-
рні. Знищується багато корисних мікроорганізмів і різко зни-
жується потенціальна родючість грунту. Крім того, наноситься
велика шкода довкіллю, повітрю. Це практично єдиний природ-
ний сільськогосподарський фактор шкодочинності, що при-
рівнюється до промислових викидів відходів у повітря.
Найкращі результати одержують при поєднанні двох спо-
собів альтернативного удобрення органікою. Потрібно після
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
257
подрібнення і загортання у грунт соломи висіяти сидеральні куль-
тури. Використовуються зазвичай капустяні культури. Грунт
наповнюється органікою з двох джерел - солома та зелена маса.
Крім того, сидерати, їх коренева система та зелена маса сприя-
ють і прискорюють мінералізацію соломи. Пізно восени всю масу
приорюють.
Удобрення гичкою буряків. У більшості країн Західної Європи
гичка буряків використовується не як корм, а є джерелом попов-
нення органіки в грунті, тобто використовується для удобрення.
У 100 ц гички міститься в середньому 37 кг азоту, 9 кг фосфору,
57 кг калію з відхиленням ±50%. При урожайності гички 200-300
ц/га в грунт поверталося б разом з гичкою приблизно МЧЗР27К .
Урожайність гички може бути вищою - 250-600 ц/га. У Німеччині
середня врожайність гички цукрових буряків складає 450 ц/га.
Мінералізація гички залежить від грунтових умов, погоди і
способу загортання в грунт. Гичка, маючи відношення вуглецю і
азоту як С:М=10:1, не потребує додаткового внесення азоту. При
удобренні гичкою необхідно рівномірно розкинути її по полю,
мілко загорнути в грунт (5-10см). При можливості бажано її по-
різати.
У баланс азотного удобрення зернових у перший рік після
внесення гички можна включити М20 40, на другий рік - Н)5 20. При
цьому в перший рік після внесення, азот з гички діє як пізнє
підживлення, оскільки мінералізація проходить тільки при відносно
високих температурах, яких не вистачає на час збирання буряків.
Калій можна весь включити в баланс добрив, а фосфор практич-
но не рахується.
Для удобрення ярого ячменю можна використовувати залиш-
ки всіх культур, після яких він висівається.
СІВБА
Спосіб сівби Високопродуктивні посіви формуються при
рівноцінних умовах росту і розвитку кожної
окремої рослини в агробіоценозі. Найкращий спосіб сівби ярого
ячменю такий, що забезпечує однакові за розміром площі жив-
лення рослини. Збільшення середньої відстані між насінинами в
рядку забезпечує рівномірніше розміщення насіння на площі. У
рядкових способів сівби розподіл насіння по площі рівномірні-
258 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ший при зменшенні ширини міжрядь або норми висіву. З підви-
щенням рівномірності розподілу насіння по площі зростає вро-
жайність.
Основним недоліком звичайного рядкового способу сівби є
надзвичайно висока густота насіння в рядку. Критична відстань
між рослинами в рядку 1,4 см. При нормі висіву 5-6 млн. насіння
на 1 га відстань між ними в рядку становить 1,1-1,3 см, тобто
менша критичної.
Вузькорядний спосіб сівби, розділюючи потік насіння надвоє,
при тій же нормі висіву збільшує відстань між насінинами у два
рази - до 2,2-2,6 см. Проте сівалками з дисковими сошниками
неможливо рівномірно загорнути насіння по глибині. Сходи і
рослини невирівняні по висоті і розвитку.
У світовому зерновиробництві існує тенденція до звуження
міжрядь. За даними шведських дослідників зменшення ширини
міжрядь з 19 до 10 см підвищило польову схожість ярого ячменю
з 81,9 до 96,8 % при одній і тій же нормі висіву.
Проте створення сівалки, що давало б рівномірне розміщення
насіння на площі, відтягується через відсутність ефективних тех-
нічних вирішень цієї проблеми. Найбільше поширення сівалок з
міжряддями шириною 15 см швидше відображає можливості кон-
струкції сівалок з дводисковими сошниками, ніж реальні біологічні
вимоги зернових культур. Кращий розподіл по площі висіяного на-
сіння є одним з головних резервів підвищення продуктивності рос-
лин і нового технологічного напрямку у вирощуванні зернових.
За даними німецьких дослідників стрічкові і розкидні способи
сівби дають вищу врожайність, порівняно з рядковим способом.
Проте теж немає прийнятного технологічного вирішення для про-
ведення високоякісної розкидної сівби. Це особливо стосується
неякісного загортання насіння в грунт.
На практиці все ще переважає рядковий (15 см) спосіб сівби.
При ресурсоощадній технології вирощування ярого ячменю пере-
вагу має вузькорядний (7,5 см) спосіб сівби. Краще використову-
вати сівалки СЗЛ-3,6. Використання імпортних сівалок, які в
більшості випадків розміщують рядки на відстані 12 см, теж має
переваги над звичайним рядковим способом.
Глибина Оптимальна глибина сівби при сприятливих
сівби умовах 2-4 см (табл. 5.35, с.231). На легких грунтах
сіяти необхідно на 1-2 см глибше. При запізненні
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
259
із строком сівби і мілкому загортанні насіння посіви обов’язково
необхідно прикоткувати для кращого контакту насінини з грун-
том і надходження вологи з глибини грунту.
Норма Вибір норми висіву, незважаючи на уявну її
висіву простоту і вивченість, є достатньо складним
питанням технології, до якого доводиться повер-
татись щорічно. Цю проблему слід вирішувати відповідно до цілої
низки умов, що постійно змінюються - час достигання грунту, воло-
гозабезпеченість, сорт, технологія тощо. Тому раз і назавжди прий-
нятої норми висіву не може бути. Вона постійно змінюється. Мож-
на вести мову тільки про орієнтовні норми висіву для різних зон.
Встановлюючи норму висіву, необхідно враховувати біологіч-
ну особливість ярого ячменю формувати різну кількість пагонів
кущіння, зниження енергії кущіння при збільшенні кількості рос-
лин на одиниці площі. Продуктивність колеса пагонів кущіння
зменшується при надмірному або пізньому часі їх формування.
Раніше стверджувалось, що найбільш продуктивні рослини одержу-
ють при нормах висіву в межах 4,0-5,0 млн/га. Зазвичай коефіцієнт
кущіння в таких посівах становить 2-3. У лісостеповій і поліській
зонах оптимальною нормою висіву вважається 4,5 млн/га, в перед-
карпатській і карпатській зонах вона зростає до 5,0 млн/га схожих
насінин. Збільшують норму висіву при пізніших строках сівби,
низькій якості підготовки грунту та для слабокущистих сортів.
При вирощуванні ячменю в кращих умовах застосовують менші
норми, ніж у гірших. Для схильних до вилягання та сильнокущи-
стих сортів норма висіву зменшується орієнтовно на 0,5-1,0 млн/га
схожих насінин.
Ярий ячмінь є основною покривною культурою, під яку підсіва-
ють багаторічні трави. У цьому випадку норму висіву його змен-
шують на 10-15% порівняно з нормою для чистого посіву.
Ячмінь здатний інтенсивно кущитись, чим вигідно відрізняєть-
ся від інших ярих зернових культур. Бокові пагони формують
майже таку продуктивність як і основні, стеблостій вирівняний за
розвитком та висотою. При ресурсоощадних технологіях необхі-
дно повністю реалізовувати цю цінну біологічну особливість. На
полях з високою культурою землеробства, де забезпечується польо-
ва схожість на рівні 80 %, а загальне виживання рослин в межах
70 - 75 %, на високих агрофонах можна застосовувати знижені
норми висіву - 3,0 -4,0 млн/га схожих насінин.
260 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
У прилеглих до України районах Польщі оптимальною нор-
мою висіву ярого ячменю є 2,5-4,0 млн/га.
Строки Від вибору строків сівби значною мірою залежить
сівби ріст і розвиток рослин, їх стійкість до несприятливих
умов, шкідників та хвороб, величина та якість урожаю.
Ячмінь відноситься до групи маловимогливих до тепла культур,
його насіння може проростати при температурі 1 - 3°С тепла.
Сівбу проводять у ранні строки, як тільки дозволяє стан грунту.
Критерієм початку сівби є стиглість грунту, коли досягається якісне
його кришення при обробітку. Ярий ячмінь необхідно посіяти
впродовж 5 - 7 днів від настання фізичної стиглості грунту, або
від першої можливості застосування грунтообробної техніки.
Рання сівба дає можливість ефективно використати зимові
запаси вологи в грунті, продовжити вегетаційний період. Надзви-
чайно важливо те, що рання сівба затримує перехід у генеративну
фазу розвитку, що позитивно впливає на густоту продуктивних
стебел і урожайність у рослин довгого світлового дня.
При запізненні з сівбою рослини формують недостатньо роз-
винену кореневу систему, неефективно використовують вологу,
формування репродуктивних органів припадає на несприятливі
погодні умови. Пізні посіви кожного року дуже сильно уражу-
ються хворобами.
Запізнення з сівбою на 5 - 7 днів призводить до зниження
врожаю в умовах Західної України на 6 - 8 ц/га, в посушливі роки
-на 10-14 ц/га і більше. Існує така відповідність: запізнення з
сівбою на один день обумовлює втрати зерна в середньому на
0,5-0,8 ц/га, а при пізній і засушливій весні - на 1,0 - 1,7 ц/га.
Отже, дані науково - дослідних установ та виробничий досвід
переконують, що кращий строк сівби ярого ячменю - ранній. Сівбу
необхідно завершити не пізніше другої декади квітня навіть в
умовах пізньої весни.
Особливо реагує на запізнення з сівбою пивоварний ячмінь.
Крім зниження врожаю значно погіршується якість зерна. Підви-
щується плівчастіть, зменшується розмір зерна та вміст у ньому
крохмалю.
Є тільки одна засторога проти раннього строку сівби. Його не
можна проводити за рахунок якості передпосівної підготовки грун-
ту. Ярий ячмінь більше всіх зернових реагує на погано підготов-
лене насіннєве ложе. Не слід сіяти, якщо в грунті більше 10 %
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
261
агрегатів мають розмір 2 - 3 см і більше, а також у випадках
перезволоження грунту. Особливо ячмінь боїться запливаючих
грунтів, де при тривалій низькій температурі грунту (3-5°С) силь-
но затримуються сходи, що може призвести до зрідженості посівів.
В таких випадках краще посіяти на 2 - 3 дні пізніше, але за цей час
якісно підготовити грунт, забезпечивши добре насіннєве ложе.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Боротьба Ярі зернові культури забур’янюються більше, ніж
з бур’янами озимі. Ранні строки сівби ярого ячменю, ярої
пшениці та вівса не дають змоги очистити поля
від бур’янів навесні поверхневими обробітками грунту. Особли-
во зростає засмічення рано проростаючими бур’янами, такими як
лисохвіст польовий, вівсюг звичайний і види жабрію. Коротке
стебло більшості сортів ячменю, довгий перюд вегетації вівса та
ярої пшениці також сприяють росту та розвитку бур’янів.
Якщо озимі культури краще протистоять однорічним бур’я-
нам, то ярі сприяють знищенню багаторічних. Забур’яненість усі-
ма видами бур’янів зростає при безплужному обробітку грунту,
особливо в умовах достатнього зволоження.
На посівах ярого ячменю можна застосовувати такі препара-
ти: агрітокс, аркан, базагран М, базагран хіт, бромотрил, гранстар,
гроділ ультра, 2,4Д, 2М-4Х, дезормон, діален, діален супер, дікамін,
дікопур, естерон, ковбой, компас, крос, ларен, лінтур, лонтрел, лотус,
пріма, пума супер,санафен, сатіс, хармоні, хвастокс.
Захист Проти хвороб (сажки, плямистість, кореневі гнилі
від хвороб тошо), джерелом інфекції яких є насіння,
застосовують протруювання. Якщо хвороби (бо-
рошниста роса, офіобольоз, септоріоз, ринхоспоріоз) поширюють-
ся через рослинні рештки, проводять обробіток грунту для зароб-
ки і знищення решток. Важливо дотримуватись чергування куль-
тур у сівозмінах.
Для боротьби з хворобами, що уражають рослини в період
вегетації, посіви обприскують один-два рази фунгіцидами. Об-
робку зазвичай розпочинають на самому початку розвитку хво-
роб. Спектр дії препаратів подано в табл.5.41.
Арчер, бампер рекомендується застосовувати тільки на ярому
ячмені, всі інші препарати використовують на озимому і ярому.
262 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.41. - Ефективність фунгіцидів для захисту ячменю
від хвороб під час вегетації
Фунгіцид Норма внесення, л, кг/га Борошниста роса 1 г Іржа , Сспторіоз 1 Ламкість стебла 1 ! Сітчаста плямистість Ринхоспоріоз Плямистість листя Фузаріоз
Альто Супер, 33 % к. е. 0,4 - 0,5 + + + + +
Арчер, 42,5 % к. е. 1,0 + + +
Байлетон, 25 % з. п. 0,5 + + +
Бампер, 25 % к. е. 0,5 + + +
Дерозал, 50 % к.с. 0,5 + +
Імпакт, 25 % с.к. 1,0 + + + + +
Каліксин, 75% к.е. 0,5-0,75 +
Корбель, 75 % к. е. 1,0 + +
Рекс, 49,7 % к. е. 0,5 + + + + + +
Спортак, 45% к. е. 0,9 + + +
Тілт, 25 % к. е. 0,5 + + + +
Тілт преміум 37,5 % з.п. 0,33 + + +
Танго, 50 % к. е. 0,8 + + + + + +
Штефазал, 50% к.с. 0,5 + +
Боротьба із Основу системи захисту від шкідників складає
шкідниками комплекс агрозаходів, який перешкоджає
поширенню шкідників, підвищує витривалість
рослин до пошкоджень.
До найефективніших методів відносяться сівозміна, рання зяб-
лева оранка, оптимальні строки сівби та норми висіву, підбір
стійких сортів.
Ячмінь найбільше може пошкоджуватися такими шкідниками
як шведська і гесенська муха, смугаста блоха, злакова попелиця,
хлібна п’явиця, клоп - шкідлива черепашка та ін.
При проведенні хімічних обробок проти шкідників необхід-
но враховувати економічні пороги шкодочинності, які мало
відрізняються від тих, що прийняті для озимої пшениці. Препа-
ЗЕРНОВІ К/ЛЬТУРИ
263
рати, спектр їх дії та норми внесення такі ж, як в озимої пше-
ниці (табл.5.25, с. 203).
Застосування Єдиної думки про доцільність застосування
регуляторів росту туру на посівах ячменю немає. В одних
випадках він добре захищає під вилягання,
в інших ефективність його низька. За ступенем чутливості до
туру зернові культури розміщуються у такій послідовності: ози-
ма пшениця, яра пшениця, озиме жито, озимий ячмінь, ярий ячмінь,
овес. Тому, щоб підвищити стійкість посівів ячменю до вилягання,
необхідно вносити на IV етані 1,5 - 2,0 л/га кампозану.
Використовують також терпал з нормою внесення 1,0-2,0 л/га.
Якщо зерно ярого ячменю використовуватиметься на пивоварні
цілі, то на таких посівах тур вносити заборонено.
Збирання Ярий ячмінь — ідеальна культура для збирання
врожаю комбайном. Спосіб збирання визначається
погодними умовами, забур’яненістю полів та ін.
Передчасне збирання зменшує урожай зерна і його якість. Розділь-
ний спосіб застосовують при стійкій сонячній погоді на забур’яне-
них посівах, при наявності підгону і підсіву трав. У валки косять
всередині і не пізніше кінця воскової стиглості, коли пожовтіє
більше 80% колосся, а вологість зерна становить 30-38%.
Підбирають валки не пізніше ніж через 3-4 дні, коли вологість
зерна зменшується до 14-18%.
Прямим комбайнуванням збирають низькорослі, зріджені по-
сіви, чисті від бур’янів, без підгону. Збирають при настанні по-
вної стиглості зерна. Найкраще зібрати за 4-5 днів. На 7-й день
після настання повної стиглості фізіологічний зв’язок зерна з
рослиною припиняється, крохмаль переходить у розчинні форми
вуглеводів і витрачається на дихання.
Пивоварний ячмінь збирають тільки при настанні повної фази
стиглості прямим комбайнуванням. Важливо при обмолоті якнай-
менше травмувати зерно.
264 в.в.лихочвор. рослинництво
5.6.2.
ЯРА
ПШЕНИЦЯ
Тгііісшп
Значення Зерно ярої пшениці має високі хлібопекарські і
круп’яні якості, містить більше білка, ніж зерно
озимої пшениці. Зерно м’якої і твердої ярої пшениці має високий
вміст білка (14-16% м’яка, 15-18% тверда) і клейковини - 28-40%.
Борошно сильних сортів є поліпшувачем для слабких сортів при
випіканні хліба. Зерно твердої ярої пшениці використовують для
виробництва кращих сортів макаронів, вермішелі, манної крупи.
Яра пшениця має також кормове значення. її використовують
для виготовлення комбікорму, висівки - як концентрований корм,
солому і полову - як грубі корми.
Основний регіон поширення ярої пшениці у світі - Казахстан,
Росія.
В Україні вирощується в основному озима пшениця, а яра
займає невеликі площі. Яра пшениця дає нижчі (на 10-15%) вро-
жаї, ніж озима. Це цінна страхова культура для пересіву загиб-
лих посівів озимої пшениці. М’яку яру пшеницю вирощують в
Україні переважно в правобережних районах Лісостепу і Поліс-
ся, тверду - в південних і східних степових районах.
Біологічні особливості
Вимоги до Яра пшениця - одна з найбільш холодостійких
температури культур серед ярих зернових. її насіння
починає проростати при температурі грунту
1-4°С, а життєздатні сходи з’являються при 4-5°С. Вони витриму-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
265
ють приморозки до мінус 4-5°С і навіть 8Д0°С. Найкраще ку-
щаться рослини і формують вузлову кореневу систему при 10-
12°С, а для дальшого розвитку рослин сприятлива температура
16-23°С. У фазі наливання зерна яра пшениця терпить від висо-
ких температур. При 38-40°С у рослин через 17 год. настає па-
раліч продихів, внаслідок чого може формуватись щупле зерно.
Вимоги Яра пшениця вимоглива до вологи. При нестачі
до вологи води погано розвивається вузлова коренева система
і рослини майже не кущаться. Максимальну кількість
вологи потребує під час виходу в трубку і в період колосіння -
наливання зерна. Тверда пшениця стійкіша проти нестачі води в
грунті. Вона може витримувати у період формування і наливання
зерна повітряну посуху. Транспіраційний коефіцієнт - 400.
Вимоги Яра пшениця найкраще родить на родючих і чистих
до грунту від бур’янів чорноземних та каштанових грунтах.
Коренева система її характеризується пониженою
фізіологічною активністю, тому краще росте і розвивається на
грунтах з достатнім вмістом легкорозчинних сполук поживних
речовин,особливо азоту.
Вимагає близької до нейтральної реакції грунтового розчину
(рН 6-7,5). Погано росте на кислих та засолених грунтах. При
вирощуванні на малородючих грунтах слабо кущиться.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Яра пшениця відрізняється від інших зернових
культур меншою здатністю до кущіння і слаб-
ким розвитком кореневої системи, особливо вторинних коренів.
Тому необхідно підбирати попередники, які нівелюють ці недо-
ліки ярої пшениці. Кращими попередниками в зоні достатнього
зволоження є багаторічні бобові трави, зернові бобові культу-
ри. Після них доцільно розмістити сорти твердої ярої пшениці.
Найпоширенішими попередниками ярої пшениці в зоні Лісосте-
пу є просапні культури - цукрові буряки, картопля, кукурудза.
Добре росте і розвивається ця культура після ріпака, овочів. В
Поліссі яру пшеницю розміщують після льону-довгунцю, картоплі,
коренеплодів, люпину. Можна висівати її також після гречки і
вівса. Решта зернових культур непридатні для вирощування після
них ярої пшениці. Сівба після зернових погіршує водний і пожив-
ний режими цих полів і, найголовніше, їх фітосанітарний стан. Особ-
266 в.в.лихочвор. рослинництво
ливо зростає ураження кореневими гнилями та пошкодження
шкідниками. Щоб запобігти ураженню ярої пшениці борошнистою
росою, бурою іржею, злаковими мухами її рекомендують висівати в
сівозміні не ближче як за 500 м від озимої пшениці. При перенаси-
ченні сівозміни зерновими культурами допускається сівба ярої
пшениці після озимої пшениці, яка росла після конюшини, з обо-
в’язковим вирощуванням між ними проміжних культур.
Підготовка Яра пшениця, як і ярий ячмінь, дуже негативно
грунту реагує на веснооранку. Тому всі зусилля повинні
бути направлені для проведення зяблевого обробіт-
ку грунту вчасно.
При розміщенні ярої пшениці після картоплі, цукрових і кор-
мових буряків відразу після їх збирання поле орють на глибину
20-22 см. На полях, засмічених багаторічними бур’янами, глибину
оранки збільшують до 25-27 см. На чистих від бур’янів площах
дискують дисковими боронами на глибину 12-14 см, або застосо-
вують плоскорізи КПГ-2-150 на 20-22 см.
Після кукурудзи для подрібнення рослинних решток пуска-
ють важкі борони (БДТ-7,0), а пізніше орють плугами на гли-
бину до ЗО см. У Поліській зоні на дерново-карбонатних грун-
тах з неглибоким гумусним горизонтом - на глибину орного шару.
Якщо яра пшениця висівається після зернобобових культур,
однорічних трав, льону-довгунцю, зернових, то відразу після їх
збирання проводять лущення (ЛДГ-10) на глибину 6-8 см. На
засмічених коренепаростковими бур’янами полях грунт лущать
двічі: перший раз на глибину 6-8 см дисковими, а другий - на 10-
12 см лемішними лущильниками (ППЛ-10-25).
Передпосівна підготовка грунту під яру пшеницю така сама,
як і при вирощуванні ярого ячменю. Вимоги до якості насіннєво-
го ложа нижчі, ніж у інших зернових.
Підготовка Підготовка до сівби насіння ярої пшениці така ж,
насіння, як і озимої. Для протруювання застосовують
сорти препарати, що подані у табл. 5.17, с.177.
Сорти подано в таблиці 5.42.
Система Основою для встановлення норм добрив є
удобрення результати польових дослідів, проведених у
різних зонах. На формування 10 ц/га зерна яра
пшениця в середньому споживає 35-45 кг азоту, 8-12 кг фосфору
і 17-27 кг калію. Фосфорні і калійні добрива вносять під зяблеву
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
267
Таблиця 5.42. - Пшениця м'яка яра
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Напрямок використання
Білоруська 12 1980 ЛП сс зф
Воронезька 6 1990 П сс слн
Галан 2000 Л сс цін
Дніпрянка 1982 л рс слн
Іволга 1993 п ср корм
Катюша 1996 л рс ф
Луганська 4 1978 с сс слн
Миронівська яра 1996 ЛП ср цін
Мунк 1978 ЛП сс цін
Рання 93 1996 ЛП сс ф
Скороспілка 95 2000 П рс цін
Харківська 18 1996 л сс цін
Харківська 2 1981 л сс дф
Харківська 6 1988 л сс цін
Харківська 26 2000 сл сс цін
оранку. Весняне їх внесення малоефективне. Найбільшу потребу
у фосфорі рослини мають на початку кущіння - виходу в трубку.
При весняному внесенні добрив фосфор залишається малодос-
тупним для рослин, оскільки не засвоюється так швидко грунто-
вим комплексом.
Калій підвищує стійкість соломини до вилягання, зменшує ура-
ження кореневими гнилями і прискорює рух вуглеводів зі стебел
і листків у колос.
Яра пшениця дуже чутлива до добрив. Маючи відносно сла-
борозвинену кореневу систему і менший період для засвоєння
добрив, порівняно з озимою пшеницею, вона інтенсивно вбирає
поживні елементи.
Норма внесення добрив визначається багатьма чинниками. У
зоні Лісостепу на опідзолених чорноземах і темно-сірих лісових
грунтах рекомендується вносити К45 60Р45 60К45 60, на сірих та світло-
сірих - М5О7ОР5О7ОК5О 0, на дерново-карбонатних грунтах Полісся -
N Р К
60-90 60-90 60-90’
При застосуванні повного мінерального добриза в дозі М^Р^К^
врожайність ярої пшениці може становити 50-60 ц/га і більше.
Застосування азотних добрив подібне до внесення під озиму
пшеницю. Вперше азот під яру пшеницю вносять рано навесні
під передпосівну культивацію (Н30 40). Це підвищує продуктивну
кущистість рослин. Необхідно враховувати, що кущіння ярої
пшениці слабше, ніж в озимої. На ПІ-ІУ етапах органогенезу (по-
чаток виходу в трубку) проводять перше підживлення (Н2ПЗО), а
268 в.в.лихочвор. рослинництво
на VIII етапі (фаза колосіння) підживлюють вдруге(М20 30) для
підвищення якості зерна. Розглянута схема внесення азоту до-
сить умовна. Вона обов’язково має бути гнучкою і адаптивною.
На норму і строки внесення впливають ті ж закономірності, що
стосуються озимої пшениці.
СІВБА
Спосіб сівби - вузькорядний (7,5 см), рядковий (12 см, 15 см).
Глибина Глибина загортання насіння ярої пшениці при
сівби оптимальних строках сівби становить 2-3 см. При
пересиханні верхнього шару грунту, насіння за-
гортають на 1-2 см глибше.
Норма Через відсутність осіннього періоду кущіння яра
висіву пшениця має менший коефіцієнт кущіння порівняно
з озимою. Тому норма висіву у неї вища. У лісосте-
повій і поліській зонах рекомендується висівати 4,5-5,5 млн/га, у
прикарпатській і карпатській - 5,5-6,0 млн/га схожих насінин.
Уточнення норми висіву відбувається за тими ж принципами, що
й в озимої пшениці.
Строки Яра пшениця — культура раннього строку сівби,
сівби її розпочинають на початку весняних польових
робіт — при настанні фізичної стиглості грунту.
Насіння повинно якісно загортатись розпушеним грунтом. Не
варто допускати висіву в перезволожений, неякісно підготовле-
ний грунт.
За середніми багаторічними даними найкращі строки сівби ярої
пшениці — це кінець березня — початок квітня. Заданими ІЗТЗР
УААН (Оброшино) при сівбі після 14 квітня урожайність змен-
шується на 6 ц/га.
Яра пшениця більш негативно реагує на пізніші строки сівби,
ніж ярий ячмінь. Для одержання високого врожаю її потрібно
посіяти раніше від ярого ячменю.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Боротьба з На посівах ярої пшениці застосовуються більшість
бур’янами препаратів, що і на озимій пшениці.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
269
Захист Використання фунгіцидів як на озимій пшениці
від хвороб (табл. 5.24, с. 201).
Боротьба із На посівах ярої пшениці поширені ті ж шкідники,
шкідниками що й на озимій, тому економічні пороги шкодо-
і виляганням чинності та способи захисту аналогічні.
Регулятор росту тур запобігає виляганню ярої
пшениці. Його вносять у районах достатнього зволоження та на
посівах високорослих сортів. Посіви обприскують туром (4 л/га)
на початку виходу рослин у трубку.
Ранні обробки сприяють скороченню нижніх міжвузлів, а пізні
— верхніх. Тому строками обробки можна скорочувати різні
міжвузля і правильно формувати листкову поверхню. Допус-
кається одночасне внесення туру та гербіцидів.
Для ранніх обробок ретардантами використовують цикоцель
460 (1,5 л/га) на початку виходу в трубку (код ЄС 30-31). Для
скорочення довжини верхніх міжвузль посіви обприскують ре-
тардантом терпал (1,0-2,0 л/га) у фазі появи язичка в останнього
листка (код ЄС 39).
Збирання Роздільним способом починають збирати яру
врожаю пшеницю при вологості зерна 35-20 %. Після
висихання зерна до 16-18 % валки обмолочують.
Пряме комбайнування проводять на рівномірно достиглих полях,
без підгону та бур’янів, на низькорослих посівах при вологості
16-18%.
На ярій пшениці, крім раундапу та гліфосату, для прискорено-
го та рівномірного достигання рекомендується застосовувати деси-
кант баста, 14% в. р. (глюфосинат амонію). Його вносять у фазі
воскової стиглості насіння (25-30 % води) з розрахунку 2,0 —
3,0 л/га. Баста засвоюється зеленими частинами рослин і призво-
дить до нагромадження аміаку (клітинної отрути), що спричиняє
загибель рослинних клітин. Залежно від метеорологічних умов,
урожай збирають через 7-12 днів після обприскування.
Баста забезпечує десикацію та знищує зелені бур’яни. По суті
це альтернатива роздільному збиранню. Не відбувається вторин-
не поглинання вологи зерном. Знижуються затрати на обмолот,
очистку і сушіння.
270 в.в.лихочвор. рослинництво
5.6.3.
Ауепа «аііуа Ь.
Значення Високий вміст у
зерні вівса білка
(12-13%), вуглеводів(70%), жиру
(5-6%) свідчить про харчову і
кормову цінність. Зерно вівса
- незамінимий концентрований
корм для коней, великої рога-
тої худоби, домашньої птиці. 1 кг зерна відповідає 1 кормовій
одиниці і містить 85-92 г перетравного протеїну.
До складу білка зерна вівса входять всі незамінимі амінокис-
лоти (лізин, аргінін, триптофан). Білки вівсяних круп добре зас-
воюються. За якістю білка овес посідає перше місце серед зерно-
вих культур. За вмістом жиру зерно вівса переважає інші куль-
тури. Значну частину зерна становить крохмаль (40-45%), багато
в ньому вітамінів. Вітаміну В( (тіамін) у зерні вівса більше, ніж у
пшениці і ячмені, а за вмістом вітаміну В2 (рибофлавін) овес не
відрізняється від інших зернових культур. Завдяки доброму зас-
воєнню білку, жиру, вуглеводів і вітамінів, харчові продукти з
вівса мають велике значення у дитячому і дієтичному харчуванні.
Овес має також лікувальне значення.
Овес широко використовується для виготовлення харчових
продуктів - круп, печива, кави. Вівсяне борошно для випікання
хліба непридатне через відсутність якісної клейковини. Його мож-
на додавати до пшеничного і житнього борошна при випіканні
деяких сортів хліба.
Вівсяна солома містить до 7% білку і понад 40% вуглеводів і є
цінним кормом для тварин. За поживністю мало поступається
лучному сіну середньої якості. У 100 кг соломи міститься 31 кор-
мова одиниця.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
271
Овес - цінний компонент для вирощування сумішок однорічних
трав (з викою, горохом та ін.) на зелений корм, сінаж, сіно.
Історія і Овес відноситься до числа стародавніх культур. Він
поширення зустрічався як бур’ян у посівах пшениці і ячменю.
В міру просування цих культур на північ і в гори,
овес як невибаглива культура, витісняв їх і вирощувався як кор-
мова і продовольча рослина.
Перші згадки про вирощування вівса у Древній Греції відно-
сяться до IV віку до н. е. З Європи овес поширився в інші райо-
ни світу.
У світовому зерновиробництві овес за посівною площею (19,4
млн. га, або 2,8% від зернових) займає 6 місце після пшениці,
рису, кукурудзи, проса, ячменю (дані за 1993-1995 рр.). Найбіль-
шу частку у структурі посівних площ зернових культур він зай-
має в Росії - 14,8% (більше 8 млн.га), в Білорусії - 14,1%. Менше
в Канаді - 8%, Польщі - 7,3%, Німеччині - 6,3%. За валовим вироб-
ництвом лідерство теж належить Росії - 31,5% від світового збору
зерна вівса (більше 9 млн.т). У Канаді збирають 10,1%, США -
8,8%, Німеччині - 5%. Найвища врожайність цієї культури у 1998 р.
була в Німеччині - 48,4 ц/га, Франції - 46,5 ц/га, Англії - 58,6 ц/га.
Найменша в Казахстані - 4,2 ц/га і Росії - 8,7 ц/га.
У світі знижується інтерес до вівса як кормової культури. Це
пов’язано із зменшенням поголів’я коней, для яких овес є голов-
ним кормом; порівняно невисокою врожайністю і нижчою енер-
гетичною поживністю вівса. Якщо 1 кг зерна вівса еквівалентний
1 кормовій одиниці, то 1 кг зерна кукурудзи - 1,34 к.о., ячменю 1,2
к.о., гороху - 1,14 к.о., сої - 1,30 к.о., кормових бобів - 1,15 к.о.
Внаслідок цього площі посіву вівса за період з 1979 по 1998 роки
зменшилися у світі з 25,6 до 14,6 млн.га, тобто в 1,75 рази.
За врожайністю зерна овес поступається пшениці, ячменю. У
сприятливі роки в окремих господарствах урожайність досягає
40-60 ц/га і вище. Посівна площа в Україні становить близько 0,7
млн. га, або 5% від світової площі посіву. У 1999 році посівна
площа становила 530 тис.га, валовий збір зерна 759 тис.т, а вро-
жайність лише 14 ц/га.
Біологічні особливості
Вимоги до Овес невибагливий до тепла. Серед ярих культур
температури він найбільш холодостійкий. Насіння починає
проростати при 1-2°С. Сходи легко витримують
272 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
весняні приморозки до мінус 3-4°С, добре - до мінус 7-8°С, а іноді
й 10°С. При зниженні температури до мінус 10°С у вівса, як і в
ячменю, листки можуть загинути, але вузол кущіння не пошкод-
жується і з настанням тепла вегетація рослин продовжується. У
період появи сходів і кущіння сприятливою температурою для
вівса є 15-18°С, а пізніше - 18-22°С.
Вимоги Овес дуже вимогливий до вологи. Висока відносна
до вологи вологість повітря і часті дощі - запорука високих
урожаїв. Урожайність вівса росте майже паралель-
но з кількістю літніх опадів. На нестачу води у фазі стеблуван-
ня він реагує сильніше за інші зернові культури. На недостат-
ньо зволожених грунтах сходи з’являються недружно. Тому овес
сіють у ранні строки - як тільки грунт досягне фізичної стиг-
лості. Дощі позитивно впливають на формування і налив зерна.
Овес добре переносить хмарну погоду і тумани. Дуже негатив-
но реагує на високі температури під час цвітіння та наливання
зерна.
Вимоги Овес до грунтів невибагливий, бо його коренева
до грунту система добре розвинена і активно проникає в
грунт на глибину до 1,2 м, засвоюючи важкодос-
тупні форми фосфору і калію. Він добре росте на слабокислих
(рН 5,0-6,0) дерново-підзолистих грунтах, хоч водночас пози-
тивно реагує на вапнування. Придатні для нього також легкі
піщані й супіщані грунти та осушені торфовища в регіонах, де за
рік випадає не менше 500 мм опадів. На заболочених грунтах
овес часто єдина зернова культура, яку варто вирощувати.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Овес вважається найменш вимогливою культурою
до родючості грунтів та попередників. У сіво-
зміні овес слід висівати насамперед після зернобобових, тоді він
формує високобілкове зерно і дає приріст урожаю 3-4 ц/га і більше.
Відмінними попередниками вівса є удобрені просапні культури.
У роки недостатнього зволоження овес не рекомендується сіяти
після цукрових буряків,які висушують грунт та мають спільних
з ним шкідників. Не можна сіяти після буряків на полях, зараже-
них нематодою, яка розмножується також і на вівсі. В Поліссі
його посіви продуктивні після картоплі, гречки та льону-довгун-
ЗЕРНОВІ КУПЬТУРИ
273
цю. Через фітосанітарні проблеми овес не можна вирощувати
після вівса та ярого ячменю. Добрий зерновий попередник жито,
а пшениця і озимий ячмінь є можливими попередниками вівса.
Підготовка У Лісостепу, Поліссі та в передгірних і гірських
грунту районах Карпат основний обробіток складається
з різноглибинного розпушування грунту диско-
вими чи плоскорізними знаряддями та зяблевої оранки.
Після збирання культур суцільного способу сівби поле лущать, а
через 2-3 тижні орють на глибину орного шару. Поле з-під просап-
них культур орють без попереднього лущення. На важких і пере-
зволожених грунтах рекомендується чизелювання або щілювання.
Поля, сильно забур’янені вівсюгом, для провокування його
сходів додатково обробляють голчастими знаряддями (БИГ-3).
На забур’янених коренепаростковими бур’янами площах спочатку
проводять мілкий, а пізніше глибокий (23-25 см) обробіток грунту.
Весняний обробіток грунту під овес традиційний для ярих
культур і може включати боронування, вирівнювання та культи-
вацію. Він повинен гарантувати рівномірне, високоякісне загор-
тання насіння під час сівби. Для вівса важливо забезпечити доб-
ре осідання грунту з нормально діючою капілярною системою,
оскільки овес внаслідок плівчастості своїх зерен (25-30%) вима-
гає більше вологи для проростання і подальшого росту та розвит-
ку, ніж пшениця, ЖИТО чи ячмінь.
Оскільки овес сіють дуже рано, а посівні площі відносно неве-
ликі, у більшості випадків не проводять закриття вологи. Поле
при настанні фізичної стиглості грунту готують до сівби з допомо-
гою КПС-4 чи комбінованих агрегатів.
Підготовка Для сівби використовуюсь тільки протруєне
насіння, сорти насіння, добре вирівняне, з масою 1000 зерен
не менше 30-35 г і силою росту вище 80%. При
висіванні насіння крупнішої фракції урожайність вівса значно
зростає. Перед сівбою насіння протруюють на машинах ПС-10,
ПСШ-5, Мобітокс та ін. препаратами вінцит ((2 кг/т), реал (0,2 кг/т),
фундазол (2,0-3,0 кг/т). Насіння вівса, як і інших зернових куль-
тур, інкрустують з використанням плівкоугворювачів МаКМЦ
(0,2 кг/т в 10 л води) або ПВС (0,5 кг/т в 10 л води) з додаван-
ням всіх необхідних пестицидів.
Сорти вівса подані в табл.5.43.
274 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.43. - Сорти ярого вівса
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Напрямок використання
Абель 2000 П ср цін
Буг 1986 ЛП сс зерн
Грамсна 1996 л сп цін
Деснянський 1998 лп сс зерн
Комес 1993 л сп зерн
Львівський 1 1983 л сп цін
Полонез 1996 лп ср цін
Синельниківський 1321 1994 л сс цін
Синельниківський 68 1996 л ср цін
Скакун 1988 слп сс цін
Славутич 2000 п ср зерн
Факір 1996 л сс зерн
Чернігівський 27 1990 сп сс зерн
Система Овес краще за інші зернові культури засвоює
удобрення елементи живлення з грунту і переносить кислу
реакцію грунтового розчину. Він добре викорис-
товує післядію добрив. Овес засвоює поживні речовини рівномі-
рно впродовж вегетації. Фосфорні і калійні добрива вносять під
зяб, азотні застосовують навесні.
Овес дуже добре реагує на внесення добрив при вирощуванні
на підзолистих, дерново-підзолистих, опідзолених грунтах, на яких
приріст урожаю зерна за рахунок цього досягає 8-10 ц/га і більше.
На цих грунтах під овес, насамперед, треба вносити підвищені
норми азотних добрив; на чорноземах - фосфорних; на торфо-
вих-калійних та мідних. Овес найменш вимогливий до мінераль-
них добрив серед зернових культур. Потенціал його зернової
продуктивності теж нижчий.
Норма внесення мінеральних добрив під овес становить
^зо-боРзо-бо^зо-бо- При розміщенні вівса після стерньових поперед-
ників та на бідних грунтах норму мінеральних добрив збільшу-
ють на 25-30%. На торфових грунтах під овес застосовують підви-
щені норми калійних добрив (К60 90) та вносять мідні добрива -
сірчанокислу мідь (25 кг/га) або піритні недогарки (3-4 ц/га).
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
275
При плануванні урожайності вівса вище 40 ц/га зростає по-
треба у мікроелементах і на інших типах грунтів. Так, на вапняко-
вих грунтах вносять бор, на кислих (рН менше 5,2) - молібден.
На грунтах з високим вмістом фосфору є потреба в цинку.
Якщо норма азотних добрив вище У1(), то добрива вносять
порційно. Частина з них вноситься у передпосівну культивацію, а
решта - на початку виходу в трубку.
Застосування мінеральних добрив поряд з підвищенням вро-
жаю збільшує вміст сирого білка і зменшує кількість клітковини
в зерні вівса.
СІВБА
Спосіб сівби - вузькорядний (7,5 см), рядковий (12 см, 15 см).
Глибина Глибина сівби залежить від біологічних особливостей
сівби культури. Овес менше страждає від глибшої сівби,
порівняно з ячменем. Крім того, для проростання
плівчастого насіння потрібно більше води. Тому серед зернових
культур глибина сівби вівса одна з найбільших. При ресурсоо-
щадних технологіях його слід сіяти на 3-4 см На легких грунтах
глибина сівби може досягати 4-6 см.
Норма Овес характеризується підвищеною кущистістю і добре
висіву реагує на збільшення площі живлення. Але
швидкість росту бокових пагонів, тобто енергія кущін-
ня, є меншою, порівняно з іншими зерновими культурами. На
зріджених посівах спостерігається утворення надмірного підгону,
внаслідок чого затримується достигання зерна, затягується зби-
рання врожаю і погіршується його якість.
Практичним методом запобігання цьому явищу є загущення
посівів, що обмежує процес кущіння. Тому норми висіву вівса
рекомендуються високі. У лісостеповій зоні висівають 4,5-5,5 млн/га,
у Поліссі - 5,0-5,5 млн/га, а в передкарпатській і карпатській зо-
нах збільшують до 5,5-6,0 млн/га схожих насінин.
При сівбі ранніх ярих на осушених торфових грунтах норму
висіву знижують на 25-30%. Якщо під овес підсівають багаторіч-
ні трави, норму висіву вівса зменшують на 10-15 %.
276 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.44. - Ефективність фунгіцидів для захисту вівса від
хвороб
Фунгіцид Норма внесення, л/га Борош- ниста роса Іржа Червоно бура пля- мистість Септо- ріоз
Альто 400, 40 % к. е. 0,15-0,20 + + +
Корбель, 75 % к. е. 1,0 4- +
Тілт, 25 % к. е. 0,5 + + 4-
Фолікур, 22,5 % к. е. 1,0 + +
Байфідан, 25 % к. е. 0,5 + + +
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Боротьба Для знищення бур’янів у посівах вівса викори-
з бур’янами стовують такі гербіциди: агрітокс; базагран М;
базагран хіт; 2,4Д; 2М-4Х; діален; дікопур; ковбой;
лонтрел.
Захист Овес сильніше уражується хворобами при пізніх
від хвороб строках сівби. Від низки хвороб на ранніх стадіях
росту захищає протруювання насіння. Для гаран-
тованого одержання високих урожаїв рекомендується обприску-
вати посіви в період вегетації (табл.5.44).
Боротьба із Овес вирощується на незначних посівних площах
шкідниками і його технологія менш інтенсифікована порівняно
з озимою пшеницею та ярим ячменем. Це обме-
жує розмноження та поширення специфічно вівсяних шкідників.
Найнебезпечнішими шкідниками цієї культури є шведська
муха, стеблові блішки, хлібна п’явиця, злакові попелиці, вівсяний
трипс. Для боротьби з ними використовують Бі-58 новий, вола-
тон 500.
Застосування Щоб запобігти виляганню посівів на IV
регуляторів росту етапі органогенезу рекомендується вносити
2-4 л/га туру.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
277
Збирання Складність збирання вівса зумовлюється нерівно-
врожаю мірністю достигання зерна у волоті. Очікування
повної стиглості в усій волоті призводить до виси-
пання зерна з верхньої частини її. Передчасне збирання теж не-
бажане, бо можна одержати неповноцінне насіння. Крім того, ве-
гетативна маса вівса висихає пізніше, ніж зерно, і при підвищеній
вологості ускладнюється вимолочування. Тому овес рекомендуєть-
ся збирати лише роздільним способом. Збирання врожаю почи-
нають тоді, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної, а в
середній воскової стиглості. При роздільному збиранні дещо
збільшується врожай завдяки підвищенню маси зерен у нижній
частині волоті, які запізнюються з розвитком.
Лише на чистих від бур’янів площах, на низькорослих чи
зріджених посівах, допускається збирання вівса прямим ком-
байнуванням.
Для скошування у валки використовують начіпні жниварки
ЖВН-6А, ЖНС-6-12, ЖВР-10 і самохідні УСК-17 “Степ”, ЖВН-
6А-01 і ЖВР-10-03 на базі знергозасобу КПС-5М. При форму-
ванні подвійних і спарених валків не слід допускати в них зуст-
річного розташування волотей.
Підбір і обмолот валків здійснюють зернозбиральними ком-
байнами СК-5М “Нива”, СК-6А “Колос”, “Єнісей-1200” і “Дон”,
Лан, Славутич. Комбайни варто обладнати полотенно-транспорт-
ними підбирачами типу ПТП-ЗА.
Післязбиральну обробку зерна проводять на зерноочисних
агрегатах ЗАВ-20, ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50 і ЗАВ-100. Машини
повинні забезпечувати максимальне відділення бур’янистої і зер-
нової домішок. Для сушіння зерна рекомендується використову-
вати зерноочисні сушильні комплекси КЗС-20Ш, КЗС-40Ш, КЗС-
25Ш, КЗС-25Б и КЗС-50.
278 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
5.7. ПІЗНІ ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
5.7.1.
КУКУРУДЗА
2еа гпаіз
Значення Кукурудза - одна
з найцінніших
кормових культур. За врожайні-
стю зерна вона перевищує всі зер-
нові культури. Зерно викорис-
товується на продовольчі цілі
(20%), технічні (15-20%) і на фу-
ражні (60-65%). За вмістом кор-
мових одиниць зерно кукурудзи
переважає овес, ячмінь, жито. Кілограм його містить 1,34 кормо-
вої одиниці, 78 г перетравного протеїну. Протеїн представлений не-
повноцінним зеїном і глютеліном, тому згодовувати зерно слід у суміші
з високопротеїновими кормами. У зерні кукурудзи 65-70% вугле-
водів, 9-12% білка, 4-8 рослинної олії (у зародку до 40%) і лише
близько 2% клітковини. Містяться вітаміни А, Вр В2, В6, Е, С, не-
замінні амінокислоти, мінеральні солі і мікроелементи. Вміст білка
невисокий, він дефіцитний за деякими незамінними амінокислотами,
особливо за вмістом лізину.
Велика енергоємність зерна (361 ккал у 100 г) робить його важ-
ливим компонентом комбікормів. Так, у комбікормах для свиней
частка кукурудзи становить 70-80%, корів - 55-60%, телят - до 20%
і для птиці - до 60-70%.
Кукурудза - основна силосна культура. За врожайністю зе-
леної маси вона перевищує майже всі кормові культури. Один
центнер силосу, виготовленого з кукурудзи у фазі молочно-воско-
вої стиглості відповідає 0,22-0,24 к.о., а воскової - 0,28-0,32 к.о.
Вміст перетравного протеїну - 1,4-1,8 кг. Силос кукурудзи має
добру перетравність і дієтичні властивості, багатий на каротин.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
279
Качани, засилосовані у восковій або молочно-восковій стиглості,
це цінний концентрований корм. В 1 ц його міститься до 40 к.о. і
2,6 кг протеїну.
Кукурудза має важливе значення в зеленому конвейєрі, за-
безпечуючи тваринництво зел єною масою, багатою на вуглеводи
та каротин. У 1 ц зеленої маси кукурудзи, зібраної до викидання
волотей, міститься 16 к.о.
Листостеблова маса, що залишається після збирання кукуруд-
зи на зерно, є добрим грубим кормом, який за поживністю майже
не поступається ячмінній та вівсяній соломі. В 1 ц кукурудзяної
соломи міститься 37 к.о., а в 1 ц розмелених стрижнів - 35 к.о.
Недоліком кормів з кукурудзи є недостатній вміст перетрав-
ного протеїну. У силосі є 60-65 г протеїну, в зерні 75-78 г на 1
кормову одиницю, при нормі 100-110 г на 1 к о. Це призводить до
перевитрати кормів в 1,3-1,4 рази. Тому для збалансування раці-
ону протеїном, тваринам згодовують кукурудзу разом з бобовими
культурами.
Зерно кукурудзи використовується на продовольчі цілі. З
нього виготовляють понад 150 харчових і технічних продуктів:
борошно, крупу, пластівці, крохмаль, сироп, глюкозу, спирт. Із за-
родків зерна добувають цінну харчову олію, яка має лікувальні
властивості (зменшує вміст холестерину в коові і запобігає зах-
ворюванню на атеросклероз). Із стрижнів качанів виготовляють
фурфурол, лігнін, ксилозу, одержують целюлозу і папір.
3 1ц зерна можна одержати 56 кг крохмалю (або 60 кг фрук-
този чи 38 л спирту), 22,4 кг корму з вмістом протеїну 21%, 5,2 кг
глютенового борошна і 2,7 кг кукурудзяної олії.
Кукурудза, як просапна культура має важливе агротехнічне
значення. При дотриманні вимог агротехніки вона залишає поле
чистим від бур’янів з розпушеним грунтом. Повертається значна
частина органіки у вигляді коренів і стеблових решток. Важли-
вим елементом біологізації рослинництва є заорювання листос-
теблової маси при збиранні і вивезенні з поля лише зерна куку-
рудзи. Кукурудза добрий попередник для зернобобових, ярих зер-
нових культур. Гірший для озимих зернових, оскільки після неї
трудніше якісно підготувати грунт до сівби.
Історія і Кукурудза одна з найстаріших культур, походить
поширення з Центральної і Південно" Америки. Тут її
культивували 5-10 тис. років тому. Вона була
280 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
головною продовольчою культурою для місцевого населення. В
Європі кукурудза стала відома лише в кінці XV століття. В 1500
році Х.Колумб привіз насіння в Севілью (Іспанія). Спочатку її
вирощували як рідкісну декоративну рослину. Звідси вона по-
трапила в Португалію, Італію, а в XVI столітті - в Китай, Індію та
інші країни. В Україну кукурудза потрапила через Крим в XVII
столітті і тривалий час була мало поширена. За іншою версією
кукурудза прийшла з Молдавії, поширилась в Одеській області,
поступово завойовуючи Південь України.
Кукурудза - одна з найпоширеніших культур у світовому рос-
линництві, займає третє місце після пшениці і рису (табл.5.45).
Посівна площа постійно зростає і в 1994-1996 рр. вона стано-
вила 138 млн. га. Найбільше кукурудзу вирощують США -
майже ЗО млн. га, Китай - 26 млн. га, Бразилія - 13 млн. га,
Мексика - 7,7 млн.га, Індія - 6 млн.га. В Європі посівна площа стано-
вить 11,5 млн.га, а найбільше її вирощують в Румунії - понад 3 млн. га,
Франції -1,7 млн.га, Угорщині 1,0 млн.га.
У світі в 1993-1995 рр. збирали 513 млн. т зерна кукурудзи, що
становить 26,9 % від світового виробнитцва зерна (табл.5.45). За
рахунок створення ранньостиглих гібридів, зона вирощування ку-
курудзи розширюється на північ. Найбільше зерна кукурудзи
виробляють у США і Китаї (табл.5.46).
Висока врожайність зерна кукурудзи. У США, Франції, в
інших країнах Європи вона
Таблиця 5.45 - Частка кукурудзи у світовому виробництві зерна в 1993-1995 рр становить 70-90 ц/га. В се- редньому в світі уро- жайність кукурудзи пере- вищила 40 ц/га. Посівні площі, урожай- ність і валові збори зерна в Україні не відповідають грунтово-кліматичним можливостям (табл.5.47). Вони можуть бути значно вищими. В Україні основні площі посіву кукурудзи на зерно розміщують в Степу й Лісо- степу, на силос і зелений корм - в усіх зонах. Опти-
Культура млн.т О/ /о
Зернові - всього в.т.ч. пшениця рис кУкУРУДза ячмінь просо овес жито інші 1907,11 542,91 537,22 513,41 157,90 83,71 33,10 23,56 15,20 100 28,5 28,2 26,9 8,3 4,4 1,7 1,2 0,8
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
281
Таблиця 5.46 - Основні країни-виробники зерна кукурудзи у 1999 р.
Країни Площа, млн.га Урожайність, ц/га Валовий збір, млн.т Частка країни у світовому вироб- ництві зерна, %
США 28,7 84,4 242,2 43,9
Китай 25,9 49,9 129,3 23,4
Бразилія 13,0 25,8 33,6 6,1
Мексика 7,7 22,3 17,2 3,1
Франція 1,7 86,7 15,2 2,7
Аргентина 2,6 52,9 13,7 2,5
Індія 6,3 16,6 10,5 1,9
Румунія 3,1 30,9 9,6 1,7
Україна 0,7 25,2 1,7 0,3
Інші 42,8 - 78,6 14,4
Світове виробництво 132,5 41,6 551,6 100
Таблиця 5.47 - Показники вирощування кукурудзи в Україні.
Показник 1986- 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999
Зібрано з площі, тис. га 2121 1459 1137 1331 652 1161 671 1635 908 687
Валовий збір, тис. т 7344 4747 2851 3786 1539 3392 1837 5340 2301 1733
Врожайність, Ц/га 35,4 32,6 25,1 28,4 23,6 29,2 27,4 32,6 25,3 25,2
мальна площа посіву кукурудзи на зерно і силос в Україні є в
межах 3 млн. га.
Урожайність кукурудзи на силос досягає 600-700 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги Кукурудза - теплолюбна культура. Мінімальна
до тепла температура проростання насіння - 8-10°С, сходи
з’являються при 10-12°С. При висіванні в холод-
ний грунт (< 8°С) насіння проростає дуже повільно, набубнявіле
насіння не сходить, різко знижується польова схожість. У фазі 2-3
282 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
листків витримує приморозки до - 2°С. Сходи кукурудзи гинуть
при - 3°С. Найменші ранні осінні приморозки пошкоджують лист-
ки і рослину в цілому. Перспективними є виведені селекціонерами
біотипи кукурудзи, що здатні проростати при температурі 5-б°С.
Необхідно зазначити, що в останні роки, в зв’язку з поширен-
ням кукурудзи у північні регіони, створено нові ранньостиглі гібри-
ди. Вони відзначаються високою холодостійкістю. При зниженні
температури інкрустоване насіння може лежати в грунті 25-30
днів і здатне прорости після потепління. Заданими компанії “Піо-
нер”, сходи рослин гібридів цієї компанії здатні витримувати
температури до мінус 3-4°С впродовж 3-5 днів, і навіть нічне
зниження до мінус 7°С - впродовж однієї ночі не призводить до
загибелі всієї рослини. У випадку загибелі від морозу листків,
точка росту і коренева система зберігається і відростають нові
листки. Пошкоджена морозом рослина відростає і завдяки сфор-
мованій підземній частині має перевагу порівняно з рослинами,
що висіяні у пізніші строки після приморозків.
У літній період вегетації при температурі 14-15°С ріст рослин
сповільнюється, а при 10°С вони не ростуть.
У фазах сходи-викидання волотей оптимальна температура
для росту і розвитку - 20-23°С. До появи генеративних органів
підвищення температури до 25-30"С не шкодить кукурудзі. У
фазі цвітіння підвищення температури понад 25°С негативно впли-
ває на запліднення рослин. Максимальна температура, при якій
припиняється ріст кукурудзи становить 45-47"С.
Сума активних температур за яких достигають ранньостиглі
гібриди становить 2100-2200°, середньоранні і середньостиглі - 2400-
2600" і пізньостиглі -2800-3200°. Є декілька варіантів поділу
гібридів за групами стиглості. Один з них подано в табл. 5.48.
Вимоги Кукурудза відноситься до посухостійких культур.
до вологи Завдяки сильному розвиткові кореневої системи,
вона використовує вологу з більшої площі і глиб-
ших горизонтів грунту. На формування одиниці сухої речовини
вона витрачає води в два рази менше, ніж пшениця. Транспірацій-
ний коефіцієнт 250. Проте високі врожаї зеленої маси і зерна,
спричинюють більшу потребу у воді, ніж у зернових культур.
За вегетаційний період кукурузда потребує 450-600 мм опадів.
1 мм опадів дає можливість одержати 20 кг зерна на 1 га.
Кукурудза менш вимоглива до вологи у першій половині веге-
тації. До формування 7-8-го листка випадків нестачі вологи для
ЗЕРНОВ КУЛЬТУРИ
283
Таблиця 5.48 - Поділ гібридів за групами стиглості
Група стиглості Сума активних температур Сума ефективних температур* Число ФАС Вегетаційний період,** днів Кількість листків
Дуже ранньостиглі 2100 850-900 100-149 80-90 10-12
Ранньостиглі 2200 900-1000 150-199 90-100 12-14
Середньоранні 2400 1100 200-299 100-115 14-16
Середньостиглі 2600 1150 300-399 115-120 17-18
Середньопізні 2800 1200 400-499 120-130 19-20
Пізньостиглі 2900-3000 1250-1300 500-599 135-140 21-23
Дуже більше більше більше більше більше
пізньостиглі 3000 1350 600 140 23
* сумуеться температура, що перевищує 10°С ** від сходів до достигання
росту кукурудзи майже не спостерігаються. Найбільше вологи для
рослин потрібно за 10 днів до викидання волотей, коли йде інтен-
сивний ріст стебла (добовий приріст може досягати 10-14 см) і
нагромаджуються сухі речовини. На цей критичний період при-
падає 40-50% загального водоспоживання. Через 20 днів після
викидання волотей потреба у волозі зменшується.
Багато води кукурудза використовує під час наливання зерна.
Вона ефективно використовує опади у другій половині літа.
Кукурудза погано переносить перезволоження грунту, різко
зменшуючи врожайність. Через нестачу кисню у перезволожено-
му грунті сповільнюється надходження фосфору в корені, що по-
гіршує білковий обмін.
Вимоги Кукурудза - світлолюбна рослина короткого дня.
до світла Погано переносить затінення. У надмірно загущених
посівах розвиток рослин затримується, зернова про-
дуктивність зменшується.
Рослини швидше вегетують при 8-9 годинному світловому дні.
При тривалості дня 12-14 год затягуються строки дозрівання куку-
рудзи. Вона потребує більше сонячної енергії, ніж інші зернові.
Вимоги Високі врожаї кукурудза дає на чистих, добре
до грунту аерованих грунтах з глибоким гумусним шаром.
Вона середньовимоглива до родючості грунту, за
284 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
правильного обробітку грунту та удобрення добре росте на
більшості типів грунтів.
Оптимальна реакція грунтового розчину нейтральна або слабо-
кисла (рН 5,5-7,0). Малопридатні для вирощування кукурудзи
холодні, заболочені, кислі, важкі глинисті, засолені грунти.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Коренева система мичкувата, сильнорозвинута, багатоярусна,
має п’ять типів коріння. Зерно проростає одним зародковим ко-
рінцем. Бічні зародкові (гіпокотильнї) корінці розгалужуються
і разом з першим зародковим корінцем утворюють первинну (за-
родкову) кореневу систему. Вона особливо важлива в перші фази
росту - до формування 6-8 листків.
Епікотильні корені розвиваються на першому міжвузлі. Ці
корені ростуть горизонтально, не розгалужуються. Роль їх у жив-
ленні рослин незначна.
Основну частину кореневої вистеми становить вузлове корін-
ня, що утворюється ярусами з підземних стеблових вузлів після
з’явлення на рослині 3-4 листків. Найбільшого розвитку це коріння
досягає у фазі цвітіння кукурудзи. З нижніх надземних стебло-
вих вузлів можуть розвиватися опірні, або повітряні корені. Ос-
новна маса коріння (до 60%) знаходиться в орному шарі грунту,
окремі корені проникають у грунт на глибину до 3 м. Найкраще
коренева система розвивається при щільності грунту 1,1-1,3 г/см3.
Стебло кукурудзи міцне, виповнене, має до 22 міжвузлів і більше
та стільки ж листків.
Листки великі, з широкими і довгими пластинками. Краї пла-
стинок ростуть швидше, ніж середина, внаслідок чого листки ста-
ють хвилястими, що збільшує їх поверхню. Розміщуються листки
почергово і тому не затінюють один одного. Кількість листків
залежить від групи стиглості гібриду. їх буває від 10-12 у ранньо-
стиглих до 40 у пізньостиглих.
Суцвіття у кукурудзи двох типів - волоть з чоловічими квітками
і качан - з жіночими. Волоть складається з центральної осі і
бічних гілочок. Колоски двоквіткові, розташовані попарно. У во-
лоті формується 4-10 млн. пилкових зерен, які розносяться вітром.
Качан розвивається з бруньки, що міститься у пазусі листя.
Зовні качан вкритий обгорткою, яка складається з видозмінених
листків. Качан складається із стрижня, товстих колоскових лусок
і тоненьких квіткових лусок. Квітка має маточку, що складається
із зав’язі, довгого ниткоподібного стовпчика та невеликої роздвоє-
Таблиця 5.49 - Характеристика підвидів кукурудзи
Ознаки Зубовидна Іпсіепіаіа, сіепі Кремениста Мигаю, /Ііпі Крохмалиста Атиіасеа, /Іоиг Розлусна Е\>еПа, рор Цукрова жіссИагаІа, т/ееі Восковидна сегаііпа, шаху Плівчаста іипісаіа, росі
Розмір зерна Крупне Крупне і дрібне Крупне Дрібне Крупне і середнє Крупне і дрібне Виробничого значення не має. Характеризується сильно розвинутими приквітниками, що щільно прикривають зернівку.
Форма зерна Видовжено- призматичне із западиною на верхівці Округле, з черевного і спинного боку приплюснуте Округле, часто зверху загострене Кутасте, сплюснуте, зморшкувате Округле, сплюснуте
Поверхня зерна Гладенька із западиною на верхівці Гладенька Гладенька Гладенька Зморшкувата Непрозора восковидна
Роговидний ендосперм Розміщується з боків зерна Рдалшуєгься по всій поверхні зерна Немає Майже суцільно виповнює зерно Дуже розвинутий Розміщується по всій поверхні зерна
Борошнистий ендосперм Розміщується посередині зерна Є тільки в центрі зерна Суцільно виповнює зерно Немає, або є тільки біля зародка Немає С ті ПЕКИ в центрі зерна
Схема розміщен- ня ендосперму в зернівці - роговидний | |- борошнистий ^0^ роговидний борош- нистий о V ЛУїГя заР°Д()К
286 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ної приймочки. Сприятливою для запилення є тепла, волога, з лег-
ким вітром погода. У дощову погоду пилок змивається, а надмірна
сухість вбиває його. В таких умовах утворюється череззерниця.
Плід - зернівка. Стигле зерно кукурудзи складається з трьох
основних частин: насіннєвої оболонки (перикарп) ~ 6%, ендос-
перма = 84% і зародка « 10%. Маса 1000 зерен у дрібнонасінних
сортів 100-150 г, у крупнонасінних - 300-400 г. В середньому один
качан має 500-600 зерен.
Підвиди кукурудзи За зовнішньою і внутрішньою будовою
зерна, кукурудза поділяється на сім ос-
новних підвидів (табл.5.49). Сорти і гібриди зубовидної куку-
рудзи відносно пізньостиглі. Кремениста кукурудза відзначаєть-
ся найвищою холодостійкістю, може мати як дуже ранні, так і
дуже пізні гібриди. Крохмалиста кукурудза більш теплолюбна.
Цукрова кукурудза виникла як мутант зубовидних і кременис-
тих сортів, її посіви розширюються. Розлусна - найбільш давній
підвид. При смаженні зерно розтріскується, утворюючи білі
пластівці; має дві форми: рисова із загостреними зернівками і
перлова з округлими зернівками. Підвид восковидної кукурудзи
порівняно недавно в культурі. Зовнішня частина ендосперму не-
прозора і за зовнішніми ознаками через свій матовий відтінок
схожа на віск. Вирощується для отримання декстрину.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники У Лісостепу кукурудза найкраще росте
після озимини, зернобобових, цукрового і
кормового буряка, гречки, картоплі. В зоні Полісся кукурудзу
розміщують після люпину, багаторічних трав, льону, зернобобо-
вих, озимих, картоплі. Кукурудза не належить до культур, дуже
вимогливих до попередників.
Кукурудзу можна вирощувати як монокультуру. На чорнозе-
мах беззмінне вирощування, за умови щорічного внесення органіч-
них добрив, можливе впродовж 6-10 років, а на менш родючих
грунтах - 3-5 років.
У районах достатнього зволоження лісостепової та поліської
зон кукурудза на силос більше реагує на добрива, ніж на попе-
редники.
У районах недостатнього зволоження не рекомендується висі-
вати кукурудзу після культур, які висушують грунт на значну
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
287
глибину, зокрема після цукрового буряку, суданської трави, со-
няшнику. Не варто сіяти після проса, щоб запобігти поширенню
спільного шкідника - кукурудзяного метелика.
Обробіток При безгербіцидній технології вирощування
грунту кукурудзи велике значення має основний
обробіток грунту. Його проводять з ураху-
ванням попередника, типу грунту, рельєфу, ступеня і особливості
забур’янення поля.
У зоні достатнього зволоження на забур’янених полях ефек-
тивний напівпаровий обробіток грунту. Після ранніх поперед- [
ників (зернових, зернобобових) грунт слідом за збиранням дис- і
кують на глибину 6-8 см. Вносять мінеральні і органічні добри-
ва і проводять оранку на глибину 27-30 см, щоб забезпечити
добрий розвиток кореневої системи.Краще орати оборотними
плугами.
Через два-три тижні проводять поверхневий обробіток для
знищення сходів бур’янів за допомогою культиватора, дискової
борони, важких борін чи інших знарядь. Обробітки повторюють
в міру появи другої, третьої хвиль сходів бур'янів. |
Після пізніх попередників (буряк, багаторічні трави, кукуруд-
за) важливо задискувати поля важкими боре нами БДТ-7,0 для
доброго подрібнення рослинних решток. Потім вносять добрива і
орють ярусними плугами ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40 на глибину 27-30 см.
За умов достатнього зволоження у другій половині літа зябле-
вий, зокрема напівпаровий, обробіток грунту можна замінити сівбою
післяжнивних сидеральних культур - гірчиці білої, редьки олій-
ної. В жовтні зелену масу їх заорюють на глибину 27-30 см. Після
пізніх попередників, як сидеральну культуру можна висівати озиму
суріпицю і приорювати її зелену масу навесні.
Основним завданим передпосівного обробітку грунту є збе-
реження вологи в грунті, очищення від бур’янів, створення сприят-
ливих умов для проростання насіння і одержання своєчасних сходів.
Загальноприйнятим обов’язковим прийомом є ранньовес-
няне боронування і вирівнювання поверхні фізично стиглого
грунту за допомогою важких борін і -водокуш-вирівнювачів, які
рухаються по полю під кутом 45° до напряму оранки. Після по-
яви сходів бур’янів проводять першу культивацію на глибину 10-
12 см. Другу хвилю пророслих бур’янів знищують передпосі-
вним обробітком, який найкраще провести за допомогою комбі-
288 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
нованих агрегатів типу РВК-3,6, Європак, ЛК-4. Передпосів-
ний обробіток проводять на глибину загортання насіння. Якщо
строки сівби пізніші, проводять 2-3 культивації, знищуючи при
цьому нові хвилі пророслих бур’янів. Розрив у часі між перед-
посівним обробітком і сівбою повинен бути мінімальним - не
більше півгодини.
Удобрення Кукурудза потребує значно вищих норм добрив,
ніж інші зернові культури. З органічних добрив
найчастіше використовують підстилковий гній, який вносять під оран-
ку. Норма внесення залежить від зони і родючості грунту. У захід-
ному Лісостепу вона становить 30-40 т/га, на Поліссі - 40-60 т/га.
Рідкий гній слід вносити до 80-100 т/га і негайно заробляти в грунт.
У світовому рослинництві і, зокрема, найширшеу країнах За-
хідної Європи, використовується зелене добриво. Для сидерації
слід використовувати люпин, суріпицю, ріпак, гірчицю білу, редь-
ку олійну та ін. Приорювання зеленої маси післяукісного люпи-
ну можна прирівняти до внесення 20-30 т/га гною.
На формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел і
листя використовується 24-30 кг азоту, 10-12 кг фосфору, 25-30 кг
калію, по 6-10 кг магнію і кальцію. Залежно від рівня врожай-
ності засвоюється різна кількість поживних речовин (табл.5.50).
Таблиця 5.50 - Кількість засвоєних поживних речовин залежно
від урожайності зерна кукурудзи
Елемент живлення Кількість засвоєних поживних речовин (кг/га) залежно від урожайності зерна
40 ц/га 60 ц/га 80 ц/га 100 ц/га
Азот 100-120 130-160 160-200 200-240
Фосфор 30-80 40-110 50-130 60-150
Калій 60-140 80-190 100-250 120-310
Кальцій 24-40 36-60 48-80 60-100
Магній 24-40 36-60 48-80 60-100
При нестачі азоту формуються низькорослі рослини з дрібни-
ми світло-зеленими листками. Критичний період засвоєння азоту-
цвітіння і формування зерна.
Гостру потребу у фосфорі кукурудза має у початковій фазі
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
289
росту. При його нестачі листки набувають фіолетово-вишневого
кольору, затримуються фази цвітіння і достигання. Важливо вра-
ховувати, що нестачу фосфору в ранні фази росту не можливо
компенсувати внесенням його у пізніші строки.
Якщо в грунті не вистачає калію, то молоді рослини сповіль-
нюють ріст, листки спочатку стають жовтувато-зеленими по кра-
ях, а потім жовтими. Верхівки і краї листків засихають, ніби від
опіків. Калій підвищує стійкість до вилягання і до стеблової гнилі,
важливий для формування качанів.
Норма мінеральних добрив розраховується на запланова-
ний урожай і змінюється залежно від типу грунту, попередника,
наявності органічних добрив. Для Лісостепу вона становить
^80-140^80-100^70-120- ^сю НОРМУ фосфорних і калійних добрив не- /
обхідно внести восени під оранку, азотні вносять під весняну куль- і
тивацію (80-90%), решту використовують для підживлення під і
час вегетації. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування у
здебільшого не підживлюють. Для забезпечення рослин куку-
рудзи магнієм рекомендується використовувати калійне добриво
калімагнезію, в якому міститься 6-8% магнію і 28% калію. Складні
добрива, (нітроамофоска) вносять навесні під культивацію.
Рослини кукурудзи потребують для свого живлення мікроеле-
менти. У процесі вегетації вони поглинають до 800 г/га марганцю,
350-400 г/га цинку, 70 г/га бору, 50-60 г/га міді. Найкраще застосо-
вувати мікроелементи при проведенні інкрустації насіння.
Застосування регуляторів росту
Значним резервом підвищення урожайності та поліпшення
якості зерна є регулятори росту рослин, які підвищують урожай
зерна та зеленої маси на 10-20%, або на 5-9 ц/га зерна і 30-90 ц/га
зеленої маси. Ними обробляють насіння перед сівбою, або об-
прискують посіви під час вегетації рослин у фазі 8-10 листків
(табл.5.51).
Обробку насіння регуляторами росту поєднують з протруєн-
ням, обробкою мікроелементами. Посіви обприскують з витратою
робочого розчину 250-300 л/га. При розміщенні кукурудзи на
бідніших грунтах та на нижчих фонах мінерального живлення
оптимальна доза внесення Емістиму С та Зеастимуліну стано-
вить 10 мл/га, а на полях з високими агрофонами її збільшують
до 15 мл/га.
Ефективність регуляторів росту при допосівній обробці на-
290 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.51 - Застосування регуляторів росту на посівах кукурудзи
Назва препарату Норма витрати Спосіб, час обробок
Вермістим (природні фізіологічно активні речовини, мікро- та макроелементи) 5-Ю л/т Обробка насіння
5-15 л/га Обробка рослин під час вегетації
Гумісол (комплекс гумінових кислот, вітамінів і гормонів) 8-10 л/га Обприскування посівів з моменту появи сходів
Емістим С (екстракт ростових речовин в 60% етанолі) 20 мл в 10 л води на 1 т Передпосівна обробка насіння одночасно з протруюванням
10 мл в 300 л води на 1 га Обприскування у фазі 8-10 пар листків
Зеастимулін 5,1% (М-оксид 2,6 диметилпіри- дину з мурашиною кислотою + Емістим С) 15 мл на 1 т Інкрустація насіння
5-10 мл Обприскування у фазі 8-10 пар листків
Марс У, 77% рід. (поліети- ленгліколь 400-230 г/л + гліколь 1500-540 г/л + гумат натрію - ЗО г/л) 200 г/т Обробка насіння одночасно з протруюванням
сіння і обприскуванні посівів майже однакова. Встановлено, що
регулятори росту прискорюють ріст і розвиток рослин, зростає їх
стійкість до високих температур та посушливої погоди.
Підготовка Згідно “Реєстру сортів України на 2000 рік”
насіння. Сорти зареєстровано 240 гібридів. В умовах
Лісостепу і Полісся можна висівати знач-
ну кількість ранньостиглих гібридів (табл. 5.52). Вони вчасно до-
стигають, і витрачається значно менше коштів на сушіння зерна.
Насіння кукурудзи до сівби найбільш якісно готують на на-
сіннєвих заводах. Воно повинно мати високу схожість - 95%, і
енергію проростання 90%, що особливо важливо для одержан-
ня дружних сходів, формування вирівняних посівів. Його ви-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
291
Таблиця 5.52 - Перелік ранньостиглих гібридів кукурудзи
Назва Зона вирощування Напрям використання
Борисфеп 191МВ Лісостеп зерновий
Браво Лісостеп зерновий
Валентина Полісся зерновий
Дніпровський 145МВ Полісся силосний
Дніпровський 187 МВ Лісостеп зерновий
Дніпровський 203 МЕ> Полісся, Лісостеп зерновий, силосний
Епзо Полісся, Лісостеп зерновий
ЗПТК 196 Лісостеп зерновий
Колективний 100СВ Полісся, Лісостеп зерновий, силосний
Колективний 111 СВ Полісся, Лісостеп зерновий, силосний
Колективний 210 АСВ Полісся, Лісостеп зерновий,силосний
Луч 170 МВ Лісостеп зерновий
Молдавський 257 АСВ Полісся зерновий
Оксана Полісся зерновий
Рая Полісся силосний
Расава 200 СВ Полісся, Лісостеп зерновий
Татьяпа Полісся, Лісостеп зерновий
Харківський 18 СВ Полісся, Лісостеп зерновий
сушують до вологості 13-14%, калібрують, протруюють препа-
ратами фунгіцидної та інсектицидної дії. Перелік препаратів,
їх дія та особливості застосування подано г табл. 5.53.
СІВБА
Способи Сіють кукурудзу пунктирним способом з міжряддями
сівби 70 см з допомогою сівалок СУПН-8, СПЧ-6М. При
збільшенні норми висіву в умовах достатнього зво-
ложення при вирощуванні кукурудзи на силос ширину міжрядь
можна зменшити до 50 чи 45 см, що забезпечує рівномірніше роз-
міщення рослин на площі. У надмірно загущених посівах при-
гнічується ріст і розвиток качанів.
Глибина У Лісостепу і на Поліссі насіння кукурудзи
сівби загортають на глибину 4-6 см, на легких грунтах і
при підсиханні посівного шару - на 5-8 см. На
вологих грунтах глибину сівби зменшують до 3-4 см. В умовах
292 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.53 - Препарати для протруювання насіння кукурудзи
Назва препарату, діюча речовина, фірма, країна Норма витрати пре- парату, кг, л/т Шкідливий організм, проти якого обробляється Спосіб і час обробки
Вітавакс 200, з.п. (карбоксин, 375г/кг + тирам, 375 г/кг). ф. Юніроял Кемікл, США 2,0 Летюча, пухирчаста сажки, пліснявіння насіння, кореневі і стеблові гнилі Протруювання насіння суспензією препарату (5л води на 1т насіння)
Вітавакс 200 ФФ, в.с.к. (карбоксин, 200 г/кг + тирам, 200 г/кг) ф. Юні- роял Кемікл, США 2,5-3,0 Летюча, пухирчаста сажки, пліснявіння насіння, кореневі і стеблові гнилі Протруювання насіння суспензією препарату (6-8л води на 1т насіння)
Гаучо, 70%, з.п. (імідаклоприд). ф. Байєр, Німеччина 0,13 Дротяники Довисівна обробка насіння, 130 г препарату на 100 тис. насінин
Космос 250, т.к.с. (фіпроніл, 250 г/л). ф. Авентіс, Німеч- чина 4,0 Комплекс грунтових і наземних шкідників сходів Обробка насіння перед висіванням
Круізер 350, т.к.с. (тіаметоксам, 350 г/л) 6-9 Дротяники, несправ- жньодротяники, чорнотілки, шведська муха, попелиці, блішки Обробка насіння перед висіванням
Максим 025, т.к.с. (флудиоксоніл, 25г/л) ф.Сингента, Швейцарія 1,0 Стеблові та кореневі гнилі Протруювання насіння суспензією препарату (5л води на 1т насіння)
Преміє, 2,5% т.к.с. (тритиконазол). ф. Авентіс, Німеч- чина 1.0-2,0 Кореневі та стеблові гнилі, сажки, пліснявіння насіння Обробка насіння перед висіванням
Промет 400, мк.с. (фуратіокарб, 400 г/л).ф. Синген- та, Швейцарія 25,0 Дротяники Інкрустація насіння на заводах
Реал 200, т.к.с. (тритиконазол 200г/л). ф. Авентіс, Німеччина 0,2 Летюча, тверда сажки, плямистості листя Обробка насіння перед висіванням
Роялфло, 48% в.с.к. (тирам), ф. Юніроял Кемікл, США 2,5-3,0 Кореневі та стеблові гнилі, пліснявіння насіння Обробка насіння перед висіванням
Семафор, т.к.с. (біфентрин). ф. ФМСі, США 2,0-2,5 Дротяники, несправ- жні дротяники, шведська муха Протруювання насіння суспензією препарату (10л води на 1т насіння)
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
293
Західної України при сівбі ранньостиглих холодостійких гібридів
у пізніші строки рекомендується сіяти на глибину 2-3 см. У сте-
пових районах з дефіцитом вологи у верхньому шарі грунту на-
сіння загортають на глибину 6-10 см.
Важливе значення для одержання дружних, вирівняних сходів
має дотримання рівномірної глибини загортання насіння, що за-
безпечується ретельним вирівнюванням грунту і правильним ре- ,
гулюванням сівалки на задану глибину.
Строки При оптимальних умовах сходи з’являються за
сівби 7-8 днів. За холодної погоди кукурудза може зійти
через 3 тижні. Інкрустоване насіння може знаходи-
тись у грунті один місяць і після цього дати сходи. Кукурудзу на
зерно і силос сіють, коли температура грунту на глибині 10 см
становить 10-12°С. Холодостійкі гібриди можна висівати раніше,
при температурі грунту 8-10°С впродовж трьох днів. У недостат-,/
ньо прогрітий грунт сіяти ризиковано.
В умовах Західного Лісостепу і Полісся календарні строки
сівби кукурудзи припадають на період з 1 по 15 травня.
Швидше на 6-10 днів можна висівати інкрустоване насіня.
За даними фірми “Піонер”, ранньостиглі гібриди характеризу-
ються високою холодостійкістю. У роки з ранньою весною їх
можна сіяти 10-20 квітня, а в умовах пізньої весни - з 20-25 квітня
(детальніше обгрунтування у підрозділі “Вимоги до тепла”, с.282).
Норма Рекомендована густота посіву для умов України
висіву коливається в значних межах 25-80 тис. рослин на
1 га перед збиранням (табл. 5.54). Для ранньостиг-
лих сортів і гібридів густота рослин може зростати до 85-90 тис./га
і більше.
Щоб забезпечити передзбиральну густоту рослин, встанов-
люють страхові надбавки насіння. У Лісостепу і Поліссі вона
може становити 30-40%. Вагова норма висіву насіння становить
15-25 кг/га. При вирощуванні кукурудзи на силос і зменшенні
ширини міжрядь вона може зрости до 30-40 кг/га.
Дуже важливе значення має не тільки оптимальна кількість
рослин, а й рівномірне розміщення їх на площі. Зменшення
ширини міжрядь понад 70 см при вирощуванні кукурудзи на
зерно приводить до рівномірного стояння рослин, але негативно
294 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.54 - Приблизна оптимальна густота рослин різних за
скоростиглістю гібридів, тис. шт./га
Зона Ранньо- стиглі Середньо- ' ранні Середньо- стиглі Середньопізні і пізньостиглі
Центральний і Північний Лісостеп 60-80 55-75 45-65 -
Степ - 35-50 30-45 30-40
Західний Лісостеп 75-85 65-75 55-70 -
Полісся 75-85 65-75 55-70 -
Закарпатська низовина - 70-75 65-70 55-60
Придністровська зона (Чернівецька та Ів.-Франківська області) 60-70 60-65 55-60 50-55
впливає на ріст качанів і особливо на формування зерна в них
після цвітіння. Тому необхідно рівномірно, на однаковій від-
стані розміщувати насіння (рослини) в рядку. Для забезпе-
чення рівномірного розміщення насіння в рядку потрібно сія-
ти зі швидкістю 4-6 км/год. Швидкість руху при сівбі можна
легко встановити. Для цього відміряють 50 м і фіксують час,
необхідних посівному агрегату для проходу цієї відстані. Якщо
витрачено 45 секунд - швидкість руху становить 4,5 км/год,
ЗО секунд - швидкість становить 6,0 км/год. Тому тривалість
проходу посівним агрегатом 50 м повинна бути не менше
півхвилини.
На 1 м довжини рядка при ширині міжрядь 70 см повинно ви-
сіватись орієнтовно 5,6 насінин, що забезпечить густоту 80 тис/га,
6,3 насінин (90 тис./га), 7 насінин (100 тис./га).
За даними табл.5.55 для висіву 80 тис. насінин/Та відстань
між насінинами повинна становити 17,9 см. Знаючи оптимальну
густоту стояння рослин для гібриду, лабораторну і польову
схожість, встановлюють також необхідну кількість насінин на 1 м
оядка.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
295
Таблиця 5.55 - Відстань між насінням у рядку, при висіві
різної кількості насіння залежно від ширини міжряддя
Показники Ширина міжрядь, см Кількість насіння, що висівається на 1 м2, шт
7 8 9 10 11
Відстань між насінням в 75 18,9 16,7 14,8 13,3 12,1
рядку, см 70 20,0 17,9 15,9 14,3 13,0
62,5 22,7 20,0 17,8 16,0 14,5
75 5,3 6,0 6,8 7,6 8,3
Кількість висіяних насінин 70 5,0 5,6 6,3 7,0 7,7
на 1 м довжини рядка, шт 62,5 4,4 5,0 5,6 6,3 6,9
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Зразу ж після сівби поле необхідно закоткувати. Це покра-
щує контакт насіння з грунтом, підвищує польову схожість ку-
курудзи і забезпечує дружне проростання насіння бур’янів.
Досходове боронування проводять через 5-6 днів після сівби,
коли бур’яни проросли і знаходяться у фазі “білої ниточки”.
Боронують впоперек рядків легкими (ЗБП-0,6) або середніми
боронами (БЗСС-1). При проведенні 2-3 досходових борону-
вань можна знищити 70-80% проростків бур’янів. Післясходове
боронування проводять у фазах 2-3-х і 4-5 листків у кукурудзи.
Швидкість руху агрегату 4,5-5,5 км/год.
Інтенсивне боронуваня (3-4 рази) на чистих мало забур’яне-
них полях дає змогу обійтись без внесення гербіцидів.
Бур’яни знищують також міжрядними обробітками^ допо-
могою культиваторів КРН-4,2; КРН-5,6. Для першого міжряд-
ного розпушування використовують лапи-бритви і стрільчасту лапу.
Глибина першого міжрядного обробітку становить 4-5 см. Друге і
третє розпушування (6-8 см) проводять з лапами підгортальника-
ми для присипання бур’янів у рядках. При цьому швидкість руху
агрегату має бути не менша 8-9 км/год, інакше не буде присипання
бур’янів у рядках грунтом. Підгортання стимулює утворення до-
даткових коренів, знищує бур’яни у захисній зоні рядка. При необ-
хідності кукурудзу підживлюють азотними добривами, коли висо-
та рослин не більше 30-40 см.
На сильнозабур янених полях, де не завжди агротехнічними
296 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
методами досягається очищення посівів від бур’янів, застосову-
ють гербіциди.
Гербіциди суцільної дії {улхсол, гліфос, гліфосат, гліфоган, раун-
дап, утал) можна використовувати для обприскування вегетуючих
бур’янів восени після збирання попередника. Можна вносити їх
весною по вегетуючих бур’янах за 2 тижні до сівби кукурудзи
(фото 3). До обприскування виключити всі механічні обробки, крім
ранньовесняного закриття вологи. Норма внесення - 3-6 л/га.
Гербіциди грунтової дії вносять перед сівбою і до появи сходів.
До “Переліку пестицидів і агрохімікатів дозволених до викорис-
тання в Україні” занесені наступні перпарати: аценіт, гвардіан,
гезагард, дуал, ерадикан, мерлін, прімекстра, стомп, трофі, фронтьєр,
харнес.
Ефективні на кукурудзі післясходові гербіциди: базис, базаг-
ран, бромотрил, дезормон, діален, дікопур, крос, ладдок, лонтрел,
лонтрім, тітус, хармоні, 2,4Д. Особливості застосування гербіцидів
подані у табл. 5.56.
Хвороби Порівняно з іншими культурами, кукурудза
кукурудзи уражається хворобами значно менше. Проте
вони можуть завдати значної шкоди посівам.
Кукурудза може пошкоджуватись такими хворобами: хвороби
проростків і сходів, кореневі і стеблові гнилі, нігроспороз, гельмін-
тоспоріоз листя, пухирчаста сажка, летюча сажка, вірусні хво-
роби. Захист від більшості хвороб здійснюється за допомогою
агрозаходів - чергування культур у сівозміні, якісна сівба в опти-
мальні строки, застосування добрив у нормативному співвідно-
шенні, своєчасне збирання. Хімічні препарати застосовуються під
час протруєння насіння одночасно з мікроелементами і плівкоутво-
рюючими речовинами.
Шкідники Кукурудза може уражатися багатьма шкідниками, що
кукурудзи призводить зо значного зменшення врожайності.
Основні з них наступні: кукурудзяний стебловий
метелик, дротяники (ковалики), чорниші, західний кукурудзяний
жук, шведська муха.
Для знищення шкідників (дротяники, кукурудзяний мете-
лик, шведська муха, озима совка) на кукурудзі дозволено застосо-
вувати децис, маврік, шерпа і штефесін.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
297
Таблиця 5.56 - Норма витрати гербіцидів і умови їх
застосування
Гербіцид (діюча речовина), фірма, країна Норма витрати препарату, кг,л/га Бур’яни, які пригнічуються Спосіб і час застосування
1 2 3 4
Д О сходів
Аценіт А880, 88% к.е. (аце- тох.тор + антидот) ф. Нітрокемія, Угорщина 2,0-3,5 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грхнту після сівби, але до появи сходів куку- рудзи
Гвардіан, 79% к.е. (ацетох- лор + антидот АД-67) ф. Монсанто, США. 2,4-3,5 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту до або після сівби, але до появи сходів кукурудзи
Дуал, 96% к.е. (метолах- лор) ф. Сингента, Швей- царія 1,6-2,1 Однорічні злакові та деякі дводольні Обприскування грунту (в зо- нах недостатнього зволоження із загортанням) до сівби або до появи сходів кукурудзи
Ерадикан, 72% к.е., (ЕРТС + антидот) ф. Зенека, Англія 4,5-8,0 Одно- та бага- торічні злакові та деякі однорічні дводольні Обприскування грунту (з не- гайним загортанням) до сівби
Мерлій, 75% в.г. (ізоксафлю- тол) ф. Авентіс, Німеччина 0,130 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту після сівби до появи сходів кукурудзи
Прімекстра Голд (з-мето- лахтор 400 г/л + атразин 320 г/л) ф.Сингента, Швейцарія 2,5-3,5 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту до або після сівби, але до появи сходів кукурудзи або по сходах у фазі 3-5 листків кукурудзи
Стомп, 33% к.е. (пенди- мсталін) ф. БАСФ, Німеч- чина 3,0-6,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту до сходів кукурудзи
Трофі, 90% к.е. (ацетохлор) ф. Зенека, Англія 2,0-2,5 Однорічні злакові та деякі дводольні Обприскування грунту до сівби (в зонах недостатнього зволоження із загортанням) або відразу після сівби
Фронтьєр 900, 90% к.е. (диметенамід) ф. БАСФ1, Німеччина 1,1-1,7 Те саме Обприскування грунту до сходів кукурудзи
Харнес, к.е.(ацетохлор 900 г/л) ф. Монсато, Юроп С. А., США 1,5-3,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту до або після сівби, але до появи сходів кукурудзи
298 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Продовження табл.5.56
1 2 3 4
п о сходах кукурудз и
Базагран, 48% в.р. (бента- зон) ф. БАСФ, Німеччина 2,0-4,0 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д і 2М-4Х Обприскування посівів у фазі 3-5 листків куку- рудзи
Базагран-новий, 48% в.р. (бензатон) ф. БАСФ, Німеччина 2,0-4,0 Те саме Те саме
Базис, 75% в.г. (римсуль- фурон 50%, тіфенсульфу- ронметил 25%) ф. Дюпон, Швейцарія 0,020-0,025 + 200 мл/га тренд 90 Однорічні і багаторічні злакові та дводольні Обприскування посівів у фазі 2-5 листків куку- рудзи
Бромотрил, 22,5% к.е. (бромоксиніл) ф. Макте- шим-Аган, Ізраїль 1,0-1,5 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д і 2М-4Х Обприскування посівів у фазі 3-5 листків куку- рудзи
Бромотрил Р, 25% в.к. (бромоксиніл) ф. Макте- шим-Аган, Ізраїль 1,0-1,5 Те саме Те саме
2,4-Д, 50% в.р. (2,4-Д дих- лорфеноксиоцтова кислота у формі диметиламінної солі) ф. БАСФ, Німеччина 0,9-1,7 Однорічні дводольні Обприскування посівів у фазі 3-5 листків куку- рудзи
2,4-Д амінна сіль, 68,5% в.р. (2,4-Д дихлорфенок- сиоцтова кислота у формі диметиламінної солі), ф.Доу АгроСайенсіс США 0,7-1,2 Однорічні та деякі ба- гаторічні дводольні бур'яни Те саме
Дезормон, 60% в.р. (2,4-Д дихлорфеноксиоцтова кис- лота у формі диметиламін- ної солі) ф. Нуварм, Австрія 0,8-1,4 Однорічні дводольні Те саме
Діален С, 40% в.р. (диме- тиламінна сіль 2,4-Д 36,1% + дикамба 3,6%) ф. Сан- доз, Швейцарія 1,9-3,0 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д і 2М-4Х Те саме
Дікопур Ф, 60% в.р. (дих- лорфеноксиоцтова кислота у виді диметиламінної солі) ф. Нуфарм, Австрія 0,8-1,4 Однорічні дводольні Те саме
Камбіо, 41 % в.р.к. (бентазон, 320 г/л + дикамба, 90 г/л), ф. БАСФ, Німеччина 2,0-3,0 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д Те саме
Кросе, 16,4% в.р. (хлор- сульфурон 5,5% + хлор- сульфоксим 10,9%) ф. Каре, США 0,10-0,15 Однорічні та деякі ба- гаторічні дводольні Обприскування посівів у фазі 3-5 листків куку- рудзи
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
299
Закінчення табл.5.56
1 2 3 4
Ладдок Новий. 30% к.с. (бентаюн 15% + атразин 15%) ф. БАСФ, Німеччина 3,0 Однорічні ДВОДОЛЬНІ, в т.ч. стійкі до 2,4-Д та деякі однорічні зла- кові Обприскування після сходів кукурудзи у ранні фази розвитку бур’янів
Лонтрел, 30% в.р. (клопі- ралід), ф.ДоуАгроСайенсіс, США 1,0 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4Д та багаторічні коренепа- росткові Обприскування посівів у фазі 3-5 листків ку- курудзи
Мілагро, 4% с.к. (нікосуль- форон 4%) ф. Сингента, Швейцарія 1,0-1,25 Однорічні і багато- річні злакові та деякі дводольні Обприскування посівів у фазі 4-10 листків ку- курудзи
Тітус, 25% с.т.с. (римсульфу- рон) ф. Дюпон де Немур С.А., Швейцарія 40-50 г/га + ПАР Тренд 90 Одно- та багате річні злакові та дводольні Обприскування у фазі 1-7 листків куку- рудзи (у фазі кущін- ня однорічних злако- вих бур'янів і висоті багаторічних злако- вих 10-15 см)
Хармоні, 75% с.т.с. (тифенсульфуронметил) ф. Дюпон де Немур С.А., Швейцарія 10-15 г/га + 200 мл/га ПАР Тренд 90 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д та триазинів Обприскування посівів у фазі 3-7 листків ку- курудзи
Збирання Кукурудзу на зерно збирають при фізіологічній
врожаю стиглості за вологості зерна ге більшій за 35-40%
зернозбиральними комбайнами “Херсонець” та ін.
До цієї фази нагромадження асимілянтів закінчується, про що
свідчить чорний прошарок (чорна точка) між зерном і місцем
прикріплення його до серцевини качана. Якщо вологість зерна не
перевищує 30%, то качани відразу обмолочують зерновими ком-
байнами з пристосуваннями. Качани з вологістю зерна, меншою
за 28%, добре зберігаються в сапетках, на горищах, і за 6-8тижнів
їх вологість може знизитись до 20%. Качани з вологим зерном
необхідно підсушити. Проте, для зниження вологості з 35% до
14% на кожну тону зерна витрачають близько 30-50 кг рідкого
палива. Тому в практиці широко використовується приготування
корнажу, що являє собою високопоживну консервовану масу із
подрібненого зерна, (вологість 24-35%) або подрібнених качанів
кукурудзи підвищеної вологості (35-40%). Це цінний корм для
відгодівлі свиней.
Качани подрібнюють дробарками і масу закладають в тран-
шею. Подрібнена маса трамбується, герметизується плівкою. При
300 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
заготівлі корнажу важливо добре подрібнити масу, не менш 80%
повинно мати діаметр частинок близько 3 мм. Найвищу якість
корму одержують при вологості зерна 38% (36-40%). При такій
вологості вміст цукру в зерні найвищий. За вищої вологості зер-
на, із засилосованої маси витікає багато соку, а разом з ним втра-
чається цукор, тому корм стає кислим, менш поживним.
За допомогою кормозбирального комбайна при вологості зер-
на 40-45% подрібнюють зерно і стрижні разом з листковою обгор-
ткою і силосують. У тваринництві такий корм використовується як
концентрований.
Листостеблову масу зернової кукурудзи силосують разом
з зеленою масою поукісних посівів, гичкою буряків тощо у
співвідношенні 2:1.
При біологічному рослинництві, після збирання зерна, подрібне-
ну листостеблову масу розстеляють на поверхні грунту. Пізніше
її придисковують важкими боронами БДТ-7,0 і приорюють. З
допомогою оборотних плугів і трактора К-700 можна приорати
кукурудзиння без попереднього дискування, при умові, що глиби-
на оранки становитиме більше ЗО см, а плуг обладнаний спеціаль-
ними обтікаючими передплужниками. Така технологія збирання
забезпечує повернення значної кількості органіки у грунт.
Наприкінці молочно-воскової стиглості, коли вологість зеле-
ної маси не перевищує 65-70%, а вміст сухих речовин становить
25-30%, кукурудзу збирають на силос комбайнами КС-2,6; КСК-100,
Полісся-250, Е-281, Марал, Ягуар. Подрібнену до 2-3 мм (не більше
4 мм) масу силосують з наступним інтенсивним трамбуванням
у траншеях та вкривають плівкою, соломою. При якісному трам-
буванні зменшується вміст повітря і відбувається кисломолочне
бродіння, якщо є більше повітря - у силосній масі проходить
оцтове бродіння, якість'силосу низька. Важливо також под-
рібнити зерно для кращого його засвоєння організмом тварин.
Вологість силосу не повинна перевищувати 75%.
Для стабільного виробництва зерна слід усю силосну куку-
рудзу (2 млн. га) вирощувати за зерновою технологією. У світі
немає посівів кукурудзи на силос, вся вона вирощується на зерно
і різниться лише за характером використання врожаю.
Вирощування
КУКУРУДЗИ
у сумішках
Щоб збалансувати кукурудзяний корм за
вмістом білка, кукурудзу вирощують в
ущільнених посівах з бобовими (соя, горох,
кормові боби, буркун), капустяними, соняш-
ником, вівсом, гарбузами. Такі посіви дають високий врожай зер-
на чи зеленої маси кращої якості.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
ЗОЇ
Кукурудзу і сою висівають здебільшого в один рядок, або ряд-
ки чергують. Норма висіву кукурудзи така сама, як і в чистих
посівах. Сої висівають до 80-100 тис. зерен на 1 га. Використову-
ють гербіцид дуал, що не пошкоджує рослини кукурудзи і сої.
Урожайність від ущільнення кукурудзи буркуном зростає на
50 ц/га, а вміст перетравного протеїну на 23 г. Сіють кукурудзу
сівалкою СЗТ-3,6 з шириною міжрядь 60 см, насіння знаходиться
у зерновому ящику. Норма висіву 40-45 кг/га. Буркун висівається
рядковим способом з трав’яного ящика, норма висіву - 20 кг/га.
Особливо часто висівають кукурудзу в суміші з іншими куль-
турами у післяукісних та післяжнивних посівах.
Гребенева технологія Гребенева технологія зменшує
вирощування кукурудзи кількість технологічних операцій з
підготовки грунту (оранка, лущен-
ня, боронування, вирівнювання, до- і післясходове боронування,
коткування - не проводять).
Після збирання зернових формують з допомогою культиватора
КГВ-4,2 гребені висотою 20-25 см з міжряддям 70 см. Вони збері-
гаються до весни - більш ніякого обробітку грунту не проводять.
Навесні гребені швидше підсихають і прогріваються, що ДОЗ-
ВОЛЯЄ на 3-12 днів посіяти кукурудзу швидше. Сіють сівалкою
СКП-6, яка обладнана спеціальним пристроєм, що зрізає верхню
частину гребеня. Для гребеневої сівби можна використовувати і
6-рядкову сівалку СПЧ-6М. Гербіцид раундап вносять до сівби
для знищення бур’янів, що проросли. Зразу ж після сівби на воло-
гий грунт вносять гербіцид лассо для боротьби з бур’янами впро-
довж вегетаційного періоду. Використовують всі дозволені гербі-
циди в міру потреби.
При стрічковому внесенні гербіцидів для знищення бур’янів у
міжряддях застосовують розпушення на глибину 4-6 см з допо-
могою культиватора КРН-4,2, що обладнаний стрільчастими ла-
пами і долотами.
Гребені не нарізають на краях полів для кращого розвороту
техніки під час догляду і збирання.
Якщо на наступний рік знову висівати кукурудзу, то достатньо
провести поправку гребенів культиватором КГВ-4,2.
Проте часто гребенева технологія не має переваги в урожайності
перед інтенсивною. Крім того, вона створює проблеми екологічного
характеру і не завжди економічно вигідна. В силу цих обставин
гребенева технологія не знайшла широкого застосування в Україні.
302 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
5.7.2.
ПРОСО
Рапісшп тіііасешп Ь.
Значення Просо - одна з найважливіших круп’яних культур.
Його крупа (пшоно) має високу поживність і добрі
смакові якості. Пшоно має високий вміст білка (12%) і жиру
(3,5%), поступаючись за цими показниками тільки перед вівся-
ною крупою (табл. 5.57).
Крім круп, із зерна проса виготовляють борошно, яке спожива-
ють як у чистому вигляді, так і в домішках до житнього борошна
для підвищення його поживності.
Таблиця 5.57 - Хімічний склад пшона та інших круп
Вид крупи Вміст, % Розварю- ваність, хв
білок жир крохмаль цукор клітковина вода
Пшоно 12,0 3,5 81 0,15 1,04 1,45 25
Рисова 6,0 0,5 88 0,50 0,30 0,60 40
Перлова 9,6 1,2 85 0,50 1,25 0,15 90
Гречана 10,0 3,0 82 0,30 2,00 2,10 35
Вівсяна 16,0 6,0 72 0,25 2,87 2,25 25
Кукурудзяна 12,5 0,6 86 0,25 0,25 0,40 45
Манна 12,7 0,9 84 0,96 0,24 0,54 15
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
303
Просо вирощують і як кормову культуру. Відходи переробки
проса на крупу йдуть на корм худобі. Його зерно та пшоняна
каша є практично незамінним кормом для курчат. У 100 кг зерна
міститься 96 к.о. і 8,4 кг перетравного протеїну. Просяна солома
має приємний запах, м’яка, добре поїдається тваринами. У 100 кг
соломи міститься 40 кормових одиниць, близько 7% протеїну7. Вміст
вітаміну А більший, ніж у соломі інших зернових культур.
Просо вирощують на зелений корм, сіно, випас. Це важлива
страхова культура для пересівання загиблих озимих. Його виро-
щують у післяукісних та післяжнивних посівах. При літній сівбі
просо є доброю покривною культурою для багаторічних трав.
Історія та Просо як і пшениця, одна з найдавніших культур
поширення світового рослинництва. Вирощувалось воно ще
за 4-5 тис. років до н.е. Походить з Східної Азії.
Понад 3000 років тому його вирощували у причорноморських
степах. У літописах є згадка про вирощування проса за часів
Київської Русі, датована 1095 роком. З Європи воно було завезе-
не в Америку.
У світі просо вирощують на площі 40 млн. га. Найбільші посівні
площі у Азії і Африці. Найбільше проса сіють у Індії - 13-14 млн.га,
в Нігерії - 5,5 млн.га, в Нігері - 5,2 млн.га, Судані - 3,0 млн.га., в
Китаї -1,6 млн.га. Урожайність проса в світі низька - 7,8ц/га у 1998
році. Найвища врожайність у Китаї - 24 ц/га. Виробництво проса у
світі становить 29 млн. т, з них 10,5 млн.т. збирають у Індії, 5,9 млн.
т у Нігерії, 4,0 млн. т. - у Китаї.
В Україні посівна площа проса займала до 350 тис. га, іцо ста-
новить 2,5% від площі зернових культур. За період 1986-1990 рр.
середня врожайність проса в Україні становила 19,7 ц/га, в ос-
танні роки вона зменшилася. У 1999 році просо вирощували на
площі 214 тис. га, валовий збір зерна становив 193,7 тис. т при
врожайності лише 9,1 ц/га.
Потенціал продуктивності проса набагато вищий. Наявні сор-
ти здатні за належної технології забезпечувати врожаї зерна на
рівні 40-45 ц/га і більше.
В Україні просо найбільш поширене в Степу та Лісостепу.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Просо відноситься до теплолюбних культур.
температури Насіння починає проростати при температурі
8-10"С, але дружне проростання спостерігається
при прогріванні грунту до 15-16°С. Його висівають, коли темпе-
304 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ратура грунту на глибині 10 см становить 12-14°С. Сходи рослин
можуть витримувати незначні приморозки - до мінус 2°С. При
зниженні температури до -2-3°С - сильно пошкоджуються, а при
приморозках нижче -3°С - гинуть.
Просо вимогливе до температури у всі фази росту. Під час
сходів-кущіння найкраще росте при температурі 18°С, кущіння-
викидання волотей - 20°С, викидання волотей-цвітіння - 23°С,
цвітіння-достигання - 21 °С. Сума активних температур для ран-
ньостиглих сортів становить 1500°С, середньопізніх - понад 1600°С,
а в прохолодні та вологі роки - понад 2000°С.
Високі температури просо краще переносить, ніж зернові куль-
тури першої групи. Воно може витримувати підвищення темпе-
ратури до 38-40°С впродовж 48 годин.
Вимоги Просо мало вимогливе до вологи. Для пророс-
до вологи тання використовує тільки 25% води від маси
насінини. Просо здатне формувати вузлові корені
при мінімальній вологості грунту. Його вирощують у найбільш
посушливих районах. Транспіраційний коефіцієнт 130-280. По-
сухостійкість проса пояснюється здатністю тимчасово припиняти
ріст, згортати листки, що зменшує випаровування вологи.
Зростають вимоги проса до вологи у період виходу в трубку,
коли проходять важливі етапи органогенезу і формується вегета-
тивна маса.
Просо дуже добре використовує опади у другій половині літа,
тоді як для хлібів першої групи вони вже не дають ніякої ко-
ристі .
Вимоги Просо - світлолюбна культура короткого дня. При
до світла розміщенні рядків з півночі на південь покращу-
ються умови освітлення і підвищується на 6-10%
урожайність зерна. Хмарна погода у другій половині вегетації
пригнічує просо і затягує період вегетації. У північних районах
вегетаційний період довший, ніж у південних. Залежно від сорту
і умов вирощування він триває від 7(1 до 120 днів.
Вимоги Просо добре росте на родючих грунтах з достатнім
до грунту запасом легкодоступних поживних речовин. Кращі
грунти - чорноземи, каштанові. Можна висівати й
на інших грунтах при відповідній системі удобрення, оскільки
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
305
коренева система проса має низьку засвоювальну здатність. Про-
со належить до солевитривалих культур, не переносить підвище-
ної кислотності грунту і краще росте при нейтральній реакції
грунтового розчину (рН 6,5-7,5).
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращі попередники для проса - озимі
зернові, що висіяні по заіінятих парах. Про-
со добре росте після просапних - кукурудзи, картоплі, цукрових
буряків, під які внесено достатню кількість органічних і міне-
ральних добрив. Добрими попередниками є також зернобобові
культури і багаторічні бобові трави, проте ці попередники в
основному, використовуються для озимих зернових культур.
Не бажано розміщувати просо після ранніх ярих зернових, бо
грунт після них звичайно буває виснажений, а головне засміче-
ний бур’янами, до яких просо дуже чутливе.
Після кукурудзи чи перед кукурудзою просо розміщувати про-
блемно, оскільки обидві культури уражуються кукурудзяним ме-
теликом. Повторні посіви на одному і тому ж голі можуть приво-
дити до масового розмноження паразитуючих грибків (фузаріум,
гельмінтоспоріум та ін.).
Обробіток грунту При розміщенні проса після зернових і
зернобобових культур основний обробіток
починають з лущення стерні дисковими лущильниками ЛДГ-10,
ЛДГ-15 на глибину 6-8 см. Після кукурудзи, багаторічних трав
грунт дискують двічі дисковими боронами БДТ-4, БДТ-7 на гли-
бину 12-14 см.
Поля, засмічені коренепаростковими бур’янами (осотом, беріз-
кою, пирієм) обробляють лемішними лущильниками ППЛ-10-25 і
ППЛ-5-25 на глибину 12-14 см.
Після цукрових буряків, картоплі поле одразу орють. Зябле-
ву оранку під просо слід проводити у ранні строки на глибину
25-27 см. На менш родючих грунтах глибина оранки становить
22-25 см.
Ранню зяблеву оранку проводять комбінованими агрегатами у
складі К-701 з ПТК-9-35 та ПВР-3,5 або Т-150К з ПЛП-6-35 та
ПВР-2,3. Пристосування ПВР-3,5 та ПВР-2,3 використовують
306 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
при необхідності для подрібнення грудок грунту, ущільнення вер-
хнього шару та його вирівнювання. З тією ж метою можна комп-
лектувати агрегати з кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6А,
2ККН-2.8 або КЗК-10. Рання зяблева оранка забезпечує підви-
щення врожайності проса на 2-4 ц/га.
Весняний обробіток грунту під просо передбачає ранньовес-
няне закриття вологи важкими боронами (БЗТС-1,0) під кутом
до зяблевої оранки в два сліди на глибину 3-5 см. До сівби є
можливість поверхневими обробітками очистити поле від бур’я-
нів. Першу культивацію на глибину 10-12 см проводять через
10-14 днів після закриття вологи, знищуючи при цьому хвилю
пророслих бур’янів. Через два тижні поле культивують вдруге
на глибину 8-10 см, знищуючи при цьому другу хвилю бур’янів.
При сівбі в другій декаді травня таких поверхневих обробітків
для знищення пророслих бур’янів можна провести три. В умовах
ранньої і сухої весни глибина обробітку грунту при культиваціях
має бути мілкою - на 5-6 см. Для останнього обробітку (передпо-
сівного) використовують комбіновані агрегати (РВК-3,6, ЛК-4,
Європак, Компактор). Вони забезпечують високу якість підготов-
ки грунту і створюють добрі умови для високої польової схо-
жості проса. Глибина ходу розпушуючих лап при передпосівно-
му обробітку має відповідати глибині сівби проса - 2-4 см.
Підготовка Підготовку насіння до сівби починають
насіння, сорти відразу після збирання з очищення і
сортування. Для захисту від пошкоджен-
'ня сажкою та іншими хворобами насіння протруюють одним з
препаратів: байтан, бенлат, вітавакс, фундазол з нормою 2 кг/т.
Доцільно додавати плівкоутворюючі речовини - ХАКМС або ПВС.
У зоні Лісостепу і Полісся рекомендується вирощувати такі
сорти: Веселоподолянське 16, Веселоподолянське 176, Київське
87, Київське 96, Сяйво, Лілове, Миронівське 51, Миронівське 94,
Сонячне, Харківське 57, Харківське 86 (табл. 5.58).
Система На формування 1 ц зерна і такої ж кількості
удобрення соломи просо використовує 3,0-3,2 кг азоту, 1,3-
1,5 кг фосфору, 2,0-3,4 кг калію, 1,0-1,3 кг каль-
цію. Коренезасвоювальна здатність культури слабша, порівняно
ЗЕРНОВІ <УЛЬТУРИ
307
Таблиця 5.58 - Сорти проса
Назва сорту Реєстрація Зона вирощування Група стиглості Напрямок використання
Веселоподолянське 16 2000 СЛП сп зерн
Веселоподоляпське 176 1995 п сс цін
Веселоподолянське 632 1972 с сс зерн
Київське 87 1991 ЛП ср цін
Київське 96 1999 Л рс цін
Сяйво 1994 СЛП ср цін
Лілове 1990 ЛП рс зерн
Миронівське 51 1978 СЛП сп цін
Миропівське 94 1976 ЛП сс цін
Сонячне 1983 Л сс цін
Старт 1982 с ср цін
Харківське 31 1996 сл сс цін
Харківське 57 1986 л СІЇ цін
з іншими ярими зерновими, тому для одержання високих врожаїв
зерна необхідно вносити добрива.
Органічні добрива вносять під попередники, просо використо-
вує їх післядію. Безпосередньо під просо вносити гній недоцільно,
бо в ньому багато насіння бур’янів.
Фосфорні і калійні добрива краще вносити під зяблеву оран-
ку, азотні - навесні під першу культивацію або перед сівбою. Для
одержання 45-50 ц/га проса орієнтовні норми мінеральних доб-
рив такі:
для Лісостепу - К70.90Р45.60К45.6()
для Полісся - К70_90Р60 70К60 70.
Якщо мінеральних добрив внесли мало, їх вносять під час сівби
з розрахунку 10-15 кг/га за поживною речовиною.
Підживлюють азотними добривами (Н2030) на початку виходу
рослини у трубку.
308 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
СІВБА
Способи Сіють просо вузькорядним способом з шириною
сівби міжрядь 7,5 см сівалками СЗУ-3,6, СЗЛ-3,6;
рядковим з шириною міжрядь 15 см сівалками
С3-3,6; СЗА-3,6, СЗТ-3,6. Для сівби широкорядним (45 см) спо-
собом використовують бурякові сівалки ССТ-12А, ССТ-12Б, що
обладнані спеціальними висівними пристроями СТЯ-23000.
При широкорядному способі сівби є змога з допомогою міжряд-
них розпушувань знищити бур’яни на посівах.
Глибина Незважаючи на те, що просо має дрібне насіння,
сівби воно не боїться глибокої заробки в грунт. При
достатній вологості грунту насіння загортають на
глибину 2-4 см, а в посушливі роки і на грунтах легкого механіч-
ного складу - на 5-7 см.
Строки Просо - культура пізніх строків сівби. При висіві
сівби проса у недостатньо прогрітий грунт, воно сильно
забур’янюється швидше пророслими бур’янами.
Сіють його при температурі грунту на глибині 10 см не нижче 12-15°С.
У Північному Лісостепу і на Поліссі така температура грунту настає в
першій або другій декаді травня; у Південному Лісостепу і Північно-
Західному Степу - в третій декаді квітня та першій декаді травня.
Дуже важливо не допускати розриву у часі між передпосів-
ним обробітком грунту і сівбою, щоб висіяти насіння у вологий
його шар.
Норма Оптимальна норма висіву насіння при рядковому способі
висіву сівби для:
Північного Лісостепу і Полісся - 3,7-4,0 млн/га (28-30 кг/га);
Центрального Лісостепу - 3,3-3,5 млн/га (24-26 кг/га);
Південного Лісостепу - 2,5-3,0 млн/га (18-22 кг/га);
Степу - 2,3-2,5 млн/га (16-18 кг/га).
При широкорядному способі норму висіву зменшують на 3,5-
4,0 кг/га для Степу і Південного Лісостепу, та на 5-7 кг/га для
Центрального Лісостепу і Полісся.
Якщо сіють вузькорядним способом, норму висіву збільшують
на 0,5-0,7 млн. схожих зерен на 1 га.
Догляд за Першим і важливим заходом догляду за посівами
посівами є коткування грунту вслід за сівбою з одночасним
боронуванням легкими боронами. При цьому
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
309
поліпшується контакт насіння з грунтом, краще поступає волога
до посівного шару, підвищується температура. Все це сприяє друж-
ньому проростанню насіння, на 1-2 дні прискорює з’явлення сходів.
На 3-5 день після сівби проводять досходове боронування лег-
кими боронами для знищення бур’янів у фазі “білої ниточки”.
Післясходове боронування посівними боронами ЗБП-06А прово-
дять у фазі кущіння, коли рослини добре укоріняться.
На широкорядних посівах основний догляд полягає у прове-
денні міжрядних розпушень. Перший раз їх обробляють, коли
добре позначаться рядки сходів. Розпушують на невелику глиби-
ну (2-4 см) лапами-бритвами. Захисна смуга вздовж рядків ста-
новить 10-12 см. Обробляють міжряддя культиватором УСМК-
5,4. Другий міжрядний обробіток проводять у фазі кущення на
глибину 5-8 см. Робочі органи - стрільчасті та долотоподібні лапи.
Третій міжрядний обробіток проводять у разі необхідності, в се-
редині фази стеблування па глибину не більше 5-6 см, щоб запобігти
пошкодженню кореневої системи рослин.
Боротьба з бур’янами на посівах проса найбільш ефективна
при поєднанні агротехнічного та хімічного способів. Просо най-
менш чутливе до дії гербіцидів від появи сходів до закінчення
кущення. На просі використовують такі препарати (табл. 5.59).
Проблема захисту від хвороб в основному вирішується шля-
хом протруювання зерна. Від шкідників (просяний комарик, попе-
лиці) посівй захищають з допомогою Бі-58 новий (0,7-1,0 л/га).
Збирання Просо має тривалий період формування і
врожаю достигання зерна, який у межах однієї волоті
становить 25-30 днів. Тому краще збирати просо
роздільним способом. Скошувати просо у валки необхідно почи-
нати, коли на рослинах достигли 75-80% зерен і закінчувати, коли
достигло 80-90% зерна. Висота скошування на валки - 12-18 см.
Обмолочують валки через 3-5 днів, коли вологість зерна змен-
шується до 15-16% і добре підсохне скошена маса.
Очищене зерно підсушують і зберігають при вологості 13-14%.
Післяукісні і Післяукісні посіви розміщують після
післяжнивні посіви озимих і ярих зернових на зелений
корм. Грунт готують, застосовуючи по-
верхневий обробіток за допомогою дискових лущильників (ЛДГ-10)
310 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.59 - Застосування гербіцидів на просі
Гербіцид (діюча речовина), фірма, країна Норма витрати препарату, кг, л/га Бур’яни, які пригнічуються Спосіб і час застосування
Агрітокс, 50% в.р. (МСРА у формі солей диметиламіну натрію, калію), ф. Нуфарм, Австрія 0,7-1,7 Однорічні дводольні Обприскування посівів від фази кущіння до виходу в трубку проса
Базагран, 48% в.р. (бентазон), ф. БАСФ, Німеччина 2,0-4,0 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д та 2М-4Х Обприскування посівів у фазі трьох листків проса
2,4-Д 500 (2,4 дихлор- феноксиоцтова кислота у формі диметиламін- ної солі 500 г/л) ф.БАСФ, Німеччина 0,9-1,7 Однорічні дводольні Обприскування посівів від фази кущіння до виходу в трубку проса
Діален, 40% в.р.к.(дихлор- феноксиоцтова кислота, 36,1% + дикамба, 3,6%), ф.Уфахімпром, Росія 1,7-2,2 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д та 2М-4Х Обприскування посівів від фази кущіння до виходу в трубку проса
2М-4Х, 75% в.к. (МСРА у формі диметиламінної солі), ф. БАСФ, Німеччина 0,5-1,1 Однорічні дводольні Обприскування посівів від фази кущіння до виходу в трубку проса
Лонтрел 300, 30% в.р. (клопіралід), ф. Доу Агро Сайенсіз, США 0,16-0,66 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4-Д та багаторічні коренепаросткові Обприскування посівів до фази виходу в трубку проса
чи важких дискових борін (БДТ-7) в агрегаті з боронами. Стро-
ки сівби припадають на другу половину травня - першу половину
червня. Кращий спосіб сівби - рядковий з нормою висіву 4,0 млн/га.
У післяукісних посівах ефективним є вирощування скоростиг-
лих сортів Веселоподолянське 632, Київське 96, Лілове, які забез-
печують урожайність у межах 20 ц/га зерна.
Післяжнивні посіви у більшості випадків використовують для
одержання зеленої маси. Кінцевим строком сівби післяжнивного
проса, який гарантує достигання зерна, є 10-15 липня. Післяжнивні
посіви проса на зерно можливі у зоні Степу на зрошуваних землях.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
311
5.7.3.
СОРГО
8ог§Ьшп МоепсЬ.
Значення Сорго - цінна зернова
культура. В Азії, Аф-
риці - одна з основних продовольчих
культур. У 100 кг зерна міститься в
середньому 12-15% сирого протеїну,
3,5-4,5% жиру, 71-82% вуглеводів, 2,4-
4,8% клітковини і 118-130 кормових
одиниць. Зерно - цінний корм для худоби і сировина для виго-
товлення комбікормів. З нього виготовляють крупу. Урожайність
зерна може досягати 45-60 ц/га. Зелена маса сорго згодовується
худобі, або йде на виготовлення силосу, який за якістю мало по-
ступається кукурудзяному. У 100 кг силосу міститься 22 к.о., у
зеленій масі - 23,5 к.о., в сіні - 49,2 к.о. Урожайність зеленої маси
становить 400 ц/га, а на поливних землях досягає 900 ц/га. У
посушливі роки сорго за врожайністю переважає кукурудзу.
Сорго використовують на технічні цілі. Зелені стебла його
містять 10-15% цукру (сік - до 24%), їх використовують для виго-
товлення цукрового сиропу. ,
Із сорго віничного одержують найкращу сировину для виго-
товлення віників.
Історія і Сорго є давньою культурою у світовому рослин-
поширення ництві. Зернове сорго походить з Африки, цукрове -
з Східної Азії. В Китаї, Індії сорго відоме за 3 тис.
років до н.е. У Європі його вирощують з XV, в Україні з XVII
століття.
За посівними площами сорго займає 5 місце в світі (близько
312 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
50 млн.га) після пшениці, рису, кукурудзи і ячменю, а за валовими
зборами - 6 місце. На значних площах сорго вирощується в Індії,
Китаї, Африці, США.
В Україні сорго вирощують переважно в південних посушли-
вих районах. Середня врожайність зерна - 15 ц/га. Посівна пло-
ща в Україні - понад 85 тис. га. Планується розширення площ
посіву зернового сорго за рахунок скорочення площ ячменю у
південному Степу України.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Сорго - найбільш теплолюбна культура серед
температури зернових. Для його дозрівання потрібна сума
ефективних температур за вегетацію 2500-
3600°С. Насіння сорго починає проростати при температурі 12-
13°С. Сходи не витримують зниження температури менше 0°С.
Сорго - жаростійка культура, добре росте і розвивається при дуже
високих температурах - 30-35°С, легко переносить спеку до 40°С.
Листки у нього продовжують асимілювати навіть тоді, коли в
кукурудзи вони втрачають тургор і згортаються в трубку.
Вимоги Сорго найбільш посухостійка культура серед
до вологи польових культур. Може давати задовільні
' врожаї аж до кордонів з напівпустинями. Маючи
потужну кореневу систему, з допомогою якої сорго добуває воло-
гу з глибоких горизонтів грунту, і густий восковий наліт на лист-
ках, рослини випаровують мало вологи. Транспіраційний ко-
ефіцієнт дуже низький 150-200. В умовах посухи, де інша культу-
ра практично не формує врожаю, сорго є високоврожайною куль-
турою. Якщо в грунті є хоч незначні запаси вологи, то сорго
продовжує рости. При повному пересиханні грунту рослини здатні
впадати в анабіоз, а після дощів знову починають добре рости і
розвиватися. Сорго добре використовує дощі у другій половині
літа і на початку осені. Воно добре реагує на полив. В умовах
зрошення збирають по 100 ц/га зерна, до 900-1000 ц/га зеленої маси.
Вимоги Сорго - світлолюбна рослина короткого дня. Воно
до світла важко переносить затінення, похмуру погоду.
Вегетаційний період триває від 90 до 115 днів.
ЗЕРНОВ КУЛЬТУРИ
313
Вимоги До грунтів сорго не вимогливе. Добре росте на
до грунту різних типах - легких піщаних і важких глинистих.
Найбільш придатні родючі суглинкові і легкі чор-
ноземи. Не слід розміщувати сорго на заболочених, холодних грун-
тах з високим рівнем грунтових вод.
Сорго - одна з найбільш солестійких культур. Воно витри-
мує концентрацію розчинних солей 0,6-0,8%, що в 1,5 рази більше,
ніж кукурудза. Тому сорго розміщують першою культурою при
освоєнні засолених грунтів. Вирощування його сприяє зменшен-
ню засоленості грунтів, оскільки з урожаєм виноситься значна
кількість натрію, хлору і магнію.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Для вирощування соргс відводять чисті від
бур’янів поля, оскільки на початку вегетації
сорго повільно росте і пригнічується бур’янами. Сорго розміщу-
ють у сівозміні після, озимих зернових, ярих зернових, кукурудзи,
зернобобових. Сорго вирощують також як монокультуру - 2-3
роки на одному і тому ж полі. Непогані результати одержують
при розміщенні сорго на цілинних та заплавних землях.
Обробіток Обробіток грунту такий самий, як і під інші ярі
грунту культури пізніх строків сівби. Після збирання
попередника відразу проводять 1-2 лущення, а
після цього глибоку оранку плугом з передплужниками на гли-
бину 27-30 см. Це сприяє зниженню забур’яненості на 37-50% і
підвищенню запасів вологи на 25%.
Рано навесні, при настанні фізичної стиглості грунту, закри-
вають вологу важкими боронами (БЗТС-1,0). Чим швидше про-
ведено боронування, тим більше зберігається вологи. За даними
Ерастівської дослідної станції, щодобові втрати води з верхньо-
го шару грунту в перші дні з початку польових робіт становлять
9,3 т/га.
До сівби сорго проводять 2-3 культивації, якими вирівнюють
грунт і знищують пророслі бур’яни. Перша культивація на гли-
бину 10-12 см сприяє прогріванню грунту, знищенню пророслих
бур’янів, швидшому проростанню другої хвилі бур’янів, активі-
зує мікробіологічну діяльність грунту. Друга культивація на гли-
бину 8-10 см сприяє очищенню поля від сходів бур’янів. Третю,
314 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
передпосівну культивацію проводять на глибину загортання на-
сіння - 3-7 см. Для передпосівного обробітку найкраще викорис-
тати комбіновані агрегати.
Підготовка Насіння сорго очищають, доводять до
насіння. Сорти посівних кондицій. Для захисту від хвороб
на початкових фазах росту, насіння про-
труюють одним із препаратів: вітавакс, максим, промет.
До реєстру сортів рослин України на 2000 рік занесено 15
сортів сорго зернового, зерно якого можна використовувати на
харчові і фуражні цілі. Всі вони зареєстровані для вирощування
у степовій зоні на зерно (табл. 5.60).
Основна частина сортів сорго кормового вирощується в Сте-
пу. У Лісостепу рекомендується вирощувати такі сорти: Кормо-
вий 5 (середньостиглий), Кубанський янтар (середньостиглий),
Одеське раннє (ранньостиглий), Силосне 3 (середньораннє), Став-
ропольське 36 (середньопізній). Ці сорти силосного напрямку
використання придатні для вирощування на силос.
У зоні Лісостепу а також Полісся зареєстровані сорти сорго вінич-
ного. Це Віничне раннє, Донське 35, Карликове 45, Таврійське 1.
В останні роки стало популярним сорго рисозерне - соріз . За
хімічним складом та смаковими якостями ця культура ближча до
рису. її можна вирощувати без затоплення і поливу на богарі.
Найбільш пристосованим до
кліматичних умов Півдня Ук-
раїни виявився гібрид сорізу
Пищевой 2, який забезпечує
врожай 70-74 ц/га зерна. За-
реєстровані для Степу сорти
Одеський 302 і Порумбень 6,
Сюрприз, Одеський 333, Ана-
дол. Придатність сорізу до ви-
рощування у зоні Лісостепу і
Полісся не вивчено.
Соріз на півдні України
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
315
Таблиця 5.60 - Сорти сорго зернового
Сорт Рік реєстрації Зона вирощування Група СТИГЛОСТІ Напрямок використання
Генічеський 5/11 1994 с сс харч, фж
Горизонт 1982 с сс харч, фж
Дніпровський 39 2000 с сс харч
Дпістр 1984 с сс харч, фж
Зерноград 8 1989 с сс харч, фж
Кактус 1996 с сс харч, фж
Кримбел 1992 с сс харч, фж
Кримдар 10 1992 с сс харч, фж
Молдавський 40 1988 с сс харч, фж
Одеський 205 1995 с сс харч, фж
Россорго 4 1983 с сс харч, фж
Сатурн 1985 с сс харч, фж
Степовий 13 1995 с сс харч, фж
Степовий 5 1971 с сс харч, фж
Система Сорго добре реагує на внесення добрив. Органічні
удобрення добрива краще вносити під попередник.
Мінеральні добрива вносять у співвідношенні
№Р:К = 1:1:1. У нормі К45 90Р45 90К45 90. Фосфорні і калійні добри-
ва вносять під зяблеву оранку. Азотні весною (М45) під культива-
цію і в підживлення Ш45) на початку росту стебла. Якщо міне-
ральні добрива не використовувались для основного внесення, то
посіви необхідно підживити у фазі 3-4 листка нітроамофоскою в
нормі 2 ц/га (М,4Р3.К34). Підживлення важкорозчинними добри-
вами (суперфосфат, калійна сіль) малоефективне, оскільки фос-
фор і калій повільно мігрують в грунті і знаходяться в 10-12 см
шарі. Коренева система розміщена у глибших шарах, внаслідок
чого рослини відчувають нестачу в цих елементах.
СІВБА
Способи Зернове і віничне сорго сіють пунктирним способом
сівби з шириною міжрядь 70 см сівалками СТСН-6,
СПЧ-6. Кормове сорго на зелений корм і силос сіють
316 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
широкорядним способом (45 см) сівалками ССТ-12Б. На сіно сіють
звичайним рядковим способом зерновими сівалками С3-3,6.
Низькорослі сорти і гібриди зернового сорго забезпечують ви-
щий урожай зерна при суцільному рядковому способі сівби.
Глибина Глибина загортання насіння 2-5 см. На легких
сівби грунтах і при пересиханні верхнього шару грунту,
збільшують до 5-7 см.
Норма При сівбі сорго з міжряддями 70 см сівалками
висіву СПЧ-6М норма висіву насіння становить 10-15 кг/га,
а оптимальна густота рослин перед збиранням
урожаю становить 80-140 тис. на 1 га. Якщо використовується
сівалка ССТ-12Б для вирощування сорго з міжряддями 45 см,
норма висіву становить 15-20 кг/га, а густота рослин перед зби-
ранням 140-160 тис. на 1 га.
У загущених посівах при рядковому способі сівби зерновими
сівалками (С3-3,6) норма висіву збільшується до 18-30 кг/га, або
до 200-300 тис. рослин на 1 га. З більшою густотою вирощують
низькорослі (висота стебла 80-100 см) сорти. З меншою - високо-
рослі (висота стебла 150-190 см).
Строки Для сорго зернового оптимальні строки сівби
сівби наступають при температурі грунту на глибині
10 см в межах 12-15°С. Сівба сорго при нижчих
температурах грунту (7-8°С) приводить до різкого зниження по-
льової схожості і сильного пригнічення бур’янами. Календарні
строки сівби сорго в умовах достатнього зволоження Західної
України припадають орієнтовно на другу декаду травня.
Догляд за Зразу ж після сівби поле коткують для покра-
посівами щення контакту насіння з грунтом. Через 4-5 днів
проводять досходове боронувандя посівів, а в фазі
4-6 листків - післясходове боронування упоперек до напрямку
сівби посівними боронами з швидкістю не більше 4,5 км/год. На
сильно забур’янених посівах застосовують гербіциди', агрітокс,
2М-4Х, діпокур МЦПА. Обприскують посіви у фазі 3-5 листків
сорго.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
317
На широкорядних посівах (45 і 70 см) після появи сходів
проводять шаровку бритвами на глибину 3-5 см з дотриманням
захисних зон рядка. Коли висота рослин досягає 20-25 см прово-
дять друге розпушення на глибину 10-12 см. Під час третього
розпушення міжжрядь рослину підгортають, засипаючи грунтом
бур’яни в рядках.
Збирання Сорго на зелений корм і сіно збирають на початку
врожаю викидання волоті, коли стебла ще не огрубіли.
Зелену масу не можна відразу згодовувати твари-
нам, бо рослини містять синильну кислоту. Через 2-3 години при-
в’ялювання кислота розкладається і маса стає придатною для
згодовування. Найбільше синильної кислоти в молодих росли-
нах, з фази молочної стиглості вміст її значно зменшується. При
вчасному скошуванні, рослини інтенсивно відростають і дають
другий укіс зеленої маси.
На силос сорго збирають на початку воскової стиглості зерна
силосозбиральними комбайнами.
Зернове сорго стійке проти обсипання, тому після десикації
(реглон) його збирають у фазі повної стиглості зерна прямим
комбайнуванням. При підвищенні вологості зерна (понад 20%)
застосовують роздільний спосіб збирання на високому зрізі.
Зіничне сорго зрізують вручну на початку воскової стиглості
зерна, коли стебла ще зеленкуваті. Зерно з волотей видаляють
спеціальними прочісувальними гребінцями.
318 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
зернова культура у світовому
рослинництві. Це основний продукт харчування багатьох народів
світу. Рисова крупа містить мало клітковини, добре засвоюється
людським організмом і є дієтичним продуктом. Має лікувальні
властивості. Рисова крупа багата на вуглеводи (до 86%), але містить
менше білків (6-8%) і вітамінів. Вихід крупи з зерна - 60-65%. З
некондиційного зерна виготовляють крохмаль, спирт, пиво. Відходи
переробки рису на крупу використовують як концентрований корм
худобі. Зародки зерна - цінна сировина для одержання олії. Для
випікання хліба рисове зерно не підходить.
Рис характеризується порівняно високою калорійністю. У 100 г
його зерна міститься 360 ккал. (у пшениці - 330, кукурудзі - 348,
сорго - 332 ккал.) Білок рису має відносно високий вміст незамін-
них амінокислот, особливо лізину, валіну, метіоніну. Він корисні-
ший, ніж білок інших злаків. Перетравність і засвоєння крохма-
лю й білка рису - 95,5%.
З соломи виготовляють кращі сорти паперу, картон, мішкови-
ну, циновки, мати та ін. Солому можна використовувати на корм
худобі. У 100 кг міститься 24 кормові одиниці. Проте солома
погано поїдається тваринами.
Історія і Рис - одна з найдавніших культур. Походить з
поширення Південно-Східної Азії, де його вирощували за 5
тис. років до н.е. У VIII столітті рис потрапив у
Єгипет. У Європі вирощується з XV століття, головним чином у
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
319
країнах Середземномор’я - Італія, Іспанія, Франція, Греція, Болгарія.
За посівними площами і валовим збором зерна рис займає на
планеті друге місце після пшениці. В окремі роки, завдяки ви-
сокій врожайності, валові збори рису перважають валові збори
пшениці. Так, в 1995 році урожайність пшениці у світі становила
24,6 ц/га, а рису - 36,9ц/га. У 1993-1995 рр. світова посівна площа
пшениці дорівнювала 219 млн. га (31,8% від зернових), а рису -
147,5 млн. га (21,4%). Проте валові збори зерна були майже
однакові: пшениці - 543 млн. т (28,5% світового виробництва зер-
на), рису - 537 млн. т (28,2%).
Найбільші посівні площі зосереджені в країнах Азії - понад
90% світового виробництва рису. У 1998 році в Індії було засіяно
42 мл.га, у Китаї - 32 млн.га, Індонезії -12 млн.га, Бангладеш - 10
млн.га, В’єтнамі - 7,4 млн.га. У Китаї зосереджено 33% світового
виробництва рису (193 млн.т), Індії - 22,5% (122 млн.т), Індонезія -
9% (48 млн.т), Бангладеш - 5% (28 млн.т), В’єтнам - 5% (28 млн.т).
Найвища врожайність рису в Австралії 103 цТа, Греції - 80 ц/га,
Кореї -70 ц/га, Китаї - 60 ц/га, Індонезії - 41 ц/га, Індії - 29 ц/га,Бан-
гладеш - 28 ц/га.
На відміну від інших зернових культур, рис в Україні виро-
щують тільки при зрошенні в південних областях. У 1999 році
посівна площа рису становила 22 тис. га, а валовий збір 69 тис. т
при урожайності 32 ц/га. Найбільше рису вирощують в Криму,
Одеській, Херсонській та Миколаївській областях.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Рис - досить теплолюбна рослина тропічного
температури поясу Південно-Східної Азії. Для проростання
насіння і появи сходів потрібна температура
13-16°С. Зниження температури до мінус 1°С при появі сходів
може спричинити їх загибель. Мінімальна температура у фазі
кущіння 15-18°С, цвітіння - 18-20°С, на початку достигання - 19-
25°С. Оптимальна температура для росту рослин - 25-30°С, мак-
симальна - 35-37°С. Зниження температури до 10°С у період мо-
лочної стиглості призводить до припинення вегетації. При темпе-
ратурі нижче 17-18°С він не достигає. Сума ефективних темпе-
ратур для скоростиглих сортів рису становить 2200°С, пізньос-
тиглих - 3200°С. Тривалість вегетаційного періоду ранньостиг-
лих сортів - 90-100 днів, пізньостиглих - 130-140 днів.
320 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Вимоги Рис вирощується як культура, що затоплюється
до вологи шаром води. Висока потреба рису у воді зумовлена
особливостями розвитку кореневої системи, зокре-
ма, недостатньою кількістю Кореневих волосків і малою всмокту-
ючою силою коренів та листків. На різних етапах вегетації рису
потрібна неодинакова кількість води. При проростанні зерно по-
глинає лише 25-26% води від своєї маси. Після накільчування
посилюється дихання, потреба насіння у кисні набагато зростає і
за його відсутності в затопленому грунті проростаючі насінини
гинуть. Тому після сівби в період від набубнявіння до накільчу-
вання насіння (10-15 днів), поле може бути затоплене шаром води
5-10 см впродовж 5 діб. Після накільчування і утворення колеоп-
тиле довжиною 3-5 мм воду з чеків треба відвести. Сходи з’явля-
ються без шару води.
У фазі кущіння при утворенні стеблових коренів уже потрібний
невеликий шар води (3-5 см), оскільки вузол кущіння формуєть-
ся майже біля поверхні грунту. Після появи сходів корені рису
забезпечуються киснем з атмосфери з допомогою добре розвину-
тих повітроносних тканин, а пізніше втягують повітря через стебло.
Під час виходу у трубку і викидання волотей потреба рису у
воді максимальна. Його можна затоплювати шаром води 10-12
см, а пізніше збільшувати товщину шару до 15-20 см. Рослини
мають бути вкриті на 1/3 висоти. Шар води 12-15 см тримають до
фази молочної стиглості. У восковій фазі чеки звільняють від
води для просушування грунту перед збиранням врожаю.
Шар води на полі покращує тепловий режим і умови міне-
рального живлення, промиває засолені грунти, сприяє боротьбі з
бур’янами, створює добрі умови для росту рослин рису.
Вимоги Рис - світлолюбива культура короткого дня. Швидше
до світла розвивається при тривалості світлового дня 9-12
годин. Він потребує інтенсивного сонячного освіт-
лення. Тривала похмура погода спричинює неповне достигання
цієї культури.
Вимоги Кращими для нього є родючі грунти з слабокислою
до грунту реакцією (рН 5,5-6,5). Рис добре переносить середню
засоленість грунту. Найбільш придатні для вирощуван-
ня рису наносні грунти річкових долин , що добре утримують воду.
Непридатними є сильно заболочені, а також легкі піщані грунти.
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
321
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Рис вирощують на старанно вирівняних
(відхилення від горизонталі ±5см) рисових
полях. Поле ділиться на карти площею 20-50 га, а кожна карта
поперечними валами на чеки площею 2-5 га. Відповідно побудо-
ваною гідротехнічною системою забезпечується подача води на
чеки і відведення її з полів у канали.
Рис вирощують у спеціальних 6-8 пільних сівозмінах. Найкра-
щим попередником є люцерна, конюшина. Ці культури покращу-
ють фізичний стан грунту (фітомеліорація), підвищують родючість,
перетворюють важкорозчинні форми фосфору у легкодоступні,
збагачують грунт органічною речовиною і азотом.
Добрими попередниками є зернобобові, коренеплоди, однорічні
трави, ріпак.
Після багаторічних трав рис вирощують 2-3 роки на одному
чеку. Розміщення рису по рису більше трьох років підряд приво-
дить до сильного зниження врожайності.
Обробіток Основним завданням обробітку грунту є мобілізація
грунту його родючості, поліпшення аерації, знищення
кореневищ і сходів бур’янів, вирівнювання
поверхні грунту.
При розміщенні рису після багаторічних трав поле без попе-
реднього дискування орють плугом з передплужниками на гли-
бину 27-30 см. Є рекомендації зяблевої оранки не проводити, а
весною після відростання люцерни, приорювати зелену масу її як
сидеральне добриво. Після інших попередників, чи розміщенні
рису після рису, проводять лущення стерні дисковими лущильни-
ками, а пізніше оранку на глибину 20-22 см.
Весняний обробіток розпочинають з боронування важкими
боронами для закриття вологи. При потребі проводять вирівню-
вання поверхні з допомогою скреперів і планувальників Д-719,
ПА-4 в агрегаті з трактором Т-150. До сівби проводять 2-3 повер-
хневі обробітки з допомогою культиваторів КПС-4, КФГ-3,6. Гли-
бина розпушування - 16-18 см. З допомогою КФГ-3,6 загортають
в грунт внесені мінеральні добрива. Для передпосівного обробіт-
ку можна використати комбіновані агрегати.
Підготовка Для очистки насіння рису використовують
насіння. Сорти очисні машини-сепаратори. Повітряно-
теплове обігрівання за. 5-8 днів до сівби
сприяє підвищенню енергії проростання і польової схожості.
322 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.61 - Сорти рису для вирощування в Україні
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група стиглості Напрямок використання
ВНІР 8847 1991 с СП цін
Дунай 1978 с сс цін
КОП-161-92 1996 с рс цін
КОП-680-92 1997 с сс цін
Краснодарський 424 1965 с не цін
Мутант 428 1989 с рс цін
Перекат 1991 с сс цін
Слав’янець 1998 с сс цін
Спальчик 1990 с сс цін
Україна 1993 с сс ЦІН
Для запобігання ураження хворобами на початкових фазах
росту насіння протруюють препаратами: бенлат (2,0-3,0 кг/га),
фундазол (2,0-3,0 кг/га). Застосування плівкоутворюючих речо-
вин зменшує надходження шкідливих речовин у навколишнє се-
редовище, підвищує захисну дію протруйника. Як плівкоутворю-
вачі використовують №КМЦ (натрієва сіль карбоксиметилце-
люлози) і ПВС (полівініловий спирт), що застосовуються у нор-
мах відповідно 0,2 і 0,5 кг/т насіння. Протруюють за допомогою
машин ПС-10, Мобітокс. При потребі під час протруювання на-
сіння обробляють мікроелементами: мідь, магній, молібден, кобальт.
В Україні зареєстровані наступні сорти рису (табл. 5.61).
Система 3 урожаєм 60 ц/га зерна, рис виносить з грунту
удобрення 110-130 кг/га азоту, 60 кг/га фосфору і 150-170 кг/га
калію. Азоту рослини найбільше потребують під
час сходів, формування генеративних органів, наливу зерна. Май-
же 70% азоту засвоюється рослинами до цвітіння.
Основна частина фосфору (90%) і калію (80%) використо-
вується від початку кущіння до цвітіння. Враховуючи невелику
рухливість фосфору і калію в грунті, всю норму цих добрив да-
ють в основне внесення.
Особливо для рису потрібні азотні добрива. Під водою при-
гнічуються процеси нітрифікації, частина азоту вимивається в
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
323
нижні шари грунту і посіви недостатньо забезпечуються доступ-
ними сполуками азоту.
Органічні добрива (60 т/га) вносять, якщо рис сіють по рису.
Мінеральні добрива вносять у нормі КРК60Ч(). Після люцерни у
перший рік вносять ^0 90Р60 90І<60, на другий і третій рік норму
добрив збільшують до Й|20150Р90120К60 90. Фосфорні і калійні доб-
рива вносять як основне удобрення. При достатньому забезпе-
ченні калієм, його можна не вносити. Азотні добрива (50-70%)
вносять як основне удобрення (під культивацію), решту викори-
стовують для двох підживлень: перше у фазі сходів, друге у фазі
кущіння.
При вирощування рису після люцерни немає потреби в азот-
ному підживленні.
СІВБА
Способи Основний спосіб сівби - рядковий з відстанню між
сівби рядками 15 см. Сіють сівалками С3-3,6; СРН-3,6.
З допомогою сівалки-фрези КФС-3,6 за один
прохід агрегату можна внести добрива, провести передпосівний
обробіток грунту і сівбу. Застосовують також вузькорядний спосіб
сівби (СЗУ-3,6) і перехресний.
Глибина Загортають насіння на глибину 1-2 см при
сівби прогріванні грунту до 13°С. Є рекомендації при
ранніх строках сівби (температура грунту 8°С)
сіяти на глибину 4-5 см. До 3-5 см збільшують глибину сівби на
легких грунтах.
Норма Рис має недостатню польову схожість, тому
висіву встановлюють підвищену норму висіву. Вона
коливається в межах 5-8 млн/га схожих насінин,
або 180-230 кг/га. Рис можна вирощувати і як розсадну культуру.
Строки Висівають рис, коли грунт на глибині загортання
сівби насіння прогрівся до 12-15°С і минає загроза при-
морозків. На півдні України рис сіють в першій половині травня.
Сівба після 15 травня приводить до зниження врожайності.
Догляд за Під час вегетаційного періоду необхідно підтри-
посівами мувати необхідний рівень води. Для знищення
однорічних злакових (просоподібні) бур’янів ви-
324 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
користовують гербіцид ордрам (5,0-7,0 л/га) обприскуючи грунт
до сходів (з загортанням) або у фазі 2-3 листків у рису. Фацет
(1,0-1,8 л/га) теж вносять у фазі 2-3 листків рису і 3-4 листків
бур’янів. Гербіцид сіріус (0,1-0,3 л/га) крім просянки знищує
бульбоочерет. Його вносять у фазі 2-3 листків у просянки і 5-6
листків у бульбоочерету.
Проти болотяних бур’янів (бульбоочерет, частуха та ін) засто-
совують агрітокс (1,5-2,0 л/га), 2М-4Х (1,0-1,3 л/га), базагран
480 (2,0-4,0 л/га), базагран хіт (3,0 л/га) вносять у фазі кущін-
ня.
Для захисту від хвороб (пірикуляріоз) посіви обробляють фун-
дазолом (2 кг/га).
Боротьба з шкідниками (попелиці, комарики, прибережна муха
здійснюється з допомогою таких інсектицидів: актеллік (0,5 л/га),
сумітіон (1,0 л/га).
Збирання Збирання рису проводять переважно роздільним
врожаю способом, тому, що спочатку достигає верхня
частина волоті, а потім - нижня. На продовольчі
цілі рис починають збирати, коли 75-85% зерна у волотях досягає
повної стиглості, на насіння - при 90-95%. Скошують рис на вал-
ки при висоті стерні 15-20 см жатками ЖРС-5, ЖРК-5. Обмоло-
чують валки через 3-5 днів при вологості зерна 15-16% комбайна-
ми СКД-6Р, СКГД-6. Можливе повторне обмолочування через
3-4 дні після першого.
' Пряме комбайнування застосовують при несприятливій погоді,
високій вологості грунту у чеках, на зріджених посівах. При про-
веденні сеникації і десикації пряме комбайнування є егергозбері-
гаючою технологією збирання.
Сеникація проводиться для прискореного достигання і кра-
щого наливу зерна. Посіви обробляють у фазі молочної стиглості
розчином сечовини з розрахунку 17 кг/га д.р. з мікродозою амін-
ної солі 2,4Д. Норма витрати робочого розчину 150 л/га.
Десикація проводиться у фазі повної стиглості зерна для зни-
ження вологості зерна, стебел і листків за 4-5 днів до початку
прямого комбайнування. Застосовують хлорат магнію - 26 кг/га,
реглон (3 л/га).
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
325
ГРЕЧКА
Ра£оруппп езсиїепішп МоепсЬ.
Значення Основна круп’яна культура. Гречана крупа має
добрі смакові, поживні та дієтичні якості. її цінність
визначається складом білкового комплексу. Він багатий на такі
важливі амінокислоти як лізин, аргінін, цистин, триптофан, а та-
кож гістидин, необхідний для дитячого харчування. Білки гречки
цінніші, ніж у інших зернових культур. Гречана крупа займає
перше місце за поживністю серед круп. Вона містить більше
вітамінів (В); В2, В6, Р), мінеральних речовин багатих на залізо,
фосфор, калій і магній. Органічні кислоти (лимонна, яблучна,
щавелева) сприяють кращому засвоєнню їжі.
За фізіологічною цінністю білки гречаної крупи близькі до білків
курячого яйця і коров’ячого молока. Гречану кашу дієтологи по-
рівнюють за складом та структурою амінокислот з м’ясом.
У зерні гречки міститься 10-18% білка, 2-3% олії, яка запобігає
утворенню в організмі людини холестерину. Вміст зуглеводів 60-68%.
Гречана крупа важливий продукт харчування, особливо для
дітей, літніх людей, а також для хворих на діабет, гіпертонію; скле-
роз, розлад нервової системи та ін. Гречана каша здавна є націо-
нальною українською стравою.
Із листків і квіток гречки виготовляють рутин (вітамін Р), який
застосовується в медицині для підвищення еластичності і про-
никливості кровоносних судин.
Із борошна готують вареники, дитячі каші, галушки. Для випі-
кання хліба непридатне через відсутність у зерні клейковини.
326 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Відходи при виробництві крупи використовуються на корм
худобі. Гречана полова є цінним кормом у свинарстві (100 кг її
відповідають 50 к.о.). Можна згодовувати тваринам гречану со-
лому (в 100 кг міститься ЗО к.о.). За поживністю вона майже не
поступається вівсяній.
Гречка - один з кращих медоносів. За сприятливих умов вона
забезпечує збір меду 60-100 кг/га а іноді й більше.
Гречка є страховою культурою для пересівання загиблих ози-
мих. Її вирощують у післяукісних та післяжнивних посівах, а
також на зелений корм, на зелене добриво.
Агротехнічне значення гречки полягає в тому, що вона змен-
шує забур’яненість полів. Вона є добрим попередником, оскільки
засвоює важкодоступні сполуки фосфору і калію для власного
живлення і залишає їх в грунті з рослинними рештками.
Історія і Походить гречка з Індії. Тут відома понад 2500
поширення років. У І столітті вона вже вирощувалась на
Півдні України. Основні посівні площі гречки
тепер розміщені в Європі - близько 1,8 млн. га, тоді як всього у
світі висівають її на площі 2,7 млн. га. Гречку вирощують в Польщі,
Франції, Німеччині, Австрії, Швеції. Невеликі площі є в Канаді,
США, Бразилії, Індії. Найбільші посівні площі в Росії -1,2 млн.га,
Китаї - 0,85 млн.га. Валове виробництво гречки у світі становить
2,7 млн.т., в т.ч. в Китаї - 1,6 млн.т., Росії - 0,5 млн.т., Україні -
0,4 млн.т. Середня врожайність гречки у світі в 1998 році - 9,8 ц/га.
В Україні у 1998 році вона була висіяна на площі 401 тис. га,
валовий збір становив лише 369 тис. т, при врожайності 9,2 ц/га.
Серед зернових культур гречка найменш урожайна, хоч є досвід
вирощування врожаїв у межах 20-30 ц/га зерна. Урожайність у
Франції становить 24 ц/га, Китаї - 19 ц/га.
За потенційними можливостями це одна з найврожайніших
зернових культур. Селекціонери працюють над виведенням низь-
корослих сортів із збільшеною площею кожного листка, стійких
до вилягання.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Гречка належить до теплолюбних рослин. Насіння
температури починає проростати при температурі 6-8°С.
Дружні сходи появляються при 15°С на 7-8 день,
а при 12°С - через 10 днів. Рослини чутливі до приморозків.
ЗЕРНОВ КУЛЬТУРИ
327
Сходи пошкоджуються при 1-2°С морозу, а при - 4°С посіви по-
вністю гинуть. Оптимальна температура в період цвітіння-плодо-
утворення знаходиться в межах 17-25°С. При температурі менше
13°С гречка сповільнє ріст, а при температурі вище 25°С при-
гнічується, погано запилюється. При високих температурах змен-
шується виділення нектару, він швидко висихає, бджоли не запи-
люють посівів гречки. Підвищення температури до 30-35°С при-
зводить до запалу і відмирання зав’язі, урожай різко зменшуєть-
ся, особливо в посушливі роки. Розтягнутий період цвітіння теж
призводить до зменшення продуктивності гречки.
Найвищий урожай формується, якщо під час цвітіння є тепла
погода (20-25°С) з відносною вологістю не менше 60% при не-
значному вітрі. У таких умовах квітки виділяють найбільше не-
ктару і приваблюють достатньо бджіл для запилення.
Сума ефективних температур за вегетацію для скоростиглих
сортів становить 800°С, для середньо- і пізньостиглих - 1200-1300°С.
Вегетаційний період короткий - 65-100 днів.
Вимоги Гречка відноситься до вологолюбних культур. Для
до вологи проростання насіння потребує 50-60% води від
своєї маси. Гречка споживає води в 3 рази більше
ніж просо і в 2 рази більше, ніж пшениця і ячмінь. Транспіраційний
коефіцієнт становить 500-600. Найбільше потрібно рослинам води у
фазах цвітіння, плодоутворення - 50-60% від загальної потреби.
Зменшення відносної вологості повітря до 30-40% спричинює
в’яненння рослин, загибель зав’язей і плодів.
Вимоги Гречка належить до рослин, які добре ростуть і
до світла розвиваються в умовах короткого і довгого світлового
дня.
Скорочення світлового дня призводить до швидшого дости-
гання. Встановлено, що для формування високого врожаю
найбільш сприятлива мінлива хмарність.
Вимоги До грунту гречка маловимоглива. Коренева система
до грунту гречки слаборозвинута, має цінну властивість
засвоювати важкорозчинні сполуки фосфору і ка-
лію. Вимагає добре аерованих, вологоємких грунтів. Високі вро-
жаї формує на чорноземах, сірих лісових грунтах. Непридатні
для неї дуже кислі (рН<5) і важкі солонуваті грунти. На пере-
328 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
удобрених полях, особливо гноєм, гречка розвиває надмірну веге-
тативну масу, переростає і вилягає. Тому органічні добрива під
гречку не вносять.
Основні причини низьких урожаїв гречки наступні', одно-
часність росту вегетативних і генеративних органів, невідповідність
між асиміляційною поверхнею листків і числом квіток на рос-
лині, розтягнутість періоду цвітіння, диморфна будова квіток, ве-
лика залежність від метеорологічних умов, відносно недостатній
розмір кореневої системи.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками у Лісостепу є
цукрові буряки, картопля, зернобобові, ку-
курудза на силос, удобрена озима пшениця. У Поліських райо-
нах гречку сіють після люпину, льону, картоплі, озимих зернових.
У Степу розміщують після озимої пшениці, кукурудзи, гороху,
баштанних культур. При сівбі гречки після вівса чи ячменю
урожайність зменшується на 15-40%.
Найдоцільніше висівати гречку як менш вимогливу до попе-
редників культуру, після озимої пшениці, а після просапних, зер-
нобобових розміщувати зернові культури.
Гречка є фітосанітарною рослиною і добрим попередником
для більшості польових культур.
Обробіток Основний обробіток складається з лущення стерні
< грунту на 6-8 см та зяблевої оранки, яку проводять у
серпні-вересні на глибину 25-27 см. На дерново-
підзолистих грунтах орють на глибину орного шару.
Після збирання пізніх просапних культур (цукрових буряків,
картоплі) поле обробляють на глибину 20 см без попереднього
лущення.
Сівба гречки по веснооранці вважається порушенням техно-
логії і є недопустимою.
Несвоєчасний і недоброякісний весняний обробіток грунту є
однією з причин зниження врожаїв гречки.
Гречка - культура пізніх строків сівби - від танення снігу до
початку сівби минає 35-40 днів. У цей період необхідно повністю
використати можливості агротехнічного методу боротьби з бур’я-
нами. Рано навесні, з настанням фізичної стиглості грунту, закри-
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
329
вають вологу боронуванням (БЗТС-1) у 2 сліди на глибину 3-4 см.
У період сівби ранніх ярих зернових, в міру появи сходів
бур’янів, проводять першу культивацію на глибину 10-12 см.
Через 10-14 днів проводять другу культивацію на глибину 8-
10 см. Третій обробіток (передпосівний) здійснюють на глиби-
ну загортання насіння (3-5 см) комбінованими агрегатами типу
РВК-3,6; ЛК-4.
Підготовка Насіння очищають, сортують. Перед сівбою
насіння. Сорти насіння прогрівають на сонці впродовж 4-6
днів, розстеляючи його шаром товщиною не
більше 10 см. Щоб запобігти ураженню рослин хворобами на-
сіння протруюють. Проти аскохітозу, пероноспорозу, фітофторо-
зу, сірої гнилі, пліснявіння насіння обробляють препаратом агат
25 з розрахунку 0,12-0,16 кг на тону насіння плюс 10-15 л води.
Одночасно з протруєнням, для підвищення стійкості рослин про-
ти низьких температур, насіння за 2-3 дні до сівби обробляють
15%-им розчином туру з витратою робочої рідини 10 л на тону
насіння.
Гречка позитивно реагує на обробку насіння мікродобривами.
Цей захід поєднують з протруюванням. На 1 т насіння до розчи-
ну протруйника додають 50-100 г сірчанокислого марганцю, 50 г
сірчанокислого цинку, 50-100 г мідного купоросу, 100-200 г борної
кислоти. Полімікродобрива (ПМД) з вмістом 25% цинку та інших
мікроелементів (марганець, мідь, молібден, хром, кальцій), застосо-
вують у дозі 400-500 г на тону насіння.
Для протруювання і обробки насіння мікроелементами засто-
совують машини ПС-10, ПСШ-5, “Мобітокс”.
Висівають зареєстровані в Україні сорти, відповідно їх зональ-
ного районування (табл.5.62).
Система Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості
удобрення вегетативної маси гречка використовує 3,0-3,4 кг
азоту, 1,5-2,0 кг фосфору та 4-5 кг калію. До фази
цвітіння вона споживає 60% азоту, 62% калію, 40% фосфору. Реш-
ту поживних речовин рослини використовують у період цвітіння-
достигання.
Гречка добре реагує на післядію органічних добрив, тому її
необхідно розміщувати насамперед після добре удобрених попе-
редників. На чорноземах вона найсильніше реагує на фосфорні,
330 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 5.62 - Сорти гречки в Україні.
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група СТИГЛОСТІ Напрям використання
Аеліта 1978 Полісся середньостиглий цінний
Астра 1983 Лісостеп середньостиглий цінний
Вікторія 1969 Лісостеп, Полісся серед.-пізньостиглий харчовий
Глорія 1973 Степ серед.-пізньостигли й харчовий
Іванна 1997 Степ середньостиглий цінний
Зеленоквіткова 90 1995 Полісся середньостиглий харчовий
Київська 1980 Лісостеп середньостиглий цінний
Крупинка 1990 Лісостеп середньостиглий цінний
Лада 1979 Лісостеп, Полісся середньостиглий харчовий
Лілея 1987 Лісостеп, Полісся середи ьоранн і й цінний
Любава 1993 Лісостеп, Полісся середньостиглий цінний
Сумчанка 1985 Лісостеп ранній цінний
Майська 1987 Лісостеп середньоранній цінний
Орлиця 1988 Полісся ранньостиглий цінний
Роксолана 2000 Полісся середньоранній харчовий
Скоростигла 86 1990 Степ ранньостиглий цінний
Українка 1997 Степ, Лісостеп, Полісся середньостиглий цінний
на сірих суглинистих грунтах - на фосфорно-калійні добрива, а
на дерново-підзолистих - на повне мінеральне удобрення.
Після добре удобрених попередників безпосередньо під греч-
ку вносять К20Р 0К30 4 . Після гірших попередників, на бідніших
грунтах норму добрив збільшують до МзомР4._60І<45_60. Фосфорні і
калійні добрива вносять під оранку, азотні - під першу весняну
культивацію. Необхідно зазначити, що гречка негативно реагує
на добрива, які містять хлор (хлористий калій, калійна сіль). Кра-
щими калійними добривами для гречки є каліймагпезія, сірчано-
кислий калій. У зв’язку з високою засвоювальною здатністю ко-
реневої системи гречки доцільно використовувати важкорозчинні
фосфорні добрива (фосфоритне борошно).
Якщо фосфорні і калійні добрива не внесені під оранку,
компенсувати це можна весняним внесенням нітроамофоски
(2-3 ц/га).
ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ 331
Крім макроелементів, гречка добре реагує на внесення бору,
магнію, марганцю. При вирощуванні гречки після добре удобре-
них цукрових буряків, що забезпечують урожайність 400-500 ц/га
коренеплодів, безпосередньо під гречку добрива не вносять.
СІВБА
Способи Гречку сіють звичайним рядковим способом з
сівби міжряддям 15 см (С3-3,6) та широкорядним з
міжряддями 45 см (ССТ-12А+СТЯ27000). Широ-
корядний спосіб застосовують на менш родючих і забур’янених
грунтах, забезпечуючи можливість прикоречевого підживлення і
міжрядних обробітків для знищення бур’янів.
Глибина Для одержання дружних сходів, рівномірного
сівби достигання рослин, насіння гречки необхідно за-
гортати на однакову глибину. Глибина сівби залежить від механіч-
ного складу грунту, його вологості, температури. При нормальній
вологості слід сіяти на глибину 4-5 см. Якщо у верхньому шарі
грунту не вистачає вологи, то глибину збільшують до 6-7 см. Така
глибина сівби і на легких за механічним складом грунтах. Якщо
грунти швидко ущільнюються, запливають, глибину загортання
насіння зменшують до 3-5 см і навіть до 2-3 см.
Норма Норма висіву залежить від грунтово-кліматичних
висіву умов, строку і способу сівби, чистоти полів, забез-
печення грунту поживними речовинами та воло-
гою. За даними науково-дослідних установ України, орієнтовні
норми висіву гречки у млн. схожих насінин на 1 га такі (табл.5.63):
Таблиця 5.63 - Норми висіву гречки
Зона вирощування Звичайний рядковий посів Широкорядний посів
млн/га кг/га млн/га кг/га
Полісся 3,5-4,5 80-110 2,0-2,5 50-70
Лісостеп 3,0-4,5 60-110 2,0-2,5 50-70
Степ 2,0-3,0 50-75 1,5-2,0 35-50
332 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Строки Гречку висівають, коли грунт на глибині 10 см
сівби прогрівається- на 10-12°С і зменшується загроза
приморозків. Орієнтовні строки сівби у зоні Лісо-
степу - перша декада травня; у зоні Полісся - друга декада травня.
Гречку можна вирощувати як поукісну культуру після озимих
зернових, озимої суріпиці і озимого ріпаку, що вирощується на
зелений корм.
Догляд за Зразу ж після сівби поле коткують гладкими, або
посівами кільчасто-шпоровими котками з одночасним
боронуванням посівними боронами. Досходове
боронування проводять через 4-5 днів після сівби, знищуючи бу-
р’яни і руйнуючи кірку на грунтах, що запливають.
Післясходове боронування проводять у фазі першого справж-
нього листка. Найкраще боронувати вдень, коли у рослин змен-
шується тургор і вони менше ламаються зубцями борін, швидкість
руху агрегату - не більше 4-5 км/год.
На широкорядних посівах проводять 2-3 розпушування
міжрядь. Перше розпушування на глибину 4-5 см проводять у
фазі першого справжнього листка із захисною зоною 8-10 см.
Вдруге міжряддя обробляють на глибину 8-10 см на початку бу-
тонізації. Під час другого розпушування рослини в рядках підгор-
тають, чим знищують бур’яни у захисних смугах.
У зв’язку з тим, що гречка цінний дієтичний і лікувальний
продукт, бажано не застосовувати на посівах засобів захисту рос-
лин. Зрідка для боротьби з бур’янами застосовують гербіциди.
Вносять їх в грунт до сівби, або до появи сходів гречки, викорис-
товуючи дуал, 2,4 Д, 2М-4Х.
Врожайність гречки підвищується на 3-5 ц/га при запиленні
посівів бджолами (2-3 бджолині сім’ї на 1 га).
Боротьба з шкідниками і хворобами здійснюється агротехніч-
ними заходами: сівозміна, удобрення, обробіток грунту, протрую-
вання насіння, якісна сівба і догляд за посівами.
Збирання Гречка має розтягнутий період достигання. Перед-
врожаю часне збирання знижує врожай внаслідок збільшення
кількості невиповнених зерен. При запізнілому
збиранні осипаються верхні крупні зерна.
ЗЕРНОЗІ КУЛЬТУРИ
333
Гречку починають збирати роздільним способом при побурінні
75-80% плодів. Оптимальна висота зрізу 15-20 см. Краще скошу-
вати у ранкові години, не рекомендується збирати гречку в жарку
погоду. Через 4-6 днів після скошування, коли вологість стебел і
листків зменшиться до 30-35%, а зерен - до 16-18%, підсохлі валки
обмолочують комбайнами з пристроями ПКК-5. Частота обер-
тання барабана - 450-750 об/хв. Після обмолоту зерно очищають,
просушують до вологості 14-15%, при якій воно добре зберігається.
Післяукісні та Післяукісні посіви розміщують після озимих
післяжнивні зернових на зелений корм, ріпаку. Післяукісні
посіви посіви сіють в кінці травня, не пізніше середини
червня. Обробіток грунту полягає в оранці на
глибину 16-18 см, культивації КПС-4. Для передпосівного обробіт-
ку застосовують комбіновані агрегати. Оранка, підготовка грунту
і сівба - це єдиний комплекс робіт, що дозволяє запобігти втратам
вологи і пересушуванню грунту.
Після сівби грунт прикотковують. Для післяукісних посівів
використовують ранньостиглі сорти: Сумчанка, Майська, Орлиця,
Скоростигла 86.
Післяжнивні посіви поширені переважно в Степу. Якщо греч-
ку сіяти влітку, вона інтенсивно росте, раніше зацвітає і утворює
плоди. Рослини швидко проходять світлову стадію, тому на та-
ких посівах період вегетації гречки у Лісостепу і на Поліссі ско-
рочується на 12-15 днів, в Степу - на 15-20 днів і більше.
Післяжнивні посіви проводять зразу ж після збирання ози-
мих зернових, але не пізніше 10-20 липня.
Обробіток грунту поверхневий, на глибину 8-10 см. Норму
висіву збільшують на 15-20%. Догляд такий самий як і за весня-
ними посівами.
334 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
6.
ЕРНОВІ БОБОВІ
КУЛЬТУРИ
Загальна
характеристика
зернових
бобових культур
Значення Зернобобові культури
мають важливе значення
в зерновому і кормовому балансі гос-
подарств. З усіх сільськогосподарських
культур зернобобові містять найбіль-
ше білка. Зерно і зелена маса їх за
вмістом білка переважає зернові куль-
тури в 2-3 рази і більше. їх білки повноцінні за амінокислотним
складом і значно краще засвоюються, ніж білки зернових куль-
тур. Зернобобові дають найдешевший білок, включають у біоло-
гічний кругообіг азот повітря, що недоступний для інших куль-
тур. У складі зернових бобових близько 60 видів. Найпоширеніші
культури в Україні - горох, кормові боби, люпин, квасоля, соя.
Менші посівні площі займають чина, сочевиця, нут. До цієї групи
відносяться також вигна, арахіс (детальніше в розділі “Олійні
культури”), лобія, каянус (голубиний горох), деліхос (гіацинтові
боби), бархатні боби, канавалія, воандзея та ін.
Зернові бобові відносяться до найстародавніших культур на земній
кулі. їх вирощували ще за 7000 років до н.е. (сочевиця, горох, чина)
і за 4000-6000 років до н.е. (соя, нут, кормові боби). Зараз посівні
площі в світі становлять понад 100 млн. га, або 13% від площі зерно-
вих. В Україні питома вага зернобобових у структурі посівних площ
постійно зменшується. Так в 1990 році зернобобові становили 9,8%
від посівних площ зернових, тоді як в 1999 році лише 3,8%.
Зерно цих культур використовують на харчові, кормові і
технічні цілі. Із зерна виготовляють борошно, крупи, консерви та
ін. Квасоля, сочевиця мають високі смакові і кулінарні якості і
використовуються як харчовий продукт. Соя має універсальне
використання. З неї виготовляють найрізноманітніші харчові
продукти, олію, корми. Горох використовується на харчові і фу-
ражні цілі. Інші культури головним чином використовують як
цінний компонент при виробництві комбікормів.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
335
Зернобобовим належить особлива роль у розв'язанні білко-
вої проблеми. Це головне джерело збалансованого за амінокис-
лотами, найдешевшого, екологічно чистого білка. За зоотехнічни-
ми нормами для повноцінної годівлі тварин вміст перетравного
протеїну в одній кормовій одиниці має становити 110-120 г. Фак-
тично є на 20-35% менше. Дефіцит білка є основною причиною
перевитрат корму, низької продуктивності в тваринництві. Зерно
зернобобових культур містить 200-300 г перетравного протеїну з
розрахунку на одну кормову одиницю, а зелена маса - 150-200 г.
За рахунок зернобобових потреби тваринництва в протеїні задо-
вольняються на 70-75%. За енергетичною цінністю наближають-
ся до ячменю, трохи поступаючись зерну кукурудзи.
Крім багатого на білок зерна, ці культури дають високоякісне
сіно, сінаж, зелену масу, полову і солому.
Агротехнічне значення бобових полягає в тому, що вони зба-
гачують грунт цінною органічною масою і азотом, поповнюють
орний шар фосфором, калієм, кальцієм, покращують структуру
грунту і підвищують його родючість. Вони є найкращими попе-
редниками для більшості культур сівозміни і найціннішими си-
деральними добривами.
Зернобобові культури можна вирощувати без застосування
азотних добрив, на долю яких приходиться до 30% енергозатрат в
інтенсивних технологіях. Необхідно враховувати, що коефіцієнт
використання азоту з мінеральних добрив становить лише 50-
80%, тобто значна частина їх забруднює нітратами грунтові води,
а біологічний азот повністю утилізується живими організмами. З
урожаєм зерна гороху ЗОц/га виноситься з грунту 150 кг азоту.
Оскільки азотних добрив не вносимо, то таким чином економить-
ся понад 4 ц аміачної селітри.
Отже, розширення посівних площ під зернобобовими культура-
ми дозволить вирішити важливі економічні і екологічні проблеми.
Хімічний Крім високого вмісту білка (25-60%), зерно
склад зерна бобових містить близько 50% вуглеводів, 2-4%
мінеральних речовин, 1-3% жиру (у сої до 26%),
вітаміни А, В,, В2, Стаін. (табл.6.1). Вміст білка визначається не
тільки сортом і районом вирощування, але й умовами, що створені
для симбіотичної фіксації азоту з повітря. Тому коливання вмісту
білка у зерні однієї і тієї ж культури може бути значним.
Білок зернобобових культур багатий найважливішими неза-
мінними амінокислотами, що необхідні для людського організму -
лізин, триптофан, валін, аргінін та ін (табл. 6.2).
336 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.1 - Хімічний склад зерна зернобобових культур
Культура Білок Вуглеводи Жир Клітковина Зола
Горох 20-35 20-48 1,3-1,5 3,0-6,0 2,0-3,1
Кормові боби 25-35 50-55 1,0-1,3 3,4-6,0 2,6-4,1
Соя 30-55 20-32 13-26 2,9-11,0 4,5-6,8
Квасоля 22-32 50-60 2,3-3,6 5,0-7,1 2,5-4,6
Люпин 30-48 17-39 3,7-14,0 11,0-18,0 2,5-4,0
Чина 25-34 24-25 .0,5-1,2 4,0-5,4 2,5-3,0
Сочевиця 22-36 47-60 0,6-2,1 2,4-4,9 2,0-4,4
Нут . 18-34 47-60 4,0-7,2 2,4-12,0 2,5-4,9
Таблиця 6.2 - Вміст незамінних амінокислот у насінні
зернобобових культур, г/кг сухої речовини
Назва амінокислоти Соя Люпин жовтий Чина Кормові боби Горох польовий Горох посівний
Лізин 21,9 15,9 17,2 13,9 15,2 13,4
Метіонін 4,6 4,6 4,3 3,1 3,2 2,6
Цистин 4,6 4,2 2,6 4,8 2,3 2,4
Аргінін 25,6 34,2 22,7 17,2 17,3 14,2
Лейцин 41,0 37,4 31,6 24,7 22,0 20,5
Фенілаланін 16,0 15,5 10,0 6,2 9,0 9,5
Треонін 12,6 14,1 11,8 9,8 7,5 8,4
Валін 16,0 12,7 12,6 9,3 10,0 8,5
Триптофан 3,6 2,1 2,9 1,6 1,6 1,1
Гістидін 8,0 10,9 6,3 7,2 7,3 7,1
Сума 10-ти незамінних амінокислот 154 152 122 97 95 88
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
337
У зерні майже всіх зернобобових містяться різні антипоживні
речовини (інгібітори ферментів - зокрема трипсини, алкалоїди
тощо). Більшість цих речовин білкової природи, їх можна інак-
тивувати за допомогою термічної обробки.
Симбіотична Переважна частина білка в зерні і зеленій масі
азотфіксація рослин утворюється за рахунок азоту повітря,
який фіксується за допомогою бульбочкових
бактерій, що розміщуються на кореневій системі. Бактерії явля-
ють собою палочки, у вільному стані аероби, що не здатні фіксу-
вати азот. Фіксація азоту в природі відбувається внаслідок склад-
ного процесу взаємодії між бактеріями і рослиною. Рослина за
допомогою фотосинтезу акумулює сонячну енергію і у вигляді
хімічно зв’язаної енергії вуглеводів постачає нею бактерії, які, в
свою чергу, забезпечують 50-90% потреби рослини в азоті.
Встановлено, що на одному гектарі зернових бобових куль-
тур фіксується від І 00 до 400 кг азоту повітря. Найбільш про-
дуктивно засвоює атмосферний азот люпин - 300-400 кг/га, кор-
мові боби і соя - до 250 кг/га, горох - 100-150 кг/га, чина і сочевиця -
90-120 кг/га, квасоля і нут - 30-50 кг/га. Є дані вегетаційних дослідів,
де фіксація азоту зростала до 800 кг/га. Засвоєний азот виносить-
ся урожаєм, але 25-40% азоту залишається в грунті з органічними
рештками рослин.
Для того, щоб бульбочкові бактерії працювали найефективні-
ше, необхідно створити їм оптимальні умови життєдіяльності. Вони
наступні:
1. Симбіоз дуже чутливий до реакції грунтового розчину.
На кислих грунтах (рН < 5,0) бульбочки формуються погано.
Дещо стійкіші до кислого середовища бактерії люпину. Вапну-
вання є важливим заходом інтенсифікації азотфіксації. Разом з
тим лужне середовище засолених грунтів теж несприятливо впли-
ває на симбіоз. Найбільш сприятливі (за винятком люпину) для
бульбочкових бактерій грунти з рН = 6,0-6,8.
2. Умови фосфорного і калійного живлення теж сильно
впливають на симбіоз. Нестача калію, і особливо фосфору, різко
знижує азотфіксацію. Необхідно дотримуватись правильного
співвідношення фосфору і калію, вносити ці елементи для забез-
печення запланованого врожаю.
Горох може не формувати бульбочки, якщо сіяти його після
338 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
інтенсивно удобрених цукрових буряків чи кукурудзи, по удобре-
ному чорному пару. В таких умовах рослини використовують
мінеральний азот з грунту.
3. Необхідно створити оптимальні умови для аерації грунту
і забезпечення вологою. Важкі, запливаючі глинисті грунти
малопридатні для вирощування зернобобових культур. Бульбоч-
ки не утворюються у сухому грунті, коли вологість на початку
вегетації менша 50-60% від повної польової вологоємкості. Не-
стача вологи у пізніші фази росту може привести до відмирання
бульбочок. Оптимальний інтервал вологості для розвитку буль-
бочок і азотфіксації знаходиться в межах 60-70% від повної воло-
гоємкості грунту.
4. Важливо забезпечити потребу рослин у мікроелементах.
Вони входять до складу ферментної системи, що забезпечує сим-
біоз. Найбільше необхідні молібден, бор, магній, залізо, кобальт.
Так, молібденові добрива можуть підвищувати інтенсивність азот-
фіксації у десятки разів в розрахунку на одну рослину.
5. У грунті, де висівається бобова культура, повинна знахо-
дитись достатня кількість бульбочкових бактерій, спе-
цифічних для даного виду. Якщо бактерії в грунті відсутні,
необхідно насіння обробляти спеціальними бактеріальними пре-
паратами (ризоторфін, нітрагін, бактеріальне добриво). Нітрагіні-
зація зернобобових культур особливо ефективна при висіві їх у
нових районах вирощування, або після тривалої перерви в їх висі-
ванні. Приріст урожаю від обробітку бактеріальними добривами
досягає 20-40%, особливо якщо не вносити азотні добрива.
Якщо створити добрі умови для азотфіксації, бульбочки набу-
вають рожевого забарвлення. Бульбочки починають формувати-
ся при утворенні другої пари листочків. До цього часу рослина
використовує азот з сім’ядолей насінини і рухомі сполуки його в
грунті.
Необхідно відмітити, що при внесенні мінерального азоту, рос-
лини переходять на його споживання і бульбочки не утворюють-
ся. Азот мінеральних добрив є інгібітором азотфіксації. Тому
рекомендації щодо внесення більших чи менших норм добрив
при вирощуванні зернобобових культур є досить суперечливи-
ми. Навіть стартові дози азоту негативно впливають на форму-
вання бульбочок. Необхідно повністю використати надзвичайно
важливу природню властивість бобових до симбіозу, що дасть
змогу вирішити важливі економічні та екологічні проблеми.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
339
Морфологічні Зернові бобові культури належать до родини
особливості бобових (ЕаЬасеае). Коренева система у
зернобобових стрижнева. Головний корінь, що
проникає на глибину 1-3 м, розгалужується і утворює багато
бічних корінців, що розміщуються в орному добре удобреному і
розпушеному шарі грунту. Коренева система бобових характери-
зується значною кислотністю кореневих виділень, що забезпечує
розчинення важкорозчинних добрив, зокрема фосфатів.
Стебло у зернобобових трав’янисте, різної міцності. У горо-
ху, чини, багатоквіткової квасолі стебла нестійкі проти вилягання.
Прямостоячі стебла, що не вилягають, мають кормові боби, соя,
нут, люпин. Стебла схильні до розгалуження.
Листки. За будовою листків зернобобові ділять на три гру-
пи. У гороху, сочевиці, бобів, чини, нуту вони парно- або непарно-
пірчасті; у квасолі, сої - трійчасті; у люпину - пальчасті.
Квітка метеликового типу. Віночок складається з п’яти пе-
люсток. Забарвлення квіток від білого до червоного і фіолетово-
го. Квітки можуть утворювати суцвіття - китицю, або розміщува-
тись по одній чи дві у пазусі листка.
Плід - біб різної величини, форми і забарвлення. Боби мають
від 1-2 до 6-8 насінин. Після достигання боби (за винятком нуту
і люпину) розтріскуються і дозріле насіння випадає. В останні
роки створюються сорти, боби в яких не розтріскуються.
Фази росту. У зернових бобових культур відмічають такі
фази росту: проростання, сходи, гілкування стебла, бутонізація,
цвітіння, формування бобів, достигання, повна стиглість. Більш
практичне значення мають фази сходів, бутонізації, цвітіння і до-
стигання.
У зернових бобових, що не виносять сім’ядолі на поверхню
грунту, фазу сходів відмічають при появі перших справжніх
листків, у решти - при появі на поверхні грунту сім’ядолей. Утво-
рення бутонів і квіток свідчить про перехід до фази бутонізації і
цвітіння, які встановлюють за першими нижніми квітками.
Початок фази достигання визначається при побурінні 1-2
нижніх бобів, а повне достигання - коли побуріло не менше поло-
вини бобів.
340 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
6.1.
ГОРОХ
Горох
ПОСІВНИЙ
Різшп заііушп
Горох польовий
(пелюшка)
Різит агуепзе
Значення Немає іншої зернобобової культури, яка б в
Україні замінила горох. Це пояснюється його
цінними продовольчими і кормовими якостями та високою вро-
жайністю, сприятливими умовами вирощування.
Зерно гороху містить 20-35% білка, крохмаль, цукри, жир, віта-
міни (А, В(, В2, В6, С, РР, К, Е), каротин, мінеральні речовини (солі
калію, кальцію, марганцю, заліза, фосфору) - у цьому цінність його
не тільки як харчового (високі смакові якості), а й дієтичного, ліку-
вального подукту. Він сприяє виведенню солей з організму, корис-
ний хворим на серце. У 100 г його зерна міститься 491 ккал.
(в 100 г пшениці 457 ккал.). Білка приблизно стільки ж, як і в
сирому м’ясі. В 1 кг зерна гороху міститься 1,17 к.о.; 180-240 г
перетравного протеїну; 15,2 г лізину; 3,2 г метіоніну; 2,3 г цистину
і 1,6 г триптофану та ін. У зеленому горошку і недостиглих бобах
(овочеві сорти), що використовуються як сировина при вироб-
ництві консерв, міститься до 25-30% цукру.
Горохове борошно використовують при виробництві концент-
рованих кормів. Тваринам згодовують також зелену масу, сіно
солому, кормова поживність яких завдяки високому вмісту білка
значно вища, ніж тонконогових культур.
Горох є цінним компонентом для однорічних трав. Його зеле-
на маса добре підходить для використання на сидерати. Він є
цінним попередником для зернових та інших польових культур.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
341
Історія і Горох - одна з найдавніших сільськогосподарських
поширення культур. Батьківщиною посівного гороху є Іран,
Туркменістан, де вирощують його дрібнонасінні
види. Крапнонасінний горох походить з східних країн Середзем-
номор’я. У Єгипті його вирощували 5 тис. років тому. В Україні
він відомий за 4-5 тис. років до и.е.
Чимало культур було завезено до нас після відкриття Америки.
Горох є однією з небагатьох культур, які здійснили зворотній шлях
і підкорили Новий Світ. Свідченням того є обсяги посівних площ і
виробництва зерна гороху в Канаді (табл. 6.3). Загальна посівна
площа гороху в 1998 році становила 6,9 млн. га, а виробництво зерна
у світі 13,2 млн. га при середній урожайності 19,1 ц/га. Горох є
основною зернобобовою культурою в Європі. Середній урожай його
в Англії, Франції сягає 45 ц/га. У Англії багато фермерів одержує по
50-55 ц/га, в Голандії, Франції - до 70 ц/га. У Франції створено клуб
фермерів, щодосягли 100-центнерних урожаїв гороху. Україна зай-
має третє місце в світі за виробництвом зерна гороху.
Серед зернобобових культур горох в Україні займає найбільші
посівні площі. Його посіви становили 1,2-1,6 млн. га. проте в ос-
Таблиця 6.3 - Площа посіву, урожайність і виробництво гороху
у світі та окремих країнах у 1998 році
Країна Площа посіву, млн. га Урожайність, ц/га Виробництво зерна, млн. т
У світі, всього 6,9 19,1 13,2
Україна 0,47 23,0 1,08
Австралія 0,30 11,5 0,34
Бельгія 0,002 41,7 0,01
Великобританія 0,08 37,9 0,3
Данія 0,1 20,0 0,2
Ефіопія 0,18 9,1 0,17
Індія 0,88 8,4 0,74
Канада 1,08 21,7 2,34
Китай 0,75 16,5 1,24
Нідерланди 0,001 50 0,05
Росія 0,95 8,1 0,77
США 0,13 23,8 0,30
342 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.4 - Площа посіву, урожайність і виробництво гороху
в Україні
Роки Площа посіву, тис. га Урожайність, ц/га Виробництво зерна, тис. т
1992 1148,2 24,2 2775,7
1993 1134,0 24,1 2731,0
1994 1088,9 22,7 2470,0
1995 970,7 14,2 1376,0
1996 731,5 13,5 985,0
1997 576,3 15,6 901,2
1998 472,9 22,9 1085,3
танні роки площа зменшилась до 500 тис. га (табл. 6.4). В Україні
урожайність гороху менша, але окремі господарства при вирощу-
ванні за інтенсивними техноллогіями збирають по 40-50 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Горох холодостійка, відносно маловимоглива до
температури тепла культура. Насіння починає проростати при
температурі 1-2°С. Сходи можуть витримувати
приморозки до мінус 5-7°С. Стійкіші до морозів кормові сорти
(пелюшки). Оптимальна температура для утворення вегетатив-
них органів гороху - 12-16°С, генеративних - 16-20°С. Температу-
ра понад 26°С негативно впливає на величину і якість урожаю.
Вимоги До вологи горох вимогливий. Для набубнявіння і
до вологи проростання насінню потрібно 110-115%, а
мозкових сортів до 150% води від його маси. Найк-
ращі умови для росту складаються при випаданні 450-600 мм за
рік, а вологість грунту становить 70-80% найменшої вологоємкості.
У посушливі роки вегетація гороху може скорочуватись у півто-
ра рази. Найстійкіші проти посухи ранньостиглі сорти, які встига-
ють сформувати урожай, використовуючи зимові запаси вологи в
грунті. Разом з тим, надмірна вологість під час цвітіння і утворен-
ня плодів приводить до надмірного росту вегетативної маси, взає-
мозатінення рослин, внаслідок чого насіння формується дрібним.
За посухостійкістю горох переважає боби, вику і люпин,
але Поступається сочевиці, нуту і чині. Транспіраційний кое-
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
343
фіцієнт 400-600. Внесення фосфорних і калійних добрив ско-
рочує витрати води на 6-10%.
Вимоги Горох - світлолюбна культура і належить до рослин
до світла довгого дня. Недостатня кількість світла дуже
пригнічує його розвиток. Стебла витягуються, ви-
лягають, слабіле розвивається коренева система, менше зав’язується
плодів, зменшується врожайність. Фотоперіодична реакція горо-
ху тісно пов’язана з спектральним складом світла. У світлі дов-
гого дня переважають довгохвильові промені, що сприяє приско-
реному розвитку гороху, значно підвищує його врожай.
Вимоги Горох - культура високородючих грунтів.
до грунту Найвищі врожаї одержують на чорноземах, сірих
лісових і окультурених дерново-підзолистих грун-
тах. Реакція грунтового розчину (рН 6,8-7,4) має бути нейтраль-
ною. В грунті повинно бути достатньо гумусу, вапна, фосфору,
калію та мікроелементів молібдену і бору. На важких, дуже
щільних і кислих грунтах коренева система розміщується негли-
боко, пригнічується життєдіяльність бульбочкових бактерій.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Будучи відмінним попередником для інших
культур сівозміни, горох добре росте і дає
високі врожаї після різних культур. Добрим попередником є озимі і
ярі зернові. Горох сіють після удобрених просапних - кукурудзи, кар-
топлі, цукрового буряка. Проте технології вирощування цукрового
буряка, кукурудзи вимагають внесення високих доз азоту, що знижує
роль гороху, як азотфіксатора. На Поліссі сіють після льону .'У сівозміні
горох можна висівати на тому самому місці не раніше як через 5-6
років. Це запобігає “гороховтомі” грунту, захищає від ураження коре-
невими гнилями, фузаріозом, нематодою, плодожеркою, бульбочкови-
ми довгоносиками тощо. З цієї ж причини не можна розміщувати
горох ближче 500 м від багаторічних бобових 'ірав.
Горох не терпить монокультури. Непридатні в якості попе-
редника для нього соняшник, багаторічні бобові і злакові трави,
зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом.
Обробіток Основний обробіток залежить від попередника,
грунту Після збирання зернових на полях, що забур’янені
однорічними бур’янами, проводять лущення з до-
344 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
помогою ЛДГ-10 в два сліди на глибину 5-6 см. Якщо поле забу-
р’янене кореневищними бур’янами, то проводять лущення леміш-
ними лущильниками ПЛ-5-25А, ПЛП-10-25 та ПЛН-8-35 на гли-
бину 10-12 см. При нестачі вологи в грунті застосовують обробі-
ток важкими дисковими боронами типу БДТ-3, БДТ-7. Через 15-
20 днів проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см.
На сильно забур’янених полях (особливо багаторічними ко-
реневищними бур’янами - пирій повзучий, гострець, свинорий) з
допомогою лущень повністю знищити бур’яни неможливо, тому
необхідно застосовувати інші методи. Найефективнішим є вне-
сення гербіцидів суцільної дії (раундап, ураган тощо) по стерні.
Через 15-20 днів після пожовтіння і загибелі бур’янів проводять
оранку на глибину 25-27 см.
При наявності в господарстві потужної техніки (наприклад трак-
тор К-700 з обертовим плугом) проблему багаторічних бур’янів
можна частково вирішити агротехнічним способом. Він дешевший
від гербіцидного і підвищує мікробіологічну активність грунту, є
екологічно безпечним. Йдеться про надто глибоку оранку - не мен-
ше 33-35 см. З такої глибини кореневища найбільш злісних бур’янів
пирію, гострецю, свинорию майже не проростають на поверхню грунту.
Ефективність глибокої оранки буде висока, якщо правильно встано-
вити видовий склад бур’янів і відповідно до нього вибрати глибину
оранки. Необхідно врахувати, що основна маса кореневищ пирію з
бруньками, що дають початок новій рослині знаходиться не глибше
20 см, а на ущільнених грунтах до 10-12 см. Відрізки кореневищ
довжиною 5-15 см можуть утворювати пагони з глибини до 25 см.
На відміну від пирію кореневища гострецю залягають знач-
но глибше - 15-30 см. Тому глибина оранки при наявності цього
бур’яну повинна становити 35-40 см, що не завжди можливо, вра-
ховуючи глибину орного шару грунту. Основна частина корене-
вищ свинорию розміщується на глибині 10-20 см, а інколи до ЗО см.
При розміщенні гороху після просапних культур грунт не лу-
щать, а зразу ж проводять зяблеву оранку на глибину 22-25 см.
Після кукурудзи грунт двічі дискують у поперечних напрямах важ-
кими дисковими боронами (БДТ-3, БДТ-7) на глибину 10-12 см і
проводять зяблеву глибоку (25-27 см) оранку.
При наявності обертових плугів з обтічними передплужника-
ми, що не забиваються кукурудзинням, поле без попереднього лу-
щіння орють на глибину не менше 27-30 см. Горох вимагає доб-
рого розпушення грунту, тому заміна оранки поверхневими обро-
бітками в окремі роки приводить до різкого зменшення врожаю -
на 12’15 ц/га.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
345
Від якості передпосівного обробітку грунту залежить енер-
гія проростання насіння, польова схожість, дружність і одночасність
росту рослин. Передпосівний обробіток починають з настанням
фізичної стиглості грунту з допомогою культиватора КПС-4 в
агрегаті з важкими боронами БЗТС-1,0 впоперек до оранки на
глибину 8-10 см. На якісно виораних полях обмежуються одним
обробітком, при недостатньому розпушенні грунту, культивують
вдруге. При достатньому підсиханні грунту можна використову-
вати для передпосівного обробітку комбіновані агрегати з обо-
в’язковою умовою, щоб їх розпушуючі лапи були відрегульовані
на глибину не менше 8-10 см. Це потрібно для якісного глибоко-
го загортання насіння. Розрив між передпосівним обробітком і
сівбою не повинен перевищувати 1 годину.
Оскільки горох культура ранніх строків сівби, весняне зак-
риття вологи з допомогою борін не обов’язкове.
Система Горох має відносно невеликий вегетаційний період,
удобрення слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у
поживних речовинах велика Для формування
1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг
азоту, 1,2-1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3.0 кальцію, 0,5-1,Зкг
магнію.
Горох є вимогливий до родючості грунтів. Він добре викори-
стовує післядію органічних і мінеральних добрив.
Необхідно створити всі умови для ефективного засвоєння
азоту з повітря. Особливо важливо внести гній на це поле за рік
чи два до вирощування гороху.
Фосфорно-калійні добрива теж краще внести у більшій нормі
(РК60 100) під попередник - буряк, курурудзу, зернові тощо.
Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху
вистачає їх післядії та запасів цих елементів у грунті.
Розміщення гороху на окультурених грунтах у сівозміні після
удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і
калію більше 15 мг на 100 г грунту дозволяє одержувати ЗОц/га
зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх
зонах вирощування.
Після малоудобрених попередників на грунтах з невисоким
вмістом гумусу (менше 2%), а також низькому забезпеченні фос-
фором і калієм, вносять добрива в нормі РК40-РК60 під оранку.
Бажано вносити калійні добрива з меншим вмістом хлору.
Горох є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива під
346 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
нього не вносять. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі
2-3 листків. Невелику дозу азоту (20-30 кг/га д.р.) вносять лише
у випадку, якщо під час сівби запаси нітратного азоту в орному
шарі грунту менші, ніж ЗО мг/кг.
Для покращення симбіотичної фіксації азоту необхідно зас-
тосувати молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг грунту їх міститься
менше 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагаче-
ний цими елементами. Якщо суперфосфату немає, мікроелементи
застосовують при протруюванні насіння (100 г на 1 ц насіння),
або обприскують посіви під час вегетації (150-300 г/га).
Особливо цінним є молібден, який впливає на симбіотичну азот-
фіксацію. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення
ЗО кг/га д.р. азоту. Молібден і бор покращують надходження азоту
в рослини гороху. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і
магнію. Підвищують врожайність гороху також мідь, кобальт та ін.
Підготовка Підготовка насіння до сівби починається
насіння, сорти зразу ж після збирання врожаю. Насіння
очищають на машинах первинної очистки
ОВП-20А, при потребі просушують. Весною, перед сівбою підго-
товка насіння складається з трьох операцій: протруювання, об-
робка мікроелементами і бактеріальними добривами.
Для захисту від бактеріальних та грибних захворювань рос-
лин, насіння протруюють хімічними препаратами (табл. 6.5).
Таблиця 6.5 - Препарати для протруювання насіння гороху
№ п/п Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма витрати препарату на І т насіння Проти яких хвороб застосовується
1 Бенлат, 50% з.п. (беноміл), ф. Дюпон де Немур С.А., Швейцарія 2,0 Аскохітоз, фузаріоз, кореневі та сірі гнилі
2 Вітавакс 200 фф, 34% в.с.к. (карбоксин 17%+тирам 17%), ф. Юніроял Кемікл, США 2,5 Кореневі гнилі
3 Максим 025 т.к.с. (флудиок- соніл, 25 г/л), ф.Сингента, Швейцарія 1,0 Фузаріоз, аскохітоз
4 Тачигарен, 70% з.п. (гімекса- зол), ф. Санкіо, Японія 1-2 Кореневі гнилі, сіра гниль, бактеріоз
5 Фундазол, 50% з.п. (беноміл), ф. Хіноін, Угорщина 2,0 Кореневі гнилі, сіра гниль, аскохітоз
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
347
Найбільш ефективне завчасне протруювання - за 2-3 місяці
до сівби.
Протруєне насіння в день сівби обробляють бактеріальними
добривами, поєднуючи з обробітком молібденом і бором.
Протруйники фундазол і максим можна використовувати в день
сівби одночасно з ризоторфіном. Решта препаратів при поєднанні
з бактеріальними добривами знищують бульбочкові бактерії, тому
протруювання необхідно проводити не пізніше за 2-3 тижні до сівби,
а обробляти ризоторфіном і мікроелементами - в день сівби.
Бульбочкові бактерії можуть бути відсутні в грунті або мало-
активні. Обробіток бактеріальними добривами сприяє активному
утворенню бульбочок на коренях рослин гороху, кращому засвоє-
нню азоту з повітря і підвищенню врожаю. Бактеріальний препа-
рат містить високоефективні штами, які розмножені в стерильних
умовах, збагачені вуглеводами, мінеральними речовинами, вітамі-
нами. Насіння в день сівби змочують водою (2% маси) і обробля-
ють ризоторфіном з розрахунку 0,2-0,3 кг на гектарну норму.
Цей агрозахід особливо ефективний при невеликих посівних пло-
щах гороху в господарстві. Обробляють ризоторфіном у при-
міщенні, куди не потрапляють сонячні промені.
В Інституті фізіології рослин і генетики НАН України створено
новий штам бульбочкових бактерій (263Б), який сприяє ранішому
(на 5-6 днів) утворенню бульбочок, порівняно з іншими штамами,
продовжує період активної азотфіксації, збільшує врожайність на
16-20%, вміст білка в зерні на 2-4%. Для обробки гектарної норми
висіву насіння необхідно 100 мл препарату розвести у 500 мл води і
одержаною суспензією бульбочкових бактерій обробити насіння.
В Україні зареєстровано значну кількість сортів гороху
(табл.6.6). Богатир чеський, Труженик, Смарагд - стійкі до виля-
гання. Зараз селекціонерами створюються сорти з меншими лис-
тками, що не вилягають і придатні до прямого комбайнування.
а) виколисті - з меншими прилистниками і листочками;
б) напівбезлисті - прилистники нормального розміру, а замість
листочків - вусики.
в) повністю безлисті, де немає прилистників і листочків, а є
лише вусики.
Сорти Орендатор, Інтенсивний 92, Харківський 29 рекомен-
дується вирощувати на фоні мінімального внесення добрив, дотри-
муючись надранніх строків сівби.
Для вирощування за інтенсивною технологією найбільш при-
датні Богатир чеський, Рапорт, Смарагд, Топаз, Труженик та ін.,
які добре реагують на високий агрофон. Стійкі до осипання сор-
348 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.6 - Сорти гороху
Назва сорту Реєстрація • Зона Група стиглості Напрямок використання
Агат 2000 П сс зерн
Аграрій 1995 ЛП сс цін
Акціонер 1994 СЛП сс зерн
Богатир чеський 1987 СЛП сс цін 1 1
Вінничанин 1998 л сс зерн 1
Гранат 1998 сл ср зерн |
Дамир 2 2000 сл ср зерн
Дамир 3 2000 л сп зерн (
Дамир 4 2000 л сп зерн |
Дельта 1997 лп сс зерн І
Інтенсивний 92 1996 СЛП сс ЦІН •
Комет 1999 п сп зерн
Красноградський 8 1996 п сс зерн
Лото 1997 л сс зерп
Люлінецький 1994 слп сс цін
короткостебловий
Менгир 2000 п рс зерн
Надійний 1995 слп сс ціп
Неосипаючий 1 1978 слп сс цін
Норд 1993 слп сс цін
Орендатор 1993 слп сс цін
Орловчанин 1991 слп сс зерн
Полтавець 2 1999 л сс зерн
Рапорт 1984 сл сс зерн
Світязь 1998 л ср зерн
Смарагд 1986 п сс цін
Таловець 50 1992 п сс ціп
Таловець 60 1993 слп сс цін
Топаз 1981 сл сс цін
Труженик 1984 слп сс цін
Уладівський 10 1979 сл сс зерн
Уладівський напівкарлик 1997 л ср цін
Уладівський ювілейний 1972 слп сс зерн
Харківський 29 1993 л сс цін
Харківський 85 1989 л сс зерн
Харківський 302 1998 сл ср зерн
Харківський 317 2000 сл сп зерн
Харківський 320 2000 сл сс зерн
Богун 1993 слп сс корм
Зерноукісний 92 1997 сл сс корм
Кормовик 1992 сл сс корм
Подільський 1986 сл сс корм
Резонатор 1997 сл сс корм
Усатий 90 1994 слп сс корм
Харківський 74 1978 слп сп корм
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
349
ти Люлинецький короткостебловий, Уладівськдй напівкарлик, Лото,
Норд, Красноградський 8. Підвищену стійкість до основних хво-
роб мають Гранат, Дельта, Надійний, Світязь.
СІВБА
Способи Кращим способом сівби гороху є звичайний
сівби рядковий з відстанню між рядками 15 см. Вико-
ристовують сівалки С3-3,6; СЗА-3,6; СЗП-3,6.
Вони глибше ніж вузькорядні, загортають насіння.
У зоні достатньо зволоження можна використовувати вузько-
рядні сівалки типу СЗУ-3,6, що забезпечують вузькорядний спосіб
сівби. Для забезпечення необхідної глибини заглиблення сошників,
підсилюють тиск пружин на штангах сошників. Багаторічними
дослідами встановлено, що при вирощуванні гороху вузькоряд-
ний спосіб сівби не має переваг перед рядковим.
Глибина Горох добре переносить глибоке загортання
сівби насіння, оскільки не виносить сім’ядолі на поверхню
грунту. Для набубнявіння і проростання насіни-
ни необхідно ввібрати 100-120% води від її маси, що в два рази
більше, ніж у зернових культур. Верхній шар грунту часто пере-
сихає, тому достатньо вологи для насіння забезпечується при гли-
бокому загортанні. При мілкій сівбі, особливо у суху погоду, різко
знижується польова схожість, гірше розвивається коренева система.
Оптимальна глибина загортання насіння у більшості ви-
падків становить 6-8 см. На важких запливаючих грунтах на-
сіння загортають на 4-5 см. На легких грунтах або в умовах
швидкого пересихання верхнього шару, глибину загортання
збільшують до 8-10 см.
В умовах достатнього зволоження при високій культурі виро-
щування гороху в останні роки рекомендується висівати насіння
дуже мілко - на глибину 3-4 см. Мілке і якісне загортання на-
сіння забезпечує ранні і дружні сходи, рівномірний розвиток рос-
лин гороху. Необхідно тільки добре підготувати грунт, слідкува-
ти, щоб частина насіння не залишалась на поверхні зовсім неза-
горнутою, зразу ж після сівби закоткувати поле.
Проте при такій глибині сівби важко застосувати досходове
та післясходове боронування, оскільки пошкоджується проросле
насіння. Таку глибину сівби вибирають при хімічному способі
знищення бур’янів.
Норма
висіву
Норму висіву встановлюють залежно від біологічних
властивостей сорту і грунтово-кліматичної зони
350 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
вирощування. Вона коливається від 0,8 до 1,4 млн схожих на-
сінин на гектар. У посушливих районах висівають насіння мен-
ше, у зоні достатнього зволоження більше.
Рекомендуються такі норми висіву: Степ України - 0,9-1,0,
Лісостеп - 1,0-1,2, Полісся - 1,1-1,4 млн/га. Для високорослих
сортів норма висіву зменшується до 0,8-0,9 млн/га, для середньо-
рослих збільшується на 0,1-0,2 млн/га. Якщо застосовують для
знищення бур’янів гербіциди, норму висіву встановлюють меншу,
а при проведенні досходових і післясходових боронувань збільшу-
ють на 10-15%, в окремих випадках вона може досягати 1,6-1,7
..млн/га.
Норму висіву в кг/га встановлюють залежно від крупності
насіння. Орієнтовна норма висіву для дрібнонасінних (М1юо<200г)
- 1,6-2,0 ц/га; середньонасінних (М1(Ю0-200-250г) - 2,0-2,6 ц/га;
крупнонасінних (М1000>250г) - 2,6-3,0 ц/га.
Строки Горох - культура ранніх строків сівби. Висівають
сівби його при настанні фізичної стиглості грунту
одночасно з вівсом, ярою пшеницею та ячменем.
Сходи гороху добре переносять весняні приморозки до мінус 5-
7°С. Чим раніше посіяти, тим більший урожай можна одержати.
Запізення із сівбою на 10 днів проти строків, у які можна почина-
ти польові роботи, знижує врожай на 5-8 ц/га.
При ранніх строках-підвищена вологість грунту забезпечує
добре набубнявіння і проростання насіння, створюються оптимальні
умови для появи дружніх сходів, краще розвивається коренева
система, яка потім навіть за недостатньої вологості верхніх шарів
грунту інтенсивно використовує запаси води з нижніх. Рослини
раннього строку сівби краще використовують поживні речовини
і менше пошкоджуються шкідниками та хворобами.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Першим заходом догляду за горохом у посушливу весну і на
пізніших посівах є післяпосівне коткування грунту гладкими кот-
ками. Це сприяє кращому контакту насіння з грунтом, підтягує воду
до посівного шару грунту, підвищує схожість гороху і бур’янів.
Вигідно одночасно з коткуванням провести боронування по-
сівними боронами. Утворюється неглибокий мульчуючий шар
грунту, який запобігає випаровуванню води і утворенню кірки.
У наступному догляді за посівами важливого значення набу-
ває боротьба з бур’янами. Найбільш простий і ефективний метод
боротьби з ними - боронування посівів гороху. При одному досхо-
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
351
довому та одному-двох післясходових боронуваннях знищується
близько 60-80% однорічних бур’янів.
Досходове боронування проводять через 4-7 днів після сівби,
але не пізніше як за 3 дні до появи сходів гороху. У сприятливих
умовах може знищуватися майже 80% бур’янів у фазі білої ни- ,
точки. Не можна проводити боронування у момент появи сходів.
Післясходове боронування проводять у фазі 3-5 листків. Якщо
післясходових боронувань два, то перше проводять у фазі 2-3 листків,
коли рослини мають висоту 4-5 см. Вдруге посіви боронують у
фазі 3-5 листків при висоті рослин 7-10 см. Щоб запобігти обламу-
ванню рослин боронують вдень не раніше 11-12 год., в суху погоду,
коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями
борін, а знищені бур’яни швидше підсихають. Використовують се-
редні борони, які мають порівняно високі зуби і менше пошкоджу-
ють рослини. Кількість пошкоджених рослин не повинна переви-
щувати 10-12%. Для цього боронування проводять впоперек до
напряму сівби з швидкістю не більше 4-5 км/год. Горох добре пе-
реносить незначне присипання землею. Через 2-3 дні рослини самі !
звільняються від грунту і потім добре ростуть
Є дослідні дані про доцільність прикотковування гороху на
початку фази бутонізації гладкими котками. Щоб менше травму-
вати стебла, коткують в суху погоду після 11 години, коли змен-
шується тургор в рослинах. Через 5-7 днів стебла займають вер-
тикальне положення. Нижня горизонтальна частина стебла на-
дає стійкості рослинам до вилягання. Притиснуті до грунту стеб-
ла пригнічують сходи бур’янів, зменшують втрати вологи. По-
кращуються умови збирання врожаю. Такий агрозахід сприяє
підвищенню врожайності, особливо на Півдні України.
Горох сильно страждає від бур’янів, урожайність може знизи-
тися на 30-50%. У дощові роки чи в силу господарсько-організацій-
них причин не завжди є можливість провести боронування. Для
знищення бур’янів у даному випадку використовують гербіциди.
Найвищої ефективності у боротьбі з бур’янами досягають при
поєднанні агротехнічного і хімічного способу. На посівах гороху
можна використовувати наступні гербіциди (табл.6.7). Норми
внесення, проти яких бур’янів застосувати і особливості застосу-
вання гербіцидів подано в таблиці. Ці дані необхідно обов’язково
звіряти з рекомендаціями на упаковці препарату.
У системі догляду за посівами можна використовувати ретар-
данти: тур і кампозан. Обприскування посівів гороху туром на
початку бутонізації з розрахунку 3-6 л/га діючої речовини пози-
352 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.7 - Препарати для знищення бур’янів у посівах
гороху
№ п/п Назва препарату, діючої ре- човини, фірми, країни Норма внесення л/ га Проти яких бур’янів Спосіб, час обробки
1 Агрітокс, 50% в.р. (МСРАу формі солей диметиламіну натрію калію), ф.Нуфарм, Австрія 0,5 Однорічні дводольні Обприскування у фазі 3-5 листків гороху
2 Базагран, 48% в.р. (бента- зон), ф. Басф, Німеччина 3,0 Однорічні дводольні Обприскування посівів у фазі 5-6 листків гороху
3 Базагран М, 37,5% в.р. (бен- тазон 25%+МСРА 12,5%), ф. Басф, Німеччина 2,0-3,0 Однорічні дводольні Обприскування посівів у фазі 5-6 листків гороху
4 Базагран Хіт, 48% в.р.к. (бентазон 480 г/л+2,4 ДБ 15г/л), ф. Басф, Німеччина 3,0 Однорічні дво- дольні, в тому числі стійкі до 2М-4Х Обприскування посівів у фазі 5-6 листків гороху
5 Гезагард, 50% з.п. (промет- рин), ф. Сингента, Швейцарія 3,0-5,0 Однорічні дводольні та злакові Обприскування грунту до сходів листків гороху
6 Дікопур М 80 в.г. (МЦПА у формі солі натрію, 800 г/ л) ф. Нуфарм, Австрія 0,3-0,5 Однорічні та багаторічні дводольні Обприскування у фазі 3-5 листків гороху
7 Дуал Голд 960 к.е. (8-ме- тохлор, 960 г/л), ф. Синген- та, Швейцарія 1.6 Однорічні зла- кові та деякі дво- дольні бур’яни Обприскування грунту до висівання або до сходів гороху (в зонах недостатнього зволо- ження із загортанням)
8 Пантера, 4% к.е. (хізалофоп- р-тефурил 40 г/л), ф. Юні- роял Кемікл, США 1,0-1,5 Однорічні злакові; Обприскування посівів у фазі 3-4 листків у бур’янів;
1,75-2,0 Багаторічні злакові Обприскування посівів за висоти бур’янів 10-15 см
9 Півот, 10% в.р.к. (імазетапір 100 г/л), ф. Басф, Німеччи- на 0,5-0,75 Злакові та од- норічні дво- дольні бур’яни Обприскування грунту до висівання, до сходів або після сходів у фазі 3-6 листків культури
10 Стоми 330, к.е. (пендиметалін 330 г/л), ф. Басф, Німеччи- на 3,0-6,0 Однорічні зла- кові та дво- дольні бур’яни Обприскування грунту до сходів гороху
11 Фронтьєр 900, 90% к.е. (диметенамід 900 г/л), ф. Басф, Німеччина 1,1-1,7 Однорічні злакові та деякі дво- дольні Обприскування після сівби, але до сходів культури
12 Шогун, 10% к.е. (пропахізо- фоп), ф. Сингента, Швейца- рія 0,6-1,2 Однорічні та багаторічні злакові Обприскування почина- ючи з фази 2-3 листків до фази кущіння одно- річних бур’янів, за висо- ти пирію 10-15 см
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
353
Таблиця 6.8 - Препарати для захисту гороху від шкідників
№ п/п Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма внесення Проти яких шкідників Час обробки, застереження
1 Актара 25 АУО (тіаметок- сам, 250 г/кг) ф. Сипген- та, Швейцарія 0,10 Попелиця горохова, зерноїд гороховий Обп ри с ку ва н н я в період вегетації
2 Актеллік, 50% к.е. (піри- міфосмстил), ф. Сі інгента, Швейцарія 1,0 Попелиця горохова Обприскування під час вегетації
3 Базудін 600 в.е. (діази- нон, 60%) ф. Сингента, Швейцарія 0,5-0,75 Попелиця горохова, зернівка, горохова плодожерка Обприскування в період вегетації
4 Бі-58 новий, 40% к.е. (ди- метоат), ф. Басф, Німеч- чина 0,5-1,0 Плодожерка, вопіівка, попелиця Обприскування під час вегетації
5 Данаднм, 40% к.е. (диме- тоат 400 г/л), ф. Кемі- нова Агро, Данія 0,5-1,0 Плодожерка, вогнівка, попелиця Обприскування під час вегетації
6 Децис, 2,5к.е. (дельтамет- рин), ф. Авентіс, Німеччина 0,2 Попелиця горохова Обприскування під час вегетації
7 Золон, 35% к.е. (фозалон), ф. Рон-ГІуленк, Франція 1,4 Попелиця горохова Обприскування під час вегетації (крім зеленого горошку)
8 Карате, 5% к.е. (лямбда- цигалотрин), ф. Синген- та, Швейцарія 0,1-0,125 Попелиці, трипси, плодожерка, зернівка, комарик, довгоносик Обприскування в період вегетації
9 Сумі-Альфа, 5% к.е. (ес- фенвалерат), ф. Суміто- то, Японія 0,3 Попелиця Обприскування в г еріод вегетації (крім зеленого горошку)
10 Фастак, 10% к.е. (альфациперметрин), ф. Басф, Німеччина 0,15-0,25 Зернівка горохова, попелиці, трипса Обприскування в період вегетації
11 Фуфанон, 57% к.е (ма- латіон), ф. Кеміпова Агро, Данія 0,5-1,2 Попелиці, плодожерка, зернівка Обприскування в період вегетації
12 Ф’юрі, 10% в.е. (зетаципер- мерин), ф. ФМСі, США 0,07-0,1 Попелиці, трипси, зернівка, плодожерка Обприскування в період вегетації
13 Штефесін, 2,5 к.е. (дель- таметрин), ф. Штефес Агро, Німеччина 0,2 Попелиця Обприскування в період вегетації
354 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.9 - Препарати для захисту гороху від хвороб
Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма внесення, л/га Проти яких хвороб Спосіб, час обробітку
Танго, 50% к.е. (тридеморф 37,5%+епокспиконазол 12,5%), ф. БАСФ, Німеччина 0,6-0,8 Іржа, аскохітоз При появі перших ознак хвороб
тивно впливало на розвиток кореневої системи, збільшує кількість
бобів на рослині.
У технології вирощування гороху важливе місце належить
захисту від шкідників та хвороб. Сходи обробляють інсектици-
дами для захисту від бульбочкових довгоносиків. У фазі бутоні-
зації посіви обприскують проти горохової зернівки (брухус), го-
рохового комарика, горохової попелиці, плодожерки (табл. 6.8).
Горох уражується багатьма хворобами, серед яких найбільш
поширені і шкодочинні кореневі гнилі, аскохітоз, борошниста роса,
сіра гниль, іржа тощо. Вони порушують обмін речовин, знижують
продуктивність рослин, погіршують насіннєву і кормову якість зерна.
Незважаючи на це, у “Переліку пестицидів і агрохімікатів, доз-
волених до використання в Україні” зареєстровано тільки один
препарат (табл.6.9).
Ефективний для захисту рослин гороху в період вегетації від
фузаріозу, аскохітозу, сірої гнилі фунгіцид фундазол з нормою
внесення 1,0 кг/га. Зустрічаються літературні дані про викори-
стання фундазолу у боротьбі з кореневими гнилями. Для захисту
від аскохітозу та пероноспорозу застосовують цинеб (2 кг/га),
або суміш фундазолу (500 г/га) і цинебу (2 кг/га).
Збирання Збирання врожаю - найскладніша операція в
врожаю технології вирощування гороху. Основний спосіб
збирання - роздільний.
Рослини гороху вилягають, насіння достигає неодночасно (пер-
шим - у нижніх бобах, пізніше - у верхніх), нижні боби розтріску-
ються і обсипаються, що приводить до великих втрат зерна. Важ-
ливо встановити оптимальний строк збирання. Раннє збирання
приводить до недобору врожаю через велику кількість недостиг-
лих насінин, пізнє супроводжується надмірними втратами.
Починають скошувати горох у валки при побурінні 60-75%
бобів. Забарвлення зерна в таких бобах набуває характерного
ЗЕРНОБОЕ.ОВІ КУЛЬТУРИ
355
для сорту кольору, а вологість знаходиться в межах 30-35%. Ко-
сять горох жатками ЖРБ-4,2, косилками КС-2,1 з пристосуван-
ням ПБ-2,1.
Через 3-4 дні після скошування і підсихання маси можна по-
чинати підбирання і обмолот валків зерновими комбайнами. Во-
логість зерна зменшується до 16-19%. При вологості зерна вище
20% пошкоджується зародок насіння, а при зниженні вологості
менше 15%, зерно сильно подрібнюється. Для запобігання под-
рібненню частоту обертання барабана зменшують до 500-550
обертів за хвилину, підбарабання опускають у нижнє положення.
Внаслідок нерівномірного достигання вологість обмолоченого
зерна у верхніх бобів може бути високою. Коім того потрапля-
ють до вороху зелені частини бур’янів. Якщо навіть впродовж
однієї доби не очистити і не підсушити, то все зерно зволожується
і швидко самозігрівається.
На чистих від бур’янів посівах у суху погоду, при вирощу- '
ванні короткостеблових стійких до обсипання сортів застосову-
ють однофазне збирання при повній стиглості бобів і зниженні
вологості зерна до 15-17%.
Збирають напряму також при проведенні десикації посівів
Дреглон, раундан, ураган). |
Очищене зерно можна зберігати при вологості не більше 14- :
15% шаром не вище 1,5 м.
На зелений корм горох збирають у фазі цв тіння, а на силос,
сінаж - до утворення бобів.
Змішані В умовах достатнього зволоження посіви
посіви гороху гороху переростають, сильно вилягають, їх
важко зібрати без втрат зерна. В таких умо-
вах практикуються змішані посіви гороху з іншими культурами.
Найкраще сіяти горох з стійкими до вилягання сортами ячме-
ню. Суміш насіння складається з 70-75% ярого ячменю і 25-30%
гороху від повної норми висіву цих культур у чистих посівах.
На зелений корм, силос, сінаж горох вирощують у сумішках з
ячменем, вівсом, викою, гірчицею білою, соняшником, кукурудзою.
Норма висіву гороху 0,8-0,9 млн/га, вівса і ячменю - до 3,0-3,5
млн/га, кукурудзи -0,3-0,4 млн/га, соняшнику - 0,4 млн/га, гірчиці -
1 млн/га.
Сумішки з вівсом, ячменем, гірчицею, викою сіють у перші дні
весняних польових робіт, а з соняшником і кукурудзою при про-
356 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
гріванні грунту до 8-10°С. Такі суміші придатні для післяукісних
і післяжнивних посівів.
Вирощування Горох овочевий був відомий ще у кам’яному
гороху овочевого віці. Тепер овочеві сорти цієї культури
споживають у свіжому вигляді і викорис-
товують для консервів. За вмістом білка вони займають перше
місце серед овочів. У 100 грамах сирої маси міститься 25-60
міліграмів аскорбінової кислоти (вітамін С) - добова норма для
людини; міліграм каротину, 0,34 міліграма тіаміну (В(), 0,19 мілігра-
ма рибофлавіну (В2), 2,6 міліграма нікотинової кислоти (РР) тощо.
Із загального вмісту цукру - 95% цукрози.
В Україні на 2000 рік зареєстровано 14 сортів гороху овочево-
го (табл.6.10).
Основа ефективності виробництва овочевого гороху - правиль-
ний вибір попередників (озимі зернові, рання картопля, кукурудза
Таблиця 6.10 - Сорти гороху овочевого
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група стиглості Напрямок використання
Авола АС 1999 СЛП рс консерв.
Адагумський 1985 СЛП сс консерв.
Альфа 1978 СЛП рс консерв.
Вета 1982 СЛП сс консерв.
Віолева 1997 СЛП рс консерв.
Воронезький зелений 1990 СЛП рс консерв.
Гермес 1994 СЛП рс консерв.
Горн 1997 СЛП сс консерв.
Ізумрудний 1999 СЛП сс консерв.
Каскад 1997 СЛП сс консерв.
Кеш 1999 л РС консерв.
КСМ (Дінга) 1995 СЛП Рс консерв.
Пегас 1995 СЛП СС консерв.
Селена 1996 СЛП сс консерв.
ЗЕРНОБОЕ.ОВІ КУЛЬТУРИ
357
на силос, столові коренеплоди, городні та баштанні культури).
Сіють його рано на добре вирівняних полях вузькорядним і ряд-
ковим способами. Восени вносять калійно-фосфорні добрива з
розрахунку 60-90 кілограмів діючої речовини на гектар, а навесні,
перед сівбою, дають по 30-50 кілограмів азоту, але не більше, щоб
маса не була надмірно буйною, а якість бобів - низькою. Для
знищення однорічних дводольних та злакових бур’янів вносять
гезагард, 50% з.п. (2 кг/га) до сходів гороху впродовж 2-5 днів
після висівання.
Однорічні дводольні у фазі 3-5 листків гороху знищують з
допомогою гербіциду агрітокс, 50% в.р. (0,5 л/га).
Гербіцид півот, 10% в.р.к. проти злакових і однорічних дво-
дольних бур’янів можна вносити до висіву, до сходів, або після
сходів у фазі 3-6 листків гороху у нормі 0,5-0,75 л/га. Препарат
пантера знищує багаторічні злакові при обприскуванні по веге-
туючій культурі за висоти бур’янів 10-15 см. Коли рослини почи-
нають цвісти, випускають на посіви 30-50 тисяч штук трихограм
на гектар.
У всьому комплексі робіт найскладнішим і найтрудомісткі-
шим є збирання. Щоб одержати зелений горошок, масу скошують
через 12-15 днів після початку цвітіння. У цей час уже 75-85%
бобів наповнюються зерном, яке досягає близько півсантиметра в
діаметрі. Застосовують жатки ЖБА-3,5; ЖРБ-4,2; ЖНУ-4. Вкла-
дають горох у валки, потім підбирають і транспортують на пункт
переробки. За допомогою спеціальних комбайнів можна збирати
горох напряму і відвозити на консервні заводи обмолочене зерно
гороху.
358 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
6.2.
КОРМОВІ БОБИ
Уісіа £аЬа Ь.
РаЬа уи1$агІ8 МоепсЬ
Значення Кормові боби - цінна кормова і продовольча
культура. Зерно містить 25-35% білка, 50-55%
крохмалю, 3-6% клітковини, 2,6-4,1% золи. Це високопоживний
концентрований корм. У 1 кг зерна міститься 1,29 кормових оди-
ниць і 280 г перетравного протеїну. Зерно використовується
при виготовленні комбікормів. Зелена маса бобів в 100 кг містить
16 к.о. Урожайність зеленої маси може досягати 500-600 ц/га. її
використовують для силосування з кукурудзою, на зелений корм.
Маючи високу стійкість до вилягання, кормові боби є цінним ком-
понентом однорічних трав. На важких грунтах зелену масу зао-
рюють на добриво.
Боби вирощують як продовольчу культуру. Зерно вживають
в їжу у вареному вигляді. Боби мають агротехнічне значення.
При врожаї ЗО ц/га зерна вони фіксують більше 100 кг/га азоту,
з якого майже половина залишається в грунті. Вони є добрим
попередником для багатьох польових культур.
Історія і Кормові боби - дуже давня культура. їх вирощували
поширення в Єгипті, Греції, Римі понад 2 тис. років до н.е. В
нашій країні вони відомі з IV-V століття. До появи
картоплі боби були важливим продуктом харчування, поряд з
капустою, ріпою. Основні посівні площі зосереджені в країнах
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
359
Середземномор’я: Італії, Іспанії, Франції, Єгипті, Марокко. Світова
площа бобів становить близько 8 млн. га, валовий збір 3,5 млн.т
при врожайності 15,0 ц/га (дані за 1998 рік).
В Україні боби займають близько 10 тис. га. Проте в умовах
достатнього зволоження ця невилягаюча зернобобова культура
може переважати за продуктивністю горох. Середня врожайність
зерна становить 20 ц/га. При інтенсивній технології вирощування
збирають по 40-50 ц/га. Особливо перспективні кормові боби на
важких глинистих грунтах західних областей України.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Кормові боби відносяться до холодостійких
температури культур. Насіння проростає при температурі
3-4'1>С. Сходи витримують приморозки до мінус
3-5°С і гинуть при температурі мінус 6-7°С. Під час вегетації боби
нормально розвиваються при 15-18°С, оптимальна температура
для росту і розвитку - 20°С. У період цвітіння і зав’язування
плодів кормові боби найкраще розвиваються при 17-25°С. При
температурі вище ЗО’С рослини пригнічуються.
Вимоги Кормові боби -дуже вологолюбна культура, особливо
до вологи в період появи сходів - цвітіння. Для проростання
насіння потребує 110-120% води від своєї маси.
Транспіраційний коефіцієнт - 800. Коли в грунті мало води, боби
погано ростуть, скидають листя, урожайність різко знижується.
Разом з тим, рослини майже не витримують перезволожений, зас-
тою води, тому ділянки з близьким заляганням грунтових вод
непридатні для їх вирощування.
Вимоги Кормові боби належать до рослин довгого світлового
до світла дня. На півночі вони визрівають швидше, ні>^ на
півдні. Вегетаційний період від 95 до 130 днів.
Вимоги Кормові боби вимогливі до родючості грунту,
до грунту Кращими для них є глибокі зв’язні грунти з
великою кількістю органічних речовин, здатні доб-
ре затримувати воду. Добре ростуть на осушених і мулистих грун-
тах. Боби здатні засвоювати важкорозчинні фосфати.
360 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками для кормових бобів
є просапні культури - картопля, цукровий
буряк, кукурудза. Після них поле залишається чистим від бур’я-
нів. Під просапні культури до того ж вносять органічні і міне-
ральні добрива, післядію яких кормові боби використовують ефек-
тивно.
При внесенні мінеральних добрив вони, як і інші зернобобові
культури, ставлять відносно невисокі вимоги до вибору поперед-
ника. Тому часто їх розміщують після озимих зернових.
Проте доцільнішим поєднанням культур у сівозміні є розмі-
щення озимих після кормових бобів. Боби є добрим попередни-
ком для всіх зернових та інших культур, оскільки мають глибо-
копроникаючу, потужну кореневу систему. Грубі стебла малопри-
датні для згодовування худобі. їх краще подрібнити при зби-
ранні зерна і приорати разом з кореневою системою та стернею
для поповнення органічних речовин у грунті. У західних облас-
тях України кормові боби є одним з найкращих попередників під
озиму пшеницю.
Кормові боби є також цінним сидеральним добривом. Одер-
жані дослідні дані, що приорювання зеленої маси під озиму пше-
ницю забезпечує вищий урожай зерна, ніж при розміщенні її
після чорного угноєного пару.
Обробіток Обробіток грушу під боби залежить від попередника,
грунту Після просапних культур проводять зяблеву оранку.
Необхідно враховувати, що вони дуже добре реа-
гують на глибоку зяблеву оранку - 25-27 см. У випадку розмі-
щення кормових бобів після зернових, до оранки поле один-два
рази лущать з допомогою дискових чи один раз лемішним лу-
щильником. Оранку необхідно провести через 15-20 днів після
лущення. При ранній зяблевій оранці восени можуть з’явитися
сходи бур’янів. їх знищують за допомогою боронування важки-
ми боронами БЗТС-1,0 або культиватором КПС-4.
Рано навесні, при першій можливості виходу в поле, зяб боро-
нують важкими боронами. Якщо планується поле засіяти якнай-
швидше, боронування не проводять, а зразу ж приступають до
підготовки грунту до сівби. Глибина передпосівної культивації -
10-12 см. На важких грунтах проводять дві культивації: першу
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
361
на глибину 6-8 см, другу під кутом до першої на глибину 10-12 см.
В умовах повного “достигання” грунту можна використати
для підготовки грунту комбіновані агрегати (ЛК-4), при умові, що
стрільчасті лапи розпушуватимуть грунт на глибину 10-12 см.
Для максимального збереження вологи в грунті розрив між
передпосівним обробітком грунту і сівбою не повинен перевищу-
вати 0,5-1 год. Тому допускається передпосівну культивацію і
сівбу проводити під невеликим кутом в одному напрямку, не очі-
куючи завершення культивації всього поля.
Система На наш погляд, не зовсім раціональними є поради
удобрення щодо внесення органічних добрив і мінерального
азоту безпосередньо під кормові боби. Краще ці
види добрив внести під попередник і використати їх післядію.
Зусилля ж при врощуванні бобів доцільніше направити на ство-
рення таких умов, які забезпечуватимуть найвищу продуктивність
симбіотичної азотфіксації. Це стосується і до розміщення кормо-
вих бобів після зернових і, тим більше, до розміщення після про-
сапних культур. Актуальність такого підходу підтверджується
від’ємними показниками економічної ефективності особливо при
цінах, що склалися після 90-х років. Необхідно враховувати та-
кож екологічні проблеми.
Норму мінеральних добрив встановлюють залежно від родю-
чості грунту, величини запланованого врожаю тощо. Вона коли-
вається в межах Р40.90К4090. Всю норму добрив необхідно внести
під зяблеву оранку. Весняне внесення під культивацію зменшує
ефективність фосфорних і калійних добрив.
Кормові боби добре реагують на вапнування кислих грунтів
(рН 5,5-6,0). Для цього вносять 3-5 т/га вапнякових матеріалів.
Краще ростуть на грунтах з нейтральною реакцією (рН 6-7).
Обробіток насіння бактеріальним добривом теж слід розгля-
дати як один із елементів системи удобрення бобів. Мікродобри-
ва - бор, марганець, мідь, кобальт, молібден, магній - сприяють
збільшенню врожаю і поліпшують якість насіння. Молібден особ-
ливо ефективний на кислих грунтах. Кормові боби дуже добре
реагують на внесення міді.
Підготовка Більшість сортів кормових бобів характери-
насіння, сорти зується високорослістю і мають відносно
дрібне насіння - маса 1000 зерен - 250-650 г.
362 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.11 - Сорти кормових бобів
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група СТИГЛОСТІ Напрямок використання
Білун 2000 ЛП скс корм
КІУ 82 1987 ЛП сс корм
Оріон 1999 ЛП сс корм
Пікуловицький 1 1962 п сс корм
Прикарпатський 4 1986 ЛП сс корм
Уладівські фіолетові 1962 ЛП сс корм
ХоростівСькі 1962 Л сс корм
Чабанські 1985 ЛП сс корм
Янтарні 1985 л сс корм
На 2000 рік до “Реєстру сортів України” занесено 9 сортів
(табл.6.11).
Для сівби використовують крупне, вирівняне насіння з висо-
кою схожістю. У день сівби насіння обробляють ризоторфіном у
затемнених приміщеннях, щоб на нього не попадали прямі со-
нячні промені, які згубно діють на бактерії. Протруєння поєдну-
ють з обробітком мікродобривами.
СІВБА
Способи Сіють боби широкорядним способом (45 см), а на
сівби чистих від бур’янів грунтах при застосуванні
гербіцидів краще сіяти звичайним рядковим спо-
собом. Для сівби використовують овочеві та зернові сівалки. За-
зор між висівною котушкою і нижнім клапаном у сівалці С3-3,6
повинен бути 0,8 мм.
Глибина Насіння бобів при проростанні не виносить
сівби сім’ядолі на поверхню грунту, тому для підвищення
врожайності їх необхідно сіяти глибоко. Оп-
тимальна середня глибина становить 7-8 см. На важких грунтах
зменшують до 4-5 см, а на легких збільшують до 10 см. Якщо
верхній шар грунту сухий, глибину загортання збільшують на
1-2 см.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
363
Норма У Лісостепу України при широкорядному способі
висіву сівби оптимальною нормою висіву для бобів
є 350-400 тис/га, на Поліссі - 450-500 тис схожих
насінин на 1 га.
При звичайному рядковому способі сівби норма висіву
збільшується на 25-30% і становить 600-700 тис/га.
Вагова норма висіву залежить від крупності насіння, способу
сівби і коливається від 100 до 250 кг/га.
Строк Кормові боби маловимогливі до т епла, але потребують
сівби для проростання насіння великої кількості води.
Тому сіяти боби треба якомога раніше, як тільки є
можливість підготувати грунт. Так, за даними Передкариатської
сільськогосподарської дослідної станції, при сівбі кормових бобів
одночасно з ранніми зерновими культурами врожай становив 28,7
ц/га, через 5 днів від початку сівби зернових - 25,2, через 10 днів
19,8, через 20 - 14,3 ц/га. Ранні посіви мають більшу листкову
площу, менше пошкоджуються шкідниками та хворобами, швид-
ше достигають і завжди забезпечують вищі врожаї. Насіння з
ранніх посівів має більше протеїну, жиру і менше клітковини.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
У суху погоду після сівби поле коткують для підвищення
польової схожості. До появи сходів, на 5-6 день після сівби, по-
сіви боронують для знищення кірки і бур’янів у фазі білої
ниточки. Друге боронування проводять у фазі 3-5 листків
(висота рослин 5-6 см). У холодну погоду сходи можуть з’явити-
ся лише через 16-201 днів, тому можна провести два-три досходо-
вих боронувань.
На широкорядних посівах крім цього 2-3 рази розпушу-
ють грунт у міжряддях на глибину 4-6 см. Під час останнього
розпушування рядки підгортають. Обробіток міжрядь необ-
хідно припинити до настання фази бутонізації.
На забур’янених полях, або при низькій ефективності агротех-
нічних заходів для знищення бур’янів використовують гербі-
циди - гезагард (прометрин) 50% з.п. 3,0-4,0 кг/га проти одно-
річних дводольних та злакових бур’янів, обприскуючи грунт до
сходів рослин кормових бобів.
364 В.В ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Найбільшої шкоди рослинам завдає попелиця, яка швидко
розмножується, пошкоджує листя, стебла і квітконоси. Для бо-
ротьби з нею посіви обприскують інсектицидом Бі-58 новий, 40%
к.е. У дозі 0,5-1,0 л/га він, крім попелиці, захищає також від
плодожерки, вогнівки. У Польщі, де аналогічні грунтово-кліма-
тичні умови, на кормових бобах застосовують гребіцид базагран
600 8Ь з нормою 1,6-2,0 л/га. Для захисту від хвороб рекомен-
дується фунгіцид ронілан 500 8С в нормі 1,5 л/га.
Збирання Насіння кормових бобів достигає нерівномірно,
врожаю тому збирають роздільним способом. Розпочинають
скошувати у валки, коли нижні боби почорніють, а
насіння стане твердим. Косять жатками ЖРБ-4,2 на висоті 18-22
см. Сухі валки обмолочують зерновими комбайнами з частотою
обертів барабана, не більшою за 400-500 за хвилину.
Значну частину площ можна збирати однофазним способом у
пізніші строки при повному достиганні всіх бобів на рослині, зва-
жаючи на те, що боби не розтріскуються, на відміну від гороху.
Щоб забезпечити одночасне достигання на насіннєвих посівах
використовують десикант Реглон Супер, 15% в.р. з нормою 4,0-
5,0 л/га. Посіви обприскують при пожовтінні нижніх бобів за 8-
10 днів до збирання.
Насіння зберігають сухим з вологістю не вище 14-15%. При
такій вологості схожість зберігається впродовж 4-х років.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
365
6.3.
ЛЮПИН
Люпин жовтий
Ьиріпив Іиіеиз Ь.
Люпин синій
Ьиріпив ап§и8Іі£о1іи8 Ь.
Люпин білий
Ьиріпив аІЬив Ь.
Люпин багаторічний
Ьиріпив роїурЬуІІив Ь.
Значення У сільськогосподарській культурі використовується
чотири види люпину: вузьколистий (синій), жов-
тий, білий і багаторічний.
Найбільшу площу в Україні займає жовтий люпин, значно
менше білий і найменші посівні площі мають синій і багаторічний
люпини.
Люпин -цінна кормова і сидеральна культура, а люпин білий
і продовольча. Його називають другою північною соєю, врахову-
ючи високий вміст білка - 30-48% і жиру - де 14%.
Широкому використанню люпину для харчових і кормових
цілей мішали алкалоїди. Сорти люпину ділять на алкалоїдні (гіркі)
з вмістом алкалоїдів 1-3% (люпінін, люпанін, спартеїн), малоалка-
лоїдні (0,2-0,3%) і безалкалоїдні (< 0,0025%). Дві останні групи
можна згодовувати тваринам, як зерно так і зелену масу (до 9%
білка). Кормовий люпин виведений з алкалоїдного більше 70 років
тому. Урожайність зеленої маси 350-400 ц/га, може досягати 600
ц/га; зерна - 25-30 ц/га і більше.
Люпин найкращий азотфіксатор із всіх зернобобових куль-
тур. На одному гектарі люпинового поля нагромаджується до
180 кг симбіотичного азоту (за деякими даними - до 400 кг/га), що
366 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
прирівнюється до 40-45 т гною або 5 ц аміачної селетри. У грунті
залишається до 10 т органічної речовини, ЗО кг фосфору, 50 кг
калію. Люпин дуже широко .використовується як зелене добриво.
Азот зеленої маси люпину, що приорюється, а також кореневі
і рослинні рештки поступово мінералізуються і практично не ви-
миваються. Це повільнорозчинне азотне добриво. Біологічний азот
люпину є легкодоступним, екологічно чистим і найдешевшим з
усіх видів добрив.
Крім того, рослини люпину розвивають глибокопроникаючу ко-
реневу систему (на 2 м і більше) з високою засвоювальною здатні-
стю, переміщуючи з нижніх шарів грунту у верхні фосфор, калій,
кальцій та ін. мінеральні елементи, які були б втрачені для інших
культур назавжди. Люпин - це біологічний меліорант, що покращує
фізико-хімічні властивості грунту, підвищує родючість бідних грунтів.
Історія і Люпин походить з Середземноморського басейну,
поширення де його вирощували понад 2-3 тис. років до н.е.
Білий люпин як харчова культура був відомий в
Єгипті, Греції, Стародавньму Римі. Звідси ж походять люпин
жовтий і синій, які стали відомі у ХУІ-ХУІІ століттях. Багаторі-
чний люпин походить з північної Америки. В Україні люпин по-
чали вирощувати на початку XX століття на зелене добриво.
В Україні посівна площа люпину сатновить 50 тис. га, серед-
ня врожайність 10-12 ц/га.
У світі найбільше люпину вирощують в Австралії, де його
посівна площа досягає 0,8-1,0 млн. га, а середня врожайність -
понад 10 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Люпин - помірно теплолюбна рослина. Найбільш
температури вимогливий до тепла білий люпин, насіння
якого починає проростати при температурі 4-
6°С, а сходи гинуть при мінус 3-4°С. Жовтий люпин проростає
при температурі 3-5°С, а сходи переносять приморозки до мінус
4-5°С. Найменші вимоги до тепла у люпину вузьколистого (синьо-
го). Його насіння проростає при температурі 2-4°С, а сходи пере-
носять приморозки до мінус 6-8°С. Оптимальна температура ро-
сту - 20-25°С, максимальна - 30°С.
Сума ефективних температур для люпину синього 2400°С,
жовтого - 2600°С, білого - 2800°С.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
367
Вимоги Всі види люпину вимогливі до вологи. При
до вологи проростанні насіння люпину вбирає в 2-3 рази
більше води, ніж насіння зернових культур. Най-
більша потреба у воді у. період бутонізації-зав’язування плодів.
Транспіраційний коефіцієнт 600-700.
Вимоги Усі види люпину світлолюбні з добре виявленим
до світла геліотропізмом. Листки завжди пластинками
перпендикулярно спрямовані до променів сонця і
як кошики соняшнику рухаються за сонцем. При затіненні рос-
лини погано розвиваються і не дають повноцінного насіння. Лю-
пин вузьколистий і жовтий при доброму освітленні достигають на
10-12 днів швидше, ніж при хмарній погоді.
Люпин належить до рослин довгого дня. При вирощуванні в
північних районах вегетаційний період скорочується.
Вимоги Люпин синій і жовтий добре росте на дерново-
до грунту підзолистих та інших малородючих піщаних
грунтах. Вони витримують значну кислотність
(рН < 5) і дуже погано ростуть на карбонатних грунтах, де
багато кальцію. Оптимальна кислотність - зН - 5,0-5,6.
Білий люпин менш стійкий до кислотності грунту і краще
росте на нейтральних (рН = 6,0-6,8) грунтах.
Менші врожаї люпину одержують на важких, перезволоже-
них, малопроникних глинистих грунтах, а ”акож при високому
рівні підгрунтових вод.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Люпин краще розміщувати після зернових
культур. На легких і супіщаних грунтах
люпин дає великі врожаї після картоплі, кукурудзи. Не рекомен-
дується його вирощувати після цукрового буряка та інших зер-
нобобових. Повернути люпин на те саме поле? можна не раніш як
через 7-8 років. Це запобігає ураженню люпину хворобами (фу-
заріозом) і пошкодження шкідниками.
Люпин на зелене добриво, а також на зелений корм вирощу-
ють переважно у паровому полі перед озимими зерновими. Після-
укісні та післяжнивні посіви на зелене добриво розміщують після
озимого ячменю, пшениці, жита. Якщо в господарстві вирощують
кормовий і сидеральний алкалоїдний люпин, то кормовий треба
368 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
сіяти на полях де не було алкалоїдного, бо останній має насіння з
твердою оболонкою, яке може давати сходи через 2-3 роки.
Обробіток У зв’язку з тим, що люпин від сходів до бутонізації
грунту росте повільно і дуже пригнічується бур’янами,
головним завданням основного і передпосівного
обробітку є їх знищення.
Основний обробіток грунту після зернових включає 1-2 лу-
щення та зяблеву оранку. Бульбочкові бактерії на коренях лю-
пину добре розвиваються, коли достатньо кисню, тому люпин доб-
ре реагує на глибоку оранку та достатню розпущеність грунту.
На дерново-підзолистих грунтах орють на глибину орного шару,
на чорноземах - на 25-27 см. На зв^язних суглинкових грунтах
орний шар поглиблюють на 3-4 см для посилення розвитку коре-
невої системи.
Коли ж люпин розміщують після просапних культур, на зяб
орють слідом за їх збиранням без попереднього лущіння.
Передпосівний обробіток легких піщаних та супіщаних
грунтів складається із одно-, дворазового боронування важкими
боронами. На більш зв’язних грунтах, крім боронування, прово-
дять передпосівну культивацію на глибину 7-8 см.
Якщо грунт добре підсох, то найкраще для передпосівної підго-
товки грунту використати комбіновані агрегати РВК-3,6 і ЛК-4
та ін., які за один прохід вирівнюють, подрібнюють, розпушують і
коткують поле.
Сівба на невирівняному полі призводить до зрідження, над-
мірного гілкування рослин, розтягує період цвітіння та достиган-
ня, утруднює збирання зерна.
Сівба по веснооранці веде до значного зменшення врожай-
ності люпину.
Система Люпин має добре розвинену кореневу систему,
удобрення за допомогою якої здатний засвоювати поживні
речовини з важкорозчинних сполук орного і
підорного шарів грунту. Тому характерною особливістю люпинів
є порівняно слабка реакція на мінеральні добрива.
На полях з високим вмістом фосфору (Р2О5 більше 10-12 мг)
і калію (К2О більше 20 мг на 100 г грунту) вносити фосфорні та
калійні добрива недоцільно.
За оптимальних умов живлення і вологості грунту люпин може
повністю забезпечити потребу в азоті шляхом азотфіксації.
Тому за даними деяких дослідників, азотні добрива навіть у
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
369
невеликих дозах, негативно впливають на ріст жовтого і синього
люпинів, пригнічуючи азотфіксацію.
На калійні та фосфорні добрива люпин реагує позитивно. На
піщаних та супіщаних грунтах в першу чергу вносять калійні
добрива в нормі 60-80 кг/га діючої речовини. Вони підвищують
стійкість рослин проти хвороб і прискорюють достигання насіння.
Найбільший приріст урожаю люпин дає при поєднаному вне-
сенні калійних і фосфорних добрив. З фосфорних добрив вигі-
дно вносити фосфоритне борошно, фосфор якого добре засво-
юється люпином. Норма внесення фософору 60-70 кг/га діючої
речовини. Фосфорні і калійні добрива необхідно вносити перед
зяблевою оранкою.
Для покращення симбіотичної діяльності бульбочкових бак-
терій необхідно застосувати мікроелементи, особливо магній, бор,
молібден, марганець, кобальт. Вони позитивно впливають на роз-
виток кореневої системи, на зав’язування бобів і формування вро-
жаю, прискорюють достигання насіння. Молібден і марганець найе-
фективніші на дерново-підзолистих супіщаних грунтах. Викори-
стовують мікроелементи для протруюваня насіння.
Підготовка Насіння для захисту від хвороб протруюють
насіння, сорти фундазолом. Одночасно з цим препаратом
в день сівби насіння можна обробляти ри-
зоторфіном. Він містить штучно розмножені бульбочкові бактерії
і особливо ефективний цей захід на полях, де люпин висівають
вперше і в грунті немає цих бактерій. Якщо вони не поселяються
на коренях і не утворюють бульбочок, то люпин, як і небобові
рослини, засвоює азот не з повітря, а з грунту. Це призводить до
послаблення розвитку рослин та зниження врожаю. При вияв-
ленні у грунті значної кількості азотофіксуючих бактерій іноку-
ляція насіння необов'язкова.
Велику роль у підвищенні врожайності належить сорту. В
Україні зареєстровано такі сорти (табл.6.12).
СІВБА
Спосіб Найбільш поширений спосіб сівби - звичайний
сівби рядковий сівалкою С3-3,6. На забур’янених
полях сіють широкорядним способом (45 см) з
допомогою овочевих сівалок.
370 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.12 - Сорти люпину
Назва сорту Реєстрація Зона Група стиглості Напрямок використання
Люпин білий
Борки 2000 ЛП скс харч, корм
Володимир 1998 ЛП сс харч, корм
Гарант 1998 ЛП сс корм ;
Козелецький 1993 ЛП пс корм
Олєжка 1989 ЛП сс корм
Піщевий 1987 ЛП сс корм
Синій парус 1991 п рс корм
Люпин вузьколистий (синій) Сидерат 892 1990 п рс корм
Снайгяй 1985 п сс корм
Люпин жовтий
Академічний 1 1977 Л рс корм
Волинський 1 1985 лп сс корм
Індустріальний 1991 п рс корм
Кастричник (Вілія) 1988 п рс корм
Мотив 369 1990 лп ср корм
Налібокський 1993 лп сс корм
Прип'ятський 1990 лп рс корм
Промінь 1992 п сс корм
, Факел 1981 п сс корм
Глибина Встановлено, що дружні й повні сходи люпин дає
сівби на піщаних грунтах при загортанні насіння на
глибину 3-4, а на важких - 2-3 см. Насіння люпину
під час проростання виносить на поверхню грунту сім’ядолі. Тому
при глибокому загортанні рослини не сходять або дають пізні й
ослаблені сходи. Не проростає також мілко загорнуте та залише-
не на поверхні грунту насіння. Насіння, що покільчилося гине від
пересихання верхнього шару грунту.
Норма Норма висіву залежить від способу сівби. При
висіву звичайному рядковому способі висівають люпину
жовтого 1,0-1,1 млн/га зерна або 160-180 кг/га;
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
371
люпину синього - 1,0-1,1 млн/га або 180-200 кг/га; люпину білого
- 0,7-1,0 млн/га або 200-250 кг/га. При широкорядному способі
сівби норму висіву зменшують до 0,5-0,б млн, і висівають 80-
120 кг/га (для жовтого і синього).
Якщо люпин вирощують на зелене добрево чи корм, норму
висіву збільшують на 20-25% і вона досягає 1,4 млн/га.
Строки Кращий строк сівби люпину - кінець першої
сівби н’ятиденки від початку сівби ранніх ярих культур.
У роки з ранньою весною цеп інтервал збільшу-
ють до 10-12 днів, а за пізньої весни сіють одночасно з ранніми
зерновими.
Ранню сівбу люпину не варто перетворювати в надранню, коли
грунт ще не дозрів, а його температура нижча +5"С. Такі посіви
виходять зрідженими, заростають бур’янами і врожай знижується.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Важлива біологічна особливість люпину жовтого - повільний
ріст на початку вегетації. Перші чотири-п’ять тижнів після сходів
рослини знаходяться у фазі розетки і в висоту майже не ростуть,
розвивається лише коренева система. У цей період рослини мо-
жуть сильно пригнічуватися бур’янами. Тому основне завдання
догляду за посівами - боротьба з бур’янами. Після сівби поле
коткують гладкими котками в агрегаті з легкими боронами. Дос-
ходове боронування проводять у фазі білої ниточки бур’янів на
4-5 день після сівби посівними, або легкими боронами. Сходи
люпину появляються через 8-17 днів, насіння на 4-5-й день знахо-
диться в набубнявілому стані і боронування не спричинює по-
сівам шкоди.
Застосовують також післясходове боронування люпину у фазі
3-4 листків у другій половині дня, коли у рослин знижується тур-
гор. Є застереження щодо боронування, так як крихкі сходи сильно
пошкоджуються боронами, особливо під час сходів.
На широкорядних посівах грунт у міжряддях розпушують
2-3 рази до фази бутонізації. Перший раз обробляють на глибину
10-12 см, коли рослини вступають у фазу 4-5 листків. При першо-
му обробітку необхідно стежити за тим, що рослини не засипали-
ся землею. Вдруге розпушують через 12-15 днів на глибину 5-6
см, третій раз через 8-10 днів після другого на глибину 6-8 см.
372 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Якщо з допомогою агротехнічних заходів не вирішується про-
блема бур’янів, що часто буває на сильно засмічених полях, необ-
хідно застосувати хімічний метод боротьби (табл. 6.13).
Для захисту від шкідників (попелиця, стеблова мінуюча муха,
люпиновий довгоносик та ін.) застосовують інсектициди Бі-58
новий, 40% к. е. (0,5-1,0 л/га), децис, 2,5% к. е. (0,2 л/га), карате
5% (0,2 л/га), штефесін, 2,5% к. е. (0,2 л/га).
Люпин може сильно уражатися хворобами. Для захисту від
фомопсису використовують ровраль ФЛО, 25,5% к. е. з нормою
внесення 3,0 л/га.
Збирання Люпин на зерно достигає недружно: першими
люпину дозрівають боби і насіння на основному стеблі,
пізніше - на бічних гілках. Застосовують двофаз-
ний спосіб збирання. При побурінні 70-80% бобів косять у валки,
Таблиця 6.13 - Препарати для знищення бур’янів у посівах
люпину
№ п/п Назва препарату, фірми, країни Норма внесення Проти яких бур’янів Спосіб, час обробки
1 Гезагард 50% з.п. (прометрин) ф. Сингента, Швейцарія 3,0-4,0 однорічні дводольні та злакові обприскування грунту до сходів культури
2 Набу, 20% к.е. (сетоксидим) ф. Ніппон, Японія 2,0 однорічні злакові обприскування посі- вів у фазі 2-4 листків бур’янів (фаза стеб- лування культури)
3 Півот, 10% в. р. к. (імазетапір 100 г/л) ф. Басф, Німеччина 0,4-0,5 злакові та однорічні дводольні обприскування у фазі 3-5 справжніх листків люпину
4 Поаст, 20% к. е. (сетоксидим) ф. БАСФ, Німеччина 2,0 однорічні злакові обприскування посівів у фазі 2-4 листків бур’янів (фаза стеблування культури)
5 Трефлан, 24% к. е. (трифлуралін) ф. ДоуАгроСайенсіс, США 3,0 однорічні злакові та дводольні обприскування грунту з негайним загортанням до висівання культури
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ 373
а при підсиханні - обмолочують. На низькорослих посівах (де
висота рослин менше 50 см), а також на зрідженому стеблостої
роздільне збирання непридатне.
Однофазне збирання люпину застосовують, коли достигне не
менше 95% бобів, а вологість зерна і стулок бобів знизиться до
13%.
Для якісного збирання насіння люпину, рослини підсушують
за допомогою десикації. Застосовують препазати реглон, баста,
раундап.
Кормовий люпин, який вирощують на зелений корм, скошують
у фазі бутонізації або цвітіння на висоті 12-13 см, після чого він
добре відростає і формує другий урожай зеленої маси, яку вико-
ристовують на корм або зелене добриво.
Люпин на силос збирають у фазі блискучих бобів, на зелене
добриво - заорюють у фазі блискучих бобів, а під озимі - не пізніше
як за 15-20 днів до їх сівби. Післяжнивні чи післяукісні посіви
люпину заорюють з настанням стійкого похолодання.
Технологія вирощування На малородючих землях з кислою
багаторічного люпину реакцією грунтового розчину
багаторічний люпин за ефективні-
стю, як сидерат, не має собі конкурента. На одній рослині фор-
мується 600-700 бульбочок, серед люпинів багаторічний рахуєть-
ся найкращим азотфіксатором.
Недоліком цієї культури є великий вміст алкалоїдів - у 2-3
рази більше допустимих норм, тому зелену масу скошують і пере-
возять на поле сівозміни для приорювання.
Багаторічний люпин сіють під покрив озимої пшениці або
жита. Кращі строки сівби - підзимовий, в кінці листопада. Мож-
на сіяти рано навесні підсіваючи його в ярі зернові. Літні посіви
дають зріджені сходи й низькі врожаї.
Норма висіву люпину на насіння при широкорядному спо-
собі - 10-20 кг/га (0,7-0,8 млн/га), на зелене добриво рядковим
способом - 45 кг/га (1,0-1,1 млн. га). Глибина сівби 2-4 см. Най-
цінніше насіння одержують з травостою другого року життя. Його
можна одержувати впородовж 5-6-ти років. На насіння багаторі-
чний люпин збирають лише з першого укосу. Достигає насіння
на початку липня. Урожай насіння - 6-8 ц/га. Заорювати зелену
масу необхідно в період цвітіння - зав’язування бобів. Урожайність
зеленої маси за 2-3 укоси 500-900 ц/га.
374 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
6.4.
КВАСОЛЯ
ЗВИЧАЙНА
Рка8ео1и8 уи1§агІ8 Ь.
Значення Квасоля є однією з основних зернобобових культур,
яку вирощують на харчові цілі. Цінність її як
продовольчої культури визначається великим вмістом білка і
необхідних для організму людини незамінних амінокислот, а та-
кож інших поживних речовин. Білок квасолі за харчовою
цінністю наближається до білків тваринного походження. Він
легко засвоюється і містить життєво необхідні амінокислоти: трип-
тофан, лізин, аргінін та ін., тому харчування квасолею значною
мірою компенсує нестачу м’яса. Насіння містить 22-32% білка,
50-60 крохмалю, 5-7% клітковини, 2,3-3,6% жиру, вітаміни А, В(,
В., та ін. Квасоля має відмінні смакові якості. Крім насіння, в
їжу використовують зелені боби (спаржеві сорти), які містять
до 15% білка, багато сухих речовин та вітаміну С.
Як кормова культура квасоля не використовується, зелена маса
її містить отруйні речовини і погано поїдається худобою. Солому
їдять кози і вівці. Зернові відходи квасолі - поживний корм для
тварин, тільки згодовувати його треба після термічної обробки,
при цьому руйнується отруйний глюкозид фазеолунатин.
Багатоквіткова квасоля (Рйазеоінз тиШПогиз АУеІсІ.) з висо-
ким витким стеблом і яскравими квітками використовується та-
кож як декоративна. На присадибних ділянках, де використову-
ються опори, це високоврожайна цінна зернова бобова культура.
Завдяки азотфіксації, квасоля позитивно впливає на азотний
баланс і фізичні властивості грунту, є добрим попередником для
інших культур сівозміни.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
375
Історія і Багаточисленні види квасолі діляться на дві
поширення групи: американського і азіатського походження.
У форм першої групи насіння крупне, у всіх видів
другої групи насіння дрібне.
Крупнонасінна квасоля походить з Мексики, звідки вона в
XVI столітті була завезена в Європу, а в XVII - в Україну.
Дрібнонасінна квасоля 5-6 тис. років тому вирощувалась в
країнах Південної Азії - Індії, Китаї, Японії.
Загальна площа різних видів квасолі в світі становить 25,6
млн. га, виробництво зерна 17,6 млн. тон при середній урожай-
ності лише 8,9 ц/га (дані за 1998 рік).
В Україні сприятливі умови для вирощування цієї культури.
Проте в основному квасолю вирощують на присадибних ділян-
ках. Середня врожайність зерна в У країн: 10-13 ц/га. При
відповідній технології в окремих господарствах збирають понад
ЗО ц/га. Посівна площа квасолі в Україні становить 20 тис. га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Квасоля звичайна вимоглива до тепла. Насіння
температури її починає проростати при температурі 10"С, а
сходи ростуть при 12-13°С. Сходи дуже чутливі
навіть до короткочасних весняних приморозків і пригнічуються
від зниження температури в цей період до 0°С, а при мінус 0,5-
1°С - гинуть. Найкраща температура для росту і розвитку ква-
солі 20-25°С, задовільна 15°С. При низьких позитивних темпера-
турах і сирій дощовій погоді під час цвітіння, зав’язування бобів
відбувається погано, велика їх кількість опадає. Зовсім припи-
няється ріст при температурі 40°С.
Вимоги Квасоля звичайна - вологолюбна рослина. Багато
до вологи води потребує під час проростання насіння (106-
114% води від маси насінини). Зменшується вро-
жайність при нестачі вологи під час цвітіння і зав’язування бобів.
Найкращі умови для росту створюються при 70% НВ. Добрі вро-
жаї одержують у районах, де річна кількість опадів не менша
450-500 мм. Квасоля більш посухостійка, ніж горох.
Надмірну зволоженість грунту, особливо за прохолодної по-
годи, квасоля переносить погано - дуже уражується хворобами
(антракноз, бактеріоз та ін.).
376 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Вимоги Квасоля хоч і світлолюбна рослина, добре
до світла розвивається і при незначному затіненні.
Найбільше вона потребує світла в першу поло-
вину вегетації. Вимоги її до освітлення зменшується після почат-
ку цвітіння. Квасолю можна вирощувати в ущільнених посівах з
кукурудзою та іншими культурами.
Більшість форм звичайної квасолі - рослини короткого дня.
За тривалістю вегетації сорти поділяють на ранньостиглі (75-85
днів), середньостиглі (85-100 днів) і пізньостиглі (100-120 днів).
Вимоги Квасоля вимоглива до грунтів. Краще росте на
до грунту легких чорноземах і суглинистих родючих грунтах
з нейтральною реакцією грунтового розчину
(рН б,5-7,5). На важких глинистих грунтах з високим рівнем
грунтових вод росте погано. Не придатні для неї кислі, заболо-
чені і легкі піщані грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Квасоля більш вимоглива до родючості
грунту, ніж інші зернобобові культури. Одна
із основних умов одержання високих урожаїв - розміщення її на
чистих від бур’янів полях. Кращими попередниками для квасолі
є озимі зернові і просапні культури.
Сіють квасолю після ярих зернових, кукурудзи. У сівозміні
квасолю не слід розміщувати на одному полі раніше, ніж через 4-
5 років. Не можна сіяти її після соняшника, гречки, тютюну, інших
зернобобових.
Квасоля рано звільняє поле, поліпшує структуру грунту, сприяє
підвищенню його мікробіологічної активності, засвоює важкороз-
чинні форми добрив - тому є добрим попередником для інших
культур сівозміни. Урожаї зернових після квасолі підвищують-
ся на 20-30% порівняно з непаровим попередником.
Обробіток Система обробітку грунту під квасолю мало
грунту відрізняється від обробітку під інші зернобобові
культури. Після стерньових попередників поле
лущать і орють на глибину 25-27 см. Найефективніша рання зяб-
лева оранка в серпні - першій половині вересня. Пізня оранка
спричинює значне зниження врожаю. Сівба по веснооранці не
рекомендується через сильне зменшення продуктивності.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
377
На запирієних площах проводять два дискування і оранку на
глибину не менше ЗО см. На полях, що забур’янені осотом спочат-
ку дискують на глибину 6-8 см, а потім лущать полиневими лу-
щильниками на 12-14 см.
На дуже забур’янених полях за два-три тижні до оранки вно-
сять гербіциди суцільної дії (раундап, ураган тощо).
Після просапних культур лущення не застосовують, за винят-
ком кукурудзи, де поле дискують важкими боронами БДТ-3; БДТ-7.
На відміну від гороху, кормових бобів - квасоля є культурою
пізнього строку сівби. Є можливість весною впродовж 30-40 днів
з допомогою агрозаходів очистити поле від бур’янів.
Для зменшення втрат вологи внаслідок випаровування, рано
навесні після настання фізичної стиглості гоунту проводять бо-
ронування важкими боронами БЗТС-1,0. Через 6-7 днів після
боронування, коли насіння бур’янів проросло і знаходиться у фазі
білої ниточки проводять культивацію КПС-4 з одночасним боро-
нуванням. По мірі появи нової хвилі бур’янів їх знищують на-
ступними поверхневими обробітками.
Для передпосівної підготовки грунту краще використати комбі-
новані агрегати РВК-3,6; ЛК-4 та ін. Глибина ходу розпушуючих
лап повинна відповідати глибині загортання насіння.
Підготовка Для сівби використовують добре відсорто-
насіння, сорти ване насіння із схожістю не менше 90-95%.
Насіння обробляють спеціально виготовле-
ним для квасолі бактеріальним добривом безпосередньо перед
сівбою в складських приміщеннях або під навісом, бо прямі со-
нячні промені згубно діють на бульбочкові бактерії.
Під час передпосівного обробітку насіння використовують
мікроелементи - молібден, бор, магній, цинк, марганець, мідь.
Протруюють насіння фундазолом (3 кг/т) одночасно з оброб-
кою бактеріальним добривом і мікроелементами.
На 2000 рік до державного реєстру занесе но 12 сортів квасолі
(табл.6.14).
Система Квасоля із всіх зернобобових найбільш вимоглива
удобрення до умов живлення. На наш погляд, органічні
добрива і високу норму мінеральних добрив
(К601ооР(;о 80К60 8()) необхідно вносити під попередник. Квасоля по-
винна використовувати їх післядію і, крім того, необхідно створи-
ти всі умови для високоінтенсивної азотфіксації бульбочковими
бактеріями.
378 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.14 - Сорти квасолі
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група СТИГЛОСТІ Напрямок використання
Алуна 1988 п сс цін
Бєльцька 16 1990 п сс ЦІН
Докучаєвська 1 1999 сл сс ЦІН
Красноградська 5 1981 сл сс цін
Мотольська біла 1972 лп сс зерн
Первомайська 1994 лп сс цін
Подільська кущова 1990 л пс цін
Синельниківська 6 1985 сл сс цін
Синельниківська 8 1982 сл сс цін
Харківська 8 1985 п сс цін
Харківська штамбова 1989 сл сс цін
Ювілейна 250 1989 сп сс ЦІН
Недоречність внесення органічних добрив під квасолю
підтверджується дослідними даними. Приріст урожаю від вне-
сення 20-40 т/га гною становив 1-2,2 ц/га. Внесення органіки під
зернові забезпечило б ріст урожаю на 5-10 ц/га.
Фосфорні і калійні добрива (Р30 60 К30 60) вносять під зяблеву
оранку. Після стерньових попередників під які не вносились
добрива, на бідних грунтах, застосовують стартову дозу азоту -
М20-М3(|. Якщо через 15-20 днів після сходів на коренях не утвори-
лось достатньо бульбочок, посіви підживлюють азотними добри-
вами - М.„...
Обов’язковим агрозаходом при вирощуванні квасолі є обробі-
ток насіння бактеріальними добривами, ризоторфіном. Коли не-
має бульбочкових бактерій на коренях, квасоля, як і інші зернобо-
бові, не може засвоїти азот з повітря.
Вапнякові добрива на кислих грунтах краще вносити під по-
передники квасолі. Норма вапна на супіщаних грунтах 2,5-3,5, а
на суглинкових 4-5 т/га.
Важливу роль у процесі обміну речовин і синтезу білка відіграє
сірка. Недостатня кількість її в грунті затримує розвиток квасолі,
знижує врожай і погіршує його якість. Погіршується засвоєння
рослинами кальцію і збільшується потреба в азоті і фосфорі.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
379
СІВБА
Спосіб Основний спосіб сівби - широкорядний з шириною
сівби міжрядь 45 см. Використовують 12-рядкову
бурякову сівалку ССТ-12А з пристосуванням
СТЯ-44000. Можна сіяти також овочевими сівалками СКОН-4,2,
00-4,2. На чистих полях сіють рядковим способом (15 см) зер-
новими сівалками.
Глибина У зв’язку з тим, що квасоля виносить сім’ядолі на
сівби поверхню грунту, насіння загортають мілко, на
глибину 3-5 см, при пересиханні верхнього шару її
збільшують до 6-7 см.
Норма Норма висіву коливається від 250 до 500 тис
висіву схожих насінин на 1 га. У Степу висівають 300-
350 тис/га, в Лісостепу і на Поліссі - 350-400 тис/га.
Вагова норма залежить від маси 1000 насінин. Для дрібнонасін-
них вона становить 70-80 кг/га, для крупнонасінних - 100-150 кг/га.
Строки Квасоля - культура пізніх строків сівби. Висівати
сівби квасолю у грунт, що не прогрівся принаймі до 7°С
не слід, бо насіння в холодному грунті легко загни-
ває. Строки сівби встановлюють з таким розрахунком, щоб сходи,
які з’являться через 8-12 днів після сівби не попали під згубний
вплив приморозку. Середньодобова температура грунту на гли-
бині 10 см повинна становити не менше 11-13°С. У лісостепових
районах оптимальним календарним строком сівби є 5-15 травня,
степових - 20 квітня-5 травня, а на Поліссі - 5-20 травня.
Догляд за Зразу ж після сівби поле коткують кільчасто-
посівами шпоровими або гладкими котками в агрегаті з
легкими боронами. Досходове боронування впо-
перек напрямку рядків розпочинають через 3-4 дні, у фазі білої
ниточки бур’янів. Ефективне також післясходове боронування
після опадання сім’ядольних листочків. Портібно слідкувати, щоб
не пошкоджувалися молоді дуже ламкі рослини квасолі і боро-
нувати посіви у жарку погоду, коли зменшується тургор у рос-
лин.
При з’явлення першої пари справжніх листочків починають
380 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
обробляти грунт у міжряддях культиватором УСМК-5,4. Роз-
пушують 2-3 рази. Перший раз орієнтовно через 10-12 днів після
появи сходів на глибину 3-6 см. У міру ущільнення міжрядь і
появи сходів бур’янів проводять другу культивацію на 7-8 см.
Перед змиканням рядків на таку ж глибину міжряддя розпушу-
ють втретє. Одночасно з останнім розпушуванням проводять
підгортання для знищення бур’янів у зоні рядка і підвищення
стійкості стебла до вітровалів. Міжрядні обробітки закінчують
до цвітіння рослин.
На забур’янених полях агротехнічні заходи часто бувають недо-
статньо ефективні. Для знищення однорічних дводольних та злако-
вих бур’янів застосовують гербіцид гезагарт, 50% з.п. (прометрин) з
нормою 3,0 кг/га, обприскуючи грунт за 2-3 дні до сходів квасолі.
У фазі 3-6 листків використовують базагран 600 8Б (1,5-2,0 л/га).
Для захисту від шкідників - попелиця, квасолева зернівка, пло-
дожерка, вогнівка - посіви обприскують інсектицидом Бі-58 но-
вий, 40% к.е. з розрахунку 0,5-1,0 л/га.
Збирання Скошують квасолю, коли на рослині достигло не
врожаю менше 70-80% бобів, переобладнаними на низький
зріз зернобобовими жатками ЖРБ-4,2 або квасо-
лезбиральними машинами ФА-4А, ФА-4М.
Після підсихання до 15-18% валки обмолочують зерновими
комбайнами з підбирачами ПТП-2,4, зменшуючи частоту обертан-
ня барабана до 400-500 об/хв.
Насіння після обмолоту потрібно зразу ж очистити і підсуши-
ти. Якщо вологість вище 20%, то через насіння продувають не-
підігріте повітря, а коли його вологість зменшиться до 17-18%
включають підігрівачі повітря. Потрібно пам’ятати, що сушіння
вологого зерна ускладнюється тим, що його оболонка висихає
швидше, ніж ядро з сім’ядолями й зародком, тому від різкого
підвищення температури оболонка зменшується і під тиском
ядра розривається. Щоб цього не допустити, сушити насіння
потрібно на рекомендованих режимах, зменшуючи його вологість
за один пропуск не більш як на 4%. Сушать насіння при темпера-
турі теплоносія не вище 36-37°С впродовж 4-6 годин, пізніше охо-
лоджують і через 5-7 годин, якщо в цьому є потреба, продовжу-
ють сушіння. Зерно квасолі для тривалого зберігання висушують
до 13-14%.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
381
Значення Соя є основною зернобобовою культурою в світі,
її зерно збалансоване за протеїном і перетравни-
ми амінокислотами. У насінні сої міститься 30-55% білка, 13-26%
жиру, 20-32% крохмалю. У золі багато калію, фосфору, кальцію, а
також вітамінів (А, Вр С, В2, Є, К, Іф, РР). Велике продовольче
значення сої. Вирощуючи цю культуру, одержують по-суті два
врожаї - білка і рослинної олії. Ні одна рослина в світі не може
за 3-4 місяці виробити стільки білка і жиру. Немає рівних сої
щодо кількості виготовлених з неї продуктів. Соєвий білок і
олію можна знайти на полицях супермаркетів розвинених країн
у складі більш ніж 1000 харчових продуктів, починаючи від при-
прав до салатів, соєвого м’яса, хліба і закінчуючи смачними го-
товими стравами.
Великий вміст білка і надзвичайно цінна його збалансованість
за амінокислотним складом, роблять сою чудовим замінником про-
дуктів тваринного походження у харчуванні людини. Із сої виго-
товляють соуси, молоко, сир, котлети, замінники яєчного порошку,
кондитерські вироби, ковбаси, консерви та ін. їх використову-
ють як дієтичний продукт харчування, що має антисклеротичні
речовини. Особливістю хімічного складу сої є вміст у ній фос-
фатидів - лецитину і нефаліну, необхідних для живлення нерво-
вої тканини.
Поряд з тим в насінні сої є антипоживні речовини: інгібітори
трипсину, хемотрипсину, сапоніни, гемаглютиніни тощо. Ці інгібіто-
382 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ри можна успішно інактивувати методом теплової обробки, який
широко застосовується у світовій практиці при одержанні повно-
жирових і знежирених соєвих продуктів, призначених як для
харчових, так і для кормових потреб. Найбільш доступним і ефек-
тивним способом промислової переробки є виготовлення соєвого
молока. З 1 кг сухого насіння установка, названа “соєвою коро-
вою”, виробляє 8 літрів молока. При додаванні невеликої кількості
цукру, солі та харчової соди можна досягти майже повної смако-
вої ідентичності з коров’ячим молоком. Замість тваринного жиру,
що перетворюється в організмі у холестерин, соєве молоко містить
рослинні жири, що захищають від інфаркту.
Соєве молоко є основним компонентом у виготовленні сиру-
тофу. Головний білок сої - гліцинів при закисанні має влас-
тивість згортатися. Сир-тофу одержують коагуляцією (зсідан-
ням) соєвого молока майже так само, як виробляють звичайний
сир з коров’ячого молока.
Після віджиму соєвого молока на фільтрі-пресі “соєвої коро-
ви” залишається окара (жмих). Вона є джерелом харчової клітко-
вини і містить значну кількість поживних речовин сої. В резуль-
таті дуже тонкого розмелу сої окара нагадує вологе борошно, її
можна додавати у звичайне борошно і використовувати під час
виготовлення хлібобулочних виробів, печива, підливок, соусів тощо,
що збільшує вміст у них білка і клітковини. Окара може викори-
стовуватись у випічці замість яєць, її можна висушувати і зберіга-
ти для використання надалі.
Соя широко використовується при виробництві м’ясних про-
дуктів у вигляді соєвого борошна, концентрату, ізолятів.
Соя - важлива технічна культура. Вона займає перше місце
у світовому виробництві рослинної олії. її використовують на
харчові цілі і для виробництва промислової продукції - лаку, фарб,
мила, пластмаси, клею, штучних волокон. На даний час 60% зерна
сої переробляється на олію.
Соя - цінна кормова культура. її можна згодовувати твари-
нам у вигляді макухи, соєвого шроту, дерті, молока, білкових кон-
центратів,^зеленого корму, сіна, силосу, соломи. Макуха може засто-
совуватися як універсальний білковий концентрований корм.
Якщо до комбікормів додавати 10% соєвого шроту, це значно
підвищує продуктивність тварин і зменшує витрату кормів.
Соя має агротехнічне значення. Вона засвоює азот з по-
вітря, залишає після себе 60-90 кг/га біологічно фіксованого азо-
ту, очищає поле від бур’янів і є добрим попередником для на-
ступних культур сівозміни.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
383
Історія і Вирощування сої було однією з умов процвітання
поширення стародавніх цивілізацій. Батьківщиною сої
вважається Південно-Східна Азія. В Китаї вона
відома понад 6000 років до н.е. Понад 4000 років до н.е. сою
вирощували в Кореї, Індії, Японії та ін. країнах Пріоритет відкриття
поживних властивостей цієї культури належить китайцям. У Ки-
таї вона віддавна є замінником м’ясних і молочних продуктів. В
Україні сою почали вирощувати з 70-х років XIX століття.
За площею посіву соя займає перше місце серед зернобобових
культур. У 1983 році світова площа становила 52 млн.га, в 1990 році
56 млн га, а в 1998 році зросла до 70,7 млн. га. За період з 1990-го до
1998-го року посіви сої зросли на 25%. Найбільше сою вирощують:
США - 28,7 млн. га, Бразилія - 13,3 млн. га, Китай - 8 млн. га,
Аргентина - 6,9 млн. га, Індія - 6,3 млн. га. У всіх країнах Європи
сіють лише 1,2 млн. га (табл.6.15).
Середня врожайність сої у світі в 1998 році становила 22,4 ц/га.
Високі врожаї сої одержано в Італії - 35 ц/га. Канаді - 27,9 ц/га,
Аргентині - 27,1 ц/га, Парагваї - 26,3 ц/га.
Виробництво зерна теж найбільше в цих країнах - США -
Таблиця 6.15 - Площа посіву, врожайність і виробництво сої
у світі та окремих країнах у 1998 році
Країна Площа посіву, млн. га Урожайність, ц/га Виробництво зерна, млн. т
У світі всього 70,7 22,4 158
Україна 0,031 11,4 0,036
Аргентина 6,89 27,1 18,7
Болівія 0,58 18,4 1,07
Бразилія 13,25 23,7 31,0
Індія 6,35 10,0 6,1
Індонезія 1,09 12,0 1,3
Італія 0,35 35,0 1,23
Канада 0,98 27,9 2,74
Китай 8,20 16,8 13,8
Нігерія 0,54 6,6 0,36
Парагвай 1,09 26,3 2,9
Росія 0,404 6,9 0,28
Румунія 0,144 13,9 0,20
США 28,66 26,2 75,1
Угорщина 0,018 22,2 0,040
384 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.16 - Соя серед 15 головних зернових і зернобобових
культур світового рослинництва, 1998 р.
Культура Площа посіву, млн. га Урожайність Ц/га Виробництво зерна, млн. т
Пшениця 224,4 26,2 588,8
Рис 150,3 37,5 563,2
Кукурудза 137,4 44,0 604,0
Соя 70,7 22,4 158,3
Ячмінь 61,7 22,5 138,8
Сорго 44,4 14,3 63,5
Просо 37,6 7,8 29,2
Квасоля 25,7 8,9 17,6
Арахіс 23,8 13,0 31,0
Овес 14,6 17,7 25,8
Жито 10,2 19,4 21,0
Нут 10,2 7,7 7,9
Горох 6,9 19,1 13,2
Сочевиця 3,4 8,8 3,0
Кормові боби 2,4 15,0 3,5
75,1 млн. т, Бразилія - 31 млн. т, Аргентина - 18,7 млн. т, Китай -
13,8 млн. т. Світове виробництво - 158 млн. т. (табл.6.16).
Наприкінці XX століття в арсеналі світових рослинних ре-
сурсів соя посідає четверте місце після пшениці, кукурудзи та
рису, потіснивши останніми роками ячмінь. За темпами приросту
вона не має собі, рівних. За період з 1938 року до 1998 року
виробництво сої збільшилось в 12,9 раза, тоді як пшениці - у 4,6,
рису - у 3,7, кукурудзи - у 5,5 раза. У групі зернобобових куль-
тур вона за обсягами виробництва значно перевищує всі зерно-
бобові культури разом узяті.
В Україні виробництво сої в 90-х роках зменшилося. Площі
посіву скоротилися за період з 1992 р. по 1998 р. з 97 тис.га до 31
тис.га, а виробництво зерна з 120 тис.т до 35,6 тис.т.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Соя - теплолюбна культура, її вирощують на
температури великій території - від екватора і майже
54° північної широти. Мінімальна температу-
ра проростання насіння 7-8°С, достатня - 12-14°С, оптимальна -
15-20°С. Сходи витримують приморозки до мінус 2-3°С. Сою ви-
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ 385
сівають при переході температури повітря вище 15°С. До тепла
соя вимоглива впродовж вегетації, особливо під час цвітіння і
достигання. При температурі 10-13°С достигання затримується.
Оптимальна середньодобова температура росту в цей період 18-
25°С. Тривалість вегетаційного періоду - до 170 днів.
Вимоги Соя відноситься до середньостійких до посухи
до вологи рослин. Менше вологи соя використовує у період
від сходів до початку цвітіння. При проростанні,
насіння сої поглинає 130-160% вологи від своєї маси. Після сходів
у сої інтенсивно розвивається коренева система і дуже повільно
надземна маса, тому випаровування води в цей час незначне. Най-
більше вологи рослинам потрібно під час цвітіння і росту бобів.
Нестача води приведе до опадання бутонів, квіток, плодів, змен-
шення маси насінин і врожаю. Транспіраційний коефіцієнт сої
високий - 520-600.
Вимоги Соя відноситься до культур короткого дня і дуже
до світла чутлива до зміни тривалості освітлення. Вирощування
її у північних районах приводить до збільшення
тривалості фаз розвитку рослин і зниження продуктивності. На
півдні, де світловий день коротший, соя розвивається швидше, що
приводить до скорочення вегетаційного періоду.
На зріджених посівах боби формуються на незначній висоті
від землі, що приводить до втрат при збиранні. У міру загущених
посівах рослини менше гілкуються, боби розміщуються на стеблі
вище, втрати при збиранні зменшуються до мінімуму.
У значній мірі освітленість зменшується на забур’янених по-
сівах, що приводить до різкого зниження врожаю. Найбільш згубно
впливають бур’яни на рослини сої в перші 40-50 днів їх росту,
коли у вузлах стебла закладаються генеративні органи.
Вимоги Найбільш придатні для сої грунти з нейтральною
до грунту реакцією (рН 6,5-7,0), родючі з високим вмістом
органічних речовин. Непридатні для неї солону-
ваті важкі і дуже легкі, кислі і заболочені грунти.
Враховуючи вимоги сої до умов вирощування, грунтові й гідро-
термічні ресурси України, академік А. Бабич виділяє соєвий
пояс. До нього входять ті області, де за рік випадає 500-650 мм
опадів; за травень-вересень 250-400 мм: у період цвітіння і фор-
мування бобів - 180-200 мм. Сума активних температур (понад
386 В.В.ЛИХОЧВОР- РОСЛИННИЦТВО
10°С) у цьому регіоні становить 2400-3000°С, що достатньо для
скоро- і середньостиглих сортів. Зона вирощування сої на незро-
шуваних землях включає Вінницьку, Черкаську, Чернігівську, Кіро-
воградську, Хмельницьку, Тернопільську, Закарпатську, Київську
області та райони з кращою вологозабезпеченістю Дніпропетровської,
Запорізької, Миколаївської, Одеської, Харківської областей.
У південних і східних областях соя може з успіхом вирощу-
ватись на зрошуваних землях. Сорти ультраскоростиглі і скоро-
стиглі можна вирощувати у сприятливих районах Полісся.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Необхідно врахувати, що на перших етапах
росту у сої сильно розвивається коренева
система, а ріст рослин сповільнений. Це обумовлює її низьку кон-
курентоздатність у боротьбі з бур’янами. Тому кращими попе-
редниками для сої є малозабур’янені поля після озимих і ярих
зернових культур. Ці культури швидше за інші звільняють поля,
що дозволяє провести багаторазові обробітки у системі основної
підготовки грунту. Розміщують сою також після просапних - ку-
курудзи, картоплі, буряка, овочевих культур. На попереднє місце
повертають не раніше, ніж через 3-4 роки.
Не варто висівати сою після соняшника і зернобобових куль-
тур. Соя, як бобова культура, є цінним попередником для інших
культур сівозміни. Залишаючи в грунті після збирання добре
розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона
сприяє нагромадженню азоту (60-80 кг/га), поліпшенню структу-
ри й родючості грунту. Соя використовує важкорозчинні поживні
речовини з нижніх шарів грунту і включає їх у кругообіг жив-
лення. В середньому на 1 га вона залишає близько 40-60 кг азоту,
20-25 кг фосфору і 30-40 кг калію.
Обробіток Після зернових попередників поле лущать
грунту дисковими лущильниками на глибину 6-8 см.
Своєчасне лущення ефективне у боротьбі з од-
норічними бур’янами, особливо теплолюбними. Такі бур’яни як
півняче просо, щириця, мишій та ін. погано проростають при низькій
температурі, тому не знищуються весною під час передпосівної
підготовки грунту.
На забур’янених осотом площах перше лущення здійснюють
дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге полиневими
лущильниками на глибину 12-14 см.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
387
Проти пирію використовують подвійне дискуванпя на глиби-
ну 10-12 см важкими боронами БДТ-3; БДТ-7.
На дуже забур’янених площах найвищу ефективність у бо-
ротьбі з бур’янами забезпечує внесення гербіцидів суцільної дії
(раундап, ураган та ін.) за 2-3 тижні до оранки. і
Глибина зяблевої оранки під сою 28-30 см. Після просапних
попередників орють на 25-27 см без попереднього лущіння. Гли-
бока оранка сприяє розвитку кореневої системи і збільшує
кількість бульбочкових бактерій. ।
Від початку весняного обробітку грунту до сівби проходить
30-40 днів, що дозволяє якісно підготувати грунт і провести бо-
ротьбу з бур’янами за допомогою агротехнічних заходів. ;
Весною, як тільки грунт перестає мазатися, закривають вологу
шляхом боронування важкими боронами. Після проростання
бур’янів (фаза білої ниточки) проводять культивацію з допомо-
гою КПС-4 в агрегаті з боронами. При потребі такий обробіток
повторюють для знищення нової хвилі бур’янів. Передпосівний
обробіток грунту здійснюють на глибину сівби. Високу якість
підготовки грунту забезпечують комбіновані агрегати Комбіна-
тор, Компактор, Європак. Вони добре вирівнюють поле, що дуже
важливо при збиранні врожаю. Боби розміщуються невисоко над
грунтом і при скошуванні застосовують низький зріз. На погано
вирівняному полі низько скосити неможливо і частина бобів може
залишатися на стеблах незібраними.
Удобрення Органічні добрива під сою доцільніше вносити
під попередник. Післядія органічних добрив три-
ває 3-4 роки, а поля менш забур’янені, ніж у рік внесення органіки.
Перш за все необхідно застосовувати бактеріальні добрива,
ризоторфін. Обробляють насіння в день сівби. На 1 ц насіння
використовують також 0,6 л води. Висівають оброблене насіння
в той же день, так як при тривалому зберіганні життєздатність
бактерій різко зменшується. Приріст урожаю зерна сої від ризо-
торфіну становить 3-4 ц/га.
Інститут фізіології рослин і генетики НАЕ України виготов-
ляє рідке бактеріальне добриво під сою, застосування якого підви-
щує врожайність зерна на 2,5-6,5 ц/га, а в умовах штучного зро-
шування - близько 9 ц/га. Разом із зростанням продуктивності
рослин збільшується вміст білка в зерні на 1,5-4,0%.
Норми мінеральних добрив встановлюють залежно від вмісту
поживних речовин в грунті, рівня запланованого врожаю тощо.
Фосфорні і калійні добрива (Р45_60К45 ) вносять під зяблеву оран-
388 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
; ку. Азотні добрива, як правило, при дотриманні вимог агротехні-
ки не застосовують. Стартову дозу азоту (М2 ) дають під культива-
цію на бідних грунтах та після гірших неудобрених попередників.
і Насіння перед сівбою обробляють мікроелементами - цинк,
; бор, кобальт, молібден.
Підготовка Сіють доброякісним насінням, відсортованим
насіння, сорти і вирівняним. Для знезараження від
збудників хвороб насіння обробляють віта-
ваксом 200ФФ, бенлатом або фундазолом - 2,5-3 кг препарату на
1 т насіння.
В умовах України краще вирощувати скоростиглі сорти з по-
тенціалом урожайності до ЗО ц/га (табл. 6.17).
СІВБА
Способи Сою на зерно і корм сіють широкорядним способом,
сівби Ранньостиглі сорти потребують меншої площі
живлення, тому їх висівають з міжряддями 45 см,
середньоранні - і середньостиглі - 60 см, високорослі середньо-
пізні й пізньостиглі - 70 см. Є рекомендації застосувати суціль-
ний рядковий спосіб, загущуючи до 800-900 тис. рослин на 1 га.
Соя при цьому не гілкується, швидше росте і достигає, що важли-
во для північних областей. Посіви із звуженими міжряддями та
суцільні рядкові забезпечують урожайність 28-30 ц/га, що на
2-3 ц/га більше, ніж при широкорядних посівах. Останніми рока-
ми в США посіви зі звуженими міжряддями займають близько
третини посівів.
Глибина У зв’язку з тим, що під час проростання соя
сівби виносить сім’ядолі на поверхню грунту, вона
досить чутлива до глибини загортання насіння.
Оптимальна глибина загортання насіння 4-5 см. На важких запли-
ваючих грунтах, в умовах достатнього зволоження сіють на глиби-
ну 3-4 см. За умов недостатнього зволоження глибше - 5-6 см.
Сіють спеціальними соєвими сівалками СПС-12, або кукуруд-
зяними СПЧ-6М, овочевими СКОН-4,2, бурячними ССТ-12А.
Норма Оптимальна густота стояння рослин перед
висіву збиранням при достатньому зволоженні у зоні
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
389
Таблиця 6.17 - Сорти сої
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Напрямок використання
Агат 2000 СЛ сс зерн
Альтаір 1995 П ср зк
Аметист 1998 СЛ скс зерн
Аркадія одеська 1986 С ср зерн
Бистриця 2 1995 С скс зерн
Білосніжка 1981 СЛ рс зк
Витязь 50 1992 С сс зерн
Деймос 1998 с сс зерн
Іванка 1996 л ср зерн
Ізумрудна 1995 с ср зерн
Київська 27 1990 ЛП ср зк
, Київська 91 1996 л скс зерн
Краса Поділля 1999 слп скс зерн
Мар’яна 1999 п сс зерн
Медея 1998 СЛ скс зерн
Мрія 1999 СЛ скс зерн
Одеська 124 1990 с ср зерн
Подільська 1 1997 СЛ сс зерн
Подолянка 1999 п сс зерн
Романтика 1998 СЛ скс зерн
Соєр 2-95 1993 слп скс зерн
Сонячна 1997 СЛ ср зерн
Стайн 0380 1998 л ср зерн
Стайн 0653 1998 л ср зерн
Стайн 1590 1998 л сс зерн
Успіх 1997 С сс зерн
Фаетон 2000 слп скс зерн
Харківська 35 1991 с скс зк
Харківська 66 1994 СЛ скс зерн
Харківська зернокормова 1994 слп ср зк
Херсонська 908 1985 СЛ ср зк
Чернівецька 8 1994 л сс зерн
Чернятка 1998 ЛП скс зерн
Чорнобура 1995 с скс зерн
Юг ЗО 1990 слп скс зк
Юг 40 1987 с ср зк
390 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Лісостепу є 450-550 тис/га, недостатньому зволоженні - 400-450
тис/га, на Поліссі - 400-450 тис/га, в Степу - 300-450 тис/га.
Щоб одержати таку кількість рослин необхідно при міжряд-
дях 45 см висіяти для ранньостиглих сортів 600-750 тис/га схо-
жих насінин, середньоранніх та середньостиглих 550-650 тис/га,
середньопізніх і пізньостиглих - 350-500 тис/га.
На посівах з оптимальною густотою боби прикріпюються на
висоті 15-17 см і вище, на зріджених - на 3-5 см, що призводить до
значних втрат під час збирання. За деякими даними густі посіви
достигають швидше.
Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може
бути нижчою від лабораторної.
Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин,
посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в
межах 70-130 кг/га.
Строки Сіяти сою починають, коли грунт на глибині
сівби загортання насіння прогрівається до 12-14°С. У
господарствах північного Лісостепу оптимальний
строк сівби сої на зерно - перша декада травня, допустимий до 20
травня. При пізнішій сівбі тут можуть не достигнути навіть ран-
ньостиглі сорти. У південно-західному Лісостепу краще сіяти сою
в останній декаді квітня і на початку травня. У західних облас-
тях і на Поліссі кращий строк сівби - перша половина травня.
У роки з ранньою весною сіють раніше, як тільки грунт про-
гріється до оптимальної температури. Пізні, середньопізні і се-
редньостиглі сорти необхідно висівати в першу чергу, а середньо-
ранні і ранньостиглі - в кінці оптимальних строків.
При дуже ранній сівбі в холодний грунт сходи затримуються,
знижується польова схожість, насіння пошкоджується шкідника-
ми і хворобами, урожай зерна зменшується.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Зразу ж після сівби поле коткують для покращення умов про-
ростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший
догляд залежить від технології - чи це гербіцидне чи безгербіцидне
вирощування.
Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність
їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 досходових
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
391
Таблиця 6.18 - Гербіциди для знищення бур’янів у посівах сої
Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма внесення, л / га Проти яких бур’янів Спосіб, час обробки
Базагран, 48% в.р. (бентазон), ф. БАСФ, Німеччина 1,5-3,0 Однорічні дводольні Обприскування посівів у фазі 1-3 справжніх листків сої
Базагран Хіт, 48% в.р.к. (бента- зон 480 г/л + 2,4ДБ 15г/л), ф. БАСФ, Німеччина 1,5-3,0 Однорічні дводольні, в т.ч. стійкі до 2,4Д Обприскування посівів у фазі 1-3 справжніх листків сої
Блазер 2С (Так.ч), 24% в.р.к. (ацифлуорфен), ф. БАСФ, Німеччина 1,5-2,5 Однорічні дводольні Обприскування посівів у фазі 2-4 справжніх листків сої, в ранні фази розвитку бур’янів (5-М см)
і Галаксі Топ, 47,1% в.р.к. (бен- | тазом 32% + анифлуоофен 15,1%), ф. БАСФ, Німеччина і 1,5-2,5 Однорічні дводольні Обприскування посівів у фазі 1-4 справжніх листків культури (2-6 листків у бур’янів)
і Гвардіан, 79 к.е. (ацетохлор + і антидот АД 67), ф. Монсанго, США 2,4-3,5 Однорічні злакові та дводольні Обприскування і рунту до або під час висівання, але ДО СХОДІВ СОЇ
Гезагард, 50% з.п. (прометрин), ф. Сингента, Швейцарія 3,0-5,0 Однорічні дво- дольні та злакові Обприскування ) рунту до сходів культури
Дуал, 96% к.е. (метолахлор), ф. Сингента, Швейцарія 1,6-2,6 Однорічні злакові та деякі дводольні Обприскування (рунту до сівби або до сходів сої
Набу, 20% к.е. (сетоксидим), ф. Ніппон, Японія 1,0-3,0 Однорічні злакові Обприскування грунту у фазі 2-6 листків бур’янів
3,0-5,0 Багаторічні злакові Обприскування сої за висоти бур’янів 10-15 см
Півот, 10% в.р.к. (імазетапір), ф. Басф, Німеччина 3,0-6,0 Злакові та однорічні дводольні бур’яни Обприскування грунту до сівби, до сходів, або після сходів у фазі 2-3 справжніх листків сої
Поаст, 20% к.е. (седоксидим) ф. Басф, Німеччина 1,0-3,0 Однорічні злакові Обприскування ірунту у фазі 2-6 листків бур’янів
3,0-5,0 Багаторічні злакові Обприскування сої за висоти бур’янів 10-15 см
Стомп, 33% к.е. (пендиметалін), ф. Басф, Німеччина 1,0-2,0 Однорічні злакові та дводольні бур’яни Обприскування грунту до сходів сої
Тарга, 10% к.е. (квізалофопегил), ф. Нісан Кемікл, Яіюн я 1,0-2,0 Однорічні злакові, Обприскування сої, коли бур’яни мають 2-а листки.
2,0-3,0 Багаторічні злакові Обприскування сої, коли висота бур’яни 10-15 см
Трефлан, 48% к.е. (трифлура- лін), ф. ДоуАгроСайенсіс.США 2,0-5,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грхнлу з не- гайним загортанням до сівби, під час сівби, або до сходів сої
Трофі, 90% к.е. (ацетохлор), ф. ДоуАгроСайенсіс, США 1,5-2,0 Однорічні злакові та деякі дводольні Обприскування грунту до сівби або відразу після сівби
Фронтьєр 900, 90% к.е. (димете- намід), ф. БАСФ, Німеччина 1,1-1,7 Однорічні злакові та деякі дводольні Обприскування грунту до сходів сої
Шогун, 10% к.е. (пропахізофоп), ф. Новартіс, Швейцарія 0,8-1,2 Однорічні та багаторічні злакові Обприскування сої і (ід час ве- гетації, починаючи з 2-3 листків однорічних бур’янів і за висоти пирію 10-15 см
Харнес, 90% к.е. (ацетохлор), ф. Монсанто США 1,5-3,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту досівби, після сівби, але до сходів сої
392 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
боронувань. Перше - через 4-5 днів після сівби, друге - через 8-10,
третє - через 12-14 днів.
Як тільки позначаться рядки проводять неглибокий міжряд-
ний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна
проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряд-
дя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого
розпушування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) - 8-
10 см, третього - 6-8 см.
На сильно забур’янених площах досягти успіху агротехніч-
ними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відно-
ситься до культур, які дуже негативно реагують на забур’янення
посівів, практично не витримуючи з бур’янами конкурентної бо-
ротьби.
При гербіцидній технології не проводять до- і післясходових
боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендується
звуження міжрядь до 18-22 см. Застосовують гербіциди до, чи
після сходів (табл.6.16).
Для захисту від шкідників (плодожерка, п’ядуни, кліщі, трип-
си, совки, вогнівка, попелиці) застосовують Бі-58 новий, 40% к.е. з
нормою 0,5-1,0 л/га; золон 35% к.е. - 2,5-3,0 л/га.
Збирання Основною ознакою повної стиглості є опадання
листків, підсихання і побуріння стебел і бобів, відок-
ремлення насіння від їх стулок, зниження вологості до 14-16%.
Основний спосіб збирання - пряме комбайнування на низько-
му зрізі (4-6 см).
ТІТоб прискорити достигання пізньостиглих сортів, а в холодні
роки - і середньостиглих, застосовують десиканти. Сою обприску-
ють у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів
препаратом баста 14% в.р. з нормою 2 л/га чч регланом (2-3 л/га).
Десикація дає можливість на 10-12 днів раніше почати збирання
зерна.
Для зменшення дроблення насіння, обороти барабана знижу-
ють до 550-650 в хвилину при вологості більше 14% і до 400-500
- при меншій вологості.
Зерно після збирання негайно очищають і просушують. Во-
логість насіння при зберіганні має становити 10-14%.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
393
6.6.
ЧИНА
ЬаіЬугих хаііуих Ь.
Значення Чину вирощують на продовольчі, кормові і
технічні цілі. У зерні чини багато білка (25-
34%). З неї виготовляють крупи, консерви, борошно, крохмаль.
За смаковими якостями вона дещо поступається гороху і соче-
ВИЦІ.
Чина - високобілковий корм для худоби, з якого одержують
дерть, комбікорм, зелену масу, трав’яне борошно, сіно, силос, сінаж.
На кормові цілі вирощують в суміші з вівсом, горохом, соняш-
ником та іншими культурами.
З насіння чини можна одержувати рослинний казеїн, який
використовується при виробництві фанери, тканин, пластмас.
Крім того, чина добрий медонос і є одним з кращих поперед-
ників для інших культур. Вирощують п і як сидеральну культуру.
Господарська цінність визначається також стійкістю чини до
хвороб і ураження шкідниками. Посіви не обробляються отруто-
хімікатами проти зерноїдів, а вирощене насіння не піддають га-
зації, оскільки шкідників в ньому немає.
Історія і Чина відноситься до давніх культур. Дрібнонасінні
поширення форми походять з Південно-Західної Азії,
крупнонасінні - з басейну середземноморських
країн. Вирощують чину в Індії, Ірані, Туреччині. На сортодільни-
цях Харківської області збирають по 45 ц/га зерна чини, а за
394 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
даними Павлоградської і Синельниківської сортодільниць
Дніпропетровської області - 46 ц/га. У посушливих районах
чина урожайніша (25-30 ц/га) за інші бобові культури, тому
найбільші перспективи вона має на Південному Сході Украї-
ни.
При вирощуванні на зелений корм урожайність чини досягає
250-350 ц/га, у посушливах районах зменшується до 120-150 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Чина - холодостійка культура. При температурі
температури 1°С насіння її починає бубнявіти, а при 2-4°С -
дружно проростати. Чина відноситься до куль-
тур, найстійкіших до приморозків. Сходи переносять мінус 5-8°С,
а короткочасні приморозки - до мінус 10°С. Завдяки регенера-
тивній здатності пошкоджені морозом сходи відростають і мо-
жуть дати добрий урожай.
Оптимальна середньодобова температура для цвітіння і дос-
тигання 20-22°С. Сума позитивних температур за період від сівби
до достигання коливається від 1500 до 1800°С.
Вимоги Для проростання насіння чина вбирає 101-102%
до вологи води від своєї маси. Транспіраційний коефіцієнт -
400. Вона легко переносить посуху у молодому
віці. Може тривалий час витримувати посуху, а якщо після неї
пройдуть дощі - давати високі врожаї.
У період цвітіння і бутонізації вимоглива до вологості грунту.
Вимоги Чина - рослина довгого дня. Вимоглива до світла.
до світла У холодні, вологі роки уражається іржею,
аскохітозом, формується щупле зерно. Вегетацій-
ний період - 70-125 днів.
Вимоги До грунтів невимоглива. Придатні різні типи
до грунту грунтів, крім перезволожених і засолених. Краще
всього росте на чорноземах. Потребує нейтраль-
ної чи слаболужної реакції грунту (рН 7-8).
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
395
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Чину сіють після озимих зернових та
просапних культур. Поле має бути чисте
від бур’янів, так як на початку вегетації чина росте повільно і
пригнічується бур’янами. Чина є добрим попередником для
більшості культур.
Обробіток Обробіток грунту під чину залежить від попередника,
грунту погодних умов і проводиться за схемою, характерною
для інших ранніх зернобобових культур.
Удобрення Чина не вимоглива до родючості грунту. Вона
слабо реагує на внесення азотних добрив, а
фосфорно-калійні значно збільшують урожайність. Фосфорні і
калійні добрива (РК40-РК60) вносять під зяблеву оранку.
Насіння обов’язково обробляють ризоторфіном і протрую-
ють фундазолом.
СІВБА
Спосіб Спосіб сівби звичайний рядковий з мідряддям
сівби 15 см. Широкорядний спосіб трохи зменшує врожай.
Глибина Насіння загортають на глибину 6-8 см. На легких
сівби грунтах і в посушливу весну насіння можна
загортати на глибину до 8-10 см. На важких
грунтах її зменшують до 4-5 см.
Таблиця 6.19 - Сорти чини
Назва сорту Рік реєстрації Зона Група стиглості Напрямок використання
Білянка 1964 С сс зерновий
Красноградська 4 1986 ЛП сс зерновий
Красноградська 5 1990 с сс зерновий
Красноградська 6 1995 СЛ сс зерновий
Красноградська 7 1999 СЛ сс зерновий
396 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Норма Норма висіву залежить від сорту, способу і строку
висіву сівби, крупності насіння і коливається від 0,8-
1,0 млн/га (150-180 кг/га) на широкорядних по-
сівах, до 1,0-1,2 млн/га (180-230 кг/га) на рядкових посівах. При
вирощуванні на зелений корм, силос чи сіно норму висіву збільшу-
ють на 10-20%, порівняно з нормою висіву при вирощуванні на
зерно.
Строки Чина - культура раннього строку сівби. У
сівби посушливих умовах чину треба сіяти одночасно з
ранніми ярими. У районах достатнього зволожен-
ня, особливо в холодну весну, чину доцільно сіяти пізніше - після
•ранніх зернових, коли грунт трохи прогріється.
Догляд за Догляд за посівами традиційний для зернобобових
посівами культур. Він передбачає коткування, до- і після-
сходове боронування, міжрядні розпушування.
Бур’яни знищують також хімічним способом - вносять геза-
гард (прометрин).
Збирання Основний спосіб збирання - роздільний. Починають
косити у валки при достиганні 50-70% бобів. Ско-
шують на низькому зрізі, бо нижні боби у рослин розміщені на
висоті 18-20 см. Через 3-4 дні підсушені валки обмолочують зер-
новими комбайнами. Боби чини розтріскуються значно менше,
ніж гороху, але не треба допускати їх пересушування, бо в цьому
випадку будуть втрати зерна.
У сприятливих умовах чину можна збирати прямим комбай-
нуванням при достиганні 90-95% бобів. Після збирання зерно
очищують і при потребі підсушують. Зберігати тривалий період
можна при вологості 14-15%.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
397
6.7.
СОЧЕВИЦЯ
Егушп 1еп8 Ь.;
Ьепз езкиїепіа МоепсЬ
Значення Сочевицю вирощують для продовольчих і
кормових цілей. За вмістом білка (до 36%) в
насінні, засвоюваністю організмом людини, за розварюваністю і
смаковими якостями вона разом з квасолею переважає всі
інші зернобобові культури. Сочевицю використовують для
виготовлення супу, каші, киселю, консервів. У харчовій промис-
ловості з її борошна виготовляють печиво, ковбасні вироби, шо-
колад та ін.
Зерно сочевиці є цінним білковим кормом. Вирощують її на
зелений корм і сіно. Ніжна вегетативна маса, що містить 6-10%
білка, за кормовою цінністю прирівнюється до лучного сіна. Ви-
користовується на корм солома і полова (до 18% білка).
Як бобова культура сочевиця збагачує грунт на азот і є доб-
рим попередником для зернових культур.
Сочевиця ділиться на дві основні групи: крупнонасінна (діа-
метр більше 5,5 мм) і дрібнонасінна (діаметр до 5,5 мм).
Висота рослин крупнонасінної 50-70 см, дрібнонасінної - до
50 см.
Зерна крупнонасінної сочевиці зеленого забарвлення мають
найвищі харчові якості, відзначаються високим вмістом білка. При
запізненні із збиранням, поганими умовами зберігання зелене за-
барвлення переходить у коричневе і товарні якості насіння різко
знижуються.
Дрібнонасінна сочевиця використовується на корм тваринам.
398 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Історія і Сочевиця - одна з найдавніших сільськогосподарських
поширення рослин. її використовували ще 7 тис. років до н.е.,
про що свідчать згадки на санскриті (мова Древ-
ньої Індії). Нею харчувалися древні єгиптяни, індуси, араби. Со-
чевиця добре відома в культурі Античного Риму і Греції.
Крупнонасінна сочевиця походить з Середземномор’я, а дрібно-
насінна*- з Південно-Західної Азії.
В Україні сочевицю вирощують з XIV століття. Про неї зга-
дується в Київських літописах (XV століття).
Сочевицю вирощують в Індії, Туреччині, Чилі, Єгипті, Іспанії,
Румунії. Світова площа посіву 3,4 млн. га. Урожайність 8,8 ц/га,
а виробництво зерна сочевиці становить близько 3 млн. т. В Ук-
раїні на невеликих площах її сіють у Вінницькій, Полтавській,
Київській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Одеській, Хмель-
ницькій областях.
Середня врожайність зерна - 12-13 ц/га, окремі господарства
збирають по 20-25 ц/га і більше. Основна причина недостатнього
поширення цієї культури - її низькорослість, що створює пробле-
ми при збиранні врожаю.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Сочевиці необхідно більше тепла, ніж гороху.
температури Насіння починає проростати при 4-5°С, а сходи
витримують приморозки до мінус 2-3°С. Під час
вегетації оптимальна температура для росту і розвитку - 17-20°С.
Налив зерна найкраще проходить при 20-25°С.
Вимоги Сочевиця невимоглива до вологи культура, тому
до вологи досить поширена в посушливих умовах Степу.
Вона краще переносить посуху, ніж горох, квасо-
ля, кормові боби.
В період наливу і достигання перезволоження шкідливе, бо
рослини формують велику зелену масу, а бобів і зерна утворюєть-
ся менше. Сочевиця потребує достатніх запасів вологи на почат-
ку росту - при бубнявінні і проростанні насіння.
Вимоги Це рослина довгого дня. Зацвітає через 40-45 днів
до світла після сходів. Цвітіння тривале, особливо у дощову
і похмуру погоду. Цим пояснюється нерівномірність
достигання бобів. Тривалість вегетаційного періоду 85-110 днів.
ЗЕРНОБОБОВІ КУЛЬТУРИ
399
Вимоги Добре росте на суглинках і супіщаних карбонатних
до грунту грунтах. Краще за горох росте на легких грунтах.
Не підходять для неї кислі, важкі, заболочені грун-
ти. На переудобрених грунтах розвиває надмірну вегетативну
масу, зменшуючи при цьому зернову продуктивність.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Сочевицю висівають після попередників,
які залишають чисті від бур’янів поля - ози-
мих зернових і просапних культур. Це пов’язано з тим, що на
початку вегетації сочевиця росте повільно, вона низькоросла і не
витримує конкурентної боротьби з бур’янами.
Повертатися з сочевицею на те ж саме поле можна не раніше,
ніж через 5-6 років. Не бажано розміщувати її також близько до
посівів багаторічних бобових трав.
Обробіток Після стерньових попередників проводять лущення,
грунту Через 3-4 тижні поле орють на глибину 25-27 см.
Без попереднього .лущіння зяблеву оранку проводять після просап-
них культур. Весняний обробіток грунту починають із закриття
вологи важкими боронами і передпосівної культивації КПС-4 з
боронуванням.
Удобрення Сочевиця, як і інші зернобобові культури добре
використовує післядію органічних і мінеральних
добрив, має властивість засвоювати більше поживних речовин з
грунту, тому при вирощуванні на родючих грунтах після удобре-
них попередників, сочевиця не потребує внесення мінеральних
добрив. На бідних грунтах після неудобрених попередників вно-
сять під оранку фосфорні і калійні добрива - Р'К40-РК6(). Внесен-
ня азотних добрив менш ефективне, ніж створення оптимальних
умов для симбіотичної азотфіксації. Зокрема, це обробка насіння
ризоторфіном, вологість грунту в межах 60-80% НВ, температура
грунту 20-24°С, доступ кисню, нейтральна або малолужна реакція
грунтового розчину, достатній вміст макро і мікроелементів, особ-
ливо фосфору та молібдену.
400 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 6.20 - Сорти сочевиці
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група стиглості Напрямок використання
Дніпровська 3 1969 СЛП сс цін
Красйоградська 250 1988 сл сс цін
Красноградська 49 1996 л сс цін
Луганчанка 1997 сл сс цін
Підготовка Для сівби використовують очищене кондиційне
насіння, сорти насіння із схожістю понад 92%. Насіння не
повинно містити домішки злісного засмічувача
посівів сочевиці - плосконасінної вики. У день сівби насіння про-
труюють, обробляють бактеріальним добривом, мікроелементами.
Сорти сочевиці подано в табл. 6.20.
СІВБА
Спосіб Сіють сочевицю вузькорядним і рядковим способами,
сівби При розмноженні насіння висівають широкорядним
(45 см) способом.
Глибина Сочевиця при проростанні насіння не виносить на
сівби поверхню грунту сім’ядолі, тому її сіють відносно
глибоко - 5-6 см, а при нестачі вологи - на 7-8 см. На
глинистих грунтах глибину загортання насіння зменшують до 3-
4 см.
Норма Норма висіву залежить насамперед від крупності
висіву ' насіння. Крупнонасінну сочевицю звичайним
рядковим способом сівалкою С3-3,6 висівають у
межах 2,0-2,5 млн/га (100-120 кг/га); дрібнонасінну - 2,5-3,0 млн/га
(80-100 кг/га). У північних районах норму висіву крупнонасінної
сочевиці збільшують до 150 кг/га, дрібнонасінної до 110-120 кг/га.
На змішаних посівах висівають 90 кг/га сочевиці та 45 кг/га вівса
або ячменю.
ЗЕРНОБОЕ.ОВІ КУЛЬТУРИ
401
Строки Сочевицю висівають у ранні строки, одночасно з
сівби ранніми зерновими культурами. Проте при ранній
затяжній весні з сівбою спішити не варто, бо в хо-
лодному грунті насіння загниває, зменшується польова схожість,
посіви забур’янюються. В таких умовах краше сіяти пізніше, че-
рез 7-8 днів від початку сівби ранніх культур.
Догляд за Догляд за посівами полягає у коткуванні, до- і
посівами післясходових боронуваннях. Бур’яни знищують
також хімічним способом - гербіцидом гезагард
(прометрин). З посівів сочевиці необхідно вручну виривати рос-
лини плосконасіпної вики, що має гіркуватий смак, погано розва-
рюється і погіршує товарні якості сочевиці. Краще це зробити
під час цвітіння: сочевиця має дрібні білі квітки, а вика - крупні
червоно-фіолетові.
Збирання Сочевицю на зелений корм збирають на початку
цвітіння, на сіно - у період повного цвітіння, на
насіння - при побурінні 60-70% бобів. Запізнення із збиранням
призводить до значних втрат зерна через розтріскування бобів.
Збирають сочевицю роздільним способом. Обмолочують вал-
ки через 2-3 дні після скошування. Щоб втрати і подрібнення
зерна були якнайменшими, підбирання і обмолот валків прово-
дять ранком або ввечері.
Дрібнонасінні низькорослі сорти збирають прямим комбай-
нуванням при побурінні 80-85% бобів.
Після збирання насіння сочевиці негайно очищають від домі-
шок, при потребі підсушують. Зберігають насіння при вологості
не більше 14-15%.
402 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
6.8.
Сісег агіеііпшп
Значення Нут - цінна
продовольча і
кормова культура. Насіння
містить до 34% білка, який за
якістю наближається до яєчно-
го. Відносно високий вміст
жиру (4-7%) значно поліпшує
його харчові якості. З нуту ви-
готовляють консерви, паштет,
сурогати кави, халву. Серед
інших зернобобових культур тільки борошно нуту при додаванні
5-15% до пшеничного не погіршує якості хліба, а навпаки, підви-
щує його поживну цінність. За десятибальною шкалою індійського
вченого К.Р. Пола нут має загальну харчову цінність 8 балів,
сочевиця і соя лише 6, горох - 3, чина - 2 бали. Широко викорис-
товують нут в їжу як у жареному, так і у вареному виді. Для
харчових цілей використовують головним чином сорти з білим
насінням.
Сорти з темним забарвленням насіння вирощують на корм
худобі. Перспективне використання нутового зерна в комбікор-
мовій промисловості.
У стеблах і листках міститься значна кількість кислот (щав-
лева, яблучна), що не дозволяє використовувати зелену і суху
масу, солому на корм худобі. Проте вівці звикають до цих кормів.
Завдяки біологічній фіксації азоту, нут зберігає та підвищує
родючість грунту. Він залишає в грунті 100-120 кг/га біологіч-
ного азоту.
Історія і Нут - одна з найдревніших культур. Його здавна
поширення вирощують у Греції, Римі, Єгипті, Середній Азії.
Дрібнонасінний нут походить з Південно-Захід-
ної Азії, крупнонасінний - з Середземномор’я.
За посівними площами нут займає третє місце в світі серед
ЗЕРНОБОЕ.ОВІ КУЛЬТУРИ
403
зернобобових культур - після сої і квасолі. Посівна площа нуту
10,2 млн. га. середня врожайність 7,7 ц/га, а виробництво зерна
становить 7,9 млн. т.
Найбільше нуту вирощують в Індії - близько 8 млн. га. Значні
посівні площі в Пакистані, Афганістані, а також у посушливих
районах Африки, Америки та Європи.
В Україні сприятливі умови для вирощування цієї культури
у Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, у
Криму. Посівні площі незначні. При відповідному догляді зби-
рають 30-35 ц/га зерна нуту.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Нут - теплолюбна і водночас холодостійка
температури культура. Мінімальна температура проростання
насіння - 2-4°С, дружні сходи з’являються при
4-8°С. Нут добре переносить весняні й осінні приморозки до мінус
8-10°С. Зимуючі форми (Середня Азія, Закавказзя, Болгарія)
можуть витримувати у фазі сходів до мінус 20°С.
Пізніше нут потребує більше тепла, особливо під час цвітіння-
наливу: оптимальна температура 25°С. Жаростійкий. Навіть при
40°С-ній жарі впродовж 7-9 днів листки нуту не поникають і не
втрачають тургору.
Вимоги Нут - дуже посухостійка культура, має розвинену
до вологи стрижневу кореневу систему, транспортує воду з
великої глибини і економно витрачає її. Транспіра-
ційний коефіцієнт 350. У посушливих умовах за врожайністю
переважає всі інші зернобобові культури.
Багато вологи нут потребує під час проростання. Насіння вбирає
120-140% води відносно своєї маси. Надмірні опади в будь-яку
фазу росту можуть сприяти захворюванню на аскохітоз. Над-
мірна волога погода під час цвітіння зменшує зав’язування на-
сіння, утворюються бокові пагони.
Вимоги Нут - культура довгого дня. Довгий день прискорює
до світла проходження всіх фаз росту, а короткий подовжує
вегетаційний період. Вимогливий до освітлення.
Вегетаційний період 80-110 днів.
Вимоги Культура середньовимоглива до грунту. Нут
до грунту добре росте на супіщаних, піщаних, легких
суглинкових і солонуватих грунтах. Найкращі для
нього чорноземні і каштанові грунти.
404 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Розміщують нут у польовій сівозміні на
чистих від бур’янів полях. Кращі поперед-
ники - озимі зернові та просапні культури. На тому ж полі нут
можна вирощувати не раніше ніж через 4-5 років.
Обробіток Після стерньових попередників поле лущать
грунту на глибину 6-8 см. Через 10-14 днів проводять друге
лущення на глибину 10-12 см. Оранку проводять
в кінці вересня на глибину 20-22 см на чистих полях і 25-27 см на
забур’янених. Рано навесні грунт готують до сівби за допомогою
культиватора КПС-4.
Удобрення Нут не вимогливий до родючості грунту. Він
добре реагує на післядію добрив внесених під по-
передник. Тому при розміщенні нуту після просапних мінеральні
добрива можна не вносити. Якщо нут вирощують після зернових
- під зяблеву оранку рекомендується вносити РК40-РКет. Азотні доб-
рива не вносять, оскільки вони пригнічують симбіотичну фіксацію.
Підготовка Сіють добре очищеним насінням з високою
насіння, сорти схожістю і чистотою.
Нут менш поширена культура, тому насіння обо-
в’язково обробляють нутовим ризоторфіном, поєднуючи з про-
труєнням фундазолом. Зареєстровані сорти в Україні у табл.6.21
СІВБА
Спосіб На чистих від бур’янів полях сіють рядковим
сівби способом зерновими сівалками. Широкорядний
(45 см) спосіб застосовують тільки на забур’янених
полях і при розмноженні насіння.
Глибина Нут добре реагує на глибоке загортання насіння,
сівби Найвищий урожай формується при сівбі на
глибину 6-8 см. При підсиханні верхнього шару
грунту її збільшують до 8-10 см, а за сухого грунту слід сіяти у
вологий шар (до 15 см). Нут не виносить сім’ядолі на поверхню
грунту і тому не слід боятися глибокого загортання насіння.
Норма При звичайному рядковому способі сівби норма
висіву висіву насіння становить 0,5-0,7 млн/га або
ЗЕРНОВОЗОВІ КУЛЬТУРИ
405
Таблиця 6.21 - Сорти нуту
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування "руна стиглості Напрямок використання
Волгоградський 10 1991 с сс цінний
Дніпровський високорослий 1966 с пс цінний
Колорит 2000 СЛ сс зерновий
Краспоградський 213 1962 с сс цінний
Краснокутський 1988 с сс цінний
Луганець 1994 с сс цінний
Розапна 2000 с сс зерновий
Смачний 1999 с сс ЦІННИЙ
120-180 кг/га. При широкорядній сівбі норму висіву зменшують
до 0,3'0,5 млн/га або 80-120 кг/га.
Строки Нут культура ранніх строків сівби. Якщо весна
сівби пізня, сіють нут одночасно з ранніми зерновими
культурами. Запізнення з сівбою на 5-6 днів різко
зменшує врожай.
У вологі весни кращими строками сівби є середньоранні -
через 7-10 днів після початку сівби ранніх зернових.
Догляд за Відразу після сівби грунт коткують. Для знищення
посівами бур’янів проводять до- і іііслясходове (3-4 листки)
боронування, 2-3 міжрядних обробітки. На полях
із сильним забур’яненням застосовують гербіциди. За 3 тижні до
оранки стерню обробляють раундапом (3-5 л/га). Навесні до
сівби вносять харнес, трофі (2,0-3,0 л/га), гезагард (промегрин).
Півот (0,6-0,75 л/га) вносять до появи сходів.
Нут стійкий до пошкодження брухусом, попелицею, плодо-
жеркою, акацієвою вогнівкою. Для захисту від різних видів со-
вки посіви обприскують інсектицидами: Бі-58 новий, суміцидин,
ф’юрі та ін.
Збирання Зерно нуту достигає рівномірно на всій рослині,
боби не розтріскуються, зерно ге осипається, рос-
лини не вилягають. Збирають нут прямим комбайнуванням у фазі
повної стиглості.Висота зрізу якнайнижча. Забуо’янені посіви зби-
рають роздільно. Кількість обертів молотильного' барабану зменшу-
ють до 400-600 у хвилину, щоб запобігти травмуванню насіння.
Зерно зразу ж очищають і зберігають при зологості 13-14%.
406 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Коренеплоди
Значення
7.1.
ЦУКРОВИЙ
БУРЯК
Веіа уиі^агіз
зассЬагИега
Цукровий буряк належить
до головних цукровміс-
них рослин. У коренеплодах містить-
ся 17-18% цукру, а іноді 20% і більше.
Цукор в основному представлений вуг-
леводом сахароза (С)2Н 2ОИ). Вона викристалізовується із соку
рослин і зустрічається в природі в чистому виді. На відміну від
сахарози, інші види цукрів - глюкоза та фруктоза - рідко зустрі-
чаються в значній кількості у чистому вигляді. Вони знаходяться
або в змішаному стані, або в плодах і ягодах - і з ними вживають-
ся в їжу. Так, виноград нагромаджує понад 26% дуже цінного
легкозасвоюваного виноградного цукру - глюкози. У підсушених
виноградних ягодах (ізюмі) вміст глюкози становить 64-71%.
Сахароза складається з молекул глюкози і фруктози і під дією
ферментів в організмі людини гідролізується до цих складових
елементів.
Цукор має високі смакові якості, швидко засвоюється організ-
мом, відновлює його енергію і працездатність, позитивно впливає
на емоційний стан людини. Особливу цінність має цукор для
відновлення сил хворому, спортсмену, людині що зайнята важкою
фізичною або розумовою працею. Він необхідний для нормаль-
ного функціонування печінки, мозку, живлення м’язів. У давнину
його використовували як ліки.
КОРЕНЕПЛОДИ
407
Людині потрібно 80-100 грамів цукру на добу, або 29-37 кг на
рік. Зловживання цукром викликає захворювання - діабет, гіпер-
тонію, ожиріння, карієс зубів та ін.
Згідно останніх досліджень вчених цукор відносять до за-
гальновизнаних нешкідливих продуктів. Приблизно 50% цукру
використовується у харчовій промисловості, 30% - у хімічній та
фармацевтичній, 20% - в інших галузях.
До хімічного складу коренеплодів входить 75% води і 25%
сухої речовини. Вміст окремих речовин залежить від місця виро-
щування, технології, сорту тощо. Так, сухої речовини може бути
від 16% до 26%, цукру - від 8% до 23%. До складу коренеплодів
входять також клітковина (2%), азотисті речовини (1,5%) і зола
(0,7%). Вміст сахарози сильно зменшується при високих, незба-
лансованих дозах азотних добрив, ураженні хворобами. Крім того,
азотисті речовини утруднюють кристалізацію цукру і зменшують
його вихід.
Цукровий буряк має високу кормову цінність. У 100 кг
коренеплодів міститься 26 к.о., 1,2 кг перетравного протеїну, 0,5
кг кальцію і 0,5 кг фосфору. За поживністю він переважає кор-
мовий буряк у 2,2 рази. Проте цукровий буряк засвоюється ВРХ
тільки на 40%, а кормовий буряк - на всі 100%. Тому згодовувати
його худобі недоцільно.
При вирощуванні цукрового буряка з однієї площі практично
одержуємо два врожаї. Перший - коренеплоди, сировину для ви-
робництва цукру; другий - корм для худоби у вигляді гички, жому,
меляси та ін.
Урожайність гички становить 30-50% від урожайності коре-
неплодів, а в деяких випадках майже наближається до неї. У 1 ц
гички міститься 20 к.о. її використовують на зелений корм, для
виготовлення силосу, як зелене добриво. Приорана гичка є доб-
рим повільнодіючим азотним добривом для наступних культур,
особливо зернових.
Жом є обесцукреною стружкою коренеплодів. Свіжий жом в
1 ц містить 8 кормових одиниць, а в 1 ц сухого жому є 85 к.о.
Жом - цінний корм для великої рогатої худоби. При врожайності
буряка 300 ц/га, вихід свіжого жому становить 240 ц.
У мелясі міститься 77 к.о. Вона використовується як компо-
нент при підготовці грубих кормів до згодовування. Виготовля-
ють з неї спирт, гліцерин, дріжджі та ін.
Цукровий буряк має велике агротехнічне значення. Гли-
408 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
бока оранка, внесення великих норм органічних і мінеральних
добрив покращують структуру грунту, підвищують його біологіч-
ну активність. Після цієї просапної культури поле залишається
чистим від бур’янів, оскільки застосовуються агротехнічні і хімічні
методи боротьби з ними. Буряк є добрим попередником для більшості
культур у сівозміні. Найкраще після нього родить ярий ячмінь.
Відходи цукровиробництва дефекати використовують для зни-
ження кислотності грунтів.
У Бразилії, яка не має достатньо нафти, але має багато цукро-
вої тростини, цукор переробляють на газголь і використовують
як паливо, додаючи в бензин у пропорції 5 л бензину плюс 1 л
газголю.
Історія і Найбільше цукру виготовляють із цукрової
поширення тростини (87,1 млн. т, або 70%) і цукрового буряка
(36,4 млн. т, або 30%). Можна одержувати цу-
кор із цукрового сорго, кукурудзи, цукрового клену та ін. Цукро-
ва тростина поширилась з Індії, де про неї згадується ще декілька
тисяч років тому. Якщо історія тростини губиться у темряві віків,
то цукровий буряк відноситься до молодих культур. Його вік
налічує лише 200 років.
До XVII століття буряки вирощували як листкові (мангольд)
і коренеплідні овочі. На кормові цілі почали вирощувати при-
близно з 1700 року.
У 1747 році німецький хімік А.С. Маргграф довів, що цукор з
буряків аналогічний тростинному. Лише у 1784 році його учень
Ф.К.Ахард розпочав досліди з селекції, розробки агротехніки ви-
рощування і технології переробки буряка на цукор. Він з кормо-
вих буряків відбирав білі форми. Зразок з білою м’якоттю, білою
шкіркою, який лише головкою виступав з грунту виявився
найбільш цукристим. У 1802 році Ахард одержав перший уро-
жай чисто білого буряка з вмістом цукру 5-7%, який пізніше за
місцем вирощування отримав назву сілезький білий. З одної тон-
ни коренеплодів він добув лише ЗО кг цукру, тоді як сьогодні
вихід цукру досягає 140-160 кг і більше. Термін “цукровий бу-
ряк” виник лише близько 1830 року, коли розширились посівні
площі і з’явилися цукрові заводи.
Наприкінці 60-х років XIX століття німецьким вченим вдало-
ся підвищити вміст цукру у коренеплодах до 13-14%.
До 1824 року відносять будівництво першого цукрового заво-
КОРЕНЕПЛОДИ
409
ду в Україні, у м. Таращі Київської губернії. З того часу бурякосіян-
ня стало швидко розвиватися в Україні. Вперше в світі тут було
створено роздільноплідні форми цукрового буряка, що революційно
змінило технологію вирощування. Ще у довоєнні роки в Україні
зародився і набув масового поширення рух за одержання 500-цент-
нерного врожаю. Україна була світовим лідером у буряківництві.
Посівна площа цукрового буряка у світі становить близько 8
млн. га, з них найбільше 18% або 1,5 млн.га розміщується в Україні.
На європейському континенті зосереджено понад б мдн. га
посівів, у Росії - 1,4 млн. га, Німеччині 0,6 млн. га. (табл.7.1).
Таблиця 7.1. Вирощування цукрового буряку у світі
Країна Посівна площа Середня врожайність, ц/га Виробництво коренеплодів
тис. га о/ /о млн. т О/ /О
Україна 1558 18 233 36,3 14,0
Росія 1460 17 213 31,1 12,0
Німеччина 574 6,6 415 23,8 9,2
США 560 6,3 440 24,6 9,5
Франція 459 5,3 650 29,9 11,5
Італія 278 3,2 497 13,8 5,3
Великобританія 170 2,0 470 8,0 3,1
Всього у світі 8660 100 300 260 100
У Франції вихід цукру з 1 га досягає 100 ц/га. В Україні в
1986-90 рр. з 1 га виробляли ЗО ц цукру, а в 1998-1999 рр. - він
знизився до 23 ц/га. Виробництво цукру з усієї площі зменшило-
ся за цей період з 4,9-5,2 млн. т до 2 млн. т на рік.
Для того, щоб вирощування цукрового буряка було прибутко-
вим, урожайність коренеплодів повинна бути не нижче 400 ц/га.
Це дасть можливість зменшити посівні площі в Україні до 0,8-
1,0 млн. га і виробляти 5,5-6,2 млн. т цукру.
МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Цукровий буряк - дворічна культура. У перший рік фор-
мується розетка листків і коренеплід. На другий рік виростають
стебла, на яких розміщуються плоди.
410 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Може спостерігатися відхилення від дворічного циклу роз-
витку. У холодну весну на першому році життя виростають квітко-
носні стебла. Це небажане явище має назву цвітушності. Коре-
неплоди таких рослин дерев’янисті з низьким вмістом цукру.
Частина коренеплодів, що висаджуються на другий рік для
одержання насіння, можуть не формувати пагонів. Такі рослини
називаються “впертюхами”. Наявність їх серед висадків-насінників
знижує врожай насіння.
У перший рік вегетації виділяють такі фенологічні фази: схо-
ди (вилочка), перша пара справжніх листків, третя пара справжніх
листків, змикання листків у міжряддях. На другий рік - з’явлен-
ня розетки листків, утворення стебел, цвітіння, достигання плодів.
Ріст рослин умовно ділять на 3 етапи. Тривалість кож-
ного орієнтовно 50 днів. На першому ростуть листки і коренева
система. На другому відбувається інтенсивне розростання коре-
неплоду. Для третього етапу характерні сповільнений приріст
листків, інтенсивне нагромадження цукру і збільшення маси ко-
ренеплоду, яке продовжується у вересні і навіть у жовтні.
Цукровий буряк відноситься до родини лободових (Сйепо-
росііасеае). Крім цукрового буряка, до виду Веіа уп1§агі8 відно-
сяться буряк кормовий (В.у.уаг. сгазза), буряк столовий (В.у.уаг.
езсиїепіа) і буряк листяний (мангольд) (В.у.уаг. сісіа).
Коренева система - стрижнева, проникає на глибину до 2-2,5
м і розгалужується в ширину (в одній площині) на 1,0-1,2 м. У
верхній частині головний корінь потовщується і формує коре-
неплід, до складається з головки, шийки, власне кореня і хвостика.
Листки буряка складаються з черешка і пластинки. Пластин-
ки великі, суцільні, гладенькі чи гофровані. Всього за вегетацій-
ний період з листкових бруньок в центрі головки кореня вирос-
тає 50-60 листків, спірально розміщених на головці кореня. Рос-
лина впродовж вегетаційного періоду постійно формує нові лист-
ки і скидає старі. Індекс листкової поверхні вище 3,5 не приносить
користі, оскільки листки взаємозатінюються. Ураження листків
хворобами, що масово спостерігається в останні роки, приводить до
втрати врожайності коренеплодів і зменшення цукристості.
Стебло у рослини формується на другий рік життя. Стебла
висотою 80-150 см. їх формується на одному коренеплоді декілька
(від 1 до 10) у вигляді куща. На стеблах розміщуються листки і
квітки, що формують суцвіття - нещільний колос.
КОРЕНЕПЛОДИ
411
Квітки розміщені в пазухах листків по одній (однонасінні)
або групами (багатонасінні). У багатонасінних буряків квітки в
процесі росту зростаються між собою і утворюють клубочки
(супліддя).
Плід - однонасінний горішок з товстим навколоплідником з
пористої дерев’янистої тканини. Навколоплідник разом з кришеч-
кою плоду захищає насінину від механічних пошкоджень і не-
сприятливих умов зовнішнього середовища. Кількість плодів у
клубочках коливається від 1 до 6. Вперше у світі в Україні були
створені однонасінні цукрові буряки, у яких клубочки не утворю-
ються. Використання однонасінних сортів і гібридів дає можливість
обійтись без затрат праці при формуванні густоти рослин.
Для сівби використовують плоди.
Насіння розміщується в гнізді плоду, має буро-каштанову блис-
кучу оболонку, яка щільно облягає зародок, зігнутий майже кільцем
навколо перисперму, крохмаль якого є основним запасом пожив-
них речовин для молодої рослини. Зародок складається з двох
сім’ядолей, брунечки, підсім’ядольного коліна і зародкового корін-
ця. Сім’ядолі виносяться на поверхню грунту (фаза вилочки), із
брунечки формується головка коренеплоду, із підсім’ядольного
коліна виростає шийка кореня, а зародковий корінець перетво-
рюється у власне корінь.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Насіння цукрового буряка починає проростати
температури при температурі грунту 4-5°С, але сходи з’явля-
ються лише через 20-22 дні. Життєздатні схо-
ди з’являються при 6-7°С. При температурія 10-12°С сходи з’яв-
ляються через 12-14 днів а при 15-17°С - через 7-8 днів. У фазі
вилочки рослини чутливі до приморозків і можуть пошкоджува-
тися при мінус 3-4°С. З появою першої пари справжніх листків
сходи можуть витримувати зниження температури до мінус 8°С.
Восени перед збиранням рослини можуть витримувати примо-
розки - 5°С. При температурі нижче 6-8°С нагромадження цукру
в коренеплодах припиняється. Зібрані і неприкриті коренеплоди
пошкоджуються при температурі - 2°С.
Незважаючи на здатність переносити приморозки, буряк є до-
сить теплолюбною культурою. Оптимальна температура для ро-
сту і розвитку рослин 20-22°С. Зниження температури сповідь-
412 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
нює ріст. Рослинам першого року вегетації необхідна сума пози-
тивних температур 2400-2800°С.
Цукровий буряк - жаростійка культура. Для них не існує
максимуму температур. Фотосинтез відбувається і при підвищенні
температури до 40°С.
Вимоги Цукровий буряк вимогливий до вологи, починаючи
до вологи з перших днів життєдіяльності. Для бубнявіння і
проростання насіння вбирає 150-170% води від маси
клубочка. Цукровий буряк економно витрачає воду. Транспірацій-
ний коефіцієнт коливається від 240 до 400. Проте загальна вит-
рата води з 1 га велика у зв’язку з формуванням значної кількості
сухої органічної речовини врожаю. Для утворення 1 тонни коре-
неплодів і такої ж кількості гички при врожайності 40-50 т/га
витрачається майже 80 т води.
Найбільше води витрачається під час інтенсивного росту ко-
ренеплодів у липні-серпні. Згідно поділу вегетаційного періоду
на три етапи, співвідношення випарованої вологи буде таким: 1:9:3.
Оптимальна вологість грунту 60-80% НВ.
Відносно менше зниження врожайності у посушливих умовах
порівняно з іншими культурами, пояснюється сильно розвиненою
стрижневою кореневою системою, що проникає на глибину 2,5 м.
Використовуючи вологу з глибших горизонтів грунту, цукровий
буряк витримує тривалий період без дощу і може ефективно ви-
користовувати пізні літні опади.
У дощові з хмарною погодою роки цукристість коренеплодів
зменшується.
Вимоги Цукровий буряк - вимоглива до світла рослина
до світла довгого дня. Інтенсивність нагромадження цукру в
коренеплодах залежить від кількості сонячних днів
у другій половині вегетації (серпень, вересень). Чим вища освіт-
леність, тим краще проходить синтез вуглеводів. Зменшення освіт-
леності різко знижує урожайність і цукристість коренеплодів.
Такі умови можуть виникнути при загущенні рослин або при силь-
ному забур’яненні посівів.
Похмура погода спричинює збільшення вмісту низькомолеку-
лярних азотистих сполук, що погіршує технологічну якість коре-
неплодів, зменшує вміст цукру.
Вимоги
до грунту
Культура дуже вимоглива до родючості грунту.
Найкраще росте на родючих, глибоких, багатих
органічною речовиною грунтах: чорноземи, темно-
КОРЕНЕПЛОДИ
413
сірі опідзолені, дерново-лучні. Нижчий урожай формується на
сірих та світло-сірих опідзолених грунтах. За механічним скла-
дом кращі суглинкові грунти. На бідних піщаних і дуже важких
глинистих розвивається погано.
Цукровий буряк не витримує високої кислотності, добре реа-
гує на вапнування грунтів. Оптимальна кислотність - рН 6,5-7,5.
Цукровий буряк відноситься до солестійких культур. Його
використовують для розсолення грунту.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Цукровий буряк дуже вимоглива культура
до попередників. Причому великий вплив на
врожайність коренеплодів мають не тільки попередники, а й куль-
тури, що вирощуються перед попередниками. Раціональне розмі-
щення цукрового буряка у сівозміні - основа підвищення продук-
тивності культур сівозміни.
Найвищі врожаї коренеплодів у районах достатнього зво-
ложення збирають коли розміщують їх після озимої пшениці в
ланці з багаторічними бобовими травами одного року викорис-
тання. Багаторічні бобові трави збагачують грунт азотом, органі-
чними речовинами, підвищують його родючість, сприяють очи-
щенню полів від бур’янів. На посівах озимої пшениці є мож-
ливість за допомогою гербіцидів другий рік поспіль тримати поле
чистим від бур’янів.
Прикладом універсальної динамічної сівозміни може бути
наступна: 1) конюшина, 2) озима пшениця, 3) цукровий буряк,
4) ярий ячмінь з підсівом конюшини.
Високі врожаї цукрового буряка можна одержати також в та-
ких ланках сівозміни:
А). 1. однорічні трави (вика, горох, овес), 2. озима пшениця,
3. цукровий буряк;
Б). 1. горох, 2. озима пшениця, 3. цукровий буряк.
У районах нестійкого зволоження найбільші врожаї цук-
рового буряка одержують у ланці зайнятий пар - озима пшениця
- цукровий буряк. Продовження строків використання багаторіч-
них трав більше одного року зменшує врожай озимої пшениці на
2-3 ц/га, цукрового буряка на 20-25 ц/га та призводить до скоро-
чення площі зернових і до зменшення продуктивності сівозміни.
Небажаним попередником є озима пшениця, що висівається
після кукурудзи на силос, бо вона різко знижує врожай пшениці
(5-15 ц/га), а на наступний рік і цукрового буряка (40-80 ц/га).
414 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
У районах недостатнього зволоження цукровий буряк
треба розміщувати насамперед після озимої пшениці у ланці з
чорним, удобреним гноєм паром.
Зменшується врожайність коренеплодів, коли їх розміщують
після озимої пшениці, якій передувала озима пшениця чи інші
стерньові попередники.
У районах достатнього зволоження і при зрошенні у просапній
сівозміні допускається насичення буряком до 25%, а в районах
нестійкого і недостатнього зволоження - до 20%.
Повторні посіви буряка на одному і тому ж полі спричинюють
“буряковтому” грунту, що обумовлюється нагромадженням
шкідників, хвороб (нематоди, попелиці, гнилі, церкоспороз, перо-
носпороз та ін.). Беззмінне, монокультурне вирощування призво-
дить до зниження врожайності і цукристості навіть при внесенні
гною і повного мінерального удобрення. У сівозміні цукровий
буряк можна вирощувати на тому ж полі не раніше, як на 4-й рік.
При зараженні грунту нематодою - через 5 років, а при сильному
зараженні - аж через 6-7 років.
Оздоровлюють поля від нематоди такі культури: жито, куку-
рудза, люцерна,, льон, цибуля, деякі види конюшини. Не вирощу-
ють цукровий буряк після культур, на яких може розвиватися
нематода: ріпак, суріпиця, гірчиця, капуста, редька та ін.
Доцільно вирощувати перед цукровим буряком післяукісні по-
сіви на зелене добриво, особливо при відсутності органічних доб-
рив. Швидкорослі капустяні культури сприяють поширенню не-
матоди. Проте, згідно даних німецьких вчених, капустяні можна
використати як “уловлюючі рослини для нематоди”. Вони при-
скорюють розвиток личинок нематоди, які поселяються у коре-
невій системі, але не мають достатнього живлення. У таких умо-
вах живлення переважають нематоди чоловічої статі, а жіночі ли-
чинки відмирають, чим сильно скорочується популяція нематоди.
Придатні для цього нематодостійкі сорти гірчиці білої, редькц
олійної, гречки. Завдяки вирощуванню стійких проміжних куль-
тур у Німеччині уже багато років висівають до 40% цукрового
буряка у сівозміні.
При нестачі вологи і слабкому розвитку післяукісних куль-
тур їх знезаражуючий ефект майже не проявляється.
Цукровий буряк - добрий попередник для ярих зернових, зер-
нобобових. На рано зібраних площах у зоні достатнього зволо-
ження в останні роки після нього розміщують озиму пшеницю.
КОРЕНЕПЛОДИ
415
Основний Цукровий буряк формує основну частину
обробіток грунту врожаю в грунті, і є вимогливим до стану
орного горизонту. Тому своєчасний і якіс-
ний обробіток грунту має надзвичайно велике значення для фор-
мування високого врожаю коренеплодів.
Основний обробіток грунту повинен забезпечити знищення
бур’янів, покращення фітосанітарного стану, нагромадження і збе-
реження вологи, створення оптимальних агрофізичних умов для
росту рослин. Глибина орного горизонту має бути не менше 25 см,
щільність грунту 1,0-1,4 г/см3 з доброю аерацією. Важливо якісно
заробити рослинні рештки, солому, внесені добрива. Найбільш
поширені два способи основного обробітку грунту - поліпшений і
напівпаровий.
Поліпшений обробіток передбачає дворазове лущіння стерні.
Перше проводять дисковими лущильниками (ЛДГ-10) в два сліди
під кутом 30-45° на глибину 5-6 см. Якщо солома використо-
вується як органічне добриво та при пересиханні грунту краще
використовувати для першого лущіння важкі дискові борони
(БДТ-3, БДТ-7, БДВ-6). Це прискорює розкладання соломи, змен-
шується випаровування вологи, провокується проростання насіння
бур’янів, знищуються або пригнічуються вегетуючі бур’яни.
Через 10-12 днів після першого проводять друге лущіння леміш-
ними лущильниками (ППЛ-5-25, ППЛ-10-25) на глибину 12-14 см
в агрегаті з важкими боронами.
При з’явленні бур’янів після лущіння їх знищують поверхне-
вим обробітком з допомогою боронування, культивації та ін. Після
внесення органічних і мінеральних (фосфорних і калійних) доб-
рив проводять зяблеву оранку на глибину 28-32 см наприкінці
вересня - початку жовтня плугами ПЛН-5-35 і ПЛП-6-35. Для
поліпшення якості зяблевого обробітку кращії використовувати
двоярусні плуги ПЯ-3-35; ПНЯ-4-40, ПН-4-40.
Цукровий буряк дуже негативну реагує на веснооранку. Грунт
ні в якому разі не можна орати, якщо він перезволожений. При
цьому утворюється плужна підошва, грунт запливає, ущільнюєть-
ся і рослини можуть поглинати поживні речовини і вологу тільки
з орного шару. Коренева система майже не засвоює їх з підорно-
го шару.
На важких грунтах орний шар поглиблювать за допомогою
грунтопоглиблювачів на 37-40 см.
Поліпшений спосіб обробітку грунту найбільш ефективний
у районах нестійкого та недостатнього зволоження.
416 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Напівпаровий обробіток грунту рекомендується застосо-
вувати у районах достатнього зволоження з вищою забур’яне-
ністю полів. Він складається з лущіння стерні на глибину 5-6 см
дисковими лущильниками в 2 сліди. Після внесення органічних і
мінеральних добрив поле орють на глибину 28-32 см плугами з
передплужниками в агрегаті з важкими боронами (БЗТС-1,0), а в
посушливих умовах - з котками ЗККШ-6, не пізніше першої де-
кади серпня.
Небажано перевертати наверх підорний горизонт, в якому
міститься мало елементів живлення. Він має погану структуру.
Це веде до того, що молодий проросток буряка пригнічується і
погано росте, поки коренева система не проникне глибше малоро-
дючого шару.
У міру з’явлення сходів бур’янів виоране поле декілька разів
обробляють боронами або культиваторами для знищення нових
хвиль пророслих бур’янів.
У другій половині жовтня поле необхідно розпушити на глиби-
ну 16-20 см плугами без полиць або плоскорізами. Одночасно можна
вносити аміачну воду. Напівпаровий обробіток зменшує забур’я-
неність на 30-50%, збільшує запаси вологи в грунті на 20-30 мм.
Важливо провести пізно восени щілювання на глибину 45-50
см з допомогою щілювача ЩП-3-70.
Весняний Якщо поле добре вирівняне восени, то навесні
обробіток перший обробіток, як тільки посіріють гребені,
грунту розпочинають важкими боронами (БЗТС-1,0).
Грунт в цей період добре розсипається, тривалість
такого стану 2-3 дні. Важливо перший обробіток провести вчасно.
Передчасне розпушування призводить до залипання робочих
органів грунтообробних знарядь, замазування поверхні ріллі, а
запізніле спричинює засихання грунту і утворення великих гру-
док. Якісніше грунт розпушується при комплектуванні зчіпок
СП-16, С-18 тощо в першому ряді важкими боронами БЗТС-1,0 а
в другому - посівними боронами ЗБП-0,6А.
Якщо поле невирівняне, то для якісного розпушення викорис-
товують два агрегати; перший укомплектований послідовно дво-
ма рядами важких і посівних борін; другий шлейф-боронами
ШБ-2,5 в першому ряді і посівними боронами ЗБП-0,6А - в дру-
гому. Обидва агрегати при мінімальному розриві в часі працю-
ють під гострим кутом до напрямку оранки. Якщо оранка неякі-
КОРЕНЕПЛОДИ
417
єна, після закриття вологи важкими боронами, поле вирівнюють
культиваторами КПС-4, АРВ-8,1.
Такий весняний обробіток запобігає втратам вологи, вирівнює
і розпушує поверхню грунту на глибину 2-4 см, ущільнює на-
сіннєве ложе на оптимальну глибину. При цьому вирівняність
поверхні поля має бути такою, щоб при накладанні триметрової
рейки між нею і поверхнею грунту не було западин понад 3 см.
Передпосівний обробіток грунту і сівба - це єдиний технологіч-
ний комплекс. Розрив у часі між передпосівним обробітком і сівбою
має бути мінімальним - не більше пів години. Якщо сіяти пізніше,
верхній шар грунту пересихає, що різко зменшує польову схожість
насіння.
Метою обробітку грунту є розпушення зони загортання на-
сіння і збереження сформованої за зиму структури орного шару.
Верхній шар грунту розпушують на глибину 2-3 см, більше коли-
вання глибини недопустиме. Насіннєве ложе має бути твердим і
забезпечувати капілярне підняття вологи до насіння (рис.7.1).
Сучасні грунтообробні знаряддя дозволяють підготувати грунт
для сівби цукрового буряка за 1-2 проходи. Передпосівний обробі-
ток за допомогою “Європак 6000”, Компактора, Комбінатора ЛК-4,
Унімат, Україна-АПБ-6 запобігає переущільненню грунту, що спри-
чинюється багаторазовими проходами однофункціональних аг-
регатів. Комбіновані агрегати за один прохід виконують понад
чотири операції - вирівнювання, подрібнення грудок, розпушення,
ущільнення насіннєвого ложа. При настанні фізичної стиглості
грунту, поле до сівби цукрового буряка можна підготовити за і
один прохід. Це є важливим елементом енергозбереження і пере-
думовою високоякісної сівби.
Головними помилками при передпосівному обробітку грунту
є надто ранній початок робіт при ще сирому грунті, надмірна
кількість робочих проходів через те, що окремі операції не по-
єднуються в одному агрегаті, велика робоча швидкість агре-
гатів, глибоке передпосівне розпушування.
Передпосівний обробіток грунту проводять під невеликим ку-
том до напрямку сівби.
Не бажано використовувати для передпосівного обробітку грун-
ту просапні культиватори КПС-4; КПГ-4. Це призводить до не-
рівномірності обробітку грунту, збільшенню втрат вологи, значної
гребенистості поверхні грунту, а в кінцевому результаті до знач-
ного зниження польової схожості насіння.
418 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
оптимальне
насіннєве ложе
дуже глибоке передпо-
сівне розпушування -
насіння не проростає
через нестачу вологи
Рис. 7.1. Проростання насіння залежно від варіанту підготовки грунту
зруйнована структура ' обробіток
грунту, або грунтова | перезволоженого
кірка, що утворилася і
внаслідок рясних дощів І грунту
Підготовка Урожайність коренеплодів у значній мірі
насіння, сорти залежить від якості насіння. Його готують
до сівби на насінних заводах. Насіння очи-
щають, калібрують з виділенням двох посівних фракцій діамет-
ром 3,5-4,5 см і 4,5-5,5 см. Пізніше насіння шліфують з частко-
вим (5-30%) видаленням оплодня, що забезпечує вищу однорост-
ковість та питому вагу насіння.
Останній етап підготовки насіння - інкрустація. На поверхню
наносять тонку плівку, що складається з плівкоутворюючої речо-
вини, фунгіцидів, інсектицидів, стимуляторів, барвників. Це сприяє
захисту від шкідників і хвороб на початкових фазах росту.
Для підвищення якості сівби використовують дражоване на-
сіння. Йому надають кулястої форми. Насіння покривається
шаром органічної інертної маси, яка має гігроскопічні властивості
і містить поживні, стимулюючі і захисні речовини.
Необхідно враховувати, що для проростання дражованого на-
сіння потрібно більше води, тому передпосівний обробіток грунту
має забезпечити достатню вологість насіннєвого ложа. Дражова-
не насіння висівають у перші строки сівби.
Для сучасних технологій використовують насіння з лабора-
торною схожістю не менше 90%, а одноростковість має бути
більше 95%.
Зараз насіння продають не за масою, а за посівними одиниця-
ми. Одна посівна одиниця містить 100 000 насінин. При висіві
на одному гектарі однієї посівної одиниці на 1 м2 припадає 10 на-
сінин, а на один метр довжини рядка 4-5 насінин. Висівають
1,2-1,8 посівних одиниць.
У посушливих умовах, або при низькій культурі землеробства,
КОРЕНЕПЛОДИ
419
не варто використовувати дражоване насіння. Тут краще висіва-
ти “голе” насіння, протруєне препаратами гревікур, тачигарен
(проти коренеїду), апрон (проти шкідників і хвсроб), промет (проти
шкідників), адіфур, гаучо, карбосан, космос, круізер, фурадан, хіну-
фур - проти грунтових і наземних шкідників сходів.
Сорти Долю селекції у підвищенні врожайності цукрового
буряка в останні роки оцінюють в 45%. Зараз у ви-
робництві використовуються сорти і гібриди. Гібриди забезпечу-
ють вищий урожай і цукристість, характеризуються одноросткові-
стю, мають потужний стартовий ріст, рослини вирівняні за темпом
росту і по габітусу. Проте вони вимогливіш: за сорти до умов
вирощування, дотримання технологічних вимог.
Сортотипи цукрового буряка мають таку класифікацію :
Е - високоврожайний тип, вихід цукру реалізується за рахунок
високого врожаю коренеплодів.
N - нормальний тип, вихід цукру реалізується як урожайністю
так і цукристістю.
2 - високоцукристий тип, вихід цукру реалізується за рахунок
високого вмісту цукру.
У нових гібридах селекціонерам вдалось подолати негативну
кореляцію між урожайністю і вмістом цукру.
В Україні зареєстровано 89 сортів і гібридів цукрового буряка
вітчизняної і зарубіжної селекції. До державного Реєстру сортів
рослин України на 2001 рік занесено понад ЗО однонасінних сортів
та гібридів вітчизняної селекції (табл.7.2). Вони забезпечують
урожай коренеплодів 400-600 ц/га.
Удобрення Цукровий буряк дуже вимогливий до рівня
удобрення. Він використовує значно більше еле-
ментів живлення, ніж інші культури. На кожні 100 ц коренеп-
лодів і відповідної кількості гички з грунту виноситься 40-60 кг
азоту, 15-20 кг фосфору, 50-70 кг калію.
На початкових фазах росту до третьої-четвертої пари листків
потреба у поживних речовинах незначна. Максимальна вона в
липні-серпні у фазі сильного росту листків і формування коре-
неплодів.
Підвищує ефективність добрив різноглибинне внесення, що до-
сягається застосуванням їх у такі строки: основне удобрення -
восени під час оранки загортають на глибину 15-30 см; рядкове -
420 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
під час сівби на глибину 4-6 см, підживлення - в період вегетації
на 10-14 см.
При вирощуванні за інтенсивною технологією 90-95% фосфор-
них і калійних добрив рекомендується вносити восени під оран-
ку, оскільки ці види добрив дуже повільно переміщуються в грунті
(Р2О5 за місяць на 1 см). Решту під час сівби в рядки. Азотні
Таблиця 7.2 - Сорти та гібриди цукрового біряка української селекції.
Назва сорту, гібриду Рік реєстрації Зона Напрямок використання Плоїдність
С ОРТІ
Веселоподолянський однонасінний 29 1979 СЛП уц* ДИПЛ
Уладівський однонасінний 35 1979 П уц дипл
Ялтушківський однонасінними ЗО 1979 СЛП уц диня
Ялтушківський однонасінний 64 1992 Л уц дипл
Білоцерківський однонасінний 45 1984 П □ У1! дипл
ГІБРИДИ
Ювілейний 1981 СЛП уц дипл
Український ЧС 70 1992 с уц три
Іванівський ЧС 33 1993 ЛП уц дипл
Білоцерківський ЧС 51 1995 л уц дипл
Білоцерківський ЧС 57 1995 л уц три
Верхняпький ЧС 63 1996 л уц дипл
Верхняцький ЧС 31 1997 л уц дипл
Уманський ЧС 76 1997 с уц дипл
Олександрія 1997 ЛП уц три
Уладово-Верхняцький ЧС 37 1993 л уц дипл
Івано-Веселоподолянський ЧС 84 1999 ЛП цукр дипл
Весто 2001 л уи дипл
Слов’янський ЧС 94 1992 ЛП уц трп
Ялтушківський ЧС 72 1997 ЛП уц дипл
КВ-Ялтушків 1999 ЛП цукр трп
Каверось 1998 л уц трп
Лідер 2000 ЛП Цукр дипл
КВ Вінниця 2001 л уц трп
КВ Буг 2001 л уц трп
КВ Бар 2001 л уц трп
КВ Збруч 2001 л уц трп
* уц - урожайно-цукристий
КОРЕНЕПЛОДИ
421
добрива, що легко вимиваються, вносять перед весняним обробіт-
ком грунту (60-70%), а решту у підживлення. Частину азоту у
вигляді аміачної води (И80100) можна внести пізно восени.
Найбільш ефективно вносити мінеральні добрива одночасно з
органічними. Останні підвищують ефективність мінеральних доб-
рив, поліпшують технологічні якості коренеплодів. Органічні доб-
рива покращують структуру грунту, збільшують вміст елементів
живлення, сприяють активній життєдіяльності грунтових мікро-
організмів, поліпшують водний і повітряний режими грунту.
У підзоні недостатнього зволоження в ланці сівозміна з зай-
нятим паром, гній рекомендується вносити під попередник цук-
рового буряка (озиму пшеницю) в нормах 20-30 т/га, а в ланках з
багаторічними травами та горохом - безпосередньо під цукрові
буряки по 30-40 т/га.
У районах достатнього і нестійкого зволоження для вирощу-
вання 450-500 ц/га і більше, норму гною збільшують до 40-50 т/га
і вносять його безпосередньо під буряк незал ежно від місця цієї
культури у сівозміні.
Вносять підстилковий і рідкий гній перед оранкою без розри-
ву між розкиданням і приорюванням. Використання соломи як
добрива одночасно з гноєм дозволяє значно поповнити грунт орга-
нічними речовинами і сприяє процесу грунтоутворення.
Не рекомендується застосовувати органічні добрива навесні
під передпосівний обробіток грунту та зимою по снігу. Внесення
рідкого гною, взимку зменшує його ефективність вдвічі або зовсім
не дає позитивних наслідків.
Буряк дуже негативно реагує на веснооранку. Внесення гною
під веснооранку неефективне. Гній необхідно закагатувати і ви-
користати для осіннього внесення у перепрілому стані.
Для внесення підстилкового гною використовують гноєрозки-
дачі РОУ-5; РОУ-6; ПРТ-10; ПРТ-Ібта ін. Рідкий гній вологістю
90-92% вносять гноївкорозкидачами РЖТ-4, РЖТ-8, РЖТ-16.
Орієнтовні номи внесення мінеральних добрив залежно від
зони вирощування і величини врожаю подано в табл.7.3. Найкраще
співвідношення елементів живлення №Р:К=1:1:1.
Надмірна доза азоту збільшує вміст амідного азоту в коренеп-
лодах, знижує цукристість і вихід цукру.
Для одержання високих врожаїв (понад 500 п/га) норми доб-
рив необхідно збільшувати до \80210Р160.180К]30.240.
З фосфорних добрив під цукровий буряк використовують
422 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 7.3 - Орієнтовні норми мінеральних добрив під
цукрові буряки на фоні 50 т/га гною
Показники Кількість добрив
Зона достатнього зволоження, урожайність - 500 ц/га
Мінеральні добрива - всього, кг/га д.р. в т.ч. на грунтах: чорноземи типові темно-сірі лісові, чорноземи опідзолені сірі лісові 420-530 N Р К 120-150 170 130 N Р К 140-170 160 200 N Р К 1 450-180 150 200
Зона нестійкого зволоження, урожайність - 450 ц/га
Мінеральні добрива, всього, кг/га д.р. в т.ч. на грунтах: чорноземи типові темно-сірі лісові, чорноземи опідзолені сірі лісові 370-470 N Р К ^ЮО-ІЗО 150-160 120 N Р К 120-140 130-140 170-180 N Р К 140-160 130 160-180
Зона недостатнього зволоження, урожайність - 400 ц/га
Мінеральні добрива, всього, кг/га д.р. в т.ч. на грунтах: чорноземи типові темно-сірі лісові, чорноземи опідзолені сірі лісові 310-410 N Р К ^80-110 130-140 100 N Р К ^110-130 120 150 N Р К 120-140 120 150
суперфосфат, з калійних - калійну сіль, хлористий калій, калімаг-
незію. Рослини добре реагують на внесення каїніту, в якому бага-
то мікроелементів.
Підживлюють буряк (М ) аміачною селітрою не пізніше появи
четвертої пари справжніх листків. При підживленні в пізніші
строки зменшується цукристість коренеплодів.
Досить ефективне підживлення рослин аміачною водою при
умові внесення її на глибину 12-15 см.
Під цукровий буряк застосовують рідкі комплексні добрива
(РКД). їх вносять під оранку, передпосівну культивацію, у піджив-
лення. Вони містять 10% азоту і 34% фосфору.
Якщо для удобрення використовується складне комплексне
КОРЕНЕПЛОДИ
423
добриво нітроамофоска (14:Р:К= 16:16:16), то його необхідно вно-
сити під весняний обробіток грунту з нормою 0,5-1,0 т/га.
Цукровий буряк дуже реагує на кислотність грунту і вимагає
нейтральної реакції. Вапнування потребують слабокислі та кислі
грунти. Особливо цінним вапняковим добривом є дефекати - відхо-
ди цукробурячного виробництва. Використовують також вапня-
не борошно, вапняні відходи, крейду, мергелз тощо. Орієнтовна
норма внесення вапняків - 3,0-5,0 т/га. Її розраховують множен-
ням показника гідролітичної кислотності на коефіцієнт 1,5 з вра-
хуванням вмісту СаСО3 у вапняковому добриві.
Вапнування, внесення фосфорних і калійних добрив необхід-
но проводити одночасно з лущінням стерні.
При вирощуванні цукрового буряка необхідно застосовувати
борні, мідні, марганцеві, цинкові, молібденові та кобальтові мікро-
добрива.
Як борні мікродобрива вносять буру, борну кислоту, борат
магнію і боратовий гранульований суперфосфат. Вносять їх в
рядки під час сівби з розрахунку 0,4-0,6 кг/га бору, або при
підживленні.
Потреба магнію і натрію задовільняється мінеральними доб-
ривами, де ці елементи містяться як домішки.
Марганцеві добрива підвищують урожайність та якість цук-
рового буряка на чорноземах звичайних і карбонатних, а також
на солонцях. Для передпосівної обробки насіння та позакорене-
вого підживлення використовують сірчанокислий марганець.
Мідні добрива застосовують на торфоболотних грунтах. На
дерново-підзолистих, сірих лісових, легких гіщаних їх вносять
один раз у п’ять років. Для позакореневого підживлення вико-
ристовують розчин сірчанокислої міді.
Цинкові добрива підвищують урожай і цукристість на чорно-
земах з невеликим вмістом цинку. У формі сірчанокислого цин-
ку його застосовують для обробки насіння, вносять в рядки при
сівбі і під час позакореневого підживлення.
Молібденові добрива потребують рослини на грунтах з кис-
лою реакцією - дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземах
опідзолених та вилугуваних. Вносять тоді ж як і цинкові, викори-
стовуючи молібденовокислий амоній, молібдат натрію та відходи
промисловості.
Кобальтові мікродобрива ефективні на дерново-підзолис-
тих, піщаних сірих лісових, чорноземах вилугованих та інших
424 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
грунтах, що бідні на рухомий кобальт. Застосовують його при
обробці насіння (40-70 грам кобальту на 100 кг насіння) та для
позакореневих підживлень.
СІВБА
Способи Основний спосіб сівби - пунктирний з шириною
сівби міжрядь 45 см, а в умовах зрошення - 60 см. Дуже
важливо дотриматись прямолінійності сівби. Ви-
користовують сівалки ССТ-12Б, ССТ-12В, ССТ -18В, пневматичні
сівалки точного висіву СУПК-12А, УПС-12, Мультикорн. Вони
повинні забезпечити точне однозернове розміщення насіння в ряд-
ку. Механічні сівалки забезпечують точний висів при швидкості
4-6 км/год, пневматичні - при 7-8 км/год. Весь комплекс машин у
буряківництві розрахований на чітке дотримання відстані між
рядками - 45 см. Зміщення відстані між рядками призводить до
вирізання рядків під час міжрядних розпушень і до втрат уро-
жаю коренеплодів при збиранні.
Глибина На високоокультурених полях при високоякісній
сівби підготовці грунту і достатньому забезпеченні
вологою глибина загортання насіння становить 2-
3 см. В умовах нестійкого і недостатнього зволоження її збільшу-
ють до 3-4 см. Загортання насіння понад 4 см призводить до
зниження польової схожості. Насіння не проростає також при
висіві в сухий і дуже розпушений шар грунту.
Важливо висіяти насіння на ущільнене ложе з незруйнованою
капілярною системою (рис.7.2). У таких умовах навіть в суху
погоду забезпечується доступ
грунтової вологи до насіння. Роз-
пушений верхній шар грунту має
бути не дуже товстим (2-4 см),
щоб крізь нього легко надходив
кисень з повітря і тепло. Польо-
ва схожість насіння при цьому
досягає 70-80% і більше.
Рис. 7.2. Оптимальна глибина сівби
цукрового буряка
КОРЕНЕПЛОДИ
425
Відхилення від заданої глибини повинно бути не більше як на
±0,5 см. Це забезпечить високу якість збирання. Будуть відсутні
коренеплоди, де гичка обрізана недостатньо, або разом з гичкою
відрізається значна частина головки коренеплоди.
Глибина загортання насіння зменшується, а рівномірність роз-
поділу насіння по довжині рядка погіршується, при збільшенні
швидкості руху посівного агрегату.
Норма Норму висіву встановлюють з врахуванням
висіву погодних і грунтових умов, окультуреності полів,
посівних якостей насіння.
Коли визначають норму висіву насіння, то треба врахувати, що
різниця між польовою та лабораторною схожістю становить 15-
35%. Крім того, до змикання рядків втрачається 5-10% весняних
сходів. Для одержання високої врожайності на 1 га необхідно
перед збиранням мати 90 000 - 110 000 рослин, або 4,5-5,5 рослин
на 1 м рядка. Рослини мають рівномірно розміщуватися в рядку,
орієнтовно через 17-20 см.
Є два підходи щодо встановлення норми висіву: за відстанню
між насінинами в рядку; за кількістю висіяних насінин на 1 м рядка.
Чим вища польова схожість і менший ризик негативних для
сходів чинників, тим більша відстань між насінинами в рядку.
При польовій схожості понад 70%, насіння можна висівати на
відстані 17-18 см в рядку. При цьому висівається 1,2-1,3 посівних
одиниці. Відстань 19-21 см рекомендується тільки для кращих
полів при польовій схожості 80%. При цьому висівається 1,06-
1,17 посівних одиниці (табл.7.4).
Якщо відстань між насінинами менша 14 см, дражоване на-
сіння не використовують, бо воно дуже дороге. Верхньою межею
кількості висіяних дражованих насінин рахують 159 000 шт./га,
або 1,59 посівних одиниці.
Для висіву малих норм висіву дражованого насіння викорис-
товують однорядний диск, який забезпечує якісніший розподіл
насіння в рядку.
Розрахунок норми висіву при сівбі на кінцеву густоту
наступний:
Розрахувати кількість клубочків, яку необхідно висіяти на 1 га
для одержання 100000 рослин перед збиранням;, якщо лаборатор-
на схожість насіння становить 80%, польова схожіть - 70%, втрати
рослин після сходів -5%.
426 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 7.4 - Норма висіву насіння цукрового буряка
Ширина міжрядь 45,0 см Потреба насіння в посівних одиницях на 1 га (1 п.о.=100 000 насінин)
1,01 1,06 1,11 1,17 1,24 1,31 1,39 1,48 1,59 1.71 1,85
Відстань між насінинами в рядку (см) 22 21 20 19 18 17 16 15 14 13 12
Поправка на лабораторну схожість: Норма висіву = 1СЮ0Ш1100 =125000 шт.
Поправка на польову схожість: Норма висіву = — ^^0^- = 179000 шт.
Поправка на втрати після сходів'. Норма висіву = 179000д100 = 188000 шт.
При масі 1000 насінин 14 г на 1 га необхідно висіяти:
Норма висіву насіння = 188000 • 14 = 2,632 кг/га
Масова норма висіву цукрового буряка становить 2-10 кг/га
насіння.
Слід враховувати, що із зниженням норми висіву насіння, а
отже і густоти сходів, зменшуються можливості застосування ме-
ханізмів на догляді за посівами, насамперед для боротьби з бур’я-
нами. Для знищення бур’янів використовують лише хімічний
спосіб.
Якщо умови структури грунту і водного режиму несприятливі,
рекомендується висівати інкрустоване “голе” насіння, а пізніше фор-
мувати густоту рослин механічним або ручним проріджуванням.
При низькій польовій схожості норма висіву збільшується, але
не повинна перевищувати 400 000 клубочків на 1 га.
Поширені рекомендації згідно з якими на / м рядка висіва-
ють наступну кількість насінин:
5,5... 6-9...10 насінин - при сівбі на кінцеву густоту,
14-16 насінин - при механічному вздовжрядному проріджу-
ванні,
> 16 насінин - при низькій культурі землеробства, застосуванні
букетування, ручної прополки.
Кожне поле засівають за 1-2 дні, що забезпечує одночасні схо-
ди і можливість якісного обробітку під час догляду.
Рішення про пересів дуже відповідальне. Пересіяні площі ма-
ють нижчий потенціал урожайності на 20-25%. Пересівають лише
при зменшенні густоти стояння рослин до 40 тис./га на початку
КОРЕНЕПЛОДИ
427
травня або 35 тис./га в‘середині травня. Пересіву в кінці травня
необхідно уникати.
Строки При визначенні строків сівби необхідно враховувати,
сівби що для проростання насіння потребує велику
кількість води - 150-160% від власної маси, а дражо-
ване - до 200%. Цукровий буряк має довгий вегетаційний період -
180-220 днів, що підвищує цінність ранніх строків сівби.
Сівбу починають з настанням фізичної стиглості грунту при
температурі 5-6°С на глибині 8-10 см. Така температура харак-
терна для першої декади квітня. У пізні і сухі весни цукровий
буряк сіють якомога раніше (одночасно з ранніми ярими зерно-
вими культурами). У холодні і дощові весни сівбу проводять
слідом за ранніми зерновими.
Залежно від метеорологічних умов, календарні строки сівби
буряка можуть наступати в кінці березня і закінчуватися не пізніше
25 квітня.
Запізнення з сівбою на один день, порівняно з оптимальним
строком, зменшує урожайність коренеплодів на 5-7 ц/га, на 5-6
днів - на 21-71 ц/га.
Переваги ранніх строків сівби значні. Сучасні сорти характе-
ризуються високою стійкістю до цвітухи, тому остання вже не є
перепоною для ранньої сівби.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ
Грунт при сівбі ущільнюється котками сівалки. Проте в дея-
ких випадках поле додатково коткують. Це потрібно: коли грунт
під час сівби був надто розпушений і після проходу сівалки утво-
рилися жолобки; при грудочкуватій структурі грунту; при пізніх
строках сівби в пересушений грунт. Але ефективне коткування
тільки тоді, коли його проводять вслід за сівбою.
Надалі використовуються два способи догляду за посівами;
1) агротехнічний з механічним розпушуванням грунту,
2) хімічний з застосуванням гербіцидів.
Хімічний При застосуванні гербіцидів поверхня грунту і
спосіб міжряддя не розпушуються. За даними німецьких
вчених, на добре структурованих грунтах при зас-
тосуванні досходових і після сход овитх гербіцидів, розпушення
428 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
міжрядь не дає приросту врожаю. У Німеччині в 1996 році хоч
би одне розпушення міжрядь проводили лише на 19% посівної
площі цукрового буряка. При механічному обробітку руйнується
плівка внесених гербіцидів на поверхні грунту і проростає нова
хвиля насіння бур’янів.
Проте гербіцидна технологія непридатна для важких грунтів,
вимагає значних коштів на придбання гербіцидів, тому не завжди
вигідна за економічними показниками. Але найголовніша її про-
блема - це конфлікт з навколишнім природним середовищем, ве-
личезний пестицидний пресинг на нього. Тому більшу перспекти-
ву має агротехнічний спосіб, який у більшості випадків економі-
чно доцільніший, екологічно чистий. В Україні така технологія
найбільш вивчена і забезпечує високу врожайність.
Агротехнічний Догляд за посівами передбачає низку
спосіб послідовно виконуваних операцій. Найпершим
завданням початкового догляду за посівами є
створення умов для енергійного, дружного проростання насіння
і боротьба з бур’янами. Через 4-5 днів після сівби проводять
досходове боронування посівними боронами (ЗБП-0,6) або
райборінками (ЗОР-0,7), впоперек до напрямку рядків на малій
швидкості (до 4 км/год.). Суцільне розпушування грунту вико-
нують на глибину не більше 2/з глибини загортання насіння. У
прикоткованому грунті створюються сприятливі умови для про-
ростання насіння бур’янів, яке через 4-5 днів знаходиться у фазі
білої ниточки. Боронуванням у цей час можна знищити до 90%
пророслих бур’янів.
У прохолодні затяжні весни, коли процес проростання і з’яв-
лення сходів сповільнюється, можна провести 2 3 досходові боро
кування. Не можна виконувати цю операцію, коли ростки буряків
досягли висоти 1 см, бо зуби борін можуть їх обламати. Швидкість
руху агрегатів - 7 км/год. При нижчих швидкостях не забезпе-
чується розпушення грунту і знищення бур’янів. Перевищення
швидкості може призвести до пошкодження проростків буряка.
Якщо після сівби пройшов дощ і виникає загроза утворення
грунтової кірки, то досходове боронування починають як тільки
борони перестануть залипати.
Для руйнування кірки використовують культиватори УСМК-5,4,
а до сходів в окремих випадках добрі результати забезпечують
кільчасто-шпорові котки.
Післясходове боронування проводять, якщо на одному метрі
рядка є не менше 8-10 рослин у фазі 1-2 пари справжніх листків.
КОРЕЄ ЕПЛОДИ
429
Боронування на більш ранніх фазах допускається при наявності
на одному метрі більше 16-18 рослин. Для боронування викори-
стовують агрегат із легких борін, а на сильно ущільнених грунтах
із середніх борін. При цьому знищується 40-60% бур’янів і 10-
20% сходів буряка. Агрегати рухаються під кутом 5-10" до на-
прямку рядків із швидкістю не більше як 4 км/год. Глибина роз-
пушування грунту - 3 см.
За допомогою вчасно проведених до- і післясходових борону-
вань можна мати значний ефект у боротьбі з бур’янами, крім ко-
реневищних (пирій та ін.).
Система суцільних до- і післясходових розпушень грунту бо-
ронами не виключає першого мілкого розпушування міжрядь
(шаровки), як тільки позначаться рядки сходів (фаза вилочки).
Під час шаровки в зоні проходу лап-бритв знищується 95-100%
бур’янів, що уціліли після досходових боронувань чи проросли
після них, розпушується грунт у міжряддях. Шаровку проводять
культиваторами УСМК-5,4; КРМ-5,4, “Плай” та ін. Глибина ходу
лап-бритв - 2-4 см. Захисна зона 5-7 см з кожного боку рядка.
Після бритв у міжрядді розміщується ротаційна батарея, яка до-
датково розпушує грунт і знищує бур’яни. Якщо на один метр
рядка є не менше 10 рослин ротаційні робочі органи (РБ-5,4)
ставлять у захисних зонах рядка. При цьому в рядку знищується
40-55% бур’янів, сходи зріджуються не більше 10%. Швидкість
руху агрегату при шаровці - не більше 4 км/год.
На ущільнених і забур’янених грунтах на шаровці застосову-
ють культиватори КФ-5,4 з робочими органами фрезерного типу.
Для прискорення початку міжрядних обробітків висівають
швидкоростучі культури в рядках, або застосовують орієнтири
(українська інтенсивна технологія вирощування).
Формування Густота стояння рослин на 1 га перед збиранням
густоти у зоні достатнього зволоження має становити
95-100 тис.; у зоні нестійкого зволоження 90-
95 тис.; у зоні недостатнього зволоження 85-90 тис.
Існує декілька варіантів сівби, що передбачають:
1) сівба на задані відстані між насінинами, яка б гарантувала
одержання і збереження розрахункової кількості рослин;
2) висів 8-10 насінин, що гарантують кінцеву оптимальну гус-
тоту;
3) сівба збільшеними нормами насіння і одержання сходів, які
430 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
значно перевищують необхіну кількість. Густоту формують вручну
і механізмами, щоб мати 5,5-6,0 рослин на 1 м рядка.
Надзвичайно важливо вчасно сформувати густоту рослин.
Розпочинають її після появи сходів у фазі вилочки, а завершити
цей вид роботи необхідно до появи 4 пари листків. При запіз-
ненні з проривкою рослини “стікають” і виростають низькопро-
дуктивними.
Формувати необхідну густоту можна такими способами:
1) вручну;
2) до- і післясходовими боронуваннями;
3) вздовжрядним проріджуванням за допомогою УСМП-5,4,
при наявності 8-11 рослин/м2;
4) поперечне проріджування (букетування) за допомогою
УСМК-5,4 на забур’янених полях, при наявності 12 рослин/м2 і
більше;
5) сівба на кінцеву густоту.
Догляд за посівами після формування густоти повинен за-
безпечити утримання поля в розпушеному і чистому від бур’я-
нів стані. Перший раз розпушують грунт у міжряддях після
формування густоти у фазі утворення в рослин. 2-3 пар справжніх
листків. Як правило, його поєднують з підживленням азотом.
Підживлювальний ніж розміщують посередині міжряддя з гли-
биною ходу 10-12 см. Перед підживлювальним ножем розміщу-
ють по дві однобічні плоскорізні лапи-бритви з шириною захва-
ту 15 см, що встановлені на глибину обробітку 8-10 см. При
вивертанні брил глибину зменшують до 5-6 см. Захисна зона
7-8 см.
Необхідність наступних розпушувань, їх періодичність, глиби-
ну, строки визначають залежно від ущільнення грунту і появи
бур’янів. При великій кількості опадів глибину розпушування
збільшують до 14 см, а при невеликих опадах ЇЇ зменшують до 7
см. Для обробітку грунту на глибину 5-7 см застосовують лапи-
бритви, а на більшу - долота і стрільчасті лапи.
Вдруге грунт рекомендується розпушувати через 8-10 днів
після першого на глибину 7-14 см використовуючи долота і
стрільчасті лапи. Захисна зона 10-12 см. Пророслі бур’яни в
рядку присипаються грунтом за допомогою підгортальних дисків,
коли рослини буряка мають висоту 6 см. Два присипання бур’я-
КОРЕНЕПЛОДИ
431
нів за ефективністю прирівнюються до дії післясходового гербі-
циду.
Третє розпушування міжрядь на глибину 7-14 см проводять
долотами та підгортальними дисками. Захисна зона 12-14 см.
Міжрядні розпушування припиняють після змикання листків у
міжряддях.
Хімічний У технології вирощування цукрового буряка
спосіб найголовніша проблема-знищення бур’янів. Навіть
при незначній забур’яненості врожайність змен-
шується на 15-50%.
Запаси насіння бур’янів в орному шарі грунту дуже великі
(понад 1 млрд. на 1 га). У шарі грунту товщиною 5 см площею 1 м2
знаходиться від 1100 до 2300 насінин різних видів бур’янів. Тому
агротехнічні заходи не завжди забезпечують чистоту посівів. Рос-
лини цукрового буряка є малоконкурентними щодо рослин бур’я-
нів, особливо на перших фазах росту. За перші 80 днів з часу
появи сходів у посівах просапних культур комплекс бур’янів
поглинає з грунту найдоступніші форми азоту - 160-200 кг/га,
фосфору - 65-90 кг/га, калію - 170-250 кг/га. Тому широко засто-
совуються досходові і післясходові гербіциди.
В Україні зареєстровано майже ЗО гербіцидів, особливості їх
застосування подано в табл. 7.5. Останні роки має перевагу післяс-
ходове внесення. При необхідності роблять суміш з 2-4 препа-
ратів, або вносять певний препарат роздрібне для знищення но-
вих хвиль бур’янів.
Після внесення гербіцидів не рекомендується проводити роз-
пушування грунт}', оскільки руйнується гербіцидна захисна плівка,
а на поверхню грунту вигортається насіння бур’янів.
Для ефективного знищення бур’янів можливі такі комбінації
гербіцидів:
- Пірамін Турбо 1,5-2,0 л/га + Матрікс 2,0-2,5 л/га +- Поаст 1,0-1.5 л/га;
- Гексілур 0,5-1,0 л/га + Голтікс 2,0 кг/га + Бетанал 2-3 л/га;
- Голтікс 1,5 кг/га + Пірамін 1,8 л/га + Бетанал Прогрес АМ 1,5 л/га;
- Карібу 0,030 кг/га + Бетанал Прогрес АМ 1 л/га + Лонтрел 0,3 л/га;
- Карібу 0,030 кг/га + Бурефен ФД-11 1,0-1,5 л/га.
Ефективним є дворазове внесення таких бакових сумішей:
Перше внесення, бур’яни знаходяться у фазі сім’ядолей - до
двох справжніх листків - Карібу (ЗО г/га) + Бетанал Прогрес
ОФ (0,7 л/га) + Тренд 90 (200 мл/га)
432 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 7.5 - Гербіциди дя знищення бур’янів у посівах
цукрового буряка
Назва препарату, діючої ре- човини, фірми, країни Норма внесення, л/га Проти яких бур’янів Спосіб, час обробки
1 2 3 4
Арамо 50 к.е. (тепралокеидим, 50 г/л) ф. БАСФ, Німеччина 1,0-2,0 однорічні та багаторічні злакові обприскування від фази 3-х листків до кінця кущіння у однорічних злакових бу- р’янів, або при висоті пирію 15-20 см (иезалсжно^іД фази розвитку буряка)
Беногол, 49,5% к.е. (фенме- дифам 10% + метамітрон 30% етофумезат 9,5%) ф. Штефес Німеччина 6,0 однорічні дводольні та деякі злакові обприскування у фазі двох-чотирьох справжніх листків буряка
Бетанал Прогрес АМ, 18% к.е. (фенмедифам 6% + десмедифам 6% + етофумезат 6%), ф. Авентіс, Німеччина 1,5-2,5 однорічні дводольні та деякі злакові обприскування посівів у фазі сім’ядолей у бур’янів
Бетанал Прогрес ОФ, 27% к.е. (фенмедифам 9% + десмедифам 7% + етофумезот 11%), ф. Авентіс, Німеччина 1,0 однорічні дводольні та деякі однорічні злакові обприскування бур’янів у фазі сім’ядоль, наступні через 5-10 днів
Бурефен новий, 16% к.е. (фенмедифам 8% + десмеди- фам 8%), ф. Штефес, Німеч- чина. 5,0-6,0 однорічні дводольні обприскування посівів у фазі чотирьох листків культури
Гексілур, 80% з.п. (ленацил), ф. Хімпром, Україна 0,8-1,5 однорічні дводольні та злакові обприскування грунту до висіву, під час висіву або до сходів буряка
Гол, 700 к.е. (метамітрон), ф. Штефес, Німеччина 5,0 однорічні дводольні та деякі злакові обприскування посівів у фазі 2-4-х справжніх листків буряка
Голтікс, 70% з.п., (мета- мітрон, 700 г/л), ф. Байєр, Німеччина 5,0-6,0 однорічні дводольні та злакові обприскування грунту до сівби (із заробкою) до сходів або в фазі 1-2 справжніх листків буряка
Дуал Голд, 96% к.е., (8-ме- толахлор), ф. Сингента, Швейцарія 1,0-1,6 однорічні злакові та деякі дводольні обприскування грунту до висіву або до сходів буряка
Ептан 6Е, 72% к.е. (ЕРТС), ф. Зенека, Англія 2,8-5,6 однорічні дводольні та злакові обприскування грунту з не- гайним загортанням до сівби, одночасно з сівбою або до сходів буряка
Ерадикан, 72% к.е., (ЕРТС- тантидот), ф. Зенека, Англія 3,0-5,0 багаторічні та од- норічні злакові та деякі однорічн дводольні обприскування грунту до сівби (з негайним загортан- ням) або до сходів буряка
Зелек-супер, 12,5% к.е. (га- локсифоп-К-метил), ф. Доу Агро Сайенсіс, США 1,0 багаторічні та однорічні злакові обприскування вегетуючих бур’янів однорічних у фазі 2-6 листків, багаторічних за висоти бур’янів 10-15 см
Карібу, 50% з.п. (трифлу- сульфурон-метил), ф. Дю- пол, Швейцарія 0,030 однорічні дводольні однорічні обприскування у фазі появи сім’ядолей - двох листків у бур’янів
КОРЕНЕПЛОДИ
433
Закінчення табл. 7.5
1 2 3 4
Лонтрел Гранд, 75% в/г. (кло- піралід), ф. ДоуАгроСайенсіс, США 0,12-0,20 дводольні та бага- торічні коренепа- росткові обприскування у фазі 1-3 пар справжніх листків буряка
Матрікс, 16% к.е. (фенмеди- фам, 8% + дссмедифам, 8%), ф. Авентіс, Німечиина 5,0-6,0 однорічні дводольні обприскування посівів у фазі чотирьох листків культури
। Набу, 20% к.е. (сетоксидим), ф. Ніппон Сода, Японія 1,0-3,0 однорічні злакові обприскування вегетуючого буря- ка V фазі 2-6 листків у бур’янів
3,0-5,0 багаторічні злакові За висоти багаторічних бур’янів 10-15 см
Нортон, 50% к.е. (етофумезат), ф. Агрево, Німеччина 4,0-8,0 однорічні злакові та дводольні обприскування грунту до сходів буряків
Пантера, 4% к.е. (хі.чалофоп- Р-тефурил 4%), ф. Юніроял Кемікл, США 1,0-2,0 однорічні і багаторічні злакові обприскування однорічних бур’янів у фазі 3-4 листків, багаторічних при висоті 10-15 см
Пірамін-Турбо, 52% к е. (хло- ридазон), ф.БАСФ, Німеччина 5,0-7,0 однорічні дводольні обприскування грунту до сівби, до сходів або по всіетуючих росли- нах з інтервалом між обробками 2 тижн
Поаст, 20% к.е. (седоксидим), ф. БАСФ, Німеччина 3,0-5,0 однорічці і багаторічні злакові обприскування однорічних бур’янів у фазі 2 6 листків, багаторічних при висоті 10-15 см
Регіо Плюс, 40% к.е. (хлори- дазон, 30% + десмедифан 5% - фенмедифам 5%), ф. БАСФ, Німеччина 6,0 однорічні дводольні обприскування посівів у фазі 2- 4 листків у буряка
Стефамат, 19,5% к.е. (ето- фумезат 9,5% + фенмедифам 10%), ф. Шифес, Німеччина 3,0-4,0 однорічні дводольні та деякі злакові перше обприскування у фазі сім’ядоль буряка, друге - через 7- 10 днів
Селект 12%, к.е. (клетодим, 12%), ф. Томен Агро, США 0,4-0,8 однорічні злакові обприскування при висоті бур’- янів 3-5 см, незалежно від фази розвитку культури;
1,4-1,8 багаторічні злакові багаторічні - при висоті бур’янів 15-20 см
Тарга, 10% к.е. (квізалофоп- етил), ф.Нісан Кемікл, Японія 1,0-2,0 однорічні злакові обприскування вегетуючої культу- ри V фазі 2-4 листків у бур’янів;
2,0-3,0 багаторічні злакові обприскування вегетуючої куль- тури за висоти бур’янів 10-15 см
Флірт, к.е. (квинмерак, 42г/л + хлоридазон, 418г/л), ф.Бзсф, Німеччина 5,0 однорічні дводоль- ні та злакові бур'я- ни в т.ч. підмарен- ник чіпкий обприскування грунту до появи сходів або після сходів буряків (у фазі сім'ядольних листків у бур’янів/
Фронтьєр 900, 90% к.е. (диме- теиамід), ф. БАСФ, Німеччина 1,0-1,4 однорічні злакові та деякі дводольні обприскування після висівання, але до сходів буряка
Фуроре Супер, 7,5% м.в.е. (феноксапроп-п-етид), ф.Авен- тіс, Німеччина 0,8-2,0 однорічні злакові обприскування вегетуючої куль- тури починаючи з фази 2-х листків до кінця кущіння бур'янів
Фюзілад Супер, 12,5% к.е. (флуазифоп-П-бутіл), ф. Син- гента, Швейцарія 2,0-3,0 однорічні і бага- торічні злакові обприскування у фазі 2-4 листків однорічних бур’янів, і при висоті 10-15 см багаторічних бур’янів
Центуріон, 25,4% к.е.(клето- дим), ф. ТоменАгро, США 0,6-0,8 однорічні і бага- торічні злакові обприскування у фазі 2-6 листків однорічних бур’янів і при висоті 10-20 см багаторічних бур’янів
Шогун, 10% к.е. (пропахізо- фоп), ф. Сингента, Швейцарія 0,6-1,2 однорічні та ба- гаторічні злакові обприскування починаючи з фаш 2-3 листків до фази кущіння однорічних бур’янів за висоти пирію 10-15 <м
434 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Друге внесення, нова хвиля бур’янів у тій же фазі росту:
Карібу (ЗО г/га) + Лонтрел (0,2 л/га) + Бетанал Прогрес
ОФ (0,7 л/га) + Тренд 90 (200 мл/га).
Замість Бетанал Прогрес ОФ можна у цій схемі використову-
вати Бетанал Прогрес АМ (1 л/га), Бетанал АМ (1,5 л/га), Голтікс
(1,0-1,5 л/га), Піромін турбо (1,5 л/га). При наявності багаторіч-
них злакових бур’янів використовують Зелек чи ін. протизла-
кові гербіци.
За даними Інституту цукрових буряків УААН, в умовах дос-
татнього зволоження краще з Бетаналом Прогрес ОФ поєдну-
вати Голтікс, а в умовах нестійкого і недостатнього зволоження
більш ефективною є суміш Бетанал Прогрес АМ + Карібу.
Чистими від бур’янів залишаються поля до збирання при зас-
тосуванні такої триразової системи внесення гербіцидів:
- Перше обприскування: Бетанал Прогрес ОФ (1,2 л/га)+
Голтікс (1,0 л/га) = 28.04
- Друге обприскування: Бетанал Прогрес ОФ (1,2 л/га)+
Голтікс (1,0 л/га) ~ 10.05
- Третє обприскування: Бетанал Прогрес ОФ (1,2 л/га)+ Лон-
трел (0,4 л/га) + Зелек (1,0 л/га) = 28.05
При використанні гербіциду Бетанал Прогрес ОФ залежно
від організаційно-господарських умов господарства можна виб-
рати один з наступних варіантів:
( 2-4 спр.лйстки у-бур’янів / < 2-4 спр.листки у бур янії
і 1,5 л/га Бетаналу Прогрес ОФ^ (15 л/га Бетаналу Прогрес
Після сходів
Прополювання
механічне.
1. Варіант три-
разового роз-
дільного засто-
сування (з по-
гляду біологіч-
ної та економі-
чної С'фекіИВ-
пості лас змоіу
досягти найви-
щою ефекту)
2. Варіант
дворазового
роздільного
застосування
Ґ 4 листки у культури
І 3,5 л/га Бетаналу Прогрес
Прополювання
До
сходів
Після сходів
Прополювання
механічне,
ручне
3. Варіант
разового
.застосування
КОРЕНЕПЛОДИ
435
Для знищення злакових бур’янів додають один з протизлако-
вих препаратів. В останні роки в Європі перЄЕ;агу надають після-
сходовому застосуванню гербіцидів. їх вносять в менших нормах,
є можливість врахувати видовий склад бур’янів, менше забруд-
нюється навколишнє середовище.
Найвищої ефективності у боротьбі з бур’янами досягають при
поєднанні агротехнічного (сівозміна, основний і передпосівний
обробіток грунту, досходове і післясходове боронування, розпу-
шення міжрядь, присипання бур’янів у рядках та ін.) і хімічного
способів.
Захист від Всі попередні агрозаходи повинні бути
хвороб і шкідників орієнтовані на покращення фітосанітарного
стану і одержання дружних сходів здо-
рових рослин. До них відносяться:
- правильний вибір поля, типу грунту;
- дотримання чергування культур у сівозміні;
- внесення органічних добрив, застосування сидератів, дотри-
мання позитивного балансу органічних речовин в грунті;
- збалансоване і своєчасне внесення добрив;
- поліпшений або напівпаровий обробіток грунту;
- високоякісний передпосівний обробіток грунту;
- ранні строки сівби (перша декада квітня);
- одержання рівномірних сходів і своєчасне формування гус-
тоти посівів;
- підбір стійких гібридів;
- протруювання насіння.
Шкідники Цукровий буряк може пошкоджуватися більше ніж
250 шкідниками. Найбільш поширені і шкодочинні - довгоноси-
ки, дротяники, бурякові блохи, бурякова крихітка, попелиця, міну-
юча муха, щитоноска, мертвоїд, метелик лучний, гусениці совок,
кліщ, бурякова нематода та ін.
Високу ефективність забезпечує обробка інсектицидами на-
сіння буряка, для захисту на початкових фазах росту (див. Підго-
товка насіння, сорти). Під час вегетації, при перевищенні еконо-
мічного порогу шкодочинності застосовуються такі основні пре-
парати (табл. 7.6).
Хвороби Хвороби, уражуючи сходи, листки, коренеплоди під
час вегетації зумовлюють великі втрати врожаю та погіршення
якості сировини для цукрових заводів.
436 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 7.6 - Інсектициди для захисту буряка від шкідників.
№ п/п Назва препарату і діючої речовини Норма внесення, л/га Проти яких шкідників Спосіб, час обробітку
1. Актеллік, 50% к.е.(піри- фос-метил, 500 г/л), ф. Сингента, Швейцарія 1,0-2,0 блішки, попелиця, мсртвоїди, довгоно- сики обприскування в період сходів і ї вегетації
2. Арріво, 25% к.е.(ципер- метрин) ф. ФМСІ, США 0,4 совки, попелиці обприскування в період вегетації
3. Базудін, 60% к.е. (диазинон) 0,8-2,0 блішки, попелиця, дов- гоносики, ЩИТОНОСИКИ, мсртвоїди, крихітка обприскування під час вегетації 1
4. Бі-58 новий, 40% к.е. (диметоат) ф.БАСФ, Німеччина 0,5-1,0 клопи, попелиця, блі- шки, муха і міль міну- ючі, мсртвоїди обрпискуваипя під час вегетації
5. Волатон 500, 50% к.е. (фоксим) ф.Байєр, Німеччина 0,8-2,5 саранові, довгоносик, лучний метелик, попе- лиця, блішки обприскування сходів і під час вегетації
6. Данаднм, 40% к.е.(диме- тоат) ф. Кемінова Агро, Данія 0,5-1,0 попелиця, блішки, муха і міль мінуючі, клопи обприскування в період вегетації
7. Децис, 25% к.е.Сдельта- мертин), ф.Авентіс, Німеччина 0,25-0,5 шкідники сходів, лучний метелик обприскування в період вегетації
8. Дурсбан 480, 48% к.е. (хлорпірифос) ф. ДоуАгроСайенсіс, США 0,8-2,5 довгоносики, совки, крихітка, щитоносики, блішка, попелиця, луч- ний метелик, мертвоїди обприскування в період вегетації
9. Золои, 35% к.е. (фозалон) ф. Авентіс,Німеччина 1,0-3,5 довгоносики, крихітка, лучний метелик, совки, блішки, павутинний кліщ,попелиця обприскування в період вегетації
10. Карате, 5% к.е. (лямбда- цигалотрин) ф. Сингента, Швейцарія 0,12-0,15 блішки, ЩИТОНОСИКИ, попелиці обприскування в період вегетації
11. Лебайцид, 50% к.е.(фенті- он)ф. Байер, Німеччина 1,0-2,5 довгоносики, блішки, попелиці обприскування в період вегетації
12. Нурел Д, 55% к.е.Сципер- метрин 5% + хлорпірифос 50%) ф. ДоуАгроСайенсіс, США 0,8 довгоносики, ЩИТОНОСИКИ обприскування в період вегетації
13. Пілот 480 к.е. (хлорпіри- фос, 480 г/л) ф. Гарма Кеміклз, Англія 0,8-0,25 довгоносики, крихітки совки, щитоноски, блішки, попелиця, луч- ний метелик, мсртвоїди обприскування в період вегетації
14. Піріиекс, 40,8 к.е.(хлор- пірифос) ф. Макшетим- Аган, Ізраїль 2,5 довгоносики, щитоноски, блішки обприскування сходів
15. Сумітіон, 50% к.е.(феніт- ротіон) ф. Сумітомо, Японія 0,6-1,2 совки, міль та муха мінуючі, клопи, лучний метелик, попелиця обприскування в період вегетації
16. Фастак, 10% к.е.(альфа- циперметрин) ф. Басф, Німеччина 0,1-0,25 блішки, довгоносики, попелиці обприскування в період вегетації
17. Ф’юрі, 10% к.е. (зетаци- перметрин) 1 - - | 0,15 І довгоносики, блішки обприскування сходів
КОРЕНЕПЛОДИ
437
Найпоширенішими та шкодочинними хворобами буряка є цер-
коспороз, борошниста роса, пероноспороз, іржа, гнилі коренеплодів
та ін. Для захисту від хвороб використовують наступні препара-
ти (табл. 7.7).
Збирання Збирання цукрового буряка рахують успішним,
врожаю якщо воно проведене в оптимальні строки при
найбільшій масі і цукристості коренеплодів з
мінімальними втратами, щонайменшим травму занням і незначно-
му забрудненні.
Наростання маси коренеплодів і підвищення цукристості три-
ває у вересні, жовтні і навіть при теплій погоді у листопаді. Раннє І
збирання зменшує вихід цукру з гектара, пізнє, пов’язане з втра-
тами урожаю внаслідок несприятливих погодніх умов - тривалі
дощі, сніг, морози.
У вересні урожайність зростає на 15-30%, цукристість - на 1,4-
1,8%.
Строки збирання коренеплодів необхідно встановлювати за-
лежно від площі, забезпечення механізмами з таким розрахунком
щоб збиральні роботи завершити до кінця жовтня.
Збирають буряк комплексом шестирядних машин роздільно-
го збирання - причіпною гичкозбиральною БМ-6А; МБП-6 та са-
мохідною коренезбиральною КС-6; РКС-6; РКМ-6. Вантажать
буряки з кагатів навантажувачами СНТ-2ДБ або СПС-4,2А. В
останні роки використовуються зарубіжні комбайни Холмер
(Німеччина), Плойжєр (Голландія), Лектра Моро (Франція).
Зрізають верхню частину коренеплода з черешками гички.
Якщо зрізується 1 см шийки коренеплода, втрати урожаю станов-
лять 5-7%, а при зрізанні 3 см зростають до 20-27%. Рівномірно
зрізати гичку можна лише на добре вирівняному перед сівбою
грунті, загортанні насіння на одну і ту ж глибину, рівномірному
стоянні рослин в рядку.
Викопувальні робочі органи коренезбиральних машин не по-
винні травмувати коренеплодів. Обламування хвостиків у коре-
неплодів приводить до втрат врожаю. Якщо в грунті залиши-
лись хвостики довжиною 3,5 см втрачається 5-6% урожаю, при
довжині 5 см - втрати зростають до 10-12%.
Гичку використовують як зелений корм для годівлі худоби,
силосують або розстеляють на полі як сидеральне добриво.
438 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 7.7 - Фунгіциди для захисту рослин від ураження
хворобами
№ 11/п Назва препарату, діюча речовина Норма внесення, л/га Назва хвороби Спосіб, час обробки
1. Авіксил, 70% з.п. (оксадиксил + полікарбацин) Україна 2,0-2,4 пероноспороз обприскування в пері- од вегетації, пе більше трьох разів
2. Акробат МЦ, 69% з.п.(диме- томорф 9% + манкоцеб 60%) ф. Басф, Німеччина 2,0 пероноспороз обприскування в пері- од вегетації не більше трьох разів
3. Альто супер, к.е. (ципрокона- зол, 80 г/л + пропіконазол, 250 г/л) ф. Сингента, Швейцарія 0,5 церкоспороз, борошниста роса і ржа обприскування в пері- од вегетації за перших ознак захворювання
4. Байлетон, 25% з.п. (триадиме- фон, 250 г/л), ф. Байєр, Німеччина 0,6 борошниста роса, іржа обприскування в пері- од вегетації» не більше трьох разів
5. Беилат, 50% з.п. (беноміл) ф. Дюпон, Швейцарія 0,6-0,8 борошниста роса, церкосію- рельоз обприскування в пері- од вегетації не більше трьох разів
6. Дерозал, 50% к.е (карбенда- зим) ф. Штефес, Німеччина 0,3-0,4 церкоспороз обприскування під час вегетації не більше двох разів
7. Імпакт, 25% к.е. (флутриа- фол) ф. Сингента, Швейцарія 0,25 борошниста роса, церкоспороз обприскування в пері- од вегетації пе більше двох разів
8. Рекс, 49,7% к.е. (тіофанат метил 31% + епоксиконазол 18,7%) 0,4-0,6 борошниста роса, церкоспо- роз, рамуляріоз обприскування під час вегетації не більше двох разів
9. Ридоміл, 25% з.п. (металоксил) 1,0 пероноспороз застосування в сумі- шах з контактними фунгіцидами
10. Ріас, 30% к.е. (дифеноконазол 15% + пропіконазол 15%) 0,3 церкоспороз, борошниста роса обприскування в пері- од вегетації не більше двох разів
11. Тайго, 50% к.е. (тридеморф 37,5% + еноксиконазол 12,5%) ф. Басф, Німеччина 0,6-0,8 борошниста роса, церкоспо- роз обприскування при появі перших ознак хвороби не більше двох разів
12. Топсін М, 70% з.іі. (тіофанат метил) ф. Ніппон, Японія 0,6-0,8 борошниста роса, церкоспо- роз обприскування в пері- од вегетації не більше трьох разів
13. Фундазол, 50% (беноміл) ф.АгроКемі, Угорщина 0,6-0,8 борошниста роса, церкоспо- роз обприскування в пері- од вегетації не більше трьох разів
КОРЕНЕПЛОДИ
439
)
Коренеплоди в день збирання вивоз^гь’на бурякоприймальні
пункти, щоб не допускати їх висихання в йол .
ВИРОЩУВАННЯ БУРЯКА НА НАСІННЯ
Вирощування
маточних
коренеплодів
Коренеплоди, які вирощені в перший рік і
закладаються на зберігання для одержання
з них насіння, називають маточниками, а
висаджені в грунт навесні другого року -
висадками.
Системи обробітку грунту і застосування добрив майже не
відрізняються від тих, що передбачені при вирощуванні коренеп-
лодів для виробництва цукру.
Сіють маточний буряк з міжряддям 45 см в оптимальні строки
з вищими нормами висіву. До збирання на 1 га густота рослин
повинна становити у зоні достатнього зволоження 160-180 тис., у
зоні нестійкого зволоження - 140-160 тис. і в зоні недостатнього
зволоження - 120-140 тис.
Ефективними є літні строки сівби (червневі), при яких рос-
лини добре розвивають листя, а коренеплоди меншої маси (200 г).
Такі коренеплоди найкраще зберігаються і маю"ь високу насіннєву
продуктивність.
Догляд за посівами маточного буряка такий же, як і за фаб-
ричним буряком. Посіви прополюють від цвітухи.
Збирають маточні коренеплоди пізніше, в період стійкого по-
холодання і зменшення середньодобової температури до 6-8°С
(приблизно 20 жовтня). В таких умовах зменшується інтенсивність
дихання викопаних коренеплодів, зменшується активність мікро-
організмів що викликають кагатну гниль, немає загрози різкого
підвищення температури в кагатах. При запізненні із строками
збирання коренеплоди можуть пошкоджуватися приморозками.
Для збирання використовують комбайни КС-6, РКС-6. Листки
зрізають так, що не пошкодити бруньки на головці коренеплода.
Маточні коренеплоди необхідно впродовж 2-3 днів закласти
на зберігання у траншеї чи кагати. Оптимальна температура для
зберігання коренеплодів 1-3°С.
Вирощування Висадки висаджують рано навесні з
насіння з висадків міжряддями 70 см. Запізнення з строками
садіння збільшує кільк; сть рослин-упрям-
ців, які не формують генеративних органів.
440 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Головку коренеплода при садінні розміщують на 2-3 см нижче
рівня грунту. Використовують машини ВПУ-4, ВПС-2,8.
Під час вегетації насінників, проводять не менше трьох міжряд-
них обробітків, або використовують гербіциди.
Насіння буряка достигає нерівномірно. Повністю достигле
насіння легко обсипається. Ознаками стиглості насіння є пожов-
тіння рослин, вишневе забарвлення оболонок насінини. Збира-
ють при масовому побурінні клубочків у більшості рослин.
Застосовують роздільне збирання. Скошують жатками ЖРБ-4,2,
Е-307 у валки. Після підсихання їх обмолочують зерновими ком-
байнами.
Напряму збирають площі, що обприскують десикантами (рег-
лон супер 5 л/га) за 10 днів до збирання. Реглон висушує росли-
ни буряка і бур’янів, знижує вологість насіння і підвищує його
якість.
Урожайність насіння цукрового буряка коливається в межах
16-20 ц/га, а при дотриманні всіх технологічних вимог може дося-
гати ЗО ц/га і більше.
Для зменшення обсягів робіт і затрат на вирощування, маточ-
них коренеплодів застосовують безвисадковий спосіб вирощу-
вання насіння буряка.
При цьому строки сівби зміщуються на 1-20 липня, а на півдні
України - на серпень. Сіють з міжряддям 70 см на глибину 3-4
см. З появою сходів проводять мілкі розпушування міжрядь для
знищення бур’янів, чи застосовують хімічний метод боротьби з
ними. Перед настанням морозів, коли температура грунту на гли-
бині залягання коренеплодів знизиться до 5-6°С, рослини буряка
підгортають, закриваючи їх шаром грунту 10-15 см.
Рано навесні головки і розетки листків звільняються від зем-
ляного укриття з допомогою борін, перевернутих зубами до верху,
проводячи боронування по діагоналі до рядків.
Після відкриття рослин догляд полягає у розпушуванні
міжрядь. Глибина першого розпушування 10-14 см, наступних -
7-8 см.
Необхідно зазначити, що безвисадкові посіви мало поступа-
ються за врожайністю насіння висадковим, але забезпечують знач-
ний економічний ефект. Проте існує загроза загибелі рослин взим-
ку в роки з різким зниженням температури (до мінус 25-30°С),
або-відсутності снігового покриву при менших морозах (-15-25°С).
КОРЕНЕПЛОДИ
441
7.2.
КОРМОВИЙ
БУРЯК
Веіа уиі^агіз сгаяча
Значення Кормовий буряк - цінна кормова культура.
Коренеплоди мають добрі смакові якості, легко зас-
воюються і добре поїдаються тваринами. Незважаючи на віднос-
но невисокий вміст сухих речовин, в 1 ц коренеплодів міститься
12-15 кормових одиниць. У коренеплодах багато ферментів,
вітамінів, макро- і мікроелеменетів. Це джерело легкоперетрав-
них вуглеводів, вміст яких становить 9%, а коефіцієнт перетрав-
ності досягає 96-98%. Вміст протеїну невеликий - 1,1-1,5%. Зго-
довуються коренеплоди у свіжому вигляді.
Значну кормову цінність має гичка кормового буряка. Її зго-
довують у свіжому вигляді і як силос. В 1 ц міститься 10 к.о.
Урожай гички становить 20-30% від маси коренеплодів.
Кормовий буряк має агротехнічне значення. Під нього вно-
сять високі норми добрив, поле очищається від бур’янів, це цінний
попередник у сівозміні для наступних культур.
Урожайність коренеплодів висока - 600-800 ц/га, і може дося-
гати 1000-1500 ц/га, за рахунок цього забезпечується більший
збір сухих речовин з одиниці площі, порівняно з зерновими
культурами.
Урожайність гички (100-300 ц/га) прирівнюється до збору
середнього врожаю однорічних трав, причому без додаткових
затрат.
442 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Проростання насіння кормового буряка починається
температури при температурі 3-4°С, а сходи здатні витриму-
вати короткочасні приморозки до мінус 3-4°С.
Дружні сходи з’являються лише при 12-15°С. Найбільш сприят-
лива температура для формування високого врожаю - 15-20°С.
Восени ріст припиняється при зниженні середньодобової темпе-
ратури до 6°С. Викопані коренеплоди пошкоджуються вже при
температурі мінус 2°С і стають непридатними для зимового збері-
гання.
Вимоги Буряк - вологолюбна культура. Особливо вимогливіш
до вологи до вологи під час проростання насіння, яке поглинає
при набуханні 120-160% води від маси насінини.
Найбільше води потребує в другій половині вегетації (липеиь-
серпень), коли йде інтенсивний приріст біомаси. За посухостійкі-
стю поступається буряку цукровому.
Вимоги Найбільші врожаї коренеплодів формуються в
до світла умовах теплого сонячного літа. Культура довгого
дня. Загущення рослин і погіршення умов освіт-
лення приводить до зниження продуктивності посівів.
Вимоги Буряк вимогливий до родючості грунту. Добре
до грунту росте на чорноземах, дерново-підзолистих, сірих
лісових суглинках з нейтральною реакцією. Не-
придатні для нього вогкі глинисті, дуже підзолисті грунти з ви-
сокою кислотністю.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Розміщують кормовий буряк ПІСЛЯ озимих
зернових, кукурудзи, однорічних трав. Для
зменшення затрат на перевезення при можливості висівають по-
близу ферм у спеціальних прифермських чи кормових сівозмі-
нах, Вирощують також в овочевих сівозмінах на заплавних зем-
лях, висіваючи після помідорів, огірків, капусти. На осушених зем-
лях буряк кормовий добре росте на достатньо розкладених тор-
фовищах.
КОРЕНЕПЛОДИ
443
Обробіток Основний обробіток грунту подібний до обробітку
грунту під цукровий буряк. Використовують поліпшений
та напівпаровий варіанти. Завданням його є на-
громадження та збереження в грунті вологи і поживних речовин,
зменшення шкодочинного впливу бур’янів, шкідників та хвороб.
Глибина оранки має становити 28-30 см. Якцо оранка мілка, ко-
ренеплоди не можуть проникнути в грунт, починають гілкуватися
і призупиняються в рості.
Ранньовесняний обробіток захищає від втрат нагромадженої в
осінній і зимовий періоди вологи, вирівнює грунт, сприяє активно-
му проростанню насіння бур’янів, що знаходяться у верхньому
шарі грунту. Використовуються ті ж агрегати та знаряддя, що і
при вирощуванні цукрового буряка.
Підготовка Врожайність кормового буряка, вибір
насіння, сорти схеми формування густоти посівів значною
мірою залежить від якості насіння. Перед
сівбою насіння калібрують, шліфують, дражують, протруюють, об-
робляють стимуляторами росту та мікроелементами. За допомо-
гою калібрування насіння ділять на на дві фракції 3,5-4,5 мм та
4,5-5,5 мм. Насіння повинно мати чистоту не менше 97%, сходість
не нижче 80%.
Для підвищення енергії проростання насіння піддають повітря-
но-тепловій обробці, витримують його на відкритому повітрі 3-5
днів. Протруюють препаратами адіфур (шкідники), фурадан
(шкідники), тачігарен (коренеїд), превікур (коренеїд).
Сорти кормового буряка подано в табл. 7 8.
Система Для формування врожаю кормовий буряк потребує
удобрення значно більшої кількості поживних речовин, ніж
інші культури. Так, при врожайності 1000 ц/га з
грунту виноситься 230-270 кг азоту, 120 кг фосфору, 250-350 кг
калію, 200-250 кг кальцію.
Без органічних добрив одержати високий урожай важче. Вони
покращують стуктуру грунту, рівномірно забезпечують елемента-
ми живлення впродовж вегетації, є джерелом мікроелементів.
Найбільш ефективним є сумісне внесення гною і мінеральних
добрив.
Органічні добрива (40-60 т/га) вносять під зяблеву оранку.
Норма мінеральних добрив найбільше залежить від родючості
грунту і рівня програмованого врожаю. Для одержання 700-
444 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 7.8 - Сорти буряка кормового
Назва сорту Реєстрація Зона Тип Плоїдність
Авангард 1987 С нц три
Аміго 1995 СЛП корм три
Барбара 1995 СЛП корм три
БЖВ 1998 П корм ДИПЛ
Болеро 1993 СЛП корм дипл
Донор 1988 п корм дипл
Київський 1979 лп нц ттп
Кірос 2000 л нц три
Козіма 1999 с корм трп
Кракус 1999 с корм трп
Львівський жовтий 1977 слп корм трп
Магнум 1998 лп корм трп
Панфільський однонасінний 1990 л нц дипл
Переможець 1947 слп корм дипл
Полтавський 71 1995 слп корм ттп
Полтавський білий 1959 слп корм дипл
Полтавський напівцукровий 1985 лп нц дипл
Роте Вальце 1985 л нц дипл
Селена 2000 л корм дипл
Тамара 1999 с корм три
Тімірязєвка 87 1992 л корм дипл
Тітан-полі 2000 л корм анпл
І Троя 2000 л нц трп
Трипільський напівцукровий 1974 л корм трп
Уманський КБ-2 1999 слп корм дипл
Уманський напівцукровий 1992 слп нц ттп
Урсус 1999 с корм дипл
Урсус-полі 1999 с корм анпл
Центаур 1985 л нц ттп
Центаур-полі 1999 сл корм анпл
КОРЕНЕПЛОДИ
445
800 ц/га коренеплодів необхідно внести 60 т/га гною, 100-120 кг/га
д.р. азоту, 60-80 кг/га д.р. фосфору та 140-180 кг/га калію. Фос-
форні і калійні добрива вносять під оранку (крім 10-15 кг/га д.р.
при сівбі). Для підживлення використовувати ці добрива недо-
цільно, оскільки переважають важкорозчинні види добрив. Азотні
добрива (1/2-2/3 норми) вносять під весняну культивацію, а реш-
ту в в підживлення. Ефективним є підживлення складними доб-
ривами, зокрема нітроамофоскою.
СІВБА
Спосіб Сіють кормовий буряк сівалками ССТ-12Б, ССТ-12В
сівби з міжряддям 45 см. Крупне насіння можна висівати
сівалками СПЧ-6, СПЧ-8 або овочевими. На торфо-
вих грунтах сіють з міжряддями 60 см.
Глибина При достатній вологості грунту глибина загортання
сівби насіння становить 2-3 см. В умовах посушливої весни
глибину сівби збільшують до 3-4 см. За оптималь-
ної вологості грунту глибина сівби насіння фракції 3,5-4,5 мм на
0,5-0,8 см менша, ніж для насіння фракції 4,5-5,5 мм. Швидкість
руху агрегату при сівбі не повинна перевищувати 4,5 км/год.
Норма Норма висіву дуже залежить від якості насіння і
висіву може коливатись у значних межах - від 6 кг/га до
20 кг/га. її встановлюють з таким розрахунком, щоб
до збирання густота стояння рослин становила 70-80 тис. рослин
на 1 га.
Найчастіше висівають 14-16 насінин на 1 м рядка. Після фор-
мування густоти на 1 м рядка залишають 4-5 рослин.
Строк Кормовий буряк сіють при температурі грунту 6-
сівби 7°С на глибині 8-10 см, в першій-другій декадах
квітня. У господарствах де втроіцують цукровий
і кормовий буряк, кормовий сіють після завершення сівби цукро-
вого або одночасно з ним у другій декаді квітня.
Догляд за Зразу ж після сівби поле коткують. Через 4-6
посівами днів, коли бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки,
проводять досходове боронування. Для знищен-
ня бур’янів у пізніших фазах і часткового проріджування рослин
буряка застосовують післясходове боронування.
446 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Густоту рослин необхідно сформувати не пізніше з’явлення
третьої пари листків. Способи формування такі ж як у цукрового
буряка.
Під час вегетації посіви 3-4 рази розпушують. Перший обро-
біток (шаровку) проводять з допомогою бритв, другий стрільча-
стими лапами, наступні долотами. Рекомендується одночасно з
останнім розпушенням міжрядь, підгорнути рослини. Це сприяє
.знищенню бур’янів, прямолінійному розміщенню коренеплодів
у рядку, покращенню умов механізованого збирання врожаю.
Захист від бур’янів, шкідників, хвороб як при вирощуванні
цукрового буряка.
Збирання Кормовий буряк не слід збирати передчасно,
враховуючи значний приріст маси у вересні і
жовтні. Проте пізно восени є загроза пошкодження приморозка-
ми чи встановлення дощової погоди. Оптимальним строком зби-
рання є перша декада жовтня. Якщо коренеплоди вирівняні за
розмірами і врожайність не перевищує 800 ц/га, для збирання
врожаю використовують комплекс машин - БМ-6А і РКС-6 або
КС-6Б. При вищій урожайності коренеплоди збирають копачами
ККГ-1,4.
Важливо зменшити травмування коренеплодів при збиранні,
перевезенні і кагатуванні..Зібрані механізмами коренеплоди силь-
ніше пошкоджуються, тому їх згодовують тваринам у першу
чергу.
КОРЕНЕПЛОДИ
447
7.3.
КОРМОВА
МОРКВА
Оаиси.ч сагоіа
Значення Кормова морква
за вмістом сухих
речовин (до 20%), вуглеводів і
вітамінів переважає інші кормові
коренеплоди. Вона є кращим соковитим кормом для всіх тварин
і птиці. Морква має високі поживні, дієтичні і лікувальні якості.
Коренеплоди її містять багато каротину, аскорбінової кислоти,
цукрів, амінокислот. У неї виявлено майже всі відомі нині вітамі-
ни. Морква сприяє кращому засвоєнню інших кормів, підвищує
якість тваринницької продукції.
Високо ціниться і гичка моркви, урожай якої становить 30%
урожаю коренеплодів. В 1 ц корму з коренеплодів і гички міститься
відповідно 17 і 15 кормових одиниць.
Історія, Морква в культуру введе та раніше за інші
врожайність коренеплоди. Вона походить від дикої, що
зустрічається у різних регіонах, переважно на
вапнякових грунтах. Більше 1000 років до нашої ери вона стала
служити для людини джерелом легкозасвоюваних вуглеводів, міне-
ральних солей і каротину.
При дотриманні вимог технології збирають по 400-600 ц/га
коренеплодів і 100-200 ц/га гички.
448 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Морква - холодостійка культура. Насіння
температури проростає при 2-3°С. Сходи переносять зниження
температури до мінус 4-6°С, дорослі рослини
першого року життя - до мінус 4°С, насінники другого року життя
- до мінус 2-4°С. Оптимальна температура формування коренеп-
лодів знаходиться в межах 18-20°С. Морква легко витримує підви-
щені літні температури завдяки доброму розвитку кореневої сис-
теми і майже повному заглибленню коренеплода в грунт.
Вимоги Морква характеризується найвищою посухостійкістю
до вологи серед коренеплодів, проте добре реагує на
зволоження грунту і поливи. До вологи вона особ-
ливо вимоглива під час проростання насіння і в період інтенсив-
ного потовщення коренеплоду. Не витримує надмірних опадів
наприкінці літа, бо її коренеплоди при цьому розстріскуються і
втрачають товарні якості. Насінники вимогливі до вологи під час
садіння висадків.
Вимоги Морква - рослина довгого дня, менш вимоглива до
до світла світла, проте погано переносить затінення.
Незважаючи на це, можливий підсів її за умови, що
покривні культури рано звільняють поле.
Вимоги Моркву для формування високих урожаїв необхідно
до грунту вирощувати на родючих грунтах. За виносом
поживних речовин наближається до цукрового бу-
ряка. На кожну тону коренеплодів витрачається з грунту 3,5 кг/га
азоту, 1,5 кг/га фосфору, 7 кг/га калію і 1,6 кг/га кальцію. Добре
росте на різних типах грунтів, крім важких глинистих, засолених і
кислих грунтів. Високі врожаї одержують на осушених низинних
окультурених торфовищах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники У польових сівозмінах кращими поперед-
никами для моркви є озимі зернові, зернові
бобові, у кормових сівозмінах - кукурудза на зелений корм і си-
лос, в овочевих сівозмінах - бобові, капуста, огірки, цибуля, помідо-
ри. Не доцільно розміщувати після просапних культур у польо-
КОРЕНЕПЛОДИ
449
вих сівозмінах. Повертатись на те саме поле можна не раніше як
через 7 років.
Обробіток Система обробітку грунту під моркву мало
грунту відрізняється від інших КОрЄН('ПЛОДІВ. Вона дуже
чутлива на глибоку (28-30 см) зяблеву оранку з
попереднім лущенням стерні. На початку вегетації рослини роз-
виваються дуже повільно, сходи пригнічуються бур’янами, тому
важливо за допомогою агротехнічних заходів добре очистити поле
від бур’янів.
Дрібне насіння моркви вимагає високоякісної передпосівної
підготовки грунту. Найкраще цього досягти за допомогою комбіно-
ваних агрегатів.
Підготовка Насіння моркви очищають, перетирають для
насіння, сорти звільнення від голочок. Обігрівають на сонці
впродовж 4-5 днів. Пізніше насіння каліб-
рують на фракції 1,5-2 мм і більше 2 мм. Перед сівбою його
намочують у розчинах мікродобрив (цинк, бор та ін.).
Маточні коренеплоди перед зберіганням занурюють у 5% сус-
пензію бенлату або фундазолу, що захищає від ураження гниля-
ми і фомозом.
Для дражування насіння використовують обволікаючу суміш
з торфу, вапна, мінеральних добрив і меляси як прилипала. Дра-
жоване насіння краще і рівномірніше висівається має вищу по-
льову схожість. Норма висіву такого насіння менша. Воно забез-
печує появу дружних вирівняних сходів і добрий ріст та розви-
ток високопродуктивних рослин.
Моркву вирощують як овочеву і кормову культуру. Районо-
вано такі кормові сорти: Вітамінна 6, Шантене, Сквирська та ін.
Система Під моркву вносять органічні і мінеральні добрива,
удобрення Восени приорюють 40-50 т/га гною. Норма
мінеральних добрив залежить від типу грунту і
програмованого врожаю. Для Полісся і Лісостепу рекомендується
вносити 80-90 кг/га д.р. азоту, 60-70 кг/га фософору і 90-120 кг/га
д.р. калію. Фосфорні і калійні добрива приорюють восени (за
винятком 10-15 кг/га д.р. РК що вносять при сівбі). Азотні доб-
рива (1/2 - 2/3) вносять під весняний обробіток грунту, решту у
підживлення.
450 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
На торфовищах застосовують тільки фосфорні і калійні доб-
рива - Р60К120 та мікродобрива (марганець, бор, мідь).
СІВБА
Способи Сіють моркву сівалками СОН-2.8А, СПЧ-6МФ,
сівби ССТ-12А та ін. Застосовують широкорядний
однорядний (45 см) спосіб сівби; стрічковий з
відстанню між рядками в стрічці 15 см і між стрічками 45 см;
смуговий із смугою до 20 см і відстанню між смугами 45-60 см.
Останній спосіб дозволяє більш рівномірно розмістити рослини,
збільшити їх кількість. Рослини у смузі ростуть щільно, що підви-
щує їх конкурентоздатність у боротьбі з бур’янами. У міжряддях
бур’яни знищують за допомогою розпушування грунту.
Глибина Насіння моркви дрібне, тому його висівають мілко,
сівби Глибина його загортання на легких грунтах 2,0-
2,5 см, на важких 1,0-1,5 см.
Норма Норму висіву встановлюють так, щоб до збирання
висіву врожаю густота рослин становила при широко-
рядній і стрічковій сівбі - 300-350 тис./га, широко-
смуговій - 0,7-1,0 млн. Вона залежить від маси 1000 насінин, схо-
жості, способів сівби. При широкорядному способі висівають 2-5
кг/га, стрічковому - 4-6 кг/га. Використовуючи відкаліброване
насіння, норму висіву можна зменшити до 1,5-2,0 кг/га.
і
Строки Морква відноситься до культур дуже раннього
сівби строку сівби. її насіння повільно проростає, тому
сіють при першій можливості виходу агрегатів в
поле. У цей час у грунті є достатні запаси вологи для отримання
дружних сходів, інтенсивного росту коренеплодів і формування
високого врожаю. Запізнення з сівбою на 12 днів у західних
районах призводить до зниження польової схожості на 12,5%.
Догляд за Зразу після сівби проводять коткування для
посівами покращення контакту насіння з грунтом. Морква
сходить довго - 12-18 днів. Тому ефективним є
досходове (через 4-5 днів) і післясходове (через 5-6 днів після
появи сходів) боронування.
КОРЕНЕПЛОДИ
451
Для знищення грунтової кірки проводять боронування посівни-
ми боронами ЗБП-0,6А. Якщо проростки моркви біля поверхні
грунту, боронування недопустиме, оскільки призводить до пошкод-
ження рослин і зрідження сходів. У такому зазі поле коткують
ребристими або кільчасто-шпоровими котками.
Проріджування сходів проводять у фазі 4-5 листків на відстань
4-5 см між рослинами. Це трудомістка операція. Тому необхідної
густоти потрібно досягати з допомогою менших норм висіву і
боронуванням сходів.
Дальший догляд за посівами полягає у розпушуванні міжрядь.
Перший обробіток проводять лапами-бритвами на глибину 3-5 см
при з’явленні сходів моркви. Через 9-12 днів, в міру проростання
бур’янів, проводять наступні розпушування стрільчатими лапами,
долотами на глибину 8-12 см.
Якщо посіви дуже забур’янені, використовують гербіциди:
прометрин (2-3 кг/га) обприскуючи грунт до сходів або у сЦазі 1-
2 справжніх листків культури; фуроре супер, поаст, тарга, набу
(1,0-3,0 л/га) обприскуючи посіви у фазі 2-6 листків у злакових
бур’янів; стомп (3,0-6,0 л/га), обприскують грунт до сходів моркви.
Для захисту від шкідників (моркв’яна муха, листоблішки)
застосовують актеллік, волатон, децис.
Збирання Збирання врожаю - найбільш трудомісткий
врожаю процес у технології вирощування моркви. При
ручному збиранні затрати досягають до 40-50%
і більше від загальних.
Тому використовують машини для скошування гички (Е-281,
БМ-6, КИР-1,5). Коренеплоди викопують буряко- і картоплеком-
байнами, бурякопідіймачами, картоплекопалками. При сівбі на 45
см використовують комплекс бурякозбиральних машин (БМ-6 +
РКС-6).
Зберігають моркву в кагатах і траншеях при температурі 1-2"С.
452 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
7.4.
ТУРНЕПС
(ріпа кормова)
Вгаззіса гара гарИега
Значення Турнепс - високоврожайна
маловимоглива до умов
вирощування культура. Це джерело легко-
перетравних вуглеводів, вміст яких у коренеплодах досягає до / /о.
В 1 ц коренеплодів міститься 9 кормових одиниць, у такій же
кількості гички - 11 к.о. Висока поживність зумовлена вмістом
цінних речовин. Зокрема, в 1 кг корнеплодів міститься 40-50 г
цукру, багато вітамінів С, РР, В,, В2, незамінні амінокислоти. За
вмістом вітаміну С майже вдвоє перевищує апельсини, лимони, у
шість разів - буряки, а моркву - у 12 разів.
Коренеплоди турнепса містять менше сухих речовин (до 10%)
і більш водянисті, ніж інші коренеплоди, тому зберігаються погано.
, Турнепс можна згодовувати всім породам тварин. Проте на-
явність гірчичної олії (синигрин, глікорапанін)у коренеплодах
(0,17-0,20%) і гичці (0,14-0,73%) при великих добових нормах
споживання спричинює появу специфічного неприємного запаху
та смаку у молока. Тому коровам дають не більше 12-16 кг тур-
непсу на добу. Іншу худобу можна годувати без обмежень.
Цінною особливістю турнепсу є скоростиглість, здатність фор-
мувати високий урожай коренеплодів - 500-700 ц/га. Турнепс ха-
рактеризується досить інтенсивним наростанням врожаю (за 70-
80 днів), тому його ефективно використовують у післяукісних та
післяжнивних посівах, збираючи при цьому 150-200 ц/га коренеп-
лодів. Звідси інша назва турнепсу - ріпа-стернівка.
Це досить давня культура, яка широко використовувалась
людством як продукт харчування, особливо в північних регіонах,
КОРЕНЕПЛОДИ
453
де вона цінилася нарівні з хлібом. І тільки з появою картоплі,
ріпа стала більш кормовою культурою, ніж харчовою.
Ріпа має лікувальні властивості, що зумовлюються наявністю
алілової ефірної олії з фітонцидними властивостями. Народна
медицина шанує цілющу силу ріпи: нею лікували застуди, цингу,
вона має заспокійливі, снотворні властивості, покращує травлен-
ня, виводить холестерин. Сік і терта ріпа прискорюють загоюван-
ня ран, оскільки мають антимікробну дію завдяки наявності фер-
менти лізоцим, який здатний розчиняти клітинні стінки бактерій.
Батьківщина - Середземномор’я. Вона була відома древнім
єгиптянам, римлянам, грекам. За 4000 років до н.е. її вирощували
на території сучасної України. Походить турнепс від дикої ріпи,
що широко поширена в Євразії.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Турнепс найбільш холодостійкий серед
температури коренеплодів. Його насіння проростає при
температурі 1-3°С, сходи витримують примороз-
ки до мінус 3-5°С, а дорослі рослини - до мінус 6-8°С. Коренепло-
ди при мінус 3-4°С підмерзають.
Турнепс не вимогливий до тепла, навпаки, він погано перено-
сить високі температури. Він добре росте і розвивається в прохо-
лодне літо з частими дощами. Турнепсу вистачає тепла для фор-
мування врожаю при висіві його як післяжнивної культури.
Вимоги Серед коренеплодів турнепс і бруква найбільш
до вологи вимогливі до вологи, тому їх посіви краще
розміщувати на низинних місцях рельєфу, що краще
забезпечені вологою. При її нестачі різко знижується врожай. Най-
більше волога потрібна на початку вегетації під, час укорінення.
Вимоги Турнепс - рослина довгого дня, вимоглива до
до світла інтенсивності освітлення.
Вимоги Турнепс добре росте на різних типах грунтів,
до грунту Вимагає легких грунтів, важкі за гранулометричним
складом грунти малопридатні для нього. Найбільш
придатні заплавні, дерново-підзолисті, окультурені торфовища з
реакцією грунтового розчину - рН 6-6,5. Можна вирощувати і на
грунтах з вищою кислотністю - до рН 4,5.
454 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками є озимі і ранні ярі
зернові, буряк, однорічні трави. Не слід роз-
міщувати турнепс після капустяних культур.
Обробіток Основний і передпосівний обробіток грунту є
грунту типовим для коренеплодів. Тільки глибину оранки
під турнепс можна зменшити до 20-25 см. Особливо
якісно необхідно проводити передпосівний обробіток грунту при
вирощуванні турнепсу у післяукісних та післяжнивних посівах.
Система Коренева система росте в глибину на 1-1,5 м, в
удобрення ширину на 40-50 см, але характеризується
невисокою засвоювальною здатністю. Вегетацій-
ний період турнепсу дуже короткий - 70-110 днів. Це обумовлює
підвищені вимоги до забезпечення поживними елементами.
Рекомендується вносити 30-40 т/га гною та повне мінеральне
добриво - Уй1, доР45,60К60_90. Фосфорні і калійні добрива вносять
восени, азотні навесні під культивацію. Органічні добрива доціль-
ніше вносити під попередник.
СІВБА
Для сівби використовують очищене і відкаліброване насіння
зі схожістю не менше 90%. Перед висівом насіння піддають по-
вітряно-тепловій обробці впродовж 3-5 днів.
В Україні найбільш поширені сорти Волинський ранній круг-
лий, Шеститижневий, Самсон та ін. Всі сорти придатні на кормові
та столові цілі.
Способи Сівбу проводять широкорядним способом з
сівби шириною міжрядь 45, 60 чи 70 см. Для сівби
використовують такі сівалки: СОН-2,8; СПУ-6;
ССТ-12В.
Глибина Насіння турнепсу дрібне, тому глибина загортання
сівби не перевищує 1-2 см.
Норма На період збирання врожаю на 1 га має бути
висіву 100-120 тис. рослин. На 1 м рядка висівають від
15 до 25 насінин, залежно від способу формуван-
КОРЕНЕПЛОДИ
455
ня густоти і технології вирощування. Норма висіву 1,5-2,5 кг/га.
При сівбі пунктирним способом дражованим насінням норму ви-
сіву зменшують на 0,8 кг/га.
Строк Сіють турнепс з кінця травня до середини серпня,
сівби Строки сівби залежать від часу збирання
попередника, оскільки повністю відводити поле
сівозміни лише під турнепс в умовах України нераціонально. Для
літньо-осіннього використання продукції турнепс сіють після ози-
мих: ріпаку, суріпиці, зернових на зелений корм.
Для осіннього використання турнепс висівають після одно-
річних трав першого строку сівби. Для пізньоосіннього і зимово-
го згодовування тваринам, турнепс сіють у жнива після збирання
озимого і ярого ячменю, озимої пшениці.
Догляд Догляд починають з післяпосівного коткування.
Бур’яни знищують до- і післясходовими борону-
ваннями, міжрядним розпушуванням. Зразу після сходів прово-
дять шаровку на глибину 3-5 см, пізніше 2-3 розпушування на
глибину 8-12 см.
Густоту посівів формують за допомогою боронувань, попереч-
ного проріджування, вручну. При сівбі високоякісним насінням
при вирощуванні за інтенсивною технологією, необхідно кінцеву
густоту рослин забезпечувати зменшеними нормами висіву - 10-15
насінин на 1 м рядка.
Для захисту від блішок, листоїдів посіви обприскуються пре-
паратами Актелік (1 л/га), Волатон 500 (0,6-1,0 л/га).
Збирання Збирають коренеплоди вручну, або використовують
різні знаряддя. Листки зрізають за допомогою
КИР-1,5, а коренеплоди викопують картоплекопалкою. Коренеп-
лоди збирають також машиною ККГ-1,4 яка викопує коренепло-
ди і навантажує їх у транспортний засіб, що рухається поряд.
Зберігають коренеплоди при температурі 1-2°С у кагатах, тран-
шеях. Турнепс зберігається гірше інших коренеплодів, тому його
згодовують у першу чергу.
456 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
7.4.
БРУКВА
Вга88Іса парив гаріГега
Значення Бруква високоврожайна кормова культура. В 1 ц
коренеплодів міститься 13 кормових одиниць,
у гичці 10 к.о. Вміст сухих речовин 13%. Коренеплоди і листя -
джерело цінних вітамінів: С, В, В2, РР, каротину. Вміст вітаміну С
в брукві 31-47 мг на 100 г сирої маси коренеплодів і 12-13 мг у
зеленій масі листків. Згодовування більше 20-25 кг брукви за
добу на одну корову може погіршити смак молока через наявність
гірчичної олії в корені.
Бруква має високу харчову цінність і використовується у різно-
му виді як продукт харчування. Жовтом’ясисті сорти багаті про-
вітаміном А.
Урожайність коренеплодів брукви досягає 500-600 ц/га і може
досягати 800-900 ц/га. Придатна для вирощування в основних,
післяукісних та післяжнивних посівах.
Бруква походить з Європи. Вона одержана внаслідок природ-
ного схрещування листкової капусти з турнепсом.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Бруквал/енгг/ холодостійка, ніж турнепс. Насіння
температури брукви може проростати при 2-3°С, але дуже
повільно. При температурі 8-10°С на глибині
сівби, сходи рослин з’являються через 4-5 днів. Помірно вимог-
лива до тепла впродовж вегетації. Весняні та осінні приморозки
до мінус 6°С переносить добре.
КОРЕНЕПЛОДИ
457
Вимоги Вимогливість брукви до вологи висока. Післяукісні
до вологи та післяжнивні посіви забезпечують високий
урожай тільки при сівбі у вологий грунт і дос-
татній кількості опадів під час вегетації.
Вимоги Бруква - рослина довгого дня. При надмірному
до світла загущенні посівів і взаємозатіненні рослин,
продуктивність зменшується.
Вимоги На відміну від турнепсу, бруква може рости і на
до грунту важких грунтах. Легко переносить перезволоження.
Забирає з грунту значну кількість елементів жив-
лення для формування врожаю, тому потребує родючих грунтів
або інтенсивної системи удобрення. Оптимальна реакція грунто-
вого розчину - рН 6-6,5.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Технологія вирощування брукви майже не
відрізняється від особливостей вирощування
турнепсу. Сіють брукву після озимих і ярих зернових, однорічних
трав, озимих на зелений корм.
Система Для одержання високих врожаїв необхідно
удобрення вносити мінеральні добрива в нормі 9ОР45
Фосфорні і калійні добрива вносять під оранку,
азотні - навесні. При вирощуванні брукви у післяукісних та післяж-
нивних посівах, повну норму важкорозчинних фосфорних і калій-
них добрив краще вносити під попередник. Внесення їх в літній
період неефективне. Азотні добрива після всіх попередників вно-
сять під передпосівну культивацію. Добрі результати забезпечує
внесення перед сівбою складних добрив, зокрема нітроамофоски
(М„р„к1?).
Обробіток грунту такий, як при вирощуванні турнепсу.
СІВБА
Для сівби використовують високоякісне насіння найбільш
поширених сортів: Бангольмська, Вишгородська поліпшена,
458 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Гофманська поліпшена, Еско, Красносільська, Шведська. Всі сор-
ти можна використовувати як кормові і столові.
Спосіб сівби широкорядний з міжряддями 45, 60 і 70 см.
Глибина На легких грунтах 2,0-2,5 см, на суглинкових
сівби 1,0-2,0 см.
Норма На 1 га необхідно мати перед збиранням 70-
висіву 90 тис. рослин. З врахуванням цієї вимоги
встановлюють норму висіву. На 1 м рядка висі-
вають 20-25 насінин, що дає змогу формувати густоту посівів з
допомогою боронувань, букетування, вручну. При інтенсивній тех-
нології сіють на кінцеву густоту - 10-12 насінин на 1 м рядка. На
1 га висівають 1,5-3,0 кг насіння, при інтенсивній технології не
бі-льше 1,5 кг/га. Вирівняне дражоване насіння висівають пунк-
тирним способом з нормою 1 кг/га.
Строки Такі ж як при вирощуванні турнепсу. При
сівби вирощуванні у післяукісних посівах необхідно
враховувати, що вегетаційний період брукви 110-
130 днів, тоді як у турнепсу 70-110 днів. Тому висівати брукву
потрібно не пізніше 1 липня.
Догляд Полягає у до- і післясходових боронуваннях. Після
сходів можна провести дворазове боронування,
якщо кількість рослин на 1 м рядка не менше як 11-15 штук. Для
першого міжрядного обробітку на глибину 3-4 см використову-
ють лапи-бритви. Під час вегетації проводять 2-3 ропушування
міжрядь.
Для захисту від блішок, листоїдів посіви обприскують інсек-
тицидами: актеллік (1 л/га), волатон 500 (0,6-1,0 л/га).
Збирання Збирають урожай вручну, чи пристосованими
сільськогосподарськими машинами, які викорис-
товуються для збирання турнепсу, моркви. Зберігаються коре-
неплоди у кагатах, траншеях при температурі 1-2°С і вологості
85-95% краще, ніж коренеплоди турнепсу.
КОРЕНЕПЛОДИ
459
7.6.
ЦИКОРІИ
СісЬогішп іпіЬуЬп»
Значення Цикорій вирощують як сировину для виробництва
сурогатів кави. У коренях міститься інулін (17-
20%), який легко перетворюється в цукор, тому з коренеплодів
виготовляють також спирт. З 1 га цикорій забезпечує у 3-4
рази більший вихід спирту, ніж зернові культури. Крім того,
переробка коренеплодів на спирт значно простіша, ніж зерна.
Корені цикорію містять цукор, білкові речовини, глюкозид, пек-
тин, жир, смолисті та інші речовини. Глюкозид інтибін має
тонізуючу дію на організм. При підсмажуванні коренів виді-
ляється цикореоль - ефірна олія, яка має характерний смак і
запах.
Корінь цикорію давно відомий, як замінник і добавка до нату-
ральної кави. З нього виоготовляють напої і настої. В Україні на
Житомирщині освоєно випуск розчинного цикорію. Цикорна кава
не має шкідливої дії на шлунок, серце, нервову систему чим вигі-
дно відрізняється від натуральної кави.
Цикорій має лікувальні властивості - покращує травлення, збуд-
жує апетит, полегшує роботу серця, поліпшує кровообіг та обмін
речовин, корисний людям будь-якого віку.
Гичку цикорію, свіжу і засилосовану згодовують худобі. Є об-
меження тільки щодо годівлі корів, бо молоку передається гірку-
ватий смак цикорію.
460 в.в.лихочвор. рослинництво
Вирощують цикорій також для одержання листя. У минулому
столітті у Бельгії виведено головчасті форми цикорію салатного.
Вітамінну продукцію одержують під час росту коренеплоду на
другий рік вегетаціії. Використовують для виготовленняя салатів
та інших страв.
Цикорій був відомий з глибокої давнини. Древні греки і рим-
ляни використовували його як овочеву культуру. В Україні ци-
корій вирощується з кінця XVIII століття. В окремі роки посівні
площі досягали 5 тис. га. Урожайність коренеплодів цикорію
200-250 ц/га, може досягати 500 ц/га.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Холодостійка культура. Насіння проростає при
температури температурі 2-3°С. Технічної стиглості цикорій
досягає за 110-130 днів при середньодобовій тем-
пературі повітря не нижче 10°С.
Вимоги до вологи Цикорій відноситься до вологолюбних культур. Вимогливість до вологи така, як у цукрового буряка. В посушливих умовах південних районів росте погано.
Вимоги до світла Вимогливий до світла. Рослина довгого дня. При загущенні посівів знижує продуктивність.
Вимоги Найкращі грунти — суглинкові чорноземи,
до грунту опідзолені та інші неважкі грунти з незначною
кислотністю. Заболочені і солонуваті не придатні.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Найкращі попередники озимі культури,
багаторічні бобові трави, однорічні трави.
Цикорій у сівозміні де вирощують буряк, сприяє знищенню нема-
тоди. У ланці сівозміни оптимальним є поєднання таких куль-
тур: конюшина Ф озима пшениця цикорій. Корені не вимер-
зають, із залишків коренів після збирання відростають рослини,
тому після нього сіють однорічні трави.
КОРЕНЕПЛОДИ
461
Обробіток Після стерньових проводять лущення за допомогою
грунту ЛДГ-10 на глибину 6 см у два сліди. Орати на зяб
потрібно на глибину не менше 25 см. Навесні про-
водять культивацію КПС-4 з боронами. Для передпосівного об-
робітку застосовують комбіновані знаряддя типу “Європак”, “Ком-
пактор”. Грунт до сівби має бути підготовлений краще, ніж під
буряк.
Система Під оранку вносять органічні добрива - 25-30 т/га.
удобрення Норма мінеральних добрив И90 шР60 8Д<60 100.
Фосфорні і калійні добрива необхідно внести під
оранку. Азотні добрива вносять навесні під першу культивацію,
яку проводять за допомогою КПС-4. Частину азоту (не більше
М30 40) можна використати для підживлення рослин після форму-
вання густоти.
СІВБА
До реєстру сортів України занесено 5 сортів цикорію: Умансь-
кий 90, Уманський 95, Уманський 96, Уманський 97, Ярославсь-
кий ЗО.
Спосіб сівби - широкорядний, з відстанню між рядками 45 см.
Сіють пристосованими переобладнаними сівалками, якими мож-
на висіяти малу кількість насіння.
Глибина Насіння цикорію дрібне, тому його загортають у
сівби грунт не глибше 1,0-1,5 см.
Норма висіву насіння -3-4 кг/га.
Строк Цикорій сіють через 3-5 днів після початку весняних
сівби робіт у полі. Важливо не допустити розриву між
останнім обробітком грунту і сівбою більше, ніж
0,5-1 год.
Догляд за Зразу ж після сівби поле коткують. Після появи
посівами сходів проводять шаровку з допомогою УСМК-5,4,
що обладнаний лапами-бритвами на глибину 2-3 см.
Якщо посіви густі, можна провести букетування з вирізом 10 см.
462 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Проривають рослини в рядку вручну, залишаючи між ними
відстань 12-14 см. Через 10-12 днів проводять перевірку рядків,
щоб до збирання залишилося не менше 150-200 тис. рослин.
Під час росту проводять 2-3 розпушення міжрядь культива-
тором УСМК-5,4 для знищення бур’янів і аерації грунту. Для
захисту вїдшкідників, при потребі використовують Бі-58-новий,
децис, карате. Для захисту в'їдхвороб (гнилі - біла, сіра, чорна)
використовують байлетон, ридоміл, фундазол. Фундазолом мож-
на протруїти насіння. Для знищення бур’янів (однорічних дво-
дольних) застосовують бетанал, 15,9% к.е. з нормою внесення
6,3 л/га. Обприскують посіви у фазі 2-3 справжніх листків ци-
корію.
Збирання При збиранні цикорію не можна пошкоджувати
врожаю корені бо від цього вони легко загнивають.
Збирають цикорій тоді, коли нижнє листя почне
в’янути та жовкнути (кінець вересня - початок жовтня). Корені
треба підкопувати на глибину не менше 25-27 см бурякопідійма-
чами. При відповідній наладці можливе збирання з допомогою
бурякокомплексу БМ-6 і КС-6.
КОРЕНЕПЛОДИ
463
7.8.
СТЕВІЯ
(дволистник
солодкий)
8іеуіа геЬаїкІіапа
Значення Листя стевії містить низькокалорійний замінник
цукру - сахарол. Він у 200-400 разів солодший за
буряковий цукор. Сухі листки стевії солодші за цукор у 30-40
разів. Кількість продукції, яку можна одержати з 1 га посіву
стевії, еквівалентна 35 т цукру, що в 10 разів більше, ніж дає гек-
тар цукрового буряка.
Джерело солодкості стевії -глюкозид стевіозид, якого міститься
у рослині 6-12%. Міститься він у всіх надземних частинах, але
найбільше у листках. У більшості країн Південної Америки, Китаї,
Тайвані, Кореї і Японії на ринку солодощів сгевіозид займає по-
над 41%. Стевіозид одержують в чистому кристалічному вигляді.
Цей підсолоджувач дає можливість знизити калорійність про-
дукту (цукор - висококалорійний), не ферментує, не чорніє. Його
широко використовують при виготовленні напитків, кондитерсь-
ких виробів, жувальних гумок, зубної пасти, губної помади. Особ-
ливо він цінний для виробництва дієтичних продуктів харчування.
Крім стевіозиду, із листків стевії добуто цілий комплекс со-
лодких глюкозидів, з них другим за значенням є ребаудіозид (50%
від вмісту стевіозиду).
У стевії міститься комплекс вітамінів, мінералів, ефірних олій,
флавоноїдів, танідів та інших поживних речовин, що робить її
цінною лікарською рослиною.
Не відноситься до коренеплодів
464 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Стевія рекомендується як цукрозамінник для хворих на діа-
бет, оскільки стевіозид стимулює секрецію інсуліну, водночас не
знижує цукор у здорових людей. Постійне її вживання позитив-
но впливає на діяльність серцево-судинної системи, нормалізує
артеріальний тиск, підвищує імунітет, виводить з організму радіо-
нукліди і шлаки, зменшує вміст холестерину.
За своїми смаковими якостями успішно конкурує з такими
цукрозамінниками як сахарин, ксиліт, сорбіт, аспартам.
Стевія має консервуючі властивості, зупиняє розвиток грибків
і бактерій. Вона придатна для консервування плодів і овочів.
Історія та Батьківщина стевії - гори Парагваю. Місцеві
поширення тубільці підсолоджували нею чай та інші страви
впродовж тисячоліть. У 1918 році доктор Голе-
сей дав цій рослині теперішню назву. З 1930 року в Парагваї
були закладені великі плантації для промислового виробництва
цієї культури. Але все це парагвайцями трималось у великому
секреті і неможливо було вивезти цю культуру в іншу країну.
Лише тільки в 1971 році насіння і черенки стевії вдалось добути
японцям. А через 6 років Японія вже продавала підсолоджувач з
її листків. Зараз стевія завезена до багатьох країн, а в 1985 році
вона появилась в Україні.
Вирощується в Закарпатті, Криму, Тернопільській області.
Найкращі умови для вирощування в Криму, де в 1999 році план-
тації стевії займали вже 10 га.
Розмноження Стевія - рослина висотою 60-80 см, подібна до
рослин м’яти. У природніх умовах розмножується
насінням, яке можна одержати лише в певних
кліматичних умовах.
Насіння перед висіванням намочують впродовж 60-90 хв. в
теплій воді (55-60°С). Грунт після висіву щоденно поливають і
захищають від прямих сонячних променів. Температура грунту
повинна бути в межах 20-25°С, вологість 80-85%. Проростає на-
сіння на 8-10-й день. При температурі менше 15°С і більше 35°С
насіння не проростає. Через 60-70 днів на рослинах формується
4-6 листків і їх можна висаджувати на постійне місце.
Більш поширеним способом розмноження є зелене черенку
вання. Зрізають верхівки пагонів і створюють їм відповідні умо-
КОРЕНЕПЛОДИ
465
ви для вкорінення. Черенки заготовляють від маточних рослин.
З однієї рослини можна одержати від 50 до 2000 зелених че-
ренків. Можна розмножувати також поділом куща.
Технологія У теплицях стевію можна вирощувати круглорічио
вирощування впродовж декількох років на одному місці,
збираючи врожай після кожного відростання
зеленої маси. У побудованих на території Тернопільської області
та Криму тепличних комплексах щороку вирощується 11 млн.
штук розсади стевії.
В умовах України стевію вирощують як однорічну культуру,
висаджуючи щорічно в грунт укорінені черенки. Складність ви-
рощування стевії у відкритому грунті полягає в тому, що корені
рослини не витримують зниження температури понад 0°С. Тому
на зиму кореневища потрібно викопати. їх можна зберігати в
ящиках у приміщенні, де температура не падає нижче 5-8°С. Грунт
в ящиках періодично зволожують, щоб не допустити пересихання.
У плівкових теплицях кореневища висаджують в грунт і на-
кривають сухою соломою. Взимку при різкому похолоданні теп-
лицю необхідно опалювати, щоб температура всередині не змен-
шувалась нижче +3С)С. Черенки, що відростуть при весняному
потеплінні, зрізають і висаджують для одержання розсади.
Якщо є можливість, найкраще викопані кореневища висадити
в теплицю. За зиму з маточників в умовах теплиці можна зібрати
врожай листя, а навесні пагони використати як зелені черепки.
Добре росте стевія на супіщаному, нейтральному грунті.
Розсаду висаджують у відкритий грунт не раніше 15-20 трав-
ня, коли мине загроза повернення приморозків. Для садіння ви-
користовують саджанці з 5-7 листками. Спосіб садіння 70 х 15 см
або 70 х 20 см. Густота стояння рослин 60-100 тис./га. При по-
требі росщіни поливають. Особливо важливо забезпечити опти-
мальну вологість після висаджування у відкритий грунт. Висо-
та рослин перед збиранням має бути 40-80 см. Урожай збира-
ють одноразово у вересні у фазі початку - повного цвітіння,
листостебельпу масу висушують. Урожайність зеленої маси стевії
70-100 ц/га, сухого листя - 10-20 ц/га.
466 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Бульбоплоди
8.1.
КАРТОПЛЯ
Зоїапит іиЬегозит Ь.
Картопля - найбільш поширена культура в Україні з групи буль-
боплодів. Особливості її вирощування розглянуто найпіирше. Топі-
намбур - культура майбутнього, що забезпечує високу урожайність
бульб і .зеленої маси. Дає екологічно чисту продукцію, не потребує
великих затрат на вирощування. Надзвичайно перспективна для
біологічного рослинництва, оскільки зменшує забур’янення полів,
майже не уражується шкідниками і хворобами.
До групи бульбоплодів відносяться також батат, чуфа, маніок,
ямс, таро та ін. Батат уже набув певного поширення в Україні,
особливо на присадибних ділянках. Зважаючи на інтерес до цих
культур, нові можливості збуту смачної продукції і придатність
їх для вирощування в Україні, в цьому розділі зроблено стислий
виклад значення і технології вирощування також малопошире-
них в Україні бульбоплодів.
Значення. Картопля належить до найважливіших сільсько-
господарських культур. Вона має різнобічне ви-
користання. Це винятково важливий продукт харчування. Не-
дарма її називають другим хлібом. Цінність картоплі визначається
БУЛЬБОПЛОДИ
467
високими смаковими якостями та сприятливим для здоров’я лю-
дини хімічним складом.
Бульби в середньому містять 75-80% води і до 25% сухих ре-
човин. Вміст крохмалю коливається від 14 до 22%. Він легко
засвоюється і розщеплюється на прості цукри.
Є в бульбах 1,5-3% білка, який добре засвоюється організ-
мом. Білок за своїм амінокислотним складом близький до
м’яса.
Мінеральні речовини в бульбах становлять 0,8-1%. Найбіль-
ше калію, кальцію, магнію, фосфору, заліза. Солі калію необхідні
для нормальної діяльності серця, сприяють виведенню з організ-
му надлишку рідини.
Багато в картоплі клітковини (1%) і пектинових речовин
(0,7%). Клітковина виводить з організму отруйні речовини, очи-
щує його, покращує обмін речовин. Клітковина і пектинові речо-
вини відіграють важливу роль у травленні.
В картоплі містяться органічні кислоти - лимонна, щавелева,
яблучна. У бульба?: багато вітамінів С, В, В,, В., В6, Вд, Р, РР, Е, І, Д,
К, провітамін А. У 100г бульб є 20мг вітаміну С. Добова потреба
цього вітаміну забезпечується 300г картоплі, що дуже важливо у
зимовий період, коли мало свіжих фруктів і ОЕОЧІВ.
Досить висока також калорійність картоплі: в 100 г бульб
містяться 83 кілокалорії. Це в два рази більше ніж у моркви, в З
рази - ніж у капусти, в чотири рази - ніж у помідорів. Вжива-
ють картоплю в їжу у вигляді багатьох страв. В Європі на одну
людину споживається 90-140 кг бульб на рік. На продукти хар-
чування переробляється більше 50% валового збору бульб.
Проте необхідно пам’ятати, іцо в шкірці і позеленілих буль-
бах міститься отруйна речовина - глікоалкалоїд соланін (0,005-
0,01%) , який частково розкладається під час варіння. Позеленілі
бульби не використовують на харчові і кормові цілі, але вони
придатні для технічної переробки.
Картопля цінна кормова культура, особливо для свиней. У
100кг сирих бульб міститься 29,5 кормових одиниць. Бульби на
корм використовуються у сирому і вареному вигляді. Бадилля
на корм не використовують, оскільки посіви багаторазово оброб-
ляють пестицидами для захисту від шкідників і хвороб.
Картопля є цінною технічною культурою. З неї виготовля-
ють спирт, крохмаль, глюкозу, декстрин та ін. З 1т бульб одержу-
ють 112л спирту.
Картопля, як просапна культура, має важливе агротехнічне
468 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
значення. Під неї вносять органічні і мінеральні добрива, міжрядні
обробітки очищують поле від бур’янів. Тому картопля є добрим
попередником для зернових та інших культур.
Історія Природний ареал диких форм багатьох видів
та поширення картоплі охоплює Центральну Мексику,
Центральну Америку, Перу, Болівію, Чилі.
Індійські племена у Перу, Еквадорі, Болівії вирощували її за 1-2
тис. років до н.е. У Європу (Іспанія, Італія та ін) картопля завезе-
на в 1540р (за іншими даними в 1565р) під назвою “земляне яблу-
ко”. Італійці через подібність до трюфелів назвали її “тартуфоллі”.
Приблизно в 1600 році адмірал Рейлех завіз картоплю в Ан-
глію і Голландію. Отже ця культура проникла в Європу двома
шляхами - через південні країни і через Англію. Перший шлях
дав нам власне назву - картопля. З Італії вона поширилася на
Північ і Схід, і в середині XVII сстоліття її вже вирощували в
Польщі і Західній Україні. Від італійського тартуфоллі - украї-
нська назва картопля.
Другий шлях привів до виникнення англійської назви “роїаію”.
Причому ця назва була присвоєна помилково, але все-таки при-
жилася в англійській мові.
За іншими даними в Англію картоплю завіз англійський адмі-
рал (він же відомий пірат) Френсіс Дрейк. Ще задовго до цього
серед ботаніків ходили чутки про існування рослин, що дають
солодкі бульби, які місцеві жителі називають бататом. Привезені
піратом бульби були подібні за описами на бульби батата і були
без всякого сумніву названі цим іменем, яке по-англійськи зву-
чить як роїаіо. Між тим з них виросла картопля. Батат і картоп-
ля - це зовсім різні рослини. Але в Англії не було людини, яка
могла б порівняти ці дві рослини, і тому картопля в англійській
мові до цього часу називається бататом. Для розмежування цих
двох назв ввели термін “солодкий”, яким назвали власне батат
(зшееі роїаіо).
Рослина картоплі довший час в Європі вирощувалась як квітка
(гарно цвіте і пахне) і рахувалася отруйною. Так, у Франції тільки
в 1771р Паризька медична академія визнала, що бульби не є
небезпечні для споживання. Вперше найбільш широко картопля
стала використовуватися в Ірландії, де ця культура вперше замі-
нила хліб.
БУЛЬБОПЛОДИ
469
У Німеччині картоплю стали широко вирощувати після 1770
року. В XIX столітті площі під картоплею в-Європі швидко збільшу-
валися, хоч після спустошливих спалахів фітофторозу бульб і кар-
топлиння в 1840-1850рр, цей процес тимчасово переривався.
Світове виробництво картоплі становить близько 300млн.т. з
деякими відхиленнями по роках. Основну частину картоплі в
світі вирощують країни Європи: Росія, Україна, Польща, Німеч-
чина, Франція, Італія, Білорусь. Головні виробники її на амери-
канському континенті - США і Канада, в Азії - Китай та Індія.
Всього картоплю вирощують більше 130 країв світу в найрізно-
манітніших грунтово-кліматичних умовах.
Світова площа під картоплею становить близько 18млн. га. В
Європі посівна п лоща займає до 13млн. га.
Потенціальна врожайність картопляного поля становить для
Північної Америки 1400 ц/га, а для Європи близько 1000 ц/га,
проте середня врожайність бульб в світі знаходиться на рівні
140-150 ц/га. Найвищий урожай вирощують в Голландії - 550-
650 ц/га, дещо нижчі - у Данії, Великобританії, Бельгії, Франції,
Німеччині - 350-450 ц/га, а найнижчий - у Перу, Болівії, Алжирі -
менше 100 ц/га.
В Україні площі під картоплею займають приблизно 1,5млн.га
(табл.8.1).
Таблиця 8.1 - Вирощування картоплі в Україні.
Показник 1986- 1990 рр. 1991р. 1994 р. 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р.І2000 р.
Плоша, тис.га 1477 1.533 1.527 1549 1577 1513 1412 1600
Урожайність, ібга 122 95 105 119 106 101 85 126
Валовий збір, млн.т 18,1 14,5 16,1 18,4 16,7 15,3 12,2 20,2
Основні масиви її розміщені у Поліссі (близько 60%) та в
Лісостепу (30%). Середня врожайність бульб у сприятливі роки
досягає 125-130 ц/га, а в приватному секторі, на присадибних
ділянках - 200-300 п/га. Природні умови України дозволяють
вирощувати в зоні Полісся та Лісостепу по 200-400 ц/га бульб.
Продовольче споживання бульб в Україні становить 120 кг на
душу населення.
470 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Картопля відноситься до рослин помірного
температури клімату. На температуру нижче 7-8°С та вище
30°С реагує припиненням росту. Надмірна
спека (вище 25°С) сильно пригнічує рослини. Якщо грунт про-
грівається вище 29°С - бульби не утворюються або формуються
дочірні бульбочки.
Бульби картоплі, які пройшли період спокою, починають проро-
стати при 3-5°С, однак агрометеорологічним показником початку
росту картоплі вважають температуру 7°С. Проте оптимальна тем-
пература для проростання бульб є 18-20°С, за якої сходи з'явля-
ються через 12-13 днів. Максимальний урожай картоплі забезпе-
чується при середньодобовій температурі 17-18°С.
Картопля чутлива до незначних приморозків. Пошкодження
картоплиння наступає при -1,5-2°С. Приморозки -3-4,5°С пошкод-
жують картоплиння на 60-100 % і знижують врожайність бульб
на 25-65 %, залежно від фази розвитку рослини і часу ураження
приморозками. Особливо нестійкі до приморозків молоді росли-
ни. Листки і стебла чорніють і гинуть. Проте молоді рослини
швидко відростають і формують добрий урожай бульб. Значно
небезпечніше пізнє повернення приморозків. Бувають випадки
повної весняно-літньої загибелі рослин під впливом пізніх при-
морозків у фазі бутонізації, особливо на торфових грунтах на
понижених місцевостях.
Вимоги до Картопля досить вимоглива до вологи, оскільки
вологи формує велику підземну масу при відносно
малорозвиненій кореневій системі. Тому високі
врожаї збирають при вологості грунту 75-85% НВ. Зниження
вологості до 60% приводить до зменшення врожайності на 3-9%, а
до 40% НВ - на 40-43%.
Найменше вологи картоплі потрібно під час проростання й
появи сходів, коли молоді рослини використовують вологу з ма-
теринської бульби. Функцію регулятора з забезпечення воло-
гою відіграють також молоді бульби. В умовах нестачі вологи в
грунті рослина бере воду з бульб, а при повному зволоженні -
бульби наповнюються вологою і є додатковим резервом її для
росту рослин.
З ростом рослин підвищується потреба картоплі у волозі, особ-
БУЛЬБОПЛОДИ
471
ливо у період бутонізація кінець цвітіння. Транспіраційний ко-
ефіцієнт картоплі становить 400-550. В окремі спекотні дні кущ
картоплі випаровує до 4л води. Тому в районах недостатнього
зволоження всі агрозаходи мають бути спрямовані на нагромад-
ження запасів вологи в грунті. У таких умовах картопля добре
реагую на полив.
Для забезпечення високих урожаїв картоплі необхідно, щоб за
вегетацію випало для ранньостиглих сортів не менше 200 мм во-
логи, а для пізньостиглих 260 мм. Надмірне зволоження грунту
(85% і більше) під час бульбоутворення приводить до передчас-
ного відмирання бадилля, припинення росту бульб, спричинює їх
загнивання. Урожайність різко зменшується.
Вимоги Картопля - рослина короткого дня, вимоглива до
до світла світла. При затіненні порушуються процеси
фотосинтезу, і знижується врожайність. Навіть при
незначному зменшенні освітлення, відбувається пожовтіння рос-
лин, витягування стебел, погіршується засвоєння елементів жив-
лення з грунту. Такі несприятливі умови можуть скластися при
надмірному загущенні картоплі
Викопані бульби, що були декілька днів на світлі, зеленіють.
Для насіннєвих бульб це корисно, оскільки зменшується уражен-
ня хворобами і гризунами під час зимового зберігання. Продо-
вольчу картоплю закривають від світла і не допускають позелен-
іння, бо вона стає гіркою і отруйною.
Вимоги Найкраще картопля росте на пухких, добре
до грунту розпушених грунтах. Коренева система картоплі
інтенсивно дихає, поглинаючи кисню у 5-10 разів
більше, порівняно з іншими рослинами. Для насичення грунту
достатньою кількістю кисню, його потрібно утримувати в досить
розпушеному стані з об’ємною масою не більше 1,0-1,2г/см3. У
перезволожених, ущільнених грунтах вміст ктсню зменшується
до 2%, а вміст вуглекислого газу різко збільшується. У таких
умовах бульби задихаються і загнивають. На ущільнених грун-
тах погано розвиваються столони, картопля формує дрібні, де-
формовані бульби.
Картоплю вирощують на удобрених супіщаних і суглинистих
чорноземах, дерново-підзолистих, сірих лісових грунтах. Для ви-
472 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
рощування насіння добре підходять окультурені торфовища. При
внесенні високих норм органіки картопля добре родить на лег-
ких піщаних грунтах.
Малопридатні для вирощування картоплі важкі глинисті грунти,
особливо з близьким заляганням грунтових вод. Не підходять
також засолені грунти, оскільки картопля має дуже низьку со-
лестійкість. Найкраще росте на слабокислих і нейтральних грун-
тах. При рН нижче 4,5 і вище 8,0 вона росте погано.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Картопля може давати добрі врожаї після
різних попередників. Розміщують її після ози-
мих зернових, зернобобових, однорічних і багаторічних трав, ку-
курудзи на силос. На Поліссі кращими попередниками є люпин
на зелене добриво і зерно. Високі врожаї збирають також після
льону, озимих культур, багаторічних трав.
Картоплю часто рекомендують для монокультурного вирощу-
вання. Проте беззмінне вирощування на одному і тому ж полі
приводить до сильного розвитку хвороб і шкідників, з якими є
значні проблеми і при дотриманні чергування культур. Навіть на
родючих грунтах, при систематичному удобренні, врожаї картоплі
при повторному вирощуванні неминуче зменшуються на 30% і
більше. Тому повертати картоплю на попереднє місце в сівозміні
можна не раніше ніж через 3-5 років.
Картопля є одним з кращих попередників для озимих та ярих
зернових, льону.
Обробіток Основним завданням обробітку грунту під
грунту картоплю є глибоке розпушування орного шару,
створення сприятливого водно-повітряного ре-
жиму, знищення бур’янів, нагромадження і збереження вологи,
поліпшення поживного режиму грунту, забезпечення добрих умов
для діяльності мікроорганізмів. Система обробітку під картоплю
передбачає проведення основного і передпосівного обробітку та
догляд за посівами.
Після стерньових попередників зразу ж за збиранням прово-
дять лущення. На полях з коренепаростковими бур’янами (осот,
молочай, берізка польова) перший раз дискують на глибину 6-8см
(ЛДГ-10, ЛДГ-15), а другий - у період утворення розеток цих
БУЛЬБОПЛОДИ
473
бур’янів - на глибину 10-12см з використанням полиневих лу-
щильників ППЛ-5-25, ППЛ-10-25. Після появи сходів бур’янів
поле орють плугом з передплужниками (ПЛН-5-35; ПЛН-6-35)
на глибину 28-30 см, але не глибше наявного орного шару.
На полях з кореневищними бур’янами (пирій, свинорий, гос-
трець) друге-третє лущення поводять на глибину залягання ко-
реневищ (не менше 10-12см) дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7,
БД-10Б).В кінці вересня, на початку жовтня після чергового відро-
стання бур’янів (фаза розетки у коренепаросткових і фаза “ши-
лець” в пирію), бур’яни глибоко заорюють.
Для підвищення родючості грунту і урожайності картоплі, важ-
ливо збагачувати поле органікою. Для поповнення органічною
масою при збиранні зернових чи зернобобових, солома под-
рібнюється комбайном і рівномірно розстеляється на поверхні
грунту. Вносяться азотні добрива з розрахунку N на 1т соломи.
За допомогою дискових борін солома, стерня, і добрива перемішу-
ються з грунтом. Після цього (не пізніше 1-10 серпня) зразу ж
висівають швидкорослі капустяні культури - редьку олійну', гірчи-
цю чи ін. Для сівби використовують розкидачі мінеральних доб-
рив (НРУ-0,5; МВУ-900), які забезпечують високу продуктивність.
Щоб загорнути насіння і покращити його контакт з грунтом, поле
після сівби боронують і коткують. Сіють також зерновими сівал-
ками типу С3-3,6 чи СЗУ-3,6. За два місяці вегетації урожайність
зеленої маси сидератів досягає 150-200 ц/га.Вона якісно приорюєть-
ся разом з соломою плугами з передплужниками на глибину не
менше 25-27 см. Використання соломи і сидератів покращує струк-
туру ГРУНТУ і рівноцінно, за своїм впливом на врожайність кар-
топлі, внесенню 30-40 т/га органічних добрив.
Під картоплю можна застосовувати напівпаровий обробіток
грунту, що включає, лущення стерні, оранку в першій половині
серпня і 2-3 поверхневих обробітки. На запливаючих грунтах
навесні проводять повторну оранку плугами без полиць па гли-
бину 25 см.
Весняне приорювання органіки менш ефективне, ніж осіннє і
приводить до зниження врожайності.
Якщо планується садіння в попередньонарізані гребені, то во-
сени поле після оранки культивують і нарізають гребені висотою
18-20 см з допомогою КРН-4,2; КРН-5,6. Гребені цими знаряд-
дями на легших грунтах можна нарізати навесні після розпушу-
вання грунту фрезою. Ефективним є застосування фрезерного
культиватора КГФ-2,8.
474 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
При нарізанні гребенів одночасно з садінням, весняний обробі-
ток полягає у закритті вологи шляхом боронування і 1-2 культи1
вації на глибину 12-15 см.
Система Картопля добре реагує на внесення добрив,
удобрення особливо органічних. Найпоширеніше органічне
добриво - гній. Його краще внести восени під
оранку. Оптимальна норма 50 т/га. Підвищення норми до 60-
80 т/га не завжди відповідає адекватному зростанню врожайності,
крім того погіршується якість бульб, зокрема їх крохмалистість.
Весняне внесення гною менш ефективне. Рідкий гній (100-
120 т/га) найкраще вносити після жнив на подрібнену солому,
придисковувати і висівати сидерати. Чим раніше органічні доб-
рива зароблені в грунт, тим швидше і повніше будуть використані
поживні речовини для весняно-літнього росту і формування бульб.
Урожаєм 200 ц/га бульб виноситься М]00РадК|20М§25, тому по-
трібно вносити більше калію, засвоєння якого картоплею порівняно
вище. Краще співвідношення азоту, фосфору, калію і магнію -
N : Р : К : М§ = 1,1 : 1,0 : 1,3 : 0,3.
У системі удобрення картоплі передбачається сумісне вне-
сення органічних і мінеральних добрив. Рекомендовані нор-
ми мінеральних добрив на родючих (чорноземах) грунтах -
і^70-90Р60-90К80-120М8з0.45- На 6ІДНІШИХ ГруНТаХ НОРМУ ДОбРИВ
збільшують до М90.120Р90.120К120.150М§45.60. Фосфорні, калійні і
магнієві добрива вносять восени під оранку, азотні під весня-
ну культивацію. Надмірні норми азоту можуть викликати на-
громадження нітратів у бульбах. Щоб цього не допустити, кра-
ще з азотних добрив використовувати мочевину (карбамід -
СО(КН2)2). СО використовується в процесі фотосинтезу, а МН,
не дає нітратів. Нітрати нагромаджуються з КО3, що є в аміачній
селітрі. Рекомендується вносити під картоплю сульфат амонію,
який знижує ураження паршею.
Внесення 1ц аміачної селітри продовжує період вегетації на 5-
7 днів, кожні 10т гною - на 1 день. Це необхідно враховувати,
особливо при вирощуванні ранньостиглих сортів.
З калійних добрив краще вносити калімагнезію. Крім калію
(28%), в ній є 8% магнію, який необхідний для формування висо-
кого урожаю бульб. Хлорвмісні добрива (калійна сіль, каїніт та
ін.) знижують вміст крохмалю і смакові якості, затримують фото-
БУЛЬБОПЛОДИ
475
синтез, підвищують вміст нітратів, тому використовувати їх під
картоплю не бажано.
Якщо з осені мінеральні добрива не вносилися, навесні засто-
совують складні добрива - нітроамофоска (М(7Р17К17) та ін.
На урожайність картоплі позитивно впливають мікроеле-
менти. Грунти зони Полісся переважно добре забезпечені мар-
ганцем і задовільно міддю, але в них недостатньо бору, молібдену,
цинку. Грунти зони Лісостепу мають високий вміст марганцю,
достатньо міді, середньозабезпечені молібденом, але містять мало
бору і цинку.
Мікродобрива можна вносити в грунт разом з мінеральними
добривами, обробляти бульби розчином мікродобрив одночасно з
протруюванням, або обприскувати рослини в період вегетації під
час першого обробітку фунгіцидами (змикання рослин у рядку).
При обробці бульб чи рослин під час вегетації мікроелемента-
ми застосовують сульфат міді (10-20 г/т; 200-300 г/га), сульфат
цинку (10-20 г/т; 150-200г/га), молібденовокислий амоній (10-20 г/т;
200 г/га), борну кислоту (40-60 г/т), сульфат марганцю (40-60 г/т;
200 г/га).
За останні роки
набувають поширен-
ня стимулятори
росту рослин. Се-
ред них найвідоміші
емістим С, потейтін,
вермістим, фумар
(табл. 8.2).
Застосування сти-
муляторів сприяє
появі дружніх схо-
дів, стійкості рослин
до вірусних хвороб
і несприятливих по-
Таблиця 8.2 -Норми та строки використання
стимуляторів росту
Регулятори Обробка бульб (на 1 тону) Обприскування посівів у фазі бутонізації (на 1 га)
Вермісол 2 л 6 л
Вермістим 8-10 л 8-15 л
Гумісол 2 л 6-15 л
Емістим С 7,5 мл 5-10 мл
Потейтін 2,5 мл 5-10 мл
Фумар 2,5 мл 50 мл
Триман 0,1-20 г 0,1-20 г
годних умов. Під дією препаратів зростає кількість бульб на рос-
лині, їх маса, вміст у бульбах крохмалю, зменшується при цьому
вміст нітратів. Обприскування рослин водними розчинами регу-
ляторів росту доцільно поєднувати з внесеннях пестицидів, тобто
застосовувати їх у бакових сумішах.
Витрата робочого розтану - 20 л на 1 т бульб, а(5о 200-400 л на 1 га.
476 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Підготовка Підготовка насіннєвого матеріалу - трудо-
насіння, сорти місткий процес, що передбачає не тільки
добре збереження бульб під час зимівлі, а
й комплекс робіт навесні. Насамперед бульби перебирають,
відбираючи гнилі, пошкоджені і нестандартні. Якщо восени на
зберігання закладались бульби різного розміру, їх сортують
на картоплесортувальних пунктах КСП15; КСП-25 на 3 фракції:
дрібну - 30-50 г ; середню - 51-80 г і велику ~ понад 80г.
Великі бульби ріжуть.
Відсортовані для садіння бульби прогрівають на сонці впро-
довж 2-3-х тижнів до утворення проростків завдовжки 5 мм.. їх
накривають плівкою, підгримуючи температуру 12-15°С вдень і 5 °С
вночі.
Пророщують бульби у теплих приміщеннях (15°С), на світлі,
з доброю вентиляцією впродовж 15-30 днів. Пророщування особ-
ливо ефективно при вирощуванні ранньої картоплі.
Перед садінням, або під час садіння, картоплю протруюють.
На поверхні бульб знаходяться бактерії фітофторозу, ризоктоні-
озу, фомозу, сухої гнилі та інших хвороб. Бульби сильно переза-
ражуються під час сортування. Тому фунгіциди, що наносяться
на поверхню бульб, є своєрідним захисним екраном проти шкодо-
чинних організмів. Протруювання зменшує кількість патогенів у
5-7 разів.
Використовують дітан М45 (2,0-2,5 кг/т) проти ризоктоніозу;
полікарбацин (2,6-2,7 кг/т) проти фітофторозу, парші, мокрої гнилі;
фундазол, престиж, який має фунгіцидну та інсектицидну дію (проти
грунтових шкідників). Витрати робочої рідини - 20 л/т. Разом з
протруюванням бульби картоплі бажано обробити стимулятором
та мікроелементами, проте слід зауважити, що це потрібно робити
не раніше як за 3-4 години до садіння. Весняне протруювання
знижує випадання рослин, збільшує число продуктивних пагонів
і розвиток листкової поверхні рослин, зменшує розвиток хвороб
під час вегетації і забезпечує приріст урожаю на 50-70 ц/га.
Сорти В Україні зареєстровано понад 70 сортів картоплі
(табл. 8.3). Залежно від напряму використання
їх ділять на 4 групи: столові, кормові, технічні та універсальні.
Найпоширеніші (70% посівних площ) столові сорти.
Столові ~ відзначаються високими смаковими якостями. Спри-
ятливим співвідношенням білка й крохмалю як 1:12- 1:16, підви-
БУЛ ЬЕ ОПЛОДИ
477
Таблиця 8.3 - Сорти картоплі
Назва сорту Країна Рік реєстрації Зона віро- щування Група стиглості 1 Іапрямок використання
1 2 3 4 5 6
Адрстта Німеччина 1985 П ср стл
Аноста Голландія 1999 ЛП рс тхет
Астерікс Голландія 1996 слп рс стл
Берегиня У країна 1992 п ср стл
Божедар Україна 1996 слп рс стл
Бородянська рожева Україна 1993 слп рс стл
Водограй Україна 1995 лп ср стл
Воловецька Україна 1985 п сп тхет
Гарт Україна 1990 п рс стл
Гатчинська Росія 1973 слп сс стл
Горлиця Україна 1996 слп сс стл
Дезіре Голландія 1997 л сп стл
Джаерла Голландія 1998 слп рс стл
Дзвін Україна 2000 п сп тхет
Доброчин Україна 1995 слп ср стл
Дрсвлянка Україна 1984 п пс тхет
Зарево Україна 1983 лп сп тхет
Західний Україна 1998 п сс стл
Зов Україна 1989 слп рс стл
Ікар Україна 1983 п. сп тхет
Імпала Голландія 2000 слп рс стл
Карін Чехія 1998 лп ср стл
Кобза Україна 1995 слп рс стл
Кондор Голландія 1999 слп сс стл
Коруна Чехія 1997 л рс стл
Косень 95 Україна 1999 слп рс стл
Космос Голландія 1999 слп ср стл
Кірсті Шотландія 1997 II рс стл
Краса Чехія 1997 слп рс стл
Купава Україна 1998 слп ср стл
Ласунак Білорусь 1989 лп пс тХСТ
Латона (ВДЗ-83-60) Голландія 1997 слп рс СТЛ
Л ибідь Україна 1993 II сс ТЛ
Лікарія Німеччина 1997 п рс :тл
Луганська Україна 1987 лп сс стл
478 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення габл.8.3
1 2 3 4 5 6
Мавка Україна 1982 ЛП ср СТЛ
Малич Україна 1998 ЛП ср стл
Маріє Бард # Шотландія 1999 СЛП рс тхет
Марфона Голландія 1999 II сс стл
Молодіжна Україна 1996 СП рс стл
Невська Росія 1984 СЛП ср стл
Незабудка Україна 1981 СЛ рс стл
Нікіта Голландія 1998 л сс стл
Обелікс Голландія 1996 СЛ ср стл
Обрій Україна 1997 СЛП ср стл
Ольвія Україна 1999 слп сс стл
Памір Німеччина 1997 л • рс стл
Пекуровська Україна 1995 п ср стл
Петланд Делл Шотландія 1999 слп сп тхет
Пікассо Голландія 1998 слп сп стл
Повінь Україна 2000 слп рс стл
Поліська рожева Україна 1978 п сп стл
Посвіт Україна 1992 сп рс стл
Пост 86 Україна 1991 слп ср стл
Придеснянська У країна 1996 слп сс тхет
Провенто Голландія 1997 слп рс стл
Пролісок Україна 1991 слп рс стл
Радич Україна 1997 л ср стл
Ракурс Україна 1997 ЛП сп стл
Рая Голландія 1997 п рс стл
Розара Німеччина 1997 Л рс стл
Санте Голландія 2000 слп ср стл
Світанок київський Україна 1987 слп ср стл
Симфонія (ВАЛ-82-161) Голландія 1997 пл рс стл
Слава Україна 1992 п сс стл
Слов’янка Україна 1999 слп сс стл
Темп Білорусь 1973 ЛП пс тхет
Тімате Голландія 1997 ЛП ср стл
Українська рожева Україна 1989 ЛП сс стл
Цезар Голландія 1996 СЛП ср стл
Чернігівська рання Україна 1999 ЛП рс стл
Юкама Голландія 1998 Л рс стл
Явір Україна 2000 СЛП сс стл
БУЛЬБОПЛОДИ 479
щеним вмістом вітамінів. Придатні для механізованого очищен-
ня. Мають добру лежкість.
Кормові - повинні забезпечувати високий вихід кормових оди-
ниць, бути високоврожайними з вмістом білка 2% і більше. Крох-
малистість має становити 17-18%. Вміст сухих речовин високий.
Технічні - характеризуються підвищений (18-25%) вмістом
крупнозернистого крохмалю і сухих речовин. Кожний 1% крох-
малистості дає можливість економити ЗО кг бульб картоплі. Ви-
користовуються для виробництва спирту, крохмалю, чипсів та ін.
Найбільш придатні для виробництва чипсів сорти з низьким
вмістом редукованих цукрів (0,1-0,4%) - Зарево, Дзвін, Фанта-
зія.
Універсальні - використовуються на різн цілі.
Залежно від тривалості вегетаційного періоду сорти діляться на:
1) ранньостиглі (70-80 днів) - Божедар, Бородянська рожева,
Зов, Кобза, Краса, Повінь, Пролісок, Розара та ін;
2) середньоранні (80-90 днів) - Адретта, Берегиня, Водограй,
Мавка, Малич, Невська, Обрій, Санте, Цезар та ін;
3) середньостиглі (90-120 днів) - Горлиця, Західний, Либідь,
Луговська, Слава, Явір та ін;
4) середньопізні (120-130 днів) - Воловецька, Дезіре, Зарево,
Ракурс та ін;
5) Пізньостиглі (130-150 днів) - Древлянка, Ласунак, Темп.
У кожному господарстві рекомендується вирощувати 3-4 сор-
ти: 30-35% площі відводять під ранні та середньоранні, 40-50% -
під середньостиглі і 15-30% під середньопізні і пізньостиглі.
САДІННЯ
Спосіб садіння Садять картоплю широкорядним способом
з відстанню між рядками 70-80 см залеж-
но від існуючого комплексу машин. Є такі способи садіння: гре-
беневий, безгребеневий, посадка на грядах.
Гребеневим способом або садіння в гребені, попередньо на-
різані, здійснюють саджалками САЯ-4А, КСМГ-4, КСМГ-6,
СН-4Б. Грунт під гребенем повинен бути розпушеним.
Безгребеневим способом вирощують переважно на прік адиб-
них ділянках, при цьому гребені формуються не при садінні а під
час одного-двох підгортань рослин.
480 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Рис. 8.1. Розміщення рядків при садінні за схемою [(80 х 60) х 2 ] х 25 -40.
Для зменшення пошкодження кореневої системи колесами
трактора рекомендується така схема садіння [(80 х 60) х 2 ] х 25 -40
(рис. 8.1). По ширших міжряддях (80 см) проходять колеса
трактора. Чергуються два рядки на 60 см і два на 80 см при
4-х рядковій саджалці і культиваторі. Відстань в рядку між
бульбами 25-40 см.
На грядах садять саджалкою КСМ-ЗА.'
Глибина Бульби садять на глибину 5-6 см від вершини
садіння гребеня з наступним нагортанням грунту. При
надмірно глибокому садінні бульби нового вро-
жаю розміщуються глибоко, що ускладнює механізоване збиран-
ня. Крім того, сходи з’являються пізніше, часто зріджені і невирів-
няні внаслідок ураження ризоктоніозом, особливо в роки з хо-
лодною і затяжною весною.
Перевагу має мілке садіння (4-5 см) і подальше нарощування
гребенів під час міжрядних обробітків. Мілке садіння дозволяє
бульбам краще прогріватись і проростати, а пізніше нагортання
грунту дає змогу боротись з бур’янами.
Густота На 1га в Поліссі має бути 55-60 тис. кущів для
садіння продовольчої та 60-70 тис. кущів для насінної
картоплі. У Лісостепу - відповідно 50 і 55 тис./га.
Залежно від розміру бульб на 1га висаджують 2,5-4,5т. Якщо
садити бульби близько одна до одної, то зростає внутрівидова
конкуренція між кущами картоплі.
Фактичну густоту садіння картоплі перевіряють в полі, підніма-
ючи один загортач саджалки на відстані 14,3 метра. Кількість
бульб, що висаджуються на цій відстані після помноження на
1000, дасть фактичну густоту їх на 1га.
Рекомендується встановлювати густоту садіння залежно
від розміру фракції насіння. Бульби масою 30-50 г висаджу-
БУЛЬБОПЛОДИ
481
ють у кількості 65-70 тис/га, 50-80г - 55-60 тис/га і 80-100г -
50 тис/га.
Важливим показником для встановлення густоти садіння є
густота стебел. Кожне стебло є самостійною рослиною з влас-
ного кореневою системою. Вони пов’язані між собою тільки
спільним походженням від однієї материнської бульби. На 1 га
має бути 180-200 тис. стебел, а на насінницьких посівах 200-
250 тис/га.
Необхідно враховувати, що бульби, залежно від сорту, масою
30-50 г здатні утворити 1,8-4 стебла; 50-80 г - 2,1-4,9 стебла; 80-
120 г ~ 2,7-6 стебел. Тобто чим більші бульби - тим менша густо-
та садіння.
Строки Оптимальні строки садіння картоплі настають при
садіння прогріванні грунту до 5-8 °С на глибині 10-12см.
Це припадає на квітень. У зоні Полісся і Лісосте-
пу садять зразу ж після завершення сівби ярих зернових. Насам-
перед висаджують пророщені бульби ранньостиглих сортів для
одержання ранньої продукції, мінімальна температура проро-
стання якої на 2°С нижче. її необхідно висадити до 10 квітня.
Потім висаджують картоплю на насінницьких г.осівах та для про-
довольчих цілей. Закінчують садіння різаними бульбами у добре
прогрітий грунт. При ранньому садінні в стислі строки кущі ви-
ростають до настання літньої спеки, а врожай формується до на-
стання масового поширення фітофтори.
В окремі роки з холодною весною при садінні пізніше - в
третій декаді квітня - урожайність не знижується, порівняно з
ранніми строками садіння (1-20 квітня). Різко зменшується уро-
жайність бульб при садінні в травні.
ДОГЛЯД
Догляд за посівами проводять для знищення бур'янів, поліпшення
повітряного і водного режимів грунту, запобігання непродуктив-
ним втратам вологи, захисту від хвороб і шкідників та одержання
запрограмованого врожаю.
Він полягає в суцільному розпушуванні грунту до і після з’яв-
лення сходів, розпушування в міжряддях з присипанням бур’я-
нів грунтом в рядках та обприскуванні для захисту від шкодо-
чинних організмів.
Якісний обробіток грунту забезпечують культиватори
482 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Якщо міжряддя
не розпушені,
зменшується протяг
і кількість повітря,
іцо поступає в гребінь
(принцип печі).
Рис. 8.2.
Циркуляція
повітря в гребенях
КОН-2,8ПМ, КОН-2,8А , КРН-4,2Г , КРН-5,6Д , що комплекту-
ються з роторними (БРУ-0,7) та сітчастими боронами.
Для формування бульб потрібний добрий доступ повітря (рис.8.2).
Від садіння до сходів проходить 15-25 днів, а до змикання рядків
- 40-60 днів. У цей період гребені необхідно обробляти.
Насіння бур’янів проростає через 4-6 днів. Важливо не запі-
знитись з першим обробітком і знищити пророслі бур’яни до їх
сходів. Тому перше досходове розпушування найдоцільніше
починати на 5-7 -й день після садіння. На культиватор ставлять
стрільчасту лапу (лапу-підгортач чи дисковий підгортай при не-
обхідності підрівняти гребені або збільшити їх об’єм), дві долото-
подібні лапи з ротаційною або сітчастою бороною позаду. Глиби-
на ходу лап-підгортачів 6-8см, долота розпушують грунт на 12-
14см. Якщо вологи недостатньо, на піщаних грунтах глибину роз-
пушування зменшують до 8-10см. Борони повинні рівномірно об-
робляти грунт на глибину 3-4см, руйнувати кірку, зчісувати бур’-
яни. При роботі агрегату недопускається витягування з гребенів
бульб і пошкодження сходів картоплі.
Друге досходове розпушування проводять на 12-14 ~й день
після садіння. Використовують ті ж робочі органи. Замість долот
ставлять лапи-бритви для підрізання бур’янів у гребенях. При
використанні лап-бритв глибина садіння бульб повинна станови-
ти не менш 10см, щоб при зрізанні гребенів не пошкоджувались
рослини картоплі.
В умовах холодної весни та при ранніх строках садіння вини-
кає потреба у третьому досходовому розпушуванні. Його
БУЛЬБОПЛОДИ
483
проводять в міру проростання бур’янів, або появи кірки на гребе-
нях, що буває після дощів.
Перший післясходовий обробіток міжрядь проводять на
глибину 12-14 см двома-трьома долотами. Лапи-підгортачі вста-
новлюють на глибину 6-8 см. Одночасно присипають сходи бур’я-
нів і картоплі шаром грунту 2-3 см. Рослини картоплі не бояться
присипання, збільшуючи при цьому розміри власної кореневої
системи. Бур’яни під шаром грунту гинуть. Ранні сорти присипа-
ють у фазу повних сходів, середні та середньопізні - до висоти
рослин 3-5 см. Крім того, цей агрозахід захищає молоді рослини
від травневих приморозків і пошкодження старими колорадськи-
ми жуками, зростає врожайність.
Другий післясходовий обробіток (через тиждень) пово-
дять тим же набором лап. Якщо дозволяє висота рослин, сходи
бур’янів і картоплі присипають шаром землі 2-3 см. Важливо
присипати гребені, якщо ця операція не була проведена під час
першого досходового обробітку.
Багаторазове присипання кущів картоплі (навіть за висоти 5-
7 см) для формування більшої кількості столонів доцільне лише
для середньопізніх га пізніх сортів. Більш ранні сорти з корот-
ким періодом вегетації витратять свою енергію росту на форму-
вання бадилля і не встигнуть сформувати високий урожай бульб.
Третій післясходовий обробіток полягає в підгортанні
рослин. Проводять його коли рослини досягають висоти 18-25
см. Для цього використовують лапу-підгортач. Глибина розпу-
шування 10-12 см. При швидкості руху агрегату 8-9 км/год грунт
засипає бур’яни в рядках. Оптимальна високі гребеня - 25 см.
Кращі результати, особливо на зв’язних грунтах, одержують
при використанні дискових підгортачів-розпушувачів. Після
підгортання, рослини картоплі швидко закривають гребені та зми-
каються в міжряддях.
Робочі органи культиватора не повинні підрізати кореневу си-
стему, витягувати чи пошкоджувати рослини. Підгортані мають
насипати розпушений і рівний шар грунту товщиною 5-8 см на
весь гребінь, привалюючи його до стебел картоплі і розпушувати
при цьому бокові сторони гребеня і дно борозни. Для запобіган-
ня присипання бадилля картоплі, використовують пруткові грун-
тонаправлячі. Після підгортання картоплі, в міру появи сходів
бур’янів, вносять у баковій суміші гербіциди тітус (50г/га) і
зенкор (200 г/га) з додаванням прилипача тренд 90.
484 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Хімічний метод У насадженнях картоплі найбільш
боротьби з бур’янами злісні і поширені такі буряни:
кореневищні (пирій повзучий, хвощ
польовий); коренепаросткові (осот рожевий, осот жовтий, бер-
ізка польова, щавель); ранні ярі (свиріпа, гірчиця польова, редька
дика, лобода); пізні ярі (мишій сизий і зелений, щириця, плос-
куха звичайна). Необхідно повністю використати можливості
агротехнічного методу боротьби з бур’янами. Зокрема це підбір
поля, попередника, якісний основний і весняний обробіток грунту,
розпушення міжрядь. Якщо ефективність їх не достатня, необ-
хідно застосовувати для знищення бур’янів гербіциди.
Препарати суцільної дії (раундап та ін) використовують після зби-
рання попередника по стерні, коли бур’яни (пирій) інтенсивно рос-
туть. На посівах картоплі застосовують наступні гербіциди (табл.8.4).
Строки і норму внесення препаратів необхідно остаточно вста-
новлювати, враховуючи рекомендації на упаковці.
Захист від Рослини картоплі можуть сильно уражуватися
хвороб хворобами, при цьому значно зменшується
продуктивність. Великої шкоди посівам завда-
ють фітофтороз, альтернаріоз, макроспоріоз, парша, гнилі бульб,
вірусні хвороби, нематода. Заходи боротьби з хворобами дуже
ефективні і забезпечують значний прибуток. Для захисту від
хвороб застосовують агротехнічні методи (сорт, прочистки, по-
передник та ін). Проте в більшості випадків, вони можуть бути
доповнюючими, а повний захист від ураження дає лише декіль-
каразове внесення фунгіцидів. До появи хвороби профілактич-
но насадження картоплі обробляють контактним фунгіци-
дом перед змиканням рослин у рядку (чемпіон, полікарбацин,
дітан М-45, санкоцеб, хлорокис міді). Фугніцид чемпіон, крім
захисту від ураження фітофторозом, забезпечує захист від при-
морозків до мінус 5°С.
Другий обробіток проводять через 7-10 днів після першого
контактним або контактним з локальною системною дією
(курзат Р, тапос). Наступні обробітки через 8-12 днів проводять
системно-контактними фунгіцидами (акробат МЦ, ридоміл
Голд МЦ, татту, оксіхом) з інтервалом у 10-14 днів.
Останній обробіток рекомендується проводити контактним
фунгіцидом, у складі якого є мідь. Це запобігає проникненню
копідій гриба з листків і стебел у бульби (курзат, купроксат, хлор-
БУЛЬБОПЛОДИ
485
Таблиця 8.4 - Гербіциди для знищення бур’янів на посівах
картоплі
№ п/п Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма внесення, л/га Проти яких бур’янів Спосіб, час обробки
1 2 3 4 5
1. Агрітокс, 50% в.р (МСРА в формі солей диметиламіну натрію, калію), ф. Нуфарм, Австрія 0,9-1,7 Однорічні дводольні Обприскування грунту до сходів картоплі
2. Гезагард, 50% з.п. (прометрин), ф. Сингента, Швейцарія 3,0-4,0 Однорічні дводольні та злакові Обприскування грунту до сходів картоплі
3. Гліфоган, 48% в.р. (гліфосат), ф. Мактешим-Аган Ізраїль 2,0 Однорічні та багаторічні Обприскування за два дні до сходів картоплі
4. 2М-4Х 75% в.к. (МСРА у формі диметиламінної сол:), ф. БАСФ, Німеччина 0,5-1,2 Однорічні дводольні Обприскування грунту до сходів картоплі
5. Зенкор, 70% з.п. (метрибузни), ф. Байєр, Німеччина 0,5-1,5 Однорічні дводольні та злакові Обприскування грунту до сходів картоплі
6. Пантера, 4% к.с. (хізалофон-Р- тефурил), ф. Юніроял Кемікл, США 1,0-1,5 1,75-2,0 Однорічні злакові Багаторічні злакові Обприскування по вегс- туючій культурі (у фазі 3-4 листків у бур’янів), ...(за висоти бур’янів 10-15 см)
7. Раундап, 48% в.р. (гліфосат), ф. Монсанто, США 2,0 Однорічні та багаторічні Обприскування за два дні до сходів картоплі
8. Стоми, 33% к.е. (пендиметалін), ф. БАСФ, Німеччина 5,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту до появи сходів кар- топлі
9. Тарга, 10% к.е. (квізалофоп-етил ), ф. Ніссан Кемікл, Японія 2,0-4,0 Однорічні та багаторічні злакові, в т.ч. пирій Обприскування по ве- гетуючій культурі (у фазі 2-4 листків у од- норічних бур’янів) ...(за висоти багаторіч- них 10-15см)
486 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 8.4.
1 2 3 4 5
10. Тітус, 25% в.г.Срим- сульфурон), ф. Дюпон, Швейцарія 50т/га + тренд Однорічні та багаторічні злакові та дводольні Обприскування за висоти картоплі 10- 25 см
11. Утал, 36% в.р.(гліфо- сат), ф. Радикал, У країна 2,0 Однорічні та багаторічні Обприскування за два дні до сходів картоплі
12. Фронтьєр 900, 90% к.е. (диметенамід), ф. БАСФ, Німеччина 1,1-1,7 Однорічні злакові та деякі дводольні бур’яни Обприскування грунту до сходів картоплі
13. Фюзілод Супер, 12,5% (флуазифоп-П- бутіл) ф. Сингента, Швейцарія 1,0-3,0 Однорічні і бага- торічні злакові У фазі 2-4 листків у однорічних бур’янів або за висоти 10- 15 см у багаторічних
окис міді). На посівах картоплі рекомендується вносити такі пре-
парати (табл. 8.5). Чергування обробок фунгіцидами і кількість
обприскувань залежить від стану посівів.
Картопляна нематода - хвороба, спричинена паразитичними
черв’яками, що мають довжину 0,9-1,23 мм. Довжина її личинок
0,35-0,52 мм. Заражені нематодою рослини пригнічуються, нижнє
листя жовтіє, бічне коріння ненормально галузиться, на них помітні,
ніби висип, білі самки шкідника (рис.8.3). Різко зменшується
врожайність, бульби майже не формуються.
Рис. 8.3. Рослини картоплі: здорова (ліворуч) і уражена нематодою
(в центрі). Цисти нематоди (праворуч).
БУЛЬБОПЛОДИ
487
Таблиця 8.5 - Фунгіциди для захисту картоплі від хвороб
№ п/ п Назва препарату, діючої речо- вини, фірми, країни Норма внесення, л/ га Прот І яких хвороб Спосіб, час обробки
1 2 3 4 5
1. Авіксил, 70% з.п. (оксадиксил + полікарбацин), У країна 3,0 Фітосхгороз Обприскування в період вегетації, при перших озна- ках хвороб
2. Акробат МЦ, 69% з.п. (димс- томорф 9% + манкоцсб 60%), ф. Ціанамід, США 2,0 Фітофтороз, макроспоріоз так само
3. Дітаи М-45, 80% з.п. (манко- цеб), ф. Ром енд Хаас, Австрія 1,2-1,6 Фітофтороз, макроспоріоз так само
4. Курзат Р, З.П. (цимоксаніл 4,2% + оксихлорид міді 39,75%), ф. Дюпон, Швейцарія 2,5-3,0 Фітофтороз так само
5. Купроксат, 34,5% к.е. (суль- фат міді), ф. Нуфарм, Австрія 3,0-5,0 Фітофтороз, макроспоріоз так само
6. Оксіхом, 80% з.п. (оксадиксил + хлорокис міді), Україна 1,9-2,1 Фітофтороз, макрос зріоз так само
7. Пенкоцеб, 80% з.п. (манкоцсб), ф. Церексагрі, Франція 1,6 Фітофтороз, макроспоріоз так само
8. Полікарбацин, 80% з.п. (полі- етилентіурамдисульфід цин- ку), Україна 2,4 Фітофтороз, макроспоріоз так само
9. Ридоміл, 25% з.п. (мсталак- сил), ф. Сингента, Швейцарія 0,8-1,0 Фітофтороз так само
10. Ридоміл Голд МЦ, 68% з.п. (4% металаксил + манкоцсб 64%), ф. Сингента, Швейцарія 2,5 Фітофтороз так само
11. Сандофан М8, 64% з.п. (ок- садиксил 8% + манкоцсб 56%), ф. Новартіс, Швейцарія 2,0-2,5 Фітофтороз, альтернаріоз так само
12. Саикоцеб, 80% з п. (манкоцсб 80%) ф. Доу Агро Сайенсіс, США 1,2-1,6 Фітофтороз так само
13. Танос, в.р. (цимоксаніл 250 г/кг + фамоксадон 250г/кг) ф. Дюпон, Швейцарія 0,6 Фітофтороз, альтернаріоз так само
488 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 8.5
1 2 3 4 5
14. Татту, 55% к.с. (манкоцсб 30,2%+ пропамокарб гідрохлорид 24,8%), ф. Авснтіс, Німеччина 3,0 Фітофтороз так само
15. Утан М-45, 80% з.п. (манкоцсб 80%) ф. ІОнайтед Фосфорує, Індія 1,2-1,6 Фітофтороз, альтернаріоз так само
16. Фольпан, 50% з.п. (фолпет), ф. Мактсшим-Атан, Ізраїль 2,4-3,2 Фітофтороз, макроспоріоз так само
17. Хлорокис міді, 90% з.п. (хлорокис міді), Україна 2,1-2,6 Фітофтороз, макроспоріоз так само
18. Чемпіон, 77% з.п. (гідроокис міді), ф. Агтрол Інтсрнешнл, США 2,5-3,0 Фітофтороз так само
Для запобігання ураження нематодою не можна садити кар-
топлю по картоплі, потрібно вирощувати нематодостійкі сорти,
перевіряти садивний матеріал. Допомагає боротися з немато-
дою жито. Його висівають після викопування бульб і пере-
орюють навесні. Помічено, що спалах нематоди після цього
вщухає. Мабуть, жито негативно впливає на нематоду корене-
вими виділеннями. Важливим заходом є також вирощування
капустяних культур (гірчиця, редька олійна), які стимулюють
вихід личинок із старих цист.
Для захисту від фітофтори використовують також народні методи.
Зокрема є такі рекомендації обробки посівів:
1. На 10л води додають 40?50 г часнику і настоюють 10 діб, після
цього проціджують і обприскують рослини.
2. На 10 частин води додають 1 частину коров’яка, настоюють 3-4
години і обприскують.
3. Піввідра лушпиння цибулі заливають гарячою (65 °С) водою,
через добу проціджують, додають ще відро води і обробля-
ють так, щоб рідина попала на всю вегетативну масу.
4. На 10 л води дають 1 кг кухонної солі (10%-й розчин) і об-
прискують рослини. Сіль утворює на листках плівку, яка пе-
решкоджає проникненню в тканину інфекції. Захисна дія збе-
рігається впродовж місяця, або поки плівку не змиє дощ.
Народні методи використовують в основному на присадибних
ділянках, доцільність їх потребує додаткової перевірки.
Захист від Основну шкоду на посівах картоплі наносить
шкідників колорадський жук. Він відзначається великою
БУЛЬБОПЛОДИ
489
плодовитістю і ненажерливістю, пристосований до різних умов.
Кожна самка може відкласти від 400 до 3000 яєць, личинки з
яких можуть знищити картоплю на площі 2,5 га.
Картопляні поля обприскують перший раз під час масового
виходу шкідника з грунту. Вдруге обробіток проводять після по-
яви личинок, які завдають найбільшої шкоди. Обприскування по-
вторюють при масовій появі нової хвилі молодих жуків.
Для знищення колорадського жука використовують інсекти-
циди (табл. 8.6).
Для запобігання розвитку у шкідника стійкості до інсектициду їх
необхідно черіувати. Якщо оптимальні строки боротьби з колорадсь-
ким жуком і хворобами співпадають, доцільно застосовувати бакові
суміші інсектицидів і фунгіцидів з врахуванням їх сумісності.
Сучасний асортимент інсектицидів представлений на ринку
України фосфоро-органічними препаратами (золон, 35% к.е., вола-
тон, 50% к.е. та інші), класом піретроїдів (децис, 2,5% к.е., карате,
Таблиця 8.6 - Препарати для знищення шкідників на посівах
картоплі.
№ п/п Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма внесення, л/га Проти яких шкідників Час обробки, застереження
1 2 3 4 5
1. Актара 25 в.г, (тіаметок- сам) ф.Сингента, Швейца- рія 0,06-0,08 колорадський жук Обприскування в пе- ріод вегетації не більше 2-х разів
2. Актеллік, 50% к.е. (піримі- фос-метил), ф Сингента, Швейцарія 1,5 колорадський жук
3. Арріво, 25% к.е. (ципер- метрин), ф. ФМСі, США 0,1-0,16 колорадський жук картопляна міль
4. Банкол, 50% з.п. (бенсул- тан), ф. Такеда, Японія 0,2-0,3 колорадський жук Обприскування під час масового виходу жуків та появи личи- нок 1-2 -го поколін- ня, не більш 2-х рази
5. Бі 58 новий, 40% к е. (ди- метоат) ф. БАСФ, Німеч- чина 1,5-2,5 попелиці, картопляна міль Обприскування в пе ріод вегетації не більше 2-х разів
6. Бульдок, 25% к.е. (бета- цифлутрин), ф. Байєр, Німеччина 0,25 колорадський жук Обприскування в період вегетації не більше одного разу
490 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 8.6.
1 2 3 4 5
7. Волатон 500, 50% к.е. (фоксим), ф. Байєр, Німеччина 1,0-1,5 колорадські пі жук, картопляна міль Обприскування в період вегетації не більше 2-х разів
8. Данадим, 40% к.е. (диметоат) ф. Кемінова Агро, Данія 1,5-2,5 попелиці, картопляна міль
9. Децис, 25% к.е. (дельтаметрин), ф. Авентіс, Німеччина 0,2 колорадський жук, картопляна міль
10. Дурсбан 48% к.е. (хлорпірифос) ф. Доу Агро Сайенсіс, США 1,5 колорадський жук
11. Золои, 35% к.е. (фозалон), ф. Авентіс, Німеччина 1,5-2,0 колорадський жук, картопляна міль
12. Карате, 5% к.е. (лямбдацигалот- рин), ф. Сингента, Швейцарія 0,1 колорадський жук
13. Конфідор, в.р.к. (імідаклоприд, 200г/л), ф. Байєр, Німеччина 0,2-0,25 колорадський жук Обприскування в період вегетації не більше 1 разу
14. Моспілаи.р.п. (ацетаміприд, 200г/л), ф. Ніппон Сода, Японія 0,02-0,025 колорадський жук
15. Номолт, 15% к.е. (тефлубензу- рон), ф. БАСФ, Німеччина 0,15 колорадський жук Обприскування в період вегетації не більше 2-х разів
16. Омайт 570, 57% к.е. (пропаргіт), ф. Юніроял Кемікл, США 0,15 колорадський жук
17. Пілот 48% к.е. (хлорпірифос) ф.Гарма Кеміказ, Англія 1,5 колорадський жук
18. Пірінекс, 40,8 к.е. (хлорпіри- фос)ф. Мокшетим-Аган, Ізраїль 1,5 колорадський жук
19. Регент 80, 80% в.г. (фіпроніл), ф. Авентіс, Німеччина 0,020- 0.025 колорадський жук
20. Сонет, 10% к.е. (гексафлумурон), ф. Доу Агро Сайенсіс, США 0,2 колорадський жук Обприскування в період вегетації не більше 1 разу
21. Сумі-Альфа, 5% к.е. (енфенвале- рат), ф. Сумітомо Кемікл, Японія 0,25 колорадський жук Обприскування в період вегетації не більше 2-х разів
22. Фастак, 19% к.е. (альфаципер- метрин), ф. БАСФ, Німеччина 0,07-0,1 колорадський жук
23. Ф’юрі, 10% к.е. (зета-ципермет- рин), ф. ФМСі, США 0,07 колорадський жук
24. Шерпа, 25% к.е. (циперметрин), ф. Авентіс, Німеччина 0,1-0,16 колорадський жук
БУЛЬБОПЛОДИ
491
5% к.е., арріво, 25% к.е., фастак, 10% к.е. та інші), класом інгібіторів
синтезу хітину (номолт, 15% к.е., сонет, 10% к.е.).
Найбільше застосування має клас піретроїдів, який постійно
удосконалюється фірмами-виробниками. Одчак, масштабне ви-
користання їх створює умови для розвитку резистентних попу-
ляцій, крім того, недоліком є те, що ця група інсектицидів негатив-
но реагує на високу температуру навколишнього середовища.
Декілька років тому з’явились інсекциди нового покоління:
класу фенілпіразолових сполук-регент, 2,5% к.е., конфідор, 20%
в.р.к. та класу ацетамідних - банкол, 50% з.п. Ці препарати відмінні
від попередньо зазначених інсектицидів за унікальністю механіз-
му дії, не реагують на високі температури повітря, а низькі норми
витрати знижують їх негативний вплив на навколишнє середо-
вище.
У середині 90-х років створено трансгенні сорти картоплі, що
мають загальну назву “Новий лист”, вегетативну масу яких не
їсть жук. Вони містять природний білок, що захищає рослини від
шкідника. Проте впровадження цих сортів обмежено до остаточ-
ного встановлення їх нешкідливості для людського організму.
Існує багато народних методів і рецептів захисту рослин кар-
топлі від колорадського жука, які можна використати на невели-
ких площах. Частину з них наведено нижче, проте ефективність
їх не завжди висока, тому вказані народні методи потребують
додаткової перевірки.
1. Березовий дьоготь (100 г) розводять в 10 л води і приготовленим
розчином обприскують рослини картоплі для знищення колорадсь-
кого жука.
2. Картоплю обприскують розчином 0,5 л меляси у 10 л води.
3. Настояти декілька днів 1/3 відра полину гіркого на відро води.
4. На 10 л води додають 1/2 відра листків тополі і кип’ятять 15 хв.
Настоюють 3-4 дні, обприскують, і жуки мають пропасти надовго.
5. На 10 л кип’ятку додають 1 кг деревного попелу, настоюють добу і
добавляють ще відро води з розведеним господарським милом (40 г).
6. Зелену масу помідорів (1 кг) заливають відром (10 л) теплої води,
настоюють 3-5 год і додають 40 г мила.
7. Є дані, що значний ефект забезпечує обпилення рослин деревним
попелом.
8. У відро води всипають 100 г сухого гіркого перцю і варять впро-
довж 2-х годин. Потім додають у цей розчин трохи стружки госпо-
дарського мила.
492 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9. На відро води (10 л) додають 200 г стрілок чи головок часнику,
настоюють добу і перед обприскуванням додають 40 г мила.
10. На відро води дають 300 г полину, 3 стручки гіркого перцю, 100 г
молотого червоного перцю,200 г трави болиголов, 200 г стебел час-
нику і 1/4 куска господарського мила. Настоюють цю суміш 12 год і
обробляють картоплю. Є дані, що 2 тижні жук не появляється на
полі.
«
11. Подрібнений чистотіл (стебла, листя) варять 2 год у відрі води і
настоюють 3 доби. Перед обприскуванням наполовину розводять
водою.
12. Подрібнене листя кульбаби заливають водою і ставлять бродити на
10 днів, після цього проціджують і обробляють картоплю.
13. Рекомендується обприскувати соняшниковою олією - жук боїться її
запаху. На 10 л води дають 200 мл олії і 200 мл оцту.
14. Взяти 100 г листя грецького горіха, залити 2 л води, кип’ятити 5-10
хв. Розвести 200 г цього концентрату у 10 л води і обробити рослини.
15. Відро на третину заповнюють кропивою, заливають холодною водою,
настоюють 3-4 доби і цим настоєги обприскують рослини.
При обприскуванні необхідно рівномірно і рясно зволожувати ве-
гетативну масу картоплі.
Значної шкоди насадженням картоплі завдають личинки
травневого хруща та жука-ковалика (дротяника).
Личинки травневого хруща після першої та другої зимівлі
починають під’їдати коріння в кущі, в бульбах вигризають круглі
ямки з нерівними краями (бульби можуть пошкоджуватись на
60-70 %).
Личинки жуків-коваликів (дротяники) у молодих рослин
картоплі часто пошкоджують корені та кореневу шийку. Такі
рослини в’януть, відстають у рості, а іноді всихають. Також
личинки пошкоджують і бульби. Вони прогризають у бульбах
м’якуш і роблять довгі нори. Пошкоджені бульби втрачають
господарську цінність і часто загнивають при зберіганні
внаслідок потрапляння в м’якуш бактерій та грибів.
Для боротьби з личинками травневого хруща та жука-
ковалика бульби перед садінням обробляють препаратами
престиж, 290 к.е. у нормі 1 кг/т бульб, який має інсектицидну
і фунгіцидну дію.
У 2002 році планується зареєструвати інсектицид маршал,
який рекомендується використовувати проти всіх грунтових
шкідників (медведки, дротяника, личинок травневого хруща).
БУЛЬБОПЛОДИ
493
Збирання Ранню картоплю збирають до настання фізіологічної
врожаю стиглості бульб.
Ранні сорти на насіння збирають у серпні, серед-
ньостиглі - в кінці серпня - до 15-20 вересня, пізньостиглі - до
1 жовтня. При зниженні середньодобової температури понад 7 °С,
різко збільшується пошкоджуваність бульб при збиранні.
За 10-15 днів до збирання картоплі скошують бадилля. Грунт
швидше просихає, бульби менше уражуються хворобами.
Бадилля можна знищити хімічним способом. Це знижує зах-
ворювання, сприяє зміцненню шкірки бульб, прискорює фізіологіч-
не дозрівання. На відміну від механічного скошування бадилля,
яке припиняє наростання врожаю бульб, при хімічному знищенні
продовжується інтенсивний відток поживних речовин з бадилля
в бульби, і цим самим збільшується врожайність. За 12-14днів до
збирання, картоплю обробляють хлоратом магнію (25-30 кг/га),
реглоном (2 л/га) або препаратом баста (3 л/га).
При збиранні картоплі застосовують пряме комбайнування,
комбінований, роздільний способи. При комбайновому збиранні
застосовують потоковий (зразу на сортувальний пункт КСП-15Б)
або потоково-перевалочний способи (бульби зберігають в тимча-
сових кагатах під соломою 2-3 тижні, а потім сортують і засипа-
ють на зберігання).
Комбінований спосіб: збирають копачем-валкоутворювачем
УКВ-2 картоплю з двох рядків і укладають валок в 2 рядки
наступні. Залишені рядки з бульбами викочують комбайном
ККУ-2 “Дружба”, Е-665.
Роздільний спосіб застосовують при високій вологості грун-
ту. Валки укладають не в міжряддя суміжних незібраних рядків,
а на попередньо ви-
копані бульби. Та-
ким чином комбайн
ККУ-2 підбирає
викопану картоплю
з двох, чотирьох або
шести рядків.
Збирають кар-
топлю і картоплеко-
палками: КТН-2В,
КСТ-1,4А, КСГ-1,4-2
(на грядах).
494 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Зберігання До часу закладання бульб па зберігання значна •
бульб частина їх (30-40%) пошкоджується. В середньому
18-20% бульб пошкоджується при збиранні, 6% -
при перевезенні, 8% - при сортуванні. Особливо сильно травму-
ються бульби при надмірному застосуванні азотних добрив, або
коли бульби ще молоді, в холодну погоду. При зниженні темпера-
тури від 13-15 °С до 7-8 °С механічні пошкодження збільшуються
у 2-3 рази.
Для зниження втрат при зберіганні необхідно створити опти-
мальний водно-повітряний і температурний режим, захистити від
попадання світла.
Оптимальною температурою в основний період зберігання є
1,5-2°С для ранньостиглих і близько 3-4°С для середньостиглих
і 5-6°С для пізньостиглих сортів при відносній вологості повітря
85-95%.
Перед засипанням насінних бульб на зимове зберігання їх
треба належно підготувати: просу шити на сонці, а при можли-
вості озеленити, витримавши на світлі два дні. Соланін, який ут-
ворився під дією світла, пригнічує розвиток грибків і бактерій.
Потім проводять сортування бульб з видаленням нестандарт-
них за розміром, уражених хворобами і пошкоджених механічно
та шкідниками.
При зберіганні картоплі в картоплесховищах, останні за
30-45 днів до закладання бульб дезинфікують розчином з розра-
хунку 35 кг хлорного вапна на 100 л води або розчином формалі-
ну. За два тижні до завантаження насінної картоплі сховища
білять свіжегашеним вапном з розрахунку 2 кг на відро води з
додаванням до розчину 100 г мідного купоросу.
У картоплесховищах з природною вентиляцією насінні буль-
би зберігаються в засіках при висоті шару бульб 1,0-1,2 м для
ранніх і 1,2-1,5 м для середньостиглих і пізньостиглих сортів.
При активній вентиляції картоплесховищ, висота насипу в засі-
ках може збільшуватись до 3 метрів.
При зберіганні картоплі в кагатах їх обладнують системою
припливно-витяжної вентиляції, встановлюючи душники й венти-
ляційні решітки над каналами. Постійні кагати роблять шири-
ною 2 м і довжиною не більше 15-20 м з поглибленням в грунт не
більше 20 см. Картоплю з перезволожених ділянок та в роки
надмірного випадання опадів під час збирання, зберігають в тим-
БУЛЬБОПЛОДИ 495
часових і постійних кагатах за методом активної вентиляції. При
цьому способі зберігання, картоплю кагатують після відокрем-
лення на сортувальних машинах землі, рослинних решток, по-
шкоджених та явно уражених і хворих бульб.
Мокру картоплю попередньо вентилюють до повного обси-
хання бульб. Потім картоплю вентилюють у режимі охолоджен-
ня. При цьому температура повітря, що подається вентилятором
не повинна бути вище температури в кагаті.
Необхідна температура в кагатах підтримується закриттям і
відкриттям душників та товщиною солом’яного і земляного на-
криттів.
Особливості
вирощування
ранньої картоплі
В умовах західного Лісостепу України
через 60 днів після садіння можна мати
врожай бульб ранньо" картоплі в межах
140-150 кг з 0,01 га.
Для ранньої картоплі найпридатнішими є легкі піщані га супі-
щані, а також суглинкові грунти. Проте вони повинні бути досить
родючими і не перезволоженими. Слід враховувати ту особливість,
що, крім загальної значної потреби картоплі е поживних речови-
нах, ранні сорти починають їх інтенсивно використовувати знач-
но раніше. Через півтора місяця після садіння рослини ранньої
картоплі починають цвісти. На цей час бадилля досягає найбіль-
шої маси, починається посилене бульбоутворення. Тому важливо
дати рослинам легкодоступні елементи живлення якомога раніше.
Бульби перед садінням пророщують. У завчасно пророщених
бульб прискорюються фази розвитку (з’явлення сходів, настан-
ня бутонізації та цвітіння). Крім того, створюються оптимальні
умови для формування листкової поверхні, що, в свою чергу, спри-
чинюється до прискореного нагромадження врожаю, формуван-
ня його товарного вигляду, збільшення в бульбах вітаміну С.
При пророщуванні бульб на світлі під їх шкіркою нагромаджу-
ються отруйні речовини, які негативно діють на мікроорганізми.
Як наслідок така картопля менше уражується хворобами після
висаджування.
Найпоширенішим способом пророщування бульб є світловий.
Він відносно простий і практично доступний кожному, хто хоче
мати ранню продукцію молодої картоплі. Для цього потрібні світло,
тепло і повітря. При цьому слід мати на 50-60 кг насінних бульб
496 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
1 м2 площі. Оптимальна температура для пророщування -12-
15°С (допускається коливання від 8 до 18°С).
Садивний матеріал для пророщування в приміщенні розкла-
дають на підлозі у 2-3 шари (товщиною в одну бульбу кожен) або
в ящиках з решітчастим дном (довжина 50-60 см, ширина 40-50 і
висота 12-15 см). Термін такого пророщування ранніх сортів 30-
40, середньостиглих 45-50 днів. Необхідно передбачити, щоб на
бульби рівномірно падало розсіяне світло, яке стримує ростові
процеси і сприяє формуванню коротких і товстих паростків. Для
рівномірності освітлення, насіння періодично переміщують з
нижніх шарів у верхні та навпаки. Цю роботу слід виконувати
обережно, щоб не обламати паростків. Важливою умовою проро-
щування є відповідна вологість повітря у приміщеннях (85-90%).
Зниження її призводить до зайвої втрати бульбами вологи, підви-
щення активності і поширення грибних та бактеріальних хвороб.
Бульби також пророщують у вологому середовищі. Для
цього використовують торф, перегній, тирсу. їх вологість слід
підтримувати на рівні 75-80 %. Температурний режим такий же,
як при світловому пророщуванні — 12-15°С. Прискорений роз-
виток рослин при цьому способі пророщування пояснюється тим,
що в бульбах створюється коренева система. Завдяки цьому росли-
ни швидше переходять на самостійне живлення, у коренях ство-
рюються специфічні сполуки, які необхідні для росту й розвит-
ку стебел і листя. Крім того, коріння відіграє значну роль у
мобілізації та використанні фосфору бульб і переміщення його
в стебла.
На дно тари насипають прогрітий до 12°С розпушений матері-
ал шаром 2-3 см. Потім кладуть бульби верхівковою частиною
вгору та засипають тим же матеріалом так, щоб шар над бульба-
ми не перевищував 2-3 см. Поверх першого шару в такому ж
порядку кладуть другий і так до того часу, поки тара не буде
заповнена. Термін пророщування у вологому середовищі — 15-
20 днів. При цьому способі важливо простежити, щоб корінці й
паростки не переросли. їх довжина не повинна бути більшою від
діаметра бульби. Слід маті на увазі, що перерослі паростки й
корінці ламаються при вибиранні бульб для садіння.
При комбінованому способі бульби спочатку пророщують
на світлі до утворення міцних зелених паростків, а потім - у
БУЛЬБОПЛОДИ
497
торфокрошці, перегної чи торфоперегної. Термін вологого проро-
щування в даному випадку скорочується до 7-10 днів.
У зв’язку з тим, що бульби містять незначну кількість азотис-
тих речовин, стримується розвиток рослин. Тому при вологому
способі пророщування підживлення розчином мінеральних доб-
рив сприяє утворенню міцних і здорових паростків. Більшість
дослідників вологого способу пророщування рекомендує обов’яз-
кове дворазове підживлення. Склад і концентрація розчину мо-
жуть бути різні: 1) 60 г суперфосфату, 20 г аміачної селітри і 20
г хлористого калію; 2) ЗО г аміачної селітри, ЗО г хлористого
калію та 60 г суперфосфату, 3) 40-50 г аміачної селітри, 30-40 г
хлористого калію і 60 г суперфосфату на 10 л води. Крім того до
складу цих розчинів слід додавати у мікродозах такі речовини, як
мідний купорос, сульфат цинку, марганцевокислий калій, борна
кислота. Це підвищує стійкість пророщених бульб до хвороб.
Найпростішими способами передсадивної підготовки бульб є
прогрівання в приміщенні (найчастіше в тарі) як без освітлення,
так і з його застосуванням. В останньому випадку бульби пере-
важно пров’ялюють. Для цього протягом 5-15 днів їх витриму-
ють тонким шаром у приміщенні чи навіть на відкритому повітрі
при температурі 12-15°С.
Висаджувати ранню картоплю найкраще одночасно з сівбою
ранніх зернових. Поява вчасних і дружніх сходів обумовлюється
вирівняністю садивного матеріалу і глибиною його загортання.
Вона повинна бути в межах 5-7 см.
Значну увагу слід приділити густоті садіння. Адже загущене
садіння, особливо ранньої картоплі, відіграє важливу роль: рані-
ше починається бульбоутворення, бульби раніше дозрівають, у них
підвищується вміст крохмалю. Цілком закономірно, що при загу-
щеному садінні дещо знижується врожай у розрахунку на один
кущ, однак збір бульб і запаси крохмалю на одиниці площі
збільшується. Для західного регіону України оптимальною гус-
тотою ранньої картоплі є 55-60 тис. кущів на 1 га. Садити найкраще
за схемою 70 х 20-25 або 60 х 25- ЗО см. Великі бульби висаджу-
ють дещо рідше, ніж дрібні.
Найкраще накрити рядки ранньої картоплі теля садіння полі-
етиленовою плявкою. Добрі наслідки дає звичайне накриття поля
після садіння торфокрошкою чи перегноєм шаром 1-3 см.
Догляд за насадженнями ранньої картоплі такий же, як і
пізньої. Проте, враховуючи, що при ранній вигонці коротший
498 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
вегетаційний період, слід своєчасно і якісно прополювати і
підгортати рослини. Це має вирішальне значення для фор-
мування високого та якісного врожаю.
Збирати ранню картоплю починають ще до її визрівання,
оскільки чим раніше реалізують продукцію, тим більший попит
вона має. Товарними бульбами вважають ті, величина яких за
найбільшим діаметром становить не менше 3 см і маса — ЗО г.
Скошувати бадилля на ранній картоплі перед копанням
основної продукції можна не раніше, як за один день. Адже
недозрілі бульби збирають в той час, коли врожай щоденно
інтенсивно наростає. Тому щодня викопують стільки картоплі,
скільки можна реалізувати впродовж 1-2 днів після збирання.
Для ранньої вигонки рекомендують такі сорти картоплі:
Кобза, Посвіт, Зов, Краса, Божедар і Бородянська рожева.
Щоб одержати урожай ранньої картоплі 10-20 червня,
необхідно покласти на пророщування бульби ранніх сортів в
середині березня.
Вирощування
картоплі на
торфових грунтах
Вирощування картоплі на торфовищах
дозволяє оздоровити садивний матеріал,
підвищити його врожайні якості. Бульби,
вирощені на торфових грунтах, дають на
мінеральних грунтах урожай на 35-50ц/га більший, ніж насіннєві
бульби, одержані з мінеральних грунтів.
Кращими попередниками є: на слаборозкладених низинних
торфах Полісся - озимі зернові культури і льон; на сильнорозк-
ладених - багаторічні трави; у лісостепових районах - багаторічні
трави.
Після збирання попередника поле орють на глибину 27-30см.
Через 10-14 днів після появи сходів бур’янів проводять поверх-
невий обробіток, використовуючи для цього важкі борони, куль-
тиватори, дискові знаряддя. Таким чином можна знищити 3-4 хвилі
пророслих бур’янів.
Весною поле боронують. Садять картоплю дещо пізніше, ніж
на мінеральних грунтах, при досягненні температури грунту на
глибині 12 см не менше 8-9 °С. Густота садіння для товарних
посівів 60-65 тис. кущів на 1га, насінних - 70-90 тис./га.
Азотних добрив не вносять. Під оранку використовують фос-
форні і особливо калійні добрива (Р К120150).
Догляд за посівами такий же, як і на мінеральних грунтах.
Вирощування картоплі на торфових грунтах пов’язане з пев-
БУЛЬБОПЛОДИ
499
ним ризиком. Її можуть пошкодити пізні приморозки у фазі бу-
тонізації. Рослини чорніють і не формують урожаю бульб.
Вирощування Цей спосіб вирощування картоплі
картоплі на грядах забезпечує кращий водно-повітряний
режим. Гряди повільніше, ніж іребені,
зволожуються і пересихають. Краще боротися з бур’ янами мето-
дом присипання грунтом. Коренева система при міжрядних об-
робітках менше пошкоджується. Таким способом рекомендуєть-
ся вирощувати картоплю на легких супіщаних, а також на пере-
зволожених грунтах. Особливого поширення набула ця техноло-
гія у Волинській області.
Восени проводять глибоку оранку, створюючи добрі переду-
мови для розвитку кореневої системи і наростання бульб. Гли-
бока оранка (27-30 см) полегшує комбайнове збирання. Перед-
посівний обробіток грунту проводять переобладнаним культи-
ватором КРН-4,2 з нарізанням гребенів і одночасним внесенням
добрив (рис. 8.4).
Локальне внесення сипучого гнойового компосту проводять
переобладнаним РОУ-6 на поверхню між гребенями. При розпу-
шенні основи гряди на 30-40 см одночасно вносять аміачну воду.
Садять саджалкою КСМ-6, переробленою за схемою 110 хЗО см,
або саджалкою СКМ-ЗА (рис. 8.5).
У гряді висаджують два рядки на відстані 25-30 - до 40 см.
Між бульбами в рядку відстань 40-60 см. Глибина садіння 8-10 см.
Ширина міжрядь - 140 см. Бульби повинні мати 80-120 г. По
центру гряди навесні проводять глибоке розпушування (щілю-
вання) на глибину 45-60 см.
Рис. 8.4. Схема нарізки гребенів, локального внесення добрив і
передпосадкового розпушування-щілювання гряд на важких грунтах.
1 - гребінь, 2 - мінеральні добрива, 3 - рідкі азотні добрива в аміачній формі,
4 -розпушувач, 5 - органічні добрива.
500 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Рис. 8.5. Схема садіння картоплі.
1 - гряда, 2 - мінеральні добрива, 3 - органічні добрива, 4- рідкі азотні добрива в
аміачній формі, 5 - бульба картоплі.
Догляд звичайний. Якщо поле забур’янене, то проводять декілька
міжрядних обробітків, поступово присипаючи бур’яни в міру їх
відростання. В умовах чистого від бур’янів поля обробляють за
“голландською технологією”, тобто після з’яви сходів висотою 5-
6см, гряду остаточно формують шнековим підгортачем (рис. 8.6).
Норма садіння 30-35 - 45-50 тис. бульб на 1 га.
Для грядової технології потрібна така техніка.
1. КРН-4,2 - замість тукових банок ставлять бункер для ло-
кального внесення добрив і формування гряд.
2. Розпушувач - щільовач для передпосадкового розпушення
гряди і післяпосадкового розпушення міжрядь.
3. Саджалка, переобладнана на 110 х ЗО см.
Рис. 8.6. Схема міжрядного обробітку картоплі дисково-лаповим (а) і
шнековим культиватором-окучником (б):
1 - гряда, 2 - бульба картоплі, 3 - підгортаючий диск, 4- плоско-ріжуча лапа,
5 - підкопуючий леміш, 6 -шнек.
БУЛЬБОПЛОДИ
501
4. Культиватор дисково-лаповий для міжрядного обробітку кар-
топлі на грядах. Міжряддя обробляються широкими (520 мм)
лапами, а гряда формується дисками (рис. 8.6а).
5. Культиватор шнековий, формує гряди активними робочими
органами у вигляді шнеків-лоиатей правої і лівої навивки.
Вирощування картоплі
за голландською
технологією
Технологія забезпечує врожайність
400 ц/га і більше. Необхідно
дотримуватись чергування культур
у сівозміні, повертатись на одне і
те ж поле не раніше, ніж через 4 роки. Вміст гумусу в грунті не
нижче 2%. Органічні добрива (40-50 т/га) вносяться під попе-
редник або перед зяблевою оранкою. Норма внесення мінераль-
них добрив висока /т((|Р1м„К|М.
Навесні важкими боронами (БЗТС-1,0) закривають вологу. Пе-
ред садінням грунт обробляють вертикальною фрезою (КВФ-2,8;
КВФ-4; КФГ-3,6) на глибину 10-12см. Ці агрегати за один прохід
добре розпушують грунт, вирівнюють і прикотковують поверхню.
Насіння в Голландії використовується менших розмірів - 35-
55 мм. На 1га висаджують 45-50 тис. бульб, або приблизно 2,5 т/га.
Відстань між бульбами 22-24 см, ширина міжрядь — 75 см. Загор-
тається насіння мілко на глибину 6 см, бо пізніше на гребінь наси-
пається грунт. Важливо, щоб бульби знаході лись на однаковій
глибині, що сприяє одночасній появі сходів і дружному утворен-
ню стебел. На 1 га має бути 300 стебел.
Догляд за посівами полягає у формуванні (підгортанні) гре-
бенів за допомогою фрези КФМ-2,8. Насипається шар розпуше-
ного грунту (5-6 см) і утворюється гребінь висотою до 25 см.
Площина вершини
бульбами - 10-12 см.
Форм\тоть гребені че-
рез 14-16 днів після
садіння, коли можна
макс 11 мально зн и щи-
ти бур’яни.
Після створення
розпущеного гребеня
голландська техно-
логія ніяких механі-
чних обробітків між-
рядь не передбачає.
становить 15-20 см, а висота
грушу над
502 ВВЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Гербіциди при необхідності вносять тільки під середньостиглі і
пізньостиглі сорти. Насипання грунту дозволяє ранньостиглим
сортам самостійно перемогти бур’яни. Бур’яни виходять на по-
верхню тільки в другій половині вегетації, після цвітіння кар-
топлі.
Отже, крім обов’язкового дотримання всіх агротехнічних вимог,
основна перевага голландської технології полягає в тому, що змен-
шується кількість міжрядних розпушувань (а отже, і пошкодження
кореневої системи), створюється розпушений гребінь (а не запресо-
ваний, що одержуємо при підгортанні лапами) і кращі умови для
наростання бульб.
Під час вегетації посіви обробляють від шкідників і хвороб.
На насінних ділянках при досягненні у 70-75% бульб розмірів
садильних фракцій проводять десикацію реглоном. Через два
тижні, коли в бульб огрубіє і зміцніє шкірка, урожай збирають.
Для захисту від травмування бульб, всі робочі органи агре-
гатів покриті гумою.
Вирощування У світі переробка картоплі є надзвичайно
картоплі на чіпси розвинена. Чіпси - це тонкі (завтовшки
1,0-1,27 мм) картопляні скибочки діамет-
ром 35-45 мм. Вміст води в чіпсах становить 2%, олії - близько
30%.
Для одержання чіпсів високої якості необхідно, щоб бульби
відповідали певним вимогам щодо розміру, форми, їх щільності,
глибини заглиблення вічок, вмісту сухої речовини, редукованих
цукрів (табл.8.7).
Так встановлено, що бульби з вищою об’ємною масою дають
більший вихід чіпсів при меншій витраті олії. Для виробництва 1 кг
чіпсів потрібно 4-5 кг картоплі.
Для збільшення виходу чіпсів вміст сухої речовини повинен
бути якомога вищим, не менше 20%.
Таблиця 8.7 - Вимоги до бульб для виготовлення чіпсів
Діаметр, мм Форма Питома вага, г/см3 Заглиблення вічок, мм Вміст сухої речовини, % Вміст редукованих цукрів, % сирої маси Вміст крохмалю, %
40-65 кругла або овально- кругла 1,080- 1,105 < 1,7 20-25 <0,25 > 15%
БУЛЬБОПЛОДИ
503
Вміст редукованих цукрів вище допустимої норми викликає
потемніння м’якуша при смаженні.
Кращі вітчизняні сорти, іцо відповідають основним характери-
стикам для виготовлення чіпсів - це Зарево, Дзвін, Фантазія. Для
виробництва чіпсів використовують сорти, які мають гармонійне
поєднання зазначених вище властивостей.
Агротехніка вирощування картоплі для виробництва чіпсів має
деякі особливості. Вони зумовлені високими вимогами до якості
бульб. Бульби не повинні бути пошкоджені шкідниками (дротя-
ник, личинка травневого хруща, медведки), хворобами (фітофто-
ра, мокра, суха кільцева гниль, плямистість), механічно (при зби-
ранні, транспортуванні).
Тому обов’язковою умовою агротехніки є вибір такого попе-
редника у сівозміні, що запобіганє розвитку хвороб та шкідників.
Найкращими попередниками для чіпсової картоплі є озимі зер-
нові (жито, пшениця). Після цих культур поле рано звільняєть-
ся, що дає змогу провести боротьбу з бур’янами, нагромадити в
грунті поживні речовини.
Ефективним є вирощування сидеральних культур. Післяжнивні
посіви редьки олійної, гірчиці білої, суріпиці ріпаку даюгь 100-
200 ц/га і більше зеленої маси, яку необхідно приорати у жовтні.
Це покращує структуру грушу, сприяє знищенню нематоди та ін.
Система удобрення чіпсової картоплі майже не відрізняється від
удобрення при вирощуванні продовольчої картоплі. Проте є більш
жорсткі вимоги до вмісту хлору в мінеральних добривах (калійна
сіль, хлористий калій). Потрібно використовувати калімагнезію.
Особливе значення мають органічні добрива, так як при вне-
сенні тільки мінеральних добрив знижується вміст сухої речови-
ни, а використання органіки нормалізує вміст сухих речовин.
Обов’язковим для одержання якісної чіпсової картоплі є вне-
сення мікроелементів. Для підвищення крохмалистості бульб про-
водять позакореневе підживлення 1-2% водним розчином суль-
фату марганцю (400 л/га), а щоб запобігти ураженню бульб пар-
іпею, необхідно внести позакоренево 1-1,5% водний розчин борної
кислоти (400 л/га).
Садивний матеріал обов’язково повинен бути протруєний. Якщо
є небезпека ураження бульб грунтовими шкідниками, обов’язково
протруйник повинен мати також інсектицидну дію.
Садіння бульб повинно проводитись в оптимальні строки. При
504 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
передчасному садінні частина висаджених бульб загниває, паро-
стки уражуються ризоктонією. На висаджених бульбах можуть
утворюватися дітки.
Садіння в перезволожений, непрогрітий грунт - головна при-
чина зрідження сходів. При недостатній густоті сходів збільшиться
фракція бульб діаметром більше 65 мм, що є небажаним для ви-
робництва чіпсів. Тому чіпсову картоплю потрібно садити не рані-
ше, ніж коли температура грунту на глибині 10 см досягне 8°С.
Густота садіння повинна бути диференційованою залежно від
стеблеутворючої здатності сорту. Мінімальна кількість стебел
на 1 га повинна становити 200 тис. Догляд за насадженнями за-
гальноприйнятий. Є підвищені вимоги до рівня забур’яненості.
Не допускається запирієння насаджень, так як пирій пошкоджує
бульби, що є недопустимо для чіпсової картоплі.
Більшість чіпсових сортів є не фітофторостійкими. Тому за-
хист від хвороб потрібно проводити через кожні 10-12 днів від
початку появи грибкових хвороб.
Перед збиранням обов’язковим є знищення бадилля подрібню-
вачем або хімічним способом (реглон 2-2,5 л/га, хлорат магнію 25-
30 кг/га). Після цього залишають бульби на 5-6 днів для дозрі-
вання.
Збирають бульби при температурі грунту не нижче 8°С. Це
обумовлюється тим, що при температурі нижче 8°С зростає вміст
редукованих цукрів.
При збиранні та перевезенні бульб треба запобігати їх травму-
ванню. Дуже важливо, щоб під час збирання бульби не пошкод-
жувались механічно, не обдирати шкірку. Якщо нехтувати цими
вимогами, значно збільшується частка втрат урожаю внаслідок
передчасного загнивання.
Так як температура зберігання чіпсової картоплі (8°С) дещо
вища, ніж продовольчої (2-6°С), то закладання пошкоджених бульб
на зберігання не допускається. Взагалі чіпсову картоплю можна
закладати на зберігання тільки в спеціальних картоплесховищах
обладнаних комп’ютерним контролем режиму температури (8°С)
та вологості (80-90%).
БУДЬ Е» СПЛОДИ
505
8.2.
ТОПІНАМБУР
(земляна груша)
НеІіапіИиз їнЬегошія І..
Значення Топінамбур, або земляна
груша дає два врожаї: зе-
лену масу і бульби. Зелену масу можна
згодовувати у свіжому вигляді або зак-
ладати силос. Її врожайність становить
450-550 ц/га, може досягати 1000 ц/га. Високий урожай зеленої
маси можна збирати впродовж 6-7 років після садіння. У 100 кг
зеленої маси містяться 20-25 кормових одиниць і 1,8 кг перетрав-
ного протеїну. У ній високий вміст фруктози, тому може викори-
стовуватись для виробництва спирту.
Урожайність бульб становить 200-300 ц/га, може досягати 500-
600 ц/га і вище. В 1 ц бульб міститься 21-27 к.о. і 1,2 кг перетрав-
ного протеїну. Вони є цінним кормом для свиней, придатні для
харчування людини. Для свиней бульби можна не копати, вони
самі їх достають з грунту. Бульби використовують для виробниц-
тва спирту (з 1 т бульб - 106 л спирту, що більше, ніж з картоплі,
кукурудзи, цукрового буряка), винного оцту, дріжджів та ін.
Топінамбур - дієтичний продукт харчування. За харчовою
цінністю близький до картоплі. Споживають бульби печеними,
смаженими і сирими. Готують з них пюре, салати, супи.
У суміші з бензином спирт з топінамбуру у кількості .12-15% вико-
ристовується у двигунах внутрішнього згоряння.
Бульби топінамбура містять 74-79% води, 2-4% азотистих речо-
вин, 15-20% цукрів (5-6% сахароза; 10-12% інулін). Вітамінів С і
506 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
В( в бульбах вдвоє, а заліза в 3 рази більше, ніж в бульбах кар-
топлі. Він може бути сировиною для виробництва цукру. Окремі
сорти містять до 22% цукру. Один гектар топінамбуру дає таку
кількість стебел для целюлозно-паперового виробництва, що рівно-
цінно 5га лісу.
Топінамбур має лікарські властивості. Він виводить з організму
радіонукліди. Має здатність активно акумулювати з грунту кремній,
який особливо необхідний людям похилого віку. У сухій речовині
міститься близько 8% кремнію. Вуглевод інулін використовується
для лікування діабету, замінюючи хворим в якійсь мірі інсулін.
Розроблено технологію добування інсуліну з топінамбуру.
Топінамбур є цінною культурою для біологічного рослинниц-
тва. Він не нагромаджує нітратів і радіонуклідів. Після 5 років
вирощування грунт повністю відновлює родючість і стає чистим
від пирію, осоту та інших бур’янів. Топінамбур практично не
уражується хворобами і шкідниками, тому непотрібно застосову-
вати отрутохімікати. Крім того, формуючи значну вегетативну
масу, він активно засвоює вуглекислий газ і виділяє кисень, очи-
щуючи атмосферне повітря. На 1 га топінамбуру виробляється
кисню у 1,5 рази більше, ніж з гектарної площі дорослого лісу.
Унікальний хімічний склад та біологічно активні речовини
створюють передумови для широкого використання топінамбуру
у промисловості, сільському господарстві, медицині та у сфері
поліпшення екологічного стану антропогенно порушених земель.
Історія і Батьківщиною топінамбуру є Північна Америка,
поширення провінція Топінамбур, звідки і походить назва.
У 1612 році завезений у Францію і поширився
по всій Європі. Ця старовинна культура попала в Україну лише
у XVIII столітті. В Україні топінамбур поширений мало. Проте
посівні площі мають тенденцію до розширення, особливо у фер-
мерських господарствах.
В остацпє десятиліття у світі зростає інтерес до топінамбура.
Крім Європи (Франція, Англія, Німеччина, Голландія) він набу-
ває поширення в Азії, Австралії, Японії, Канаді. Вирощують його
для харчових, кормових і технічних цілей (переважно для одер-
жання спирту, інуліну, фруктози, пального для двигунів).
Біологічні Топінамбур належить до холодостійких культур,
особливості Листки переносять зниження температури до
мінус 3-4 °С, стебла - до мінус 5-6 °С. Бульби
БУЛЬЕіОПЛОДИ 507
топінамбуру не бояться вимерзання, завдяки високому вмісту во-
дорозчинних цукрів, які збільшують концентрацію клітинного.соку.
Вони гинуть тільки при зниженні температури до мінус 20 °С. При
достатньому сніговому покриві переносять зниження температу-
ри повітря взимку до 25-30 °С морозу, за деякими даними - до -
40°С.
Топінамбур досить посухостійка культура, добре переносить
високі температури.
Це рослина короткого світлового дня, маловимоглива до умов
вирощування. Топінамбур добре росте на окультурених родю-
чих суглинкових і супіщаних, нещільних грунтах з нейтральною
або слабокислою реакцією. Не витримує надмірного зволоження,
навіть короткочасного затоплення і близького залягання грунто-
вих вод. На перезволожених ділянках бульби загнивають, а рос-
лини вимокають. Топінамбур можна вирощувати на кар’єрах, ре-
культивованих землях. Він має здатність окультурювати неро-
дючі грунти.
Сорти топінамбуру переважно кормового напряму викорис-
тання: Вадим, Інтерес, Львівський, Находка, Подільський 94, Фіо-
лет київський. Як овочевий вирощують сорт Дієтичний.
Технологія Розміщують топінамбур на запільних
вирощування ділянках, близько до ферм. Росте на одному
полі 5 і більше років. Тому при закладанні
плантацій потрібно внести не менше 40-60т/га гтою і високу норму
мінеральних добрив Ц)0_120Р90.120КЯ0120. Після внесення добрив поле
орють на глибину 25-30 см. Кращими попередниками є зернові
та зернобобові культури.
Садять бульби восени і навесні. Строки весняного садіння
збігаються з сівбою ранніх зернових. Топінамбур необхідно по-
садити на тиждень раніше за картоплю.
Використовують картоплесаджалки. Кращими для садіння є
бульби масою не менше 40 г. Спосіб садіння - гребеневий або
безгребеневий з міжряддями 70 см. Глибина садіння на важких
грунтах 6-8 см, на легких - 10-12 см. Відстань між бульбами в
рядку ~ 35-40 см.
На 1 га висаджують 12-20 ц бульб. Густота садіння рослин в
умовах достатнього зволоження 50-60 тис/га, недостатнього л ЗО-
508 ВВЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
40 тис/га. Бруньки вічок на бульбах починають проростати в грунті
за температури 5-6°С, сходи з’являються через три-чотири тижні.
Догляд за рослинами полягає у досходовому і післясходовому
розпушенні міжрядь за схемою, що застосовується при догляді за
картоплею. Підгортають при висоті рослин 25-35 см.
На другий і наступні роки догляд зводиться до внесення доб-
рив, переорювання на глибину 18-20 см. Органічні добрива вно-
сять через кожні 2-3 роки, мінеральні - щороку. Фосфорні і калійні
(Р60 90 К6090) перед переорюванням, азотні (М90 )20) - навесні перед
нарізанням гребенів. До появи сходів поле боронують для зни-
щення бур’янів. Оскільки бульби не вимерзають, а після збиран-
ня значна частина їх залишається в грунті, відбувається природне
відновлення плантації. Неможна допускати загущення, бо це при-
веде до зменшення врожаю внаслідок внутрівидової боротьби.
Сходи проріджують суцільною культивацією або під час нарізан-
ня гребенів чи підгортання.
Надалі густий стеблостій топінамбура сам пригнічує бур’яни, і
вони практично не ростуть на плантації.
При висіванні наступної культури для знищення сходів топі-
намбуру застосовують гербіциди. Часто сіють після топінамбуру
однорічні трави, скошуючи їх до початку утворення в топінамбу-
ру столонів.
Збирання Поживність зеленої маси залежить від строків
скошування. Збирання у ранній період дозволяє
отримати якісний корм з меншим вмістом клітковини. При пізнішо-
му (осінньому) скошуванні вегетативна маса грубіє і може вико-
ристовуватись для заготівлі силосу. Проте раннє скошування зе-
леної маси знижує врожай бульб, а при пізньому скошуванні -
урожай і якість бульб підвищуються. П,е пояснюється тим, що
при ранньому скошуванні відростання стебел проходить за раху-
нок поживних речовин, які нагромаджуються в бульбах.
Тому рекомендується скошувати зелену масу пізно восени (на-
прикінці вересня - на початку жовтня) силосними комбайнами
до настання осінніх приморозків. За поживністю силос топінам-
бура переважає силос соняшнику і наближається до кукурудзя-
ного: 1 кг силосу з топінамбура містить 0,23-0,30 к.о. і 6-15 г
перетравного протеїну.
БУЛЬБОПЛОДИ 509
Бульби викопують картоплекопалками. Картоплекомбайни
малопридатні для цього, бо не розривають кореневу систему топі-
намбуру і майже половина його йде з стеблами. Бульби, вико-
пані восени, погано зберігаються і гірші за смаком. Викопані
весною бульби смачніші. Тому частину бульб на корм худобі
викопують восени (для зберігання не довше 1,5-2-х місяців) і
частину весною. Якщо земля не замерзла, бульби можна викори-
стовувати свіжими з жовтня до травня.
Часто випасають свиней восени (жовтень - листопад) і навесні
(з березня до часу досягнення висоти 10-15 см сходами топінам-
бура). Випасання свиней на топінамбурі дозволяє скоротити вит-
рати концентрованих кормів на 25-50%, а годування свиней топі-
намбуром разом з кукурудзою поліпшує якість сала.
510 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
8.3.
БАТАТ
(солодка
картопля)
Іротоеа Ьаіаіа.ч Ь.
Батьківщиною батату є тропічні райони Центральної Амери-
ки, де він росте як багаторічна культура. У деяких країнах він
дуже поширений і має більше значення, ніж картопля. Вирощу-
ють батат більше, ніж в 108 країнах світу на площі понад 18млн.га,
на такій же площі вирощується і картопля. Значні посівні площі
його знаходяться в Африці, Індії, Китаї, Японії, Південній Аме-
риці, в країнах Середньоземномор’я, в південно-східних районах
США. Цю ніжну і теплолюбну культуру можна з успіхом виро-
щувати і в регіонах з більш суворим кліматом, особливо після
виведення холодостійкіших сортів. Проте в Україні бататом зай-
маються лише овочівники-аматори на присадибних ділянках.
Урожайність батату 300-500 ц/га і вище.
Батат має довгі сланкі стебла, які можуть укорінюватись. Він
формує веретеновидні кореневі бульби, які за хімічним складом
і смаком близькі до бульб картоплі.
У світі відомо сотні сортів батату, що відрізняються за фор-
мою, розміром, масою бульб, смаком. З одного куща в умовах
України можна одержати 5-7 кг бульб і більше. Бульби вироста-
ють масою 0,5-6 кг, при сприятливих умовах, у тропіках - до 10-
15 кг.
В їжу використовуються сорти батату, що мають у бульбах
високий вміст сухих речовин (30-42%). До їх складу входить
БУЛЬБОПЛОДИ
511
крохмаль (до 25-30%), цукор (від 0,5% до 8%), жир (1,8%), білок
(до 2,0%), вітаміни С, В, каротин. Міститься також невелика
кількість інуліну. Із мінеральних солей найбільше калію, фосфо-
ру, заліза.
Батат калорійніший за картоплю в 1,5 рази. Соковитом’я
систі сорти за смаком подібні до солодкуватої м’якоті кокосово-
го горіха. Варені бульби інших сортів подібні до бананів. Сухо-
м’ясисті сорти мало відрізняються смаковими якостями від бульб
картоплі. Така різноманітність сортів задовольняє традиції бага-
тьох національних кухонь.
Бульби можна пекти, варити, смажити, підводять для приготу-
вання найрізноманітніших страв. Виготовляють з батату крох-
маль, борошно, сироп, спирт та ін. Борошно (до 30%) додають при
випіканні хліба і кондитерських виробів.
Урожайність зеленої маси батату (повзучі стебла завдовжки
до 5 м, добре облистнені) може досягати 200-400 ц/га. Її охоче
поїдають всі види тварин. Під час збирання вона не засихає, за-
лишається зеленого, містить легкозасвоюваний протеїн і є добрим
кормом у свіжому, висушеному і засилосованому вигляді. За по-
живністю не поступається зеленій масі бобових культур.
Культура вимоглива до умов вирощування. Потребує родю-
чих грунтів, доброго забезпечення вологою. Проте непогано пере-
носить посушливі періоди. Вимогливий до тепла, найкраще росте
при температурі понад 20° С.
Розмножується батат бульбами. На 10м2 потрібно 1,5-2 кг бульб
середнього розміру (50-80 г), на гектар - 1,5-2 0 т. Бульби вима-
гають старанного догляду при зимовому зберіганні. їх сушать
впродовж 6-8 днів, зберігають у добре провітреному сухому при-
міщенні при температурі не вище 5-8°С. Пошкоджені бульби збе-
регти практично неможливо.
Щоб зменшити кількість посадкового матеріалу, рекомендується
розмножувати його укоріненими живцями. Батат легко перено-
сить пересаджування, швидко приживається. Живці можна ви-
рощувати з бульб або стебел. їх відрізають з таким розрахунком,
щоб на кожному було 4-5 листочків. Живці добре вкорінюються
і приживаються. Ростуть вони навіть краще, ніж розсада помідорів
чи капусти.
Висаджують батат у відкритий грунт в другій половині травня,
512 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
коли мине загроза приморозків. Температура повітря має стано-
вити 15-17°С.
Розміщують його на високих грядах шириною 70-100см.
Відстань між кущами в рядку 30-50см. Слід врахувати, що батат
любить сонце, не витримує найменшого затінення. Добре росте на
легких за гранулометричним складом грунтах.
Батат добре реагує на внесення мінеральних та органічних
добрив. Рекомендується під оранку використовувати 20-30т/га гною
і фосфорні (Р60) та калійні (К80 90) добрива. У співвідношенні
макроелементів має переважати калій. Азоні добрива (Кф 60) вно-
сять навесні перед садінням.
Догляд полягає у розпушуванні міжрядь і знищенні бур’янів
до змикання рядків. Ніякого захисту від шкодочинних організмів
за допомогою пестицидів батат не потребує. Він зовсім не по-
шкоджується колорадським жуком, не уражується хворобами.
Є дані, що батат пригнічує бур’яни і зокрема пирій.
Строк збирання батату - кінець вересня - початок жовтня.
Проте необхідно викопати бульби до приморозків.
При збиранні бульб відривають частину рослини, переносять
їх в теплицю, де вони добре ростуть і є матеріалом для заготівлі
достатньої кількості живців для висаджування у відкритий грунт
на наступний рік.
БУЛЬБОПЛОДИ
513
8.4. ЧУФА, або земляний мигдаль
(Сурегиз езсиїепіиз)
Значення Чуфа росте густим кущем висотою 30-60 см, на
корінні якого зав’язуються маленькі бульбочки.
Вони видовжено-овальні, поперечносмугасті, жовто-бурі завдовжки
1,0-2,5см і товщиною 0,5-0,7см. Маса 1000 бульбочок 400 г. З од-
ного куща можна зібрати 100 бульбочок і більше. Вони солодкі,
мигдального смаку, містять до 34% олії, до 30% крохмалю, до 18%
цукрів, до 6% білка, до 7% смолистих речовин, до 12% клітковини.
Чуфа має приємний смак і дуже поживна. Використовують
бульбочки в їжу в сухому виді, а також вареними чи піджареними,
як горіх. В кондитерській промисловості вони замінюють арахіс,
мигдаль.
Із чуфи готують напої у вигляді кави, молочка, освіжаючих
напитків. Мелені бульбочки використовують для приготування
печива і тортів, високоякісних сортів халви, начинок, цукрів. З
бульбочок одержують крохмаль, цукор, олію.
Крім цього, земляний мигдаль є дуже цінним кормом для тва-
рин. Бульбочки, макуха після добування олії, є цінним концент-
рованим кормом. При додаванні в раціон свиней, м’ясо і сало
стають приємнішими на смак. Подрібнені бульбочки можна ви-
користовувати для годівлі птиці. Надземна маса поїдається кіньми
і вівцями.
Чуфа широко вирощується в Африці, Бразилії, Іспанії, Пор-
тугалії та ін. країнах. В Україні її вирощують на присадибних
ділянках, є перспектива розширення посівних площ. Цю росли-
ну в однорічній культурі можна вирощувати у всіх грунтово-
кліматичних зонах України. Урожайність бульбочок становить
80-120 ц/га і більше. При зрошенні продуктивність чуфи зрос-
тає на 30-40%.
Біологічні Чуфа теплолюбна рослина, вимоглива до вологи,
особливості Рослини вимогливі до світла, краще ростуть на
південних схилах. Вищий урожай формується на
добре підготовлених, удобрених грунтах, летких за грануломет-
ричним складом.
Кращі сорти: Кулінарна, Кондитерська.
514 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Технологія Чуфу розміщують після зернових культур,
вирощування Обробіток грунту полягає в лущінні стерні і
оранці на зяб. Під оранку вносять 40-50 т/га
гною і фосфорні та калійні добрива - Р(;0К60. Навесні під культи-
вацію використовують азотні добрива - Ц.()90.
Висівають бульби чуфи в середині квітня, коли грунт добре
прогріється. Спосіб сівби широкорядний з міжряддями 45-70 см.
Глибина загортання насіння 5-6см. Якщо грунт достатньо воло-
гий, випав теплий дощ, висівають сухі бульби. Зазвичай бульби
замочують у воді кімнатної температури впродовж 1-2 діб.
Відстань між рослинами 20-30 см. На 1га необхідно 120-150 кг
бульбочок (на 10 м2 120-150 г).
Якщо чуфу вирощувати розсадним способом у торфоперегні-
йних горщечках, то це набагато збільшить урожай. Розсаду са-
дять за схемою 70 хІО см.
Догляд за посівами полягає в досходовому боронуванні, 2-3
разовому розпушуванні міжрядь, виполюванні бур’янів. Під час
останнього розпушування, кущі чуфи підгортають.
Збирають чуфу у кінці вересня, коли верхівки листків почи-
нають скручуватися. Перед цим стебла скошують жатками. Ряди
підкопують, витягують рослини з грунту, струшуючи при цьому
землю. Використовують також картоплекопалки.
Зібрані бульбочки просушують на сонці, в сушарках. Зберіга-
ють у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Схожість буль-
бочок зберігається впродовж 3-4 років.
8.4. Су 1 /СА-ІСу (8іасЬу8 хіеЬеМі)
Значення Ця трав’яниста рослина родини ясноткових росте
кущем висотою до 60 см, зовні нагадує м’яту. У
грунті на глибині 10-20 см залягають кореневища, які в горизон-
тальному напрямку поширюються до 50-60 см. На коренях фор-
мується велика кількість (до 300 шт. на одному кущі) вегетоподіб-
них коричнево-червоних бульб масою 1-3 г. Маса 1000 бульб -
1500 г.
Бульби стахісу за смаком подібні до артишку. Вони містять
білкові і мінеральні речовини (солі калію, кальцію, магнію, заліза,
натрію та ін.), жир і вітаміни. До складу його вуглеводів входить
БУЛЬБОПЛОДИ
515
полісахарид стахіоза, що легко засвоюється організмом, але дуже
рідко зустрічається в інших рослинах.
У зрілих бульбочках практично відсутній крохмаль, тому це
цінний продукт харчування при захворюванні цукровим діабе-
том. Бульбочки зменшують вміст цукру в крові, нормалізують
кров’яний тиск, заспокійливо діють на нервову систему, лікують
шлунково-кишкові хвороби.
Стахіс - цінний дієтичний продукт харчування. В їжу бульби
стахіса використовують сирими, відварюють у воді чи підсмажу-
ють як картоплю, включають до складу овочезих супів, подають
як гарнір до м’яса і риби. Крім того, бульбочки солять, марину-
ють подібно до огірків. Висушені розмелюють на борошно і до-
дають до тіста, соусів, підлив. Молоді листки використовують для
приготування салатів.
Шкірка в бульбочках настільки тонка, що очищати її немає
потреби. При бажанні очистити, слід вимити бульбочки, посипати
сіллю, покласти в рушник і злегка потерти, тоді шкірка легко
відстає і видаляється при промиванні водою.
Батьківщиною стахісу вважають тропічні або субтропічні гірські
райони Китаю. Здавна його широко вирощують в Китаї, Мон-
голії. Пізніше поширився в Європу до Франції, Італії, Бельгії, Англії.
В Україні це малопоширена культура. Вирощують в основному на
присадибних ділянках. Урожайність бульб - 55-60 ц/га.
Біологічні Стахіс відноситься до холодостійких культур,
особливості У роки з теплою зимою стахіс добре зимує
в грунті. Весною бульби викопують і викорис-
товують як насіння. Вимогливий до вологи, особливо в період
інтенсивного наростання вегетативної маси і формування бульбо-
чок. Тіньовитривала рослина. В умовах сухого і жаркого клімату
формуються дрібніші бульбочки. Добре росте на будь-яких грун-
тах, високі врожаї дає на родючих чи добре удобрених, легких за
гранулометричним складом, з достатніми запасами вологи грун-
тах. Вегетаційний період 130-150 днів.
Технологія Агротехніка вирощування стахісу подібна до
вирощування технології вирощування картоплі. Кращими
попередниками є зернові культури. Обробі-
ток грунту включає лущіння і глибоку (25-30 см) оранку на зяб.
516 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Під оранку вносять 30-40 т/га органічних, фосфорних і калійних
добрив - Р40.60К40 60, азотні добрива (М^) вносять під весняну куль-
тивацію.
Висаджують стахіс з міжряддями 45-70 см. Відстань між буль-
бочками в рядках 20-35 см. Глибина загортання насіння - 6-10 см.
Садити стахіс в Україні можна в другій половині квітня - на
початку травня.
Сходи з’являються на 8-20-й день, а при сприятливих погод-
них умовах - на 10-14-й. Під час вегетації проводять 2-3 розпу-
шування грунту і прополюють від бур’янів. Глибина розпушу-
вання не більше 6-8 см, щоб захистити від пошкодження корене-
ву систему, яка розміщується неглибоко в грунті і розгалужується
в боки. Рекомендується перед змиканням рядків провести мілке
підгортання рослин з висотою гребеня 5 см.
Збирання Бульбочки починають формуватися з середини
серпня. Тому викопують їх якнайпізніше - у
жовтні. Передчасне збирання знижує врожайність. Рослини в
рядках підкопують і відбирають бульби від столонів. їх підсушу-
ють і зберігають в сухому приміщенні.
Частина бульбочок, що залишається в грунті і перезимовує,
може забезпечити добрий урожай на цьому полі і на другий рік.
8.5. ЯМС
Ямс належить до родини діоскорейних. Ця трав’яниста одно-
річна витка рослина утворює кореневі потовщення - бульби. Роз-
міри бульб можуть досягати 1,5 м довжини і 1 м ширини. Бульби
мають смак картоплі, їх можна споживати у вареному, смаженому,
печеному чи тушеному виді. Вони містять велику кількість крох-
малю, протеїну, мінеральних речовин, вітамінів В і С. Із висуше-
них бульб виготовляють борошно, придатне для виробництва гор-
мональних препаратів.
Ямс розмножують насінням, бульбами, що утворюються біля
основи стебла, а також частинами бульб з вічками, як у картоплі.
Поширений в Африці, Америці, Азії.
БУЛЬБОПЛОДИ
517
8.6. ТАРО
Одна з найдревніших культурних рослин у Китаї. Належить
до родини ароїдних. Великі бульби (до 4кг) містять 18-20% крох-
малю, більше 3% білка, 0,5% цукру. їх використовують в їжу ва-
реними, смаженими, придатні для виробництва печива, тортів, ва-
фель. Етиольовані пагони їдять як спаржу. Вирощують в Азії,
Індонезії, Африці.
Насіннєві бульби діаметром 3,0-3,5 см висаджують на початку
квітня па глибину 7 см у пухкий, добре удобрений грунт. Відстань
між бульбами 50 см. Ширина міжрядь - 70 см. Міжряддя розпу-
шують і підгортають. Висота гребенів 15-17 см.
Урожай молодих, дуже смачних бульб, починають збирати в
серпні. На насіння бульби викопують у жовтні. Середня врожайність
- 200 ц/га. Зберігаючи бульби у траншеях глибиною 1 м, шириною
80-90 см. Стіни і дно стелять шаром соломи 7-8 см. Зверху бульби
закривають соломою, на яку насипають піар грунту товщиною
20 см. В таких умовах бульби добре зберігаються до квітня.
8.6. МАНЮК
Належить до родини молочайних. Це багаторічна чагарнико-
ва рослина. На бічних коренях формуються великі (до 1.5 кг)
веретеноподібні бульби. Виготовляють галушки, якими заміню-
ють хліб, картоплю. Поширений в Індії, Африці (Конго, Нігерія та
ін.), Індонезії, Південній Америці.
518 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.
ОЛІЙНІ
КУЛЬТУРИ
Загальна
характеристика
До олійних належать культури, що
містять понад 15% жиру і використову-
ються для одержання олії. У насінні
олійних культур всі вуглеводи перетво-
рюються у високомолекулярні сполуки -
жири, які після переробки використовують у харчуванні, а також
для технічних і медичних потреб.
Рослинні жири можна екстрагувати майже з 300 видів рослин.
Географія олійних культур досить широка. Умовно можна виді-
лити олійні культури, що вирощуються:
1. у районах помірних широт - ріпак, льон, соняшник, соя, ри-
цина, арахіс;
2. у субтропічних - соя, маслина, тунг;
3. у тропічних та субтропічних - соя, бавовник, арахіс, кунжут,
рицина;
4. у тропічній зоні - олійна і кокосова пальми.
За останні 50 років у географії олійних культур сталися помітні
зміни: основні посіви сої перемістилися з Азії, хоч там її площі й
не зменшились, в Америку. В деяких країнах Америки зросли
площі сафлору і соняшнику. За останню чверть століття найбільш
динамічно збільшувались посіви і врожайність сої, ріпака, соняш-
нику, сафлору. Інтерес до олійних зростає не тільки у зв’язку із
підвищенням попиту на рослинну олію, а й як на цінне джерело
рослинного білка.
Найбільше олії виробляють з таких культур (табл. 9.1).
Рослинну олію використовують у харчовій, кондитерській, кон-
сервній, маргариновій а також у лакофарбній, текстильній, шкіряній
промисловості. Відходи їх переробки, макуха і шрот, а також саме
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
519
Таблиця 9.1. Виробництво олії в світі, млн. т.
Культура 1991 р. 1993 р. 1995 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р.
Соя 15,9 17,2 19,8 19,9 20,2 20,5
Пальма 11,2 13,4 15,2 16,2 16,4 16,7
Ріпак 8,8 9,1 10,3 11,3 11,4 11,6
Соняшник 8,1 7,7 8,5 9,2 9,3 9,5
Бавовник 4 0 3,9 3,8 4,1 4,1 4,3
Арахіс 4,0 4,0 4,3 4,3 4,5 4,6
Кукурудза 1,5 1,6 1,8 1,9 2,0 2,1
Оливки 1,6 2,0 1,9 І,7 1,8 1,9
Всього 61,6 66,6 72,9 75,8 76,4 77,1
зерно, є цінним концентрованим кормом для тварин. У макусі і
шроті міститься понад 50% білка, і майже всі життєво необхідні
амінокислоти.
До олійних культур відносяться соняшник, сафлор, мак, арахіс,
рицина, перила, лялеманція, кунжут, ріпак, рижій, гірчиця біла і
сиза (сарептська). Олію добувають з рослин, які відносяться до
інших груп: це зернобобові - соя, люпин; прядивні - льон, коноплі,
кенаф, бавовник. Сума жиру та білка у сої і люпину досягає 60-
80% маси насіння, це своєрідна природна “кладова” цінних речо-
вин.
Соняшник дає добру харчову олію, а також макуху. Соя, крім
олії є джерелом білка. Олію рицини використовують у медицині,
багатьох галузях промисловості. Ріпак - дешева сировина для
виготовлення маргарину, якісний харчовий продукт, перспектива
виробництва пального. Льон олійний потрібний для одержання з
його жирів високоякісних фарб і оліфи.
Важливою умовою збільшення виробництва олійних культур
є різке зростання потреби в рослинних оліях. Як продукт харчу-
вання за медико-біологічною оцінкою, вони набагато корисніші й
безпечніші для людського організму, ніж жири тваринного по-
ходження. За останні ЗО років, споживання рослинних жирів на
душу населення подвоїлося. У країнах Європейської співдруж-
ності (ЄС) на одну людину використовують в рік по 41 кг олії, в
середньому в світі - 15, 7 кг. В Україні обсяги споживання невип-
равдано зменшилися і в 1996 році становили лише 8,6 кг.
520 В.В.ЛИХОЧВОР- РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 9.2. Світове виробництво насіння найважливіших
олійних культур, млн. т (за даними ГАО 1996 року)
Культура 1979- 1981 рр. 1989- 1991 рр. 1993 р. 1994 р. 1995 р. Приріст у 1995 р. до 1979-1981 рр, %
Соя 86,1 106,2 115,0 136,2 125,9 + 46,2
Бавовник 27,0 34,6 30,8 34,1 36,1 + 33,7
Ріпак 11,3 25,0 26,5 30,0 34,7 + 207
Соняшник 14,4 22,3 20,0 22,1 26,2 + 81
Всі олійні 179,1 237,5 244,4 279,1 277,5 + 55
Світове виробництво олійних культур за даними РАО, в 1995
році досягла 277,5 млн. т і порівняно з 1980 роком зросло в
півтора раза (табл. 9.2).
Світова посівна площа олійних культур становить понад 100
млн. га. Найбільші посівні площі займають соя, арахіс, ріпак, льон
олійний, соняшник, кунжут. Провідною олійною культурою в США
є соя, в Канаді, Англії, Індії - ріпак, Азії та Африці - арахіс.
Україна займає провідне місце в Європі за виробництвом олії.
Посівні площі становлять 1,8 млн. га. Близько 96% усіх площ
займає соняшник.
Олійні культури мають стати головним джерелом одержання
білкового компоненту для виробництва комбікормів. Для одер-
жання 1 кг приросту живої ваги свиней необхідно витратити 1 кг
шроту соєвого, 1,4 кг ріпакового, 1,8 кг соняшникового, або 6,1 кг
ячменю чи 8,5 кг кукурудзи.
Рослинна олія є складним ефіром триатомного спирту гліце-
рину і жирних кислот. Важливим показником якості олії є
здатність висихати, яка визначається йодним числом, тобто
кількістю грамів йоду, що приєднується до 100 г олії. Чим вище
йодне число, тим швидше олія висихає. За здатністю висихати
розрізняють 3 групи рослинної олії:
1. висихаюча (йодне число > 130) - льонова, перилова, лялеман-
цієва, макова, конопляна, рижієва.
2. напіввисихаюча (йодне число 85-130) - соняшникова, кун-
жутова, ріпакова, гірчична, соєва, сафлорова, бавовникова.
3. невисихаюча (йодне число < 85) - рицинова, арахісова.
ОЛІЙНІ <УЛЬТУРИ
521
Таблиця 9.3. Вміст олії у насінні та її якісні показники
Культура Ботанічна родина Вміст олії, % Йодне число Число омилення Кислотне число
Соняшник Айстрові 40-57 119-144 183-196 0,1-2,4
Сафлор » 25-37 115-135 184-203 0,8-5,8
Рицина Молочайні 47-59 81-86 182-187 1,0-6,8
Кунжут Кунжутні 48-63 103-112 186-195 0,2-2,3
Мак Макові 46-56 131-143 192-198 2,2-11,0
Лялемапція Ясноткові 23-37 161-203 181-185 0,8-4,4
Перила » 40-50 181-206 189-197 0,6-3,9
Арахіс Бобові 41-56 81-103 182-207 ' 0,03-2,4
Ріпак Капустяні 45-50 94-112 165-185 0,1-11,0
Рижій » 34-46 132-153 181-188 0,2-13,2
Гірчиця біла » 44-48 91-100 165-175 0,4-2,6
Гірчиця сиза » 35-47 92-119 182-183 0,1-3,0
Льон олійний Льонові 30-48 165-192 186-195 0,5-3,5
Соя Бобові 16-26 107-137 190-212 0,2-5,7
Якість олії визначається також кислотним числом, яке
визначається кількістю їдкого калію (КОН) в мг, потрібно-
го для нейтралізації вільних жирних кислот в 1 г олії. Олія з
кислотним числом більш як 2,25 непридатна для харчових цілей
(табл. 9.3).
Деякі рослинні олії є сировиною для миловарної промисло-
вості. Здатність олії до омилення визначається числом омилення,
тобто кількістю їдкого калію (в мг), потрібного для нейтралі-
зації вільних і зв’язаних з гліцерином жирних кислот в 1 г олії.
Для більшості рослинних олій воно становить 170-210.
522 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.1.
НеІіапіЬия сиііиз .чаііуїш \Уеп/1
Значення Соняшник є головною
олійною культурою в
Україні. Насіння сучасних високо-
олійних сортів містить 50-55% олії
(на абсолютно суху масу насіння)
і 16% білка, а ядро відповідно 65-
67% і 22-24%. Соняшникова олія відноситься до групи напіввиси-
хаючих, вона має високі смакові якості і переваги перед іншими
рослинними жирами за поживністю та засвоєнням. Особлива
цінність соняшникової олії як харчового продукту зумовлена
високим вмістом у ній ненасичених жирних кислот (до 90%),
головним чином лінолева (55-60%) і олеїнова (30-35%). Біологі-
чно найкорисніша лінолева кислота (у нових сортів її вміст дося-
гає 75-80%), яка нормалізує холестериновий обмін, що позитивно
впливає на здоров’я людини. До складу олії входять фосфатиди,
вітаміни А, Д, Е, К та інші дуже цінні для людини харчові компо-
ненти. її використовують в їжу, для виготовлення рибних та ово-
чевих консервів, маргарину, у хлібопекарській та кондитерській
промисловості. За калорійністю одна вагова одиниця олії відпо-
відає 2-3 одиницям цукру, 4 одиницям хліба, 8 одиницям картоплі.
У насінні соняшнику багато магнію, необхідного для нормаль-
ної діяльності серцево-судинної системи.
Гірші за якістю сорти соняшникової олії використовують у
лакофарбній, миловарній та інших галузях промисловості, для ви-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ 523
робництва стеарину, лінолеуму, водонепроникних тканин, елект-
роізоляційних матеріалів тощо.
При переробці насіння на олію, одержують макуху або шрот,
які є цінним концентрованим кормом з вмістом білка 35-36%. До
складу білка входять всі незамінні амінокислоти. У 100 кг маку-
хи міститься 109 кормових одиниць. Соняшниковий білок має не
тільки кормове, але й харчове значення і використовується для
виготовлення продуктів харчування. Вміст цінної амінокислоти -
метіоніну, що бере участь у жировому обміні, у соняшнику більший,
ніж у плодах арахісу, грецького горіха, фундука.
З лушпиння соняшника одержують етиловий спирт, кормові
дріжджі, фурфурол для виробництва пластмас.
Вимолочені кошики використовують на корм. В 1 кг кошиків
міститься 0,7-0,8 к.о. За поживністю вони прирівнюються до сіна.
При вирощуванні на кормові цілі зелену вегетативну масу со-
няшника (300-600 ц/га) згодовують худобі і силосують.
Соняшник - цінний медонос.
Таким чином, серед польових культур, соняшник є однією з
найщедріших. З 1 га при врожайності насіння 25 ц/га можна
одержати 1200 кг олії, 800 кг макухи (300 кг білка), 500 кг луш-
пиння (70 кг дріжджів), 1500 кг кошиків (прирівнюється до сіна),
35-40 кг меду і багато ін. Для виробництва 1 т соняшникової олії
потрібно 1 га, а 1 т тваринного масла - 8-10 га ріллі.
Історія та Соняшник - відносно молода сільськогосподарська
поширення культура. Як олійну культуру його вирощують
близько 150 років. Батьківщиною соняшнику вва-
жають південно-західну частину Північної Америки. В Європу
соняшник завезли іспанці у 1510 році, назвавши його перуансь-
кою хризантемою. Спочатку поширився як декоративна і город-
ня культура. В Україну завезено у XVIII столітті. Як олійну
культуру вперше стали вирощувати в Україні і Росії, звідси він
поширився в інші країни. Перший завод з виробництва олії ство-
рено в середині XIX століття. Місцеві сорти мали низький вміст
олії (28-30%) і дуже високу лузжистість (43-44%). Насіння сортів,
створених академіком В.С.Пустовойтом містило вже 47-53% олії,
а лузжистість їх не перевищує 22-25%.
Площі посіву соняшнику за період з 1979-1981 рр по 1998 р.
збільшились у світі з 12,4 до 21,2 млн. га, або на 71%. Основні
його посіви в 1998 р. було зосереджено в Європі (52%), Азії (20%),
524 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 9.4. Площа посіву, урожайність і виробництво
соняшнику у світі
Країна Площа посіву, млн. га Урожайність, ц/га Виробництво соняшнику, .мли. т
1979- 1981 рр. 1998 р 1979- 1981 рр. 1998 р. 1979- 1981 рр. 1998 р
У світі всього 12,35 21,25 11,7 11,7 14,41 24,94
Україна 1,64 2,43 14,7 9,3 2,40 2,26
Австралія 0,23 0,10 6,9 10,7 0,16 0,09
Аргентина 1,56 3,18 9,3 17,0 1,45 5,40
Болгарія 0,25 0,39 17,2 12,1 0,42 0,48
Індія 1,80 2,20 5,5 6,8 0,69 1,50
Іспанія 0,68 1,05 7,7 10,2 0,52 1,06 '
Італія 0,14 0,23 19,9 20,0 0,07 о.«
Канада 0,03 0,07 11,9 16,3 0,07 0,12
Китай 0,75 0,78 11,0 15,4 0,86 1,20
Марокко 0,02 0,11 8,1 4,4 0,02 0,05
Південна Африка 0,36 0,53 11,7 11,0 0,39 0,58
Росія 2,38 4,17 8,9 7,2 2,17 3,00
Румунія 0,51 0,95 16,3 11,3 0,83 1,07
США 1,74 1,41 13,2 16,9 2,35 2,38
Туреччина 0,51 0,55 12,6 15,8 0,64 0,86
і । Угорщина 0,27 0,43 18,6 16,5 0,50 0,71
; Франція 0,12 0,79 23,5 21,9 0,28 1,74
а серед країн: Росія - 4,2 млн. га, Аргентина - 3,2 млн. га, Україна -
2,4 млн. га, Індія - 2,2 млн. га, ЄША - 1,4 млн. га (табл. 9.4).
Урожайність за останні 20 років у світі майже не зросла. Ви-
сокі врожаї насіння одержують у Франції -21,9 ц/га, Італії - 20,0
ц/га, Аргентині - 17,0 ц/га.
Виробництво насіння соняшнику за період 1979-1998 рр зрос-
ло з 14,4 до 25 млн. т, або на 58%. Найбільше серед країн вироб-
лено в Аргентині - 5,4 млн. т, Росії - 3,0 млн. т, США - 2,4 млн. т,
Україні - 2,3 млн. т.
Україна за посівними площами займає третє місце в світі, а за
валовим виробництвом насіння - четверте. Основні посіви і ви-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
525
робництво сконцентровано у зоні Степу, зокрема у Дніпропет-
ровській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Одеській, Кіровог-
радській, Луганській та Полтавській областях, де виробляють 87%
його насіння.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Соняшник - рослина степової зони. Незважаючи
температури на підвищені вимоги до тепла, насіння його
починає проростати при температурі 3-4°С, але
сходи з’являються лише на 20-28-й день. Оптимальна температу-
ра проростання 20°С. При цій температурі сходи з’являються на
7-8-й день. Набубнявіле та наклюнуте насіння в грунті задовіль-
но переносить зниження температури до мінус 10°С. Молоді схо-
ди рослин витримують весняні приморозки до 4-6°С. Це дає змо-
гу сіяти соняшник рано навесні.
Оптимальна температура для росту у першій половині веге-
тації - близько 22°С, а в період цвітіння-достигання - до 24-25°С.
Температура вище 30°С негативно позначається на рості і розвит-
ку рослин. Для розвитку соняшника сума ефективних темпера-
тур повинна становити від 2300 до 2700°С.
Вимоги Соняшник належить до посухостійких культур,
до вологи одночасно добре реагує на достатнє забезпечення
вологою. Транспіраційний коефіцієнт 450-570.
Завдяки сильно розвиненій кореневій системі і високій всмокту-
вальній силі кореня він використовує вологу з глибини до 3 м, при
цьому може майже повністю висушувати 1,5 метровий шар грунту.
Від початку розвитку до утворення кошиків, соняшник витра-
чає 20-25% від загальної потреби у воді, засвоюючи її в основному
з верхніх шарів грунту. Найбільше вологи (60%) він засвоює у
період утворення кошика - цвітіння. При нестачі вологи в цей
період кошики і насіння бувають недорозвиненими. Тому заходи
з нагромадження вологи в грунті є основою одержання високих
врожаїв.
Вимоги Соняшник - рослина короткого дня, дуже вимог-
до світла ливий до інтенсивного сонячного освітлення. При
затіненні послаблюється ріст рослин, формуються
дрібні кошики, витягується стебло, зменшується врожайність. У
526 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
міру просування на північ вегетаційний період його подовжуєть-
ся. Тривалість вегетації сортів і гібридів соняшнику від сівби до
достигання насіння в Україні становить від 80 до 130 днів.
Вимоги Найкраще росте соняшник на чорноземах і
до грунту каштанових грунтах з нейтральною або слаболужною
реакцією грунтового розчину. У лісостепових райо-
нах розміщують на сірих і темно-сірих грунтах. Непридатні для
нього важкі, безструктурні грунти, а також легкі піщані та дуже
кислі грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Багаторічний досвід вирощування соняшнику
в Україні свідчить про те, що у сівозміні він
має повертатися на попереднє поле не раніш як через 8 років. Це
дає можливість значно знизити розповсюдження хвороб та
шкідників, зменшити засміченість посівів бур’янами, істотно поліп-
шити водний і поживний режим рослин.
Кращим попередником є озимі зернові, що висіяні по зайня-
тих і чистих парах або зернобобових. Вони не висушують грунт
глибше 1 м, звідси засвоює соняшник вологу в другій половині
вегетації. У Лісостепу, де умови зволоження сприятливіші, непо-
ганими попередниками є ярі колосові культури. Сіють також
після кукурудзи, картоплі.
Соняшник має потужну кореневу систему, що проникає у грунт
до 3 м, тому його не слід розміщувати після культур з глибокоп-
роникаючою кореневою системою, таких як багаторічні трави, су-
данська трава, цукровий буряк. Ці культури висушують грунт на
велику глибину, що створює дефіцит вологи у критичний для
соняшнику період - цвітіння, наливу. Не сіють після сої, квасолі,
гороху, ріпаку, які уражуються спільними з ним хворобами (біла
і сіра гниль, фомоз, склеротиніоз).
Соняшник є поганим попередником для зернових та інших
культур. Тому у Степу після нього залишають поле під чистим
паром, у Лісостепу висівають кормові культури.
Обробіток Головним завданням зяблевого обробітку під
грунту соняшник є нагромадження достатньої кількості
води в кореневмісному шарі, мобілізація поживних
речовин, активізація біологічних процесів грунту, знищення бур’янів.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
527
На полях засмічених осотом та іншими коренепаросткови-
ми бур'янами обробляють за схемою поліпшеного зябу. Слідом
за збиранням попередника перший раз лущать дисковими зна-
ряддями (ЛДГ-10, БДТ-7 та ін.) на глибину 6-8 см. Вдруге поле
обробляють через 2 тижні після першого лущення (при появі
бур’янів) плугами-лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 10-12 см.
Третій обробіток в міру проростання проводять за допомогою куль-
тиватора (КПС-4) чи важких борін (БЗТС-1,0). Наприкінці ве-
ресня - початку жовтня поле орють на глибину 27-30 см. Розрив
у часі між лущіннями і оранкою повинен забезпечити проростан-
ня пагонів бур’янів, завдяки чому досягається найповніші' їх зни-
щення. При недотриманні необхідних інтервалів між лущіннями
їх роль у знищенні бур’янів знецінюється.
При розміщенні соняшнику після зернових, де переважають ранні
(насіння проростає при 6-8°С) і середньоранні (проростає при 10-
12°С) однорічні бур’яни поле лущать і через два тижні орють.
Сходи бур’янів після оранки знищують осінніми поверхневими
обробітками та весняними культиваціями, очищаючи верхній по-
сівний шар грунту від бур’янів. Такий напівпаровий обробі-
ток особливо ефективний у зоні достатнього зволоження.
Якщо переважають пізні ярі бур’яни (курай, просо півняче,
щириця, мишій та ін), що для проростання потребують більше
тепла (14-16°С), краще дотримуватись схеми поліпшеного обробі-
тку і проводити декілька лущень в серпні - на початку вересня, а
орати в кінці вересня.
При розміщенні соняшнику після просапних поле орють на
глибину 25-27 см. Після кукурудзи зяблевий обробіток складається
з дворазового дискування БДТ-7,0 і оранки ярусним плугом ПНЯ-
4-40, яким загортають всі кукурудзяні рештки на дно борозни.
Рано навесні, щоб зберегти вологу в грунті, проводять борону-
вання важкими боронами. Перед сівбою поле культивують на
глибину загортання насіння. Якщо строк сівби пізніший (на за-
бур’янених площах) - то поля обробляють два-три рази для зни-
щення бур’янів.
Для додаткового нагромадження вологи застосовують щілю-
вання, лункування, нарізання борозен, снігозатримання та ін.
Удобрення У соняшнику період засвоєння поживних
речовин розтягнутий, тому він погребує їх значно
більше (особливо калію) ніж зернові культури.
За урожайності 21 ц/га насіння, соняшник виносить з грунту 120 кг
азоту, 45 кг фосфору і 235 кг калію. Враховуючи, що значна час-
528 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
тина фосфору, внесеного в грунт з добривами, закріплюється ним
і стає недоступною для рослин, а частину елементів живлення
(калій, азот) рослини поглинають безпосередньо з грунту, норму
добрив і їх співвідношення для кожного поля уточнюють на ос-
нові рекомендацій, розроблених науковими установами. Залежно
від забезпеченості грунту поживними речовинами, (згідно з агро-
хімічними картограмами), даютьс’я такі поправочні коефіцієнти:
Забезпеченість грунту:
Дуже низька
Низька
Середня
Підвищена
Висока
Поправочний коефіцієнт:
1,5
1,3
1,0
0,7
0,5
На чорноземах де високий вміст доступного калію в грунті,
особливо ефективні азотні і фосфорні добрива - ^5 60Р45.60-
На інших грунтах вносять повне добриво М4590Р45_90К45 90. Фос-
форні і калійні добрива застосовують під оранку, азотні навесні
під культивацію.
Органічні добрива краще вносити під попередник (30-40 т/га
під просапні). При використанні їх безпосередньо під соняшник,
подовжується його вегетація. Проте є дані, що після зернових
культур високу ефективність забезпечує внесення органіки без-
посередньо під соняшник.
Підготовка Для сівби використовують кондиційне
насіння, сорти насіння, схожість якого не нижче 85%,
чистота не менше 98% (з вмістом облущено-
го насіння не більше 2%). Маса 1000 насінин для сортів 80-90 г,
для гібридів не менше 50 г. Перед сівбою насіння протруюють
для захисту від хвороб та шкідників (табл. 9.5).
Найефективніше застосовувати інкрустацію насіння соняшни-
ку на основі клеючих засобів (НаКМЦ, ПВС, РКД), де до захисної
плівки можна компонувати фунгіциди, інсектициди, мікроелементи
(марганець, цинк, бор, кобальт, молібден) та інші корисні речовини.
Сорти В Україні зареєстровано понад 70 сортів і гібридів.
Сприятливі зони вирощування для них, група стиг-
лості і напрямок використання подано в табл. 9.6.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
529
Таблиця 9.5 - Препарати для протруювання насіння соняшнику
Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма виграти, л/т Шкідливий організм, проти якого обробляється Спосіб, час обробок
Апрон ХЕ, 35% т.к.с. (металаксил-м), ф. Сингента, Швейцарія 3,0 Пероноспороз, вертицильоз, біла гниль Протруювання насіння перед висіванням
Гаучо, 70% з.п. (імідак- лоприд)ф. Байєр, Німеччина 130 г препарату па 100 тис. насінин Дротяники Доносівна обробка насіння
Колфуго Супер, 20% в.с. (кароендазим), ф. Агро-Кемі, Угорщина 2,0 Пліснявіння, фомоз, сіра та біла гнилі Обробка насіння перед висіванням
Космос 500, 50% т.к.с. (фіпроніл), ф. Авентіс, Німеччина 2,0 Дротяники, комплекс шкідників сходів Передпосівна обробка насіння
Круізер, 35% т.к.с. (тіаметоксам) ф. Сингента, Швейцарія 6-10 Дротяники, довгоносики, мідляки, попелиці Обробка насіння перед висіванням
Промет 400, 40% м.к.с. (фуратіокарб), ф. Сингента, Швейцарія 30,0 Дротяники, довгоносики Інкрустація насіння перед висіванням на насіннєвих заводах
Роялфло, 48% в.с.к. (тирам), ф. Юніроял Кемікл, США 2,5-3,0 Біла та сіра гнилі, несправжня борошниста роса Обробка насіння при висіванні 10 л води па 1 т насіння
Семафор, 20% т.к.с.(бі- фентрин), ф.ФМСІ, США 2,0-2,5 Дротяники Протруюваная насіння суспензією препарату 10 л води на 1 т насіння
^.Таблиця 9.6 - Сорти і гібриди соняшнику в Україні
Назва сорту Реєстрація Зона Група стиглості Напрямок використання
1 2 3 4 5
Аламо* 1999 СЛ ср олн
Аліанце* 1999 СЛ рс олії
А.тьціон* 1999 СЛ рс олн
Апісол* 1999 Л со олн
Арена (С 275)* 2000 с ст олн
В-206* 2000 с рс олн
В-306* 2000 с ср олн
Візит* 2000 с свс олн
Галя* 2000 л рс олн
Денвер-3* 1996 л ср олн
Днестр* 2000 сл сс олн
Днєпр* 1997 сл ср олн
Донський крупнонасінний 1993 сл сс конд
Дунай* 1996 с рс олн
Єврофлор* 1998 л сс олн
Запорізький 9* 1996 л рс олн
Запорізький 14* 1999 с скс олн
Запорізький 26* 2000 с рс олн
Запорізький кондитерський 1998 л рс конд
Згода* 1996 с ср олн
Зустріч* 1996 сл ср олн
530 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 9.6
1 2 3 4 5
Ісео* 1993 Л ср олн
Ісостар* 1993 Л ср олн
Казіо* 1998 СЛ ср олн
Кий* 2000 С скс олн
Краснодарський 885* 1993 СЛ сс вол
Красотка** 1997 СЛ рс олн
Лідер 1990 с сс олн
Марко* 1998 л ср вол
Масса* 2000 Л рс олн
Медальйон* 2000 л ср олн
Мелоді* 2000 с ср олн
Натіл* 2000 л рс олн
Одеський 122* 1989 СЛ рс олн
Одеський 123* 1990 СЛ ср олн
Одеський 149* 1995 СЛ скс олн
Одеський 249* 1998 СЛ рс олн
Одеський 504* 1997 СЛ ср олн
Оптізол* 1998 СЛ рс олн
Оріон* 1993 СЛ ср олн
Погляд** 1999 С рс олн
Польовик* 1991 СЛ рс олн
Постолянський 2000 СЛ рс олн
Рітмо* 1999 с рс вол
Савінка* 1999 СЛ рс олн
Санкара* 1999 СЛ рс олн
Санстар* 1998 СЛ сс олн
Сантьяго* 1999 Л ср олн
Світоч* 1996 СЛ рс олн
Слав’янін* 1999 СЛ рс вол
Сонріза* 1999 л рс олн
СПК 1993 СЛ сс конд
Супер 25* 1998 л ср олн
СФ 128* 1999 СЛ рс олн
СФ-187* 2000 с ср олн
Тіса* 2000 с скс олн
Урсус* 1999 л ср олн
Фантасол** 1999 л рс олн
Фієста* 2000 с рс олн
Флорез* 2000 л скс олн
Флейрон* 1998 л скс олн
Флоріан* 1997 СЛ ср оди
Франкасоль* 1999 СЛ рс олн
Хайсан 321* 2000 Л рс олн
Харківський 3 1994 СЛ сс олн
Харківський 7 1997 СЛ Рс олн
Харківський 49* 1992 СЛ скс олн
Харківський 58* 1995 СЛ ср олн
Хортиця* 1996 СЛ сс олн
* - гібрид, ** - стійкий до фомопсису
олійні культури
531
СІВБА
Спосіб Сіють соняшник пунктирним способом з шириною
сівби міжрядь 70 см сівалками точного висіву С1ІЧ-6М;
СУПН-8 та ін. При звичайному рядковому способі
сівби розподіл насіння в рядку не контролюється, а при пунктир-
ному способі насіння розміщується рівномірно, через більші чи
менші інтервали, згідно встановленої норми висіву.
Глибина Найдружніші сходи соняшника з’являються при
сівби загортанні насіння у вологий шар грунту на глибину
6-8 см. Глибше загортання на (8-10 см) є виправда-
ним лише за недостатньої вологості верхнього шару грунту, заз-
вичай - у разі запізнення з сівбою. Насіння гібридів дещо дрібніше,
тому загортають його мілкіше - 4 6 см. Еа важких вологих
грунтах теж сіють лише на глибину 4-5 см. Важливо дотримува-
тись рівномірності загортання насіння на однакову глибину, що
дозволяє одержати дружні, вирівняні сходи і рівновеликий роз-
виток рослин в агрофітоценозі впродовж вегетації.
Норма Основною умовою одержаня високого врожаю
висіву соняшнику є дотримання рекомендованої густоти
стояння рослин перед збиранням. Вона становить
40-80 тис. рослин на 1 га. Згідно даних академіка В.С.Пустовой-
та площа живлення однієї рослини повинна становити 2000 см2,
тобто орієнтовно 50 тис. рослин на 1 га.
За даними компанії “Монсанто” оптимальна густота в Україні
залежно від типу грунту і зони вирощування має бути в межах
35-60 тис./га.
Методика підрахунку густоти стояння рослин на 1 га наступна:
а) 1 га = 10000 м2 : 0,7 м (ширина міжрядь) = 14286 м = 14,3 тис. м;
б) у найтиповішому рядку підраховують кількість рослин на відстані
14,3. Кількість рослин на 14,3 м відповідатиме тисячам рослин
на 1 га.
Необхідно враховувати, що польова схожість насіння менша
за лабораторну на 20-25%, а під час боронування по сходах гине
приблизно 10% рослин. Тому стархова надбавка до норми має
становити 20-35%.
У посушливих умовах норму висіву знижують. У Степу висі-
вають 40-80 тис. насінин па 1 га, у Лісостепу і на поливних зем-
532 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
лях більше - 80-100 тис./га. Для ранньостиглих і низькорослих
сортів і гібридів застосовують теж більшу норму висіву - до 80 тис.
насінин на 1 га. За таких норм на 1 м рядка висівають від 3,2
насінин (40 тис./га) до 6,8 насінин (100 тис./га). Масова норма
становить 3,5-8 кг/га.
Строки Оптимальний строк сівби високоолійних сортів і
сівби гібридів з урахуванням їхніх фізіолого-біологічних
особливостей настає у той період, коли середньодо-
бова стійка температура на глибині загортання насіння досягає
10-12°С. Сівба в цей строк дає можливість одержувати дружні
сходи на 9-12 день. Як ранні, так і пізні строки сівби спричиня-
ють небажані результати. За ранньої сівби період до появи сходів
розтягується на 3-4 тижні, сходи бувають недружними, зріджени-
ми. При пізній сівбі верхній шар грунту часто висушений, що теж
впливає негативно на схожість.
На думку професора Г.С.Кияка найкраще висівати соняшник
через 8-15 днів після початку польових робіт навесні.
В окремих випадках, коли весна пізня, сіють і при температурі
грунту 6-8°С. Перевагу раннім строкам сівби (одночасно з ранні-
ми ярими культурами) віддають у північному Лісостепу. Це по-
яснюється тим, що при пізньому строку сівби в умовах достатньо-
го зволоження посилюється розвиток вегетативної маси в ущерб
генеративним органам. Проте на забур’янених полях, ранні стро-
ки сівби можливі лише при хімічному способі боротьби з бур’я-
нами.
Догляд Під час догляду за посівами слід забезпечити
ефективну боротьбу з бур’янами, шкідниками, та
хворобами, зберегти оптимальну густоту стояння рослин, створи-
ти сприятливі умови для їхнього росту й розвитку, що забезпечу-
ють формування високого врожаю насіння соняшнику.
Якщо посівний шар пухкий, а погода вітряна, слідом за сівбою
необхідно прикоткувати поле. Це покращить проростання на-
сіння соняшника, і що особливо важливо для безгербіцидпих тех-
нологій - насіння бур’янів. Через 5-6 днів у фазі “білої ниточки”
бур’янів, проводять досходове боронування посівними або се-
редніми зубовими боронами упоперек або по діагоналі поля. Важ-
ливо, щоб зуби борін не заглиблювались у грунт більше як на 5 см
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
533
і не пошкоджували культурні рослини. При сівбі у холодніший
грунт і повільному проростанню соняшника, до сходів боронують
двічі.
Найоптимальнішим строком післясходового боронування
є період, коли соняшник має 1-3 пари справжніх листків. Швидкість
руху агрегату - не більше 4 км/год. Цю операцію не слід здійсню-
вати раніше 11 год, оскільки через високий тургор рослини силь-
но пошкоджуються. За дотримання цих умов, тошкодження рос-
лин соняшнику не перевищує 10%, знищення бур’янів сягає 80-
90%.
Під час вегетації зазвичай проводять два міжрядних розпу-
шування культиватором КРН-4,2. У Степу найкраще прово-
дити розпушування на одну і туж глибину - 6-8 см. У Лісостепу
останнє розпушування рекомендується проводити долотоподіб-
ними лапами па глибину 10-12 см за підвищеної швидкості руху
агрегатує Створюється потужний мульчувальний шар грунту, який
запобігає випаровуванню вологи, знищуються вегетуючі бур’яни.
За рахунок підвищеної швидкості присипаються бур’яни у за-
хисній зоні рядка, крім того, підрізаються верхній горизонтальний
шар кореневої системи соняшнику, внаслідок чого стимулюється
розвиток кореневої системи у більш глибоких горизонтах. Це
знижує ризик пригнічення рослин у разі посухи.
На сильно забур’янених площах крім агротехнічного способу
боротьби з бур’янами, застосовують хімічний. Перелік гербіцидів,
норми внесення і особливості їх застосування подано в табл. 9.7.
Значні втрати врожаю можуть спричинити хвороби соняшни-
ку. Найбільш шкодочинні біла гниль (склеротиніоз), сіра гниль,
несправжня борошниста роса, фомопсис, суха гниль, вертицильоз
(в’янення), вовчок (рослина-паразит). Значного ефекту можна
досягти агрозаходами - це стійкі до ураження сорти, вибір попе-
редника, оптимальне співввідношення елементів живлення та ін.
На початкових фазах росту рослини захищають протруйники.
При необхідності застосовують фунгіциди: фундазол, ронілан,
ровраль фло, корбель.
Захист від шкідників - важливий елемент технології вирощу-
вання високих урожаїв соняшнику. Основні шкідники - ковали-
ки (дротяники), міль соняшникова, попелиця, чорнотілки (медля-
ки), совки, луговий метелик, довгоносики та ін. Застосовують інсек-
тициди при протруєнні насіння і обприскують посіви під час
534 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 9.7 - Гербіциди для знищення бур’янів у посівах
соняшнику
Назва препарату, діючої речовини, фірми, країни Норма внесення, л/ га Проти яких бур'янів застосовується Спосіб, час обробки
1 2 3 4
Драмо 50 к.е. (тепралокси- дим, 50 г/л) ф.Басф,Німеч- чина 1,0-2,0 Однорічні та багаторічні злакові бур’яни Обприскування від фази 3-х ЛИСТКІВ ДО КІНЦЯ КУЩІННЯ у однорічних злакових бур’янів і при висоті пирію 15-20 см (незалежно від фази розвитку соняшнику)
Гвардіан, 79% к.е. (ацетох- лор + антидот АД-67), ф. Монсенто, США 1,0-3,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту до висівання, під час висіван- ня, але до сходів культури
Гезагард, 50% з.п. (промет- рин), ф. Сингента, Швейцарія 2,0-4,0 Однорічні дводольні та злакові Обприскування грунту до висівання, під час сівби або до сходів культури
Глісол, 36% в.р. (гліфосат), Росія 2,0-6,0 Однорічні та багаторічні зла- кові і дводольні Обприскування вегетую- чих бур’янів восени після збирання попередника
Гліфоган, 48% в.р. (гліфосат), ф. Мактешин-Аган, Ізраїль 2,0-6,0 Однорічні та багаторічні зла- кові і дводольні Обприскування вегетую- чих бур’янів восени після збирання попередника
Гоал 2Е, 24% к.е. (оксифлу- орфен), ф. Ром, Австрія 0,8-1,0 Однорічні дводольні Обприскування грунту після висівання, але до сходів культури
Дуал, 96% к.е. (метолахлор),. 1,6-2,1 Однорічні зла- ф.Сингента, Швейцарія кові та деякі дводольні Обприскування грунту до сівби або до сходів культури
Дуал Голд, 96% к.е. (з-мето- 1,0-1,6 Однорічні зла- лахлор), ф. Сингента, Швей- кові та деякі царія дводольні Обприскування грунту до сівби або до сходів культури
Раундап, 48% в.р. (гліфосат), 2,0-6,0 Однорічні та ф. Монсанто, США багаторічні зла- кові і довдольні Обприскування вегетую- чих бур’янів восени після збирання попередника
Стомп, 33% к.е. (пендиме- 3,0-6,0 Однорічні талін), ф. Басф, Німеччина злакові та дводольні Обприскування грунту до сходів культури
Селект 120 к.е. (клетодим), 0,4-1,8 Однорічні та ф. Томен Агро, США багаторічні злакові Обприскування при висоті однорічних (3-5 см), багаторічних (15-20 см) бур’янів, незалежно від фази розвитку соняшнику
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
535
Закінчення табл. 9.?
1 2 3 4
Трефлан, 48% к.е. (триф- луралін), ф. Доу Агро Сайенсіс, СІ ПА 2,0-5,0 Однорічні злакові та дводольні Обприскування грунту з негайним загортанням до сівби під час сівби або до сходів соняшнику
Трофі, 90% к.е. (ацетох- лор), ф. Доу АгроСай- енсіс, США 1,5-2,0 Однорічні злакові та деякі дводольні Обприскування грунту до сівби або відразу після сівби
Утал, 36% в.р. (гліфосаг), ф. Радикал, Україна 2,0-6,0 Однорічні та бага- торічні злакові і дводольні Обприскуванпя вегетук>- чих бур'янів після збирання попередника
Фронтьер 900, 90% в.р. (диметенамід) ф.Басф, Німеччина 1,1-1,7 Однорічні злакові та деякі дводольні бур’яни Обприскування грунту до сходів культури
Фуроре Супер, 7,5% в.р. (феноксанрон-н-ети.і) ф. Авентіс, Німеччина 0,8-2,0 Однорічні злакові Обприскування вегетую- чої культури починаючи з фази 2-х листків до кінця кущіння бур'янів
Фюзілад Супер 125, к.е. (флуа.зифоп-П - б у т і л. 125 г • л) ф.Сингента, Швейцарія 1,0-3,0 Однорічні та багаторічні злакові бур’яни Обприскування по вен гуючііі к; льтурі у фаїі 2-1 листків V одно річних бур’янів, або іа висоти 10 15 см баї .її орічпих бур'янці
Харнес, 90% к.е. (ацетох- лор), ф. Мопсато, США 1,5-3,0 Однорічні злакові та дводольні Об ірискування грунту до сівби, під час сівби або до сходів культури
Шогун, 19% к.е. (пропа- хізофон), ф. Сингента, Швейцарія 0,6-1,2 Однорічні та багаторічні злакові < )бприск\,вання неї стаючої ку.іьіури (з фази 2-3-х листків до фази кущіння оди )річних бур'янів іа ,<а висоти нирікі 10-15 <. м)
вегетації, використовуючи такі препарати: децис, сумітіон, фуфа-
нон, штефесін.
Для кращого запилення на посіви соняшнику доцільно вивез-
ти пасіку з розрахунку одна-півтори бджолосім’ї на 1 га. Це значно
підвищує врожай насіння.
Збирання Через 35-40 днів після цвітіння у фазі жовтої
врожаю стиглості завершується нагромадження олії в
насінні. Далі відбувається фізичне випаровуван-
ня водії із сім’янки і настає фаза повної стиглості.
Практично встановлюють три фази стиглості за зміною кольо-
ру корзинок. Жовта - листки і кошики лимонно жовтого забар-
536 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
влення, вологість кошика 85-88%, насіння - 30-40%. Бура - коши-
ки темно бурі - вологість їх в межах 40-50%, насіння - 10-12%.
Повна - вологість кошиків становить 18-20%, насіння - 7-10%.
Збирання соняшнику починають при середній вологості на-
сіння 12-14%, коли у 80-90% рослин кошики жовто-бурі, бурі та
сухі, а у 10-20% вони лише жовті.
За умови, що в господарстві є сушильна техніка та велика
площа посіву соняшнику, можна розпочинати збирання при воло-
гості насіння 20-25%. Слід враховувати, що для тривалого збері-
гання придатне насіння з вологістю не більше 7-8%. За підвище-
ної вологості насіння окислюється і олія стає непридатною для
харчування.
Оптимальна тривалість збирання соняшника - 5-6 днів. Якщо
соняшник починають збирати у фазі повної стиглості, то на п’я-
тий день втрати від осипання насіння збільшуються в 2 рази, а на
15 день у 12 разів.
Тобто збирання в ранні строки призводить до збільшення вит-
рат енергоносіїв на сушіння, а залишення соняшнику на пні до
фази повної стиглості супроводжується втратами насіння. Тому
для прискорення збирання і одночасного достигання посіви об-
робляють десикантамш. баста (2 л/ґа), гліфоган (3 л/га), реглон (2-
3 л/га), раундап (3 л/га). Використовують їх при вологості насіння
25-30%. Найкраще десиканти діють при середньодобовій темпе-
ратурі повітря 13-14°С. При цьому рослини припиняють вегета-
цію, одночасно достигають, збирання прискорюється на 7-8 днів.
Зменшується ураження хворобами, підвищується продуктивність
комбайнів, якість і врожайність насіння, збільшується вихід олії з
1 га, зменшуються витрати енергоносіїв. Починають збирати після
обробки регланом через 5-6 днів при вологості 12-14%, коли 75-
85% кошиків побуріє. При обприскуванні раундапом чи гліфога-
ном збирають через 11 днів.
Збирають соняшник зернозбиральними комбайнами із спеці-
альними пристроями і подрібнюваними стебел. Соняшник обмо-
лочується якісно і без втрат у разі дотримання таких умов:
швидкість обертання барабану - 300 об/хв; низька вологість зер-
на; зазор між барабаном і підбарабанням великий - на вході 50мм,
на виході 28 мм.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
537
9.2.
ОЗИМИЙ
РІПАК
Вгаззіса паріїх оіеіїега
Ьіепіз И.С.
Значення Озимий ріпак - найбільш поширена олійна
культура з родини капустяних. Насіння містить
38-50% олії, 16-29% білка, 6-7% клітковини, 24-26% безазотистих
екстрактивних речовин. Олія - основна ціль вирощування ріпа-
ку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і для
різних галузей промисловості.
З кожним роком у світі зростає використання ріпакової олії
на харчові потреби. Основна частина олії з середини 80-х років
використовується для харчової промисловості, тоді як до 1974
року вона йшла переважно на технічні цілі. Вона споживається у
натуральному вигляді до салатів і в кулінарії, є найкращою сиро-
виною для виробництва бутербродного масла, маргаринів, майо-
незів, приправ, кондитерських жирів.Олія з ріпака надзвичайно
корисна для здоров’я. Вона зменшує вміст холестерину в крові
людини і цим запобігає серцево-судинним захворюванням.
Наявність в насінні ріпака шкідливих речовин (ерукова кис-
лота, глюкозинолати) ускладнювали можливість його викорис-
тання на харчові і кормові цілі. Олія з насіння старих сортів
мала високий вміст (інколи до 50%) ерукової кислоти і глюкози-
нолатів (5-7%). Така олія негативно впливала на живий організм.
У 1974 році у Німеччині було виведено перший сорт з низьким
вмістом ерукової кислоти. З 1979 року харчову олію виробляють
лише з тих сортів ріпака, що містять не більше 5% ерукової кис-
538 В.В ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
лоти від загальної кількості жирних кислот. У більшості євро-
пейських країнцей показник знижений навіть до 2%. Сорти з
мінімальним вмістом ерукової кислоти отримали позначення
однонульових “0”. Олія цих сортів віднесена до кращих хар-
чових рослинних жирів за жирнокислотним складом.
Для промислової переробки (пальне, пластмаси, лаки, фарби)
ціннішими'є сорти з високим вмістом ерукової кислоти. В ос-
танні роки розробляються ефективні технології виробництва з
ріпаку пального для двигунів.
У процесі ферментативного гідролізу в організмі тварин з глю-
козинолатів утворюються шкідливі речовини - ізотіоціанати, ок-
сазолідонтіоніни, нітрити, які викликають функціональні зміни в
організмі і зниження продуктивності тварин. За цієї причини
використання високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в
раціонах великої рогатої худоби було обмежено.
В середині 80-х років було створено двонульові “00” сорти
ріпаку, що характеризувалися низьким вмістом ерукової кисло-
ти і глюкозинолатів.
Ріпакова олія двонульових “00” сортів за вмістом жирних
кислот і смаковими якостями близька до оливкової. За рахунок
впровадження цих сортів посівні площі в останні десятиліття знач-
но зросли. Верхньою межею вмісту глюкозинолатів у насінні ріпа-
ка, придатного для безпечного згодовування худобі, свиням та
птиці, є ЗО мікромолей в 1 г, або 0,4-1,0%.
За вмістом глюкозинолатів у сухому знежиреному матеріалі
сорти ділять на низькоглюкозннолатні (1-2%), середньоглкжози-
нолатні (2-3%) і високоглюкозинолатні (більше 4%).
У Канаді сорти ріпаку і суріпиці з вмістом ерукової кислоти
менше 2% і глюкозинолатів менше ЗО мк моль/г знежиреного шроту
мають загальну назву канола.
В останні роки ріпак, який містить глюкозинолатів більше
25 мкмоль на 1 г насіння, продати на світовому ринку на харчові
чи кормові цілі майже неможливо.
Сорти з низьким вмістом ерукової кислоти, глюкозинолатів
і клітковини та світлою (жовтою) оболонкою насіння, отри-
мали позначення тринульових “000”.
Ріпак - надзвичайно цінна кормова культура. При його пере-
робці з 100 кг насіння, крім 38-41 кг олії, одержують 55-57 кг
макухи, що містить 38-40% добре збалансованого за амінокислот-
ним складом білка. У 100 кг макухи міститься 90 к.о. Тонна
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
539
шроту або макухи дозволяє збалансувати за білком 8-10 т зерно-
фуражу, підвищуючи при цьому вміст перетравного протеїну в
1 к.о. з 80 до 110 г.
З 1 га посівів ріпаку одержують до 10ц олії,5-6ц білкового
корму і 1 ц меду. Для порівняння, з 1 га посівів такої цінної
культури як соя.одержують лише 2 ц олії і 7 ц білкового корму.
Ріпак є важливою кормовою культурою зеленого конвейєра.
Зелену масу використовують у ранньовесняний та пізньоосінній
періоди. Урожай зеленої маси в озимих проміжних посівах до-
сягає 340-360 ц/га, що становить 36-38 кормових одиниць. На-
весні після скошування зеленої маси встигають вчасно посіяти
основні культури - кукурудзу, просо, гречку та ін. Поукісні та
пожнивні посіви забезпечують худобу зеленим кормом в осінній
період.
З соломи ріпака (від 2 до 6 т/га) можна виготовляти папір,
целюлозу, картон та ін. З 1 га ріпакового поля можна виготовити
до 2 т паперу. Такі технології успішно застосовуються у Вели-
кобританії, Угорщині, Іспанії, Португалії. Із недеревної сировини
у світі виробляють вже близько 10% целюлози.
Ріпак є цінним попередником,особливо для зернових культур.
Він мало висушує грунт, покращує його агрофізичні властивості і
фітосанітарний стан, рано звільняє поле. Добре розвинена стриж-
нева коренева система проникає глибоко в грунт, покращує його
структуру, розпушує, що особливо важливо при використанні важ-
ких тракторів. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібне-
ної соломи дозволяє частково повертати органіку в грунт. Після
її мінералізації в грунт надходить 60-65 кг/га азоту, 32-36 кг/га
фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію.
Ріпак використовують на сидерати. Приорювання весною зе-
леної маси (220-240 ц/га) рівноцінне внесенню 18-20 т/га гною.
Історія і Ріпак є однією з найдавніших культур. Ця рослина
поширення відома ще за 4 тис. років до н.е. Дослідники не
дійшли згоди щодо батьківщини ріпака: одні вва-
жають нею південно-західне узбережжя Європи, інші - Середзем-
номор’я. В ХУП-ХІХ століттях ріпак був дуже поширеною куль-
турою. Площа під ним тільки в Німеччині в ті часи сягала 300
тис. га.
З Німеччини через Польщу ріпак проник до Західної України,
де також займав доволі великі площі. Згодом ця культура набу-
540 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 9.8 - Посівні площі ріпака в Україні
Показники Роки
1940 1950 1960 1970 1980 1985 середнє, 1986-90 середнє, 1991-95 1996 1997
Площа, тис. га 91,6 101,8 8,5 2,3 8,8 17,0 65,9 38,8 30,4 41,1
Урожайність, ц/га 8,8 7,3 6,0 8,1 9,0 11,3 12,8 11,6 7,5 10,7
Валовий збір, тис. т 80,6 74,3 5,1 2,1 7,9 19,2 84,0 44,9 22,7 44,0
ла значного поширення по всій Україні. На кінець 30-х років в
районах Західної України посівні площі становили 120-130 тис.
га. Проте в 50-х роках XX століття виробництво ріпака в Ук-
раїні було згорнуто через розширення посівних площ соняшни-
ку. В 1970-1973 рр. в Україні засівалось лише 2,5-3,0 тис. га.
Відродження ріпака як промислової культури в Україні май-
же заново почалося 20 років тому. Найбільше висівали ріпак в
1986-1990 рр. Планувалося в 2000 році сіяти його на площі 0,5
млн. га. Очікуваного росту посівних площ у 1990-2000 рр не
відбулося в основному через відсутність переробних підприємств
і зниження попиту на насіння (табл. 9.8).
Посівна площа під ріпаком в світі становить 22-24 млн. га,
середня врожайність 13,5-15,0 ц/га. За питомою вагою в за-
гальносвітовому виробництві олійних культур ріпак вийшов
на третє місце після сої й пальми, випередивши навіть соняш-
ник (табл. 9.1).
Дві третини світового виробництва ріпака сконцентровано в
Індії, Китаї й Канаді - де засівається по 5,4-6,4 млн. га (табл. 9.9).
У Європі посівна площа досягає 2,6-3,5 млн. га, середня вро-
жайність 24-28 ц/га. Найбільше сіють у Німеччині - 1 млн. га,
збираючи середній урожай насіння 26-33 ц/га. На значних пло-
щах вирощують ріпак у Великобританії (0,5 млн. га), Польщі
(0,47 млн. га), Франції (1,15 мли. га), а також Данії, Швеції, Чехії,
Фінляндії (70-190 тис. га).
Урожанйність пасіня ріпаку в світі за період з 1979 по 1998
рік підвищилася з 9,7 ц/га до 13,4 ц/га або на 38,1%. Якщо в
1979-1981 рр. у світі було вироблено 11,3 млн. т, в 1985 р. - 19,2
млн. т, в 1990 р. - 24,4 млн. т, то в 1998 році уже 33,6 млн.т.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
541
Таблиця 9.9 - Світове виробництво ріпака в 1998 р.
Країна Посівна площа, млн. га Урожайність, ц/га Валовий збір, млн. т
Австралія 1,130 14,3 1,614
Бангладеш 0,344 7,4 0,254
Великобританія 0,531 29,5 1,569
Данія 0,108 30,7 0,332
Ефіопія 0,153 5,4 0,083
Індія 6,400 7,7 6,935
Канада 5,421 14,0 7,588
Китай 6,450 9,3 6,000
Німеччина 1,007 33,6 3,387
Пакистан 0,349 7,9 0,275
Польща 0,466 23,5 1,093
Росія 0,139 7,5 0,104
США 0,444 16,3 0,723
Франція 1,149 32,7 3,756
Чехія і Словаччина 0,325 22,7 0,818
Україна 0,021 9,7 0,020
Всього у світі 24,987 13,4 33,6
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Ріпак - олійна культура невибаглива до тепла.
температури Насіння ріпака починає проростати при
температурі 1°С, проте для одержання сходів
на 3-4 день потрібна температура 14-17°С. Рослини вегетують
при 5-6°С і продовжують осінню вегетацію при настанні нічних
заморозків. Для осінньої вегетації достатня сума активних (вище
5°С) температур 750-800°С. Найкраще перезимовують рослини з
розвинутою розеткою 6-8 справжніх листків, що досягається оп-
тимальним строком сівби і рекомендованою густотою рослин.
Сходи озимого ріпака при пізніх строках сівби не проходять за-
гартування і гинуть при морозі 6-8°С. При доброму загартуванні
ріпак переносить морози на рівні кореневої шийки до мінус 12-
14°С. При сніговому покриві в 5-6 см озимий ріпак витримує
морози 23-25пС і навіть до мінус 30°С. Найкраще перезимовує
при висоті рослини 10-15 см.
542 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Навесні рослини відновлюють вегетацію при середньодобовій
температурі 1-3°С. Ріпак негативно реагує на сильні коливання
температури навесні. Найкраща температура для росту вегета-
тивної маси 18-20°С. Оптимальна температура в період достиган-
ня і цвітіння 22-23°С. За весняної сівби озимий ріпак не дає квітко-
носних пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка дося-
гає висоти 60-80 см і придатна для використання на корм худобі.
Вимоги Озимий ріпак вимогливий до вологи. При річній
до вологи сумі опадів 600-700 мм він формує високу
продуктивність, при 500-600 мм - задовільну, а при
меншій 500 мм - врожаї помітно знижуються. Транспіраційний
коефіцієнт 500-700. Ріпак менш вимогливий до вологи восени і
рано навесні.
Від появи сходів до закриття грунту листками достатньо не-
значних опадів. При відновленні вегетації навесні рослини добре
використовують зимові запаси вологи. Найбільш негативно впли-
ває нестача води в період інтенсивного росту стебла і вегетатив-
ної маси. Такі посіви передчасно зацвітають. Посуха у фазі
цвітіння може викликати опадання квіток, скорочувати тривалість
цвітіння.
При формуванні стручків і достиганні рінак теж потребує
достатнього вологозабезпечення. Ріпак добре реагує на часті, але
не сильні дощі. Якщо під час наливу і достигання вологи недо-
статньо, то маса 1000 насінин зменшується з 4,0-4,5 г до 2,5-3,0 г,
достигання насіння прискорюється, врожайність зменшується.
Вегетаційний період озимого ріпака на 10-15 днів триваліший,
ніж суріпиці озимої, а врожайність на 15-20% вища.
Вимоги Озимий ріпак - рослина довгого дня. Ясна погода
до світла під час загартування сприяє підвищенню морозо-
стійкості ріпака. Під час весняно-літньої вегетації
краще росте при високій вологості повітря при помірних невисо-
ких температурах. Такі умови складаються при похмурій погоді.
Вимоги Озимий ріпак вимогливий до родючості грунту.
до грунту На формуваня 1 ц насіння ріпак потребує значно
більше поживних речовин, ніж зернові культури.
Добре росте на чорноземах, темно-сірих та сірих лісових грунтах,
дерново-підзолистих та ін. з нейтральною або слабокислою реак-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
543
цією грунтового розчину (рН 6,6-7,2). Може рости і при рН
вище 7,2 і нижче 6,6.
Непридатні - важкі глинисті, заболочені з водонепроникним
підорним шаром, бо в них недостатньо розвивається коренева си-
стема. Вирощуваня ріпака на піщаних грунтах Полісся значною
мірою залежить від їх забезпеченості поживними речовинами і
вологою.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАНЯ
Попередники Попередники ріпака повинні сприяти знищенню
бур’янів, створенню доброї структури грунту
з достатньою кількістю поживних речовин, рано звільняти поле.
Тому найкращі попередникицієї культури - багаторічні бобові
трави; добрі - рання картопля, горох, однорічні трави; задовільні -
зернові культури; несприятливі - овес і яра пшениця.
Але при сучасній структурі посівних площ, коли 50% і більше
займають зернові, ці культури є основними попередниками для
озимих зернових. Тому озимий ріпак висівають після ози-
мого і ярого ячменю, озимої пшениці.
Не можна сіяти ріпак після цукрового буряка, оскільки вини-
кає небезпека поширення нематоди, яка є шкідником для обох
культур. Не розміщують ріпак після соняшника та капустяних -
гірчиці, редьки, капусти та ін. Повертати ріпак на попереднє поле
у сівозміні дозволяється не раніше як через 4-5 років.
Ріпак як перехреснозапильна культура потребує просторової
ізоляції щонайменше 500 м. Потрібна вона і для захисту від
шкідників і хвороб.
Вирощування ж ріпака і зернових культур в одній сівозміні
поліпшує фітосанітарний стан полів, зводить до мінімуму зара-
ження зернових кореневою гниллю.
Обробіток Для доброго, інтенсивного розвитку кореневої
грунту системи після всіх попередників рекомендується
орати на глибину 22-30 см. Якщо попередник рання
картопля, можна обмежитись поверхневим обробітком.
Через два тижні після оранки поверхневим обробітком грунту
знищують першу хвилю пророслих бур’янів, а передпосівним
обробітком - другу. Оскільки після зернових замість рекомендо-
ваних 3-4 тижні, до сівби ріпаку часто залишається 2 тижні, особли-
544 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ву увагу звертають на якість оранки. Плуг для прискорення осі-
дання грунту агрегатують з котком і боронами.
Для передпосівного обробітку при вирощуванні ріпака вико-
ристовують лише комбіновані агрегати - РВК-3,6, ЛК-4 та ін., які
забезпечують ущільнення верхнього шару грунту і створюють
його дрібногрудучкувату структуру. Глибина ходу розпушуваль-
них лап повинна відповідати глибині сівби і становити не більше
3-4 см. Під дією комбінованих знарядь грунт додатково осідає,
що компенсує недотримання інтервалу тривалістю 1 місяць між
оранкою і сівбою.
Якщо в технології передбачено застосування грунтових гербі-
цидів, то вносять їх після вирівнювання поля комбінаторами. За-
робляють в грунт з допомогою сцепки важких борін чи культива-
тора КПС-4. Не можна заробляти комбінаторами, оскільки вирів-
нюючою дошкою гербіцид з грунтом може переміщуватись з ви-
щих місць на нижчі, руйнуючи рівномірність його внесення^ Висо-
коякісний передпосівний обробіток грунту - важлива технологічна
умова при вирощуванні ріпака та інших дрібнонасінних культур.
Удобрення Ріпак потребує більшої кількості добрив ніж
зернові. На формування 1 ц насіння він
використовує 6 кг N. 2,4 кг Р2О5 і 4,2 кг К2О. Частину елементів
живлення можна компенсувати внесенням органічних добрив 20-
30 т/га. Краще гній вносити під попередник.
Норма внесення мінеральних добрив залежить від попередника,
родючості грунту і програмованого рівня врожайності. Орієнтовні
норми добрив наведено в табл. 9.10. Фосфорні і калійні добрива
вносяться під оранку чи культивацію, азотні добрива (М25 30) вносять
перед сівбою лише після зернових попередників. Надмірне азотне
живлення в осінній період погіршує перезимівлю рослин.
Таблиця 9.10 - Рекомендації щодо внесення мінеральних
добрив під озимий ріпак.
Очікувана врожайність, ц/га Орієнтовна норма добрив, кг/га д.р.
N р2о5 к2о
20 80 60 90
25 120 70 150
ЗО 160 80 180
35 200 90 200
40 240 100 220
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
545
Перше підживлення азотними добривами М60100 проводять на
початку відновлення весняної вегетації. При внесенні загальної
норми більше М1?о рекомендується друге підживлення через 10-14
днів (Н40 80). Третє підживлення (Н30 40) в середині цвітіння сприяє
росту стручків і маси насіння.
Вегетативна маса озимого ріпаку інтенсивно наростає впро-
довзж 2-3 тижнів після відновлення вегетації' і в цей період по-
трібно найбільше азоту. Тому майже 80-90% азоту вноситься в
перші два тижні весняного росту. Підвищені вимоги до забезпе-
чення азотом є також під час росту генеративних органів і фор-
мування зерна. Тому важливим є підживлення у фазі цвітіння.
Ріпак добре реагує на внесення мікроелементів, особливо бору.
Підготовка Для сівби відбирають очищене, відкаліброване
насіння, сорти якісне насіння з високою схожістю. Щоб
захистити від ураження хворобами і по-
шкодження шкідниками на початкових фазах росту, насіння обо-
в’язково протруюють. Використовують наступні препарати (таб-
лиця 9.11).
До реєстру сортів України на 2000 рік занесено 19 сортів ози-
мого ріпаку. Це в переважній більшості двонульові “00” безеру-
кові та низькоглюкозинолатні сорти, олія яких придатна на хар-
Таблиця 9.11 - Препарати для протруювання насіння ріпака
Назва препарату Норма знесення, кг/т Шкідливий організм, проти якого обробляється Спосіб обробки
Вітавакс 200, 75 % з.п. (карбоксил 37,5% + тирам 37,5%), ф. ІОпіроял Кемікл, США 2,0-3,0 Пліснявіння, чорна плямистість або чорна пліснява, пероноспорол, гельмінтоспоріозна коренева гниль Протруєння насіння суспензією препарату (10 л води на 1 т насіння) (на технічні цілі)
Космос 250, т.к.с. (фіпроніл, 250 г/л) ф.Авентіс, Німеччина 8,0 Шкідники сходів Обробка насіння перед висіванням
Офтанол Т, 50 з.п. (ізофенфос 40% + тирам 10%), ф. Байєр, Німеччина 4,0 Пліснявіння насіння, чорі.а ніжка, фомоз, альтернаріез (чорна плямистість), біла гниль, бактеріоз, хрестоцвіті блішки Протруєння насіння суспензією препа- рату (10 л води на 1 т насіння)
Ровраль Фло, к.е. (іпродіон, 255 г/л), ф. Авентіс, Німеччина. 8,0 Пліснявіння, чорна ніжка, альтернаріоз, фомоз, біла та сіра гнилі Обробка насіння перед висіванням
546 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 9.12 - Сорти озимого ріпака
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Вміст ерукової кислоти і глюкози- нолатів Напрямок використання
Акорд 1995 СЛП 00 зерно-кормовий
Аскарі 1998 п ++ технічний
Бажаний 1998 л 0 кормовий
Буффало 1999 п 00 зерно-кормовий
Вотан 1997 п 00 зерно-кормовий
Галицький 1997 сл 00 зерно-кормовий
Горизонт 1997 сл 00 зерно-кормовий
Дангал 2001 ЛП 00 зерно-кормовий
Іванна 1990 сл 00 зерно-кормовий
Квінта 1983 СЛП 0 кормовий
Ксоверівський 1995 ЛП 0 кормовий
Лінфорд 2000 п 00 олійний
Митницький 2 1998 п ++ технічний
Свєта 1995 ЛП 00 зерно-кормовий
Світоч 1995 ЛП 00 зерно-кормовий
Тисменицький 1989 СЛП 00 зерно-кормовий
Фалькон 1994 СЛП 00 зерно-кормовий
Федорівський 1998 сл 0 кормовий
Церес 1994 СЛП 00 зерно-кормовий
чові цілі, а макуха без обмежень згодовується різним видам худо-
би і птиці, (таблиця 9.12).
Переважають сорти німецької фірми “Лембке”: Акорд, Аскарі,
Буфалло, Вотан, Квінта, Фалькон, Церес і Інституту хрестоцвітих
культур УААН - Галицький, Дангал, Іванна, Свєта, Тисменицький.
СІВБА
Способи Спосіб сівби залежить від типу використовуваної
сівби сівалки. Ріпак можна сіяти різними сівалками:
зернотрав’яними (СЗТ-3,6), зерновими (СЗУ-3,6,
С3-3,6, СЗА-3,6), лляною (СЗЛ-3,6), бурячною (ССТ-12Б). Кра-
ще використовувати спеціальні ріпакові (СПР-6) сівалки, добре
зарекомендували себе на сівбі ріпака сівалки “Містраль 6000”.
Залежно від типу сівалки відстань між рядками може стано-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
547
вити 7,5 см; 12 см; 15 см; ЗО см; 45 см. За даними Інституту
хрестоцвітих культур вищі врожаї забезпечують способи сівби
з міжряддями 7,5 см; 12 см і 15 см. Широкорядні посіви (45 см)
застосовують для насінницьких цілей, тут необхідно проводити
міжрядні розпушування.
Використання сівалок з анкерними сошниками на вирівня-
них, високоякісно підготовлених до сівби площах, забезпечує ви-
соку польову схожість, одночасність сходів і вирівняність рослин
за темпами розвитку, збільшує врожайність насіння.
Глибина Глибина загортання насіння залежить від типу
сівби грунту, якості його підготовки, наявності вологи та
ін. На легких грунтах насіння загортають на гли-
бину 2,5-3,0 см, на важких - 1,5-2,0 см. Ріпак потребує твердого
ложа для насіння, яке якісно формують анкерні сошники. При
збільшенні глибини сівби понад 3-4 см схожість насіння змен-
шується па 25-30%.
Норма Густота стояння рослин впливає на винесення
висіву рослинами точки росту в осінній період і розвиток
кореневої системи, що має пряме відношення до
зимостійкості та продуктивності рослин. Чим більша густота, тим
гірша зимостійкість і нижча продуктивність. Оптимальна густо-
та рослин, яка забезпечує добрий біологічний розвиток культури
в осінній період, її перезимівлю та продуктивність, становить 90-
100 р/м2. Для створення такої густоти рослин норма висіву
повинна бути в межах 0,8-1,2 млн. схожих насінин на 1 га або
4-6 кг/га.
Строки сівби теж змінюють норму висіву. При сівбі в оптимальні
строки норму висіву можна зменшити до 2,5-3,0 кг/га (табл. 9.13).
Таблиця 9.13 - Норма висіву озимого ріпаку залежно від строків
сівби
Строк сівби 12-15.08 20.08 25.38 30.08
Норма висіву, кг/га 2,5-3,0 3,0-3,5 3,5-4,0 4,0-5,5
548 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
В Німеччині норма висіву в оптимальні строки становить 2,5-
3,0 кг/га. При збільшенні норми висіву знижується зимостійкість
внаслідок слабшого розвитку кожної окремої рослини. У густих
посівах створюється мікроклімат, що сприяє розвитку грибкових
захворювань рослин.
За технологіями, що застосовуються в країнах Західної Євро-
пи навесні на 1 м2 повинно бути 35-50 рослин. В Україні реко-
мендується 50-80, до 100 рослин.
Розрахувати норму висіву можна за такою формулою:
Н кг/га = (К.‘В) = 100'5) =5,5 кг/га,
А 90
де Н - норма висіву, кг/га; К - кількість насінин на 1 м2;
В - маса 1000 насінин, г; А - схожість, %. Норма висіву сортів
коливається в межах 4-6 кг/га, гібриди сіють з меншою нормою
висіву 3,0-3,6 кг/га. При вирощування на зелений корм норма
висіву збільшується до 6-10 кг/га.
Строки Для озимого ріпака строки сівби мають вирішальне
сівби значення. Ранні посіви восени переростають,
точка росту піднімається високо над поверхнею
грунту, нагромаджується велика вегетативна маса, що спричинює
вимерзання або випрівання.
Для нормального розвитку рослинам ріпака перед входжен-
ням у зиму треба 60-80 днів із сумою температур 600-800°С.
До настання зими рослини загартовуються, утворюють розетку
6-10 листків. Найкраще рослини перезимовують при висоті 10-
15 см, коли точка росту винесена над поверхнею грунту на
висоту не більше 1 см, а діаметр кореневої шийки дорівнює
0,6-1 см (рис. 9.1).
Необгрунтоване підвищення норми висіву спричинює внутрі-
видову конкуренцію, внаслідок чого рослини витягуються, а точ-
ка росту і коренева шийка виноситься над поверхнею грунту на
5-10 см. Особливо це характерно для ранніх строків сівби. Проте
переростання рослин не приводить до загибелі, якщо точка росту
низько - 1 см над поверхнею грунту. Але це можливо лише при
менших (3-4 кг/га) нормах висіву.
Оптимальні строки сівби озимого ріпаку - 15-30 серпня. До-
пустимі строки сівби - 10 серпня -5 вересня. При значному запіз-
ненні з сівбою рівень перезимівлі рослин знижується на 30-50%,
часто є випадки повної їх загибелі.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
549
рослини озимого ріпака
перед входженням у зиму
Догляд за При нестачі вологи в грунті поле після сівби
посівами коткують. На широкорядних посівах в осінній
та весняний періоди розпушують грунт культи-
ваторами. Проводять підживлення азотними добривами і комп-
лекс робіт щодо захисту рослин ріпаку від шкодочинних
організмів.
Незважаючи на високу конкурентну здатність по відношенню
до бур’янів внаслідок випереджуючого росту навесні, ріпак може
сильно забур’янюватись. Найбільш шкодочинні бур’яни у по-
сівах: підмаренник чіпкий, ромашка, зірочник, фіалка триколірна,
пирій та ін. Вони забирають у рослин ріпаку вологу і елементи
живлення, засмічують насіння ріпаку, підвищують його вологість.
На пізніх, слаборозвинутих посівах, де існує небезпека заги-
белі взимку, всі заходи по захисту рослин переносять на весну,
щоб не витрачати дарма кошти на осіннє внесення пестицидів.
Нині найефективнішим заходом боротьби з бур’янами є
хімічний метод - застосування гербіцидів (табл. 9.14).
Для передпосівного внесення застосовують трефлан, для ран-
нього післяпосівного - бутізан (рис. 9.2) і для пізнього післягюсів-
ного - лонтрел.
Гербіциди суцільної дії (буран, 2-6 л/га; глісол, 2-6 л/га; гліфо-
550 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Рис. 9.2. Рекомендації до застосування бутізану при вирощуванні ріпаку.
Досходове
(пріоритетне) внесення:
- легкі та середні грунти
1,75-2,0 л/га
- важкі грунти
2,0-2,5 л/га
Комбіноване до- та
післясходове внесення
- легкі та середні грунти
1,0+1,0 л ' га '
- важкі грунти
1,5+1,0 л, га
Післясходове
внесення:
- всі види ґрунтів
2,0-2,5 л/ га
досходове досходове післясходове післясходове
легкі та середні грунти 1,75-2,0 л/га 1,0 л/га 1,0 л/га — 2,0-2,5 л/га м М
важкі грунти 2,0-2,5 л/га 1,0-1,5 л/га
•4 01 09 • ї 13 15/17
Таблиця 9.14 - Гербіциди для знищення бур’янів у посівах
озимого ріпаку________________________________________
Препарат, діюча речовина, фірма, країна Норма внесення, л / га Бур’яни, особливості внесення препаратів
Арамо 50, к.е. (тспралоксидим, 50 г/л), ф.Басф, Німеччина 1,0-2,0 Однорічні та багаїорічні злакові бур’яни. Обприскування від фази 3-х листків до кінця лущіння у однорічних злакових бур’янів, при висоті пирію 15-20 см (незалежно від фази розвитку культури)
Бутізан 400, 40% к.е. (метазахлор), ф. БАСФ, Німеччина 1,75-2,5 Однорічні злакові та дводольні, обпри- скування грунту до або після сходів
Бутізан Стар 4168С (метазахлор 33,3% + квінфмерак 8,3%) 3,0-3,5 Однорічні злакові та дводольні
Дуал, 96% к.е. (мстахлор), ф. Син- гента, Швейцарія 1,6-2,6 Однорічні злакові та деякі дводольні, Обприскування до висівання або до сходів ріпаку
Дуал Голд 960 к.е. 8 (8-метах.тор, 960 г/л), ф.Сицгеїгга, Швейцарія 1,6 Однорічні злакові та деякі дводольні. Об- прискування висівання або до сходів ріпа ку (в зонах недоеіатиьоіо зволоження • і. загортанням)
, Керб 50 XV, 50% з.п. (пропізамід), і ф. Ром енд Хаас. Австрія 1,0 Однорічні дводольні та деякі злакові. Обприскування восени у фазі 3-4 листків культури
, ЛонтрелЗОО, 30°;, в.р. (клопіралід), ф.Доу Агро Сайенсіс, США 0,35-0,5 Дводольні, коренепаросткові.Обприс- кування до початку стеблування
Селект 120, к.е. (клетодим, 1 20г, л) ф.ТомспАрго, США 0,4-1,8 Однорічні та баїаторічні злакові. Обприс кування при висоті 3-5 см однорічних і; 15-20 см багаторічних бур'янів, незалежні від фази розвитку ріпака.
Треф лан, 24% к.е. (трифлуралін), ф. Доу Агро Сайенсіс, СІІІА / 2'* - Однорічні злакові та дводольні. Об- прискування грунту з негайним загор- танням до сівби ріпаку
' Фуроре Супер. 7,5% м.в.е. (фенок- і сапроп-н-етил), ф. Авентіс. Німеч- 1 чина 0,8-1,2 Однорічні злакові Обирискх вання негеїу- ючої культури. починаючи і фази 2-х лис гкп до кінця кущіння бур'янів. Заборонні гьс> використовувані в харчовій промисловості
Фюзілад Супер, 12,5% к.е. (флуа- зифон-П-бутил), ф. Зенека, Англія 1,0-1,25 Злакові бур’яни. Обприскування \ стадії 3-4 листків у бур'янів
ОЛІЙНІ К/ЛЬТУРИ
551
ган, 2-6 л/га; раундап, 2-6 л/га), використовують для знищення
бур’янів за 2-3 тижні до оранки.
Ріпак може сильно пошкоджуватися шкідниками. Найбільш
поширені: хрестоцвіті блішки, ріпаковий квіткоїд, попелиця, трач,
ріпаковий прихованохоботник, капустяний стручковий комарик та
ін. Шкідники наносять двояку шкоду: пряме пошкодження рос-
лин і втрати врожаю внаслідок цього; механічні пошкодження
органів рослини спричинюють ураження грибковими хворобами.
Зменшити ураження шкідниками можна агротехнічними за-
ходами. Це чергування культур у сівозміні, глибока оранка, опти-
мальні параметри сівби. Дотримання рекомендованого співвідно-
шення макроелементів, просторова ізоляція, відсутність бур’янів.
Боротьбу зі шкідниками ріпака хімічним методом проводять при
перевищенні порогу чисельності і шкодочинності (табл. 9.15).
Таблиця 9.15 - Інсектициди для захисту посівів ріпака від шкідників
Назва препарату, діюча речовина, фірма, країна Норма вне- сення, л/га Шкідливий організм проти якого обробляється
Альфагард 100 к.е. (альфаципер- метрин, 100 г/л) ф. Гарда Кеміклз Лімітед, Великобританія 0,15 Хрестоцгітні блішки, квіткоїд. Обприскування в період вегетації.
Бульдок, 2,5% к.е. (бета-цифлут- рин), ф. Байєр, Німеччина 0,3 Ріпаковий квіткоїд, пильщики. Об- прискуватня у фазі бутонізації
Волатон 500, 50% к.е. (фоксим) ф. Байєр, Німеччина 1,0 Хрестоцвіті блішки, трач, квіткоїд, приховайзхоботники. Обприску- вання рослин у період вегетації
Децис Форте, к.е. (дельт,іметрин, 125 г/л), ф. Авентіс, Німеччина 0,06-0,07 Квіткоїд, клоп, білани, блішки, по- пелиці, лгстоїд, совки. Обприску- вання рослин у період вегетації
Золон, 35% к.е. (фозалон 350 г/л), ф. Авентіс, Німеччина 1,5-2,0 Квіткоїд, білани, клоп, совка. Обприскування в період вегетації (на технічні цілі)
Карате, 5% к.е. (лямбдг.цитало- трин), ф. Зенека, Англія 0,1-0,15 Квіткоїд. Обприскування у фазі бутонізації
Сумі-Альфа, 5% к.е. (есфенвале- рат), ф. Сумітомо Кемікл, Японія 0,3 Квіткоїд, блішки. Обприскування в період вегетації
Фастак, 10% к.е. (альфаципермет- рин), ф. Басф, Німеччина 0,1-0,15 Квіткоїд, блішки. Обприскування в період вегетації (на техи. цілі)
Фюрі, 10% к.е. (зетациперметрин), ф. ФМС, США 0,07-0,1 Квіткоїд. Обприскування посівів наприкінці бутонізації ,
Штефесін, 2,5% к.е. (дельтамет- рин), ф. Штефес Агро, Німеччина 0,3 Квіткоїд, клтпи, блішки, білянки, попе- лиці. Обприскування в період вегетації (на технічп цілі) ,
552 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 9.16 • Фунгіциди для захисту рослин ріпака від
ураження хворобами
Препарат, діюча речовина, фірма, країна Норма внесення, л/га Хвороба, проти якої обробляється
Альєтт, 80% з.п. (фосетил алюмінію), ф. Авентіс, Німеччина 1,2-1,8 Пероноспороз. Обприску- вання в перед вегетації 0,3% суспензією препарату
Ридоміл Голд МЦ 68 з.п. (металак- сил-М, 40 г/кг)+манкоцеб, 640 г/кг) ф.Сингента, Швейцарія 2,5 Альтернаріоз, пероноспороз, сіра гниль. Обприскування при перших ознаках захворювання
Ровраль Фло, 25,5 к.е. (іпродион), ф. Авентіс, Німеччина 3,0 Альтернаріоз, сіра гниль. Об- прискування в період вегетації
Ронілан 50 с.п. (вінклозолін), ф. БАСФ, Німеччина 1,0 Альтернаріоз, сіра гниль
Спортак Альфа, 38% (прохлораз + карбендазим), ф. Агрево, Німеччина 1,5-2,0 Сіра гниль, альтернаріоз, борошниста роса, біла гниль
Закінчують обробіток інсектицидами за 4-5 днів до вильоту на поле
бджіл. При потребі посіви обприскують вдруге в кінці цвітіння.
Хвороби завдають меншої шкоди рослинам ріпаку, порівня-
но з шкідниками. Проте при недотриманні основних вимог тех-
нології (попередник, оранка, якісна сівба) в окремі роки хвороби
можуть різко знижувати врожайність посівів. До числа сильно-
поширених хвороб в Україні відносяться чорна ніжка, снігова
плісень, несправжня борошниста роса (пероноспороз), фомоз, аль-
тернаріоз, тифульоз.
За сприятливих умов для розвитку й масового поширення
хвороб застосовують фунгіциди (табл. 9.16).
У технології вирощування ріпака захист від шкодочинних
організмів (бур’яни, шкідники, хвороби) має виняткове значення.
Всі роботи мають виконуватись комплексно і в повному обсязі.
Нехтування одним із обробітків пестицидами може призвести до
різкого зменшення урожайності.
Збирання Ріпак достигає нерівномірно, стручки розстріску-
ються, що призводить до значних втрат насіння.
Збирають ріпак як прямим комбайнуванням, так і роздільно.
Роздільний спосіб. Рослини скошують у валки, коли нижні
листки опадають, 50% стручків стали лимонно-жовтого кольору,
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
553
насіння світло-вишневе, вологість 30-40%. У цей період найбіль-
ше олії, її нагромадження припиняється; високий вміст білку, хло-
рофіл повністю розкладений. Косять жатками ЖВН-6; ЖБА-3,5;
ЖРБ-4,2 зі швидкістю 4-6 км/год. Зріз високий 20-25 см, але
щоб не відрізались нижні стручки. Косити і обмолочувати бажа-
но вранці і ввечері. Швидкість мотовила рівна швидкості жатки.
Через 3-6 днів після скошування, коли вологість насіння 10-
12%, валки обмолочують комбайнами Лан, Слазутич, СК-5 “Нива”
з пристосуванням ПКК-5. Використовують підбирачі ППТ-3. Роз-
дільне збирання рекомендується проводити на площах, що забур’я-
нені ромашкою, підмаренником чіпким, або з нерівномірним дос-
тиганням рослин ріпака.
Прямим комбайнуванням ріпак збирають при настанні тех-
нологічної стиглості (вологість 10-15%), але до початку розтріс-
кування стручків. Насіння темно коричневе чи чорне, тверде. При
дотику до рослин насіння має “шелестіти” в стручках. Опти-
мальна вологість 12%. Збирання при вологості нижче 10% не
рекомендується через великі втрати. При вологості більше 14%
сильно зростають затрати на сушіння.
Для прискорення і одночасного дозрівання проводять десика-
цію за 7-10 днів до збирання реглоном (2-3 л/га). За 12-14 днів до
збирання врожаю використовують десикант баста (1,5 л/га). На
запирієних площах доцільно використати за 2 тижні до збирання
гербіцид раундап (3 л/га). Він знищує бур’яни і підсушує росли-
ни. Десикація зменшує втрати насіння при збиранні і економить
витрати енергії на досушування насіння.
Для тривалого зберігання вологість насіння необхідно довес-
ти до 6-8%. Насіння, при поступленні на тік, негайно очищають і
сушать. При підвищеній вологості за 1-2 дні воно біліє, пліснявіє
і втрачає схожість, а також технологічні якості.
Для добування олії (оіеа - лат.) насіння підігрівають, мелють
і кладуть в прес. Одержуємо 40-43% олії і 57-60% макухи. Засто-
совують прес-камеру ПК-200 чи прес шнековий масловідділюю-
чий ПШМ-250.
На зелений корм збирають не пізніше фази бугонізації-цвітіння.
Ще раніше використовують для випасу навесні і пізно восени.
554 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.3.
ЯРИЙ
РІПАК
(кольза)
Вгаззіса париз оіеііега аппиа
Меіхії.
Значення Ярий ріпак має таке ж
значення, як і озимий.
У його насінні міститься 35-45% сла-
бовисихаючої олії (йодне число 101),
20-26% білка, до 17-18% вуглеводів.
Олія з ярого ріпака має чудові харчові якості, а також широко
використовується в різних галузях народногосподарського комп-
лексу. Макуха (низькоерукових сортів) є добрим кормом для тва-
рин, а макуха з нових “00” сортів - ще й високобілковий складник
для виробництва продуктів харчування.
Господарська цінність ярого ріпака полягає ще й в тому, що
він може вирощуватися у зонах, ризикованих для вирощування
озимого ріпаку. Він є доброю страховою культурою. У роки, коли
озимий ріпак вимерзає, його площі без великих дозатрат пере-
сівають ярим ріпаком.
Зелена маса широко використовується на корм. У ній містить-
ся 4,9-5,1% білка, тобто удвічі більше, ніж у зеленій масі кукуруд-
зи та соняшнику. Ярий ріпак вирощують у післяукісних, післяж-
нивних та проміжних посівах. Він добрий медонос, має фітосані-
тарні властивості, цінний попередник для зернових культур.
Історія, Батьківщиною ярого ріпаку є Європа. Нині він
поширення досить поширений у Канаді, Китаї, Індії, Пакистані,
Швеції, де займає більші площі, ніж озимий. В
Україні ріпак культивується від початку XVIII століття. В сере-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
555
дині XX століття інтерес до цієї культури зменшився, його посіви
скоротилися до кількох тисяч гектарів. Однак в останні роки він
знаходить усе ширше застосування. Якщо в 1990 році площа ярого
ріпака в Україні ледве сягала 5,5 тис. га, то 1997 року вона зрос-
ла до 19 тис. га.
Урожайність насіння нижча, ніж озимого ріпаку, і становить
12-18 ц/га, зеленої маси 200-400 ц/га.
Біологічні Ярий ріпак холодостійка рослина, насіння його
особливості починає проростати при 1-3°С тепла. Дружні
сходи з’являються через 5-7 днів при темпера-
турі 9-12°С. Сходи переносять заморозки до мінус 3-4°С, а в стадії
кількох листків - короткочасні заморозки до мінус 7-8°С. Найк-
раще росте вегетативна маса при помірній температурі (18-20°С)
Під час цвітіння і достигання насіння сприятливою є температу-
ра 23-25°С. Сума середньодобових температур за вегетацію ста-
новить 1700-2100°С.
Ярий ріпак - рослина помірної кліматичної зони, краще росте
в умовах довгого дня. Він належить до вологолюбних культур.
Найбільше води рослини поглинають у період бутонізації-цвітіння.
Посуха в цей час значно знижує врожай насіння. У Європі най-
вищий урожай збирають при сумі річних опадів 450-600 мм. Од-
нак досвід Канади, яка є світовим лідером виробництва насіння
ярого ріпака, підтверджує великі можливості його вирощування
у більш жорстких кліматичних умовах. Так, у штатах Альберта і
Саскачеван, де в середньому за рік випадає 270-400 мм опадів,
безморозний період становить 100-135 днів, максимальна темпе-
ратура сягає 30"С і більше, вирощують 75-80%, канадського ріпа-
ка “канола”.
До грунтів ярий ріпак не дуже вимогливий. Краще росте на
родючих, не важких за гранулометричним складом, структурних
грунтах, які мають нейтральну або слабокислу реакцію, містять не
менше 1,1% гумусу. Не придатні для нього легкі піщані та солон-
цюваті грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кзащі попередники ярого ріпаку - зернобобові,
зернові, картопля, кукурудза, однорічні та ба-
гаторічні трави. Не можна висівати після інших капустяних
культур. Урожайність внаслідок такого розміщення в сівозміні
556 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
зменшується на 20-30%. На попереднє поле його можна поверта-
ти не раніше як через 4-5 років. Він добрий попередник для інших
культур.
Обробіток Рекомендується зяблева оранка на глибину 20-
грунту 22 см, а на полях, що забур’янені багаторічними
б,ур’янами - на глибину 25-30 см і більше.
Навесні при фізичному достиганні грунту на зораних полях
зяб боронують, розпушують, вирівнюють. Дуже важливо якісно
підготовити грунт до сівби. Найкраще для цього використати після
боронування комбіновані агрегати. Передпосівний обробіток грун-
ту проводять на глибину сівби.
Удобрення Ярий ріпак добре реагує на внесення органічних і
мінеральних добрив. Гній (20-30 т/га) краще вно-
сити під попередник. Під оранку вносять всю норму фосфорних
і калійних добрив. Більшу частину азотних добрив (1/2-2/3 за-
гальної норми) вносять під передпосівну культивацію. Решту азоту
використовують для підживлення рослин у фазі 5-6 листків-бу-
тонізації. Норми внесення азоту, фосфору і калію залежно від
попередника подано в табл. 9.17.
Таблиця 9.17 - Норми мінеральних добрив для одержання
20-25 ц/га насіння ярого ріпака (В. Д. Гайдаш, 1998 р.)
Попередник Норма добрив, кг/га д.р.
N р24 К?О
Картопля 60-80 30-40 60-80
Зернобобові 60-80 45-60 80-120
Однорічні трави 70-100 45-60 80-120
Зернові колосові 80-120 45-60 80-120
Підготовка Висівати треба високоякісне насіння зі
насіння. Сорти схожістю не нижче 85%. Якщо урожай
призначається на харчову олію, необхідно
контролювати посівний матеріал на вміст ерукової кислоти і глю-
козинолатів. Насіння протруюють одним із препаратів: вітавакс
200, офтанол Т. Сорти ярого ріпака для вирощування в різних
грунтово-кліматичних умовах України подано в табл. 9.18.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
557
Таблиця 9.18 - Сорти ярого ріпака
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Вміст ерукової кислоти і глюкозино латів Напрямок використання
Аріон 1996 л 00 зерно-кормовий
Земир 2 2000 ЛП 00 олійний
Золотонівський 1989 сп 00 зерно-кормовий
Ірис 1996 с 00 зерно-кормовий
Калинівський 1994 слп 00 зерно-кормовий
Клітинний 1 1996 слп 00 зерно-кормовий
Клітинний 8 2000 ЛП 00 олійний
Лізоне 1998 Л 00 зерно-кормовий
Ліколли 2000 п 00 олійний
Касол 2000 п 00 олійний
Микитинецький 1997 сп 00 зерно-кормовий
Оредеж 2 1996 л 00 зерно-кормовий
Отаман 1999 с 00 зерно-кормовий
Стар 1996 с 00 зерно-кормовий
Титан 1999 с 00 зерно-кормовий
Шпат 1989 слп 00 зерно-кормовий
СІВБА
Способи Ріпак сіють рядковим або вузькорядним способом,
сівби Якщо є можливість якісно загорнути насіння в грунт,
можна сіяти розкидним способом, що забезпечує най-
кращу рівномірність розміщення насіння на площі.
Глибина Залежить від типу і вологості грунту і становить
сівби 1,5-2,0 см. Не рекомендується сіяти глибше 3 см
навіть на легких грунтах, чи при нестачі вологи у
верхньому шарі грунту.
Норма Норма висіву насіння - 4-6 кг/га забезпечує на 1 м2
висіву 120-140 сходів рослин ріпаку. При ранніх строках
сівби рекомендується мати 100 рослин на м2, при
пізніх - 150 р/м2. В оптимальних умовах норму висіву можна
зменшити до 80-120 насінин/м2.
558 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Строки Строки сівби ярого ріпаку ранні. Вони припадають
сівби на час сівби ярого ячменю. Запізнення з сівбою на
5-10 днів, порівняно з оптимальним строком, при-
зводить до зниження врожаю насіння на 25-50%.
Догляд . Для ярого ріпака дуже небезпечною є грунтова
кірка, яка може утворитися внаслідок весняних
холодних дощів. Для її руйнування впродовж 5 днів після сівби,
можна застосовувати борони. Цей агрозахід також використову-
ють після появи сходів на дуже загущених посівах.
Для знищення бур’янів використовують ті ж препарати, що й
на посівах озимого ріпаку. Найбільшої шкоди у перші фази рос-
ту завдають бур’яни та хрестоцвіті блішки. Тому з внесенням
гербіцидів не можна затримуватись. У фазі розетки ріпака, на
площах, де поширені ромашка й осот, використовують гербіцид
лонтрел, або фюзілад, коли переважають злакові бур’яни. Най-
вищу ефективність забезпечує бутізан.
Для захисту від шкідників і хвороб застосовують ті ж препа-
рати, що й на посівах озимого ріпаку. Початок цвітіння ярого
ріпаку випадає на відцвітання озимого, тому можна очікувати силь-
ного поширення шкідників внаслідок їх переходу з озимого ріпа-
ка. В окремих випадках посіви від шкідників захищають двічі.
Хворобами ярий ріпак уражується значно менше, ніж озимий.
Тому фунгіциди, як правило, не вносять.
Збирання Ярий ріпак цвіте приблизно на 4 тижні пізніше
від озимого, насіння достигає на 3-4 тижні пізніше.
Настання повної стиглості при несприятливих умовах може за-
тягнутися до вересня. Тому на таких площах доцільно провести
десикацію.
Збирають ярий ріпак прямим комбайнуванням, оскільки він
достигає більш рівномірно, ніж озимий. Оптимальна вологість
зерна має бути в межах 10-14%. На забур’янених площах перева-
гу має роздільний спосіб збирання. Зберігається зерно при воло-
гості менше 9%.
Після збирання поле лущать, що сприяє проростанню насіння,
що висипалося. Пізніше зелену масу ріпаку-самосіву разом з стер-
нею і соломою глибоко приорюють, що сприяє поповненню грун-
ту органічними речовинами.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
559
9.4.
СУРІПИЦЯ
Значення Суріпиця - цінна олійна і кормова культура. У її
насінні міститься 33-42% олії, яка подібна до ріпа-
кової. Нові сорти суріпиці характеризуються низьким вмістом
ерукової кислоти і глюкозинолатів. Тому олію з неї використову-
ють як харчову, а шрот і макуху, яка містить до 40% повноцінного
білка, згодовують тваринам. Як технічну олію використовують у
миловарній, лакофарбній, металургійній та інших галузях про-
мисловості.
Суріпиця вирощується на зелений корм. У зеленій масі містить-
ся 12-14% сухої речовини, 15-16% перетравного протеїну. Це цінний
медонос, добрий попередник для зернових культур.
СУРІПИЦЯ ОЗИМА (Вга88іса тара оіеііега В.С.)
Біологічні Ця культура більш холодостійка, ніж озимий
особливості ріпак. З настанням похолодання має здатність
втягувати точку росту в грунт, завдяки чому
підвищується зимостійкість рослин. Насіння починає пророс-
тати при температурі 2-3°С, а сходи майже не пошкоджуються
осінніми і весняними приморозками. Серед капустяних культур
озима суріпиця найбільш морозостійка. Рослини витримують тем-
пературу повітря до - 20°С при відсутності снігу, а гинуть під
глибоким снігом, якщо він випав на незамерзлу землю.
Вимоглива до вологи, особливо в період інтенсивного форму-
вання вегетативної маси. Проте надмірна вологість пригнічує
560 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
рослини'. До грунтів озима суріпиця менш вимоглива, ніж ози-
мий ріпак. її можна вирощувати на всіх типах грунтів, крім мало-
родючих піщаних і кислих.
Озима суріпиця характеризується швидким темпом росту.
Весною вона відростає швидше за ріпак, забезпечуючи добовий
приріст у висоту в межах 8-12 см. Вже через 30-35 днів весняного
росту досягає укісної стиглості, що на 5-10 днів раніше від ріпа-
ку. Починає цвісти у третій декаді квітня - в цей період її скошу-
ють на корм. Ніяка інша культура не забезпечує такого
раннього зеленого корму.
її з успіхом можна використовувати як сидеральну культуру.
Після весняного приорювання зеленої маси (150-250 ц/га), виро-
щують кукурудзу, картоплю та інші пізні культури.
Поширені такі сорти: Веснянка, Ізумрудна, місцеві сорти.
Технологія Технологія подібна до озимого ріпаку. Суріпиця
вирощування менш вимоглива до попередників, проте не можна
сіяти після культур родини капустяних, а на те
ж поле повертають не раніше, як через 5 років. Для одержання
високих урожаїв насіння (20-30 ц/га) необхідно вносити не
менше Чо_І20Р60.80К60 90.
При вирощуванні на насіння сіють її на 5-10 днів пізніше,
ніж озимий ріпак. В умовах Західної України її можна сіяти до
10 вересня. Враховуючи те, що насіння дуже дрібне, його сіють на
глибину не більше 1,5-2,0 см. Норма висіву 4 6 кг/га. При виро-
щуванні на зелений корм норму висіву збільшують до 8-10 кг/га.
Спосіб сівби - рядковий.
Догляд за посівами майже не відрізняється від догляду за
озимим ріпаком.
Озима суріпиця достигає швидко, на 1-2 тижні раніше, ніж
озимий ріпак. Збирають роздільним способом. У валки скошу-
ють при пожовтінні стручків (у ріпака - при побурінні). Валки
обмолочують вранці чи ввечері. Висушені стручки при наймен-
шому дотику розтріскуються, що спричинює великі втрати на-
сіння.
При проведенні десикації збирають прямим комбайнуванням.
Урожайність насіння може досягати 25-30 ц/га і більше.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
561
СУРІПИЦЯ ЯРА (Вгаззіса сашрезігіз Ь.)
Малопоширена культура, але має ті переваги, що швидко фор-
мує зелену масу і насіння, випереджуючи яриіі ріпак. Вегетацій-
ний період становить 75-90 днів, що на 10-15 днів менше, ніж в
ярого ріпака. Скоростиглі культури мають відносно короткий пе-
ріод активного поглинання поживних речовин, що зумовлює підви-
щені вимоги рослин до агрофону, вимагаючи вищих норм міне-
ральних добрив.
Сіють яру суріпицю одночасно з ранніми культурами у першій
декаді квітня після різних попередників, крім капустяних. Нор-
ма висіву насіння 10-12 кг/га, глибина його загортання 1,5-2,0 см,
спосіб сівби рядковий.
При вирощуванні на зелений корм строки сізби встановлюють
з врахуванням потреб зеленого конвейєра. Можна сіяти в червні-
липні. Навіть при висіванні наприкінці серпня, через 35-40 днів в
кінці вересня- на початку жовтня збирають по 100-150 ц/га зеле-
ної маси.
Зелену масу суріпиці ярої збирають на початку цвітіння, на
насіння скошують у валки при пожовтінні стручків.
Урожайність насіння може досягти 15-20 ц/га, зеленої маси
200-260 ц/га.
Для вирощування на олію у зоні Полісся рекомендовано
сорт Горянка. Вегетаційний період 86 днів. Середня врожайність
12,3 ц/га. Вміст олії 40%, ерукової кислоти - 0,6%, глюкозино-
латів - 0,5%. Стійкий до вилягання, осипання. Рекомендована
норма висіву 5-6 кг/га, норма внесення добрив - У60.90Р60.90 К6()
562 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.5.
РИЖІЙ
Сатеїіпа заііуа
Значення У насінні рижію
вміст олії може до-
сягати 40-46%, є також 25-28%
білка. Використовується як
технічна і харчова. Свіжа олія має
добрі смакові якості, прекрасний
аромат, може споживатися в натуральному вигляді. Проте при
зберіганні швидко втрачає смакові якості, через 2 тижні набу-
ває гіркого смаку. Макуха після спеціальної обробки в неве-
ликих кількостях згодовується худобі. У 100 кг макухи містить-
ся 115 к.о.
Рижій давня культура. В Україні на невеликих площах його
вирощують у Поліссі. Середній урожай насіння 10-15 ц/га.
Біологічні Рижій невимогливий до умов вирощування. Це
особливості холодостійка культура, сходи якої витримують
приморозки до 12°С. Насіння починає пророста-
ти при температурі 1~2°С. Рослини витримують весняні замороз-
ки до мінус 8°С.
Рижій - вологолюбна рослина довгого дня, проте порівняно
легко переносить посуху. Маловимогливий до грунтів. Непри-
датні для його вирощування глинисті важкі грунти, схильні до
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
563
заболочення. Це культура з коротким вегетаційним періодом -
70-90 днів.
В Україні районовано три сорти рижію: Гірський, Міраж, Сте-
повий 1.
Сорт Гірський рекомендовано для вирощування у зоні Лісос-
тепу та Степу. Стійкий до вилягання, вміст жиру 34%, білка - 27%.
Насіння жовте. Урожайність 10-18 ц/га. Вегетаційний період -
88 днів.
Сорт Міраж придатний для вирощування у зоні Полісся, Лісо-
степу та Степу. Стійкий до вилягання і осипання. Ураження хво-
робами незначне. Вміст олії 43%, білка - 27%. Середня врожайність
10-16 ц/га. Вегетаційний період 66 днів.
Технологія Кращими попередниками для рижію є просапні
вирощування і зернові культури. Після сходів рослини
повільно ростуть, не витримують конкуренції
з бур’янами, тому найкраще його розмістити на менш забур’яне-
них полях
Під оранку вносять фосфорні і калійні добрива (Р4060К40й0),
навесні азотні (И40 60). Основний і передпосівний обробіток грун-
ту такий, як під ранні ярі зернові культури. Сяють одночасно з
ранніми ярими зерновими рядковим способом з нормою висіву
10-12 кг/га. Глибина загортання насіння 1,5-2,0 см. Догляд такий
як за іншими капустяними культурами. Збирають рижій розділь-
ним способом, скошуючи у валки при побурінні нижніх стручків.
Надається ця культура для прямого комбайнування. Так збира-
ють чисті посіви, або де проведено десикацію.
564 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.6.
ГІРЧИЦЯ
БІЛА
8іпарІ8 аІЬа Ь.
Значення Гірчиця біла -
цінна олійна
культура. В її насінні міс-
титься 30-40% олії, яка за
своєю якістю не поступаєть-
ся соняшниковій. Вона ви-
користовується на харчові цілі, в консервній, хлібопекарській, кон-
дитерській промисловості, а також на технічні цілі. Добувають з
насіння також ефірну олію (0,1-1,1%), яку використовують у кос-
метиці та парфумерії. Урожайність насіння 12-15 ц/га.
Гірчиця використовується як кормова культура. У макусі (60-
70% маси насіння) міститься 25-32% білка, 12% жиру, 9% клітко-
вини.
Гірчиця біла характеризується швидким ростом вегетативної
маси. Укісна стиглість настає через 30-38 днів. Урожайність зе-
леної маси може досягати 200-300 ц/га. Використовувати її мож-
на до фази зав’язування плодів (стручків). Зелена маса містить
10-15% сухої речовини, до 4-5% білка. Можна висівати гірчицю в
сумішках і як проміжну культуру.
Завдяки швидкорослості використовують на сидеральне доб-
риво, висіваючи навіть у пізні строки (кінець липня - початок
серпня), після збирання зернових культур.
Коренева система своїми виділеннями перетворює недоступні
для рослин поживні речовини грунту на доступні. За деякими
даними гірчицю можна використовувати як природний гербі-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
565
цид для зменшення забур’янення наступних культур у сівозміні.
Найтехнологічніше цю властивість використовують так: гірчи-
цю сіють після збирання зернових і приорюють у вигляді зелено-
го добрива. При цьому руйнуються тканини рослин гірчиці і
вивільняється фермент, що перетворює глюкозинолати в ізотиціа-
нати. Найбільш сильнодіючий ізотиціанат - синігрин, який добре
пригнічує ріст багатьох видів бур’янів. Крім цього гірчиця покра-
щує фітосанітарпий стан поля, очищаючи грунт від кореневих гни-
лей. Це дуже важливо при монокультурному вирощуванні зерно-
вих. Гірчиця добрий медонос і попередник для більшості культур.
Біологічні Це холодостійка культура, яка витримує
особливості приморозки до мінус 6-7°С. Насіння починає
проростати при 1-2°С. Може вегетувати при
температурі 2-3°С. Навіть за прохолодної погоди насіння дости-
гає за 65-90 днів. Гірчиця біла вимоглива до вологи, менш посухо-
стійка ніж гірчиця сиза. Мало вимоглива до грунтів, погано пе-
реносить надмірну кислотність грунту.
Технологія Розміщують гірчицю білу на чистих від
вирощування бур’янів полях. Технологія обробітку грунту,
удобрення, догляду подібна до інших капус-
тяних культур (див. озимий і ярий ріпак та ін.).
Під гірчицю білу, коренева система якої характеризується ви-
сокою засвоювальною здатністю, доцільно вносити фосфоритне
борошно і каїніт. Норма внесення добрив - К45 60Р4560К4. со.
Висівають у ранні строки рядковим способом. Норма висіву -
15-16 кг/га, глибина загортання насіння 1,5-2,0 см. Збирають при
достиганні всіх стручків. Насіння при достиганні не обсипається на
відміну^ від гірчиці сизої, тому збирають прямим комбайнуванням.
Зареєстровані в Україні сорти Кароліпа, Підпечерицька, Талі-
сман.
Сорт Підпечерицька має вегетаційний період 100 днів. Росли-
ни заввишки до 110 см, стійкі до вилягання, осипання. Середня
врожайність 21 ц/га. Вміст жиру 25,4%, білка - 32%. Рекомендо-
ваний для зони Лісостепу як олійний та кормовий.
Сорт Талісман має коротший веретаційний період - 82 дні. Рос-
лини заввишки до 130 см. Середня врожайність 23 ц/га, вміст жиру
- 28,3%, білка - 30%. Сорт стійкий до вилягання, осипання. Рекомен-
дований для зони Полісся і Лісостепу як олійний і кормовий.
566 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.7.
ГІРЧИЦЯ
СИЗА
(сарептська)
Вгаззіса ]шісеа Схет.
Значення У насінні гірчиці
сизої міститься
34-47% олії, яку використовують
для харчування, у консервній, кон-
дитерській, хлібопекарській про-
мисловості, а також на технічні
цілі. Ефірну олію (0,5-1,7%) ви-
користовують у парфумерній про-
мисловості. В олії старих сортів містилось 30-35% ерукової кис-
лоти, що обмежувало її харчове використання. Зараз створено
сорти з нижчим вмістом ерукової кислоти - 8-9% у сорту Южанка 15
і Тавричанка 15, 4-5% у сорту Рушена та ін. З макухи гірчиці сизої
виробляють гірчичний порошок, що є сировиною для виготовлення
гірчиці столової, різних соусів, а в медицині - гірчичників. Якість
гірчичного порошку залежить від вмісту ефірної олії. Використан-
ня макухи високоерукових сортів на корм худобі обмежене, тому
що в ній містяться алкалоїди синігрин та санальбін.
Як і гірчиця біла, гірчиця сиза є природним гербіцидом, зелена
маса використовується на зелений корм, добриво. Урожайність її до-
сягає 300 ц/га. Вона є добрим медоносом і попередником для інших
культур.
Це дуже давня культура. її використовують в країнах Європи,
Індії, Китаю. Здавна ця культура вирощується в Україні. Звідси
поширилось українцями на Поволжя, де вирощувалась біля міста
Сарепта (звідси назва сарептська).
Біологічні
особливості
Гірчиця сиза - рослина довгого дня, невимоглива
до температури. Насіння починає проростати
при температурі 1-2°С. Сходи витримують при-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
567
морозки до 4-5°С і навіть короткочасні - до мінус 10°С. Характер-
ною особливістю гірчиці сизої є висока посухостійкість. Веге-
таційний період залежно від природних умов триває 80-110 днів.
Гірчиця сиза більш вимоглива до родючості грунту, ніж гірчи-
ця біла. Дає високі врожаї (20-25 ц/га) насіння на родючих грун-
тах. На бідних грунтах та в умовах низької агротехніки розвиває
слабку кореневу систему, від цього сильно зменшується її посу-
хостійкість та врожайність. Малопридатні для її вирощування
важкі запливаючі грунти.
Сорти в Україні: Мрія, Роксолана, Росава, Рушена, Тавричанка,
Тавричанка 5, Тавричанка 15, Южанка 15.
Технологія Кращими попередниками гірчиці сизої є зернові,
вирощування просапні та зернобобові культури. Не можна
розміщувати після інших культур родини ка-
пустяних.
Вона добре реагує на внесення мінеральних добрив. Під зяб-
леву оранку вносять Р45 60К15 б0. Азотні добрива (М45 60) вносять у
передпосівну культивацію навесні.
Обробіток грунту полягає в одному-двох лущеннях, оранці на
глибину 23-25 см (на забур’янених полях - на 27-30 см. Навесні
грунт готують до сівби за допомогою культиваторів (КПС-4), а
передпосівний обробіток проводять комбінованими агрегатами.
Сіють гірчицю сизу одночасно з ранніми ярими зерновими
культурами. Ранні посіви повніше використовують запаси весня-
ної вологи і менше пошкоджуються хрестоцвітими блішками.
Спосіб сівби рядковий. Норма висіву становить 10-12 кг/га, при
інтенсивних технологіях висівають пе більше 5-8 кг/га. Глибина
сівби - 1,5-2,0 см. Система догляду така, як і в інших капустяних
культур (див. ріпак}.
Збирають гірчицю сизу роздільним способом, бо насіння її при
повному достиганні обсипається. Важливо правильно встановити
строки скошування. При ранньому скошуванні одержують неякіс-
ну олію, при запізненні збільшуються втрати насіння через розт-
ріскування стручків. Скошують у валки, коли стручки пожовті-
ють, на початку воскової стиглості при вологості насіння 35-40%.
Висота зрізу 15-20 см. Через 3-4 дні валки обмолочують зернови-
ми комбайнами переважно в ранкові та вечірні години. При по-
требі насіння підсушують. Очищене насіння має поступати на
зберігання з вологістю не більше 10%.
568 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.8.
РЕДЬКА ОЛІЙНА
КарЬапиз заііуит оіеііега Меіг£.
У сучасному рослинництві редка олійна є відносно новою
культурою. З середини 70-х років вона використовувалась лише
як кормова культура, що пояснюється невисокою насіннєвою про-
дуктивністю (10-15 ц/га) і низькою якістю олії.
В останні роки створені низькоерукові сорти, що придатні для
виробництва олії. На 2000 рік в Україні зареєстровано сорт
Журавка, який має олійний напрямок використання, а також два
сорти кормового напрямку - Либідь і Ямайка та один сорт кормо-
во-сидерального напрямку - Матор. Середня врожайність насіння
у сорту Журавка 15-16,5 ц/га, вміст олії - 37%, білка - 27%.
Редька олійна більше використовується як кормова культура,
яка забезпечує високий врожай зеленої маси - 300-700 ц/га.
Укісна стиглість її настає через 45-50 днів, насіння достигає
через 90-105 днів після сівби. Навіть у післяукісних і післяжнив-
них посівах формує до 300 ц/га високобілкової маси. У 100 кг
зеленої маси міститься 12-16 к.о., 12-14% сухої речовини, 26-29%
сирого протеїну, вона багата на мінеральні сполуки.
Зелена маса, що зібрана впродовж 10 днів з початку цвітіння,
добре поїдається тваринами. На бідних і важких грунтах редьку
олійну використовують як сидерат: покращуються фізичні влас-
тивості грунту, зменшується небезпека ураження хворобами, підви-
щується врожайність наступних культур.
Біологічні Редька олійна -холодостійка культура. Насіння
особливості починає проростати при 2°С, оптимальна
температура для проростання 10-12°С. Сходи
витримують приморозки до мінус 3-4"С, а дорослі рослини - до
мінус 5-6°С.
Редька олійна - вологолюбна рослина. Саме тому пізньовес-
няні або літні посіви її при нестачі вологи не дають добрих уро-
жаїв зеленої маси.
Вона невибаглива до грунтів, добре росте на грунтах з рН 6,8-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
569
7,0. її можна вирощувати на важких і легких грунтах. Не реко-
мендується її сіяти на оглеєних надмірно вологих грунтах.
Технологія Редька олійна не вимоглива до попередників,
вирощування Не рекомендується її сіяти після інших
капустяних культур і цукрового буряка. Об-
робіток грунту такий, як для ярих зернових культур. На насіння
редьку олійну сіють у ранні строки.Висівають її звичайним ряд-
ковим способом з мідряддям 15 см. Насіння загортають не глиб-
ше 2-3 см. Норма висіву 15-20 кг/га. Вона добре реагує на внесен-
ня мінеральних добрив М45,60Р45.60К45 60.
Збирають редьку олійну на зелену масу з фази бутонізації, на
силос - при зав’язуванні плодів. Для збирання насіння більше
підходить двофазний спосіб. Скошують у валки коли насіння в
стручках стає світло-коричневим. Стручки не розтріскуються тому
із збиранням можна не спішити і вибирати суху сонячну погоду.
Після збирання ворох очищають. Насіння зберігають при воло-
гості 10-12%.
9.9.
ПЕРКО
Культура виведена в Німеччині шляхом міжвидового схрещу-
вання тетраплоїдних форм озимої суріпиці з листковою капустою.
У 1977 році завезена в Україну. За морфологічними ознаками
схожа на суріпицю. Має дуже розгалужену стрижневу кореневу
систему.
Перко вирощують для виробництва олії і на кормові цілі.
Урожайність насіння досягає 25-30 ц/га, зеленої маси - 500-600
ц/га. За вмістом протеїну у насінні, перко перевищує соняш-
ник більш як у 2 рази. Шрот використовують у кормовироб-
ництві. Зелена маса добре силосується, охоче поїдається всіма
видами тварин.
570 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Вміст сухої речовини у зеленій масі 12%, в 1 ц її міститься
11 кормових одиниць, 2,2 кг перетравного протеїну.
Це холодостійка культура, яка може використовуватись в зе-
леному конвеєрі навесні і восени у тіж строки що й суріпиця.
Проте, перко менш зимовитривале, ніж озима суріпиця та ріпак.
Зимують рослини у фазі розетки. Посіви перко здатні витриму-
вати у безсніжні зими температури мінус 15-18°С.
Зелену масу перко можна косити на 5-10 днів раніше, ніж ози-
мого ріпака.
Для перко характерна висока вибагливість до вологості та
родючості грунтів. Перко незадовільно розвивається на кислих і
оглеєних грунтах. Незважаючи на вибагливість до вологи, пе вит-
римує високого рівня підгрунтових вод.
Технологія Попередники перко: зернові культури, однорічні
вирощування трави. Система обробітку грунту, удобрення,
догляд за рослинами такі самі, як у ріпака
озимого.
Спосіб сівби - звичайний рядковий з міжряддями 15 см. Опти-
мальна норма висіву має становити 2-2,5 млн/га, або 10-12 кг/га.
Глибина загортання насіння 1,5-2,0 см.
У перші вісім-десять днів інтенсивно розвивається коренева
система при слабкому розвитку надземної маси. Але у наступний
період перко активно нарощує надземну масу у вигляді листків,
які повністю затінюють грунт, чим запобігають розвитку бур’янів,
зменшенню втрат вологи.
Для осіннього використання на зелений корм необхідно сіяти
в період 20 липня - 10 серпня. Для весняного і на насіння сіють
дещо пізніше - 10 серпня - 16 вересня.
Просторова ізоляція від інших капустяних культур має ста-
новити ,1,0-1,5 км.
Збирають насіння роздільним способом тоді, коли пожовтіють
стручки і 25-30% насіння набуде жовто-коричневого кольору.
Можна збирати в повній стиглості прямим комбайнуванням.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
571
9.10.
КОРМОВА
КАПУСТА’
Вга$$іса зиЬзропіапеа Ьех§.
Кормова капуста - цінна культура зеленого конвейєра. Вона є
добрим молокогінним кормом, збільшує також жирність молока,
містить багато вітамінів (А, В, С, К). Згодовують тваринам у свіжому
та засилосованому вигляді. Кормова капуста добре силосується,
завдяки підвищеному вмісту цукрів.
Цінність цієї культури в тому, що вона забезпечує високу вро-
жайність, при весняній сівбі - 500-800 ц/га, поукісній 300-400 ц/га,
післяжнивній - 150-300 ц/га. Кормову капусту можна використо-
вувати як зелений корм пізно восени і на початку зими (можна
збирати в грудні), коли інших зелених кормів вже не має.
Кормова капуста дуже холодостійка культура. Сходи витри-
мують приморозки до 6-8°С. Здатна вегетувати при відносно низь-
ких температурах. Однією з біологічних особливостей капусти є
надзвичайна вибагливість до вологи. Тому високі сталі врожаї
вона дає в зонах достатнього або надмірного зволоження та на
зрошуваних землях. Продуктивно використовує осінні опади й
інтенсивно нарощує вегетативну масу в цей період.
Культура довгого світлового дня. Світлолюбна - від затінення
нижні листки відмирають.
Вона добре росте майже на всіх типах грунтів. Непридатні
легкі, піщані, глинисті заболочені грунти. Кормова капуста має
широкий діапазон реакції грунтового розчину - рН 5-8.
Сорти зареєстровані в Україні: Вєха, Мозкова зелена, Вологодська.
Технологія Не рекомендується розміщувати кормову
вирощування капусту після культур, що найбільше
висушують грунт (коренеплоди, кукурудза на
Відноситься до кормових культур
572 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
зерно, соняшник). Не сіють її після інших капустяних. Добрими
попередниками є картопля, однорічні трави, кукурудза на силос,
зернові культури.
Обробіток грунту полягає в зяблевій оранці, весняному зак-
ритті вологи, культивації.
Під кормову капусту можна вносити високі норми органічних
(40-60 т/га) і мінеральних (^90.120Р45-бо^бо-9о^ добрив.
У зв’язку з низькою рухомістю фосфору та калію в грунті,
підживлення ними економічно недоцільне. Тому в усіх грунтово-
кліматичних зонах фосфорні, калійні та кальцієві добрива слід
вносити під основний обробіток грунту. Азотні вносять перед
сівбою (50-70% норми), решту в підживлення.
Насіння капусти сіють одночасно з ранніми ярими культура-
ми широкорядним способом з міжряддями 45-60 см. Норма висі-
ву 2-3 кг/га. Глибина загортання 1,5-2,0 см. Після сівби грунт
ущільнюють котками. Сходи з’являються на 6-9-й день після сівби.
Спочатку рослини ростуть дуже повільно і пригнічуються бур’я-
нами. Тому проводять досходове та одне-два післясходових бо-
ронування, міжрядні розпушування, з одночасним присипанням
бур’янів у рядку.
Капуста кормова - дворічна культура, насіння утворює на дру-
гому році життя. Тому восени заготовляють висадки. їх уклада-
ють у неглибокі траншеї вертикально. Коріння і нижню частину
стебла засипають землею шаром 14-20 см. Над траншеєю влаш-
товують невелику покрівлю. Зверху вкривають соломою і зем-
лею. Краще зберігати висадки капусти в овочесховищах. При
зберіганні необхідно підтримувати температуру плюс 1-2"С.
Навесні висадки поступово розкривають, чим сприяють досту-
пу світла, щоб зберегти бруньки. При різкому освітленні, якщо
рослини винести із сховища під пряме сонячне проміння, значна
частина бруньок гине. За кілька днів бруньки змінюють колір на
зелений, починають відростати корені, що є ознакою строку ви-
саджування рослин у грунт.
Схема садіння висадків 90x90, 100x100 см. Рослини висаджу-
ють'під лопату на 10-15 см глибше від місця відгалуження верхніх
коренів. Просторова ізоляція від інших капустяних має станови-
ти 800-1000 м. Збирають насінники за 2-3 рази вручну.
У роки з м’якою зимою можна одрежати насіння капусти за
допомогою безвисадковго способу вирощування насінників. Для цього
у липні висівають 2-3 кг/га насіння з міжряддями 45 см. Перед ухо-
дом у зиму рослини мають 7-8 листків і частина з них перезимовує.
Достигає насіння у липні. Урожайність становить 1,2-2,5 ц/га.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
573
9.11.
ТИФОН*
Вгаззіса гара
Тифон - нова кормова культура, виведена в 1976 році у Го-
ландії шляхом гібридизації китайської капусти і турнепсу. її ви-
сівають в Англії, Франції, Данії, Голандії, США.
За багатьма показниками тифон переважає такі традиційні
культури для наших полів, як озимий ріпак, суріпиця, люцерна.
Ця високобілкова культура (в 1 кг соковитого солодкого корму
міститься 21 г перетравного протеїну і 11 к.о.) відзначається ще
й неабиякою врожайністю. За один укіс збирають 200-400 ц/га.
Добре відростає, дає 2-3 укоси. За три скошування можна одер-
жати до 1200 ц/га зеленої маси.
Тифон забезпечує високу насіннєву продуктивність - до 20 ц/га.
Ефективне використання тифону на сидеральне добриво. Роз-
винута коренева система виконує функцію фітомеліоратора, а знач-
на кількість зеленої маси покращує структуру грунту, його по-
вітряний, водний і поживний режим.
Вологолюбна рослина. Можна вирощувати у районах з сумою
опадів не менше 500 мм за рік. Холодостійка культура. Висіва-
ють як восени так і навесні. Озимі посіви дають зелену масу в
середині травня, раніше, ніж озимий ріпак. Може рости на кислих
грунтах. Характеризується швидким ростом. Вже через 60 днів
після сівби досягає висоти 85 см.
Агротехніка вирощування подібна до ріпака. Добре реагує на
внесення азотних добрив. Краще висівати тифюн після зернобобо-
вих. Насіння дрібне (маса 1000 насінин 5,0-5,5 г), тому грунт готу-
ють до сівби з допомогою комбінованих агрегатів. Норма висіву
становить 7-10 кг/га. Оптимальна густота рослин - 80-100 шт/м2.
Сіють рядковим способом, насіння загортають на глибину 1,5-2 см.
Особлива увага приділяється боротьбі з ріпаковими блішками при
появі сходів і з квіткоїдом під час цвітіння. Посівні площі в Україні
ще невеликі.
Відноситься до кормових культур
574 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.12.
МАК
ОЛІЙНИИ
Рарауег зошпіГепіш Ь.
Значення
За господарським
використанням в
культурі маку виділяють дві групи -
олійна та лікарська (опійна). Насіння
олійного маку має високий вміст олії - 46-56%, яка швидко сохне.
Олія - смачна, довго не гіркне, високоякісний продукт харчу-
вання, використовується в кондитерській, консервній та хлібопе-
карській промисловості. її добувають методом холодного пресу-
вання. Олію гарячого пресування використовують для виготов-
лення оліфи, високоякісних фарб для живопису та вищих сортів
мила. Фарби з макової олії мають тонкий блиск, довговічні, вико-
ристовуються при написанні картин, ікон та ін.
Крім олії, в насінні є до 20-25% протеїну, 19% вуглеводів, 5-7%
золи і 6-10% клітковини. Насіння використовують у кондитерській
та хлібопекарській промисловості. У насінні та олії наркотичних
речовин немає.
Макуха маку є цінним харчовим продуктом, що містить до
30% білка та 10% жиру.
У сухих коробочках міститься до 25 різних алкалоїдів. Голов-
ними з них є морфін, кодеїн, папаверин, наркотеїн, які використо-
вують у медицині для виготовлення знеболюючих препаратів. У
коробочках маку опійного вміст морфінів досягає до 1,5%, в олій-
ного значно менше.
Через поширення наркоманії в останні роки вирощування маку
олійного в Україні було припинено. У старих сортах олійного
маку була певна частка морфінів (0,5-1,0%), що дозволиловідне-
олійні культури
575
сти їх до нарко небезпечних рослин. Морфін легко переробляєть-
ся в героїн, один з найнебезпечніших наркотиків, а кодеїн - ефек-
тивні ліки проти кашлю, знеболюючі засоби. Тому згідно Закону
україни “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх алкалоїдів і прекурсорів” від 1995 року існує заборо-
на на вільне вирощування маку. Зараз його насіння імпортується
в нашу державу з багатьох країн світу, на що витрачаються значні
кошти держави.
Тому зараз створюються сорти маку олійного з низьким вмістом
алкалоїдів, які не придатні для виготовлення наркотичних речо-
вин. Низьконаркотичними олійними сортами маку рахуються
сорти, сумарний вміст наркотичних речовин в яких становить до
0,18%. Такий сорт створено в Інституті хрестоцвітих культур
УААН (м. Івано-Франківськ). Сорт має назву Беркут, високовро-
жайний (18-20 ц/га), з олійністю 52-56%. У дозрілих коробочках
міститься лише 0,05% морфінів (табл.9.19).
Сорт Беркут не представляє небезпеки як нарковмісний. Ана-
логічні йому сорти (Албін, Дубнік, Герлах, Магік, Опал, Лазур у
сусідніх країнах (Польща, Чехія, Словаччина) культивуються без-
перешкодно і щороку займають площу 25-30 тис. га.
У сорту Корал (Україна) вміст морфіну теж низький - 0,04%.
Урожайність 8-10 ц/га, вміст олії 48-50%.
Проте під виглядом низькоморфійних сортів можуть бути спро-
би висівати інші наркотичні генотипи. Тому посівні площі маку
олійного від цвітіння до збору врожаю підлягають охороні. Після
збору врожаю коробочки та післяжнивні рештки підлягають не-
гайному знищенню. На насінницьких посівах проводиться сорто-
ва прополка, у фазі технічної стиглості відбираються зразки ко-
Таблиця 9.19 - Вміст наркотичних алкалоїдів у маці снотворному
олійного та опійного напрямів у порівнянні з низькоморфійним
сортом Беркут (за даними Інституту херстоцвітих культур)
Назва наркотичного алкалоїду Мак снотворний
Олійна група Опійна група Сорт Беркут-
% на суху речовину % в опії % на суху речовину % в опії % на суху речовину % в опії
Морфін 0,3 0,1-11 0,4-1,5 11-85 0,05 0,08-0,1
Папаверин 0,03 0,07 0,05 0,1 СЛІДИ 0,01
Наркотеїн 0,05 0,9 0,05 0,1 сліди 0,01
Кодеїн 0,04 0,08 0,06 0,09 сліди 0,01
576 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
робочок, в яких проводиться визначення вмісту морфіну. Для
сівби використовують насіння з вмістом морфіну менше' 0,1%.
Сівба насіння з вищим вмістом морфіну заборонена.
Історія та Культурний мак був давно відомий європейцям,
поширення Походить з Середземномор’я. Вирощувався у
. Греції за 5 віків до нашої ери, звідки через краї-
ни Малої Азії потрапив до Індії, Китаю.
Властивості маку відомі з давніх часів. У 460 р. до н.е. грець-
кий лікар Гіпократ описав спосіб приготування напою з маку під
назвою меконіум, що мав болезаспокійливі властивості. Пліпій у
І ст. до н.е. описав дві форми маку - дикий і культурний: з обох
тоді виготовляли ліки.
В Україні мак вирощували вже за часів Київської Русі XI ст.
У XX столітті посівні площі маку досягали 10 тис. га. Найбіль-
ше сіяли у Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Полтавській об-
ластях. У Західних областях України багато маку вирощували
на присадибних ділянках.
Біологічні Мак олійний -холодостійка рослина довгого дня.
особливості Насіння може проростати вже при температурі
2-3°С. Сходи витримують приморозки до мінус
2-4°С, а молоді рослини до мінус 5-6°С. Сприятлива температура
для росту вегетативної маси 15°С, у період цвітіння-достигапня
насіння 20-25°С.
Мак вимогливий до вологи. Насіння при проростанні викори-
стовує 100-110% вологи від своєї маси. Найбільше потребує во-
логи у період інтенсивного наростання вегетативної маси і під час
формування коробочок і насіння. Під час цвітіння мак потребує
теплої і сухої погоди, але не жаркої. Після цвітіння сприятлива
для формування врожаю маку помірно волога і тепла погода.
Мак вимогливий до грунтів. Краще росте на легких грунтах -
супіщаних і суглинках. Найкращими рахуються чорноземи. Не-
придатні для вирощування маку сухі піщані, важкі глинисті, лег-
козапливаючі грунти. Високі врожаї маку можна одержати на
родючих грунтах з рН 6,2-6,8.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Найкращими попередниками для маку олійного
є озимі зернові, зернобобові, просапні культури.
На попереднє місце можна повертатися через
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
577
4-5 років. Монокультура недопустима через ураження хвороба-
ми. Мак є добрим попередником для інших культур.
Обробіток Основний обробіток грунту включає лущення
грунту стерні на глибину 6-8 см і зяблеву оранку на 25-27 см.
Після зернових можна застосовувати напівпаро-
вий обробіток, як під цукровий буряк. Якщо попередником є про-
сапні, орють без попереднього лущення.
Рано навесні при посірінні гребенів проводять закриття воло-
ги важкими боронами, культивацію з наступним вирівнюванням
грунту та коткуванням до сівби чи після сівби.
Найкраще передпосівний обробіток грунту провести за допо-
могою комбінованих, знарядь - РВК-3,6; РВК-5,4; ЛК-4; Компак-
тор; Європак та ін.
Система Органічні добрива (20-30 т/га.) краще внести під
удобрення попередник маку. Мінеральні добрива є основними
при вирощуванні маку. Проте при його удобренні
необхідно дотримуватись правильного співвідношення макроеле-
ментів: М:Р:І< = 1:1:1. Одностороннє підживлення азотом є дуже
небезпечним. Надмірна його доза може вплинути на збільшення
вмісту морфінів. Переудобрені азотом рослини маку вилягають,
нерівномірно і довго цвітуть і достигають.
Фосфорні і калійні добрива вносять під оранку - Р6(Ш)К60 80.
Основну частину азоту (50-70%) вносять весною під культива-
цію, решта використовується для підживлення у фазі розвинутої
розетки. Підживлення рослин маку олійного аміачною селітрою
у дозі 45 кг/га д.р. при достатньому зволоженії може збільшити
врожай насіння на 10-20%. Загальна доза азоту коливається в
межах 60-80 кг/га д.р.
Крім елементів основного живлення, мак потребує мікроеле-
ментів. Найбільше він реагує на внесення бору і молібдену. Нор-
ма внесення бору - 100 г/га, молібдену ЗО г/га. Вносити їх доціль-
но разом з гербіцидами чи інсектицидами.
СІВБА
Способи Кращий спосіб сівби - широкорядний з міжряддями
сівби 45 60 см. При використанні гербіцидів ширину
міжрядь можна зменшити до 30 см або 22.5 см.
578 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
При високій культурі землеробства, достатньому забезпеченні гер-
біцидами, можна сіяти вузькорядним способом. Для сівби вико-
ристовують овочеві, бурякові та зернові сівалки.
Глибина Глибина загортання насіння - 1-2 см з наступним
сівби коткуванням.
Норма Для сівби використовують насіння зі схожістю не
висіву нижче 90%. Протруюють бенлатом, фундазолом.
Норма висіву - 1,5-2,0 кг/га. Збільшення норми до
3-4 кг/га, що часто практикується в господарствах, є нераціональ-
ним. Якщо наявною сівалкою не можна висіяти таку малу кількість
насіння, його треба змішати перед сівбою з сухим піском (6-8 кг
піску на 1 кг маку).
Строк Мак олійний сіють рано навесні, в перші дні виходу
сівби в поле, одночасно з ячменем і вівсом. Навіть
незначне запізнення з сівбою (на 2-3 дні) призво-
дить до зрідження сходів і зниження врожаю. Проте не треба
поспішати з строками сівби, не забезпечивши якісної передпосів-
ної підготовки грунту.
Догляд Насіння маку практично не сходить, якщо пройшли
дощі і утворилася грунтова кірка. Для Гї знищення
використовують борони, котки чи ротаційні мотики.
При появі сходів проводять перше міжрядне розпушування
(шаровку) на глибину 2-4 см культиваторами з одностороннім
лапами-бритвами з захисною зоною 8-10 см. В міру потреби про-
водять ще 3-4 розпушування міжрядь на глибину 6-8 см.
Якщо дозволяє густота сходів, посіви боронують впоперек до
напрямку рядків. Найбільш ефективним є боронування, коли бу-
р’яни перебувають у фазі білої ниточки. У цей період можна
знищити до 65-70% бур’янів.
У фазі 2-3 справжніх листків формують густоту рослин. Оп-
тимальна кількість рослин на 1 м2 - 60-70 шт. Краще, коли росли-
ни в рядках розміщені поодиноко. Допускається стояння рослин
разом по 2-4 штуки з відстанню між ними 15 см. Після форму-
вання густоти на 1 м рядка може бути від 7-10 до 20-25 рослин,
залежно від ширини міжрядь. Якщо посіви загущені (завищено
норму висіву), проводять додаткові заходи на зменшення густоти
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
579
рослин. Загущені посіви стають слабкими, рослини високими, тяг-
нуться до освітлення і легко вилягають. Мають дуже малі мало-
продуктивні маківки, дають малу врожайність насіння з низькою
якістю.
Для боротьби з бур’янами можна використовувати гербіциди
дікуран (2,5-3,0 кг/га), старане (0,6-0,8 кг/га) які вносять у фазі
6-8 листків у маку.
До найголовніших хвороб маку належить пероноспороз (не-
справжня борошниста роса), бактеріоз, справжня борошниста роса,
гельмінтоспоріоз. Застосовують протруювання, агротехнічні спо-
соби захисту. Поле з маком необхідно розміщувати за 3-5 км від
минулорічних маковищ.
Проти шкідників (кореневий та коробочковий прихованохо-
ботник, сірий буряковий довгоносик) при потребі застосовують
інсектициди - децис, карате та ін.
Збирання Мак олійний збирають при побурінні коробочок,
при струшуванні коробочок насіння в них шелес-
тить, а при натисканні на коробочку стінки Ті ламаються. Ско-
шується мак на високому зрізі, щоб коробочки маку не лежали на
землі і насіння під час обмолоту не забруднювалося.
При повному достиганні обмолочують прямим комбайнуван-
ням. Насіння на тоці очищають і підсушують до вологості 8-10%.
Зберігають на дерев’яній підлозі шаром не більше 70 см.
580 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.13.
ЛЬОН
ОЛІИНИИ
Ьіпит и8ІіаіІ88Ітшп Ь.
Значення У насінні льону олійного
міститься до 49% олії,
яка швидко висихає (йодне число
175-195), утворюючи тонку гладень-
ку блискучу плівку. Олія - найкраща сировина для лакофарбної
промисловості і виготовлення натуральної оліфи. З неї виготов-
ляють фарбу для підводних робіт, використовують в електро-
технічній, авіаційній, автомобільній, ливарній, суднобудівній про-
мисловості, а також у миловарінні та медицині. Олію використо-
вують для їжі та у харчовій промисловості. Завдяки вмісту нена-
сичепих жирних кислот (олеїнова, ліполева, лінолінова, ізоліноле-
нова), олія сприяє зниженню вмісту холестерину в крові.
Льон має велику кормову цінність. В одному кілограмі насіння
міститься 1,8 кормових одиниць, а в макусі -1,2 к.о. Макуха містить
33% білка та близько 9% жиру і за кормовими якостями переважає
макуху інших рослин, тому що легко засвоюється тваринами.
Із стебел льону олійного (льон-кучерявець (Ь.и. Ь^ітиі-
іісаиііа) і льон-межеумок (Ь.и.іпІегтесііаУ) виробляють во-
локно грубих тканин. Краще волокно, що придатне не тільки для
грубих тканин і шпагату, але й для тонких, якісних тканин, можна
одержати з межеумків. Солома, яка містить до 50% целюлози,
служить сировиною для виробництва цигаркового паперу, карто-
ну. З відходів (костриці) виготовляють будівельні плити.
Насіння і олію льону використовують також як лікарські за-
соби. Із олії одержують препарат лінетол для лікування і профі-
лактики атеросклерозу.
ОЛІЙНІ К'/ЛЬТУРИ 581
Із чотирьох видів льону (довгунець, межеумок, кучерявець та
сланкий), виключно на олію вирощують льон-кучерявець. Проте
на виробництві для одержання олії в основному вирощується
льон-межеумок і менше льон-кучерявець (табл. 9). З льону-ме-
жеумка можна одержувати грубе волокно. Льон-довгунець виро-
щують для одержання якісного волокна, одночасно з насіння теж
добувають олію. Найбільший урожай насіння і вихід олії одер-
жують з льону-межсумка і льону-кучерявцю, які часто об’єдну-
ють під однією назвою - льон олійний.
Розгалуженість стебла і кількість коробочок залежно від умов
вирощування дуже змінюється. При загущенні посівів рослини
можуть бути одностебловими з малою кількістю коробочок.
Таблиця 9.20 - Основні ознаки груп олійного льону у
порівнянні з льоном-довгунцем
Ознаки Межеумок Кучерявець Довгунець
Маса 1000 насінин, г до 6 до 8 до 5,5
Вміст олії в насінні, % до 42 до 45 до 39
Гілкування стебла менше сильне не галузиться
Стебел на рослині, шт 1-2 4-5 1
Плодів на рослині, шт 15-20 30-60 5-10
Висота рослин, см 50-75 30-50 70-125
Історія та Льон є давньою культурою. В Індії, Китаї, Єгипті,
поширення країнах Закавказзя його вирощували за 4-5 тис.
років до н.е. Давні слов’янські племена також
добре знали цю культуру і вміли виготовити з льону прядиво, а з
насіння - олію. На території України культура льону відома ще
до виникнення Київської Русі.
Спостерігається тенденція зменшення посівних площ у світі.
Так, у в 1979 році було засіяно льоном олійним 1410 тис. і а, а в
1998 році - в три рази менше. Загальна посівна площа льону
олійного в світі в 1998 році становила 487 тис. га., при врожай-
ності 13,3 ц/га, а валовий збір дорівнював 646 тис. т. Найбільші
посівні площі в Китаї (118 тис. га), Росії (106 "ис. га), Білорусії
582 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
(80 тис. га), Франції (55 тис. га). Урожайність насіння льону олій-
ного найвища в Китаї (31,3 ц/га). Інші країни збирають 3-10 ц/га.
В Китаї виробляють більше половини насіння (369 тис. т) в світі.
В Україні в 1992 році площа посіву становила 155 тис. га при
врожайності 6,8 ц/га і валовим збором 105 тис. т. У 1998 році ці
показники знизились відповідно до 26 тис. га, 3,6 ц/га і 9,3 тис. т.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Льон олійний вимогливіший до тепла, ніж льон-
температури довгунець. Мало потребує тепла і вологи під
час проростання насіння. Тривалість набубня-
віння 50 год., насіння починає проростати при температурі 3-5°С,
сходи з’являються при 6°С. Сходи льону витримують примороз-
ки до мінус 3-4°С, а рослини двотижневого віку - до мінус 6°С.
Проте культура вимоглива до тепла (20-22°С) під час достиган-
ня. За хмарної погоди із зниженням температури достигає по-
вільно.
Вимоги Потреба у воді менша, ніж у льону-довгунця,
до вологи проте коефіцієнт транспірації в нього великий -
420-690. Коли не вистачає води в першій поло-
вині вегетації, фази розвитку набагато скорочуються, урожай змен-
шується. Коренева система відносно малорозвинута, але харак-
теризується високою всмоктувальною здатністю. Вона постійно
росте вглиб і засвоює вологу з глибших шарів грунту, завдяки
цьому має вищу посухостійкість порівняно з іншими ярими куль-
турами.
Вимоги Льон вимогливий до родючості грунту. На 1 ц
до грунту врожаю насіння він виносить з грунту в 2-3 рази
більше азоту, фосфору і калію, ніж зернові куль-
тури. Зважаючи на це, посіви льону треба розміщувати на грун-
тах з достатнім вмістом доступних поживних речовин. Кращими
грунтами для нього є чорноземи і каштанові. На важких заболо-
чених і солонуватих грунтах сіяти не варто.
Сорти олійного льону, вирощувані в Україні належать до рослин
середнього світлового дня. Тривалість вегетаційного періоду 70-115
днів. Зареєстровані в Україні сорти льону олійного Ціан, Дебют,
Айсберг, Південна ніч для вирощування в зоні Лісостепу і Степу.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
583
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками для льону олійного
є багаторічні трави, озимі зернові, зернові бо-
бові культури, просапні та ін. Щоб запобігти ураженню хвороба-
ми (фузаріозом та ін.), його не рекомендується сіяти після со-
няшника. Для зменшення пошкодження блохою, льон не сіють
після капустяних культур. На те саме поле льон олійний можна
повертати не раніше, як через 5-6 років. Льон є добрим попередни-
ком для зернових культур.
Обробіток Після збирання попередника проводять лущення
грунту стерні на глибину 6-8 см, після чого орють на
глибину 27-30 см. У міру з’явлення сходів бур’я-
нів, їх знищують поверхневими обробітками.
Весною зяб боронують для зменшення втрат вологи. Перед
сівбою поле культивують, а в суху погоду додатково коткують.
Найкраще використовувати для передпосівного обробітку грунту
комбіновані агрегати.
Удобрення Льон добре реагує на внесення добрив. Найбільшу
кількість азоту він засвоює з початку фази з’яв-
лення сходів до цвітіння. Фосфор необхідний рослинам впро-
довж всього періоду вегетації. Потреба в калійних добривах
збільшується під час бутонізації-цвітіння та утворення насіння.
Під льон вносять мінеральні добрива з такою орієнтовною нор-
мою М4..60К45_ґі0. Для одержання високого врожаю, фосфорні і
калійні добрива необхідно вносити під глибоку зяблеву оранку,
азотні весною під культивацію (50-70% від загальної норми), а решту
азоту у підживлення на початку інтенсивного росту стебел. Необ-
хідно враховувати, що нерівномірне внесення добрив по полю, не-
якісне мілке загортання в грунт може підвищувати їх концентра-
цію і викликати опіки кореневої системи, особливо в суху погоду.
Льон олійний добре реагує на післядію мінеральних та органіч-
них добрив.
СІВБА
Спосіб Сіють льон звичайним рядковим способом з
сівби міжряддями 15 см і широкорядним з міжряддям
45 см. Для сівби використовують зернові сівалки
С3-3,6; СЗТ-3,6; СЗЛ-3,6. Рядковий спосіб має перевагу при за-
584 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
стосуванні хімічного методу боротьби з бур’янами. Цей спосіб
кращий при двосторонньому використанні льону олійного - на
волокно і насіння.
Глибина Глибина загортання насіння - 3-4 см. Для покращення
сівби контакту насіння з грунтом поле після сівби
коткують.
Норма Норму висіву встановлюють з розрахунку 5-7 млн
висіву схожих насінин на 1 га, або 50-70 кг/га при рядковому
способі сівби. Для широкорядного способу сівби
норма висіву становить 3,5-4,0 млн. га, або 35-40 кг/га. Найвища
врожайність насіння формується при густоті стояння рослин на
час збирання в межах 300-500 шт./м2. При використанні льону
олійного (межеумка) для виготовлення волокна і олії, норму ви-
сіву збільшують на 10-15 кг.
Строк Льон олійний належить до культур ранніх строків
сівби сівби. Не рекомендується сіяти надто рано в зв’язку
з тим, що зниження температури до мінус 4°С при-
зводить до пошкодження сходів. Краще сіяти після завершення
сівби вівса, ярої пшениці. На забур’янених площах, де не пла-
нується застосування гербіцидів, сіють у середні строки (20-30
квітня), щоб додатковими культиваціями знищити пророслі ранні
бур’яни.
Догляд Першим заходом догляду є коткування. Для
знищення грунтової кірки проводять боронування
райборінками впоперек напрямку рядків. Сходи льону з’явля-
ються за сприятливих умов на 6-12 день після сівби. На широко-
рядних посівах проводять шаровку і 2-3 рази розпушують
міжряддя лапами і долотами.
Найефективніше боротися з бур’янами за допомогою гербі-
цидів. Вносять 2М-4Х (0,8-1,0 кг/га), коли рослини льону мають
висоту 10-20 см. Використовують також базагран, льонок.
Найчастіше льон уражують такі хвороби: фузаріоз, поліспо-
роз, антракноз, бактеріоз, аскохітоз та ін. Для захисту від них
посіви обробляють хлорокисом міді.
Проти шкідників (блоха, трипси, листокрутка льонова, гусе-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
585
ниці різних совок) використовують інсектициди - децис, карате
та ін.
Збирання Льон олійний краще збирати двофазним способом.
Скошування у валки починають при достиганні
50-75% коробочок. Вони пожовкли і побуріли, при струшуванні
насіння в коробочках торохтить. Вологість насіння 25-35%. Ви-
сота зрізу має бути 12-14 см. Така стерня забезпечує швидке і
рівномірне підсихання валка.
Підбирають і обмолочують валки через 6-8 днів при вологості
насіння 12%. Якщо обмолочувати непросушен. валки, спостеріга-
ються великі втрати насіння від недомолоту і намотування стебел
на обертальні частини комбайна.
При двосторонньому використанні, льон скошують у валки у
фазі жовтої стиглості при висоті зрізу 10 см. Після обмолочуван-
ня солома розстеляється валками за комбайнами. За сирої і теп-
лої погоди стебла льону можуть вилежуватися за 10-12 днів.
Пізніше їх підбирають і відправляють на переробку на льоноза-
вод.
Насіння очищають і зберігають при вологості не більше 12%.
586 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
АРАХІС
Агаскіз Иіро£ес1е Ь.
Значення Арахіс - одне з найважливіших джерел рослинного
жиру на земній кулі. Насіння його містить від 45%
до 60% високоякісної харчової невисихаючої олії, яка за смакови-
ми якостями не поступається оливковій олії (добувають з плодів
маслини). Арахісову олію використовують для виготовлення кра-
щих сортів консервів, в кондитерській, парфумерній промислово-
стях. Із насіння виготовляють різні кондитерські вироби, а в підсма-
женому вигляді споживають як ласощі.
Крім олії, в насінні арахісу міститься 23-28% білка, 7-21% беза-
зотистих речовин і вітаміни. Арахісова макуха має до 45% білка
і 8% олії, її використовують для витробництва халви, печива, шо-
коладу, кави та ін.
Висушені листки і стебла згодовують худобі. За кормовими
якостями вони не поступаються сіну люцерни й конюшини. Як
бобова культура арахіс є добрим попередником для багатьох по-
льових культур.
Історіяла Арахіс походить з Південої Америки, де вирощу -
поширення вався з давніх часів. В Європу завезений на
початку XVI століття. В Україні вирощувався
вже наприкінці XVII століття.
У світі арахіс висівається на площі 15-19 млн. га і за посівни-
ми площами серед олійних культур поступається лише сої, ріпа-
ку, соняшнику. Найбільш поширений він в Індії, Китаї, Японії,
Кореї в країнах Центральної і Північної Америки. Вирощується
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
587
також в США, Європі (переважно в країнах Середземномор’я).
Середня врожайність у світі близько 15 ц/га. В 1998 році у світі
було зібрано 28 млн. т насіння арахісу. В Україні можна збирати
14-16 ц/га, а в умовах зрошення на Півдні України - до 25 ц/га.
Арахіс займає в Україні незначні посівні площі, проте є перспек-
тива їх розширення.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Арахіс дуже теплолюбна рослина. Насіння
температури починає проростати при 10-12°С. Сходи пошкод-
жуються найменшими приморозками, мінус 0,5-
1°С. Оптимальна температура для росту рослин 25-30°С. Найбіль-
шу потребу в теплі рослини мають в період цвітіння та плодоут-
ворення. При температурі нижче 12°С плоде: не розвиваються.
Перші осінні приморозки пошкоджують рослини, при мінус 3°С
вони гинуть, а свіжовикопані і невисушені боби втрачають
схожість. При мінус 4 °С боби стають непридатними для пере-
робки.
Вимоги Арахіс - вологолюбна рослина. Найбільшу потребу
до вологи у воді рослини мають у період росту вегетативної
маси та під час формування бобів. Критичний період
по відношенню до води починається з 30-40-денного віку рослин
і триває до трьох місяців. У цей час арахіс вимагає постійного
зволоження верхнього 30-сантиметрового шару грунту, чого мож-
на досягти на поливних землях або вирощуванням в умовах дос-
татнього зволоження.
У період від сходів до цвітіння арахіс може переносити посу-
ху. Наприкінці вегетації потреба у воді теж зменшується, але
пересихання верхнього шару грунту призводить до зниження вро-
жайності.
Вимоги Арахіс відноситься до світлолюбних рослин короткого
до світла дня.
Вимоги Арахіс вимогливий до родючості грунту і його
до грунту гранулометричного складу. Кращими для нього є
родючі чорноземи, сіроземи, каштанові легкого гра-
нулометричного складу. Малопридатні засолені, запливаючі, важкі
суглинисті, а також перезволожені грунти.
588 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками арахісу є зернові
та удобрені просапні культури.
Обробіток Після стерньових попередників проводять 1-2
грунту лущення та зяблеву оранку на глибину 25-30 см.
• Після просапних культур поле відразу орють на
глибину 25-30 см. Глибока оранка сприяє формуванню плодів у
грунті.
Навесні закривають вологу за допомогою важких борін. Від по-
чатку польових робіт до сівби арахісу є значний проміжок часу (30-
45 днів), який необхідно використати для боротьби з бур’янами.
Після появи сходів бур’янів поле культивують на глибину 10-12 см.
Вдруге бур’яни знищують передпосівним обробітком грунту.
Удобрення Органічні добрива краще вносити під попередник.
Фосфорні і калійні добрива вносять восени під
оранку. Норма внесення - Р40 6ОК4О(ІО. Якщо в грунті відсутні буль-
бочкові бактерії або вони недостатньо інтенсивно працюють, не-
обхідно вносити азотні добрива, особливо на менш родючих грун-
тах. Азотні добрива вносять під культивацію або у підживлення.
Проте проблему забезпечення азотом необхідно вирішувати агро-
технічними заходами, обробкою насіння ризоторфіном, щоб повністю
використати здатність арахісу як бобової культури до азотфіксації.
СІВБА
Спосіб Сіють арахіс широкорядним способом з відстанню
сівби між рядками 70 см. Висівають арахіс сівалками із
спеціальними пристосуваннями.
Глибина Глибина загортання насіння становить 6-8 см, в
сівби умовах нестачі вологи її збільшують до 8-10 см.
Норма Сіють арахіс вилущеним насінням, а також цілими
висіву або розломаними на 2-3 частини бобами. На 1 м
рядка висівають 10-12 насіни, або 4-6 бобів, що
відповідає нормі висіву насіння 50-80 кг/га, бобів на 25-30% більше.
Оптимальна густота стояння рослин, залежно від сорту й умов
зволоження, становить 100-120 тис. га. Перед сівбою насіннєвий
матеріал протруюють фундазолом. У день сівби обробляють бак-
ОЛІЙНІ К'/ЛЬТУРИ
589
теріальним добривом. Обробку проводять у закритих приміщен-
нях, не допускаючи попадання прямого сонячного проміння, яке
вбиває бульбочкові бактерії.
Строки Сіють арахіс пізно, коли грунт на глибині 10 см
сівби прогрівається до 14-15°С. В умовах України
такий температурний режим встановлюється орієн-
товно 10-30 травня. Тривалість вегетаційного періоду арахісу 115-
130 днів, у ранньостиглих сортів і до 150-170 днів - у середньо- і
пізньостиглих. Враховуючи обмежений період з оптимальним тем-
пературним режимом (90 днів), в Україні можна вирощувати лише
ранньостиглі сорти. Заслуговує на увагу розсадний метод виро-
щування.
Розломані і цілі боби можна висівати на 5-7 днів раніше при
дещо нижчій температурі грунту.
В Україні краще вирощувати сорти з прямостоячою формою
куща: Жолудь, Українська Валенсія та ін.
Догляд Догляд за посівами полягає в утриманні грунту в
розпушеному і чистому від бур’янів стані. До
сходів проводять боронування легкими зубовими боронами. У
фазі 2-3 листків можливе післясходове боронування. Під час фор-
мування стебел проводять міжрядні розпушування грунту. Пер-
ше розпушування на глибину 10-12 см, друге на 8-10 см, третє і
наступні - на глибину 6-8 см. У період масового цвітіння і утво-
рення гінофорів проводять підгортання арахісу.
Збирання Арахіс збирають, коли боби легко відокремлюються
від гінофорів, листки частково пожовтіють, насіння
набуває типового для сорту забарвлення. На Півдні України арахіс
збирають у другій половині вересня - першій декаді жовтня. Спо-
чатку арахісозбиральна машина АП-70 підрізає корені, витягує
рослини обтрушує їх від землі і укладає у валок. Під час дозрі-
вання в боби з бадилля переходять поживні речовини. Після про-
сушування валки підбирає і обмолочує комбайн з відповідним
пристосуванням (МА-1,5). При цьому боби поступають в бункер,
а вегетативна маса - в копиці. Не можна запізнюватись з обмоло-
том, бо свіжі боби й насіння підмерзають, внаслідок чого втрача-
ють схожість, стають гіркими й непридатними для їжі.
Вологі боби сушать при температурі не більше 40"С, очищують
на ворохоочищувачі і зберігають при вологості не більше 8%.
590 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Значення Цінність рицини визначається високим вмістом олії
в насінні - 50-57%. Вона містить 81-96% гліцеридів
рицинолевої кислоти, яку не виявлено в інших оліях.
Рицинова (касторова) олія дуже в’язка, мало розчиняється в
бензині та в інших органічних розчинниках, не застигає при низь-
ких температурах (мінус 18°С), температура спалаху 300-310°С.
Ці властивості роблять її неперевершепим за якістю змащуваль-
ним матеріалом, особливо для авіаційних і ракетних двигунів і
механізмів.
Касторову олію застосовують у хімічній, текстильній, мило-
варній, електротехнічній промисловості, парфумерії, медицині.
Технічну олію добувають гарячим пресуванням. Вона містить от-
руйні речовини - дуже токсичний білок рицин та алкалоїд мен-
шої токсичності - рицинін.
Олію для медицини добувають холодним пресуванням. Давно
відома касторова олія в медицині як проносний засіб.
Макуха рицини отруйна, незалежно від способу виготовлення.
Без спеціальної обробки для годівлі тварин непридатна. Вона
містить 45% білка і є цінною речовиною для виготовлення клею,
що використовується у деревообробній галузі. Макуху викорис-
товують як добриво, містить 7% азоту та 1,7% фосфору та калію.
Стебла містять до 7-10% грубого волокна придатного для ви-
готовлення канатів, шпагату. Вирощують рицину і як декоратив-
ну культуру.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
591
Рицина не висушує грунт, очищає поле від бур’янів. Корені і
стебла швидко розкладаються, збагачуючи грунт органічними і
мінеральними речовинами, тому вона є добрим попередником для
зернових культур.
Історія та Рицина походить з Африки. За 6-7 тис. років
поширення до н.е. її вирощували народи Єгипту, араби,
римляни. Використовували як пальне для
світильників і лікувальних мазей. В Україні рицину почали ви-
рощувати в XIX столітті. Площі посівів досягали 110-120 тис. га.
Вирощують її в Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Дніпропет-
ровській, Кіровоградській областях. Середня врожайність 8-14 ц/га,
можна збирати до ЗО ц/га.
Світова площа посіву становить 1,5-1,7 млн. га, з них майже
600 тис. га в Індії. Багато сіють у Бразилії, Таїланді, Китаї, Ірані,
Туреччині, Югославії, Румунії, Болгарії.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Рицина - теплолюбна рослина. Мінімальна
температури температура проростання насіння 10-12°С. Середня
температура після сходів має бути вищою 15°С,
під час цвітіння - не нижча 20°С. Оптимальна температури для
росту і розвитку - 25-30°С. Якщо температура під час цвітіння і
достигання насіння нижча 23-24°С, вегетаційний період збільшуєть-
ся, урожайність і вміст олії зменшуються.
Сходи гинуть при мінус 1°С, а осінні приморозки 3°С гублять
дорослі рослини.
Вимоги Рицина досить вологолюбна рослина. Вона погано
до вологи переносить посуху. Найбільше вологи рослини
потребують під час росту стебла, цвітіння та наливу
насіння. Якщо в цей період недостатньо вологи, у рослини відми-
рає листя, опадають квітки та коробочки. Транспіраційний ко-
ефіцієнт 300-600. Дощова погода у період достигання насіння сприяє
росту вегетативної маси, що ускладнює збирання врожаю насіння.
Вимоги Відноситься до рослин короткого дня. Світлолюбна
до світла культура. Нестача світла у фазі 2-3 листків і на
початку формування генеративних органів приво-
592 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
дить до зниження врожайності. Важливо утримувати посіви чис-
тими від бур’янів.
Вимоги Рицина вимоглива до грунтів. Для неї непридатні
до грунту • заболочені, засолені і важкі глинисті грунти. Гірше
росте також на піщаних грунтах. Найсприятливіші
для вирощування рицини родючі, добре аеровані з нейтральною
реакцією рН 6,0-7,3 грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Розміщують рицину після озимих і ярих
зернових, зернобобових культур. Вони за-
лишають поле чистим від бур’янів і не використовують вологу з
глибоких шарів грунту. Не слід сіяти рицину після культур, які
висушують грунт - соняшнику, кукурудзи. Щоб зменшити ура-
ження фузаріозом, рицину сіють на тому ж полі не раніше, як
через 8 років. Рицина є добрим попередником для зернових
культур.
Обробіток Після збирання попередника проводять 1-2 лущення,
грунту Орють на зяб у другій половині вересня - на
початку жовтня на глибину 25-27 см.
Весняний обробіток розпочинають закриттям вологи важкими
боронами при настанні фізичної стиглості грунту. Після того поле
розпушують культиваторами КПС-4 перед сівбою. Якщо цього
недостатньо для якісної підготовки грунту до сівби, використову-
ють комбіновані агрегати. Останній обробіток проводять на гли-
бину сівби. Розрив між передпосівною культивацією і сівбою не
більше 1 години.
Система Рицина добре реагує на органічні добрива. Гній
удобрення (20-30 т/га) краще вносити під попередник.
Мінеральні добрива вносять в дозах Н45 60Р45 60. На
добре забезпечених калієм грунтах, внесення калійних добрив не-
ефективне. На менш забезпечених, одночасно з фосфорними під
оранку вносять калійні добрива (К40 60).
Сорти рицини в Україні: Громада, Хортицька 1, Щербинів-
ська, Хортицька 3 (вміст жиру - 49%), Олеся (вміст жиру - 56%),
ОЛІЙНІ Ю'ЛЬТУРИ
593
Хортичанка (вміст жиру - 56,8%), Хортицька 7 (вміст жиру - 56%).
Перед сівбою насіння протруюють препаратом колфуго-супер для
захисту від хвороб.
СІВБА
Спосіб Сіють рицину сівалками СПЧ-6М, СПЧ-8, СУПН-8
сівби широкорядним способом з шириною міжрядь 70 см.
Для сівби використовують насіння зі схожістю не
менше 90%. Перед сівбою насіння обігрівають на сонці і протру-
юють бенлатом.
Глибина Глибина загортання насіння на важких за грануло-
сівби метричним складом грунтах становить 6-8 см. На
легких грунтах у суху погоду глибину сівби збільшу-
ють до 10-12 см.
Норма На 1 га повинно бути 40-50 гис. рослин. При
висіву зрошенні слабогалузисті сорти можна ущільнити до
50-60 тис. га. Галузисті сорти повинні мати па 1 га
30-40 тис. рослин.
Кількість насінин має бути більша за кількість рослин на 25-
30%. На 1 м рядка висівають 5-6 насінин.
Для дрібнонасінних сортів норма висіву становить 10-12 кг/га,
для крупнонасінних - 20-25 кг/га.
Строки До сівби рицини приступають, коли грунт на глибині
сівби загортання насіння прогріється до 10-12°С. У
більшості зон, де її вирощують, це припадає на 2-3
декаду квітня. В умовах Західної України - це кінець квітня -
початок травня. На чистих від бур’янів полях і при застосуванні
високоефективних грунтових гербіцидів, сівбу можна починати
при температурі 8-10°С.
Догляд Зразу ж після сівби поле коткують. Через 4-5 днів, у
фазі білої ниточки у бур’янів, проводять досходове
боронування. Паростки насіння рицини повинні знаходитись на
5-6 см нижче поверхні грунту.
Післясходове боронування проводять у фазі 2-3 справжніх
листків у рицини зі швидкістю не більше 4 км/год у денні години,
594 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
коли зменшується тургор і рослини стають менш ламкими. При
дворазовому вчасному боронуванні посівів за сприятливих умов
можна знищити до 90% сходів бур’янів.
Кількість міжрядних розпушувань залежить від стану посівів.
Перший обробіток (шаровку) доцільно провести після появи
сходів, коли видно рядки. Пізніше за допомогою культивацій
підтримують міжряддя в чистому від бур’янів стані. Глибина
обробітків 8-10 см. Під час останнього обробітку, рядки підгорта-
ють, присипаючи бур’яни в рядку.
На сильнозабур’янених полях застосовують гербіциди. Вно-
сять трефлан, трифлурекс в дозі 2-5 л/га перед сівбою або до
сходів рицини з негайним загортанням гербіциду в грунт.
Збирання Рицина достигає нерівномірно. Спочатку дости-
гають нижні грона на головному стеблі, пізніше -
на розгалуженнях першого і наступного порядків. Збирати рици-
ну починають, коли коробочки у центральних гронах стають ко-
ричневими і підсихають при вологості плодових оболонок на-
сіння не більше 12%. Сорти, плоди яких не розтріскуються, зби-
рають напряму спеціальними рициновими комбайнами ККС-4 і
ККС-6. В результаті одержують близько 80% насіння та до 20%
коробочок.
З метою прискорення і одночасного достигання проводять
перед збиранням (коли побуріють коробочки) десикацію посівів.
Застосовують реглон 3-4 л/га. Через 5-6 днів рицину
обмолочують.
Сорти рицини, коробочки яких розтріскуються, збирають вибір-
ково вручну, зрізуючи грона ножами.
Насіння зберігають при вологості, пе вищій за 8-10%.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
595
9.16.
САФЛОР
Сагікатиз Нпсіогіиз І..
Значення Сафлор вирощують переважно як олійну культуру.
Він добре росте у посушливих умовах, замінюючи
там соняшник. Вміст олії в насінні 25-37%, білка - до 12%. Олія
добута з ядер насіння за смаковими якостями не поступається
соняшнику, її використовують для харчування. Олія, добута з ціло-
го насіння гірка на смак, її використовують для виробництва олі-
фи, білої фарби, мила, лінолеуму. Макуху в невеликих кількостях
згодовують тваринам. У 100 кг її міститься 55 к.о. З квіток саф-
лору добувають жовтий барвник картамін, який використовують
при виробництві килимів, а також в кулінарії.
Історія і Це дуже давня культура, яку вирощували в Азії і
поширення Африці. В Україні його почали вирощувати з
другої половини XVIII ст. Малопоширений, в ос-
новному в південних посушливих районах. Середня врожайність
насіння 10-12 ц/га, за сприятливих умов - до 20 ц/га.
В Європі поширений в Іспанії. В посушливих умовах Анда-
лузії вирощують на площі до 50 тис. га.
Біологічні Сафлор - жаростійка і посухостійка рослина,
особливості Насіння проростає при температурі 2-3°С, сходи
витримують приморозки до мінус 3-6°С. Найбіль-
ша потреба в теплі в період цвітіння-достигання. У фазі цвітіння
596 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
дощова погода призводить до гіршого запліднення квіток. До
грунтів сафлор не вимогливий, витримує засолення. Не росте на
кислих грунтах з високим рівнем грунтових вод. Кращими для
нього є чорноземи і каштанові. Сафлор - рослина короткого дня.
Вегетаційний період від 90 до 150 днів.
Сорт Сонячний заввишки до 85 см. Суцвіття кошики діамет-
ром 2,5-3,5 см, їх є до 40 шт. на рослині. Плід - сім’янка, подібна
до сім’янки соняшнику, біла. Маса 1000 насінин 44 г. Урожайність
8-10 ц/га. Вміст олії 33%, лушпинпість 47%. Рекомендований для
вирощування в зоні Степу для одержання харчової олії.
Технологія Кращими попередниками для сафлору є зернові
вирощування і просапні культури. Сафлор добрий попередник
для інших культур, бо не висушує грунт так як
соняшник. Під основний обробіток вносять фосфорні і калійні
добрива Р45 60К45 60. Азотні добрива (К4-60) вносять весною під
культивацію. Обробіток грунту такий як під соняшник.
Сіють сафлор на початку польових робіт, одночасно з ранні-
ми ярими культурами. Спосіб сівби - широкорядний з міжряд-
дями 45 см. Глибина загортання насіння - 3-4 см. Норма висіву -
10-12 кг/га. На 1 м рядка має бути 4-5 рослин. Після сівби поле
коткують. Проводять досходове і післясходове (у фазі 2-3
справжніх листочків) боронування. За вегетацію міжряддя 2-4
рази розпушують.
Збирають сафлор прямим комбайнуванням, коли пожовтіють
рослини і кошики. Насіння з кошика при достиганні не виси-
пається .
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
597
9.17.
КУНЖУТ
Зезатит іпсіісит Ь.
Значення Насіння кунжуту містить 50-65% слабковисихаючої
олії, 16-22% білка, 13-19% вуглеводів. Кунжутова
(сезамова) олія, отримана холодним пресуванням, світло-жовта
без запаху, дуже смачна і прирівнюється за якістю до оливкової.
Її використовують у кондитерській, консервній, парфумерній про-
мисловостях, в медицині, це цінний продукт харчування. Олія,
добута гарячим пресуванням використовується у миловарній про-
мисловості, як мастило, для виготовлення копіювального паперу.
При спалюванні кунжутової олії утворюється сажа, з якої виго-
товляють високоякісну туш.
З насіння кунжуту, очищеного від оболонки, виготовляють ви-
сокоякісну халву. Цілим насінням посипають хл бні вироби (булки,
бублики). Макуха кунжута містить до 40% білка, з неї виготовля-
ють халву, цукерки, кондитерське борошно, а також згодовують
худобі. У 100 кг макухи міститься 132 к.о. У квітках і вегета-
тивній масі кунжуту є ароматичні речовини, які використовують-
ся для одержання духів.
Історія та Батьківщиною кунжуту за даними одних авторів
поширення є Африка, інших - Індія. Це одна з найстаріших
культурних рослин. Тепер він широко культи-
вується в Індії, Китаї, Пакистані, Японії, країнах Африки, Мексиці
і на півдні Європи. Загальна світова площа становить близько
6 млн. га.
598 В.В ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
В Україні кунжут вирощували вже у XVIII столітті. Сприят-
ливі умови для кунжуту є на Півдні України в Одеській, Мико-
лаївській, Херсонській, Запорізькій та інших областях.
Урожайність насіння кунжуту 12-15 ц/га, може досягати 20-25 ц/га.
Біологічні Кунжут дуже теплолюбна рослина. Насіння
особливості проростає лише при температурі 15-16°С, а сходи
з’являються при 18-20°С. Приморозки до мінус
0,5-1 °С згубні для сходів. При температурі нижче 15°С кун-
жут перестає рости. Оптимальною температурою для росту ве-
гетативної маси є 22-24°С, генеративних органів - 25-30°С. Восени
приморозки - 3°С спричинюють загибель рослин. У Європі кун-
жут сильно уражується бактеріозом, що наряду з його теплолюб-
ністю стримує його поширення на цьому континенті.
Кунжут вимогливий до вологи, особливо в період цвітіння і
формування насіння. Нестача води може призвести до опадання
зав’язі.
Кунжут - світлолюбна рослина короткого дня. Кращі грунти
для нього піщано-суглинкові карбонатні чорноземи. Непридатні
заболочені, засолені з близьким заляганням грунтових вод.
Сорти: Одеський 539, Надія, Кубанець. Значні втрати врожаю
насіння можуть бути від неодночасного достигання і розтріску-
вання коробочок. Зараз створені сорти (N187; N278) з нерозтріс-
куючими коробочками, що значно підвищило врожайність. Крім
того, ці сорти менше уражуються бактеріозом.
Сорт Надія стійкий до перепадів температур повітря й весня-
них приморозків. Середньостійкий до осипання. Вегетаційний
період - до 96 днів. Урожайність 10-14 ц/га, вміст олії - 55%.
Рекомендований до вирощування в Степу і Лісостепу для отри-
мання високоолеїнової олії.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками кунжуту є зернові
та зернобобові культури. На попереднє поле
повертають не раніше, ніж через 6-7 років, щоб зменшити уражен-
ня хворобами і пошкодження шкідниками. Кунжут вимагає чис-
тих від бур’янів полів, оскільки дуже повільно росте на початку
вегетації.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
599
Обробіток Кунжут - просапна культура. Обробіток грунту при
грунту його вирощуванні мало відрізняється від обробітку
під цукровий буряк, картоплю. Навесні є мас для
проведення декількох суцільних розпушувань до сівби з метою
знищення бур’янів, доведення грунту до посівного стану.
Удобрення Під зяблеву оранку вносять фосфорні та калійні
(Р4.етК<5 60) добрива. Навесні під культивацію за-
стосовують азотні (М ) добрива. У вологих районах ефективні
підживлення азотом.
Сівба Кунжут сіють широкорядним способом з міжряддями
45-70 см. Глибина загортання насіння - 2-3 см. Норма
висіву - 6-8 кг/га. До сівби приступають при прогріванні грунту
на глибині 5-8 см до 15-18°С. Така температура на півдні України
встановлюється орієнтовно 1-10 травня, на заході України - 10-20
травня.
Догляд Після сівби поле коткують, з появою сходів присту-
пають до міжрядних (2-3 рази) обзобітків. Шаровку
проводять мілко, на глибину 3-4 см. Глибина першого міжрядно-
го розпушування грунту становить 5-6 см, наступних - 6-8 см і 8-
10 см.
Збирання Сорти кунжута з коробочками, що розтріскуються
збирають роздільним способом. Скошують у вал-
ки при побурінні нижніх коробочок, коли насіння набуде типо-
вого забарвлення. Після підсихання обмолочують комбайном.
Сорти з нерозтріскуючими коробочками збирають прямим
комбайнуванням з пристовуванням для дрібнонасінних куль-
тур.
600 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.18.
ПЕРИЛА (судза)
Регіїїа осітоіНех Ь.
Значення Насіння перили містить 40-50% висихаючої
технічної олії і до 28% білка. Особливо цінна
олія для виготовлення фарб і лаків, які дають дуже тонку та
еластичну без тріщин плівку. її використовують в авіаційній, суд-
нобудівній, автомобільній та інших галузях промисловості. Олія
має дуже цінні ізоляційні властивості, з неї виготовляють непро-
мокаючі матеріали. Придатна олія для виготовлення медичних
препаратів.
Макуха багата на білок (до 38%), є цінним кормом для тва-
рин. Перед згодовуванням її добре пропарюють у гарячій воді
для вивітрення ефірної олії і зникнення неприємного запаху. З
листя добувають ефірну олію, яку використовують у кондитерській
промисловості (в Японії), із свіжого листя готують салати. Пери-
ла - добрий медонос.
Історія та Батьківщина перили - Східна Азія, де росте
поширення велике розмаїття її диких видів. Найпоширеніша
в Японії, Китаї, Кореї. В Україні її почали висі-
вати з 1926 року. Найпридатнішою зоною для вирощування пе-
рили в Україні є Лісостепова. Урожайність насіння 10-15 ц/га.
Біологічні До тепла перила менш вимоглива, ніж арахіс,
особливості кунжут та інші теплолюбні культури. В зв’язку
з цим вона може рости північніше. Сходи її пе-
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
601
реносять приморозки до мінус 2°С. Дорослі рослини не витриму-
ють осінніх приморозків. Мінімальна температура проростання
насіння 6-8°С. Температура вище 28°С і посуха зумовлюють зни-
ження врожаю насіння.
Перила вимоглива до вологи, особливо в період цвітіння-нали-
ву насіння. При нестачі вологи зменшується висота рослин. Часті
дощі і підвищена вологість в липні-серпні сприяють підвищенню
врожайності.
Перила - рослина короткого дня.
Кращі грунти для вирощування перили - структурні чорнозе-
ми, непридатні - супіщані та піщані грунти і т:, що легко заплива-
ють.
Сорти: Новинка, Сіра господарська.
Технологія Кращими попередниками для вирощування
вирощування перили є зернові, зернобобові, просапні культури
та багаторічні трави. Обробіток грунту та-
кий як під інші просапні культури. Перила значно підвищує
врожайність при внесенні органічних (ЗО т/га) і мінеральних
(Ч5-60Р45-60К45-60) ДОбрИВ.
Сіють перилу широкорядним способом з відстанню між ряд-
ками 45 і 60 см. Глибина загортання насіння 2 3 см. Норма висіву
5-8 кг/га. Сіють перилу в середні строки, при прогріванні грунту
до 8-10°С. На півночі Лісостепової зони це припадає на другу
половину квітня, на півдні - швидше. Догляд за посівами полягає
у коткуванні, боронуванні і розпушенні міжрядь.
Перила достигає нерівномірно, насіння легко осипається,
тому збирають її роздільним способом. У валки скошують,
коли 20% насіння набуває типового забарвлення. Обмолочують
валки комбайнами, пристосованими до збирання дрібнонасін-
них культур.
602 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
9.19.
ЛЯЛЕМАНЦІЯ
Ьаііетапііа іЬегіса
Значення Насіння лялеманції
містить 23-38 %
швидковисихаючої олії і до 24 %
білка. Олію лялеманції, як і перили
застосовують для виробництва ви-
сокоякісних фарб, оліфи, лаку. При
висиханні вона утворює міцну і ела-
стичну плівку, кращу за льонову.
Олію з лялеманції використовують при виготовленні клейонок,
водонепроникних тканин, ізоляційного матеріалу для електропро-
водки. Макуха має до 31-33 % білка, її згодовують худобі.
Історія та Як бур’ян лялеманція зустрічається в Азії,
поширення Закавказзі, півдні України. Походження поши-
реної у виробництві лялеманції невідоме. В
Європі вперше її стали вирощувати в XIX столітті, а в Україні з
1930 року. Тепер посіви лялеманції в Україні незначні. Вона
може добре рости у всіх грунтово-кліматичних умовах України.
Середній урожай 10-12 ц/га.
Біологічні Лялеманція невибаглива до тепла. Насіння
особливості починає проростати при температурі грунту
3-4°С, сходи з’являються при 5-6°С. Сходи вит-
римують приморозки до мінус 6-8°С, а в період цвітіння рослини
переносять зниження температури до -3°С.
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
603
Лялеманція відноситься до посухостійких культур. Проте за
умов достатнього зволоження значно підвищує врожайність. До
грунтів, як і до умов вирощування невибаглива. Потрібно підби-
рати чисті поля, бо в перший період росте повільно й бур’яни
часто заглушують посіви. Вегетаційний період 65-90 днів, у по-
сушливі роки 65-70 днів.
В Україні вирощують такі сорти: Високоросла 26, Донська Л-152.
Технологія Кращими попередниками є озимі зернові і
вирощування просапні культури. Сама лялеманція маючи
короткий вегетаційний період, є добрим попе-
редником для озимих культур. Застосовують мінеральні добрива -
N Р К
45-60 45 60 45-60'
Основний і передпосівний обробіток грунту такий як під ранні
ярі культури.
Сіють переважно рядковим способом (15 см). Глибина загор-
тання насіння - 2-3 см, на легких грунтах до 4 см. Норма висіву
18-20 кг/га. Строки сівби ранні, коли грунт на глибині 5 см про-
гріється до 4-5°С. Запізнення з сівбою на 10 днів призводить до
різкого зменшення врожайності.
Після сівби поле коткують і боронують.
Збирання Насіння лялеманції при достиганні осипається.
Збирати краще прямим комбайнуванням на низь-
кому зрізі при потемнінні насіння в нижніх чашечках. Змочене
дощем насіння ослизнюється, швидко загниває. Зберігають його
при вологості не більше 9%.
604 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ФІРООЛІИНІ
КУЛЬТУРИ
Ефіроолійні культури культивують для одержання з них лет-
ких ароматичних речовин - ефірної олії. Це різноманітні суміші
органічних сполук: вуглеводів, спиртів, фенолів, ефірів, альдегідів,
кетонів та органічних кислот. Ефірні олії мають приємний запах
і використовуються у косметичній, фармацевтичній, харчовій, ми-
ловарній, тютюновій та інших галузях промисловості. Вони на-
громаджуються в різних органах рослин: у плодах, насінні (корі-
андр, кмин, аніс, фенхель); у листках та стеблах (м’ята, лаванда,
шавлія), у квітках (троянда); кореневищах (ірис).
Такі ефіроолійні культури як коріандр, кмин, аніс, крім ефір-
ної олії (від 1 до 7 %), містять значну кількість жирної олії - 14-
28 %. Ефірну олію добувають відгонкою її водяною парою, а жир-
ну - екстрагуванням органічними розчинниками.
В Україні найпоширенішими ефіроолійними культурами є
коріандр, кмин, м’ята, аніс, фенхель, троянда, лаванда, шавлія. У
кінці 80-х років XX століття посівна площа ефіроносних куль-
тур становила майже 33 тис.га. У 1998 році вона зменшилась до
10 тис.га. У XXI столітті намічається тенденція розширення по-
сівних площ.
Існує велика кількість ефіроолійних малопоширених культур,
які придатні для вирощування в Україні. Це лофант анісовий,
лавандин, полин лимонний, котовник лимонний, базилік евгеноль-
ний, розмарин лікарський та ін.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
605
10.1.
КОРІАНДР
Согіапсігшп заііушп І..
Значення У насінні (плодах)
коріандру містить-
ся 1,4-2,1 % ефірної олії та від
18 до 28 % жирної олії. До скла-
ду ефірної олії входить понад
20 компонентів. Основними з
них є терпеновий спирт ліналоол
(60-80 %), що має запах конвалії,
гераніолзї запахом троянди, іонон із запахом фіалки. Коріандрову
ефірну олію і продукти її переробки використовують при виго-
товлені парфумерних і косметичних виробів, для ароматизації
харчових продуктів і ліків. Цілі плоди коріандру використову-
ють як приправу в хлібопеченні, при консервуванні огірків, м’я-
са, оселедців, виготовленні соусів, ароматизації лікерів та ін. Як
засіб народної медицини поліпшує апетит, допомагає при про-
студних та шлункових захворюваннях, має жовчогінну, антисеп-
тичну, заспокійливу, відхаркувальну, в’яжучу дію. Жирну олію
застосовують для потреб миловарної, текстильної, поліграфічної,
металургійної промисловостей. Після відгонки олії одержують
шрот (вміст білка до ЗО %), який є цінним кормом для всіх видів
худоби й птиці. Коріандр - один із кращих медоносів, що дає
мед високої якості. Вирощують коріандр і для одержання
пряної зелені. У ній міститься вітамін С В, РР, каротин.
Молоді рослини мають різкий неприємний запах, тому корі-
андр часто сіють для відлякування гризунів.
Коріандр походить із Східного Середземномор’я і належить
до древніх культурних рослин. Його вирощували в Індії, Палес-
тині, у країнах Сходу, а з IX століття ця рослина поширилась у
Європі. Вирощується коріандр у Кіровоградській, Миколаївській,
Луганській областях та в Криму. У 1992 році посівна площа в
Україні становила 14,3 тис.га. У 1995 році зменшилась до 284 га,
а в 1998 році знову зросла до 4000 тис.га. Сіють коріандр в
основному фермерські й приватні господарства, на присадибних
606 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ділянках, де важко провести точний облік посівних площ. Уро-
жайність насіння коріандру - 6-10 ц/га. При дотриманні всіх
вимог технології на сортодільницях збирають по 25-32 ц/га.
Біологічні Коріандр відноситься до рослин довгого дня і
особливості не дуже вимогливий до тепла. Насіння починає
проростати при температурі 4-6 °С, а дружні
сходи з'являються при підвищенні температури до 10 °С. Сходи
добре переносять приморозки до мінус 10 °С. Молоді рослини у
фазі розетки витримують зниження температури у зоні кореневої
шийки до мінус 13 °С. Вони перезимовують, якщо морози не пере-
вищують -18-20°С. Оптимальна температура для росту рослин
18-20°С. Високі температури негативно діють на цвітіння й фор-
мування плодів, знижується урожайність і вміст олії у плодах.
У різні фази розвитку коріандр неоднаково реагує на умови
зволоження. Плоди для набубнявіння поглинають 120-125 % води
від маси насіння. Після сходів до масового стеблування коріандр
витрачає мало вологи і добре переносить грунтову посуху. Потре-
ба у воді збільшується під час росту стебла і досягає максимуму у
фазі цвітіння. Коріандр - світлолюбна рослина. При затіненні
зменшується гілкування рослин, знижується їх продуктивність.
Коріандр вимагає родючих грунтів. Кращими для нього є
грунти з нейтральною реакцією ґрунтового розчину, із глибоким
гумусним шаром. Найкраще росте на чорноземах, темно-сірих
лісових і темно-каштанових грунтах з високим вмістом пожив-
них речовин. Непридатні для нього важкі глинисті, заболочені та
піщані грунти.
Сорти коріандру^ Україні: Кіровоградський, Янтар, Оксамит,
Нектар, Айдар та ін. Сорт салатного напрямку - Пікантний.
Технологія Попередники. Кращі попередники коріандру -
вирощування озимі та ранні ярі зернові культури, зерно-
бобові, однорічні трави, кукурудза. Не варто
розміщувати його після культур, що висушують грунт і пізно
звільняють поля - соняшник, цукровий буряк, суданська трава та
ін. Щоб запобігти ураженню рамуляріозом, коріандр повертають
на попереднє поле не раніше як через 4-5 років.
Коріандр добрий попередник озимих зернових ,кукурудзи,
соняшника та ін. культур.
Обробіток На полях після зернових, зернобобових і одно-
грунту річних трав, засмічених переважно однорічними
бур’янами, проводять лущення дисковими зна-
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
607
ряддями (ЛДГ-10), а після появи сходів бур’янів - оранку на
глибину 25-27 см. Рання оранка забезпечує вищі врожаї, порівня-
но з пізньою.
Для боротьби з коренепаростковими бур’янами проводять по-
вторне лущення лемішними лущильниками на глибину 10-12 см.
Орють через 2-3 тижні після повторного лущення.
Після кукурудзи, де часто буває сильно ущільнений грунт, пе-
ред оранкою поля дискують важкими боронами БДТ-7. Це підви-
щує якість оранки, зменшується брилистість грунту, краще зао-
рюються рослинні рештки.
Навесні закривають вологу важкими боронами БЗТС-1,0. Роз-
пушують грунт культиватором КПС-4, впоперек до напрямку оран-
ки. Для якісної підготовки грунту перед сівбою використовують
комбіновані агрегати РВК-3.6; ЛК-4, Європак та ін.
Удобрення Норма внесення мінеральних добрив становить
Ч;оло Р(іо 90^60-90 Вона змінюється залежно від типу
грунту, попередника, рівня програмованого врожаю. Усю норму
фосфорних і калійних добрив вносять під оранку, азотні - весною
під культивацію.
При сівбі в рядки рекомендується вносити фосфор (Р]0 20),
якщо не застосовувались добрива для основного внесення.
СІВБА
Спосіб На чистих полях при гербіцидних технологіях
сівби коріандр сіють звичайним рядковим способом
(15 см) зерновими сівалками. На забур’янених
полях, якщо не застосовуються гербіциди, сіють широкорядним
способом (45 см) сівалкою ССТ-12Б і проводять міжрядні розпу-
шування. Проте часто при цьому способі сівби рослини сильно
гілкуються, що розтягує період достигання і спричинює втрати
при збиранні.
Глибина Глибина загортання насіння становить 2-3 см. При
сівби пересиханні верхнього шару грунту її збільшують
до 4-5 см.
Норма Норма висіву залежить від особливостей догляду
висіву за посівами. Якщо планується боротьба з бур’янами
агротехнічними заходами (до- і післясходове боро-
нування), висівають 25-30 кг/га, або 3,4-3,6 млн. насіння на 1 га.
На полях, де застосовуються гербіциди, норму висіву зменшують
608 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
до 16-18 кг/га, або 2,2-2,4 млн/га. При широкорядному способі
сівби висівають лише 10-16 кг/га, або 1,5-1,8 млн/га.
Строки Коріандр сіють рано навесні одночасно з ранніми
сівби ярими зерновими культурами в перші дні польових
робіт. Від сходів до стеблування рослини коріанд-
ру ростуть дуже повільно і пригнічуються бур’янами. Тому на полях,
де не застосовуватимуть гербіциди, краще сіяти в середні строки. Це
дозволяє знищити пророслі бур’яни додатковою культивацією.
Сіяти можна восени (початок вересня) із розрахунку, щоб до
зими виросло 6-8 листків. При теплих зимах посіви перезимовують.
Догляд Зразу ж після сівби поле коткують. Досходове
боронування проводять через 4-6 днів після сівби,
коли проростки коріандру мають довжину не більше 2-3 мм.
Після сходів боронують, коли рослини коріандру мають 3-4
листки (СП-11+8БЗСС-1.0) зі швидкістю не більше 4-4,5 км/год.
Глибина розпушення не більше 2-3 см.
Більшість агрозаходів догляду направлені на знищення бур’я-
нів. Крім боронування, під час вегетації проводять декілька роз-
пушувань міжрядь.
Після появи сходів за допомогою культиватора УСМК-5,4
обробляють грунт бритвами на глибину 3-5 см. Друге розпушу-
вання проводять на глибину 6-8 см, наступні - на глибину 8-10 см.
Знищують бур’яни також за допомогою гербіцидів. Під пе-
редпосівну культивацію вносять трефлан (6 л/га), лінурон (4-6
кг/га), пропазин (3-6 кг/га); у фазі 2-3 справжніх листків коріан-
дру - лінурон (4-6 кг/га), прометрин (4-6 кг/га). Використовують
луварам (1-1.6 л/га), 2,4Д 500 (2,0-2,5 л/га), обприскуючи грунт
до появи сходів коріандру.
Для захисту від шкідників і хвороб застосовують агротехнічні
методи.
Збирання Плодіькоріандру достигають неодночасно, крім того,
вони обсипаються. Коріандр збирають розділь-
ним способом на технічні цілі, коли достигає 30-40 % плодів і засох-
нуть листки. На насінних ділянках - при достиганні 60-70 % плодів.
Висота зрізу 20-25 см. Коли вологість насіння знижується до
12-14%, валки підбирають і обмолочують зерновими комбайнами.
На посівах, де достигло 80-90 % плодів, застосовують пряме
комбайнування.
Насіння очищають, при потребі додатково просушують, щоб
вологість під час зберігання не перевищувала 12-13 %.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
609
10.2.
кмин
Сапіт сагуі Е.
Значення Насіння кмину
містить 4-7 % ефір-
ної і 14-22 % жирної олії. Ефірну
олію та її компоненти - карвон (50-
65 %) і лимонен (20-30 %) - ви-
користовують у лікеро-горілчаній,
харчовій, кондитерській, парфу-
мерній, тютюновій, фармацевтичній промисловості. Насіння кми-
ну має приємний пряний смак, тому його використовують як при-
праву при випіканні хліба, виготовленні сиру, солінні овочів і
риби, виробництві консервів.
У медицині застосовують як проносний, жовчогінний, заспокійли-
вий засіб, при бронхіті, пневмонії та для підвищення апетиту.
Жирна олія використовується на технічні цілі. Макуха - цінний
білковий корм для тварин. Кмин - цінний медонос.
Батьківщиною кмину є Європа, де він часто зустрічається у
дикому виді на луках, узліссях, схилах. Це одна з найстародавні-
ших рослин, його насіння виявили у будівлях кам’яного віку.
Кмин вирощували у Київській Русі уже в VII] столітті, а з XVI
століття виготовляють із нього ефірну олію. Основні площі кми-
ну в Україні зосереджені у Львівській, Тернопільській, Хмель-
ницькій областях. Його урожайність становить 6-9 ц/га, може до-
сягати 12-15 ц/га.
Вирощуються наступні сорти: Подільський 9, Случ, Тонус та ін.
Біологічні
особливості
Кмин маловимогливий до тепла. Насіння
починає проростати при температурі 6°С.
Характеризується високою зимостійкістю. У
610 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
фазі розетки він витримує сильні морози, що обумовлюється на-
явністю значної кількості цукрів у його коренях під час зимівлі.
Температура вище 30°С негативно впливає на формування вро-
жаю і нагромадження ефірної олії.
Кмин вологолюбна рослина, тому дає високі врожаї лише у
зоні достатнього зволоження. Волога насінням поглинається по-
вільно, тому сходи з’являються лише через 18-25 днів після сівби.
Найбільше вологи потрібно під час стеблування і цвітіння.
Це світлолюбна рослина, особливо в перший рік вегетації. При
сівбі під покрив інших культур, його врожай зменшується. У за-
гущених посівах, при затіненні у фазі розетки, на другий рік веге-
тації кмин не утворює квітконосних пагонів.
Кмин добре росте на різних типах грунтів. Непридатні для
нього заболочені, кислі, пересушені грунти. На початку вегетації
кмин росте дуже повільно, посіви можуть забур’янюватись.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кмин висівають після озимих і ярих зернових,
зернобобових культур. У рік плодоношення
він рано звільняє поле, тому є добрим попередником для озимих
та інших культур.
Обробіток Обробіток грунту полягає в лущенні стерні та
грунту оранці на глибину 25-27 см. Навесні проводять
боронування, культивацію. Перед сівбою грунт об-
робляють комбінованими знаряддями типу РВК-3,6; ЛК-4.
Удобрення Восени під оранку вносять фосфорні і калійні
добрива - Р40К40, навесні К/ під культивацію. Кмин
добре використовує добрива, що даються у підживлення в два
прийоми. У перший рік вегетації при останньому розпушенні
міжрядь вносять Р40К40. На другий рік після перезимівлі вносять
рано навесні М.п
Сівба Сіють кмин широкорядним способом, із відстанню
між рядками 45-60 см. Глибина загортання на-
сіння становить 2-3 см. Норма висіву - 7-8 кг/га, або 1,7-1,8 млн.
схожих насінин на 1 га. У більшості рекомендацій кращим стро-
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
611
ком сівби кмину є ранній, одночасно з ранніми ярими культура-
ми. Проте ефективна й літня сівба в липні після культур, що рано
звільняють поля. При літній сівбі кмин можна розміщувати у
сівозміні, непорушуючи чергування культур. За весняної сівби
неефективно використовується поле у перший рік вегетації.
Догляд за Кмин є дворічною культурою. Спочатку росте
посівами дуже повільно, від сходів до появи першого
справжнього листка проходить два тижні. Тому
важливо не допустити забур’янення посівів.У перший рік веге-
тації проводять боронування і застосовують міжрядний обробі-
ток не менше 4-5 разів. При потребі загущені посіви у фазі 3-4
справжніх листків проріджують, залишаючи на 1 м рядка 8-10
рослин. Формується коренева система і розетка листків, генера-
тивні органи не утворюються.
На другий рік рано навесні посіви борону кт ’Ь упоперек рядків,
а після відростання рослин до змикання рядків проводять 2-3
розпушення. На дуже забур’янених полях під передпосівну куль-
тивацію вносять гербіцид трефлан (4-8 л/га) або до появи сходів
кмину - прометрин (4-5 кг/га).
Збирання Плоди кмину достигають неодночасно, а стиглі
легко обсипаються. Роздільним способом збира-
ють при побурінні 35-40 % плодів, а прямим комбайнуванням -
50-60 %. Обмолочують валки через 2-3 дні після скошування.
Насіння очищають, підсушують. Для тривалого зберігання во-
логість насіння необхідно знизити до 10-11 %.
612 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
10.3.
АНІС
Рітріпеїа апізит Ь.
Значення У насінні анісу
міститься 3-4 %
ефірної, 16-22 % жирної олії.
Головною складовою частиною
анісової олії єанетол (80-90 %),
із якого одержують анісовий
альдегід, що застосовується в парфумерії. Жирну олію викорис-
товують на технічні цілі. Макуха містить’ до 20 % білка і є цінним
концентрованим кормом для тварин. Анісову олію використову-
ють також у харчовій і фармацевтичній промисловості. Насіння
йде як приправа при консервуванні, солінні і маринуванні овочів,
виготовленні кондитерських виробів. Аніс має дезинфікуючі вла-
стивості. Як лікарську рослину його застосовують для лікування
кашлю, кишечника, шлунка, астми, дихальних шляхів. Молоді ли-
стки і суцвіття використовують у солінні, маринуванні овочів і
фруктів. Аніс - добра медоносна рослина.
Це давня культура, відома ще у Стародавньому Єгипті та Греції.
В Індії його вирощували вже у V столітті. В XII столітті його
стали вирощувати в Іспанії, в XIII - в Англії.
Аніс тепер широко культивується в Іспанії, Італії, Туреччині,
Індії. У нашій країні аніс почали вирощувати у XVII столітті.
Посівні площі в Україні незначні. Урожайність - 10-12 ц/га.
Біологічні Аніс мало вимогливий до тепла. Насіння
особливості починає проростати при температурі грунту
4-5 °С, але дружні сходи з’являються лише при
10-15 °С. Сходи витримують приморозки до мінус 7 °С. Опти-
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
613
мальна температура для росту і розвитку рослин 24-25°С. Найбіль-
ше тепла потрібно у період цвітіння - достигання насіння.
Аніс - вологолюбна рослина. Для проростання насіння потре-
бує 120-137 /о води до своєї маси. Найбільш інтенсивно засвоює
вологу з початку стеблування і досягає максимуму у фазі цвітіння.
Проте надмірна вологість під час цвітіння спричинює ураження
хворобами, різко знижується врожай.
Це світлолюбна культура. Кращими грунтами для нього є
легкі і середньо-суглинкові за гранулометричним складом чорно-
земні грунти з нейтральною або лужною реакцією. Непридатні
для нього важкі глинисті і легкі піщані грунти.
У виробництві поширений сорт Артек.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Насіння анісу довго пропостає, а рослини
у першій половині вегетації ростуть повільно,
тому його необхідно розміщувати на чистих від бур’янів полях.
Кращими попередниками є озимі зернові, просапні культури, зерно-
бобові.
Обробіток Основний обробіток грунту полягає в 1-2-х
грунту лущеннях і оранці на глибину 25-27 см. Рано
навесні поле культивують. Передпосівний обробі-
ток проводять комбінованими агрегатами.
Удобрення Аніс дуже реагує на внесення добрив. Фосфорні і
калійні добрива (Р4._6()Кг>60) вносять під оранку.
Азотні (М45 60) - під весняну культивацію. Якщо аніс розміщують
після неудобрених попередників, дозу добрів збільшують до
N Р К
90-120 90-120 90-120*
Органічні добрива краще застосовувати під попередник.
Сівба На добре окультурених чистих від бур’янів полях
аніс сіють суцільним рядковим способом з міжряддя-
ми 15 см. На забур’янених полях перевагу має широкорядний
спосіб з міжряддями 45 см.
614 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Використовують зернові, бурякові чи овочеві сівалки. Глиби-
на загортання насіння 2-3 см. При пересиханні верхнього шару
грунту її збільшують до 3-4 см.
Норма висіву залежить від способу сівби. При широкоряд-
ному висіюють 10-12 кг/га (1,8 млн./га), рядковому - 18-22 кг/га
(3,4 млн./га).
Строк сівби - ранній, одночасно з ранніми зерновими культу-
рами. Запізнення із сівбою приводить до зрідження сходів і зни-
ження врожайності.
Догляд Зразу ж за сівбою поле обов’язково коткують.
Через 4-6 днів проводять досходове боронування.
Післясходове боронування необхідно закінчити не пізніше фази
двох пар справжніх листків. На широкорядних посівах є мож-
ливість міжрядними обробітками знищувати бур’яни і створюва-
ти добрі умови для аерації грунту. Коли добре видно рядки,
міжряддя розпушують культиватором із робочими органами - брит-
вами на глибину 3-4 см. Другий і наступні обробітки проводять
на глибину 4-6 см.
Для знищення бур’янів застосовують трефлан, який вносять
під передпосівну культивацію або до сходів під боронування.
Аніс стійкий також до гербіцидів групи 2,4Д, які можна вносити у
фазі розетки анісу (2-4 справжніх листки). Поєднуючи гербіци-
ди трефлан до сходів, і 2,4Д після сходів, можна повністю знищи-
ти бур’яни і обійтись без ручної прополки.
Збирання На ділянках з нормальною густотою рослин і
висотою їх не менше 45 см, застосовують розділь-
ний спосіб. Косять у валки, коли насіння у центральних зонтиках
досягло воскової стиглості при побурінні 50-75% зонтиків. Валки
обмолочують через 3-5 днів, коли вологість насіння знизиться до
13-15 %.
Зріджені, полеглі або низькорослі посіви збирають прямим
комбайнуванням при повному достиганні насіння у центральних
зонтиках. Після збирання насіння очищають і підсушують до
вологості не більше 12 %.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
615
10.4.
ФЕНХЕЛЬ
Гоепісиїшп уиі^аге Мііі.
Значення В культурі поширений
як ефіроолійна, лікарська та ово-
чева рослина. Фенхель за
зовнішнім виглядом подібний до
кропу (народна назва - аптечний
кріп), за смаком і ароматом - до
анісу. Насіння фенхелю містить 4-6 % ефірної і 18-20 % жирної
олії. Ефірну олію, що на 50-60 % складається занетолу, викори-
стовують у харчовій, парфумерній і фармацевтичній промисло-
вості. Анетол - лікарський засіб що покращує процеси травлення
в організмі. Олія містить фенхон, що має сильні антисептичні
властивості, тому фенхель використовують у медицині. Плоди як
пряну приправу застосовують у кулінарії і при консервуванні.
Знежирені плоди (шрот) містять 18-22 % білка і використову-
ються для годівлі тварин. Фенхель - медоносна рослина. Це
також поживний дієтичний продукт харчування, що містить 50-
90 мг % вітаміну С, 6-10 мг % каротину, є джерелом рутину. В їжу
використовують листки, молоді пагони, стебла, корені і плоди.
Розрізняють фенхель звичайний (аптечний) і італійський (овоче-
вий), який біля основи черешків утворює головки, що використо-
вуються в їжу.
Культура фенхелю відома з давніх часів. Батьківіциною~його
вважають регіони Середземномор’я. Фенхель вирощують у
Західній Європі, Індії, Японії. В Україні сіють у Чернівецькій об-
ласті. У 1992 році посівна площа становила 541 га, в 1995-1997 ро-
ках вона скоротилась до 250 га. В останні роки збільшуються площі
616 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
посіву в Криму. Широко поширений на присадибних ділянках.
Урожайність насіння 5-8 ц/га. Сорти фенхелю - Кримський,
Чернівецький 3, Чернівецький місцевий.
Біологічні Мінімальна температура проростання насіння
особливості фенхелю - 6-8°С, оптимальна - 20 ”С. Сходи
витримують приморозки до мінус 8 °С. Вимог-
ливий до тепла в період цвітіння і достигання. У південних і
західних регіонах України може добре перезимовувати.
Фенхель дуже вимогливий до вологи. Найбільше води спожи-
ває у фазах від початку стеблування - до повного цвітіння, коли
рослини формують вегетативну масу.
Це світлолюбна культура. Хмарна холодна погода подовжує
період цвітіння і достигання плодів.
Найвищі врожаї насіння фенхель формує на чорноземах, тем-
но-сірих лісових грунтах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Від сходів до стеблування рослини фенхелю
ростуть дуже повільно (1-1,5 місяці) і мо-
жуть сильно пригнічуватися бур’яном. Тому розміщують посіви
на чистих від бур’янів полях. Кращими попередниками є озимі і
ярі зернові, просапні культури, однорічні трави.
Обробіток Обробіток грунту проводять так само, як під ранні
грунту ярі культури. Він полягає в лущінні, оранці на
глибину 27-28 см і ранньовесняній культивації
грунту. Передпосівний обробіток проводять на глибину загортан-
ня насіння.
Удобрення Органічні добрива краще вносити під попередник.
Під оранку застосовують фосфорні і калійні доб-
рива (Р40 60К40й0). Азотні добрива (Х40_60) вносять навесні під куль-
тивацію. Якщо добрива не внесені під основний обробіток грунту,
навесні використовують нітроамофоску (№)7Р]7К)7) по 3-4 ц/га.
Сівба Сіють фенхель широкорядним способом із відстанню
між рядками 45 або 60 см буряковими або овочевими
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
617
сівалками. Глибина загортання насіння 2-3 см. Норма висіву
насіння 8-10 кг/га. При вирощуванні за інтенсивною техноло-
гією норму висіву зменшують до 5 кг/га, шоб одержати сходи
рослин через 3-5 см, що полегшує проривку. Строк сівби - одно-
часно з ярими зерновими культурами.
Догляд Після сівби поле коткують, проводять досходове і
післясходове боронування,розпушують міжряддя.
Проти однорічних злакових і дводольних бур’янів застосовують
гербіцид трефлан. Густоту посівів формують за допомогою попе-
речного проріджування (букетування за схемою ЗО см виріз і 20
см букет) і ручної прополки. На 1 м рядка залишають 6-8 рослин
фенхелю.
Збирання Насіння достигає неодночасно, тому збирають
роздільним способом, коли плоди в центральних
зонтиках стають зеленувато-бурими, а суцвіття - сіруватими.
Висоту зрізу збільшують до 35-40 см, щоб стебла лежали на
стерні і не торкались грунту. Валки обмолочують через 3-5
днів. Насіння очищають і зберігають при вологості не біільше
12-13%.
618 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
10.5.
М’ЯТА
ПЕРЦЕВА
МепіЬа рірегііа Ь.
Значення Ефірну олію
добувають із
листків (2-4 %), суцвіть (4-6 %),
стебел (до 0,3 % від маси сухої ре-
човини). Складовими частинами
м’ятної олії є ментол (41-84 %),
ментон (9-25 %), пінен, лимонен та інші речовини. Чим більше в
олії ментолу, тим вища її якість. Ментол має здатність розширю-
вати судини серця, головного мозку, легень. Ще Пліній Старший
(Рим) писав, що запах м'яти збуджує роботу мозку, тому студен-
там рекомендувалось носити вінки з м’яти. М’ятну олію викори-
стовують у фармацевтичній, харчовій, парфумерній, лікеро-горілчаній
промисловості. Листя м’яти застосовують у медицині та як прянощі
при квашенні і консервуванні овочів. Свіже й сухе листя використо-
вують для ароматизації різних страв, напоїв, чаю, оцту. Містить ас-
корбінову кислоту (до 25 мг %), каротин (до 8 мг %), рутин (до 14 мг
%), має характерний освіжаючий прохолодний смак.
Відвари з м’яти допомагають при захворюваннях дихальних
органів і шлунку, при стенокардії, запамороченні, мають знеболю-
ючу, судинорозширюючу і заспокійливу дію.
Походить м’ята з Англії, де її вирощують з XVII століття. В
Україні м’яту стали вирощувати в XVIII столітті і вона була
основною ефіроолійною культурою. Традиційні райони вирощу-
вання: Черкаська, Сумська, Полтавська, Чернігівська, Київська
області. Проте в 90-х роках значно зменшились посівні площі
м’яти. Урожай сухої надземної маси становить 15-20 ц/га. Сорти
м'яти: Заграва, Українська перцева, Прилуцька 14, Лікарська 1,
Чорнолиста, Сімферопольська 200.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
619
Біологічні М’ята маловимоглива до тепла. Навесні вегетація
особливості м’яти відновлюється при температурі 2-3 °С.
Приморозки до мінус 8 °С в цей період перено-
сить добре. Взимку кореневища витримують морози до -13 °С, а
при наявності снігового покриву - до -18-30 °С. Оптимальна тем-
пература для росту 18-20 °С, а для синтезу ефірної олії - 22-25 °С.
Вищі температури в літні місяці стримують гілкування, уро-
жайність, знижується вміст олії.
Це вологолюбна рослина. Найбільше вологи потребує у фазі
від початку гілкування до масової бутонізації.
М’ята - світлолюбна рослина довгого дня. Чим інтенсивніше
освітлення, тим вищі врожайність, вміст олії та її якість.
Найбільш придатні для неї родючі, добре забезпечені вологою,
чорноземи, осушені торфовища, заплавні грунти в долинах річок,
якщо вони не заболочені. Оптимальна реакція грунтового розчи-
ну слабокисла - рН 5-7.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники М’яту вирощують на одному місці 2-3 роки
підряд, тому розміщують її у спеціальних
сівозмінах. Кращими попередниками для неї е озимі зернові, зер-
нобобові, просапні овочеві, багаторічні бобові трави.
Обробіток Після просапних, овочевих поле орють на глибину
грунту 27-30 см. Після інших попередників є можливість
провести одне-два лущення. Рано навесні прово-
дять передпосівну культивацію на глибину 10-12 см в два сліди.
Удобрення Під м’яту вносять органічні і мінеральні добрива.
Перед оранкою рівномірно розкидають 20-40 т/га
гною та фосфорні і калійні (Р45 50К6070) добрива. Азотні (М60 7 )
вносять під весняну культивацію. Якщо гній не вносять, норму
мінеральних добрив збільшують до К90 120Р90_12,К,)0120.
Садіння М’ята перцева майже не формує насіння, тому
розмножують її вегетативно кореневищами, зрідка
- розсадою. Технологічний процес садіння включає нарізку боро-
зен культиватором КРН-4,2 на глибину 8-10 см. Ширина міжрядь
при садінні - 45-70 см. Кореневища садять одночасно зі сівбою
620 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ранніх ярих культур. Запізнення із садінням знижує врожай.
Осінні строки садіння (жовтень) можуть привести до вимерзан-
ня ослаблених кореневищ. Найбільш продуктивні відрізки коре-
невищ довжиною 15-20 см. Загортають борозни культиватором
КРН-4,2 на глибину 6-8 см при садінні навесні і на 10-12 см -
восени. Норма садіння - 15-20 ц/га кореневищ.
Кореневиґца для садіння одержують внаслідок поздовжньої і
поперечної культивації маточників. Можна використовувати кар-
топлекопалки.
Догляд Проводять одне-два досходове боронування середніми
або важкими боронами. Післясходові боронування
припиняють, коли висота рослин досягає 6-8 см. Після сходів
проводять 2-3 міжрядних обробітків культиватором КРН-4,2.
Перше розпушування виконують на глибину 6-8 см, друге - на
10-12 см і третє - на 6-7 см.
На забур’янених полях застосовують гербіциди: трефлан
(8 л/га) - обприскування грунту з негайним загортанням до
висадки м’яти, базагран (3 л/га) у фазі 4-6 листків у м’яти , про-
метрин (6-8 л/га), 2,4 Д 500 (2-3 л/га), до сходів м’яти, набу (2,5-
3,7 л/га) і поаст (2,5-3,7 л/га) проти однорічних злакових бур’я-
нів. Для захисту від шкідників рослини обприскують актелліком
(0,6 л/га).
Догляд за плантаціями м’яти другого року життя полягає у
1-2 боронуванні рано навесні до відростання рослин. Плантації
м’яти третього року обробляють дисковими боронами БДТ-3,0.
При застосуванні гербіцидів м’яту вирощують як культуру суціль-
ного способу сівби, а на забур’янених полях навесні нарізають
міжряддя і розпушують їх для знищення бур’янів.
Збирання Збирають м’яту першого року при цвітінні 50 %
рослин, коли є найбільший вихід олії. Скошують
на низькому зрізі (6-8 см) косарками. Впродовж 1-2 днів скоше-
ну м’яту прив’ялюють до вологості 50-55 %, згрібають у валки і
підбирають їх з одночасним подрібненням за допомогою кормоз-
биральних комбайнів (Е-280). Масу в спеціальних контейнерах
КТТ-18 відправляють на пункт, де за допомогою парової відгонки
на ППО-4 добувають із неї ефірну олію.
Вдруге скошують у жовтні, до настання приморозків.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
621
10.6.
ШАВЛІЯ
МУСКАТНА
Заіуіа зеіагеа Ь.
Значення Ефірна олія міститься
в основному в суцвіт-
тях (0,20-0,35 %) шавлії мускатної.
У стеблах та листках ефірної олії
мало. Основними компонентами еф-
ірної олії єлиналілацетат (58-70 %) - квітковий запах, линалоол
(10-15 %) - запах конвалії. У плодах шавлії є до 31 % жирної
олії.
Ефірна олія має приємний запах амбри, апельсину, бергамоту,
її використовують у парфумерній, кондитерській, лікеро-горіл-
чаній, тютюновій промисловості. Олія має фіксуючі властивості,
закріплює в композиції речовини, що приємне пахнуть, але легко
звітрюються. Шавлія мускатна - добрий медонос.
Давня культура. Поширена у Середземномор’ї, Середній Азії,
звідки проникла в Центральну Європу. Вперше цю культуру
почали вирощувати у Франції в 1909 році. В Україні вирощуєть-
ся з 1929 року. Основні площі розміщені в Запорізькій області і
Криму. Перспективними планами передбачено розширення по-
сівних площ. Урожайність суцвіть шавлії коливається від ЗО до
85 ц/га. Вихід ефірної олії - 15-23 кг/га. Сорти: Однорічний 1,
Кримський пізнії!, Кримський ранній, С-785.
Біологічні Шавлія мускатна має ярі, озимі і дворічні форми,
особливості У виробництві найбільш поширені сорти
озимого типу. Шавлія мускатна невимоглива до
622 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
тепла. Насіння починає проростати при температурі 10-12 °С.
Сходи переносять приморозки до мінус 6-8 °С, а дорослі рослини
у фазі розвиненої розетки - морози до мінус 30°С. Для проход-
ження стадії яровизації, що сприяє утворенню стебел, рослинам
шавлії у період появи сходів - розетки потрібна температура 12-
14 °С впродовж 45-50 днів. Для проходження інших фаз опти-
мальна середньодобова температура 19-21 °С. Під час цвітіння
сприятлива підвищена температура (23-30 °С), завдяки їй збіль-
шується вміст ефірної олії.
Це посухостійка рослина, проте вимоглива до вологи під час
проростання. Насіння поглинає води в 3,5, а плодова оболонка в
40 разів більше за свою масу. У фазі розетки шавлія стійка до
посухи. У фазі стеблування потреба у воді зростає до максимуму.
Шавлія вимоглива до світла, особливо на початку розвитку.
При недостатньому освітленні рослини сильно витягуються, і як
правило, в перший рік не формують суцвіть.
До грунтів не вимоглива. Добре росте на чорноземах і карбо-
натних суглинистих грунтах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками є озимі зернові,
кукурудза на силос, однорічні трави. Виро-
щують на одному полі два роки. Повертають на те саме поле
через 4-5 років.
Обробіток Після збирання попередника поле лущать, орють
грунту на глибину 25-30 см. До сівби грунт готують за
допомогою культиватора КПС-4. Передпосівний
обробіток краще провести комбінованими агрегатами для якісної
сівби дуже дрібного насіння шавлії.
Удобрення Норма мінеральних добрив становить М60Р60К60.
На другий рік життя рано навесні у період віднов-
лення вегетації вносять N../Р.„ ..К..
Сівба Сіють шавлію широкорядним способом (60-70 см)
овочевими сівалками. Глибина загортання насіння
2-4 см. Норма висіву 8-12 кг/га, що забезпечує густоту посіву у
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
623
перший рік'вегетації 300-400 тис. рослин на 1 га, у другий рік 150-
200 тис/га.
Кращий строк сівби шавлії - підзимний. Сіють, коли темпера-
тура грунту знизиться до 4-6 °С (кінець жовтня - початок листо-
пада) із таким розрахунком, щоб насіння не проросло до настан-
ня холодів. При зволоженні насіння обволікається колоїдною
плівкою, яка, висихаючи, утруднює проростання. Цим пояснюєть-
ся зрідженість сходів при сівбі навесні. За підзимної сівби плівка
руйнується і навесні, при настанні температури 10-12 °С, насіння
проростає.
Можна сіяти в серпні у вологий грунт одночасно з сівбою
покривної культури - озимі на зелений корм. Сходи шавлії при
цьому з’являються на 5-7-й день.
Догляд Рано навесні проводять досходове боронування. У
фазі 1-2 пар листків міжряддя вперше розпушують
на глибину 6-8 см. Наступні міжрядні розпушування здійснюють
у міру появи бур’янів. Після змикання рядків їх припиняють.
Після збирання врожаю стерню шавлії зрізають на низькому зрізі
і вивозять із поля. Вслід за цим міжряддя розпушують на глиби-
ну 8-10 см.
На плантаціях другого року життя навесні проводять борону-
вання важкими боронами впоперек рядків у два сліди. Пізніше
проводять міжрядне розпушування на глибину 7-10 см. При по-
требі обробітки повторюють. Шавлія другого року життя росте
швидше і міжряддя змикаються раніше.
Для боротьби з бур’янами вносять гербіциди набу (1,5-3,0 л/га),
поаст (1,5-3,0 л/га) проти однорічних злакових бур’янів, промет-
рин (3 кг/га) із загортанням у грунт.
Проти шкідників застосовують інсектициди актеллік, діазинон.
Збирання Оптимальний строк збирання шавлії настає на
6-8-й день після початку масового цвітіння і три-
ває 12-15 днів. У цей час у центральному суцвітті насіння має
воскову стиглість, буріє, а сировина забезпечує найбільший вихід
ефірної олії. Скошують суцвіття на рівні верхніх листків силос-
ними комбайнами і негайно транспортують на переробку. Ефірна
олія дуже легко випаровується, тому суцвіття шавлії не слід под-
рібнювати, ущільнювати чи зберігати. Через 3 год після збирання
з непереробленої маси може втрачатись до 40 % олії.
624 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
10.7.
ТРОЯНДА
ЕФІРООЛІЙНА
Коза §а11іса Ь.
Значення Ефірну олію (0,14-0.22 %) добувають із квіток
троянди. Основними компонентами трояндової олії
є фенілетиловий спирт (40-50 %),цитронелол (30-35 %), гераніол
(10-15 %), нерол (2-3 %). Вона використовується у виготовленні
вищих сортів парфумерно-косметичної продукції, у харчовій, фар-
мацевтичній та лікеро-горілчаній промисловості, в медицині при
лікуванні деяких захворювань.
Батьківщиною троянди ефіроолійної є Іран. З давніх часів її
вирощували тут для одержання пахучих речовин. В Україні ви-
рощування ефіроолійної троянди почалося в 1930 році в Криму,
де й тепер розміщені основні її плантації (близько 500 га). Се-
редній урожай квіток - 20-25 ц/га, трояндової олії - 1,8 кг/га, до
5-6 кг/га.
Сорти - Радуга, Лань.
Біологічні Троянда в різні періоди вегетації неоднаково
особливості реагує на тепло. У період природного зимового
спокою рослини витримують морози до мінус
20-25 °С. Характерною біологічною особливістю троянди є не-
стабільність зимового спокою, що зменшує морозостійкість рос-
лин. Часта зміна температури від плюсової до мінусової може
спричинити підмерзання молодих пагонів, а іноді й загибель рос-
лин. Ростові процеси у троянди відновлюються при підвищенні
температури до 5-7 °С. За такої температури бруньки бубнявіють
вже на 5-6-й день і можуть підмерзати при зниженні температури
лише до 2-5 °С морозу. У Криму троянда зацвітає наприкінці
травня і при середньодобовій температурі 20-21 °С цвіте впро-
довж 15-20 днів.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ 625
Троянда вибаглива до вологи. Виділяють два критичних пері-
оди: навесні від фази появи листків до бутонізації; після цвітіння,
коли формується більшість приросту пагонів і закладаються брунь-
ки під урожай наступного року. Проте надлишкове зволоження,
особливо восени, переносить погано.
Це світлолюбна рослина. При затіненні гілки витягуються за
рахунок видовження міжвузлів, зменшується кількість квіток, вони
стають дрібнішими.
Троянда потребує родючих, розпушених, чистих від бур’янів
грунтів. Тому її розміщують на чорноземах суглинкових, темно-
бурих гірсько-лісових грунтах Криму, у гірських і річкових до-
линах. Дуже погано переносить засолені, перезволожені глинисті
з поганою водопроникливістю, а також ущільнені висококарбо-
натні мергелисті грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Місце садіння Плантацію розміщують поза сівозміною на
ділянках, що добре захищені від східних і
північних вітрів, на південних схилах.
Обробіток Підготовка грунту до садіння троянди триває
грунту, 1,5 року. Після збирання попередника поле
удобрення дискують ЛДГ-10 на глибину 6-8 см. Через два
тижні лущать за допомогою ППЛ-10-25 на 12-
14 см. У вересні орють на глибину 20-22 см. Не другий рік після
відростання бур’янів поле обробляють гербіцидом суцільної дії
(раундап чи ін.). Вносять 40-50 т/га гною і 5-6 ц/га суперфосфа-
ту й орють поле плантажним плугом на глибину 60-70 см. До
садіння троянди, грунт культивують 3-4 рази на глибину 10-12 см
з одночасним боронуванням. Перед садінням на дно викопа-
них ямок (40 х 40 х 40 см) вносять 2-3 кг пеоегною і 50-60 г
суперфосфату. Щорічно спеціальними рослинопідживлювачами
(ПРЖ-2) вносять мінеральні добрива (Ц.пкпР/ПЙПК.пт) на гли-
бину 15-45 см.
Садіння Садять троянду за схемами 2,5 х 1; 2,5 х 1,25 і
2,5 х 1,5 м, залежно від сорту і зони вирощування.
Кращим строком садіння є період з 15 вересня до 15 жовтня.
626 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Корені саджанців для забезпечення кращого контакту з грунтом
занурюють у розчин, що складається з двох частин глини і одної
рідкого гною. При садінні коренева шийка має знаходитися на 5-
7 см нижче рівня грунту. Ямку засипають грунтом наполовину і
ущільнюють. Другу половину засипають без ущільнення. На зиму
саджанці підгортають культиватором КРН-4,2 на висоту 8-10 см
від поверхні грунту.
Розмножують троянду вегетативним способом, найчастіше ста-
ростебловими живцями. Живці довжиною 25-30 см нарізають у
жовтні-листопаді з гілок віком старше двох років, на кущах не
молодше 3-х і не більше 10 років. їх висаджують у борозни зав-
глибшки 12-15 см, засипають грунтом і поливають. Ширина
міжрядь у розсаднику 70 см. Впродовж наступного року міжряд-
дя розпушують, прополюють від бур’янів, поливають, пінцирують.
Викопують саджанці перед садінням.
Догляд Включає розгортання саджанців, обрізування гілочок
на 3-5 бруньок, міжрядні розпушування, захист від
шкідників, хвороб і бур’янів, внесення добрив.
На молодих плантаціях (у перші три роки) впродовж веге-
тації розпушують 3-4 рази міжряддя на глибину 10-12 см. Восени
переорюють на глибину 12-18 см.
Плантації старше 3 років обрізують для забезпечення форму-
вання більшої кількості великих компактно розміщених квіток.
При щорічному обрізуванні видаляють слабкі, старі гілки, які скла-
даються з дрібних квіткових гілочок. Складну гілку, що має рос-
тові пагони і великі квіткові гілки, вкорочують на 1/3-1/4 розгалу-
женої частини.
Троянда ефіроолійна найбільше пошкоджується попелицею,
павутинним кліщиком, а з хвороб - іржею, борошнистою росою,
чорною плямистістю. Проти шкідників використовують актеллік
(2,4 л/га), базудин (1,5 л/га), діазинон (1,5 л/га), золон (1.2 л/га).
Проти хвороб плантації обробляють байлетоном (0,75 кг/га), фун-
дазолом (1,0-1,5).
Збирання Збирають квітки троянди вручну щодня впродовж
усього періоду цвітіння (20-30 днів). Збирають
квітки з 4-5 год. до 10-11 год. ранку. Вміст ефірної олії у сиро-
вині, що зібрана після 12 год., зменшується на ЗО %. Квітки зразу
ж транспортують на завод. Вони повинні бути свіжими, чистими,
без стороннього запаху.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
627
10.8.
ЛАВАНДА
Ьауапсіиіа уега І)С
Значення Ефірна олія нагромаджується в усіх частинах
рослин, але найбільше її в суцвіттях - 0,8-3,0 %. В
ефірній олії найбільшу цінність мають її основні компоненти -
ліналілацетат (30-56 %), ліналоол (10-12 %), а також гераніол,
нерол, камфора та ін. Використовують олію в парфумерно-косме-
тичній, миловарній, харчовій, фармацевтичній промисловості. Квіти
і олію застосовують в. медицині для лікування різних хвороб, це
добрий антисептик. Лаванда - цінний медонос. З 1 га збирають
1,0-1,5 ц меду.
Дикоросла лаванда відома ще до нашої ери. Вперше почали її
вирощувати наприкінці XVI століття в Англії. Поширена вона
також у Франції, Болгарії, Угорщині, Іспанії, Японії та інших краї-
нах. В Україні промислові плантації лаванди були закладені у
1929 році у Криму, де зараз найбільші її насадження - 3300 га у
1997 році. Середня врожайність свіжих суцвіть 20-30 ц/га, може
досягати 40-45 ц/га. Вихід ефірної олії 15-35 кг/га.
Сорти: Рекорд, Степова, Синєва, Ізіда, Слов'янка.
Біологічні Лаванда - це багаторічна, низькоросла (35-60 см),
особливості вічнозелена, напівкущова рослина. За доброї
агротехніки вона може давати врожай впродовж
20-25 років.
Як гірська рослина лаванда досить холодостійка. У Криму
переносить зниження температури до -20 °С. При наявності сніго-
вого покриву товщиною 25 см - до -28°С. Менш стійкі до морозів
628 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
старіші плантації. Сходи у фазі 4-5 пар листків витримують при-
морозки до -8-10 °С. Впродовж вегетації для лаванди кращою є
тепла, а під час цвітіння - жарка погода. Це сприяє збільшенню
врожаю сировини.
Лаванду відносять до посухостійких культур. Надлишок грун-
тової чи атмосферної вологи приводить до захворювань і випа-
дання рослин. Однак нестача вологи у першій половині вегетації
(до цвітіння) призводить до зниження врожаю.
Це світлолюбна рослина. Затінення зменшує розмір квіток,
вміст олії в них, пагони сильно витягуються. Вирощують її на
площах, які мають південний схил.
Лаванда може рости на різних грунтах. Кращими для неї є
карбонатні чорноземно-супіщані і суглинисті грунти з домішка-
ми щебеню, гальки й каміння. Грунти перезволожені з підвище-
ною кислотністю для неї непридатні.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Вирощують на малородючих землях, де інші культури дають
низькі врожаї. За рахунок добре розвиненої кореневої системи
добре захищає грунти від ерозії.
Вибір Під плантації відводять добре освітлені поля, захищені
ділянки від північних і північно-східних вітрів. Крутизна
схилу не повинна перевищувати 10°, щоб була мож-
ливість застосовувати механізми. Розміщують її поза сівозміною,
щоб росла на одному місці 15-25 років. Нові плантації заклада-
ють після зернових культур, однорічних трав.
Обробіток Після збирання попередника вносять гербіцид
грунту суцільної дії (раундап чи інші). Через 3-4 тижні
орють на глибину 45-50 см. Впродовж весни і літа
наступного року поле витримують у стані чорного пару, проводя-
чи поверхневі обробітки в міру появи бур’янів. Наприкінці ве-
ресня - початку жовтня поле обробляють чизель-культиваторами
на глибину 20-25 см.
Удобрення Під оранку вносять 40-50 т/га органічних добрив
і мінеральні: фосфорні (Р100.р0) та калійні (К40 60).
Азотні добрива (Ц, ) вносять під останню глибоку культива-
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
629
цію. Щорічно пізно восени за допомогою рослинопідживлювача
вносять повне мінеральне добриво ЩР..„К,.„.
1 1 о') ЬО оі)
Садіння Садять саджанці лаванди лавандосадильною
машиною або вручну за схемами 1,0 х 0,5 м або
1,2 х0,5 м. Глибина садіння 20-25 см. Під час садіння кореневу
шийку заглиблюють нижче поверхні грунту' на 5-6 см. Оптималь-
ний строк садіння - друга половина жовтня і листопад. Можна
висаджувати у відлигу взимку або рано навесні.
Останнім часом плантації лаванди закладають висіванням на-
сіння на постійне місце у листопаді - грудні, до замерзання грун-
ту. Норма висіву 4,5 кг/га, ширина міжрядь - 1 м.
Догляд Догляд полягає у розпушуванні міжрядь (4-5
разів), своєчасному підсаджуванні лаванди замість
загиблих рослин. Перше розпушування міжрядь проводять на-
прикінці березня культиватором КРН-4,2 на глибину 8-Ю см.
Наступні на глибину 10-12 см. Щороку після збирання суцвіть
кущі обрізують, видаляючи сухі й пошкоджені гілки. Услід за
цим кущі омолоджують, зрізаючи їх на Щ2 однорічного приросту
машиною ГІОЛ-1. Омолодження плантації повторюють через
кожні 5-6 років промислового використання. Для знищення бур’я-
нів, крім гербіцидів суцільної дії, вносять 2,4Д 500 (3,0-4,0 л/га),
лонтрел (1,0-1,7 л/га), набу (5,0-7,5 л/га), поаст (5,0-7,5 л/га), греф-
лан (4,0 л/га).
Збирання Починають збирати лаванду, коли в суцвіттях
зацвітає 50 % квіток (кінець червня - початок лип-
ня). Зрізають квітконоси завдовжки 10-12 см. Збирання необхід-
но закінчити впродовж 12-15 днів.- Для збирання використову-
ють лавандозбиральний комбайн “Крим” (Лум-2). Впродовж го-
дини урожай суцвіть потрібно доставити на ефіроолійний завод.
У дощові і похмурі дні вихід олії зменшується, тому суцвіття за
такої погоди не збирають.
630 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
10.9.
НОВІ ПЕРСПЕКТИВНІ
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
Асортимент ефірних олій не повністю відповідає потребам пар-
фумерно-косметичної промисловості, тому рекомендуються до
впровадження у виробництво нові культури. У Криму плануєть-
ся збільшити площі під ними до 5000 га. Найбільш перспектив-
ними є наступні культури.
Лофант анісовий Використовується у харчовій та
ЬорЬапіЬик апікаіик ВепіЬ. парфумерній промисловості. Широка
хімічна гама дозволяє створювати
продукцію з ароматом м’яти, анісу, гвоздики, груші. У медицині
надземну частину рослин рекомендують для регулювання об-
міну речовин, зміцнення здоров’я, попередження старіння орган-
ізму, розвитку розумових здібностей у людини, покращення на-
строю.
Для ароматизації компотів достатньо 5 г/л лофанту. Збільшен-
ня його дози до 10 г/л сприймається як передозування.
Лофант анісовий - багаторічна рослина, може вирощуватися
на одному місті 6-7 років. Ефірна олія (0,2 %) міститься в лист-
ках і суцвіттях. Вимогливий до грунтів. Найкраще росте на лег-
ких удобрених і не переносить заболочених і запливаючих важ-
ких грунтів. Кращі попередники - зернові і зернобобові культу-
ри, картопля.
Після збирання попередника площу лущать в два сліди на
глибину 6-8 см, а через 15-20 днів орють на глибину 25-30 см. Під
основний обробіток вносять 30-40 т/га органічних добрив та міне-
ральні Р|0(И-,()К6о_8п. Азотні добрива вносять навесні Ц)0_|2{). Перед-
посівний обробіток грунту здійснюють комбінованими агрегата-
ми, щоб досягти дрібногрудочкового стану.
Розмножують насінням. Вегетативний спосіб кореневими че-
ренками, відводками, поділом куща є трудомістким і економічно
невигідним.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
631
Сіють широкорядним способом з відстанню між рядками 70
см. Норма висіву насіння 4-5 кг/га при глибині загортання 1,5-
2,0 см.
За даними Закарпатського інституту агропромислового ви-
робництва краще вирощувати лофант розсадним способом.
Висівають насіння в парники у лютому-березні з нормою 1,5-
2,0 г/м2. Висаджують рослини в поле через 35-40 днів. Густота
70 тис. рослин на 1 га. Догляд за плантаціями лофанту анісово-
го впродовж вегетації в рік садіння і в наступні роки включає
3-4 міжрядних розлущування грунту на глибину 8-10 см та
2-3 прополки. Починаючи з другого року вегетації під час
міжрядного обробітку рослини підживляють мінеральними доб-
ривами - М6()Р4()К(.О. Найкраще для цього використати складні
види добрив.
Збирають сировину (10-15% суцвіть, 40-45% стебел, 35-45%
листя) для товарних цілей під час повного цвітіння. За вегетацій-
ний період можна отримати 2-4 укоси надземної’ маси, що забезпе-
чуюе в середньому 150-200 ц/га зеленої маси або 30-40% сухої
речовини. Надземну масу висушують під навісом на площадках,
що закриті від попадання прямих сонячних променів. Вихід ефір-
ної олії 20-30 кг/га.
Насіння збирають у фазі повної біологічної стиглості. Уро-
жайність насіння 3,5-4,0 ц/га.
Лавандин За продуктивністю у 4 рази переважає лаванду.
На півдні України його нлантац ї становлять май-
же 200 га. Ефірна олія використовується як олія з лаванди. Тех-
нологія вирощування теж подібна до технології лаванди. Три-
валість експлуатації плантації лавапдина 25-30 років. Урожайність
суцвіть 80-90 ц/га, вміст ефірної олії 2,8-3,0 %. Вихід ефірної олії -
200-270 кг/га.
Фіалка
пахуча
Уіоіа оНогаіа Ь.
Багаторічна рослина. Ефірну олію (0,10-0,12 %)
добувають з листків. Вона має запах свіжих
зелених огірків і використовується у парфумерії
для надання гами свіжості. Збирають листки 2 ра-
зи лавандозбиральною машиною. Урожайність сировини 50 ц'га.
632 в.в.лихочвор. рослинництво
Полин лимонний До складу ефірної олії входять такі цінні
Агіеіпізіа ЬаісЬапогит компоненти як цитраль (до 70 %), ліналоол
(35-50 %), гераніол (25-30 %). З 1 га корі-
андру добувають 3 кг цитралю, а полин лимонний дає його до
100 кг/га . Цю культуру можна вирощувати на солонцюватих
грунтах, що не використовуються для вирощування інших сільсько-
господарських культур. Технологія вирощування полину лимон-
ного подібна до технології лаванди. Це напівкущова рослина ви-
сотою до 80 см і діаметром до 40 см, посухостійка, відносно зимо-
стійка. Вирощують у Криму, Запорізькій і Одеській областях.
Урожайність сировини 80-100 ц/га, вміст ефірної олії 1,2-1,5 %.
З 1 га можна одержувати вже в перший рік до 60-80 кг/га, а в
наступні - 100-150 кг/га ефірної олії.
Котовник Багаторічна трав’яниста рослина. Вміст ефірної
лимонний олії в надземній зеленій масі 0,15-0,40 %. Основ-
№реі$ ними компонентами олії є цитраль і гераніол.
Скошують два рази: на початку липня і на почат-
ку вересня. Плантації можна використовувати 4-5 років. Розмно-
жують розсадою і насінням. Під зиму або рано навесні висівають
6-7 кг/га насіння, загортаючи його на глибину 3 см. Ширина
міжрядь 70 см. Догляд за посівами традиційний для просапних
культур.
Урожайність сировини до 150 ц/га. Вирощується в Криму.
Ірис Ефірну олію добувають з кореневищ. Вміст олії
ефіроолійний 0,25-0,35 %. Можна одержувати з олії запах
Ігі8 раїїіНа фіалки, конвалії, жасмину, ананасу. Проте сирі
кореневища за запахом нагадують більше хріп,
ніж фіалку. Для набуття тонкого аромату кореневища подрібню-
ють і зберігають не менше 3 років. Аромат підсилюється впро-
довж 6 років. Вміст ефірної олії зростає до 5,5 О/о. Дворічна рос-
лина. Добре росте па сухих карбонатних грунтах. Урожайність
кореневищ - до 150 ц/га.
Герань У листках і молодих пагонах міститься 0,1-0,2 %
Сегапіит ефірної олії. Основні компоненти цитронелол (50-
60 %) і гераніол (20-22 %). Вперше олію було одер-
жано у Франції в 1847 році. Висаджують розсаду - 20 тис. сад-
жанців па 1 га з міжряддями 70 см і відстанню між рослинами 60-
70 см. Скошують два рази: в серпні і жовтні. Урожайність зеле-
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
633
ної маси досягає 400 ц/га, вихід ефірної олії 30-35 кг/га. При
вирощуванні нових сортів одержують 70-8С кг/га олії.
Базилік евгенольний У листках міститься 0,5-0,8 %, у суцвіттях
Осішиш 8гаІІ88Ітипі 0,4-0,9 % сфірнсї олії. Вирощують
розсадним методом. На 1 га висаджу-
ють 50-60 тис. рослин. У середині травня збирають під час масо-
вого цвітіння. Найціннішою компонентою ефірної олії є евгенол
(25-60 %) - запах гвоздики. Його використовують для одержання
ваніліну. Урожайність 100 ц/га, вихід ефірної олії 60 кг/га, евгено-
лу в ній міститься до 40 кг/га.
Розмарин Вирощують на південному березі Криму,
лікарський Вимерзає при температурі мінус 15 °С.
Ко8тегіпи8 Урожайність сировини 40-50 ц/га. Листя,
оґНсіпа1і8 Е. молоді пагони і квітки містять пахучу
розмаринову олію, у складі якої борнеол, ци-
неол, камфора та ін. Вміст ефірної олії 1,3-2,6 %. Використо-
вується при виробництві парфумів, як лікарський засіб, у хар-
човій промисловості.
Кріп
АпеіЬит
§гауео1еп8 Ь.
У насінні міститься 2,5-4 % ефірної олії. Основні
компоненти: карвон (до 50 %) і лимонен (до 47 %).
Олія має дезодоруючі властивості і додасться до
зубних паст. Це також цінна овечева пряна культура.
Тисячолистник
звичайний
АеЬіІІев тіїїеїоііипі
Багаторічна рослина. Ефірну олію добувають
з суцвіть. Збирають сі ровину на початку
цвітіння. Вміст сфірнсї олії 0,05-0,22 %.
Урожайність сировини досягає 120 ц/га.
Ефірна олія містить азулен.
Монарда дудчаста Багаторічна рослина. Ефірна олія (0,6-1,2 %)
Мопагсіа сйпойога міститься в листках і суцвіттях. Має
найкращі бактерицидні властивості серед
ефірних олій, завдяки наявності тимолу (до ЗО %) і карвакролі/.
Косять зелену масу у фазі повного цвітіння і відразу відправля-
ють на завод. Урожайність сировини 70-80 ц/га, до 100 ц/га.
Чебрець (тим’ян) Багаторічний напівкущик висотою 2С-50 см.
ТЬути8 Листки, стебла і квіти містять 0,8-1,2%
ефірної олії, основним компонентом якої е
тимол і карвакрол, що мають сильну антисептичну дію. Чебрець
634 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
збирають вже у рік садіння, а в наступні роки урожайність при
двох-трьох зрізуваннях становить 250-300 ц/га.
Меліса лимонна Свіже і сушене листя, молоді пагони
Меііхха оГГісіпаїіх Ь. мають приємний лимонний аромат, багаті
вітаміном С та ефірною олією (0,05-0,35%)
з переважанням цитралю. Використовують як пряність до страв,
напоїв, для маринування овочів. У народній медицині допомагає
як тонізуючий болезаспокійливий бактерицидний засіб, при не-
врозах серця, хворобах шлунка.
Гісоп Рослини містять цукри, мінеральні речовини, каротин,
Нуззориз вітамін С, глюкозиди, смоли, сапонін, фітонциди і
біологічно активні речовини. Особливо ціниться за
ефірну олію, якої міститься від 0,6 до 1,0%. Використовується як
ефіроолійна, пряна і лікарська культура.
Майоран Узелеиі майорана містяться вітаміни С
Огі§апшп таргана І.. <Д° 44 мг %), Р (до 127 мг %), каротин (до
5,5 мг %), мінеральні солі, дубильні речо-
вини, фітонциди. Вміст ефірної олії 0,15-0,70 %. Використовують
як пряну культуру в кулінарії, при ароматизації-продукції, в ме-
дицині і парфумерії.
Любисток
ЬеуІ8Іісит
о££ісіпа1І8
КосЬ.
Листки і молоді пагони містять вітаміни, мінеральні
солі, органічні кислоти. Вміст ефірної олії в листках
досягає до 1,27 %, в молодих пагонах - 1,0 %, у
коренях - 0,5 %, у плодах - 2,47 %. Використовують
в кулінарії, медицині та ін.
Кервель Листки містять 50-60% аскорбінової кислоти, до
АпіЬгі8си8 6 мг% каротину, рутин, мікроелементи. До складу
сегеїоііїйп Ь. ефірної олії входить глюкозид анін. Урожайність
зеленої маси 80-120 ц/га, насіння - 10 ц/га.
Чабер Молоді стебла і листки багаті на мінеральні солі,
8аіиге]а каротин, вітамін С, фітонциди та ефірну олію. Його
кііоіЬеІІі використовують також у їжу і як лікарську рослину.
Добувати ефірну олію можна також з таких культур як змієголов-
ник (Вгасосерітаїшп), безсмертник (Хегапійетшп), гринделія, хна
(Вахузопіа іпегтіз), чорнобривці дрібні, ваточник сірійський
(Азеїеріаз зугіаса Ь.), базилік (Осітшп Ьазіїісиіт) та інші.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
635
10.10.
тютюн
Місоііапа ІаЬасит Ь.
Значення Тютюн вирощують як сировину для виготовлення
цигарок, сигарет, сигар, люлькового і курильного
тютюну. Із суцвіть тютюну добувають ефірну олію, яку викори-
стовують для виготовлення парфумів. З 1 т суцвіть добувають 2
кг ефірної олії.
У відформатованому листі тютюну міститься 1-3 % нікотину,
4-15 % вуглеводів, 7-12 % білків, 12-17 % мінеральних речовин
(золи), 3-5 % поліфенолів, 4-7 % смоли, 0,3-0,5 % ефірної олії.
Ефірна олія і смола надають характерного запаху і ароматич-
ності тютюну. Листя тютюну містить органів ті кислоти - лимон-
ну, яблучну, щавлеву та інші.
Чим менше білків, тим вищі якості тютіову. З листя тютюну
добувають отруйний алкалоїд нікотин, який застосовують у меди-
цині, ветеринарії, для боротьби зі шкідниками сільськогосподарсь-
ких культур.
Вирощування тютюну й використання його для виробництва
курильних виробів викликає все більший супротив у значної ча-
стини суспільства. Перш ніж закурити, необхідно знати про вели-
ку шкідливість куріння для здоров’я людини. Тютюновий дим,
крім нікотину, містить ще близько 200 особливо отруйних речо-
вин, зокрема, окис вуглецю, сажу, мурашину та синильну кислоти,
миш’як, аміак, сірководень, ацетилен, радіоактивні елементи.
Викурювання однієї сигарети рівноцінне перебуванню на по-
жвавленій автомагістралі впродовж 36 годин.
636 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Особливо сильно страждає при курінні пам’ять. Знижується
швидкість заучування і об'єм пам’яті.
Нікотин спричинює підвищення артеріального тиску, є причи-
ною ішемічної хвороби серця, викликає ракові захворювання.
Куріння вкорочує тривалість життя в середньому па 8-10 років.
Історія та Походить тютюн з Америки, де куріння на час
поширення відкриття цього континенту було дуже поширене.
З Америки на початку XVI століття тютюн було
завезено в Іспанію, звідки він потрапив у Португалію, Францію та
інші країни. На початку XVII століття він став відомим на всіх
континентах. Спочатку тютюн вважали лікарською рослиною, а
пізніше почали використовувати для куріння. Слід відзначити,
що курінню у більшості країн Європи та Азії влада і духовенство
чинили великий опір, застосовуючи екзекуції,, тюремне ув’язнення
та інші покарання. Проте ніякі заборони не змогли зупинити по-
ширення куріння. За 200 років після відкриття Америки ця
шкідлива звичка поширилася в усьому світі.
В Україні вже на початку XVII століття тютюн вирощували
на значних площах навколо м.Мени Чернігівської області та
м.Ромни Сумської області. Було побудовано тютюнові фабрики.
Потім культура тютюну поширилася в райони Наддніпрянщини,
звідки проникла до Криму.
Нині тютюн вирощують більш, ніж у 150 країнах світу. Світо-
ва площа посівів становить понад 5 млн.га. Більше половини
світового виробництва тютюну припадає на США, Китай, Брази-
лію, Індію.
В Україні тютюн вирощують майже на ЗО тис.га. Найбільші
його площі у Тернопільській, Закарпатській, Івано-Франківській,
Хмельницькій, Вінницькій областях і в Криму. Урожайність тю-
тюну 10-12 ц/га, у кращих господарствах збирають по 25-30 ц/га
сухого листя.
Біологічні Тютюн відноситься до теплолюбних культур,
особливості Мінімальна температура для росту тютюну 10-
11 °С, оптимальна - 23-28 °С. Рослини добре пе-
реносять підвищення температури до 35-40 °С, особливо при дос-
татній кількості вологи у грунті. Для одержання сировини висо-
кої якості потрібна середньодобова температура у період дости-
гання листків 23-28 °С. Рослини, що достигають при температурі
нижче 20 °С, дають сировину низької якості. При зниженні тем-
ператури до мінус 2-3 °С рослини гинуть.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
637
Тютюн вимогливий до вологи. Насіння пои проростанні вби-
рає 100-120 % води від своєї маси. Найбільше вологи потребує
під час інтенсивного росту вегетативної маси. Проте тимчасові
посухи тютюн витримує краще, ніж багато інших культур (зер-
нові, буряк тощо). Тютюн не витримує надмірного зволоження.
Невисока відносна вологість повітря сприяє підвищенню арома-
тичності сировини.
Це рослина короткого дня, вимоглива де» світла. При загу-
щенні тютюн відстає в рості, якість сировини знижується.
Високоякісну сировину одержують при вирощуванні тютюну
на легких і середніх за гранулометричним складом структурних
грунтах з невисоким вмістом гумусу (2-2,5 %). Надмірний вміст
азоту в грунті погіршує технологічні якості сировини - зростає
вміст білків і нікотину. Тютюн добре росте на сірих і темно-сірих
грунтах, а в Криму на червоно-бурих вапняково-скелетних грун-
тах. Вимагає слабокислої (рН 6) чи слаболужної (рН 7,5-7,9)
реакції грунтового розчину.
Сорти У виробництві поширені три типи тютюну: східний
цигарковий, крупнолистий цигарковий і сигарний.
Цигарковий тютюн є сировиною для виробництва цигарок і ку-
рильного тютюну, а сигарний - для виробництва сигар.
Цигаркові тютюни за якістю сировини поділяють на скелетні
(заповнюючі) та ароматичні. Скелетний тютюн є основним ма-
теріалом при виготовленні курильних виробів, має нейтральний
аромат диму, визначає смак і міцність.
Ароматичний тютюн використовується для надання тютюно-
вим виробам специфічного смаку та аромату. У загальному об’ємі
виробництва 75 % припадає на сировину скелетного типу і 25 % -
на ароматичну сировину.
Сорти Американ, Дюбек відносяться до ароматичних, сорти
Вірджинія, Крупнолистий та ін. - до скелетних (табл. 10.1). Тю-
тюни сортів Дюбек зберігають стійкий сильний аромат лише при
вирощуванні на червоно-бурих вапнякових і карбонатних грун-
тах південного берега Криму в районі м. Ялта.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками для тютюну є озима
пшениця, озимий ячмінь, однорічні грави,
зернобобові культури. Після них площі звільняються за 3-4 місяці
до початку зими, що дає змогу застосувати напівпаровий обробі-
638 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 10.1. Сорти тютюну в Україні
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Тип сировини
Американ 3 1994 С Аром.
Американ 63 2000 с Аром
Американ 307 1981 с Аром
Вірджинія 27 1999 ЛП Склт
Дойна 211 1992 ЛІ1 Склі'
Дюбек 50 1079 С Аром
Дюбек новий 1990 с Аром
Крупнолистий4 1999 л Склт
Крупнолистий 9 1990 л Склг
Подільський 23 1972 л Склт
СВ - 13 1999 ЛП Склт
Собольчський 33 1995 п Склт
Тернопільський 7 1995 л Склт
Тернопільський 14 1999 л Склт
ток грунту. У районах достатнього зволоження доцільно висіва-
ти сидеральні культури. При монокультурному вирощуванні уро-
жайність знижується на 20-50 % і більше. Не вирощують тютюн
після соняшнику, картоплі, конопель, баштанних культур, бо вони
мають спільні хвороби і шкідників.
Обробіток Після збирання попередника проводять лущення,
грунту Після відростання бур’янів поле орють на глибину
25-30 см. Запізнення з оранкою приводить до знач-
ного зниження врожаю тютюну. На грунтах з мілким орним ша-
ром орють на повну його глибину.
У гірських і передгірських районах з великою кількістю опадів
зяблеву оранку проводять пізніше: зимою або рано навесні. Це
зменшує змив орного шару грунту.
Навесні закривають вологу шляхом боронування важкими
боронами. Для вирівнювання і розпушування грунту поле 2-3
рази культивують на глибину 8-10 см. Передпосівну культивацію
проводять в день садіння розсади.
Удобрення Тютюн добре реагує на внесення органічних і
мінеральних добрив. Внесення під оранку 18-20 т/га
ЕФІРООЛМНІ КУЛЬТУРИ
639
гною підвищує врожай тютюну на 3-4 ц/га і поліпшує якість си-
ровини.
Найвищий вихід першого і другого сортів тютюну одержано
при внесенні фосфорних і калійних добрив. Внесення лише азот-
них добрив негативно впливає на якість сировини.
З калійних добрив для тютюну використовують сульфат ка-
лію, калімагнезію. Хлористі калійні добрива знижують якість
сировини - зростає вміст хлору в тютюні, що негативно впливає
на його горючість.
Для основних типів грунтів співвідношення між азотом фос-
фором і калієм повинно бути приблизно - М:Р:К=1:3:3. Залежно
від типу грунту, попередника, запланованого рівня врожаю реко-
мендується вносити мінеральні добрива в таких нормах:
Азотні - Ц5 60 на бідних грунтах, N - на середніх за родючі-
стю, Ьф 20 - на родючих, а також після багаторічних трав;
фосфорні - Р90 133; калійні - К90150.
Вирощування Тютюнову розсаду вирощукль у парниках, теплих
розсади і холодних грядках. Для ранніх строків садіння,
які забезпечують найвищі врожаї, розсаду можна
виростити лише в парниках. Розсада з теплих грядок вистигає на
10-15 днів пізніше. Розсада з холодних грядок використовується
як страховий фонд для підсадки. 3 1м2 парника одержують 2,5-
3 тис. рослин, з 1 м2 теплих грядок - 2 тис. рослин, з 1 м2 холодних
грядок - 1-1,5 тис. рослин.
Основним типом розсадника для тютюну є траншейні парни-
ки з глибиною траншеї 40-50 см. Для обігрівання використову-
ють неперепрілий кінський гній, який перед укладанням у тран-
шею розігрівають у великих купах. На дно траншеї для кращого
зберігання в них тепла, кладуть шар (5 см) соломи. Заповнені
гноєм траншеї вкривають рамами і матами. Через 5 днів, коли
парники прогріються, гній ущільнюють, вирівнюють і присипають
шаром (0,5 см) вапна або попелу, щоб запобігти появі в розсадни-
ку грибів. Зверху насипають поживну суміш піаром 15-16 см,
виготовлену з піску, перегною і дернової землі, взятих у рівних
частинах.
Закладка теплих грядок відрізняється від закладки парників
лише тим, що в теплих грядках розсаду вирощують без вкриття її
рамами.
Розсаду тютюну вирощують також у теплицях з різними дже-
релами обігріву.
Норми висіву насіння на 1 м2 становлять: у парниках - жовтих
640 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
тютюнів 0,5 г; сигарних 1,0 г; у теплицях відповідно 0,9 і 1,1 г; на
холодних грядках - 1,0 і 1,3 г.
Пророщують насіння при температурі 20-25 °С. Коли при-
близно половина насіння почне проростати, його висівають. Для
рівномірного висіву насіння змішують з 30-40 частинами піску.
Висіяне насіння присипають поживною сумішшю шаром 0,5 см.
Парники поливають і накривають рамами та матами.
Сходи тютюну з’являються в парниках через 3-4 дні, а на теп-
лих грядках через 5-6 днів. Для підживлення розсади використо-
вують мінеральні добрива з розрахунку 20-40 г нітроамофоски
на відро води. Одним відром такого розчину підживлюють роз-
саду на площі 5 м2. Перше підживлення проводять при появі
двох справжніх листків. Розсаду підживлюють 2-3 рази.
Розсада вважається придатною для машинного садіння, якщо
її висота дорівнює 10-12 см. Для ручного садіння використову-
ють розсаду заввишки 7-8 см.
Садіння Найвищі врожаї тютюну високої якості можна
одержати при ранніх строках садіння, як тільки мине
небезпека значних приморозків (понад -2 °С). Такі умови скла-
даються в основних районах в Україні в кінці квітня, а в Криму
та Закарпатській області - у другій декаді квітня. Висаджують
при температурі грунту на глибині 10 см не нижче як 10 °С.
Садіння тютюну необхідно провести за 10-15 днів.
На родючих, добре забезпечених поживними речовинами і во-
логою грунтах, тютюн висаджують густіше, ніж на бідних. При
недостатній густоті розвиваються грубі листки з підвищеним вмістом
азотних речовин, а якість сировини знижується. Садять тютюн
шестирядними розсадосадильними машинами СКН-6, СКН-6А та
чотирирядною СКНБ-4.
Сорти тютюну з дрібним і середнього розміру листям, як на-
приклад Дюбек, у степових районах вирощують з відстанню між
рослинами в рядку 18-20 см при ширині міжрядь 60 см, а на
південному березі Криму відповідно 12-14 см і 50 см, що стано-
вить 160-180 тис. рослин на 1 га. Відстань між рослинами в ряд-
ках для крупнолистих сортів збільшується до 25-30 см і для си-
гарного тютюну до 40 см при ширині міжрядь 60 см.
Догляд Перший міжрядний обробіток грунту проводять
негайно після закінчення садіння на глибину 6-8 см.
При достатній вологості грунту глибину наступних культивацій
збільшують до 10-12 см, а в посушливу погоду зменшують до 6-7см.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
641
У західних областях у дощове літо рекомендується під час дру-
гого та третього розпушувань підгортати рослини, щоб поліпшити
повітряний режим грунту.
Через 8-10 днів після садіння пожовклі і старі нижні листки
обламують і видаляють. Щоб виростити високий і якісний уро-
жай тютюну, рослини вершкують (зривають суцвіття). На мало-
родючих грунтах вершкують, коли на плантації зацвіте 10-20%
рослин, зриваючи при цьому суцвіття та 2-4 верхні листки. На
середньо родючих грунтах тютюн вершкують при цвітінні 30-40%
рослин. На родючих грушах вершкування ирово.чять, коли зацвітає
50-60 % рослин, обриваючи при цьому суцвіття та 1-2 верхніх
листки. Вершкують тютюн в два-три заходи по мірі появи квіток
на окремих рослинах. Суцвіття зламують або зрізують гострим
ножем.
Після вершкування посилено ростуть бічні пагони, а коли дов-
жина їх досягає 8-10 см, їх видаляють (.пасинкують). Впродовж
вегетації тютюн пасинкують 2-3 рази. Своєчасне пасинкування,
як і вершкування, сприяє підвищенню врожаю й поліпшенню якості
сировини.
Для захисту від пошкодження попелицями, тршісами посіви
обприскують інсектицидом БІ-58 із нормою внесення 0,8-1,0 л/га,
від пошкодження підгризаючими совками використовують діазинон
(1,0-1,5 л/га), проти совки, попелиці, трппсів - полон 1,6-2,0 л/га.
Сумітіон допомагає захистити рослини тютюну від лучного мете-
лика, совки, попелиці, коваликів, мідяків, довгоносиків, чорнишів,
саранових.
Для захисту від ураження пероноснорозом використовують
авіксил (2,1-2,9 кСга), проти чорної кореневої гнилі поливають
грунт у парниках 0,2 % суспензією фундазолу (1-3 г/м2).
На забур’янених полях проти однорічних злакових та дво-
дольних вносять гербіциди трефлаи (4-8 л/га) чи трифлурекс (4-
8 л/га), обприскуючи грунт з негайним загортанням до висадки
розсади.
Збирання Тютюн збирають у період повної технічної
стиглості листків, які поступово достигають знизу
догори. Ознакою їх стиглості є побіління головної жилки і світлий
колір, листки стають крихкими, легко відламуються від стебла і
дещо загинаються донизу, мають приємний аромат.
Всі листки на рослині розподіляються на 5 ярусів (рис. 10.1).
З кожного ярусу врожай збирають окремо. За одну ломку збира-
642 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ють від 3 до 7 листків. Найнижчу якість мають листки першого
ярусу, найвищу - листки верхніх і середніх ярусів. Оскільки листки
окремих ломок різняться між собою за якістю, їх не змішують.
Тютюн ламають вранці, після спадання роси, або надвечір, коли
черешки крихкі й легко відламуються.
Зібране листя складають у пачки, перевозять у сушильні сараї,
сортують і нанизують на шнури 5-6 м завдовжки на відстані 2-3
см один від одного. Використовують також тютюнов’язальні ма-
шини “Апшерон”.
Сушіння Сушать тютюн у спеціальних сушарках із штучним
підігрівом повітря, під навісами. Під час сушіння
листки тютюну втрачають вологу, в них відбуваються біохімічні
процеси - руйнуються хлорофіл, крохмаль, білки і нагромаджують-
ся органічні кислоти, ароматичні речовини, внаслідок чого сирови-
на набуває високих товарних якостей.
Рис. 10.1. Розподіл листя
тютюну за ломками
(числами показано черговість ломок)
На початку сушіння проводять том-
ління тютюну. Листки вкладають ша-
ром 20 см або нанизують на шнури і
щільно встановлюють у приміщенні з
температурою повітря 25-35 °С,
відносній вологості 85-90 %, на 24-72
години. Основна маса листків має на-
бути жовто-зеленого кольору. Катего-
рично забороняється проводити томлі-
ння і сушіння на відкритому повітрі, на
сонці. Цим можна зіпсувати сировину.
У сушарках із штучним підігрівом
повітря, тютюн висихає за 3-4 доби. При
цьому сировина набуває високої якості.
Висушене листя сортують, складають
шарами верхівками всередину, черешка-
ми назовні. Так тютюн витримують ще
15-20 днів, після чого тюкують за допо-
могою спеціального стандартного ящи-
ка без дна. Довжина тюків 80 см, висота
53 см. Вологість сировини в тюках не
повинна перевищувати 19 %. Після ос-
таточпої обробки на ферментних заво-
дах сировина надходить на тютюнові
фабрики.
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ*
643
10.11.
МАХОРКА
Місоііапа гнхііса І,.
Значення Махорку вирощують
для одержання ку-
рильної (махоркової) крупки, си-
гарет, нюхального і жувального порошку, нікотинових препа-
ратів, нікотинової (вітамін РР) і лимонної кислот, які застосову-
ють у харчовій і текстильній промисловості. У насінні міститься
35-40 % жирної олії, яку використовують у лакофарбній і мило-
варній промисловості.
У сухих відферментованих листках махорки міститься від
5 до 15 % нікотину, 15-20 % органічних кислот (у т.ч. 10 % лимон-
ної), 10-14 % білків і 2-4 % вуглеводів.
Історія та В Європу махорка була завезена на початку XVI
поширення століття із Флориди (США). В Україні її
вирощують із XVII століття. Нині промислове
вирощування махорки на невеликих площах зосереджене у
Київській, Полтавській, Сумській і Чернігівській областях. Се-
редня врожайність махорки (стебла і листя) - 15 ц/га, може дося-
гати 30-50 ц/га.
Біологічні Насіння махорки починає проростати при
особливості температурі 7-8 °С. Оптимальна температура для
росту і розвитку 20-30 °С. Температура вище
35 °С пригнічує розвиток, а приморозки мінус 2-3 °С призводять
до загибелі рослин.
Махорка - рослина довгого дня, прискорює свій розвиток у
644 В.В-ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
міру просування на північ, що дає змогу вирощувати її у різних
грунтово-кліматичних зонах.
Вимогливість до вологи висока. Нестача води в грунті викли-
кає підгоряння листя або передчасне їх відмирання. Проте ма-
хорка майже не витримує перезволоження грунту.
Кращими для неї є супіщані й суглинисті чорноземи, темно-
сірі та сірі опідзолені грунти. Махорка добре росте у долинах
річок, що не сильно затопляються весняними водами.
В Україні вирощують такі сорти махорки: Високоросла зеле-
на 317, Малопасинковий пехлець 4, Хмелівка 125-с.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Махорку висівають після озимих зернових,
однорічних трав, зернобобових культур, коре-
неплодів. Махорка може рости 2-3 роки підряд на одному місці,
якщо вносити достатню кількість добрив.
Обробіток Після збирання попередника поле лущать. Після
грунту появи бур’янів проводять оранку плугами з
передплужниками на глибину 27-30 см. Кращі стро-
ки проведення зяблевої оранки серпень - перша половина вересня.
Весняний обробіток грунту розпочинають при першій можли-
вості виходу техніки в поле. Закривають вологу культиватором
КПС-4 з боронами на глибину 8-10 см впоперек до напрямку
оранки. Передпосівний обробіток проводять за допомогою комбі-
нованих агрегатів на глибину сівби. Розрив між обробітком грун-
ту і сівбою не повинен перевищувати 0,5-1 год.
На площах, де махорка вирощуватиметься розсадою, весняний
обробіток грунту включає раннє боронування для закриття воло-
ги і 2-3 культивації на глибину 8-10 см до часу садіння.
Удобрення Під махорку вносять органічні добрива - 35-40 т/га.
На бідних грунтах норму внесення гною збільшу-
ють до 50-60 т/га.
Фосфорні (Р60.90) і калійні (К60 90) добрива вносять під оран-
ку. Не можна застосовувати хлорвмісні калійні добрива, бо хлор
погіршує горючість сировини. Азотні добрива (И80|20) вносять
весною під культивацію.
Сівба, Махорку вирощують двома способами: сіянкою,
садіння висіваючи насіння безпосередньо в грунт, і саджанкою,
тобто садінням розсадою. В умовах України обидва
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
645
способи рівноцінні. Сіють махорку рано навесні, одночасно зі
сівбою ранніх ярих культур. Спосіб сівби - широкорядний, з
відстанню між рядками 50-60 см. Глибина загортання насіння
0,5-1 см. Норма висіву - 4-5 кг/га.
Якщо застосовують розсадний спосіб вирощування, то махор-
ку висаджують наприкінці квітня - в першій декаді травня. При
цьому способі вирощування на 1 га закладають по 30-40 м2 пар-
ників або 40-50 м2 теплих грядок. На 1 м2 парника висівають 1,5-
2 г насіння, на 1 м2 теплих грядок 2-2,5 г.
Садять махорку розсадосадильними машинами або вручну з ши-
риною міжрядь 50-60 см. Відстань між рослинами в рядках 25-30 см.
Догляд Зразу ж після сівби поле коткують гладкими котками.
Як тільки позначаться рядки проводять шаровку на
глибину 3-4 см. Вдруге розпушують міжряддя через 8-10 днів га
глибину 5-6 см, одночасно проривають сіянку. Для полегшення
проривки проводять букетування (довжина букетів ЗО см, довжи-
на вирізу 20 см).
Впродовж вегетації міжряддя розпушують 3-4 рази. У дощо-
ву погоду глибину розпушувань збільшують до 8-10 см, а в по-
сушливу - зменшують до 5-6 см.
При вирощуванні розсадним способом догляд, аналогічний тому,
що застосовується на. тютюні.
Для захисту рослин від ураження совками, попелицею, трипсами
посіви махорки обприскують інсектицидом золон (1,6-2,0 л/га).
Збирання Махорку збирають за один прийом цілими росли-
нами у фазі технічної стиглості листків середньо-
го ярусу. її визначають за такими ознаками: листя стає щільним
і звисає донизу, частково втрачається хлорофіл, свідченням чого є
світлі плями, пластинка листка стає дуже крихкою і при незнач-
ному згинанні ламається.
Махорка на час стиглості містить у собі дуже багато води - 86-
88 %. Зменшити тривалість сушіння на 10-12 днів можна, якщо за
3-4 дні до збирання розколоти стебла ножем. Зрубані рослини
декілька годин прив’ялюють у полі і перевозять до сушильних
приміщень, де складають шарами заввишки 50-70 см і завширшки
в дві рослини (листям до середини і стеблами назовні). У шарах
рослини швидко розігріваються і при температурі 35-40 °С томлін-
ня проходить за 12-24 години. Після томління рослини розвішу-
ють для сушіння. Сушіння закінчують, коли сировина досягає
вологості 18-20 %. Триває цей процес при нормальних погодних
умовах 25-30 днів.
646 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
10.12.
ХМІЛЬ
Ншшіїиз Іириіиз Г.
Значення Хміль вирощують
для одержання жі-
ночих суцвіть-шишок. У достиглих
шишках формуються жовтувато-зе-
лені клейкі шарики - лупулін, яким
визначаються всі корисні власти-
вості рослини. Хімічний склад ши-
шок багатий і різноманітний. Крім білків, вуглеводів, цукрів, міне-
ральних речовин, що входять до складу всіх рослин, у хмелю
містяться специфічні лише для цієї культури речовини, які ма-
ють виняткову цінність. Шишки хмелю містять гіркі смолисті
сполуки, ефірну олію, поліфеноли, дубильні речовини і найшир-
ше використовуються у пивоварному виробництві. Гіркі речо-
вини складаються з альфа- і бета- кислот, які надають пиву при-
ємного гіркого смаку, підвищують ціноутворення. Хміль вико-
ристовують у парфумерній, хлібопекарській, консервній промис-
ловості.
Як лікарську рослину хміль використовують для лікування
серцево-судинної системи, безсоння, радикуліту, нирок, гіпертонії,
виразки, атеросклерозу, малярії, зміцнення волосся, підвищення
апетиту, як протизапальний засіб тощо.
Історія, Хміль в Україні вирощували вже у XIV столітті,
поширення Найбільші плантації хмелю в Європі - Німеччині,
Чехії, Словаччині, Польщі, Англії та ін. Світова
площа хмелю перевищую 60 тис. га.
В Україні хмільники займають понад 8 тис. га. Значні площі,
внаслідок відсутності догляду у 90-х роках, потребують значних
коштів для їх відновлення. Найбільше хмелю вирощують у Жп-
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
647
томирській (60% від всієї площі в Україні), Рівненській, Львівській,
Вінницькій. Волинській, Київській областях.
Середня врожаїшість шишок -10-12 ц/га, може досягати до 18-21 ц/га.
Біологічні Хміль невимогливий до тепла. Бруньки, що
особливості знаходяться па підземних стеблах та багато-
річному кореневищі (матці), починають відрос-
тати при температур: грунту 3-4°С. Оптимальна температура ро-
сту під час вегетації 15-18°С, а під час достигання шишок 17-18"С
без різких коливань вдень і вночі. Якщо температура перевищує
20°С і відчувається нестача вологи, різко зменшується вміст гірких
речовин і альфа-кислоти, врожайність шишок зменшується на 30-
40%. Восени ріст хмелю припиняється при зниженні температу-
ри до 4"С. Рослини пошкоджуються морозом нижче мінус 5"С.
Зимує хміль добре, проте зниження температури до мінус 28-
30"С при відсутності достатнього снігового покриву може призве-
сти до пошкодження підземної частини стебел, а зрідка і до по-
вного вимерзання рослин.
Хміль - рослина помірно воло-
гого клімату. Найкраще росте і роз-
вивається, коли сума річних опадів
становить 500-600 мм, в тому числі
за вегетаційний період 300-350 мм.
Найбільше вологи потребує в квітні,
травні та першій половині червня,
коли він найбільш інтенсивно рос-
те. Добовий приріст може досягати
25 см і більше.
Хміль не нерсновить тривалого
затоплення, особливо на важких
грунтах.
Хміль - світлолюбива культу-
ра. В умовах затінення формують-
ся легкі, пухкі, ОЛ1Д1 шишки з низь-
ким вмістом гірких речовин. Надмірне загущення плантацій при-
зводить до зниження кількості і якості врожаю. У роки з мен-
шою кількістю сонячних днів у період достигання шишок змен-
шується вміст гірких речовин.
Вимогливий до грунту. Потребує добре проникних для води і
повітря грунтів, з великим запасом поживних речовин. Найбільш
придатними є дерново-підзолисті, сірі та темно-сірі опідзолені су-
648 ВВ.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 10.2 - Сорти хмелю
Назва сорту Реєстрація Зона вирощуваия Група стиглості Напрямок використання Вміст а.тьфа- кислот,%
Альта 1997 п сс пв 13,1
Гайдамацький 1999 п ГІС ПВ, пер 6,8
Граніт 1993 п пс ПВ 6,9
Житич 1992 п ГІС ПВ 7,4
Заграва 1999 п СС ПВ 6,1
Зміна 2001 лп сс пв 9,5
Клон 18 1969 лп сс пв 3,1
Кумир 1995 лп пс пв 14,2
Потіївський 1997 п ГІС пв 10,0
Промінь 2001 лп сс пв 10,1
Регент 1996 лп пс пв 5,4
Сильний 1987 лп пс пв 6,9
Слов’янка 1995 лп пс пв 6,0
піщані та суглинкові грунти, а з чорноземів - легші за грануло-
метричним складом. Непридатні глинисті, заболочені, кам’янисті.
В Україні зареєстровано 13 сортів хмелю (табл. 10.2).
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Закладання
хмільнцків
Хміль - багаторічна культура. За сприятливих
умов на одній ділянці хміль доцільно вирощувати
в середньому 12-15 років. Плантації старші за
12-15 років експлуатувати надалі не-
доцільно внаслідок погіршення
фізичних властивостей грунту, нагро-
мадження значної кількості
шкідників і збудників хвороб.
Для закладання хмільників слід
підбирати ділянки з рівним рельє-
фом. Ділянки можуть мати схил до
5" па південь. Розміщують його на
масивах площею 20-50 га, які поділя-
ють на окремі плантації прямокутної
форми площею 2-3 га із співвідношен-
ням довжини до ширини 5:4 або 4:3.
ЕФІРООЛМНІ КУЛЬТУРИ
649
Між плантаціями залишають дорогу шириною 3-4 м. Рядки хме-
лю розміщують з півночі на південь у напрямі довшої сторони
плантації. За схемою 10X10 м або 10X12 м встановлюють стовпи
заввишки 8-9 м для влаштування шпалер. На верхівках стовпів
навпроти рядків натягують дріт. Біля кожного куща хмелю натя-
гують дротяні підтримки, які навішують на горизонтальний дріт.
Підготовка Основним видом садивного матеріалу для закла-
садивного дання нових і ремонту існуючих насаджень
матеріалу служать однорічні саджанці. Як вихідний матеріал
для одержання саджанців можна використовува-
ти стеблові, кореневищні й зелені черенки, етильовані паростки і
зелені пагони.
Стеблові черенки вирізають із підземних частин стебла, що вирі-
заються рано навесні до набубнявіння бруньок при обрізці голов-
ного кореневища. Стандартними є черенки довжиною 8-12 см, тов-
щиною не менше 1,5 см, що мають 2-3 пари вічок. З 1 га можна
заготовити до 10 тис. черенків.
Для збільшення коефіцієнту розмноження рекомендується
використовувати зелені стеблові черенки. їх нарізають у травні-
червні з пагонів, що знищуються при заведенні хмелю на дротяні
підтримки. З 1 куща можна заготовити до 200 черенків довжи-
ною 5-7 см з 1-2 парами вузлів. Зелені черенки укорінюють у
плівкових теплицях.
Стеблові і кореневищні черенки зразу ж висаджують у шкілку
для вирощування однорічних саджанців. Глибина садіння 6-8 см.
Відстань між черенками 10-15 см. Ширина міжрядь 2,1-2,5 м.
Восени стебла зрізають на висоті 25-30 см, рано навесні саджанці
викопують і використовують для садіння на плантації.
Промислові плантації закладають восени чи рано навесні за
схемою 2,5x1 м або 3x1 м. Ширина міжрядь 2,5 м і 3 м дозволяє
використовувати трактори і знаряддя для догляду за хмелем. Спо-
чатку копають ямки розміром 60x60x60 см, які заповнюють ро-
дючим верхнім шаром грунту, змішаним з 5-7 кг перегною. Сад-
жанці висаджують у вертикальному положенні так, що їх верхів-
ки знаходилися на 8-10 см нижче поверхні грунту. Через 10-12
днів після садіння коли на поверхні грунту з’явиться до 75%
паростків (сходів), перевіряють стан рослин і доповнюють насад-
ження в місцях де саджанці загинули.
650 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Обробіток Хмільники закладають після вирощування
грунту багаторічних бобових трав, зернових бобових і
зернових культур. Після збирання попередника
на темно-сірих опідзолених грунтах і чорноземах проводять дво-
разове лущещія стерні дисковими і лемішними лущильниками.
Ефективне щілювання щілювачем ЩУН-2,5 на глибину 60-100 см.
Через 2-3 тижні після лущення проводять плантажну оранку на
глибину 45-60 см плугом ГІПН-50; ППУ-50А.
Навесні поле вирівнюють, розпушують на глибину 10-12 см і
висівають сидеральні культури. Приорюють сидерати в літній
період на глибину 20-25 см, після чого дискують і починають
споруджувати хмельові шпалери. Перед садінням саджанців про-
водять культивацію з боронуванням.
На дерново-підзолистих грунтах після збирання попередника
проводять лущіння і орють на глибину гумусного шару.
Удобрення Внесення добрив перед садінням хмелю. Органічні
(100-120 т/га) і мінеральні добрива (Р-,00.240К,0(>300)
вносять під плантажну оранку за рік до садіння хмелю. Високі
норми азоту вносити про запас недоцільно, оскільки він швидко
вимивається. Азотні добрива (Х60 90) використовують навесні для
формування високого врожаю сидератів. Після садіння хмелю
застосовують лише азот. Крім весняного внесення 50% норми, ще
1-2 рази підживлюють. Перший раз при висоті стебел 1,5-2 м,
вдруге - перед цвітінням. Вносять по 30-40 кг/га д.р. азоту. За-
гальна норма коливається в межах 90-140 кг/га д.р. азоту.
Плодоносні хмільники удобрюють щорічно. Органічні добри-
ва (40-60 т/га) розкидають гноєрозкидачами і приорюють восе-
ни. Під час експлуатації хмільників для забезпечення високого
врожаю (15-20 ц/га шишок) рекомендується вносити восени од-
ночасно з органічними добривами на 90-120 кг/га д.р. фосфору і
калію.
Дози азотних добрив визначають з урахуванням вмісту гуму-
су в грунті, запланованого врожаю, густоти стебел. Для грунтів із
вмістом гумусу 2-3% необхідно дотримуватись таких правил: при
врожаї 10-15 ц/га вносять 120-160 кг/га, при врожаї 15-20 ц/га -
170-200 кг/га, при врожаї 20-25 ц/га - 210-240 кг/га д.р. азоту.
Азотні добрива вносять навесні і під час підживлення. В одне
підживлення можна вносити М3040.
Високу ефективність забезпечує весняне внесенння нітроамо-
фоСКИ (Ксп олРйл опКкл о,,)
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
651
Догляд Догляд за хмільниками на першому році
вегетації полягає у проведенні весняного боро-
нування міжрядь. Впродовж вегетації грунт у міжряддях розпу-
шують 4-6 разів і підгортають плугом-розпушувачем ПРВМ-ЗХ
при висоті рослин 2-3 м.
Коли висота рослин хмелю досягне 40-50 см, їх заводять на
підтримки. На 1 га має бути 14-16 тис. продуктивних стебел.
Перед цвітінням рослини пасинкують видаляючи бокові пагони
на висоті до 70 см. Пагони, що розміщені вище (до висоти 2,5 м)
пінцирують (прищипують). При доброму догляді вже в перший
рік можна зібрати до 5 ц/га шишок.
Догляд за дорослими хмільниками. На другий рік життя
хмелю рано навесні розорюють гребені та боронують міжряддя.
На матках обрізують бічні кореневища та підземні стебла мину-
лого року. Для механізованого обрізування головних кореневищ
хмелю використовують підрізувані ПКХ-1, ОРХ-2 в агрегаті з
трактором Т-54В. Після обрізування головні кореневища при-
кривають шаром грунту 8-10 см.
Після обрізування хмелю вносять гербіциди і розпушують грунт
у міжряддях. Для знищення бур’янів використовують такі пре-
парати. Базагран, в.р. (480 г/л бентазону) вносять проти одно-
річних дводольних бур’янів на хмільниках віком понад 3 роки в
нормі 4,2 л/га після 1-го обгортання за висоти бур’янів 10-15 см.
Дуал, к.е. (96% метолахлор) застосовують проти однорічних
злакових та деяких дводольних бур’янів, обприскуючи грунт відра-
зу після обрізки основних кореневищ до відростання хмелю з
нормою 2,6 л/га по плантаціях віком понад 3 роки. Стоми, к. е.
(33% пендиметалін) вносять проти однорічних злакових та дво-
дольних бур’янів у тіж строки, що й дуал з номою 6,0 л/іа.
За період вегетації міжряддя розпушують 5-6 разів, з них 1-2
на глибину 16-18 см плугами розпушувачами ПРВН-1,5 АХ;
ПРВН-2,5А; ПРВМ-ЗХ, решту на глибину 6-8 см дисковими бо-
ронами БДІІ-1; БВД-2,4. Одночасно з розпушенням міжрядь рос-
лини хмелю 1-2 рази підгортають. Вперше при висоті рослин 1,5-
2 м, вдруге - перед цвітінням. Перед підгортанням проводять
підживлення азотом. Висота гребеня при першому підгортанні
має становити 15 см, а при другому 25-35 сх. Підгортати хміль
доцільно після дощу. У посушливі роки друге підгортання не
проводять.
652 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
При висоті 15-20 см проводять рамування, залишаючи на кож-
ному кущі 7-8 стебел. За висоти 40-50 см стебла заводять на підтрим-
ку, залишаючи по 4-6 найкраще розвинених центральних пагонів.
Впродовж вегетації виконують комплекс зелених операцій.
Пасинкування - це обрізання бічних гілок у нижньому (0-75 см,
ярусі рослин та пагонів, які відростають навколо куща. Його про-
водять тоді, коли довжина бічних гілок досягає 20-30 см, зрізаючи
їх на відстані 2-3 см від стебла.
Таблиця 10.3. Препарати для захисту хмелю від шкідників
Назва препарату, діюча речовина, фірма, країна Шкідливий організм, проти якого обробляється Норма внесення, л/га Строки останньої обробки, днів до збирання Максималь- на кратність обробок
Бі-58 новий, 40% к.е.Сдиме- тоат), ф. БАСФ, Німеччина Совка, попелиця, лучний метелик, пильщики, кліщі 1,5-6,0 ' зо 2
Данадим, 40% к.е. (димето- ат) ф. Кемінова Агро, Данія Кліщі павутинні, попелиці, совки 4,0-6,0 зо 2
Демітан, 20% к.е. (фена- захін), ф. Доу Агро Сайенсіс, США Кліщі 0,6-0,8 зо 2
Децис, 2,5% к.е. (дельтамет- рин), ф. “Авентіс Крон Саєнс”, Німеччина Попелиця, люцерновий довгоносик 0,6-1,0 20 2
Дурсбан 480, 48% к.е. (хлор- пірифос), ф. Доу Агро Сай- енсіс, США Павутинний кліщ, попелиці, люцерно- вий довгоносик 1,5-3,0 30 2
Конфідор, 20% в.р.к. (іміда- клоприд), ф. Байєр, Німеччина Попелиці 0,6 зо 1
Мітак, 20% к.е. (амітраз).ф. Авентіс Крон Саєщ;, Німеччина Кліщі, попелиці 3,0 зо 2
Сумі-альфа, 5% к.е. (есфен- валерат), ф. Суміто.мо Кемікл, Японія Попелиця 0,5 40 2
Фуфанон, 57% к.е. (малаті- он) ф. Кемінове Агро, Данія Попелиці, павутинні кліщі, пильщики 3,0-6,0 20 2
Штефесін, 2,5% к.е. (дельтаметрин), ф. Штефес Агро, Німеччина Попелиця, люцерновий довгоносик 0,6-1,0 20 2
ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
653
Пінцирування - це прищипування бічних гілок, що знаходяться
на висоті до 2 м від поверхні грунту. Чеканку хмелю проводять
шлязом обрізування верхівки стебел, коли вони переростуть шпа-
леру на 40-50 см. Зелені операції сприяють надходженню пожив-
них речовин до головного стебла, продуктивних бічних гілок, що
призводить до збільшення кількості і розмірів шишок, поліпшу-
ють їх якість.
При вирощуванні хмелю дуже важливо захистити рослини від
хвороб і, особливо, шкідників. Для захисту від ураженя пероноспо-
розом рослини обприскують при перших проявах хвороби 0,3%
суспензією одним із таких фунгіцидів: авіксил (2,4-2,9 кг/га), алфіт
ЕФ (3,0 кг/га), альєтт (3,0-5,0 кг/га), оксіхом (1,9-2,3 кг/га), хлор-
окис міді (6,0-8,0 кг/га), чемпіон (1,5-5,0 кг/га).
Обприскування проводять 2-5 разів, використовуючи почерго-
во різні фунгіциди.
Для захисту рослин хмелю від різних видів шкідників засто-
совують інсектициди, що подані в таблиці 10.3.
При використанні хімічних засобів необхідно дотримуватися
рекомендованих строків очікування, тобто періоду від часу про-
ведення останньої обробки до початку збирання врожаю.
Збирання Шишки збирають у
стані технічної стиглості вручну
або хмелезбиральними
машинами 4Х-4Л чи ХМП-1,6. У цей
період шишки робляться щільними,
набувають золотисто-зеленого або
світло-зеленого кольору, вони пружні
і липкі, мають сильний хмельовий за-
пах і найбільшу кількість лупуліно-
вих зерен на лусочках. їх вологість
75-82%.
Технічна стиглість шишок настає
не раніше другої половини серпня і
триває не більше 12-15 днів. У пере-
стиглих шишок висипаються лупулі-
нові зерна і втрачаються цінні якості
як сировини для пивоварної промис-
ловості. Зібрати урожай шишок по-
трібно не пізніше 15-20 вересня.
Шишки хмелю першого (1),
другого (2) і третього (3)
товарного сорту
654 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Свіжозібрані шишки спочатку сушать за допомогою безперез-
ного активного вентилювання підігрітим до 30°С повітрям.’Після
вентилювання шишки висушують підігрітим до 50-65°С повітрям
для зменшення вологості до 8-10%. Після сушіння шишки відле-
жуються і зволожуються атмосферним повітрям. Потім шишки
піддають сульфітації для збереження альфа-кислот. Відлежаний
хміль-сирець пакують у мішки і відправляють на хмелефабрики
для доведення до необхідних товарних кондицій.
Догляд за хмільниками Після збирання шишок поживні
після збирання шишок речовини з надземної вегетативної
маси надходять у підземну. Цей
процес триває до повного відмирання стебел і засихання листя.
Обрізувати і стягувати стебла потрібно після фізіологічного їх
відмирання.
При механізованому збиранні хмелю висота зрізання стебел
має бути більшою 2 метрів. Якщо обрізати стебла передчасно, або
зрізати їх при комбайновому збиранні занадто низько то у на-
ступному році погіршиться стан головного кореневища, загаль-
ний розвиток рослини і врожай та якість шишок хмелю.
Плантації очищають від решток хмелю, вносять гній (40-50 т/га)
та фосфорні і калійні добрива (Р90.і20К90120). Після цього прово-
дять основний обробіток грунту, розорюючи грунт у міжряддях
на глибину 20-22 см. Рядки хмелю на зиму приорюють, нагортаю-
чи шар грунту на рослини.
ПРЯДИЕНІ КУЛЬТУРИ
655
РЯДИВНІ
КУЛЬТУРИ
11.1.
льон-
ДОВГУНЕЦЬ
Ьіпит и8ІіаіІ88Ітшп
Значення Льон довгунець
Україні. Вона ;ц
насіння.
основна прядивна культура в
два цінних продукти: волокно і
Основна продукція льону-довгунця - волокно утворюється у
стеблах. Від урожаю і якості стебел залежить вихід і якість во-
локна, якого залежно від сорту та умов вирощування, може бути
20-30%. У довгих і тонких стеблах воно кращої якості, ніж у
товстих і коротких.
Якість і міцність льоноволокна набагато вища, ніж V коно-
пель, джута, канатника. За міцністю воно в два рази перевищує
бавовняне і в три рази - шерстяне. На текстильних підприєм-
ствах із волокна виробляють різні тканини, що відзначаються
тривалим строком носки, дуже гігієнічні, антистатичні, легко пе-
руться, стііікі проти гниття. Це дуже цінний тонкий батист, одяг,
простині, полотно. Із волокна гіршої якості виготовляють бре-
зенти, мішковину, пакувальні тканини, мотузки, шпагат, нитки,
пожежні рукави.
Відходи текстильного виробництва - костриця (деревина сте-
656 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
бел після від’єднання волокна) використовується для виробниц-
тва тепло- і звукоізоляційних матеріалів, паперу, целюлози, мебле-
вих плит, а також як паливо.
У насінні льону-довгунця міститься 35-39% висихаючої олії і
до 23% білка. Олія - цінний харчовий продукт, використовується
у харчовій, маргариновій, кондитерській промисловості. Завдяки
швидкому висиханню, вона є добрим компонентом для виготов-
лення фарб, оліфи, лаків. Використовують її також у миловарній,
фармацевтичній, електротехнічній, паперовій, гумовій та інших га-
лузях промисловості. Насіння льону використовують у медицині
і ветеринарії.
Макуха - побічний продукт переробки насіння льону на олію
- цінний концентрований корм, що містить 6-12% олії, 32-36% лег-
коперетравних білків. За поживністю 1 кг макухи прирівнюється
до 1,2 к.о. Її використовують як важливий компонент при виго-
товленні комбікорму.
Історія та Льон - це найстародавніпіа культурна рослина, яку
поширення однією з перших почала використовувати людина.
Знайдено стебла льону, нитки, мотузки та ін. у бу-
дівлях, що відносяться до кам’яного віку. Разом з коноплями
льон одягав, годував, зігрівав древню людину. Із прадавніх часів,
ще до заснування Київської держави, льон для одержання волок-
на, олії і виготовлення полотна вирощували всі племена, що насе-
ляли територію сучасної України. Швидке збільшення посівних
площ льону відбулось у XIII столітті.
Льон прядивний здавна вирощували у Китаї, Індії, Єгипті, Сирії
та ін. країнах. Вирощують його в країнах Європи - Німеччина,
Франція, Бельгія, Нідерланди, Англія. Посівні площі становлять
1,1-1,4 млн. га. Найбільше вирощують цю культуру в Росії (50%
світових площ), Білорусі, Україні (понад 200 тис. га). У 80-х
роках галузь льонарства в Україні була добре розвинута, причо-
му мала повністю завершений цикл - від вирощування до одер-
жання готових виробів.
Урожайність волокна в Україні становить 5-6 ц/га, при інтен-
сивній технології досягає 8-10 ц/га. Урожайність насіння 5-8 ц/га.
Проте починаючи з 1993 року стан льонарства в Україні знач-
но погіршився. Посівні площі в 1996-1998 рр. скоротилися до
40 тис. га. Виробництво волокна порівняно з 80-ми роками змен-
шилася майже в 10 разів (табл. 11.1).
Льон-довгунець поширений у регіонах з вологим і помірним
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
657
Таблиця 11.1 - Вирощування льону-довгунцю в Україні
У середньому за 1990-1992 рр. У середньому за 1993-1996 рр. У середньому за 1996-1998 рр. У 1999 р.
Площа, тис. га 162,7 100,5 40,1 20,7
' Валовий збір 1 волокна, тис. т 106,5 56,4 13,5 5,5
। Урожайнісіь волокна, ц га 6,5 5,6 3,4 2,7
кліматом. Вирощують його переважно у Чернігівській, Київській,
Житомирській, Рівненській, Волинській, Львівській, Івано-
Франківській областях.
Морфологічні В У країні вирощують три різновиди льону:
особливості Льон-довгунець (Ілпит ибіїаііззітит
еіоп^аіа) має стебло висотою 70-125 см.
Рослини гілкуються на верхівці, формується 5-10 коробочок.
Основна мета вирощування - волокно. З насіння добувають олію.
Льон-мєжєумок, або проміжний (Ілпит изіїаііззітит
ініегтесііа) висотою 50-70 см, 1-3 стеблами, має 15-25 коробочок.
Вирощують як олійну культуру, можна добувати волокно гіршої
якості.
Льон-кучерявець (Ілпит изйаїіззітит Ьгеуітиііісаиііа) висо-
тою 30-50 см. Рослини гілкуються від основи стебла, утворюється
багато коробочок (30-60 штук). Вирощують як олійну культуру.
Детальніше про льон-межеумок і льон-кучерявець у розділі 10
“Олійні культури ’.
Коренева система стрижнева, проникає в грунт на глибину
до 1,5 м. Вона слабо розвинута, її маса не перевищує 8-10% маси
всієї рослини, тоді як у більшості польових культур вона досягає
25% і більше. При цьому основна частина (80%) маси коріння
розташовується в орному шарі грунту. Тому велике значення при
вирощуванні льону-довгунцю має оранка на глибину орного шару.
Засвоювальна здатність кореневої системи невелика, при нестачі
легкозасвоюваних поживних речовин різко знижується вро-
жайність.
658 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Стебло зелене, при достиганні жовтіє. Загальна довжина 70-
130 см, технічна довжина (відстань від місця прикріплення сім’я-
дольних листків до початку розгалуження суцвіття) - 50-100 см.
Волокно у вигляді волокнистих або луб’яних пучків, кільцем роз-
міщених у корі стебла, складається з окремих одноклітинних еле-
ментарних волокнин, склеєних між собою пектиновою речови-
ною. Елементарні волокнини мають довжину 20-30 мм, товщину
20-30 мікронів. Пучки з’єднуються між собою і утворюють стрічку
технічного волокна, яка є тим довшою, чим довша технічна части-
на стебла.
Кількість і якість волокна залежить від місця розташування в
стеблі. Біля основи стебла волокно товсте, грубе, низької якості і
становить 12% маси відповідної частини стебла. У напрямку до
середньої частини стебла вміст волокна зростає до 35%. Це тонке,
міцне, довге волокно найвищої якості, з високою прядивною здат-
ністю. У верхній частині стебла вміст волокна зменшується до
28-30%, якість його нижча - кількість елементарних волокнин у
пучку зменшується і волокно стає менш міцним.
Високоякісне волокно має бути довгим, міцним, тонким, елас-
тичним, м’яким, блискучим, чистим від костриці та ін. Якість дов-
гого волокна оцінюють відповідним номером. Відповідно до стан-
дарту, його поділяють на такі номери: 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18,
20, 22, 24. Волокна вищих номерів менше витрачається на вироб-
ництво 1 м2 тканини.
Листки у льону сидячі без черешків, лінійно-ланцетної фор-
ми, зелені, розміщені на стеблі почергово по-спіралі. Покриті слаб-
ким восковим нальотом.
Суцвіття коротке, зонтикоподібне, становить 10-15% загаль-
ної висоти рослин.
Квітка п’ятірного типу. Віночок блакитний або білий. Діа-
метр віночка 15-21 мм. Льон переважно самозапильна культура.
У теплі сонячні дні квітки розпускаються о 5-6 годинґранку, а до
9-10 години їх пелюстки опадають. У хмарні дні квітки розпуска-
ються на 1-2 години пізніше.
Плід - округла дрібна коробочка. Поділена перетинками на 5
гнізд, кожна з них перегороджена неповною перетинкою. У кож-
ному нанівгнізді міститься по одній насінині. У загущених по-
сівах на рослині формується 1-3 коробочки, а на зріджених - до
12 і більше.
Насінина - яйцеподібна, з дещо звуженим і злегка зігнутим
носиком, плоска, гладенька, блискуча, слизька, коричнева рідше
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
659
світло-жовта. Маса 1000 насінин коливається від 3,5 до 6,6 г.
Насіння має добру сипучість і сильно ослизнюється у воді.
Фази росту Від сівби до збирання фізіологічно стиглого
врожаю рослини проходять такі фенологічні
фази: сходи, ялинка, бутонізація, цвітіння, достигання.
Фаза сходів. Висіяне в грунт насіння за оптимальної темпе-
ратури проростає через 5-8 днів. Сім’ядольні листочки виходять
на поверхню грунту, між ними міститься брунька, з якої розви-
вається пізніше стебло з листками, квітками і коробочками. У цей
період інтенсивно росте коренева система. За 6-7 днів головний
корінь заглиблюється в грунт на 15-22 см, а у верхній його час-
тині формується густа сітка бічних корінців. При потребі у фазі
сходів проводять боротьбу з льоновою блохою.
Фаза ялинки. Ріст дуже повільний. Тривалість фази 15-20
днів. Інтенсивно росте і розвивається коренева система. 5' фазі
ялинки рослини досягають висоти 5-10 см і мають 5-6 пар
справжніх листочків. При потребі посіви обробляють гербіцида-
ми для знищення бур’янів.
Ці дві фази характеризуються повільним ростом стебла у ви-
соту і швидким ростом кореневої системи. Після фази ялинки
наступає період інтенсивного росту стебла (рослина збільшуєть-
ся у висоту на 2,5-5,0 см за добу), який продовжується і і! фазі
бутонізації.
Фаза бутонізації. Приріст льону в висоту досягає 3-5 см за
добу. У цей період в стеблах формується волокно і генеративні
органи, що забезпечують урожай насіння. Інтенсивний ріст рос-
лин триває 12-20 днів. Загальна висота рослин досягає 50-60 см.
Достатнє забезпечення поживними речовинами і вологою,
відсутність бур’янів у цей період - основа формування високого
врожаю волокна і насіння.
Фаза цвітіння. Починається зацвітанням 10% рослин і три-
ває 5-10 днів. Ріст рослин льону у висоту сповільнюється (рос-
туть тільки суцвіття), а під кінець фази цвітіння повністю припи-
няється. Закінчується формування волокна в стеблах.
Фаза достигання. Характеризується швидким здерев’янінням
стебла і формуванням та достиганням насіння. Розрізняють зелену,
ранню жовту, жовту і повну стиглість льону. Не можна льон зби-
рати у фазі зеленої стиглості, оскільки зменшується урожайність,
660 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
погіршується якість волокна, насіння має нижчу схожість. У ранній
жовтій і жовтій фазах льон достигає на волокно; у жовтій і повній - на
насіння. Вегетаційний період льону-довгунцю становить 75-90 днів.
БІОЛОГІЧНІ ОСБЛИВОСП
Вимоги до Льон-довгунець до тепла маловимогливий,
температури культура помірного клімату, яка потребує
помірно теплої, навіть прохолодної погоди без
різких коливань температури дня і ночі. Вирощування льону в
умовах жаркої погоди (понад 22°С) негативно впливає на ріст
стебла у висоту, погіршується якість волокна.
Насіння льону починає проростати при температурі 3-5°С, дружні
сходи з’являються при прогріванні грунту до 7-9°С. Молоді схо-
ди можуть витримувати приморозки до мінус 3,5-4"С. Оптималь-
на температура для росту і розвитку рослин становить: у період
сходів 9-12°С, у фазі ялинки 14-16°С, у фазі цвітіння-формування
насіння 16-18°С.
Вимоги Льон-довгунець дуже вимогливий до вологи. Можна
до вологи вирощувати лише в зоні достатнього зволоження.
Під час проростання насіння поглинає воду в
кількості, що рівна його масі. Найбільше води потребує під час
інтенсивного росту стебла і цвітіння.
Нестача в грунті води під час бутонізації та цвітіння призво-
дить до відмирання верхньої частини стебел і навіть загибелі
посівів.
Після цвітіння льон стає менш вимогливим до вологи. Навпа-
ки, часті дощі в цей період можуть спричинити розвиток грибних
захворювань, вилягання і підгнивання рослин льону. При цьому
утруднюється механізоване збирання, втрачається частина вро-
жаю, погіршується його якість.
Разом з тим рослини не витримують і надмірного вмісту води
в грунті. Льон погано росте на перезволожених грунтах та на
полях з близьким заляганням грунтових вод.
Транспіраційний коефіцієнт льону-довгупця 400-430.
Вимоги Льон відноситься до культур маловимогливих до
до світла світла. Довгий день і відносно невелика інтенсивність
сонячного світла - обов’язкова умова для нормаль-
ного росту і розвитку рослин цієї культури.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ 661
Рання сівба і зменшення тривалості дня сповільнюють проце-
си розвитку рослин, завдяки чому стебла стають довшими. Найк-
ращою для льону є хмарна погода, густі посіви, при яких вироста-
ють тонкі малорозгалужені стебла, що містять велику кількість
волокна високої якості. При інтенсивному сонячному освітленні
посилюється гілкування, що зменшує технічну довжину стебла.
Вимоги Льои-довгупець потребує структурного родючого
до грунту і окультуреного грунту з слабокпслою реакцією
(рН 5,9-6,5). Найкраще росте на дерново-підзо-
листих суглинистих або суглинисто-супіщаних грунтах. Льон
також дає добрі врожаї на удобрених дерново-підзолистих супі-
щаних і дерново-буроземних грунтах.
Малопридатні для нього легкі піщані й супіщані грунти, оскіль-
ки боні бідні па поживні речовини і погано утримують вологу.
На піщаних грунтах льон страждає від посухи. Важкі глинисті
грунти, повільно прогріваються навесні, після дощу утворюють
кірку, яка є перешкодою для виходу на поверхню грунту ніжних
проростків льону. Не рекомендується сіяти льон на кислих тор-
фових грун тах. На вапнякових грунтах формується грубе і крихке
волокно.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками льопу-довгунцю
є озимі зернові, що розміщуються пісня
багаторічних трав, або ярі зернові після удобрених просапних
культур (картопля, кукурудза, цукровий буряк). Можна розмі-
щувати льон також після зернових бобових і просапних культур.
Урожайність льону після просапних така як після багаторічних
бобових трав, зате стеблостій льону вирівняний за висотою,
стійкіший до вилягання, придатніший до механізованого збиран-
ня, одночасно достигає, має вищий вміст якіснішого волокна. В
умовах високої культури землеробства на родючіших грунтах ба-
гаторічні бобові трави як попередник льону поступаються іншим
попередникам. Вони збагачують грунт на рухомий азот, який є
причиною вилягання посівів, інтенсивнішого гілкування, форму-
ються грубни стебла.
662 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
У сівозміні льон розміщують так, щоб на попереднє місце він
повертався не раніше як через 6-7 років. При частому вирощу-
ванні на одному полі настає “льоновтома” грунту, яка виникає
внаслідок нагромадження у грунті патогенних грибів, бактерій,
вірусів, різних токсичних речовин, виснаження грунту, засмічення
специфічними бур’янами (підмаренник чіпкий, повитиця льонова,
пажитниця льонова та ін.), і сильне пошкодження хворобами
(фузаріоз, антракноз, поліспороз) та шкідниками.
Обробіток Високоякісний обробіток грунту забезпечує
грунту оптимальний водний, поживний і повітряний
режими для рослин. Він повинен максимально
можливо очистити поле від бур’янів, створити дрібногрудкувату
структуру, ідеально вирівняти поверхню грунту. Спосіб обробіт-
ку грунту залежить від типу грунту, попередника, забур’яненості
і вологості. Обробіток грунту поділяють на основний і передпосів-
ний.
Основний обробіток залежить від попередника. Після ба-
гаторічних бобових трав поле орють плугом з передплужником
на глибину 20-22 см, а якщо орний шар має більшу товщину - на
25-27 см.
Після зернових попередників грунт під льон рекомендується
обробляти за типом поліпшеного зябу. Стерню лущать на глибину
6-8 см лущильниками ЛДГ-10 чи ЛДГ-15, або на глибину 10-12 см
дисковими лущильниками БДТ-3, БДТ-7 чи лемішними лущильни-
ками ППЛ-10-25. Зяблеву оранку проводять у ранні строки, з по-
явою сходів бур’янів на глибину орного шару - 20-22 см...25-27 см.
Більшу ефективність в очищенні верхнього шару грунту від
бур’янів забезпечує напівпаровий спосіб. Суть його полягає у
проведенні оранки з одночасним боронуванням (у суху погоду -
коткуванням) відразу після збирання попередника - не пізніше
15 серпня. Для рівномірного розподілу і загортання дернини пе-
редплужники встановлюють на 32-34 см попереду основних кор-
пусів плуга на глибину 8-10 см. Глибина оранки не повинна пере-
вищувати глибини орного шару. Під час оранки важливо не ви-
вернути підзол (неродючий шар грунту) на поверхню грунту, тому
що навіть незначна його кількість в орному шарі зменшує польо-
ву схожість насіння, густоту стеблостою і сприяє захворюванню
рослин фузаріозом.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
663
У міру проростання бур’янів грунт 2-3 рази культивують з
допомогою КПС-4 з одночасним боронуванням. Першу культи-
вацію проводять на глибину 10-12 см, другу - на 8-10 см, третю -
на 6-8 см. Насіння бур’янів проростає з верхнього шару грунту і
знищується наступною культивацією. На поверхню вигортається
нове насіння, яке теж проростає і знищується. Одночасно таким
обробітком виснажуються та знищуються вегетативні органи ко-
реневищних та коренепаросткових бур’янів. Останню культива-
цію проводять за 2-3 тижні до настання морозів, щоб вигорнути з
нижніх шарів грунту насіння бур’янів встигло прорости і сходи
були знищені морозами.
При розміщенні льону після картоплі або коренеплодів поле
орють на зяб без попереднього лущення, або обмежуються повер-
хневим мілким обробітком грунту.
Передпосівний обробіток полягає у збереженні в грунті
вологи, створенні вирівняної поверхні поля, твердого ложа для
насіння, що забезпечує рівномірне загортання насіння на глибину
1,5-2,0 см. Ранньовесняний обробіток починають з настанням
фізичної стиглості грунту. Використовують зчіпку важких або
середніх борін у 2-3 сліди, щоб добре розпушити верхній шар
грунту.
Середьо- та важкосуглинисті й ущільнені грунти після раннього
боронування, або замість нього, культивують культиватором із
стрільчастими лапами. При цьому глибина такого обробітку не
повинна перевищувати глибину останнього осіннього обробітку.
Через 5-7 днів після ранньовесняного обробітку, коли про-
ростуть бур’яни, проводять передпосівний обробіток грунту.
Його проводять агрегатом з трьох рядів зубових борін: пер-
ший - важкі (БЗТС-1,0), другий - середні (БЗСС-1,0), третій -
легкі (ЗОР-0,7). На важких вологих грунтах культивують
вдруге, одночасно з боронуванням.
На легких, надмірно розпушених грунтах для забезпечення
рівномірного загортання насіння поле перед сівбою коткують. Це
підвищує польову схожість на 10%. Якість обробітку грунту має
велике значення для одержання дружніх та вирівняних сходів
(рис.11.1).
Найкращу якість підготовки грунту до сівби забезпечує вико-
ристання комбінованих агрегатів РВК-3,6, ЛК-4, АПГ-6, Компак-
тор, Європак та ін. За один прохід вони культивують, вирівнюють,
664 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Рис. 11.1. Вплив обробітку грунту на сходи льону: 1 - пилуватий груп г з кіркою;
2 - грубогрудочкуватий; 3 - дрібпогрудочкувашй (оптимальний).
подрібнюють грудочки, ущільнюють грунт і створюють опти-
мальні умови для проростання насіння. Жоден агротехнічний
захід не впливає на вирівняність стеблостою так, як передпосів-
ний обробіток.
Удобрення Льон-довгунець вимогливий до добрив, що
пояснюється відносно малими розмірами
кореневої системи, низькою її фізіологічною
активністю, високим виносом елементів живлення урожаєм та
коротким вегетаційним періодом.
На формування 10 ц льоноволокна з 1 га виноситься близько
80 кгазоту, ЗО кг фосфору, 60 кг калію, 60 гбору, 65 гміді, 320-340г
марганцю, 300-400 г цинку, 5-6 г кобальту та ін елементів. Пере-
важну більшість поживних речовин рослини виносять за корот-
кий період з початку росту до кінця цвітіння: азоту 70-84%, фос-
фору 67-80% і калію понад 70%.
Для льону рекомендуються помірні норми азотних добрив.
Надмірне азотпе живлення може спричинити вилягання рослин,
призводить до ураження хворобами, затримує розвиток і дости-
гання, зменшує вихід волокна і погіршує його якість. Нестача
азоту проявляється в слабкому рості рослин, стебло стає тонким,
коротким, різко зменшується врожайність. Азот .засвоюється впро-
довж всієї вегетації льону, але найвідчутніше впливає на врожай
у період від фази ялинки до бутонізації.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
665
Найбільша кількість фосфору засвоюється рослинами у фа-
зах ялинки та бутонізації. Нестача фосфору у перші дні росту до
утворення 5-6 пар листочків є критичною для загального розвит-
ку й особливо для утворення в стеблах елементарних волокон.
Достатній рівень фосфорного живлення прискорює достигання
рослин льону з одночасним підвищенням гиходу волокна і на-
сіння.
Нестача калію в перші три тижні росту і в період бутонізації
та цвітіння негативно впливає на врожай насіння та якість волок-
на. Калій продовжує тривалість функціонування листкового апа-
рату рослин, збільшує кількість елементарних волокон у пучках
та кількість волокнистих пучків у стеблі. Рослини стають стійкіши-
ми до вилягання, волокно набуває міцності.
Органічні добрива вносять переважно під попередник - про-
сапні, зернові. Удобрення органікою льону-довгунця призводить
до вилягання, невирівняності посівів, погіршення якості волокна.
Під льон використовують сухий пташиний послід, (0,6-0,8 т/га під
весняну культивацію), торфогнойові компости (до 20 т/га під зяб-
левий обробіток). Значний приріст урожаю на супіщаних грун-
тах дає зелене добриво. Найкраще для цього підходить люпин,
який висівають у паровому полі і приорюють, у фазі сизих бобів.
При заорюванні люпину грунт одержує таку кількість поживних
речовин, як при внесенні ЗО т/га гною. Значний ефект після зер-
нових попередників забезпечує висівання на зелене добриво швид-
корослих капустяних культур. При сівбі гірчиці білої, редьки олій-
ної після жнив (до 10 серпня), в середині жовтня приорюють
зелену масу, урожайність якої становить 150-200 ц/га і більше.
Мінеральні добрива вносять безпосередньо під льон-дов-
гунець. Приріст урожаю волокна від повного мінерального доб-
рива становить від 3 до 8 ц/га. Ефективність добрив збільшуєть-
ся при правильному співвідношенні окремих елементів живлен-
ня. Важливо дотримуватись оптимального співвідношення між
основними елементами живлення так, щоб на одну частину діючої
речовини азоту припадало не менше двох-трьох частин фосфору
та трьох-чотирьох калію. На грунтах з недостатнім вмістом азоту
оптимальним співвідношенням №Р:К є 1:2 2. На родючіших
грунтах частка азоту зменшується до 1:2:3 або навіть 1:2-3:3-4.
Норма внесення добрив залежить від родючості грунту, попе-
редника і програмованого рівня врожайності. Па окультурених
666 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
грунтах з вмістом Р,О5 понад 15 мг на 100 г грунту для одержан-
ня 8-10 ц/га волокна рекомендується вносити Р30.60. При невели-
кому вмісті фосфору (<15 мг на 100 г грунту) норму фосфорних
добрив збільшують ДО Р90_|20-
На грунтах з недостатнім вмістом калію (10-15 мг К2О на 100 г
грунту) норма калійних добрив становить К)20 ио. На добре за-
безпечених калієм грунтах норма добрив менша К6()90.
Середня загальна норма мінеральних добрив стано-
вить N20 40Р40 9дКбд <20. Для одержання високих урожаїв
при інтенсивній технології рекомендується вносити
N Р К
60 90-120 120-180
Азотні добрива не рекомендується вносити при розміщенні
льону після багаторічних бобових трав, або просапних культур
під які вносились високі норми (40-50 т/га) органічних добрив.
Азотні добрива вносять під весняну культивацію. Фосфорні і
калійні добрива для підвищення їх ефективності необхідно вносити
восени під зяблеву оранку. Під час оранки вони рівномірніше
розподіляються в грунті, що сприяє формуванню вирівнянішого
стеблостою. Частину фосфорних добрив (Р|0)-) вносять в рядки
під час сівби
Амофос із сприятливим для льону співвідношенням азоту і
фосфору теж вносять восени. Азот в ньому міститься в амонійній
формі, тому не вимивається з грунтового поглинаючого комплек-
су. Внесення амофосу ефективніше за дією на врожай і якість
продукції, порівняно з дією еквівалентної кількості простих азот-
них і фосфорних добрив. Найкращим варіантом удобрення
льону є внесення амофосу (2 и/га) у поєднанні з калімагне-
зією (5 и/га), що дозволяє одержати необхідне співвідно-
шення елементів живлення N2дР)ддК14д. Після гірших попе-
редників (зернові культури), або на бідних грунтах, необхідно
навесні внести ще 1 ц аміачної селітри.
Льон-довгунець добре використовує фосфор із суперфосфату,
а на кислих грунтах - із фосфоритного борошна.
Із калійних добрив (калійна сіль, хлористий калій) при осін-
ньому внесенні вимивається хлор, шкідливий для льону-довгун-
ця. Не можна вносити каїніт, бо він містить багато хлору, який
негативно впливає на врожай і якість волокна.
Через наявність хлору ці види добрив не рекомендується вно-
сити навесні. Крім того, при весняному внесенні калійних і фос-
форних добрив під культивацію, гранули добрив будуть розмі-
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
667
їдені у шарі грунту 0-12 см. Це обмежує можливість засвоєння
елементів живлення кореневою системою льону, особливо врахо-
вуючи її невеликі розміри. На легких за гранулометричним скла-
дом грунтах внесені навесні добрива можуть підвищувати кон-
центрацію грунтового розчину у верхньому шарі грунту, що в
посушливі роки різко зменшує продуктивність льону.
Цінним добривом для льону є калімагнезія (ЦО - 26-28%, М§О -
8-10%), особливо на супіщаних і легкосуглинистих грунтах, які
мають низький вміст магнію.
Крім азоту, фосфору і калію рослинам льону у невеликій
кількості потрібні мікроелементи, бор, марганець, молібден, цинк,
мідь, кобальт. Вони підвищують урожай волокна і насіння, поліп-
шують якість продукції, зменшують захворювання льону фузарі-
озом, бактеріозом, іржею, посилюють стійкість рослин до виляган-
ня і впливу несприятливих погодних умов. Ефективність мікро-
добрив висока в роки з нормальним і підвищеним зволоженням і
зменшується в посушливі роки.
Нестача бору в рослинах льону викликає захворювання, яке
проявляється у відмиранні верхньої точки росту стебел та кінчиків
кореня. Знижується стійкість рослин до хвороб. Квітки не утво-
рюються або з’являється пустоцвіт, осипається зав’язь. Під впли-
вом бору врожайність волокна зростає на 0,5-1,0 ц/га, насіння - на
1,0-1,5 ц/га. Для обробки насіння використовують борну кислоту
(100-150 г/ц), для обприскування посівів - по 200-300 г/га. Особ-
ливо ефективні борні добрива при вирощуванні льону на родю-
чих вапнякових грунтах.
При вирощуванні льону на осушених низинних торфових грун-
тах обов’язково вносять мідь у вигляді сульфату міді (100-200 г/ц),
мідного купоросу по 50-100 г/ц насіння, або для підживлення льо-
ну по 1-2 кг/га у вигляді 0,02%-0,05%-го розчину. Можна вноси-
ти його перед сівбою по 20-25 кг/га. При нестачі міді в рослинах
розкладається хлорофіл, знижується інтенсивність дихання,
стійкість проти грибкових і бактеріальних захворювань.
Молібден дає особливо високу віддачу на кислих дерново-
підзолистих грунтах. Він входить до складу ферментів, бере участь
у фотосинтезі й білковому обміні, в диханні рослин. З молібдено-
вих добрив найбільш поширені молібденовокислий амоній і моліб-
дат амонію-натрію (36%), які застосовуються для обробки насіння
по 30-50 г/ц або для позакореневого підживлення по 200 г'га.
668 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Льон дуже чутливий до цинку. При нестачі його затримується
ріст рослин, знижується вміст хлорофілу в листках. Цинк підви-
щує стійкість льону проти впливу несприятливих природних умов:
похолодання, засухи тощо. Внесення цинку в позакореневе піджив-
лення сприяє збільшенню врожаю насіння на 17%, довгого волок-
на - на Ї4%. З цинкових добрив використовують сірчанокислий
цинк (22%), ним обробляють насіння (200-300 г/ц) або обприску-
ють посіви.
Марганець відіграє важливу роль в обміні речовин і фотосин-
тезі. Насіння обробляють сірчанокислим марганцем (70%) з нор-
мою 300 г/ц.
Підготовка
насіння, сорти
Для сівби використовують очищене, відсор-
товане насіня льону з чистотою 98-99% та
схожістю 90-95%. Воно повинно бути знеза-
ражене від хвороб, чистим від бур’янів та інших домішок, одно-
рідним за розміром і добре виповненим, коричневого кольору,
блискучим, гладеньким, незатхлим і нсзгірклим.
Для підвищення схожості та енергії проростання проводять
повітряно-тепловий обігрів насіння впродовж 4-5 днів на сонці.
Його насипають тонким шаром 5-10 см на току, або на брезенті і
кілька разів на день перелопачують. Протруєне насіння повітряно-
тепловому обігріванню не піддають.
Протруюють насіння протруйниками вітавакс 200 (1,5-2 кг/т),
вітавакс 200 ФФ(1,5-2,0 кг/т) для захисту від ураження аптрак-
нозом і плямистостями, суспензією препарату (5-10 л води на 1 т
насіння). Для підвищення стійкості рослин льону до хвороб (бак-
теріоз, поліспороз) доцільно до протруйника додати мікроеле-
менти (див. “удобрення”). Часто для захисту сходів від льонової
блохи насіння обробляють також інсектицидами.
Для вчасного збирання і покращення умов вилежування трес-
ти (серпень) перевагу слід віддавати ранньо- та середньостиглим
сортам льону з тривалістю вегетаційного періоду до 90 днів. В
Україні зареєстровано наступні сорти льону (табл.11.2).
СІВБА
Спосіб
сівби
Дружні сходи, вирівняний стеблостій, високий
урожай, забезпечує такий спосіб сівби, при якому
насіння рівномірніше розподіляється на площі, за-
гортається на однакову глибину. Для цього льон-довгунець сіють
ПРЯДИЗНІ КУЛЬТУРИ
669
Таблиця 11.2 - Сорти льону
Назва сорту Рік реєстрації Зона виро- щування Група стиглості
А-49 1995 П сс
Глухівський ювілейний 1996 ЛП сс
Зоря 87 1988 Л пс
Ірма 1999 п ср
К-6 1972 ЛП пс
Київський 1991 п ср
М-5 1991 п сп
Могильовський 2 1993 п пс
Персей 1999 ЛП рс
Псковський 85 1989 п пс
Рушничок 2000 ЛП рс
Синільга 1995 П сс
Томський 16 1990 ЛП рс
Український 2 1982 п сс
Український 3 1997 ЛП сс
Український ранній 1999 ЛП рс
Чарівний 1996 ЛП сс
переважно вузькорядним способом з шириною міжрядь 7,5 см за
допомогою сівалок СЗЛ-3,6; С3-3,6А-О2, або пневматичними типу
“Містраль”. При інтенсивній технології вирощування для догля-
ду за посівами залишають незасіяними постійні технологічні колії,
перекриваючи 8-й і 17-й висівні апарати (як при вирощуванні
зернових культур) для внесення добрив, гербіцидів, інсектицидів,
дефоліантів.
Збільшення ширини міжрядь погіршує рівномірність стояння
рослин на площі, вони загущуються в рядках.
На насіннєві цілі льон-довгунець сіють широкорядним (45 см)
або стрічковим способом (45x7,5x7,5 см) з меншою нормою висіву.
Глибина Насіння льону дрібне, має невеликий запас поживних
сівби речовин, тому сіють його мілко. На суглинистих та
оглеєних грунтах оптимальна глибина загортання
насіння 1-1,5 см, на легких супіщаних 1,5-2 см, але не більше 3 см.
Якщо насіння лягає глибше 3 см, сівбу припиняють, поле додатко-
670 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
во коткують і слідом сіють. При загортанні насіння глибше як на
З см сходи зріджуються, формується нерівномірний стеблостій.
Збільшення глибини сівби до 5 см різко знижує схожість: сім’я-
долі не можуть пробитися на поверхню грунту й гинуть. Велике
значення має те, що льонові сівалки укомплектовані анкерними
сошниками, які ущільнюють “насіннєву” борозенку, підтягують
Вологу з нижніх шарів грунту, забезпечують рівноглибоке загор-
тання насіння пухким грунтом, одночасні сходи рослин і рівномір-
ний їх розвиток.
Норма Морфологічна будова стебел льону та кількість
висіву нормально розвинутих коробочок на 1 стеблі значною
мірою зумовлюється густотою стеблостою. У загу-
щених посівах (до допустимої межі) стебла тягнуться у висоту і
виростають тоншими, елементарні волокна в них утворюються
тонкі і видовжені, тому волокно більш гнучке і міцне, ніж при
розрідженому стоянні рослин. У зріджених посівах формуються
товстіші стебла рослин з меншим вмістом волокна та гіршої якості.
Кількість насіннєвих коробочок, навпаки, більша на стеблах зрідже-
них посівів.
Оптимальна густота рослин перд збиранням для стійких до
вилягання сортів становить 2000-2200 шт/м2 (20-22 млн./га),
для середньостійких - 1800-2000 шт/м2 (18-22 млн/га). Така
густота забезпечується висіванням у добре підготов-
лений грунт 25-28 млн/га (140-160 кг/га) і 22-25 млн/га
(120-140 кг/га) насіння. Сорти стійкіші до вилягання (К-6,
Мрія, Могильовський) сіють з 25-27 млн/га, а менш стійкі
(Томський 10, Український 2) - 23-25 млн/га.
На родючих грунтах для уникнення вилягання льону норму
висіву зменшують на 10-15%, на важких суглинистих, навпаки, її
настільки ж збільшують.
Строк Льон-довгунець - культура ранніх строків сівби.
сівби Сіють його в оптимально ранні строки, одночасно з
ранніми ярими зерновими культурами, або зразу ж
після завершення їх сівби. Обов’язковою умовою є сівба в добре
розроблений грунт, коли він не мажеться під час обробітку і
прогрівається на глибині 10 см до 4-7°С.
При сівбі льону в такий ранній оптимальний строк у рослин
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ 671
краще розвивається коренева система, вони швидко сходять (за
4-5 днів) і обганяють у рості бур’яни. Ріст і розвиток рослин
проходить у сприятливіших умовах з відносно невисокою темпе-
ратурою повітря і достатньою вологістю грунту, вони стійкіші проти
ураження хворобами і вилягання, раніше достигають, що дає мож-
ливість збирати врожай в липні-серпні, а вилежування трести - у
серпні.
Сівбу льону необхідно провести впродовж 3-4 днів. При запі-
зненні із строками сівби зменшується урожайність волокна і на-
сіння, знижується якість продукції.
ДОГЛЯД
Після сівби поле коткують. Догляд за посівами включає та-
кож своєчасне руйнування грунтової кірки, яка може утворитися
після злив на суглинистих грунтах, боротьбу з бур’янами, шкідни-
ками, хворобами, інколи підживлення.
Грунтова кірка утруднює вихід паростків льону на поверх-
ню, посилює випаровування води, погіршує повітряний і пожив-
ний режими грунту, що негативно впливає на ріст і розвиток
рослин. Її руйнують легкими боронами ЗБП-06, сітчастими бо-
ронами БСН-4 чи БС-2, кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6,
рубчастими котками, ротаційними мотиками МВН-2,8. Агрегат
має рухатися впоперек або по діагоналі до напрямку рядків.
Боронувати краще, коли паростки коротенькі, не більше довжи-
ни насінини льону. Коткуванням кірку знищують як до, так і
після з’явлення сходів.
Боротьба Льон повільно росте на початку вегетації і дуже
з бур’янами негативно реагує на забур’янення носівів
зниженням врожаю і якості продукції. Коре-
нева система бур’янів розвинута набагато сильніше, ніж у льону.
Тому бур’яни споживають воду, поживні речовини швидше і інтен-
сивніше, обмежуючи їх надходження до рослин льону. Крім того,
бур’яни затіняють льон, знижуючи температуру грунту, є джере-
лом поширення шкідників та хвороб. Потрібно в першу чергу
якнайповніше використати можливості агротехнічного способу
боротьби з бур’янами. Це дотримання чергування культур у
сівозміні, напівпаровий або поліпшений основний обробіток груп-
672 В В ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ту, високоякісна весняна підготовка грунту, раціональна система
удобрення, своєчасна і якісна сівба кондиційним насінням тощо.
Проте часто посіви льону-довгунцю сильно забур’янюються
такими бур’янами: редька дика, гірчиця польова, лобода, гірчак,
рижій льоновий, шпергель, свиріпа, волошка синя, ромашка польо-
ва, осоти, просо куряче, мишій сизий, пирій та ін. Для їх знищення
у посівах льону, застосовують гербіциди. Дводольні бур’яни ги-
нуть під дією препаратів агрітокс, базагран, 2М-4Х, дікопур МЦПА,
крос, лонтрел, льонок (табл. 11.3). Для знищення однорічних та
багаторічних злакових бур’янів застосовують на посівах льону
зелек-супер, набу, поаст, пантера, селект, тарга, фюзілад супер, цен-
туріон, шогун. Гербіцид вибирають залежно від видового склад}'
бур’янів. Високоефективними є бакові суміші протизлакових і
протидводольних препаратів, наприклад льонок і пантера.
Після збирання попередника у випадку сильного забур’янен-
ня багаторічними злаковими (пирій та ін.) рекомендується по
стерні вносисти гербіциди суцільної дії раундап, ураган, буран,
гліфос, гліфоган. Оранку на зяб проводять після повної загибелі
бур’янів, не раніше як через 3 тижні після обприскування поля.
Захист Великої шкоди посівам льону можуть завдавати
від хвороб хвороби які різко знижують урожай та якість
льонопродукції. В окремих випадках посіви знач-
но зріджуються або повністю гинуть. Найшкідливішими є: фуза-
ріозне в’янення - рослини поникають, листки в’януть і сохнуть,
корінці загнивають; фузаріозне побуріння - на початку достиган-
ня вся надземна частина рослин буріє, стебло стає ламким, коро-
бочки осипаються; іржа - на листках, стеблах з’являються оран-
жево-іржаві плями у вигляді горбочків; поліспороз - на стеблах
льону утворюються коричневі, а потім темно-бурі плями в місцях
ураження стебло стає ламким; бактеріоз - відмирає точка росту
або верхівки рослини, масово гинуть молоді рослини, в період
бутонізації і цвітіння листки жовтіють і червоніють, скручуються;
пасмо - на сім’ядольних листках з’являються жовто-коричневі
плями, пізніше листки на стеблі буріють і опадають, стебло теж
плямисте.
Від ураження хворобами рослини можна захистити агротехніч-
ними заходами це, насамперед, повернення льону-довгунцю на те
саме поле не раніше як через 6-7 років. Науково обгрунтоване
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ 673
Таблиця 11.3 - Гербіциди для знищення бур’янів у посівах
л ьону-д овгунця.
Назва препарату, діюча речовина, фірма, країна Норма зитраги.л "га Види бур’янів, що знищуються Спосіб, час обробок
1 2 3 4
Агрітокс, 50% в.р. (МСРА в формі со.тсіі димет ІЛ- аміну натрію, калію) ф. Нуфарм, Австрія 0,7-1,2 однорічні дводольні обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см
Базагран М, в.р. (бентазон, 250г л + МСПА, 125 г л), ф. БАСФ, Німеччина 2,0-3,0 однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2М-4Х обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті ЛЬОНУ 3- 10 см (забороняється вико- ристання олії на харчові цілі)
Базагран, в.р. (бентазон, 480 г / .з), ф. БАСФ, Німеччина 3,0 однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2М-4Х обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см
Базагран Хіт, 48% в.р.к (бентазон, 480 г/л + 2,4- ДБ, 15 г л), ф. БАСФ, Німеччина 3,0 однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2М-4Х обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см
2М-4Х 750 в.к. МСГІА у формі диметиламінної солі), ф. БАСФ. Німеччина 0,5-0,75 однорічні дводольні обприскування посівів у (.разі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см (забороняється вико- ристання олії на харчові цілі)
Дікопур МЦПА, 75% ь.р. (МСІІА у формі димети- ламінної солі), ф. Нуфарм, Австрія 0,5-0,75 однорічні дводольні обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см (забороняється вико- ристання олії на харчові цілі)
Дуал 960 ЕС, к.е. (мето- лахлор, 960 г / я) ф. С.ін- гента, Швейцарія 1,0-2,1 однорічні злакові, в т.ч. ііажитниця льонова та деякі дводольні обприскування грушу (у зопі недостатнього зволоження із загортанням) до сівбі або до сходів льону
Зелек-супер, 12,5% к.е. (галоксифоп-К-метил), ф. ДоуАгроСайенсіс, США 1,0-1,25 иажитшщя льонова, пирій повзучий обприскування посівів за ви- сот льону 3-10 см, пирію 10- 20 см
Крос, в.р. (хлорсульфурон, 55 г/ л + хлорсульфоксим, 109 г/л), ф. Каре, США 0,120-0,150 однорічні та деякі багаторічні дводольні обприскування льон\ у фазі ялинки
Лонтрел 300, 30% в.р. (клопіралід), ф. ДоуАгро- Сайенсіс, США 0,1-0,3 однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2М-4Х та багаторічні коренепаросткові обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см (забороняється вико- ристання олії на харчові цілі)
674 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Закінчення табл. 11.3
1 2 3 4
Льонок, 85% в.г. (каліє- ва сіль хлорсульфуро- ну) НДІХЗЗР, Росія 0,008-0,010 однорічні дводольні, в т. ч. стійкі до 2М-4Х обприскування посівів у фазі “ялинки” при висоті льону 3- 10 см
Набу, 20% к.е. (седок- сидим), ф. Ніппон Сода, Японія 3,0-4,0 однорічні та багаторічні злакові обприскування при висоті льо- ну 5-10 см, а пирію повзучого 10-15 см
Пантера, 4% к.е. (хізалофоп-Р-тефурил, 40 г/л), ф. Юніроял 1,0-1,5 однорічні злакові обприскування по всгстуючому льону у фазі 3-4 листочків у бур’янів
Кемікл, США 1,75-2,0 багаторічні злакові обприскування по всгстуючому льону за висоти бур’янів 10-15 см
Поаст, 20% к.е. (седок- сидим), ф. БАСФ, Німеччина 3,0-4,0 однорічні та багаторічні злакові обприскування при висоті льо- ну 5-10 см, а пирію повзучого 10-15 см
Селект, 120 к.е. (клето- дим, 120 г/л), ф. Томен Агро, США 0,4-0,8 однорічні злакові обприскувати льону у фазі “ялин- ки” при висоті бур’янів 3-5 см
1,4-1,8 багаторічні злакові обприскування льону при висоті бур’янів 15-20 см
Тарга, 10% к.е. (квіза- лофоп-етил), ф. Нісан Кемікл, Японія 2,0-3,0 однорічні та багаторічні злакові обприскування льону у фазі “ялинки” при висоті бур’янів 10 15 см (забороняється вико- ристання олії на харчові цілі)
Трефлан, 480 к.е. (триф- луралін, 480 г/л), ф. До- уАгроСайенсіс, США 1,6-2,0 однорічні злакові та дводольні обприскування грунту (з негай- ним загортанням) до сівби або до сходів льону
Фюзілад Супер, 125 ЕС, к.е. (флуазифоп-П-бу- тил, 125 г/л), ф. Син- гента, Швейцарія 1,0-2,0 2,0-3,0 однорічні злакові багаторічні злакові обприскування льону у фазі 2-4 листків у бур’янів обприскування льону при висоті бур’янів 10-15 см
Центуріон 25,4% к.е. (клетодим), ф. Томен Агро, США 0,2-0,4 однорічні злакові +ПАР Аміго 0,6-1,2 обприскування льону у фазі “ялинки” (2-6 листків у бур’я- нів)
0,6-0,8 + ПАР Аміго 1,8-2,4 багаторічні злакові обприскування льону у фазі “ялинки” (за висоти бур'янів 10-20 см)
Шогун, 100 к.е. (пропа- хізофоп, 100 г/л), ф. Сингента, Швейцарія 0,8-1,2 однорічні та багаторічні злакові обприскування льону з фази 2-3 листків до фази кущіння од- норічних бур’янів, за висоти
пирію 10-13 см
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ 675
співвідношення азоту, фосфору і калію підвищує стійкість рос-
лин до ураження фузаріозом, аптракнозом, іржею, аскохігозом.
Шкідливою може бути не тільки нестача добрив, а й їх надлишок.
Наприклад, однобічне азотне живлення спричиї ює вилягання, ура-
женість хворобами; надмірна кількість вапна сприяє поширенню
бактеріозу. Важливе дотримуватись оптимальних строків сівби і
норм висіву.
Захист рослин від хвороб з допомогою фунгіцидів поєдну-
ють з обробкою посівів проти бур’янів або шкідників. У фазі
ялинки проти антракнозу, пасма льон обробляють фундазолом
(50% з.п.) з номою 1,0 кг/га. Для захисту від фузаріозу, антрак-
нозу льон обприскують по сходах та у фазі ялинки 0,4% суспен-
зією хлорокису міді (90% з.п.) з витратою 2,2 кг/га. У бакову
суміш додають 300 г борної кислоти, а при потребі інші мікрое-
лементи (рис.11.2).
Захист від Льон пошкоджується багатьма видами шкідників,
шкідників але найбільшої шкоди йому завдають льонова
блоха, льоновий трипс, плодожерка льонова, сов-
ка-гамма, люцернова совка. З появою сходів на полі з’являється
льонова блоха, яка живиться сім’ядольними та молодими справ-
жніми листочками після чого рослини гинуть, а якщо вижива-
ють, то відстають у рості, стають маловрожайними. Особливо
великої шкоди завдає блоха у суху і жарку погоду. Для бороть-
би з шкідниками льону у “Перелік пестицидів і агрохімікатів,
дозволених для використання в Україні, 2001 рік” внесено лише
один інсектицид. Для знищення льонової блохи у фазі сходів
посіви обприскують препаратом ф’юрі (10% к.е.) з нормою вне-
сення 100-150 г/га. Добрий ефект захисту льону від блохи та
інших шкідників може дати крайова обробка посівів, коли поле
обробляють по периметру на ширину 30-50 см за 1-2 дні до
появи сходів.
Для захисту від вилягання рекомендується вносити ретар-
дант кампозан М (50%). Норма витрати препарату - 1-2 л/га, води
200 л/га. Застосовувати його потрібно при загрозі вилягання льо-
ну. Найбільший ефект досягається при обприскуванні рослин у
кінці швидкого росту, що збігається з початком бутонізації (висо-
та рослин 40-60 см). Обприскування у більш ранні і пізніші стро-
ки призводить до зниження врожаю.
| ГЕРБІЦИДИ Ретарданти кампозан 1-2 кг/га ДЕСИКАНТИ
ФУНГІЦИДИ, МІКРОЕЛЕМЕНТИ
ІНСЕКТИЦИДИ ’
О? ЖЖ а $ $ к' Ф ЖА •А\\^ т в г «Ж ‘Ж & &
1 2 3 4 5 є 7 8 9 10
сівба СХОДИ ялинка швидкий ріст бутонізація ЦВІТІННЯ зелена стиглість рання жовта стиглість жовта стиглість повна стиглість
Тривалість фаз, днів Оптимальна сума ефек- тивних температур, °С _ . ____ 4-5 15-20 12-18 5-8 6-10 10-12 8-Ю 6-8 4-6
60 260 480 580 700 900 1100 1260 1388
Оптимальна середньо- добова температура, °С 7-8 10-12 12-15 15-18 15-18 18-20 20-25 20-25 20-25 20-25
Оптимальна вологість грунту, % від ПВ Оптимальна вологість повітря, % Формування елементів продуктивності 40-50 40-50 40-60 60-80 60-80 40-60 40-60 30-50 30-50 20-30
60-80 60-80 60-80 50-70 50-70 40-50 40-50 30-40 30-40 30-40
густота - 2000- 2200 шт/мг висота 5-8 см, густота - 1900-2100 шт/м2 Добовий приріст у висоту 3-5 см, густота - 1850- 2050 шт/м2, висота 20-80 см Висота 90-100 см, густота- 1800- 2000 шт/м2, формуються І ростуть у довжину елементарні волокна Ріст зупиняється Висота 100- 110 см, густота - 1800-2000 шт/м2, ЛОТОвщенНЯ СТІНОК волокон густота- 1750- 2000 шг/м2, продовжується потовщення волокон густота- 1750-2000 шт/м2, висота 100-110 см, вміст волокна не менше 25%, кількість пучків - 20-40. кількість волокон в пучку 20-30
676 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Фази росту і догляд за посівами льону
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
677
Після обприскування рослини припиняють ріст, а через 5-7
днів знову його відновлюють. До початку достигання оброблені
рослини по висоті не відрізняються від контрольних, але стійкість
їх до вилягання підвищується на 1 бал, що сприяє збільшенню
врожайності продукції на 16% та її якості на 0,5 номера. Урожай
та якість насіння практично не змінюються.
Збирання Зібрати льон потрібно у тій фазі стиглості, коли в
стеблах міститься найбільше волокна доброї якості,
а насіння придатне для сівби і технічної переробки. Настання та
тривалість окремих фаз стиглості залежить від кліматичних умов,
системи удобрення, сорту.
У фазі зеленої стиглості стебла і коробочки ще зелені, ли-
стя починає жовтіти тільки в нижній частині рослин. Насіння
досягає молочної фази стиглості, при збиранні стає щуплим, має
низьку схожість. Нагромадження волокна в стеблах ще не закін-
чилося, тому й вихід довгого волокна низький. Волокно тонке,
шовковисте, але не міцне. З нього виготовляють батист, мережива.
У фазі ранньої жовтої стиглості рослини жовтіють, крім
верхніх листків. Насіння в 65-75% жовто-зелених коробочок
світло-зелене з жовтим носиком. Решта коробочок - жовті з
жовтим насінням. Волокно повністю сформувалося. При зби-
ранні в цій фазі одержують максимальний вихід високоякісно-
го волокна.
Жовта стиглість настає через 5-6 днів після початку ран-
ньої жовтої стиглості. Листя жовте, майже повністю осипається.
У 50% коробочок насіння жовте, в решті світло-коричневе, трап-
ляється жовто-зелене. В оболонках волокнистих клітин нагро-
маджується лігнін, який спричинює відносно більше здерев’янін-
ня волокна. Якість волокна в цій фазі дещо погіршується (воно
жорсткіше, не еластичне).
У фазі повної стиглості стебла льону безлисті. Вони, як і
коробочки, мають бурий колір, а насіння коричневе. Коробочки
частково розтріскуються, що призводить до втрат насіння. Інтен-
сивно відбувається здерев’яніння оболонок волокнистих клітин.
Якість волокна такого льону найнижча.
Фази стиглості і строки збирання льону можна встановити за
абсолютною вологістю насінних коробочок. Кожній фазі стиг-
лості відповідає певна вологість коробочок (табл. 11.4).
678 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 11.4 - Відповідність фаз стиглості льону-довгунця
вологості коробочок
Фаза стиглості Вологість насінних коробочок (абсолютна вологість, визначена лабораторним методом з висушуванням у термостаті),
Зелена 230-140’
Рання жовта 139-70
Жовта 69-30
Повна 29-10
* Перший показник вологості відповідає початку фази, а другий - закінченню
Для прискорення початку збиральних робіт, вирівнювання доз-
рівання насіння льону, підвищення його схожості, зниження зат-
рат на сушіння проводять десикацію. Особливо важливо це на
насінницьких посівах. Десикацію здійснюють у фазі ранньої жов-
тої стиглості льону, коли посіви починають набувати жовтувато-
зеленого кольору. Після кінця цвітіння до часу десикації має
пройти 25-30 днів. Недопустима дуже рання десикація (під час
зеленої стиглості), бо насіння буде щуплим. Використовують для
десикації льону-довгунця гліфоган або раундап з нормою 3 л/га.
Збирають льонопродукцію через 14 днів після обприскування
посівів.
Крім підсушування рослин льону десиканти-гербіциди зни-
щують зелені бур’яни, в тому числі багаторічні (пирій) і очища-
ють поле для наступної культури у сівозміні.
Починають збирати льон-довгунець через 2-3 дні після на-
стання ранньої жовтої стиглості, а основну кількість площ - у
фазі жовтої стиглості. Завершити збирання необхідно впро-
довж 10-12 днів у жовтій стиглості.
За комбайнового способу збирання льон збирають дещо пізніше
- на 4-6 день після настання ранньої жовтої стиглості. Вихід во-
локна льону, його якість, урожай насіння мало відрізняються в ці
фази - ранній жовтій і жовтій. Насіння льону збирають у фазі
жовтої стиглості, коли найвища його схожість.
Найпродуктивнішим є комбайновий спосіб збирання. Льоно-
комбайн ЛКВ-4А або ЛК-4К одночасно вибирає льон, обчісує
коробочки і подає льоновий ворох у причіп, розстеляє солому на
полі (ЛК-4К) для вилежування, або зв’язує її в снопи (ЛКВ-4А).
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
679
Льонозбиральний комбайн ЛК-4А
Перевертай стрічок льону-довгунцю
ОСН-1
Реалізується льоно-
продукція у вигляді
соломи чи трести.
X При реалізації соло-
' ми збирання може
' відбуватися за двома
варіантами: 1) льон
вибирають і в’яжуть
в снопи, ставлять їх
на 6-10 днів для су-
ціння і відправля-
ють па завод; 2) льон
розстеляють на полі, після 4-6 денного сушіння підбирають і в’я-
жуть у снопи підбирачем ІІТН-1 або пресують у рулони прес-підби-
рачем ІІРП-1,6.
Розстелену льоносолому вилежують до готової для відправ-
лення на льонозавод трести. При вилежуванні льону під дією
тепла, води та світла, за допомогою мікроорганізмів відбувається
відділення волокна від деревини і солома за 15-25 днів перетво-
рюється у тресту. Льоносолома перетворюється на тресту на полі
за допомогою пектиноруйнівних
аеробних грибів Сіасіозрогіит
ЬегЬагит, які розкладають пекти-
нові речовини, що склеюють во-
локнисті пучки з тканинами стеб-
ла. Найкращі умови для діяль-
ності грибів складаються при тем-
пературі 16-18”С і вологості по-
вітря 40-60%, що звичайно спос-
терігається при розстеленні й ви-
лежуванні льоносоломи в серпні.
Для кращого вилежування че-
рез 3-5 днів стрічки льоносоло-
ми перевертають за допомогою
перевертана ОСН-1. Через 10-20
днів після розстилання перевер-
тають вдруге - вже напівтресту.
Втретє стрічку готової трести пе-
ревертають перед її підбиранням
для швидшого підсихання.
680 В.В ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Суху тресту (вологість не більше 20%) підбирають і в’яжуть у
снопи підбирачем ПТН-1, а при рулонній технології - прес-підби-
рачем ПРП-1,6. Вилежана треста має сірий колір, після обробки
її проби на тіпальній машині дає м’яке і чисте від костриці волок-
но. Готову тресту відправляють на льонозавод.
Льоновий ворох (обчісані комбайном коробочки 50-80%, на-
сіння 5-10%, інші домішки 10-20%) висушують до 16-18% підігрітим
або атмосферним повітрям на спеціальних сушарках. Після цьо-
го його обмолочують на молотарці-віялці МВ-2,5А, очищають на
ОС-4,5А чи інших зерноочисних машинах. Зберігають при воло-
гості не більше 12-13%.
Двофазна технологія збирання льону (Голландія) пе-
редбачає теребління льону, його розстеляння необмолоченим для
вилежування. Насіння продовжує достигати і одночасно виле-
жується треста. Коли насіння достигне (через 10 днів), його очі-
сують, а треста залишається на полі до повного вилежування, після
чого її збирають у рулони.
Механічна переробка Льонотресту (вимочену льоносолому)
трести на волокно виминають на льоноконоплем’ялках
МЛКУ-6А. Одержане волокно-сирець
відділяють від залишків костриці на льонотіпальній машині ТЛ-
40А. Якісне волокно має бути чистим від костриці, міцним на
розрив, довгим, топким, м’яким, однорідним за кольором - світло-
срібним, білим. Вихід чистого волокна становить не менше 15%
від маси соломи, або не менше 20% маси трести. Відходи після
тіпання обробляють на куделеприготувачах КЛ-25М і одержу-
ють коротке волокно.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
681
Значення Коноплі вирощують для одержання волокна і
насіння. Волокно коноплі (вихід його становить
18-23%) довге, грубе, але має велику міцність і не піддається гнит-
тю при тривалому перебуванні у воді. З волокна виготовляють
тканини, брезент, парусину, мішковину, пожежні рукави, канати,
шпагат, шнури, цінний папір. Тканини з коноплі антистатичні,
гігієнічні, поглинають до 30% поту і 95% ультрафіолетових про-
менів. Одяг з коноплі рекомендується щоденно носити людям
схильним до захворювання ревматизмом, алергії шкіри, хвороб
хребта. Грубе, коротке волокно (пакля) використовується для ко-
нопачення суден, стін будинків та ін.
З відходів первинної переробки коноплі - костриці виготов-
ляють пластмасу, будівельні термоізоляційні плити, меблеві пли-
ти, фанеру, брикети для палива, целюлозу.
Насіння коноплі містить 30-35% олії, 18-23% білка, 20% крох-
малю, 15% клітковини, 4-5% золи. Олія має високі смакові якості,
використовується як продукт харчування, а після рафінування
застосовується в консервно-рибній і кондитерській промислово-
стях.
Олія багата на легкозасвоювані жирні кислоти - лінолева, ліно-
ленова, гамма-ліноленова, що сприяє утворенню гамма-глобуліна,
який мас протибактеріальні і противірусні тіла. Задяки цьому
682 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
створені нові препарати для лікування астми, склерозу, епілепсії,
косметичні препарати для догляду за шкірою та ін.
Швидковисихаюча олія коноплі широко використовується для
виробництва оліфи, фарб, лаків, замазки, мила тощо. Фарби, виго-
товлені на конопляній оліфі, дуже стійкі. Тому використовуються
при фарбуванні залізних дахів та інших зовнішніх металевих
предметів.
З конопляного насіння добувають також вітаміни і фітин, які
використовують у медицині. Екстракти з листя конопель мають
виражені антибактеріальні властивості.
Конопляна макуха є цінним концентрованим білковим кор-
мом для тварин. У ній міститься 25-30% білка, 8-10% олії, 20%
клітковини та ін. Кілограм макухи за вмістом перетравного про-
теїну відповідає 2,9 кг вівса або 3 кг ячменю, 3,1 кг кукурудзи,
15,3 кг картоплі.
Конопля придатна для вирощування на рекультивованих зем-
лях.
За новими технологіями із волокна та костриці коноплі виго-
товляють оздоблювальні матеріали для офісів під дерево, мармур,
інші породи каменю. У поєднанні з іншими компонентами можна
одержати вироби, які за міцністю не поступаються природним
алмазам, кварцитам і витримують високі температури та агресив-
не середовище. Коноплесировина придатна для виготовлення ок-
ремих вузлів в авто- і літакобудуванні. її рахують культурою
XXI століття.
Історія і Коноплі - дуже давня культура. Вирощувати її
поширення почали раніше за льон. Перші спогади про неї
зустрічаються в китайському рукописі, написано-
му за 2800 років до н.е. Існує версія, що центром поширення
коноплі є південь сучасної України. На території нашої країни її
вирощують з давніх часів. Ця культура відома арійським племе-
нам, скіфам. В європейських країнах коноплі стали сіяти лише в
XVI столітті. Розвиток вітрильного флоту потребував у великій
кількості прядива для оснащення суден канатами, парусиною.
Коноплі за 3 тис. років своєї достовірної історії поширились
майже в усі країни світу і одержали назву світової культури.
Світова площа посіву коноплі в 1913 році становила 873 тис. га, у
1927 р. - 1237 тис. га, в 1952 році - близько 750 тис. га.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ 683
До першої світової війни великий розвито?: коноплярство мало
по берегах Дніпра і його приток (Десна, Сейм, Сож). У цей пері-
од коноплі в Україні вирощувалось чи не найбільше у світі. Ще
в 1956-60 рр. перше місце в світі за посівними площами коноплі
(понад 600 тис. га) займав СРСР, з них майже четверта частина
висівалася в Україні.
З початком широкого виробництва дешевого синтетичного во-
локна, прядиво втратило свою незамінність у морській справі та
інших галузях промисловості. Посівні площі різко скоротилися.
Так, якщо в 1956 році в Україні сіяли 160 тис. га коноплі, то у
1990 р. - лише 11 тис. га, а в 2000 - 3,5 тис. га. їх вирощують у
Сумській, Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Дніпропет-
ровській, Миколаївській областях.
Проте завдяки відкриттю нових можливостей використання
коноплесировини, в Європі різко розширюються посівні площі. В
Німеччині за 2 роки посівні площі збільшилися у 3 рази, Франція
розширила посіви коноплі до 11 тис. га, в Канаді у 1999 році було
посіяно 10 тис. га.
Середня врожайність волокна в Україні 6-7 ц/га, при інтен-
сивній технології можна збирати 15-17 ц/га. Урожай насіння до
8-10 ц/га.
Морфологічні
особливості
Коренева система стрижнева. Головниіі корінь
проникає на глибину до 2-2,5 м, бічні корінці
розгалужуються в радіусі 0,8-1,3 м.
Стебло - основна продуктивна частина коноплі. Висота його
залежить від сорту та умов вирощування і досягає 3-4 м, а діа-
метр до 5 см. Первинне волокно (найцінніше) формується у ко-
ровій частині стебла і складається з довгих (35-55 мм) елемен-
тарних волоконець, міцно склеєних між собою. Вторинне волок-
но розміщується ближче до центральної частини стебла, складаєть-
ся з коротких (4-10 мм) слабкоеластичних волоконець, які при
переробці трести придатні лише на клоччя.
Листки складні, черешкові.
Плід -горішок з масою 1000 насінин від 8-10 до 22-26 г. Росли-
ни з чоловічими квітками називаються плоскінь, з жіночими -
матірка. Плоскінь достигає на 25-35 днів швидше, що створює
труднощі при збиранні дводомних конопель на волокно і гасіння.
Зараз створені однодомні коноплі з одночасним достиганням, що
дозволяє, запроваджувати механізоване збирання.
684 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вимоги до Коноплі - культура помірно вимоглива до тепла.
температури Насіння здатне проростати при температурі
1-2°С, але дружні сходи одержують при підви-
щенні температури до 10°С. Сходи легко переносять приморозки
до мінус 3-6°С, дорослі рослини (після фази бутонізації) гинуть
при незначних приморозках. Зниження температури до 11-12°С
.затримує ріст рослин і призводить до зменшення врожайності.
Оптимальна температура під час вегетації коноплі 18-20“С з підви-
щенням до 25°С у фазі бутонізації під час інтенсивного росту у
висоту, коли рослини можуть мати 10-12 см і більше добового
приросту.
Вимоги Коноплі - вологолюбна рослина. На створення
до вологи одиниці врожаю коноплі витрачають води в 3 рази
більше, ніж просо, в 2,5 рази більше ніж кукуруд-
за, в 2 рази більше ніж овес, жито, пшениця. Коефіцієнт транс-
пірації коливається в межах 300-1200. Найбільше води (65-75%)
рослини витрачають за порівняно короткий період від бутонізації
до закінчення цвітіння, коли інтесивно нагромаджуються сухі ре-
човини і волокно. Добра забезпеченість вологою в ці фази росту
сприяє формуванню високого врожаю якісного волокна.
Оптимальна вологість грунту - 60-80%. Надмірного зволожен-
ня коноплі не витримують. При вологості грунту більше 80% від
повної вологоємкості, насіння зменшує схожість. Грунти з рівнем
грунтових вод вище 70 см непридатні для коноплі.
Вимоги Коноплі - культура короткого світлового дня.
до світла Південні коноплі під впливом довгого дня (12-16
годин на добу) збільшують вегетаційний період
на 40-50%, середньоруські - на 20-25%, північні ж сорти на три-
валість дня майже не реагують. При зменшенні тривалості освіт-
лення рослини інтенсивніше цвітуть і плодоносять, внаслідок чого
врожай насіння збільшується в 1,5-2 рази.
Вегетаційний період у північних конопель - 60-80 днів, середньо-
руських - 80-120 днів, південних - 120-160 днів. В Україні виро-
щують середньоруські і південні коноплі.
Вимоги Коноплі вимагають родючих грунтів. її розміщують
до грунту на низинних чорноземах і темно-сірих опідзолених
грунтах, а також на заплавних і окультурених тор-
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
685
фових. Грунт має бути розпушеним, водопроникним, багатим на
органічні речовини. Менш придатні сірі опідзолені і дерново-
підзолисті грунти. Кращим для них є суглинкові і супіщані грун-
ти з реакцією грунту в межах рН 6,5-7,4. Не рекомендується
вирощувати коноплі на важких глинистих і піщаних кислих грун-
тах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Коноплі сіють після картоплі, цукрового
буряка, кукурудзи, під які вносять високі
норми органічних добрив. Добрими попередниками є зернові бо-
бові культури. У районах достатнього зволоження коноплі розмі-
щують також після багаторічних бобових трав. На родючіших
грунтах цю культуру розміщують після озимих зернових. Не варто
розміщувати коноплі після соняшнику, тому що поля дуже засмі-
чуються падалицею, а це ускладнює збирання та погіршує якість
продукції.
При щорічному внесенні високих доз органічних і мінераль-
них добрив допускається вирощування коноплі на одному і тому
ж полі декілька років підряд. Проте беззмінні посіви сприяють
поширенню специфічних шкідників (конопляна блоха, кукуруд-
зяний метелик та ін.) хвороб і бур’янів. У зв’язку з різким ско-
роченням посівних площ коноплі, зникли і суто організаційно-
господарські причини монокультурного вирощування.
Обробіток П ісля ранніх стерньових попередників ефективні
грунту два способи основного обробітку ірутпу - поліпшений
і напівпаровий. Поліпшений включає лущіння
стерні в два сліди на глибину 5-6 см дисковими лущильниками, а
через два тижні - повторне лущіння на глибину 14-16 см леміш-
ними лущильниками. Після внесення органічних і мінеральних
добрив, наприкінці вересня - не пізніше першої декади жовтня
проводять зяблеву оранку на глибину 25-27 см. Цей спосіб ефек-
тивніший в південних областях і при нестачі вологи в грунті.
Напівпаровий обрбіток використовується у північних та лісо-
степових областях і при достатньому зволоженні в літньо-осінній
період. Він передбачає лущіння стерні на 5-6 см, внесення органіч-
них і мінеральних добрив, літню оранку (до 15 серпня), 2-3 повер-
хневі обробітки грунту культиваторами КПС-4 з боронами для
686 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
знищення пророслих бур’янів. Перед замерзанням грунту його
розпушують на глибину 14-16 см плоскорізами чи культиватора-
ми, а на заплавних грунтах зяб щілюють на глибину 40-45 см.
Основний обробіток грунту після кукурудзи та багаторічних
трав складається з дискування за допомогою БДТ-3 і через два
тижні оранки на зяб на глибину 25-27 см.
'Після картоплі та цукрового буряка замість оранки доцільно
.застосовувати мілкий (10-12 см) обробіток грунту важкими дис-
ковими боронами.
Весняний обробіток починають при настанні фізичної стиг-
лості грунту із закриття вологи шляхом боронування по діагоналі
до напрямку оранки. Передпосівний обробіток проводять на гли-
бину 5-6 см комбінованими грунтообробними знаряддями РВК-3,6,
ЛК-4, Компактор, Європак та ін.
На важких запливаючих грунтах при підвищеній їх вологості
та невирівняній поверхні застосовують дворазову культивацію
КПС-4 на глибину 8-10 та 5-6 см і передпосівне розпушування
грунту за допомогою важких борін. Розрив між передпосівним
обробітком і сівбою не повинен перевищувати 0,5-1 години. Інак-
ше верхній шар грунту пересихає, зменшується польова схожість,
дружність сходів, вирівняність стеблостою, а отже і якість волокна.
Удобрення Добрива - найважливіший чинник у підвищенні
врожайності коноплі. Маючи відносно слабку
кореневу систему та короткий період інтенсивного росту (від
бутонізації до цвітіння), коноплі потребують багато поживних
речовин в легкодоступній формі і відзначаються підвищеним їх
виносом урожаєм. При врожаї волокна 10 ц/га вони виносять з
грунту близько 150-180 кг азоту, 30-40 кг фосфору і 100-120 кг
калію.
Органічні добрива (гній, торфогнойові компости, гноївка, зе-
лене добриво) є високоефективними на всіх типах грунтів. Ко-
ноплі добре використовують також післядію органіки, внесеної
під попередник, яка на легких грунтах позначається на їх уро-
жаї впродовж 2-3 років, а на важких 3-5 років. Органічні добри-
ва необхідно вносити під коноплі восени під оранку, що сприяє
повнішому їх розкладанню в грунті. Оптимальними нормами в
північних та лісостепових областях є 30-50 т/га, а в південних -
20-30 т/га (табл. 11.5).
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
687
Таблиця 11.5 - Орієнтовні норми добрив під коноплі для одержання в
північних та лісостепових областях 12-15 ц/га волокна та 9-11 ц/га
насіня, а в південних 10-12 ц/га волокна та 5-6 ц/га насіння
(Г.І.Сенченко, П.А.Голобородько, Є.А.Патин, 1989 рік)
Грунти Гній, компости, т/ га Мінеральні добрива, кг/га діючої речовини
N Р2О5 к2о
Дерпово-підзолисі і, сірі лісові 40-50 120 90-120 90-120
Сірі лісові та темно-сірі опідзолені 30-40 90-120 60-90 60-90
Чорноземи опідзолені й вилугувані ЗО 60-90 60-90 60-90
Чорноземи звичайні й південні 20 45-60 45-60 45-60
Заливні заплави річок (мінеральні грунти) - 60-90 60 60
Найвищий врожай коноплі одержують при сумісному внесенні
органічних та мінеральних добрив. Фосфорні та калійні добрива
краще вносити під зяблеву оранку. При цьому підвищується кон-
центрація поживного розчину в глибоких, Вологіших шарах грун-
ту, де розташована основна кількість коренів. Азотні вносять на-
весні під культивацію. Використовують всі види мінеральних
добрив, в тому числі важкорозчинні каїніт і фосфоритне борош-
но. На всіх грунтах, крім торфяників, найбільший приріст уро-
жаю забезпечують азотні добрива. На торфовищах рекомендується
застосовувати також: мідні та борні мікродобрива.
На грунтах, що містять рухомих фосфору і калію до 10 мг на
100 г грунту, потрібно вносити добрива з нормою Р60 І2„Кв0_І30, « на
родючіших грунтах (понад 10 мг на 100 г грунту) - Р456ОКГ)6О.
Якщо під оранку і культивацію не було внесено необхідної
кількості добрив, їх вносять для підживлення рослин. Викорис-
товують переважно азотні добрива (Н30 45), або нітроамофоску
(М)6 Р]6К|6) з нормою 2 ц на 1 га у фазі утворення у коноплі 2-3
пар листків. Підживлення коноплі лише фосфорними та калій-
ними добривами малоефективне.
688 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
Підготовка Для сівби використовують очищене, крупне
насіння, сорти насіння з чистотою не менше 96% і схожістю
70-90%. Чим вища схожість, тим більший уро-
жай та краща якість волокна. При сівбі насіння із схожістю 70%
урожай волокна зменшується до 25%. Насіння коноплі з кожним
роком зменшує схожість і через 5 років втрачає її зовсім. Так,
насіння з лабораторною схожістю 96-98% на другий рік зменшує
її до 71-76%, а на третій до 45-58%, па четвертий - до 20-29%, на
п’ятий - до 4-6%.
Добрі результати забезпечує передпосівне обігрівання і про-
труювання ТМТД з нормою 2-3 кг на 1 т насіння.
Сорти ЮСО 14, ЮСО 16, Дніпропетровська однодомна 6 ма-
ють низький вміст наркотичних сполук (менше 0,2% тетрагідро-
канабіполу), сорт ЮСО 31 занесений в Реєстр сортів крапі Євро-
пейської Співдружності (табл. 11.6).
СІВБА
Спосіб При вирощуванні коноплі на зеленець (волокно),
сівби насіння і волокно - кращим способом сівби є вузько-
рядний (7,5 см) та рядковий (15 см). Кращі умови
для росту і розвитку зеленцевої культури конопель створюються
при вузькорядному способі сівби, урожайність волокна півден-
Таблиця 11.6 - Сорти коноплі
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування
Глухівські 33 1997 Л
Глухівські 46 2000 Л
Дніпровські однодомні 6 1980 Л
Дніпровські однодомні 14 1995 Л
Золотоніські 15 1998 Л
Золотоніські однодомні 11 1984 Л
ЮСО-14 1981 Л
ЮСО-16 1980 Л
ЮСО-31 1987 Л
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
689
них конопель підвищуються при цьому на 23% за рахунок рівно-
мірнішого розміщення рослин на площі. Використовують для сівби
зернові сівалки СЗУ-3,6; С3-3,6. Сівба льоновою сівалкою СЗЛ-
3,6 з анкерними сошниками забезпечує рівномірніше загортання
насіння на оптимальну глибину, одержання дружніх сходів, рівно-
мірний розвиток рослин впродовж вегетації і ріст урожаю волок-
на на 1,5 ц/га.
На насіння коноплі висівають широкорядним способом з
міжряддями 45 см у середній смузі і 45-70 см в південних райо-
нах. Сіють буряковими (ССТ-12В), овочевими (СО-4,2) чи зер-
новими сівалками з відповідним перекриттям висівних апаратів.
Глибина Насіння необхідно загортати при нормальній
сівби вологості не глибше 3-4 см на суглинковому та
5-6 см на супіщаному грунтах.
Норма Оптимальна норма висіву вузькорядним способом
висіву на зеленець 4-5 млн/га або 70-90 кг/га однодомних
і 90-110 кг/га дводомних. При вирощування на
волокно і насіння рекомендується висівати вузькорядним і ряд-
ковим способом 2,5-3 млн/га. Такі посіви за врожаєм насіння майже
не поступаються широкорядним, проте забезпечують вищий вро-
жай волокна кращої якості.
На насінницьких посівах еліти висівають широкорядним (45-
70 см) способом 0,6-0,9 млн/га (10-15 кг/га). Насіння І репро-
дукції сіють більше - 1,2-1,8 млн/га, II репродукції ще більше 1,8-
2,4 млн/га.
Строки Коноплі - культура ранніх строків сівби. Сіють їх
сівби зразу ж після сівби ранніх ярих культур, коли грунт
на глибині загортання насіння прогріється до 5-8°С.
Ранні посіви стійкіші до конопляної блохи, краще пригнічують
бур’яни, достигають на 10-15 днів швидше, більш урожайні. Крім
того, збирання врожаю, замочування можна провести за кращих
кліматичних умов.
Догляд Для підвищення польової схожості, одержання
дружніх сходів, поле зразу ж після сівби котку-
ють. Коткування також забезпечує якісніше проведення до- і
післясходових боронувань, підвищує їх ефективність. Задопомо-
690 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
гою досходового боронування руйнують грунтову кірку, що часто
утворюється після дощів і знищують до 50-60% пророслих одно-
річних бур’янів. Боронують через 4-5 днів після сівби, поки дов-
жина корінця проростаючого насіння не перевищує його товщини.
Для знищення пізніх бур’янів застосовують післясходове бо-
ронування у фазі 1-2 пар листків легкими боронами. При цьому
зрідження рослин може становити 10-12%, що необхідно врахову-
вати при встановленні норми висіву.
На широкорядних посівах два-три рази розпушують міжряд-
дя. Починають розпушувати міжряддя після появи першої пари і
закінчують з появою 5 пар листків. Глибина першого розпушу-
вання 5-6 см (лапами бритвами), другого 7-9 см (стрільчасті лапи),
третього знову на 5-6 см. Під час останнього розпушування бур’я-
ни в рядках присипають грунтом. Глибоке розпушування (на 10-
14 см) призводить до пересихання грунту і пошкодження корене-
вої системи конопель.
Проти однорічних злакових бур’янів вносять гербіциди поаст
(1,5 л/га), набу (1,5 л/га), обприскують посіви коноплі у фазі 2-4
листків у бур’янів.
Для знищення шкідників під час вегетації застосовують інсек-
тициди сумітіон (1,0-1,5 л/га) проти конопляної блохи, кукуруд-
зяного метелика: золон (3,0 л/га) проти листовійки, кукурудзяно-
го метелика.
Збирання Коноплі вирощують для одержання насіння і
волокна, або тільки для одержання волокна (зеле-
нець). При збиранні конопель на зеленець є можливість одночас-
но збирати плоскінь і матірку, тому можна сіяти дводомні сорти.
Зібрати урожай насіння і волокна механізованим способом мож-
на лише в однодомних конопель.
Кращим строком збирання коноплі на зеленець є період від
початку до масового цвітіння плосконі, коли показники якості
волокна плосконі і матірки відрізняються найменше.
Трудомісткий процес механічного очісування листків можна
замінити дефоліацією. За 10-12 днів до збирання у період по-
чатку відцвітання конопель посіви обприскують хлоратом маг-
нію (16 кг/га). Скошують коноплі жатками ЖСК-2,1, ЖК-2,1 і
розстеляють для підсихання. За допомогою підбирача ПКВ-1
стрічки підбирають, зв’язують у снопи і формують паки, які відво-
зять на коноплепереробні заводи у вигляді соломи чи трести.
ПРЯДИВН КУЛЬТУРИ
691
При вирощуванні коноплі на волокно і насіння дводомні ко-
ноплі збирають у два прийоми. Спочатку вручну вибирають
плоскінь, а через 30-40 днів - матірку.
Насіння коноплі здатне достигати після збирання, що дозво-
ляє збирати однодомні рослини комбайнами при достиганні 75%
насіння у суцвіттях. При достиганні 50-60% насіння - урожай
збирають роздільним способом. При запізненні із збиранням оси-
пається насіння, знижується якість волокна.
Перед комбайновим збиранням доцільно провести десикацію
(підсушування суцвіть). Для цього за 5-7 днів до збирання по-
сіви обприскують хлоратом магнію (28 кг/га) розчиненим у 200 л
води. Коноплезбиральний комбайн ККП-1,8 зрізує стебла, очісує
суцвіття і відділяє насіння від полови, зв’язує обмолочені стебла
в снопи. При збиранні комбайном втрати насння зменшуються
на 20-40%.
За роздільного збирання спочатку зрізують стебла і вяжуть їх
у снопи за допомогою коноплежаток ЖК-2,1 або ЖСК-2,1. Об-
молочують снопи коноплемолотаркою МЛК-4,5А.
Коноплі можна реалізовувати у вигляді соломи. Для одержа-
ня трести їх вимочують у ставках, озерах, річках, у спеціальних
водоймах. При літньому мочінні у воді температурою 18-20"С
необхідно 7-8 днів, при осінньому - у холоднішій воді (10-12"С)
тривалість мочіння зростає до 15-18 днів. Якщо температура води
знижується до 6-7"С, бактерії не розвиваються, пектинові речови-
ни не руйнуються і процес мочіння припиняється.
Внаслідок мочіння волокнисті пучки повинні легко від’єдну-
ватися від костриці. Тресту висушують, частково відділяють кос-
трицю на коноплем’ялці МЛКУ-6; на тіпальній машині ПТМ-1
відділяють довге волокно від трести; на куделеприготувачі з
відходів тіпання одержують придатне для прядіння коротке во-
локно.
Якість довгого тіпаного волокна визначається його номером
(від 4 до 10).
692 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Значення Бавовник - основна прядивна культура в світі.
Його вирощують для одержання основної про-
дукції - волокна, яке міститься в плодах (коробочки) разом з
насінням.
Волокно характеризується високою якістю, воно легке, міцне,
йде на виготовлення таких популярних тканин як трикотаж, ба-
тист, ситець, сатин, фланель та ін., з яких шиють одяг.
З короткого волокна (підпушку) виготовляють вату, папір,
пластмасу тощо.
Насіння бавовнику містить 20-30% технічної олії, макуха має
до 40% білка є добрим концентрованим кормом для тварин. З 1 га
одержують 160-180 кг олії та 300-350 кг макухи.
Середня врожайність бавовни-сирцю (волокно і насіння) у
світі становить 15 ц/га. З цієї кількості можна одержати 500-540
кг волокна, 680-850 кг насіння.
Відходи від очистки насіння є сировиною для виробництва
спирту, глюкози, смоли, кормових білків; стебла- для одержання
оцтової кислоти, паперу, будівельних плит, придатні як паливо.
Бавовник є добрим медоносом.
Історія та Бавовник відноситься до стародавніх культур. Є
поширення 2 центри походження бавовнику - Азія і
Центральна Америка. В Індії, Китаї з нього виго-
товляли тканини вже за 3000 років до н.е. Звідси він поширився
в Єгипет, Середню Азію. У Мексиці, Перу теж бавовник вирощу-
вали впродовж тисячоліть.
ПРЯДИВН КУЛЬТУРИ
693
Світова площа посіву бавовнику становить 34-35 млн/га, а ви-
робництво бавовни-сирцю коливається в межах 42-45 млн. т.
Найбільше вирощують бавовнику США, Індії Китаї, Пакистані,
Бразилії, Мексиці, Єгипті, Туреччині. На ці країни припадає 80%
усього збору бавовнику-сирцю.
У південних областях України бавовник почали вирощувати
ще у 1929 році. У період з 1929 р. по 1954 р. посівні площі
бавовнику на півдні України досягали 220 тис.га. Проте з 1954 р.
бавовник в Україні перестали вирощувати, оскільки при радянській
імперії економічно вигідніше було завозити сировину з Серед-
ньої Азії.
З 1996 року вирощування цієї культури в Україні поновлено
на невеликій площі (2000 га) у Херсонській області. Урожайність
бавовнику-сирцю в Україні становить 6-8 ц/га, у кращих госпо-
дарствах збирають по 10-15 ц/га.
Для вирощування в Україні придатні лише скоростиглі і
ультраскоростиглі сорти, зокреми сорти болгарської селекції та
український Дніпровський 5.
Біологічні Бавовник дуже вимогливий до тепла. Насіння
особливості починає проростати при температурі 10-12°С і
вище. Оптимальна температура під час вегетації
25-30°С. При температурі нижче 20°С проходить пригнічення
рослин. Навіть при підвищенні температури до 42-45°С бавовник
розвивається і не гине. Не витримує найменших приморозків.
Це досить посухостійка культура з добре розвиненою коре-
невою системою. Проте урожайність зростає в 1,5-2 рази на по-
ливних землях. В умовах України бавовник можна вирощувати
як у богарних, так і в умовах зрошення. При недостатній воло-
гості з рослин осипаються коробочки. Бавовник належить до
світлолюбних рослин короткого дня. Вимогливий до грунту.
Добре росте на лучно-болотних грунтах, витримує засолення.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Найкраще розмістити бавовник після люцерни.
Вона збагачує грунт азотом, знижує рівень за-
лягання грунтових вод, розсолює грунт. Добрими попередниками
є також зернобобові, кукурудза. Монокультурне вирощування ба-
вовнику призводить до зменшення врожайності на 30-50%.
694 В.ВЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Обробіток Після люцерни поле орють на глибину 27-30 см у
грунту вересні. Поле після кукурудзи дискують за
допомогою БДТ-3, а через два тижні проводять
зяблеву оранку.
Весняний обробіток грунту є типовим для пізніх ярих куль-
тур. При фізичному достиганні грунту закривають вологу, зни-
щують пророслі бур’яни два-три рази за допомогою култивації і
боронування. Передпосівний обробіток краще провести комбіно-
ваними знаряддями.
Удобрення Бавовник потребує високих норм мінеральних
добрив. Норма їх внесення залежить від попе-
редника, родючості грунту та ін. Після люцерни вона становить
^50-70^80-100^50-70’ ПІСЛЯ ІНШИХ ПОПЄрЄДНИКІВ НОрМу ДОбрИВ ПІДВИЩу-
ють до Ч20 ]40Р80100К80100. Органічні добрива краще вносити під
попередник. Урожайність бавовнику підвищується на 6-7 ц/га
при використанні зеленого добрива - післяжнивні посіви гороху.
Сівба Сіють бавовник широкорядним способом з відстанню
між рядками 70-90 см. Глибина загортання насіння
становить 4-5 см. Норма висіву 80-90 кг/га. Строк сівби пізній, коли
грунт на глибині 10 см прогрівається не менше як на 12-15°С, що
припадає на першу-другу декаду травня в умовах півдня України.
Догляд Після сівби поле коткують, проводять досходове
боронування. У період утворення двох справжніх
листків формують густоту, залишаючи 7-9 рослин на 1 м довжини
рядка. Густота стояння рослин на момент збирання в неполивних
умовах 60-80 тис./га та 90-100 тис./га - на зрошенні. Міжрядне роз-
пушення проводять у міру з’явлення сходів бур’янів і після кожно-
го поливу. Поливають 2-4 рази з нормою 500-600 м3 води на 1 га.
Після утворення 14-16 плодових гілок зрізують верхівку рос-
лин (чеканка).
Збирання Збирають урожай вручну по мірі достигання
коробочок, проводячи 3-5 зборів бавовнику-сирцю.
Перед комбайновим збиранням для підвищення якості про-
дукції рекомендується проводити дефоліацію реглоном (2 кг/га)
при розкритті 2-3 коробочок. Після дефоліації коробочки швид-
ше достигають і всі рівномірно розкриваються.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
695
11.4.
КЕНАФ
НіЬІ8си8 саппаЬішк
Значення У корі стебел кенафу міститься 18-20% волокна.
Воно світле, еластичне, міцне, гігроскопічне, багате
смолистими речовинами, але грубе. Придатне для виготовлення
мішковини, килимових і драпірувальних тканин, брезенту, шпага-
ту, мотузок, канатів та ін. Насіння містить 18-20% технічної олії.
Макуху використовують на корм худобі.
У дикому стані кенаф зустрічається у Південній Америці. Ви-
рощують цю культуру в Індії, Китаї, Ірані, в Африці та Америці.
Виготовлення тарних виробів із синтетичного волокна призве-
ло до значного скорочення посівних площ кенафу.
Біологічні Кенаф дуже теплолюбна рослина. Насіння
особливості проростає при температурі 10-12°С, від найменших
приморозків (-0,5 - 1,0°С) гшуть як сходи, так і
дорослі рослини. Оптимальна температура для росту і розвитку
кенафу 23-25"С. Достигання насіння може проходити і при ниж-
чих температурах (14-16°С). Середньостиглі сорти достигають у
Дніпропетровській області в кінці серпня, в Харківській - в сере-
дині вересня, у Чернігівській - на початку жовтня.
Вимогливий до вологи, добре росте на забезпечених вотогою
заплавах річок, ділянках низинного рельєфу з близьким заляган-
ням підгрунтових вод, а також на неполивних землях при випа-
данні не менше 500-600 мм опадів за рік. Найбільша потреба у
воді спостерігається у період швидкого росту стебла.
696 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Кенаф - світлолюбна рослина короткого дня. Вегетаційний
період 120-160 днів. Технологічна стиглість волокна наступає
на 110-130-й день, а біологічна стиглість насіння - на 130-150-й
день.
Кенаф висівають на грунтах річкових долин, добре забезпече-
них вологою.
Сорти: Кубанський 333, Узбецький 1574.
Технологія Розміщують кенаф у сівозміні після зернобобових,
вирощування кукурудзи, озимих зернових культур. Обробіток
грунту звичайний зяблевий, характерний для
пізніх ярих культур. Рано навесні ріллю боронують для закрит-
тя вологи. До сівби грунт розпушують 2-3 рази для вирівнювання
і знищення бур’янів. Для одержання 150-160 ц/га стебел необхід-
но внести М|40_І60Р90.]2ОКдо_]20.
Сіють кенаф широкорядним способом з міжряддями 45-60 см
при вирощуванні на насіння з нормою висіву 10-12 кг/га. На
зеленець (волокно) сіють рядковим способом з нормою висіву 35
кг/га і стрічковим з відстанню між стрічками 48 см і між рядками
12 см з нормою висіву 20-25 кг/га.
Глибина загортання насіння 3-5 см.
Строки сівби встановлюють таким чином, щоб минула загроза
повернення приморозків. Температура грунту на глибині сівби
має становити 10-13°С. В умовах півдня України сіють в кінці
квітня.
Догляд за посівами полягає у коткуванні, боронуванні, розпу-
шуванні міжрядь.
Збирають кенаф на зеленець у період достигання нижніх ко-
робочок, а на насіння - при достиганні на рослині 3-4 коробочок.
Скошують коноплезбиральною машиною ЖК-2,1, насіння обмо-
лочують пересувною коноплемолотаркою МЛК-6А. Насіння просу-
шують, очищають. Стебла зв’язують у снопи діаметром 10-12 см,
просушують і здають для переробки на завод.
ПРЯДИВІ- І КУЛЬТУРИ
697
Значення У стеблах джуту міститься 20-25% волокна. Воно
довге, еластичне, міцне, має велику гігроскопічність,
але грубе. Використовується для виготовлення мішків, шнурків,
драпірувальних тканин. У суміші з бавовняним волокном і
вовною придатне для виготовлення різних ”канин. У світово-
му виробництві рослинних волокон у 1962 році джутове зай-
мало друге місце після бавовняного. Найбільші посівні площі
в Індії, Пакистані. Сіють цю культуру в Японії, Мексиці та
інших країнах.
У насінні джуту міститься близько 14% технічної олії.
Батьківщиною джуту вважають Індію.
Біологічні Джут - дуже теплолюбна культура. Сходи його
особливості з’являються при температурі грунту 16-18°С
через 4-6 днів після сівби. При пониженні тем-
ператури польова схожість різко зменшується. Зниження темпе-
ратури до 1-2°С тепла згубно діє на рослини. Оптимальна темпе-
ратура для росту джіуту - 25°С.
Має високі вимоги до вологи. Транспіраційний коефіцієнт 635.
Проте затоплення не витримує. Світлолюбна рослина короткого
дня. Потребує легких за гранулометричним складом родючих
грунтів.
698 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Технологія Кращими попередниками джуту є просапні
вирощування культури і багаторічні бобові трави. Глибина
зяблевої оранки 28-30 см. Рано навесні
закривають вологу, два-три рази культивують поле. Оптималь-
ною нормою мінеральних добрив є ІХу. 90Р45 90К4.90.
Сіють джут широкорядним (60 см) і стрічковим способом з
шириною між стрічками 60 см і між рядками 15 см. Глибина
загортання дрібного насіння не перевищує 2-4 см. Норма висіву
при широкорядному способі сівби становить 8-10 кг/га, стрічко-
вому - 10-12 кг/га. Сіють джут у добре прогрітий грунт (16-
18°С) у південних районах України на волокно у період з 25 по
ЗО травня. Червневі строки призводять до зниження врожай-
ності.
Догляд типовий для просапних культур.
Збирають на волокно у період утворення у 50 % рослин пер-
ших коробочок, а на насіння при побурінні і підсиханні на росли-
нах 1-2 нижніх коробочок.
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ
699
11.6.
КАНАТНИК
АЬиііІоп ауісеппае
Значення У стеблах канатника
міститься 24-26 % гру-
бого волокна, яке з суміші з волок-
ном конопель використовується для
виготовлення шпагату, мішковини,
шнурків та інших грубих виробів. На-
сіння містить 16-20% технічної олії.
Канатник менш вимогливий до умов вирощування, ніж кенаф і
джут. У дикому стані поширений майже у вс х країнах світу.
Це давня культура. Перші відомості про вирощування канат-
нику в Китаї датуються XIII століттям до н.е. На значних пло-
щах вирощували в Китаї, поширений в Монголії, Єгипті, Росії.
Біологічні Канатник менше теплолюбний і більш стійкий
особливості проти низьких температур, порівняно з кенафом
і джутом. Насіння проростає при температурі 8-
Ю°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 20-
22°С. При зниженні температури до 6-10°С ріст стебел припиняється,
опадають бутони і квітки. Після двох-трьох років вирощування
канатника, завезеного з Півдня у північніші райони, він адаптуєть-
ся, скорочує вегетаційний період і майже не знижує врожайності.
Це світлолюбна рослина короткого дня.
Вимогливий до вологи. Можна вирощувати без поливу, якщо
за рік випадає не менше 500-600 мм опадів.
700 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Технологія Кращими попередниками для канатника є
вирощування озимі зернові і просапні культури. Обробіток
грунту включає лущення, оранку на глибину
25-30 см, весняну підготовку до сівби. Норма мінеральних добрив
N Р К
60-90 60-90 60-90'
Сіють «анатник широкорядним (60 см) способом з нормою
висіву насіння 12-16 кг/га, або стрічковим дворядним з шириною
міжрядь 60 см і відстанню між рядками 15 см з нормою висіву
16-20 кг/га. Суцільні посіви малоефективні.
Глибина загортання насіння на легких грунтах 4-6 см, на важ-
ких 3-4 см.
Догляд традиційний для просапних культур. Збирають на зе-
ленець, коли на стеблах масово формуються коробочки, а в одній-
двох нижніх коробочках починає утворюватися насіння. На на-
сіння збирають при достиганні насіння в перших двох коробоч-
ках.
ГАРБУЗОВІ КУЛЬТУРИ
701
ГАРБУЗОВІ
КУЛЬТУРИ
12.1.
ГАРБУЗ
Значення В Україні поширені три види гарбузів: звичайний
або столовий (СисигЬііа реро), великоплід-
ний або волоський (СисигЬііа тахіта), мускатний (Сисиг-
Ьііа тозскаіа). їх вирощують на кормові цілі, використовують
як продукт харчування і як лікарські- рослини.
Плоди гарбуза можна довго зберігати у свіжому вигляді (5-7
місяців і більше), згодовувати худобі як цінний молокогінний корм,
використовувати для годівлі свиней, птиці. їх силосують разом з
половою, соломою, стеблами кукурудзи тощо. У 1 ц кормового
гарбуза міститься 10,2 к.о. і 7,0 кг перетравного протеїну.
Гарбуз цінний дієтичний продукт харчування. Його спожива-
ють у сирому (м’якоть, сік), вареному, пареному вигляді, солять, ма-
ринують тощо. Найбільш цінні плоди з жовтим чи оранжевим м’я-
кушем, що багаті на каротин (більше ніж у моркви). М’якуш містить
4-8% цукру, значну кількість вітамінів (С; В1; В2; В5; В9; Е; РР; О та
ін.), білку, целюлози, фітонцидів. Вміст мінеральних солей в межах
0,4-0,8%. Завдяки гармонійному поєднанню вуглеводів, білків, міне-
ральних солей і ферментів гарбуз добре засвоюється організмом.
Гарбуз - справжня мініатюрна аптечка. Страви з м’якуша
(понад 300 видів) гарбуза рекомендують для лікувального та
профілактичного харчування, оскільки в ньому багато легко-
702 В.В.ЛИХОЧВОР, РОСЛИННИЦТВО
засвоюваної клітковини, солей заліза, міді, фосфору, магнію, калію,
кобальту та ін., що підвищує імунітет організму. Вони корисні при
лікуванні атеросклерозу, порушенні обміну речовин, хворобах нирок,
серця, кишківника, печінки (відновлює антитоксичну функцію). Зав-
дяки великому вмісту пектину ці страви сприяють виведенню холе-
стерину. Сік гарбуза корисний при фізичній та розумовій втомі, має
заспокійливу дію на нервову систему, покращує сон.
З гарбуза виготовляють також повидло, варення, цукати, соки.
У насінні є 40-52% харчової олії, яка за якістю не поступається
кращим сортам рослинної олії. Насіння і олія теж мають ліку-
вальні властивості.
Вирощування гарбуза мас агротехнічне значення, оскільки це
добрий попередник для озимих і ярих культур. Урожайність
плодів гарбуза становить 400-700 ц/га і більше.
Види гарбузів Гарбуз звичайний має різко гранчасті стебла,
листки п’ятилопатеві, вкриті товстими колю-
чими шипами. Опушеність огудини теж дуже жорстка, колюча.
Найбільш поширений вид. Скоростиглий. Плоди кулястої, видов-
женої, сплющеної, яйцеподібної форми з дерев’янистою корою.
За вмістом цінних поживних речовин переважає великоплідний.
До цього виду належать найпоширеніші столові сорти: Мозолії-
вський 15, Український багатоплідний, Мигдальний 35, Славута,
Херсонський, Гілея, Новинка та ін. (табл.12.1).
Гарбуз великоплідний має циліндричне опушене стебло. Пло-
ди сферичні, круглі, видовжені, можуть бути дуже великі (50-60 кг).
До цього виду належать кормові сорти Гібрид 72, Валок та деякі
столові.
Гарбуз мускатний має округло-гранчасте стебло, м’якоопу-
шене листя. Плоди видовжені, у м’якуші більше цукру (8-11%),
вона з мускатним присмаком. Має добрі смакові якості. До цього
виду належить сорт Арабатський.
Гарбуз походить з Південної Америки. У Мексиці відомий ще
за 3000 років до н.е, Із американського штату Техас, де його ста-
ли культивувати, він в XVI столітті був завезений в Європу з
плодами-гігантами. Проте дикі види зустрічаються в Єгипті, Іраці,
в країнах Малої Азії.
В Україні почали вирощувати на початку XIX століття, де
гарбуз дуже швидко поширився, особливо як ущільнююча (у кар-
топлі, кукурудзі) городня культура на присадибних ділянках.
Біологічні Гарбуз відноситься до теплолюбних рослин,
особливості проте порівняно з кавуном і динею менш вимог-
ГАРБУЗОВІ КУЛЬТУРИ
703
Таблиця 12.1 - Сорти гарбуза
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Напрямок використання
Арабатський 1985 сл універсальний
Гілея 1996 СЛП універсальний
Ждана 2000 СЛП універсальний
Лель 1998 СЛП універсальний
Мигдальний 35 1950 СЛП універсальний
Мозоліївський 15 1950 СЛП універсальний
Новинка 1993 СЛП універсальний
Славута 1987 СЛП універсальний
Український багатоплідний 1950 СЛП універсальний
Херсонський 1982 СЛП універсальний
Валок 1993 с кормовий
Гібрид 72 1959 сл кормовий
Оброшинський 1990 П кормовий
Рекорд 1982 СЛП кормовий
ливий до тепла, більш холодостійкий. Насіння починає пророста-
ти при температурі 10-12°С, сходи менше страждають від примо-
розків. Оптимальна температура для росту рослин 22-25°С. Жарку
погоду переносить добре.
Гарбуз також менш посухостійкий порівняно з кавуном і ди-
нею. У сухі роки иа одній рослині зав’язується 1-2 плоди, а при
достатньому зволоженні їх є 3-4 і більше.
Він менш вимогливий до світла, добре росте в умовах корот-
кого і довгого дня. Дає високий урожай при суміжному вирощу-
ванні з кукурудзою, картоплею та іншими культурами.
Гарбуз добре родить на супіщаних, легкосуглинкових родю-
чих грунтах з нейтральною реакцією. Не витримує засолення і
перезволоження.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками для гарбуза є озимі
зернові, зернобобові культури, картопля, коре-
неплоди, однорічні трави на зелений корм. Недопустиме розмі-
щення після гарбузових. Можна висівати у міжряддях кукуруд-
зи, картоплі, квасолі, бобів, кормових і столових буряків.
704 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Обробіток Після збирання стерньових попередників поле
грунту лущать, через два тижні орють на глибину 25-30 см.
Після просапних відразу орють на зяб. Навесні
закривають вологу і проводять дві-три культивації для вирівню-
вання грунту та знищення бур’янів.
Удобрення Під зяблеву оранку вносять по 20-40 т/га гною і
фосфорні (Р45.60) та калійні (К45 60) добрива. Азотні
добрива (И/і5 60) краще внести навесні під один з поверхневих
обробітків грунту.
Сівба Насіння відбирають з добре достиглих, здорових
типових для даного сорту плодів. Схожість має
бути не нижчою, ніж 90%. Для підвищення енергії проростання
та схожості, прискорення розвитку рослин перед сівбою застосо-
вують повітряно-тепловий обігрів впродовж 6-8.діб. Для ранньої
сівби використовують сухе насіння, для пізніших строків перед
сівбою насіння замочують у воді для повного набухання.
Насіння перед сівбою протруюють ТМТД (5 кг/т).
Сіють гарбуз широкорядним способом за схемою 210x210;
210x140; 140x140; по 2-3 насінини за допомогою сівалок СУПН-8,
СПЧ-6. Глибина загортання 5-6 см, а в суху погоду - до 8 см. Строк
сівби - кінець квітня - початок травня, коли грунт прогрівся щонай-
менше до 10-12°С і мине небезпека весняних приморозків.'
Догляд Зразу ж після сівби поле коткують. Через 4-5 днів
проводять досходове боронування для знищення
бур’янів у фазі білої ниточки. Перший міжрядний обробіток на
глибину 5-6 см проводять, коли позначаються рядки, другий - че-
рез 10-15 днів на глибину 10-12 см, третій і четвертий через 12-15
днів після попереднього, зменшуючи глибину до 5-6 см.
У фазі першого справжнього листка посіви прополюють від
бур’янів і проривають, залишаючи в гнізді 1-2 найкраще розвину-
тих рослини. При потребі посіви прополюють вдруге.
Збирання Збирають гарбуз столовий при повній стиглості
плодів до настання приморозків. На корм можна
використовувати окремі плоди швидше - при досягненні великих
розмірів. Достиглі плоди добре зберігаються впродовж 3-4 місяців
у сухих приміщеннях або буртах. Оптимальна температура для
зберігання 3-4°С. Краще зберігаються такі сорти: Мозоліївський
15, Український багатоплідний, Мигдальний 35.
ГАРБУЗОВІ КУЛЬТУРИ
705
12.2.
КАВУН
Значення В Україні найбільш поширені два види кавуна:
кавун столовий (Сйшіїнз есіиііз) і кавун кормо-
вий (Сібгиііиз соІосупіЬоісіез Ран$). Столовий кавун має високі
смакові якості, містить 8-12% цукру, що складається з сахарози,
глюкози і фруктози; вітаміни Вд В3; С; РР; А та ін.; пектинові
речовини (1-2 мг%); клітковину (1,5%). До складу сухих речо-
вин входять яблучна, янтарна, лимонна, фолієва кислоти; багато
мінеральних солей: заліза, калію, магнію, марганцю, нікелю, на-
трію, кальцію та ін. Це цінний дієтичний продукт харчування у
свіжому вигляді. Виготовляють з нього варення, повидло, марме-
лад, цукати, мед, маринують, засолюють.
Плоди кавуна мають лікарські властивості. Вони регулюють
білковий і жировий обмін в організмі, поліпшують роботу серця,
печінки, нирок, шлунку, мають антисклеротичну і кровотворну дію
завдяки вмісту фолієвої кислоти.
Це відмінний розчинник шлаків, сприяє визеденню з організ-
му радіонуклідів, холестерину, важких металів, токсичних речо-
вин, оскільки має високий вміст пектинових речовин.
Слід зауважити, що при незбалансованому внесенні азотних
добрив, плоди кавуна нагромаджують надмірну кількість нітратів
і можуть самі стати причиною отруєння. Не допускається також
нерегламентоване застосування пестицидів.
Насіння містить до 50% жиру, з якого виготовляють високоякі-
сну харчову олію.
706 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Кавун кормовий має блідо-зелену м’якоть з нижчим вмістом
цукру (1,2-2,5%), не солодкий. Кормові якості високі: вміст су-
хих речовин до 8%, в 1 ц плодів є 9,3 к.о. і 4 кг перетравного
протеїну. Використовується на корм худобі.
Урожайність столових кавунів становить 300-450 ц/га, кормо-
вих 500-700 ц/га, до 1200 ц/га.
Походить ця культура з Південної Африки. Вирощували ка-
вун уже 4000 років тому. З Африки кавуни проникли в Індію,
Грецію та інші країни. З Греції кавун був завезений в Україну ще
в часи Київської Русі.
Зараз це головна баштанна культура в Україні, яка займає
80% посівної площі баштанних. Найбільше вирощують кавуна в
Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Донецькій, Одеській об-
ластях та в Криму. Рахується, що найкращі грунтово-кліматичні
умови для одержання високого врожаю смачних кавунів є на
території Херсонської області.
Найпоширеніші сорти кавуна столового: ранньостиглі Борис-
фен, Борчанський, Голопристаньський, Огоньок; середньостиглі
Астраханський 1, Таврійський, Красень, Десертний; середньопізні
Мелітопольський 60, Сніжок; кавуна кормового: Дисхим, Якса-
товський та ін. (табл. 12.2).
Біологічні Кавун - світлолюбна, теплолюбна, жаровитривала
особливості культура. Насіння починає проростати при
температурі 12-14”С. Сходи з’являються через
8-10 днів після сівби. Рослини гинуть від приморозків мінус 1°С.
Оптимальна температура для росту рослин 20-22°С, під час фор-
мування плодів 25-30°С.
Кавун - дуже посухостійка рослина, що обумовлюється глибо-
ким проникненням кореневої системи (до 1-2 м і більше) в грунт
та наявністю товстого шару кутикули на листках і стеблах.
Добрим розвитком кореневої системи пояснюється також мож-
ливість їх вирощування на бідних, піщаних грунтах, де інші куль-
тури дають низькі врожаї. Краще росте на родючих, легких за
гранулометричним складом супіщаних і легкосуглинкових каш-
танових грунтах і чорноземах. Малопридатні для вирощування
кавуна солонці, кислі глинисті грунти.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
Попередники Кращими попередниками для кавуна є озимі
зернові, зернобобові культури, однорічні трави,
ГАРБУЗОЕ.І КУЛЬТУРИ
707
Таблиця 12.2 - Сорти кавуна
Назва сорту Рік реєстрації Зона впрошування Група СТИГЛОСТІ Напрямок використання
Астраханськії іі 1 1979 СЛ СС свж, зс*
Борисфсн 1995 СЛ рс свж, зс
Борчанський 1983 слп рс свж, зс
Восход 1987 СЛ сс свж, зс
Гарний 1999 СЛП рс свж, зс
Голопристаньський 1990 СЛ рс свж, зс
Десертний 83 1966 СЛ сс свж, зс
Думара Е1 1999 СЛ рс свж, зс
Кармінний 1991 С сс свж, зс
Клінський 1994 СЛ сс свж, зс
Красень 1991 С сс свж, зс
Кримсон Світ ХМ 1999 с Ср свж, зс
Крісбі Р1 1997 слп рс свж, зс
Мелітопольський 60 1977 СЛ сп свж, зс
Обрій Е1 1998 слп рс свж, зс
Огоиьок 1960 СЛ рс свж, зс
Орфсй 1997 слп рс свж, зс
Рясний 1997 слп сп свж, зс
Сєрьоженька 1997 СЛП рс свж, зс
Січеслав 1995 п сс свж, зс
Скарб 2000 с рс свж
Сніжок 1987 с сп свж, зс
Таврійський 1982 СЛ сс свж, зс
Трофі Р1 1999 с ср свж, зс
Чорногорець 1997 СЛП рс свж, зс
Широнінський 1990 л сс свж, зс
Дисхим 1989 л сс корм
Яксатовський 1987 СЛ сс корм
* зс - для соління, свж - для споживання у свіжому вигляді, корм - кормовий
багаторічні бобові трави, картопля, кукурудза. Не терпить моно-
культурного вирощування.
Обробіток Після збирання попередника поле лущать на
грунту глибину 6-8 см. Через два тижні лущать повторно
на глибину 10-12 см дисковими або лемішними
знаряддями. Зяблеву оранку проводять через З
тижні на глибину 25-30 см. Рано навесні закривають вологу шля-
хом боронування. Для знищення проростаючих бур’янів і вирі-
708 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
внювання поверхні грунту поле два рази культивують. Розрив
між передпосівним обробітком на глибину сівби і сівбою повинен
бути щонайменшим - 0,5-1 година.
Удобрення Внесення гною і мінеральних добрив підвищує
урожайність, збільшує вміст цукру і сухих речо-
вин у плодах. Фосфорні і калійні добрива помітно прискорюють
достигання. Під зяблеву оранку вносять 15-30 т/га гною. Міне-
ральні добрива застосовують у нормі ^одоР6090К1060. Фосфорні і
калійні добрива вносять одночасно з органічними під оранку, азотні
- під весняну культивацію. Збільшення норм внесення органіч-
них і азотних добрив, подовжує вегетаційний період, плоди пізніше
достигають, можуть містити надмірну кількість нітратів.
Ефективним є також внесення в рядки при сівбі по 1 ц/га
нітроамофоски (М)6Р1(.К16).
Сівба Перед сівбою насіння протруюють препаратом
ТМТД (5 кг/т), або за 1-2 дні до висіву замочують
у 0,1% розчині формаліну. Для підвищення енергії проростання
проводять повітряно-тепловий обігрів на сонці впродовж 7-10 днів.
Після цього намочують у воді кімнатної температури (18-20"С)
до повного набухання і накльовування. У розчин рекомендуєть-
ся додати мікроелементи. Намочене насіння зразу висівають.
Сіють кавун широкорядним способом за схемами 1,4-2,1x0,7-
1,4 сівалками СПЧ-6 або СУПН-8. Глибина загортання насіння
4-8 см. На важких за гранулометричним складом грунтах при
високій їх вологості та ранніх строках сівби загортають на меншу
глибину, на легких при пізніших строках сівби та низькій воло-
гості - глибше. Норма висіву 2,5-4 кг/га. Орієнтовні строки сівби
- кінець квітня - 1-2 декада травня. Ранньостиглі сорти висівають,
коли грунт на глибині 10 см прогрівся до ІО-12'’С, середньостиглі
- 12-14°С, пізньостиглі - 14-16"С. При сівбі у непрогрітий і пере-
зволожений грунт, а також при поверненні холодної погоди, на-
сіння довго не сходить, посіви зріджуються.
Догляд Після сівби поле коткують. За допомогою легких
або посівних борін проводять досходове борону-
вання. При появі сходів, коли стає видно рядки, відразу прово-
ГАРБУЗОЕЯ КУЛЬТУРИ
709
дать міжрядне розпушування - шаровку на глибину 4-6 см. Пізніше
міжряддя тримають у незабур’яненому стані розпушуючи міжряд-
дя аж до початку інтенсивного росту огудини. Глибина перших
розпушень 10-12 см, наступних 6-8 см, щоб не пошкодити корене-
ву систему рослин. Присипання грунтом основи пагонів стиму-
лює утворення додаткових коренів. На дуже забур’янених пло-
щах, де неможливо знищити бур’яни агротехнічними методами,
використовують гербіциди. Проти однорічних злакових та дво-
дольних за 10-15 днів до висівання кавуна грунт обприскують
такими препаратами: трефлан, 24% к.е. (2,4-3,2 л/га), трефлан,
48% к.е. (1,2-1,6 л/га), трифлурекс, 24% к.е. (2,4-3,2 л/га), трифлу-
рекс 48% к.е. (1,2-1,6 л/га). За допомогою гербіцидів набу, поаст
знищують однорічні (2,5-3,75 л/га) і багаторічні (3,75-5,0 л/га)
злакові бур’яни, вносячи їх у фазі “кульки” культури за висоти
бур’янів 10-15 см.
У системі основного обробітку грунту після жнив використо-
вують гербіциди суцільної дії буран, глісол, гліфоган, раундап.
Для захисту від шкідників посіви обприскують інсектицида-
ми. Проти підгризаючої совки у фазі сходів вкосять децис (0,25-
0,5 л/га), штефесін (0,25-0,5 л/га), під час вегетації - арріво (0,24-
0,32 л/га). Попелицю знищують інсектицидом ф’юрі (0,1-0,15 л/га).
Для захисту від кореневої та стеблової гнилі при вирощуванні
розсади кавуна, використовують фунгіцид превікур з нормою 2-4 л
0,15% робочого розчину на 1 м2.
Збирання Ознакою достигання кавуна є підсихання плодо-
ніжок, огрубіння кори, поява на ній характерного
для сорту малюнка. При постукуванні зігнутим пальцем стиглі
плоди дають глухий звук. Для вибіркового збирання використо-
вують широкозахватний транспортер ТШП-25, для суцільного -
валкоутворювач УПВ-8. Зберігають плоди в буртах, переклада-
ючи соломою, або в сухих приміщеннях при температурі 1-4°С.
Кормові кавуни можуть зберігатися до січня-лютого.
710 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
12.3.
диня
Спсіппіч шеіо Б.
Значення Плоди дині використовують в їжу переважно у
свіжому вигляді. Вони містять більше, ніж кавун,
цукру - до 13-15%, пектини, вітаміни, фолієву кислоту, мінеральні
солі, що зумовлює їх високі поживні якості і цінні дієтичні влас-
тивості. З м’якоті дині виготовляють мед, варення, цукати, компо-
ти, плоди в’ялять і сушать. Із насіння виготовляють високоякіс-
ну харчову олію. Диня має цінні лікарські властивості. Нею ліку-
ють малокрів’я, бронхіт, простуди, хвороби серця, нирок, печінки.
Диня походить з Середньої Азії. Це давня культура. Виро-
щується у південних областях України. Урожайність 250-300 ц/га.
Найпоширеніші сорти дині в Україні: ранньостиглі Алушта, Го-
лянка, Криничанка, Липнева; середньоранні Гопріпка, Десертна 5; се-
редньостиглі Берегиня, Золотиста, Інея, Козачка244 таін. (табл. 12.3).
Біологічні Диня дуже теплолюбна, жаростійка, світлолюбна
особливості культура короткого дня. Вона більш теплолюбна,
ніж кавун. Насіння починає проростати при тем-
пературі 15°С.
Диня менш посухостійка ніж кавун. Добре росте на чорнозе-
мах, каштанових грунтах. Не можна розміщувати на ділянках з
близьким (1,5-2 м) рівнем підгрунтових вод.
Технологія Кращими попередниками для дині є зернові
вирощування та зернобобові культури, картопля. Повертати
на попереднє місце і вирощувати після інших
гарбузових, диню можна не раніше як через 6-7 років. Обробіток
грунту такий як для вирощування кавуна. Вносять органічні (20-
25 т/га) та мінеральні добрива (М(.0Рб0К6(|).
ГАРБУЗОВІ КУЛЬТУРИ
711
Таблиця 12.3 - Сорти дині
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група стиглості
Алушта 1989 сл рс
Берегиня 1995 л сс
Голянка 1990 с рс
Гопрінка 1991 с 4'
Десертна 5 1964 с ср
Золотиста 1979 сл сс
Інея 1992 сл сс
Козачка 244 1966 сл сс
Криничанка 1985 сл рс
Кувшинка 1986 с сс
Лада 1960 слп сс
Липнева 1995 сл рс
Самарська 1983 с сс
Серп’янка 1997 слп рс
Тітовка 2000 слп рс
Сіють широкорядним способом за схемою 1,4x1,4 м або 1,4x0,7 м,
розміщуючи по дві насінини в гнізді. Глибина загортання на-
сіння - 4-5 см. Норма висіву - 2-4 кг/га. Сіють коли грунт про-
гріється до 14-15’С.
Догляд Для підвищення польової схожості поле зразу ж
після сівби коткують. Через 4-5 днів за допомо-
гою досходового боронування знищують бур’яни у фазі білої ни-
точки. Під час вегетації 2-3 рази розпушують міжряддя і 1-2 рази
прополюють вручну в рядках.
В системі основного обробітку грунту рекомендується засто-
совувати гербіциди суцільної дії буран, глісол, гліфоган, раундап.
Зяблеву оранку проводять через 3-4 тижні після внесення гербі-
цидів. Із шкідниками (підгризаючі совки, попелиці) борються за
допомогою інсектицидів арріво, децис, ф’юрі, штефесін. Для захи-
сту від ураження борошнистою росою застосовують байлетон (0,3-
0,4 кг/га), обприскуючи рослини 0,05% суспензією препарату.
Збирання Плоди достигають нерівномірно. Стиглі дині
набувають типового забарвлення і малюнка, спе-
цифічного, властивого сорту, аромату. Збирають плоди у 2-4 прийо-
ми. Оптимальні умови для їх зберігання - температура 2-4°С, віднос-
на вологість повітря 70-85%.
712 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Значення Кабачок є кущовою дуже скоростиглою формою
гарбузів звичайних (СисигЬіІа реро). Його вико-
ристовують як цінний дієтичний продукт харчування у смаже-
ному, фаршированому, тушеному, консервованому вигляді. З ньо-
го виготовляють кабачкову ікру.
В їжу йдуть молоді плоди (7-12 днів), коли насіння ще в за-
родковому стані, а м’якуш ніжний. У цей час вони містять 7%
сухої речовини, 5% вуглеводів, 0,6% білка, 15-40 мг% вітаміну С.
Завдяки наявності в них вітамінів, легкозасвоюваних вуглеводів,
пектинових речовин, мінеральних солей, плоди цінні для організ-
му, мають лікувальні властивості. їх рекомендують споживати
при ожирінні, гіпертонії, цукровому діабеті, захворюваннях нирок,
печінки.
Кабачок - цінний корм для худоби, свиней, птиці. Вже через
60-70 днів після сходів плоди їх придатні для згодовування.
Батьківщиною кабачка є Америка, звідки був завезений в Євро-
пу-
Біологічні Із гарбузових культур кабачок найбільш холодо-
особливості стійкий. Це посухостійка культура. Добре росте
на південних схилах на грунтах, що добре про-
гріваються і багаті на органічну речовину.
ГАРБУЗОВІ КУЛЬТУРИ
713
Таблиця 12.4 - Сорти кабачка
Назва сорту Рік реєстрації Зона вирощування Група стиглості
Аеронавт 1989 п ранньостиглий
Грибовський 37 1955 СЛП ранньостиглий
Золотінка 1993 СЛП ранньостиглий
Одеський 52 1950 СЛП ранньостиглий
Скворушка 1997 СЛП ранньостиглий
Цукеша 1992 С ранньостиглий
Технологія Розміщують кабачок після озимих зернових,
вирощування коренеплодів, однорічних трав. Недопустиме
розміщення після гарбузових. Обробіток грун-
ту залежить від попередника і аналогічний до інших баштанних
культур.
На темно-сірих опідзолених грунтах рекомендується вносити
30-40 т/га гною і мінеральні добрива в такій нормі Ц.(>9оР9<м.>0К60 120.
Сіють кабачки широкорядним способом з відстанню між ряд-
ками 140 см і між рослинами в рядку 60-70 см сівалкою СПЧ-6
або СУПН-8. В гніздо висівають декілька насінин. Норма висіву
3-4 кг/га. Глибина загортання насіння 4-6 см.
Строк сівби - кінець квітня - початок травня, коли грунт про-
грівається до температури 8-10°С.
Збирають впродовж вегетації 5-6 разів через кожні 7-10 днів.
Вчасне вибирання недостиглих плодів, але нормального розміру,
сприяє кращому розвитку плодів з пізнішої зав’язі, завдяки чому
значно підвищується врожайність.
714 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.
КОРМОВІ
КУЛЬТУРИ
13.1. БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
13.1.1. КОНЮШИНА ЛУЧНА (червона) ТгіГоІііпп ргаіепке Ь.
Конюшина - цінна кормова культура, що дозволяє збалансу-
вати вуглеводисті корми за вмістом протеїну. На 1 кормову одини-
цю має у 1,5 рази більше перетравного протеїну, ніж його потрібно
за зоотехнічними нормами. Містить майже всі амінокислоти, в т.ч.
найважливіші - лізин, метіонін, триптофан. У фазі бутонізації ко-
нюшина лучна містить 20,5% протеїну, на початку цвітіння - 18%, а
в фазі повного цвітіння - 17,4%. В 1ц зеленої маси міститься 21 кормо-
ва одиниця, в 1ц сіна - 53 к.о. Урожайність зеленої маси за два
укоси в середньому становить 300-500 ц/га, сіна - 50-100 ц/га.
Велике агротехнічне значення конюшини. Вона збагачує
грунт органічною речовиною, азотом, фосфором, калієм. Поліпшу-
ючи агрофізичні, агрохімічні й біологічні властивості грунту, ко-
нюшина є кращим попередником для всіх небобових культур.
Вирощування конюшини на схилах захищає грунт від ерозії. Ви-
користання азоту з повітря і можливість знижувати внесення міне-
ральних добрив дозволяє вирішувати екологічні проблеми.
Конюшина червона - культура помірного клімату. Це волого-
любна рослина, що погано переносить посуху. Під час вегетації
краще росте при відносно низьких температурах, ніж при висо-
ких. Насіння починає проростати при температурі 2°С. Сходи
витримують приморозки до.5°С, а короткочасне зниження навіть
до мінус 6-7°С.
Як багаторічна культура добре зимує під сніговим покривом,
витримує морози до мінус 25-30°С.
Конюшина добре переносить затінення під покривом ячменю
чи інших культур. Невибаглива до грунтів. Оптимальна величи-
на рН 5,5-7,0. При підвищенні кислотності пригнічується
діяльність бульбочкових бактерій, внаслідок чого порушується
живлення рослин азотом.
КОРМОМ КУЛЬТУРИ
715
Для вирощування в Україні зареєстровано 22 сорти конюши-
ни лучної. Найпоширеніші з них Білоцерківська 3306, Маркус,
Миронівська 5, Мрія, Анітра, Кварта, Ренова, Носівська 4, Перед-
карпатська 6, Тернопільська 3, вирощується багато місцевих сортів.
Технологія Конюшину сіють рано навесні під покрив
вирощування переважно ранніх ярих культур - ячменю,
однорічних трав зернотрав’яними сівалками
СЗТ-3,6. При весняній безпокривній сівбі зацвітає і формує на-
сіння у рік сівби. В умовах України літні посіви конюшини рос-
туть гірше, поступаються весняним строкам сівби. Повертатись
на це ж поле з конюшиною можна не раніше як через 4-6 років.
Перед сівбою насіння обробляють ризоторфіном і мікродоб-
ривами (бор, молібден) та протруюють фундазолом.
Глибина загортання насіння на важких запливаючих грунтах
1,0-1,5см, на структурних незапливаючих 1,5-2,0см, на легких
грунтах - не глибше Зсм. Поле після сівби обов’язково коткують,
якщо цьому не перешкоджають дощі.
Норма висіву 8-10млн/га, що становить 15-20кг/га насіння.
На якісно підготовлених до сівби полях оптимальна норма висі-
ву - 14-16 кг/га.
Фосфорні і калійні добрива (Р^^К^ду) вносять під оранку. Вони
використовуються покривною культурою і рослинами конюшини.
Норма азотних добрив під ячмінь не повинна перевищувати МЗЦ6Ц,.
щоб не допустити вилягання посівів. На другий рік вегетації немає
потреби вносити азотні добрива. Восени чи навесні посіви конюши-
ни підживлюють фосфорними і калійними (Рз^боК^) добривами.
Для знищення бур’янів у покривній культурі (ячмінь) і
підсіяній конюшині можна використовувати наступні гербіциди:
агрітокс, базагран, 2М-4Х, дікопур МЦПА, луварам - після появи
1-2-го трійчастого листка.
На другий рік вегетації конюшина сама здатна перемогти бур’я-
ни внаслідок швидкого відростання навесні і скошування першо-
го укосу у кінці фази бутонізації, коли бур’яни ще зелені.
З шкідниками - довгоносики, попелиці, клопи, совки, вогнівки,
лучний метелик, товстоніжки - на насіннєвих посівах борються
за допомогою інсектицидів: діазипон, золон.
Збирають зелену масу в кінці фази бутонізації на низькому' зрізі.
При цьому з другого укосу можна зібрати найвищий врожай насіння.
Перед збиранням насіння конюшини при побурінні 75-80%
голівок проводять десикацію реглоном супер 3,0-4,0л/га. Обмо-
лочують прямим комбайнуванням через 5-7 днів після десикації.
716 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.1.2. КОНЮШИНА БІЛА (повзуча) Тгіїоііит герепз Ь.
Конюшина біла є однією з найцінніших трав, яку вводять у
травосуміш для пасовищного використання. Вона дуже стійка і
конкурентноздатна в травостої, добре витримує витоптування, збе-
рігається впродовж багатьох років (10 і більше). Не витісняється
злаковими, травами. Кормова цінність і поїдання добрі. За
кількістю білка переважає лучну і гібридну конюшини, містить
багато вітамінів. Добрий медонос. Витримує 4-6 циклів випасан-
ня, дає до 400 ц/га зеленої маси.
Конюшина біла - вологолюбна рослина, здатна витримувати
затоплення. Оптимальний рівень грунтових вод для неї 60-80 см.
Це зимостійка рослина, добре переносить холодні зими. Невимог-
лива до грунтів, добре росте на глинистих, суглинкових, торфових,
супіщаних, кам’янистих грунтах. Це одна з найпридатніших трав
для вирощування на меліоративних землях. На підвищену кис-
лотність грунту конюшина біла менш реагує, ніж лучна, але на
дуже кислих росте погано. Найкращі умови для росту склада-
ються при рН 5,5-7,0. Сорти: Волат, Гігант білий, Даная, Лиш-
нянська, Міло, Передкарпатська 1.
Технологія Конюшину білу сіють у суміші із злаковими
вирощування травами. При сумісному вирощуванні вона
частково забезпечує злаки біологічним азо-
том. Перед сівбою насіння обробляють ризоторфіном і про-
труюють фундазолом, додають мікроелементи (бор, молібден).
Молібден посилює діяльність бульбочкових бактерій. Цинк
особливо важливий при вирощуванні насіння, оскільки
збільшує кількість стиглих головок, зменшує кількість щуп-
лого насіння. Сіють травосумішки зернотрав’яними сівалка-
ми (СЗТ-3,6) під покрив ячменю, однорічних трав на зелений
корм рано навесні. Глибина загортання насіння 0,5-2 см. Норма
висіву у чистому вигляді 8-12 кг/га, у сумішках з іншими тра-
вами - 3-6 кг/га, залежно від кількості компонентів у траво-
суміші.
Для одержання високих урожаїв конюшини повзучої у складі
сумішок під зяблевий обробіток грунту вносять фосфорні і калійні
добрива (Р60чоК60дц). В наступні роки вегетації підживлюють з
розрахунку Р30 60К30 6ц восени чи рано навесні.
КОРМОЗІ КУЛЬТУРИ
717
13.1.3. КОНЮШИНА ГІБРИДНА (рожева)
ТгИоІіит ЬиЬгіНит Ь.
Природний гібрид лучної і повзучої конюшини. Від лучної
відрізняється меншою висотою рослин і розмірами блідо-роже-
вих головок. Добре росте на вологих луках, де конюшина черво-
на випадає з травостою, а також на осушених болотах. Менше,
ніж лучна, чутлива до кислотності грунтів. Вона може рости де
рН становить 4,0-4,5. Витримує затоплення, сильні морози, дуже
рідко вимерзає, але чутлива до посухи. У лучних травосуміш-
ках тримається 4-6 і більше років. Після випасання відростає
добре, після скошування повільно. На пасовищах не випадає
довго завдяки самопідсіванню і вегетативному відновленю подіб-
но до білої конюшини. Дає поживний корм, але поїдається в
чистому вигляді гірше, ніж конюшина лучна або біла, оскільки
має гіркуватий смак. У суміші із злаковими травами поїдається
добре. Добрий медонос.
Сорти: Даубяй, Красавик, Левада, Рожева 27, Панфільська 5.
Технологія На родючих грунтах під оранку вносять тільки
вирощування фосфорні і калійні добрива (Р45 60Щ56ц). Висі-
вається в суміші з іншими багаторічними трава-
ми під покрив. Норма висіву у чистому вигляді становить 10-
12кг/га, у сумішках - 4-8кг/га. Глибина загортання насіння 1-2см.
Сіють рано навесні.
Щоб одержати високоякісні корми, її збирають на початку
цвітіння.
13.1.4. ЛЮЦЕРНА ПОСІВНА, або синя (Ме<1іса§о хаііуа Ь.)
Основна бобова кормова культура в системі кормового кон-
вейєра, одна з найцінніших трав для польового травосіяння. У
сіні люцерни, зібраному у фазі бутонізації, міститься до 10% білка,
а у висушеному листі - до 20% білка, який за якостями не посту-
пається білку курячих яєць. У люцерні є багато вітамінів, фоссфо-
ру і кальцію. 100 кг люцернового сіна містить 52 к.о., у 100 кг
зеленої маси - до 20 к.о.
Висока кормова цінність люцерни поєднується з її високою
продуктивністю. Вона швидко відростає, (3-4 рази протягом ве-
718 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
гетаційного періоду) і може давати впродовж літа ніжний пожив-
ний корм. Урожайність зеленої маси може становити 400-600 ц/га,
сіна 50-120 ц/га і більше.
Добре росте на родючих, добре дренованих грунтах, у тому
числі і на слабкозасолених, погано - на кислих грунтах. Не
витримує весняного затоплення. Допустимий рівень грунтових
вод для неї - не вище, ніж 150см. Досить посухостійка, але для
посиленого росту потребує багато вологи, яку витрачає дуже
економно. На другий-третій рік життя добре переносить вито-
лочування. Після скошування і випасання добре відростає. Цінна
сіножатна і пасовищна рослина. У другій половині дня тварин
можна випасати на чистих посівах люцерни. Вранці, по росі це
неприпустимо, оскільки можливе захворювання тварин тимпа-
ні єю.
Люцерна - холодостійка культура, сходи витримують примо-
розки до 5-6°С. Мінімальна температура проростання насіння
1-2°С. Відновлення вегетації навесні і припинення її восени відбу-
вається при переході середньодобової температури через 5°С.
Максимальний урожай формується при 25°С. Зимостійкість ви-
сока, навіть при відсутності снігового покриву може витримува-
ти морози 20-25°С. Під снігом не вимерзає навіть при мінус
40°С.
Добре росте на різних грунтах. Малопридатні торфовища і кислі
грунти. Вимагає реакції грунтового розчину в межах рН 6,5-7,5.
Вирощування люцерни має важливе агротехнічне й меліора-
тивне значення. У кореневій системі міститься 2,5-4,0% азоту в
розрахунку на суху речовину. Після її відмирання і розкладання
у грунті залишається 150-200, іноді 300 кг/га азоту. Тому люцер-
на є одним з найкращих попередників для більшості сільськогос-
подарських культур.
Сорти: Веселка, Віра, Вінничанка, Зайкевича, Майя, Ольга, Пол-
тавчанка, Роксолана, Світоч, Херсонська 9, Ярославна, Плато, Пла-
нет та ін.
Технологія Люцерну вирощують у польових, кормових,
вирощування грунтозахисних сівозмінах з півтора-дворічним
використанням. Часто її сіють на запільних
ділянках і використовують 4-5 років. Кращі попередники озимі і
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
719
ярі зернові, просапні культури. Сіють люцерну під покрив і
безпокривними посівами. Основний обробіток грунту полягає в
лущенні стерні, зяблевій оранці на глибину 27-30см. Весняним
обробітком добре розпушують і вирівнюють грунт за допомо-
гою комбінованих знарядь РВК-3,6, ЛК-4, Європак чи ін.
Фосфорні і калійні добрива найефективніше внести під оран-
ку в підвищеній нормі - Р90.|2цК9Ц.]20. Вони будуть використову-
ватись покривною культурою, а в наступні роки їх післядія
буде працювати на люцерну. Щорічно люцерну підживлюють
фосфором і калієм Р30й0К.!0_6Ц. Азотні добрива вносити недо-
цільно, оскільки вони пригнічують діяльн.сть бульбочкових
бактерій.
На грунтах, що бідні па мікроелементи, ефективними є моліб-
ден, бор, марганець. Молібден сприяє засвоєнню азоту з повітря,
покращує, використання з грунту фосфору. Бор підвищує на-
сіннєву продуктивність, бере участь у вуглеводному обміні речо-
вин.
Насіння перед сівбою протруюють фундазолом. Удень сівби в
затіненому приміщенні насіння обробляють розоторфіном. Внас-
лідок інокуляції урожайність підвищується на 20-30%.
Сіють одночасно з покривною культурою зернотрав’яною сівал-
кою СЗТ-3,6 рано навесні рядковим способом. Кращими покривни-
ми культурами є однорічні трави на зелений корм та ярий ячмінь.
Норма висіву 14-18 кг/га, а при якісній підготовці насіння і грунту
до сівби її доцільно зменшити до 10-12 кг/га. Глибина загортан-
ня насіння 1,0-3,0 см. Можливі безпокривна весняна та літня сівба
люцерни. Кращі строки літньої сівби припадають у зоні Полісся і
Лісостепу на період з 20 червня до 15-20 липня, у Степу можна
сіяти до 10-15 серпня. Основною вимогою при цьому є достатня
вологість грунту.
Зразу ж за сівбою поле коткують. Для боротьби з бур’янами
можна використовувати, залежно від того чи це покривний, чи
безпокривний посів, наступні гербіциди: базаіран, зенкор, керб. набу,
поаст, півот, трефлан.
Від пошкодження шкідниками (довгоносики, клопи, попелиці,
совки, галиці, трипси, вогнівки, лучний метелик, фітономуі , тов-
стоніжки) посіви обприскують такими інсектицидами: актеллік,
арріво, Бі-58 новий, волатон, діазинон, дурсбан, золон, кінмікс,
гЬастак. штегЬесін
720 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Для захисту від ураження хворобами (пероноспороз, бура пля-
мистість) в- період вегетації люцерну обприскують фунгіцидами
авіксил, або оксіхом 0,3-0,4% суспензією препарату.
Скошують люцерну на зелену масу 2-4 і більше разів, випаса-
ють 4-7 разів. Інтервал між скошуваннями 35-40 днів. Перший
укіс проводять у фазі бутонізації, останній укіс приблизно за ЗО
днів до настання морозів. На силос і сінаж косять на початку
цвітіння. Висота зрізу рослин 7-8см, восени — не менше 10-12
см. Корисно для кращого відростання люцерни один раз в рік
косити її на початку цвітіння. При скошуванні на початку бу-
тонізації рослини не встигають створити достатній запас плас-
тичних речовин для закладання бруньок у зоні кущіння, відро-
стання нових пагонів йде в основному за рахунок стеблових
бруньок. Внаслідок цього травостій слабшає, урожайність змен-
шується.
Перед збиранням насіння для прискорення, одночасності дос-
тигання і підсушування вегетативної маси проводять десикацію.
За 7 днів до збирання при побурінні 80-85% бобів посіви обприс-
кують десикантами баста або реглон супер.
При безпокривній весняній сівбі люцерни насіння можна одер-
жати в рік сівби. Сіють в квітні широкорядним (45-60см) спосо-
бом з низькою нормою висіву - 2-4 кг/га. Обов’язковим є’засто-
сування гербіцидів. Насіння збирають з першого укосу при по-
бурінні 85-90% бобів.
13.1.5. ЛЮЦЕРНА ЖОВТА, або серповидна
Месііса§о Гаїсаіа Ь.
Цей вид люцерни більш посухостійкий та зимостійкий, ніж
люцерна синя. Погано відростає після скошування, врожайність
набагато поступається люцерні синій, тому не набула значного
поширення. Кормова цінність добра, охоче поїдається твари-
нами. У 100кг зеленої маси у фазі цвітіння міститься 22-23 к.о.,
в сіні - 57к.о. Добре витримує випасання. До грунтів не ви-
моглива.
Сорти: Київська строкатогібридна, Марусинська 425, Дедині-
вська жовтогібридна 191.
КОРМОВ КУЛЬТУРИ
721
13.1.6. ЕСПАРЦЕТ (ОпоЬгусЬіз асіапх Ь.)
В Україні вирощують три види еспарцету: еспарцет виколис-
тий або посівний (ОпоЬгусЬіз уісіаГоІіа), еспарцет піщаний
(ОпоЬгусЬіз агепагіа), еспарцет закавказький (ОпоЬгусЬіз
ігапзсаисазіса).
Належить до цінних кормових рослин. У 100кг зеленої маси
міститься 19-20к.о., в сіні - 50-51к.о., тобто за кормовою цінністю
не поступається люцерні. На пасовищах його охоче їдять коні,
але інші види худоби - гірше. При згодовуванні зеленої маси
тварини пе хворіють на тимпатію (здуття). Не стійкий проти ви-
пасання, особливо в перший рік використання.
Еспарцет є добрим попередником для більшості культур сівоз-
міни. Він нагромаджує в грунті 100-200 кг/га азоту. Цінний медо-
нос ,з 1 га його посіву одержують 1,0-1,5 ц меду.
Коренева система здатна засвоювати важкорозчинні фосфорні
й кальцієві сполуки з грунту. Еспарцет слабо реагує на внесення
органічних і мінеральних добрив та на рівень родючості грунту,
тому добре росте на малородючих землях. На коренях формується
значно більше бульбочок, ніж у люцерни чи конюшини.
Еспарцет не слід висівати на кислих грунтах без попереднього
вапнування.
Еспарцет виколистий придатний для сівби на сухих грунтах
з достатньою кількістю вапна. Особливо добре розвивається на
карбонатних чорноземах лісостепової і степової зони. Добре ро-
сте і на легких піщано-глинистих грунтах, якщо вони мають у
підгрунті мертель або крейду. Досить поширений в Україні.
Більш посухо- і зимостійкий, ніж конюшина лучна. Скошують
його у період цвітіння. Тривалість використання до 5 років.
Одноукісний.
Еспарцет піщаний більш посухостійкий, зимостійкий, довгові-
чніший і високо врожайніший, ніж еспарцет виколистий. Більш
поширений за інші види. Вирощують у лісостепових і степових
районах України. За рік дає два укоси. Але стебла в нього грубі,
менш облистнені. У травостої утримується 4-5 років.
Сорти Інгульський, Кіровоградський 27, Константан рекомен-
дований для вирощування в Степу, сорт Піщаний 1251 - у всіх
зонах України.
722 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Еспарцет закавказький характеризується швидким відростан-
ням, дає два укоси.
Сорт Кіровоградський 83 краще росте в Степу і Лісостепу, сорт
Північнокавказький двоукісний - у Лісостепу і Поліссі.
Технологія На родючіших грунтах після зернових і
вирощування просапних попередників під еспарцет міне-
ральних добрив не вносять. На бідних грун-
тах під оранку використовують фосфорні та калійні добрива
(Р10 60К40 60). Азотом еспарцет повністю забезпечує себе за раху-
нок симбіотичної азотфіксації. Для одержання реального еконо-
мічного і екологічного ефекту, азотні добрива під еспарцет не
вносять.
Обробіток грунту полягає в проведенні лущення на глибину 6-
8 см. Орють на зяб не пізніше кінця жовтня на глибину 25-27 см.
Насіння перед сівбою протруюють фундазолом, обробляють
ризоторфіном і мікроелементами (бор, молібден, марганець).
Еспарцет і його травосумішки сіють навесні під покрив. У
Лісостепу найпоширеніші покривні культури - ячмінь і овес.
Еспарцет порівняно з конюшиною і люцерною більше пригнічуєть-
ся покривними культурами. Спосіб сівби рядковий. Оптимальна
глибина загортання насіння на важких грунтах 2-Зсм, на середніх
і легких - 3-4см. При сівбі на глибину 5см різко знижується
польова схожість. Під час проростання м’ясисті широкі сім’я-
долі не прикриваються ні стулками бобу, ні плівкою насіння, тому
їм важко пробитись на поверхню. Тому еспарцет сіють неглибо-
ко, незважаючи на те, що маса його насіння значно більша, ніж у
інших видів багаторічних бобових трав.
Норма висіву еспарцету виколистого 4,0-6,5млн/га (80-120кг/га),
еспарцету піщаного 4,0-6,0млн/га (50-70кг/га), еспарцету закав-
казького 4,0-6,0млн/га (50-80кг/га).
Після сівби грунт коткують. Необхідно своєчасно зібрати по-
кривну культуру, вивести з поля солому. При вирощуванні на
насіння бур’яни знищують гербіцидом 2М-4Х. Для захисту від
шкідників посіви обприскують інсектицидами - актеллік, вола-
тон.
Щоб одержати найвищий урожай високої якості еспарцет не-
обхідно скошувати на початку цвітіння.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
723
13.1.7. БУРКУН
В Україні найпоширеніші два види буркуну: буркун білий
(Меіііоіиз аІЬиз) і буркун жовтий (Меіііоіиз о^ісіпаНз).
Буркун білий - однорічна і дворічна- рослина. За кормовою
цінністю буркун майже не поступається іншим багаторічним бобо-
вим травам. У 100 кг зеленої маси міститься 18 к.о., сіна - 44 к.о.
Через специфічний запах і гіркуватий присмак кумарину велика
рогата худоба зелену масу спочатку поїдає погано, але швидко
звикає і їсть охоче. Він має перевагу над конюшиною і люцерною
в тому, що добре росте на бідних легких піщаних грунтах, витри-
мує посуху і дуже зимостійкий.
Цвіте і дає насіння в основному на другом}' році життя. На дру-
гий рік па 5-7 днів раніше за інші бобові трави починає відростати.
Сорти буркуну білого: Верховинський, Грозинський, Донець-
кий однорічний, Еней (з низьким вмістом кумарину).
Буркун жовтий дворічна рослина. Відрізняється від білого
меншою висотою. Починає цвісти на 10-15 днів раніше буркуну
білого. Буркун жовтий має вищий вміст ароматичних речовин
(кумарину), порівняно з буркуном білим.
Сорти буркуну жовтого: Карабаликський, Кокпектинський.
Буркун — добрий попередник для інших культур. Він мас. дуже
розвинену кореневу систему, яка проникає в грунт до 2м і вико-
нує меліоративну функцію.
Буркун має здатність нагромаджувати в грунті значну кількість
кальцію, сірки, фосфору, калію, чим сприяє підвищенню його ро-
дючості. Добре росте на бідних грунтах, не витримує кислих
грунтів.
Після скошування на другий рік залишає 100-120 ц/га органі-
ки у вигляді кореневих і стерньових решток і до 200 кг/га азоту.
Це цінна медоносна культура. З нього одержують дуже якіс-
ний мед, який містить багато глюкози і фруктози. Медопродук-
тивність буркуну дуже висока - 200-300кг/га і навіть до бООкг/га.
Технологія Буркун сіють переважно під покрив ранніх
вирощування зернових культур, однорічних трав і кукурудзи.
Сіють його рядковим способом зернотрав’я-
ними сівалками СЗТ-3,6 одночасно з покривною культурою. На-
сіння буркуну загортають на глибину 2-Зсм. Нсрма висіву бурку-
ну білого 7-10 млн/га (16-24кг/га), буркуну жовтого 7-10 млн/га
(18-24 кг/га). Під основний обробіток вносять мінеральні добри-
724 В.В ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ва - Р60К60. Підживлюють восени з нормою Р10К10. Зразу ж після
сівби поле коткують.
Після збирання покривної культури буркун відростає і дає до
80 ц/га зеленої маси. На другий рік життя урожайність зеленої
маси досягає 350-450 ц/га. Щоб одержати корми високої якості,
його скошують у фазі утворення бутонів. Для кращого відрос-
тання висота скошування має бути не менше 15 см. Відростаючу
отаву приорюють на зелене добриво.
13.1.8. ЛЯДВЕНЕЦЬ РОГАТИЙ Ьоіиз согпісиіаіиз Ь.
За хімічним складом корму лядвенець належить до кращих
кормових трав. У 100кг зеленої маси міститься 25,7к.о., 4,5кг
перетвореного протеїну. Вона багата на каротин (44-72 мг %) і
вітамін С (123-130 мг %). У 100кг сіна міститься 55к.о. Воно
вважається дієтичним кормом для тварин. Тварини охоче поїда-
ють його, хоч на смак трава трохи гірка. У тварин не виникає
тимпатії. За сприятливих умов дає три укоси. Лядвенець надає
молоку приємного смаку, а маслу жовтого забарвлення.
Лядвенець рогатий - багаторічна рослина, дуже поширена на
суходільних луках, сонячних схилах. Насіння проростає при тем-
пературі грунту 6-8°С. Повного розвитку досягає на другому і
третьому роках життя. Це вологолюбна рослина, однак сильно
розвинута коренева система дозволяє використовувати вологу з
нижніх шарів грунту, тому він дуже перспективний для поширен-
ня на суходільних і сухих високих заплавних луках. Може вит-
римувати затоплення водою до ЗО днів. До грунтів не вибагливий,
проте на мокрих і кислих грунтах не росте.
Він краще за інші бобові трави росте і дає задовільні врожаї
на бідних грунтах. Лядвенець - зимостійка рослина, добре витри-
мує морози.
Після випасання і скошування добре відростає і довго тримається
в травостої. На одному місці може рости 10-15 років і більше.
Сорти: Аякс, Дединівський, Лотос, Монастирецький 2, Смо-
ленський 1.
Технологія У чистих посівах лядвенець вилягає і засмі-
вирощування чується бур’янами. Тому висівають його у
травосумішах. Кращими попередниками є
просяні, зернові культури. Лядвенець сіють рядковим способом
під покрив ярих зернових або однорічних трав на зелений корм.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
725
Влітку його можна висівати у червні-липні. Безпокривні посіви
лядвенцю недоцільні, тому що в рік сівби він повільно розви-
вається і дуже пригнічується бур’янами.
Норма висіву лядвенцю 12-18кг/га, глибина загортання насіння
0,5-2см.
Лядвенець добре реагує на внесення фосфорних і калійних
добрив - Р15 60К/(. 60. В роки використання травостій цією ж нор-
мою підживлюють восени чи навесні.
Після сівби і перед сівбою поле коткують.. Важливо вчасно
зібрати покривну культуру.
Оптимальний строк збирання - фаза бутонізації - початок
цвітіння. У цей період одержують найбільший вихід поживних
речовин з 1га. Вчасне скошування першого укосу забезпечує знач-
но вищий урожай другого укосу, а при сприятливих умовах - і
третього. Необхідно зазначити, що в період повного цвітіння в
рослинах лядвенцю, особливо в квітках, нагромаджується отруй-
на синильна кислота.
На насіння лядвенець висівають у чистому вигляді під покрив
або без покриву. Кращий строк сівби - ранньовесняний. Норма
висіву при широкорядному способі сівби - 5-8кг/га, звичайному
рядковому - 12-18кг/га. Насіння обов’язково обробляють мікро-
елементами: бор, молібден.
Насіння можна збирати як з першого так і з другого укосів.
При збиранні насіння з другого укосу, перший укіс на зелену
масу проводять у фазі бутонізації.
Лядвенець рогатий на насіння використовують впродовж 2-3-х
років, починаючи з другого року життя.
Лядвенець болотний (Ьоіиз иігдіпозиз 5с1гиг1і.) має грубіше по-
рожнисте стебло. Зустрічається переважно на вологих заболочених
луках. Витримує надмірне зволоження. Поширений мало. Його
можна висівати на осушених торфових грунтах. Росте в травостої
повільно, а через 3-4 роки розвиток його прискорюється. Тоді як
конюшина зовсім випадає з травостою лядвенець може забезпечити
потрібну рівновагу у співвідношенні злакових і бобових трав.
13.1.9. КОЗЛЯТНИК СХІДНИЙ або галега східна.
Сїаіеда огііаііз Ь.
Це багаторічна бобова культура, яка росте в чистих насівах 10
років і більше. Максимальну продуктивність забезпечує на 3-й
рік. Він дає ранній корм навесні - можна косити одночасно з
726 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
озимими на зелений корм. Рослини мають високу облистненість
(60-70%), листя при підсиханні не обпадає. У 100кг зеленої маси
міститься 20-22к.о., у сіні - 57-58к.о. При згодовуванні козлятни-
ка значно підвищується молоковіддача. У чистому вигляді худо-
ба поїдає його задовільно, в суміші із злаковими травами - добре.
Траву, скошену до початку цвітіння і добре подрібнену, охоче
поїдають свині. Відзначаючись високим вмістом протеїну, молода
трава козлятника може замінити концентровані корми і широко
використовуватись для відгодівлі свиней рано навесні, коли інші
трави ще не встигають достатньо відрости. Завдяки добре розви-
неній кореневій системі має грунтозахисне значення. Формує ве-
лику кількість бульбочок (до 1500шт. на одну рослину). Добрий
попередник для польових культур. За врожайністю козлятник
переважає конюшину, люцерну та ін. культури. Урожайність зе-
леної маси 300-400 ц/га, до 800 ц/га, сіна 80-100 ц/га - до 180 ц/га,
насіння 2-6 ц/га і більше. Можна вирощувати у всіх грунтово-
кліматичних зонах України. Це цінний медонос.
Козлятник ~ холодостійка і зимостійка культура, переносить
морози без снігового покриву до мінус 25°С. Добре витримує
пізньовесняні і осінні приморозки до мінус 3-5°С.
За вимогливістю до вологи займає проміжне положення між
люцерною і конюшиною. Добре росте в регіонах, де за рік випа-
дає не менше 450-500мм вологи. Не виносить близького заляган-
ня грунтових вод.
Козлятник вимогливий до світла на початку росту і погано
переносить затінення покривною культурою. Тому основний вид
сівби - безпокривний.
Краще росте на родючих, структурних, вологих грунтах: чор-
ноземах, дерново-підзолистих, дерново-карбонатних суглинкових
і супіщаних. Придатний для вирощування на меліоративних, тор-
фових і заплавних землях. Реакція грунтового розчину близько
до нейтральної. На грунтах, що бідні на поживні речовини, коз-
лятник маловрожайний.
Сорти козлятнику східного: Донецький 90, Кавказький бранець,
Салют.
Технологія Кращими попередниками для козлятника є
вирощування озимі зернові та просапні культури. Розмі-
щують його плантації поза сівозміною у зв’яз-
ку з багаторічним використанням. Обробіток грунту включає
лущення стерні після зернових і оранки на зяб на глибину 20-22 см.
Весняний обробіток полягає у закритті вологи важкими борона-
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
727
ми і 1-2 культивації для передпосівної підготовки грунту. Поле
до і після сівби коткують.
Під оранку вносять мінеральні добрива - Р60 90Кзд' Р0. Потреба
в азоті повністю задовольняється за рахунок симбіотичної діяль-
ності, тому азотних добрив не вносять.
Насіння перед сівбою скарифікують для підвищення схожості
твердих насінин. У день сівби проводять протруювання фунда-
золом одночасно з обробкою специфічними для козлятника ризо-
торфіном та молібденовим мікродобривом. При сівбі ящики сівал-
ки мають бути закриті, щоб сонячні промені не попадали на іно-
кульоване насіння. Без інокуляції насіння козлятник росте пога-
но, рослини відстають в рості, мають світло-зелене забарвлення і
пригнічений вигляд. Бульбочки мають бути рожевого чи черво-
ного забарвлення. Зелені або сірі бульбочки і-.е засвоюють азот з
атмосфери.
Сіють козлятник рано навесні, одночасно з ранніми ярими
зерновими культурами безпокривним способом. Норма висіву
при сівбі рядковим способом з шириною міжрядь 15 см стано-
вить 4 млн/га або 28 кг/га при масі 1000 насінин 7 г. При широко-
рядному способі сівби (45см) норму висіву зменшують до 2 млн/га
або 14 кг/га.
Оптимальна глибина загортання насіння 1-2см, на легких грун-
тах — до Зсм.
Перед сівбою для боротьби з бур’янами в грунт заробляють
гербіциди трефлан, ерадикан. По вегетуючих рослинах вносять
базагран. На широкорядних насівах бур’ян знищують за допомо-
гою міжрядних розпушувань.
На другий і наступні роки догляд за насівами козлятника значно
спрощується, оскільки його травостій придушує як однорічні так
і багаторічні бур'яни, крім пирію повзучого. Для знищення цього
бур’яну посіви обприскують фюзіладом.
Крім чистих посівів, козлятник (14-16кг/га) рекомендується
висівати в суміпіі з стоколостом безостим (б-8кг/га).
Щорічно посіви підживлюють восени фосфорними і калійни-
ми добривами - Р45 50К15 60. Скошують зелену масу на висоті не
менше 10-12см у фазі бутонізації - на початку цвітіння. Отаву
косять на висоті 12-14см в середині вересня.
На насіння збирають козлятник при побурінні 90-100% бобів.
У вологі роки проводять десикацію реглоном. Через 5-7 днів об-
молочують комбайном, при цьому кількість обертів барабана
збільшують до 900-1300 об/хв.
728 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.2. БАГАТОРІЧНІ ЗЛАКОВІ
(ТОНКОНОГОВІ) ТРАВИ
13.2.1. ГРЯСТИЦЯ ЗБІРНА Оасіуііз Допита) а
Багаторічний нещільнокущовий верховий злак. У рік сівби
росте повільно і лише на другий-третій рік дає повні врожаї. За
сприятливих умов тримається в травостої 7-8 і більше років.
Навесні починає вегетувати дуже рано, швидко відростає після
скошування та випасання, стійка проти витоптування, тому є
однією з кращих пасовищних трав. Разом з тонконогом лучним,
лисохвостом лучним, канарником дає на пасовищах найраніший
корм. Можливі 5-6 циклів випасання худоби. Відзначається ба-
гатоукісністю, високою врожайністю зеленої маси. II охоче по-
їдають всі види худоби як на пасовищі, так і в сіні. Листя в
урожаї майже 60-80%, тому кормова цінність у молодому віці
дуже висока. Найкраще скошувати грястицю у фазі викидання
волотей - перед цвітінням. У 100кг сіна міститься 54к.о. і 3-4кг
перетравного протеїну. За сприятливих умов дає врожай 50-
80ц/га сіна.
Морозовитривала, проте терпить від пізніх весняних заморозків
і безсніжних зим. Грястиця збірна досить посухостійка рослина.
Коренева система добре розвинена і проникає в грунт на глибину
до 1 м, тому витримує краще посуху ніж тимофіївка і вівсяниця
лучна. На теплих і сухих грунтах її часто висівають в суміші з
люцерною та еспарцетом. Не витримує надмірного зволоження і
затоплення більше 10-12 днів. Тіневитривала. Завдяки тому, що
грястиця добре росте в затінку, її вважають дуже цінною травою
для сівби в садах і парках.
Добре росте на різних типах грунтів від легких до важких і на
осушених торфовищах. Але краще вдається на родючих грунтах.
Непридатні піщані.
Сорти: Дединівська 4, Дрогобичанка, Київська рання 1, Лідакта,
Станіславська 1, ФРКЛ-1, Херсонська рання 1.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
729
13.2.2. ТИМОФІЇВКА ЛУЧНА РЬІеиш ргаіепзе І..
Одна з найбільш поширених верхових грав сінокісно-пасо-
вищного використання. Тимофіївка - пізньостигла культура, хоч
навесні розвивається досить швидко. Повного розвитку досягає
на другий рік життя, утримується в травостої впродовж 6-ти і
більше років. Після скошування і випасання добре відростає.
При сінокісному використанні дає два укоси на пасовищі можна
випасати 3-4 цикли.
Зелена трава і сіно тимофіївки добре поїдається худобою. У
100кг трави міститься 21-25к.о. залежно від фази скошування. У
100кг сіна є 49-50к.о. і 3-5кг протеїну. Дає багато листя - 50-65%
від загальної маси. Завдяки високій врожайності (60-ЮОц/Та сіна)
і поживності тимофіївка широко вирощується в суміші з коню-
шиною червоною.
Тимофіївка лучна - зимостійка рослина, маловибаглива до теп-
ла. Навесні починає відростати при підвищенні середньодобової
температури до 5-6°С. Насіння здатне проростати при 1-2°С. Як
морозостійку культуру її вирощують і в північних районах. Ти-
мофіївка вологолюбна рослина, поширена на Поліссі, в Лісостепу,
Карпатах переважно на заплавних і низинних, а також суходільних
луках з помірним зволоженням. Витримує затоплення весняни-
ми водами до ЗО днів. Погано переносить посуху і тривале заті-
нення. Росте майже на всіх типах грунтів, але найвищі врожаї дає
на глинистих досить вологих грунтах. Добре вдається на осуше-
них торфовищах. На сухих піщаних грунтах її сіяти не слід.
Витримує значну кислотність (рН 4,5-5,0), але на кислих грун-
тах росте дуже погано. Добре реагує на внесення добрив, не виля-
гає навіть при високих нормах азоту, різко підвищуючи врожай.
Після цвітіння стебла тимофіївки швидко грубіють і кормова
цінність її знижується. Так, під час весняного відростання вміст
протеїну в зеленій масі становив 15,5%, у фазі викидання суцвіть
- 13,9%, на початку цвітіння - 9,3%, а при повному цвітінні -
8,1%. Запізнення із збиранням призводить до значних втрат по-
живних речовин. Кращим строком скошування на сіно є період
від кінця колосіння - до початку цвітіння.
Сорти: Аргента, Більбо, Карпатська, Козаровицька, Люлінець-
ка 1, Сарненська 35, ФРВЛ-1, Вишгородська, Лішка.
730 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.2.3. СТОКОЛОС БЕЗОСТИЙ Вготих іпегтія Ьеух.ч
Цінна верхова кореневищна трава заввишки до 150см з вели-
кою кількістю видовжених густо облистяних (на 30-50%) вегета-
тивних пагонів. Завдяки цьому його добре поїдають тварини.
Навесні відростає рано і дає високий урожай зеленої маси (до
100 ц/га сіна)., Її необхідно скосити до фази цвітіння, оскільки
пізніше вона грубішає. У 100кг пасовищного корму міститься 29к.о.
і Зкг протеїну, у 100кг сіна 47-52к.о. і 3-5,5кг протеїну. Зазвичай
стоколос безостий дає два повноцінних укоси. На пасовищах вит-
римує до п’яти циклів випасання. Стійкий до витоптування худо-
бою. Тривалість продуктивного використання 6-8 - до 10 і більше
років. Максимальну врожайність дає на 2-3 рік вегетації.
Має добре розвинену кореневу систему, що досягає глибини
2м і більше. Цим пояснюється його висока посухостійкість. Він
може добре рости і давати високі врожаї сіна в посушливих умо-
вах степової зони при 400мм опадів за рік. Поряд з цим стійкий
до затоплення, лучні форми витримують затоплення повеневими
водами до 45 днів, а степові - до ЗО днів. Витримує весняний намул
до 10см. Не переносить близького залягання підгрунтових вод.
Стоколос безостий відноситься до зимостійких культур.
Невибагливий до клімату і грунтів. Краще росте на помірно
зволожених, родючих, супіщаних та суглинкових грунтах та осу-
шених торфовищах. Висівають його і на легких сухих малоро-
дючих, карбонатних, піщаних грунтах. Він швидко витісняє з тра-
востою інші трави. Заболочені і засолені грунти непридатні. На
засолених витісняється пирієм повзучим.
Сорти: Вишгородський, Дніпровський, Козаровицький, Пол-
тавський ЗО, Полтавський 52, Ставропольський 43, Таврійський,
Марс.
Стоколос прямий або береговий (Вготиз агюепзіз Ь.)- Бага-
торічна короткокореневищна верхова сінокосно-пасовищна тра-
ва заввишки до 100см. Добре поїдається тваринами. У 100кг тра-
ви міститься 26к.о.,у 100кг сіна - 51 к.о.
Завдяки формуванню міцної дернини, цінний компонент у су-
мішках для залуження схилів, добре захищає грунт від ерозії.
Посухо- і морозостійкий. До грунтів менш вибагливий, ніж сто-
колос безостий, але погано росте на кислих, перезволожених та
легких грунтах.
Стійкий проти витоптування. Швидко відростає після скошу-
вання і випасання.
Сорт: Краснодарський 8.
КОРМОЗІ КУЛЬТУРИ
731
13.2.4. ВІВСЯНИЦЯ (КОСТРИЦЯ) ЛУЧНА
Резіиса ргаіепхік НисБ
Багаторічний нещільнокущовий верховий злак, 80-120см зав-
вишки. Відноситься до середньоранніх рослин. Після скошуван-
ня і спасування краще відростає, ніж тимофіївка лучна. У воло-
гих умовах за сезон формує 2-3 укоси. За отавністю значно пере-
важає тимофіївку. На пасовищах витримує 5-6 циклів випасання
за сезон.
У рік сівби росте повільно, повного розвитку досягає на 2-3-й
рік життя. У травостої тримається 6-8 і більше років. Прекрасно
поїдається тваринами. За вмістом поживних речовин часто пе-
реважає тимофіївку і грястицю збірну. В 100 кг трави міститься
21-26 к.о., у сіні - 53-55 к.о. і до 4 кг перетравного протеїну.
Використовують для створення культурних пасовищ та сіножа-
тей. Урожайність сіна 50-80 ц/га і більше.
Висівають у складі сумішок із стоколосом безостим, тимофі-
ївкою, грястицею, конюшиною, люцерною, ладвенцем. На пасо-
вищах доцільним є поєднання вівсяниці лучної з конюшиною
білою, а на мінеральних грунтах — з конюшиною рожевою (гібрид-
ною).
Характеризується доброю зимостійкістю і холодостійкістю.
Проте вівсяниця лучна менш морозостійка ніж тимофіївка.
Коренева система проникає в грунт дуже глибоко (100-160 см),
тому вона добре росте на суходільних луках. Корені засвою-
ють поживні речовини з важкодоступних форм. Переносить
тимчасову нестачу води. Витримує веснян:. затоплення впро-
довж 15-20 днів. Розвивається при достатній вологості на
різних грунтах, але найбільш придатні для неї середньозв’яз-
ні суглинки та осушені, окультурені торфовища. На родючих
ділянках і при внесенні більш 90 кг/га д.р азоту може виля-
гати.
Сорти: Веселоподолянська 1883, Високогірна, Козаровицька,
Ліфелікс, ЛюлінецькаЗ, Росинка, Сарненська 134, Фіола.
Вівсяниця (костриця) очеретяна (Резїиса сігипсііпасеа).
Відрізняється від костриці лучної вищим ростом (до 150см). Дає
високі врожаї на вологих луках, недостатньо стійка проти літніх
732 В.В.ЛИХОЧВОР РОСЛИННИЦТВО
посух. Морозовитривала. Цінною біологічною особливістю є
здатність відростати до пізньої осені, тому використовується для
осіннього випасання худоби. Витримує багаторазове скошування
та випасання. У травостої тримається 8 і більше років. До коло-
сіння її охоче поїдають усі види худоби, проте при внесенні азоту
в рослинах підвищується вміст алкалоїдів (частіше неролін).
Підживлення фосфором і калієм зменшує вміст алкалоїдів. На
сіно потрібно скосити перед цвітінням, інакше кормова цінність
його зменшується.
Придатна для залуження надмірно зволожених лук, свіжомеліо-
рованих торфовищ. Добре росте на суглинкових грунтах.
Сорти: Балтика, Садівничанка, ФРРСЦ-1, Людмила.
Вівсяниця (костриця) червона (Безіиса гнЬга Б ). Корене-
вищно-нещільнокущовий напівверховий пасовищний злак. Стеб-
ла заввишки до 100см. Досить зимостійка, але слабопосухостій-
ка. Добре витримує перезволожений і тимчасове затоплення до
20-30 днів. У рік сівби росте надто повільно, повного розвитку
досягає на третій рік життя, в травостої утримується 8-10 років і
більше.
За кормовою цінністю та врожайністю поступається найкра-
щим злаковим травам. На пасовищах у травосумішках до колос-
іння її добре поїдають усі види худоби, але в чистому вигляді у
фазі колосіння і цвітіння поїдають погано. На пасовищах добре
відростає після 3-4 спасувань. Не боїться витоптування.
Цінною особливістю є невибагливість до грунтів. На супіща-
них легких грунтах у травосумішках краще росте, ніж інші тра-
ви. Може формувати урожай на цих грунтах без внесення доб-
рив. Позитивно реагує на внесення добрив, але при великій нормі
їх поступається місцем іншим травам. Краще росте на супіща-
них та легкосуглинкових вологих грунтах та осушених торфо-
вищах.
її можна вирощувати у суміші з люцерною хмелевидною на
легких малородючих грунтах.
Використовують кострицю червону для створення культур-
них пасовищ, особливо для овець, а також для залуження аерод-
ромів, стадіонів, газонів тощо.
Сорти: Агата, Шиліс, Янка.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
733
13.2.5. РАЙГРАС ВИСОКИЙ АггЬепаїЬегит еіаііих
Верхова нешільнокущова скоростигла рослина заввишки до
170см. Райграс високий - типова сінокісна трава, добре відростає
після скошування. Дає два укоси. Косити на сіно починають на
початку цвітіння, оскільки він швидко грубіє і потім погано по-
їдається тваринами Зберігається у травостоях 3-5 років. Райграс
має добру кормову цінність (у 100кг сіна міститься 46к.о.). Че-
рез гіркуватий присмак, що обумовлюється наявністю кумарину,
не бажаний у великій кількості у складі травосумішок. Випасан-
ня не витримує і тому для пасовищ менш придатний.
Райграс високий має глибоко проникаючу (2-2,5м) в грунт ко-
реневу систему, тому є посухостійкою культурою. Надмірної воло-
гості, весняного затоплення, кислих і холодних грунтів не витри-
мує. Боїться холодних малосніжних зим і весняних приморозків.
Росте на суходільних та сухих заплавних луках, торфовищах.
Кращими для нього є багаті на органіку грунти.
Сорти: Карпатський 1, Моршанський 23, Полтавський 521.
Райграс пасовищний (коїіит регеппе[) - низовий нещільноку-
щовий злак заввишки 40-80 см. Це одна з найкращих пасовищних
трав, стійка до виготування. До цвітіння охоче поїдається худобою.
Відзначається високою поживністю: 100кг трави має 21-22 к.о., сіна —
55 к.о. Утримується в травостою на сіножатях 3-5 років, на пасови-
щах 7-10 і більше років. Прекрасно поєднується з конюшиною білою.
Повного розвитку досягає на другий-третій рік після сівби.
Коренева система проникає в грунт неглибоко, тому райграс
пасовищний краще розвивається у районах з достатньою кількістю
опадів, проте не переносить затоплення весняними водами. Не
витримує посухи і морозів, особливо у безсніжні зими, чутливий
до весняних приморозків. Добре росте на різних типах родючих
і некислих грунтів. Малопридатні легкі сухі грунти. Торфовища
для райграсу пасовищного непридатні.
Сорти: Вея, Геркулес, Дрогобицький 16, Лівре, Святошинський та ін.
Райграс багатоукісний {Ьоііит тиИі/Іотт) верховий нещільно-
кущовий злак заввишки до 100см. Має високу поживність, охоче
поїдається тваринами. Швидко відростає після скошування і дає
3-4 укоси за рік. У рік сівби росте швидко і через 1,5-2 місяці після
сходів дає повноцінний урожай зеленої маси. На кислих, бідних і
дуже вологих торфових грунтах сіяти його не рекомендується.'
У суміші з конюшиною червоною дає 70-80ц/га сіна. Уро-
жайність насіння 5-8ц/га.
Сорти: Володар, Ярослав, Київський, Мальмі, Мирослав, Пе-
редгірний 1, Обрій.
734 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.2.6. ТОНКОНІГ ЛУЧНИЙ Роа ргаіепзія
Один з найцінніших пасовищах багаторічних злаків заввиш-
ки 40-60см. Після сівби розвивається повільно і повного розвит-
ку досягає на 3-4-й рік і навіть пізніше. У травостої тримається
10 і більше років, заповнює нижній ярус і набагато підвищує вро-
жай та якість сіна. Навесні відростає рано і вже наприкінці трав-
ня - на початку червня зацвітає. Дуже стійкий до витоптування
легко витримує випасання, отава швидко відростає. Худобою по-
їдається добре до фази цвітіння. У 100 кг трави міститься 24-25 к.о.,
в сіні - 54 к.о. Найкраще компонується з конюшиною білою при
створенні високопродуктивних пасовищ.
Має добре розвинену кореневу систему, яка проникає на
глибину до 125 см. До клімату невибагливий, добре витримує
суворі зими і пізні приморозки. Досить посухостійкий, тіньо-
витривалий. Затоплення весняними водами витримує до ЗО днів,
не відмирає і від надмірного тимчасового поверхневого зволо-
ження.
Добре росте на нейтральних і слабокислих грунтах. Як і всі
злакові трави, значно підвищує продуктивність при внесенні азот-
них добрив. Найбільш придатні для тонконога лучного родючі
суглинкові грунти і осушені торфовища. Погано росте на сухих
бідних і кислих грунтах.
Сорти: Данга, Приєкульський.
Тонконіг болотний (Роа раїизігіз Ь.). Нещільно-кореневищ-
ний верховий злак заввишки до 120см. Розвивається пізно, дає
високий врожай під час другого укосу. У травостої утримується
понад 10 років. Добре відростає після скошування і випасання.
Охоче поїдається всіма видами тварин і після цвітіння .У 100 кг
трави міститься 26к.о., сіна - 53к.о.
Зимостійкий, вимогливий до вологи, добре переносить затоп-
лення до ЗОднів. Вимогливий до родючості грунту, росте на кис-
лих грунтах. Перспективний для поширення на вологих торфо-
вих грунтах.
Сорт: Приєкульський.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
735
13.2.7. ЛИСОХВІСТ ЛУЧНИЙ Аіоресигиз ргаіепяік
Коренево-нещільнокущовий, ранньостиглий, гідрофільний, вер-
ховий і напівверховий злак заввишки до 80-120см. У рік сівби
розвивається повільно і найбільший урожай дає на третій-четвер-
тий рік. Утримується в травостої 10 і більше років. Навесні дуже
рано відростає, за часом цвітіння і достигання - один з найранні-
ших злаків. Кормова цінність лисохвости висока, має підвищений
вміст протеїну, каротину, добру отавність. У 100кг зеленої маси
міститься 23к.о., сіна - 48к.о. Скошувати потрібно не пізніше
початку цвітіння, бо стебла швидко грубіють. Придатний для сіно-
кісного і пасовищного використання.
Зимостійкий, приморозками не пошкоджується. Тіньовитри-
валий, добре росте в затінку. Коренева система не проникає гли-
боко в грунт, тому не переносить посухи. Здатний витримувати
весняне затоплення до 40-45 днів. Краще росте на родючих, пух-
ких і вологих грунтах. Добре надається до залуження осушених
боліт і зволожених лук.
Сорти: Дністровський, Хальяс.
13.2.8. МІТЛИЦЯ БІЛА А&гокіі$ аІЬа
Кореневищна напівверхова трава заввишки до 100-120см сіно-
кісно-пасовищного напрямку. Повного розвитку досягає на 3-4-й
рік, тримається в травостої 10 і більше років. Навесні розвиваєть-
ся досить рано, але цвіте пізно (кінець червня), після чого швидко
грубіє. Стійка до випасання, добре відростає. Добре поїдається
всіма видами худоби. У 100 кг трави міститься 26-27 к.о., в сіні -
55-58 к.о. Певну цінність має для пізніх травосумішок.
Морозостійка і вологостійка, витримує весняні затоплення до
45 днів. Терпить від посухи. Невибаглива до клімату.
Росте на різних типах грунтів, проте найбільш придатні по-
мірно вологі, незаболочені, пухкі, некислі, суглинкові і супіщані
грунти. Висівають її і на низинних торфовищах. Урожайність
сіна становить 40-60ц/га, що менше порівняно з високопродуктив-
ними травами.
Сорт: Галичанка.
Крім мітлиці білої зустрічаються також мітлиця звичайна та
мітлиця собача, які є низьковрожайними, відповідно по 12-18 ц/га
і 20-30 ц/га сіна. Луки з цими видами трав потребують корінного
поліпшення.
736 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.2.9 ОЧЕРЕТЯНКА ЗВИЧАЙНА ВідгарЬік агшкііпасеа Ь.
Кореневищний, в основному злак сіножатей, від 1 до 2,5м зав-
вишки. Має добре розвинену кореневу систему, яка глибоко про-
никає в грунт - до Зм і більше. Добре кущиться. Вологолюбна
рослина. Добре витримує затоплення (до 45 днів). Рослина мо-
розостійка, росте в травостоях і одновидових посівах.
Цінна кормова трава. За вмістом перетравного протеїну в пе-
рерахунку на 1 кормову одиницю і каротину дає біологічно ПО-
ВНОЦІННИЙ корм. Має цукровий мінімум, що забезпечує нормаль-
ний процес силосування і високу якість силосу. За вмістом про-
теїну в зеленій масі дещо перевищує тимофіївку і ін. злаки.
Строки використання 4-6 років. Приріст за добу - 6-8см. Дає
зелену масу рано, одночасно з озимими культурами на зелений
корм, тому її можна використовувати замість озимих на зелений
корм. Дає 2-3 укоси. Високоврожайна, одне з перших місць за
врожайністю - до 150 ц/га і більше сіна.
Для пасовищного використання очеретянка малопридатна, бо
погано витримує часте випасання та витоптування тваринами і
скоро випадає з травостою.
Добре росте на заболочених луках, осушених торфовищах. В
умовах достатнього зволоження добре росте також на піщаних і
суглинистих чорноземах.
Рекомендується висівати для одержання раннього зеленого
корму в суміші з бекманією, лисохвостом лучним і стоколосом
безостим.
Сорти: Киїська, Сарненська 40/100.
13.2.10. БЕКМАНІЯ ЗВИЧАЙНА Весктаппіа егисИоппіз
Кореневищний верховий ярий злак, зимостійкий, вологолюбний,
стійкий до перезволожений грунту. Має значення сінокісної і в
меншій мірі пасовищної рослини з використанням на перезволо-
жених луках, низинних торфовищах і заболочених місцях.
Сіно тваринами поїдається задовільно, особливо при збиранні
до колосіння. У фазі кущення і початку стеблування добре по-
їдається на пасовищі.
Поїдання рослини зменшується у зв’язку з вмістом у зеленій
масі бекманії кумарину, специфічний запах якого більше прояв-
ляється у зеленій масі і послаблюється в сіні.
Навесні відростає рано, але цвіте досить пізно.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
737
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ
БАГАТОРІЧНИХ ЗЛАКОВИХ ТРАВ
Підготовка Для росту і розвитку висіяних на сіножатях і
грунту пасовищах трав, грунт спочатку переорюють,
вирівнюють, розпушують. Своєчасний і якісний
обробіток дернини створює сприятливі умови для її розкладання,
нагромадження поживних речовин у легкодоступній формі і по-
легшує боротьбу з бур’янами. Крім цього, завдяки оранці та роз-
пушуванню грунту поліпшується водно-повітряний режим, поси-
люються мікробіологічні процеси, що підвищує родючість грунту.
На мінеральних грунтах оранку проводять плугами з перед-
плужниками на глибину 20-28см, залежно від типу грунту. Гли-
бину оранки на торфових грунтах збільшують до 25-35см, залежно
від ступеня розкладення торфу. Малорозкладний торфовий грунт
орють на глибину 20-25см. Найдоцільніше використати болотні
плуги, що забезпечують повне обертання пласта дерниною вниз.
Літня оранка спричиняє інтенсивніше розкладання торфу, ніж
осіння або ранньовесняна, тому малорозкладний торф погрібно
орати наприкінці літа, а сильнорозкладний - восени або навесні.
Якщо з певних причин не можна якісно провести оранку, реко-
мендується проводити фрезерування. Фрези (ФБН-1,5 і ФРН-2)
добре розрізають, подрібнюють і перемішують купини та дернину.
Під час фрезерування інтенсивніше розпушується грунт, ніж
під час оранки, що прискорює проходження у ньому біохімічних
і мікробіологічних процесів. Фрези використовують і для перед-
посівного обробітку грунту після неякісної оранки.
На якісно виораних полях дернину дискують дисковими лу-
щильниками, а якщо дернина глибока - дисковими боронами.
Культиватори з пружинними і стрільчастими латами для обробітку
задернілих грунтів непридатні.
На добре розкладених торфах і мінеральних грунтах, при
якісній оранці, після обробітку дисковими знаряддями, грунт часто
можна підготовити до сівби шляхом боронування важкими
боронами.
Якщо на поверхні відсутня дернина, немає рослинних решток,
найкращу якість передпосівної підготовки грунту забезпечують
комбіновані агрегати. За один прохід комбінованого агрегату
вирівнюється грунт, подрібнюються великі грудки, розпушується
738 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 13.1 Характеристика основних
Вид трав Тип трав Стійкість до затоплення Морозо- стійкість Вимоги до вологи Строки відро- стання Урожай ність Кормова цінність
Пожив- ність, пере- травність поїдання худобою
1. Конюшина лучна (червона) верхова не більше 10-14 днів середня вологолюбна, але на вологих місцях погано розвивається середні 60-100 сіна найкраща охоче і юїдається
2 Конюшина рожева (гібридна) наїлв- верхова до 15-20 днів морозо- стійка волоіолюбна, чутлива до посухи ссрс.ші 60-80 сіна середня із паками поСтасться охоче
3. Конюшина біла (повзуча) низова, повзуча не більше 10-12 днів зимо- стійка волого, побна середні 40-60 сіна найкраща охоче поїдається
4. Люцерна посівна (синя) верхова не більше 15 днів морозо- стійка і юсуховигривала ранні 100 сіна найкраща охоче і юїдається
5. Лялвснець рогатий наї іів- верхова до ЗО днів морозо- стійкий посухостійкий, волопхіюбний ранні 60-80 сіна найкраща охоче поїдається до цвітіння
6. Тимофіївка .тучна верхова до ЗО днів дуже зимо- стійка вологолюбна, не втримує посухи пізні 60-100 сіна найкраща охоче поїдається
7. Грястиця збірна верхова не більше 10-12днів не витри- мує мороз- них безсні- жних зим посухостійка, не витримує надмірного зволоження і затоплення ранні 60-80 сіна добра охоче поїдається
8. Костриця (вівсяниця) лучна натв- верхова 15-20 днів морозо- стійка посухостійка ранні 50-80 сіна найкраща охоче поїдається
9. Стоколос безостий верхова до 40 днів морозо- стійкий посухостійкий ранні 50-80 сіна серс;щя до коло- сіння охоче поїдається
10. Очеретян- ка звичайна верхова до 40 днів морозо- стійка вологолюбна, витримує затоплення дуже ранні 120-150 сіна середня охоче і юїдається
11. Тонконіг болотний налів- верхова 15-30 днів зимо- стійкий вологолюбний ПІЗНІ добра охоче пої- дається і після цвітіння
12. Тонконіг .тучний низова 15-30 .днів морозо- стійкий посухостійкий, вологолюбний. Витримує затоплення ранні найкраща охоче поїдається
! 3. Райграс пасовищний низова не більше 10-12 днів менш зимо- стійкий вологолюбний, не витримує затоплення ранні найкраща до цвітіння охоче поїдається худобою
14. Костриця (вівсяниця) червона низова до 20-30 днів морозо- стійка слабопосухо- стійка ранні 40-60 сіна середня до колосіння поїдається добре
15. Лисохвіст лучний натгів- верховий до 40 днів морозо- стійкий вологолюбний, не витримує посухи дуже ранні 40-60 сіна добра охоче поїдається
16. Бекманія звичайна верхова до 40 днів морозо- стійка вологолюбна Відростає рано, але цвіте пізно добра задовільно поїдається до колосіння
17. Костриця (вівсяниця) очеретяна (тростинна) верхова до 20-30 днів морозо- витрива-ла вимоглива до вологи, може рости на надмі- рно зволожених луках ранні 60-80 сіна середня до колосіння поїдається добре
18. Мітлиця біла натпв- верхова до 45 днів морозо- стійка вологолюбна дуже пізні 40-60 сіна добра охоче поїдається до цвітіння
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО 739
злакових (тонконогових) трав
Вимоги ло грунту Тип кореневої системи Термін скошування на сіно В змоги до світла Спосіб використання Тривалість використання
добре росте на суглинкових грунтах чорноземах стрижнева на початку ЦВІТІННЯ в.примує нетривале З.'ТІНСННЯ сінокісно- пасовишна 2-3 роки
добре росте ця вологих .іуках, окультурених пасовищах стрижнева перед ЦВІТІННЯМ Тіне- ві тривала СІНОК1СНО- паеовишна 4-6 і більше років
добре росте на вісх грунтах. в т ч на вологих луках, осушених торфовиїціх. не вітсняється злаковими травами стрижнева в КІН1Я ЦВІТІННЯ (’вітло- нобна сінокісно- пасовищна 10 років і більше
добре росте на суглинкових та супіщаних грунтах з рН 6.5-8,0 стрижнева перед ЦВІТІННЯМ < вгтло- .побна С1НОК1СНО- пасовишна 10 роюв і більше
до грунтів невибагливий, росте на дерново-підзолистих, піщаних, може рости на погано дренованих грунтах стрижнева ЛО ЦВІТІННЯ ві тримує нетривале загінення сінокісно- пасовищна 8-10 років і більше
росте на супіщаних, глинистих, суглинкових досить вологих грунтах, осушених торфовищах нещільно- кущова ВІЛ КІНЦЯ колосіння до початку ЦВІТІННЯ світло- ; зобна сінокісно- пасовищна 6 років 1 більше
добре росте на суглинкових і карбонатних грунтах, погано - на піскуватих грунтах і слаборозкладених торфовищах, непридатні - піщані нещі.тьно- кушова перед ЦВІТІННЯМ гіне- вкривала не витоптується, пасовищна трава 5-6 років і більше
найбільш придатні середньозв’я зані суглинки та окультурені торфові болота нещільно- кущова на початку ЦВІТІННЯ світло- любна сінокісно- паеовиїцна 6-8 років і більше
невибагливий, найбільш придатні супіскові чорноземи, добре росте на легких сухих малородючих карбонатних пишних і супіщаних грунтах. кореневищна ДО ЦВІТІННЯ втримує нетривале затінення СІНОКІС НО- пасовиїїІНа 5-6 до 10 років 1 більше
добре росте на заболочених луках, торфовишах, рішаних грунтах за умови достатнього зволоження кореневищна ДО ЦВІТІННЯ СІ ітло- любна для пасовища малопридатна (швидко випадає) 4-6 і більше років на СІНОКОСІ
добре росте на вологих торфових грунтах кореневищна ЛО ЦВІТІННЯ тіне- витривала стійкий проти випасання 6-8 ло 10 років і більше
найбільш придатні родючі суглинкові грунти і осушені торфовища кореневишно- исішльно- кушова тне- витрнвала добре вигримує вмпасання 5-6-10-15 років 1 більше
торфовища непридатні, легкі, сухі грунти - малопридатні, країш грунти - суглинкові, добре зволожені, не оіслі нешільно- кушова св тло- любна добре вигримує вмпасання 7-10 років і більше
не вибаглива, дає вищий урожай на легких неулобрених вологих грунтах, тоофовищах Ніж- інші трави кореневишно- иешільно- кушова ло колосіння тіне- витривала сінокісно- пасовищна, пасовищно- витривала 4-8 років 1 більше
краще росте на вологих родючих пухких грунтах, торфовишах, вирощують на легких і більш зв’язних грунтах кореневпшно- нещільно- кущова ло цвітіння витримує три зале затікання сінокісно- пасовищна 10 років і більше
висівають на вологих глинистих грунтах, а інколи на слабоосушеннх торфовишах кореневищна до і під час ЦВІТІННЯ ТІ) іс- вигр івала сінокісно- пасовищна 5-6 років і більше
добре росте на родючих суглинках і ос ушених свіжомелюрованих торфовищах корсневишно- нсішльно- кушова перед ЦВІТІННЯМ тіне- витривала сінокісно- пасовищна 8 і більше років
невибаглива, росте на вологих, накислих. суглинкових і піщаних грунтах, низинних торфовишах сінокісно- пасовищна 10 і більше років
740 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
на потрібну глибину орний шар та коткується. При потребі, про-
водять обробіток комбінаторами в два сліди.
Поверхня пухкого грунту швидко пересихає, а насіння трав
дає зріджені сходи або зовсім гине. Після сівби, а якщо не засто-
совують комбіновані агрегати, то й перед сівбою, грунт котку-
ють. Це підвищує якість сівби, сприяє кращому надходженню
вологи до насіння, дає змогу отримати дружні сходи трав, полег-
шує їх збирання.
Строки і способи Сіяні сіножаті та пасовища створюються
залуження як на мінеральних ґрунтах так і на меліоро-
ваних торфових болотах.
Для одержання дружних сходів і формування щільного тра-
востою потрібно правильно визначити спосіб і строк сівби, а та-
кож глибину загортання насіння. Кращі строки сівби бобово-зла-
кових сумішок - ранньовесняний, пізньовесняний і літній (ли-
пень), злакових - з ранньої весни до середини серпня. Основний
чинник, за яким встановлюють можливість сівби, це достатня
забезпеченість вологою посівного шару ґрунту. При достатньо-
му зволоженні, лучні трави можна висівати з весни до осені. За
даними Г.С. Кияка сумішки трав найкраще висівати наприкінці
квітня або на початку травня. Якщо з різних господарських при-
чин в ці строки залуження не проведено, то сіють пізніше (тра-
вень, червень, липень), обов’язково в вологий ґрунт. До сівби ґрунт
утримують чистим від бур’янів, проводять поверхневі обробітки.
Недоліком літніх посівів травосумішок є те, що конюшина,
висіяна в серпні, часто вимерзає.
На торфовищах травосумішки краще висівати пізніше, в другій
половині квітня. Зв’язано це з тим, що ці грунти навесні повільно
прогріваються. Крім того, у травні тут бувають приморозки, які
пошкоджують сходи трав.
Є два способи сівби травосумішок - покривні і безпокривні.
Покривна культура зменшує запас води і поживних речовин у
ґрунті, що пригнічує ріст трав, особливо при виляганні покривної
культури. Негативний вплив покривних рослин на трави може
спостерігатися і в наступні роки. Крім того, є велика загроза зни-
щення сходів багаторічних трав під час збирання покривної куль-
тури. Особливо це спостерігається на легких грунтах, у дощову
погоду, коли після збирання на полі залишаються глибокі колії,
не вирівняна поверхня і затрамбовані сходи трав. При безпок-
КОРМОЕІ КУЛЬТУРИ
741
ривному способі сівби вже в рік сівби на незабур’янених грунтах
трави дають високий урожай зеленої маси.
Кращими і найбільш поширеними способами сівби трав для
залуження є суцільний рядковий з міжряддями 12-15см і вузь-
корядний 7,5см. Використовують зерно-трав’яні сівалки із спеці-
альними ящиками для висівання трав - СЗТ-3,6; СЛТ-3,6.
Насіння трав різне за розміром. Дрібне осідає на низ висівно-
го ящика. Тому при сівбі звичайними зерновими сівалками, на-
сіння в ящику сівалки необхідно під час сівби постійно пере-
мішувати.
Зерновотрав’яними сівалками можна посіяти розкиднорядко-
вим способом. При цьому крупне і середнє насіння висівають
через дискові сошники в рядки, а дрібне ~ через насіннєпроводи,
вийняті із сошників, тобто в розкид у міжряддя. За такої сівби
польова схожість підвищується на 20-25%, зростає врожайність
трав. При розкидній сівбі, значна кількість проростків крупнона-
сінних видів трав гине, а при рядковому, навпаки, більше гине
дрібнонасінних видів.
Глибина загортання насіння залежить від крупності на-
сінин, типу грунту, забезпечення його вологою. Дрібне насіння
трав на легких грунтах потрібно загортати глибину 1-2см, а на
вологих - 0,5см. Крупне насіння загортають глибше.
Норми висіву злакових трав в одновидотих посівах для ук-
існого використання 8-10 млн схожих насінин на 1га (табл. 13.2).
У сумішках на чорноземних грунтах досить висіяти половину
цієї норми, на супіщаних бідніших грунтах, де злакові гірше ку-
щаться - 60%. Проте злакові трави рідко вирощують на польо-
вих землях в одновидових посівах. Частіше використовують ба-
гатокомпонентні суміші бобових і злакових трав для сінокісного
і пасовищного використання.
Обгрунтування
підбору
травосумішок
Найкраще залуження проводити сумішками
кількох багаторічних бобових і злакових
трав. У багатьох дослідженнях доведено, що
сумішки врожайніші і довговічніш!, а вро-
жай їх за роками використання більш вирівняний, ніж у чистих
посівах. Сумішки повніше використовують сонячну енергію, по-
живні речовини і воду, ніж окремий вид. У несприятливих умо-
вах, коли окремі рослини випадають з травостою, інші розвива-
742 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 13.2. - Рекомендовані норми висіву трав у чистих
посівах при 100% посівній придатності, кг
Види трав Спосіб сівби
суцільний рядковий розкидний
Конюшина лучна 12 15
Конюшина гібридна 11 12
Конюшина повзуча (біла) 11 12
Люцерна посівна (синя) 14 17
Лядвенець рогатий 14 17
Еспарцет виколистий 80 100
Еспарцет піщаний 60 80
Буркун білий 21 25
Тимофіївка лучна 12 14
Мітлиця біла 11 13
Грястиця збірна 21 23
Костриця лучна 21 28
Костриця червона 12 15
Костриця тростинна (очеретяна) 24 ЗО
Стоколос безостий 23 32
Очеретянка звичайна 12 14
Тонконіг болотний 12 14
Тонконіг лучний 13 15
Райграс пасовищний 21 28
Лисохвіст лучний 18 23
Бекманія звичайна 18 20
ються краще. При випаданні бобових їх місце займають стійкіші
і довговічніші злаки, а не бур’яни.
Основна маса коренів злакових і бобових трав розмішується в
орному шарі ґрунту. Проте мичкувата система злаків розмішується
мілкіше (хоч окремі корені проникають на глибину 1,5 м), і бере
вологу та поживні речовини з верхніх шарів ґрунту. Тому, зла-
кові для свого росту і розвитку потребують більше вологи, ніж
бобові.
Стрижнева коренева система бобових багаторічних трав про-
никає значно глибше (конюшини до 1-Зм, люцерни до 3-4м, еспар-
цету до 3-бм), і значну частину поживних речовин та вологи зас-
воює з глибших шарів.
Бобово-злакові травостої не потребують азотних добрив, містять
більше протеїну, макро- і мікроелементів, краще поїдаються худо-
бою у пізніші фази розвитку. Бобові трави містять естерогени, які
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
743
позитивно впливають на приріст живої маси і запліднюваність
корів. Проте бобові компоненти (особливо конюшина лучна) ви-
падають уже через 2-3 роки, викликають захворювання тварин на
тимпанію.
У зеленій масі злакових трав при підживлені азотними добри-
вами підвищується вміст нітратного азоту, знижується вміст цукрів
та засвоюваність тваринами мікроелементів. Злакові трави
використовують порівняно з бобовими менше калію, фосфору і
кальцію, але більше азоту, яким забезпечують їх частково бобові
трави.
За даними науково-дослідних закладів, основу травосумішок
для корів на Поліссі і Лісостепу повинні складати верхові злаки:
тимофіївка лучна, костриця лучна, грястиця збірна, стоколос безо-
стий. В умовах нормального зволоження їх можна доповнювати
райграсом пасовищним, а на торфовищах - тонконогом лучним і
болотним. Із бобових трав включають конюшину білу і конюши-
ну лучну, а на торфовищах конюшину рожеву (гібридну).
У бобово-злакових травосумішках краще розміщені листки і
їх багато, тому засвоєння вуглекислоти за таких умов відбуваєть-
ся інтенсивніше. При вирощувані травосумішок у ґрунті змен-
шується кількість шкідників і збудників хвороб.
Якщо випасати худобу на травосумішках, немає загрози, що
тварини захворіють на тимпанію, як це часто буває при пасовищ-
ному використані бобових. Є багато видів бобових і злакових
трав з різними вимогами щодо умов життя, а тому можна завжди
знайти серед них придатні для певних умов.
Для того, щоб травосумішки забезпечували високі і стабільні
врожаї, необхідно враховувати їх біологічні і господарські особ-
ливості, ґрунтово-кліматичні умови, спосіб використання.
При підборі видів трав і визначенні частки ксжного виду, врахо-
вують передбачуваний строк використання травосумішки. За
короткочасного використання (2-3 роки) травосумішки можуть
бути простими - 2-3 види. При середньотривалому використані
луки (4-6 років) травосумішки складаються з 3-5 компонентів.
Збільшення тривалості користування травостоєм до 7 і більше
років вимагає розширення складу травосумішки до 4-6 і більше
видів.
Склад травосумішки залежить від способу її використання.
У сумішки сінокісного використання низові трави не включають
зовсім. У той же час у сумішках тривалого сінокісно-пасовищно-
744 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Таблиця 13.3. — Орієнтовне співвідношення насіння трав різних
біологічних груп у системі корінного поліпшення при висіванні у
травосумішках на пасовищах та сінокосах північно-західних районів
України, % до повної норми при сівбі у чистому вигляді
Спосіб викори- стання Тривалість використання, років Бобові Злакові
Всього 3 них Всього 3 них
верхові НИЗОВІ верхові НИЗОВІ
нещільно кущові корене- вищні
СІНОКІСНО- иасовишне 7 років і більше 70-90 40-50 30-40 115-145 60-70 25-35 30-40
Пасовищне 7 років і більше 75-90 30-35 45-55 140-170 60-70 30-40 50-60
го, і особливо пасовищного використання травостою, обов’язково
включають низові трави.
Верхові трави відзначаються високорослістю (60-100см і
більше). Вони займають верхній ярус травостою. На них розви-
вається багато видовжених вегетативних стебел, а також зеленої
маси (листя) у верхній частині рослини. До верхових належать
переважно злакові: стоколос безостий, тимофіївка лучна, костри-
ця лучна, райграс високий, грястиця збірна, очеретянка звичайна
та ін.
Низові трави займають нижній ярус травостою. На них розви-
вається багато прикореневих листків, а також вегетативні пагони
до 40-60 см завдовжки. До цієї групи належить райграс пасовищ-
ний, тонконіг лучний, мітлиця звичайна, костриця червона, біло-
вус. Низові трави стійкіші до випасання.
Співвідношення бобових і злакових трав у зоні Полісся і
північно-західному Лісостепу, відсоток верхових і низових трав
залежно від способу використання подано у таблиці 13.3.
Для забезпечення продуктивного довголіття пасовища, тра-
востій утворюють з 4...6 - 8... 10 компонентів, в тому числі
1...2 - 3...4 бобових трав. При цьому слід оптимально поєднати
види з різними типами кущіння, різної висоти і облистяності -
нещільнокущові, кореневищні та бобові.
Найбільш довговічні злакові (тонконіг лучний, стоколос бе-
зостий, лисохвіст лучний, костриця червона, тонконіг болотний,
райграс пасовищний та ін.) та бобові трави (конюшина біла, лю-
церна посівна, лядвенець рогатий) включають у травосумішки
для використання протягом 7 років і більше.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
745
На перезволожених торфових ґрунтах висівають види, стійкі
до затоплення. Найбільш придатні для цього стоколос безос-
тий, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, бекманія звичайна.
Грястиця збірна і райграс багаторічний не витримують мороз-
них малосніжних зим. Погано переносить коливання температу-
ри конюшина лучна (червона). Найбільш зимостійкі стоколос
безостий, тонконіг лучний, тимофіївка лучна, лядвенець рогатий.
Пасовища інтенсивного використання слід залужувати траво-
сумішками стійкими у пасовищному використанні. Найбільш па-
совищевитривалі - райграс пасовищний, тонконіг лучний, кос-
триця лучна і червона, грястиця збірна, лисохвіст лучний та коню-
шина повзуча. До середньовитривалих відносяться люцерна,
конюшина лучна, стоколос безостий, тимофіївка лучна, лядвенець.
Вибираючи трави для пасовищних сумішок, необхідно враху-
вати тип і реакцію ґрунту, його родючість та водний
режим. На легких за механічним складом ґрунтах краще рос-
туть стоколос безостий, костриця червона, грястиця збірна, лядве-
нець рогатий. На середньозв’язних ґрунтах - костриця лучна,
тонконіг лучний та ін. На зв’язних достатньо зволожених -
райграс пасовищний, конюшина рожева. На осушених торфови-
щах добре вдаються костриця лучна, костриця тростинна, тимофіїв-
ка лучна, тонконіг та ін.
Щоб забезпечити високу ефективність зеленого конвейєра впро-
довж пасовищного періоду, необхідно підбирати травосумішки
різних строків пасовищної стиглості: ранні, середні та пізні. їх
створюють на основі видів з різними темпами росту, розвитку і
отавності. Так, грястицю збірну, лисохвіст лучний, райграс багато-
річний, конюшину повзучу, люцерну посівну, які швидко відрос-
тають з весни і після випасання, вводять у ранні сумішки. Дещо
відстають за темпами росту від ранніх трав костриця лучна, сто-
колос безостий, тонконіг лучний, конюшина - їх включають до
середньостиглих, сумішок. Тимофіївку лучну, мітлицю веле-
тенську, конюшину лучну одноукісну, що повільно відростають з
весни та пізно цвітуть, використовують у пізніх травосуміш-
ках. Ранні і пізні сумішки повинні становити у пасовищному
покриві не більше 25-30% кожна, середні 70-75%. Застосування
двох-трьох різночасно достигаючих сумішок на одному пасовищі,
дає змогу без зниження врожаю і без погіршення якості корму
продовжити період випасання в першому циклі на 18-20 днів, а у
наступних циклах ще більше.
746 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ДОГЛЯД
До основних заходів догляду належать: підкошування нез’їде-
них решток трав, розгрібання екскрементів тварин, систематичне
внесення добрив, зрошення, підсів трав у дернину, розрівнювання
купин та ін.
Тварини на пасовищі охоче поїдають насамперед найбільш
поживні трави. Як наслідок, окремі види трав поїдаються твари-
нами дуже низько, а інші можуть залишатися нез’їденими. Багато
залишається їх за ненормованого випасання, коли худоба притоп-
тує траву, а також у разі несвоєчасного підкошування у поперед-
ньому циклі випасання. У першому циклі найбільше решток за-
лишається в загонах, що використовуються останніми і де тра-
востій переростає. Залишені трави швидко грубіють, внаслідок
цього зменшується продуктивність пасовищ. Тому, одним із ваго-
мих заходів догляду за пасовищами є підкошування нез’їдених
тваринами решток.
Після закінчення кожного циклу випасання трав на загонах по-
трібно косаркою скосити нез’їдені трави і бур’яни на висоті 5-6 см.
Важливим заходом догляду за пасовищами є розгрібання екс-
крементів тварин. Цю операцію потрібно робити своєчасно, тому
що на місцях, де довго лежать екскременти, росте трава, яку худо-
ба погано поїдає, або зовсім обминає. Корова вагою 500кг зали-
шає щоденно на пасовищі 20-25кг екскрементів, а за весь пасо-
вищний період, що триває близько 160 днів - до 30-40ц. Через це,
недостатньо випасена частина площі травостою може досягати
25-40%. Розрівнювати екскременти на пасовищах потрібно два
рази: після другого або третього випасання та восени. Викорис-
товують для цього спеціальні борони БПШ-3,2, БПК-4,2, які пра-
цюють за принципом волокуш, не спричиняючи травостою знач-
них пошкоджень. Вони руйнують також кротовини.
Якщо проводити підкошування решток трав після закінчення
кожного випасання і розгрібати два рази за сезон екскременти,
продуктивність пасовища підвищується на 20-30%.
На пасовищах із зрідженим травостоєм проводять підсів трав.
В основному підсівають конюшину повзучу з розрахунку 5-6 кг/га
або разом з конюшиною лучною по 4 кг/га кожного виду. Підсіва-
ють рано навесні рядковими сівалками з дисковими сошниками у
непорушену дернину при достатньому зволоженні посівного шару
ґрунту. У рік підсіву застосовують помірне випасання худоби
або підкошування травостою, вносять фосфорні і калійні доб-
рива.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
747
Удобрення Лучні трави мають різну здатність вбирати і
використовувати поживні речовини. Уро-
жайність бобових трав, завдяки здатності нагромаджувати азот з
повітря, мало залежить від наявності цього елемента в ґрунті, тоді
як продуктивність злаків найбільше залежить від вмісту азоту.
Для нормального наростання бобових трав потрібний достатній
вміст у ґрунті рухомих форм фосфору і калію. Забезпечені азо-
том злакові витісняють з травосумішок бобові, а при нестачі еле-
ментів живлення високопродуктивні верхові трави пригнічують-
ся низовими, які здатні більшою мірою засвоювати поживні речо-
вини з ґрунту.
На луках і пасовищах під впливом скошування і випасання, в
ґрунті знижується інтенсивність фізико-хімічних і біологічних
процесів і поступово зменшується кількість легкозасвоюваних
поживних речовин, що призводить до зниження врожаю трав.
Перед залуженням під оранку вносять підвищені норми фос-
форних і калійних добрив - Р90Ч2{)К90,120- У перші два роки вико-
ристання лук змішаного бобово-злакового травостою азотні доб-
рива не застосовують. При можливості норму внесення фосфор-
них і калійних добрив можна збільшити до .Р)50К)50, що забезпе-
чить потребу в цих елементах живлення впродовж 2-3 років.
Фосфорне і калійне живлення ефективне лише тоді, коли досить
азоту в ґрунті.
Упродовж терміну використання лук необхідно щорічно про-
водити підживлення мінеральними добривами, що сприятиме одер-
жанню високих врожаїв протягом 10 і більше років використан-
ня пасовищ. Слід створювати оптимальний фон живлення, який
використовують рослини.
Фосфорні та калійні добрива можна вносити восени і навесні на
вологий ґрунт. Азотні добрива вносять рано навесні і після першого
циклу випасання. При достатній вологості ґрунту ефективним буде
також внесення азоту після третього-четвертогс випасання.
Слід відзначити позитивну дію білої конюшини. Якщо вона
становить 40-50% травостою, то впродовж вегетаційного періоду
здатна нагромадити в ґрунті 120-150кг/га чистого азоту мінераль-
них добрив. Біла конюшина є важливим джерелом для забезпе-
чення багаторічних трав азотом на пасовищах. У більшій чи меншій
мірі нагромаджують азот інші багаторічні бобові трави. Нагро-
мадження азоту при частці бобових 50-60% загальної кількості
видів і за сприятливих умов ґрунтового середовища, може щоріч-
но досягати в західних районах України до 170кг/га. З цих мірку-
вань, до складу травосумішок, що пропонується для залуження,
включають по 3-ї види бобових.
748 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Найкраща форма азотного удобрення на луках - аміачна, яка
добре закріплюється у верхньому шарі ґрунту, мало зазнає міграції
в нижні шари, як це буває при внесені нітратних форм азоту.
Щорічна норма внесення мінеральних добрив на луках ста-
новить N701ЮРЮК4. м. Подальше підвищення доз, на нашу дум-
ку, не дає ефективного приросту врожаю. Виявляється дія зако-
ну, згідно якого після досягнення максимуму приросту врожаю,
подальше збільшення норм добрив дає уже значно менші приро-
сти врожаю. Зменшується економічна ефективність застосування
мінеральних добрив. Високі норми доцільно вносити лише на
зрошуваних пасовищах.
На піщаних і супіщаних, дерново-підзолистих ґрунтах
треба застосовувати повне мінеральне добриво у таких
нормах - N Р45 60К45 в0. Всю норму фосфору і калію краще
внести восени (або рано навесні) одноразово. Азотні добрива
ефективніше вносити порціями у два або три прийоми по М34 (по
1ц аміачної селітри) рано навесні і після першого (М70) або пер-
шого і другого (М1(Ю) циклів випасання. Вищі норми одноразово-
го внесення азоту (понад %'6Ц) можуть привести до нагромаджен-
ня нітратів у зеленій масі та інтенсивнішого випадання бобових
компонентів. Якщо після випасання встановлюється суха, без дощів
погода, підживлення азотом не проводять.
Азотні добрива краще вносити після дощів на вологий ґрунт,
їх починають вносити на 3-й рік використання лук.
На луках, де росте багато бобових трав, вносять лише фос-
форні і калійні добрива. На карбонатних ґрунтах бобові при цьо-
му добре ростуть і не так швидко замінюються злаковими. Азотні
добрива вносять на пасовищах, де бобових трав немає зовсім, або
становлять вони не більше 10-15% травостою. На торфових
ґрунтах вносять повне мінеральне добриво, зменшуючи
норми азоту — N.. кп.
Торфові ґрунти потребують більше калію. Тому його норму
внесення можна підвищити до К6(И2(Г
Азотні добрива починають застосовувати лише на 4-5-й рік
використання, коли в травостої зменшиться кількість бобових
рослин.
Добрива треба вносити щорічно, бо вже за однорічної перерви
з травостою може випасти велика кількість культурних трав, а на
їх місці виростуть малоцінні види або бур’яни.
Важливу роль у підвищенні продуктивності сіяних лук відігра-
ють мікроелементи. Під бобові трави ефективним є внесення мо-
лібдену, бору, марганцю, міді. На карбонатних ґрунтах, пасовища
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
749
добре реагують на внесення борних добрив Бор сприяє кращо-
му розвитку бульбочкових бактерій, поліпшує засвоєння азоту з
повітря. Якщо вміст бору в ґрунті становить 0,1-0,2мг на 1кг, то
потрібно його додатково вносити. Бор у вигляді борної кислоти
(3-5кг/га) вносять одночасно з мінеральними добривами.
На торфовищах вносять мідні і марганцеві добрива. Мідні
добрива вносять раз у 4-5років у вигляді дрібно розмеленого мідно-
го купоросу з розрахунку 20-30кг/га. Його слід змішувати з калій-
ними добривами.
Низький вміст марганцю в ґрунтах призводить до зниження
врожаю злакових трав. Марганець вносять у невеликих кількос-
тях (10-15кг/га) у вигляді сірчанокислого марганцю.
На одновидових посівах на насіннєві цілі для знищення бур’янів
можна використовувати гербіциди: агрітокс, 2,4 Д, луварам, 2М-4Х.
З шкідниками борються за допомогою інсектицидів: актеллік,
волатон. На посівах тимофіївки вносять базудін, діазинол. Перед
сівбою насіння протруюють фундазолом.
Використання Травосумішки, висіяні рано навесні на сухо-
дільних пасовищах, можна частково випасати
худобою вже у серпні ~ на початку вересня. На торфових ґрун-
тах, якщо дернина добре зміцніла, можна пасти худобу лише на
другий рік, щоб не допустити виривання трав з корінням. Якщо
ґрунт ще недостатньо осів, трави не досить вкорінилися і під час
випасання легко вириваються, дуже витоптуються худобою (внас-
лідок чого травостій зріджується), то пасовища можна викорис-
товувати для випасання лише на другий рік.
Не можна випасати худобу на молодих луках у дощову пого-
ду, коли ґрунт дуже вологий, бо це негативно позначається на
подальшому рості і розвитку трав.
Починають випасати худобу при висоті низових трав і конюши-
ни повзучої 10-15см, верхових трав - 15-20см, тобто коли рослини
будуть у фазах повного кущіння і на початку виходу у трубку.
Урожай трав у цей період становить 25-30ц/га. Орієнтовно такий
стан травостоїв у Лісостепу та на Поліссі буває на початку травня.
Не можна запізнюватися з випасанням тому, іцо кормова цінність
травостою погіршується, трави грубіють, зменшується процент по-
їдання їх тваринами. Крім того, при пізньому випасанні послаб-
люється відростання трав, продуктивність пасовища знижується.
Скошують зелену масу для заготівлі сінажу, сіна, коли опти-
мально поєднуються висока якість і урожайність.
750 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.3. ОДНОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ
13.3.1. ВИКА ЯРА Уісіа заііуа Б.
Одна з найпоширеніших однорічних бобових трав. Дає висо-
коякісні корми. У 100 кг сіна міститься 46 к.о. і 123 г протеїну на
кожну к.о. Зелена маса вики добре облистнена — до 60-70%. Уро-
жайність зеленої маси досягає 300-400 ц/га, сіна - до 60-80 ц/га.
Вирощують у сумішках з вівсом, горохом, капустяними та іншими
культурами.
Вика яра невимоглива до тепла. Насіння її починає пророста-
ти при температурі 2-3°С, а сходу витримують приморозки до 4-
6°С. Вологолюбна культура. Найбільше води поглинає під час
інтенсивного наростання вегетативної маси і в фазі цвітіння -
утворення плодів. Добре росте на нейтральних і слабокислих
грунтах.
Сорти: Багатоплідна, Білоцерківська, Гібридна 97, Маргарита,
Подільська, Прибузька.
Технологія При вирощуванні вики ярої на насіння її
вирощування розміщують у полі, що призначене для ярих
культур. Висівають її після просапних або
зернових культур. Вика яра не вимоглива до попередників. Не
рекомендується сіяти вику раніше, ніж через три роки після виро-
щування на даному полі іншої зернобобової культури.
Основний обробіток грунту полягає в лущенні стерні й зяб-
левій оранці після зернових та оранці після просапних. Весняний
обробіток розпочинають при фізичній стиглості грунту. З допо-
могою культиватора КПС-4 поле готують за один чи два проходи
до сівби.
Вика як і всі інші зернобобові культури, добре використовує
післядію добрив, що внесені під попередник. Необхідність вне-
сення мінеральних добрив безпосередньо під вику виникає при
низькій забезпеченості грунту доступними формами мінерально-
го живлення. Тому на родючих грунтах, після удобрених попе-
редників можна обмежитись передпосівною обробкою насіння мо-
лібденом і внесенням в рядки при сівбі гранульованого суперфос-
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
751
фату в дозі Юкг/га д.р. При розміщенні на малородючих грунтах
вносять фосфорні і калійні добрива. Внесення під основний обро-
біток Р45К45 забезпечує підвищення врожаю зерна на 3,0-5,0 ц/га.
Спосіб сівби - звичайний рядковий і вузькорядний, що забез-
печує рівномірне розміщення насіння на площі. При цьому добре
пригнічуються бур’яни рослинами вики.
Насіння вики при проростанні потребує доброго надходження
вологи, загортають його на глибину не менше 4-5см. На легких
грунтах глибину збільшують до 5-6см.
Вику яру висівають дуже рано. Сходи з’являються через 7-10
днів. Сіють її на насіння одночасно з ранніми зерновими культу-
рами.
Норма висіву насіння в чистих посівах 1,2-1,8млн/га схожих
насінин, або 100-150кг/га. Вику на насіння часто сіють у суміші з
вівсом у співвідношенні вики і вівса як 3-4:1. Норма висіву вики
становить 100-1 Юкг/га, вівса - 40-60кг/га, всього - 140-170кг/га.
За умов перезволоження треба використовувати розріджені
посіви з висівом 0,8млн/га, або 45-60кг/га насіння. Завдяки тому,
що рослини вики добре галузяться, на таких посівах можна зібра-
ти високий врожай насіння — 20-25ц/га.
Вику на насіння можна висівати також у суміші з кормовими
бобами, гірчицею білою.
Догляд за посівами полягає у коткуванні, досходовому і післяс-
ходовому боронуванні (у фазі 2-3 справжніх листків). Викорис-
товують гербіцид прометрин, обприскуючи поле за 2-3 дні до по-
яви сходів вики Для захисту від попелиці вносять Бі-58 новий
(0,5-1,0л/га).
Внаслідок сильного вилягання, нерівномірності достигання,
легкого обсипання насіння, збирання вики на зерно досить склад-
не. Збирають вику двофазним способом.
Скошують насінники у валки жаткою ЖРБ-4,2 при побурінні
бобів у нижній і середній частині рослин (50-75% бобів). Насіння
в цей час має воскову фазу стиглості і добре достигає у валках.
Підбирають і обмолочують валки, коли вологість зерна змен-
шиться до 16-18%. При вологості менше 15% насіння сильно дро-
биться, а при вологості більше 20% травмується.
Оптимальні строки збирання на зелену масу - у фазі бутоні-
зації - цвітіння. На сіно і сінаж - при повному цвітінні вики, на
силос - у фазі сизих бобів.
752 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.3.2. ВИКА ОЗИМА Уісіа уіііова ВгоіЬ.
Вику озиму вирощують у суміші з озимими тонконоговими -
пшеницею, трітікале, житом, ячменем, а також з капустяними -
суріпицею, ріпаком. Урожайність у одновидових посівах досягає
150-250 ц/га,.у сумішках - до 250-400 ц/га. Містить більше протеї-
ну, порівняно з викою ярою.
Вика озима невимоглива до тепла. Насіння проростає при тем-
пературі 2-3°С. Зимостійкість нижча порівняно з озимими зерно-
вими культурами. Вимоглива до вологи.
Сорти: Вусата, Коломийська 2, Львів’янка, Паннонська , Пол-
тавська 77, Чернігівська, Чорноморська, Українка.
Технологія Кращими попередниками є озимі і ярі зернові,
вирощування кукурудза. Вика не вимоглива До попередника.
Добрива краще вносити під попередник. Після
неудобрених попередників під оранку вносять Р30.45К3045
Підготовка грунту для вики подібна до обробітку грунту під
озиму культуру. Вика добре росте як після оранки, так і при
поверхневому обробітку грунту. Важливо добре вирівняти по-
верхню поля, оскільки збирання на зерно проводять на низькому
зрізі.
Спосіб сівби - звичайний рядковий з допомогою сівалки С3-3,6.
На важких грунтах насіння висівають на глибину 3-4 см. Оптималь-
на глибина сівби - 5-6 см. При нестачі вологи у посівному шарі і на
піщаних грунтах глибину загортання збільшують до 6-8 см.
В умовах достатнього зволоження норма висіву сумішки жита
і вики становить 140 кг/га (по 70 кг вики і жита). При вирощу-
ванні вико-ріпакової сумішки норми висіву становлять відповід-
но 30-40 кг/га і 8-10 кг/га.
Сівба вики озимої у чистому виді неефективна в зв’язку з
виляганням травовтою і зниження зернової продуктивності.
Краще вику озиму висівати на 10-14 днів швидше від опти-
мальних строків сівби озимого жита. Якщо вологи у грунті неба-
гато, можна сіяти вику пізніше. Рання сівба створює добрі умови
для розвитку вики і її перезимівлі. В умовах Західної України
кращими строками сівби є 20-30 серпня у сумішці з ріпаком і 1-
15 вересня - у сумішці з житом.
При запізненні з сівбою вики (пізніше 10 вересня), вона не
встигає добре розвинутися і за зиму майже повністю гине.
кормові культури
753
Поради щодо роздільного висівання спочатку вики, а після
сходів вики - жита, є не завжди обгрунтованими. Виникає про-
блема всівання жита у вику, збільшуються затрати.
При вирощуванні на насіння вику озиму збирають при дости-
ганні компонента - пшениці, жита тощо. До цього часу достигає
70-80% бобів вики. При роздільному збирання вони остаточно
достигають у валках і стають придатними для обмолоту. При
запізненні із збиранням і перестої вики боби розтріскуються і
більша частина врожаю втрачається.
Зелену масу збирають у фазі бутонізації - цвітіння вики - до
виколошування злаків.
13.3.3. СЕРАДЕЛА ОтііЬориз заїіуиз Вгоііі.
Зелена маса серадели облистнена, ніжна, охоче поїдається всіма
видами тварин. У 100кг зеленої маси міститься 17-20к.о., в 100кг
сіна - 48-50к.о. і 16-17% протеїну. Після скошування швидко відро-
стає. Добре переносить витоптування тваринами, тому викорис-
товують як пасовищну траву. Можна згодовувати тваринам у
чистому вигляді, оскільки не призводить до захворювання на тим-
панію (здуття).
Серадела є цінним медоносом. Період цвітіння розтягнутий, за
умов достатнього зволоження цвіте до пізньої осені. її сіють як
парозаймаючу (основну), проміжну (підсівають під озимі), ущіль-
нюючу кормову культуру. Це корисна кормово-сидеральна куль-
тура - рекомендується перший укіс скошувати на зелений корм, а
другий заорювати в. грунт.
Серадела - холодостійка культура, насіння здатне проростати
при температурі 1-2°С, а сходи і дорослі рослини переносять при-
морозки до 5-6°С. Вологолюбна. У перші 40-45 днів вегетативна
частина її росте дуже повільно, але формується добре розвинута
коренева система. Після 45-50 днів починає інтенсивно наростати
вегетативна маса і серадела потребує багато вологи. Не вимогли-
ва до світла, тіневитривала, тому добре витримує затінення по-
кривною культурою.
Однією з найцінніших властивостей серадели є здатність рос-
ти на бідних піщаних грунтах. За це її ще називають конюши-
ною пісків. Добре росте на піщаних і супіщаних, осушених тор-
фових грунтах. Може рости на кислих грушгах при рН 5-5,2.
Сорти: Скоростигла, Яворівська місцева, Любешівська місцева.
754 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Технологія Сераделу сіють після зернових у чистому
вирощування вигляді або підсівають під озимі чи ярі зернові
культури. Під оранку вносять фосфорні і
калійні добрива Р45_60К45_60 Азотних добрив не вносять, серадела
забезпечує себе азотом повністю за рахунок азотфіксації з по-
вітря. Обов’язковим є обробіток насіння перед сівбою ризоторфі-
ном і мікроелементами (бор, молібден).
Сераделу сіють рано навесні. Глибина загортання насіння
2-3 см. На кормові цілі сіють рядковим (15см) способом з нор-
мою висіву 40-50 кг/га. При сівбі під покрив норму висіву збільшу-
ють до 50-60 кг/га. На насіння сіють широкорядковим способом
(30-45 см) з нормою висіву 15-25 кг/га.
На зелений корм і сіно сераделу скошують у фазі повного
цвітіння, коли на нижніх ярусах з’являються зелені боби. Для
кращого відростання отави висота скошування має бути нижчою
6-8см.
На насіння сераделу збирають роздільним способом при по-
бурінні нижніх бобів. При запізненні із збиранням найкраще на-
сіння сильно осипається (боби розпадаються на членики). Кра-
ще обмолочувати валки в ранкові і вечірні години.
13.3.4. КОНЮШИНА ОДНОРІЧНА
Конюшина інкарнатна або багряна {Тгі^оііит іпсагпаіитЬ.)
- рослина заввишки 50-60 см. Тепло- і вологолюбна рослина, доб-
ре росте на аерованих грунтах, погано розвивається на кислих.
Урожайність зеленої маси 120-180 ц/га, сіна 20-40 ц/га. Висівають
для створення сінокосів, покращання травостою на пасовищах.
Можна використовувати як сидеральну культуру.
Висівають конюшину інкарнатну навесні безпокривним спо-
собом. Норма висіву 30-35 кг/га при вирощуванні на корм і 20-
25 кг/га при вирощуванні на насіння. Після сівби поле коткують.
Вносять фосфорні і калійні добрива Р45.б0К45_60.
Конюшина інкарнатна зазвичай дає один укіс. Скошують на
висоті 8-10 см, щоб забезпечити відростання отави за рахунок
бруньок на нижній частині стебел.
Конюшина персидська або шабдар (Тгі/оііит гезиріпаіит)
дає високопоживний корм, як і конюшина лучна. Урожайність
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
755
зеленої маси за 2-3 укоси становить 350-400 ц/га і більше, сіна -
50-100ц/га. У високопоживному сіні міститься 17-18% протеї-
ну-
Добре відростає, краще за конюшину олександрійську. Цінний
медонос. Конюшина персидська вологолюбна культура.
Сіють її рано навесні. Глибина загортання насіння 1-2см. Норма
висіву ~ 10-15кг/га.
На сіно збирають на початку цвітіння. Стебла не так швидко
дерев’яніють, як у конюшини олександрійської. На насіння ско-
шують при побурінні 70-80% головок.
Конюшина олександрійська або єгипетська (Тгі[оІіит
аіехапсігіпит Ь.). Сіно і зелену масу добре поїдають всі види
худоби.
Урожайність зеленої маси 100-180ц/га, може досягати 300-500 ц/га.
Вологолюбна і теплолюбна рослина. Погано росте на кислих, піща-
них грунтах. Культура для південних районів України.
Висівають восени чи рано навесні. Норма висіву 15-18кг/га.
Глибина загортання насіння - до 2см.
У вологі роки може сильно уражатися антракнозом.
Скошують у фазі бутонізації, пізніше стебла конюшини швид-
ко грубіють. Висота зрізу не менше 6-8см, що забезпечує добре
відростання отави.
756 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.4. ОДНОРІЧНІ ТОНКОНОГОВІ
(ЗЛАКОВІ) ТРАВИ
13.4.1. МОГАР (головчасте просо) 8еіагіа ііаііса тосЬагішп АІеї
Вирощують на зелений корм і сіно. За врожайністю посту-
пається суданській траві. Культура одноукісна, але дає отаву.
Посухостійка і теплолюбна рослина. Менш вимоглива до тепла,
ніж суданська трава. Насіння починає проростати при темпера-
турі 10°С. Найменші приморозки приводять до загибелі сходів.
До грунтів могар менш вимогливий, ніж суданська трава. Може
рости на піщаних, супіщаних грунтах і на важких суглинках.
Погано росте на важких вологих грунтах.
Сорти: Дніпровський 31, Омський 10.
Технологія Грунт для сівби могару готують так як для
вирощування пізніх ярих культур. Рослина вимагає родючих
грунтів, тому на бідних грунтах дуже добре
реагує на внесення мінеральних добрив. Фосфорні і калійні доб-
рива (Р45 60К45 6ц) вносять восени під оранку, азотні (М60 90) - на-
весні під культивацію.
Як теплолюбну культуру сіють пізно, в добре прогрітий (10-
12°С) грунт. Календарні строки сівби співпадають з кукурудзою
або навіть пізніше. Норма висіву при рядковому способі сівби 15-
20 кг/га, при широкорядному на насіння - 8-10 кг/га. Глибина за-
гортання насіння - 2-4 см. Після сівби поле обов’язково коткують.
На зелений корм і сіно косять у фазі викидання суцвіть на
висоті 7-8 см. Якщо скосити нижче (4-5 см), могар не відростає.
На насіння збирають при побурінні суцвіть.
13.4.2. СУДАНСЬКА ТРАВА, або трав’яне сорго
8ог{фшп зікіапепзе 8їарґ.
Суданська трава високоросла (1,5-Зм) добре облистнена трав’я-
ниста рослина, що має високу кормову цінність. У 100кг сіна
міститься 52к.о. і 6,5кг протеїну. Високоврожайна багатоукісна,
за 2-3 укоси дає до 300-500ц/га зеленої маси, 50-100ц/га сіна. Підви-
щений вміст цукру (до 17%) обумовлює добре поїдання судансь-
кої трави худобою. Добре відростає після скошування і випасан-
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
757
ня, формуючи пагони з вузла кущіння. Не можна випасати худо-
бу після заморозків, бо внаслідок похолодання в рослинах утво-
рюється синильна кислота. Високий вміст кислоти також у фазі
кущіння.
Це теплолюдна рослина. Мінімальна температура проростан-
ня насіння 10-13°С. Заморозки мінус 2-3°С гублять сходи рос-
лин. Інтенсивний ріст стебел можливий лише при середньодо-
бовій температурі вище 10°С.
Укісна стиглість настає через 2 місяці після появи сходів, на
початку викидання вологі.
Суданська трава має високу посухостійкість завдяки сильно
розвиненій кореневій системі. Морозостійка. Надлишкового зво-
ложення не переносить. Тому це цінна кормова культура для зон
Степу і Лісостепу.
Це культура короткого дня. У фазі сходів-кущіння перено-
сить затінення, тому можна сіяти під покрив.
Може рости на різних типах грунтів. За винятком піщаних і
заболочених.
Сорти: Багатоукісна, Донецька 5, Миронівська 36, Одеська 221,
Фіолета та ін.
Цінними для кормовиробництва є також сорго-суданкові гібри-
ди, які за врожайністю і посухостійкістю рівчоцінні суданській
траві, або переважають її. Це такі гібриди: ДССГ 90, МСС-1, Но-
ватор 151, Соковитостебловий 3, Сократор 87, Хейгрейзер, Юві-
лей 50.
Технологія
вирощування
Суданська трава добре росте після зернових
і зернобобових культур, кукурудзи, багаторічних
трав. Не можна сіяти після соняшника, оскіль-
ки він поглинає багато вологи з глибини їм і більше, і висушує
грунт. З тих же міркувань не можна сіяти соняшник, цукровий
буряк після суданської трави. Сіють після неї баштанні культури,
коренева система яких може проникати на глибину до 10 м.
Суданська трава добре реагує на післядію і внесення добрив.
Норма мінеральних добрив становить М6ЦМ)Р 0К Рекомен-
дується також післяукісне підживлення азотом - Н3(н5.
Грунт готують до сівби як при вирощуванні інших пізніх ярих
культур, наприклад під кукурудзу.
Сіють суданську траву, коли грунт прогрівся на 10-12°С на
758 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
глибині 10 см. Основний спосіб сівби рядковий з нормою висіву
25-30 кг/га. Глибина загортання насіння - З-б см. Після сівби
поле коткують.
На зелений корм збирають у фазі виходу в трубку - викидан-
ня волотей при висоті рослин 50-70см. Другий укіс формується
через 30-35 днів після першого, третій - через 35-40 днів після
другого. На сіно і силос суданську траву скошують перед вики-
данням волотей, коли вона має найвищу кормову цінність. На
силос її часто збирають у фазі молочної стиглості зерна, коли
вологість стебла становить 65-70%.
Висота скошування 7-8см. При низькому зрізанні рослини гірше
відростають і зменшують урожайність.
Насіння суданської трави достигає нерівномірно. Починають
збирати при достиганні насіння на центральних стеблах. Спосіб
збирання - роздільний.
13.4.3. РАЙГРАС ОДНОРІЧНИЙ
Еоііит тийіґіопіт хуевіегуоісіісит
Різновидність райграсу багатоукісного. Це найбільш скорос-
тигла рослина, що характеризується інтенсивним ростом. Дає 2-3
укоси зеленої маси з урожайністю 200-400 ц/га. В 100кг зеленої
маси міститься 20 к.о., сіна - 52 к.о. Кормова цінність висока,
добре поїдається худобою, навіть у фазі повного колосіння. Сіють
як покривну культуру багаторічних трав, як ущільнюючу рослину.
При підсіві під льон-довгунець формує добрий травостій, що
дозволяє використовувати це поле для розстилання соломки. Це
також цінне зелене добриво. Він придушує своїм травостоєм ріст
бур’янів, а коренева система сприяє поліпшенню структури грун-
ту. При такому використанні рослинну масу рекомендується при-
дискувати БДТ-3, що сприятиме швидкому розкладанню органіч-
них речовин після заорювання.
Насіння проростає при температурі 2-4°С. Сходи витримують
приморозки до 2-4°С. До тепла не вимогливий, але взимку ви-
мерзає. Вологолюбна рослина. Коренева система приповерхнева
- в шарі грунту 0-15 см, тому майже не витримує посухи. При
нестачі вологи зменшується кущистість, висота рослин і вро-
жайність. Добре росте на різних типах грунтів, за винятком су-
хих піщаних.
Сорти: Еней, Ореол, Передкарпатський 1, Росавій.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
759
Технологія Під райграс однорічний вносять мінеральні
вирощування добрива - Чо б0Р40 б0. Після першого укосу
підживлюють М40 50. Сіють рано навесні ряд-
ковим способом. Глибина загортання насіння 1-2 см. Норма висі-
ву - 20-25кг/га. Для знищення бур’янів при вирощуванні на на-
сіння використовують гербіциди: базагран, лонтрел.
На зелену масу збирають у фазі колосіння - початок цвітіння.
При запізненні із збиранням зменшується інтенсивність відрос-
тання і врожайність отави. На насіння збирають при настанні
фази повної стиглості на центральному стеблі. Урожайність -
8-16 ц/га.
13.4.4. ФАЦЕЛІЯ РЬасеїіа Іапасеїііоііа
Однорічна одноукісна культура. Швидко росте на ранніх фа-
зах, змикає травостій і придушує бур’яни. Не уражається шкідни-
ками і хворобами. Вимоги фацелії до умов вирощування і грунту
невисокі. Стійка до посухи, не витримує заморозків. Вирощують
у суміші з іншими швидкоростучими культурами.
Через 7-8 тижнів після сівби у фазі бутонізації — початок
цвітіння необхідно скосити на корм, оскільки пізніше вміст сиро-
го білка починає швидко зменшуватися. _У чистому вигляді дає
менший вихід поживних речовин, ніж у суміші з бобовими.
Широко використовується як медоносна культура і на зелене
добриво.
Для забезпечення швидкого росту рекомендується вносити
добрива - ^обоРМ45К3(М5. Сіють рядковим способом на глибину
1-2 см. Норма висіву насіння 10-15 кг. Сіють навесні - аж до літа
(липень-серпень).
760 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.5. НОВІ КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
13.5.1. АМАРАНТ Атагапіпх
Значення Амарант вирощують як кормову, зернову, овочеву,
лікарську, декоративну культуру. Головна його цін-
ність - це здатність нагромаджувати в зерні і листках багато білка.
За вмістом білка (до 40%) в насінні амарант наближається до
сої, а за харчовою цінністю білок насіння амаранту перевищує
білок коров’ячого молока і сої. Він містить найважливіші не-
замінні амінокислоти: лізин (6-8г), лейцин (8-10г), валін (5-7г на
100г білка). У насінні є також олія (до 15%), вуглеводи, важливі
мінеральні речовини. Особливо цінним є високий вміст аміно-
кислоти лізин. Тому з амаранту виготовляють борошно, поп-корн,
хліб та багато інших продуктів харчування. Розроблено техно-
логії добування білкової маси з насіння і зеленої маси, яку можна
використовувати як на кормові так і на харчові цілі.
Продукти харчування з амаранту запобігають різним захво-
рюванням. Амарантова олія за якістю не поступається обліпи-
ховій і широко використовуються для лікування променевої хво-
роби, опіків та ін. З амаранту виділено унікальну лікарську речо-
вину сквален.
З листків амаранту можна виготовляти поживні салати, страви
та ін. Урожайність зерна амаранту 15-20 ц/га, але може досягати
60 ц/га.
Зелена маса за поживністю перевищує конюшину, люцерну,
добре збалансована за протеїном. Так, вміст сирого протеїну у
сухій речовині амаранту становить 23-24%, у люцерні - 20-24%, в
кукурудзі молочно-воскової стиглості лише 8-11%. Якщо в зе-
леній масі кукурудзи на 1 к.о. припадає 65 г перетравного протеї-
ну, то в амаранті - втричі більше. За вмістом каротину амарант
переважає кукурудзу в 1,5-2 рази, кальцію - в 3-4 рази. Зелену
масу використовують для згодовування у свіжому вигляді, на силос,
сінаж, сіно.
Зелена маса відмінно поїдається худобою. Урожайність її ста-
новить 500-900ц/га, може досягати 1000-1500ц/га. Навіть у
північних районах на богарі можна одержати по 500-700ц/га, що
рівноцінно 150 ц к.о. і 1,5-2,0 тонни високоякісного білка. Ама-
рант добре відростає і дає повноцінний другий укіс.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
761
Історія та Амарант походить з Центральної Америки. Це
поширення давня культура, яку вирощували індійці майя,
ацтеки, інки. Інки та ацтеки ще 7тис. років тому
пекли з амаранту хліб. В інків амарант був культовою рослиною,
його використовували під час релігійних обрядів.
Іспанські завойовники, борючись з язичництвом, жорстоко пе-
реслідували людей, що використовували амарант як продукт хар-
чування. Тому збереглися посіви цієї культури лише в гірських
долинах Латинської Америки.
Починаючи з 1970 року амарант поступово відновлюється як
культурна рослина. Після майже 400 років забуття, амарант ви-
рощується в багатьох країнах світу.
В Україні амарант поширився в 1989-1992рр. Проте відсутність
високоврожайних технологій, недотримання агротехніки вирощу-
вання не дали змоги повністю реалізувати потенціал цієї культури.
Біологічні Амарант теплолюбна рослина, добре росте у
особливості всіх зонах України. Для одержання дружних
сходів грунт має прогрітися до 8-10°С. Сходи
бояться приморозків.
До вологи не вимогливий, жаростійкий, посухостійкий. За по-
сухостійкістю переважає люцерну в три рази. На формування 1 г
сухої речовини амарант витрачає в три рази менше води, ніж
бобові і в два рази менше, ніж злакові культури.
Вимогливий до родючості грунту, але не боїться засолення.
Технологія Сіють амарант після озимих та ярих зернових
вирощування культур. Кращими попередниками є просапні,
під які вносили органічні добрива. Після стер-
ньових поле лущать за допомогою ЛДГ-10 на глибину 6-8см. У
середині серпня проводять оранку на глибину 22-25см. Після
появи сходів поле культивують культиватором КПС-4 з боронами.
До настання зими поверхневими обробітками грунту знищу-
ють ще 2-3 хвилі пророслих бур’янів. Якщо попередник просапні,
поле відразу орють.
Амарант інтенсивно використовує елементи живлення, тому
під оранку вносять фосфорні і калійні добрива (Р60 ]00К90 ]20), а
навесні - азотні (М)40 200). Під культивацію вносять 2/3 від загаль-
ної норми азоту, в підживлення - 1/3.
762 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Амарант спочатку росте дуже повільно і може сильно за-
бур’янюватися. Тому навесні вологу закривають за допомогою
важких борін в агрегаті з котками. Катки ущільнюють верхній
шар грунту, що поліпшує проростання бур’янів. При досягненні
ними фази білої ниточки проводять боронування. Поверхневий
обробіток проводиться два-три рази в міру проростання бур’янів,
що дозволяє зменшити значну їх кількість у посівному шарі грунту.
Найкраще для весняного обробітку грунту використовувати ком-
біновані знаряддя.
Спосіб сівби на зелений корм - рядковий, на насіння - ши-
рокорядний (45-70см). На широкорядних посівах можна прово-
дити боротьбу з бур’янами шляхом розпущування міжрядь. При
суцільному способі сівби спочатку амарант поступається в швид-
кості росту бур’янам, але пізніше пригнічує їх. Глибина загортан-
ня насіння при достатній вологості грунту не перевищує 1см.
Глибше загортання знижує польову схожість насіння.
Норма висіву коливається від 0,3 до 1,0 кг/га. За даними
Львівського державного аграрного університету при вирощуванні
на зерно оптимальною нормою висіву є ЗООг/га (37 насінин на м2
при масі 1000 насінин 0,8 г, лабораторна схожість - 85%) і на
зелену масу - 400 г/га (50 насінин на м2). Оптимальна густота
під час росту і розвитку - 10-25 рослин на їм2. Щоб рівномірно
висіяти дуже дрібне насіння амаранту, його змішують з піском у
співвідношенні 1:10 частин піску.
Амарант має дуже високий коефіцієнт розмноження насіння.
Якщо врожайність зерна становитиме 15-20 ц/га, то ним можна
засіяти понад 2000 га.
Сіють амарант 20-30 квітня. При більш ранніх строках сівби
зменшується кількість передпосівних обробітків грунту для зни-
ження бур’янів, рослини амаранту довше сходять (15-18 днів), що
приводить до забур’янення посівів. Сівба в пізніші строки при-
водить до зниження врожаю, особливо в сухі весни при переси-
ханні верхнього4 шару грунту.
Для підвищення польової схожості поле після сівби коткують,
якщо цьому не перешкоджає дощ. При нормі висіву 300-400 г/га
недопустиме до- і післясходове боронування, оскільки пророст-
ки амаранту будуть у тій же фазі, що й проростки бур’янів, і
сильно зріджуються. Систему до- і післясходових боронувань
можна застосовувати для зрідження посівів при великих нор-
мах висіву -1-2 кг/га.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
763
При температурі грунту понад 10°С сходи з’являються на 8-9-й
день. Надземна частина впродовж місяця росте дуже повільно, а
коренева система інтенсивно розвивається.
У кінці другого місяця вегетації рослини вже швидко ростуть
(до 6-7см за добу).
На широкорядних посівах проводять розпушення міжрядь,
подібно до інших просапних культур. Ефективним є підживлен-
ня амаранту азотними добривами (Н60 70) через місяць після сходів,
на початку інтенсивного наростання вегетивної маси.
Рослини амаранту не пошкоджуються шкідниками, не уража-
ються хворобами. Відсутні також гербіциди для застосування на
посівах цієї культури. Тому амарант вирощують за біологізова-
ними технологіями, без застосування пестицидів.
На насіннєвих ділянках при потребі рослини проривають вруч-
ну, залишаючи на їм рядка 5-6 рослин.
Амарант доцільно сіяти в сумішках з кукурудзою, кормовим
сорго, суданською травою та іншими культурами. Урожайність
змішаних посівів майже вдвічі вища, ніж чистих. Амарант добре
силосується, але краще це робити в суміші з кукурудзою і сорго.
У зеленій масі кукурудзи багато цукрів, а зелена маса амаранту
багатша на протеїн, силос із них значно поживніший, ніж з одно-
видових посівів.
Збирають амарант на зелену масу перед цвітінням, коли вміст
білка найвищий (табл. 13.4).
Достигає насіння у волотях не одночасно, може осипатися.
Збирати амарант на насіння досить складно. Зернові комбай-
ни гублять дуже дрібне насіння, в бункер може поступати лише
5-6-та частина врожаю. Тому часто насіння амаранту збирають
вручну.
Таблиця 13.4. Вміст білка в амаранті залежно від фази
розвитку (% сухої речовини)
Перед цвітінням Під час цвітіння У фазі воскової стиглості
У стеблах У листках У сі'еблгх У листках У суцвіттях У стеблах у листках У суцвіттях
13-16 26-27 4,7-5,2 15,4-18,3 18-23 4,54,8 14,5-15,0 13-20
764 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.5.2. БОРЩІВНИК СОСНОВСЬКОГО
Негасіеит зозпохузкуі Маїміеп
Багаторічна силосна високоврожайна культура. Поживність
силосу висока - 100кг його містить 14-15к.о. і 90-110г перетрав-
ного протеїну. Завдяки високому вмісту цукрів (19-23% на суху
речовину) борщівник легко силосується у чистому вигляді та з
культурами, що важко силосуються. Силос добре поїдається тва-
ринами. Висота рослин - 2-2,5м, урожайність зеленої маси 500-
700ц/га. На одному полі може рости 7-8 років.
Зелена маса борщівника містить фурокумарин, що спричиняє
опіки, викликає дерматити, особливо при попаданні на місце опі-
ку сонячних променів.
Це холодостійка культура. Насіння проростає при 1-2°С, а
сходи з’являються при 7-10°С. Витримує приморозки до 6-8°С, а
взимку мінус 20-25°С без снігу і 35-40°С морозу при наявності
снігового покриву.
Вимогливий до світла, погано переносить затінення та покривні
посіви. Вимогливий до вологи, у посушливих умовах росте по-
вільно. Добре росте на родючих легко та середньосуглинкових,
супіщаних грунтах з рН 5,5-7,0.
Сорти: Успіх, Сєвєрянін.
Технологія Розміщують поза сівозміною. Вносять міне-
вирощування ральні добрива М6одоР60д()К60 до. Рекомендується
під оранку дати також органічні добрива -
40 г/га. Сіють борщівник навесні або восени, за 2-3 тижні до на-
стання приморозків. Сіють широкорядним способом (60-70 см)
овочевими і кукурудзяними сівалками. Норма висіву 16-25 кг/га.
Для весняної сівби використовують лише стратифіковане насіння.
Глибина сівби становить не більше 2 см.
У перший рік борщівник не скошують, бо плантації можуть
зріджуватися. В наступні роки його збирають на силос в кінці
бутонізації ~ на початку цвітіння. У вересні скошують другий
укіс. На насіння збирають при пожовтінні центральних суцвіть
і побурінні двосім’янок. Насіння через два роки втрачає
схожість.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
765
13.5.3. ГІРЧАК або СПОРИШ ВЕЙРІХА
Роїууопит М'еугісЬі Рг. 8сЬт
Багаторічна трав’яна рослина, що росте на одному місці до 10-
15 років. Висота кущової рослини до 2м. Урожайність зеленої
маси до 500-700ц/га за два укоси. Силос добре поїдають тварини,
100кг його має 15-16к.о. і 150г протеїну.
Це холодостійка, зимостійка культура, невимоглива до світла.
Вологолюбний, добре використовує зимові і весняні опади, тому
може витримувати посуху. Добре росте на середньосуглинкових
і супіщаних грунтах. Оптимальна кислотність рН 5,5-6,0.
Розмножується насінням (4-6кг/га), розсадою та кореневищ-
ними черенками. Спосіб сівби широкорядний - 60-70см. Глибина
загортання насіння 1,5-2см. При сівбі під зиму сходи з’являють-
ся дружніше і швидше, ніж при сівбі навесні.
Перший рік гірчак росте повільно, тому зелену масу не косять.
На другий рік життя на силос косять у фазі масового цвітіння.
13.5.4. СИЛЬФІЯ ПРОНИЗАНОЛИСТА
ЗіІрЬіиш регїоііаіит Ь.
Вирощують як кормову, медоносну, лікарську і декоративну
рослину. Досягає висоти Зм. За достатнього зволоження за 2 уко-
си дає 600-800 ц/га зеленої маси, і навіть 1000-1400 ц/га. У 100 кг
зеленої маси міститься 12-15к.о. Основний вид корму - силос, який
охоче поїдають тварини. Росте на одному місці 10-12 і більше років.
Це вологолюбна, пізньостигла, холодостійка культура. Витри-
мує морози взимку до 30-35°С. Добре росте на низинних заправ-
них, лучних торфових грунтах. Витримує нетривале затоплення -
до 15 днів. Оптимальна реакція грунтового розчину - нейтральна.
Сорти: ЮжнаЗ, Канадчапка.
Сіють сильфію пізно восени за 2-3 тижні до настання примо-
розків. При висіванні навесні насіння обов’язково стратифіку-
ють. Спосіб сівби широкорядний (60-70 см) з нормою висіву 15-
20 кг/га. Оптимальна густота посівів - 60-70 тис. рослин на 1га.
Глибина сівби 1,5-2,0 см.
Норма щорічного внесення добрив становить Н60 9()Р45 60К15 60.
На силос збирають у фазі бутонізації - початку цвітіння.
766 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
13.5.5. МАРАЛЯЧИЙ КОРІНЬ (рапонтик сафлороподібний)
ІіЬарогНісит сагіЬатоісІек
Багаторічна рослина заввишки 150-170 см, що росте на одному
місці 7-10 років. Характеризується швидким ростом і добре відро-
стає після скошування. Зелену масу збирають в кінці травня.
Урожайність її за два укоси 350-400 ц/га. За якістю не посту-
пається багаторічним бобовим травам. Силос дуже добре поїдаєть-
ся тваринами.
Відомо також, що маралячий корінь використовують в меди-
цині для виготовлення тонізуючих препаратів, рекомендується при
перевтомі, підвищення імунітету організму. Його часто порівню-
ють з шень-шенем.
Цінний медонос, декоративна культура.
Маралячий корінь має високу зимостійкість, невимогливий до
тепла. За морозостійкістю переважає озиму пшеницю і навіть
озиме жито. Це світлолюбна рослина, не надається для сівби під
покрив. Вимогливий до наявності вологи в грунті, а також в повітрі.
Високий урожай можна одержати лише при достатньому забезпе-
ченні вологою.
Легко розмножується насінням. Сіють пізно восени або рано
навесні широкорядним способом (45см). Норма висіву - 8-10 кг/га,
глибина сівби 1-Зсм. Добре реагує на добрива, особливо азотні.
Норма внесення М60_90Р45.60К45.60.
На силос збирають на початку цвітіння рослин.
13.5.6. ЖИВОКІСТ ШОРСТКИЙ ЗутрЬуішп ахрегшп Ьер.
Рослини висотою до 1,5м. Відзначаються швидким ростом і
доброю отавністю. Росте на одному місці понад 10 років. Вро-
жайність зеленої маси за 2-3 укоси досягає 500-700ц/га і більше.
Добре поїдається всіма видами тварин. Має високу кормову
цінність завдяки збалансованому вмісту вітамінів, білків, мінераль-
них речовин. У 100кг зеленої маси міститься 15к.о. За вмістом
протеїну не поступається конюшині.
Вимогливий до вологи.
Розмножується насінням і живцями. Насіння краще сіяти під
зиму. Норма висіву 7-10 кг/га. Спосіб сівби - широкорядний (60-
70 см). Глибина сівби 2-Зсм. Щорічна норма добрив Х4М.0Р45450К45 60.
На зелений корм косять до цвітіння, на силос - у фазі повного
цвітіння.
КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
767
13.5.7. МАЛЬВА Маїуа
Перспективні для вирощування на кормові цілі такі види:
мальва мелюка (М. теїиса), мальва кучерява (М. сгіьра), мальва
пулхела (М. риІсЬеІа ВегЬ). Це високорослі рослини з високою
врожайністю зеленої маси - 300-500ц/га. Використовують на зе-
лений корм, силос. У 100кг зеленої маси містить 22-24к.о. Добре
поїдається всіма видами тварин.
Вимоглива до тепла, проте здатна витримувати приморозки до
5-6°С. До світла вимоглива на початку росту. Вологолюбна куль-
тура. Добре розвивається на різних типах грунтів, крім бідних
піщаних та перезволожених запливаючих грунтів.
Сорти мальви кучерявої - Приазовська 84, Унава; мальви пул-
хела - Рюзана, Сильва.
Кращі попередники зернобобові і просапні культури. Сіють
мальву рядковим і широкорядним способом рано навесні. Норма
висіву насіння - 5-6 кг/га. Глибина загортання насіння 2-3 см.
На силос мальву збирають в кінці серпня вдруге скошують
пізно восени. При вирощуванні на насіння сіють рядковим спо-
собом, що забезпечує рівномірне достигання мальви. Збирають
роздільним способом.
13.5.8. ЩАВЕЛЬ КОРМОВИЙ (румекс)
Щавель кормовий виведений методом гібридизації з щавлю
шпинатного і щавлю Тянь-шанського. Це багаторічна (5-6 років)
рослина. За рахунок нагромаджених у кореневій системі по-
живних речовин, навесні відростає раніше за інші культури, інтен-
сивно росте і досягає висоти 2,2-2,5м. Це дає можливість вико-
ристовувати його як вітамінний корм у другій декаді квітня і
кормити худобу впродовж 30-40 днів. Добре поїдається у виг-
ляді зеленої маси, сінажу і силосу, якщо зібрати щавель до кінця
цвітіння.
В умовах північного Лісостепу і південного Полісся перший
укіс щавлю на зелений корм можна проводити на початку другої
декади квітня у фазі стеблування при висоті рослин 60-65 см і
врожайності 300 ц/га. Через 10 днів, у фазі утворення суцвіть
рослини досягають висоти 90-100 см, а врожайність зростає до
550-680 ц/га. У кінці першої декади травня висота рослин уже
768 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
150-170 см, облистненість становить 40%, урожай зеленої маси пе-
ревищує 800 ц/га.
У 100 кг зеленої маси міститься 16 к.о. Має значну кількість
вітамінів. Завдяки високому вмісту цукрів добре силосується.
У перший рік формує потужну розетку листків і вкорінюєть-
ся. Врожаю не дає. Холодостійка культура, вегетація продовжуєть-
ся до пізньої осені. Щавель вимогливий до вологи і світла. Виро-
щений під покривом має меншу продуктивність.
Не придатний для вирощування на бідних грунтах. Не реалі-
зує свій потенціал без внесення рекомендованих норм мінераль-
них добрив.
Сорт: Румекс К-1.
Сіють щавель після збирання однорічних трав на корм в червні,
щоб до зими сформувалася коренева система з достатнім запасом
поживних речовин для формування повноцінного'врожаю в на-
ступні роки життя.
Перед оранкою вносять 40-50г/га органічних добрив або міне-
ральні добрива Х60 90Р60.90 К90.120 В рядки не рекомендується вно-
сити суперфосфат, який при розчиненні стримує вегетацію моло-
дих рослин. Щорічно посіви підживлюють - ЩК45 восени і И60
на весні. Перед сівбою добре вирівнюють і розпушують грунт за
допомогою комбінованих знарядь: РВК-3,6, ЛК-4 тощо. Спосіб
сівби - широкорядний з міжряддями 45см при вирощуванні на
силос і 70 см - на насіння. Глибина загортання насіння 1,0-2,0 см.
Норма висіву - 4-5кг/га або 2млн/га.
Можлива однорічна проміжна культура щавлю. Сівбу прово-
дять після збирання попередника на зелений корм (однорічні
трави, озимі, ріпак тощо) не пізніше ЗО червня. В кінці квітня
наступного року збирають один укіс зеленої маси і використову-
ють поле для сівби пізніх кормових культур - кукурудзи, гречки,
проса.
769
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
ЛІКАРСЬКІ
РОСЛИНИ
Рослинний світ надзвичайно різноманітний. Корисність пев-
ного виду визначається насамперед харчовою цінністю, придатні-
стю на лікувальні цілі, біологічною доцільністю їх вирощування.
Всі культури, що розглянуті у попередніх розділах, можна ви-
користовувати з лікувальною метою, про що йдеться у розділах
значення цих культур. Білки, жири, вуглеводи мають харчову
цінність, а мінеральні речовини, вітаміни та інші виконують важ-
ливі регулятивні функції в обміні речовин в організмі. Проте є
велика кількість рослин, які не використовуються для харчуван-
ня людини, а заготовляються лише для лікування. Використову-
ють для збирання лікарських рослин природні угіддя. Однак
відсутність обгрунтованої системи використання рослин, привело
до збіднення природних ареалів. Вони перестали “постачати”
необхідну кількість сировини для лікування людей травами, ви-
готовлення лікарських препаратів. Запаси багатьох видів лікарсь-
ких рослин з кожним роком скорочуються. Більше 10 тисяч видів
було занесено у “Червону книгу”.
Виникла необхідність вирощувати багато видів лікарських
рослин промисловим способом на полях господарств. Про деякі
лікарські рослини, що вирощуються на великих площах або ма-
ють масове поширення на присадибних ділянках і не розглянуті
у попередніх розділах, йдеться у цьому розділі.
Історія вивчення і використання лікарських рослин в Україні
починається в далекому минулому. У древніх слов’янських пле-
мен, що проживали на території сучасної України, широко прак-
тикувалось лікування травами. При археологічних розкопках
знайдений глиняний посуд із залишками висушених лікарських
трав. Багато тисяч років назад древні слов’яни використовували
валеріану, звіробій, кропиву, полин та ін. рослини. Особливого
розвитку траволікування набуло після прийняття християнства
Київською Руссю за часів князя Володимира. З Греції були заве-
зені і перекладені праці Гіпократа, Арістотеля, Галена, Плінія та
770 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ін. класиків античної медицини. У ХУ-ХУПІ століттях було пе-
рекладено багато книг з німецької і польської мови. Лікарі-зна-
харі з покоління в покоління передавали багатотисячолітній прак-
тичний досвід лікування травами.
За посів радянської імперії в 1931 році був створений Всесо-
юзний інститут лікарських рослин. Зараз в Україні працюють
заводи із переробки лікарської рослинної сировини, найбільший з
них знаходиться у Житомирі, де використовується понад 75 видів
лікарських рослин.
Лікарські рослини захистили людство від багатьох важких
захворювань. На початку XXI сторіччя вони не менш популярні
ніж 1000 років тому.
14.1. РОМАШКА ЛІКАРСЬКА, або аптечна
Маїгісагіа гесиїііа Ь.
Значення Одна з найдавніших лікарських рослин. Відомості
про неї містяться в енциклопедії Нлінія Старшого
(23-79рр. нашої ери). Високо цінувалась ще лікарями Стародав-
ньої Греції та Риму.
Лікарською сировиною є квіткові кошички, можна використо-
вувати також стебла і листки. Вона містить ефірну олію (до 0,85%)
в якій є хамазулен (до 14%), терпени, флавоноїди, кодеїн, органічні
кислоти, каротиноїди, слиз, дубильні речовини, вітаміни та інші
цінні речовини.
Хамазулен має протизапальну і протиалергічну дію. Засоби з
ромашки мають наступні фармакологічні властивості: протиза-
пальні, антисептичні, спазмолітичні, пом’якшувальні, жовчогінні,
болетамувальні, потогінні, снодійні. Використовуються при ліку-
ванні багатьох захворювань.
Це рослина помірного клімату. Культивується на плантаціях
лікарських рослин.
Ботаніко-біологічні Однорічна світлолюбна рослина заввишки
особливості 30-45см - до 60см. Цвіте з травня до
жовтня. Всі органи рослини мають силь-
ний ароматичний запах. Квіткові кошики дрібні, крайові язичкові
квітки білі, серединні трубчасті жовті. На початку цвітіння рос-
лини квітколоже плоске, пізніше набуває конусоподібної форми,
всередині воно порожнисте. Поряд з ромашкою аптечною в меди-
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
771
цині використовують ромашку пахучу (Маігісагіа д.і$соід.еа ОС),
яка відрізняється від аптечної відсутністю крайових білих квіток у
кошичку, а кошик виповнений зеленуватими язичковими квітками.
Вміст хамазулену в ефірній олії ромашки лахучої значно мен-
ший, ніж в ефірній олії ромашки лікарської.
їх слід відрізняти від ромашки непахучої і пупавки собачої,
які дуже подібні, але мають виповнене (без порожнини) квітко-
ложе і не використовуються в медицині. У сировині їх домішки
не повинні перевищувати 3%.
Ромашка лікарська вимоглива до вологи і світла, маловимог-
лива до тепла, насіння проростає при 4-6°С. При температурі 20-
30°С повністю сходить за 10 днів. Вимагає добре удобрених, лег-
ких або середньосуглинкових грунтів. На бідних грунтах дає
низький урожай і швидко закінчує цвітіння.
Технологія Кращими попередниками є просапні культури,
вирощування чисті і зайняті пари. Під зяблеву оранку
вносять органічні добрива (15-20т/га), якщо
їх не внесли під попередник. Фосфорні і калійні мінеральні доб-
рива (Р15.6ОК45 6О) теж краще внести під основний обробіток грун-
ту. Азотні використовують навесні під культивацію (К 0). Грунт
до сівби потрібно розпушити дуже якісно і перед сівбою при-
коткувати. Доцільно застосувати комбіновані агрегати РВК-3,6, ЛК-4
для передпосівного обробітку.
Сіють ромашку аптечну широкорядним способом з відстанню
між рядками 45см. Глибина загортання насіння 0,5-1см. Норма
висіву насіння 2,5-4,0 кг/га. Найкраще сіяти рано навесні. При
висіві пізно восени розвивається як озима культура. Проростає
насіння повільно. Від сівби до сходів проходить 20-25 днів, до
цвітіння - 60 днів. Міжряддя розпушують, а в рядках рослини
прополюють 2-3 рази
Незважаючи на те, що ромашка лікарська однорічна рослина,
на родючому грунті її можна вирощувати 3-4 рохи підряд, оскіль-
ки вона добре розмножується самовисівом.
Збирання Заготовляють квітки ромашки лікарської на
початку цвітіння, коли трубчасті квіти розкрились
по краях кошиків, а язичкові ще не почали опускатися. Збирають
у суху сонячну погоду. Сушать під навісами, на горищах, у су-
шарках при температурі до 40-45°С.
772 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Розпускаються квітки швидко, тому збирають їх з інтервалом
3-4 дні. Період збирання розтягнутий - травень-серпень.
Зберігають при вологості не вище 14%. Вміст листків і стебел
- до 9%, побурілих і почорнілих кошиків - до 5%, органічних
домішок - до 3%, мінеральних домішок - до 0,5%.
Насіння збирають у фазі в’янення язичкових квіток, коли ко-
шики набувають конусовидної форми.
Урожайність насіння 0,7-1,2ц/га, сухої речовини - б-12ц/га.
14.2. НАГІДКИ ЛІКАРСЬКІ Саіешіиіа оЯісіпаїів Ь.
Значення Ця рослина потрапила в Україну з Північної Європи
ще в середні віки. У культурі відома в нас з сере-
дини XX століття. В дикому стані не зустрічається. Як лікарсь-
ку сировину використовують квіткові кошики ще з середини XVI
століття. Вони містять каротиноїди (до 3%), ефірну олію (до 0,02%),
смоли (до 3,5%), слиз (до 4%), органічні кислоти (7-8%), флаво-
ноїди, сапоніни, гіркоти, дубильні речовини, фітостерини, фермен-
ти, алкалоїди, тритерпенові глюкозиди.
Має широкий спектр фармакологічних властивостей: раноза-
гоювальний, антисептичний, протизапальний, жовчогінний, потогі-
нний, седативний, спазмолітичний, кардіотонічний, гіпотензивний
засіб. Настої, відвари поліпшують пам’ять, знижують нервове на-
пруження, усувають головний біль, зменшують інтоксикацію орган-
ізму. їх застосовують при ангінах, стоматитах, захворюваннях
шлунку і лікуванні інших хвороб. Більшу цінність мають мах-
рові квітки. Краще росте на вологих, відкритих, сонячних місцях.
Висівають також як декоративну рослину, є добрим медоносом.
У харчовій промисловості використовують як барвник при ви-
робництві масла, маргарину, сиру, жирів. Добре вирощується як
польова культура.
Є дані, що нагідки запобігають розмноженню в грунті нематод.
Ботаніко-біологічні Однорічна трав’яниста рослина заввишки
особливості 40-75 см. Квітки золотисто-жовті або
оранжеві. Зібрані у суцвіття кошики діа-
метром 4-5 см. Цвітуть нагідки з червня до кінця вересня.
Це вологолюбна, невимоглива до тепла культура, проте світло-
любна і добре росте на родючих або удобрених грунтах. Сходи
з’являються через 8-15 днів після сівби, починає цвісти через 45-
50 днів.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
773
Технологія Кращими попередниками є озимі, просапні і
вирощування овочеві культури. Можна культивувати на
одному і тому ж місці багато років. Обробіток
грунту залежить від попередника. Під оранку вносять 20-40т/га
органічних добрив, фосфорні і калійні добрива (Р^К^), азотні
(Ц 0) добрива використовують навесні під культивацію. Перед
сівбою і після неї грунт коткують. При застосуванні комбінова-
них знарядь коткують лише після сівби. Насіння перед сівбою
протруюють фундазолом.
Сіють нагідки широкорядним способом з відстанню між ряд-
ками 45-бОсм. Насіння загортають на глибину 2-Зсм. Норма висі-
ву 12-13кг/га. Сівбу проводять рано навесні. До змикання рядків
міжряддя 2-3 рази розпушують.
Збирання Починають збирати сировину на початку цвітіння,
коли розкрилось не менше половини язичкових
квіток у немахрових сортів, або почали розпускатися трубчасті
квітки.
Збирають суцвіття впродовж літа вручну, з інтервалом між
збиранням у 2-5 днів, 8-12 разів і більше. Вчасне збирання про-
довжує період цвітіння і збільшує врожайність. Сушать швидко,
на відкритому повітрі в затінку, в добре провітрюваних приміщен-
нях, у сушарках при температурі не вище 40-45°С.
Готова сировина складається з кошиків діаметром до 5см, без
квітконоса чи із залишком до 3 см, жовтовато-оранжевого забарв-
лення, солонувато-гіркого смаку з слабким запахом. Вимоги до
готової сухої сировини наступні: вологість - до 14%, залишки
квітконосів - до 6%, кошиків з опалими язичковими і трубчастими
квітками - до 20%, бурих кошиків - до 3%, інших частин рослин -
до 3%, органічних домішок - до 0,5%, мінеральних - до 0,5%.
Урожайність насіння - до 5ц/га, сухої сировини - 12-18ц/га.
14.3. ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА Уаіегіапа оЯісіпаііз Ь.
Значення Багаторічна трав’яниста рослина 0,7-1,5 м заввишки.
Лікарською сировиною є дворічні кореневища з
коренями. Біологічна дія валеріани обумовлена комплексом цінних
речовин. У кореневищах міститься 0,5-3,5% ефірної олії, основ-
ним компонентом якої є валеріано-борнеоловий складний ефір
(борніл-ізовалеріанат). Цінною хімічною речовиною є також ізова-
774 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
леріанова кислота. Порівняно більше ефірної олії (до 2-3,5%)
міститься у тонких коренях, ізовалеріанової кислоти - у товстих
кореневищах. До складу сировини входять борнеол, пінен, кам-
фен, терпінеол, лимонен, сексвітерпен, мурашина, яблучна, оцтова і
масляна кислоти, дубильні речовини, цукри, алкалоїди валерин і
хатинін, глікозид валерид та ін. Основна дія всього комплексу
речовин - седативна і спазмолітична.
Препарати валеріани використовують з І ст. нашої ери. Про
лікувальні властивості цієї рослини знали ще в Стародавньому
Римі. Поширена вона серед українців, за часів Київської Русі. В
середні віки її широко використовують араби. Вона заспокійливо
діє під час нервового збудження, неврозах, нервовому потрясінні,
важких переживаннях, безсонні, зменшуючи при цьому рефлек-
торні збудження, підсилюючи гальмівні процеси, розслаблює спазми
гладких м’язів. Валеріана допомагає при лікуванні серця, епі-
лепсії, захворюваннях нервової системи, гіпертонічній хворобі. Вона
входить до складу багатьох комплексних лікарських препаратів,
добре поєднується з іншими лікарськими травами.
Валеріана є добрим медоносом.
Росте валеріана лікарська по всій території України. Природні
запаси її майже вичерпані через надмірні обсяги заготівлі сиро-
вини впродовж багатьох років. У культуру введена 200 років
тому.
Розширюються площі промислових плантацій під цією куль-
турою. Значна кількість коренів заготовляється при вирощуванні
на присадибних ділянках.
Ботаніко-біологічні Валеріана лікарська має коротке (2-4см)
особливості вертикальне кореневище, густо покрите
численними буруватими коренями. Стеб-
ло пряме, вгорі гіллясте. Квітки блідо-рожеві, дрібні, запашні. Цвіте
в червні-липні. Плід - дрібна сім’янка. Маса 1000 насінин - 0,5 г.
У перший рік рослина формує розетку прикореневих листків,
на другий - плодоносить. Розвиток рослин валеріани, що цвітуть,
припиняється і після достигання вони відмирають. Тому квітко-
носи потрібно обов’язково зрізати до початку цвітіння. Уро-
жайність сировини підвищується на 30-40%, покращується біоло-
гічна активність коренів якщо на другий рік вегетації квітконосні
стебла зрізають три рази, як тільки вони досягають висоти 20-30 см.
Не зрізають квітконосні пагони у випадку вирощування вале-
ріани для одержання насіння.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
775
Валеріана не вимоглива до умов вирощування. Досить холо-
де- і морозостійка культура. Насіння проростає при температурі
4-5°С. Сходи з’являються через 10-20 днів. Найкраще рослини
ростуть і розвиваються при температурі 20-25°С. Вологолюбна,
особливо негативно реагує на нестачу вологи під час сходів. Про-
те починаючи з третього року життя валеріана здатна переносити
тривалі посухи.
Краще росте на чорноземах легкого гранулометричного скла-
ду, що багаті на гумус. Для її вирощування придатні осушені і
окультурені торф’яники. Валеріана не переносить кислих грунтів,
малопридатні для неї важкі, глинисті і заболочені грунти.
Технологія Кращими попередниками для валеріани є багато-
вирощування річні бобово-злакові трави, пар, коренеплоди,
озима пшениця. Обробіток грунту залежить від
попередника. Він включає лущіння і оранку на глибину 27-30 см.
Під валеріану вносять 20-30 т/га гною, а також -Р4560К4- під
оранку. Азотні добрива (К(5Ю) вносять навесні перед культива-
цією, лише па бідніших грунтах. Вищі норми азотних добрив
приводять до погіршення якості лікарської сировини, зниження
біологічної активності коренів.
Сіють валеріану широкорядним способом (45см). Глибина
загортання насіння - 1-2 см. Норма висіву 6-10 кг/га. Кращий
строк сівби - рано навесні. Можна сіяти влітку - друга половина
липня, але при умові доброго забезпечення грунту вологою. Під
зиму сіють глибше (3-4 см) з вищою нормою висіву (8-10 кг/га) у
кінці жовтня - листопаді на початку стійкого похолодання, щоб
насіння восени не проросло.
Догляд за посівами полягає у розпушуванні міжрядь, пропо-
люванні у рядках від бур’янів і формуванні густоти. Між схода-
ми рослин залишають відстань 3-4см. На другий рік вегетації
проводять підживлення нітроамофоскою (М)(.Р К ) одночасно з
міжрядним розпушуванням. Перед початком цвітіння рослини
скошують.
Збирання На невеликих ділянках кореневища викопують
лопатами. На промислових плантаціях для зби-
рання кореневищ з коренями застосовують картоллекопалки, кар-
топлекомбайни, валеріанозбиральний комбайн ВК-3. Перед цим
низько скошують надземну масу. Краще збирати дворічні коре-
776 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
невища восени (вересень-жовтень), можна збирати також рано
навесні па початку відновлення вегетації.
Кореневища очищують від землі, миють і розкладають шаром
15-20см для пров’ялювання впродовж 2-3 днів. Пізніше шар змен-
шують до 2-Зсм. Сушать у тіні до вологості 15%. Залишків сте-
бел, листків, відмерлих кореневищ у сировині має бути не більше
5%, органічних домішок - до 2%, мінеральних домішок - до 3%.
Корені можна сушити цілими або розрізаними на частини. При
великих обсягах сировини якісно висушити їх можна лише на
сушарках. Температура у сушарках не повинна перевищувати
35-40°С. Пересушені корені сильно кришаться. Повільне трива-
ле сушіння дає можливість одержати найбільш пахучу і цінну
лікарську сировину. Сушити в домашніх умовах слід у місцях,
що недоступні для котів, які гризуть і розтягують коріння. Строк
зберігання 3 роки.
Урожайність сухої сировини 15-20ц/га, насіння - 1-Зц/га.
Насіння збирають з плантацій третього року життя. Цвіте і
достигає валеріана дуже нерівномірно. Починають зрізувати
квітконосні стебла, коли посіви стають жовто-зеленими. Стебла
сушать у полі або на тоці, а потім обмолочують комбайнами.
14.4. ЕХІНАЦЕЯ ПУРПУРОВА ЕсЬіпасеае ригригеа Е.
Значення Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 60-150 см.
Походить з Південно-Східної частини США. На
території України вирощують порівняно недавно як декоративну
і лікарську рослину. Основні її плантації створені в Лубенсько-
му районі Полтавської області.
З давніх-давен індійці і ацтеки Америки використовували ехі-
нацею як чудовий протизапальний, ранозагоювальний, антисеп-
тичний і тонізуючий засіб.
З лікарською метою використовують траву ехінацеї, зібрану
під час цвітіння та коріння, заготовлене восени або рано навесні.
Коріння містить глікозид ехіконозид, бетаїн, фітостерини, смо-
ли, до складу яких входять пальмітинова, лінолева, цирутинова
кислота. Вся рослина має ефірну олію, наявністю якої та алкалої-
ду ехінацину зумовлюється пекучий смак листя (при викорис-
танні на салати).
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
777
Препарати ехінацеї стимулюють центральну нервову систему,
знімають наслідки фізичного і нервового виснаження, є добрим
біостимулятором, що підсилює потенцію, мають високий антисеп-
тичний і протизапальний ефект. Це чудовий адаптоген і радіопро-
тектор, що захищає організм від радіаційного впливу. Лікує ви-
разки, опіки, обмороження, посилює приживання тканин при транс-
плантації шкіри.
Цінним є те, що препарати з ехінацеї при тривалому вживанні
не викликають побічної дії і депресивної фази.
Ехінацея пурпурова - добрий медонос.
Ботаніко-біологічні Ехінацея має дрібні квітки червоного,
особливості жовтого забарвлення, що зібрані у
кошики діаметром до 10 см, які розміщу-
ються на верхівці стебла або бічних гілках. Крайні квітки світло-
малинового кольору, язичкові, безстатеві. Внутрішні - оранжево-
жовті, трубчасті, двостатеві. Плід сім’янка сіровато-бурого кольору.
Ехінацею можна вирощувати у всіх зонах України. У суворі
зими її необхідно прикривати від вимерзання. Цвіте ехінацея в
червні-вересні. Насіння достигає в жовтні, для сівби попередньої
підготовки не потребує. Корені заготовляють восени або рано
навесні, суцвіття - під час цвітіння.
Технологія Ехінацею розмножують насінням і вегетативно-
вирощування кореневищами. Сіють на початку травня, коли
грунт прогрівається до 10-12°С широкоряд-
ним (45-60см) способом. Норма висіву 3 кг/га. Глибина загор-
тання насіння 1,5-3,0 см. Норма внесення мінеральних добрив -
Ц5 6ЦР15 ВОКП 60. Після появи сходів рослини проривають, залиша-
ючи на їм рядка 2-3 рослини. Під час вегетації у перший рік
розпушують міжряддя. На 2-3-й рік життя формується багатос-
тебловий кущ, а 4-5 річні кущі дають 15-20 стебел-квітконосів.
З ранньої весни (початок травня) до пізньої осені можна спо-
живати молоді листки, стебла і квітки й додавати їх в салати, їжу,
чаї.
Відомо ще два види цієї рослини: ехінацея вузьколиста і ехі-
нацея бліда. Вони так само цінні, але ще не вийшли за межі бота-
нічних садів.
778 ВВ.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
14.5. РОДІОЛА РОЖЕВА КЬосІіоІа гозеа Ь.
Значення Родіола рожева - багаторічна трав’яниста рослина
заввишки від 10 до 40см. Впродовж чотирьох
століть кореневище родіоли є одним з найпоширеніших тонізую-
чо-стимулюючих засобів народної медицини. Вона підвищує пра-
цездатність, знімає втому, особливо при занепаді сил у старшому
віці. Крім того, настойку на горілці вживають при діабеті, анемії,
хворобах печінки та шлунка, артеріальній гіпертонії, неврозах.
Препарати з родіоли покращують розумову діяльність людини,
поліпшують пам’ять, концентрують увагу. Екстракт кореневищ
родіоли рожевої на 40% спирті за властивостями схожий на жень-
шень і підвищує опірність організму різноманітним несприятли-
вим явищам.
Кореневище родіоли товсте, вузлувате, неправильної форми.
Може досягати 15 см у діаметрі і маси майже 1 кг. Зовні воно
бурувате або кольору бронзи з своєрідним перламутровим блис-
ком. Від цього пішла народна назва цієї рослини - золотий корінь.
Найбільше ціняться кореневища, які на свіжому зрізі мають за-
пах троянди.
До складу сировини входять глікозид салідрозид або родіоло-
зид, дубильні речовини, флавоноїдні глікозиди, ефірні олії, органічні
кислоти (галова, щавелева, янтарна, лимонна, яблучна) тощо.
Родіола рожева стала рідкісною рослиною, потребує ретельної
охорони. Для заготівлі сировини необхідно закладати промис-
лові плантації, вирощувати на присадибних ділянках.
Ботаніко-біологічні Родіола має жовті або зеленуваті квітки,
властивості Цвіте з червня по серпень. Після від-
цвітання утворюються илодики-листянки
з коротким носиком. Вони набувають красивого червоного забар-
влення.
Це морозостійка, вологолюбна культура, що потребує родючих
грунтів.
Технологія Родіола рожева розмножується насінням і
вирощування поділом кореневищ. Висівають у вологий грунт.
При пересиханні грунту насіння гине. Краще
висівати пізно восени - на початку листопада. У фазі сходів
рослини ростуть дуже повільно і потребують постійного догляду
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
779
і видалення бур’янів. Зимує родіола добре. Дворічні саджанці
на другий рік розміщують на сонячній ділянці на відстані 30-
40см один від одного.
Корені для розмноження викопують восени або навесні, на
плантаціях 3-4-х річного віку і висаджують на відстані 25-30 см
один від одного на глибину 7-8 см. Ширина міжрядь - 45-60 см,
до 80 см.
Вже на другий рік після садіння саджанців чи кореневищ можна
збирати врожай.
На 5-6-й рік кореневища родіоли рожевої досягають 300 г ваги
і набирають цілющої сили.
Корені викопують восени. їх очищують від грунту і сушать у
добре провітрюваних приміщеннях або на сушарках. Насіння
достигає на початку серпня. Збирати його слід до розкриття плодів,
щоб не допустити осипання.
14.6. АЛТЕЯ ЛІКАРСЬКА АІіЬаеа оґґісіпаїіх
Значення Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 1,0-1,5 м.
Згадується в працях стародавніх лікарів. Східні сло-
в’яни за часів Київської Русі широко використовували алтею для
лікування легеневих захворювань.
Як лікарську сировину використовують кореневища з кореня-
ми. Вони містять до 35% слизових речовин, які визначають цілющі
властивості рослини, а також крохмаль (35-37%), сахарозу (8-
10%), аспаргін (до 2%), бетаїн (до 4%), жирну олію (до 1,7%), а
також пектин, каротин, ліцетин, фітостерин, мінеральні солі. У
листках і квітках міститься 0,02% ефірної олії із запахом валері-
ани.
Препарати алтеї, завдяки високому вмісту слизу і крохмалю, ви-
користовують як протизапальний, обволікуючий, відхаркувальний
засіб при захворюваннях дихальних шляхів. Квітки і листя вжива-
ють при шлунково-кишкових захворюваннях тощо. Заготівля сиро-
вини з природних угідь можлива в центральних районах України,
однак перспективнішими є промислові плантації цієї культури.
Ботаніко-біологічні Алтея має коротке, багатоголовчасте
особливості кореневище і добре розвинений гіллястий
корінь. Квітки блідо-рожеві з фіолето-
вими тичинками, зібрані у колосоподібні суцвіття. Цвіте з червня
780 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
по серпень. Плоди достигають в кінці липня-вересні. Плід - збірна
сім’янка, яка розпадається на бурі сім’янки.
Алтея лікарська - це вологолюбна культура, добре росте на
вологих луках, у заплавах річок. Росте на легких, вологих грунтах
з неглибоким заляганням грунтових вод. До тепла не вимоглива.
Технологія Кращими попередниками алтеї є кормові, просапні,
вирощування озимі зернові культури. Після збирання
попередника поле лущать, а через 2-3 тижні орють
на зяб на глибину 25-28 см. Під оранку вносять 30-40 т/га гною,
фосфорні і калійні добрива (Р60К60). Під весняну культивацію
вносять азотні добрива (К60).
Розмножується алтея насінням і кореневищами. Для сівби ви-
користовують 1-2-річне скарифіковане насіння. Сіють рано на-
весні широкорядним способом (60-70 см) на глибину 1-2 см. Норма
висіву насіння 6-10 кг/га.
Догляд за посівами розпочинають після появи сходів культу-
ри. Міжряддя розпушують перший раз на глибину 4-6см, наступні
обробітки (2-4 рази) проводять на глибину 8-10см. Сходи з’явля-
ються через 15-20 днів після сівби. Якщо сходи густі, їх про-
ріджують, залишаючи на їм рядка 8-10 рослин. На загущених
посівах у фазі 3-4 справжніх листків проводять після сходів бо-
ронування у поперек рядків. У перший рік життя формується
розетка листків, на другий рік ріст відновлюється у квітні. Восе-
ни надземну масу скошують і вивозять.
Починаючи з другого року життя, рано навесні рослини піджив-
люють азотними добривами (Н45 60). Корені збирають восени на
другий рік життя або навесні на третій рік. їх очищають від землі,
миють у холодній воді, ріжуть на частини для швидкого сушіння
(20-25см) і сушать при температурі 40°С.
Готова сировина - корені циліндричної форми чи розрізані
поздовж на 2-4 частини, товщиною до 2см. Колір коріння зовні і
на зламі білий або жовтувато-білий. Запах слабкий. Смак солод-
куватий, слизистий. Вологість при зберіганні - до 14%, здерев’яні-
лих коренів не більше 3%, органічних домішок - до 0,5%.
Насіння збирають з ділянок другого року життя при побурінні
50% плодів. Урожайність сухої речовини 10-20ц/га, насіння -
3-5 ц/га.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
781
14.7. НАПЕРСТЯНКА
У медицині використовують декілька видів наперстянки: на-
перстянка шерстиста (І)ідііаііз Іапаїа ЕІїсІг.У, наперстянка пур-
пурова (Еідііаііз ригригеа Т.), наперстянка великоквіткова
(ЛУідіїаІіз дгап<іі{1ога Мііі.).
Наперстянка шерстиста. Вперше цю рослину почали засто-
совувати в медицині в Ірландії і Англії в ХУ-ХУІст. В Україні
перші плантації з’явились в 1730 р. в м. Лубни під Полтавою.
Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 2 м. Є зникаю-
чим видом, занесена до Червоної книги. Віночок квітки іржаво-
жовтого забарвлення з ліловими прожилками. Насіння коричне-
ве. В Україні вирощують сорт Карикола. У природних умовах
росте у Закарпатті.
Наперстянка пурпурова. Лікарське значення має з XIX сто-
ліття. Дворічна трав’яниста рослина заввишки 60-120 см - до 2 м.
Квітки великі з пурпурним віночком. Поширена в культурі у
південно-західних районах України. У природних умовах на те-
риторії Східної Європи немає.
Наперстянка великоквіткова. Багаторічна трав’яниста рос-
лина заввишки 50-100см. Ця рослина була відома в Ірландії вже
у V столітті. У XI столітті в Німеччині її застосовували як засіб
від водянки. Має великі пониклі квітки, віночок жовтий. Цвіте в
червні-серпні. Трапляється в лісах, галявинах західних районів
України, де ведеться заготівля її сировини. Вводиться в культуру.
Значення Л ікарською сировиною наперстянок є листки. Вони
містягь серцеві глікозиди (дігітоксин, гітоксин, гіта-
токсин, гіторин, гітозід та ін.), стероїдні сапоніни (гітонін, тігонін,
дигітонін, дигонін, а також холін (до 0,1%), флавоноїди, кислоти,
вітамін С та ін.
Препарати з наперстянки призначають при лікуванні склад-
них порушень кровообміну (серцевій декомпенсації), гострій
хронічній недостатності, порушенні ритму серцевих скорочень та
інших хворобах серця. їх дія полягає в посиленні скорочення
серцевого м’яза, кровообігу, поліпшенні загального стану організму.
Наперстянка — рослина дуже отруйна. Всі препарати з
неї токсичні, нагромаджуються в тканинах організму і можуть вик-
ликати важку побічну дію. Тому лікування цією рослиною повин-
но проводитись лише за призначенням і під контролем лікаря.
782 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
Технологія Для вирощування наперстянки відводять захищені
вирощування від холодних вітрів поля на південних, схилах,
це малозимостійка культура. Найкраще росте на
суглинково-супіщаних некислих чорноземах. Попередники - зер-
нові бобові, озимі зернові. Вологолюбна рослина. Обробіток грунту
полягає в лущінні стерні і оранці на глибину 25-27см. Під оранку
вносять органічні (20-30 т/га) та мінеральні (Р60К60) добрива.
Сіють під зиму або рано навесні. У перший рік формується ро-
зетка прикореневих листків. Насіння проростає при 5-6°С, сходи
ростуть повільно і забур’янюються. Спосіб сівби широкорядний
(45-60 см). Норма висіву насіння - 2-3 кг/га, глибина сівби 1-2 см.
Догляд за посівами полягає в багаторазовому розпушуванні грунту
та прополюванні в рядках. Навесні вносять азотні добрива (?/5 60).
Збирають сировину (листки) 2-3 рази. Розеткові і стеблові
листки заготовляють у фазі від початку цвітіння до плодоношен-
ня. Наперстянка цвіте впродовж червня-липня, насіння достигає
у серпні-вересні. Сушать сировину відразу під навісами, розкла-
даючи тонким шаром і постійно перемішуючи. У сушарках су-
шать при температурі 40-60°С. Вологість готової сировини має
становити не більше 13%.
14.8. ЗВІРОБІЙ ЗВИЧАЙНИЙ, або ПЕРФОРОВАНИЙ
Нурегісит регГогаіит Ь.
Значення Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 40-80 см,
до їм. Із стародавніх часів використовувався єгип-
тянами. Існує легенда, що звіробій лікує від 99 хвороб. Як лікарську
сировину використовують надземну частину рослини, в основно-
му суцвіття і верхівки стебел. Трава містить до 12 дубильних
речовин, ефірну олію (до 0,3%), смолисті речовини (1,7%), антоці-
ани, сапоніни, гіперин, гіперицин, гіперозид, азулен, вітамін С, Р, РР,
каротин, антибіотики та ін.
Препарати звіробою мають в’яжучі і протимікробні власти-
вості, а також здатні стимулювати регенерацію тканин. Антибак-
теріальні препарати звіробою іманін і новоіманін лікують гнійні
рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. У народній
медицині звіробій рекомендують при поносах, шлунково-кишко-
вих захворюваннях, хворобах печінки, нирок, як тонізуючий при
серцево-судинних захворюваннях, у сумішках з багатьма іншими
лікарськими травами.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
783
Звіробій є добрим медоносом. Його поїдає велика рогата ху-
доба. Квітки в період бутонізації використовують для фарбуван-
ня шерстяних тканин. З них одержують жовту фарбу, кислі роз-
чини дають червоний колір.
Росте по всій території України. Заготовляють у лісостепових
і поліських районах, збираючи його на узліссях, галявинах, луках
та ін. Трапляються подібні види - звіробій плямистий, стрункий,
жорсткий, які не мають лікарського значення.
Ботаніко-біологічні Звіробій має квітки з яскраво-жовтими
особливості пелюстками, що зібрані у щитоподібну
волоть. Квітки розташовані на верхівці
стебла і на бічних гілках. Цвіте з червня до вересня. Плоди дос-
тигають у серпні-вересні. Насіння буре, дрібне довгасте.
Невимогливий до умов вирощування, світлолюбний. Росте на
різних типах грунтів.
Технологія Кращими попередниками для звіробою є озимі
вирощування зернові і просапні культури. Вирощують на
одному місці 5 років і більше. Вибирають поле
на південних схилах. Під оранку вносять органічні (15-20 т/га)
і мінеральні добрива (Р4 К43). Навесні під культивацію викори-
стовують азотні добрива (К304.). Сіють під зиму або рано навесні
стратпфікованим насінням (змішують з піском і витримують на
холоді 2-3 місяці). Спосіб сівби широкорядний (45 см). Норма
висіву - 3-5 кг/га. Глибина загортання мінімальна - сіють по
поверхні грунту. Сходить звіробій дуже довго - до ЗО днів. Тому
потребує постійного догляду: знищення бур янів, розпушення
міжрядь. Такий обробіток на першому році життя проводять 3-4
рази. На другий рік посіви підживлюють (Мзи_4ОРЗО10Кзц10), боро-
нують зачищають від рослинних решток, минулорічних стебел.
Збирання На великих площах траву скошують на висоті ЗО см
від поверхні землі у фазі цвітіння. Зрізають верх-
ню частину рослини завдовжки 25-30 см. Через 1,0-1,5 місяця
трава зацвітає знову і її скошують вдруге. Урожайність сухої
сировини 35-40 ц/га, насіння - 3-4 ц/га.
Сушать сировину під навісом, розстеляючи шаром 5-7см. У
сушарках температура не повинна перевищувати 50-60°С.
Вологість готової сировини - не вища 13%. Стебел не більше
50%, органічних домішок - до 7%, мінеральних домішок - 1%.
Запах слабкий. Смак гіркуватий, в’яжучий.
784 В В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
14.9. ОМАН ВИСОКИЙ (дивосил, дев’ясил)
Іпиіа Ьеіепіиш Ь.
Значення Багаторічна трав’яниста рослина заввишки 1,0-1,5 м,
іноді до 2,5 м. Одна з найдавніших лікарських
рослин, описаних Діоскоридом та Плінієм Старшим. її засто-
совували ще за часів Гіппократа у Стародавній Греції і Римі.
Тисячоліттями використовувався в народній медицині, почина-
ючи з давніх слов’янських племен. Увійшов у старовинні ук-
раїнські легенди, пов’язані з любовними чарами, ворожбою і
красою.
Лікарською сировиною є кореневища та корені. Вони містять
ефірну олію (1-3%), основною складовою частиною якої є геленіп -
суміш різних лактинів. Ефірна олія є добрим антисептиком, ви-
користовується також для ароматизації консервних і рибних ви-
робів. Крім цього, в коренях міститься велика кількість інуліну
(до 44%), сліди алкалоїдів, сапоніни ,слиз.
У науковій медицині кореневища використовують як відхар-
кувальне при хворобах дихальних шляхів, як сечо-, жовчогінний і
жовчотвірний засіб. У народній медицині - це одна з найпопу-
лярніших лікарських рослин універсальної дії. Ним лікують га-
стрити, виразки, туберкульоз, бронхіальну астму, діабет, простуду,
хвороби серця, гіпертонію, виснаження.
Вирощують і як декоративну культуру. Рослина неотруйна, її
охоче поїдають коні і кози.
Ботаніко-біологічні Оман має товсте, м’ясисте, коротке корене-
особливості вище, всередині білувате, зовні воно
сірувато-буре. Від нього відходить неба-
гато довгих товстих коренів. Квітки (кошики) великі (до 10 см у
діаметрі), золотисто-жовтого забарвлення.
Це вологолюбна, не вимоглива до тепла культура. Поширений
найбільше в Лісостепу. Росте на вологих чагарниках, на високих
берегах річок, особливо на крейдяних грунтах. Рослина популяр-
на в народі і через інтенсивне збирання коренів тепер зустрі-
чається рідко. Оман високий можна вирощувати на городах, са-
дах, промислових плантаціях.
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
785
Технологія Розмножують поділом куща і насінням. Кращими
вирощування попередниками оману є озимі зернові і просапні
культури. Обробіток грунту полягає в лущенні
стерні і оранці на глибину 27-29 см. Для одержання високого
врожаю сировини ( кореневищ) рекомендується вносити досить
високі норми мінеральних добрив - К,)0_120Р9!)_І20Кдо120.
Після оранки грунт до сівби готують за допомогою культива-
тора КПС-4 в два сліди. Передпосівний обробіток краще провес-
ти за допомогою комбінованих знарядь для забезпечення якісної
сівби.
Насіння висівають рано навесні або пізно восени на глибину
1,0-1,5 см. Спосіб сівби широкорядний з відстанню між рядками
45-60 см. Норма висіву - 6-8 кг/га. Від сівби до появи сходів,
залежно від температури грунту проходить 10-20 днів. У перший
рік життя формується розетка з 5-7 листків, на другий рік 20%
рослин дають генеративні пагони, які цвітуть у липні. Плоди до-
стигають у вересні. Під час вегетації необхідно розпушувати
міжряддя, знищувати бур’яни, підживлювати рослини мінераль-
ними добривами М45Р45К45. Азотні добрива вносять навесні, фос-
форні і калійні - восени.
Збирання Кореневища з коренями збирають восени переважно
в жовтні. Можна збирати і рано навесні до пророс-
тання пагонів. їх викопують, обтрушують землю, промивають у
воді. Для сушіння розкладають шаром товщиною не більше 5см
на відкритому повітрі в затінку або в приміщені з вентиляцією.
За примусового сушіння температура не повинна перевищувати
40°С.
Готова сировина - кореневища та корені в основному розрі-
зані впоперек, довжиною 1-20 см, товщиною 0,5-3 см, тверді.
Колір зовні сіровато-бурий, на зламі жовто-білий, жовто-сірий.
Запах ароматний, смак пряний, гіркуватий. Вологість - до 13%,
вміст інших частин рослин - до 5%, темних на зламі коренів -
до 5%, коренів коротших 2 см - не більше 5%. Вміст органіч-
них домішок - до 0,5%, мінеральних домішок - до 1%.
786 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
14.10. ГОЛОВАТЕНЬ КРУГЛОГОЛОВИЙ, або крутай
ЕсЬіпоря ярЬаегосерЬаІиз Ь.
Значення Багаторічна трав’яниста рослина 1,1-1,4м заввишки,
іноді до 1,5-2,Ом.
Головатень ціниться насамперед як неперевершений медонос.
Цвіте від червня до кінця серпня. З 1 га посівів цієї культури
можна зібрати 8-10 ц меду.
Використовується і як кормова культура. Першого року після
сівби велика розетка міцних ніжних і малоколючих листків ви-
користовується на зелений корм. Косити можна двічі-тричі на
літо. Худоба добре поїдає зелену масу, він підвищує вміст жиру в
молоці на 1,0-1,5%. Охоче поїдається свиньми. Заготовляють з
головатеня також силос.
Головатень - цінна олійна культура. У його плодах міститься
понад 38% високоякісної олії. При врожайності плодів 30-50 ц/га
можна одержати 10-12 центнерів олії.
Дуже цінними є лікарські властивості цієї культури. З його
плодів одержують алкалоїд ехінопсин (1%). Лікувальні препара-
ти діють тонізуюче на нервово-м’язовий апарат, застосовується
при ураженнях периферійного і центрального неврона, радикуло-
невритах, первинних захворюваннях м’язів, запаленнях нервових
сплетінь, променевому ураженні, топотонії, атрофії зорового нерва,
склерозі. З його плодів виготовляють тонізуючий препарат “Ехі-
ноліну нітрат”.
Нерозквітлі головки можна використовувати в їжу як артишок.
Ботаніко-біологічні 3 насінини в перший рік вегетації
особливості утворюється розетка листків. Міцні
високі стебла головатень формує на дру-
гий-третій рік. На їх верхівці розвиваються великі (3-5 см в діа-
метрі) кулясті суцвіття-головки. Кількість суцвіть на розвиненій
рослині більше 10. Кожна головка має понад 200 бокалчастих
суцвіть-кошиків, а кожний кошик складається з однієї двостате-
вої трубчастої квітки, вкритої трьома шарами плівчастих обгор-
ток. Віночок білий, пиляки темно-голубі, листочки обгортки світло-
голубі.
Головатень - вологолюбна рослина, добре зимує в грунті. Ви-
ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
787
багливий до родючості грунту. Краще росте на пухких, структур-
них чорноземах і каштанових грунтах. На бідних грунтах добре
росте при внесенні органічних і мінеральних добрив.
Росте на всій території України. Найчастіше трапляється у
Лісостепу.
Технологія Сіють головатень після зернових і просапних
вирощування культур. Можна сіяти навесні і восени. Страти-
фікувати насіння не потрібно. Норма висіву 12-
14 кг/га. Спосіб сівби - широкорядний (60 см). Глибина загор-
тання насіння 2-3 см. Формують густоту, щоб між рослинами була
відстань 50 см (кущі на третій рік життя розростаються і мають в
діаметрі 40-50 см). Навесні рослини підживлюють мінеральними
добривами ~ М45Р4.К . Інших агрозаходів догляду не потребує.
Довговічність плантації 15-20 років.
Збирання Головатень збирають на початку побуріння
верхньої половини центральних кошиків. Ско-
шують на висоті 50-70 см. Обмолочують комбайнами. Пізніше
двічі головки пропускають через конюшинотерку, оскільки ос-
новна маса плодіз не вимолочується. Зібрану масу висушують.
При збиранні і обмолочуванні слід захищати слизові оболонки.
788 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК
1. Корепев Г.В., Подгорний П.И., Щербак С.Н. Растениеводство с основа-
ми селекции и семеноводства. - 3-є изд. перераб. и доп. - Москва:
Агропромиздат, 1990. -575с.
2. Загальне землеробство / За ред. В.П.Гордієнка. - Київ: Вища школа,
1988. - 302с.
3. Наукові основи ведення зернового господарства / В.Ф.Сайко, М.Г.Лобас,
І.В.ЯшовськиЙ та ін.; За ред. В. Ф. Сайка; У поряд. І.В.Яшовський. -
К.: Урожай, 1994. - 336с.
4. Довідник з вирощування зернових та зернобобових культур / В.В.Ли-
хочвор, М.І.Бомба, С.В.Дубковецький, Д.М.Онищук, М.В.Ільпицький. -
Львів: Українські технології, 1999. - 408с.
5. Довідник з вирощування озимої пшениці / В.Г.Влох, М.Я.Бомба,
В.В.Лихочвор, М.В.Баб’як, Д.П.Коцупир. - Львів: Українські техно-
логії, 1998. - 149с.
6. Лихочвор В.В. Ресурсоощадна технологія вирощування озимої пше-
ниці для умов Західної України: монографія. - Львів: ЛДАУ, 1997. -
204с.
7. Лихочвор В.В. Структура врожаю озимої пшениці: монографія. - Львів:
Українські технології, 1999. - 200с.
8. Интепсивньїе технологии воздельївапия зернових и техпических куль-
тур / Под ред. А.И.Зинченко и И.М.Карасюка. - К.: Вища школа,
1988. - 327с.
9. Рослинництво. Інтенсивна технологія вирощування польових і кормо-
вих культур / М.А.Білоножко, В.П.Шевченко, Д.М.Алімов та ін.; За
ред. М.А.Білоножка. - К.: Вища школа. - 1990. - 292с.
10. Каюмов М.К. Программировапие продуктивпости полевьіх культур:
справочник. - 2-е изд., перероб. и доп. - М.: Росагропромиздат, 1989. -
368 с.
11. Довідник агронома / Упорядник В.А.Копошок та ін.; За ред. Л.Л.Зі-
невича. - К.: Урожай, 1985. - 672 с.
12. Растениеводство / П.П.Вавилов, В.В.Гриценко, В.С.Кузнецов и др.
Под ред. П.П.Вавилова - 5-е изд., перероб. и доп. - М.: Агропромиздат,
1986. - 512 с.
13. Програмировапие урожаев - в основу прогресивньїх технологии / Под
ред. А.А.Собко. - Киев: Урожай, 1984. - 152с.
14. Ресурсозберігаюча і екологічно чиста технологія вирощування озимої
пшениці / Л.О.Животков, М.В.Душко, О.Я.Степанепко та ін.; За ред.
Л.О.Животкова і О.К.Медведовського. - К.: Урожай, 1992. - 224 с.
15. Воздельївание зернових / Д.Шпаар, А.Н.Постников, Г.Крацш, Н.Ма-
ковски. - Москва: Аграрная наука, 1998. - 336 с.
16. Иптенсивное производство зерна / Пер. с чеш. З.К. Благовещенской.
- М.: Агропромиздат, 1985. - 429 с.
17. Озимі зернові культури / Л.О.Животков, С.В.Бірюков, Л.Т.Бабая-
нець та ін.; За ред. Л.О.Животкова і С.В.Бірюкова. - К.: Урожай,
1993. - 288 с.
БІБЛІОГРАФІЯ
789
18. Мединець В.Д. Весешіее развитие и продукти вность озимьіх хлебов. -
М.: Колос, 1982. - 173 с.
19. Сайко В.Ф. Землеробство па шляху до ринку - Київ: Інститут земле-
робства УААН, 1997. - 48 с.
20. Рабочая тетрадь агронома по интенсивньїм технологиям воздельївания
озимьіх культур / А.Н.Ткаченко, А.Г.Денисепко, Л.Л.Зипевич и др.;
Под. ред. А.Н.Ткаченко. 2-е изд., испр. и доп. - К.: Урожай, 1986. - 152 с.
21. Шарифуллип Л.Р., Кольцов А.Х., Марьин Г.С. Иитеисивпая техноло-
гия воздельївания озимой ржи. - М.: Агропромиздат, 1989. - 128 с.
22. Довідник кукурудзовода / А. Ф. Квятконський, М.І.Логачов,
Г.Л.Філіппов та ін.; За ред. В.С.Цикова. - К.: Урожай, 1986. - 232 с.
23. Гребневая енергосберегающая технология воздельївания кукурузьі
/ Б.П.Гурьев, Ю.В.Буденний, В.С.Зуза и др. - М.: Агропромиздат,
1989. - 16 с.
24. Практическое руководство по освоєнню интенсивіюй технологии воз-
дельївания кукурузи лазерно / В.С.Циков, В.Ф.Кивер, Ю.П.Буряков
и др. - М.: Агропромиздат, 1986. - 64 с.
25. Кукуруза / Д.Шпаар, В.Шлапунов, В.Щербаков, К.Ястер, Под общ.
ред. В.А.Щербакова. - Минск: Беларуская Навука, 1998. - 200 с.
26. Практическое руководство по освоєнню интенсивіюй технологии воз-
дельївапия ярового ячменя / Ю.А.Никитип, Б.П.Паршин, В.Г.Соро-
кин и др. - М.: Агропромиздат, 1987. - 62 с.
27. Практическое руководство по освоєнню интепсивной технологии воз-
дельївания проса / Б.П.Паршин, В.Е.Кузьмичов, А.Г.Ишин и др. -
М.: Агропромиздат, 1986. - 70 с.
28. Практическое руководство по освоєнню интенсивіюй технологии воз-
дельївания гречихи / Б.П.Паршин, И.А.Шкурпела, П.Д.Бойцов и др.
- М.: Агропромиздат, 1986. - 48 с.
29. Олексенко Ю.Ф. Прогрессивпая технология Еоздельїваиия сорго. -
К.: Урожай, 1986. - 80 с.
ЗО. Исаков Я.И. Сорго. - 2-е изд., перероб. и доп. - М.: Россельхозиздат,
1982. - 134 с.
31. Аниканова З.Ф., Тарасова Л.Е. Рис: сорт, урожай, качество. - 2-е изд.,
перероб. и доп - М.: Агропромиздат, 1988. - 112 с.
32. Вирощування гречки за індустріальною технологією / О.С. Алєксєєва,
І.М.Марусяк, С.В.Герасимчук, А.І.Коваль. - К. Урожай, 1987. - 48 с.
33. Інтенсифікація виробництва круп’яних культур / О.С.Алєксєєва, О.П-
.Якименко, М.Ф.Трифоповата ін.; За ред. О.С.Алєксєєвої. - К.: Уро-
жай, 1988. - 160 с.
34. Практическое руководство по освоєнню интенсивіюй технологии воз-
дельївания гороха / В.И.Летуновский, П.Д.Бойцов, Е.П.Власоваи др.
- М.: Агропромиздат, 1986. - 49 с.
35. Розвадовський А.М. Інтенсивна технологія вирощування гороху. - К.;
Урожай, 1988. - 96 с.
36. Зернобобові культури / За ред. Бабича А.О. - К.: Урожай, 1984. -
160 с.
37. Зернобобовьіе культурні в иптенсивном земледелги / В.П.Орлов, А.П-
.Исаев, С.И.Лосев и др.; Сост. В.П.Орлов. - М.: Агропромиздат, 1986.
- 206 с.
790 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
38. Индустриальпая техпология производства сой / Сост. А.П.Голова-
шич. - М.: Россельхозиздат, 1985. - 238 с.
39. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Ук-
раїні / В.Л.Петрупек, Г.О.Лагуточкіна, Д.В.Іванов та ін. - К.: Юні-
вест маркетинг, 2001. - 224 с.
40. Вьіращивания сахарной свекльї / Д.Шпаар, А.Постпиков, М.Сушков,
Ю.Шпихер. - М.: Родник, аграрная наука, 1998. - 192 с.
41. Сахарная свекла. Иігтепсивная техпология / Отв. за випуск В. А.Пет-
ров. - М.: Агропромиздат, 1988. - 96 с.
42. Рекомендации по украипской интепсивпой техпологии производства
сахарной свекльї, обеспечивающей получение стабильпо вьісокой уро-
жайпости корнеплодов / В.Ф.Зубепко, В.А.Борисюк, В.С.Глуховский.
- К.: Урожай, 1988. - 96 с.
43. Интепсивная техпология вьіращивания сахарной свекльї / Пер. с нем.
А.Т.Докторова; Под ред. В.А.Петрова. - М.: Агропромиздат, 1987. -
320 с.
44. Комплексная система воздельївания сахарной свекльї в У крайнє. - ВА8Р,
1998. - 38 с.
45. Роїк М. Буряки. - Київ, XXI вік - РІАТРУД Київ, 2001. - 368 с.
46. Довідник картопля / В.А.Вітенко, М.Ю.Власепко, В.С.Куценко та ін.;
за ред. В.А.Вітенко та ін. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Урожай, 1985.
- 200 с.
47. Настенко П.М., Романчепко М.А. Індустріальна технологія виробниц-
тва картоплі. - 3-є вид., доп. і перероб. - К.: Урожай, 1986. - 144 с.
48. Вирощування картоплі за індустріальною технологією / Я.П.Кошелєв,
Р.М.Мерцедін, В.Г.Батюта та ін. - К.: Урожай, 1987. - 64 с.
49. Литуп Б.П.,Замотаев А.И, Андрюшипа Н.А. Картофелеводство зару-
бежпьіх стран. - М.: Агропромиздат, 1988. - 167 с.
50. Ріпак / За ред. В.Д.Гайдаша. - Івано-Франківськ: Сіверсія, 1998. -
224 с.
у' 51. Довідник по олійних культурах / З.Б.Борисонік, В.Г.Михайлов, Б.К.
Погорлецький та ін. - К.: Урожай, 1988. - 184 с.
\/ 52. Васильєв Д.С. Агротехника подсолнечпика. - М.: Колос, 1983. - 197 с.
\у' 53. Никитчин Д.И., Рябота А.Н. Гибридпий подсолпечпик. - К.: Урожай,
1989. - 88 с.
54. Соняшник. Секрети щедрого врожаю. - Ф. “Мопсанто”. - 68 с.
55. Техпология производства висококачественного рапса. - Ф. “Лембке”,
1996. - 37с.
56. Техпология виращивания ярового рапса. - Ф. “Лембке”. -13 с.
57. Гримак М.І. Кормові капустяні культури. - К.: Урожай, 1988. - 112 с.
58. Масличпьіе и зфиромасличньїе культури / Под ред. Г.А.Сарнецкого
- К.: Урожай, 1983. - 152 с.
59. Минкевич И.А. Культура льна-кудряша, перилльї и ляллеманции. -
Красподар: Краевое книгоиздательство, 1949. - 106 с.
60. Повьішение зфективности зфиромасличного производства / Ю.П.Лебе-
динский, А.М.Шарова, Т.М.Цьіганковаи др. - К.: Урожай, 1987. - 144 с.
61. Технические культури / Я.В.Губанов, С.Ф.Тихвипский, Е.П.Горелови
др.; Под ред. Я.В.Губанова. - М.: Агропромиздат, 1986, - 287 с.
БІБЛІОГРАФІЯ
791
62. Зерновий та хлібопродуктовий товарообіг в Україні: Енциклопедичний
довідник / В.Т.Александров, М.В.Гладій, Є.М.Лавров, И.М.Рішняк. -
К.: АртЕк, 2000.-544 с.
63. Довідник по технічних культурах / В.М.Євміпов, І.П.Карпець,
М.В.Шпита та ін. За ред. Г.І. Сенчепка. - К.: Урожай, 1989. - 256 с.
64. Мельник І.П., Ковальов В.Б. Інтенсивна технологія виробництва льо-
ну. - К.: Знання, 1989. - 48 с.
65. Практическое руководство по освоєнню интенсивной технологии воз-
дельївания льпа-долгунца / М.М.Труш, И.П.Сергеев, А.Н.Марченков
и др. - Москва: Агропроиздат, 1986. - 72 с.
66. Ковальов В.Б., Смик Д.С. Індустріальна технологія у льонарстві. - К.:
Урожай, 1985. - 72 с.
67. Вайнруб А.И.,Гаубе В.А., Петухов Б.С. Индустриальная технология
производства льна. - Ленинград: Колос, 1984. - 134с.
68. Соловьев А.Я. Льноводство. - 2-е изд., перероб. и доп. - М.: Агропро-
издат, 1989. - 320 с.
69. Технічні культури / За ред. М.Г.Городнього. - Київ: Урожай, 1969. -
340 с.
70. Жаринов В.И., Клюй В.С. Люцерна. - К.: Урожай, 1983. - 240 с.
71. Багаторічні бобові трави / За ред. Б.С.Зінченка. - 2-е вид., перероб. і
доп. - К.: Урожай, 1985. - 136 с.
72. Люцерна і конюшина / Б.С.Зінченко, В.С.Клюй, Й.І.Мацьків та ін. -
К.: Урожай, 1989. - 232 с.
73. Кияк Г.С. Луківництво. — 2-е вид. доп. і перероб. — К.: Вища школа,
1974. - 368с.
74. Макаренко П.С. Культурні пасовища. - К.: Урожай, 1988. - 160с.
75. Рабочая тетрадь агронома по кормопроизводству / Под ред. А.Г.Де-
нисенко, А.А.Бабича. - К.: Урожай, 1987. - 232 с.
76. Олексенко Ю.Ф. Однорічні кормові культури в інтенсивному кормо-
виробництві. - К.: Урожай, 1988. - 216 с.
77. Несбергер Й., Боберфельд Опитц. Производство основних кормових
культур / Пер. с нем. М.Н.Вильбицкой; Под ред. А.Н.Лихачева. -
М.: Агропроиздат, 1988. - 182 с.
78. Резнік О.І., Квітко Г.П. Однорічні кормові культури. - 2-е вид., доп. і
перероб. - К.: Урожай, 1980. - 80 с.
79. Лихочвор В.В., Проць Р.Р. Картопля, топінамбур, батат. - Львів: Ук-
раїнські технології, 2002. - 60 с.
80. Лихочвор В.В., Проць Р.Р. Кукурудза. - Львів: Українські технології,
2002. - 60 с.
81. Жарінов В.І., Остапенко А.І. Вирахування лікарських, ефіроолійних,
пряпосмакових рослин. - К.: Вища школа, 1994. - 234 с.
82. Лікарські рослини в науковій медицині / Редактор І.Куштенко. -
Київ: Нива, 1998. - 74 с.
83. Вітаміноносні лікарські рослини: Довідник / Ф.А.Жогло, В.П.Попо-
вич, П.В.Олійник, Р.М.Шурин. - Львів: Світ, 1992. - 152 с.
792 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА............................ З
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ДИСЦИПЛІНИ
4
1.1. Стан і завдання галузі......................... 4
1.2. Значення рослинництва як науки ................ 6
1.3. Перспективи рослинництва ...................... 8
1.4. Раціональне використання природних ресурсів....10
1.5. Групування культурних рослин...................13
2
2.1. Зв’язок з іншими дисциплінами ..................14
2.2. Агрокліматичне районування культур .............15
2.3. Ботаніко-біологічні основи рослинництва ........17
2.3.1. Ріст і розвиток рослин.....................17
2.3.2. Чинники, що регулюють ріст і розвиток......18
2.3.3. Роль фотосинтезуючої маси у формуванні врожаю..24
2.3.4. Функції кореневої системи у формуванні врожаю . 26
2.4. Енергетична оцінка продуктивності посівів.......29
2.5. Розв’язання екологічних проблем у рослинництві .32
2.6. Трансформація технологій від примітивних
до інтенсивних.......................................38
2.7. Агротехнічні чинники технологій.................45
2.7.1. Значення сівозміни і попередників у біологізації
рослинництва .....................................44
2.7.2. Способи обробітку грунту під польові культури . 46
2.7.3. Мінімалізація обробітку грунту та пряма сівба -
інтенсифікація в екологічному ракурсі ............49
2.7.4. Агробіологічне обгрунтування строків, способів
сівби, норми висіву і глибини загортання насіння .52
2.7.5. Особливості комплексу заходів догляду за посіва-
ми різних груп рослин ............................58
2.7.6. Способи збирання врожаю і зменшення втрат ....59
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО 793
2.7.7. Якість продукції рослинництва..............62
2.7.8. Особливості вирощування польових культур в
умовах радіонуклідного забруднення ...............64
З
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЇВ 66
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
3.1. Загальні положення..............................66
3.2. Рівні врожайності...............................67
3.3. Етапи та принципи програмування врожайності ....68
3.4. Використання законів землеробства і рослинництва
при програмуванні ..................................69
3.5. Чинники продуктивності посівів у програмуванні і
визначення рівнів урожайності за ними.............71
3.5.1. Сонячна радіація і потенціальна врожайність (ПВ)..71
3.5.2.Волога, тепло і дійсно можлива врожайність (ДМВ)..75
3.5.3. Розрахунок реальної господарської врожайності . 77
3.6. Агробіологічні основи програмування врожайності....79
3.7. Агрохімічні основи програмування врожайності.......84
3.7.1 .Визначення норм мінеральних добрив на
програмований врожай ..............................84
3.7.2.Визначення норм добрив на програмований
приріст урожаю ....................................89
3.7.3.Визначення норм добрив за бальною оцінкою землі..90
3.7.4.Врахування післядії добрив і рослинних решток
при програмуванні норм добрив......................94
3.7.5.Баланс поживних речовин у грунті.............97
3.7.6.Діагностика живлення рослин..................98
3.7.7.Види програм при програмуванні врожаїв .... 101
4
4.1. Причини різноякісності і показники якості насіння .. 103
4.2. Плоди та насіння, їх формування та достигання . 104
4.3. Проростання насіння............................ 107
4.4. Вплив екологічних умов та агротехніки на якість
насіння ............................................ 110
4.5. Посівні якості насіння......................... 112
4.6. Підготовка насіння до зберігання і сівби........ 117
794 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
5 КЖиііІЗИЕИЗШИМИІМИЕа
5.1. Загальна характеристика зернових культур...... 124
Виробництво зерна у світі та Україні........... 125
5.2. Морфологічні особливості ..................... 129
5.3. Будова і хімічний склад зерна................. 130
5.4. Фази розвитку і етапи органогенезу............ 132
5.4.1. Фази розвитку........................... 132
5.4.2. Етапи органогенезу ..................... 135
5.4.3. Взаємозв’язок фаз розвитку, етапів органогенезу
і продуктивності ...............................141
5.5. ОЗИМІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
5.5.1. Загартування озимих
5.5.2. Зимово-весняна загибель рослин............149
5.5.3. Обстеження і діагностика стану посівів...153
5.5.4. Час відновлення весняної вегетації........155
5.5.5. Технологічна колія - незасіяна площа
чи елемент ресурсозбереження?.......:...........156
5.5.6. Озима пшениця ...............•.......... 159
5.5.7. Озиме жито...............................208
5.5.8. Трітікале................................227
5.5.9. Озимий ячмінь............................234
5.6, РАННІ ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
5.6.1. Ярий ячмінь .............................243
5.6.2. Яра пшениця............................. 264
5.6.3. Овес.................................... 270
5.7. ПІЗНІ ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ
5.7.1. Кукурудза................................278
5.7.2. Просо....................................302
5.7.3. Сорго....................................311
5.7.4. Рис......................................318
5.7.5. Гречка ..................................325
334
6.1. Горох ...................................... 340
6.2. Кормові боби ..............................358
6.3. Люпин........................................365
6.4. Квасоля звичайна ............................374
6.5. Соя..........................................381
6.6. Чина
6.7. Сочевиця ....................................397
6.8. Нут..........................................402
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО 795
7
7.1. Цукровий буряк...........................406
7.2. Кормовий буряк ..........................441
7.3. Кормова морква ..........................447
7.4. Турнепс (ріпа кормова)...................452
7.5. Бруква ..................................456
7.6. Цикорій..................................459
7.8. Стевія (дволистник солодкий)*............463
БУЛЬБОПЛОДИ 466
8.1. Картопля..............................466
8.2. Топінамбур (земляна груша)........... 505
8.3. Батат (солодка картопля)..............510
8.4. Чуфа (земляний мигдаль) ..............513
8.4. Стахіс ...............................514
8.5. Ямс...................................516
8.6. Таро..................................517
8.6. Маніок ...............................517
ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ 518
9.1. Соняшник..................................522
9.2. Озимий ріпак ............................ 537
9.3. Ярий ріпак (кольза).......................554
9.4. Суріпиця ............................... 559
9.5. Рижій.....................................562
9.6. Гірчиця біла..............................564
9.7. Гірчиця сиза (сарептська) ................566
9.8. Редька олійна.............................568
9.9. Перко.....................................569
9.10. Кормова капуста** .......................571
9.11. Тифон**..................................573
9.12. Мак олійний............................. 574
9.13. Льон олійний.............................580
9.14. Арахіс...................................586
9.15. Рицина...................................590
9.16. Сафлор...................................595
9.17. Кунжут...................................597
9.18. Перила (судза)...........................600
9.19. Лялеманція ............................. 602
не відноситься до коренеплодів
" не відноситься до олійних культур
796 В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО
604
10.1. Коріандр....................................605
10.2. Кмин .......................................609
10.3. Аніс........................................612
10.4. Фенхель.....................................615
10.5. М’ята перцева ..............................618
10.6. Шавлія мускатна ................621
10.7. Троянда ефіроолійна ........................624
10.8. Лаванда ....................................627
10.9. Нові перспективні ефіроолійні культури .... 630
10.10. Тютюн..................................... 635
10.11 .Махорка................................... 643
10.12. Хміль.................................... 646
ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ _________________________655
11.1. Льон-довгунець........................655
11.2. Коноплі ..............................681
11.3. Бавовник..............................692
11.4. Кенаф.................................695
11.5. Джут..................................697
11.6. Канатник .............................699
701
12.1. Гарбуз.........................................701
12.2. Кавун ........................................ 705
12.3. Диня............................................710
12.4. Кабачок ....................................... 712
714
13.1. БАГАТОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ...................714
13.1.2. Конюшина біла (повзуча) ........... 716
13.1.3. Конюшина гібридна (рожева)......... 717
13.1.5. Люцерна жовта, або серповидна ......720
13.1.6. Еспарцет............................721
13.1.7. Буркун............................. 723
13.1.8. Лядвенець рогатий ..................724
13.1.9. Козлятник східний (галега східна).. 725
13.2. БАГАТОРІЧНІ ЗЛАКОВІ (ТОНКОНОГОВІ) ТРАВИ 728
13.2.1. Грястиця збірна.................... 728
13.2.2. Тимофіївка лучна....................729
В.В.ЛИХОЧВОР. РОСЛИННИЦТВО 797
13.2.3. Стоколос безостий..................... 730
13.2.4. Вівсяниця (костриця) лучна.............731
13.2.5. Райграс високий........................733
13.2.6. Тонконіг лучний....................... 734
13.2.7. Лисохвіст лучний ..................... 735
13.2.8. Мітлиця біла ..........................735
13.2.9. Очеретянка звичайна................... 736
13.2.10. Бекманія звичайна.................... 736
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ БАГАТОРІЧНИХ .
ЗЛАКОВИХ ТРАВ ................................ 737
13.3, ОДНОРІЧНІ БОБОВІ ТРАВИ........................750
13.3.1. Вика яра ............................. 750
13.3.2. Вика озима ........................... 752
13.3.3. Серадела ............................. 753
13.3.4. Конюшина однорічна.....................754
13.4, ОДНОРІЧНІ ТОНКОНОГОВІ (ЗЛАКОВІ) ТРАВИ 756
13.4.1. Могар (головчасте просо)...............756
13.4.2. Суданська трава (трав’яне сорго) ......756
13.4.3. Райграс однорічний ................... 758
13.4.4. Фацелія............................... 759
13.5. НОВІ КОРМОВІ КУЛЬТУРИ.........................760
13.5.1. Амарант............................... 760
13.5.2. Борщівник Сосновського.................764
13.5.4. Сильфія пронизанолиста................ 765
13.5.5. Маралячий корінь (рапонтик сафлороподібний)..766
13.5.6. Живокіст шорсткий .....................766
13.5.7. Мальва.................................767
13.5.8. Щавель кормовий (румекс) ............767
769
14.1. Ромашка лікарська або аптечна........... 770
14.2. Нагідки лікарські........................772
14.3. Валеріана лікарська..................... 773
14.4. Ехінацея пурпурова ......................776
14.5. Родіола рожева...........................778
14.6. Алтея лікарська......................... 779
14.7. Наперстянка............................. 781
14.8. Звіробій звичайний, або перфорований ....782
14.9. Оман високий (дивосил, дев’ясил) ........784
14.10. Головатень круглоголовий, або крутай .. 786
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК...............................788
Навчальне видання
Лихочвор
Володимир Володимирович
РОСЛИННИЦТВО
ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
Навчальний посібник
для студентів вищих аграрних закладів
освіти 1-ІV рівнів акредитації, що вивчають
дисципліну “Рослинництво”
Рецензент:
Ярмолюк М.Т., доктор сільськогосподарських наук,
професор, головний науковий співробітник Інституту
землеробства і тваринництва західного регіону УААН
ББК 41я73
Л 65
УДК 633(07)
І8ВИ 966-666-043-1
Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільсько-
господарських культур. - Львів: НВФ “Українські технології”,
2002. - 800 с.
Розглянуто стан і тенденції розвитку рослинництва. Висвітлено народногоспо-
дарське значення, біологічні і ботанічні особливості польових культур, теоретичні
основи рослинництва, основи програмування і насіннєзнавства. Приділено особли-
ву увагу сучасним технологіям вирощування сільськогосподарських культур.
Підписано до друку 25.07.2002 р.
Формат 70x90/16. Гарнітура РеіегЬнг§.
Ум -друк. арк. 58,5. Папір офсет. Друк офсет.
Наклад 600. Зам.№ 66.
Видано НВФ “УКРАЇНСЬКІ ТЕХНОЛОГІЇ”
79005 м.Львів, вул. І.Франка, 4, к.і
Тел./факс: (0322) 72-15-52